ДО 75-Ї РІЧНИЦІ ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ

ТА М.МАРІУПОЛЯ ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, перехопити

стратегічну ініціативу, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою

наступ на Курській дузі. Курська битва (5 липня – 23 серпня 1943 р.) була

однією з вирішальних подій Великої Вітчизняної й другої світової війни. У ході

оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько

30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. Перемога під Курськом

закріпила корінний перелом у ході війни. Після неї вермахт уже неспроможний

був успішно наступати.

Перемога під Курськом створила умови для широкого наступу Червоної

армії на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Успішно діяли

війська Степового фронту на харківському напрямку. Вони охопили місто з

трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали його штурм. Харків було,

нарешті, визволено. Долаючи впертий опір противника, війська Центрального

фронту форсували Десну і 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового

фронту 23 вересня вибили німців з Полтави.

У серпні 1943 року почалася операція з визволення Донбасу, яка мала

велике військово-стратегічне, політичне та економічне значення. Великим

опорним пунктом німецько-фашистського оборонного рубежу по річці

Кальміус було місто Маріуполь. Його географічне місцерозташування мало

велике значення. Маріуполь мав у розпорядженні значний морський порт, через

який німці постачали свої війська, які знаходилися у Донбасі та на

Таманському півострові, і де знаходилася головна база німецького флоту на

Азовському морі. Маріуполь – це також аеродром, значний залізничний вузол

та промисловий центр з металургійними заводами – ремонтною базою

фашистської техніки. Враховуючи викладене, німці побудували навколо

Маріуполя систему інженерних споруд: траншеї, протитанкові рви, мінні поля.

Були встановлені кулеметні точки, артилерійські та мінометні батареї з

заздалегідь пристріляними цілями. У самому місті під вогневі точки

обладнувалися міцні кам’яні будівлі. При побудові оборонних споруд фашисти

використовували примусовий труд військовополонених червоноармійців та

мирних жителів.

Визволення Маріуполя

Донбаська стратегічна наступальна операція тривала 41 добу (з 13 серпня

до 22 вересня 1943 року).

Операція проводилася військами Південно-Західного фронту під

командуванням генерал-полковника Родіона Яковича Малиновського (1898-

1967) і Південного фронту під командуванням генерал-полковника Федора

Івановича Толбухіна (1894-1949) (операція зі звільнення Донбасу була першою,

яку Толбухин проводив на посаді комфронту, призначений у березні 1943 року)

спільно з сполуками Азовської військової флотилії і авіації дальньої дії.

Головна складність Донбаської операції полягала в тому, що треба було,

перш за все, прорвати, створений гітлерівцями протягом тривалого часу і дуже

складний, «Міуський фронт оборони». В офіційних німецьких документах ця

лінія ешелонованої оборони називалася «Східним кордоном Великої

Німеччини».

27 серпня 1943 року Гітлер прибув до Вінниці. На нараді керівного складу

групи армій «Південь» Манштейн поставив перед Гітлером альтернативу:

поповнити сили 13-ма дивізіями або віддати Донбас. Гітлер обіцяв зняти сили з

груп «Північ» і «Центр», але не зміг виділити в зв'язку з нарощуванням сил

наших ударів по ворогу на цих напрямках жодної дивізії.

В ході проведення Донбаської операції були звільнені частини міст

Ворошиловградської (Луганської) і Дніпропетровської областей, повністю

міста Сталінської (Донецької) області.

На початок вересня 1943 року планувалося звільнення Маріуполя за

участю сил:

- 44-ї армії (сформована в липні 1941р., розформована в листопаді 1943 р.)

Південного фронту під командуванням генерал-лейтенанта Василя

Опанасовича Хоменко (загинув в бою під м.Нікополь);

- 221-ї стрілецької дивізії (сформована у червні 1943 року на Південному

фронті на базі 79-ї стрілецької бригади) полковника Івана (Йонаса) Івановича

(Йонасовича) Блажевича (Блажявичуса) (загинув в Австрії).

Повна назва: 221-ша стрілецька Маріупольсько-Хінганська

Червонопрапорного ордена Суворова дивізія;

- 130-тої Таганрозької стрілецької дивізії полковника Костянтина

Васильовича Сичова (сформована у травні 1943 року на базі 156-ї стрілецької

бригади та 159-ї стрілецької бригади 28-ї армії у зоні Міус-фронту).

