Династія дуже важлива в будь-якій професіі, адже передаі досвід поколінь. У нашій родині простежуіться подвійна династія – банкірів і викладачів. Майже всі ми доволі довго працювали в банках, немало поклали й на ниву викладацькоі роботи. А почалося все з моіі тітки, якій сьогодні вже 90 років. Вона була хорошим фахівцем радянськоі банків-ськоі системи і настільки любила свою професію, що коли моій старшій сестрі прийшов час вступати, тітка ій однозначно вказала на бан-ківський технікум. Сестра вчилася добре, навіть була старостою. По закінченні навчання кілька років працювала в банках, а далі отримала за-прошення на роботу в технікумі. Коли ж мала вступати я, питань щодо вибору навчального закладу вже не виникало. Врешті, технікум закінчив і син сестри, і моя донька Вікторія, яка працюі зі мною в інституті.

Я пропрацювала в банку 22 роки, навіть маю медаль «Ветеран праці СРСР». Робота мені подобалася, я навчилася читати цифри. Праця в банку давала змогу бачити економічну ситуацію загалом, аналізувати і навіть прогнозувати. Та минув час, і я відчула, що бракуі спілкування та творчості, яке даі викладацтво. Зрештою, так сталося і з моію донь-кою. Ми погоджуімося, що в банку немаі тих емоцій, які відчуваіш під час роботи в навчальному закладі. Скільки б років не виповнилося, тут ти завжди почуваішся молодим. Ти спілкуішся з молоддю, хочеш зрозуміти іі, переймаішся проблемами, живеш життям студентства. Вони стають твоіми дітьми. Тут кипить життя, натомість банк ставить строгі рамки. А ще, саме інститут дозволяі бачити плоди своіі праці. Маімо студентів, які закінчили навчання 10-15 років тому, вони телефонують, щоби привітати зі святами, пам’ятають. Приімно, коли зустрічаіш випускників у фінансових установах. Викладацтво – це аура, що перед-бачаі порядність, довіру, взаімоповагу, віддачу. До кожного заняття готуішся, думаіш, які приклади навести, як зацікавити студентів. Немаі дня, схожого на попередній. Усі своі навички сьогодні передаю Вікторіі, яка невдовзі вперше стане куратором групи, яку я залишу через перехід на адміністративну посаду в навчально-тренувальному банку.

З нагоди святкування Дня освітянина від усііі нашоі родини хочу поба-жати колегам передусім здоров’я, адже молодь треба заряджати своію енергіію. По-друге – терпіння, бо і складні діти, але всі вони хороші. Кож-на з них особистість, до якоі просто потрібно знайти підхід. Хоча ім уже по 18, та вони все ще матеріал, з якого можна ліпити, і дуже важливо прищеплювати ім мораль. Без моралі не буде хороших банкірів. Я на пер-ших зустрічах зі студентами люблю казати, що «дорога честь замолоду». Втратити репутацію легко, а відновити дуже складно. Авторитет складаіться з професійності та моральних якостей.

Також хочу побажати педагогічному колективу Університету наснаги і творчості. Перед нами сьогодні стоять непрості завдан-ня, керівництво ставить планку все вище і вище, але ми справимося. Ми працездатний колектив і ще ні разу не підвели!

Катерина Волохата, старший викладач кафедри банківської справи

Харківського інституту банківської справи УБС НБУ

Від редакції �«Золотий РеЗеРВ» №8

резервI н т е л е к т – н а й ц I н н I ш и й с к а р б д е р ж а в и

№8жоВтень, 2009 р.

РедКолегія:

Ректор Університету банківської справи НБУ – Тамара Смовженко Проректор УБС НБУ – Олександр Барановський Проректор УБС НБУ – Григорій Хоружий Проректор УБС НБУ – Анжела Кузнєцова Проректор УБС НБУ – Ірина Кравченко Директор Черкаського інституту банківської справи УБС НБУ – Микола Дмитренко Директор Львівського інституту банківської справи УБС НБУ – Ганна Дутка Директор Харківського інституту банківської справи УБС НБУ – Олександр Тридід Директор Інституту магістерської та післядипломної освіти УБС НБУ – Тетяна ГірченкоКоординатори проекту, підбір матеріалів: Наталія Кузьма, Уляна Гудима, Вікторія Гнип

Літературний редактор: Ольга Колесніченко

Дизайн і верстка: Олег Пеленичка

Фото на обкладинці: Юрій Дячишин

Засновник і видавець: Університет банківської справи НБУ 04070, м. Київ, вул. Андріївська ,1

Редакція «Золотого резерву»: 79000 , м. Львів, вул. Коперника, 14 pres@lbi.wubn.net

Відділ реклами: +3 8 067 672 61 28

Свідоцтво про реєстрацію: КВ №13136-2020Р від 23.09.2007р. Видано Міністерством юстиції

Надруковано з готового оригінал-макета у видавництві «Коло»

Тираж: 2000 прим.

Передплатний індекс – 99425

Ціна передплати на 2009 рік – 48 грн

Журнал виходить 1 раз на квартал

Передрук будь-яких текстових матеріалів, опублікованих у журналі, можливий лише за умови обов’язкового посилання на оригінал

Освіта в УБС�«Золотий РеЗеРВ» №8

Цього року Харківський інститут банківської справи розпочав експеримент з викладання дисциплін «Маркетинг», «Менеджмент» і «Фінанси» англійською мовою для студентів �-го курсу. експеримент, що згодом стане регулярною практикою, дозволить навчальному закладу підписувати договори з іноземними освітніми закладами й обмінюватися студентами. останні матимуть змогу отримувати одразу два дипломи – вітчизняного та зарубіжного вишу. Це ще один крок на шляху імплементації Болонських реформ, зокрема вимоги мобільності. Студенти зможуть не лише додатково вивчати розмовну іноземну, а й одержать перспективу практики за кордоном.

«Студенти сприйняли експеримент з ентузіаз-мом», – поділилася к.е.н., доцент кафедри менеджмен-ту ХІБС Ольга Миронова, яка розпочала викладання іноземною. За її словами, молодь розуміла матеріал, а якщо траплялися складні терміни, то уточнювала їх. Студенти продемонстрували цікавість і хороші знання англійської. «Звичайно, – зазначила Ольга Миронова, – експеримент вимагає значних зусиль і зосередженості від викладача і студентів, проте всі ми гідно прийняли виклик сучасності».

Інші інститути Університету підтримали практику викладання іноземною, проте, як вдалося з’ясувати, в них виникли труднощі з фахівцями, які могли б викладати спеціальну дисципліну англійською. Вод-ночас Ольга Миронова переконана, що спеціалістів, які прекрасно справляться із цим завданням, не бра-кує, проте вони хочуть подивитися на тих, хто вже має досвід, подолають страх і з другого семестру візь-муться за справу. ■

наприкінці минулого року в Університеті банківської справи відкрили докторантуру для виховання кадрів найвищої наукової кваліфікації.

Як розповіла проректор УБС НБУ, д.е.н., проф. Ан-жела Кузнєцова, це стало логічним кроком після появи 2001 року аспірантури. Врешті, ВНЗ IV рівня акредита-ції повинен мати свою спеціалізовану раду для захисту дисертацій, котра передбачає обов’язкове існування в закладі докторантури. Відтак Університет розпочав про-цес отримання відповідного дозволу. «Він стандартний, але не легкий, – ділиться проректор. – Причому не через оформлення документів, а через велику кількість різно-манітних перевірок». Зокрема, ревізори з’ясовували, як Університет проводить наукову роботу. Свою оцінку да-вали знані вчені, фахівці, які очолюють Західний науко-вий центр і Науковий центр у Києві. Вивчали діяльність кафедр, сумували результати науково-дослідних тем, зокрема їх економічний ефект тощо. І лише після того, як не виявили порушень, засвідчили факт, що рівень

   Язик не лише до Києва доведе

   УБС розпочав перший набір у докторантурукваліфікації працівників УБС достатньо високий, щоби забезпечити докторантуру, сформовано наукову школу і є всі підстави для її розвитку, відтак ВНЗ отримав дозвіл на відкриття докторантури.

Анжела Кузнєцова розповідає, що, з огляду на кад-рове забезпечення, докторантура розпочала роботу лише за однією спеціальністю – 08008 «Гроші, фінан-си і кредит». Набір відбудеться в жовтні, навчання розпочнеться у грудні. Уже відомо, що бажають всту-пити і фахівці УБС НБУ, і науковці з-поза його меж. «Ми робитимемо ставку на якість і наберемо тільки ту кількість кандидатів, яких зможемо забезпечити керівництвом», – інформує проректор. Відтак перши-ми кандидатами на докторів наук стануть двоє осіб, які навчатимуться на стаціонарній основі. У перспек-тиві, якщо Університет плекатиме власні кадри і мати-ме достатньо докторів з обліку, можна буде планувати відкриття докторантури з обліку та аудиту, а згодом і зі спеціальності «Математичні методи, моделі та ін-формаційні технології в економіці». Усе це вимагати-ме значних зусиль і активної роботи з викладачами та молодими кандидатами наук. ■

Фот

о Ю

рія

ДЯЧ

ИШ

ИН

А

Освіта в УБС �«Золотий РеЗеРВ» №8

два періодичні видання Університету нБУ – «Вісник УБС нБУ» і збірник наукових праць «Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики» Харківського інституту банківської справи набули статусу фахових. Відповідність установленим вимогам засвід-чила Вища атестаційна комісія України.

Здобуття статусу фахового – це і визнання наукового потенціалу закладу-видавця, і можливість докторантам, аспірантам і здобувачам Університету публікувати тут основні положення своїх досліджень. Також фахові ви-дання України, до переліку яких тепер входять і жур-нали УБС НБУ, передбачають можливість розміщення результатів дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук.

   Стартував проект із запровадження магістратури терміном 1,5 рокуЗ початком цього навчального року в Універ-ситеті банківської справи розпочато роботу за новою магістерською програмою зі спеціаль-ностей «Банківська справа», «Фінанси і кре-дит», «економічна кібернетика», що передба-чає 1,� року навчання замість одного.

Необхідність такого переходу зумовлена насамперед бажанням підвищити якість освіти. Аналіз підготовки ма-гістрів з терміном навчання 1 рік свідчить, що навчальні плани для них майже не відрізняються від тих, які призна-чені для спеціалістів. Окрім того, графік навчання дуже насичений, студенти, як правило, перевантажені, а тому не мають змоги приділяти належну увагу науковій роботі.

За словами проректора УБС НБУ, д.е.н., проф. Ірини Крав-ченко, було проведено «круглі столи» з працівниками фінан-сово-кредитних установ, комерційних банків, представника-ми регіональних відділень НБУ, інтерв’ювання роботодавців, опитування випускників УБС НБУ минулих років, спільні наради керівників переддипломної практики від інститутів Університету та баз практик. У підсумку зроблено висновок, що необхідно перейти на більший термін студій і передба-чити в навчальних планах спецкурси фахового спрямуван-ня, зокрема іноземною мовою; акцентувати на аналітичній і науково-дослідній діяльності студентів під час теоретичного курсу, а також на практичному навчанні.

Міжнародний досвід свідчить, що магістрів готують, як правило, 1,5-2 роки. Тож УБС буде легше працювати за спільними програмами з європейськими ВНЗ.

Зважали й на те, що такі провідні українські виші, як КНУ ім. Т. Шевченка, НУ «Києво-Могилянська Академія», НТУ України «Київський політехнічний інститут» тощо, вже навчають магістрів протягом 1,5-2 років. Отже, Університет НБУ має залишатися конкурентоспроможним на ринку.

