ж е н я м а т і р к а

свої

свої прийшли звідусіль. подолали перлаз, зійшли чорними сходами, переплелися образами, змішалися автор(к)ами, побудували єдину родину.

спершу був кіт. одного вечора ірванець притягнув його на дитмайданчик під ботсадом. кіт навів на голос у справі порнографії та числа пі. прометей віднайшовся під час реконструкції пергамського вівтаря. пергамський вівтар висунула вєра.

дві прикуті мавпи нудьгували у картинній галереї. рільке лежав поміж соснами. летальним літературознавством за євро торгував жовтий вендомат. роздвоєне гінкго вислизнуло з вікіпедії.

повноколірна ніч пролилася із чату. свиней підігнав пістончик. ворожильний ромашковий чай та доктара алкаголя розливали на слемі білоруської весни. газелі приніс новий рік. кулі повилітали із тіл із початком війни.

миротворці чатували в амбасаді. мушля випла з кишені колумбійського небіжчика. латиноамериканці прийшли на поминки. лєра запропонувала хресний шлях. римлян(к)и - яблуко.

сподіваюся, свої полюбляться та стануть вам не чужими.

женя матірка київ 2014

Марії Берлінській та її безпілотникам

макет та дизайн серджіо азенберг

небовсе має починатись, от як: небо.вікно без підвіконня, шиб, завісок.отвір, розкритий усім світам,нічого поза ним.чекати на погожу ніч не мушу,ані звертати шию,аби спостерігати небо.маю небо за плечима,небо під пахвами та на повіках.оповита небом,стегнами небо стискаю.не ближче небовисоким горам,ніж росянистим полонинам.його ніде не більше,ніж деінде.воно на хмару тиснетак само незворушно,як на домовину.кріт такий же небожитель,як і сова, котра його полює.до прірви падаючи,з неба в небо лину.піднесене, мінливе,розпалене і плинне,небесні смуги, скирти неба,клапті неба, простори небесні.всюдисуще небо,небо навіть у пітьмі підшкірній.живлюся небом, видаляю небо.я - тенета у тенетах,розквартирована квартира,обійняті обійми,у відповіді запитання.розрізнення землі і неба -уявлення не надто точнепро цю первинну єдність.воно лиш дозволяєуточнити місце проживанняі вдокладнити адресу,коли б шукали,коли б шукали ви мене,мої прикмети особливі -захоплення і розпач. 01

вечір, стомлено спливають два-три кольори у двір.

світлий місяць цієї ночі не тіснить своїх кіл.

двір це стік, яким небо збігає в дім.

тиша,мерехтить вічність на перетинах зір.

тьмяні друзі житя -веранда, виноград, водозбір.

двір

02

03

ginkgo bilobaця рослина - гість зі сходуу моїм саду імлистімтаємниці насолодупричаїла в своїм листі.чи то є живе створіння,що розчахує себе?може, двох істот плетіння,що зростаються в одне?розбираючи задачу,дам розв’язку особисту:чи з моїх пісень не бачиш,що я є - одне - двоїсте?

раптом твій язик проліз до мого ротаколи ми прощались у готеліпісля дружньої прогулянки по містута ретельного встановлення дистанцій.я відчув у своїм роті подарунок,право на майбутню зустріч,на нічийну землю, інтеррегнум,де тьмянішає тендітний мох.серед подружок ти цілувала мене,мене, вийняток, потвору,ти, злодійка тиха, мурмотлива.їм не взнати, з ким ти цілувалась,з ким прощалась у своїм готелі.може, то був італійський пастор,радий присмакові козолисту в слиніпід далеким австралійським небом.

3.

04

газель про невтішну любоввсе, не настане ніч,бо ти не йдеші я прийти не можу.та я прийду,хай навіть сонця скорпіон зжере моє чоло.та ти прийдеш,коли солона злива язик твій пропече.все, не настане день,бо ти не йдеші я прийти не можу.та я прийду,жбурнувши свою змарнілу квітку жабам.та ти прийдешпо каламутних ринвах тьми.все, не настане день, ні ніч,коли для тебе я помру,а ти помреш за мене.

