ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 20071

У цьому номері:

ВВВииидддаааєєєтттьььсссяяя зззааа ббблллааагггоооссслллооовввееенннннняяямммррреееккктттооорррааатттууу ЛЛЛьььвввііівввсссььькккоооїїї ДДДууухххооовввннноооїїїСССееемммііінннаааррріііїїї СССвввяяятттооогггооо ДДДууухххааа

Реєстраційне свідоцтво

ЛВ 300 від 1996 р. Б.

Виходить з березня 1996 р. Б.

Редактор:ВВВооолллооодддииимммиииррр ЧЧЧууупппррріііннн

Заступник редактора:ОООлллеееггг ОООвввсссяяяннниииккк

Літературний редактор:ОООллльььгггааа БББааарррааабббааашшш���РРРеееввваааккк

Комп’ютерна верстката набір:ОООссстттаааппп ГГГнннааатттіііввв

МММаааккксссиииммм БББііілллиииййй

ІІІгггоооррр ЯЯЯкккиииммм’’’яяяккк

Дизайн обкладинкита фотографія:МММииихххааайййлллооо ГГГуууцццуууллляяяккк

Відповідальний за друкта розповсюдження:МММииихххааайййлллооо СССееемммчччииишшшиииннн

Цензор:ооо... ВВВооолллооодддииимммиииррр КККрррууушшшеееллльььнннииицццььькккиииййй

АААдддрррееесссааа:::Львівська Духовна Семінарія Святого Духа,вул. Хуторівка, 35,м. Львів, Україна, 79070тел./факс: (032) 244893859e8mail: piznay_pravdu@ukr.net

hhhttttttppp::://////mmmaaagggaaazzziiinnneee...llldddsss...lllvvviiivvv...uuuaaa///

Р/р: 26001301410964 ЗКПО 13839856

МФО 325633 ЛУБАИ ПІБ

Редакція має право редагуватита скорочувати подані матеріяли.Рукописи не повертаютьсята не рецензуються.

Часопис спирається на “Українськийправопис. Проєкт найновішої редакції”Інституту української мови НАН

України, 1999.

ПППррриии пппееерррееедддррруууцццііі пппооосссииилллааанннннняяя нннааа «««ПППііізззнннааайййПППрррааавввдддууу»»» оообббоооввв’’’яяязззкккооовввеее...

©©© «««ПППііізззнннаааййй ПППрррааавввдддууу»»»,,, 222000000777...

№5(83)листопад−грудень 2007

Чи

та

йт

е, с

піл

ку

йт

ес

ь, п

иш

іт

ь н

а с

ай

ті “

Піз

на

й П

ра

вд

у”

:

mmm

aaaggg

aaazzz

iiinnneee

...lllddd

sss...lll

vvviiivvv

...uuuaaa

Тема

Святість. . . . Чи легко її осягнути? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2Святі живуть серед нас . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4Святість ховається у простоті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5Святий – це той, хто вибрав хрест . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7Чернець із надзвичайною покорою. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8Святий між нами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

Простір спілкування

Життя крізь терни до зірок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Дорога спасіння

Серце, яке любить . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16Чи може терпіння бути ласкою Божою . . . . . . . . . . . . . . . 16Стежками духовного сцілення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18Система Вавилону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20Христос – дорога спасіння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21

Полеміка

Літургія і нові перспективи православно8католицького діялогу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Літургійне богослов’я

Свята Літургія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25Іконографія Вишгородської (Володимирівської)Богородиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

Сторінками історії

Україна й українці без кордонів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

Нам пишуть

«Слава Ісусу Христу!» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

Це цікаво

Святі покровителі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

Поезія

Лист від святого Миколая . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

2

Те м а

Вчора, сьогодні, завтра святість не змінить свогозначення. Так само для людства завжди буловажко зважитись жити у святості відповідно до

Божого слова.

Чи святість – це досконалість? До певної міри – так,але шлях до неї довгий, часом – тривалістю в цілежиття. З історії християнства відомі випадки, коли якдорослі, так і діти обирали шлях смерти і цимзасвідчували свою позицію – ні на крок не відступативід Христа. Такий вчинок був однією з передумоввизнати їх святими.

Позиція, принцип займає у стосунках молодихлюдей важливе місце. Хтось розпочав курити,зловживати спиртними напоями, щоб відрізнитисьвід инших, потім він шукає все нові шляхи, яківиражені у поведінці, стилі одягу… Така позиціявідстоюється з якнайбільшими стараннями. Можнатакож відвідувати театральні вистави не тому, щовідчуваєш у цьому внутрішню потребу, тягнешся домистецтва, а лише тому, що це підносить тебе в очахпевного кола людей і цим ти прагнеш прокласти собішлях до омріяної мети. У кожного є свій принцип,життєва позиція, яка визначає його поведінку. Необов’язково принциповість стосується чогосьнегативного, того, що суперечить християнськійморалі. Та спрямована вона передусім на повсякденністосунки між людьми без огляду на Бога.

Цікаво, що дехто з української молоді, розмежовуючихристиянина і святого, стверджує, що першим бутилегше, бути ж святим, а особливо, коли йдеться просучасну молодь – просто нереально. Але якщопроникнути у суть поняття «християнин», торозуміємо, що йдеться про наслідування Христа.Кожне ж поняття передбачає набір певниххарактеристик, що дозволяють називати конкретнуріч так, а не инакше. Наприклад, людину називаємолюдиною, а не будинком, деревом… Хоч часомтрапляється чути приписування людській особі назвиякоїсь тварини через схожість їх рис поведінки. Тацим ми все ж нездатні підвести цю людину і тваринупід одну лінію і сказати, що вони тотожні. Навітьтварини того самого виду розрізняються між собою«характерами».

Так само і християни різні, але вони б мали вповнівідповідати тим ознакам, щодозволяють говорити проних як про християн вістинному, повному значенніцього слова. Тобто йдетьсяпро цілковите наслідуванняХриста, а тому – святість.Христос закликає нас бутидосконалими, як ОтецьНебесний досконалий.Потрібно через усе нашежиття прямувати досвятости, до Бога через

виконання Його слова.

Слід пам’ятати, що святі – це не лише ті, когоканонізовано Церквою. Їх імена та чисельність відомілише Всевишньому. Він любить, прощає, допомагає.Ніхто не несе більшого хреста, ніж це йому під силу. Атому, як би не було важко, не втрачаймо віри, недоручаймо «бути святим» иншому, кажучи «це мені непід силу, я грішник». Так чи инакше, доведетьсявідповідати за свої вчинки і бездіяльність. Тожмолімося, чинімо згідно із Його словом, і святість небуде для нас чужою. Адже зі Свого боку Бог даруєблагодать і запрошує до святости. Впавши у гріх,знайдімо, завдяки Божій підтримці, силу встати.

Чи легко бути святим? І так, і ні. Легко тому, що цьомусприяє Сам Бог. Він дає сили до святости тому, хтоцього прагне, та й загалом робить перший крокназустріч кожному. Дитина, знаючи, що батьки їїпідтримають, із великим запалом береться за будь8якусправу. Та наш небесний Отець є ще більшимгарантом, покладаючись на який, людина стаєвпевненою у кожному своєму вчинку. Перепони ж досвятости лежать у самій людині, адже вона робитьвибір, відповідно до якого шлях до її святости абонаближається, або віддаляється. Складність же полягаєу тому, чи молода людина усвідомлює, якимполярними є життя у святості і життя у гріху і що

Святість…чи легко її осягнути?

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 20073

золотої серединки між ниминемає. Тому що кожен «маленький»гріх веде до більшого, а вміннясказати «ні» навіть малій поганійзвичці, «виробляє імунітет» проти«хвороби гріха», що не єприродним станом людини. Воновиробляє життєву позицію,укріплює у святості.

Ставши на шлях святости,потрібно зуміти не зійти з нього.Але, здавалося б, як розпізнати,коли ми на ньому були? Святість –це хоч і результат життєвихвиборів та діяльности, аленасамперед – це завжди процес,оскільки постійно людиназустрічається з різнимисуспільними викликами, а вонивимагають відповіди. Ті, кого миназиваємо святими, йшли доцього довгим тернистим шляхом і,утверджуючись у святості,наближалися до Бога.

До святости покликаний кожний знас. Бог дав людині владу пануватиу цьому світі і співтворити разом зНим. Та чи може за це братися той,хто відійшов від святої людини,яку створив Господь? Томузавданням кожного є, насамперед,повернутися до святости, щобмогти йти за Божим планом щодолюдини. Святість – це те, чогоГосподь очікує від нас, але тим неменше, дарує нам свободу вибору.

Сказати «так» або «ні» конкретнійлюдині, звичці, потребісуспільства – це обрати чивідкинути святість. Але вона не єтакою важкою для осягнення. Як і вшколі, на робочому місці, вособистому житті… ми вчимося віднайпростішого, так і вправляння усвятості теж може відбуватисяпоетапно. Але у кожного початокбуде иншим. Для когось – цевідвідування святого храму,відмова від попереднього способужиття, спроби прислухатися ізрозуміти иншого (себе). Цетакож готовність пожертвувативласним часом і майном; відмовавід брехні. Та й зрештою – цепросто готовність розрадити утривозі, посміхнутись і тимвнести у серце ближнього спокійта радість. Та головне – робити усеце безкорисливо. Погодьмося, не

раз ми це робили, якщо захочемо– можемо і повторити, не так цескладно (все ж вивчити китайськумову або санскрит набагатоважче)! Але що потрібно, щобзахотіти? Мабуть, переконання унеобхідності певних вчинків унашому житті, в житті близьких,суспільства загалом.

Такі маленькі спробиудосконалення у святостіпоказують, що ми здатні непотонути у бурхливому моріповсякденности та гріховности. Анавчившись плавати на маленьківідстані, ми впевнено прямуємо удалечінь, відкриваючи щораз новіпростори прекрасного. Адже життяз Богом таке чудове!!! Воносамодостатнє. Тоді не хочетьсямати іншого, «більшого і кращого».І такий стан не набридає, тоді нехочеться щораз нового…

Кожному неодноразово хочетьсяспробувати різних цікавинок, якіпропонує сучасний світ із йоговисокорозвинутими технічнимизасобами. Людина завжди хочехорошого і багато. То чому ж неварто спробувати святости, навласному досвіді оцінити їїпереваги? Чому з8поміж багатьохпропозицій сучасного життя самесвятість ми залишаємо без уваги?

Із малих вчинків народжуютьсявеликі результати. Головне –зважитись на них. Героями ненароджуються, а лише стаютьзавдяки усвідомленню того, що є, ітого, що може бути, якщо… людиназдатна зробити крок усуперечусталеному розумінню, певнимстандартам поведінки. Хтось можествердити, що до героїчнихвчинків (а саме такою святість була

завжди), найбільш здатні люди ізпевним типом темпераменту,тобто комусь це більш властиво.Але якщо йдеться про святість,завдяки спільній природі,створенню людини на «образ іподобу Божу» вона однаковоюмірою доступна усім.

Питання ж полягає у тому, чидозволяємо їй вийти із темниці,куди ув’язнив її кожен з нас, іпроявитись назовні через нашежиття. Адже, щоб бути справжнімхристиянином (тобто святим),недостатньо лише внутрішньовірити у Бога, у важливість Йоговчення. Із Біблії відомо багатовипадків, через які розуміємоважливість вияву нашої віриназовні. Зокрема, Христос посилавучнів проповідувати і навчати усінароди, казав, що за діламипізнаватимуть християн. Та й чимє Його слова «що ви одному збратів Моїх менших зробили, теви Мені зробили», як не підказкою,що слід діяти по8християнськи, щоне лише віра, а й вчинки важливі.Як думка (переконання), так івчинок може бути святим абогрішним.

Тому, здійснюючи певний вчинок,задумаймося, чи зробив би цеГосподь? Пам’ятаймо, що Вінзавжди біля нас. Не біймосянаслідувати Христа, бутисправжніми християнами!Звернімося до Нього і попросімопоради. Він завжди допоможе, ами, таким чином, зростатимемо усвятості.

Марія КохановськаМарія КохановськаМарія КохановськаМарія КохановськаМарія Кохановська

4

Порівняно нещодавно Святіший ОтецьБенедикт XVI беатифікував Євросію Фабріс –матір дев’ятьох дітей, яку також називали

«Мама Роза»; ця жінка дала Католицькій церкві трьохсинів, які обрали священичий шлях. Вкотревселенська Церква демонструє сучасному світовіпостаті жінок, які, всупереч всіляким життєвимтруднощам, зуміли зберегти сімейні цінності і непіддатись на спокуси сучасного світу, що нівелюютьпоняття сім’ї та християнського виховання молодогопокоління. Згадати хоча б Жанну Беретту Молле, якатакож була зачислена до лику святих КатолицькоїЦеркви Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ, їїсамопожертвування Папа назвав прикладом любови,що веде шляхом Христа: «Нема більшої любови за ту,коли хто віддасть душу свою за ближніх». ЖаннаБеретта Молле відмовилась зробити аборт за великоїзагрози втрати власного життя. Через тиждень післянародження дитини ця свята матір, яка віддала життяза своє немовля, померла. Знаючи про загрозу

втратити життя, вонабула переконана, щодитина, яку носить,має такі ж права, як ікожна людина. Церквапобачила в цьомуп о д в и ж н и ц т в іприклад, актуальнийдля сучасного світу,коли люди так легкопереступають черезсімейні цінності,вбиваючи ще

ненароджених дітей або ж просто відмовляючись відбатьківської опіки над ними.

Не пройшло і року, як Католицька Церква проголошуєблаженною ще одну жінку – Євросію Фабріс, яка всесвоє життя, незважаючи на скрутне матеріяльнестановище, будучи матір’ю дев’ятьох дітей,допомагала багатьом иншим нещасним дітям, а такожнадавала кров тим дітям, які постраждали в І світовійвійні. Вона походила із простої сім’ї і після двох роківнавчання була змушена залишити школу, щобдопомагати батькам по господарстві.Беатифікаційний процес Євросії розпочався 1975 р.,а у 2004 р. за нею було визнано чудо: вона допомоглажінці, яку не могли вилікувати жодні лікарі. Єпископ,який був присутній на беатифікації, назвав цю жінку«прикладом, доступним кожному». «Будучи дружиноюі матір’ю, вона прожила життя згідно зєвангельською простотою, з покорою приймаючи всіщоденні труднощі сімейного життя і постійношукаючи Божої волі. В тому, що її діти присвятили

себе покликанню до священства, Фабріс черпала своюпотіху», – зазначив єпископ Чезаро Носілья.

Справді, ця проста жінка, яка, здавалось би,занапастила своє життя у сімейних клопотах, булапо8справжньому щасливою, адже своїх дітей вонаніколи не вважала якимось тягарем, а навпаки –дякувала Богу, що послав їй тих людей, заради якихвона жила на цьому світі, які наповнювали її життясенсом і додавали сили поборювати всі життєвітруднощі. Сьогодні світ сміється із жінок, які поклалисвоє життя на вівтар служіння своїй сім’ї. Великасім’я вважається пережитком старих часів, а жінок,які „загрузли” у сімейних хащах, суспільство простоне сприймає. Сучасний фемінізм і емансипаціяжіночої статі проповідує цілковито протилежніцінності, начебто захищаючи права жінок насамореалізацію і вираження своїх прав у суспільстві.При цьому нехтуються всілякі сімейні цінності, яківважаються кайданами для жінки. Результати такоїфеміністичної „філософії” очевидні: мільйониневинних дітей стають жертвами аборту саме черезте, що вони можуть завадити професійній кар’єріїхньої мами. Так виглядає, що сьогодні ми дуже легкоможемо розпоряджатись чужим життям, визначати,хто буде, а хто не буде жити на білому світі.

Приклад тих святих жінок, які кинули викликсучасному світові, є чи не єдиним порятункомсучасної цивілізації смерти, яка на чорне говорить –біле, а на біле – чорне. Ще раз вони пригадують намсправжні ідеали, які несуть життя, а не смерть.

Здається, ми заблукали, але це ще не найгірше.Найгірше те, що ми хочемо бути заблуканими. Але щодалі? Невже далеко зайдемо?

Андрій СолецькийАндрій СолецькийАндрій СолецькийАндрій СолецькийАндрій Солецький

Святі живуть

серед нас

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 20075

Святістьховається у

простоті

Святість сьогодні розуміють доволіказково та нереально. Часто можнапочути тези на кшталт: «Святим

може стати тільки той, хто живе умонастирі», «святими народжуються»,«святий це той, хто ходить під Богом» табагато инших. Святість у ХХІ століттівважається за щось старе, яке можнапобачити тільки на іконах Церков, більшетого, святість зводиться до примітивногоміту, який «колись таки в історії звучав».Натомість сучасна людина не може аборадше боїться визнати, що бути святимсьогодні – це також реально. Здається,людство виставило святість на марґінес якнайбільш нецікаве та неактуальне явище.Сьогодення більше диктує правила дляборотьби та конкуренції між суб’єктами, аніж дляпокори та любови. Проблема непопулярности святогожиття криється в тому, що ця святість вимагає відлюдини великих зусиль та боротьби. Щоби чогосьосягнути, потрібно найперше від чогось відмовитись,пожертвувати тим, що відриває від доброї дороги.Потрібно жити згідно з певними моральнимиправилами та законами. Як часто бачимо, людинівластиво шукати простішої та легшої дороги, щобиоминути такі «примітивні» та «старомодні» Заповіді.Натомість саме на цих десяти Заповідях Христосбудує шлях до Царства Небесного для людини. Декалогнерозривно пов’язаний з його виконанням, а, радше,цей закон повинен бути вписаний у її серце.

Поряд із мітом про нереальну святість у ХХІ століттічасто стають непомітними ті, хто намагаєтьсярозвіяти його. Такі люди кидають виклик закам’янілимта усталеним формам суспільного життя, і часто їхнєжиття подібне до білої плями на чорному папері.

І с т о р і о г р а ф і ях р и с т и я н с т в ан е о д н о р а з о в оставить нам у прик8лад життя багатьохлюдей, які сталисвіточами святости івпровадили її уреальність. Слід відїхнього життя роз8віяв банальне кліше«святими народжу8ються»! Подвиг людей,яких ми називаємосвятими, підтвердивправдивість того, щосаме через досвідпошуку Бога, духовнеєднання з ним умолитві, милосерднеставлення до това8риша, дотримуваннязаповідей дастьзелене світло у

процедурі отримання «паспорта громадянинаЦарства Небесного». Але запитаємо все8таки, де вони,святі? Як їх упізнати? Як знайти шлях до щастя?

