1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИМОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ВІДКРИТОГО ЗАНЯТТЯз дисципліни «Українська література»

2016

РОМАН У ВІРШАХ ЛІНИ КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ» - ПЕРЛИНА

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2

Автор: Кордонська Альона Василівна – викладач української мови та літератури,

спеціаліст вищої категорії, викладач-методист

Рецензент: Соляр Людмила Валентинівна – методист коледжу

У даній методичній розробці представлено методику проведення лекції – дослідження з використанням інформаційно-комунікативних технологій, які розкривають нетрадиційний підхід до процесу навчання, сприяють розвитку креативних здібностей студентів та вихованню патріотичних почуттів засобами літератури.

Матеріал може бути використаний викладачами та студентами при проведенні занять, виховних заходів.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії

суспільно-гуманітарних дисциплінПротокол № 3 від 28.10. 2016р.Голова циклової комісії __________ А.В.Кордонська

3

Група: ТЗ61/9-15 Дата: 29.11.2016

Дисципліна: УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Методична мета: Розкрити ефективність використання інформаційно-комунікативних технологій на заняттях для розвитку креативних здібностей студентів та виховання патріотичних почуттів засобами літератури.

Тема: «Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» - перлина української літератури»

Тип заняття: лекція-дослідження з елементами інсценізації

Мета заняття:навчальна: дослідити майстерність письменниці у

змалюванні образів роману, розкрити їх неповторну індивідуальність, духовну силу і красу Марусі Чурай, що органічно зливається з образом України, художні особливості роману у віршах, усвідомити ідею твору через ґрунтовне опрацювання тексту;

розвиваюча: розвивати в студентів креативні вміння та навички аналізу образів; визначати його проблематику, самостійно працювати з літературою; характеризувати героїв роману; вдосконалювати навички виразного читання напам’ять, акторські здібності, вміння влучно добирати цитати, давати повну вичерпну відповідь на поставлені запитання; розкрити творчий потенціал студентів на основі виконання творчого проекту;

виховна: формувати високі моральні якості, на прикладі героїв роману виховувати почуття людської гідності, порядності і вірності, доброти, милосердя, справедливості, почуття патріотизму, бажання знати свою історію, розуміти роль пісні у становленні національно свідомої особистості.

Компетенції заняття: навчальна, інформаційно-комунікативна, громадянська, культурна.

Студенти повиннізнати: зміст роману «Маруся Чурай», історію написання, своєрідність

композиції та сюжету, історичні події, які лягли в основу написання твору;

вміти: працювати з текстом твору, формулювати та висловлювати власну думку про твір та його героїв, давати оцінку поведінки, зіставляти поведінку і риси персонажів, узагальнювати, робити висновки.

Міжпредметні зв’язки:Забезпечують:1. Основи філософських знань. Теми:

4

«Філософська концепція людини»; «Цінності в житті людини та суспільства»; «Сенс життя людини ».

2. Культурологія. Тема: «Українська культура XIV – XVIII століття.».

3. Історія України. Тема: «Визвольна війна українського народу. Держава Б.Хмельницького».

4. Зарубіжна література. Тема: «Л.Толстой. «Анна Кареніна». Теорія літератури.».

5. Людина і світ. Теми: «Людини. Індивід. Особистість.».

Забезпечуємо:1. Соціологія. Тема:

«Соціологія – наука про суспільство. Людина і суспільство. Соціологія особистості.».

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ

1. Наочні посібники: роман у віршах «Маруся Чурай» ; портрет Ліни Костенко; виставка творів Ліни Костенко; ілюстрації до роману; виставка творчих робіт; національний український одяг; українські рушники.

2. Роздатковий матеріал: опорний конспект «Загальна характеристика образів роману Ліни

Костенко «Маруся Чурай»»; паспорт до роману «Маруся Чурай»; план характеристики образів роману; тестові завдання до твору; таблиця «Компаративний аналіз «Лісової пісні» Лесі Українки та

«Марусі Чурай» Ліни Костенко»; орієнтовний перелік питань.

3. Технічні засоби навчання: комп’ютерна презентація до заняття; аудіозаписи пісень «Україна – це ми», «Засвіт встали козаченьки»,

«Ой не ходи, Грицю», «Пісня про Марусю Чурай»; відеосюжет «Маруся Чурай очима сучасників»

5

фрагмент з художнього фільму «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

4. Література:Основна:

1.    Бондаренко А. «Усі вже звикли: геніїв немає…» (художнє мово мислення поетичного циклу Ліни Костенко «Силуети»). // Урок української. – 2004. – № 8 – 9. – С.24 – 27.2. Грігорова Л. Світ поезії: (Ліні Костенко – Жінці і Поету): Вірш. // Укр. мова і літ. в шк. – 2003. – № 3. – С.43.3. Ліна Костенко: Життєвий і творчий шлях, вірші. // Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: У 2 кн. – Кн. 2 / За ред. М.М. Конончука. – К.: Твім інтер, 1998. – С. 387 – 422.4.  Ліна Костенко: Навч. посібник-хрестоматія. – Кіровоград: Степова Еллада, 1999. – 320 с.5. Семенюк Г.Ф., Ткачук М.П., Слоньовська О.В., Гром’як Р.Т., Вашків Л.П., Плетенчук Н.С. Українська література ( рівень стандарту, академічний рівень), 11 кл. – К.: Освіта, 2010. – 352 с.6. Українська література.11 клас: Хрестоматія / Упорядники О.І.Борзенко, м.П.Сподарець-Харків:Веста:Видавництво «Ранок», 2007. – 752 с.7. Українська література: Хрестоматія для 11 кл.серед.навч.закладів / Упоряд. Р.В.Мовчан, Ю.І.Ковалів. – К.:Ірпінь:ВТФ «Перун», 2000. – 576 с.

Додаткова: 1. Бондаренко Л., Бондаренко Ю. Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // Дивослово. – 1994, – №4. – С. 34 – 37.2. Інтерактивні тренінги з формування ключових і предметних компетентностей: Навчально-методичний посібник / Укл.: В.Г.Зарицька та ін.. – Донецьк: Витоки, 2009. – 68 с.3. Пометун О.І.Енциклопедія інтерактивного навчання. – К., 2007. – 144 с

5. Навчальні місця: лекційна зала

ЗМІСТ ЗАНЯТТЯІ. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ ( 2Ꞌ )

1. Перевірити наявність студентів на занятті. 2. Відповісти на поставлені запитання.3. Психологічна настанова щодо вивчення теми «До успіху». Внутрішня

мотивація навчально-розвивальної діяльності студентів.Слово викладача:

Земля наша, Україна, така співуча! Скільки зірок на небі, скільки квітів на землі, стільки й пісень в Україні. Важко порахувати навіть ті пісні, що записані. Є справжні перлини, що стали надбанням цілого народу, всієї України. Послухаймо одну із них.

6

Звучить запис пісні Катерини Бужинської «Україна – це ми».

А тепер усміхніться один одному, побажайте успіхів. Для того, щоб впоратися із завданнями на сьогоднішньому занятті, будьте старанними і уважними. І ще вам потрібно:

Не просто слухати, а чути.Не просто дивитися, а бачити.

Не просто відповідати, а міркувати.Дружно й плідно працювати.

Отже, пропоную взятись за руки і відчути єдність, налаштуватись на спільну діяльність на занятті.

ІІ. ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ. (18-20Ꞌ)

А) Мотивація навчально діяльності студентів. Методи: розповідь, бесіда, відеометод,

опора на життєвий досвід

Викладач:Пісня для нашого народу – це його душа, його доля, його історія, це той

живий скарб, що передається із покоління в покоління, утверджуючи наш національний корінь. Багато славних майстрів слова і музики народила земля українська. Але ми рідко задумуємося над тим, що ті величезні духовні багатства нашого народу – пісні виношували у своєму серці і чимало безіменних творців. Немає сумніву, що кожна із них мала свого першотворця, першовиконавця. Бо саме спів – основний спосіб творення пісні. Хто вони? Якими були ці заховані із нашої історії творці національної української пісні? Нерідко час не зберігав їхніх імен. Але пісня продовжувала жити…

Звучить запис пісні «Засвіт встали козаченьки»Додаток №1

Чи знайома вам ця пісня? Що знаєте про автора пісні, яка щойно прозвучала?

(відповіді студентів)Слово викладача:

Так, правильно. Це напівлегендарна українська піснетворця Маруся Чурай. Невичерпністю і величчю своєї особистості, стражданнями і злетами духу вона завжди привертала до себе увагу не лише українського читача. Доля її відкрита для вічних питань та істин. Сьогодні ми з вами спробуємо дійти висновку про справжні цінності людського життя.

7

Б) Повідомлення теми, мети та плану заняття.Методи: метод навіювання інструктування

Викладач:Давайте з’ясуємо тему, план та мету нашого заняття.

Тема: Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» - перлина української літератури

Епіграф:Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.Ліна Костенко «Маруся Чурай»

(слова висвітлюються на екрані)

План1. Характеристика образів роману:

1.1 Образ України – головний образ.1.2 Втілення в образі Марусі Чурай кращих моральних рис українського

народу.1.3 Дві системи цінностей у формуванні вдачі Гриця Бобренка.1.4 Іван Іскра – полковий обозний, син Остряниці Якова, козацького

гетьмана.1.5 Історичні персонажі в романі (Богдан Хмельницький, Яків Остриця,

Мартин Пушкар, Лесько Черкес, Ярема Вишневецький).1.6 Образ полтавської громади (пан Вишняк, Яким Шибилист, Лесько

Черкес, дід Галерник).2. Проблематика твору. 3. Художня майстерність роману у віршах «Маруся Чурай».4. Сценічне безсмертя «Марусі Чурай».

Сьогодні на занятті ми з вами повинні: розкрити образи та проблематику роману; встановити міжпредметні зв’язки з іншими

дисциплінами; з’ясувати художню майстерність та сценічне

безсмертя роману; дослідити на основі вивченого матеріалу та

власного життєвого досвіду справжні цінності людського життя.

В) Актуалізація життєвого досвіду і опорних знань студентів.

Методи: навчальна гра

8

Викладач: Давайте перевіримо, як ви знаєте зміст твору і проведемо літературні

ігри «Перевір свою пам’ять» та «Цитатник».

Додаток №2,3Викладач:

Ваші відповіді свідчать, що ви добре знаєте зміст твору.

Підведення підсумків викладачем.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ. (55Ꞌ)1 ПИТАННЯ.

Характеристика образів роману

Методи: наочно-ілюстративний (робота з книгою, з опорним конспектом, таблицею), проблемно-пошукова

бесіда, «аукціон думок», випереджаюче завдання,дослідження, метод емпатії,інформаційно-

комунікативний (характеристика образів, займи позицію, цитування), наочно-ілюстративний, корекції

знань, вмінь,навичок, діалог, інформаційний проект, відеометод

Викладач:Сьогодні на занятті, перекинувши місток від сучасного до минулого, ми

простежимо, як жили в цьому світі герої історичного роману у віршах Ліни Костенко, хто з них, пройшовши через помилки, сумніви, вагання, не схибив, не зрадив собі, своєму народу, своєму великому призначенню – бути людиною!

У романі "Маруся Чурай" Ліна Костенко змальовує, з одного боку, цілу галерею епічних образів (Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Гордій Чурай та інші) в їх складних взаємостосунках. З іншого боку, в сюжетну тканину роману та епічної розповіді вплітаються ліричні мотиви, що висвітлюють безпосередню оцінку поетесою тих чи інших вчинків і дій героїв. Саме тому "Маруся Чурай" сприймається не лише як об'єктивна історія життя автора твору. Форма роману у віршах дала поетесі можливість показати широке тло української дійсності XVII ст. і глибоко розкрити своє ставлення до зображуваного.

1.1. Образ України – головний образСлово викладача:

Який образ у творі ви вважаєте головним?