05

06

говорю до тебе. тебе немає. ніч.не потребує доказів ця ніч.тебе немає. ніч. говорю до тебе.лише ця ніч навколо.довкола. і тиша.тиша, яка говорить, що ти є.говорю до тебе. ти не відповідаєш.ніч і тиша.говорю до тебе. є зірки.тебе немає. говрю до тебе. ніч.тривалий час навколо.не потребую доказів. і тиша.говрою до тебе. ніч навколо.зірки.і тиша, яка говорить, що ти є.і ти, яка говорить, що ти є тиша.не потребую доказів твоєї смерті.не потребую доказів. зірки.навколо стільки часу.ціла ніч.та нескінченно довге голосіння.

мовчазна

07

вночіблакить моїх очей цієї ночі зблякла.о, червінь мого серця! світло линуло так тихо.твій синій плащ сповів моє падіння,твій рот карміновий засвідчив навіженство.

дві мавпи брейгелятак виглядає мій дипломний сон:дві мавпи у вікні сидять, закуті у кайдани.за вікном вирує небоі грає морe.складаю історію суспільства.збиваюся і бурмочу.перша мавпа вдивляється, з іронією наслухає,друга начебто дрімає,але, коли питання тонуть в тиші,дає підказкутихим брязкотом кайданів.

08

09

четверта ранкугодина з ночі на день.година з боку на бік.година для тридцятилітніх.година попуску під півнячий спів.година ницої зради світу.година мертвотного вітру.година чи лишиться-щось-від-наших-життів.година пуста.година глуха, натщесердна.година дно-всіх-інших-годин.нікому не буває добре о четвертій ранку.а коли добре мурашці о четвертій ранку- привітаймо мурашку. і хай настане п’ята,бо маємо жити далі.

хресний шляхколи я входжу,ти тьмяна,мов церкваперед світанком.даєш мені свічку,аби я заcвітила їїу головній наві.благаєш пожертви.я згадую діяння святих,простягаю руку,ти зволожуєш їїу купелі,творишкартини хресного шляху, яким я ступаю -ноги, перша станція -соромишся, розводиш руки, мов на хресті.і от я всередині,починаю паломництво долі,один за однимвимолюю твої болі:біль народження,біль у шість років,біль у сімнадцять,біль ініціаціїунизу, між твоїх стегон.промовляю молитву над молитвами -твоє лоно відповідаєтеплою зливою.спиняюся,ти зводиш ноги,схиляєш голову -проникаю у церкву,у святиню,у дароносицю,ти мене омиваєш.

10

я був надто відвертим, я забув,що зовні є не тільки речі, але йзарозумілі звірі, які сягають окомза обрії свого життяне далі, ніж портрети бачать з рам;що я до себе всим невпиннопритягаю погляди, думки, цікавість.хто знає, може, з простору беруться очіі снують між нас. о, лиш занурене у тебемоє лице непоказнепроростає в тебе, темнішає довічноу твоє первісне серце.як хустку, стримать дихання занадто часте,ні, як плат до рани,з якої разом прагне витекти життя,тебе до себе прикладав я і бачив:ти від мене червонилась. хто висловить,що сталося між нами? ми встигли все,на що нам бракувало часу. я дивно дозрівавіз кожним подихом короткочасного юнацтва,а ти, кохана, тримала моє серцеу якімсь дитинстві дикім.пригадувати недостатньо, маєна дні моїм від тих моментівзалишитись саме буття, як осадз розчину загуслого надміру.не спогадами я живу, те, чим я є,націлює мене заради тебе.я не домислюю тебе в місцях,де холодно, відколи ти пішла. тебе немає,а тепло триває й пересилюєнестаток. нудьга зачасто поринаєу неточність. навіщо запречувать себе,коли твій вплив для мене є легким,неначе сяйво місячне на підвіконні.

…

11

12

1.і от я пишу птахів.не помітив, як вони залетіли, не добирав їх.раптом вони вже тут, вони -низка слів,які тулятьсяоднедоодногона полях сторінки.тьохкання, цвірінчання, злива крил...не маю для них хліба, лишправо вільно літати. можливо,це виросло дерево,а може,любов.

у коханні, як у боксі,усе вирішує відстань.коли ти заблизько, я втрачаю рівновагу,боюся,смикаюся,сліпну та несу дурниці.та коли ти далеко,я маруджу,не сплю,складаю вірші.