Повна назва: 130-та Таганрозька орденів Леніна, Червоного прапору, Суворова

II ступеню стрілецька дивізія;

- 4-го гвардійського Кубанського кавалерійського корпусу генерал-

лейтенанта Миколи Яковича Кириченко;

- Азовської військової флотилії Чорноморського флоту контр-адмірала

Сергія Георгійовича Горшкова у складі:

384-го окремого батальйону морської піхоти капітана Федора Євгеновича

Котанова:

1-го десантного загону лейтенанта Костянтина Федоровича Ольшанського

(1915-1944, Миколаїв),

2-го десантного загону капітан-лейтенанта Віктора Еммануїловича

Немченко,

1-й окремого десантної бригади старшого лейтенанта А.С. Фролова,

окремого загону кораблів капітана 3 рангу Ф.В.Тетюркіна,

23-го штурмового авіаполку майора А.И. Чепова;

- 8-й повітряної армії Героя Радянського Союзу (1939) генерал-лейтенанта

Тимофія Тимофійовича Хрюкіна у складі:

7-го штурмового авікорпусу генерал-майора В.М.Філіна,

206-ї штурмової авіадивізії полковника Л.К. Чумаченко,

289-ї штурмової авіадивізії полковника І.П. Пуцикина;

- 9-й гвардійської винищувальної авіаційної дивізії полковника Ібрагіма

Магометовича Дзусова:

16-го гвардійського винищувального авіаполку двічі Героя Радянського

Союзу (серпень 1943 р.) майора Олександра Івановича Покришкіна (1913-1985),

- 100-го гвардійського винищувального авіаполку майора Б.С.Сайфутдінова,

- 104-го гвардійського винищувального авіаполку Героя Радянського

Союзу майора Владимира Григоровича Семенішина.

Для того, щоб взяти такий великий і сильно укріплений населений пункт

як Маріуполь необхідно було зосередження управління всіма родами військ, які

брали участь у визволенні міста, в одних руках, узгодженість бойових дій між

різними силами армії: сухопутними, морськими і повітряними.

Тому все: на суші, на морі, в повітрі – було оперативно підпорядковано

командувачу Південним фронтом генерал-полковнику Федору Івановичу

Толбухіну; все направлено на виконання однієї бойового завдання – звільнення

Маріуполя.

У період проведення операції зі звільнення Маріуполя Азовська військова

флотилія, перебуваючи в оперативному підпорядкуванні Південного фронту,

діяла за наказами Південного фронту. Їй відводилася особлива роль у

звільненні Маріуполя: перед нею було поставлено завдання підготовки і

проведення кількох десантних операцій на березі.

Бойові дії велися підрозділами флоту як окремо, самостійно, так і в різних

комбінаціях взаємодії між собою, а так само з польовими і повітряними силами

армії. У десантах використовувалися змішані сили: морські десантники, кораблі

і авіація флотилії, загони десантників 44-ї армії, авіація Чорноморського флоту,

але найвизначніша роль в них завжди належала морякам. Моряки зазвичай були

«першим кидком», чіпляється за берег.

28 серпня 130-та стрілецька дивізія 44-ї армії Південного фронту прорвала

сильно укріплену оборону німців на річці Міус і перейшла в наступ.

За сигналом ракети десантники стрімко увірвалися в село, подолавши

круті схили берега. Поява моряків в селі для німців було несподіваним. Навіть

німецькі танки, що з'явилися, лише посилили їх паніку. У такій плутанині

загарбники потрапили під автоматні черги моряків. Десантники підпалили

склади з продовольством і боєприпасами. Окупанти втекли з села. Бій в

Безіменному був першим боєм 384-го окремого батальйону морської піхоти,

спеціально створеного для проведення десантних операцій Азовської військової

флотилії в квітні 1943 року. Ця десантна операція допомогла військам

Південного фронту в просуванні до Маріуполя.

У ніч на 31 серпня 1943 року літаки МБР-2 Чорноморського флоту завдали

бомбових ударів по порту Маріуполь: в районі причалів і портові споруд,

а 2 вересня 1943 року – по плавзасобам ворога.

Для проведення десантної операції під Маріуполем з бійців 44-ї армії

Південного фронту був підготовлений і відправлений в Азовську флотилію

загін в кількості 300 осіб.

