Від серця до серця

Число 6 (12)червень2011 рокуГазета громадської організації «Львівське Ставропігійське Братство» та Університету «Львівський Ставропігіон»

Стверджував і стверджувати му, що елі тар не поєднання високих морально-педагогічних принципів вищої школи з християнською благодійністю та соціаль-ною справедливістю – ось провідні заса-ди, які були сформовані в часи пращурно-го існування Львівського Ставропігійського Братства та його шкільництва; набули свого розвитку в образі Ставропігійського інсти-туту і благоговійно, за статутними нормами і покликами душ його засновників, прови-дницьки відроджені на межі тисячоліть від Різдва Христового в неперебутньому лико-

«Ніколи, ніколи, ніколи не здаватися!»Уінстон Черчілль

Попереду – роки злетівВЕЛЬМИШАНОВНЕ та високодостойне Львівське Ставропігійське Братство!Вшанування 555-річчя першої писемної згадки про Львівське братство та його школу, як і відродження діяльності Університету «Львівський Ставропігіон» уві-йдуть в історію у значенні неперебутньо важливих подій та факторів відроджен-ня української національної освіти і культури, української національної свідо-мості, самого українського національного духу, а відтак – формування та розбу-дови Української Державності.

ві Університету «Львівський Ставропігіон»!Незважаючи иа теперішні недолугі спро-

би певних сил підступно та насильниць-ки вилучити Університет «Львівський Став ропігіон» з освітнього і культурно-державницького процесу відродження Не-залежної України, будьмо певні того, що на цей, Богом, Вселенсько-Патріаршою Став-ропігією та самою Долею Народу Україн-ського, освячений навчальний заклад, як і на незмінну духовну опору його – Львівське Ставропігійське Братство, – чекає велике іс-торичне майбуття!

Сьогодні Президентові України та Урядо-ві, всьому Світовому Українству та всесвіт-ній українській цивілізації ми повинні гор-до і рішуче заявити: не може турбуватися про становлення Українського національно-державного відродження той, хто в складні для України часи, замість того, щоб, подаючи всебічну допомогу, підносити Університет «Львівський Ставропігіон» – до самою Істо-рією визначеного йому статусу Національ-ного Університету, намагається дискредиту-вати його високоосвічений та високодостой-пий професорсько-викладацький склад і, що найзлочинніше – його талановите, держав-ницьки наснажене Студентство!

У минулому – всі тимчасові негаразди. По-переду – у роках та віках, в осяйному май-бутті народу нашого, – на Львівське Став-ропігійське Братство та Університет «Львів-ський Ставропігіон» чекають роки громад-ської та академічної розбудови, наукових та освітянських злетів!

Вірмо у це! Гуртуймося навколо цих ду-ховних святинь українського народу! Об-стоюймо їх розбудову та залишаймо-ся непохитними у нашій вірі та наших національно-духовних пориваннях! Народ-не і Господнє заступництво – за нами! Зі свя-том ставропігійського відродження вас усіх! Щиро ваш

Богдан СУШИНСЬКИЙ,академік, перший почесний

професор Університету«Львівський Ставропігіон»,член Національної спілкиписьменників України,

заслужений журналіст України, один з ініціаторів новітнього

відродження ЛьвівськогоСтавропігійського Братства,

м. Одеса

Любомир Гузар наголосив на важливості існування автономної освітиКолишній предстоятель Української

Греко-Католицької Церкви, Блаженіший Любомир Гузар сподівається, що меценати підтримуватимуть створення в Україні не-залежних закладів освіти.Як передає кореспондент УНІАН, про це

він сказав на презентації своєї аудіо-книги «Суспільство і влада» в Києві. Зокрема, як зазначив Л. Гузар: «В

Українського католицького університету з’явився меценат, який дає, як я розумію, поважну суму грошей. Коли мені повідо-мили про це, я сказав – дякувати Богу». Нам потрібно мати і державні, і приватні

університети, які можуть зберегти автоно-мію. Ви ж пам’ятаєте, що сталося під час ви-борів, коли студентам казали, за кого голо-сувати – тому тут є небезпека». (УНІАН: не-щодавно Український католицький універ-ситет повідомив про те, що український біз-несмен Дмитро Фірташ, власник DF Group, почав підтримувати будівництво інновацій-ного університетського містечка УКУ).Безумовно, додав екс-глава УГКЦ, що

ректорат УКУ, коли приймає такий да-рунок від мецената, мусить чітко сказа-ти: «Пане меценате, ми вам дуже вдяч-ні, але пам’ятайте, ми бажаємо зберегти нашу ідентичність та автономію». «Це аб-солютна передумова. Але цю справу я до-бре знаю і така передумова була постав-лена», – зазначив Л. Гузар.Будучи главою УГКЦ і автоматично Ве-

ликим канцлером Українського католиць-кого університету, Блаженіший Л. Гузар разом з наглядовою радою УКУ підтвердив рішення ректорату про прийняття підтрим-ки від Д.Фірташа.

«Якби в Україні було ще кілька добрих меценатів, які б допомогли УКУ і долучи-лися до створення інших незалежних ав-тономних університетів, то для України та освіти це було б великим плюсом, освіта могла б зберегти автономію» – додав Бла-женіший Л. Гузар.

Червень 2011 р., УНІАН, м. Київ

ФортецяСтудентам Університету

«Львівський Ставропігіон»присвячую

Я знов з тобою, мій старовинний Львове,Фортеця духу величних змагань,Ти немов острів серед бурь злостливих,Наріжний камінь твердих сподівань.Я відчуваю пульс життя нового,Стихію волі давніх перемог,Стоїш незламний хоча й не в певній долі,Маяк на фоні бурхливих днів й тривог.У кузні цій, мов маятник невпиннийЧас вибиває безсмертя для борців,Ті що лягли за волю УкраїниІ ті що йдуть на герць нових боїв.Це ж ви наслідники, творці життя нового,Це ж вам призначено добитися мети.Високо прапор піднімайте вгору,Правду несіть у темні ще кути.Ми віримо у вашу перемогу,Бо ваше слово сіється в народ,Воно зійде і зацвіте обноваТа шлях закриє для чужих заброд.«Учітеся», – сказав пророк Шевченко,«Дасте одвіт», – гримів до всіх Франко,У мові нашій, рідній голубиній,Знайдемо шлях, призначений давно.Здобуту волю вже не відібрати,Вона жива мов фенікс, їй рости!Вкраїна в нас одна, її не подолати,Бо в обороні волі, юначе, станеш...

Наталя БУНЯК,меценат зі США

і приятелька Університету «Львівський Ставропігіон»

НФОРМАЦІЙНО-консультативний центр «Євро-

пейські перспективи», створений у 2009 році на базі Університету «Львівський Ставропігіон» при під-тримці Міжнародного центру впро-вадження програм ЮНЕСКО, дає змогу отримати вищу освіту, навча-ючись у Болгарії в Коледжі туриз-му в м. Благоєвград – економічно-му та культурному центрі мальов-ничого південного заходу країни.Спеціальності, які можна здобути:організація та управління в ресторан-

ному і готельному бізнесі;організація та управління в туристич-

ному сервісі;бізнес-адміністрування.

Умови навчання1. Освітня кваліфікація – професійний

бакалавр.2. Форма навчання – заочно-дистан-

ційна.3. Термін навчання – 3 роки.4. Отримання болгарського диплома про

вищу освіту з європейською сертифі-кацією.

5. Прийом на навчання випускників шкіл, ПТУ та професійних ліцеїв за результатами співбесіди.

6. Можливе паралельне навчання для студентів і випускників ВНЗ.

7. Практика в Україні та за кордоном.8. Вартість навчання – 900 євро на рік.9. Можливість отримання стипендії від

американського фонду на часткову компенсацію плати за навчання.

кваліфіковані консультації;вступ до болгарського ВНЗ при наяв-

ності легального атестата про серед-ню освіту і прохідного балу 6,2;

оформлення віз;організація трансферів;легалізація та адаптація в країні.

Адреса представництва:м. Львів, вул. Винниченка, 30,

IV-й поверх, к. № 229;тел.: (032)225-81-19,

050-502-02-95, 067-313-03-93.

Ваша Маґніфіценціє,Пане Ректоре !Сердечно Вітаю Вас, а у Вашій особі й ко-лектив Університету «Львівський Ставро-пігіон» та членів громадської організації «Львівське Ставропігійське Братство», гос-тей Ювілейної Академії, із небувало велич-ним Святом – 555-річчя першої писемної згадки про Львівське Братство та його Шко-лу, які вписали славні сторінки в історію розвитку культури та освіти не лише Укра-їни, але й усього Східослов’янського світу.Величний здобуток наших славних Предків підтримується тепер зусиллями лише не-численої громади справжніх патріотів нашої Вітчизни, які не дають згинути-розчинитися пам’яті про ту славну минувшину та тради-ціям культурних надбань у вирах боротьби нашого Народу за виживання як культурне, так і матеріальне.Бажаю Вам та колективу славного ставро-пігійського університету міцного здоров’я, витривалості, ясного розуму та творчої на-снаги у повсякденній натхненній праці за-для збереження та примноження слави Львівського Ставропігійського Братства.Розділяю з Вами радість від цього справж-нього Свята для усієї нашої Нації.Щиро Ваш професор Георгій СУЛИМ,

м. Львів

Освіта без кордоніві

2Число 6 (12), червень 2011 року Офіційна Ставропігія

Унікальну програму підготов-ки експертів-аналітиків розпоча-ли запроваджувати у Львівському Ставропігіоні за сприяння Між-народного Центру впроваджен-ня програм ЮНЕСКО у лютому 2011 року, хоча задум й виник зна-чно раніше. Цьому передував ана-ліз ситуації на сучасному україн-ському ринку експертних послуг. Виявилася парадоксальна ситу-ація: при значному попиті на по-слуги з розробки бізнес-стратегій, оцінки інвестиційних перспектив та ризиків, PR та просування кан-дидатур від партій та громадських об’єднань під час виборів («му-дрування» аналітика у цих сферах вартує українському замовнику в середньому 800–1500 доларів у мі-сяць), фахівців цього профілю не готує жоден ВНЗ України! І тепер Університет «Львівський Став-

ропігіон» успішно заповнив цей пробіл. Особи, що навчаються тут на експертів-аналітиків, можуть уже під час навчання розпочати кар’єру у будь-якій комерційній компанії або політичній організа-ції, швидко увійти в еліту бізне-су, політики чи культури або здій-снити якісний прорив у діяльності, якою займаються у даний час.

Що ж вивчають майбутні екс-перти, що дає їм можливість, мов гросмейстерам, передбачати розви-ток подій у полі їх досліджень, чи то сектори мікро-та макроеконо-міки, котування акцій та курсів ва-лют на біржах, чи політичні проце-си? Ось назви лише деяких дисци-плін курсу: від рафіновано академіч-них «інтелектики аналітичної діяль-ності», «комунікаційних техноло-гій розумової діяльності», «матема-тичних основ дослідження соціаль-

них процесів» до хвилюючих масову свідомість після блокбастерів «Дух часу» і «Код Да Вінчі» «цивілізацій-них тенденцій розвитку людства». А ще – потрібні як рятівне коло у вирі ринкової економіки «основи бізнес-аналітики», після яких ви точно не складете компанії вкладнику АО «МММ» Льоні Голубкову, та прак-тичний тренінг «Основи успіху» по-пулярного бізнес-тренера Любоми-ра Бованька.

У теорії літератури існує спосте-реження: по-справжньому геніаль-ні твори починають жити власним життям і часто сам автор — особа, здатна бачити світ ідей Єдиного інформаційного поля і доносити їх до людства, – лише згодом починає бачити глибинний зміст написано-го через призму сприйняття чита-чів і критиків. Якісний твір або со-ціальний чи науковий проект, вза-ємодіючи з інформаційним середо-вищем, збагачує його і збагачуєть-ся сам (адже об’єкт пізнання стає ним лише при наявності того, що пізнає і його значущість збільшу-ється пропорційно до кількості за-цікавлених і резонансу, який вини-кає при знайомстві з ним і подаль-шому дискурсі). Саме це відбулося з програмою підготовки експертів-аналітиків у Львівському Ставро-пігіоні — курси з підготовки фахів-ців певного профілю перетворили-ся на унікальний за всеосяжністю проект з особистісного розвитку. Це відчули на собі всі слухачі пер-шого ступеня програми — при ви-ключному різноманітті основної освіти, віку та уподобань, а тут є і студенти львівських вишів, і під-приємці, і навіть парапсихологи, їх почали об’єднувати спільні риси: оптимізм і мудрість, здатність з ве-ликою часткою ймовірності про-гнозувати події у соціумі і тому, що має стосунок до їх власного жит-

тя, бачити сприятливі можливос-ті і, не зволікаючи, користуватись ними, етична виваженість способу мислення і вчинків, чудова фізич-на форма. Останнє, значною мірою — результат включення до цієї на-вчальної програми курсу, який для кращого розуміння можна назва-ти основами фізичної і ментальної підготовки козаків-характерників.