вірна відстань

13

я надто близько, аби йому снитися.не пурхаю над ним, не тікаю від ньогопопід коріння дерев. я надто близько.не моїм голосом молить риба у неводі.не з мого пальця зіслизає перстень.я надто близько. горить високий дім,але то не я волаю про допомогу. надто близько,аби з моєї волосини дзвін дзвонив.надто близько, аби прийти, наче гість,який перед собою розсуває стіни.ніколи більше не помру так легко,так несвідомо попрощавшись з тілом,як раз у його сні. я надто близько,надто близько. чую сичанняі бачу сліпучу лузгу того слова,і кільця мене душать. він спить,в цю мить до білетерки ближчиймандрівного цирку з єдиним левом,яку він бачив лише раз в житті,аніж до мене, яка лежить так близько.і це для неї в нім росте долиначервонолиста, на білім тлізасніженого кряжу,в імлі блакитній. я надто близько,аби упасти з неба. мій крикйого лиш розбудити може. нещаслива,редукована до свого тіла,а вигиналася березою і ящіркою струменіла,являлася з годинників і мап,міняючи забарвлення. а малаздібність зникати прямо на очах,це вміння - найцінніший скарб. я близько,надто близько, аби снитися йому.витягаю з-під нього занімілу руку,всю голками пронизану,на кожній -засуджений на підрахунок янгол.

надто близько

15

вона розводить ноги -і хай весь світ замовкне.припиніть шепотіння,геть, несподівані гості,бородаті жарти та вірші,новини про катаклізми,статуси про катастрофи.немає чарівніше виру,ніж її темне волосся.немає глибше провалля,вище немає склепіння,ніж те, що у неї між стегон.духмяніше лісу немає,ніж її миррові кучері.надійніших веж не існує,святіших святинь.тиша: вона розвела ноги.світе, ставай на коліна.

тиша

парний рахунокдівчина іде до крамниці,дівчина купляє ромашковий чай,пачку на двадцять одноразових пакетиків.дівчина приносить пакунок додому,дівчина виймає пакетики по одному,ворожачи «любить. не любить.любить. не любить. любить».хоч знає, як буває у життіз парним рахунком. а що робити?ромашковий чай на двадцять п’ять пакетиківзнову розкупили інші дівчата.

16

ми вибралисяіз кохання,наче з катастрофи.ні одягу,ні документів.мені вибило зуба,тобі – почуття часу.літо поплавилося на століття,століття вибухнуло ніччю.ні житла,ні меблів -лише уламки.чашки, пляшки, флешки, книжки.ми пережилиземлетрус,повінь,вулкан,атота розійшлися,тямлячи, що вбереглися,не збагни для чого.

ця пристрасть

17

18

газель про любов у сто роківпо узвозу сходятьчотири кавалери

ай, ай, ай, ай

йдуть узвозом внизтрійко кавалерів

ай, ай, ай.

підпирають бокидвоє кавалерів

ай, ай.

гордо розвернувсякавалер єдиний!ай.

у плакучих вербахнікому гуляти.

над морем, самотнім пустищем нічним,схилився молодик -у грудях відчай, на чолі журба.розпачливо благає він безодню:

дай відповідь мені на загадки буття,нестерпні давні загадки,які займали мудрецівв єгипетських коронах,бороданів в тюрбанах,мислителів в беретах і перукахта силу інших біднихзмучених людських голів:скажи - чим є людина?звідки шлях вона тримає? куди прямує?хто там вгорі серед зірок живе?

безодня з гуркотінням лиже берег,віє вітер, струменіють хмари,байдуже й прохолодно блимають зірки,а дурень відповідей все чекає.

питання

19

що треба? написати заяву, до заяви докласти життєпис.попри тривалість життя, життєпис повинен буть стислим.головне - строгий фактаж і зв’язність.заміни краєвиди на адреси, плинні спогади на сталі дати.із усіх кохань згадай лише шлюбні, дітей тільки тих, що народились.зазнач тих, хто знає тебе, а не тих, кого ти знаєш.мандрівки лише закордонні, участь у чому, але не чомý .відзнаки безвідносно докладених зусиль.пиши так, наче до себе не говориш і взагалі уникаєш.омини мовчанням собак, котів і птахів, милі серцю дрібниці, друзів і сни.ціна важливіша за вартість, назва вагоміша змісту,рахується розмір стопи, а не слід, що вона залишає.доклади фотографію, на якій видно вухо.грає роль форма, а не звуки, які воно чує.

