Підготувала – Михайленко Маргарита

учениця 11- Б класу

Керівник проекту – Узлова Т. Ю.

Шляхи Тарасові з чумацьким переплелися

Цікавою є етимологія слів «чумак», «соленик», «прасол», «уходник», «коломієць». Словами цими називали людей, які займалися торгово-візницьким промислом, цим своєрідним феноменом народного козацтва.

Батьківщина Тараса Шевченка – Звенигородщина була значним осередком чумацтва протягом багатьох століть.

Пам’ятки

народної

творчості

Перекази

Легенди

Ритуальний танець «Чумак»

Обрядові пісні

Тип українського селянина (чумака) - автор К.А.Трутовский

Десь року 1824 малий Тарас подорожує разом із батьком. Можливо, той хотів звільнити сина хоч на якийсь час від лихої мачухи, а, можливо, заохотити до чумацтва. Цей факт згадує у своєму творі Антін Лотоцький «Малий Тарас чумакує»

Батько Григорій

Був писемнимЧумакував, знався на ковальстві,

стельмахував, займався садівництвом та землеробством

Дід Іван по батьковіПисьменний чоловік, знав багато дім і

пісеньБрав активну участь у гайдамацькому русі

Прадід по батькові АндрійОсів у Керелівці Був козаком

У 1816 РОЦІ ДО РЕВІЗЬКОГО РЕЄСТРУ

КРІПАКІВ ЕНГЕЛЬГАРДТА ВПИСАНО ДВОРІЧНОГО

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.

ДУЖЕ ВЛУЧНО ЗАЗНАЧИВ ЄВГЕН МАЛАНЮК: “НАШ-БО СЕЛЯНИН, ДВИГАЮЧИ НА СОБІ ПОЧЕСНИЙ ТЯГАР ВІКОВИХ НАЦІОНАЛЬНИХ

ОБОВ’ЯЗКІВ І БУВШИ ФАКТИЧНО

СПАДКОЄМЦЕМ ПЕРІОДИЧНО

ВІДМИРАЮЧОЇ ШЛЯХТИ, Є, МОЖЕ, НАЙБІЛЬШИМ АРИСТОКРАТОМ СЕРЕД СЕЛЯНСТВА ЄВРОПИ”.

Василь Енгельгардт

Мати Тараса – Катерина Бойко – розумна і лагідна жінка, знала безліч пісень і гарно малювала. Не будучи кріпачкою, вийшла заміж за кріпака Григорія з великої любові. Висловлюються думки, чи не був батько Катерини, Яків, нащадком чумаків-бойків із Прикарпаття. Тож, ще так багато залишається недосліджених моментів у історії родоводу.

Чумакування або близькі до нього фрагменти відбиті в поемах «Катерина»(1838), «Гайдамаки» (2841), «Наймичка» (1845), «Москалева криниця» (1847 і 18570, поезіях та баладах «Тополя» (1839), «У неділю гуляла» (1844), «Меж скалами, неначе злодій» (др. пол. 1848), «Ой я свого чоловіка» (др. пол. 1848), «Ой не п’ються пива-меди» (др. пол. 1848) «Неначе степом чумаки» (пер. пол. 1849), «Ой по горі роман цвіте» (1859), «Чи не покинуть нам, небого»(1861), у повістях «Наймичка» (1852-1853), «Варнак» (кін. 1853 – поч. 1854), «Княгиня» (1853), «Музикант» (листопад 1854 – січень 1855), «Близнецы» (червень-липень 1855).

«Обоз чумаків», 1862 р.

Іван Айвазовський

Андруші

Коло Седнева

Чумаки серед могил

Багату чумацьку географію та топоніміку, відбиту у Шевченкових творах, зокрема і в повісті «Наймичка», аж ніяк не можна пояснювати лише залишками дитячих вражень одинадцятилітнього хлопчика. Навіть якщо до них долучити знання, отримані під час ймовірних поїздок вже дорослішого Тараса при наймитуванні в керелівського священика Григорія Кошиця.

У повісті «Наймичка» йдеться про звичне повернення чумаків під кінець літа або на початку осені.

Чумаки, справді були бажаними і почесними гостями на традиційних для українців після покровських весіллях, ніби освячуючи їх своєю присутністю. А про чумацький хист до усної оповіді в Шевченковій «Наймичці», зокрема, мовиться : «Особливо в перші дні послухати на дозвіллі чумака, коли він береться розповідати за чаркою горілки, які він безкраї степи проходив, і з яких бездонних криниць воли напував, скільки сам без води та хліба пропадав, які міста бачив, які на якій річці були переправи, які де народи бачив, - аж чуб дибом стане, коли послухаєш».

