Народжені звіщати правду

№ 2 (96)березень – квітень 2011

Видається за благословенням ректорату Львівської Духовної Семінарії Святого Духа

Засновник і видавець: Львівська Духовна Семінарія Святого ДухаВиконавчий директор: о. Володимир КрушельницькийГоловний редактор: Максим БілийРедактори: Тарас Остафіїв Руслан БоровийЛітературний редактор: Ольга Барабаш-РевакВерстка: Максим БілийВолодимир ЦайдерДизайн обкладинки: Михайло ГуцулякПавло ШведФотографи: Павло СлюсарчукВіталій ПротасевичВідповідальний за розповсюдження: Роман Моравський

Редакція не завжди погоджується з дум-кою та позицією авторів. За достовірність поданої інформації відповідальність несе автор статті. Редакція залишає за собою право на скорочення та редагування мате-ріалів, зміну назви, додавання чи вилучен-ня зображень без додаткового погоджен-ня з автором. Рукописи не повертаються та не рецензуються.Передрук чи часткове використання ма-теріалів допускається лише за умови по-силання на часопис «Пізнай Правду» (для інтернет-видань – гіперпосилання www.magazine.lds.lviv.ua).

Часопис спирається на «Український право-пис. Проєкт найновішої редакції» Інституту української мови НАН України, 1999.

© «Пізнай Правду», 2010.

У ЦЬОМУ НОМЕРІ:4. Життя спільноти

Простір спілкування

5. Інтерв’ю з владикою Венедиктом

Тема номеру6. Дар життя8. Хрестини – свято другого народження9. Свято без алкоголю?!10. Подарунки – вияв любові11. Звідки беруться діти

Дорога спасіння12. Пострижений у монашество

13. «Як справи?» або моя доза любові

Богослов ’я родини14. Розпізнавання плідності15. Безцінний дар і плід любові

Літургійне богослов’я17. Єдина дата святкування пасхи – можлива!18. Велика субота: від оглашенного до неофіта20. Великий піст: що, коли, як?

Полеміка22. Божественність Господа нашого Ісуса Христа24. Сатанізм як повна протилежність добра

Це цікаво26. Теорія відносності Ейнштейна і створення світу

Життя святих28. Santo Subito! Іван Павло ІІ – блаженний

Таїнство ікони30. Празник Благовіщення Пресвятої Богородиці

Поезія32. Творчість Остапа Микитчина

Адреса: ПІЗНАЙ ПРАВДУ, Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, вул. Хуторівка, 35, м. Львів, Україна,79070.Тел./факс: (032) 244-93-59, www. magazine.lds.lviv.ua, e-mail: [email protected]

4 ПІЗНАЙ ПРАВДУ | березень – квітень 2011 | www.magazine.lds.lviv.ua

Колонка редактора

Дорогі читачі!

Сьогодні Ви тримаєте у руках ювілейне видання католицького часопи-су «Пізнай правду», якому виповнюється 15 років від дати заснуван-ня. Кожен ювілей, який Господь дозволяє нам у своєму житті святку-

вати, має подвійне значення. Найперше, дає нагоду зробити певний екскурс у минуле, пригадати собі мотивації та первопричини задумів. У планах твор-ця часопису, Преосвященного Владики Степана (Менька), тодішнього ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа, була ідея створити друковане ви-дання, яке би дозволяло протистояти поширенню тоталітарних сект та рухів. Однак згодом виявилося, що часопис може слугувати й иншим добрим цілям. Час семінарійної формації дає унікальну можливість розвинути таланти, готу-ючи себе до різних видів майбутнього служіння. Саме тому одним із завдань редакції часопису є допомогти молодому семінаристу вправлятися у мистецтві друкованого слова. З року в рік на шпальтах нашого часопису знаходять міс-це богословські думки, філософські роздуми, актуальні суспільні обговорення, поезія молодих авторів, які згідно зі своїм покликанням до священства покли-кані стати новою елітою душпастирів. Також, займаючи певну нішу в сучасних релігійних ЗМІ, часопис «Пізнай правду» дає нагоду семінаристові використа-ти всі можливі засоби сучасної комунікації як вигідний спосіб для проповіді.

По-друге, ювілейне святкування задає певний настрій й перспективу на май-бутнє. Плекаючи певну традицію, наша семінарія старається займати активну громадську позицію, беручи участь у різноманітних духовно-просвітницьких заходах, які відбуваються у місті та регіоні. Варто відзначити, що редакція ча-сопису завжди намагалася бути в центрі подій, об’єктивно їх висвітлюючи пе-ред читачами. Незважаючи на те, що семінарія є вищим навчальним закладом закритого типу, семінарійне життя й досвід розвитку покликання до священ-ства насичені різними подіями духовно-інтелектуального характеру. Досвід сучасного життя, дописи і діялог з читачами показує, що багато людей цікав-ляться життям нашої спільноти. Таким чином, без часопису «Пізнай правду» важко собі уявити сучасне обличчя Львівської духовної семінарії.

Відроджуючи історичну пам’ять про минуле й досвід років існування, наш погляд скерований у майбутнє відповідно до потреб Католицької Церкви. Сьогодні ми належимо до збалансованих часописів, який реалізовує цікаві за-думи, новаторські проекти, спрямовані на духовне відродження нашого наро-ду. Хочемо скласти щиру подяку тим ініціяторам, творцям і дописува-чам нашого часопису, які трудилися впродовж п’ятнадцяти літ. Ваша праця не минула даремно, а посіяла добрі пло-ди християнського світосприйняття. Особливо дякуємо тим людям, які допомага-ють нам матеріяльно – нашим жертводавцям й розповсю-джувачам. Молимося за Вас, а своєю працею на-магаємось виправдати Ваше довір’я до нас.

о. Володимир Крушельницький,

виконавчий директор

«Пізнай правду»

Народжений звіщати Правду

www.magazine.lds.lviv.ua | березень – квітень 2011 | ПІЗНАЙ ПРАВДУ 5

Нам 15 років

Католицький часопис «Пізнай Правду» було засновано у бе-

резні 1996 року Божого Ректоратом Львівської Духовної Семінарії Святого Духа. Поштовхом до за-снування часопису послужила ан-тисектанська діяльність Біблійного Товариства «Еффата», яке власти-во на початках займалось його ви-давництвом.

Першим редактором «Пізнай Правду» був Сергій Стесенко, а комп’ютерною версткою займав-ся Олег Лазуркевич. Загальний ти-раж часопису становив 3 000 при-мірників. Ватро згадати, що поруч із «Пізнай Правду» видавалася га-зета «Надія Церкви», яку згодом за ініціативи о. Інокентія Волошина було об’єднано з часописом.

На початку 1998 року Божого вийшов перший примірник часопи-су із кольоровою обкладинкою. У 1999 році Божому місце головного редактора зайняв Микола Сулима. Відтоді редакція працювала під егі-дою нового ректора – отця-доктора Богдана Праха. З’явилися і деякі зміни у структурі часопису.

У 2000 році Божому головним редактором часопису призначе-но о. Інокентія Волошина, який на той час був префектом у Львівській Духовній Семінарії. В тому часі змі-нено формат часопису, удоскона-лено якість і розширено тематику. Якщо досі «Пізнай Правду» мав ви-ключно антисектанський характер, то тепер тема журналу стала зна-чно ширшою, піднімались питання духовного життя, морально-етичні проблеми, проблеми сім’ї, ви-ховання молоді. З’явились ру-брики, присвячені темам з цер-ковної історії, іконографії, бі-блійним сюжетам, питанням Церкви, проблемам хабарни-цтва, корупції, комерційної ді-яльності тощо.

У 2002 році Божому замість рубрик з’явились секції, за яки-ми були закріплені відповідаль-ні особи. Серед найбільш пору-шуваних проблем – теми віри

Наша біографіята науки, телебачення, масонства. Знову були відчутні якісні зміни як у дизайні, так і у наповненні часопису. У 2003 році Божому, за головного ре-дактора отця Юрія Хамуляка та його заступника Романа Островського вийшов у світ перший примірник та-кого формату, який ми маємо по сьо-годнішній день.

У грудні 2003 року Божого ред-колегію часопису було сформова-но молодим поколінням. Головним редактором став Олег Лука, який сумлінно виконував свої обов’язки впродовж одного року. Після нього редактором було призначено Андрія Солецького, який працював до кін-ця 2006 року. На цьому етапі ре-дакція намагалась зберегти все те, що надбали попередники і водно-час докладала усіх зусиль, щоб часо-пис був цікавим і доступним для ши-рокого кола читачів. Саме тому те-матика часопису залишалася різно-манітною. До дискусій навколо ак-туальних проблем залучалися діячі культури, освіти, політики, держав-ні службовці та служителі Церкви, вчителі та медичні працівники, тощо. Відбувався також діалог із читачами у рубриці «Пишіть-відповідаємо», де наші читачі мали можливість по-спілкуватись із редакцією, студента-ми Семінарії та священиками.

Протягом 2007 року Божого обов’язки головного редактора ви-конував Володимир Чупрін. За цей час було видано чергових п’ять но-мерів часопису, які зокрема присвя-чені темам віри, любові, покликан-ня, святості, спорту. Цього ж року було кардинально оновлено Веб-сайт часопису.

Із 2008 року Божого відповідаль-ність за редакційний колектив пе-рейняв Олег Овсяник, а у 2009 – Володимир Чабан. У 2010 році ми змінили внутрішній дизайн журналу, керуючись практичними і естетич-ними критеріями.

Отож, уже 15 років друковане слово часопису «Пізнай Правду» забезпечує діялог між вірянами та Львівською Духовною Семінарією як осередком науки та духовності. Часопис став доброю нагодою ре-алізації своєї творчості для бага-тьох семінаристів, які виховувались і виховуються у Львівській Духовній Семінарії. Кожного разу, готуючи до випуску черговий номер часопису, ми щиро віримо, що зможемо допо-могти Вам стати принаймні на крок ближче до Бога, утвердитися у вірі, підживитися духовно й інтелекту-ально. Сподіваємось що на сторін-ках «Пізнай Правду» Ви зможете знайти те, що шукали – Правду.


Життя спільнотиД

ет

ал

ьніш

е н

а о

фіц

ійн

ом

у с

ай

ті Л

ьвів

ськ

ої

Ду

хо

вн

ої

Се

мін

ар

ії С

вя

то

го Д

ух

а:

ww

w.l

ds.

lviv

.ua

Початок нового семестру

У понеділок, 31 січня 2011 р. Б. у Львівській Духовній Семінарії розпо-чався весняний семестр 2010/2011 академічного року.

Навчання розпочалося із традицій-ної для семінарії Літургійної молитви.

Увечері цього ж дня, одразу по Вечірні, відбувся обхід помешкань се-мінаристів із Йорданським благосло-венням. На пам’ять про Йорданські відвідини кожен із студентів семінарії отримав тематичний образок.

Вертеп від «Ляршу»У понеділок, 8 лютого, Різдвяну

виставу для семінарійної спільноти продемонстрували члени спільноти «Лярш-Ковчег».

Вечір понеділка видався для се-мінарійної спільноти особливим. В гості до семінаристів завітали чле-ни спільноти «Лярш-Ковчег», яка діє при Українському Католицькому Університеті. Капеланське служіння у «Лярші» здійснює студент 6 курсу семінарії, брат Любомир Филипчак. Члени спільноти, серед яких особи з особливими потребами, їх рідні й дру-зі представили семінарійній спільноті

Різдвяне театралізоване дійство.

Питомці семінарії відповіли «ляр-шівцям» на постановку, яка славить Новонародженого Христа гучними і тривалими оплесками.

Пам’яті тридцятиУ четвер, 10 лютого спільнота Львівської духовної семінарії мистецькою

літературно-пісенною композицією вшанувала пам’ять Героїв Крут.Поетично-музичну композицію цього вечора представляли студенти 5 кур-

су семінарії.Були прочитані вірші й виконані пісні, присвячені Героям Крут, в числі яких

був і знаменитий шедевр раннього Павла Тичини – «Пам’яті тридцяти». Також вразила літературно-музична композиція виконана братом Тарасом Бабієм, під музичний супровід братів Володимира Чабана, Маркіяна Шеремети і Тараса Гадомського. Суттю композиції була бесіда матері з сином, який не повернув-ся з війни…

На завершення Вечора слово виголосив о. Орест Демко, віце-ректор семіна-рії. Промовець звернув увагу присутніх на неймовірну самовідданість і жертов-ність юних Героїв, котрі не задумуючись поклали на вівтар Незалежності України найдорожче, що мали – життя... О. Орест побажав присутнім подібної жертов-ності й сили духу.

«Що я віддам Господеві за все, що Він воздав

мені?»У четвер, 10 лютого, у Львівській

Духовній Семінарії був відслужений подячний Молебень за дар служіння Патріарха Любомира Гузара, від яко-го Папа Венедикт XVI у цей день при-йняв зречення з уряду.

Молебень до Христа Чоловіко-любця як подяка Богові за дар Патріаршого служіння владики Любомира для нашої Церкви очо-лив ректор ЛДС протоєрей Миколай Фредина у співслужінні віце-ректора, протоєрея Ореста Демка і духівника о. Євгена Станішевського.

Відтак о. Миколай також від-значив унікальність дару служіння Блаженнішого для УГКЦ: «Це пер-ший в історії УГКЦ Глава, котрий ви-рішив передати жезл влади своє-му наступнику ще теплою рукою…». Також отець-ректор відзначив, що кир Любомир є «мужем віри й молитви».

Молебень закінчився гучним і су-голосним многоліттям Блаженнішому.

Молитва за ПатріархаУ четвер, 17 лютого, семінарій-

на спільнота молитовно вшанувала 119-у річницю народження колишньо-го ректора, а згодом – Глави УГКЦ Патріарха Йосифа Сліпого.

Молитва за кир Йосифа розпоча-лася з Панахиди, яку у семінарійно-му храмі молився протоєрей Миколай Фредина, ректор ЛДС разом із цілою спільнотою.

Відтак, після обіду, студенти дру-гого курсу семінарії на чолі з віце-ректором о. Орестом Демком і духів-ником о. Андрієм Стасівим виїхали до Собору Святого Юра.

У крипті Архикатедри, на місці по-ховання Патріарха була відслужена Панахида. По закінченні її отець віце-ректор виголосив слово, у якому звер-нув увагу на мужність, витривалість і незламність кир Йосифа. Отець Орест наголосив на важливості дару служін-ня Патріарха для нашої Церкви, а та-кож закликав братів заносити свої мо-литви, щоб наші єпископи за посеред-ництвом Патріарха Йосифа вибрали достойного нового Главу УГКЦ.

Прощання з колядою у Львівській духовній семінарії

У понеділок, 14 лютого, в семі-нарії відбувся концерт «Прощання з колядою»

Виконанням коляд глядачів ра-дували семінарійний оркестр, хор та октет «Теофорос». Також пред-ставник кожного курсу подарував присутнім своє віншування.

На завершення свята слово виголосив о. Орест Демко, віце-ректор семінарії. Отець зазначив, що ми не кажемо коляді і Різдву – «прощай», а лише – «до побачен-ня». «Прощаючись з колядою, ми не прощаємося з Христом… А Різдвяна радість у нас не втратиться, а лише видозміниться у радість Великопосну, Пасхальну, Троїчну…».


Простір спілкування

– Блаженніший Любомир є мона-хом Студійського уставу і певний час був архимандритом студитів. Владико, як, на Ваш погляд, впли-нуло і впливає на Патріярха УГКЦ його перебування в монашій сту-дитській спільноті?

Я би не казав, що на Патріярха впли-нуло лише перебування в студитській спільноті, це, радше, те, що він, ставши Патріярхом, і надалі залишився мона-хом. Коли монах живе глибоким хрис-тиянським життям, то яке б становище в Церкві він не займав, легко дозволяє Богові діяти в ньому. Для Блаженнішого саме його монаше життя є тією солід-ною основою, на якій проявилось його єпископське, а опісля і патріярше слу-жіння. І це, гадаю, має для нього фун-даментальне значення.

– Свого часу Блаженніший Любомир сказав, що уряд Глави Церкви – це для нього великий і до-сить важкий хрест, а основним своїм покликанням він вважає мо-нашу молитву. Яку роль відіграє в житті й розвитку цілої нашої Церкви монаший духовний досвід Патріаярха Любомира?

На початку хотів би сказати, що Господь закликає кожного з християн іти й бути Його свідками. В звичайно-му розумінні свідком може бути той, хто бачив якусь подію. Бо якщо люди-на не бачила, але свідчить – вона об-дурює. І тому бути Христовим свід-ком можна лише тоді, коли ти сам пе-режив Бога. Гадаю, що Блаженніший Любомир такими своїми словами хо-тів звернути увагу на те, що коли ти є монахом, то маєш лише особисте, час-то незнане життя, свої труднощі. А у ви-падку Блаженішого - це вже не лише його особисте життя з Богом – це озна-чає мати духовну «брань» в контексті цілої Церкви і цілого суспільства, бути свідком Христовим для всіх, хто зустрі-неться на його життєвій дорозі. Коли

хтось прагне Бога, то має розуміння, що його досвід Бога є завжди менший, ніж хотілося б, ось чому ніхто з мона-шого середовища дуже не хоче брати на себе відповідальність бути свідком. Тому я цілком розумію таку позицію Блаженнішого.

– За результатами різних опи-тувань, Патріярх Любомир є без-умовним моральним автори-тетом для українців, і не лише греко-католиків, а й вірних инших конфесій. Як Ви гадаєте, що в його поставі як душпастиря сприяє та-кому визнанню?

Найперше – це його ідентичність, яка випливає з особистого досвіду Бога, та його сформована особистість, яку він осягнув у монашестві. Все це дає можливість правдивого буття лю-диною і християнином. Саме те, що люди більше чи менше свідомо пізна-ють у ньому правдиву людину, й прива-блює їх, бо ж кожен із нас хоче сам ста-ти такою людиною, тому тягнеться до тих, які цей приклад нам подають. Ця його внутрішня певність у прийманні правильних рішень, яку ми досвідчува-ли в різноманітних складних ситуаціях, походить із того, що Блаженніший живе в Бозі (адже якщо ти не маєш власно-го життя в Бозі, то позираєш на инших – що вони скажуть, що подумають, як зреагують). Глибоке життя в Бозі, духо-вне життя – саме воно творить ідентич-ність Патріярха.