Вогненна зірка в небі пролітала,Сичі кричали, вісники біди.На сто думок замислена ПолтаваВербові віти хилить до води…Буває часто сліпну від краси.

9

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, - Оці степи, це небо, ті ліси,Усе так чисто, гарно, незрадливо,Усе це – дорога, явори, Усе моє, все зветься – Україна.

Студенти презентують інформаційний проект «Образ України у романі «Маруся Чурай»».

Викладач:Отже, у романі постає збірним образ України часів Хмельниччини. Ми

пізнаємо всі сфери життя політичного, духовного, родинно-побутового, військового.

Додаток №4

1.2. Втілення в образі Марусі Чурай кращих моральних рис українського народу

Викладач:Відгадайте, хто це з героїв роману: «...я навіжена. Я дитя любові. Мені

без неї білий світ глевкий.» (Маруся Чурай)

Давайте переглянемо відеосюжет «Маруся Чурай очима сучасників» і зясуємо, хто вона Маруся Чурай.

Перелік питань до бесіди:1. Хто така Маруся Чурай за переказами народу?2. Розкажіть про дитинство Марусі Чурай та її батьків?3. Як показано у романі розвиток почуттів Марусі до Грицька?4. Як ви розумієте такі слова:

Моя любов сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі.

Викладач:Кохання Марусі і Гриця отруєне страшною зрадою. Пекуче прозріння

болить Марусі нестерпно. «Нерівня душ – це гірше, ніж майно!» – звучить у творі. Дівчині болить Грицева невірність, роздвоєність, власна помилка.

Тож річ не в тім, – женився, не женився,Прийшов, пішов, забув чи не забув,

А в тому річ, коли ж він так змінився,Чи може він такий і з роду був?

Хай же оживе остання зустріч Гриця і Марусі у неї вдома.

Інсценізація уривка «Остання сцена зустрічі Марусі і Гриця».Додаток №5

10

Прослухування запису пісні «Ой не ходи, Грицю».Додаток №6

5. Порівняйте Марусю й Галю Вишняківну. Чим вони відрізняються між собою?

Маруся ГаляГлибочінь душевнаЧуйне серцеПісенно-поетична натураДушевний поривВисоке небоМаксималізм

Пуста порожнечаБайдуже серцеБур’ян буденщиниПрактичний розрахунокГлухе підземелляПрагматизм

6. Охарактеризуйте взаємини Марусі Чурай та Івана Іскри.7. Знайдіть у тексті роману місця, в яких йдеться про Марусю як піснетворку, прокоментуйте їх.8. В чому виявляється патріотизм Марусі Чурай?9. Чи можна назвати Марусю злочинницею?10. Охарактеризуйте Марусю, склавши асоціативне дерево.

Підведення підсумків бесіди.Отже, почуття обов'язку і добропорядність для неї одне. Це те, що віками

складалося як основа моралі її народу, а вона дитя цієї моралі, її уособлення. Вже сам талант Марусі, здається не випадковий. Вона наділена поетичним хистом, щоб сказати всьому світові найважливіше про свій народ, розповісти про його життя і боротьбу за право бути вільним і самостійно вирішувати свою долю. Ліна Костенко піддає осуду позицію митців, які «складають віршики

МАРУСЯ

ЧУРАЙ

пам'ять

Україна

патріот

душа пісня

духо-вність

шляхет-ність

11

святочні, а в селах ридма плачуть кобзарі». Місце митця – серед свого народу, його завдання – служіння народові у його щасті і в тяжкі часи випробувань. Таким чином, образ Марусі Чурай набуває особливого значення.

Це дівчина не просто так Маруся.Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Додаток №7

1.3 Дві системи цінностей у формуванні вдачі Гриця БобренкаВикладач:

Відгадайте, хто це з героїв роману: «...народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому.» (Гриць)

Перелік питань до бесіди:1. Розкажіть про дитинство Грицька. Хто виховував хлопчика?2. Чим пояснюється життєва позиція Грицька?3. В чому полягає роздвоєність душі юнака? «Гриць Бобренко – гордий лицар з високими помислами чи лише його тінь в ярмі буденщини?»

Підведення підсумків.Оце і є його суть – роздвоєність душі, роздвоєність сумління і життя.

Саме ця роздвоєність і призвела Гриця до загибелі.

Назвіть спільне у «Лісової пісні» Лесі Українки та «Марусі Чурай» Ліни Костенко.

Пригадуєте: Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки дорікнула Лукашеві за те, що той «життям не зміг до себе дорівнятись»? Так і Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неординарность, але – характеру не вистачило; висоти злякався; світ ловив і таки впіймав... Обіймами й статками Галі Вишняківни, спокусою більш простого й зрозумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...

Згадка про «Лісову пісню» не є випадковою: історичний роман Ліни Костенко багатьма мотивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки.

Лукаш ГрицьМавка Маруся

12

Студенти працюють з таблицею «Компаративний аналіз «Лісової пісні» Лесі Українки та «Марусі Чурай» Ліни Костенко»

Додаток №8,9

1.4 Іван Іскра – полковий обозний, син Остряниці Якова, козацького гетьмана

Викладач:Відгадайте, хто це з героїв роману: «...зроду ненавидів тих, обережних

сьогодні, тепер обережний і сам.» (Іван Іскра)

Перелік питань до бесіди:1. Які почуття у вас викликає образ Івана Іскри?2. Як ви думаєте, кого у творі фатально розділила доля?3. В чому полягає символічність образу Івана Іскри? 4. Як ви розумієте слова Івана Іскри:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.Мабуть, один лелека нас приніс?

Стосунки Марусі і Івана – це одні з найпрекрасніших сторінок не тільки роману, а й усієї української літератури. Івану, як і Марусі, світить батькова зоря. Взаємини Івана і Марусі – це своєрідний виразник великого кохання двох рівноправних людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана до Марусі немов би відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. І в одну з хвилин Маруся дійшла до думки про нерівність душ своєї і Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, цінував винятковість її душі. І, якщо Маруся піднімала до себе і ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація – їй самій багато в чому треба було підніматись до Івана, Іван і Маруся – духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов, і остання зустріч з Іваном викликала у Марусі велику тугу – вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину.

Підведення підсумків.І я, котрій вже все байдуже,Уже нічим я сльози не проллю.Прощай, Іване, найвірніший друже,

13

Шляхетна іскра вічного вогню! Вічний вогонь - це любов, а сам Іван – це шляхетна іскра цього вогню. Тільки хвороба і смерть Марусі зупинили цей процес – процес народження в ній нової, по-справжньому великої і щасливої любові.

Додаток №10«Займи позицію» (студентам пропонується висловити свою відповідь)

- Хто з героїв роману ближчий вам за духом: Маруся, Гриць, Іван?- Які погляди на любов і сім’ю імпонують вам особисто після детального розгляду образів роману?- Якби Маруся Чурай сказала про себе, що вона щаслива людина, чи погодилися б ви з нею? Якщо так, то в якому розумінні вона щаслива?

1.5 Історичні персонажі в романі (Богдан Хмельницький, Яків Остриця, Мартин Пушкар, Лесько Черкес, Ярема Вишневецький)

Літературознавець 1:Роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко належить до творів

української художньо-історичної романістики. У ньому – ціла галерея історичних постатей.

Найвідомішою з них є гетьман Богдан Хмельницький. І хоч це не головний герой роману, його характер поетеса розкрила правдиво і повно. Ліна Костенко більше уваги приділила його внутрішньому світові, описавши гетьмана як людину розумну, чутливу. Цей опис базується більше на емоційному заряді. З яким душевним болем сприйняв він розповідь Марусі Чурай:

Про то він думав сам на сам з собоюОпівночі, напередодні бою?Який душа несла його тягар,

Про шо він радився із Богом —То знає лиш перо і каламар.

Де срібний лев боровся з однорогом.І як людина справедлива і розсудлива, враховуючи те, шо дівчина, хоч і

вчинила зло, але не є злочинницею, «бо тільки зрада є тому причина», він виносить вирок, щоб дівчину відпустили негайно.

З великою пошаною ставиться Ліна Костенко до козаків. Це і полтавський полковник Мартин Пушкар, чоловік дуже авторитетний і мудрий. Посаду полковника він обіймає упродовж десятка років, що свідчить про повагу до нього. Будь-кого козаки не обирали своїм головою. Заглядаючи в майбутнє, Ліна Костенко зазначає, що цей воїн загине в боротьбі зі шляхтою, але залишиться в пам’яті нащадків:

Мине сім літ – і голову цю сивуВиговському на списі подадуть.

Змальований поетесою і яскравий образ Леська Черкеса. Це хоробрий воїн, захисник своєї Вітчизни. Багато симпатії вкладено поетесою і в образ

14

Івана Іскри, сина Якова Остряниці, «першого гетьмана після Павлюка». І цей козак «загине теж, в бою заживши слави». Поетеса звертає також увагу на ставлення Івана Іскри і Богдана Хмельницького до пісні. Поспішаючи до гетьмана зі звісткою про суд над Марусею, Іван думав:

Якщо я впаду, –Не врятована пісня,

Задушена пісня в петлі захрипить!Згадує Ліна Костенко й тих, хто лишив у людській пам’яті гірку славу

зрадника і мучителя. Так, вона розповідає про Ярему Вишневецького, якому «кожна осичинка над шляхом... про Юду листям шелестить». Отож любов до Вітчизни, до свого народу, правда, мужність і справедливість — ці риси повинні бути притаманні кожному громадянинові своєї країни.

Додаток №11

1.6 Образ полтавської громади (пан Вишняк, Яким Шибилист, Лесько Черкес, дід Галерник)

Літературознавець 2:Письменниця не ідеалізує свій народ. Люди, що його складають, дуже

різні. Є серед них обережний Горбань, що перш за все думає про себе. Є й поважний пан Вишняк, що ладен змовитися зі шляхтою.

Хто – за Богдана, хто – за короля.А він за тих, которії не проти.

А поруч його дочка Галя, що не соромиться топтати людську гідність. Та й Бобренчиха не краща. Все життя вона «воювала – за курку, за телицю, за межу». Життя прожила, а тільки й зрозуміла одне: доки живеш, треба нахапати якнайбільше.

Мабуть, саме з таких осіб, байдужих до всіх, крім себе, і склалася юрба цікавих, охочих до видовищ людей, що зібралися подивитися на страту Марусі.

Що їх веде – і доброго, і злого?Де є та грань – хто люди, хто юрма?

Ліна Костенко чітко змальовує цю грань. Це – людяність. Хто її втрачає, втрачає і право називатися людиною. Тому й нема співчуття до названих героїв. Але не вони складають той народ, про який говорять у світі з пошаною. То хто ж?

Чесний і прямий Яким Шибилист, що не боїться стати за правду проти неправого суду людського. Він судить з огляду на вікові моральні застави свого народу, піддаючи осуду власницьку психологію, що нівечить душу. Вірить йому полковник Мартин Пушкар, що не дав згоди на тортури Марусі.Але він не є якимось винятком. Так само поводяться його бойові побратими –козаки, з якими не раз Іван ділив труднощі походів. Такий і Лесько Черкес. Змалку жив сиротою, не знав ні батька, ні матері. Та була у хлопця Батьківщина – люди, які виховали в ньому лицарський дух, чесність і відвагу. Коли виповнилося йому 17 років, пішки відправився за військом, бо сором було сидіти вдома, коли всі йдуть у похід. Леська відзначає весела вдача, притаманна

15

усьому нашому народові. Під час облоги Полтави серед голоду і зневіри обнадійливо лунають його слова:

– Хіба це голод? Ні.Це просто піст.