Не бракує сміливих вигуків сьогодні про те, що світ, уплані духовному та моральному, давно вичерпав себе,але варто лише критично поставитись до цієї тези,як перед нами постане цілковито инакша картина.Підтвердженням цьому є те, що більш, як 2000 роківживе Церква – духовне джерело, провідником якої єХристос. Коли людина слухає голос керманича, тодівона буде спокійна, оскільки він все прораховуєнаперед і охороняє її у дорозі. Більше того, Ісусдопомагає позбутись страху, який дуже часто стаєпричиною того, що людина боїться зробити подвиг унапрямку святости.

У наш час не бракує різнихсвідків, але справжніх, якійдуть слідом Христа,напевне, не так багато. УКанаді в мальовничій лісовіймісцевості Комбермер (Онта8ріо) знаходиться унікальнаобитель для чоловіків тажінок – «Madonna House»(Дім Мадонни). Засновникомцього монастиря буларосійська емігрантка Катерінде Гук8Догерті. Цей скитзібрав воєдино християнрізних вікових категорій,незалежно від стати, які своєжиття будують у спільноті. Головне завдання «ДомуМадонни» – будування любови між ближніми. Водній із написаних праць Катерін Догерті каже:«успіх місіонерства не вимірюється діламиапостоляту, але він найперше ґрунтується на любовійого членів одне до одного. Першочерговим етапомтворення спільноти є єднання з Трійцею. Бо якщолюдина вирішить обійтись без Ісуса або стати самимБогом, то не зможе стати учасником спільноти.Полюбивши Трійцю, ми стаємо членами цієїпредвічної і первісної Спільноти Любови». Коженучасник мандрівки у «Домі Мадонни» за ціль уважає

6

йти слідом розп’ятого Христа,оскільки «торкаючись Ісуса таближнього, ми творимо праобразхреста, який буде знаком нашоїлюбови та запорукою спасіння».

Шлях Катерини де Гук8Догертірозпочався 15 серпня 1876 року ум. Нижній Новгород. Виховуваласьдівчина у православному обряді.Шкільні роки вона провела умандрах Єгиптом та Францією, щобули наслідком роботи її батька.Згодом Перша світова війназмусила Катерину піти на фронтсестрою милосердя ЧервоногоХреста. У своїх свідченняхмайбутня фундаторка «ДомуМадонни» найперше дякує своїмбатькам за дар релігійноговиховання, який вона почерпнуласаме з їхнього прикладу. «З

раннього дитинства, – говоритьвона, – правда, що Христос є умоєму ближньому, відкриласьчерез моїх батьків та їхнюжертовну працю». Зокрема їїбатько, який був шляхтичем, радозустрічався з бідними, старимилюдьми та ділився з ними їжею,одягом та всім тим, що вонипотребували. Зростаючи у такійсім’ї, молода дівчина вирішила йтислідами батьків для того, щоб цейсвіт став кращим та милішим длятих, хто в ньому розчарувався.Згодом доля змусила родинуКатерини емігрувати до Канади.Протягом цього часу вона тяжкопрацювала для того, щоб утримативже власну сім’ю. Перед її очамизавжди були слова Христа: «Встань– іди. Роздай в с е м а й н обідним та іди з а м н о ю … » .

Напевне, цебули саме тіс л о в а , я к іс п о н у к а л им о л о д уКатерину досходження нав е р ш и н убезперервногослужіння тапошуку щастя.На початку 308хроків ХХ ст.,порадившись ізєпископом тасвящениками, вона у Торонтовідкриває «Дім дружби», який бувцентром служіння бідним. З часомподібні місії відкрились у иншихмістах США та Канади. ЗгодомКатерін де Гук переїжджає зі своїмчоловіком у мальовничу місцевістьОнтаріо, до селища Комбермер, ітам засновує апостольськуспільноту, яку називає «ДімМадонни». Незважаючи на прості іводнораз важкі умови побуту, їйщораз то більше вдаєтьсязапрошувати священиків, єпис8копів, молодь, старших вікомлюдей, чоловіків та жінок дляжиття в одній родині. Уколективній праці, молитві,розважаннях поставала унікальнасім’я мирян різних соціяльнихстанів. Катерін Догерті неодно8разово наголошувала, що знайтиБога можливо навіть у простійпраці, якщо ти її виконуватимеш умолитві. Померла засновниця«Дому Мадонни» 14 грудня1985 року, і сьогодні вжерозпочато процес її каноні8зації.

Родина «Дім Мадонни» нанині налічує близько двохсотосіб, які проживають разом ускиті. Водночас великамережа філій та подібнихзгромаджень існують по всійтериторії Канади та світі.Такий рух став ренесансомпервісних християнськихобщин, які колись збиралисьтакож на спільні молитви,трапези, розважання надсвященними текстами. Їхнєжиття віддзеркалювалоєвангельський поклик Христа«залиш усе та йди за Мною».

Найбільшим успіхом тапопулярністю «Дім Мадонни»завдячує саме своїм членам, якішукають святости та щастя упростоті. «Ми знаходимо святістьу дрібницях, які ми робимокожного дня з любови до Бога –ґудзик, який хтось пришиє досорочки, або лист, написанийсвоїм рідним. Завдання кожногохристиянина –робити малі справиякнайкраще з любови до Бога таближнього».

Хтось казав, що святість – це не длянас. Хтось твердив, що щастя – целише матеріяльний світ. А можеварто розпочати щасливе життя ізмалих справ?. .

ТТТТТарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюк

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 20077

Сьогодні, у часи ХХІ століття, людина живе наземлі для СЕБЕ, щоб почувати СЕБЕ щасливою.Людське щастя надзвичайно часто трактується

суб’єктивно. Добробут, самореалізація, прагнення довищих ідеалів – це тільки маленькі відтінки великогоспектру кольорів різнобарвної веселки, якою єсправжнє щастя. Проте існує єдиний важливийелемент8фундамент, без якого неможливо побачитисебе щасливим. Цією основою є відчуття Правди, азначить – Христа. Відчуття Того, за Кого ти можешщось пожертвувати, чогось позбутись, навіть віддатисвоє життя. Скажете: «важко»… Хтось скаже:«неможливо»… І чи потрібно для того, щоб бутидосконалим, святим, віддавати своє життя? Чи, може,можна бути „просто” не таким, як всі? І хто є ті, когоназиваємо святими? Хтось скаже: «це люди, якіприсвятили своє життя вповні Богові, люди, якіподвизались духовним подвигом, посники,затворники, мученики…» Поглянувши сьогодні нажиття світу, ми побачимо дуже мало таких людей.Мабуть не тому, що святі – це люди минулого, алетому, що цей список не є вичерпний і повний длятого, щоб описати всі можливі варіянти Божої дії налюдину, яка підносить її до досконалости. Церковнаісторія є повна фактів святости різних людей 8старців і дітей, чоловіків і жінок, монахів ісвящеників, воїнів і лікарів та ин. То які ж тодікритерії сучасної святости. .? Яким мав би виглядатисвятий ХХІ століття? На ці питання я спробуювідповісти одним із прикладів мученицької смертивоїнів, які віддавали своє життя за віру в правдивого ідіяльного Бога.

Одним із таких недавніх для нас прикладів єрозповідь про російського солдата Євгенія Родіонова,який у 1996 р. загинув у Чечні. Ця смерть сталась„лише” за те, що солдат відмовився зняти нагруднийхрестик. Можливо, хтось скаже, що ця розповідьбільше стосується байдужости державної влади таневідповідального ставлення «великих командирів упогонах» до своїх підлеглих – молодих та зеленихвояків. Хтось инший – що це несправедлива війначужого для нас народу. Однак для нас, християн, фактмученицької смерти молодих хлопців, які твердо та докінця вірили, що віддають життя за щось велике, єсвідоцтвом Божої волі, яка веде людей до святости.Отож, його історія…

В ніч із 13 на 14 лютого 1996 р., тоді ще 188літнійрядовий Євгеній Родіонов разом із трьома своїмипобратимами, такими ж молодими і необстріляними,як він, виконував патрульну службу на незахищеномуі відкритому пості (хоч це місце дуже важко назватипостом) на чечено8інгуському кордоні. Раптом доних під’їхала звичайна, на перший погляд, машинашвидкої допомоги, у якій виявилось у декілька разівбільше озброєних і досвідчених бойовиків. Бійнавіть не відбувся – хлопців захопили у полон. Лише

Святий – це той,хто вибрав хрест

тоді, коли машина із полоненими проїхала безперешкод ще три пости, хлопці остаточноусвідомили, що це справді полон. Він тривав тримісяці, протягом яких вони терпіли страшнізнущання і приниження. Їм наказували зректисьхристиянської віри, прийняти іслам, «стати братами»і воювати проти своїх. Саме Євгеній був єдиним, хтомав на собі хрестик, з яким він ніколи не розлучався.Це викликало особливу жорстокість з боку ісламськихсолдатів, від нього вимагали зняти його і відректисьХриста. Євгеній цього не зробив, бо вибрав свійхрест, який ніс мужньо до кінця. 23 травня 1996 р., вдень народження Євгенія (!), за остаточну відмовузняти хрестик йому відрубали голову. Трьох йогоспівбратів чекала подібна доля. Згодом, 20 листопада1996 р., тіло Євгенія було перевезене матір’ю до Росіїі належно поховане. Серед закатованих та безголовихтіл мати впізнала тіло власного сина завдяки тому жтаки хрестику…

Якими б високими не були державні кордони, вонине в силі стримати материнської любови… Якими бне були стосунки між державами, перед смертю всірівні… Скільки б не було найрізноманітніших інайбезглуздіших різниць між людьми, святістьзавжди і всюди буде святістю… І приклади невідомихвоїнів, які тримали в своїх руках хрестик аж досмерти, є виявом цієї святости та живої віри Церкви,яка є даром для застанови для кожного з нас.

Ростислав Височан,Ростислав Височан,Ростислав Височан,Ростислав Височан,Ростислав Височан,

Центр душпастирювання військовослужбовцівЦентр душпастирювання військовослужбовцівЦентр душпастирювання військовослужбовцівЦентр душпастирювання військовослужбовцівЦентр душпастирювання військовослужбовців

св. Гсв. Гсв. Гсв. Гсв. Георгія Побідоносцяеоргія Побідоносцяеоргія Побідоносцяеоргія Побідоносцяеоргія Побідоносця

8

Чернець із надзвичайною покорою…

Між двома вершинами, Маковицею зліва таЧорногорицею справа, розміщена Дора –маленьке село на Гуцульщині, яке завдяки

своєму розташуванню віддавна приваблювало до себелюдей, які шукали миру та спокою. Саме в цій Богомблагословенній землі понад тридцять років досягавсвятости та провадив людей до Небесного Отцяпокірний чернець о. Мирон.

Єромонах Мирон (Михайло Деренюк) народився 22жовтня 1885 р. в с. Ридодуби біля Чорткова наТернопільщині. Від самого дитинства Михайло хотівіти в монастир, але мама йому забороняла. Та він незнеохочувався, але завжди молився за своєпокликання. З кожним роком бажання вступити домонастиря ставало сильнішим. Одного разу, ідучиякось у своєму рідному селі на Вечірню, вінзупинився на роздоріжжі біла хреста і благальнозапитав: “Ісусе, що мені робити?” І почув відповідь:“Пора, йди!”. Михайло зрозумів ці слова якпокликання до монашого життя. Не дочекавшисьдозволу матері, він вирішив піти в монастир, бовідчував палке бажання служити Христові. Узявнайнеобхідніші речі і пустився в дорогу до монастиряу Скнилові, що поблизу Львова. По дорозі Михайлозустрів двох хлопців, які з ним розговорилися.Виявилося, що вони вертали зі Скнилова. “В цьомумонастирі надзвичайно суворе життя. Ми невитримали”, – відверто призналися хлопці. “А я саме

такого монастиря шукаю, – відказав майбутній отець8подвижник1.

Отець Мирон належав до числа перших ченців, якихБог через митрополита Андрея Шептицькогопокликав до віднови східного монашества застудійським уставом.

Вже від перших днів перебування в монастирськійспільноті Михайло відзначився чеснотоюдосконалого послуху. Одного разу йому дали помитипідлогу в трапезній, він акуратно виконав дорученезавдання. Але хтось із старших отців сказав, щоб вінще раз помив підлогу, щоб чистіша була. ЗдивованийМихайло виявив досконалий послух. Він ще развиконав доручену справу. Монаша братія побачившитаку покору, між собою перемовилася: «Він будесвятим монахом». Ці слова в майбутньому сталидійсністю.

Через кілька років перебування в монастирі бр.Михайло прийняв постриг Малої Схими, отримавшиім’я Мирон.

Під час Першої світової війни неподалік монастиряпроходив фронт. Одного разу, коли в монастирізадзвонили на молитву, угорці сприйняли це яксигнал для російських військ. Вони арештувалимонахів, в тому числі й брата Мирона. Кілька днівтримали їх у воді по коліна, а тоді відправили нафронт. На фронті братові видали військову форму,карабін і набої та наказали йти на передову лінію.Проте основною зброєю схимонаха Мирона буличотки, а не карабін. Брат був настільки побожний,що ніколи б не вистрілив із карабіна в ближнього,тому він обрав иншу тактику. Схимонах ішов уперед імолився Ісусову молитву: «Господи Ісусе Христе, СинуБожий, помилуй нас грішних». Російські вояки,побачивши такого солдата, який замість карабінатримав вервицю, обминали його, а він таким чиномперейшов лінію фронту.

У 1919 р. після війни схимонах Мирон повертаєтьсядо Святоуспенської Унівської Лаври, де він працює вмонастирській кухні та пекарні, провадить сувореаскетичне життя. Пропрацювавши цілу ніч у пекарні,він не дозволяв собі відпочинку вдень. Всі дивувалисяйого витривалості. Бувало, що відпочинком під часнічної праці був короткочасний сон, але брат Мироннавіть не сідав, а дрімав спершись до стіни. БратМирон навчав: “Старайтеся так зготувати страву,немовби ви готували її для самого Ісуса Христа, якиймає завітати до вас у гості”. Пізніше із

благословеннямархимандритаКлиментія братМирон отримавд и я к о н с ь к ісвячення.

В 1943 р. отця8диякона Миронабуло призначено

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 20079

настоятелем монастиря св.пророка Іллі в Дорі. Від цього часурозпочалося нелегке подвиж8ницьке життя отця «настоятеля» –саме так його називали мешканціДори. Понад тридцять років єрм.Мирон проповідував слово Божена Гуцульщині.

Після Воскресіння Христового1946 року владика Теодор Ромжависвятив єродиякона Мирона насвященика. Після свячень о.Миронвідвідав Унівську Лавру та отцяархимандрита Климентія . Тут йогозаарештували, довго допитували,але через декілька тижніввідпустили. Після допитів о. Миронзнову повернувся до монастиря св.пророка Іллі, що в Дорі.

Для єрм. Мирона молитва та пістбули сенсом життя. Господьобдарував покірного ченця ласкоюуздоровлювати. До нього з різнихкуточків Галичини та Гуцульщинипривозили хворих, над якими вінчитав молитви. Молитвою іпостом, благодаттю Божоювиганяв злих духів. Одного разу донього привезли дівчину, яка булабагато років паралізована, а післятого, як отець помолився над нею,вона стала здоровою.

Під час війни, 1943 року, наГуцульщині був великий голод.О. Мирон та бр. Порфирій варилип’ятдесятилітрову посудину їжі длятого, щоб нагодувати виснаженихголодом людей. До отця настоятеля

горнулися доряни, як до батька.Він завжди знаходив час дляближнього, оскільки в кожнійлюдині, яка приходила домонастиря, він бачив Христа.

У 1944 р., коли німецькі та угорськівійська відступали, якийсьневідомий чоловік вистрілив поугорських солдатах і втік. Оскількипостріл був з боку монастирськогобудинку, монахів заарештували і зпіднятими вгору руками повеличерез Дору. Коли в когось відутоми опускалися руки, його билиприкладами. Три дні монахівтримали під арештом у Яремчі,замкнувши в якомусь льосі,знущаючись, не даючи їсти.Спочатку про монахів подумали,що вони євреї, – ось8ось малирозстріляти. Перед допитами іочікуванням вироків настоятель –єродиякон Мирон і брат Порфирійпідтримували дух людей ізаохочували разом молитися зазвільнення. І ось, коли справувивчив вищий офіцер, він негайнозвільнив монахів, бо, як виявилося,також був віруючим2.

Після ліквідації УГКЦ радянськавлада усюди закривала церкви тамонастирі. Не оминуло це лихо імонастир св. пророка Іллі. У 1947році о. Мирону та братам наказалипокинути монастир. Приміщеннябрати8студити покинули, але незалишили вони своїх людей. Зцього часу монастир починає новежиття – в підпіллі. РодинаКлим’юків, які жили в Яремчі,прийняла в свою хату о. Мирона табр. Порфирія, який був кравцем тавідкрив свою артіль у Яремчі.

Зі спогадів Євдокії Клим’юк мидовідуємося, що о. Мирон запідпілля служив щодня Утреню,Літургію, Часи, Вечірню. Вінщодня відвідував старших людей,вночі ходив по різних селах, деуділяв святі тайни. Зокрема вінздійснював підпільні богослужінняв селах поблизу Яремчі: Дора,Ямна, Делятин та ин. Для отця небула страшною радянська влада –після ліквідації монастиря віннадалі ходив у монашомупідряснику, незважаючи напогрози з боку міліції3.

6 січня 1976 року, в Надвечір’яРіздва Христового, відійшов увічність отець настоятель Мирон…Цього дня, попри заборонутогочасної влади, приїхалипопрощатися дуже багато людей.Перед такою великою кількістювірних безбожна влада булабезсила. Похорон провадиво. Василь Вороновський тао. Порфирій Чучман, який завждибув поруч зі своїм настоятелем.

«О. Мирон був лагідний, як ангел.Він на землі був відображеннямХриста», – згадує про отця ОленаФедорчук.