Важливе й те, що Блаженніший Любомир народився в Україні, але ба-гато прожив у иншому світі. Попри всі відомі нам вади того світу, це все-таки великий позитив. Саме там він здобув добре виховання і формацію. Адже ми, які жили в радянському сус-пільстві, маємо ту радянську свідо-мість, ментальність, культуру. Гляньмо хоча б на події кількох останніх років: як тільки відбувається зміна політич-ної ситуації, багато хто одразу готовий

«перефарбуватися». Ми певною мірою деформовані нашим минулим, і це ві-дображається на суспільстві, в політи-ці. У нас є Україна, але більша частина населення її народилася, виховалась і формувалась ще в иншій державі, і се-ред них – значна більшість тих, хто ке-рує нашою країною. Блаженніший не зазнав того отруєння «чадним газом радянщини», а кожен із нас надихав-ся його доволі. Ми звикли до того, що корупція – це начебто нормально: хо-димо до сповіди, але якщо треба десь дати хабара – даємо, якщо можна якось схитрувати і обдурити инших – робимо це не замислюючись. Тобто наша по-страдянськість проявляється в багатьох різних площинах. Дякуючи Богу, наш Патріярх не зазнав цього. Саме тому в ньому дуже гарно переплелися дві якості, про які я казав: його духовне на-чало, яке він почерпнув у монашестві, та формація в доброму християнсько-му середовищі – в родині, на парохії, в семінарії. Формація і духовне життя дали той плід, який і робить його авто-ритетним для різних людей.

– А у Вашому житті яким чином відчувається вплив Блаженнішого Любомира – як монаха, як душпас-тиря, як Глави тієї духовної спіль-ноти, якою є Церква?

Складно ствердити однозначно, що Блаженніший особливо на мене впли-нув, хоча ми знайомі віддавна, я мав багато нагод спілкуватись із ним на різ-ні теми. Але я вчився в своєму житті ні-кого не ідеалізувати і не зачаровува-тись ні в кому, що б потім не розчарову-ватись. Не ідеалізую тому й Патріярха Любомира, який є так само людиною, як і всі ми, зі своїми людськими обме-женнями. Однак це не зменшує мого захоплення і подиву від нього, я бачу, як Бог проявляється через нього – зви-чайну людину, «крихку посудину». Для мене Патріярх Любомир є прикладом того, хто попри людську обмеженість, дозволяє Богові діяти в собі. Тому, ду-маю, ми повинні не лише радіти, що маємо такого Патріярха, а й наслідува-ти його.

Розмовляла Оксана ШКОДЗІНСЬКА

Джерело публікації: risu.org.ua

«ДЛЯ МЕНЕ ПАТРІЯРХ ЛЮБОМИР Є ПРИКЛАДОМ ТОГО, ХТО ПОПРИ ЛЮДСЬКУ ОБМЕЖЕНІСТЬ

ДОЗВОЛЯЄ БОГОВІ ДІЯТИ В СОБІ»Упродовж 10 років патріяршого служіння Глава УГКЦ Блаженніший

Любомир був для всіх українських греко-католиків, і не лише для них, мо-ральним авторитетом і прикладом того, як треба жити в Христі. Про те, що стало основою його душпастирської харизми, та про його вплив на духовне життя українців читайте в розмові з владикою Венедиктом

(Алексійчуком), єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ.


Тема номеру

Дар ЖиттяАндрій Прадивус

Нам складно уявити таємни-цю появи людського жит-тя, коли з поєднання сіме-

ни та яйцеклітини постають комп-лексні системи забезпечення жит-тя людського тіла. Мабуть, кожна людина увесь час досліджує себе, намагаючись віднайти причинно-наслідкові закономірності розви-тку тіла, здоров’я, своєї особистос-ти. Для того, щоб побачити розви-ток комплексно, ми повертаємось у часі до найдавніших спогадів або принаймні робимо це за допомо-гою фотографій. Але багато про-цесів відбувається ще в утробі ма-тері, коли ми лише «готуємось» до приходу на цей світ. У сучас-ному суспільстві тривають диску-сії щодо теми, коли настає початок людського життя. Думаю, варто ко-ротко розглянути час перебування плоду в утробі матері, і тоді зможе-мо бодай приблизно оцінити велич та чудо створіння життя.

Нове життя починається у мо-мент зачаття, коли 46 хромосомів та 30000 генів поєднуються для того, щоб визначити всі фізичні ха-рактеристики: стать, риси обличчя, структуру тіла, колір волосся, очей та шкіри. У генетичному коді емб-ріона вже закладена інформація про інтелект та особистість майбут-ньої людини – те, як людина буде думати та відчувати. Отож, момент зачаття - це поява нової та унікаль-ної людини. Далі триває складний процес розвитку дитини, її комуні-кація з матір’ю на рівні виділення хімічних сполук та гормонів, а піз-ніше дотику та звуків.

Дитина проводить приблизно 40 тижнів в утробі матері, готую-чись до появи на світ. Ніколи в світі не буде иншої дитини, такої як ця, оскільки її ДНК є унікальним та не-повторним. Нова дитина, поки що

у формі однієї клітини, складається з 46 хромосом – 23 від батька та 23 від матері, які утворюють генетику дитини.

Десь на 4-5 день після заплід-нення цей «згусток нового життя» завершує свою мандрівку у фалло-пієвих трубах та опиняється в утро-бі матері. В цей час відбуваєть-ся комунікація між матір’ю та ди-тиною через обмін гормонів. На 7 день цей згусток клітин заглиблю-ється поміж волокна на стінці мат-ки. Генетично клітини дитини є ин-шими від клітин матері, але “при-ховують” свою иншість та посила-ють сигнали, які можна прирівня-ти до «універсального паролю». Таким чином тіло матері не сприй-має дитину як «ворожий об’єкт» та не атакує її своїми антитілами.

На 18 день маленька людина вже надзвичайно розвинена: роз-почався поділ частин мозку у її голо-ві, засновані початки нервової сис-теми, появляються очі, легені, ор-гани живота, починає битись її сер-це. За перші 4 тижні дитина збіль-шилась у 10000 разів від початко-вого розміру заплідненої яйцеклі-тини. Її серце вже помпує кров че-рез кровоносну систему, плацента

сформувала хороший бар’єр, че-рез який відбувається обмін кисню та вуглекислого газу. Починають формуватись м’язи, можна поміти-ти руки, ноги, очі та вуха. На 5 тиж-день дитина є завдовжки майже 1 см, її голова займає 1/3 довжи-ни всього тіла. Проте в неї ще не сформована жодна кістка, хоч на 40 день можна «вловити» енцефа-лографічні хвилі мозку.

На 7 тиждень печінка починає виробляти клітини крови, а мо-зок починає контролювати функції м’язів та органів. Дитина починає спонтанно рухатись, повіки тимча-сово на декілька місяців закриють чуттєві до світла очі і розкриються знову лише на 7 місяці. Станом на 8 тиждень всі органи, які присутні у дорослої людини, є сформовані. 40 м’язових груп координують свої рухи через нервову систему, почи-нає формуватись скелет. На 9 тиж-день можна помітити унікальні від-битки пальців, а коли б положити якийсь предмет в руку дитини, то її долоні стиснуться навколо нього. Через швидкий темп росту дитина потребує додаткової їжі – вона роз-виває свої корінці у плаценті для швидшого обміну речовин. На 11 тиждень в дитини формуються ре-бра, вона починає виділяти урину. Її довжина становить 5см.

На 12 тиждень риси обличчя стають чіткішими: вона ворушить губами, зморщує лоб, підносить брови, повертає голову, в неї по-чинають рости нігті. На 14 тиждень дитяче серце за день перекачує де-кілька літрів крови, змінюється ди-наміка розвитку тіла: ріст голови сповільнюється, натомість руки та ноги починають набирати звичної для нас пропорції. На 16 тиждень дитина має 15 см завдовжки, їй стає все тісніше, починає формува-тись шкіряний покрив. На 18 тиж-день дитина смокче свій палець, що готує її до материнського году-вання після народження. Вона вже поводить себе дуже енергійно, де-коли може подряпати себе нігтями і плакати – для цього в неї є голосо-ві зв’язки, проте через відсутність повітря її не чути. На 20 тиждень



дитина має 30 см, важить близь-ко 0,5 кг та, реагуючи на звуки, ру-хається в утробі матері. На 22 тиж-день дитина рухає очами, пере-важно в горизонтальному напрям-ку, але поступово розвиває верти-кальний рух очей. На 25 тиждень дитина може відкривати очі та за-кривати та відкривати повіки, її мо-зок має майже всі нейрони, потріб-ні після народження. У цей період можна спостерігати зміни у серце-битті. Дитина деколи ковтає амніо-тичні води, які її оточують, та, за не-обхідности пришвидшених поло-гів, може вижити поза утробою ма-тері. На 30 тижні дитина вже вико-ристовує 4 види чуття: смак, дотик, слух, бачення. Вона здатна розпіз-навати голос своєї мами.

В кінці 7 місяця вагітности ди-тина може важити до 2 кг. На 35 тиждень шкіра дитини стає тверді-шою, під шкірою збирається запас жиру для утеплення і як резерв-ний запас поживи. У тілі дитини по-чинають накопичуватись антитіла. Дитина абсорбує майже 3 літри ам-нітичної рідини на день. Ця рідина

повністю змінюється що три годи-ни. Впродовж цього місяця дитина набере ще один кілограм ваги, час-тина якого ляже під шкірою у ви-гляді жиру і зробить дитину більш привабливою для батьків.

Тепер майже все готове для на-родження нової дитини, залиша-ється тільки поміняти позицію і обернути своє тіло головою вниз для того, щоб пройти завершаль-ний етап в утробі матері – пологи.

Народження - це лише но-вий етап у житті людини, бо поча-ток відбувся на 9 місяців раніше. Дарма, що через брак повітря ди-тина «вдихала» в легені амніотич-ні води та не могла подавати зву-ків своїми голосовими зв’язками – вона прислухалась до далекого голосу матері й робила жести ру-ками, ногами та мімікою обличчя у відповідь. Дивлячись на цей склад-ний процес, можемо побачити лю-блячого Бога, який підходить до створення людини у воістину твор-чий спосіб.

За матеріалами: http://www.justthefacts.org/clar.asp

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО ГОЛЛАНДІЇ

Мене часто просять описати пе-реживання, пов’язані з появою в сім’ї неповносправної дитини. Для тих, хто сам цього не пережив і не може зрозуміти чи уявити, що це таке. Це як...

Період чекання дитини поді-бний до планування вимріяної фантастичної подорожі до Італії. Ви купуєте купу довідників та будує-те чарівні плани: Колізей, скульпту-ра Давида Мікеланджело, гондоли у Венеції... Вивчаєте декілька фраз італійською. Це все вас вельми за-хоплює.

Врешті після місяців приготу-вань настає омріяний день. Ви зби-раєте валізи і вирушаєте в дорогу. За кілька годин літак сідає. Заходить стюардеса і каже: «Ласкаво проси-мо до Голландії!»

- «Голландії!? Що ви маєте на увазі? Ми летіли до Італії! Все своє життя ми мріяли про Італію! І зараз ми маємо бути в Італії!»

- «Несподівано змінився роз-клад польотів. Ви опинилися в Голландії і тут маєте залишитися. Назад дороги немає...»

І ви залишаєтеся. Ви змушені залишитися. Тепер ви купуєте інші довідники і вивчаєте зовсім іншу мову. Але, якщо глянути з іншого боку, то в Голландії ви зустрічаєте людей, яких в іншому місці ніколи б не зустріли.

ЦЕ ПРОСТО ІНШЕ МІСЦЕ.Ритм життя там повільніший,

ніж в Італії, і там не так барвисто. Але, трохи поживши, ви бачите, що у Голландії є оригінальні вітряки, у Голландії є тюльпани. У Голландії є картини Рембрандта...

Втім коли всі, кого ви знаєте, їдуть до «вашої» вимріяної Італії і повертаються з неї, ви не раз собі думаєте: «Так, ми також там мали бути. Ми так планували». І жаль від цього ніколи не зникне, бо втрата мрій завжди є болісною. Але якщо ви все своє життя будете оплакува-ти те, що вам не судилося потра-пити до Італії, то ніколи не зможе-те вповні зрозуміти, яким чудовим краєм є Голландія.

Емілі Перл Кінгслей,Мати дитини з синдромом Дауна.

Матеріал взято із книги Олега Романчука «Дорогою любові»



Минуло вже кілька місяців від дня хрестин нашої другої ди-тини, донечки Дарусі. І хоч

надворі зима, ми з дружиною дов-го не чекали і відразу зголосилися до нашої парохії Всіх Святих українсько-го народу. Як для кожної християн-ської сім’ї, так і для нас хрестини – це неначе свято другого народження ди-тини. Ми усвідомлювали, що підготов-ка до Тайни Хрещення у Церкві є не менш важливою, ніж приготування до пологів. Зустрілися з нашим священи-ком отцем Володимиром, який щиро втішився поповненню в сім’ї і спитав, коли збираємося охрестити дівчинку. Часто під час передшлюбної катехиза-ції він наголошував на тому, що кож-на подружня пара є покликана як до взаємного дарування любови, так і до народження дітей. І хоча в теперішні часи не всі подружні пари мають смі-ливість чи можливість бути відкрити-ми до народження дитини, все ж хрис-тиянським і, напевно, також громадян-ським обов’язком подружжя є прийня-ти дар народження дитини. Коли ж ви-никають обставини безпліддя, то пара всеодно може стати батьками, при-йнявши дитину через усиновлення.

У захристії мені дали аркуш папе-ру, де було написано: «Що потрібно для того, щоб охрестити дитину». Були описані критерії вибору хресних бать-ків: хресні мають бути практикуючими християнами. Якщо хресні одружені, то повинні перебувати у церковному

шлюбі. До речі, хресні батьки можуть бути між собою одруженими. А най-важливіше, вони мають усвідомлюва-ти свою співвідповідальність з батька-ми за християнське виховання дитини і свою відповідальність за життя похрес-ника чи похресниці у випадку смерти батьків. Важливою вимогою до хресних батьків є приступити до Святої Тайни Сповіді та прийняти Святе Причастя ще перед хрещенням, щоб тримати дити-ну в своїх руках у стані освячуючої лас-ки. До цих Тайн вони можуть приступи-ти або в себе на парохії, або в тій церк-ві, де відбудуться хрестини.

У нас був намір попросити священи-ка, щоб він дозволив провести хрести-ни під час Божественної Літургії у її пер-шій половині, як колись практикувало-ся в ранній Церкві і в Середньовіччі. Така форма зараз відновлюється і є прекрасним засобом до відродження і зміцнення парохіяльного життя, бо коли вся церква присутня під час хрес-тин, то стає свідком її поповнення но-вими особами. Наш священик був ра-дий такій ініціятиві, але з огляду на те, що взимку під час Літургії багато людей і, може, трохи холодно, ми таки вирі-шили піти традиційним шляхом і при-йшли до Церкви у неділю о 14:30, час, спеціяльно призначений для хрестин.

Нас повідомили, що у день хрес-тин потрібно також принести свідо-цтво про народження дитини з РАГСу, а коли його ще немає, необхідно піс-ля хрещення донести ксерокопію. Уся

інформація про дитину, рідних і хрес-них батьків заноситься до парохіяль-ної книги, реєстру хрещення, на підста-ві якої пізніше канцлер чи священик ви-дає свідоцтво про хрещення.

Глибоко символічними є ще кілька елементів, про які треба подбати пе-ред хрестинами. Хресні батьки повинні принести з собою крижмо як символ невинности та чистоти душі хрещени-ка чи хрещениці (біла тканина). Хресні або батьки також приносять зі собою дві свічки, які горітимуть під час Тайн Хрещення і Миропомазання. В східній традиції Тайна Хрещення здійснюєть-ся разом із Тайною Миропомазання, яка є печаттю Святого Духа для люди-ни. Иншими словами, через хрещен-ня людина стає частиною Тіла Ісуса Христа, а через Миропомазання – отримує від Духа Святого силу, талан-ти, харизму для повноцінного життя. У цьому закладений дуже глибокий бо-гословський зміст поєднання люди-ни не тільки з Ісусом Христом, Другою Особою Пресвятої Тройці, але й через Сина і Святого Духа з повнотою три-єдиного Бога. Ба більше, після хрестин у церкві дозволяється дитину, хоч ще і дуже маленьку, приносити до Святого Причастя, тому що охрещена і миро-помазана дитинка вже є повноцінним християнином, який має доступ до всіх Божих благодатей, з яких Євхаристія є найбільшою.

Даринка з нами вже кілька місяців. Недавно почала вимовляти свої пер-ші звуки. Вона нас впізнає і ділиться з нами щирою усмішкою. Ми не зна-ємо, як складеться її життя, але впев-нені, що Бог подбає про неї, незважа-ючи на скрути чи життєві випробуван-ня. Бо Господь прийшов до людини, щоб показати їй, що Він близько, навіть ближче, ніж ми собі можемо це уяви-ти. Тайна Хрещення – це тайна нового народження. У ній закладене все: і бла-годать, і сила, і смерть, і надія. Через Хрещення в людині вмирає гріх, і через Хрещення людина воскресає до нового життя. Це життя є запорукою не лише єдности з Богом у теперішньому віці, але й містком, вузликом, потужним зв’язком з життям вічним.

Хрестини – свято другого народження

Олег Кіндій

«Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал 3:27)



Ми звикли, що алкоголь є невід’ємним елемен-том кожної забави, проте чи справді це так? На більшості гостин алкоголь займає централь-

не місце, він допомагає людям розслабитися, ство-рює атмосферу розкутости, допомагає позбутися сво-єї сором’язливости, розв’язує язика, та часто це приво-дить до зловживань, і свято перетворюється на жахіття.