Учасники цієї невеликої групи «людей Ікс» не вступають у мар-ні суперечки, але при потребі за-вжди здатні застосувати перекон-ливий аргумент, навколо них при-сутній ореол харизми, та, мабуть, найцінніше вміння, якого вони на-були у Львівському Ставропігіоні, дещо містичне і віддзеркалює дух цього старовинного навчально-го закладу, – це здатність при ви-рішенні завдань, складність яких перевищує здатності кожного по-одинці, об’єднувати власні розумо-ві та духовні сили у колективний інтелектуально-інтуітивний над-розум, який завжди знаходить еле-гантний і несподіваний розв’язок проблеми. Це — лише одна з ба-гатьох технологій мислення, яких навчають слухачів програми підго-товки експертів-аналітиків.

У нашої команди «людей Ікс» попереду — другий ступінь на-вчання, а всіх охочих отрима-ти престижну високооплачувану професію та сертифікат експерта-аналітика міжнародного взірця і до того ж навчитися професійно... жити УЛС запрошує на навчання за цією унікальною програмою вже зараз...

Університет «Львівський Ставропігіон»Ректорові Ярославу Михайловичу КмітуІнститут політичної та економічної експертизиДиректорові Аліні Ігорівні Миколишин

Лист-звернення про співпрацюМіжнародний дослідницький Центр EIBC – громадська органі-

зація, яка із 2008 року займається науковим дослідженням в сфе-рі аналітики та прогнозування екологічних, соціальних, історико-культурних явищ, надбань, археологічних знахідок регіонального та міжнародного значення. Центр створений 15.10.2009. У своїх дослі-дженнях EIBC спирається на наукові методи, уникаючи невизначе-ності та сакралізації проблеми. Метою діяльності Центру є система-тизація та аналіз наявної інформації в сфері аналітики та прогнозу-вання екологічних, соціальних, історико-культурних явищ, надбань, археологічних знахідок регіонального та міжнародного значення; на-лагодження широкої кооперації зі спорідненими організаціями як в Україні, так і за її межами. Основні завдання EIBC: Збір, впорядку-вання та наукова обробка інформації із їх подальшою систематизаці-єю; Сприяння науковій, винахідницькій діяльності, пов’язаній із до-слідженнями та суміжними науковими напрямами; Співпраця з регі-ональними, зарубіжними та міжнародними організаціями всіх форм діяльності та власності, а також окремими особами, у напрямку до-сягнення мети діяльності; сприяння створенню дружніх контактів з дослідниками інших країн та участь в міжнародних конференціях та заходах; Сприяння підвищенню якості професійного рівня своїх членів; Сприяти логічно обґрунтованій науковості досліджень і екс-периментів. На даний момент Центр нараховує 17 членів-учасників. Протягом часу існування центром було здійснено 6 виїзних дослід-ницьких експедицій по вивченню екологічних, соціальних, історико-культурних явищ, надбань, археологічних знахідок регіонально-го та міжнародного значення, проведено 22 засідання координацій-ної ради та виїзних груп, також прийняли участь в Семінарі із про-блематики вивчення аномальних аерокосмічних явищ 25.06.2010 р. в Музеї «Авіації і космонавтика» НТУУ Київський політехніч-ний інститут, в м. Київ. Враховуючи ненауковість та непрофесій-ність в сфері аналітики та прогнозування екологічних, соціальних, історико-культурних явищ, надбань, археологічних знахідок регіо-нального та міжнародного значення, ми вирішили об’єднати науко-вий та експертний потенціал України, Росії, США, Канади, Білорусі, Австралії, Швеції та ін. в галузі цих питань.

Прохання співпрацювати в галузі аналітичної діяльності та екс-пертизи, у нас є: аналітики, готові напрацювання (аналізи прогно-зи), методики (почеркознавчі та жестознавчі експертизи, психоло-гія поведінки). Прохання створити при Інституті політичної та еко-номічної експертизи підрозділ, який буде торкатись питань еколо-гічної політики, підрозділ аналітики та прогнозування в сфері еко-логії середовища та соціальних процесів, культурних надбань, із ме-тою, проводити спільно з Університетом «Львівський Ставропігіон» конференції, наукові заходи, виступати на телебаченні, продовжува-ти вести наукову роботу та міжнародну співпрацю. Голова Координаційної ради МДЦ EIBC

КАЛИТЮК І.М.

ПоложенняПро почесну нагороду

«Ставропігійська пропам’ятнавідзнака «Золотий хрест»»

Прийнято за основу зборами громадського об’єднання «Ставропігійська рада»

2 червня 2011 р.

Програма підготовки експертів-аналітиків: тут навчають професійно... жити!Роман БОГВЕЛІШВІЛІ, м. ЛьвівУніверситет «Львівський Ставропігіон» можна привіта-ти з ще одним маленьким тріумфом, з великими перспек-тивами — успішно завершився перший ступінь підготовки експертів-аналітиків за навчальною програмою ІПЕЕ (Інсти-туту політичної та економічної експертизи). Знакову подію, що відбулася 4 червня цього року, відзначили без гучних урочистостей, у академічному дусі. Викладачі і студенти під керівниц твом ректора Я.М. Кміта влаштували круглий стіл, на якому було заслухано випускні аналітичні праці слухачів, здійснено аналіз навчального плану та програми курсу, роз-глянуто пропозиції та поради студентів та викладачів щодо навчального матеріалу, організаційної та методичної роботи на наступних ступенях програми ІПЕЕ. А, якщо без канце-ляризмів — відбувся «розбір польотів». Забігаючи наперед і ризикуючи втратити інтригу, що підтримує цікавість чита-ча до публікації, маю сказати: майже чотиримісячний політ маленької дружної команди майбутніх експертів-аналітиків відбувся успішно. Тепер — дещо докладніше про цей проект, будуючи нашу розповідь, як належить справжньому експер-ту — за принципом: «що? де? коли?».

«Портрет успішного сучасника»(Україна-2010)ПІД ТАКОЮ НАЗВОЮ вийшов у світ 3-й том фо-тоальбому, як щорічне се-рійне Всеукраїнське ви-дання.

У цій книзі десятитомника з’явилася ціла когорта нових імен, які по праву посіли по-чесне місце на його сторінках. Загалом у виданні налічуєть-ся 256 сторінок великого фор-мату.

Успіх кожного з презентантів цього тому обумовлюється кра-щими рисами людського харак-теру: наполегливістю на шляху досягнення поставленої мети, послідовністю, працьовитістю та здоровими амбіціями. Нау-

ка, освіта, медицина, культура, бізнес, спорт – у кожній із цих важливих галузей нашого жит-тя є свої непересічні особистос-ті.

Попри кризу та інші нега-разди сьогодення наші видатні співвітчизники сповнені опти-мізму та віри в краще майбутє, що надає їм додаткової енергії для нових звершень.

На 110-й сторінці цього прекрасного видання за реко-мендацією редакційної ради знайомимось із матеріалом про ректора-співзасновника Універсиитету «Львівський Ставропігіон» професора, доктора Ярослава КМІТА.

Віктор ПЕТРИКЕЙ,автор проекту і головний редактор видання,

м. Київ

1. Почесна нагорода «Ставропігійська про-пам’ятна відзнака «Золотий хрест»» і ди-плом до неї є заснована ГО «Ставропігій-ська рада» та підтримана громадськими організаціями, які сприяють відроджен-ню та розвитку у Львові ставропігійської ідеї та традиції. Зразок Почесної відзнаки та диплома затверджуються на засіданні ГО «Ставропігійська рада».

Історична довідкаВитоки організованої освіти в Україні сяга-

ють ХV століття. Перша згадка про Львівське Успенське Братство датується 1453 роком. Потужним поштовхом для його розвит-ку було створення і затвердження статуту Львівського Успенського Братства в 1586 р., а в 1589 р. царгородський патріарх Єремія надав Братству права Ставропігії (словоспо-лучення означає – «поставлення хреста» з грецької). Це був патріарший символ авто-номії організації Львівського Братства.За три роки до отримання Братством ста-

тусу Ставропігії, 8 жовтня 1586 р. була за-снована перша братська школа на Укра-їні, яка була доступна для різних шарів су спільства. В 1788 р. австрійська влада на підставі декрету цісаря Йосифа II не лікві-дувала, а перетворила Львівське Успенське Братство у Львівський Ставропігійський ін-ститут. Середовище Ставропігії формува-ло ядро суспільно-політичних сил галиць-ких українців, які активно проявляли свою національну свідомість. Ставропігійський інститут відзначився випуском в його дру-карні підручників для народних і середніх шкіл, зокрема, букваря української грама-тики в 1807 р., а також першої української газети «Зоря Галицька» в 1848 р.Львівська Братська ставропігійська шко-

ла дала освіту європейського рівня видат-ним діячам освіти, науки, релігії, культури України і всієї Східної Європи, серед них – постать Петра Могили. До плеяди видатних науковців Ставропігіону відносяться Денис Зубрицький (1774–1862 рр.), Яків Головаць-кий (1814–1888 рр.), Антоній Петрушевич (1877–1913 рр.), Ісидор Шараневич та ін.Історія Ставропігії завершилась з прихо-

дом у Львів у 1939 р. більшовицької влади, яка ліквідувала Ставропігію як «реакційне клерикальне утворення».І тільки в часи Незалежної України у

Львові в 2001 р. був відроджений і почав ді-яти Університет «Львівський Ставропігіон» та громадська організація «Львівське Став-ропігійське Братство» як спадкоємці слав-них традицій Львівської братської школи. У 2008 році львівська еліта та студентство від-значили 555-річчя першої писемної згадки про львівське братство та його школи.ГО «Львівське Ставропігійське Братство»

налічує у своїх рядах понад 600 членів, за-снувало спільно з Університетом «Львів-ський Ставропігіон» газету «Пульс Ставро-пігії», створило музей ставропігійської істо-рії, видавництво «Cтавропігіон», займаєть-ся просвітницькою та благодійною діяль-ністю, має низку інших спільних наукових та соціально-гуманітарних проектів з Уні-верситетом «Львівський Ставропігіон» під патронатом Міжнародного центру впрова-дження програм ЮНЕСКО.2. Почесною нагородою «Ставропігійська

про пам’ятна відзнака «Золотий хрест»» нагороджуються особи та колективи за ва-гомий внесок у розвиток ставропігійської ідеї у Львові, в Україні та за її ме жами.

3. До складу нагородної комісії входять (за згодою) представники громадських організацій-співзасновників цієї Почес-ної відзнаки (згідно протоколу розши-рених зборів громадського об’єднання «Ставропігійська рада», який є невід’єм-ною частиною цього Положення). Склад комісії затверджується розпорядженням голови ГО «Ставропігійська рада».

4. Одночасно з клопотанням-представ лен-ням до нагородної комісії подаються на-ступні документи: витяг з рішення гро-мадської організації про нагородження; відомості про кандидата; досягнення у громадському житті та внесок у розвиток Ставропігійської ідеї.

5. Подання про нагородження відзнакою та дипломом до неї і додані до нього доку-менти гласно розглядаються на засідан-ні нагородної комісії. Комісія приймає рі-шення простою більшістю голосів і ре-комендує ГО «Ставропігійська рада» за-твердити це рішення.

6. Про нагородження видається відповідне Розпорядження голови ГО «Ставропігій-ська рада». Інформація виставляється на ставропігійських сайтах та друкується в часописі: «Пульс Ставропігії».

3Число 6 (12), червень 2011 рокуОсобистості

ПідготувалаОльга ЄВСТІГНЄЄВА

ОБЛИЧЧЯ журналістів застигли в очікуванні. Екс-пертна Рада Американського Біографічного Інституту от-от визначить Людину Року-2010 за всесвітнім рей-тингом. Але це непросто, адже відомо, що при визна-ченні рейтингу журі повинне вмотивовувати свій вибір усіма попередніми здобутками претендентів на твор-чій, фаховій та громадській нивах... Зокрема, було враховано, що свого часу, за видатний внесок у світо-ву культуру та науку, Богдана Сушинського вже наго-роджено іменною Золотою Американською Медаллю Честі, а крім того, його ім’я занесене до Зали Слави Американського Біографічного Інституту, що теж за-свідчено спеціальним дипломом. Відомо також, що за досягнення на науковій та письменницькій нивах Бог-дан Сушинський був обраний дійсним членом Між-народної академії наук, освіти, індустрії та мистецтв (при ЮНЕСКО, США), до якої увійшов в одній хви-лі з колишнім пре-зидентом США Дж. Бушем, пись-менником Чингізом Айтматовим, президентом Грузії Ед. Шеварнадзе, лауреатом Нобелівської премії Арно Пензіасом та іншими видатними діячами науки, куль-тури і мистецтва.

Тож чи варто дивуватися, що за кілька днів після за-сідання Експертної Ради, на одеську адресу письменни-ка і науковця надійшла бандероль зі спеціальною імен-ною медаллю і нагрудним знаком «Людина Року-2010», що, разом із п’ятьма сотнями інших експонатів, зберіга-ється тепер у присвяченій Богдану Сушинському екс-позиції історико-краєзнавчого музею міста Кодими, яке письменник з Одеси обрав, як жартують його колеги, під свою «північну резиденцію» і міськрада якого про-голосила його почесним громадянином міста.