що чути? клекоче знищувач паперів.

про написання життєпису

20

21

кіт у порожній квартирікіт у порожній квартирі.померти - такого з котом не буває.на що стане котау порожній квартирі?видряпатися на стіну,тертись об ніжки меблів.наче нічого не змінилося,але відчутна підміна.наче нічого не пересунули,але все якесь зміщене.і ввечері більше не світить лампа.лунають кроки на сходах,але не ті.рука, яка видає денну рибину,також не та сама, що досі.не починається щосьо звичній порі.не відбувається щосьтак, як повинно.хтось тут був собі й був,аж раптом не стало,і досі немає.досліджено всі шухляди,оглянуто всі полиці,перевірено попід диваном.навіть, попри заборону,розкидано важливі папери -нічого тут більше не зробиш.тільки спи собі та чекай.хай-но лише вернеться,хай-но лиш носа покаже.тоді-то він затямить,що так не роблять з котом.до нього підходитимутьвкрай неохоче,надзвичайно повільно,на дуже ображених лапах.без приязного муркотіння.

пам’ятайте, що коли дияволхоче копнути когось, то не робить цьогосвоїм кінським копитом,а своєю людською ногою.

у швейцарскому журналінатрапив на статтю“arme schweine”,бідні свині!про те, як ці невинні створіннястраждають перед обличчям смерті.але ж наші польські свиніне менш чутливі,аніж їхні швейцарські посестри,яких везуть на забій,часто гинуть від зупинки серця.забій свиней у нашій країніпов’язаний із народженням і смертю,з поминками, хрещеннямта навіть першим причастям.бачив у “політиці” статтюпро пересадку свинячого серцятестовому пацієнту.- чому було вирішено взятисаме серце свині? - питає кореспондент.- з огляду на вийняткову подібність розміру, -відповідає доц. збігнєв релігазі шльонської медакадемії, -це були молоді представницівагою від 80 до 100 кг -так що параметри сердця цілковито відповідали людським...

костьол також підтримує всі пересадки,за вийнятком трансплантації мозку та геніталій...хай живе свиня!подруга людинивисуваю це гаслоз глибини сердця (людського):нехай живуть усі свині,з’їдені людствомвід створення світу!скільки свинячих сердець, нирок,скільки стегон свинячихбуде трансплантованодо кінця цього століття,питаю як мораліст?чи знайдеться принаймні єдиналюдина, яка хворій свинівіддасть свої серце, мозокчи нирку?чи дійде людство колисьтакої любови,аби сказати:сестро моя, свине!чи поставимо ми колись у женевіперед асамблеєю оон пам’ятниксвині із поросятами?конкурс на пам’ятник свиніоголошую відкритим.

забій свинейєжи новосельському на пам’ять про розмови за вбивство тварин

добрий лікар алкогольвсім цілителям король!нумо швидше на прийом -і швея, і агроном,і професор, і студент,і поет, і президент!він - як пластир на мозоль,добрий лікар алкоголь!

і прийшов до алкоголя петро:— мене защемили в метро!

і прийшла до алкоголя тереза:— маніяк мені погрожував лезом!

і прийшов до алкоголя пилип:— я у махінацію влип!

і прийшов до алкоголя юзеф:— мені надокучив мій шеф!

і прийшла до алкоголя емма:— не можу закінчить поему!

і прийшли до алкоголя дві ганни:— мені з нею зрадив коханий!

і прийшов до алкоголя дем’ян:— мені поламали баян!

і прийшла до алкоголя дарина:— мені хтось у поштову скринювзявся дохлих мишей підкидати - не можу тепер ні писати,ні їсти,ні спати!

і прийшла до алкоголя марічка— хочу скупатись у річці...та забула я ліфчик,і плавки.лікарю, я потребую добавки!

і прийшла до алкоголя констанція:— під домом самим будуютьатомну електростанцію,цей галас мене дратує...

і прийшов до алкоголя максим:— я розчарований всім!

і прийшла до алкоголя таня:— я огидна собі у тверезому стані!

і прийшов до алкоголя петрусь:— мені болить за всю білорусь!

