Upload
philip
View
248
Download
7
Embed Size (px)
DESCRIPTION
В сборнике стихов “Кора нації” Васыль Старун продолжает стилистико-философские поиски, впечатляя читателя своим необычным взглядом на мир. Его письмо – крайне герметично, таинственно и омагничено.
Citation preview
Василь СТАРУН
Кора нації
- 2 -
***
плече вівтаря проти
літніх очей та гріхів.
на відстані листя
кружляє потоками
пнів. рясні причитання –
як – зводять з вечірні
корів – священна худоба
над маревом соків і
днів… в’язкі племена
десь за ширмою точиться
кров – по ринві ніщо
відпливає стара окуга.
на білому небі обрубане
колесо крон – оспіваний
тар під крилом
венеційський шуга′.
овечі сліди – де іскристі
поля і копил. глибокі
вітри проникають
під лати тремкі.
старі копачі на плечах
вівтаря – дивосил. о
темній порі він втрачати
й кохати навчить.
- 3 -
***
вишне з Переяслава –
чи альтанку зашклено
сміхом на сімох
видно –
чорно ряжена
валка кліч з калічем
вечоровим коливом
перелюд-стигмат
вишне з Переяслава
очі слова – за′ словом
а вогню – нема…
води чорно – з попелу –
кладкою-закладкою
де – прання і дим.
знято і захоплено –
взято і захоплено
в сіризні орди…
вишне з Переяслава –
чи в альтанку заслано
снігом для сімох…
не до Альти мовиться –
хай тобі здоровиться –
як і хоче Бог.
- 4 -
***
поспіх картоплі на
березі моря – нужда.
нижні світи умлівають
на хмарі легкого
каміння. ну′жа над
свічкою димом тісним
осіда – тільки про-
ходиш вузьким
мовчазним поколінням.
коло побілене – тричі
траву обійди. пізня
лічба за крилом
сторопілого птаха.
не сотворить би
пером голосної біди
у водяній галереї
небіжчиків Крома
та Баха… хліб на
версадлі – тісне кружеляння
світів – тільки намітка
на груди впаде сухо-
злота. грізне мовчання
небесних вертких животів
чи перекине тебе через
наші зірчасті болота?
- 5 -
***
у наступному році не
буде холодного листя.
і постійна вода не
збіжить до печер
золотих. чому в
тому клинописі
птах по тобі голоситься
і вода попід Летою
в прірву безоку тече…
голодранці не з тих –
що прядуть з
павуками світлиці –
цілувального титла
відбуде помітна
межа. мідний берег
впаде під крилом
ворухкої синиці –
мідний берег сповзе
в паралелі печер
і вужа… ці могили
жахкі – і мечетні –
і мічені полем.
у наступному році
рівнини до вікон
зійдуть. і вчорашнє
весілля – і зовні
пташа сивочоле.
їхні ноги і душі в
стовпах мальовничих
гудуть.
- 6 -
***
у мареві світу – важке
коливання листка.
святий падолист –
черваки розгинаються
знову. і хмари хисткі –
й коронований лис
утіка – і сніг викликає
тебе на коротку розмову…
розбиті шляхи – змочарнілого
обрію знак. хитнувся
той хрест на плечах
непогожого ранку.
тільки бог у тобі – не
тебе – остовпілого зна –
перед словом твоїм
зачиняє немилу фіранку.
розпрягайся – іди. і
змарнілого звіту стезя
по траві – золотим – руко-
писним та скорим.
мед вчорашнього дня по-
тьмяніє на гострій брові –
і не стане камінням
старим голосної покори.
- 7 -
***
оскаженіє віск – і зійдуть
кістяки – вишневі
позументи в тому тілі.
мої сади – гріхи неполетілі.
бряжчить коса останньої
руки… гукають в травах
пні та остяки. тікають
і тополі – і квічала…
ось кафедральний сором.
ось – який. свіча згиналась
і в росі ячала. запалені –
по кому? – рівчаки –
і Бабин яр – і дідух – і
узвози. наш превеликий
рід оставив Кий –
пересадив на чорні паровози –
на протяги – на болота –
з печер і ранні й пізні
мріють неофіти. а
бузинова кров поля пече.
як дочитають – будуть гомоніти.
- 8 -
***
стяги Пулібія і ренесансу
рядки – вражені буки в
старій буколічній
весні. з раннього сенсу
засніжені снами садки –
відрізана вісь – закушпелений
в шафі зеніт…
за нами
страждання – оркестр
симфонічний сидить –
сторінка шелехає – та
метроном відбува. в
ганчірці – з підпілля –
Пилата мітичні суди.
засвідчуйся – боле – коли
ще махне булава? На
збитім майдані мільйо-
нами ніг і речей –
загального вечора
зошит – а ще візерунок
нічий… і тілом – вода.
і очима – без плоті – вода.
останнього ірода на
перехрестях омий…
омана: з мантачки злітає
холодне пташа. по дикому
полю дичавіє осені
пруг. посиплеться попіл –
зі сцени змигне антраша.
і буде тобі – тільки – ворог
товариш і друг.
- 9 -
***
на очах клемансо ще
відбитки парнасів і
вод. в гори Пінду –
піду за променем.
просувається дощ
і холоне земля не-
свобод. тіло заходу
дуже зморожене.
і захмарене золото –
викопне – видлубне.
від чугайстра дуліба
ще буде молодо. з
дуже видних улусів
вогонь колупне
біла кістка з серпом
і молотом.
в копальнях – в загублених
нішах і нашій порі
по линвах печер
чорний протяг давно
не згаса. печерище
з кембрійських столів –
тебе вибрав пер –
гюнтер фагіас. і –
рухкі небеса.
- 10 -
***
порожні гнізда дихають. шляхи –
урізномай – урізнобіч –
урозтік. зустрічних
хмар розгадані шлики –
не уродзоні – але –
також гості. стихар
мовчить – колядка
опада – з пожарища
чужі спурхнули кості.
лопата – знак останнього
труда – чи праці? –
сірі часом? – чи безхвості?
ті споглядаї – ті
змарнілі дні – коли –
сміялись тупо маркітани.
і – прикладалось око
до рідні – морокували
над вогнем титани…
а світ горів. місцями
вигоряв. трава і сажа –
і стерня – і лови. а
там – де – вихор в
голосі застряв – вже
не було ні пошесті – ні
крови. ще день зникав –
ще никав блідий сніг –
снага – і та – урізномай –
урозтіч… земля мала
до висміяних ніг
лягла і спить. і –
диха на сорочці.
- 11 -
***
за сибіром не сходять
ні сонце, ні прах.
несходимі червою
рулади. лад первісний
за крилами в серпні
пера – без верховної
ноші. і – ради.
о – возрадуйся біль.
ох – пройдіть племена
з водопою – на брід –
ніби – набрід.
полум’яні слова і рясні
імена над гербейськими
ношами в Капрі.
прикопний інструмент –
скарб рясніє в сльозі –
в оттоманках сибір
та зоїли. дух повернеться
в дуже хисткій окузі –
щоб – не бачили друзі і
стріли.
- 12 -
***
полярної ночі заскімлені
душі – плоти. политі
слова від хисткого
вікна абеляра. обмовлені
стріхи не вітер з голярні
котив. не витер жало –
що – пішло з книжки
білого яра… алярấми
скісні – і скорочені
тижні гординь. ще
пронидіє ріг золотий по
державі. з багатого
люду – з пороблених
зречень і скринь – з
деражень і білих печей
гілочки дохожаві…
вівторок сьогодні –
запечений вересня
день – посріблено
тьмяний ясир і дерева.
полярного птаха
заскочена стежка
веде. його – зупинити.
а тінь невагому –
не треба.
- 13 -
***
спадковість очей у не дуже
легких яворах – де вранішній
стяг прокотився по околу
хати. від лику іконного
тиха об’ява про страх –
недільну пір’їну – нептаха –
в собі колихати. не
крайся ножами – що – з
пізнього світла пішли –
і втратили блиск – і
забули про кров напосілу.
і тішився вечір – і диму
розтрачений шлик
про душу згадав і заховану
виказав силу… з помірної
товщі снігів та сипких
естакад – окаті стовпи
замальовані вустом
камінним. одсотані
площі зелених – домашніх –
цикад були океаном
жалоб і поховищем
мінним… спадковість речей –
зачиняється слід золотий –
тоді ж і троянок
зотліли далекі плоти.
весна історична з таким
поцілунком кармінним.
- 14 -
***
катарсис – коли – Геркуланум
ще спить – ще спис
кам’яніє в повітрі.
провітрена раса над
світом щемить. ще
мить – і не стане колібрі.
зимових ворон перестиглі
токи – толоки гойдаються
в гривах. сипкі колоски і
вагомі лотки вже глиняний
голос не втрима… три-
мається віск на вустах
накладних – ще дихає
пліть почорніла.
хлюпочеться люд – клопіт
снів вихідних на
витоках чар і чорнила.
чотири світи залишають
сади мережані днями –
ісходом. посипаний щит
голосами води розійдеться
з Богом і родом.
- 15 -
***
колоски в споріднених
тунелях – хліб ранковий
і роздертий птах. хідники
Іриди – на панелях
сльози вітру в кинутих
портах. Порти солод –
діл снаги картатий.
біла катаракта
в небесах. зібрані гурти
й слизькі карати і
бісівські блиски в поясах.
страчені слова – малі
приходи. Дарданели
сплющені нутром. не-
родючі голоси породи –
спущені на голку світ
і Кром. краще світло
в пазухах гарячих – і
крицеві вимости – і плаз.
Мармурове море довго
кряче. скраєчку
порожнього стола.
- 16 -
***
сирого поля одгоріла друзка –
тоді ж Сирця закопана
межа. зимового потравища
і бузька закиданий
каміннями лежак
вжахнувся рік – найперший
від сирітства. до чинних
стаєнь проситься вузда.
вогонь холоне – і йому
погріться не випаде з
останнього суда.
сипкі шляхи на шиї
породілі – і поріділе
листя жовтяве. дим
згарища рибальської
артілі колись низького
берега сягне.
***
крила замітають сніг та
вікна. чорний птах і чистий
прилетів. річка безбережа
каже – «іква» і рахує
згарища мостів. слізно
місяць залишає равлик –
срібних віжок вистачить
на всіх. окужаний – в
золоті – кораблик
з-під низьких виважується
стріх… стріп – і далі.
стріп – і вже безводдя –
Азія наліво і пульсар.
міг – але – не вийшло
розколоться – з
пульманівських ви-
штовхатись свар…
- 17 -
***
крихкі світи – де – падолист
горішній. живі човни
чорніють в глибині.
горно палає – манівці
торішні ще бавляться
тобою в Любліні –
стороння лялько –
покиван похилий –
хлипкі сніги утримують
сувій – адже з Сувалок
валки – що – «на мило»
везуть не тіло – а
початок свій.
***
лічильник замкнено – над
Парфеноном – сніг –
в Софії стоголосе «од-
речися». на дерев’яному –
й порожньому – коні
ходити в світ – учися
та учися… чи стяг
майне – чи брязне
калита. калина в
лузі зібрана туманом.
розписана оракулом
плита – принесена
скелетом і турманом.
на магістральних водах –
суєта: пливуть щаблі –
та шаблі тонуть стрімко.
топке вікно – та в ньому
вже світа порожня і –
завершена сторінка.
- 18 -
***
проміжок часу – між
проклом чинуш. чи
непомітна хода
протікання. чи
невилазна колонія
душ в чорний потік –
як – мовчок закорання
рани і близи – і рінь
в небесах. вже від-
сахнулись свічада і
свічка. ніби збереться
за горами страх.
ніби – вже осінь
безкрила як стрічка.
стрічення в жнивних
і голих степах.
стріпані пролежні
часу – кайдани.
не переступиш – той –
голос і прах в
хвилях помірних
свого іордану…
- 19 -
***
крихітне коло криптоніма –
смерч. листя торішнє –
промиті парсуни все
піднімає – смакує
Гомер. стоптані про-
черком й черепом руни.
риска на захід – сліпне
той мир геть обважнілий –
занедбаний – сірий.
над Бабілоном ворушать
томи – наміри знику
й суворої міри… нині
зима – як причинної
сміх. пізніх рибин
прошкування і змова.
золото сірки – порепаний
міх і каліграфія вітру
зимова… стіл порожніє
на боці примар – рима
пекельного Марка
спливає. за бузиною живе
каламар – він полиновий
і ниций буває.
знічена пліть колом
тайних печер – та й же
на них почивають при-
нади. ти зачекай – ще
пригнічений черв – ще не
доповз до верховної ради.
- 20 -
***
карнавальні вогні – то
з’їдають тіла вечорові –
чи рови пропливуть
ворухнувши пірцями
основ. теплі лігвища
снів – ностальгійні вітри
таборові. умирання
дібров переходить на
радісний спів… пів-
століття мина – пів-
гори піскової стікає –
дрібно Каїн пряде
з аплікацій жало ножове.
хто вгадає тебе в
чужинецько-безрідному
краї – хто в твоєму
писанні щоразу хисткий
оживе?... житній слід
кобзаря – базарові та
пізні мочари. через дикі
поля полетить Політема
пристріт. все вертається
в дим – всі півні по
дорозі мовчали –
катедральні пісні
нагадали – що – вилетів
рій.
- 21 -
***
все важчає списаний ліс
на долоні – все довшають
ночі та лис укладає
сувій. ще дихає дід на
чужому – чумацькім
ослоні. на збитій дорозі
стоїть корабель вістовий.
ще вій не лякав – теплі
вії сягнули порога.
рогата пора поривалась
на захід морів.
зігнули рамена не
з волі останнього бога –
останнього ідола ви-
різьбив з болю і дрів…
дроти – за дротами. під
землю пішли заметілі.
замештані шерехом
стислої долі старці.
збігає вода і мурашки
гуляють по тілі. і –
пращура промінь в
порожній поважчав руці.
- 22 -
***
при коліні Страдіварі
волосний не писар
спить. страдник-лірник
на базарі хоче їсти –
а ще – пить. хоче з’їсти
круж і на′вкруж –
розливається печаль.
на великдень білу
арку – як – змію змахне
з плеча дощ і небіж
голодранця – потяг
стільки їх розвіз…
жовтий виріз померанця –
сіра пташка плаче скрізь.
розливає при коліні
одчайдушний льодостав.
золотих і чорних ліній
місяць взяв і мовчки дав
арештантські зони сміху –
страх не вийти одному…
підклади гніздо під стріху…
підкладеш – але кому?..
- 23 -
***
в солоному тілі печер і порад –
принад солотвинських
вивершують вежу. чернеча
хода під зляганням
пера – папір порцеляновий
скрибно мережу.
журіться ходи – умлівайте
вогні – вгинайтеся
диханням давньої
страти. на тім пере-
валі та вирине гніт
і вийме з очей перепиляні
грати… не грайте на
струнних – не дміть у
дуду: дух нації впав
з кам’яного охвістя.
маленьку весну і траву
молоду знайди у великому
й бідному місті.