Справедливість рішення Експертної Ради Інститу-ту полягає ще й у тому, що Богдан Сушинський давно постає перед світом людиною енциклопедичних знань, автором понад 90 книг – романів, літературознавчих та науково-історичних досліджень, повістей та оповідань для дітей, які вже побачили світ 126-ма виданнями. При цьому окремі твори його перекладалися п’ятнадцятьма мовами світу. Йому ж належать понад дві тисячі поваж-них публікацій у періодиці. Він – лауреат літературних премій ім. Д. Яворницького ( за твори на історичну те-матику), ім. О. Фадєєва (Москва), ім. С. Олійника, ім. М. Трублаїні (за твори для дітей), Міжнародної премії Українського козацтва «Лицарське перо», премії «Гіл-ка золотого каштану» та низки ін. До того ж, не лише в творчості, але й у науковій та громадській діяльності Б. Сушинський постає перед сучасниками, як невичерп-ний генератор ідей.

Ну а народитися письменникові судилось у Самбо-рі, у повоєнний 1946 рік. Родинні обставини складали-ся таким чином, що раннє дитинство його минало в Бо-риславі, а шкільна юність – вже у степовому селі Троя-ни, що на Миколаївщині. Хоча нужденне повоєнне бут-тя змушувало хлопця з багатодітної родини працювати з дев’яти років, але це не заважало йому захоплювати-ся книжками, спортом і різьбярством, а головне, вже у шкільні літа виступати на шпальтах місцевої періодики зі своїми віршами та журналістськими замальовками.

Проте найбільше захоплення проявлялося в пізнанні людських характерів і доль. В його особі старші люди – фронтовики, народні умільці, селяни, які пережили го-лодомор, комуністичні репресії та німецьку окупацію – віднаходили такого вдячного слухача, що мимоволі роз-кривали найпотаємніші факти зі свого життєпису. Чи-мало з характерів, доль і психологічних типів, «упольо-ваних» у ті часи майбутнім письменником, з часом ста-ли основою для формування літературних героїв його новел, повістей та романів.

Під час навчання на філологічному факульте-ті Одеського державного університету ім. Мечникова, Богдан Сушинський вважався найздібнішим його сту-дентом не лише тому, що в «заліковій книжці» залиша-лися тільки відмінні оцінки, та що він був іменним сти-пендіатом ім. Лесі Українки й отримав диплом з відзна-кою... Уже в ті, далеко не кращі для ініціативних студен-тів, часи він зумів домогтися вільного відвідування лек-цій, що категорично не допускалося, і навчався по суті за власним планом. Захопившись математичною та при-кладною експериментальною лінгвістикою, він здобув доступ до тих скромних технічних засобів, які існували тоді в університеті, і курсову захистив з тематики, яка виводила до уніфікації звуків і самого мовлення, з очи-щенням їх од зайвої інформативності (від тієї інформа-тики, яка дозволяє визначати за мовою – стать, вік, на-строї та дикцію людини, національно-діалектичних осо-бливості її мовлення тощо). А це, в свою чергу, дозво-ляло б збільшувати інтенсивність, скажімо, космічного зв’язку, відкривало шлях до мовного спілкування люди-ни з кібернетичними та електронними машинами, допо-магало б у розшифровці мови дельфінів чи інопланетян.

І прикметно, що курсова робота його була визна-на тоді, у 60-ті роки, унікальною, а, після захисту, та-ємничим чином зникла з архіву кафедри. Коли ж, за-хопившись цією проблемою та ідеями «батька кіберне-тики» Норберта Вінера, студент Сушинський звернув-ся до ректора з проханням дозволити йому паралельно навчатися на механіко-математичному факультеті, той делікатно відмовив, пославшись на те, що радянською системою освіти подібне не передбачене. Зате здібний студент дістав дозвіл працювати з тим фондом універ-ситетської бібліотеки, який на той час було закрито для вільного користування (скажімо, твори Ніцше, Фрейда, Шопенгауера, новітні дослідження американських та британських соціологів і психологів).

Відтак дипломна, яку він блискуче захистив, уже була присвячена захопленню, котре не полишає Су-шинського й досі – психології творчості письменника, зокрема, проблемі мисленого експерименту у творчому процесі митця. Серед компліментів, які були висловле-ні тоді на адресу його дипломної офіційними опонента-ми, пролунав і такий: «Не лише для кандидатської, але й для докторської дисертації, цій роботі бракує лише належної кількості цитат з творів класиків марксизму-ленінізму», без яких, як відомо, жодні дослідження до захисту в ті часи не допускалися.

Згодом саме ці психологічні екскурси у підвалини творчості допомагали Сушинському у його роботі над літературознавчою книжкою «Бесіди біля літературно-го каміна: як стати письменником…», яка давно набула популярності серед молодих літераторів. Зараз він за-вершує роботу над другим томом цього дослідження « Бесіди біля літературного каміна: професія – письмен-ник». Відомі також його літературознавчі монографії, рецензії та розвідки, присвячені життю і творчості С. Олійника, Л. Українки, Т. Шевченка, М. Шолохова, М. Вінграновського, В. Яворівського, П. Осадчука, Пауло Коельо та багатьох інших митців.

«Захищатися» в якості кандидата наук Богдан Су-

шинський так і не захотів, оскільки вже весь був у поло-ні літературних та журналістських пошуків. Досить ска-зати, що ще в студентські літа свої перші новели та ре-цензії він почав друкувати у республіканських журна-лах та альманахах, таких, як «Жовтень» ( нині «Дзвін», Львів), «Вітрила» (Київ), «Горизонт» (Одеса), а зго-дом сюди прилучилися «Дніпро», «Україна», «Донбас», «Молодая гвардия» та «Дружба народов» (Москва)... Свого часу він ставав учасником престижних респу-бліканських і всесоюзних нарад молодих літераторів, а в 1973 році виявився наймолодшим письменником-прозаїком Радянського Союзу серед членів Спілки письменників СРСР.

Так само неординарно формувалася і його журна-лістська стезя. Ще на п’ятому курсі студента стаціонару Б. Сушинського, на порушення тодішніх законів, було зараховано до штату редакції одеської обласної моло-діжної газети, в якою до того він уже активно співпра-цював як позаштатний кореспондент. З часом у складі цієї редакції він пройшов шлях від молодшого літпра-цівника (кореспондента) до заступника головного ре-дактора; от тільки ставати редактором, тобто «очинов-люватися» в газетярстві, категорично відмовився. Зате як журналіст набував усе більшої популярності. Ще в радянські часи він активно виступав у пресі на захист української мови та культури, за відродження козацтва.

Значною увагою читачів користувалися його висту-пи в республіканській пресі («Літературна Україна», «Радянська Україна», ж. «Прапор» та ін.) з проблем

екології. Оскільки ці публікації набували великого гро-мадського та наукового резонансу, то автора було від-значено премією імені професора Аверіна за публіцис-тику. Крім того, за свою журналістську працю, він був нагороджений урядовою медаллю «За трудову відзна-ку», отримав низку творчих відзнак і звання «Заслуже-ний журналіст України».

Або така цікава деталь: ще в студентські літа Бог-дан Сушинський серйозно захопився боротьбою сам-бо («самооборона без оружия»), в тому числі її бойовим розділом, а згодом і східними єдиноборствами, і це не раз допомагало йому в скрутних життєвих ситуаціях. А, щоб краще пізнавати саме життя, після закінчення се-редньої школи він два роки працював у радгоспній буді-вельній бригаді, а, вже будучи кореспондентом обласної газети, добровільно подався до армії (журналісти підля-гали обкомівській броні), де, служачи рядовим, прина-гідно закінчив курси офіцерів запасу, та, за участь у най-більших за часів СРСР військових навчаннях «Двина», був нагороджений ювілейною медаллю «За воїнську до-блесть». Чи не правда, все це теж характеризує письмен-ника як особистість?

Захопившись історією українського козацтва, Богдан Сушинський публікує в пресі десятки історичних розві-док, а також видає книжки «Лицарі Приморського степу. Історія Чорноморського козацтва ХVIII-ХХ століть», «Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпільське козацтво», «Історія Чорноморсько-Дністровського та Все українського реєстрового козацтв». А 2004 року з’явилася його фундаментальна двотомна праця «Ко-зацькі вожді України», в якій відтворено життєвий шлях 205-и козацьких вождів та полководців. Заслуже-ним успіхом серед науковців та козацького загалу ко-ристується його перша в світі «Всесвітня козацька ен-циклопедія», в якій уміщено дані про провідні козаць-кі організації та установи світу всіх часів; про основних діячів Козаччини та основні, пов’язані з ними події. До речі, ця книга була відзначена у «Листі до читачів» то-дішнього Президента України, Гетьмана України Вікто-ра Ющенка.

Широкого розголосу набула здійснена 1999 року Богданом Сушинським акція офіційного перенесення з румунського міста Галаца до гетьманської столиці Ба-турина символічного праху (землі з могили, оскільки сама могила пуста) гетьмана Івана Мазепи. Цю подію, у поєднанні з багатющим історичним та документальним матеріалом, було відтворено в його історичному романі-есе «Гетьман Мазепа: повернення до Батурина». З його ж ініціативи в Батурині було відкрито Алею гетьманів, на пам’ятній стелі якої викарбовано слова Сушинсько-го: « У діяннях гетьманів – історія, слава та державна велич України». А незабаром побачив світ і його роман-есе «Гетьман Виговський: погляд із ХХI століття»; ще чекає свого виходу роман про гетьмана І. Сулиму, роз-діли якого вже опубліковані в періодиці.

До слова, зараз у Москві готується 4-томне переви-дання циклу романів Б. Сушинського «Степові лицарі кардинала», в якому художньо відтворено участь укра-їнських козаків під проводом І. Сірка у Тридцятиліт-ній війні на боці Франції, під час якої, у боях під Дюн-керком, українські козаки билися пліч-о-пліч з королів-ськими мушкетерами під командуванням того, справж-нього, д’Артаньяна… Цікаво, що, коли в катастрофічно застійному для книговидавництва, як і для всієї україн-ської економіки, 1994 році в Донецьку цей чотиритом-ник вийшов загальним накладом 200 тисяч (!) примір-ників, «коридорами» Спілки письменників гуляла фра-

за, що «в Україні в теперішні часи по-дібним тиражем можуть видавати тільки Біблію, Маркса і Сушинсько-го, але перші дві «назви» під питан-ням». Й ось тепер ним зацікавилася Москва.

Характерно, що, досліджуючи іс-торію Козаччини, Богдан Сушин-ський водночас бере активну участь у реальному відродженні козаць-кого руху в Україні. Свого часу він був наказним отаманом Українсько-го козацтва з питань ідеології, верхо-вним отаманом Чорноморського ко-зацтва. З його ініціативи було засно-ване Чорноморсько-Дністровське ко-зацтво, яке він певний термін очолю-вав і почесним Верховним отаманом якого залишається пожиттєво. Зго-дом він також очолював об’єднання з 12 козацтв Півдня України і має най-вище звання – генерала козацтва (ге-нерала армії козацтва). Невипадко-во його призначено членом редколе-гії журналу «Казаки» (Москва, видається на СНД), на сторінках якого він був представлений як ідеолог су-часного козацького відродження. З його ж ініціативи, та за його обґрунтування, в Одесі споруджено величний пам’ятник отаманові Антону Головатому.

Після журнальної публікації розділів роману-есе Богдана Сушинського «Козацька Україна: Хмельнич-чина», в якому, на суворій документальній основі, було відтворено блиск і трагедію Хмельницького та поро-дженої ним «Хмельниччини», що завершилася багато-річною Великою Руїною і трьохсотлітньою бездержав-ністю, дехто з істориків намагався звинуватити автора в непатріотизмі. Проте недарма всі документи Сушин-ський подавав у своєму есе під рубрикою «Його Велич-ність Документ». А під час випадкової зустрічі з ним у Спілці письменників України ( саме перед засіданням Президії правління Спілки, членом якої був Сушин-ський) відомий письменник Павло Загребельний, яко-го теж намагалися втягнути в цю полеміку, в присутнос-ті багатьох літераторів, демонстративно поцікавився, де Сушинський віднайшов стільки матеріалів про дитин-ство Хмельницького і пожалкував, що не володів ними, працюючи над своїм романом «Я, Богдан…». А тоді ска-зав фразу, яку згодом не раз цитували: «Деякі наші істо-рики нападатимуть і навіть «битимуть» вас, Богдане, за це дослідження. Але хтось мусив сказати нам цю гірку правду, і цю правду сказали ви!».

Оскільки Богдан Сушинський виступив у пресі з принциповою відповіддю на закиди окремих науковців, то, після виходу в світ самої книги, бажаючих влаштову-вати з цього приводу псевдопатріотичну істерію вже не знайшлося. Відтак книга давно стала популярною, ци-тованою, а тепер уже й рідкісною, а Богдан Сушинський і досі вважає ці слова старшого колеги свого – вичерп-ною і правдивою рецензією на неї.

Водночас Богдан Сушинський знаний у світі як іде-олог відродження лицарського руху. Його перу нале-жать монографії «Всесвітня історія лицарства» та «Іс-торія українського лицарства». Він став співзасновни-ком першого в Україні Міжнародного лицарського Ор-дену Архистратига Михаїла, тривалий час був членом його Магістрату і Капітулу, а також пріором Одеським, тобто керівником обласної організації Ордену. Бла-гословенням Святішого Патріарха Київського та всієї Русі-України, йому надано титул графа; крім того він нагороджений патріаршими орденами Св. Володимира та Св. Миколая-Чудотворця.