Американські психологи провели експе-римент: запросили дві групи доброволь-ців, приготували для них однакові сто-ли, створили однакові умови, проте в одних на столах стояли алкогольні на-пої, а в инших – подібні смаком безал-когольні замінники. Запрошені поча-ли несміливо частуватися. В залі, де на столах були спиртні напої, після кіль-кох тостів учасники відчутно повесе-лішали. Проте, на диво, в залі, де на столах були звичайні напої, люди поводилися так само. Говорили тос-ти, спілкувалися одне з одним, різ-ниці не було помітно. З цього зро-били висновок, що алкоголь є лише чинником, який створює привід для спілкування. Отже, він не є центром і ціллю будь-якого святкування.

Якщо ви наважилися на безалко-гольну забаву, то пам’ятайте, що дове-деться докласти зусиль, щоби все до-бре організувати. Таку забаву не можна залишати без керівника.

Ось кілька порад для організаторів безалкогольно-го дня народження:

- при запрошенні варто попередити гостей про те, що забава буде безалкогольною. Таким чином, гості не будуть Вас підозрювати в тому, що Ви «пошкодували» грошей та не шукатимуть за спиртними напоями;

З а б а в а б Е З а л к О г О л юПРОТИ: ЗА:

Гості не сприймуть Варто почати змінювати алкогольну ментальністьЦе не серйозно Можливо, така гостина буде шансом для тих, хто прагне покінчити з питтям, але має

слабку волю, щоб відмовитисьЩо робити на такій гостині? Придумайте цікаву програмуГості не зможуть бавитися Вони будуть бавитися тому що хочуть, а не тому що ними керує алкогольВас уважатимуть скупим Поставте на стіл хороші безалкогольні напоїГості не зможуть розслабитися Всі гості будуть при свідомостіП’яні гості менш вимогливі Підготуйте свято на належному рівніЦе нудно Вдале безалкогольне прийняття може запам’ятатися на ціле життя

Свято без алкоголю?!Маркіян Шеремета

- складіть сценарій гостини;- оформіть приміщення відповідно до свята;- продумайте меню;- не економте на безалкогольних напоях, поставте

на стіл напої, які були б до смаку різним гостям;- розпочніть з молитви;- нагадайте, для чого всі зібралися;

- не встидайтеся говорити тости зі склянкою мі-неральної води – головне не те що в склянці, а те, що Ви скажете;

- приготуйте кілька смішних історій на різ-ні ситуації;

- зробіть показ фотографій чи відео, приу-рочених до події;

- будьте психологом, зауважте, у кого з гос-тей виникло бажання розвеселити публіку, і дайте йому можливість це зробити;

- не забувайте, що у центрі уваги має бути саме «винува-тець» події;

- запросіть гостей взяти участь у конкурсі чи грі;

- підберіть відповідне му-зичне оформлення;

- приготуйте для кожного цікаву цитату під серветкою;

- використовуйте свою фан-тазію і почуття гумору.

Стільки всього, скажете Ви? Моя прабабуся любила говорити: «Не шту-

ка зробити добрий борщ з м’ясом, а шту-ка зробити добрий борщ без м’яса». З безалкогольним

днем народження все так само. Докладіть трохи зусиль, і для багатьох Ваших друзів такий вечір створить незабутні враження – буде чимось иншим ніж те, до чого вони зви-кли. Можливо, саме з Вас почнеться нова хвиля звільнен-ня українців від панівної алкогольної ментальности.



ДОбРОЧИННІСТЬ ДаРУваННЯДарування й отримування пода-

рунків є універсальним способом ви-разити любов. Англійське слово gift пов'язане із грецьким charis, що озна-чає прихильність або незаслуже-ний дарунок. Тут важливим є те, що коли дарунок заслужений, то це пла-та. Справжній подарунок не є платою за здійснені послуги – він виражає лю-бов до особи. У нашому суспільстві не всі дарунки здійснюються так щиро, особливо у діловому світі: більшість із них є просто винагородами за співпра-цю із певною компанією або підкупом задля того, аби така співпраця розпо-чалася у майбутньому. Тут подарунки здійснюють не задля блага тієї особи, яка їх отримує, а щоб віддячити за пев-ний фінансовий внесок у справу або як вимогу здійснювати подібні внески і надалі.

Таку саму різницю належить бачи-ти, коли йдеться про стосунки батьків і дітей. Якщо батьки щось дарують ди-тині, лише коли вона прибере у кім-наті, то це не є справжній дарунок, а плата за виконану послугу. Якщо бать-ки обіцяють дитині купити морозиво-ріжок, коли вона за пів години ви-мкне телевізор, то цей ріжок – не по-дарунок, а спосіб маніпулювати пове-дінкою дитини. І навіть якщо дитина не знає слів «винагорода» чи «хабар», вона все одно розуміє, у чому тут річ.

Часом батьки, які прагнуть зро-бити дитині справ-жній подарунок, можуть супрово-дити його невлас-тивим значенням, якщо ігнорують глибоку емоцій-ну потребу дитини у любові. Справді, дитина, яка не від-чуває, що її лю-блять, легко може не так витлумачити значення подарунка, будучи перекона-ною, що його люблять за певних умов. Одна мати, переживаючи неабиякий

стрес від сварки зі своїм сином, пода-рувала йому новий бейсбольний м'яч. Згодом вона знайшла його у туалеті.

- Джейсоне, що робить тут твій м'яч? Він тобі не подобається?

- Вибач, – тільки й сказав Джейсон.Через день мати побачила м'яч

біля смітника. Вона знову заговорила про це із сином, проте він, опустивши погляд, сказав лише:

- Перепрошую.Згодом мати навчилася присвячу-

вати увагу Джейсону, особливо перед сном, аби задовольняти його емоційні потреби. Невдовзі вона завважила змі-ни у синовій поведінці. За кілька тиж-нів жінка подарувала йому бейсбольну биту; на цей раз хлопець обійняв матір і сказав з усміхом:

- Дякую тобі, мамо!Джейсон становить типовий при-

клад згідливої, поступливої дитини, чиї емоційні потреби залишилися не-задоволеними. Ці діти рідко показу-ють свої потреби і біль прямо, а вияв-ляють власні почуття опосередковано. Прийняття чи відкинення подарунків є класичним прикладом такої дитячої потреби у любові.

ЯкНаЙбІлЬШЕ ДаваТИСуть дарування мало що має спіль-

ного з розміром і ціною подарунка, на-томість багато спільного з любов'ю. Якщо подарунок, який ми робимо, не

є виявом любови, діти мо-жуть звикнути сприймати речі як те, що їм належить-ся, і не бачити за ними лю-бови.

Ось кілька ідей, як зви-чайний подарунок пере-творити на вияв любови. Знайдіть час, щоб гарно за-пакувати нову шкільну фор-му, і подаруйте її, коли сім'я саме зібралася за обіднім столом. Розгортання пода-рунка викликає захоплення у дитини, а ви у цей спосіб

зможете показати, що кожен дарунок, чи то найпростіший, чи то розкішний, виражає вашу любов. Таке ставлення

навчить дітей відповідати на дарунки инших людей. І оскільки ви приносите подарунок із щирістю, то так само хо-чете, аби й дитина відповідала на ньо-го щиро, незалежно від того, великий він чи малий.

Одне зауваження щодо купів-лі іграшок на подарунки. В іграшко-вій крамниці вам доведеться прояви-ти усю свою мудрість. Та маса заба-вок лише означає, що ви мусите бути прискіпливи¬ми у своєму виборі. Усе це підживлює телевізійна реклама, що знай демонструє останні новинки з ринку забавок, викликаючи у дітей пристрасне бажання їх мати. Цієї при-страсті не було ані за шість секунд до реклами, ані, найпевніше, не буде че-рез день, однак у тому проміжку бага-то дітей свято переконані, що мусять отримати іграшку, яку ото щойно бачи-ли на екрані.

Не дозволяйте рекламодавцям ви-значати, що ви маєте купувати сво-їм дітям. Уважно придивіться до за-бавок, ставлячи собі такі-ось питання: «Що ця забавка має передати моїй ди-тині? Чи це інформація, з якою я по-годжуюся? Чого моя дитина може на-вчитися, граючись із цією забавкою? Який буде ефект – позитивний чи нега-тивний? Наскільки ця іграшка тривка? Як довго вона послужить? Чи вона на-стільки приваблива, що дитина знову і знову повертатиметься до неї? Чи ми можемо собі дозволити таку забавку?» Ніколи не купуйте безсенсовну забав-ку, коли вас не влаштовує її вартість.

Не кожна іграшка мусить бути на-вчальною, проте всі вони мають слу-жити певній позитивній меті у жит-ті вашої дитини. Стережіться купувати високотехнологічні комп'ютеризовані забавки, які можуть показати дітям таку систему цінностей, яка виявить-ся дуже далекою від тієї, яку сповідує ваша сім'я. Діти і так довідуватимуться про такі речі із телевізора, від сусідів та у школі від однокласників.

Гері Чепмен «П‘ять мов любові до дітей»

Все, що ви даруєте ди-тині, повинно відповідати

певній лінії. Подарунок має бути виявом любови. Якщо ним платять за послугу або підкуповують дитину – то не називайте це подарун-

ком, а визнайте, задля чого його робите. У цей спо-

сіб справжні дарунки, які призначені для добра ді-

тей і виражають любов, бу-дуть сприйматися належ-

ним чином.

Подарунки – вияв любові


Дорога спасіння

— Тату! Що таке згвалтування?— Статевий акт без згоди

партнера із застосуванням сили...— Ага!..* Ніколи не будемо ухилятися від

відповіді, обдурювати чи деформува-ти дійсність у такій важливій царині як секс. Але також не варто надто рано заглиблюватися в проблему, якщо дитина ставить запитання мимохідь і задовольняється кожною відповіддю. Не варто також відповідати відразу.

* Якщо запитання важке і дити-на ставить його серйозно, то відверто скажімо:

— Мені важко, синочку, відразу відповісти. Думаю, що ти замалий, аби все зрозуміти. Але, якщо хочеш, приходь до мене ввечері. Тоді я мати-му більше часу, і ми спокійно про це поговоримо...

* Моя думка така: щоб «просвіти-ти» дитину, не треба чекати котрогось року або відповідної теми в школі. Я вважаю, що дитина повинна пізнати будову тіла в тому ж віці, коли піз-нає механізм триколісного велосипе-да. А якщо той момент пропустили, то не инакше, як для того, аби – вже мис-лячій дитині – пояснити, що це не за-бава, не жарти, не тема для розмов на вулиці. Ми радо відповімо на питан-ня, допоможемо подолати сумніви. Ця сфера нашого буття дуже важлива і може стати причиною щасливого або нещасливого життя.

* Лексику, яка стосується цієї теми, нехай дитина вивчить також від нас, батьків. У час, вибраний нами, а отже, не запізно, і з нашим коментарем. На коментарі з инших джерел я б не покладався.

* Мені здається, що бать-ки, які дотримуються вихов-ної ідеї «секс=гріх», часто до-сягають, врешті-решт,

протилежний до очікуваного резуль-тат. На мою думку, заторкнуті тут пи-тання можна укласти за їх значущістю у такій педагогічній послідовності:

1) здоров'я,2) етика,3) любов – та, правдива,4) релігія (щойно на четвертому

місці!).* У ванній ми змалку призвичає-

ні до наготи цілої команди. З віком бу-демо це обмежувати, але також без іс-терики у випадках непередбаченого вторгнення когось із домашніх. Ванну не замикаємо на ключ, але до ванної треба стукати. Туалет замикаємо від років, скажімо, десяти. Не на ключ, а лише на засув, який в разі потреби можна легко відчинити ззовні. (Справа в тому, що малі діти часто замикають-ся, а відчинити зсередини самі не вмі-ють). Дідусь і бабуся не підлягаються цим «приписам». їх нагота буде під на-

багато більшою «охороною».* До кімнати батьків за-

вжди треба стукати. Хоч вона і не замкнена на ключ, однак часто вхід

заставлений стільцем. Це значить: «Ми спи-

мо. Вхід

заборонений. Стукати і будити тільки у важливих випадках!». Бо – все-таки –сон батьків є також під охороною!

* Замкова шпарина буде закрита: незважаючи на те, що дивитись крізь неї формально заборонено, «sicher ist sicher» (береженого Бог береже). Адже це віконце-перископ неначе б створе-не для того, щоб інформувати нашого «обачного» розвідника, чи можна вже постукати!

* Еротична сцена у телевізорі: не затуляємо поспіхом дітям очі (а самі – продовжуємо дивитись!). Радше спо-кійно вимкнімо телевізор:

— Діти, дуже шкода, але це не для вас. Що? У твоєму класі всі дивили-ся фільм «Емануель»? А в нас удома таке не дивляться. Ви самі знаєте, що ми багато речей робимо инакше, «по-нашому». На все є свій час і місце.

* Питання: що має робити вран-ці, прокинувшись, молода людина? Відповідь: УСТАТИ. Холодний душ і розтирання «на рака» є кращою тера-пією тіла і духа, ніж довге вилежування в ліжку чи у ванні. Спитайте людей, які імпонують вам своїм життєвим опти-мізмом та успіхами.

— Мамо, я закохався... Вона така... Ми вже цілувалися...

Якщо на таке щире признання ми відреагуємо негативно або занад-то емоційно, будьмо певні, що другої щирої розмови з нашим Ромео на цю тему годі чекати. Вирушаємо в плаван-ня вже не будучи більше капітаном на судні. Добре, якщо зуміємо стати роз-важливим приятелем капітана і його тактовним ненав'язливим дорадни-ком. А отже:

— Синочку, це чудово! Браво. Подумай тепер, як уникнути типо-вих помилок, як далі це позитивно пе-режити, як розвинути. Розкажи мені трохи більше про неї...

* Лишень не крик чи кара за якусь провину у цій сфері. За принесену зі школи порнографію, за «нелегаль-ний» перегляд фільму по телевізору. Радше розмова. Дуже серйозна роз-мова. Це важливі справи, це «важкий вік», в якому не ризикуватимемо втра-тою контакту з дитиною.

Яцек Мицельський «Буквар для батьків»

Звідки беруться діти? Б у к в а р д л я б а т ь к і в

Що казатиКоли йде мова про те, чого саме ми по-винні навчати своїх дітей і в якому віці, то ключовий принцип такий: незначні за-питання заслуговують на незначні відпо-віді; серйозні запитання заслуговують на серйозні відповіді; і щирі запитання за-слуговують на щирі відповіді. Иншими словами, узгоджуйте те, чого ви на-вчаєте, з віком та фактичним запитан-ням дитини. Передчасне обтяження ди-тини надто великою кількістю інформа-ції може стати причиною сум'яття та не-спокою.

Дж. Мак-Давел «Ні! Допоможи своїй дитині подолати сексуальний тиск»



«Новосхимник отримує ман-тію як символ своєї смерти для

світу…»

У Святоуспенській Лаврі в Уневі на празник Св. перво-мученика Стефана був по-

стрижений у монашество інок Мирон (Андрущишин), отримавши у Малій Схимі нове чернече ім’я Максим.

До такого відповідального вибо-ру готувався в монастирі ціломісяч-ним канонічним мовчанням, постом і молитвою. Під час приготування до вічних обітів така особа бере участь у всіх спільних молитвах і духовних вправах, і тільки у час полудневого від-починку перебуває на самоті. Під час такого місяця отримує працю, при якій міг би краще зберігати мовчання і зо-середженість душі, а у розпорядку дня залишається достатня кількість віль-ного часу для роздумування, самітньої молитви та духовного читання.

В обряді складання Малої Схими (вічних обітів) новосхимник отримує мантію як символ своєї смерти для сві-ту і як знак, що повинен завжди при-гадувати йому про фізичну смерть, бо у мантії його колись покладуть у домо-вину.

Окрім цього, новосхимник діс-тає також нагрудний параман з на-грудним хрестом, ручний хрест, чот-ки з хрестом, щоб св. Хрест став духо-вним змістом його земного життя. Від цієї хвилини він називається монахом-ставрофором, тим, що носить хрест (хрестоносець). Також монах у часі

вічних обітів дістає нове ім’я, і на май-бутнє повинен називати себе тільки тим іменем, а не родинним прізвищем. Так його повинні називати і всі инші люди. За давньою традицією, нове ім’я повинне починатися першою або дру-гою буквою імени, одержаного при святому хрещенні.

Трепетним моментом у храмі Успення Пресвятої Богородиці ста-ла хвиля, коли брат Мирон увійшов до церкви босим і ліг додолу хрестом. У той час монахи співали покаяльну піс-ню «Вітцівські обійми поспішися дати мені, Життєдавче, бо блудно ми змар-нували життя на чужині і, розтратив-ши усе багатство, яке Ти дав нам, Отче, прийми нас, розкаянних, Боже, і поми-луй нас».

Відтак наш співбрат був постри-жений у чернецтво через відтинання волосся з голови – на знак відречен-ня від світу і того, що у світі. Багато лю-дей, дивлячись на це дійство прийнят-тя монашества, запитали б: а що таке монашество, що таке монах, навіщо складати якісь особливі обітниці, окре-мо себе Богові посвячувати, і чи взага-лі можливо скласти Господу такі обіти, щоб їх незмінно до кінця свого життя дотримуватися, коли людська природа така мінлива? Нині ми думаємо так, а завтра – по-иншому. Чи може людина бути певна на ціле життя, що не змі-нить своєї думки, своєї позиції, того, що один раз пообіцяла Христові?

Отже, хто ж такий монах? Який його подвиг? Для чого монахи потріб-ні у світі? Відповіді на всі ці запитання

Пострижений у монашество

На монастирському подвір’ї На монастирському подвір’ї опадає листя клена,А я вірю і не вірю, що воно було зелене.Біг від себе і до Тебе, біг крізь сумніви й надії,Від земних гріхів до неба – до любови, віри й мрії. І впаду на зимні плити Незгоряючим Хрестом,І складу вічні обіти, щоби йти Твоїм шляхом.Іскрувате жовте листя стелиться мені до ніг,Мов метелик метушиться, зупиняючи мій біг. О, ці мури віковії, то не схронок мій, не втеча - Це мій рай в земній корі і душа свята предтеча,Щоби світ цей полюбити так, як Ти любити зміг,І для цього тільки жити, і нести свій хрест крізь сміх.