а тоді прийшов леонід:— мені шкода за весь білий світ!

добрий лікар алкоголь,захисти нас від грабель,вбережи нас від проваль,добрий лікар алкоголь!

щоб по наших рідних хатахфабриках, комбінатахофісах та військкоматах,по вокзалах і депо,банках й університетах,теле, радіо, газетах,депутатських комітетахрозлилося лімпопо!

добрий лікар алкоголь

24

друге листопадане бажаю,аби мої мертві спочивали у мирі,вони зобов’язаніпоставати,жити у кожній квітці, вкраденійкрадькомапід покровом півночі,поки, огорнувшись її гіркотоюна межі божевілля, живіжбурляють кістки,наказую їм поставати,пронизавши мою кожну думку.не бажаю, аби моїзабували мене під землею.ті, хто їх туди вклали,вічності розібрать не змогли.не бажаю,аби мої мертві відійшли,відболіли,забулисятут чи там,у кожній з півкуль.закликаю своїх мертвиху їхній день.відкриваю їх, переношу,роздягаю,витягаю на світло,на квітку землі,до аудіо гнізда.

о, так, геката, титаніда трьох дорігсяє, огортає, в оману вводить,тіло виходить з себе,хітон виказує закрите,обвиває крок, хибить,відходить, розгортається.вона втрьох, чуєш, як рукиобертаються довкола, рівновеликий ликвідкриває другий, затуляє третій,вправно воює між своїх світів.ліва п’ятка наступом керуєчерез праву руку,вогненний смолоскипнаправлений на кліта,той кидає камінну брилу,мармур згортками лягає та оголяєсвіт порогів і переходів,являючи з усіх сторін троїсту постать.

геката

25

мелодія на друзки розлетілась, атональні злами,синкопи, які зміщують вагу та невагомість так,що світло проступає. камінь пресвятий,піймавши погляд, гуде ледь чутно.метафора на місті втрати,стегна зависли в пустоті, нема природи -акустичний зліпок тіл, що їх туди-сюдиганяє, мов приплив-відлив.в деметри розірвало серединудорогою до других дійств.глісандо збіжжя та снопівна вівтарях віддалених.решта прекрасна: її рука могутняіскри висікає,мереживо розкритих крил,кожне перо – то акорд і клавішалкіной, знесилений від спроб злетітиметелик велетенський, кучерявий, шокований, предсмертний.окрилені чоловіки – прекрасні.

деметра

26

27

прометей

зевсе, своє небо затягнигустими хмарами!тренуйся, наче хлопець,який дрючком збиває з будяків голівки,на дубах та скелях.але землі моєїне чіпай -ні хижі, яку не ти створив,ні вогнища мого,чий жартвою підігріває заздрість.нема створінь злиденнішихпід сонцем, ніж ви, боги!ви живитесь убогокуривом жертовнимі памороком молитви.ваші світлостісконали б,якби малі та бідніоблишили дурну надію.дитина нетямуща,ні бе ні ме,тягнувся ядо сонця, наче були у ньоговуха, аби мій жаль почутичи серце, як моє,аби пошкодувати, бідолаху.хто допоміг меніборотися з титанами?хто врятував мене від смерті,від неслави?

чи не сам ти це все вчинив,святе, гаряче серце?палаєш, молоде й прекрасне,обдурене, із вдячностіза порятуноктого, хто горі спить.тобі вклонятися? за що?чи тамував ти більпригнічених?чи сльози ти втиравзаляканим?чи не з мене викували людинувсесилий часі вічна доля,володарі над нами обома?ти думаєш,я мав образитися на життя,втекти в пустелю,бо не всякарозквітла мрія дозріває?я тут сиджу, ліплю людейза образом своїм,рід, який, як я,страждає, плаче,радіє, насолоджуєтьсяі тебе не шанує,як я!

не бійся, якщо руки цієї ти не пізнаєш,яка десь там у порожнечі тримає шматсмолоскипа, світоча - проти гігантів зброї,уламка, який виборюєновий порядок світу, боги женуть, немов машини,ніхто не дивиться д’горі - всі лише впередцілеспрямованоцим поглядом розпочинається європа!