На те ж воно й Пилипівка.Такою ж вдачею наділений і старий дід Галерник. Двадцять років перебував

він у полоні, та зберіг свою гідність, свідомість найвищих життєвих цінностей. Він повернувся додому, має змогу працювати серед своїх людей, а не на чужині. Це немало для щастя. А вороги, що йдуть повз його хати в балці, – що ж, хай ідуть собі. Хіба мало він бачив їх у битвах, поки мав змогу тримати шаблю! А тепер і поготів не боїться. Не одну навалу пережив. Отож і здається дід Галерник символом невмирущості і незборимості свого народу. Саме він промовляє до Івана в час журби:

Душа у тебе має бути крицею.Так плакати не гідно козака.

Усі ці герої об’єднані відчуттям приналежності до українського народу. Над усе цінує національну гідність і мандрівний дяк, про якого розповідається в розділі «Проща». Його очима бачить читач зруйновані міста і села України. З його вуст дізнаємося ми разом із Марусею про славетні імена і події з минулого України, бо він щиро вболіває за свій народ, за свою Батьківщину. Це видно з кожного слова, з кожного вчинку. Коли ще в молодості кохана дівчина дорікнула йому за те, що розмовляє «хлопською мовою», він рішуче відмовився від цього кохання. Бо не можна пов’язувати життя з духовно чужою людиною:

Немає щастя — можна жити без.В душі людській, крім видимого неба,

Є одинадцять всячеських небес.Теплішає на душі у Марусі після довгих розмов зі старим дяком від його

турботи й уваги. Такими людьми тримається народ.

Ми розглянули перше питання, переходимо до наступного.

2 ПИТАННЯ.

2. Проблематика твору

Методи:займи позицію, робота з опорним конспектом, аналітична бесіда, «мозковий штурм», гронування

Викладач:Образ Марусі Чурай – образ митця свого часу, який органічно зливається з

образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся – це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», — каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні – як перло многоцінне, як

16

дивен скарб серед земних марнот». Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені найкращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, найкращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.

Назвіть, які проблеми порушуються у творі?

Очікувана відповідь:Проблематика:

любові й зради; патріотизму і пристосуванства; митця і народу, свободи творчості; причин утрати української державності; родинних стосунків; батьків і дітей; виховання; служіння народові.

Додаток №12Студенти називають та характеризують кожну проблему, яка

порушується в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай».

ПРОБЛЕМИ

??

?

??

?

?

?

17

3 ПИТАННЯ. Художня майстерність роману у віршах «Маруся Чурай»

Методи: дослідження

Викладач:Проведіть невелике дослідження щодо художньої майстерності роману

у віршах «Маруся Чурай».

Мова роману «Маруся Чурай» містить у собі все багатство стильових різновидів живої української мови – від розмовної, офіційної до вишуканих взірців літературної.

Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русизмами, і розмовна мова міщан, козаків.

Мелодійна структура твору – поєднання багатьох голосів. Кожна дійова особа наділена особливою, тільки їй властивою лексикою і способом висловлюватися. Ось бере слово незвичний до промов Яким Шибилист. Сама структура мовлення, в якому переважають речення з непрямим порядком слів, вказує на щирість простої людини. У таких людей що на думці, те й на язиці. Мовлення запорожця, що прибував до Полтави у справах, також вказує на те, що це людина відверта і не ховає за словами думок:

А запорожці – люди без круть-верть,Все кажуть щиро на своє копито.

Не випадково суддя, відповідаючи козакові, ніби забуває про свою офіційність: «Знаскока тут не можна». Так побудовано увесь роман. Прийом індивідуалізації мовлення героїв не новий у літературі, та Ліна Костенко продемонструвала широку обізнаність з найрізноманітнішими проявами багатої української мови. Стиль мовлення, добір лексики вражає точністю вживання. Живий діалог у сцені суду змінюється ліричним внутрішнім монологом героїні. А в другому розділі автор бере слово, щоб високим стилем громадянина говорити про велич подій, на тлі яких розгортається особиста трагедія героїв. Письменниця вступає в діалог з героями і читачем. Часом уживає несподівані порівняння, що коренями сягають глибин народної образності: «зірками ніч висока накрапала», «слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі», «душа до ранку смутком осипалась» та ін. Із цих порівнянь народжується метафора, яка також часто трапляється в тексті.Гармонійне поєднання різних пластів живої народної мови, чутливість до слова – ось головні риси мови і стилю Ліни Костенко, що так яскраво виявились у романі «Маруся Чурай». Емоційній виразності слова сприяє також форма віршування. В основному автор використовує шестистопний ямб, але разом з тим у романі можна побачити приклади римованої прози. Усе це – не самоціль. Така багата палітра художніх засобів робить твір Ліни Костенко по-справжньому талановитим, підносить його на рівень найкращих взірців світової художньої літератури.

18

Переходимо до останнього питання плану. З’ясуємо сценічне безсмертя «Марусі Чурай».

4. ПИТАННЯ.Сценічне безсмертя «Марусі Чурай»

Методи: випереджаюче завданняРоман Ліни Костенко «Маруся Чурай» відразу набув популярності. У

сезоні 1987-1988 року за «Марусею Чурай» у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії виконувала народна артистка України Ніна Матвієнко. Уже сам її рідкісної краси голос, відчуття природності інтонацій пісні, здається, забезпечують успіх.

У Львівському українському молодіжному театрі режисер В.Кучинський об'єднав в одній виставі «Сад нетанучих скульптур» два твори Ліни Костенко – драматичну поему «Сніг у Флоренції» та «Марусю Чурай». Здавалось би, що спільного між подіями в Італії й Україні, які відбуваються навіть у різних століттях, XVI і XVII? Але невеликий молодий колектив вдало знайшов ключ для органічного поєднання різних навіть за тональністю творів Ліни Костенко. У їхній інтерпретації на передній план виходить проблема місця художника в суспільному житті, у творенні духовної долі свого народу. Доля третьої вистави – моноспектаклю народної артистки України Ніли Крюкової «Маруся Чурай» – складалася непросто. Прем'єра мала відбутися ще 1982 р., але, як нерідко в застійних умовах траплялося, чиновники від мистецтва наклали вето. Лише через п'ятиліття Ніла Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла на сцену... Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтва Ніли Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкуш дозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чи хто залишався після цього свята поезії, декламації і співу байдужим.

Цікаву інтерпретацію роману запропонував режисер Львівського театру імені М.Заньковецької Федір Стригун у виставі «Маруся Чурай».

Підведення підсумків.Минуть роки, іще з’являться на поетичному небосхилі Полтавщини нові

таланти, нові Чураївни, але завжди на Полтавщині буде куточок, куди ніколи не заросте стежка – це Марусина криниця, де ростуть могутні дерева, що їх рідко знайдеш у звичайному лісі. Щовесни прокидаються вони до життя, вкриваючись ніжною зеленню То ж і духовні надбання минувшини не повинні згоріти у вогні забуття.

Чи хоч пучечок той калиниМені на груди покладуть? –

готуючись до страти, гірко спитала Маруся. А потім зауважила, що в її житті «вже ніякий цвіт не процвіте». Ні, не буде безіменною і забутою українська співачка Маруся Чурай. Навесні, 2006р. в місті Полтаві біля театру ім. Гоголя,

19

був урочисто відкритий пам’ятник Марусі Чурай. Ініціатором спорудження пам’ятника виступив Анатолій Кукоба, автор пам’ятника Анатолій Чернощоков, а скульптор Андрій Споришев. Вилитий із бетону і окутий міддю, він споруджений на кошти громадських організацій, полтавчан, шанувальників пісні ( демонтрація фотографії пам’ятника).

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ (10 Ꞌ).Методи: «Різнокольорові горщики», творчий експеремент,

вирішення проблемних питаньСтуденти складають сенкани та пишуть листи головним героям роману.

Додаток №13, 14

Викладач: Чому Маруся Чурай – це голос України, її душа? Чим важливий роман «Маруся Чурай» Ліни Костенко для народу у 80-

х рр. ХХ ст. і в наші дні? Назвіть справжні цінності людського життя.

Підведення підсумків.

V. РЕФЛЕКСІЯ. (2 Ꞌ)

Метод: «Млинок»У капелюх скидаємо те, що зворушило….Перемелюємо у млині неправильні, на вашу думку, вчинки героїв…У валізу збираємо те, що візьмемо у життя…

VІ. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ. (2 Ꞌ)

Заключне слово викладача: Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою. Вона – одна

з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. Пароль творчості Ліни Костенко – безкомпромісність. Її поезія – це концентрація думки, суворість, сучасність, шляхетне служіння літературі, людинознавство.

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від страти своєї історичної пам’яті, духовності. Виразно ця думка звучить в романі «Маруся Чурай». Образ Марусі зливається з образом Батьківщини, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, не розгубіть красу душі, і лише тим будете знані і сильні у світі.

Роман «Маруся Чурай» є одним із тих творів, які через свою непроминущу мистецьку вартість назавжди залишаються в літературі. Це –

20

твір, невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Багатьом поколінням він відкриватиме образний світ нашої непростої історії, ошляхетнюватиме душі високим патріотичним почуттям, даруватиме насолоду.

На основі спостереження детального аналізу роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» можна впевнено констатувати, що цей твір, створений на національному ґрунті, продовжує фольклорні и літературні традиції, у ньому письменниці пощастило скласти неповторну, глибоку, психологічну, героїчну й романтично наснажену пісню про історію легендарної поетеси й піснярки Марусі Чурай, реально відтворити реальні події в Україні середини XVII ст., змалювати низку яскравих образів лицарів-звитяжників, які боролися за її національне визволення. Червоною ниткою через весь роман чітко проявляється позиція громадянина й патріота в особі самого автора. Використовуючи історичний досвід рідного народу, письменниця проводить ідею невмирущості духовних цінностей народу, що надає її поетичним творам досить актуального звучання сьогодні, в час національного й культурного відродження.

Тож хай наше сьогоднішнішнє заняття запалить в наших душах любов до рідної землі, до отчого дому. Маруся живе серед нас, пісня її продовжує жити!

Звучить пісня «Пісня про Марусю Чурай» у виконанні Раїси Кириченко

І хай разом з цією піснею живе в нашій пам’яті і ім’я нашого славного солов’я України Раїси Кириченко, ще однієї Чураївни, що промовляє до нас воістино святії слова:

Нема її могили, земля над нею рівна,А значить, не вмирала Маруся Чураївна…

Оцінити роботу студентів на занятті. Коментувати оцінки. Відмітити роботу кращих студентів.

VІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ. (1 Ꞌ)Підготувати:1. Вміти характеризувати образи роману.2. Написати есе на одну з тем:

«Нерівність душ – це гірше, ніж майна» «Ця дівчина не просто так Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це –

душа.» «Про наші битви – на папері голо. Лише в піснях вогонь отой пашить.»

21

Додаток №1Пісня «Засвіт встали козаченьки»

 Засвіт встали козаченькиВ похід з полуночі,Заплакала МарусенькаСвої ясні очі. 

Не плач, не плач, Марусенько,Не плач, не журисяТа за свого миленькогоБогу помолися. 

Стоїть місяць над горою,Та сонця немає,Мати сина в доріженькуСльозно проводжає. 

— Прощай, милий мій синочку,Та не забувайся,За чотири неділенькиДодому вертайся! 

— Ой рад би я, матусенько,Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненькийВ воротях спіткнувся. 

Ой Бог знає, коли вернусь,У яку годину.Прийми ж мою Марусеньку,Як рідну дитину. 

Прийми ж її, матусеньку,Бо все в божій волі,Бо хто знає, чи жив вернусь,Чи ляжу у полі! 

— Яка ж бо то, мій синочку,Година настала,Щоб чужая дитиночкаЗа рідную стала? 

Засвіт встали козаченькиВ похід з полуночі,Заплакала МарусенькаСвої ясні очі…

Додаток №2

22

Літературна гра «Перевір свою пам’ять»

У якому місті відбуваються основні події роману «Маруся Чурай»?(Полтава)

У якому столітті відбуваються події в романі «Маруся Чурай»?(XVII)

Хто «глуха до пісні, завжди щось спотворить»?(Галя Вишняківна)

Кого відвідав Іван Іскра, аби попередити про наступ ворожих військ?(старий запорожець або дід Галерник)

Яку пісню співають дівчата в кінці роману?(«Ой не ходи, Грицю… »)

Хто перед самою стратою Марусі приніс універсал від Б.Хмельницького про скасування вироку?

