ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК ДОНБАСУ55)/EVD_2019_1.pdf2 Економічний вісник Донбасу 1(55), 2019 Економічний вісник Донбасу

ISSN 1817-3772

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК ДОНБАСУ

2019 № 1(55)

Київ – Старобільськ

науковий журнал

2 Економічний вісник Донбасу № 1(55), 2019

Економічний вісник Донбасу Экономический вестник Донбасса

Economic Herald of the Donbas Науковий журнал № 1 (55) 2019

Заснований у 2004 роціСвідоцтво про державну реєстрацію KB № 14442-3413 ПР видано Міністерством юстиції України 14.08.2008 року

Журнал внесений до переліку наукових фахових видань України (економічні науки). Постанова Президії ВАК України від 14 жовтня 2009 р. № 1-05/4

Рекомендований до друку рішеннями Вчених рад Інституту економіки промисловості НАН України (протокол № 5 від 28.03.2019 р.)

Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 29.03.2019 р.) Журнал індексується українською загальнодержавною реферативною базою даних "Україніка наукова"

(угода про інформаційну співпрацю №30-05 від 30.03.2005 р. Видання включено до міжнародної наукометричної бази "Наукова електронна бібліотека E-Library.Ru (Російського індексу наукового цитування – РІНЦ)" –

договір №571-09/2013 від 16.09.2013 р. Видання індексується вільно доступною системою GoogleScholar. У 2016 році журнал включено до наукометричної бази Research Bible (Токіо, Японія). Статті видання індексуються в наукометричній базі IndexCopernicus (Польща) з 2015 р.

Засновники: Державний заклад "Луганський національний університет імені Тараса Шевченка",

Інститут економіки промисловості Національної академії наук України

Міжнародна наукова рада Голова Ради – Амоша О. І., академік НАН України, доктор економічних наук, професор,

директор Інституту економіки промисловості НАН України (Україна); Савченко С. В., доктор педагогічних наук, професор, ректор Луганського національного

університету імені Тараса Шевченка (Україна); Пономаренко В. С., доктор економічних наук, професор, ректор Харківського національного

економічного університету ім. С. Кузнеця (Україна); Иван Марчевски, PhD (Economics), доцент, ректор Господарської академії ім. Д. А. Ценова (Болгарія);

Шимов В. М., доктор економічних наук, професор, ректор Білоруського державного економічного університету (Білорусь); Вольчик В. В., доктор економічних наук, професор Південного Федерального університету (Росія); Павлов К. В., доктор економічних наук, професор Іжевського державного університету (Росія);

Фатєєв В. С., доктор економічних наук, професор Гродненського державного університету (Білорусь); Краузе Г., DrHab (Technique), президент Міжнародного центру науки і техніки (Німеччина);

Хагеманн Н., PhD (Economics), Центр дослідження навколишнього середовища ім. Гельмгольця (Німеччина); Данило Лучес, PhD (Sociology), професор, Західний Університет Тимішоари (Румунія); Богдан Надолу, PhD (Sociology), професор, Західний Університет Тимішоари (Румунія);

Кушнірович Н. О., PhD (Economics), доцент, Академічний центр Руппін (Ізраїль); Столяров В. Ф., доктор економічних наук, професор, ректор Буковинського університету (Україна);

Пайонк К., DrHab (Economics), професор, Інститут розвитку міжнародної співпраці (Республіка Польща); Джвігол Х., DrHab (Economics), професор Сілезької політехніки в Глівіцах (Республіка Польща);

Глінківська Б., PhD (Economics), Лодзький університет (Республіка Польща); Квілінскі А., PhD (Economics), Лондонська академія науки і бізнесу (Лондон, Англія)

Редакційна колегія: Головний редактор

Ляшенко В. І., доктор економічних наук, професор Заступник головного редактора

Матросова Л. М., доктор економічних наук, професор Відповідальний секретар

Чеботарьова Н. М., кандидат економічних наук, доцент Члени колегії:

Александров І. О., доктор економічних наук, професор Амоша О. І., академік НАН України, доктор економічних наук, професор

Булєєв І. П., доктор економічних наук, професор Дементьєв В. В., доктор економічних наук, професор Драчук Ю. 3., доктор економічних наук, професор

Дубницький В. І., доктор економічних наук, професор Житний П. Є. , ,доктор економічних наук, професор

Кабанов А. І., доктор економічних наук, старший науковий співробітник Колосов А. М., доктор економічних наук, професор Макогон Ю. В., доктор економічних наук, професор Махортов Ю. О., доктор економічних наук, професор

Осадча Н. В., доктор економічних наук, доцент Пушак Я. Я., доктор економічних наук, професор Чеботарьов В. А., доктор економічних наук, доцент Шевцова Г. З., доктор економічних наук, доцент

E-mail: [email protected] © Інститут економіки промисловості Національної академіїhttp://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evd/index.html наук України, 2019http://alma-mater.luguniv.edu.ua/electronversions.htm © ДЗ "Луганський національний університет імені Тараса

Шевченка", 2019 © Акіндєєв Д. В., Ляшенко В. І., дизайн обкладинки, 2019


ЗМІСТ НАУКОВІ СТАТТІ

Соціально-економічні проблеми Донбасу 1. Шевцова Г. З., Швець Н. В. Потенціал хімічного комплексу Луганської області: сучасний стан та перспективи структурної модернізації ..................................................................................................................................... 4 2. Макогон Ю. В. Донбасс в условиях политического противостояния: социально-экономический аспект...........................16 3. Сытник Е. А. Изменения в процессе формирования издержек производства основной технологической цепочки в условиях разделенного Донбасса ...............................................................................................................................33 4. Крапівіна Г. О. Вільний час населення як інструмент впровадження корпоративної соціальної відповідальності (на прикладі м. Маріуполь) ...........................................................................................................43 5. Кочешкова І. М. Відходи вуглезбагачення як джерело прибутку для міст старопромислових шахтарських регіонів ....................................................................................................................................49

Міжнародна та регіональна економіка 6. Ляшенко В. І., Ляшенко А. Ю. Зарубіжний досвід надання митних пільг підприємствам- учасникам індустріальних парків: висновки для України .........................................................................................................57 7. Алиева М. Ш. Особенности организации бухгалтерского учета внешнеэкономической деятельности в Азербайджане ......................................................................................................................................................69 8. Джалилов А. Н. Основные приоритеты национальной экономики Азербайджанской Республики в условиях рыночной экономики .................................................................................................................................................73 9. Шабалина Л. В., Алексеев Н. В. Факторы, влияющие на мировую продовольственную безопасность .............................79 10. Мусаева Н. Р. Динамическое развитие национальной экономики Азербайджанской Республики ......................................87 11. Дяченко В. С. Особливості механiзму забезпечення сталого розвитку регіонів ....................................................................90

Фінанси 12. Єлецьких С. Я., Свинаренко Т. І., Петрищева К. Г. Методичні підходи щодо оцінювання фінансово-економічної безпеки суб’єктів підприємницької діяльності із врахуванням критерію фінансового ресурсозбереження ..................................................................................................................................................94 13. Ровенська В. В., Киркач В. Е. Кредитна політика та аналіз сучасного стану кредитного ринку України .......................103

Менеджмент 14. Латишева О. В., Антонова В. І. Особливості проведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат та їх управління ...........................................................................................................................................................................109 15. Болотіна Є. В., Ширкова А. Д. Трансформація моделі адміністративно-державного управління ....................................118 16. Годжаева Э. М. Экономическая эффективность туристской деятельности на современном этапе управления туристскими предприятиями..................................................................................................................................124

Менеджмент інновацій 17. Бутенко А. І., Карпінська Г. В., Лукащук В. В. Структурні деформації у промисловому комплексі України, які виникли внаслідок економічних криз, як перешкода розвитку ринку інноваційних товарів ..........................129 18. Бриль І. В. Визначення мотиваційних переваг інтелектуалізації підприємств базових галузей промисловості ...............142

Менеджмент персоналу 19. Смирнова І. І., Сімаков К. І. Оцінка рівня розвитку людського капіталу України в умовах глобалізації .......................151 20. Сидорчук О. Г., Хандій О. О. Інституційне забезпечення державного регулювання соціальної безпеки ........................157 21. Яремко А. Д. Оцінювання трудової складової антикризового потенціалу машинобудівного підприємства .....................164

НАУКОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ 22. Позднякова И. А. Финансирование деятельности учреждений дополнительного образования взрослых ....................... 171 23. Измайлович С. В. Управление хозяйственными рисками организаций промышленного сектора экономики Республики Беларусь .............................................................................................................................................. 175 24. Бословяк С. В. Алгоритм комплексной оценки целесообразности инвестирования в предприятие ................................. 183 25. Асадуллина Н. Р. Перспективы экологической политики в условиях устойчивого развития экономики природопользования ............................................................................................................................................... 194 26. Павлов К. В., Андреева И. Г., Метелева М. Г. Проблемы и перспективы развития аквакультуры: федеральный и региональный аспекты ..................................................................................................................................... 198

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ 27. Солодилова Н. З., Маликов Р. И., Гришин К. Е. Инновационные подходы к исследованию процессов генерирования зон институциональных аттракторов в региональной деловой среде .......................................................... 204 28. Ким Ю. Л. Основные проблемы реализации плана развития нефтегазохимической отрасли ............................................ 216

Г. З. Шевцова, Н. В. Швець


НАУКОВІ СТАТТІ

УДК 338.45:66(477.61) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-4-15 Г. З. Шевцова,

доктор економічних наук, Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ,

Н. В. Швець, кандидат економічних наук,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Сєвєродонецьк

ПОТЕНЦІАЛ ХІМІЧНОГО КОМПЛЕКСУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ:

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТРУКТУРНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ Постановка проблеми. Хімічний комплекс

Луганщини впродовж багатьох років відігравав значну роль у загальноукраїнському хімічному ви-робництві. За підсумками 2011 р. область забезпечу-вала 8,8% обсягів реалізованої хімічної продукції, у тому числі 15,4% базових хімікатів1. Частка області у загальних показниках хімічної індустрії України становила: за кількістю суб’єктів господарювання – 8,4%, кількістю зайнятих працівників – 6,6%, капі-тальними інвестиціями – 3,6%, експортом – 11,7%, імпортом – 2,0%. До 2015 р. Луганська область була нетто-експортером хімічних товарів, тоді як в ці-лому вітчизняний хімічний комплекс демонстрував значне від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі.

Основними виробниками хімічної продукції у Луганській області були ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання «Азот», ПрАТ «ЛИНІК», ПАТ «Стаха-новський завод технічного вуглецю», ТОВ НВП «Зоря», ДП «Хімічний завод «Південний», ТОВ НВО «Сєверодонецький Склопластик», ТОВ СП «Укрзовніштрейдінвест», ПАТ «Луганський хіміко-фармацевтичний завод». В цілому до цього компле-ксу відносилося кілька сотень підприємств різних розмірів і спеціалізації, які виробляли широкий спектр хімікатів, зокрема аміак, мінеральні добрива, кислоти, полімерні матеріали, пластмаси, гумотех-нічні вироби, хімічні реагенти, вибухові речовини, хімічні засоби захисту рослин, лакофарбові матері-али, мило, косметичні засоби, лікарські препарати, будівельну хімію.

У 2014 р. внаслідок активних військових дій на території регіону більшість хімічних підприємств призупинили виробничий процес через загрози тех-ногенного характеру. Чималого руйнування зазнала транспортна та енергетична інфраструктура галузі. Значна частина активів залишилася на окупованій території, через що виробничий потенціал хімічного комплексу регіону суттєво скоротився.

1 Тут і далі розрахунки здійснені на основі даних Держслужби статистики України та Головного управління ста-

тистики у Луганській області.

З того часу відбулося його певне переформату-вання: частина підприємств на підконтрольній тери-торії відновила роботу, нарощуючи й диверсифіку-ючи випуск продукції, інша частина підприємств (іноді разом із виробничими потужностями) була переміщена подалі від зони ООС, решта – припи-нила діяльність або стагнує через неможливість за-безпечити стабільний виробничий процес.

У цілому, досягнувши мінімумів у 2015 р., хі- мічний бізнес регіону пройшов процеси реструкту-ризації і консолідації, частково відновив свої позиції в окремих сегментах виробництва і зараз демонст-рує ознаки стабілізації. На фоні різноспрямованих секторальних тенденцій відбуваються помітні структурні зрушення, які свідчать про певні якісні зміни у детермінантах економічної динаміки хіміч-ного виробництва. Виявлення цих змін є необхідним для визначення перспектив структурної модерніза-ції і розвитку потенціалу хімічного комплексу обла-сті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемним питанням відновлення промислового комплексу Донбасу і пошуку шляхів його подальшої розбудови присвячено цикл наукових праць вчених Національної академії наук України. У публікаціях науковців Інституту економіки промисловості О.І. Амоші, В.П. Антонюк, Н.Ю. Брюховецької, І.П. Бу-лєєва, Ю.С. Залознової, В.І. Ляшенка, О.Ф. Новіко-вої, М.О. Солдак, Ю.М. Харазішвілі, М.М. Якубов-ського [1-7], колективній науковій доповіді НАН України [8] проаналізовано стан промисловості До-нецької і Луганської областей після припинення ак-тивної фази конфлікту, економічні втрати та про-блеми відродження її потенціалу, запропоновано ос-новні напрями відновлення та розроблено страте- гічні сценарії розвитку регіону. Більшість авторів справедливо вважає, що необхідно говорити не лише про відбудову зруйнованих промислових та

Соціально-економічні проблеми Донбасу



інфраструктурних об’єктів, а й про здійснення нео- індустріальної модернізації, тобто оновлення ви- робництв на інноваційній основі, і кардинальної трансформації технологічного профілю Донбасу.

На проблемах соціально-економічного роз- витку Донбаського регіону, його викликах і можли-востях зосереджена увага науковців Луганської філії Інституту економіко-правових досліджень: І.В. Заблодської, І.А. Попової [9], С.І. Гречаної, Ю.С. Рогозян [10]. Своє бачення стратегічного роз-витку Донецької та Луганської областей як старо- промислових регіонів надали такі науковці, як Л.В. Беззубко, Б.І. Беззубко [11], Я.А. Жаліло [12, 13], О.Ю. Снігова [13, 14].

Водночас загальні підходи та рекомендації щодо відновлення й модернізації промислового комплексу регіону потребують секторальної кон- кретизації. Але нечисленні роботи, присвячені пи-танням розвитку хімічного комплексу Луганської області, в основному охоплюють доконфліктний етап та періоди економічного зростання хімічного виробництва [15-17].

Великий за обсягом аналітично-статистичний матеріал щодо сучасного розвитку хімічних вироб-ництв у регіонах, зокрема у Луганській області, міс-титься у науковому виданні Інституту регіональних досліджень [18]. Проте не можна погодитися з окре-мими тезами авторів стосовно напрямків розвитку хімічних виробництв в Україні (с. 52-58). Такі про-позиції, як «збільшення потужностей з перероб-лення аміаку і випуску добрив», «проведення техні-чного і технологічного переоснащення (із подаль-шим розширенням) виробничих потужностей екс- портоорієнтованих базових хімічних виробництв,

віднесення їх до категорії пріоритетних іннова-ційно-інвестиційних проектів», не враховують су-часні енерго-сировинні, фінансово-інвестиційні й інституційні реалії та потребують нарощування ви-соковартісного критичного імпорту. У підсумку вони спрямовані на консервацію застарілої моделі конкурентоспроможності вітчизняного хімічного сектору та ведуть до збільшення його технологіч-ного відставання від світових лідерів.

Подібні підходи лежали в основі політики роз-витку галузі у попередні часи, та поступове вичер-пання потенціалу створеної моделі – одна з причин поточної системної кризи галузі. У Луганській об- ласті низхідний тренд був підсилений наслідками військового конфлікту та дестабілізуючим впливом зони ООС. Біфуркаційні умови прискорили процеси ринкової самоорганізації і перебудови бізнесу, внаслідок чого суттєво змінилися кількісні та струк-турні характеристики потенціалу галузі. Їх деталь-ний аналіз та визначення шляхів подальшої структу-рної модернізації хімічного комплексу Луганщини й становлять мету даної статті.

Виклад основного матеріалу дослідження. На кінець 2017 р. у хімічному секторі Луганщини працювали 203 суб’єкти господарювання. Сукупний вплив деструктивних чинників на його потенціал проявився скороченням кількості суб’єктів в 3,7 ра-за, або на 549 од. (порівняно з 2010 р.) (рис. 1). При цьому п’яту частину цієї втрати слід віднести на ра-хунок негативної дії макроекономічної кризи та по-гіршення ринкових умов в період до 2014 р. Основна ж частка падіння є наслідком військового кон- флікту, втрати частини території області та обумов-леного цим згортання виробничої активності.

Рис. 1. Кількість суб’єктів господарювання хімічного комплексу Луганської області

за розділами КВЕД-2010, одиниць

0

100

200

300

400

500

600

700

800

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017

Виробництво хімічних речовин та хімічної продукції

Виробництво ґумових і пластмасових виробів

Виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратівВиробництво іншої неметалевої мінеральної продукції

Г. З

. Шевцова

, Н. В

. Швець

6 Економічний вісник

Донбасу

№ 1

(55)

, 201

9

Таблиця

1 Обсяги

реалізованої

продукції переробної

пром

исловості

та хімічної

продукції у

2010

-201

7 рр

., млн

грн

Види економ

ічної діяльності

Код

за

КВЕД

-201

0 20

10 р

. 20

11 р

. 20

12 р

. 20

13 р

. 20

14 р

. 20

15 р

. 20

16 р

. 20

17 р

.

Україна

Переробна

промисловість

С70

3340

,085

2537

,487

1146

,6

8177

34,3

9037

35,3

1139

213,

213

1272

9,0

1627

504,

3 Виробництво

хімічних речовин та

хімічної

продукції

20

3242

0,4

5267

4,3

5596

6,7

4850

8,1

4980

8,2

6801

0,1

6053

4,8

6576

7,6

у %

до загального

обсягу реалізації продукції

переробної

промисловості

4,6

6,2

6,4

5,9

5,5

6,0

4,6

4,0

Виробництво

основних фармацевтичних

про

-дуктів

і фармацевтичних

препаратів

21

7396

,7

8860

,0

1045

7,3

1220

2,9

1459

5,8

2029

5,8

2606

0,9

3017

5,3

у %





1,1

1,0

1,2

1,5

1,6

1,8

2,0

1,9


гумових

і пластмасових

виро-

бів,

іншої

неметалевої

мінеральної

продукції

22

, 23

4579

1,8

5558

3,0

5871

4,8

5838

6,8

6421

2,5

8596

9,9

1076

15,7

13

4146

,9

у %





6,5

6,5

6,7

7,1

7,1

7,5

8,2

8,2

Луганська

область

Переробна

промисловість

С52

132,

470

213,

755

999,

5 46

171,

825

728,

115

116,

422

423,

013

144,

0 Виробництво

хімічних речовин та

хімічної

продукції

20

4452

,7

8107

,7

7779

,9

6645

,2

3273

,8

1707

,98

3241

,9

3373

,8

у %





8,5

11,5

13

,9

14,4

12

,7

11,3

14

,5

25,7


основних фармацевтичних

про

-дуктів

і фармацевтичних

препаратів

21

121,

1 14

1,9

193,

8 21

6,4

…*

…*

…*

…*

у %





0,2

0,2

0,3

0,5

- -

- -


гумових

і пластмасових

виро-

бів,

іншої

неметалевої

мінеральної

продукції

22

, 23

1535

,4

2038

,8

1833

,3

1180

,2

254,

7 29

2,6

311,

4 43

5,98

у %





2,9

2,9

3,3

2,6

1,0

1,9

1,4

3,3

* Дані не

оприлюднені Держстатом

України

з метою

забезпечення виконання вимог

Закону Україну

«Про

державну

статистику»

щодо конф

іденційності

статистичної

інформації .





На підконтрольній території у фармацевтичному се-кторі залишилося лише одне підприємство. Вели-кого скорочення зазнали виробництва гумових і пластмасових виробів (в 3,4 раза) та будівельної хі-мії (в 5,2 раза), оскільки ці сектори представлені пе-реважно малими підприємствами, які швидше реа-гують на погіршення зовнішніх умов, мають мен-ший запас фінансової міцності та несуть менші втрати при згортанні й переміщенні бізнесу.

Виявленні тенденції майже повністю повторює динаміка кількості зайнятих працівників. Її абсо- лютна величина за означений період зменшилася на 19,1 тис. осіб, або у 3,2 раза. Водночас, найбільший внесок у цю від’ємну динаміку зробили великі та се-редні підприємства базової хімії, які розглядають скорочення персоналу як обов’язковий антикризо-вий інструмент у теперішніх умовах нестабільної роботи.

Утім, реальне зниження трудового потенціалу хімічного сектору регіону є ще вагомішим через ак-тивний відплив висококваліфікованих інженерних та робітничих кадрів до іноземних підприємств (у перших хвилях – переважно російських, потім – європейських). В результаті почастішали ситуації, коли, наприклад, у ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єд-нання Азот» для пуску виробництв азотної групи після тривалого простою запрошуються пускові групи фахівців з інших регіонів.

До речі, це проблема не тільки Сєвєродоне- цького «Азоту», але й більшої частини підприємств азотного сегменту галузі. Той-таки Одеський при-портовий завод, ринкова ціна якого у докризовий 2007 р. оцінювалася у $1 млрд, зараз періодично простоює й зазнає труднощів із забезпеченням ква-ліфікованими кадрами при відновленні виробничого процесу. Тривала відсутність цілеспрямованої полі-тики розвитку українського хімічного виробництва, помилки у приватизаційному процесі та газових пи-таннях призвели до того, що сектор швидкими тем-пами втрачає сукупність галузевих знань і компе- тенцій, що може стати головною перешкодою на шляху його відновлення й модернізації.

Що стосується структури хімічного комплексу області, то тут домінують базові хімічні виробни- цтва, переважно зосереджені у промисловому «три-кутнику», який складають міста Сєвєродонецьк, Ли-сичанськ та Рубіжне. Певна стабілізація військової ситуації у цьому промисловому вузлі дозволила під-приємствам у 2016-2017 рр. частково відновити но-мінальні показники реалізації основних хімікатів після їх майже 5-кратного падіння у 2015 р. (табл. 1). Однак такі самі розрахунки у доларовому еквіва- ленті свідчать, що у 2017 р. область виробляла хі- мічної продукції на рівні 12,5% від показника 2011 р. (аналогічний загальноукраїнський показ-ник – 37,4%).

Частка хімічного комплексу в обсягах реаліза-ції продукції переробної промисловості області у 2017 р. становила майже 30% проти 14,1% в цілому

по Україні. Звичайно, це свідчить насамперед про стрімке зменшення обсягів збуту продукції інших виробництв переробної промисловості. Але водно-час можна стверджувати, що вплив хімічного ви- робництва на економіку регіону зростає, і його збе-режений потенціал має стати основою для від- родження промислового комплексу Луганщини.

Значне скорочення виробництва зумовило по- гіршення результатів зовнішньоекономічної діяль-ності у 2014-2017 рр. (рис. 2). Порівняно з 2011 р. зовнішньоторговельний оборот хімічної галузі у 2015 р. зменшився у 12 разів, і поточні темпи його відновлення не можна визнати задовільними. Обвал обсягів експорту хімічної продукції спричинив зміну співвідношення експорту та імпорту, в резуль-таті чого вже котрий рік галузь працює з від’ємним торговельним сальдо.

Упродовж періоду, що аналізується, відбулися суттєві зміни і в структурі зовнішньої торгівлі хімі-катами. Тривалий час близько 95% надходжень від експорту забезпечували чотири товарні групи: неор-ганічні та органічні хімікати, добрива, пластмаси і полімерні матеріали (рис. 3). Однак в останні роки кризове становище і простої ПрАТ «Сєвєродоне-цьке об’єднання Азот» обумовили помітні зрушення в структурі експорту галузі: практично зупинився експорт неорганіки та мінеральних добрив, майже до 50% зросла частка органічних хімікатів, до тре-тини – іншої хімічної продукції. Остання товарна група показала найменше падіння в абсолютному вимірі, що свідчить на користь диверсифікації виро-бництва.

Дзеркальні (відносно експорту) тенденції спос-терігалися у динаміці частки обсягів імпортних пос-тавок неорганічної хімії (зростання до 33%) та іншої хімічної продукції (скорочення до 11%) при збере-женні позицій решти товарних груп. У цілому на сьогоднішній день хімічний комплекс Луганської області має дві критичні статті з великим від’ємним зовнішньоторговельним сальдо: продукти неорга- нічної хімії та пластмаси і полімерні матеріали.

Розмір кризових явищ у секторі базової хімії ві-дображають великі сукупні збитки в 2014-2015 рр.: 34-35 млрд грн в цілому по Україні, з них 9-10 млрд грн по Луганській області (табл. 2). Динаміка остан-ніх років є позитивною, але більшості ключових ви-робників ще не вдалося подолати збитковість [19].

Левова частка від’ємного фінансового резуль-тату припадає на великі структуроутворювальні під-приємства, що входять до складу хімічного холди-нгу OstChem. Така ситуація склалася ще у докон- фліктний період в результаті високої монополізації сектору азотних мінеральних добрив та організації схем штучної збитковості. Сьогодні підприємства холдингу періодично стикаються з проблемами із забезпеченням природним газом та несуть великі витрати на утримання багатьох непрацюючих під-розділів.



Рис. 2. Динаміка зовнішньої торгівлі хімічними товарами у Луганській області, $ млн

Рис. 3. Структура експорту-імпорту продукції хімічного комплексу Луганської області

за кодами і назвами товарів згідно з УКТЗЕД, %

Таблиця 2 Фінансові результати підприємств до оподаткування у 2010-2017 рр.

Види економічної діяльності

Код за КВЕД-2010

2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10Україна

Виробництво хімічних ре-човин та хімічної продук-ції

20 -2225,1 -1061,4 -7619,6 -8082 -35508,5 -34299,8 -18021,2 -5993,5

Виробництво основних фармацевтичних продук-тів і фармацевтичних пре-паратів

21 854 858 1217,9 1422,9 892 2050,3 3002,2 3681,5

-100

0

100

200

300

400

500

600

700

800

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017

експорт

імпорт

сальдо



Закінчення табл. 2 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Виробництво гумових і пластмасових виробів, ін-шої неметалевої міне- ральної продукції

22, 23 -637,9 327,8 -575,5 -428,8 -15244,6 -12996 -12996 3345,2

Луганська областьВиробництво хімічних ре-човин та хімічної продук-ції

20 н/д

–780,7

–2362,4 –2199,4 -10171,6 -9829,5 -6136,3 -1571,9

Виробництво основних фармацевтичних продук-тів і фармацевтичних пре-паратів

21 н/д 10,8 12,4 13,4 …* …* …*

Виробництво гумових і пластмасових виробів, ін-шої неметалевої мінера-льної продукції

22, 23 н/д -85,7 –363,8 –171,8 -567,2 -591,2 -714,9 -479,9

* Дані не оприлюднені Держстатом України з метою забезпечення виконання вимог Закону Україну «Про держа-вну статистику» щодо конфіденційності статистичної інформації.

У цьому контексті показовими є результати

діяльності ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання «Азот», яке з 2011 р. також входить до складу OstChem. Раніше підприємство було здатне вироб-ляти широку номенклатуру хімічних продуктів (аміак, азотні мінеральні добрива, органічні спирти і кислоти, товари побутової хімії, вироби з полімерів і полімерних плівок), але зараз його виробнича дія-льність зводиться до коротких періодів виготов-лення аміачної селітри з привозного аміаку. Історію виробничо-економічного занепаду великого підпри-

ємства Луганщини відображають показники (табл. 3).

Співставлення основних фінансових результа-тів до оподаткування по виробництву хімічних ре-човин та хімічної продукції у регіоні (табл. 2) і Сє-вєродонецького «Азоту» (табл. 3) свідчить, що у 2014-2016 рр. останній генерував понад 95% облас-них збитків за цим видом діяльності, а у 2017 р. його збитки навіть перевищили сукупний обласний рі-вень.

Таблиця 3

Основні економічні показники діяльності ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» Найменування показника

2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р.

Чистий дохід від реа-лізації продукції, млн грн

6064,2 6125,2 4385,1 1600,6 456,4 1457,3 1143,6

Собівартість реалізо-ваної продукції, млн грн

6000,3 7433,2 5305,1 1827,1 413,1 1156,2 928,1

Фінансовий резуль-тат до оподатку-вання, млн грн

-645,7 -2232,5 -1920,2 -9806,7 - 9441,5 - 6046,8 - 1694,5

Первісна вартість ос-новних засобів на кі-нець року, млн грн

2461,4 2627,5 2989,5 3082,2 3158,1 3167,1 3188,9

Знос основних засо-бів, %

76,1 75,6 70,1 70,3 69,8 70,7 71,1

Середня кількість працівників, осіб

8716 8716 7516 7034 6225 5712 4223

Витрати на оплату праці, млн грн

343,8 406,8 381,8 334,0 318,0 322,9 271,6

Середньомісячна оп-лата праці одного працівника, грн

3286,6 3889,8 4232,7 3957,1 4257,5 4711,0 5360,4

Наступним етапом дослідження стало оціню-

вання динаміки потенціалу базового хімічного виро-бництва області, для чого були використані три по-

казника, що є доступними з офіційних статистичних джерел (табл. 4). Розрахунки інтегральних оцінок здійснювалися із залученням методичного підходу



на основі стандартизації масиву вихідних даних, що був викладений авторами у статті [20].

Дані табл. 4 свідчать, що 2011 р. був найуспіш-нішим для хімічного комплексу Луганської області (як і в цілому для української хімії), але у 2012-

2013 рр. почався його низхідний тренд. Після різ-кого падіння інтегральної оцінки потенціалу в 2014 р. її стабільно низькі значення протягом остан-ніх років свідчать, що сектор «повзе по дну» й шукає можливості від нього відштовхнутися.

Таблиця 4

Оцінка динаміки потенціалу виробництва хімічних речовин та хімічної продукції Луганської області

Найменування показника

2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р.

Реалізація продук-ції в цінах 2010 р., млн грн

4452,7 6501,8 5805,9 5034,2 1960,4 688,7 1339,6 1209,2

Стандартизація по-казника

0,68 1 0,89 0,77 0,30 0,11 0,21 0,19

Кількість суб’єктів господарювання, одиниць

73 76 64 76 51 46 54 53


0,96 1 0,84 1 0,67 0,61 0,71 0,70

Кількість зайнятих працівників, осіб

17285 15653 14889 14092 10948 9403 8692 7079


1,00 0,91 0,86 0,82 0,63 0,54 0,50 0,41

Інтегральна оцінка 0,66 0,91 0,65 0,63 0,13 0,03 0,07 0,05 Підсумовуючи результати досліджень сучас-

ного стану потенціалу хімічного комплексу Луган-щини, можна виділити дві групи факторів його значного падіння.

Перша група має системний довготривалий ха-рактер й ґрунтується на вичерпанні потенціалу існу-ючої ресурсно-технологічної моделі галузі. До най-більш значущих проблем тут можна віднести: домі-нування великотоннажного базового хімічного ви-робництва й існування коротких ланцюгів доданої вартості продукції; зношеність основних засобів та застосування застарілих енергоємних технологій; структурна невідповідність виробничого потенціалу потребам внутрішнього ринку; низька диверсифіко-ваність виробництва; критична залежність від ім- портних поставок матеріально-енергетичних ресур-сів та зростання цін на них.

Друга група чинників має ситуативну природу і пов’язана з макроекономічною кризою в Україні та наслідками військового протистояння у регіоні. Ок-рім втрати частини активів на окупованій території, виведення (перереєстрації) частини бізнесу за межі зони ООС, деструктивний вплив справляють припи-нення поставок матеріальних ресурсів і значне ско-рочення експорту продукції через розірвання госпо-дарських зв’язків з Росією та брак вигідних альтер-натив. Вагомим обмежуючим фактором саме для Луганщини є ненадійність енергопостачання, що обумовлено ізоляцією енергозабезпечення області від об’єднаної енергосистеми України та відсут- ністю резервних ліній енергопостачання.

Вирішення зазначених проблем потребує ком-плексного підходу та визначення стратегічних на-прямів структурно-технологічної модернізації хі-

мічного комплексу регіону на неоіндустріальних за-садах.

Тут варто згадати про неоднорідність техноло-гічного рівня сучасного хімічного комплексу. Виро-бництво базової хімії відноситься до середньовисо-кого технологічного рівня, фармацевтичне виробни-цтво – до високого, виробництво гумових і пластма-сових виробів, іншої неметалевої мінеральної про-дукції – до середньонизького. Викладені раніше у роботі [21] результати розрахунків свідчать, що за підсумками 2017 р. порівняно з 2013 р. від’ємна ди-наміка хімічного виробництва у Луганській області супроводжувалася зрушеннями у його технологіч-ній структурі: зростанням до 14,5% частки виробни-цтва основної хімії (аналогічний показник по Укра-їні – 2,7%), зменшенням до 0,1% частки фармацев-тичного виробництва (по Україні – 1,3%) та незнач-ним збільшенням до 1,9% частки виробництва гумо-вих і пластмасових виробів (по Україні – 5,1%). У підсумку можна визнати, що сучасний хімічний комплекс Луганської області (хоча й скоротився у кілька разів) справляє значніший позитивний вплив на технологічну структуру промисловості регіону, ніж аналогічний вплив у загальноукраїнському ви-мірі.

Стан та структурна динаміка хімічного сектору регіону свідчать про наявність потенціалу підви-щення його конкурентоспроможності та неоіндуст-ріального зростання завдяки розширенню хіміко-фармацевтичного виробництва, а також продов-ження наявних ланцюгів вартості та виготовлення диференційованої продукції для споживчих ринків (складної агрохімічної продукції, лакофарбових ма-теріалів, антипіренів, товарів побутової хімії, косме-



тичних засобів, реагентів для очищення води, мате-ріалів для сучасних методів діагностики). Названі сегменти відрізняються значною участю іноземного капіталу, залученням передових іноземних техноло-гій і готовністю до подальшого інноваційного роз-витку.

Інший перспективний напрям неоіндустріаль-ної модернізації сектору ґрунтується на великому міжгалузевому значенні хімічного виробництва як ключового постачальника новітніх матеріалів для новітніх технологічних рішень, зокрема у цифровій та смарт-економіці. Високотехнологічні галузі-спо-живачі можуть стати вагомим джерелом зовнішніх інвестицій у розвиток хімічного виробництва. Отже, стратегічне завдання тут полягає в активізації спів-праці із суміжними галузями, пошуку своїх ніш у міжгалузевих інноваційних екосистемах, організації та отриманні відповідних синергетичних ефектів. Виходячи з української специфіки, серед перспек- тивних партнерів хімічного виробництва слід роз- глядати аграрне виробництво, яке зараз зацікавлене у цифровій модернізації і реалізації концепції «точ-ного землеробства» (precision farming).

Концентрація в регіоні відповідної виробничої та обслуговуючої інфраструктури, професійних знань і навичок та їхня спеціалізована диверсифіка-ція у виробництва з високою доданою вартістю ма-ють стати основою для формування нової вироб-ничо-технологічної структури хімічного комплексу як пріоритетної сфери розумної спеціалізації регі-ону.

Стратегія розумної спеціалізації (smart speciali-sation strategy) є одним із новітніх інструментів при-скорення інноваційної модернізації регіонів, що ак-тивно застосовується у країнах Європейського Со-юзу. Її становлення і розвиток пов’язано з іменами таких європейських дослідників, як D. Foray, P.A. David, B. Hall [22, 23], B. Asheim, M. Grillitsch, M. Trippl [24], R. Boschma [25] та ін. В контексті да-ного дослідження важливим є висновок провідних фахівців з кластерних технологій (C. Ketels, C. Nauwelaers, G. Lindqvist, F. Peck [26]), що при формуванні стратегії смарт-спеціалізації доцільно використовувати підходи та багатий практичний до-свід імплементації політики кластерізації еконо-міки. Також варто відмітити публікації українських науковців (Я.А. Жаліла [12, 13], О.В. Ляха [27], О.Ю. Снігової [13, 28]), які обґрунтовують доціль-ність диверсифікації галузевої спеціалізації і засто-сування принципів смарт-спеціалізації для модерні-зації старопромислових регіонів України, зокрема Донбасу.

Утім, науковці висловлюють (цілком виправ-дані) застереження стосовно того, що «Наявна галу-зева спеціалізація регіонів стала «інституційною па-сткою»: збереження статус-кво певний час забезпе-чувало задоволеність основних стейкхолдерів… Маніпулюючи значущістю проблем економіки регі-онів для країни в цілому, власники компаній базових

галузей добивалися преференційних умов та субси-дування, перекладаючи таким чином трансформа-ційні ризики старопромислових регіонів на всю кра-їну та відволікаючи значну частку ресурсів, необхід-них для становлення нових галузей… Натомість структурні зміни мали б супроводжуватися руйну-ванням усталених схем …» [13, с. 35].

Разом з тим, при формуванні нових стратегій регіонального розвитку не можна залишати поза увагою конкурентні переваги та потенціал галузей традиційної спеціалізації. Останні потребують кар-динальної модернізації на сучасних технологічних засадах.

Вважаємо, що на сьогоднішній день у Лугансь-кій області склалися необхідні передумови для нео-індустріального розвитку хімічного комплексу як сфери розумної спеціалізації регіону. Слід викорис-тати потенціал неформального хімічного кластеру, який давно існує у промисловому вузлі Сєвєродо-нецьк – Лисичанськ – Рубіжне, і складається з декі-лькох великих виробничих підприємств, мережі об-слуговуючих, посередницьких та логістичних ком-паній, складних інфраструктурних об’єктів. Тут же розміщені провідні галузеві науково-дослідні та проектні організації (наприклад, такі, як ПрАТ «Сєвєродонецький Оргхім», ТОВ «Хімтехнологія») та навчальні заклади (зокрема, підрозділи хімічного профілю Східноукраїнського національного універ-ситету імені Володимира Даля). Вагомим фактором є наявність довготривалих і результативних зв’язків промислово-виробничого, науково-дослідницького й освітнього комплексів і IT-сфери регіону, що у су-купності формують його активне інноваційне сере-довище.

Що стосується конфігурації цього кластерного утворення, то раніше його ядром виступав Сєвєро-донецький «Азот». Роль великих хімічних підпри-ємств як системоутворювальних елементів класте-рів, окрім виробничо-технологічних чинників, зви-чайно обумовлюється наявними у них вільними ви-робничими площами, розвиненою виробничою та допоміжною інфраструктурою, наближеністю до перетинів логістичних потоків та потенційних спо-живачів. Тому одним з основних напрямів неоін- дустріального розвитку хімічного комплексу регі-ону мало б стати відновлення ефективності велико-тоннажних базових хімічних виробництв шляхом нарощування доданої вартості та створення навколо них малотоннажних інноваційних хімічних ви- робництв. Але в умовах політичної невизначеності та фінансово-економічних проблем холдингу OstChem, неясного бачення його власником страте-гії розвитку підприємства, такий варіант може ви-явитися малоперспективним. Менш очевидною, але реальною, може бути ставка на інноваційно актив-ний середній бізнес регіону та освітньо-дослідниць-кий потенціал Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.



У будь-якому варіанті ключове завдання подіб-ного кластеру – структурна модернізація промисло-вого комплексу регіону завдяки залученню наяв-ного базису знань та компетенцій у хімічному і су-міжних секторах для формування нових високотех-нологічних напрямів регіональної спеціалізації і ви-користання потенціалу міжгалузевих синергій.

Висновки. Під впливом сукупності деструк- тивних чинників різної природи відбулося кратне скорочення потенціалу хімічного комплексу Луган-ської області. Після обвального падіння 2014-2015 рр. певні сегменти галузі частково відновили свої позиції у виробничій та експортній діяльності. Водночас кризове становище структуроутворюваль-ного підприємства та відсутність стратегічних пла-нів відновлення роботи його основних виробництв приводять до звуження перспектив і підприємни- цької активності у цьому секторі.

Окрім загальновідомих суспільно-політичних причин кризовий стан хімічної галузі обумовлений вичерпанням потенціалу попередньої моделі її роз-витку, що ґрунтувалася на домінуванні великотон-нажних базових хімічних виробництв. Тож віднов-лення хімічного комплексу Луганщини має відбува-тися шляхом його структурно-технологічної модер-нізації на неоіндустріальних засадах.

Інструментом проведення такої модернізації може стати стратегія розумної спеціалізації із засто-суванням кластерних технологій. Вихідними перед-умовами тут є концентрація в регіоні відповідних виробництв, інфраструктури, галузевих знань і на-вичок, наявність кооперативних зв’язків із суміж-ними та ІТ секторами, тісна багаторічна співпраця з науковими, проектними та освітніми установами.

Враховуючи складну інституційну та сектора-льну структуру інноваційної екосистеми хімічного виробництва регіону, можливі кілька варіантів орга-нізації хімічного кластеру і формування нових на-прямів регіональної спеціалізації. Питання конфігу-рації, управлінської моделі, організаційного забез-печення та інституційної підтримки такого кластеру залишаються відкритими і потребують подальшого опрацювання.

Література 1. Амоша О.І. Промисловість Донбасу на шляху

до відновлення. Економіка України. 2016. № 8. С. 93-108. 2. Амоша О.І., Новікова О.Ф., Антонюк В.П. та ін. Проект Концепції державної цільової Програми з відновлення та розбудови миру у східних регіонах Ук-раїни. Економічний вісник Донбасу. 2016. № 1 (43). С. 4-15. 3. Булєєв І.П., Брюховецька Н.Ю. Шляхи відновлення економіки України та Донбасу. Економіч-ний вісник Донбасу. 2015. № 1 (39). С. 4-11. 4. Ляше-нко В.І., Харазішвілі Ю.М. Стратегічні сценарії стру-ктурного розвитку промислових регіонів України. Віс-ник економічної науки України. 2016. № 2 (31). С. 113-126. 5. Промисловість Донецької та Луганської обла-стей: проблеми подальшого функціонування та відно-влення: наук.-аналіт. доп. / О.І. Амоша, І.П. Булєєв,

Н.Ю. Брюховецька та ін.; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Київ, 2016. 152 с. 6. Якубовський М.М., Ля-шенко В.І. Модернізація економіки промислових регі-онів: спроба концептуалізації. Вісник економічної на-уки України. 2016. № 1 (30). С. 188-195. 7. Якубовсь-кий М.М., Солдак М.О. Регіональні особливості роз-витку промисловості України. Економіка України. 2017. № 3. С. 35-48. 8. Відродження Донбасу: оцінка соціально-економічних втрат і пріоритетні напрями державної політики : наук. доп. / Е.М. Лібанова, О.І. Амоша, В.П. Вишневський та ін.; НАН України. Київ, 2015. 168 с. 9. Заблодська І.В., Попова І.А., Василь-чук Н.О. та ін. Інтеграція українського суспільства в контексті викликів та загроз подій на Донбасі. Вісник Східноукраїнського університету ім. В. Даля. 2015. № 6 (223). С. 40-83. 10. Гречана С.І., Рогозян Ю.С. Соціально-економічний розвиток Донбасу крізь при-зму сучасності: виклики та можливості. Економіка та право. 2018. № 3 (51). С. 49-57. 11. Беззубко Л.В., Без-зубко Б.І. Розвиток стратегій старопромислових регіо-нів. Економічний вісник Донбасу. 2018. № 1 (51). С. 40-44. 12. Жаліло Я. Донбас у пошуку нової моделі: шість вихідних позицій для стратегії майбутнього. Дзеркало тижня. 2017. № 22 (10 червня – 16 червня). URL: https://dt.ua/macrolevel/donbas-u-poshuku-novoyi-modeli -shist-vihidnih-poziciy-dlya-strategiyi-maybutnogo-24505 5_.html. 13. Нова регіональна політика для нової Укра-їни: аналіт. доп. / Я.А. Жаліло, В.І. Жук, О.Ю. Снігова та ін.; Інститут суспільно-економічних досліджень. Київ, 2017. 76 с. 14. Снігова О.Ю. Можливості форму-вання постіндустріальних конкурентних переваг ста-ропромислових регіонів України. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 1 (47). С. 39-51. 15. Шевцова Г.З., Пєтєшова Т.А., Швець Н.В. та ін. Управління ресур-сами підприємства: методичні підходи та досвід у хімі-чній промисловості: моногр. Луганськ: вид-во СНУ ім. Володимира Даля, 2009. 212 с. 16. Тяжкороб І.В. Ор-ганізаційні зміни та їх науково-методичне забезпе-чення у розвитку хімічного комплексу регіону: моногр. Луганськ: ТОВ «Ноулідж», 2011. 187 с. 17. Тяжкороб І.В., Касьянова В.О. Хімічна промисловість як стра-тегічний напрямок економічного розвитку Луганської області. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Економічні науки. 2014. Вип. 5(3). С. 180-182. 18. Виклики та перспективи розвитку хімічних виробництв у регіонах України: наукове ви-дання / С.О. Іщук, Л.Й. Созанський, Л.П. Коваль, О.В. Ляховська; НАН України, ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України». Львів, 2018. 91 с. 19. Шевцова Г.З., Швець Н.В. Еко-номіка структуроутворюючих підприємств базової хі-мії: сучасні тенденції та проблеми. Економіка та право. 2018. № 3 (51). С. 91-100. 20. Швець Н.В., Ше-вцова Г.З. Удосконалення методичних підходів до оцінювання конкурентоспроможності галузі. Економі-чний вісник Донбасу. 2018. № 2 (52). С. 114-123. 21. Shevtsova H., Maslosh O. Structural and Technologi-cal Aspects of Neoindustrial Modernization of Donbas. 7th International Scientific Conference «Problems and Pro-spects of Territories’ Socio-Economic Development»: Conference Proceedings, April 4-7, 2018. Opole, Poland: The Academy of Management and Administration in



Opole. P. 61-63. 22. Foray D., David P., Hall B. Smart specialisation: the concept. Policy brief n°9, Knowledge for Growth, European Commission, 2009. Режим до-ступу: http://ec.europa.eu/investinresearch/monitoring/ knowledge_en.htm. 23. Foray D. From smart specialisa-tion to smart specialisation policy. European Journal of In-novation Management. 2014. Vol. 17, Is. 4, pp. 492-507. 24. Asheim B., Grillitsch M., Trippl M. Smart speciali-zation as an innovation-driven strategy for economic diver-sification: Examples from Scandinavian regions. In: Ad-vances in the Theory and Practice of Smart Specialization. S. Radosevic, A. Curaj, R. Gheorghiu, L. Andreescu, I. Wade (Eds.). Academic Press, 2016, pp. 74-99. 25. Boschma R. Constructing Regional Advantage and Smart Specialisation: Comparison of Two European Policy Concepts. Scienze Regionali. 2014. Vol. 13. No. 1, pp. 51-68. 26. European Commission. The role of clusters in smart specialisation strategies. Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2013. 64 р. 27. Лях О.В. Економічний розвиток Донбасу на основі концепції ро-зумної спеціалізації. Проблеми та перспективи розви-тку економіки Донбасу і Приазов’я: матеріали доп. Міжнар. наук.-практ. конф. (Маріуполь, 25-26 травня 2017 р.). ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет», 2017. С. 119-121. 28. Снігова О.Ю. Роз-криття потенціалу смарт-спеціалізації для подолання регіональної структурної інертності в Україні. Еконо-міка України. 2018. № 8. С. 75-88.

References

1. Amosha O.I. (2016). Promyslovist Donbasu na shliakhu do vidnovlennia [Donbass industry on the way to recovery]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 8, рр. 93-108 [in Ukrainian].

2. Amosha O.I., Novikova O.F., Antoniuk V.P. еt al. (2016). Proekt Kontseptsii derzhavnoi tsilovoi Prohramy z vidnovlennia ta rozbudovy myru u skhidnykh rehionakh Ukrainy [Аmosha А. I., Novikova О. F., Аntonyuk V. P. еt al. Project of the Conception of National Program on Re-newal and Development of the peace in the East regions of Ukraine]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Her-ald of the Donbas, 1 (43), рр. 4-15 [in Ukrainian].

3. Bulieiev I.P., Briukhovetska N.Yu. (2015). Shliakhy vidnovlennia ekonomiky Ukrainy ta Donbasu [Buleev I. P., Bryukhovetskaya N. E. Ways of reviving the economy of Ukraine and the Donbass]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 1 (39), рр. 4-11 [in Ukrainian].

4. Liashenko V.I., Kharazishvili Yu.M. (2016). Stratehichni stsenarii strukturnoho rozvytku promyslovykh rehioniv Ukrainy [Lyashenko V., Kharazishvili Y. Strate-gic Scenarios of Development of the Industrial Regions of Ukraine]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 2 (31), рр. 113-126 [in Ukrainian].

5. Amosha O.I., Bulieiev I.P., Briukhovetska N.Yu. еt al. (2016). Promyslovist Donetskoi ta Luhanskoi oblastei: problemy podalshoho funktsionuvannia ta vidnovlennia [Industry of Donetsk and Lugansk regions: problems of further functioning and restoration]. Kyiv, IIE of NAS of Ukraine [in Ukrainian].

6. Yakubovskyi M.M., Liashenko V.I. (2016). Modernizatsiia ekonomiky promyslovykh rehioniv: sproba kontseptualizatsii [Modernisation of industrial regions economy: the attempt of conceptualization]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 1 (30), рр. 188-195 [in Ukrainian].

7. Yakubovskyi M.M., Soldak M.O. (2017). Rehionalni osoblyvosti rozvytku promyslovosti Ukrainy [Regional peculiarities of industry development in Ukraine]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 3, рр. 35-48 [in Ukrainian].

8. Libanova E.M., Amosha O.I., Vyshnevskyi V.P. еt al. (2015). Vidrodzhennia Donbasu: otsinka sotsialno-ekonomichnykh vtrat i priorytetni napriamy derzhavnoi polityky [Donbass Revival: Assessment of Socio-Eco-nomic Losses and Priority Areas of State Policy]. Kyiv, NAS of Ukraine [in Ukrainian].

9. Zablodska I.V., Popova I.A., Vasylchuk N.O. еt al. (2015). Intehratsiia ukrainskoho suspilstva v konteksti vyklykiv ta zahroz podii na Donbasi [The policy of ukrainian society integration in the context of challenges and threats in the Donbas]. Visnyk Skhidnoukrainskoho universytetu im. V. Dalia – Visnik of the Volodymyr Dahl East Ukrainian national university, 6 (223), рр. 40-83 [in Ukrainian].

10. Hrechana S.I., Rohozian Yu.S. (2018). Sotsialno-ekonomichnyi rozvytok Donbasu kriz pryzmu suchasnosti: vyklyky ta mozhlyvosti [Grechan S.I., Rogozyan Yu.S. So-cio-economic development of the Donbas through the prism of the present: challenges and opportunities]. Ekonomika ta pravo – Economics and Law, 3 (51), рр. 49-57 [in Ukrainian].

11. Bezzubko L.V., Bezzubko B.I. (2018). Rozvytok stratehii staropromyslovykh rehioniv [Development of strategies of old industrial regions]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 1 (51), рр. 40-44 [in Ukrainian].

12. Zhalilo Ya. (2018). Donbas u poshuku novoi modeli: shist vykhidnykh pozytsii dlia stratehii maibutnoho [Donbass in search of a new model: six start-ing positions for the strategy of the future]. Dzerkalo tyzhnia – Mirror of the week, No. 22 (June 10 - June 16). Retrieved from https://dt.ua/macrolevel/donbas-u-poshu ku-novoyi-modeli-shist-vihidnih-poziciy-dlya-strategiyi-maybutnogo-24505 5_.html [in Ukrainian].

13. Zhalilo Ya.A., Zhuk V.I., Snihova O.Yu. еt al. (2017). Nova rehionalna polityka dlia novoi Ukrainy [New regional policy for a new Ukraine]. Kyiv, Institute for Socio-Economic Research [in Ukrainian].

14. Snihova O.Yu. (2017). Mozhlyvosti formuvannia postindustrialnykh konkurentnykh perevah staropro-myslovykh rehioniv Ukrainy [The possibilities of post-in-dustrial competitive advantages’ formation of old-indus-trial regions of Ukraine]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 1 (47), рр. 39-51 [in Ukrainian].

15. Shevtsova H.Z., Pietieshova T.A., Shvets N.V. еt al. (2009). Upravlinnia resursamy pidpryiemstva: meto-dychni pidkhody ta dosvid u khimichnii promyslovosti [Enterprise Resource Management: Methodological Ap-proaches and Experience in the Chemical Industry].



Lugansk, View of the SNU them. Volodymyr Dahl [in Ukrainian].

16. Tiazhkorob I.V. (2011). Orhanizatsiini zminy ta yikh naukovo-metodychne zabezpechennia u rozvytku khimichnoho kompleksu rehionu [Organizational changes and their scientific and methodological support in the de-velopment of the chemical complex of the region]. Lugansk, Nulogid Ltd. [in Ukrainian].

17. Tiazhkorob I.V., Kasianova V.O. (2014). Khimichna promyslovist yak stratehichnyi napriamok ekonomichnoho rozvytku Luhanskoi oblasti [Chemical in-dustry as a strategic direction of economic development of the Luhansk region]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Ekonomichni nauky – Scientific Herald of Kherson State University. Series: Eco-nomic Sciences, Issue 5(3), рр. 180-182 [in Ukrainian].

18. Ishchuk S.O., Sozanskyi L.Y., Koval L.P., Liakhovska O.V. (2018). Vyklyky ta perspektyvy rozvytku khimichnykh vyrobnytstv u rehionakh Ukrainy: naukove vydannia [Challenges and prospects for the development of chemical production in the regions of Ukraine: scientific publication]. Lviv, Institute of Regional Research named after M.I. Dolishniy of the NAS of Ukraine [in Ukrainian].

19. Shevtsova H.Z., Shvets N.V. (2018). Ekonomika strukturoutvoriuiuchykh pidpryiemstv bazovoi khimii: suchasni tendentsii ta problemy [Economics of structuring enterprises of basic chemistry: current trends and prob-lems]. Ekonomika ta pravo – Economics and Law, 3 (51), рр. 91-100 [in Ukrainian].

20. Shvets N.V., Shevtsova H.Z. (2018). Udoskonalennia metodychnykh pidkhodiv do otsiniuvannia konkurentospromozhnosti haluzi [Improv-ing methodical approaches to assessing the industry’s com-petitiveness]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 2 (52), рр. 114-123 [in Ukrainian].

21. Shevtsova H., Maslosh O. Structural and Techno-logical Aspects of Neoindustrial Modernization of Donbas. 7th International Scientific Conference «Problems and Prospects of Territories’ Socio-Economic Development»: Conference Proceedings, April 4-7, 2018. Opole, Poland: The Academy of Management and Administration in Opole, рр. 61-63.

22. Foray D., David P., Hall B. (2009). Smart special-isation: the concept. Policy brief n°9, Knowledge for Growth, European Commission. Retrieved from http://ec.europa.eu/investinresearch/monitoring/knowled ge_en.htm.

23. Foray D. (2014). From smart specialisation to smart specialisation policy. European Journal of Innova-tion Management, Vol. 17, Is. 4, pp. 492-507.

24. Asheim B., Grillitsch M., Trippl M. (2016). Smart specialization as an innovation-driven strategy for eco-nomic diversification: Examples from Scandinavian re-gions. In: Advances in the Theory and Practice of Smart Specialization. S. Radosevic, A. Curaj, R. Gheorghiu, L. Andreescu, I. Wade (Eds.). Academic Press, pp. 74-99.

25. Boschma R. (2014). Constructing Regional Ad-vantage and Smart Specialisation: Comparison of Two Eu-ropean Policy Concepts. Scienze Regionali, Vol. 13. No. 1, pp. 51-68.

26. European Commission. (2013). The role of clus-ters in smart specialisation strategies. Luxembourg: Publi-cations Office of the European Union.

27. Liakh O.V. (2017). Ekonomichnyi rozvytok Donbasu na osnovi kontseptsii rozumnoi spetsializatsii. Problemy ta perspektyvy rozvytku ekonomiky Donbasu i Pryazovia [Economic development of Donbass on the basis of the concept of reasonable specialization. Problems and prospects of the economy of Donbass and Azov]. Proceedings of the Scientific and Practical Conference (рр. 119-121). Mariupol, Priazovsky State Technical University [in Ukrainian].

28. Snihova O.Yu. (2018). Rozkryttia potentsialu smart-spetsializatsii dlia podolannia rehionalnoi strukturnoi inertnosti v Ukraini [The disclosure of the potential of smart specialization to overcome regional structural inertia in Ukraine]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 8., рр. 75-88 [in Ukrainian].

Шевцова Г. З., Швець Н. В. Потенціал хіміч-

ного комплексу Луганської області: сучасний стан та перспективи структурної модернізації

Стаття присвячена оцінюванню сучасного стану і динаміки розвитку хімічного комплексу Луганської області та визначенню перспективних підходів до його структурної модернізації.

Проаналізовано основні показники виробничої, зовнішньоторговельної та фінансової діяльності хіміч-ного комплексу регіону у 2010-2017 рр., виявлено фактори кратного зменшення його потенціалу. Пока-зано, що основними причинами такої ситуації є на- слідки військового конфлікту, втрата частини терито-рії області та обумовлене цим згортання виробничої активності. Інша група чинників пов’язана з поступо-вим вичерпанням потенціалу існуючої моделі галузі з домінуванням великотоннажних базових хімічних ви-робництв.

Зроблено висновок, що відновлення хімічного комплексу Луганщини має відбуватися шляхом його структурно-технологічної модернізації. Обґрунтовано, що у поточній ситуації в області склалися необхідні пе-редумови для неоіндустріального розвитку хімічного комплексу та формування нових напрямів регіональної смарт-спеціалізації на основі організації міжгалузевих синергій. При формуванні стратегії розумної спеціалі-зації доцільно використовувати потенціал та наявний практичний досвід неформального хімічного кластеру, що багато років існує у регіоні.

Ключові слова: хімічний комплекс, потенціал, структура, модернізація, неоіндустріалізація, розумна спеціалізація, Луганська область.

Шевцова А. З., Швец Н. В. Потенциал химиче-

ского комплекса Луганской области: современное состояние и перспективы структурной модерниза-ции

Статья посвящена оценке современного состоя-ния, динамики развития химического комплекса Лу-ганской области и определению перспективных подхо-дов к его структурной модернизации.



Проанализированы основные показатели произ-водственной, внешнеторговой и финансовой деятель-ности химического комплекса региона в 2010-2017 гг., выявлены факторы кратного уменьшения его потенци-ала. Показано, что основными причинами сложив-шейся ситуации являются последствия военного кон-фликта, потеря части территории области и обуслов-ленное этим свертывание производственной активно-сти. Другая группа факторов связана с постепенным исчерпанием потенциала существующей модели от-расли с доминированием крупнотоннажных базовых химических производств.

Сделан вывод, что восстановление химического комплекса Луганщины должно происходить путем его структурно-технологической модернизации. Обосно-вано, что в текущей ситуации в области сложились не-обходимые предпосылки для неоиндустриального раз-вития химического комплекса и формирования новых направлений региональной смарт-специализации на основе организации межотраслевых синергий. При формировании стратегии умной специализации целе-сообразно использовать потенциал и имеющийся прак-тический опыт неформального химического кластера, много лет существующего в регионе.

Ключевые слова: химический комплекс, потен-циал, структура, модернизация, неоиндустриализация, умная специализация, Луганская область.

Shevtsova H., Shvets N. The potential of the chem-

ical complex of Luhansk region: current state and pro-spects for structural modernization

The article is devoted to the assessment of the current state, the dynamics of the development of the chemical complex of Luhansk region and the definition of promising approaches to its structural modernization.

The main indicators of production, foreign trade and financial activities of the chemical complex of the region in 2010-2017 have been analyzed; the factors reducing its potential have been identified. It is shown that the main reasons for this situation are the consequences of the mili-tary conflict, the loss of the part of the region and decrease in production activity as the result of this loss. Another group of factors is associated with the gradual exhaustion of the potential of the existing industry model, which is characterized by the dominance of large-tonnage basic chemical production.

The conclusion of the article is that the restoration of the chemical complex of Luhansk region should be realized through its structural and technological modernization. It is substantiated that the necessary prerequisites for the neo-industrial development of the chemical complex and the formation of new areas of regional smart specialization based on the organization of inter-branch synergies have formed in the current situation in the region. When forming a smart specialization strategy, it is advisable to use the po-tential and available practical experience of the informal chemical cluster that has existed in the region for many years.

Keywords: chemical complex, potential, structure, modernization, neoindustrialization, smart specialization, Luhansk region.

Стаття надійшла до редакції 01.02.2019 Прийнято до друку 28.03.2019

Ю. В. Макогон


УДК 338.124.4:355(477.62) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-16-32 Ю. В. Макогон,

доктор экономических наук, вице-президент АЭН Украины,

Мариупольский государственный университет

ДОНБАСС В УСЛОВИЯХ ПОЛИТИЧЕСКОГО ПРОТИВОСТОЯНИЯ:

СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ АСПЕКТ Автор статьи придерживается рамок Минских

соглашений-2 и Нормандского формата, поскольку, не существует никакого иного международного до-кумента, и нет иной переговорной площадки, где бы противоборствующие стороны конфликта на во-стоке Украины находились в прямом контакте. При этом данный инструмент не совершенен, однако ни-чего иного за очень продолжительный период так и не было создано дипломатами и международными институтами европейской и мировой безопасности. Кроме этой исходной позиции, автор попытался рас-смотреть вопрос по обе стороны линии противосто-яния и ещё немаловажная оговорка, при подготовке материла, особую сложность представляет получе-ние статистических данных, поэтому использованы различные экспертные оценки и результаты опро-сов.

1. Состояние социальной сферы Донбасса в условиях военно-политического противостояния

В условиях стремительного изменения геопо-литических реалий и ведения военных действий на территории Донецкой и Луганской областей особую актуальность для экономики приобретает поиск пу-

тей и механизмов реформирования региональных экономических комплексов, определение перспек-тив диверсификации региональной экономики. От успешного решения этих вопросов зависят перспек-тивы создания новых рабочих мест, уровень и дина-мика заработной платы, доходы местных бюджетов, а в конечном итоге – социально-экономическая ста-бильность в регионе.

Военные действия на юго-востоке Украины, начавшиеся весной 2014 г., и сформировавшаяся в связи с эти финансово-экономическая и торговая блокада, нанесли тяжелейший удар по экономиче-скому сектору в регионе. Наиболее мобильные со-циальные группы населения покинули Донбасс.

Украинские власти заявляют о наличии 1,2- 1,7 млн вынужденных переселенцев, российские власти сообщают примерно о 500 тыс. беженцев, по оценкам ООН около 2,2 млн человек, были вынуж-дены покинуть свои дома в пределах Украины и со-седних стран (рис. 1). На данный момент на рассмат-риваемой территории проживают около 2-2,5 млн человек, половина из которых – пенсионеры и соци-ально незащищенные слои населения.

Рис. 1. Карта размещения и перемещения населения с востока Украины



Военный конфликт в регионе привел к падению производства товаров и услуг. По оценкам экспер-тов, потери рабочих мест для крупных предприятий составили от 50% для малых и средних – до 80-90% (рис. 2).

Распад прежних (социальных и государствен-ных) политических институтов и фактическое само-устранение правоохранительных структур, способ-ствовали активизации деятельности криминальных

элементов, распространилась практика «рейдерских захватов» бизнеса, и незаконного перераспределе-ния собственности и капиталов.

До сегодняшнего дня не сформировано полной картины происходящего в социально-экономиче-ской сфере. Собираемая информация носит фраг-ментарный характер, и в связи с чем может быть не-корректной, что может вести к принятию некоррект-ных управленческих решений.

Рис. 2. Ситуация на зарегистрированном рынке труда

Таким образом возможности воспроизводства

человеческого потенциала Донбасса существенно сужаются. Данная ситуация требует возобновления поселенческой сети, которое должно происходить с учетом иерархии центров обслуживания. Необхо-димо определить функциональные типы поселений, целесообразные изменения их функциональной специализации. Нужно выделить оптимальные кластеры услуг для каждого ранга центра обслужи-вания, обеспечивающих население определенной территории комплексом услуг для населения.

Теневая экономика в Украине (и особенно на Донбассе) последние годы занимает существенную долю ВВП – оценки колеблются от 37 до 50%. Осо-бый вес в теневой, а подчас и криминальной, эконо-мике имеют угольная промышленность (например, копанки), металлургия (металлолом), химия и ма-лый бизнес и т.п. В настоящее время особенно в зоне АТО – теперь ООС, к прежним видам теневого биз-неса добавились новые:

• пропускная система, которая касается не только физических лиц, но и бизнеса. Практически ни один из секторов экономики не может обойтись без перевозок через границу или линию противосто-яния, особенно сориентированные на экспорт-им-порт. А тяжелая промышленность – на ж/д

транспорт. И здесь реализуются самые серьезные объемы коррупционных схем;

• на ровном (пустом) месте создалась целая система оформления не только собственно про- пусков, но и выдача лицензий на право перевозки людей, грузов. Созданы официальные и неофици-альные транспортные коридоры (в том числе кон-трабандные) и сколько платежей осуществляется по обе стороны линии противостояния наличными – никто оценить не в состоянии, однако известный по-ток людей, транспорта и грузов позволяет опреде-лить уровень в миллионах гривен и рублей в сутки (!);

• поскольку одним из первых на территории самопровозглашенных республик перестала дей-ствовать банковская система Украины и целью пе-реселенцев, в подавляющем своем числе – пенсио-неров, было просто получение пенсий, регрессов, пособий, чернобыльских, «детских» и т.д. и т.п. – появились на территориях самопровозглашенных образований пункты «обналичивания»;

• особняком стоит бизнес оформления ста-туса переселенца, в первый год АТО – статуса бе-женца, выплаты пособий, помощи и т.п. Здесь по-явился бизнес псевдопрописок и оформление дру-гих документов.



2. Анализ экономических показателей дея-тельности предприятий востока Украины

Глубокий кризис, охвативший украинскую эко-номику в 2013–2015 гг., обусловил ее очередной спад и в качестве ключевого вопроса актуали- зировал проблему восстановления экономического роста, так как низкие темпы посткризисного восста-новления экономики приведут к дальнейшему паде-нию уровня жизни населения и усилению социаль-ного напряжения на фоне угроз, вызванных воору-женным противостоянием на востоке страны.

Начиная с 2014 г. падение промышленного по-тенциала в Донецкой и Луганской областях является самым большим среди других областей Украины. Военные действия на их территории имеют негатив-ное влияние на все отрасли экономики региона без исключения.

Общий спад экономики, начавшийся в 2013 г., усугубился в течение 2014 г., что во многом обу-словлено тем, что неподконтрольная Киеву часть территории Донецкой и Луганской областей, а также Автономный Крым выведены из экономиче-ского пространства Украины.

Сложившийся информационный вакуум не позволяет определить структуру проблемного поля в социально-экономической сфере. Однако для пе-рехода от восстановления к развитию экономики ре-гиона, необходимо комплексное исследование ука-занной сферы, предшествующее принятию соответ-ствующих управленческих решений со стороны го- сударственных структур, представителей бизнеса и некоммерческого сектора.

В ситуации, когда у государственных институ-тов отсутствует финансовая, методическая, органи-зационная или мотивационная возможность прове-сти соответствующие исследования, имеет смысл обращаться к организациям гражданского общества для проведения незаангажированного анализа ука-занной сферы.

Проведено комплексное исследование по выяв-лению экономических проблем региона. В струк-туре исследования выделяются два направления: ка-чественное и количественное. В рамках качествен-ного направления исследования проведен эксперт-ный опрос 30-40 профильных специалистов в соци-ально-экономической сфере (государственных слу-жащих, предпринимателей и бизнесменов, директо-ров предприятий, глав городов и районов и др.).

Это позволило дать общую оценку экономи- ческих проблем Донбасса; определить заинтересо-ванность государственных структур региона в пря-мых иностранных инвестициях, степень рискован-ности инвестиций в экономику региона, защиту прав инвесторов, анализ банковской и кредитно-де-нежной системы региона, анализ экономики региона по секторам с выявлением основных проблем, сте-пень открытости законодательства для инвестиций, риски развития ведущих отраслей экономики ре-

гиона, анализ значимости фактора неформального принятия политических решений и т.п.

В рамках количественного направления иссле-дования проведен анализ открытых источников по социально-экономической ситуации региона и по-лучена статистическая информация о количестве и структуре хозяйствующих субъектов региона, их ос-новных проблемах, количестве работающего персо-нала и т.п. Кроме того, проведен социологический опрос, направленный на выявление основных эконо-мических проблем жителей региона.

Результатом исследования стал сводный анали-тический отчет об экономических проблемах Дон-басса. Проведенное исследование дает общую кар-тину состояния социально-экономической сферы региона, позволяет выявить основные проблемные точки в данной сфере и определить первоочередные меры по восстановлению экономики региона, со-здать базу хозяйствующих субъектов региона и карту инвестиционно-экономической среды реги-она, выявить уровень безработицы. Помимо этого, данный анализ позволяет выявить приоритетные для запуска предприятия, работа которых носит со-циально значимый характер для населения региона.

При этом следует иметь в виду не только пред-шествующее состояние основных производствен-ных фондов, но уже и те изменения, которые про-изошли за почти 5 лет экономического кризиса и АТО. Целый ряд предприятий и их инфраструктуры выведены из строя или разрушены. Никто сейчас и в ближайшей перспективе никаких средств вклады-вать не будет. Промышленное производство будет деградировать до полного разрушения и потери кад-рового потенциала. МСБ переехавший в другие ре-гионы, в том числе и за рубеж, практически не воз-вратится в зону АТО. На принятие решения нераз-вития в ближайшее время производства, строитель-ства и другие виды инвестиционной деятельности влияет неуверенность в устойчивости правового поля, высокие риски потерять бизнес, активы. Осо-бенно велики невосполнимые людские и материаль-ные потери на линии противостояния.

Строительная индустрия, как вид деятельно-сти, в Донецкой и Луганской областях, а также в со-седних Запорожской, Днепропетровской и Харьков-ской полностью свернула работы, при этом оставив колоссальную «незавершенку», которая с каждым днем теряет свой потенциал к продолжению (рис. 3).

В зоне АТО по обе стороны линии противосто-яния ведутся лишь мелкие ремонтные работы по восстановлению и ремонту жилья, соцобъектов и элементов инфраструктуры.

В Донецкой области объем промышленного производства в 2014 г., по сравнению с аналогич-ным предыдущим периодом, сократились на 30%. Выпуск промышленной продукции области (без учета зоны проведения АТО) за 2015 г., по сравне-



Рис. 3. Объем строительных работ, млн грн

нию с таким же периодом 2014 г., уменьшился на 40% (рис. 4).

В 2015 г. экономические показатели региона значительно ухудшились по сравнению с 2014 г. Экономические показатели Донецкой области ухуд-шились в разы. По итогам 2015 г. в Донецкой обла-сти выпуск промышленной продукции упал почти в 2 раза – на 48,2% по сравнению с 2014 г. Значи-тельно меньшее падение показал сектор сельскохо-зяйственного производства – всего на треть (29,9%). Экспорт товаров из области за рубеж сократился в 2,8 раза, до 1840,5 млн долл. США. Такие данные приводит Главное управление статистики в Донец-кой области. Статистика при этом не учитывает часть зоны проведения АТО.

Рис. 4. Динамика состояния промышленности

Донецкой области Выпуск промышленной продукции области за

2015 г. по сравнению с 2014 г. сократился на 36,0%. Отметим, что в целом по Украине падение промыш-ленного производства в Украине замедлилось. Со-кратился объем продукции в металлургическом про-изводстве и готовых металлических изделий – на 40,3%, в машиностроении – на 42,7%. Выплавка чу-гуна сократилась на треть (34,1%) – 4,8 млн тонн. Падение производства наблюдалось в производстве кокса и продуктов нефтепереработки – на 45,1%, в

производстве пищевых продуктов, напитков и та-бачных изделий – в 3,2 раза. Добыча рядового угля, а также каменного угля за 2015 г. уменьшилась в 2,7 раза и составила 7,5 млн и 5,8 млн тонн соответ-ственно. Производство электроэнергии сократилось на 21,8%, до 11,9 млрд кВт⋅ч. Объем сельскохозяй-ственного производства области уменьшился на 29,9%. Оборот розничной торговли за 2015 г. сокра-тился в 3,4 раза и составил 19,1 млрд грн в сопоста-вимых ценах (включает розничный товарооборот предприятий, которые осуществляют деятельность по розничной торговле, расчетные данные об объе-мах продажи товаров на рынках и физическими ли-цами-предпринимателями).

Доля машиностроения в общем объеме реали-зованной продукции в Донецкой области за 2015 г., по сравнению с 2014 г., снизилась незначительно (приблизительно в 1,2 раза). Это произошло в основ-ном за счет фактического функционирования на тер-ритории, подконтрольной украинской власти, зна-чительной части ведущих предприятий машино-строительной отрасли, представленных предприя-тиями тяжелого машиностроения, производства с/х техники для химической промышленности и быто-вой техники. Подавляющее большинство машино-строительных предприятий не пострадали от бое-вых действий или получили незначительные не-принципиальные повреждения.

В Луганской области эта отрасль претерпела значительные трудности. Объем производства за пе-риод с начала конфликта в регионе сократился по-чти в 2 раза. При этом на контролируемой Украиной части Донбасса остались благоприятные условия для модернизации отрасли и ее дальнейшего разви-тия: сохранилась научно-исследовательская база, есть потребность в товарах машиностроительной отрасли, в наличие доступ к сырью и ресурсам и др.

В наше время машиностроение служит основой экономики любой страны и играет решающую роль в создании материально-технической базы хозяй-ства. В современных условиях ему принадлежит ис-ключительно важная роль в ускорении научно-тех-нического прогресса. Выпуская средства производ-ства для разных отраслей народного хозяйства, ма-шиностроение обеспечивает комплексную механи-зацию и автоматизацию производства.

После распада СССР украинское машиностро-ение прошло вместе с экономикой страны через все этапы кризиса, через все проводившиеся над про-мышленностью рыночные эксперименты. Главная причина кризиса данной отрасли в странах СНГ – разрыв единого машиностроительного комплекса бывшего СССР. Его дробление способствовало тому, что машиностроение было существенно по-теснено крупными зарубежными корпорациями как на внутреннем, так и на внешних рынках, особенно в наукоемком секторе (рис. 5).



Рис. 5. Сокращение доли машиностроения в промышленности Украины за период 1990-2014 гг.

К настоящему времени многоотраслевой маши-

ностроительный комплекс – мощный сектор про-мышленности Украины, объединяющий более 11 тыс. предприятий. Доля машиностроительной от-расли в украинской промышленности превышает

15%, в ВВП составляет около 12%. В машинострое-нии сосредоточено свыше 15% стоимости основных средств, почти 6% оборотных активов отечествен-ной промышленности и более 22% общего количе-ства наемных работников (рис. 6).

Рис. 6. Доля машиностроительной отрасли в ВВП Украины Украинские машиностроители проигрывают

конкуренцию иностранцам по трем основным при-чинам.

Во-первых, огромный опыт в сфере создания машин и агрегатов и современные технологии обес-печивают европейским фирмам существенное научно-техническое опережение в сравнении с оте-чественными производителями по качеству, надеж-ности и долговечности изготавливаемого оборудо-вания.

Во-вторых, ведущие мировые фирмы обладают опытом и возможностями для реализации проектов "под ключ", что существенно снижает транзакцион-ные издержки заказчика.

И последнее, иностранные машиностроители в состоянии выполнить заказ в кредит, под низкие

проценты с отсрочкой платежа на несколько лет, что особо актуально для украинских фирм в условиях дефицита ликвидности. Украинские машинострои-тельные заводы такими возможностями, как и сво-бодными финансовыми ресурсами под эти цели, не обладают.

Металлургическая отрасль претерпела значи-тельные потери. Только Донецкая область потеряла около 60% производственных мощностей из-за по-тери двух из трех мощных узлов металлургической промышленности области: Донецко-Макеевского и Енакиевского, в которые входят наиболее значимые предприятия металлургической отрасли. Однако доля металлургической отрасли в структуре реали-зованной продукции Донецкой области в 2015 г., по отношению к 2014 г., практически не изменилась.



Это произошло главным образом за счет сохранения на территории подконтрольной украинской власти производственных активов двух наиболее мощных предприятий черной металлургии – Мариупольских меткомбинатов им. Ильича и «Азовсталь». В тече-ние 2015 г. на территории Донецкой области рабо-тали только эти предприятия отрасли. При этом их функционирование осложнялось в период ведения активных боевых действий ограничениями логисти-ческого характера и их производственные мощно-сти были загружены не полностью.

В Луганской области ситуация несколько слож-нее. Удельный вес металлургического производства области на территории, подконтрольной украинской власти, в 2015 г. сократился по сравнению с 2014 г. в 18 (!) раз с 36 до 2%. Тем не менее, для этой от-расли в подконтрольной части Донбасса суще-ствуют некоторые позитивные тенденции, по-скольку база для расчёта на очень низком уровне. Сохранился основной технологический процесс, имеется доступ к ключевым ресурсам, существует обеспеченность энергоресурсами, контакт с потре-бителями и наличие трудовых ресурсов.

В 2015 г. ситуация в металлургической про-мышленности изменилась кардинально. Причиной этому стали события на востоке страны, нестабиль-ный курс гривны, тенденции мирового рынка. Сложное и нестабильное экономическое положение в Украине не могло не отразится на металлургии. В начале года крупные заводы столкнулись с недо-статком сырья, так как его поставки упали на 24% (если сравнивать с прошлым годом). Это привело к тому, что оборот на рынке металлолома в зимние месяцы упал. Но уже весной условия наладились и экспорт лома увеличился почти на 72%. Украина с 2016 г. не находится в первой десятке металлурги-ческих государств. 2015 г. она завершала за ее пре-делами – на 12 месте по рейтингу Worldsteel. Если сравнивать с 2014 г., то показатели упали больше, чем на 30%. Это грозит серьезным снижением при-были (рис. 7).

Рис. 7. Сокращение выплавки чугуна, млн т

Представители отрасли во всем обвиняют

войну, из-за которой металлургическая инфраструк-тура серьезно пострадала. Из-за проблем с постав-

ками сырья и отгрузками готовой продукции неко-торые заводы были вынуждены на время прекратить работу, что привело к производственному провалу. Поскольку металлургические заводы и комбинаты продают почти 85% продукции на иностранных рынках, такие перебои плохо отразились на экспорт-ных позициях. Экспорт стали сократился на 30%, нишу украинцев на мировом рынке потихоньку за-нимают китайцы и россияне.

Эксперты считают, что толчком для развития внутреннего рынка может стать восстановление ин-фраструктуры по всей Украине и в разрушенных го-родах Донбасса. В данном случае кризис может спо-собствовать развитию металлургических предприя-тий. История такое видела не раз, к примеру, вся ны-нешняя инфраструктура США была построена во времена Великой депрессии.

Одной из наиболее пострадавшей отраслей эко-номики Донецкой области оказалась химическая промышленность. Доля реализованной промышлен-ной продукции в сфере производства химических веществ и химической продукции в общем объеме реализованной промышленной продукции в 2015 г. сократилась в 2 раза по сравнению с 2014 г. Ведущее предприятие химической промышленности области Концерн «Стирол», которое производило 80% объе-мов химической продукции области, оказалось на неподконтрольной территории.

Из 15 предприятий различной специализации, которые производили широкий спектр химической продукции (минеральные удобрения, пластмассо-вые и химические реагенты, аммиак, серная кис-лота, взрывчатые вещества и т.п.) на подконтроль-ной территории Донецкой области из наиболее зна-чимых остались ГП «Константиновский химиче-ский завод», химико-металлургическая фабрика ООО «Мариупольский меткомбинат им. Ильича», ООО Лакокрасочный завод «Эмаль» (г. Крама-торск), Мариупольский завод изоляционных мате-риалов «Торэласт» (г. Славянск), ОАО «Краматор-ский завод «Кондиционер», Дзержинский феноль-ный завод и др.

В тоже время в Луганской области в 2015 г., по сравнению с 2014 г., удельный вес химической от-расли по объемам реализации продукции по видам экономической деятельности вырос практически в 2 раза. Такие показатели обеспечены благодаря функ-ционированию мощных предприятий отрасли – ЗАО «Северодонецкое объединение «Азот», ООО «Рубе-жанский трубный завод», ГП «Химический завод Южный», РКХЗ «Заря» и т.д. В настоящий период именно сохранение на подконтрольной украинской власти территории и стабильное функционирование предприятий химической и нефтехимической про-мышленности определяют современную промыш-ленную специализацию Луганской области, сосре-доточенную в пределах Лисичанско-Рубежанско-Северодонецкого промузла.



Из-за боевых действий производственные мощ-ности химической промышленности на террито-риях, подконтрольных украинской власти, суще-ственно не пострадали. Основными ограничитель-ными факторами функционирования предприятий отрасли являются проблемы с поставками сырье-вого ресурса (природного газа) по ценам, которые обеспечивают конкурентоспособность. Кроме того, нестабильная ситуация наблюдается и в обеспече-нии электроэнергией, прежде всего из-за располо-жения подавляющего большинства ТЭС на линии соприкосновения. Исходя из указанных ограниче-ний, актуальными в отрасли являются: обеспечение резервных линий энергоснабжения; обеспечение развития химической отрасли на неоиндустриаль-ной основе: с применением новых технологий по обеспечению энерго-сырьевыми ресурсами с приме-нением технологии газификации угля и обеспече-нием химических предприятий технологическими газами, технологий переработки газового конден-сата в бензин, дизтопливо и мазут; освоение опреде-ленных видов альтернативной энергии.

3. Экономические результаты внешнеэконо-

мической деятельности предприятий востока Украины

Экспорт товаров по итогам 2015 г. из Донецкой области сократился в 2,8 раза и составил 1,840 млрд долл. США. В прошлом году за этот же период экс-порт составлял 5,340 млн долл. США (рис. 8).

Рис. 8. Динамика экспорта и импорта товаров

Донецкой области, млрд дол. США

Сократилось также и количество стран, в кото-рые экспортировались товары. 88 стран мира против 117 стран в прошлом году. Примечательно, что меньше всего сократился экспорт на рынки Ев-ропы – всего на 45,1%. Первое место в поставках из Донецкой области занимает Италия, на второе место вышла Турция, экспорт в Россию, которая еще в

2014 г. была самым крупным внешнеторговым парт-нером Донецкой области, сократился до 245,5 млн долл. США (в 2014 г. – 677,1 млн долл. США). Се-годня Российская Федерация занимает лишь третье место с долей в 13,3%. Наибольшую часть экспорта составляют черные металлы (75,9% от общего объ-ема). Валютная выручка от их поставок за рубеж со-кратилась в 2,5 раза (75,9%), до 1396,1 млн долл. США. Уменьшился в 2015 г. по сравнению с 2014 г. также экспорт изделий из черных металлов – в 2,2 раза, продукции машиностроения – в 2,9 раза, про-дукции химической промышленности – в 10,6 раза.

В 2015 г. расчетное значение темпа спада сов-падающего индекса развития экономики Украины (ВВП) составляло – 16,2% по отношению к 2014 г. (фактически ВВП снизился на 17,6%). На динамику совпадающего индекса негативно повлияли: спад экспорта на 35%, спад розничной торговли – на 23,9%, спад промышленного производства – на 21,4% и спад сельскохозяйственного производства – на 4,7% по отношению к 2014 г. (табл. 1). В столбце (А) отображен удельный вес составляющих совпа-дающего интегрального индикатора, в столбце (Б) – темпы роста показателей 2015 г. к 2014 г.

Таблица 1 Компоненты совпадающего интегрального

индикатора развития экономики Украины, % * № п/п

Составляющие совпадающего интегрального индикатора

(А) (Б)

1 Промышленное производство 56 78,62 Сельскохозяйственное произ-

водство 19 95,3

3 Розничная торговля 14 76,14 Экспорт 11 63,1

* Источник: расчеты Института экономики и про-гнозирования НАН Украины [4, с. 128].

В этом случае наиболее критичным индикато-

ром является снижение объемов экспорта, который постепенно увеличивает удельный вес среди других составляющих совпадающего интегрального ин-декса. В 2014 г. влияние экспорта на динамику ВВП был менее выраженным. Темпы падения экспорт-ных валютных поступлений в течение 2014 – 2015 гг. суммарно достигли 110,6% (табл. 2). По-следнее кардинально изменило ситуацию, и роль фактора экспорта приобрела впечатляющих прояв-лений, заняв пятое место по уровню влиятельности среди составляющих совпадающего интегрального индекса.

Таблица 2 Динамика изменений экспорта товаров и услуг Украины в 2012-2015 гг.,

% прироста/снижения к соответствующему периоду предыдущего периода [4, с. 129] Показатель 2012 2013 2014 2015

Q1 Q2 Q3 Q4 Q1 Q2 Q3 Q4 Q1 Q2 Q3 Q4 Q1Экспорт товаров и услуг

5,7 1,0 2,3 -3,0 -4,7 -8,7 -4,6 -2,2 -9,2 -13,4 -24,7 -30,6 -32,7



По данным Государственной службы стати-стики, в 2015 г. ВВП снизился на 17,6% по сравне-нию с аналогичным периодом 2014 г. Для сравне-ния, в четвертом квартале 2014 г. ВВП снизился на 14,8%, а за 2014 г. в целом – на 6,8% до 1 566,728 млрд грн.

По состоянию на конец 2015 г. государствен-ный и гарантированный государством долг Укра-ины составлял 1417,437 млрд грн или 67,347 млрд долл. США, в том числе: государственный и гаран-тированный государством внешний долг – 903,145 млрд грн (63,72% от общей суммы государствен-ного и гарантированного государством долга) или 42,911 млрд долл. США; государственный и гаран-тированный государством внутренний долг – 514,293 млрд грн (36,28%) или 24,436 млрд дол. США.

4. Причины экономического кризиса и меха-

низмы его преодоления Называть главной причиной экономического

кризиса потерю части территории (Автономная Рес-публика Крым) и военные действия на Донбассе было бы неправильно, хотя эти события усугубили объективно сложившуюся ситуацию. Однако истин-ные причины такого экономического спада кроются в недальновидности стратегии экономических ре-форм, начиная с момента обретения независимости.

За годы суверенитета реальный ВВП Украины сократился на 35%. Согласно данным Всемирного банка – это наихудший результат в мире за послед-ние 24 года [6]. Из 166 стран, имевших и раскрыв-ших полную статистику ВВП за 1991-2014 гг., он снизился только в пяти случаях. Украина в этом списке опередила Молдову (-29%), Грузию (-15,4%), Зимбабве (-2,3%) и Центральноафрикан-скую Республику (-0,94%). ВВП остальных стран вырос. С минимальным приростом в Барбадосе (8,9%) и Таджикистане (10,6%) и максимальным – в Китае (ВВП вырос в 10 раз) и Экваториальной Гви-нее (в 61 раз).

Активно навязываемый политиками и государ-ственными чиновниками тезис о том, что все беды Украины связаны с утратой части ее территорий, войной и разрушением крупнейшего промышлен-ного региона, не является корректным. Дело в том, что в приведенной статистике эти факторы не нашли своего полного отражения. Кроме того, военное бес-силие – результат экономической и финансовой не-мощи. Но никак не наоборот. Ведь и за период 1991–2013 гг., когда никто не прогнозировал вероятность вооруженного конфликта на территории Украины, указанная пятерка стран - мировых аутсайдеров была все та же. С той лишь разницей, что Молдова тогда имела худшие по сравнению с Украиной пока-затели роста.

Объемы отечественного производства значи-тельно сократились в 90-е годы. Из-за их ежегод-ного сжатия в первые девять лет независимости

Украина потеряла почти 60% ВВП. Этот спад вдвое превысил глубину падения американской эконо-мики в годы Великой депрессии. От указанного шока отечественная экономика, по сути, так и не оправилась ни количественно, ни качественно. По-этому сегодняшний кризис, начало которого обычно связывают со сменой политической власти в стране, – не более чем очередное сползание ко дну экономической ямы, в которую страна угодила по-чти четверть века назад.

Даже в благополучные годы темпы роста ВВП Украины колебались от 12,1% (2004 г.) до 2,7% (2005 г.). С началом же глобальной рецессии эконо-мика Украины вновь оказалась слабейшей в мире: в 2009 г. она возглавила список мировых аутсайдеров, упав на 14,8%. Тогда глубина спада украинского ВВП в семь раз превысила среднемировой (-2,1%) [6]. С конца 2008 г. отечественный ВВП сокращался в 16 из 28 квартальных периодов. На этом фоне не-прекращающаяся череда банкротств, валютная ли-хорадка и обесценение гривны являются объектив-ными последствиями. Ведь все это характеризует модель отстающего роста: после 1999 г. отечествен-ная экономика де-факто выросла, но средние темпы этого роста так низки, что с каждым годом Украина все больше отстает от своих более динамичных партнеров и конкурентов.

За 14 лет, с 2000 по 2013 г., отечественный ВВП увеличился на 69,8%. Это худший результат среди всех республик бывшего Союза. После Украины ми-нимальный прирост ВВП показала Эстония (75,7%), а максимальный – Таджикистан (ВВП вырос в 2,9 раза), Туркменистан (3,1 раза) и Азербайджан (4,8 раза). Одновременно Украина, по классификации Всемирного банка, отставала и от группы развиваю-щихся экономик – как с низкими доходами (106,8%), так и со средними (125,4%). При такой динамике к моменту, когда отечественный ВВП достигнет-таки уровня 1990 г., Украина будет находится внизу рей-тингов мировой экономики. Трудно поверить, но в 1987 г. ВВП Украины был меньше ВВП Китая всего в 4,2 раза. Хотя численность его рабочей силы пре-восходила украинскую в … 25 раз. К началу теку-щего года ВВП Китая превышал отечественный уже почти в 80 раз. После девальвации гривны в январе 2015 г. указанный разрыв, по-видимому, удвоился [4].

Одной из причин этого коллапса стала техноло-гическая деградация Украины. За годы независимо-сти страна утратила не просто отдельные предприя-тия и научные комплексы, а целые отрасли. Из оте-чественной промышленности исчезли такие от-расли, как микроэлектроника, станкостроение, при-боростроение, роботы, автоматика. Без их сложной и дорогой продукции иссякли доходы, исчезли про-изводства-смежники, оскудела казна, растворились международные ожидания и национальные перспек-тивы. Приоритеты украинской экономики смести-лись от космических программ к металлургии, про-



стейшей химии, сельскому хозяйству. Сформиро-вавшаяся структура экономики не смогла генериро-вать ни прежних зарплат, ни занятости, ни научных изысканий. Безработными оказались десятки тысяч инженеров, технологов, математиков, физиков и хи-миков, которые составили основную массу трудо-вых мигрантов.

Технологический упадок привел к формирова-нию сырьевой экономики, вес которой за годы неза-висимости в мировом производстве сократился в 4–5 раз. Сегодня он едва достигает 0,08% мирового ВВП, что почти в девять раз меньше доли Украины на мировом рынке труда (0,7%). Этот разрыв – условный индикатор того, насколько меньше своих зарубежных коллег производит и зарабатывает среднестатистический украинец. Его можно тракто-вать и как показатель избытка «лишних» украинцев на внутреннем рынке труда (сообразно уровню среднемировой производительности). Потеряв прежнюю технологическую базу, отечественная экономика оказалась привязанной к мировой конъ-юнктуре на сырье.

Текущая фаза отечественного кризиса началась в 2012 г. – с возобновлением сырьевой рецессии. Се-годня она длится уже четвертый год подряд. Учиты-вая это, можно уверенно сказать, что падение ВВП в 2014 г., бюджетные проблемы и девальвация гривны произошли бы и без военной интервенции, а только лишь в результате структурной уязвимости Украины и снизившихся цен на сырье на мировых рынках к началу 2014 г. Потеря же Крыма и военные действия в Донбассе лишь усугубили этот процесс.

Выяснение причины колебания мировых цен на сырье позволяет понять не только экономическую логику прошлого экономики Украины, но и возмож-ные события будущего. То, что сырьевая конъюнк-тура зависит от многих причин, вполне очевидно: здесь и динамика мирового производства, его струк-тура, изменение глобальных спроса и предложения, климатические и погодные условия, производитель-ность труда, состояние отдельных товарных рын-ков, их насыщенность и т.д.

За годы независимости Украина во второй раз после 2008 г. переживает кризис системного харак-тера. При решении проблем предыдущего кризиса (1992-1995 гг.), названного трансформационным и определившего будущий путь развития украинской экономики, произошло формирование рыночной среды и соответствующей ей системы управления экономикой. Хотя после более чем двух десятиле-тий их становления и попыток усовершенствования они преимущественно не соответствуют требова-ниям современности, несмотря на то, что в резуль-тате приватизации частная собственность была уза-конена, и это было основной задачей трансформаци-онных изменений.

Приватизация в Украине проходила с массо-выми нарушениями законодательства. Не случайно, по данным Института социологии НАН Украины,

еще накануне мирового финансового кризиса 2008 г. свыше 64% опрошенных относились к передаче крупных предприятий в частную собственность ско-рее отрицательно и только 13,9% – скорее положи-тельно [7, с. 132]. Сейчас, накануне очередной волны приватизации, эти показатели еще более кон-трастны. Из-за неполноты рыночных преобразова-ний эффективного собственника, готового капита-лизировать прибыль, сформировать не удалось. Ин-ститут экономики и прогнозирования НАН Укра-ины, исследовав итоги отечественной приватизации 2000-2010 гг., пришел к выводу, что по результатам деятельности приватизированные предприятия ухудшили свои доприватизационные показатели [3]. Именно поэтому очередная и, скорее всего, заклю-чительная часть приватизации 2015-2016 гг. должна проходить с существенными коррективами в законе о приватизации. Иначе эта ее волна приведет к уси-лению монопольного контроля над собственностью, а также к тому, что, полученные в доход бюджета, финансовые ресурсы снова будут использованы на потребление, а не для инвестирования. Проведение широкомасштабной приватизации государствен-ного имущества в период 2018-2020 гг. имеет ряд значительных рисков. Во-первых, это риск низких цен на объекты приватизации. Продажа имущества будет проходить, по сути, в экстремальных усло-виях, поэтому цена продажи объектов государствен-ного имущества может оказаться в 3-5 раз ниже, чем при обычных условиях. Во-вторых, существует угроза недополучения бюджетом доходов вслед-ствие ненадлежащей подготовки объектов к про-даже из-за срочной необходимости осуществления этого этапа приватизации. В-третьих, в случае от-сутствия четкости и прозрачности процессов прива-тизации в 2015-2017 гг. можно ожидать усиления недовольства населения. В-четвертых, существуют риски, связанные с социально-экономическими по-следствиями приватизации в базовых отраслях эко-номики, особенно в энергетике. Опыт зарубежных стран показал, что в результате приватизации цены на энергию не снижались, как ожидалось, а увели-чивались (Болгария, Россия). В-пятых, есть риски, связанные со снижением эффективности деятельно-сти приватизированных предприятий (по сравнению с доприватизационным периодом).

В течение 2017-2018 гг. Киевом обеспечива-лась реализация задач и мероприятий Программы экономического и социального развития Донецкой области на 2018 год. Выполнение задач и мероприя-тий Программы осуществлялось по четырем направ-лениям, которые согласовываются со стратегиче-скими приоритетами развития региона:

– содействие стабилизации экономической си-туации в регионе;

– содействие социальному развитию и справед-ливости;

– развитие среды, безопасного для жизнедея-тельности человека;



– повышение эффективности социально-эконо-мического развития территорий.

Фактически в этот период за счет всех источни-ков финансирования реализовывалось более 300 ме-роприятий на сумму 6200,0 млн грн.

Но, при этом, общий объем промышленного производства в сопоставимых ценах уменьшился на 12,4% по сравнению с 2016 г. (Программой было предусмотрено увеличение на 4,0%). На негативную

динамику производства базовых отраслей и всей промышленности региона влияет приостановление перемещения грузов через линию соприкосновения в пределах Донецкой области. Существенное сни-жение зафиксировано в базовых отраслях промыш-ленности региона, основой которых служат техно-логические цепи «уголь-кокс-металл» и «уголь-электроэнергия».

Рис 9. Динамика промышленного производства

(нарастающим итогом в % к соответствующему периоду предыдущего года) Как показывает анализ, объемы производства

продукции уменьшились по многим видам деятель-ности. Снижение произошло в производстве и рас-пределении электроэнергии на 29,9%, производстве кокса, продуктов нефтепереработки – на 22,1, добы-вающей промышленности и разработке карьеров – на 15,1, металлургии – на 7,9, производстве химиче-ских веществ и химической продукции – на 7,6%. При этом, объем производства вырос в машиностро-ении на 6,5%, легкой промышленности – на 23,7%.

Объем реализованной промышленной продук-ции в отпускных ценах предприятий составил 231,2 млрд (105,1% к Программе), что на 45,1 млрд грн (или на 24,2%) больше, чем в 2016 г., за счет уве-

личения цен производителей промышленной про-дукции на 27,5% и роста курса доллара на 3,5%. Доля продукции области в общем объеме реализо-ванной продукции по Украине составила 12,0%. В то время как до 2013 г. эта доля превышала 20%. В металлургическом комплексе объем производства уменьшился на 7,9% (хотя, по Программе – увели-чение на 5,0%). Выпуск чугуна уменьшился на 14,9%, стали – на 8,0, готового проката черных ме-таллов – на 12,4%. Задача Программы выполнена на 74,3, 79,6 и 76,5% соответственно. Среднесуточное производство чугуна составило 22,5 тыс. т, что на 14,5% меньше, чем в 2016 г.

Рис. 10. Среднесуточное производство чугуна, тыс. тонн

Несмотря на сложную общественно-политиче-

скую ситуацию в области, на предприятиях области продолжалась реализация мероприятий по модерни-зации и техническому перевооружению. В ПАО «Металлургический комбинат «Азовсталь» осу-ществлялась реконструкция канализации в районе доменного цеха ТЭЦ и порта, в ЗАО «Мариуполь-ский металлургический комбинат им. Ильича»; ре- конструкция очистных сооружений в ККЦ. По 2017 г. в области получен отрицательный финансо-

вый результат от обычной деятельности до налого-обложения в сумме 20,0 млрд убытков (в 2016 г. – 2,1 млрд убытков).

Коксохимическими предприятиями области произведено 2,3 тонн кокса, что на 26,5% меньше, чем в 2016 г. (задание Программы выполнено на 66,7%). В настоящее время на территории области, подконтрольной украинской власти, выпускают кокс два коксохимических завода (ОАО «Авдеев-ский коксохимический завод» и коксохимическое

97,2

110,2 110,3 109,9 107,5 105,5 106 107,2 106,3 105,3 105,8105,3

97,6 90,9 87,1 87 88,3 87,1 87,4 87,6 87,4 87,6

январь февраль март апрель май июнь июль август сентябрь октябрь ноябрь

2016 рік 2017 рік

22,6

24,3 25,8 26,729

23,3

32,329

26,7 25,823,3

25,8

21,4 22,620

22,6 23,3

19,422,6 23,3 22,6 23,3


2016 год 2017 годЯнварь-ноябрь 2016 г. – 26,2 тыс. тЯнварь-ноябрь 2017 г. – 22,5 тыс. т

99,9% - по Украине



производство ОАО «Металлургический комбинат «Азовсталь»»). Осуществляет производственную деятельность ООО «НПО «Инкор и К» (г. Торецк), которое специализируется на переработке продук-ции коксохимических предприятий.

На коксохимических предприятиях острыми остаются проблемы с поставками сырья и вывозом готовой продукции железнодорожным транспор-том. В ПАО «Авдеевский коксохимический завод» проводятся работы по реконструкции электриче-ской централизации станции «Углекоксовая-1». Предприятиями по производству кокса за январь-сентябрь 2017 г. получен отрицательный финансо-вый результат от обычной деятельности до налого-обложения в сумме 1803,7 млн грн (в январе-сен-тябре 2016 г. – 576,9 млн грн прибыли). На выпол-нение мероприятий Программы металлургическими и коксохимическими предприятиями потрачено 38,1 млн грн собственных средств, или 11,6% от объема, предусмотренного в год.

В машиностроительном комплексе объем про-изводства увеличился на 15,3% (Программой преду-смотрено на уровне 2016 г.). Машиностроительные предприятия г. Краматорска (ПАО «Новокраматор-ский машзавод», ОАО «Энергомашспецсталь», ОАО «Старокраматорский машзавод», ОАО «Кра-маторский завод тяжелого станкостроения»),

г. Дружковки (ОАО «Грета», ООО «Горни ма-шины – Дружковский машиностроительный завод») и г. Славянска (ООО «ПО «Славянский завод высо-ковольтных изоляторов», ОАО «Бетонмаш») рабо-тают в обычном режиме. В ПАО «Новокраматор-ский машиностроительный завод» проводились ра-боты по реконструкции термической печи №1, усо-вершенствование термической обработки поковок и отливок, приобретение и ввод в действие современ-ного металлорежущего станка. В ОАО «Краматор-ский завод тяжелого станкостроения» разработаны проекты и введены в эксплуатацию новые станки, рельсовый скат подъёмник. В ОАО «Грета» внед-рено серийное производство новых напольных газо-электрических плит.

В целом по отрасли за 2017 г. получен отрица-тельный финансовый результат от обычной деятель-ности до налогообложения 0,6 млрд убытков (в 2016 г. – 0,9 млрд убытков). На выполнение меро-приятий Программы предприятиями отрасли потра-чено 78,2 млн грн собственных средств, или 81,5% от объема, предусмотренного в год.

В угольной промышленности объем производ-ства уменьшился на 15,1% (по Программе – рост на 7,0%). Добыча угля сократилась на 26,7% (соста-вила 9,6 млн тонн), производство готового угля – на 28,0% (составило 7,7 млн тонн). Задача Программы выполнена на 62,7 и 61,6% соответственно.

Рис. 11. Динамика производства готового угля, млн тонн

В 2017 г. на шахтах, подчиненных Министер-

ству энергетики и угольной промышленности Укра-ины, расположенных на территории области, под-контрольной украинской власти, введено в действие 7 новых очистных забоев (на 4 забоя больше, чем в 2016 г.). Выбыли из работы 5 очистных забоев (на 2 забоя больше, чем в 2016 г.). Экономика предпри-ятий отрасли остается несбалансированной, рас-ходы на производство угольной продукции не по-крываются поступлением средств от ее реализации. Среднемесячная себестоимость 1 тонны товарной угольной продукции на указанных угледобыва- ющих предприятиях составляет 2773,4 грн. При этом, средняя цена 1 тонны товарной угольной про-дукции в оптовых ценах составляет 1581,7 грн (раз-ница – 1191,7 грн).

По 2017 г. на предприятия угольной отрасли из государственного бюджета поступили бюджетные

средства в сумме 1119,5 млн грн, из них 984,4 млн грн – государственная поддержка на частичное по-крытие расходов по себестоимости готовой товар-ной угольной продукции, 103,8 млн грн – на содер-жание Государственной военизированной горноспа-сательной службы, 31,3 млн грн – по программе «Реструктуризация угольной промышленности».

Предприятиями добывающей промышленно-сти и разработки карьеров получен отрицательный финансовый результат от обычной деятельности до налогообложения в сумме 0,5 млрд убытков (в 2016 г. – 1,6 млрд убытков). На выполнение меро-приятий Программы предприятиями отрасли потра-чено 148,0 млн грн, или 89,4% от объема, преду-смотренного в год.

В электроэнергетике объем производства и рас-пределения электроэнергии в сопоставимых ценах уменьшился на 29,9% (по Программе – увеличение

1,01,1

1,01,1

0,9

0,6

1,0 1,1

0,81,0 1,1

0,90,7 0,7 0,6

0,8

0,7

0,60,7

0,6 0,60,8

0,1

0,8

1,5


2016 год 2017 год



на 2,0%). Произведено электроэнергии 14,6 млрд КВт (60,3% к Программе), что на 31,6% меньше, чем за 2016 г. Расчет за потребленную электроэнергию в целом по области составил 86,0%. Низким остается уровень оплаты предприятиями угольной отрасли – 53,3%, жилищно-коммунального хозяйства – 46,6, КП «Компания «Вода Донбасса» – 15,9%. На выпол-нение мероприятий Программы предприятиями от-расли потрачено 27,2 млн грн или 9,4% от объема, предусмотренного на год. На Углегорской ТЭС ПАО «Центрэнерго» проводились работы по рекон-струкции золоотвала, монтаж системы противопо-жарной защиты. На Славянской ТЭС ПАО «Донбас-сэнерго» – реконструкция энергоблока № 6, № 7, на Кураховской ТЭС ООО «ДТЭК Востокэнерго» про-водился комплекс мероприятий, направленных на снижение затрат топливно-энергетических ресур-сов. В ОП «Северная электроэнергетическая си-стема» ГП «НЭК «Укрэнерго» – замена воздушного выключателя на электрогазовый. В целом по от-расли за январь-сентябрь 2017 г. получен отрица-тельный финансовый результат от обычной деятель-ности до налогообложения – 1,9 млрд убытков (в 2016 г. – 2,1 млрд убытков). Всё перечисленное от-носительно промышленности, говорит о тенденции деиндустриализации Украины в целом и её главной промышленной составляющей – Донбасса и разба-лансирования структурно-логистической системы, которая складывалась десятилетиями.

Предприятиями автомобильного транспорта и субъектами предпринимательской деятельности пе-ревезено 81,6 млн пассажиров, что на 10,1% больше показателя 2016 г. Объем перевозок грузов авто-

предприятиями и физическими лицами, осуществ-ляющими грузоперевозки, уменьшился в 2,4 раза и составил 11,0 млн тонн. На выполнение мероприя-тий Программы израсходовано 67,4 млн грн, или 11,3% от объема, предусмотренного на год. Причём, здесь не учитываются «серые» перевозки населения, прежде всего огромного количества пенсионеров вынужденных регулярно посещать контролиру- емую Украиной территорию для очередной отметки в пенсионных органах и Ощадбанке, а также снятия денег с карточек, а это более полумиллиона человек ежемесячно.

В 2017 г. по региональному филиалу «Донецкая железная дорога» ПАО «Украинская железная до-рога» объем отправления грузов на территории, под-контрольной украинской власти, составил 48,7 млн тонн, что на 32,1% меньше показателя 2016 г. Объем перевозок пассажиров увеличился на 26,5% и соста-вил 8,0 млн человек. На выполнение мероприятий Программы Донецкой железной дороге потрачено 36,7 млн грн (13,9% от объема, предусмотренного на год).

Предприятиями сферы услуг в январе-сентябре 2017 г. для всех потребителей реализовано услуг в рыночных ценах на сумму 465,3 млн грн, в том числе для населения – 12,1 млн грн (28,5% от общего объема).

Внешнеторговый оборот товарами за 2017 г. по сравнению с 2016 г. увеличился на 37,5% и составил 5103,0 млн долл. США, в том числе экспорт – на 24,3% (3514,5 млн долл. США), импорт – в 1,8 раза (1588,5 млн долл. США). Сальдо внешнеторгового оборота положительное – 1926,0 млн долл. США (уменьшение – на 0,8%).

Рис. 12. Динамика внешнеторгового оборота товарами, млн дол. США

Субъекты хозяйствования области осуществ-

ляли внешнеэкономические операции с партнерами из 119 стран мира, при этом продукция предприятий и организаций области экспортировалась в 89 стран, импортировалась из 67 стран.

Область остается мощным субъектом внешне-экономических отношений. Так, по доле в общего-сударственном экспорте товаров область с удель-ным весом в 10,0% занимает 3 место после г. Киева (22,7%) и Днепропетровской области (16,4%), по доле в общегосударственном импорте товаров с удельным весом в 4,0% – 5 место после г. Киева

(39,5%), Днепропетровской (9,4%), Киевской (7,1%), Львовской (4,5%) областей.

Крупнейшие торговые партнеры: Италия (21,7% в общем объеме экспорта товаров), Россий-ская Федерация (16,2%), США (8,9%), Турция (7,3%), Польша (5,6%), Великобритания и Испания (по 3,0%), Беларусь и Объединенные Арабские Эми-раты (по 2,2%), Румыния (2,1%), Болгария (2,0%).

Экспорт товаров в страны Европейского Союза составил 1658,3 млн долл. США или 47,2% от об- щего объема экспорта, и увеличился на 22,1% по сравнению с январем-октябрем 2016 г. Основу экс-

3712,42827,4

885,0

1942,4

5103,0

3514,5

1588,5 1926,0

внешнеторговый оборот экспорт импорт сальдо

январь-октябрь 2016 года январь-октябрь 2017 года



порта составили недрагоценные металлы и изделия из них – 79,8% от общего объема (в том числе чер-ные металлы – 76,2%, изделия из черных металлов – 1,7%). Экспорт минеральных продуктов составил 10,6%, машин, оборудования и механизмов – 3,7%.

Основными партнерами в импорте товаров были США (удельный вес в импорте товаров – 29,6%), Россия (32,9%), Канада (7,3%), Австралия (5,3%), Германия (3,5%), Китай (2,8%), Норвегия (2,1%), Казахстан (1,8%). Импорт товаров из стран Европейского Союза составил 194,9 млн долл. США, или 12,3% от общего объема, и увеличился по сравнению с 2016 г. на 19,3%.

В товарной структуре импорта преобладали минеральные продукты – 73,5% от общего объема импорта (в том числе топлива минеральные, нефть и продукты ее перегонки – 69,9%), недрагоценные ме-таллы и изделия из них – 9,9% (в том числе черные металлы – 4,9%), машины, оборудование и меха-низмы – 7,7%, продукция химической и связанных с ней отраслей промышленности – 2,9%, изделия из камня, гипса и цемента – 2,1%.

Общий объем прямых иностранных инвести-ций (акционерный капитал), привлеченных в эконо-мику области, по сравнению с началом 2017 г. уве-личился на 113,3 млн долл. США и по состоянию на 01.10.2017 г. составил 1330,8 млрд долл. США, что в расчете на одного человека составляет 313,7 долл. США. Это означает полный провал данного направ-ления деятельности из-за неустойчивой политиче-ской ситуации, не говоря уже о масштабах корруп-ции.

В 2017 г. предприятиями области выполнено строительных работ на сумму 2559,8 млн грн, что в сопоставимых ценах составляет 102,2% к объемам строительства в 2016 г. (по Украине – 122,5%), то есть на стройплощадках полное затишье. В рамках работ по ликвидации последствий проведения на территории области антитеррористической опера-ции продолжалась реализация мероприятий по вос-становлению объектов инфраструктуры региона. В результате проведенных мероприятий по восстанов-лению жизнедеятельности и поврежденных объек-тов инфраструктуры населенных пунктов области, на 04.01.2018 г., по оперативным данным, с августа 2014 г. на территории области, подконтрольной украинской власти, восстановлено 5114 объектов на общую сумму 733,4 млн грн, в том числе 4402 жи-лых дома (на сумму 112,0 млн грн), 213 об объектов электроснабжения (256,5 млн грн), 26 объектов теп-лоснабжения (2,3 млн грн), 37 объектов водоснабже-ния (140,2 млн грн), 54 объекта газоснабжения (10,4 млн грн), 14 объектов водоотведения (36,7 млн грн), 30 учреждений здравоохранения (15,9 млн грн), 85 общеобразовательных учебных заведений (30,0 млн грн) , 66 дошкольных учебных заведений (14,1 млн грн), 13 профессионально-технических учебных заведений (3,3 млн грн), 10 высших учеб- ных заведений (0,6 млн грн), 5 объектов физической

культуры и спорта (0,1 млн грн), 26 объектов куль-туры (1,7 млн грн), 35 объектов дорожно-транспорт-ной инфраструктуры (53,9 млн грн), 37 промышлен-ных объектов (48,2 млн грн), 32 учреждения тор-говли (0,4 млн грн), 29 объектов других сфер (7,1 млн грн).

В сфере малого предпринимательства по состо-янию на начало 2017 г. действовало 9,9 тыс. малых предприятий, что почти на 8,9% меньше показателя предыдущего года. В расчете на 10 тыс. человек населения количество малых предприятий в сред-нем по области составило 23 единицы. Количество наемных работников на малых предприятиях умень-шилось на 6,1% (до 43,1 тыс. человек) – полная стаг-нация в очень важном секторе экономики Украины, особенно в районе ООС. Объем реализованной про-дукции (товаров, услуг) малых предприятий увели-чился по сравнению с 2015 г. на 12,7% и составил 26,3 млрд грн, или 7,7% общего объема реализации продукции (товаров, услуг) области (в 2015 г. этот показатель составлял 7,2%). Количество зарегистри-рованных субъектов предпринимательской деятель-ности – физических лиц, которые платили налоги, по состоянию на 01.10.2017 г. составило 39,9 тыс. человек, что на 4,4% больше, чем в аналогичный пе-риод 2016 г., у них по найму работали 31,1 тыс. че-ловек (на 23,3% больше показателя аналогичного периода 2016 г.). Поступления в бюджеты всех уровней от деятельности субъектов малого предпри-нимательства по состоянию на 01.01.2018 г. соста-вили 3172,1 млн грн.

Таким образом, Украина и непризнанные рес-публики на Донбассе должны создать общую Про-грамму по выполнению положений Минских согла-шений и улучшению социально-экономического развития, для чего необходимо установить мир и по-степенно перейти к политическому процессу норма-лизации жизни региона и в целом страны. Притом, что ни при каких обстоятельствах невозможно допу-стить деиндустриализации Донбасса и вообще Украины, а наоборот развивать неоиндустриализа-цию по новым технологиям, которых достаточно много на уровне научных разработок и, в определен-ной степени уже реализованных в реальной эконо-мике таких, как СЭЗ, ТПР, Еврорегионы. Эти инте-грационные региональные образования вписыва-ются в положения Минских соглашений, одобрен-ных Совбезом ООН, а также имели некоторое время тому назад серьёзные наработки в теории и на прак-тике региональной экономической политики. СЭЗ «Донецк» и «Азов», 18 ТПР, Еврорегион «Донбасс», куда входили Донецкая и Луганская области Укра-ины, а со стороны РФ – Ростовская и Воронежская области. Непризнанные республики, которые сейчас исключены из нормального участия в международ-ном разделении труда, могут развивать свою произ-водственную кооперацию и поставку полуфабрика- тов в рамках сотрудничества с РФ и другими стра-нами, которые могут пренебречь санкциями, объяв-



ляемых Западом. Эти и другие мероприятия могли бы стать началом мирного строительства возрожда-ющейся экономики Донбасса и Украины в целом. И это вовсе не означает, что не изменится структура самой экономики региона – нужно опережающими темпами развивать IT-технологии, нанотехнологии, порошковую металлургию, создание композитных материалов с заданными свойствами, точное маши-ностроение и приборостроение и другие направле-ния. При этом, далеко не все участники разработки и принятия решений по обе стороны линии, либо не представляют все последствия своих действий, либо осознано реализует их вопреки сложившемуся за два столетия распределению производительных сил, международному разделению труда, а также логи-стики, под которые создана мощнейшая инфра-структура мирового значения. Взаимная блокада и различные санкции только убедительно продемон-стрировали, насколько все зависимы друг от друга: Украина и РФ, разделённые части Донбасса, Укра-ина и Крым, Украина и РФ – ЕС. Очень близка точка невозврата существования региона Донбасс как про-мышленного мегаполиса.

Тезис о том, что переход к частной собственно-сти автоматически обеспечивает улучшение финан-совых результатов работы предприятий, в Украине не находит своего подтверждения. Для минимиза-ции рисков и повышения эффективности приватиза-ции и формирования условий для активизации про-изводственной и инвестиционной активности при-ватизированных предприятий на ее завершающем этапе группа ученых НАН Украины предлагает сле-дующее [3]:

1. Приватизацию потенциальных объектов, где существуют риски недополучения доходов бюд-жета, целесообразно отсрочить, а приватизировать только инвестиционно привлекательные стратеги-ческие объекты, соответствующие идеологии за-пуска в Украине инвестиционно зависимой модели экономического роста.

2. Использовать зарубежный опыт по уплате государству компенсаций в случае продажи объек-тов приватизации по заниженным ценам по примеру Великобритании.

3. Начать приватизацию объектов социального назначения, которые находятся на балансе органов исполнительной власти и государственного управ-ления (ведомственные учреждения медицины, сана-тории и т.п.), то есть формально – в государственной собственности, но фактически коммерциализирова-лись.

4. Возобновить деятельность внебюджетного Государственного фонда приватизации с целью ак-кумулировать часть поступлений от приватизации имущества и доходов от владения государственным имуществом (дивиденды, проценты, арендная плата и т.п.) для финансовой поддержки предприятий, остающихся под государственным контролем, с це-лью обеспечения их модернизации, что также соот-

ветствует идеологии инвестиционно зависимой мо-дели экономического роста.

5. Для повышения эффективности предприва-тизационной подготовки и реструктуризации объек-тов приватизации передать полномочия по подго-товке к продаже объектов исключительно Фонду государственного имущества Украины и ускорить создание Украинского банка реконструкции и раз-вития.

6. Сохранить нормативное требование об обя-зательной предприватизационной продаже пакета акций предприятия на фондовом рынке. Отмена нормы об обязательной продаже на фондовых бир-жах пакетов акций в размере 5-10% уставного капи-тала акционерного общества до проведения кон-курса целесообразна только для иностранных фон-довых площадок, поскольку процедура допуска ак-ций на них (листинга) чрезвычайно затратная и тре-бует значительного времени. Вместе с тем, эта норма вполне приемлема для отечественного фон-дового рынка, поскольку способствует как его раз-витию, так и более объективному определению справедливой стоимости объектов.

7. Ради активизации участия иностранных ин-весторов в приватизации объектов государственной собственности в Украине целесообразно упростить процедуры репатриации инвестиций и вернуться к проведению приватизационных процедур преиму-щественно на основе некоммерческих конкурсов, предусматривающих фиксированную цену продажи и максимальные инвестиционные обязательства в постприватизационный период.

8. Применить практику приватизации государ-ственных объектов с использованием продажи ак-ций публичных акционерных обществ, в том числе путем проведения ІРО и SPO как на зарубежных, так и на отечественных фондовых площадках.

9. Важно, чтобы для будущих собственников приватизированных предприятий были сформиро-ваны требования с перспективами инвестиционно зависимого характера их будущего функционирова-ния и приумножения количества рабочих мест, по-скольку проблема безработицы в Украине стано-вится все более значимой.

В совокупности все изложенное должно стать прологом новой модели экономического роста, по-скольку возникнет возможность избежать так назы-ваемых провалов в деятельности государства как собственника, с одной стороны, а с другой – «прова-лов рынка», особенно в части деактивизации до рас-ширения инвестирования, и мотивации к усилению монопольного контроля над собственностью и не-выполнению бизнесом обязательств перед государ-ством как в ходе приватизации, так и после нее, если сохранится неконкурентный доступ к ресурсам го- сударства. Проведение приватизации на изложен-ных выше основах позволит преодолеть послед- ствия квазиприватизации прошлого, когда разгосу-дарствление под контролем и при непосредствен-



ном участии в нем государственного менеджмента позволило последнему нелегально, а часто и ле-гально, завладеть частными предприятиями и полу-чать доходы, используя свое служебное положение. На пути к инвестиционно зависимой модели эконо-мического роста государство должно заниматься не только приватизацией, но и одновременно расши-рять свое участие в инновационно-инвестиционной деятельности путем формирования институтов раз-вития, которые должны компенсировать упущения прошлого. Институты развития являются одним из элементов инновационной инфраструктуры, при-рода деятельности большинства из которых рыноч-ная, несмотря на главную роль государства (как, например, индустриальных парков). Задача государ-ства в вопросе институтов развития как обязатель-ного элемента современности двойственная: с одной стороны, ориентация компаний, остающихся в соб-ственности государства, исключительно на исполь-зование инноваций, с другой – оно должно забо-титься о формировании всей совокупности институ-тов развития. Из-за разноплановой практики их фор-мирования Украина существенно отстает даже от своих восточноевропейских партнеров и конкурен-тов одновременно. Для примера: в Польше функци-онирует свыше 60 индустриальных парков, не го-воря уже о США, где их свыше 400, и т.п.