європа

28

ми з тобою однієї крови,наші битухи – одних чорнил.ми ходили на один горщик.нас душила одна рука дбайливого старшого брата.один і той самий чобіт дає нам з тобою наш денний підсрачник.ми з тобою одного м’яса, однієї жовчі,одного адреналіну, однієї глюкози.однієї нержавіючої сталі, одного неграненого алмазу.нас ламає одна феміда,нас витягає одна фортуна.нас гріє одне сонце, нас накриє одна земля,нам сниться одна любов.

same blood

29

30

ca foscariлюблю тебе, мов однолітку,рівню, двійничку,мов служниця служницю,що разом руйнуютьродинний добробут.люблю тебе у цю та інші ночі,міняємося особистостямирадісно, немов одягом.твоя сукня тепер моя,на тобі мої сандалінемов моє лоно,це твоє лоно,а твої предкимої.кохаймося, мішаючи крови,полохаючи рибта порядних городянцього та інших районів.на світанку, перед сніданком,коли світ поволі прокидається,я назву тебе своїм ім’ям,а ти відгукнешся,радісна,моя рівня, моя однолітка.

мислення - найгірша із роспуст.свавільно шириться, як лисохвіст,в рядках, відведених на маргаритки.мислячі святинь не визнають.зухвало називають все своїми іменами,дають аналізи ров’звязні і синтези фривольні,полюють безсоромно голі факти.не стидаючись, смакують делікатні теми.на нересті думок вони - як риби.серед ясного дня та в глупу нічєднаються у пари, трійки й кола,без огляду на стать і вік партнерів.палають щоки, бісики в очах,друг випереджає друга,доньки знеславлюють отця,схиля до блуду брат сестру молодшу.смакують їм заказані плодиіз забороненого дерева пізнання,не джем рожевий глянцевих журналів -простецька порнографія безвинна.їх ваблять книги без картинок,єдина в них принада - то думки,олівчиком підкреслені чи нігтем.страшно сказати, із якою легкістю,в яких неімовірних позаху них запліднення думок перебігає.камасутрі такі пози і не снились.на сходках цих дають зелений чай,сидять у кріслах, рухають вустами,закидають ногу на ногу, кожен сам собі.одна стопа торкається підлоги,а друга вільно теліпається в повітрі.тільки час від часу хтось здійметься,підійде до вікнаі крізь шпарину у фіранкахза вулицею підглядає.

голос у справі порнографії

31

consider this, літературознавствознову кляйст на малому ванзее застрілюєспочатку супутницю, потім себе.“істина в тім, що на цій землі ніц мені не підходить”.тракль вмирає від зупинки серця,передозувавшись кокаїном,конає з голоду хлєбніков, знову і знову.знову єсєнін ріже вениі вішаєтьсяна теплотрубах під стелею.перед смертю (якого біса?)пише власною кров’ю:“от і до побачення, мій друже”.знову маяковський цілить собі у серце з револьвера:“інцидент вичерпаний, як то кажуть,я з життям розрахувався”.ерік мюзам гине від сс-івських побоїв:“підлаштовуватись значить брехати”, його труп вивішують у вбиральні,сесар вальєхо знову, змучений,(тут згадується мандельштам)непритомніє посеред вулиціі конає з голоду.знову вішається марина цвєтаєва,даниїл хармс помирає з голоду у в’язничній психіатрії.сидячим на лікарнянім ліжку,мертвого, з чоботом у руцізнаходять антонена арто,за декілька тижнів післяоголошення діагнозу -неоперабельна анальна карценома.так фортуна мститьсяза те, що він все життяоспівував фекаліїі розпрацюваав поняття “фекальність”.знову сильвія плат ковтає снодійне,замикається у кухні, блокує двері рушниками,вмикає газі кладе, знову і знову, головуу духовку,в цей час у суміжній кімнатісплять її діти.