- 24 -
***
ще невідомо – як? –
ти птаха обійняв
і чи дорога спалася
чи пнулась – і слава
сном-дощами
обминулась. холодний
світе – в тебе пізнє
щ о с ь… скрипить перо –
зійшов годинникар –
ріка невміла
хилиться до лісу –
робітником всевишнього
замісу не ти пішов –
а втрачений Ікар.
відомо все на мапі
крейдяній – їдоме все
лягло кошлатим прахом –
окрасою невеличальних
днів був зшиток мрій
під урочистим дахом…
ще – виткані поля. ще –
пні сліпі. щоразу –
опромінена полова.
спинаються солодкі –
аж тупі. їм – не до тебе
хочеться – до Слова.
- 25 -
***
колишній лір пригас –
і далі спить. скрик
палітурки – сніг ще на
майдані. присвята
на іржі – це: «Мойра –
Дані». а поза тим –
помічені стовпи –
все тим же людом –
мовчазним – глухим.
голодний звір до
книжки забрідає.
ні кушпелинки –
ти впадаєш в Крим.
за рідним бродом – рід.
а ще – хода є…
- 26 -
***
фліпере стаєнь – стихар
полохкий вирина – смуга
надій за хвостом жаро-
пташим сія. повна
криниця тебе та чужого
вина – сповнене радістю –
світиться з прірви ім’я…
той же Осія – такі
осоружні плоти. віща
свіча від Луки про-
стягає перо. образ на
стайні крейдяній – такий
золотий – перебирається
у непомічений порт.
віно аорти в країні і
струсів і змін. манна
небесна на заході світу
лежить. скитського возу
затрушена шерехом тінь –
стелеться жито – і завтра
збираються жить: річка
за деревом – птах на
пласкому вікні – брат –
що на брата – зола і
снага навсібіч. яблуні
квіт і плямисті щури на коні –
сходами вод – де самі по собі.
і – в собі.
- 27 -
***
собор переповненим вітром
а ще вітражем. зажмурені
шати – і вишитий
хрестиком світ. опитані
віти потрійним пішли
тиражем. космічна
гуральня – заховано водами
міт. доходиш мури – мурий
віл на щитах і в костях –
нестягнений віск по
змокрілих веселках гори′.
бовван розмальований
та голобельник остяк
стинають дерева і пнуться
німі на хори. тих римських
імперій – імперія на
всякий копил. гуркоче
калігула – а не вогняний
перун. коли все умовкне –
усохне каналами пил:
прилине собор і
дістанеться слово перу
***
Леоніду Стрельнику
все обіцяють дощі й
смакоту. все нас
обходять дари приносящі.
смальта небес – маркітан
на посту. стулений місяць
і влежаний ящір.
щира розмова – ходи в
нікуди. дуже печально
брести під тинами.
дзвін монотонний
що ж так холодить.
тінь і душа ще
тиняються з нами…
ми – на вершині – де –
пам’ятний знак.
врізано сотні імен
скам’янілих. Бог й серед
нощі ті крихти впізна –
і розрізнить обережно умілих…
- 28 -
***
в повітовому місті –
небесна роса. та
зима ще програлася
люто. набосоніж в
омріяних землях
корсар славить долю –
засипану плютом.
відійшли острови і –
здалися човни – і
жінки не спалили і
тріски. чи байдужі
й сліпі – чи не знали
вони – як – вертаються
сонячні диски…
трішки полем пройти –
трохи знати межу.
і до третього моря –
підходи. на жертовний
папір – і жертовну
маржу плинуть під-
няті голосом води.
- 29 -
***
хронос хрипкий в залі
рівних імен – «амен» –
то кличе заплутана
свастя. з глиняних і не-
похитних рамен –
ніби – солом’яне в золоті
щастя. гне тятиву
вітер вибраних вод –
одговорила пташина
подоба. випране поле –
де – сірий народ. де за
подзвінням кушпелить
худоба… пізня доба
укриває вогні. свічка – і
та непотребна цій долі.
згоєні рани в церковнім
вині – пуд нерозсипаний
білої солі… хроніки
тиснуть сліди черепах –
тріснутий череп про-
низаний долом. янгол
зліта через гори і прах –
за монастир під метровим
подолом
***
в захід тягнеться душа і
камінець – вінку
сторопілий і проклятий.
кара сухозлота – та й
мине – тільки б
ківшик з ночі не пролляти.
святість рисувальника
в ярах – кримінальне
літепло на мухи.
соромітний вияв маляра
виринає з пожовтілих
луків… вік луки
змирився сторчовий
в захланому закутку
печалі. торопкі човни
і солод вій – тільки
ви і хвилі на причалі.
- 30 -
***
неплач верби проти дня –
де – той сміх. міх ворохоб –
море в пізнім пеналі.
і тоєта – коли сім –
коли спіх. ось тобі й
вогник у спиляній
палі. голови й струни
і труб водограй. не-
районовані пізні
печалі. хочеш… але –
камінці не збирай –
не витрачайся при-
низливо в чвалі…
віск – на вуста. аж ні-
яково спів. руки
малюють уявану
пташку. сім короваїв
під берегом вів – там по
траві вуж відлунює
шашку… кунсткамеристи –
за вікнами мох.
інша земля – плач на
радість камінню.
незвід верби нахилився
і всох – як – поклонився
чужому корінню.
- 31 -
***
Петрові Коробчуку
утриманці горішнього
пришестя – вас обсідають
бджоли суєти. хай вітер
окаянний пронесеться –
шлях з перевозу – в
крейді – скороти. весна
сіром – таємно палять
сірку. який сірко чигає
чи гендляр? зніми і
не утримуй гілку-мірку
у генетичний викинувши
яр… стезя ярил крилата
і свідома. всі вдома
вже – ще й попіл не
схолов. яка ж солома
біла та їдома – коли
вітряк твої слова змолов.
***
ось плінфа скотиться і
сніг її накриє. яремні
крила – чи дроти – чи
нут. вирійний стриж –
іконостас – над стриєм.
старий гончак – не дай
мені заснуть на перевалі
бо внизу вже – вулій –
меди і край впольований
як скрик… сніги не
йдуть – сповзаються
кошулі. і – не стирається
в святому колі лик.
листи не йдуть – сенсорика
й сновида. та в місті
заморочених майстрів
журавлик розмальований
ще диба. і рай – і згубу
не дістав а – стрів…
- 32 -
***
в негоду гуляєш по
дикому полю тирад –
сліди шкарубкі не
голубкою волі і плачу.
ще в квітах оцих –
і тернових – не зовсім
той вітер тиран.
навіщо слова опівденні
над водами трачу…
за трак лем – сума і
позиції змінної віск –
вітчима прихисток
і Вахка подоба всю ніч.
змикаєшся з колом
землі непроглядної вісь –
тонких і сполоханих свіч
зривається дощ за
колишнім плечем коломий –
омитих крамол – тільки
вчора – прийшла течія.
на срібному полі по
чорному голосу кий –
і пісні камінчики.
отже – вона нічия.
ще зляже вогонь і
солодкого диму стоніг.
ще стихне черва у не-
тлінних паперах золи.
принадні слова – їх
зрівняє і викаже сніг –
проперції світла взяли
і борги роздали.
- 33 -
***
остання надія – в
Європу колеса з гори.
на чорній валізі чорніший
за бриль воропай.
з весни і до осені так
не діждати дари –
вороже намисто –
яким ще не куплено
край – і кара – і сніг
перевитий чолом звіздаря –
до ярмарку нарід на-
роджений заднім числом.
віз Дарія котить тебе за
останні моря – і німфа
одним поганя і вітає веслом.
***
розписана сокирою межа –
з-поміж отар і
шолудивих коней
змережаний снігами
Мінотавр – не достягтись
коріннями Хароне…
небесна рінь – камінчики
виткі. тікає сон
на урвища далекі.
десь вищий світ
колонії терпкі
спускає в невідь – до
глухої деки. рясний
декор – де корба водить
хор – горизонтальний
черв повча покори:
у сторожкий тюремний
коридор не поспішай –
хай ніч окреслять шпори.
- 34 -
***
карнавалії. з решета
п’ється – та мається
віск. з ворухких процедур –
ледь вакхічна примара.
в кожнім дереві місяць
знаходить меніск –
і знаходиться Ноєва
пара. пара-шут –
а не третій – у сина –
вітця. звідки ця про-
вінційна покора. за-
каблучена постать
спадає з творця – з
посивілого – давнього –
Бора… арабески. в піснях
уживається плач –
уривається нить
спохмеліла. остаточний –
вужами ув’язаний план
без холодного моря і тіла.
тільки шовк порожнин
по жнивах услиза. по
сльозах – черепи череп’яні.
охолоне в крисанях
карпатських лоза і –
пірець в голубому сап’яні…
- 35 -
***
в плащаницях – худі
вечори без крижин.
тільки ранніх
качат шумолови.
цей ось місяць давно
і себе пережив –
і світлини чужої
розмови… ковалів
золотих відбулись
голоси – довга осінь
без краю і кризи.
в монотонному
полі легкої лози –
просторіки і випрані
ризи. світлий дім
без картин тільки
храмом і був – і бу-
ванням твоїм
пам’ятався. в самоту
кличе птах мовчазний
марабу – слід від
нього ще м’ятою слався.
- 36 -
***
зелені дахи овертаймів
і сліз проти дня. про
зім’ятий травень від-
гукує з ближніх печер.
безхмарність чужу
веселкової стрічки
вогонь проганя і
гріє надію в процесі
таємних вечерь…
вітри причілкові –
змагання словесного
тля засліплює зір –
щойно втрачений храм
огорта. І прісно і
пам’ятно ходить без
нитки теля – на
агорі солі його не-
музична гортань
сувій промовчить –
кості вляжуться тісно
навкруж. сторонні
човни по воді – і без
неї – старі. схід сонця
і місяця зляже в порожню
кору – і в темному
стійлі народяться
знов звіздарі.
- 37 -
***
кіно в болотах журавлину
полює і смак. над
маком крихким випадає
стезя попідруч. і –
стомлений дощ – і
голісінький в срібному
мак – і припнутий
човен ніяк не відійде
від круч. крута голизна –
мурашва астролябій
жалка – над калкою
хмари мальовані в
ті вечори. біблійна
межа не така вже –
крізь погляд – легка
з овечим мовчанням з
крейдяної зовні гори.
круті балачки набалакують
місяць з-під вій – аж
віяло джонок вплітається
в твій каламар. на килимі
прихистку пізній –
з росою – сувій.
і коло відсотків – польованих
світ поламав.
- 38 -
***
гриби приміської
природної зони –
зона і прискіпливий
мох. пописані
крейдою бідні вазони
оливи наповнять і
лох… Лох-нессі
дива – як – свіча в
птеродактиль – як –
сон навісний по
дощу. шепчи – і
втрачай амфібрахій
і дактиль – і схлипуй
до печі та щук…
шукання вітрів по
пустелі юдолі – де –
люд – одомашнена
тінь. в широких
содомах і дикому
полі себе – учорашнього –
стрінь.
- 39 -
***
помічені сни фарисеїв
кілком – колишні
жнива без роси та
ширяння – за давнім
за небом колиханка
й Кром і ширма
його вірноти та
вмирання. по
скибочці пекла – по
мед і нутро полатані
святом усипища збиті.
в розіп’яту ніч поспішає
апостол Петро –
серпанками й водами
пророкування – ті –
зшиті… тікає по-
співана гілка молитви
за гран – на сітях
сльоза не виказує
лови та слід. остання
вода і найближча до
раю гора. найтонший –
найважчий – найкращий –
і скований лід
- 40 -
Лі Бо
слова про анімальні
голоси – сивіє стріха –
стрічка красночола.
глосалії примерлої
роси рясніють на
сторінці Лімалосола.
солярні привиди – ні
пари з вуст тоді. то –
ділення і множення
іржаве. по кам’яній
і стриманій воді
лице вогню не скотиться
ружаве. загірклий
важель – жаль пташиний
скін – і навскіс рінь
турбує чорні згади. з
повалених та знищених
колін – з китайської
стіни а ще – загати…
ти слово мовив – і тебе
вже ма’ – вже черв – в
тобі – ворушиться
кістлявий. як оживає
вижалена мра. як тля
спиває побережжя слави.
- 41 -
***
ранні корогви – закладка
в коран. краще постриги
здаються осінні. вітер
часів – як тебе? – невмиран…
свічкою стане в остудлому
сіні… Сена спливе за
кордони нужди – нужа
повисне на вранішніх
зорях. вигорти сліз –
море прийде. не жди:
ці небеса у надійних
коморях. янгол не вирне –
анциболт не вщух.
поза кривавим за Місяцем
стужа. в синіх мережках
заблукне міщух – і не
зустріне в душі своїй мужа.
***
холодна гейша – втрата
каміка – дзеленька
дзвін і потім сипле
хуга. за Хубілаєм
камінь замика –
вже не зустрівши
ворога і друга.
друкарня спить –
мишей летючих шал –
лаштунки скен
в параболічних кронах.
іскристий сніг від
нашого коша не
трісочки сколисує –
а грона… долина
Рони – з-під землі
ріжок – низьке та
нерозбірливе гучання
тоді – і зараз – митний
моріжок. і губ (не
видно) на тверджах
мовчання…
- 42 -
***
ради крихти – ради Крішни
шинка випала і квас.
хто в сім світі – тільки –
грішний – тільки –
голий ловелас. віск
солярний близько ночі –
на очах панбархатить.
скалка – ще – сльозу
заскочить – барку треба
так котить: мовчки –
мовчки – дух пошибу.
шибка вранішня –
дзвінка… в різнотрав’ї
бачиш дибу – день
з’являється з вінка.
бачиш – диба пізній
бусол – не кульгавий –
не слабкий. десь за
Бугом і за Бусом
золоті пливуть бики:
апіс – аспен – хатха –
хутко. корелянт і
черв хиткий. ради страти –
ради хутра в молоці
хитнеться Кий
***
тріщина в павучому гаремі –
грім і темінь – так
згоряє світ. є птахи –
є кістяки окремі – що –
дають задуматись сові.
свято листу – зелендільна
глиця – так босоніж
сяйво виднокруж.
інтегральне вічко –
тануть лиця. розвидняло
звірам на кору.
крутіж і полон – і
лапідарність знічених
на броді колісниць.
зліплені страховиська
на Марні – на колінах
зляканих синиць.
- 43 -
***
промиті часи часто крилами
сніг проганя – нагірні
слова осипаються рінями
й почтом. по чистому
полю весельцем гребе
каченя і шати осінні
на променях зринули –
отче. читається віск і
заліплені нори – ніщо.
ні вічне ширяння з
хмарких кореляцій
і змаг. перо соловецьке
ліхтариком вітру
знайшов за смутком
дерев – де ходила
самотня зима.
***
в пранебесах ніжний
кантор – чернець.
янгола білі гомілки
звисають. в яслах і
купелі – срібний чебрець.