(Іван Іскра)Хто з героїв наділений характеристикою «Вся Україна полум'ям горить, він і на цьому теж нагріє руки»?

(Вишняк)Як називається розділ, коли Маруся перебуває у. в'язниці й осмислює все своє життя?

(«Сповідь»)Хто з героїв «любив достаток і любив пісні»?

(Гриць Бобренко)Хто розповів Марусі про Якова Остряницю, Северина Наливайка і Ярему Вишневецького?

(мандрівний дяк-філософ)Кого Маруся зустріла по дорозі до Києва?

(мандрівного дяка-філософа)З якою метою Маруся ходила до Києва?

(на прощу)Кого охарактеризовано словами «Хто – за Богдана, хто – за короля. А він за тих, которії не проти»?

(Вишняк)Кого «спалили в мідному бику»?

(Северина Наливайка)Хто все життя «воювала – за курку, за телицю, за межу»?

(Бобренчиха)У якому герої втілено шляхетність духу, вірність у дружбі й коханні, вірність Батьківщині?

(Іван Іскра)Кого було покарано «на горло» у Варшаві?

(Гордія Чурая)Хто каже про Марусю такі слова: «Ми з нею рідні. Ми одного кореня. Мабуть, один лелека нас приніс. Батьки у нас безстрашні й невпокорені, і матері посивіли од сліз»?

23

(Іван Іскра)Із скількох розділів складається роман «Маруся Чурай»?

(9)Хто «бенкетував, сідав на шию хлопу, пускав дівчат по світу без коси»?

(Ярема Вишневецький)Яке місто «вгоріло дощенту» влітку 1658 року?

(Полтава)Який предмет має на увазі оповідач у реченні «Якби вціліла в тому пожарищі –неопалима – наче купина»?

(книжка)Яку посаду обіймав Семен Горбань?

(війт у Полтаві)Хто «з комори мєской потай дьоготь крав», а потім порадив вимазати ним ворота Марусі Чурай?

(Семен Горбань)Хто варив «зілля полинове, щоб... Грицько від туги не зачах»?

(Бобренчиха)Хто промовляє слова «Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна»?

(Чураїха)Хто Чураям «як рідний син і досі, у них і виріс там на шпориші»?

(Грицько Бобренко)Хто «народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому»?

(Грицько Бобренко)Яке слово має бути на місці крапок у промові Івана Іскри «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – ...»?

(душа)Кому належать слова «Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні»?

(Іван Іскра)Скільки днів Маруся перебувала у в'язниці після винесення вироку?

(3)У кого слава була «за великі гроші»?

(Вишняк)Хто з героїв має такі портретні характеристики: «гостренькі зуби – чисто ховрашок», «як реп'яшки, зелені оченята і пишно закопилені вуста»?

(Галя Вишняківна)До кого помчав Іван Іскра, аби скасувати смертний вирок?

(Богдана Хмельницького)В універсалі було сказано, що смертний вирок скасувати через:1) пісенний талант Марусі; 2) яка друга причина?

(героїзм батька Гордія Чурая)У якому місті було покарано Гордія Чурая на смерть?

(Варшава)

24

Яким ремеслом займався старий запорожець, визволений колись із двадцятилітньої турецької неволі?

(різьбарством)Як називається розділ, у якому Іван Іскра пропонує Марусі одружитися?

(«Облога Полтави»)Як називається розділ, у якому Маруся очікує виконання смертного вироку?

(«Сповідь»)

Додаток №3Літературна гра «Цитатник»

25

Із роману у віршах «Маруся Чурай»:Хто сказав про кого:Чужа душа – то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.

(Чураїха про дочку Марусю на суді)

Хто це?Він міряв не тією міркою, В житті шукав дорогу не пряму.Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того.Любив достаток і любив пісні.Це як, скажімо, вірувати в Богаі продавати душу сатані.

(характеристика Гриця Бобренка)

Хто сказав про кого?Під Берестечком бився ти сміливо. Під Зборовом також і над Пилявоюсвоє ім'я ти не покрив неславою.

(Маруся про Гриця Бобренка)

Хто це?Моя любов чолом сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі.

(цими словами Маруся пояснює першопричину їхньої з Грицем трагедії)

Хто каже про кого ?Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.І ви її збираєтесь карати?!А що, як інший вибрати закон, –не з боку вбивства, а із боку зради?

Ну, є ж про зраду там які статті? Не всяка ж кара має буть незбожна.Що ж це виходить? Зрадити в життідержаву – злочин, а людину можна?!

(Запорожець захищає Марусю на суді)

Хто каже про кого ?Я, може, божевільним тут здаюся.

26

Ми з вами люди різного коша. Ця дівчина не просто так, Маруся.Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава, –її піснями плакала Полтава.Що нам було потрібно на війні?Шаблі, знамена і її пісні.

(Іван Іскра про Марусю)

Чий це опис?То – козак.Таке нещастя хоч кого знеможе. Це ж можна тут рішитися ума.Любив же він Марусю, не дай Боже!Тепер сидить, лиця на нім нема

(опис Івана Іскри на суді)

Хто каже про кого ?Вона піснями виспівала душу.Вона пісні ці залишає нам.

(Іван Іскра про Марусю)

Чия характеристика?Як він уміє красно говорить! Які у нього займища і луки! Вся Україна полум'ям горить,він і на цьому теж нагріє руки.

(характеристика Вишняка)

Чий це опис?Такі пухкі …. рученята, коса білява, куца і товста. Як реп'яшки, зелені оченятаі пишно закопилені вуста.

Глуха до пісні, завжди щось спотворить.Все вишиває прошви подушок. Ще як мовчить, – нічого. Заговорить, –гостренькі зуби – чисто ховрашок.Ото як вийде, як заграє брівками, очима стрельне і туди, й сюди, у чобітках із мідними підківками, зелений верх, козлові переди.І сниться хлопцям – придане горою,

27

комори, скрині, лантухи, вози!(опис Галі Вишняківни).

Хто це?Ще не старий. І славу мав, і силу. (Про нього потім думу іскладуть. Мине сім літ — і голову цю сивуВиговськрму на списі подадуть).

(про Мартина Пушкаря)

Чий це опис?Бенкетував, сідав на шию хлопу, пускав дівчат по світу без коси. Стріляв козуль, возив пшоно в Європуі на поташ випалював ліси.

(опис Яреми Вишневецького)

Хто це?Був молодий і гарний був на вроду. І жив, і вмер, як личить козаку.За те, що він боровся за свободу,Його спалили в мідному бику!

(Про Северина Наливайка)

Про Л.Костенко та її твори: Поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало – один-два

на століття. Вона наближена до Істини. У неї абсолютний слух до «голосів віків».

(Г. Клочек) Ліна Костенко – це позиція. Національна. Горда. З глибинним почуттям

людської гідності... Поетеса в повсякчасному внутрішньому діалозі з історією, сьогоднішнім днем і днем майбутнім. Ліна Костенко нагадує нею ж витворений образ «пілігрима віків», який подорожує дорогами історії, прямуючи до свого Слова. А це чи не єдиний спосіб переживання свободи. І її набуття.

(М. Жулинський)

«Маруся Чурай» – це народне життя в строкатому його повнокров'ї. Побут, звичаї і вірування, військове спорядження, флора і фауна – усе явлене, усе рухається, переливається, дихає. Потужністю духовного космосу віє від сторінок цієї книги.

(В. Базшевський)

28

«Маруся Чурай» нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається «сам із себе» за законом внутрішньої необхідності й зовнішньої доцільності.

(І.Дзюба)

Додаток №4

29

Образ УкраїниОбраз України вимальовується різними зображувально-виражальними

засобами: через пейзажі, що постають у тісному переплетенні з долями героїв роману, в історичних подіях і постатях, достовірних та художніх.

Ліна Костенко спеціально не зупиняється на просторовому зображенні пейзажних картин, а подає їх за допомогою мінімальних «вкраплень». Так, поетеса кілька разів варіює такі пейзажні деталі, як місячна ніч, річка, верби над нею, річковий млин тощо. Саме вони надають картинам роману національного колориту. Але замилувано-ідилічних картин української природи та життя у творі дуже мало, вони несуть у собі промінь надії серед зображення сповнених лихоліття народних страждань. Світлі картини є, наприклад, у спогадах Чураївни в ніч перед стратою – це свята нашого народу: Івана Купала, Різдво, Водохрещення.

«Художній час «Марусі Чурай» ніби здійснює річний коло обіг – літо, осінь, зима, весна. Цей потяг до завершеного циклу виявляється як свідчення повноти переживання буттєвої гармонії», – писав В.Брюховецький. Події, таким чином, перебувають в асоціативно-настроєвій співзвучності з порами року. Чураївну судили влітку. На прощу Маруся вирушає ранньою осінню, для дівчини, яка ніколи не полишала рідної Полтави, ця подорож стає справленім відкриттям. Природа постає перед нею в усій своїй красі:

Буває, часом сліпну від краси.Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

Оці степи, це небо, ці ліси,Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є дорога, явори,Усе моє, все зветься – Україна.Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.Ласкавість ранньої осені пізніше зміниться дощовою і холодною порою

пізньої осені. І немов в унісон до цих змін, Марусі відкриває для себе іншу Україну – ту, де страждає її рідний народ, доведений до відчаю польсько-шляхетськими гнобителями. Зруйновані села, що простягайся від Лубен до Києва, – це теж образ тогочасної України. Повертається у рідну Полтаву Маруся аж під зиму. Закидана снігом хата, в якій самотньо живе Маруся, – це символ її духовного і фізичного згасання. Маруся прощається з усіма квітучою весною, яка символізує безперервність й незнищенність життя.

Панорама людських доль і характерів розкривається у колі подій часів Богдана Хмельницького, подаючи образ України XVII століття в соціальному забарвленні. «Віддаючи належне позитивній ролі козацтва в історії України, автор не обминула й чорних її сторінок: пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневецького, Наливайка, Павлюка, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі», – писав В.Брюховецький.

Як символ рідної землі постає в романі стародавнє місто Полтава. Це місто населяють відважні й відчайдушні люди. Ворог підступив до самих воріт

30

міста, взяв його у цупкі лещата облоги, але справжні сини Полтави самовіддано захищають свою незалежність, честь, мову, культуру, звичаї свою історичну пам'ять.

Населення у романі поділяється на козацтво з його найдемократичнішим у світі устроєм, законами, звичаєм, та мешканців Полтави, які мають дещо деформовані принципи світського життя.

Представники козацької республіки Богдан Хмельницький, Лесько Черкес, Мартин Пушкар. Іван Іскра, отаман Гук, Яким Шиби лист і ті, хто з небуття «повернувся у думі» (Гордій Чурай, Яків Остряниця, Наливайко). До цього славетного лицарства належить дід Галерник, «самітник і химерник», котрий «од трьох шабель ще й досі не загоєн». Грицько Бобренко теж козак, але він з часом засвоїть іншу мораль, далеко не козацьку, не один раз повторивши Марусі: «Любов любов'ю, а життя життям». На Марусиному суді козацтво виявляє найактивнішу позицію захисників і гуманістів. Це стосується і гетьмана, бо за всіма своїми клопотами Богдан Хмельницький здатний помітити тугу на обличчі в Івана Іскри: «Щось мало статись, твоєї печалі достойне?», а після наказує скасувати вирок полтавського суду, вважаючи його ганебним: «Таку співачку покарать на горло – Так це ж не що, а пісню задушить!». Далі йде глибокий філософський підсумок – «смерть повсюди, а життя одне».