Чимало часу Богдан Сушинський присвятив дослі-дженню князівської до-бив в Україні. Зараз підготовле-но до друку другий том його історичних есе «Князі та полководці Стародавньої України». Його ж перу нале-жить історія ( поч. ХVII–поч. ХХI ст.) монастиря Скит Манявський – «Слово про Скит Манявський», в якій подається здійснений Б. Сушинським переклад літопи-су ієромонаха Ігнатія (поч. ХVII ст.) про цю святу оби-тель. Він також відомий як автор наукової праці «Веле-сова книга предків», в якій опубліковано його переклад і літературну інтерпретацію, а відтак подано оригіналь-ну дослідницьку концепцію тлумачення літопису «Ве-лесова книга», на яку все частіше посилаються зараз до-слідники даного твору.

Поява цього літа в Москві нового роману Богда-на Сушинського «Власов: восхождение на эшафот» ( до речі, перший у світі художній твір про надзвичай-но «проблемного» генерала-колабораціоніста Власо-ва) зафіксувала вихід у світ 23-го роману цього автора з його циклу-епопеї романів про Другу світову – «Ві-йна імперій», кожен твір якого присвячений якійсь та-ємниці чи вагомій постаті цієї неправедної війни. До того, нагадаю, з’являлися романи Сушинського: «Река убиенных», «Восточный вал», «Гибель адмирала Ка-нариса», «Правитель Страны Даурии», «Антарктида:

четвертый рейх», «Фельдмаршал должен умереть», «До последнего солдата», «Граница безмолвия» та ін.

Про популярність цих творів свідчить хоча б той факт, що за чотири роки їх видання, окремі романи вже по два-три рази перевидавалися. Їх автор відзначений, ще з часів СРСР популярною в Росії, премією ім. Фадє-єва, відтак російські колеги вже давно називають Бог-дана Сушинського «останнім письменником Другої сві-тової», вважаючи, що вже ніхто в світі не здатен ство-рити щось подібне його великій епопеї, а за рейтингом продаж він давно став одним із «найбільш продаваних», «але не продажних», як уточнює сам письменник, авто-рів Східної Європи.

Коли Сушинського запитують, чому він публікуєть-ся здебільшого у Москві, він пригадує, як свого часу у нього, в кабінеті тоді ще голови Одеської організації Національної Спілки письменників, яку він очолював упродовж дванадцяти років, пролунав телефонний дзві-нок з Москви, від одного з видавців. Так от, серед іншо-го, той видавець поцікавився: «Богдан Иванович, а по-чему вас, популярного писателя, автора таких романов, как «Три дня в Париже с любимой женщиной», «Ост-ров обреченных», «Крестный отец Крыма» и других, так редко и скупо печатают в Украине?».

Сушинський, звичайно, спробував якось виправдати українських видавців економічними негараздами в кра-їні, тим, що й коштів нема, і паперу дешевого, і потуж-них книготоргівельних організацій… Росіянин усе це слухав – слухав, а тоді каже: «Передайте вашим хохлам-издателям, что у них «головы нет», если они не понима-ют, что, имея у себя такого автора, они седят на золотом Клондайке». Як наслідок – лише впродовж минулих чо-тирьох років у Москві видавалися і перевидавалися 25 романів Богдана Сушинського, ще сім романів готуєть-ся зараз до видання. Лише за п’ять місяців нинішнього року там з’явилося п’ять видань!..

Навесні цього року письменник відзначав свій 65-річ-ний ювілей, одним із заходів якого стала презентація у Львові та в рідному Самборі другого тому його істо-рії «Львівський Ставропігіон: між минувшиною і вічніс-тю». З Університетом «Львівський Ставропігіон» (рек-тор Ярослав Кміт) письменника поєднує багаторічна науково-творча дружба. Рішенням вченої ради цього за-кладу, в березні 2006 року Богдану Сушинському при-своєне звання почесного професора, якого він удостоє-ний за вагомі досягнення на науковій та письменницькій нивах. Рішенням ради засновників Б. Сушинський був обраний першим президентом, а згодом – почесним пре-зидентом відродженого Львівського Ставропігійського Братства. Він також призначений заступником керівни-ка Інституту Ставропігійських досліджень при Універ-ситеті та головою вченої ради цього Інституту.

Ґрунтовно захопившись історією Ставропігії, Бог-дан Сушинський опублікував також низку пов’язаних із нею досліджень, таких, як «Козацтво і Ставропігіон», «Ставропігійські студії Франка», «Державницька зоря Олександра Барвінського», «Нотний першодрукар-ставропігієць Городецький». Цікавою подією в науко-вому житті стала публікація в Одесі і Львові його дослі-дження «Ставропігійські стародруки в Одесі», про на-явність в Одеській Національній бібліотеці ім. Горького чотирьох доти не описаних львівських ставропігійських стародруків.

Коли ця стаття вже готувалася до виходу, у мене від-булася телефонна розмова з Богданом Сушинським і він повідомив, що розпочав роботу над третім томом історії Львівської Ставропігії. До цього хіба що варто додати, що у видавництві Університету «Львівський Ставропігіон» провадиться підготовка до другого, до-повненого видання його «Всесвітньої козацької енци-клопедії».

Рядки про вічністьУпродовж дванадцяти років Одеська на-

ціональна наукова бібліотека ім. М. Горь-кого провадить Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині», що відіграє надзвичайно важливу роль у популяризації та розвитку вітчизняно-го книговидання. Цей захід став помітним явищем у культурному житті країни та є гідним внеском у справу духовного відро-дження України.У межах виставки пройшла презента-

ція двох книжок письменника Богдана Су-шинського: «Сповідь на вершині пізнан-ня» та другого тому монографії «Львів-ський Ставропігіон: між минувшиною та вічністю». В останньому автор продо-вжує історію Львівського ставропігійсько-го братства. Під час заходу шанувальни-ки таланту Богдана Івановича мали змогу ближче познайомитися з його творчістю, сторінками біографії, які були представ-лені в окремій виставці під назвою «Фе-номен творчості Богдана Сушинського».Христина ВІЄР, «Одеські вісті»

СтежкаминатхненняШтрихи до портрета відомого письменника,науковця, публіциста і громадського діячаБогдана Сушинського

4Число 6 (12), червень 2011 року Життєві скарбниці

Цікавинки з історії книгиКНИГИ – це незвідані раніше, багаті на знання сади. Читаючи, ми адаптуємо їх до власного життя, використовуємо їхні пло-ди, для досягнення своїх цілей. З ними від-криваємо для себе чужі «вершини» і почи-наємо вже своє сходження на неприступ-ні дороги.

Недарма Іван Франко у своїх віршах пи-сав:

Книги – морська глибина.Хто в них пірне аж до дна,той, хоч і труду мав досить,дивнії перли виносить.Дійсно, ми виносимо з книг «дивнії перли»

– знання. Так створюється особистість і так нагромаджується досвід. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, загля-нути в майбутнє.

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбниця-ми книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” озна-чає приміщення, де зберігаються книги (“бі-бліо” – книга, “тека” – сховище). Бібліотеки з’явилися з незапам’ятних часів. Давні єгип-тяни називали їх “аптеками для душі”, тому що книги робили людську душу благород-ною, а розум сильним.

В Україні перша бібліотека з’явилася за ча-

сів Київської держави. Її створив князь Ярос-лав Мудрий у 1037 р.

Шлях розвитку книги був довгим і склад-ним. Він бере свій початок з тих часів, коли створивши писемність, людство починає шу-кати способи матеріалізувати свої думки, пе-редати наступним поколінням нагромаджені століттями знання та досвід.

Перші рукописні книги називалися не про-сто «книгами», а манускриптами, друковані – «інкунабулами», тобто «книгами в дитин-стві».

Упродовж ХІІІ ст. в Європі довгий час па-перові книги писали від руки. Одна книга ви-готовлялася 5–7 років і за ціною прирівню-валася до діамантів!!!

А вже перші друковані книги XV століт-

тя були прямим наслідуванням рукописних манускриптів, що мало відрізнялися від них, навіть шрифти були максимально схожі на людський почерк.

Споглядаючи історію книг, можна побачи-ти дуже багато цікавих фактів, пов’язаних з її історією. Наприклад, до винайдення Йога-ном Гутенбергом (1400–1468 рр.) книгодру-кування, рукописна книга-сувій із текстом

“Ілліади” Гомера, була довжиною близько 150 метрів.

А ось у бібліотеці індійського міста Адьяр зберігаються сотні книжок, що писалися на аркушах, виготовлених з пальмового листя. Сторінки таких книжок прикрашали золо-том, дорогоцінним камінням.

Була ще одна унікальна, але невідома за своєю назвою книга, сторінки якої зроблені

із срібла, а букви “написані” золотом. На ви-готовлення такого ювелірного шедевру було витрачено більш ніж 50 кілограмів золота та близько 600 кілограмів срібла. Є також кни-ги з текстами, вишитими на шовку та сап’яні різнокольоровими нитками без жодного вуз-лика!

А ось мода на так звані мініатюрні книжки виникла наприкінці XVIII століття, завдя-ки примхам Марії-Антуанетти, яка забажа-ла носити улюблені книжки в рукавичці. Од-нак, ще задовго до цього робилися спроби ви-готовлення таких оригінальних видань. Пра-родителькою їх можна вважати старовинну рукописну мініатюрну книгу, яка зберігаєть-ся в Єреванському книгосховищі Матенада-ран і її вага лише 19 грамів.

Найменша книжка видана у 1896 році в італійському місті Падуя, її розмір 16 х 11 мм, що дорівнює приблизно розміру нігтя на великому пальці руки. У цій книзі надруко-ваний лист Галілео Галілея.

Якою не була б книга, велика чи мала, із золота чи з пальмового листя, рукописна чи друкована, та кожна з них приховує в собі ба-гато незвіданих для нас таємниць. Вона слу-жить незрадливим товаришем у час само-тності, змушує слухати, задумуватися над своїм буттям, і перетворює людську істоту в Людину, рухає історію, змінює цивілізації. А історія Книги – це унікальне явище, напо-внене чудесами, як і сама Книга.

Марія ДЕМЧИШИН

Наталія КОМАРИНСЬКА

Дубровник – тисячолітняДубровник – тисячолітняісторія на водіісторія на водіПРЕКРАСНЕ місто Ду-бровник – це перлина Адрі-атичного моря, гордість Хорватії, справжня «історія на воді». Коли його відві-даєш, то здаватиметься, що ти насправді повернувся на декілька століть назад. Але для того, щоб вам і справ-ді захотілось туди поїхати, потрібно дізнатися декілька слів про його історію.

Багато раз вороги Хорватії на-магалися заволодіти Дубровни-ком, столицею багатої та сильної Дубровницької республіки. Кра-са і багатство цього міста не дава-ли спокою численним загарбникам. Він ні в чому не поступається та-ким визнаним містам-пам’ятникам як Венеція або Амстердам. Куди не впав би ваш погляд, все приго-ломшує вашу уяву: старовинні со-бори, фонтани з дивно чистою во-дою, яку можна пити абсолютно ні-чого не побоюючись, костюмова-ні охоронці з алебардами, які кро-кують під бій барабана – це все Ду-бровник.

Виникло місто на початку VII ст. поблизу колишнього грецького міста Епідавр, на місці якого пізні-ше утворилося досить велике рим-ське поселення, зруйноване, як вважають, травунськими сербами. Його жителі, яким пощастило вря-туватися, й заснували в декількох кілометрах від старого поселення нове місто (на думку інших дослід-ників, спочатку утворилося два по-селення: слов’янське – Дубровник – у горах, і романське – Рагуза – на невеличкому острові, які згодом злилися в одне).

Незабаром до засновників Ду-бровника приєдналися мешкан-ці навколишніх островів та міста Салони, що також зазнали напа-ду об’єднаних сил слов’ян та ава-рів.

Небесним покровителем міс-та Дубровника вважається свя-тий Влах. Його зображення висі-чене з каменю, яке ви можете ба-чити всюди в Хорватії і, зокрема, в Дубровнику. Святий Влах зустрі-

чає вас при в’їзді в місто – його зо-браження знаходиться над міськи-ми воротами. У Хорватії над входа-ми в численні собори і церкви ви неодмінно побачите зображення цього святого. Святий Влах захищав місто Дубровник від загарб-ників Хорватії – на сті-нах фортеці ви теж зна-йдете його зображення.

Старовинна леген-да розповідає, що свя-щеник місцевого кафе-дрального собору у сні побачив Святого Вла-ха, який попередив його, що наближають-ся кораблі венеціанців,

щоб захопити місто Дубровник. За-вдяки цьому попередженню горо-дяни зуміли захистити свій улю-блений Дубровник. У Хорватії це

сталося в X столітті. Але через пів-тора століття венеціанці все-таки захопили цей настільки зручно

розташований порт. І тільки в 1358 році в Хорватії Дубровник знову став незалежним містом.

Але найголовніша цінність Ду-бровника – море Хорватії. Знамени-тий Жак-Ів Кусто на-зивав його найчисті-шим у всій Адріатиці, яка і без того славить-ся кришталевістю своєї морської води. Навіть з ілюмінато-ра літака можна по-бачити дно в цих міс-цях – настільки чиста тутешня вода. Але на-віть і без цього уточ-нення Хорватію і Ду-

бровник можна вважати справжнім раєм на землі – саме так її назвав письменник Бернард Шоу, який

хоч і був великим скептиком свого часу, проте від цієї країни був про-сто в захваті.