Але до 2 вересня плани були змінені у зв'язку з тим, що просування

Південного фронту до Маріуполя йшло повільніше, ніж планувалося, ворог

чинив запеклий опір. На території Будьонівського (Новоазовського) району

бойові дії тривали 10 днів – з 1 по 10 вересня 1943 року. Десять

кровопролитних днів залишили 53 братські могили. Смертю хоробрих полягли

в боях 93 офіцери, 600 сержантів, 450 солдатів.

Було поставлено питання про проведення ретельної розвідки Маріуполя,

загін 44-ї армії був відкликаний з флотилії.

4 вересня обстановка змінилася. Противник почав відхід з рубежу

Грузський Єланчик. Частини 44-ї армії, долаючи опір ворога, під кінець дня

вийшли на рубіж на захід від Павлопіль – Пікузи – Широкино, тим самим

створивши передумови прориву наших військ до Маріуполя. 4-й гвардійський

Кубанський кавалерійський корпус вів бої на обхват Маріуполя з північного

заходу.

В кінці дня 4 вересня Азовська флотилія отримала бойовий наказ

Південного фронту – на світанку 6 вересня висадити десант із завданням:

перехопити дорогу Маріуполь – Осипенко в районі Мангуш.

На виконання отриманого наказу було прийнято рішення висаджувати

десант на захід від селища Ялта.

7 вересня противник був вибитий з хутора Лебедино. На західному березі

річки Кальміус ворог чинив запеклий опір.

У вересні 1943 року боях за звільнення Маріуполя від німецько-

фашистських загарбників перед 221-ю стрілецькою дивізією стояло завдання

прорвати Кальміуський оборонний рубіж німців, розвивати наступ в напрямку

радгоспу ім. Петровського, станції Сартана, радгоспу «Зірка», селищ Гугліно,

броньовий, Заводський, північних околиць Маріуполя і оволодіти містом з

півночі і північного сходу. Для її виконання в ніч з 8-го на 9-е вересня

1943 року командир дивізії полковник І.І. Блажевич вирішив організувати

передовий рухомий загін, посадивши піхоту на додані танки і автомашини.

8 і 9 вересня противник продовжував наполегливо обороняти рубіж

р.Кальміус, що, ймовірно, було пов'язано з тривала евакуацією окупантів і їх

посібників з Маріуполя, і відходив на захід на ділянці в районі с.Павлопіль.

Виходячи із ситуації та оперативної обстановки командувачем АВФ

С.Г.Горшковим було прийнято рішення: одночасно з висадкою тактичного

десанту в районі Ялта – Мангуш (Ольшанський) із завданням – перерізати

дорогу Маріуполь – Мангуш – висадити ще два десанти загону.

Вранці 9 вересня 1943 року 221-а стрілецька дивізія полковника Блажевича

з важкими боями вийшла на захід від Павлопіль (671-й полк) і на захід від

хутора Веселий (695-й полк) і готувалася прорвати Кальміуський оборонний

рубіж для наступу в напрямку радгоспу імені Петровського, радгоспу «Зірка»,

селищ Гугліно і броньовий, станції Сартана, північних околиць Маріуполя.

Для допомоги полкам дивізії прориву сильних укріплень супротивника і

швидкого форсування річки Кальміус полковник Блажевич організував

буквально за кілька годин з навчальної роти капітана Міненко і підрозділів,

виділених з полків дивізії, передовий рухомий загін з танків і автомашин, на які

посадив піхоту на чолі з капітаном Могила – досвідченим 4 і рішучим

офіцером. Передовий загін не давав ворогові закріпитися на нових рубежах,

переслідуючи, знищував його живу силу і техніку, захоплював полонених і

трофеї. Штаб 221-ї дивізії розташувався в радгоспі «Зірка». Зламавши опір

ворога стрімким ударом, дивізія спрямувалася в Іллічівський район і до 13

години 9 вересня увірвалася в нього спочатку передовим рухомим загоном,

потім підрозділами. Цей прорив врятував багато будинків району від спалення.

Просуваючись по вулицях селищ і серед зруйнованих корпусів заводу

імені Ілліча, розвідники 221-ї дивізії захопили в полон 7 фашистів, вогнем

автоматів і гранатами знищили 45. На одній з вулиць німецькі артилеристи

чинили опір.