На запровадження експерименту вплинув іще один фактор – з переходом ВНЗ на нові навчальні плани підго-товки бакалаврів за напрямом «Фінанси і кредит» помен-шала питома вага фахових дисциплін з банківської спра-ви (фахова підготовка стала більш загальною), тому за рік неможливо підготувати кваліфікованого працівника для роботи у фінансовій сфері.

Ірина Кравченко розповіла, що спеціалісти Універси-тету працювали над експериментальними навчальними планами та науково-методичним забезпеченням майже рік. Врахували думку роботодавців, студентів, викладачів.

У результаті всі інститути отримали єдиний навчальний план, де різнитися може лише варіативна частина. Окрім цього, в Інституті магістерської та післядипломної освіти кожна магістерська програма передбачає два-три блоки, і студент вибирає ті напрями, на яких спеціалізуватиметь-ся. Наприклад, слухачі «Банківського менеджменту» пог-либлено вивчатимуть менеджмент у банках або інших фінансово-кредитних установах. Обов’язковою стає кур-сова робота, що ляже в основу магістерської. Вступивши в магістратуру, студент у жовтні-листопаді має визначитися з викладачем і напрямом. Кожна кафедра презентуватиме себе, щоби спудеї обирали те, що їм подобається. «Спря-мовано зусилля на індивідуальну, а не масову підготовку студентів», – наголошує проректор. ■

«Щоб одержати статус фахового журналу, – розпові-дає проректор УБС НБУ, д.е.н., проф. Олександр Баранов-ський, – необхідно мати свідоцтво про державну реєстра-цію наукового видання в Мін’юсті, довідку про внесення електронної копії видання на зберігання до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського та випустити не менш ніж три номери журналів, які за якістю публіка-цій відповідали б вимогам ВАК України. За останні роки було підготовлено по 5 випусків «Вісника УБС НБУ» і збірника наукових праць «Фінансово-кредитна діяль-ність: проблеми теорії та практики». Активно працювала висококваліфікована редколегія. За випуск «Вісника УБС НБУ» почергово відповідав кожен інститут Університету.

Відтепер науковці УБС НБУ, які прагнуть здобути на-укові ступені і вчені звання, отримали більше можли-востей популяризувати результати своїх досліджень у фахових виданнях. ■

   Наукові журнали УБС стали фаховими

Фот

о Ю

рія

ДЯЧ

ИШ

ИН

А

Країна УБС�«Золотий РеЗеРВ» №8

Л ауреатом Конкурсу на кращого куратора

академічної групи Університету за 2008-2009 навчаль-ний рік стала старший викладач кафедри банківської справи Харківського інституту банківської справи Зі-наїда Карасьова, загальний стаж роботи якої становить 35 років. Виховній роботі, яку організовує старший викладач ХІБС, властива різноманітність форм, нова-торські підходи, вона спрямована на створення опти-мального середовища в умовах студентської академічної групи. Неодноразово колективи спудеїв, з якими працю-вала Зінаїда Карасьова, визнавали ліпшими в інституті, а 2008 року її назвали кращим куратором інституту.

Черкаський інститут представила старший викладач ка-федри банківської справи Лариса Барабан. Працює в інс-титуті 25 років, протягом яких незмінно виконує обов’язки куратора. Організатор щорічних ярмарків-презентацій нав-чально-тренувального банку «Славутич», «круглих столів» і екскурсій фахового спрямування для студентів-випускни-ків. Підтримує постійний зв’язок з працівниками банків, а це дозволяє їй використовувати в навчальній і виховній ро-боті все нове, що з’являється в банківській справі.

Віра Бордюг стала лауреатом від Інституту магіс-терської та післядипломної освіти – вона одна з перших випускниць ІМПО, аспірантка. Активно готувала сту-

В Університеті визначилися з кращими кураторами, викладачами та науковцями

Університет банківської справи НБУ завжди відзначає кращих, щоби тримати високу планку в роботі та задавати орієнтир іншим. 2009 рік не став винятком. На урочистій вченій раді переможці отримали в подарунок грамоти, шкіряні портфелі та флеш-карти.

Країна УБС �«Золотий РеЗеРВ» №8

    Тамара Смовженко потрапила до десятки найвпливовіших львів’янРектор Університету банківської справи нБУ тамара Смовженко опинилася в десятці найвпливовіших львів’ян рейтин-гу тоП-100 за версією суспільно-політич-ного агентства «МедіАСтАР».

Видання зазначило, що Тамара Смовженко є керівником, який створив себе сам. Зрештою, всі результати її роботи підтверджують життєве кредо відомої львів’янки: «Життя є таким, яким ти сам

його твориш». Діяльність Тамари Смовженко схо-жа на політ авіалайнера, адже, не зупиняючись на досягнутому, ректор постійно творить – як керів-ник за 17 років зробила з обліково-кредитного тех-нікуму престижний Інститут банківської справи IV рівня акредитації, а згодом ризикнула переїха-ти до столиці й очолити Університет банківської справи, що об’єднав усі інститути НБУ. Важли-во, що Тамара Смовженка сповідує благородну ціль – вона готує покоління освічених і соціально відповідальних професіоналів. ■

дентів до Міжнародного дня студента, Свята вишиван-ки, конкурсу на кращого студента тощо.

А переможцем конкурсу стала старший викладач ка-федри суспільних дисциплін ЛІБС Наталія Олійник. В інституті працює вже 15 років, з них 8 років виконує кураторську роботу. Організатор традиційних загаль-ноінститутських «круглих столів», спрямованих на формування національно-патріотичної та громадянсь-кої свідомості студентів, співорганізатор постійно дію-чого семінару з педагогічної майстерності. Натхненник заходів, присвячених 90-й річниці ЗУНР і 90-й річниці Акту злуки УНР і ЗУНР. Автор курсу «Основи демок-ратії», одна з авторів підручника з грифом МОН «Осно-ви демократії». Систематично долучається до підготов-ки виступів студентів на «круглих столах», читаннях, участі в олімпіадах.

Як зауважив проректор Григорій Хоружий, щорічно в УБС НБУ проводять понад 700 заходів, і за організацією кожного стоять куратори.

Старший викладач кафедри іноземних мов ХІБС Ла-риса Черняк – лауреат Конкурсу на найкращого викла-дача Університету. Протягом року вона працювала над базовим підручником з дисципліни «Іноземна мова» під грифом МОН, впровадила в навчальний процес три про-гресивні педагогічні ідеї, форми, методи, технології.

Алла Саюн, доцент кафедри обліку, аналізу та ауди-ту ЧІБС, к.е.н., упродовж року керувала 5 науковими розробками студентів, у складі авторського колективу підготувала підручник під грифом МОН «Логістика та матеріально-технічне забезпечення», розробила дві про-гресивні педагогічні ідеї та курувала переможця ІІ етапу Всеукраїнської студентської олімпіади зі спеціальності «Облік і аудит».

ІМПО подав пропозицію про нагородження доцента кафедри банківської справи, к.е.н. Ніни Дорофеєвої, яка за рік розробила та впровадила мультимедійний супро-від лекційних курсів з дисциплін «Фінансовий менедж-мент в банку», «Центральний банк і грошово-кредит-на політика», «Кредитування і контроль», підготувала трьох студентів до конкурсів, за якими є реальні ре-зультати, написала наукову статтю, рецензію на мето-дичні вказівки до вивчення дисципліни «Банківський нагляд».

Переможцем цього конкурсу став завідувач кафед-ри математики і статистики ЛІБС, к.ф-м.н., професор Омелян Бобик, який протягом року запровадив 5 ме-тодичних розробок, видав підручник під грифом МОН «Математика для економістів: вища математика», опуб-лікував «Збірник задач і вправ з математики (На допо-могу абітурієнтові)», підготував студентку до Всеук-раїнської олімпіади з математики (вона зайняла ІІІ місце серед студентів торговельно-економічних ВНЗ).

Кращого викладача-науковця визначали за такими кри-теріями: наукові дослідження та їх упровадження з копія-ми актів; кількість наукових відкриттів, патентів, рацпро-позицій із підтверджувальними документами; кількість наукових публікацій у фахових виданнях України та за кордоном; кількість виступів на конференціях; кількість випущених підручників, монографій, посібників; керів-ництво науковою роботою студентів, за якою є результа-ти; кількість захищених кандидатів чи докторів наук. Претендували на перемогу к.е.н., доцент ЛІБС Олексій Другов, к.т.н., доцент ХІБС Валерій Дубницький, к.ф.н., доцент, завкафедри ЧІБС Марія Дмитренко. А найбільше балів – 172 – вдалося набрати д.е.н., професору, завкафе-дри банківської справи ІМПО Ользі Вовчак. ■

«К орпоративна соціальна відповідальність»

отримала гриф Міністерства освіти і науки України «Затверджений МОН як підручник для студентів ВНЗ».

Він є етапом підготовки до створення нової одно­йменної дисципліни в українській освіті, яка передбачає зміну поглядів на розвиток і функціонування бізнесу.

За словами одного з авторів підручника, декана фа­культету підвищення кваліфікації та перепідготовки Львівського інституту банківської справи УБС НБУ, к.е.н., доц. Олени Дубовик, робота над книгою три­вала понад рік. «Коли 1 вересня 2007 року Катерина Ющенко запропонувала створити курс із соціальної відповідальності, ми працювали над навчальною про­грамою, – розповідає пані Дубовик, – а вже 2008 року взялися за підручник. Складність полягала в тому, що

В УБС НБУ презентували перший  в Україні підручник «Корпоративна соціальна відповідальність» 

над книгою трудився великий колектив авторів, кожен бачив першочерговою свою складову. Відтак непросто було вибудувати концепцію і розставити акценти. І тут велику роль відіграли редактори – Тамара Смовженко й Анжела Кузнєцова. Сьогодні нам запропонували до­повнити і перевидати підручник. Відтак ми вже більше уваги приділили б матеріалу про економічну мотива­цію соціальної відповідальності бізнесу і додали б роз­діл про роботу з благодійними фондами».

Сьогодні «Корпоративну соціальну відповідаль­ність» викладають у півторарічних навчальних планах магістрів Університету банківської справи НБУ. «Нове покоління повинно усвідомлювати, що кожне бажан­ня має бути відповідальним. Генерація фахівців, що вийде зі стін нашого Університету, у своїй професійній

Країна УБС8«Золотий РеЗеРВ» №8

Навчальний підручник «Корпоративна соціальна відповідальність» підготував колектив авторів за редакцією д.е.н., проф. Т.С. Смовженко та д.е.н., проф. А.Я. Кузнєцової за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000». Створено його на основі аналізу практики кращих світових і вітчизняних підприємств; книга містить кейсові ситуації та практичні завдання, які спонукають до творчих соціально відповідальних рішень. Ф

ото

Серг

ія С

мір

нО

Ва

Країна УБС 9«Золотий РеЗеРВ» №8

   Підручник «Корпоративна соціальна відповідальність» став найкращою книгою  16-го Форуму видавців

Книга «Корпоративна соціальна відповідальність» увійшла до 1� найкращих 1�-го Форуму видавців – найпрестижнішого книжкового фестивалю України. За словами президента Форуму олександри Коваль, це найважливіший підручник, адже необхідно, щоби бізнес усвідомив свою відповідальність не лише за зростання власної справи, а й за суспільство. Він повинен не руйнувати, а розбудовувати світ навколо. Коли це станеться, тоді ми зможемо говорити, що наша держава дійсно відбулася і розвивається, як усі провідні країни світу.