по голосах упізнають
Ісайю. Ісса й Кьороку –
Басьо – і Бусон. світ
побивається в цих
роковинах. вітер
велебний – а був іще
сон і на вервечках
зникала провина
зникла роса – сатанинська
стопа – стадія – лад –
верстова побігаща. водами
білими гріх засипа –
«пробі» в пробірках і
засклених хащах
вщухне творіння
галактик – «де-фриз» –
з рима фризьєрня –
вуста хризантеми
всохне і вирне
легкий афоризм
харизматичного дому
і теми
- 44 -
***
мороз не прийде… дзвін
наснився – вітер в
порожній шклянці
вигріває лист.
птах осені дзьобатий
ще мостився. мости
лягли на землю
від баліст. близька
вода очима нетривкими
на п’ять парсек по-
даленіла знов.
трипілля в нетрях –
в кошику з калини –
притягнуте до
вранішніх розмов.
виткого леза світла
потороча – на чари
натикається лоза.
ще біла-біла
вітерна сорочка
і білий світ в –
чорнілий слід луза –
від остракізму –
Вишня захалявний
не виникає – а –
чекає прі. мороз –
як – подих. більше
ніж уявний – господарює
ще в календарі.
- 45 -
***
народ чи нарід. нарва
а чи нерв – чи рвані
рани в закапелках
люду. капели міт
і лютеранський
черв закопані в
городі пана Юди.
писаніє від юди –
де ти є? заховане –
і втрачене – і збуте.
ніхто ключів нірвани
не дає. метелик
бузиновий часом
круте. останній
крутіж – ті ж
мерці в рядах – ті ж
вирази на лицях –
парастаси… червона
цівка і земля руда
на візерунках
знищеної раси.
- 46 -
***
у шпарках кримінальних
поцілунків зів’є гніздо
і виляже трава. по-
цінував грабарень –
бідних клунків не
зійде з місця – як –
старий трамвай.
дзвінок тоненький
на вервечці тенька.
нерідна мати… ти –
така маленька.
сміх лепрозорію.
там – шкло – піщаний
жур. журіться разом –
виткані на сріблі
шар палімпсесту і
пташата стріплі
рівненько ляжуть
в Місяця межу.
дзвінок тоненький
на грудях опенька.
моя вітчизно… ти –
така маленька.
а я – до шпарки
голосу заб’юсь – мене
як знайде ні змія – ні
ненька – і не запише
срібноокий Бус.
- 47 -
***
картатий звір – на ланцюжку –
прошкує зло у вир.
господній грім прозорий –
аж осінній… за липами –
шляхи в хрещений мир.
крицеві жала в кошику
та сіні. молися – не
шкодуючи колін. клин
пошибає клин у
списаних тирадах.
на блідому хресті
спить каолін. схід
сходиться на водах –
ти і рада. ростральна
креш – ні зиску ні майна.
репатріянтів реєстрові
очі. сніг майорату до
Айгі. майдан. набряклі
камінці – як віск – пророчі.
причілка теплий і невидний
бік. обікрані бджолярні
кармелітів. дочовгає до
Кобустану вік. кормило
вражене – своїм – всиханням
в літі.
- 48 -
***
очеретовий Смаргл – за кроком
ще поля. ще кров – і крівля
птахом осія. кремістерична
стежка намовля: сьогодні
впалих – хто б ще осміяв?
неявлені – несторожкі
вітри – тримати хустку
в косинцях утрати.
яке Урарту з кушпелу
зітри – щоб – голому без
пір’я потерпати. отерплий
сніг проштовхуючи слід.
хисткі хрести – так
вгадані – так зшиті.
дзеркальний вершник
хукне на чолі – і черепки –
і черепи – зужиті. в старому
житі – в гагілках підзем –
о квадратові страсті по
сіромі… хто з чаєм прийде –
лао – фу – лі – дзе? хто
сіятиме вітер на поромі.
- 49 -
***
до вершин – де – гніздяться
утрачені соки – не
старці – там втихає
цвіркун вогняний.
колос авгура віщо
голосить про строки –
вигинається в норах
ганьби… нагинається
слід ледве теплий –
а осінь темніє. на
метких островах ви-
ростає папірус гінкий.
Торквемади пісок –
мене – довгим невечором
гріє. осипається
світ – як і волос
кохання – тонкий…
гріх втрачати снагу –
вимивати метал
жовтяниці. черепашки
всихають і попіл
заплющений вже.
жерстяні небеса. ви-
бирають останнє
з криниці. і – останнє
що кажуть ще з
пензля Фернана Леже.
- 50 -
***
Спалахи вакацій і вікарність
ще нестимуть ніщота
і плід. Втратить сонце
сили і товарність –
соловей защебече на палі′.
Літепло змієве в перед –
пліччі – облисілий ліс
тамує кров. Світуни
в зашмуглянім паліччі –
дрібно йде і дощ – і їхній
крок. Скраплені вітри
втрачають вирви. Віра
в порох котиться з гори.
Сон в руках – рожевий і
нещирий: був з тобою –
та в зорі згорить.
***
Зважте обставини – зважте
і тіло і душу. Зважте
вогонь – у якому – утоплено
дим. Котиться скит у
стару – і завершену – грушу.
Перебігають дорогу і білі
і чорні лади… лід
провеснів – на інвестора
всядуться птиці. Птах
не жертовний хрестате
вікно принесе. По
ксилофону і ребрах так
швидко міняються
шпиці. Міняйло без храму
в халяву запише про все.
І все-таки – зважте і
вірш – і білок іпохондрій.
Зоря інфузорій над
нами пливе чи стоїть?
В солоному Понті ще
з’явиться вигнанець Понтій
і вписані жертви не
визна за справи свої.
- 51 -
***
Дощі прийшли – найменший
альт щемить. І
дзумкотіння обрію
спадає. Душа не поспішає –
дзвін шумить.
І тільки мить чужа
свіча палає. На теплих
оберегах – берегах граки
од скитських акінаків
теклі. Цермонімейстер
обер тихо гра – підземний
дим кучериться на Геклі…
Знак терезів
в сніги забився вже –
ужиті і прикраси і
турботи. Хай Буг і Бус –
і Бог вас береже в безмежних
водах долі – і скорботи.
***
Прощення пиворизи –
вечори. Такі ментальні
фризи – стрим каміння.
Печора без води. Впаде
згори – осунеться просіяне коріння.
Десь корінь зла блискоче
вогняний – пан радикал
злітає над девоном.
Вість немовлят – а геній
Ной і Ний втішаються
пустопорожнім дзвоном.
Вмовкає зшиток простебом
білизн – пірветься
ширма Заходу та Сходу.
Той – що – з дерев твоїм
скелетом зліз забув
ключі на мертву й білу воду.
- 52 -
***
Ворухка павутина міста і
днів виринає – як –
засторога історії.
Лейбочки листя – ясак
сатані – місячні та
переплавлені норії.
Нори буття – перестигле –
легке – ніздрі від
видиху неба та докору.
Виллється море кембрійське
в саке – видиво мороку, крок
по залежаних панцерах сну –
видно вершини зігрітого братства.
Щирість і нерест по
білому дну – по мовчазних
колокільцях абатства…
Скво
споночіла –
примирення дим
тягнеться в кожну
щілину до Крома.
Самаритянам не глас –
а води – із очманілого
дайте парома…
- 53 -
***
Сплющене світло – спить
тихо тюрма. Промінь
заблуклий гримить
соллертіно. За солітером –
хотинська юрма
і болеро за навощеним
тином. Монотрава
на очах лободи. До
Біловоддя захищені титли.
Ще на лобах золотої
орди збиті до крови
піастри та мітли.
Литі матрикули –
гнів – перетроп. Плис
черепів на забутому
вічі. З центру колод
та північних європ –
бутовий камінь і –
спущені свічі.
- 54 -
***
Рододендрон дорисується
ніші – низ Шак’ямуні
де Мамай поріс. Північні
сяйва знічені та піші –
мари піщинки – зоряний
поріз. Хоч озирнись: вже
навчено Озіріс – пахкі човни
зненацька озмайнуть.
По дідуху сповзуть старці
і звірі – з мантачкою і
Строками поснуть…
Снується річ – вмовкають
півчі буки – бурхливі
верші викидають ліс.
Прив’язані Майн-Рідівські
клобуки ще стегозавру
в руки не дались.
І всіх здадуть –
і недоодпочинуть. Подовжи
світла перечорнять
смак. Од кону і до кону –
і до чину вготована
на кожного сума′.
- 55 -
***
Широке поле висохлих
крисань – маркі сніги
до марка і маркграфа.
Дні єресі прихованих
писань увійдуть в стіл –
і не моргне карафа…
Караффа – корбут з
вічних журавлів – по
жолобу жалоб та по
желонці. Журнальний
виспіх равликів і слів –
твій обрис колихкий
ще в ополонці. Ці
полотняні стіни –
де-не-де. Ісходу кров
гуртується і блідне.
Ще глупа ніч. Без півня.
Ще – не день. Сміється
тіло крихітне і бідне.
І десь. І скрип розшитого
пера. Часи підозри і
часи осмути. Добро Сіаму –
Савла і Петра – в якому
храмі не самотнім бути.
- 56 -
Ду Фу
Одягши човна – шати
стрекози – за ким іти –
зчервивіли лисиці.
В округлих схлипах
давньої грози сувій
чернеток щедро колоситься.
Отрухле сито –
сорому стидайсь.
Роздайся – море – тіло
дно прооре. До Лота
не кажи й не повертайсь.
Життя твоє на відробіток
скоре… кора в собі
замислена – де сніг
осипле каламар неручаями.
Од речників
поважних і до ями
ведуть перо спов’язані
ще дні.
- 57 -
Георг Тракль
Більше за матір магічности
клин – вихід і вхід у
гірському кришталі.
З ледь альвеол – і колод –
і колін – Кришна
впаде на слизькому
порталі… десь на льодових –
важких берегах – тіло
зашорене задумом
флори. З Пітером
Брейгелем йдеш на
руках – і з павучком
по снігах його хворих.
Хор одробив в стінах
змерзлих – крутих.
З тої бджолярні крило
листопадне. Вже і
порожні щось кажуть
роти – недосконале
та досить принадне.
…віск спарував – зник
на схилі творби.
Корби з воріт цареградських
опали. В кожному серці
ясніють карби – тьмою
і світлом вони не припали.
- 58 -
***
Степанові Сапеляку
Порожні лікарні й
потеклі млини –
коли заливають
пороги світи. Коли
вибувають з-під
грат острови – тоді
і закінчиться доля
трави. Потрава
осіння втрачає снагу –
на густонаселений
пада мурашник.
І свічку веде – і
страшну кочергу і –
пам’ять про бідне
цвітіння фісташки.
Фонтани шкребкі –
умовкає вода – роз-
бещена ніжність
а ще – прохолода.
Буває: вночі сивина
молода. Бува: про-
мовчить – і відплине
колода
в порожні лікарні
й прибиті млини
до лілій помірного
зиску і мору.
Малиновий схід постає
з далини і лине під
ще необізнану кору.
- 59 -
***
Сльоза розтеклася – і
втратила чар. Черва
золота і зелена.
Погасла стріла визирає
з плеча навспак
осоружного клена.
коліна води у
скляних берегах –
граничні гаї
обирання. В іржавих –
та ще одчайдушних –
рогах збирається
поле старання… старі
Конецпольські – легкі
Богуни і в нетрях
чаїні вогниська. Глибокі
провалля чужої луни.
І здалеку мріють –
і зблизька.
- 60 -
***
На темних пращурах – на
пращі та верхах. Вершини
світла опадуть примарні.
В тавернах потавровані –
В руках твої зітхання –
Океане – гарні. Зволожені
Сліди – тотемний солоспів.
Півострів зору зокола й
зопалу. У вогнику
останньому мостів –
запам’ятайте гнаного з
анналу: розбите тіло та
погаслий сніг - та сміх
як просип на безплідну
землю. Яскраві душі –
птахи голосні від
зламаного дня не відокремлю…
Жалоба по забілених
кістках. На костровищах
згорнуті рулади. В
історіях є шапочка
така де попіл істин
зійдеться в балади.
- 61 -
***
Харчі Назона – Флавія і
Флака – ядушний сік
спинається на тин.
В крейдяних горах світ
чужий балака – лаковане
ядро мчить на Хотин.
До казки «Хо» підступиться
Заброда і забере переляк
назавжди. Скриплять
іржаві – знищені –
ворота: у Царгороді не
шукай вражди. Та
пнеться місяць – срібні
витинаки – та кров.
За крівлю – стягнений
сувій… вій – холоде –
звивайся лобне місце.
Це хрип низин за речником
впаде. Дорожний присмерк
як цитатник Ніцше –
як мед і камінь вкопаних
дерев.
***
Світ не без доброго звіра
в борах. В тих крутоярах –
де вшіптані
зерна розрад. Бог
ще являє – і в Януса
сніг забира – світло
назиркує – капища
ролей і зрад.
Гілка зозулі зігнулася
в зір дивака –
струшена кров
докотилась до
скрику води.
Звір-одинак все
виказує: он ви яка…
зважена карма і
всипані сіллю ходи.
- 62 -
***
Перестиглі вітри сопілкар
видимає на схід. Сходить
сонце а ще: на причілку
пропала кора. Бовваніючи
вершники звались
Масхуд і Вахід. Бирваніючи
день – чорнотіла настала
пора. Бетлеєм споважнів –
захистивши гроби вічові –
і каміння і лід а не –
мудрощі змій на хорах.
Правнук Ной не робив
біля проданих нами
човнів. А за ним – без
сорочки – зростав
опромінений страх.
Літо красне – в руці.
Зими ходять в полях.
Корабельної щогли
уламок сірчаний димить.
Щиро тихий сонет ось
одужання – всім – намовля.
Череда повертається. Як –
Не зіржавіє мить.
- 63 -
***
Чорніше білої печалі – два
сліди. Кричить вода –
блукальці лісу і хорів.
В останньому числі
зникає див – хвіст зради
розгортався і горів.
Ріжок фламандський –
фризи хутряні - де
сагу споночілу опереже –
як си′роти зійшлись
на ярині – тоді гонтар
і схід – і світ змереже.
Безп’ятко сивий і анциболт
руж – каблучка в сіні
ружо і невтало.
Утриманець горіховий
на брук впаде і
проросте в собі
невдало… лодійне поле –
з вікон кажани женуть
гінкі подобиці й марноти.
Незайманої хочеш ти
жони як привидів
від Бойля й Маріота.
- 64 -
***
Батькові
Стриножене в полі
насіння – і сніг-шоколад.
Ладнаються статки
в щитах споночіли
в ряди. В тому потойбічні
немає добра і кола –
і бронзові свічі на
чільних погордах рудих.
Роздимлені літери –
Так латеральна біда –
примирення крови
впадає в останній шурган.
Не сонце чи місяць – а
зірка чужа вже сіда до
тих вшеретованих
свідків і втрачених ран…
рентабельний віск –
усихають шляхи мимохідь –
коли мимохіті
утоптано круг грозовий.
В холодних клітинках
столів – перевершена
сіть. Ще день одноразовий
замість усипища звий
вивчають поля золотої
епохи криниць.