До кінця 9 вересня 1943 року частини 221-ї стрілецької дивізії звільнили

Іллічівський район

У небі над Маріуполем літаками 8-ї повітряної армії було збито 27 літаків,

розбомблено 69 автомашин, 13 паровозів, 18 вагонів. У боях за Маріуполь

загинув льотчик 9-й авіадивізії Герой Радянського Союзу майор Володимир

Григорович Семенишин, який похований в міському парку Маріуполя. Пізніше

поруч з ним був похований льотчик цієї ж дивізії майор Микола Юхимович

Лавицький, який також брав участь у звільненні Маріуполя, загинув в

Запорізькій області, посмертно йому було присвоєно звання Героя Радянського

Союзу.

На згадку про льотчиків-героях на місці їх поховання встановлено

пам'ятну стелу.

130-та Таганрозька стрілецька дивізія полковника Костянтина Васильовича

Сичова наступала зі сходу, звільняла Лівий берег. У період наступального бою

командири дивізії весь час перебували в бойовому порядку підрозділів,

мобілізовуючи їх особистим прикладом на сміливий і рішучий штурм

Маріуполя. Дивізії полковника Сичова надав посильну бойову допомогу

партизанський загін Сави Леонтійовича Карася, сформований з

військовополонених маріупольського концтабору шталаг № 190, врятованих

підпільниками міста і переправлених в запорізькі плавні, де дислокувався

партизанський загін. Партизани знищили роту берегової охорони біля заводу

«Азовсталь» з батареєю 88-мм зенітних гармат Flak.41 147-го (V) підрозділу

ППО 15-ї німецької зенітної дивізії, яка знаходилася в Маріуполі з травня

1942 по вересень 1943 року. Батареї цього підрозділу були встановлені в місті

на всьому узбережжі моря, в прибережних селищах Ляпино, Найдьонівка,

Гавань, Слободка, Піщаний. Першим через Кальміус переправився

1-й батальйон 528-го полку 130-ї дивізії, використавши для переправи

зруйнований залізничний міст через річку і забезпечив переправу 2-го

батальйону полку. Бійці, незважаючи на поранення, що не покинули поля бою і

продовжували рухатися вперед за своїми командирами. 1-я батарея

артилеристів протитанкового дивізіону капітана Луценко дійшла з боями до

порту і там зустрілася з морськими десантниками.

Близько 10 годин тривали вуличні бої в м.Маріуполі 9-10 вересня.

679 бійців 221-й і 130-ї стрілецьких дивізій, 4-го гвардійського Кубанського

кавалерійського корпусу загинули в боях за Маріуполь. Воїни-визволителі

поховані в братських могилах на старому міському кладовищі і в окремих

братських могилах у всіх районах міста.

За мужність і відвагу, проявлені при звільненні міста, 130-а стрілецька

дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора, а 221-а дивізія отримала

почесне найменування «Маріупольська».

10 вересня 1943 місто Маріуполь був звільнений від німецько-

фашистських загарбників.

Увечері 10 вересня 1943 року Верховний Головнокомандувач привітав

війська Південного фронту і моряків Азовської військової флотилії із

звільненням від німецько-фашистських загарбників великого центру

металургійної промисловості півдня країни – міста і порту Маріуполь.

А о 20.00 Москва салютувала визволителям Маріуполя 20-ма артилерійськими

залпами з 124 гармат. Сотні солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і

медалями Радянського Союзу. Серед нагороджених був і командир 130-ї

Таганрозької стрілецької дивізії полковник К.В.Сичов. Йому вручено орден

Кутузова II ступеня.

На згадку про бойові подвиги воїнів 130-ї і 221-ї стрілецьких дивізій на

Комсомольському бульварі (нині – Морський бульвар) 6 листопада 1975 року

відкрито пам'ятний знак і запалено Вічний вогонь. Пам'ятний знак являє собою

76-міліметрову артилерійську гармату, встановлену на прямокутному

постаменті.

На меморіальній дошці напис: «Воїнам-визволителям 221-ї

Маріупольської та 130-й Таганрозької дивізії».

