ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД › _files › 200000013-4db2d4eab… · УДК ( )« » ББК ( Укр) В Матеріали ХХХІІІ Всеукраїнської

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

Рада молодих учених університету

Матеріали

ХХХІІІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»

24 травня 2017 року

Збірник наукових праць

Переяслав-Хмельницький ‒ 2017

УДК 001(477)«19/20»

ББК 72(4 Укр)63

В 54

Матеріали ХХХІІІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук.

праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 33. ‒ 250 с.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР:

Коцур В.П. ‒ доктор історичних наук, професор, академік НАПН України,

ректор ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Рик С.М. ‒ кандидат філософських наук, доцент, проректор з наукової роботи

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені

Григорія Сковороди»

Скляренко О.Б. ‒ кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземної

філології і методики навчання

Коцур В.В. ‒ кандидат політичних наук, голова Ради молодих учених

університету

Кикоть С.М. ‒ кандидат історичних наук, заступник голови Ради молодих

учених університету

Гайдаєнко І.В. ‒ кандидат історичних наук, секретар Ради молодих учених


©Рада молодих учених університету

©ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

3

ЕКОЛОГІЯ

УДК 598(477.73)

Тетяна Васильєва, Світлана Смирнова, Віктор Смирнов

(Миколаїв)

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ МАРТИНА ЗВИЧАЙНОГО (LARUS RIDIBUNDUS)

У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ЇЇ ПРИЧИНИ

У роботі вивчались причини коливань чисельності мартина звичайного (Larus

ridibundus) у прибережних зонах водоймищ Миколаївської області, переважно у

Очаківському районі. Визначали особливості гніздування, живлення та динаміку адаптивних

змін мартина звичайного у зв’язку зі специфікою господарювання поблизу водних

ландшафтів, а також можливості захисту птахів.

Ключові слова: мартини, водоймища, живлення, меліорація, техногенне навантаження.

Causes of fluctuations in the number of lake gulls (Larus ridibundus) in coastal zones of

reservoirs of the Nikolaev area, mainly in the Ochakov region studied at this work. Nesting

peculiarities, power and the dynamics of adaptive changes Martin's usual in connection with the

peculiarities of management in close proximity to water landscape and the possibilities for the

protection of birds has been defined.

Key words: seagulls, water body, power, reclamation, anthropogenic pressure.

Одним із найважливіших завдань сучасних орнітологічної науки є всебічне дослідження

фауни птахів різних регіонів, у тому числі прибережних зон. Внаслідок антропогенної

трансформації природного середовища та агроландшафтів, популяції цього виду суттєво

зменшилися у країнах Європи. Це пов’язано із широкомасштабним осушенням заболочених

земель у другій половині ХХ століття, регулюванням русел річок, створенням низки

штучних водосховищ, ставів, сховищ гірничих підприємств, інтенсифікацією системи

землекористування, що вплинуло на динаміку чисельності виду в межах всього ареалу

популяції чайок. Отже, дослідження біології чайкових є актуальним для планування

системних заходів з охорони та ведення раціонального землекористування. Опубліковані на

теперішній час дані щодо біології чайки в Україні фрагментарні і в основному містять

відомості з окремих місцевостей регіону. Особливо важливим є вивчення екології мартинів в

умовах інтенсивного ведення сільського господарства та аналіз його впливу на орнітофауну

в цілому і на стан популяцій чайки звичайної зокрема. Вивчення окремих аспектів гніздової

біології зазначеного виду, його трофіки дає багатий матеріал для вирішення кількох

теоретичних проблем щодо колоніальних тварин та наслідків екологічної нестабільності й

ролі в екосистемах [9].

Метою нашої роботи є вивчення закономірностей поширення та вплив різноманітних

чинників на успішність розмноження та життєздатність популяцій у Миколаївській області

України. Для досягнення поставленої мети було поставлено такі завдання: дати загальну

характеристику біології мартина звичайного (Larus ridibundus); визначити чисельність

мартина звичайного та з'ясувати екологічні особливості коливань його популяції в умовах

Миколаївської області; обґрунтувати заходи щодо стабілізації популяції.