«Корпоративна соціальна відповідальність» – єдиний підручник, що потрапив до переліку ви-дань конкурсу.

За 14 років існування видавництво Університету банківської справи НБУ вже п’ять разів отримува-ло відзнаки Форуму. 2003-го – за «Банки Львова: минуле і сучасність», 2005-го – за серію підручни-ків і посібників для вищої школи та «Проектний аналіз» Григорія Бардиша, 2008-го – за підручник «Наукознавство» Володимира Марцина. «Корпора-тивна соціальна відповідальність» – п’ята книжка видавництва Університету банківської справи, що здобула нагороду Форуму. ■

діяльності дотримуватиметься нових стандартів, – за­певнила ректор УБС НБУ Тамара Смовженко. – Біз­нес не може працювати лише заради прибутку і ціною клієнта. Навпаки, клієнт має бути головним. Банк може ризикувати лише власними фінансами, та в жодному разі – грошима клієнтів». Тамара Смовженко наголо­сила, що підручник видали за кошти Національного банку України. Розповсюджуватимуть його через біб­ліотеки, але ректор сподівається, що знайдуться спон­сори, які видадуть підручник для вільного продажу.

Натхненник і рецензент підручника, перша леді Ук­раїни, голова спостережної ради Міжнародного бла­годійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко в передмові до книги зазначила, що світ давно визнав, що принципи соціальної відповідальності є незмін­ною складовою успішної стратегії бізнесу, яка зміц­нює імідж і репутацію компанії, приваблює клієнтів та утримує найкращих працівників, загалом сприяє формуванню позитивного реноме країни. Провідні вітчизняні компанії починають усвідомлювати просту істину – не можна жити і працювати в суспільстві, не звертаючи уваги на його проблеми, і саме вони відпові­дають за те, якою буде економіка завтра. Фінансування програм КСВ є інвестиціями, а не витратами. Саме такі підходи до ведення бізнесу сприятимуть успішному розв’язанню екологічних, соціальних і демографічних проблем України.

Катерина Ющенко також висловила сподівання, що молоді люди, які одержать базові знання завдяки цій книзі, стануть тією економічною елітою, яка будувати­ме новий, соціально відповідальний бізнес і сприятиме становленню справді громадянського суспільства. ■

Ексклюзив18«Золотий РеЗеРВ» №8

Віктор Пинзеник: «Я завжди відчував себе найманою  для суспільства особою»

Заслужений економіст України Віктор Пинзеник не потребує представлення. Депутат парламенту п’яти скликань, творець партії «Реформи і Порядок». У різні роки працював міністром економіки, віце-прем’єром, першим віце-прем’єром і тричі – міністром фінансів. У лютому цього року він здивував усіх, відмовившись від посади голови Мінфіну. А все через те, що хотів привернути увагу до глибини кризи, що охопила країну. Сьогодні читає лекції, зокрема й в Університеті банківської справи НБУ, здійснює аналітичну роботу, консультує.

Віктор і Віталій Пинзеники на відпочинку

Ексклюзив 19«Золотий РеЗеРВ» №8

– Вікторе Михайловичу, за Вашої підтримки проходить конкурс серед молодих економістів; попри шалену зайнятість, знаходите час, щоб викладати і спілкуватися зі студентами. Якою ж, на Вашу думку, повинна бути економічна освіта, зокрема банківська, чи відповідає вона запитам ринку? – Я ніколи не полишав роботи зі студентами. Жод­

ного року. На посаді міністра викладати, на жаль, уда­валося лише по неділях, іноді по суботах. Це та частина роботи, яка завжди приносила задоволення, а нерідко й розрядку. Решта моєї діяльності далека від того, що я назвав би задоволенням. Були невеликі періоди такої втіхи. Але переважно дуже прикро бачити те, що від­бувається, розуміючи, що має відбуватися. Українська політика часто «ворожа» професійності.

Стосовно освіти, я завжди був близьким до тієї час­тини економіки, яка має в назві додаток «макро». Най­

важливіше в ній – розуміння, що економіка – це живий організм, усі елементи якого тісно пов’язані. Лікуючи нирки, розумієш, що це тільки місце, де відбувся збій усіх систем організму. Такого розуміння вкрай бракує в реаліях країни. А тому, лікуючи нирки, часто знищують серце чи печінку. Головне, чого потребує освіта – наука мислення, розуміння природи речей, їх взаємозв’язків і причинно­наслідкових зв’язків.

– Ви часто спілкуєтеся з молоддю. Яке враження вона справляє?– Це та частина суспільства, яка несе на собі вже наба­

гато менше відбитків минулого, нерідко не дуже добрих відбитків надій на «доброго царя». Та політики й далі нав’язують хибну і шкідливу для майбутнього ідеологію залежності людини від держави.

Студентська аудиторія – це те прекрасне місце, де мож­на розбудити головний дефіцит країни – думаючі голови.

– Чим запам’яталися студентські роки? Чи вдалося Вам зберегти друзів зі студентських, а може, й шкільних років?– Студентські роки запам’яталися друзями, особли­

вим характером стосунків у гуртожитку і, звичайно, незмінним для студентства преферансом. Я контактую зі своїми колегами по навчанню. Зі шкільних років, на жаль, контактів майже не збереглося.

О дин з найвідоміших економістів сучасності на-

родився в селі Смологовиця Закарпатської області. У школі хотів бути ким завгодно, лише не економістом. Мріяв на-віть про журналістику, писав для газет, та все змінив батько, який запропонував іти на економіку. Тож 1975 року Віктор закінчив економічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. У студентські роки опанував гру в преферанс. Виявляється, на економічному факультеті вважалося поганим тоном не вміти цього. Особливо ціка-вим, на думку Віктора Пинзеника, є обдумування гравцем неординарного ходу, а тому преферанс не терпить шуму, скатертин (на них карти не ковзають) і жінок (можеш від-чувати симпатію й уступати їм). Полюбляє його й донині: гра дозволяє забути про навколишній світ і зосередитися. Рекорд – три дні безперервної гри.

Здобувши вищу освіту, Віктор Пинзеник вступив в аспірантуру ЛДУ ім. І. Франка, а згодом у докторанту-ру Московського держуніверситету ім. М. Ломоносова.

Працював на кафедрі економіки та управління народним господарством економічного факультету ЛДУ.

Віктор Пинзеник затятий курець, проте абсолютно не вживає алкоголю. За два роки до перемоги Вікто-ра Ющенка на виборах дав слово не пити спиртного й дотримав його. А опісля не захотілося знову починати. Каже, так може статись і з курінням.

Відпочиває в горах, у наметах. Обожнює купатись у холодних гірських річках. Одна з улюблених – Лімниця, що на Івано-Франківщині – вважається найчистішою річкою Європи. До вподоби йому й музика. Каже, що може опанувати будь-який інструмент.

Удруге одружений. Нинішня дружина Марія теж економіст. Віктор Пинзеник має двох доньок від пер-шого шлюбу – Ольгу та Юлію, і двох синів від друго-го – Володимира і Віталія. Марію зустрів в університеті ім. І. Франка. Вона була студенткою, він – викладачем. Побралися 1993 року і до сьогодні живуть щасливо.

Проблема країни не у відсутності професійних людей. Проблема – у відсутності запиту на них.

наймолодший Пинзеник – справжня втіха сім’ї Доньки та сини Віктора Пинзеника

Ексклюзив20«Золотий РеЗеРВ» №8

Дуже важливо, щоб професійність доповнювала така вкрай необхідна складова, як моральність.

Віктор Пинзеник з дружиною марією та сином Віталієм

Ексклюзив 21«Золотий РеЗеРВ» №8

Книжку «Коні не винні: реформи чи їх імітація» написав за два тижні.

– А коли виявили в собі любов до економіки? У школі задачі давалися легко?– Вибір професійної освіти – заслуга мого батька.

Це був його вибір. Мені важко пояснити, яким чином батько вгадав те, чого я сам іще не знав. З огляду на сьо­годення, скажу, що економіка – моє захоплення. Щодо навчання, воно давалося мені легко. Але й зараз вчуся далі. Бо якщо припинив навчатися – не маєш права йти до студентів.

– Як вважаєте, в Україні вже сформована гене-рація молодих управлінців, котрі цілком готові прийти на зміну усталеній політичній еліті держави?– Проблема країни не у відсутності професійних лю­

дей. Проблема – у відсутності запиту на них. Бо за його наявності кілька десятків людей на центральному рівні та кілька сотень на регіональному здатні формувати ви­сокопрофесійні команди для управління відповідними сферами суспільного життя. Дуже важливо, щоби про­фесійність доповнювала така вкрай необхідна складова, як моральність.

– Якою бачите українську банківську систему після фінансової кризи?– Країна, передусім її банківський сектор, потрапила

у «шторм». Не всі переживуть його. Виживуть сильніші. Банківська система вийде з кризи здоровішою. Очевид­но, більше не побачимо чималої кількості речей, свід­ками яких ми були попередніми роками. Йдеться про масштабне валютне кредитування, стрімке нарощу­вання обсягів споживчого кредитування, відсутність страху перед ризиками розривів між строками залу­чення пасивів і строками здійснення активних опера­цій. Відбудуться зміни в банківському регулюванні. Ми вже бачимо їх. Зараз сектор пристосовується, я сказав би, майже до шокової зміни умов діяльності. Ситуація в ньому залишається доволі непростою, але кращою, ніж я очікував. Більше ризиків для установ бачу не в самому банківському секторі, а в руйнуванні макроекономічної стабільності.

– Як криза змінила Україну, що сьогодні потрібно вітчизняній економіці?– Криза – це унікальний шанс для продовження так і

не завершеного реформування української економіки. Бо під час кризи всі «виразки» випливли на поверхню, що й зумовлює її унікальну, порівняно з іншими державами, глибину. На жаль, реформування не відбулося. Поки що. Бо стан справ у державі не дає жодної можливості уник­нути дуже потрібних реформ. Не думаю, що в рамках цього інтерв’ю до снаги охопити систему необхідних дій. Потрібна чесна розмова із суспільством про ситуацію в державі, про наявні проблеми та професійні дії.

– Ви неодноразово обіймали високі посади в державі, Вас п’ять разів обирали народним депутатом. Чого навчив цей досвід, як змінив Вас?– Треба дуже швидко вчитися. Іноді щогодини. І ні­

коли не дотримуватися позиції, що, обійнявши посаду, маєш право бути суддею з усіх питань. Посада у владі – звичайна посада. Відповідальності значно більше.

– Високі посади – це, з одного боку, привілеї, але з іншого – великі випробування. Наскільки складно це, яких управлінських принципів дотримуєтеся? – Не думаю, що всі зрозуміють і приймуть мою від­

повідь. Я завжди відчував себе найманою для суспіль­ства особою, або, якщо хочете, тим, що називають, на жаль, дискредитованим в Україні поняттям, – слугою

народу. Посаду міністра фінансів сприймав як упов­новажену громадянами України особу для управлін­ня їхніми спільними коштами. Бо бюджет – це спільні кошти 46 мільйонів громадян. А щодо складності, то на будь­якій посаді необхідна професійність. Єдина особ­ливість – має бути політичний запит чи політична під­тримка професійних дій. Інакше постійно чутимемо: «Бюджет поганий, але політично його треба прийняти». Що сказано таким твердженням, я не розумію. Але такі твердження часто лунають в українській політиці.

– У житті Вам удалося досягти багато чого. Що є запорукою Вашого кар’єрного успіху? – Для моєї роботи потрібні працездатність і голова.

