ВАСИЛЬ СТУС (1938—1985)

Василь Стус - відомий український поет і публіцист, перекладач, літературознавець, правозахисник та один із найбільш активних і рішучих членів українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1990), Герой України (2005). За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув. Псевдонім — Василь Петрик. Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінничині вс. Рахнівка Гайсинського району всім'ї Семена Дем'яновича таЇлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині. У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу наодному з хімічних заводів. Протягом 1944—1954 pp. В. Стус навчався всередній школі № 75 м. Сталіно.

У 1954—1959 pp. навчався вСталінському педагогічному інституті заспеціальністю «Українська мова та література», після закінчення працював учителем уТаужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області. У 1959—1961 pp. В. Стус служив улавах радянської армії, потім у 1961 —1963 pp. працював учителем українськоїмови талітератури всередній школі № 23 м. Горлівки Донецької області, працював такожпідземним плитовим шахти «Октябрьская» уДоне цьк у , літературним редактором газети «Социалистический Донбасе», у 1963р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.

Перші кроки в поезії 1963 р. - він літредактор у газеті «Соціалістичний Донбас». Але вже з вересня після успішного складання іспитів Стус - аспірант Інституту літератури АН України імені Т. Г. Шевченка. Друкується в часописах «Донбас», «Прапор», «Дніпро». У 1964 р. В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть»» (у 1965 p., одразу після виступу в кінотеатрі «Україна», набір збірки було «розсипано»). 4 вересня 1965р. поет виступив в київському кінотеатрі «Україна» з протестом проти серпневих арештів української інтелігенції, а 20 вересня 1965 р. його відраховано з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна».

Мить щасливого життя

15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус

1965 рік - одружився з Валентиною Василівною Попелюх.

• Після перегляду фільму С.Параджанова “Тіні забутих предків” Василь Стус звернувся до глядачів із пропозицією висловити протест проти незаконних дій уряду та КДБ вставанням.

• Звідси й почалася “дорога болю”. В.Стуса ніде не приймали на роботу, його твори перестали друкувати. Але він продовжував писати, вів активну громадянську діяльність, виступав на захист прав людини. Поет знав, який тернистий шлях йому судився та не прагнув “сховатися від долі”:

Що тебе клясти, моя недоле? Не кляну. Не кляв. Не проклену. Хай життя - одне стернисте поле, Але перейти - не помину. Дотягну до краю. Хай руками, Хай на ліктях, поповзом - дарма. Душу хай обшмульгаю об камінь - Все одно милішої нема За оцю утрачену й ледачу, За байдужу, осоружну землю цю...

Перші видання

• У брюссельському видавництві «Зимові дерева» 1970 р. вийшла друком друга збірка поета — «Зимові дерева» (у 1968р. поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник», але, добре усвідомлюючи, що надії на видання немає, прийняв рішення про передачу її за кордон). Факт публікації книги за кордоном особливо обурював суддів на процесі над В. Стусом у 1972 р.

• У 1970 р. В. Стус видав у самвидаві свою третю експериментальну книгу віршів — «Веселий цвинтар».

Лиха година

12 січня 1972 р. — поета вперше заарештовано. 7 вересня 1972 р. відбувся суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п'яти років ув'язнення та трьох років заслання. У 1972 р., перебуваючи в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ, поет створює свою четверту книгу — «Час творчості/Dichtenszeit», що складена з оригінальних віршів та перекладів віршів Ґете. Оригінальні творі стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести». Протягом 1972—1977 pp. поет відбував покарання в таборах Мордовії.

У нестерпно важких умовах заслання поет написав вірш „Як добре те, що смерті не боюсь я", який став програмним у його житті. У вірші наче сконцентровано „життєве кредо поета". Тут окреслено трагічний, страдницький шлях вірного сина України. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог, неначе останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокійною гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору:

Як добре те, що смерті небоюсь я І не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько неклонюся Впередчутті недовідомих верств. Що жив‐любив і не набрався скверни, Ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, І в смерті обернуся до життя Своїм стражденним і незлим обличчям, Як син, тобі доземно поклонюсь. І чесно гляну в чесні твої вічі, І чесними сльозами обіллюсь. Так хочеться пожити хоч годинку, Коли моя розів'ється біда. Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, Уже не ремствуй, позирай углиб, У суще, що розпукнеться в грядуще І ружею заквітне коло шиб.

