Персональний комп’ютер

Персона́�льний комп'ю́� тер (ПК) — електронна́ обчислю́ва́льна́ ма́шина́, призна́чена́ для особистого використа́ння, ціна́, розміри і можливості якого за́довольняю́ть за́пита́м великої кількості лю́дей. Створений як обчислю́ва́льна́ ма́шина́, комп'ю́тер, проте, все ча́стіше використовується як інструмент доступу в комп'ю́терні мережі.

Із історії створення До речі, слово “комп'ютер” походить від латинського слова compute,

що означає “обчислювати”. Саме для цього спочатку він і призначався – для виконання різноманітних математичних дій (додавання, віднімання, множення і тому подібного).

Але з часом виявилося, що комп’ютер “вміє” не тільки рахувати. За його допомогою можна верстати книжки, писати музику, розмовляти з друзями у Африці та Америці і навіть керувати виробництвом та транспортом.

Взагалі ж, історію комп’ютерів треба, напевно, розпочинати ще з тих далеких часів, коли давні люди, щоб спростити собі процес підрахунків, почали використовувати для цього різноманітні камінці та рахувальні палиці.

А серед найперших його “пращурів” варто назвати абак - перший найпростіший рахунковий пристрій.

Абак (від грецького слова abax - дошка) – це прилад… Втім, який це ще був прилад!… Адже абаки й були звичайнісінькими

дошками, що поділялися на смуги. Саме цими смугами і пересували люди камінці, за допомогою яких проводився підрахунок.

Абаки деяким чином можна порівняти зі звичайнісінькими рахувальницями, на яких рахують за допомогою кісточок.

Цими “приладами” для полегшення математичних розрахунків користувалися у Стародавній Греції, Римі і навіть у Західній Європі майже до 18 століття.

Втім, вже у сімнадцятому столітті була винайдена так звана логарифмічна лінійка – рахунковий інструмент для спрощення різноманітних обчислювань.

У 1820 році француз Шарль де Кольмар створив арифмометр, здатний робити множення та ділення. Цей прилад надовго зайняв своє місце на бухгалтерських столах.

Наступна сторінка у історії на шляху до комп’ютера – 30-ті роки 19 століття. Саме тоді, у 1833 році, видатний англійський математик та винахідник

Чарльз Беббідж, якого ще називають “батьком комп'ютера”, розробив свій проект машини для виконання наукових та технічних розрахунків - щось дуже схоже на нинішній наш комп'ютер.

Але рівень тодішньої техніки ще був дуже низький, побудувати на той час цю машину ще було неможливо, тому ідеї Беббіджа почали реально втілюватися в життя лише наприкінці 19 століття.

У 1888 році американський інженер Герман Холерит сконструював першу електромеханічну рахункову машину. Ця машина одержала назву табулятора.

Через два роки, під час одинадцятого перепису населення США, цей винахід був вперше використаний. І виявилося, що робота, яку раніше виконували за сім років п'ятсот робітників, була виконана за один місяць автором винаходу Холлеритом та його 43 помічниками (які працювали кожний на своєму табуляторі).

Але перший комп’ютер був побудований лише у 40-х роках 20 століття.

Склад сучасного настільного персонального комп'ютера:

Дисплей, Материнська плата, Центральний процесор (

Мікропроцесор), Оперативна пам'ять, Карти розширення, Блок живлення, Оптичний дисковод, Постійна пам'ять (Твердий диск), Клавіатура, Миша комп'ютерна

Конфігурацію ПК можна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняття базової конфігурації, яку можна вважати типовою:

системний блок; монітор; клавіатура; мишка.

Монітор

У перших комп'ютерах моніторів не було. Користувачі мали набір світлодіодів, що блимали і роздрук результатів на принтері. З розвитком комп'ютерної техніки з'явились монітори і зараз вони є необхідною частиною базової конфігурації персонального комп'ютера.

Монітор (дисплей) - це стандартний пристрій виведення, призначений для візуального відображення текстових та графічних даних. В залежності від принципу дії, монітори поділяються на:

монітори з електронно-променевою трубкою; дисплеї на рідких кристалах.

Клавіатура Кла́віа́тура́ - це стандартний клавішний пристрій введення,

призначений для введення алфавітно-цифрових даних та команд керування. Комбінація монітора та клавіатури забезпечує найпростіший інтерфейс користувача: за допомогою клавіатури керують комп'ютерною системою, а за допомогою монітора отримують результат.

Клавіатура відноситься до стандартних засобів ПК, тому для реалізації її основних функцій не вимагається наявність спеціальних системних програм (драйверів). Необхідне програмне забезпечення для початку роботи з клавіатурою знаходиться в мікросхемі постійної пам'яті у складі базової системи введення-виведення BIOS. Саме тому ПК реагує на натиснення клавіш на клавіатурі відразу після включення. Клавіатура стаціонарного ПК, як правило, - це самостійний конструктивний блок, а в портативних ПК вона входить до складу корпуса.

