8

ПРОЛОГ(Тобто передмова, або натяк на те, що має статися…)

Дорогий щоденнику,

ЩО Я НАРОБИЛА?!!! Як так трапилося? Лише за якийсь тиждень зруйнувала геть УСЕ. Втратила свою НАЙЛІПШУ В УСЬОМУ СВІТІ ПОДРУГУ. Ніхто мене більше не любить. Ні в школі, ні вдома — ніде! І це лише з моєї вини. (А може, й не ЛИШЕ з моєї…) Та як би там не було, я не знаю, як усе виправити…

(перш ніж усе пішло шкереберть)

10

Мене звуть Уда Андреа Стокгейм, мешкаю на вулиці Кроклейва, 5. Маю сіро-блакитні очі, не дуже довге й дуже неслухняне каштанове

волосся. (Хотілось би мати кучеряве чи принаймні хвилясте…) Я маю улюблену товаришку Геллє і молодшу сестричку — таких дурненьких, наївних малявок я ще не бачила! А ще я маю тата

й маму. І золоту рибку на ім’я Ейстейн. Він чи вона? Серед золотих рибок важко розпізнати, де дівчатка, а де хлопчики, доки дітки в них не з’являться. Наша рибка діток ще не мала. Зрештою, байдуже… У будь-якому разі Ейстейн — головний у нашому акваріумі.

Моя найліпша приятелька Геллє Генріксен мешкає за адресою Кроклейва, 2, на самому початку вулички. Вона має надзвичайно світле, надзвичайно довге, хвилясте волосся. (Хоча моє крапелиночку довше за її). Вона на клас молодша від мене, але доволі доросла, як на свій вік. Замість гніватися на когось, вона, скажімо, заплющує очі й лічить до десяти. (Цілком могла б ходити до мого класу в школі… з такими здібностями). Геллє суперкласна дівчина, ми обоє любимо майже одне й те саме. Геллє живе зі своїм братом ботаном-заучкою Стіаном, мамою і трьома великими собаками. Раніше вона ще мала Лассе й Ґейра, але обидва померли минулої зими. Геллє сумувала кілька тижнів.

ЕРЛЕНДЕрленд (власне, Ерле) — моя менша сестричка. Я кличу її Ерлендом, бо це малу дратує. Коли ми сваримось, я кажу їй, що ліпше б вона не народжувалася, бо мама з татом мріяли про ХЛОПЧИКА, якого б назвали Ерлендом. А тут якась Ерле на світ з’явилась… Я брешу, що тато з мамою ридали, коли Ерле народилася (навіть намагалися втекти від неї з лікарні і все таке…). Тоді Ерле лютує аж піниться, личко наливається багрянцем, вона ганяється за мною, щоб побити, й голосно ридає. На щастя, я бігаю швидше. Одного дня, коли вона мене наздожене, я з поваги, МОЖЛИВО, почну кликати її Ерле.

А може, й ні.(Та вона НІКОЛИ не наздожене мене!)

12

Улюблена сiчнева забава

— Дай мені! Це МІЙ! — кажу я Ерленд, про-стягаючи до неї руку в рукавичці. — Я перша ска-зала, що всі сині — мої! Віддавай!

— Але, Удо, я ж його знайшла! — пхикає Ер-ленд. — Я теж хочу мати блакитні світелка на сво-їй ялинці.

Ерленд упирається, не хоче віддавати блакит-ний феєрверковий ковпачок. Блакитні найрідкіс-ніші й найгарніші. УСІ хочуть такі. Але я перша сказала, то й право першості за мною!

— О’кей, Ерленд! А якщо укладемо угоду? — пропоную я. (Іноді достатньо лише тупнути но-гою й показати малій, хто тут господар. Я ж таки старша! І мудріша. І це Я хочу мати блакитні ков-пачки. І на тому крапка!)

— Яку? — недовірливо запитує Ерленд.— Мені — блакитні, а тобі — усі жовті, які лиш

пощастить знайти, — усміхаюся. — Добре?— Нє-є-є, жовтих не бува-а-є! — вигукує Ер-

ленд.— Та-а-ак, цього року лиш з’явилися, а вони

такі гарнюні! — переконую я. — І всі твої будуть, якщо відступиш мені блакитні. Згода?

— Якщо вони такі супер-пупер, то чого їх собі не забираєш? — опирається Ерленд.

— Хочу, щоб і ти тішилася. Заборонено чи що? Ти ж моя менша сестричка!

Ерленд довго думає. Я чекаю, затамувавши по-дих. Щосили нудко-солодко всміхаюся до неї. Чую, як Геллє здушено хихоче віддалік на горбику.

— Згода! — нарешті зважується Ерленд.Вона наче задоволена й трішки збентежена.

Таки рада… (P.S.: навряд чи буде така радісінька до вечора. Бо сестричка мала рацію, жовтих ков-пачків не буває. Та це вже її проблема!!)

— Дай мені ковпачок! — приступаю я ближче.Я хочу отримати свій блакитний ковпачок від

феєрверка негайно, вже. Та раптом Ерленд зава-галася, ніби передумала. Вона зиркає на Геллє, яка стоїть вище на горбику й намагається втримати на личку серйозну міну.

— ЛОВИ! — вигукує Ерленд і жбурляє ковпа-чок у мене.

Він поцілює мене в плече й падає у сніг. (Не те, щоб мені стало боляче, але ж яка СКУПИНДРА! Вона зумисне так зробила!)

— Дякую, дурна малявко! — кажу я, підбираю-чи ковпачок зі снігу.

А тоді піднімаю його до неба, милуюся своїм гарнюсіньким, блакитним вершечком від феєр-верку, перш ніж покласти в кишеню до решти зна-хідок. Ерленд щосили копає ногою скрижанілий