Це те, що мають немало людей. Але не всі у владі. По­трібен ще один елемент – випадок, або доля. Але щоб та­ких випадків стало більше, в державі має сформуватися політичний запит на професійні дії. Про політичний за­пит ми з вами вже говорили.

– Як неймовірно заклопотаній людині вдається розслаблятися, від чого отримуєте приємні емоції? Що чи хто є вашим антидепресантом? – Очевидно, питання стосується не нинішньої ситу­

ації. Вона незрівнянна з роботою в уряді. Бо тоді навіть будильник не потрібен був. Організм сам працює, як го­динник. Мало хто знає, що 1 січня 2009 року, коли краї­на продовжувала святкувати Новий рік, Мінфін пра­цював. І не тільки 1 січня... І не провина Мінфіну, що підготовлений протягом свят пакет рішень виявився не потрібним. А щодо емоцій... Немає нічого приємнішого, ніж обійми маленьких рученят. Я маю змогу знову від­чути цю насолоду завдяки дворічному сину. Дуже люб­лю гори. Майже не буває року, щоб не провів тиждень у горах, у наметах, з друзями.

– Ви автор кількох сотень статей, кількох книг. Останні роки додали нового досвіду. Чи не пла-нуєте написати ще щось?– Я вже не вмію і не хочу писати в академічному

стилі. Абсолютна більшість моїх статей і остання кни­га – публіцистичні. Книжку «Коні не винні: реформи чи їх імітація» підготував за два тижні. Точніше виконав роль писаря, бо текст уже існував у моїй голові. Тож це було дуже легко. Уже не раз думав про нове видання, але воно ще не з’явилося в моїй голові.

– Держава відзначила 18-ту річницю незалеж-ності. Чи вірите в успішну Україну, адже все частіше з’являються песимісти, які бачать, як політика та зовнішні втручання нищать нашу країну? – Ситуація та процеси, які ми спостерігаємо у вітчиз­

няній політиці, не додають оптимізму. Це не вперше, на жаль. Але суспільство, яке 2004 року продемонструвало унікальну політичну зрілість, ніколи не відмовиться від майбутнього. Країна зробить прорив. Час для цього ще не настав. Та кожен з нас має зробити свій внесок для такого прориву. ■

Розмовляла Наталія Кузьма

Якщо припинив навчатися – не маєш права йти до студентів.

Банківська справа 22«Золотий РеЗеРВ» №8

М аргеїр Петурссон – керівник і заснов-

ник МР Банку, єдиного комерційного банку Ісландії, котрий не лише пережив кризу, а й зумів зміцнити свої позиції, тоді як більшість зазнали краху. Поки найбільші гравці конкурували між собою, МР банк стояв осторонь тотального буму. До кризи він почав готуватися ще з 2005 року. Ще тоді Маргеїр Петурс-сон був переконаний, що економіка розвивається за-надто швидко, валюту переоцінено, а це неминуче спричинить колапс. Консерватизм і розсудливість дозволили йому вибудувати розумну стратегію роз-витку банку, який домігся заслуженого успіху.

Підозрюючи, що ситуація погіршується, до 2007 року банк розпочав продаж активів, здебіль-шого акцій, і придбання державних облігацій, які становлять основу портфеля. Банк також накопичу-вав готівкові ресурси.

У жовтні минулого року, коли три найбільші банки Ісландії збанкрутували і їх націоналізували, МР Банк отримав ліцензію на здійснення комерційної банків-ської діяльності. Зараз це єдиний незалежний комер-ційний банк країни, який належить до групи невели-ких установ. В Ісландії MP Банк здійснює банківські операції переважно через інтернет і call-центр, має лише один великий центр обслуговування клієнтів, що суттєво зменшує операційні витрати. Нині депозитний портфель MP Банку учетверо більший, ніж був на по-чатку року. Ісландці довіряють цьому банку більше, ніж державним, які асоціюють з недавніми проблемами.

Свого часу замість того, щоб розвивати бізнес в Ісландії, МР Банк працював за кордоном. Маргеїр Петурссон став власником банку «ЛЬВІВ» і зараз до-кладно вивчає можливості українського фінансового ринку, щоб і тут досягти успіху. «Ми готові зробити свій внесок у відродження економіки України, так само як робимо це в Ісландії. Банки повинні зміни-тися і переглянути свої витрати», – каже Маргеїр Пе-турссон, член спостережної ради банку «ЛЬВІВ».

Консервативний підхід пана Петурссона віддав-на є його візитною карткою. Колись він був актив-

Про консерватизм і розсудливість успішного ісландського банкіра – в ексклюзивному інтерв’ю.

Антикризовий гросмейстер  

Маргеїр Петурссон 

Банківська справа 2�«Золотий РеЗеРВ» №8

ним шахістом і належав до 25 найуспішніших гросмейс-терів світу. «Мої друзі часто жартують, що, за канонами шахової гри, я був єретиком, постійно застосовуючи нетрадиційні тактики. Дотримувався захисної позиції, вигравав багато довготривалих ігор, утримуючи подум-ки складні комбінації».

Саме після восьми років професійної шахової кар’єри Маргеїр Петурссон вирішив узятися за щось прибут-ковіше: і спочатку заснував компанію торгівлі цінними паперами, а потім перетворив її на невеликий інвести-ційний МР Банк.

Залишаючись вірним своїм методам, Петурссон не поспішає з агресивним розвитком. Він не планує ні від-кривати, ні викуповувати великі мережі відділень. Ще обережніше ставиться до нових галузей бізнесу. Депо-зитні кошти, котрі постійно зростають, банк інвестує в державні облігації та розміщує на депозитах у цент-ральному банку.

Секрети успіху антикризового гросмейстера ми вирі-шили дізнатися в самого Маргеїра Петурссона.

– Скажіть, будь ласка, як Ви знайшли Україну на карті світу, і з чого почалася співпраця саме з львівським банком? – У нашій країні ми маємо дуже великий прогрес у

розвитку економіки. До прикладу, я працюю в банківсь-кому секторі Ісландії з 1984 року і бачу дуже великі зміни в бізнесі та використанні технологій. Але Іслан-дія – дуже маленька держава, тому ми змушені шукати країни, де можна застосувати власний досвід і досягти успіху. Звичайно, країни Східної Європи – благодатний ґрунт для цього, бо не мають розвиненої банківської системи та економіки, але, втім, їм властивий високий рівень культури й освіти. Тому готові до вдосконалення. Ми пішли в Литву, яка вступила в Євросоюз, але там було запізно шукати свій банк. Тому переді мною поста-ло питання вибору: Росія чи Україна. І ми вибрали Ук-раїну, бо культурно вона ближча мені.

Прихід до Львова – це радше випадковість. Ми шука-ли банк для купівлі і вибрали «Львів» – банк, який нам підійшов.

– Яку ментальну різницю відчули в Україні?– У ментальності українців яскраво виражена звичка

до кризи, а ще вони не довіряють владі.

– Які підводні камені довелось оминати в нашій країні, розвиваючи банківський бізнес?– Тут усе роблять дуже формально. Люди працюють

радше формалізовано, ніж інтуїтивно. Часто на папері можна побачити гарний проект, але інтуїція підказує протилежне.

– Які кроки необхідно зробити в Україні, щоб подолати кризу? Проведіть паралелі антикри-зових дій урядовців в Україні й Ісландії. – Ісландська влада не є ідеальною. Упродовж кризи

в нас змінилося два уряди. Одна велика різниця в тому, що тут вкладники дуже переживають за свої депози-ти. Ісландці ж довіряють банкам. З огляду на минуле, українська влада мала б докласти більше зусиль, щоб заспокоїти людей і повернути довіру до банків. Тому,

насамперед, треба було зробити так, щоби вкладники могли вільно забрати свої кошти, якщо ця сума не дося-гала ліміту, передбаченого гарантуванням вкладів. Аби кожен вкладник мав вільний доступ до своїх коштів. Цього не зробили – і це було великою помилкою, яку не-обхідно виправляти. До прикладу, в Америці протягом 2009-го збанкрутували 50 банків, але жоден клієнт не втратив довіри до банківської системи і вільно отримав свої кошти. У цьому і є велика різниця.

– До початку кризи багато урядовців й експертів пророкували, що кризу зможуть пережити лише великі банки, інші ж приречені на невдачу. Ви ж на прикладі банку «Львів» і МР Банку доводили протилежне. У чому, на Вашу думку, перевага маленьких банків?– Ну, по­перше, маленькі банки мають і маленькі про­

блеми. Великі ж – велетенські. Маленький банк розуміє, що йому ніхто не допоможе і розраховувати треба лише на себе. Великі ж банківські структури сподіваються на допомогу держави. І ми, власне, побачили це, коли в Європі, Америці потужні установи отримали допомогу від влади. Водночас вони ввели й великі обмеження. На мою думку, здорові банки виживають завдяки своєму власному ризик­менеджменту. Щодо нас, то ми розуміє­мо, що насувається великий бум. Тож потрібно врахову­вати ризики і зберігати ресурси на майбутнє.

– Чи вносили якісь корективи в менеджмент банку, стиль управління за умов кризи? Які завдання ставили перед колективом? – В Ісландії ми створили дуже сильну команду. Наша

перевага була в тому, що змогли взяти на роботу найкра-щих фахівців зі збанкрутілих банків. Загалом, надваж-ливо мати правильних людей у команді.

– Яким критеріям відповідають «правильні люди»?– Це люди, які не лише можуть іти переможно вперед,

коли все добре і стабільно, а й знають, як маневрувати за умов кризи. Проміжок від 1984 року для мене завжди був періодом криз. Сьогодні я переживаю вже четверту, тому вона не лякає мене.

– Що можна і чого не можна робити під час кризи?– Криза вимагає чітко розібратися у власних пробле-

мах. Необхідно їх виписати та знайти чіткі рішення. По-трібно зберігати холодний розум. Усвідомити, що легких рішень не буває, слід набиратися терпіння та планувати, як пережити цю кризу. Ті ж люди, які думають, що важ-кі часи можна просто пересидіти, а потім знову все буде добре – дуже сильно помиляються. Так не буде. Звичай-но, оптимізм – це добре, але лише тверезомислячий.

– Як допоміг Вам у кар’єрі гросмейстерський досвід?– Шахи навчили терпіння та стратегічно мислити. Адже

у шахах ти вимушений довго думати і чекати, постійно са-мовдосконалюватися, багато читати та досліджувати. Саме завдяки шахам я зрозумів, що в житті нічого не досягнеш без стратегії та роботи над собою. ■

Розмовляла Вікторія Гнип

Цього року в Америці збанкрутували 50 банків, але жоден клієнт не втратив довіри до банківської системи і вільно отримав свої кошти.

Поки найбільші гравці конкурували між собою, МР Банк стояв осторонь тотального буму і готувався до майбутньої кризи.

наші кумири2�«Золотий РеЗеРВ» №8

Серйозне інтерв’ю з комедійним актором.

андрій молочний: «Не люблю і не вживаю слів  «відпустка» і «популярність»

наші кумири 2�«Золотий РеЗеРВ» №8

– Андрію, у Вас така робота, що доводиться часто сміятися. Вистачає почуття гумору на позаробочий час? – Звичайно, ми ж не обманюємо в кадрі. У житті ми

такі самі. Стараюся з гумором ставитися до різних си­туацій. Щоправда, буває, так втомлюєшся, що вже не до сміху. У такі хвилини хочеться помовчати, ні з ким не спілкуватися, просто почитати книгу, замкнувшись у кімнаті. Та це окремі дні, для цього треба дуже сильно втомитися.