Клавіатури мають по 101-104 клавіші, розміщені за стандартом QWERTY (у верхньому лівому кутку літерної частини клавіатури знаходяться клавіші Q, W, E, R, T, Y). Відрізняються вони лише незначними варіаціями розташування й форми службових клавішів, а також особли-востями, зумовленими мовою, що використовується. Усю сукупність клавішів клавіатури розбито на декілька функціональних груп:

алфавітно-цифрові; функціональні; керування курсором; службові; клавіші додаткової панелі.

Маніпулятор "миша" Миша́ - це пристрій керування маніпуляторного типу. Вона має вигляд невеликої пластмасової коробочки з двома (або трьома) клавішами. Переміщення миші по поверхні синхронізоване з переміщенням графічного об'єкта, який називається курсор миші, на екрані монітора. На відміну від клавіатури, миша не є стандартним пристроєм керування, тому для роботи з нею вимагається наявність спеціальної системної програми - драйвера миші. Драйвер миші призначений для інтерпретації сигналів, що поступають від миші, а також для забезпечення механізму передачі інформації про положення та стан миші операційній системі та іншим прикладним програмам. Драйвер миші встановлюється при першому підключенні миші або при завантаженні операційної системи.

Комп'ютером керують переміщення миші та короткочасні натиснення її клавіш (ці натиснення називаються кліками). Миша не може безпосередньо використовуватися для введення знакової інформації, її принцип керування базується на механізмі подій. З точки зору драйвера, всі переміщення миші та кліки її клавіш розглядаються як події, аналізуючи які, драйвер встановлює, коли відбулася подія і в якому місці екрану знаходився в цей час курсор миші. Ці дані передаються в прикладну програму, із якою працює користувач, і за цими даними програма може визначити, яку команду мав на увазі користувач, і приступити до її виконання.

До числа параметрів миші, якими може керувати користувач, належать: чутливість (характеризує величину переміщення курсору миші на екрані при заданому переміщенні миші), функції лівої та правої клавіш, а також чутливість до подвійного кліку (визначає максимальний проміжок часу, протягом якого два окремих кліки клавіші розглядаються як один подвійний клік).

Системний блок Системний блок - основна складова, в середині якої містяться

найважливіші компоненти. Пристрої, що знаходяться в середині системного блока називають внутрішніми, а пристрої, що під'єднуються ззовні називають зовнішніми. Зовнішні додаткові пристрої, що призначені для вводу та виводу інформації називаються також периферійними. За зовнішнім виглядом, системні блоки відрізняються формою корпуса, який може бути горизонтального (desktop) або вертикального (tower) виконання. Корпуси вертикального виконання можуть мати різні розміри: повнорозмірний (BigTower), середньорозмірний (MidiTower), малорозмірний (MiniTower). Корпуси горизонтального виконання є двох форматів: вузький (Full-AT) та надто вузький (Baby-AT). Корпуси персональних комп'ютерів мають різні конструкторські особливості та додаткові елементи (елементи блокування несанкціонованого доступу, засоби контролю внутрішньої температури, шторки від пилу).

Корпуси поставляються разом із блоком живлення. Потужність блоку живлення є одним із параметрів корпусу. Для масових моделей достатньою є потужність 200-250 Вт.

Основними вузлами системного блоку є: електричні плати, що керують роботою комп'ютера (мікропроцесор,

оперативна пам'ять, контролери пристроїв тощо); накопичувач на жорсткому диску (вінчестер), призначений для

читання або запису інформації; накопичувачі (дисководи) для гнучких магнітних дисків (дискет).

З історії розвитку комп’ю́терів. Лю́дина́ за́вжди пра́гне прогресу:

взяла́ в руки па́лку, вина́йшла́ колесо, більшість меха́нізмів і інструментів. Вони розширили її фізичні здібності і збільшили свободу в просторі і ча́сі. А тепер, коли ми на́вчилися збільшува́ти силу руху, швидкість ніг, гостроту зору, тонкість слуху, на́м ста́ло чогось не виста́ча́ти.

Та́к! На́м потрібно інструмент для підсилення інтелекту. Та́к і з’явився комп’ю́тер. Він розширив свободу розумову і духовну, розширив гра́ниці свідомості, да́в на́м змогу приєднува́тися, досягнення колективного розуму і на́віть більше – внести в нього свій особистий інтелектуа́льний вкла́д:

а́ від меха́нічних ка́лькуляторів до електронних ма́шин.

Комп’ютери пройшли довгу дорогу розвитку. Сьогодні в деяких книжках можна найти спогади про те, що прапрадідусям комп’ютерам був абак. Це не зовсім так, оскільки всі відомі рахівниці, і абак – скоріше інструмент для запам’ятовування чисел, як для вичислення.

Ніяких навіть механічних операцій на абак, ні рахівниця проводити не можуть. З таким успіхом можна загинати пальці або малювати палички на аркуші паперу.

Справжнім предком комп’ютера біли всім відомі механічні годинники. Це дійсно інструмент, який може рахувати без участі людини. Правда, годинник відраховує не числа, а час, але з точки зору механіки ніякої різниці не має.

А ось вам і один і перших комп’ютерів.

А якщо порівняти із сучасним?

То виходить…

Тепер комп’ютер невід’ємна частина самої людини…

Що ж буде

далі???