Повернення До Києва повернувся влітку 1979 року. Згодом вступив до Української Гельсінської спілки, знайшов роботу — формувальником 2-го розряду в цех лиття на заводі по ремонту та виготовленню засобів механізації будівництва ім. Паризької Комуни. Через хвороби, набуті в зонах, не витримав фізичного навантаження, звільнився. З жовтня цього ж року за поетом встановлено адміністративний нагляд. У 1971 —1980 рр. В. Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести» (у 1985 р. Г. Бьолль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобелівської премії, а вперше окремим виданням вона вийшла у видавництві «Сучасність» у, 1986р.). У 1979—1980 pp. В. Стус працював формувальником II розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни. З 1 лютого 1980 р. і до арешту він працював у цеху № 5 українського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

Повернувшись, Василь Стус продовжує боротьбу за національне визволення народу, за права людини. Але лише вісім місяців йому довелося побути на волі. Потім знову арешт, звинувачення у належності до Української Гельсінкської групи і ще більш жорстокий і немилосердний присуд: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму, п'ять років заслання:

Сховатися од долі - не судилось. Ударив грім - і зразу шкереберть Пішло життя. І ось ти - все, що снилось, Як смертне існування й життєсмерть. Тож іспитуй, як золото, на пробу Коханих, рідних, друзів і дітей: А чи підуть крізь сто твоїх смертей Тобі услід?

Знову арешт 14 травня 1980 р. поет вдруге заарештований. Наприкінці вересня 1980 р. відбувся суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув'язнення та п'яти років заслання. Як писав Андрій Сахаров з Горького 1980 року у відозві «Учасникам Мадридської наради для перевірки Гельсінських угод, головам держав- учасниць Гельсінського акту», на цей раз Стус був «засуджений за згоду вступити в Гельсінську групу». З листопада 1980р. він відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області. Навесні: 1981р. В. Стус востаннє побачився з рідними. 1982 р. — рік перебуванням камері-одиночці. Протягом 1980— 1985 рр; В. Стус написав останню збірку віршів «Птах душі».

Відбувати особливий режим ув'язнення він був відправлений до табору в селищі Кучино Пермської області, де в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері зустрів свій останній час. Михайло Горинь, що відбував тоді ув'язнення в тій же тюрмі, свідчить: «Ніхто не знає справжнього кінця. Чи то серце. Чи то грюкіт спальної дошки, що опускається при стіні, і стогін Василя...»

Остання мить

Поховали його в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 p., прах Василя Стуса перевезений до Києва й перепохований на Байковому цвинтарі.

Довічна пам’ять про В. Стуса

Барельєф Василя Стуса при в'їзді до села Рахнівці у Вінницькій обл.

Пам'ятник Василю Стусу у Вінниці

Могила Василия Стуса в с.Копально Пермской области.

Дошка на будинку, де в 1963- 1965 рр. проживав В.Стус.

Пам'ятний знак у Калуші, Івано‐Франківської області

Пам’ятний знак В. Стусу у Києві 21 травня 2009 р., у Києві на проспекті Перемоги, 119, у сквері імені Василя Стуса було відкрито пам’ятний знак на честь українського поета.

Ювілейна монета

Національний банк України, ввів в обіг 8 січня 2008 р. ювілейну монету номіналом 2 гривни, присвячену поету, громадському діячу, перекладачу, літературознавцю Василю Стусу (1938 -1985).

Спогади Д. Стуса

4 вересня 1985 року, в радянському концентраційному таборі в Пермської області загинула людина, якої за декілька місяців до його смерті Генріх Белль висунув на здобуття Нобелівської премії по літературі. Загинула людина, яка фактично вперше з часів епохи поетів «Розстріляного Відродження» створив принципово нові канони української поезії, не зашоренної на самолюбованні і самобичуванні, а всмоктуючи досвід світових культур.