За матеріялами спогадівЗа матеріялами спогадівЗа матеріялами спогадівЗа матеріялами спогадівЗа матеріялами спогадівочевидцівочевидцівочевидцівочевидцівочевидців

підготував Роман Шимонпідготував Роман Шимонпідготував Роман Шимонпідготував Роман Шимонпідготував Роман Шимон

Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:

1 Приліп О., Мартинюк Т. Монахи студитина Гуцульщині: Роздуми над історієюодного монастиря – Львів: Свічадо, 1998.– С.20.2 Інтерв’ю з Юрієм Івасюком, 25.03.2005,с. Дора.3 Інтерв’ю з Євдокією Клим’юк, 29.08.2002,с. Дора

10

У церковному календарі кожендень присвячений певномусвятому чи навіть декільком:

це мученики, апостоли,преподобні і т.д. Про всіх них мизнаємо досить небагато, але пануєуявлення, що усі вони народилисясвятими або ж що походять зиншої планети. Ця планета є длябільшости звичайних християндалекою, незрозумілою і неціка8вою. І часто ми й не знаємо, що цісвяті були простими людьми.Жили, їли, пили, ходили міжлюдьми, але в них було щосьособливе. Вони сталивмістилищем Бога. Тепер ми, якхристияни XXI ст., ставимо собізапитання, чи є святі зараз? І чиможна бути святим навіть в цихсучасних прогресивних і„мажорних” умовах? Виявляється –так! Ця історія буде про людину, зякою мені довелось познайо8митись, людину, яка й зараз живе

між нами, їсть і п’є те ж, що й всіми. Але в ньому є щось особливе.Ця особливість не проявляється взовнішніх рисах, в його надмірнійдотепності, успіху в навчанні чисеред дівчат… Ця особливість дуже

часто виражена «етикеткою» знаписом «дивак» чи «юродивий».Деякі можуть з нього насміхатись,кепкувати, не розуміти, але це йогоне цікавить. Він живе чимосьиншим, внутрішнім, духовним.Він живе тим, що для більшостизалишається недосяжним. Кажуть,що та людина приречена нанерозуміння життя, оскільки«літає десь високо і далеко у своїхмріях». Кажуть, що він не зможедати нормальної поради людям, бовін не живе, „як усі”. Але не таксталось… Спостерігаючи за ним, япобачив дуже цікаву річ: порів8нюючи його з иншими людьми,красивими, дотепними, прогре8сивними і сучасними, здавалосьби, до останніх мали би йти людипо пораду. Але ні! Люди горнутьсядо того дивака, хоч він і не є надтокрасивий чи дотепний. Просто вінсвятий. Як це зрозуміти? Чистопо8людськи – важко. Просто внашому душпастирстві, дружбі миаж занадто часто акцентуємо насучасності, дотепності, алезабуваємо про основне: малоакцентуємо на святості. Ми своїмисилами нездатні зрозуміти,побороти всі проблеми, з якиминам доводиться зустрічатись. Цевсе може лише всемогутній Бог. І

саме святі люди живуть з Богом,вони є Його вмістилищем. І томувони легше розв’язують тіпроблеми, яким сучасні дотепні і„в рейтингах” люди не можутьдати ради. Святі уповають на Бога,

їм не треба великих знаньпсихології, антропології,менеджменту і сучасних технологій.Все це (і навіть більше!) їм дає Бог.Пригадую історії пропустельників, які роками те йробили, що були на самоті з Богомі молились. Дивно, що вони нежили серед людей, не знали їхпроблем, їх бід, але всі людигорнулись до них. Горнулись нетому, що ці були дуже популярні –над їх популярністю не працювавжоден іміджмейкер. Ціпустельники „просто” давалилюдям Бога. Не були вони нікрасивими, ні такими дотепними.Ні! Вони були простими, алесвятими людьми. І зараз між намиє такі люди, з яких ми кепкуємо,коли вони чудернацько вдягаються(для них одяг не настількиважливий!), сміємось, коли вонивіддають ближньому останнєпечиво, самі при цьомузалишаючись голодними, знерозумінням дивимось, чомувони поступаються місцем умаршрутці чи підносять старшійбабці сумки на 5 поверх… Ми їх нерозуміємо. Инколи не бачимо їх,але вони є з нами. Живуть міжнами, і хтось із них зараз читаєцю статтю. Він не буде голосно прицьому вигукувати чи хвалитисьтим, що тут розповідається пронього! Ні! Вони підуть і у тихіймолитві, в доброму житті з Богомпродовжуватимуть свої«чудернацькі» діла. А ми зновунаклеїмо їм етикетку «диваки». Зчасом вже инші люди дадуть їминшу назву – «святі». І мало хтопам’ятатиме того красеня чидотепника, але пам’ятатимуть того,з кого колись кепкували і кого нерозуміли. Тож знаймо, що ці людиживуть серед нас. Знаймо, щосвятим бути неважко. Це можливо.Святим потрібно бути! Святість неє ціллю самою у собі, святішукають не святости, а Бога. Авсемогутній Господь наділяє їх тоюласкою бути святим, яку миназиваємо дивацтвом. Але цепотрібне – заради різних людей,заради тих, хто кепкує…

Юрій ГЮрій ГЮрій ГЮрій ГЮрій Галабудаалабудаалабудаалабудаалабуда

—‚ˇÚËÈÏ≥Ê̇ÏË

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200711

Якщо б довелось зобразити історію Українськоїгреко8католицької Церкви в ХХ ст., мабуть, вонабула б розмальована багряним кольором.

Химерні ідеї комунізму про побудову суспільства безБога породили незліченну кількість мучеників нашоїЦеркви. Боротьба з Церквою стала державноюідеологією безбожної комуністичної влади. Якнаслідок – знищення греко8католицьких храмів,переслідування священиків, переповнення нимиконцентраційних таборів та багато иншого. Разом зтим історія УГКЦ в минулому столітті – це не лишечас її переслідування, але й історія мужньоїборотьби, незламности духа і величезної сили віри,яка була одинокою зброєю тих, хто таки наваживсясказати своє «Ні» тоталітарному режиму, дочекавшисьсвітлого празника Воскресіння своєї Церкви.

4 жовтня 2007 року у віці 858ти літ відійшов у вічністьвірний син підпільної УГКЦ – світлої пам’яті о. ПетроГерилюк8Купчинський. Важко щось написати просвященика, який більшу частину свого душпа8стирського служіння провів у підпіллі, пройшовшибільш аніж півстолітні репресії в опорі дототалітарної системи СРСР. Мабуть, кожен, хто був ізним хоча б знайомим, засвідчить непересічність цієївеликої людини, життя якої вимагає глибокогопізнання, всебічного осмислення та благоговійногоставлення для прикладу молодому поколіннюсвящеників. Дякую Богові, що я мав можливість відпочатку шкільних років бути біля о. Петра. А цеозначало насамперед вчитись… Нехай штрихи йогобіографії, законспектовані мною з його уст, будутьдля кожного нагодою спробувати зрозуміти, чогоГосподь хоче навчити нас через досвід мучеництванаших попередників. Тих, які ще недавно були знами…

Отець Петро Герилюк8Купчинський народився 24вересня 1922 р. в м. Кракові. Його батько, Іван, буввійськовим та економістом, а мати, Софія (з родукнязів Любомирських), 8 доктором історичних наук(докторська дисертація написана про львівськогоєпископа Йосифа Шумлянського). У 1926 р. батькибули жорстоко вбиті. Матері було всього 32 роки, абатькові 48. Малий Петро оселився в свого дядька вс. Гончарів Тлумацького району. У віці шести роківйого віддають у Хирівську гімназію до єзуїтів, де віннавчався протягом двох років. А з 1936 року –навчання в місійному інституті отців8василіян уБучачі. Після цього було навчання у школі тропічноїмедицини в Бельгії.

Після закінчення навчання німці хотіли забратиПетра в армію Ромеля в Африку, однак йому вдалосьуникнути призову, за що у травні 1942 р. бувзаарештований і перебував у тюрмі до 24 вересня

цього ж року. Звільнений за старанням митрополитаАндрея Шептицького та герцогині Сапіги Баварської.За порадою митрополита Андрея Петро вступає доЛьвівської духовної семінарії, де провчився один рік.У 1943 р. його починає розшукувати гестапо. Петропереховується у Жовківському монастирі протягомтрьох місяців, а 14 жовтня переводиться уСтаніславівську духовну семінарію, яку закінчує у1945 році.

Вночі з 14 на 15 квітня, о 23:00, було заарештованоСтаніславівського єпископа Г. Хомишина. Очевидцемцієї події бувп и т о м е ц ьс е м і н а р і їП е т р оГе р и л ю к 8Купчинський:«Коли ми пі�дійшли довікна, з яко�го було вид�но палатиє п и с к о п а ,п о б а ч и л ис о л д а т і в ,які авто�м а т а м игримали под в е р я х .Двері ніхтоне відчиняв.Вранці, о 4год., якийсь солдат переліз залізну огорожу і з подвір’япалацу вибив кругле вікно на сходовій клітці, відчинивіз внутрішньої сторони двері, і всі солдати зайшли вдім. Через декілька хвилин з дому вивели єп. Хомишина,обличчя якого було у крові. Солдати по�звірячомувкинули його до вантажівки і кудись повезли». Цьогож дня, близько обідньої пори, ректор семінаріїотримав наказ з КДБ не розпускати студентів і чекатиподальших вказівок. Перед тим до Петра підійшовігумен редемптористів о. Роман Бахталовський ісказав йому покинути семінарію, оскільки він не мавдокументів, які б засвідчували його особу (документибули вилучені німцями при арешті). З цього часупочинається підпільний період його життя. Спочаткувін жив на квартирі у проф. біології медичногоінституту Ростинського, однак згодомо. Р. Бахталовський поселив його у своєму рідномумісті – Коломиї. Тут разом з иншими священикамиПетро організовує 4 підпільні станиці, які зна8ходились в помешканнях священиків та вірних. Такіж станиці були організовані у Станіславові, Снятині,Косові, Делятині, Надвірній. Завдяки стараннямо. Олександра Русини, в якого мешкав Петро,вдається виробити паспорт. З цього часу о. Петропригадував, як до о. Олександра прийшла

Життя крізь тернидо зірок

Простір спілкування

12

телефонограма відо. А. Пелевецького,щоб той зібравусіх священиків зоколиць Коломиї вдрамтеатрі. ОтецьРусина виконавнаказ Пелевець8кого, зібравшиблизько 100 свя8щеників із різнихдеканатів. На збо8ри прибув о. А. Пе8левецький разом ізуповноваженим ізкультів в УРСР.

«Першим виступивП е л е в е ц ь к и й ,заявивши, що єпи�скопи УГКЦ ареш�товані за спів�працю із фашис�тами, триває слід�ство, яке доведеїхню провину, аУГКЦ буде лікві�дована. «Ми орга�

нізовуємо ініціятивну групу, – заявив він, – а хто неперейде, той буде заарештований». Після цих слівпочав протестувати о. М. Сулітицький, який сказав:«Віра в мене – не одяг, який можна міняти щодень,тому я не підпишу православ’я». «Будете ареш�товані», – крикнув Пелевецький, після чогоо. Сулітицький вийшов із залу. Виступив такожснятинський декан – о. Оренчук, жунівський декан –о. Д. Грабець, о. Ю. Мелимука (парох с. Островець),які один за одним покидали зал, заявивши, що вони непідпишуть православ’я. Пелевецький відреагував на цізаяви так: «Отці, більшість із вас є целібсами, ацелібат був запроваджений насильно. Російськаправославна церква дозволяє вам одружуватись.Зробіть правильний вибір». В залі зчинився шум.Багато священиків підійшли до сцени, щоб поставитисвій підпис на документі, який засвідчував їхнійперехід на православ’я»

Незадовго після цього священики, які рішучепротестували на цьому зібранні, були заарештовані.Не арештували лише о. Винничука, який на цей часмав уже 90 років, однак було ув’язнено його сина.Про цей день о. Петро мав досить чіткі спогади: «Післяцих зборів разом з о. Русином та Пелевецьким я пішовна обід в дім о. Русина. Атмосфера в домі булагнітючою. Після довгих намагань завести розмову,о. Пелевецький, вказуючи на мене, сказав: «Осьвисвятимо цього молодика і дамо йому парафію, якутільки захоче». Тоді я відповів словами 140 псалма:«Нехай не намастить голови моєї єлей грішного».Пелевецький відреагував на ці слова з істерикою,кинув з рук виделку, після чого я встав і пішов з дому».

На цей час вже була організована «ініціятивна група»,яку очолив о. Г. Костельник. О.Петро часто їздив доЛьвова, зустрічався там із о. Климентієм Шеп8тицьким, який запропонував йому висвячуватись надиякона. Навіть написав листа до вірменськогоєп. Кайтановича, щоб той уділив йому дияконськісвячення. Владика провів з ним кількаденніреколекції, після чого уділив йому піддияконськісвячення, однак за кілька днів був арештований КДБі вже не встиг висвятити його на диякона.

Підпільна діяльність Герилюка8Купчинського у цейчас полягала у розповсюдженні так зв. «летючок», яківін розносив священикам та монахам. Одну з них («Знами Бог») він вирішив підкинути в скриньку ізрушничками, призначеними до Літургії, о. А. Пе8левецькому. Прийшовши до катедри НепорочногоЗачаття в Станіславові, зайшов до захристії, але тутйого спіймав Пелевецький, який, прочитавши цю«летючку», вигнав його із храму. Перед собором1946 р. Пелевецький застерігав священиків:«Бережіться цього василіянського пупляшка».

«Дивлячись на всі ті події, у нас виникла думканаписати листа до папи і повідомити його про всі тібезчинства. Ми багато думали і вирішили, що я маюїхати до Польщі, оскільки я народжений в Польщі, ізвідти передати лист, написаний французькоюмовою о. Романом Бахталовським. У листі йшла мовапро «ініціятивну групу», про її організаторів, прохвилю арештів наших єпископів та священиків».

В цьому о. Петрові мали допомогти польськідомініканці, з якими він мав вирушити до Кракова.Однак день перед від’їздом, 9 травня 1946 р., навул. Потоцьких працівники КДБ арештували його,знайшовши при ньому лист, адресований папі. Післяарешту його посадили в тюрму на вул. Лонцького.Впродовж трьох днів не починали слідства, оскількичекали на переклад листа. Справу доручили слідчомуФьодорову. Як згадував о. Петро, «це була людинанадзвичайної жорстокости і пихатости». «Він вимагаввід мене, щоб я назвав Католицьку Церквупроституткою. Я відмовився, за що він побив мене довтрати притомности, приволік до камери ізщурами. Пригадую той момент, як щурі без кінцякусали мене по голові, по цілому тілу. Від них не булоніякого порятунку. На щастя, слідчий Тьорінвитягнув мене з камери».

У 1946 р. з МВС прийшло повідомлення, щоб о. Петраперевезли на слідство до Києва. По дорозі до Києвастався один випадок, який згодом матимевирішальний вплив на долю молодого засудженого.Троє працівників КДБ, які супроводжували його доКиєва, по дорозі на одній із станцій підібраликількох дівчат. Компанія виявилась веселою:жартували, вживали алкоголь тощо. «До мене підійшлаодна з цих дівчат, і між нами зав’язалась розмова.Вона розпитала мене, за що потрапив під слідство,сказала, що вона римо�католичка і десь перед Києвомзійшла з поїзда». У Києві почалось слідство, алевиявилось, що лист, адресований папі, кудись зник. «Я

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200713

не впевнений, але мені здається, щойого викрала ця молода дівчина,оскільки вона казала мені, щонавчається на лінгвістичномуфакультеті. Можливо, вона зналафранцузьку мову», 8 здогадувавсяо. Петро.

Слідство в Києві вів Дубок1, якийтакож вів справу митрополитаЙосипа Сліпого та багатьох греко8католицьких священиків. ОтецьПетро казав, що це була людинанеабиякої жорстокости: «Вінхвалився мені, що вбив єпископаГ. Хомишина. На моє запитання:«Яким чином?» він відповів: «Я бивйого до непритомности закожним разом, як на моє за�питання: «Чому виступаєш протикомунізму?» він відповідав: «Ви�ступав і буду виступати». СлідчийДубок, ведучи допит, бравенцикліку папи Пія ІІ протикомунізму, виписував з неї певнідумки папи, заповнюючи документ«зізнання» підслідного. Пізніше,використовуючи найрізноманіт8ніші фізичні методи, вимагав, щобвін це підписав. Це була тради8ційна схема, за якою він вівслідство багатьох священиків таєпископів. Крім цього, на аркушіпаперу завжди залишав порожнємісце, щоб після того, як під8слідний підпише його, заповнитивідповідним текстом.

Кілька тижнів слідчий Дубок зму8шував о. Петра поставити свійпідпис під таким «зізнанням».Після невдалих спроб справу булопередано прокурору Павловському.Приблизно у цей час о. Петровостаннє зустрівся із патріярхомЙосипом Сліпим. «Одного разу,коли я був на допиті, слідчийПавловський виявив відсутністьсигар, без яких не міг жити. Віннаказав мені вийти в коридор ідивитись у вікно, що виходило навнутрішнє подвір’я в’язниці.Стоячи біля вікна, я почув, якхтось тріскав пальцями, неначепопереджаючи, щоб дати йомудорогу. Тут я побачив постатьпатріярха Йосипа Сліпого, якоговели на слідство. Я вмить схиливголову, привітався з ним, після чогомитрополит поспіхом уділив менісвоє благословення. Тоді наглядачвдарив мене по голові, я знепри�

томнів, після чого лікарі виявили вмене струс мозку».2

Слідство передали слідчому Ма8йорову, який, за словами о. Петра,був досить гуманною людиною.Після слідчого процесу попереднюстаттю, яка звинувачувала гро8мадянина Герилюка8Купчинськогоу шпіонажі нак о р и с т ьВ а т и к а н у(стаття 54, 6),було заміненона иншу –54,20: «Нама8гання змінитибатьківщину».Звинуваченнязвучало так:«ГромадянинПетро Івано8вич Герилюк8Купчинський єантирадянськихнастроїв, небажає жити вСРСР, не хочепідписати пра8вослав’я, намагався виїхати закордон».