Сьогодні туристи, які відвідують Хорватію і, зокрема, Дубровник, можуть легко уявити собі ті далекі часи, коли з кріпосної стіни захис-ники міста обстрілювали ворожі судна, що намагалися увійти в га-вань. Музеї, що розташовані зараз в баштах фортеці, охоче розкажуть про історію Хорватії і славного Ду-бровника. Там є Археологічний му-зей, Морський музей, Етнографіч-ний музей. Відвідавши ці музеї, ви ближче познайомитеся з історією та побутом славного міста Дубров-ника і Хорватії.

Тому, піднімаючись вузенькою хорватською вуличкою вгору, ви можете сісти відпочити прямо на сходах, на яких дбайливі місце-ві жителі розклали подушки для втомлених мандрівників. Тут же, прямо під відкритим небом, роз-ташовуються маленькі ресто-ранчики. Увечері, втомившись від прогулянок по Дубровнику, в Хорватії найкраще неквапли-во повечеряти в ресторані під від-критим небом, який розташова-но прямо біля міської стіни. День згасає, яскраві фарби поступово блякнуть, шум моря заспокоює. Калейдоскоп вражень поступо-во складається в картину. Що ще треба для щастя?

Хорватія чекає на всіх охочих до пригод!

Число 6 (12), червень 2011 рокуТочка зору

усьому світі не існує нічо-го м’якшого і податливішо-

го, аніж вода, та вона руйнує твер-де й міцне. Кажуть: крапля до кра-плі – камінь точить. Ніхто не може її подолати, хоча кожен може нею користуватися. Податливе бере гору над міццю, м’яке долає тверде. Більшість про це знає, та мало хто може діяти аналогічно.

Вивченням властивостей води вчені світу займалися й надалі за-ймаються дуже прискіпливо, маємо на увазі вивчення як фізичних, так і хімічних властивостей. Та жоден учений не може обґрунтувати те, чому наприклад при мінусовій тем-пературі щільність води більша, ніж при плюсовій. Кожна речовина при мінусовій температурі стискається, а вода навпаки розширюється. Саме завдяки цій унікальній властивос-ті, північні народи добували камінь для будівництва, заливаючи воду перед приморозками у тріщини в скелях. А на півдні існувала дещо інша технологія, але теж із викорис-танням води. Дерев’яні кілки заби-вали в тріщини скелястої породи і поливали їх водою, кілки набряка-ли від води і розривали камінь.

Уже сучасні вчені змогли дослі-дити той факт, що перебуваючи в порах і капілярах деревини, вода створює дуже великий тиск, в зер-ні наприклад, в момент проростан-ня, тиск може сягати близько 400 атмосфер, саме завдяки цьому фе-номенові паросток з легкістю руй-нує асфальт.

ДЛЯ РОЗШИРЕННЯ повноти сприй-няття, або відновлення цілісності люд-ської істоти існує багато напрямів. Ней ронавтика – це розділ практичних досліджень світу снів, світу духів, або образів, світу не явного. Іншими сло-вами – реакції і самої дії системи не-йронів людського організму. Загально-відомими є два стани свідомості, які не суперечать один одному. Пробудже-ність і сон, це ті дві форми, які при ві-рному сполученні та подальшій відсто-роненості стають гармонічним взає-модоповненням. Саме цим може бути охарактеризована гіперпозиція, як уні-версальна навігаційна система, що дає змогу рухатися далі життєвим шляхом, бажаним напрямком.

Насправді система нейронів пригнічує яскравість спогадів. В еволюційному розви-ткові, звичайно для цього є свій сенс. Адап-таційний процес буде дуже уповільненим, якщо своєчасно не звільняти нашу свідо-мість від спогадів про наші реальні пережи-вання. Наприклад, якщо спогади про хижа-ка викликають чіткий внутрішній образ, то людина тремтітиме від страху лише згаду-ючи про нього. Кожен образ викликає пев-ну реакцію в організмі, лежить в основі по-дальшої дії і її характеру. Система нейронів перешкоджає цьому процесові, тобто галь-мується можливе виникнення галюцинації. Для практичного закріплення бажаної реак-ції, необхідним стає регулярність функціо-нального використання без критичної оцін-ки, тобто без можливого нейронного галь-

мування. Це все можливе в стадії швидкого сну, або в процесі відстороненого споглядан-ня видінні, завдяки переходу свідомості у так звану гіперпозицію, для якої характерним є відкриття речей у не зовсім звичайній якості, а сама первинність і чистота переживань стає вражаючою. У цьому стані речі стають самі собою так, як і сама людина. Можливо саме тому сни і видіння інколи буває дуже лег-ко сплутати з реальністю. Адже для нейрон-ної системи не існує різниці між виконан-ням тієї, чи іншої дії як уві сні, так і насправ-ді. Сама функціональна спроможність не-йронної системи якраз і створює можливість нашого світосприйняття. А життєздатність тієї, чи іншої світоглядної моделі на пряму залежить від цілісності і можливої повноти сприйняття дійсності, бо це саме те, що ха-рактеризує адекватність людської поведінки.

Надалі можливим стає переосмислення, адаптація і практичне відновлення традицій-них форм сприйняття дійсності. Цілісність сприйняття і життєспроможність – ось осно-вні критерії, які цікавили наших предків, ці-

кавлять нас і мають цікавити нащадків. Адек-ватна відповідність поточному моментові – ось головне завдання. Контрольований сон, відкриття того, що лежить за межами зви-чайного сприйняття, подальше пізнання і за-своєння отриманих навиків у пробуджено-му стані. Світ сну може практично допомог-ти прояснити свідомість, образне, або цілісне сприйняття надасть повноти протікаючому моментові. Гіперпозиція являє собою цілісне, не розділене бар’єром свідомості сприйняття дійсності. Сни і видіння стають реалістични-ми і зрозумілими, в них можливою стає прак-тична підказка для дії у пробудженому ста-ні. Сни реальні доки вони сняться, це ж твер-дження стосується і самого життя.

Деякі із персонажів сну, видінь та образів можуть говорити і щось демонструвати, на-вчаючи немислимим речам. Це дуже цікаво. Та необхідна майстерність і в цій справі. Об-раз, ментальна модель, те що ототожнюється з тобою у вісні, видінні не є тим, хто ти є на-справді. Отже завданням стає вивести у яко-мога чіткішу відповідність відчуття і пережи-вання образу з тотожними проявами у фізич-ному тілі. Знання набуте таким чином, як ка-жуть, проростає в самому серці. Тобто потре-бує прийняття і засвоєння через подальше практичне застосування. Адже лише прак-тичний навик є запорукою успіху, в чому б не проявлялась наша дія. Обов’язковим і не-обхідним є момент усвідомлення того, що з тобою відбувається. Напрацювання стану, в якому можливим стає отримання відпові-ді на запитання, які виникають перед тобою, через внутрішні переживання, спонтанні дії, або реакцію довкілля. На жаль, більшість

людей таких питань собі ніколи не ставлять ні насправді, ні, тим паче, уві сні.

І тому люди або сплять насправді, або захо-плені процесом, активно ведуть себе уві сні, на жаль, нічого в такому випадку для себе не отримуючи. Можливості, як і в будь-якому творчому процесі, відкриваються безмежні. Все обумовлює лише потреба поточного мо-менту.

Довгі віки поширеною для поетів та фі-лософів була і залишається тема про те, що життя – це лише сон. Дійсно, вихід за межі часової ілюзії дає змогу сприймати речі таки-ми, якими вони є насправді. Сама смерть, як явище теж може сприйматися частиною сну. Якщо сон не зникає, то і ваше свідоме жит-тя буде продовжуватися в тілі сну, в успінні. Тіло, яке ми маємо у своєму сні, таке ж саме як і насправді, і допоки ми з вами живі – ма-ємо його проекцію на фізичному плані. Саме уві сні ми є тими, ким ми є насправді. Така точка зору є дуже цікавою, завдяки їй мож-ливим стає пояснення багатьох суперечнос-тей, які виникають у процесі нашого жит-тя. Виявляється адекватна, вірна дія або дія віри є цілком доцільною в момент виникнен-ня потреби.

Звільнення від страху і тривоги – ось пер-ше, що необхідно зробити. Тоді феномен сну, видіння дає змогу переживати свою при-сутність у зовсім іншій реальності. Радість і отримання задоволення від виконуваної дії стають основою життєдіяльності. Чи не саме цього всі прагнуть?

Сторінку підготувавКостянтин СОЛДАТЕНКО

Загадкова стихіяУ ЦІЙ статті мова піде про воду – найзвичнішу річ на землі, ту невід’ємну частку, що супроводжує кожну нашу мить існування у фізичному тілі. Чи замислювався хтось із нас, яку таємницю прихо-вує в собі ця стихія, звідки вона з’явилась, хто і навіщо обдарував нею нашу планету? Можливо, відповіді на всі ці запитання знає лише сама вода? Сьогодні, за твердженнями вчених, на Землі води

скільки ж, як і тоді, коли життя на ній лише розпочиналось. По-гляд на предмет вивчення з різних точок зору, може дати нам максимально об’єктивну інформацію. Спробуймо на основі на-укових фактів розглянути, і, можливо, усвідомити інформацію про предмет, що нас цікавить.

Сама ж вода складається з ма-леньких молекул, які наділені дуже специфічними властивостями, і як це не дивно, в живій природі не іс-нує більше схожих аналогів. Учені стверджують: привідсутності хоча б однієї складової води, не можли-вим було б і саме життя.

Кожна з властивостей води є уні-кальною. І на сьогодні не існує від-повіді на запитання, чому тільки вода, єдина речовина на планеті, що може перебувати в трьох станах: твердому, рідкому і газоподібному? Чому з усіх рідин у води найвищий ступінь поверхневого натягу, чому вона є найпотужнішим розчинни-ком на Землі, і яким чином вода здатна підніматися вгору стовбура-ми малих і великих дерев, долаючи тиск у сотні атмосфер?

Найбільшим відкриттям, яке зробили вчені, є те, що про воду їм майже нічого не відомо, саме цей факт може стати початком надзви-чайного процесу дослідження.

На сьогодні існує дуже цікава гі-потеза: вода володіє власною уні-кальною пам’яттю. Результати до-сліджень, які проводилися в різ-них країнах світу, підтверджують той факт, що вода сприймає і збе-рігає інформацію про будь-яку вза-ємодію з нею. Вода запам’ятовує

практично все, що відбувається в оточуючому середовищі. Завдя-ки своїм унікальним властивостям воді достатньо лише легкого кон-такту з речовиною, щоб сприйняти всю інформацію, і зберегти її у сво-їй пам’яті.

Цікавим є той факт, що ще наші пращури володіли практичними навичками створення так званої ці-лющої води, використовуючи для цього посудини зі срібла. Нині, як і в давнину срібна вода вважається найкращим антибіотиком. Застосу-вання такої води дає вражаючі ре-зультати. Достатньо впливу одного атома такої води, щоб знищити всі мікроби в рані.

За рахунок чого може існувати така вода? Виявляється, що вона дійсно здатна запам’ятовувати ін-формацію, її структурні характе-ристики при обробці сріблом змі-нюються, і вода набуває нової якос-ті. Сенсаційна новина саме в цьому і полягає, структура води є важли-вішою за її хімічний склад.

Структурою води називаєть-ся спосіб організації її моле-кул. Саме завдяки так звано-му кластерові і відбувається про-цес запам’ятовування інформації. Кластер – це універсальна струк-тура, яку молекули можуть віль-

но як покидати, так і включатися в нього, завдяки чому він може іс-нувати протягом тривалого часу. Саме стійкість кластерної струк-тури підтверджує гіпотезу про спроможність води набувати і збе-рігати інформацію. (Зміна клітин у людському організмі.) Можли-во, що саме вода є єдиним у своє-му роді безцінним комп’ютером, своєрідна комп’ютерна пам’ять, ін-формаційне хранилище. Знаючи принцип організації молекулярної структури, тобто своєрідний алфа-віт, отримуємо можливість прак-тичної зміни інформаційної осно-ви. Виявляється, що структурні зміни молекул можливі навіть при не значних впливах, наприклад під дією електромагнітного поля, ме-ханічного впливу, і т.п. Вода, звіс-но ж, залишається водою, але її структура, наче нервова система завжди чітко реагує на будь-який подразник. Якщо вплив буде до того ж і різнорівневий, то зміни в структурі води відбуваються гран-діозні.

Експерименти з впливу на воду різними чинниками, такими як електромагнітне поле, різного роду об’єктами, в тому числі і людською присутністю, людськими емоція-ми, свідчать про таке: виявляєть-ся, що емоційний вплив має найя-скравіший прояв. Численні експе-рименти підтверджують, що емо-ції любові, ніжності, співчуття тощо призводять до чітко прояв-лених структурних змін, підвищу-ючи енергетичний потенціал води, роблячи такий прояв стабільним, а емоції страху, агресії, ненависті да-ють кардинально протилежні ре-зультати.

Одним із наочних підтверджень цьому є експерименти японсько-го вченого Емото Масару. Він на

практиці зміг продемонструвати феномен, що підтверджує можли-вість води запам’ятовувати інфор-мацію, змінюючи при цьому свою структурну основу. Враження води фіксуються шляхом її швид-кого заморожування в кріогенній камері. Чітку кристалічну струк-туру мали лише молекули води, на яку здійснювався позитивний вплив, агресія і техногенні форми впливу структуру кристалу не збе-рігали.