- 65 -
***
Трипілля зоране – ні сліду
ні джмеля. Маліє даждь –
і Бог у руслах білих. До
джеркотіння весел затуля
маленьке тіло давньої
Сибіли. Сибір зійшлася
на чужій версті – стібки
версадел никають лісами.
Написане щоніч на бересті
захоплене легкими
небесами. Самотні крила
і гіркий акрил – лернейський
глід встидається причинних.
Падіння Риму і смертельних
брил – навпроти криги
і чіпкої чини…
***
Дідові Іванові Герасимовичу
По майданах
гуляв пережований
лист – чорноземні сніги
упивались трипало.
Чи нитками прозорими
вшито поміст – чи
самотньо і срібно – і
вигідно стало… торопкі
ручаї полохкого життя
заміліли – згубилися в
чорних когортах. Недоспівані
речі – рукате
шиття – сухопутного
привиду спалений згорток.
Завітати на вогник… а
Він одхотів. Стіл порубано –
складено дрова в дровітню.
Рід і води по руслах мілких
розгубив – задивившись
на зірку стару і досвітню.
- 66 -
***
Всотані прірви – пірветься
не вітер – а щит. Ти по
щириці не котишся
маревом білим. Щирого
Місяця біль і порожні кущі –
ближня віола ще грає
пташам напосілим.
Мра містерична – відгадуєш
рід і ланцюг. Жити в
тужбі та парсуну у водах
збагнути. Сині дроти
ланового на потолоч цю.
Дні переписані в сумку
старого зануди… Дана і
Захід – омріяне мотто
причин – чашні ряди
упиваються в скенах і
плахах. Нощно і денно
блукати в деревах тичин
і не відчути за стінами
втеклого Баха.
- 67 -
Григорій Сковорода
До веж Бабілону не кожен
Досунеться птах. За хаткою
Бога ні позір – ні зір не
оклякнуть. До веж Бабілону? –
у тіла душа запита. І –
стрімко злетить – і галявин
розтануть подяки. Одписані
наміри – благовіст
склеплих очей – червінна
зола – пересипана медом
і мором – з клепань і
кропив і сколотських
босяцьких плечей – пригнічених
волосом та
поселенським декором.
Та палиця срібна – печалі
омріяна вісь закреслить
усе – і залишить сліди
рамаяни. І – співи раїн –
і бджоли потерпання та
глузд – свічу каламарну –
колиску кленову і чалу.
До веж Вавілону – до чистих
вершин кероглу. Ти
крихту вчорашнього
хліба вдаруєш вандалу.
- 68 -
***
Сороми відваги та квіт позолоти
В очах. Запилений
вірш потикається в
пройму часів. Папірус
пліснявий без Нестора
зовсім зачах. За чаркою
криги чи всядеться місяць –
чи сів. Весна промайне
проти вітру з-під наших
руїн – забілені душі –
учорнені хвилі цитат.
Маленькі метелики синіх
пісків і країн. Важкі
міражі – то кора і чужий
целібат. Стихарня пітьми –
потемнілі оклади – плоти.
До Лота самого повернуті
змилки гаїв. Страшні
диплококи і площі
полюддя й алтин. Солодкого
кореня вигорти – камінь –
і гнів. Повстаньте – негнані –
зарийте в цю землю
канчук. Кучуме – в чумі
поверхневого світла –
подоби. З попоною білою
йде до морів ламанчук
з холодною тронкою і –
розумінням худоби.
- 69 -
***
Меланхолія дня одринає
і лине. Без калини – та
сіллю засипле окрай.
Окарина і гніт – ті
обоє із глини. З глини –
душі – і світ – і поземний
курай. Користайся водою
подзвіння – подовжень.
Тінь женця – подивись
за серпанком подій. Допотопне
пташа з океанської
товщі на холодному листі –
траві молодій.
Одіозні шляхи – колихкі
порцеляни. Поціляєш
цитрини – як – пізній
Целян. Порт змарнілий
Без вогнищ – бажання і пляни
з ледь упізнаним словом
селян… лист Сенеки –
такий кишеньковий
камінчик – через вітер
пройти не забуде повітряний
змій. Меланхолію снів
рукавичкою висипле
пінчер – по чумацькому
шляху скотився останній возій.
- 70 -
***
Крихта любові чекає сльозу
на воді – водами сталими –
водами впитих в граніт.
Тисячу років досвітків –
а також – надій. Будемо –
жовтий журавлику – разом
радіть. Три дітваки –
оперезані шерехом
літ. Віно посічене
синіми стрічками снів.
Речі і шати – галузки –
і страху політ. Бідне
летіння – свічада
тріскі та масні… віск
од Ніоби лежить до
потреби в столі. Через
дорогу – весна та засвічений
сніг… - стерті рамена –
на ремінь посічений
піст – пізня картина:
крихкі витинанки
маркі. Альт ворухкий –
непотрібний в душі
піаніст – там – де – на
карк наступила подоба
рокит… крапка любови
обвита шнуром золотим –
злита вода. Наростає –
аж гнізда в тяжі. Золою
пекла – що рідний – просотує
дим. Щось від
Державина в сьомому
колі скажіть.
- 71 -
***
В стрімкі погрози – гризунам
і машталірам. Спить
пілігрим – трава
жорстка сидить. На
штриб освічених – дари
спокійним лірам –
порубані на вогнища
сади. Ще гріються
синички та прокльони –
безверхий тренос в
нитяних світах. Про
пилюжкі вітри і про
колони святковий промовчить –
кістлявий –
птах. Тримайте
олівець переінакшень –
м’якуш сльози кухториться –
слимак. В порогах вод
без роду голо й краще –
і ближче неба сироти
клумак. За маком –
мак – і ланці – і потреби.
Ребеліянте – задум
Обезглав. Червоним листом –
А за чорним – треби.
Тіль – вогкий шлях до
колеса проклав…
- 72 -
***
Трикольорова стрекоза в
потоці слави – спливуть
голодні на жіночий
рай. На таці Ірода –
ні голови ні кави
ні голосу – який – впізнав
чурай. Райці по стінах
і птахи на гіллі – яка
то напасть в проймах
від очей. В гірких димах
і власному похміллі
крикливий черв і вогник
не пече. Чіпає стяг
вітрів потрійний подих –
по дикому камінні
кров і слід. Потилиці
картин – пір’їни оди
лиш крихти за ворушні на
столі. Ліс погарів гірчить
трикольорово – рови світань
доходять до снігів. Розкидані
та потемнілі
дрова – розсипаний –
але – ще сильний гнів.
***
Ця келія – що – Нестора
не знала в пенатах
рідних – ворогом
чужим. Твоя душа –
в розвіяних курзалах -
душа твоя в пернатих
скрипах шин. Шануйся
доле – та шикуйтесь
лиця. Легких розмов
небуде без Петра.
Далека пісня – як – стара
Столиця злетить – і
зникне з кінчика пера.
- 73 -
***
В загальнім вагоні –
сміття Гальмагеш.
Звивайся – кучерику
пліті. За гальмами
літ і сновидами гейш
сльозами полатані
кліті. Слизька пастораль
укосичена в мешт –
без муштри не виросте
слово. Хто сумнів просіє
крізь решето решт –
тому і весняне аб ово.
Волосся журби над
рікою звиса – а води
пішли потойбіччям.
Полями повзуть за
Васалом васал – і
Місяць їм диха в обличчя.
- 74 -
Рафаель
Потопельник-навтілус
на гиблій сармі – де –
горобчики брід напитали.
Фоноскоп із бічної
кишені стримить
з ізотопом металу…
парування громів і
терзання грози –
з потаємного пензля
Далі та Пріама.
Фелективні поля
на очах стрекози –
щедро всипана золотом
рама. Та – ніхто не
підійде. Тремтіння
й талан загубились
в снігах хлорофілу…
а по схилах останнього
в світі тепла срібну
тацю несуть Рафаїлу.
***
Василеві Соколенку
Світ юди нас переживе
і зляже потепління
страху. Читаєш
Льоса і Бараху – повзеш
крізь дзеркало криве:
на зріст увесь - ні
скла – ні льоду –
трава на пагорбах
чужих – три дуже
темні гілки гльоду
на мокрих східцях
оружин. Не жити
в попелі сліпкому –
в дротах провінції
липких. Хто просіває
голос Крому –
ночами пише «від Луки»?
- 75 -
Леопольд-Седар Сенгор
Гору Сенготард перейти
по скельцях – цвях
торопілий срібно – так –
вранці. Вічний туман
по тобі не простелеться. В
цілому світі – пустеля
і шанці. Ціни – граки
паперові без вирію.
Рвійні пенати розколяться
навпіл.
Бліде життя – переходячи –
Виміряв на вернісаж –
Зазирнувши – тіль… тіль
сонце зійшло – як – заграв
тамбурин – як – зоране
поле до Тімбукту. І –
табори… табори мріють
тілом старим – букові
міти в чавунну плиту.
- 76 -
Басьо
Дзюнь Такамі – Басьо – Морітаке,
Морітаке – Басьо – Дзюн Такамі.
Плив по морю в Ітаку з
Ітаки – і дзюрчало вино по
Каламі. Колоністи – зіркі
скарабеї – рубаями скоцюрблені
шати. В порідлому
ятері реї –
земноводні – порожні
лещата… до Бусона – Ісси –
і Рансецу боком місяця
сон Такубоку. Чиста
близна ранжиром до
плесу ще записує пісню
високу: «Дзюн Такамі –
Басьо – Морітаке. Коломия
В Каял утікає»… над
чорнилом і сохнуть –
і плакать буде завтра
звеличений Каїн…
- 77 -
Одіссей Елітіс
В ліс – як – з нори тотемної
виліз крізь парадні
дверцята і скельця
в оповитому кулями
стилі промайнули
егейські весельця.
Сніг весталок спустився
назовні потусвітнього
мороку-ладу. Наші
чаші короткі та повні
з постільгою на
шосту палату… лати
воїнів писані всує
вирізняють божественні
трунки. Ще нам голод
короткий пасує і
змиває чотири керунки.
***
втомлений сіткою
парафраз лопухів –
жовта віха – аж –
малиновим стерхом:
в синіх лопуцьках
ще цокіт підків –
вітер водою та
верхом. вархол осінній
потягне на скін
зграї посипані
сріблом та злотом:
посеред поля не речі
до скринь: біла
осуга змагається з
Лотом: мотлох
вчорашнього часу добіг –
в смужку підсака –
в клітинку долина:
Пан сопілчаний співає
собі: в моторош слів
осипається глина.
- 78 -
***
із палаців
найвищих надій
відпливає стріла
каравели: на Дністрі –
на Дніпрі – на Дінці:
на воді майорять –
золоті ще – фавели.
смі′ття і сіль. бруд
і тінь островів – де –
забута нора вутлим
раєм: наші бджоли зимою –
невже – морові: вся
дрібнота в собі помирає.
А отих убієнних – мамутка і
скав – з колонади пір’їна
зронила – швидко
здихають вірш – що –
опівночі склав: навіть
подих не втримають вила.
***
в чіпкому солоді бджола
змиває час: дощі в
зозулях проминають
коло. немає мови – риба
пеленгас. червона
цегла є для тебе –
школо: червінне листя
мостить нашатир –
ні штурханин над
овидом ні злуки:
і в глибину і в стрім-
нину і вшир –
і в серці криптонічні
закаблуки: болід
звитяги тягне небо-
край – крива кора
сипаїв огортає: на
кожен день є свій
прочанин Брайль –
небесний Орт – що –
стрічі не питає.
- 79 -
***
кухториться печатка
на руці: столикий
Місяць просо висіває –
дерева і посріблені
старці: наш
календар шляхи
пересуває. сміх
лавровишень обирає
віск – меди – та з
мідій блискітки –
коралі: згоряє не-Землі
мідяний диск – оси
плече на витканому
ралі: ореться кушпіл
як зоріє ліс – лягають
гори на чоло і сито:
вікно умовкло на
чужім крилі – вже й
ворога нема де запросити.
- 80 -
***
любити сині ореоли –
ріллю і золоті
сніги. а з тих вершин –
що – побороли
зійти не вистача
снаги. пішла стезя
як плутаниця в
оточенні зіркових
вад: сума Сковороди
та криця – та ще
стіна людських завад.
дійти межі –
струсити мотлох:
хто скаже: земле-
трус – біда. та й
прихова змарніле мотто:
воно звитязі
набрида – і вседержителям –
і ницим – що – нощно
б’ються за народ. на
тлі важкої моровиці –
і ласку кленькають
в заброд… ще пустинь –
ще неісходима: вона
не проситься в есей:
там за папірусом і димом
до серця тягнеться Мойсей.
- 81 -
***
вподовж вогню дим
стягнутий за крила:
легка трава не
застить неба край.
клич ворона і ви-
мани берила:
вчорашній бриль –
ковпак на коровай.
кривавий захід забирає
п’яльця – п’ястук зорі
сподобив нашу тьму:
важкий туман – не –
скрапує до пальця:
на нього вітром осені
подму… дім зітканий
із павутини й страху
за білу глину і ряди
дібров: ще чуєш скрип
та бачиш колимагу –
яку – ніякий віск не
поборов.
- 82 -
МОРИ
- 83 -
*
норою рака:
рука з
ліхтариком.
*
риком: лахи
літа – човен
з кушпелем.
*
з куща: пелоти
грім вигріб
грози кусурган
*
Лука луку ріки
до лука: кладе
камінь на душу.
*
ушу видув з
гір: мідь до
жерсті – Мінь
*
«про Галю»:
німий листок з
попелу
*
береза: врізаної
міді «дзен» -
дудохкає дух.
*
хода лева:
присмак сонця –
безводдя – лику.
*
за Відень: ядушний
вальс – і слави
діл. Озіріс дбав.
*
дорога кальцію:
подоба порцеляни –
з крила спадає рій.
*
втрачати міст:
- 84 -
просипаний пісок
на зручність.
*
ховати вірш:
китайка на очах
та сніг.
*
причалу світуни:
газету звечора не
посадили в човен.
*
зернини варіанти:
хліб – до Яма в
гості – світло жмені.
*
лускатий плащ:
пригорне по-
роділю сніг.
*
Різдво: різницькі
дохожалі бивні
ставали на шляху.
*
розсипалося
черепів чимало:
кочує Берестечка
коч.
*
з Диканьок:
дикого каменя
блиск – пирії.
*
глиці до тиса:
сито од ви-
цілив коник.
*
розгорнутий череп:
символ Ліберії –
день камінцями.
*
коліща: через
комашину
- 85 -
квиток до Або.
*
колишній
крик: у
корі засів –
засів року.
*
завірюха:
за віру
картатий
Юкон упав
з мапи.
*
любити:
ожирання
неба туземного –
земної утроби
дим.
*
робітня – кузня –
верша на горі:
агори похилі
потоки
*
куди бігла з
прощі молитва
за білого журавля:
до кривця-куряви.
*
до червня
кинути палицею:
з Морозенком
на плечі.
*
здригання
Землі: плач
за Байдою
тоне у хвилях
кембрію –
погук труби.
*
з Китаю шовк –
сніг з Південної
Африки: змахує
- 86 -
на крило.