Полтавський полковник Мартин Пушкар, який «Ще не старий. І славу мав, і силу», наділений всіма найдостойнішими чеснотами мудрої, розважливої і доброї людини. Він теж поважає кожне людське життя, усвідомлює його високу вартість: «...світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди на землі?» Пушкар намагається в усьому сповідувати чесність, як і на суді: «Карати треба ... і так карати, щоби люд хрещений не мав за що судові докорить». Ця людина намагається лишатися чесною, тому має повне право сказати таке: «У мене, пане, слово не куповане, і я його не продаю».

Повною протилежність щодо сказаного є соціально-настроєва позиція полтавської громади. Недаремно посланець Богдана Хмельницького, що став випадковим свідком суду, говорить присутнім там полтавцям: «Якби ми так чесали язиками, то вже б давно Вкраїну віддали, не мавши часу бути козаками». Його слова звучать як квінтесенція розуміння законів суспільного життя, як дисонанс до обивательського бачення ситуації, на якому заклинилася полтавська судова рада:

А що, як інший вибрати закон, –не з боку вбивства, а із боку зради?.. Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?!

Іудейство разом з підбрехачами Бобренчихи у поглядах на людину перебуває в опозиції до козацтва. Ні Горбаню, ні райцям, ні Бобренчисі не під силу осягнути гострої проблеми людської душі в пісні, їм до таких висотне дорости, та й погреби такої у них немає. Так, Горбань, виявляючи свою ницість і обмеженість говорить: «При чому тут пісні? Вона ж суд за інше зовсім

31

ставлена». Бобренчиха виявляє суть свого єства, говорячи: «Хіба ж то дівка? То ж таки ледащо. Усе б співала. Боже упаси!.. Таких дівок на світі не буває, хіба ж для цього дівці голова».

Отже, у романі постає збірний образ України часів Хмельниччини. Ми пізнаємо всі сфери життя політичного, духовного, родинно-побутового, військового.

Додаток №5Інсценізація «Остання розмова Гриця та Марусі»

32

А після тих проклятих вечорницьпройшло два дні, вже добре споночіло,аж, боже мій! – заходить в хату Гриць.

Якийсь чудний, запалені повіки,пригаслі очі, під очима бриж.– Марусю! – каже. – Я прийшов навіки.Я на коліна стану, ти простиш?

– Я найдорожчі сплакала літа.Чого вернувся до моєї хати?Ми ж розлучились... Матінко свята!Чи я ж тебе примушую кохати?!

Коли своїм коханням поступивсязаради грошей і багацьких нив,чи ти тоді од мене одступився,чи сам себе навіки обманив?

– Себе, Марусю. Не дивись вороже.Мені ті дні повік не одболять.Тут двоє матерів, твоя і Божа.Тут двоє матерів, твоя і Божа.Хай нас на шлюб вони благословлять.

Людей накличем, зробим перепросини,щоб знали всі, хто чеше язиком.Марусю, чуєш, зараз, ще до осени,поберемось та й вступимо в закон.

– Я зрадив, так.Але це біль чи злочин?Скажу всю правду, ми тепер одні.Кому з нас гірше? Я одводжу очі,а ти у вічі дивишся мені.

Я мучуся. Я сам собі шуліка.Є щось в мені так наче не моє.Немов живе в мені два чоловіка,і хтось когось в мені не впізнає.

І що найтяжче: мука ж моя марна,бо зрада – діло темне і брудне.А ти – це ти.Ти і в стражданні гарна.

33

Ти можеш навіть пожаліть мене.

Або сказати: що хотів, те й маєш.Мене вже, віриш, кидає вві сні.Тобі то добре, ти цього не знаєш.У тебе й мука піде у пісні.

Тобі дано і вірити, й кохати.А що мені? Які такі куші?!Нелегко, кажуть, жити на дві хати.А ще нелегше – жить на дві душі!

Відступник я. Нікчемний я і ниций.Але ти любиш і тому прости.Життя – така велика ковзаниця.Кому вдалось, не падавши, пройти?

Він говорив, і відбувалось диво.Він зраду якось так перетворив,так говорив беззахисно й правдиво, –неначе він про подвиг говорив.

А я стояла як сліпа від сліз.Душа марніла, як зів’яле клечання.Хоч би мені хтожменьку земліз могили його приніс…натертися проти серця... може б, трохи полегшало...

Він взяв мене за плечі, звав єдиною.Щось говорив про долю, про борги.Що там, під Дубно, він ще був людиною,а тут він сам з собою вороги.Що Галя – гуска, що й по ній це видно.І все. І годі. – Я од неї втік. А може, й правду кажуть, що ти відьма,приворожила – і пропав навік.Бо що б мене інакше так палило,чого ж я так страждаю і борюсь?Куди б мене в житті не прихилило,а все одно до тебе я вернусь.

Ти ж ніч моя і світло моє денне!Вже тут брехать, – який мені хосен?Прости за все, воно таке буденне.

34

А я ж не можу без твоїх пісень!

Коли я там і говорив, і клявся,я знав одне: збрешу – не помилюсь.Як хочеш знати, – так, я їм продався,але в душі на тебе я молюсь!

Тоді я двері відчинила в ніч.Він ще й не встиг збагнути, в чому річ,як я сказала:– Йди собі, іди! –А він сказав:– Мені ж нема куди.

Іди до неї. Будеш між панами.А я за тебе, Грицю, не піду.Це ж цілий вік стоятиме між нами.А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

...Лежала тінь від столу і до печі.Лампадка тріпотіла в божнику.А він сидів, зіщуливши ті плечіі звісивши ту голову тяжку.

«Як не хочеш, моє серце,Дружиною бути,То дай мені таке зілля,Щоб тебе забути.

Буду пити через силу,Краплі не упущу.Тоді я тебе забуду,Як очі заплющу...»

Торкнувся шклянки білими вустами.Повільно пив. І випив. І погас.Ой сонце, сонце, промінь твій останній!Оце і є вся правдонька про нас.

Додаток №6

35

Пісня «Ой не ходи, Грицю…»Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,Бо на вечорницях дівки – чарівниці.Котра дівчина чари добре знала,Вона ж того Гриця та й причарувала.Інша дівчина чорнобровая,Та чарівниченька справедливая.У неділю рано зілля копала,В понеділок – переполоскала,Як прийшов вівторок – зілля ізварила,У середу рано Гриця отруїла.Прийшов четвер – Гриць уже помер,Прийла п’ятниця – поховали Гриця.А в суботу раноМати дочку била:– Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?– Ой мамо, мамо, жалю в Вас не має…Нехай же Грицько нас двох не кохає!Нехай не буде ні тій, ні мені,Нехай дістанеться та й сирій землі.Така тобі, Грицю, за теє відплата –З чотирьох дощичок темненька хата…

Додаток №7Образ Марусі

36

Головний персонаж роману – Маруся Чурай, через спогади в III розділі твору письменниця відтворила життя українського суспільства XVII ст.Дитинство Марусі не було безхмарним. Не повернувся з війни батько, і вдвох з матір’ю, холодні й голодні, вони одні перебули зиму. А через півроку звістка про батька заплакала піснею кобзаря «Орлику Чураю, ой забили тебе ляхи у чужому краю». Душа дванадцятилітньої дівчини сколихнулась, що її батько «пішов у смерть і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є». Власне горе злилось з народним і породило пісні, які сприйняло всім серцем козацтво, вся Україна.

Через спогади Марусі ми дізнаємося про звичаї, побут, родинні та громадські стосунки між людьми різних станів українського суспільства. Не останнє місце серед цих стосунків посідає й любов.

Ідеалом кохання для Марусі є подружнє життя її батьків, яких доля звела наче в нагороду за те, що вони мали незглибимі душі. Чурай не сушив собі голови земельними наділами, а бачив «свою долю – ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Такою ж безоглядною і сильною була любов Марусі до Гриця.

Трагедія дівчини в тому, що вони з Грицем по-різному сприймали життя:Моя любов сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі.Гриць зраджує Марусю, та вона не дорікає його за дводушництво, а карає

себе, бо не розпізнала раніше, що вони з Грицем нерівня по духу, а «нерівня душ – це гірше, ніж майна».

Марусине кохання виросло, як пісня, з повноти душі. Та, на жаль, урвалось, як струна, на найвищій ноті, спаливши душу, де вже не могло прорости натхнення, не могла народитися пісня, а без них вона не могла жити. Коли Гриць повертається до дівчини з каяттям, вона говорить йому:

Іди до неї, будеш між панами.А я за тебе, Грицю, не піду.

Кохання, як і мистецтво, виростає тільки на ґрунті абсолютної страсті і повноти почуттів, розтоптане ж зрадою, – не відроджується, для Марусі воно було єдине, і навіть руїни його для дівчини є священними, і топтатися по них вона не дозволить нікому. Тому й мовчить на суді. Свою таємницю довіряє лише сонцю:

Я завтра, сонце, буду умирати.Я перейшла вже смертницьку межу.

Спасибі, сонце, ти прийшло крізь ґрати,Я лиш тобі всю правду розкажу,Не помста це була, не божевілля.

Людина спроста ближнього не вб’є.Я не труїла. Те прокляте зілляВін випив сам. Воно було моє.

Це звучить як гімн коханню. Людина, здатна перелити кохання піснею, не може помститися, тим більше вбити.

Великодушна у ставленні до людей, Маруся прагне зрозуміти й Бобренчиху, якій хотілося бачити свого сина багатим, і Галю, чварну

37

бездуховну ляльку. Однак вона не може прийняти моралі, коли люди йдуть на компроміс із совістю.

Від розправи за вироком суду Марусю рятує козак Іван Іскра, який є рідним двійником дівчини («Ми з нею діти однії печалі, себе читаю у її очах»).Прочитавши розділ «Страта», ми розуміємо, що Маруся не вбивця, а жертва драматичного конфлікту. Вона вже сприймається нами не як конкретна особистість, а як митець, носій духовності народу, поет, не захищений перед безпощадністю юрби.

Образ героїні, що йде на ешафот, розростається до широких узагальнень, які викликають асоціації про розп’яття Христа. На Голгофу йде не просто Маруся, а поезія – душа України.

Ця сцена є найсильнішою в романі. Іван спиняє натовп і проголошує універсал. Хтось плаче, хтось голосно сміється, хтось біжить до Марусі. Тільки в смертельно пораненої дівчини не було «ні радості, ні чуда. Лиш тихий розпач: вмерти не дали».

Між легендою про Марусю Чурай і сюжетною лінією роману Л. Костенко є певна розбіжність. Письменниця подає свою інтерпретацію легенди про Чураївну. Та цим не принижується значення роману, бо і в легенді, і в романі Маруся – не просто дівчина: «Це голос наш. Це – пісня. Це – душа».

Додаток №8

38

Таблиця «Компаративний аналіз «Лісової пісні» Лесі Українки та «Марусі Чурай» Ліни Костенко»

«Маруся Чурай»Ліна Костенко

«Лісова пісня»Леся Українка

Жанр Роман у віршах Драма-феєрія(проблемно-філософська

драматична поема)Основна проблема

Незнищенність українського народу, глибока віра в його духовну силу й могутність

Боротьба за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя

Проблематика твору

Митець і народ; митець і суспільство; батьки і діти;

проблема кохання; проблема зради

Людина й мистецтво; добро і зло; проблема кохання;

Любовний трикутник

Маруся – Гриць – Галя Мавка – Лукаш – Килина

Образи Гриць Бобренко ЛукашВони обидва живуть у постійній невідповідності, конфлікті внутрішнього «я» із вчинками, власною поведінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа, – кохання – приносить їм страждання, горе, муки і – смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існувати, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власноруч його знищили.

Бобренчиха Мати Лукаша

Додаток №9Образ Гриця Бобренка

39

Образ Гриця – один з найцікавіших. Характер його вимальовується поступово в різних епізодах: як через коментар автора, так і завдяки думкам багатьох людей. Ось на суді просить слова Яким Шибилист, що знав Григорія змалку, «ще у сповітку». Пригадуючи дитинство Гриця, він зазначає:

То те дитя й на ноги зіп 'ялося,і розуму дійшло у Чураїв.