14 жовтня 1946 року суд при8значив йому 10 років ув’язнення і5 років заслання. Із зали суду йогоодразу повезли в Лук’янівськув’язницю, де помістили у 458йкамері, у якій знаходилось близько60 засуджених, більшості з якихбула призначена смертна кара. Тутвін зустрівся із єп. Й. Коци8ловським, який 31 грудня 1946 р. утюремній камері висвятив його надиякона. Єпископ мав намірвисвятити його на священика, алехтось доніс про це начальствутюрми, і диякона Петра перевели вробочий табір.

У лютому 1948 року Герилюка8Купчинського відсилають у табір,який знаходився у Кіровськійобласті. Подорож туди тривалацілий місяць у столипінськомувагоні. Причому ніхто з в’язнів незнав, куди їх везуть. У таборі вінпрацював терапевтом у відділеннідля дистрофіків, а також бувчерговим у кухні і лісовалі.

У 1949 р., за сприянням на8чальника табору, його відсилаютьу Караганду. Етап вирушив 1 грудня

1949 року, а в день СвятогоМиколая, 19 грудня прибув уКараганду. Тут на нього чекаларобота у туберкульозному ди8спансері. Працюючи із важко8хворими на відкриту формутуберкульозу, молодий в’язеньПетро підхопив туберкульозний

менінгіт, туберкульоз легень, а у1953 р. в’язка цих хвороб по8повнюється туберкульозним спон8дилітом. Тому він був змушенийпівтора року пролежати у гіпсі і 7років носити корсет.

У таборі о. д8н Петро зустрічаєтьсяіз багатьма священиками, які тамперебували: Александревічусом,Легейкою (родом із Литви),Даніласом (литовським єзуїтом),який щодня приносив йомуПричастя, коли той лежав у гіпсі. У1951 р. сюди приїжджає о. Є.Тимчук (ЧСВВ). До цього коланалежав також о. М. Сулітицький,о.Бондаревич, о. Давиденко. «Дужечасто, � розповідав о. Петро, � яспілкувався із єп. Хирою,о. Бачинським, о. Климом (Закар�паття), о. С. Бендешем,О. Маріною (проф. догматики).Серед них були і польські ксьондзи(кс. Ольшевські, Квятковські(Львів), Баранацькі (Білорусія). ІзЗакарпаття з нами був о. Міня,який працював фельдшером, о. І.Карпинець, також о. Тензе, якийпомер від туберкульозу, о. П. Сабота багато инших».

14

Таким чином табір був переповненийдуховенством. Священики часто зустрічались міжсобою, служили Літургію, навіть проводилидискусії із сектантами. Богослужіння відбувалися вприміщенні для сушіння одягу, оскільки туди ніхтоз начальства тюрми ніколи не заходив. Тут людимогли приступити до Сповіди, Святого Причастя.Приблизно 10 людей кожного разу приходили набогослужіння, 283 з них – були священиками. Окрімукраїнців на Літургію приходили також литовці.

28 січня 1955 р. о. д8н Петро Герилюк8Купчинскийвиходить з табору. Його привезли у дім інвалідів,оскільки ще в таборі медики визнали йогоінвалідом. Незважаючи на поганий стан здоров’я,він розпочинає працю у туберкульозній лікарні.

У 1956 р. бере відпустку на роботі і приїжджає доГаличини. Дізнавшись, що єп. М. Чернецькийхворий, пішов його провідати. Єпископзапропонував йому висвячуватись на священика.Було домовлено, що о. Г. Мисак повідомить йомудату свячень, оскільки тоді владика М. Чернецькийчерез хворобу не міг уділити йому свячень. У 1957р. Купчинський отримує телеграму від о. Г. Мисака,який просив його приїхати до Львова. Нероздумуючи, він бере відпустку і від’їжджає доЛьвова. Тут відбуває кількаденні реколекції зкс. Рафаїлом Кирницьким, після чого преосвящ.владика Чернецький висвячує його на священика.Одразу після свячень о. Петро змушенийповертатись до Караганди.

З 1960 р. за ним починають слідкувати агенти КДБ.Тому кожного дня о. Петро змушений служитиЛітургію о 5 год. ранку при маленькій свічечці.Працюючи у міському туберкульозному диспансері,о. Петро одночасно працює асистентом умедичному інституті. Тут він читав дві лекції натиждень, викладаючи студентам мікробіологічнудіагностику туберкульозу. Протягом цього часу КДБне полишало шукати можливости арештуватио. Петра.

У травні 1960 р. о. Петро переїжджає до Галичини,влаштовується на роботу в туберкульознийсанаторій у м. Яремче, а пізніше – в Гошівськутуберкульозну лікарню. Впродовж 11 років він живна квартирі, господарі якої навіть не підозрювали,що він священик. Сумлінно виконуючи своїобов’язки на державній роботі, о. Петро всіляконамагався не занедбувати своїх душпастирськихобов’язків. У Косові він править Літургії для сестер8служебниць, для сестер Неустанної помочі МатеріБожої. В Калуші, Брошневі, Голині він обслуговуєгромаду вірних УГКЦ. Кожного місяця приїжджає вм. Трускавець служити Літургію для сестер8служебниць. Поза увагою отця не залишаються

також підпільні громади вірних у м. Стебнику,Бориславі. В кожну першу п’ятницю отецьприїжджає сповідати маму та тітку покійногокардинала Мирослава Івана Любачівського, якімешкали в Стрию.

У Коломиї о. Петро нав’язує контакти зєп. С. Дмитерком, о. Р. Чередарчуком,о. Коржинським, о. Сокольським,о. Білоскурським, о. В. Мандрусяком, з якимивідправляє Служби, їздить сповідати вірнихтощо. В Косові наводить контакти з о. Б.Геврецем, в Трускавці – о. ЙосафатомФедориком ЧСВВ. Разом вони проводили різнізустрічі, підтримували однин одного на дусі,ділились душпастирським досвідом.

Однак КДБ всіляко намагається перешкодитицьому. За сприянням працівників цього комітетуголовний лікар Долинського туберкульозногодиспансеру змусив о. Петра працювати на двіставки, щоб той зовсім не мав часу надушпастирську працю.

Наприкінці грудня 1987 р., пізно ввечері,о. Петро мав цікаву розмову з представникамиКДБ. Відчинивши двері, він побачив людей, якіпочали по8черзі представлятись: першимпредставився уповноважений з культу –Колесніков, другим – уповноважений з культуобласного відділення компартії Овсянко, післянього – головний лектор атеїзму при обласномувідділенні компартії Ю. Ф. Іжескі, докторісторичних наук. Не назвав свого прізвища лишеполковник КДБ, який також прийшов з ними.

«Я запросив їх до хати. Ми сіли за стіл, і між намипочалась розмова: «Яким чином можна орга8нізувати греко8католицьку Церкву, але без папи?»8 запитали вони мене. «Ваше бажання ніколи небуде реалізованим, – відповів я, – бо тоді це будезвичайна людська установа, яка довго неіснуватиме». Тоді вони запропонували, щоб цебула автокефальна Церква. Я порекомендував їмзвернутись до Мирослава Скрипника, який у цейчас перебував у США. «Він радо вам це зробить», –сказав я. Тоді Колесніков відповів: «Цейпетлюрівець не зможе цього зробити». «Якщо вихочете організувати греко8католицьку Церкву, тотільки таку, яку ви ліквідували у 1946р.», – сказавя, на що Колесніков відповів:

8 Така Церква не може існувати в СРСР, боА. Шептицький, Й. Сліпий, Г. Хомишинвиступали проти комунізму.

8 Ви жорстоко покарали їх за це, але за що випокарали народ, ліквідувавши УГКЦ?

8 Народ теж винен, бо підтримував їх.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200715

8 Це подібне до казки Глібова«Вовк і ягня», бо ж чи можназвинувачувати ідею комунізму втому, що був створений культособи Сталіна, а мільйонилюдей були замордовані усталінських катівнях? Дайтевідповідь на моє запитання:«Компартія висаджувала вповітря церкви, перетворювалаїх на склади, нищила все, щонагадувало людям про Бога, анаших священиків і єпископівдонині мордує у концтаборах. Чине мало наше духовенствоморального права виступитипроти радянської влади?

Тоді вони почали звинувачуватиукраїнців у націоналізмі,мовляв, хочемо святкуватитисячоліття хрещення України, атоді не було ніякої України. Явідповів: «Були колись галійці,стали французи, іберійці – сталиіспанці, елліни – стали греки,були ляхи – стали поляки, але жнарод не змінився. БулаКиївська Русь – стала Україна, арусини українцями, однак народвід цього не змінився». Розмоваміж нами тривала до 1 год. ночі.Покидаючи моє помешкання,полковник гордовито глянув намене і сказав: «Ты будеш этопомнить даже тогда, когдагреко8католическая Церковьбудет свободна».

З легалізацією УГКЦ о. Петропереймає обов’язки пароха ус. Мізунь, відтак – у с. Лисовичістрийського деканату, і напрохання мешканців м. Стеб8ника (Дрогобицький район), якіще з підпілля знали його,приїжджає також у Стебник.Отримавши грамоту парохахраму Різдва ПересвятоїБогородиці у м. Стебнику відархиєпископа М. Любачів8ського, о. Петро остаточноперебирається сюди. Тут вінзастав справжню руїну, храм бувпід загрозою закриття, аленевтомна праця дала плоди –сьогодні це храм європейського

рівня. Однак найбільшоюзаслугою о. Петра є йогодушпастирська праця ум. Стебнику, яке має міцнутрадицію комуністичногоминулого. Завдяки світлійпостаті цього старця містопочало змінюватись на очах,значно зросла кількість людей ухрамі, він виховав цілепокоління молоді, яка таклюбила свого духовного отця.Найбільшою радістю для ньогобули його духовні діти, більше якдва десятки яких обрали шляхсвященичого служіння тамонашого життя. Робочий деньо. Петра розпочинався о 4:30ранку молитовним правилом,без якого він не провівжодного свого дня. Кожен, хтоприходив до нього, пам’ятає уйого руках старі протерті чоткичи вервицю, на яких вінмолився безперестанно. Моли8товна постава о. Петра запа8лювала сотні сердець любов’юдо Бога. Його постать, неначеджерело віри, притягувала якдітей, так і дорослих. Останніроки життя о. Петро провів уінвалідному візочку: відмовилиноги, права рука, сповільниласьмова, але навіть тоді, коли йогоуста не проголошували гучнихпроповідей та повчальних слів,його постать промовлялабільше, аніж будь8коли. У йогонемочі виявлялась уся повнотайого духовної сили. Він був

мовчазним свідком незламноївіри в Христа.

4 жовтня у молитовному спокої,з надією на вічне життя цейсивочолий старець упокоївся вБозі. Скорбота завітала у кожнудомівку міста. За кілька днівперед смертю отець попросивпохоронити його в червонихризах, як мученика, а нанадгробній плиті написатилатиною одні єдині слова:«Хрест Христовий – окрасасвіту». Цей хрест був вірнимсупутником його життя. Він нісйого від початку до кінця, бовірив, що за це отримає вінецьперемоги в небі.

Вічна пам’ять тому, хто всежиття ішов крізь терни до зірок!

Андрій СолецькийАндрій СолецькийАндрій СолецькийАндрій СолецькийАндрій Солецький

Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:

1 Капітан Дубок, начальник відділуслідчастини НКГБ УССР, вів такожслідство єп. Григорія Хомишина.Протоколи слідства див. Ліквідація УГКЦ(1939 81946). Київ, 2006.2 Інтерв’ю з о. Петром Герилюком8Купчинським, 10.05.2002. м. Стебник. //Архів Інституту Історії Церкви, ф. 1, опр.2, спр. П8181831, арк. 3.

16

Дорога спасіння

Тихо… На вулиці падаєлегкий сніг… Вечір… Тихий,безмежно тихий вечір…

Велична краса зимової поринасторожує і водночас лагіднопритягує ніжністю свого спокою.

Сум… Сум до отупіння огортаєдушу, але тільки огортає, незанурюючись у її нестерпножагучі і моторошно безликіглибини. Сум виглядає з8підочеретяного обрію зіниці імимоволі вилітає в цю безкраюзимову тишу…

Його очі. Капають сльози. Вонийого оновлюють, і десь у глибинідуші розквітає нова квітка. Алелюбов для нього була… була… Незнав, чим.

… Це був корабель, що плив морембез кінцевої пристані, спрага,страждання, докори сумління, щоприходять невідомо звідки ійдуть у невідомість.

Голос… Коли тобі важкомолитись, запроси мене, і япомолюсь замість тебе. Юначе, ярозумію твоє страждання, яприймаю твою молитву і навітьнепогамованість твоїх слів, бохто може солодко їх вимовляти,коли серце спливає кров’ю і тілорозривається? Чи знаєш ти, щотвоє страждання – то Моє? Мійхрест не зник із учорашнім днем:він є нині й буде завтра. Бо Моїстрасті – це щось більше, якбичування, терня, цвяхи. Вони –це безмежне стражданнявисміяної любови. Сьогодні людине перестають прибивати мене

до хреста, руки далі стікаютькров’ю, але на кінці тих рук – моїдолоні, вони цілком вільні,очікують на паростки твоєї новоїлюбови. Вибір за тобою. Є різнідороги, щоб ти дійшов до Мене, а Я

– до тебе. Вирушай у дорогу.Приймай усе те, що є добре,але для того, щоб усе віддати.Якщо ти залишиш щось чикогось для себе, не кажи, що тилюбиш цю річ чи особу, бо вмомент, коли ти її схопив –навіть на одну мить – любовзавмерла у твоїх руках.

Якщо ти зриваєш квіти, то длятого, щоб подаруватикоханій… Бо квітка є не длятого, щоб зів’янути в твоїхруках, але щоб давати радість і

стати плодом.

Настане певна хвилина. Серце, якелюбить, помітить, що йогообдаровують. «Вона» зі свого бокуготує себе для тебе, і ваше нинішнєжиття вже є вашим завтра. Думаєш,що будеш любити в тій хвилині,коли скажеш: «Я люблю тебе»?Щодня повинна народжуватисьтвоя любов до неї. Щодня твоялюбов повинна зростати. Це чудоваподорож! Більше вона ніколи неповториться.

Його очі. Капають сльози. Вонийого оновлюють, і десь у глибинідуші розквітає нова квітка.

Серце. Це певність, що ти є, щоіснуєш, що твоє серце б’ється водному ритмі з моїм, що, як і я,чекаєш, коли Бог подарує намзустріч. Сьогодні я молюсь за тебе,бо ти є, і я хочу бути тобі вірним, боти також страждаєш, може, задлямене. Незабутній схід сонцясповістить завтра новий день, і усімсерцем сподіваюся, що буду твоїмсонцем, а ти – моїм джерелом, ятебе зігрію, а ти мене напоїш.Злучимо наші серця для новогожиття. І дамо світові те, чого вінпотребує – дар нашої любови, якогобез нас він би не мав.

Михайло БоднарМихайло БоднарМихайло БоднарМихайло БоднарМихайло Боднар

«…бо ж вам дана ласкаХриста не тількивірувати в Нього, але заНього також істраждати»(Фил. 1,29).

У повсякденному житті ми нераз зустрічаємося зр і з н о м а н і т н и м и

проблемами, суперечками,незгодами. Здається, їм немаєкінця8краю. Ми не раз запитуємосебе про те, коли ж це всезакінчиться: переживання, страх,неспокій. Ми часто уважаємо, щоці речі украй негативно впливаютьна нас, завдають нам великогоболю. Але чи це так? Чи дійснозвільнення від них принесло бинам бажаний спокій? Спробуймознайти відповідь на це запитання,розглянувши життя Христа.Вчитуючись у рядки Нового Завіту,спостерігаємо, як Христос у своємуземному служінні не шукав шляхувтечі від різних проблем, навпаки,будучи повністю відданий воліОтця, Він обрав дорогу послуху аждо самої смерти, «смерти жхресної». Він віддав своє життя,щоби нас зробити вільними відвлади гріха, щоб ми моглипочуватися справжніми СинамиБожими, для яких труднощітеперішнього світу є лишезасобами для віднайдення ЦарстваБожого. Він прийняв людську

Чи можетерпіннябутиласкоюБожою

Серце, яке любить

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200717

подобу, немічне тілозаради того, щоб датинам спасіння. СвятийІриней Ліонськийпише: «Слово Божеоселилося в людині істало СиномЛюдським, щобпривчити людинурозуміти Бога іпривчити Бога жити влюдині, згідно з

волею Отця». Дуже влучно висловлюються на цю темусвяті отці, котрі казали, що багато людей хочутьрадіти з Христом, але мало таких, які бажають нести зним хрест. Цим хрестом, як не дивно, і є нашітруднощі, незгоди. Почувши заклик Ісуса «Візьмисвій хрест і йди за мною», наше життя наповнюєтьсяновим змістом. Воно ніби заново народжується.Христос послужив нам живим прикладом, образомдля наслідування. Він є тим ідеалом, якийсупроводжуватиме нас ціле життя, Він є водночаснашим батьком і матір’ю, потішаючи у важкухвилину. Якщо ж ми знайдемо у собі сили іти заІсусом, то ми зможемо по8инакшому поставитися досвого життя, до своїх щоденних клопотів. Для цьогопотрібно бачити в них не лише негативні, але іпозитивні наслідки, адже недаремно ап. Павло усвоєму посланні до филип’ян називає стражданняласкою. Він сам, голосячи Слово Боже, немалонатерпівся і поневірявся, терплячи важкі муки йпереслідування. Та у листі до колосян каже, якпотрібно до цього ставитися: «Вдягніться, отже, яквибрані Божі, святі й любі, у серце співчутливе,доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість,терплячи один одного й прощаючи одне одного…».

Коли ж наше життя буде наповнене Христом, а серцябудуть ведені Святим Духом, тоді з упевненістюможна сказати, що ніякі труднощі не зможутьзагасити в нас любов до Бога і ближніх. Любовповинна ґрунтуватися на довірі до Бога. Яскравимсвідченням цього може послужитимолитва святої Терези Ісусової:

«Нехай ніщо тебе нетурбує, нехай ніщо тебене лякає,Усе минає, Бог незмінюється.Терпіння осягає все. Тому,хто має Бога,Нічого не бракує; йомувистачає самого Бога».