можна віднайти в обряді Малої Схими. «Якщо хочеш бути монахом, не нарі-кай, виконуючу призначену тобі ро-боту. Будь терпеливим у молитві. У спокусах не сумуй, у постах не будь для себе поблажливим. Знай, що мо-литвою і постом ти маєш перебла-гати Господа. У недугах не знемагай. Розпізнавай злі помисли, бо ворог не перестане збуджувати у тобі спомини попереднього світського життя і нена-висть до боговгодного життя.

Якщо ти вступив на дорогу, яка веде до Царства Божого, то не звертай назад. Не надавай переваги нічому пе-ред Богом, щоб не полюбив ти ні бать-ка, ні матері, ні братів, ні кого-небудь з родини, ні самого себе більше, як Бога, ні світської слави, ні приємнос-тей, ні почестей.

Не відвертайся від убогости, але перебувай у ній аж до смерти. Не від-вертайся від злоби людської, коли люди будуть тебе осуджувати, крити-кувати. Треба бути завжди готовим до виконання усіх заповідей Христових аж до смерти. Бо будеш голодувати і терпіти спрагу, будеш терпіти знева-гу і докори, насмішки і переслідуван-ня та багато инших важких прикрос-тей, якими позначене життя у Бозі. Коли ж усе те витерпиш, радуйся, каже Господь, бо нагорода твоя на небі ве-лика».

З молитвою за витривання в монашому подвизі

від ректорату та всієї братії Львівської духовної семінарії Святого Духа

Єромонах Макарій



Я ніколи не знав, що відповідати, коли пита-ють: «Як справи?», «Що нового?». Що саме хоче почути автор запитання?.. Особливо

дратує, коли тебе на вулиці зустрічає колишній одно-класник, якого ти вже кілька років не бачив, і швидко бурмоче: «О, привіт! Як справи? Нормально? Ну до-бре, я побіг…». Тоді здається ніби ти неповноцінний, невидимий для світу – така собі формальність, на яку можна не зважати. Він, напевне, справді кудись по-спішав, бо не дав і слова вимовити. Чи, можливо, щось не так зі мною? А може, його питання прозву-чали виключно з етичних міркувань, і насправді йому цілковито байдуже, як у мене справи?.. Чи було б до-речно, якби я став розповідати про те, що в мене на душі і як я почуваюся? Зрештою, він теж не дав собі можливости розповісти про своє життя. Та й чи захо-тів би я це слухати? Такі речі відкриваються лише найближчим людям: тим, які не висміють, а підтри-мають, які не розкритику-ють своїм егоїзмом, але будуть «ганити і бичува-ти» любов’ю, і зовсім не тим, кому всеодно, а тим, частинкою чийого життя я себе вважаю, і хто вва-жає таким мене.

«Боже, сьогодні тра-пився вибух на електро-станції нашого міста, за-гинуло кілька людей. Але чому? Чому Ти залиша-єш мене на тиждень без електроенергії та улю-блених комп’ютерних ігор? Господи, сьогод-ні зранку якась бідна ди-тина на вулиці просила в мене кілька гривень, щоби купити собі їжу, але я мусив сказати, що в мене нічого немає. Ну але ж Ти знаєш, що завтра – День всіх закоханих, а тому я мав купити своїй дівчині пар-фуми в подарунок. А, геть забув… Вчора я помітив, як у маршрутці один хлопець поцупив у літньої жінки га-манець. Хочу сказати, що я не міг його «здати», адже він із сусіднього під’їзду, він старший на кілька років і міг би мене побити».

Чи не такою може бути наша молитва – «молит-ва збайдужілих егоїстів»? Нам буває байдуже, що

робиться навколо: чому мама сьогодні прийшла до-дому втомлена, як ніколи; чому тато цілий день «про-лежав», крутячи гайки під автомобілем; чому в брата перебинтована рука? Иноді ми нічого не хочемо ба-чити, окрім себе і власного світу, який ми створили і розмалювали за своїми уподобаннями. Ми туди не впускаємо тих, хто малює по-иншому, - тобто всіх ре-шта. Бажання втекти у власний світ, де я – цар і бог, породжується байдужістю і породжує байдужість – це замкнуте коло, де одне живить инше і веде в нікуди.

Цією дорогою далеко не зайдеш. Потрібно якось вилазити з ями. Але хто глибоко викопав, тому тре-ба багато зусиль, аби вибратися - а це вдається не всім. Найперше треба погодитись із тим, що ти – его-їст і байдужий до всього, що намальоване чужим пен-злем.

Чи існують ліки від байдужости? Знаю один лік - зветься він любов’ю. Єдиного рецепту прийняття не-має. Але, кажуть, треба ковтати великими дозами: так цей препарат можна самому продукувати. Любов не залишає місця для байдужости. Любов завжди за-анґажовує, не дозволить залишитися осторонь.

Друзі, любімо одне одного, любімо своїх воро-гів (Лк. 6, 27), не будьмо байдужі до тих, хто нас ото-чує (і кого оточуємо ми), усміхаймося частіше, але не «крізь зуби», а щиро, адже сміх продовжує життя!

«Як справи?» або моя доза любови

Володимир Пунько


Богослов’я родини

«Будьте плідні, й множтеся, і наповняйте землю»

(Бут. 1,28).

«Будьте плідні, й множтеся, і напо-вняйте землю»1 – так заповів нам Отець, який бажає послуговуватися чоловіком і жінкою для продовження людського роду. Така здатність подружжя відкри-ває можливість співпрацювати з Богом у створенні нового життя, це певний при-вілей і Божий дар подружжю.

Господь створив людину з любови і покликав її також для любови, на Свої образ і подобу, якими є Любов. Одним із шляхів реалізації покликання до лю-бови є подружнє життя. Союз між охре-щеними чоловіком і жінкою Христос під-ніс до гідносaти Таїнства, чинячи його знаком благодати. Енцикліка «Людське життя» («Humanae vitae») каже про плід-ність любови як одну з ознак подружжя. Плодом любови є нова людська істота – дитина2.

Однак плідність є не лише да-ром, а й завданням чоловіка і жінки. Відповідальне батьківство є обов’язком кожного, хто наділений даром пліднос-ти3. Воно містить у собі розуміння зна-чення статевого акту в подружжі: він має бути особливим виявом любови–само-дарування подругів і, водночас, співдією з Богом-Творцем. Ті, хто хоче бути відпо-відальними батьками, повинні бути від-критими на кожну дитину, яка є плодом подружньої любови, а над усе – Божим даром, бо тільки Господь є Джерелом і Володарем життя. Оскільки батьки є першими вихователями для дитини, тому на них покладена велика відпові-дальність за якість цього виховання4.

Проте подружжя може зустрітися з такою ситуацією, коли потрібно на пев-ний час відкласти народження дитини:

- важкий стан здоров’я чоловіка чи дружини;

- ймовірність спадкових аномалій у дитини;

- наявність маленької дитини в сім”ї, яка вимагає повної посвяти часу батьків;

- наявність більшої кількости дітей, що вже відповідає фізичним, мораль-ним та економічним можливостям одру-жених5.

Тут постає питання методів, за до-помогою яких подруги відкладатимуть зачаття дитини. Церква, виходячи з ці-лісного уявлення про людину та її по-кликання, навчає, що дозволеними є

природні методи розпізнавання плід-ности (МРП), при яких подружжя вчить-ся жити з періодичною стриманістю, при цьому не знищуючи подружньо-го зв’язку, як при застосуванні контра-цепції. Така стриманість оберігає від ру-тинних, монотонних стосунків і дозво-ляє переживати в кожному циклі «ме-довий місяць». Подружжя, яке засто-совує МРП, шанує дві цілі подружнього життя – акту єднання в любові й діторо-дження. Жоден із цих аспектів подруж-нього акту не можна відкинути. Подруги повинні бути завжди відкриті до нового життя, хоч далеко не кожен статевий акт приведе до зачаття дитини6.

Ці методи, на відміну від біль-шости контрацептивів, мають майже 100% ефективність, яка залежить від

двох умов: подруги повинні добре ви-вчити і опанувати метод, а також мати серйозні підстави для його застосуван-ня. Щоб ці методи не стали «природною контрацепцією», вимагається відповід-ної настанови подружжя і зрілої совісти7.

СУТЬ МЕТОДІв РОЗПІЗНаваННЯ ПлІДНОСТИ

Уявлення про «плідні» й «неплідні» періоди в циклі жінки склалися дуже дав-но. Календарний метод був відомий ще у давньому Єгипті. В основі лежить спо-стереження за фізіологічними ознаками плідности і визначення фаз менструаль-ного циклу жінки, коли зачаття можливе та коли воно відбутися не може.

вИДИ МЕТОДІв РОЗПІЗНаваН-НЯ ПлІДНОСТИ

За поділом Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) розрізняють:

1. метод ритму, «календарика», або Огіно-Клауса;

2. однопоказникові методи:- температурний вузький і розшире-

ний;- овуляційний метод Біллінгса;3. багатопоказникові, або симптом-

термальні методи:- метод подвійного контролю (бірмін-

гемської модифікації);- метод Ретцера (австрійський);- метод Терези Крамарек (поль-

ський);- метод Ліги Подружжя-Подружжю.Метод ритму (инші назви – кален-

дарний, метод Огіно-Клауса) – названий в честь японця Огіно та австрійця Клауса, які незалежно один від одного відкри-ли явище овуляції і визначили, що вона відбувається за 12-16 днів до менструа-ції. Цей метод спирається на статистику, однак не враховує унікальних особли-востей організму кожної жінки зокрема. Зараз він має лише історичне значення.

Метод спостереження за церві-кальним слизом (овуляційний, метод Біллінгса) – передбачає вміння жінки розпізнавати характерні зміни у слизо-вих виділеннях зі статевих шляхів упро-довж циклу.

Температурний метод – ґрунтується на зміні базальної температури тіла не-вдовзі після овуляції, що пов’язане з дією прогестерону. Вузький метод визначає лише фазу абсолютної післяовуляційної неплідности, а розширений – врахову-ючи попередні цикли – додатково фазу

роЗпіЗнавання плідностіОленка ВЕНГРИН


Богослов’я родинивідносної передовуляційної непліднос-ти.

Симпто-термальний метод перед-бачає фіксування декількох показників плідности жінки. Це базальна темпера-тура тіла, зміна цервікального слизу, по-зиції і відкриття шийки матки, а також чутливість молочних залоз, кров’янисті виділення з піхви, овуляторний біль, змі-на настрою, стан шкіри.

ПЕРЕвагИ МЕТОДІв РОЗПІЗНа-ваННЯ ПлІДНОСТИ

1. Єдиний метод планування сім’ї, що відповідає християнським цінностям по-дружнього життя.

2. Подружня пара зазвичай знає час зачаття дитини, що допоможе вже з пер-ших днів життя малюка виявити свою турботу і любов до нього.

Кожного разу, спостерігаючи за появою на світ чогось но-вого, людину огортає почуття захоплення. Адже перед нею відкривається щось незнане і неповторне. Людина

спостерігає за цим таїнством, бо сама не в змозі сотворити щось досконале. Звичайно, ми можемо збудувати шедевр архітекту-ри, намалювати картину, яка буде притягувати погляд тисячі лю-дей, але ніхто з нас не може зробити основного - подарувати життя, яке є найбільшою цінністю кожної людини. На це зда-тен лише Бог, що зі своєї превеликої любови дає нам цей найви-щий скарб. Його реалізує покликання чоловіка і жінки до бать-ківства, які, об’єднавшись у таїнстві подружжя, стають одним тілом. Кодекс Канонів Східних Церков зазначає: «Подружній союз, заснований Творцем і наділений Його законами, завдя-ки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, призначається сво-єю природою для добра супругів та народження і виховання ді-тей» (кан. 776, §1).

Важливо, щоб подруги, беручи шлюб, усвідомлювали його три основні складники: єдність, нерозривність і народження ді-тей. Тому той, хто свідомо відкидає один із цих елементів, не

приймає ціле таїнство, яке не є винаходом людини, отже, не можемо ані відкидати, ані чогось додати нового. Одночасно не можемо вважати ці елементи за обмеження, що накладає чоловік на дружину чи навпаки, але маємо сприймати як не-віддільну властивість християнського шлюбу.

Однією з характеристик подружжя є його призначення до дітородження. Це особливе покликання, зреалізувавши яке, подружжя сповнюється радістю материнства і батьківства та збагачує любов одне до одного. Однак це покликання дуже часто сприймається як «одноразовий акт», який обмежуєть-ся лише приведенням дитини на світ. Таке трактування є хиб-ним, адже покликання до батьківства – це виконання функ-цій батька і матері. З приходом немовляти на світ батьки є тими провідниками, що допомагають дитині розвиватися і поступово вступати у ще незнаний світ, відчуваючи за собою їхню любов і підтримку, захищеність і потрібність у цьому сві-ті.

Все частіше основну роль у вихованні дитини на себе пе-реймає матір, огортаючи своє чадо ласкою і опікою, проте лише материнською. Натомість батько чомусь залишається

БЕЗЦІННИЙ ДАР І ПЛІД ЛЮБОВИ

Іван Костецький

3. МРП надає корисну інформацію про здоров’я жінки, допомагає помітити проблеми зі здоров’ям на ранніх стадіях.

4. Метод залучає обох подругів, що допомагає краще усвідомити спільну відповідальність за нове життя. Це зміц-нює подружній зв’язок.

5. Дешевий метод – не потребує фі-нансових витрат: лише особистий термо-метр і картки для нотування показників плідности.

6. «Помилка» у використанні методу ніколи не закінчиться абортом – подруж-жя високо цінує людське життя і усвідом-лює його святість і недоторканість.

Кожна жінка здатна навчитися мето-дів розпізнавання плідности. Можливість застосування МРП не залежить від регу-лярности менструальних циклів. Кожен цикл тут трактується як унікальний. При

МРП жінка розуміє усі фізичні сигнали, які їй подає організм, щоб повідомити, коли вона найімовірніше може завагіт-ніти. Методи розпізнавання плідности є виявом люблячої турботи Господа про подружжя8.

Примітки: [1]Бут. 1,28[2]Павло VI, Humanaevitae, с. 38-45.[3]Кука О., Городенчук З., Сокальська О., Вчимося розпізнавати плідність, Львів, 2007, с.7.[4] Кука О., Плідність – дар і завдання: Навчальний посібник з методу розпізнавання плідності, Львів, 2007, с.15. [5]Р. і Дж.Коста, І двоє стануть одним, Львів, 1997, с.103.[6]Кука О., Городенчук З., Сокальська О., Вчимося розпізнавати плідність, Львів, 2007, с.7.[7]Кука О., Плідність – дар і завдання: Навчальний посібник з методу розпізнавання плідності, Львів, 2007, с.10.[8]Кука О., Городенчук З., Сокальська О., Вчимося розпізнавати плідність, Львів, 2007, с.7.


Богослов’я родиниосторонь, ніби не відчуваючи впевнености у своєму завданні. Проте присутність батька є надзвичайно важливою для здоро-вого та цілісного формування, розвитку і виховання дитини. Та участь не обмежується, як багато хто вважає, лише матеріяль-ним забезпеченням сім’ї, бо для дитини важливо відчути саме любов ще однієї особи.

Присутність батька у вихованні дитини не лише старшого віку, але й уже з самого народження забезпечує немовляті вхо-дження у природне для людини середовище, у соціяльну гру-пу, а також допомагає побачити світ таким, яким він є – двоста-тевим, а не лише жіночним. Бачимо, що батьківство ставить не-легке завдання перед подружжям, але водночас воно прино-сить багато радости, яку відчуваєш, коли тримаєш цей найдо-рожчий дар на своїх руках і розумієш, що привів на світ нове життя.

Подруги повинні бути належним чином приготовані до пе-реходу зі статусу подружжя у статус родини. Готовність до діто-родження у подружніх стосунках захищає і підтримує любов, це необхідна умова для справжньої особової єдности. Коли по-други вибирають статеві стосунки без цієї готовности або взага-

лі відкидають мож-ливість народження дитини, то це, пев-ною мірою, може бути лише викорис-танням иншої осо-би для задоволення своїх потреб. Тому бажання мати ди-тину і поява її у по-дружжі – це реаль-ний плід любови і свідчення повного та взаємного при-несення себе в дар одне одному.

Сьогодні до-сить часто подруж-жя відкидає можли-вість стати батька-ми через певні не-гаразди чи матері-яльні проблеми, які

все більше відтягують від думки про дитину. Як наслідок, по-дружжя вдається до засобів контрацепції або й до аборту, що суперечить природі подружжя і є неприйнятним для христия-нина. Слова «ми не можемо зараз дозволити собі дитину» все частіше відображають не реальні можливості, а егоцентризм подругів. Це підсилюється страхом, що після народження ди-тини виникнуть також і нові проблеми, вже не буде так бага-то часу для себе, потрібно буде послужити своїм життям тому, хто не зможе без нашої допомоги. Иноді ці побоювання стають вирішальними, і подружжя чекає на “ідеальні умови” для на-родження, а їх може і не бути. Тому вже сам вступ у подружній стан означає розбиття своєї оболонки егоїзму і усвідомлення, що тепер я живу не для себе і не для свого задоволення - тепер я той, хто повинен послужити людині, яку люблю. У Св. Письмі знаходимо уривок, який найповніше може охарактеризувати подружжя: «Вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло» (Мт. 19, 6). Тому молоді подруги повинні завжди підтримувати одне одного у спільних рішеннях і через віру в Бога долати свої стра-хи та невпевненість, а також, ідучи на заклик Господній, прийня-ти безцінний дар батьківства.

В ОБІЙМАХ ТАТАПсихологи стверджують, що для дитини народження

— це як для дорослої людини смерть. Вона 9 місяців пере-бувала в лоні своєї мами. Це був світ до якого вона звикла, який став частиною її життя. І раптом треба його залиши-ти. Дитина відчуває сильний біль, який супроводжує пер-ший подих. Це великий стрес, бо вона не знає, що на неї чекає у тому новому, зовсім іншому світі. Що ж на неї там чекає? Або краще сказати: хто ж на неї чекає?