Следовательно, современная институциональ-ная среда украинской экономики не отвечает даже обычным требованиям времени, не говоря уже о вы-зовах второго подряд кризиса системного характера. Накопление диспропорциональности в экономике Украины в период до 2008 г. было обусловлено, прежде всего, тем, что в макроэкономическом плане переходный процесс некоторое время сопровож-дался бесконтрольной эмиссией с целью поддержки бюджетных расходов, а позднее – внешними заим-ствованиями в значительных масштабах, осуществ-ляемыми бизнесом и банковской системой. Полу-ченные средства использовались для массового ва-лютного кредитования потребительского спроса населения, тратившего эти деньги, прежде всего, на приобретение импортных товаров. Это одна из хо-рошо известных причин кризиса современной бан-ковской системы. В совокупности эта политика была результатом выполнения определенных обяза-тельств прошлого, новых обязательств и необосно-ванного предположения, что переход к рынку поз-волит быстро достичь успеха.

Еще большей ошибкой было считать, что успех достигается без напряженного труда и соблюдения жестких ограничений, в том числе и в потреблении, как это происходило в Китае. Реализовать соответ-ствующую политику, не допуская стремительной жизни в долг, Украина так и не решилась и в течение более двадцати лет независимости так и не научи-лась жить по средствам. Поэтому ее долговая зави- симость беспрерывно углублялась вместе с возрас-тающей зависимостью от внешнего финансирова-

ния. В основу нынешней политики стабилизации в условиях дефицита торгового баланса и разбаланси-рованности государственного бюджета и нестабиль-ности банковской системы положено использование внешнего финансирования нерыночного характера, поскольку доступ к мировым финансовым рынкам закрыт (это является очередным признаком квази-рыночности в Украине).

Если стране не удается добиться существен-ного экономического роста, а наоборот, будет спад, то в конечном итоге растет и будет дальше расти и долговая нагрузка. Отметим, что в очередной раз до-стичь даже такого незначительного уровня роста ре-альных доходов населения, как в межкризисный пе-риод, – за счет внешних заимствований, использова-ния в конечном потреблении накопленного основ-ного капитала в традиционных видах деятельности при высоком уровне корреляционной зависимости динамики ВВП от конъюнктуры мировых цен на та-кие основные товары украинского экспорта, как сталь, минеральные удобрения и зерно, и только ча-стично инвестиций – невозможно. И даже не сле-дует ожидать послекризисного подъема в экономике за счет увеличения экспорта благодаря девальвации и росту ценовой конкурентоспособности украин-ских товаров. В послекризисном росте предыдущих лет ключевую роль играли конечные потребитель-ские расходы, а не курсовые колебания, поскольку для украинской экономики не характерна синхрон-ность изменений между девальвацией и ростом экс-порта. В несинхронности ключевую роль играли и будут играть, прежде всего, условия торговли, сла-бость торговой политики в части поддержки экс-порта и занятия новых ниш на мировых рынках. И, конечно, низкое качество украинских товаров и услуг и их несоответствие требованиям мировых рынков, что не позволяет расширить перечень экс-портных товаров за пределы, очерченные сталью, зерном, минеральными удобрениями.

Положительное влияние окажет политика улучшения условий доступа на мировые рынки, в частности, обеспечение оперативной и прозрачной деятельности украинской таможни, которая, по оценкам экспертной среды, институционно не соот-ветствует идеологии содействия продвижению украинского экспорта на внешние рынки. Кроме того, в Украине до сих пор отсутствует финансовый институт, который должен был отвечать за под-держку экспорта. Слабой, а по сути, во многом не-рыночно-ориентированной является сегодня укра-инская логистика. Не рыночные, а квазирыночные методы доминируют в механизмах возврата валют-ной выручки в страну и возможностях ее использо-вания для обеспечения экспортоориентированных производств необходимыми импортными комплек-тующими и сырьем. Несмотря на то, что Украину признали страной с рыночной экономикой, что, ско- рее, было актом политической воли, чем результа-том реформ, свои финансовые проблемы наше госу-



дарство тоже решало не рыночными, а квазирыноч-ными методами. Так, по имеющимся данным, только за период 2008-2014 гг. нерыночное разме-щение ОВГЗ составляло 356,1 млрд грн, или около 75% всех размещений [3]. Таким образом, внутрен-ние сбережения выводили из потенциальной сферы инвестирования в сферу потребления.

Подводя итоги исследования тенденций, при-чин и факторов текущего экономического кризиса, отметим, что экономическая динамика на ближай-ший период ожидается без существенных измене-ний. Изменения ВВП в годовом выражении в состо-янии превысить минус 10%, промышленное произ-водство – минус 23-25%, инфляция (CPI) более 32-35%, валютный курс – ниже 27 грн за долл. США, при прочих равных условиях [6]. Уровень жизни населения страны опустится ниже среднеафрикан-ских значений 1700 долл. США на душу населения в год (с более чем 4000 тысяч).

В случае нарушения этих «прочих равных» условий, вызванных в первую очередь сомнитель-ными действиями Национального банка Украины, падение реального ВВП, инфляция и валютный курс могут превысить названные значения еще до ок-тября текущего года.

Ревальвация гривны приведет к дефляцион-ному сворачиванию экономики, т.е. к усилению сни-жения спроса и инфляционного давления. Эконо-мика пока не достигла равновесного валютного курса, ее девальвационный потенциал остается зна-чительным. Учитывая неадекватные сложившейся ситуации и сценариям трансмиссий в кризисной экономике с фиксированным валютным курсом дей-ствия Национального банка Украины, девальвация может усилиться и в конце года превысить значение в 30 гривен за доллар США. Валютный курс прогно-зировать очень сложно, так как Национальный банк перешел в режим даже не административных, а «мо-нархических» институтов.

В условиях усиления военно-политических и природно-климатических угроз экономике Укра-ины, прогнозировать гораздо сложнее, чем в преды-дущие периоды. Однако ориентиров еще доста-точно. Взяв направление в минус, ВВП продолжит снижаться и его отрицательное значение до минус 5-6% вероятно сохраниться. Вопрос о достижении «дна» в падении ВВП становится крайне актуаль-ным, так как страна уже приближается к грани вы-живания и стабильности в социально-политической и военно-политической плоскостях. В сложившихся условиях экономический рост даже на уровне +10% уже означал бы не столько рост, сколько восстанов-ление экономики после масштабного депрессион-ного сжатия.

Даже не начав решать вопросы создания инно-вационных секторов экономики, способных подхва-тить слабеющую традиционную, воюющую эконо- мику, правительство Украины само себя поставило перед угрозой больших имиджевых рисков для при-

влечения иностранных инвестиций в Украину, а страну – на грань выживания. При этом крайне уди-вительно, что правительством не только не запу-щено ни одного значительного инновационного проекта, не создано ни единого высокотехнологиче-ского технопарка или промышленного парка со спе-циальным режимом государственной поддержки, а и задачи создания таковых не озвучивается.

Помощь Украине международных финансовых организаций может стабилизировать на некоторое время падение экономики, однако этого уже недо-статочно в случае дальнейшего торможения струк-турных, модернизационных реформ. Таким обра-зом, будущее экономики Украины мы видим в углублении именно рыночных трансформаций и обеспечении на их основе успеха дальнейших демо-кратических преобразований и технической модер-низации экономики Украины, которая позволит сни-зить зависимость страны от внешних факторов, обо-значенных в данной статье. И путь этот предпола-гает, прежде всего, преодоление квазирыночности.

Литература

1. Astrov V. Ukraine:current economic situation and outlook / The Vienna Institute for International Economic Studies. URL: http://www.wiiw.ac.at/. 2. GDP (constant 2005 US dollars) / World Bank. URL: http://data. worldbank.org/indicator/NY.GDP. MKTP.CD?page=5. 3. GDP (current US dollars) / World Bank. URL: http: //data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP. CD?page =4. 4. Zlobina O., Lintsova N. War as a factor of ukrain-ian national consolidation: lessons of 1914 for 2014 / Ma-terials of European Central Slavic Conference «World war in Сentral and ЕasternЕ», Panstwowa Wyzsza Szkola Wschodnioeuropejska w Przemyslu, 9–10 VII, 2015. URL: http://www.i-soc.com.ua/institute/news.php. 5. Геец В. От квазирынка к рынку и инвестиционному росту. Зер-кало недели. Украина. 2015. 21 августа (№30). URL: http://gazeta.zn.ua/macrolevel/ velikaya-depressiya-ukrai na.html. 6. Інтегральні композитні індикатори ро-звитку економіки України: оцінка на 01.07.2015 / Ін-ститут економіки та прогнозування НАН України. URL: http://ief.org.ua/?p=4930. 7. Кораблин С. Великая депрессия: Украина. Зеркало недели. 2015. 21 августа (№ 30). URL: http://gazeta.zn.ua/macrolevel/velikaya-depressiya-ukraina.html. 8. Макаренко И., Кузьменко В., Рогожин А. Прогноз ИЭЭ №1 (#91). Экономиче-ская динамика на 2015 год (ч.1). URL:http://iee.org. ua/ru/prognoz_by_iee/4759/. 9. Национальные счета Украины за 2004-2015 гг. URL: www.ukrstat.gov.ua. 10. Социальный потенциал инновационного развития экономики: украинские реалии / под ред. академика НАН Украины В.М. Вороны, д.соц.н. Т.О. Петруши-ной. Киев: Институт социологии НАН Украины, 2014. 353 с. 11. Статистическая информация Государствен-ного управления статистики в Донецкой области. URL: http://www.donetskstat.gov.ua/. 12. Lyashenko, V., Osad-cha, N., Galyasovskaya, O., & Knyshek, O. (2017). Mar-keting prospects of small developed African countries as-sessment for traditional Ukrainian exports. Economic An- nals-XXI, 166 (7-8), 20-25. URL: http://soskin.info/ userfiles/ file/Economic-Annals-pdf/DOI/ ea-V166-04.



pdf. 13. Ляшенко В.І., Підоричева І.Ю. Регіональні на-укові центри НАН України та МОН України як ядро розбудови регіональних інноваційних систем в умовах децентралізації. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 1 (47). С. 13-20. 14. Амоша А.И., Дубнина М.В., Ка-цура С.Н., Ляшенко В.И., Марченко В.Н. Регионы Украины: оценка конкурентоспособности. Эконо-мист. 2005. №12. С. 62-74.

References

1. Astrov V. Ukraine:current economic situation and outlook. The Vienna Institute for International Economic Studies. (n.d.). Retrieved from http://www.wiiw.ac.at/.

2. GDP (constant 2005 US dollars). World Bank. Retrieved from http://data.worldbank.org/indicator/NY. GDP. MKTP.CD?page=5.

3. GDP (current US dollars). World Bank. (n.d.). Retrieved from http://data.worldbank.org/indicator/NY. GDP.MKTP. CD?page=4

4. Zlobina O., Lintsova N. (2015). War as a factor of ukrainian national consolidation: lessons of 1914 for 2014: / Materials of European Central Slavic Conference «World war in Сentral and ЕasternЕ», Panstwowa Wyzsza Szkola Wschodnioeuropejska w Przemyslu. Retrieved from http://www.i-soc.com.ua/institute/news.php.

5. Geyets V. (2015). Ot kvazirynka k rynku i investitsionnomu rostu [From quasi-market to market and investment growth]. Zerkalo nedeli. Ukraina – Mirror of the week. Ukraine, August 21. Retrieved from http: //gazeta.zn.ua/macrolevel/ velikaya-depressiya-ukraina. html [in Russian].

6. Intehralni kompozytni indykatory rozvytku ekonomiky Ukrainy: otsinka na 01.07.2015 [Integral com-posite indicators of Ukraine's economy development: as-sessment as of 01.07.2015]. Retrieved from http://ief.org.ua/?p=4930 [in Ukrainian]..

7. Korablin S. (2015). Velikaya depressiya: Ukraina [The Great Depression: Ukraine.]. Zerkalo nedeli – Mirror of the week, August 21. Retrieved from http://gazeta.zn.ua/macrolevel/velikaya-depressiya-ukraina.html [in Russian].

8. Makarenko I. Kuz'menko V. Rogozhin A. Prognoz IEE №1 (#91). Ekonomicheskaya dinamika na 2015 god (ch. 1) [Forecast IEE №1 (# 91). Economic Dy-namics for 2015 (Part 1)]. Retrieved from http://iee.org.ua/ru/prognoz_by_iee/4759/ [in Russian].

9. Natsional'nyye scheta Ukrainy za 2004-2015 gg. [National Accounts of Ukraine for 2004-2015]. Retrieved from www.ukrstat.gov.ua [in Russian].

10. Vorona V.M., Petrushina T.O. (Eds.). (2014). Sotsial'nyy potentsial innovatsionnogo razvitiya ekonomiki: ukrainskiye realii [Social potential of innova-tive development of the economy: Ukrainian realities]. Kiev, Institute of Sociology of NAS of Ukraine [in Russian].

11. Statisticheskaya informatsiya Gosudarstvennogo upravleniya statistiki v Donetskoy oblasti [Statistical infor-mation of the State Department of Statistics in the Donetsk region]. Retrieved from http://www.donetskstat.gov.ua/ [in Russian].

12. Lyashenko, V., Osadcha, N., Galyasovskaya, O., & Knyshek, O. (2017). Marketing prospects of small de-veloped African countries assessment for traditional Ukrainian exports. Economic Annals-XXI, 166 (7-8), рр.

20-25. Retrieved from http://soskin.info/userfiles/ file/ Economic-Annals-pdf/DOI/ ea-V166-04.pdf.

13. Liashenko V.I., Pidorycheva I.Yu. Rehionalni naukovi tsentry NAN Ukrainy ta MON Ukrainy yak yadro rozbudovy rehionalnykh innovatsiinykh system v umo-vakh detsentralizatsii [Regional science centers under NAS and MES of Ukraine as the core of the development of re-gional innovation systems in the context of decentraliza-tion]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 1 (47), рр. 13-20 [in Ukrainian].

14. Amosha A.I., Dubnina M.V., Katsura S.N., Lyashenko V.I., Marchenko V.N. (2005). Regiony Ukrainy: otsenka konkurentosposobnosti [Regions of Ukraine: assessment of competitiveness]. Ekonomist – Economist, 12, рр. 62-74 [in Russian].

Макогон Ю. В. Донбас в умовах політичного

протистояння: соціально-економічний аспект Стаття присвячена дослідженню стану економіч-

ного і соціального розвитку Донецької області в умо-вах політичного протистояння. Проведено аналіз дія-льності промисловості, будівництва, транспорту, ма-лого і середнього бізнесу тощо, а також зовнішньоеко-номічних зв'язків та надання послуг в останні роки. Зроблено висновки та надано напрями вирішення про-блем на даному етапі розвитку економіки регіону.

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, інноваційні процеси, зовнішньоекономічна діяльність, залучення іноземних інвестицій.

Макогон Ю. В. Донбасс в условиях политиче-

ского противостояния: социально-экономический аспект

Статья посвящена исследованию состояния эко-номического и социального развития Донецкой обла-сти в условиях политического противостояния. Прове-ден анализ деятельности промышленности, строитель-ства, транспорта, малого и среднего бизнеса и т.д., а также внешнеэкономических связей и предоставление услуг в последние годы. Сделаны выводы и даны направления решения проблем на данном этапе разви-тия экономики региона.

Ключевые слова: социально-экономическое раз-витие, инновационные процессы, внешнеэкономиче-ская деятельность, привлечение иностранных инвести-ций.

Makogon Yu. Donbass in conditions of political

confrontation: socioeconomic aspect The article is devoted to the study of the state of eco-

nomic and social development of the Donetsk region in the context of political confrontation. There is an analysis of the activities of industry, construction, transport, small and medium businesses, etc., as well as foreign economic rela-tions and the provision of services in recent years. Conclu-sions and directions for solving problems at this stage of development of the regional economy are given.

Keywords: socioeconomic development, innovation processes, foreign economic activity, attracting foreign in-vestments.


Е. А. Сытник


УДК 338.3(477.6) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-33-42 Е. А. Сытник,

кандидат экономических наук, г. Киев

ИЗМЕНЕНИЯ В ПРОЦЕССЕ ФОРМИРОВАНИЯ ИЗДЕРЖЕК

ПРОИЗВОДСТВА ОСНОВНОЙ ТЕХНОЛОГИЧЕСКОЙ ЦЕПОЧКИ В УСЛОВИЯХ РАЗДЕЛЕННОГО ДОНБАССА

Актуальность проблемы. Российская агрес-

сия против Украины, сопровождавшаяся вторже-нием воинских формирований РФ и боевыми дей-ствиями в Донбассе, начавшимися в 2014 г., привела к оккупации Россией и поддерживаемыми ею НВФ (незаконными вооруженными формированиями) ча-сти территории Донецкой и Луганской областей Украины. В результате оккупации части украин-ского Донбасса Россией, в регионе де-факто сложи-лась и была закреплена Минскими соглашениями т.н. линия соприкосновения, ставшая, по сути, де-маркационной линией, разделившей территорию украинского Донбасса на две части: одну, террито-риально меньшую, находящуюся под фактическим контролем пророссийских квазигосударственных образований «ДНР» и «ЛНР», и вторую, территори-ально большую, продолжающую оставаться под контролем правительства Украины.

Однако, несмотря на наличие разделительной линии и обособление друг от друга жизненных укла-дов в обеих частях Донбасса, его экономика продол-жала во многих отношениях сохранять внутреннее единство, по крайней мере до момента реализации на практике официального решения Украины о пре-кращении товарооборота с оккупированными тер-риториями в начале 2017 г. Более того: несмотря на официальное прекращение товарооборота с оккупи-рованными территориями, экономика оккупирован-ной части Донбасса все равно остается определен-ным способом встроенной в экономику Украины, продолжает влиять на нее и взаимодействовать с нею, хотя механизмы такого влияния и взаимодей-ствия по сравнению с 2017 г. и, тем более, 2014 г., значительно изменились.

Изучение конкретных механизмов взаимодей-ствия и взаимного влияния экономики оккупирован-ной Россией части Донбасса и экономики, условно говоря, большой Украины представляется весьма актуальной проблемой как с точки зрения новизны вызовов, появившихся перед украинским государ-ством и обществом, так и сточки зрения поиска пу-тей реинтеграции Украины.

Анализ последних исследований и публика-ций. Все публикации, касающиеся проблемы функ-ционирования экономики Донбасса и Украины в условиях наличия фактической демаркационной ли-нии в Донбассе, предусмотренной Минскими согла-шениями, можно условно разделить на 3 вида. Пер-вый вид – это публикации в периодической печати

(газеты, журналы и т.п.). Они стали появляться уже со второй половины 2014 г. и, не вдаваясь в глубо-кий анализ ситуации, обычно ограничивались про-стой констатацией факта разделения и перечисле-нием наиболее значительных промышленных объ-ектов, оставшихся на территории, де факто подкон-трольной НВФ. Так, в частности, в украинском еже-недельнике «Фокус» от 13 марта 2015 г. появилась публикация под названием «30 ключевых предпри-ятий, которые мы теряем». Авторы попытались раз-делить данный массив предприятий на 2 группы: те предприятия, «потеря которых некритична для эко-номики», и те, «потеря которых болезненна для Украины» [1].

Второй вид публикаций – о целесообразности иди нецелесообразности экономической блокады оккупированных территорий – был вызван к жизни обострившимся спором вокруг этого вопроса нака-нуне официального начала т.н. торговой блокады. Основной массив этих публикаций приходится на январь – апрель 2017 г., то есть на период подго-товки такого решения, споров в обществе по поводу него, блокирования железнодорожных путей от-дельными группами активистов и проведения реше-ния на нормативно-правовом уровне. Хотя отдель-ные публикации о целесообразности блокады стали появляться почти с самого начала конфликта. Сле-дует сказать, что в этих публикациях, по сравнению с публикациями предыдущего вида, уже делались попытки хотя бы примитивного анализа экономики разделенного региона и приблизительной оценки экономических последствий предлагаемых шагов. Среди примеров таких публикаций можно привести статью в общенациональном еженедельнике «Дело-вая Столица» от 14 сентября 2014 г. под названием «Яценюк начинает очередную фиктивную блокаду ДНР». В ней шла речь о том, как кабинет министров Украины «намерен вывести из схем возмещения НДС предприятия, зарегистрированные в зоне АТО» [2]. Как видим, уже само по себе наличие схем возмещения для предприятий зоны АТО по состо- янию на сентябрь 2015 г. говорит о сохранении определенной степени финансового единства эконо-мики оккупированной части Донбасса и остальной Украины даже через полтора года после начала во-енных действий.

Однако и среди публикаций данного вида чаще всего преобладала поверхностность и дефицит си-стемного подхода, да и вряд ли могло быть по-дру-



гому, поскольку сам формат коротких заметок в, чаще всего, электронных СМИ, во многом пред-определял такую поверхностность.

Ну и, наконец, третий вид – научные публика-ции. Их по-прежнему крайне мало по указанной те-матике несмотря на то, что искусственное разделе-ние украинского Донбасса продолжается пятый год.

Одними из тех, кто уделяет внимание экономи-ческой проблематике, порожденной российской агрессией, являются ученые Института экономики промышленности НАН Украины. Так, например, в статье д.э.н. В.П. Антонюк «Вплив внутрішньо пе-реміщених осіб на розвиток територіальних громад: проблеми та перспективи» исследованы состояние и проблемы внутренне перемещенных лиц в Украине, определены проблемы интеграции вынужденных переселенцев в территориальные сообщества [3].

В статье аспиранта М.Ю. Сушко «Аналіз сучас-ного стану розвитку промислової галузі України» выявлены дестабилизирующие факторы, нарушив-шие стабильную деятельность промышленных предприятий, среди которых автор называет «раз-рыв межрегиональных взаимоотношений, вызван-ный военным противостоянием на Донбассе» [4].

Большой интерес с точки зрения перспектив экономики Донбасса и стратегических целей ее мо-дернизации представляют исследования д.э.н., ака-демика АЭН Украины В.И. Ляшенко и д.э.н. Н.Н. Якубовского, в ходе которых эти авторы при-ходят к выводу, что «Для Донецької і Луганської об-ластей термін «відновлення» має бути якщо не оста-точно виключено з модернізаційної лексики, то у всякому випадку, значно обмежено. Навряд чи доці-льно відновлювати збитковий видобуток вугілля, мартенівську виплавку сталі, виробництво лише первинних видів металу. Вони не покращать техно-логічної структури промисловості. Та й інвестиції на відновлення виробництв ІІІ технологічного ук-ладу отримати буде дуже проблематично» [5].

В работах А.Н. Колосова осуществлена по-пытка анализа последствий т.н. экономической бло-кады, начатой в начале 2017 г., предприятий непод-контрольной части Донбасса, пытавшихся работать в законодательном поле Украины. В статье «Еконо-мічна блокада підприємств непідконтрольної час-тини Донбасу дає свої негативні наслідки» А.Н. Ко-лосов говорит о трех фазах состояния экономики Украины в течение периода вооруженного кон-фликта в Донбассе. Первая фаза, согласно ему, «…характеризовалась падением внутреннего регио-нального продукта (ВРП) областей Донбасса вслед-ствие значительных потерь, которые понесла его промышленность из-за приостановки предприятий во время военных действий, уменьшения поступле-ний сырья, прекращения поставок энергоресурсов и др.» [6]. Для второй фазы было характерно дальней-шее падение производства в 2015 г. «из-за того, что значительная часть предприятий, оставшихся на не-подконтрольной территории, или вовсе прекратили

работу, либо значительно уменьшили сотрудниче-ство в рамках целой страны». Однако в рамках тре-тьей фазы «наблюдается относительное улучшение показателей в 2016 году, что объясняется стабилиза-цией экономического потенциала Донбасса и страны в целом, способностью восстанавливаться в условиях постоянной конфигурации линии воен-ного противостояния, которая сохраняется неизмен-ной в течение 2015-2017 годов».

И все же, недостаточно исследованными явля-ются еще многие аспекты экономической ситуации, сложившейся в результате оккупации части украин-ских территорий, в особенности взаимодействие их экономики с экономикой т.н. большой Украины.

Целями статьи являются: выявление принци-пиальных изменений в структуре издержек произ-водства одной из основных технологических цепо-чек Донбасса (цепочки уголь – кокс – металл) в условиях наличия демаркационной линии, суще-ствующей в Донбассе, а также нахождение связи между формированием конфигурации этой демарка-ционной линии и экономическими факторами. Среди последних перспективным для поиска такой взаимосвязи представляется доля добавленной сто-имости в общей стоимости продукции промышлен-ных предприятий, расположенных на оккупирован-ных и не оккупированных территориях.

Изложение основного материала исследова-

ния 1. Технологические цепочки Донбасса до

2014 г. Причины их кризиса. Как известно, основ-ной технологической цепочкой Донбасса является цепочка уголь – кокс – металл. Иногда ее продле-вают, добавляя звено металл – трубы. Именно чер-ные металлы и изделия из них являются главным экспортным товаром всего региона, а доходы от этого экспорта составляли внушительную часть всего украинского экспорта, поддерживая своей вы-ручкой валютный рынок страны. Оседлав в девяно-стые годы эту технологическую цепочку на Дон-бассе и Приднепровье, несколько до того никому не известных людей стали олигархами и миллиарде-рами украинского, восточно-европейского и даже мирового масштаба, войдя в первую сотню богачей всего мира по версии ряда агентств и журналов.

В конце девяностых годов и в период 2000-2007 гг. цепочка уголь – кокс – металл – трубы ра-ботала весьма эффективно и приносила огромные прибыли контролирующим ее кругам. Кое-какие крохи перепадали с «барского» стола и неолигархи-ческим слоям общества. Именно эффективность ра-боты этой технологической цепочки обусловила возможность того экономического роста, который Украина пережила в указанные годы.

Этот рост достигался за счет комбинации опре-деленных социально-экономических факторов, среди которых необходимо назвать, прежде всего, следующие:



– необычайно низкая как для Европы цена ра-бочей силы (следствие краха советской экономики, либерализации цен, гиперинфляции начала 1990-х годов и обесценивания старых советских сбереже-ний);

– относительно низкие рентные платежи для горно-металлургических предприятий;

– хорошая конъюнктура на мировом рынке чер-ных металлов (во многом следствие спроса бурно растущей китайской экономики);

– серьезные налоговые льготы для предприятий горно-металлургического комплекса (ГМК);

– низкий, а, значит, благоприятный для экспор-теров, обменный курс гривны к ведущим мировым валютам.

Комбинация этих благоприятных для произ-водства и экспорта факторов была не слишком стой-кой, а сами они в большинстве случаев имели тен-денцию постепенно сходить на нет. Действительно, наша национальная валюта постепенно стала более стабильной, а длительные периоды времени даже находилась в режиме ревальвации. Заработная плата шахтеров, коксохимиков и металлургов постепенно увеличивалась как в гривенном, так и в долларовом эквиваленте. Росли цены на услуги железной дороги (т.н. ж/д тариф) и других сопряженных с металлур-гией секторов. В этих условиях рентабельность экс-порта и всей цепочки значительно снижалась. А са-мое главное, произошло сокращение спроса на ме-талл на мировом рынке, что по закону спроса и пред-ложения привело к снижению цен. Осенью 2008 г. в Украине разразился настоящий кризис с падением производства кокса и стали. В довершение ко всему значительно выросла цена на российский газ, кото-рый, как отмечено в публикации [7] еще в январе 2012 г., становился экономическим "могильщиком" украинского индустриального неофеодализма.

Итак, большинство факторов, обеспечи- вавших высокорентабельную работу цепочки уголь – кокс – металл – трубы, к 2008-2009 гг. пе-рестали действовать, а их комбинация распа-лась. Ухудшение конъюнктуры на мировом рынке черных металлов и высокая цена на российский газ обесценили ренту украинских металлургических комбинатов, этих индустриальных аналогов фео-дальных сеньорий прошлого. В 2013-й год украин-ская олигархическая модель вползла с серьезными минусами и массой трудноразрешимых проблем. Надо было что-то делать.

2. Экономический смысл того, что делает «ДНР» и «ЛНР». Если отбросить всю агитационно-митинговую шелуху агитаторов т.н. русского мира о «защите» русских и русскоязычных граждан Укра-ины, в чистом экономическом остатке практических действий «ДНР» и «ЛНР» можно увидеть следую-щие составляющие:

1) уменьшение реальных зарплат, резкое сни-жение цены рабочей силы шахтеров, коксохимиков

и остальных слоев населения на подконтрольных «ДНР» – «ЛНР» территориях;

2) прекращение пенсионного обеспечения жи-телей на этих территориях; полноценные пенсии вы-плачивает только Украина, в квазиреспубликах же выдают только мизерные суммы, близкие по статусу к социальной помощи;

3) увеличение продолжительности рабочего дня, что также означает рост эксплуатации рабочей силы;

4) практически полное отсутствие социальной защищенности.

Согласно моим расчетам, реальная заработная плата шахтеров угледобывающих предприятий, оставшихся на территории, контролируемой «ДНР» и «ЛНР», в 2015 г. составила лишь 38% уровня 2013 г., а в 2016 г. – 19,5%.

Основными причинами такого снижения стали: абсолютное уменьшение размера выплачиваемой заработной платы, девальвация украинской и рос-сийской валют, в которых производилась эта вы-плата, а также процесс начавшегося замещения де-нежных выплат натуральными. Это значительно снизило реальную себестоимость угля, добываемую на этих предприятиях, но реализованного на терри-тории большой Украины.

При этом конкретные формы, которые приоб-ретал процесс снижения реальной заработной платы шахтеров, изменялись от года к году. Так, например, в 2016 г. процесс снижения реальной заработной платы шахтеров приобрел преимущественно форму невыплаты заработной платы, что нашло отражение в увеличении задолженности по заработной плате по некоторым угольным предприятиям и объедине-ниям до 6 месяцев (например, «Макеевуголь»). А в следующем, 2017 г., задолженность по зарплате су-щественно сократилась (например, в том же «Ма- кеевуголь» – с 6 месяцев до 3-х), однако из-за про-блем со сбытом угля, обусловленных т.н. блокадой, работников в 2017 г. стали больше отправлять в не-оплачиваемые отпуска. В 2014-2015 гг., когда сбыт угля на контролируемую украинским правитель-ством территорию еще был налажен, главную роль в снижении реальной заработной платы шахтеров сыграла резкая девальвация гривны, произошедшая в этот период.

Третья группа – угледобывающие государ-ственные предприятия, не связанные с т.н. олигар-хическим бизнесом отношениями концессии, что не исключает экономической связанности с ним с по-мощью других схем и хозяйственно-правовых меха-низмов. К условной третьей группе можно отнести, в частности, «Донецкуголь» и «Макеевуголь».

Предприятия всех трех групп после событий 2014 г. заявили о намерении работать на неподкон-трольной территории по украинскому законодатель-ству, и поэтому публикуемая до начала 2017 г. ими информация может считаться достаточно достовер-ной.



Таблица Динамика изменения реальной заработной платы шахтеров угледобывающих предприятий на тер-ритории, контролируемой «ДНР» и «ЛНР», по отношению к уровню до начала конфликта, %*

2013 г. = 100% 2013 г. 2014 г. 2015 г. 2016 г. 2017

(оценка) 2018

(оценка) в т.ч. вторая поло-вина 2014 г.

100 75 55 38 19,5 22,7 21,2* Расчеты автора на основе открытых и опубликованных в СМИ статистических данных по соответствующим

угольным объединениям и предприятиям. Примечание. Накануне событий 2014 г. все угледобывающие предприятия, впоследствии оказавшиеся на вре-

менно неконтролируемой правительством Украины территории, делились на несколько больших групп с разным хо-зяйственно-правовым статусом и способом взаимодействия с соответствующими структурами т.н. олигархического бизнеса. В одну группу можно условно отнести предприятия, непосредственно входящие в такие структуры. Таково, например, объединение «Краснодонуголь» (Луганская область), угледобывающее предприятие, которое относится к горно-металлургическому бизнесу «Метинвест» компании СКМ. Во вторую группу можно отнести формально госу-дарственные предприятия, которые, однако, связаны с олигархическим бизнесом отношениями концессии. Так, со-гласно опубликованным в СМИ данным, в 2011 г. целостный имущественный комплекс ГП «Ровенькиантрацит» на 49 лет был взят в концессию.

После февраля - марта 2017 г. (начало т.н. бло-

кады железнодорожного сообщения между подкон-трольной и неподконтрольной правительству Укра-ины частями Донецкой и Луганской областей, а также объявлений крупных бизнес-структур Укра-ины о полной потере контроля над рядом предпри- ятий, оказавшихся на территории, контролируемой «ДНР» и «ЛНР»), возник значительный дефицит до-стоверной информации, который автор компенсиро-вал методом своей экспертной оценки.

С экономической точки зрения, все эти про-цессы означают удешевление рабочей силы, сни-жение издержек на нее и резкий рост эксплуата-ции рабочей силы той части населения, которая проживает на территориях, контролируемых се-паратистскими образованиями. Здесь рабочие и шахтеры лишились денежных выплат и начали, по большей части, трудиться не за деньги, а за нату-ральный продуктовый паек в виде небольшого коли-чества круп, макарон, консервов, сахара и других са-мых необходимых для физиологического выжива-ния продуктов. Тем самым, они превратились почти что в рабов, работающих за натуральную пайку. Сбылась давняя мечта украинской олигархии – иметь не просто дешевых, а бесплатных работни-ков, обходящихся вовсе без денег. В этом смысле, если бы «ДНР» не возникла, олигархическим кругам ее надо было придумать…

Не здесь ли, в экономике, кроется одна из при-чин загадочного весеннего 2014 г. непротивления официального украинского руководства сепарати-стам во время захвата ими власти в двух восточно-украинских областях? Не потому ли представители украинской власти в регионе и в центре бездейство-вали и сдавали сепаратистам административные здания, воинские части и города, что реальные планы «ДНР» – «ЛНР» отвечали сокровенным эко-номическим чаяниям всего класса нуворишей Укра-ины – мечтам о практически бесплатных работниках для своих предприятий?

Если конъюнктура мирового рынка и цена рос-сийского газа не зависят от воли украинской олигар-хии, то цена местной рабочей силы – вполне, ведь ее можно искусственно сбить, доведя почти до нуля. Точнее, до физиологического минимума, без изли-шеств. Что успешно и выполнили «ДНР» и «ЛНР». В общем, если нельзя устранить действие одного фактора, снижающего рентабельность, ее можно по-высить за счет другого. Если не удается сэкономить на одном, можно сэкономить на другом. Крайними оказались рядовые жители Донбасса. С приходом «ДНР» произошло олигархическое разрешение во-проса падающей рентабельности крупной донбас-ской промышленности.

3. «Республики» копанок. Если сопоставить карту ареала распространения копанок с картой гра-ниц «ДНР» и «ЛНР», мы увидим практически пол-ное тождество. В Донецкой области больше всего копанок находится в окрестностях Шахтерска, То-реза и Снежного. В Луганской – в Антрацитовом районе и сопредельных с ним местностях. Именно эти районы и являются территориальной сердцеви-ной двух псевдореспублик. И до того практиковав-шееся здесь фактическое рабство нелегальных шах-теров теперь получило адекватное ему политиче-ское выражение. Только теперь на указанных терри-ториях оно стало всеобщим, всепоглощающим: раб-ские стандарты довольно быстро переносятся с ко-панок на белую (официальную) экономику, и, прежде всего, на государственные шахты.

Если отвлечься от модной ныне геополитики, а посмотреть с экономической точки зрения, можно сделать вывод, что «ДНР» и «ЛНР» – это искус-ственно созданные резервации дешевого труда, своеобразные бантустаны, позволяющие олигар-хической системе сбросить социальные обяза-тельства перед лицами наемного труда. Но при-быльные технологические цепочки оставить теми же, только освободить их от излишней (с точки зре-ния олигархии) социальной нагрузки. Конечная



цель – удешевление конечного продукта, металла. И прежде всего, металла, поставляемого на экспорт. За счет снижения издержек на заработную плату и пен-сии.

В этом смысле можно сказать, что в то время, как в основе деклараций независимости многих стран мира лежит национальное самосознание и стремление к свободе, в основе провозглашения «независимости» в Донецке лежит калькуляция се-бестоимости и стремление к наживе определенного узкого слоя, контролирующего крупную и монопо-листическую промышленность.

4. Социальная структура неорабовладельче-ских «республик». В таких «республиках», как «ДНР» и «ЛНР», довольно быстро формируется предельно простая социальная структура. Первые признаки этого заметны уже сейчас. Здесь будут только рабы, солдаты и правители. Никаких пен-сионеров (для производства они не нужны), практи-чески никакой интеллигенции. К слову, чем-то напоминает социальную структуру термитника или улья. Если ты стар и не можешь рубить уголек – ты объявляешься трутнем. И пенсии у тебя нет. Умирай или уезжай. Это подтверждается практикой. По дан-ным ООН, украинского МВОТ (министерства по де-лам временно оккупированных территорий) и ряда общественных организаций, из оккупированной Россией части Донбасса уже уехали, по разным дан-ным, от 1,2 до 2 млн человек.

Если ты пишешь стихи, ты тоже не нужен. Ведь что такое стихи? Это же не уголь! Они тоже не нужны. Врач нужен лишь для того, чтобы после лег-ких травм поднять упавшего раба на новый трудо-вой день. Тяжелые же травмы лечить никто не бу-дет. Это дорого, ты столько не стоишь, умирай…

Законом такого, с позволения сказать, обще-ства, становится следующее: если человек выпал из производственного процесса, он выпал и из жизни. В буквальном смысле. Если ты перестал спускаться в копанку и перестал быть придатком кайла, ты – ни-кто. Впрочем, здесь жители и так, по сути, лишены всех основных прав: права на жизнь, на неприкосно-венность личности и собственности, на достойную оплату труда, избирательного права, свободы слова и собраний, свободы вероисповедания, свободы пе-ремещения.

5. Противоречивое единство экономики Украины и «ДНР». Пока на линии соприкосновения идут перестрелки и бои, оккупированные и свобод-ные территории экономически взаимодействуют друг с другом. Вот лишь две статьи по этому поводу:

«Подконтрольные боевикам шахты накупили оборудования за средства госбюджета – СМИ» («Украинская правда», 9 января 2015 г.) [8];

«Покупаем и будем покупать». Уголь с оккупи-рованных территорий является для Украины самым выгодным по цене – Минэнерго» («Остров», 9 ян-варя 2015 г.) [9].

Информация, приведенная в указанных ста-тьях, подтверждает, что, несмотря на деклариру- емые идеологические, политические и прочие про-тиворечия между противоборствующими сторо-нами, единство технологической цепочки уголь – кокс – металл сохранялось по крайней мере до весны 2017 г. Более того, из-за дешевизны угля, основан-ной на фактическом рабстве шахтеров оккупирован-ных территорий, появилась возможность вновь уде-шевить конечный, экспортный продукт – металл.

Интересно, что производство стали в Донецкой области в январе 2015 г. «выросло на 5,3%» [10], а значит, технологическая цепочка уголь-кокс-металл даже в условиях военных действий и российской ок-купации довольно долгое время продолжала рабо-тать. Полуфабрикаты движутся по цепочке, конеч-ный продукт экспортируется.

Выигрывают олигархи Украины, выигрывают и рабовладельцы «ДНР» – «ЛНР». Тем более, что значительная часть последних – ставленники все тех же олигархов, о чем уже неоднократно заявлялось в СМИ и в экспертном сообществе.

Кстати, не только власть Украины декларирует единство страны. Как ни странно для некоторых, но и ряд руководителей т.н. ДНР не раз высказывался за сохранение единого экономического простран-ства с Украиной, а также за сохранение единого де-нежного пространства с ненавистной им «хунтой». Такие странные высказывания противников Укра-ины легко объясняются на основе того, что функци-онеры ДНР являются в значительной мере ставлен-никами донбасского олигархата или бывшими ра-ботниками его структур.

Олигархату не нужны дополнительные из-держки на валютном обмене в рамках одной техно-логической цепочки. Не потому ли «ДНР» и «ЛНР» так и не ввели свои валюты (несмотря на неодно-кратные публичные обещания), что это не вписыва-ется в экономические планы украинской и россий-ской олигархии? И, стало быть, в планы реальных хозяев, контролирующих формальных лидеров ква-зиреспублик.

6. «ДНР» – «ЛНР» как внутренняя колония олигархической системы. В истории некоторых буржуазных государств были такие периоды, когда экономически господствующие круги эксплуатиро-вали особенности тех или иных регионов собствен-ной страны для своего максимального обогащения. Так, например, итальянский Юг (бывшая террито-рия Неаполитанского королевства и Королевства Обеих Сицилий) использовался промышленными и торговыми кругами итальянского Севера как источ-ник сельскохозяйственного сырья и дешевой рабо-чей силы. Региональные различия между развитым промышленным Севером и отсталым, полуфеодаль-ным аграрным Югом сохранялись в Италии больше ста лет после ее объединения, и различия эти за-метны и сейчас. Территорию итальянского Юга не-



которые теоретики называли «внутренней коло-нией» итальянского капитализма. Так же, как из ко-лонии внешней, из колонии внутренней выкачивают все лучшее. Для процветания метрополии.

Происходящее в экономике подводит к мысли, что Донбасс (или, как минимум, его собственно угольную часть) превратилась в своеобразную внут-реннюю колонию украинской олигархической си-стемы. Пока адепты т.н. русского мира и украинские патриоты ломают копья в словесных, и не только словесных, баталиях, экономическая реальность именно такова.

Эта внутренняя колония площадью около 17 тыс. квадратных километров (приблизительно 8,3 тыс. кв. км – под контролем «ДНР», и примерно столько же – «ЛНР»), равная небольшому африкан-скому государству вроде Руанды, уже сейчас пред-ставляет собой территорию почти бесплатного труда, труда за паёк. Или своеобразную резервацию для шахтеров. Резервацию с регламентированным режимом въезда, выезда и пребывания, и отсут-ствием элементарных человеческих прав: на опла-чиваемый труд, на частную собственность, на охрану здоровья. И даже на саму жизнь как таковую.

И в российских, и в украинских правящих вер-хушках есть силы, заинтересованные в том, чтобы оформить в политическом смысле такую внутрен-нюю колонию как бантустан времен расистской ЮАР. С декоративной независимостью местных вождей-людоедов и колоритных корольков, при полном экономическом контроле со стороны оли-гархических корпораций. Начало такого оформле-ния происходит уже сейчас: создана 600-километро-вая разграничительная линия, минные поля по пери-метру, украинской Верховной Радой проведено официальное изменение административных границ ряда районов (по принципу: это – вам, а это – нам), что указывает практически на согласие законода-тельного органа власти на длительный период от-сутствия официального контроля над определен-ными территориями. Имеются блокпосты, а также введены пропуска для въезда-выезда. Вольно или невольно в оформлении границ своеобразного бан-тустана участвуют чиновники и вооруженные люди с обеих сторон.

7. Конфигурация демаркационной линии в Донбассе. В январе 2015 г. в одной из своих работ, опубликованных на страницах информационно-ана-литического агентства «Остров», автор писал: «…не следует полагать, что вся территория Донбасса бу-дет отдана под бантустан. Так же, как на одном конце технологической цепочки олигархии вы-годно не иметь украинской власти (чтобы сбро-сить социальные обязательства, не выплачивать зарплату в денежной форме и налоги в госбюд-жет), на другом конце той же цепочки украин-скую юрисдикцию выгодно сохранить. Имею в виду конечные звенья – там, где возникает готовый (конечный) товар и откуда он экспортируется.

Мало кто знает (по крайней мере, из людей, да-леких от бизнеса), что экспорт ходовых товаров из захваченного Россией Крыма (например, зерна) до сих пор осуществляется по украинским сертифика-там. Поскольку других внешний мир просто не при-знаёт. И не признает, как выразились недавно в США, в ближайшую тысячу лет. Аналогичная ситу-ация и с Донбассом. Легально что-либо экспортиро-вать оттуда можно только с украинской документа-цией. Поэтому экспортные точки технологических цепочек, скорее всего, будут оставлены под непо-средственным украинским контролем.

Итак, можно сформулировать следующую за-кономерность: чем выше доля добавленной стои-мости в продукции того или иного промышлен-ного предприятия, тем с большей вероятностью оно будет оставлено под непосредственной укра-инской юрисдикцией. Потому что это необходимо для экспорта (и обогащения олигархических групп). И наоборот: чем ниже доля добавленной стоимо-сти, которая заключена в товаре, тем выше веро-ятность включения такого предприятия в как бы независимый от Украины бантустан. Терри-тории, для которых те или другие предприятия яв-ляются градообразующими, как правило, разделят судьбу таких предприятий» [11].

Прошедшие с тех пор почти 4 года подтвердили этот прогноз. Если совместить карту расположения т.н. копанок (нелегальных шахт по добыче угля) и границ т.н. ОРДЛО, в основе которых лежит мин-ская демаркационная линия, можно увидеть следу-ющее. Районы, где преобладают угледобывающие предприятия с низким переделом продукции, а также район копанок Шахтерск – Торез – Снежное – Антрацит с самого начала вооруженного конфликта и до сего дня находятся под уверенным контролем «ДНР» – «ЛНР», и центральная киевская власть явно не спешит их освобождать, ссылаясь на соблю-дение Минских соглашений (постоянно наруша- емых пророссийскими силами). В то же время Ма-риуполь, где находятся 2 мощных металлургиче-ских комбината, входящих в известную бизнес-им-перию, и откуда идет экспорт конечного продукта данной технологической цепочки – металла, превра-щен в серьезный укрепрайон с несколькими лини-ями обороны. Его власти Украины сдавать не соби-рались, в отличие от ряда городов зоны копанок и шахт. К слову, когда Мариуполь возвращали под украинский контроль в июне 2014 г., в городе нахо-дились весьма слабые и малочисленные силы боеви-ков, которые было легко изгнать многократно пре-восходящим силам НГУ (Национальной гвардии Украины). По словам предводителя боевиков, рос-сийского полковника Гиркина, численность пророс-сийских боевиков составляла тогда в Мариуполе не более трех - четырех десятков человек. И это на та-кой стратегически важный город! Здесь, похоже, тот случай, когда в поддавки сыграла не Украина, а «ДНР».



Итак, сложившаяся конфигурация демаркаци-онной линии в Донбассе подтверждает вывод автора от января 2015 г. о связи такой конфигурации с эко-номическими факторами, а именно, с принадлежно-стью промышленных предприятий и тяготеющих к ним территорий к отраслям высокого или низкого передела, высокого или низкого уровня добавлен-ной стоимости.

Предприятия с высокой долей добавленной стоимости в их продукции, а также тяготеющие к ним территории, действительно, были оставлены под непосредственной украинской юрисдикцией. Видимо потому, что это было необходимо для осу-ществления экспорта и обогащения олигархических групп. И наоборот: территории, где концентрирова-лись предприятия с низкой долей добавленной сто-имости, которая заключена в товаре, оказались включены в т.н. ОРДЛО.

Сформулированная выше закономерность поз-воляет объяснить и странный завиток линии фронта в районе Дебальцево и Углегорска, получивший название «Дебальцевский карман» и просущество-вавший со второй половины 2014 г. по февраль 2015 г. (когда он был почти полностью ликвидиро-ван наступлением российских войск). Дело в том, что в этом «кармане» находилась Углегорская ТЭС – одна из самых крупных не только в Украине, но и в Европе. Электричество, как известно – товар с более высокой долей добавленной стоимости, чем уголь. Поэтому в интересах олигархического биз-неса было удерживать электростанцию под непо-средственным контролем Украины. И линия, уста-новленная т.н. Минском-1, так и пролегла, оставив Углегорскую ТЭС под контролем Украины. К слову, она до сих пор остается под контролем Украины, не-смотря на ликвидацию российскими интервентами т.н. дебальцевского кармана.

Точно так же стойко держит украинская сто-рона и электростанцию в городке Счастье Луган-ской области. Все атаки «ополченцев» оканчива-ются у ее ворот. Станция по итогам 2014 г. заняла второе место в Украине по производству электро-энергии.

Симбиотический организм по имени олигар-хическая система. Как видим, «независимость» До-нецкой и Луганской «народных республик» в эконо-мическом смысле вписывается в общеукраинскую олигархическую модель, исполняя давнюю мечту олигархов на не только дешевую, но и почти бес-платную рабочую силу. «Независимость» в данном случае нужна лишь для того, чтобы «освободить» рабочих Донбасса даже от тех куцых украинских со-циальных гарантий, которыми они еще недавно пользовались.

Итак, у всего происходящего в Украине с ап-реля 2014 г. по настоящее время есть не только внешние причины, кроющиеся в геополитическом противостоянии России и США, но и сугубо внут-ренние, украинские и региональные (донбасские)

причины. «ДНР» и «ЛНР» вполне можно рассмат-ривать как экстраординарную мутацию олигар-хической экономики и политической системы Украины, мутацию системы, дошедшей в своем патологическом развитии до крайних асоциаль-ных форм.

К слову, о внутренних причинах, которые можно рассматривать в качестве предпосылок для сепаратизма в Донбассе и, следовательно, нынеш-него вооруженного конфликта, литературы не так много (гораздо меньше, чем о российской агрессии), поэтому весьма интересной в этом смысле является статья В.П. Антонюк и Е.Д. Прогнимак «Антимо-дернізаційні процеси в Донецькій і Луганській обла-стях та їх соціальні наслідки». Упомянутые авторы показали, «…что в ходе индустриального развития в областях не обеспечено модернизационных преоб-разований и формирования основ постиндустриаль-ной экономики. Вследствие этого Донбасс превра-тился в полупериферийный регион, что обусловило его технико-технологический упадок и привело к значительному обострению социальных проблем, которые стали основанием для сепаратизма» [12].

Перспективы развития ситуации. Если предоставить описанную ситуацию только лишь действию экономических сил, очищенному от дру-гих, в т.ч. внешнеполитических и геополитических факторов, то со временем восток Украины, вполне возможно, выглядел бы так. Эта территория пред-ставляла бы собой лоскутное одеяло, где обнесен-ные проволокой трудовые резервации с бесправной и дешевой рабсилой под вывеской «ДНР» и «ЛНР» чередовались бы с островками территории, где укра-инское законодательство еще действует. Эти ост-ровки украинской территории располагались бы, как правило, там, где находятся крупные, ориенти-рованные на экспорт, предприятия.

Иными словами, один и тот же принцип олигар-хической выгоды выталкивал бы одни территории из правового поля Украины (в интересах минимиза-ции издержек), а другие – с тем же упорством удер-живал бы в нем (в интересах обеспечения легаль-ного экспорта, поскольку внешний мир признает только сертификаты торгово-промышленной па-латы Украины).

На примере разного отношения центральной киевской власти к освобождению металлургиче-ского Мариуполя и угольного района Шахтерск – Торез – Снежное можно видеть, что подобное рас-пределение территорий между «подконтрольной» и «неподконтрольной» частями Донбасса отчасти сложилось уже сейчас. А введение пропускной си-стемы, нисколько не вредя незаконным вооружен-ным формированиям, лишь усиливает изоляцию трудовых резерваций Донбасса от внешнего мира, затрудняя мобильность рабочей силы и возмож-ность выехать на «свободную» территорию.

Районы и одного, и другого статуса, несмотря на все различия, будут экономически нуждаться



друг в друге, поскольку их градообразующие пред-приятия представляют собой звенья одной техноло-гической цепочки. Между территориями с разным статусом сложится своеобразный экономический симбиоз. Несмотря на разницу политической рито-рики по обе стороны демаркационной линии, уголь, крепежный лес и другие промышленные грузы бу-дут и дальше практически свободно перемещаться между предприятиями. Только до т.н. торговой бло-кады, начатой в начале 2017 г., товарные составы с этими грузами перемещались непосредственно че-рез «линию фронта», а после этого – окольными пу-тями через Россию или третьи страны.

Автор статьи допускает, что, если дело дойдет до какого-либо устойчивого мирного соглашения между официальным Киевом и местными донбас-скими рабовладельцами, то считающиеся неприми-римыми по отношению к Украине «ДНР» и «ЛНР» легко согласятся войти в таможенную границу Украины. Ведь это выгодно хозяевам донбасской технологической цепочки. Зачем платить лишние пошлины со своих же товаров? Вполне логично по-этому и сохранить общую валюту, т.е. украинскую гривну. Можно предполагать, что, несмотря на вве-дение в платежный оборот «ДНР» и «ЛНР» россий-ского рубля, произошедшее в 2016 г., обратный пе-реход на гривну не вызовет большого сопротивле-ния реальных экономических хозяев ОРДЛО. Тем более, что о приверженности гривне неоднократно говорили даже «непримиримые» по отношению к Украине руководители «ДНР». Дело в том, что по-добная «непримиримость» обычно не выходит за рамки, указанные тем или иным функционерам оли-гархическими кукловодами.

Закон об особом статусе некоторых районов Донецкой и Луганской областей, вокруг которого было столько споров осенью 2014 г., содержал опре-деленные возможности для того, чтобы сгладить конфликт на востоке Украины приблизительно та-ким же способом: при номинальном сохранении украинского суверенитета и единства таможенной границы, экономика, социальная сфера и даже сило-вые структуры региона («народная милиция») отда-вались в руки местных олигархических кругов.

Более того, в это же время в Украине был ото-двинут на целый год срок начала реальной работы над ассоциацией с ЕС, а для «особых районов» Дон-басса в упомянутом законе был, по сути, предусмот-рен свой порядок участия (или неучастия) в евроин-теграции и, вообще, отношений с ЕС. Но такому по-любовному олигархическому урегулированию по-мешали внешние факторы, один из которых можно назвать фактором Путина, а именно, непрекраща- ющаяся агрессия Кремля против Украины.

Выводы. С экономической точки зрения, начи-ная с 2014 г., происходят процессы, которые озна-чают удешевление рабочей силы, снижение издер-жек на нее и резкий рост эксплуатации рабочей силы

той части населения, которая проживает на террито-риях, контролируемых российскими оккупантами.

«ДНР» и «ЛНР» превратились в резервации де-шевого труда, позволяющие олигархической си-стеме сбросить социальные обязательства перед ли-цами наемного труда. Но прибыльные технологиче-ские цепочки остались практически теми же, только перемещение продукции в рамках этих цепочек происходит с использованием модифицированных схем, включающих вывоз угля в РФ и его обратный ввоз в Украину или непосредственную отправку на экспорт.

Оккупированная Россией часть Донбасса (а это преимущественно его собственно угольная часть) превращена в своеобразную внутреннюю колонию и российской, и украинской олигархической си-стемы.

При взгляде на демаркационную линию, оформленную т.н. Минскими соглашениями и ис-кусственно разделившую Донбасс, просматривается следующая закономерность: районы с преоблада-нием предприятий, у которых выше доля добавлен-ной стоимости в общей стоимости продукции, оставлены под непосредственным украинским кон-тролем. Олигархический бизнес заинтересован в экспорте конечного товара контролируемой техно-логической цепочки (металла) из легальных экс-портных площадок, вроде Мариуполя. В свою оче-редь, районы, где преобладают предприятия по до-быче угля (начало технологической цепочки), то есть те, где ниже доля добавленной стоимости, ко-торая заключена в товаре, остались в т.н. ОРДЛО.

Нынешний конфликт в Донбассе – это сложное, комплексное явление, в котором переплелись внут-ренние и внешние факторы. Этот конфликт пока что имеет две наиболее вероятных перспективы. В пер-вом случае, или в случае прекращения российского вмешательства, будет заключено соглашение между официальной киевской властью и теми кругами Донбасса, которые два десятилетия высасывали из региона все соки. Большинство жителей Донбасса будут обречены на низкооплачиваемый труд в пользу т.н. хозяев Донбасса. Здесь усилится беспра-вие граждан. Украинский народ в целом получит фиксацию олигархической модели еще на долгие годы, причем в ее наиболее отвратительных, асоци-альных формах. Территориальная целостность Украины в регионе Донбасса будет формально вос-становлена, но с выделением здесь особого удель-ного «княжества» (под соусом районов с особым статусом, автономии и т.д.) под властью региональ-ной олигархии.

В случае продолжения российского вмешатель-ства и, особенно, при его интенсификации, регион Донбасса (или его значительная часть) будет надолго оторван от Украины во всех отношениях и в той или иной форме включен в сферу влияния РФ. В этом случае участь оставшихся здесь местных жи-телей вряд ли будет лучше, чем в первом случае: тот



же низкооплачиваемый, изнурительный труд в ко-панках, шахтах и на уцелевших заводах. Засилье ка-дыровцев и других, пришедших из российского Кав-каза, «освободителей», которые подрядятся крыше-вать местный неолигархический бизнес. Украин-ский народ надолго потеряет часть национальной территории и лишится многих важных материаль-ных ресурсов и миллионов сограждан, оказавшихся за границей.

Ни тот, ни другой вариант окончания кон-фликта не является приемлемым для народа, запла-тившего тысячами жизней своих героев за свободу и демократию. Поэтому приемлемым выходом, ко-торой устроит Украинский народ, должна быть не только победа над внешними врагами, но и слом олигархической системы в самой Украине. Прави-тельство Порошенко этого сделать не может и не хо-чет, поскольку он сам является одним из олигархов, процветавшим при всех режимах.

Поэтому будущее национально-демократиче-ское правительство Украины, если такое вообще ко-гда-нибудь придет к власти в нашей стране, должно будет в качестве первой цели провести национали-зацию крупных промышленных активов в угольной промышленности и ГМК в целом. Только такая национализация устранит экономическую почву для военных конфликтов, подобных нынешнему.


1. Отжатый Донбасс. Фокус. 2015. № 10 (423). 2. Демина Елена. Яценюк начинает очередную фик-тивную блокаду ДНР. Деловая столица. 2015. № 37 (747). С. 8. 3. Антонюк В.П. Вплив внутрішньо пе-реміщених осіб на розвиток територіальних громад: проблеми та перспективи. Вісник економічної науки України. 2016. № 2 (31). С. 8–13. 4. Сушко М.Ю. Аналіз сучасного стану розвитку промислової галузі України. Вісник економічної науки України. 2017. № 1 (32). С. 93–98. 5. Якубовський М.М., Ляшенко В.І. Модернізація економіки промислових регіонів: спроба концептуалізації. Вісник економічної науки України. 2016. № 1 (30). С. 188–195. 6. Колосов А.М. Еко-номічна блокада підприємств непідконтрольної ча-стини Донбасу дає свої негативні наслідки. Еко-номічний вісник Донбасу. 2017. № 3 (49). С. 4-10. 7. Сытник Е. Украинский неофеодализм и российский газ как его экономический могильщик. Украинская правда. 2012. 27 янв. URL: https://www.pravda.com.ua/ rus/ columns/2012/01/27/6935513/. 8. Подконтрольные боевикам шахты накупили оборудования за счет гос-бюджета – СМИ. Украинская правда. 2015. 9 янв. URL: https://www.pravda.com.ua/rus/news/2015/01/9/7054462.9. Покупаем и будем покупать. Уголь с оккупирован-ных территорий является для Украины самым выгод-ным по цене. Остров. 2015. 9 янв. URL: https://www.ostro.org/general/society/news/461634/. 10. В Донецкой области в январе выросло производ-ство стали на 5,3%. 18.01.2015. URL: https://www.62.ua/ news/714235/v-doneckoj-oblasti-v-anvare-vyroslo-proiz vodstvo-stali-na-53. 11. Сытник Е.А. «Республики»

низких издержек. Остров. 2015. 20 янв. URL: https://www.ostro.org/blogs/sitnik/160918. 12. Антонюк В.П., Прогнімак О.Д. Антимодернізаційні процеси в Донецькій і Луганській областях та їх соціальні наслідки. Економічний вісник Донбасу. 2015. № 3 (41). С. 17-26.

References

1. Otzhatyy Donbass [Pressed Donbass]. (2015). Fokus – Focus, 10 (423) [in Russian].

2. Demina Yelena. Yatsenyuk nachinayet ochered-nuyu fiktivnuyu blokadu DNR [Yatsenyuk begins another fictitious blockade of the DPR]. (2015). Delovaya stolitsa – Business capital, 37 (747), рр. 8 [in Russian].

3. Antoniuk V.P. (2016). Vplyv vnutrishno peremishchenykh osib na rozvytok terytorialnykh hromad: problemy ta perspektyvy [The impact of internally displaced persons on the development of territorial communities: problems the prospects]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 2 (31), рр. 8–13 [in Ukrainian].

4. Sushko M.Yu. (2017). Analiz suchasnoho stanu rozvytku promyslovoi haluzi Ukrainy [Analysis of the cur-rent state of the industrial sector of Ukraine]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 1 (32), рр. 93–98 [in Ukrainian].

5. Yakubovskyi M.M., Liashenko V.I. (2016). Modernizatsiia ekonomiky promyslovykh rehioniv: sproba kontseptualizatsii [Modernisation of industrial regions economy: the attempt of conceptualization]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 1 (30), рр. 188–195 [in Ukrainian].

6. Kolosov A.M. (2017). Ekonomichna blokada pidpryiemstv nepidkontrolnoi chastyny Donbasu daie svoi nehatyvni naslidky [The economic blockade of enterprises of the uncontrolled part of the Donbas gives its negative results]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Her-ald of the Donbas, 3 (49), рр. 4-10 [in Ukrainian].

7. Sytnik Ye. (2012). Ukrainskiy neofeodalizm i rossiyskiy gaz kak yego ekonomicheskiy mogil'shchik [Ukrainian neo-feudalism and Russian gas as its economic gravedigger]. Ukrainskaya pravda – Ukrainian truth, Jan 27. pravda.com.ua. Retrieved from https://www.pravda. com.ua/rus/columns/2012/01/27/6935513/ [in Russian].

8. Podkontrol'nyye boyevikam shakhty nakupili oborudovaniya za schet gosbyudzheta [The mines con-trolled by the militants bought equipment at the expense of the state budget]. (2015). Ukrainskaya pravda – Ukrainian truth, Jan 9. pravda.com.ua. Retrieved from https://www. pravda.com.ua/rus/news/2015/01/9/7054462/ [in Russian].

9. Pokupayem i budem pokupat'. Ugol' s okkupiro-vannykh territoriy yavlyayetsya dlya Ukrainy samym vygodnym po tsene [We buy and we will buy. Coal from the occupied territories is the best price for Ukraine]. (2015). Ostrov, Jan 9. ostro.org. Retrieved from https://www.ostro.org/general/society/news/461634/ [in Russian].

10. V Donetskoy oblasti v yanvare vyroslo proizvodstvo stali na 5,3% [In Donetsk, in January, steel production increased by 5.3%]. 01/18/2015. 62.ua. Retrieved from https://www.62.ua/news/714235/v-donec



koj-oblasti-v-anvare-vyroslo-proizvodstvo-stali-na-53 [in Russian].

11. Sytnik Ye.A. (2015). «Respubliki» nizkikh izderzhek ["Republic" low cost]. Ostrov, Jan 20. ostro.org. Retrieved from https://www.ostro.org/blogs/sitnik/ 1609 18/ [in Russian].

12. Antoniuk V.P., Prohnimak O.D. (2015). Antymodernizatsiini protsesy v Donetskii i Luhanskii oblastiakh ta yikh sotsialni naslidky [Antimodernizational processes in Donetsk and Luhansk regions and their social consequences]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 3 (41), рр. 17-26 [in Ukrainian].

Ситник Є. А. Зміни в процесі формування ви-

датків виробництва основного технологічного лан-цюжка в умовах розділеного Донбасу

Виявлено принципові зміни в структурі витрат виробництва одного з основних технологічних лан- цюжків Донбасу (вугілля – кокс – метал) в умовах оку-пації частини Донбасу Росією. Знайдено зв'язок між формуванням конфігурації демаркаційної лінії, що штучно поділила український Донбас відповідно до так званих Мінських угод, та економічними факто-рами. Показано, що райони, де в структурі промисло-вості переважають підприємства з низьким рівнем до-даної вартості, залишилися переважно у так званих ОРДЛО (окремі райони Донецької та Луганської обла-стей), тимчасово непідконтрольних Україні, що дозво-ляє монополістичному, олігархічному капіталу РФ та України максимізувати прибутки за рахунок різкого зниження витрат на робочу силу та відмову від соціа-льних зобов’язань. Запропоновано шлях вирішення цієї проблеми через націоналізацію українською дер-жавою великих промислових активів.

Ключові слова: структура витрат виробництва, те-хнологічний ланцюжок, зниження ціни робочої сили, скидання соціальних зобов’язань, доля доданої варто-сті в вартості продукції, економічний симбіоз, резерва-ції дешевої праці, демаркаційна лінія.

Сытник Е. А. Изменения в процессе формиро-

вания издержек производства основной технологи-ческой цепочки в условиях разделенного Донбасса

Выявлены принципиальные изменения в струк-туре издержек производства одной из основных техно-логических цепочек Донбасса (уголь – кокс – металл) в условиях оккупации части Донбасса Россией.

Найдена связь между формированием конфигурации демаркационной линии, искусственно разделившей украинский Донбасс согласно т.н. Минским соглаше-ниям, и экономическими факторами. Показано, что районы, где в структуре промышленности преобла-дают предприятия с низким уровнем добавленной сто-имости, остались преимущественно в т.н. ОРДЛО (от-дельных районах Донецкой и Луганской областей), временно неподконтрольных Украине, что позволяет монополистическому, олигархическому капиталу РФ и Украины максимизировать прибыли за счет резкого снижения издержек на рабочую силу и сброса социаль-ных обязательств. Предложен путь решения этой про-блемы через национализацию украинским государ-ством крупных промышленных активов.

Ключевые слова: структура издержек производ-ства, технологическая цепочка, снижение цены рабо-чей силы, сброс социальных обязательств, доля добав-ленной стоимости в продукции, экономический сим-биоз, резервации дешевого труда, демаркационная ли-ния.

Sytnyk Ie. Changes in the Process of Forming of

Production Costs of the Main Technological Chains Under the Separation Conditions in Donbas

The article revealed fundamental changes in the struc-ture of production costs of one of the main technological chains of Donbas (coal – coke – metal) under the condi-tions of partial occupation of Donbas by Russia. A link was found between the formation of the demarcation line, which artificially divided the Ukrainian Donbass according to the Minsk agreements, and economic factors. It is shown that the areas where enterprises with low level of value added dominate the structure of industry remained mostly in the so-called ORDLO (certain areas of the Donetsk and Lugansk regions) temporarily out of control of Ukraine, which allows monopolistic, oligarchic business structures from the Russian Federation and Ukraine to maximize profits by drastically reducing labor costs and dumping so-cial obligations. A way to solve this problem through the nationalization of large industrial assets by the Ukrainian state has been proposed.

Keywords: structure of production costs, technologi-cal chains, reducing labor costs, dumping social obliga-tions, level of value added in the value of production, eco-nomical symbiosis, cheap labor reservations, demarcation line.


Г. О. Крапівіна


УДК 331.316:005.35.(477.62) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-43-48 Г. О. Крапівіна,

кандидат наук з державного управління, ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

ВІЛЬНИЙ ЧАС НАСЕЛЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВПРОВАДЖЕННЯ

КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ М. МАРІУПОЛЬ)

Час як інструмент впровадження корпоратив-

ної соціальної відповідальності має структуру та є об'єктом економіко-математичного моделювання. Однак вирішення проблем використання суспільст-вом вільного часу населення як ефективного інстру- менту для впровадження корпоративної соціальної відповідальності можливо тільки в умовах відмови від існування ізольованих систем. Поняття ж часу є результатом угоди між вченими, що визнано, напри-клад, Ж. А. Пуанкаре в 1898 р. [5]. Але час – майже неосвоєний людством ресурс, який визначає інтен-сивність праці, демографічні показники, швидкість комунікацій тощо [4]. Застосовувати ж методи вимі-рювання часу при дослідженні об'єктів нефізичної природи (вільний час населення та корпоративна со-ціальна відповідальність, зокрема) для виявлення трансформації цих об'єктів дослідження або дина-міки зміни їх станів почали порівняно недавно.

Поняття «час» може надати сенс оцінкам, які використовуються для класифікації різних об'єктів життєвого простору людини й людського мислення. Для цілей поточного дослідження різняться реаль-ний час, моделі часу та еталон часу.

Реальний час характеризується значною кількі-стю показників: впорядкованість, тривалість, послі-довність, повторюваність, зв’язок з об’єктами та явищами, велика кількість видів, відображення зміни властивостей об'єктів, безперервність, моно- хроматизм для простих об’єктів, поліхроматизм для складних об’єктів, неоднорідність та векторність. З них для побудови інструменту впровадження корпо-ративної соціальної відповідальності найцікаві-шими є векторність як асиметрія та незворотність часу, а саме: незворотність причин та незворотність наслідків.

Моделі часу можна класифікувати на індивіду-альні, групові, соціальні, проблемні (при узгодженні з реальним часом) та часто зворотні.

Еталон часу характеризується тривалістю та частотою, що дозволяє формувати одиниці вимірю-вання часу. Тому в подальшому приймається, що час (як й вільний час) – це проста процедура його вимірювання.

Для мети дослідження найбільш цікаві оцінка вільного часу населення, напрями його викорис-тання та роль вимірювання в деяких соціально-еко-номічних системах й в корпоративній соціальній відповідальності, зокрема, для обчислення ресурс-

ної бази інструменту впровадження соціально від-повідальної діяльності.

Оцінка вільного часу в наукових джерелах ви-значається на основі виключення зі складу спіль-ного часу життєдіяльності людей власне робочого часу (включаючи додаткову роботу з метою заро- бітку) та того позаробочого часу, з якого вилуча-ються різні складові часу обов'язкових занять. Останнє включає навчання й самоосвіту, залучення до культури (читання, відвідування театру, музею, кіно тощо), суспільно-політичну активність, вклю-чаючи корпоративну соціальну відповідальність, науково-технічну аматорську творчість, художньо-естетичну самодіяльність, заняття з дітьми, спілку-вання за інтересами та інше, але може включати та-кож пасивний відпочинок і навіть антикультурні за-няття [1].

Використання вільного часу є своєрідним інди-катором культури, кола духовних потреб та інтере-сів конкретної особистості або окремої соціальної групи. Економічна форма цінності людського життя визначається як заощадження робочого часу в по- рівнянні з витраченою працею, як обсяг часу лю-дини, який вивільняється з праці, та його перетво-рення в вільний час, який він повинен використову-вати для розвитку самого індивіда й всіх інших лю-дей [2]. Таким чином, вільний час є мірою дійсного багатства суспільства.

Автор вважає найбільш доцільним розглядати вільний час як основний ресурс для різних видів ді-яльності, якими людина займається за власним ба-жанням: відпочинок, розваги, підвищення майстер-ності, навчання та самоосвіта, участь в культурному діалозі: читання, відвідання театрів, музеїв та кіно, в житті суспільства, суспільно-політична активність та корпоративна соціальна відповідальність, на- уково-технічна аматорська творчість, художньо- естетична самодіяльність, заняття з дітьми, спілку-вання за інтересами, пасивний відпочинок та інше. Таким чином, вільний час – це основний ресурс со-ціально відповідальної діяльності в певний період часу.

Потенціал вільного часу нашого суспільства надає значні можливості для формування мораль-них потреб особистості. Разом з тим, його викорис-тання в українському суспільстві демонструє дефі-цит позитивних моральних орієнтирів, частково че-рез відсутність інструментів впровадження корпора-тивної соціальної відповідальності.



Аналіз поняття «вільний час» приводить до не-обхідності оцінки вільного часу населення, що може бути націлено на підвищення якості життя суспіль- ства і діяльності, свідомо чи інстинктивно спрямо-ваних на підвищення життєвого рівня соціально-економічної системи суспільства за допомогою впровадження корпоративної соціальної відповіда-льності, зокрема.

Надалі виходимо з постулату, що мірою дійс-ного багатства суспільства є вільний час. Дослід-ження вільного часу створює основу для перетину до структуризації та кількісної оцінки напрямів його використання і створення моделей регулювання цими процесами. Для цього може бути використана модель вільного часу [4], яка є відправною точкою складних багатокритеріальних задач пошуку шляхів

досягнення найбільшої ефективності використання вільного часу населення.

Комплекс моделей «Вільний час населення та його використання» складається з двох моделей: мо-делі вільного часу, яка призначена для оцінки й до-слідження фонду вільного часу населення, та моделі використання фонду вільного часу населення. Ана-літична форма комплексу моделей «Вільний час на-селення та його використання» має вигляд:

Dкомплекс = {D; DИсв}, (1)

де D – модель вільного часу [6]; DИсв – модель використання вільного часу насе-

ления, яку показано на прикладі урбанізованої тери-торії м. Маріуполь.

Аналітична форма моделі вільного часу:

{ } { }{

( ) ( )

( )}

3 3 3 3 1 2 1 2

1

41 3 4

51 13

4

; ; 1 4; ; ; ; ; 1 5;

' '' '''; '' '' ''' ''' 0; ; ; ; ;

; 24; ; 365 | ;

arg max ; ,

j l Ij s s s

j j j jj

m

j Ij Ij s js j

D X X j j l T T I i i i s

i i i i i i i i R R R X K

X

K X X XX T F X T T X

X

X

f F X T

α β γ

== =

′ ′′ ′′′= ∈ = = ÷ ∈ = = ÷

= = = = = = = ∈ ∈ ∈ ≤

− − − = = = × ×

=

{ } { }1 2 3 4 5, , , , , , 1, 2,3, 4,5si i i i i i i s= = = ,

де 1i – час основної діяльності (праця, навчання);

2i – час переміщення до місця основної діяльно-сті туди й назад;

3i – час на задоволення природних потреб;

4i – час на вирішення проблем побуту;

5i – час на фізичний та інтелектуальний розвиток та відпочинок (власне вільний час);

{ } { }, , ,s s s sI I i i i′ ′′ ′′′= = ,

i′ – робочі дні; i′′ – неробочі дні; i′′′ – дні відпустки;

3 3 3i i i i′ ′′ ′′′= = = ;

1 2 1 2 0i i i i′′ ′′ ′′′ ′′′= = = = ;

{ } { }1 2 3 4; ; ; ; , 1;2;3;4lj j j j j j l= = = ;

1j – населення, що працює;

2j – населення, що не працює;

3j – учні;

4j – діти до 7 років;

IjT – добовий фонд суб’єкта соціально-культур-

ної групи j , який використано для діяльності I ;

jX – кількість суб’єктів, які входять в групу j ;

, ,j j jα β γ – річний фонд в днях групи j за ти-

пами днів: робочі, неробочі, відпускні (відповідно);

1 237α = дн.; 1 104β = дн.; 1 24γ = дн.

2 237α = дн; 2 104β = дн; 2 24γ = дн.

3 217α = дн.; 3 71β = дн.; 3 77γ = дн.; ; 1,2,..., ,j j

j

K X X n≥ = (3)

{ }1

1 3 4

3

4

,j

X

K X X XX

X

X

− − − =

(4)

1

24m

Ijs

T=

= год., 1| 0Ij sT = ≥ ,

4 5 2 5 2 3 2 4| | 24 | | .I s I s I s I sT T T T= = = == = − − (5) Річний фонд вільного часу всіх груп j :

( )4

51

4 4 4 4

1 1 1 1

365 |

24 24 24 , (6)

Ij s jj

j i j j i j j i j jj s s s

T X

T T T Xα β γ

==

′ ′′ ′′′= = = =

× =

= − + − + − ×



( );F X T =

( )4

51

365 | max,Ij s jj

T K==

× × → (7)

( )arg max ;f F X T= .

Для побудови моделі використання вільного часу населення на прикладі м. Маріуполь введемо наступне. Позначимо: Рi – тип об'єкту, i = 1 ÷ n.

Таблиця 1

Об’єкти дослідження використання вільного часу населенням м. Маріуполь (n = 16) (розроблено автором)

Тип об’єкту

Об’єкти м. Маріуполь

P1 Організації відпочинку Азовського узбережжяP2 Палаци і будинки культури (перелік обмежено ДК Металургів, ДК «Маркохім», ДК «Іскра»,

ДК «Юність»; міськими палацами культури: «Чайка», творчості; грецьким культурним цент-ром «Меотида»)

P3 Музеї, галереї, виставки (Виставка екзотичних тварин, Виставка в кінотеатрі «Савонна», Центр сучасного мистецтва ім. А.І. Куїнджі, Краєзнавчий музей, Художній музей ім. А.І. Куїнджі, Клуб любителів японської культури, Музей історії греків Приазов'я , Музей народного побуту, Музей ім. В.А. Павлія)

P4 Бібліотеки (Центральна бібліотека ім. В.Г. Короленка, Бібліотека ДК «Маркохім», Бібліотека ім. О.Т. Гончара, Центральна дитяча бібліотека ім. М. Горького, Бібліотека ім. А.П. Гайдара, Бібліотека ім. М.С. Грушевського)

Р5 Спорткомплекси, спортклуби і палаци спорту («Спартак», «Азовмаш», Футбольний клуб «Яруд», Тенісний клуб «Парус», Пейнтбольний клуб «Maximum», спортивні клуби «Іллічі-вець», МДУ, «Muscle Mania», спорткомплекси «Портовик», «Стимул», Льодовий комплекс «Айсберг»)

Р6 Стадіони «Іллічивець», «Азовсталь», «Портовик»Р7 Басейни («Нептун», «Акваеробіка», ДЮСШ №2, Дом піонерів, Фізкультурно-оздорвчий ком-

плекс) Р8 Манежі: Футбольний та «Азовсталь»Р9 Спортзали «Стимул», «Olympic.sport», «Sport&Life», «Форма», «Magneto» Р10 Комп’ютерні клуби: Атракцион віртуальної реальності «E-Motion», «Golden Apple», «Кібер-

зона», «Вірус», «GCenter», «Інтернет-офіс ПДТУ», «Марінет», «Палладін» Р11 Фітнес-клуби «Планета фітнес», «Olympic.sport», «Be first Fitness», «Salute», «City Gum»,

«Maximus» Р12 Ресторани, кафе, піццерії та суші «Самурай», «Сито П’яно», «Старий маяк», «New York Street

Pizza» Р13 Магазини Р14 Кінотеатри (перелік обмежено кінотеатрами «Савонна» та «Перемога» Р15 Донецький академічний обласний драматичний театрР16 Парки (перелік обмежено парками культури та відпочинку «Міський сад», ім. В.В. Лепор-

ського, ім. М.А Гурова (Лугопарк) та Приморським парком) Введемо змінні: Ki – кількість об’єктів i-ого типу. Приймемо:

К1 – організації відпочинку Азовського узбережжя (331 од.); К2 – палаци та дома культури (9 од.); К3 – музеї, галереї, виставки (9 од.); К4 – бібліотеки (6 од.); К5 – спорткомплекси, спортклуби та палаци спорту (11 од.); К6 – стадіони (3 од.); К7 – басейни (5 од.); К8 – манежи (2 од.); К9 – спортзали (5 од.); К10 – комп’ютерні клуби (8 од.); К11 – фітнес-клуби (6 од.); К12 – ресторани, кафе, піццерії та суші (4 од.); К13 – магазини (300 од.); К14 – кінотеатри (2 од.); К15 – Донецький академічний обласний драматич-ний театр (1 од.); К16 – парки (4 од.).

Ni – місткість об’єкту i-го типу. Приймемо: N1 – оцінка потенційного потоку користувачів рекреа-ційними можливостями м. Маріуполь та Азовського узбережжя, яку виражено обсягом 225 тис. ос. в се-зон відпочинку (150 дн.); N2 – в середньому палац чи дім культури відвідують 250 ос. в день; N3 – в сере-дньому музей, галерею чи виставку відвідують 100 ос. в день; N4 – в середньому бібліотеку відвіду-ють 150 ос. в день; N5 – в середньому спорткомп-лекс, спортклуб чи палац спорту відвідують 150 ос. на день; N6 – в середньому стадіон відвідують 100 ос. в день; N7 – в середньому басейн відвідують 150 ос. в день; N8 – в середньому манеж відвідують



100 ос. в день; N9 – в середньому спортзал відвіду-ють 100 ос. на день; N10 – в середньому комп’ютер-ний клуб відвідують 50 ос. в день; N11 – в серед-ньому фітнес-клуб відвідують 100 ос. на день; N12 – в середньому ресторани, кафе, піццерії чи суші від-відують 250 ос. на день; N13 – в середньому магазин відвідують 300 ос. на день; N14 – місткість академіч-ного обласного драматичного театру 742 ос. на ви-

ставу; N16 – парки приймають 300 тис. відвідувачів на рік.

Исвi – середня кількість вільного часу, яку ви-користовує один відвідувач об’єкту i-го типу за 1 відвідування.

Оцінка використання на об’єкті i-го типу насе-ленням вільного часу на рік обчислюється за форму-лою (8):

Иріксвi = 365 Исвi Ki Ni. (8) Оцінка використання вільного часу населення м. Маріуполь: Игріксв1 = 160,0 млн. ос.-годин; Игріксв2 = 0,3 млн. ос.-годин;Игріксв3 = 0,2 млн. ос.-годин; Игріксв4 = 0,2 млн. ос.-годин;Игріксв5 = 0,2 млн. ос.-годин; Игріксв6 = 0,1 млн. ос.-годин;Игріксв7 = 0,1 млн. ос.-годин; Игріксв8 = 0,2 млн. ос.-годин;Игріксв9 = 0,1 млн. ос.-годин; Игріксв10 = 0,1 млн. ос.-годин; Игріксв11 = 0,1 млн. ос.-годин; Игріксв12 = 0,3 млн. ос.-годин; Игріксв13 = 0,4 млн. ос.-годин; Игріксв14 = 0,8 млн. ос.-годин; Игріксв15 = 0,9 млн. ос.-годин; Игріксв16 = 9,0 млн. ос.-годин.

Оцінка використання населенням вільного часу на рік розраховується за формулою (9):

Игріксв = 365 Σi (Исвi Ki Ni). (9) Оцінка використання населенням вільного часу

м. Маріуполь на рік: Игріксв= 173,0 млн. ос.-годин.

Аналітична форма моделі використання віль-ного часу населення урбанізованих територій вира-жено формулою (10):

DИсв = { Рi, i = 1 ÷ n; Ki = 1,2,…; Ni = 1,2,…; Исвi

Игодсвi = 365 Исвi Ki Ni ; Игодсв = 365 Σi (Исвi Ki Ni ); (10)

100% [Σi (Исвi Ki Ni)]-1 Σj |41 (Tij |j=5 x Xj ) → max}. Оцінку вільного часу населення м. Маріуполь

показано в табл. 2. Таблиця 2

Оцінка вільного часу населення м. Маріуполь (складено автором)

Дні Вільний час соціально-культурної групи, тис. ос-годин

ті, що працюють ті, що не працюють учні дітиРобочі 156 650 394 366 48 608 45 504Неробочі 187 200 173 051 51 688 10 068Відпускні 43 200 39 836 56 056 4 608Разом 387 050 607 253 156 352 60 180

Вільний час населення м. Маріуполь оцінено в

1210,8 млн ос.-годин. З них відпускний вільний час – 387,0 млн ос.-годин. Для дорослих оцінка віль-ного часу – 994,3 млн ос.-годин, а для учнів та ді-тей – 156,3 млн ос.-годин. Оцінка відпускного віль-ного часу дорослих складає 83,0 млн ос.-годин, а уч-нів та дітей – 56,0 млн ос.-годин.

Отже, загальний вільний час дорослих переви-щує більше ніж в 5 разів аналогічний показник для дітей та учнів. А оцінка резерву використання від-пускного вільного часу населенням м. Маріуполь менше вищезазначеного майже в 9 разів.

Загальний вільний час, який використовується дітьми м. Маріуполь на Азовському узбережжі, пе-ревищує аналогічний показник для дорослих в 6,5 раза.

Використання населенням м. Маріуполь від- пускного вільного часу на Азовському узбережжі становить майже 90% його обсягу.

За місцем основного проживання населення міста потенційно майже 10% вільного часу має

можливість проводити тільки в парках, магазинах, кінотеатрах, менш ніж десяту частку – на підприєм-ствах спортивного профілю та в інших культурно-видовищних закладах.

Підприємства індустрії розваг м. Маріуполь мають можливість обслуговувати близько 1% віль-ного часу населення на рік. В них населення м. Ма-ріуполь потенційно може використовувати майже 1,0 млн ос.-годин вільного часу. При цьому найбіль-ший обсяг вільного часу може бути використаний ним в магазинах, ресторанах і кафе, установах спор-тивного профілю, а також в культурно-видовищних закладах.

Всього в прийнятих до дослідження підприєм-ствах індустрії міста потенційно може бути викори-стано близько 7% фонду вільного часу населення.

Таким чином, у рамках дослідження виявлено потенційну можливість використання населенням м. Маріуполь вільного часу. А невелика частка ви-користання вільного часу населення м Маріуполь за місцем основного проживання, відображає необхід-



ність впровадження інструментів соціально відпові-дальної діяльності.

Економіко-математична модель «Оцінка віль-ного часу населення» на прикладі урбанізованої те-риторії м. Маріуполь показує резерви можливостей населення для впровадження в місті інструментів соціально відповідальної діяльності. В процесі до- слідження представлено соціальні аспекти вільного часу й використання його суспільством на підставі впровадження комплексного та системного підхо-дів.

Основні висновки і результати досліджень зводяться до наступного:

місце і роль вільного часу можна визначити як міру дійсного багатства суспільства;

запропоновано під вільним часом розуміти та-кий час, який не поглинається безпосередньо про- дуктивною працею, а залишається вільним для задо-волень, дозвілля, вільної діяльності та розвитку. Ві-льний час виступає в цьому плані як простір для впровадження інструментів соціально відповідаль-ної діяльності;

обґрунтовано, що використання вільного часу – важливий напрям досліджень за якістю життя суспі-льства;

запропоновано аналітичні форми економіко-математичних моделей оцінки вільного часу та його використання;

визначено рівень використання суспільством вільного часу як ефективного ресурсу соціально від-повідальної діяльності, коли суспільство створює умови для того, щоб людина мала можливість роз- крити себе, піднятися до вищого рівня якості життя через прояв своїх здібностей та підвищення задово-леності своїх постійно зростаючих потреб;

оцінено й визначено, що рівень використання суспільством вільного часу як ефективного ресурсу соціально відповідальної діяльності є недостатнім, що суспільство слабо впроваджує інструменти кор-поративної соціальної відповідальності для того, щоб людина мала можливість розкрити себе, підня-тися до вищого рівня якості життя через прояв своїх здібностей і підвищення задоволеності своїх пос-тійно зростаючих потреб.

На наступному етапі дослідження соціальних аспектів вільного часу та його використання автор має намір запропонувати напрями й механізми дер-жавного управління соціальними інститутами вико-ристання вільного часу за допомогою інструментів впровадження соціально відповідальної діяльності.

Література

1. Бочелюк В.Й., Бочелюк, В.В. Дозвіллєзнав-ство. Київ: Центр навчальної літератури. 2006. 2. Ель-меев В.Я. Человек как ценность: философский и эко-номический аспекты. Проблемы современной эконо-мики. 2005. 3(15). С. 78-85. 3. Крапівіна Г.О. Соціа-льно-трудові аспекти проблем вільного часу суспільс-тва. Вісник економічної науки України. 2011. №2(20).

С. 66-72. 4. Левич А.П. Чего мы ждем от изучения вре-мени. URL: http://temporology.bio.msu.ru. 5. Философ-ский словарь. URL: http://ksana-k.narod.ru. 6. Danil-czuk, W.F., Bowsunowskaja, A.J., Krapivina, H.A. Wy-bor priorytetowych terytoriów dla rozwoju turystyki na Wybrzeżu Azowskim regionu Donieckiego. Gospodarka Regionalna i Turystyka. Studia i Materiały, №1, s. 129–135.

References

1. Bocheliuk V.Y., Bocheliuk, V.V. (2006). Dozvil-lieznavstvo [Leisure studies]. Kyiv, Center for Educational Literature [in Ukrainian].

2. Yel'meyev V.YA. (2005). Chelovek kak tsennost': filosofskiy i ekonomicheskiy aspekty [Man as a value: philosophical and economic aspects]. Problemy sovremen-noy ekonomiki – Problems of the modern economy, 3(15), рр. 78-85 [in Russian].

3. Krapivina H.O. (2011). Sotsialno-trudovi aspekty problem vilnoho chasu suspilstva [Socio-labor aspects of the problems of free time of society]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 2(20), рр. 66-72 [in Ukrainian].

4. Levich A.P. Chego my zhdem ot izucheniya vremeni [What do we expect from studying time]. (n.d.). Retrieved from http://temporology.bio.msu.ru [in Rus-sian].

5. Filosofskiy slovar' [Philosophical Dictionary]. (n.d.). Retrieved from http://ksana-k.narod.ru [in Russian].

6. Danilczuk, W.F., Bowsunowskaja, A.J., Krapivina, H.A. Wybor priorytetowych terytoriów dla rozwoju turystyki na Wybrzeżu Azowskim regionu Donieckiego. Gospodarka Regionalna i Turystyka. Studia i Materiały, 1, рр. 129–135.

Крапівіна Г. О. Вільний час населення як ін-

струмент впровадження корпоративної соціальної відповідальності (на прикладі м. Маріуполь)

У статті з позицій комплексного і системного під-ходів визначено місце, роль, напрями наукового до- слідження та моделі оцінки вільного часу населення та його використання суспільством для впровадження корпоративної соціальної відповідальності на прикладі м. Маріуполь. В межах дослідження виявлено потен-ційну можливість використання населенням м. Марі- уполь вільного часу, що складає близько 7% його фонду. Невелика частка використання фонду вільного часу населення м. Маріуполь за місцем основного про-живання відбиває необхідність впровадження напря-мів розвитку відповідної інфраструктури міста та кор-поративної соціальної відповідальності в ньому. В про-цесі дослідження представлено соціальні аспекти віль-ного часу та використання його суспільством на під- ставі впровадження комплексного та системного під-ходів. Основні висновки та результати досліджень зво-дяться до такого: місце і роль вільного часу можна ви-значити як міру дійсного багатства суспільства; запро-поновано під вільним часом розуміти такий час, який не поглинається безпосередньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, дозвілля, віль-ної діяльності й розвитку. Вільний час виступає як



простір для розвитку людського капіталу; обґрунто-вано, що використання вільного часу, зокрема з метою впровадження корпоративної соціальної відповідаль-ності – важливий напрям досліджень з якості життя су-спільства; запропоновано аналітичні форми еконо-міко-математичних моделей оцінки вільного часу та його використання; визначено рівень використання су-спільством вільного часу як ефективного ресурсу для впровадження корпоративної соціальної відповідаль-ності; оцінено та визначено, що рівень використання суспільством вільного часу як ефективного ресурсу со-ціально відповідальної діяльності є недостатнім, що суспільство не створює відповідних умов для того, щоб людина мала можливість розкрити себе, піднятися до вищого рівня якості життя через прояв своїх здіб- ностей та підвищення задоволеності своїх постійно зростаючих потреб.

Ключові слова: вільний час, модель оцінки віль-ного часу, модель використання вільного часу, корпо-ративна соціальна відповідальність, зайнятість насе-лення.

Крапивина Г. А. Свободное время населения

как инструмент внедрения корпоративной соци-альной ответственности (на примере г. Мариуполь)

В статье с позиций комплексного и системного подходов определены место, роль, направления науч-ного исследования и модели оценки свободного вре-мени населения и его использование обществом для внедрения корпоративной социальной ответственно-сти на примере г. Мариуполь. В рамках исследования выявлена потенциальная возможность использования населением г. Мариуполь свободного времени, что со-ставляет около 7% его фонда. Небольшая доля исполь-зования фонда свободного времени населения г. Мари-уполь по месту основного проживания отражает необ-ходимость внедрения направлений развития соответ-ствующей инфраструктуры города и корпоративной социальной ответственности в нем. В процессе иссле-дования представлены социальные аспекты свобод-ного времени и использование его обществом на осно-вании внедрения комплексного и системного подхо-дов. Основные выводы и результаты исследований сводятся к следующему: место и роль свободного вре-мени определяется как мера реального богатства обще-ства; предложено под свободным временем понимать такое время, которое не поглощается непосредственно производительным трудом, а остается свободным для удовольствий, досуга, свободной деятельности и раз-вития. Свободное время выступает в этом плане как пространство для развития человеческого капитала; обосновано, что использование свободного времени, в частности, с целью внедрения корпоративной социаль-ной ответственности – важное направление исследова-ний качества жизни общества; предложены аналитиче-ские формы экономико-математических моделей оценки свободного времени и его использования; определен уровень использования обществом свобод-

ного времени населения как эффективного ресурса для внедрения корпоративной социальной ответственно-сти; оценено и определено, что уровень использования обществом свободного времени как эффективного ре-сурса социально ответственной деятельности является недостаточным, что общество не создает реальных условий для того, чтобы человек имел возможность раскрыть себя, подняться до высшего уровня качества жизни через проявление своих способностей и повы-шение удовлетворенности своих постоянно растущих потребностей.

Ключевые слова: свободное время, модель оценки свободного времени, модель использования свобод-ного времени, корпоративная социальная ответствен-ность, занятость населения.

Krapivina Н. Free time of population as an instru-

ment for implementing corporate social responsibility (example of Mariupol)

In the article, from the standpoint of an integrated and systemic approach, the place, role, directions of scientific research and models for estimating the free time of the pop-ulation and its use by the society for the implementation of corporate social responsibility are defined using the exam-ple of Mariupol. The study revealed the potential use of free time by the population of Mariupol, which is about 7% of its fund. A small share of the use of the free time fund of the population of Mariupol at the place of main resi-dence reflects the need to implement the directions of de-velopment of the relevant infrastructure of the city and cor-porate social responsibility in it. The study presents the so-cial aspects of free time and its use by society on the basis of the introduction of an integrated and systematic ap-proach. The main conclusions and results of the research are as follows: the place and role of free time is determined as a measure of the real wealth of society; it has been sug-gested that free time is understood as such time that is not absorbed directly by productive labor, but remains free for pleasure, leisure, free activity and development. Leisure time appears in this regard as a space for the development of human capital; it is substantiated that the use of free time, in particular, with the aim of introducing corporate social responsibility is an important area of research into the quality of life of society; analytical forms of economic and mathematical models for estimating free time and its use are proposed; determined the level of public use of free time of the population as an effective resource for the im-plementation of corporate social responsibility; it is esti-mated and determined that the level of free time used by society as an effective resource of socially responsible ac-tivities is insufficient, that society does not create real con-ditions for a person to have the opportunity to reveal him-self, to rise to the highest level of quality of life through the manifestation of his abilities and increasing his satisfaction constantly growing needs.

Keywords: free time, free time evaluation model, free time use model, corporate social responsibility, employ-ment of the population.


І. М. Кочешкова


УДК 338.1:22.33:332.1 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-49-56 І. М. Кочешкова,

Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ

ВІДХОДИ ВУГЛЕЗБАГАЧЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРИБУТКУ ДЛЯ МІСТ СТАРОПРОМИСЛОВИХ ШАХТАРСЬКИХ РЕГІОНІВ

Соціально-економічна структура старопромис-

лового шахтарського регіону, на жаль, є консерва- тивною, тому на певних етапах вона вичерпує свої можливості й перестає забезпечувати потреби регі-ону. Тим більше, що заснування нових шахтарських поселень практично завершилося в першій чверті ХХ сторіччя, багато з яких отримало статус міста, але не стали такими за своєю суттю навіть у наші часи, бо переважна більшість з них не відповідали (й не відповідають!) найелементарнішим вимогам за-безпечення умов життя населення міським стандар-там навіть того часу. Стан і тенденції соціально-еко-номічного розвитку старопромислових шахтар- ських регіонів є вкрай незадовільними. Вони над-звичайно легко переходять до депресивного стану у випадках нестачі фінансів на структурні реформи або нераціонального планування та неефективної їх реалізації.

В Україні поки ще не існує таких видів діяльно-сті, які в тій чи іншій мірі не шкодили б довкіллю та здоров’ю людей. Відходи вуглезбагачення не стали виключенням. Їх ефективний рециклінг в змозі не тільки позитивно вплинути на стан довкілля, але й стати додатковим джерелом прибутку для міст ста-ропромислових шахтарських регіонів.

Відходи вуглезбагачення після збагачення їх до параметрів енергетичного товарного вугілля можуть стати енергетичним паливом для ТЕС або викорис-товуватися металургійними підприємствами для отримання власної електроенергії. Існують техноло-гії отримання концентратів для коксування з відхо-дів вуглезбагачення. Зольна частина відходів, яка за-лишається після переробки, може бути використана для виробництва керамічної цегли, інших будмате-ріалів. Ще одним із можливих напрямів викорис-тання горючої складової відходів вуглезбагачення є газифікація з отриманням генераторного газу. Від-ходи вуглезбагачення мають велику сорбційну здат-ність щодо компонентів, які сприяють підвищенню родючості ґрунту, тому стає можливим викорис-тання їх як добрив для потреб сільського або лісо-вого господарства. Також унаслідок збагачення ву-гілля в місцях масового складування відходів фло-тації збагачувальних фабрик накопичуються техно-логічно корисні компоненти (молібден, нікель, ко-бальт, цинк) в таких концентраціях, що робить мож-ливим їх подальше промислове використання.

Вчені протягом багатьох років пропонують шляхи вирішення проблеми використання відходів вуглезбагачення. Серед таких робіт можна відмі-тити роботи В. Бабушкіна [1], С. Бондаренка [2],

С. Борука [3], В. Вінніченка [1], Л. Галецького [4], Н. Дунаєвської [5], С. Масленнікова [6], У. На- уменко [4], О. Пилипчука [4], О. Савицького [7], П. Скляра [8], О. Федоренко [9], Ю. Филиппенка [8], Т. Фурсової [10], О. Харлової [8], М. Шпирька [2], І. Шульги [1] та багатьох інших.

Серед робіт, присвячених відходам вуглезбага-чення та в яких наведено дані щодо обсягів цих від-ходів, слід відзначити роботи Н. Дунаєвської [11] та С. Повного [12].

Якщо до подій на сході країни існувало певне розуміння щодо кількості цих відходів та їх розмі-щення на території країни, то наразі потрібно визна-чити скільки їх є на території, підконтрольній укра-їнській владі, в першу чергу в старопромислових шахтарських регіонах. Саме це й стало метою да-ного дослідження.

За даними [11] у 35 сховищах збагачувальних фабрик до цих подій було накопичено понад 190 млн т шламів і мулів, з яких 70 млн т мають зо-льність на суху масу до 60%. Це практично техно-генні родовища високозольного вугілля, що не тільки займають велику територію, а ще й небез- печні для довкілля. За сучасними даними у схови-щах забалансових шламів на всій території України знаходиться 213,43 млн т високозольних матеріалів. Із них кількість шламів зольністю до 45% становить не більше 2%, решта – ті, що мають зольність 45-60% (біля 34% загального обсягу) і з зольністю по-над 60% (64%). Ємність середнього сховища забала-нсових шламів складає 2,77 млн т.

Більшість збагачувальних фабрик залишилась на території, не підконтрольній українській владі (рис. 1). Сумарний обсяг накопичених запасів відхо-дів вуглезбагачення на цих підприємствах становить 69,83 млн т, переважна більшість найбільших з них за обсягами знаходиться на колишній території Лу-ганської області.

Доволі значний обсяг відходів вуглезбагачення (12,35 млн т) знаходиться на території поблизу лінії розмежування (рис. 2).

Приблизно 58,4 млн т відходів збагачення, що належать 9 фабрикам, знаходяться на підвладних уряду територіях (рис. 3). Осі X та Y на діаграмах відповідають географічним координатам широти та довготи, ось Z передає обсяги заскладованих відхо-дів. Хвостосховища збагачувальних фабрик на тери-торії, підконтрольній українській владі, мають золь-ність у межах: Комсомольська та Курахівська – 60-70%; Краснолиманська, Павлоградська, Піонер і Че-рвоноградська – 50-60%; інші –55-65%.



Рис. 1. Мапа розташування та обсягів відходів вуглезбагачення

на території, не підконтрольній українській владі

Рис. 2. Мапа розташування та обсягів відходів вуглезбагачення

на території поблизу лінії розмежування

Рис. 3. Мапа розташування відходів вуглезбагачення на території, підконтрольній українській владі

47,8

48

48,2

48,4

48,6

48,8

37,4 37,6 37,8 38 38,2 38,4 38,6 38,8 39 39,2 39,4 39,6 39,8 40

Шир

ота,

град

.

Довгота, град.

48

48,1

48,2

48,3

48,4

48,5

48,6

48,7

48,8

48,9

49

49,1

37,7 37,9 38,1 38,3 38,5 38,7

Шир

ота,

град

.




Глибина збагачення на всіх фабриках на тери-торії, підконтрольній українській владі, від 0 до 0,5 мм, на об’єднаній збагачувальній фабриці шахт Росія та Селидівська це значення є не набагато біль-шим та дорівнює 0,6 мм.

Виключенням є тільки Курахівська збагачува-льна фабрика, глибина збагачення на якій дорівнює 13 мм.

Діаграма на рис. 4 – теж само, але по осі Z – дані, що характеризують зольність заскладованих відходів збагачення.

Сім з дев’яти збагачувальних фабрик, які зна-ходяться на території, підконтрольній українській владі, із 35,5 млн т накопичених відходів розташо-вано на території Донецької області (рис. 5).

Рис. 4. Мапа зольності відходів вуглезбагачення на території, підконтрольній українській владі

Рис. 5. Мапа розташування відходів вуглезбагачення на території Донецької області,

підконтрольній українській владі На рис. 6 наведено діаграму зольності накопи-

чених відходів на території Донецької області. Обсяги відходів кожної з цих фабрик відпо-

відно до їх розташування наведено на рис. 7. Ще у 2003 році постановою Кабінету міністрів

України № 721 у «Програмі використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року» було передбачено створення приватного виробничо-комерційного підприємства «Фірма «Укрінвест» у Луганській області з переробки відходів вуглезбага-чення для отримання товарного вугілля. Форму-вання цього підприємства завершилося тільки

31 липня 2008 року, але у переліку видів діяльності за КВЕД немає переробки відходів вуглезбагачення. Наразі це підприємство фактично залишилося на те-риторії, не підконтрольній українській владі. Цією ж Постановою було передбачено, що на території До-нецької області розробкою та впровадженням тех-нологій та устаткування для зниження втрат вугілля з відходами вуглезбагачення повинні були займа-тися Дзержинська, Червона Зірка та Пролетарська збагачувальні фабрики, відповідно на території Лу-ганської області – Самсонівська збагачувальна фаб-рика. У переліку видів діяльності за КВЕД усіх цих



підприємств також немає переробки відходів вугле-збагачення. І всі ці підприємства також знаходяться на території, не підконтрольній українській владі,

окрім Дзержинської, яка знаходиться практично на лінії розмежування.

Рис. 6. Мапа зольності відходів вуглезбагачення

на території Донецької області, підконтрольній українській владі

Рис. 7. Обсяги відходів вуглезбагачення на території Донецької області,

підконтрольній українській владі, млн т У жовтні 2006 року Міністр вугільної промис-

ловості України анонсував створення до 1 листопада цього ж року компанії «Вторинні ресурси», до якої увійде 20 держпідприємств, в основному збагачува-льні фабрики, розташовані в Донецькій і Луганській областях, а також УкрНДІвуглезбагачення (Луган-ськ). Спочатку підприємство буде знаходитися в До-нецьку, проте потім переїде в луганський НДІ. У січні 2007 року Міністр підтвердив, що таку ком-панію буде створено, але вже без конкретних термі-нів. На жаль, вона так і не була створена.

Скоріше за все кожна окрема громада міста на-вряд чи в змозі буде вирішити питання рециклінгу

відходів. Тобто потрібно буде знайти найбільш при-вабливий варіант об’єднання їх коштів для побу-дови підприємства з переробки відходів, у першу чергу для отримання електроенергії та побіжних бу-дівельних матеріалів. Для пошуку оптимального ва-ріанту для Донецької області доцільно оцінити можливість об’єднання відходів збагачувальних фабрик для рециклінгу в дерево кластерів за їх гео- графічним розташуванням (рис. 8), обсягами відхо-дів (рис. 9), рівнем зольності (рис. 10) або разом за обсягами відходів та рівнем їх зольності (рис. 11).

5,02

7,35

7,452,9

5

2,15

5,6

47,95

48,05

48,15

48,25

48,35

48,45

48,55

48,65

36,9 37 37,1 37,2 37,3 37,4 37,5

Шир

ота,

град

.




Рис. 8. Дерево кластерів збагачувальних фабрик за їх географічним розташуванням

Рис. 9. Дерево кластерів збагачувальних фабрик за обсягами відходів

Рис. 10. Дерево кластерів збагачувальних фабрик за рівнем зольності відходів

Рис. 11. Дерево кластерів збагачувальних фабрик за обсягами відходів і рівнем їх зольності Але таке об’єднання це ще не достатня умова

для саме оптимального варіанту вибору місця побу-дови підприємства з переробки відходів вуглезбага-

чення. Потрібно оцінити стан дорожньої інфра- структури, визначитися з найбільш ефективним ва-ріантом щодо логістики перевезень цих відходів.

Tree Diagram for 7 Cases

Single Linkage

Euclidean distances

Linkage Distance

C_7

C_5

C_4

C_3

C_6

C_2

C_1

0,04 0,06 0,08 0,10 0,12 0,14 0,16 0,18


Single Linkage

Euclidean distances

Linkage Distance

C_6

C_4

C_3

C_2

C_7

C_5

C_1

0,0 0,5 1,0 1,5 2,0 2,5


Single Linkage

Euclidean distances

Linkage Distance

C_7

C_6

C_4

C_3

C_2

C_5

C_1

0,0 0,2 0,4 0,6 0,8 1,0 1,2


Single Linkage

Euclidean distances

Linkage Distance

C_6

C_4

C_7

C_3

C_2

C_5

C_1

0,0 0,5 1,0 1,5 2,0 2,5 3,0



Також для того, щоб вибрати оптимальний ва-ріант треба мати точну інформацію щодо обсягів відходів вуглезбагачення. Наразі всі промислові під-приємства дані щодо місця видалення відходів, їх обсягів та складу передають до територіальних уп-равлінь екології державних адміністрацій для фор-мування реєстру місць видалення відходів. Для по-бутових відходів в Міністерстві екології та природ-них ресурсів України за даними цього реєстру вже побудовано їх інтерактивну мапу1.

Місцевим же громадам треба отримати дані щодо відходів вуглезбагачення в управління еколо-гії своєї місцевої державної адміністрації. Але з ме-тою впровадження найбільш ефективного проекту використання відходів доцільно скористатися за-пропонованими у [13] розрахунками загальної оці-ночної зольності відходів вуглезбагачення, як од-ного з найважливіших показників якості сировини, яка враховує склад суми класів +0,1мм у вихідній сировині, що збагачуються, та суми вторинних від-ходів класів -0,1мм, зольність суми цих класів, ма-теринську зольність вугілля, що перероблюється, та зольність суми вторинних відходів -0,1мм. Також при розрахунках враховуються градієнти росту (спадання) зольності суми цих класів у залежності від марки вугілля та спроможності породи до дис- пергування у водному середовищі та віддалення від точки (точок) завантаження.

Запропонований спосіб геолого-промислової оцінки ресурсів вторинного палива із відходів вуг-лезбагачення забезпечує зниження затрат на прове-дення розвідувальних робіт при зберіганні достовір-ності геолого-промислової оцінки відходів вуглез-багачення в умовах проведення екстраполяції ос- новних параметрів відходів.

Але надзвичайне велике значення має й спосіб переробки відходів вуглезбагачення. Багато фахів-ців вважають одним з найкращих запатентований у [14] спосіб, який гарантовано забезпечує задану спо-живачем теплоту згоряння енергетичного палива для пилоподібного спалювання.

Після детальних розрахунків, у тому числі вста-новлення ступеня негативного впливу на довкілля шахтарських міст [15], обговорення можливих варі-антів побудови такого підприємства та джерел його фінансування з громадами міст, проект створення центру рециклінгу доцільно включити до стратегіч-них планів розвитку відповідних міст регіону.

При плануванні потрібно буде визначитися, де та яке підприємство треба будувати, які дороги по- требують ремонту або взагалі потрібне буде будів-ництво нових доріг, яке устаткування треба буде придбати, чи можна буде залучити до впровадження проекту існуючі малі підприємства, чи буде доціль-ним створення нових малих підприємств. Більше того, стратегічні плани розвитку міст повинні в пер-спективі передбачати одним з можливих напрямів

1 Інтерактивна мапа. URL: https://ecomapa.gov.ua/?layer=mvv.

використання коштів від прибутку центрів рецик- лінгу в систему «інноваційного ліфта» [16], що до-зволить, завдяки успішній комерціалізації іннова-цій, не тільки вижити шахтарським містам, але до-сягти їх сталого соціально-економічного розвитку.

Соціально-економічна структура старопромис-лового шахтарського регіону, на жаль, є консерва- тивною, тому на певних етапах вона вичерпує свої можливості й перестає забезпечувати потреби регі-ону.

Відходи вуглезбагачення, їх ефективний ре- циклінг можуть не тільки позитивно вплинути на стан довкілля, але й стати додатковим джерелом прибутку для міст старопромислових шахтарських регіонів.

Окрема місцева громада навряд чи в змозі буде вирішити питання свого розвитку або виживання шляхом переробки відходів, тому найбільш приваб-ливим є варіант об’єднання їх коштів для побудови підприємства з переробки відходів, в першу чергу, можливо, для отримання електроенергії та побіжних будівельних матеріалів. Але найважливіша річ поля-гає у тому, що мешканці шахтарських міст повинні зрозуміти й чітко сказати, що нам треба щось робити й самим, що ще одним джерелом коштів, крім дер-жавної скарбниці, можуть стати саме їх кошти.

Й тут можна буде скористатися досвідом інших країн. Наприклад, у місті Штайнфурт було прийнято рішення особливу увагу приділити участі рядових громадян регіону у проектах, пов’язаних з віднов-лювальною енергетикою. У регіоні почали активно створюватись енергокооперативи з виробництва «зеленої» енергетики.

Тобто для центрів рециклінгу відходів вугле- збагачення, які будуть створюватися, можливим є і такий варіант. Ще одним варіантом може бути участь мешканців у проектах створення центрів рециклінгу відходів вуглезбагачення на засадах краудінвестингу.

Тільки після детальних розрахунків, обгово-рення можливих варіантів побудови такого підпри-ємства та джерел його фінансування з громадами міст можна буде визначитися, де та яке підприєм- ство треба будувати, які дороги потребують ремонту або взагалі потрібне буде будівництво нових доріг, яке устаткування треба буде придбати.


1. Бабушкин В.И., Винниченко В.И., Шульга И.В. Повышение эффективности использования отхо-дов углеобогащения при обжиге цементного клинкера. Уголь Украины. 1998. № 4. С. 48–49. 2. Шпирько Н.В., Бондаренко С.В. Строительные материалы с исполь-зованием отходов углеобогащения. Строительство, материаловедение, машиностроение. 2017. Вып. 99. С. 213–217. 3. Борук С.Д. Технологія створення па-лива на ос-нові вторинних паливних енергоресурсів.



Технологический аудит и резервы производства. 2014. № 1/3 (15). С. 4–5. 4. Галецький Л.С., Науменко У.З., Пилипчук А.Д. Техногенні родовища – нове нетра-диційне джерело мінеральної сировини в Україні. Еко-логія довкілля та забезпечення життєдіяльності. 2002. № 5-6. С. 77–81. 5. Дунаєвська Н.І. Чисті ву-гільні технології в енергетиці України. URL: http: //www.dtek.com/content/files/ dunaievska.pdf. 6. Мас-ленников С.А. Перспективы извлечения металлов из отходов углеобогащения. Перспективы развития строительных технологий: материалы конференции. Дніпропетровськ: ДВНЗ «Національний гірничий університет». 2016. С. 169–172. 7. Савицький О. Від-ходи теплової енергетики – джерело проблем чи мож-ливостей? URL: http://pryroda.in. ua / necu/vidhody-vuhilnoyi-promyslovosti/. 8. Филиппенко Ю.Н., Скляр П.Т., Харлова Е.В. Промышленные отходы угольного предприятия: пути их использования и улучшения эко-логической обстановки. Збагачення корисних копалин. 2012. Вип. 50 (91). С. 33–38. 9. Федоренко О.Ю. Тех-нологія виготовлення клінкерних керамічних виробів на основі відходів вуглевидобування. Экология и про-мышленность. 2009. № 1. С. 46–51. 10. Фурсова Т.Н. Использование в теплоэнергетике отходов углеобога-щения при сжигании в кипящем слое. URL: http://repo.uipa.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/1558/3 /Fursova%20 T.% 20N.pdf. 11. Дунаевская Н.И. До-клад на совещании у Президента НАН Украины. 22.02.12. URL: http://esco-ecosys.narod.ru/2012-5. 12. Повный С.Н. Повышение работы эффективности энергетических предприятий за счёт использования от-ходов углеобогащения: дис. … канд. экон. наук: 08.06.01; ИЭП НАН Украины. Донецк, 1998. 183 с. 13. Чередніченко О.Ф., Морозов О.Ф,, Понізований Ю.Б., Федоров В.І, Пашкевич М.О., Чмиренко О.М. Спосіб геолого-промислової оцінки ресурсів вторин-ного палива із відходів вуглезбагачення. Номер па-тенту: 68551. URL: http://uapatents.com/4-68551-sposib-geologo-promislovo-ocinki-resursiv-vtorinnogo-paliva-iz-vidkhodiv-vuglezbagachennya.html. 14. Лебєдєв М.В., Повний С.М., Скляр П.Т. Спосіб переробки відходів вуглезбагачення. Номер патенту: 38953. URL: http: //uapatents.com/4-38953-sposib-pererobki-vidkhodiv-vug lezbagachennya.html. 15. Кочешкова І.М. Індикативна діагностика сталого розвитку регіонів. Економічний вісник Донбасу. 2018. № 3(53). C. 71–76. 16. Ляшенко В.І., Підоричева І.Ю., Петрова І.П. «Інноваційний ліфт» як інструмент стимулювання нових видів діяль-ності в малому бізнесі Донбасу. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 3(49). С. 11–24.

References

1. Babushkin V.I., Vinnichenko V.I., Shul'ga I.V. (1998). Povysheniye effektivnosti ispol'zovaniya otkhodov ugleobogashcheniya pri obzhige tsementnogo klinkera [Improving the efficiency of use of coal preparation wastes when firing cement clinker]. Ugol' Ukrainy – Coal of Ukraine, 4, рр. 48–49 [in Russian].

2. Shpir'ko N.V., Bondarenko S.V. (2017). Stro-itel'nyye materialy s ispol'zovaniyem otkhodov ugleobo-gashcheniya [Construction materials using waste coal]. Stroitel'stvo, materialovedeniye, mashinostroyeniye –

Construction, materials science, engineering, Issue 99, рр. 213–217 [in Russian].

3. Boruk S.D. (2014). Tekhnolohiia stvorennia palyva na osnovi vtorynnykh palyvnykh enerhoresursiv [Fuel technology based on secondary fuel energy re-sources]. Tekhnologicheskiy audit i rezervy proizvodstva – Technological audit and production reserves, 1/3 (15), рр. 4–5 [in Ukrainian].

4. Haletskyi L.S., Naumenko U.Z., Pylypchuk A.D. (2002). Tekhnohenni rodovyshcha – nove netradytsiine dzherelo mineralnoi syrovyny v Ukraini [Technogenic de-posits are a new non-traditional source of mineral raw ma-terials in Ukraine]. Ekolohiia dovkillia ta zabezpechennia zhyttiediialnosti Environmental ecology and life support, 5-6, рр. 77–81 [in Ukrainian].

5. Dunaievska N.I. Chysti vuhilni tekhnolohii v enerhetytsi Ukrainy [Clean coal technologies in the energy sector of Ukraine]. (n.d.). dtek.com. Retrieved from http://www.dtek.com/content/files/ dunaievska.pdf [in Ukrainian].

6. Maslennikov S.A. (2016). Perspektivy izvleche-niya metallov iz otkhodov ugleobogashcheniya [Prospects for the extraction of metals from waste coal]. Perspektivy razvitiya stroitel'nykh tekhnologiy – Prospects for the development of building technologies: Proceedings of the Conference Title (рр. 169–172). Dnipropetrovsk, State University "National Mining University" [in Russian].

7. Savytskyi O. Vidkhody teplovoi enerhetyky – dzherelo problem chy mozhlyvostei? [Waste of thermal en-ergy - a source of problems or opportunities?]. (n.d.). pryroda.in.ua. Retrieved from http://pryroda.in.ua/ necu/vidhody-vuhilnoyi-promyslovosti/ [in Ukrainian].

8. Filippenko YU.N., Sklyar P.T., Kharlova Ye.V. (2012). Promyshlennyye otkhody ugol'nogo predpriyatiya: puti ikh ispol'zovaniya i uluchsheniya ekologicheskoy obstanovki [Industrial waste of a coal enterprise: ways to use them and improve the environmental situation]. Zbahachennia korysnykh kopalyn – Enrichment of minerals, Issue 50 (91), рр. 33–38 [in Russian].

9. Fedorenko O.Yu. (2009). Tekhnolohiia vyhotov-lennia klinkernykh keramichnykh vyrobiv na osnovi vidkhodiv vuhlevydobuvannia [Technology of production of clinker ceramic products based on coal-mining waste]. Ekologiya i promyshlennost' – Ecology and industry, 1, рр. 46–51 [in Ukrainian].

10. Fursova T.N. Ispol'zovaniye v teploenergetike otkhodov ugleobogashcheniya pri szhiganii v kipyashchem sloye [Use in heat-and-power engineering of waste of coal enrichment at burning in a fluidized bed]. (n.d.). repo.uipa.edu.ua. Retrieved from http://repo.uipa. edu.ua/jspui/bitstream/ 123456789/1558/3/Fursova%20 T.% 20N.pdf [in Russian].

11. Dunayevskaya N.I. (2012). Doklad na soveshcha-nii u Prezidenta NAN Ukrainy [Report at the meeting with the President of the National Academy of Sciences of Ukraine]. Retrieved from http://esco-ecosys.narod.ru/ 2012-5 [in Russian].

12. Povnyy S.N. (1998). Povysheniye raboty effektivnosti energeticheskikh predpriyatiy za schot ispol'zovaniya otkhodov ugleobogashcheniya [Improving the efficiency of energy enterprises through the use of



waste coal]. Candidate’s thesis. Donetsk, IІE of NAS of Ukraine [in Russian].

13. Cherednichenko O.F., Morozov O.F,, Ponizo-vanyi Yu.B., Fedorov V.I, Pashkevych M.O., Chmyrenko O.M. Sposib heoloho-promyslovoi otsinky resursiv vtorynnoho palyva iz vidkhodiv vuhlezbahachennia [Method of geological-industrial estimation of resources of secondary fuel from coal-fired waste]. Patent number: 68551. Retrieved from http://uapatents.com/4-68551-sposib-geologo-promislovo-ocinki-resursiv-vtorinnogo-paliva-iz-vidkhodiv-vuglezbagachennya.html [in Ukrainian].