Листи до сина

До збірки „Листи до сина” введено не лише епістолярій, а й вірші поета, найперше програмні, поставлені в конкретно‐ історичний контекст. З погляду досліджуваної проблеми особливо цікавим є запис №7, у якому поет досить гостро відгукується про сучасний йому стан українського письменства:

„Власне, і читати нічого.., в українській – нема нічого абсолютно. Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня година. Талановиті автори або мовчать (як Андріяшик), або займаються бозначим (скажімо, Дрозд чи Шевчук).

Збірка поезій «Зимові дерева», що так і не була видрукувана в Україні, «мала звучати як символічне означення стану нашої духовності: замороженість, завмерлість, але й уперте протистояння зимі та назбирування сил для весняного пробудження» (І. Дзюба). У ній окреслилися основні три мотиви, які стануть характерними і для подальшої творчості митця: інтимна лірика; «переживання своєї національної сутності», «причетності до національної долі», «навдивовижу інтимне і водночас пророче переживання жертовності задля України», «відчуття історичної скривдженості України» (І. Дзюба); а також мотив «гротескного бачення і саркастичної інтерпретації буденного низького існування, того, що ми нині звемо бездуховністю, а тоді сприймали як вияви міщанства, обивательщини» (І. Дзюба). Характерні для другого мотиву вірші «Не можу я без посмішки Івана» (написаний як відгук- протест на арешт поета, літературного критика Івана Світличного), «Звіром вити, горілку пити...», цикл «Костомаров у Саратові».

«Зимові дерева»

Образ України в поезії В.Стуса Кожен вірш В. Стуса на цю тему - це крик серця, що б'ється пораненим птахом у грудях поета. Його зранене серце омивається кров'ю, бо не в силі змиритися з несправедливістю. І уста не мовчать: вони говорять мовою віршів. Не злякали митця, борця, вірного сина України ні заслання, ні гулагівські табори. Він ніс свій важкий хрест на Голгофу знаючи, що ціна патріотизму - смерть, але смерть в ім'я народу, в ім'я своєї України. То хіба може бути щось актуальніше в наш час, ніж любов до України, вірне служіння їй. Ми не повинні бути відреченцями своєї землі, бо вона - наша мати, берегиня роду і народу.

У вірші, присвяченому Аллі Горській, читаємо: Ярій, душе. Ярій, а не ридай!

У чорній стужі сонце України... Образ болю у поезії Стуса домінуючий, як і в його долі. Болю за себе, за своє покоління, за скривджену Україну:

Цей біль — як алкоголь агоній, як вимерзлий до хрусту жаль.

Біль прочитується в рядках, де він не згадується словом, але він становить їхню головну суть:

Давно забуто, що є жити. І що є світ, і що є ти.

(«Цей біль — як алкоголь агоній...»)

Твори В. Стуса у фонді НБ СНУ ім. В. Даля

Cтус В. Зібрання творів: у 12 т. Т. 3: Час творчості. Dichtenszeit / В. Стус ; [редкол.: Д. Стус (гол.) та ін.] ; НАН України, Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К.: Факт, 2008.– 751 с. Стус В. Зібрання творів: у 12 т. Т. 4: Вірші 1960-х р. (поза збірками). Вірші початку 1970- х р. (поза збірками) / В. Стус ; [редкол. : Д. Стус (гол.) та ін.] ; НАН України, Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К.: Факт, 2008.– 479 с.

Стус В. Час творчості=DICHTENSZEIT / В.Стус; упор. та післямова Д. Стуса.– К.: Дніпро, 2005.– 704 с.

Стус В. Листи до сина / [упоряд.: О. Дворко, Д. Стус].– Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.– 192 с.

Стус В. Під тягарем хреста: поезії / [упоряд. О.Ю. Орач].– Львів: Каменяр, 1991.– 160 с.