*
суш неземна
спалює
годинник:
по вікнах
никає нації
зник.
Меценатові
ніхто не при-
носить гроші:
тільки вітер
при-
туляє – твою –
голову до стіни:
кулі полетять –
як – обід пере-
цокає.
-
*
ворожки
зустрічають хворих
на порозі лікарні:
все вицмулять
жадкі оченята –
тільки не те –
що – везуть та
несуть сюди – як –
на смітник.
-
*
любисток
знищує коса.
оса: емоції на
паркані: з клубка
вести – та й вести
лінію заходу.
-
*
марево марке
марнує час:
череду не
пускає: а вже
й додому хо…
коли ж вдома Хо –
- 87 -
короп у сметані
-
*
від пункту А
до крапки В –
черепашкою:
і більше напишеш
і подратуєш
гаманець:
знайдений – як –
видно з оголошення.
зустріч
дивишся
як виростає
одяг з
людини.
*
веселка
забіжить до
ока бджоли:
принесла мед –
і впала.
-
*
лобне місце
помічене
крейдиною:
був чи не був
Телль - та
почуваєшся
власним черепом
в центрі кола.
хоч і земля під
ногами.
-
*
в ліщині –
звук –
озера сховано:
Ван і Тана –
і Байкал – та
й Світязь з
безліччу
води
і трави
- 88 -
пере-
ходять в суш
на плечі
подорожнього.
-
*
люпин
цьогорічного
врожаю
вішатимуть на
вуха. на плечі
покладуть
руду глину:
«допомагає…»
що дати в руки –
ніяк не вигадає
метушливий
посередник бога.
-
*
з верші
скрапують
віконця
павуків та
людей:
крапля Завтра
до хати про-
тиснеться:
десь там і
бабуся за руку
буде тримати.
-
*
з вітру кульбаба:
листя най-
більше смакує
вбитому кролику –
і сонце не
півночами ходе –
і роса не в
заході спочиває
і кров на проти-
лежну пирію не
перейшла.
- 89 -
зміни сталися:
не «що» вбивати –
а «як».
-
*
валка рибин
на схилі дня:
на дні озера
озирає себе –
рахує близни
всього життя.
-
*
розбитий колесом
віск
тече руслами
пальців:
нерестуюча
пустинь
стрижень мілин
оспівує.
-
*
полохкий заєць
мілкого сонця:
цинічні терези
ризиком зирк
проведуть з
долонь:
долина тихо
тече –
ластівка блимне
з очей.
-
*
полум′я жолудь
скочує дахом –
дихом видиху
бузини: бузько-безок
прибере півдня:
з півдня очерет
прорізає вуха
-
- 90 -
*
срібло ласкірки
в решеті з
пальців:
цівка
Лапландії
тане в гаю.
гайне вітер
по сопілці
темної ночі.
-
*
гріш ціна
обранцям
пісків і спраги:
ошуй – варяги
одеснуй – воском
охоплена вісь
наших країв
-
*
рука
втрачених
золотих
зернин з
пращею на
плечі
-
*
поспіх
люстерка:
клаптик
фауни:
фрау никає
в полі серпом
-
*
строкової служби
Рік
минає без
дна і слави
- 91 -
-
*
рушили вози
за волами:
з павутинням
на рогах
Місяця
-
*
солодкі страви
трави –
правильні
зшитки голів
-
*
люстерко сну
сновигає з
пітьми –
попілнасті
томи
сипле човна
стерно
-
*
любити
голос моря
з вино-
градним
равликом -
-
*
лікарі по-
стукують
гілочкою
у вікно
-
*
на луках
стрекоза
водить сонце
- 92 -
за собою
-
*
колода
видовбана
в просторі
свічки – що –
біжить
-
*
роз-
горнутий сніг
на вустах –
ще – вечора:
чорний птах
танок виводив
пензликом вій
-
*
неугавно
грає мушлею
море:
на току –
знову –
залізні коні
впали
-
*
світло негоди
нагадує
операційну:
живі – одеснуй.
не дуже – ошуй.
янголи на
вітряку по плечі
з травою
-
*
городнє опудало
не виставляють
на ніч:
всі ми його варті –
- 93 -
друже рисувальнику
-
*
велике місто –
кілька
великих сіл
поміж амеб
викликають
жаль за
кроками по
плацу
-
*
рушник
вишитий
однією ниткою
перекинутий
через
одну руку
напоєний
вечірньою росою
-
*
просотаний сіллю
вітер
тулився до
мушлі
тікали вогні
з берега –
сопілка
тремтіла на
Місяці
-
*
вершник
з вербовим
солодом на
стремені
стримить
насипана могила
прямісінько
в сонце:
- 94 -
солярний знак
повіває-віє
степ
-
*
в решето з
того дощу
нападало
сміття:
живемо в
бруді та славі
до останнього
дня –
поки сірник
вигоряє
-
*
килими
вибиті
крилами
птаха
все ′дна
втрачають
кольори
несвятої
сім′ї
-
*
розбитий камінь
лежить на
шляху Колобка
криниця
виглядає з
очей прощеного
в Єрусалимі
-
*
ягоди шовковиці
розбиваються
всмерть –
метри піску
умивають кров
учорашнього
- 95 -
-
*
луска
усвідомлює
вилив гарячого
цеху:
кілька цехінів
гріють отерплу
душу –
а снігу – все –
вище вшир
-
*
коників гурт
хрускотить
по вогнищу
вщухли дощем
барабанці сну
сновигають
вітром віти
світунів
-
*
люстерко
люпину
люльку диму
утримує…
руками
накидана
павутина –
аж вуста
непорушні
-
*
Глюком
гляк
глюканат
погуляв
рибина –
в′ялена –
- 96 -
в горлі пісні:
вирне – сама –
німота
на високих стінах
-
*
колода
прибита
до берега
цвяхи з
хреста –
кров
безбережа
очі ховає –
інші води
за рубленою
стіною
стогнуть
-
*
ляскання батога –
блискавки –
вторить
ля Скала
за коло Гора
звук цвіркуна
камінь точе
-
*
люблені крижні
сітку до неба
тягнуть:
відпочинуть
на писанці
арабески кінця
-
*
чужі волинки
проб′ють у
Заході хід:
- 97 -
кожне слово
видуре
цигана тінь.
а вітрило
не пройде –
насипаним курганом
мріятиме перед
очей
-
*
зворотній хідник
торохтітиме
з порожнечі:
то жабка
промайне –
то коник –
то Місяця
бік
-
*
вершник собі
протоптав
у росі люстерко:
стільки надій
викличе
зворотня течія
часу –
спогадів:
про зріст метелика –
виповзнів
через лічбу
невидного птаха:
просто – голу
вершину з веселкою –
що – прилинула
-
*
коні торопкі
просипають
день…
чи втримає Місяць
бездонне відерце
піску?
-
- 98 -
*
луска про-
сипана
ходами рибин –
ознака захисту
солярного знака:
заникав тінь
у пошестях людських
-
*
виорав сніг
на каблучці
поля
степ з воронцями
пригріє зернину –
і не виросте
хлопчик-мізинчик
дощ на колесах
літера на костурі
синього перевалу
-
*
в степах Арізони
орнамент
соляних копалень
розсипав голос
волошки:
вирне голівка
з криком
про берег
хисткий
-
*
рука подала
чашку з
Місяцем
-
*
токування
снігу минає
в сипких
- 99 -
долонях:
до лона далеко
і до води
неблиго
-
*
картель
карателів
висіяв
«каротель»
морквяні ріки
не вгадують
кров за
порожніми
перами
-
*
нанизані
цвяшки
на період
крейди-карбону:
бозна які мушлі
пливуть до рук –
протікають
натойбік
-
*
волосина за
потрійною тишею
самого дна:
міт об тім камені
спить
запитай:
а срібло тремтить
без імені
немічним поводирем
по бруньках
-
*
клин за клином
з кола богів –
ключ золотих
- 100 -
вогнів:
гнів утримує
дим
до морозів
Віз при-
тулився:
небо близьке
в усі очі зорить
-
*
суботою
накриють вулик
прозорі крила
нитяних сатурналій:
в анналах
кожна комаха
знає місце своє –
і сувій випадає
останньому
голосу
-
*
тіло
всипане воском
Землі –
не тоне:
на три тони
трава триває
трамвай
дзвенить на горі –
агора розбігається
та й за гаєм-гаєм
літ
-
*
праліс:
кожне дерево
з іменем
кожен листок
має свою
молитву –
- 101 -
поверне парсуну до
низки озер за
димом
-
*
коритися долі –
вбивати час
втрачати
призначення
статки
тіло душі
духову сопілку
незнаного майстра…
майструвати
шпаківню
марно сьогодні
-
*
через латану-
перелатану шкіру
дерево випустило
дух:
той клей на
уроках праці
став у пригоді
злиденним
талантам -
та й Бог помітив
вишневий мед
на вустах
-
*
лободу з
корінням
відпускає
рідна земля –
знає:
паличкою диригента
не стане бур′ян
човна-потопельника –
річкової камбали -
що півжиття
не бачила сонця
-
- 102 -
*
крик опівночі
застеріг дзвінок
годинника:
нехай поспить
в золотій оправі
непотріб часу –
вдовольнить же
тіло
відсутністю
сніданку
обіду
вечері –
всіх таємниць
-
*
за ніч
виросла
Кіліманджаро
на острові
степової річки:
всидіти на березі
не дає стежка
в глибокій траві –
почуваєшся
цвіркуном по
сліду лиса
-
*
жмутком
дідуха
завершиш
копицю сіна.
крапкою –
вечірню зорю.
сходив Місяць –
чи ні: а так
треба –
олівчику з прощі
-
*
чужі пророки
- 103 -
за крок від
молитви згасають:
цвірінькають
коники –
трава знеможена
кров ганя
до сипких вершин
-
*
вже літо
хоче побавитися
кавуном:
на обрії
коси баштану
нагадують ікону –
що – плаче
цілителі
проведуть
гурт овець
разом з нами
-
*
дощі
змивають надії –
човни пере-
в′язані стрічками
сплять у піхвах рівнин:
росою обідай
і росою запивай
рибину-пігулку
з крайнеба
-
*
листок на-
ліплений на
шибку схрону
дільничним
собакою
1947-го – ще
невисокого –
Року:
в сузір′ї Рака
гострять ножиці
- 104 -
на живця
-
*
викурив цигарку
з нори:
вже опівночі
око вицілювало
на гачок
подорожнього:
ніби короїд
в кірасах –
вийшов дух його
з хати:
а без диму –
то – навіть – не
хлів з Бетлеєма
-
*
посріблені жуки –
порічки з пекла:
зорить
з храму
столітньої світлини
огинає гілля
шлях – наш –
додому
-
*
Михайлові Саченку
косив траву
по воді
хрестиком:
а на тому
березі
срібні слова
пурхали з
перепілки
-
*
колючий синок
їжачка
жив на толоці:
- 105 -
колотив колот
в потилицю
Місяця –
місце води знав…
-
*
Світ роз-
губив
наших курчат:
- А ти кажеш:
не жебраки –
незлостиво
заганяла сонце
до загороди
-
*
клопіт було
чимало
з порожніми
горіхами на
терезах
-
*
коники
затолочуть
траву – ще –
до Осені:
в жмені
ховається
кузня з
підковами на
їхні чобітки
-
*
щоночі до
мого сну
заглядає Чужий –
перевіряє:
чи дійсно
самотній –
чи брешу і
себе при-
- 106 -
жальовую
-
*
нотатки
зібрані докупи –
як душу за-
тисли на вузол:
не дай Боже –
гордіїв: ще
виросте свій
Олександер –
скандер
-
*
Земля на
городі
виросла
високо-високо
та: мамина рука
заблукла вивести
малого – з
сивими скронями –
до вечора: як
прийдуть корови
-
*
Одеоном і
не пахнуть
вербові дрова
у вітрах
Слобожанщини:
ще краснопірка
Слово тримає
на дні човна
-
*
Коліно –
висотане листком
(Коліно – місце
на Деркулі –
де річка різко
внрне на схід)
рясно вербу кропить
- 107 -
в дощі:
дошукай свою лінь –
води плин:
«цінь-цінь-цінь» -
відро по східцях
криниці
-
*
на порозі
Місяця
верша втрачає
пісок –
слід ви-
тягується
косою верби –
покладаючи
хрест
-
*
рожеві хмари:
то «прощавай»
сьогоднішнього
Сонця. і на
ранок з виру
вирне рука
п′ятипала – як
зірка на спині
отари
-
*
трісла шибка –
аж
посипався сніг…
а то й так! –
хто її –
тендітну –
до неба довезе…
-
*
любитися в горлі
остудлого дуба:
за плечима Чурльоніса
-
- 108 -
*
День
проспав
котом під
калиною
…а він –
все –
малював
твердині з
піску
-
*
Дощ най-
головніший
серед зірок:
і тільки
ОКО
може його
скасувати…
-
*
великого човна
крила сягають
очей окуги:
жабкою при-
плигала зірка
до мене
крапле кров
по траві
котру Осінь…
-
*
з-під води
озирається День на
купальників
стежка Місяця –
стрічка строкових
дощів
–
*
- 109 -
любисток
посічений
на капусту
в терновій
павутині
хвощів не
по людськи
-
*
легко-легко
сіє сито
проекцію сітки
на воду
перед ковчегом.
хто ж знав:
дух землі
видихне камінь
з дедикацією –
Арарат
-
*
вітер
крізь вушко
соснове
проговорив:
вориння
порогами
зниклими –
селами –
потопельників
стереже
-
*
румовище –
на язику
художника –
що – тримає
рука:
як ніж
косу як
мітлу
з першими
птахами
-
- 110 -
*
кольори
змішалися
в голові –
кажуть очі
палітри
-
*
чи витягне
вітер з
дошки цвях?
так:
коли догорить
човен рівнин.