Труднощі можуть позитивновплинути на нашу духовнуформацію, адже чим більшелюдина страждає, тим сильнішоюі витривалішою стає у майбут8

ньому. Пройти цей важкий шлях ми зможемо завдякиупованню на Бога і щирій молитві, яка постійно будепідтримувати в нас почуття любови і вдячности, якабуде нашою потіхою і відрадою у тяжкі хвилини.Вона стане дороговказом, який буде вказувати накінцеву мету нашого життя, тобто на з’єднання зХристом Ісусом. Ще однією річчю, яка є вкрайнеобхідною для нас, є повна надія на Боже милосердяі довірення себе його волі. Адже сам Христос сказав,що без Нього ми не зможемо зробити жодногодоброго діла. Тому нашим головним завданням є упостійній молитві просити Божої помочі і силивитримати у спокусах, а для цього нам досить лишедовіритися Божому Провидінню, яке саме зробить знас оселю Святого Духа. Ця довіра до Бога неповинна ґрунтуватися лише на пустих словах, але надещо більшому і вищому, її основою повинні статинаші вчинки і діла, наше служіння і покірне несеннящоденних клопотів. У Святому Письмі Христоснаводить чудовий приклад, коли каже, що кожнедерево пізнається з плоду, так само і людинапізнається зі своєї поведінки. Ісус, будучи Богом, аводночас і простою людиною, зазнав так самобагатьох труднощів, частої самотности і невдячностивід инших. Навіть найближчі Йому люди, апостоли,довший час не могли до кінця зрозуміти своговчителя, але це Христа не зупинило, ані Його хрест,ні смерть, навпаки, Його любов і далі продовжує житиу серцях мільйонів людей, полум’я цієї любовинеможливо загасити, навпаки, вона щораз з більшоюсилою розгоряється. Отже, Ісус сьогодні кличекожного з нас: «Візьми свій хрест і йди за мною, ідинезважаючи на сотні перешкод, несучи покірно свійхрест і наповняй своє серце жаром любови до Бога».Ця любов є тим стержнем нашого духовного життя,адже недаремно Спаситель головними називає двізаповіді: «Люби Господа, Бога твого, усім серцем,усією твоєю душею і всією думкою твоєю…». А другаподібна до неї: «Люби ближнього твого, як себесамого». Справді, любов є чи не найважливішоючеснотою у нашому щоденному житті, вона є нашою

опорою і підтримкою.

Отож, почувши закликХриста покірно і безнарікання нести свій хрест,не відвертаймося від Нього, аз покірливим серцемвізьмімо його на плечі, аГосподь укріпить і допоможенам. У хвилини розпачу ісмутку, в час, коли намздаватиметься, що Господьпокинув нас, пам’ятаймо, щосаме тоді Ісус є найближчедо нас, адже він ніколи недасть нести хрест, який єпонад наші сили.

Степан ПасічникСтепан ПасічникСтепан ПасічникСтепан ПасічникСтепан Пасічник

18

Після вчення Ісуса Христа про тісні ворота (Лк.13:24) практикуючі християни прагнутьморального вдосконалення шляхом зосе8

редження усіх сил на постійну боротьбу зперешкодами до святости, щоб під дією благодатибрати участь у вічному житті. Це вдосконалення єпроцесом, у якому використовуються піст, молитва,послух та утримання як засоби осягнення вищоїмети – спасіння. Апостол Павло у своїх листах вчитьпро духовне вдосконалення шляхом дотриманнязаповідей (Ді.24:16). Святі Отці пишуть провправляння у чеснотах та різних способах осягненняправедности та благочестя. Досконалість залишаєтьсяобов’язком кожного християнина і найбільшерозкривається у словах Христа.

За вченням Церкви,будучи створеною наобраз і подобу Бога,людина покликана доспілкування з Ним тадо участі у Його бутті.Преп. Симеон НовийБогослов вчить, щовнаслідок гріхопадінняАдама відбуласядисгармонія у сутностілюдини. Три частинидуші, розумова,пристрасна і вольова,перестали виконуватифункції, які належать доїх природи: розумовапокликана шукатизнання, вольовою –бажаємо пізнаного блага,

а пристрасною змагаємося за нього. Але якщо нимикористуватися неправильно, то ці частини душіздатні схилятися до пристрастей: вольова шукаєутіхи та насолоди, розумова прагне гордости таслави, а пристрасна гнівається. Проте, людина,будучи свобідною, з допомогою Божої благодатиздатна преобразитися на Божий образ, віднайтивтрачену красу і встановити належний порядок силдуші через посередництво таїнств та особистогоподвигу. Тому Христос дарує їй таїнства, які присутніу Церкві та є божественною силою, через яку дієСвятий Дух. Таким чином всі недуги душі пов’язані зпервородним гріхом людини, внаслідок якого вонавтратила Божу благодать, а ум втратив зв’язок з Богом,піддаючись затьмаренню. Внаслідок цього душалюдини схильна до пристрастей, а тіло, будучи утісному зв’язку з нею, стало смертним і тлінним. Томупристрасті є перешкодою для реалізації людськогопокликання і переображення природи. ПреподобнийСимеон Новий Богослов вчить, що почуття людини,які звикли до пристрастей, необхідно очистити іоберігати від тієї звички. Відбувається зцілення душіта набуття досвіду перед майбутніми спокусами.

Затьмарення душі виникає тоді, коли людина даєсвободу своїм почуттям. Максим Ісповідник вчить, щосатана намагається розбудити у розумі пристраснідумки, які згодом будуть потребувати свого втілення.Людину, яка перебуває під їх впливом, він називаєв’язнем, адже пристрасні думки мають здатністьспустошувати серце, яке є храмом Божим. Будучиживою за суттю, душа стає мертвою, оскільки втрачаєправдиве життя – благодать Святого Духа. Такулюдину св. Павло, а з ним і отці називають«плотською», оскільки вона нездатна прийнятиблагодаті. Вони твердять, що внаслідок грішногожиття серце людини мертвіє, а розум затьмаренийпристрастями настільки, що не усвідомлює цього.Затьмарення ума виявляється у вчинках та словахлюдини, оскільки вона говорить із повноти свогосерця. З цього випливає, що слабість душі полягає у їїнечистоті, оскільки в розумі людини зароджуютьсяпристрасні помисли. Тому діяльність Церкви полягає улікуванні та оживленні мертвої від гріха душі, якавтрачає правдиве життя – благодать Божу – іуподібнюється до тваринної.

Згідно зі вченням святих отців зцілення душі полягаєу осягненні стану безпристрасности, любови,споглядання Бога. Його радять починати зі зціленняума, бо через нього оскверняється вся душа і такожзцілюється вся особистість. Григорій Палама вчить,що душа має здатність навернутися, бо вона єобразом Божим, якого не можемо втратити, томушляхом зростання в чеснотах душа просвітлюється іотримує присмак вічного життя. Він каже, що мимаємо вправлятися, щоб вигнати із тіла закон гріха,підкоряючи його контролю ума, встановлюючи длякожного члена тіла належні їм закони. Тому миспрямовуємо свої відчуття до стриманости,пристрасну частину душі до любови, а розумнупокращуємо, знищуючи все, що перешкоджаєсходженню помислів до Бога. Цей процес отецьназиває трезвінням душі, яке дає можливістьпобачити благодать у чистоті свого серця. Ознакоючистоти думки і совісти є свобода від пристрастей,очищення ума і повна відкритість людини на діюСвятого Духа, який займає місце пристрастей.

Святі отці вчать, що процес осягнення досконалостимає свої рівні. В основі лежать два принципи: духовнежиття християнина та участь у церковній традиції.Духовне життя полягає у переображенні людиноюсвоєї особистості, а участь у церковній традиціїзводиться до засвоєння досвіду Церкви.

Початковий ступінь вдосконалення полягає увнутрішньому наверненні людини до Христа. Уньому найбільше переплітається співдія Божоїблагодати та свобідної волі людини. Таке навернення,будучи основою життя християнина, порівнюєтьсяіз Тайною Хрещення, яка має значення смерти длягріха і воскресіння для святости. У цьому процесі вособистості людини народжується нове духовне

Стежками духовного зцілення...Стежками духовного зцілення...Стежками духовного зцілення...Стежками духовного зцілення...Стежками духовного зцілення...

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200719

життя – віра, яка прагне прийнятиХриста у своє серце, осягнутиспілкування з Ним, а в кінцевомурезультаті – з’єднатися з Христом.З вірою людина переносить увагуіз себе на особу Христа іпозбавляється егоїзму. Саме такимзвертанням характеризуєтьсяпочаток нового життя, якездійснюється через покаяння.Людина зрікається своєї его8їстичної волі, яка прагне задо8волення своїх бажань, а її місцезаймає Божа воля. Тому тут єпотреба вольової рішучостилюдини у відкиненні гріха.Благодать Святого Духа даєхристиянинові силу встояти передзовнішніми впливами і задіятиволю з відчуттями тіла до боротьбиіз самим собою. На цьому етапіотці пропонують мінімальнедотримання моральних норм іправил. Йоан Ліствичник радитьробити добро залежно відможливостей людини і уникатигордости, неправди, ненависти таинших вад, які під силу людиніподолати. Також пропонує людинібрати активну участь у життіЦеркви: дотриманні посту, при8йнятті Тайни Євхаристії тавиконанні инших церковнихзаповідей. На цьому етапі длядуховного зросту людиниважливий не так результат, якзусилля. У ньому людина про8довжує залишатися у своємусередовищі, але її спосіб життявирізняється від попередньоготим, що вона намагається негрішити. Таких людей миназиваємо практикуючими хри8стиянами, які не тільки прийнялиТайну Хрещення, але й можуть нацьому рівні аскетичного життябути достойними дітьми Христа іЦеркви.

Проте з актом навернення іпокаяння в сутности людинипереміна торкнулася лише її духа,але стан инших її сил залишаєтьсянезмінним, оскільки вимагаєчогось більшого, ніж рішучість.Тому актом навернення релігійно8моральне життя християнинатільки почалося і є початковимступенем, який повинен без8перервно розвиватися впродовжцілого життя для переміни усієї

природи людини. Уцьому процесі вседуховне життя хри8стиянина полягає упереході від розумовогодо живого та дієвогобогоспілкування. Такийпроцес вдосконаленнятісно пов’язаний ізподоланням перешкод,які містяться у природіособистости: змінуп с и х о ф і з и ч н о їсхильности та діяль8ности людини, яка незвикла до обмежень тапозбавлень. Після навер8нення сили христия8нина залишаються не8пристосованими донового життя і схильнідо гріха. Дух людини хоч іненавидить гріх, проте тіло і душайому не співдіють, бо затьмареніпристрастями. Тому християнинповинен противитися „самомусобі”, примушуючи себе до добра.

Освячення особистости хри8стиянина дією Божої благодативідбувається залежно від успіхуздійснення рішення, яке вінприйняв при наверненні. Про8йшовши перший етап зперенесенням центру волі з себена Христа, наступний спосібжиття залежить від участисвобідної волі у намірі прагнути додосконалости. Згідно з на8вчаннями отців Божа благодать непройняла повністю особистістьлюдини і не преобразила її вповноті, оскільки бажаннягрішити послаблюється, але ще

залишається у формі спокуси, якамає свій вплив на розум і духхристиянина. У волі залишаютьсянахили та пристрасті, які пере8шкоджають на шляху доправедности, відволікаючи догріха. Тому наступний подвигборотьби людини з гріхомпотребує від неї значно більшихзусиль для того, щоб відкритисвою особистість на впливблагодати і зростання у чеснотах.У такому проникненні благодатіСв. Духа в особистість полягає усяподальша життєдіяльністьхристиянина.

Кінцева ціль християнина полягаєу звільненні його моральноїдіяльности від будь8якоїможливості вчинення гріха та вспілкуванні з Христом у любові.Його особистість повинна бутипройнята Божою любов’ю, яка даєвідчуття блаженства, що не можезрівнятися з жодним задо8воленням чи радістю і єнайбільшим благом. Таким чиномпристрасті відходять на заднійплан і зникають у духовному світіхристиянина, який пройнятийсвітлом Божої любови. Єдинанагорода для нього полягає усвідомості служіння Богові –своєму Творцеві, а собі наспасіння у Царстві Небесному.

Микола ПалюхМикола ПалюхМикола ПалюхМикола ПалюхМикола Палюх

20

Сатана скликав всесвітній з’їзд бісів.

У своїй промові з нагоди відкриття він сказав:

«Ми не можемо перешкодити християнам ходити доцеркви. Ми не можемо утримати їх від читання Біблії.Ми навіть не можемо заборонити їм сформуватиблизькі особисті стосунки з їх Спасителем. Як тількивони встановлюють зв’язок з Ісусом, ми втрачаємовладу над ними.

Тому нехай ходять до своїх церков, нехайвлаштовують дружні зустрічі з обідами, АЛЕ мивкрадемо їх час так, що вони не зможуть розвиватисвої стосунки з Ісусом Христом.

Ось що я хочу, щоб ви зробили, – сказав диявол. –Перешкодьте їм увійти у спілкування з їх Спасителемі підтримувати цей зв’язок упродовж дня».

«Як нам це зробити?» – закричали демони.

«Займіть їх дурницями і винайдіть незліченнукількість способів, щоб зайняти їх розум», – відповівсатана. –

«Спокушайте їх витрачати, витрачати, витрачати ібрати, брати, брати у борг.

Переконайте їхніх дружин затримуватися на роботі,а чоловіків – працювати 687 днів на тиждень, 10812годин у день, щоб вони могли дозволити собіпорожнє життя.

Не давайте їм проводити час зі своїми дітьми.

Коли їх сім’ї розваляться, а це буде швидко, їх домибільше не будуть захистом від тиску на роботі.

Стимулюйте їх розум понад міру, щоб вони не могличути цей тихий, спокійний Голос.

Спокушайте їх вмикати радіо і плеєри, куди б вони неїхали.

Зробіть так, щоб телевізори, відеомагнітофони, CD8плеєри і комп’ютери у їхніх будинках працювалипостійно, стежте за тим, щоби в кожному магазині іресторані світу постійно звучала нехристиянськамузика.

Це заблокує їх розум і зруйнує їх єдність з Христом.

Розкладіть на столах в кафе безліч журналів і газет.

Бомбардуйте їх розум новинами 24 години на добу.

Нехай дорогою їм впадає в око море рекламнихщитів.

Наповніть їх поштові скриньки рекламою,каталогами для замовлення товарів поштою,всілякими інформаційними бюлетенями іпропозиціями безкоштовних товарів, послуг іпомилкових надій.

Показуйте в журналах і по телевізору худих,гарненьких моделей, щоби чоловіки повірили, щозовнішня краса – найголовніша річ – і щоби сталинезадоволені своїми дружинами.

Зробіть так, щоб їх дружини були занадтовтомленими та роздратованими, щоби… любитисвоїх чоловіків.

Дайте їм до того ж головний біль!

Якщо вони не дадуть своїм чоловікам любови, якої тіпотребують, чоловіки почнуть шукати її деінде.

Це швидко зруйнує їхні сім’ї!

Відверніть їх увагу Санта8Клаусом, щоб вони невчили своїх дітей справжнього значення Різдва.

Дайте їм пасхального кролика, щоб вони не говорилипро Воскресіння та владу Бога над гріхом і смертю.

Нехай навіть у відпочинку вони доходять докрайнощів.

Нехай з відпустки вони повертаються виснаженими.

Зробіть так, щоб вони були дуже зайняті, щоб піти доцеркви. Натомість відправте їх на природу, до парківрозваг, на спортивні заходи, ігри, концерти, в кіно.

Нехай вони будуть зайняті, зайняті, зайняті!

А коли вони зустрінуться для духовного спілкування,нав’яжіть їм плітки і чутки, так щоб вони відходили взбентеженні.

Наповніть їхнє життя такою кількістю хорошихсправ, щоб у них не було часу шукати сили в Ісуса. Іскоро вони працюватимуть, покладаючись на себе,жертвуючи своїм здоров’ям і сім’ями заради черговоїсправи.

Це спрацює!»

Це був відмінний план!

Біси з радістю вибігли виконувати своє завдання.Вони примушували християн бути все більше ібільше зайнятими і постійно кудись поспішати,залишаючи все менше часу для свого Бога і сімей, длярозповіді иншим про силу Христа, здатну змінюватижиття.

Питання в тому, чи вдався дияволу його задум? Вамсудити!!!!

Прочитайте це иншим, якщо ви не дуже ЗАЙНЯТІ.

Якщо ви любите Христа, прочитайте це иншим!!!!!!!!

Система Вавилону

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200721

’ËÒÚÓÒ ñ‰ÓÓ„‡ÒÔ‡Ò≥ÌÌˇУ сучасному інформаційному світі, де є безліч

можливостей робити одночасно і швидко багаторечей, знайти багато різноманітних занять чи

розваг, що не є однозначно негативним, людинашукає відповіді на одвічні питання її буття, сенсу їїжиття, мети перебування у цьому світі. Вона прагнезрозуміти, як добре прожити життя і отриматиспасіння?

Христос, немов у відповідь, говорить: «Я – дорога,правда і життя» (Ів. 14, 6). Він є правдивим спасителемлюдини, у якому та знаходить правдиве життя, безнезадоволення і нарікан8ня. Бо тоді людина покла8дається на Бога, довіряєЙому, тоді головним гас8лом для нас є словапсалмопівця: «Господь –мій пастир: нічого меніне бракуватиме» (Пс. 23,1). Нам часто здається, щочогось бракує, тужимо закращим життям, чесно8тами, якостями, дарами.Инколи здається, щосправжнє життя є деінде,але не у мене. Тому частохочемо змінити обста8вини навколо нас, бо,може, тоді життя піде краще… Але насправді маєзмінитися наше духовне життя через очищеннясерця – від недовіри, безнадії, смутку. Треба повіритиу Божу любов, у те, що Він завжди є з нами: «Навітьколи б я ходив долиною темряви, – я не боюся лиха,бо Ти зо мною» (Пс. 23, 4). А різні важкі моментинашого життя могли б стати доброю звичкоюнавчитися більше любити, бути терплячими, лагід8нішими, милосерднішими, віддаватися з більшоюдовірою у Господні руки.

Ісус завжди відкритий до нас і промовляє: «Прийдітьдо Мене всі втомлені та обтяжені – і Я облегшу вас»(Мт. 12, 28). В Христі є одна правдива дорогаспасіння, віра в Нього приносить спасіння кожному,хто вірує. Його хресною смертю та воскресіннямлюдство було врятоване, а через Його постійнудружню допомогу ніхто більше в світі не є самотній.

