Громадянин ВсесвітуВасиль Єрошенко

«Є чимало людей, що не бояться

смерті, але дуже мало тих, хто не боїться жити.»

В нього було багато імен. В Японії його називали Еро – сан, в Китаї – Айлосянькє, або «Пане Айло». Незрячі бірманські діти – «кокоджи» -

старший брат, чукчі прозвали «какомей» – чудо.

Його життя – це тяжка недуга і втрачений зір, нерозділене кохання і самотність. Його чекав літературний успіх на сході, і невизнання на батьківщині. Його ім'я внесено в японські енциклопедії, і наші журналісти представляли його, як «класика японської дитячої літератури»…Його твори написані на есперанто і японською мовою, перекладені китайською, а на батьківщині так і не спромоглися видати повне зібрання його казок та оповідань.

Батьки В.Ярошенка: батькоЯков Васильович, мати Явдоха Василівна

«Я смутно пам'ятаю всього чотири речі: небо, голубів, церкву, на якій вони жили, і обличчя

матери…»

Василь Якович Єрошенко народився 12 січня 1890 року (31.12.1889 за ст.ст.) в селі Обухівка Старооскольського повіту Курської губернії, в багатодітній родині заможного селянина. Йому випала нелегка доля – у віці чотирьох років, в наслідок тяжкої хвороби Василь втратив зір. Але це не завадило йому прожити воістину легендарне життя…Народжений в Росії, за походженням українець, а свої найкращі твори написав японською мовою.

Малий Василько навчався музиці спочатку вдома. У віці дев'яти років Василя віддали в Московську школу Товариства догляду, навчання та виховання сліпих під покровительством імператриці Марії Федорівни. Він добре грав на скрипці і гітарі. 1908 року він школу закінчив, став професійним музикантом і грав у Москві в оркестрі сліпих.

Школа увійшла в його творчість. «Сторінки з мого шкільного життя» були написані на есперанто і вперше опубліковані в 1923 році в Шанхаї.

«Я сліпий, осліп чотирирічним. Зі сльозами та

жалобою я покинув царство яскравого сонячного світла. Було це для мене добре чи зле, я тепер не

знаю. Ніч триває довго та триватиме, доки я дихатиму».

• 1912 року, маючи зелену зірочку на грудях (символ есперанто) та добрі рекомендації есперантистів, Єрошенко завдяки меценатській підтримці через Польщу, Німеччину та Бельгію мандрує до Англії. Там його прийняли до Королівського коледжу для сліпих, де він продовжив студіювання з музики, вивчав англійську мову. В Англії Василь пробув півроку.

«Воістину можу сказати, що лампа Аладіна не могла б допомогти мені більше, ніж зелена зірочка - символ

есперанто»

«Сліпий пілігрим»

• У 1914 році починає вивчати японську мову, за відрядженням Російського товариства есперантистів Єрошенко вирушає до Японії, а звідси у 1916 — до Сіаму, Бірми, Індії. В усіх цих країнах він вивчав стан освіти сліпих, традиції та побут тамтешніх незрячих; в Японії викладав есперанто на курсах при університеті, а також у Токійській школі для сліпих. Особливо глибоко Єрошенко вивчав японську мову, літературу, філософію

та мистецтво.

«…Поет був сліпим, але він не був глухим»

В.Єрошенко та Лу Сінь

• На сході у Василя Єрошенка було багато справжніх друзів. Один з них у своїх творах увіковічив його ім'я. Цим другом був всесвітньо відомий китайський письменник Лу Сінь. У своїй повісті «Качина комедія» він створив літературний портрет свого російського друга. Завдяки Лу Сіню на батьківщині поета дізналися про свого талановитого співвітчизника. На жаль Василя Яковича на той час вже не було в живих…

«Взгляд невольно притягивает высокий лоб мыслителя. На лице отсвет вечной грусти от

незрячих глаз…» Эгути Киёси Портрет В.Єрошенка написаний «японським Ренуаром» Накамура Цуне вважається кращою роботою художника. Сам Єрошенко казав, що згоден віддати рік життя зате, щоб побачити картину… Полотно зберігається в Токійському музеї сучасного мистецтва, визнається шедевром національного мистецтва, є візитівкою музею. Його можна побачити на сайті музею http://www.momat.go.jp/english_page/e_artm/collect/index.html

В.Єрошенко. Худ. Накамура Цуне

Рабіндранат Тагор індійський письменник, історик, філософ

В 1916 році Єрошенко бере участь в дискусії с Рабіндранатом Тагором, який виступав в Токіо з лекціями про відмінності релігій і культур Сходу і Заходу. Індійський філософ захоплювався знаннями незрячого опонента – їх зустрічі часто закінчувалися спорами.

« - Розкажіть про себе, хто ви такий, - попросив індійський письменник.

- Приїхав я з Росії, свої казки пишу японською мовою, і товариші називають мене японським поетом, - закінчив Єрошенко під аплодисменти залу».

Духовні пошуки Єрошенка співзвучні з філософією та світоглядом таких відомих мислителів Сходу, як М.К.Реріх, Р.Тагор, Лу Сінь.

• Про лютневу революцію 1917року Василь Якович дізнається перебуваючи в Бірмі, і приймає рішення про повернення В Росію. Але не все так склалося, як гадалося. До 1919 року живе і працює в Сіамі (Таїланд), Бірмі, Індії. Повертається до Японії, звідки в 1921-му був висланий за підозрою у більшовизмі. Прибув у Владивосток, рухатись далі на захід не зміг – завадила громадянська війна.