Колись, розважаючи над притчею про Милосердного Батька і його блудного сина (Євангеліє від Луки, розділ 15, вірші 11-32), я дещо зрозумів. Батько чекав на повернен-ня сина і терпеливо виглядав його. Коли Він побачив його здалека, то не послав слугу, щоб зустріти сина, ані сво-го старшого сина, але сам, незважаючи на свій вік, побіг йому назустріч, кинувся на шию й обійняв його. Моє си-нівське серце підказує, що Сам Бог Отець зі Своїм Сином і Духом Святим вийде мені назустріч, коли мені доведеть-ся перейти межу смерті. Він не пошле когось із ангелів чи святих. Бог сам зустріне свого сина. Мені необхідно під час земного життя зберегти своє синівство, отримане під час Хрещення. Тільки важкий гріх може перешкодити цій зустрічі, тому Бог кличе мене до життя в освячуючій лас-ці (ласці близькості з Богом) через Святі Тайни Сповіді і Причастя, даровані Ним у Церкві. Уже тут, на землі, завдя-ки цим Тайнам я маю можливість переживати цю зустріч. А після смерті вона буде остаточною.

Якщо після смерті на мене чекає Бог, мій Отець, то чи може хтось інший чекати на мою дитину, коли вона пере-ступить поріг нового життя через народження. Я вирішив, що я не можу очікувати під вікнами пологового будинку на звістку про народження. Я відчув, що моє місце біля моєї дружини в такий важкий у її житті момент і що я по-винен зустріти свою дитину й обійняти її. Бо я її дуже лю-блю. Я на неї з таким нетерпінням чекав і так сильно ба-жав її побачити.

Прекрасно, що сьогодні кожний батько отримав мож-ливість бути разом зі своєю дружиною в пологовому бу-динку. Це величезна нагода для чоловіка поглибити свою любов до жінки і своє покликання до батьківства. Цю мож-ливість треба використати (це моє заохочення, але кожне подружжя повинно саме вирішити).

Як тільки я і моя дружина довідались, що в нашому місті є така можливість ми одночасно вирішили нею ско-ристатися. Щиро кажучи, це одне з найбільших пережи-вань у моєму житті. Вважаю, що, перебуваючи з нею під час пологів я виконав шлюбну присягу, в якій говориться: «і не залишу тебе аж до смерті». А це для мене означає, що також «не залишу тебе під час пологів». Пологи — це один із найважчих часів у житті жінки. Цей біль, який вона терпить з любові до дитини і чоловіка, набагато важче пе-реносити на самоті. Моє місце біля неї, особливо в такі хвилини.

Не можу словами передати своєї радості, коли медсе-стра поклала на мої руки це маленьке велике чудо — мого синочка, і першого — Івана, і згодом другого — Михайла. Тепер я трішечки розумію, що діється в Божому серці, коли Бог приймає в обійми сина, що навертається до Нього: не тільки під час смерті фізичної, але й під час кожної Сповіді.

Мені так хочеться бути в Його обіймах завжди! І тепер, і у вічності!

о. Роман Терлецький «вагітний тато»


Літургійне богослов’я

Слово «пасха» асоціюється в кожного християнина з подією Христового Воскресіння. Але рідко хто замислюється, що це слово, яке так гармонійно

влилося в нашу мову, має єврейське походження. Єврейське песах означає “перехід” - перехід ангела

через єгипетську землю, який скарав на смерть усіх пер-вістків в сім’ях єгиптян, а обійшов ті єврейські домівки, що були помазані кров’ю однорічного ягняти. Таким чи-ном, Пасха має біблійне походження (Вих. 12,1-11; Лев. 23,5; Числ. 28,16; Втор. 16,1), і святку-вали її в ніч з 14 на 15 авіва (чи нісана), першо-го з місяців юдейського місячно-сонячного ка-лендаря.

Для апостолів та християн перших століть Пасха стала символом подвійного переходу Ісуса Христа від життя до смерти та від смерти до жит-тя. Перший перехід ліг в основу страсної Пасхи, а другий започаткував традицію святкування ра-дісної Пасхи. Спочатку християни святкували разом з євреями страсну Пасху. Характерною її особливістю був піст, що нагадував послідовни-кам Христа про Його смерть.

У ІІ столітті разом із традицією страсної Пасхи набуває популярности і радісна Пасха. Останню святкували через тиждень після страс-ної. Така практика неодноразово породжувала суперечки між християнами, які було розв’язано на І Вселенському соборі в Нікеї 325 року. Соборові отці прийняли рішення, що слід свят-кувати одну, радісну Пасху в першу неділю після першо-го весняного повного місяця, яка настає після весняно-го рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю при-паде і єврейська Пасха, то святкування Великодня пере-носиться на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, було постановлено та-кож, що єпископ Олександрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед. Наприкінці IV століття що-річні послання олександрійських єпископів замінено пас-халією, яка охоплювала більшу кількість років.

Відтак, до 1582 року не існувало розбіжности у ви-значенні Великодня між Західною та Східною Церквами. Проте із введенням папою Григорієм ХІІІ нового кален-даря змінилися і способи обчислення дати Пасхи. За гри-горіянським календарем, у період від 1900 до 2099 року весна починається на тринадцять днів раніше від юліян-ського, внаслідок чого виникає різниця в датах святку-вання Великодня. Східна Церква також запозичила і ка-лендар місячних фаз із 19-річним циклом, який є непра-вильним. Насправді цей цикл має трохи більше ніж 18 ро-ків, тому в ньому вже набігла різниця близько 5 днів з дій-сними фазами місяця. Також трапляється, що в Західній Церкві Великдень припадає на єврейську Пасху, а иноді навіть і швидше від неї, чого не приймають Східні Церкви.

Основне запитання на сьогодні таке: «Чи можливо, щоб подія, яка є фундаментом християнської віри, стала знову об’єднувальним чинником, а не предметом супере-чок?» Відповідь є однозначною – «Так!»

У липні 1977 року в Шемберзі відбулася

міжправославна зустріч. До учасників цієї конференції звернувся Римський Архиєрей з пропозицією встановити фіксовану дату Великодня на другу неділю квітня, якщо ця пропозиція отримає схвалення усіх членів зустрічі. Проте таку ідею було відкинуто з огляду на заперечення тисячо-літнього способу обчислення Пасхи. Усі присутні висло-вили бажання, щоб неухильно дотримуватися обчислення дати Великодня згідно з постановою Нікейського собору.

Через 20 років, у 1997 році, відбулася нарада в Алеппо (Сирія). На цій зустрічі були присутні богослови усіх Церков (католицької, протестантської та православ-ної традицій). Учасники конфереції дійшли згоди, що най-більш прийнятним та закоріненим у традицію способом обчислення дати святкування Пасхи було б дотриман-ня норм Нікейського собору та святкування Великодня у першу неділю після повного місяця, після весняного рів-нодення, використовуючи у розрахунках сучасні наукові дані. Нарада рекомендувала використовувати як основу у таких підрахунках Єрусалимський меридіан, місце смерти та воскресіння Ісуса Христа.

Зустріч в Алеппо стала величезним кроком в на-прямку об’єднання християн всього світу навколо події Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.

Цього року, як і минулого 2010, дати святкування Пасхи у Західній і Східних Церквах збігаються. Нам за-лишається лише молитися і надіятися на Бога, який може дарувати свою мудрість і второпність церковним єрархам, щоб наступного 2012 року всі християни Землі спільно, в один день, єдиним серцем і устами радісно воскликнули: «Христос воскрес!!!»

Єдина дата святкування Пасхи – можлива!

Тарас Остафіїв

Пасха в Західній Церкві в 45 % випадків святкується на 1 тиждень швидше, ніж у Східній Церкві; в 30 % випадків дати збігаються; в 5% різниця становить 4 тижні; в 20 % випадків – різниця становить 5 тижнів. Різниці в 2 і 3 тижні не буває.



Великий піст – головний тривалий піст в багатьох христи-янських конфесіях, мета якого – приготування до святку-вання Великодня. В ранній Церкві він також був періо-

дом підготовки до прийняття оглашенними Таїнства Хрещення в ніч Великої Суботи.

На початку календарного року кандидат висловлював своє бажання прийняти хрещення. Після цього починалася безпо-середня підготовка до хрещення. «Апостольське передання», датоване третім століттям, наказувало оглашенним слухати на-вчання протягом трьох років; про те ж ідеться у «Апостольських постановах», однак обидва джерела підкреслюють, що готов-ність до хрещення визначається не терміном, а способом життя людини. Найімовірніше, тривалий випробувальний термін ви-ник в результаті гонінь, коли Церква бажала упевнитися у вта-ємниченості і готовності новонавернених, бо мала занадто ве-ликий негативний досвід із тими, хто відпав у часі пересліду-вань.

Протягом сорока днів, що завершувалися Великоднем, кандидати кілька разів на тиждень отримували від єпископа чи пресвітера настанови в Писанні і християнській вірі. Ці по-станови збереглися і досі, як жанр, знаний «огласительні сло-ва». Зміст самої церемонії хрещення був скерований на те, щоб підкреслити важливість події і поглибити досвід канди-датів. Основна діяльність припадала на тиждень, що переду-вав хрещенню в пасхальну неділю. Коли людина висловлюва-ла бажання прийняти хрещення, свідки підтверджували відпо-відний спосіб життя кандидата і його готовність стати повноцін-ним членом Церкви. Вони підтримува-ли тісний зв’язок з кандидатами у міру наближення дня хрещення.

Екзорцизм був частиною хрещаль-ної церемонії. Це збережено і тепер у молитвах священика перед Тайною Хрещення, коли хресні батьки від імени особи, що приймає цю тайну, відріка-ються сатани. Екзорцизм містив наказ злим духам вийти з людини на підста-ві влади імени Ісуса. Заклинання могло супроводжуватися покладанням рук, хресним знаменням, миропомазанням і диханням. Мета хрещального екзо-рцизму полягала в тому, щоб сприяти процесу виходу кандидата зі світу зла і очистити його (її) для підготовки до хрещення. Протягом періоду Великого Посту оглашенні, відповідно, дотриму-вали посту, тривалість та інтенсивність якого залежала від сил і здоров’я лю-дини. Суворість посту збільшувалася у дні, що безпосередньо передували хрещенню. Кількість часу, що проводи-лася в молитві, а також присутність на читанні Писання та настановах також збільшувалася. Кандидатам викладали

віросповідання, яке вони повинні були вивчити, щоб повторю-вати під час самої Тайни Хрещення.

Кульмінація підготовки припадала на вечір Великої Суботи у контексті пасхального чування. Спершу молитвою освячува-ли води. До четвертого століття набули поширення спеціально сконструйовані купелі – баптистерії. Також до цього періоду пе-рестали використовувати природні водойми і символізм «живої води» перестає бути очевидним, а тому закликають Святий Дух зійти на воду, щоб надати їй життєдайну силу. Кандидати по-винні були привселюдно покаятися, відрікаючись від язичниць-кого способу життя. Відповідно до «Настанов про хрещення» Йоана Золотоустого, відречення звучало так: “Я відкидаю тебе, сатано, твою пишність, твоє служіння і твої справи”. “Пишнота” стосувалася релігійних язичницьких процесій, язичницького по-клоніння і “справ” язичницького способу життя. Відрікаючись, людина ставала обличчям до заходу, потім кандидат повертав-ся в бік сходу і визнавав свій зв’язок із Христом, використовую-чи такі слова: “О, Христе, я вступаю в служіння Тобі”. У певний момент кандидати стали вимовляти віровизнання – Симол Віри – у присутності всієї громади. Завершення Хрещення припада-ло на недільний ранок. Новоохрещених вводили в храм для по-ділу Євхаристії – «першого причастя». На додаток до традицій-них хліба і вина – Тіла й Крові Ісуса – иноді давали чашу води, що представляла рятівне хрещення, і чашу молока та меду – традиційну їжу новонародженого немовляти, а згодом і символ входження в землю обітовану, в якій течуть молоко і мед.

Зазвичай хрещення відбувалося через триразове занурен-ня людини у воду - як символ визна-ння Пресвятої Тройці, а також на знак триденного перебування Ісуса в гро-бі та Його Воскресіння. У ранньохрис-тиянському мистецтві рука хрестите-ля завжди знаходиться на голові того, хто охрещується. Таким чином, людина стояла у воді в купелі, її голову опуска-ли під воду. Однак таке положення має щось більше, ніж тільки функціональне значення. Рука хрестителя перебувала на голові охрещуваного саме в той мо-мент, коли останнього просили визнати віру в кожну з трьох божественних іпос-тасей. Йоан Золотоустий пояснює, що плотське око бачить воду, але око віри бачить Духа: фізичні очі бачать священи-ка, який покладає праву руку, духовні ж очі бачать небесного Первосвященика, що торкається голови своєю невиди-мою долонею. Різні наслідки Хрещення означені видимими елементами сакра-ментального обряду. Занурювання у воду показує символіку смерти й очи-щення, а також відродження й оновлен-ня. Отже, двома головними наслідками

Велика субота: від оглашенного до неофіта

Руслан Боровий



ДО УВАГИ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ОХРЕСТИТИ ДИТИНУ

Батьки зобов’язані охрестити дитину якнай-скоріше відповідно до законного звичаю.

Хрещення, крім випадку необхідності, слід уділяти в парафіяльній церкві, дотримуючись законних звичаїв.

У приватних домах хрещення можна уділя-ти згідно з приписом партикулярного (власно-го) права або з дозволу місцевого Ієрарха.

Батьки дитини повинні бути практикуючими християнами:

а) остання Сповідь їх повинна бути принай-мні у Великодньому часі (добрим звичаєм є сповідатися і причащатися перед Хрестинами);

б) Хресні батьки повинні брати участь у Св.Літургії щонеділі і Свята, щодня молити-ся, знати напам’ять основи Катихизму, Символ Віри і т. д.) і вести життя, згідне з вірою і завдан-ням хресних батьків, яке мають прийняти;

в) Повинні перебувати у церковному шлюбі.

вИМОгИ ДО ХРЕСНИХ баТЬкІвДля того, щоб важно виконувати завдання

хресних батьків, вимагається, щоб:1.Хресні батьки були у віці, що його вимагає

партикулярне право (хресний батько від 16 ро-ків, хресна мама від 14 років);

2.Хресні батьки були хрещеними, миропо-мазаними і приймали Св.Тайну Євхаристії;

3.Хоча б один із них був католицького віро-визнання;

4.Мали намір виконувати завдання хресних батьків;

5.Були призначені тим, хто має бути охре-щеним, або його батьками чи опікунами або, якщо таких немає, то служителем;

6.Не були батьками охрещеного, або не пе-ребували з ним (нею) у подружжі;

7.Не були покарані жодною Церковною ка-рою, і не були позбавлені права виконувати за-вдання хресних батьків;

8. Якщо хресний батько або хресна мати одружені, то обов’язково повинні перебувати в Церковному Шлюбі;

9. Хресні батьки повинні бути практикуючи-ми Християнами;

10. Перед Хрестинами, у визначений для цього час, хресні батьки повинні пройти співбе-

сіду з Священиком.

Хрещення є очищення від гріхів і нове народження у Святому Дусі (Ді. 2, 38; Iв. З, 5.). Перед тим, як увійти у воду, кандидати знімали з себе весь одяг, бо хрещення приймалося в наготі. Це може здатися дивним для сучасних вірних і трохи бентежним. «Апостольське передання» говорить, що спочатку хрестили маленьких дітей, потім дорослих чоловіків, і, нарешті, жінок. В останньому випадку хрещення здійснювали диякониси, згідно з твором третього століття «Апостольська дидаскалія», а також «Апостольських постанов». Якщо хрестилася жінка, пресвітер помазував їй чоло, вимовляв формулу і занурював її голову, після чого диякониса підіймала охрещену з води і помазувала тіло. У деяких баптистеріях були заслони. Загалом у стародав-ньому світі до наготи ставилися спокійніше; вона висловлюва-ла ідею нового народження. У творах мистецтва охрещуваний зображений не тільки нагим, але і меншим, ніж хреститель. Подібна манера зображення не вказує на хрещення немовлят, але служить художньому задуму. У свою чергу, новонаверне-ний зодягався в білі шати, що символізують чистоту.

Свята Тайна Хрещення є основою всього християнсько-го життя, дверима духовного життя і дверима, які відчиняють доступ до инших Святих Таїнств. Через Хрещення ми звільня-ємося від гріха і відроджуємося як діти Божі, стаємо членами Христа, тобто вщепленими в стовбур Церкви, стаємо учасни-ками її місії. Хрещення становить основу співпричастя між усі-ма християнами, також із тими, що ще не є в повній спільнос-ті з Католицькою Церквою: «Ті, що вірують у Христа і за уста-новленим обрядом прийняли Хрещення, перебувають у пев-ній спільності, хоча й недосконалій, із Католицькою Церквою. (...) Виправдані вірою у Хрещенні, вони вщеплені в Христа і справедливо називаються християнами, а сини Католицької Церкви справедливо визнають їх як братів у Господі. Отже, Хрещення є сакраментальним вузлом єдности, яка існує між тими, що через нього відроджені» (II Ватиканський Собор, Декр. «Unitatis redintegratio»).



Нам дуже часто доводить-ся зустрічатись з дискусія-ми про християнський піст.

Чуємо різні думки про перебування у цьому святому часі. Хтось схвалює, хтось засуджує, хтось дотримується, а хтось нехтує. Чим же насправді є піст? Можливо, вигадкою, і немає підстав, щоб християнин його дотримувався?

У Святому Письмі слово «піст» як іменник вживається 33 рази, а як ді-єслово – 46. Головною підставою і, водночас, взірцем до наслідування, є Господь Ісус Христос: «Тоді Дух по-вів Ісуса у пустиню, щоб диявол спо-кушав його. Він постив сорок день і сорок ночей» (Мт. 4.1-2). Також чи-таємо, як потрібно постити: «Коли ви постите, не будьте сумні, як лицемі-ри: бо вони виснажують своє облич-чя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять» (Мт. 6.16). У одній із книг Нового Завіту, де розповідається про діяльність апостолів, яку доручив їм Христос, читаємо: «Якось одного разу, коли вони [апостоли – авт.] слу-жили Господеві і постили…» (Ді. 13.2), а в иншому місці: «Вони настановили

їм по церквах старших, а після молит-ви і посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували» (Ді. 14.23).