Та чи увібрав він науку Чураїв, чи такою ж чистою була душа його, як у Марусі?

Грицько ж, він міряє не тією міркою.В житті шукав дорогу не пряму.Він народився під такою зіркою,що щось в душі двоїлося йому.Від того кидавсь берега до того.Любив достаток і любив пісні.

Ось як говорить про нього наречена Галя:А він такий, що він брехать не буде.Грицько був чесний, не якийсь бабій.Він сам казав, що вже її забуде.У домі в нас він був уже як свій.

Це зовнішнє сприйняття. У наведеному монолозі подвійна характеристика – і не дуже розумної та чутливої Галі, і небрехливого Гриця. Ні, він не брехав Галі. Він хотів умовити себе забути незабутнє: кохання, що заполонило душу не тільки Марусі, але і його. «Бездонне небо і безмежний світ» – саме такими були їх з Марусею ночі, і не раз згадуються вони йому, а надто коли він уже з Галею:

Вже ми удвох ночуємо в коморі.Дивлюсь до ранку на холодні зорі...

Ось тепер які його ночі. Так важко карає його саме життя за оту роздвоєність. Він бачить, що світ речей заполонив його душу, обмежив її, вільну, страшними кайданами.

Говорить з дівчиною, що його кохає безмежно, – з Марусею, що віддала йому молодість, кохання і ладна віддати життя:

Погане літо, не було врожаю.Та ще й тягтись на чоботи й кожух.

Та Маруся нічого не бажала бачити.Та він же в світі отакий один.Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар.1 що для нього гроші, мамо? Дим.

Таким він здавався Марусі в саму палку пору її кохання. Але з часом, згадуючи Гриця, Маруся сама собі дивується, як могла так помилитися в людині.

Щоб це зрозуміти, загляньмо до Гриця в хату. Батько його колись був таким козаком, як і Чурай. Та, одружившись, він потрапив у полон власницького характеру своєї дружини. Це через неї він «став домашнім хоругв хорунжим» і «втратив серце до козацьких справ». Загинув же, провалившись

40

під лід разом з конем і возом. А Бобренчиха відтоді «лютіша стала до роботи вдвоє». Здавалося, що в цьому нема нічого поганого, але в усьому мусить бути міра. Син повернувся із походу. Живий, а мати йому докоряє:

От ти прийшов з великого походу,а не приніс ні слави, ні добра.

Вона постійно йому точить:Якби ти взяв ще дівчину не вбогу,то, може б, якось ми і прожили.

Відтак у словах Гриця з'явилося оце розважливе міркування, яке так ображало Марусю: «Затям, любов любов'ю, а життя життям». Постає питання: «Невже Гриць був отакий нікчемний у всьому?». Ні, ми дізнаємося про його хоробрість у бою зі спогадів Марусі:

Під Берестечком бився ти сміливо.Під Зборовом також; і під Пінявоюсвоє ім 'я ти не покрив неславою.

Виявляються, що легше було триматися на висоті в бою, ніж у мирний час, коли не всі витримують «оте щоденне пекло метушні»:

Душа розм 'якла якось, заморилась,хоч коники ліпи, як з м 'якуша.До всього звикла, із усім змириласьі від життя схотіла бариша.

Це вже дещо пояснює. Гриць схотів добробуту. І це можна зрозуміти. Тільки заплатив він за нього страшну ціну понівечене кохання і життя.Гриць зробив вибір на користь багатства, та не легко примусити душу кохати. І от він уже шукає порятунку від мук совісті у Марусі:

Тобі дано і вірити, й кохати.А що мені? Які такі куші?!Нелегко, кажуть, .жити на дві хати.А ще нелегше жить на дві душі.

Оце і є його суть – роздвоєність душі, роздвоєність сумління і житія. Саме ця роздвоєність і призвела Гриця до загибелі.

Додаток №10Образ Івана Іскри

41

Цей образ викликає особливі почуття. Він син знаного гетьмана Якова Остряниці. Та ніде не намагається скористатися славою батька. В нього є своє ім'я, здобуте в боях, хоч слави батька він не зрікається і шанує його пам'ять. Так само поводиться Маруся, яка не бажає називати себе перед мандрівним дяком. Головне що ти сам у житті важиш. Тим і підтвердиш, чи гідний славних батьків. Не випадково цю духовну близькість підкреслює сам Іван:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.Мабуть, один лелека нас приніс.Батьки у нас безстрашні й невпокореніі матері посивіли від сліз.

Іванова любов до Марусі ніби відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин пекучого прозріння Маруся зрозуміла «нерівність душ» – своєї і Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував її винятковість. Він не тільки аристократ за походженням, Іван – аристократ духу. Іванова промова на суді засвідчила рідкісну глибину й масштабність його мислення – він прекрасно розумів значення талановитого митця для суспільства, чого у той час не осягнула навіть сама Маруся.

Дві душі – Івана й Марусі – по суті дуже близькі, немов народжені одна для одної, але фатально розділені долею. Хвилюючою є остання зустріч Івана і Марусі, яка вже згасає. Проте любов Іскри настільки велика і сильна, що він пропонує смертельно хворій дівчині одружитися: «Як не полюбиш, в мене вистачає на двох любові. Якось проживем». Але Маруся відхиляє таку жертовну пропозицію Івана:

Не треба й говорить най про те.Моє життя руйновище любові,де вже ніякий цвіт не процвіте.

Шляхетність духу, вірність у дружбі і коханні, як і вірність Батьківщині – ось найважливіші риси характеру Івана Іскри. Але він не є якимось винятком. Так само поводять себе і його бойові побратими козаки, з якими не раз Іван ділив труднощі походів.

Іван – символ іскри вічного вогню любові. Тільки смертельна хвороба Марусі зупинила її, але не загасила. Під час останнього прощання з Іваном, який вирушав на війну, Маруся відчула в ньому по-справжньому близьку людину:

І я, котрій давно вже все байдуже,уже нічим я сльози не впиню.Прощай, Іване, найвірніший друже,

шляхетна іскра вічного вогню!

Додаток №11

42

Тези до характеристики образівІ. Іван Іскра- полковий обозний, син Якова Острянині;- звиклий до випробувань і битв;- першим відгукується на поклик гетьмана;- найперше і святе для нього – обов’язок;- він належить не собі, а боротьбі;- щира любов до Марусі;- душевне благородство;- захист дівчини на суді.

ІІ. Богдан Хмельницький- великий державний муж;- носій справедливості;- гострий розум його урівноважує народні проблеми;- авторитет серед козацтва;- мудрість гетьмана вирішила долю Марусі.

ІІІ. Пушкар- сивочолий полковник;- загартований у боях і походах;- зберіг твердість розуму і розсудливість;- душевна гуманність;- твердість даного слова.

Додаток №12Дві тематичні лінії роману «Маруся Чурай»

43

1. Маруся Чурай – Грицько Бобренко.2. Маруся Чурай – Іван Іскра.

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, дало можливість читачам разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради. «Пекуче прозріння» болить Марусі нестерпно:

Бо ж річ не в тім — женився, не женився…прийшов, пішов, забув чи не забув.А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?і – як продовження: «Нерівня душ – це гірше, ніж майна!»

Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочитає її розщеплену суть Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані.» Грицько – суперечлива людина. Він сам зізнається у цьому Марусі: «Як хочеш знати, – так, я їм продався, але в душі на тебе я молюсь.» На вибір життєвих ідеалів героїв твору великий вплив мала сім’я. Навіть у любові Маруся хоче бути схожою на своїх батька-матір, прагне кохання чистого і щирого, як і в них: «…я колись як виросту, і в мене буде отака любов!»

– Кого ти любиш, Іване?Мене чи свою пам’ять?Красива я була, правда?

Схожа на свою матір.Смілива я була, правда?Схожа на свого батька.Співуча я була, правда?

Схожа на свій народ.Іванові Іскрі, як і Марусі, світить батькова зоря. Взаємини Івана та Марусі

– це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин «пекучого прозріння» Маруся дійшла до думки про «нерівність душ» – своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація – їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мислення – він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся з-поміж інших.

Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викликало у Марусі велику тугу – вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину.

І я, котрій давно вже все байдуже,уже нічим я сльози не впиню.

44

Прощай, Іване, найвірніший друже,шляхетна іскро вічного вогню.

Вічний огонь – це любов, а Іван – його шляхетна іскра. Тільки хвороба і смерть Марусі зупинили цей процес – процес народження в ній нової, по-справжньому великої і щасливої любові.

Чільне місце у творі займає інша «вічна» проблема літератури – проблема митця і народу, митця і суспільства. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу. В часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні причини була ще слабо розвинута. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай – одна з них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників – від щирого захоплення і любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі.»

В розмові я, сказала б, та не дуже,А в пісні можу виспівати все, –

зізнається Маруся.Роман «Маруся Чурай» є одним із тих творів, які через свою

непроминущу мистецьку вартість назавжди залишаються в літературі. Це – твір, невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Багатьом поколінням він відкриватиме образний світ нашої непростої історії, ошляхетнюватиме душі високим патріотичним почуттям, даруватиме насолоду.

«Маруся Чурай» – твір надзвичайного мовного багатства і неперевершено! поетичної майстерності. Він характеризується сконденсованістю, здатністю містити в кожній «одиниці тексту», тобто в слові, фразі, у кожному розділі досить щільну художню інформацію. Такою щільною поетичною мовою Ліна Костенко володіє блискуче, бездоганно. Що б ми не взяли для прикладу — чи пейзажний малюнок, чи портрет персонажа, чи зображення якоїсь події, то легко помітили б, як поетеса за допомогою мінімуму слів досягає максимально можливого виражально-зображального ефекту. Ілюстрацією такої тези може служити будь-яка частина тексту, оскільки в ньому немає невикінчених місць. Змінна ритміка твору (вона немовби «пристосовується» до особливостей змісту з метою гармонізації з ним) підсилює живий рух, відтворює мінливість життя, перепади настроїв героїв, зміну пейзажу, смислову та психологічну завантаженість подій. Тонкі й доцільні вкраплення діалектизмів, архаїзмів, пісенної поетики, книжної мови передають дух епохи, надають твору живого звучання. Відзначивши творчу сміливість поетеси, яка взялася за розробку надзвичайно складної теми з історії українського народу, з історії його духовності, Микола Бажан перший спеціально зупинився на викінченій поетиці «Марусі Чурай». Це важливий акцент, оскільки колосальний успіх роману у віршах саме й «каналізувався»

45

напрочуд вивіреною формою оповіді: «Щедрі, але й не надмірні розписи народних приказок, ідіом, прислів’їв оздоблюють і авторську мову, і бесіди дійових осіб твору, в якому елементи стародавньої розповіді органічно сплелися з сучасною формою авторських висловлень, їхніх неповторних тропів, метафор, епітетів, динамічних перебоїв, його драматичних заклинань і синкоп». Було дуже важливо, що саме патріарх української поезії так захоплено та ґрунтовно підтримав твір важкої видавничої долі. І не один Микола Бажан із митців старшого покоління був зачарований романом Ліни Костенко. «Маруся Чурай», – писав В. Базилевський, – це народне життя у строкатому його повнокров’ї. Побут, звичаї і вірування, військове спорядження, флора і фауна – все явлене, все рухається, переливається, дихає. Потужністю духовного космосу віє від сторінок цієї книги…»

Твір побудований на антитезі – протиставленні високого й низького, приземленого й духовного. Вибір життєвих пріоритетів ділить персонажів твору на два світи, які перебувають у жорсткому конфлікті. І всі події життя героїв визначаються їх приналежністю до котрогось із цих світів. Протиборство двох таборів не лише соціальне – воно має ширше підґрунтя. Соціальне розшарування помітне вже в першому розділі, коли знайомимося з запорожцями та «домариками»; наявна також і відмінність їх духовних світів. Саме цей конфлікт у романі – чи не найголовніший. Для українця того часу основний спосіб життя – осілий, тобто життя землероба, селянина. Тому, наприклад, не можна сприймати образ Бобренчихи, яка закопалася в землю, «як кріт», лише негативно. Цей образ радше правило, ніж виняток. Винятком є Маруся – з її духовним буттям понад своїм часом.