14. Lebiediev M.V., Povnyi S.M., Skliar P.T. Sposib pererobky vidkhodiv vuhlezbahachennia [Method of pro-cessing coal-fired waste]. Patent number: 38953. Retrieved from http://uapatents.com/4-38953-sposib-pererobki-vidkhodiv-vuglezbagachennya.html [in Ukrainian].

15. Kocheshkova I.M. (2018). Indykatyvna diahnos-tyka staloho rozvytku rehioniv [Indicative diagnostics of sustainable development of regions]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 3(53), рр. 71–76 [in Ukrainian].

16. Liashenko V.I., Pidorycheva I.Yu., Petrova I.P. (2017). «Innovatsiinyi lift» yak instrument stymuliuvannia novykh vydiv diialnosti v malomu biznesi Donbasu [«In-novative lift» as an instrument for stimulating new activi-ties in the small business of the Donbas]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 3(49), рр. 11–24 [in Ukrainian].

Кочешкова І. М. Відходи вуглезбагачення як

джерело прибутку для міст старопромислових шах-тарських регіонів

У статті акцентовано увагу на диференціації місць масового складування відходів вуглезбагачення тери-торіально за принципом підвладності українській владі, наведено мапи такого розташування. Визначено

можливі варіанти кластеризації хвостосховищ у Доне-цькій області. Запропоновано найбільш доцільні спо-соби геолого-промислової оцінки ресурсів вторинного палива із відходів вуглезбагачення та їх переробки.

Ключові слова: старопромислові шахтарські регі-они, збагачувальні фабрики, відходи вуглезбагачення, хвостосховища, центри рециклінгу.

Кочешкова И. Н. Отходы углеобогащения как

источник прибыли для городов старопромышлен-ных шахтерских регионов

В статье акцентировано внимание на дифферен-циации мест массового складирования отходов угле-обогащения территориально по принципу подвластно-сти украинской власти, приведены карты такого распо-ложения. Определены возможные варианты кластери-зации хвостохранилищ в Донецкой области. Предло-жены наиболее целесообразные способы геолого-про-мышленной оценки ресурсов вторичного топлива из отходов углеобогащения и их переработки.

Ключевые слова: старопромышленные шахтер-ские регионы, обогатительные фабрики, отходы угле-обогащения, хвостохранилища, центры рециклинга.

Kocheshkova I. Coal cleaning wastes as the source

of profit for urban places of old industrial mining re-gions

The article deals with the differentiation of areas for high-volume stocking of coal cleaning wastes on the ground of the territorial approach based on the principle of subordination to Ukrainian administration supported with the corresponding maps of such places. Possible variants of the tailing pits’ clustering in Donetsk Region are repre-sented. The most expedient methods of geological and in-dustrial assessment are proposed for by-product fuel re-sources due to coal cleaning wastes and their processing.

Keywords: old industrial mining regions, preparation plants, coal cleaning wastes, tailing pits, recycling centers.


В. І. Ляшенко, А. Ю. Ляшенко


УДК 339.168.8:338.45(477) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-57-68 В. І. Ляшенко,

доктор економічних наук, ORCID 0000-0001-6302-0605,

А. Ю. Ляшенко, аспірант,

Інститут економіки промисловості, м. Київ

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД НАДАННЯ МИТНИХ ПІЛЬГ ПІДПРИЄМСТВАМ-УЧАСНИ-КАМ ІНДУСТРІАЛЬНИХ ПАРКІВ: ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Актуальність розвитку та просування ідеї ін-

дустріальних парків в Україні зумовлена необхідні-стю пришвидшення загального економічного, а та-кож регіонального розвитку, загальносвітовими тенденціями регіоналізації, тобто поступовим на-буттям регіоном первинного значення в процесах інноваційного та промислового розвитку. Індустріа-льні парки можуть стати «точками зростання», під-тягуючи до себе не тільки фінансові, але й трудові ресурси і знання, допомагаючи подолати таким чи-ном негативні тенденції, що склались останніми ро-ками на ринку праці.

Метою статті є дослідження досвіду діяльності індустріальних парків в країнах, що розвиваються; порівняння спеціального пільгового режиму опо- даткування в індустріальних парках різних країн; а також надання характеристики спеціального ре-жиму оподаткування в митній сфері в ІП, передба-ченого діючим законодавством України.

Економічні зони: промислові парки, спеціальні економічні зони (СЕЗ), еко-індустріальні парки, технологічні парки та інноваційні райони (класифі-кація UNIDO), просувалися в якості фундаменту стратегій економічного розвитку в країнах всього світу. Підходи до створення економічних зон від- різняються в кожній країні, але сильно залежать від загального рівня розвитку. У той час, як менш роз-винені країни прагнуть за допомогою СЕЗ залучити якомога більше іноземних інвестицій, більш розви-нені економіки використовують даний інструмент для залучення інновацій та технологічної модерніза-ції виробництв, причому незалежно від країни похо-дження відповідних інвестицій.

Під індустріальним парком (ІП) слід розуміти територію, спеціально виділену для використання групою промислових підприємств. Парк являє со-бою «ділянку землі, розроблену і розділену на час-тини відповідно до комплексного плану, забезпе-чену дорогами, транспортом і комунальними послу-гами з або без забудованих (заздалегідь) заводів, іноді з загальними промисловими об'єктами» [1, с. 12].

«Індустріальні парки є найпростішою формою планових утворень, метою якої є місцевий еконо- мічний розвиток. Для країн, що розвиваються,

трьома основними цілями створення індустріальних парків є: 1) сприяння економічному зростанню та зайнятості на національному, регіональному та міс-цевому рівнях; 2) залучення прямих іноземних інве-стицій (ПІІ); 3) стимулювання промислової дина-міки» [1, с. 22].

Згідно дослідження UNIDO стимули індустрі- альних парків включають, але не обмежуються: (1) коротко- та довгострокове кредитування за піль-говими ставками; (2) зменшення або скасування мит та податків; (3) збудовані заводи, пільгова орендна плата; (4) знижена вартість землі/оренди; (5) піль-гові тарифи на воду та електрику; (6) преференційні тарифи на телекомунікаційні послуги; (7) спро-щення регуляторних процедур/«єдине вікно» з адмі-ністративних питань; (8) колективне використання виробничих потужностей та послуг; (9) створення житлової інфраструктури для працівників, їх розсе-лення /створення індустріальних містечок [1, с. 23].

Успішність діяльності індустріальних парків в Україні здебільшого залежить від того, чи вдасться сьогодні створити привабливі умови для інвесторів та таким чином виграти в конкурентній боротьбі за інвестиції у інших країн, що розвиваються. Метою держави також є створення таких стимулюючих умов розвитку, які б надавали дієві переваги вітчиз-няним промисловим підприємствам та експортерам.

«Визначення індустріального парку як терито-рії дозволяє вживати вираз «правовий режим індус-тріального парку» та вказує на те, що такий режим є територіально обмеженим спеціальним режимом господарської / інвестиційної діяльності» [2, с. 138]. Спеціальний режим господарської діяльності перед-бачає надання учасникам ІП певних фіскальних пільг, регуляторних спрощень, а також прямої фі-нансової допомоги при заснуванні ІП та здійсненні промислової діяльності. Це досягається шляхом розробленням та впровадження системи пільг та об-межень, які б відповідали одночасно інтересам дер-жави і промисловців. Особливої уваги в цьому до- слідженні надано митним пільгам, які широко засто-совуються в ІП країн, що розвиваються.

Ключовим аспектом спеціального правового (або пільгового) режиму індустріальних парків є по-легшення регуляторного тягаря для учасників ін-

Міжнародна та регіональна економіка



дустріальних парків. Зменшення регуляторного впливу може відбуватись у вигляді зниження кіль-кості регуляторних бар’єрів для здійснення промис-лової діяльності в ІП. Закон України «Про індустрі-альні парки» приділяє цьому небагато уваги [2].

Чинним законодавством передбачена пряма (фінансова) та непряма (фіскальна) підтримка гос-подарської діяльності в межах індустріальних пар-ків. Прямій державній підтримці присвячена ст.34 ЗУ «Про індустріальні парки» під назвою «Дер- жавна підтримка облаштування індустріальних пар-ків». Відповідно до ч. 4 цієї статті, «з метою дер- жавної підтримки створення та функціонування ін-дустріальних парків керуючим компаніям та ініціа-торам створення ‒ суб’єктам господарювання за ра-хунок коштів, передбачених законом про Держав-ний бюджет України на відповідний рік, надаються безвідсоткові кредити (позики), цільове фінансу-вання на безповоротній основі облаштування індус-тріальних парків» [3]. Але фактично, цей інструмент не працює через відсутність механізму його застосу-вання.

Непряма підтримка індустріальних парків у ви-гляді митних пільг передбачена ч.6 ст.287 Митного Кодексу України. При ввезенні на митну територію України від оподаткування митом звільняються:

«устаткування, обладнання та комплектуючі до них, матеріали, що не виробляються в Україні, які не є підакцизними товарами та ввозяться ініціаторами створення ‒ суб’єктами господарювання, керуючи-ми компаніями індустріальних парків для облашту-вання індустріальних парків;

устаткування, обладнання та комплектуючі до них, що не виробляються в Україні, та не є підак-

цизними товарами, які ввозяться учасниками індус-тріальних парків для здійснення господарської дія-льності у межах індустріальних парків.

Переліки такого устаткування, обладнання та комплектуючих до них, матеріалів з визначенням їх кодів згідно з УКТ ЗЕД, порядок та обсяги ввезення таких товарів визначаються Кабінетом Міністрів України» [4].

Законопроекти стосовно внесення змін до По-даткового та Митного кодексів України щодо роз- витку вітчизняного виробництва шляхом стимулю-вання залучення інвестицій в реальний сектор економіки через індустріальні парки (2554а-д та 2555а-д від 25.04.2016 р.) передбачають кілька по- даткових преференцій (п. 2 списку пільг UNIDO: зменшення або скасування мит та податків), а саме: звільнення на 5 років від податку на прибуток та на наступні 5 років половинна ставка (9%) за умови ре-інвестування цих коштів у розвиток виробництва; звільнення від ввізного мита на обладнання та ус- таткування для облаштування та здійснення госпо-дарської діяльності в межах ІП; розстрочка на 5 ро-ків імпортного ПДВ на обладнання та устаткування для облаштування та здійснення господарської дія-льності в межах ІП; можливість отримання фіскаль-них стимулів з податку на нерухоме майно, земель-ного податку та орендної плати за користування зе-мельною ділянкою державної чи комунальної форми власності, на якій створено ІП, за рішенням місцевої влади [5].

Розглянемо пільги індустріальним паркам, що діють в різних країнах світу (табл. 1).

Таблиця 1 Пільги індустріальним паркам в країнах, що розвиваються

Країна Пільги для індустріальних парків1 2

Україна • Звільнення на 5 років від податку на прибуток та на наступні 5 років половинна ставка (9%) і лише за умови реінвестування цих коштів у розвиток виробництва; • звільнення від ввізного мита на обладнання та устаткування для облаштування та здійснення госпо-дарської діяльності в межах ІП; • розстрочка на 5 років імпортного ПДВ на обладнання та устаткування для облаштування та здійс-нення господарської діяльності в межах ІП; • можливість отримання фіскальних стимулів з податку на нерухоме майно, земельного податку та орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної форми власності, на якій створено ІП, за рішенням місцевої влади [3, 5]

Румунія Стимулювання розміщення виробництва в ІП:• звільнення від плати за зміну призначення землі; • звільнення від сплати земельного збору; • звільнення від податків за видачу містобудівних сертифікатів та будівельних дозволів; • звільнення від сплати місцевих податків (податку на нерухомість) за рішенням місцевих органів влади. З 1 жовтня 2013 р. реалізуються дві схеми державної допомоги: • схема №1: забезпечує підтримку компаній, що здійснюють діяльність в індустріальному парку, шля-хом звільнення від місцевих податків. Компанії можуть отримати до 200 тис. євро протягом трьох наступних фінансових років, максимальний бюджет схеми – 2,5 млн дол.; • схема №2: надання регіональної державної допомоги для підтримки впровадження початкових ін-вестицій в індустріальному парку шляхом звільнення від місцевих податків: компанії можуть отри-мати понад 50% витрат за проектом, максимальний бюджет схеми – 4,65 млн дол. США [6; 8]



Продовження табл. 1 1 2

Угорщина Власники компаній, що працюють в ІП, можуть отримати підтримку, звернувшись до спеціальних фондів, визначених в Оперативній програмі економічного розвитку та Оперативній програмі регіо-нального розвитку. Загальна сума коштів, виділених на ці цілі на період 2007-2013 рр. склала близько 1 млрд євро [6; 8]

Словач-чина

Інструменти державної підтримки: • державна підтримка становить до 50% від вартості проекту; • податкові пільги та преференції для інвесторів надаються залежно від обсягу інвестицій; • компенсація витрат на створення робочих місць; • часткова компенсація капітальних витрат інвесторів [6]

Польща Перелік пільг, наданих учасникам у Високотехнологічному індустріальному парку «Штарґрад Ще-цинський»: • звільнення від податку на нерухомість (земельні ділянки, будівлі, споруди або їх частини, що приз-начені для ведення господарської діяльності); • державна допомога для впровадження нових інвестицій (інвестиції на суму понад 100 тис. євро, завершення інвестиційного проекту протягом 48 місяців від подачі заяви); • державна допомога при купівлі компанії, яка знаходиться в стадії ліквідації та створення нових ро-бочих місць (не менше 50 нових робочих місць в придбаній компанії протягом 12 місяців від дня подачі заявки); • державна допомога для створення нових робочих місць при реалізації нового інвестиційного про-екту (не менше 50 нових робочих місць протягом 3 років). Виробники в індустріальних парках, розташованих в СЕЗах, можуть отримати пільги: • звільнення від сплати корпоративного податку або податку на доходи фізичних осіб; • часткове звільнення від податку на майно; • підтримка створення нових робочих місць – розмір залежить від проекту і може сягати 15 600 злотих (4 тис. дол. США) за одне робоче місце; • компенсація вартості навчальних програм, спрямованих на підвищення кваліфікації персоналу (до 70% вартості) [5, 6]

Туреч-чина

Підприємствам надаються такі пільги:Фіскальні стимули першого рівня (доступні для всіх організованих індустріальних зон (ОІЗ): • звільнення від ПДВ при придбанні землі; •звільнення від сплати податку на об’єднання та/або поділ земельних ділянок; •звільнення від податку на нерухомість на наступні 5 років після завершення будівництва; •звільнення від муніципального податку на будівництво та експлуатацію промислового підприємс-тва; •звільнення від муніципального податку на тверді відходи (якщо ОІЗ не користується відповідними муніципальними послугами); Фіскальні стимули другого рівня для резидентів ОІЗ (залежно від соціально-економічного розвитку регіону): •звільнення від сплати ПДВ для машин і устаткування (вітчизняних та імпортованих); • звільнення від ввізного мита на імпортне обладнання; •звільнення від сплати митних зборів на імпортні машини та обладнання; •зниження ставки корпоративного податку (до 2%) зі встановленою часткою капіталу, на яку вона поширюється (до 65%); •звільнення від сплати прибуткового податку (до 10 років) у відношенні до створених робочих місць;• покриття державою внесків на соціальне страхування строком до 12 років; •повернення ПДВ, понесеного за витратами на будівництво; Фінансові стимули: •покриття урядом відсоткової ставки по кредитам; • зниження вартості зв’язку та пільгові комунальні платежі; Організаційні стимули: •коротші терміни отримання ліцензій та дозволів на діяльність ОІЗ та підключення до комунікаційних мереж; •спільні закупівлі; •тренінги персоналу [7, с. 112-114]

Російська Федерація

Підприємствам надається особливий режим здійснення підприємницької діяльності: • може застосовуватися митна процедура вільної митної зони; • знижена ставка податку на прибуток для компаній в частині платежів до регіональних бюджетів суб’єктів РФ на визначений період; • нульова ставка транспортного податку;



Продовження табл. 1 1 2

• витрати компаній НДДКР відносять до затрат;• зміни податкового законодавства, що погіршують умови для платників податків, за винятком актів, що стосуються оподаткування підакцизних товарів, не застосовуються щодо резидентів таких зон протягом терміну дії угоди про ведення техніко-впроваджувальної діяльності; • створення об’єктів інфраструктури за рахунок державної фінансової підтримки (суб’єктам РФ на-даються субсидії з федерального бюджету) [6]

Білорусь Надається пряме державне фінансування та податкові преференції:• звільнення від сплати корпоративного податку, податку на нерухомість та земельного податку на 10 років. На наступні 10 років застосовується половинна ставка цих податків; • знижена ставка податку на прибуток – 10 % при загальній ставці 18 %; • звільнення від сплати ПДВ при імпорті; • звільнення від сплати ввізного мита; • пільгова ставка з податку на доходи фізичних осіб (працівників); • пільги по соц. внескам; • звільнення від обов’язкового продажу валютної виручки та компенсаційних виплат за шкідливий вплив на довкілля [5]

Молдова Дія спеціального режиму економічної діяльності терміном не більше 25 років. Можливість отримання на конкурсній основі фінансування в рамках державних програм і про-ектів зі сфери науки та інновацій, в тому числі для створення та/або розвитку інноваційної інфрастру-ктури. Фіскальні стимули застосовувались до 2012 р., коли були скасовані: • звільнення від сплати ПДВ; • звільнення від сплати мита на імпортовані товари та послуги; • звільнення від сплати прибуткового податку на три податкових періоди [6; 8]

Чехія

• Звільнення від сплати корпоративного податку терміном до 10 років та на 5 років звільнення від податку на майно; • державні гранти до 300 тис. крон (12 тис. дол. США) за створення нового робочого місця на тери-торії індустріального парку [5]

Македо-нія

• Звільнення від сплати корпоративного податку, ПДФО, ПДВ, податку на нерухомість та акцизів на 10 років; • звільнення від сплати мит на сировину та обладнання при імпорті на територію ІП [5; 8]

Азербай-джан

• Звільнення фізичних і юридичних осіб , які є резидентами ІП від сплати корпоративного податку на прибуток і ПДФО терміном на 7 років; • звільнення частини доходів керуючої організації і оператора ІП, спрямовані на будівництво та ут-римання інфраструктури ІП, від податку на прибуток без часового обмеження; • звільнення керуючої організації, оператора і резидентів ІП від земельного і майнового податків; • звільнення від ПДВ при імпорті техніки, технологічного обладнання та установок, які ввозяться з метою будівництва інфраструктури і виробничих площ в ІП [9, c. 65]

В’єтнам Для проектів, включених до Переліку галузей зі спеціальними інвестиційними стимулами, проектів в районах із складними соціально-економічними умовами, в економічних зонах та в високотехноло-гічних зонах резидентним компаніям надаються такі пільги: • знижена ставка податку на прибуток в розмірі 10% на перші 15 років і ставка в 28% в наступні роки;• звільнення від сплати податку на прибуток на термін 2-4 роки з дати отримання першого прибутку, а в наступні 3-9 років зниження ставки на 1/2; • звільнення від ПДВ експортної продукції; • товари та послуги, що поставляються місцевими компаніями на експортно-виробничі підприємства, для виробництва продукції з метою її подальшого експорту, розцінюються як експортні та звільня-ються від сплати ПДВ; • звільнення від сплати імпортних мит окремих товарів. Для високотехнологічних проектів і крупномасштабних проектів, які отримали схвалення прем'єр-міністра країни, діють такі пільги: • ставка податку на прибуток корпорацій у 10% протягом всього терміну реалізації проекту; • податкові канікули на 4 роки з дати отримання першої оголошеної прибутку і зниження ставки по-датку на прибуток на 50% протягом наступних 9 років. При інвестуванні в проекти промислового виробництва (за винятком включених до переліку галузейз особливими інвестиційними стимулами, і проекти в депресивних регіонах): • ставка податку на прибуток в 15% в перші 12 років з дати початку виробництва і в 28% в наступні роки;



Закінчення табл. 1 1 2

• податкові канікули на 3 роки з дати отримання першого оголошеного прибутку і в наступні 7 років знижена ставка податку на прибуток на 50%. При інвестуванні в інші проекти в промислових парках і експортно-промислові зони (ЕПЗ) В'єтнаму діють такі податкові пільги: • податок на прибуток в 20% в перші 10 років з дати початку виробництва; • податкові канікули терміном на 2 роки з дати отримання першого оголошеного прибутку і зниження ставки податку на прибуток на 50% в наступні 6 років. Пільги щодо імпортного мита: • відносно сировини і матеріалів, що не виробляються в країні і використовуються для цілей проми-слового виробництва в промислових парках і ЕПЗ, для промислового виробництва в економічних зонах діють податкові канікули терміном на 5 років; • щодо продукції, яка бере участь у формуванні активів інвестиційних проектів в промислових пар-ках, ЕПЗ і економічних зонах, надаються податкові канікули на весь період реалізації про-екту. Податкові пільги, що охоплюють ПДВ і акцизні збори: •ставка ПДВ дорівнює 0% по відношенню до товарів, що імпортуються в ЕПЗ, і/або імпорту експор-тно-орієнтованими підприємствами; • звільнення від сплати ПДВ засобів громадського транспорту, в тому числі автобусів, трамваїв, які ввозяться в промислові парки і ЕПЗ; • ставка ПДВ в 0% по відношенню до товарів, що імпортуються в безмитні зони, що входять до складу економічних зон В'єтнаму, і вироблені усередині країни або на території спеціальної митної зони; • звільнення від сплати ПДВ і акцизного збору товарів, вироблених в безмитній зоні, або імпортова-них в безмитну зону, що включена до економічної зони. Інші стимули інвесторам в залежності від специфіки проекту: – на розвиток інфраструктури: • компенсація витрат на будівництво інфраструктурних об'єктів в депресивних районах; • надання технічної інфраструктури; • компенсація мешканцям сільських районів, які були виселені зі своїх земель, що використовуються під економічні зони; • надання в оренду зайнятим особам житлових будинків з правом користування землею на території зон; • однакові ставки орендної плати для іноземних і національних підприємців; – на будівництво житлових будинків: • звільнення від сплати орендної плати за землю осіб, зайнятих в промислових парках; • знижені прибуткові податки, знижені ставки імпортних мит і ін., зазначені в переліку галузей спе-ціальних інвестиційних стимулів; • пільгове кредитування; – на будівництво виробничих підприємств: • звільнення від сплати за оренду землі; • пільги з податку на прибуток корпорацій, експортного податку щодо галузей, включених до Пере-ліку галузей з особливими інвестиційними стимулами; • пільгове кредитування; • виділення коштів з державного бюджету на будівництво заводу в економічній зоні, на спорудження систем водопостачання заводу в депресивних галузях [10]

Грузія • Звільнення від податку на прибуток, отриманий в промисловій зоні;• звільнення від ПДВ при імпорті; • нерухоме майно та власність на території промислової зони не обкладається податком на майно; • імпорт товарів не обкладається митом; • ввезення вироблених у промисловій зоні промислових товарів на територію країни не обкладається митом. До пільг також можна віднести спрощення процедур, пов’язаних із будівництвом на території про-мислової зони, а також скасування ліцензування багатьох видів економічної діяльності. Слід зауважити, що ввезення грузинських товарів на територію промислової зони буде розглядатися як експортна операція [8, с. 32]

Серед розглянутих країн найбільша кількість

пільг надається ІП в Туреччині та В’єтнамі. Слід від-значити, що для цих двох країн також характерна

значна диференціація пільгових умов в залежності від соціально-економічного становища регіону роз-ташування ІП (див. дані табл. 1). У Туреччині в



2012 р. відбулось поділення регіонів на 6 груп за рівнем соціально-економічного розвитку від розви-нутих до відсталих. Залежно від групи регіону (І–VI) на кожній території діє система пільг [7]. Слід від-значити, що система фіскальних стимулів у Туреч-чині еволюціонувала від однорівневої (однакової для всіх суб’єктів господарювання) ОІЗ до дворівне-вої диференційованої, яка базується на поєднанні однакових для всіх суб’єктів господарювання ОІЗ преференцій із додатковими, чисельність та інтен- сивність яких залежить від провінції та регіону (І–VI) розташування ОІЗ та обраної схеми стимулю-вання капіталовкладень [7]. Еволюція системи сти-мулів відбувалась в залежності від виявлених про-

блем, визначених потреб та цілей [7, с. 112]. Також в Туреччині існують 4 схеми стимулювання інвести-цій залежно від обсягу капіталовкладень та/або сек-тора (галузі) [7, с. 114].

У В’єтнамі також діє поєднання галузевого принципу надання спеціального режиму оподатку-вання (відокремлюють галузі «зі спеціальними інве-стиційними стимулами») та територіального (для «районів із складними соціально-економічними умовами», «економічних зон», «високотехнологіч-них зон»).

В табл. 2 наведено перелік діючих пільг (за гру-пами пільг) для учасників ІП деяких країн, що роз-виваються, у тому числі в Україні.

Таблиця 2 Перелік пільг учасникам індустріальних парків в деяких країнах, що розвиваються

Спеціальний режим (Пільга)

Країна

Оподаткування землі та нерухомості Румунія, Туреччина, Польща, Білорусь, Македонія, В´єт-нам, Азербайджан, Україна (за рішенням місцевої влади), Грузія

Корпоративний податок на прибуток (або ПДФЛ)

Білорусь, Росія, Польща, Туреччина, Чехія, Македонія, В´єтнам, Україна, Азербайджан, Грузія

Державна підтримка (початкові інвестиції/ ком-пенсація капітальних витрат інвесторів)

Румунія, Угорщина, Словаччина, Польща, Молдова

Державна фінансова допомога при створенні ро-бочих місць

Польща, Словаччина, Чехія

Митні (ПДВ та/або мито при імпорті) Росія, Білорусь, Туреччина (обладнання), Македонія (сиро-вина, обладнання), В´єтнам, Азербайджан, Україна, Грузія

Акциз Македонія, В´єтнамРозвиток інфраструктури за державний кошт (або надання субсидій/компенсацій)

Росія, Молдова, В´єтнам, Азербайджан

Компенсація вартості підвищення кваліфікації персоналу, тренінги персоналу

Польща, Туреччина

Внески на соціальне страхування Туреччина, БілорусьКомунальні платежі ТуреччинаКомпенсація переселеним з територій ІП, на-дання житла в оренду працівникам ІП

В´єтнам

Транспортний податок РосіяВиплати за шкідливий вплив на довкілля Білорусь

Пільгове кредитування В´єтнам, Україна, Туреччина

Складено авторами за даними [6-10; 16-20]. Найпоширенішими податковими інвестицій-

ними стимулами, що застосовуються країнами для розвитку ІП, є: пільгові ставки з податку на прибу-ток (Нідерланди, Чехія, Туреччина, Китай); звіль-нення від ввізного мита на обладнання й устатку-вання (Туреччина, Нідерланди, Азербайджан, Рес-публіка Білорусь, Узбекистан); звільнення від сплати податку на нерухомість (Польща, Нідерла-нди, Туреччина, Тайвань, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан, Республіка Білорусь); звільнення від податку на землю (Туреччина, Тайвань, Китай); звільнення від податку на оренду землі або нерухо-мого майна (Литва, Туреччина); звільнення від сплати місцевих податків і зборів (Угорщина); за-стосування пільгових суттєво знижених тарифів на комунальні послуги (Туреччина, Угорщина); дер-

жавні гарантії від несприятливої зміни законодав-ства про податки і збори (діють у багатьох країнах та передбачають збереження умов діяльності в разі прийняття законів, які погіршують умови в частині митного, податкового та інших режимів) [11].

Як бачимо, митні стимули є одним з найбільш поширених видів пільг, вони застосовуються біль-шістю країн, що розвиваються.

Розглянемо окремо митні пільги, що застосову-ються в ІП деяких країн, що розвиваються (табл. 3). Ці пільги було класифіковано таким чином: звіль-нення від ПДВ, звільнення від мита при імпорті, звільнення від акцизного збору, звільнення від мит-них зборів.

Серед країн, наведених в табл. 3, найбільша кількість митних пільг надається учасникам ІП в Ту-



Таблиця 3 Митні пільги, що надаються учасникам ІП при імпорті в різних країнах світу

Країна Звільнення від ПДВ Нульова ставка імпортного мита Звільнення від сплати акцизу

Звільнення від сплати

митних зборів товарні/часові

обмеження товарні/часові обмеження

Україна Устаткування, облад-нання та комплектуючі до них (крім підакциз-них товарів) – запропо-нована розстрочка на 5 років.

1) Ст.287 Митного Кодексу (діюча редакція) устатку-вання, обладнання та компле-ктуючі до них, матеріали, що не виробляються в Україні, які не є підакцизними това-рами (ст287); 2) ст.287 ч.6 (запропонована редакція) устаткування, обла-днання та комплектуючі до них (крім підакцизних това-рів), якщо компанія відпові-дає критеріям 49.1 пункту 49 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового ко-дексу України та та якщо таке устаткування, обладнання та комплектуючі до них (крім підакцизних товарів) будуть використані ними для здійс-нення господарської діяльно-сті у сфері переробної про-мисловості, а також науково-дослідної діяльності, діяльно-сті у сфері інформації і теле-комунікацій

Туреччина Машини, устаткування

Імпортне обладнання

Імпортні машини, об-ладнання

Грузія

Ввезення грузинських товарів на територію промислової зо-ни розглядається як експор-тна операція

Білорусь

Росія

Діє режим ОЕЗ

Молдова (до 2012 р)

Азербайджан Техніка, технологічне обладнання та устано-вки, які ввозяться з ме-тою будівництва інфра-структури і виробничих площ в ІП

Македонія

10 років з початку дія-льності

Сировина, обладнання 10 років

В’єтнам Засоби громадського транспорту, в т.ч. авто-бусів, трамваїв, які вво-зяться в ІП і ЕПЗ, а та-кож сировина, напівфа-брикати, що використо-вуються при виробниц-тві продукції на екс-порт

1) Сировина, матеріали, що не виробляються в країні -пода-ткові канікули 5 років; 2) формування активів ІП –без часових обмежень

Для без-митних зон, що включені до переліку економічних зон

‒ стимул (пільга у вигляді скасування податку); ‒ обмеження (стягнення податку).



реччині та В’єтнамі. В деяких країнах застосову-ються часові та товарні обмеження до стягнення ПДВ та мита, що також відображено в табл. 3.

Розглянемо діючі митні пільги в українських ІП. Найбільш вагомі пільги в індустріальних парках у митній сфері в Україні, згідно діючого законодав-ства, стосуються звільнення від імпортного мита деяких товарів (ст.287 ч. 6 Митного Кодексу Укра-їни) (див. вище).

Законопроектом «Про внесення змін до Мит-ного кодексу України щодо розвитку вітчизняного виробництва шляхом стимулювання залучення інве-стицій у реальний сектор економіки через індустрі-альні парки» (№2555а-д від 25 квітня 2016 р.) вста-новлено такі обмеження до користувачів пільг щодо імпортного мита (зміни до ст. 287 ч. 6 Митного Ко-дексу України):

«6. При ввезенні на митну територію України від оподаткування митом звільняються устатку-вання, обладнання та комплектуючі до них (крім підакцизних товарів), що ввозяться керуючими ком-паніями індустріальних парків, включених до Ре-єстру індустріальних парків, для облаштування ін-дустріальних парків та/або для подальшого здійс-нення учасниками таких індустріальних парків, які відповідають критеріям, встановленим підпунктом 49.1 пункту 49 підрозділу 10 розділу ХХ Податко-вого кодексу України, господарської діяльності в їх межах; учасниками індустріальних парків, якщо такі учасники індустріальних парків відповідають крите-ріям, встановленим підпунктом 49.1 пункту 49 під-розділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу Укра-їни, та якщо таке устаткування, обладнання та ком-плектуючі до них (крім підакцизних товарів) будуть використані ними для здійснення господарської дія-льності у сфері переробної промисловості, а також науково-дослідної діяльності, діяльності у сфері ін-формації і телекомунікацій» [12].

Перелік критеріїв для компаній-учасників ІП, передбачених 49.1 пунктом 49 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, які можуть бути звільнені від мита (Законопроект «Про внесення змін до розділу ХХ “Перехідні положення” Подат-кового кодексу України щодо розвитку вітчизня-ного виробництва шляхом стимулювання залучення інвестицій в реальний сектор економіки через інду-стріальні парки» № №2554а-д 25 квітня 2016 р.):

«49. Особливості оподаткування учасників ін-дустріальних парків, ініціаторів створення індуст-ріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків.

49.1. Особливості оподаткування, передбачені цим пунктом, мають право застосовувати суб’єк-ти господарювання-учасники індустріальних пар-ків, ініціатори створення індустріальних парків та керуючі компанії індустріальних парків, які здійсню-ють господарську діяльність у межах індустріаль-них парків, включених до Реєстру індустріальних

парків у порядку, встановленому Законом України «Про індустріальні парки».

49.1.1. Учасником індустріального парку для цілей цього Кодексу визнається юридична особа, яка відповідно до Закону України «Про індустріальні парки» набула статус учасника індустріального па-рку, включеного до Реєстру індустріальних парків, та відповідає одночасно таким критеріям:

а) сума доходів від здійснення господарської ді-яльності у сфері переробної промисловості, а та-кож науково-дослідної діяльності, діяльності у сфері інформації і телекомунікацій (розділ 10, клас 11.07 розділу 11, розділи 13-17, 19-33, 58-63 та роз-діл 72 КВЕД 009:2010) в межах індустріального парку за останній річний звітний період становить не менш як 70 відсотків доходів від реалізації про- дукції (товарів, робіт, послуг) за такий період за да-ними фінансової звітності;

б) розмір нарахованої за кожний місяць звіт-ного періоду середньої заробітної плати (доходу) штатних працівників, які перебувають з учасником індустріального парку у трудових відносинах та безпосередньо задіяні у здійсненні господарської ді-яльності у сфері переробної промисловості, а та-кож науково-дослідної діяльності, діяльності у сфері інформації і телекомунікацій (розділ 10, клас 11.07 розділу 11, розділи 13-17, 19-33, 58-63 та роз-діл 72 КВЕД 009:2010) у межах індустріального па-рку, є не меншим, як три мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом на 1 січня звітного (податкового) року;

в) середньооблікова кількість штатних праців-ників, які безпосередньо задіяні у здійсненні госпо-дарської діяльності у сфері переробної промислово-сті, а також науково-дослідної діяльності, діяльно-сті у сфері інформації і телекомунікацій (розділ 10, клас 11.07 розділу 11, розділи 13-17, 19-33, 58-63 та розділ 72 КВЕД 009:2010) у межах індустріального парку, за кожний місяць попереднього календарного кварталу становить не менш як 30 працівників.

Для новостворених суб’єктів господарювання, державна реєстрація створення яких проведена в поточному податковому звітному році, та які на-були статус учасника індустріального парку, вклю-ченого до Реєстру індустріальних парків, в поточ-ному звітному кварталі цього ж року, чотири по- слідовних податкових звітних квартали, починаючи з кварталу, в якому такий суб’єкт господарської ді-яльності набув статус учасника індустріального парку, застосовуються особливості оподатку-вання, визначені цим пунктом без врахування крите-ріїв, визначених підпунктом 49.1.1 цього пункту.

Центральний орган виконавчої влади, який реа-лізує державну податкову та митну політику, веде Реєстр учасників індустріальних парків. Порядок ведення такого Реєстру (в тому числі порядок включення та виключення учасників індустріальних парків з Реєстру), а також форми документів встановлюються Кабінетом Міністрів України.



Центральний орган виконавчої влади, який реа-лізує державну податкову та митну політику, пуб-лікує дані з Реєстру учасників індустріальних парків на своєму офіційному веб-сайті в порядку, встанов-леному Кабінетом Міністрів України.

Виключною підставою для застосування учас-ником індустріального парку, особливостей опода-ткування, передбачених цим пунктом, є одночасна відповідність такого учасника (з урахуванням ви-ключень, передбачених абзацом п’ятим підпункту 49.1.1 цього пункту) критеріям, визначених під- пунктом 49.1.1 цього пункту (незалежно від наявно-сті такого учасника в Реєстрі учасників індустріа-льних парків)» [13].

Таким чином, Законопроект №2555 а-д відмі-няє наступне обмеження до підприємств, яким нада-ються митна пільга у вигляді нульової ставки ім- портного мита: «устаткування, обладнання та ком-плектуючі до них, матеріали, що не виробляються в Україні», натомість запроваджуються такі додат-кові вимоги (обмеження) до імпортерів:

1) вимоги до підприємств щодо включення в Реєстр індустріальних парків. Встановлюються до-даткові критерії: (1) мінімальна сума доходів від здійснення господарської діяльності у сфері пере- робної промисловості, а також науково-дослідної ді-яльності, діяльності у сфері інформації і телекому-нікацій; (2) мінімальний розмір нарахованої за кож-ний місяць звітного періоду середньої заробітної плати (доходу) штатних працівників; (3) середньо- облікова кількість штатних працівників, які безпосе-редньо задіяні у здійсненні господарської діяльності у сфері переробної промисловості, а також науково-дослідної діяльності, діяльності у сфері інформації і телекомунікацій;

2) вимоги до подальшого використання устат-кування (« устаткування, обладнання та комплекту-ючі до них (крім підакцизних товарів) будуть вико-ристані ними для здійснення господарської діяльно-сті у сфері переробної промисловості, а також на- уково-дослідної діяльності, діяльності у сфері інфо-рмації і телекомунікацій») [12].

У разі змінення відповідності учасника ІП вста-новленим критеріям або нецільового використання впродовж 5 років з моменту ввезення устаткування, обладнання та комплектуючих, ставка мита нарахо-вується в повному обсязі: «такий учасник індустріа-льного парку зобов'язаний сплатити суми нарахова-ного ввізного мита, що мали бути сплачені із зазна-чених товарів у момент ввезення таких товарів на митну територію України, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день сплати податкового зо-бов’язання, за період з дня ввезення таких товарів до дня збільшення податкового зобов’язання» [12].

Таким чином, вимога щодо надання пільг ім- портерам на ввезення обладнання такого, що не ви-робляється в Україні скасована, перелік обмежень

для підприємств, що можуть бути отримувачами та-кої пільги та цільового призначення обладнання сут-тєво доповнений.

Стягнення ПДВ. Україна є однією з небага-тьох країн, в якій сплачується ПДВ на імпортні то-вари в ІП. В якості стимулу зі сплати ПДВ україн- ським імпортерам пропонується розстрочка (до 5 років) на певних умовах, вказаних в 49.3.1 Законо-проекту №2554а-д, при цьому: «залишок суми зо-бов’язань зі сплати податку на додану вартість під-лягає забезпеченню виконання відповідно до роз-ділу X Митного кодексу України або банківською гарантією, виданою відповідно до законодавства України, або шляхом застави устаткування, облад-нання та комплектуючих до них (крім підакцизних товарів), що ввозяться відповідно до цього пункту» [13].

Світова практика оподаткування в індустріаль-них парках свідчить про широке використання в якості стимулу повне звільнення від стягнення ПДВ при імпорті устаткування, обладнання та комплек-туючих до них. Звільнення від ПДВ при імпорті ма-шин та технологічного обладнання або сировини діє у Туреччині, Грузії, Білорусі, Азербайджані, Маке-донії, В´єтнамі.

Акциз та митні збори. В Україні при імпорті товарів в індустріальні парки, як і в більшості роз- глянутих країн акциз та митні збори підлягають сплаті. Однак у Туреччині, наприклад, при імпорті машин та обладнання в ОІЗ митні збори не сплачу-ються; у В’єтнамі товари, які ввозяться до безмитної зони, що включена до переліку економічних зон, не підлягає стягненню акцизний збір.

Отже, порівняння переліку митних пільг в ін- дустріальних парках в Україні та в деяких країнах світу дозволяє зробити наступні висновки.

Як і в більшості країн, що розвиваються, ну-льова ставка ввізного мита на устаткування, облад-нання та комплектуючі до них матеріали є дієвим стимулом розвитку та модернізації виробництва в ІП. В Україні попри наявність такої пільги діє до- датковий перелік критеріїв-вимог до її отримувачів, який з одного боку має на меті обмеження кількості зловживань при імпорті обладнання, але з іншого ‒ значно обмежує кількість промислових підпри-ємств – потенційних користувачів такої пільги.

Розповсюдження нульової ставки мита на об- ладнання та комплектуючі з будь-якої країни похо-дження передбачена законопроектом №2555 а-д (щодо країни-виробника), тобто виключення з ви-мог до товарів, що звільняються від мита, формулю-вання «що не виробляються в Україні» знижує пози-тивний вплив на вітчизняних виробників устатку-вання.

Звільнення від стягнення ПДВ в Україні не за-стосовується, на відміну від більшості країн, що розвиваються, наприклад, Туреччина, Грузія, Біло-русь, Росія, Азербайджан, Македонія, В’єтнам. На-томість українським учасникам ІП надається роз=



строчка зі сплати ПДВ терміном до 5 років під бан-ківську гарантію або під заставу імпортованого об-ладнання, устаткування, комплектуючих.

Митні збори сплачуються імпортерами в ІП в Україні в повному обсязі, так само як акцизний збір.

Таким чином, режим оподаткування в митній сфері для учасників індустріальних парків України, зважаючи на сукупність стимулів та обмежень, та порівнюючи його із сукупністю подібних інстру- ментів інших країн, можна охарактеризувати як нейтральний, або з мінімальною кількістю митних податкових стимулів. Відмічаємо недостатнє вико-ристання стимулюючих заходів в частині митного оподаткування та відсутність диференціації пільг залежно від галузі або рівня розвитку території роз-ташування ІП. Законодавство України в сфері діяль-ності ІП розроблене в «традиційному стилі і спира-ється на засоби, що обмежують» [14, с. 54]. Таким чином, можна зробити висновок, що система регу-ляторного стимулювання в ІП в Україні «відстає від потреб соціально-економічного та політичного роз-витку, повільно набуває відповідної форми» [14, с. 54].

Україна, як і більшість країн, що розвиваються, має шанси до збільшення темпів промислового роз-витку за допомогою такого інструменту пожвав-лення економічної активності, як індустріальні пар-ки. Але з метою ефективного використання такої форми стимулювання інвестицій, необхідно удоско-налювати набір фіскальних (у вигляді надання пільг) та нефіскальних стимулів в ІП. Важливим є використання досвіду країн з успішною практикою діяльності ІП (Туреччина, В’єтнам). Перспективним для України є використання досвіду Туреччини в сфері диференціації пільг залежно від соціально-економічного становища регіону, що вимагає роз- роблення додаткової методики класифікації регіо-нів.

Метою подальших досліджень має стати ви-вчання закордонного досвіду та розроблення прак-тичних рекомендацій зі стимулювання промисло-вого розвитку в ІП в Україні, розроблення класифі-кації регіонів за ступенем соціально-економічного розвитку та рекомендації стосовно системи пільг та обмежень, у тому числі в митній сфері, тобто спеці-альних режимів в ІП, які б враховували інтереси держави і бізнеса, а також створювали привабливі умови для інвестування. Показниками ефективності функціонування такого режиму може стати приплив інвестицій та пришвидшення темпів економічного зростання на відповідній території.


1. Economic zones in the ACEAN / UNIDO Country office in Viet Nam. August, 2015. 111. p. URL: https://www.unido.org/sites/default/files/2015-08/UCO_ Viet_Nam_Study_FINAL_0.pdf. 2. Поєдинок В.В. Пра-вовий режим індустріальних парків в Україні. Ученые

записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». 2013. Т. 26 (65). №2-2. С.138-143. 3. Про індустріальні парки: Закон України № 5018-VI за станом: 21 червня 2012 року. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 5018-17. 4. Митний Кодекс України №4495-VI від 13.03.2012 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/4495-17/stru. 5. Галасюк В.В. Індустріальні па-рки: міфи та реалії. URL: https:// www.segodnya.ua/ opinion/galasukcolumn/ndustraln-parki-mfi-ta-real-7624 86.html. 6. Індустріальні парки в Україні: що це таке і чи вдасться їх реанімувати. URL: https://mind.ua/publi-cations/20186816-industrialni-parki-v-ukrayini-shcho-ce-take-i-chi-vdastsya-yih-reanimuvati. 7. Єгорова О.О., Манав Е. Організовані індустріальни зони Туреччини: фіскальне стимулювання. Науковий вісник Ужгород-ського національного університету. 2016. Вип. 6, ч. 1. С. 109-116. 8. Індустріальні парки в Україні: про-блеми становлення та перспективи розвитку: моногра-фія / І.Ю. Єгоров, О.М.Бойко, В.Ю. Грига; наук. ред. Єгоров І.Ю.; НАН України, ДУ «Інститут економіки і прогнозування НАН України»; Міністерство економі-чного розвитку і торгівлі України, науково-дослідний економічний інститут. Київ, 2015. 140 с. 9. Europe and Central Asia regional conference on industrial parks as a tool to foster local industrial development: conference re-port (17-18 April 2012, Baku, Azerbaijan, UNIDO, 2012. 80 p. URL: https://www.unido. org/ sites/default/files/ 2015-11/Europe_and_Central_ AsiaIndustrial_Park_ Com pendium_1__0.pdf. 10. Костюнина Г.М. Cвободные экономические зоны в практике Вьетнама. Юго-Во-сточная Азия: актуальные проблемы развития. 2018. Том 1, №2 (39). С.121-135. 11. Сай-Боднар Л. Індуст-ріальні парки: нові можливості. Вісник: офіційно про податки. 2016. № 23 (881). URL: http://www.visnuk. com.ua/ ua/pubs/id/ 9929? issue=276. 12. Про внесення змін до Митного кодексу України щодо розвитку віт-чизняного виробництва шляхом стимулювання залу-чення інвестицій в реальний сектор економіки через ін-дустріальні парки»: Проект Закону України №2555а-д: за станом на 25 квітня 2016 р. URL: http://w1.c1. rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58869. 13. Про внесення змін до розділу ХХ "Перехідні поло-ження" Податкового кодексу України щодо розвитку вітчизняного виробництва шляхом стимулювання за-лучення інвестицій в реальний сектор економіки через індустріальні парки: Проект Закону України №2554а-д: за станом на 25 квітня 2016 р. URL: http://w1. c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58867. 14. Ляшенко В.И. Финансово-регуляторные режимы стимулирования экономического развития: введение в экономическую режимологию: моногр. / НАН Укра-ины, Ин-т экономики пром-сти. Донецк, 2012. 370 с. 15. Лекарь С.І. Міжнародні та вітчизняні реалії функ-ціонування індустріальних парків. Економіка промис-ловості. №1. 2017. С.80-94. 16. Амоша А.И., Дуби-нина М.В., Кацура С.Н., Ляшенко В.И., Марченко В.Н. Регионы Украины: оценка конкурентоспособности. Экономист. 2005. №12. С. 62-74. 17. Ляшенко В.И., Павлов К.В. Наноэкономика, наноиндустрия, нано-технологии: проблемы и перспективы развития и управления в славянских странах СНГ: монография.



Апатиты: КНЦ РАН, 2007. 263 с. 18. Ляшенко В.І., Котов Є.В. Україна ХХІ: неоіндустріальна держава або «крах проекту»: монографія. Київ: ІЕП НАН Укра-їни, 2015. 196 с. 19. Lyashenko, V., Osadcha, N., Galyasovskaya, O., & Knyshek, O. (2017). Marketing pro-spects of small developed African countries assessment for traditional Ukrainian exports. Economic Annals-XXI, 166 (7-8), 20-25, http://soskin.info/userfiles/ file/Economic-Annals-pdf/DOI/ ea-V166-04.pdf. 20. Pająk, K., Kamińs-ka, B., & Kvilinskyi, O. (2016). Modern trends of financial sector development under the virtual regionalization con-ditions. Financial and credit activity: problems of theory and practice, 2(21), 204-217, http://fkd.org.ua/article/ view/91052/92128.

References

1. Economic zones in the ACEAN / UNIDO Country office in Viet Nam. August, 2015. 111 p. unido.org. Retrieved from https://www.unido.org/sites/default/files/ 2015-08/UCO_Viet_Nam_Study_FINAL_0.pdf.

2. Poiedynok V.V. (2003). Pravovyi rezhym industrialnykh parkiv v Ukraini [Legal regime of industrial parks in Ukraine]. Uchenyye zapiski Tavricheskogo natsional'nogo universiteta im. V.I. Vernadskogo. Seriya «Yuridicheskiye nauki» – Scientific notes of the Tauride National University. IN AND. Vernadsky. Series "Juridical Sciences", Vol. 26 (65), №2-2, рр. 138-143 [in Ukrainian].

3. Pro industrialni parky: Zakon Ukrainy № 5018-VI za stanom: 21 chervnia 2012 roku [About industrial parks: Law of Ukraine № 5018-VI as of: June 21, 2012]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon.rada.gov. ua/laws/show/5018-17 [in Ukrainian].

4. Mytnyi Kodeks Ukrainy №4495-VI vid 13.03.2012 r. [Customs Code of Ukraine № 4495-VI dated March 13, 2012]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/4495-17/stru [in Ukrainian].

5. Halasiuk V.V. Industrialni parky: mify ta realii [In-dustrial parks: myths and realities]. (n.d.). segodnya.ua. Retrieved from https:// www.segodnya.ua/opinion/galasuk column/ndustraln-parki-mfi-ta-real-762486.html [in Ukrainian].

6. Industrialni parky v Ukraini: shcho tse take i chy vdastsia yikh reanimuvaty [Industrial parks in Ukraine: what is it and whether they can be resuscitated]. (n.d.). mind.ua. Retrieved from https://mind.ua/publications/ 20186816-industrialni-parki-v-ukrayini-shcho-ce-take-i-chi-vdastsya-yih-reanimuvati [in Ukrainian].

7. Yehorova O.O., Manav E. (2016). Orhanizovani industrialny zony Turechchyny: fiskalne stymuliuvannia [Organized industrial zones of Turkey: fiscal stimulation]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu – Scientific herald of Uzhgorod National Uni-versity, Issue 6, part 1, р. 109-116 [in Ukrainian].

8. Yehorov I.Yu., Boiko O.M., Hryha V.Yu. (2015). Industrialni parky v Ukraini: problemy stanovlennia ta perspektyvy rozvytku [Industrial parks in Ukraine: prob-lems of formation and prospects of development]. Kyiv, N.p. [in Ukrainian].

9. Europe and Central Asia regional conference on in-dustrial parks as a tool to foster local industrial develop-

ment: conference report (17-18 April 2012, Baku, Azerbai-jan, UNIDO. Retrieved from https://www.unido. org/ sites/ default/files/2015-11/Europe_and_Central_AsiaIndustrial _Park_Compendium_1__0.pdf.

10. Kostyunina G.M. (2018). Cvobodnyye ekono-micheskiye zony v praktike V'yetnama [Free economic zones in the practice of Vietnam]. Yugo-Vostochnaya Aziya: aktual'nyye problemy razvitiya – Southeast Asia: Actual Problems of Development, Vol. 1, №2 (39), р.121-135 [in Russian].

11. Sai-Bodnar L. (2016). Industrialni parky: novi mozhlyvosti [Industrial parks: new opportunities]. Visnyk: ofitsiino pro podatky – Bulletin: Officially about taxes, 23 (881). Retrieved from http://www.visnuk.com.ua/ ua/pubs/ id/ 9929? issue=276 [in Ukrainian].

12. Pro vnesennia zmin do Mytnoho kodeksu Ukrainy shchodo rozvytku vitchyznianoho vyrobnytstva shliakhom stymuliuvannia zaluchennia investytsii v realnyi sektor ekonomiky cherez industrialni parky»: Proekt Zakonu Ukrainy №2555a-d: za stanom na 25 kvitnia 2016 r. [On Amendments to the Customs Code of Ukraine regarding the development of domestic production by stimulating the attraction of investments into the real sector of the economy through industrial parks ": Draft Law of Ukraine No. 2555a-d: as of April 25, 2016]. Retrieved from http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/web proc4_1?pf3511=58869 [in Ukrainian].

13. Pro vnesennia zmin do rozdilu KhKh "Perekhidni polozhennia" Podatkovoho kodeksu Ukrainy shchodo rozvytku vitchyznianoho vyrobnytstva shliakhom stymuliuvannia zaluchennia investytsii v realnyi sektor ekonomiky cherez industrialni parky: Proekt Zakonu Ukrainy №2554a-d: za stanom na 25 kvitnia 2016 r. [On Amendments to Section XX "Transitional Provisions" of the Tax Code of Ukraine regarding the development of do-mestic production by stimulating the attraction of invest-ments into the real sector of the economy through industrial parks: Draft Law of Ukraine No. 2554a-d: as of April 25, 2016]. Retrieved from http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58867 [in Ukrainian].

14. Lіashenko V.I. (2012). Finansovo-regulyatornyye rezhimy stimulirovaniya ekonomicheskogo razvitiya: vvedeniye v ekonomicheskuyu rezhimologiyu [Financial and regulatory regimes to stimulate economic develop-ment: an introduction to economic regimeology]. Donetsk, IІЕ of NAS of Ukraine [in Russian].

15. Lekar S.I. (2017). Mizhnarodni ta vitchyzniani realii funktsionuvannia industrialnykh parkiv [Interna-tional and national realities of functioning of industrial parks]. Ekonomika promyslovosti – Economy of the indus-try, 1, рр. 80-94 [in Ukrainian].

16. Amosha A.I., Dubinina M.V., Katsura S.N., Lyashenko V.I., Marchenko V.N. (2005). Regiony Ukrainy: otsenka konkurentosposobnosti [Regions of Ukraine: assessment of competitiveness]. Ekonomist – Economist, 12, рр. 62-74 [in Russian].

17. Lyashenko V.I., Pavlov K.V. (2007). Nanoeko-nomika, nanoindustriya, nanotekhnologii: problemy i perspektivy razvitiya i upravleniya v slavyanskikh stranakh SNG [Nanoeconomics, nanoindustry, nanotech-nology: problems and prospects of development and ma-



nagement in the Slavic countries of the CIS]. Apatity, KSC RAS [in Russian].

18. Liashenko V.I., Kotov Ye.V. (2015). Ukraina KhKhI: neoindustrialna derzhava abo «krakh proektu» [Ukraine XXI: Neo-industrial state or "crash of the pro-ject"]. Kyiv, IІEP of NAS of Ukraine [in Ukrainian].

19. Lyashenko, V., Osadcha, N., Galyasovskaya, O., & Knyshek, O. (2017). Marketing prospects of small de-veloped African countries assessment for traditional Ukrainian exports. Economic Annals-XXI, 166 (7-8), рр. 20-25. Retrieved from http://soskin.info/userfiles/ file/ Economic-Annals-pdf/DOI/ ea-V166-04.pdf.

20. Pająk, K., Kamińska, B., & Kvilinskyi, O. (2016). Modern trends of financial sector development under the virtual regionalization conditions. Financial and credit ac-tivity: problems of theory and practice, 2(21), рр. 204-217. Retrieved from http://fkd.org.ua/article/ view/91052/ 92128.

Ляшенко В. І., Ляшенко А. Ю. Зарубіжний до-

свід надання митних пільг підприємствам- учасникам індустріальних парків: висновки для України

У статті наголошується важливість створення ін-дустріальних парків в Україні з метою прискорення економічного та регіонального промислового роз- витку. Проведено порівняльний аналіз «спеціального пільгового режиму» індустріальних парків в країнах, що розвиваються, та Україні. Проаналізовано чинне за-конодавство, що стосується діяльності індустріальних парків в Україні. Особливу увагу приділено дослід-женню митних пільг в індустріальних парках в Україні та за кордоном. Розглянуто нормативно-правові акти, що мають на меті врегулювати діяльність індустріаль-них парків, з позиції наявності в них стимулів для під-приємницької діяльності. Надано характеристику піль-говому режиму в митній сфері в Україні порівняно з іншими країнами, що розвиваються. Запропоновано подальші напрями дослідження цієї теми.

Ключові слова: індустріальний парк, «спеціаль-ний режим» індустріального парку, правовий режим, фінансово-регуляторний режим, пільгове оподатку-вання, регуляторне стимулювання, імпортне мито, ми-тні збори, ПДВ, акциз.

Ляшенко В. И., Ляшенко А. Ю. Зарубежный

опыт предоставления таможенных льгот предпри-ятиям-участникам индустриальных парков: вы-воды для Украины

В статье отмечается важность создания индустри-альных парков в Украине с целью ускорения экономи-ческого и регионального промышленного развития. Проведен сравнительный анализ «специального льгот-ного режима» в индустриальных парках в развиваю-щихся странах и Украине. Проанализировано действу-ющее законодательство, касающееся деятельности ин-дустриальных парков в Украине. Особое внимание уделено исследованию таможенных льгот в индустри-альных парках в Украине и за рубежом. Рассмотрены нормативно-правовые акты, имеющие цель урегулиро-вать деятельность индустриальных парков с позиции наличия в них стимулов для предпринимательства. Дана характеристика льготному режиму в таможенной сфере в Украине в сравнении с другими развивающи-мися странами. Предложенные дальнейшие направле-ния исследования по этой теме.

Ключевые слова: индустриальный парк, «специ-альный режим» индустриальных парков, правовой ре-жим, финансово-регуляторный режим, льготное нало-гообложение, регуляторное стимулирование, импорт-ная пошлина, таможенные сборы, НДС, акциз.

Liashenko V., Liashenko A. Foreign experience of

granting customs privileges to enterprises in the indus-trial parks: conclusions for Ukraine

The article emphasizes the importance of the creation of industrial parks in Ukraine in order to accelerate eco-nomic and regional industrial development. The authors carried out a comparative analysis of the "special privi-leged regime" of the industrial park in developing countries and Ukraine. The current legislation concerning industrial park activity in Ukraine is analyzed. Particular attention is paid to the study of customs privileges in the industrial parks in Ukraine and abroad. An analysis of regulatory acts aimed at regulating industrial park activity from the stand-point of availability of incentives for entrepreneurship. The characteristics of the preferential regime in the customs sphere in Ukraine are given in comparison with other de-veloping countries. Further research directions on this topic are proposed.

Keywords: industrial park, "special regime" of indus-trial park, legal regime, financial regulatory regime, pref-erential taxation, regulatory stimulation, import duty, cus-toms duties, VAT, excise.


М. Ш. Алиева


УДК 33.339.97 657:339.9(479.24) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-69-72 М. Ш. Алиева,

кандидат экономических наук, Азербайджанский Государственный

Экономический Университет (UNEC), Азербайджанская Республика

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ БУХГАЛТЕРСКОГО УЧЕТА

ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В АЗЕРБАЙДЖАНЕ Постановка проблемы. В условиях современ-

ного экономического развития республики Азербай-джан большую роль играет внешнеэкономическая деятельность (ВЭД), связанная с импортом или экс-портом товаров (работ, услуг).

Анализ исследований. Согласно статистиче-ским данным по результатам 2017 года во внешней торговле Азербайджана сложилось положительное сальдо в размере 5,029 млрд долларов, что превы-шает показатели 2016 года более чем в восемь раз.

В целом по итогам 2017 года экспорт азербай-джанской продукции вырос на 4,686 млрд долларов, или 51,1%, достигнув 13,8 млрд долларов, а им-порт – лишь на 250 млн долларов, или почти на 2,9%, составив 8,532 млрд долларов.

Основным экспортными товарами в 2017 году являлись сырая нефть — 10,706 млрд долларов (77,52% от общего экспорта), природный газ — 1,193 млрд долларов (8,64), а также фрукты и овощи – 502,8 млн долларов (3,64%).

Отметим также, что ведущим торговым партне-ром Азербайджана в 2017 году является Италия, как и в 2016 году, на долю которой пришлось 4,725 млрд долларов, или 20,91% от общего товарооборота. Также, к основным торговым партнерам Азербай-джана относятся Турция – 2,640 млрд долларов (11,68%) и Россия – 2,141 млрд долларов (9,48%).

Следует отметить, что в 2017 году в Азербай-джане внешнеторговыми операциями занимались свыше 16 тысяч лиц, контактирующих с 187 стра-нами. Все эти лица, не зависимо от того являлись ли они юридическими или физическими лицами, обя-заны вести бухгалтерский учет своей внешнеэконо-мической деятельности, составлять и представлять бухгалтерский отчет, отвечающий общепринятым требованиям ведения учета в Азербайджанской Рес-публике.

Рассмотрим порядок организации и ведения бухучета ВЭД.

Во ВЭД можно выделить следующие этапы ор-ганизации бухгалтерского учета:

- определение порядка организации бухгалтер-ского учета валютных и внешнеторговых операций;

- выбор форм бухгалтерского учета; - определение порядка документирования опе-

раций, то есть организации первичного учета при осуществлении таможенных процедур по экспорту и импорту товаров, расчетах с иностранными контр-

агентами, налогообложении внешнеторговых опе-раций;

- определение правил бухгалтерского учета и оценки активов и пассивов, выраженных в ино-странной валюте;

- разработка и утверждение положения об учет-ной политике организации и ее рабочего плана сче-тов;

- определение правил инвентаризации активов и пассивов в иностранной валюте;

- определение порядка составления и представ-ления бухгалтерской отчетности.

В зависимости от масштабов и объема осу-ществляемых операций, организации либо осу-ществляют только ВЭД, либо она является одним из видов деятельности. Такое положение является не-маловажным фактором для организации бухгалтер-ского учета.

За организацию бухгалтерского учета, в том числе внешнеторговых и валютных операций, отве-чает руководитель организации. В зависимости от объема учетной работы он может:

- возложить ведение учета операций во ВЭД на бухгалтерскую службу как структурное подразделе-ние организации, возглавляемое главным бухгалте-ром;

- создать специальный отдел по ведению учета ВЭД;

- возложить ведение учета на отдельного бух-галтера, находящегося в штате организации;

- вести учет лично. Руководитель обязан создать необходимые

условия для правильного ведения бухгалтерского учета, обеспечить неукоснительное выполнение всеми подразделениями, службами и работниками, имеющими отношение к учету ВЭД, требований главного бухгалтера в части оформления и пред-ставления для учета необходимых документов. Он может определить своего заместителя в качестве лица, отвечающего за организацию бухгалтерского учета.

Руководитель обязан утвердить приказом (рас-поряжением):

- положение об учетной политике организации, содержание которой определяет способы и методы бухгалтерского учета активов и обязательств, выра-женных в иностранной валюте;



- рабочий план счетов бухгалтерского учета ВЭД;

- формы документов, не предусмотренные ти-повой учетной системой первичной документации; график проведения инвентаризаций;

- правила документооборота и технологии об-работки учетной информации с учетом таможенных режимов и процедур по экспортно-импортным по-ставкам;

- другие решения, необходимые для организа-ции бухгалтерского учета ВЭД.

Главный бухгалтер несет ответственность: - за формирование учетной политики операций

ВЭД; - правильное ведение бухгалтерского учета ва-

лютных и экспортно-импортных операций; - своевременное представление в установлен-

ные адреса и сроки оперативной и аналитической информации для осуществления валютного, тамо-женного и налогового контроля;

- своевременное представление бухгалтерской отчетности.

В обязанности главного бухгалтера также вхо-дит создание системы первичного учета в организа-ции в соответствии с требованиями нормативных документов по бухгалтерскому учету ВЭД. Данная система должна определять порядок и сроки движе-ния первичных учетных документов в организации и сдачи их в бухгалтерию согласно утвержденному графику.

В современных условиях хозяйствования для ведения бухгалтерского учета ВЭД организации применяют в основном автоматизированную форму учета.

Бухгалтерский учет ВЭД регламентируется нормативными актами и международными стандар-тами финансовой отчетности и отвечает требова-ниям законодательства, интересам внутренней и внешней политики республики.

Учетная политика ВЭД формируется главным бухгалтером (бухгалтером) организации, она должна быть утверждена приказом или распоряже-нием руководителя организации.

В составе учетной политики утверждаются: - рабочий план счетов бухгалтерского учета, со-

держащий синтетические и аналитические счета, не-обходимые для ведения бухгалтерского учета ва-лютных и внешнеторговых операций в соответствии с требованиями своевременности и полноты учета и отчетности;

- формы первичных учетных документов, при-меняемых для оформления фактов ВЭД, по которым не предусмотрены типовые формы первичных учет-ных документов, а также формы документов для внутренней бухгалтерской отчетности;

- методы оценки активов и обязательств, выра-женных в иностранной валюте;

- порядок контроля за валютными и внешнетор-говыми операциями.

Способы ведения бухгалтерского учета, из-бранные организацией при формировании учетной политики, применяются с 1 января года, следу- ющего за годом утверждения соответствующего ор-ганизационно-распорядительного документа. При этом они применяются всеми филиалами, предста-вительствами и иными подразделениями организа-ции (включая выделенные на отдельный баланс) независимо от их места нахождения.

Вновь созданная организация оформляет из-бранную учетную политику до первой публикации бухгалтерской отчетности, но не позднее 90 дней со дня приобретения прав юридического лица (госу-дарственной регистрации). Принятая вновь создан-ной организацией учетная политика считается при-меняемой со дня приобретения прав юридического лица (государственной регистрации).

Изменение учетной политики ВЭД организа-ции может производиться в случаях:

- изменения законодательства Азербайджан-ской Республики или нормативных актов по бухгал-терскому учету валютных и экспортно-импортных операций;

- разработки организацией новых способов ве-дения бухгалтерского учета активов и обязательств, выраженных в иностранной валюте;

- существенного изменения условий ВЭД. Су-щественное изменение условий деятельности орга-низации может быть связано с реорганизацией,

- сменой собственников, изменением видов де-ятельности, международной внешнеэкономической политики.

Основной особенностью учетной политики ВЭД является отражение валютных операций, экс-портных и импортных сделок, а также других акти-вов и обязательств, выраженных в иностранной ва-люте.

Бухгалтерский учет по валютным счетам орга-низации в иностранной валюте ведется в националь-ной валюте на основании пересчета иностранной ва-люты по курсу Центрального Банка Азербайджан-ской Республики на дату совершения операции. Для составления бухгалтерской отчетности пересчет иностранной валюты осуществляется по курсу, по-следнему по времени котировки Центрального Банка Азербайджанской Республики. При осу-ществлении пересчета возникают курсовые раз-ницы.

Учетная политика по экспортным операциям для целей бухгалтерского учета должна предусмат-ривать раздельный учет экспорта от операций по другим видам деятельности организации.

Учетная политика по импортным операциям в целях бухгалтерского учета определяет правила оценки материально-производственных запасов, приобретаемых в режиме импорта и прочего посту-пившего от иностранного контрагента имущества, стоимость которого выражена в иностранной ва-люте.



Учетной политикой организации, осуществля-ющей ВЭД, определяется методика учета затрат, связанных с экспортно-импортными сделками. К та-ким затратам могут быть отнесены расходы на за-гранкомандировки, выраженные в иностранной ва-люте.

Налоговая учетная политика ВЭД оформля-ется, как и учетная политика в целях бухгалтерского учета, в виде приказа, утвержденного руководите-лем организации, и применяется с 1 января года, следующего за годом утверждения. Вновь созданная организация утверждает учетную политику в целях налогообложения не позднее окончания первого налогового периода, при этом она будет считаться применяемой со дня создания организации.

Учетная политика для целей налогового учета должна формироваться исходя из требования Нало-гового Кодекса Азербайджанской Республики, в со-ответствии с которым данные налогового учета должны отражать:

- порядок формирования суммы доходов и рас-ходов;

- порядок определения доли расходов, учитыва-емых для целей налогообложения в текущем нало-говом (отчетном) периоде;

- сумму остатка расходов (убытков), подлежа-щую отнесению на расходы в следующих налоговых периодах;

- порядок формирования сумм создаваемых ре-зервов;

- сумму задолженности по расчетам с бюдже-том по налогу на прибыль.

Следовательно, в учетной политике для целей налогообложения должны быть отражены следу- ющие вопросы:

- порядок и схема определения доли расходов (распределение прямых расходов между готовой продукцией и объектами незавершенного производ-ства);

- состав и порядок формирования сумм отдель-ных резервов.

Организация бухгалтерского учета ВЭД осу-ществляется с применением Плана счетов бухгал-терского учета. На основе Плана счетов бухгалтер-ского учета организация разрабатывает и утвер-ждает рабочий план счетов бухгалтерского учета ВЭД, содержащий полный перечень синтетических и аналитических счетов, необходимых для учета ва-лютных и экспортно-импортных операций и сделок.

Рабочий план счетов для учета ВЭД представ-ляет собой схему регистрации и группировки фак-тов внешнеторговых операций, активов и обяза-тельств, выраженных в иностранной валюте, осо-бенностей налогообложения экспорта и импорта то-варов в зависимости от применяемых организацией таможенных режимов. Кроме того, специфика учета операций ВЭД обусловлена следующим:

- расчеты, платежи с иностранными контраген-тами и таможенными органами осуществляются в национальной и иностранной валюте;

- контрагентами (покупателями, поставщи-ками, подрядчиками, заказчиками и т. д.) выступают отечественные и иностранные фирмы;

- имущество, товарно-материальные ценности находятся в пути, складируются и хранятся на тер-ритории разных государств;

- расходы, связанные с внешнеторговыми опе-рациями, осуществляются как в пределах Азербай-джана, так и на территории зарубежных государств, с учетом их распределения между контрагентами согласно условиям поставки системы Инкотермс.

В Плане счетов кроме счетов первого и второго порядка (субсчетов) могут быть использованы счета третьего порядка (субконто), которые необходимы для организации и уточнения информации аналити-ческого учета.

Выводы и предложения. Открытие счетов второго и третьего порядка позволяет:

- отражать в бухгалтерском учете информацию о ВЭД;

- включать информацию о валютных и внешне-торговых операциях в общую систему бухгалтер-ского учета хозяйственной деятельности организа-ции и использовать для управленческих целей и со-ставления бухгалтерской финансовой отчетности;

- обеспечивать единство бухгалтерского учета и отчетности по всем разделам внешнеэкономиче-ской и хозяйственной деятельности организации;

- осуществлять анализ хозяйственной деятель-ности организации по всем показателям, с учетом внешнеторговых операций и сделок.

Для обеспечения контроля валютных операций, движения валютных средств учет должен быть ор-ганизован по каждому открытому валютному счету в соответствующей валюте.

Для учета материальных ценностей Планом счетов могут быть предусмотрены субсчета для их отражения исходя из видов таможенных режимов, а также по местам нахождения товаров.


1. Закон Азербайджанской Республики об изме-нениях в законе «О Бухгалтерском учете», Баку 2018. 2. URL: http://taxes.gov.az. 3. URL: http://customs. gov.az. 4. URL: https://www.stat.gov.az. 5. Астахов В.П. Бухгалтерсикй учёт и валютный контроль во внешней экономической деятельности. Ростов-на-дону: Фе-никс, 2012. 6. Петров А.М., Листопад Е.Е., Кокина Т.Н. Учет внешнеэкономической деятельности: учеб-ник. Москва: Инфра-М, 2016. 176 с. 7. Нечаев А. С., Прокопьева А. В. Бухгалтерский учет, анализ и аудит внешнеэкономической деятельности: учебник. Мос-ква: Инфра-М, 2016.

References

1. Zakon Azerbaydzhanskoy Respubliki ob izmene-niyakh v zakone «O Bukhgalterskom uchete» [Law of the



Republic of Azerbaijan on amendments to the Law “On Accounting”]. (2018). Baku.

2. Ministerstvo po nalogam Azerbaydzhanskoy Respubliki [Ministry of Taxes of the Republic of Azerbai-jan]. Retrieved from http://taxes.gov.az [in Azerbaij-dzhan].

3. Gosudarstvennyy tamozhennyy komitet Azerbay-dzhanskoy Respubliki [State Customs Committee of the Republic of Azerbaijan]. Retrieved from http://customs. gov.az [in Azerbaijdzhan].

4. Gosudarstvennyy Komitet Statistiki Azerbay-dzhanskoy Respubliki [State Committee of Statistics of the Republic of Azerbaijan]. Retrieved from https://www.stat. gov.az [in Azerbaijdzhan].

5. Astakhov V.P. (2012). Bukhgaltersiky uchot i valyutnyy kontrol' vo vneshney ekonomicheskoy deya-tel'nosti [Astakhov V.P. Accounting and currency control in foreign economic activity]. Rostov-on-Don, Phoenix [in Russian].

6. Petrov A. M., Listopad Ye. Ye., Kokina T. N. (2016). Uchet vneshneekonomicheskoy deyatel'nosti [Ac-counting for foreign economic activity: a textbook]. Mos-cow, Infra-M [in Russian].

7. Nechayev A. S., Prokop'yeva A. V. (2016). Bukhgalterskiy uchet, analiz i audit vneshneekono-micheskoy deyatel'nosti [Accounting, analysis and audit of foreign economic activity: a textbook]. Moscow, Infra-M [in Russian].

Алієва М. Ш. Особливості організації бухгал-

терського обліку зовнішньоекономічної діяльності в Азербайджані

У статті розкривається особливість організації і ведення бухобліку зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). Бухгалтерський облік ЗЕД регламентується нормативними актами і міжнародними стандартами фінансової звітності і відповідає вимогам законодав-ства, інтересам внутрішньої і зовнішньої політики рес-публіки. Облікова політика ЗЕД для цілей податкового обліку має формуватися виходячи з вимоги Податко-вого Кодексу Азербайджанської Республіки.

Основною особливістю облікової політики ЗЕД є відображення валютних операцій, експортних і ім- портних операцій, а також інших активів і зобов'язань, виражених в іноземній валюті.

Організація бухгалтерського обліку ЗЕД здійсню-ється із застосуванням Плану рахунків бухгалтер-ського обліку. На основі Плану рахунків бухгалтер-ського обліку організація розробляє і затверджує робо-чий план рахунків бухгалтерського обліку ЗЕД, що містить повний перелік синтетичних і аналітичних ра-хунків, необхідних для обліку валютних та експортно-імпортних операцій та угод.

Ключові слова: бухгалтерський облік, зовнішньо-економічна діяльність, план рахунків, експорт, імпорт, облікова політика.

Алиева М. Ш. Особенности организации бух-галтерского учета внешнеэкономической деятель-ности в Азербайджане

В статье раскрывается особенность организации и ведения бухучета внешнеэкономической деятельности (ВЭД). Бухгалтерский учет ВЭД регламентируется нормативными актами и международными стандар-тами финансовой отчетности и отвечает требованиям законодательства, интересам внутренней и внешней политики республики.

Учетная политика ВЭД для целей налогового учета должна формироваться исходя из требования Налогового Кодекса Азербайджанской Республики.

Основной особенностью учетной политики ВЭД является отражение валютных операций, экспортных и импортных сделок, а также других активов и обяза-тельств, выраженных в иностранной валюте.

Организация бухгалтерского учета ВЭД осу-ществляется с применением Плана счетов бухгалтер-ского учета. На основе Плана счетов бухгалтерского учета организация разрабатывает и утверждает рабо-чий план счетов бухгалтерского учета ВЭД, содержа-щий полный перечень синтетических и аналитических счетов, необходимых для учета валютных и экспортно-импортных операций и сделок.

Ключевые слова: бухгалтерский учет, внешнеэко-номическая деятельность, план счетов, экспорт, им-порт, учетная политика.

Aliyeva M. Peculiarities of accounting of foreign

economic activity in Azerbaijan The article deals with the feature of organization and

accounting of foreign economic activity (FEA). Account-ing for foreign economic activity is regulated by normative acts, international financial reporting standards and na-tional accounting standards, and meets the requirements of the legislation, the interests of domestic and foreign policy of the Republic.

Accounting policy FEA for tax accounting purposes, should be formed on the basis of requirements Tax Code of the Azerbaijan Republic.

The main feature of the accounting policy of foreign trade is a reflection of foreign exchange transactions, im-port and export transactions, as well as other assets and li-abilities denominated in foreign currencies.

Organization of accounting of FEA are carried out with application of Accounting Plan. On the basis of the accounting organization develops and approves work plan of accounts, containing a complete list of synthetic and an-alytical accounts necessary to take account of currency and export-import operations and transactions.

Keywords: accounting, foreign economic activity, chart of accounts, export, import, accounting policy.


А. Н. Джалилов


УДК 330.5:338.24(479.24) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-73-78 А. Н. Джалилов,

Азербайджанская Республика, ORCID 0000-0003-0207-425X,

e-mail: с[email protected]

ОСНОВНЫЕ ПРИОРИТЕТЫ НАЦИОНАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ АЗЕРБАЙДЖАНСКОЙ РЕСПУБЛИКИ В УСЛОВИЯХ РЫНОЧНОЙ ЭКОНОМИКИ

Начиная с 90-х годов XX века под руковод-

ством великого лидера Гейдара Алиева наша страна, постепенно возрождаясь и предпринимая уверен-ные шаги, была направлена на решение социально- экономических проблем. Поэтому, в первую оче-редь, обеспечивая устойчивость приобретенной го- сударственной независимости, была установлена макроэкономическая стабильность страны. Меры, которые были направлены на стабилизацию макро-экономического баланса, привели к обузданию су-ществовавшей в то время гиперинфляции [2].

Первооснова использования углеводородных ресурсов Азербайджана была в интересах народа, которая заложила именно в тот период заключение «Контракта века», что, в свою очередь, привело к одновременному старту и осуществлению проду-манных широкомасштабных социально-экономиче-ских реформ. Таким образом, в те годы была зало-жена основа таких важных перемен, как фундамен-тальные институциональные преобразования, кото-рые были направлены на замену оставшегося с ад-министративно-командного способа управления но-выми отношениями свободной совершенной конку-ренции, а также были целенаправленны на экономи-ческие меры по формированию рыночной экономи-ческой системы, приватизацию государственного имущества и формирование новых имущественных отношений с учетом земельных реформ в 1995 году [1].

Следовательно, дальнейшее углубление в 2000-х годах проводимых в нашей стране широко-масштабных реформ, открыли благоприятные воз-можности для ускоренного развития, создали усло-вия для подъема общества на социально-экономиче-ский прогресс. Важные шаги, которые были пред-приняты по улучшению инвестиционной среды в стране, государственное управление перестроили

систему в соответствии с современными критери-ями.

Интенсивная динамика экономического роста, которая получила новый импульс с увеличением до-бычи и экспорта природных ресурсов, была отме-чена в 2009 году в условиях глобального экономи-ческого кризиса. Поэтому рост азербайджанской экономики является свидетельством успешного осу-ществления избранного стратегического курса. Вместе с этим, направление нефтяных доходов в не-нефтяной сектор, привел к серьезным успехам. По-этому, в развитии данной отрасли за последние де-сять лет среднегодовые темпы роста ненефтяного сектора составили почти 11%.

Вместе с этим, открытие новых производствен-ных участков и создание новых рабочих мест в не-нефтяном секторе, невиданные масштабы развития производственной, транспортной и коммунальной инфраструктуры, создали современные предприя-тия социальной инфраструктуры. В том числе, стро-ительство новых учреждений образования, здраво-охранения, спорта, стали в данный период основой для динамичного и устойчивого прогресса нашей страны в целом [3].

Исходя из вышеизложенного, следует особо от-метить, что в Азербайджане за данные годы был до-стигнут большой прогресс в эффективном решении социальных проблем, так как система социальной защиты населения была перестроена в соответствии с передовыми международными стандартами. По-степенно начала действовать новая пенсионная си-стема, были закреплены и развиты системы адрес-ной государственной социальной помощи, социаль-ных пособий. К месту отметить, что, благодаря успешной социальной политике, уровень бедности сократился с 49,7% в 2000 году до 5,9% в 2016 году, неоднократно повышались заработная плата и пен-сии (табл. 1).

Таблица 1 Уровень бедности и черта бедности

2005 2010 2012 2013 2014 2015 2016Черта бедности, манат 42,6 98,7 119,3 125,2 129,6 135,6 148,5Уровень бедности, % 29,3 9,1 6,0 5,3 5,0 4,9 5,9

Источник: Госкомстат АР. 2017. С. 155. Данные табл. 1 показывают, что с ростом эко-

номического потенциала республики появились благоприятные условия для развития здравоохране-ния, стали последовательно решаться проблемы

охраны здоровья населения. Надо отметить, что за последние десять лет, выделяемые на здравоохране-ние бюджетные средства увеличились более чем в 10 раз, что в настоящее время превысили 650 млн



манатов. Немаловажно отметить, что за последние десять лет было построено или капитально отремон- тировано свыше 569 медицинских учреждений, среди которых подавляющее большинство нахо-дится в регионах республики, все медицинские учреждения оснащены современной техникой и оборудованием (Госкомстат АР. 2017. С. 279).

Осуществленные важные меры по охране здо-ровья населения республики и повышению качества медицинских услуг, привели к тому, что были до-стигнуты значительные успехи в борьбе с инфекци-онными заболеваниями, и эта сфера, как приоритет-ное направление практического здравоохранения, постоянно находится в центре внимания.

За последние годы достигнуты значительные успехи в сфере образования, что это также непо-средственно связано с социально-экономической политикой, которая была направлена на модерниза-цию нашей страны. При этом, достаточно сказать, что общий объем выделенных на научную сферу бюджетных средств вырос по сравнению с 2005 го-дом более чем в 5 раз и составил в 2016 году 110,2%, что относительно ВВП составляет 0,2%, а относи-тельно расходов государственного бюджета – 0,6%. Осуществляемые реформы, направленные на обнов-ление образования по содержанию, имели большое значение при интеграции азербайджанского образо-вания в европейское образовательное пространство.

При этом немаловажно отметить, что на сего-дняшний день Азербайджанская Республика в со-стоянии принять около 35 тысяч туристов в сутки, а иногда данный показатель максимально доходит до 40 тысяч. Используя данные Всемирного совета по туризму и путешествиям (WTTC) за 2016 год, до-ходы от туристического сектора Азербайджана со-ставили 2,678 млрд манат. Поэтому, будем откро-венны, не каждая страна способна с гордостью гово-рить о том, что у нее есть все необходимые состав-ляющие для развития туризма, а Азербайджан, это именно та страна.

Профицит государственного бюджета Азербай-джана в 2016 году составил 1,05 млрд манатов. До-ходы госбюджета в январе-марте составили 3 678,1 млн манатов против прогноза в 3 570,6 млн манатов. Расходы госбюджета были исполнены на 73,3% и составили 2 623,5 млн манатов.

Поступления по линии министерства по нало-гам составили 1,5 млрд манатов, что на 1,4% больше прогноза. Большая часть поступлений – 78,5%, или 1 210,7 млн манатов, пришлась на поступления от ненефтяного сектора, что на девять процентных пункта больше показателя первого квартала 2015 года.

На строительство и реконструкцию объектов в сферах науки, образования, здравоохранения, куль-туры, спорта и других объектов было направлено 16 млн манатов, на строительство инфраструктуры в сферах энергетики, водо- и газоснабжения, транс-порта, коммунальных услуг и мелиорации –

153,4 млн манатов, в том числе на финансирование инвестиционных проектов в Нахчыванской Авто-номной Республике – 4,8 млн манатов.

Необходимо отметить, что за последние годы туризм, как крупный межотраслевой комплекс, ин-тенсивно развивается. Расширяется инфраструк-тура, активно развивается инвестиционный ком-плекс, получили развитие новые виды туризма и до-ходность по ним.

Следовательно, основная доля капиталов от ту-ристского бизнеса уходит за границу. Наблюдения в последнее время указывают на то, что наметились положительные сдвиги в развитии внутреннего ту-ризма и привлечении иностранных гостей [4].

Данные статистики показывают, что из зару-бежных стран наибольший въездной (как и выезд-ной) поток туристов отмечается из России, Грузии, Турции, Ирана, Украины, Великобритании, Казах-стана т.д. При этом, въездной поток почти вдвое выше выездного как по этим двум направлениям, так и в целом по региону.

Основные показатели финансово-хозяйствен-ной деятельности по гостиницам и предприятиям гостиничного типа заключаются в том, что НДС, налог на прибыль и другие налоги, поступающие в государственный бюджет в 2010 году составили 15130,6 тыс. ман., в 2011 году – 27966,5, в 2012 году – 18058,8, в 2014 году – 28201,5, в 2015 году – 28098,5 тыс. ман. Как видим из данных Госкомстата за 2010-2016 годы поступления в государственный бюджет за счет налогов увеличились 1,9 раза, что является источником дохода госбюджета [1].

Как показывает анализ табл. 2, численность иностранных граждан, прибывших в Азербайджан с целью отдыха, развлечений и делового туризма имеет преобладание по отношению к другим видам туризма, тогда как граждане Азербайджана, выезжа-ющие в зарубежные страны, предпочтение отдают деловому туризму, туризму отдыха, развлечений, лечебному туризму и религиозному туризму. Так, разница между прибывшими и выбывшими тури-стами имеет отрицательный поток (4281,9 тыс. чел. – 2248,8 тыс. чел.).

Туризм в Азербайджанской Республике при-знан на государственном уровне приоритетной сфе-рой национальной экономики. Ведь туризм играет немаловажную роль в развитии национальной эко-номики страны. Согласно последним статистиче-ским данным, в стране доля туризма в ВВП достигла 7,1% [1].

Уровень развития туристского сектора опреде-ляется общим оборотом туристов страны, состо- ящим из суммы иностранных граждан, прибывших в Азербайджан с целью туризма и резидентов Азер-байджана, путешествующих в заграницу. Иначе го-воря, речь идет о въездном и выездном туризме. Въездной туризм – путешествие в пределах Азер-байджана лиц, не проживающих постоянно в стране. Выездной туризм – путешествия лиц, постоянно



проживающих в Азербайджане, в другую страну. И так, подробно рассмотрим тенденции развития въездного и выездного туризма на основе статисти-ческих данных.

Выездной туризм в Азербайджане нуждается в сравнительно меньшем стимулировании, нежели въездной. Согласно статистическим показателям,

представленным в табл. 2, за период с 2010 по 2014 год лет число выездных туристов увеличилось с 1819,6 тыс. до 3319,4 тыс. туристов на 1499,8 тыс., при этом с каждым последующим годом число от-правляемых туристов за границу превышает данный показатель за предыдущий период.

Таблица 2

Туристский поток по стране за 2010-2016 годы Показатели 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Численность иностранных граждан, прибывших в Азербайджан, тыс. чел.

1962,9 2239,2 2484,1 2508,9 2297,8 2006,2 2248,8

С целью туризма, тыс. чел. 1279,8 1561,9 1985,9 2129,5 2159,7 1921,9 2044,7Туризм отдыха, развлечений, тыс.чел. 661,7 519,8 687,8 705,2 709,9 668,8 697,1Деловой туризм, тыс.чел. 547,6 591,9 595,3 648,9 670,5 632,3 691,7Лечебный туризм, тыс.чел. 14,1 33,3 43,0 46,2 46,3 36,5 41,5Религиозный туризм, тыс.чел. 10,2 10,5 13,2 13,7 13,7 11,5 12,6Численность граждан Азербайджана, выезжающих в зарубежные страны, тыс. чел.

3175,6 3550,2 3874,4 4284,7 4244,3 4095,8 4281,9

С целью туризма, тыс. чел. 1819,6 2308,2 2828,9 3306,7 3319,4 3256,2 3592,1Туризм отдыха, развлечений, тыс.чел. 729,3 513,1 897,6 1053,9 1014,6 1045,2 1096,1Деловой туризм, тыс.чел. 986,3 1150,3 1172,3 1290,9 1277,8 1185,3 1371,6Лечебный туризм, тыс.чел. 43,7 92,6 116,5 169,0 169,8 140,0 192,7Религиозный туризм, тыс.чел. 41,3 64,0 66,2 82,5 117,8 133,5 127,1

Источник: Госкомстат АР. 2017. С. 318. Иначе обстоит дело с въездным туризмом. Ди-

намика и структура международных туристических потоков Азербайджана в период 2010-2016 годов формировались под влиянием ряда разнонаправлен-ных факторов социально-экономического и иного характера.

Учитывая, что в Азербайджане сектор туристи-ческих компаний недостаточно развит, многие посе-щают страну самостоятельно. В 2012 году приток туристов по сравнению с 2011 годом увеличился на 9,9%. Это связано, в первую очередь, с проведе-нием в стране различных мероприятий мирового масштаба, а особенно конкурс «Евровидение». Максимальное количество прибывших туристов (2,508,9 млн) за весь пятилетний период наблюда-ется в 2013 году. Здесь свою роль сыграло упроще-ние визовой процедуры для туристов дальнего зару-бежья. Теперь, при приобретении тура в Азербай-джан, туристы имеют возможность получить въезд-ную визу прямо в аэропорту. Однако в 2014 году ко-личество иностранных туристов, посетивших Азер-байджан, составило 2,297,8 млн, что сравнительно меньше показателей за 2012 и 2013 годы. Одной из основных причин, послуживших снижению потока въездных туристов, стало ухудшение финансового положения граждан России и Грузии. По итогам ян-варя-августа 2015 года страну посетило около од-ного миллиона туристов, что на десять процентов меньше, чем за аналогичный период 2014 года [5].

По статистическим данным, число приезжа- ющих в Азербайджан туристов больше всего зави-сит от туристов из России, Турции, Грузии и Ирана.

Они составляют 95% потока иностранных туристов. Соответственно, уменьшение покупательной спо-собности туристов из этих стран отражается в об-щем туристическом потоке в Азербайджан. В пер-вой пятерке находятся соседние государства: Россия (843,8 тыс.), Грузия (699,5 тыс.), Турция (314,4 тыс.), Иран (131,1 тыс.) и Украина (58,2 тыс.). В сле-дующей пятерке стран находятся Великобритания (33 тыс.), Казахстан (29 тыс.), Узбекистан, США и Германия [1].

Приведенные показатели свидетельствуют о темпе роста въездного и в том числе внутреннего ту-ризма в Азербайджане, но в тоже время есть необхо-димость решения ряда актуальных проблем, среди которых нужно упомянуть:

1) высокие цены на туристические услуги; 2) отсутствие на рынке бюджетных авиакомпа-

ний, а также высокая стоимость услуг по авиапере-возкам. Азербайджан должен быть заинтересован в привлечении других компаний на рынок авиапере-возок, предлагая им скидки на аэропортовские сборы, что поможет снизить цены на авиабилеты;

3) недостаточная реклама туристических воз-можностей Азербайджана на мировом рынке ту-ризма;

4) неразвитость полноценной конкуренции на рынке гостиничных услуг;

5) необходимость предоставления льготы пред-принимателям в целях строительства 2-х и 3-х звез-дочных отелей и хостелов, ориентированных на бюджетных туристов.



Рассматривая рынок гостиничных услуг в Азербайджане, легко увидеть превалирование круп-ных пятизвездочных отелей над бюджетными. Это связано с высоким коэффициентом окупаемости до-рогостоящих отелей по сравнению с бюджетными отелями, окупаемость которых требует длительного периода времени. Соответственно, при таких усло-виях для бизнесмена, наиболее выгодным будет со-здание пятизвездочных отелей. Для решения данной проблемы необходимо мотивировать бизнес посред-ством предоставления льготных кредитов предпри-нимателям, упрощения налогообложения, предо-ставления земельных участков под строительство на льготной основе [6].

Таким образом, это означает, что необходимо осуществлять меры по привлечению туристов с рынков Европы и дальнего зарубежья, обладающих высоким уровнем расходов. К странам с высоким уровнем расходов на туристские услуги относятся в основном страны с высоким ВВП, то есть страны с высоким уровнем доходов населения. Это, прежде всего, развитые страны Европы. Диверсифицируя, таким образом, рынки сбыта туристических услуг, можно снизить риск снижения общего количества туристов, в случае неплатежеспособности или наступления финансовых трудностей в соседних странах, являющихся основными клиентами Азер-байджана на рынке туристских услуг.

Надо отметить, что достигнутые страной успехи в социально-экономических сферах, отра-жены высокими показателями, улучшающимися с каждым годом международными рейтинговыми агентствами (Fitch Ratings, Moody’s, Standard & Poor’s). Вместе с этим, Азербайджан улучшил и улучшает свою позицию в подготовленном Всемир-ным банком и Международной финансовой корпо-рацией отчете Doing Business, а в «Отчете о глобаль-ной конкуренции» Всемирного экономического фо-рума поднялся до лидирующей позиции среди стран Содружества Независимых Государств и региона. Поэтому, в классификации Всемирного банка по ВВП на душу населения Азербайджан вошел в кате-горию стран с «высокими средними доходами». При этом, хотелось бы отметить, что согласно отчету Программы развития Организации Объединенных Наций (ООН) по человеческому развитию за 2010 год покинул группу стран со «средним человече-ским развитием» и вошел в группу стран с «высоким человеческим развитием».

Современное формирование в Азербайджане демократического общества, а также системы про-зрачных общественных отношений было главным направлением государственной политики в годы не-зависимости. Немаловажен тот факт, что политиче-ский плюрализм занял свое место в стране как необ-ходимая основа общественного прогресса. Поэтому, в настоящее время в стране имеются необходимые правовые и демократические политические условия для свободной деятельности политических партий.

Для достижения вышеуказанных целей руко-водствовались принципами эффективного государ-ственного регулирования, которое обеспечило со- вершенную конкуренцию в условиях рыночной эко-номики, трансформируя в экономику экспортной направленности, что позволит рационально исполь-зовать энергию, которая создает высокую добавоч-ную стоимость. Комплексный подход к развитию социально-экономических сфер позволил достичь высоких результатов. Данная концепция ставит цель трансформации экономики страны в экономику, ко-торая основана на производительности труда, при этом способствуя росту общей производительности факторов производства [7].

Таким образом, повышение конкурентоспособ-ности национальной экономики, основываясь на определенные направления, позволяет достичь за-щиты макроэкономической стабильности, которая усилит координацию монетарной и фискальной по-литики. Вместе с этим, улучшение бизнес-среды и поддержка частной инициативы, развитие рынка финансовых услуг позволяют усовершенствовать внешнеторговую и инвестиционную политику. В данный период было предусмотрено поддерживать инфляцию на приемлемом уровне, осуществляя при этом постепенный переход к более гибкому курсо-вому режиму.

Целенаправленная политика, прежде всего, была ориентирована на осуществление мер по усо-вершенствованию структуры национальной эконо-мики. Важными приоритетными направлениями были и будут модернизация нефтегазового сектора и нефтехимической промышленности, указыва- ющей еще раз на диверсификацию и развитие не-нефтяной промышленности, что позволит расши-рить возможности использования альтернативных и возобновимых источников энергии, а также разви-тие частного сектора, что приведет к усилению про-довольственной безопасности. Вместе с этим, рас-ширение и развитие торговых и сервисных видов де-ятельности, также позволит усовершенствовать структуру внешней торговли и инвестиционных вложений. При этом ставится цель, что в течение охватываемого концепцией периода среднегодовые реальные темпы роста ВВП по ненефтяному сектору будут превышать 7%.

Исходя из вышеизложенного, следует отме-тить, что основная задача, которая ставится на со-временном этапе в денежно-кредитной политике, должна заключаться в ускорении диверсификации национальной экономики, сохраняя при этом в по-следующие годы высокие темпы развития ненефтя-ного сектора вне зависимости от уровня нефтяных доходов. Такая перспектива направлена на то, чтобы повышение конкурентоспособности и расширение экспортных возможностей стали главным приорите-том для нашей страны. Поэтому в Концепции разви-тия «Азербайджан – 2020: взгляд в будущее» за ос-нову взята экономическая модель экспортной



направленности и предусматривается, что повыше-ние конкурентоспособности и усовершенствование структуры экономики будут способствовать росту ненефтяного экспорта. Это приведет к расширению инновационной деятельности, которая наряду со стремительным развитием ненефтяной промышлен-ности, поможет создать высокие темпы экономиче-ского развития.

Немаловажен тот факт, что важными услови-ями для достижения поставленных целей являются полное и максимально эффективное использование всех возможностей страны, которые имеют эконо-мические, социальные ресурсы, создающие условия для усиления потенциала республики. В связи с этим, должны быть предусмотрены развитие инфра-структуры энергетики, транспорта, транзита и логи-стики, основанные на постоянном внимании к раз-витию экономических регионов, формирующих ре-гиональные центры для развития конкурентных преимуществ, а также инфраструктуры социальных услуг в городской и сельской местности.

В современных условиях рыночного меха-низма, который формирует рыночные отношения в Азербайджане, важными являются функции госу-дарственного регулирования и управления, осу-ществляемые, в основном, в сфере сохранности мак-роэкономической стабильности. При этом, улучше-ние деловой атмосферы и обеспечение свободной конкуренции в стране создают благоприятных усло-вий для местных и зарубежных инвесторов, усовер-шенствуя, в свою очередь, структуру экономики, направленную на реализацию инвестиционных и широкомасштабных инфраструктурных проектов, эффективную организацию социальной защиты населения.

Таким образом, особое внимание должно быть уделено обеспечению фискальной дисциплины в об- ласти формирования и использования бюджетных ресурсов, правильному распределению и перерас-пределению финансовых средств, повышению эф-фективности расходов, которая проводится с помо-щью гибкости оценивания по различным бюджет-ным рискам (внешние, финансовые, операционные риски, риски отстранения и пр.).

Национальная экономика важна также с точки зрения банковской системы, которая играет важную роль в обеспечении функционирования рыночной экономики. Коммерческие банки, являющиеся важ-нейшими элементами инфраструктуры современ-ного общества, выполняют ключевые обществен-ные функции. Поэтому устойчивость их функцио-нирования, существенным образом влияет на эф-фективность экономики в целом. Во многих стран банковская деятельность является наиболее строго регулируемым сектором, при этом банковская си-стема имеет ярко выраженные национальные осо-бенности, которые отражают специфику ее форми-рования. Данная специфика определяется многими факторными принципами.

Во-первых, Азербайджан – индустриально-аг-рарная страна. Он имеет мощную нефтяную, нефте-перерабатывающую промышленность, растущее газодобывающее производство и связанные с ними химическую промышленность, машиностроение. Необходимо также отметить развитие текстильной, винодельческой и консервной промышленности. За последнее время в сельском хозяйстве наиболее раз-вито хлопководство, овощеводство, садоводство, виноградарство, шелководство, табаководство и чаеводство (табл. 3). Из таблицы видно, что должное внимание уделяется хлопководству в нашей стране.

Таблица 3 Общий сбор и продуктивность продукции в сельском хозяйстве, тыс. тонн

Продукция 2010 2013 2014 2015 2016Хлопок 38,2 45,2 41,0 35,2 89,4Чай 0,54 0,57 0,47 0,58 1,02Овощи 1189,5 1236,3 1187,7 1275,3 1270,6Бахчевые 433,6 429,8 440,9 484,5 464,8Табак 3,2 3,5 2,9 3,5 3,6Виноград 129,5 148,5 147,7 157,1 136,5

Источник: Госкомстат. 2017. С. 502. Таким образом, реформы в национальной эко-

номике страны и ее интеграция в мирохозяйствен-ную систему, требующую гармонизации принципов в структуре рынка, необходимы для всех развитых стран, а также необходима глубокая проработка и обоснование концепции их развития в условиях ры-ночных отношений.


1. О земельной реформе: Закон Азербайджан-ской Республики от 16 июля 1996 года №155-1Г. 2. Аб-

басов Ч.М. Экономика Азербайджана на путях глоба-лизации: предпосылки и последствия. Баку, «Элм», 2007. 384 с. 3. Гаджиев Ш.Т. Азербайджан на пути к мировому сообществу: стратегия внешнеэкономиче-ского сотрудничество. Киев, 2000. 317 с. 4. Грязнова А.Г., Думный H.H. Макроэкономика. Теория и рос-сийская практика: учебник. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: КНОРУС, 2006. 688 с. 5. Джабиев P.M. Соци-ально-экономическое развитие Азербайджанской рес-публики за годы независимости. Баку: "Зия+", 2005. 283 с. 6. Рустамбеков Г.Б. Национальные экономиче-ские интересы в процессе постсоциалистической



трансформации и глобализации. Баку: Чашыоглы, 2009. 370 с. 7. Эфендиев О.Ф., Алиев Э.А. Внешне-экономическая деятельность современного Азербай-джана. Учебное пособие. Баку: Издательско-полигра-фическое предприятие «Зардаби LTD» ООО, 2007. С. 328.

References

1. O zemel'noy reforme: Zakon Azerbaydzhanskoy Respubliki ot 16 iyulya 1996 goda №155-1G [On land re-form: Law of the Azerbaijan Republic dated July 16, 1996 No. 155-1 G].

2. Abbasov, Ch.M. (2007). Ekonomyka Azerbajdzha-na na putiakh hlobalyzatsyy: predposylky y posledstvyia [Azerbaijan economy on the ways of globalization: causes and consequences]. Baku: Elm [in Azerbaijdzhan].

3. Hadzhyev, Sh.T. (2000). Azerbajdzhan na puti k mirovomu soobshhestvu: strategija vneshnejekonomi-cheskogo sotrudnichestva [Azerbaijan is on the way to the international community: the strategy of foreign economic cooperation]. Kiev: Jekspress-objava [in Russian].

4. Gryaznova A.G., Dumnyy H.H. (2006). Makroekonomika. Teoriya i rossiyskaya praktika [Macro-economics. Theory and Russian practice]. 2nd ed., pererab. and add. Moscow, KNORUS [in Russian].

5. Dzhabiyev P.M. (2005). Sotsial'no-ekono-micheskoye razvitiye Azerbaydzhanskoy respubliki za gody nezavisimosti [Socio-economic development of the Republic of Azerbaijan over the years of independence]. Baku, Zia +.

6. Rustambekov G.B. (2009). Natsional'nyye ekono-micheskiye interesy v protsesse postsotsialisticheskoy transformatsii i globalizatsii [National economic interests in the process of post-socialist transformation and globali-zation]. Baku, Chashyogly.

7. Efendiyev O.F., Aliyev E.A. Vneshneekonomi-cheskaya deyatel'nost' sovremennogo Azerbaydzhana [Foreign economic activity of modern Azerbaijan]. Baku, Publishing and Printing Enterprise "Zardabi LTD" LLC.

Джалилов А. Н. Основні пріоритети національ-

ної економіки Азербайджанської Республіки в умо-вах ринкової економіки

У статті вказано, що при досягненні соціально-економічних цілей керувалися принципами ефектив-ного державного регулювання, які забезпечили доско-налу конкуренцію в умовах ринкової економіки, тран-сформуючи в економіку експортної спрямованості, що дозволить раціонально використовувати енергію, яка створює високу додану вартість.

Таким чином, підвищення конкурентоспромож-ності національної економіки, грунтуючись на певні

напрямки, дозволяє досягти захисту макроекономічної стабільності, яка посилить координацію монетарної і фіскальної політики. Разом з цим, поліпшення бізнес-середовища і підтримка приватної ініціативи, розвиток ринку фінансових послуг дозволяють удосконалити зовнішньоторговельну і інвестиційну політику.

Ключові слова: конкурентоспроможність, націо-нальна економіка, трансформація, ринкова економіка, ненафтової сектор.

Джалилов А. Н. Основные приоритеты нацио-

нальной экономики Азербайджанской Республики в условиях рыночной экономики

В статье отмечено, что при достижении соци-ально-экономических целей руководствовались прин-ципами эффективного государственного регулирова-ния, которые обеспечили совершенную конкуренцию в условиях рыночной экономики, трансформируя в экономику экспортной направленности, что позволит рационально использовать энергию, которая создает высокую добавочную стоимость.

Таким образом, повышение конкурентоспособно-сти национальной экономики, основываясь на опреде-ленных направлениях, позволяет достичь защиты мак-роэкономической стабильности, которая усилит коор-динацию монетарной и фискальной политики. Вместе с этим, улучшение бизнес-среды и поддержка частной инициативы, развитие рынка финансовых услуг позво-ляют усовершенствовать внешнеторговую и инвести-ционную политику.

Ключевые слова: конкурентоспособность, нацио-нальная экономика, трансформация, рыночная эконо-мика, ненефтяной сектор.

Jalilov A. The main priorities of the national econ-

omy of the Republic of Azerbaijan in a market economy The article notes that in achieving socio-economic

goals they were guided by the principles of effective gov-ernment regulation, which ensured perfect competition in a market economy, transforming into an export-oriented economy, which will allow rational use of energy, which creates high added value.

Thus, improving the competitiveness of the national economy, based on certain areas, allows you to achieve protection of macroeconomic stability, which will strengthen the coordination of monetary and fiscal policy. At the same time, the improvement of the business envi-ronment and the support of private initiative, the develop-ment of the financial services market, make it possible to improve foreign trade and investment policies.

Keywords: competitiveness, national economy, trans-formation, market economy, non-oil sector.


Л. В. Шабалина, Н. В. Алексеев


УДК 338.439:339.13 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-79-86 Л. В. Шабалина,

кандидат экономических наук, ORCID 0000-0002-3621-6466;

Н. В. Алексеев, Донецкий национальный технический университет

ФАКТОРЫ, ВЛИЯЮЩИЕ НА МИРОВУЮ

ПРОДОВОЛЬСТВЕННУЮ БЕЗОПАСНОСТЬ Постановка проблемы. В 2015 г. Организация

Объединенных Наций приняла резолюцию «Преоб-разование нашего мира: Повестка дня в области устойчивого развития на период до 2030 года», где было поставлено семнадцать глобальных целей устойчивого развития мира, одной из которых явля-ется ликвидация голода в мире, обеспечение продо-вольственной безопасности и улучшение питания, а также содействие устойчивому развитию сельского хозяйства [14]. По мнению экспертов, в первой по-ловине XXΙ века глобальный спрос на продоволь-ствие и корма увеличится, в то время как сельскохо-зяйственные культуры всё в большей степени будут использоваться для производства биоэнергии и в других промышленных целях, что поставит под угрозу продовольственную безопасность наименее развитых и развивающихся стран. В 2016 г. показа-тель распространенности голода в мире снизился на семь процентных пунктов, составив 11%, по сравне-нию с началом 1990-х годов. При этом, в развива- ющихся странах данный показатель уменьшился с 23 до 13%, что обусловлено экономической полити-кой государств, а также деятельностью междуна-родных организаций, направленной на борьбу с го-лодом. В связи с увеличением населения мира с 5 до 7 млрд, абсолютная величина голодающих по-преж-нему колеблется в диапазоне около 800 млн человек, что вызывает необходимость рассмотрения факто-ров, влияющих на мировую продовольственную безопасность [4].

Степень изученности. Изучением специфики мирового рынка продовольствия занимались Е. Ка-занцева, Е. Колесникова, А. Мельникова и др. Ми-ровую проблему продовольственной безопасности рассматривали А. Кайгородцев, В. Максаковский и К. Мартынов. Регулированием и контролем за реше-нием проблем мировой продовольственной безопас-ности занимаются различные международные орга-низации. Так, оказанием помощи, развивающимся странам в улучшении показателей сельского хозяй-ства и обеспечении здорового питания занимается Продовольственная и сельскохозяйственная органи-зация Объединенных Наций (ФАО), принятием по-литических решений в сфере создания устойчивой продовольственной безопасности – Международ-ный исследовательский институт продовольствен-ной политики (МИИПроП), распределением финан-совых ресурсов в целях увеличения производства

продовольствия и улучшения положения с пита-нием бедных групп населения – Международный фонд сельскохозяйственного развития (МФСР).

Цель исследования – выявление факторов, влияющих на мировую продовольственную без-опасность.

Изложение основного материала. Затянув-шийся мировой финансовый кризис, начавшийся в 2008 г., оказывает негативное влияние на мировое производство продуктов питания. Так, за период 2012-2016 гг. индекс продовольственной безопасно-сти большинства развивающихся стран снизился в среднем на 2 пункта [19, с. 91]. Продовольственная безопасность является неотъемлемой частью устой-чивого развития мира, поэтому необходимо обеспе-чивать сбалансированность производства и потреб-ления продовольствия, что зависит от множества различных факторов. Остановимся на некоторых из них.

1. Рост численности населения. Ежегодные темпы прироста численности населения мира снизи-лись с 2,2% в 1960-х годах до 1,1% в 2017 г. [14]. Так, по мнению экспертов, при продолжении дан-ной тенденции население мира в 2050 г. составит 9,7 млрд чел., при этом более половины ожидаемого прироста произойдет в Африке, где население уве-личится с 1,2 до 2,6 млрд чел., что усложнит реше-ние проблемы нищеты и голода. В этот период в Азии прирост населения ожидается на уровне 20%, Южной Америке – 30%, Европе – прогнозируется снижение показателя на 3%. Однако, по мнению экспертов, при усилении миграции в страны Европы численность населения к 2050 г. может сохраниться на уровне 2010 г. (рис. 1).

2. Средняя продолжительность жизни населе-ния. В мире данный показатель вырос с 67 лет в 2010 г. до 70 лет в 2017 г., при этом наибольший прирост наблюдался в Африке, где продолжитель-ность жизни увеличилась на 6 лет, составив 61 год, что было во многом обусловлено улучшением про-довольственного обеспечения и доступа к медицин-скому обслуживанию [14].

3. Волатильность глобальных цен на продо-вольствие. Период с 1999 по 2006 г., характеризо-вавшийся низкими ценами, сменился длительным периодом высоких и нестабильных цен в 2007- 2013 гг., обусловленных мировым кризисом. В 2014 г. произошла стабилизация рынков, и возврат к



низким ценам. Например, с 2012 по 2017 г. цены на зерновые снизились на 44%, тогда как на сельскохо-зяйственную продукцию в целом – на 21%. По оцен-кам экспертов к 2025 г. ожидается падение цен на

продукцию сельского хозяйства, что позитивно ска-жется на мировой продовольственной безопасности [14].

Рис. 1. Население мира по регионам

Примечание: составлено авторами по источнику [14]. Данные за 2020-2050 гг. являются прогнозными. 4. Увеличение объема выращивания культур

для производства биотоплива. Данная тенденция привела к сокращению посевов пищевых культур. Так, например, с 2007 по 2016 г. количество площа-дей с биотопливными культурами возросло, что уве-личило производство с 54 до 137 млрд л биотоплива в мире. В Европе продовольственные культуры вы-тесняются посевами фармацевтических культур, ко-торые являются более дорогими по сравнению с продовольственными [6].

5. Урбанизация. По прогнозам экспертов, в 2030 г. городское население будет преобладать во всех регионах мира и к 2050 г. его численность до-стигнет 6,3 млрд чел. При этом численность сель-ского населения будет сокращаться и составит 3,4 млрд чел., что негативно скажется на ситуации с обеспечением продовольствия в мире [4].

6. Уровень доходов населения. По мнению экс-пертов, рост доходов населения в развивающихся странах приведет к изменению структуры потребле-ния продуктов питания. Так, например, увеличится потребление фруктов и овощей, а также продуктов животного происхождения, что приведет к необхо-димости более интенсивного производства данных продуктов, а также улучшению качества питания в данных странах. Так, показатель количества потреб-ляемых калорий на душу населения с 2002 по 2014 г. увеличился в развивающихся странах на 9,5%, наименее развитых – 8,1 и развитых – 1,8%. По оценкам экспертов ФАО, к 2024 г. количество потребления на душу населения вырастет приблизи-

тельно еще на такое же количество процентов по каждой группе стран [4].

7. Уменьшение продуктовых отходов потреби-телей. Мировые количественные потери пищевых продуктов и отходы составляют для зерновых куль-тур около 30% в год, фруктов и овощей – 40-50, мяса и молочных продуктов – 20%, а также 35% – рыбы. На душу населения отходы потребителей состав-ляют 95-115 кг в год в Европе и Северной Америке, тогда как в странах Африки и Азии – 6-11 кг. По прогнозам экспертов, к 2030 г. произойдет уменьше-ние продуктовых отходов вдвое, что составит 650 млн тонн в год [4].

8. Изменение климата. На глобальном уровне позитивные и негативные прогнозы последствий для урожайности сельскохозяйственных культур в различных регионах мира в период до 2030 г. урав-новешивают друг друга, так как в одних регионах мира произойдет увеличение урожайности вслед-ствие изменения климата, тогда как в других – уменьшение. После 2030 г. баланс будет стано-виться все более негативным, так Межправитель-ственная группа экспертов по изменению климата (МГЭИК) прогнозирует, что снижение урожайности сельскохозяйственных культур к 2050 г. может со-ставить 10-25% [4].

9. Рост производства аквакультурного продо-вольствия и промышленного рыболовства. Стреми-тельно растущее количество населения оказывает значительное давление на рыбные ресурсы морей и океанов. Поэтому, чтобы обеспечить население ры-

0

1

2

3

4

5

6

1950 1960 1970 1980 1990 2000 2010 2020 2030 2040 2050

Общ

ее насел

ение

, млр

д

Африка

Европа

Северная Америка

Азия

Южная Америка и Центральная Америка

Океания



бой, помимо вылова рыбы началось ее выращива-ние, вследствие чего темпы роста мировой торговли рыбой, предназначенной для употребления в пищу людьми, стали опережать темпы прироста числен-ности населения. Так, с 1970 по 2017 г. – в среднем 3,2% по сравнению с 1,6% для роста мирового насе-ления. Доступность рыбы на душу населения вы-росла с 9,9 кг в 1960-е годы до 14,4 кг в 1990-е годы и 20 кг в 2017 г. По мнению экспертов, объем аква-культурной продукции к 2025 г. превысит объем вы-лавливаемой в естественных условиях рыбы и к 2050 г. станет основным источником рыбной про-дукции [4].

10. Рост обрабатываемых сельскохозяйствен-ных площадей. Так, в среднем по всем регионам

мира количество сельскохозяйственных земель в 2017 г. увеличилось на 7% по сравнению с 1990-ми годами. Например, в Африке данный показатель увеличился на 35%, в Южной Америке – на 40, в Азии – на 20%. По прогнозам экспертов, в среднем в мире прирост обрабатываемых площадей составит 6% за период 2015-2050 гг., в то время как в Аф-рике – 30% за счет новых технологий выращивания продукции в засушливых регионах. При этом, в Ев-ропе произойдет сокращение обрабатываемых пло-щадей в среднем на 45%, так как малопродуктивные земли постепенно изымаются из сельскохозяйствен-ного землепользования и используются под строи-тельство или лесонасаждения (см. таблицу).

Таблица 1

Величина обрабатываемой площади в сельском хозяйстве, млн га

Регионы 1980 1990 2000 2010 2015 2020 2030 2040 2050

Мир в целом 1453 1520,8 1514,3 1541,1 1553 1571,8 1597,5 1623,3 1649,1

Африка 190,5 203,6 221,9 256,4 258,3 272,1 293,7 315,3 336,9

Америка 383,5 389,8 391,9 395,4 398,7 399,6 403,4 407,2 410,9

Азия 458,5 507,6 545,6 553,4 553,6 583,9 605,4 627,0 648,6

Европа 372,4 367,6 304,4 290,7 292,1 256,7 225,9 195,0 164,2

Австралия 44,2 48,1 47,6 43,0 48,1 44,7 44,3 43,9 43,5Примечание: составлено авторами по источнику [18]. 11. Производство и потребление зерна. В сред-

нем темпы роста производства зерна в мире соответ-ствовали темпам роста населения с 1980 по 2017 г. Так, например, в Азии рост производства зерна со-ставил 3,4%, в то время как в странах Северной Аме-рики – 1,7, Европы – 1,4%. По прогнозам экспертов,

в Африке прирост производства зерна составит 83% с 2018 по 2050 г., тогда как в Европе произойдет со-кращение производства зерновых на 21%, что свя-зано с уменьшением площади обрабатываемой земли и вытеснением продовольственных культур биотопливными и фармацевтическими (рис. 2).

Рис. 2. Производство зерновых культур в мире, млн тонн

Примечание: составлено авторами по источнику [18]. Продовольственное потребление зерна на душу

населения в мире с 1980 по 2017 г. практически не изменялось, составив 146,7 кг, при этом в Африке

потребление данных культур с 1980 по 2010 г. воз-росло более чем в два раза, составив 141 млн тонн, тогда как в Америке – на 67%. При этом, в Европе

1980 1990 2000 2010 2012 2020 2030 2040 2050Мир в целом 1416,3 1778 1859,4 2242,3 2305,3 2427,3 2664,8 2876,7 3072,9Африка 69,7 89,2 105,8 157 163,3 180,6 217,2 257,1 300,2Америка 392,3 460,8 521,3 629 598,6 667,2 711,6 745 777,2Азия 510,4 712 813,2 1018,7 1080,7 1140,7 1289,3 1440,5 1594,3Европа 426,9 492,4 384 403,1 418,6 404,5 394 372,3 329,4Австралия 16,2 22,7 34,1 33,4 43,1 44,3 52,7 61,9 71,8

0500

100015002000250030003500



потребление уменьшилось на 12%, что обусловлено уменьшением численности населения. К 2050 г. по-требление зерна в мире будет возрастать стабиль-ными темпами, наибольший прирост произойдет в

регионах с высоким показателем прироста числен-ности населения – Африке и Азии, где рост показа-теля составит 200 и 50% соответственно, тогда как в Европе произойдет снижение на 24% (рис. 3).

Рис. 3. Продовольственное потребление зерновых культур в мире, млн тонн

Примечание: составлено авторами по источнику [18]. Внешнеторговый баланс зерновых в Азии со-

ставил (–) 95 млн тонн в 2010 г., однако, к 2050 г. импорт уменьшится до 37,8 млн тонн, что связано с увеличением производства зерновых в Азии. При этом, Америка, Европа и Австралия сохранят свои позиции и останутся мировыми экспортерами зерна. Наибольший прирост излишков зерновых культур продемонстрирует Европа, что будет связано с уменьшением потребления зерна в регионе из-за со-кращения численности населения. Несмотря на то, что к 2050 г. в Африке ожидается прирост производ-ства зерновых культур – в среднем на 1,62% в год, увеличение количества жителей и повышение душе-вого потребления приведут дефициту зерна в реги-оне до (–)197 млн тонн. Африка не избавится от за-висимости импорта зерна, несмотря на темпы рас-ширения площадей и использование новых техноло-гий, что усугубит ситуацию на внутреннем рынке.

12. Производство и потребление мяса. В 2017 г. более 40% мирового производства мяса приходи-лось на Азию, в то время как в 1980 г. данный регион производил лишь 20%. В Африке в этот период также увеличился показатель производства мяса, однако потребление оставалось на уровне 16 кг на душу населения, что не привело к полному удовле-творению спроса и по прогнозам экспертов данная тенденция сохранится в регионе и в дальнейшем. Основными экспортерами мяса останется Америка, Австралия и Европа, где темпы увеличения произ-водства мяса будут сохраняться на стабильном уровне до 2050 г., в то время как Азия нарастит про-изводство мяса до 45% от совокупного производ-ства и составит 251,2 млн тонн (рис. 4).

Совокупное потребление мяса в мире к 2050 г. вырастет практически в два раза – до 544 млн тонн по сравнению с 278,9 млн тонн в 2010 г. В странах Азии, где в среднем совокупное потребление в 1980-2010 гг. увеличилось более чем в четыре раза, к 2050 г. увеличится вдвое. В Африке потребление увеличится более чем в три раза к 2050 г. с 16,4 до 50 млн тонн (рис. 5). В это же время в Америке, Ев-ропе и Австралии потребление мяса будет увеличи-ваться стабильными темпами.

В период до 2050 г. сальдо внешней торговли мясной продукцией в Америке будет положитель-ным, составив 54,2 млн тонн. Недостаток мяса, ко-торый будет иметь место в Африке и Азии, может быть решен за счет торговых потоков из Америки, где будет находиться наибольший излишек мясной продукции.

13. Новые технологии. Так, например, в 2013 г. один килограмм мяса, выращенный в лабораторных условиях, стоил 3 млн долл. США, однако, совре-менные технологии в 2018 г. позволили создать его за 100 долл. США.

Проблему голода в будущем позволит частично решить генная инженерия, направленная на моди-фикацию семян зерновых культур, с тем, чтобы они могли быть выращены в засушливых условиях. По-добные исследования уже проводятся в Китае и США. В будущем продовольственную безопасность будут также обеспечивать спутниковый мониторинг посевов и точное земледелие [4,7].