– Кажуть, сміх продовжує життя. Ви згідні з цим?– Не знаю, якби мав 97 років, то, може, й сказав би,

що це правда і вплинуло на моє довголіття. А наразі – поживемо­побачимо. Врешті, не бачу нічого поганого у сміху, однак надмірний сміх – це теж не корисно. Смія­тися треба щодня, але слід знати міру. Сміх має бути щирим, а не істеричним.

– А Ви можете якось охарактеризувати особливості гумору українців? З чого сміються найдужче?– Особливості національного гумору точно є, це я вам

кажу як практик. Адже у складі «Дуету імені Чехова» їж­джу на зйомки в Москву, часто гастролюю Росією. Ми знаємо, які номери потрібно показувати там, які – тут. Є й універсальні. З 18­річчям нашої держави все біль­ше і більше розумію, що і почуття гумору, і фільми, з яких сміються в Україні, дуже сильно відрізняються від російського варіанта. Наприклад, у нас політика хоч трішки й утомила народ, та залишається на першому місці в жартах. У Росії вона взагалі не смішна. ЗМІ подає її виважено і схвально, у них стабільність і нема з чого сміятися. Зате вони більше сміються з інших речей – на­приклад, шоу­бізнесу.

– Жіночі ролі допомагають краще зрозуміти жінок? І взагалі, акторство робить тебе кращим психологом? – Унікальність акторської професії в тому, що мо­

жеш побувати в будь­якій професії, яку лиш можеш уявити. У житті я стільки «не перепрацював би», скіль­ки зіграв персонажів. Я і політик, і мер, і простий ро­ботяга, і якийсь божевільний – по­різному. Усе це дуже цікаво. З жіночими образами якось саме собою вийш­ло. У житті найбільше хороших людей зустрічав власне жіночої статі. Чомусь так. Спілкуючись із ними, спос­терігав, намагався зрозуміти їх, і в образі Марічки зоб­ражаю це.

Мені пропонували зіграти клоуна-вбивцю.

андрій молочний народився у м. Коростені Житомирської області. Після школи вступив у Київський сільськогосподарський університет, який закінчив з червоним дипломом. Учився в аспірантурі.

Грав в університетській команді КВК «На Ушах», яка стала чемпіоном Вищої української ліги КВК. У команді був одночасно творчим центром, провідним актором, капітаном, адміністратором, душею та внутрішнім аудитом.

Перейшов у луганську команду «Ва-Банк», яка теж стала чемпіоном Вищої української ліги. Поєднуючи трудову діяльність з КВК (Андрій працював навіть в Англії), Молочний дістався до команди «Аляска», де на нього велике враження справив Антон Лірник, його майбутній партнер у комедійному проекті «Дует імені Чехова».

2005 року пішов у бізнес. За деякими даними, саме Андрієві спало на гадку створити українську версію популярного російського стендап-шоу Comedy Club.

Із 2008 року разом з колегою по Comedy Club UA Сергієм Притулою (Тернопільський Сірий) бере участь у комедійному телепроекті «Файна Юкрайна». ■

Біографічна довідка

наші кумири28«Золотий РеЗеРВ» №8

Абсолютно не хочеться бути популярним.

– Скільки часу і зусиль іде на запам’ятовування текстів? Ви якось тренуєте пам’ять?– Протягом трьох останніх років пересвідчився,

що пам’ять тренується. У принципі, вона в мене завж­ди була доброю, але зараз досить раз чи два прочита­ти сторінку, щоб запам’ятати текст. Переконаний, що пам’ять – такий собі м’яз у людському організмі, який теж можна тренувати. З часом виробляються власні прийоми запам’ятовування. Наприклад, асоціативний ряд. Я розбиваю текст на декілька частин, потім зв’язую в якийсь логічний ланцюг. Часом запитую у своїх дітей, як ти вчишся, як запам’ятовуєш, і пропоную: спробуй – так буде легше.

– А Ваша аграрна освіта якось впливає на роботу? Зокрема, Молочний – Ваше справжнє прізвище?– Прізвище справжнє. Освіта допомагає в загальних

речах, наприклад, у жартуванні про аграрний сектор. Дозволяє об’єктивно писати гумор. Узагалі, я попрацю­вав на багатьох роботах, і це теж стає в нагоді.

– Відчуваєте себе популярним? Приємно купатись у променях слави?– Абсолютно ні. До популярності ставлюся радше не­

гативно, ніж позитивно. Абсолютно не хочеться бути популярним, адже я просто роблю улюблену справу. Подобається сам процес творення продукту. Не хочу, щоб хтось робив поблажки. Намагаюся бути дисциплі­нованим, ставитися до себе вимогливіше. Не прагну ко­ристуватися славою, нахабніти. Ну, буває, я ж теж люди­на не залізна, нервую, і це можна оцінити по­різному.

Популярність – це складне випробування, яке не ко­жен може пройти. Мідні труби недарма згадано остан­німи у відомій приказці.

– Як удалось уникнути зіркової хвороби?– До цього було понад десять років КВК. Це своєрідна

мікрошкола. Ми бачили, як хтось із нас досягав успіху, як поводився, запанів і що було згодом. Це, мабуть, зіг­рало роль.

– А прихильниці дуже набридають? – Вікова категорія моїх прихильниць широка. Діти

мене люблять, і я люблю їх, бабці якісь, можливо, і мо­лоді дівчата. Але ставлюся якось спокійно до цього. Я вже більш ніж 10 років одружений, маю трьох дітей. І взагалі, мені дівчата завжди кажуть, що в мене такий серйозний, вигляд що страшно підступити.

– У Comedy Club і в команді КВК було і є багато учасників, але саме Ви домоглися популярності. Як гадаєте, чому це вдалося Вам? – Я не назвав би це популярністю. Не дуже люблю це

слово. Це робота. Приємно, що та праця, до якої доклав зусиль, подобається людям, що це затребувано і викли­кає в когось позитивні емоції. Я не хочу порівнювати себе з іншими. Життя, воно така штука – сьогодні ти популярний, а завтра ніхто.

– Ви дуже заклопотана людина, в одному з інтерв’ю зізналися, що не мали відпустки з 8-го класу? Що допомагає «не згоріти» на роботі?– Якщо робота на втіху, то фізично можуть втоми­

тися, але не духовно. Часом вистачає поспати день­два,

відпочити і – знову готовий працювати. Якщо ж захо­дить про відпустку, особливо аби кудись поїхати, то ні­коли не планую. Маю вільний час – намагаюся приділи­ти його сім’ї, домашнім обов’язкам, що накопичуються. Загалом, не люблю і не вживаю слова «відпустка», як і слова «популярність».

– Нещодавно Ви дебютували в головній ролі у фільмі «Божевільний день». Як Вам зйомки в кіно? – Дуже сподобалося. Це дещо більше, ніж зйомки те­

левізійного проекту. Технології, звичайно, схожі, але є суттєві відмінності. По­перше, атмосфера. Адже, на від­міну від скетчу, ти довго перебуваєш в одному образі. Вживаєшся в роль, маєш серйозніше попрацювати над розкриттям характеру героя. Колись фільми знімали по півроку, сьогодні це 20­30 днів. Кіномистецтво вічне і стоїть на порядок вище, ніж телепродукт. Я радий, що мені випав такий шанс. Довго відмовлявся від другоряд­них ролей, чекав саме на головну. Пропозиції надходили різні. Навіть про те, щоби зіграти клоуна­вбивцю, який удень веселить людей у цирку, а увечері вбиває перехо­жих. А тут сценарій сподобався – і все вдалося. У липні була прем’єра в Москві, багато хто дзвонив, вітали – це приємно. Сподіваюся, будуть інші цікаві пропозиції. Зрештою, й уже надходили, знову ж таки, з Москви, од­нак сценарії були дуже жорстокими, настільки багато вбивств, що я відмовився.

– Ваш персонаж у стрічці опинився у фінансовій скруті. А Вас криза зачепила?– У серпні минулого року, коли почалися розмови

про кризу, ми всі, звичайно, занепокоїлися, очікуючи важких часів, але жовтень­листопад виявилися такими божевільними, що це навіть не порівняти з груднем – за­звичай найактивнішим місяцем для артистів. Мені тоді здалося, що люди в передчутті якоїсь глобальної кризи вирішили витратити останні гроші на те, щоби поліп­шити собі настрій. Та й цьогоріч робота, слава Богу, є. Я згоден з професором Преображенським із «Собачо­го серця» Булгакова, що криза, він називає її розрухою, перш за все, в наших головах.

– Користуєтеся послугами банків, довіряєте їм, де зберігаєте гроші?– Не маю якихось особливих відносин з банками, але

свого часу довелося взяти кілька кредитів, бо без них не вдалось би звести будинок, купити машину. Помалень­ку віддаю їх.

– Дует імені Чехова. Читала, що планувалося назвати його «імені Леніна». Чому Чехов, Вам імпонує його творчість чи це просто кпини? – Чесно кажучи, ми з Антоном Лірником так часто від­

повідаємо на це запитання, що вже забули, як усе було насправді – бо спершу казали чесно, потім жартували.

– Але Чехова читали?– Так. Антон більше читає, у нього така швидкість

читання, що протягом перельоту може прочитати кни­гу на 250 сторінок. До речі, я зараз теж багато читаю. За це літо устиг у поїздках чи ночами «Злочин і кару» Достоєвського, «Мертвих душ» Гоголя, «Батьків і дітей» Тургенєва, «Крейцерову сонату» Толстого, «Шагреневу шкіру» Бальзака, почав «Плоди роздумів» Козьми Прут­кова, але відклав. А от зараз захопився «Спартаком» Джованьолі, якого чомусь не прочитав у школі. Зараз швидко додому їду, щоб устигнути ще трішки почита­ти – сторінок 50­100. Дуже цікава книга. А щодо Чехова, то, напевно, тому, що ми з Антоном – сценаристи, теж «по життю» пишемо. ■

Розмовляла Наталія Кузьма

Спецрепортаж 29«Золотий РеЗеРВ» №8

У середні віки Болонський університет називали Mater Studiorum, що в перекладі з латині означає «матір навчання». І справді, цей вищий навчальний заклад став матір’ю європейської вищої освіти. Саме там з’явилося поняття universitas – вільне об’єднання викладачів і учнів, що ставило за мету поширення освіти в усіх галузях. Саме за прикладом і подобою Болонського згодом створювали університети Старого світу. З італійським університетом асоціюється поява знаменитої болонської юридичної школи глосаторів, що зіграла величезну роль у так званому перетворенні римського права на основу законодавства всіх європейських народів. Протягом XII­XIV століть Бо­лонський університет був провідним європейським освіт­нім центром. Торквато Тассо і Карло Гольдоні, Парацельс, Еразм Роттердамський, Ульріх фон Гуттен і Альбрехт Дю­рер – цей аж ніяк не повний перелік пов’язаних з універ­ситетом геніальних умів дає змогу оцінити внесок, який заклад зробив у розвиток цивілізації Старого світу. Варто лиш додати, що саме під час навчання в Болоньї Миколаєві Копернику спала на гадку «єретична ідея» про те, що Зем­ля обертається навколо Сонця.

Народження першого університетуПерший європейський університет не випадково

з’явився саме в Болоньї. Після краху Римської імперії місто стало вільною комуною, перетворилося на потуж­ний торговий і ремісницький центр під заступництвом папського престолу, що стало каталізатором для роз­витку наук і мистецтв.