У християнстві Великий піст по-чинається ще в апостольські часи, коли перед згадуванням Воскресіння Господнього почали звершувати пам’ятні дні Христового страждання та смерти. Перше письмове підтвер-дження посту зустрічаємо у відомого захисника християнської віри Іринея Ліонського (+202), який згадує про розбіжність у тривалості цього посту в різних місцевостях: «Одні вважа-ють, що потрібно постити один день, другі – два, инші – ще більше, а де-які вимірюють свій піст 40 годинами дня і ночі». Тривалість передпасхаль-ного посту протягом довшого часу не була визначена, і зберігався цей піст по-різному.

Сьогодні в нашій Церкві Чотиридесятниця, або Великий піст, триває 7 тижнів. Для східної тради-ції субота і неділя не є днями посту. Тому, якщо зробимо певні підрахун-ки, то виявимо, що піст, який назива-ється Чотиридесятницею, триває не

сорок, а 36,5 днів. Ця кількість стано-вить одну десяту цілого року. Однак саме число 40 набуває символічного значення. Отець Юліан Катрій пише: «У Старому Завіті читаємо про 40 днів потопу (Бут. 7,4), про 40-літню мандрівку Ізраїля пустелею (Чис. 14. 33), про 40-денний піст Мойсея пе-ред отриманням від Бога таблиць за-кону (Вих. 34.28), про 40-денну по-дорож пророка Іллі до гори Хорив (І Цар. 19. 8). У Новому Завіті Євангеліє каже, що саме сорокового дня Йосиф і Марія принесли Дитятко Ісуса до святині, а також про 40-денний піст Ісуса Христа в пустині (Мт. 4.2) і про 40-денне перебування Його на землі після Воскресіння (Ді. 1.2)».

У Святому Письмі слово піст за-вжди супроводжується словом мо-литва. Тому невід’ємною частиною нашого посту повинно стати спілку-вання з Богом. Непотрібно зводи-ти піст тільки до обмеження у їжі, а слід пам’ятати і про молитву та діла милосердя. Богослужіння в цей пе-ріод є особливого покаяльного ха-рактеру. Розпочинаються вечірнею

у Сиропусну неділю. За дав-нім звичаєм, відбувається Чин всепрощення, під час якого усі присутні просять одне в одно-го прощення. Від цього часу і протягом цілого посту всі бо-гослужіння та приватні молит-ви супроводжуються поклона-ми. Першого тижня посту впро-довж чотирьох днів відбуваєть-ся Повечір’я з каноном Андрея Критського, а у четвер п’ятого тижня – утреня з цілим Великим каноном. Характерною рисою цієї молитви є спів великої кіль-кости покаяльних тропарів, ко-трі супроводжуються поклона-ми. Також у час Великого по-сту від понеділка до п’ятниці в храмах не служиться св. Літургія Івана Золотоустого та

ВЕЛИКИЙ ПІСТ: що, коли, як?

Василь Золотий



Василія Великого. Натомість у середу та п’ятницю ввечері слу-житься вечірня з Чином причас-тя, яка називається Літургією Напередосвячених дарів, оскіль-ки дари для причастя освячують-ся напередодні, у неділю. Ще од-нією характерною рисою бого-служінь цього часу є тексти мо-литов: спонукають нас до розду-муванням над життям, над його переміною, відкиненням гріха та приготування до гідної зустрічі з Воскреслим Христом. Страсний тиждень (останній тиждень пе-ред Пасхою) різниться від попе-редніх днів посту. Ця різниця по-лягає у зміні головної теми мо-литов. Якщо богослужбові тек-

сти попередніх тижнів спонука-ли нас до задуми над своїм жит-тям, то тексти молитов Страсного тижня спонукають до роздумів над страстями та смертю Христа, спричиненої нашими гріхами. Тому коли хтось і не має змоги брати участь у цих богослужін-нях, то принаймні приватні мо-литви повинні змістовно відпові-дати тим, які є на богослужіннях у храмі.

У суботу і неділю, які не є піс-ними днями, богослужіння ма-ють звичний характер: у су-боту служиться Літургія Івана Золотоустого, а у неділю – Василія Великого, також у ці дні не потріб-но творити поклонів. Недільна літургія, навіть в часі Великого посту, є ніщо инше, як свято Воскресіння Христового, тому все під час богослужіння є святково-го характеру, починаючи від світ-лих риз священнослужителів до

Кілька настанов щодо вживання їжі:

1. Здержуватися від м’ясних страв у всі п’ятниці цілого року, за винятком загальниць та празни-ків Господських і Богородичних, що припадають у п’ятницю.

2. Стримуватися від м’ясних і молочних страв у перший день Великого Посту і у Велику П’ятницю.

3. Здержуватися від м’ясних страв (молоко дозволене) та вдо-вольнятися дворазовою їжею до ситости з додатковими скром-ними покріпленнями, відповід-но до місцевих звичаїв, у такі дні: Навечір’я Різдва Христового, Навечір’я Богоявлення, Воздвиження Чесного Хреста, Усікновення Чесної Голови Івана Хрестителя.

До стриманости від м’ясних страв Церква зобов’язує дітей, що закінчили 14 рік життя. До посту від м’ясних і молочних страв (набілу) - всіх тих, що пе-ребувають у віці 21-59 літ.

Звільнені від посту: недужі фізично і розумово; вагітні жін-ки; матері, які годують дітей; ті, що харчуються в громадських їдальнях; подорожні; ті, що жи-вуть з милостині; тяжко працю-ючі та хворі, які повертаються до здоров’я.

Яйця відносять до набілу, та-кож замість олії дозволено вжи-вати тваринний жир (смалець).

Після рішення Синоду Єпископів УГКЦ від 1966 року ті люди, які не можуть з певних причин – здоров’я, роботи або навчання – строго дотримува-тися усіх приписів щодо посту, більше не є зобов’язані до цьо-го “під загрозою гріха”. Це зо-всім не означає, що Церква “ска-сувала піст”: вона виявила біль-шу довіру та більше розуміння до своїх членів і надала кожному християнинові більшу свободу у вирішенні того, наскільки строго йому постити.

співання воскресних стихир та тро-парів. Піст протягом тижня триває від недільної вечірні, на якій почина-ємо творити поклони, аж до Літургії Напередосвячених дарів у п’ятницю, після якої поклони не творимо.

Варто пам’ятати, що лише утри-мання від їжі не є постом. Піст є рад-ше часом застанови над своїм жит-тям. Здержливість повинна бути не тільки у їжі, але й у прихильності до певних речей та засобів. Щоб уник-нути викривленого сприйняття посту, прислухаймося до слів Отців Церкви, для яких піст був дже-релом невичерпної бо-жої благодати на шляху до досконалости в очах Божих.

«Піст – добра захорона для душі, надійний співжитель для

тіла. Піст відганяє спокуси, на-мащує на подвиг благочестя»

(св. Єфрем Сирійський).

«Піст заносить молитву до неба, стає для неї крилами до

лету вгору. Піст – приріст домів, мати здоров’я, вихователь моло-ді, окраса старців, добрий супут-ник, вірний друг дому для подруж-

жя» (св. Василій Великий).

«Значення посту полягає не у стриманості від їжі, а в усунен-

ні гріхів. І хто обмежує піст тіль-ки стриманістю в їжі, той влас-

тиво безчестить його. Приймімо піст як дорогоцінний дар, святий скарб, зображення істини, нача-

ло благочестя, основу духовної науки, умертвіння пристрастей, прогнання гріха, бич пороків, спо-

движника дівоцтва, губителя де-монів» (св. Іван Золотоустий).


Полеміка

Цей матеріал буде особливо корисним для за-цікавлених біблійними основами доктри-ни Католицької Церкви, а також як відповідь

на численні «запитання» деструктивних сект і орга-нізацій стосовно науки Церкви про Пресвяту Трійцю. Сьогодні найбільше закидів і перекрученої інфор-мації спостерігається щодо божественности Осіб Ісуса Христа й Святого Духа. У цьому номері журна-лу розпочинаємо висвітлення біблійних основ науки Католицької Церкви стосовно основних правд віри.

Розглядаючи вчення Церкви про Бога в трьох Особах, слід зауважити, що тринітарні терміни «Пресвята Тройця», «Один Бог у трьох Особах» сфор-мувались у 4 столітті. Цю дату, проте, можна вважа-ти лише заключною фазою розвитку вчення, адже вже зі Святого Письма дізнаємось про об’явлення Всевишнього у трьох Особах. Остаточне формуван-ня вчення відбулося на Вселенських Соборах, осо-бливо на перших двох: Нікейському (325 р.), де по-борено єресь Арія, та Константинопольському (381 р.), де продовжено формування тринітарної доктри-ни Церкви і засуджено єресь Македонія (боротьба проти вчення Церкви про Святого Духа). Результатом діяльности цих Соборів став Символ віри. Першою частиною Символу: «І в Єдиного Господа Ісуса Христа… Єдиносущного з Отцем» вирішено окрес-лити відносини між Отцем і Сином грецьким термі-ном «ομοούσιος» (гомоýсіос), тобто «єдиносущний», такий, що має спільну природу – божественну. Тому згідно з догматом про Пресвяту Тройцю:

- Бог має три Особи: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий;

- Кожна з трьох Осіб не є окремим Богом, а Особою Бога і проявом однієї природи;

- Кожна з трьох Осіб має божественне буття, сущ-ність.

Отже, причиною виникнення догмату про Пресвяту Тройцю є виникнення єретичних вчень, які через незнання Святого Письма або з суб’єктивних причин їхніх засновників подавали неправдиву чи навмисне викривлену науку, пояснення вчення про Бога. Продовжувачами єретичних вчень можна вва-жати ряд сучасних протестантських конфесій і де-структивних сект, які продовжують заперечувати на-уку Церкви.

Для прикладу, часопис «Вартова Башта» від 1.11.2009 р. обґрунтовує, що Ісус Христос не є Богом, підтверджуючи уривком з Діянь 7, 55.56: «Стефан же, повний Духа Святого, дивлячись у небо, поба-чив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,

Біблійні основи вчення Церкви про Пресвяту Трійцю

Божественність Господа нашого Ісуса

ХристаАндрій Чорнописький

«Бережи передання!» (І Тим. 6,20)


Полеміка

і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога». Читаючи Святе Письмо уважніше, стає зрозуміло чому Церква повчає про Божественність Ісуса Христа. По-перше, на початку Євангелія від Йоана читаємо, що: «Споконвіку було Слово, а Слово було в Бога і Слово було – Бог» (Ів. 1,1), тобто Син-Слово, Яким все було створене, через Нього і для Нього (пор. 1Кор. 8,6; Кол. 1,16.17), згідно з Євангелієм та ап. Павлом, є Богом. А також: «І Слово сталося тілом, перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, як Однородженого від Отця» (Ів. 1,14). Отже, перед тим, як Слово стало-ся тілом, Воно мало нетілесну природу, духовну, яка є притаманна Богові. Таким чином, апостол і єванге-лист Іван, завдяки повсякденній наочності (яку мож-на перевірити і «на собі») описує складну концепцію «єдиносущности Отця і Сина». Наприклад, як слово є в нас, то ми і наше слово – одне! І якщо б ми вимови-ли раз якесь слово, то воно не зникає з нашого лекси-кону, а співіснує з нами до кінця життя через повто-рювання. Так само і Слово Боже, Яким є Син Божий, співвічний з Отцем, народжений перед віками, адже скільки є Бог, є і Син Божий – Його Слово.

З иншого боку, сам Ісус Христос, як і згодом апос-тол Павло, стверджує: «Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь, щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почи-тає Отця, який послав його» (Ів. 5,22.23). Додатковим свідченням є вживання слова «καθоς» (катóс) – «як», що має синоніми «саме так, як», «подібно до того, як». Таким чином, Отець бажає, щоб Син був рів-ноцінний Йому, шанований людьми, за яких був розп’ятий, саме так, як шанованим є Отець! Знову це підтверджується у Ів. 14,7: «Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте Його і ба-чили». А апостол Павло у своїй ревності безпосеред-ньо повчає: «Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом; вони – ізра-їльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім - Бог, благословен-ний повіки» (Рим. 9,3-5).

Повертаючись до уривка з Діянь, слід відзначи-ти, по-перше, що сидіння по правиці когось означає сидіти на почесному місці або займати високу поса-ду, як це сказано про Ісуса у Євр. 1,3: «Він – відблиск його слави, образ його істоти, – підтримуючи все сво-їм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і воз-сів праворуч величі на вишині», а також у Ді. 5,31: «Його Бог підняв правицею своєю, як князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів». По-друге, у Книзі Виходу читаємо безпосередні слова-одкровення Всевишнього про Себе (як відповідь на прохання Мойсея, щоб Господь об’явив йому Свою славу): «Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо люди-на не може бачити Мене і жити» (Вих. 33,20). Таким чином, людина, яка живе на землі, не може спогля-дати обличчя Всевишнього. То що ж, Святе Письмо суперечить саме собі, коли словами Стефана опові-дає про перебування «Ісуса по правиці Бога»

(Ді. 7,55.56)? Зовсім ні, оскільки автор (св. апостол і євангелист Лука), переповідаючи слова Стефана, каже: «(Стефан же), повний Духа Святого, дивля-чись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога» (Ді.7,55). Тобто Стефан побачив не Бога, оскільки Бога неможливо бачити і жити, а Його славу, мабуть, велич, красу иншого світу, а в цій славі – самого Ісуса. Адже Ісус є видимий відблиск, образ невидимої для нас слави Божої, яка сталася люди-ною (пор. Євр. 1,3). По-третє, на підтвердження ска-заного, можна навести науки апостола і євангелиста Івана (4,24) та апостола Павла у другому Посланні до Коринтян (3,17), де однозначно повчають, що Бог – дух, а для духовного світу наші очі надто приземлені, а розум часто лише людський, тілесний. Тому, беручи до уваги попереднє пояснення стосовно єдиносущ-ности та боговидіння, робимо висновок про рівноцін-не співіснування Божих Осіб у Божественній Єдності. Це доводить також і Євангеліє від Матея 28,19, яке по-вчає: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестя-чи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Така тринітар-на формула підкреслює єдність Трьох Осіб під одним іменем Бога, а не трьох богів з різними іменами..

Всі ці висновки є лише вимушеними інтелектуаль-ними спробами пояснити та заохотити до витривання у вірі. Наскільки ж досконалішою є проста, добровільна та щира віра в розп’ятого за нас Христа, яка в своїй до-сконалості є зрозумілою і для неосвічених, проте одна-ково дієвою – спасенною!


Полеміка

друзів Люцифера», «Міжнародна Асоціяція Люциферіян «Кельтсько-Східного обряду», «Зелений орден», «Чорний Ангел», «Південний хрест», «Центр “Юнівер”», «Послідовники вчення Карлоса Кастанеди», «Міжнародне товариство Друїдів» та ин. За світоглядною суттю, типом об’єднання, формами діяльности сатанинські громади дуже різнома-нітні. Вони не поклоняються ні Богу, ні сатані, останній для них — це сим-вол і нічого більше.

Послідовники сатанинсько-го культу переважно діляться на декілька типів. «Самовчителі-любителі» – як правило, це ті, кого сатанізм привабив через популяр-ні фільми і книги, рок-групи, що ма-ють сатанинський характер, попу-лярні обряди і атрибутику. Такі осо-би не належать до якоїсь організо-ваної групи чи культу, хоча можуть існувати й «групи любителів».

Серед різноманітних світогля-дів, філософських течій, ре-лігій та широкого вільнодум-

ства можна почути про культ зла – сатанізм. Це повна протилежність добра в тому розумінні, в якому ми всі його уявляємо, відчуваємо і ро-зуміємо відповідно до совісти, за-кладеної Творцем ще при наро-дженні. Для такого культу добром є те, чим для більшости з нас є зло. Виникає питання: чому і звідки ви-никло у певних людей таке непра-вильне розуміння світу? Можливо, це один із видів психічного відхи-лення розвитку або важка психо-логічна травма? Однозначну від-повідь дати складно, але можна ствердити, що це – дія диявола у світі. На жаль, не можемо запере-чити, що такого феномена не існує, також часто можна почути про ді-яльність послідовників сатанізму зі ЗМІ тощо.

Сатанізм – це тип світоглядів і ві-рувань, у яких образ сатани тракту-ється як позитивний символ могут-ности і свободи. На сьогодні у сві-ті поширені кілька різновидів сата-нізму: «Церква Сатани», «Церква Саєнтології» («Діянетика»), «Орден

С аТ а Н І з м ЯК ПоВНа

ПроТИЛЕЖНІСТь ДоБра

Пентаграма походить з Пітагорейскої традиції. Голова козла, вписана в пентаграму, зображує символ єгипетсько-го Нечер Амона, якого іменува-ли «прихованим, що перебуває у всіх речах, суть усіх явищ»; таким чином, Нечер – найбільш близь-кий до Темної Силі, яка пронизує і рухає всю природу . Два концен-тричних кола, які містять слово «Левіатан», написане на івриті (з нижнього променя і проти годин-никової стрілки) взято з традиції Офіти (змія) юдеї, і це є втілен-ня Дракона Безодні, іноді зобра-жуваного символом «Уроборос» (змій, що кусає свій хвіст, утво-рює коло). Отже, в одному симво-лі ми знаходимо злиття належать кільком культурам втілень того, що ми називаємо Сатаною.

Іван Мисів

«Психопатичні сатаністи» – осо-би морально покалічені, мають при-страсть до насилля, садизму, некро-філії тощо. Сатанізм приваблює, бо він чітко виражає і внутрішньо «об-лагороджує» їхнє патологічне від-хилення, додаючи їм ідейні та риту-альні образи. Ці два перші типи час-то збігаються.

«Релігійні сатаністи» – це тре-тій тип, що складається зі вже сфор-мованих структурованих груп, та-ких, як «Російська церква сатани», «Південний хрест», «Чорний ангел» та ин.