32

також і конрад баєр,після того як група “47”відхилила його тексти,знову відкручує газовий кран,пауль целан стрибає у сену з моста мірабо,за кілька днів його трупвитягнуть з річкиза десять кілометрів від парижу.знову уніка цюрнстрибає з вікна у помешканні ганса блемера.брінкмана - “іронія це втеча” -збиває авто у лондоні.франк ланцендорферна очах у друзівпадає з пожежної вежі.знову і знову баадер гольст,напевно, напідпиткуна розі оранієнбургер- та фрідріхштрассепотрапляє під трамвайі за тиждень помирає від поранень,вернера шваба з 4,1 промілезнаходять у власнім помешканніпомерлим від асфіксіїчерез алкогольне отруєння(читав би він ці рядки,мав би пронос від нервів).знову чоран відмовляєтьсяговорити і приймати їжуі стає надто божевільним для суїциду,який пропагував усе життя.дельоз викидаєтьсяіз вікна своєї квартиричерез летальний рак легенівгине “заради померлих, якщо вони є”, за власним художнім висловом.знову і знову маріо роттер має нещасниий випадок у відні...і все це лише для того, аби ми жилиз нашими посередніми віршами,які у своїй посередності не спроможнінас ні вбити, ні канонізувати.

вона не знається на жартах,астрономії, мостах,не тямитиь ані в випіканні хліба, ані у шахтарстві,ні у ткацтві, землеробстві чи будівництві кораблів.завжди вставляє власні п’ять копійоку наші роздумипро завтрішню програму.не вміє навіть того,що їй за фахом начебто належить:ні викопать могили,ні труни склепати,ані владнати справи.займається позбавленням життя,та робить це бездарно,безсистемно і безглуздо.якби то хоч навчалася на нас...тріумфів у неї не відняти,та хто полічить помилки,хибні крокита повторні спроби!часами вона не в змозінавіть мухи вбитий старезній черепасіна перегонах програє.

про смерть без перебільшення

33

річка змінює напрям.водоспади здіймаються д’горі.люди йдуть навспак.коні сунуть назад.військові згортають парад.вилітають із тіл кулі.влітають до гармат снаряди.офіцери ховають зброю.струм вертає по кабелях.струм заходить у корки.катовані стихають.катовані стуляють роти.катівні пустішають.зниклі без вісти розшукуються.мертві виходять з могил.розвертаються літаки.бомби влітають до бомбардувальників.альєнде стріляє.полум’я гасне.він знімає шолом.складається розбомблена монеда.альєнде зростається зі шматків.альєнде виходить на балкон.вертається до резиденції на томаса мора.в’язні звільняються зі стадіонів.11 вересня.повертаються літаки з втікачами.чилі - демократична країна.силовики поважають конституцію.військові вертаються до казарм.неруда оживає.вертається на швидкій до ісла негра.йому болить простата. він пише.віктор хара бере гітару. співає.промови залітають до ротів.тиран обнімає прата.зникає. прат тріумфує.безробітні отримують працю.робітники крокують, співаючи¡venceremos!

місто

35

поема з мушлі

я бачив море. але не теєриторичне блакитне море,на якім натруджені матросивітрила білосніжні напинають.

і не зелене море-місто,море-вавілон, де люду без числа,але не має жодного вікна,в якім зорю вечірнюю вітають.

не теє море, по якім блукав улісс,де сім сирен звабливихсім легендарних островівсвоїм солодким співом сповивають.

не теє море непринаднез уловом одноколірних пейзажів,де уві сні кульгавий альбатросдовічно сірий жовтень колисає.

не море ексцентричне портове,де ошалілий морячокопівночі за партією в покердияволові душу закладає.

не теє море, що плескає об мулрозпачливо, мов плач утікача,яке, мов татуйований ланцюг,байдуже дневі на плече лягає.

не море безвідмовне, у якімдля кожного човна є свій причал,де, наче в лоні материнськім,життя з усякої любові постає.

це було море нашого дитинства,довічне, тепле, незабутнєморе, яке, неначе білий голуб,сон розриваючи, злітало в небо.

це було море зі шкільних уроків,в якому ми, маленькі школярі,занурившись у атласи і мапи,навчалися перепливати світ.

це було море з мушлі,море-в’язень, далеке море,море-оберіг, заховане в кишені,море-забавка, яке завжди з тобою.

це було синє море,наш рідний дім, в часи, колидля будування замків із повітряу нас ще бракувало клепки.

це було море першого коханняіз проблисками осені в очах.одного дня я море захотів побачить,дитинне море, але було занадто пізно.