Появі університету передувала школа вільних мистецтв, знана ще в X столітті. Тут учні студіювали римське право на додаткових заняттях до курсу рито­рики. Найбільшу ж популярність школа здобула напри­кінці XI століття, коли в ній викладав Ірнерій – самоук, який досконало вивчив юстиніанське право і просла­вився як поважний легіст (правник). Як свідчать джере­ла, на прохання Матильди, маркграфині Тоскани і час­тини Ломбардії, Ірнерій відкрив спеціальну юридичну школу. Матильда як соратниця понтифіка в боротьбі з імператорами Священної Римської імперії заперечува­ла проти запрошення у свої суди легістів з Равенни. Ті

Університет у Болоньї настільки старий, що студенти часом жартують, що вчаться в історичному музеї...

Болонський  університет 

Фот

о Ю

рія

ДЯЧ

ИШ

ИН

А

Спецрепортаж�0«Золотий РеЗеРВ» №8

традиційно вороже ставилися до папського престолу. Отже, графиня побажала мати в Болоньї власну школу права, яка готувала б лояльних юристів. 1088 року Ірнерій розпочав публічні лекції. Саме цей рік вважають датою заснування Болонського університету.

Популярність ірнеріївських лекцій привернула ува­гу до болонських професорів. Цьому сприяли передові на той час методи викладання, а ще заступництво ні­мецького імператора Фрідріха I Барбаросси, тодішньо­го короля Ломбардії. Імператор був політично зацікав­лений заохочувати студії римського права. Після сейму 1158 року, на якому побували болонські професори і де врегулювали правові відносини між імператором та італійськими містами, Фрідріх I урочисто погодився надати пільги тим, хто приїздив у Болонью вивчати право: вільно подорожувати державами, користуючись його захистом, і підпадати під суд лише професорів чи єпископа в Болоньї. Усе це оформили як спеціальну хартію, що стала першим у Старому світі університет­ським статутом.

З XIII століття висока репутація болонської юри­дичної школи, а також розташування міста, його клі­мат, багатство, атмосфера волелюбності приваблювали у храм премудрості студентів зі всіх куточків Італії і навіть Європи, зокрема й дітей коронованих осіб. Уже тоді університет налічував більш ніж десять тисяч випускників. Він став першим у світі міжнародним навчальним закладом. Щоправда, італійці й іноземці студіювали на різних відділеннях. До університету до­пускали й жінок, причому не лише на лекції, а й у ролі викладачів.

Уся влада – студентам!Болонський університет з дня свого утворення мав

дві особливості. По­перше, це була не просто асоціація професорів, яким повинні коритися учні, що відвідують лекції, а й об’єднання студентів, які самостійно виби­рають керівників, котрим підпорядковувалися профе­сори. На своїх зібраннях спудеї щорічно призначали ректора і раду у складі представників різних націй. Сту­денти призначали професорів на визначений термін. Перші отримували від учнів гонорар, зобов’язувалися викладати тільки в Болоньї. Узалежнені від університе­ту і вільні лише в проведенні занять, учителі могли за­воювати авторитет і впливати на слухачів лише завдяки особистим якостям і педагогічним талантам.

Інша особливість Болонського університету по­лягала в тому, що він був юридичним, на відміну від Паризького, який від початку орієнтувався на теоло­гію. Вивчення римського та канонічного права було пріоритетним від їх уведення в програму у ХII століт­ті. Викладали й медицину та вільні мистецтва, при­чому робили це дуже відомі професори, але слухачів усе­таки вважали майбутніми юристами. Унаслідок юридичної спрямованості Болонський університет не підкорявся, як Сорбонна, верховній владі пап. Проте папський престол, що дбав про заклад і затвердив його привілейований статус 1253 року, ще у XIII ст. домігся,

щоби його представник контролював перебіг іспитів і видачу дипломів.

Злети та падіння болонських професорівРеноме професорам болонської школи створювали не

лише успішні лекції, а й високе становище в самій Бо­лоньї та поза її межами. Професорів звільняли від подат­ків і військової служби, також вони автоматично отри­мували всі права громадян Болоньї, навіть якщо не були її уродженцями. Ба навіть мали статус лицарів. Багато хто з професорів брав активну участь у житті громади як суддя, міський урядовець чи посланець. Проте, врешті, все це почало дратувати «батьків» міста, спричинило за­здрощі – тоді влада взялася сваритися з університетом, погрожувала скасувати його права і навіть тимчасово призупиняла заняття. Також, на жаль, університет заче­пила боротьба між прихильниками папи й імператора, яка розділила Італію на два табори.

Професорів звільняли від податків і військової служби, також вони автоматично отримували всі права громадян Болоньї.

Фот

о Ю

рія

ДЯЧ

ИШ

ИН

А

Спецрепортаж �1«Золотий РеЗеРВ» №8

Зрештою, життя болонського навчального закладу ні­коли не було безхмарним. Кістяк студентства становили вихідці з багатих родин, зарозумілі та неслухняні. Майбут­ні законники бешкетували у шинках, билися з міщанами і спокушали жінок, часто заміжніх. Мешканці Болоньї нарі­кали, що університет стає для міста не благодаттю, а карою. Владу, Церкву, а також багатьох професорів обурювали ті права, якими наділили студентів. Тим часом гроші, отри­мані з дому, на оплату роботи професорів, студенти часто програвали чи пропивали. Відтак професура погрожувала страйками. Та оскільки викладачі не впливали на процес вступу та видачі дипломів, тож нерідко їх не слухали.

Прийом в університет проводили кращі студенти. Лекції ділили на обов’язкові та необов’язкові. Після п’ятого курсу спудеї могли самі вийти за кафедру. Єди­ний обов’язок випускника – протягом певного терміну попрацювати на славу міста і не покидати регіону.

Іспити проходили ліберально, а на молодших курсах уза­галі не було контролю. Якщо вряди­годи ходиш на лекції, отже, ти студент. Лише отримуючи ступінь Licentiate, кан­дидат мусив скласти іспит, а для ступеня Doctorate – пройти

Студенти обирали ректора, самі наймали професорів і оплачували їхню роботу.

публічний тест у присутності приймальної комісії. Якщо взяти до уваги, що посади, зокрема суддівські, у той час ку­пували майже офіційно, студенти не надто старались у нав­чанні. Природно, що все це призвело до падіння рівня освіти. 1219 року Ватикан узявся за «чистку» університету і наказав не присвоювати докторського звання без згоди архієписко­па Болонського. Учитись і не отримати диплома, а отже, не мати права обійняти посаду, вважали ганьбою. Це трішки приструнило студентів. Через 70 років університет знову став одним із кращих навчальних закладів, і 1292 року Микола IV постановив, що випускник Болонського університету з дип­ломом доктора має найвищий вчений ступінь в Італії.

Науку занапастила політикаСвобода університету закінчилась у ХIV столітті, коли

скасували привілеї. Беручи участь у громадських справах, бо­лонські професори мимоволі втручалися у партійні конфлік­ти і завдяки цьому втрачали значну частку своєї моральної привабливості. Окрім цього, до кінця XIIІ ст. місто заснувало кілька кафедр для публічних лекцій і призначило відповідним професорам певну плату. Відтак більшість викладачів опини­лися на утриманні міста, таким чином, підпорядковувалися муніципалітету, що претендував на регулювання профе­сорського викладанням, не зважаючи на особисті якості вче­ного мужа й інтереси науки. А наступного століття ще один захід завдав смертельного удару болонській школі: політична партія, яка захоплювала все більшу владу в місті, побажала надати право викладання лише громадянам Болоньї, при ць­ому тільки членам відомих родин. Таким чином Болонський університет почав утрачати кращих з легістів, а з ними й свою перевагу у справі вивчення римського права.

Окрім цього, Болонський університет сильно по­страждав від воєн. Навчальний заклад відновлювали силами всієї Італії. 1859 року він знову став світським. Проте вже не повернув колишньої слави. Щоправда, і нині молодь з усього світу їде на студії до Болоньї, та це вже радше традиція – університет не належить до десят­ки кращих. Проте залишається серед перших в Італії.

Тут почався Болонський процесСьогодні Болонський університет – державний.

Вчаться тут безкоштовно, але з іноземців стягують по­даток. У виші кредитна система освіти, оцінки вистав­ляють за шкалою балів.

В Італії діє самостійна програма навчання. Практич­ні заняття відсутні. Відвідування лекцій не обов’язкове. На них викладач пояснює суть предмету, а матеріал ви­вчаєш самостійно. З викладачем контактуєш лише на іс­питах, які мають два етапи – письмовий і усний. Білетів не існує. Викладач спілкуватиметься з тобою стільки, скільки вважатиме за потрібне.

Болонська система відкидає контроль викладача за роботою студентів. Усе ґрунтується на тому, що студент сам повинен розуміти необхідність навчання і доклада­ти максимум зусиль, щоб опанувати предмет.

1999 року 21 країна підписала в Болоньї вирішальну для освітнього світу декларацію, якою започаткувала процес глобальних реформ. ■

Підготувала Уляна Гудима

Фот

о Ю

рія

ДЯЧ

ИШ

ИН

А

Ми відкриваємо рубрику про силу найтаємничішого почуття людської душі! Реальні герої та невигадані обста-вини… Наші колеги, студенти, співробіт-ники, керівники та банкіри, яких поєднує навчан-ня в Університеті НБУ, погоджуються відкрити потаємні куточки своєї душі, розповісти про ці-каві подробиці та перемоги справж-нього кохання. Вони не просто тут навча-лися, тут змінилася їхня доля. Крок за кроком читачі разом з героями історій зможуть пережити хвилюючі моменти. Пара, яка найдужче зворушить своєю розповіддю, отри-має подарунок до Дня закоханих.

�2«Золотий РеЗеРВ» №8

Марта й Андрій Трачі.  ТанЕць, яКий наВчиВ КОхаТи

Ірина й Олексій Біломістні.  СлУжБОВий рОман

іСТОрія

1

іСТОрія

2

Банківський єднає серця

Справи амурні�2

О днолітки Марта й Андрій закінчили ЛІБС мину­

лого року. Навчались у різних групах: Марта – на економічній кібернетиці, навіть була старостою групи, Андрій – на бан­ківській справі. Обох поєднував спільний потік. «Стосунки зав’язалися на другому курсі завдяки фізкультурі, – розпові­дає хлопець. – Наші групи разом займалися, і так сталося, що треба було перенести дівчат через сходи». Коли Андрій узяв Марту на руки, зрозумів, що «пропав». Згадує, що, поки ніс, помітив наскільки вродливою і легкою є дівчина. Відтоді й почав виявляти знаки уваги. «Спочатку все було жарто­ма, – розповідає Марта. – Андрій відволікав увагу на парах, не давав конспектувати, і далі носив на руках на фізкультурі». А от переломним моментом стало святкування Дня першо­курсника, який проходив у красивому нічному клубі в центрі міста. Цікаво, що Андрій до цього і після цього не ходив на студентські заходи, а тут, мабуть, серце покликало. Була на Дні першокурсника і Марта. Саме цього дня закохані пере­жили один з найбільш романтичних моментів свого кохання. «Ми танцювали повільний танець, раптом вимкнули світло, і зі стелі почав падати «сніг», – згадують закохані. – Увесь світ навколо зник, і залишилися лише ми удвох». Через кілька хвилин усе в житті молодих людей змінилося. Танець роз­почав літопис кохання. Логічним продовженням стало пер­ше побачення. Марта згадує, що коли йшла на нього, її увагу привернув величезний букет з різних квітів. Дівчина встигла подумати, що комусь дуже пощастило, та раптом за квітами побачила Андрія. А далі почались сотні SMS і довгі розмови по телефону. «Моя кімната завжди була у квітах, що виклика­ло захоплення моїх подруг», – з гордістю розповідає Марта, а про батьків згадує, що ті не могли зрозуміти, про що так дов­го можна розмовляти з хлопцем по телефону.

