Переважну частину території України займають Степова і Лісо сте -пова зони. При цьому цілинних степових ділянок лишилося не більше3 % від того, що було створено природою. Проте, навіть ці залишки розі -р вані на десятки тисяч дрібних клаптиків, на більшості з яких замалоплощі, щоб там могли мешкати дикі тварини. Степ цілком можнавважати найбільш постраждалою екосистемою Європи від діяльностілюдини. З цієї причини велика кількість степових видів тварин ірослин, які можуть існувати лише у степу, опинилися на межі вими -рання. Достатньо згадати види, які містять у своїх назвах вказівки настеп: «орел степовий», «журавель степовий», «курганник», «могиль -ник»… всі вони є одними з найбільш рідкісних в Україні.

Пристосовані до життя в степу, ці види не можуть існувати у жод -ному іншому місці. Залежними від збереження степів є третина всіхвидів рослин і тварин, включених до Червоної книги України.

У цей самий час переважна більшість національних природнихпарків і заповідників, що існують в Україні, головним чином зосеред -жується у Карпатах, Криму та Поліссі. Області степової зони маютьнайменше заповідних територій. Однак вони, як правило, представленіштуч ними лісами, а не степом. Отже, останні степові ділянки в біль -шості своїй не охороняються.

Історично у нашому мента -літеті степ сприймається якщось таке, що необхідно осво -ю вати або «покращувати». Прислові «степ» більшість лю деймалюють у своїй уяві картинубезкрайньої порож нечі, якутреба чимось заповнити. Хочастеп є найбагатшою на різно -маніття флори екосистемою: наквадратному метрі степу можна

зустріти до 120 видів рослин. Такого не знайти у лісі, на болоті або в ін -шому природному комплексі України. Через нерозуміння цінності степіві бажання використати у господарстві коженквадратний метр території країни, з радян сь -кого часу заведено кидати всі сили на знищен -ня степу. Всі його території, що зайняті чор но- зе мами, потрапили під ріллю. В історії «зни -щу вати степ» звучить як «підіймати цілину».

Решта степів, непридатна для оранки (схи -ли, балки, кам’янисті та крейдяні відслонен -ня), все одно не давали і не дають спокоюлюдині. Не маючи змоги пустити нимикомбайни, такі степи нарекли «деградо вани -ми» та «малопродуктивними» землями. І цимземлям знайшли свій «вирок», проголосивши потребу створювати наних ліси. Сьогодні ми бачимо, що штучні лісонасадження у степовійзоні не являють собою повноцінні ліси. Деякі з них вигорають надосить значних площах й перетворюються на чагарники; офіційно

визнано, що соснові ліси степо -вої зони є найбільш пожежо -небезпечною категорією лісівУкраїни. Достатньо згадати по -жежу у Цюрупинському лісгоспіна Херсонщині, коли за однудобу вогонь знищив 7000 гекта -рів лісу. Зміни клімату також несприяють розвитку лісівництвау степу. Сьогодні приживання

Пожежа у Луганському природному заповдінику

Цілинні степи Миколаївщини розорані Лісниками

«Ліс» у центральному Криму

висаджених дерев у новостворених степо -вих «лісах» зазвичай становить не більше50 %. Та при цьому всьому ліси на місціостан ніх степів продовжують насаджуватий сьогодні. Проте, не залежно від того, чиприживеться молодий ліс чи не зовсім,рідкісних степових видів на місці лісо на -саджень більше не побачити.

Через впровадження регіональних нор-ма тивів оптимальної лісистості лісона сад -ження створюються всупереч природнимта кліматичним умовам. Результатом цьогостає знищення місцевих екосистем та їх -нього біорізноманіття. Лісонасадженнячасто здійснюється чужорідними видами — інтродуцентами. Наприклад,робінія псевдоакація (так звана «акація біла») походить з ПівнічноїАмерики. Вона повністю витискає з рослинних угруповань аборигеннірослини. Після пожеж робінія здатна пускати рясні кореневі пагони іштучні ліси перетворюються на чагарники. Акацієві хащі практичнопозбавлені будь-яких трав’янистих рослин і фауни. Таким чином, ство -рення нових лісових насаджень у степовій та лісостеповій зонах нерідкопризводить до утворення ландшафту, в якому нема ані степу, ані лісу.