ні: цвях з′їсть
іржа: іржу –
чорні бджоли
-
*
за крилом
аркуша
сніг по-
тойбіччя
біляво гриби
огортає
…а там –
рогатий Див:
видо – і та
гора
під малюнком
-
*
остримано –
голово –
стрімголово
стримить за
головешкою
горіх –
проводять
через вершу
птахолова –
ключ золотий
- 111 -
не впіймано
вгорі
-
*
конкурс
лікарських
рослин
затягнувся
до ранку:
петрів батіг
затулив усім
рота – і
всі літери
розсипались
біля Харона
-
*
лукаво пісня
зринула
над ставом
пішов туман:
аж чути батіжок
на луках
лук – вкладений
тобі до рук –
зелений
-
*
а ви помітили:
під дворами
коли й збираються –
то випити чи
в карти…
і тільки дві куми
навіть уві сні
показують кутні:
комусь стало
зле – а їм
добре. так і
помруть з посмішкою
в умі
-
*
молоко втратило
- 112 -
плин –
а люди –
Молошний Шлях
недбалого шевця
голки в сіні –
аж занадто багато:
тому й «багачі»
-
*
груші
струшена –
повз кошик –
сльоза:
слово
вибите з
бідної річки
-
*
за три хвилі –
що – на-
кочують на мобілку –
півжиття
рибини –
власниці
археоло-
гічної таблички –
власяниці та
батога
-
*
це місто по-
руйнованих
човнів
зринуло
поплавком
морозяні очі
скотилися
захищені
сльозою
-
*
царя Гороха
листки
- 113 -
універсала
сяють проти води
до виторгу –
ще стукай
та стукай
палицею по
дереву:
Його обійшла
пустеля
-
*
короткий постріл
застрягне в
листі –
як – і
коротконогий
довгоп′ят
пиявок
згодовує Літо
тому – Хто
на дні сидить:
день у день
долото
видовбує
третього човна
-
*
на крилах
човна –
перевізника
сніг:
все важче
носити воду
школярам
до лазні з
їхніми дівчатами
-
*
льодник в
колишньому
театрі
німого кіно:
кинь камінець
- 114 -
на воду з
горіховими разками
-
*
буквар на плечі
давньої Людини:
прийшов
сівач – і
погребачів –
тьма – за
ним…
-
*
та
синьої
горішини
світлина
край вікна
край Місяця
втопила
кров рівнин
співає глина
за колишнім
валом
-
*
кругізми всюди:
у потоках
слав і втом –
та в тому
зумислі – коли –
немає світу:
перегинає гілку
давній тромб –
мандрує вітер
з Осені до Літа
-
*
віщують
на Заході
крила землі
пікто-
- 115 -
граму:
амур готики
весельцем
росу побива
-
*
коли
ворохи зір
упадуть на
глину:
замерла
краснопірка
воду прошиває
зором –
нитка тягнеться
вільним
птахом
-
*
по колу днів
переходить
листок до
трубки миру
-
*
там були люде:
шемрає трава
ящіркою жовтобрюхом –
змієм на
три голови
мамонта слід
прописано
снігом: бивнею
небесною
-
*
Котигорошка слід –
монорейка на
Говерлу:
бляшанки –
залишки
Українського
Дерева
- 116 -
…на схилі віку
надумався
різьбити по
воді
-
*
рослини
пожирають
добу за добою
і Сонце
запізнюється
до брами Раю
сторожами
вимощено
Майдан
біля небесного
Храму
-
*
руків′я стерні
зблисне
Золотом
босоніж –
викошений
Птах –
піде за
річкою.
-
*
Вишня
виторгувана
за старий
Гріш
вродить на
дев′ятий день
повного
Місяця:
місце в залі
за велемовними
Сороками:
їхні очі су-
проводять
- 117 -
дзвоника мотив –
і то: тілько
Луками
-
*
Слова
Людини з
вулиці не
витримує
крейдина:
дошка Локка –
яка: ще камінь
за пазухою
Кожного
першокласника
-
*
рубаями
роблені
(ями)
століть:
Столітник
всихає
на водах
туземних:
ту землю
минає
День
-
*
без догляду
втрачене
Дерево
скаже:
присядьте.
розійдуться
кола –
камінцем
душа по-
біжить на
Той – берег
-
- 118 -
*
Земля під
пальцями
стає
Коником:
цвіркун за
піччу
налаштовує
ніч без
краплини
сну: при-
видівся скрипаль
з минулого
сторіччя
-
*
історія
Грінвіча –
в списах
аріїв –
оріїв
орачів:
на плечах
у кожного
по сонцю:
куди йдуть
вогні без
Обрію?
-
*
сторінка
згинається –
звивається
ящіркою
Дим
над гніздом
Сороки –
що - мовчить:
сніг іде – не –
дійшовши
Берега
-
*
- 119 -
колоди бовванів
давно про-
сотані медом:
за солодку мить
можна продати –
все – і купити
в пустельному
місті чернег:
через моря та гори
тягнеться
дух рівнин –
наших осель –
які пахнуть
трохом – порохом
втраченого
Слова
-
*
по давніх
борознах
черви пере-
ганяють кров –
череду
мерехтливих
Світів –
витончених
слідів різьбяра:
на ринку
в Цареграді
затримався
Творець на
три життя Одіссея
-
*
веснянки
в глечику
сховані:
подоба Світу
в яйці та
риштованні
наглядач за
комахами
посмикує батіжок
на два Ока
- 120 -
-
*
катрен в темних
полях
ката трем.
чи при-
видівся вихід
на люди з
раною на – весь –
берег моря.
-
*
ласкірка обмальована
крейдиною глухаря:
Раховом –
куди не кинь –
різьблення звисає
з дерев:
по дереву – тінь
-
*
посипана сіллю
дорога по березі –
і сліду – Твого –
вже нема
одійшли води
за водоміркою:
наш бідний
Стіл
прогнувся під
вагою всевідного
Ока
-
*
дві сосни та гурт
лірників:
віки на релі
товстим шаром
Золота…
- 121 -
то – Лота сини.
а хіба не
змієголовки за
Вітром?
-
*
календи в сутінках
лік часу продають –
ті ж гроші –
що і вчора
-
*
сьогодні
про-
кидається вода:
потоки
жовтих снів
під берегом
гудуть
-
*
лоскіт з ложки
меду
на окужаний дим
човна:
далі струмка
не ходи –
дитино –
на линві Роду
-
*
минає рік –
та не приходе
мудрість в
прокидах
грози
-
*
лице
листівки
змите
ручаями
-
- 122 -
*
летіння бджіл
пере-
тинає дно
-
*
зворушена гілка
мурашника
пальцями
висотаних
бовванів:
ні вибита
шибка неба –
ні сяйво
Місяця
не вкоротять
шлях до вершин
-
*
Великодні
наїдки
бабця в шухляду –
подалі сховала:
не дай Боже
комісара з очима
Окуня
-
*
полотно
вдома ткане
котре століття
принаджує
докторантів:
від антів
тягнеться нитка
замовлених Слів
-
*
руками діл
обкосив
- 123 -
косий дощ
а сліпий дощ
змалював
сліди косаря
через річку
Гора
-
*
гарний мед
Твій –
матінко
Бджола
та гіркі вуста
п′ють. і –
в гіркий час
-
*
клин за
клином
калатало
простір
калатало
котила з
Веселої гори
пісня гончаря
-
ні згоріли
ні плинули
колоди
трухляві:
та живуть
в нутрощах
світляки –
показують
злодію
Яму
-
*
вродили вишні –
і шпаки за-
летіли з Магрибу:
за шпаківнею
- 124 -
на крилі –
як равлики
-
*
З Канади в село
прийшов лист –
ціпок соляний
видзвонював
оду радости
по дахах
-
*
розбіглися комахи –
кожний за своїм
Серпом
пострибав коник
за срібними путами
-
*
Людина
збере манатки:
мантачку і
дерево під голову
їсти й пити –
виходити на сцену –
серед подібних
і голих –
як розбирати сміття
серед золота
-
*
ворота роз-
христані в
Степ
папаха Нестора –
може – і при-
пливе на свято
повітроплавання –
як – випадуть
давні гроші з
Повітки:
- 125 -
повіки повік за віче
впадуть
-
*
Роки
перележали в кошику
знань:
шмат сала
потопельнику
вирнув з
житньою соломиною в
боці
-
*
корона імперії
ще пахне димом
в музейних стінах:
навіть – коли –
замре останній
вітер на палі
-
*
хвіст вечора
на східцях дому
прийшлого сонця:
відро риби
висипане за комір
дощу
-
*
колом зелених
пагілок
блукає крейдина:
де низ –
а де верша
в милостині
поля?
повільний сніг
приховує час
-
*
- 126 -
плече дощу
з павутинами
Заходу:
заходить Риба
за кущ калини
в кошику
сліз
-
*
спалений вірш
випадково
злетів на
Везувій:
везу колос вій
розбитим шляхом –
садном
ображеного Життя
-
*
криві свічада –
щоб – множити
подібних собі
-
*
липа не
шелестить –
пропивають чай
перемліла волость
входить у землю
та валка скитів –
не взявши тебе
з пером бусла-
зимівника
-
*
корені вербової
довбанки
захопити хочуть
ластівки сміх:
молошні ріки
крізь пальці
- 127 -
течуть до моря
без дна
-
*
глід порубаний-
посічений:
тінь Вія
нагадував
Пану з Великого Лугу:
а їх ставало ще більше –
Дерев за стовпами
-
*
вилік боргів
зозуля в сумці
несе…
несе – несе курка
яйця – і не
доносить Народ
до гнізда
-
*
Замертво впав
на ворох Волі –
чи не дармове
збіжжя лукавих
зборищ:
де Збараж – а
де Чигирин –
чайка чорного
дерева товщами
білих кісток
інкрустована:
то кругові кільця
в плетиво заходу
мають хурдель
-
*
коридори
прийдешнього –
Дикого Поля
Втретє:
ятаганом
- 128 -
зітнутий вус –
грамота з
булавою –
зимівник –
пристань
вкриті рівненько
іржею –
холодними
пальцями ювеліра
-
*
пам′ятника
по стежці –
Тебе –
привітала пташка
Вечерею:
без таємниць –
з посмішкою
на крилі
-
*
стерня крізь
білу стелю
дістає свічки
образи пере-
глядаються через
три картоплини –
що – так парують
на столі
-
*
позначена Богом
Вишня
вродила ліхтарик:
світло схопило
погук глибин –
і не стало волі
бузинового чорнила в
крапці часу
-
*
голоперий ліс
Шуми підійняв
- 129 -
об землю:
замело молитви
суржиковим
квітом –
мотиль став
на прю з
народження:
день у день
жили на арфі
тягнуть на дно
-
*
«ми побачимо
кінець світу?» -
запитав з ряси
літопису знак
зупинки:
потішив душі померлих
в радості –
пом′янутих в дні
календаря на
останній сторінці
-
*
«ходімо на
стігло»:
на Деркулі
є таке місце –
де вистигає
молоко у
коров′ячому вим′ї
як ото: вино у
міхах –
кров у жилах
і кров на стіні
-
*
Всі –
живемо на
костях пращурів.
і – всі –
вийшли з їхніх
могил
-
- 130 -
*
ліки за ліками –
лютий лине
оминаючи ціхи
цехінів:
під плащем
цеховика
ще не про-
кинеться щем
за степами
Ніщот
-
*
при березі
при березі
човен горів
до Потопа:
білі-білі
сорочки
з Осені
попливли
-
*
повернути
згарище
руслом
любові та
зиску:
кувала зозуля –
падав на
голову сніг
-
*
сторінки історії
Нелюбові
розвішані на
деревах –
чорних в зеленому
-
*
- 131 -
порожні верші
викине
Вечір з
кишені
-
*
вирне душа
в само-
браних
човниках з
арихметики:
ах – метики
метикові та
мічені:
чи не буде
кінця
пасовищам
-
*
немов за-
ціпило:
світ
тягнеться
за рогом
Місяця:
а місто
спить і
волос
сиплеться
-
*
на шляху комах:
ластівка
голічерва –
звичайно
ж
мертва:
бубон вужа
про-
світлений
під колесами
шелестить
-
*
- 132 -
живемо з
Надією на
Бога.
а він ламає
собі голову –
як –
змінити
ім′я Вірі
-
*
все Велике
лякає
звичайну
людину:
і – коли –
переляк минає –
править Світом
дрібне…
- 133 -
ВОДА ПО ЧЕТВЕР
- 134 -
*
люстрації притишені
вогнем – небесний
агнець гонами і
гнотом: домахою
сни Дому одмахнем –
поріг перенеси до
себе – готе. гротески
в гротах – гротекст
на крилі – не
кристалічні випари
любові. проникливі
прострації у Львові –
де навіть тіні –
наші королі.
*
колони трапезних
містичних на містку –
барвінок перевитий
омелою. не річкою –
та ниткою малою
спастичний мозок
грається в кутку.
на схилі вод
встидається межа –
можливе скло
засіяне по вінця:
сміються різнокольори
з червінця і мед
дає четверте ведмежа
*
Ігореві Римаруку
Поетом Ігорем утори
Земля посутня огорта
перепочилі коридори
в норі почує доброта
і дебрі неполиті полем
ламкі вітри до лемка
йдуть. утричі зігнута
тополе – кого – там
лицарі ведуть.
у темних шатах –
перевиті промінням
Місяця і тлі:
небесні сльози –
цукровиті під зорями
і на столі
- 135 -
*
маніфестація до стаєнь –
де «інь» і «чень» через
горби. де ще зола така
стара є – і ще наповнює
торби. та риб знамення
переоре орієнтальні
вечори – століття тому
«грає море» під шелест
снігу і черви.
*
вже сніг: солодкі
пластівці. на
вікнах хащі
несходимі. зелено-
гай сховався в римі –
і ластівки – й святі
отці. От саме ці:
стражда їх гнана
неперевершених
суєт: фірман
апостола й кагана –
де – «многая» співають
«лєт» - спивають –
там же – краплі
поту і тупіт
трупоту весни.
пропустять ще одну
піхоту а потім –
тільки світла сни
*
токи залізної худоби –
пастух триглавий
воду пий. а той – про-
зорий – мідний хобот
і наш – золотоверхий
Кий до чорноробів
не доходять в траві
злягаючи сухій –
до пароплавів липнуть
оди ґвалтуючи за упокій
порожню ниву –
шлях на гвалкіт:
зерно в зернині
опада. хто випаде з
тугої валки в ім′я
безмежного труда
хто за правицю стягне
- 136 -
шати біліші за
небесний став.
біліють чорні –
різні – хати з твого
повільного листа
*
нерівно видихнутий
вітер свічу втопив
у небесах – звів
сотні душ старого
світу без преференцій
та ознак. Гознак
горить на безгрошів′ї –
Гонзак до когута
рече – коли – на острові
не стрів я вогню
загострене плече.
невірний і душі і тілу –
нерівний в катетах –
тинах тримав не
хмару одлетілу – а
тільки сон-невиринах
*
лукаві висотані
луки – хітин по-
хитує вгорі: щось
мерзнуть вітрякові
руки – і в агорі – і
на корі. крик птаха:
рисами він коршун –
корисної краси
криштоп: роса – на
Відень і на Моршин -
на криці парашутних
строп: троп осені
синіє в сницях –
в потрійних випарах
синиць: лускаті риби
хочуть сниться –
кошториси – що – впали
ниць… на ціль лукаві
фармазони – столітній
«Фрам» на розі пнів:
лист Фрімантла і
скрип озону – забута
пристань наших днів
*
іматри водоспад –
- 137 -
межислів – можливі
солоди слідів. маржі
вівтар до себе
виплів: завислий
Місяць збоку дів.
за вірчі грамоти –
недовір – рівнина
дня по ручаю:
неділі зрізаний
«лендровер»: навчаю
чаплю нічию нести
у дзьобику покору –
іти крізь попіл по
кору: один свічкар
по коридору згадав
причалену куру
*
на Ленкорані – чи
кора в Корані:
дерева тем і тьми
і ламкоти. води
в Аралі не побачиш –
в крані: до лам
повзуть замріяні
кроти. Любити час –
на крилах півсієсти:
кремації закритий
очерет: через майдан
блиск зірки перевести
в дзвінкому вечорі
туману і верет
*
колоди пірнули у
хвилю хвали –
халат вечорової
рамці: кого
заховали у м′якість
хали халвою
засипані бранці…
до ранку стояти
зубцями кури –
зорю чатувати
голіруч: з південного
суму – панічної
гри підняти за-
голену ліру: Утрілло
пекельна хода
холодку – де кава
- 138 -
творби самотою.