��«Золотий РеЗеРВ» №8

І рина й Олексій – викладачі фінансів і фінансової

діяльності суб’єктів господарювання Харківського інс­титуту банківської справи.

Олексій прийшов працювати в інститут пізніше за Ірину, але добре пам’ятає той день, коли побачив її впер­ше. Іра ділилася з колегами враженнями про літній від­починок, принесла нові джинси і хвалилася обновкою. Олексій як новий співробітник спостерігав збоку. «Жит­тєрадісна Іра сподобалась мені відразу, і ми потоваришу­вали», – розказує викладач. Колеги звертали увагу Ірини на нового співробітника, казали, що він завидний жених. Та дівчина мріяла про високого крутого «мена», майже про принца на білому коні. Минуло півроку, і, можливо, молоді люди й далі просто приятелювали, якби не випа­док. Студентка запросила Іру й Олексія на виставу, у якій дебютувала як акторка. Після театру вони довго гуляли парком і відчули, що стали дуже рідними за цей час, що розуміють одне одного з півслова, що їм добре разом. Стосунки переросли у щось більше, ніж просто дружба. Тоді почалася пора побачень. Звісно, були квіти, комп­ліменти, та найоригінальнішим подарунком виявились млинці, які Олексій презентував Ірі на 8 Березня просто під час зустрічі на автовокзалі. Тривала Масляна, і хлопе­ць вирішив, що це буде доречно. Млинців напекла бабу­ся. Пара смачно поїла, а тарілка так і залишилась в Ірини. Уже тоді закохані пожартували, що поволі звозять речі.

Спершу викладачі не хотіли, щоб про їхній роман дізналися на роботі, та студенти, яких не обдуриш,

швидко розпізнали закоханих і ще з більшою швидкіс­тю рознесли новину. «Студентська пошта в нас працює відмінно», – посміхаються Іра й Олексій. Їх розпитува­ли про весілля, вгадували дати, але пара до останнього навіть на прямі запитання «А чи правда, що ви одру­житеся?» відповідала «ні». Врешті, студенти настільки підігріли «ґрунт», що Іра напряму запитала в Олексія: «Ти думаєш освічуватися мені?» Олексій не розгубився, став на коліно і запропонував коханій руку та серце. Іра не відмовилася. «За час знайомства Олексій устиг ста­ти для мене принцом, на якого я чекала», – переконує вона. І взагалі впевнена, що чоловіка треба виховувати самотужки.

Весілля відсвяткували 22 листопада минулого року. Вийшов справжній корпоратив, адже до РАЦСу приї­хала вся кураторська група, а за столом зібралося все керівництво інституту на чолі з директором. Медовий місяць теж пройшов на роботі.

Пара розуміє, що робота разом має свої плюси та мінуси. Негатив у небезпеці пересититися одне одним, та є й плюси – спільні інтереси, можливість підміни. І взагалі, пара схвально ставиться до службових ро­манів, якщо ті, звичайно, мають логічне позитивне за­кінчення.

Сьогодні сім’я Біломістних мріє захистити дисерта­ції, а після того, переконане подружжя, у них народить­ся двійня. Можливо, хлопчик і ще один хлопчик. ■

Наталія Кузьма

Щоправда, Марта не дуже прагнула, щоб усі дізнали­ся про їхнє кохання. Деякий час мусила вдавати, що з Андрієм пов’язують лише дружні стосунки. У групі, де навчалася, було 16 хлопців і 3 дівчат, тому чоловіча по­ловина могла образитися, що дівчина обрала не когось з них, а задивлялася на «чужого». Марті доводилось оберігати свою таємницю.

Коли зустрічам минуло три роки, Андрій задумався, що прагне чогось більшого, ніж просто побачень. Захоті­лося, щоб Марта залишалася постійно з ним, а не йшла після зустрічей додому. Днем для освідчення Андрій об­рав уродини Марти. На власноруч зароблені гроші він купив коханій персня. І поки дівчина, ще в халаті, пора­лася по хаті і готувалася до гостини, Андрій витяг краси­ву коробочку і впевнено запитав: «Ти вийдеш за мене?» Сьогодні згадує, що тоді хвилювався, але знав, що вони створені одне для одного, тому відповідь має бути «так». Марта ж зізнається, що здогадувалася, що скоро коханий запропонує їй руку та серце, адже напередодні намагався з’ясувати розмір її пальця, але що це буде так – не чека­ла. У душі дівчина вже давно була готова до такого кро­ку, розуміла, що тяжко переносить розлуку з Андрієм, а тому сказала коханому очікуване «так».

До весілля молодята готувалися рік, і воно справді було таким, яке вимріяла романтична пара – красива пишна сукня, вінчання, яке підносило душі до неба, і неймовірно зворушливий перший танець. Наречені на­віть відвідували танцювальний гурток. Мелодію обрали з кінофільму «Мій лагідний та ніжний звір». Можливо, саме танцюючи, згадували той танець у нічному клубі, коли хтось у небі назавжди поєднав їхні серця. ■

Справи амурні ��

Студентська сторінка��«Золотий РеЗеРВ» №8

«З а отриманням звання стоїть дуже велика

праця протягом 8 років, – розпочинає розмову керів­ник ансамблю Анастасія Блінкова. – Це спільна пере­мога всіх: керівника, студентів, шанувальників нашо­го таланту».

Отримати таке звання непросто, необхідно від­повідати низці вимог Міністерства освіти та науки: не менш ніж 5­річний стаж роботи на сцені, вагомі досягнення, наявність відзнак з найрізноманітніших конкурсів (міжнародного, всеукраїнського, міжрегіо­нального рівнів). Коли все це є, колектив повинен під­готувати програму на два відділення й подати на роз­гляд професійного журі, з чим харківський ансамбль успішно й упорався. «У принципі, для студентського колективу двогодинний концерт з 25 номерів – це вже досягнення, – зауважує Анастасія Блінкова. – Також треба пам’ятати, що в нашому ансамблі працюють не професіонали, а майбутні банкіри, які поєднують творчість з навчанням». А ще завідувач молодіжного центру ХІБС Тетяна Воробйова й Анастасія Блінкова переконані, що велику роль у розвитку «Мелосу» зі­грали чільники інституту, зокрема заступник дирек­тора з виховної роботи Ірина Володимирівна Пасіч­ник. «Вона розуміє наші потреби, вболіває за колектив не менше від нас. Підтримка – це великий відсоток ус­піху», – розповідають творчі керівники.

Після 8 років існування «Мелос» може похвалитися купою нагород, їх понад 20, проте найпрестижнішою вважають останню. Це гран­прі Міжнародного кон­курсу «Кришталевий голос Пантікапея» (Керч). Здо­були визнання й окремі учасники ансамблю. Врешті, «Мелос» став відомим і бажаним гостем на різноманіт­них концертах – з нагоди Дня Незалежності, Дня міста, Дня Перемоги, Дня знань, Міжнародного дня студента, Дня банкіра. Вокалісти ХІБС виступали майже в усіх куточках України.

Добирають учасників інститутського ансамблю на прослуховуваннях з­поміж першокурсників. Ті, хто мають здібності і бажання, залишаються і мають змогу розвивати свої таланти. Здебільшого це студенти без музичної освіти. Частота репетицій залежить від щіль­ності графіка концертів. У вільний тиждень – це три дні, інший час – практично щодня. Репетиція передба­чає і дихальну гімнастику, і розспівування, і розспіву­вання з рухами тощо.

Назву ансамблю дала його керівник Анастасія Блінкова, яка, до речі, закінчила Харківську державну академію культури за спеціальністю «викладач, вихо­ватель, диригент академічного хору», магістр мистец­твознавства. Працювала у ХІБС ще студенткою, суміщала практику з навчанням. «Спочатку не було ідеї конкретного ансамблю, – розповідає вона. – Я просто працювала зі студентами над вокалом. А потім ми разом з керівником молодіжного центру почали створювати «Мелос». У перекладі з грецької означає «мелодія». «Така назва здалася мені логічною. Зреш­тою, як назвеш човен, так він і попливе», – ділиться Анастасія.

Кожен з номерів, з якими вже виступив ансамбль, – окрема історія. За словами Тетяни Воробйової, створю­вати їх складно – мусить бути ідея, прив’язка до сце­нарію свята, танцювальне оформлення, костюми. І тут велика робота щодо кожної деталі лягає на керівника ансамблю.

«Мелос» –  музика твоєї душіАнсамбль «Мелос» Харківського інституту банківської справи отримав почесне звання «зразковий». Вищим від цього досягнення може бути лише звання «народний».

Студентська сторінка ��«Золотий РеЗеРВ» №8

Загалом, часто думки виникають під час обговорен­ня тих пісень, які подобаються учасникам ансамблю, перегляду концертів зірок шоу­бізнесу. «Мелос» не об­межує себе жанрами і полюбляє експериментувати зі стилями.

«Ми завжди хвилюємося перед концертами, адже наші студенти без музичної освіти, – ділиться керів­ник молодіжного центру. – Але коли здобуваємо виз­нання – це дуже приємно і студентам, і нам. Тоді ро­зуміємо, що не дарма вкладаємо стільки зусиль у цей проект». Доказом успішного виступу «Мелосу» стають незнайомі люди, які після концертів підходять знайо­митися, просять контакти і запитують, як можна за­просити ансамбль у гості.

Сьогодні в гуртку 13 студентів, та навчальний за­клад має таку специфіку, що люди часто змінюються. «Можна було б сумувати, що з кожним роком хтось іде від нас, але ми радіємо, адже щороку приходить хтось новий. Ми ростемо, розвиваємось і змінюємо­ся разом», – зауважує керівник колективу. Анастасія Блінкова переконана, що мати такий ансамбль – це прекрасний імідж для інституту, його гордість, а для студентів – всебічний розвиток. До речі, багато хто з випускників «Мелосу» займається творчістю в банках, засновує гуртки самодіяльності і відповідає за корпо­ративні свята.

«Мелос» не має наміру зупинятися і націлився на звання «народного». «Немає межі досконалості, – на­голошує Анастасія Блінкова. – І кожна перемога – це лише сходинка на шляху до нових досягнень. Рух – це життя».

Ансамбль має й своєрідний власний гімн, музику та слова до якого написав харківський композитор Дмит­ро Кондратьєв.

Приспів цієї пісні звучить так:

Это «Мелос» – музыка твоей души,Это «Мелос» – радость встречи подарить спешит,Это «Мелос» – юной жизни голоса,Это «Мелос» – наполняет музыкой сердца! ■

Наталія Кузьма

лариса Тарасова:– Студентське життя різноманітне, але саме в молодіжному

центрі ми отримуємо безліч емоцій, заряджаємося вражен-нями. Молодіжний центр – це наша душа. Звичайно, студент повинен думати передусім про навчання, але вдосконалення душі – це теж дуже важлива частина внутрішнього розвитку.

Євгенія Грохольська:– Ми працюємо над власними талантами, нам дуже добре

разом, весело. Ми робимо те, що нам подобається. А взагалі, ті, хто займається творчістю, почувають себе впевненіше в майбутньому. Бували випадки, коли банкіри, почувши наш виступ, згодом запрошували на роботу.