Для обеспечения мировой продовольственной безопасности потребуются инновационные си-стемы, сохраняющие и укрепляющие природные ре-сурсы, увеличивая, при этом, продуктивность.

1980 1990 2000 2010 2020 2030 2040 2050Мир в целом 628,1 783,4 890,4 976,7 1182,7 1326,3 1457,8 1576,7Африка 62,8 85,8 110,8 141 203,8 261 327,9 403Америка 66,3 83,8 100,3 110,4 131 145,9 158,8 169,6Азия 389,3 503,2 582,7 626,4 752,9 828,4 884,7 922,3Европа 108,4 109,2 95 96,7 92,4 87,9 82,9 77,7Австралия 1,4 1,5 1,6 2,1 2,7 3,1 3,6 4,1

0200400600800

10001200140016001800



Необходимы преобразования, направленные на формирование комплексных подходов, таких, как агроэкология, климатически оптимизированное сельское хозяйство, почвозащитное и ресурсосбере-гающее земледелие. Потребуется более широкое международное сотрудничество, стратегии адапта-ции и ответные меры политики на глобальные изме-нения, включая варианты регулирования распреде-

ления воды, схемы землепользования, торговли про-дуктами питания, послеуборочной обработки пище-вых продуктов и цен на продукты питания. Разви-тым странам и международным организациям необ-ходимо оказывать финансовую и продовольствен-ную помощь наименее развитым и развивающимся странам, поскольку только такое сотрудничество позволит обеспечить мировую продовольственную безопасность.

Рис. 4. Производство мяса в мире, млн тонн

Примечание: составлено авторами по источнику [18].

Рис. 5. Потребление мяса в мире, млн тонн

Примечание: составлено авторами по источнику [18]. Выводы. В статье выявлены основные фак-

торы, влияющие на мировую продовольственную безопасность. Из них наиболее значительное влия-ние на продовольствие оказывает продолжитель-ность жизни населения и его численность, а также уровень доходов. По прогнозам экспертов, к 2050 г. все большее значение будут приобретать новые тех-нологии и изменение климата.

Литература 1. Food Outlook Biannual report on global food mar-

kets, 2018. URL: https://reliefweb.int/sites/reliefweb. int/files/resources/ca2320en.pdf (Дата обращения: 15.12.2018). 2. The state of food and agriculture, 2018. URL: http://www.fao.org/3/I9549EN/i9549en. pdf (Дата обращения: 15.12.2018). 3. The state of food security and nutrition in the world, 2018. URL: http://www.fao. org/3/I9553EN/i9553en.pdf (Дата обращения: 19.12. 2018).4. Official website of the Food and Agriculture Or-ganization of the United Nations. URL: http://www.fao.

1980 1990 1992 2000 2010 2012 2020 2030 2040 2050Мир в целом 136,7 179,4 187 229,9 293,5 302,4 357,5 425 489,3 548,3Африка 6,7 8,7 9,2 11,5 16,4 16,9 21,1 27,2 34,5 42,8Америка 42,8 51,6 55,8 74,2 92,8 95,3 111,9 132,5 152,4 171Азия 28,6 50,7 60,5 87,3 121,8 126,3 158,1 193,1 224,7 251,2Европа 54,5 63,9 56,7 51,6 56,7 57,9 61,8 66,9 72 77,1Австралия 2,7 3,1 3,3 3,7 4 4,2 4,7 5,2 5,7 6,2

0100200300400500600

1980 1990 2000 2010 2020 2030 2040 2050Мир в целом 134 175,7 229,4 278,9 350,2 424,8 489,1 544Африка 6,7 8,9 11,7 16,4 23,6 31 39,8 50Америка 38,4 45,2 61,1 68,7 82 94 105,7 116,8Азия 29 52 95,5 124,5 160,4 193 226,1 255,6Европа 54,3 62,8 51,1 56,3 61,5 66,7 71,9 77,1Австралия 1,6 1,9 2,1 2,4 2,8 3,2 3,5 3,8

0100200300400500600



org/home (Дата обращения: 15.12.2018). 5. Official web-site the Global food security index. URL: https://foodsecu-rityindex.eiu.com (Дата обращения: 15.12.2018). 6. Offi-cial website of the international energy agency. URL: http://www.iea.org (Дата обращения: 22.12.2018). 7. Of-ficial website the Nextbigfuture. URL: https://www.next bigfuture.com/ (Дата обращения: 18.12.2018). 8. OECD-FAO Agricultural Outlook 2018 – 2027, 2018. URL: http://www.fao.org/3/I9166EN/I9166en.pdf (Дата обра-щения: 18.12.2018). 9. OECD-FAO Agricultural Outlook 2014 – 2023, 2014. URL: https://read.oecd-ilibrary.org/ agriculture-and-food/oecd-fao-agricultural-outlook-2014 _agr_outlook-2014-en#page5 (Дата обращения: 18.12. 2018). 10. OECD-FAO Agricultural Outlook 2015 – 2024, 2015. URL: https://read.oecd-ilibrary.org/agricul-ture-and-food/oecd-fao-agricultural-outlook-2015_agr_ outlook-2015-en#page1 (Дата обращения: 20.12.2018). 11. OECD-FAO Agricultural Outlook 2016 – 2025, 2016. URL: https://read.oecd-ilibrary.org/agriculture-and-food/ oecd-fao-agricultural-outlook-2016_agr_outlook-2016-en#page1 (Дата обращения: 20.12.2018). 12. OECD-FAO Agricultural Outlook 2017 – 2026, 2017. URL: https://read.oecd-ilibrary.org/agriculture-and-food/oecd-fao-agricultural-outlook-2017-2026_agr_outlook-2017-en#page1 (Дата обращения: 20.12.2018). 13. Shabalina L., Kopteva L., and Prorokov A. Modern trends in the world food security, MATEC Web of Conferences, Vol. 170, 01054 (2018) www.matec-conferences.org/ articles/ matecconf/abs/2018/29/matecconf_spbwosce2018_01054 14. Official website of the United Nations. URL: http://www.un.org/ru/index.html (Дата обращения: 15.12.2018). 15. Official website the World Food Pro-gramme URL: http://ru1.wfp.org/ (Дата обращения: 15.12.2018). 16. Official website of the World Trade Or-ganization. URL: https://www.wto.org/ (Дата обращения: 15.12.2018). 17. World Trade Statistical Review, 2017. URL: https://www.wto.org/english/res_e/statis_e/wts2018 _e/wts18_toc_e.htm. 18. Акимов А.В., Борисов М.Г., Дерюгина И.В., Кандалинцев В.Г. Страны Востока к 2050 г.: население, энергетика, продовольствие, инве-стиционный климат / Институт востоковедения РАН. Москва: ИВ РАН, 2017. 288 с. 19. Шабалина Л.В., Капко А.В. Мировой рынок продовольственных това-ров. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 2(48). С. 90- 99. 20. Шабалина Л.В., Коптева Л.А. К вопросам ми-ровой продовольственной безопасности. Финансовая экономика. 2018. № 4 (ч. 1). С. 59 - 61.

References

1. Food Outlook Biannual report on global food mar-kets. (2018). Retrieved from https://reliefweb.int/sites/re-liefweb.int/files/resources/ca2320en.pdf.

2. The state of food and agriculture. (2018). Retrieved from http://www.fao.org/3/I9549EN/i9549en. pdf.

3. The state of food security and nutrition in the world. (2018). Retrieved from http://www.fao.org/3/I9 553EN/i9553en.pdf.

4. Official website of the Food and Agriculture Or-ganization of the United Nations. Retrieved from http://www.fao.org/home.

5. Official website the Global food security index. Retrieved from https://foodsecurityindex.eiu.com.

6. Official website of the international energy agency. Retrieved from http://www.iea.org.

7. Official website the Nextbigfuture. URL: https://www.nextbigfuture.com/.

8. OECD-FAO Agricultural Outlook 2018 – 2027. (2018). Retrieved from http://www.fao.org/3/I9166EN/ I9166en.pdf.

9. OECD-FAO Agricultural Outlook 2014 – 2023. (2014). Retrieved from https://read.oecd-ilibrary.org/ agriculture-and-food/oecd-fao-agricultural-outlook-2014_ agr_outlook-2014-en#page5.

10. OECD-FAO Agricultural Outlook 2015 – 2024. (2015). Retrieved from https://read.oecd-ilibrary.org/agri-culture-and-food/oecd-fao-agricultural-outlook-2015_agr _outlook-2015-en#page1.

11. OECD-FAO Agricultural Outlook 2016 – 2025. (2016). Retrieved from https://read.oecd-ilibrary.org/agri-culture-and-food/oecd-fao-agricultural-outlook-2016_agr _outlook-2016-en#page1.

12. OECD-FAO Agricultural Outlook 2017 – 2026. (2017). Retrieved from https://read.oecd-ilibrary.org/agri-culture-and-food/oecd-fao-agricultural-outlook-2017-202 6_agr_outlook-2017-en#page1.

13. Shabalina L., Kopteva L., and Prorokov A. (2018). Modern trends in the world food security, MATEC Web of Conferences, Vol. 170. Retrieved from www.matec-conferences.org/articles/matecconf/abs/2018/ 29/ matecconf_spbwosce2018_01054.

14. Official website of the United Nations. Retrieved from http://www.un.org/ru/index.html.

15. Official website the World Food Programme. Retrieved from http://ru1.wfp.org/.

16. Official website of the World Trade Organization. Retrieved from https://www.wto.org/.

17. World Trade Statistical Review. (2017). Retrieved from https://www.wto.org/english/res_e/sta-tis_e/wts2018_e/wts18_toc_e.htm.

18. Akimov A.V., Borisov M.G., Deryugina I.V., Kandalintsev V.G. (2017). Strany Vostoka k 2050 g.: nase leniye, energetika, prodovol'stviye, investitsionnyy klimat [Eastern countries by 2050: population, energy, food, in-vestment climate]. Institute of Oriental Studies of RAS. Moscow: IW RAS [in Russian].

19. Shabalina L.V., Kapko A.V. (2017). Mirovoy rynok prodovol'stvennykh tovarov [The world food mar-ket]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 2(48), рр. 90-99 [in Russian].

20. Shabalina L.V., Kopteva L.A. (2018). K voprosam mirovoy prodovol'stvennoy bezopasnosti [To the issues of world food security]. Finansovaya ekonomi-ka – Financial economy, 4 (part 1), рр. 59-61 [in Russian].

Шабаліна Л. В., Алексєєв М. В. Фактори, що

впливають на світову продовольчу безпеку В умовах збільшення глобального попиту на про-

дукти харчування в першій половині XXI століття, під загрозу буде поставлена світова продовольча безпека, яка є невід'ємною частиною сталого розвитку світу, що потребує забезпечити збалансованість виробництва і споживання продовольства. Дана тенденція зумовлює необхідність виявлення факторів, що впливають на сві-тову продовольчу безпеку. На основі порівняльного



аналізу забезпеченості продовольством світу в цілому і окремих її регіонів визначено основні фактори, що впливають на світову продовольчу безпеку.

Виявлено, що зростання чисельності та тривало-сті життя населення значно погіршує ситуацію з забез-печенням населення продуктами харчування в необ-хідній кількості, оскільки значне збільшення цих по- казників спостерігається в Африці, де рівень життя один з найнижчих у світі. Доведено, що на кількість го-лодуючих у світі негативно впливає волатильність сві-тових цін на продукти харчування. При цьому за оцін-ками експертів до 2025 р. очікується падіння цін на продукцію сільського господарства, що позитивно по-значиться на світовій продовольчій безпеці.

Визначено, що зростання доходів населення в країнах, які розвиваються, приведе до зміни структури споживання продуктів харчування в бік збільшення споживання фруктів та овочів, а також продуктів тва-ринного походження, що призведе до необхідності більш інтенсивного виробництва цих продуктів, а та-кож поліпшення якості харчування в цих країнах. При цьому позитивним є зменшення продуктових відходів споживачів та зростання виробництва аквакультур-ного продовольства.

Досліджено, що негативний вплив на розвиток сільського господарства надає урбанізація та збіль-шення обсягів вирощування культур для виробництва біопалива, а також зміна клімату. Доведено, що для за-доволення попиту на продукти харчування необхідні інноваційні системи, які зберігають та зміцнюють при-родні ресурси та збільшують при цьому продуктив-ність.

Обґрунтовано, що для вирішення питань забезпе-чення світової продовольчої безпеки необхідна спів-праця як світової спільноти, так і міжнародних органі-зацій, таких як: Продовольча та сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй, Міжнародний дослідни-цький інститут продовольчої політики, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку. Цим організа-ціям необхідно розробити стратегії адаптації на глоба-льні зміни, включаючи схеми використання земель та регулювання розподілу води, торгівлі продуктами хар-чування, післязбиральної обробки харчових продуктів та цін на продукти харчування.

Ключові слова: продовольча безпека, світовий ри-нок продовольства, сільськогосподарська продукція, зернові культури, м'ясо, продовольче споживання, чинники.

Шабалина Л. В., Алексеев Н. В. Факторы, вли-

яющие на мировую продовольственную безопас-ность

В условиях увеличения глобального спроса на продукты питания в первой половине XXI века, под угрозу будет поставлена мировая продовольственная безопасность, которая является неотъемлемой частью устойчивого развития мира, что потребует обеспечить сбалансированность производства и потребления про-довольствия. Данная тенденция предопределяет необ-ходимость выявления факторов, влияющих на миро-вую продовольственную безопасность. На основе сравнительного анализа обеспеченности продоволь-

ствием мира в целом и отдельных его регионов опре-делены основные факторы, влияющие на мировую продовольственную безопасность.

Выявлено, что рост численности и продолжитель-ности жизни населения значительно ухудшает ситуа-цию с обеспечением населения продуктами питания в необходимом количестве, поскольку значительное увеличение данных показателей наблюдается в Аф-рике, где уровень жизни один из самых низких в мире. Доказано, что на количество голодающих в мире отри-цательно воздействует волатильность глобальных цен на продукты питания. При этом по оценкам экспертов к 2025 г. ожидается падение цен на продукцию сель-ского хозяйства, что позитивно скажется на мировой продовольственной безопасности.

Определено, что рост доходов населения в разви-вающихся странах приведет к изменению структуры потребления продуктов питания в сторону увеличения потребления фруктов и овощей, а также продуктов жи-вотного происхождения, что приведет к необходимо-сти более интенсивного производства данных продук-тов, а также улучшению качества питания в данных странах. При этом позитивным является уменьшение продуктовых отходов потребителей и рост производ-ства аквакультурного продовольствия.

Исследовано, что негативное воздействие на раз-витие сельского хозяйства оказывает урбанизация и увеличение объемов выращивания культур для произ-водства биотоплива, а также изменение климата. Дока-зано, что для удовлетворения спроса на продукты пи-тания необходимы инновационные системы, сохраня-ющие и укрепляющие природные ресурсы, увеличива-ющие, при этом, производительность.

Обосновано, что для решения вопросов обеспече-ния мировой продовольственной безопасности необхо-димо сотрудничество, как мирового сообщества, так и международных организаций, таких как: Продоволь-ственная и сельскохозяйственная организация Объеди-ненных Наций, Международный исследовательский институт продовольственной политики, Международ-ный фонд сельскохозяйственного развития. Данным организациям необходимо разработать стратегии адап-тации на глобальные изменения, включая схемы зем-лепользования и регулирования распределения воды, торговли продуктами питания, послеуборочной обра-ботки пищевых продуктов и цен на продукты питания.

Ключевые слова: продовольственная безопас-ность, мировой рынок продовольствия, сельскохозяй-ственная продукция, зерновые культуры, мясо, продо-вольственное потребление, факторы.

Shabalina L., Alekseev N. Factors affecting world

food security In the face of increasing global demand for food in

the first half of the 21st century, world food security, which is an integral part of the sustainable development of the world, will be threatened, and that will require balancing the production and consumption of food. This trend deter-mines the need to identify the factors affecting world food security. On the basis of a comparative analysis of the food security of the world as a whole and its individual regions,



the main factors affecting world food security are identi-fied.

It has been revealed that the growth in population size and life expectancy significantly worsens the situation with providing the population with food in the required quantity, since a significant increase in these indicators is observed in Africa, where the standard of living is one of the lowest in the world. It has been reported that the number of hungry people in the world is adversely affected by the volatility of global food prices. At the same time, according to ex-perts, by 2025 prices for agricultural products will fall, which will positively affect world food security.

It has been determined that the growth of household incomes in developing countries will lead to a change in the structure of food consumption towards increased con-sumption of fruits and vegetables, as well as animal products, which will lead to the need for more intensive pro-duction of these products and also improving the quality of nutrition in these countries. At the same time, there is a positive decrease in consumer food waste and an increase in the production of aquaculture food.

It has been investigated that urbanization and an in-crease in crop production for biofuel production, as well as climate change, have a negative impact on agricultural de-velopment. It has been proven that in order to meet the de-mand for food products, innovative systems are needed that preserve and strengthen natural resources, while increasing productivity.

It has been substantiated that w the cooperation of the world community and international organizations, such as the Food and Agriculture Organization of the United Na-tions, the International Food Policy Research Institute, the International Fund for Agricultural Development, is neces-sary to resolve issues of ensuring world food security. These organizations need to develop strategies for adapting to global changes, including land use and water manage-ment, food trading, post-harvest food processing and food pricing schemes.

Keywords: food security, world food market, agricul-tural products, grain crops, meat, food consumption, fac-tors.


Н. Р. Мусаева


УДК 330.5(479.24) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-87-89 Н. Р. Мусаева,

Азербайджанский Университет Туризма и Менеджмента, Азербайджанская Республика,

ORCID 0000-0001-8760-1500, e-mail: [email protected]

ДИНАМИЧЕСКОЕ РАЗВИТИЕ НАЦИОНАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ

АЗЕРБАЙДЖАНСКОЙ РЕСПУБЛИКИ Реализация в Азербайджане государственных

программ развития регионов, модернизации дорож-ной и транспортной инфраструктуры, технического перевооружения топливно-энергетического и неф-техимического комплексов, сферы ИКТ и других от-раслей промышленности, создание свободных эко-номических зон будет сопровождаться ростом по-требностей Азербайджана в импорте автомобиль-ной и строительно-дорожной техники, железнодо-рожного подвижного состава, различных машин, механизмов и технологического оборудования, ме-талла, металлопроката, строительных материалов и т.д. Кроме того, выполнение государственной про-граммы обеспечения продовольственной безопасно-сти Азербайджана открывает дополнительные воз-

можности иностранным поставщикам сельхозтех-ники, удобрений, высоко-продуктивного семенного и животноводческого материала.

Азербайджан мог бы и дальше наращивать по-ставки плодоовощной, винно-коньячной и другой продукции традиционного экспорта. В структуре азербайджанского экспорта в 2016 году преобла-дали сырая нефть на сумму 6504517,3 тыс. долларов, природный газ – 1142066,5, овощи на сумму – 113195,4 тыс. долларов и т.д. В отчетный период Азербайджанская Республика продолжает активно развивать внешнеэкономические связи.

Как видно из таблицы, самыми наиболее прио-ритетными партнёрами для Азербайджана являются такие страны – партнеры: Россия, Турция, Италия и т.д.

Таблица Основные торговые партнеры (по объему товарооборота) в 2016 году, млн долл. США Страны 2012 2013 2014 2015 2016 2017

Итого: 33,560,854.4 34,687,919.3 31,016,306.5 21,945,815.6 21,946,732.5 22,593,631.9Беларусь 79,719.4 102,031.4 99,032.7 93,674.6 124,531.1 147700.6Казахстан 393,427.4 370,997.6 250,895.6 116,883.4 124,391.3 142099.9Россия 2,338,254.6 2,583,022.8 1,954,751.7 1,855,692.3 2,050,953.1 2141283.3Туркменистан 91,629.8 88,152.4 51,201.2 52,433.9 152,276.0 164,145.8Украина 625,318.1 864,689.2 468,021.7 333,129.0 331,215.5 810,280.3Германия 1,744,738.6 2,179,759.7 2,629,200.3 1,913,958.5 1,001,323.4 894,119.4США 2,316,494.6 1,366,765.6 1,309,246.2 1,185,093.8 552,255.9 781,783.5Великобритания 822,845.4 1,818,350.7 1,104,785.1 563,735.8 575,132.5 281,062.7Китай 815,625.0 654,972.1 760,945.4 565,111.5 1,085,832.8 1,298,334.6Франция 1,961,478.6 1,556,554.8 1,680,839.6 1,076,351.7 776,632.7 492,093.1Грузия 700,660.2 650,466.3 623,437.9 564,189.4 468,108.3 545,497.5Индия 1,960,356.7 1,148,061.1 815,196.9 305,036.6 611,809.1 462,549.2Индонезия 1,794,590.7 2,800,600.4 2,045,069.9 497,733.5 123,555.4 514,422.4Иран 263,787.1 281,029.7 186,597.9 124,712.4 221,209.9 257,067.6Израиль 1,728,210.7 1,278,290.9 1,790,908.3 826,405.1 679,735.6 671,612.3Италия 5,809,616.1 6,238,915.1 5,078,261.0 2,842,095.2 4,666,189.2 4,725,094.7Турция 2,120,430.2 1,989,790.7 1,789,134.2 2,648,642.1 2,367,241.2 2,640,046.2

Источник: Госкомстат Азербайджанской Республики. 2017. С. 648.

Азербайджан активно развивает свои внешне-экономические связи, в первую очередь по линии нефтяной промышленности. Растет экспорт нефти и нефтепродуктов.

В настоящее время страна рассматривает мно-гие предложения по развитию сотрудничества в этой отрасли с Грузией, Турцией, Украиной, Румы-нией, Болгарией, в частности по транзиту азербай-джанской нефти через их территории и частично по ее переработке. Имеются проекты по транзиту турк-менского природного газа, осуществляется транзит-ная перекачка казахстанской нефти.

Сложное положение обстоит с внешней торгов-лей остальным ассортиментом товаров и услуг. Среди важнейших внешнеэкономических партнеров Азербайджана можно выделить Россию, Турцию, некоторые западноевропейские страны, а также США. В 2000 году объем экспорта составил 1745 млн долл., а импорта – 1172 млн долл. Круп-нейшие импортеры товаров страны – Франция, Тур-ция, Россия, Грузия. Важнейшие экспортеры в страну – Россия, США, Германия, Великобритания, Франция, Казахстан.

С переходом стран СНГ на децентрализован-ный (рыночный) порядок регулирования междуна-



родных денежных требований и обязательств труд-нее стало получать точные данные о состоянии внешнеэкономической позиции той или иной страны. В рыночной экономике платежный баланс формируется, по существу, в виде статистической сводки движения международных денежных требо-ваний и обязательств, возникающих в результате са-мостоятельных действий индивидуальных участни-ков внешнеэкономического обмена. Тем самым по-казатели платежного баланса в значительной части формируются оценочным путем. Теперь они не пла-нируются и вместе с государственным бюджетом не рассматриваются и не утверждаются парламентом как директивный документ. Те страны СНГ, на ко-торые благоприятно влияет внешнеэкономическая конъюнктура, имеют к настоящему времени круп-ные профициты платежного баланса. Однако высо-кий его профицит в то же время свидетельствует о недостатках инвестиционного климата, ограничен-ности внутренних возможностей для вложения ин-вестиционного капитала. При этом стоимостные объемы экспортно-импортных операций в большин-стве стран СНГ с другими странами мира по-преж-нему превышали объемы взаимной торговли стран Содружества.

В то же время за годы предкризисного эконо-мического бума сложилась высокая зависимость экономики и баланса бюджета страны от внешнего спроса и цен на нефть и природный газ со стороны развитых стран, что повышает уязвимость Азербай-джана в условиях глобальной нестабильности. Со-хранить высокие темпы экономического роста в условиях глобального кризиса Азербайджану уда-лось не только за счет мощного подъема в нефтяном секторе, но и благодаря проведению эффективных антикризисных мер.

Следовательно, для более устойчивого разви-тия Азербайджана в посткризисный период стране необходимо преодолевать очень высокую зависи-мость экспорта и баланса бюджета от цен на нефть. Ускорение структурных реформ, диверсификация национальной экономики Азербайджана, улучше-ние условий для бизнеса, расширение налоговой базы, привлечение иностранных инвестиций в не-нефтяной сектор, укрепление банковской системы остаются приоритетными направлениями развития страны

Приобретение независимости Азербайджан-ской Республикой было необходимо, с точки зрения, избрания светской страной, которая в последующем стала членом многих международных экономиче-ских организаций. Вступление Азербайджана в Международный Валютный Фонд в сентябре 1992 года, стало главным событием того, что кредиты предоставлялись фактически в обмен на обязатель-ства по реформированию экономики в рамках раз-личных социально-экономических программ. Надо отметить, что МВФ, выдвигая определенные усло-вия перед правительством в рамках кредитования,

помогал стране решать определенные экономиче-ские проблемы. Азербайджан тесно сотрудничал с МВФ, брал кредиты для поддержания платежного баланса страны, которая находилась в начале 1990-х годов в тяжелой экономической ситуации.

Азербайджанская Республика, привлекая кре-диты этой структуры, осуществляла техническую помощь в целях получения консультационного со-действия. За пройденные годы в страны накопились огромные достижения в построении институциона-ально-демократических институтов для свободной рыночной экономики. Стабильно-устойчивое эко-номическое развитие создало прочную фундамен-тальную основу для демократических реформ и борьбы с нерешенными социально-экономическими проблемами.

Важным является четкое распределение функ-ций и сфер деятельности между государственными организационными структурами – Министерством финансов Азербайджанской Республики, Централь-ным банком Азербайджанской Республики, Мини-стерством экономического развития Азербайджан-ской Республики. Организационные структуры, от деятельности которых зависит развитие сотрудни-чества с международными финансовыми организа-циями, должны иметь четкую программу деятельно-сти, которая, в свою очередь, требует постоянной координации в соответствии с четко определен-ными государственными стратегическими приори-тетами.

Взаимные отношения Азербайджана с между-народными финансово-кредитными организациями являются очень важными не только для текущего состояния развития государства, но и создания воз-можностей построения долгосрочной модели устой-чивого социально - экономического развития.

Прежде всего, надо отметить, что сотрудниче-ство с международными финансовыми организаци-ями создает путь к интеграции Азербайджана в меж-дународные экономические и политические отно-шения. Центром в приоритетном направлении яви-лось формирование рыночной системы хозяйства, которая основана на рыночных началах модельного взаимоотношения с зарубежными партнерами и кре-диторами. Важным требованием к реализованности данных программ должна выступать интеграция национальной экономики в мировое хозяйство. Стратегия взаимных отношений Азербайджана с международными финансово-кредитными органи-зациями должна строиться с учетом современного состояния местной экономики.

Важно отметить, что особенностью является и концептуальная основа определенности, а именно, подключение модели сотрудничества с междуна-родными финансовыми организациями и частными кредиторами в общую модель социально-экономи-ческого развития. Данная стратегия взаимных отно-шений Азербайджана с международными финан-сово-кредитными организациями является необхо-



димостью четкого определения формы продолже-ния сотрудничества.

Последние годы показывают возможные изме-нения самих принципов взаимоотношений с между-народными финансовыми организациями. Возмож-ностью такого направления является построение от-ношений Азербайджана с международными финан-совыми организациями, что, в свою очередь, яви-лось трансформацией от непосредственного получе-ния финансовых ресурсов к получению консульта-тивной поддержки от этих учреждений.

Трансформация определенных условий совре-менного развития Министерством финансов Азер-байджана является в качестве обязательной предпо-сылки для улучшения ситуации с использованием заемных средств, требующих проведения общей структурной реформы. Таким образом, трансформа-ция поможет открыть путь к использованию рацио-нального потенциала нашей страны. Поэтому дан-ную задачу необходимо осуществлять при помощи апробированных мировой практикой критериев и задач в соответствии с современным ходом миро-вого процесса.

Принципы защиты государственных интересов Азербайджана в отношениях с международными финансовыми организациями опираются на приори-теты долгосрочных целей социального, политиче-ского и экономического развития. Практический опыт многих стран мира с рыночной трансформа-цией, а также и опыт Азербайджана, еще раз свиде-тельствуют о том, что заемные кредиты междуна-родных финансово – кредитных организаций ак-тивно оказывают содействие решению различных финансовых и других проблем.

Литература 1. Статистические показатели Азербайджана

2013: стат. сборник. Баку, 2017. 2. Концепция разви-тия "Азербайджан – 2020: взгляд в будущее" // Офици-альный сайт Президента Азербайджана Ильхама Али-ева. URL: http://www.president.az/files/future_ru.pdf. 3. Кулиев Р. Финансовый рынок Азербайджана: со-временное состояние и перспективы развития. Вест-ник Киевского национального ун-та имени Т. Шев-ченко. Экономика. 2014. №1(154). URL: http://cyber leninka.ru/article/n/finansovyy-rynok-azerbaydzhana-sov remennoe-sostoyanie-i-perspektivy-razvitiya.

References

1. Statisticheskiye pokazateli Azerbaydzhana 2013 [Statistical indicators of Azerbaijan 2013: stat. compila-tion. Baku]. Baku, State Statistics Committee of Azerbaijan

2. Kontseptsiya razvitiya "Azerbaydzhan – 2020: vzglyad v budushcheye" [The concept of development "Azerbaijan - 2020: A Look into the Future"]. Ofitsial'nyy sayt Prezidenta Azerbaydzhana Il'khama Aliyeva – Offi- cial site of the President of Azerbaijan, Ilham Aliyev. Retrieved from http://www.president.az/files/future_ ru.pdf [in Russian].

3. Kuliyev R. (2014). Finansovyy rynok Azerbay-dzhana: sovremennoye sostoyaniye i perspektivy razvitiya [The financial market of Azerbaijan: current state and de-velopment prospects]. Vestnik Kiyevskogo natsional'nogo un-ta imeni T. Shevchenko. Ekonomika – Bulletin of the Kiev National T. Shevchenko University. Economy, 1(154). Retrieved from http://cyberleninka.ru/ article/n/ finanso vyy-rynok-azerbaydzhana-sovremennoe-sostoyanie-i-per spektivy-razvitiya [in Russian].

Мусаєва Н. Р. Динамічний розвиток націона-

льної економіки Азербайджанської Республіки У статті відзначається, що співпраця з міжнарод-

ними фінансовими організаціями створює шлях до ін-теграції Азербайджану в міжнародні економічні і полі-тичні відносини. Центром в пріоритетному напрямку стало формування ринкової системи господарства, яка заснована на ринкових засадах модельних взаємовід-носин із зарубіжними партнерами і кредиторами.

Таким чином, важливою вимогою до реалізації даних програм має виступати інтеграція національної економіки в світове господарство.

Ключові слова: національна економіка, трансфор-мація, модель сучасного суспільства, реформування, кредити.

Мусаева Н. Р. Динамическое развитие нацио-

нальной экономики Азербайджанской Республики В статье отмечается, что сотрудничество с между-

народными финансовыми организациями создает путь к интеграции Азербайджана в международные эконо-мические и политические отношения. Центром в при-оритетном направлении явилось формирование ры-ночной системы хозяйства, которая основана на ры-ночных началах модельного взаимоотношения с зару-бежными партнерами и кредиторами.

Таким образом, важным требованием к реализо-ванности данных программ должна выступать инте-грация национальной экономики в мировое хозяйство.

Ключевые слова: национальная экономика, транс-формация, модель современного общества, реформи-рование, кредиты.

Musayeva N. Priority Advocacy and Development

of the Republic of Azerbaijan In the article notes that cooperating with international

financial organizations creates the path to the integration of Azerbaijan into international economic and political rela-tions. The focus in the priority direction was the formation of a market economic system, which is based on the market principles of the model relationship with foreign partners and creditors.

Thus, an important requirement for the implementa-tion of these programs should be the integration of the na-tional economy into the world economy.

Keywords: national economy, transformation, model of modern society, reform, loans.


В. С. Дяченко


УДК 351:332 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-90-93 В. С. Дяченко,

Нацiональний унiверситет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Постановка проблеми. Регулювання соціа-

льно-економічного розвитку регіонів належить до пріоритетних завдань державного управління та є одним із ключових завдань у процесі становлення нової моделі соціально орієнтованої ринкової еко-номіки в Україні. З урахуванням того, що 70,8% площі держави становлять сільськогосподарські землі, в процесі модернізації механізмів державного управлiння розвитком регiонiв необхідно врахову-вати вплив сільських територій на формування засад сталого розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальні засади формування механізмів дер-жавного управління, у тому числі й сталого роз- витку регіонів, досліджено в працях В. Антонюк, В. Байдали, В. Вакуленка, А. Дєгтяря, І. Дегтярьо-вої, А. Діброви, О. Єрмакова, М. Ільчука, С. Кваши, Т. Маматової, В. Ляшенка, П. Саблука, М. Талавирі, В. Терещенка та ін.

Метою статті є виявлення особливостей меха-нізму забезпечення сталого розвитку регiонiв.

Виклад основного матеріалу. Стратегією ста-лого розвитку “Україна-2020” [1] передбачено здій-снення реформи регіональної політики – системи ці-лей, заходів, засобів та узгоджених дій центральних

і місцевих органів виконавчої влади, органів місце-вого самоврядування та їх посадових осіб [2], метою якої є забезпечення сталого регіонального розвитку з урахуванням природних, історичних, екологічних, економічних, географічних, демографічних та ін-ших особливостей регіонів, їх етнічної та культур-ної самобутності.

З метою подолання диспропорцій щодо соціа-льно-економічного розвитку регіонів, що призво-дить до “розшарування населення за рівнем доходів, безробіття, соціального невдоволення мешканців регіонів, створення підґрунтя для проявів сепарати-зму” [3] Кабінетом Міністрів України затверджено Державну стратегію регіонального розвитку на пе-ріод до 2020 року (редакція від 20.12.2017 р.). Для забезпечення ефективності її реалізації необхідно задіяти весь комплекс механiзмiв державного управ-лiння сталим розвитком регіонів (рис. 1), серед яких – соціальний механізм – сукупність соціальних елементів, процесів, закономірностей у їх логічному взаємозв’язку, через яку суспільство, шляхом ак- тивної участі в процесах формування державної ре-гіональної політики, забезпечує врахування потреб, інтересів та цілей.

Рис. 1. Комплексна модель взаємодії механізмів забезпечення сталого розвитку регіонів [4]

Політичний механізм, система формування та

впровадження організаційно оформлених найваж-ливіших політичних і адміністративних рішень, а та-

кож заходів по здійсненню контролю за їхнім вико-нанням [4, с.150], сприяє формуванню та реалізації державної регіональної політики.

Політичний механізм

Організаційний механізм

Механізм управління ризиками

Правовий механізм

Інвестиційний механізм

Мотиваційний механізм

Соціальний механізм

Механізм наукового

забезпечення

Інноваційний механізм

Ресурсний механізм



Важливим чинником формування сталого роз-витку регіонів є формування економічного меха- нізму – сукупності фінансово-економічних управ-лінських методів, інструментів та стимулів, що фор-муються виходячи із базових функцій та принципів економічної політики, що спрямовуються на досяг-нення визначеної мети, нейтралізації загроз, усу-нення негативних наслідків.

Механізм наукового забезпечення сталого роз-витку регіонів формує наукове співтовариство, дер-жавні та незалежні інститути, центри, фонди, що своєю практичною діяльністю вдосконалюють тео-рію сталого розвитку.

Виваженість організаційного механізму, як по-слідовності етапів детального аналізу, проектування та визначення системи цілей, продуманого виді-лення організаційних підрозділів і форм їх коорди-нації, інтенсифікує процеси реалізації Державної cтратегії сталого регіонального розвитку.

Основу інноваційного механізму формують ре-гіональні інноваційні системи, які розглядають інновації як інтерактивний процес (від англ. interaction – “взаємодія”), результат спільних зусиль підприємств і організацій з різними функціями і можливостями (науково-дослідних інститутів, за-кладів вищої освіти, великих підприємств, малих і середніх фірм, урядових установ, суб’єктів іннова-ційної інфраструктури, фінансових організацій),

об’єднаних у складну систему взаємозв’язків і кому-нікацій, які постійно обмінюються знаннями, розпо-діляють і використовують їх для продукування но-вих або суттєвого удосконалення існуючих продук-тів (товарів і послуг), матеріалів, процесів, приладів або методів [5, c. 166].

Задіяння мотиваційного механізму забезпечує вмотивування учасників процесу до діяльності, спрямованої на досягнення цілей, зазначених, зок-рема, в Державній стратегії регіонального розвитку.

З метою нейтралізації загроз ефективності реа-лізації Стратегії необхідно модернізувати інстру- менти впливу держави на механізм управління ри-зиками, серед яких – оперативність інформаційно-аналітичної діяльності (передбачення ризиків), ди-версифікація виробництва, страхування тощо.

12 вересня 2018 р. Кабінетом Міністрів України затверджено План заходів з реалізації другого етапу Державної стратегії регіонального розвитку на пе-ріод до 2020 року [6], яким передбачено реалізацію ряду програм регіонального розвитку, серед яких: “Сільський розвиток”, “Інноваційна економіка та ін-вестиції”, “Розвиток туризму”, “Розвиток депресив-них територій”, “Ефективне управління регіональ-ним розвитком” та ін.

Базовим чинником забезпечення сталого роз- витку сільських територій є аграрний сектор еконо-міки, який в останнє десятиліття демонструє зрос-тання обсягів виробництва (рис. 2):

Рис. 2. Динаміка темпів зростання обсягів виробництва аграрного сектору економіки України Побудовано за джерелом: [7]. Зростання обсягів виробництва аграрного сек-

тору економіки України забезпечують, зокрема, сільськогосподарські підприємства, специфіка дія-льності яких ідентифікує потребу налагодження ме-ханізму потрійної адаптації до ринкових, природно-

кліматичних умов та ряду специфічних особливос-тей сільськогосподарського виробництва, серед яких:

1. Земля в галузі є не тільки об’єктом праці, як в інших галузях матеріального виробництва, але й її

93 97 101 99 107 107 105 98 100 102 101 113 110 116 112 108 109

5870 68

51

72 73 7974

101 96 94121 113 137 139 132 145

38%42%

40%

34%40% 41% 43% 43%

50% 49% 48%52% 51%

54% 55% 55% 57%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

0

50

100

150

200

250

300

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Сільськогосподарські підприємства, млрд грн

Господарства населення, млрд грн

Частка сільськогосподарських підприємств у виробництві, %



предметом, а також основним засобом, що обумов-лює територіальну розпорошеність виробництва та формування органів управління в основному по те-риторіально-виробничому принципу.

2. Територіальна розпорошеність виробництва та віддаленість структурних підрозділів від центра-льних садиб, дорожні умови тощо призводять до за-пізнення як прийняття оперативних рішень, так і їх реалізації. Ці обставини вимагають делегування прав формування оперативних управлінських рі-шень внутрішньогосподарським підрозділам, особ-ливо в оперативно-господарській діяльності.

3. Економічне відтворення переплітається з природним, що ставить його в залежність від ґрун-тово-кліматичних умов. Це обумовлює самостій-ність у регулюванні виробництва, встановленні тер-мінів, методів і прийомів виконання різних сіль- ськогосподарських робіт.

4. Сезонність виробництва, різні коливання у використанні матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів на протязі року вимагають від управляючої системи знаходження шляхів їх вирів-нювання. В результаті виникає надмірна напруга праці керівників і спеціалістів в окремі періоди сіль-ськогосподарських робіт, значного збільшення три-валості їх робочого дня.

5. Деякий вплив на організацію управління здійснює і особливість технології виробництва, пов’язана з живими організмами (рослинами, твари-нами, мікроорганізмами), що ставить особливі ви-моги до виробництва, зберігання, транспортування, переробки та збуту продукції.

Специфіка функціонування підприємств аграр-ної галузі, обумовлює потребу суворого дотримання послідовності та узгодженості виконуваних робіт і операцій у процесі формування економічної стій-кості сільськогосподарського підприємства, що пе-редбачає потребу зберігати певний (заздалегідь за-даний) рівень досягнення цілей в умовах динаміч-них трансформацій бізнес середовища, поєднує ефективне управління спектром ендогенних, у тому числі й специфічних, притаманних аграрній галузі, чинників та вчасне виявлення й пристосування до екзогенних чинників діяльності та характеризує та-кий стан фінансово-економічних ресурсів підприєм-ства, за якого раціональне розпорядження ними є га-рантією стабільної прибутковості й забезпечення процесу розширеного відтворення.

У зв’язку з тим, що агропромисловий комплекс формує 14% ВВП України [8], забезпечення сталого розвитку аграрного сектору економіки – базова пе-редумова формування засад сталого економічного розвитку держави (рис. 3).

Рис. 3. Вплив аграрного сектору економіки України на формування засад сталого розвитку

(розроблено автором) Вагомим інструментом формування засад ста-

лого розвитку регіонів є диверсифікація виробни- цтва, зокрема шляхом впровадження послуг аграр-ного туризму.

Підвищувати рівень диверсифікації необхідно також шляхом нарощення виробництва готової сіль-ськогосподарської продукції [9, c. 8], зокрема в сіль-ських районах, що сприятиме розвитку переробної та харчової промисловості, збільшенню кількості робочих місць, а відтак сталому розвитку регіону.

Висновок. За умови науково-обґрунтованого забезпечення економічно-стійкого розвитку сіль- ськогосподарських підприємств з урахуванням сис-темності впливу агропромислового виробництва на формування засад сталого державного розвитку, Ук-раїна, з держави, що імпортує сировину для пере- робних галузей сусідніх держав, перетвориться в

країну, що імпортує продукти харчування, чим за-безпечить зростання обсягів виробництва перероб-ної та харчової промисловості, а відтак, сталий еко-номічний розвиток країни.


1. Стратегія сталого розвитку “Україна-2020”. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015. 2. Про засади державної регіональної політики. Закон Укра-їни № 156-VIII від 05.02.2015 р. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/156-19. 3. Державнa стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року (редак-ція 20.12.2017 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/385-2014-%D0%BF. 4. Дяченко Н. П. Прогно-зування в органах державної влади : організаційно-правовий аспект. URL: http://academy.gov.ua/pages/ dop/137/files/d3d96839-0841-4a2a-a19f-8864ee8c614d. pdf. 5. Ляшенко В. І., Підоричева І. Ю., Кучеров

Сталий економічний розвиток держави

Сталий розвиток сільських територій

Забезпечення

економічно

стійкого

розвитку

сільськогосподарських

підприємств

Сталий розвиток аграрного сектору економіки України

Сталий розвиток регіонів



А. В., Тесновський П. В. Напрями інтеграції України до європейських науково-освітніх та інноваційних просторів в умовах угоди про асоціацію з Європейсь-ким Союзом. Економічний вісник Донбасу. 2018. № 3 (53). С.144-179. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstre am/handle/123456789/143520/25-LiashenkoNEW.pdf?se quence =3. 6. Деякі питання реалізації у 2018-2020 ро-ках Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року: Постанова Кабінету Міністрів Ук-раїни № 733 від 12 вересня 2018 р. URL: https: //www.kmu.gov.ua/ua/npas/deyaki-pitannya-realizaciyi-u -20182020-rokah-derzhavnoyi-strategiyi-regionalnogo-rozvitku-na-period-do-2020-roku. 7. Сільське господар-ство України 2016 : статистичний збірник / за ред. О. М. Прокопенко. Київ : Державна служба статистики України, 2017. 8. Агропромисловий комплекс формує 14% ВВП України. URL: https://agropolit.com/news/51 28-agropromisloviy-kompleks-formuye-14-vvp-ukray ini. 9. Антонюк В. П. Агропромисловий комплекс у си-стемі структурних трансформацій економіки Донець-кої області: проблеми та перспективи розвитку. Еко-номічний вісник Донбасу . 2018. № 3(53). С.4-9. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/14 3496/01-Antoniuk.pdf?sequence=1.

References

1. Stratehiia staloho rozvytku “Ukraina-2020” [Sus-tainable Development Strategy "Ukraine 2020"]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/5/2015 [in Ukrainian].

2. Pro zasady derzhavnoi rehionalnoi polityky. Zakon Ukrainy № 156-VIII vid 05.02.2015 r. [On the Principles of State Regional Policy. Law of Ukraine No. 156-VIII of 05.02.2015]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/156-19 [in Ukrainian].

3. Derzhavna stratehiia rehionalnoho rozvytku na period do 2020 roku (redaktsiia 20.12.2017 r.). [State Strat-egy for Regional Development for the period up to 2020 (as of December 20, 2017)]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-%D 0%BF [in Ukrainian].

4. Diachenko N. P. Prohnozuvannia v orhanakh derzhavnoi vlady: orhanizatsiino-pravovyi aspekt [Fore-casting in public authorities: organizational and legal as-pect]. (n.d.). academy.gov.ua. Retrieved from http: //academy.gov.ua/pages/dop/137/files/d3d96839-0841-4a2a-a19f-8864ee8c614d.pdf [in Ukrainian].

5. Liashenko V. I., Pidorycheva I. Yu., Kucherov A. V., Tesnovskyi P. V. (2018). Napriamy intehratsii Ukrainy do yevropeiskykh naukovo-osvitnikh ta innovatsiinykh prostoriv v umovakh uhody pro asotsiatsiiu z Yevropeiskym Soiuzom [Directions of Ukraine's integra-tion within the European scientific-educational and inno-vation areas under the Association Agreement with the Eu-ropean Union]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 3(53), рр. 144-179. Retrieved from http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/14 3520/25-LiashenkoNEW.pdf?sequ en ce =3 [in Ukrainian].

6. Deiaki pytannia realizatsii u 2018-2020 rokakh Derzhavnoi stratehii rehionalnoho rozvytku na period do 2020 roku: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy № 733 vid 12 veresnia 2018 r. [Some issues of realization in the

years 2018-2020 of the State Strategy for Regional Devel-opment for the period up to 2020: Resolution of the Cabi-net of Ministers of Ukraine No. 733 dated September 12, 2018]. kmu.gov.ua. Retrieved from https://www.kmu.gov. ua/ua/npas/deyaki-pitannya-realizaciyi-u-20182020-rokah -derzhavnoyi-strategiyi-regionalnogo-rozvitku-na-period-do-2020-roku [in Ukrainian].

7. Prokopenko O. M. (Eds.). (2017). Silske hospodar-stvo Ukrainy 2016 [Agriculture of Ukraine 2016]. Kyiv, State Statistics Service of Ukraine [in Ukrainian].

8. Ahropromyslovyi kompleks formuie 14% VVP Ukrainy [The agro-industrial complex forms 14% of Ukraine's GDP]. (n.d.). agropolit.com. Retrieved from https://agropolit.com/news/5128-agropro misloviy-komp leks-formuye-14-vvp-ukrayini [in Ukrainian].

9. Antoniuk V. P. (2018). Ahropromyslovyi kompleks u systemi strukturnykh transformatsii ekono-miky Donetskoi oblasti: problemy ta perspektyvy rozvytku [Agroindustrial complex in the structural transformation of the economy of Donetsk region]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 3(53), рр. 4-9. Retrieved from http://dspace.nbuv.gov.ua/ bitstream/ handle/123456789/143496/01-Antoniuk.pdf?sequence=1 [in Ukrainian].

Дяченко В. С. Особливості механiзму забезпе-

чення сталого розвитку регіонів У статтi ідентифіковано особливості механізмів

забезпечення сталого розвитку регiонiв, обґрунтовано вплив аграрного сектору економіки на формування за-сад сталого економічного розвитку України, виявлено специфічні особливості сільськогосподарського виро-бництва.

Ключові слова: механізми сталого розвитку, агро-промисловий комплекс, сільські території, сільського-сподарські підприємства.

Дяченко В. С. Особенности механизма обеспе-

чения устойчивого развития регионов В статье идентифицированы особенности меха-

низма обеспечения устойчивого развития регионов, обосновано влияние аграрного сектора экономики на формирование основ устойчивого экономического ра-звития Украины, выявлены специфические особенно-сти сельскохозяйственного производства.

Ключевые слова: механизмы устойчивого разви-тия, агропромышленный комплекс, сельские террито-рии, сельскохозяйственные предприятия.

Dyachenko V. S. Features of the mezanism of en-

suring sustainable development of regions The article identifies features of the mechanism of en-

suring the sustainable development of the regions, substan-tiates the influence of the agricultural sector of the economy on the formation of the foundations for sustainable economic development of Ukraine, identifies specific fea-tures of agricultural production.

Keywords: mechanisms of the sustainable develop-ment, agro-industrial complex, rural territories, agricul-tural enterprises.


С. Я. Єлецьких, Т. І. Свинаренко, К.Г. Петрищева


УДК 336.74:334 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-94-102

С. Я. Єлецьких, доктор економічних наук, ORCID 0000-0002-8709-0496;

Т. І. Свинаренко, кандидат економічних наук;

К.Г. Петрищева, аспірант,

Донбаська державна машинобудівна академія, м. Краматорськ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІЗ ВРАХУВАННЯМ

КРИТЕРІЮ ФІНАНСОВОГО РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ Постановка проблеми. Провідними вченими-

економістами теоретично обґрунтовано та рекомен-довано до впровадження в практику підприємни- цької діяльності безліч методичних підходів до оцінки фінансової безпеки підприємства, але внут-рішні та зовнішні умови його діяльності потребують їх подальшого вдосконалення та створення таких методик, що прискорюють час для прийняття важ-ливих стратегічних рішень. Крім того, сучасні сві-тові умови характеризуються наявністю кризових проявів, непрогнозованістю та нестабільністю як світової, так і внутрішньої політичної та економіч-ної ситуації, що суттєво впливає на фінансову без-пеку будь-якого підприємства. У зв’язку із цим су-часні методики оцінювання фінансової безпеки по-винні враховувати не тільки фінансовий стан суб’єкта господарювання, а й зовнішні умови його функціонування.

Аналіз останніх досліджень. Більшість авто-рів [1-4] віддають перевагу оцінюванню фінансової безпеки за допомогою інтегрального показника. Вказаний підхід має як переваги: зведення всіх ха-рактеристик діяльності підприємства в єдиний по- казник, можливість порівняння рівнів фінансової безпеки підприємств; так і недоліки: відсутність єд-ності серед авторів стосовно питання вибору груп коефіцієнтів для визначення рівня фінансової без-пеки, він є досить складним у використанні та по- требує багато часу. К. Тимощенко [5], Л. Петренко [6], О. Сусіденко [7], В. Храпкіна [8] та інші пропо-нують визначати рівень фінансової безпеки за допо-могою таких методів: інтегральної бальної оцінки, кластеризації, методів нечітких множин. Основним недоліком вказаних підходів є використання великої кількості показників, складність розрахунків. Пи-тання вибору оптимальної, прийнятної та зручної методики залишається відкритим.

Метою дослідження є розгляд існуючих підхо-дів щодо оцінювання фінансової безпеки, їх апроба-ція на прикладі підприємств машинобудівної та ме-талургійної галузі та вибір найбільш оптимального та прийнятного методу, виявлення на основі прове-

дених розрахунків переваг та недоліків існуючих підходів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз останніх досліджень свідчить про те, що ос-новним недоліком багатьох методик є використання великої кількості показників для визначення стану фінансової безпеки. Так, автором О. Малик [1] вико-ристано 55 коефіцієнтів, О. Пономаренко [4] – 42. Такий підхід ускладнює розрахунки та вимагає бі-льше часу для проведення аналізу.

Більшість авторів для оцінки фінансової без-пеки підприємства використовують показники фі-нансової стійкості, платоспроможності, ліквідності, ризику та рентабельності, ділової активності.

Додатково О. Малик [1] виокремлює у загаль-ному показнику рівня фінансової безпеки наступні складові: бюджетно-податкову складової фінансо-вої безпеки, страхову, інвестиційну, фондову, гро-шово-кредитну. О. Пономаренко [4] вважає за доці-льне розраховувати рівень фінансової безпеки із врахуванням таких груп показників: якісних показ-ників оцінки ВФБ (внутрішньої фінансової безпеки) для сфери забезпечення зростання доходності капі-талу; часткових якісних показників ВФБ сфери формування фінансових ресурсів; якісних показни-ків оцінки ВФБ для сфери забезпечення стабільності підприємства; якісних показників інвестиційно-інноваційної сфери.

Авторська методика оцінки фінансової безпеки враховує оцінку внутрішніх та зовнішніх загроз та включає елементи, представлені в табл. 1.

На основі вказаної методики авторами розрахо-вано рівень фінансової безпеки підприємств маши-нобудівної та металургійної галузі у такій послідов-ності:

1) визначено частку грошових коштів в акти-вах, розраховано коефіцієнти ліквідності, фінансо-вої стійкості, ділової активності та рентабельності;

2) залучено до оцінки фінансової безпеки під- приємств експертів, компетентних у заданій галузі (керівник фінансового відділу, керівник планово-економічного відділу, провідний економіст, началь-

Фінанси



Таблиця 1 Авторська методика оцінки фінансової безпеки підприємства

(розвинуто авторами на підставі [10, 11, 12])

Назва показника Ум. позн. Формула Норм. значення Напрямок зміни

І. Аналіз внутрішніх загроз1. Показник структури балансу

1.1 Частка грошових коштів в активах

Чгр/а Ф1 (ряд 1165) : (ряд 1300) За планом Збільшення

2. Показники ліквідності2.1 Коефіцієнт загаль-ної (поточної) ліквід-ності

Кл.п Ф.1 (сума ряд 1195) : (ряд. 1695) >1 Збільшення; критичне значення КЛ.П = 1; при КЛ.П <1 підпри-ємство має неліквідний баланс. Якщо КЛ.П = 1-0,5 підприєм-ство своєчасно ліквідовує борги

2.2 Коефіцієнт абсо-лютної ліквідності

Кл.а

(Ф№1, р.1166 + р.1167) або 1165 /Ф№1, р.1695

Кл.а = 0,2-0,35

Збільшення

2.3 Коефіцієнт ліквід-ності грошового по-току

Клгп Вхідний грошовий потік: вихідний грошовий потік

Він вказує на достатність вхідних грошових потоків протягом досліджуваного періоду для забезпечення вихідних грошових потоків

3. Показники фінансової стійкості3.1 Маневреність ро-бочого капіталу

Мроб.кап. Ф1(сума ряд 1101-1110 або 1100):(ряд 1195-ряд 1695)

За планом За планом

3.2 Коефіцієнт фінан-сової залежності

Кфін.зал. Ф1(ряд 1300) :(ряд1495) <2,0 зменшення

4. Показники ділової активності4.1 Додана вартість ДВ Ф.2 (ряд 2190 або 2195 +ряд

2505+ряд2510) За планом Чим більший розмір доданої

вартості створеної на підприєм-стві, тим більші в нього можли-вості формувати фонди спожи-вання і збільшувати частку вла-сного капіталу в активах

4.2 Коефіцієнт оборот-ності коштів в розра-хунках

Коб.к. Ф.2 (ряд 2000): Ф1 сума ряд 1120-1165 гр. 3+4)х0,5

За планом Збільшення

4.3 Тривалість обороту коштів в розрахунках

Тоб.к.розр. 365:(Коефіцієнт оборотності кош-тів в розрахунках)

За планом Зменшення

5. Показники рентабельності5.1 Валова рентабель-ність

Рвал Ф2(ряд 2090 або 2095) : (ряд 2050)х 100

За планом Збільшення

5.2 Коефіцієнт окупно-сті виробничих витрат

Кок.вир.вит Ф 2 (ряд 2050) : (ряд 2090 або 2095) За планом Зменшення

5.3 Коефіцієнт ефекти-вності грошового по-току за підприємством

РГП Чистий грошовий потік: вихідний грошовий потік

Зростання

ІІ. Аналіз зовнішніх загроз діяльності підприємств1. Зміна законодавчої бази Ззак

Позитивна оцінка у разі прийняття законодавчих нормативів, що спри-яють підприємницькій діяльності

Збільшення(за сумою балів)

2. Темп зростання ва-лютного курсу Твк

(Валютний курс за звітний період -валютний курс за попередній пе-ріод) / Валютний курс за поперед-ній період

Вказує на стабільність національної валюти

Помірне коливання

3. Індекс інфляції Ті Характеризує зміну у часі загального рівня цін на товари та послуги Зменшення

4. Надійність банківсь-кої установи, через яку проводяться розраху-нки та в якій розмі-щено кошти на депо-зит Нб

1) репутація на ринку банківських послуг;2) рівень відсоткової ставки за депозитами (чим вище, тим нижче бал, що надається експертом); 3) компетентність спеціалістів, що проводять об-слуговування; 4) розташування відділень; 5) швидкість проведення розрахунків; 6) проведення заходів фінансового моніторингу співробітниками банку; 7) інформація стосовно стану фінансової установи із зовнішніх джерел та оцінка її достовірності

Збільшення (за сумою балів)

5. Політична та еконо-мічна ситуація в країні Пек Позитивна оцінка у разі стабільної

ситуації в країні та навпаки Збільшення (за сумою балів)

С. Я

. Єлецьких,

Т. І

. Свинаренко,

К.Г

. Петрищева

96

Економічний вісник

Донбасу

№ 1

(55)

, 201

9

Таблиця

2 Розрахунок

вагових коефіцієнтів для визначення інтегрального показника

(складено та розраховано авторами відповідно

до

[13]

)

Бали,

визначені

експертами

Вага показників

Загальна

сума

за експертами

Вагові

коефіцієнти

Експерти

Група

та назва показників

1

2 3

4 5

1 2

3 4

5

І Аналіз

внутрішніх

загроз

1. Показник структури балансу

1.1 Частка грош

ових

кош

тів в активах

10

1010

1010

0,07

300,

0752

0,

0758

0,07

350,

0719

0,36

940,

0739

2.

Показники

ліквідності

(платоспром

ожності)

2.

1 Коефіцієнт

загальної

(поточної

) ліквідності

1010

99

100,

0730

0,07

52

0,06

820,

0662

0,07

190,

3545

0,07

09

2.2 Коефіцієнт


абсолютної

10

910

1010

0,07

300,

0677

0,

0758

0,07

350,

0719

0,36

190,

0724

2.



грошового потоку

10

99

1010

0,07

300,

0677

0,

0682

0,07

350,

0719

0,35

430,

0709

3.

Показники

фінансової стійкості

3.

1 Маневреність робочого

капіталу

4

43

34

0,02

920,

0301

0,

0227

0,02

210,

0288

0,13

280,

0266

3.


фінансової залеж

ності

55

56

50,

0365

0,03

76

0,03

790,

0441

0,03

600,

1921

0,03

84

4. Показники

ділової

активності

4.1 Додана вартість

9

98

89

0,06

570,

0677

0,

0606

0,05

880,

0647

0,31

750,

0635

4.


оборотності

кош

тів в розрахунках

88

78

80,

0584

0,06

02

0,05

300,

0588

0,05

760,

2880

0,05

76

4.3 Тривалість обороту коштів в розрахунках

8

89

99

0,05

840,

0602

0,

0682

0,06

620,

0647

0,31

770,

0635

5.

Показники

рентабельності

5.1 Валова рентабельність

(прибутковість)

6

77

76

0,04

380,

0526

0,

0530

0,05

150,

0432

0,24

410,

0488

5.


окупності

виробничих витрат

5

45

55

0,03

650,

0301

0,

0379

0,03

680,

0360

0,17

720,

0354

5.


ефективності

грошового потоку

за підпри

-ємством

8

8 7

8 8

0,05

84

0,06

02

0,05

30

0,05

88

0,05

76

0,28

80

0,05

76

ІІ. А

наліз зовнішніх загроз

діяльності підприємств

1. Зміна законодавчої

бази

8

77

88

0,05

840,

0526

0,

0530

0,05

880,

0576

0,28

040,

0561

2.

Темп зростання оф

іційного

валю

тного курсу долара

США

9

9 10

9

10

0,06

57

0,06

77

0,07

58

0,06

62

0,07

19

0,34

72

0,06

94

3. Індекс інфляції

98

98

90,

0657

0,06

02

0,06

820,

0588

0,06

470,

3176

0,06

35

4. Надійність банківської установи,

в яку

розміщено кошти

на

депозит

10

10

10

10

10

0,

0730

0,

0752

0,

0758

0,

0735

0,

0719

0,

3694

0,

0739

5.

Політична

та економ

ічна

ситуація в країні

8

87

88

0,05

840,

0602

0,

0530

0,05

880,

0576

0,28

800,

0576

Загальна сума балів

експертів

137

133

132

136

139





ник служби економічної безпеки, головний бухгал-тер);

3) експертами здійснено бальну оцінку розра-хованих груп коефіцієнтів, що визначають внутріш-ній стан фінансової безпеки підприємств (показники структури балансу, ліквідності, фінансової стійко-сті, ділової активності, рентабельності) та бальну оцінку показників, що характеризують зовнішнє се-редовище їх діяльності (зміни законодавчої бази, темп зростання валютного курсу, індекс інфляції, надійність банківської установи, через яку прово-

дяться розрахунки, політична та економічна ситуа-ція в країні);

4) відповідно до методики наведеної у [13] ви-значено вагові коефіцієнти для розрахунку інтегра-льного показника рівня фінансової безпеки діяльно-сті підприємств;

5) обмеженість ресурсного забезпечення вима-гає врахування при визначенні бальних оцінок кри-терію фінансового ресурсозбереження.

Результати розрахунків наведено в табл. 2. Функція для розрахунку інтегрального показ-

ника визначається за формулою:

Y = 0,0739X1+0,0709Х2+0,0724Х3+0,0709Х4+

+0,0266Х5+0,0384Х6+0,0635X7+0,0576Х8+0,0635Х9+ (1) +0,0488Х10+0,0354Х11+0,0576Х12+0,0561Х13+ +0,0694Х14+0,0635Х15+0,0739Х16+0,0576Х17,

де Х1 – бальна оцінка за показником частка грошо-вих коштів в активах;

Х2 – бальна оцінка за показником коефіцієнта по-точної ліквідності;

Х3 – бальна оцінка за показником абсолютної лі-квідності;

Х4 – бальна оцінка за показником ліквідності гро-шового потоку;

Х5 – бальна оцінка за показником маневреності робочого капіталу;

Х6 – бальна оцінка за коефіцієнтом фінансової за-лежності;

X7 – бальна оцінка за показником доданої варто-сті;

Х8 – бальна оцінка за коефіцієнтом оборотності коштів в розрахунках;

Х9 – бальна оцінка тривалості оборотності кош-тів в розрахунках;

Х10 – бальна оцінка валової рентабельність; Х11 – бальна оцінка за коефіцієнтом окупності

виробничих витрат; Х12 – бальна оцінка за коефіцієнтом ефективно-

сті грошового потоку; Х13 – бальна оцінка щодо зміни законодавчої

бази;

Х14 – бальна оцінка темпу зростання офіційного валютного курсу долара США;

Х15 – бальна оцінка індексу інфляції; Х16 – бальна оцінка надійності банківської уста-

нови, де розміщено грошові кошти; Х17 – бальна оцінка політичної та економічної си-

туації в країні. Згідно з запропонованою формулою у дослід-

женні здійснено розрахунок інтегрального показ-ника фінансової безпеки підприємств металургій-ного та машинобудівного комплексу з позиції фі-нансового ресурсозбереження за період 2014-2017 рр. (табл. 3).

Порівняльний аналіз напрямку зміни інтеграль-ного показника фінансової безпеки досліджуваних підприємств з позиції фінансового ресурсозбере-ження наведено на рис. 1.

Представляється доцільним зіставлення отри-маних результатів щодо фінансової безпеки із по- казниками фінансового стану та ймовірності банк-рутства підприємств за загальноприйнятими підхо-дами [9, 14]. Аналіз показників фінансового стану підприємства, розрахованими за моделлю Г. Сави-цької [9], представлено в табл. 4.

Таблиця 3 Інтегральний показник фінансової безпеки металургійних та машинобудівних підприємств з позиції фінансового ресурсозбереження (розраховано авторами)

2013 2014 2015 2016 2017ПрАТ "Новокраматорський машинобудівний завод" 7,9222 6,8648 6,8507 7,6918 7,4289ПрАТ "Дружківський завод металевих виробів" 8,3994 6,6956 7,6881 7,7945 7,6310ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" 7,8722 5,1038 6,0065 7,5140 7,6894ПАТ "Енергомашспецсталь" 4,8751 3,5343 4,0539 4,5744 4,5521ПАТ "Кременчугський автомобільний завод АвтоКрАЗ" 4,9858 4,8357 4,4659 3,8901 4,9115ПАТ "Старокраматорський машинобудівний завод" 5,3886 4,5564 5,5359 5,7212 5,4591ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" 6,7490 4,2865 5,0545 6,6098 5,9581ПАТ "Харківський підшипниковий завод" 4,8167 3,2261 3,1458 4,0500 4,0842ПрАТ "Трубний завод "Трубосталь" 5,9357 4,8226 4,6850 6,1243 6,1270ПАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування" 5,8854 4,1211 4,1144 4,7680 5,5092



0,0000

1,0000

2,0000

3,0000

4,0000

5,0000

6,0000

7,0000

8,0000

9,0000

2013 2014 2015 2016 2017

ПрАТ "Новокраматорський машинобудівний завод"

ПрАТ "Дружківський завод металевих виробів"

ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод"

ПАТ "Енергомашспецсталь"

ПрАТ "Кременчугський автомобільний завод АвтоКрАЗ"

ПАТ "Старокраматорський машинобудівний завод"

ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес"

ПАТ "Харківський підшипниковий завод"

ПрАТ "Трубний завод "Трубосталь"

ПАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування"

Рис. 1. Динаміка інтегральних показників фінансової безпеки підприємств машинобудівної

та металургійної галузі з позиції фінансового ресурсозбереження (складено авторами)

Таблиця 4 Аналіз фінансового стану підприємств машинобудівної та металургійної галузі

за моделлю Г. Савицької (розраховано авторами за [9])

2013 рік

2014 рік

2015 рік

2016 рік

2017 рік

ПрАТ "Новокраматорський машинобудівний завод" -2,38 -2,05 -2,36 -2,19 -2,56ПрАТ "Дружківський завод металевих виробів" -2,96 -3,10 -3,70 -3,08 -4,02ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" -2,38 -2,45 -2,61 -2,96 -3,32ПАТ "Енергомашспецсталь" -1,57 -5,48 4,71 6,04 6,23ПрАТ "АвтоКрАЗ" -0,89 -3,90 -6,88 -10,41 -39,43ПАТ "Старокраматорський машинобудівний завод" -3,26 -1,89 -1,63 -4,54 -2,11ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" -3,55 -3,51 -4,41 -6,14 -5,72ПАТ "Харківський підшипниковий завод" -1,34 -0,35 3,41 2,89 3,17ПрАТ "Трубний завод "Трубосталь" -29,37 -73,91 -132,34 -75,08 -59,08ПАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування" -0,74 -1,43 3,83 3,23 2,94

Відповідно до моделі оцінки фінансового стану

підприємства Г. Савицької високий ризик банкрут- ства мають такі підприємства, як: ПАТ «Енерго- машспецсталь», ПАТ «Харківський підшипниковий завод», ПАТ «Краматорський завод важкого верста-тобудування».

Здійснимо оцінку ймовірності банкрутства за моделлю О. Терещенка [9]:

Z=1,5Х1+0,08Х2+10Х3+5Х4+0,3Х5+0,1Х6, (2)

де Х1 – чистий грошовий потік / зобов’язання; Х2 – валюта балансу / зобов’язання; Х3 – прибуток / валюта балансу; Х4 – прибуток / виручка від реалізації; Х5 – виробничі запаси / виручка від реалізації; Х6 – виручка від реалізації / валюта балансу.

Інтерпретація значень: Z>0,55 – задовільний стан; 0,55>Z>-0,55 – потрібен додатковий аналіз; Z<-0,55 – незадовільний фінансовий стан. Результати розрахунків представлено в табл. 5. Згідно з розрахунками, проведеними за мо-

деллю оцінки фінансового стану О. Терещенка неза-

довільний фінансовий стан мають ті ж самі підпри-ємства, що й за попередньою методикою, а також ПрАТ «АвтоКрАЗ», ПАТ «Старокраматорський ма-шинобудівний завод», ПАТ «Бердичівський маши-нобудівний завод «Прогрес».

З метою підтвердження інтерпретації авторсь-ких розрахунків здійснено оцінку банкрутства підп-риємств відповідно до моделі Е. Альтмана [14] (формула 3)

Z= -0.3877 - 1.073*X1 + 0.0579*X2 (3)

де Х1 – коефіцієнт поточної ліквідності (оборотні активи / короткострокові зобов’язання);

Х2 – коефіцієнт капіталізації ((довгострокові зо-бов’язання + короткострокові зобов’язання) / Влас-ний капітал).

Інтерпретація значень: Z<0 – вірогідність банкрутства < 50% та змен-

шується із зменшенням Z; Z>0 – вірогідність банкрутства >50% та збіль-

шується із збільшенням Z; Z=0 – вірогідність банкрутства = 50% Результати розрахунків представлено в табл. 6.



Таблиця 5 Оцінка ймовірності банкрутства машинобудівних та металургійних підприємств

за моделлю О. Терещенко (розраховано авторами за джерелом [9])

2013 рік

2014 рік

2015 рік

2016 рік

2017 рік

ПрАТ "Новокраматорський машинобудівний завод" 0,79 2,14 4,17 2,67 0,00ПрАТ "Дружківський завод металевих виробів" 1,71 -0,21 2,10 1,97 2,55ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" 2,95 2,52 2,87 6,90 5,76ПАТ "Енергомашспецсталь" -1,34 -15,83 -20,42 -7,51 -5,28ПрАТ "АвтоКрАЗ" 0,32 -0,57 -1,25 -0,95 -0,44ПАТ "Старокраматорський машинобудівний завод" 0,00 -0,62 1,75 0,31 -1,48ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" -0,21 -1,29 -2,85 1,23 0,35ПАТ "Харківський підшипниковий завод" -2,72 -16,32 -14,34 -4,97 -2,55ПрАТ "Трубний завод "Трубосталь" -0,60 -0,45 1,13 1,58 1,21ПАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування" 0,26 -8,12 -7,39 -4,96 -0,09

Таблиця 6

Діагностика банкрутства машинобудівних та металургійних підприємств за моделлю Е. Альтмана (розраховано авторами за джерелом [14])

2013 рік

2014 рік

2015 рік

2016 рік

2017 рік

ПрАТ "Новокраматорський машинобудівний завод" -5,29 -3,66 -6,60 -5,12 -4,25ПрАТ "Дружківський завод металевих виробів" -3,83 -4,44 -6,10 -4,54 -3,60ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" -28,39 -18,36 -11,79 -20,63 -9,69ПАТ "Енергомашспецсталь" -0,80 -0,90 -0,65 -0,61 -0,62ПрАТ "АвтоКрАЗ" -0,86 -1,16 -0,40 2,51 291,69ПАТ "Старокраматорський машинобудівний завод" -6,57 -12,13 -3,32 -2,70 -2,10ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" -1,46 -1,32 -1,01 -1,74 -1,30ПАТ "Харківський підшипниковий завод" -1,30 0,05 -1,22 -1,05 -1,34ПрАТ "Трубний завод "Трубосталь" -1,77 -0,41 -0,68 -0,87 -1,03ПАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування" -0,92 -9,16 -1,05 -0,87 -0,88

Відповідно до моделі діагностики банкрутства

Е. Альтмана вірогідність банкрутства наступних підприємств наближається до 50%: ПАТ «Енерго- машспецсталь», ПАТ «Бердичівський машинобудів-ний завод «Прогрес», ПрАТ «Трубний завод «Тру-босталь», ПАТ «Краматорський завод важкого вер-статобудування», вірогідність банкрутства ПрАТ «АвтоКАЗ» протягом 2013-2015 років наближається до 50%, а у 2016 та 2017 роках – більше 50%, також

вірогідність банкрутства ПАТ «Харківський під- шипниковий завод» протягом досліджуваного пері-оду наближається до 50%, а у 2014 році ненабагато більше 50%.

Порівняльна характеристика моделей Г. Сави-цької, О. Терещенка, Е. Альтмана з авторською ме- тодикою оцінки фінансової безпеки наведено в табл. 7.

Таблиця 7 Порівняльна характеристика моделей ймовірності банкрутства

з авторською методикою (авторська розробка) Назва моделі Назва підприємства

Модель оцінки фінансового

стану підприєм-ства

Г. Савицької

Модель оцінки ймовірності банкрутства О. Терещенко

Модель діагнос-тики банкрутства підприємства Е. Альтмана

Авторська методика оці-нки фінансової безпеки

підприємства з позиції фі-нансового ресурсозбере-

ження

1 2 3 4 5 ПрАТ "Новокрама-торський машинобу-дівний завод"

Фінансове ста-новище підпри-ємства стабі-льне

Задовільний фінан-совий стан, у 2017 році – потрібен до-датковий аналіз

Вірогідність банк-рутства набагато менше 50%

Нормальний стан фінансо-вої безпеки, у 2014, 2015 роках – задовільний стан фінансової безпеки

ПрАТ "Дружківський завод металевих ви-робів"


Задовільний фінан-совий стан, у 2014 році – потрібен до-датковий аналіз


Нормальний стан фінансо-вої безпеки, 2014 рік – за-довільний стан фінансової безпеки



Закінчення табл. 7 1 2 3 4 5

ПАТ "Дніпропетров-ський стрілочний за-вод"


Задовільний фінан-совий стан


Нормальний стан фінансо-вої безпеки, в 2014, 2015 роках – задовільний стан фінансової безпеки

ПАТ "Енергома-шспецсталь"

Високий ризик банкрутства 2015 - 2017 роки

Незадовільний фі-нансовий стан

Вірогідність банк-рутства наближа-ється до 50%

Фінансова безпека підпри-ємства під загрозою

ПрАТ "АвтоКрАЗ" Фінансове ста-новище підпри-ємства стабі-льне

У 2013 та 2017 рр -потрібен додатко-вий аналіз, 2014 - 2016 – незадовіль-ний фінансовий стан

Вірогідність банк-рутства наближа-ється 50%, у 2016 та 2017 роках наба-гато більше 50%


ПАТ "Старокрама-торський машинобу-дівний завод"


2014, 2017 роки –незадовільний фі-нансовий стан; 2013, 2016 роки – потрібен додатко-вий аналіз; 2015 – задовільний стан


Задовільний стан фінансо-вої безпеки; 2014 рік – фі-нансова безпека підприєм-ства під загрозою

ПАТ "Бердичівський машинобудівний за-вод "Прогрес"


2014, 2015 роки –незадовільний фі-нансовий стан; 2013, 2017 роки – потрібен додатко-вий аналіз; 2016 рік – задовільний стан


Задовільний стан фінансо-вої безпеки; 2014 рік - фі-нансова безпека підприєм-ства під загрозою

ПАТ "Харківський підшипниковий за-вод"


Незадовільний фі-нансовий стан

Вірогідність банк-рутства наближа-ється до 50%, у 2014 році більше 50%


ПрАТ "Трубний за-вод "Трубосталь"


2013 рік – незадові-льний фінансовий стан; 2014 рік – по-трібен додатковий аналіз; 2015 - 2017 роки – задовільний стан


Задовільний стан фінансо-вої безпеки; 2014, 2015 роки – фінансова безпека підприємства під загрозою

ПАТ "Краматорський завод важкого верс-татобудування"


2013 рік – потрібен додатковий аналіз; 2014 - 2017 роки – незадовільний фі-нансовий стан;

Вірогідність банк-рутства наближа-ється до 50%, у 2014 році набагато менше 50%

2013, 2017 роки – задові-льний стан фінансової без-пеки; 2014 - 2016 роки – фінансова безпека підпри-ємства під загрозою

Відповідно до проведених розрахунків фінан-

сова безпека більшості підприємств під загрозою, лише ПрАТ «НКМЗ», ПрАТ «ДрЗМВ», ПАТ «Дніп-ропетровський стрілочний завод» мають нормаль-ний або задовільний стан фінансової безпеки.

Зауважимо, що відповідно до моделі оцінки Г. Савицької ПрАТ «АвтоКрАЗ» та ПрАТ «Трубний завод «Трубосталь» мають стабільне фінансове ста-новище, але відповідно до моделі О. Терещенка та Е. Альтмана їх фінансовий стан нестабільний, віро-гідність банкрутства наближається до 50% або бі-льше 50%, невідповідність результатів розрахунків можлива через високе значення коефіцієнта оборот-ності вказаних підприємств.

Висновки та перспективи подальших до- сліджень. Відповідно до проведених розрахунків 70% досліджених підприємств мають незадовільний стан фінансової безпеки з позиції фінансового ре-сурсозбереження або стан фінансової безпеки під за-грозою. Розроблена авторська методика дозволяє окрім внутрішніх загроз фінансової безпеки враху-вати, також, і зовнішні фактори. З метою зменшення загроз фінансової безпеки підприємств машинобу- дівної та металургійної галузі необхідна розробка дієвого механізму планування та прогнозування ді-яльності на підприємствах, що враховуватиме вплив зовнішнього та внутрішнього середовища.



Література 1. Малик О.В. Формування механізму управ-

ління фінансовою безпекою підприємства: дис. канд. екон. наук: 08.00.04. Хмельницький, 2015. 263 с. 2. Мо-гиліна Л.А. Управління фінансовою безпекою підпри-ємств в умовах економічної нестабільності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит». Суми, 2015. 21 с. 3. Лотоцький М.Я. Капіталізація в системі фінансової безпеки підприємств України: автореф. дис. на здо-буття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит». Чернігів, 2016. 20 с. 4. По-номаренко О.Е. Формування стратегій фінансової безпеки суб'єктів господарювання промисловості: ав-тореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит». Харків, 2013. 21 с. 5. Тимощенко К.С. Фінансовий механізм фінан-сової безпеки суб'єктів підприємництва: дис. … канд. екон. наук: 08.00.08. Дніпропетровськ, 2015. 310 с. 6. Петренко Л.М. Моделювання процесів управління фінансовою безпекою підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.11 «Математичні методи, моделі та інформаційні техно-логії в економіці». Київ, Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний універ-ситет імені Вадима Гетьмана», 2010. 17 с. 7. Сусіденко О.В. Формування системи забезпечення фінансової безпеки підприємства: дис. … канд. екон. наук : 08.00.04. Хмельницький, 2015. 220 с. 8. Храпкіна В. Ідентифікація ризиків у системі управління фінансо-вою безпекою підприємства. Економіка. 2015. №1 (133). С. 42 – 47. 9. Тринька Л.Я., Іванчук (Липчан-ська) О.В. Фінансовий аналіз : [навчальний посібник]. Київ: Алерта, 2014. 768 с. 10. Цал-Цалко Ю.С. Фінан-сова звітність підприємства та її аналіз: навч. посібник. – 2-е вид. перероб. і доп. Київ: ЦУЛ, 2002. 360 с. 11. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. Київ: МАУП, 2001. 152 с. (С. 142–144). 12. Фінансовий менеджмент: навч. посіб. / за заг. ред. В.М. Бороноса. Суми: Вид-во СумДУ, 2012. 539 с. URL: http://fin.fem.sumdu.edu.ua/uk/finman2012.html (дата звернення: 10.03.2018). 13. Макарова И.Л. Ана-лиз методов определения весовых коэффициентов в интегральном показателе общественного здоровья. Символ науки. 2015. №7. С.87 – 94. 14. Модель Альт-мана (Z-счет Альтмана). Прогнозирование банкрот-ства бизнеса. Формулы. URL: http://finzz.ru/model-altmana.html# (Дата звернення: 30.10.2018). 15. Єлець-ких С.Я., Петрищева К.Г. Фінансова безпека підприємства в управлінні грошовими. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 3 (49). С. 101-106.

References

1. Malyk O.V. (2015). Formuvannia mekhanizmu upravlinnia finansovoiu bezpekoiu pidpryiemstva [For-mation of the mechanism of financial security management of the enterprise]. Candidate’s thesis. Khmelnytskyi [in Ukrainian].

2. Mohylina L.A. (2015). Upravlinnia finansovoiu bezpekoiu pidpryyemstv v umovakh ekonomichnoi nestabilnosti [Management of financial security of enter-prises in conditions of economic instability]. Extended abstract of candidate’s thesis. Sumy [in Ukrainian].

3. Lototskyi M.Ya. (2016). Kapitalizatsiia v systemi finansovoi bezpeky pidpryiemstv Ukrainy [Capitalization in the system of financial security of Ukrainian enter-prises]. Extended abstract of candidate’s thesis. Chernihiv [in Ukrainian].

4. Ponomarenko O.E. (2013). Formuvannia stratehii finansovoi bezpeky subiektiv hospodariuvannia promyslo-vosti [Formation of financial security strategies for busi-ness entities]. Extended abstract of candidate’s thesis. Kharkiv [in Ukrainian].

5. Tymoshchenko K.S. (2015). Finansovyi mekha-nizm finansovoi bezpeky subiektiv pidpryiemnytstva [Fi-nancial mechanism of financial security of subjects of en-trepreneurship]. Candidate’s thesis. Dnipropetrovsk [in Ukrainian].

6. Petrenko L.M. (2010). Modeliuvannia protsesiv upravlinnia finansovoiu bezpekoiu pidpryiemstva [Model-ing of the processes of financial security management of the enterprise]. Extended abstract of candidate’s thesis. Kyiv, State Higher Educational Institution "Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman" [in Ukrainian].

7. Susidenko O.V. (2015). Formuvannia systemy zabezpechennia finansovoi bezpeky pidpryiemstva [For-mation of the financial security system of the enterprise]. Candidate’s thesis. Khmelnytskyi [in Ukrainian].

8. Khrapkina V. (2015). Identyfikatsiia ryzykiv u systemi upravlinnia finansovoiu bezpekoiu pidpryiemstva [Identification of risks in the system of financial security management of the enterprise]. Ekonomika – Economy, 1 (133), рр. 42 – 47 [in Ukrainian].

9. Trynka L.Ya., Ivanchuk (Lypchanska) O.V. (2014). Finansovyi analiz [Financial Analysis]. Kyiv, Alerta [in Ukrainian].

10. Tsal-Tsalko Yu.S. (2002). Finansova zvitnist pidpryiemstva ta yii analiz [Financial Reporting of an En-terprise and Its Analysis]. 2nd form. recycling and add. Kyiv, СЕL [in Ukrainian].

11. Izmailova K.V. (2001). Finansovyi analiz [Finan-cial Analysisnual]. 2nd form, stereotype. Kyiv, MAUP [in Ukrainian].

12. Boronos V.M. (Eds.). (2012). Finansovyi me-nedzhment [Financial Management]. Sumy, Sumy State University [in Ukrainian].

13. Makarova I.L. (2015). Analiz metodov oprede-leniya vesovykh koeffitsiyentov v integral'nom pokazatele obshchestvennogo zdorov'ya [Analysis of methods for de-termining weights in the integral index of public health]. Simvol nauki – Science symbol, 7, рр. 87 – 94 [in Russian].

14. Model' Al'tmana (Z-schet Al'tmana). Progno-zirovaniye bankrotstva biznesa. Formuly [Altman model (Altman Z-score). Forecasting bankruptcy business. For-mulas]. Retrieved from http://finzz.ru/model-altmana. html# [in Russian].

15. Yeletskykh S.Ya., Petryshcheva K.H. (2017). Finansova bezpeka pidpryiemstva v upravlinni hrosho-vymy [Enterprise financial security in the management of financial resources]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Eco-nomic Herald of the Donbas, 3 (49), рр. 101-106 [in Ukrainian].



Єлецьких С. Я., Свинаренко Т. І., Петрищева К. Г. Методичні підходи щодо оцінювання фінан-сово-економічної безпеки суб’єктів підприємниць-кої діяльності із врахуванням критерію фінансо-вого ресурсозбереження

Метою статті є дослідження методів оцінки фі-нансової безпеки, їх апробація на прикладі підпри-ємств машинобудівної та металургійної галузей, вияв-лення переваг та недоліків існуючих методичних під-ходів, створення власної авторської методики. Ви-вчення основних підходів щодо оцінки фінансової без-пеки підприємства дозволяє побачити, що більшість вчених визначають рівень фінансової безпеки за допо-могою інтегрального показника. Перевагою вказаного методу є зведення всіх характеристик підприємства в єдиний показник, а серед недоліків можна виділити такі: складність розрахунків, відсутність єдності серед авторів стосовно вибору показників та вагових коефі-цієнтів. У статті запропоновано авторську методику оцінки фінансової безпеки підприємства, визначено її рівень, здійснено аналіз фінансового стану підпри-ємств машинобудівної та металургійної галузей за допомогою моделі Г. Савицької, О. Терещенка та Е. Альтмана та проведено порівняння отриманих ре-зультатів.

Ключові слова: фінансова безпека, інтегральний показник, внутрішні загрози, зовнішні загрози.

Елецких С. Я., Свинаренко Т. И., Петрищева

Е. Г. Методические подходы оценки финансово-экономической безопасности субъектов предприни-мательской деятельности с учетом критерия фи-нансового ресурсосбережения

Целью статьи является исследование методов оценки финансовой безопасности, их апробация на примере предприятий машиностроительной и метал-лургической отраслей, рассмотрение преимуществ и недостатков существующих методических подходов, составление авторской методики. Изучение основных подходов по оценке финансовой безопасности пред-приятия позволяет увидеть, что большинство ученых определяют уровень финансовой безопасности при по-

мощи интегрального показателя. Преимуществом ука-занного метода является сведение всех характеристик предприятия в единый показатель, а среди недостатков можно выделить следующие: сложность расчетов, от-сутствие единого мнения среди авторов относительно выбора показателей и весовых коэффициентов. В ста-тье предложена авторская методика оценки финансо-вой безопасности предприятия, определен ее уровень, осуществлен анализ финансового состояния предприя-тий машиностроительной и металлургической отрас-лей при помощи модели Г. Савицкой, О. Терещенко и Э. Альтмана, а также прoизведена оценка полученных результатов.

Ключевые слова: финансовая безопасность, инте-гральный показатель, внутренние угрозы, внешние угрозы.

Yeletskykh S., Svinarenko Т., Petrischeva K. Me-

thodical approaches to assessing the financial and eco-nomic security of business entities, taking into account the criterion of financial resource saving

The purpose of the article is studying of the methods of financial security assessment, their approval on an example of the enterprises of machinebuilding and metal-lurgical branch, investigation of the advantages and lacks of the existent methodical approaches, composition of the own author method. Analysis of the main approaches of the enterprise’s financial security assessment permits to con-sider, that majority of scientists defines the financial secu-rity level by means of the integral index. The advantage of the appointed method is composition of all enterprise’s characteristics to the single index, and among the shortages we can point the calculation complexity, the absence of the single opinion among the authors concerning the selection of indicators and weight coefficients. The own author method of financial security assessment is offered in the article, also author defines it’s level, analyses financial state of the machinebuilding and metallurgical enterprises by means of G. Savitska, O. Tereshenko E. Altman models. Also author makes estimation of the results.

Keywords: financial security, integral index, internal threats, external threats.


В. В. Ровенська, В. Е. Киркач


УДК 336.77(477) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-103-108 В. В. Ровенська,

кандидат економічних наук;

В. Е. Киркач, Донбаська державна машинобудівна академія, м. Краматорськ

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ТА АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ

КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. На сучасному етапі економічного розвитку одним з важливих шляхів виходу України із кризового стану є удосконалення та подальший розвиток банківського кредитування. Підвищення ефективності банківського сектору кра-їни – одна з актуальних, гострих і складних проблем, яка є на сьогодні. Адже в умовах сьогодення банків-ські установи дещо уповільнили свою діяльність на ринку кредитування, що є безумовним наслідком економічних та політичних процесів, які похитнули економіку не тільки нашої держави. Також за остан-ній час змінилися умови по розрахунку кредитного ризику, що так чи інакше вплине на обсяг та якість кредитування юридичних осіб. Для реалізації ефек-тивної кредитної діяльності банки створюють свою внутрішню кредитну політику. Кредитна політика банку – це один із важливих інструментів, що не дає можливості допустити банківські ризики. Викорис-тання положень кредитної політики дає право банку розробити такий кредитний портфель, який спри- ятиме досягненню поставлених цілей у банківській діяльності, а саме: контролю за управлінням ризи-ками, прибутковості банку та дотримання усіх ви-мог законів щодо сфери банку.

Аналіз останніх досліджень. У науковій еко-номічній літературі багато праць присвячено до- слідженню питань, що пов’язані з формуванням та використанням кредитної політики банку. Серед них: І. Гуцал, У. Владичин, О. Вовчак [1], Г. Панова, Н. Антіпова, О. Любар, О. Дзюблюк, М. Новосель-цева, І. Карбівничий, В. Вовк, Р. Коцовська, Н. Ос-тровська.

Виділення невирішених раніше частин зага-льної проблеми. Незважаючи на численні наукові дослідження аспектів банківського кредитування, досить багато проблем так і залишаються невиріше-ними. Зокрема, постає питання пошуку нових на-прямів розвитку ринку банківських кредитів в умо-вах політичної та економічної нестабільності. Тому, незважаючи на постійно динамічний розвиток ринку, ця тема потребує додаткового вивчення, оскі-льки з’являються нові умови та правила кредиту-вання економічних суб’єктів та юридичних осіб у тому числі.

Метою статті є аналіз сучасного стану кредит-ного ринку України та визначення особливостей кредитної політики банківських установ.

Виклад основного матеріалу. Організація ефективної кредитної діяльності у сучасних неста- більних умовах господарювання відбувається за-вдяки виваженій кредитній політиці банка. Зна-чення кредитної політики у функціонуванні банку досить значне, вона формує умови, принцип, пра-вила кредитування, окреслює підходи до реалізації процесу кредитування та його контролю. Одним із головних завдань кредитної політики є контроль та зниження кредитного ризику у процесі банківської діяльності. Слід зазначити, що серед науковців існу-ють певні дискусії щодо визначень суті поняття «кредитна політика». Так на офіційному сайті Асо-ціації українських банків кредитна політика банку визначена як «стратегія і тактика банку щодо залу-чення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поворотності; терміновості; диференційованості; за-безпеченості; платності» [2]. У світі енциклопедій кредитна політика – це «сукупність факторів, доку-ментів і дій, що визначають розвиток комерційного банку в сфері кредитування своїх клієнтів. Кредитна політика визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а та-кож принципи і порядок організації кредитного про-цесу. Вона створює основу організації кредитної ро-боти банку відповідно до загальної стратегії його ді-яльності, будучи необхідною умовою розробки сис-теми документів, що регламентують процес креди-тування» [2]. На думку І. Гуцала кредитна політика: «є складовою частиною загальної політики банку, спрямованої на досягнення його стратегічних цілей: дотримання фінансової стійкості, надійності, ліквід-ності та платоспроможності банку; реалізується че-рез кредитний механізм і пов’язана із раціональною організацією кредитних відносин, їх управлінням та регулюванням для досягнення конкретних цілей ок-ремого комерційного банку» [3]. Як стратегію і так-тику банку в галузі кредитування, кредитну полі-тику розглядають У. Владичин, О. Вовчак, Г. Па-нова. У. Владичин під кредитною політикою розу-міє: «стратегію і тактику баку щодо спрямування коштів на кредитування клієнтів банку на основі принципів кредитування» [4], а О. Вовчак – «страте-гію і тактику банку щодо залучення коштів та спря-мування їх на кредитування клієнтів банку (позича-льників) на основі принципів: поверненості, строко-



вості, цільового використання, забезпеченості, пла-тності» [1]. Схожої думки дотримується і Г. Панова, вона розглядає кредитну політику: «у сутнісному ас-пекті – стратегія й тактика по залученню ресурсів на поворотній основі й інвестування їх у частині кре-дитування клієнтів банку, а в прикладному – деталь-ний план, програма дій щодо кредитування» [5]. На сьогодні немає і єдиної розробленої кредитної полі-тики для усіх банків. Для реалізації найуспішнішої організації кредитної діяльності кожний банк ство-рює та забезпечує особисту кредитну політику, ро-зуміючи усю множину ризиків. Необхідність розро-блення кредитної політики та покладення її в основу діяльності банку зумовлено насамперед тим, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролю-вати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.

Метою кредитної політики банку є формування оціненого та якісного підходу щодо управління ри-зиком на рівні кредитного портфеля банку. Також слід відзначити, що згідно із Постановою НБУ № 351 «Про затвердження положення про визна-чення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» вимоги до визначення кредитного ризику стали більш суво-рими – визначення кредитного ризику набуло фор-малізованого характеру, тобто банки не можуть са-мостійно оцінювати фінансовий стан або заставу як робили це з початку століття. Усі ці умови, які скла-лися за останній час позитивно впливають на бан-ківський сектор з точки зору його якості та прозоро-сті, фінансової стійкості у довгостроковий період, але у короткостроковий ми бачимо зниження обсягу кредитування; надлишкову ліквідність банків; труд-нощі банків з докапіталізацією свого капіталу та інші проблеми, які впливають на об’єми кредиту-вання банками. Один із найважливіших принципів банківської діяльності полягає у тому, що при здій-сненні його основної активної операції, банків- ського кредитування, наданий кредит має бути по-вернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки.

Стан банківського сектору нормалізувався про-тягом 2017 р.: майже всі ключові показники роботи фінустанов мали позитивну динаміку. Кількість банків на 01.01.2017 р. склала 93, що майже вдвічі (на 87) менше ніж на 01.01.2014 р. Це пояснюється політикою НБУ щодо очищення банківської сис-теми та ліквідації неплатоспроможних та непрозо-рих банків України. Споживче кредитування почало стрімко зростати від початку року, корпоративне гривневе кредитування почало відновлюватися у ІІ півріччі (без Приватбанку). У 2018 р. НБУ очікує прискорення корпоративного кредитування. База фондування залишалася стабільною, хоча відсоткові ставки за депозитами знижувалися. Зниження бан-ками депозитних ставок уповільнилося лише напри-кінці року через посилення інфляційних очікувань та спричинене цим підвищення облікової ставки НБУ. Фінансовий результат банків залишився від’ємним, проте його зумовили значні збитки лише чотирьох банків. Ключові ризики розвитку сек-тору – суттєва присутність держави та висока частка непрацюючих кредитів на балансах банків. Додат-ковий ризик на 2018 р. – можливе погіршення очіку-вань бізнесу та населення в разі відсутності спів-праці з міжнародними фінансовими організаціями (МФО). Протягом 2017 р. з ринку пішло 14 банків (з них 4 реорганізувалися у фінансові компанії, 1 банк приєднався до іншого), на які на початок року при-падало 1,7% чистих активів. Частка державних фінустанов у чистих активах зросла на 3.6 в.п. до 54,9%. Частка банків з приватним капіталом зросла завдяки активному кредитуванню та купівлі кількох банків у іноземних власників. Рівень концентрації помірно зріс: на 20 найбільших фінустанов припадає 90,7% чистих активів системи (+1.3 в.п. р/р). З 2016 по 2017 р. чисті активи банків зросли на 6,4% до 1336 млрд грн, найвідчутніше – у IV кварталі (+4,3%). Унаслідок докапіталізації держбанків порт-фель облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) по системі збільшився на 107 млрд грн [6]. Водночас обсяги міжбанківських кредитів та коштів у НБУ знизилися на 27 млрд грн. В табл. 1 предста-влено динаміку основних банківських показників за 2008-2017 рр.

Таблиця 1 Основні показники банківського сектору України за 2008-2017 рр. [6]

Показники 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017Кількість діючих банків 181 180 175 175 174 180 145 117 96 82у т.ч. зі 100% іноземним капіта-лом

17 18 20 22 22 19 19 17 17 16

Загальні активи (млрд грн ) 967 1002 1090 1212 1264 1409 1477 1571 1737 1848у т.ч. в іноземній валюті 528 489 476 492 503 513 667 800 788 755Чисті активи 921 880 942 1054 1125 1278 1316 1254 1256 1336у т.ч. в іноземній валюті 500 426 395 416 450 470 565 582 519 507Чисті кредити суб'єктам господа-рювання

453 434 463 530 553 648 710 614 477 458

Чисті кредити фізичним особам 254 203 168 158 133 145 144 96 76 91Чистий прибуток/збиток 7,2 -38,4 -13,0 -7,7 6,0 1,4 -33,1 -66,6 -159,4 -24,4



Варто зауважити, що незважаючи на змен-шення кількості банків та труднощі у їх діяльності, спостерігається незначне збільшення активів банків України у 2017 р. (рис. 1), що дозволяє зробити ви-

сновок про підвищення їх потужності та стабільно-сті. Станом на 1 січня наступного року (табл. 2) ча-стка кредитного портфеля в активах комерційних банків України складає більше половини (70-80%).

Рисунок. Динаміка показників кредитної діяльності банків за 2013-2017 рр. [7]

Таблиця 2 Частка кредитного портфеля в активах банків України [7]

Показники 2013 2014 2015 2016 2017Активи, млн грн 1278095 1316852 1254385 1256299 1336358Кредитний портфель, млн грн 911402 1006358 1009768 1005923 1042798Частка кредитного портфеля в активах, % 71,31 76,42 80,50 80,07 78,03

У 2017 р. суттєво зросло кредитування насе-

лення: приріст чистих кредитів у гривні склав 42%. Драйвером зростання були споживчі позики. Хоча іпотечне кредитування також прискорилося, але списання старих позик призвело до скорочення частки іпотеки у структурі портфеля фізичних осіб. Нове кредитування дозволило всім групам банків, крім Приватбанку, підвищити якість кредитного портфеля за рахунок статистичних ефектів. За ІІ пів-річчя частка непрацюючих кредитів за системою знизилася на 3,2 в.п. до 54,5%. Без урахування держ-банків та банків з державним російським капіталом їхня частка склала 28,4% [8]. Розроблення ефектив-ної системи управління кредитними операціями, а також правильна організація банківського кредиту-вання забезпечує фінансову стабільність і надій-ність комерційних банків. Саме тому одним із най-важливіших завдань управління кредитною діяльні-стю є формування та аналіз кредитного портфеля ко-мерційних банків. З метою виявлення інтенсивності динаміки кредитної діяльності банківських установ дослідимо її за видами, а саме: кредитування фізич-них осіб та кредитування суб’єктів господарювання. За наведеними даними в табл. 3 можна зробити ви-сновок, що сума кредитів, наданих фізичним особам зменшувалася на протязі 2015-2016 рр., причому

найбільше зменшення, -10,43% відбулося саме у 2016 р. Проте на 1 січня 2018 р. їх сума збільшилася порівняно з минулим роком на 8,61%.

Зменшення суми кредитів, наданих фізичним особам, відбулося внаслідок скорочення депозитної бази банків, погіршення платоспроможності креди-торів та зміни курсу валюти. У цей час простежува-лися труднощі з обслуговуванням кредитів банків-ськими установами, особливо в іноземній валюті, через зміну курсу гривні до іноземних валют, зни-женням реальної заробітної плати та міграцією [9].

Кредитний портфель фізичних осіб скоротився також внаслідок визнання неплатоспроможними ряду банківських установ, що володіли великими за обсягами кредитними портфелями, в тому числі роздрібними. Впродовж 2013-2017 рр. найбільшу частку (більше 50%) серед кредитів фізичним осо-бам займали споживчі кредити (зокрема «кешові» кредити). На другому місці кредити на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості (від 25 до 40%). Причиною цього є те, що ризики спожив-чого кредитування менше ризиків при кредитуванні на придбання, будівництво та реконструкцію неру-хомості. Обсяг іпотечних кредитів, наданих фізич-ним особам теж займає вагому частку в роздрібному кредитному портфелі. В цілому, невисокі темпи

9114021006358 1009768 1005923 1042798

12780951316852

1254385 12562991336358

0

200000

400000

600000

800000

1000000

1200000

1400000

1600000

2013 2014 2015 2016 2017

Млн

грн

Кредити надані Активи банків



розвитку іпотечного кредитування обумовлені до-волі низькими темпами відновлення будівельної га-лузі, обмеженістю та високою вартістю довгостро-кового ресурсу, а також невисоким платоспромож-ним попитом населення на довгострокове кредиту-вання. Скорочення загальної кількості виданих іпо-течних кредитів пояснюється низкою існуючих про-

блем таких, як відсутність гарантійних фондів іпо-течного страхування, не розуміння населенням про-цесів іпотечного фінансування, недовіра населення до українських банків, наявність на ринку іпотеч-ного кредитування універсальних банків, адже в ба-гатьох розвинених країнах працюють спеціалізовані [10].

Таблиця 3

Кредити надані банківськими установами за період 2013-2017 рр. [7] Показники 2013 2014 2015 2016 2017

Кредити надані всього, млн грн 911402 1006358 1009768 1005923 1042798У т. ч., кредити, надані суб’єктам господарювання, млн грн 698777 802582 830632 847092 870302 Темп приросту кредитів, наданих суб’єктам господарювання, до попе-реднього періоду, %

0,00 14,86 3,49 1,98 2,74

Частка кредитів, наданих суб’єктам господарювання, у загальній сумі, %

76,67 79,75 82,26 84,21 83,46

У т. ч., кредити, надані фізичним осо-бам, млн грн

167 773 179 040 175 711 157 385 170 938

Темп приросту кредитів, наданих фі-зичним особам, до попереднього пе-ріоду, %

0,00 6,72 -1,86 -10,43 8,61

Частка кредитів, наданих фізичним особам, у загальній сумі, %

18,41 17,79 17,40 15,65 16,39

На відміну від кредитів фізичним особам, сума

кредитів суб’єктам господарювання має тенденцію до збільшення (див. табл. 3), але їхній приріст неве-ликий і складає 2-3,5%. Найбільший приріст таких кредитів на протязі досліджуваного періоду був у 2014 р. порівняно з 2013 р. і складав 14,9%. Комер-ційні банки охоче працюють з корпоративним сек-тором (суб’єктами господарювання), пропонуючи їм найрізноманітніші кредити. Підприємці та про-цвітаючі компанії користуються як цільовими кре-дитами, так і кредитами на будь-які бізнес-потреби, для підвищення виробництва та виходу на новий рі-вень економічних відносин [10].

У структурі кредитів, наданих банками Укра-їни, частка кредитування фізичних осіб зменшу-ється, а юридичних осіб, навпаки, зростає. Наймен-шого значення досліджуваний показник суми вида-них кредитів фізичним особам досяг у 2016 р. (15,65%). Кредитний портфель корпоративного сек-тору на протязі 2013-1017 рр. представлений пере-важно коротко- та середньостроковими кредитами в національній валюті нефінансовим корпораціям. За видами економічної діяльності кредитний портфель суб’єктів господарювання був представлений пере-важно кредитами, наданими представникам пере- робної промисловості та оптової і роздрібної тор- гівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоцик-лів. Обсяг кредитних операцій з представниками сфери будівництва та нерухомості є також вагомим [10]. Кредити, що надані органам державної влади, та кредити, надані небанківським фінансовим уста-

новам, займають невелику частку в загальній сумі всіх наданих кредитів. Причому їх сума протягом 2013-2017 рр. постійно зменшується. Протягом 2017 р. порівняно з 2016 р. сума наданих кредитів, органам державної влади та небанківським фінансо-вим установам зменшилася більш ніж у 2 рази. При-чинами низької кредитної активності банківських установ є високий рівень проблемної заборговано-сті, високі відсоткові ставки та низька кредитоспро-можність більшості позичальників [12].

Ефективна діяльність банків на кредитному ринку є основною складовою фінансової стійкості банківської системи, яка відіграє провідну роль в економіці України на шляху ринкових трансформа-цій. Протягом 2014-2015 рр. вiдбувалося зниження загального розмiру чистого процентного доходу банкiв, але вже протягом 2016-2017 рр. відбувався приріст. Зменшення чистого процентного доходу протягом 2014-2015 рр. за кредитними операцiями свiдчить про негативнi тенденцiї в роботi банкiв Ук-раїни, та зниження ефективностi дiй за кредитними операцiями. Причинами негативних фінансових ре-зультатів банківської діяльності було:

– формування резервів на покриття можливих втрат по активних операціях;

– продаж проблемних кредитів за вартістю, ни-жчою за балансову;

– зниження доходів від основної діяльності че-рез низьку ділову активність в економіці та в умовах зростання витрат по залучених ресурсах.



Основним завданням, яке стоїть перед банків-ськими установами, є забезпечення прибутковості, саме тому позитивні фінансові результати діяльно-сті банків є основним показником ефективності їх роботи та індикатором фінансової надійності бан-ківської системи України. Отже, на результат діяль-ності банків значною мірою впливають економічні перетворення в України.

Висновки. Проаналізувавши сучасний стан кредитування фізичних та юридичних осіб, було ви-явлено основні тенденції його розвитку, такі як зменшення частки кредитів, наданих фізичним осо-бам, у загальному обсязі кредитування і збільшення частки кредитів наданих суб’єктам підприємництва, переважання споживчих кредитів у структурі креди-тів, наданих фізичним особам, а також зменшення іпотечного кредитування. Підводячи підсумки до- слідження, можна стверджувати, що розвиток кре-дитування на сучасному етапі економічного роз- витку, в нашій країні, знижується. Зменшується кі-лькість банківських установ та зростають процентні ставки за кредитами. Обсяг кредитного портфеля банкiв вiдносно активiв збiльшується, натомість ре-альна його величина скорочується, це пов’язано зi зниженням якостi кредитного портфеля, що в свою чергу призводить до зниження дохiдностi кредит-них операцiй банкiв та зростання рiвня кредитного ризику. Для вирiшення цiєї проблеми банки повиннi бiльше придiляти уваги пiдвищенню якостi та ефек-тивностi управлiння кредитним портфелем. Банків-ське кредитування для розвитку потребує досяг-нення умов макроекономічної стабільності, тому для покращення ситуації в кредитуванні потрібна стабілізація економічних, політичних, соціальних умов та підтримка державою всього банківського сектору.


1. Вовчак, О.Д., Рущишин Н.М., Андрейків Т.Я. Кредит і банківська справа [підручник]. Київ: Знання, 2008. 564 с. 2. Сайт асоціації українських банків. URL: http://aub.org.ua/. 3. Гуцал І.С. Дієвість кредитного механізму в економіці України: автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.04.01. Київ: Київський націо-нальний економічний ун-т, 2004. 25 с. 4. Владичин У.В. Банківське кредитування. Київ: Атака, 2008. 648 с. 5. Панова Г.С. Кредитная политика коммерче-ского банку во взаимоотношениях с начелением банка: автореф. дис. канд. экон. наук: 08.00.10. Москва: Фи-нансовая академия при правительстве РФ, 1997. 21 с. 6. Офіційний сайт Національного банку України. URL: https://www.bank.gov.ua/control/uk/ index. 7. Офіційний сайт Національного банку України. URL: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/. 8. Фінан-сова звітність банків України. URL: http://www. bank.gov.ua/control/uk/publish/category? cat_id=64097. 9. Солоділова К.В., Шафранова О.В. Сучасний стан кредитування в Україні. Молодий вчений. 2017. № 3 (43). С. 844-847. 10. Аналітичний огляд банківської системи України за результатами 2016 року. URL:

http://rurik.com.ua/documents/research/bank_system_4_ kv_2016. pdf. 11. Грибкова С.М., Білоус Д.С. Удоско-налення методики оцінювання надійності клієнтів при наданні їм товарного кредиту. Економічний вісник Дон-басу. 2018. 2(52). С. 102-107. 12. Бикова, О.В., Мар-ченко О.В. Оцінка ефективності кредитної політики банку. Молодий вчений. 2017. №3 (43). С. 586-589.

References

1. Vovchak, O.D., Rushchyshyn N.M., Andreikiv T.Ya. (2008). Kredyt i bankivska sprava [Credit and Banking]. Kyiv, Znannya [in Ukrainian].

2. Sait asotsiatsii ukrainskykh bankiv [Association of Ukrainian Banks]. Retrieved from http://aub.org.ua/ [in Ukrainian].

3. Hutsal I.S. (2004). Diievist kredytnoho mekha-nizmu v ekonomitsi Ukrainy [Effectiveness of the credit mechanism in the economy of Ukraine]. Extended abstract of candidate’s thesis. Kyiv, Kyiv National Economic University [in Ukrainian].

4. Vladychyn U.V. (2008). Bankivske kredytuvannia [Вank lending]. Kyiv, Ataka [in Ukrainian].

5. Panova G.S. (1997). Kreditnaya politika kommer-cheskogo banku vo vzaimootnosheniyakh s nacheleniyem banka [Credit policy of a commercial bank in relations with the beginning of the bank]. Extended abstract of candidate’s thesis. Moscow, Financial Academy under the Government of the Russian Federation [in Russian].

6. Ofitsiinyi sait Natsionalnoho banku Ukrainy [Offi-cial site of the National Bank of Ukraine]. Retrieved from https://www.bank.gov.ua/control/uk/index [in Ukrainian].

7. Natsionalnyi bank Ukrainy [National Bank of Ukraine]. Retrieved from https://bank.gov.ua/control/ uk/publish/ [in Ukrainian].

8. Finansova zvitnist bankiv Ukrainy [Financial re-porting of Ukrainian banks]. Retrieved from http: //www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id= 64097 [in Ukrainian].

9. Solodilova K.V., Shafranova O.V. (2017). Suchas-nyi stan kredytuvannia v Ukraini [The current state of lend-ing in Ukraine]. Molodyi vchenyi – Young scientist, 3 (43), рр. 844-847 [in Ukrainian].

10. Analitychnyi ohliad bankivskoi systemy Ukrainy za rezultatamy 2016 roku [Analytical review of the bank-ing system of Ukraine in 2016]. Retrieved from http://rurik. com.ua/documents/research/bank_system_4_kv_2016.pdf [in Ukrainian].

11. Hrybkova S.M., Bilous D.S. (2018). Udosko-nalennia metodyky otsiniuvannia nadiinosti kliientiv pry nadanni yim tovarnoho kredytu [Improving the methodol-ogy for assessing the reliability of customers when provid-ing them with commodity credit]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 2(52), рр. 102-107 [in Ukrainian].

12. Bykova, O.V., Marchenko O.V. (2017). Otsinka efektyvnosti kredytnoi polityky banku [An assessment of the effectiveness of the bank's credit policy]. Molodyi vchenyi – Young scientist, 3 (43), рр. 586-589 [in Ukrainian].



Ровенська В. В., Киркач В. Е. Кредитна полі-тика та аналіз сучасного стану кредитного ринку України

У статті визначено суть кредитної політики, про-ведено критичний аналіз поняття «кредитна політика банку», а також визначено основні особливості, які сформувалися на сучасному етапі функціонування кре-дитного ринку України. Проаналізувавши сучасний стан кредитування фізичних та юридичних осіб, було виявлено основні тенденції його розвитку, такі як зме-ншення частки кредитів, наданих фізичним особам, у загальному обсязі кредитування і збільшення частки кредитів, наданих суб’єктам підприємництва, перева-жання споживчих кредитів у структурі кредитів, нада-них фізичним особам, а також зменшення іпотечного кредитування. Ключовими викликами для банків- ського сектору лишається висока частка непрацюючих кредитів, переважно у державних банках. Визначено, що для вирiшення цiєї проблеми банки повиннi бiльше придiляти уваги пiдвищенню якостi та ефективностi управлiння кредитним портфелем. Банківське кредиту-вання для розвитку потребує досягнення умов макрое-кономічної стабільності, тому для покращення ситуа-ції в кредитуванні потрібна стабілізація економічних, політичних, соціальних умов та підтримка держави всього банківського сектору.

Ключові слова: кредитування, комерційний банк, споживчі позики, кредитний портфель, кредитна полі-тика, фінансові активи.

Ровенская В. В., Киркач В. Э. Кредитная поли-

тика и анализ современного состояния кредитного рынка Украины

В статье определена сущность кредитной поли-тики, проведен критический анализ понятия «кредит-ная политика банка», а также определены основные особенности, которые сформировались на современ-ном этапе функционирования кредитного рынка Укра-ины. Проанализировав современное состояние креди-тования физических и юридических лиц, были выяв-лены основные тенденции его развития, такие как уменьшение доли кредитов, предоставленных физиче-ским лицам, в общем объеме кредитования и увеличе-ние доли кредитов. предоставленных субъектам пред-

принимательства, преобладание потребительских кре-дитов в структуре кредитов, предоставленных физиче-ским лицам, а также уменьшение ипотечного кредито-вания. Ключевыми вызовами для банковского сектора остается высокая доля неработающих кредитов, пре-имущественно в государственных банках. Определено, что для решения этой проблемы банки должны больше уделять внимания повышению качества и эффективно-сти управления кредитным портфелем. Банковское кредитование для развития нуждается в достижении условий макроэкономической стабильности, поэтому для улучшения ситуации в кредитовании нужна стаби-лизация экономических, политических, социальных условий и поддержка государства всего банковского сектора.

Ключевые слова: кредитование, коммерческий банк, потребительские займы, кредитный портфель, кредитная политика, финансовые активы.

Rovenska V., Kirkach V. Credit politics and anal-

ysis of modern credit market of Ukraine condition Essence of credit politics is certain in the article, the

walkthrough of determinations of research workers of con-cept "Credit politics of bank" is conducted, and also basic features that was formed on the modern stage of function-ing of credit market of Ukraine are certain. Analysing the modern state of crediting of physical and legal persons, basic his progress trends were educed, such as reduction of stake of the credits given to the physical persons, in the general volume of crediting and increase of stake of credits given to the business entities, predominance of consumer credits in the structure of the credits given to the physical persons, and also reduction of the mortgage crediting. Key calls for a bank sector are remained by the high stake of unworking credits, mainly in state jars. It offers for the de-cision of this problem of jar must anymore spare attention to upgrading and management efficiency by a credit brief-case. The bank crediting for development needs achieve-ment of terms of macroeconomic stability, therefore for the improvement of situation stabilizing of economic, politi-cal, social terms and support of the state of all bank sector is needed in crediting.

Keywords: crediting, commercial bank, consumer loans, credit brief-case, credit politics, financial assets.


О. В. Латишева, В. І. Антонова


УДК 657.471+330.33 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-109-117

О. В. Латишева, кандидат економічних наук,

ORCID 0000-0001-6626-1420;

В. І. Антонова, Донбаська державна машинобудівна академія, м. Краматорськ

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ

ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА ЇХ УПРАВЛІННЯ Постановка проблеми. Аудит бізнес-процесів

обліку витрат – це аналіз організованості й ефектив-ності процесів. Основне завдання такого аудиту – виявити ключові чинники неефективності компанії. [1]. Тому, особливого значення набувають питання реєстрації, групування, систематизації даних про витрати, а також калькулювання собівартості проду-кції.

Аналіз останніх досліджень. Питання мето-дики й організації обліку і аудиту витрат досліджу-вали багато відомих учених-економістів, таких як А. Апчерч [1], О. Грищенко [4], М. Могилко [6], Л. Нападовська [3], В. Лень, Т. Сльозко, В. Сопко, Ч. Хонгрен, Ю. Цал-Цалко [2], А. Шеремет [5] та ін., але більшість досліджень пов'язано з обліком і ауди-том витрат виробництва і калькулювання продукції на промислових підприємствах та підприємствах ін-ших галузей економіки. Віддаючи належне здобут-кам вітчизняних та закордонних науковців, слід за-значити, що певна низка питань оптимізації бізнес-процесів обліку витрат та їх управління залишилася остаточно невирішеною, а рівень розв'язання про-блем організації аудиту та методики моделювання бізнес-процесів обліку витрат, формування, органі-зації та впровадження автоматизованої системи уп-равління бізнес-процесами обліку витрат і кальку-лювання собівартості на підприємствах так й зали-шається недостатнім.

Мета статті – встановити особливості прове-дення аудиту бізнес-процесів обліку витрат та їх уп-равління для можливості подальшого забезпечення їх оптимізації та моделювання на підприємствах країни.

Виклад основного матеріалу дослідження. В управлінні на основі процесів поняття «бізнес-про-цесу» є базовим. Від правильності виділення бізнес-процесу залежить успішність реалізації певних ме-тодів управлінського обліку, аналізу та контролю. Представлення діяльності підприємства у вигляді моделі процесів дозволяє підприємству застосову-вати прогресивні методи управління, зокрема, уп-равління на основі видів діяльності, яке за кордоном відоме як Activity Based Management, що включає використання методів обліку витрат та калькулю-вання за видами діяльності (Activity Based Costing), бюджетування на основі процесів (Activity Based Budgetig), функціонально-вартісний аналіз. У даній

системі грамотне виділення бізнес-процесів є важ-ливим і актуальним питанням, адже вони розгляда-ються як об’єкт калькулювання, розраховується со-бівартість операцій та проводиться аналіз рента- бельності процесів та бізнес-процесів [10].

В економічній літературі зустрічається значна кількість визначень «бізнес-процесу». Класичним вважається трактування подане Девенпортом у 1993 році, який пише, що «бізнес-процес» – це «структу-рований набір видів діяльності, що піддаються вимі-рюванню, призначенням яких є створення специ- фічного виходу для певного споживача чи ринку. При цьому велике значення надається тому, як ви-конується робота в організації ... Отже, процес пред-ставляється як специфічно організовані роботи/ види діяльностей у часі та просторі, що мають поча-ток та кінець із чітко визначеними входами та вихо-дами: структурою дій» [10; 11, c. 17], а під проце-сами управління пропонується розуміти – «бізнес-процеси, які охоплюють весь комплекс функцій уп-равління на рівні кожного бізнес-процесу та бізнес-системи в цілому, тобто взаємопов’язаної множини всіх бізнес-процесів підприємства» [12, с. 41].

Інформація про витрати для подальшого прове-дення аудиту витрат та їх управління займає центра-льне місце в системі управління діяльністю будь-яких компаній загалом та їх структурних підрозділів зокрема. Обліковий процес передбачає реєстрацію, групування, систематизацію даних, а також кальку-лювання собівартості продукції [8]. При цьому дже-релом інформації про господарський суб’єкт у ці-лому, та про витрати зокрема, є бухгалтерський об-лік, який сам потребує інформаційного забезпе-чення, перш за все, нормативного. В Україні сфор-мована багаторівнева система нормативно-право-вого регулювання бухгалтерського обліку витрат на виробництво і калькулювання продукції (рис. 1), до того ж кожний із рівнів охоплює низку документів і у відповідний спосіб впливає на облік [8, с. 28].

Для результативного проведення аудиту біз-нес-процесів обліку витрат варто враховувати, що в податковому обліку витрати класифікуються в цілях визначення оподатковуваного прибутку, у фінансо-вому обліку – з метою формування інформації про величину витрат підприємства, в управлінському обліку – для досягнення його стратегічних цілей, на-дання допомоги керівникам в ухваленні раціонально

Менеджмент



обґрунтованих рішень. Для прийняття правильних рішень на підставі проведеного аудиту бізнес-про-цесів обліку витрат менеджер повинен знати міру

впливу витрат на рівень собівартості із метою виді-лення тієї частини витрат, на які може вплинути ке-рівник.

Рис. 1. Система нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку витрат

на виробництво і калькулювання продукції [8, с. 28] Отже, для подальшого моделювання, оптиміза-

ції, удосконалення обліку та аудиту бізнес-процесів обліку витрат доцільно відокремити витрати:

1) згідно порядку формування витрат підприєм-ства (рис. 2);

2) на підставі П (С) БО 16 "Витрати" (рис. 3); 3) відповідно до напрямів обліку витрат в

управлінському обліку (рис. 4). Далі для ефективного проведення аудиту біз-

нес-процесів обліку витрат пропонується провести процедуру бюджетування (рис. 5), яка передбачає складання бюджетів (або планів чи нормативів) для кожного центру відповідальності.

Процес бюджетування припускає складання окремих елементів – бюджетів (рис. 4), при цьому прогноз продажів – перший крок у процесі скла-дання бюджету, потім може бути підготовлений бю-джет витрат з продажу (комерційних витрат). Усі поточні бюджети тісно взаємозв'язані. Від прогнозу продажів також залежить виробничий бюджет, на основі якого розробляється бюджет закупівлі/вико-ристання матеріалів, бюджети трудових витрат і за-гальновиробничих витрат. Усю відповідальність за виконання бюджету несе директор по складанню бюджету.