Постає питання, де Його зустріти, як Його знайти? Азустріти Христа – нашого Спасителя – можемо по8різному. Найперше у тайні Євхаристії, де під видомхліба і вина приймаємо справжнього Христа. КожнаСвята Літургія є особливою зустріччю Бога і людини.Євхаристія є «таїнством таїнств» для Церкви, де самХристос є невидимо присутній і діє через священика.Для християнина Євхаристія – не просто символічнадія, в якій згадується вчинене на Тайній Вечері, а сама

Тайна Вечеря, яка кожного разу поновлюєтьсяХристом. У цій святій тайні стається наше єднання зБожеством. Ми не просто спілкуємося з Богом, але Богвходить до нашого єства настільки реально, що ТілоХристове стає нашим тілом, і Христова Кров починаєтекти в ньому. Саме в цьому і полягає унікальністьхристиянства, що людина поєднується з Христомдуховно і тілесно.

Христа теж зустрічаємо у молитві, де людинаєднається з Богом. Хоч Він знає про наші потреби,але бажає, щоб ми просили про допомогу. Ісусоб’являється людині у Святому Письмі. Тому читанняСвятого Письма завжди було важливою частиноюхристиянського життя. Коли відкриваємо Біблію, миповинні бути впевненими, що готові почути Ісуса.Читаючи та розважаючи над нею, молимося в такийспосіб Богові. З ранніх віків християнства є такзваний «молитовний метод» читання СвятогоПисьма, у якому під час розважання над певнимфрагментом Писання прагнемо пізнати Слово Боже в

особистому житті. Св.Єронім прирівнює Бібліюдо послання, яке зіслане звисоти для будь8якихобставин, до кожногомоменту.

Христа важливим чиномвідкриваємо у ближньому,бо каже Він: «Усе, що визробили одному з моїхбратів найменших, – вимені зробили» (Мт. 25,40). Таким чином люди,яких ми зустрічаємо кож8ного дня або випадково і зякими починаємо роз8мову – це образ Христа. Авони, якщо дивимось на

них як на образ Божий, помагають нам зустрітися зНим у кожний момент нашого життя. Можливо, незавжди легко бачити в оточуючих Христа, аджелюдина є слабкою істотою, досить амбітною, прагнедовести світові свою спроможність чи силу,нехтуючи чи забуваючи про ближніх. Часто можемозустріти нерозуміння один одного. Проте Господьвчить нас прощати і просити прощення, постійнопідніматись і йти далі. Він закликає нас допостійного вдосконалення: «Любіть ворогів ваших імоліться за тих, що гонять вас».(Мт. 5, 44). «Будьтедосконалі, як Отець ваш небесний досконалий».(Мт.5, 48).

Тому в нашому щоденному житті пам’ятаймо пролюбов до нашого ближнього, яка відкриває намбожественне пізнання. Довірмося Христові,віддаймося у Його щирі обійми, а Він буде вести нассправжньою дорогою у якісно нове життя, питаннялише в одному – змогти побачити Його, зустріти Йогосеред нашого метушливого, швидкого, багато8інформаційного світу. Навчімося стишуватися усвоєму серці, знаходити мир та спокій, а з нимзустрінемо самого Бога.

ТТТТТарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчук

22

Поміж численними рухами в ХристовійЦеркві у ХХ столітті один ізнайважливіших – це екуменічний рух.

Керуючись поглибленим вивченням біблійнихтекстів у ХІХ ст., єпископи, богослови та мирянирізних християнських конфесій серйознозайнялись питанням, як застосовувати заклик ІсусаХриста „щоб всі були одно”, тобто, щоб Церква сталаєдиною, без поділів. Переходячи від побожнихбажань до конкретного діла, організовували різніміжнародні зустрічі та форуми, які давали можливістьпредставникам католицьких, православних тапротестантських Церков пізнавати себе краще, разомкритично розглядати спірні пункти та шукати шляхівдо правдивої єдности.

Між Православною і Католицькою Церквами пролягаєдовгий і складний шлях роз’єднаности. Всепочиналось від довгих мовчанок, ворожих настроїв,протистояння і недовіри. Але, на щастя, згодом маємоперші кроки назустріч. Для того, щоб все ж такирозпочався цей діялог, метою якого є відновленняповного сопричастя між Католицькою таПравославною Церквами, обидві подолали багатоперешкод. І є немало точок, на основі яких можнарозглядати це питання. Але сьогодніґрунтуватимемося на літургійній традиції Церков.

Однією з головних таїнственних рис Служби Божої єбезнастанна взаємна комунікація між Богом уПресвятій Тройці і Божим людом. У БожественнійЛітургії маємо постійну двократну дію: від Бога долюдей і навпаки. Одними із ключових слів для цієїтеми є прохання з великої єктенії: «За мир всього

світу, за добрий станСвятих Божих Церков іза з’єднання всіх Господевіпомолімся». Бачимо, щопредмет цього проханняє вселенського значення.А це означає, що кожнаСвята Літургія є дієювселенської Церкви.Також в єктенії мимолимося за мир, що єневід’ємною ознакоюєдности. У СвятомуПисьмі слово «мир» має

дуже різні значення: воно висловлює любов ігармонію, справедливість і праведність, вірність і лад:«Милосердя і вірність зустрінулися разом,справедливість і мир поцілувалися між собою»1. Отже,з’єднання Церков – це надзвичайно важливийпредмет прохання в кожній Службі Божій.Безперечно, що розбиття первісної єдностиХристової Церкви, яке триває вже близько тисячіроків, є причиною ослаблення, инколи навіть утративіри в душах багатьох людей. Цей розкол є дужешкідливим для авторитету Церкви (особливо в очахнехристиян) як в минулому, так і в теперішньому часі.Але дуже шкода, що сьогодні, намагаючись якосьдосягти тієї первісної цілісности, ми забуваємо, вчому саме полягає та єдність – не в «сухім легалізмі,аргументаціях чи дипломатії»2, а в любові ітолерантності у відносинах, діялогах.

Чи не найбільший акцент на екуменічному діялозіпоставив ІІ Ватиканський Собор, зокрема у Декретіпро екуменізм. ІІ Ватиканський Собор дав великийпоштовх для католицької унійної праці не тільки зиншими християнськими віросповіданнями, але й зиншими релігіями, результати і подальший тривалийпроцес чого бачимо сьогодні. У документі читаємо:«Старання про возстановлення одности між усімахристиянами є одним із важніших намірівСвященного Собору Ватиканського Другого. Одна боі єдина була Христом Господом встановленаЦерква…»3. Отже, бачимо, що екуменічний діялог єдуже болючим питанням для сучасної Церкви.

Також для початку варто подати правильневизначення екуменічного руху, яке подає ІІВатиканський Собор: «Під екуменічним рухом требарозуміти ті дії та ініціятиви, що постають таорганізуються відповідно до різних потреб Церкви таобставин часів для сприяння одності всіххристиян…»4.

Щодо перспектив саме православно8католицькогодіалогу, то тут знаходимо багато думок, гіпотез,прогнозів тощо на цю тему. Щоби розглядати цепитання, неодмінно потрібно зробити невеликий

ЛІТУРГІЯ І НОВІПЕРСПЕКТИВИПРАВОСЛАВНО�КАТОЛИЦЬКОГОДІЯЛОГУ

Полеміка

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200723

екскурс в історію. Зокрема, вартозгадати таку екуменічну постатьукраїнського православ’я, як ПетраМогилу. Саме він з митр. Рутськимробили перші спроби так званої„універсальної унії” Православноїта Уніятської Церков, аджерозуміли «небезпеку православно8уніятського протистояння длянаціональних інтересів України»5.Але на дорозі здійснення цьогопроекту стала АпостольськаСтолиця, яка завдала удару по ідеїпримирення двох українськихцерков.

Натомість «Папою Іваном ПавломІІ питання об’єднання всіххристиян висувалося як ключовапроблема Великого Ювілею – 20008річчя народження Ісуса Христа івідповідно близького 20008річчястановлення Християнства»6.

У проєкті Концепції екуменічноїпозиції Української греко8католицької Церкви є дуже багатоекуменічних новинок. Наприклад,до „церков8сестер” в богослов8ському розумінні відносятьсяпротестантські Церкви. УГКЦтакож уважає всі три православніЦеркви в Україні як такі, що маютьспільну історичну спадщинуКиївської Церкви. Також УГКЦготова вести діалог з Російськоюп р а в о с л а в н о юЦерквою стосовнодушпастирськоїопіки над вірнимиМ о с к о в с ь к о г опатріярхату вУкраїні та україн8ців греко8католиківу Росії.Що ж до право8славних, то дляних, як і для като8ликів, «ідеал Церквизнаходиться не вматеріяльному,земному світі, атим більше не вполітичній йогосфері, а на Небесах»7. Вони такожконстатують той факт, що готовібрати участь у міжхристиянськомудіялозі, але водночас наголошуютьна певних еклезіяльних межах іканонічних критеріях. Ми добрезнаємо, що до недавнього часупевні сили в Московському

патріярхаті з гордістю називалиявище чи ідею екуменізму єрессю.Проте з усього сказаного вищеможна зробити висновок, що РПЦготова до діялогу з „інославними”християнськими конфесіями,називаючи це тепер перемогою«ліберального високоосвічення»8

частини єрархії РПЦ.

Загалом пошуки шляхівурегулювання міжцерковнихвідносин, подоланняміжконфесійних конфліктів,примирення громадських груп усуспільстві, бажання встановитимир оцінюються сьогоднібагатьма як такі, що дещоактуалізували (і маютьперспективу на подальшуактуалізацію) ідею примирення.Звичайно, всі ці процеси дужепозитивні. Це добре, що УГКЦпрагне до відкритости, дотолерантности; стверджує, щотакий розкол нищить таспотворює «вселенську природуЦеркви і є ознаками не сили, аслабкості й невпевнености у своїймісії»9. Але, з иншого боку, один ізетапів екуменічного діялогуприпав на період кризи ісуспільно8політичних змін,внаслідок чого міжконфесійністосунки дещо загострилися.

Однією з головних причиндоцільности екуменічного діялогуміж православними і католиками єСвята Літургія. У Конституції проСвяту Літургію читаємо: «СвятаМати Церква признає всім правноодобреним обрядам однакові правай пошану та хоче в майбутньому їх

зберігати та всебічно розвивати, ібажає собі, щоб їх, мірою потреби,обережно в суцільному перевірено,згідно зі здоровою традицією, татаким чином додати їм нової силив теперішніх обставинах і потре8бах»10. Отже, бачимо, що соборнаголошує на Літургії як спільніймолитві для всіх. Далі конституціяговорить про те, що «Христос єприсутній у своїй Церкві, перш завсе у літургійних чинностях»11.Якщо Він приходить до нас уСлужбі Божій, то це означаєпотребу єдности Церков, адженемає окремо Христа для католиківі для православних.

Що ж ми бачимосьогодні? В чомуголовна проблемапошуку єдностиміж Православноюі КатолицькоюЦ е р к в а м и ?Видається, що кож8на з Церков почалавважати лише себеавтентичною – тією,що посідає святістьі соборність, апо8стольське пере8дання та істиннувіру… Для Като8лицької Церкви всіинші християни

були означені терміном«нез’єднані», для Православної –«інославні»12.Мирослав Маринович, директорІнституту Релігії та Суспільствапри УКУ, вважає, що в Україніекуменізм «існує у вигляді

«українського екуменізму», тобто

24

як ідеяоб’єднання уламків

Київської Церкви»13. Але цейфакт має дещо негативнийхарактер, адже «за проблемою

о б ’ є д н а н н я Київської Церкви ми можемо взагаліне побачити світових екуменічних процесів»14.Також, на думку М. Мариновича, сьогодні наші Церквине виявляють жодної ініціятиви, на відміну від часівПетра Могили і Рутського. «Існує якась внутрішнязакомплексованість, відгукується те, що ми надтодовго були на чужих церковних орбітах –богословських, адміністративних тощо»15.

Натомість Василь Кметь, викладач Львівськоїдуховної семінарії Української православної Церкви,не вважає сьогоднішній стан екуменізму настількикризовим. Оскільки ми постійно є свідками багатьохекуменічних заходів, з’їздів і конференцій, то вартозауважити, що реальною причиною більшостипроблем та суперечок в міжконфесійному діялозі єнедостатня кількість, вузьке коло теологів,інтелектуалів, тому деякі важливі питаннязалишаються поза увагою суспільства. Якщо так будетривати і надалі, то перспективи до з’єднання небуде.

Дуже сприятливим кроком в цьому напрямку єстворення Всеукраїнської ради Церков і релігійнихорганізацій, підписання представникамихристиянських конфесій «Меморандуму пронеприйняття силових дій у міжконфесійнихвзаємовідносинах». Також позитивний характермають зустрічі глави держави з керівникамирелігійних організацій.

З усього сказаного можна зробити висновок, щоперш ніж приступати до міжконфесійного діялогу,нам необхідно подолати багато проблем, узгодитиспірні питання, визначитись у своїх позиціях щодоВселенської Церкви, правильно зрозуміти сам термінекуменізм і чітко усвідомити, наскільки важливим длянас і для Церкви як тіла Христового є одність і мир.Адже Христос заклав один непорушний фундамент,який доручив нам берегти, опікуватися ним тазахищати від злих ідей і втручань. Як стверджуєСобор, в кінці другого розділу Декрету про екуменізм,завдяки співпраці між християнами, всі ті, що«вірують в Христа, легше можуть навчитися, як вониповинні одні одних краще знати, більше цінити ітаким чином прокладати шлях до християнськоїєдності»16.

Перспектива до возз’єднання є, і ключ до неї

знаходиться в кінцевому реченні Христовоїєвхаристійної молитви до Небесного Отця: «І об’явивя їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою типолюбив мене, в них перебувала, – а я в них»17.

Ярунів НазарЯрунів НазарЯрунів НазарЯрунів НазарЯрунів Назар

ПриміткиПриміткиПриміткиПриміткиПримітки

1 Пс. 85:11.2 Дрібненький В. о., ЧСВВ. Життя у повноті. Божественна Літургія(Служба Божа) у висвітленні християнської віри. Торонто8Львів1993, с.71.3 Документи Другого Ватиканського Собору. Львів 1996, гл.1:Декрет про екуменізм, с.187.4 Документи Другого Ватиканського Собору, гл.4: Декрет проекуменізм, с.192.5 Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні.Міністерство освіти і науки України, відділення релігієзнавства,Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України,Національна бібліотека України імені В.Вернадського, Українськаасоціація релігієзнавців. Київ 2001, с.7.6 Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. Київ2001, с.9.7 Церковь и общество. Диалог русского православия и римскогокатоличества глазами ученых. Институт Европы Российскойакадемии наук. Центр социально8религиозных исследований,под ред. Ж.8И. Кальвеза и А. А. Красикова. Москва 2001, с.53.8 Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. Київ2001, с.12.9 Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. Київ2001, с.117.10 Документи Другого Ватиканського Собору, гл.4: Конституціяпро Святу Літургію, с.10.11 Документи Другого Ватиканського Собору, гл.7: Конституціяпро Святу Літургію, с.13.12 Екуменізм в історії: здобутки, втрати, перспективи. ЛБА,Інститут релігії та суспільства. Львів 2001, с.130.13 Місце українських Церков в екуменічному процесі. ЛБА,Іститут релігії та суспільства. Львів 1998, с.11.14 Місце українських Церков в екуменічному процесі, с.11.15 Місце українських Церков в екуменічному процесі, с.11.16 Документи Другого Ватиканського Собору, гл.12: Декрет проекуменізм, с.200.17 Ів. 17:26.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200725

«Візьміть вагу, на одній важеліпокладіть усі добрі вчинки, молитви,піст, покору, паломництво, а наиншій – одну�єдину Службу Божу, ітоді ви побачите, як легко останняважіль переважить першу».

Св. Лоренс Юстиліан

Чимало християн сьогодні часто беруть участьу Святій Літургії, приступають до Сповіди йПричастя. Але чим для нас є Свята Літургія?

Чому ми в неділю і в свята ідемо до церкви? Що насспонукає до цього?… Відповіді на ці запитаннябувають дуже різними. Одні з відповідальністювиконують свій християнський обов’язок, иншіпродовжують родинну традицію; одні бажають наякийсь час залишити всі земні турботи й проблеми,віднайти мир і спокій – инші йдуть, бо їх змушують;одні поспішають, щоб завчасно прийти до церкви,достойно приготуватися до Святої Літургії – инші втой час, не поспішаючи підводяться з ліжка, мовляв,«а куди так поспішати?!»; одні, прийшовши до храму,милуються архітектурою, оздобленням, чудовимхоровим співом… инші ж усім серцем і думкамиперебувають з Ісусом…

Логічно мислячи, людина може знайти чималопричин, щоб прийти до церкви на Богослужіння.Однак просто прийти до храму і вистояти СвятуЛітургію – занадто мало для правдивого християнина.Ми покликані до активної і свідомої участи у СлужбіБожій. Якщо ж ми, перебуваючи на Святій Літургії,концентруємо увагу на власних клопотах, напевно жутрачаємо багато того, що могли би придбати.Митрополит Андрей Шептицький відзначив: «Колисвященик приступає до жертовника, тоді його чинперевищує у важливості усі діяння людей, що їхісторики записують як важливі історичні події.Навіть найбільші події у світі виглядають мало8значними в порівнянні з одною Службою Божою»1.Отож, запитаймо себе: чи доцільно в такий моментперейматися буденними клопотами?! Бажаючи щосьпридбати, ми зазвичай шукаємо товар високої якостіза помірну ціну… Беручи ж усім серцем участь уСвятій Літургії, отримуємо безціннийбезціннийбезціннийбезціннийбезцінний дарунок.дарунок.дарунок.дарунок.дарунок.

Свого часу чимало єретиків вважали Святу Літургіюідолопоклонством. Але ті переслідування, яким дияволпіддав найсвятішу жертву Літургії, є доказом, що вонадійсно благословенна і дуже неприємна для диявола. Зиншого боку, якби Свята Літургія була ідоло8поклонством, то диявол би не боровся проти неї, анавпаки, вихваляв би її, бо чим більше Богослужіньбуло би відправлено, тим більше безчестя було бинанесено Богові. Відтак, якщо б ця єретичнадоктрина була правильною, то з неї випливало б, щоза часів Христа жодна людина – чи то апостол, чи

навіть мученик – не була би спасенна. Ми жнатомість знаємо, що святі апостоли і всі їхнаступники відправляли Службу Божу та приносилижертву Всевишньому Богові.