Рослини, характерні для степових ландшафтів, пристосувалися допевного дефіциту вологи. Вони як правило, більшість своєї біомаси

тримають під землею у довгих коре -нях, бульбах і цибулинах. Щільнакоренева система і відмерлі решткирослин утворюють дернину. Через ценерідко степ називають «лісом догориногами». Коли степ зрошують ряснідощі, вода затримується у дернині ірослини встигають за короткий часпоглинути її максимально. В другійполовині літа, коли степ починає вси -хати, відмирає лише та частина рос -лин, що знаходиться на поверхніґрунту. Основна біомаса рослин будеочікувати нового сезону, схованатравами глибоко під землю.

З кожним роком все більше лісуу степу всихає

На Донбасі квітує гіацинтик Палласів

З цієї причини, а також тому, щодернина не пропускає дощо ву вологуглибоко під землю, орга ніка устеповому ґрунті май же нерозкладається і активно накопи -чується. Таким чином, степ, якщо ли -шається степом, безкінечно на копичуєу ґрунті гумус. Жоден іншиймеханізм у природі не може такнадійно і масштабно накопичувативугле кис лий газ з атмосфери й кон -сер ву вати його у ґрунті. А без цьогонеможливо побороти пар никовийефект і глобальні зміни клімату. Втім,

варто зруйнувати степову рослин ність, як чорнозем починає піддаватисьерозії й руй нуванню. Славнозвісні українські чорноземи які накопичувалигумус від часу закінчення останнього зледеніння, прискорено деградуютьостан ні 50—100 років через тотальне перетворення на ріллю. Стрімко від - бу вається процес опусте лювання. В нашій природно-кліматичній зоні цене наступ далеких пів денних барханів. Це мінералізація гумусу, деградаціята ерозія ґрунту, зникнення малих річок що призводить до втратиродючості та ще біль шої посушливості клімату. У суча с них підручниках згеог ра фії південь України вже ви діля ють в окрему зону – Сухо степ,підкреслюючи перетво ренняцієї зони на пустелю.

У степовій зоні, звісно, єлі си, які формуються на днігли боких балок і вздовж річок,де протягом року зберігаєтьсяволога. Такі ліси називаютьбайрачними. Найбільші вЄвро пі байрачні ліси булираніше там, де тепер знахо -дяться дніпровські водосхо ви -ща та прибережна забудова, девони цілком могли рости.Проте, з кліматичних причинпосадити повноцінний ліс намісці степу є нонсенсом.

Зріз чорнозему

Байрачний ліс на Луганщині

Над степами досі нависає колосальна загроза. 4 листопада 2008 рокуз’явився Указ Президента України № 995/2008 «Про деякі заходи щодозбе реження та відтворення лісів і зелених насаджень». Частина 2 цьогоУка зу доручає обласним адміністраціям виявити ці самі «деградовані,малопродуктивні і інші» землі, які на їхню власну думку доцільно надатипід заліснення. Степові ділянки у балках і на схилах не використовуютьсяу господарстві й місцеві органи влади залюбки готові віддати їх лісівникам,як щось непотрібне. Кожній з областей простіше розширити лісові площіза рахунок степових «клаптиків», уникаючи погодження землевідведень зкористувачами і відзвітувати, що план виконано, ніж шукати шляхививедення еродованих орних полів у користувачів. Тим більше, що в умо -вах розпаювання та приватної власності на землю вилучити у користувачівділянки деградованої ріллі практично неможливо.

Виконуючи згаданий Указ Президента, Держкомлісгосп України своїмнаказом № 371 від 29 грудня 2008 року затвердив показники оптимальноїлісистості, з яких випливає площа для кожної з областей України, якаформально має бути заліснена. І якщо для північних областей і Кар -патського регіону ці показники практично не змінюються, то у південнихобластях лісистість планують збільшити практично вдвічі. Загаломпланується створити нові ліси площею у 5 % України — значно більше, ніжє степів. Тільки у Луганській області планується залісити 100600 гектарівземель, переважно зайнятих степами.

Щороку степпові пожежізнищують сотні гектарів лісопо-садок навіть там, де лісівникамвдалось їх виростити. Попаснян-ський район Луганської обл.

Під плуг лісівників потрапля-ють сотні червонокнижних рос-лин. На фото – Тюльпан Шрен -ка.