Успішність процесу виконання бюджету (рис. 5) визначають два важливі моменти.

1. Потрібне точне і правильне розуміння дій і цілей усіма відповідальними особами організації. Усі, хто залучений в її діяльність, повинні знати, чого від них чекають, і отримати вказівки, як до- сягти поставлених цілей.

2. Не менш важлива підтримка і система заохо-чень з боку вищого керівництва. Як би складним не був процес складання бюджету, він успішний тільки у тому випадку, коли керівники середнього і ниж-нього рівнів переконані, що вище керівництво дійсно зацікавлене в кінцевих результатах і заохочу-ватиме за виконання запланованих цілей бюджету [5].

Оскільки "основною метою обліку витрат на підприємствах є формування повної та достовірної інформації про понесені витрати в звітному періоді, в тому числі з метою обчислення фактичної собі- вартості продукції та/або послуг", а досягнення та-кої мети передбачає "створення інтегрованої сис-теми обліку з тісним взаємозв’язком фінансового й управлінського обліку в єдиній системі рахунків" [8, с.142], то в процесі проведення аудиту бізнес-проце-сів обліку витрат для визначення рівня організова-ності та ефективності процесів обліку витрат необ-хідно:

– "зрозуміти цілі і завдання, які ставлять влас-ники і керівники підприємства до системи обліку витрат;

– виявити проблематику і причини неефектив-ності обліку витрат;

– знайти потрібні рішення в побудові системи обліку витрат;

– визначити і погоджувати склад завдань і їх пріоритетність;

– сформувати "дорожню карту" проекту по формуванню системи обліку витрат і можливо її ав-томатизації" [1].



Рис. 2. Аудит бізнес-процесів обліку витрат підприємства по їх видам та порядку формування

Джерело: побудовано на підставі опрацювання [2].



Рис. 3. Аудит бізнес-процесів обліку витрат підприємства відповідно до їх угрупування

у Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку №16 "Витрати" (скорочено – П (С) БО №16 "Витрати")

Джерело: побудовано на підставі вимог П (С) БО №16 "Витрати" [3; 9].



Рис. 4. Аудит бізнес-процесів обліку окремих видів витрат підприємства відповідно

до напрямів обліку витрат в управлінському обліку

Джерело: побудовано на підставі опрацювання [4].



Рис. 5. Схема проведення процедури бюджетування [5]

Висновки та перспективи подальших до-

сліджень. Вважаємо, що використання підходу до управління на основі виділення бізнес-процесів і проведення аудиту бізнес-процесів обліку окремих видів витрат підприємства забезпечує, як і у загаль-ному випадку, "розширення сфер контрольованості та керованості системи управління підприємством та створює основу для використання ефективних об-лікових методів обробки інформації, що підвищу-ють інформативність та корисність облікової сис-теми" [12]. Оскільки будь-яка операція на підприєм-стві є носієм як матеріальних витрат, так і витрат на оплату роботи персоналу, тому за допомогою засо-бів моделювання можна проводити вартісний аналіз бізнес-процесів, який визначає облік витрат з метою визначення загальної вартості бізнес-процесу. Як за-значає О. Терещенко, до переваг вартісного аналізу моделі бізнес-процесу слід віднести визначення: дійсної вартості виробництва продукції; дійсної вартості підтримки клієнта; списку процесів, які ма-ють найбільшу вартість і, таким чином, вимагають першочергової оптимізації [13, с. 341].

У процесі проведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат процедура формування та впрова-дження та здійснення процес бюджетування (див. рис. 5) передбачає складання дорожньої карти, яка дозволяє усім учасникам процесу бачити загальний алгоритм дій і розуміти свою роль в цьому непрос-тому процесі. Застосування дорожньої карти дозво-ляє уникнути помилок в координації і реалізації по-слідовності етапів. По бюджетах належить робити такий же фінансовий аналіз, який зазвичай робиться по звітах за минулий період. У цьому аналізі і є сенс

бюджетування – визначити фінансовий стан і зро-бити порівняння – в майбутньому буде кращий або гірший. Далі належить завершити такий аналіз під-готовкою графіків, в яких зводиться минуле із звітів на інтервалі 5-9 років і майбутнє з бюджетів на 3-4 роки вперед. По таких графіках добре читаються тенденції, і стає зрозуміло, які складові бюджетів влаштують акціонерів, а які доведеться оптимізу-вати [6].

Впровадження системи бюджетування на під- приємстві має програмно-технічну сторону, що за-безпечує процес автоматизації бюджетування в конкретному програмному комплексі автоматизації [8, с. 139].

За результатами запропонованої процедури проведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат підприємство отримує: "незалежний і об'єктивний погляд на поточну проблематику підприємства в по-становці обліку витрат; кваліфіковані рекомендації по виправленню ситуації й отримуваних вигод; професійне опрацювання потрібних до реалізації завдань; реалістичну "дорожню карту" (план-графік проекту), з оцінкою необхідних ресурсів, термінів і бюджету проекту" [1].

Вважаємо, що модель бюджетування (програм-ний модуль) для проведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат доцільно вбудувати в діючу на під- приємстві систему обліку (такими системами, котрі є альтернативою 1С, можуть бути: німецька SAP, а також американські Oracle і Microsoft Dynamics, шведська IFS, британська Epicor і американська Infor, вітчизняна ERP-розробка, зокрема, програмне забезпечення IT – Enterprise, "Універсал", BSI, ІС-



ПРО і Megapolis). Саме оцінювання переваг та мож-ливостей кожної з перелічених систем, аналіз специ-фіки їх впровадження може бути тематикою насту-пних наших досліджень.


1. Управление затратами. Активный проектный менеджмент. URL: http://active-pm.ru/costs-manage ment. 2. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: навч. посіб. Житомир: ЖІТІ, 2002. 647 с. 3. Нападовська Л.В. Облік на підприємствах торгівлі та ресторанного господарства: навч. посіб. Київ: Київ. над. торг.-екон. ун-т. URL: http://tourism-book.com/ pbooks/book-56/ru/chapter-2098/. 4. Грищенко О. В. Управленче-ский учет: конспект лекций. Таганрог: ТТИ ЮФУ, 2007. URL: http: //www.aup.ru/books/m 166/2_2.htm (Назва з екрану мовою оригиналу) (дата звернення 13.10.2013). 5. Шеремет А.Д. Управленческий учет: учеб. пособие. Москва: ФБК-Пресс, 2000. 152 с. 6. Мо-гилко М.Д. Расчет затрат на бизнес-процессы в себе-стоимости продукции. Российское предприниматель-ство. 2012. Т. 13, № 16. С. 38-46. URL: https: //creativeconomy.ru/lib/7652 (Назва з екрану мовою оригиналу) (дата звернення 13.10.2013) 7. Иванченко Э., Серов М. Бюджетирование: дорожная карта, ана-лиз сильных и слабых сторон. URL: https://www.src-master.ru/article28956.html (Назва з екрану мовою ори-гиналу) (дата звернення 13.10.2013). 8. Остапенко Ю. П. Методика та організація обліку і аудиту витрат по перевезенню вантажів підприємствами водного транс-порту: дисертація на здобуття наукового ступеня канд.екон.наук за спец. 08.00.09 – Бухгалтерський об-лік, аналіз та аудит (за видами економічної діяльності). Державний вищий навчальний заклад «Київський на-ціональний економічний університет ім. Вадима Геть-мана». Київ. 2016. URL: https://kneu.edu.ua/userfiles/d-26.006.06/2016/Dis_Ostapenko.pdf (Назва з екрану мо-вою оригиналу) (дата звернення 30.10.2018). 9. Поло-ження стандарт бухгалтерського обліку №16 «Ви-трати» від 31.12.1999 р. №318. URL: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/z0027-00. 10. Мартинюк Н.Ю. Аналіз підходів до виділення бізнес-процесів на підп-риємстві. URL: https://nubip. edu.ua/sites/default/files/% D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%8E%D0%BA%20%D0%9D.%D0%AE_%D0%90%D0%9D%D0%90%D0%9B%D0%86%D0%97%20%D0%9F%D0%86%D0%94%D0%A5%D0%9E%D0%94%D0%86%D0%92%20%D0%94%D0%9E%20%D0%92%D0%98%D0%94%D0%86%D0%9B%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF%20%D0%91%D0%86%D0%97%D0%9D%D0%95%D0%A1-%D0%9F%D0%A0%D0%9 E%D0%A6%D0%95%D0%A1%D0%86%D0%92%20%D0%9D%D0%90%20%D0%9F%D0%86%D0%94%D0 %9F%D0%A0%D0%98%D0%84%D0%9C%D0%A1%D0%A2%D0%92%D0%86.pdf. 11. Arlbjørn Jan Sten-toft, Haug Anders. Business Process Optimization. Aarhus: Academica, 2010. 224 p. URL: https://hansreitzel.dk/.../ business-process-optimization-bog-2... (Назва з екрану мовою оригиналу) (дата звернення 23.10.2018). 12. Че-рнявський Д.И., Рудаков Д.В. Моделирование и реинжиниринг бизнес-процессов: учеб. пособие. Омск:

Изд-во ОмГТУ, 2010. 84 с. 13. Терещенко О.О. Фінан-сова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб-ник. Київ: КНЕУ, 2003. 554 с. 14. Касьянюк С.В., Мі-шура В.Б. Оцінка ефективності інвестиційної діяль-ності підприємств машинобудування. Економічний ві-сник Донбасу. 2018. №3. С. 100-105.

References

1. Upravleniye zatratami. Aktivnyy proyektnyy menedzhment [Cost management. Active Project Mana-gement]. (n.d.). Retrieved from http://active-pm.ru/costs-management [in Russian].

2. Tsal-Tsalko Yu.S. (2002). Vytraty pidpryiemstva [Expenditures of the company]. Zhytomyr: ZhGTY [in Ukrainian].

3. Napadovska L.V. Oblik na pidpryiemstvakh torhivli ta restorannoho hospodarstva [Accounting at trade and restaurant enterprises]. Kyiv, KNUTE. Retrieved from http://tourism-book.com/pbooks/book-56/ru/chapter-2098 [in Ukrainian].

4. Grishchenko O. V. (2007). Upravlencheskiy uchet [Management accounting]. Taganrog, TIT SFU. Retrieved from http: //www.aup.ru/books/m 166/2_2.htm [in Russi-an].

5. Sheremet A.D. (2000). Upravlencheskiy uchet [Management accounting: studies. allowance]. Moscow, FBK-Press [in Russian].

6. Mogilko M.D. (2012). Raschet zatrat na biznes-protsessy v sebestoimosti produktsii [The calculation of the costs of business processes in the cost of production]. Rossiyskoye predprinimatel'stvo – Russian business, Vol. 13, № 16, рр. 38-46. Retrieved from https://creativ economy.ru/lib/7652 [in Russian].

7. Ivanchenko E., Serov M. Byudzhetirovaniye: dorozhnaya karta, analiz sil'nykh i slabykh storon [Budget-ing: Roadmap, Analysis of Strengths and Weaknesses]. Retrieved from https://www.src-master.ru/article28956. html [in Russian].

8. Ostapenko Yu. P. (2016). Metodyka ta orhani-zatsiia obliku i audytu vytrat po perevezenniu vantazhiv pidpryiemstvamy vodnoho transportu [Methodology and organization of accounting and auditing of expenses for cargo transportation by enterprises of water transport]. Candidate’s thesis. Kyiv, Kyiv National Economic University named after. Vadim Hetman. Retrieved from https://kneu.edu.ua/userfiles/d-26.006.06/2016/Dis_Osta penko. pdf [in Ukrainian].

9. Polozhennia standart bukhhalterskoho obliku №16 «Vytraty» vid 31.12.1999 r. №318 [Provisions of the Ac-counting Standard No. 16 "Expenses" of 31.12.1999, No. 318]. Retrieved from http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/z0027-00 [in Ukrainian].

10. Martyniuk N.Yu. Analiz pidkhodiv do vydilennia biznes-protsesiv na pidpryiemstvi [Analysis of approaches to business process allocation at the enterprise]. (n.d.). Retrieved from https://nubip. edu.ua/sites/default/files/% D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%8E%D0%BA%20%D0%9D.%D0%AE_%D0%90%D0%9D%D0%90%D0%9B%D0%86%D0%97%20%D0%9F%D0%86%D0%94%D0%A5%D0%9E%D0%94%D0%86%D0%92%20%D0%94%D0%9E%20%D0%92%D0%98%D0%94%D0%86%D0%9B%D0%95%D0%9



D%D0%9D%D0%AF%20%D0%91%D0%86%D0%97%D0%9D%D0%95%D0%A1-%D0%9F%D0%A0%D0%9 E%D0%A6%D0%95%D0%A1%D0%86%D0%92%20%D0%9D%D0%90%20%D0%9F%D0%86%D0%94%D0 %9F%D0%A0%D0%98%D0%84%D0%9C%D0%A1%D0%A2%D0%92%D0%86.pdf [in Ukrainian].

11. Arlbjørn Jan Stentoft, Haug Anders. (2010)/ Business Process Optimization. Aarhus, Academica. Retrieved from https://hansreitzel.dk/.../ business-process-optimization-bog-2.

12. Chernyavs'kiy D.I., Rudakov D.V. (2010). Modelirovaniye i reinzhiniring biznes-protsessov [Model-ing and reengineering of business processes: studies. al-lowance]. Omsk, Publishing House OmSTU [in Russian].

13. Tereshchenko O.O. (2003). Finansova diialnist subiektiv hospodariuvannia [Financial activity of business entities]. Kyiv: KNEU [in Ukrainian].

14. Kasianiuk S.V., Mishura V.B. (2018). Otsinka efektyvnosti investytsiinoi diialnosti pidpryiemstv mashynobuduvannia [Evaluation of the effectiveness of in-vestment activities of engineering enterprises]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 3, рр. 100-105 [in Ukrainian].

Латишева О. В., Антонова В. І. Особливості

проведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат та їх управління

Стаття присвячена дослідженню особливості про-ведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат та їх уп-равління для обчислення та моделювання собівартості продукції та/або послуг. Встановлено, з яких рівнів складається система нормативно-правового регулю-вання бухгалтерського обліку витрат на виробництво і калькулювання продукції. В процесі дослідження було визначено, що аудит бізнес-процесів обліку ви-трат – це аналіз організованості і ефективності проце-сів. З'ясовано, що основне завдання такого аудиту – ви-явити ключові чинники неефективності підприємства. В статті запропоновано процедуру проведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат і виявлено особливості проведення процедури бюджетування. Також запропо-новано для подальшого моделювання, оптимізації, удосконалення обліку та аудиту бізнес-процесів обліку витрат відокремити витрати: згідно порядку форму-вання витрат підприємства; на підставі діючих Поло-жень (стандартів) бухгалтерського обліку № 16 "Ви-трати"; відповідно до напрямів обліку витрат в управ-лінському обліку. В процесі дослідження було встано-влено, що для визначення рівня організованості та ефективності процесів обліку витрат необхідно ви-явити проблематику і причини неефективності обліку витрат, знайти та ліквідувати недоліки в системі обліку витрат і автоматизації бюджетування. Запропоновано модель бюджетування (програмний модуль) для про-ведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат підпри-ємств України. Запропоновано модель бюджетування (програмний модуль) для проведення аудиту бізнес-процесів обліку витрат вбудувати в діючу на підприєм-стві систему обліку (такими системами, котрі є альтер-нативою 1С, можуть бути: німецька SAP, а також аме-риканські Oracle і Microsoft Dynamics, шведська IFS, британська Epicor і американська Infor, вітчизняна

ERP-розробка, зокрема, програмне забезпечення IT - Enterprise, "Універсал", BSI, ІС-ПРО і Megapolis).

Ключові слова: аудит бізнес-процесів, облік ви-трат, бюджетування, калькулювання продукції, обчис-лення та моделювання собівартості продукції та/або послуг.

Латышева Е. В., Антонова В. И. Особенности

проведения аудита бизнес-процессов учета затрат и их управления

Статья посвящена исследованию особенности проведения аудита бизнес-процессов учета затрат и их управления для вычисления и моделирования себесто-имости продукции и / или услуг. Установлено, из каких уровней состоит система нормативно-правового регу-лирования бухгалтерского учета затрат на производ-ство и калькулирование продукции. В процессе иссле-дования было определено, что аудит бизнес-процессов учета затрат – это анализ организованности и эффек-тивности процессов. Выяснено, что основная задача такого аудита – выявить ключевые факторы неэффек-тивности предприятия. В статье предложена про- цедура проведения аудита бизнес-процессов учета за-трат и выявлены особенности проведения процедуры бюджетирования. В статье предложено для дальней-шего моделирования, оптимизации, совершенствова-ния учета бизнес-процессов учета расходов отделить расходы: согласно порядку формирования расходов предприятия; на основании действующих Положений (стандартов) бухгалтерского учета № 16 "Расходы"; в соответствии с направлениями учета затрат в управ-ленческом учете. В ходе исследования было установ-лено, что для определения уровня организованности и эффективности процессов учета затрат необходимо выявить проблематику и причины неэффективности учета расходов, найти и ликвидировать недостатки в системе учета затрат и автоматизации бюджетирова-ния. Предложена модель бюджетирования (программ-ный модуль) для проведения аудита бизнес-процессов учета затрат предприятий Украины. Предложена мо-дель бюджетирования (программный модуль) для про-ведения аудита бизнес-процессов учета затрат встро-ить в действующую на предприятии систему учета (та-кими системами, которые являются альтернативой 1С, могут быть: немецкий SAP, а также американские Oracle и Microsoft Dynamics, шведская IFS, британская Epicor и американская Infor, отечественная ERP-разра-ботка, в частности, программное обеспечение IT - Enterprise, "Универсал", BSI, ИС-ПРО и Megapolis).

Ключевые слова: аудит бизнес-процессов, учет за-трат, бюджетирование, калькулирование продукции, расчет и моделирование себестоимости продукции и / или услуг.

Latysheva O., Antonova V. Features of realization

of audit of business processes of cost-accounting and their management

The article is devoted to the study of the peculiarities of conducting an audit of business processes of cost ac-counting and their management for the calculation and modeling of the cost of production and / or services. It is established from which levels is the system of legal and



regulatory regulation of accounting of expenses for pro-duction and product calculations. In the course of the re-search it was determined that the audit of business pro-cesses of cost accounting is an analysis of the organization and efficiency of processes. It was clarified that the main task of such an audit is to identify the key factors of the inefficiency of the enterprise. The article proposes the pro-cedure for carrying out an audit of business processes of cost accounting and identifies the features of the budgeting process. The article proposes for further modeling, optimi-zation, improvement of accounting of business processes of cost accounting to separate expenses: according to the order of formation of expenses of the enterprise; on the ba-sis of the current Accounting Standards (Accounting State-ment) No. 16 "Expenses (cost)"; in accordance with the di-rections of cost accounting in management accounting. The study found that in order to determine the level of or-

ganization and efficiency of cost accounting processes, it is necessary to identify the issues and reasons for the inef-fectiveness of cost accounting, to find and eliminate the disadvantages in the system of cost accounting and auto-mation of budgeting. A model of budgeting (program module) for conducting business processes audit of cost ac-counting of enterprises of Ukraine is proposed. The pro-posed budgeting model (program module) for the imple-mentation of the business process cost accounting audit is to incorporate into the company's accounting system (such systems as the alternative to 1C may be: German SAP, as well as American Oracle and Microsoft Dynamics, Swe-dish IFS, British Epicor and American Infor, domestic ERP - development, in particular, IT-Enterprise software, Universal, BSI, IP-PRO and Megapolis).

Keywords: audit of business processes, cost account-ing, budgeting, product costing, calculation and modeling of cost of production and / or services.


Є. В. Болотіна, А. Д. Ширкова


УДК 35.071 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-118-123 Є. В. Болотіна,

кандидат філософських наук, ORCID 0000-0001-6939-3840;

А. Д. Ширкова, Донбаська державна машинобудівна академія, м. Краматорськ

ТРАНСФОРМАЦІЯ МОДЕЛІ АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Постановка проблеми у загальному вигляді

обумовлена тім, що інституційні зміни, які відбува-ються в українському суспільстві, вимагають мо- дернізації системи державного управління. Наявна модель державного управління України не відпові-дає стратегічному курсу країни, спрямованому до європейських стандартів демократичного вряду-вання, оскільки є неефективним та схильним до ко-рупції, надмірно централізованим, закритим від су-спільства та відчуженим від потреб громадянина. Саме тому актуальною і соціально значущою є про-блема підвищення ефективності діяльності органів державної влади та якості наданих державою по- слуг, що відповідають сучасним вимогам суспіль- ства.

Україна є соціально-орієнтованою державою, оскільки одним із основних її обов’язків є забезпе-чення та захист прав і свобод людини, підвищення рівня життя громадян, формування в суспільстві та-ких моделей поведінки, які повинні базуватися на повазі до закону і дотриманні моральних настанов.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорія бюрократії М. Вебера (Old Public Manage-ment) справила величезний вплив на розвиток орга-нізації в ХХ ст. [1-3]. OPM поклала початок цілому спектру наук: теорії публічного адміністрування, теорії державного управління, теорії організації та ін. В англо-американській науковій історіографії публічного адміністрування слід підкреслити ро-боти В. Вільсона [4], Ф. Гудноу [5] і М. Робинсона [6].

Дослідженню тенденціям публічного адмініст-рування присвятили свої дослідження вітчизняні та зарубіжні науковці, такі як Ю. Сурмін, В. Баку- менко, А. Михненко [7], Л. Приходченко [8], В. Мар-тиненко [9], М. Міненко [10], В. Малиновський [11], Л. Прокопенко [12], Ю. Ковбасюк, А. Оболенський, С. Романюк [13] та інші.

Виділення невирішених раніше частин зага-льної проблеми. Існуючі ризики та невизначеність умов інституціоналізації вітчизняних державних структур управління вимагають постійного пошуку нових інструментів і методів публічного адміністру-вання, вдосконалення та оптимізації умов спілку-вання з населенням для досягнення ефективності їх діяльності.

Метою дослідження є аналіз основних моде-лей сучасного державного управління: Old Public Management, New Public Management та Good

Governance та вибір оптимальної моделі публічного адміністрування в умовах реформування держав-ного управління в України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін «бюрократія» М. Вебер використовував для позначення раціональної організації, правила якої створюють фундамент ефективної роботи і дозволя-ють боротися з фаворитизмом. Бюрократія розгля-далася ним як якийсь ідеальний образ, найбільш ефективний інструмент управління соціальними структурами і окремими структурними одиницями.

На думку М. Вебера, жорстко формалізований характер бюрократичних відносин, чіткість розпо-ділу рольових функцій, особиста зацікавленість бю-рократів у досягненні цілей організації приводять до прийняття своєчасних і кваліфікованих рішень, за-снованих на ретельно відібраній та перевіреній ін-формації. Розвиток сучасних форм організації, як вважає Вебер, практично збігається з поширенням бюрократичного управління.

Теорія М. Вебера дозволила значною мірою ви-рішити проблеми побудови управлінської струк-тури організації, визначення оптимальних рольових вимог по відношенню до індивідів, використання найбільш доцільних технологій в організації.

Ідеальна, найбільш ефективна система управ-ління (М. Вебер), – бюрократична. Бюрократія в ор-ганізації характеризується швидкістю прийняття рі-шень, оперативністю у вирішенні виробничих пи-тань. Жорсткість зв'язків в бюрократичних структу-рах сприяє їх стійкості і чіткій спрямованості на до-сягнення цілей організації.

Бюрократія виключає особисту залежність, суб'єктивну сваволю чиновників і безправ'я людини. Привілеї у класичній моделі публічного адміністру-вання замінюються компетентністю, поклоніння і відданість особистості керівника – службовою ди-сципліною і корпоративним духом. Головними в ра-ціональному устрої стають не віра в харизму або особиста залежність, а завдання організації, які роз-поділяються серед виконавців як офіційні обов'язки. Чіткий поділ праці робить можливими спеціаліза-цію і підвищення кваліфікації службовців. Залежно від виконання обов'язків виконавців атестують, на-городжують, наказують, або звільняють. Все підда-ється розрахунку. Чиновники конкурують між со-бою, а керівництво має можливість порівнювати їх кваліфікацію і результати, відбирати найбільш гід-них.



М. Вебер стверджував, що здійснення найму на роботу та просування на посаді ієрархії відповідно до кваліфікаційних вимог, забезпечення зарплати і статусу залежно від категорії, кваліфікації та стажу забезпечують працівникам захищеність від довіль-них знижень рангу і звільнень, що зміцнює в них відданість організації, формує солідарність і колек-тивний дух. Дослідник бюрократії стверджував, що чим більше організація наближалася до його моделі, тим більшою ефективністю вона повинна відрізня-тися. Чисто бюрократичний тип управлінської орга-нізації здатний, з чисто технічної точки зору, до- сягти найвищого ступеня ефективності: стабільно-сті, дисципліни і надійності.

Гідності бюрократичної системи управління кадрами полягає в її точності, чіткості, сталості, уні-фікованості, строгості відносин підпорядкування, запобіганні конфліктів, економії витрат на людські і матеріальні ресурси.

Теорія М. Вебера дозволила значною мірою ви-рішити проблеми побудови управлінської струк-тури організації, визначення оптимальних рольових вимог по відношенню до індивідів, використання найбільш доцільних технологій в організації.

Разом з тим М. Вебер не враховує реальні умови діяльності організацій і наслідки функціону-вання управлінських структур. У його організації практично не розглядається гнучкість, не врахову-ється вплив неформальної структури на відносини між співробітниками, ні зовнішнього оточення на організацію. Внаслідок цього ефективна, раціона-льна система управління в складних ситуаціях пере-творюється в нераціональну. У моделі М. Вебера та в системах управління, запропонованих американ-ськими і європейськими фахівцями, що належали до епохи класичного менеджменту, відбилася потреба того часу в раціональному вдосконаленні управлін-ської діяльності, створення досконалого організа-ційного механізму, де кожен на своєму місці, в упо-рядкуванні та регламентованості діяльності органі-зації, досягненні її стійкості і стабільності. М. Вебер вніс величезний вклад у розвиток управлінської думки, розробив теорію бюрократичного побудови організації і системи управління, зокрема.

Зазначені характеристики ідеальної (бюрокра-тичної) організації, розглянуті Вебером, дозволили акцентувати увагу на певних параметрах організації і визначити напрями формалізації її діяльності. На-уковець відчував потребу встановлення раціональ-ної основи під адміністрування великомасштабними підприємствами і результатом його роботи в цьому напрямі стала концепція бюрократії як ідеалу орга-нізаційного устрою.

«Ідеал» для М. Вебера, не означав бажаний, а був «чистою формою» організації. Комбінації або сплави різних організаційних форм з'являться в са-мій практиці, але дослідник хотів охарактеризува- ти ідеальний тип з метою теоретичного аналізу.

Осмислення Вебером достоїнств бюрократії послу-жило підставою для назви його батьком теорії орга-нізації. Вебер був інтелектуальним прабатьком фор-мального аналізу організаційних структур. Він вияв-ляв інтерес до проектування структур влади – відно-синам діяльності, які полегшать досягнення мети організації.

Форма влади є наріжний камінь будь-якої орга-нізації. Без влади деякого типу, ніяка організація не може направлятися до мети; влада вносить порядок в хаос. З трьох чистих типів влади, відзначав М. Ве-бер, раціонально-юридична може забезпечити ос-нову бюрократії, оскільки вона:

1) забезпечує основу для безперервності адмі-ністрації та управління;

2) раціональна, оскільки особа, що займає від-повідну владі посаду вибирається на основі компе-тентності для виконання обов'язків;

3) лідер забезпечується законними засобами для здійснення влади;

4) влада чітко визначена і ретельно підігнана до функцій, потрібних для виконання завдань організа-ції [1].

І, навпаки, традиційна влада як законна влада буде менш ефективна, оскільки лідери не були об-рані на основі компетентності і тому, що така орга-нізація буде діяти в інтересах збереження традиції, тобто буде орієнтована на минуле.

Аналогічно йде справа і з харизматичною вла-дою, яка занадто емоційна й ірраціональна в тому сенсі, що вона не базується на правилах і звичаях і залежить від містики і божественних відкриттів.

Теорія бюрократії М. Вебера справила величез-ний вплив на розвиток організації в ХХ ст. Ця теорія поклала початок цілому розділу організаційної на-уки – теорії організації. Багато вчених, які присту-пали в 40-50-ті роки ХХ ст. до вивчення формальних організацій, спиралися на веберівську модель бюро-кратії при проведенні емпіричних досліджень: по-шук законності влади з метою зменшення від- чуження, що викликається формальною владою, структуралісти прагнули вирішувати організаційні дилеми раціоналізму й ірраціоналізму, менедж- менту і праці, формальної і неформальної організа-ції.

У ХХ ст. виникли проблеми з роботою бюро- кратичної організації управління в багатьох країнах, такі, як структурні проблеми державного апарату, проблеми державного втручання в економіку і про-блеми державної соціальної політики. Крім того, на-віть якщо зазначені проблеми вирішувалися, вини-кала інша проблема: довіри до системи управління. Спроби її рішення привели до створення нової мо-делі, заснованої на теорії New Public Management, що розглядала державу як постачальника державних послуг і яка пропонувала перейняти досвід приват-ного сектора в сфері послуг (включаючи передачу деяких функцій приватному сектору з аутсорсінгу).



На тлі зазначеної кризи сучасною тенденцією розвитку теорій державного управління є продов-ження пошуку нових форм і методів управління для підвищення керованості і, перш за все, для зрос-тання довіри між владою і суспільством. Однак при цьому сучасні дослідження відходять від розуміння держави як постачальника послуг. Воно все частіше розглядається як виробник суспільних благ, в ство-ренні яких також має брати участь громадянське су-спільство в особі громадян, бізнесу та некомерцій-них організацій.

Близькою за змістом є концепція «governance». Комітет із публічного менеджменту ОЕСР визначає його як забезпечення і розподіл влади та авторитету, покликаних охороняти конституційні цінності. «Goоd governance» – управління будується на основі принципів поділу влади, народовладдя, виборності і змінюваності вищих посадових осіб, підзвітності інститутів виконавчої влади, верховенства закону, політичного плюралізму та транспарентності, пар-тисипативності, незалежності засобів масової інфо-рмації, має демократичний характер [14].

Модель державного управління означає тісну співпрацю держави, бізнесу та громадянського сус-пільства, що фокусується на партнерських відноси-нах, де політики та державні службовці приймають рішення разом із представниками суспільства. Ця модель орієнтована на подолання таких недоліків NPM, як другорядність вирішення соціальних про-блем та підвищення рівня соціальної нерівності й бідності, зниження ролі держави та державних службовців у суспільних відносинах. На жаль, дана сукупність не сформована як теорія, і модель на її основі знаходиться на стадії формування в тому сенсі, що багато країн, що реалізують Good Gover-nance, одночасно з цим продовжують здійснювати політику в рамках New Public Management, у зв'язку з чим, з методологічної точки зору, дуже важко роз-межувати практичні прояви цих двох підходів.

Ціла низка політичних, соціально-економічних та інституційних факторів спричинила появу нової форми управління в публічному секторі – «публіч-ного адміністрування». Еволюція поглядів та моде-лей публічного адміністрування представлена на ри-сунку.

Рисунок. Еволюція публічного адміністрування

Вважається, що вчення В. Вільсона дає симво-

лічний початок цьому напряму, а саме завдяки його статті «Вивчення адміністрування» у 1887 р., яка була написана в той час, коли існувала серйозна не-обхідність знищення корупції, підвищення ефектив-ності роботи державних службовців та надання по- слуг для захисту громадських інтересів. Головним принципом його дослідження була дихотомія полі-

тики та адміністрування. Політика встановлює завдання для держслужби, але не можна допускати, щоб політика маніпулювала чиновниками, функції держслужби повинні бути деполітизовані. Щоб ні-велювати можливість політичного маніпулювання держслужбовцями, В. Вільсон запропонував відо-кремити бюрократію від політичної влади законо- давчо, функціонально та структурно [4].

•Компетентність•Підзвітність•Орієнтованість на кар`єру

Old Public Administration (1800-1950 рр.)

•Справедливість•Рівноправність•Законність

New Public Administration (1970 р.)

•Ефективність•Задоволення потреб споживачів

New Public Managment (1980-1990 рр.)

•Сполученність•Партісіпативність•Транспарентність

Good Governance (1990 р.)



Послідовник В. Вільсона, Ф. Гудноу – автор впливової роботи «Політика та адміністрування», висунув тезу про те, що політика має справу з вира-зом державної волі, а адміністрування – з виконан-ням цієї волі [5].

Під впливом ідей М. Вебера, публічне адмініс-трування було засновано на моделі бюрократії та принципах ієрархії та гідності. Модель була вве-дена, як частина широкомасштабних бюрократич-них реформ у кінці XIX ст. у Сполученому Королів-стві та Пруссії, для подолання спадкоємної, родової системи управління. Такий підхід спирався на централізований контроль, встановлення правил та керівних принципів, відокремлених від політики та використання ієрархічної організаційної структури [2]. Акцент робився на знеособленість апарату і ви-конання процедур (що досягалося високою регла- ментацією діяльності), а також прямі (адміністра- тивні) методи управління.

Old Public Management – класична бюрокра- тична форма організації, як ідеальний тип раціона-льної форми правління на основі принципу право- творчості; вона відрізняється високим рівнем про-гнозованості для політики і для громадян. До харак-терних особливостей бюрократичної організації від-носяться, перш за все такі: поділ праці, заснований на функціональній спеціалізації; чітко зафіксована ієрархія авторитетності; система правил, за допомо-гою якої встановлюються права і обов'язки посадо-вих осіб; система способів подолання робочих ситу-ацій (стандартизовані процеси); знеособлений ха- рактер відносин між людьми; заохочення або просу-вання по службі на основі професійної компетент-ності на основі принципів службової кар'єри; прин-цип відповідності вимогам ділової документації.

Уряд та державні служби країн, що розвива-ються, з 1980-х років, продовжували приймати централізовану, бюрократичну модель управління в якості відправної точки для ефективного розвитку.

На початку 1990-х років почалось опанову-вання нового підходу орієнтованого на реформи та підвищення ефективності публічного сектора. Ре- форми державного управління, що реалізуються іде-ологією New Public Managment (або скорочено – NPM), мають на увазі адаптацію успішних управлін-ських технологій бізнесу для цілей управління в гро-мадському секторі.

На думку політолога Е. Хейвуда, філософія NPM полягає в тому, що за урядом залишається пре-рогатива вироблення політики, тоді як афілійовані приватні структури здійснюють практичну реаліза-цію цієї політики. Характер сучасного публічного управління заснований на тому, щоб не чинити гро-мадські послуги державними організаціями безпосе-редньо, а організовувати цей процес, мобілізуючи потенціали і ресурси громади. Адміністрування перестає бути ключовим аспектом діяльності дер-жави, замість нього значимість набуває керівництво процесами організації взаємодії між державою

і суспільством щодо задоволення громадських інте-ресів [6].

Прихильники індивідуалістичних підходів кри-тикують NPM в його поточній формі за те, що він виступає лише замінником справжньої контрактної держави, і виступають за посилення механізмів при-ватизації та контрактації. З іншого боку, прихиль-ники сильної держави нагадують про численні ри-зики зниження керованості (а тому виступають за сильніший державний контроль над організаціями, що надають державні послуги), а прихильники ега-літаризму вважають, що NPM провокує корупцію, і виступають за сильніший цивільний контроль.

Провівши аналіз даних позицій, автори статті заявляють, що кожна з них розглядає деяку частину самої теорії NPM, недоліки якої оголошуються при-чинами непрацездатності всієї теорії. При цьому ав-тори визнають справедливість критики New Public Management, оскільки передбачувані нею форми і методи управління є інструментами для підвищення ефективності надання державних послуг, а не уні-версальною цінністю для публічного управління, а тому повинні застосовуватися залежно від конкрет-ної ситуації. Незважаючи на те, що реформи дер- жавного управління часто асоціюються виключно з NPM, в практиці реформування вдосконаленню тра-диційної бюрократії також приділяється багато уваги. Це пояснюється не тільки тим, що технології нового державного управління застосовні далеко не у всіх сферах громадського сектора і типах органів виконавчої влади, а й тим, що модель ідеального бю-рократа так само невичерпна за своїм потенціалом, як і NPM [15].

Бюрократія характерна для всіх суспільних си-стем, які коли-небудь існували в історії людства. Вона виконує істотну роль в політичній системі су-спільства. При цьому для України характерне різко негативне ставлення до неї з боку більшості насе-лення. У складноорганізованих державах постійно зростає роль чиновників-професіоналів, які розумі-ють цілі, які стоять перед суспільством; ефективно керуючих за допомогою різних технологій величез-ною масою державних економічних ресурсів, які во-лодіють певними якостями, знаннями, вміннями, і здатних бути посередниками у вирішенні багатьох конфліктів, що виникають у громадянському суспі-льстві. Тому для України актуально на сьогодні ви-вчення існування бюрократії, а також проблеми не-гативного ставлення до неї суспільства.

Висновки. Таким чином, здійснений у статті аналіз свідчить, що оптимальною управлінською моделлю може бути симбіоз двох концепцій – New Public Management та Good Governance. Це свідчить про те, що активне залучення громадськості у про-цес прийняття державно-управлінських рішень пе-ретворює органи державної влади у публічні, тому вони стають більш відкритими для дискусій та обго-ворень, держава отримує можливість налагодити цю співпрацю та спільними зусиллями працювати на за-



доволення суспільних інтересів і вирішення суспіль-них проблем.

Концепція веберівського ідеалу надихнула на- уковців на подальші дослідження. З різних сторін і перспектив М. Вебер спробував уявити адміністра-тивні схеми для управління великомасштабними ор-ганізаціями. Вебер не отримав одразу ж належного визнання і тільки пізніше був по-справжньому оці-нений внесок у розвиток управлінської думки.

В офіційних документах і програмах національ-них проектів, наприклад, в Стратегії державної кад-рової політики на 2012-2020 роки, що враховує особливості та перспективи розвитку українського суспільства, світові тенденції, вказується на важли-вість продовження реформ системи державного уп-равління з урахуванням ідеології нового державного менеджменту.

Запозичення сучасних західних управлінських моделей відбувається у ході адміністративних ре-форм, які можна розглядати як «інтернаціональний політичний процес, що нівелює наявні специфічні відмінності і породжує подібні управлінські струк-тури, а також координує застосування цими струк-турами підходи до вирішення національних про-блем державного управління.


1. Вебер Марианна. Жизнь и творчество Макса Вебера / пер. М. И. Левина ; науч. ред. Л. Т. Мильская. Москва : РОССПЭН, 2007. 653 с. 2. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социоло-гия М. Вебера и веберовский ренессанс. Москва: По-литиздат, 2011. 240 с. 3. Калачева Д.Г., Конева Д.А., Матюшина М.С. Бюрократия Р.К. Мертона, как важ-нейшая основа науки государственного управления. Синергия наук. 2017. №8. С. 17-22. 4. Wilson W. The Study of Administration: Political Science Quarterly. N.-Y., 1887. Vol. 2, №2. Р. 197-222. 5. Goodnow Frank J. Politics and administration: A study in government. London: Macmillan&Co., Ltd, 1900. 294 р. 6. Robinson M. From Old Public Administration to the New Public Service. June, 2015. 20 p. 7. Енциклопедичний словник з державного управління / Уклад.: Ю. Сурмін, В. Баку-менко, А. Михненко та інш. Київ: НАДУ, 2010. 820 с. 8. Приходченко Л.Л. Забезпечення ефективності дер-жавного управління: теоретико-методологічні засади: монографія / Національна академія держ. управління при Президентові України, Одеський регіональний ін-т держ. управління. Одеса: Оптимум, 2009. 299 с. 9. Мартиненко В.М. Демократичне врядування: про-блеми теорії і практики. Публічне управління: Теорія та практика: зб. наук. праць. Харків: ДокНаукДер-жУпр, 2010. №1. С. 17-22. 10. Міненко М.А. Транс-формація системи державного управління в сучасні моделі регулювання суспільства. Державне управ-ління: удосконалення та розвиток: електронне фахове видання. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z = 581. 11. Малиновський В.Я. Державне управління. Луцьк, 2000. 558 с. 12. Європеїзація публічного

адміністрування в Україні в контексті європейської ін-теграції: матеріали наук.-практ. конф. 17 груд. 2009 р. / заг. ред. Л.Л. Прокопенка. Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2009. 224 с. 13. Публічне управління: шляхи розвитку: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 26.11.14 р.): у 2 т. / ред. Ю.В. Ковбасюка, С.А. Рома-нюка, О.Ю. Оболенського. Київ: НАДУ, 2014. Т. 1. 150 с. 14. Саханова А.Н. Новая парадигма государ-ственного управления «Good Governance». URL: https: //www. rulit.me/books/gosudarstvennoe-strategicheskoe-upravlenie-read-417375-39.html. 15. Болотіна Є.В., Ха-ніна А.Е. Реформування моделі публічного адміні-стрування в умовах євроінтеграції України. Мене-джер: Науковий Вісник ДонДУУ. 2017. №2(75). С.18-25. 16. Тараш Л.І., Петрова І.П. Інституціональне за-безпечення державно-приватного партнерства в Україні: проблеми та напрями розвитку. Економічний вісник Донбасу. 2016. № 1 (43). С. 35-43.

References

1. Veber Marianna. (2007). Zhizn' i tvorchestvo Maksa Vebera [The life and work of Max Weber]. Mos-cow: ROSSPEN [in Russian].

2. Gaydenko P.P., Davydov YU.N. (2011). Istoriya i ratsional'nost': Sotsiologiya M. Vebera i veberovskiy renessans [History and rationality: M. Weber's sociology and the Weberian Renaissance]. Moscow: Politizdat [in Russian].

3. Kalacheva D.G., Koneva D.A., Matyushina M.S. (2017). Byurokratiya R.K. Mertona, kak vazhneyshaya osnova nauki gosudarstvennogo upravleniya [Bureaucracy R.K. Merton, as the most important basis of the science of public administration]. Sinergiya nauk – Synergy of Sci-ences, 8, рр. 17-22 [in Russian].

4. Wilson W. (1887). The Study of Administration: Political Science Quarterly. N.-Y., Vol. 2, №2, рр. 197-222.

5. Goodnow Frank J. (1900). Politics and administra-tion: A study in government. London: Macmillan&Co., Ltd,

6. Robinson M. (2015). From Old Public Admi-nistration to the New Public Service, June, 20 p.

7. Entsyklopedychnyi slovnyk z derzhavnoho uprav-linnia [Encyclopedic Dictionary of Public Administration]. (2010). Kyiv, NAPA [in Ukrainian].

8. Prykhodchenko L.L. (2009). Zabezpechennia efek-tyvnosti derzhavnoho upravlinnia: teoretyko-metodo-lohichni zasady [Ensuring the effectiveness of public administration: theoretical and methodological principles]. Odessa: Optimum [in Ukrainian].

9. Martynenko V.M. (2010). Demokratychne vriaduvannia: problemy teorii i praktyky [Democratic Governance: Problems of Theory and Practice]. Publichne upravlinnia: Teoriia ta praktyka – Public Administration: Theory and Practice, 1, рр. 17-22. Kharkiv, DokNauk-DerzhUpr [in Ukrainian].

10. Minenko M.A. Transformatsiia systemy derzhavnoho upravlinnia v suchasni modeli rehuliuvannia suspilstva [Transformation of the state administration sys-tem into modern models of society regulation]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok – Public admin-istration: improvement and development. (n.d.). Retrieved



from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=581 [in Ukrainian].

11. Malynovskyi V.Ya. (2000). Derzhavne upravlinnia [Governance]. Lutsk [in Ukrainian].

12. Yevropeizatsiia publichnoho administruvannia v Ukraini v konteksti yevropeiskoi intehratsii [Europeanisa-tion of public administration in Ukraine in the context of European integration]. Proceedings of the Scientific and Practical Conference Dec 17 2009. Dnipropetrovsk: DREIT NAPA [in Ukrainian].

13. Publichne upravlinnia: shliakhy rozvytku [Public administration: ways of development]. Proceedings of the International Conference (Kyiv, November 26, 144). Kyiv, NAPA [in Ukrainian].

14. Sakhanova A.N. Novaya paradigma gosudar-stvennogo upravleniya «Good Governance» [New Para-digm of Governance "Good Governance"]. n.d.). Retrieved from https: //www. rulit.me/books/gosudarstvennoe-strategicheskoe-upravlenie-read-417375-39.html [in Russian].

15. Bolotina Ye.V., Khanina A.E. (2017). Reformuvannia modeli publichnoho administruvannia v umovakh yevrointehratsii Ukrainy [Reforming the model of public administration in the conditions of European in-tegration of Ukraine]. Menedzher: Naukovyi Visnyk DonDUU – Manager: Scientific Bulletin of the DonNUU, 2(75), рр.18-25 [in Ukrainian].

16. Tarash L.I., Petrova I.P. (2016). Instytutsionalne zabezpechennia derzhavno-pryvatnoho partnerstva v Ukraini: problemy ta napriamy rozvytku [Institutional sup-port of public-private partnership in Ukraine: problems and directions of development]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 1 (43), рр. 35-43 [in Ukrainian].

Болотіна Є. В., Ширкова А. Д. Трансформація

моделі адміністративно-державного управління У статті розглянута концепція управління М. Ве-

бера. Головне питання, яке обговорюється: чи є бюро-кратизм ідеальною моделлю адміністративно-держав-ного управління. Як вплинула теорія Вебера на сучасне державне управління. Що є чільним фактором в управ-лінні: особистість, наділена владою, або установки в суспільстві законів. Порівняння теорії Old Public Management з New Public Management та Good Governance. Який вид управління переважає в України.

Аналіз оптимальної моделі публічного адміністру-вання в умовах реформування державного управління в України.

Ключові слова: бюрократизм, адміністративно-державне управління, система управління, влада, кано-нічна бюрократична модель, ефективність.

Болотина Е. В., Ширкова А. Д. Трансформация

модели административно-государственного управ-ления

В статье рассмотрена концепция управления М. Вебера. Главный вопрос, который обсуждается: яв-ляется ли бюрократизм идеальной моделью админи-стративно-государственного управления. Как повли-яла теория Вебера на современное государственное управление. Что является главенствующим фактором в управлении: личность, наделенная властью, или уста-новленные в обществе законы. Сравнение теории Old Public Management с New Public Management и Good Governance. Какой вид государственного управления преобладает на территории Украины. Анализ опти-мальной модели публичного администрирования в условиях реформирования государственного управле-ния в Украине.

Ключевые слова: бюрократизм, административно-государственное управление, система управления, власть, каноническая бюрократическая модель, эффек-тивность.

Bolotina E., Shirkova A. The ideal model of the ad-

ministrative-state management The article discusses the concept of management

M. Weber. The main question that is being discussed is whether bureaucracy is an ideal model of administrative-state management. How did Weber’s theory influence modern governance? What is the dominant factor in the management: the person endowed with power, or the in-stallation of laws in society. There are comparing the the-ory Old Public Management of red tape with the New Gov-ernment and Good Governance in this article. What kind of control prevails in the territory of the Ukraine. Analyze op-timally of the public administration in the conditions of the Reform of the state administration in Ukraine.

Keywords: bureaucratism, administrative-state man-agement, management system, power, canonical bureau-cratic model, efficiency.


Э. М. Годжаева


УДК 338.48 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-124-128 Э. М. Годжаева,

Азербайджанский Университет Туризма и Менеджмента, Азербайджанская Республика,


ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ТУРИСТСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ УПРАВЛЕНИЯ ТУРИСТСКИМИ ПРЕДПРИЯТИЯМИ Свойство интеграции заключается в объедине-

нии, расширении и углублении связующей цепочки, приводящей к образованию инновационного фор-мирования, с целью удовлетворения динамически изменяющихся потребностей туристов. Например, взаимодействие гостиничного хозяйства с предпри-ятиями досуга и развлечений, медицинского и дру-гого профиля.

Туристская деятельность на современном этапе настолько разнопланова, что в процессе функциони-рования охватывает прямо или опосредованно до 50 отраслей хозяйства, в том числе транспорт, стро-ительство, торговлю, общепит, аграрный сектор, ЖКХ, культуру, искусство, спорт и др. Туристскому сектору уделяют в наше время все больше внима-ния, так как этот вид деятельности является страте-гическим, находится в сфере приоритетного разви-тия многих стран и территорий [4, с. 106].

Туристический бизнес считается одним из са-мых прибыльных в мире. Однако Азербайджанская Республика, страна, имеющая огромный туристский потенциал, не в полной мере реализует его, и это приводит к тому, что уровень ее привлекательности для иностранных туристов остается невысоким. Данное обстоятельство приводит к недополучению значительных сумм прибыли от туристской деятель-ности. Важность выявления туристского потенци-ала ТРК и их взаимосвязи, а также степени влияния на эффективное развитие обусловлена тем, что на основе представленной информации возможна по-следующая разработка комплексности развития ту-ризма на определенной территории, наиболее опти-мально использующих туристский бизнес. Для оце-нивания ТРК следует конкретизировать компо-ненты, по которым эта оценка будет проводиться (см. рисунок).

Рисунок. Доходы и расходы предприятий гостиничного типа по стране, тыс. манат

Из рисунка видно, что доходы по стране в це-

лом по туризму превышают расходы за рассматри-ваемый период с 2006 по 2016 г., что соответственно получаемой прибыли от туристской деятельности. За рассматриваемый период 2006-2016 гг. доходы были увеличены в 3,2 раза, тогда как расходы – в 4,1 раза [1].

Оценка туристского потенциала территориаль-ного аспекта предполагает расчет стоимостной оценки туристских ресурсов, используемых или планируемых к использованию в туристских целях. Сегодня многие регионы относятся к туристским ре-сурсам как к территориальным активам, облада- ющим некоторой стоимостью, требующим постоян-

74342,4

89785,3

98584,2

97002,9

105888

114686,1

153980,9

171255,9

181047,3

183055,1

240112,7

50012

80020,3

91707,8

82302,9

87879,9

88680,4

110684

145468,4

147068,1

171730,8

204852,4

Доходы по стране в целом Расходы по стране в целом



ного обновления вследствие морального и физиче-ского износа, и, как следствие непрерывного поиска новых источников финансирования.

Вместе с тем инвестиции могут быть вложены исключительно в проект, обладающий стоимостной оценкой, сроками возмещения затрат и экономиче-ской целесообразностью. Туристские объекты по-

каза привлекают многих инвесторов. Вот только ин-вестировать объекты, которые не имеют стоимост-ной оценки и затраты на развитие которых окупить невозможно, представляется нецелесообразным. В то же время бюджетных средств на поддержку ту-ристских ресурсов недостаточно, а значит, коммер-циализация здесь неизбежна.

Таблица 1

Основные показатели по характерным отраслям для туризма Показатели 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Численность работающих по характер-ным отраслям для туризма, чел. 36 103 36 899 37 600 38 839 40 892 41 886 49 449 43 477Созданная добавленная стоимость по характерным отраслям для туризма, млн ман. - - - - 2 080,20 2 404,20 2 437,3 2 594,7Удельный вес ВВП по характерным от-раслям для туризма, в % - - - - 3,6 4,1 4,5 4,3 Инвестиционные вложения по харак-терным отраслям для туризма, млн ман. 527,8 949,2 1407,80 1478,20 1 371,00 2 204,00 1 063,9 363

Как показывают данные табл. 1, за 2009-

2016 гг. численность работающих по характерным отраслям для туризма была увеличена в 1,2 раза, что было благоприятно с учетом создания новых рабо-чих мест в данном секторе экономике. Девальвация 2014 г. спровоцировала уменьшение инвестицион-ных вложений, а именно инвестиционные вложения уменьшились в 2016 г. по сравнению с 2014 г. в 6,1 раза [1].

На основании интегрированной системы ту-ризма предложены: интеграции, инновации и опере-жающего определения предпочтения.

Следовательно, для целей туризма могут ис-пользоваться не только ресурсы какого-либо одного региона (административно-территориальной еди-ницы), но и смежных регионов, имеющих разный административный статус [4, с. 106]. Поэтому воз-никает важнейшая методологическая проблема управления – выявление центральных потенциалов, объединяющих и синтезирующих все остальные по-тенциалы, используемые в сфере туризма по эконо-мическим районам.

Таблица 2

Размещение туристов на предприятиях гостиничного типа по районам за 2016 г., чел.

Экономические районы Итого

По целям

С целью туризма

В том числеС другими целями

развлекатель-ный туризм

деловой туризм

лечебный туризм

с целью других ви-дов туризма

Итого 345 284 285012 198 671 69 647 5 482 11 212 60 272г. Баку 221 195 177 318 134 882 32 919 3 117 6 400 43 877Апшеронский экономиче-ский район

26 833 24 771 19 841 3 810 403 717 2 062

Гянджа – Казахский эко-номический район

25 222 21 134 12 044 7 672 430 988 4 088

Шеки – Закатальский эко-номический район

9 717 7 682 3 418 3 538 232 494 2 035

Губа – Хачмазский эконо-мический район

9 027 7 770 2 568 4 236 360 606 1 257

Аранский экономический район

26 431 23 526 12 415 9 445 396 1 270 2 905

Верхнее – Карабахский экономический район

1587 883 663 3 36 704

Кяльбаджар – Лачинский экономический район

317 305 275 30 - - 13

Ширванский экономиче-ский район

3 989 3 467 1 160 2 002 122 183 522

Нахчиванский экономиче-ский район

13 310 11 945 8 796 2 829 161 159 1 365



Данные табл. 2 свидетельствуют о том, что наиболее приемлемым является развлекательный туризм, который превалирует по отношению от дру-гих видов туризма по стране [1].

В целом 2016 г. оказался непростым для участ-ников туристской отрасли. Снижение объемов про-даж констатируют все участники рынка. По предва-рительным оценкам туризма Азербайджанской Рес-публики въездной турпоток уменьшился на 50,7%,

выездной – на 13,8%. Прогнозы в отношении ча-стичного перераспределения выездного турпотока в пользу въездного туризма подтвердились: въездной турпоток АР на 45,4% больше, чем в предыдущем году [1]. Вместе с тем РТК большинства регионов существенно снизился сразу по двум причинам: со-кращение въездного турпотока и введение новых ту-ристских мощностей при снижении потребитель-ского спроса.

Таблица 3

Количество прибывших и выбывших туристов 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016Количество прибывших и выбывших туристов, чел. 69923 83620 101431 91 961 92 305 61 965 53 999 В том числе: Прибывшие 17641 18840 23440 10 605 10 657 2 009 8 949Выбывшие 52282 64780 77991 81 356 81 648 59 956 45 050Численность тур – дней прибывших и выбывших туристов, чел. - дней 458568 544778 674435 670 367 614 009 428 557 349 496 В том числе: Прибывшие 111232 126975 135838 58 173 57 931 8 102 33 054Выбывшие 347336 417803 538597 612 194 556 078 420 455 316 442

В целях преломления ситуации разрабатыва-

ются и реализуются меры государственной под-держки отрасли в условиях кризиса: создается цикл телепередач, рекламирующих отдых в АР, выделя-ются на безвозмездной основе выставочные пло-щади регионам.

Многие ученые – М. Козырев, Г. Карпова, И. Воронцова – увязывают стоимость туристских ресурсов с величиной рентных платежей и предпри-нимают попытки создания интеграционных оценоч-ных показателей, учитывающих ряд факторов и определяющих туристский потенциал территории в стоимостном выражении. Интеграционные показа-тели, как правило, имеют количественную оценку и позволяют сделать существенный прорыв в понима-нии и повышении управляемости туристского по-тенциала территории. Однако их апробация на прак-тике сегодня невозможна из-за отсутствия кадастро-вой оценки туристских ресурсов.

Оценка туристского потенциала территории на основе статистики при ресурсном подходе традици-онно базируется на данных статистики, характери-зующих масштабность территорий. Статистиче-скими показателями считаются: площадь террито-рии, численность населения; число водоемов, пред-ставителей флоры и фауны, объектов показа и др. Использование статистической оценки имеет огра-ниченный характер и предоставляет пользователю лишь количественные показатели туристского по-тенциала территории.

Оценка ТРК, предлагаемая Б. Осадиным пред-полагает разбиение географической карты на ту-ристские зоны, для каждой из которых выделяются приоритетные типы и направления туризма. С по-

мощью специальных экспертных методик и шкал Б. Осадиным определены параметры туристских зон, характеризующие их привлекательность, а также факторы, влияющие на уровень посещаемо-сти данных зон туристами. В результате интегриро-вания всех параметров и опроса экспертов были по-лучены усредненные показатели пригодности ТРК для разнообразности видов туризма. К сожалению, автором работы не указаны критерии выполненных оценок и другие составляющие используемой мето-дики. Поэтому результаты оценок вызывают массу вопросов.

Таким образом, изложенные методики ресурс-ных оценок туристских потенциалов территорий имеют единую основу и отличаются преимуще-ственно числом критериев и показателей, а также весовыми коэффициентами и приемами расчета ин-тегрированных показателей оценки. Применение методов оценок туристских потенциалов террито-рий в рамках ресурсного подхода снижает долю субъективизма путем применения количественных характеристик и позволяет ранжировать регионы по степени привлекательности и пригодности для раз-вития видов туризма.

Позиции регионов, установленные учеными по результатам оценок туристских потенциалов терри-торий, как правило, однозначному толкованию не подлежат.

Профессором В. Гуляевым определена струк-тура и предложена системность оцениваний ТРК, состоящая из двух подсистем: показатели мощности объектов туристской инфраструктуры (дороги, связь и др.) и показатели мощности предприятий размещения, питания, транспортной индустрии,



быта туристского сервиса. По его мнению, именно мощность объектов и субъектов туристской инфра-структуры обеспечивает доступность потребления туристских ресурсов.

В. Гуляевым предпринята попытка создания инструментария для расчета мощностей туристской инфраструктуры, но большинство инструментов имеют описательный характер и не имеют матема-тического выражения. Кроме того, мощности ту-ристской инфраструктуры рассматриваются и оце-ниваются обособленно. Единый интеграционный показатель и математическое моделирование оцени-вания ТРК в работе В. Гуляева не представлены, по-этому вычислить туристский потенциал в натураль-ных измерителях не представляется возможным.

Профессором М. Ефремовой также определены состав и структура и предложены оценки ТРК. В научной работе автора представлен математический инструментарий и установлены: пропускная способ-ность музеев, размещения туристов и другие оценки туристского потенциала регионов. Отмечая не- сомненную значимость полученных исследовате-лем результатов, необходимо назвать и "узкие" места рассматриваемой работы.

Вместе с тем абсолютное большинство оценок имеют локальный характер и отражают туристские возможности отдельно взятых регионов. Райониро-вание туристских территорий страны выполнено по уровням развития туристской инфраструктуры. Для оценки ТРК использовались показатели обеспечен-ности регионов средствами размещения туристов, санаторно-курортными организациями, организаци-ями отдыха, туристскими базами, объектами соци-альной, транспортной инфраструктуры. По резуль-татам оценок субъекты поделены на три категории: регионы с высоким, средним и низким уровнем раз-вития инфраструктуры туризма.

Аналогичный подход реализован И. Зориным и В. Квартальновым при дифференциации рекреаци-онных регионов по степени привлекательности для развития отдельных видов туризма, а также от фи-зического состояния материально-технической оснащенности регионов, в частности обеспечения средствами размещения, субъекты сгруппированы по трем категориям: развитые, среднеразвитые и слаборазвитые регионы.

Территориальный аспект видится следующим образом. Туризм рассматривается как целостная си-стема, состоящая из организаций, объединенных об-щей целью, иногда располагающихся в разных реги-онах страны/мира, но выполняющих единую функ-цию, имеющих единую цель (предоставление спе-цифического турпродукта) и желающих получить прибыль в результате достижения этой цели. Отно-шения между этими организациями позволяют реги-ону в составе национального или международного туристского рынка достигать целей и задач, пред-ставленных в региональной политике, а также от-слеживать взаимоотношения туристской системы с

другими региональными системами (политиче-скими, правовыми, социальными и др.) и силу влия-ния туризма на экономику конкретного региона.

Следовательно, появляется возможность оце-нивать туристский регион с позиции основных участников туристского рынка: представителей ту-ристских департаментов, организаторов отдыха (ту-ристских организаций) и потребителей тупродукта (туристов). Именно эти оценки, по нашему мнению, позволят участникам туристского рынка принять адекватные решения в отношении производства, ре-ализации, потребления регионального турподукта и получить желаемый эффект.

Учитывая это обстоятельство, С. Севастьянова отмечает, что правильнее всего было бы использо-вать «потенциал региона для развития туризма». Уточним – «потенциал регионов для развития ту-ризма», понимая под потенциалом ресурс, использу-емый и в туристской деятельности. Рассмотрение же структуры потенциалов региона (регионов), позво-ляет формировать и развивать потенциал потребно-стей туристов. Здесь, очевидно, происходит инте-грация ресурсов, используемых для развития ту-ризма, образующая целостную межрегиональную систему туризма как крупный туристский потен-циал.

Поэтому возникает важнейшая методологиче-ская проблема управления – выявление централь-ных потенциалов, объединяющих и синтезирующих все остальные потенциалы, используемые в сфере туризма.

Рассмотренные выше классификации ресурсов являются обоснованными лишь при традиционно рекреационной направленности экономики региона и фактически позиционируют их состояние на ка-кой-то момент времени, то есть не ориентированы на формирование, использование и развитие турист-ских ресурсов в соответствии с изменяющимися це-лями туристов.


1. Госкомстат Азербайджанской Республики. 2017. 2. Гуляев В.Г. Туризм: экономика и социальное развитие. Москва: Финансы и статистика, 2003. 3. Но-виков В.С. Инновации в туризме. 3-е изд. Москва: «Академия», 2010. С. 207. 4. Овчаров А.О. Туристи-ческий комплекс России. Тенденции, риски, перспек-тивы. Москва: Инфра-М, 2011. С.106. 5. Темный Ю.В., Темная Л.Р. Экономика туризма: учебник. Москва, 2003. 6. Травкина М. Ю. Регулируемый ту-ризм и отдых в национальных парках. Москва: Изд-во Центра охраны дикой природы, 2010. С. 69.

References

1. Goskomstat Azerbaydzhanskoy Respubliki [Gos-komstat of the Republic of Azerbaijan]. (2017).

2. Gulyayev V.G. (2003). Turizm: ekonomika i sotsial'noye razvitiye [Tourism: economy and social devel-opment]. Moscow, Finance and Statistics [in Russian].



3. Novikov V.S. (2010). Innovatsii v turizme [Inno-vation in tourism]. 3rd ed. Moscow, "Academy" [in Russian].

4. Ovcharov A.O. (2011). Turisticheskiy kompleks Rossii. Tendentsii, riski, perspektivy [Tourist complex of Russia. Trends, risks, prospects]. Moscow, Infra-M [in Russian].

5. Temnyy YU. V., Temnaya L. R. (2003). Ekonomika turizma [Tourism Economics]. Moscow [in Russian].

6. Travkina M. Yu. (2010). Reguliruyemyy turizm i otdykh v natsional'nykh parkakh [Regulated tourism and recreation in national parks]. Moscow, Wildlife Conserva-tion Center Publishing House [in Russian].

Годжаєва Е. М. Економічна ефективність ту-

ристської діяльності на сучасному етапі управління туристськими підприємствами

У статті наголошується, що туристичний бізнес вважається одним з найприбутковіших у світі. Тому виникає найважливіша методологічна проблема управ-ління – виявлення центральних потенціалів, які об'єд-нують і синтезують всі інші потенціали, які використо-вуються в сфері туризму.

Таким чином, туристському сектору приділяють в наш час все більше уваги, оскільки цей вид діяльності є стратегічним, знаходиться в сфері пріоритетного розвитку багатьох країн і територій.

Ключові слова: інтеграція, туристський потенціал, готельне господарство, туристи, які прибули, які ви-були туристи, туристський бізнес.

Годжаева Э. М. Экономическая эффектив-

ность туристской деятельности на современном этапе управления туристскими предприятиями

В статье отмечается, что туристический бизнес считается одним из самых прибыльных в мире. По-этому возникает важнейшая методологическая про-блема управления – выявление центральных потенци-алов, объединяющих и синтезирующих все остальные потенциалы, используемые в сфере туризма.

Таким образом, туристскому сектору уделяют в наше время все больше внимания, так как этот вид де-ятельности является стратегическим, находится в сфере приоритетного развития многих стран и терри-торий.

Ключевые слова: интеграция, туристский потен-циал, гостиничное хозяйство, прибывшие туристы, вы-бывшие туристы, туристский бизнес.

Gojaeva E. The economic efficiency of tourist

activities at the present stage of management of tourist enterprises

In the article, the author notes that the tourism busi-ness is considered one of the most profitable in the world. Therefore, the most important methodological problem of management arises – the identification of central potentials that unite and synthesize all other potentials used in the field of tourism.

Thus, in our time, the tourist sector is being given more and more attention, since this type of activity is stra-tegic and is in the priority development area of many coun-tries and territories.

Keywords: integration, tourist potential, hotel indus-try, arriving tourists, exited tourists, tourist business.


А. І. Бутенко, Г. В. Карпінська, В. В. Лукащук


УДК 330.341.4:338.45+330.12(477) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-129-141 А. І. Бутенко,

академік АЕН України, доктор економічних наук, ORCID 0000-0001-9745-5316, е-mail:[email protected];

Г. В. Карпінська, кандидат економічних наук,

ORCID 0000-0003-4896-1866, е-mail:[email protected];

В. В. Лукащук, ORCID 0000-0002-5891-541Х, е-mail: [email protected],

Інститут проблем ринку та економіко- екологічних досліджень НАН України, м. Одеса

СТРУКТУРНІ ДЕФОРМАЦІЇ У ПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ,

ЯКІ ВИНИКЛИ ВНАСЛІДОК ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ, ЯК ПЕРЕШКОДА РОЗВИТКУ РИНКУ ІННОВАЦІЙНИХ ТОВАРІВ

Постановка проблеми та її зв’язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями. Криза – одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організа-ція виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подо-ланням віджитого неминуче виникає спад виробни-цтва, зростає безробіття, знижуються доходи насе-лення, що негативно позначається на умовах життя людей та їх попит, у тому числі і на інноваційні то-вари. Промисловість є основою національної еконо-міки, забезпечує біля 80% експорту товарів, більше 23% валової доданої вартості, в ній працює понад 16% осіб, зайнятих в національній економіці, скон-центрована чверть основних засобів. Параметри розвитку і галузева структура промисловості фор-мують інвестиційний потенціал і визначають спря-мованість науково-технологічного розвитку країни. За всієї складності ситуації промислове виробни- цтво є одним з основних джерел оплати праці най-маних працівників, прибутків підприємців, податко-вих і валютних надходжень до державного бю-джету. Тому визначальними для стану національної економіки і стандартів життя громадян стають рі-вень, тенденції та перспективи промислового роз- витку, які за останні роки мають здебільшого нега-тивний характер.

Аналіз останніх публікацій по проблемі. Віт-чизняні вчені: О. Алимов, О. Білоус, Б. Буркин- ський, З. Варналій, В. Геєць, І. Горленко, А. Гри- ценко, М. Денисенко, І. Жиляєв, В. Кузьменко, Б. Маліцький, С. Мочерний, С. Онишко, А. Олешко, В. Попович, А. Чугаєв, А. Чухно, С. Юрій та ін. до-сліджують сутність, причини, наслідки, проблеми та шляхи подолання кризових явищ в економіці Укра-

їни. Автори одностайні у висновках, що причинами економічної кризи в Україні наприкінці ХХ ст. були: відсутність розробленої методології та стратегії пе-реходу від командно-адміністративної системи СРСР до ринкових відносин незалежної України; су-перечливість законодавчої бази, тінізація еконо-міки, посилення глобалізації та інтеграційних про-цесів, відкритість національної економіки, вплив світової фінансової кризи. З чим автори статті без-перечно погоджуються.

Структурні особливості економіки України, шляхи та перспективи її подальшого розвитку, у тому числі на інноваційних засадах, досліджуються вітчизняними науковцями О. Амошою, В. Геєцем, Ю. Кіндзерським, Л. Федуловою та ін.

Виділення невирішених раніше частин зага-льної проблеми. Високо оцінюючи значну кількість науково обґрунтованих пропозицій щодо подолання кризових явищ, структурної перебудови та іннова-ційного розвитку економіки України, вважаємо за потрібне дослідити вплив економічних криз на роз-виток ринку вітчизняних інноваційних товарів Ук-раїни на основі верифікації гіпотези взаємозв’язку структурних деформацій промислового комплексу, технологічних укладів та структури експорту віт- чизняної промислової продукції.

Метою статті є дослідження етапності накла-дання кризових явищ на розвиток промисловості країни в аспекті виявлення її структурних деформа-цій та впливу їх на розвиток ринку інноваційних то-варів. При цьому, під ринком інноваційних товарів ми розуміємо систему організаційно-економічних відносин між технологічними підприємцями, які створюють інноваційні продукти на основі нових ідей, та споживачами цих продуктів [1].

Менеджмент інновацій



Виклад основних результатів та їх обґрунту-вання. За часів незалежності економіка України тривалий час перебувала в стані кризи, науковці ви-окремлюють наступні етапи найбільш характерних проявів криз з виділенням характерних рис та нас-лідків їх подолання:

1-й етап – революційних перетворень еконо- мічної системи (1991-1995 рр.);

2-й етап – реформування економічної системи (1996-2000 рр.);

3-й етап – гетерогенного зростання економіки (2001-2008 рр.);

4-й етап – економічного спаду (2009 р. – до-нині) [2].

Перший етап – революційних перетворень еко-номічної системи (1991-1995 рр.), даний етап харак-теризується формуванням Україною власної дер- жавності та одночасним переходом від адміністра-тивно-командної економіки до ринкової. Проте, слід відзначити, що криза, яка охопила Україну та інші держави колишнього СРСР у 90-і роки ХХ ст., має ряд ознак, які вказують на ідентичність з традицій-ними кризами, що з тією чи іншою періодичністю повторюються в країнах ринкової економіки. Та-кими ознаками є падіння виробництва, зростання безробіття, старіння матеріально-технічної бази ви-робництва, підвищення загального рівня цін, зни-ження добробуту населення. Проявом цього було спочатку зниження середньорічних темпів економі-чного зростання, яке в подальшому переросло в па-діння загальних обсягів виробництва. Так, якщо се-редньорічні темпи приросту валового внутрішнього

продукту за 1966-1970 рр. становили 7,4 та 7,8% на-ціонального доходу, то в наступні роки вони по- стійно зменшувались: у 1971-1975 рр. – 6,3 і 5,7%, у 1976-1980 рр. – 4,2 і 4,3%, у 1981-1985 рр. – 3,3 і 3,2%, у 1986-1990 рр. – 1,8 і 1,3%. Спад виробни- цтва, властивий економічній кризі, почався у 90-х роках (рис. 1). Свідченням цього є скорочення ви- робництва продукції в базових галузях. Так, видобу-ток нафти у 1988 р. становив 624 млн т, у 1989 р. – 607, у 1990 р. – 571 млн т.; видобуток вугілля за цей час скоротився на 69 млн т або на 9,5%, виплавка чавуну зменшилася на 5 млн т, сталі – на 9 млн т, прокату – на 4 млн т, сталевих труб – на 1,3 млн т.

Найбільш суттєве скорочення питомої ваги віт-чизняної промисловості у розмірі 8,7% відбулося упродовж 1990-2000 рр. під час жорсткої кризи та значного падіння доходів населення. На цьому етапі відбулося скорочення питомої ваги машинобуду-вання і металообробки на 17,1%, легкої промисло-вості – на 9,2%, харчової та борошномельно-круп’я-ної – на 4,3%, тобто зменшилася питома вага тих га-лузей, які працюють на кінцевого споживача та ма-ють достатньо високий рівень наукоємності та тех-нологічності. Натомість зросла питома вага чорної металургії на 17,7%, електроенергетики – на 8,9%, паливної промисловості на – 4,4%, що пов’язано зі зростанням цін на енергоносії та підвищенням зов-нішнього попиту на сировинну продукцію. Все це призвело до негативної динаміки ВВП в період з 1990-2000 рр. (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка ВВП України в 1991-2017 рр., %

В адміністративно-командній системі колиш-

нього Союзу упродовж десятиліть була створена ба-гатогалузева промисловість – шляхом формування великих речово-спеціалізованих підприємств із пов-

ним виробничим циклом. Такий напрям спеціаліза-ції був пов'язаний з концентрацією виробництва, що сприяло міжгалузевому перерозподілу номенкла-тури виробів, скороченню числа підприємств, які

91,3

90,1

85,8

77,1

87,8 90

97 98,1

111,

8

105,

9

109,

2

105,

2

109,

6

112,

1

102,

7

107,

3

107,

9

102,

3

85,2

104,

2

105,

2

100,

2

101,

9

93

90

101,

5

102,

5

91,3

82,3

70,6

54,4

47,8

43 41,7

40,9

40,8 43

,2 47,2 49

,7 54,4 61 62

,7 67,3 72

,2

74,2

63,3 65

,8 69,2

69,3

69,4

64,8

58,5

59,9

61,4

0

20

40

60

80

100

120

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Рівень ВВП до попереднього року, % Рівень ВВП (в % до 1990р.)



виготовляли однопрофільну продукцію. Це здійс- нювалося відповідно до економічного закону спеці-алізації та кооперування виробництва. Тому перед-бачалося раціональне розміщення промислового ви-робництва в усіх республіках, що розглядалися як єдиний народногосподарський комплекс. Підприєм-ства розміщалися в ньому з урахуванням набли-ження до сировини і трудових ресурсів та районів споживання готової продукції. В умовах випуску складної продукції між тисячами підприємств скла- лися стійкі господарські зв'язки на основі їхньої ко-операції. Після розпаду Союзу й утворення суверен-них держав ці зв'язки зруйнувалися. Тому однією з

причин падіння виробництва на українських підпри-ємствах в період 1992-2000 рр. (рис. 2) стало руйну-вання господарських зв'язків з об'єктами, розташо-ваними в інших республіках.

В Україні за роки адміністративно-командної економіки була сформована промислова структура господарства де домінували видобувні галузі і вій-ськово-промисловий комплекс з високим рівнем на-укомісткої продукції, розвинутою електронікою і точним машинобудуванням (70% машинобуду-вання працювало на військово-промисловий ком-плекс, де застосовувалися високі технології і який виявився незатребуваним після розірвання зв’язків між країнам СРСР).

Рис. 2. Обсяг випуску промислової продукції в 1990-2016 рр.

Частка гр. "А" у загальному обсязі промислової

продукції протягом тривалого часу (1960-1990 рр.) коливалась в межах 71,0-72,4%, а гр. "Б" – 29,0-27,6% відповідно.

Другий етап – реформування економічної сис-теми України відбувся у 1996-2000 рр. Ряд галузей господарського комплексу України знаходилися на межі зникнення, а саме: легка промисловість, дере-вообробна і целюлозно-паперова (рис. 3).

Рис. 3. Структура промисловості в 1990 та 2000 рр.

32,6

40,3

35,7

21,5

19,7

15,8

13,9

14,2

11,9

9,6

9,1 10

,3 11,7 13

,7 16,8

23,5

29,6

39,0

46,5

26,9

30,8

36,0 38

,3

36,9

27,4

18,0 19

,5

32,6

29,5

25,5

20,5

15,4

12,8

12,0

11,5

11,0

11,8 15

,3 16,9 18

,1 20,3 21

,8

21,9 23

,6 25,2

24,5

20,1

20,7

21,7

21,2

19,7

17,6

15,0

15,3

36,7

41,7 41,7

27,9

36,634,1 33,9

31,3 32,335,3

33,0

29,5 29,8 29,327,5

29,7 30,229,6 28,3

25,3 25,6 25,6 25,223,0 23,523,3 24,6

0,0

5,0

10,0

15,0

20,0

25,0

30,0

35,0

40,0

45,0

0,05,0

10,015,020,025,030,035,040,045,050,0

1990

1992

1994

1996

1998

2000

2002

2004

2006

2008

2010

2012

2014

2016

ВідсоткиМлрд дол.Промисловість в поточних цінах, млрд дол.

Промисловість в постійних цінах 1990, млрд дол.

Частка промисловості в економіці, %

0

5

10

15

20

25

30

35

ррозподілення

електроенергії, газу та води

Добувна промисловість і розроблення кар'єрів

Металургійне виробництво, виробництво

готових металевих виробів, крім машин і

устаткування

Виробництво хімічних речовин і хімічної

продукції

Машинобудування, крім ремонту і монтажу машин

і устаткування

Виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу та поліграфічна

діяльність

Легка промисловість

Виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів

Інші

2000

1990



На вказаному етапі було здійснено ряд важли-вих реформ загальнодержавного значення: привати-заційна, грошова, лібералізації цін, конституційна, аграрна, інституційна.

Як результат проведених реформ, у 1999 р. еко-номіка України відновила позитивну динаміку і ВВП вперше за останні 10 років зріс на 11,8%. Під-вищилися основні показники, що характеризують сферу промислового виробництва (див. рис. 2).

Певні зрушення відбулися й у зовнішній тор- гівлі – з 1994 по 1998 р. експорт товарів та послуг зріс більш як у 1,2 раза і досягнув майже 32% ВВП. Якщо різниця між імпортом і експортом у 1996 р. становила близько 4 млрд дол. США, то в 1999 р. їхні обсяги вирівнялися. Протягом 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції із 187 країнами світу (у 1998 р. – з 164 країнами). Пози- тивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами за ре-зультатами 2000 р. становило 648,1 млн дол. США) [3]. Питома вага сировини та напівфабрикатів у за-гальному обсязі експорту досягла майже 70%. Частка товарів високого ступеня обробки була не-значною – близько 15%. Основними торговельними партнерами України були за обсягами українського експорту Російська Федерація, Туреччина, США, Німеччина, Китай.

Третій етап – гетерогенного зростання еконо-міки (2001-2008 рр.). Відбулося зростання основних економічних показників, зокрема за 2001 р. порів-няно з попереднім роком: ВВП зріс на 9,2%; обсяги промислового виробництва – на 13,2%. З 2000 р. відбулося різке нарощення експортно-імпортних операцій, при цьому лідируючі позиції належать то-варам, динаміка послуг є незначною і за досліджу-ваний період не змінилася [2]. Так, основними стат-тями українського експорту товарів до країн ЄС в 2007 р. згідно даним Держкомстату були чорні ме-тали (25,3%), енергетичні матеріали, нафта та про-дукти її перегонки (10,5%), руди, шлаки та зола (5,3%), деревина та вироби з неї (4,4%), вироби з чорних металів (3,9%), одяг текстильний (3,9%). На ці групи, що представляють галузі з низьким та се-реднім рівнем технологій припадає 53,3% експорту України до країн ЄС-27, а частка продукції машино-будування (групи 84-92 згідно УКТЗЕД) становить лише 12,2%. У наступні роки переважання півфаб-рикатів та сировини стало більш значним. У той же час, продукція машинобудування є основою екс- порту України до країн Митного союзу (МС), де її частка становить 35,3%. Обсяг експорту продукції машинобудування до цих країн у 2007 р. склав 65,1% від загального обсягу експорту цієї продукції до країн світу. У товарному імпорті з країн ЄС в 2007 р. переважало механічне обладнання (19,4%), наземні транспортні засоби, крім залізничних (15,1%), електричні машини та устаткування (8,9%), полімерні матеріали, пластмаси (6,8%), фармацев- тична продукція (6,2%), папір та картон (4,1%). Ос-

новну частину імпорту України з країн МС склада-ють енергоносії (48,2%) та продукція машинобуду-вання (19,3%).

За 2008 р. експорт товарів становив 67 млрд 2,5 млн дол., імпорт – 85 млрд 534,4 млн дол. У по-рівнянні з 2007 р. експорт збільшився на 35,9%, ім-порт – на 41,1%. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі України становило 18 млрд 531,9 млн дол. проти 11 млрд 321,9 млн дол. за 2007 р. Зовнішньоторго- вельні операції проводились з партнерами із 217 країн світу. Обсяги експортних поставок до країн СНД становили 35,5% від загального обсягу експо-рту, Європи – 29,5% (у т.ч. до країн Європейського Союзу – 27,1%), Азії – 22,8%, Америки – 6,2%, Аф-рики – 5,8% та Австралії й Океанії – 0,1%. Най- більші обсяги експортних поставок здійснювались до Російської Федерації – 23,5% від загального об-сягу експорту, Туреччини – 6,9, Італії – 4,3, Поль-щі – 3,5, Білорусії – 3,1, Сполучених Штатів Аме-рики – 2,9, Німеччини – 2,7%. Збільшився рівень ін-теграції України у світове господарство, зросли об-сяги експортно-імпортних операцій, прямих та портфельних інвестицій, трансферу передових тех-нологій виробництва та управління.

Упродовж 2000-2008 рр. структурні зміни у промисловості уповільнилися (рис. 4).

Четвертий етап – етап економічного спаду: з 2009 р. та донині. Позитивна ситуація на світових ринках для розвитку економіки України в другій по-ловині 2008 року була зневільована перебігом світо-вої економічної кризи, яка розгорнулась у США. На-слідками перебігу даної світової кризи для України стало: спад промислового виробництва в машинобу-дуванні – мінус 52,2%, металургії – мінус 39%, в ін-шій неметалургійній продукції – мінус 44,7%, хі- мічній та нафтохімічній промисловості – мінус 31,9% до обсягу 2008 р.; скорочення обсягу прямих іноземних інвестицій; зменшення рівня споживання українським населенням; зниження темпів наро-щення фінансових операцій; зниження ділової ак- тивності суспільства; скорочення обсягу виробни- цтва кредитно залежними підприємствами; зни-ження конкурентоспроможності продукції вітчизня-ної промисловості. За наслідками кризи 2008 р. від-бувся різкий спад як експортних так і імпортних операцій. Таке різке коливання зумовлено кількіс-ними й якісними змінами попиту на світовому рин-ку. Воно негативно вплинуло на економіку, оскільки впали доходи експортно-орієнтованих підприємств, які є основними платниками податків і роботодав-цями у великих промислових регіонах.

Експорт товарів і послуг із України в 2009 р. зменшився до 45 млрд 435,6 млн дол. (за 2008 р. – 85 млрд 535,3 млн дол.). При цьому, експорт товарів становив 39 млн 702,9 млн дол. (за 2008 р. – 66 млрд 954,4 млн дол.), експорт послуг – 9 млрд 520,8 млн дол. (за 2008 р. – 11 млрд 741,3 млн дол.).



Рис. 4. Структура продукції промисловості в 2001 та 2008 рр.

У 2009 р. імпорт товарів перевищив експорт на 5 732,7 млн дол. Питома вага РФ в експорті значно зросла в кризові 2008-2009 рр., зокрема це стосу-ється авіакосмічної галузі – єдиної в Україні науко-місткої, що є конкурентоспроможною на світовому ринку. Практично всі проекти у цій сфері виконува-лися спільно з російськими підприємствами – ви- робництво літаків "Ан-70", "Ан-140", "Ан-148" та запуск ракетоносіїв українського виробництва з морської платформи "Sea Launch" та космодрому Байконур. Авіакосмічна техніка – це найвагоміша категорія високотехнологічних виробів, що експор-туються з України. Основним стабільним ринком її збуту була Російська Федерація: майже 60% експо-рту цієї продукції у 2009 р.

Найбільш активні трансформації структури промисловості за період з 2008-2016 рр. (рис. 5) від- булися внаслідок зростання питомої ваги виробни- цтва та розподілу електроенергії на 10%, скоро-чення металургійного виробництва та виробництва готових металовиробів на 7,1%, коксу та продуктів нафтопереробки на 4%, що пов’язано зі змінами по-питу на зовнішніх ринках і цінами на відповідну продукцію. Натомість, і так невисока питома вага легкої промисловості у 2000 р. скоротилася з 1,6 до 0%.

Отже, невисокий рівень ефективності струк- турних зрушень вітчизняного промислового ком-плексу за видами науково-технічної діяльності ще більше погіршився. Вітчизняний промисловий ком-плекс й досі функціонує на основі застарілих техно-логій.

Рис. 5. Структура продукції промисловості в 2009 та 2016 рр.

00

05

10

15

20

25Добувна промисловість

Виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів

Легка промисловість

Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення

Хімічна і нафтохімічна промисловість

Металургійне виробництво та виробництво готових металевих

виробів

Машинобудування

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

Інші

2008

2001

00

05

10

15

20

25

30

Добувна промисловість і розроблення кар'єрів

Виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових

виробів

Виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу та поліграфічна діяльність

Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення

Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції

Металургійне виробництво, виробництво готових

металевих виробів, крім машин і устаткування

Машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і

устаткування

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

Інші

2016

2009



Сьогодні в Україні переважно розвинуті ІІІ та ІV технологічні уклади, їх сумарна питома вага складає більше 95%. На V технологічний уклад при-ходиться 4%, а шостий майже взагалі відсутній.

Таблиця 2

Структура економіки України за технологічними укладами [4]

Показники Технологічні уклади, %3-й 4-й 5-й 6-й

Обсяг виробництва продукції

57,9 38,0 4,0 0,1

Фінансування науко-вих розробок

6,0 69,7 23,0 0,3

Витрати на інновації 30,0 60,0 8,6 0,4Інвестиції 75,0 20,0 4,5 0,5Вкладення капіталу в технічне переозбро-єння і модернізацію

83,0 10,0 6,1 0,9

Технологічні уклади I–IV притаманні індустрі-

альній технології розвитку машинного виробни- цтва. V-й уклад характеризується більш високим ступенем технологій та спирається на інформацію й знання як нові фактори виробництва. Він є матеріа-льно-технічною основою переходу людства до ви-щого ступеня цивільного прогресу – постіндустріа-льної економіки. Частка V-го укладу в Україні скла-дає 4% від загального обсягу виробництва, що свід-чить про відставання від розвинутих країн на цілу епоху [5].

На базі розрахунків прямої та непрямої містко-сті ДіР (дослідження і розробки) Секретаріат Орга-нізації економічного співробітництва та розвитку ОЕСР ранжував галузі промисловості та представив перелік високотехнологічних виробництв, поділе-ний на чотири рівні:

– високотехнологічний: ДіР-місткість вища за 8%;

– середньо – високотехнологічний: ДіР-міст-кість від 2,5 до 8%;

– середньо – низькотехнологічний: ДіР-міст-кість від 1 до 2,5%;

– низькотехнологічний: ДіР-місткість від ни-жча 1%.

Що стосується зовнішньоторговельних опера-цій, відповідно до продуктового підходу, ОЕСР був розроблений класифікатор SITC, на основі якого до високотехнологічних відносять такі групи товарів: аерокосмічна продукція, комп’ютерна та офісна техніка, електроніка та телекомунікації, фармацев-тична продукція, наукові інструменти, електричні машини та обладнання, хімічна продукція, неелек- тричні машини та обладнання, озброєння. В Україні є Перелік високотехнологічних товарів за кодами УКТЗЕД, який був розроблений Державним інсти-тутом комплексних техніко-економічних дослі-джень (ДІКТЕД), гармонізований із класифікато-

рами НПП (номенклатура продукції промисловості) та міжнародним стандартом моніторингу зовніш-ньої торгівлі – High Technology Products List-SITC Rev. 4, складаючись з дев’яти груп та налічуючи 305 найменувань високотехнологічних товарів.

Відповідно до даного класифікатора обробна промисловість України демонструє невисокий рі-вень технологічного розвитку: 48,65% виробленої продукції створено на основі середньонизьких тех-нологій, 28,87% обробної промисловості створю-ється на базі низьких технологій, середньовисокі технології формують 19,83% продукції, а високі технології – 3,66% [6].

Низький рівень технологічного розвитку віт- чизняної промисловості супроводжується високим рівнем зношеності її основних виробничих фондів. Знос промислового обладнання в 2000 р. оцінювався в 60%, на 2016 р. ступінь зносу основних засобів промисловості становив 83,5%. Енергоємність віт-чизняної продукції в 10-20 разів вища за західну. Ви-користання застарілого обладнання та низькотехно-логічних виробництв знижує якість і конкуренто-спроможність вітчизняної продукції, і як наслідок – зниження на неї внутрішнього та зовнішнього по-питу.

В умовах переорієнтації української економіки на інноваційну модель все частіше йде мова про зни-ження зовнішньої торгівлі сировинними товарами і орієнтацію на експорт високотехнологічних. Проте, склад промислового експорту, що зберігся впродовж досліджуваного періоду, не вселяє особ-ливого оптимізму. У ТОП-10 експортованих товарів у 2015 р. (рис. 6) (а їх частка в загальному експорті сукупно становила 46,9%) знаходиться сировина та напівфабрикати первинної переробки.

Як це не сумно, але найбільш «високотехноло-гічною» продукцією у ТОП-10 українського екс- порту є дроти та кабелі. Продукція, яку насправді можна віднести до групи високотехнологічних това-рів, займає лише 13-й рядок експортного рейтингу – це двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни. Їх було експортовано у 2015 р. на 671 млн дол. (менше 1,8% у загальному обсязі екс-порту). Ще у 2014 р. ці товари займали в експорті 11-у позицію, а у 2013 р. були в середині ТОП-10 [7].

Відповідно до даних табл. 3, варто зазначити, що експорт груп товарів, які частково чи повністю відносяться до високотехнологічних, є значно ниж-чим від його імпорту та їх сальдо у 2015 р. стано-вило – 5 178 825 тис. дол. США.

Частка наукоємного експорту в 2015 р. стано-вила 15,02% від загального експорту товарів, а час-тка імпорту – 29,86%. Якщо детальніше проаналізу-вати структуру експорту та імпорту високотехноло-гічних товарів України в 2015 р., то можна заува-жити, що тільки товари груп «Продукти неорганіч-ної хімії» та «Літальні та космічні апарати» характе-ризуються позитивним сальдо в розмірі 678751 тис. дол. США та 136523 тис дол. США відповідно. У



структурі імпорту найбільшу питому вагу займають товари групи «Реактори, котли, машини, облад-нання» і становлять 9,80% від загального імпорту.

Щодо експорту, то тут найбільшу частку займає «Електричні машини та обладнання; відео- та аудіо-апаратура» у розмірі 5,19%.

Рис. 6. Топ 10 експортних товарів України в 2015 р. [7]

Таблиця 3

Обсяг експорту-імпорту окремих груп товарів УКТЗЕД в 2015 р.

Код Група товарів Імпорт Експорт

Сальдо, тис. дол. США вартість, тис.

дол. США питома вага, %

вартість, тис.дол. США

питома вага, %

28 Продукти неорганічної хімії 283341 0,78 962092 2,52 67875129 Органічні хімічні сполуки 571403 1,56 66656 0,17 -50474730 Фармацевтична продукція 1368923 3,75 155557 0,41 -1213366

32 Барвники, фарби і лаки; замазки; чор-нило, туш

276370 0,76 75327 0,2 -201043

84 Реактори, котли, машини, обладнання 3581500 9,80 1968577 5,16 -1612923

85 Електричні машини та обладнання; ві-део- та аудіоапаратура

2700384 7,39 1982220 5,19 -718164

87 Засоби наземного транспорту 1625860 4,45 176087 0,46 -144977388 Літальні та космічні апарати 54738 0,15 191261 0,50 13652390 Прилади та апарати оптичні 450349 1,23 156266 0,41 -294083Всього 10912868 29,87 5734043 15,02 -5178825

За даними ООН щодо торгівлі товарами, екс-

порт високотехнологічних товарів України становив 1,65 млрд дол. США в 2014 р., а його частка у структурі товарного експорту коливалася протягом 2004-2014 рр. на рівні 3% [8]. Слід зауважити, що станом на 2015 р. зовнішня торгівля високотехноло-гічними товарами характеризувалася: низькими ча-стками високотехнологічних товарів у загальному експорті та значним від’ємним сальдо. Можна зро-бити висновок, що Україна, при всіх своїх потенцій- них можливостях у сфері високих технологій та ви-сококваліфікованих кадрів, все ще залишається за-лежною від імпортних високотехнологічних това-рів.

Проаналізуємо динаміку високотехнологічного експорту України протягом 2005–2015 рр. порів-няно з розвинутими країнами (рис. 7).

Загалом, тенденції свідчать про зниження екс-порту високотехнологічних товарів, про що свідчать дані Японії, США та Німеччини. Таким чином, після різкого обвалу високотехнологічного експорту в 2007-2009 рр. внаслідок світової економічної кризи даний показник коливається на рівні 15%.

Протягом досліджуваного періоду в Україні ек-спорт високотехнологічних товарів знаходився на рівні 5% від промислового, тоді як Китаю за цей же проміжок часу вдалось збільшити даний показник більше ніж у два рази – від 13 до 27% [9]. Порівняно

2,1

2,2

2,3

2,7

3,9

5,5

5,9

6,5

7,9

7,9

ОсновнойОсновнойОсновнойОсновнойОсновнойОсновнойОсновнойОсновнойОсновнойОсновной

Соя

Бруски з вуглецевої сталі

Феросплави

Проводи та кабелі

Прокат плоский

Залізна руда

Пшениця

Напівфабрикати з вуглецевої сталі

Кукурудза

Соняшникова олія



з Польщею, яка експортує високотехнологічного то-вару значно нижче світового рівня, Україна не де-монструє такого стабільного зростання показника.

Якщо ще до 2006 р. держави знаходились практично на одному рівні, то зараз Польщі вдалось значно «вирватись» уперед (7,7% у 2014 р.).

Рис. 7. Високотехнологічний експорт розвинутих країн світу та України (від промислового, %)

На зовнішні ринки спрямовується продукція

переважно з низьким і середньонизьким рівнем тех-нологічності (рис. 8).

В структурі українського високотехнологіч-ного експорту вагому частку займає аерокосмічна продукція (36,2%), а саме найбільшу сукупну вар- тість мають такі товари: турбореактивні двигуни, лі-

таки та інші пристрої з механічним рухом, турбо- гвинтові двигуни, космічні апарати та супутники. Неелектричні машини й обладнання, телекомуніка-ції й електроніка займають 17,6 та 17,7% відповідно. Основними товарами, що найбільше експортуються в цих групах, є газові двигуни, передавальні при-строї, радіоапаратура та панелі управління [10].

Рис. 8. Динаміка структури експорту до ЄС продукції промисловості за технологічним рівнем, %

0

5

10

15

20

25

30

35

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Роки

Польща Німеччина Японія США Китай Україна

03 05 0702 02 04 04 05 04 03

0703 04 03

1820 19

16 1618 18

2420 21

2223 22 24

5453 54

59 58 5155 38 51 53 43 47

43 40

25 22 20 23 23 27 2232

25 2328 27 31 33

00

20

40

60

80

100

2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Високотехнологічні галузі Середні високотехнологічні галузіСередні низькотехнологічні галузі Низькотехнологічні галузі



Виробництво продукції, яка б була конкуренто-спроможною на вітчизняному та світовому ринках, залежить, звичайно, від створення новітніх техноло-гій, їх впровадження, проведення НДДКР, іннова-ційної діяльності підприємств та інвестицій у дану галузь, а також державної підтримки, що в сукупно-сті забезпечують нарощування високотехнологіч-ного експорту. За даними Державної служби ста- тистики, у 2014 р. було 1636 підприємств, які вико-ристовували у своїй діяльності передові технології, 106 із них створювали такі технології. При цьому 28,3% зосереджено було в м. Київ; 16,0% – у Харків-ській області; 7,5% – в Івано-Франківській і Дніпро-петровській областях та 5,7% – у Донецькій. Дослі-дження показують, що всього в Україні станом на 2014 р. було створено 309 технологій, 279 із них є новими для країни. Найбільшу кількість технологій було вироблено у переробній промисловості – 43,4%; у науково-технічній діяльності – 23,3%; 12,0% – у сфері охорони здоров’я і 5,8% – телекому-нікації та інформація. Понад три чверті з них вико-ристано підприємствами переробної промисловості, дві третини з яких – підприємствами машинобуду-вання, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, крім машин і устатку-вання, 6,3% – організаціями з професійної, наукової та технічної діяльності, 4,3% – підприємствами транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності, 3,3% – установами освіти.

Протягом 2017 р. НДДКР в Україні проводило 963 організацій (на 36 організацій менше ніж у 2014 р.), при кількості працівників 94,3 тис. осіб (на 15,3 тис. осіб менше ніж у 2014 р.). На виконання науково-технічних (експериментальних) розробок спрямовано 54,5% загального обсягу витрат, які на 40,3% профінансовані іноземними фірмами, 28,7% – організаціями підприємницького сектору та 14,3% – за рахунок власних коштів.

За попередніми розрахунками, питома вага за-гального обсягу витрат у ВВП становила 0,45%, у тому числі за рахунок коштів державного бю-джету – 0,16%. За даними 2016 р., частка обсягу ви-трат на НДР у ВВП країн ЄС-28 у середньому ста-новила 2,03%. Більшою за середню частка витрат на дослідження та розробки була у Швеції – 3,25%, Ав-стрії – 3,09, Німеччині – 2,94, Данії – 2,87, Фінлян-дії – 2,75, Бельгії – 2,49, Франції – 2,25%; меншою – у Македонії, Латвії, Румунії, Кіпрі та Мальті (від 0,43 до 0,61%).

Станом на 1 січня 2018 р. було видано 518701 охоронний документ, з них 120731 патент на вина-ходи, 122333 патенти на корисні моделі, 36013 па-тентів на промислові зразки. Основним джерелом фінансування інноваційних витрат залишаються власні кошти підприємств – 7704,1 млн грн (або 84,5% загального обсягу витрат на інновації). Кош-ти державного бюджету отримали 8 підприємств, місцевих бюджетів – 17, загальний обсяг яких ста-новив 322,9 млн грн (3,5%); кошти вітчизняних ін-

весторів отримали 5 підприємств, іноземних – 3, за-галом їхній обсяг становив 380,9 млн грн (4,2%); кредитами скористалося 21 підприємство, обсяг яких становив 594,5 млн грн (6,5%).

Варто зазначити, що галузі України, де відбува-ється випуск високотехнологічних товарів, не ма-ють реальної державної підтримки. Наприклад, суб-сидії у високотехнологічних секторах економіки практично відсутні. І тільки виробництво машин і устаткування (0,7%) та виробництво хімічних ре-човин та хімічної продукції (0,2% від валової дода-ної вартості) забезпечуються субсидіями. Протягом останніх років у країні діяло близько 200 податко-вих пільг, 1/3 із них отримували високотехнологічні галузі промисловості. Підприємства з виробництва літальних та космічних апаратів, медичних та сто-матологічних інструментів, зброї та боєприпасів, фармацевтичних препаратів найінтенсивніше кори-стувались податковими пільгами. Таким чином, в Україні створюється ситуація, коли більшість під- приємств у сфері високотехнологічного виробни- цтва не входять у систему підтримки зі сторони дер-жави [10].

Висновки та перспективи подальших дослі-джень. Таким чином, у структурній динаміці про- мислового виробництва впродовж 1991-2014 рр. окреслились дві циклічні хвилі з відповідними ста-діями – занепадом, депресією, пожвавленням і зрос-танням. Витоки першої хвилі, що тривала з 1991 по 2007 р., пов’язані з різкою зміною господарської па-радигми і переструктуруванням господарської сис-теми, пристосуванням її суб’єктів до нових еконо- мічних і політичних реалій. Друга хвиля, що розпо-чалась у 2008 р., за своїм походженням принципово різниться від першої тим, що пов’язана не з внут- рішньою «трансформаційною ломкою», а з кризою світової економіки, в яку Україна на цей час уже тісно інтегрувалась.

У 2012-2014 рр. почала формуватись третя хвиля, в якій уже чітко окреслилась стадія занепаду. Причини останньої хвилі мають політичне, еконо- мічне та воєнне підґрунтя. Структура виробництва змінилась на протилежне співвідношення між випу-ском продукції первинної та глибокої переробки, низькотехнологічної та високотехнологічної, сиро-винної та кінцевого споживання. Зокрема, зміна співвідношення між випуском гірничо-металургій-ного комплексу, з одного боку, та машинобудуван-ням і легкою промисловістю – з іншого. Внаслідок цього відбулася примітивізація галузевої структури промисловості, виробництво набуло експортної си-ровинної спеціалізації.

Проте, незважаючи на деструктивні деформації у промисловому комплексі України, які виникли внаслідок економічних криз та перешкоджають роз-витку ринку інноваційних товарів, автори поділяють думку академіка НАН України В.М. Гейця, який на-голошує на реалізації інноваційних проектів саме в промисловості [11] та висновок академіка АЕН Ук-



раїни В.І. Борейка, що для забезпечення динаміч-ного розвитку національної економіки пріоритет по-трібно надати високотехнологічним галузям [12]. На наш погляд, Україна у своєму інноваційному роз- витку має спиратися на базові промислові галузі, у яких на сьогодні має здобутки та деякі переваги. Наша країна ще не вичерпала можливостей індуст-ріальної стадії економіки і має використовувати пе-редові індустріальні технології для модернізації під-приємств ІІІ и IV технологічних укладів.

Однак разом з підвищенням науково-техноло- гічного рівня підприємств галузей із застарілими технологіями важливо, там де можливо, використо-вувати й інформаційно-телекомунікаційні техноло-гії, притаманні постіндустріальному суспільству, розвиваючі такі галузі як аерокосмічна, електронна, комп’ютерна техніка, фармацевтична, хімічна та ін. Тобто найефективнішою стратегією країни має бути інноваційний розвиток, що поєднує інновації V і VI технологічних укладів, притаманних постіндустріа-льній економіці, з науково-технологічною модерні-зацією підприємств IV і III укладів, притаманних ін-дустріальній стадії.

З огляду на обмеженість власних ресурсів для фінансування інноваційних проектів важливим є створення умов для залучення іноземних інвестицій та впровадження механізму їх ефективного викори-стання.

Світовий досвід засвідчив, що безпосередньо приплив іноземного капіталу сам по собі не є гаран-том стабільного економічного зростання. Напри-клад, економічний розвиток таких країн, як Арген-тина, Бразилія та Мексика залишався нестабільним, незважаючи на значні обсяги прямих іноземних ін-вестицій. Натомість Малайзії та Китаю іноземні ін-вестиції дозволили перевтілитися у сучасні індуст-ріальні держави з економікою, що динамічно розви-вається.

Отже, важливим є не обсяг капіталу, а вирі-шення проблеми його ефективного використання, насамперед визначення сфери та об’єктів його залу-чення та забезпечення умов для стабільної підтри-мки притоку інвестицій.

Зазвичай ускладнює ситуацію існування, впро-довж тривалого періоду, проблем інвестиційного клімату в країні: недосконалість законодавчої бази, високий рівень корупції, дорогі кредитні ресурси, недосконалість судової системи і, як наслідок, від-сутність надійного захисту прав власників.

Позитивним є досвід країн Східної Азії, які здійснили стимулювання розвитку шляхом спри-яння інвестицій, технологічного оновлення, підви-щення якості власної робочої сили, з неодмінним входженням у світові ринки товарів і послуг.

Свого часу в цих країнах була зроблена ставка на досягнення високої динаміки експорту продукції переробної промисловості, результатом чого стають зростання валютних надходжень і зростання ВВП. Саме необхідність конкурувати з іноземними ви-

робниками на глобальних ринках і бути серед них конкурентоспроможними, підштовхувала до постій-ного впровадження передових технологій, навчання персоналу, підвищення ефективності виробництва та пошуку нових ринкових ніш.

При цьому для реалізації механізму «таргету-вання експорту» в Японії, Кореї та Тайвані широко застосовувалися експортні субсидії, кредити, подат-кові пільги, безмитний імпорт товарів для викорис-тання експортерами та їхніми постачальниками у виробництві. Але важливим є те, як застосовувалися вказані інструменти: пільги отримували лише ті ви-робники, які відповідали заздалегідь встановленим критеріям (обсягів експорту, продуктивності тощо).

Важливою складовою успіху стратегії був ак-цент на інвестиціях. Держава стимулювала інвести-ції у різний спосіб (цільові кредити, державні гаран-тії по кредитах, підтримка низьких процентних ста-вок, примусові заощадження, митне стимулювання імпорту капітальних товарів, завищення кредитних ставок на предмети розкоші тощо). Так, фінансові системи активно використовувалися державою з ме-тою спрямування обмежених ресурсів у ті сектори економіки (насамперед промисловості), які вважа-лися стратегічно важливими з точки зору забезпе-чення довгострокового розвитку експорту.

Здійснюючи політику «фінансового обмежен-ня», яка полягала у підтриманні відсоткових ставок (як кредитних, так і депозитних) на низькому рівні, держава фактично перерозподіляла відсоткові ренти від населення на користь пріоритетних галузей та успішних підприємств. Завдяки надходженню до- даткових фінансових ресурсів суб’єкти підприємни-цької діяльності мали змогу (і, фактично, обов’язок) інвестувати у нові технології, модернізацію облад-нання та відповідне навчання персоналу з метою по-силення конкурентоспроможності на світовому ри-нку. Експортні показники при цьому залишалися ос-новною метою і критерієм успіху.

Слід зазначити, що вищеописаний механізм ус-пішно працював у тих східно-азійських країнах, які спромоглися жорстко «прив’язати» отримання ре- сурсів та пільг до індикаторів результатів діяльно-сті. За загальними оцінками, програми «цільового кредитування» у Японії та Кореї мали наслідком збільшення обсягів інвестування, підтримку нових видів продукції та діяльності, нових позичальників, а також спрямовування ресурсів до фірм з високим потенціалом позитивних технологічних екстерналій [13].

Хоча на ранніх етапах існували обмеження на імпорт деяких товарів, торговельна політика перед-бачала стимулювання за допомогою пільг ввезення в країну капітальних благ, потрібних для підви-щення конкурентоспроможності власних вироб-ництв (найсучаснішого обладнання, патентів на нові технології). Таким чином, держава охоче допома-гала вітчизняним підприємствам досягти сучасного технологічного рівня, але з єдиною метою – ство-



рити для них адекватні стартові умови, які уможли-вили б рівноправне змагання з сильнішими закор-донними конкурентами.

Застосування в нашій країні вищезазначеного світового досвіду, на нашу думку, має сприяти під-вищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва та розвитку ринку інноваційних това-рів.


1. Светуньков С.Г., Ишутин Р.В. Понятие «ры-нок инноваций» и его определение. Развитие россий-ского и регионального бизнеса в условиях мирового фи-нансового кризиса: материалы Всероссийской научно-практической конференции. Псков; СПб.: изд-во СПбГУЭФ, 2009. 2. Мельник А.О. Світові економічні кризи в економіці України та їх наслідки. Глобальні та національні проблеми економіки. 2014. Вип. 2. С. 108-113. URL: http://global-national.in.ua/archive/2-2014/22. pdf. 3. Сайт «Національного Банку України». URL: http://www.bank.gov.ua/. 4. Василенко В. Технологічні устрої в контексті прагнення економічних систем до ідеальності. Соціально-економічні проблеми і дер-жава. 2013. Вип. 1 (8). С. 65-72. URL: http://sepd. tntu.edu.ua/images/stories/pdf/2013/13vvoski.pdf. 5. Фе-дорова Ю.В. Перспективи інноваційного розвитку України: технологічні уклади. Вісник Хмельницького національного університету. 2016. № 1. С. 123-126. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe? 6. Чай-ка Ю.М. Галузеві трансформації економіки України. Науковий вісник Полтавського університету еко-номіки і торгівлі. 2013. № 4 (60). С. 21-25. URL: http://journal.puet.edu.ua/index.php/nven/article/ viewFile /640/606. 7. Сайт «Федерація роботодавців України». Топ-10 експортованих товарів у 2015 році. URL: http://fru.ua/ua/media-center/blogs/salivon/u-top-10-eks portovanykh-tovariv-u-2015-rotsi-naibilsh-vysokotekhno lohichna-produktsiia-kabel. 8. Сайт «ООН по торгівлі товарами». URL: http://comtrade.un.org/db/dqQuick Query.aspx/. 9. Сайт «Світовий центр даних з геоінфор-матики та сталого розвитку». Форсайт економіки України: середньостроковий (2015–2020 роки) і дов-гостроковий (2020–2030 роки) часові горизонти. URL: http://wdc.org.ua/uk/node/182605/. 10. Яремчук Н.Т., Грінько І.М. Аналіз зовнішньої торгівлі високотехно-логічними товарами України. Науковий вісник Ужго-родського національного університету. 2016. Вип. 6, ч. 3. С. 171–174. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/ handle/lib/11004. 11. Геєць В.М. Посткризові перспек-тиви та проблеми розвитку економіки України й Росії (макроекономічний спектр). Фінанси України. 2011. № 3. С. 3–18. 12. Борейко В.І. Вплив змін у промисло-вому комплексі на розвиток економіки України. На- укові записки Національного університету «Остро-зька академія». 2014. Вип. 25. С. 4–8. 13. The East Asian Miracle: Economic Growth and Public Policy. New York: Oxford University Press. URL: http://www-wds.worldbank.org/external/default/WDSContentServer/WDSP/IB/1993/09/01/000009265_3970716142516/Rendered/PDF/multi_page.pdf.

References 1. Svetun'kov, S.G. (2009). Ponyatie «rynok

innovatsii» i ego opredelenie. Razvitie rossiiskogo i regional'nogo biznesa v usloviyakh mirovogo finansovogo krizisa [Сoncept of "market innovation" and its definition. The development of Russian and regional business in the global financial crisis]. Materialy Vserossiiskoi nauchno-prakticheskoi konferentsii – Materials of the All-Russian scientific-practical conference. Pskov: SPb.: izd-vo SPbGUEF.

2. Melnyk, A.O. (2014). Svitovi ekonomichni kryzy v ekonomitsi Ukrainy ta yikh naslidky [The global economic crisis in the Ukrainian economy and their consequences]. Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky – Global and national problems of the economy, 2, 108-113. Retrieved from http://global-national.in.ua/archive/2-2014/22.pdf [in Ukrainian].

3. Sait «Natsionalnoho Banku Ukrainy» [Site «Of the National Bank of Ukraine»]. bank.gov.ua. Retrieved from http://www.bank.gov.ua/[in Ukrainian].

4. Vasylenko, V. (2013). Tekhnolohichni ustroi v konteksti prahnennia ekonomichnykh system do idealnosti [Technological regimes in the context of the aspirations of economic systems for the ideal]. Sotsialno-ekonomichni problemy i derzhava - Socio-Economic Problems and the State, 1 (8), 65-72. Retrieved from http://sepd.tntu.edu.ua/ images/stories/pdf/2013/13vvoski.pdf [in Ukrainian].

5. Fedorova, Yu.V. (2016). Perspektyvy innova-tsiinoho rozvytku Ukrainy: tekhnolohichni uklady [Prospects of innovation development of Ukraine: techno-logical structure]. Visnyk Khmelnytskoho natsionalnoho universytetu – Herald of Khmelnytskyi national university, 1, 123-126. Retrieved from http://irbis-nbuv.gov.ua/ .../cgiirbis_64.exe?... [in Ukrainian].

6. Chaika, Yu.M. (2013). Haluzevi transformatsii ekonomiky Ukrainy [Sectoral transformation of the economy of Ukraine]. Naukovyi visnyk Poltavskoho universytetu ekonomiky i torhivli - Scientific Bulletin of Poltava University of Economics and Trade, 4 (60), 21-25. Retrieved from http://journal.puet.edu.ua/index.php/nven/ article/ viewFile/640/606 [in Ukrainian].

7. Sait «Federatsiia robotodavtsiv Ukrainy». Top-10 eksportovanykh tovariv u 2015 rotsi. [Site «The Federation of Employers of Ukraine». Top 10 Exported Products in 2015]. fru.ua. Retrieved from http://fru.ua/ua/media-center/blogs/salivon/u-top-10-eksportovanykh-tovariv-u-2015-rotsi-naibilsh-vysokotekhnolohichna-produktsiia-kabel [in Ukrainian].

8. Sait «OON po torhivli tovaramy» [Site «UNO on trade in goods»]. comtrade.un.org. Retrieved from http://comtrade.un.org/db/dqQuickQuery.aspx/.

9. Sait «Svitovyi tsentr danykh z heoinformatyky ta staloho rozvytku». Forsay̆t ekonomiky Ukraïny: serednostrokovyy̆ (2015–2020 roky) i dovhostrokovyy̆ (2020–2030 roky) chasovi horyzonty [Site "World Data Center for Geoinformatics and Sustainable Development". Foresight of Ukrainian Economy: mid-term (2015–2020) and long-term (2020–2030) time horizons (Revised Edition)]. wdc.org.ua. Retrieved from http://wdc.org.ua/ uk/node/182605/.

10. Yaremchuk, N.T., & Hrinko, I.M. (2016). Analiz zovnishnoi torhivli vysokotekhnolohichnymy tovaramy



Ukrainy [Analysis foreign trade by high-tech products of Ukraine]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu – Scientific herald of Uzhgorod National University, 6 (3), 171–174. Retrieved from https://dspace. uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/11004 [in Ukrainian].

11. Heiets, V.M. (2011). Postkryzovi perspektyvy ta problemy rozvytku ekonomiky Ukrainy y Rosii (makroekonomichnyi spektr) [Post-crisis prospects and problems of economic development of Ukraine and Russia (macroeconomic spectrum)]. Finansy Ukrainy - Finance of Ukraine, 3, 3–18 [in Ukrainian].

12. Boreiko, V.I. (2014). Vplyv zmin u promyslo-vomu kompleksi na rozvytok ekonomiky Ukrainy [Influence of changes in the industrial complex on the development of the Ukrainian economy]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia» – Scientific proceedings of the National University of "Ostroh Academy", 25, 4–8 [in Ukrainian].

13. Sait «Worldbank». The East Asian Miracle: Economic Growth and Public Policy. New York: Oxford University Press. [Site «Worldbank». The East Asian Miracle: Economic Growth and Public Policy. New York: Oxford University Press]. wds.worldbank.org. Retrieved from http://www-wds.worldbank.org/external/default/ WDSContentServer/WDSP/IB/1993/09/01/000009265_3970716142516/Rendered/PDF/multi_page.pdf.

Бутенко А. І., Карпінська Г. В., Лукащук В. В.

Структурні деформації у промисловому комплексі України, які виникли внаслідок економічних криз, як перешкода розвитку ринку інноваційних това-рів

Актуальність. Криза – одна з форм розвитку еко-номіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і тех-нологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виро-бництва, зростає безробіття, знижуються доходи насе-лення, що негативно позначається на умовах життя лю-дей.

Мета та завдання. Метою статті є дослідження впливу кризових явищ на розвиток промисловості Ук-раїни в аспекті виявлення її структурних деформацій та впливу їх на розвиток ринку інноваційних товарів.

Результати. У структурній динаміці промисло-вого виробництва впродовж 1991-2014 рр. окресли-лись дві циклічні хвилі: перша хвиля (1991-2007 рр.), пов’язана з переструктуруванням господарської сис-теми і пристосуванням її суб’єктів до нових економіч-них і політичних реалій. Друга хвиля, що розпочалась у 2008 р., пов’язана з кризою світової економіки, в яку Україна на цей час уже тісно інтегрувалась. У 2012–2014 рр. почала формуватись третя хвиля, в якій уже чітко окреслилась стадія занепаду. Причини останньої хвилі мають політичне, економічне та воєнне під- ґрунтя. Структура промислового виробництва зміни-лась на протилежне співвідношення між випуском продукції первинної та глибокої переробки, низько- технологічної та високотехнологічної, сировинної та кінцевого споживання. Зокрема, зміна співвідношення між випуском гірничо-металургійного комплексу, з од-

ного боку, та машинобудуванням і легкою промисло-вістю – з іншого. Внаслідок цього відбулася приміти-візація галузевої структури промисловості, виробни- цтво набуло експортної сировинної спеціалізації.

Висновки. Незважаючи на деструктивні дефор-мації у промисловому комплексі України, які виникли внаслідок економічних криз, країна у своєму іннова-ційному розвитку має спиратися на базові промислові галузі, у яких на сьогодні має здобутки та деякі пере-ваги. Україна ще не вичерпала можливостей індустріа-льної стадії економіки і має використовувати передові індустріальні технології для модернізації підприємств ІІІ и IV технологічних укладів. Однак, разом з підви-щенням науково-технологічного рівня підприємств га-лузей із застарілими технологіями важливо, там де мо-жливо, використовувати й інформаційно-телекомуні-каційні технології, притаманні постіндустріальному суспільству, розвиваючі такі галузі як аерокосмічна, електронна, комп’ютерна техніка, фармацевтична, хі-мічна та ін. Тобто найефективнішою стратегією країни має бути інноваційний розвиток, що поєднує інновації V и VI технологічних укладів притаманних постіндус-тріальній економіці, з науково-технологічною модер-нізацією підприємств IV і III укладів, притаманних ін-дустріальній стадії.

Ключові слова: криза, ринок інноваційних това-рів, технологічний уклад, високотехнологічна продук-ція.

Бутенко А. И., Карпинская А. В. Лукащук В. В.

Структурные деформации в промышленном ком-плексе Украины, возникшие в результате экономи-ческого кризиса, как препятствие развитию рынка инновационных товаров

Актуальность. Кризис – одна из форм развития экономики, в ходе которой устраняются устаревшие техника и технология, организация производства и труда, открывается простор для роста и утверждения нового. В то же время с преодолением отжившего неизбежно возникает спад производства, растет безра-ботица, снижаются доходы населения, что отрица-тельно сказывается на условиях жизни людей.

Цель и задачи. Целью статьи является исследо-вание влияния кризисных явлений на развитие про-мышленности Украины в аспекте выявления ее струк-турных деформаций и влияния их на развитие рынка инновационных продуктов.

Результаты. В структурной динамике промыш-ленного производства в течение 1991-2014 гг. обозна-чились две циклические волны: первая волна (1991-2007 гг.), связанная с переструктурированием хозяй-ственной системы и приспособлением ее субъектов к новым экономическим и политическим реалиям. Вто-рая волна началась в 2008 г., связанная с кризисом ми-ровой экономики, в которую Украина в настоящее время уже тесно интегрировалась. В 2012-2014 гг. начала формироваться третья волна, в которой уже четко наметилась стадия упадка. Причины последней волны имеют политическое, экономическое и военное основания. Структура промышленного производства изменилась на противоположное соотношение между



выпуском продукции первичной и глубокой перера-ботки, низкотехнологической и высокотехнологичной, сырьевой и конечного потребления. В частности, изме-нение соотношения между выпуском горно-металлур-гического комплекса, с одной стороны, и машиностро-ением и легкой промышленностью – с другой. Вслед-ствие этого произошла примитивизация отраслевой структуры промышленности, производство приобрело экспортную сырьевую специализацию.

Выводы. Несмотря на деструктивные деформа-ции в промышленном комплексе Украины, которые возникли в результате экономических кризисов, страна в своем инновационном развитии должна опираться на базовые промышленные отрасли, в которых на се- годняшний день имеет достижения и некоторые пре-имущества. Украина еще не исчерпала возможностей индустриальной стадии экономики и должна использо-вать передовые индустриальные технологии для мо-дернизации предприятий III и IV технологических укладов. Однако вместе с повышением научно-техно-логического уровня предприятий отраслей с устарев-шими технологиями важно, там где возможно, исполь-зовать и информационно-телекоммуникационные тех-нологии, присущие постиндустриальному обществу, развивающие такие отрасли как аэрокосмическая, электронная, компьютерная техника, фармацевтиче-ская, химическая и др. То есть эффективной стратегией страны должно быть инновационное развитие, сочета-ющий инновации V и VI технологических укладов присущих постиндустриальной экономике, с научно-технологической модернизацией предприятий IV и III укладов, присущих индустриальной стадии.