Чому ж така висока ціна? Свята Літургія – цеСвята Літургія – цеСвята Літургія – цеСвята Літургія – цеСвята Літургія – цекожного разу ще раз прожите життя Ісуса Христакожного разу ще раз прожите життя Ісуса Христакожного разу ще раз прожите життя Ісуса Христакожного разу ще раз прожите життя Ісуса Христакожного разу ще раз прожите життя Ісуса Христа –від воплочення аж до страстей і смерти. Велика цінаЛітургійної жертви зумовлена тим, що жертвуєтьсясам Христос. Жертва на Літургії і жертва Христа –рівнозначні: на кожній Святій Літургії Ісус Христосу безкровний спосіб повторює свою жертву нахресті, і тим самим продовжує відкуплення людини.

Свята Літургія – це наймогутніша та найповнішаСвята Літургія – це наймогутніша та найповнішаСвята Літургія – це наймогутніша та найповнішаСвята Літургія – це наймогутніша та найповнішаСвята Літургія – це наймогутніша та найповнішажертва відкупленняжертва відкупленняжертва відкупленняжертва відкупленняжертва відкуплення. У своєму житті людина чинитьстільки гріхів, що навіть не уявляє, наскільки вона у«боргах» перед Богом. Сама ж людина, яких би зусильне докладала, нездатна повернути цей «борг». У СвятійЛітургії Ісус Христос жертвує Себе за нас і за нашігріхи – лише така жертва здатна «компенсувати» нашінезліченні «борги». Євангелист Іван передає намслова Ісуса: : : : : «Ніхто не спроможний любити більше,ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає».Для людини немає нічого ціннішого від власногожиття і душі. Отож, якщо людина віддає своє життя затовариша – очевидно, віддає найцінніше, що має.Однак Христос не зупинився навіть на цьому. Черезсвою любов до людства він віддав своє життя не тількиза друзів, але і за ворогів. Слід розуміти, що Кров, якуІсус Христос проливає на Святій Літургії, має великийвплив не тільки на грішників. Ця Кров очищає іскріплює душі праведних, робить їхні діла плідними,скріплює їх, коли вони слабкі, оберігає їх від спокус ізісилає їм усі заслужені ласки2.

Свята Літургія – це найбільше джерело радостиСвята Літургія – це найбільше джерело радостиСвята Літургія – це найбільше джерело радостиСвята Літургія – це найбільше джерело радостиСвята Літургія – це найбільше джерело радости длявіруючих, для святих, а особливо – для Матері Божої.

Свята ЛітургіяЛітургійне богослов’я

26

Літургія нашого обряду є глибоко догматична і на8повнена молитвами прослави Пресвятої Богородиці.Марія молиться за нас – і Вона завжди отримує те, щопросить у Бога. Господь ніколи не відмовляє у милосердітим, за кого просить Марія. Свята Літургія – найкращийСвята Літургія – найкращийСвята Літургія – найкращийСвята Літургія – найкращийСвята Літургія – найкращийспосіб пошани Божої Матеріспосіб пошани Божої Матеріспосіб пошани Божої Матеріспосіб пошани Божої Матеріспосіб пошани Божої Матері, нашої Заступниці.

Мислячи про вартість Святої Літургії, слід розуміти, щоусі Літургії, безперечно, мають однакову вартість, боЖертва є тою самою на всіх Службах Божих. А щодосакраментального акту, то чим з більшою увагою тавідданістю священик відправляє Богослужіння, чим збільшою увагою та відданістю вірні беруть в ній участь8 тим приємнішим для Бога є це приношення, ібагатшими є Божі дари, які линуть з висот на свя8щеника і на вірних. «Кухлик води, поданий в ім’яХриста, не залишиться без нагороди», – читаємо уЄвангелії від Матея (Мт. 10, 42). Тоді що можемо сказатипро ту жертву, яку приносить Ісус Христос?!

Свята Літургія є найуспішнішою молитвою проханняСвята Літургія є найуспішнішою молитвою проханняСвята Літургія є найуспішнішою молитвою проханняСвята Літургія є найуспішнішою молитвою проханняСвята Літургія є найуспішнішою молитвою прохання.Ми майже завжди щось просимо у Господа, однак незавжди чи не відразу отримуємо це. Звичайно, передлюдиною постає спонтанне запитання – чому?! Тутпотрібно бути свідомим, що Бог не має обов’язкувиконувати всі наші прохання. Ми не маємо жоднихпідстав думати, що Свята Літургія була даремною,якщо ми не отримали те, про що просили. Бог не даєнам те, про що просимо, бо має для нас щось наба8гато корисніше, про що ми навіть не здогадуємося.Він нас дуже любить, тому слід відкидати навіть най8менші сумніви щодо ціни Його дарів.

Свята Літургія є настільки наповненою таємницями,Свята Літургія є настільки наповненою таємницями,Свята Літургія є настільки наповненою таємницями,Свята Літургія є настільки наповненою таємницями,Свята Літургія є настільки наповненою таємницями,як океан повен крапель водияк океан повен крапель водияк океан повен крапель водияк океан повен крапель водияк океан повен крапель води. Пресвята Євхаристіядає нам значно більше, ніж ми собі уявляємо, аблагодаті, які отримуємо на Святій Літургії, значноперевищують можливості нашої віри. Достойновіддячити Богові за Його велику Любов і незчисленніблагодаті людина може лише побожно беручи участьу Святій Літургії кожен день, чи так часто, як цетільки можливо.

Врешті, наша Свята Літургія дуже проста і глибока.Щоб достойно брати в ній участь – не обов’язковобути доктором богослов’я. Бог «відкриває премудрістьдітям»… Бог завжди іде назустріч людині – але ілюдина повинна зробити свій крок уперед. Богзавжди готовий нас прийняти – але і ми повиннідовіритись Йому. Бог приготував для кожного з насмісце у своєму Царстві, і саме зараз, у кожній СвятійЛітургії Він продовжує діло нашого спасіння… але безнашої особистої і безпосередньої участи це діло недовершиться. Усім нам варто замислитись, якіпріоритети ставимо у своєму житті? За що миборемось?. . . І не потрібно шукати виправдань, чомупропускаємо Службу Божу. «Брак часу» свідчить лишепро несвідомість особи. Христос же ясно сказав:«Шукайте ж найперше Царства Божого й правди«Шукайте ж найперше Царства Божого й правди«Шукайте ж найперше Царства Божого й правди«Шукайте ж найперше Царства Божого й правди«Шукайте ж найперше Царства Божого й правдиЙого, а все инше вам додасться».Його, а все инше вам додасться».Його, а все инше вам додасться».Його, а все инше вам додасться».Його, а все инше вам додасться».

Володимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир Чабан

Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:

1 Юліан Катрій. Свята Літургія – джерело Святості. Львів.Місіонер 2007. 16.

Ікона Вишгородської Богоматери походить ізКонстантинополя. 1131 р. її привезено кораблем зВізантії на Русь і поміщено в Київському

Вишгороді у храмі свв. Бориса і Гліба. За іконо8графічним типом – це ікона замилування (елеуса),адже на іконі зображена Богоматір в коричнево8вишневих шатах, а на руках у неї Дитя Ісус, який, їїобнявши, притулився щокою до щоки Матери.

Ікона Вишгородської Богородиці є однією з тихтворів, виникнення яких було тісно пов’язане здуховними одкровеннями. За значенням ціодкровення можна зіставити з роллю біблійнихтекстів у історії людського спасіння. Тексти водночассприяли поглибленому пізнанню Божественнихідей. Тобто роль Заступниці була тісно пов’язана зроллю, яку вона відігравала у спасінні людських душ.

Цю ікону характеризує страсний символізм, якийпроникливо відображає емоційний стан Марії. Цедобре видно на зворотній частині цієї двосторонньоїікони. Композиція на звороті передає зображенняЕтимасії (царського трону) з Євангелієм, хрестом таиншими предметами страстей, яке було поновлене уXV ст., але відтворювало первісну композицію.

Милування Дитяти в цьому контексті безпосередньовказує на майбутню жертву і страждання Матери білярозп’яття. Адже стражданням перейняті риси обличМатери і Дитяти, а також їхнє місце поєднання, якевідображує сцена Оплакування. Характерним для цієїсцени є подібне розташування ликів Матери і Христа,яке було притаманне також типу Вишгородськоїелеуси.

Образ Вишгородської (Володимирської) Богородицівиявляє розвиток теми ніжної матери. Якщо ДіваМарія у виразі свого лику тамує страждання, товиявляє на цій іконі важливу богословську ідею –втілення і смерть на хресті Спасителя. Головнимвнутрішнім мотивом для появи різноманітних типівЗамилування Богоматери та іконографічнихваріянтів є стриманий смуток Богородиці з думкоюпро мученицьку людську долю Дитяти. Це почуття відсамого початку її розвитку надавало іконографіїБогоматери–елеуси страсного забарвлення.

Тісний зв’язок іконографії Божої Матери–елеуси зістрасною темою знаходимо у словах проповідейГеоргія Нікомедійського і Симеона Метафраста, уяких наголошується на протиставленні міжпоцілунком, який Марія віддає мертвому Христу і тимцілуванням, яким вона пестила Христа8Дитятка.

Вираз страсного характеру в іконографії БогоматериXII ст. пов’язується із посиленням аскетизму, а такожглибокою духовністю візантійських іконописців.Адже візантійські майстри, використовуючипоширені канонічні зразки і форми, д о с я г а л и в

ІконографіяВишгородської(Володимирівської)Богородиці

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200727

Сторінками історії

образах тонкої передачі психологічних нюансів,зокрема у вияві почуттів між Матір’ю і Сином. Ізпоявою цієї візантійської прославленої ікони на Русі,іконописні обряди, зокрема зображення БожоїМатери, виявляють ускладнення духовної природизображень у передачі психологічних почуттів імолитовного настрою.

Протягом XI ст. з’являється іконографічний варіянт, уякому Дитя обіймає і цілує Матір, котра схилиласяперед ним у жесті моління і поклоніння. Найвідомішаікона цього типу походить із Синайського монастиряпоч. XII ст., а також зображення ВлахернськоїБогоматери з чорним покривалом.

Ідеї любови та страстей, які вносив у середовищеКиївської Русі образ Вишгородської Богоматери,були співзвучними із настроями епохи XII8XIII ст.Адже посилення конфліктів між князями і феодальнероздроблення вносили у тогочасне суспільствопережиття тривоги і неспокою, яке супроводжувалосядуховними стражданнями. Тому тема Елеусивиявилася в той час хвилюючою, тамуючи заопечаленим виразом лику Діви Марії трагізмрозділення руської землі. Таким чином, в цей часз’являються такі ікони як Білозерівська, Влахернська,Ігорівська та инші, які передають варіант зображенняпостатей, як у Вишгородській іконі. Благороднестраждання Матери та любов Дитяти виявляютьспорідненість духовного настановлення образів. Тутемоційні взаємовідносини Матери і Синадемонструють ряд найважливіших богословськихідей свого часу. Це втілення Христа, передбаченняЙого страстей і любов Марії8Церкви до ХристаПервосвященика. Складність богословських ідейікони поряд з глибоким художнім осмисленнямобразу, де тонкі відтінки і переходи тонів передаютьБожественну природу образу, і надають цій іконізначення одного з найглибших витворів людства.

Андрій КомарницькийАндрій КомарницькийАндрій КомарницькийАндрій КомарницькийАндрій КомарницькийМистецький відділ ПЦ «Еклезія»Мистецький відділ ПЦ «Еклезія»Мистецький відділ ПЦ «Еклезія»Мистецький відділ ПЦ «Еклезія»Мистецький відділ ПЦ «Еклезія»

Українай українцібез кордонів

Споконвіків людина володіла унікальним правом– обирати місце для влаштування власногожиття. Власне ця аксіома сьогодні становить

фундамент міжнародного права. Кожного днялюдство шукало зручних умов для існування,сприятливого клімату, родючих земель. Поряд із цимлюдина у серці несла культуру та духовність свогороду. Осідаючи у визначеному та сприятливому місці,людина намагалась формувати власну державу. Алеісторія знає також міграційні рухи тих, кого реалії нарідній землі змушували шукати инших територій наземній кулі для сприятливого та спокійного життя.Говорячи про це у контексті історії українськогонароду, знаємо, що кінець ХІХ століття став дляУкраїни та її населення історичним викликом, якийзапочаткував потужну хвилю міграції з рідної землі.Першими територіями для українських поселецівбули прерії Північної та Латинської Америки.Говорячи про Канаду, найперше у нашій пам’ятівідбивається те, що це та країна, де вагому часткунаселення становлять українці. Важливий внесокнаших співвітчизників був помітний найперше уформуванні цієї країни на карті світу як самостійноїдержави. Поряд з цим українці також відроджувалидух своєї Батьківщини, яка у ті часи зазнавалаполітичного пресу з боку потужних імперій. Ренесансукраїнства у діяспорі проходив через формуванняцерковних спільнот, розповсюдження літератури,об’єктивної преси українською мовою, і саме ціспроби голосно пролунали по цілому світі, в якомутоді мало знали про Україну.

Першими жителями незайманих просторів Канадибули індіянці, які формуючись у маленькі групистановили неофіційну частку населення. Вжепочинаючи з 1000 р. н. е. ісландські вікінги проклалиперший шлях для європейської людини на територіюКанади. Однак до кінця колонізувати територіїпівнічної Америки їм не вдалось. Продовжувачамисправи ісландських вікінгів були експедиціївенеціянського мореплавця Джованні Каботто, якийналежав Англійській Короні. Спроби Каботто сталипершими серйозними поштовхами до «приватизації»просторів Канади Англійською Короною. Згодомфлорентійський мореплавець та дослідник ДжованніВеррацано та експедитор Жак Картьє, якіпідпорядковувалися французькому королю, провівшицілу низку досліджень та відкриттів, оголосили східнітерени Канади власністю Французької Корони, які у1608 році були названі Квебек. Кінець ХVII ст. давстарт затяжним війнам між Англією та Францією заправо володіння територіями Канади, які

28

завершились перемогою перших.1867 рік став для Канади пере8ломним, оскільки вона отрималаправо самостійно формуватипарламент, не виходячи зі складуБританії. Ця подія дозволила щемолодій політичній одиницісвітової мапи стати на дорогунезалежности. Сучасні кордониКанади були сформовані у 708х рр.ХІХ ст. Згідно з Вестмінстерськимстатутом (1931 р.) «ДомініонКанада» отримала ширші права увнутрішній та зовнішній політиці.Це дає підстави говорити про рістмолодої країни на політичному таекономічному ґрунті. Поряд із цимвідбувались масові хвилі міграціїнаселення з инших країн натериторію Канади – країни, якаприваблювали всіх своєю красоюта перспективою. Факт масовогоприїзду иноземців уряд Канадипідтвердив, накресливши у 1971році політику багатокультурностипри офіційній двомовності.

Частиною великого поселення натериторії Канади були українці,які полишили свої рідні землі учаси важкого внутрішньодер8жавного гніту з боку окупаційнихімперій. Першими українцями натериторії Канади у 1891 р. булимешканці с. Небедилова ЗахідноїУкраїни – Іван Пилипів та ВасильЄленяк. Згодом масово розмахуукраїнська еміграція до Канадинабула 1896 року, не без допомогигалицького агронома ОсипаОлеськіва, який скерував тудивелику кількість українців зі сілЗахідної України. Дивлячись черезісторичну призму руху українцівдо Канади, слід виділити чотири

основні хвилі переселення.Зокрема перша та найбільша хвиляприпала у період від 1891 до 1914,наслідком якої стало поселенняприблизно 170 000 українців зГаличини та Буковини, воднораззначна частина переселенцівпоходила також з ПравобережноїУкраїни.

Основним мотивом для пошукукращої долі за океаном дляукраїнців стало те, що легко можнабуло отримати земельну ділянку.До прикладу, у Канаді заномінальну суму 10.000$ охочийміг взяти земельну ділянку урозмірі 64 га. Споконвіківукраїнський народ прагнув статигосподарем на власній землі, алеоскільки рідні території пе8ребували під пануванням иіншихдержав, українець не мігскористатися з того, що належалойому за правом. Відповіднозмушений був шукати кращої долідалеко від рідного дому. Наявністьродючої землі та подібних доУкраїни кліматичних умов ставалипереконливим аргументом дляпочину українцями нового життяна чужині. Вирощували переважнозернові культури, які після продажумогли принести значні прибутки.Навіть сьогодні, мандруючипровінціями Альберта таСаскачеван, можна помітитивеликі сховища, в яких хліборобизберігали урожаї зернових.Переважно ці будівлі булизосереджені біля залізничнихстанцій, оскільки саме це місцебуло основною точкою торгівлі.Певна частина українців зай8мались також скотарством і

створювали так звані «фарми», щеодин засіб для прожиття таотримання прибутку. Популярноюсеред українців була робота віндустріальній сфері, зосередженау провінціях Британська Колумбіята Онтаріо.

Виїжджаючи цілими родинами,українці оселялись переважновеликими групами у степовихпровінційних зонах. Згодомвнаслідок внутрішньої міграціїбільшість українців осіли узахідній (Британська Колумбія) тасхідній (Онтаріо) частинах Ка8нади. Слід зазначити, що пере8важна більшість українців, шука8ючи кращої долі за кордоном, непланували залишатись на чужійземлі до кінця своїх днів, але зперспективою повернення додому.Виходячи з великої кількостиукраїнців, які осіли на постійнепроживання у Канаді, з’являлисьміста та селища з дубльованиминазвами регіонів, міст та селищУкраїни: Галичина, Теребовля, Київта ин. Особливо популярним дляпоселень, в яких переважалиукраїнці, було символічне наді8лення цієї місцевости чимось, щонайбільше асоціювалось з Укра8їною. До прикладу, с. Вегервіль,яке розташоване біля Едмонтона,своїм символом вважає писанку,велетенська форма якої прикрашаєв’їзд у селище, инше село – Мундер– найбільш популярне тим, що тамукраїнці виробляють ковбасу, смакякої високо оцінюють у багатьохкуточках Канади.