Ще одним цікавим прикла-дом стали експерименти з впли-вом структурованої води на проро-щення зерен злаків. У лаборатор-них умовах при пророщенні зерна із застосуванням структурованої води, спостерігалося фотонне ви-промінювання в шість разів актив-ніше, ніж при використанні звичай-ної води. А на практиці підтверджу-ється ще один цікавий факт: вияв-ляється, що зрошення структуро-ваною водою скорочує строки ви-зрівання овочів і в декілька разів підвищує вміст корисних мікрое-лементів і рослинного білка. Слід зазначити, що застосування струк-турованої води для вирощування овочів і фруктів має чітко виявле-ний ефект. При самому зрошенні, як це не дивно, такої води потрібно на 20% менше, ніж звичайної, при цьому жодні мінеральні добрива у склад води не вносились.

Людина залежно від віку на 70–80 відсотків складається з води. У давнину будь-яке людське посе-лення могло виникнути лише там, де знаходиться джерело питної води, водойма, річка, тощо. У при-роді річки й струмки течуть рус-лом, що плавно вигинається, де від-сутні гострі кути. Добре було б, щоб в сучасному світі ці чинники врахо-вувалися.

Що у світі наймиліше?

Число 6 (12), червень 2011 року Культура. Традиції

У середині XVII століття у полі-тичній історії Європи на політич-ну авансцену виступає козацтво і опановує в Україні усі адміністра-тивні, соціально-економічні інсти-тути влади.

Однак, якщо розглянути роль ко-зацтва у XV–XVI століттях через призму кристалізації еліти, яка у подальшому відіграла велике зна-чення у формуванні Української козацької держави, то згідно свід-чень джерел, можемо зробити ви-сновок, що козацтво XV–XVI не ставило завдання політичного до-мінування в Україні-Русі. Козацтво цього часу будучи в складі Речі По-сполитої, відігравало роль обо-ронного війська східних кордонів Польсько-Литовської держави, вод-ночас маючи певну автономію, геть-манат, саморегулюючи політичну владу, через реєстрове козацтво, са-мостійно підтримувало міждержав-ні стосунки в Європі, що підвищу-вало його міжнародний статус.

Тільки на початку XVII століття у часи енергійного гетьмана Украї-ни Петра Конашевича Сагайдачно-го, який поставив політичну владу козацтва в Україні на вищий ста-тус, у середовищі козацтва почи-нає формуватися еліта, як вираз-ник ідеї козацької державності. Ко-зацтво наголошує дослідник А.О. Турбик виступає на політичну аре-ну, як впливова політична сила, добре сформована як соціально-економічно так і політично.

Розглянемо події з позиції схо-дження козацтва та його лідерів Богдана Хмельницького та Івана Виговського, до свого політичного тріумфу і утворення ними, як елі-тою, політичного витвору по влас-ній козацькій моделі, середньовіч-ної Української козацької держа-ви. Сукупність наявних джерел дає нам право наголошувати, що у XVII столітті козацтво виступи-ло визнаним ідеалом справедливо-го вирішення політичних, соціаль-них, економічних і релігійних про-блем українського народу, виразни-ком і захисником давніх мрій і спо-дівань українського народу. Влас-не ці заповітні мрії козацтво поча-ло усвідомлювати тоді, як стало па-нівною верствою(елітою), усього українського народу. Слід наголо-сити, що на визвольні змагання з Річчю Посполитою, козацтво нади-хала національна духовна еліта, що обстоювала православну віру, як головну умову життя українсько-го народу. В цей час відбувається об’єднання інтелектуальної еліти, військово-політичної, духовної для боротьби за відновлення незалеж-ності Української козацької дер-жави. Козацькі повстання і війни під національними гаслами пробу-джують усе українське суспільство. Це пробудження, своєрідна крис-талізація української національ-ної свідомості, козацьким елітним станом, і спричинило національно-визвольну війну українського на-роду в 1648 році, на чолі якої стали

Віктор ІДЗЬО,ректор Українського університету в Москві,доктор історичних наук, професор, завідувач відділом українознавства УУМ, професор Університету «Львівський Ставропігіон», академік Міжнародної Академії Наук Євразії, лауреат премії ім. академіка І.Крип’якевича, радник з питань науки отамана «Галицької Січі» Українського козацтва, генерал-хорунжий Українського козацтва

Запорізьке козацтво,як національна еліта в Українській державісередини XVII ст.

представники усього (реєстрового і нереєстрового) козацтва, представ-ники середніх верств населення, ко-зацька старшина, шляхта, власники незначних земель промислів, май-стерень. Завдяки добре організова-ній українській еліті XVII століття, козацтву, національно-визвольна війна визначалася масовістю і орга-нізованістю.

Отже, у середині XVII століт-тя провідною верствою україн-ського суспільства стало коза-цтво, політичні ідеали якого сфор-мували ідею створення україн-ської держави й виробили практи-ку боротьби за її утвердження. Ко-зацтво виступило рушійною си-лою у національно-визвольній ві-йні українського народу, політич-ним наслідком елітної діяльності якого, стало функціонування наці-онального державного організму з республіканською демократичною формою правління, як зазначав Д.І. Дорошенко: «Козаки зайняли в ній становище організуючої, правлячої й економічно панівної верстви».

Саме із середовища козацтва, на-самперед реєстрового вийшли най-більші сподвижники (еліта) Богда-на Хмельницького та Івана Вигов-ського, організатори національного повстання.

Як зазначають джерела, най-ближче коло однодумців (еліту) Богдана Хмельницького складали: Корсунський полковник Максим Нестеренко, сотник Чигиринсько-го полку Федір Вишняк (Вешняк-Якубович) і Кіндрат Бурляй, які після перемоги повстання стали відповідно чигиринським і гадяць-ким полковниками, сотник Чер-каського полку Богдан Топига, зго-дом полковник цього ж полку, за-ступник Богдана Хмельницького як наказний гетьман. Кілька видат-них старшин вийшло із Білоцерків-ського полку – Яцина Люторенко, Іван Гиря, Сава Москаленко, які у 1648-1651 рр. поперемінно очолю-вали цей полк. З Кропивни на Лі-вобережжі походив Филон Джала-лій, який також був полковником Прилуцьким (1649) і Кропивниць ким (1650) полків.

Елітою гетьмана Богдана Хмель-ницького були і керівники підроз-ділів повсталого козацтва, як у свій час брало активну участь у чорно-

морських походах, зокрема Іван Ганжа (соратник Павлюка), при-значений уманським полковником у 1648 р. Елітою Богдана Хмель-ницького були і представники ко-зацької старшини Запоріжжя, які свій досвід використовували при улаштуванні української держави використовуючи свій авторитет се-ред запорозького козацтва. Однак, як вважає дослідник В.В. Опана-сенко, формування української елі-ти проходило не тільки з козаць-ких старшин Запоріжжя. На його думку формування еліти при роз-будові держави проходило насам-перед із реєстрового козацтва, яке мало великі заслуги перед військом і народом. Так у Зборівському реє-стрі 1649 р. значаться козаки: Апос-тол (Андрусівська сотня Мирго-родського полку), Олександр Бер-ло (Корсунський полк), Гаврило та Іван Безбородьки (Жаботинська сотня Чигиринського полку), Лу-каш Безбородько (Оловятинська сотня), Андрій Безбородько (Оло-вятинська сотня) Василь і Михай-ло Гамалії (Черкаський полк), Яць-ко і Лазар Горленки (Прилуцька сотня), Петро і Костянтин Забіли (Чернігівський полк), Іван Кіндра-тович Лизогуб (Грем’янівська со-тня Переяславського полку) тощо. Саме ці ініціативні особистості ко-зацької старшини стояли біля дже-рел формування української дер-жавної еліти, саме від них йдуть витоки відомих елітних старшин-ських родів – Апостолів, Берло, Безбородьків, Гамалій, Горленків, Забіл, Лизогубів.

Еліту Української козацької дер-

жави в час національно-визвольної війни українського народу склада-ла і українська шляхта, яскравий представник якої Іван Виговський, яка відігравала поряд з елітою запо-різького козацтва велике значення. Вступаючи у військо гетьмана Бог-дана Хмельницького православна шляхта вливалася в ряди козацької старшини. Цим вона підтримувала політичну систему Української ко-зацької держави зберігаючи право на свої давні маєтності. З свого боку

гетьман Богдан Хмельницький охо-че включав в свою еліту шляхтичів враховуючи їхню лояльність до но-вої Української козацької держави, досвід адміністративної діяльності, освітній ценз. Багато з українських шляхтичів було призначено на по-сади отаманів, сотників, а генераль-ним писарем зокрема був шляхтич з Овруцько-го повіту Іван В и г о в с ь к и й . Посада гене-рального пи-саря, якого на-зивали «міні-стром внутріш-ніх справ» та «гетьманським к а н ц л е р о м » , набула значної ваги у полі-тичному жит-ті Української козацької дер-жави. Взагалі, н а г о л о ш у в а в видатний укра-їнський істо-рик М.С. Гру-шевський: «Військово-державний уст рій, хоча і належав до само-го суто козацького стану, до одно-го тільки війська запорозького, уже за десятиліття панування гетьма-на Богдана Хмельницького при-йняв характер загальнонаціональ-ного уряду. Український козаць-кий уряд як і українська держав-ність уклалась так швидко, оскіль-ки було ряд загроз , перша перед по-ляками та Московською державою з якою треба було вести перегово-ри від імені Української козацької держави. Отже гетьман став воло-дарем Української держави, та го-ловно українського уряду, якому змушена була підлягати і викону-вати всі накази вся Україна».

Після смерті гетьмана Ук раїни Богдана Хмельницького забажа-ла продовжити українське держав-не життя і в обхід гетьманича Юра-ся, вибрала гетьманом України дов-голітнього військового генерально-го писаря, енергійного Івана Ви-говського. Новий гетьман Україн-ської козацької держави Іван Ви-говський був дуже досвідченим в державних справах людиною. Він, за виразом історика М.С. Грушев-ського: «Був чоловік дуже досвід-чений, розумний, бувалий, не кеп-ський політик, притім без сумніву патріот України, завзятий будівник Української держави. Він оточив себе однодумцями старшинами, що разом з ним бажали розбудовува-ти незалежність України. Був він український шляхтич з київського Полісся, який з самого початку сво-го гетьманування почав продовжу-вати політику Богдана Хмельниць-кого. Іван Виговський дотриму-

вався нейтралітету з Московською державою, Швецією, Кримським ханством та Польщею, щоб забез-печити спокій в Україні і дати мож-ливість утвердитися українській державності, утвердити свою влас-ну позицію в українському народі і суспільстві, як гетьмана України. Гетьман Іван Виговський перехи-

лив на свій бік татарську орду, що була перехилила свої політичні симпатії на сторону Польщі, уклав з Швецією союзну угоду, за якою «шведський король признавав Україну та вій-сько Запорозьке». Добив-ся від Польщі визнання Української держави.

Без сумніву, що як на-ціональна еліта і творець української держави, ко-зацтво, повинно було мати свою військову полі-тику, доктрину, суму по-глядів, які повинні були мобілізувати державу і її збройні сили. На нашу думку, така стратегія крис талізовувалася на со-

юзі козацької еліти з елітою україн-ської православної церкви. Такий союз, вірно наголошує І.С. Сторо-женко, сприяв бурхливому розви-тку культури, освіти, пробуджен-ню національної свідомості, вів до консолідації українського народу, як нації. Останнє викликало злит-тя козацької еліти з широкими ма-сами населення простого козацтва на ґрунті релігії, мови та звичаєвих традицій. Визнання народом Укра-їни козацтва за провідну верству (еліту) українського суспільства виражалося в першу чергу в тому, що він (народ) вбачав у ньому (ко-зацтві) свого захисника та носія найкращих людських якостей: ри-царства, доблесті, честі, гідності.

Саме завдячуючи цим якостям, козацтво, і стало елітою, ідеалом, який повів націю до боротьби за незалежність. Розмах національно-визвольної боротьби, значні успі-хи потягом 1648–1649 р. утвердив віру козацької еліти у можливість досягнення повної незалежності Української держави.

За умов значних перемог крис-талізація національної еліти про-ходила дуже швидко і ставши не-залежною вона сама почала крис-талізувати регіональну структуру влади, залишаючи за собою право впливати на увесь процес україн-ського державотворення за козаць-ким зразком.

Тісний зв’язок з духовною елі-тою підвищувало рівень ролі укра-їнського козацтва, як націо нальної еліти в очах усього україн ського на-роду, що дозволяло остан ньо му ви-творити державну модель суспіль-но-політичного устрою України.

Реальна наявність в Запорізькій Січі елітного політично пануючо-го стану, який складали лише, ко-заки, що розвинувся в час гетьма-нів Богдана Хмельницького та Іва-на Виговського, дало право у цьому дослідженні зроби висновок, що в цю епоху, козаки, як еліта мали всю силу реальної політичної влади.

Свій досвід політичної влади, який утвердився з XV по XVII сто-ліття в Запорізькій Січі, було пере-несено середині XVII століття і в суспільно-політичний устрій Укра-їнської козацької держави, якою у час правління гетьманів Богда-на Хмельницького та Івана Вигов-ського, за власною козацькою мо-деллю, управляла українська ко-зацька еліта.

Проводи на Січ, О. Сластіон, 1855—1933 рр.

Козаки пишуть відповідь турецькому султану; I. I. Рєпін, 1880–1891 рр.