Марусю Чурай традиційно називають «дівчиною з легенди», тому що реальність її існування поки що документально не підтверджена. Щоправда, значна кількість переказів і легенд, побудованих на спільній сюжетній канві, окремі факти з усної народної творчості, наявність у піснях, що приписуються Марусі Чурай, окремих біографічних деталей, відомих із переказів і легенд про неї, глибока зацікавленість першого видатного українського прозаїка Г. Квітки-Основ’яненка особою Марусі Чурай – усе це дає підстави вірити в реальне існування її. На основі народних оповідань про Марусю Чурай було створено чимало біографічних нарисів, повістей і драматичних творів. Статті про «імпровізаторку малоросійських пісень і одну із найкращих співачок свого часу» були вміщені в кількох біографічних і бібліографічних словниках. Український драматург Г. Борковський у 80-х pp. XIX ст. написав драму «Маруся Чурай – українська піснетворка». Трохи пізніше Володимир Самійленко створив присвячену легендарній народній співачці драматичну поему «Чураївна».

Якщо узагальнити всі версії про Марусю Чурай, то побачимо, що Маруся була справжньою красунею, мала чудовий голос і вражаюче гарно співала пісні, у тому числі й власні. Вона була наділена неабияким талантом імпровізації – свої думки викладала віршами. Чарівна зовнішність дівчини та її незвичайна обдарованість привертали увагу парубків, серед яких був Іван Іскра (за одним із тверджень, син відомого гетьмана Іскри-Остряниці). Але Маруся любила

46

іншого – Григорія Бобренка, який нібито був її молочним братом. Основні моменти долі цієї дівчини відображені в сюжеті роману Ліни Костенко. Є зрада слабовільного Гриця, який піддався настійним умовлянням матері й заручився з багачкою Галею Вишняківною; є отруєння; є суд над Марусею, який визнав її винною в смерті Грицька Бобренка; є грамота від Богдана Хмельницького, що скасувала вирок: її вчасно, за якусь мить до страти, встиг доставити в Полтаву Іван Іскра; є проща в Києві, повернення назад у Полтаву; є повільна смерть від надмірних переживань і сухот.

Трагедія зрадженого кохання, що є центральною в романі, визріває з нерівності душ Марусі й Гриця. Маруся перебуває у світі ідеального, у світі любові, пісні, творчості, волі. її силове поле – це небо:

Моя любов чолом сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі.

«Небесним» шляхом простують і козаки, які обирають замість безславного існування славну смерть. Дивовижно перегукується ця тема роману з епохою, у яку Ліна Костенко писала свою «Марусю». У творі звучить мотив нищення кращих із кращих, виснаження генофонду нації. І це при тому, що поетеса, як свого часу зауважив М.Ільницький, легенду «перевіряє історичною реальністю зображуваної епохи, не зміщуючи часових пластів і не силкуючись витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущі подій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватися крізь них».

Маруся – тонка талановита натура, дитя любові. Цільність її характеру й велич душі беруть початок із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі – це, мабуть, продовження життєвої поразки його батька – запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» і психологічно опинився під п’ятою своєї вічно незадоволеної жінки. Життєвий вибір зумовлює й обставини смерті. Батько Марусі – Гордій Чурай – загинув як хоробрий козак, страшною, мученицькою, але славною смертю – про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця загинув безславно – втонувши разом із возом у річці. Та й Гриць помер зовсім не так, як належить козакові. Таким чином, використовуючи історичний сюжет для актуалізації багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди в будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:

І Вишняківські голови на плечах,І Чураївські голови на палях…

Батько Марусі й такі, як він, як і сама Маруся, зажди вибирали в житті шлях правди й тому гинули в славі. Таким бачила дівчина й свого козака Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям, тримається ґрунту, матеріальних статків. Навіть любов до Марусі неспроможна визволити Гриця від впливу матері. Така роздвоєність і приводить Гриця до зради.

Цей мотив – мотив зради – виконує у творі важливу роль, бо ставлення до зради так само є чинником протиставлення персонажів. Уперше це виявляється на суді, коли посланець із Січі каже:

47

Що ж це виходить? Зрадити в життіДержаву – злочин, а людину – можна?!

Цей мотив є ключовим також і в гетьманському універсалі:Вчинивши зло, вона не є злочинна,

Бо тільки зрада є тому причина.Гриць Бобренко передусім зрадив ту половину душі, яка дарувала йому

свободу, а потім зрадив і кохання.Іван Іскра – духовний побратим Марусі Чурай. Він любить дівчину всією

душею та двічі рятує її життя. Між Іваном Іскрою й іншими персонажами (Вишняк, Горбань) – соціальна, психологічна й передусім світоглядна прірва.

Напевно, національний характер українця неможливо звести до якоїсь середини між антиподами – вільним козаком, що з піснею йде на смерть, і закопаним у землю «комариком», який тремтить над своїм майном, але за віки все ж таки витворюються певні стереотипи національного характеру. На жаль, останнім часом актуалізується пристосуванський етнопсихологічний тип українця, і чомусь затирається тип хороброго, волелюбного лицаря духу. Народна пісня також втрачає своє значення в сучасній Україні, однак співучість усе ще вважають основною рисою національного характеру.

Наче у двох паралельних площинах живуть Маруся та її пісня. Знайомство з Марусею відбувається тоді, коли вона вже не співає:

Прощайте, хлопці. Бийтесь до ладу.А я вже вам і пісні не складу.

Події з життя Марусі Чурай тісно пов’язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:

Коли в похід виходила батава, –її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїнибезсмертні будуть у її словах.Вона ж була як голос України,що клекотів у наших корогвах!

Отже, поетеса підносить роль митця в історії. Маруся Чурай, дівчина з Полтави, стала душею України, оскільки пісенним словом виражала найглибинніші думи свого часу. З іншого боку, вона зі своїм поетичним словом була й совістю людського існування. Ставленням до пісні персонажі роману виявляють свою суть, рівень своєї духовності. Так, полтавські міщани здебільшого розмежовують пісню та її творця. Це свідчить, що митець залишається незрозумілим і приреченим на самотність. Натомість на захист Чураївни та пісні як нерозривного цілого стає духовне братство Марусі – Іван Іскра, Лесько Черкес і сам Богдан Хмельницький:

І дивував, безмірно дивував, –що от скажи, яка дана їй сила,щоб так співати, на такі слова!

48

Останній розділ роману має глибоко символічну назву – «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся втратила сенс життя в той самий момент, коли вона усвідомила зраду Гриця. Аби заглушити нестерпний душевний біль, дівчина шукала фізичної смерті, натомість смерть знайшла Гриця. Від цього біль дівчини сягнув граничної межі й наче виніс її поза реалії життя. У суді Маруся ніби перебуває в іншій площині. Вона мовчить, і ця мовчанка свідчить про те, що вона залишилась наодинці із собою, замкнулася у своєму болю, витіснивши будь-яку можливість діалогу із зовнішнім світом. Життя без любові (зрада любові) для Марусі – приречення на смерть, але не судилося їй скінчити життя самогубством, та й катові не довелося здійснити вирок. Мабуть, не такий життєвий фінал судився Марусі Чурай. Її шлях не міг завершитися фізичною смертю, мало бути воскресіння. А воскресіння не може бути без очищення. Очевидно, ті дев’ять розділів роману – це шлях очищення, звільнення від земного, тлінного, шлях до воскресіння Духу. Таке міркування підтверджує назва останнього розділу. Зрештою, усі розділи, центральним персонажем яких є Маруся, своїми назвами знаменують етапи її шляху. Сповідь самій собі, яка поволі виводить дівчину з заціпеніння, дає змогу ще раз прожити в думці всі ключові моменти свого життя, переосмислити події, дарує здатність усепрощення. Момент усвідомленого прощення передує самій прощі. І проща – головний етап оживлення душі. Долаючи шлях від Полтави до Києва, минаючи Лубни – столицю кривавого Яреми Вишневецького, Маруся бачила страшну картину страждання свого народу, спустошену землю, напівживих від голоду людей, але водночас відчувала тепло й доброту зовсім незнайомої, а виявилося, рідної душі – і вже особиста трагедія не затуманює погляд. Оживши серцем, Маруся відгукнулася пронизливою піснею на біль сплюндрованої Вишневецьким землі – єдиний раз упродовж цілого роману «слова самі на голос навернулись». Таким чином, особиста драма Марусі Чурай уписується в контекст тогочасної загальноукраїнської історії, самий дух якої проймає кожен рядок твору, відблиски її заграв світять на обличчях усіх без винятку персонажів.

Роман у віршах Ліни Костенко, по суті, не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, авторка вийшла з річища традицій опрацювання історичної теми, упродовж роману вона творила свою особисту традицію (постановка завжди актуальних для історичного буття народу проблем, уміння побачити важливий духовний зміст у подіях, які давно відшуміли й лишилися тільки рядком літопису, народним переказом, сивою легендою чи сухою датою). «Маруся Чурай» Ліни Костенко, – зауважував М.Слабошпицький, – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це партитура вічних мотивів духовного буття народу… Якщо в національному письменстві є такі твори, як «Маруся Чурай», значить, воно не безнадійне, і не безнадійна доля того слова – воно виживе й вистоїть у цьому складному й трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу».

49

Додаток №13Сенкани до роману «Маруся Чурай»

Піснетвориця

50

Високоморальна, талановитаЛюбить, творить, надихаєВона є втіленням народуМаруся Чурай.

ЛицарГордий, благороднийБореться, любить, захищаєЗавжди готовий захистити правдуІван Іскра.

ХамелеонРозчахнутий, ненадійнийБоїться, зраджує, лукавитьНевпевнено крокує по земліГриць Бобренко.

Додаток №14Листи до головних героїв

1

51

Не ходив би, Грицю,Ти на вечорниці,

Не шукав би, Грицю,Пишну молодицю.Не ховав би серцеАж по самі п’яти –

Не лежав би, Грицю,В дерев’яній хаті.

Що ж ти скоїв, Грицю?Сам не розібрався.

Ти ж не просто зрадив,Ти ж за так продався!

Що ж ти скажеш, Грицю,Як відповідати?

Що душа ГрицьковаНадвоє розп’ята.

Хто ж у цьому винен?І кого карати?

Галю чи Марусю,Чи стареньку мати?

Ти ж людина, Грицю!Ти ж на ляхів, Грицю,Йшов у страшнім бою,А у власній хаті здався,

Склавши зброю…

2Чого ж ти, Грицю, не боровся,

Щастя своє не захистив?Навіщо ж ти Марусі коси

Розпутав й по плечах спустив?Тут справа, Грицю, не в весіллі,

А в тому, що заради нив,Садів, худоби і насінняСебе навіки обманив.

Згадай, як ви гуляли в лузі.На двох – одна душа і кров.

Ти ж зрадив, Грицю, не Марусю,Ти зрадив власную любов.

Якби кохав ти, Грицю, Галю,Тебе б ще можна зрозуміть,Бо (праві ми або не праві)

Не можна за любов судить.А ти ж женився на багатстві,

Продав і душу, і любов

52

Так легко, ніби ти торговціПродав овець або коров.

Чому ж ти Грицю так дешевоНа гроші проміняв пісні?

Так скільки ж, Грицю, тобі требаКохання на аршин землі?