«Чорні сатаністи» – малі групи, що складаються, переважно, з адеп-тів сатани, які серйозно займають-ся найвідразливішими формами окультизму і поклоніння сатані. Вони не афішують свою діяльність і не за-ймаються прозелітизмом. На сьо-годні існує доволі мало інформації про існування таких груп. До цього типу можна віднести групи «Чорна графиня», «Верховна жриця» тощо. Деякі «чорні сатаністи» дуже скеп-тично ставляться до адептів сата-нинських сект попереднього типу «релігійних сатаністів». Вони вва-жають їхню діяльність «дитячими


Полеміка

іграми» та пустощами. Представники усіх типів сатаніз-

му є соціяльно небезпечними осо-бами, вони несуть відповідальність за випадки ритуального насильства. Варто зауважити, що поширенню та утвердженню сатанізму сприяє роз-виток особливого напрямку в кіно – «фільми жахів» і рок-культури – тієї рок-культури, що несе у собі зло і саму його суть, заклики до насиль-ства тощо. Не слід плутати і відно-сити всю рок-музику до сатанізму, який, крім рок-музики, використо-вує навіть класичну музику дияволь-ського характеру.

Ім’я сатани звучить по-різному: Шайтан – арабською, Сет – єгипет-ською, Акума – японською, Дев – персською, Пувкка – валлійською. Тому до сатанинських культів можна віднести всі культи, що поклоняють-ся божкам з такими іменами.

В Європі сатанізмом захо-плювалися ще в Середньовіччі. Кульмінація захоплення припадає на середину XVII століття, при цьо-му у доволі високих світських колах. Жертвами на чорні меси сатаніс-тів ставали в той час багато сотень немовлят, саме тоді були детально розроблені основні сатанинські об-ряди.

Ідейним натхненником сучас-них сатаністів вважається випус-кник Кембриджа, окультист і автор ряду «магічних» книг Алістер Кроулі (1875-1947), який вважав, що сатана не є ворогом людини, але Життям, Світлом і Любов’ю, він іменував себе звіром Апокаліпсису і навчив цього багатьох учнів. Алістер Кроулі широко використовував практику йоги і буддійські тантричні обряди, був у Китаї та Гімалаях. Твори цьо-го англійського містика, який симпа-тизував Гітлеру, лягли в основу бага-тьох сатанинських культів, включаю-чи найбільшу організацію – «Церква Сатани». Крім того, з вчення А. Кроулі дуже багато почерпнув для створення Церкви саєнтології її за-сновник Рон Хаббард.

Кожен союз сатаністів побу-дований за принципом суворої п’ятиступеневої єрархії, найвищим органом є рада. Часто також на

верхні рівні вибирають жінок.Сатанинські культи особливо по-

ширені в США і Англії, де розташова-ні світові центри сатанізму, а також у Норвегії, Швеції та инших країнах Західної Європи.

Доктрини сатанізму: Сатанинські культи − це найбільш дикий і кри-міногенний різновид деструктив-них культів, навіть на тлі инших то-талітарних сект. «Мораль» сатаніс-тів базується не лише на запере-ченні, а й на повному перекручен-ні християнських життєвих ціннос-тей. Усі основні християнські обряди і молитви сатаністи відтворюють з протилежним змістом, хоч і схожою формою. Найбільш наочне проти-стояння культу сатани до християн-ства проявляється в обрядах ниніш-ніх поклонників диявола. Найбільш вражаючий – чорна меса, під час якої висміюються і принижуються священні символи християнства, на-приклад, хрест. Влаштовуються ша-баші – в лісі або на пустельній рів-нині. Основа культу сатаністів – при-несення жертви. Справжньою жерт-вою є не вбивство, але смертні муки живої істоти. Вибір жертви простий: це будь-хто з тих, хто вчинив із сата-ністами, на їхній погляд, неправиль-но або серйозно порушив їх спокій. Замість такої жертви також може бути використаний її образ: ляль-ка, фотографія, малюнок, письмо-вий або словесний опис, над яким здійснюють магічні ритуали. Часто в жертву приносять тварин. Також ак-тивно застосовуються наркотичні та психотропні речовини, налагодже-на співпраця із наркомафією.

Сатаністи висловлюють дуже не-визначені висловлювання з при-воду життя після смерти, кажучи, що «все буде добре». Деякі секти впевнені, що вони отримають вічне блаженство мучити своїх ворогів та инші форми задоволення свого «его». Вони застосовують спеціяль-ний магічний алфавіт і мову, що на-зиваються енохіанськими. Однією з найпоширеніших книг у сатаністів є «сатанинська біблія» («Чорна бі-блія») Антона Шандора Ла Вея, який є керівником американських чорних магів. Написана книга у 1968 році

як антипод справжньої Біблії, автор називає сатану «чорним папою», стверджує, що життя після смер-ти не існує, принаймні райського, а тому вони намагаються насолоджу-ватися земними радостями і бла-гами. Уся книга написана дуже до-бре продуманим стилем і орієнто-вана на потенційних членів культу. Її ціль не в тому, щоб відразу привес-ти читача до явного поклоніння са-тані, але засіяти в його душу і розум обманливі зерна сумніву. Ось дея-кі уривки з цієї «біблії»: «…прокляті покірні і смиренні праведники, тому що будуть роздушені парнокопит-ними»; «як не стукали б ви у двері – не відкриються вам, тому вибийте двері самі»; «блаженні сильні – бо вони володітимуть землею».

В Україні сатаністи з’явилися у 80-ті роки ХХ ст. як своєрідний ан-типод християнства, проте офіційної реєстрації не мають.

Якщо поглянути з християнської точки зору, то можна з певністю ствердити, що такі культи є діяльніс-тю самого сатани. Христос закликає нас любити своїх ворогів і прощати їм. Церква каже завжди молитися за таких осіб, які морально і психічно покалічені і не знають, що чинять.

І, наостанок, зовсім не обов’язково бути сатаністом, щоб поклонятися злу. Доволі часто і ми, християни, поводимося не так, як учні Христа. Наша надмірна при-страсть до задоволення, прекрас-ного і солодкого життя є поклонін-ням сатані. Пристрасть до грошей – поклоніння Мамоні. Як ми стави-мося до наших знайомих, близьких і навіть до людей, яких зустрічаємо вперше? Якою буде наша поведін-ка, коли такі особи потребуватимуть допомоги в особливо важкий час? Це питання слід ставити собі щодня, адже Ісус сказав, що «все, що вчи-ните своїм ближнім – те ви вчините Мені», Христу Богові.

Біблійне товариство сприян-ня екуменічному та міжрелігій-

ному діялогові «Еффата»

Джерело:Сатанизм и примыкающие к нему культы // http://sektoved.ru/enciclopedia.php?cat_id=7


Це цікаво

«Коли я звертаю свій погляд на всесвіт, то безмежно захоплю-

юсь Творцем, що відкриває Себе в ньому»

Жан-Жак Руссо (1712-1778)

«От побачиш, розум тобі го-ворить: Бог повинен існувати.

Як инакше виник би цей чудесний Всесвіт? Він не міг створити сам

себе»

Дж. X. Ньюман (1801 - 1890)

Всесвіт. Еволюція Всесвіту. Зародження життя на Землі. Ці питання є невід’ємною

частиною нашого існування. Можливо, людство не замислюва-лося би над цією проблемою, але ніяк не хочеться походити від «бра-тів наших менших». Приємніше бути творінням Божим. Якщо так, то звернімось до Біблії: саме люди-на є найціннішим витвором Божих рук, оскільки створена на Божий образ. А як же тоді поєднати ево-люцію Всесвіту і 6 днів створення світу? Спробуємо пояснити з науко-вої точки зору, використовуючи те-орію відносности Ейнштейна.

Будучи студентом, Альберт Ейнштейн довів професорові, що все – створене Богом, пояснивши, що темрява – це відсутність світла, холод – відсутність тепла, зло – від-сутність Бога. Згідно з формулами теорії відносности, час, швидкість і простір змінюють своє звичне зна-чення, коли швидкість руху переви-щує швидкість світла. Це пояснює

ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ БОГОСЛОВ’Я СТВОРЕННЯ СВІТУ

Що каже християнська віра? Класичне католицьке вчення пред-ставлене в Катехизмі Католицької Церкви (ККЦ) або тепер у скоро-ченій редакції — в «Компендіумі». Воно містить чотири головні елемен-ти:

1. Вчення про створення світу означає, що існує абсолютний по-чаток — «на початку створив Бог небо й землю» — і що цей абсо-лютний початок є вільним, суверен-ним встановленням буття з нічого.

2. Створіння є різноманіт-ними. Бог створив «усякого роду» тварин, — сказано в книзі Буття (1,21.25).

3. Ми віримо не лише в абсо-лютний початок, а й у підтримання світу. Бог підтримує усе, що ство-рив, у його бутті. Це — Його три-вале діло створення, що богослов’я називає creatio continua – «трива-ле створення світу».

4. Бог керує світом. Він не лише на початку один раз світ ство-рив, а потім покинув його напри-зволяще; Божественне Провидіння є частиною вчення про створення світу. Бог веде свій твір до мети.

теорія відносности ейнштейна

і створення світу

«парадокс близнюків». Виникає питання: «Створення світу за 6 днів це реальність, чи це мільяр-ди років? Послідовність творен-ня і фізична ймовірність?» В Біблії про це сказано так: «Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог». Якщо перекласти це ви-словлювання на мову фізиків, то воно означає матрицю можливого. Отже, Бог – це Творчий Дух.

Сучасна наукова картина виник-нення світу ґрунтується на теорії ко-лапсу, надпотужного вибуху. Все це можна підтвердити Біблією: «все це створив Бог з нічого» (2 Мак. 7:28), а в перший день творення пролунали такі слова: «Нехай буде світло!» (Бут. 1:3), внаслідок чого і стався вибух. Під дією сил граві-тації, електромагнетизму, сильної і слабкої взаємодії повстали різ-ні структури матерії, що підтвер-джує Біблія у другому дні творен-ня: «і зробив Бог твердь, і відділив води, що під твердю, від води, що над твердю».

Людмила Адамівна Сиротюк,вчитель фізики та християнської етики Львівської лінгвістичної гімназії

Мікеланджело. Сотворення Адама. Фреска на стелі Систинської капели.


Це цікаво

СТВОРЕННЯ ЧИ ПРИРОДНИЙ РОЗВИТОК?

Роздуми над Святим Письмом, зда-ється, постійно ведуть до альтернативи: або визнати Творця та походження від Нього всякого буття, або ж звести все до суто природних, матеріальних причин. Напевно, перед цією альтернативою сто-яв і Дарвін: або Творець, або випадко-вість. Він сам про це каже наприкінці сво-єї праці:

«Багато видатних авторів очевидно цілком задоволені концепцією незалеж-ності створення кожного виду. На мою думку, згідно з тим, що нам відомо про закони, закарбовані в матерії Творцем, більше узгоджується залежність утво-рення і щезання минулих і теперіш-ніх мешканців Землі від вторинних при-чин...» (Дарвин, цит. вид., 359).

Але чи слід триматися цього проти-ставлення – або Творець, або природ-ні причини? Пошукуючи відповідь на це запитання, трохи дослідимо текст Біблії. Там написано, що Бог сказав землі, аби вона «зростила... траву, що розсіває на-сіння», тож вона «вивела з себе... траву, що розсіває насіння»(Бут. 1, 11-12).

Бог наказує воді, щоб та «закишіла жи-вими створіннями» (1,20), і нарешті каже землі «вивести з себе живі створіння» (1,24). Чи це не означає, що Бог може ді¬яти і через землю? Все це вказує на те, що належить до суті християнського ро-зуміння створення світу – Творець дарує створінням не лише буття, а й діяння. Він дарує буття, так би мовити, «беззасте-режно», творячи його з нічого. Але Його створіння стають співтворцями, бо Він дає їм закони, сили, здатність до влас-них дій. Ми, люди, можемо бути Божими співтворцями. Без сумніву, в цьому поля-гає велич біблійно-християнського розу-міння створення світу.

Отже, те, що Дарвін називає «вторин-ними причинами», цілковито узгоджу-ється з християнською вірою. Природні причини є вираженням дії створення світу. Все це можна пояснити на «чудо-вому прикладі причини», якій усі ми за-вдячуємо своїм життям: співдії бать-ків з Творцем під час нашого зачаття. Ми віримо і визнаємо, що кожна люди-на є безпосередньо Божим створінням. Кожна особа завдячує своїм «я», сво-єю особистістю Творцеві, Який її заради неї самої покликав до буття. І все ж таки обов’язковою передумовою для того, щоб ми увійшли в буття, є зачаття нас на-шими батьками. Тут ми бачимо, як «вто-ринні причини» (Дарвін) пов’язані з дією Творця. Ці взаємозв’язки глибокі й повні таїнства. І все ж таки: чи не є розсудли-вим визнати, що це відбувається на всіх щаблях створення світу?

Третій день - це зростання рос-лин та дерев на суші, яку створив Бог, а четвертий – виникнення сві-тил. Науковці визнають, що зафік-сована в Біблії послідовність подій має глибокий сенс, бо коли б спо-чатку виникли небесні світила, то згубний вплив ультрафіолетово-го випромінювання Сонця не дав би можливости зародження жит-тя рослин. У Всесвіті існує понад 50 млрд. небесних світил і галактик. Розташування Землі в сонячній сис-темі є унікальним задумом Творця, бо якби Земля була на 5% ближче до Сонця, то відбулося б її перегрі-вання, і ніяке життя не могло би іс-нувати. А коли, за розрахунками вчених, Земля була би на 1% далі від Сонця, то сталось би її зледенін-ня. Зрозумілим є те, що біблійні дні

творення – це не доба (24 год.), а певний період часу.

П’ятий день, згідно з біблійною і науковими «теоріями», закономір-но представляє виникнення пта-хів, риб і всіляких живих створінь, а шостий день – виникнення тва-рин, плазунів і створення за обра-зом й подобою Божою людини, що покликана підпорядковувати зем-лю і господарювати над рибами, птахами, звірами. Науковці ствер-джують існування на Землі близько 20000 видів риб, 350000 видів рос-лин, 9000 видів птахів, 45000 видів тварин, 1 млн. видів комах. Їх ство-рив Бог, а розвивались шляхом мі-кроеволюції.

Людина, на відміну від тварин, має безсмертну душу, хоча її тіло подібне до тіла тварин і підпоряд-коване тим самим законам! Усесвіт є організованою системою, яка не-зворотно і цілеспрямовано роз-вивається відповідно до Божого плану. Все, що нас оточує, і ми самі є результатом Його Творення. Всесвіт є живим одухотвореним організмом з усіма атрибутами ду-ховности (Ідея, Ціль, Розум, Воля, Мораль, Совість, Милосердя...). Людина, будучи спорідненою час-тиною Всесвіту, є його психофізич-ною подобою. Її завдання – під-нятися в космос Вищого Розуму, Моралі, Істини, започаткувати рух до Реального Бога.

З Богом і до Бога


Життя святих

Час від часу Господь посилає на цю землю людей, які змінюють хід історії, руйнують великі ім-

перії, стають стіною добра перед невга-мовним тиском зла. Це може бути ста-ренький згорблений монах у темній пе-чері, а може бути великий лідер народу чи Церкви. Так як із джерела біжить по-тічок, з якого виростає маленька річка, а з неї - велика широка ріка, так ця «ве-лика людина» своєю молитвою, самопо-жертвою, геройським ділом і глибоким словом, крапля до краплі, формує і підсилює ріку перемін.

Коли спробуємо подивитися у ХХ століття і замислитися над питан-ням, а хто ж був у цю епоху такою Людиною, справді посланою Богом, то, думаю, перед нашими очима одра-зу ж постане образ папи Івана Павла ІІ. Незалежно від того, чи ти като-лик, чи православний, протестант чи мусульманин, великий Понтифік кін-ця другого і початку третього тися-чоліття залишається образом люди-ни, очі, уста, руки, серце якої завжди і до всіх випромінювали Божу невинну любов. І, як не дивно, власне цей не-згасний жар його серця приніс папі-слов’янинові незаперечний автори-тет. Він нікого не змушував слухати, але його слово і позиція були такими, що їх просто неможливо було не чути.

2 квітня 2005 року тисячі вірних на площі святого Петра, мільйо-ни глядачів по цілому світі та вірних у своїх парохіяльних церквах, що пере-бували в постійні молитві, застигли від звістки: Святіший Отець Іван Павло ІІ відійшов з цього світу до дому Отця на 27 році свого понтифікату. Непевне, кожного, хто почув це, охопило відчут-тя: ми тільки що втратили батька, а з очей мимоволі текли сльози. В останню дорогу його проводжали понад 4 мільйо-ни паломників, що з’їхалися до Ватикану з цілого світу, понад 100 глав держав та урядів — 11 монархів, 70 президентів і прем’єр-міністрів, керівники міжнарод-них організацій. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій — всього зі 176 країн. Україну на похоронній відправі представляв президент Віктор Ющенко.

Але найбільш знаковим у цій події було те, що площа перед базилікою свято Петра, де лежало тіло Понтифіка, спо-внилася одноголосним скандуванням: «Santo subito!» (з італійської: «Святий негайно!»). Не можна стверджувати, що це скандування було результатом яки-хось надмірних емоцій і пережиттів. Цю Велику людину ще за життя вважали святою, ставили пам’ятники. Його образ для багатьох людей є образом Христа XX – XXI століття.

Загальне визнання Івана Павла ІІ, постійні листи і звернення, прохання ві-рних Католицької Церкви про його як-найшвидшу канонізацію (прилучення до лику святих), зумовили те, що наступник на апостольському престолі Бенедикт XVI трохи більше, ніж через місяць по смерті папи-слов’янина, 13 травня 2005 р. на свято Матері Божої Фатімської до-зволив пришвидшити процес його беа-тифікації (зарахування до лику блажен-них, що є першим кроком до каноніза-ції). Церковне право дозволяє почина-ти цей процес лише через п’ять років по смерті людини. Сам процес розпочав-ся 28 червня 2005 р., коли члени беати-фікаційного трибуналу склали присягу.

Постулятором процесу став польський священик Славомир Одер.