подовжено стежку
як Місяць хитку
когортою сміху
і – мстою
*
криві потоки писанки –
морфеми – Морфей
миршавий на зорі
громів: в моря – хвости
і котурнальні лемми
де окужаний човен
продимів: замів сліди
замок вустами тіні
із потойбіч – і цих
боків озер: густий
потік приглянутої
ріні в околицях і
скрипалів і пер
Просперо лагідний –
гінкої брості хуга –
не фуги богородної
мети: на палі сонця
вибита наруга: де
краще вмерти – а де
ліпше йти
*
клин за клином кламає
суниця – насинь поле
вилягло свинця. день і
ніч згоряє біла глиця
на плечі скитянського
гінця: в норах сховок
викладений м′яко –
маяки засліплені в
кушпил. на воді по-
тріскують каяки –
флюгера підламується
шпиль: гріх шпиталя
тало і вагомо в
пасинках зариблених
лісів – на вагоні
позначкою грому
білий янгол на дощі
висів
*
на острові тузла –
туземець і піт:
- 139 -
під колесом – тьма
літописна. шугає
снігами до човна
вампіт – рука до
керити зависла.
корито з курою –
стріла до стріли –
клини золотого
сувою: до гілки
оливи зашиті
брели морською –
чужою – травою
*
шкандаль: сандалі скинь
і скандій – і сам не
далі йди вершин
незапримічений в
джаз-банді вогонь до
ранку ворушив
Волощини і син – і
опій – омитий
страстями гінця:
пливе листок по всій
Європі до лавринового
вінця: оця слоновотиха
башта заверне Оріон
в баштан: переведіть
стрілу і зважте: пітьму
залишив сіроштан…
на тому боці ліпші луки –
на тім гіллі мудріша
тля – і лопіт клопоту
на руки вогні дарують
звідтіля
*
ще проліски у вічках
каннібала масних
колін крейдяної
пори – конічна сірка
терра андіпала човнами
ночі колом догори
дорадче літо – зліт
на посиденьки:
по синіх пнях
крокують явори –
де сяде дятел в
- 140 -
жмені дисидента
і східцями дістанеться
гори: о річ речей
приб′є по хвилі
Місяць – повиті сіті
у ранкову вість –
півторакрил несе
повз вулик злість –
підстукують бруківкою
підбори
*
до звичного сну
забивається люк –
люфтганза і фанза
з орбіти: старої
ікони спаде мамалюк
на землю косою робити
британіка світла
втрачає розлив –
ріку до суми самотою:
розсіяний вітер
розламаних слив
п′янких голосів
домострою: рої за
роями: комах до
комах: від кону
до кону їх успіх:
порожні ножі в
паперових димах
в Деражні почули
і Хусті
*
лактоза промете лоток –
вітряк посічений – і
тісто: на Фаберже
рясний роток – сучок
якому треба сісти:
всідається потрібна ніч –
потрійні кола бережини:
з твоїх – піском омитих –
ніг – лякають пазухи
ожини: ожив колгосп –
і мох – і глас: а сиві
кості потолочі: який
довершений метлахс
на Птолемея вийде очі…
зелений вірш до Шрі-Ланки –
- 141 -
паланки вихоплені з
рота: позвуть шибками
колонки – тонка і
втрачена робота
*
плетений віхоть
на стінах пролаз:
полоз – і санний
і дикий. вітер –
твого – полохкого
крила втратою
голосу світе:
біла світилка
той біль стереже
на кістяках від
Фернана Леже –
колос когорти
ловіте: молох
продажно спиває
папір - пір′я до
пір′я холодне:
чорна комаха
приталених лір
знову відвідала
Лондон
*
донині прісна
пектораль – то
птеродактиля
особа: горить
сосна – пливе
Грааль з камінного
числа і лоба
світ лобстера
дихне у сіть:
посміти посвіти
судини: світлини
голі принесіть
жерстяним ви-
колом сардини
сопілка нинішня
в степу постукує
похилі гони:
переступ висота
ропу і кров
укриє махаони
- 142 -
змахнув росу в
долині днів:
вчорашній час
долине тихо:
срібниться не-
поладне лихо –
коли – ми з
Місяцем одні
*
торопленні гінці
крутояру – верти-
хвости космічної
тлі: соломини пра-
давньої тари – тінь
у жмені на ріг Сомалі
та ріжок над човном
поруділим: труд ви-
тягує жили з могил:
день пішов на погибель
і «діло» - виріс білий
спориш і бугил. терен
сокола висипав зорі
на дощі – на вологі
роди: хто збере мідяки
і лав сторі за стежками
нової орди
*
Сковороди крізь північ
стежка: стожари –
стожари в золі.
шрам осені – чужа
мережка – і виру
перші мозолі: мороз –
постукує шибчина
на чин і жаб′яче
перо – з руки води
росте шипшина
і не засмічує пором
пора: клумак не
срібло-злото – а
камінці мулькі з
вершин: моє до-
вершене болото на
небі голих горошин
*
чужих могил зелені
кола: колючий сік
- 143 -
легких дерев –
осінній – вилюдний
Микола у тайстри
голоси збере: ось
голос випитого зору –
там голос змулених
глісад – ттам оттоманки
непокору не перележе
палісад: запаска палі
на полуді – зелений
полудень до жнив:
в тумані – павутинні –
блуді – сухої страсті
і мошни: в черкасах
братні переломи –
хребти немирних
позолот: степами – дим
і елерони – кисневий
голод і азот
*
серпнева річка у
пеналі збурень –
республіка читає
полюси: зимовий
сніг немов липневий
дурень на листопад
примів сміття
краси. сніг смако-
витий тане і леліє –
душа-невиливайка
гроном зла: в очеретах
човнів та Соломії –
повище сліз до
бідного села.
*
Волощини вітер
гуляє крізь міт –
в обмотках – за-
пасках і сарі:
в дверях потойбічних
лежить зореліт
з нечистими й
чистими в парі.
коли прогуляє
Париж мідяки
і золото заходу
й світу – на
бронзові вікна
уляжуть рядки –
- 144 -
для кого? – сліди
заповіту… О вирини
слави – золою злетять –
бджолою упнуться
по тілу: бездомний
герой – забезпечений
тать служитимуть
спільному ділу.
*
сірчана січка
скрапує на пліт –
шурхоче тлум
толокою потали:
лист до листка
запаленого літ –
нас – дикі звірі
впасти не питали
та спали ми в
одежах лісових –
луската лінь
зігрілася в потоці:
які події – і які
жалі не зачепились
в крейдяному оці
оці утори – і оці столи
зганяє вітер на
загати муки. на
пам′яті – урочища
смоли – забиті вікна
на осінні луки
*
калина з порогу
пророку: мовчи.
трипілля посипане
сіллю – гатили
клинок ухопив
половчин – по-
точеним морем
та міллю…
любисток поринув
у купіль вершин –
вершителько білого
дому: і верша – і голос
порожніх ожин –
без афин сидіння
Содому: содіяний
модус модрин та
секвой – і кволий
- 145 -
косеканс на мапі:
як всипаний зорями
пасічник Ной ішов –
і доходив сатрапій
*
не нашого бога вірган
у пісках: у Пісках –
баштан і Тичина.
лушпиння летить –
опівнічна луска.
і тіло й душа одпочине.
не нашого колоса
колесо мрій – за-
плутане в сни
батогами: в порожній
на люди добі та
порі: трикутник
стримить на Багами
спочила душа –
розітерті тіла –
зелене крило
анімацій: тіль
постріл один і не
сприйме рілля
плечима опертих
Акацій
*
закохана риба в
рибальські гаки –
в сокиру і дим
Потомаку: на
білому дереві –
сірі галки – по-
топтане марево
маку. осіннє
полюддя – удавка
дуди – додихує
тиснява лоху:
порушена лава
гінкої руди
сідає в джерела
потроху: до моху
вимахує день-
топірець – пірець
кістяка нелетючий:
і прямо навтілусу
в око пірець – і
промінь помолу
- 146 -
колючий.
*
морошка висмоктана
пругом – на пужалні
роси ряса: іде зима
за чорним плугом
і рукавами потряса
не відбулася
пісня серпня і не
потрапила вода
в останню рану –
в що – нестерпно
не витіка її хода…
а за городом морок
тане – письмо
ліниво так сповза:
горять у грубці
білі сани і б′є
світлинами лоза
*
повільні ярма – рами
до соломи – ятвяги
в хащах – хворобливі
пні. перейдуть в
тілеса пружкі
колони – а солодощі
випадуть мені
все випаде – та скло
неперехоже: на
ковзанці літа
без парасоль.
блискучий перстень
обігріти зможе
родину гарбузову
без красоль. тепло
спаде – невільні
ярма в обрій
упнуться – аж
засмутяться кліщі.
які ми дуже правильні
і добрі – корисні – як –
калинові кущі
*
весільний сніг
на плюмажі золи –
- 147 -
до проліска до-
шемрати череслом:
та котики пухнасті –
мозолі – та крига
з ока врубаного
скресла. соколики –
до Сколе піхтура –
небесні хутра в
хуторах доземно –
похитує твердиня
як тура – і вся
любов до поїзда
даремна: триреми
недогледіли тріски –
тривоги брязкуни
по білих нивах:
смачного дим ви-
збирує огнива –
низький тріас
оспівує піски…
*
канва керманича
накриє – короткі
стегна ручаїв:
таке свічадо одно-
криле над стріхою
жалких роїв:
порине порохом
хмарина – корито
за вітрилом – теж -
коли трипільська
окарина від можа –
до граничних меж
і птах – посіяний
весною - проб′ється
до осінніх Герр –
і линва Вести
ляже Ною на сивий
від потопу нерв…
нерівну стежку до
вершини ворушить
полоз золотий…
і срібний вишкіл
горошини за лісом –
де – гудуть плоти
священна квітка
говірлива – святкова
стрічка на вогні:
- 148 -
і крихта виродження
гріла – як вигин
скелі в самані
*
кружні роки Кара-
Богазу – кути роз-
сипані навпіл:
на віск соляної
образи – не-
потрапляння
тем і шкіл
шкільні цукерки –
цоко тіні: розтане
тупіт волосінь:
глибокий голос
робертіні на
царство Тан і
бідність Цінь
ціна розхитує
дерева – шукає
дримба дим
часів: і наша
цвіль некоренева
яку ніхто не
розповів… вівчар:
кружні роки коралу –
анатомічна близна
дня: з того без-
водного Аралу
вітряк птахів
не проганя
*
крихкого плетива
карниз – на криївці
дух не узлісся –
грому: в календарі –
яке число! – огриз
впадає в око
човнику старому
муркоче очерет
через лиман: на
милих вікнах
віск веселок – сутінь:
весло і слід корогви
поламав іржавий
квіт акації та рути.
- 149 -
росте полова – стрижена
трава триває далі
нашого узбіччя –
коли – струна пів-
поля одрива над
козубом маленького
сторіччя
*
гарною справою
сміх одиниць
поважа – не диво-
вижа – що – човен
пісок забира: поза
деревами іній з
чужого ножа:
бідного вересня –
на павутинах –
мира… омрета
опера – пера за-
свічених чар:
чистого вересня
синя печатка
в дуплі: гріє за
ґратами білі
підошви мочар:
воду розлий – і
піди без хороброго
сну по столі
*
льокаї луків і
перлуску – плескаті
човники чумиз:
узвіз вогню та
кровопуску за-
в′язують на горлі
хмиз: зима змахне
вози по кризі
критичним ободом
кружби: горобчик
мерзне на карнизі –
чи впали очі в
жолоби: мертвенні
ринви позолоти –
ще тліє за версалем
пліт – пороги риб
несуть сколоти
на чисте марево
боліт: бо – літ і
літ упало в прірву:
і Лют – і Цур – і
- 150 -
Поривай… шишак
зорі пірнув крізь
Бірму – як за
лататтями трамвай
*
картина д′Ампеццо –
опецьок доби – до
берега тінь барабана:
на дні переписані
вдень короби – по-
сипані зіллям – грибами…
по гроб по Господній
не вийде роса: яка
Росавиця тече під
каміння: коли не
папером черва
вируша – не потяг
вгорі – розуміння:
по дереву бити
рукою свічад –
старим цвіркунам
намовляти потоки:
картина дописана –
висохли соки. цей вірш –
і поклажа – і крам.
*
волошки вшиті –
перевесла слини –
головані у кошику
кишма: недавній
місяць в гори за-
просили: кишмиш
гори і видолу
шурма. і висоху
не тур посоловілий –
вервечка за
посольством моровим:
б′є пужално по дереву
до Сміли: за колесом
у півниках рови…
розбитий вітер –
торохкий метелик.
гуде по луках припот
на біді: у захід сонця
влипни – менестреле –
і – може – підеш легко
по воді
- 151 -
*
крихти волошки на
мостах – мста пере-
ходе сніг не чвалом:
від голови і до хвоста
судома світу стане
валом: у сутінки
сповзе гора – грим
рокоту пірне до-
долу: віск безжалю –
пірамідолу по
звалищу волів пера…
прикоренева волосінь –
безмежжя осені
у проваль: біг за вагоном
містом Ковель без
потрясінь:
де Айлосянке – там
Лу Сінь. де Ярошенко –
Світло тьмою:
листок зелений
голостою безводним
колосом присів
*
тривоги нашої
потоки потопчуть
очерет і брід:
і човен чвари
руки в боки узяв
до кованих воріт:
прибитий щит –
забиті люди –
дзвіночки жерстяних
цикад всім тілом
на квітучі плюти
і подумки – на
Цареград
*
розлитий вересень по
квітах – по горщиках
упротяг дня. кушпильним
стелеться повітом
холодна розумом
рідня. минає вікна
потемніло – мете
хламида по ріці:
- 152 -
чужий тотем цуприть
манілов – в повітрі
тануть манівці.
мов ці намулені
наяди – човни за-
милені піском: на
ланцюгах горять
наряди – ще – металевим
голоском. всі при-
хистки – поскоки –
дзиґи – небесні дзиґлики
вершин поскільки
зрить магнітне
око син степу в
місті ворушив
*
твоє тіло має іншу
душу – і дощі – і солод
горовий: дерев′яна
пташка плине з бушу
гордою поставою трави
привид трибушистий
на галяві – голови
свічад – як – потрясінь:
пам′ятаєш поїзд на
Сваляві: він повіз
лукаву волосінь.