марія Самченко:– Оскільки суміщаємо навчання і творчість, доводиться

працювати більше, ніж іншим студентам. Ми завжди в полі зору, а тому не можемо собі дозволити погано вчитися. Інко-ли жертвуємо вільним часом і канікулами, та це варте того. В ансамблі ми розвиваємось і творимо. Людина не може жити в монотонному світі. Коли твориш – відкриваються внутріш-ні резерви душі, друге дихання, і сил вистачає на все.

Катерина Папко:– Нас упізнають в інституті, підходять, діляться враженнями

про побачені номери. Але ми не прагнемо бути популярнішими за інших. Увага приємна, але ми стараємося не задирати носа.

Олена Таратухіна:– Батьки підтримують наше захоплення. Вони цікавляться

успіхами, номерами, які готуємо, пошиттям нових костюмів, приходять на концерти, просять фотографії з конкурсів. Ми записуємо диски з нашими піснями і привозимо їх додому. ■

Учасниці «Мелосу» діляться:

Студентські проекти��«Золотий РеЗеРВ» №8

Б анківський інститут у Львові вкотре поєднав

приємне з корисним. По­перше, молодь, зачарована телевізійним проектом «Танцюю для тебе», вирішила провести схожий захід. Конкурсантами шоу «Дозвольте запросити» стали шість пар студентів і викладачів. По­друге, за задумом організаторів, усі докладені зусилля мали б принести не лише естетичне задоволення, а й здійснити благодійну мету – зібрати кошти на операцію онкохворому 20­річному Володимирові Бричу.

Інститутські пари виконували танці різних стилів, а вік конкурсантів коливався від 16 до 60 років! До змагань учас­ники готувалися понад три місяці. Кожен переміг у певній номінації. Хтось вирізнявся романтизмом, хтось – екстра­вагантністю, а ще хтось вразив професійним виконанням па. За оцінкою суддівської колегії, у яку ввійшли начальник управління НБУ у Львівській області Марія Могильницька, відомий співак Павло Табаков, хореограф балету «Синат» Володимир Сендега та багато інших відомих особистостей, беззаперечне перше місце зайняли доцент кафедри еконо­мічної теорії ЛІБС Наталія Тувакова і студент 4­го курсу Руслан Береза з номером «Вальс мрії». Улюбленцями публі­ки визнали заступника директора, доцента Олексія Другова і студентку ІІІ курсу Христину Двуляк з номером «Екзамен» під пісню групи «ТІК» «Вчителько». До речі, своєю перемо­гою Наталія Тувакова змогла переконати власного чоловіка займатися танцями професійно.

Завдяки конкурсу вдалося отримати близько 24 тисяч гривень: це гроші з пожертв при вході до нічного клубу, в якому проходив феєричний захід, та від голосування за пари. Окрім суми на святі, студенти ЛІБС самотужки зібра­ли 5 400 тис. грн. Не залишилися байдужими ректорат Уні­верситету банківської справи, викладачі ЛІБС і банки.

«Я зворушений акцією студентів», – поділився бать­ко хворого хлопця Андрій Брич. Він подякував усім за допомогу та підтримку, що вкрай необхідні в час біди, котру переживає родина Бричів. Володимир – єдина ди­тина в сім’ї. «Ми хочемо, щоби Володя жив і радів жит­тю так само, як і ми», – переконливо заявила організа­тор заходу студентка ЛІБС Аліна Яковенко. «Порятунок іншої людини є найблагороднішою справою на землі», – впевнена молода ентузіастка. ■

P.S. Як стало відомо, у Польщі Володимирові успішно пересадили кістковий мозок. Ця вирішальна для ракових хворих операція суттєво збільшує шанси одужати. Володимир почувається добре. Тисячі сердець студентів і викладачів Університету НБУ вболівають за нього. А це, погодьтеся, велика сила.

У ЛІБС  танцювали,  щоб допомогтиСтуденти ЛІБС навальсували 24 тис. грн.

Феєричні па переможців

Запальний ча-ча-ча від пари глядацьких симпатій

найекстравагантніша пара змогла по-справжньому «завести» публіку

Студентські проекти ��«Золотий РеЗеРВ» №8

У часники велопробігу провели толоку біля цер-

кви в селі Кути, допомогли майстрам розвантажити балки, покосили траву при вході до храму, впорядку-вали козацькі могили і посадили квіти. Окрім цього, молодь мала змогу поспілкуватися з місцевими меш-канцями, довідатися про історію «кутівської красуні» з уст отця Степана, настоятеля іншого дерев’яного (мо-лодшого) храму. Парох відслужив молебень за збере-ження сакральної дерев’яної архітектури та за здоров’я меценатів, які сприяють цьому.

За словами організатора акції, завідувача молодіж-ного центру ЛІБС Ольги Беркій, велопробіг дозволив поєднати духовне та корисне. Студенти вкотре впев-нилися у важливості започаткованої справи, збагатили свій внутрішній світ. Поширили важливу інформацію серед жителів нашої області. «А ще ми пропагували активний спосіб проведення вільного часу та популя-ризували екологічно чистий вид транспорту», – заува-жила Ольга Беркій. ■

Велопробіг  на підтримку дерев’яних  церков

Коментар

іван Кіф’як, директор підприємства

«Талант-ІТК», що реставрує кутівську церкву:

– Спершу планували лише перекрити дах, проте при огляді споруди з’ясували, що термінової реставрації й укріплення потребують інші частини церкви, що від-сиріли та прогнили. Загалом, студентство дуже вчасно прийшло на допомогу, адже пам’ятка перебувала в жалюгідному стані, і якби не проект «ІІІ Аукціон надій», розвалилася б, як і дзвіниця, що колись стояла поруч. ■

Студенти ЛІБС разом з Львівським велоклубом –

близько 20 осіб – здійснили велопробіг на підтримку

дерев’яних церков краю. Захід провели як

продовження благодійної акції «ІІІ Аукціон надій».

Пересуваючись на роверах, студенти

поширювали флаєри із закликом берегти дерев’яні

храми.

а Ви так зможете?�8«Золотий РеЗеРВ» №8

Талант: РучнА ВишиВКАОля полюбила вишивання поступово. Спочатку дівчина шила м’які іграшки, а потім мати, подруги якої вигаптували картинки, запропонувала спробувати й доньці. Так Оля вишила свою першу роботу – кошик пролісків. Дівчина шиє й сьогодні, іграшки дуже популярні й навіть продаються, а от вишиває Оля лише для себе. За цей час устигла відобразити на полотні всі знаки зодіаку, багато силуетів, вишиває квіти, метеликів. У доробку дівчини навіть ікони, що вважають найскладнішим завданням. Талант дівчини помітили ще в школі, їй неодноразо­во пропонували зробити власні виставки. Роботи експонували в Черкаській бібліотеці. Цікаво, що Оля навчи­лася всього самотужки. Вишивання для дівчини, як відпочинок. Невеликі роботи можуть займати тиждень, більші – кілька місяців. Найскладніше у вишивці, на думку студент­ки, підбір кольору, адже від цього залежить загаль­ний вигляд роботи. ■

В УБС є таланти! В Університеті НБУ стартує конкурс! Якщо раніше Ви лише спостерігали за участю зірок у різноманітних шоу, то сьогодні маєте шанс здивувати всіх читачів «Золотого резерву» своїми унікальними здібностями і стати зіркою.

У зяти участь у проекті «В УБС є таланти!» дуже

просто! Якщо ти пишеш вірші, гарно фотографуєш, краси­во танцюєш чи співаєш, узагалі, вмієш приємно здивувати людей, тоді цей проект саме для тебе. Надсилайте власні історії та світлини на електронну адресу редакції: pres@lbi.

wubn.net з поміткою «на конкурс». Переможців визначати­ме авторитетне журі, з яким ми познайомимо Вас згодом, а також читачі, які можуть надсилати свої побажання пош­тою. Усіх учасників ми зберемо на гала­концерт, а на пере­можця чекає особливий приз!

РОЗКРийТе СВОї ТАЛАнТи І СТАньТе ЗІРКОю нА неБОСХиЛІ КРАїни уБС!

Ольга романовська (студентка 5-го курсу ЧІБС, спеціальність «Фінанси»)

а Ви так зможете? �9«Золотий РеЗеРВ» №8

Талант: унІКАЛьний ГОЛОСКоли на Дні першокурсника полтавчанка Юля виконала пісню

Тіни Кароль «У неба попросимо», усі зрозуміли: такий голос – це дар Божий. Кажуть, коли дівчина співає, аж мурашки по тілу пробігають.

Юля співає змалку. Спочатку на різних ранках у дитсадочку, потім на шкільних вечорах, брала участь у художній самодіяльності. Різноманітні конкурси: шкільні, районні, обласні, проект обласного телебачення. Завжди займала якісь призові місця, хоча ніколи не ставила перед собою такої цілі. Просто без співу не уявляє свого життя. Юля каже, що через пісні передає свій настрій. «Якщо відчуваю пісню душею – виконую її дуже добре», – ділиться дівчина. Полюбляє ліричні твори. Співає дівчина російською, українською мовами, є в репертуарі й пісні англійською.

Отримує велике задоволення, коли її спів приносить насолоду людям, коли просять виконати щось іще раз. Приємно, якщо якийсь твір починає подобатися комусь завдяки їй.

«Спів робить мене не схожою на інших, – розповідає першокурс­ниця. – Хто чує, як я співаю, починає дивитися на мене по­іншому – і викладачі, і хлопці». Водночас, зізнається Юля, ніколи не мріяла і не мріє про сцену.

А тепер увага! Ви будете здивовані, але Юля ніколи не займалась у музичній школі, не знає нотної грамоти і вивчає пісні лише на слух. Це справжній самородок з божественним високим голосом, який тепер прикрашає всі концерти ХІБС. ■

Талант: ПОеЗІяБажання писати вірші з’явилося в Алли Харковець, коли 2000 року

жінка пережила трагедію. З’явилося спонтанно, як і всі наступні твори. «Я ніколи не сідаю і не планую, що писати, це приходить до мене рапто­во в машині, вдома, на роботі», – розповідає Алла Михайлівна. «Знаю, що великі поети переписували вірші, правили щось, у мене ж це просто приходить, наче звідкись, і все відразу. Я, звичайно, не можу дорівняти­ся до відомих, мої вірші – це просто вилив душі. Усіх їх знаю напам’ять. Просто пишу те, що приходить у мою голову. Донька критикує, що вірші сумні, я ж кажу, що наразі не вдається писати веселих». ■

А час летить все без зупину,Уже і 40 принесло,А я дівчиськом без зупинуЛечу кудись незна чого.«І що за клопіт люди, – скажуть. –Усе при ній: і ноги, й голова».А те, що серце і кричить, і плаче,Нікому діла до того нема.І не підстелиш соломинкиНа долі вибрики рясні,І хочеться тоді зупинки,Аби побуть на самоті.

***Я бачу за вікном картину:Бруківка мокра, дощ іде,Осінній вітер відірвав афішу–І «Дикі танці» звідси понесло.Дідок старенький на ціпок схилився,Мабуть, задумався чогось,А сивий голуб біля ніг пригрівся –Та так і журяться удвох.

А ось вірш, на який Аллу Харковець надихнула Тамара Смовженко:Дива на світі таки є,І правда поміж нас живе.І тиха доброта без галасу і крикуСеред буденності життяУсім потроху додає тепла.

Юля Пархоменко (першокурсниця ХІБС, спеціальність «Фінанси і кредит»)

алла харковець (начальник навчально-методичного відділу ЛІБС)