Ключевые слова: кризис, рынок инновационных товаров, технологический уклад, высокотехнологич-ная продукция.

Butenko A., Karpinska A., Lukashchuk V. Struc-

tural deformations in an industrial complex of Ukraine which arose owing to economic crises as an obstacle of development market innovative goods

Topicality. Crisis is one of the forms of economic de-velopment, in the course of which obsolete technique and technology are eliminated, organization of production and labour opens up space for growth and the establishment of a new one. At the same time, with the overcoming of the outdated, inevitably there is a decline in production, rising unemployment, falling incomes, which negatively affects the living conditions of people.

Aim and tasks. The aim of the article is to study the impact of crisis phenomena on the development of Ukrain-ian industry in terms of identifying its structural defor-mations and their impact on the development of the market for innovative goods.

Research results. In the structural dynamics of indus-trial production during 1991-2014, two cyclical waves were outlined: the first wave (1991 - 2007), connected with the restructuring of the economic system and the adaptation of its subjects to new economic and political realities. Se- cond wave, which began in 2008, is related to the global economic crisis, in which Ukraine has already been closely integrated. In 2012-2014, a third wave began to form, in which the stage of decline was clearly outlined. The causes of the last wave have a political, economic and military background. Structure of industrial production has changed on the opposite ratio between production of primary and deep processing, low technological and high-tech, raw and final consumption. In particular, the change in the ratio between the production of mining and metallurgical com-plex, on the one hand, and machine building and light in-dustry – on the other. As a result, there was a primitization of the sectoral structure of industry. Production acquired the export commodity specialization.

Conclusions. Despite the destructive deformations in the industrial complex of Ukraine that arose as a result of economic crises, the country in its innovation development should rely on the basic industrial sectors, which today have some achievements and some advantages. Ukraine has not yet exhausted the possibilities of the industrial stage of the economy and should use advanced industrial technologies to modernize enterprises of the III and IV technological processes. However, along with the increase of the scientific and technological level of the enterprises of industries with outdated technologies, it is important, where possible, to use the information and telecommunica-tion technologies inherent in the post-industrial society, de-veloping such industries as aerospace, electronic, computer technology, pharmaceutical, chemical, etc. That is, the country's most effective strategy should be innovative de-velopment, which combines the innovations of the V and VI technological processes inherent in the post-industrial economy, with the scientific and technological moderniza-tion of enterprises of the IV and III forms inherent in the industrial stage.

Keywords: crisis, market of innovative goods, tech-nological system, high-tech products.


І. В. Бриль


УДК 005.336.4:334.716:658.336 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-142-150 І. В. Бриль,

кандидат економічних наук, ORCID 0000-0003-1526-0094,

Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ

ВИЗНАЧЕННЯ МОТИВАЦІЙНИХ ПЕРЕВАГ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ БАЗОВИХ ГАЛУЗЕЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

Постановка проблеми. Останнім часом інте-

лектуалізація підприємства виступає одним з основ-них позитивних факторів розвитку з метою підви-щення його конкурентоспроможності. Складові ін-телектуалізації підприємства це висококваліфікова-ний персонал, який має змогу постійно підвищувати рівень саморозвитку, кваліфікації, інформація, при-дбання, створення і використання нових знань для вдосконалення виробництва, організаційної струк-тури і системи управління, а також для прийняття оптимальних для підприємства рішень.

Незважаючи на наявність чисельних дослі-джень сутності інтелектуалізації, механізму її впли-ву на вартість підприємства, визначення структури та виявлення інтелектуальної складової в управлінні та капіталізації, визначення сфер впливу інтелекту-алізації на соціальний та економічний розвиток, ак-туальними залишаються подальші наукові пошуки вирішення проблеми розвитку та стимулювання ін-телектуалізації в процесі підвищення конкуренто-спроможності, а також створення та визначення ринкової вартості підприємства. Тому доцільним є проведення досліджень у галузі мотивації та стиму-лювання інтелектуалізації підприємства.

Аналіз досліджень і публікацій. Постановка проблем формування нової економіки, орієнтованої на знання, інтелектуальних підприємств, виявлення зв’язків між інформацією, знаннями, інноваціями та підприємством, закладені у дослідженнях Ф. Махлупа, К. Віїга та отримали розвиток у працях зарубіжних на-уковців і практиків Т. Стюарта, У. Буковича, Р. Уілль-ямса, Б. Мільнера, В. Макарова, С. Радошевича, Г. Бе-режнова [1-8] та інших.

Теоретико-методологічні та прикладні засади формування та використання інтелектуального та людського капіталу, потенціалу, ресурси та інтелекту-алізація як явище нового типу економічних відносин досліджено у працях вітчизняних вчених: О. Бутніка-Сіверського [9, с. 29-34], В. Врублевського [10], А. Чухно [11, с. 61-67], О. Грішнової [12] та інших. Суттєвий внесок у дослідженні ефективності засто-сування поняття інтелектуального капіталу, підхо-дів до визначення його складу та структури, інте- лектуалізації, інноваційного розвитку внесли світові дослідники Т. Стюарт, Е. Брукінг, Дж. Гелбрейт, К. Макконелл, С. Брю [13-16], Л. Едвінссон, М. Ме-лоун [17, с. 12-16], російські вчені В. Іноземцев, Б. Леонтьев [18-19]; в Україні – А. Чухно [11], О. Бе-ревно, І. Булєєв, Н. Брюховецька, В. Антонюк,

Т. Коритько, Я. Брюховецький [20, с. 91-96; 21; 22, с. 7-15; 23, с. 7-12; 24, с. 109-111; 25, с.74-77] та інші. Дослідниками було обґрунтовано склад та струк-туру поняття «інтелектуальний капітал», мотивацій-ний механізм його накопичення на підприємстві в умовах формування економіки знань, та вплив даної категорії на рівень конкурентоспроможності та ка-піталізації, підвищення інноваційного розвитку під-приємства.

Тематику даних напрямів дослідження висвіт-лено в роботах: [26, с. 191-200; 27, с. 234-240; 28, с. 20-24; 29, с. 68-70] тощо.

Але, незважаючи на досягнення в теорії та практиці, значна частина питань залишається об’єк-том дискусій і потребує подальшого опрацювання. Дослідження в основному зводяться до аналізу інте-лектуалізації суспільства, інтелектуалізації еконо-міки, інтелектуалізації виробництва, інтелектуаль-ного капіталу підприємств. Недостатньо уваги при-діляється інтелектуалізації підприємств базових га-лузей промисловості як складних соціально-техніч-них утворень, що також підтверджує актуальність дослідження.

Метою статті полягає у визначенні особливос-тей формування інтелектуалізації, обґрунтуванні проблем та пропозицій щодо визначення мотивацій-них переваг інтелектуалізації підприємств базових галузей промисловості.

Виклад основного матеріалу дослідження. Українські вчені почали працювати над проблемою інтелектуалізації нації наприкінці ХХ століття. Ме-тодологічні засади та прикладні проблеми інтелек-туалізації суспільства, економіки, трудової діяльно-сті, формування складових інтелектуального капі-талу відображено у працях вітчизняних науковців: О. Бутнік-Сіверського, В. Врублевського, А. Доро-ніна, В. Петренко, І. Захарової та закордонних до- слідників: Е. Брукінга, В. Зінова та ін. Інтелектуалі-зація може розглядатися різнопланово, розглянемо деякі підходи до розкриття її сутності.

Інтелектуалізація суспільства є процесом ство-рення та накопичення в суспільстві знань і вмінь їх застосовувати.

Інтелектуалізація економіки супроводжується: «1) розвитком існуючих і появою нових спеціальних послуг, пов’язаних зі сферою знань та інформації, підвищенням якості людського капіталу; 2) розроб-кою нових бізнес-моделей і форм організації інте- лектуальної діяльності на підприємствах; 3) форму-

І. В. Бриль


ванням інституціонально-правового забезпечення інтелектуальної діяльності, механізмів захисту прав на інтелектуальну власність; 4) створенням спеціа-льних інформаційних систем, баз даних, баз знань, експертних систем, технологій обробки даних» [30, с. 86].

Інтелектуалізація як фактор державного роз- витку – процес формування механізмів соціокуль- турного інтелектуального розвитку українського су-спільства [31, с. 337-342]; інтелектуалізація народу, наука і наукові школи, система інтелектуальних на-ціональних центрів, творчі та інноваційні організа-ції.

Інтелектуалізація праці (від лат. intellectualis – розумовий) – це збільшення питомої ваги розумових функцій (управління, контроль, налагодження) в структурі трудових зусиль працівника на основі на-уково-технічного прогресу, підвищення кваліфіка-ційного та культурно-освітнього рівня трудящих [32].

Інтелектуалізація систем менеджменту – вико-ристання підсистемами менеджменту підприємства нових якостей, які базуються на максимізації впро-вадження системних знань і вмінь, зростанні інте- лектуального капіталу, динамічній інтелектуальній активності персоналу, інтелектуально-інформацій-них технологіях, найповнішому залученні особис- тісного й сукупного інтелекту до збільшення ринко-вої вартості підприємства [33, с. 198-208].

Інтелектуалізація підприємництва – переорієн-тація на нові види діяльності (пов’язані зі сферою НДДКР, проектуванням, дизайном, обробкою да-них), підвищення інноваційності, активну взаємо-дію з університетами, отримання і використання знань для максимізації прибутку [30].

Розглянувши найбільш актуальні підходи мож-на стверджувати, інтелектуалізація підприємства – це визначення переважної ролі знань та інформації, пізнання, навчання, підтримка нових підходів до прийняття рішень, умов і засобів інтелектуальної ді-яльності (праці), генерування актуальних знань для вдосконалення виробництва, організаційної струк-тури і системи управління.

Для подальшого розкриття суті дослідження розглянемо деякі звітні показники на прикладі ма-шинобудівної та металургійної галузей.

Машинобудування відноситься до провідних галузей. На машинобудівних підприємствах ство-рюються засоби для підприємств інших галузей еко-номіки, використовуючи досягнення наукових до- сліджень, передовий вітчизняний досвід та досвід розвинутих країн. Діяльність підприємств машино-будування спрямована на виготовлення машин і об-ладнання, що забезпечують загальне зростання об-сягів виробництва та продуктивності праці, зни-ження собівартості продукції, підвищення їх конку-рентоспроможності [34].

Основні підприємства галузі машинобудуван-ня, що працюють в Україні: ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод», ПрАТ «СНВО «Імпульс», ТОВ НВП «Мікротерм», ТДВ «Сєвєродонецький за-вод хімічного нестандартизованого обладнання».

Основними бюджетоутворюючими підприєм- ствами галузі металургійне виробництво, виробни- цтво готових металевих виробів є: ПрАТ «Алчев- ський металургійний комбінат», ПАТ «Стаханов- ський завод феросплавів», ПАТ «Луганський труб-ний завод», Лутугинський державний науково-ви- робничий валковий комбінат, ТОВ «Метали і полі-мери».

Машинобудівний комплекс – один із провідних у промисловості України, який об’єднує систему науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій; охоплює 11267 підприємств, з яких 146 – великих, 1834 – середніх та 9287 – малих; по-над 22% зайнятого промислово виробничого персо-налу, 13,4% загального обсягу промислової продук-ції та понад 15% вартості основних виробничих фо-ндів [35].

Структура витрат реалізованої продукції маши-нобудівної галузі України за період 2010-2016 рр. наведено у табл. 1. Аналіз даних наведених у таб-лиці демонструє, що за період 2010-2016 рр. частка матеріальних витрат у загальній структурі операцій-них витрат постійно збільшується і у 2016 р. склала 70,8% від загальної кількості витрат [36].

Таблиця 1

Структура витрат реалізованої продукції у машинобудівній галузі України

Роки

Відсоток до загальної кількості витрат, % Операційні витрати на одиницю реалі-зованої продукції,

грн

матеріальні витрати

аморти-зація

витрати на оплату праці

відрахування на соціальні заходи

інші операційні витрати

1 2 3 4 5 6 7 2010 70,7 2,8 11,9 4,6 10,5 96,2 2011 62,6 4,1 14,7 5,4 13,2 93,3 2012 67,6 2,8 13,6 5,0 11,0 91,1 2013 68,1 3,1 14,1 7,3 12,2 89,1 2014 70,3 3,4 14,4 7,5 11,9 86,3 2015 70,6 3,6 14,5 7,6 12,1 90,2 2016 70,8 3,4 14,6 7,7 12,2 93,2

І. В. Бриль


У табл. 2 наведено дані індексу промислової продукції за основними видами діяльності, промис-ловості взагалі, металургійне виробництво та маши-нобудування у січні 2019 р. відповідно до даних 2018 р. [37].

Наведені дані табл. 2 свідчать, що індекси про-мислової продукції січня 2019 р. по відношенню до січня 2018 р. у металургійному виробництві склали 95,5%, у машинобудуванні – 88,1, загалом у проми-словості – 96,7%; січень 2019 р. по відношенню до

грудня 2018 р.: металургія – 98,3%, машинобуду-вання – 78,8, промисловість взагалі – 86,2%.

Середня номінальна заробітна плата штатного працівника підприємств, установ та організацій у сі-чні 2019 р. становила 9223 грн, що у 2,2 раза вище рівня мінімальної заробітної плати (4173 грн).

Темп зміни середньої номінальної заробітної у січні 2019 р. порівняно із січнем 2018 р. становив 119,6%.

Динаміка середньої заробітної плати 2018 – січні 2019 рр. наведено на рис. 1.

Таблиця 2

Індекси промислової продукції за основними видами діяльності, %

Види діяльності Код за КВЕД-2010

Січень 2019 до Довідково: січень 2018 до січня 2017

грудня2018

січня 2018

Промисловість B+C+D 86,2 96,7 104,3 Металургійне виробництво, виробництво го-тових металевих виробів, крім машин і устаткування 24, 25 98,3 95,5 108,4 Машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устаткування 26-30 78,0 88,1 123,5 виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції 26 55,3 113,1 142,4 виробництво електричного устаткування 27 69,0 44,0 150,8виробництво машин і устаткування, не відне-сених до інших угруповань 28 78,0 105,0 109,2 виробництво автотранспортних засобів, при-чепів і напівпричепів та інших транспортних засобів 29, 30 86,0 91,8 125,6

Рис. 1. Динаміка середньої заробітної плати у 2018 - січні 2019 рр.

112,

3

110,

5

109,

5

112,

5

114,

1

113,

0

114,

7

115,

7

112,

9 114,

2

111,

4

109,

7109,

5

77117828 8382 8480 8725 9141 9170 8977 9042 9218 9161

10573

9223

0,0

50,0

100,0

150,0

200,0

0

1000

2000

3000

4000

5000

6000

7000

8000

9000

10000

11000%грн

2018 Реальна, % до відповідного місяця 2017 року 2019 Реальна, % до відповідного місяця 2018 року

2018 Номінальна, грн 2019 Номінальна, грн

І. В. Бриль


Дані рис. 1 інформують, що індекс реальної за-робітної плати у січні 2019 р. порівняно із груднем 2018 р. становив 86,4%, а відносно січня 2018 р. – 109,5% [38].

Інформацію щодо заробітної плати штатних працівників за видами економічної діяльності у за період 2010-2018 рр. наведено у табл. 3.

Дані табл. 3 підтверджують перевагу середньої заробітної плати металургійного виробництва 11022, 00 грн у 2018 р., у машинобудуванні: вироб-ництво комп’ютерів, електронної та оптичної про-дукції – 10640,00 грн у 2018 р., у виробництві авто-транспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів – 10008,00 грн.

Таблиця 3

Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності промисловості у 2010-2018 роках, (у розрахунку на одного штатного працівника, грн) Вид діяльності Роки

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018Промисловість 2578 3119 3497 3774 3988 4789 5902 7631 9633Переробна промисловість 2288 2771 3097 3311 3570 4477 5543 7299 9196металургійне виробництво, виробництво готових метале-вих виробів, крім машин і устаткування 2889 3530 3871 4150 4682 5645 6717 8423 11022

Машинобудування:виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної про-дукції 2040 2487 2704 3086 3211 4619 6787 9000 10640 виробництво електричного устаткування 2095 2541 2762 3026 3159 3870 4803 6840 8731 виробництво машин і устатку-вання, не віднесені до угрупо-вань 2213 2724 3041 3281 3433 4120 5080 6923 8522 виробництво автотранспорт-них засобів, причепів і напівп-ричепів та інших транспорт-них засобів 2423 2882 3253 3265 3343 4331 5441 7597 10008

Примітка. Дані наведено по юридичних особах та відокремлених підрозділах юридичних осіб із кількістю най-маних працівників 10 і більше осіб.

За 2013 р. дані узагальнені за видами економічної діяльності відповідно до Класифікації видів економічної діяль-ності (ДК 009:2010), яка набула чинності з 1 січня 2012 р.

Інформація за 2010-2012 рр. перерахована за видами економічної діяльності відповідно до класифікації ДК 009:2010.

Динаміку заборгованості з виплати заробітної плати працюючих підприємств у 2018 – на початку 2019 рр. наведено на рис. 2.

Наведені статистичні дані показують сучасний стан машинобудівної та металургійної галузей, зокрема за показниками індексу промислової про- дукції, динаміки середньої заробітної плати та за- боргованості з виплати заробітної плати, динаміки середньомісячної заробітної плати за видами діяль-ності тощо.

Організована мотивація праці, керівництво і взаємодія з людьми – вирішальний фактор успіху в управлінні машинобудівним і металургійним під- приємством та результативності праці персоналу. Для розробки ефективного мотиваційного меха- нізму на підприємствах необхідно враховувати особливості праці в тій чи іншій галузі промислово-сті. Для того, щоб співробітники працювали ефек- тивно, необхідно мотивувати їхню діяльність.

Понад 54 вищих навчальних закладів України щороку випускають спеціалістів для галузі машино-будування [39].

При розробці системи мотивації на підприєм- ствах базових галузей промисловості необхідно вра-ховувати особисті інтереси та потреби працівників, їхню освіту та кваліфікаційний рівень, трудовий внесок кожного працівника, кількісні та якісні ха- рактеристики персоналу.

Рекомендується також враховувати такі фак-тори як престижність роботи, кар’єрне зростання, можливість постійного підвищення кваліфікацій-ного рівня персоналу, подальша перспектива праці, корпоративні культура і цінності, можливості для самореалізації, рівень соціального захисту, само- стійність в прийнятті рішень, гнучкий робочий гра-фік, сприятливі умови праці, можливості навчання за рахунок підприємства з подальшим обов’язковим забезпеченням робочого місця, застосування пре-мій, надбавок та доплат, медичного страхування.

І. В. Бриль


12721398

13181278 1325

1411

15661564 1522 1702 1695

16211456 1437

800

1000

1200

1400

1600

1800Млн грн

Рис. 2. Динаміка заборгованості з виплати заробітної плати на економічно активних

підприємствах у 2018–2019 рр. (на 1 число відповідного місяця) На машинобудівних та металургійних підпри-

ємствах для зацікавлення працівників необхідно, ок-рім матеріальних та кар’єрних стимулів, застосову-вати такі соціальні стимули, як виключення над- мірно важких та шкідливих для здоров’я робіт, по-ліпшення технічних параметрів машин та викорис-тання інноваційного обладнання, новітніх розробок і технологій задля зменшення професійних захворю-вань та нещасних випадків на виробництві.

Заробітна плата є одним з основних мотивів до ефективної діяльності працівників, а тому вона по-винна бути своєчасною та пропорційною виконаній

роботі кожного працівника. Людський чинник та рі-вень інтелектуалізації персоналу підприємства є го-ловним фактором виробництва, в його розвиток не-обхідно ефективно інвестувати кошти. За умови розробки та впровадження професійно складеної програми мотивування працівників в галузі маши-нобудування та металургії, ефективність праці буде зростати, а перспективи розвитку у галузі на міжна-родних ринках будуть лише збільшуватись.

До проблем забезпечення персоналом машино-будівної та металургійної промисловості відно-сяться (табл. 4):

Таблиця 4 № з/п

Обґрунтування проблем забезпечення персоналом базових галузей промисловості

1 скорочення кількості працівників, відсутність моральної мотивації до праці; 2 зниження привабливості працевлаштування в машинобудуванні та підприємств металургійної галузі;3 суттєвий негативний розрив між рівнем заробітної плати та рівнем потреб працівників; 4 признання існування проблеми створення робочих місць; 5 зменшення стимулюючої ролі заробітної плати;6 недостатність кваліфікованих кадрів, що здатні сприймати та впроваджувати нововведення, викорис-

товувати в роботі інновації; 7 небезпечні та несприятливі умови праці; 8 недостатній розвиток соціального забезпечення працівників; 9 мінімальність інвестицій в розвиток людського капіталу.

Для покращення використання людського капіталу у машинобудівній та металургійній галузі наведено

пропозиції, що полягають у такому (табл. 5): Таблиця 5

№ з/п Пропозиції щодо покращення використання персоналу базових галузей промисловості

1 виплата справедливої заробітної плати на основі обсягів виконаних робіт, що підвищить ефективність праці співробітників;

2 підтримка ініціативи перенавчання та підвищення кваліфікації працівників у системі управління персо-налом, ніж залученню нових кадрів ззовні;

3 забезпечення можливості залучення персоналу до прийняття управлінських рішень, управління підпри-ємством загалом та можливої участі у акціонерному капіталі підприємства;

4 розробка та впровадження інноваційної моделі розвитку персоналу, яка передбачає формування тих якостей трудових ресурсів, які потрібні для активізації інноваційної діяльності, мотивація саморозвитку персоналу;

5 розробка системи раціонального використання кадрових ресурсів, створення кадрового резерву; 6 використання сучасних, інноваційних підходів до формування та реалізації кадрової політики; 7 забезпечення відкритості та «прозорості» щодо ефективного використання трудового потенціалу підп-

риємства.

І. В. Бриль


Отже, мотиваційні переваги підприємства по-лягають у забезпеченні сприятливих умов праці співробітників, можливості підвищення їх профе-сійного інтелектуального рівня, використання в ро-боті новітніх технологій, можливість участі серед-нього персоналу в прийнятті рішень, що сприяти-муть оптимізації управління підприємством, під- тримка персоналу набором соціального пакету та охорони здоров’я, підтримка високого рівня ви-плати заробітної плати, що дозволить піддержувати достатній рівень життя співробітників, відповідний сучасним реаліям.

В умовах сьогодення пошук і підготовка висо-кокваліфікованих спеціалістів є нелегким для вико-нання завданням. Тому, важливу роль відіграє також формування прихильності і підвищення задоволено-сті працею співробітників підприємства, та можли-вість підвищення рівня інтелектуалізації підприєм- ства.

Висновки. Таким чином, у роботі обґрунто-вано, що за сферами впливу інтелектуалізація може бути як суспільне явище, як економічне явище, як фактор державного розвитку, інтелектуалізація праці, систем менеджменту, підприємництва, і влас-не інтелектуалізація підприємства. Визначено, що інтелектуалізація підприємства – це знання та ін- формація, підтримка нових підходів до прийняття рішень, умов і засобів інтелектуальної діяльності для вдосконалення виробництва, організаційної структури і системи управління.

Проведений аналіз економічної діяльності ма-шинобудівної та металургійної галузей довів значну роль у виробництві процесів інтелектуалізації, що підтверджується перевагою середньої заробітної плати цих галузей 2018 р. високоінтелектуальних професій: виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції, виробництво автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транс- портних засобів.

Дослідженням встановлено, що для ефективної та продуктивної праці співробітників підприємства необхідно мотивувати їхню діяльність, і мотивація ця повинна бути виконана якісно.

Система мотивації на машинобудівних та мета-лургійних підприємствах повинна працювати таким чином, щоб було враховано особисті інтереси та по-треби працівників, їхню освіту та кваліфікаційний рівень, кар’єрне зростання, можливість постійного підвищення кваліфікаційного рівня персоналу, кор-поративні цінності, рівень соціального захисту, са-мостійність в прийнятті рішень, сприятливі умови праці, застосування премій, надбавок та доплат, за-цікавленість у праці, а також своєчасне проведення виплати заробітної плати пропорційної виконанню роботи кожного працівника при виробництві про- дукції.

Отримані результати дозволили встановити проблеми кадрового забезпечення та розробити про-позиції щодо покращення їх використання з метою

визначення мотиваційних переваг інтелектуалізації для підвищення рівня конкурентоспроможності промислових підприємств.

Перспективи подальших досліджень. Роз- робка положень і методичних рекомендацій щодо ролі інтелектуалізації у забезпеченні конкуренто-спроможності промислових підприємств для підви-щення їх капіталізації, доданої вартості, іннова-ційно-інвестиційної привабливості.


1. Machlup F. The Production and Distribution of Knowledge in the United States. Princeton: Princeton university Press, 1962. 401 р. 2. Wiig Karl M. Knowledge management:the central management focus for intelligent-acting organization. Schema Press, 1994. 284 с. 3. Буко-вич У., Уилльямс Р. Управление знаниями: руковод-ство к действию / пер. с англ. Москва: ИНФРА-М, 2002. XVI, 504 с. 4. Мильнер Б.З. Управление знани-ями: Эволюция и революция в организации: монограф. Москва: Инфра-М, 2003. 177 с. 5. Мильнер Б.З. Про-блемы управления в инновационной экономике. Реги-ональная экономика. Юг России. 2008. № 9. С. 20-26. 6. Макаров В.Л. Экономика знаний: уроки для Рос-сии. Вестник Российской академии наук. 2003. №5(73). 450 с. URL: http://www.labrate.ru/articles/maka rov_ knolege-economy-2003.htm. 7. Radosevic S. Science–industry links in Central and Eastern Europe and CIS: Conventional policy wisdom facing reality. Science a. publ. pсolicy. Guildford, 2011. Vol. 38, N 5. P. 365–378. 8. Бережнов Г.В. Интеллектуализация деятельности предприятия. Креативная экономика. 2007. Т. 1, № 2. С. 84 – 91. 9. Бутнік-Сіверський О.Б. Евристика в інтелектуальній економіці або формування системи ін-новаційного підприємництва. Інтелектуальна влас-ність. 2005. № 8. С. 29-34. 10. Врублевський В., Мо-роз О., Наєнко Ю. Доктрина Кравчука: Начерк про-грами інтелектуалізації і формування модерної україн-сько нації // Українське товариство „Інтелект нації”; Інститут соціології НАН України. Київ: Інтелект, 2001. 83 с. 11. Чухно А. А. Інтелектуальний капітал: сут-ність, форми і закономірності розвитку. Економіка Ук-раїни. 2002. № 12. С. 61–67. 12. Грішнова О.А. Інтеле-ктуалізація праці – визначальна ознака постіндустріа-льного суспільства. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: зб. наук. праць. Маріуполь: Вега-Принт, 2009. С. 135-139. 13. Стюарт Т. Интеллектуальный капитал. Новый ис-точник богатства организаций // Новая постиндустри-альная волна на Западе: Антология / под ред. В.Л. Ино-земцева. Москва: Academia, 1999. С. 372-401. 14. Бру-кинг Э. Интеллектуальный капитал: пер. с англ. / под ред. Л.Н. Ковачина. СПб.: Питер, 2001. 288 с. 15. Гэлбрейт Д. Экономические теории и цели общес-тва / под ред. акад. Н.Н. Иноземцева. Москва: Про-гресс, 1979. 406 с. 16. Макконнелл К.Р., Брю С.А. Экономикс: В 2 т. / пер. с англ. Москва: Республика, 1992. Т. 1. 399 с. 17. Edvinsson L. Some perspectives on intangibles and intellectual capital 2000. Journal of Intellectual Capital. Vol. 1. Number 1, 2000, С. 12-16.

І. В. Бриль


18. Иноземцев В.Л. За пределами экономического об-щества. Москва: «Academia» – «Наука», 1998. 640 с. 19. Леонтьев Б.Б. Цена интеллекта. Интеллектуаль-ный капитал в российском бизнесе. Москва: Акционер, 2002. 200 с. 20. Бервено О.В. Интеллектуальный капи-тал: от иерархии к партнерству. Соціальне партнерс-тво та його роль в становленні ринкової економіки в Україні: зб. наук. праць. Харків: ХІБМ, 2000. С. 91-96. 21. Булєєв І.П., Берсуцький А.Я., Бриль І.В. Страте-гія управління інтелектуальним капіталом підпри-ємств: монографія / НАН України, Ін-т економіки про-мисловості. Донецьк: ДонУЕП, 2013. 207 с. 22. Брюхо-вецкая Н.Е. Булеев И.П. Конкуренция и соревнова-ние в условиях инновационного развития предпри-ятий. Вісник економічної науки України. 2017. № 1(32). С. 7-15. 23. Антонюк В.П. Структурні зрушення в на-ціональній економіці як загроза для сталого розвитку України. Вісник економічної науки України. 2017. № 2 (33). С. 7-12. 24. Коритько Т.Ю. Інтелектуалізація як основа інноваційного розвитку виробництва / Сучасні проблеми економіки: VIII міжнар. наук.-практ. конф. (16 жовтня 2018 р., м. Київ). Київ: НАУ, 2018. С. 109-111. 25. Bryl Irina, Bryukhovetsky Jaroslav. Definition of the intellectual component in the management and сapitalizatioт of the enterprise. European integration of economics, education and law: Proceedings of the International Scientific Conference, March 22-23, 2018. Warsaw: BMT Eridia Sp. z o.o. Wydawnictwo Erida, 2018, p. 352. (Р. 74-77). 26. Бриль І.В. Інтелектуальний капітал як фактор доданої вартості щодо забезпечення підвищення інвестиційної активності в державі. Еконо-мічний вісник Донбасу. 2018. № 2 (52). С. 191-200. 27. Бриль І.В. Мотивація та стимулювання іннова-ційно-інвестиційної активності підприємств. Бізнес Ін-форм. 2018. № 5(484). С. 234-240. 28. Бриль І.В. Інте-лект суспільства та інтелектуалізація економіки підп-риємств. Intelligence of society and intellectualization of business economy. Proceedings of XХVІ International scientific conference – New trends in the scientific worldǁ. Morrisville, Lulu Press., 2018. Р. 20-24. 29. Бриль І.В. Визначення основ інтелектуалізації підприємств / Bril I.V. Definition of the foundations of production intelli-gence. / Imperatives of civil society development in pro-moting national competitiveness: Proceedings of the 1 stInternational Scientific and Practical Conference. Vol-ume II, December 13–14, 2018. Batumi, Georgia: Publish-ing House “Kalmosani”, 2018. Р. 68-70. 30. Поляков М.В. Сутність та прояви інтелектуалізації світогоспо-дарського розвитку // Світове господарство і міжнаро-дні економічні відносини; Миколаївський національ-ний університет імені В.О. Сухомлинського. 2016. Вип. 13. С. 84-88. URL: http://global-national.in.ua/ archive/ 13-2016/18.pdf (дата звернення: 18.01.2019). 31. Гайдабрус А.О. Принципи інтеллектуалізації дер-жави як інноваійного субєкта постіндустріального ро-звитку суспільства. Теорія та практика державного уп-равління: зб. наук. праць. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2010. Вип. 2(29). С. 337-342. 32. Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. URL: http://slovopedia.org.ua/42/53383/283038.html (дата звернення: 18.01.2019). 33. Ситник Й.С. Концепту-альні засади інтелектуалізації систем менеджменту

підприємства. Актуальні проблеми економіки. 2012. № 8. С. 198-208. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ape_ 2012_8_26. 34. Машинобудування, хімічна та дерево-обробна галузь. URL: https://pidruchniki.com/10611207/ rps/ mashinobuduvannya_himichna_derevoobrobna_ galu zi_ekonomiki. 35. Сейсебаєва Н. Г. Проблеми віднов-лення виробничого потенціалу підприємств машино-будування. Формування ринкових відносин в Україні : зб. наук. праць. Наук. ред. І. Г. Манцуров. Київ, 2015. Вип. 6 (169). С. 130-133. 36. Салоїд С.В. Внутрішні умови формування економічної безпеки підприємств машинобудування. URL: http://ev.fmm.kpi.ua/article/ view/135512/132377. 37. Експрес-випуск державної служби статистики від 25.02.2019 р. Промислове виро-бництво у січні 2019 року. URL: http://www.ukrstat. gov.ua/operativ/menu/ menu_u/prom.htm. 38. Експрес-випуск державної служби статистики від 28.02.2019 р. Заробітна плата у січні 2019 року. URL: http: //www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/zp.htm. 39. Вороніна А.В., Колос К.В. Мотивація персоналу на машинобудівних підприємствах. Актуальні про-блеми економічного і соціального розвитку регіону. 2011. С. 55-58.

References

1. Machlup F. (1962). The Production and Distribu-tion of Knowledge in the United States. Princeton: Princeton university Press.

2. Wiig Karl M. (1994). Knowledge management:the central management focus for intelligent-acting organi-zation. Schema Press.

3. Bukovich U., Uill'yams R. (2002). Upravleniye znaniyami: rukovodstvo k deystviyu [Knowledge management: a guide to action]. Moscow, INFRA-M [in Russian].

4. Mil'ner B.Z. (2003). Upravleniye znaniyami: Evolyutsiya i revolyutsiya v organizatsii [Knowledge man-agement: Evolution and revolution in organization]. Mos-cow, Infra-M [in Russian].

5. Mil'ner B.Z. (2008). Problemy upravleniya v innovatsionnoy ekonomike [Management problems in the innovation economy]. Regional'naya ekonomika. Yug Rossii – Regional economy. South of Russia, 9, рр. 20-26 [in Russian].

6. Makarov V.L. (2003). Ekonomika znaniy: uroki dlya Rossii [Knowledge Economy: Lessons for Russia]. Vestnik Rossiyskoy akademii nauk – Bulletin of the Rus-sian Academy of Sciences, 5(73), 450 р. Retrieved from http://www.labrate.ru/articles/makarov_knolege-economy -2003.htm [in Russian].

7. Radosevic S. (2011). Science–industry links in Central and Eastern Europe and CIS: Conventional policy wisdom facing reality. Science a. publ. pсolicy, 365–378.

8. Berezhnov G.V. (2007). Intellektualizatsiya deyatel'nosti predpriyatiya [Intellectualization of the enter-prise]. Kreativnaya ekonomika – Creative economy, Vol. 1, № 2, рр. 84 – 91 [in Russian].

9. Butnik-Siverskyi O.B. (2005). Evrystyka v intelektualnii ekonomitsi abo formuvannia systemy innovatsiinoho pidpryiemnytstva [Heuristics in the intel-lectual economy or the formation of a system of innovative

І. В. Бриль


entrepreneurship]. Intelektualna vlasnist – Intellectual Property, 8, рр. 29-34 [in Ukrainian].

10. Vrublevskyi V., Moroz O., Naienko Yu. (2001). Doktryna Kravchuka: Nacherk prohramy intelektualizatsii i formuvannia modernoi ukrainsko natsii [Kravchuk's Doc-trine: Outline of the Program of Intellectualization and the Formation of the Modern Ukrainian Nation]. Kyiv, Intelekt [in Ukrainian].

11. Chukhno A. A. (2002). Intelektualnyi kapital: sutnist, formy i zakonomirnosti rozvytku [Intellectual cap-ital: the essence, forms and patterns of development]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 12, рр. 61–67 [in Ukrainian].

12. Hrishnova O.A. (2009). Intelektualizatsiia pratsi – vyznachalna oznaka postindustrialnoho suspilstva [Intel-lectualization of labor is a decisive feature of postindustrial society]. Teoretychni i praktychni aspekty ekonomiky ta intelektualnoi vlasnosti – Theoretical and practical aspects of economy and intellectual property: Sb. sciences works. Mariupol, Vega Print [in Ukrainian].

13. Styuart T. (1999). Intellektual'nyy kapital. Novyy istochnik bogatstva organizatsiy // [Intellectual capital. New Source of Wealth of Organizations]. Novaya postindustrial'naya volna na Zapade: Antologiya – New Postindustrial Wave in the West: An Anthology. Moscow, Academia [in Russian].

14. Bruking E. (2001). Intellektual'nyy kapital [Intel-lectual capital]. Saint Petersburg, Pіter [in Russian].

15. Gelbreyt D. (1979). Ekonomicheskiye teorii i tseli obshchestva [Economic Theories and Goals of Society]. Moscow, Progress [in Russian].

16. Makkonnell K.R., Bryu S.A. Ekonomiks [Eco-nomics]. (Trans. from English). Moscow, Republic [in Russian].

17. Edvinsson L. (2000). Some perspectives on intangibles and intellectual capital 2000. Journal of Intellectual Capital, Vol. 1. Number 1, рр. 12-16.

18. Inozemtsev V.L. (1998). Za predelami ekono-micheskogo obshchestva [Outside the economic society]. Moscow, "Academia" - "Science" [in Russian].

19. Leont'yev B.B. (2002). Tsena intellekta. Intellek-tual'nyy kapital v rossiyskom biznese [The price of intelli-gence. Intellectual capital in the Russian business]. Mos-cow, Aktsioner [in Russian].

20. Berveno O.V. (2000). Intellektual'nyy kapital: ot iyerarkhii k partnerstvu [Intellectual capital: from hierar-chy to partnership]. Sotsialne partnerstvo ta yoho rol v stanovlenni rynkovoi ekonomiky v Ukraini – Social partnership and its role in the formation of a market economy in Ukraine. Kharkiv, HIBM [in Russian].

21. Bulieiev I.P., Bersutskyi A.Ya., Bryl I.V. (2013). Stratehiia upravlinnia intelektualnym kapitalom pidpry-iemstv [Strategy of management of intellectual capital of enterprises]. Donetsk, University of Economics and Law [in Ukrainian].

22. Bryukhovetskaya N.YU. Buleyev Í.P. (2017). Konkurentsiya i sorevnovaniye v usloviyakh innovatsion-nogo razvitiya predpriyatiy [Competition and rivalry in the conditions of the innovative development of companies]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 1(32), рр. 7-15 [in Russian].

23. Antoniuk V.P. (2017). Strukturni zrushennia v natsionalnii ekonomitsi yak zahroza dlia staloho rozvytku Ukrainy [Structural shifts in the economy as a threat for sustainable development of Ukraine]. Visnyk ekono-michnoi nauky Ukrainy – Bulletin of Economic Science of Ukraine, 2 (33), рр. 7-12 [in Ukrainian].

24. Korytko T.Yu. (2018). Intelektualizatsiia yak osnova innovatsiinoho rozvytku vyrobnytstva [Intellectu-alization as the basis of innovative development of produc-tion]. Suchasni problemy ekonomiky – Modern problems of the economy: Proceedings of the 8th International Scientific and Practical Conference, (рр. 109-111). Kyiv, NAU [in Ukrainian].

25. Bryl Irina, Bryukhovetsky Jaroslav. Definition of the intellectual component in the management and сapitalizatioт of the enterprise. European integration of economics, education and law: Proceedings of the International Scientific Conference, March 22-23, 2018. Warsaw, BMT Eridia Sp. z o.o. Wydawnictwo Erida, 2018, p. 352. (Р. 74-77).

26. Bryl I.V. (2018). Intelektualnyi kapital yak faktor dodanoi vartosti shchodo zabezpechennia pidvyshchennia investytsiinoi aktyvnosti v derzhavi [The intellectual capi-tal as the value added factor on ensuring increase in invest-ment activity in the state]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 2 (52), рр. 191-200 [in Ukrainian].

27. Bryl I.V. (2018). Motyvatsiia ta stymuliuvannia innovatsiino-investytsiinoi aktyvnosti pidpryiemstv [Moti-vation and stimulation of innovation and investment activ-ity of enterprises]. Biznes Inform – Business Inform, 5(484), рр. 234-240 [in Ukrainian].

28. Bryl I.V. (2018). Intelekt suspilstva ta intelektualizatsiia ekonomiky pidpryiemstv [Intelligence of society and intellectualization of business economy]. Proceedings of XХVІ Internationalscientific conference "New trends in the scientific worldǁ". Morrisville, Lulu Press., рр. 20-24.

29. Bril I.V. (2018). Definition of the foundations of production intelligence. / Imperatives of civil society de-velopment in promoting national competitiveness: Pro-ceedings of the 1 stInternational Scientific and Practical Conference. Volume II, December 13–14, 2018. Batumi, Georgia: Publishing House “Kalmosani”, рр. 68-70.

30. Poliakov M.V. (2016). Sutnist ta proiavy intelektualizatsii svitohospodarskoho rozvytku [Essence and manifestations of intellectualization of world eco-nomic development]. Svitove hospodarstvo i mizhnarodni ekonomichni vidnosyny – World economy and interna-tional economic relations, Issue 13, рр. 84-88. global-national.in.ua. Retrieved from http://global-national.in.ua/ archive/ 13-2016/18.pdf [in Ukrainian].

31. Haidabrus A.O. (2010). Pryntsypy intellektuali-zatsii derzhavy yak innovaiinoho subiekta postindustri-alnoho rozvytku suspilstva [Principles of intellectualiza-tion of the state as an innovative subject of post-industrial development of society]. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia – Theory and Practice of Public Administra-tion, Issue 2(29), рр. 337-342. Kharkiv, Publishing house of KRI NAPA "Master" [in Ukrainian].

32. Melnychuk O. S. (Ed.). Slovnyk inshomovnykh sliv [Dictionary of foreign languages]. slovopedia.org.ua.

І. В. Бриль


Retrieved from http://slovopedia.org.ua/42/53383/2830 38.html [in Ukrainian].

33. Sytnyk Y.S. (2012). Kontseptualni zasady intelektualizatsii system menedzhmentu pidpryiemstva [Conceptual foundations of intellectualization of enterprise management systems]. Aktualni problemy ekonomiky – Ac-tual problems of the economy, 8, рр. 198-208. nbuv.gov.ua. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/ape_2012_8_26 [in Ukrainian].

34. Mashynobuduvannia, khimichna ta derevo-obrobna haluz [Machine-building, chemical and wood-working industries]. (n.d.). pidruchniki.com. Retrieved from https://pidruchniki.com/10611207/rps/ mashinobudu vannya_himichna_derevoobrobna_galuzi_ekonomiki [in Ukrainian].

35. Seisebaieva N. H. (2015). Problemy vidnovlennia vyrobnychoho potentsialu pidpryiemstv mashynobu-duvannia [Problems of restoring the production potential of mechanical engineering enterprises]. Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini – Formation of market relations in Ukraine, Іssue 6 (169), рр. 130-133. Kyiv [in Ukrainian].

36. Saloid S.V. Vnutrishni peredumovy formuvannia ekonomichnoi bezpeky pidpryiemstv mashynobuduvannia [Internal prerequisites for the formation of economic secu-rity of the enterprises of mechanical engineering]. Retrieved from http://ev.fmm.kpi.ua/article/view/ 135512/ 132377 [in Ukrainian].

37. Ekspres-vypusk derzhavnoi sluzhby statystyky vid 25.02.2019 r. Promyslove vyrobnytstvo u sichni 2019 roku [Express-release of the State Statistics Service from 02/25/2019 Industrial production in January 2019]. ukrstat.gov.ua. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/ operativ/menu/ menu_u/prom.htm [in Ukrainian].

38. Ekspres-vypusk derzhavnoi sluzhby statystyky vid 28.02.2019 r. Zarobitna plata u sichni 2019 roku [Ex-press-release of the State Statistics Service from 02/28/2019 Wages in January 2019]. ukrstat.gov.ua. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/ menu/ menu_u/ zp.htm [in Ukrainian].

39. Voronina A.V., Kolos K.V. (2011). Motyvatsiia personalu na mashynobudivnykh pidpryiemstvakh [Moti-vation of personnel at machine-building enterprises]. Aktualni problemy ekonomichnoho i sotsialnoho rozvytku rehionu – Actual problems of economic and social devel-opment of the region, рр. 55-58 [in Ukrainian].

Бриль І. В. Визначення мотиваційних переваг

інтелектуалізації підприємств базових галузей про-мисловості

Обґрунтовано, що за сферами впливу інтелекту- алізація може бути як суспільне явище, як економічне явище, як фактор державного розвитку, інтелектуалі-

зація праці, систем менеджменту, підприємництва, ін-телектуалізація підприємства. Проаналізовано еконо-мічну діяльність машинобудівних та металургійних підприємств та доведено переваги високоінтелектуаль-них високооплачуваних професій у забезпеченні під-вищення ефективності діяльності підприємств. Визна-чено мотиваційні переваги інтелектуалізації для підви-щення рівня конкурентоспроможності промислових підприємств.

Ключові слова: інтелектуалізація, інтелектуаль-ний капітал, промислові підприємства, економічна ді-яльність, інноваційно-інвестиційний розвиток, моти-ваційні переваги, конкурентоспроможність.

Брыль И. В. Определение мотивационных

предпочтений интеллектуализации предприятий базовых отраслей промышленности

Обосновано, что по сферам влияния интеллектуа-лизация может быть как общественное явление, как экономическое явление, как фактор государственно- го развития, интеллектуализация труда, систем ме- неджмента, предпринимательства, интеллектуализа-ция предприятия. Проанализирована экономическая деятельность машиностроительных и металлургиче-ских предприятий и доказаны преимущества высоко-интеллектуальных высокооплачиваемых профессий в обеспечении повышения эффективности деятельности предприятий. Определены мотивационные предпочте-ния интеллектуализации для повышения конкуренто-способности промышленных предприятий.

Ключевые слова: интеллектуализация, интеллек-туальный капитал, промышленные предприятия, эко-номическая деятельность, инновационно-инвестици-онное развитие, мотивационные предпочтения, конку-рентоспособность.

Bryl I. Definition motivation preferences of intel-

lectualization in basic industry enterprises It was substantiated that into spheres of influence, in-

tellectualization can be as a social phenomenon, as an eco-nomic phenomenon, as a factor of state development, intel-lectualization of labor, management systems, entrepreneur-ship, and intellectualization of an enterprise. The economic activity of machine-building enterprises and steelworks was analyzed. In enhancing of the enterprises, efficiency proved the advantages of highly intelligent high-paying professions. For improve the competitiveness of industrial enterprises elaborated proposals for ensuring the motiva-tion preferences of intellectualization.

Keywords: intellectualization, intellectual capital, in-dustrial enterprises, economic activity, innovation and in-vestment development, motivation preferences, competi-tiveness.


І. І. Смирнова, К. І. Сімаков


УДК 331.101.262+339.9(477) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-151-156 І. І. Смирнова,

кандидат економічних наук;

К. І. Сімаков, кандидат економічних наук,

Донбаська державна машинобудівна академія, м. Краматорськ

ОЦІНКА РІВНЯ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Постановка проблеми. Тенденції економіч-

ного розвитку нового інституціонального середо-вища вимагають приділяти особливу увагу можли-востям застосування досвіду розвинутих країн щодо формування людського капіталу як необхідної умови конкурентоспроможності національної еко-номіки. Людський капітал як потенційний ресурс економічного розвитку країн впливає на якість і рі-вень життя населення та соціально-трудові відно-сини. У структурі різних видів капіталу нагро- мадження людського капіталу, його раціональне ви-користання стає стратегічним ресурсом суспільного розвитку, ключовим чинником створення конкурен-тних переваг і зростання добробуту суспільства [1].

Аналіз останніх досліджень. Методичні за-сади формування та розвитку якісних характеристик людського капіталу та впливу на цей процес інвес-тицій займалася низка зарубіжних та вітчизня- них учених, таких як Е. Бем-Баверк, Дж. Кендрік, К. Маркс, В. Петті, Д. Рікардо, А. Сміт, Л. Туроу, Ю. Фіш, І. Фішер, Т. Шульц, В. Антонюк, Д. Богиня, О. Бородіна, О. Грішнова, С. Климко, А. Короков- ський, Л. Михайлова, В. Пригода. Однак, незважа-ючи на значну кількість наукових робіт, які присвя-чені особливостям формування та розвитку якісних характеристик людського капіталу, приділяється не-достатньо уваги саме освітньому складнику. У на- уковій літературі зустрічається чимало праць, прис-вячених значенню людського капіталу в умовах інноваційного розвитку суспільства, однак недоста-тньо вивченими є вплив інвестицій саме на розвиток людського капіталу та роль держави у цьому про-цесі. Наявність великої кількості невирішених про-блем, дискусійність багатьох положень зумовлюють необхідність подальшого дослідження впливу роз-витку людського капіталу на розвиток економіки України.

Метою статті є дослідження та аналіз показни-ків, які безпосередньо впливають на рівень розвитку людського капіталу країни, оцінка рейтингового місця України серед інших країн світу та визначення комплексу заходів щодо підвищення ефективності використання та розвитку людського капіталу Укра-їни в умовах глобалізації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нинішній етап суспільного розвитку визначається

активізацією соціальних чинників економічного зростання, насамперед тих, що відповідають за про-цес формування людського капіталу. Людський ка-пітал як частина сукупного капіталу суспільства, що є накопиченими витратами на загальну освіту, спе-ціальну підготовку, охорону здоров’я, переміщення робочої сили, методологічно доцільно класифіку-вати за видами інвестицій, вкладених у людський капітал. Сьогодні загальновизнаним є факт, що капі-тальні вкладення в людину такі ж прибуткові, як і інвестиції у будь-який інший фактор. Людський ка-пітал накопичується аналогічно до фізичного і фі-нансового шляхом вкладання засобів для одержання прибутку в майбутньому. Йдеться про інвестування в капітал (в освіту, інформаційний пошук, підго- товку і перепідготовку на виробництві). Людський капітал можна визначати як сформований або розви-нений у результаті інвестицій і накопичений людь-ми певний запас здоров’я, знань, навичок, здібнос-тей, мотивацій та інших продуктивних якостей, що цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника. Розвиток людсь-кого капіталу – це процес створення і розвитку про-дуктивних здібностей людини шляхом інвестування у конкретні процеси її життєдіяльності. Г. Беккер визначає специфіку людського капіталу необхідні-стю здійснення інвестицій, зазначаючи, що цей про-цес передбачає не лише вкладання коштів, а й ак- тивну діяльність самої людини, навчального за-кладу, підприємства, держави. При цьому людина є одночасно об’єктом, суб’єктом і результатом цього процесу. Аналіз зарубіжного досвіду державного впливу на людський капітал показує, що розвиток людського капіталу залежить від активізації таких напрямів державної політики, як поліпшення систем освіти й охорони здоров’я; підтримка аграрно-про-мислового комплексу; підвищення доходів насе-лення; поліпшення платоспроможного попиту в кра-їні; ліквідація бідності; вирішення демографічних проблем; оптимізація міграційної політики; вдоско-налення соціальної та економічної інфраструктури; розвиток соціального партнерства та підприємни- цьких ініціатив; підтримка розвитку громадян- ського суспільства [3].

Менеджмент персоналу



Очевидно, що формування та забезпечення зростання людського капіталу потребує додаткових інвестицій для отримання додаткових прибутків у далекій перспективі. Теорія людського капіталу розглядає інвестиції в людину як джерело економіч-ного зростання, не менш важливе, ніж традиційні капіталовкладення. Інвестиції в людину Т. Шульц і Г. Беккер розглядали як витрати не лише на зага-льну та професійну освіту, перепідготовку, але й на охорону здоров’я, виховання дітей та інші фактори, покликані сприяти зростанню продуктивної сили особи. За розрахунками Е. Денісона, інвестиції в людський капітал дають віддачу у 5-6 разів більшу, ніж вклади в матеріальне виробництво. Віддача від вкладень у людський капітал зменшується з ростом обсягу інвестицій, тоді як із ростом інших активів (нерухомість, цінні папери, банківські депозити тощо) зменшується мало або взагалі не міняється. Тому стратегія раціональних родин буде така: спо-чатку інвестувати в людський капітал дітей, оскі-льки віддача від нього порівняно вища, а потім, коли в міру зменшення вона зрівняється з нормою при- бутковості інших активів, перемикатися на інвесту-вання в них, щоб згодом передати їх дітям у дарунок або в спадщину. Виходячи із цього, Г. Беккер вста-новив важливу закономірність: родини, що залиша-ють спадщину, здійснюють оптимальний розмір ін-вестицій у людський капітал дітей, тоді як родини, що не залишають спадщини, недоінвестують в їхню освіту [5].

Економісти виділяють три види інвестицій в людський капітал: витрати на освіту, включаючи за-гальну і спеціальну, формальну й неформальну, під-готовку за місцем ро боти; витрати на охорону здо-ров'я, що складаються з витрат на профілактику за-хворювань, медичне обслуговування, дієтичне хар-чування, поліпшення житлових умов; витрати на мобільність, завдяки яким працівники мігрують з місць з низькою продуктивністю. З усіх видів інвес-тицій в людський капітал найбільш важливими є вкладення в освіту та здоров'я. Загальна і спеціальна освіта покращують якість, підвищують рівень і за-пас знань людини, тим самим збільшують обсяг і як-ість людського капіталу. Інвестиції ж у вищу освіту сприяють формуванню висококваліфікованих фа- хівців, висококваліфікована праця яких здійснює найбільший вплив на темпи економічного зростання [3]. Отже, всі види витрат, які можна оцінити в гро-шовій або іншій формі і які сприяють зростанню в майбутньому продуктивності та заробітків праців-ника, мають розглядатися як інвестиції в людський капітал, які можуть здійснювати держава (уряд), підприємства, освітні заклади, недержавні суспільні фонди й організації, міжнародні фонди й організації, сім'ї та окремі громадяни. Оцінка рівня людського капіталу може здійснюватись за вже існуючими рей-тинговими списками. Найбільш популярним вважа-ють Індекс людського розвитку (ІЛР) – інтегральний показник, що розраховується щорічно для міждер-

жавного порівняння і вимірювання рівня життя, гра-мотності, освіченості і довголіття, як основних ха- рактеристик людського потенціалу досліджуваної території. Індекс публікується в рамках програми розвитку ООН в звітах про розвиток людського по-тенціалу. Основні показники, за якими визначається ІЛР: середня тривалість життя, тривалість навчання та ВВП на душу населення. Також враховуються дані про рівні соціальної захищеності, показники здоров'я і культурного розвитку населення, участі людей у прийнятті рішень, стану злочинності, охо-рони навколишнього середовища [5].

В Україні визначено узагальнюючі індикатори основних аспектів людського розвитку на загально-державному рівні (демографічний розвиток, розви-ток ринку праці, матеріальний добробут населення, умови проживання населення, рівень освіти насе-лення, стан та охорона здоров’я, соціальне середо-вище, екологічна ситуація, фінансування людського розвитку) та аспектів людського розвитку на регіо-нальному рівні (макроекономічна ефективність, фі-нансова сфера, зовнішньоекономічна діяльність, економічна інфраструктура, інвестиційна привабли-вість регіону) [7]. Україна останнім часом лідиру-вала серед країн СНД за темпами скорочення насе-лення. Депопуляційні процеси в нашій державі по- требують посилення уваги до таких факторів, як під-вищення середньої тривалості життя, поліпшення стану здоров’я, підвищення рівня життя, сприяння відновленню в українському суспільстві сімейних цінностей. Україна входить до двадцятки країн світу з найстарішим населенням. За часткою осіб віком від 60 років ми посідаємо 11 місце. Відповідно до даних Світового банку, до 2025 р. населення Укра-їни зменшиться до 37 млн. А в ООН стверджують, що до середини нинішнього століття у нашій країні проживатиме лише 26 млн осіб. Прогнози україн- ських демографів більш оптимістичні. В Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України підрахували, що в 2025 та 2050 рр. в Україні за сере-динними показниками проживатиме, відповідно, 42,3 та 37,7 млн осіб [2]. Рейтинг країн за індексом людського розвитку було складено Програмою роз-витку ООН (ПРООН) і опубліковано в "Доповіді про людський розвиток 2016: людський розвиток для всіх і кожного". Так, за цим показником згідно зі статистичними даними [4], у 2015 р. Україна посіла 84 місце в рейтингу країн за індексом людського розвитку серед 188 країн світу (2014 р. Україна за індексом людського розвитку посіла 81 місце із 188 країн, 2013 р. – 83, 2012 р. – 78, 2010 р. – 69). Норвегія, Австралія, Швейцарія, Німеччина і Данія становлять п'ятірку держав з дуже високим рівнем людського розвитку у світі. США знаходиться на де-сятому місці, а Росія – на 49 місці. Проаналізуємо рівень розвитку людського капіталу України за ос-новними показниками, за якими здійснюється ви-значення індексу людського розвитку: ВВП на душу населення; середня тривалість життя при народжен-



ні; рівень освіти. Проаналізуємо динаміку ВВП на душу населення, попередньо з'ясувавши загальний рівень ВВП та динаміку чисельності населення, що представлені офіційними даними Державної служби статистики, Міністерства фінансів [6, 7]. За даними табл. 1 можна зробити висновки, що чисельність на-

селення України з кожним роком зменшується. Це говорить про те, що смертність перевищує народжу-ваність. Щодо показника ВВП на душу населення, спостерігаємо негативну тенденцію зменшення зна-чення показника у 2009 р., що пов'язано з всесвіт-ньою фінасово-економічною кризою.

Таблиця 1

ВВП на душу населення в Україні за 2007-2016 рр. (сформовано авторами на основі джерел [6, 7])

Роки ВВП України, млн дол.

Населення ВВП на душу насе-лення, дол.

Приріст ВВП на душу населення

тис. ос. відносний приріст, %

абсолютний, +/- дол.

відносний, %

2007 142719,0 46509,4 -0,89 3068,6 765,6 33,22008 179992,0 46258,2 -0,54 3891,0 822,4 26,82009 117228,0 46053,3 -0,44 2545,5 -1345,6 -34,62010 136419,0 45870,7 -0,40 2974,0 428,5 16,82011 163160,0 45693,3 -0,39 3570,8 596,8 20,12012 175781,0 45576,7 -0,26 3856,8 286,1 8,02013 183310,0 45482,7 -0,21 4030,3 173,5 4,52014 131805,0 43721,8 -3,87 3014,6 -1015,7 -25,42015 90615,0 42836,0 -2,03 2115,4 -899,2 -29,82016 93270,0 42668,4 -0,39 2186,1 70,7 3,3

2016/2007 - - -8,26 - -882,5 -28,8 У цей період в країні спостерігався спад комер-

ційної діяльності малих та великих підприємств. Це призводило до підвищення рівня безробіття, що є негативним явищем для розвитку людського капі-талу загалом. У період 2010-2013 рр. спостеріга-ється позитивна тенденція підвищення значення ВВП, а в 2014-2015 рр. спостерігається зниження рівня ВВП, що зумовлено було політичним неста- більним становищем та стрімким обезціненням на-ціональної валюти. За аналізований період 2007-2016 рр. спостерігається зменшення чисельності на-селення приблизно на 8%, а ВВП на душу населення зменшився на 882 дол. (майже на 30% за 10 аналізо-ваних років). За цей період спостерігається лише не-гативна тенденція розвитку економічного стано-вища України, і звісно, цей фактор негативно вливає на розвиток людського капіталу нашої країни. Щодо середньої тривалості життя населення маємо пози-тивну тенденцію зростання значення показника. Але спостерігається закономірність, що тривалість життя жінок перевищує тривалість життя чоловіків (табл. 2).

Таблиця 2 Середня очікувана тривалість життя в Україні

при народженні, років Рік Обидві статі,

років Чоловіки, років

Жінки, років

2007 68,25 62,51 74,222008 68,27 62,51 74,282009 69,29 63,79 74,862010 70,44 65,28 75,502011 71,02 65,98 75,882012 71,15 66,11 76,022013 71,37 66,34 76,222014 71,37 66,25 76,372015 71,38 66,37 76,252016 71,68 66,73 76,46

Щодо показника рівня освіти, то варто зазна-чити, що населення України належить до числа най-більш освічених націй. Кількість людей з вищою освітою на душу населення в Україні вища, ніж се-редньоєвропейський рівень. Оцінка рівня освіти здійснюється на основі показника середньої трива-лості навчання в країні (табл. 3).

Таблиця 3

Середня тривалість навчання українців за період 2007-2016 рр. Роки 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Середня тривалість навчання, років

14,9 14,9 14,9 14,9 15,1 15,2 15,2 15,3 15,3 15,3



Доступ до знань визначається очікуваною три-валістю навчання – кількістю років навчання, яке, як очікується, може отримати дитина з вступу до шко-ли, якщо протягом її життя зберігаються поточні тенденції залучення населення до освіти. За період 2007-2016 рр. середня тривалість навчання україн-ців зросла на 0,4 роки. За показником тривалості навчання Україна посідає 43 місце з 190 країн світу за рейтинговою оцінкою ПРООН. Оцінка стану людського капіталу України на сучасному етапі є неоднозначною. З одного боку, відбувається поліп-шення певних якісних його характеристик: збільшу-ється частка населення з вищою освітою, зростає комп'ютерна грамотність, підвищується підприєм-ницька активність, формується уміння працювати в ринковому середовищі тощо. Разом з тим, в Україні відбуваються процеси, які призводять до його руй-нації. Не підвищуються темпи відтворення насе-

лення, внаслідок чого його структура набуває більш вираженого депопуляційного характеру: погіршу-ються показники здоров'я людей усіх вікових груп – за останні 10 років кількість уперше зареєстрованих захворювань зросла на 2 млн випадків, або на 7%; посилюється інтенсивність трудової еміграції пра-цездатного населення – за експертними оцінками, сьогодні за кордоном працюють понад 3,5 млн. Дру-гим методом оцінки рівня розвитку людського капі-талу складено Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum) [12]. Так, щорічно прово-диться аналіз рівня розвитку людського капіталу, де застосовується Індекс людського капіталу (Human Capital Index), при визначенні якого враховуються складові, які, зокрема, характеризують тривалості життя, рівень освіти в країні, професійної підгото-вки, працевлаштування і зайнятості тощо.

Рис. 1. Рейтингові позиції України та деяких країн світу

за Індексом людського капіталу у 2015 та 2016 рр. (сформовано авторами на основі джерела [12])

Таблиця 4

Позиції України та деяких країн світу за Індексом глобальної конкурентоспроможно-

сті за період 2012-2016 рр. (розроблено авторами на основі джерела [13])

Позиції України та деяких країн світу за ІГК

2012 2013 2014 2015 2016

Україна 73 84 76 79 85Грузія 77 72 69 66 59Туреччина 43 44 45 51 55Росія 67 64 53 45 43Польща 41 42 43 41 36

Висновки. Отже, можна зазначити, що в сучас-них умовах процеси глобалізації значно впливають як на розвиток людського капіталу, так і на стан на-ціональної економіки в цілому. Людський капітал виступає найбільш цінними ресурсом сучасного су-спільства, важливішим, ніж накопичене багатство чи природні ресурси. Розвиток людського капіталу є важливою умовою побудови інноваційно-інвести-ційної моделі розвитку нашої держави. Але на сьо-годні стан людського капіталу України є досить сумним: населення стрімко скорочується та старіє; народжуваність значно нижче рівня, який необхід-ний для простого відтворення населення; частка

0 20 40 60 80 100 120 140

ФінляндіяНорвегія

ШвейцаріяЯпоніяШвеція

НімеччинаФранція

АвстраліяВеликобританія

ЛитваІзраїльСША

УкраїнаРосія

КазахстанПольща

УгорщинаІталія

ІспаніяАзербайджан

МолдоваКитай

ТуреччинаБразилія

ІндіяПакістан

Мавританія

12345

11171819

212324

26282930

3334

4554

6371

7383

105118

130



працездатного населення зменшується; зростає тру-дова міграція, особливо втрачає Україна інтелекту- альний капітал; відбувається погіршення стану здо-ров'я населення та зниження якості освіти, що приз-водить до нестачі кваліфікованого людського капі-талу в усіх галузях економіки. Слабкість економіки, великий зовнішній борг, криза банківської системи, збройне протистояння на сході країни, відсутність соціального захисту є основними причинами масо-вого відтоку людського капіталу з України. В умо-вах глобалізації розвинені країни і ТНК стають по-тужними центрами залучення професійно підготов-лених кадрів із усього світу, «знекровлюючи» тру-довий потенціал багатьох країн у його найбільш ква-ліфікованій частині. Виходячи з цього, Україні по- трібно розвивати галузі, що мають конкурентні пе-реваги, це насамперед сільське господарство, мета-лургія та машинобудування. Для забезпечення яко-сті людського капіталу та активізації інвестицій у його розвиток в Україні необхідно: сприяти стиму-люванню процесу інноваційного розвитку в навча-льних закладах; забезпечити підготовку кадрів від-повідно до сучасних вимог роботодавців за їхньою мобільністю, можливості генерувати нові ідеї і го- товність до реалізації інновацій в рамках стратегіч-них цілей підприємства; ввести стимули до індиві-дуальних інвестицій в людський капітал шляхом ви-ключення з оподатковуваної бази особистих витрат на заходи з охорони та зміцнення здоров’я, освіти для себе та членів родини, виплат у фонди пенсій-ного та медичного страхування; регулювати пропо-зиції робочої сили на ринку праці, забезпечити про-фесійну підготовку і підвищення якості робочої сили у відповідності зі структурними змінами, які відбуваються в економіці.


1. Черепніна О.І. Розвиток видів капіталу і підви-щення конкурентоспроможності національної еконо-міки. Теоретичні та прикладні питання економіки. 2011. Вип. 26. С. 168–172. 2.Столяров В.Ф., Шинка-рюк О.В. Методологія бюджетування людського роз-витку в Україні. URL: http://www.bukuniver.edu.ua/ Applications/zbirnik/n8/02MBL.pdf/. 3. Самаева Ю. Де-вальвация человеческого капитала: диагнозы и ре-цепты. Зеркало недели. № 43-44. URL: http:www.zn.ua. 4. Антонюк В. П., Шамілева Л.Л. Оцінка ефективно-сті використання трудового потенціалу промисловості з урахуванням рівня наукоємності її галузей. Еконо- мічний вісник Донбасу. 2017. № 2 (48). С. 196-206. 5. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в си-стемі освіти і професійної підготовки: монографія. Київ: Т-во "Знання", КОО, 2001. 254 c. 6. Ковальчук В.А., Шахно А.Ю. Інвестування в людський капітал як фактор інноваційного розвитку економіки України. Соціально-економічні проблеми і держава: електронне наук. фах. видання. Тернопіль: ТНТУ ім. Івана Пулюя, 2016. Вип. 2(15). С. 33-40. URL: http://sepd.tntu.edu.ua/ index.php/en/last volume/495. 7. Кравченко Н.В., Кова-льчук Т.М. Соціальні інвестиції: сутність і роль у

формуванні ресурсно-компетенційної бази підприємс-тва. Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. №15. URL: http:// global national.in.ua/issue 15 2017. 8. Програма розвитку ООН: Доповідь про люд-ський розвиток 2016. URL: http://hdr.undp.org/en/2016 report. 9. Валовий внутрішній продукт: Фінансовий портал Мінфін. URL: http:/ /index.minfin.com.ua/ index/gdp/. 10. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/. 11. Рейтинг країн світу по рівню тривалості життя: Аналітичний портал "Гуманітарні технології". URL: http://gtmarket.ru/ ratings/life expectancy index/life expectancy index info. 12. Рейтингові оцінки розвитку людського капіталу 2016: Економічний дискусійний клуб. URL: http://edclub.com.ua/ analityka/ reytyngovi ocinky rozvytku lyudskogo kapitalu 2016. 13. Позиція України в рейтингу країн світу за індексом глобальної конку-рентоспроможності 2016-2017: Економічний дискусій-ний клуб. URL: http: //edclub.com.ua/analityka/ pozyciya ukrayiny v reytyngu krayin svitu za indeksom globalnoyi konkurentospro mozhnosti.

References

1. Cherepnina O.I. (2011). Rozvytok vydiv kapitalu i pidvyshchennia konkurentospromozhnosti natsi¬onalnoi ekonomiky [Development of types of capital and competi-tiveness of the national economy]. Teoretychni ta prykladni pytannia ekonomiky – Theoretical and applied issues of economics, Issue 26, рр. 168–172 [in Ukrainian].

2. Stoliarov V.F., Shynkariuk O.V. Metodolohiia biudzhetuvannia liudskoho rozvytku v Ukraini [Methodol-ogy of budgeting human development in Ukraine]. bukuniver.edu.ua. Retrieved from http://www.buku niver. edu.ua/ Applications/zbirnik/n8/02MBL.pdf [in Ukraini-an].

3. Samayeva YU. Deval'vatsiya chelovecheskogo kapitala: diagnozy i retsepty [Devaluation of human capi-tal: diagnoses and prescriptions]. Zerkalo nedeli – Mirror of the week, 43-44. zn.ua. http:www.zn.ua [in Russian].

4. Antoniuk V. P., Shamileva L.L. (2017). Otsinka efektyvnosti vykorystannia trudovoho potentsialu promyslovosti z urakhuvanniam rivnia naukoiemnosti yii haluzei [Estimation of the efficiency of use of labour po-tential of industry taking into account the level of knowledge-intensive of its industries]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 2 (48), рр. 196-206 [in Ukrainian].

5. Hrishnova O.A. (2001). Liudskyi kapital: formuvannia v systemi osvity i profesiinoi pidhotovky [Human capital: formation in the system of education and training]. Kyiv, Znannia, KOO [in Ukrainian].

6. Kovalchuk V.A., Shakhno A.Yu. (2016). Investuvannia v liudskyi kapital yak faktor innovatsiinoho rozvytku ekonomiky Ukrainy [Investing in human capital as a factor of innovation development of the Ukrainian economy]. Sotsialno-ekonomichni problemy i derzhava – Socio-economic problems and the state, Issue 2(15), рр. 33-40. sepd.tntu.edu.ua. Retrieved from http: //sepd. tntu.edu.ua/index.php/en/last volume/495 [in Ukrainian].

7. Kravchenko N.V., Kovalchuk T.M. (2017). Sotsialni investytsii: sutnist i rol u formuvanni resursno-kompetentsiinoi bazy pidpryiemstva [Social investment:



the essence and role in shaping the resource and compe-tence base of the enterprise]. Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky – Global and national problems of the economy, 15. global national.in.ua. Retrieved from http:// global national.in.ua/issue 15 2017 [in Ukrainian].

8. Prohrama rozvytku OON: Dopovid pro liudskyi rozvytok 2016 [UN Development Program: Human Devel-opment Report 2016]. hdr.undp.org. Retrieved from http://hdr.undp.org/en/2016 report [in Ukrainian].

9. Valovyi vnutrishnii produkt: Finansovyi portal Minfin [Gross Domestic Pr oduct: Financial Portal of the Ministry of Finance]. minfin.com.ua. Retrieved from http://index.minfin.com.ua/index/gdp/ [in Ukrainian].

10. Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy [State Statistics Service of Ukraine]. (n.d.). ukrstat.gov.ua. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/ [in Ukrainian].

11. Reitynh krain svitu po rivniu tryvalosti zhyttia: Analitychnyi portal "Humanitarni tekhnolohii" [World-wide Life Lifespan: An Analytical Portal "Humanitarian Technologies"]. (n.d.). gtmarket.ru. Retrieved from http://gtmarket.ru/ ratings/life expectancy index/life expectancy index info [in Ukrainian].

12. Reitynhovi otsinky rozvytku liudskoho kapitalu 2016: Ekonomichnyi dyskusiinyi klub [Rating Estimates of Human Capital Development 2016: Economic Discus-sion Club]. edclub.com.ua. Retrieved from http://edclub. com.ua/ analityka/ reytyngovi ocinky rozvytku lyudskogo kapitalu 2016 [in Ukrainian].

13. Pozytsiia Ukrainy v reitynhu krain svitu za indeksom hlobalnoi konkurentospromozhnosti 2016-2017: Ekonomichnyi dyskusiinyi klub [The position of Ukraine in the world ranking according to the index of global com-petitiveness 2016-2017: Economic Discussion Club]. edclub.com.ua. Retrieved from http://edclub.com.ua/ analityka/ pozyciya ukrayiny v reytyngu krayin svitu za indeksom globalnoyi konkurentospromozhnosti [in Ukrainian].

Смирнова І. І., Сімаков К. І. Оцінка рівня роз-

витку людського капіталу України в умовах глоба-лізації

У статті розглянуто сутність людського капіталу як одного з визначальних чинників соціально-еконо- мічного розвитку України. Представлено головні особливості формування та розвитку людського капі-талу. Акцентовано увагу на необхідності інвестування в людський капітал, а саме: в освіту, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, мобільність тощо. Проаналізовано рівень розвитку людського капіталу України в умовах глобалізації за основними показни-ками, за якими здійснюється визначення індексу люд-ського розвитку та індексу людського капіталу: ВВП на душу населення, середня тривалість життя при на-родженні, рівень освіти. В ході дослідження надано оцінку рейтингового місця України серед інших країн світу за даними Програми розвитку ООН та Всесвіт-нього Економічного Форуму. Визначено, що Україна має значні резерви для розвитку людського капіталу, що потребує здійснення інституціональних перетво-рень як на макро-, так і на мікрорівнях у соціально-еко-номічній сфері. Запропоновано комплекс заходів щодо підвищення ефективності використання та розвитку людського капіталу України в умовах глобалізації.

Ключові слова: людський капітал, інвестиції, рі-вень людського розвитку, держава, глобалізація.

Смирнова И. И., Симаков К. И. Оценка уровня

развития человеческого капитала Украины в усло-виях глобализации

В статье рассмотрена сущность человеческого ка-питала как одного из определяющих факторов соци-ально-экономического развития Украины. Представ-лены главные особенности формирования и развития человеческого капитала. Акцентировано внимание на необходимости инвестирования в человеческий капи-тал, а именно: в образование, здравоохранение, духов-ное и физическое развитие, мобильность и т.д. Проана-лизирован уровень развития человеческого капитала Украины в условиях глобализации по основным пока-зателям, по которым осуществляется определение ин-декса человеческого развития и индекса человеческого капитала: ВВП на душу населения, средняя продолжи-тельность жизни при рождении, уровень образования. В ходе исследования предоставлена оценка рейтинго-вого места Украины среди других стран мира по дан-ным Программы развития ООН и Всемирного Эконо-мического Форума. Определено, что Украина имеет значительные резервы для развития человеческого ка-питала, который нуждается в осуществлении институ-циональных преобразований как на макро-, так и на микроуровнях в социально-экономической сфере. Предложен комплекс мероприятий по повышению эф-фективности использования и развития человеческого капитала Украины в условиях глобализации.

Ключевые слова: человеческий капитал, инвести-ции, уровень человеческого развития, государство, глобализация.

Smirnova I., Simakov K. Assessment of the level of

human capital development in Ukraine in the context of globalization

The article considers the essence of human capital as one of the determining factors of the socio-economic de-velopment of Ukraine. The main features of the formation and development of human capital are presented. Attention is focused on the need to invest in human capital, namely in education, health, spiritual and physical development, mobility, etc. The level of development of the human capital of Ukraine in the context of globalization was ana-lyzed by the main indicators used to determine the human development index and the human capital index: GDP per capita, life expectancy at birth, level of education. The study provided an assessment of the ranking of Ukraine among other countries of the world according to the UN Development Program and the World Economic Forum. It has been determined that Ukraine has significant reserves for the development of human capital, which needs institu-tional reforms at both the macro and micro levels in the socio-economic sphere. A set of measures to improve the efficiency of use and development of the human capital of Ukraine in the context of globalization is proposed.

Keywords: human capital, investment, level of human development, state, globalization.


О. Г. Сидорчук, О. О. Хандій


УДК 338.24:316.4 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-157-163 О. Г. Сидорчук,

кандидат економічних наук, ORCID 0000-0002-7078-1557,

Львівський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України, м. Львів:

О. О. Хандій, кандидат економічних наук,

ORCID 0000-0002-7926-9007, Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ.

ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ Постановка проблеми. В умовах політичної,

соціально-економічної, ціннісної кризи та військо-вого конфлікту Україна потребує зміни підходів у системі державного управління відносинами, які спрямовані на конструктивну взаємодію держави, суспільства та громадян задля подолання кризових явищ та досягнення етапу соціально-економічного зростання. По-новому сприймається на всіх рівнях управління сутність понять «безпеки» та «захисту» національних, суспільних та особистісних інтересів, забезпечення соціального здоров’я та благополуччя, змінюється пріоритетність та ступінь впливовості внутрішніх і зовнішніх загроз соціальній безпеці.

Соціальна безпека забезпечує досягнення не тільки соціального прогресу, але й економічного розвитку, запобігання та нейтралізацію загроз у со-ціальній та економічній сферах і ключова роль в цьому процесі належить формуванню і реалізації державного регулювання соціальної безпеки на на- уково обґрунтованій основі.

В умовах соціально-економічної кризи, зрос-тання негативних соціальних явищ порушення прав та свобод людини, соціальної нерівності та соціаль-ної несправедливості відбувається часткове перене-сення відповідальності за протидію соціальним ри-зикам та загрозам на населення внаслідок реверс-ного руху від «розбудованої» до «обмеженої» дер-жави, зосередженої, передусім, на захисті основних свобод (зокрема економічної свободи) [1]. Одно- часно національне законодавство у сфері соціальної безпеки не відображає еволюцію трудових і соціаль-них відносин, пов’язану з проявами кризи індустрі-альної моделі, а певна жорсткість його норм є чин-ником послаблення інфорсменту (або правозастосу-вання) [2, с. 312-313]. Отже, ефективне державне ре-гулювання соціальної безпеки України потребує відповідного інституційного та дієвого нормативно-правового забезпечення. Тому актуалізується по- треба у визначенні інституційних та нормативно-правових засад щодо формування і забезпечення со-ціальної безпеки України.

Забезпечення соціальної безпеки і людини, і су-спільства, і держави має стати центральним концеп-

том, навколо якого повинна структуруватися діяль-ність всіх гілок влади на всіх її рівнях, бо саме га- рантування соціальної безпеки є необхідною перед-умовою позитивного сприйняття суспільством дія-льності правлячої еліти і зростання довіри до неї, а також успішної реалізації проголошених реформ в Україні [3]. Трансформація соціальної моделі управ-ління під впливом глобалізаційних процесів потре-бує підвищеної уваги до інституційного забезпе-чення державного регулювання соціальної безпеки України.

Аналіз публікацій за визначеною темою. Ак-туальність обраного напряму дослідження підтвер-джується великою кількістю робіт, присвячених удосконаленню системи соціальної безпеки, струк-тури та механізму забезпечення її державного регу-лювання. Теоретичні основи та практичні аспекти забезпечення соціальної безпеки як на державному, так і регіональному рівнях представлені в роботах [4-8]. Питання забезпечення економічної безпеки розглядаються у взаємозв’язку із соціальною безпе-кою на різних рівнях у статтях [9-12]. Останні тен-денції та перспективи соціальної безпеки в Україні за результатами проведеного експертного дослід-ження представлені в монографії [3]. Механізм уп-равління соціальною безпекою в державі та його трансформація є об’єктом постійного вивчення на- укових шкіл, які очолюють Е.М. Лібанова, О.Ф. Но-вікова, А.М. Колот. Дослідники в своїх працях роз- глядають соціальну безпеку та її забезпечення як не-від’ємний елемент національної безпеки та напрям державного управління, що є неможливим без роз- гляду нормативно-правового та організаційно-еко-номічного забезпечення. Проте, в умовах постійних трансформацій завжди залишається місце науко-вому пошуку шляхів адаптації інституційного забез-печення державного регулювання соціальної без-пеки потребам та викликам сьогодення.

Метою статті є визначення особливостей ін-ституційного забезпечення державного регулю-вання соціальної безпеки України та напрямів його удосконалення.



Виклад основного матеріалу статті. Система державного управління дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. Відповідно до ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров'я, честь і гід-ність, недоторканність і безпека визнаються в Укра-їні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова-ність діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забез-печення прав і свобод людини є головним обов'яз-ком держави». Тим самим Основний Закон України проголошує високу пріоритетність та значущість со-ціальної безпеки в системі державного управління, яка визначається рівнем життя населення, його бла-гополуччям, рівнем забезпечення соціальної та еко-номічної безпеки, реалізацією системи превентив-них заходів, спрямованих на подолання зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці, передбаче-них стратегічними документами, програмами, кон-цепціями та планами дій.

Чинна Стратегія національної безпеки України серед актуальних загроз виділяє економічну кризу, виснаження фінансових ресурсів держави, зни-ження рівня життя населення, на усунення яких ма-ють бути здійснені економічні реформи, спрямовані на створення умов для подолання бідності і надмір-ного майнового розшарування в суспільстві, набли-ження соціальних стандартів до рівня держав Цент-ральної і Східної Європи – членів ЄС, досягнення економічних критеріїв, необхідних для набуття Ук-раїною членства в ЄС [13]. Визначення завдань со-ціальної безпеки через досягнення економічної без-пеки, і в першу чергу, фінансової стабільності та економічного зростання є логічно пов’язаним, але нівелює значущість та важливість соціальної без-пеки в системі національної безпеки і створює пере-думови появи нових соціальних загроз та негатив-ного розвитку складних соціальних явищ та проце-сів. Основні напрями державної політики національ-ної безпеки України щодо подолання економічної кризи мають знайти своє втілення в економічній по-літиці України, а подолання соціальної кризи потре-бує відповідних напрямів та заходів державного ре-гулювання в соціальній політиці України, які відпо-відають міжнародним критеріям високої якості життя населення та забезпечують достатній рівень соціальної безпеки.

За результатами дослідження [3], учасниками якого є автори цієї роботи, до основних перешкод на шляху державного управління, які стримують фор-мування та розвиток соціальної безпеки в Україні належать:

– незатребуваність відповідальності керівни- цтва держави за погіршення стану національної та соціальної безпеки (так вважає 54,3% опитаних);

– невизначеність соціальної безпеки у чинній Стратегії національної безпеки (42,9%);

– неврегульованість державою процесів по- глиблення соціальної і майнової диференціації, зростання соціальної нерівності (42,9%);

– відсутність у положеннях про діяльність ор-ганів влади завдань, повноважень, обов’язків та від-повідальності щодо забезпечення соціальної без-пеки (30,5%);

– невизначеність пріоритетів, напрямів та захо-дів із забезпечення соціальної безпеки у регіональ-них стратегіях розвитку (28,6%);

– неготовність державних службовців сприй-мати інститути громадянського суспільства як парт-нерів (27,6%).

Окрім визначених перешкод негативний вплив на розвиток соціальної безпеки, на думку опитаних, відбувається через відсутність положень з соціаль-ної безпеки у Державних стратегіях розвитку Укра-їни до 2020 та 2030 рр., а також неналежна коорди-нація діяльності Ради національної безпеки та обо-рони України з Міністерством соціальної політики щодо забезпечення соціальної безпеки.

Невизначеність соціальних загроз в стратегіч-них документах держави серед актуальних та пріо-ритетних обумовлено неврегульованістю та недолі-ками державного управління. Це не сприяє повною мірою подоланню соціальних загроз держави, суспі-льства, людини. Соціальні загрози сьогодення на рівні кожного громадянина представлені:

– зростанням кількості населення, яке нале-жить до категорії бідних;

– моральною та духовною деградацією насе-лення;

– втратою та розмиванням соціально-культур-них цінностей;

– зростанням рівня безробіття; – збільшенням випадків порушення людських

прав та свобод; – зниженням громадянської активності та зрос-

танням громадянської апатії; – зневіренням в покращення свого соціально-

економічного положення; – зростанням захворюваності та смертності на-

селення в результаті неефективних реформ в сис-темі охорони здоров’я та погіршення екологічного середовища;

– знеціненням людського життя; – зниженням рівня соціального захисту та по-

гіршенням стану охорони праці на виробництві; – зростанням випадків обмеження доступу до

інформації та свободи слова в країні; знеціненням знань та якісної освіти в системі

цінностей молоді; – збільшенням випадків та «схем» обмеження

доступу до участі в управлінні громадян на держав-ному, регіональному та місцевому рівні.

Соціальні загрози, які виникають в результаті неналежного державного управління в соціальній сфері на рівні суспільства пов’язані з:



– реалізацією неефективної соціальної полі-тики;

– неефективними та непрацюючими механіз-мами соціального діалогу;

– зниженням загального рівня культури та осві-ченості;

– низькими темпами розвитку державно-при- ватного партнерства;

– збільшенням соціальної нерівності та неспра-ведливості в суспільстві;

– зниженням рівня довіри населення держав-ним органам влади;

– зменшенням соціально-економічних можли-востей розвитку суспільства;

– зростанням правової неграмотності насе-лення;

– зниженням соціальної згуртованості насе-лення на рівні громади, регіону та соціального капі-талу на рівні держави;

– зменшенням ефективності взаємодії грома-дянського суспільства та органів влади.

На рівні держави соціальні загрози, які зроста-ють під впливом неврегульованості питань держав-ного управління включають наступний перелік:

– неефективна державна політика з низькою со-ціальною орієнтацією;

– зростання корупції на всіх рівнях державної влади та на всіх етапах формування та реалізації со-ціальної політики;

– недовіра населення усім державним інститу-там;

– зниження моральних та духовних цінностей посадових осіб державної влади;

– зростання тінізації в соціальній сфері; – неспроможність державної політики забезпе-

чити інтеграцію до системи міжнародної безпеки; – зростання тероризму та неспроможності зу-

пинити агресію інших держав; – зниження соціальної відповідальності дер-

жави перед суспільством; – недосконалість взаємодії всіх гілок влади та

недієвість механізмів державного управління в реа-лізації соціальної політики.

Подолання та мінімізація впливу визначених загроз потребує відповідного нормативно-право-вого та інституційного забезпечення.

Інституційне забезпечення державного регулю-вання соціальної безпеки містить у собі систему ін-ституцій та інститутів, як соціальної, нормативно-правової, так і економічної спрямованості. Серед ін-ституцій, які впливають на забезпечення соціальної безпеки, найвпливовішими є традиції, норми, су- спільні правила поведінки та обмеження. Зазначені інституції є складовими соціального капіталу, який, зазвичай, поділяють на когнітивний та структурний на рівні держави, суспільства та мікрорівні (гро-мади, трудового колективу, соціальних груп та об’єднань). Зростання когнітивного соціального ка-піталу сприймається позитивно при його загальній

орієнтації на соціально-культурні, національні цін-ності та морально-духовні правила поведінки, оскі-льки зменшуються прояви соціальної небезпеки. При збільшенні когнітивного соціального капіталу на основі сепаратистських настроїв, деструктивної поведінки, порушення і обмеження прав та свобод інших громадян зростають соціальні загрози як на рівні держави, суспільства, так і людини. Патріо- тичне виховання, спрямоване на формування націо-нальної єдності та ідентичності, соціально-куль- турне та морально-духовне виховання потребують державної підтримки та м’якого регулювання з ура-хуванням територіальної та національної приналеж-ності представників громад.

Структурний соціальний капітал формується під впливом державних інститутів та правових норм, соціальних інститутів, спільнот і мереж. Зни-ження соціальних загроз та зростання структурного капіталу можливо завдяки ефективному інституцій-ному, нормативно-правовому, організаційно-еконо-мічному та інформаційному забезпеченню держав-ного регулювання соціальної безпеки. До соціально-економічних інститутів, які впливають на забезпе-чення соціальної безпеки належать інститут власно-сті, праці, управління, влади, фінансування, ціно- утворення, підприємництва, людського потенціалу, конкуренції. Їх функціонування та регулювання здійснюється у порядку, визначеному в україн- ському законодавстві.

Нормативно-правове забезпечення є основою забезпечення соціальної безпеки і включає Консти-туцію України, систему Законів України у сфері со-ціальної та економічної політики, регулювання гро-мадської діяльності та державної екологічної полі-тики, укази, розпорядження, постанови, накази та інші нормативно-правові акти, Стратегії, Концепції, програми, Плани дій та заходів, які визначають дер-жавні соціальні стандарти і нормативи. Нормати-вно-правове забезпечення соціальної безпеки ґрун-тується на повазі до норм і принципів міжнародного права, враховує реформи, передбачені Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, міжнародними дого-ворами та соціальні стандарти, визначені Законодав-ством ЄС.

Основні правові положення соціальної безпеки в Україні визначені в Конституції України та Законі України «Про національну безпеку України». В ін-ших Законах України та нормативно-правових актах узгоджуються питання соціального захисту, соціа-льного забезпечення та соціального розвитку Укра-їни. Так, в ст.11 Конституції України гарантується сприяння державою консолідації та розвиткові укра-їнської нації, її історичної свідомості, традицій і ку-льтури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних на-родів і національних меншин України.

В ст. 13 Конституції України гарантовано право користуватися природними об'єктами; в ст. 14 – право власності на землю; ст. 16 – гарантується за-



безпечення екологічної безпеки і підтримання еко-логічної рівноваги на території України. В ст. 17 за-хист суверенітету і територіальної цілісності Укра-їни, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки визнаються найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Права, свободи та обов'язки людини і громадя-нина визначені в ІІ розділі Конституції, серед яких невід'ємне право на життя, на повагу до його гідно-сті, на свободу та особисту недоторканність, недо-торканність житла, гарантується свобода пересу-вання, вільний вибір місця проживання, право віль-но залишати територію України, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на свободу світогляду і віроспові-дання, об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво-бод та задоволення політичних, економічних, соціа-льних, культурних та інших інтересів. Одночасно надається право громадянам володіти, користува-тися і розпоряджатися своєю власністю, результа-тами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність, яка не заборо-нена законом; право на працю, що включає можли-вість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; право на на-лежні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Гаранту-ється захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю; право на відпочинок та соціальний захист, на охорону здоро-в'я, медичну допомогу та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшко-дування завданої порушенням цього права шкоди; право на освіту, право знати свої права і обов'язки та інші. Зазначені конституційні норми, мають най-вищу юридичну силу, є верхнім рівнем ієрархії сис-теми законодавства [13, c. 6]. Їх реалізація гарантує досягнення соціальної безпеки та обумовлює наці-леність державного управління на захист цих прав.

Дотримання прав і свобод людини та громадя-нина, визначених в Конституції України потребує реалізації в державних стандартах та деталізації в нормативно-правових актах, які містять норми права.

Законодавче забезпечення державного регулю-вання соціальної безпеки включає закони України у сфері національної безпеки, праці, соціальної, еко-номічної та екологічної політики: Закон України «Про національну безпеку України», Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»; Кодекс законів про працю України, закони України «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про за-йнятість населення»; Закон України «Про прожит-ковий мінімум», Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страху-вання, Закон України «Про соціальні послуги»; По-датковий кодекс України, Господарський кодекс

України, Закон України «Про охорону навколиш-нього природного середовища», Кодекс цивільного захисту України, Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» та ін.

Проте, соціальна безпека в системі державного управління залишилася декларованою у законодав-стві про соціальну безпеку, а на практиці – несфор-мованою та нереалізованою. При посиленні еконо-мічної, зовнішньо- та внутрішньополітичної неста-більності в Україні, значному впливі внутрішніх і зовнішніх загроз на національну і соціальну без-пеку різко зростає запит на прийняття і реалізацію заходів задля стабілізації ситуації і виходу України на траєкторію відновлення і розвитку.

Основні засади державної політики та повнова-ження органів державної влади у забезпеченні на- ціональної, енергетичної, соціальної, економічної, екологічної, інформаційної та кібербезпеки визна-чені у законодавстві України про національну без-пеку України та про засади внутрішньої і зовнішньої політики. Деталізація положень законодавчих актів відбувається шляхом прийняття постанов Кабінету Міністрів України та інших підзаконних актів у сфері соціальної безпеки.

Державне регулювання соціальної безпеки здійснюється через систему інституційних, соціа-льно-економічних, організаційно-управлінських, політико-правових, інформаційних та інших механі-змів, що спрямовані на виконання законів, нормати-вно-правових й стратегічних документів у сфері со-ціальної безпеки та нормами соціальних стандартів і гарантій, визначених в Законі України «Про дер- жавні соціальні стандарти та державні соціальні га-рантії».

Інституційне забезпечення ефективного дер- жавного регулювання соціальної безпеки України має здійснюватися відповідно до якісних критеріїв та цільових орієнтирів. Якісними критеріями сту-пеня захищеності соціальних інтересів держави, су-спільства та людини виступають: забезпечення гід-ного рівня життя; забезпечення гідної праці; форму-вання багаточисельного середнього класу; забезпе-чення реалізації основних прав, гарантій і свобод людини; відсутність загроз життю людини, їх міні-мізація; високі державні соціальні стандарти та со-ціальні гарантії й забезпечення їх реалізації, висо-кий рівень соціальної відповідальності та ефектив-ний соціальний діалог; конструктивна взаємодія ос-новних суб’єктів суспільних відносин.

Потребує удосконалення забезпечення норма-тивно-правового механізму державного регулю-вання соціальної безпеки України за напрямами:

– внесення змін до Стратегії національної без-пеки України щодо визначення окремого напряму державної політики національної безпеки – забезпе-чення соціальної безпеки з деталізацією конкретних заходів;



– посилення контролю дієвості та достатності законодавчої і нормативно-правової бази забезпе-чення соціальної безпеки;

– розробка науково-методичних та правових положень розвитку системи соціального захисту на-селення, яка відповідатиме соціальним стандартам розвинених європейських країн;

– визначення розподілу повноважень та обов’язків органів державної влади і місцевого са-моврядування щодо забезпечення соціальної без-пеки в умовах децентралізації та їх відповідної ко-ординації;

– удосконалення нормативно-правового забез-печення соціальної безпеки шляхом адаптації до міжнародних вимог та соціальних стандартів.

Висновки. Інституційне забезпечення держав-ного регулювання соціальної безпеки в Україні представлено системою інституцій та інститутів со-ціальної, нормативно-правової та економічної спря-мованості. Основу інституційного забезпечення ста-новить нормативно-правове забезпечення, яке ви-значає права та свободи громадян України, здійснює розподіл повноважень та обов’язків державних ор-ганів влади щодо забезпечення соціальної безпеки. Недосконалість державного управління та неврегу-льованість питань з забезпечення соціальної безпеки на всіх рівнях прийняття державних рішень створю-ють умови виникнення нових соціальних загроз та поглиблення негативного впливу існуючих соціаль-них ризиків та небезпек.

До основних перешкод на шляху державного управління, які стримують формування та розвиток соціальної безпеки в Україні, належать незатребува-ність відповідальності керівництва держави за по- гіршення стану національної та соціальної безпеки, невизначеність соціальної безпеки у чинній Страте-гії національної безпеки; неврегульованість держа-вою процесів поглиблення соціальної і майнової ди-ференціації, зростання соціальної нерівності; від- сутність в положеннях про діяльність органів влади завдань, повноважень, обов’язків та відповідально-сті щодо забезпечення соціальної безпеки. Подо-лання зазначених перешкод є першочерговими кро-ками на шляху до досягнення соціальної безпеки в Україні.

Перспективи подальших наукових досліджень у напрямку державного регулювання соціальної без-пеки вимагають визначення ризиків та небезпек у соціально-трудовій сфері за умов прискореного впровадження цифровізації економіки та суспіль- ства з метою їх попередження, мінімізації та недо-пущення.


1. Balcerowicz L. W kierunku organiczonego państwa. Drugie wydanie. The World Bank Group. Washington D.C., 2004. URL: https://www.balcerowicz. pl/ pliki/artykuly/3_toward_a_ limited_state.pdf (дата зве-

рнення: 05.12.2017). 2. Новак І.М. Теорія трудової ва-ртості та маржиналізм: майбутнє трудового права. Те-нденції розвитку науки трудового права та права со-ціального забезпечення: зб. наук. праць: матеріали І міжнар. наук.-практ. конф., 25-26 квіт. 2013 р.; за ред. М.І. Іншина, Н.М. Хуторян, В.І. Щербини. К.:Ніка-Центр, 2013. C. 308-314. 3. Стан та проблеми соціаль-ної безпеки в Україні: експертні оцінки: монограф. / О.Ф. Новікова та ін. Київ; Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2018. 184 с. 4. Домбровська С.М. Механізми забезпечення державної соціальної безпеки в Україні. URL: http://official.chdu.edu.ua/ article/viewFile/60614/56354 (дата звернення: 12.04.2018). 5. Новікова О.Ф. Соціа-льна безпека: організаційно-економічні проблеми і шляхи їх вирішення. Донецьк: ІЕП НАН України, 1997. 460 с. 6. Сиченко О.О. Соціальна безпека в системі на-ціональної безпеки держави. Наукові праці Чорномор-ського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Сер.: Дер-жавне управління. 2012. Т. 186. Вип. 174. С. 34–38. 7. Шахматова Т.А. Тенденції формування та розвитку системи забезпечення соціальної безпеки національної економіки. Університетські наукові записки. 2014. № 4. С. 249–256. 8. Подольська Є.А., Назаркін П.О. Но-вий сенс й інноваційні способи забезпечення соціаль-ної безпеки. Вісник Одеського національного універси-тету. Серія : Соціологія і політичні науки. 2015. Т. 20. Вип. 2. С. 19–25. 9. Язлюк Б.О. Теоретичні основи сут-ності та змісту соціально-економічної безпеки. Еконо-мічний аналіз. 2014. Т. 16(1). С. 149–154. 10. Антошкін В.К. Сутність соціально-економічної безпеки регіонів та її зв’язок з національною безпекою держави. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. 2014. № 3. С. 17–23. 11. Новикова О.Ф. Трансформа-ция проблем переселенцев Донбасса: от социальной защиты к ресурсу развития. Економічний вісник Дон-басу. 2017. № 2(48). С. 4-14. 12. Иванов С.Н. Состоя-ние и проблемы социально-экономического развития Украины. Економічний вісник Донбасу. 2016. № 3(45). С. 32-49. 13. Стратегія національної безпеки України (затверджена указом Президента України від 26.05.2015 р. № 287/2015). Офіційний вісник Прези-дента України. 2015. № 13. Cт. 874. 14. Ортинсь-кий В. Аналіз нормативно-правової основи забезпе-чення економічної безпеки. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні на-уки. 2016. № 855. С. 4-12.

Referenсes

1. Balcerowicz, L. W. (2004). Kierunkus Organic Pollution. Drugie wydanie. The World Bank Group. Washington D.C. Retrieved from https://www.balcero wicz. pl/pliki/artykuly/3_toward_a_limited_state.pdf. [in Polish].

2. Novak, I.M. (2013). The theory of labor cost and marginality: the future of labor law. Tendentsii rozvytku nauky trudovoho prava ta prava sotsialnoho zabezpechennia: zb. nauk. prats. Kyiv, Nika-Tsentr, pp. 308-314. [in Ukrainian].

3. Novikova, O.F., Sydorchuk, O.H. & Pankova O.V. (2018). The state and problems of social security in



Ukraine: expert assessments: a monograph. Kiev; Lviv, LRIT NAPA. 184 p. [in Ukrainian].

4. Dombrovska, S.M. (2015). Mechanisms of State Social Security in Ukraine. Naukovi pratsi. Derzhavne upravlinnia, 242 (254), 28-32. Retrieved from http: //official. chdu.edu.ua/ article / viewFile / 60614/56354 [in Ukrainian].

5. Novikova, O.F. (1997). Social Security: organiza-tional and economic problems and their solutions. Do-netsk, IEP NAN Ukrainy [in Ukrainian].

6. Sychenko, O.O. (2012). Social security in the system of national security of the state. Naukovi pratsi Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly kompleksu «Kyievo-Mohylianska akademiia». Ser.: Derzhavne upravlinnia, Vol. 186(174), рр. 34-38 [in Ukrainian].

7. Shakhmatova, T.A. (2014) Trends in the formation and development of a system for ensuring the social security of the national economy. Universytetski naukovi zapysky, 4, рр. 249-256 [in Ukrainian].

8. Podolska, Ye.A. & Nazarkin, P.O. (2015). New sense and innovative ways to ensure social security. Visnyk Odeskoho natsionalnoho universytetu. Seriia : Sotsiolohiia i politychni nauky, 20 (2), рр. 19-25 [in Ukrainian].

9. Yazliuk, B.O. (2014). Theoretical foundations of the essence and content of socioeconomic security. Ekonomichnyi analiz, 16 (1), рр. 149-154 [in Ukrainian].

10. Antoshkin, V.K. (2014). The essence of socio-economic security of the regions and its connection with the national security of the state. Visnyk Berdianskoho universytetu menedzhmentu i biznesu, 3, рр. 17-23 [in Ukrainian].

11. Novykova, O.F. (2017). Transformation of Donbass Resettlement Problems: From Social Protection to Resource of Development. Ekonomichnyi visnyk Donbasu, 2 (48), рр. 4-14 [in Russian].

12. Yvanov, S.N. (2016). State and problems of socio-economic development of Ukraine. Ekonomichnyi visnyk Donbasu, 3 (45), рр. 32-49 [in Russian].

13. Strategy of National Security of Ukraine (2015) (approved by Decree of the President of Ukraine dated May 26, 2015 № 287/2015). Ofitsiinyi visnyk Prezydenta Ukrainy. No. 13, 874 [in Ukrainian].

14. Ortynskyi, V. (2016). Analysis of the Regulatory Framework for Ensuring Economic Security. Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika". Yurydychni nauky, 855, рр. 4-12 [in Ukrainian].

Сидорчук О. Г., Хандій О. О. Інституційне за-

безпечення державного регулювання соціальної безпеки

В умовах системної кризи в Україні знижується потенціал соціально-економічного розвитку, зростає соціальна нерівність в суспільстві, стримуються про-цеси інтеграції в ЄС та укріплюється нестабільність. Державне регулювання соціальної безпеки відповідає за зміну ситуації, за підвищення ефективності інститу-ційного забезпечення, яке має враховувати потреби та виклики сьогодення. Дослідження особливостей інсти-туційного забезпечення державного регулювання соці-альної безпеки та напрямів його удосконалення стало метою статті.

В роботі визначені основні перешкоди на шляху державного управління, які стримують формування та зміцнення соціальної безпеки в Україні, та призводять до виникнення нових соціальних загроз, що класифіко-вані та систематизовані в роботі за трьома групами: со-ціальні загрози людини, суспільства, держави.

Інституційне забезпечення державного регулю-вання соціальної безпеки представлено як система ін-ституцій та інститутів соціальної, нормативно-право-вої, економічної спрямованості, а також їх взаємодія. Зазначено, що основу інституційного забезпечення становить нормативно-правова складова. Обґрунто-вано, що соціальна безпека в системі державного уп-равління залишилася декларованою у правових доку-ментах України, а на практиці – несформованою та не-реалізованою.

Для удосконалення нормативно-правового меха-нізму державного регулювання соціальної безпеки Ук-раїни запропоновані заходи, спрямовані на внесення змін до стратегічних документів України щодо визна-чення окремого напряму державної політики націона-льної безпеки – забезпечення соціальної безпеки; поси-лення контролю дієвості та достатності законодавчої і нормативно-правової бази забезпечення соціальної безпеки; розробку науково-методичних та правових положень розвитку системи соціального захисту насе-лення; визначення розподілу повноважень та обов’яз-ків органів державної влади і місцевого самовряду-вання щодо забезпечення соціальної безпеки в умовах децентралізації та їх відповідної координації; удоско-налення нормативно-правового забезпечення соціаль-ної безпеки шляхом адаптації до міжнародних вимог та соціальних стандартів.

Ключові слова: інституційне забезпечення, соціа-льна безпека, національна безпека, державне регулю-вання, нормативно-правове забезпечення, соціальні за-грози.

Сидорчук О. Г., Хандий Е. А. Институциональ-

ное обеспечение государственного регулирования социальной безопасности

В условиях системного кризиса в Украине снижа-ется потенциал социально-экономического развития, растет социальное неравенство в обществе, сдержи-ваются процессы интеграции в ЕС и укрепляется не-стабильность. Государственное регулирование соци-альной безопасности отвечает за изменение ситуации, за повышение эффективности институционального обеспечения, которое должно учитывать потребности и вызовы сегодняшнего дня. Исследование особеннос-тей институционального обеспечения государствен-ного регулирования социальной безопасности и напра-влений его совершенствования стало целью статьи.

В работе определены основные препятствия на пути государственного управления, которые сдержи-вают формирование и укрепление социальной безопа-сности в Украине, и приводят к возникновению новых социальных угроз. Социальные угрозы классифициро-ваны и систематизированы по трем группам: социаль-ные угрозы человека, общества, государства.



Институциональное обеспечение государствен-ного регулирования социальной безопасности предста-влено как система институций и институтов социаль-ной, нормативно-правовой, экономической направлен-ности, а также их взаимодействие. Отмечено, что ос-нову институционального обеспечения составляет но-рмативно-правовая составляющая. Обосновано, что социальная безопасность в системе государственного управления осталась декларируемой в правовых доку-ментах Украины, а на практике - несформированной и нереализованной.

Для усовершенствования нормативно-правового механизма государственного регулирования социаль-ной безопасности Украины предложены меры, направ-ленные на внесение изменений в стратегические доку-менты Украины, связанные с выделением отдельного направления государственной политики национальной безопасности - обеспечение социальной безопасности; усиление контроля над эффективностью и достаточно-стью законодательной и нормативно-правовой базы обеспечения социальной безопасности; разработку на-учно-методических и правовых положений развития системы социальной защиты населения; определение полномочий и обязанностей органов государственной власти и местного самоуправления по обеспечению со-циальной безопасности в условиях децентрализации и их соответствующей координации; совершенствова-ние нормативно-правового обеспечения социальной безопасности путем адаптации к международным тре-бованиям и социальным стандартам.

Ключевые слова: институциональное обеспече-ние, социальная безопасность, национальная безопас-ность, государственное регулирование, нормативно-правовое обеспечение, социальные угрозы.

Sydorchuk O., Khandii О. Institutional support of

state regulation of social security Under the conditions of a systemic crisis in Ukraine,

the potential for socioeconomic development is decreasing, social inequality in society is growing, integration pro-cesses in the EU are being held back, and instability is growing stronger. State regulation of social security is re-

sponsible for changing the situation, for increasing the ef-fectiveness of institutional support, which should take into account the needs and challenges of today. The study of the features of institutional support of state regulation of social security and the directions of its improvement had become the goal of the article.

The main obstacles to public administration that hin-der the formation and strengthening of social security in Ukraine, and lead to the emergence of new social threats were identified in the article. Social threats were classified and systematized into three groups: social threats of a per-son, society, state.

Institutional provision of state regulation of social se-curity was presented as a system of institutions and insti-tutes of social, regulatory, economic orientation, as well as their interaction. The basis of institutional support is the regulatory component. Social security in the public administration system remained declared in the legal documents of Ukraine, and in practice – unformed and unrealized – was justified in the article.

Measures have been proposed to improve the regula-tory mechanism of state regulation of social security of Ukraine. These measures include making changes to the strategic documents of Ukraine related to the allocation of a separate direction of the state policy of national security –ensuring social security. It is necessary to strengthen con-trol over the effectiveness and adequacy of the legislative and regulatory framework for ensuring social security and to develop scientific, methodological and legal provisions for the development of the system of social protection of the population. Important areas for improving the mecha-nism of state regulation of social security are the determi-nation of the powers and responsibilities of state and local authorities to ensure social security in a decentralized en-vironment and their appropriate coordination and improve-ment of the regulatory and legal provision of social security through adaptation to international requirements and social standards.

Keywords: institutional support, social security, na-tional security, government regulation, regulatory support, social threats.


А. Д. Яремко


УДК 331.5:621 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-164-170 А. Д. Яремко,

аспірант, Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків,


ОЦІНЮВАННЯ ТРУДОВОЇ СКЛАДОВОЇ АНТИКРИЗОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА Постановка проблеми. Ключова роль і най-

більші проблеми в антикризовому управлінні пов'я-зані з управлінням персоналом. В рамках цього на-пряму найбільш важливими слід визнати питання оцінки і розвитку трудового потенціалу. Пов'язано це з тим, що низький рівень наявного трудового по-тенціалу або нераціональне його використання вхо-дить у групу внутрішньо-організаційних передумов виникнення кризових процесів. Крім того, рівень розвитку трудового потенціалу є базою, ресурсом антикризового управління. Оптимізація трудового потенціалу може стати дієвим напрямом антикризо-вої програми. У зв'язку з цим для підприємств є ак-туальним процес оцінки і розвитку трудового по- тенціалу.

Аналіз останніх досліджень. Теоретико-мето-дологічні й економіко-організаційні аспекти до- слідження трудового потенціалу та ефективного уп-равління розглянуто в працях таких учених, як О. І. Амоша [1], О. В. Арефєва [2], Ю. М. Богданова [3], О. А. Грішнова [4], В. В. Ровенська [5], Т. О. Фо-міних [6] та ін. Широко досліджено питання антик-ризового управління підприємством у працях авто-рів І. П. Булєєва [7], Л. М. Матросової [8], С. Т. Пі-лецької [9], А. М. Ткаченко [10] та інші. Однак ана-ліз опублікованих праць, матеріалів наукових кон-ференцій і дискусій щодо дослідження цієї багато- гранної проблеми, показав, що вона є ще недостат-ньо дослідженою як у теоретичному, так і в прак- тичному аспектах.

Основною метою дослідження є розробка мо-делі визначення інтегрального показника трудової складової антикризового потенціалу підприємства.

Виклад основного матеріалу дослідження. В умовах жорсткої конкуренції, коли перед підприєм-ствами стоїть завдання не просто завоювати своє місце на ринку, але й утримати його успішно і ре-зультативно функціонуючи, одним з найбільш зна-чущих ринкових ресурсів і провідною перевагою конкурентної боротьби стає трудовий потенціал. Оцінка накопиченого трудового потенціалу, роз- робка стратегії розвитку і залучення його в вироб-ничо-господарську діяльність підприємства, форму-вання відповідної системи і механізму управління трудовим потенціалом є головними завданнями для забезпечення ефективності використання наявних ресурсів і результативності виробничо-господар- ської діяльності підприємства в умовах кризи.

У результаті вивчення описаних в літературі [9-12] методів оцінки трудового потенціалу різних рів-нів, можливо їх структурувати і згрупувати. Таким чином, для оцінки трудового потенціалу використо-вують:

- метод бальної оцінки компонентів, кожен компонент диференційовано виражається кількіс-ними значеннями в певних межах;

- метод кластерного аналізу – це оцінка з вико-ристанням еталонів, ранжируваних бальних оцінок, з визначенням високого, середнього та низького рівня значення;

- метод індексів дає можливість переводити і оцінювати якісні показники в кількісні значення, шляхом співвідношення фактичних значень з нор-мованими значеннями;

- інтегральний метод дозволяє отримати ре-зультат у вигляді одного показника, в якому об'єд-нуються кількісні і якісні оцінки структурних скла-дових складного явища.

До основних підходів до оцінки трудового по-тенціалу підприємства відносять:

1) витратний підхід дає змогу оцінити розмір трудового потенціалу сумою минулих витрат на під-готовку, поточне утримання і майбутній розвиток персоналу;

2) порівняльний підхід базується на співстав-ленні (порівнянні) трудових потенціалів окремих працівників і включає: якісні методи (метод ін-терв’ю, метод вільних характеристик, метод ділових ігор, матричний метод, метод «360 градусів» (метод кругової оцінки), описовий метод, метод оцінки за вирішальною ситуацією); кількісні методи (рейтин-говий метод, ранговий метод, метод визначеного розподілу); комбіновані методи (метод анкетування, метод порівняння парами, тестування, метод суми оцінок, метод класифікації, метод шкали спостере-ження за поведінкою, метод оцінки на базі моделей компетентності);

3) результативний підхід базується на постулаті щодо корисності праці персоналу підприємства. Як правило, за ефект роботи працівників підприємства беруть кількість чи вартість виготовленої продукції, але з цим виникають значні труднощі у визначенні конкретних результатів окремих категорій персо-налу.

Для досягнення сталого розвитку і формування конкурентних переваг підприємств на сучасному



етапі необхідно все більше уваги приділити ефек- тивному використанню трудових ресурсів, які обумовлюють наявні та передбачувані трудові мож-ливості, впливають на конкурентоспроможність та вартість підприємств. Трудові ресурси складають основу та визначають трудову складову антикризо-вого потенціалу, яка являє собою один з основних

важелів підвищення результативності діяльності, а її рівень впливає на перспективи протистояти загро-зам та кризовим явищам. Запропоновано проводити оцінювання трудової складової антикризового потенціалу підприємств за наступними етапами (див. рисунок).

Рисунок. Модель визначення інтегрального показника трудової складової антикризового потенціалу підприємств

Запропонована модель визначення інтеграль-

ного показника трудової складової антикризового потенціалу підприємств, яка включає певну послі- довність етапів та обґрунтування показників, що розраховані з використанням публічної фінансової звітності.

Основними показниками трудової складової, за якими пропонується здійснювати оцінювання, є

продуктивність праці, розмір чистого фінансового результату на 1 грн фонду оплати праці, частка фонду оплати праці в сукупних витратах, розмір чистого доходу від реалізації продукції на 1 грн фонду оплати праці (див. рисунок).

Динаміка показників трудової складової анти- кризового потенціалу підприємства наведена у табл. 1.

Таблиця 1 Динаміка показників трудової складової антикризового потенціалу підприємства

Підприємство 2012 2013 2014 2015 2016 20171 2 3 4 5 6 7

Продуктивність праці (х1)

ПАТ «Хартрон» 0,54 4,13 8,71 53,01 8,76 0,26

ПАТ «Датагруп» 632,04 471,94 553,73 842,25 942,24 1022,6 ДП «Конотопський авіаремонтний за-вод «АВІАКОН» 839,65 834,10 837,85 929,54 783,93 775,91 ПАТ «Дослiдно-експериментальний за-вод № 20 цивiльної авiацiї» 223,17 258,30 333,33 523,87 918,29 995,50

Оцінка трудової складової антикризового потенціалу підприємств

0,00 < Ітс. ≤ 0,20 – дуже низький рівень; 0,20 < Ітс. . ≤ 0,37 – низький рівень; 0,37 < Ітс. .. ≤ 0,63 – середній рівень; 0,63 < Ітс. .. ≤ 0,80 – високий рівень; 0,80 < Івс . ≤ 1,00 – дуже високий рівень

Інтегральний показник трудової складової антикризового потенціалу підприємств n-го підприємства

у t-му періоді

Етап 3. Кількісна та якісна оцінка інтегрального показника трудової складової антикризового потен-ціалу

Етап 1. Формування системи оцінних показників, що впливають на трудову складову антикризового потенціалу підприємств

Показники трудової складової n-го підприємства у t-му періоді

Етап 2. Множинна регресійна модель трудової складової антикризового потенціалу підприємств



Закінчення табл. 1 1 2 3 4 5 6 7

ПАТ «Київський радiозавод» 65,58 66,86 67,72 83,37 115,81 142,65

ПАТ «Моторсіч» 553,72 564,81 708,26 1061,4 879,00 869,20 ДП «Харківський машинобудівний за-вод «ФЕД» 425,17 405,89 483,66 427,39 343,86 374,51

Розмір чистого фінансового результату на 1 грн фонду оплати праці (х2)

ПАТ «Хартрон» 0,46 0,50 1,54 0,57 0,62 0,65

ПАТ «Датагруп» 1,37 0,79 -2,19 1,90 0,68 0,09

ДП «Конотопський авіаремонтний за-вод «АВІАКОН»

1,19 1,21 1,07 2,42 0,83 0,85

ПАТ «Дослiдно-експериментальний за-вод № 20 цивiльної авiацiї»

0,33 0,00 0,97 2,28 0,97 1,50

ПАТ «Київський радiозавод» 0,01 0,01 0,01 0,00 0,02 0,00

ПАТ «Моторсіч» 1,09 1,06 1,13 1,86 1,07 1,03

ДП «Харківський машинобудівний за-вод «ФЕД»

0,21 0,19 0,55 0,42 0,26 0,29

Частка фонду оплати праці в сукупних витратах (х3)ПАТ «Хартрон» 0,14 0,12 0,06 0,06 0,28 0,33ПАТ «Датагруп» 0,22 0,22 0,25 0,23 0,40 0,53ДП «Конотопський авіаремонтний за-вод «АВІАКОН» 0,19 0,13 0,14 0,11 0,19 0,25 ПАТ «Дослiдно-експериментальний за-вод № 20 цивiльної авiацiї» 0,22 0,15 0,14 0,08 0,06 0,09 ПАТ «Київський радiозавод» 0,32 0,28 0,27 0,29 0,25 0,26ПАТ «Моторсіч» 0,09 0,09 0,09 0,08 0,17 0,18ДП «Харківський машинобудівний за-вод «ФЕД» 0,31 0,26 0,25 0,31 0,36 0,35

Розмір чистого доходу від реалізації продукції на 1 грн фонду оплати праці (х4) ПАТ «Хартрон» 1,23 8,80 12,75 7,55 1,05 0,24ПАТ «Датагруп» 16,54 12,87 12,65 17,15 8,46 4,96ДП «Конотопський авіаремонтний за-вод «АВІАКОН» 12,83 12,79 12,73 10,65 6,04 5,13 ПАТ «Дослiдно-експериментальний за-вод № 20 цивiльної авiацiї» 4,80 5,92 8,49 14,30 17,20 13,28 ПАТ «Київський радiозавод» 2,62 2,55 2,68 2,46 2,44 2,21ПАТ «Моторсіч» 6,89 6,93 7,78 7,71 5,74 5,83ДП «Харківський машинобудівний за-вод «ФЕД» 3,79 3,82 4,45 3,60 2,52 2,49

Значення показника продуктивності праці за

шість років мають позитивну динаміку (зокрема, ПАТ «Дослiдно-експериментальний завод № 20 цивiльної авiацiї» показник продуктивності праці протягом аналізованого періоду збільшився з 223,17 в 2012 р. до 995,0 в 2017 р.; ПАТ «Датагруп» – з 632,04 в 2012 р. до 1022,65 в 2017 р.; ПАТ «Київ- ський радiозавод» – з 65,58 у 2012 р. до 142,65 у 2017 р.). Підвищення продуктивності праці є безпе-речною умовою розвитку виробництва та збіль-шення кількості продукції. Систематичне зростання продуктивності праці має пріоритетне значення для підвищення ефективності функціонування підпри-ємств та матеріального добробуту кожного працю-

ючого. Продовж 2012-2015 рр. на ПАТ «Моторсіч», ПАТ «Хартрон», ДП «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» спостерігається збільшення зна-чення показника, в у 2017 р. відбулося його змен-шення, що обумовлено неефективним використан-ням трудових ресурсів; збільшенням втрат виробни-цтва; неефективною системою вимірювання про- дуктивності праці, що знижує антикризовий потен-ціал підприємства. Отже, низька продуктивність праці на підприємствах може пояснюється як тех- нічною та технологічною відсталістю, так і незаван-таженістю основних засобів. На відміну від західних підприємств і міжнародних корпорацій, вітчизняні власники підприємств здебільшого намагаються



максимально використовувати наявне обладнання та трудові ресурси, а не інвестувати в модернізацію основних засобів і підвищення кваліфікації праців-ників.

Продовж 2012-2015 рр. майже на всіх аналізо-ваних підприємствах спостерігається зростання роз-міру чистого фінансового результату на 1 грн фонду оплати праці, що забезпечує підвищення ефективно-сті використання витрат на оплату праці підпри-ємств, але у 2017 р. значення показника знижується. На підприємствах переважає несприятлива тенден-ція зростання заробітної плати швидшими темпами, ніж продуктивність праці, практично незмінний та економічно недостатній рівень частки основної за-робітної плати та заниження вартості трудових ре-сурсів.

На ПАТ «Хартрон», ПАТ «Датагруп», ДП «Ко-нотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН», ПАТ «Моторсіч» та ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» продовж аналізованого періоду вияв-ляється зростання частки фонду оплати праці в су-купних витратах підприємств, що позитивно впли-ває на підвищення ефективності витрат на оплату праці, а також супроводжується поліпшенням ви- робничих показників, створює умови для соціальної стабільності в трудових колективах. Зниження час-тки фонду оплати праці в сукупних витратах спосте-рігається на ПАТ «Дослiдно-експериментальний за-вод № 20 цивiльної авiацiї» та ПАТ «Київський радiозавод», отже має місце нераціональне витра-чання коштів на оплату праці, що призводить до зниження антикризового потенціалу підприємства.