Гетьман України Іван Вигов-ський

Число 6 (12), червень 2011 рокуСтавропігійська історія

МОНАСТИР Велика Лавра – це най-давніший серед 20 монастирів Святої гори Афон у Греції.

Монастир Велика Лавра заснований у 963 році святим Афанасієм Афонським, вихідцем з Каппадокії, який привніс у печерне і відлюд-ницьке чернецтво систему кіновій, саме вона пізніше стала переважним чернечим способом життя як на Афоні, так і інших православних монастирях. Основний ансамбль монастир-ських споруд було споруджено на пожертви імператорів Никифора Фоки та Івана Циміс-хія. Обитель довгий час процвітала, поступово накопичуючи значну кількість володінь. Крім щорічного подаяння золотом, встановлено-го імператорами Фокою і Цимісхієм, візантій-ський імператор Василь II подарував монас-тирю острів. Один за одним монастирі Гомат, Моноксіліт і Амалфітянський відходили у во-лодіння Великої Лаври разом з монастирями Калікас і Ксірокастрон, що підтверджено ім-ператорськими грамотами (хрисовулами) Ан-дроніка II і Димитрія Палеолога (1453—1465). Щедрі пожертви робив і сербський правитель Стефан Душан. Однак піратські набіги, зем-летруси, оподаткування, покладене на монас-тирі за часів турецького ярма, сприяли нарос-тання кризового стану монастиря. Монастир тримався кіновійного статуту до XIV століття. Перетворення Великої Лаври в XIV столітті в загальножительний призвело до встановлення нового типікону. У 1574 році Патріарх Алек-сандрійський Сильвестр повернув монастир до загального проживання. З 1980 року монас-тир живе за статутом кіновії.

Соборний храм (католікон) Великої Лав-ри, зведений у X столітті на честь Благовіщен-ня Богородиці із фресками 18 століття роботи Феофана Стрелітзаса. Католікон має два при-діли. Північний присвячений сорока севастій-ським мученикам, а південний — святителю Миколаю Мірлікійському. У північному боко-вому вівтарі розташована гробниця преподо-бного Афанасія, день пам’яті якого — особли-во шановане свято Великої Лаври.

Серед багатьох дорогоцінних реліквій та да-рів візантійських імператорів зберігаються: хрест та жезл святого Афанасія; дві чудотвор-ні ікони: «Економісса» (поставлена в пам’ять появи святому Афанасію Богоматері на міс-ці, де знаходиться Живоносне джерело) і «Ку-кузелісса», що знаходиться в церкві Введен-ня в храм Пресвятої Богородиці; частини дре-ва Животворящого Хреста Господнього в до-рогоцінних оправах; мощі святих Василія Ве-ликого, Михайла Сінадского, апостола Андрія Первозванного, святого Єфрема Сиріна та ін-ших святих.

В трапезній збереглися фрески XVI століт-тя. У лаврському дворі є куполоподібна хре-щальня з величезною чашею і два тисячолітніх кедри. Бібліотека Великої Лаври налічує при-близно 2116 рукописів, 20 000 друкованих книг і 100 манускриптів іноземними мовах, вісім карт з Коаленівського кодексу (VI століття), Афонський кодекс Великої Лаври, Кодекс 049.

Монастир Велика Лавра занесений у Спи-сок «Світової спадщини ЮНЕСКО» у 1988 році.

Велика Лавра займає перше місце в ієрар-хічному порядку з двадцяти афонських монас-тирів. Як і усі монастирі гори Афон, будучи па-тріаршою ставропігією, знаходиться в прямій канонічної юрисдикції Константинопольсько-го Патріархату. Монастир населений 317 чен-цями, в порівнянні з іншими монастирями, Ве-лика Лавра найнаселеніший монастир.

МонастирВелика Лавра

КЛАСИЧНІ ПРИКЛАДИ СТАВРОПІГІЇ У СВІТІКЛАСИЧНІ ПРИКЛАДИ СТАВРОПІГІЇ У СВІТІ

Сторінку підготувавАртур КУНИЦЬКИЙ

Традиційно монас-тир вважається «ро-сійським», хоча за ет-нічним складом чен-ців став цілком росій-ським тільки в остан-ній чверті XIX сто-ліття, коли перейшов під фактичний контр-оль Російської Церк-ви і російського уря-ду до початку Першої світової війни. Як і ре-шта афонських монас-тирів, будучи патріаршою став-ропігією, знаходиться в прямій канонічної юрисдикції Констан-тинопольського Патріархату; його монахи, за чинною з 1924 року Статутною Хартією Святої Гори, зобов’язані приймати гро-мадянство Грецької Республіки (надається автоматично під час вступу до монастиря).

Нині в обителі мешкають близько 50 ченців, ігумен мо-настиря — архімандрит Ієре-мія, раніше ченець Одеського Успенського монастиря.

Перше руське чернече посе-лення на Афоні існувало вже в XI столітті і визнавалося в якості окремого монастиря у 1169 році. За часів монголо-татарського ярма на Русі біль-шість ченців були греками і сер-бами. Наприкінці XV–XVI сто-літь в монастирі жили пере-важно серби, це засвідчено до-кументами листування адміні-страції обителі з московською владою того часу. Проте в 1726 році в ньому залишилося лише двоє росіян і двоє болгарських ченців за ігумена болгарина. 1735 року монастир проголоше-но грецьким.

Близько 1770 року грець-кі ченці Пантелеймонова мо-настиря переселилися до при-бережної келії на честь Воскре-сіння Христового, що належала монастирю і де на початку XIX століття монастир був заново відбудований господарем Вала-хії Скарлатом Каллімахом. При цьому старий монастир зали-шився діяти як скит.

Із припиненням турецької військової окупації та після від-новлення нормального перебі-гу життя на Афоні в 1830 році, після підписання Адріанополь-ський мирного договору, мо-настир не отримав своїх колиш-ніх маєтків тому, що вони віді-йшли іншим монастирям за бор-ги. Протат навіть хотів виклю-чити обитель зі списку монасти-рів, але таке рішення було від-хилено Вселенським Патріар-хом Костянтином I.

Російська присутність в мо-настирі почала відроджуватися

щей святого Іоанна Предте-чі і Хрестителя Господня; апос-толів: Петра, Андрія, і Матвія, Луки, Філліппа, Фоми, Варфо-ломія, Варнави, Іоакова Алфі-євого, Тимофія, Прохора, і Та-дея; святих Архідіауона перво-мученика Стефана, архідиякона Лаврентія; праведного Йосипа Обручника; Анни — матері Пре-святої Богородиці; Діонісія Аре-опагіта; рівноапостольних Марії Магдалини, царів Костянтина і Олени; святителів: Василя Ве-ликого, Григорія Богослова, Іо-анна Златоустого та багатьох ін-ших святих.

Чудотворні ікони: Ікона Ма-тері Божої, що іменується «Єру-салимською», над царськими воротами, ікона святого Пред-течі і Хрестителя Господнього Іоанна; стародавня ікона свят-го великомученика і цілителя Пантелеймона й ікона святого священномученика Харалампія.

Інші храмиТретій храм освячений в ім’я

святителя Митрофана Воро-незького чудотворця, а також діє паракліс, або менший храм

Успіння Пресвятої Богородиці. Крім цих храмів діють параклі-си: Вознесіння Гос-поднього; Різдва Пре-святої Богородиці; Введення в храм Бо-жої Матері; Св. Ар-хангелів; Успіння глави святого Іоан-на Предтечі Господ-нього; Богоотця Іоа-кима та Анни та свя-того Йосифа Обруч-ника; святого священ-

номученика Харалампія; свято-го Миколая чудотворця; свято-го великомученика Дімітрія Со-лунського; святих Костянтина і Олени; святого Сави Освячено-го; святих великих князів — Рів-ноапостольного Володимира та Олександра Невського; препо-добного Сергія Радонезького чудотворця; преподобного Ге-расима Йорданського і Ієроніма Стрідонского; на честь всіх Свя-тих Афонських (при братській лікарні).

Поблизу монастиря знахо-диться так звана гробниця, з церквою в ім’я апостолів Петра і Павла, де упокоююся брати. Недалеко від неї церква свято-го Апостола і Євангеліста Іоан-на Богослова. Поблизу неї в но-вому великому корпусі церква Преображення Господнього, де користуються лікуванням хво-рі ченці-келіоти і пустельники, а також миряни. Там же ще два паракліси: Божої Матері «Ско-ропослушниці» і святих Іоан-на Златоустого і Макарія Вели-кого. Останнім часом збудова-ні та освячені дві церкви в одно-му корпусіН: в ім’я Святителів Петра, Олексія, Іони і Філіпа і в ім’я свтогоя Архангела Рафаїла.

Поза монастиря на різних міс-цях монастирської землі, ски-тах, метохії і при пустельниць-ких келіях ще 36 церков.

МОНАСТИР святого Пантелеймона, або Россікон — ро-сійський чоловічий православний монастир на Святій горі Афон, займає в святогірській ієрархії дев’ятнадцяте місце. Розташований на південно-західному узбережжі півост-рова Айон-Орос. Від монастиря святого Пантелеймона до Карієса дві години ходу; до Ксенофонта — одна година, до Ксиропотому — три чверті години. Ще один монастир свя-тої гори Афон, що відноситься до ставропігії.

Монастир святогоПантелеймона

із прибуттям до нього в 1830 р. ієромонаха Анікіти (князь Сер-гій Ширинський-Шихматов) і ієромонаха Ієроніма (купець-кий син Іван Соломенцев; † 1885). Ігуменом з 1821 року був грек Герасим, який благословив російську присутність. Монас-тир користувався покровитель-ством російської імператор-ської родини і в другій полови-ні XIX століття розрісся і роз-будувався.

Першим російським ігуме-ном став в 1875 році архіман-дрит Макарій (Сушкін). Зна-чне зростання кількості насель-ників з Росії викликало кон-флікти. До кінця XIX століт-тя монастир став найбільшим на Святій Горі за площею і чи-сельністю братії. До 1903 року налічувалося 1 446 ченців, а до 1913-го — понад 2 000.

Російські насельники бажали офіційного визнання російської юрисдикції за монастирем, а та-кож іншими російськими посе-леннями на Афоні. На початку XX століття російський Свя-тійший Синод і уряд розгляда-ли сам монастир і всіх руських насельників на Афоні як таких, що перебувлаи в їх юрисдикції. Проте така практика була пря-мо заборонена Статутом Святої Гори, прийнятим в 1924 році.

Хоча після Другої світової війни Московський Патріар-

хат РПЦ і влада СРСР числли-ли монастир святого Пантелей-мона серед обителей РПЦ, для того не було ніяких церковно-або цивільно-правових підстав. Наприкінці 1980-го насельни-кам монастиря Вселенською Патріархією прямо вказано на неприпустимість приношення імені Московського Патріарха на громадському богослужінні.

КатоліконГоловний собор монастиря

присвячений імені святого ве-ликомученика і цілителя Панте-леймона, чесна глава якого збе-рігається в обиетлі та становить безцінний скарб.

Крім того, в цьому храмі зна-ходяться й інші святині, серед яких частини Древа Хреста Гос-поднього і святих мощей: свято-го Іоанна Предтечі і Хрестителя Господня; глава святих препо-добномученика Стефана Ново-го та преподобномучениці Па-раскеви; ребро святої велико-мучениці Марини, частки мо-щей святого Йосифа Обручни-ка, апостола Фоми, преподобно-го Симеона Стовпника; святих

мучеників Георгія Побідоносця, Дімітрія Солунського мирото-чивого, Іоакова Персіянина, Кі-рика, Трифона, Євстратія, Ми-кити, Феолора Тирона, священ-номученика Харалампія. Тут же частина від каменя, відкоченого від гробу Господнього, з якого зроблений седмісвещнік.

Другий соборДругий собор освячений на

честь Покрови Пресвятої Бо-

городиці. Серед святинь цьо-го храму: кілька частин Живо-творящого Древа Хреста Гос-поднього; частини святих мо-

Число 6 (12), червень 2011 року Світогляд

Засновник і видавець: Громадська організація«Львівське Ставропігійське Братство»,Університет «Львівський Ставропігіон».

Реєстраційне свідоцтвоЛВ №954/207 від 20.05.2010 року

Головний редактор Юрій ПОГОРІЛЯК,

заслужений журналіст України, професор

Склад редколегії:Олена МАКСЮТА – заступник го-ловного редактора;Мирослав ПАРАНЧАК – відпові-дальний секретар (член Національ-ної спілки журналістів України)

Члени редколегії:Богдан ВОВК, Ігор ГУРГУЛА,

Аліна МИКОЛИШИН, о. АРТЕМІЙ, БОГДАН СУШИНСЬКИЙ.