На основі роботи трибуналу на єпархіяльному рівні, а пізніше на рівні Конгрегації (тобто міністерства) у спра-вах святих, 19 грудня 2009 р. Бенедикт XVI підписав декрет про визнання ге-роїчности чеснот Івана Павла II. Після того на розгляд Конгрегації було пред-ставлено результати медичних експертиз французької монахині Марі Сімон П’єр Норман, у якої несподівано і незрозумі-

ло з медичної точки зору зникли симп-томи хвороби Паркінсона після мо-литви про заступництво Івана Павла II. 21 жовтня 2010 р. медичні радники Конгрегації ствердили неможливість наукового пояснення зцілення мона-хині. Оцінивши твердження медиків, 14 грудня 2010 р. радники-богослови Конгрегації підтвердили факт чуда внаслідок прикликання молитовного заступництва Івана Павла II.

14 січня 2011 року світ облетіла радісна звістка, на яку чекали міль-йони вірних по цілому світі: Святіший Отець Бенедикт XVI підписав декрет про визнання чудесного зцілення с. Марі Сімон П’єр Норман за посеред-ництвом Івана Павла ІІ. Відразу після цього було повідомлено, що урочисте проголошення папи-слов’янина бла-женним відбудеться 1 травня 2011 року на празник Божого Милосердя (свято введене Іваном Павлом ІІ) на площі Святого Петра в Римі.Постулятор процесу о. Славомир

Одер в одному зі своїх інтерв’ю розпо-відає, що до постуляційного бюро при-ходили матеріяли і про инші чуда за по-середництвом Івана Павла ІІ, декілька з яких навіть початково розглядали екс-перти як альтернативу чудесного зці-лення с. Марі. Серед них - зцілення ди-тини, якій в ще в лоні матері постави-ли діягноз синдрому Дауна. Після мо-литов до Івана Павла ІІ дитина народи-лася повністю здоровою. Иншим випад-ком був поважний аневризм серця, який зник. Обидві справи є дуже добре задо-кументовані. Проте, підтверджене вели-кою кількістю лікарів чудесне зцілення с. Марі, на думку постулятора, є чудовим

Santo subito!іван Павло іі – блаженний

Юрій Цегельський


Життя святихвипадком, який також відповідає життю і науці Івана Павла ІІ. А що це була хво-роба Паркінсона, то має воно, на думку о. Славомира, символічний вимір.

Для канонізації блаженного потріб-ними є дві речі: загальне визнання і чуда, здійснені за його посередництвом. Беззаперечно можна стведжувати, що у випадку Івана Павла ІІ перший пункт для процесу канонізації є. Що до друго-го, то з моменту проголошення першого чуда, необхідного для беатифікації, на-ступне чудо вже буде зараховуватися до справи процесу канонізації.

Та попри те, що любий і дорогий на-шому серцю Іван Павло ІІ вже ско-ро буде у списку блаженних Христової Церкви, без сумніву, він залишиться нам близьким і надалі. Він сам колись сказав: «Святі є для того, щоб нам ста-вало соромно, і для того, щоб в нашо-му серці збуджувати надію». Як підкрес-лює о. Славомир, зустріч із блаженним Іваном Павлом ІІ буде для кожного за-соромленням, що випливає зі застано-ви над власним життям. Святі є також для того, щоб показувати нам, як за до-помогою Божої ласки все в цьому світі є можливим. Вірю, що блаженний Іван Павло ІІ буде відкривати наші серця на незгасну віру, надію і любов – чесноти, які він проповідував цілим своїм життям і смертю.

Зі свідчень французької монахині Марі Сімон П’єр Норман:

«Я страждала на хворобу Паркінсона, яку в мене виявили в червні 2001 року. Хвороба уразила всю ліву чатину тіла. Спершу хвороба проходила лагідно, але протягом трьох років її прояви загострились, викликаючи тремтіння, біль, затвер-діння, безсонність… Від 2 квітня 2005 року з тижня в тиждень хвороба загострю-валася, а мій стан з дня в день погіршувався, не могла вже писати (я є шульга)…

Після того як я почула про свій діагноз, мені було важко дивитися по телеба-ченню на Івана Павла ІІ. Та не зважаючи на це, я була дуже близькою до нього в молитві і розуміла, що тільки він може зрозуміти, що я переживаю. Я подивляла його силу і відвагу, яка мобілізувала мене до того, щоб я не піддавалася, щоб по-любила це терпіння, адже без любові воно було би позбавленим сенсу. Можу за-певнити, що це була щоденна боротьба, але моїм єдиним прагненням було пе-реживати її у вірі і з любов’ю приймати волю небесного Отця.

Ввечері 2 квітня 2005 року… я разом із сестрами з безпосереднього повідо-млення довідалася про смерть Івана Павла ІІ. Несподівано мені завалився цілий світ, я втратила друга, який мене розумів і давав мені сили, щоб я могла йти в перед. Протягом наступних днів я відчувала велику пустку, але водночас я була впевнена, що він був завжди присутній.

Починаючи від 14 травня 2005 року (13 травня Папа Бенедикт XVI дозволив розпочати беатифікаційний процес, авт.) мої сестри зі всіх спільнот у Франції і Африці молилися про заступництво Івана Павла ІІ, просячи за моє оздоровлення. Молитви тривали безперевно, аж до часу, коли було встановлено, що я здорова.

Від 14 травня мене постійно супроводжував один вірш із Євангелії від Йоана: «Якщо повіриш, побачиш славу Божу».

1 червня, не даю вже собі ради, борюся, щоб не піддатися і втриматися на но-гах. 2 червня в день іду до ігумені, щоб просити її, аби звільнила мене від моїх обов’язків. Вона наполягала, щоб я витримала… до серпня і додала: «Іван Павло ІІ ще не сказав свого останнього слова!». В певний момент ігуменя подає мені ручку і просить написати «Іван Павло ІІ»: є година 17:00. З великою трудністю пишу «Іван Павло ІІ». Дивлячись на нерозбірливий почерк, довгий час залишає-мося в мовчанні.

По вечірній молитві в 21:00 я зайшла до мого кабінету, щоб потім піти до сво-єї кімнати. Це було між 21:30 і 21:45. В цей же час я відчула бажання взяти ручку і писати. Так, ніби хтось казав мені: «Візьми ручку і пиши!». На моє велике здиву-вання написане було виразно розбірливе. Я не усвідомила, що відбувається, і ля-гла на ліжко. Це було рівно два місяці по тому, як Іван Павло ІІ залишив нас і ві-дійшов до дому Отця. О 4:30 я збудилася здивована, що могла спати. Відразу під-велася з ліжка, моє тіло мене не боліло, не відчувала ніякого затвердіння, а вну-трішньо, я вже не була тою самою. Потім, якийсь внутрішній поклик, якась сила підштовхнула мене, щоб я пішла молитися перед Найсвятішими Тайнами. Зійшла до ораторії… А в 6:00 вийшла, щоб разом із сестрами молитися в Каплиці і взяти участь у Євхаристії. Мені довелося пройти близько 50-ти метрів і водночас я зро-зуміла, що в часі, коли я йшла, моя ліва рука рухалася, хоча зазвичай, залишала-ся нерухомою… Рівно ж я відчула певну легкість в цілому тілі, спритність, якої не мала віддавна. Було це 3 червня, празник Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа. Після Літургії я була переконана, що мене зцілено… тремтіння в руці повністю відійшло…

Сьогодні я можу ствердити, що мій друг відійшов з нашої землі, але попри це він є дуже близький моєму серцю. Він зробив так, що в мені зросло прагнення адорації Найсвятіших Тайн, а також любов до Євхаристії, яка займає найважливі-ше місце в моєму щоденному житті. Те, що Господь дав мені, дякуючи заступни-цтву Івана Павла ІІ, є великою таємницею, яку важко пояснити словами, адже є такою великою, такою сильною…, але для Бога немає нічого неможливого.

Так, «якщо повіриш, побачиш славу Божу»!

с. Марі Сімон П’єр Норман

МОЛИТВА ПРО БЛАГОДАТІ ЗА ЗАСТУПНИЦТВОМ СЛУГИ БОЖОГО

ПАПИ ІВАНА ПАВЛА II O, Пресвятий у Трійці Єдиний

Боже, дякуємо Тобі за те, що Ти да-рував Церкві Папу Івана Павла II, в якому засяяла Твоя батьківська до-брота, слава Господнього Хреста та сяйво Духа любові. Він, повністю по-кладаючись на Твоє безмежне ми-лосердя та на материнське заступ-ництво Пресвятої Діви Марії, дав нам живий приклад Ісуса, Доброго Пастиря. Він показав нам святість, як високу якість християнського щоденного життя і як дорогу до ві-чної єдності з Тобою. Господи, да-руй нам, за його заступництвом та згідно із Твоєю святою волею, бла-годать, про яку ми Тебе благаємо, з надією, що він незабаром увійде до спільноти Твоїх святих. Амінь.

За згодою церковної влади Камілло Кардинал Руіні,

Генеральний Вікарій Святішого Отця для Римської Дієцезії


Таїнство ікони

Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V

ст. Цісар Маврикій (582-602) ро-бить цей празник обов’язковим у цілій державі. У перші століт-тя був Господським як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ан-гела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьо-годнішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник пере-ходить в розряд Богородичних.

На святкування празника 25 березня (7 квітня за новим сти-лем) вплинуло Христове Різдво, що настає через дев’ять міся-ців після Благовіщення. Існувало старовинне побожне пере-дання, що в цей день відбуло-ся створення світу, воплочен-ня Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. ви-значають дату празника Благовіщення — 25 березня.

Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які відіграли у ньо-му визначну роль.

Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником піс-ля Успення, у честь якого в Києві збудо-вано церкву (в першому столітті хрис-тиянства). Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. Князь звів цю церкву з глибокою вірою в те, що у стольному граді буде пану-вати радість Благовіщенням Господнім і перебуватиме він під опікою Святої Богородиці й архангела Гавриїла. У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий 1037 року віддав під опіку

Божої Матері ввесь український на-род.

Іконографія Благовіщення — це зображення «доброї новини» для людства. Одночасно, це свято вели-кої радости, бо довгоочікуваний при-хід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення вгорі видно небесне пів-коло, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами архангела Гавриїла (Лк. 1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її та-їнства: волю Всевишнього Отця спові-щає архангел Гавриїл, Син Божий вті-люється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.

Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з благовіщен-ням до Пречистої Діви, яка представ-ляє ціле людство. Архангел Гавриїл зо-бражений динамічно – в русі, з жез-лом Божого авторитетного посланця. В нього урочистий вигляд, бо ж звіщає Богородиці та всьому людству глибо-ке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста

нахилила голову - ця поза озна-чає прийняття, згоду. Деякі Отці стверджують, що це – жест ді-вицтва. Безпліддя є виявом по-разки людини, а дівицтво – знак віддання першости иншому: «не я творю життя, а Ти, Господи». На її лику – глибока задума й здиву-вання, що Бог для великого діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю.

Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля – у цьо-му випадку Богородиця – покли-кана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у священ-ному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама, отінена Духом, ста-не святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрас-на архітектура надає монумен-тальний тон цій події. За старо-винною традицією іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб вказати, що подія відбувається не на ву-лиці, а в приміщенні.

В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної діви, жест правої говорить про покір-не прийняття Божої волі. Марія тримає в руках червону нитку. У цьому криєть-ся дуже глибоке богословське значен-ня: Марія перевтілює в образ те, що почула, і тому тче образ, тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, – червона, колір боже-ственности. Богородиця натомість зо-бражена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням. Зелений колір – це колір землі, а синій – колір людськости. Марія зодягнена у червоний плащ: Христос дав їй боже-ственність, оскільки Вона Його прийня-ла, зробила місце для Бога. Так ця нит-ка є не лише ниткою тіла Христового, але і її тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.

Підготував Тарас Зуб

Джерело публікації: www.ugcc.org.ua

Празник Благовіщення Пресвятої Богородиці


Для дітей

Якось уночі, під час страшної грози, залізничний сто-рож оглядав свою ділянку. Втомлений повертався він.

Раптом блискавка осліпила його, а страшний удар грому оглушив і повалив його на землю. Блискавка, ударивши в рейки, розкинула їх у всі боки і запалила будиночок сторо-жа. Сторож, побачивши весь свій будинок у полум'ї, кинув-ся його рятувати, але свисток локомотива зупинив його, і він поспішив на полотнину дороги, запалив ліхтар, пога-шений бурею, відірвав шматок від своєї червоної сорочки, прикрив ним скло ліхтаря і підняв його доверху. Вдалині з'явилися два вогні: це мчався на усій швидкості поїзд. Сторож із жахом подумав: «Ось, не зауважать мого ліхта-ря, і поїзд вилетить на розламані рейки». Але, на щастя, машиніст помітив, зменшив хід і поїзд зупинився в декіль-кох сажнях від розкиданих рейок. Сторож втратив усе своє майно, але виконав людський обов'язок – спас пасажирів від смерті.

Ось це і є самовідданість: людина, забуваючи про себе і про своє майно, рятує інших. Пам’ятайте, що Бог є са-мовідданим – Він жертвує своє життя за наші гріхи, щоб спасти усіх нас.

ЧИ зНаЄш ТИ, що ТаКЕ СамоВІДДаНІСТь?

Хто має справжню неудавану любов до того, що гине? Чи той володар, який в допомогу посилає слуг, а сам сидить в теплій палаті на зручному троні? А чи може той, що наражаючись на ганьбу і небезпеку, особисто подає руку допомо-ги? Істинний Бог, Творець усього сущого [Євр. 1:10] з великої любові зійшов з не-бесних висот, воплотився в людське тіло, ставши правдивою людиною, терпів ганьбу і страждав за нас, і Своєю смертю визволив нас від влади гріха. Я поклоня-юсь Христу-Богу, бо Він не пошкодував життя Свого заради того, щоб я мав жит-тя вічне.

По горизонталі: 1 - природне явище яке вкрило гору Сінай коли Мойсей на ній розмовляв з Богом; 6 - мальоване на полотні або дошці зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих чи якоїсь релігійної сцени; 7 - один із чотирьох євангелистів; 8 -страшне природне лихо, яке в часи Ноя вигубило усе людство; 10 - білі крупи-ни, небесний хліб, яким годував Господь народ обраний у пустелі; 11 - назва, яку давні єгиптяни дали ріці Ніл;

По вертикалі: 2 - гарно оздоблена шапка у вигляді корони яку вдягає єпископ чи патріарх; З - великий дар Бога людям, який ставить їх вище від тварин; 4 - ім'я рабині дружини Якова Лії [Буття 30 розділ]; 5 - священна книга у мусульман (поді-бно як Біблія для християн); 9 - птахи якими Бог в чудесний спосіб нагодував на-род обраний у пустелі; 10- книжечка в якій зібрано різноманітні молитви.

Дiти пишуть Богу

Тоня 2 кл.Любий Боже, прошу тебе,

зроби так, щоб, починаючи від бабусі і закінчуючи слонами всі були щасливі, ситі і одягнені.

андрій 4 кл.Хочу на Землю, яку сотворив Ти, а не люди.

віра 3 кл.Коли я помру, то не хочу ні в рай, ні в пекло, а хочу до Тебе.

Оля 3 кл.Чи не траплялося з Тобою

так: хтось тобі подобається, але він і не дивиться в твій бік?

юрчик 2 кл.Давай зустрінемося ще до смерті.

Оленка 4 кл.От коли мене ще не було. Ти знав, що я буду?

юрчик 3 кл.Зроби так, щоб мама з татом помирилися. Боженько, помо-жи, я курити кину.


Поезія

МОлИТва

Боже, відкрий мої уста, щоб я міг розказати Тобі про свої проблеми, поговорити з Тобою.

Боже, закрий мої очі на все погане і лукаве. На те, що через очі потрапляє в мою душу і осквернює її – частину Тебе.

Боже, відкрий мої вуха, для того, аби я міг почути Твій голос, Твої слова підтримки. І воднораз закрий їх, щоб я не чув того, що може зробити мою віру хиткою і засіяти сумні-ви у моєму серці.

Боже, зв’яжи мої ноги і руки, щоби я не ходив і не робив нічого того, що Тобі немиле, а мені шкідливе. Зроби ж, Господи, так, щоб я ними робив все на Твою славу і ступав тільки туди, звідки починається дорога до Тебе. Бо Ти є вітрило на моєму човні життя. Чим біль-

ше я буду Тебе для себе розкривати, тим швидше я дістануся Неба. Амінь.

ТинесамЧомусамоТнісТьТакасТрашна,ЯкТапусТадолонЯ,ВЯкійніколиніЧогонема,іВТебезалишиласьТількиВолЯ.

ТащоТаВолЯ,ЯкТисам!ніхТонеВТримаєТебезарукуінеобійменіхТоТам,деВідЧуВаєшдушеВнімуки.

деТреба,щобхТосьпосміхнуВсЯ,зігріВТеберадісТюйТеплом,щобсВіТнаВколозВеселиВсЯіВВесьнапоВниВсЯдобром.

Та,браТе,ВіруТинеВТраТь,боєцесВіТломіжпіТьми.цеєісус,цеблагодаТь,ЧерезЯкужиВемоми.

ВінпригорнеТебеізцілиТь,лишйомурукупросТЯгни.ВоскреснеТой,хТойомуВіриТь,Віддайсьйомуізниміди.

господь–цебезконеЧнісТь,ВіЧнаЯпоТреба,перлинауболоТінашогожиТТЯ.ісус–прЯмадорогаВнебо,любоВіпоВнесерце,Він–диТЯ.

Тож,ЯкщоВпаВТиуТенеТасВіТу,прийдидонього,ВінТебепросТиТь.Вінкаже:“будьТеВсі,ЯкдіТи!”цебог,ценескінЧеннамиТь.

уЧиТельнаш–цемилосТиніокеан.прийдидоньогоінапийсьВоди-ізрозумієшТе,щоТинесам,щоєзкимВсВіТіТобійТи! Микитчин Остап

Рем

бран

дт Г

арм

енсз

он в

ан Р

ейн.

П

овер

ненн

я бл

удно

го с

ина,

1669

. Ерм

ітаж

, Сан

кт-П

етер

бург

.

Documents

Народжені звіщати правду