Визволителі міста Маріуполя

Генерал-полковник

МАЛИНОВСЬКИЙ

Родіон Якович

(1898-1967)

Командуючий Південно-

Західним фронтом

Генерал-полковник

ТОЛБУХІН

Федір Іванович

(1894-1949)

Командуючий Південним

фронтом

Генерал-лейтенант

ХОМЕНКО

Василь Опанасович

(1899-1943)

Командуючий 44-ю армією

Південного фронту

Генерал-лейтенант

КИРИЧЕНКО

Микола Якович

(1895-1973)

Командуючий

4-м гвардійським

Кубанським козачим

кавалерійським корпусом

Полковник

БЛАЖЕВИЧ

Іван Іванович

(1903-1945)

Командир 221-ї

стрілецької дивізії 44-ї

армії Південного фронту

Полковник

СИЧОВ

Костянтин Васильович

(1906-1982)

Командир 130-ї

Таганрозької дивізії 44-ї

армії Південного фронту

Капітан

КОТАНОВ

Федір Євгенович

(1914-1993)

Командир 384-го окремого

батальйону морської

піхоти

Лейтенант

ОЛЬШАНСЬКИЙ

Костянтин Федорович

(1915-27.03.1944,

Миколаїв)

Командир 1-го

десантного загону 384-го

окремого батальйону

морської піхоти

Майор

ПОКРИШКІН

Олександр Іванович

(06.03.1913-13.11.1985)

Командир 16-го

гвардійського

винищувального авіаполку

Майор

СЕМЕНІШИН

Володимир Григорович

(15.06.1910 — 29.09.1943)

Льотчик 9-й гвардійської

винищувальної авіаційної дивізії

Майор

ЛАВИЦЬКИЙ

Микола Юхимович

(07.12.1919 – 10.03.1944)

Льотчик 9-й гвардійської

винищувальної авіаційної дивізії

Пам’ятники та пам’ятні знаки

Братська могила Героїв Радянського Союзу В.Г. Семенішина й

М.Ю. Лавицького (парк культури й відпочинку "Міський сад")

Братська могила Героїв Радянського Союзу В.Г. Семенішина і М.Ю.

Лавицького у вигляді прямокутного обеліска, який спирається на підставу в

формі куба. На постаменті меморіальна дошка з написом

«Семенішин Володимир Григорович, 1910-1943 рр. Лавицький Микола

Юхимович, 1919-1944 рр.

Тут поховані льотчики 9-ої гвардійської Маріупольської винищувальної

авіадивізії, загиблі при виконанні бойових завдань».

В.Г. Семенишин збив у повітряних боях 20 літаків супротивника, Н.Є.

Лавицький під час Великої Вітчизняної війни в повітряних боях збив 28 літаків

супротивника, обом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Пам'ятний знак «Воїнам-визволителям 221-ї Маріупольської

та 130-ї Таганрозької дивізії»

Пам'ятний знак воїнам 221-ї Маріупольської та 130-й Таганрозької дивізії,

які звільняли від німецько-фашистських загарбників. Встановлений 6 листопада

1975 на Комсомольському бульварі. На постаменті – 76-міліметрова

артилерійська гармата Зіс-3. Біля підніжжя – вогонь Вічної слави.

Архітектор А.Д. Клюєв.

Пам’ятник піонеру Анатолію Балабусі

У місті є пам'ятник, автор якого - учитель школи №31. Він встановлений

на проспекті Луніна в честь 14-річного Анатолія Балабухи, учня цієї школи.

Відома історія, що хлопчина був провідником десанту радянських моряків, що

отримав кулю і німець добив його прикладом. Але вже мало хто пам'ятає, що

раніше неодмінним атрибутом пам'ятника, крім квітів, був червоний

піонерський галстук. Його приносили школярі і міняли при необхідності.

Пам'ятник споруджено на кошти школярів.

Монумент Перемоги - «Воїн-визволитель»

На честь 55-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні в травні

2000 року на площі Фонтанів відкрито монумент. Центральне місце в ньому

займає воїн-переможець з грузинської гілкою в витягнутій руці. За його спиною

два стовпи з косими контррельєфними смугами, що імітують забарвлення

прикордонних стовпів. На лівому - напис «1941», на правому – «1945».

Зліва від фігури воїна-визволителя пам'ятна дошка з написом:

«Захисникам Вітчизни у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. від

вдячних маріупольців».

На постаменті гранітна дошка з іменами керівників міста, підприємств, які

брали участь у створенні монумента.

Монумент виконаний із залізобетону з використанням листової міді.

Автори: художники Л.Н.Кузьменков, В. К.Константинов.

Пам'ятник морякам-десантникам «Бронекатер №346»

Пам’ятник морякам-десантникам – «Бронекатер №346» представлено на

постаменті у вигляді стилізованих хвиль. Бронекатер має свою історію.

Побудований він в місті Зеленодольську на Волзі на початку радянсько-

німецької війни. Бойова біографія катера почалася під Сталінградом і тривала

на Азовському морі, в районі міст Маріуполь, Бердянськ, Темрюк, в

Керченській протоці.