Важливим фактом у становленніукраїнської діяспори за кордономбула підтримка духовенства.Більше того, саме духовні цінностієднали українців у великі громадисеред важких буднів побуту учужій країні та нелегких відносинз англосакським населенням.Перші громадські об’єднанняукраїнців закладали фундаментмайбутньої Церкви, яка мала статицентром збереження рідних цін8ностей, духовності та патріотизму.Згодом ця ідея поступово втлі8лювалась у життя й рішуче на8бувала виразної національноїокремішности серед множиникультур та релігійних поглядівнаслення Канади.

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200729ПІЗНАЙ ПРАВДУ №4 (82) вересень−жовтень 2007

Прагнення української діяспори організувати власнуЦеркву на перших порах були безрезультативними,оскільки не було духовних пасторів. Водноразчастими були візити українських священиків зі США,де на цей момент їх була доволі велика кількість.Першими, хто взяв українців під духовну опіку, зрозпорядження канадського уряду, було духовенстворимо8католицької Церкви. Однак таке підпо8рядкування не зламало бажань новоприбулих русинівмати власних духовних провідників, оскільки у них всерці палав вогонь любові до батьківщини та рідноїЦеркви. Більше того, Церква стала українським«ковчегом», який долав хвилі життєвих та духовнихпошуків у нелегкі часи. Церква стала центромсповнення духовних та культурних прагнень,відродження східного обряду та організацієюнедільних шкіл з вивченням української мови,літератури та традицій.

Перша парохіяльна громада українців з’явилась уВінніпезі 1899 року під проводом о. ДамаскинаПоливка зі США. З року в рік кількість священиківтільки зростала, але громада потребувала більшоїкількости, оскільки загальна картина українцівкожного року збільшувалась. Часті клопотання недали результату, лише 1910 року у рамках Євха8ристійного Конгресу, який відбувався у Монреалі, заучасті Митрополита Андрея Шептицького цю справувдалося зрушити з місця. Двома роками пізнішеНикита Будка став першим єпископом для католиківсхідного обряду у Канаді. У своїй діяльності новийєпископ намагався зосередити навколо греко8католицької Церкви культурно8супільне життяукраїнців. До Другої світової війни Вінніпег ставцентром культурного життя української діаспори уКанаді. Згодом Торонто та Едмонтон продовжилидуховно8культурний та просвітницький запалукраїнства на територіях Північної Америки. Ці містапроявили себе як потужні осередки українських куль8турних організацій та видавничих сфер. Зокрема,газетно8видавнича справа у провінції Альбертабазувалася на часописах «Нова громада», «Українськівісті»; у м. Торонто статті українською мовою можнабуло прочитати з видань «Гомін України», «Новийшлях» та ин.

Воднораз важлививй внесок українська громадаКанади внесла у розповсюдження українськоїхудожньої та релігійної літератури, зокрема післяДругої світової війни великими тиражами виходилитвори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українкита инших класиків, видавництво і читання яких булозаборонено в Україні. Ці спроби дали можливстьзберегти надбання для нащадків і передати їмсправжній дух українства на багато років. Великакількість літератури та газет була скерована на те,щоб висвітлити об’єктивну правду цілому світові прожиття України у перед8 та поствоєнні періоди. Саме закордоном можна було голосно заявити всьому світупро те, що на карті світу є Україна, яка потребуєпідтримки і захисту світових лідерів та інтелігенції.

ТТТТТарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюк(Далі буде)(Далі буде)(Далі буде)(Далі буде)(Далі буде)

Слава Ісусу Христу!Слава Ісусу Христу!Слава Ісусу Христу!Слава Ісусу Христу!Слава Ісусу Христу!

Шановна редакціє часопису«Пізнай Правду»!

Пише до Вас Тарас Матвійчук.Мені 23 роки, навчаюсь нааспірантурі Львівськогонаціонального університету іменіІвана Франка. За фахом я соціолог,викладач соціології. Хочуподякувати Вам за ту чудовуроботу, яку Ви робите, публікуючицей часопис. Одна з Ваших статейсвого часу допомогла мені багаточого зрозуміти. На сторінкахчасопису справді можна знайтибагато підказок і порад щодо того,як по�справжньому житихристиянським життям. Дякую заВашу працю! Щиро сподіваюся, щозначущість Вашого видання середлюдей, особливо серед молоді, будезростати. Бажаю Вам і надаліпостійного натхнення у Вашійважливій роботі!

З повагою і вдячністю,З повагою і вдячністю,З повагою і вдячністю,З повагою і вдячністю,З повагою і вдячністю,ТТТТТарас Матвійчук.арас Матвійчук.арас Матвійчук.арас Матвійчук.арас Матвійчук.

Нам пишуть

30

архангели, яких зараховано до святих, хоча вониніколи не були людьми. Так, архангела Михаїлаархангела Михаїлаархангела Михаїлаархангела Михаїлаархангела Михаїлапредставлено в Апокаліпсисі як вождя, який керувавБожим військом проти Люцифера. Тому він патронуєполіцію та солдатів. Архангела ГАрхангела ГАрхангела ГАрхангела ГАрхангела Гавриїлаавриїлаавриїлаавриїлаавриїла, якийперший сповістив про народження Івана Хрестителя,споконвіку вважають патроном посланців і газетярів.1951 року папа Пій ХІІ довірив йому опіку над радіо,телефоном, телеграфом і службами зв’язку.

Як не дивно, але є святі, які також опікуютьсякулінарією.

св. Марта з Витанії (сестра Лазаря)св. Марта з Витанії (сестра Лазаря)св. Марта з Витанії (сестра Лазаря)св. Марта з Витанії (сестра Лазаря)св. Марта з Витанії (сестра Лазаря) – дбає про смакстрав, опікується солодким і приправами;

св.св.св.св.св. ВацлавВацлавВацлавВацлавВацлав (він також є патроном Чехії) – турбуєтьсяпро добру каву.

Вузькі та широкі спеціялісти

св. Антоній із Падуї (Падевський)св. Антоній із Падуї (Падевський)св. Антоній із Падуї (Падевський)св. Антоній із Падуї (Падевський)св. Антоній із Падуї (Падевський) – відповідає зазагублені речі,

св. Зитасв. Зитасв. Зитасв. Зитасв. Зита (покровителька слуг і прибиральниць) –допомагає віднайти загублені ключі.

св. Юдасв. Юдасв. Юдасв. Юдасв. Юда ТТТТТааааадей дей дей дей дей – є спеціялістом із безнадійних справ.Він тривалий час потерпав через подібність йогоімени до імени Юди Іскаріота. Через плутанину зізрадником Ісуса впродовж віків св. Тадея не залучалидо жодних справ – цим і можна пояснити йогоготовність прийти на допомогу в найбільшбезнадійних випадках.

святий Миколай із Мірисвятий Миколай із Мірисвятий Миколай із Мірисвятий Миколай із Мірисвятий Миколай із Міри – патрон самої Міри, атакож Антверпена, Абердіна, Берліна, Росії, Москви,Новгорода, дітей, дівчат, охочих вийти заміж (якподають инші джерела – старих пань), мореплавців,подорожніх, пекарів, кондитерів, власниківломбардів, митників, купців, в’язнів, злодіїв. . . Жив віну IV ст., був єпископом Міри, що в Малій Азії, деславився наверненням грішників. Легендирозповідають про те, як святий урятував трьох дівчатвід проституції, кинувши у вікно їх дому триторбини золота на придане; як визволив від смертитрьох несправедливо засуджених; порятував трьохмореплавців, котрі тонули; воскресив трьох хлопців.

Муки та дива

Часом мученики захищають від мук, яких зазналисамі.

св. Аполоніїсв. Аполоніїсв. Аполоніїсв. Аполоніїсв. Аполонії кати виривали зуби, тому їїзаступництва благають ті, хто страждає на зубнийбіль … і дантисти.

св. Люціясв. Люціясв. Люціясв. Люціясв. Люція є патроном в разі загрози втратити зір.

у св. Вівіаниу св. Вівіаниу св. Вівіаниу св. Вівіаниу св. Вівіани можуть шукати допомоги ті, хтомучиться від головного болю (начебто на місці їїпокарання виросла трава, що допомагає в нездужанніголови).

Це цікаво

Святіпокровителі

Наше життя сповнене всілякихнегараздів, проблем, турбот. Сучасналюдина опинилася у бурхливій річціпротиріч зі світом і ніяк не можедоплисти до берега. Саме через те намна допомогу приходять небесніпокровителі, кожен з яких в особливийспосіб стає на захист того чи иншогоміста, професії, допомагають ухворобі, терпінні, про що свідчатьчисленні відгуки людей. Усіх святихпідрахувати неможливо. Джереласвідчать про шість, вісім, десятьтисяч.

Професіонали

Св. ХристофорСв. ХристофорСв. ХристофорСв. ХристофорСв. Христофор – гігант, який, тримаючи на плечах,переправив через ріку Ісуса (Христофор із грецької –“той, що несе Христа”) – покровитель водіїв;

св. Андрійсв. Андрійсв. Андрійсв. Андрійсв. Андрій – опікується рибалками, бо сам ловив рибу;

св. Матвійсв. Матвійсв. Матвійсв. Матвійсв. Матвій –банкірами табухгалтерами, бо дотого, як став учнемІсуса, був збирачемподатків;

Іван Богослов Іван Богослов Іван Богослов Іван Богослов Іван Богослов –опікун писарів;

св. Єронімсв. Єронімсв. Єронімсв. Єронімсв. Єронім, авторл а т и н с ь к о г оперекладу Біблії(Вульгати) – патронперекладачів ітеологів;

св. Франциск Са8св. Франциск Са8св. Франциск Са8св. Франциск Са8св. Франциск Са8лезькийлезькийлезькийлезькийлезький, який по8слуговувався у виго8лошенні правд вірилистівками, взяв підопіку журналістів;

св. Веронікасв. Веронікасв. Веронікасв. Веронікасв. Вероніка, якавитерла хустиноюобличчя Ісуса, па8

тронує фотографів, репортерів і гардеробників.

св. Ісидор зі Севільїсв. Ісидор зі Севільїсв. Ісидор зі Севільїсв. Ісидор зі Севільїсв. Ісидор зі Севільї, який жив на зламі VI8VII століть– покровитель інтернетівців.

Серед покровителів окремих спеціяльностей є також

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №5 (83) листопад−грудень 200731

П о е з і я

Часто в наданні патронату вирішальне значеннямало чудо, особливий дар, незвичайна здатність. Св.Св.Св.Св.Св.Франциска з ПаолиФранциска з ПаолиФранциска з ПаолиФранциска з ПаолиФранциска з Паоли папа Пій ХІІ оголосив патрономіталійських моряків, оскільки той нібито перепливМессинську протоку на власному плащі;

св. Кларасв. Кларасв. Кларасв. Кларасв. Клара – їй той же папа приділив патронат надтелебаченням, оскільки їй на Різдво явилося видіння– лежачи хворою в ліжку, вона чула відправу в костелій бачила Ісуса в яслах;

св. Францішка Римлянкасв. Францішка Римлянкасв. Францішка Римлянкасв. Францішка Римлянкасв. Францішка Римлянка стала опікункою водіївчерез свого ангела8охоронця, сяйво навколо якогоосвітлювало їй дорогу вночі.

Покровителі народів

Св. ПатрикСв. ПатрикСв. ПатрикСв. ПатрикСв. Патрик, якого ірландці гучно вшановують 17березня, не лише сприяв християнізації Ірландії, а йзвільнив її від змія. В іконографії його зображено воточенні змій або з листком конюшини в руці(неофіційний символ Ірландії), на якій роз’яснювавдогмат Пресвятої Трійці.

св. Юрійсв. Юрійсв. Юрійсв. Юрійсв. Юрій (той, що умертвив змія) є опікуном Англії;

Жанна Д’Арк і св. ТЖанна Д’Арк і св. ТЖанна Д’Арк і св. ТЖанна Д’Арк і св. ТЖанна Д’Арк і св. Терезаерезаерезаерезаереза – покровительки Франції.

Римляни пишаються заступництвом свв. Петра ісвв. Петра ісвв. Петра ісвв. Петра ісвв. Петра іПавлаПавлаПавлаПавлаПавла (29 червня в місті припиняють будь8якуроботу).

Патронами всієї Італії є св. Франциск Асизький і св.св. Франциск Асизький і св.св. Франциск Асизький і св.св. Франциск Асизький і св.св. Франциск Асизький і св.Катерина із Сієни.Катерина із Сієни.Катерина із Сієни.Катерина із Сієни.Катерина із Сієни.

св. Станіслав зі Щепановасв. Станіслав зі Щепановасв. Станіслав зі Щепановасв. Станіслав зі Щепановасв. Станіслав зі Щепанова опікується Польщею.Цього краківського єпископа замордували завказівкою короля Болеслава Сміливого під часСлужби Божої на Скалці після того, як він наклав нарозгнузданого короля анатему. Якщо вірити легенді,тіло святого, посічене на 72 шматки, щасливозрослося. Невипадково найбільше костелів, котрізбудували американські поляки, присвячені самесв. Станіславу.

Покровителі спортсменів

св. Севастіянсв. Севастіянсв. Севастіянсв. Севастіянсв. Севастіян – покровитель лучників. Це мученик,тіло якого прошили тисячі стріл;

св. Мадонна дель Гіссалосв. Мадонна дель Гіссалосв. Мадонна дель Гіссалосв. Мадонна дель Гіссалосв. Мадонна дель Гіссало – за8ступниця велосипедистів. Її свя8тилище розміщене неподалік трасивідомої велотраси “Джиро д’Італія”.Нині в церві Мадонни існує навітьмузей велосипедного спорту, дезберігають жовті та рожеві майкилідерів, і навіть такі реліквії, яквелосипеди відомих “королів” цьоговиду спорту.

За інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріяламипідготувавпідготувавпідготувавпідготувавпідготував

Олег РужиловичОлег РужиловичОлег РужиловичОлег РужиловичОлег Ружилович

ЛИСТ ВІД СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Після дивної ночі світлий ранок настав.

Я розплющую очі – свій дарунок дістав

З під подушки м’якої, а за вікнами – сніг

Тої нічки святої білим килимом ліг.

Загубились сніжинки під покровом зими.

Цілий рік тої нічки сподівалися ми.

Я просив в Миколая книжку і олівці

І дарунок жаданий вже тримав у руці.

Я писав Миколаю у дитинстві листи.

Він читав і приносив те, що міг принести.

Але роки злітали, мов за вікнами сніг,

Чую – діти радіють від дарунків отих.

І тепер Миколай мені пише листи:

“Поможи мені, друже, щось комусь принести:

Сироті в дитбудинку, що живе без батьків,

І отому, що їсти ходить до смітників,

І отому, що просто біля тебе пройде,

Хай у тобі розраду й потіху знайде.

А коли у кишені вже не буде гроша,

Памятай, що в людини є безсмертна душа!”

Наталя НазарНаталя НазарНаталя НазарНаталя НазарНаталя Назар

Постав в височині Отой,

що має владу сущу й безтілесну.

Нема Йому кінця ні тут, ні там, ні всюди,

єдина вічність стелить свою стежку

у щасті й радості, без всякої туги.

За тим, що було, більше так не буде.

Постав в височині Отой,

що прокляттям міг би впасти

на люд безбожний, потемнілий

в гріхах, неначе в трясовині,

не годен вже спастися сам.

Та Він простив, життя віддавши

за окаянних і невартих.

Любови безконечне джерело,

що захлиснуло людський егоїзм,

помер, воскрес та воскресив у нашім серці

давно померлую любов.

ГГГГГадомський Тадомський Тадомський Тадомський Тадомський Тарасарасарасарасарас

32

Актуально –

Пізнавально –Весело і завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку нарадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтенагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри урелігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».

Найгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світу,,,,,ексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – уседо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разоміз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної СемінаріїСвятого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.

Радіо «Воскресіння»У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:

� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними тасуспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, СвятіТТТТТайни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;

� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику

СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»Перша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма Українського ракраїнського ракраїнського ракраїнського ракраїнського радіодіодіодіодіо Радіо «Еко8FM»Радіо «Еко8FM»Радіо «Еко8FM»Радіо «Еко8FM»Радіо «Еко8FM»Понеділок 21.30 год. Щодня 7.00 год.Вівторок 21.30 год. Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Радіо «Західна Столиця»Четвер 22.30 год. Середа 14.40 год.П’ятниця 22.30 год. Субота 15.40 год.

Неділя 8.40 год.У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: http//www.rr.lviv.uaНаша аНаша аНаша аНаша аНаша адреса:дреса:дреса:дреса:дреса: вул. Євгена Озаркевича, 4, м. Львів, 79016, УкраїнаТел.: (0322) 74823803, факс: 97808875

Пориньте разом із новими книжками “Свічада”у чарівнуатмосферу свята св. Миколая та Різдва!

В антології “Мандрівка святого Миколая”“Мандрівка святого Миколая”“Мандрівка святого Миколая”“Мандрівка святого Миколая”“Мандрівка святого Миколая” зібрано оповідання, казки, нарисиукраїнських письменників про свято на честь святого Миколая, а також переказ житіясвятителя Миколая, і кілька найвідоміших українських народних легенд про його чуда.

До книжки “Різдвяна ніч”“Різдвяна ніч”“Різдвяна ніч”“Різдвяна ніч”“Різдвяна ніч” увійшли свят8вечірні оповідання невідомих авторів,українські та європейські легенди й казки.

Книжка “Святий вечір”“Святий вечір”“Святий вечір”“Святий вечір”“Святий вечір” – це перша спроба зібрати різдвяну прозу українськихмитців від ХІХ до початку ХХІ ст. До цього видання ввійшли, добре відомі читацькому загалусвяточні оповідання українських класиків, а також тексти сучасних українськихписьменників про Різдво.

Переконайтеся, скільки чудес, прекрасних і радісних, творить Господь напередодніРіздвяних свят!

Ціна кожної книжки: 24.90 грн.Придбати книги можна:Придбати книги можна:Придбати книги можна:Придбати книги можна:Придбати книги можна:� скориставшись послугою “Книга�поштою”, надіславши замовлення на адресу: а/с 808,м. Львів, 79008,� за допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com� телефоном (032)297�16�33Крамниця “Свічадо” � м. Львів, вул. Лисенка, 2При замовленні на 30.00 грн. і більше поштові витрати оплачує Видавництво.