• В 1921 – 1923 роках живе і працює в Китаї. У Харбіні, потім у Шанхаї, де 1923 року буде видано його збірку оригінальних творів мовою есперанто «Стогін однієї самотньої душі», а наприкінці 1921 року його запрошують до Пекіну – викладати есперанто та російську мову й літературу (на есперанто) у Пекінському університеті.

На весні 1923 року Василь Якович Єрошенко недовго мешкає у родині видатного китайського письменника Лу Сіня.

«В нього є лише наївне і чисте серце, і границі світу не в силах обмежити його мрійництва…"

«Моє вогнище - людям світу любов…»

• З Пекіну Ярошенко поїхав навесні 1923 року, мандрував Європою – Хельсінки, Нюрнбергг, Відень. Наприкінці 1924 року повертається до СРСР. З 1924 по 1929 – живе у Москві. З 1935-го викладає в профтехшколі для сліпих під Нижнім Новгородом.

З 1945 року знову Москва. З 1946 по 1948 викладає у тій самій школі для сліпих дітей, яку ще до революції закінчив сам. Деякий час живе в Узбекистані, викладає в Ташкенті.

«Не щастя я шукаю, не успіхів бажаю…»

• Як колись в Бірмі, Єрошенко збирає по аулах своїх майбутніх учнів. Вивчає туркменську мову, створює перший алфавіт для сліпих туркмен – рельєфним шрифтом Брайля, який визнаний кращим з числа існуючих проектів.

В його житті була Середня Азія. Протягом десяти років він живе в Туркменії (1934 – 1944), створює і очолює перший дім-інтернат для сліпих дітей в м. Кушка.

Україна в долі ...Побачивши півсвіту і володіючи більше ніж десятьма мовами, Єрошенко ніколи не забував мови свого дитинства. Його сестра - Марія Яківна Безуглова - пригадувала: «Вася завжди писав «українець», бо дідусь і тато були українці і вдома розмовляли по - українські,й на вулиці в селі Обухівці завжди розмовляли простою українською мовою».

Єрошенко бував в Україні , а саме в Києві, Харкові, Чернігові, добре знав українську літературу, дуже любив і сам виконував українські пісні.

Помер Єрошенко у рідній слободі Обухівка під Старим Осколом 23 грудня 1952 року на 63-му році життя. За життя й після смерті загинуло кілька його особистих архівів. Таким чином, в Японії й Китаї досі знають про Єрошенка більше за нас, хоч він мандрував за кордоном лише  понад 10 років.Як бачимо, незрячий мандрівник знав и пережив багато на перехрестях шляхів Заходу и Сходу – від курської Обухівки до Лондону, від Токіо до Ташкенту. Основні його образи – Світло, Сонце, Серце.

«Та хто ж не знає, що на всім білім світі не має нічого прекраснішого за життя і стійкість духу, не має нічого більш захопливішого ніж мрії про любов і щастя, як і не має нічого святішого, ніж пам'ять про Людину, пам'ять кольору смутку».Віктор Першин, учень Василя Єрошенко

«Єрошенко жив, і пам’ять про нього

жива, вже тому, що живе музей його пам’яті».

У музеї, який є, за словами музейних працівників, копією хати, де народився Єрошенко, зібрано документальні свідчення: фотографії, копії документів, особисті речі письменника. Однак рукописів самого Єрошенка в музеї майже немає. Численний архів митця одразу ж після його смерті було спалено на території товариства сліпих в Старому Осколі, а це кілька тонн рукописного й книжкового багатства, що бережливо зберігалося самим Єрошенком.

«Мандрівник, етнограф, поліглот, японський письменник початку ХХ ст. Василь Єрошенко — українець з Білгородщини. Особистість

незвичайна у багатьох аспектах, Єрошенко в світовій культурі посів особливе місце.»

• Кожен, хто відвідає обухівську землю, дім-музей письменника та його останнє пристанище — могилу на краю села, напевно, подумає, що це — щаслива земля, бо вона дала світу людину, яка зуміла проникнути до потаємних сподівань мільйонів про прекрасне, чисте, світле й відбити їх у своїй творчості.

«Я запалив у своєму серці вогонь»

«Христос говорить кожному з нас: «Іди і неси хрест свій». Потрібно зрозуміти головне: у різних людей і сили різняться, в кожного свої. І хрест цей для всіх живущих на землі для кожного теж свій, и нести його кожен має лише сам. Більшість людей не може цього зрозуміти, або не хоче… Їм не зрозуміле те протиріччя, що хрест Христа — не кожному по силах».

Василь Єрошенко.

В.Ерошенко. Худ. Цуруто Горо

«В нього є лише наївне і чисте серце, і границі світу не в силах обмежити його мрійництва…"

Були використані наступні джерела:

*http://prostir.museum/ua/post/33785

*www.gosha-p.narod.ru/Eroshenko/List_esp.htm

*Марта Хороб. ПОЕТИКА ПРОЗИ ДЛЯ ДІТЕЙ ВАСИЛЯ ЄРОШЕНКА

*http://eroshenko.org.ru/index.php/museum

*http://bgslb.boom.ru/erosh_state.htm - сайт Бєлгородської державної бібліотеки для незрячих ім. В.Я. Єрошенка;*http://www.oskol.ru/people/eroshenko.html - сайт міста Старий Оскол*Жизнь и деятельность В.Я. Ерошенко в исследованиях его современников и учеников*Ю.Патлань ЖИЗНЬ И СУДЬБА ВАСИЛИЯ ЕРОШЕНКО*Оліфіренко В. ВАСИЛЬ ЄРОШЕНКО — ЯПОНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК З ОБУХІВКИ

Лиманська сільська бібліотека

Татарбунарської ЦБС

Одеська область

2014 рік