У 1944 р. катер залізницею переправлений на Дніпро, де продовжив свій

бойовий шлях. Далі був Дністер, а закінчився його бойовий шлях на параді

Дунайської флотилії в Будапешті в 1945 р.

Пам’ятник відкритий 10 вересня 1974 р.

Автори постаменту: скульптор В.Л. Пацевич, архітектор В.С. Соломін

Пам’ятник «Бойовий танк т-34 № 121»

На честь подвигу танкістів 4-го гвардійського механізованого корпусу під

командуванням генерал-лейтенанта Трохима Танасчишина на вулиці

Карпинського встановлено пам’ятний знак – БОЙОВИЙ ТАНК Т-34 №121.

На постаменті закріплено дві меморіальні дошки з написами:

«Безсмертній мужності та героїзму радянських танкістів

присвячується».

«Споруджений на честь 30-річчя Перемоги радянського народу у Великій

Вітчизняній війні 9.05.1975 р.».

Архітектор – А. Клюєв.

Пам’ятник воїнам-визволителям МіГ-17

Пам'ятник являє собою злітаючий літак МІГ - 17, закріплений на похилій

під 45° стрілі.

У підстави стріли пам'ятна дошка з написом: «Воїнам-визволителям вдячні

ждановці присвячують. 10 / IX - 1973 г. ».

На початку вересня 1943 року війська Південного фронту під

командуванням генерал-полковника Ф.І.Толбухіна, наступаючи вздовж

узбережжя Азовського моря, почали бої за визволення м Маріуполя. Авіація

8-ї повітряної армії під командуванням генерал-лейтенанта Т.Т. Хрюкина, до

складу якої входила 9-а гвардійська винищувальна авіадивізія, і 23-й

штурмовий авіаційний полк Азовської військової флотилії сприяли військам на

полі бою. У повітряних боях над Маріуполем було збито 27 літаків

супротивника, знищено 69 автомашин, 13 паровозів і 18 вагонів, викликано

80 вогнищ пожеж, вбито і поранено до 500 солдатів противника. Льотчик Іван

Бабак, розбивши паровоз, змусив зупинитися ешелон, в якому фашисти гнали

до Німеччини кілька сотень маріупольців.

За мужність і героїзм, проявлені при звільненні міста, 10 вересня

1943 року Наказом Верховного Головнокомандувача 9-ї гвардійській

винищувальній авіадивізії присвоєно найменування «Маріупольської».

Пам’ятник Азовстальцям, полеглим

на фронтах Великої вітчизняної війни

Пам'ятник загиблим працівникам «Азовсталі» в місті Маріуполі був

відкритий 25 жовтня 1967 року в Орджонікідзевському районі на вулиці

Лепорського біля центральних прохідних підприємства.

Пам'ятник загиблим працівникам «Азовсталі» був встановлений у пам'ять

тих, хто не зміг дожити до торжества Перемоги. Монументальна композиція

складається з трьох фігур: матроса, солдата і робочого, за спинами яких

височить кам'яна брила з логотипом заводу. Напис на пам'ятнику говорить:

«Подвиг ніколи не вмирає. У пам'яті зберігає його народ ».

На постаменті складено перелік усіх загиблих азовстальців.

Авторами скульптур стали: архітектор Ю. Леньков і скульптор В. Батяй.

Пам’ятник жертвам фашизму

Пам'ятник встановлений на вулиці Лавицького, на місці загибелі сотень

мирних жителів від рук гітлерівських загарбників.

Встановлено в травні 1964 року. Перед стелою запалено вогонь Вічної

слави.

Архітектор – В.К.Щербань.

Пам’ятний знак «Воїнам 221-ї стрілецької дивізії»

За мужність і відвагу, проявлені при звільненні міста, 130-та стрілецька

дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора, а 221-ша дивізія

отримала почесне найменування «Маріупольська». 7 вересня 1985 року на

пр.Будівельників відкрито пам’ятний знак «ВОЇНАМ 221-Ї СТРІЛЕЦЬКОЇ

ДИВІЗІЇ».

Знак являє собою вертикально стоячий природний камінь у вигляді

обеліска, округлений потужними металевими конструкціями, що

символізують міць армії й героїзм воїнів.

Автор – архітектор В. Пантов.

Архівний відділ

Маріупольської міської ради