3Її любов сягала неба,

А ти тягнув, тягнув униз.Це ж не вона прийшла до тебе,

Це ти до неї ледь приповзТа ще й просив, просив пощади.

Вона тебе простила й все,Але не витримала зради.Тут не до співу і пісень.

Навіщо ж, Грицю, ти знівечив,Навіщо звів її з пуття?

Ти сам вчинив у вічність втечу,А їй каратись все життя.Їй не співати, не любити.Вона ні жінка, ні вдова.

Її збираються судитиЗа те, що ще вона жива!..

4Доброго дня, Іване Іскро!

Я довго думав, кому написати свого листа i вирiшив зупинити свiй вибирiв саме на Вас. Адже я дуже захоплююся вашою хоробрiстю, безстрашнiстю i вiдданiстю своiй землi, батьківщині. Ви завжди були першими з тих, хто рвався в бiй, для вас обов’язок – найперше і святе. Також менi дуже подобається, що ви вiддаєтеся справi повнiстю, адже коли ви прощалися з Марусею ви промовили таку фразу: «І знов земля кипить у боротьбі, І знову я належу не собі», така вiдданiсть дуже прикрашає будь-якого чоловiка. Також менi подобається у Вас те, що ви поважаєте вибiр жiнки, адже не зважаючи на те, що ви  всією душею кохали Марусю, людину, яка була для вас не просто дiвчиною , а й своєрiдним символом України, її піснею, її поетичним єством, ви розумiли її ставлення до Гриця Бобренка.

Я можу дуже багато розповiдати, чому я вибрав саме вас, але скажу одне залишайтеся самим собою, адже таких як Ви залишилося дуже мало, а може вже й зовсiм немає. З любов’ю ваш прихильник.

5Добрий день, Марусю! Я пишу тобі листа, як до справжньої подруги. Ти

мене зовсім не знаєш, але я добре знаю твоє життя і ті причини, за якими ти опинилася у такому становищі. Я вважаю, що ти добра дівчина і розумієш

53

важливість свого мистецького покликання. Я тебе добре розумію, коли твоє серце сповнюється гордістю за те, що козацький полк співає твої пісні, бо твої пісні допомагають козакам воювати. Я хочу сказати, що ти справжня українська дівчина, бо ти розумієш кохання як почуття, яке невід’ємно від громади, а творчість твоя зацікавлює не тільки вузьке коло родичів та знайомих. Я бачу, що ти прагнеш до дії, хочеш в повній мірі пізнати людські радощі і страждання в усій їх повноті. Я жалкую, що твоя любов виявилася роздвоєною, тому що ти зустрілася з розчахнутою душею твого коханого – Гриця Бобренка. Ти молодець, що розумієш нерівність своїх почуттів з почуттями Гриця: «Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі. Важливо тільки відчути, що в цих словахне стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, туга…».

Я хочу тобі сказати, що подружнє життя трактує не тільки спільність однодумців за поглядами на світ, а й спільність людей, яких, насамперед, єднають чисті, високі, нічим не заплямовані почуття та духовна рівність. Твоя вірність, на мою думку, рівнозначна вірності своїй батьківщині і своєму народові, глибокій пошані до вироблених століттями норм співжиття, та до культури суспільства. Поважаю я тебе і за те, що для тебе особиста доброзичливість і почуття обов’язку є нерозривним цілим, тому я вважаю, що ти, Маруся, насправді талановита дівчина, яка виросла серед людей, в суспільстві яких, перш за все, шанується мораль, в суспільстві яких основним правилом поведінки завжди було відверте ставлення до оточуючих, уболівання за процвітання і щастя свого народу. Ти, Марусю, мені, дуже подобаєшся, бо я поважаю твоє відкрите ставлення до кожної людини. Ти молодець, що всі свої найсвітліші почуття висловлюєш у піснях, і при всьому цьому ти залишаєшся справжньою жінкою. Ти, Марусю, справжня українська жінка, для якої любов є священним олтарем, яка, так як і всі інші, буває беззахисною та ніжною, зачарованою та змученою, пристрасною та всепрощаючою.

Ти, Маруся, – справжня жінка, і якщо б ти жила в наші часи, я б дуже хотіла, що б ти була моєю подругою. Я дуже дякую тобі за твої уроки, які ти піднесла мені та моїм сучасницям, за приклад вірності та відданості. І прощаючись з тобою, я сподіваюсь, що ти обов’язково втілишся в одну з наших сучасниць та будеш й далі вчити нас справжнім почуттям, справжньому відношенню до найближчих людей і до тих, хто нас оточує.

До побачення, Маруся, і щастя тобі у всіх твоїх сподіваннях!

Додаток №15Тести для самоконтролю

1. Жанр твору Ліни Костенко «Маруся Чурай» визначається, як А драматична поема

54

Б соціально-психологічний роман у віршах В соціально-побутова поема Г історичний роман у віршах

2. Тематичними обріями роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» НЕ охоплено А події визвольної війни під проводом Богдана ХмельницькогоБ особисту драму життя відомої дівчини-піснярки В розшарування української спільноти у XVII ст. Г події Переяславської ради

3. У романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» НЕ порушено проблему А роздуми про місію художнього словаБ протистояння сильної особистості усталеним нормамВ національна упередженістьГ співмірність життєвого ідеалу в коханні

4. Символом безсмертя головної героїні роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» єА розмова з сонцем під час сповіді Б назва останнього розділу твору В фінальна сцена під час страти Г вирок суду

5. Правду про любовну драму головна героїня роману «Маруся Чурай» довіряєА матеріБ Івану ІскріВ сонцюГ діду Галернику

6. Галя Вишняківна, героїня роману «Маруся Чурай», зростала в атмосферіА одухотвореності і любові В бездуховності В переваги моралі над побутом Г краси людських стосунків

7. У рядку з роману «Маруся Чурай» «Полтава карає співця» вжитоА уособлення Б епітетВ метоніміюГ оксиморон

8. Прочитайте текстТим часом гонець доганяє світання і клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, і крихта надії кричить йому: «Ні!» напругу почуттів передано за допомогою

55

А інверсіїБ прийому градаціїВ ритмізованої прозиГ амфібрахічної стопи

9. СтрофаБрате мій, наречений Іваном! Нащо рятував мене? Біда. Кажуть, десь далеко за лиманом Море є – одним лицем воданаписана А хореєм Б ямбомВ дактилем Г анапестом

10. Від того кидав з берега до того. Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в БогаІ продавати душу Сатані?, –говорить у романі «Маруся Чурай» А дід Галерник про Григорія Бобренка Б Богдан Хмельницький про Семена Горбаня В Лесько Черкес про Івана Іскру Г Яким Шибилист про Григорія Бобренка

11. Тепер він з нами в радості і в сумі. Збагнуло серце вражене моє: Пішов у смерть — і повернувся в думі, І вже тепер ніхто його не вб'є, -сказано в романі «Маруся Чурай» проА Леська ЧеркесаБ Івана ІскруВ Гордія Чурая Г діда Галерника

12. Що ти все: мушу, мушу, мушу?!Земля, земля... А небо твоє де? Як будеш так розношувати душу, Вона, гляди, із совісті спаде, — говорить у романі «Маруся Чурай»А Бобренчиха Марусі Б Чураїха Грицеві В Галя Вишняківна Грицеві Г Гриць Марусі

13. Про наші битви – на папері голо.

56

Лише в піснях вогонь отой пашить. Таку співачку покарать на горло, –Та це не що, а пісню задушить! – говорить у романі «Маруся Чурай»А Мартин Пушкар Б Богдан ХмельницькийВ Іван Іскра Г Лесько Черкес

14. У рядках роману «слова самі на голос навертались, як сльози нааертп ються на очі» використаноА гіперболу Б метонімію В алегоріюГ порівняння

15. Основою поетичного мислення Марусі Чурай з однойменного роману є А прагнення розповісти всім про особисте життяБ наслідування фольклорних джерелВ духовністьГ усвідомлення власної причетності до долі народу

16. Під час розмови з мандрівним дяком головна героїня роману «Маруся Чурай» переспівує такий фольклорний твір, якА дума про козака Голоту Б історична пісня про Байду В дума про Марусю БогуславкуГ історична пісня про Наливайка

17. У рядках з роману «Маруся Чурай»Колись нащадки будуть обмиватиОцю печаль од крові і глупот.Бо можновладці тяжко винуваті.А що зробив народові народ? використаноА іронію Б сарказм В алегоріюГ оксиморон

18. Образу Григорія Бобренка з роману «Маруся Чурай» можна протиставлено образА Мартина Пушкаря Б батька Галі В Івана ІскриГ Леська Черкеса

57

19. Для поетичного стилю роману «Маруся Чурай» НЕ є характерним використанняА народних приказокБ динамічних перебоїв ритмуВ неологізмівГ звуконаслідувальних слів

20. Серед рис, притаманних Чураївні, героїні роману «Маруся Чурай», немає такої, якА почуття власної гідності Б вірність у коханні В душевна роздвоєність Г глибокий розум

21. Серед рис характеру, притаманних Григорію Бобренку (роман «Маруся Чурай»), немає такої, якА сміливість у ратному бою Б пристосуванство В відступництво Г боягузтво

22. До причин особистої драми головної героїні роману «Маруся Чурай» НЕ можна віднестиА протилежні до Грицевих уявлення про життєві цінностіБ втручання Марусиної матеріВ дворушництво коханогоГ «нерівня душ» молодих людей

РЕЦЕНЗІЯна методичну розробку з дисципліни «Українська література»

викладача Могилів – Подільського технолого-економічного коледжуВінницького національного аграрного університету

58

Кордонської А.В. на тему: «Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» -

перлина української літератури»

Методична розробка відкритого заняття складена у відповідності з методичними та педагогічними вимогами, висвітлює всі етапи заняття лекції-дослідження з елементами інсценізації та акцентує увагу на поетичну майстерність письменниці в описі образів роману.

Методичною метою є ефективність використання інформаційно-комунікативних технологій на заняттях для розвитку креативних здібностей студентів та виховання патріотичних почуттів засобами літератури.

На занятті впроваджуються інформаційно-комунікативні технології, які спонукають студентів до самостійної, творчої, розумової, практико-орієнтованої діяльності. Сукупність даних форм і методів роботи, які використовуються на лекції-дослідженні, розкривають нетрадиційний підхід до процесу навчання, сприяють розвитку творчих здібностей студентів, навичок виразного читання напам'ять, вміння аналізувати образи роману, давати повну відповідь на поставлені запитання. При проведенні заняття використовуються різні форми і методи роботи: метод навіювання, художнє читання, інструктування, художнє читання, наочно-ілюстративний (робота з книгою, з опорним конспектом, словникова робота), проблемно-пошукова бесіда, «аукціон думок», випереджаюче завдання, дослідження, метод емпатії, інформаційно-комунікативний (характеристика образів, літературна гра, займи позицію, цитування), метод проектів, корекції знань, вмінь, навичок, діалог, займи позицію, аналітична бесіда, «мозковий штурм», гронування, самостійна робота, «мікрофон», вирішення проблемних питань, творче завдання, що дало можливість в повному обсязі дослідити майстерність письменниці у змалюванні образів роману, розкрити їх неповторну індивідуальність, духовну силу і красу Марусі Чурай, що органічно зливається з образом України.

Студенти уміють використовувати різні способи інтегрування інформації, самостійно формулювати гіпотезу, критично осмислювати одержану інформацію, аргументувати власну точку зору та презентувати її, враховувати точку зору інших та толерантно ставитися до їхніх думок

Викладач формує в студентів високі моральні якості, на прикладі героїв роману виховує почуття людської гідності, порядності і вірності, доброти, милосердя, справедливості, почуття патріотизму, бажання знати свою історію, розуміти роль пісні у становленні національно свідомої особистості.

Методична розробка може бути рекомендована при проведенні заняття з дисципліни «Українська література» та виховних заходів.

Рецензент _________ Л.В.Соляр

59