РЕДАКЦІЙНА РАДА: Іван ЗЯЗЮН – академік Національної акаде-мії педагогічних наук, доктор філософських наук (м. Київ); Роман ЛУБКІВСЬКИЙ – поет, лауреат Національної премії ім Т. Шевчен-ка, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Богдан СУШИН-СЬКИЙ – письменник, заслужений журналіст України, академік, по-чесний професор Університету «Львівський Ставропігіон»; Левко РІЗНИК – письменник, лауреат премії їм. О. Гончара; Володимир ОВСІЙЧУК – доктор мистецтвознавства, професор, член-кор. Ака-демії мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевчен-ка; Олег КУПЧИНСЬКИЙ – голова НТШ в Україні; Галина ПОБЕРЕЖ-НА – доктор мистецтвознавства, професор (м. Київ); Іван СВАР-НИК – історик; Михайло КРІЛЬ – доктор історичних наук, профе-сор; Ігор ОГІРКО – доктор фіз.-мат. наук, професор, директор Ін-ституту Східної Європи при Університеті «Львівський Ставропігіон» Зам. №

Шляхом самопізнання

…Необумовлена любов до себе і кожного з оточуючих це світло, що дозволяє адекватно сприймати і чіт-ко усвідомлювати свій власний жит-тєвий шлях. Віра може бути охарак-теризована як парадоксальне відо-браження безпомилкового вчинку. Оскільки логічного пояснення в цьо-му випадку не існує, тому і пояснен-ня можливим є лише на власному до-свіді.

Народна мудрість гласить: дові-ряй, та перевіряй, сім раз відмір, один – відріж і т. п. Все це якраз про на-буття власного практичного досвіду. Першим кроком є довіра тому в кого є практичний навик, наступним кро-ком є перевірка на власному досвіді, і лише таке поетапне проходження на-дає нам впевненості і віри у дії, яку ми виконуємо. Це схоже на набуття певної функціональної спроможнос-ті, кожна дитина саме так робить пер-ший крок. Пізнання власної природи відбувається за тим же принципом. Тобто перш за все ми мусимо усвідо-мити власну природу, природу твор-ця, і всі дії мають також бути адекват-ними. Земля, Сонце і весь Всесвіт в цьому контексті також розглядаєть-ся лише з позиції живої істоти.

Сучасній науці вже давно відомо, що енергія у своєму прояві є ціліс-ною і безмежною. Згідно з кванто-вою теорією наше тіло є цілісною по-льовою структурою, що невід’ємно пов’язана з усім оточуючим просто-ром і перебуває у процесі постійної взаємодії і взаємообміну з ним.

Лише свідома, вірна дія може вне-сти свій посильний внесок в гармоні-зацію оточуючого нас довкілля. Од-нобокість і дія по шаблону, по пи-саному, нажаль призводить і до від-сутності цілісності і бажаної повно-ти у кінцевому результаті. Лише ціле число при маніпуляції з іншим цілим числом в результаті дає ціле число. Можливо якраз приклад з ці-лим числом зможе наглядно проде-монструвати можливість отриман-ня , чи не отримання бажаного кін-цевого результату. Поміркуй сам, який результат дії буде у людини, яка не перебуває в стані цілісності, а що, коли людина взагалі не усві-домлює про що йдеться? Існує та-кий вислів: міцність ланцюга зале-жить від міцності найслабшої його ланки. Лише цілісність є запору-кою міцності кожної ланки ланцюга.

Дай відповідь сам собі на просте запитання – чи являєш ти собою ці-лісну ланку і якщо так, то в якому ланцюгу ти є складовою ланкою? На перший погляд це дуже проста дія, та

МЕНІ ПОЩАСТИЛО бути свідком народження незвичайної книги, яка, за відгуками багатьох читачів, захоплює своєю гли-биною природної мудрості. Редактор, яка готувала до друку цю працю збентежено сказала: «Я не можу перевіряти помилки, я зачитуюсь! Ще не бачила, щоб в такій простій формі говори-ли про такі сокровенні речі». Зауважте, не писали, а говорили. Так, ця книга ніби говорить з вами. Вона неначе жива. Коли по-чинаєш її читати, робиться затишно та спокійно. А коли потріб-но отримати відповідь, достатньо відкрити навмання її сторінки. Під час літературного опрацювання книги, ми намагалися збе-регти її принцип подачі інформації, щоб не порушити суть.

Гортаючи нотатки автора (1999–2006 рр.), неначе потрапляю в ті часи. В уяві розгортаються цікаві образи, охоплюють нові пере-живання. Влучно зроблені акценти розкривають в іншому ракурсі звичайні речі. Дійсність висвітлюється у всій можливій повноті.

Із задоволенням пропонуємо вам особисто познайомитися з матеріалами, які лягли в основу написання книги Костянтина Солдатенка «ОБРІЙ».

Олена МАКСЮТА

У нас немає лише того, до чого ми не прагнемо.Ми можемо отримати лише те, на що внутрішньо нала-

штовані, те, на що націлене наше прагнення.Потрібно не тільки чітко усвідомити і сформулювати

своє прагнення, необхідною умовою є його обґрунтування. Це своєрідне споріднення з простором для подальшого орга-нічного сприйняття та впровадження. За умови твоєї чіт-кої відповідності своєму прагненню, у довкіллі починається процес, участь у якому дає бажаний результат.

Коли ми перебуваємо у відповідності зі своїм прагнен-ням, то почуваємо себе прекрасно. Це саме те, що назива-ється натхненням. Це радість, вдячність, безперешкодне стремління до мети.

Радій, бо життя –це дар Божий. І воно буде таким, яким ти його зможеш створити.

Не страждай від життя, а усвідомлюй свій життєвий потенціал і скеровуй його у відповідне русло. Не опускай руки, а залежно від обставин дій доцільно.

Коли ми знаємо, що нам необхідно, то і знайдеться шлях для реалізації задуманого.

Пошук підтверджень руйнує віру. Але якщо повіриш, підтвердження самі знайдуть тебе.

Більшість часу витрачається нами на знаходження під-тверджувальної інформації та на боротьбу з сумнівами.

Сумніваєшся – не дій. Дієш – не сумнівайся!Наші мрії та бажання чогось варті, коли супроводжу-

ються конкретною дією. Прояви рішучість та стійкість, і вони виправдають себе. Тільки дія породжує результат.

Життя не говорить тобі нічого, воно все проявляє.Кожна людина є невід’ємною часткою простору і, як

наслідок, відображає в собі всі процеси, що відбувають-ся в цьому просторі. Все велике життя пульсує в ньому, як зовні, так і всередині. Картина світу прямо залежить від дій кожного з нас. Рівень нашої свідомості є мірилом рівня нашого буття. Якість нашого життя є наслідком свідомої або несвідомої дії, що ґрунтується передусім на власному виборі.

Крапля за краплею і камінь точатьСвідома, образна, спонтанно вірна дія дає бажаний ре-

зультат. Це дуже схоже на потік води – він непередбачу-ваний, а за суттю своєю завжди цілеспрямований.

Податливе бере гору над міццю, м’яке долає твердь. Ді-йте за аналогією!

Неможливе стає можливим, коли віриш в диво.Ми є безкінечним полем нескінченних можливостей. Лю-

дина є тим універсальним проявом, через який Творець піз-нає самого себе. В основі кожного з нас є та Божествен-на Іскра, яка дозволяє у стані відповідності будувати свій власний світ, бути творцем своєї долі. Всі можливі обме-ження є лише в нас самих.

за матеріалами книги К. Солдатенка «Обрій»Цитати, які ведуть до щастя

Світлина Сергія ГОРЕЛИШЕВА

Підготувала Олена МАКСЮТА

я знаю, що зазирнути в самого себе не так вже й легко. Особливо на по-чатковому етапі це може, м’яко ка-жучи, здивувати. Ця дія дуже схо-жа на погляд у дзеркало, якщо дов-го цього не робив, то можливе зди-вування, а якщо цього не робив ще ніколи? Розгубленість а можливо і страх може викликати нерозуміння, неусвідомлення потреби в змінах, як невід’ємних складових подаль-шого розвитку. В основі такої реак-ції, в більшості випадків, є попере-дній життєвий досвід. Звичайно ж це вплив соціуму, спочатку середо-вище впливає на якість і рівень на-шої свідомості, і лише при досягнен-ні необхідної цілісності і повноти пе-реживання, виникає унікальна мож-ливість завдяки свідомим діям змі-нити оточуюче середовище, або ото-чуючих в цьому середовищі.

Немає ніяких об’єктивних при-чин боятися зазирнути в самого себе, адже лише знаючи вихідні параме-три, можливою стає передбачува-на дія, спрямована на отримання ба-жаного результату. Сила, що прихо-вана в кожному з нас, діє незалежно від нашого бажання, чи небажання її визнання. Це потенціал твого роду – племені, а йде він від Роду і від на-роду. Цікавим може виявитися той факт, що термін «Тотем» означає Рід, сила Роду. Саме цей унікальний фе-номен є ні чим іншим, як Духом Опі-куном, Ангелом Охоронцем, Спасом нерукотворним, лише завдяки його вірній функціональній дії став мож-ливим факт нашої появи на світ.

Опанування цим потенціалом є можливим лише з позиції цілісних взаємин за певною аналогією, ото-тожнення і образного сприйняття. Оскільки час та географічне розта-шування, вносять свої певні корек-тиви в картину сприйняття оточую-чого середовища, то й корекція має бути проведена так, щоб образ мав відтворювати всю можливу повноту і цілісність явища. Подальша дія ви-глядає дуже цікаво. Тобі, напевно, ві-домі правила поведінки на воді, або правила поводження з вогнем? Оче-видним може виникнути запитан-ня: при чім тут ці правила? Саме за-раз я й спробую розкрити це. Знаю-чи правила поведінки на воді, і вико-нуючи їх, ти, любий друже, маєш на-году отримати неабияке задоволен-ня від спілкування з водною стихією. Та іноді нехтування елементарними правилами може призвести до незво-ротних, фатальних наслідків. Майже повністю можна провести аналогію і з взаємодією зі стихією вогню. По-

міркуй сам, чи буде актуальним ви-щезазначене стосовно власного по-тенціалу?

Та коли це твій потенціал, то ска-жи, хто окрім тебе самого має ним розпоряджатися? Зараз ти пережи-ваєш, можливо, найважливіший мо-мент у своєму житті, адже коли ще ти дізнаєшся, що найбільший скарб, який тільки можна собі уявити, захо-ваний в тобі самому. Пізнаючи себе, пізнаємо Світ, так гласить мудрість. А про те, що Царство Господнє все-редині нас, також ймовірно ти чув. Свідоме злиття, взаємопроникнення і цілісне сповнення з первинною сут-ністю, відкривають можливість по-дальшої органічної прогресії.

Ти маєш безпосередній, прямий зв’язок з Родовим Джерелом. Пуп – це універсальний портал приходу в цей світ. Саме він і зберігає інформа-цію про зв’язок з материнським ло-ном, як з Універсальним Родовим Джерелом.

Образно кажучи, Універсаль-не Родове Джерело, проявляє себе в кожному материнському лоні. Це і є

та Неупиваїма Чаша, котру немож-ливо вичерпати, а наповнюючи, ніко-ли не буде досягнуто меж. Відновив-ши інформаційний зв’язок з Універ-сальним Родовим Джерелом, ти зно-ву почуватимешся впевнено і ком-фортно, як у Бога за пазухою.

За умови, що це відбувається з то-бою вперше по-справжньому, можли-ві певні дискомфортні відчуття як на емоційному, так навіть і на фізично-му рівнях. З моменту, коли розпочи-нається справжня взаємодія з Духом Опікуном, починається цікавий про-цес, схожий на процес вилуплення пташеняти з яйця. Зовнішня захис-на стінка, інформаційна матриця, або стереотипний шаблон, яким ти ке-рувався, змінюються, і тоді може ви-никнути враження, що руйнуються самі основи дійсності. А буває й так, що все без вийнятку здається повним безглуздям і взагалі втрачає сенс.

Та все це є лише ілюзія. Насправ-ді ж ти стаєш самим собою справ-жнім, звільняючись від упереджено-го ставлення до речей і подій. Ти ста-єш вільним!!!

Нічого іншого не залишається як довіритися цьому процесові та як мала дитина розпочати свідому дію над оновленням власної карти-ни світу. На перший погляд це ціл-ковита нісенітниця, та насправді ж кожен з нас проходив цей шлях від самого народження, але цього не пам’ятаємо, як не пам’ятаємо влас-них перших кроків, і вимовлених перших слів. У критичних ситуаціях дії, головно, відбуваються рефлек-торно, довіра, перевірка, віра, вірна дія – це відображення етапів осмис-лення дії і засвоєння її на рівні реф-лексу. Лише коли ти навчишся до-віряти цьому процесові, на практиці досягнеш власного результату, мож-ливою стає цілісність наступних дій. Адекватність дій – це також прак-тичне напрацювання, спочатку по-трібно позбавитися страху свідомо бути самим собою. Лише за межею страху проявляє себе творчість, на-тхнення – це цілісна дія не за страх а за совість.

Незалежно від того, яку кількість і яких саме семінарів ти провів до цього часу, який професійний рі-вень власних напрацювань ти маєш, дія має все одно відбуватися, не свя-ті ж горшки ліплять. Шлях подолає лише той, хто рухається цим шля-хом, як кажуть – достойний про-йде. До речі, поміркуй, хто такий до-стойник, який зміст вміщує в собі цей термін? Мрія, образне мислен-ня – це саме те, що спонукає до по-дальшої дії, формує внутрішнє праг-нення для досягнення бажаного. Є такий вислів: прагнення душі фор-мує плин подій у довкіллі. Наша під-свідомість, як стверджують сучасні вчені, сприймає лише дієвий прояв. Лише свідома, образна і доведена до автоматизму, тобто спонтанно вірна дія дає бажаний результат, побачимо універсальне відображення цілісно-го простору у всій своїй багатогран-ності і повноті.