Підвищенню ефективності формування і вико-ристання трудової складової антикризового потен-ціалу підприємств сприяє скорочення втрат робо-чого часу та забезпечення його раціонального вико-ристання, удосконалення режимів праці і відпо- чинку. Важливими резервами підвищення ефектив-

ності формування і використання трудової складо-вої антикризового потенціалу є зростання продук- тивності праці та підвищення кваліфікації працівни-ків відповідно до потреб підприємств, поліпшення системи перепідготовки кадрів, а також поліпшення умов праці.

На основі використання множинного регресій-ного моделювання проведено розрахунок інтеграль-ного показника оцінки впливу трудової складової на антикризовий потенціал n-го підприємства у t-му пе-ріоді, рівняння має вигляд:

Ітс (t) = 0,352 + 0,535х1– 0,225х2t +0,0208х3t + 0,128х4t t=1 ,…, 42,

де x1 – продуктивність праці; x2 – розмір чистого фінансового результату на

1 грн фонду оплати праці; x3 – частка фонду оплати праці в сукупних витра-

тах; x4 – розмір чистого доходу від реалізації продук-

ції на 1 грн фонду оплати праці; t – число рівнів динамічного ряду. Коефіцієнт кореляції становить (+ 0,7910),

коефіцієнт детермінації – 0,62574. Для оцінки адек-ватності лінійної регресійної моделі розраховано F-критерій Фішера, значення якого становить 15,46. При рівні значимості 5% для V1=4 V2=42-5=37 сту-пенів вільності з таблиці розподілу Фішера [13] кри-тичне значення F-критерію становить 8,60, що під- тверджує достовірність отриманих результатів.

Отриманий інтегральний показник трудової складової антикризового потенціалу підприємств (табл. 2) у загальному вигляді є кількісним виражен-ням забезпеченості підприємства необхідними тру-довими ресурсами, їх раціонального використання, а його отримані значення – критеріями оцінювання впливу трудової складової на антикризовий потен-ціал підприємств.

Таблиця 2

Значення інтегрального показника трудової складової антикризового потенціалу підприємств

Підприємства 2012 2013 2014 2015 2016 2017

ПАТ «Хартрон» 0,27 0,31 0,27 0,30 0,32 0,33 ПАТ «Датагруп» 0,69 0,67 0,40 0,89 0,35 0,35 ДП «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН»

0,76 0,87 0,28 0,68 0,35 0,35

ПАТ «Дослідний-експерименталь-ний завод №20 цивільної авіації»

0,45 0,63 0,33 0,79 0,35 0,35

ПАТ «Київський радiозавод» 0,41 0,53 0,56 0,42 0,35 0,35 ПАТ «Моторсіч» 0,53 0,83 0,29 0,59 0,35 0,35 ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД»

0,59 0,58 0,51 0,46 0,35 0,35

Для здобуття інтерпретації інтегрального пока-

зника трудової складової антикризового потенціалу підприємства використовується п’ятибальна шкала Харрінгтона [14], яка представлена в табл. 3.

Відповідно до критеріальної шкали оцінювання інтегрального показника трудової складової анти- кризового потенціалу підприємств протягом 2012-2017 рр. середній рівень даного показника має ПАТ «Хартрон» (в 2012 р. – 0,27, в 2017 р. – 0,33). У той



же час спостерігається зменшення до середнього рівня інтегрального показника трудової складової антикризового потенціалу підприємств на ПАТ «Датагруп» (з 0,69 в 2012 р. до 0,35 в 2017 р.), ДП «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» (з 0,76 в 2012 р. до 0,35 в 2017 р.), ПАТ «Дослідний-експериментальний завод №20 цивільної авіації» (з 0,63 в 2013 р. до 0,35 в 2017 р.), ПАТ «Київський радiозавод» (з 0,41 в 2012 р. до 0,35 в 2017 р.), ПАТ «Моторсіч» (з 0,83 в 2013 р. до 0,35 в 2017 р.), ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (з 0,59

в 2012 р. до 0,35 в 2017 р.). Вище згадані під- приємства недостатньо ефективно використовують трудові ресурси, що не підвищує їх антикризовий потенціал, а саме, потенціал протистояти реальним та потенційним кризовим явищам, що виникають в процесі функціонування, середнє зберігаючи тенде-нції до сталого розвитку. Отже, важливим аспектом підвищення антикризового потенціалу та забезпе-чення сталого розвитку є ефективне використання трудових ресурсів.

Таблиця 3

Відповідність рівня інтегрального показника трудової складової антикризового потенціалу підприємств шкалі Харрінгтона

Якісна оцінка Інтервали оцінок

Змістовий опис

Дуже низький (дуже погано)

0,0-0,20

Підприємство має дуже незадовільний рівень використання трудових ресурсів, що дуже негативно впливає на його антикризовий потенціал, а саме на потенціал протистояти реальним та потенційним кризовим явищам у функціонуванні, не зберігаючи тенденції до розвитку

Низький (по-гано)

0,20-0,37

Підприємство має незадовільний рівень використання трудових ре-сурсів, що негативно впливає на його антикризовий потенціал, а саме на потенціал протистояти реальним та потенційним кризовим явищам у функціонуванні, майже не зберігаючи тенденції до сталого розвитку

Середній (задові-льно)

0,37-0,63

Підприємство має середній рівень використання трудових ресурсів, що середнє впливає на його антикризовий потенціал, а саме потенціал протистояти реальним та потенційним кризовим явищам у функціону-ванні, середнє зберігаючи тенденції до сталого розвитку

Високий (добре) 0,63-0,80

Підприємство має високий рівень використання трудових ресурсів, що позитивно впливає на його антикризовий потенціал, а саме потенціал протистояти реальним та потенційним кризовим явищам у функціону-ванні, зберігаючи тенденції до сталого розвитку

Дуже високий (відмінно)

0,80-1,00

Підприємство має дуже високий рівень використання трудових ресур-сів, що дуже позитивно впливає на його антикризовий потенціал, а саме потенціал протистояти реальним та потенційним кризовим явищам у функціонуванні, високо зберігаючи тенденції до сталого розвитку

Висновки та перспективи подальших дослі-

джень. Не зменшуючи важливість усіх складових антикризового потенціалу підприємства основною все ж є виробнича. Усі її елементи впливають на за-гальний стан підприємства, але в процесі розгор-тання кризових явищ важливо зробити акцент на стан основних засобів, їх знос, частку оборотних ви-робничих фондів в обігових коштах та інші, які ви-значають оптимальність завантаження виробничих потужностей, раціональність організації бізнес-про-цесів. Аналіз та оцінка виробничої складової анти- кризового потенціалу підприємства допоможуть оп-тимізувати виробничий процес, знизити витрати та підвищити його ефективність.

Трудова складова антикризового потенціалу підприємства дає можливість визначити продуктив-ність праці, розмір чистого фінансового результату на 1 грн фонду оплати праці, частку фонду оплати праці в сукупних витратах та інше, які визначають

оптимальність використання трудових ресурсів, їх кваліфікацію, структуру сукупних витрат Аналіз та оцінка трудової складової антикризового потен- ціалу підприємства має бути оптимізована за крите-рієм мінімізації витрат та відповідати основному завданню антикризового управління – адаптації його до ринкових умов та сталого розвитку.

Отже, підприємствам необхідно розробити ан-тикризові стратегії щодо збільшення їх антикризо-вого потенціалу за рахунок підвищення викорис-тання фінансових, трудових, виробничих ресурсів з метою адаптації до ринкових умов, які визнача-ються нестабільністю зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування.


1. Амоша О. І., Антонюк В. П. Ринок праці про-мисловості України та трудовий потенціал галузі: су-часні тенденції і проблеми. Ринок праці та зайнятість



населення. 2016. № 4. С. 18-24. 2. Ареф’єва О. В. Пер-спективні напрями розвитку трудового потенціалу в системі споживчої кооперації. Актуальні проблеми економіки. 2009. № 12. С. 102. 3. Богдан Ю.М. Аналіз використання кадрового потенціалу підприємства. Економічний вісник Донбасу. 2011. № 1(23). С. 181-185. 4. Трудовий потенціал України: оцінка стану, ефективність використання, стратегічні напрями ро-звитку : монографія / за наук. ред. О. А. Грішнової. Черкаси : Маклаут, 2011. 360 с. 5. Фоміних Т. О. Ана-ліз компонентної структури трудового потенціалу ре-гіону. Економічний вісник Донбасу. 2011. № 2. С. 58-62. 6. Ровенська В.В., Кліндух Г.М., Ракитянська Н.А. Емоційна компетенція керівників як один з інструмен-тів управління трудовим потенціалом підприємства. Економічний вісник Донбасу. 2018. № 1 (51). С. 118–123. 7. Булеев И.П., Коритько Т.Ю., Тельнова А.В. Управление промышленным предприятием в условиях кризиса: монография. Краматорск: ДГМА, 2011. 196 с. 8. Матросова Л. М., Коротіна Я.В. Аспекти антикри-зового управління виробничим потенціалом металур-гійних підприємств. Економічний вісник Донбасу. 2008. № 2(12). С. 90-96. 9. Пілецька С.Т., Коритько Т.Ю. Методика комплексної оцінки антикризового по-тенціалу підприємства. Економіка промисловості. 2018. №3. С. 76–91. 10. Ткаченко А.М., Телін С.В. Антикризове управління як одне з напрямів підви-щення ефективності діяльності підприємства. Еконо- мічний вісник Донбасу. 2010. № 3. С. 122-124. 11. Ли-сак В.Ю., Комарніцька О.М. Методичні підходи до оцінки трудового потенціалу підприємства. Бізнес та інтелектуальний капітал. Інетелект XXI. 2017. № 1. С. 150–156. 12. Харун О.А. Аналіз сучасних методич-них підходів до оцінки трудового потенціалу підпри-ємства. Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Вип. 12. С. 354–358. 13. Галаз Л.В. Підходи щодо оцінки трудового потенціалу підприємства. Віс-ник Національного університету «Львівська політех-ніка». Серія «Проблеми економіки та управління». 2010. № 683. С. 178–184. 14. Дехтяренко І.В. Аналіз методичних підходів та методів оцінки трудового по-тенціалу підприємства. Управління розвитком. 2013. № 23(163). С. 164–166. 15. Таблиці функцій та крити-чних точок розподілів / укладач М.М. Горонескуль. Харків: УЦЗУ, 2009. 90 с. 16. Исмагилов И. И. Приня-тие решений при количественных и качественных кри-териях описания альтернатив. URL: http://www. mathnet.ru/php/getFT.phtml?jrnid=ipi&paperid=89&what =fullt&option_lang=rus.

References

1. Amosha O. I., Antoniuk V. P. (2016). Rynok pratsi promyslovosti Ukrainy ta trudovyi potentsial haluzi: suchasni tendentsii i problemy [Labor Market of Ukraine's Industry and Labor Potential of the Industry: Contempo-rary Trends and Problems]. Rynok pratsi ta zainiatist nase-lennia – Labor market and employment of the population, 4, рр. 18-24 [in Ukrainian].

2. Arefieva O. V. (2009). Perspektyvni napriamy rozvytku trudovoho potentsialu v systemi spozhyvchoi kooperatsii [Perspective directions of labor potential devel-opment in the system of consumer co-operation]. Aktualni

problemy ekonomiky – Actual problems of the economy, 12, рр. 102 [in Ukrainian].

3. Bohdan Yu.M. (2011). Analiz vykorystannia kadrovoho potentsialu pidpryiemstva [The analysis of the utilization of the experienced potential of the enterprise]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 1(23), рр. 181-185 [in Ukrainian].

4. Hrishnovа O. A. (Ed.). (2011). Trudovyi potentsial Ukrainy: otsinka stanu, efektyvnist vykorystannia, stratehichni napriamy rozvytku [Labor potential of Ukraine: assessment of the state, efficiency of use, strate-gic directions of development]. Cherkasy, Maklaut [in Ukrainian].

5. Fominykh T. O. (2011). Analiz komponentnoi struktury trudovoho potentsialu rehionu [Analysis of com-ponent structure of labour potential of region]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 2, рр. 58-62 [in Ukrainian].

6. Rovenska V.V., Klindukh H.M., Rakytianska N.A. (2018). Emotsiina kompetentsiia kerivnykiv yak odyn z instrumentiv upravlinnia trudovym potentsialom pidpry-iemstva [Emotional competence of leaders as one of instru-ments of management by labor potential of enterprise]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 1 (51), рр. 118–123 [in Ukrainian].

7. Buleyev I. P., Korit'ko T.Yu., Tel'nova A. V. (2011). Upravleniye promyshlennym predpriyatiyem v usloviyakh krizisa: monografíiya [Industrial enterprise management in crisis conditions]. Kramatorsk, DGMA [in Russian].

8. Matrosova L. M., Korotina Ya.V. (2008). Aspekty antykryzovoho upravlinnia vyrobnychym potentsialom metalurhiinykh pidpryiemstv [Aspects of anti-crisis man-agement of the potential of metal metallurgy enterprises]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 2(12), рр. 90-96 [in Ukrainian].

9. Piletska S.T., Korytko T.Yu. (2018). Metodyka kompleksnoi otsinky antykryzovoho potentsialu pidpry-iemstva [Methodology of complex estimation of the crisis potential of the enterprise]. Ekonomika promyslovosti – Economy of the industry, 3, рр. 76–91 [in Ukrainian].

10. Tkachenko A.M., Telin S.V. (2010). Antykry-zove upravlinnia yak odne z napriamiv pidvyshchennia efektyvnosti diialnosti pidpryiemstva [Crisis management as one of directions of increase of efficiency of activity of enterprise]. Ekonomichnyi visnyk Donbasu – Economic Herald of the Donbas, 3, рр. 122-124 [in Ukrainian].

11. Lysak V.Yu., Komarnitska O.M. (2017). Metodychni pidkhody do otsinky trudovoho potentsialu pidpryiemstva [Methodological approaches to the estima-tion of the labor potential of the enterprise]. Inetelekt XXI – Element XXI, 1, рр. 150–156 [in Ukrainian].

12. Kharun O.A. (2016). Analiz suchasnykh metodychnykh pidkhodiv do otsinky trudovoho potentsialu pidpryiemstva [An analysis of modern methodological ap-proaches to the assessment of the labor potential of the en-terprise]. Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky – Global and national problems of the economy, Issue 12, рр. 354–358 [in Ukrainian].

13. Halaz L.V. (2010). Pidkhody shchodo otsinky trudovoho potentsialu pidpryiemstva [Approaches to as-sessing the labor potential of the enterprise.]. Visnyk



Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Seriia «Problemy ekonomiky ta upravlinnia» – Bulletin of the Na-tional University "Lviv Polytechnic". Series "Problems of Economics and Management", 683, рр. 178–184 [in Ukrainian].

14. Dekhtiarenko I.V. (2013). Analiz metodychnykh pidkhodiv ta metodiv otsinky trudovoho potentsialu pidpryiemstva [Analysis of methodical approaches and methods for assessing the labor potential of the enterprise]. Upravlinnia rozvytkom – Development management, 23(163), рр. 164–166 [in Ukrainian].

15. Tablytsi funktsii ta krytychnykh tochok rozpo-diliv [Tables of functions and critical points of distributions]. (2009). Horoneskul M.M. (compiler). Kharkiv, UGZU [in Ukrainian].

16. Ismagilov I. I. Prinyatiye resheniy pri kolichest-vennykh i kachestvennykh kriteriyakh opisaniya al'ternativ [Decision Making in Quantitative and Qualitative Criteria for Describing Alternatives]. (n.d.). mathnet.ru. Retrieved from http://www.mathnet.ru/php/getFT.phtml?jrnid=ipi &paperid=89&what=fullt&option_lang=rus [in Russian].

Яремко А. Д. Оцінювання трудової складової

антикризового потенціалу машинобудівного під- приємства

У статті проведено дослідження основних мето-дичних підходів до оцінки трудового потенціалу. Ви-значено сутність оцінки трудового потенціалу, опи-сано систему показників, що характеризують трудовий потенціал підприємства. На основі аналізу наукових праць вітчизняних вчених виділено основні методичні підходи до оцінки трудового потенціалу, серед яких слід назвати витратний, результативний, порівняль-ний. Розроблено модель визначення інтегрального по-казника рівня трудової складової антикризового по- тенціалу, яка включає наступні етапи: формування си-стеми оцінних показників; побудова моделі інтеграль-ної оцінки трудової складової антикризового потенці-алу підприємств; кількісна та якісна оцінка інтеграль-ного показника.

Ключові слова: трудовий потенціал, антикризове управління, підприємство, методи оцінки трудового потенціалу.

Яремко А. Д. Оценка трудовой составляющей антикризисного потенциала машиностроительного предприятия

В статье проведено исследование основных мето-дических подходов к оценке трудового потенциала. Определена сущность оценки трудового потенциала, описана система показателей, характеризующих тру-довой потенциал предприятия. На основе анализа научных работ отечественных ученых выделены ос-новные методические подходы к оценке трудового по-тенциала, среди которых следует выделить затратный, результативный, сравнительный. Разработана модель определения интегрального показателя уровня трудо-вой составляющей антикризисного потенциала, кото-рая включает следующие этапы: формирование си-стемы оценочных показателей; построение модели ин-тегральной оценки трудовой составляющей антикри-зисного потенциала предприятий; количественная и качественная оценка интегрального показателя.

Ключевые слова: трудовой потенциал, антикри-зисное управление, предприятие, методы оценки тру-дового потенциала.

Yaremko A. Evaluation of the labor component of

the anti-crisis potential of a machine-building enter-prise

The article deals with the main methodological ap-proaches to the estimation of labor potential. The essence of evaluation of labor potential is determined, a system of indicators characterizing the labor potential of the enter-prise is described. On the basis of the analysis of scientific works of domestic scientists, the main methodological ap-proaches to the estimation of labor potential are high-lighted, among which expenditure, productive, compara-tive should be called. A model for determining the integral index of the level of the labor component of the anti-crisis potential is developed, which includes the following stages: the formation of a system of estimated indicators; construction of the model of the integrated assessment of the labor component of the enterprise's anti-crisis potential; quantitative and qualitative estimation of the integral indi-cator.

Keywords: labor potential, anti crisis management, enterprise, methods of estimation of labor potential.


И. А. Позднякова


НАУКОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ УДК 37.014.543 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-171-174

И. А. Позднякова, кандидат экономических наук,

Полоцкий государственный университет, Республика Беларусь

ФИНАНСИРОВАНИЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ УЧРЕЖДЕНИЙ ДОПОЛНИТЕЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ ВЗРОСЛЫХ

В современном мире в условиях постоянно ме-

няющейся информационной среды для профессио-нального роста человеку необходимо повышать свою квалификацию. Усовершенствование техноло-гических процессов, развитие науки вызывают необходимость обучения на протяжении всей трудо-вой деятельности. Актуальным является и то, что со-циальная среда требует от индивидуума постоян-ного роста его интеллектуального потенциала. Че-ловек должен самосовершенствоваться и разви-ваться на протяжении всей жизни. Поэтому в про-цессе его развития важное значение приобретает действующая в государстве система дополнитель-ного образования взрослых.

Дополнительное образование взрослых пред-ставляет собой вид образования, который направлен на профессиональное развитие человека, удовлетво-рение его познавательных потребностей в опреде-ленной области знаний.

При организации дополнительного образова-ния взрослых могут использоваться различные об-разовательные программы, основными из которых являются: повышение квалификации, переподго-товка, стажировка руководящих работников и спе-циалистов, профессиональная подготовка рабочих и служащих, обучающие курсы.

Несмотря на важность постоянного повышения квалификации сотрудников предприятий и органи-заций в Республики Беларусь, в последние годы наблюдается отрицательная тенденция в количестве работников, прошедших профессиональное обуче-ние. Так в 2012 году в Беларуси каждый десятый ра-ботник прошел профессиональное обучение по об-разовательным программам дополнительного обра-зования взрослых, в 2014 году такое обучение осу-ществило 8,4% работников организаций всех форм собственности, а в 2016 году профессиональное обу-чение прошли только 5,8% от всех работающих. Наблюдающееся снижение количества обучающих-ся ставит под сомнение выполнение утвержденного в Государственной программе «Образование и мо-лодежная политика» на 2016 – 2020 годы показателя обеспечения удельного веса работников организа-ций, обученных по образовательным программам дополнительного образования взрослых, от всех за-нятых в экономике – не менее 15% [1, с. 48].

С целью удовлетворения запросов как предпри-ятий, так и отдельных лиц на профессиональную подготовку кадров, на получение дополнительных знаний и умений в Республике Беларусь сформиро-вана и успешно функционирует система дополни-тельного образования взрослых, включающая как самостоятельные организации, так и подразделения в виде институтов и факультетов на базе учебных за-ведений.

В Республике Беларусь учреждения дополни-тельного образования взрослых создаются в виде: академий последипломного образования; институ-тов повышения квалификации и переподготовки; институтов развития образования; центров повыше-ния квалификации руководящих работников и спе-циалистов; центров подготовки, повышения квали-фикации и переподготовки рабочих. В качестве ис-точников финансирования данные учреждения мо-гут использовать средства республиканского и мест-ных бюджетов; средства учредителей; средства, по-лученные от приносящей доходы деятельности; без-возмездную помощь юридических лиц, индивиду-альных предпринимателей и др.

В настоящее время в стране развитие дополни-тельного образования взрослых происходит в слож-ных экономических условиях. Снижение финансо-вых возможностей у имеющихся и потенциальных заказчиков образовательных программ, сложивша-яся конкуренция на рынке образовательных услуг вызывают необходимость стратегического и теку-щего управления финансово-хозяйственной дея-тельностью учреждения дополнительного образова-ния взрослых.

Организации, функционирующие в системе до-полнительного образования, не получают достаточ-ную государственную поддержку (в последние деся-тилетия в Республике Беларусь на финансирование программ дополнительного образования взрослых направляется 1,1% от расходов консолидированного бюджета на образование [2, с. 139]). У большинства учреждений дополнительного образования взрос-лых основным источником финансирования явля-ются доходы, получаемые от оказания платных об-разовательных услуг организациям и населению. Наличие в стране большого количества убыточных и низкорентабельных организаций, снижение де-



нежных доходов населения отрицательно влияют на финансовые результаты учреждений дополнитель-ного образования взрослых.

Существующая конкуренция на рынке образо-вательных услуг определяет необходимость посто-янного совершенствования предлагаемых учрежде-ниями образовательных программ. Открытие новых специальностей переподготовки, разработка новых программ повышения квалификации, обучающих курсов, востребованных в текущий период потенци-альными заказчиками, улучшение уровня препода-вания дисциплин, использование инновационных образовательных технологий несомненно позво-ляют увеличить объемы финансирования учрежде-ния.

Основным финансовым показателем, отража- ющим положительные результаты деятельности любой организации, является прибыль. Примени-тельно к бюджетным организациям, к которым от-носится большое количество учреждений дополни-тельного образования взрослых, в нормативных правовых актах используется термин «сумма превы-шения доходов над расходами». Общеизвестно, что увеличению прибыли будут способствовать рост до-ходов и снижение расходов организации.

В числе основных внешних факторов, влия- ющих на финансовые результаты деятельности учреждений дополнительного образования взрос-лых, отметим:

– наличие налоговых льгот при оказании плат-ных образовательных услуг (например, освобожде-ние от уплаты налогов по платным образовательным услугам позволяет установить приемлемую стои-мость обучения; в свою очередь отмена льготы по налогу на добавленную стоимость увеличит стои-мость обучения на 20%, что может обусловить со-кращение количества слушателей и, как следствие, снижение доходов учреждения);

– проводимая государственная политика в об-ласти подготовки кадров и повышения квалифика-ции (необходимость обучения по программам до-полнительного образования в случаях, установлен-ных нормативными правовыми актами, позволяет увеличить доходы образовательного учреждения. Например, во-первых, если квалификация, получен-ная при освоении программы высшего или среднего специального образования, не соответствует требо-ваниям, предъявляемым для занятия данной долж-ности, то необходимо дополнительно освоить со-держание программы переподготовки для получе-ния необходимой квалификации; во-вторых, пред- усмотренное обязательное повышение квалифика-ции перед прохождением аттестации руководите-лей, специалистов строительной отрасли и др.);

– финансовое положение предприятий-заказчи-ков (ухудшение финансовых показателей у органи-заций-заказчиков может повлечь сокращение коли-чества и даже отказ от обучения своих сотрудни- ков по программам дополнительного образования

взрослых, что неукоснительно приводит к сниже-нию доходов учреждения);

– сложившийся уровень жизни населения, воз-можность получения кредита на обучение (чем выше уровень реальных располагаемых доходов населения и доступнее возможность получения кре-дита на обучение, тем больше будет желающих по-лучить новую специальность по программам пере-подготовки, повысить свою квалификацию, полу-чить новые знания и т.д.);

– стоимость коммунальных и других услуг (рост тарифов на коммунальные услуги, услуги связи, стоимости расходных материалов и т.д. вле-кут увеличение текущих расходов организации).

В качестве основных внутренних факторов, влияющих на финансовые результаты деятельности учреждений дополнительного образования взрос-лых, выделим:

– местоположение учреждения дополнитель-ного образования взрослых, развитие сети филиа-лов – обычно столичные учреждения дополнитель-ного образования взрослых имеют преимущества по отношению к региональным, так как обучение в них более престижно, в столице проживает больше жи-телей и др. Однако если в регионе есть крупные предприятия, население получает стабильные до-ходы, то учреждения имеют возможность привлечь слушателей, предложив образовательные про-граммы по востребованным направлениям;

– спектр предоставляемых услуг в области до-полнительного образования взрослых (чем больше перечень специальностей переподготовки, направ-лений повышения квалификации, видов обучающих курсов и т.д., форм обучения в учреждении допол-нительного образования взрослых, тем больше за-просов юридических и физических лиц оно может удовлетворить);

– обоснованное формирование стоимости услуг (при определении стоимости обучения помимо сло-жившегося уровня затрат необходимо учитывать финансовые возможности потенциальных заказчи-ков и стоимость на аналогичные услуги у конкурен-тов);

– подбор квалифицированных преподавателей (для реализации образовательных программ необхо-димо обеспечить учреждение квалифицированным профессорско-преподавательским составом. При этом, с одной стороны, чем выше профессиональ-ный уровень преподавателей, тем больше расходы на оплату труда, однако с другой стороны – наличие высококвалифицированных кадров обеспечивает качество образовательных услуг, что отражается на увеличении доходов);

– наличие и использование материально-техни-ческой базы, социальной инфраструктуры учрежде-ния и др. (для организации образовательной дея-тельности требуются помещения, современное обо-рудование, обеспеченность учебно-методическими материалами и др. Для иногородних слушателей



важным фактором является обеспечение местами в общежитиях. Все это требует крупных инвестици-онных расходов на создание и организацию и после-дующих расходов на дальнейшее развитие и содер-жание материально-технической базы и социальной инфраструктуры учреждения. С другой стороны, их наличие обеспечивает привлекательность учрежде-ния дополнительного образования взрослых и воз-можность получения дополнительных доходов).

Несмотря на то, что учреждение не может по-влиять на внешние факторы, оно должно системати-чески анализировать влияние каждого из них для определения условий своей дальнейшей работы. Внешние факторы оказывают определенное влия-ние на внутренние, что необходимо учитывать при оценке своих доходов учреждениями дополнитель-ного образования взрослых. Детальное изучение внутренних факторов позволит устранить недо-статки, существующие в работе учреждения, изыс-кать незадействованные резервы, увеличить доходы и в итоге улучшить финансовые результаты деятель-ности. Полученные результаты анализа будут яв-ляться информационной базой для разработки и принятия решений о необходимости развития соот-ветствующих направлений и видов образователь-ных программ дополнительного образования взрос-лых с учетом не только целей и задач, поставленных перед учреждениями государственными програм-мами развития, но и с учетом наибольшей их отдачи для дальнейшего экономического развития учре-ждения дополнительного образования взрослых.

Реализация образовательных программ на вы-соком качественном уровне требует осуществления большого объема текущих и капитальных расходов. Основными расходами учреждений дополнитель-ного образования взрослых являются: заработная плата педагогического, учебно-вспомогательного, административно-обслуживающего и прочего пер-сонала с начислениями; коммунальные расходы; расходы на канцелярские и письменные принадлеж-ности; расходы на учебно-методическую литера-туру и др.

Для учебного заведения важно наличие в доста-точном количестве учебных площадей, современ-ного оборудования, актуальной учебно-методиче-ской литературы и др. Однако наиболее важным ре-сурсом, позволяющим осуществлять учебный про-цесс на качественно высоком уровне, является ква-лифицированный профессорско-преподавательский состав. С экономической точки зрения этот показа-тель увеличивает затраты на обучение, так как, чем больше в организации преподавателей, имеющих большой стаж педагогической или научно-педаго-гической работы, ученые степени и звания, тем больше расходы на оплату труда. Кроме оплаты труда, исчисляемой в соответствии с законодатель-ством, руководители осуществляют дополнитель-ное материальное стимулирование работников учреждения путем премирования из средств,

направляемых на материальное поощрение, образу-емых за счет превышения доходов над расходами, остающегося в распоряжении организации.

Действующее законодательство не ограничи-вает размер премии, выплачиваемой сотрудникам. Однако величина средств, направляемых на матери-альное стимулирование, зависит от полученной суммы превышения доходов над расходами, остаю-щейся в распоряжении организации (чистой при-были), и ее части, направленной на производствен-ное и социальное развитие.

В области оптимизации расходов в настоящее время становится актуальным развитие дистанцион-ных форм получения образования. В результате применения дистанционного обучения появляется возможность экономии ресурсов. Однако эффектив-ное развитие дистанционной формы дополнитель-ного образования возможно только при достаточно развитом интеллектуальном, информационном и материально-техническом потенциале образова-тельного учреждения [3, с. 77].

Применение дистанционных форм обучения трансформирует организацию учебного процесса, что в итоге позволяет снизить аудиторную нагрузку на преподавателей. Однако увеличивается нагрузка, связанная с проведением практических занятий и консультаций в online и offline режимах, записью видео-лекций и т.д. Поэтому изменение расходов на оплату труда в результате внедрения дистанцион-ных технологий обучения необходимо рассматри-вать в каждом случае отдельно, исходя из составля-ющих учебной нагрузки на слушателя и преподава-теля.

В учреждении дополнительного образования взрослых должны быть помещения, кабинеты, лабо-ратории, мастерские, снабженные мебелью, инвен-тарем, средствами обучения (приборы, оборудова-ние, инструменты, учебно-наглядные пособия, ком-пьютеры, компьютерные сети, аудиовизуальные средства), необходимыми для организации образо-вательного процесса при реализации образователь-ных программ дополнительного образования взрос-лых, а также иное имущество в соответствии с сани-тарными нормами, правилами и гигиеническими нормативами. В текущей деятельности образова-тельного учреждения помимо расходов на оплату труда наиболее затратным является содержание имеющихся объектов недвижимости. При использо-вании дистанционных форм обучения, в связи с уменьшением времени пребывания обучающихся в учебном заведении, значительно снижаются за-траты на коммунальные расходы, высвобождаются учебные площади.

С расширением информационно-коммуника-тивных технологий более востребованными стано-вятся электронные варианты учебно-методических материалов, поэтому учреждения дополнительного образования взрослых могут уменьшить расходы на создание печатных версий учебных пособий, мето-



дических рекомендаций и др. Наиболее рацио-нально создание электронных средств обучения по дисциплинам и курсам, в которых предоставляемая информация требует периодического уточнения вследствие изменения законодательства, развития технологий и т.д. Помимо этого снижению расходов на канцелярские и письменные принадлежности в организации будет способствовать введение элек-тронного документооборота.

Внедрение дистанционного обучения позволит увеличить количество обучающихся за счет привле-чения контингента из других регионов. Преимуще-ства такого обучения для иногородних слушателей заключаются в снижении транспортных расходов на проезд к месту учебы и расходов на проживание, в отсутствии необходимости использования отпуска на обучение.

При всех преимуществах применения дистан-ционной формы обучения учреждения дополнитель-ного образования взрослых в настоящее время стал-киваются с рядом проблем при ее внедрении и ис-пользовании, связанных с недостаточностью разви-тия нормативной правовой базы по организации данной формы обучения. В Кодексе об образовании Республики Беларусь в статье 17 дано только опре-деление дистанционной формы получения образо-вания. В инструктивных материалах, регламентиру-ющих деятельность учреждений дополнительного образования взрослых, дистанционная форма прак-тически не упоминается. В постановлении Ми- нистерства образования Республики Беларусь от 21 июля 2011 г. № 99 «Об утверждении типовых до-говоров в сфере образования», в утвержденных ти-повых формах договоров о подготовке специалиста с высшим образованием предусматривается обуче-ние в дневной, вечерней, заочной и дистанционной формах, а в типовых формах о переподготовке руко-водящего работника (специалиста), о повышении квалификации руководящего работника (специали-ста) – только в дневной, вечерней и заочной формах.

Отсутствие должного развития дистанционной формы получения образования в дополнительном образовании взрослых отмечено в Государственной программе «Образование и молодежная политика» на 2016 – 2020 годы. В указанной программе преду-сматривается в текущем пятилетии разработать и принять нормативные правовые акты, направлен-ные на развитие дистанционной формы получения образования, и расширить перечень учреждений об-разования, реализующих образовательные програм-мы повышения квалификации руководящих работ-ников и специалистов в дистанционной форме полу-чения образования, до 10% от общего количества та-ких учреждений образования [1, с. 48]. Предусмот-ренные мероприятия положительно повлияют на ре-зультаты финансово-хозяйственной деятельности рассматриваемых учреждений.

Таким образом, изучение неиспользованных возможностей при разработке стратегии развития

учреждения дополнительного образования взрос-лых позволит устранить недостатки, существующие в работе учреждения, его финансовом обеспечении, изыскать незадействованные резервы, увеличить доходы и в итоге улучшить финансовые результаты деятельности. В настоящее время учреждения до-полнительного образования взрослых стремятся увеличить количество направлений и видов предо-ставляемых образовательных услуг. Устойчивому развитию, улучшению показателей деятельности будет способствовать рост доходов, в первую оче-редь, за счет увеличения контингента, принимае-мого на актуальные специальности переподготовки, программы повышения квалификации, обучающих курсов, востребованные в текущий период потенци-альными заказчиками. Для качественного обеспече-ния учебного процесса в учреждении дополнитель-ного образования взрослых необходимо наличие квалифицированных педагогических кадров, совре-менной материально-технической базы, качествен-ного учебно-методического обеспечения и др. Сни-жению расходов на реализацию образовательных программ в учреждениях дополнительного образо-вания взрослых будет способствовать внедрение ди-станционных форм обучения.

Литература 1. Государственная программа «Образование и

молодежная политика» на 2016 – 2020 годы: Постанов-ление Совета Министров Республики Беларусь от 28 марта 2016 г. № 250 // Официальный сайт Совета Министров Республики Беларусь. URL: http://www. government.by/upload/docs/file2b2ba5ad88b5b0eb.PDF. – Дата доступа: 05.10.2017 г. 2. Статистический еже-годник Республики Беларусь 2017. Минск, 2017. 508 с. 3. Куцев А.Г., Шафранов-Куцев Г.Ф. Экономиче-ские аспекты развития дистанционного образования. Университетское управление: практика и анализ. 2006. № 6. С. 77-82.

References 1. Gosudarstvennaya programma «Obrazovaniye i

molodezhnaya politika» na 2016 – 2020 gody: Postanovleniye Soveta Ministrov Respubliki Belarus' ot 28 marta 2016 g. № 250 [State Program "Education and Youth Policy" for 2016–2020: Decree of the Council of Ministers of the Republic of Belarus of March 28, 2016 No. 250]. Retrieved from http://www. government.by/upload/docs/ file2b2ba5ad88b5b0eb.PDF [in Russian].

2. Statisticheskiy yezhegodnik Respubliki Belarus' 2017 [Statistical Yearbook of the Republic of Belarus 2017]. Minsk, National Statistical Committee of the Republic of Belarus [in Russian].

3. Kutsev A.G., Shafranov-Kutsev G.F. (2006). Ekonomicheskiye aspekty razvitiya distantsionnogo obrazovaniya [Economic aspects of the development of distance education]. Universitetskoye upravleniye: praktika i analiz – University management: practice and analysis, 6, рр. 77-82 [in Russian].


С. В. Измайлович


УДК 338.2:338.45(476) doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-175-182 С. В. Измайлович,

кандидат экономических наук, Полоцкий государственный университет,

Республика Беларусь

УПРАВЛЕНИЕ ХОЗЯЙСТВЕННЫМИ РИСКАМИ ОРГАНИЗАЦИЙ ПРОМЫШЛЕННОГО СЕКТОРА ЭКОНОМИКИ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ

Риск, являясь неотъемлемой характеристикой

любого экономического процесса, оказывает суще-ственное влияние на деятельность хозяйствующих субъектов. Но осознания объективности этого факта недостаточно. Для эффективной деятельности орга-низаций необходимо не только выявить и оценить риск, но и определить подходы к управлению им.

Условия хозяйственной деятельности предприя-тий и организаций подвержены изменениям, как в ре-зультате закономерных экономических процессов, так и случайных событий. Важной особенностью деятельности организаций является возможность управления рисками внутренней среды, то есть хо-зяйственными, поскольку, управляя ими, организа-ции получают возможность успешно действовать в условиях постоянных изменений внешней среды. Од-нако несоответствие сложившейся системы произ-водства, снабжения, сбыта и в целом управления организациями промышленности современному уровню социально-экономических потребностей, а также неразвитость, фрагментарность или отсут-ствие подходов к управлению рисками не позволяют им своевременно реагировать на динамику риск-фак-торов хозяйственной деятельности.

Поэтому актуальность и важность управления хозяйственными рисками, в том числе разработка методического аппарата их оценки, обусловлены ре-шающим теоретико-методологическим и практиче-ским значением для успешного развития организа-ций в условиях нестабильности среды хозяйствен-ной деятельности.

Нами проведено исследование сущности хозяй-ственных рисков, выявлены их характерные особен-ности, что позволило аргументировать необходи-мость и возможность управления рисками внутрен-ней среды организации, предложить классифика-цию риск-факторов и хозяйственных рисков.

Анализ генезиса теории риска показал, что ее истоками выступают методологические основы, сформированные представителями классической и неоклассической экономических школ.

Объективность наличия риска в хозяйственной деятельности и возможность управления внутрен-ней средой организации посредством принятия и ре-ализации управленческих решений позволяют выде-лить хозяйственный риск. Способность противосто-ять чрезмерной степени хозяйственных рисков дает возможность оценить качество управления в кон-кретной организации. В исследовании хозяйствен-

ный риск рассматривается через действия (целена-правленную деятельность, решения, выбор) эконо-мических субъектов или их результаты, связанные с возможностью изменения управляемых состояний внутренней среды организации (предприятия).

Деятельность и развитие организации осу-ществляются при наличии ресурсных ограничений, существенной неполноты или неточности информа-ции, неопределенности протекания экономических процессов. Следовательно, риск обусловлен ограни-чениями и неопределенностью, которые оказывают влияние на хозяйственный процесс и условия приня-тия и реализации альтернативных управленческих решений.

В трактовках риска явно прослеживаются два направления выяснения его сущности: как экономи-ческой категории и как оценочной, то есть поддаю-щейся измерению. Поэтому в работе в контексте оценки хозяйственных рисков на уровне конкретной организации понимается мера отклонения фактиче-ски полученного экономического результата от при-нятого за базу сравнения, учитывающая вероятность изменений состояния объекта в конкретной ситуа-ции принятия и реализации управленческих реше-ний.

При выяснении сущности и особенностей хо-зяйственного риска доказано, что риск побуждает субъекта к действию. Поэтому автором выделена побуждающая к действию составляющая риска, ко-торая имеет два проявления – побуждает субъекта к принятию каких-либо мер по отношению к риску, или к его игнорированию в случае, если риск несу-щественный или неуправляемый для лица, принима-ющего решение.

Поскольку любое действие всегда связано с определенным мотивом для лица, принимающего решение, то автором предложено данную суще-ственную особенность риска выделить как мотиви-рующую (мотивационную) составляющую, которая обосновывает возможность и необходимость управ-ления рисками хозяйственной среды.

При детальном и глубоком рассмотрении рис-ковой ситуации в исследовании акцентируется вни-мание на первоисточнике ее возникновения в виде рискообразующих факторов. Предложена класси-фикация факторов риска, построенная на системати-зации встречающихся в специальной экономиче-ской литературе подходов и введении автором но-вых классификационных признаков, характеризу-



ющих специфику хозяйственной деятельности. На ее основе автором систематизированы хозяйствен-ные риски по следующим признакам: структура си-стемы – класс рисков; системное качество – группа

рисков (производственный, коммерческий и финан-совый); совокупность элементов системы – вид рис-ков; элемент системы – тип риска, что дает возмож-ность целостно и системно исследовать риски хо-зяйственной деятельности организаций (рис. 1).

Рис. 1. Предлагаемая классификация риск-факторов (рисков) Новизна предлагаемой классификации заключа-

ется во введении классификационных признаков – вид и тип риска, которые позволяют перейти от сложного состава рисков к простому элементарному риску и его конкретной причине.

Видом рисков являются риски, влияющие на со-вокупность элементов процессов производства, реа-лизации и финансовой деятельности организации.

Тип риска – это элементарный простой риск, свя-занный с конкретным элементом хозяйственной дея-тельности и конкретной причиной риск-ситуации.

Производственный риск в исследовании рас-сматривается, как риск, связанный с производством продукции, товаров, работ и услуг, в процессе кото-рого руководители различных уровней управления решают вопросы использования трудовых ресурсов и активов, методов производства и управления. Ос-новными факторами производственного риска орга-низаций являются долгосрочные (внеоборотные) и краткосрочные (оборотные) активы, персонал.

Коммерческий риск – это риск, возникающий в процессе снабжения и реализации произведенных или закупленных товаров, работ и услуг, а также в процессе маркетинговой деятельности. Наиболее важными факторами коммерческого риска органи-заций являются сбытовой, снабженческий, марке-тинговый.

Под финансовым в исследовании рассматрива-ется риск, возникающий в процессе движения фи-

нансовых ресурсов, а также осуществления расчетов (вложений). Основными факторами финансового риска организаций являются структура капитала, платежеспособность, инвестиции.

Детализация факторов риска в деятельности организаций промышленности позволила выявить, подвергнуть анализу и оценке 22 фактора производ-ственных рисков, 10 факторов финансовых и 13 фак-торов коммерческих рисков.

В результате исследований автором системати-зированы и получили развитие теоретико-методоло-гические основы исследования хозяйственных рис-ков, которые являются базисом совершенствования методического аппарата оценки риск-ситуаций в ре-альных условиях осуществления хозяйственной дея-тельности, в том числе организациями промышлен-ности Республики Беларусь.

Оценка хозяйственных рисков организаций промышленности посвящена разработке методик оценки уровня хозяйственных рисков, а также их экономических последствий влияния на результаты деятельности организаций.

Автором систематизированы методы оценки рисковых ситуаций. Проведенный анализ досто-инств и недостатков существующих методологиче-ских подходов, а также возможности и целесообраз-ности их применения для оценки рисковых ситуа-ций в организациях промышленности выявил ряд ограничений, которые делают невозможным их при-

ГРУППЫ ХОЗЯЙСТВЕННЫХ РИСКОВ (РИСК-ФАКТОРОВ)

КОММЕР– ЧЕСКИЕ

УРОВНИ КЛАССИФИКАЦИИ РИСКОВ (РИСК-ФАКТОРОВ)

КЛАССЫ РИСКОВ (РИСК-ФАКТОРОВ)

МАКРО– ЭКОНОМИЧЕСКИЕ

МИКРОЭКОНОМИЧЕСКИЕ (ХОЗЯЙСТВЕННЫЕ)

ОБЩЕЭКОНО– МИЧЕСКИЕ

ОТРАСЛЕ– ВЫЕ

ПРОИЗВОД– СТВЕННЫЕ

ФИНАН– СОВЫЕ

ВИДЫ ХОЗЯЙСТВЕННЫХ РИСКОВ (РИСК-ФАКТОРОВ)

ТИПЫ ХОЗЯЙСТВЕННЫХ РИСКОВ (РИСК-ФАКТОРОВ)



менение на большинстве отечественных промыш-ленных предприятий (особенно на стадии внедрения риск-менеджмента в управленческую деятельность). Последнее обусловило необходимость разработки альтернативных подходов к оценке рисков, которые реализованы в работе на основе использования ком-бинации аналитического и эвристического методов.

В рамках использования данных методов авто-ром предложена методика анализа и оценки уровня хозяйственных рисков, сущность которой состоит в следующем: для оценки степени воздействия риска на основе анализа состояния и перспектив развития отрасли, подотрасли или конкретной организации выбирают наиболее информативные критерии (риск-факторы). Им присваивают определенные уровни, которые сравнивают с фактическими или прогнозными значениями, выявляют фактические (прогнозные) отклонения, что позволяет определить степень риска. Итоговую оценку уровня влияния риск-факторов осуществляют по частным и обобща-ющему коэффициентам риска.

В методике оценки уровня влияния хозяйствен-ных рисков каждый фактор оценивают следующими показателями:

1. Экспертная оценка (ЭО), которая ставится экспертами с ранжированием от «1» (лучшая дина-мика факторов риска) до «10» (худшая динамика факторов риска).

2. Приоритет (П), который определяется экс-пертами с учетом ранжирования факторов риска по уровню весомости (значимости) воздействия на ана-лизируемую рисковую ситуацию: от «1» – наиболее важный фактор до «4» – наименее важный фактор. Приоритеты определяют значения весовых коэф-фициентов, соответствующих значимости факторов рисков. В основу расчетов весовых коэффициентов положено их долевое участие в заранее заданном значении общего весового коэффициента (вероятно-сти p ) по конкретной группе риска. Значение i-го

весового коэффициента (ВК i) определяется по фор-муле

1

( 1 )

( 1 )

ii m

ii

n П pBK

n П=

+ − ⋅=

+ − , ( 1, )i m= , (1)

где n – максимальное значение приоритета по пред-ложенной шкале; m – количество факторов риска;

iП – среднее значение i-го приоритета. 3. Частные коэффициенты риска (КРi) и общий

коэффициент риска (КР) характеризуют оценку ве-роятности наступления рискового события. Их зна-чения рассчитываются по следующим формулам:

1

1( )

m

i i ii

КР ЭО BKМ =

= ⋅ ; (2)

1

m

ii

KP КР=

= , (3)

где КРi – частный коэффициент i-го вида риска; М – максимальное значение балльной шкалы, использу-емой при оценке факторов риска; ЭОi – среднее зна-чение экспертной оценки i-го фактора риска; ВКi – весовой коэффициент i-го фактора риска; КР – об-щий коэффициент риска.

В риск-менеджменте исключительную важ-ность имеет информация о последствиях риска, по-этому разработана методика оценки размера эконо-мических последствий. Потери или дополнительные доходы по исследуемым группам хозяйственных рисков могут быть рассчитаны в сравнении с запла-нированными показателями, показателями преды-дущих периодов. Основой построения методики яв-ляются выявленные в работе взаимосвязи между риск-факторами и итоговыми финансово-экономи-ческими показателями деятельности предприятия с точки зрения возможности отражать последствия исследуемых групп рисков. Информационной осно-вой расчетов по предлагаемому алгоритму являются данные форм бухгалтерской отчетности.

Последствиями производственного риска ( ( )Е ПР ) являются изменения себестоимости реали-

зованной продукции (товаров, работ, услуг) ( )СрпΔ ,

в том числе управленческих расходов ( РуΔ ), скоррек-тированных на сумму влияния налогов, отчислений, сборов и вероятность наступления производственного риска ( ПРВ )

( ) ( ) ПРЕ ПР Срп Ру В= Δ + Δ × . (4)

Последствия коммерческого риска ( ( )Е КР ) определяются изменениями стоимостной оценкой расходов на реализацию продукции, затрат на мар-кетинговую деятельность, а также других коммерче-ских затрат (расходов) организации (∆ РР ), измене-ния остатков нереализованной продукции ( РнрпΔ), скорректированных на вероятность возникнове-ния коммерческого риска ( КРВ )

( ) ( ) КРЕ КР РР Рнрп В= Δ + Δ × . (5)

Последствиями финансового риска ( ( )Е ФР ) являются изменения финансирования по текущей ( ФтΔ ), инвестиционной ( ФиΔ ), финансовой дея-тельности ( ФфΔ ), скорректированные на сумму влияния внешних финансовых условий и вероят-ность наступления финансового риска ( ФРВ )

( ) ( Ф Ф Ф ) ФРЕ ФР т и ф В= Δ + Δ + Δ × (6)

Итоговая оценка последствий хозяйственных рисков ( ( )Е ХР ) определяется как сумма экономи-ческих последствий

( ) ( ) ( ) ( )Е ХР Е ПР Е КР Е ФР= + + (7)



Предлагаемые методики имеют научную но-визну и практическую значимость, поскольку позво-ляют выявить уровень хозяйственных рисков и их экономических последствий, определить приори-тетные направления стабилизационных и превен-тивных управленческих воздействий, а также клю-чевые факторы успеха для разработки стратегии по-ведения на рынке, что в свою очередь позволит обеспечить стабильное финансово-экономическое состояние организаций исследуемой отрасли про-мышленности.

Необходимо отметить, что подходы к оценке рисков, предложенные в исследовании, не призваны конкурировать с уже существующими методами и критериями. Их роль заключается в заполнении того пробела, где инструментарий многих методик недо-статочен или в принципе неприменим.

Нами проведено исследование в сфере управления риск-ситуациями в организации. Исследованы возмож-ности и предложены рекомендации по стратегическому управлению рисками на основе формирования системы управления риск-ситуациями и адаптации ее составля-ющих к условиям деятельности и развития организаций промышленности.

Сложное положение, в котором находятся мно-гие организации промышленности, является след-ствием запаздывания реагирования на изменения риск-факторов внутренней и внешней среды их дея-тельности. У руководителей предприятий отсут-ствует своевременная и полная информация о состо-янии и тенденциях развития внешней среды. Это за-трудняет принятие эффективных решений по адапта-ции к ней внутренних параметров деятельности орга-низаций промышленности. Следовательно, возни-кает необходимость перехода к управлению хозяй-ственными рисками на стратегической основе, по-скольку, управляя внутренними риск-факторами, ор-ганизации получают возможность успешно действо-вать в условиях постоянных изменений внешней среды.

В связи с этим разработан комплекс конкрет-ных мероприятий по стратегическому управлению риск-ситуациями организаций промышленности:

– предложена модель системы управления рис-ками как совокупность семи подсистем управления (рис. 2);

Рис. 2. Система управления хозяйственными рисками

– предложен детализированный процесс управ-

ления рисками, что позволило выделить три стадии, в том числе диагностику риск-факторов (рис. 3);

– рекомендованы методы и инструменты пас-сивной и активной стратегий управления рисками (см. таблицу);

– разработана «Политика управления рисками», где определены цели и задачи, основные положения

и принципы управления рисками; предложена орга-низационная структура службы риск-менеджмента; разработано «Положение по управлению хозяйствен-ными рисками», в котором определены права, обя-занности и ответственность персонала службы управ-ления рисками.

В соответствии с концепцией инновационного развития организации промышленности представ-

Информационно-техническое обеспечение

Данные статистической, бухгал-терской отчетности, планы

и прогнозы социально-экономи-ческого развития отрасли,

конъюнктурные и маркетинго-вые исследования, результаты

выставок, ярмарок и т.п.

Программные продукты

Средства сбора, регистрации, накопления, передачи, обработки, вывода

и представления информации

Цели, задачи, принципы

СИСТЕМА УПРАВЛЕНИЯ ХОЗЯЙ-СТВЕННЫМИ РИСКАМИ (СУР)

Кадровое обеспечение

Организацион-ное обеспечение

Нормативно-методическое обеспечение

Методические раз-работки, внутренние

нормативные документы

Нормативно-правовое

обеспечение

Общегосударственные нормативно-правовые

акты

Функциональное обеспечение

Выявление факторов риска

Диагностика факторов хозяйственных рисков

Выявление уровня допустимости рисков

Выбор методов и мер управления рисками

Финансирование мероприятий по управлению рисками, исполнение решений

Анализ и оценка эффективно-сти управления рисками



Рис. 3. Формирование стадий и детализация этапов в процессе управления хозяйственными рисками

Таблица

Предлагаемая систематизация методов и инструментов управления хозяйственными рисками организаций промышленности Республики Беларусь

Основные источники хозяйствен-ных рисков

Пассивное управление Активное управлениепоглощение рисков снижение рисков передача рисков предупреждение рисков

1 2 3 4 5 Производственные риски

Внеоборот-ные активы

Текущий и капитальный ремонт оборудования

Улучшение производственных условий. Усиление технического и техноло-гического контроля, контроля ка-чества продукции

Страхование внеоборотных активов. Аутсорсинг операций в реги-оны. Заключение арендных кон-трактов

Прогнозирование аварий, поломок и потерь по ним. Освоение гибких технологий. Активное обновление нематери-альных активов и основных фон-дов, в т.ч. за счет лизинга

Оборотные активы

Переработка давальческого сы-рья. Создание обоснованных разме-ров запасов материалов, полу-фабрикатов, фурнитуры

Увеличение ассортимента сырья и материалов. Контроль нормативов и лимитов ресурсного обеспечения. Управление дебиторской задол-женностью

Страхование оборотных ак-тивов

Разработка и внедрение мероприя-тий по ресурсо- и энергосбереже-нию

Персонал Использование контрактной си-стемы. Увольнение неквалифициро-ванных работников. Своевременная и справедливая оплата труда

Повышение уровня квалификации и переподготовка персонала. Сокращение избыточного персо-нала

Участие персонала в управле-нии компанией. Заключение договоров уча-стия в прибылях. Персонификация ответствен-ности

Конкурсный отбор ведущих специ-алистов. Развитие корпоративной этики и культуры общения. Привлечение иностранных дизай-неров. Обучение персонала работе в кри-зисных условиях

Коммерческие риски

Снабжение Грамотное составление догово-ров на поставку сырья, материа-лов и т.п. Отказ от нежелательных постав-щиков. Оптимизация схем ресурсного обеспечения

Диверсификация структуры по-ставщиков и поставок. Установление максимального объ-ема сделок с одним поставщиком

Страхование договоров по-ставок

Организация диагностики дей-ствий и намерений поставщиков. Анализ платежеспособности по-ставщиков. Анализ эффективности использо-вания различных каналов снабже-ния и сбыта

Сбыт Введение работы под заказ.Поиск оптимальных схем сбыта продукции

Развитие собственной ТПС.Диверсификация структуры потре-бителей

Страхование договоров на продажу готовой продукции

Освоение новых рынков (сегмен-тов) сбыта

Исходная база

данных (опыт про-шлой дея-тельности)

Определе-ние цели управле-ния хозяй-ственными рисками

Исследование внутренней среды

Выявление факто-ров, причин и рис-кового профиля предприятия

Анализ и оценка факторов хозяй-ственных рисков

Оценка приемле-мости хо-зяйствен-ных рисков и уста-новле-

ние допу-стимых значений

Выбор страте-гии и тактики управления хоз. рисками

Выбор методов и инструментов управления хоз. рисками

Учет психоло-гических аспек-тов принятия решений

Модификация методов управ-ления рисками

Разработка программы действий

по управлению хоз. рисками

Финансирование мероприятий по управлению

рисками

Реализация решений и контроль

их исполнения

Анализ и оценка эф-фективности управ-ления хоз. рисками

База данных и опыт управления хозяйственными рисками

I. Постановка цели II. Диагностика факторов хозяйственных рисков

III. Последующее управление рисками



Окончание таблицы 1 2 3 4 5

Отказ от нежелательных потре-бителей

Разработка и внедрение мероприя-тий по снижению запасов готовой продукции. Применение системы распродаж и скидок

Разработка и внедрение меро-приятий по взаимовыгодному сотрудничеству с предприя-тиями торговли. Развитие сотрудничества с ИП

Создание фирменной торговой сети. Внедрение современной системы стандартизации в области кон-троля качества продукции

Маркетинг Выбор целевых рынков сбыта. Маркетинговые исследования

Исследование запросов конкрет-ных групп потребителей. Продвижение продукции на новые рынки сбыта. Стимулирование спроса. Освоение сегмента «быстрой моды»

Использование мнений внеш-них экспертов и аналитиков, консультационных и марке-тинговых фирм

Прогнозирование спроса и предло-жения на потребительском рынке и его сегментах. Разработка эксклюзивных дизай-нов. Развитие прямых поставок потре-бителям. Развитие и углубление ярмарочно-выставочной деятельности

Финансовые рискиСтруктура капитала

Отказ от использования заем-ных источников финансирова-ния. Анализ и оценка структуры ка-питала

Оптимальное сочетание собствен-ного и заемного капитала

Страхование кредитоспособ-ности. Лизинговое кредитование

Прогнозирование потребности в собственном и заемном капитале

Платеже- способ-ность

Активизация работы, анализа и оценки дебиторов. Предварительная оплата / от-срочка платежа

Разработка системы скидок.Разработка мероприятий по укреп-лению платежеспособности. Четкое соблюдение сроков погаше-ния платежей

Заключение форвардных и фьючерсных контрактов. Активное использование век-сельного обращения, факто-ринга

Прогнозирование сроков наступле-ния очередных платежей. Резервирование средств для пога-шения платежей

Инвести-ции

Продажа акций государствен-ных предприятий инвесторам. Минимальные затраты на НИОКР

Активная инвестиционная поли-тика и поиск инвесторов. Увеличение затрат на НИОКР

Инициирование создания СП, ФПГ. Страхование инвестицион-ных сделок

Вложение средств в брэнд.Прогнозирование эффективности различных вариантов инвестирова-ния. Бизнес- планирование

ляют собой систему, объединяющую три хозяйствен-ных процесса: производство, реализация, финансы с соответствующими риск-факторами, и три соответ-ствующих им инновационных процесса, для каждого из которых рассмотрены основные стратегические ва-рианты трансформации деятельности и развития орга-низаций отрасли, что соответствует активной страте-гии управления рисками:

осуществление технологических нововведе-ний (инноваций) на основе технического перевоору-жения и модернизации производства, внедрения но-вых технологий и создания высокопроизводитель-ных производств, обеспечивающих решение про-блем ресурсосбережения и экологической безопас-ности процессов и продукции, технологической и товарной зависимости от зарубежных стран; вы-пуска наукоемкой продукции и др.;

проведение инноваций в области марке-тинга и реализации продукции за счет формирова-ния цивилизованного потребительского рынка и ры-ночной инфраструктуры, развития собственной, межрегиональной и межотраслевой товаропроводя-щей сети, коммерческих связей со странами ближнего и дальнего зарубежья; формирования оптовых рынков снабжения и сбыта; обеспечения роста экспорта про-дукции; вовлечения в международное разделение труда; освоения узкоспециализированных сегментов рынка; совместных маркетинговых исследований и др.;

внедрение инноваций в финансовые про-цессы через осуществление эволюционного пере-хода от ведомственной к кластерной ориентации,

что позволит на последующих этапах сформировать на национальном уровне международные ФПГ и встроить их в структуру ТНК; углубление процессов кооперации, интеграции и развития межтерритори-альной и межотраслевой организации взаимодей-ствия субъектов науки, промышленности и хозяй-ствования; разработку эффективных механизмов стимулирования инвестиционной активности, рост финансирования НИОКР, направленных на разра-ботку новых материалов и технологий, применение лизинговых схем, привлечение средств инновацион-ных фондов и иностранных инвестиций; развитие си-стемы воспроизводства трудовых ресурсов, подго-товки и переподготовки рабочих, специалистов и административно-управленческого персонала.


1. Измайлович С.В. Теоретические аспекты сущ-ности и функций хозяйственного риска. Бухгалтер-ский учет и анализ. 2007. № 10. С. 45–51. 2. Измайло-вич С.В. Особенности управления хозяйственными рисками организаций промышленного сектора эконо-мики. Экономический вестник университета: сб. науч. трудов ученых и аспирантов. Переяслав–Хмельниц-кий, 2017. Вып. 33/1. С.79-85. 3. Измайлович С.В. Классификация рискообразующих факторов, воздей-ствующих на деятельность предприятий. Вестник По-лоцкого государственного университета. Экономиче-ские и юридические науки. 2005. № 8. С. 67–73. 4. Из-майлович С.В. Классификация хозяйственных рисков на промышленных предприятиях. Организация и управление. 2002. № 1–2. С. 209–213. 5. Измайлович



С.В. Управление событийными ресурсами организа-ции. Инновационное развитие экономики: предприни-мательство, образование, наука : сб. науч. статей / ред. кол.: Т.В. Борздова (отв. ред.) [и др.]. Минск : ГИУСТ БГУ, 2013. С. 87-89. 6. Измайлович С.В. Стра-тегическое взаимодействие организации с внутренней и внешней средой. Вестник финансовой академии (Ка-захстан). 2012. № 1. С. 54-59. 7. Измайлович С.В. Сущность и проблемы исследования хозяйственных рисков. Проблемы экономики, финансов и управления производством : сб. науч. ст./ Ивановский гос. хим-тех. ун-т ; редкол.: Ю.А. Соколов [и др.]. Иваново, 2001. С. 200–205. 8. Измайлович С.В. Стратегическое рископ-ланирование на предприятии. Перспективы развития теории и практики управления потенциалом промыш-ленного производства: сб. науч. трудов / Уфимский гос. нефтяной технич. ун-т ; под общ. ред.: Л.И. Ванчухиной. Уфа, 2003. С. 122–125. 9. Измайлович С.В. Методиче-ские подходы к анализу рисковых ситуаций на пред-приятиях. Экономика и право переходного периода в Республике Беларусь: материалы IV Междун. науч.-ме-тод. конф., Гродно, апр. 2000 г. / Гроднен. филиал ин-та современ. знаний ; редкол.: О.И. Борисевич [и др.]. Гродно, 2000. С. 53. 10. Измайлович С.В. Управлен-ческая реакция на неопределенность и риск. Управ-лiння организацiєю: регiональнi аспекти: матерiали Х Мiжнар. наук.-практ. конф., Київ, 12–13 квiтня 2002 р. / Нацiональний технiчний унiверситет Украiни ; за ред.: В.Г. Герасимчука. Київ, 2002. С. 120–121. 11. Из-майлович С.В. Учет факторов риска при управлении организацией. Менеджмент та маркетинг: досяг-нення i перспективи: матерiали IХ Всеукраїнської наук.-практич. конф., 13 березня 2002 р./ Нацiональний технiчний унiверситет Украiни ; за ред.: В.Г. Гера-симчука. Київ, 2002. С. 102. 12. Измайлович С.В. Оценка влияния рисков на экономические результаты деятельности предприятий. Новости научной мысли – 2008 : материалы IV Междунар. науч.-практич. конф., Прага (Чехия), 27 окт.–5 нояб. 2008 г.: в 4 ч. / Издатель-ский дом : Образование и наука ; шефредактор: Здэнэк Цэрнак. Прага, 2008. Ч. 4. С. 40–41. 13. Измайлович С.В. Современные подходы к управлению событиями и рисками организации. Проблемы развития эконо-мики и сферы сервиса в регионе: материалы VIII Меж-дународной научно-практической конференции (14 марта 2014 г., Сыктывкар) в 2 томах. Сыктывкар: Филиал СПбГЭУ в г. Сыктывкар, 2014. Т. 1. С.273-275. 14. Измайлович С.В. Управление событиями и риск-факторами хозяйственной деятельности для повыше-ния стратегического потенциала организации. Акту-альные проблемы экономики и современного менедж-мента: Материалы международной научно-практиче-ской конференции (20-21 ноября 2015 г.). Симферо-поль: ДИАЙПИ, 2015. С.209-211.

References

1. Izmaylovich S.V. (2007). Teoreticheskiye aspekty sushchnosti i funktsiy khozyaystvennogo riska [Theoreti-cal aspects of the nature and functions of economic risk]. Bukhgalterskiy uchet i analiz – Accounting and analysis, 10, рр. 45–51 [in Russian].

2. Izmaylovich S.V. (2017). Osobennosti upravleniya khozyaystvennymi riskami organizatsiy promyshlennogo sektora ekonomiki [Features of management of economic risks of organizations of the industrial sector of the economy]. Ekonomicheskiy vestnik universiteta – Economic Bulletin of the University, Vol. 33/1, рр.79-85. Pereyaslav – Khmelnitsky [in Russian].

3. Izmaylovich S.V. (2005). Klassifikatsiya risko-obrazuyushchikh faktorov, vozdeystvuyushchikh na deyatel'nost' predpriyatiy [Classification of risk-forming factors affecting the activities of enterprises]. Vestnik Polotskogo gosudarstvennogo universiteta. Ekonomi-cheskiye i yuridicheskiye nauki – Bulletin of Polotsk State University. Economic and legal sciences, 8, рр. 67–73 [in Russian].

4. Izmaylovich S.V. (2002). Klassifikatsiya khozyay-stvennykh riskov na promyshlennykh predpriyatiyakh [Classification of economic risks in industrial enterprises]. Organizatsiya i upravleniye – Organization and manage-ment, 1–2, рр. 209–213 [in Russian].

5. Izmaylovich S.V. Upravleniye sobytiynymi resursami organizatsii [Management of event resources of the organization]. Innovatsionnoye razvitiye ekonomiki: predprinimatel'stvo, obrazovaniye, nauka – Innovative de-velopment of the economy: entrepreneurship, education, science, рр. 87-89. Minsk, GIUST BSU [in Russian].

6. Izmaylovich S.V. (2012). Strategicheskoye vzaimodeystviye organizatsii s vnutrenney i vneshney sredoy [Strategic interaction of the organization with the internal and external environment]. Vestnik finansovoy akademii – Bulletin of the Academy of Finance (Kazakh-stan), 1, рр. 54-59 [in Russian].

7. Izmaylovich S.V. (2001). Sushchnost' i problemy issledovaniya khozyaystvennykh riskov. [Essence and problems of research of economic risks]. Problemy ekonomiki, finansov i upravleniya proizvodstvom – Prob-lems of economics, finance and production management, рр. 200-205. Ivanovo, Ivanovo State University of Chemistry and Technology [in Russian].

8. Izmaylovich S.V. (2003). Strategicheskoye riskoplanirovaniye na predpriyatii [Strategic risk management in the enterprise]. Perspektivy razvitiya teorii i praktiki upravleniya potentsialom promyshlennogo proizvodstva – Prospects for the development of the theory and practice of managing the potential of industrial production, рр. 122–125. Ufa, Ufa State Petroleum Tech-nological University [in Russian].

9. Izmaylovich S.V. (2000). Metodicheskiye podkhody k analizu riskovykh situatsiy na predpriyatiyakh [Methodical approaches to the analysis of risk situations in enterprises]. Ekonomika i pravo perekhodnogo perioda v Respublike Belarus' – Economics and law of transition in the Republic of Belarus. Proceedings of the 4th International Scientific and Method. Conference. Grodno, Grodno Branch of the Institute of Modern Knowledge [in Russian].

10. Izmaylovich S.V. (2002). Upravlencheskaya reaktsiya na neopredelennost' i risk [Management response to uncertainty and risk]. Upravlinnia orhanyzatsiieiu: rehionalni aspekty – Management by organization: regional aspects. Proceedings of the 10th International



Scientific and Practical Conference. Kyiv, National Technical University of Ukraine [in Russian].

11. Izmaylovich S.V. (2002). Uchet faktorov riska pri upravlenii organizatsiyey [Consideration of risk factors in the management of the organization]. Menedzhment ta marketynh: dosiahnennia i perspektyvy – Management and marketing: achievements and prospects. Proceedings of the 9th All-Ukrainian Scientific and Practical Conference. Kyiv, National Technical University of Ukraine [in Russian].

12. Izmaylovich S.V. (2008). Otsenka vliyaniya riskov na ekonomicheskiye rezul'taty deyatel'nosti predpriyatiy [Evaluation of the impact of risks on the eco-nomic performance of enterprises]. Novosti nauchnoy mysli – 2008 – News of Scientific Thought - 2008, Рart 4, рр. 40–41. Proceedings of the 4th International Scientific and Practical Conference. Prague, Czech Republic.

13. Izmaylovich S.V. (2014). Sovremennyye podkho-dy k upravleniyu sobytiyami i riskami organizatsii [Modern approaches to managing events and organization risks].

Problemy razvitiya ekonomiki i sfery servisa v regione – Problems of development of the economy and the service sector in the region, Vol. 1, рр. 273-275. Proceedings of the 8th International Scientific and Practical Conference. Syktyvkar, Branch of Saint-Petersburg State University of Economics in Syktyvkar [in Russian].

14. Izmaylovich S.V. (2015). Upravleniye sobyti-yami i risk-faktorami khozyaystvennoy deyatel'nosti dlya povysheniya strategicheskogo potentsiala organizatsii [Event management and risk factors of economic activities to increase the strategic potential of the organization]. Aktual'nyye problemy ekonomiki i sovremennogo menedzhmenta – Actual problems of economics and mod-ern management, рр. 209-211. Proceedings of the International Scientific and Practical Conference. Simferopol, DIAIPI [in Russian].


С. В. Бословяк


УДК 330.322:658 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-183-193 С. В. Бословяк,

кандидат экономических наук, Полоцкий государственный университет,

Республика Беларусь

АЛГОРИТМ КОМПЛЕКСНОЙ ОЦЕНКИ ЦЕЛЕСООБРАЗНОСТИ ИНВЕСТИРОВАНИЯ В ПРЕДПРИЯТИЕ

Использование инвестиционного потенциала

имеет важное значение в деятельности любого пред-приятия. Этот процесс начинается при преобразова-нии финансовых ресурсов инвестиционной деятель-ности в инвестиционные затраты, то есть когда по-тенциальные финансовые ресурсы организации приобретают форму располагаемых финансовых ре-сурсов инвестиционной деятельности.

В связи с этим исследуем процедуру и опреде-лим последовательность действий на стадии форми-рования финансовых ресурсов инвестиционной дея-тельности с учетом возможности использования

имеющегося методического обеспечения финансо-вого управления формированием инвестиционного потенциала. Так, последовательность этапов ком-плексной оценки финансовой целесообразности ин-вестирования в предприятие можно формализовано представить в табл. 1.

Как видим, процесс комплексной оценки фи-нансовой целесообразности инвестирования в пред-приятие начинается с оценки страновой инвестици-онной привлекательности. Предлагаем проводить такую оценку, используя имеющиеся оценки стра-нового риска и страновой инвестиционной привле-кательности.

Таблица 1

Характеристика этапов стадии формирования финансовых ресурсов инвестиционной деятельности Этап Содержание Методическое обеспечение

Предварительного отбора потенциальных реципиен-тов

Оценка инвестиционной привле-кательности страны, отрасли и те-кущего состояния возможных ре-ципиентов инвестиций

Результаты рейтингов международных фи-нансовых организаций и рейтинговых агентств; методика оценки отраслевой инвестицион-ной привлекательности; методика оценки исходного инвестицион-ного потенциала организации

Взаимодействия с кон-кретным инвестором

Оценка перспектив развития пред-приятия с учетом факторов преоб-разования и объемов внешнего ин-вестирования

Методика финансового прогнозирования эффективности вложений капитала

Инструментальный Определение конкретной формы финансового участия инвестора и инструмента инвестирования

Инструменты оценки влияния формы фи-нансового участия инвестора на средне-взвешенную стоимость капитала и его рен-табельность

Собственная разработка автора. Рейтинг страновых рисков для 140 экономик

составляет Международное агентство по оценке страновых рисков (International Country Risk Guide – ICRG).

В табл. 2 показаны сравнительные показатели рейтинга по Республике Беларусь, Российской Фе-дерации и Украине.

Таблица 2

Оценки странового риска ICRG

Показатели Февраль

2014 года Январь

2015 года Июль

2016 года 1 2 3 4

Республика БеларусьМесто в рейтинге 122 128 115Совокупная рейтинговая оценка странового риска, в т.ч. 59,8 57,3 60,3оценка политического риска 54,0 55,5 58,0оценка финансового риска 34,0 28,5 31,5оценка экономического риска 31,5 30,5 31,0



Окончание табл. 2 1 2 3 4

Российская ФедерацияМесто в рейтинге 63 90 73Совокупная рейтинговая оценка странового риска, в т.ч. 69,5 64,5 67,3оценка политического риска 58,0 56,5 56,5оценка финансового риска 42,5 35,5 44,0оценка экономического риска 38,5 37,0 34,0

УкраинаМесто в рейтинге 109 135 119Совокупная рейтинговая оценка странового риска, в т.ч. 62,5 54,0 59,8оценка политического риска 59,0 58,0 60,5оценка финансового риска 34,0 26,5 31,0оценка экономического риска 32,0 23,5 28,0

Составлено автором на основе источника [1]. Общий страновой риск оценивается по 100-

балльной шкале. Более высокому уровню риска бу-дет соответствовать более низкий балл. Особенно-стью методологии расчета сводного показателя рей-тинга является то обстоятельство, что при расчете общей оценки финансовый риск и экономический риск рассматриваются как единый блок, равнознач-ный политическому риску. Максимально возможная оценка по каждому из них (ситуация отсутствия риска) составляет 50 баллов, в то время как полное отсутствие политического риска оценивается в 100 баллов. Соответственно общая рейтинговая оценка определяется как сумма всех частных оценок, де-ленная на два.

Данные, представленные в табл. 2, наглядно ил-люстрируют повышение странового риска в 2015 году и небольшую его коррекцию в 2016 году для всех представленных стран. Для сравнения, лучшая

рейтинговая оценка в июле 2016 года (Швейцария) – 88,5, худшая (Венесуэла) – 41,0.

Один из наиболее комплексных подходов к ин-вестиционной привлекательности государства пред-ставлен международной группой консультацион-ных и аудиторских компаний BDO International. Со-вокупный индекс инвестиционной привлекательно-сти страны в методике BDO International определя-ется как средняя геометрическая величина трех ин-дексов: экономических условий, политико-право-вых условий и социокультурных условий. Каждый индекс оценивается по 100-балльной шкале. Общее количество оцениваемых стран – 174.

Результаты оценки инвестиционной привлека-тельности для рассматриваемых стран представ-лены в табл. 3. В 2017 году максимальное значение BDO International присвоило Сингапуру – 82,80, ми-нимальное – Северной Корее – 25,10.

Таблица 3 Динамика индексов инвестиционной привлекательности (International Business Compass) группы BDO International

Показатели 2012 год 2013 год 2014 год 2015 год 2016 год 2017 годРеспублика Беларусь

Место в рейтинге 90 117 115 85 89 87Совокупный индекс инвестиционной привлека-тельности, в т.ч.

47,09 44,32 44,87 50,92 49,63 49,81

индекс экономических условий 46,38 38,72 37,12 49,44 49,19 48,85индекс политико-правовых условий 41,06 40,72 42,96 45,19 44,96 44,65индекс социокультурных условий 54,85 55,22 56,66 59,10 55,27 56,67

Российская ФедерацияМесто в рейтинге 112 111 104 100 100 109Совокупный индекс инвестиционной привлека-тельности, в т.ч. 44,44 45,66 46,86 49,11 48,48 46,72


УкраинаМесто в рейтинге 115 99 109 89 130 134Совокупный индекс инвестиционной привлека-тельности, в т.ч. 43,82 47,12 46,18 50,57 43,15 42,68


Составлено автором на основе источника [2].



Динамика совокупного индекса инвестицион-ной привлекательности BDO International, в отличие от рейтинга ICRG, неоднозначна. Несмотря на от-сутствие улучшения общеэкономической ситуации по всем представленным странам в 2015 году, их привлекательность по оценкам BDO International по-вышается. В дальнейшем наблюдается ухудшение их позиций. При этом совокупный индекс инвести-ционной привлекательности и место Беларуси в пе-риод 2015-2017 годов имеет более устойчивый ха-рактер в сравнении с другими представленными в таблице странами. Слабым компонентом для всех стран является индекс политико-правовых условий.

Различия в оценках ICRG и BDO International могут объясняться тем, что в первом рейтинге (как более оперативном) учтены негативные тенденции на валютных рынках рассматриваемых стран во вто-рой половине 2014 года.

Что касается оценки инвестиционной привле-кательности на уровне отрасли, то наиболее прием-лемая методика ее оценки разработана И. И. Ройзма-ном и И. В. Гришиной [3]. В случае необходимости эта методика может быть адаптирована с учетом имеющейся у инвестора информации. Пример такой авторской адаптации представлен ниже поэтапно.

1. Отбор частных показателей. С учетом проведенного анализа литературных

источников, а также с учетом доступности статисти-ческих данных в предварительный перечень част-ных показателей инвестиционной привлекательно-сти отраслей промышленности включены:

1. Показатели прибыльности деятельности от-расли (рентабельность активов, рентабельность про-дукции, коэффициент оборачиваемости оборотных средств, удельный вес прибыльных организаций).

2. Показатели финансового состояния отрасли (коэффициент текущей ликвидности, коэффициент обеспеченности собственными оборотными сред-ствами, соотношение денежных средств к просро-ченной кредиторской задолженности, коэффициент автономии).

3. Показатели перспективности развития от-расли (индекс промышленного производства, удель-ный вес продукции отрасли в общем объеме про-мышленного производства, удельный вес собствен-ных средств в общем объеме инвестиций в основной капитал).

Уровень моментных показателей принимается по состоянию на конец года. В качестве исследу- емой совокупности можно принимать отрасли эко-номики, отрасли промышленности, виды экономи-ческой деятельности, информация о результатах де-ятельности которых представлена в официальных статистических изданиях.

Предварительный перечень частных показате-лей целесообразно корректировать с учетом нали-чия значимой мультиколлинеарности по значению коэффициента парной корреляции (в качестве кри-тической границы принято 0,7 [4]). Корректировка

заключается в исключении из начального перечня показателей, которые не соответствуют принятому критерию мультиколлинеарности.

2. Расчет интегрального показателя отрасле-вой инвестиционной привлекательности.

Аналогично [3] для свода частных показателей принят метод многомерной средней. Формула опре-деления интегрального показателя инвестиционной привлекательности каждой отрасли (вида экономи-ческой деятельности) выглядит следующим обра-зом:

1

1

nij

ii i

j n

ii

Pk

PM

k

=

=

=

, (1)

где jM – интегральный уровень инвестиционной

привлекательности отрасли, сопоставимый со сред-ним уровнем по рассматриваемым отраслям, приня-тым за единицу;

j = l,..., m – отрасли (m – количество отраслей промышленности, принимаемых для рассмотрения, m =9);

i = 1 ,..., n – сводимые частные показатели (n – количество сводимых показателей);

ik – весовой коэффициент i-гo показателя;

ijP – количественное значение i-гo показателя

по j-ой отрасли;

iP – количественное значение i -гo показателя

в среднем по рассматриваемых отраслям;

i

ij

P

P – стандартизованное (нормализованное)

числовое значение i-гo показателя по j-ой отрасли. По вышеуказанным причинам для всех показа-

телей предлагаем применять равные весовые коэф-фициенты. Поэтому формула (1) примет следующий вид:

1

nij

i ij

P

PM

n==

. (2)

3. Оценка зависимости между отраслевой ин-вестиционной привлекательностью и инвестицион-ной активностью.

В методике И. И. Ройзмана и И. В. Гришиной степень зависимости инвестиционной активности от инвестиционной привлекательности оценивается с помощью линейного коэффициента корреляции. При этом в качестве результирующего показателя инвестиционной активности может использоваться как темповый, так и среднедушевой уровень инве-стиций в основной капитал [3]. Для целей проводи-мого анализа считаем более целесообразным приме-нение среднедушевого показателя (инвестиции в ос-новной капитал на одного работника в год).

В качестве показателя тесноты корреляцион-ной связи предлагаем использовать шкалу Чеддока



[4]. Наличие высокой тесноты связи (линейный ко-эффициент корреляции 0,7 и выше) свидетельствует о том, что полученный в результате расчетов инте-гральный показатель позволяет достаточно досто-верно оценить уровень инвестиционной привлека-тельности отраслей (видов деятельности).

4. Интерпретация полученных результатов. Для установления соответствия полученных

количественных значений интегрального показа-теля качественным оценкам уровня инвестиционной привлекательности используем стандартный пяти-

уровневый классификатор. С учетом специфики ме-тода многомерной средней и полученных расчетных значений интегрального показателя шкалу значений интегрального показателя jM представляется целе-

сообразным принять линейной с шагом 0,4 (табл. 4). Полученная таблица достаточно объективно

отражает зависимость уровня инвестиционной при-влекательности от значений интегрального показа-теля, так как предлагаемая линейная шкала симмет-рична единице.

Таблица 4

Значения интегрального показателя и уровень инвестиционной привлекательности отраслей Принятый интервал значений jM [0, 0,4) [0,4, 0,8) [0,8, 1,2) [1,2, 1,6) Более 1,6

Уровень инвестиционной привле-кательности

оченьнизкий

низкий средний высокий оченьвысокий

Собственная разработка автора. Следует отметить, что оценка странового и от-

раслевого уровней инвестиционной привлекатель-ности на стадии предварительного отбора является опциональной. Так, например, оценка инвестицион-ной привлекательности страны необходима, прежде всего, для иностранных инвесторов. Оценка отрас-левой инвестиционной привлекательности может не понадобиться инвестору, уже осуществляющему инвестиции в определенной отрасли. В ряде случаев инвестор, пропуская стадию предварительного от-бора, может сразу переходить к взаимодействию с конкретным реципиентом.

При оценке исходного инвестиционного потен-циала организации вначале проводится сравнение потенциальных реципиентов инвестиций в рамках выбранной отрасли (вида экономической деятельно-сти). Построение сравнительной рейтинговой оценки инвестиционной привлекательности органи-заций рассмотрим по формализованным этапам.

1. Выбор частных показателей для постро- ения рейтинга инвестиционной привлекательно-сти. В перечень показателей включены следующие:

1) показатели, характеризующие эффектив-ность деятельности организаций:

– рентабельность реализованной продукции; – рентабельность собственного капитала; – коэффициент оборачиваемости оборотных

активов; – рентабельность активов; 2) показатели, характеризующие инвестицион-

ную активность организаций: – коэффициент ввода машин, оборудования,

транспортных средств; – коэффициент самофинансирования инвести-

ций; – коэффициент накопления амортизации (из-

носа) основных средств; 3) показатели, характеризующие платежеспо-

собность организаций: – коэффициент текущей ликвидности;

– коэффициент обеспеченности собственными краткосрочными активами;

– коэффициент абсолютной ликвидности; – коэффициент автономии. Первая и третья группы приняты по аналогии с

методикой российского рейтингового агентства АК&М с учетом требований действующих норма-тивных правовых актов Республики Беларусь. Так, два показателя ликвидности в методике приведены для более полного учета в рейтинге уровня платеже-способности предприятий. Согласно Инструкции о порядке расчета коэффициентов платежеспособно-сти и проведения анализа финансового состояния и платежеспособности субъектов хозяйствования ко-эффициент абсолютной ликвидности, наряду с ко-эффициентами текущей ликвидности и обеспечен-ности собственными оборотными средствами, ха-рактеризует платежеспособность организации [5].

Вторая группа показателей добавлена на ос-нове рабочей гипотезы о том, что более привлека-тельным для инвестора будет то предприятие, кото-рое в состоянии более активно осуществлять инве-стиционную деятельность, т. е. максимально эффек-тивно задействовать имеющийся инвестиционный потенциал.

2. Определение весовых коэффициентов по-казателей. Для определения весовых коэффициен-тов показателей представляется целесообразным применить экспертные оценки. Для проведения экс-пертного ранжирования предлагаем использовать методику парного сравнения [6] частных показате-лей, используемых для расчета рейтинга инвестици-онной привлекательности предприятия. Более высо-кий балл экспертной оценки соответствует более значимым показателям инвестиционной привлека-тельности. Проверка статистической значимости ко-эффициента конкордации осуществляется с помо-щью χ2 – критерия Пирсона.



В случае невозможности получения эксперт-ных оценок весовые коэффициенты для всех показа-телей принимаются равными.

3. Нормирование показателей. В случае, если рост показателя рассматривается как положитель-ная тенденция, то максимально допустимое значе-ние показателя х2 ассоциируется с 1, а минимально допустимое х1 – с 0 (в противном случае – наоборот). Тогда формально правило определения нормиро-ванных значений можно выразить следующей си-стемой [7]:

2 2 1 1 2 11

2 2 1 1 2 1

2 1 22 1 2

2 1

2 2 1 1 2 12

2 2 1 1 2 1

0, если ( ) ( ),, ( ; )

1, если ( ) ( ),

( ) ( ), [ ; )

1, если ( ) ( ), , [ ; )

0, если ( ) ( ),

y x y x x xx x

y x y x x x

y y x xу y x x xx x

y x y x x xx x

y x y x x x

> > ∈ − ∞ < > − + −= − ∈ − > > ∈ + ∞ < >

(3)

где х – фактическое значение показателя; х1 – минимальное (минимально допустимое)

значение показателя; х2 – максимальное (максимально допустимое)

значение показателя; y – преобразованное (нормированное) значе-

ние показателя; y1 – минимальное значение стандартного ин-

тервала (y1 = 0); y2 – максимальное значение стандартного ин-

тервала (y2 = 1). 3.1. Установление экономически целесообраз-

ных уровней частных показателей для нормирова-ния.

В большинстве рейтинговых методик, основан-ных на аддитивной свертке, в качестве минималь-ных и максимальных значений, используемых для нормирования, принимаются максимальные и ми-нимальные значения по исследуемой совокупности объектов. Однако более корректным представляется не принимать в качестве минимальных и макси-мальных значений аномально экстремальные значе-ния показателей.

Поэтому все частные показатели рейтинга под-вергнуты критическому анализу с целью установле-ния минимально и максимально допустимых значе-ний. По показателям рентабельности реализованной продукции и рентабельности собственного капитала минимально допустимое значение принято равным нулю (х1 = 0). Таким образом, в данном рейтинге по всем организациям с отрицательной рентабельно-стью нормированные значения равны нулю.

Для коэффициентов текущей ликвидности и обеспеченности собственными оборотными сред-ствами в соответствии с постановлением Совета Министров Республики Беларусь 12.12.2011 года № 1672 «Об определении критериев платежеспособ-

ности субъектов хозяйствования» [8] установлены нормативные значения по видам экономической де-ятельности. В рейтинге примем их в качестве мини-мально допустимых. По всем организациям, где уровень текущей ликвидности и обеспеченности собственными оборотными средствами ниже норма-тива, нормированное значение данных показателей принимается равным нулю. Коэффициент абсолют-ной ликвидности не относится к нормативным. И хотя его минимальное значение упоминается в названной инструкции [5], исходя из эмпирических данных, в практической деятельности оно трудно достижимо.

Для коэффициента текущей ликвидности тен-денция роста после достижения определенного пре-дельного значения не является однозначно позитив-ной. В качестве такого значения обычно указыва-ется 3,0 [9, с.165]. В случае превышения этого зна-чения могут высказываться предположения о завы-шенном уровне оборотных активов либо о неис-пользуемых возможностях увеличения краткосроч-ной кредиторской задолженности. Для целей нашего рейтинга принято максимально допустимое значение данного показателя, равное 3,0 (то есть по данному показателю х2 = 3). Если фактическое зна-чение показателя больше, чем максимально допу-стимое, нормированное значение показателя равно 1,0.

Для показателей рентабельности минимальные значения приняты равными нулю, так как представ-ляется маловероятным наличие предпочтений инве-стора в отношении убыточных организаций.

Для остальных показателей рейтинга в качестве минимальных и максимальных значений, использу-емых для нормирования, условимся принимать мак-симальные и минимальные значения по исследуе-мой совокупности предприятий. При этом оче-видно, что для коэффициента ввода машин, обору-дования, транспортных средств, минимальное зна-чение равны нулю, а для коэффициента самофинан-сирования инвестиций максимальное значение равно единице.

Коэффициент накопления амортизации (из-носа) основных средств является в данной методике единственным показателем, рост которого рассмат-ривается как отрицательная тенденция. Теоретиче-ски, для нового предприятия минимальное его зна-чение равно нулю. Однако на практике такое воз-можно лишь в случае начала деятельности с исполь-зованием только новых основных средств в самом конце отчетного периода, принимаемого для рас-чета рейтинга. В процессе деятельности нулевой уровень данного показателя является недостижи-мым и не может быть использован в качестве эта-лонного значения.

Таким образом, предложенные экономически целесообразные уровни минимальных и максималь-ных значений частных показателей, принимаемых для нормирования, представлены в табл. 5.



Таблица 5 Уровень частных показателей рейтинга, принимаемый для нормирования

Показатель Значение, принимаемое для нормирования минимально допустимое максимально допустимое

Рентабельность реализованной продукции 0,0 максимальное

по совокупности

Рентабельность собственного капитала 0,0 максимальное

по совокупности Коэффициент оборачиваемости оборотных ак-тивов

минимальное посовокупности

максимальное по совокупности

Рентабельность активов 0,0 максимальное

по совокупности Коэффициент ввода машин, оборудования, транспортных средств

0,0 максимальное

по совокупности

Коэффициент самофинансирования инвестиций минимальное посовокупности

1,0

Коэффициент накопления амортизации основ-ных средств

минимальное посовокупности


Коэффициент текущей ликвидности норматив по виду экономи-

ческой деятельности 3,0

Коэффициент обеспеченности собственными краткосрочными активами

норматив по виду экономи-ческой деятельности


Коэффициент абсолютной ликвидности минимальное посовокупности


Коэффициент автономии минимальное посовокупности


Собственная разработка автора. 3.2 Расчет нормированных значений показате-

лей. На основе рассмотренной выше процедуры при-менения методики осуществляется расчет нормиро-ванных значений показателей, включенных в рей-тинг инвестиционной привлекательности.

В итоге получаем нормированные значения Рi по каждому частному показателю рейтинга для каж-дого субъекта хозяйствования.

4. Расчет агрегированного показателя. После определения нормированных значений частных по-казателей по каждой организации по формуле (4) рассчитывается агрегированный показатель Р.

n

1i i

i

Р Р W=

= ⋅ , (4)

где P – агрегированный показатель рейтинговой оценки;

Рi – нормированное значение i-го частного по-казателя рейтинга;

Wi – весовой коэффициент i-го частного пока-

зателя (1

1n

ii

W=

= );

i – порядковый номер частного показателя; n – количество частных показателей в рейтинге. 5. Интерпретация полученных результатов.

Для определения соответствия значений агрегиро-ванных показателей определенным уровням инве-стиционной привлекательности используем стан-дартный пятиуровневый классификатор (табл. 6) [7, c. 427].

Таблица 6

Значения агрегированного рейтинга и уровень инвестиционной привлекательности субъектов хозяйствования

Значения Р [0; 0,2) [0,2; 0,4) [0,4; 0,6) [0,6; 0,8) [0,8; 1,0]Уровень инвестиционной привлекательности

очень низ-кий

низкий средний высокий оченьвысокий

Разработка автора на основе источника [7]. После выбора потенциального предприятия-ре-

ципиента предлагается определение величины ис-ходного инвестиционного потенциала организации как совокупности имеющихся финансовых ресурсов инвестиционной деятельности с учетом их возмож-ной отдачи.

В качестве финансовых ресурсов инвестицион-ной деятельности правомерно считать общий объем денежных средств, направленных на осуществление инвестиционной деятельности в отчетном периоде. Итогом их преобразования являются долгосрочные активы организации, что соответствует предложен-



ным в работе стадиям формирования и использова-ния инвестиционного потенциала, а также разрабо-танной системе финансовых потоков.

Следующим шагом является определение меры отдачи финансовых ресурсов инвестиционной дея-тельности, для чего предлагаем определять модифи-цированный коэффициент Тобина, используя в чис-лителе показатель фундаментальной стоимости предприятия (С0), то есть

0мод

CКА

= , (5)

где А – среднегодовая стоимость активов предпри-ятия;

Расчет фундаментальной стоимости организа-ции предлагаем проводить на основе показателя, позволяющего в наибольшей степени увязать фун-даментальную и рыночную стоимость организации. Наиболее приемлемым для этих целей представля-ется показатель экономической добавленной стои-мости (EVA – economic value added). Полагая рацио-нальным предположение о том, что будущие инве-стиции (без учета внешних инвестиций) связаны, прежде всего, с поддержанием в актуальном состоя-нии ранее инвестированного капитала (использова-ние которого, согласно концепции временной не-ограниченности функционирования хозяйствую-щего субъекта, предполагается в течение бесконечно длительного периода времени), получим следующее выражение для расчета фундаментальной стоимо-сти предприятия без учета дополнительных инве-стиций на момент оценки (С0):

( )0

1

С lim1

kttk t

EVAIC

r→∞ =

= + + , (6)

где IC – инвестированный в предприятие капитал; EVAt – экономическая добавленная стоимость в

год t, формирующаяся при использовании имеюще-гося инвестированного капитала;

r – ставка дисконтирования (в долях единицы). Значения EVAt на практике чаще всего прини-

маются как постоянные величины. При таких усло-виях, основываясь на технике расчета дисконтиро-ванной суммы бесконечного денежного потока (пер-петуитета), формула (6) принимает следующий вид:

0СtEVA

ICr

= + . (7)

Используя формулу (7) с учетом общеприня-того постулата финансового менеджмента, заключа-ющегося в том, что средневзвешенная стоимость ка-питала является наиболее приемлемой ставкой дис-контирования (т.е. r = WACC), получим следующее выражение:

( )0

1

С lim1

kttk t

EVAIC

r→∞ =

= + + . (8)

где ROIC – рентабельность инвестированного капи-тала (в долях единицы);

WACC – средневзвешенная стоимость капитала (в долях единицы).

После алгебраических преобразований полу-чим окончательную формулу для С0:

0

ROICС ICWACC

= ⋅ . (9)

Тогда величина исходного инвестиционного потенциала организации определяется следующим образом:

ИПисх = ДПинв ∙ Кмод (10) где ДПинв – поток денежных средств, направленных на осуществление инвестиционной деятельности в отчётном периоде; Кмод – модифицированный коэффициент То-бина в отчётном периоде.

Далее осуществляется переход к этапу взаимо-действия инвестора и организации реципиента. Ме-тодике финансового прогнозирования эффективно-сти вложений капитала в представленной схеме от-водится ключевая роль, поскольку именно ее приме-нение способствует согласованию финансовых ин-тересов инвестора и реципиента инвестиций в про-цессе оценки финансовой целесообразности инве-стирования в предприятие.

В целях финансового прогнозирования эффек-тивности вложений капитала расчет С0 представля-ется целесообразным дополнить расчетом С1 (ожи-даемой фундаментальной стоимости предприятия с учетом объема и способа финансирования дополни-тельных инвестиций). При расчете С1 приняты во внимание два возможных варианта.

1. Финансовые ресурсы инвестиционной дея-тельности могут быть преобразованы в активы в те-чение кратковременного временного периода (до следующего отчетного года), тогда c учетом ранее сделанных в формуле (2.9) предположений формула для расчета С1 будет выглядеть следующим обра-зом:

1( * *) ( )

С*

*1 ( )

*

* *1 ,

* *

ROIC WACC IC IIC

WACCROIC

IC IC IWACC

ROIC ROICIC I

WACC WACC

− ⋅ + Δ= + =

= + − ⋅ + Δ =

= + Δ ⋅ −

(11)

где ∆I – дополнительный объем инвестиционных вложений;

ROIС* – рентабельность инвестированного ка-питала с учетом эффекта от дополнительных инве-стиций;

WACC* – средневзвешенная стоимость капитала с учетом объема, условий и форм привлечения фи-нансовых ресурсов инвестиционной деятельности.

2. Финансовые ресурсы инвестиционной дея-тельности могут быть преобразованы в активы в те-чение долговременного периода (более одного года), тогда



11

( 1)( )( )( )

(1 WACC ) (1 )

nn

t t t nt n

t t n

ROICIC I

ROIC WACC IC Icum WACCC IC

WACC=

− + Δ− + Δ

= + ++ + , (12)

где ROIСt – рентабельность инвестированного ка-питала, складывающаяся на t-й год освоения внеш-

них инвестиционных ресурсов, 1,t n= ; WACCt – средневзвешенная стоимость капи-

тала, складывающаяся на t-й год освоения внешних

инвестиционных ресурсов, 1,t n= ; ∆Icumt – накопленная сумма внешних инвести-

ционных ресурсов к концу года t, 1,t n= , ∆Icumn = ∆I;

ROIСn – рентабельность инвестированного ка-питала по окончании инвестиционного периода с учетом полной отдачи от существующих и новых (созданных, приобретенных, модернизированных в результате осуществления внешних инвестиций) ак-тивов предприятия (аналогично ROIС* в первом ва-рианте расчета С1);

WACCn – средневзвешенная стоимость капи-тала в последний год инвестиционного периода с учетом объема, условий и формы привлечения внешних инвестиционных ресурсов (аналогично WACC* в первом варианте расчета С1);

n – продолжительность периода преобразова-ния инвестиционных вложений в активы (инвести-ционного периода);

t – порядковый номер года с начала внешнего

инвестирования, 1,t n= . Следует отметить, что в некоторые годы t инве-

стиционного периода рентабельность инвестиро-ванного капитала ROIСt может быть и ниже стоимо-сти привлекаемого капитала в этом же периоде (WACCt). В особенности это характерно для значи-тельных внешних кредитных инвестиций.

ROIС* и ROIСn предпочтительнее определять с учетом прогнозируемого изменения показателей финансово-хозяйственной деятельности предприя-тия с учетом осуществления дополнительных инве-стиций.

Последний шаг методики – расчет коэффици-ента инвестиционной эффективности предприятия по формуле

1

0ИЭ

СКС

= . (13)

Очевидно, что в случае превышения С1 над С0 (Киэ > 1) вложения капитала в предприятие можно обоснованно считать финансово целесообразными.

Однако такую интерпретацию значения дан-ного коэффициента представляется необходимым расширить одним существенным дополнительным условием (вытекающим из необходимости достиже-ния неотрицательного значения показателя EVA):

ROIС* > WACC* – для первого варианта рас-чета С1;

ROIСn > WACCn (с учетом покрытия отрица-тельных значений EVA в течение периода преобра-зования инвестиционных вложений в активы) – для второго варианта расчета С1.

Принятие такого условия связано с тем, что если в расчете С0 значение ROIC существенно ниже WACC, возможна ситуация, когда превышение С1 над С0 будет достигаться даже при превышении про-гнозной величины средневзвешенной стоимости ка-питала над ожидаемой рентабельностью инвестиро-ванного капитала. Вместе с тем для роста стоимости предприятия (что способствует достижению целей инвесторов и иных заинтересованных сторон) ожи-даемая рентабельность инвестированного капитала должна превышать средневзвешенную стоимость капитала.

Сказанное выше позволяет сформулировать условие эффективности вложений капитала в пред-приятие:

– Киэ > 1 при одновременном соблюдении нера-венства ROIC > WACC (в расчете С0);

– Киэ > 1 при одновременном соблюдении си-стемы неравенств (14):

0 < ROIC < WACC (в расчете С0); ROIC* > WACC* (при кратковременном периоде освоения инвестиций); (14) ROICn > WACCn с учетом покрытия отрицательных значений EVA в течение инвестиционного периода (при долговременном периоде освоения инвестиций).

В иных случаях вложения в предприятие не бу-

дут финансово целесообразными, поскольку с уче-том недостаточно эффективно используемого внеш-него инвестирования его фундаментальная стои-мость (в сравнении с величиной инвестированного капитала) будет снижаться.

Подробное описание методики представлено в авторской статье [10].

Таким образом, предлагаемая характеристика этапов стадии формирования финансовых ресурсов инвестиционной деятельности, методик оценки ин-вестиционной привлекательности предприятий, ис-ходного инвестиционного потенциала и финансо-вого прогнозирования эффективности вложений ка-питала на основе показателя экономической добав-ленной стоимости позволяют сформировать основу для разработки комплексного алгоритма оценки фи-нансовой целесообразности инвестирования в пред-приятие, который представлен на рисунке.



Рисунок. Алгоритм комплексной оценки целесообразности инвестирования в предприятие

Собственная разработка автора. Основываясь на теоретико-методологических

положениях по оценке факторов формирования и реализации инвестиционного потенциала, первые три этапа алгоритма связаны с оценкой группы фак-торов, определяющих инвестиционную привлека-тельность на уровнях страны, отрасли и отдельной организации.

Оценка по каждому уровню должна прово-диться отдельно (перечень методического обеспече-ния оценки представлен в табл.1), причем тот или иной уровень в силу специфики деятельности кон-

кретного инвестора может быть пропущен. Опцио-нальность двух первых уровней оценки представ-лена штриховой линией на рисунке. По итогам рас-чета агрегированного показателя инвестиционной привлекательности организаций наиболее рацио-нальным для инвестора является выбор для инвести-рования предприятия с наилучшей рейтинговой оценкой. Далее на основе оценки величины исход-ного инвестиционного потенциала определяются объемы финансовых ресурсов инвестиционной дея-тельности и направления их использования. В слу-

Выбор организации с удовлетворяющим инвестора уровнем инвестиционной привлекательности Р

Расчет коэффициента инвестиционной эффективности

Киэ˃1

Расчет агрегированного показателя инвестиционной привлекательности организаций

Оценка страновой инвестиционной привлекательности

Оценка отраслевой инвестиционной привлекательности

ОСУЩЕСТВЛЕНИЕ ИНВЕСТИЦИОННЫХ ВЛОЖЕНИЙ

Выбор инструмента привлечения инвестиций

нет

да

Методика финансового прогнозиро-вания эффек-тивности вложений ка-питала

Оценка исходного инвестиционного потенциала организации Методика оцен-ки исходного инвестицион-ного потенциала

Определение объемов и направлений использования инвестиций

Действия инвестора

для инвестора



чае, если организация инвестором не выбрана, осу-ществляется необходимая корректировка ее инве-стиционной программы и переход к дальнейшим этапам.

Поскольку методика финансового прогнозиро-вания эффективности вложений капитала преду-сматривает расчет средневзвешенной стоимости ка-питала, необходим предварительный выбор инстру-мента привлечения инвестиций, что даст возмож-ность спрогнозировать стоимость капитала для до-полнительно привлекаемого финансового потока инвестиций и ее влияние на общую стоимость капи-тала организации. Содержание данного этапа ком-плексного алгоритма индивидуально для каждого конкретного случая взаимодействия инвестора и ор-ганизации-реципиента.

Далее в результате применения методики фи-нансового прогнозирования эффективности вложе-ний капитала рассчитывается коэффициент инве-стиционной эффективности, критериальное значе-ние которого равно единице. Если указанный пока-затель не достигает этого значения, будущая эконо-мическая фундаментальная стоимость организации не позволит ему в полной мере соответствовать тре-бованиям потенциального инвестора. В этом случае необходимо вернуться на этап определения объемов инвестирования или предварительного выбора ин-струмента инвестирования с целью изменения вход-ных параметры для расчета средневзвешенной сто-имости капитала. Если эти действия не приведут к достижению коэффициента инвестиционной эффек-тивности его критериального значения, инвестору следует вновь обратиться к результатам рейтинго-вой оценки инвестиционной привлекательности.

После принятия окончательного решения инве-стора происходит переход на инструментальный этап (см. табл. 1) и оформление договорных отноше-ний между инвестором и реципиентом. На их основе потенциальные финансовые ресурсы инвестора ста-новятся реальными инвестиционными вложениями, т.е. приобретают форму располагаемых финансовых ресурсов инвестиционной деятельности.

Таким образом, показана целесообразность и необходимость поэтапной оценки исходного инве-стиционного потенциала организации и финансо-вого прогнозирования эффективности вложений ка-питала. Такую оценку представляется целесообраз-ным осуществлять с помощью разработанных мето-дик, последовательность применения которых опре-деляется алгоритмом комплексной оценки финансо-вой целесообразности инвестирования капитала. Каждая из методик, формирующих ключевые точки принятия финансовых решений в алгоритме, имеют свое обоснованное предназначение: методика оценки исходного инвестиционного потенциала ор-ганизаций позволяет из их рассматриваемого мно-жества выбрать потенциально более привлекатель-ные для инвестирования и объективно оценить их инвестиционные возможности (для инвестора), а

также объективно позиционировать организацию на инвестиционном рынке с учетом ее инвестицион-ных возможностей; методика финансового прогно-зирования эффективности вложений капитала при-звана показать инвестору и самой организации фи-нансовую целесообразность (или ее отсутствие) ис-пользования финансовых ресурсов именно в ее ин-вестиционной деятельности.

Алгоритм позволяет обеспечить комплексное решение задачи финансового управления инвести-ционным потенциалом на стадии формирования фи-нансовых ресурсов инвестиционной деятельности, способствуя тем самым формированию финансо-вого потока инвестиционных вложений.


1. ICRG tables. URL: http://epub.prsgroup.com/ icrg-tables. - Дата доступа: 20.10.2017. 2. BDO Interna-tional Business Compass 2017: Update and in-depth look at openness. URL: http://www.bdo.ge/getattachment/In-sights/Publications/BDO-IBC-International-Business-Co mpass-2017/BDO_IBC17_EN_web.pdf.aspx?lang=en-GB. - Дата доступа: 20.10.2017. 3. Ройзман И., Гри-шина И. Сложившаяся и перспективная инвестицион-ная привлекательность крупнейших отраслей россий-ской промышленности. Инвестиции в России. 1998. № 1. С. 37-39. 4. Шмойлова Р. А., Минашкин В. Г., Садовникова Н. А. Практикум по теории статистики. Москва: «Финансы и статистика», 2006. 416 с. 5. Об утверждении инструкции о порядке расчета коэффи-циентов платежеспособности и проведения анализа финансового состояния и платежеспособности субъек-тов хозяйствования: Постановление Министерства фи-нансов Республики Беларусь, Министерства эконо-мики Республики Беларусь, 27.12.2011 года № 140/206 (в ред. от 22.02.2016 № 9/10) / Национальный правовой Интернет-портал Респ. Беларусь, 04.03.2016, 8/30733. 6. Дэвид Г. Метод парных сравнений / пер. с англ. Н. Космарской и Д. Шмерлинга. Москва: «Статистика», 1978. 78 с. 7. Ахрамейко А., Железко Б., Ксеневич Д. Построение рейтинга банков с использованием мето-дики расчета многоуровневого агрегированного пока-зателя состояния банка. ЭКОВЕСТ. 2002. № 2. С.418-430. 8. Об определении критериев оценки платежеспо-собности субъектов хозяйствования: Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 12.12.2011 № 1672 (в ред. 22.01.2016 № 48) / Национальный пра-вовой Интернет-портал Респ. Беларусь, 27.01.2016, 5/41599. 9. Ермолович Л. Л. Анализ хозяйственной деятельности предприятия / под общ. ред. Л. Л. Ермо-лович. Минск: УП «Экоперспектива», 2001. 576 с. 10. Бословяк С.В. Методика финансового прогнози-рования эффективности вложений капитала в предпри-ятие на основе показателя экономической добавленной стоимости. Бухгалтерский учет и анализ. 2015. № 8 (224). С. 29-34.

References

1. ICRG tables. (n.d.). epub.prsgroup.com. Retrieved from http://epub.prsgroup.com/ icrg-tables.



2. BDO International Business Compass 2017: Up-date and in-depth look at openness. bdo.ge. Retrieved from http://www.bdo.ge/getattachment/Insights/Publications/B DO-IBC-International-Business-Compass-2017/BDO_IB C17_EN_web.pdf.aspx?lang=en-GB.

3. Royzman I., Grishina I. (1998). Slozhivshayasya i perspektivnaya investitsionnaya privlekatel'nost' krupney-shikh otrasley rossiyskoy promyshlennosti [The current and promising investment attractiveness of the largest branches of the Russian industry]. Investitsii v Rossii – In-vestments in Russia, 1, рр. 37-39 [in Russian].

4. Shmoylova R. A., Minashkin V. G., Sadovnikova N. A. (2006). Praktikum po teorii statistiki [Practical work on the theory of statistics]. Moscow, Finance and Statistics [in Russian].

5. Ob utverzhdenii instruktsii o poryadke rascheta koeffitsiyentov platezhesposobnosti i provedeniya analiza finansovogo sostoyaniya i platezhesposobnosti sub"yektov khozyaystvovaniya: Postanovleniye Ministerstva finansov Respubliki Belarus', Ministerstva ekonomiki Respubliki Belarus', 27.12.2011 goda № 140/206 (v red. ot 22.02.2016 № 9/10) [On approval of the instruction on the procedure for calculating the solvency ratios and analysis of the fi-nancial condition and solvency of business entities: Reso-lution of the Ministry of Finance of the Republic of Bela-rus, Ministry of Economy of the Republic of Belarus, De-cember 27, 2011 No. 140/206 (as amended by 02.02.2016 No. 9/10)]. National Legal Internet Portal Rep. Belarus, 03/04/2016, 8/30733.

6. Devid G. (1978). Metod parnykh sravneniy [The method of paired comparisons]. Moscow, Statistics [in Russian].

7. Akhrameyko, A., Zhelezko, B., Ksenevich, D. (2002). Postroyeniye reytinga bankov s ispol'zovaniyem metodiki rascheta mnogourovnevogo agregirovannogo pokazatelya sostoyaniya banka [Building a rating of banks using the method of calculating a multi-level aggregated indicator of the state of a bank]. EKOVEST, 2, рр. 418-430 [in Russian].

8. Ob opredelenii kriteriyev otsenki platezhespo-sobnosti sub"yektov khozyaystvovaniya: Postanovleniye Soveta Ministrov Respubliki Belarus' ot 12.12.2011 № 1672 (v red. 22.01.2016 № 48) [On the determination of criteria for assessing the solvency of business entities: De-cree of the Council of Ministers of the Republic of Belarus of 12.12.2011 No. 1672 (as amended on 01/22/2016 No. 48)]. National Legal Internet Portal Rep. Belarus, 01/27/2016, 5/41599.

9. Yermolovich L. L. (2001). Analiz khozyayst-vennoy deyatel'nosti predpriyatiya [Analysis of the eco-nomic activity of the enterprise]. Minsk, UE "Ecoperspec-tiva" [in Russian].

10. Boslovyak S.V. (2015). Metodika finansovogo prognozirovaniya effektivnosti vlozheniy kapitala v predpriyatiye na osnove pokazatelya ekonomicheskoy dobavlennoy stoimosti [The method of financial forecast-ing the effectiveness of capital investments in the enter-prise based on an indicator of economic value added]. Bukhgalterskiy uchet i analiz – Accounting and analysis, 8 (224), рр. 29-34 [in Russian].


Н. Р. Асадуллина


УДК 502+504 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-194-197 Н. Р. Асадуллина,

кандидат экономических наук, Ташкентский Филиал «Российского экономического

университета им. Г.В. Плеханова», Республика Узбекистан,

e-mail: [email protected]

ПЕРСПЕКТИВЫ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКИ В УСЛОВИЯХ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИКИ ПРИРОДОПОЛЬЗОВАНИЯ

Концептуальной основой экономики природо-

пользования является концепция устойчивого раз-вития (sustainable development). Она была принята на Конференции ООН по развитию и охране окру-жающей среды в Рио-де-Жанейро в июне 1992 года. На этой Конференции принято следующее опреде-ление: «Устойчивое развитие – это такое развитие, которое удовлетворяет потребности настоящего времени, но не ставит под угрозу способность буду-щих поколений удовлетворять свои собственные по-требности [1].

Оно включает два ключевых понятия: – понятие потребностей, в частности потребно-

стей, необходимых для существования беднейших слоев населения, которые должны быть предметом первостепенного приоритета;

– понятие ограничений, обусловленных состоя-нием технологии и организацией общества, накла-дываемых на способность окружающей среды удо-влетворять нынешние и будущие потребности».

Приведенное определение устойчивого разви-тия рассматривает его сквозь призму экономиче-ских отношений поколений: внутри современного поколения (в частности, социальный аспект – про-блема бедности) и между поколениями (эколого-экономический аспект).

Основными критериями устойчивого развития на длительную перспективу, исходя из классифика-ции природных ресурсов и динамики их воспроиз-водства являются:

– обеспечение, по крайней мере, режима про-стого воспроизводства природных ресурсов – коли-чества возобновляемых природных ресурсов;

– максимально возможное замедление темпов исчерпания запасов невозобновляемых природных ресурсов с перспективой их замены на другие нели-митированные виды ресурсов в будущем;

– возможность минимизации отходов на основе внедрения малоотходных, ресурсосберегающих тех-нологий, наилучших доступных технологий;

– возможность минимизации загрязнения до социально и экономически приемлемого уровня – загрязнение окружающей среды (как суммарное, так и по видам) в перспективе не должно превышать его современный уровень.

Подходами к построению системы индикато-ров устойчивого развития являются:

1. Построение системы индикаторов, каждый из которых отражает отдельные аспекты устойчи-вого развития на основе соответствующей системы показателей: экономические, экологические, соци-альные, институциональные.

2. Построение интегрального, агрегированного индикатора, на основе которого можно судить о сте-пени устойчивости социально-экономического раз-вития. Агрегирование обычно осуществляется на основе трех групп показателей: эколого-экономиче-ских, социо-эколого-экономических, собственно экологических.

Как известно, окружающая среда обеспечивает три функции:

– обеспечение природными ресурсами; – ассимиляция отходов и загрязнений; – обеспечение людей природными услугами,

такими как рекреация, эстетическое удовольствие и пр.

Неспособность оценить реальное значение чи-стой окружающей среды, природных ресурсов мо-жет стать причиной занижения цены экологиче-ского блага и может привести к заниженному отра-жению экологического ущерба, экстернальных из-держек в цене. При адекватном экономическом учете экологического фактора эффективность ре-сурсосбережения оказывается гораздо выше нара-щивания природоемкости экономики, что доказало экономическое развитие развитых стран в послед-ние два десятилетия.

Целесообразно включать оценку природных ресурсов в национальное богатство страны. До сих пор этого не делается, что лишний раз свидетель-ствует о недооценке экологического фактора. Наци-ональное богатство есть совокупность ресурсов страны, составляющих необходимые условия про-изводства товаров, оказания услуг и обеспечения жизни людей. В объем национального богатства включаются нефинансовые производственные ак-тивы (основные фонды, запасы материальных обо-ротных средств, ценности), непроизведенные ак-тивы, в том числе материальные (земля, богатства недр, естественные биологические и подводные водные ресурсы) и нематериальные (лицензии на использование изобретений, передаваемые дого-вора и т.п.), а также финансовые активы (валюта, ценные бумаги и прочее).



Можно выделить по крайней мере три ограни-чения, «тупика» техногенного типа развития: эколо-гическое, экономическое (инвестиционное) и соци-альное.

К экологическим ограничениям относятся: – деградация земель; – для водных ресурсов – накопление загрязня-

ющих веществ, дальнейшее исчерпание их ассими-ляционного потенциала;

– проблема отходов, количество которых быстро накапливается, несмотря на экономический кризис;

– многие виды природных ресурсов близки к исчерпанию с позиций экономической эффективно-сти их разработки. Это связано с колоссальным из-носом промышленного, транспортного и очистного оборудования.

Для поддержания техногенного, природоем-кого развития с каждым годом необходимо выде-лять все больше средств в природоэксплуатиру- ющие комплексы и отрасли. Деградация и истоще-ние природных ресурсов требует огромных капи-тальных вложений для разработки новых ресурсов или усиления эксплуатации уже имеющихся. Только в двух крупнейших в экономике природо- эксплуатирующих комплексах – топливно-энерге-тическом и агропромышленном – сосредоточено по-чти две трети всех инвестиций в экономику. И с каж-дым годом эти затраты растут (прямо или относи-тельно других инвестиций в экономику), однако их эффективность падает. При таком типе экономиче-ского развития требуется все больше средств даже для поддержания на прежнем уровне объемов экс-плуатации и добычи природных ресурсов и получа-емой на их основе готовой продукции. Необходимы иные, ресурсосберегающие пути формирования пе-реходной экономики, в основу которых должен быть положен учет экологических факторов.

Около 85% всех заболеваний современного че-ловека связано с неблагоприятными условиями окружающей среды, возникающими по его же вине. Мало того, что катастрофически падает здоровье людей: появились ранее неизвестные заболевания, причины их бывает очень трудно установить. Мно-гие болезни стали излечиваться труднее, чем раньше. Плохое состояние окружающей среды определяет до 20% заболеваемости и 50% онкологи-ческих заболеваний. Неблагоприятные условия окружающей среды приводят к беспрецедентному уменьшению сроков ожидаемой продолжительно-сти жизни населения.

В современных условиях развития экономики целесообразна следующая последовательность и приоритетность в экологизации экономики и реше-нии экологических проблем:

– альтернативные варианты решения экологи-ческих проблем (структурная перестройка эконо-мики, изменение экспортной политики, конверсия,

экологосбалансированные макроэкономические ме-роприятия);

– развитие малоотходных и ресурсосберега- ющих технологий, технологические изменения;

– прямые природоохранные мероприятия (строительство различного рода очистных сооруже-ний, фильтров, создание охраняемых территорий, рекультивация и пр.).

Сейчас экологически и экономически эффек-тивным направлением решения природоохранных проблем является развитие «внеприродных» отрас-лей и видов деятельности. И в первую очередь необ-ходимо реализовать альтернативные варианты ре-шения экологических проблем, то есть те варианты, которые непосредственно не связаны с природоэкс-плуатирующей и природоохранной деятельностью.

Среди экономических показателей «структур-ными» критериями устойчивого развития могут быть:

– уменьшение показателя природоемкости, из-меряемого как затраты первичных природных ре-сурсов (ресурса) или объемы загрязнений на еди-ницу конечной продукции;

– изменение структурного показателя, отража-ющее уменьшение удельного веса продукции и ин-вестиций отраслей природоэксплуатирующих сек-торов.

Политика экологической безопасности Респуб-лики Узбекистан исходит из жизненно важных ин-тересов личности, общества и государства. При этом экологические угрозы – явления природного и тех-ногенного характера, способные прямо или кос-венно нанести ущерб состоянию окружающей среды и жизнеобеспеченности человека. Экологиче-ские угрозы можно классифицировать по уровням: глобального, регионального, национального мас-штабов:

– глобальные экологические угрозы: изменение климата, озоновый фактор, аральская проблема;

– региональные экологические угрозы: про-блемы Приаралья, катаклизмы природного и техно-генного характера, трансграничное загрязнение окружающей среды, опустынивание ландшафтов, распространение инфекционных и других особо опасных заболеваний;

– национальные экологические риски: нехватка и загрязненность водных ресурсов, деградация и за-грязнение земельных ресурсов, оползни и селе- паводковые явления, загрязнение воздушного бас-сейна, сохранение биоразнообразия, катастрофы и аварии, промышленные и бытовые отходы, нераци-ональное использование природных ресурсов.

В целях обеспечения экологической безопасно-сти, развития социальной инфраструктуры, обеспе-чивающей улучшение условий жизни населения и решения других задач, предусмотренных в Страте-гии действий по пяти приоритетным направлениям развития Республики Узбекистан в 2017-2021 годах



[2], приняты: Указ Президента Республики Узбеки-стан «О совершенствовании системы государствен-ного управления в сфере экологии и охраны окружа-ющей среды» [3], постановления Президента Рес-публики Узбекистан «О мерах по обеспечению ор-ганизации деятельности Государственного коми-тета Республики Узбекистан по экологии и охране окружающей среды» [4] и «О мерах по кардиналь-ному совершенствованию и развитию системы об-ращения с отходами на 2017-2021 годы» [5]. Со-гласно принятым документам необходимо внедре-ние механизма стимулирования юридических и фи-зических лиц, участвующих в сборе, утилизации или сдающих на переработку неиспользуемый пла-стик, полиэтилен и другие упаковочные материалы. Так, в Стратегии действий отмечается, что «предот-вращение экологических проблем, наносящих урон состоянию окружающей среды, здоровью и гено-фонду населения является приоритетным направле-нием в сфере обеспечения безопасности» [2].