Останні цілинні степові ді-лянки розорюють для того, щобпрозвітувати про «створені»гектари «лісів».

Клімат стає більш посушли-вим і навтьі там, де ще вчораліс можна було посадити, сьо-годні всихають навіть дорослілісопосадки.

Разом з тим, як вже зазначалося, саме цітериторії – останнє місце, де зберег лисявиди рослин і тварин, занесених до Чер -воної книги України, які хара ктерні длястепових біотопів. Ніде, крім цих остан -ніх залишків степу, вони існу вати не мо -жуть. Такий стан справ грубо порушуєЗакон України «Про Червону книгуУкраїни» і низку міжнародних природо -охоронних конвенцій, зокрема, Конвен -цію «Про охорону диких видів флори тафауни та середовища існу вання у Євро -пі» (Бернська конвен ція), яка прямозабороняє нищення місць існуваннявидів, що нею охоро няються. Степовібалки зберігають десятки таких видів.

Гіацинтик Палласів Тюльпан змієлистий Тюльпан Шренка

Тюльпан дібровний

БабакГадюка степова

Не треба забувати і того, що степові ділянки є останніми природними(безкоштовними) пасовищами у степовій зоні, але для лісників степ є«золотою качкою». Ліси тут не ростуть, тому гроші на їх перепосадкуможна просити з держбюджету щорічно! У час економічної тафінансової скрути в Україні така діяльність є економічно необґрунто -ваним та неприпустимим кроком. Разом із тим, доцільно було брозпочати консервацію еродованих земель у степовій зоні України задопомогою залуження на виконання Загальнодержавної програмиформування національної екомережі України з метою запобіганняопустелюванню та збільшення потенційного біотопу для збереженнястепового біорізноманіття.

Оранка схилів під посадку лісу не рятуєземлю від ероії, а лише стає причиноюстрімкого розвитку ерозійних процесів

Отже, посадка штучних лісів на місці степів сьогодні призводить доцілого «букету» негативних наслідків: ні степу, ні лісу, ні чорноземуна полях, ні пасовищ, ні… коштів у бюджеті.

Для того, щоб зберегти залишки українських степів й не дати рідкіснимрослинам і тваринам назавжди залишитися лише на сторінках книжок,створено громадську кампанію «Збережемо українські степи!». Кампаніяє добровільним об’єднанням науковців, активістів громадських еколо -гічних організацій, журналістів, лісоводів і українців, які розуміють,наскільки важливо врятувати степ.Через надзвичайні темпи залісення степів, що набрали обертів в Українів останні роки, вже сьогодні знищено сотні місць, в яких зустрічалисярідкісні види рослин і тварин, в тому числі на деяких територіяхприродно-заповідного фонду. Наше завдання – зупинити це. Звісно, мине є противниками лісу. Та ми розуміємо, що лісам місце у Поліссі,Лісостепу та Карпатах. Вирубаючи непомірно великі обсяги лісів у цихзонах, лісники не встигають їх відновлювати. Проте саджають нові лісине на місці рубок, а у степу, поспішаючи прозвітувати «освоєнимигектарами» і «збільшенням лісистості». Ми переконані, що слід змен -шити темпи рубок і розпочати відновлення лісів там, де вони булизнищені, спрямувавши їх створення до Карпат і Полісся. У степовійзоні також слід докласти чималих зусиль і відновити майже зруйнованумережу вітрозахисних лісосмуг. Після здобуття Україною незалежностіу структурі аграрного сектору досі відсутня служба, яка займалася бпідтриманням мережі полезахисних лісонасаджень. А це є реальнимзасобом стримування вітрової ерозії на орних землях українськогопівдня. Натомість лісові господарства створюють у степових регіонахлісонасадження на схилах та балках нижче площини здування, що недає змоги перешкоджати вітровій ерозії на ріллі.

Текст: О. Василюк.Фото: Н. Атамась, М. Богомаз, Л. Боровик, О. Бурковський, О. Василюк, Д. Демченко,О. Деркач, Д. Іноземцева, О. Надєіна, А. Пономарева, В. Яроцький.Дизайн обкладинки: О. ТерещенкоМакет: Д. Іноземцева.

Видано за власні кошти активістів Громадської кампанії «Збережемо українські степи!»© НЕЦУ, ГК «Збережемо українські степи!», 2013