камінь на сильце –
сильце на очі: на руїнах
фауни є хлор: що там
сніг чавунним сном
цокоче – і сокоче німо
Двоколор
*
стриножений батіг
та мальви – цифирь
арабська в стремені:
в рукав Ахтуби піде
Кальвін – і струмінь
випаде мені. і здобич
з іменем ласкірка
у трубах Трубежа
змовчить: гарячий
Захід – біла сірка –
Сірко мав вишкіл
на плечі: в заплавах –
човен на всі боки та
- 153 -
рід змошілий до ноги –
і всі невигадані строки
і голос Лугу дорогий…
*
зустрічний вітер
ворожби – невороття
в сипкі ворота –
коли ворожий ружі
брик доносив колива
до рота: в жарких
безводдях кулунди
і на такирах пере-
хожих: кленові
залишки луни
на списах річки
і сторожі: ожитній
спалах порошвин
вишукує кущі свободи
і світ поділений
на шви – на острови –
піски – та броди
*
голити списаний
тартар – торбини
висівати виром:
тариф на голос і
нектар – поводиря
пускати з миром:
і миро виливати
в гріх – до гирла
залаштунків цвілі:
небесний огул
сиріт-стріх – двори
осінньо посивілі.
так омирає шлях
навспак – колеса
угрузають хресно
і недовершений
ковпак за павутиною
чересла… о – славної
гонитви спіх і
піхтура крізь мощі
брата – свистить
вогонь в ковальський
міх – в холодну
кузню не вмирати
- 154 -
*
розсипаний сніг у
державних степах –
спивається солод
вівторка: розхитані
птиці сидять на
стовпах – їх вітер
обрав і приборкав
боркали за ланцями
йдуть – та ідуть
і дудка стримить
за плечима: холодна
стежина в чужому
саду – і глечик з
водою – і схима.
вогні схематичні
зачинять вікно –
чересла впадуть на
каміння: ще в
конкурсі першим не
буде Махно з мого –
і твого – покоління
*
які то вередливі груші
посеред сосон та
модрин: Змій-вогнедих
сповзе по суші – а
з ним китайський
мандарин: повічні
мандри Марко Поло –
як постук палиці у
двір – Молошний Шлях
за пересолом – в печері
вирубаний звір:
на яворах його худоба –
і без крила і без
бджоли – та вогнища
димка хвороба: а ми
вгрузали і жили по
вікна у задухлих
водах по сірих снами
таборах – пустивши в
світ сліпого Рода – що –
просо місяшне збира…
*
канцона кантора –
Хотин: за тином –
Хо: хотів би – Оха.
- 155 -
і тільки затінь та
сатин царя за-
бутого Гороха. Го-
Рахта з вівцями за
Гарц гарцює на зорі
червневій: виходить
на поверхню кварц
і чарівник сидить
на меві: то – килим –
списаний літак і
ясенова піктограма:
не срібна – так лозова
рама – хисткого
столяра верстак…
така невикапана
ціль – і лиць роз-
ведена солома:
копати на кордоні
сіль – а не з копалень
Соломона
*
на черзі – зір: зоріти
та згоряти: чужий
борятин – і боярин
свій. ще прийдуть –
по-зимовому – буряти
і зрине слід без-
глуздий по росі:
зимою слід. росою
як осою. як осокою –
близна терпуга:
сповзе океанічною
косою громадська
потеруха – та Урга.
змерці та айни – ви-
сріблені свічі: метелики
одвічної сівби: під-
ходить черга здать
рахунки січі. і все
на часі – бо – гудуть
стовпи: випилюють
з фанери зірку ночі –
хоч поночі – хоч шкіра
не лущить. ні день –
ні ранок кості не
заскочить – як – опалимі
опадуть кущі
- 156 -
*
колись з осок поверне
соя: я ос на острові
не стрів. стороння
верша з дошки Ноя
і захід дуже постарів
верстати врізані
дзвінками: Зима.
і прадіди живі.
в колисці ще – а
не з вінками –
блискучі дні – і ножові.
ожини синь – сини в
покосах: ідуть до
празника Песах:
посипана весталка
боса – защібка в
чорних поясах.
колись околисями скиби:
на Баскучай не-
струнна дрож:
сніг дихає рванцями
риби – і прапор
спалює Сурож: чи –
Сурож? за рукою –
грудень – і за грудьми
твоїми – мра… коли
коса траву заблуде
під першим солом комара
*
прибита посухою
каліч – конічні
часи на поріг:
коралі блукають
в хоралі – в осінньо-
зимовій порі
порічки за річкою
Горкол – де – гриви
пливуть без води:
вербове коріння
приборкав – зелений
кушир бороди:
за прадіда – він –
мені буде слова
замовляти на прю:
та вогник при-
- 157 -
каяний блуде –
і всім обіцяє зорю
*
кремінні рушниці –
і шепіт – і шельпіт
каміння – води: і
око Вселенське на
щепі – і холод
всесвітній вродив:
до витоку висихла
галич: на голому
тім′ї карбас. монголи
за димом і галли –
наш вилитий образ
образ… світ осені –
тиха заплава – свіча
за свічею з купин:
під мороком – вітер
і слава. і ти їх не
взяв – а купив
*
наша трава непокрита –
висохлі прірви
цикад – в іскру за-
кинута скирта –
в тінь веселкових
аркад… дні опівнічні
як зблиски – сутінь
затемнень та свят:
здалеку віхола –
зблизька – палиця
збита своя: збитий
гостинець і кружінь –
фосфор – навік – костяний:
і за окрасою ружі –
і за розвалом стіни
*
бажання слави – більші
мрій і марень: марноти
світу вирубані вспак.
в кутку толоки Сату-Байя-
Маре – і ворухкий – і не-
тривкий ковпак.
капкан подій – діра
чорнопрестольна –
посипані на листя
стільники – чорно-
- 158 -
горійська бадилина сольна –
о – стільки правлять
балом фарбники…
мольфар без олівця –
нехарактерник – терни
прогорне золота вівця:
пішов – і не повернеться
Коперник – неконтактер
суворого Вітця
*
городнє опудало
спить на межі –
межиочі стріли
та оси: засипаний
ліс інтернет-мережі –
де - пір′я безкрилого
стоси. стократ обійти
поворотні круги
стежками сядристими
боєнь: підняти – і
знищити всі корогви:
ти – равлик в чужім
однострої… троїсті музики
збирають маржу –
моруге гілля визирає
один віддарунок в собі
стережу: замислений
коник за раєм… і
сотні імен обривають
поділ – і в ґудзиках
небо рясніє: куди ж
ти між квітами
Слово подів – а решето
віє і сіє…
*
грубка горить. і
обруч переходить за
ніч. там не буває
ні пекла ні криги
ні рути. мертво
повчання народить
вогонь на зоні –
дим замашний і
поріг на чолі пере-
гнутий.
спішиться кушпіл –
над прірвою зійде
поруш: білі сніги –
- 159 -
по яких – не співають
та ходять. Двоє:
Марчук – і такий
несьогоднішній –
Труш: чиста палітра
осіннього сну на
Городі
*
канчук сліпого
край держави –
держално жолнєжа
впритул: з Деражні
Місяць моложавий –
якого – не дістав
Катулл: котилась
нитка близько тіла –
колеса блискотіли
в такт: так біля
ночі пісня сіла на
перероблений верстак:
а там: перо і труйні
леза – та зле вечір′я
в порохні: дрібним
піском пробила
«деза» дієзу звершень
і брехні: на пні
на мохові охайно
дістати стелі та
нужди: канчук
злітає одностайно
і крила стогнуть –
«ну – пожди…»
*
настінна гравітація
сітями – без тями
тісто випада в човни:
сотає кров та заливає
ями на покуті – де –
тане чарівник
зелений віник осами
залипне – понині
пил – аз – тягне з
потойбіч: в останню
спеку в січні а не
липні по берегу не-
займаних сторіч.
плеската горлиця
- 160 -
на горщику замріє:
мерці підійдуть в
непочутий дзвін:
умовкни в білих
травах – говорію –
дозволь пройти крізь
тихий Наваїн
*
вестибулярію – біль яру
марка і дощова стезя
несе ґерлиґу та флояру
на терезах – які – не
взяв за невеселу
поторочу – віху весільну
та грімку: в степу
барвінкам сніг морочу –
плекаю сонце в гамаку.
у гамівних сорочках
каро два кольори пере-
плелись – зелені іскри
за ікаром впадуть – а
води тільки «плись-ь»…
зігнеться тіло – одзоріє
рінь візьме пергаментний
зник: іти і йти – і йти –
мандріє – і сповідатися
«за тих»
*
жодної колядки: німо –
тупо тупотять старці
услід зорі: ланці за
дубовим зійдуть струпом –
душі нелетючі та старі.
гонять в спину – ви-
гинають простір
просторіки катедральних
днів: похилився світ
і випав жостір
ситом невербальних
холодів. древні била
вибивають килим –
килиїмські виплоди
шляхів: білі води
чорні трави вкрили –
бетлеємський прикорень
і хлів… любо так по-
сипано зірками – до
- 161 -
хреста не витягнеться
ріг: тільки сліпо срібло
за руками в ті часи –
як – Місяць в човен ліг
*
та легниці влежалася
роса термічними
посипана полями:
єдина стежка в
грудень пророста
під барабанну
тиш чужої плями:
сімнадцята сторінка
та полин: при-
ватних віршів
втрачена худоба:
невирішений сором
тополин – і хухкання
промовистого здоба
молитва промовляє
до стерна: тернові
крильця невагомих
бачень: неколоскові
витоки зерна – і
сніг не виправдовує –
а плаче
*
і сніг пішов без
пішаниці – безодня
будика бридка:
пошани втоптана
криниця – і лід –
як завше – в край
рядка: зелені рядна
сплять за північ –
на чорне впало
волосне: хвилини
заколоту дивні:
рибина з волоком
засне: Снигільди
витруєне ложе –
легкі шляхи
гірських вершин:
перепусти політ –
стороже – летіння
мирних горошин
зоря встає – лягає
хвища – і тінь
- 162 -
норою вигиба:
аж янгол втраченого
вища – якраз на
пагорб від гриба
*
в час колісниць –
колесування тіла:
за Місяцем – брат
зітканий з ножів:
холодна грудка
пташки пролетіла:
кров непотрібну на
зорі нажив: вважай –
що – літо тягнеться
наосліп – плескаті
тарілки серед
човнів – і тільки
чин – немовби –
чистий дослід в
піснях невтішних
дико червонів
*
розтріпані колоди
серед лісу – прошитий
Пан стежками до
води: він тягнеться
і вітер одалісу піскам
потоку взяв – і догодив
ще Див не там – у прірві
сміттярами не добуває
золото низин: камінний
міт з терактами без
драми вибілює кущі
вчорашніх зим…
дровітня випадає на
дорогу – непотріб лісу
і невільних дум: не
випасаєш в хижі
засторогу – а випускаєш
за птахами струм…
струмок біжить: його
вчорашні тіні
захитують той Царе-
град в щитах: і
виникають: звір
на хворостині –
він вищий за
- 163 -
ристалище та страх
*
корона імперії –
Кранах: на білі
халяви – мости.
а ще з гамівного
катрана ні тінь
ні вогонь не змести.
наступна печатка
і почет втрачають
багно біговин: і
пані Історія хоче
забути героїв провин
*
сієста світунів: він
сіє сто печалей –
деревне світло
випадає в грім:
тоді достигне та впаде
квічало на вигорі –
в захованій горі.
Горахта скіпетри у
віники пов′яже –
шубовсне і луною
одмахне. ставай на
славу вип′яний варяже –
трава поляже – як –
один дихне… гонори
у посипаних пісками:
на сонці кістяки не
виграють: затягне
світ чужими босаками:
то погорільці зраджені
в Раю
*
човни зотліли без ріки –
той плин – ні борошно
не випуска – ні стужу:
і липовий – і журавлевий
клин у тріску пере-
брів таку байдужу
зарослі плеса ряскою
без руж – кушир вже
непролазний і
приватний: пішли
на інший край і Бог і
- 164 -
Буж – схід Місяця
пустий та неоплатний
неологізми: зібрані
човни чи виникають
в сумах подорожніх:
а все мовчать вуста
стромкі й неложні
на витоках гори й черевини
*
порох присипає
рану крику –
скракелюри
крихітні вночі:
сон-траву і
молоду старику
в себе забирають
калачі: чалапкоче
решето водою –
вада зору: човника
нема. шельпіт
на весіллі з молодою
листя біля вирію
Трима
*
рубці чи зрубані
рокити – кори то
з дна пісків і
хвиль: в холодних
віршах сибарити.
під ланцюгами
жовтий бриль
збере кремінна
загорожа голодні
крем′яхи поклаж –
і вся вода – на всю
не схожа – що не
роса а що колаж.
порубані на друзки
стріхи: хори… в
горі той тане спів.
і на землі останні
ріки – їм руки
березень заплів
*
лукаві і невтішні
піші: біблейських
- 165 -
куряв піхтура.
жовтаві кості хилять
в ніші: в собі по-
хитується мра
Микола і Олег за пивом
за Лавру сходять
навпростець: яке-то
безіменне диво:
частують Дух і Пан-Отець.
тече розмова за пороги –
обмови глипають
навкруж: ідуть за
пруг небесні роги
і заколисують кору
*
прошва опудала піде на
плаху: прах опаде –
опостинь. вітер підніме
і випроста лаху: по-
сестро сіна – мальований
тин. млин перебуде в
содомі та смітті –
місиво борошна ви-
найде страж. в білому:
з чорними цятками:
світі вкриє толоку
останній міраж
*
любистком голоси
прошиті: пробита
провесінь ві сні –
тоді засіяний
вершитель мовчить
за берегом пісні
повита кашка –
креш на кризі:
Михайло Григорів –
сакви… короткий
вечір зріє в Ризі –
та світло сакури
з мокви: забуті
вишні – виш не-
глинна: наш
прохолодний людний
вірш: пірне –
крізь озеро стеблина
і: усихає коловир
- 166 -
*
люципера витінь втихає
на збруч: збруя і зброя
дзвіночками ляже:
горду хлібину тримай
обіруч – заціпеніння
варяже. врізана гілка –
як вимір начал:
членистоногі пітьма
та атоли: свято
принад і зелених
квічал в дрібках
нелюдської соли
*
застигне купіль – цвіль
невмита: не мито –
не динар – не друз.
чужа дорога знакомита
потягне ковдру в
землетрус. труска хода
людського чада –
чадра запіймана веслом –
і шибка сонця перечата:
мана за випалим селом.
зламає перебуту розтіч
перо старої окуги:
близьких рибин холодні
очі – як – неврятовані
Круги
*
гроза під шибкою
хрестата: середніх
царствій пізній клин:
бджолою Хорса зір
і страта – хвостатих
печищ каолін.
так лінь з природи
виростає – земля сотає
сік рівнин: а гній
біжить з порожніх
стаєнь золою
тронок і вернин
*
норою сніг без
реставрацій: реторта
гній перепливе:
- 167 -
сторіччя випалої
праці – де – срібло
зникло столове
з Бове молитва
католичень: коли ж
калина зійде
знов: зелений
каротин – на січень
і вогник воску
в сумі змов… мовизни
за горою в зграях –
в райошних сутінках
тюрми: сім літер
на щаблі заграє в
наказі вічної юрми