О. Дмитренко та М. Шудря помітили, що чумацький одяг Шевченко добре відтворював і графічними засобами : на малюнку свого батька. Атрибути чумацького одягу бачимо і на Шевченковому малюнку «Знахар» (1841) – ілюстрації до одноіменного оповідання Г. Квітки-Основ’яненка та його авторському варіанті.

Чумаки користувалися окремим типом транспортного воза, який називався «мажа». Ці вози робилися без жодного цвяха із ясеня, дуба або граба і вважаються елементом саме української культури, бо й згадуються у джерелах як «вози руські, або мажі». У Шевченка, крім самої цієї назви, знаходимо і деталі воза : мережані занози і ярма, притики, люшні, важниці. Про борщ з карасями та лящем – «по-чумацькому» - згадує Шевченко в одному з листів.

Про роль чумацьких отаманів, які діяли «за звичаєм», мовиться ще в документах за 1690 рік. У Шевченкових творах раз по раз натрапляємо на елементи цього права : «Благослови, отамане, коло села стати»(«У неділю не гуляла»), «Благословіте, панове молодці, воли попасти», «Прощався Марко зі своїми товаришами-чумаками, як належить, подякував їм за науку » (повість «Наймичка») тощо.

Наприклад, обрання для «Мальовничої України» із усього розмаїття весільної обрядовості саме сватання (офорт «Старости») не було випадковістю. Так само із усієї багатобарвності чумацької культури Шевченко свідомо бере у свої сюжети (передусім поетичні) ті елементи, які облагороджують людську натуру : набожність, побратимство, дівоча вірність, демонстрація працелюбності та високих духовно-естетичних запитів тощо.

Чумацький потяг до краси і бажання збагатити нею довкілля Шевченко подає через розповідь про гаптування хустки для молодого чумака або через згадку про дерев’яне різьблення: Старий воли випрягає, Занози ховає Мережані… (поема «Наймичка»)

Шевченкові чумаки, якщо переглянути тексти, майже ніде не обходилися без пісні. Збереглися записані етнографами від самих чумаків та їхніх нащадків захоплюючі враження про той спів : « Ніхто так гарно не вмів співати, як чумаки. То ж, було, як заспівають, як усі ліси, яри, гори і поля заговорять. Вони й любили співати і співали, де були…»

Волосожар – давня українська назва групи зір Плеяд у сузір’ї Тельця. Походження назви пов’язується з давньослов’янським язичницьким богом худоби Волосом (Велесом)

Чепіги – одна з поширених в Україні назв сузір’я Оріон (інші назви – Косарі, Полиця).

Волосожар і Чепіги в Україні та в інших народів здавна допомагали визначати нічний час й орієнтуватися зоряної ночі.

Згадується в поемі й звернення до святого Миколая – заступника подорожніх та тих, хто потрапив у біду (Ганни в поемі «Наймичка»).

Шевченкові малюнки «Коло Седнева» та «Чумаки серед могил», виконані під час гостювання у Середнівській садибі Іллі Івановича та Андрія Івановича Лизогубів. Як вважають дослідники, художник скористався тим, що в навколишній місцевості було чимало могил-курганів . Брати Лизогуби, глибоко віруючі, з палким співчуттям поставилися до ідеї видання «Мальовничої України» і на ділі, як і їхня родичка княжна Варвара Рєпніна, підтримали цю благородну справу.

Ілля Іванович та Андрія Іванович Лизогуби на потретах Тараса Шевченка

Коло Седнева

Чумаки серед могил

Якщо аналізувати малюнок «Андруші» на якому теж зображено чумацьку валку, то варто звернутися до листа Тараса Григоровича, адресованого Андрієві Козачковському 16 липня 1852 року із Новопетровського укріплення. У ньому є ностальгійний спогад про прогулянку в «Андруші за Дніпро в Монастирище на гору» та дніпровську «широкую панораму», яка звідти відкрилася. Автор листа при цьому пригадує почуті тоді слова «Та яром за товаром» із бурлацької пісні «Та нема в світі гірш нікого».

На жаль, Шевченко не встиг здійснити своєї мрії – написати ґрунтовну працю з історії України, бо зібраний ним фактологічний матеріал зник під час арешту. За своїм змістом це була б неоціненна праця, зважаючи на вислів Тараса Григоровича: “Історія мого життя становить історію моєї Батьківщини”, а також те, якої ваги у вивченні історії він надавав народнопоетичній творчості: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине, от де, люде, наша слава, слава України”.