гідне подиву число пі -три кома один чотири один.всі подальші цифри його теж первинні,адже п’ять дев’ять два нескінченне.неосяжне шість п’ять три п’ятьвісім дев’ять незліченне,сім дев’ять поза межами уяви,три два три вісім не охопити навіть жартом чи порівнянням.чотири шість із чим завгоднодва шість чотири три на світі.найдовший земний змій триває кільканадцять метрів,трохи далі, втім, не набагато, сягають легендарні змії.танок цифр, що збіглися у пі,не уривається на обрії сторінки,він простягається на стіл, через повітря,мур, листя, сойчине гніздо і хмари, прямо у небо,крізь всю небесну урочистість і безодню.хвіст комети проти думки — цятка.зірковий промінь блякне, погнутий в космічних вирах!а тут два три п’ятнадцять триста дев’ятнадцять -мій телефон, твій розмір комірця.рік тища дев’ятсот сімдесят третій, шостий поверх,осіб на шістдесят п’ять грошів,об’єм стегон, шарада на два пальці, шифр,в якім лети, співай, мій словейку,та, будь ласка, зберігайте спокій!отак земля і небо проминають,а число пі триває - що є, те є,воно свою ще непогану п’ять,не казна-яку вісім,неостанню сімжене, схиляючи паскудну вічністьдо життя.

число пі

36

кортикальні колонкибезмір краси представлений у кортикальних колонках

треба вглядатися в мармур доти,допоки імпульси не пересилятьмозкову кору, запалять кортекс,засвітять палички, закип’ятять вологу водянисту,допоки вуста прозорі, тихі звуки,тендітні плечі, наче луcка,не полетять з очей, у найвіддаленішихшлуночках побачене явивши,урочисто, наче білим запнутий монумент,мозок ці кадри все крутить, крутить -крутить, крутить аттичний танок, на три чвертіїх карбує на сітківці.

поки танцює афродита, поки мармур шелестить,поки богиня ночі нікта із зміямижбурляє джбани,поки, затягнутий важкими фалдами,горгон вівтар не зникне,поринаючи в пітьму.клото та сестрина басахзатемнення,прокручене потиху паморочить мозок,у невидимім триває та, ставши думкою,хай навіть за межею розуміння, не припиняєшаленіти від безміру краси.

37

38

три найдивніших словавимовляючи слово “майбутнє”,склад за складом лишаю його у минулім.вимовляючи слово “тиша”,знищую тишу.вимовляючи слово “ніщо”,створюю щось, що не влазить у небуття.

тебе, яблуко,я співаю.ім’я твоєповнить моївуста,смакую тебе.ти - весь чассвіже, як ніщой ніхто.щойновикотилося з раю:тверде,соковите,налите світанковимбагрянцем!інші земні плодипоруч з тобоютакі кумендні -обважнілий виноград,солодкаве манго,кістляві сливи,розкислий інжир...а ти - чистий бальзам,запашний хліб,сир серед рослин.кусаючи твоюкруглу невинність,на митьсамі стаємоновонародженими:всі маємо у собі частку яблука.бажаю тобі тотальноїповні, примноження твого роду.хочумісто,республіку,річку міссісіпіяблук.хай на її берегахзберуться усі людина світі,поєднаються,аби разом втамуватинайпростіший земний потяг:куснути яблуко.

ода яблукові

40

брауліо аренас карвахалмовчазна

хорхе луї борхесдвір

гайнріх гайнепитання

йоган вольфганг гетеginkgo bilobaпрометей

стела діаз варендруге листопада

віктор жибульдобрий лікар алкоголь

хуліо флоренсіно кортасарп’ять останніх віршів для кріс

13

федеріко гарсія лоркагазель про невтішну любовгазель про любов у сто років

габрієль гарсія маркеспоема з мушлі

марія мартисевічмиротворчість

женя матіркаsame blood

гонзало мілланмісто

пабло нерудаода яблукові

крістіна пері россіca foscariвірна відстаньтишахресний шляхця пристрасть

райнер марія рількея був надто відвертим…

тадеуш ружевічзабій свиней

георг тракльвночі

герхард фалькнерпергамські поемидеметрагекатаєвропакортикальні колонки

андрэй хадановічпарний рахунок

віслава шимборськаголос у справі порнографіїдві мавпи брейгелякіт у порожній квартирінадто близькопро написання життєписупро смерть без перебільшеннянебочетверта ранкучисло пітри найдавніших слова

клеменс шиткоconsider this, літературознавство

перелік авторів та творів