Совокупность перечисленных экологических угроз и проблем требует определения приоритетных направлений обеспечения экологической безопас-ности и разработки конкретных первоочередных ме-роприятий по предотвращению, локализации, ста-билизации и ликвидации экологических угроз:

– рациональное и комплексное использование природных ресурсов, в том числе водных, земель-ных, минерально-сырьевых, биологических;

– снижение уровня загрязнения окружающей природной среды по всей территории республики до экологических норм;

– принятие комплексных мер по восстановле-нию и оздоровлению экологического состояния в зоне экологического бедствия – Приаралье, а также в других экологически напряженных регионах страны;

– обеспечение населения республики каче-ственной питьевой водой;

– внедрение экологически чистых и ресурсо-сберегающих технологий;

– развитие научно-технического потенциала и использование достижений науки и техники в сфере экологии;

– совершенствование и дальнейшее внедрение экономического механизма регулирования взаимо-действия государственных органов различных уров-ней и природопользователей, включение экологиче-ских требований в процедуру оценки социально-экономической эффективности принимаемых управленческих решений;

– создание экспериментальных экологических зон устойчивого развития;

– создание единой системы экологического мо-ниторинга, прогноза и информации;

– совершенствование служб контроля и защиты территории республики от трансграничного загряз-нения окружающей среды;

– предупреждение и ликвидация последствий экологических катастроф, бедствий, чрезвычайных ситуаций и аварий;

– формирование центральноазиатской регио-нальной системы экологической безопасности;

– развитие и совершенствование системы эко-логического образования, культуры и воспитания населения, для этого рекомендуется создание, например: национального телеканала или интерак-тивного портала «Человек и природа»;

– углубление сотрудничества с мировым сооб-ществом в решении экологических проблем.

Таким образом, экологически ориентированная структурная перестройка должна предусматривать широкомасштабное перераспределение, перелив ре-сурсов из первичных (прежде всего сельское хозяй-ство и добывающая промышленность) во вторичные секторы экономики (обрабатывающая промышлен-ность, строительство, транспорт, связь), а затем и в третичные (сферы преимущественно интеллекту-альной деятельности и услуг). Наряду со строитель-ством новых предприятий, закрытии экологически и экономически неэффективных производств, к мерам по структурной перестройке относится и перепро-филирование производства.


1. Экономическое развитие и экологический фа-ктор. URL: https://ppt-online.org/78780. 2. Стратегия действий по пяти приоритетным направлениям разви-тия Республики Узбекистан в 2017-2021 годах. Прило-жение 1 к Указу Президента Республики Узбекистан №УП-4947 «О Стратегии действий по дальнейшему развитию Республики Узбекистан» от 7 февраля 2017 года. URL: http://lex.uz/pages/getpage.aspx? lact_id= 3107042. 3. О совершенствовании системы государс-твенного управления в сфере экологии и охраны окру-жающей среды: Указ Президента Республики Узбеки-стан от 21 апреля 2017 года №УП-5024. Собрание за-конодательства Республики Узбекистан. 2017. №17. Ст. 287. 4. О мерах по обеспечению организации дея-тельности Государственного комитета Республики Уз-бекистан по экологии и охране окружающей среды: Постановление Президента Республики Узбекистан от 21.04.2017 г. №ПП-2915. Собрание законодательства Республики Узбекистан. 2017. №18. Ст. 317. 5. О ме-рах по кардинальному совершенствованию и разви-тию системы обращения с отходами на 2017-2021 годы: Постановление Президента Республики Узбеки-стан от 21.04.2017 г. №ПП-2916. Собрание законода-тельства Республики Узбекистан. 2017. №18. Ст. 318.

References

1. Ekonomicheskoye razvitiye i ekologicheskiy faktor [Economic development and environmental fac-tors]. (n.d.). Retrieved from https://ppt-online.org/78780 [in Russian].

2. Strategiya deystviy po pyati prioritetnym naprav-leniyam razvitiya Respubliki Uzbekistan v 2017-2021 godakh. Prilozheniye 1 k Ukazu Prezidenta Respubliki



Uzbekistan №UP-4947 «O Strategii deystviy po dal'neyshemu razvitiyu Respubliki Uzbekistan» ot 7 fevralya [The strategy of action in the five priority areas of development of the Republic of Uzbekistan in 2017-2021. Appendix 1 to Decree of the President of the Republic of Uzbekistan No. UP-4947 “On the Strategy for Action for the Further Development of the Republic of Uzbekistan” dated February 7, 2017]. Retrieved from http://lex.uz/ pages/getpage.aspx?lact_id=3107042 [in Russian].

3. O sovershenstvovanii sistemy gosudarstvennogo upravleniya v sfere ekologii i okhrany okruzhayushchey sredy: Ukaz Prezidenta Respubliki Uzbekistan ot 21 aprelya 2017 goda №UP-5024 [On improving the system of public administration in the field of ecology and envi-ronmental protection: Decree of the President of the Re-public of Uzbekistan of April 21, 2017 No. UP-5024]. Sobraniye zakonodatel'stva Respubliki Uzbekistan – Col-lection of legislation of the Republic of Uzbekistan, 17, Art. 287.

4. O merakh po obespecheniyu organizatsii deya-tel'nosti Gosudarstvennogo komiteta Respubliki Uzbe-kistan po ekologii i okhrane okruzhayushchey sredy: Postanovleniye Prezidenta Respubliki Uzbekistan ot 21.04.2017 g. №PP-2915 [On measures to ensure the or-ganization of activities of the State Committee of the Re-public of Uzbekistan on Ecology and Environmental Pro-tection: Decree of the President of the Republic of Uzbek-istan dated April 21, 2017 No. PP-2915]. Sobraniye zakonodatel'stva Respubliki Uzbekistan – Collection of legislation of the Republic of Uzbekistan, 18, Art. 317.

5. O merakh po kardinal'nomu sovershenstvovaniyu i razvitiyu sistemy obrashcheniya s otkhodami na 2017-2021 gody: Postanovleniye Prezidenta Respubliki Uzbekistan ot 21.04.2017 g. №PP-2916 [On measures for the fundamental improvement and development of the waste management system for 2017–2021: Presidential Decree No. PP-2916 of April 21, 2017]. Sobraniye zakonodatel'stva Respubliki Uzbekistan – Collection of legislation of the Republic of Uzbekistan, 18, Art. 318.


К. В. Павлов, И. Г. Андреева, М. Г. Метелева


УДК 338.43:639 doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-198-203 К. В. Павлов,

доктор экономических наук, профессор, Ижевский филиал Российского университета кооперации, г.Ижевск;

И. Г. Андреева, кандидат экономических наук;

М. Г. Метелева, кандидат ветеринарных наук,

ФГБОУ ВО «Белгородский государственный аграрный университет им. В.Я. Горина», г. Белгород,

Российская Федерация

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ АКВАКУЛЬТУРЫ: ФЕДЕРАЛЬНЫЙ И РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТЫ

Целью развития аквакультуры во всем мире яв-

ляется стабильное, устойчивое обеспечение населе-ния разнообразной рыбной продукцией, доступной для людей с различным уровнем доходов, а также удовлетворение потребностей сопредельных отрас-лей в технической продукции.

Рыбохозяйственный комплекс играет важную роль в экономике любой страны. На протяжении всего ХХ и начала ХХI в. обеспечение рыбной про-дукцией осуществлялось за счет рыболовства сна-чала во внутренних морях, а затем в Мировом оке-ане.

На рисунке показано, что динамика соотноше-ния мировых объемов добычи водных биоресурсов постепенно смещается в сторону ресурсов, получен-ных способом аквакультуры. Это связано с тем, что

промысловая нагрузка на традиционные, наиболее востребованные, объекты превысила допустимый уровень. Продукция мировой аквакультуры еже-годно возрастает на 8-10%. Безусловными лидерами в производстве искусственно выращенных водных биоресурсов являются страны Юго-Восточной Азии и, прежде всего, Китай. Прогнозы общемирового спроса на продукцию рыбного хозяйства указывают на дальнейший рост объемов продукции аквакуль-туры, что объясняется двумя важнейшими причи-нами: отсутствием реальных возможностей наращи-вания объемов вылова в Мировом океане и дальней-шим ростом населения в мире. По прогнозам экс-пертов, спрос на пищевую рыбу будет определяться на 60% повышением благосостояния и фактором развития, на 40% – ростом населения.

Рисунок. Мировые объемы биодобычи водных биоресурсов (без водорослей), млн тонн

(разработано авторами на основе источника [8]) До последнего времени развитию рыбоводства

в России отводилась второстепенная роль источ-ника местного пищевого сырья, что определило сла-бое развитие современной отечественной аквакуль-туры, не соответствующее ее потенциальным воз-можностям и не способное удовлетворять возраста-ющие потребности населения в высококачествен-ных рыбных продуктах.

Рыбохозяйственный фонд внутренних пресно-водных водоемов России включает 22,5 млн га озер, 4,3 млн га водохранилищ, 0,96 млн га сельскохозяй-ственных водоемов комплексного назначения, 142,9 тыс. га прудов и 523 тыс. км рек. Наибольшим фондом рыбохозяйственных водоемов располагают Сибирский (7516,6 тыс. га), Северо-Западный (6510,4) и Уральский (6270,4) федеральные округа.

0102030405060708090

100

Аквакультура Естественное происхождение

1993

1996

1999

2001

2013

2016



Исходя из общей площади рыбохозяйственных во-доемов и народонаселения России, обеспеченность каждого жителя страны водоемами, пригодными для развития аквакультуры, составляет 0,19 га на че-ловека. В Дальневосточном федеральном округе этот показатель составляет 0,65 га, в Северо-Запад-ном – 0,46 га, а в Центральном – только 0,02 га.

Общий фонд прудовых площадей, находя-щихся на балансе рыбохозяйственных предприятий и организаций по состоянию на 01.01.2016 г., со-ставлял 142,9 тыс. га, однако для выращивания рыбы используется не более 110 тыс. га прудов. В водоемах Российской Федерации обитает 295 ти-пично пресноводных видов рыб, относящихся к 140 родам, 34 семействам и 13 отрядам. В промысловых уловах в реках, озерах и водохранилищах отмеча-ются представители 87 видов рыб. Объектами ис-кусственного разведения в пресных водах России являются представители 48 видов рыб, 3 вида рако-образных, а также 12 видов морских гидробионтов. В промышленном рыбоводстве России в настоящее время культивируется 29 пород, кроссов и типов, а также 9 одомашненных форм карповых, лососевых, осетровых, сиговых и цихлидовых рыб. Ремонтно-маточное поголовье племенных рыб различных по-род в количестве более 100 тыс. голов выращивается в 25 племенных рыбоводных хозяйствах-оригинато-рах.

Ведущее место в отечественной аквакультуре занимают карповые виды рыб, годовое производ-ство которых в последние годы составляет более 80%. Наметилась тенденция расширения видового разнообразия выращиваемых рыб как за счет абори-генной ихтиофауны (линь, сом обыкновенный, ка-рась), так и за счет использования ранее акклимати-зированных видов: буффало, канальный сом, пилен-гас. В промышленных объемах начали разводить ра-кообразных – речного рака и пресноводную кре-ветку.

В Дальневосточном, Северном и Черномор-ском бассейнах получило развитие выращивание в опытно-производственном режиме таких ценных объектов морской аквакультуры, как мидии, тре-панги, кефаль, треска, камбала-калкан и другие. Объектами искусственного воспроизводства на предприятиях аквакультуры являются 15 видов и подвидов рыб, занесенных в Красную книгу Россий-ской Федерации.

Выращиванием рыбы и других объектов аква-культуры в Российской Федерации в последние 10 лет занимаются предприятия различных форм собственности (государственной, кооперативной, частной). Основной объем товарной рыбы в России производят предприятия различных форм собствен-ности, входящие в состав ассоциации «Государ-ственно-кооперативное объединение рыбного хо-зяйства (Росрыбхоз)» и рыбоводные хозяйства сель-скохозяйственного профиля. В составе ГКО «Рос-рыбхоз» в настоящее время работает около 500

предприятий аквакультуры. Определенное развитие получило фермерское рыбоводство, однако учет вы-ращиваемой рыбы в этом секторе аквакультуры в настоящее время затруднен и оценивается эксперт-ным путем. На рыбоводных предприятиях России государственной и других форм собственности ра-ботает более 22 тыс. человек, а в фермерских хозяй-ствах – около 5 тыс. человек.

Разнообразие рыбохозяйственных водоемов различного типа определило в Российской Федера-ции развитие современной аквакультуры по следу-ющим направлениям:

пастбищная аквакультура, которая базиру-ется на эффективном использовании естественных кормовых ресурсов водоемов вселёнными в них раз-личными видами рыб с разным характером питания (фитопланктон, зоопланктон, моллюски, макро-фиты, мелкая малоценная рыба);

прудовая аквакультура – используются полу-интенсивные и интенсивные методы выращивания одомашненных или высокопродуктивных пород и кроссов рыб;

индустриальная аквакультура – занимаются культивированием ценных видов и пород рыб, адап-тированных к обитанию в ограниченных условиях, высоким плотностям посадок и питанию искус-ственными комбикормами;

марикультура – занимаются культивирова-нием морских гидробионтов при различных уровнях индустриализации и интенсификации;

рекреационная аквакультура, которая базиру-ется на системе ведения рыбоводства на рыбовод-ных прудах, малых водоемах и приусадебных участ-ках с организацией любительского и спортивного рыболовства.

В рыбном хозяйстве страны сохраняются меха-низмы и условия хозяйствования, характерные для неразвитой рыночной экономики, в которой дей-ствует ряд факторов, негативно влияющих на функ-ционирование и развитие рыбохозяйственного ком-плекса, включая аквакультуру.

Основными факторами, сдерживающими раз-витие аквакультуры в нашей стране, являются:

отсутствие законодательства, учитывающего в полной мере специфику функционирования аква-культуры;

слабо развитая рыночная инфраструктура и отсутствие маркетинговой информации о состоянии российского и международного рынков рыбопро-дукции и аквакультуры;

высокая степень износа основных производ-ственных фондов;

прекращение ввода новых производственных мощностей;

дефицит инвестиционных ресурсов из-за низ-кой инвестиционной привлекательности существу-ющих рыбоводных хозяйств [4].

В марте 2013 г. распоряжением правительства РФ была утверждена государственная программа



«Развитие рыбохозяйственного комплекса», при реализации ее базового сценария объем добычи водных биоресурсов к 2020 г. должен составить 4,5 млн т, объем производства продукции аквакуль-туры – 150 тыс. т. Производство рыбы, а также пе-реработанных и консервированных рыбных продук-тов должно достичь 3,9 млн т, среднедушевое по-требление рыбы и рыбопродуктов населением РФ – 22,7 кг в год, доля отечественной пищевой рыбной продукции на внутреннем рынке – 68,2%, прирост производительности труда (к уровню 2013 г.) – 37%. С 1 января 2014 г. вступил в силу федеральный за-кон «Об аквакультуре (рыбоводстве)». В законе от-ражены такие важные положения, как отнесение то-варной аквакультуры (товарного рыбоводства) к сельскохозяйственному производству, закрепление права собственности на объекты аквакультуры [2]. Аквакультура (от лат. aqua – вода и cultura – возде-лывание, уход) – это разведение и выращивание вод-ных организмов (рыб, моллюсков, ракообразных, водорослей) в контролируемых условиях для повы-шения продуктивности водоемов [11].

Основными факторами, определяющими необ-ходимость развития аквакультуры России в первой четверти ХХI века, являются:

повышение спроса на продукцию аквакуль-туры внутри страны в условиях современных тен-денций сокращения промысла в морях и океанах;

необходимость восстановления норматив-ного потребления рыбы и рыбных продуктов жите-лями России;

повышение жизненного уровня и улучшение рациона питания населения;

формирование благоприятного инвестицион-ного климата с учетом совершенствования налого-вого, ценового и таможенного регулирования;

повышение доходов и улучшение рациона пи-тания населения.

Несмотря на обнадеживающие прогнозы, оста-ются проблемы технологического и организацион-ного характера, которые могут лимитировать ожи-дающийся рост увеличения объемов аквакультуры в мире.

К технологическим ограничениям относятся: – болезни культивируемых объектов, наиболее

серьезно влияющие на производство и торговлю продукцией аквакультуры. Несмотря на то, что большинство бактериальных и вирусных инфекций не представляют прямой угрозы здоровью человека, они отрицательно влияют на продуктивность, реа-лизуемость товара и общественное мнение. Распро-странению болезней способствует перенос патоген-ного начала из-за расширяющейся торговли жи-выми гидробионтами и продукцией из них;

– усиливающаяся конкуренция с животновод-ством и птицеводством в использовании комбикор-мов, рецептура и технологии изготовления которых для гидробионтов значительно сложнее и дороже, что соответственно приведет к удорожанию продук-

ции аквакультуры, а также экологические про-блемы, связанные с качеством среды выращивания гидробионтов, большая часть которых сосредото-чена в прибрежных водах и пресноводных водое-мах, чаще подверженных антропогенному загрязне-нию [6].

Кроме того, все более жесткое следование об-щемировым стандартам и правилам производства и реализации пищевой продукции, в том числе и аква-культуры, с одной стороны, снижает потенциаль-ную опасность аквакультуры, улучшает качество продукта и способствует повышению доверия по-требителя, а с другой – значительно усложняет тех-нологические процессы и ограничивает объемы ре-ализации, особенно на мировых рынках.

В долгосрочном периоде (до 2020 года) отече-ственная аквакультура должна развиваться на инно-вационной основе с эффективным использованием российских и зарубежных научно-технических раз-работок и передового опыта. Приоритетным направ-лением в этом периоде является пастбищная аква-культура, на развитие которой практически не ока-зывают влияния несколько факторов, серьезно ли-митирующих функционирование прудового и инду-стриального рыбоводства: не требуется больших ка-питаловложений, земельных площадей, водопо-требления и огромных затрат искусственных комби-кормов.

Развитие пойдет за счет массового вселения растительноядных рыб в крупные водоемы цен-тральных и южных регионов страны, а также лосо-севых и сиговых рыб в водоемы северных зон Рос-сии. Внедрение в северную аквакультуру современ-ных технологий выращивания сиговых видов рыб позволит получить высококачественную рыбопро-дукцию в объеме 20 тыс. т. Особую роль в развитии отечественной аквакультуры будет играть фермер-ское рыбоводство, основными производственными мощностями которого служат пруды, малые водо-хранилища и небольшие озера, общая площадь ко-торых в России превышает 1 млн га.

Широкомасштабное использование в фермер-ском хозяйстве разработанного в России комплекса интегрированных технологий совместного выращи-вания рыбы с другими видами сельскохозяйствен-ных животных и растений обеспечит производство рыбы в хозяйствах этого типа в объеме до 30 тыс. т. При этом существование фермерских хозяйств ока-жет благоприятное влияние на продуктивность вод-ных и земельных угодий в составе агрогидробиоце-нозов, решатся важные задачи социально-экономи-ческого развития сельских территорий.

В прудовом рыбоводстве интенсификация про-изводства будет осуществляться за счет широко- масштабного внедрения высокопродуктивных по-род и расширения видового состава рыб – объектов товарного рыбоводства, позволяющих в ресурсосбе-регающем режиме максимально использовать про-дукционные возможности прудов. Средняя рыбо-



продуктивность прудов составит 20 ц/га, что без ввода новых прудовых площадей позволит довести объем производства прудовой рыбы до 215 тыс. т.

Аквакультура в мире продолжает расширяться, становится более разнообразной, интенсивной и технологически совершенной. В настоящее время аквакультура рассматривается не только как дея-тельность, удовлетворяющая нужды производите-лей продуктов питания, но и как одно из средств экономического роста и достижения разнообразных социальных и экологических целей. Осознание необходимости ускоренного развития аквакультуры ведет к принятию соответствующих законов и стра-тегий, регулирующих ее деятельность [9]. Аква-культура является важнейшим направлением функ-ционирования агропромышленного, рыбохозяй-ственного и природоохранного комплексов Россий-ской Федерации, обеспечивающих продовольствен-ную безопасность страны.

Базируясь на комплексном использовании при-родно-ресурсного и социального потенциала стра-ны, деятельность аквакультуры направлена на реше-ние следующих важнейших общегосударственных задач:

обеспечение населения продуктами питания животного происхождения;

увеличение трудозанятости населения, осо-бенно в сельской местности и прибрежных террито-риях;

снижение импортозависимости в поставках продовольствия;

сохранение запасов водных биологических ресурсов и биоразнообразия водных животных и растений в естественной среде обитания [12].

При положительном решении указанных задач аквакультура будет способствовать социально-эко-номическому развитию регионов России. Разви- тие аквакультуры, предусматривающей широкий спектр производства гидробионтов, их переработку и хранение, будет способствовать обеспечению вы-сокой трудозанятости населения, в том числе за счет развития смежных отраслей, повышению доходно-сти семей и, как следствие, улучшению здоровья и качества жизни населения России.

Уровень прогресса этого важного сектора оте-чественного агропромышленного производства при прогнозировании на среднесрочную и долгосроч-ную перспективу во многом определяется использо-ванием накопленного мирового и отечественного опыта становления и развития аквакультуры, базо-выми принципами которого должны стать:

комплексность решения общегосударствен-ных проблем в обеспечении продовольственной без-опасности, доходов от внешней торговли и экономи-ческого роста;

инновационное воздействие со множеством дополнительных выгод, а также мотивацией для по-иска альтернатив снижающимся уловам при сверх эксплуатации естественных рыбных запасов;

обеспечение инвестиционной привлекатель-ности различных направлений развития аквакуль-туры в разных регионах страны;

макропрогнозирование с учетом цены про-дукции, доходов на душу населения, плотности и темпов прироста населения;

установление строгих стандартов и правил, гарантирующих качество и безопасность продук-ции, а также снижающих вредное влияние произ-водства на социальном и экологическом уровне;

проведение федеральными органами испол-нительной власти и органами исполнительной вла-сти субъектов Российской Федерации политики, за-ключающейся в финансировании научных исследо-ваний, обеспечении рыбопосадочным материалом и консультационными услугами, предоставлении льготных кредитов, лизингового финансирования, дотаций, ссуд (займов) и других преференций для хозяйств аквакультуры.

Белгородская область – активный участник программы развития сельского хозяйства. В регионе ещё в 2013 г. была принята областная программа «Развитие аквакультуры ценных пород рыб и дру-гих гидробионтов в Белгородской области на 2013-2015 годы и на период до 2020 года». Объем финан-сирования программы – более 2 млрд рублей [1].

Белгородская область располагает всеми необ-ходимыми ресурсами для развития данной отрасли, которая, в свою очередь, тесно связана с развитием сельских территорий в регионе. Все вышесказанное определяет актуальность темы исследования. В об-ласти много предприятий, занимающихся аквакуль-турой, которые находятся на разных этапах разви-тия. Эффективность отрасли во многом будет опре-деляться стратегией её развития, поэтому в работе отражен анализ существующих стратегий развития рыбоводческих предприятий отрасли, а ее целью яв-лялась выработка рекомендаций по их совершен-ствованию. Регион занимает 22 место в РФ по про-изводству рыбы и 1 место в ЦФО по производству свежей и охлажденной рыбы на основе аквакуль-туры (см. таблицу).

Многочисленные пруды широко используются для выращивания и воспроизводства рыбы. Среднее потребление на душу населения – 13 кг в год, из них 3,1-3,5 кг – местного производства. В области орга-низованы рыбхозы, которые выращивают зеркаль-ного карпа, толстолобика, белого амура, бестера. Осваивается производство ценных пород рыбы (фо-рель, осетр), ведутся работы по воспроизводству ви-дов рыбы, занесенных в Красную книгу региона (линь, язь). В Белгородской области одобрен Прави-тельством региона и реализуется проект «Строи-тельство завода по производству комбикормов для ценных пород рыб», в регионе предполагается стро-ительство новых производств на основе использова-ния самых современных технологий. В течение пер-вого этапа реализации программы развития отрасли необходимо решить несколько принципиальных



вопросов, обеспечивающих создание хорошей мате-риально-технической и кадровой базы для успеш-ного достижения целевых показателей 2020 г.

Основными направлениями деятельности явля-ются:

завершение создания правовой и законода-тельной базы функционирования предприятий аква-культуры различных форм собственности;

широкомасштабное строительство воспроиз-водственных комплексов на крупных естественных водоемах и водохранилищах;

подготовка и переподготовка кадров различ-ного управленческого уровня;

протекционистская государственная поли-тика, направленная на поддержку развития аква-культуры в стране.

Таблица Показатели по развитию аквакультуры в субъектах

Центрального федерального округа России в 2016 г., т Наименование субъектаРоссийской Федерации

Производство (выращивание) рыбопосадочного

материала

Производство (выращивание) товарной рыбы и дру-гих объектов промышленного рыбоводства по катего-

риям хозяйств Российская Федерация 30602 155355 Центральный федеральный округ 8953 22070 Белгородская область 2041 5975 Брянская область 198 450 Владимирская область 101 298 Воронежская область 443 1262 Ивановская область 8 398 Калужская область 228 580 Костромская область 117 417 Курская область 560 1660 Липецкая область 1470 2600 Московская область 1078 3621 Орловская область 0 185 Рязанская область 912 2160 Смоленская область 88 379 Тамбовская область 147 951 Тверская область 232 394 Тульская область 1330 740

Белгородская область входит в Центральный

федеральный округ, который является наиболее населенным и располагает наименьшим рыбохозяй-ственным фондом озер и водохранилищ, в связи с чем приоритетными направлениями развития аква-культуры являются прудовое рыбоводство и инду-стриальная аквакультура с использованием подо-гретых вод энергетических объектов. Высокая стои-мость земли, воды и значительный спрос на высоко-ценные рыбные продукты позволяет прогнозиро-вать выращивание деликатесных видов и пород рыб в индустриальных установках с замкнутым циклом водообеспечения.

Например, на территории Белгородской обла-сти началась реализация проекта «Строительство рыбоводного хозяйства по выращиванию кларие-вого сома в установках замкнутого водоснабжения в Белгородском районе». В планах у владельцев буду-щего рыбного хозяйства - создание рыбоводного хо-зяйства с обслуживающей инфраструктурой. Объём инвестиций в проект составит свыше 29 млн руб. После выхода рыбоводного хозяйства на проектную мощность в регионе ежегодно планируют произво-дить 150 т клариевого сома, что позволит обеспе-чить население Белгородской области и близлежа-щих регионов экологически чистой продукцией ценных пород рыб [5]. Африканский клариевый сом (или мраморный нильский клариас) – традицион-ный объект тепловодной аквакультуры в африкан- ских странах, которого сегодня активно разводят по

всему миру. Около 20 лет назад в рамках программы обеспечения продовольствием населения африкан-ских стран он был впервые завезён в Голландию из Африки [10]. Во многом из-за быстрой окупаемости (1,5-2 года, тогда как форели – 7-8 лет) эту ценную породу рыб всё активнее используют рыбоводные хозяйства России.

Белгородский регион имеет объективный по-тенциал для увеличения производства рыбы через развитие современных производительных систем аквакультуры, диверсификации ассортимента выра-щиваемых видов рыб, расширения услуг в отрасли и других видов деятельности при финансовой под-держке и в условиях осуществления новых исследо-ваний.

В долгосрочном периоде (до 2020 г.) отече-ственная аквакультура должна развиваться на инно-вационной основе с эффективным использованием российских и зарубежных научно-технических раз-работок и передового опыта [3]. Если по России в целом приоритетным направлением в этом периоде будет является пастбищная аквакультура, то в Бел-городской области - прудовое и индустриальное ры-боводство. При этом необходимо помнить, что дан- ные направления несут с собой много затрат: для них требуются большие капиталовложения, земель-ные площади, водопотребление и затраты на комби-корма.

Особую роль в развитии отечественной аква-культуры будет играть фермерское рыбоводство, ос-



новными производственными мощностями кото-рого послужат пруды и малые водохранилища. Ши-рокомасштабное использование в фермерском хо-зяйстве комплекса интегрированных технологий совместного выращивания рыбы с другими видами сельскохозяйственных животных и растений обес-печит производство рыбы в хозяйствах этого типа в объемах, достаточных для насыщения внутреннего регионального рынка. При этом существование фер-мерских хозяйств окажет благоприятное влияние на продуктивность водных и земельных угодий в со-ставе агрогидробиоценозов, решатся важные задачи социально-экономического развития сельских тер-риторий.

В прудовом рыбоводстве интенсификация про-изводства будет осуществляться за счет широкомас-штабного внедрения высокопродуктивных пород и расширения видового состава рыб - объектов товар-ного рыбоводства, позволяющих в ресурсосберега-ющем режиме максимально использовать продук-ционные возможности прудов [7]. Средняя рыбо-продуктивность прудов должна достичь показателя в 20 ц/га.

Улучшение условий жизни и повышение уровня доходов населения Белгородской области повысит спрос на ценные виды рыб, что будет сти-мулировать развитие индустриального рыбовод-ства. За счет массового применения отечественных научно-технических разработок, базирующихся на интенсивных методах выращивания лососевых, осетровых и других ценных видов рыб, в условиях садковых и бассейновых хозяйств, а также инду-стриальных установок с замкнутым циклом водо-обеспечения можно обеспечить рынок деликатес-ной продукцией высоких потребительских качеств. Если регион сохранит имеющиеся темпы развития, то к 2020 г. объемы производства продукции аква-культуры могут вырасти в 4 раза по отношению к настоящему времени.


1. Государственная программа "Развитие сель-ского хозяйства и рыбоводства в Белгородской обла-сти на 2014-2020 годы" / в ред. постановлений Прави-тельства Белгородской области от 24.02.2014 № 55-пп, от 30.06.2014 № 235-пп, от 15.07.2014 № 258 пп. 2. Об аквакультуре (рыбоводстве) и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Феде-рации: ФЗ Российской Федерации от 2 июля 2013 г. № 148-ФЗ. URL: http://www.rg.ru/. 3. Стратегия разви-тия аквакультуры в Российской Федерации на период до 2020 года. URL: http://www.mcx.ru/. 4. Обзор аква-культуры России и мира 2017 г. / Информационно-ана-литическая служба ОАО «Корпорация «Развитие», Белгород, 2018. 73 с. 5. Кулаченко В.П., Кулаченко И.В., Литвинов Ю.Н. Биологические показатели и пи-щевая ценность видов рыб в аквакультуре Белгород-ской области. Вестник Курской государственной сель- скохозяйственной академии. 2011. С. 53-55. 6. Зикова

Н.В. Исследование тенденций, закономерностей, фак-торов и условий развития аквакультуры в системе устойчивого функционирования экономики региона. Российское предпринимательство. 2010. № 12, вып. 2 (174). С. 183-188. 7. Хмыров А.В. Проект «Воспроиз-водство видов рыб, занесенных в Красную книгу Бел-городской области». Белгородский агромир. 2010. № 6. С. 28-29. 8. Fish farms to produce nearly two thirds of global food fish supply by 2030. URL: http://www.fao. org. 9. Hillary S. Egna,Claude E. Boyd Dynamics of Pond Aquaculture / CRC Press, 1997. URL: http://insight-maker.com. 10. Joint FAO/NACA/WHO Study Group Food safety issues associated with products from aquacul-ture. World Health Organization Technical Report Series No. 883. 1999. Available: http://www.who.int /. 11. Boon-chuwong P. Review and Analysis Method at Farm Level Fisheries Economic Division Department of Fisheries, 2000. 184 р. 12. Павлов К.В. Интенсификация эконо-мики в условиях неопределенности рыночной среды. Москва: Магистр, 2007. 272 с.

References

1. The state program "Development of agriculture and fish farming in the Belgorod region for 2014-2020" / ed. of the Decrees of the Government of the Belgorod Re-gion of 24.02.2014 No. 55-pp, of 06/30/2014 No. 235-pp, of 07/15/2014 No. 258 of pp

2. Federal Law of the Russian Federation dated July 2, 2013 N 148-FZ "On aquaculture (fish farming) and on amending certain legislative acts of the Russian Federa-tion". Retrieved from http://www.rg.ru/.

3. Aquaculture development strategy in the Russian Federation for the period up to 2020. Retrieved from http://www.mcx.ru/.

4. Review of aquaculture of Russia and the world in 2017, Information and analytical service of JSC "Develop-ment", Belgorod, 2018. 73 p.

5. Kulachenko V.P., Kulachenko I.V., Litvinov Yu.N. (2011). Biological indicators and nutritional value of fish species in aquaculture of the Belgorod region. Bul-letin of the Kursk State Agricultural Academy, рр. 53-55.

6. Zikova N.V. (2010). Study of trends, patterns, fac-tors and conditions for the development of aquaculture in the system of sustainable functioning of the regional econ-omy. Russian Journal of Entrepreneurship, № 12, Vol. 2 (174), рр. 183-188.

7. Khmyrov A.V. (2010).The project “Reproduction of fish species listed in the Red Book of the Belgorod Re-gion”. Belgorod Agromir, № 6, рр. 28-29.

8. Thirds of global food fish supply by 2030. Retrieved from http://www.fao.org.

9. Hillary S. Egna, Claude E. Boyd Dynamics of Aq-uaculture / CRC Press; / 1997 http://insightmaker.com /

10. Joint FAO / NACA / WHO Study Group Food safety issues associated with products from aquaculture. World Health Organization Technical Report Series No. 883. 1999. Retrieved from http://www.who.int/.

11. Boonchuwong P. (2000). The Review of the Fish-eries Economic Division, Department of Fisheries, 184 p.

12. Pavlov K.V. (2007). Intensification of the econ-omy in an uncertain market environment. Moscow, Master.


Н. З. Солодилова, Р. И. Маликов, К. Е. Гришин


ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-204-215

Н. З. Солодилова, доктор экономических наук, профессор,

e-mail: [email protected];

Р. И. Маликов, доктор экономических наук, профессор,

e-mail: [email protected];

К. Е. Гришин, доктор экономических наук,

e-mail [email protected]; Уфимский государственный нефтяной технический университет,

Российская Федерация

ИННОВАЦИОННЫЕ ПОДХОДЫ К ИССЛЕДОВАНИЮ ПРОЦЕССОВ ГЕНЕРИРОВАНИЯ ЗОН ИНСТИТУЦИОНАЛЬНЫХ АТТРАКТОРОВ

В РЕГИОНАЛЬНОЙ ДЕЛОВОЙ СРЕДЕ В свете последних заявлений руководства Рос-

сии об неизменности социального курса государства и приоритете задач выполнения взятых на себя со-циальных обязательств, вопросы устойчивого раз-вития российской экономики становятся все более актуальными. Аналогичные требования на совре-менном этапе будут выдвигаться и к региональной экономике в силу того, что начинают наблюдаться тенденции к смене парадигмы государственной по-литики в сфере регионального развития в пользу де-централизации полномочий и, соответственно, пе-реструктурирования межбюджетных отношений. Все это обусловливает значительное повышение требований к качеству региональной экономики, ее способности не только генерировать достаточный объем ресурсов для выполнения социальных обяза-тельств, но и формировать серьезные заделы для ин-новационного развития региона и повышения его конкурентоспособности на внутренних и внешних рынках. Таким образом, вопрос ставится о способ-ности региональной экономики генерировать и под-держивать необходимые темпы экономического ро-ста. При этом в стратегическом контексте важен не только факт самого экономического роста, важна структура этого роста с точки зрения наличия в ней инновационной компоненты. Конечно, на иннова-ционность экономики оказывают влияние многие факторы, однако основным из них, как на уровне страны, так и на уровне регионов являются все же

1 В этой связи некоторое сомнение вызывают ре-

зультаты Национального рейтинга состояния инвестици-онного климата в субъектах РФ, в рамках которого неко-торые регионы демонстрируют довольно высокую дина-мику изменения «правил игры» в лучшую сторону за от-носительно короткий период времени. Учитывая суще-ствующую высокую инертность бюрократического аппа-

институты, ввиду того, что они «влияют на стимулы к инновациям и развитию новых технологий, на сти-мулы к реорганизации производства и распределе- нию, а также на стимулы к накоплению физического и человеческого капитала» [16]. Большое значение для реализации инновационной модели функциони-рования региональной экономики имеет частное предпринимательство, уровень и качество развития которого также в значительной мере может опреде-ляться институтами. У. Баумоль утверждал, что именно действующие в экономике законы и пра-вила – а не совокупное предложение предпринима-телей или характер преследуемых ими целей – опре-деляют существенные изменения в показателях роста предпринимательства в различные периоды развития тех или иных государств [3].

По нашему мнению, в настоящее время суще-ствует настоятельная потребность в институцио-нальной модернизации деловой среды бизнеса не только на федеральном, но и, может быть, даже и в первую очередь, на региональном уровне. Отсут-ствие серьезных прорывов в сфере развития пред-принимательства (за небольшим исключением) сви-детельствует о том, что сложившиеся в значитель-ной части регионов институциональные условия, по всей видимости, исчерпали свой потенциал стиму-лирования бизнеса1.

Как известно, одним их ключевых факторов, оказывающих воздействие на динамику социально-

рата и его слабую адаптивность к изменениям (тем более интенсивным), представляется, что реальные институци-ональные изменения не могут происходить так резко, вследствие чего к результатам рейтинга нужно отно-ситься осторожно, так как они могут не совсем корректно отражать реальные условия для функционирования субъ-ектов предпринимательства в регионах.



экономического роста субъектов Российской Феде-рации, является качество институционального обес-печения [14] деловой среды региона, определя- ющего базовые условия функционирования эконо-мических агентов, результативность хозяйственной деятельности которых оказывает прямое воздей- ствие на уровень социально-экономического разви-тия территории. Вместе с тем, деловая среда отдель- ных регионов характеризуется наличием различных институциональных барьеров на пути развития предпринимательства, низким качеством институ-ционального обеспечения процессов взаимодей-ствия экономических агентов, что проявляется в до-статочно высоком уровне оппортунистического по-ведения как представителей властных структур, так и субъектов предпринимательства. Такое положе-ние дел обусловливает необходимость дальнейшего исследования параметров региональной деловой среды на основе институционального подхода [10; 18; 22; 23], в рамках которого видится целесообраз-ным учет пространственной специфичности правил ведения бизнес-деятельности. С целью развития имеющихся подходов к исследованию экономиче-ских институтов представляется целесообразным использовать концепцию институциональных кон-фигураций.

Данная концепция еще не получила широкого развития в теории и методологии институциональ-ного анализа, но, по нашему мнению, имеет серьез-ные научные перспективы, о чем свидетельствует рост в последние годы числа публикаций, посвя-щённых конфигурационному анализу в зарубежной печати [19; 20; 21 и т.д.]. Среди отечественных ис-следований нужно отметить работу Д. Фролова, в которой автор достаточно последовательно обосно-вывает новую версию методологического институ-ционализма, в основе которой лежит «концепция институциональных конфигураций, направленная на преодоление искусственного разрыва субъектно-объектной структуры институтов и их систем, когда институты десубъективированы, а агенты деинсти-туционализированы» [15]. По мнению Д. Фролова, применение концепции институциональных конфи-гураций, то есть моделей взаимодействия институ-тов и их стейкхолдеров в конкретном экономиче-ском пространстве, позволяет рассматривать «ин-ституционализацию в единстве ее субъектов (отно-шенческих и категориальных социальных групп) и факторов (институтов)» [15], что с нашей точки зре-ния, позволяет повысить эффективность институ- ционального анализа при проведении прикладных исследований. В целом данный подход представля-ется достаточно перспективным, как в теоретико-методологическом, так и в практическом аспектах.

Необходимо отметить, что концепция институ-циональных конфигураций уже на протяжении не-скольких лет применяется нами к исследованию ре-гиональной деловой среды развития предпринима-тельства. Впервые конфигурационный подход к ис-

следованию институтов деловой среды был обосно-ван в нашей работе 2014 года [4; 14], в которой пред-принята попытка проанализировать и обосновать дифференциацию институциональной среды в тер-риториально-пространственном контексте в зависи- мости от характера взаимодействия базовых и до- полнительных (формальных и неформальных) ре- гиональных институтов и дано следующее опреде-ление: институциональная конфигурации регио-нальной деловой среды представляет собой формы соотношения базовых и дополнительных региональ-ных институтов с учетом сложившейся в регионе си-стемы формального и неформального взаимодей-ствия экономических агентов. В соответствии с дан-ным пониманием, институциональная конфигура-ции региональной деловой среды обусловливает степень и характер трансформации действия базо-вых институтов при их внедрении в региональную деловую практику.

Как известно, совокупность институтов, регу-лирующих взаимодействие между экономическими агентами, формирует собой институциональную структуру деловой среды [11]. При этом вариации институциональных структур деловой среды в раз-ных регионах России отличаются внутренними кон-структивными особенностями институционального построения, которые характеризуется, например, различной способностью преломлять траекторию развития проектируемых в федеральном центре ин-ститутов взаимодействия экономических агентов при их внедрении в региональную деловую прак-тику. Причем характер этих преломлений может иметь как положительный, так и отрицательный эф-фект для практики деловых отношений в регионе, и, соответственно, свидетельствовать об эффективно-сти или неэффективности региональной деловой среды. Речь идет о возможностях так называемого целевого и нецелевого использования институтов экономическими агентами. Л. Полищук считает, что институты при определенных условиях могут не-предвиденным образом воздействовать на стимулы и поведение экономических агентов, которые нахо-дят возможности извлечения личной выгоды из нецелевого использования институтов [12]. Так же он приводит следующую типологию нецелевого ис-пользования институтов: эксплуатация информаци-онной асимметрии, манипулирование институтами, использование институтов в качестве прикрытия, «подчинение институтов» [12]. По нашему мнению, в основе данной типологии лежат, прежде всего, различные способы интерпретации формальных ин-ститутов, допускающие их нецелевое использова-ние с целью извлечения личных выгод. Нужно отме-тить, что, несмотря на меры, направленные на фор-мирование эффективной институциональной среды, на местах интерпретация формальных институтов с позиций нецелевого использования остается весьма распространенной практикой. Так, например интер-претация положений Федерального закона Россий-



ской Федерации от 24 июля 2007 г. № 209-ФЗ "О развитии малого и среднего предпринимательства в Российской Федерации" на местах зачастую осу-ществляется таким образом, что при формальном ненарушении закона финансы, выделяемые на под- держку малого и среднего предпринимательства, очень часто перераспределяются не в пользу эффек-тивных и имеющих потенциал роста бизнесов, а на поддержку не всегда экономически эффективного хозяйствующего субъекта, в котором есть личная за-интересованность ресурсораспорядителя (в терми-нах предложенных Л. Полищуком данная интерпре-тация институтов для нецелевого использования мо-жет быть названа – эксплуатация информационной асимметрии). Вместе с тем, с другой стороны, можно говорить о характере интерпретации инсти-тутов и с точки зрения целевого использования. Например, нарушение индивидуальным предприни-мателем законодательства в области обеспечения санитарно-эпидемиологического благополучия на-селения (Статья 6.3 КоАП РФ) может наказываться либо штрафом (от пятисот до одной тысячи рублей) либо административным приостановлением дея-тельности на срок до девяносто суток. Совершенно понятно, что разница в применении первого или вто-рого вида административного наказания для пред-принимателя может быть довольно существенной. Вполне естественно, что при наличии такого диапа-зона действий интерпретация данного норматив-ного положения и, соответственно характер его при-менения, в значительной мере будет определяться структурой стимулов лица, принимающего решение о наложении взыскания.

Следовательно, можно говорить об интерпрета-ции институтов и с точки зрения целевого использо-вания, и с точки зрения нецелевого использования, при этом формат интерпретации будет зависеть от структуры платежей экономических агентов, участ-вующих во взаимодействии.

Исходя из вышеизложенного, можно заклю-чить, что ключевым фактором, приводящим к реаль-ной дифференциации условий ведения бизнеса в ре-гиональном срезе, является то, что на уровне регио-нов зачастую формальные «правила игры» сформи-рованные, в том числе, с учетом интересов регио-нальных стейкхолдеров, трактуются, интерпретиру-ются и применяются различными участниками эко-номического взаимодействия (стремящимися улуч-шить свою структуру платежей) по-разному, в зави-симости от преследуемых целей. Именно данная особенность обусловливает существенные различия в параметрах деловой среды разных регионов страны и приводит к формированию специфиче-ских, дифференцированных относительно участни-ков взаимодействия, «правил игры» в простран-ственном контексте.

По сути, речь идет не только о «корректировке» способов применения базовых формальных инсти-тутов в результате их взаимодействия с дополни-

тельными региональными формальными и нефор-мальными институтами региональной деловой среды с учетом интересов, ресурсов влияния и стра-тегий разнообразных стейкхолдеров в отношении институтов, но и о персонифицированной интерпре- тации в свою пользу уже скорректированных и дей- ствующих локально институтов экономическими агентами, обладающими определенным ресурсным потенциалом.

Возможность, а также характер дифференциа-ции правил игры, в зависимости от диапазона допу-стимых значений, устанавливаемых определенным институтом без нарушения конструктивной целост-ности этого института (без формального нарушения закона или иного нормативно-правового акта) явля-ется важнейшей характеристикой проявления его действия в рамках той или иной институциональной конфигурации. В соответствии с уточненным под-ходом, институциональная конфигурация регио-нальной деловой среды представляет собой набор опосредующих деловые отношения взаимосвязан-ных и взаимодействующих базовых и дополнитель-ных региональных формальных и неформальных институтов, упорядоченных и структурированных в определенной иерархической комбинации, в сово-купности определяющих правила, а также ограниче-ния экономического поведения хозяйствующих субъектов в рамках той или иной региональной (пространственной) системы предпринимательства. Ключевой особенностью уточненного подхода яв-ляется то, что скомбинированная в определенной конфигурации совокупность политических, соци-альных, юридических правил, и неформальных норм, опосредующих деловые отношения в регионе, рассматривается с учетом характера их интерпрета-ции и применения экономическими агентами в де-ловой практике при складывающемся характере вза-имодействия базовых и дополнительных региональ-ных институтов и стейкхолдеров.

В этой связи, с нашей точки зрения, представ-ляется возможным говорить о новом подходе к ин-ституциональному анализу, в рамках которого мы утверждаем, что институты как формальные, так и неформальные обладают определенной энергией (или энергетическим потенциалом), то есть способ-ностью совершать работу по реализации ограничи-тельных мер. Эта энергия неосязаема, что затруд-няет эмпирическое исследование ее параметров, но она существует и это необходимо принимать во вни-мание. Так, по нашему мнению, в процессе проекти-рования формальных институтов в них целенаправ-ленно может закладываться определенный энерге-тический потенциал, который во взаимодействии с энергетическим потенциалом других формальных и неформальных институтов может оказывать реша- ющее воздействие на деятельность экономических агентов. Как показывает практика, зачастую этот по-тенциал плохо просчитан (иногда целенаправленно) и в результате мы получаем «неработающий» или



«плохо работающий» закон. Однако в любом случае совокупность институтов будет обладать опреде-ленной энергией. Следовательно, можно констати-ровать, что совокупность институтов деловой среды, по сути, формирует локальное (ограниченное определенной территорией) силовое (энергетиче- ское) институциональное поле, в котором функцио-нирует совокупность субъектов предприниматель-ства, и которое воздействует на параметры их дея-тельности. Возможность влияния силового (энерге-тического) институционального поля на субъект предпринимательства, с нашей точки зрения, опре-деляется тем, что последний обладает определен-ным институциональным потенциалом (зарядом). Институциональный заряд субъекта предпринима-тельства – это его потребность и способность всту-пать во взаимодействие с другими агентами деловой среды и формировать рациональную сеть деловых взаимодействий. Параметры институционального заряда конкретного субъекта предпринимательства, по нашему мнению, определяются комбинацией де-терминант его бизнес-потенциала, к которым мы от-носим: ментальность, степень готовности к риску, инициативность, наличие ресурсов, нацеленность на достижение результата (прибыли), а также отно-шение к закону. Представляется, что именно комби-нация и соотношение, выделенных детерминант бизнес-потенциала, определяют внутреннюю уста-новку предпринимателя на желаемую (рациональ-ную) конфигурацию сети деловых взаимодействий. Однако процесс построения рациональной локаль-ной сети деловых взаимодействий сопровождается его столкновением с ограничениями, накладыва- емыми институтами, в результате чего формируемая сеть испытывает определенное энергетическое воз-действие и развивается в определенном направле-нии.

Вместе с тем отдельный институт обладает только скрытой (потенциальной) энергией. Реаль-ная возможность воздействовать на экономических агентов возникает только тогда, когда институты скомбинированы, скоординированы и согласованны между собой (например, дополняются институтами принуждения). Таким образом, конкретные пара-метры институционального силового поля, по нашему мнению, определяются институциональной конфигурацией региональной деловой среды (рис. 1).

Таким образом, в контуре регионального сило-вого (энергетического) институционального поля возможно возникновение так называемых институ-циональных аттракторов1, то есть своеобразного

1 Например, региональную программу поддержки

малого и среднего предпринимательства вполне можно рассматривать как один из элементов формирования зоны институционального аттрактора, способствующего более динамичному развитию малого и среднего бизнеса в ре-гионе.

энергетического пространства, генерируемого опре-деленной комбинацией взаимосвязанных и взаимо-действующих базовых и дополнительных регио-нальных формальных и неформальных институтов, а также способов их интерпретации и применения, взаимодополняющее и комплементарное воздей- ствие которого побуждает (принуждает) экономиче-ских агентов, функционирующих на определенной территории, к выбору соответствующего направле-ния деятельности. Другими словами, зона институ-ционального аттрактора представляет собой своеоб-разное энергетическое поле (являющегося наиболее активной частью силового институционального поля), обладающее определенной институциональ-ной векторной индукцией, воздействующей на эко-номических агентов c достаточной силой и побуж-дающей их функционировать и развиваться (форми-ровать структуру деловых взаимодействий) в опре-деленном направлении и диапазоне значений. Не чем иным, как попыткой проектирования ограни-ченных зон институциональных аттракторов явля-ется создание таких институтов развития, как особые экономические зоны (ОЭЗ), территории опережающего социально-экономического развития (ТОСЭР) и т.д.

Необходимо отметить, что генерируемые зоны институциональных аттракторов могут быть как по-ложительными, так и отрицательными. Качествен-ную характеристику зон институциональных ат-тракторов можно дать основываясь на подходах У. Баумоля который считает, что направление дея-тельности предпринимателя может быть – произво-дительным, непроизводительным и разрушитель-ным (деструктуивным). Производительное пред-принимательство, по его мнению, характеризуется генерированием инновационной ренты, непроизво-дительное – получением прибыли за счет перерас-пределения активов, уклонения от налогов и ренто-искательство, а деструктивное – так называемым силовым предпринимательством. При этом какое направление деятельности предприниматель пред-почтет зависит, прежде всего, от превалирующих правил игры, под которыми Баумоль опосредованно понимает экономическую структуру вознагражде-ния предпринимательских усилий или, по другому, структуру платежей (payoffs) экономических аген-тов2 [3]. В самом общем виде можно заключить, что, зона положительного институционального аттрак-тора побуждает экономических агентов, функцио-нирующих на определенной территории, к выбору производительного направления деятельности, а зона отрицательного институционального аттрак-

2 Структура платежей (поступления и выплаты) эко-номических агентов в конечном счете и определяет соот-ношение выгод и издержек, получаемых в результате эко-номической деятельности, в том числе с учетом исполь-зования неформальных схем.



– элементы деловой среды (инфраструктура, экономические агенты функционирующие на других

региональных рынках и т.д.) – формальные и неформальные институты деловой среды

Рис. 1. Субъект предпринимательства в контуре институциональной конфигурации региональной деловой среды

тора – непроизводительного и деструктивного направления деятельности. Также необходимо от-метить, что практически любая институциональная конфигурация региональной деловой среды как пра-вило, генерирует как положительные, так и отрица-тельные зоны институциональных аттракторов, эф-фективность воздействия которых на экономиче-ских агентов определяется мощностью энергетиче-ского поля той или иной зоны.

Основываясь на вышеизложенном, можно от-метить, что появление институциональных барьеров в развитии регионального предпринимательства обусловлено, прежде всего, сложившейся недоста-точно рациональной институциональной конфигу- рацией региональной деловой среды, характеризу-

ющейся неэффективной комбинацией и слабо ско-ординированным взаимодействием всей совокупно-сти институтов, регулирующих экономические от-ношения в регионе и формирующих предпосылки для их интерпретации в интересах определенных экономических агентов, или их групп. Наблюда- емые в настоящее время институциональные конфи- гурации региональной деловой среды характеризу- ются состоянием значительной дефрагментации, что выражается в нарушении целостности воздей-ствия системы институтов регулирования и под-держки предпринимательской деятельности на функционирование субъектов бизнеса в регионе. При этом до настоящего времени система формаль-ных институтов остается крайне неустойчивой, еже-

Субъект предпринимательской

деятельности

Поставщики

Партнеры

Некоммерческий сектор

Государство

Общество

Потребители

Конкуренты

Сеть деловых взаимодействий субъ-екта предпринимательства

Силовое (энергетическое) институциональное поле

Э

Э

И

Э

Э

И

И

И

И

И

И

И

И

И

Институциональная конфигурация региональной деловой среды

Вектор воздействия силового

институционального поля

Вектор воздействия силового

институционального поля

Э

И



годно вводятся в оборот новые нормативно-право-вые акты (прежде всего на федеральном уровне), ко-торые в некоторых случаях вносят серьезные изме-нения в региональные правила ведения бизнеса, за-ставляя субъекты предпринимательства пересмат-ривать стратегии своего функционирования1.

В целом необходимо отметить, что сложивши-еся (а иногда и целенаправленно спроектированные) структурные комбинации и связи базовых и регио-нальных формальных и неформальных институтов, наблюдаемые в ряде российских регионов:

1) зачастую нацелены на обеспечение ограни-чительных мер в ущерб решения задач стимулиро-вания и развития хозяйственной деятельности про-изводительного (инновационного) предпринима-тельства;

2) способствуют развитию и расширению зон отрицательных институциональных аттракторов в некоторых случаях с активным энергетическим по-лем, в ущерб формированию положительных инсти-туциональных аттракторов с заданным вектором развития производительного предпринимательства, сопряженного и согласованного с решением других задач социально-экономического развития регио-нов.

3) эффективны с точки зрения обеспечения ин-тересов отдельных стейкхолдеров, но неэффек-тивны с точки зрения создания стимулов для массо-вого развития производственного и инновационного (а также любого производящего добавленную стои-мость) предпринимательства.

Все это что ведет к дальнейшему распростране-нию практик нецелевого или некорректного исполь-зования вполне работоспособных институтов дело-вой среды (эффективность которых мы можем наблюдать на примере отдельных регионов, сумев-ших на основе стандартного набора базовых инсти-тутов создать институциональную среду, вполне благоприятную для субъектов бизнеса) и, соответ-ственно, к недоиспользованию экономического по-тенциала региона.

С нашей точки зрения для успешного достиже-ния стратегических целей развития бизнеса в значи-тельной части российских регионов потребуется трансформация региональной системы предприни-мательства. Более того речь должна идти не о про- стом переформатировании региональной системы предпринимательства, а об ее реинжиниринге, то есть фундаментальном переосмыслении идеологии управления развитием предпринимательства и ради-кальном перепроектировании всей системы, обеспе-чивающей протекание предпринимательских про-цессов на определенной территории. Это сложней-

1 В докладе Государственного совета Российской

Федерации «О мерах по развитию малого и среднего предпринимательства в Российской Федерации» указыва-ется, что ежегодно в юридический оборот вводится около

шая управленческая задача, так как реинжиниринг потребует вывести региональную систему предпри-нимательства из устойчивого состояния (что встре- тит серьезное сопротивление стейкхолдеров) и вер-нуть ее в это состояние, но только уже на новом ка-чественном уровне функционирования. Совер-шенно очевидно, что запустить процедуры реинжи-ниринга региональной системы предприниматель-ства возможно при ее поддержке со стороны основ-ных политических и бизнес-стейкхолдеров. Это обусловлено тем, что эффективно система будет ме-няться только в том случае, когда в этих изменениях (хотя бы частично) будут заинтересованы группы влияния, оказывающие решающее влияние на фор-мирование и поддержание «правил игры» в регионе.

С нашей точки зрения основой реинжиниринга региональной системы предпринимательства явля-ется институциональная реконфигурация регио-нальной деловой среды, заключающаяся в рекомби-нации способов и характера взаимодействия инсти-тутов, обеспечивающих генерацию и развитие пред-принимательских процессов в пространственном контексте. Это обусловлено тем, что именно инсти-туциональная конфигурация определяет устойчи-вость структуры региональной системы предприни-мательства. Институты выступают своего рода скре-пами региональной системы предпринимательства, фактически удерживающими сложившуюся конфи-гурацию структуры и обеспечивая ее устойчивость. В этой связи мы утверждаем, что только на основе институциональной реконфигурации возможно ре-альное изменение свойств региональной системы предпринимательства, что будет выражаться в росте количества, качества и интенсивности предприни-мательских процессов, происходящих на определен-ном территориальном пространстве.

Результатом институциональной реконфигура-ции должно стать формирование в региональной де-ловой среде зоны положительного институциональ-ного аттрактора, то есть такой совокупности струк-турированных и скоординированных правил эконо-мического поведения, а также способов их интер-претации и применения, взаимодополняющее и ком-плементарное воздействие которых будет побуж-дать основную массу экономических агентов, функ-ционирующих на определенной территории, к вы- бору производительного формата деятельности, обеспечивающего им коммерческую выгодность, при одновременной общественной полезности. При этом, формируемая зона институционального ат-трактора должна обладать серьезным энергетиче-ским потенциалом, позволяющим втягивать в свою орбиту максимально возможное количество эконо-

22 тысяч нормативно-правовых актов, значительная часть которых затрагивает вопросы предпринимательской дея-тельности. URL: http://new.opora.ru/images/files/Doklad% 20k%20gossovetu.compressed.pdf.



мических агентов, функционирующих как внутри региона, так и за его пределами.

Потенциально зоны положительного институ-ционального аттрактора деловой среды могут фор-мироваться в контуре двух моделей институцио-нальных конфигураций региональной деловой среды, которые мы условно назовем X-модель и Y-модель.

В Y-модели институциональной конфигурации региональной деловой среды энергетическое поле, обладающее определенной институциональной век-торной индукцией, образуется в результате согласо-

ванного и сбалансированного давления на деятель-ность экономических агентов региональных инсти-тутов государственного регулирования и стимули-рования предпринимательства, институтов обще-ственного регулирования и НКО, а также институ-тов саморегулирования бизнеса (рис. 2).

Каждый субъект предпринимательства, попа-дающий в зону институционального аттрактора дан-ного типа, заинтересован именно в производитель-ной деятельности, а его экономическая результатив- ность определяется исключительно способностью оперировать рыночными инструментами ведения бизнеса.

Рис. 2. Упрощенная схема Y-модели институциональной конфигурации региональной деловой среды, генерирующей зону положительного институционального аттрактора

Институты

саморегулирования

бизнеса

Бизнес

Федеральные институты государственного регулирования и стимулирования предпринимательства

Производительное предпринимательство

Институты

общ

ественного

регулирования

и НКО

Зона институцио-нального аттрактора

Региональные институты государственного регулирования и стимулирования предпринимательства

Региональная деловая среда

Точка схожде-ния траекторий функциониро-вания и разви-тия бизнеса

Региональные «группы влияния»

Непроизводительное предпринимательство

Деструктивное предпринимательство

Местное сообщество



В X-модели энергетическое поле, обладающее определенной институциональной векторной ин-дукцией формируется («закручивается») вокруг ин-ститутов власти, образующих своеобразный стер-жень «институциональной воронки аттрактора». При этом деятельность всех элементов региональ-ной власти, обладающих соответствующими регу-ляторными полномочиями в экономической сфере, должна быть четко скоординирована между собой и региональными «группами влияния» и сориентиро-вана на единый результат. Положительное энергети-

ческое воздействие поля, «затягивающее» экономи-ческих агентов в зону институционального аттрак-тора и заставляющее их развиваться по определен-ной траектории, определяется правилом – «чем выше институциональная лояльность субъекта биз-неса, тем больше вероятность его коммерческого успеха». Другими словами в рамках данного типа аттрактора экономические агенты будут более успешны в случае функционирования в фарватере политики региональных властей, выполняющих роль локомотива социально-экономического разви-тия региона (рис. 3).

Рис. 3. Упрощенная схема X-модель институциональной конфигурации региональной деловой среды генерирующей зону положительного институционального аттрактора

По нашему мнению, контуры именно такой мо-

дели институциональной конфигурации региональ-ной деловой среды, генерирующей зону положи-

тельного институционального аттрактора, начинает все более четче вырисовываться в Республике Та-тарстан, где региональным властям удалось сфор-

Институты

саморегулирования

бизнеса

Бизнес

Федеральные институты государственного регулирования и стимулирования предпринимательства

Производительное предпринимательство

Институты

общ

ественного

регулирования

и НКО

Бизнес

Региональны

е институты

государственного регулирования

и стим

улирования

предпринимательства

Зона инсти-туциональ-ного аттрак-

тора



Региональная деловая среда

Точка схожде-ния траекторий функциониро-вания и разви-тия бизнеса

Непроизводительное предпринимательство

Деструктивное предпринимательство

Местное сообщество



мировать зону положительного институциональ-ного аттрактора с довольно мощной энергетикой, способной даже «перетягивать» инвесторов, перво-начально планирующих заходить в другой регион.

В целом, задача институциональной реконфи-гурации региональной деловой среды с возможно-стью формирования зоны положительного аттрак-тора представляется нам весьма сложной и неодно-значной. В этом контексте весьма актуальной ви-дится позиция Я. Кузьминова, В. Радаева, А. Яков-лева, Е. Ясина, которые считают, что многие инсти-туциональные реформы проваливались (и продол-жают проваливаться) вследствие того, что реформа-торы постоянно недоучитывают сложность инсти-туциональных систем, в результате чего из внима-ния упускаются следующие ключевые моменты: ин-ституты связаны между собой и их состав принци-пиально неоднороден [6].

Представляется, что институциональная рекон-фигурация региональной деловой среды может иметь серьезный шанс на успех, если будет согласо-вана с ресурсными, технологическими и институ- циональными ограничениями и базироваться на встроенных механизмах, стимулирующих заплани-рованные изменения институтов и предотвраща- ющих возникновение дисфункций и институцио-нальных ловушек.

Фактором ограничения для практики институ-циональной реконфигурации деловой среды, по нашему мнению, является эффект PathDependency, или «эффект колеи» [2], в какой то мере задающий вектор институционального развития общества, в том числе на региональном уровне. В этой связи представляется, что институциональная конфигура-ция региональной деловой среды, может рекомби-нироваться и «модифицироваться» только в контуре этой «колеи», вбирая в себя все то лучшее, что мо-жет быть создано в рамках общей траектории инсти-туционального развития российской деловой среды. Попытка в рамках отдельного региона «перепрыг-нуть» на институциональную траекторию другой «колеи» вряд ли может быть успешна, или будет но-сить в значительной мере формальный, то есть де-кларативный, а чаще декоративный характер.

Поэтому на настоящем этапе развития институ-циональной среды наиболее приемлемой и эффек-тивной является институциональная реконфигура-ция региональной деловой среды на основе X-модели.

Важнейшим фактором успешной реализации X-модели является способность региональной вла-сти объединить региональные элиты для целей под-держки институциональных преобразований. Это обусловлено тем, что эффективно институциональ-ная среда функционирования бизнеса будет ме-няться только в том случае, когда в этих изменениях (хотя бы частично) будут заинтересованы группы влияния, оказывающие решающее влияние на фор-мирование и поддержание «правил игры» в деловой

практике. Следовательно, важнейшим условием успешной реконфигурации является консолидация региональных элит путем формирования широкой региональной коалиции в ее поддержку, «которая помимо прямых действий способна генерировать поток ресурсов и влияния для компенсации возмож-ных потерь групп, проигрывающих в результате во-площения в жизнь данного варианта развития» [1]. Исходя из вышеизложенного можно предположить, что потенциальной точкой бифуркации, в которой институциональная реконфигурации деловой среды может быть запущена, может являться период смены руководителя региональной власти.

В случае запуска механизма институциональ-ной реконфигурации региональной деловой среды модель ожидаемого дополнительного дохода орга-нов региональной власти (местного самоуправле-ния) можно представить в виде функции полезно-сти: , , , , , = 1 − · − − ·+ · [ − − · − ], (1) где – средняя величина дополнительной экономи-ческой отдачи от i-субъекта бизнеса, обусловленная формированием благоприятных условий осуществ-ления предпринимательской деятельности в резуль-тате институциональной реконфигурации регио-нальной деловой среды; – вероятность сохранения параметров функционирования i-субъекта бизнеса в прежнем режиме (неприятие бизнесом институцио-нальных изменений); – ресурсное обеспечение, направляемое на институциональную реконфигура-цию региональной деловой среды j-м органом вла-сти; – вероятность формирования региональной коалиции групп интересов и положительного реше-ния о запуске механизма институциональной рекон-фигурации региональной деловой среды; – из-держки j-органов власти в связи с принуждением экономических агентов к функционированию по но-вым правилам игры, складывающихся в контуре но-вой институциональной конфигурации региональ-ной деловой среды; – дополнительные издержки j-органов власти в результате недофинансирования территории, обусловленные недостаточно рацио-нальной институциональной реконфигурацией ре-гиональной деловой среды.

Приравняв полученную функцию (1) к нулю, после соответствующих преобразований, получаем:

= + · + · ; (2) = − · + · ; (3) = − − · ⁄ ; (4) = − − · ⁄ ; (5) = − − · ⁄ . (6) Из полученных формул представляется воз-

можным просчитать ряд параметров институцио- нальной конфигурации региональной деловой сре-



ды, обеспечивающей дополнительную экономиче-скую отдачу от субъектов предпринимательства и

повышающей их вклад в социально-экономическом развитии территории (табл. 1, рис. 4).

Таблица 1 Значения средней величины дополнительной экономической отдачи i-субъекта бизнеса, обусловлен-ной формированием благоприятных условий осуществления предпринимательской деятельности в результате институциональной реконфигурации региональной деловой среды для функции = + · + · ,при = 0,1; = 0,1; = 0,4

0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1

0,1 0,15 0,16 0,17 0,18 0,19 0,2 0,21 0,22 0,23 0,240,2 0,16 0,18 0,2 0,22 0,24 0,26 0,28 0,3 0,32 0,340,3 0,17 0,2 0,23 0,26 0,29 0,32 0,35 0,38 0,41 0,440,4 0,18 0,22 0,26 0,3 0,34 0,38 0,42 0,46 0,5 0,54

0,5 0,19 0,24 0,29 0,34 0,39 0,44 0,49 0,55 0,59 0,640,6 0,2 0,26 0,32 0,38 0,44 0,5 0,56 0,62 0,68 0,740,7 0,21 0,28 0,35 0,42 0,49 0,56 0,63 0,7 0,77 0,840,8 0,22 0,3 0,38 0,46 0,54 0,62 0,7 0,78 0,86 0,940,9 0,23 0,32 041 0,5 0,59 0,68 0,77 0,86 0,95 1,041 0,24 0,34 0,44 0,54 0,64 0,74 0,84 0,94 1,04 1,14

Рис. 4. Диаграмма значений средней величины величина дополнительной экономической отдачи i-субъекта бизнеса, обусловленной формированием благоприятных условий осуществления предпринимательской деятельности в результате институциональной реконфигурации

региональной деловой среды для функции = + · + · ,при = 0,1; = 0,1; = 0,4 Экономический смысл модели заключается в

оценке потенциальных выгод органов власти, запус-кающих механизм институциональной реконфигу-рацией региональной деловой среды с целью полу-чения дополнительных ресурсов в условиях сокра-щения доходов бюджета и роста социальных обяза-тельств.

В целом институциональная реконфигурации деловой среды позволит решить основную задачу – создание единого конкурентного пространства для

предпринимательских структур, в контуре которого коммерческих успехов будут добиваться наиболее эффективные субъекты бизнеса, а экономическая деятельность всей совокупности основных хозяй-ствующих субъектов будет отвечать интересам раз-вития региональных и местных сообществ. Именно конкуренция и отсутствие «неприкасаемых» лежат в основе современного экономического и – шире – общественного прогресса [9], что особенно акту-ально на региональном уровне, так как именно на

0

0,2

0,4

0,6

0,8

1

1,2

0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1 g

Ps= 0,1

Ps= 0,2

Ps= 0,3

Ps= 0,4

Ps= 0,5

Ps= 0,6

Ps= 0,7

Ps= 0,8

Ps= 0,9

Ps= 1



этом уровне острее всего ощущается давление фак-торов конкуренции на экономическую деятельность хозяйствующих субъектов.

В настоящее время ключевыми задачами инно-вационного развития регионального пространства видится проектирование институциональной кон-фигурации региональной деловой среды, способ-ствующей постоянному расширению зоны положи-тельного инновационного институционального ат-трактора. Это позволит решить основную задачу развития инновационного предпринимательства – создание институциональной среды, в контуре кото-рой наибольших коммерческих успехов будут доби-ваться субъекты бизнеса, ориентированные на инно-вационные методы ведения экономической деятель-ности.

В целом представленный методологический подход позволяет выйти на более расширенное по-нимание механизма воздействия институтов на субъекты предпринимательской деятельности и на основе этого более эффективно решать проблемы институционального обеспечения развития пред-принимательства в российских регионах.

Вместе с тем в рамках представленного кон-цепта рассмотрены только общие контуры нового методологического подхода и в перспективе требу-ется его серьезная теоретическая и методологиче-ская доработка. Логика развития данного подхода предполагает дальнейшую разработку и обоснова-ние терминологии , исследование количественных и качественных параметров зон институциональных аттракторов, энергетического потенциала как фор-мальных, так и неформальных институтов, их энер-гетического взаимодействия, а также институцио-нальной энергоэффективности, то есть уровня раци-ональности использования энергетического потен-циала институтов и т.д. Решение этих и многих дру-гих вопросов в рамках разрабатываемого методоло-гического подхода, позволит выйти на новый теоре-тический и практический уровень в решении при-кладных задач институционального проектирования эффективной региональной деловой среды.


1. Аузан А. Золотов А. Коалиции за модерниза-цию: анализ возможности возникновения. Вопросы экономики. 2008. № 1. С. 97-107. 2. Аузан А. «Эффект колеи». Проблема зависимости от траектории предше-ствующего развития – эволюция гипотез. Вестник Московского университета. Серия 6: Экономика. 2015. № 1. С. 3-17. 3. Баумоль У. Микротеория инно-вационного предпринимательства. Москва: Изд-во Ин- ститута Гайдара. 2013. 432 с. 4. Дегтярев А. , Мали-ков Р., Гришин К. Институциональная конфигурация региональной деловой среды: параметры проектирова-ния. Вопросы экономики. 2014. № 11. С. 83-94. 5. Кир-дина С. Методологический индивидуализм и методо-логический институционализм. Вопросы экономики. 2013. №10. С. 66-89. 6. Кузьминов Я., Радаев В., Яко-

влев А., Ясин Е. Институты: от заимствования к выра-щиванию. Вопросы экономики. 2005. № 5. С. 5-27. 7. Маликов Р., Гришин К. Моделирование парамет-ров развития институциональной конфигурации реги-ональной деловой среды. Экономическая политика, 2014. № 6. С. 171-186. 8. Мау В. Жаворонков С., Чер-ный Д., Яновский К. Дерегулирование российской экономики: Научные труды. Москва: Институт эконо-мики переходного периода, 2001. №32Р. 70 с. 9. Мау В. Экономическая политика 2009 года: между кризи-сом и модернизацией. Вопросы экономики. 2010. № 2. С. 4-25. 10. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. Москва: Фонд экономической книги «Начала», 1997. 180 с. 11. Полищук Л. Аутсорсинг институтов. Вопросы эко-номики. 2013. № 9. С. 40-65. 12. Полищук Л. Нецеле-вое использование институтов: причины и следствия. Вопросы экономики. 2008. № 8. С. 28-44. 13. Полтеро-вич В. Стратегии институциональных реформ Пер-спективные траектории. Экономика и математиче-ские методы. 2006. Т.42, №. 1. С. 3-18. 14. Попов Е. Институты. Екатеринбург: Институт экономики УрО РАН, 2015. 712 с. 15. Фролов Д. Методологический институционализм 2.0: от институтов к институцио-нальным конфигурациям. Вопросы экономики. 2016. №7. С. 147-160. 16. Хелпман Э. Загадка экономиче-ского роста. Москва: Изд-во Института Гайдара, 2012. 240 с. 17. Широкова Г., Соколова Л. Формирование предпринимательской ориентации в российских фир-мах малого и среднего бизнеса: роль институциональ-ной среды. Российский журнал менеджмента. 2013. № 1.1 (2). С. 25–50. 18. Hurwicz L. Implementation and Enforcement // Political Economy, Institutions, Competi-tion and Representation / W. A. Barnett, M. J. Hinrich, N. J. Schofield (eds.). Cambridge: Cambridge University Press, 1993. Ch.2. pp. 51-59. 19. Matose F. Institutional configurations around forest reserves in Zimbabwe: The challenge of nested institutions for resource management Local Environment// The International Journal of justice and Sustainability, 2008. Vol. 13. №. 5, pp. 393-404. 20. Salimaht M., Cullen J. B. Institutional configurations in innovation and entrepreneurship: A multi country study (Interactive Paper) //Frontiers of Entrepreneurship Re-search, 2012.-Vol. 32. № 16. Article 11. URL: http://digi-talknowledge.babson.edu/fer/vol32/iss16/11. 21. Stephan U.,Uhlaner L.M., Stride C. Institutions and social entre-preneurship: The role of institutional voids, institutional support, and institutional configurations. Journal of Inter-national Business Studies, 2015. Vol. 46. № 3, рp. 308–331. 22. Williamson O.E. The New Institutional Econom-ics: Taking Stock, Looking Ahead. Journal of Economic Literature. 2000. Vol.38 (3), pp. 595-613. 23. Weingast B.R. The Economic Role of Political Institutions: Market Preserving Federalism and Economic Development. Law, Economic and Organization. 1995. Vol.11(1), pp.3-31.

References

1. Auzan A. Zolotov A. (2008). Koalitsii za moder-nizatsiyu: analiz vozmozhnosti vozniknoveniya [Auzan A. Zolotov A. Coalition for modernization: an analysis of the possibility of occurrence]. Voprosy ekonomiki, 1, рр. 97-107 [in Russian].



2. Auzan A. (2015). «Effekt kolei». Problema zavisi-mosti ot trayektorii predshestvuyushchego razvitiya – evolyutsiya gipotez [“Gauge Effect”. The problem of de-pendence on the trajectory of previous development is the evolution of hypotheses]. Vestnik Moskovskogo universiteta. Seriya 6: Ekonomika – Bulletin of Moscow University. Series 6: Economy, 1, рр. 3-17 [in Russian].

3. Baumol' U. (2013). Mikroteoriya innovatsionnogo predprinimatel'stva [Microtheory of innovative entrepre-neurship]. Moscow, Gaidar Institute Publishing House [in Russian].

4. Degtyarev A. , Malikov R., Grishin K. (2014). Institutsional'naya konfiguratsiya regional'noy delovoy sredy: parametry proyektirovaniya [Institutional Configu-ration of the Regional Business Environment: Design Pa-rameters]. Voprosy ekonomiki, 11, рр. 83-94 [in Russian].

5. Kirdina S. (2013). Metodologicheskiy individu-alizm i metodologicheskiy institutsionalizm [Methodolog-ical individualism and methodological institutionalism]. Voprosy ekonomiki, 10, рр. 66-89 [in Russian].

6. Kuz'minov YA., Radayev V., Yakovlev A., Yasin Ye. (2005). Instituty: ot zaimstvovaniya k vyrashchivaniyu [Institutes: from borrowing to cultivation]. Voprosy ekonomiki, 5, рр. 5-27 [in Russian].

7. Malikov R., Grishin K. (2014). Modelirovaniye parametrov razvitiya institutsional'noy konfiguratsii regional'noy delovoy sredy [Modeling the development pa-rameters of the institutional configuration of the regional business environment]. Ekonomicheskaya politika – Eco-nomic policy, 6, рр. 171-186 [in Russian].

8. Mau V. Zhavoronkov S., Chernyy D., Yanovskiy K. (2001). Deregulirovaniye rossiyskoy ekonomiki [De-regulation of the Russian economy]. Nauchnyye trudy, №32R. Moscow, Institute for the Economy in Transition [in Russian].

9. Mau V. (2010). Ekonomicheskaya politika 2009 goda: mezhdu krizisom i modernizatsiyey [Economic Pol-icy 2009: Between Crisis and Modernization]. Voprosy ekonomiki, 2, рр. 4-25 [in Russian].

10. Nort D. (1997). Instituty, institutsional'nyye izmeneniya i funktsionirovaniye ekonomiki [Institutions, institutional change and the functioning of the economy]. Moscow, The foundation of the economic book «Nachala» [in Russian].

11. Polishchuk L. (2013). Autsorsing institutov [Out-sourcing of Institutions]. Voprosy ekonomiki, 9, рр. 40-65 [in Russian].

12. Polishchuk L. (2008). Netselevoye ispol'zovaniye institutov: prichiny i sledstviya [Non-target use of institutions: cause and effect]. Voprosy ekonomiki, 8, рр. 28-44 [in Russian].

13. Polterovich V. (2006). Strategii institutsiona-l'nykh reform Perspektivnyye trayektorii [Strategies of In-stitutional Reforms Perspective Trajectories]. Ekonomika i matematicheskiye metody – Economics and mathematical methods, Vol. 42, №. 1, рр. 3-18 [in Russian].

14. Popov Ye. (2015). Instituty [Institutes]. Ekaterin-burg, Institute of Economics, Ural Branch of RAS [in Russian].

15. Frolov D. (2016). Metodologicheskiy institutsio-nalizm 2.0: ot institutov k institutsional'nym konfigu-ratsiyam [Methodological Institutionalism 2.0: From Insti-tutions to Institutional Configurations]. Voprosy ekonomiki, 7, рр. 147-160 [in Russian].

16. Khelpman E. (2012). Zagadka ekonomicheskogo rosta [The mystery of economic growth]. Moscow, Gaidar Institute Publishing House [in Russian].

17. Shirokova G., Sokolova L. (2013). Formirova-niye predprinimatel'skoy oriyentatsii v rossiyskikh firmakh malogo i srednego biznesa: rol' institutsional'noy sredy [Formation of entrepreneurial orientation in Russian small and medium business firms: the role of the institutional en-vironment]. Rossiyskiy zhurnal menedzhmenta – Russian Journal of Management, 1.1 (2), рр. 25–50 [in Russian].

18. Hurwicz L. (1993). Implementation and Enforce-ment. Political Economy, Institutions, Competition and Representation / W. A. Barnett, M. J. Hinrich, N. J. Schofield (eds.). Cambridge, Cambridge University Press, Ch.2. pp. 51-59.

19. Matose F. (2008). Institutional configurations around forest reserves in Zimbabwe: The challenge of nested institutions for resource management Local Envi-ronment. The International Journal of justice and Sustain-ability, Vol. 13, №. 5, pp. 393-404.

20. Salimaht M., Cullen J. B. (2012). Institutional configurations in innovation and entrepreneurship: A multi country study (Interactive Paper). Frontiers of Entrepre-neurship Research, Vol. 32, № 16. Article 11. Retrieved from http://digitalknowledge.babson.edu/fer/vol32/ iss16/ 11.

21. Stephan U.,Uhlaner L.M., Stride C. (2015). Insti-tutions and social entrepreneurship: The role of institu-tional voids, institutional support, and institutional config-urations. Journal of International Business Studies, Vol. 46, № 3, рp. 308–331.

22. Williamson O.E. (2000). The New Institutional Economics: Taking Stock, Looking Ahead. Journal of Economic Literature, Vol. 38 (3), pp. 595-613.

23. Weingast B.R. (1995). The Economic Role of Po-litical Institutions: Market Preserving Federalism and Eco-nomic Development. Law, Economic and Organization, Vol. 11(1), pp. 3-31.

Стаття надійшла до редакції 24.12.2018 Прийнято до друку 28.03.2019.

Ю. Л. Ким


doi: 10.12958/1817-3772-2019-1(55)-216-223 Ю. Л. Ким,

Удмуртский государственный университет, г. Ижевск, Российская Федерация

ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ РЕАЛИЗАЦИИ ПЛАНА РАЗВИТИЯ

НЕФТЕГАЗОХИМИЧЕСКОЙ ОТРАСЛИ В России есть определенные предпосылки и

условия для создания полноценных региональных нефтехимических кластеров на базе нефтехимиче-ских компаний. Вместе с тем существующие в Рос-сии химические и нефтегазохимические кластеры являются скорее промышленными агломерациями. Наилучшие условия для повышения конкурентоспо-собности производимой продукции создаются в промышленных и региональных кластерах. Геогра-фическая близость компаний обусловливает более низкие издержки производства за счет использова-ния общей научной и технологической инфраструк-туры, усиления конкуренции между фирмами, воз-можности образования временных альянсов для вза-имного повышения конкурентоспособности компа-ний, дифференцированного и качественного спроса на товары и т.д. Рост мировой химической и нефте-химической отрасли обеспечивался в последние де-сятилетия не только конкретными странами, но и конкретными крупными компаниями, которые в силу высокой капиталоемкости отрасли обладают большими финансовыми ресурсами. А основные производственные мощности этих компаний сосре-доточены в определенных химических и нефтехи-мических кластерах, самыми крупными из которых являются кластеры, расположенные в Техасе, Ант-верпене и на о. Джуронг.

Для успешной реализации плана развития НГХ в России до 2030 года, возможно, следует использо-вать опыт Сингапура. Для этого, в первую очередь необходимо изменить законодательную структуру в Российском техническом законодательстве путем:

• использования современных регламентов; • разрешения применения зарубежного обору-

дования в России; • упрощения получения разрешений на строи-

тельство опасных производственных объектов; • уменьшения числа процедур связанных с по-

лучением разрешений; • снижения стоимости получения разрешения

минимум в 3 раза; • введения новых, современных норм безопас-

ности для новых, современных и реконструирован-ных производственных объектов;

• введения финансовой ответственности за ЧП; • создания отдельной службы, которая будет

эффективно и в короткие сроки выдавать справки и разрешения, а также контролировать компании во время оформления всей необходимой документа-ции.

Все это должно помочь компаниям снизить сроки и упростить получения всех необходимых до- кументов, необходимых для строительства НПЗ и начала производства готовой продукции. Далее хо-телось бы обратить внимание на финансовую под-держку со стороны Правительства, которая в даль-несрочной перспективе принесет свои плоды в бюд-жет в виде налоговых поступлений.

Предоставление долгосрочных кредитов с низкой процентной ставкой.

Предоставление государственных гарантий по привлечённым НГХ компаниями кредитов.

Привлечение зарубежных инвесторов. Соинвестирование проектов. Предоставление налоговых каникул предпри-

ятиям малого бизнеса, работающим на территории кластеров.

Все это должно благоприятно повлиять на стро-ительство новых современных объектов и развитие высокой конкуренции внутри кластера, но для обес-печения эффективной деятельности и существова-ния кластера необходима развитая инфраструктура, которая обеспечит:

• транспортную доступность кластеру; • развитую складскую и логистическую си-

стему на территории кластера; • создание сети общественного транспорта от

ближайших городов до кластера; • создание современной трубопроводной си-

стемы внутри кластера; • создание удобных для работы и отдыха пло-

щадей, включающих в себя парковку, фуд корты, зоны отдыха и площади для компаний, занимаю-щихся обслуживанием кластера.

Для производства конкурентоспособной про-дукции в дальнейшей перспективе необходимо за-думаться и о развитии совершенно новых техноло-гий, которые помогут снизить себестоимость про-дукции для этого необходимо:

• ввести налоговый вычет для расходов на ис-следования и разработку;

• привлечь зарубежных специалистов на иссле-довательскую работу и для внедрения разработок;

• создать и открыть филиалы НИИ и институты на территории кластера.

Все эти методы показали свой успех в Синга-пуре, это доказано высокими темпами развития дан-ного региона, ростом ВВП, а также снижением за-трат на производство и низкой себестоимостью вы-

Ю. Л. Ким


пускаемой высокотехнологичной продукции. Дан-ные методы должны помочь развитию Российской НГХ отрасли и формированию НГХ кластеров на территории нашей страны, а также достижению ана-логичных результатов.

Российская нефтегазохимия представляет со-бой базовый сегмент промышленного производства, включающий более 650 крупных и средних про-мышленных предприятий (численность промыш-ленно-производственного персонала – около 280 тысяч). В отрасли сосредоточено примерно 2% сто-имости основных фондов промышленности и более 5% стоимости основных фондов обрабатывающих производств. Доля вклада нефтегазохимических предприятий в ВВП России – 0,5%.

Как отмечают в нефтехимических компаниях, внесение «точечных» изменений в существующие нормативные акты поможет облегчить развитие от-расли, но решит лишь небольшую часть проблем. Сейчас основными документами в системе россий-ского законодательства в области промышленной безопасности являются федеральный закон «О про-мышленной безопасности опасных производствен-ных объектов» и Градостроительный кодекс, всего же эту область регулируют более 4,2 тыс. норматив-ных документов. Чрезмерное количество докумен-тов – следствие того, что многие принимались «си-туативно», то есть после аварий или других проис-шествий на производствах, а потом не приводились в соответствие с современными техническими воз-можностями.

Действующие нормы формировались в совет-ское время для технологий, существовавших на том этапе развития. Однако отрасль за последние деся-тилетия в техническом развитии сделала огромный шаг вперед. Современные производства за рубежом очень компактны, что позволяет минимизировать расходы на строительные материалы, аренду земли и проведение коммуникаций. В итоге сложилась громоздкая система более чем из 4 тыс. норматив-ных актов, нередко не согласованных между собой, которые значительно увеличивают срок получения разрешений и общую стоимость инвестиционных проектов. Например, в Саудовской Аравии процесс согласования при строительстве нового производ-ства занимает в среднем 11 месяцев, в США – 15, а в России – более 22 месяцев. Полное соблюдение всех действующих в России норм в ряде случаев мо-жет привести к удорожанию проекта более чем на 25%.

В этом случае компании вынуждены идти ме-тодом исключений через специальные технические условия. Таким образом, исключение из правил в ре-зультате приходится делать правилом. Иначе созда-вать конкурентоспособные производства не получа-ется. При этом правительство активно ведет работу по изменению существующих норм и рекомендации и пожелания химических компаний.

Несовершенство российского технического за-конодательства негативно сказывается в первую очередь на стоимости и сроках строительства. Тех-нический регламент требований пожарной безопас-ности от 2009 года предусматривает, что площадь отдельно стоящей наружной установки категории АН и БН не должна превышать 5,2 тыс. м2 при вы-соте до 30 м и 3 тыс. м2 при высоте 30 м и больше. Это увеличивает площадь застройки по сравнению с западными аналогами в полтора-два раза, а также влечет за собой необходимость производить лиш-ний объем работ, увеличивает протяженность свя-занной с объектом инфраструктуры. На одном из ос-новных проектов СИБУРа «Тобольск-Полимере» – общие затраты из-за этого возросли на 8-10%, а до-полнительные расходы составили $160-200 млн от общего бюджета. «Тобольск-Полимер» это круп-нейший инвестиционный проект российской нефте-химической отрасли. Его стоимость оценивается в 64 млрд руб. Проектное финансирование осуществ-ляется за счет кредитных средств, предоставленных ВЭБом. Выполнение инжиниринговых и строитель-ных работ ведет группа международных подрядчи-ков, включая Linde, Technimont, Fluor, Ude, с при-влечением российских субподрядчиков. Проект предусматривает строительство в Тобольске ком-плекса по производству полипропилена мощностью 500 тыс. тонн в год. Он является частью госпро-граммы по утилизации попутного нефтяного газа (ПНГ). Предполагается, что комплекс будет перера-батывать 5 млрд м3 ПНГ. Новые мощности строятся на территории действующего предприятия СИБУРа «Тобольск-Нефтехим».

После ввода в эксплуатацию «Тобольск-Поли-мер» станет крупнейшим в России и войдет в тройку мировых производств полипропилена. Реализация проекта позволит прекратить импорт полипропи-лена, третьего по потреблению в мире пластика по-сле полиэтилена и ПВХ, широко применяемого в разных отраслях промышленности: автомобильной, ЖКХ, производстве товаров народного потребления (упаковка, пленка, мебель, посуда). По разным оцен-кам, до 1 млн тонн полипропилена сейчас ввозится в Россию в виде готовых изделий.

«Тобольск-Полимер» строится по заказанному у международных компаний плану. Однако из-за несоответствия международных норм российским, ряд ключевых технических характеристик при-шлось существенно изменить. Например, по перво-начальному предложению проектировщиков пло-щадь строительства установки полипропилена со-ставляла 26 тыс. м2. При проектировании, в строгом соответствии с российскими нормами, эта площадь увеличилась ровно в два раза, до 52 тыс. м2. Но с учетом согласования отклонений от норм компании удалось уменьшить площадь застройки до 42 тыс. м2.

При этом, как отмечают аналитики, затягива-ние сроков строительства может быть критическим для любого проекта, если в этот момент строятся

Ю. Л. Ким


другие аналогичные мощности. Получается, кто раньше построил, тот и получил контракт. Также от сроков ввода перерабатывающих мощностей в дей-ствие напрямую зависят и добывающие компании. Это особенно актуально в связи с необходимостью повышения нефтяными компаниями уровня утили-зации попутного нефтяного газа, который служит основным сырьем для нефте- и газохимии. Согласно постановлению правительства, все НК обязаны ути-лизировать с 2012 года не менее 95% ПНГ. Таким образом, если переработчики и нефтехимические компании будут из-за высокой стоимости проектов и трудности их реализации отказываться от своих планов, это напрямую повлечет за собой снижение уровня утилизации, так как нефтекомпаниям некуда будет направлять ПНГ.

Еще одной проблемой при запуске новых газо- и нефтехимических заводов, соответствующих меж-дународным нормам, является сложность закупки иностранного оборудования, на котором работает большинство современных производств. В частно-сти, закон «О промышленной безопасности опасных производственных объектов» от 1997 года преду-сматривает получение разрешения на применение зарубежного оборудования в России, несмотря на наличие международных сертификатов. Сложная процедура получения разрешения сокращает список потенциальных поставщиков, особенно если это ка-сается небольших позиций. А те, которые попадают в него, не всегда предлагают лучшие цены. По рас-четам, на «Тобольск-Полимере» суммарные затраты могли бы быть ниже на $6,5-13 млн. Основным меж-дународным конкурентам Россия существенно про-игрывает по инвестиционной привлекательности из-за более сложного и долгого получения согласова-ний и разрешений. Например, задержка запуска «Тобольск-Полимера» составила десять месяцев по сравнению с аналогичным производством в Китае и 11 месяцев в сравнении с Саудовской Аравией. Если сравнивать получение разрешения на строительство опасного производственного объекта в России и Ве-ликобритании, то в России число процедур почти в пять раз выше: 53 против 11 в Великобритании; сроки получения составляют 540 дней и 95 дней со-ответственно. Однако в Великобритании предусмат-ривается 13 недель (91 день) на согласование заяв-ления и достижение предварительного соглашения с местными органами. Стоимость получения разре-шения в России – $388 тыс., в Великобритании – $26,3 тыс.

Но одним из главных пунктов, который опреде-ляет условия строительства объектов газо- и нефте-химии, остается их безопасность. В СИБУРе счи-тают, что нужен переход от предписывающего регу-лирования к целеустанавливающему. То есть госу-дарство должно определять целевые параметры обеспечения безопасности и жесткую, в том числе финансовую, ответственность за их нарушение. Це-лесообразно также экономическое стимулирование

системы обязательного страхования промышлен-ных объектов. При этом необходима гармонизация новых норм с современными зарубежными стандар-тами. Это значительно облегчит использование но- вых технологий в России, снизит стоимость услуг ведущих западных инжиниринговых компаний.

Международный опыт предполагает большую самостоятельность бизнеса в принятии решений. Государство регулирует основные области: общие принципы безопасности, ответственность за нару-шения, безопасность продукции и обязательность страхования рисков. Система контроля включает проектные и инженерные организации, обществен-ные объединения и природоохранные организации. При этом бизнес самостоятельно выбирает пути до-стижения соответствующих параметров безопасно-сти при строительстве и гарантирует страхование ответственности, в том числе третьих лиц, и соблю-дение законодательно оформленных требований по охране окружающей среды, труда и безопасности производства.

Позицию СИБУРа поддерживает и партнер компании на российском рынке «Газпром нефть». Между компаниями заключен ряд соглашений о со-трудничестве и создано несколько совместных предприятий. В 2007 году «Газпром нефть» и СИБУР создали совместное предприятие ООО «Южно-Приобский ГПЗ» по переработке попутного нефтяного газа с Южно-Приобского месторожде-ния. А в конце мая 2009 года компании договори-лись о совместной работе по подготовке и перера-ботке газа в Восточной Сибири и на Дальнем Во-стоке. Соглашение предусматривает возможность строительства газоперерабатывающего завода.

Глава дирекции по материально-техническому обеспечению и капитальному строительству «Газ-пром нефти» Абдулла Караев отмечает, что компа-нии, занимающиеся нефтепереработкой, сталкива-ются с подобными проблемами. Сейчас в этом сек-торе наступил период активной реконструкции мощностей и строительства новых заводов в связи с переходом на выпуск нефтепродуктов более высо-кого качества. И эта тенденция сохранится в бли-жайшие пять-десять лет. Господин Караев отмечает, что объекты нефтепереработки, как и в нефтехимии, при прочих равных условиях стоят дороже, чем ана-логичные объекты на Западе. В основном это свя-зано именно с нормами безопасности.

По словам топ-менеджера, строительство про-изводственных объектов в России с точки зрения безопасности сейчас регламентируют порядка 500 нормативных документов. Это жесткие и предписы-вающие документы, не позволяющие заказчикам принимать рациональные решения и обеспечивать качественное функционирование объектов в тече-ние жизненного цикла.

В качестве примера господин Караев приводит строительство резервуарного парка. «Понятно, что при возгорании одного резервуара есть риск того,

Ю. Л. Ким


что произойдет возгорание и стоящего рядом. В Рос-сии для предотвращения такого риска действует жесткое предписание: необходимо обеспечить уста-новленное нормативом расстояние между резервуа-рами. Если предписание соблюдено, значит, объект безопасен», – отмечает он. На Западе же, проектируя объект, заказчик может разместить резервуары ближе друг к другу, но при этом устанавливает со-временную систему пожаротушения. Таким обра-зом, безопасность обеспечивается за счет компенси-рующих мероприятий, а не за счет исполнения кон-кретных предписаний. При этом доказательством безопасности объекта может служить гарантия обес-печения минимально допустимого уровня таких по-казателей, как травматизм, аварийные случаи и проч. По данным «Газпром нефти», по этим показа-телям Россия уступает западным компаниям более чем в три раза. «То есть, несмотря на то, что у нас более жесткое законодательство, оно не обеспечи-вает должной эффективности в вопросе безопасно-сти объектов».

Как сообщили в Минэнерго, 1 марта 2012 года был принят общий план развития газо- и нефтехи-мии в России до 2030 года. Он содержит анализ рынка, а также концепцию развития отрасли, преду-сматривающую создание шести кластеров в основ-ных центрах добычи углеводородов. Предполага-ется, что они будут расположены в Западно-Сибир-ском, Поволжском, Каспийском, Северо-Западном, Восточно-Сибирском и Дальневосточном регионах.

Одной из основных проблем отрасли названа ее бюрократизация. В частности, в плане отмечается, что российские нефтегазохимические мощности со-храняют конкурентоспособность на существующих производствах главным образом за счет низких за-трат на сырье, в связи с сохранением экспортных по-шлин. Однако на новых производствах конкуренто-способность резко снижается в связи с высоким удельным уровнем капитальных затрат. «Управле-ние величиной капитальных затрат при реализации инвестиционных проектов будет являться одним из ключевых факторов конкурентоспособности отече-ственной нефтегазохимии».

При этом реализация административных мер по упрощению бюрократических процедур названа одним из основных способов поддержки производи-телей со стороны государства. Как отмечается в до-кументе, «одним из условий успешного развития от-расли в рамках плана является реализация ряда мер государственной поддержки, направленных прежде всего на: совершенствование технического регули-рования в сфере деятельности нефтегазохимических организаций, изменение стандартов потребления конечной нефтегазохимической продукции, адми-нистративную поддержку по развитию отрасли, включая создание специальной комиссии при пра-вительстве, выполняющей функции "одного окна"».

В частности, речь идет о структурном подраз-делении при правительстве, координирующем ре-

шение всех задач, относящихся к сфере нефтегазо-химии в России. В плане развития отмечается, что функции комиссии «одного окна» может также вы- полнять правительственная комиссия по вопросам топливно-энергетического комплекса, воспроизвод-ства минерально-сырьевой базы и повышения энер-гетической эффективности экономики. Также пра-вительство рассматривает разработку программ предоставления долгосрочных кредитов под сни-женную процентную ставку и предоставления госу-дарственных гарантий по привлеченным нефтегазо-химическими организациями кредитам.

Однако Минэнерго называет и другие причины высоких капитальных затрат на строительство но-вых заводов в России. Среди них – низкий уровень производительности и культуры труда, что приво-дит к увеличению стоимости строительства на 3-5% и выше, более высокая стоимость доставки оборудо-вания (до 20%). Один из основных факторов – более суровый климат, что требует применения более стойких материалов, а также приводит к удорожа-нию стоимости отдельных работ (на 3-5%).

Кроме того, Минэнерго указывает на низкий уровень развития строительного рынка, который выражается в ограниченном количестве игроков и более высокой марже у строительных компаний, что приводит к дополнительным затратам в 5-10%; не-достаточный уровень квалификации заказчиков в области эффективного управления крупномасштаб-ным строительством, а также подрядчиков, что мо-жет повышать стоимость строительства еще на 5-10%. «Кроме всего вышеперечисленного необхо-димо учитывать наличие в России высоких бюро-кратических барьеров (экспертизы, согласования, разрешения)», – признается в документе.

Как именно государство собирается снижать эти барьеры, в плане не указывается. В то же время в нем говорится, что несогласованность действий разных министерств является одной из основных угроз для реализации документа. В любом случае главное, что процесс изменения начался и государ-ство при внесении корректировок учитывает мнение работающих в отрасли компаний. Однако они пола-гают, что «этот процесс может занять годы» и мно-гое будет делаться методом «проб и ошибок». Так же трудность заключается в том, что это очень дол-гий, трудоемкий и тяжелый процесс. Не в малой сте-пени и потому, что при изменении одного норматив-ного акта, как правило, приходится изменять еще несколько других.

При этом государство должно добиваться вы-полнения принятого в федеральном законе «О тех-ническом регулировании» решения: «Международ-ные стандарты должны использоваться полностью или частично в качестве основы для разработки про-ектов технических регламентов». Один из первых шагов в этом направлении сделан: в капитальном строительстве уже более двух лет функционируют саморегулируемые организации это некоммерче-

Ю. Л. Ким


ские партнерства изыскателей, проектировщиков и строителей. Объединяя опыт инженерных корпусов, например, отраслей нефтегазового, машинострои- тельного и строительного комплексов для реализа-ции задач бизнеса по созданию энергоэффективных технологий и конкурентоспособной продукции, та-кие партнерства (при поддержке их национальных объединений) должны быть в состоянии уже сего-дня предлагать альтернативные многим действу- ющим технические нормы и решения. Другой шаг, который еще предстоит сделать это законодательно закрепить статус общественных объединений про-мышленности – в первую очередь Российский Союз Промышленников и Предпринимателей – в качестве обязательного участника процесса технического ре-гулирования.

Эти апробированные меры позволят наилуч-шим образом обеспечить промышленному произ-водству условия для модернизации и прогресса, в том числе, когда одновременно осуществляются разработка и согласование общих технических ре-гламентов для Таможенного союза.

Таким образом, сразу становится понятно, что разработчики плана развития нефтегазохимии, как следует из документов, преследуют три основные стратегические цели:

− выход потребления нефтегазохимической продукции на уровень промышленно развитых стран;

− достижение нового уровня конкурентоспо-собности производственной базы нефтегазохимии;

− решение проблемы растущего избытка лег-кого углеводородного сырья.

План развития нефтегазохимии предусматри-вает создание крупных производственных конгло-мератов – нефтегазохимических кластеров. В ос-нове каждого из кластеров лежат пиролизные мощ-ности, вокруг которых создаются производства пла-стиков и каучуков, а также производства по изготов-лению конечных изделий из продуктов нефтегазо-химии.

Исходя из расположения существующих мощ-ностей, источников сырья и планов компаний по развитию действующих/строительству новых про-изводств, в плане выделено 6 кластеров по геогра-фическому признаку: Западно-Сибирский, Поволж-ский, Каспийский, Восточно-Сибирский, Северо-Западный и Дальневосточный.

Для каждого из шести нефтехимических кла-стеров сформирован перечень ключевых инвестици-онных проектов для развития нефтегазохимии, включающий крупные пиролизные проекты и про-екты по переработке продуктов пиролиза в нефтега-зохимическую продукцию («концевые проекты»).

Западно-Сибирский нефтегазохимический кла-стер, расположенный в Тюменской области, будет ориентирован на переработку местного сырья ШФЛУ, нафты, этана и СУГов из попутного газа нефтяных месторождений и нестабильного газового

конденсата газоконденсатных месторождений Ханты-Мансийского и Ямало-Ненецкого автоном-ных округов. Для эффективного снабжения кластера сырьем планируется расширение действующих и строительство новых газоперерабатывающих заво-дов в Тюменской области, а также строительство но-вого продуктопровода «Южный Балык – Тобольск» протяженностью более 400 км. В настоящее время компания «Сибур» в Тобольске уже ведет строи-тельство установки дегидрирования пропана и про-изводства полипропилена мощностью 0,5 млн т. В дальнейшем планируется создание пиролиза в То-больске мощностью от 1,2 млн т. этилена в год (про-ект «Зап-Сиб-2»). Основной продукцией нового предприятия будет полиэтилен и полипропилен раз-личных марок, включая сополимеры. На данный мо-мент прогнозируется значительный рост ресурсной базы легких углеводородов в основном за счет осво-ения новых регионов добычи нефти и газа. Кроме того, в 2013 году запущено производство базовых мономеров – первый горизонт (до 2017 года). Про-изводство базовых мономеров — второй горизонт (после 2017 года). Предполагаемые маршруты маги-стральных продуктопроводов от компании «Сибур»-Северо-Западный, Волжский, Западно-Си-бирский, Восточно-Сибирский, Дальневосточный, Каспийский. Планируемое расположение нефтехи-мических кластеров в России к 2030 году. В РФ необходимо создать шесть нефтегазохимических кластеров проектную мощность Новоуренгойского ГХК – проекта, реализуемого компанией ОАО «Газпром». Основной продукцией предприятия бу-дет полиэтилен (0,4 млн т).

В результате общие объемы мощностей по про-изводству этилен- и пропиленпроизводных (только на основе прорабатываемых в данное время проек-тов) могут составить около 1,6 и 0,8 млн т соответ-ственно. Будет получен следующий народнохозяй-ственный эффект: ежегодный вклад в ВВП может достичь более 130 млрд рублей; ежегодные бюджет-ные поступления – более 10 млрд рублей; может быть создано более 9 тыс. новых рабочих мест.

Каспийский нефтегазохимический кластер, кроме завода «Ставролен», будет включать газохи-мический комплекс, который планируется разме-стить в Ставропольском крае (инициатор проекта – НК «Лукойл»). Комплекс будет ориентирован на пе-реработку казахстанского сырья – минерально-сы-рьевой базы Каспия. Нефтегазохимическое сырье (этан и СУГ) будет поступать с газоперерабатыва- ющего завода, перерабатывающего попутный газ нефтяных месторождений Каспийского шельфа, принадлежащих компании «Лукойл». Поставки нафты будут осуществляться с Волгоградского НПЗ. В рамках комплекса планируется строитель-ство пиролизной установки мощностью 600 тыс. т этилена в год и полимеризационных мощностей по производству около 600 тыс. т полиэтилена и 200 тыс. т полипропилена в год.

Ю. Л. Ким


От создания газохимического комплекса ожи-дается получение следующего народнохозяйствен-ного эффекта: ежегодный вклад в ВВП может соста- вить около 50 млрд рублей; ежегодные бюджетные поступления – около 0,7 млрд рублей; может быть создано более 5 тыс. новых рабочих мест. Концеп-ция развития Восточно-Сибирского нефтегазохими-ческого кластера, расположенного на юге Краснояр-ского края и в Иркутской области, также направлена на утилизацию местного сырья, переработка кото-рого, однако, невозможна без решения вопроса об утилизации гелия, большие объемы которого распо-ложены в месторождениях данного региона, а также развития магистральных газопроводов для сбыта су-хого газа.

Основные проекты по развитию Восточно-Си-бирского кластера включают в себя расширение пи-ролизных мощностей Ангарского завода полимеров, принадлежащего компании НК «Роснефть», до 450 тыс. т в год по этилену и строительство новых производств полиэтилена и полипропилена мощно-стью 350 и 250 тыс. т в год соответственно на базе сырья Ангарского НПЗ. Совместные проекты ОАО «Газпром» и «Сибура» – строительство нового нефтегазохимического комплекса в Саянске в связке с двумя новыми ГПЗ. В настоящий момент ведется совместная работа ОАО «Газпром» и «Сибуром» по определению конфигурации проекта. По предварительным оценкам, мощность пиролиза по этилену составит около 600 тыс. т, по пропи-лену – около 200 тыс. т; строительство Краснояр-ского ГХК компанией ОАО «Газпром» (данный про-ект находится в стадии начальной проработки и ин-вестиционного анализа).

Объемы этилен- и пропиленпроизводных (бо-лее 1 и 0,5 млн т в год соответственно), выпуска- емых в Восточно-Сибирском кластере к 2020 году, позволят удовлетворить необходимые потребности внутреннего рынка Восточной Сибири и Дальнего Востока и начать экспансию на быстрорастущий ры-нок Китая. Также ожидается получение следующего эффекта: ежегодный вклад в ВВП может составить около 30 млрд рублей; ежегодные бюджетные по-ступления – около 2,2 млрд рублей; может быть создано более 500 новых рабочих мест. Северо-За-падный нефтегазохимический кластер будет сфор-мирован на базе нефтегазохимических комплексов на Балтике (ОАО «Сибур» с возможным привлече-нием партнера), строительство которых может быть завершено после 2017 года. Расположение завода на побережье улучшит логистику сбыта готовой про-дукции и естественным образом ориентирует его на экспортный рынок Евросоюза. Существует два воз-можных варианта снабжения производства углево-дородным сырьем: этан-пропан-бутан-конденсат-ной фракцией со строительством газоперерабатыва-ющего завода в Череповце (проект «ТрансВалГаз» – ОАО «Газпром» и «Сибур») и этан-пропан-бутано-

вой фракцией напрямую из Западной Сибири по от-дельному продуктопроводу (проект «Хорда» – на сегодняшний день разрабатывают ОАО «ТНК-ВР» и «Сибур»). В случае наличия рыночных ниш, необ- ходимых объемов сырья и достаточного финансиро-вания поэтапно могут быть реализованы до 60% по-путного нефтяного газа, получаемого российскими нефтяными компаниями. В мире сжигается около 15% попутного газа ШФЛУ (широкая фракция лег-ких углеводородов) – базовое сырье для производ-ства этилена и пропилена, из которых, в свою оче-редь, получают всю линейку химической продук-ции, включая полимеры, шины, товары народного потребления. Транспортные проекты «Хорда» и «ТрансВалГаз» естественным образом ориентируют продукты переработки ШФЛУ на экспортный ры-нок Евросоюза. Примечательно, что два трубопро-вода, соединяющих Западную Сибирь с будущим ГПЗ в европейской части страны, проектируются по параллельным, но при этом разным маршрутам, что удваивает стоимость проекта в целом и выглядит не-логично. Рассматриваются различные конфигура-ции газохимического комплекса. При реализации проекта по снабжению сырьем «ТрансВалГаз» бу-дут созданы пиролизные установки общей мощно-стью 1,65 млн т этилена в год, а также возможно со-здание производств по выпуску полимерной про-дукции – полиэтилена (1,6 млн т в год) и полипро-пилена (0,27 млн т в год). При реализации проекта по снабжению сырьем на ресурсах проекта «Хорда» будут построены пиролизные установки общей мощностью около 1,4 млн т этилена в год, а также производства полимерной продукции – полиэтилена (1,15 млн т в год), полипропилена (0,33 млн т в год) и МЭГ (около 0,3 млн т в год). Запуск производств может быть осуществлен в период 2017–2020 годов. Поскольку одновременно Планом предусматрива-ется строительство газового трубопровода от Чере-повца до побережья Балтики, стоит предложить, что ГПЗ в Череповце все же станет перевалочным пунк-том для последующего экспорта полупродуктов, и полимерные проекты упомянуты здесь в риториче-ских целях. В случае запуска производств в «макси-мальной» конфигурации ожидается получение народнохозяйственного эффекта: ежегодный вклад в ВВП может составить около 200 млрд рублей; еже-годные бюджетные поступления около 15 млрд руб-лей; точное количество создаваемых новых рабочих мест не менее 2 тыс. пока не определено.

Дальневосточный нефтегазохимический кла-стер, расположенный в Приморье, планируется раз-вивать на основе сырьевой базы юга Якутии, для разработки которой должен быть решен вопрос об использовании и хранении гелия, частично с вовле-чением сырья с других месторождений Восточной Сибири, а также ресурса на базе ВСТО. Конечная продукция будет потребляться как на внутреннем рынке, так и отправляться на экспорт.

Ю. Л. Ким


Проекты новых нефтегазохимических ком-плексов, разрабатываемых компаниями ОАО «Газ-пром» совместно с «Сибуром» и НК «Роснефть», предусматривают строительство пиролизных уста- новок общей мощностью более 3 млн т этилена в год совместно с производствами полиэтилена, полипро-пилена и моноэтиленгликоля. Точная конфигурация производств и объем необходимых капитальных вложений уточняются, поэтому они не учтены в ба-лансах сырья и готовой продукции, и народнохозяй-ственный эффект по указанным производствам не рассчитывался. Реалистичным сроком ввода новых мощностей в эксплуатацию является период 2020-2025 годов.


1. Сайт Министерства энергетики Российской Федерации. URL: http://minenergo.gov.ru. 2. Офици-альный сайт компании Sibur. URL: http: //sibur.com. 3. Данилин О.Е., Ким Ю.Л. Эффективное планирова-ние с использованием корпоративного стандарта (на примере ОАО «Татнефть»). Вестник КИГИТ. Ижевск, 2013. №08(38). С.116-122. 4. Дмитриева М.В., Ким Л.Г. Стратегическое управление в системе менедж-мента организации. Вестник КИГИТ. 2013. №12-2(42). С.8-13. 5. Дроздов И.А., Ким Ю.Л. Определение кон-цепции формирования стратегического планирования. Проблемы экономики и управления нефтегазовым ком-плексом. 2016. № 9. С. 4-6. 6. Каптизянов А.И., Ким Л.Г. Политика развития бизнес планирования. Сбор-ник научных статей. Гуманитарные и естественные науки 2016. Российский университет кооперации Ижевский филиал. НИЦ Аэтерна, Уфа. 2016. С. 34-41. 7. Ким Л.Г., Дроздов И.А. Развитие инновационной активности экономики России. Вестник ИжГТУ им. М.Т.Калашникова. 2011. № 2. С. 90-91. 8. Ким Ю.Л. Зарубежный опыт формирования кластеров. Проблемы экономики и управления нефтегазовым комплексом. 2015. №9. С. 39-43. 9. Ким Ю.Л. Преимущества кла-стерных форм организации производства: монография / Союз научных и инженерных общественных отделе-ний Удмуртской Республики. Издательство «КИТ», Ижевск, 2015. 85 с. 10. Мордюшенко О. Химический пробел. КОММЕРСАНТЪ BUSINESS GUIDE. 2011. 24 окт. (№56). C. 3-5. 11. Панькина Н.А., Ким Ю.Л. Актуальность ранжирования финансовых рисков. Вестник КИГИТ. 2014. №08.2(50). С. 46-49. 12. План развития газо- и нефтехимии России на пе-риод до 2030 года / Минэнерго РФ. 2010. 13. Сальни-ков П.С., Ким Л.Г. Процесс управления изменениями в организации. Вестник КИГИТ. 2014. №08.2(50). С.24-29. 14. Сценарные условия долгосрочного про-гноза социально-экономического развития РФ до 2030 года / Министерство экономического развития РФ ап-рель 2012. 15. Ульянова Н.С., Ким Л.Г. Методы диа-гностики финансового состояния предприятия. Вест-ник КИГИТ. 2013. №12-2(42). С.75-78. 16. Ульянова Н.С., Ким Л.Г. Роль и функции финансов в корпора-ции. Вестник КИГИТ. 2014. № 2. С.58-61. 17. Феде-ральный закон Российской Федерации « О промыш-ленной безопасности опасных производственных

объектов». 18. Халова Г.О., Смирнова В.А. Формиро-вание Оренбургского газохимического кластера как один из факторов укрепления энергетического сотруд-ничества России и государств Центральной Азии. Гу-манитарный вестник МГТУ им. Э.Н. Баумана. 2013. №8(10).

References

1. Sayt Ministerstva energetiki Rossiyskoy Federatsii [Site of the Ministry of Energy of the Russian Federation]. (n.d.). Retrieved from http://minenergo.gov.ru [in Russian].

2. Ofitsial'nyy sayt kompanii Sibur [Sibur official website]. (n.d.). Retrieved from http: //sibur.com [in Russian].

3. Danilin O.Ye., Kim Yu.L. (2013). Effektivnoye planirovaniye s ispol'zovaniyem korporativnogo standarta (na primere OAO «Tatneft'») [Effective planning using the corporate standard (on the example of OAO TATNEFT)]. Vestnik KIGIT – KIHET Bulletin, 08(38), рр.116-122 [in Russian].

4. Dmitriyeva M.V., Kim L.G. Strategicheskoye upravleniye v sisteme menedzhmenta organizatsii [Strate-gic management in the organization's management system]. Vestnik KIGIT – KIHET Bulletin, 12-2(42), рр. 8-13 [in Russian].

5. Drozdov I.A., Kim Yu.L. (2016). Opredeleniye kontseptsii formirovaniya strategicheskogo planirovaniya [Definition of the concept of strategic planning]. Problemy ekonomiki i upravleniya neftegazovym kompleksom – Problems of economics and management of oil and gas complex, 9, рр. 4-6 [in Russian].

6. Kaptizyanov A.I., Kim L.G. (2016). Politika razvi-tiya biznes planirovaniya [Business planning development policy]. Gumanitarnyye i yestestvennyye nauki 2016 – Humanities and natural sciences 2016, (рр. 34-41). Ufa, SIC Aeterna [in Russian].

7. Kim L.G., Drozdov I.A. (2011). Razvitiye innova-tsionnoy aktivnosti ekonomiki Rossii [he development of innovative activity of the Russian economy]. Vestnik IzhGTU im. M.T.Kalashnikova – Bulletin IzhSTU them. M.T.Kalashnikova, 2, рр. 90-91 [in Russian].

8. Kim Yu.L. (2015). Zarubezhnyy opyt formiro-vaniya klasterov [Foreign experience in the formation of clusters]. Problemy ekonomiki i upravleniya nefte-gazovym kompleksom – Problems of economics and man-agement of oil and gas complex, 9, рр. 39-43 [in Russian].

9. Kim Yu.L. (2015). Preimushchestva klasternykh form organizatsii proizvodstva [Advantages of cluster forms of organization of production]. Izhevsk, KIT Publishing House [in Russian].

10. Mordyushenko O. (2011). Khimicheskiy probel [Chemical gap]. KOMMERSANT BUSINESS GUIDE, Oct. 24. (№ 56), рр. 3-5 [in Russian].

11. Pan'kina N.A., Kim Yu.L. (2014). Aktual'nost' ranzhirovaniya finansovykh riskov [The relevance of rank-ing financial risks]. Vestnik KIGIT – KIHET Bulletin, 08.2(50), рр. 46-49 [in Russian].

12. Plan razvitiya gazo- i neftekhimii Rossii na period do 2030 goda [Plan for the development of gas and petro-chemical industry in Russia for the period up to 2030].

Ю. Л. Ким


(2010). Ministry of Energy of the Russian Federation [in Russian].

13. Sal'nikov P.S., Kim L.G. Protsess upravleniya izmeneniyami v organizatsii [Organization change man-agement process]. Vestnik KIGIT – KIHET Bulletin, 08.2(50), рр. 24-29 [in Russian].

14. Stsenarnyye usloviya dolgosrochnogo prognoza sotsial'no-ekonomicheskogo razvitiya RF do 2030 goda [Scenario conditions for a long-term forecast of the socio-economic development of the Russian Federation until 2030]. Ministry of Economic Development of the Russian Federation, April 2012 [in Russian].

15. Ul'yanova N.S., Kim L.G. (2013). Metody diagnostiki finansovogo sostoyaniya predpriyatiya [Meth-ods of diagnosis of the financial condition of the company]. Vestnik KIGIT – KIHET Bulletin, 12-2(42), рр. 75-78 [in Russian].

16. Ul'yanova N.S., Kim L.G. (2014). Rol' i funktsii finansov v korporatsii [The role and function of finance in

a corporation]. Vestnik KIGIT – KIHET Bulletin, 2, рр. 58-61 [in Russian].

17. Federal'nyy zakon Rossiyskoy Federatsii «O promyshlennoy bezopasnosti opasnykh proizvodstven-nykh ob"yektov» [Federal Law of the Russian Federation “On Industrial Safety of Hazardous Production Facilities”] [in Russian].

18. Khalova G.O., Smirnova V.A. (2013). Formiro-vaniye Orenburgskogo gazokhimicheskogo klastera kak odin iz faktorov ukrepleniya energeticheskogo sotrudni-chestva Rossii i gosudarstv Tsentral'noy Azii [Formation of the Orenburg Gas Chemical Cluster as one of the factors for strengthening energy cooperation between Russia and the states of Central Asia]. Gumanitarnyy vestnik MGTU im. E.N. Baumana – Humanitarian Gazette MSTU. E.N. Bauman, 8(10) [in Russian].


Інститут економіки промисловості Національної академії наук України

Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Економічний вісник Донбасу

№ 1 (55) 2019

Здано до склад. 03.04.2019 р. Підп. до друку 28.03.2019 р.

Формат 60x84 1/8. Папір офсет. Гарнітура Times New Roman.

Друк ризографічний. Ум. друк. арк. 21,6. Наклад 350 прим. Зам. № 1445.

Ціна вільна.

Виготовлювач

Відділ інформатизації наукової діяльності Інституту економіки промисловості НАН України

вул. Марії Капніст, 2, м. Київ, 03057 Тел.: (050) 476 55 63

E-mail: [email protected]

Надруковано

Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

к. 115, вул. Коваля, 3, м. Полтава, 36014; тел.: (0532) 50-24-81 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3827 від 08.07.2010 р.

Documents

ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК ДОНБАСУ55)/EVD_2019_1.pdf2 Економічний вісник Донбасу 1(55), 2019 Економічний вісник Донбасу