Об’єкт дослідження – популяція мартина звичайного та інших чайкових у Миколаївській

області. Предмет дослідження – динаміка чисельності на території приморських зон

Миколаївської області. Методи дослідження – узагальнення та систематизація

орнітологічних даних по Миколаївській області в зоні узбережжя Чорного моря, переважно

на території Очаківського району. Маршрутно-експедиційний метод: збір польового

матеріалу, порівняльний аналіз результатів вивчення та спостереження за птахами у різних


4

ландшафтах досліджуваного регіону. Дані про коливання стану земельних угідь та

орнітофауни Миколаївської області протягом попередніх років взято з матеріалів

Екологічного паспорту Миколаївської області [2]. Аналіз розміщення основних водно-

болотних угідь для міграції та зимівлі птахів проводилась за методикою Ю.О. Андрющенко

зі співавторами [1, 5]. Чисельність птахів у різних біотопах була визначена за

загальноприйнятими методиками. Матеріали для роботи було зібрано з вересня 2015 року по

листопад 2016 року під час виїзних спостережень, епізоотологічних обстежень, проведення

літніх польових практик із зоології. Для вивчення динаміки чисельності було проаналізовано

результати зустрічей 182 особин чайок та колоній розміром від 6 до 143 гнізд.

За характером природного середовища Миколаївська область відноситься до степової

зони. Клімат – помірно-континентальний, на півдні – субтропічний, з не дуже суворою

зимою та жарким засушливим літом [2]. На просторах суходолу Миколаївської області

протікають 87 річок довжиною понад 20 км. Основною рікою, яка перетинає територію

області з північного заходу на південний схід є Південний Буг з притоками Інгул, Кодима.

До поверхневих водних ресурсів області належать, окрім річок, лимани, озера, водосховища,

ставки, плавні та болота. Загальна площа, зайнята поверхневими водами, становить 150,5

тис. га, що складає 6,1% від території області. Майже всі ставки та річки використовуються

для зрошування аграрних культур та рибальства. Берегова лінія у межах області дуже

розірвана. Стан мереж дренажу, систем зрошування та водовідвідних споруд незадовільний,

що призвело до підтоплення ряду населених пунктів ґрунтовими водами [2].

Досліджуваний вид мартин звичайний (Larus ridibundus) є найпоширенішим на території

вивчення та найвідомішим європейським мартином.

Рис. 1. Мартин звичайний (м. Очаків, Миколаївська обл., серпень 2015 р.)

Мартин звичайний дещо більший за голуба, у нього тонкий, темно-червоний дзьоб і

темно-червоні ноги. Влітку на голові в мартинів з'являється темно-коричневий «капюшон»,

взимку зникає. Ці птахи навколо очей мають біле кільце. Молоді птахи відрізняються від

дорослих сірувато-бурим забарвленням спини. Репродуктивне дозрівання відбувається у віці

двох років. Період гніздування проходить у квітні-червні. Мартин звичайний висиджує 2-3

яйця, строком 22-24 дні. Пташенята стають на крило у віці 35-43 дні [3].

Мартини звичайні відносяться до суспільних птахів, гніздяться колоніями, які можуть

складатися від кількох пар до кількох тисяч. Найкрупніша з помічених нами колоній

нараховувала 143 використаних гнізда. Нерідко вони гніздяться у змішаних колоніях з

іншими мартинами або крячками. У живленні мартина звичайного переважають комахи,

насіння, падаль, рештки від їжі людей. Птахи, що селяться біля узбережжя морів, озер,

плавнів та річок, за здобич мають водних безхребетних та дрібних хребетних, яких тільки

можуть проковтнути, за наявності сміттєвих звалищ у ближчому доступі, ніж водойми,

надають перевагу залишкам їжі. Найчастіше селяться на островах водосховищ та по нижній


5

течії великих річок. Як і у всіх морських видів птахів, у мартина звичайного обидва батьки

доглядають потомство, а пари зазвичай моногамні, адже пташенята вимагають великої уваги,

а пошуки їжі можуть відбуватися на значній відстані від гнізда [3, 4].

У результаті проведених досліджень нами було з’ясовано, що максимальна чисельність

чайок у Миколаївській області гніздиться у Очаківському районі, це приблизно 23,6 тис.

гніздових пар, з яких 18,7 тис. мешкають на території с. Рибаківка та смт Коблеве.

Характерні біотопи та розподіл чайки, ці птахи використовують для свого гніздування сім

типів біотопів, серед яких надають перевагу заплавним лукам, береговій лінії озер,

сільськогосподарським полям, островам річок, торфовищам, ставкам та відстійникам і

пасовищам.

Під час аналізу даних щодо динаміки екологічного стану Миколаївської області [2, 6, 7]

встановлено, що за останні десять років відбулися значні зміни у біотопах, характерних для

гніздування чайки, що у свою чергу призвело до скорочення чисельності виду. У заплавних

луках умови погіршилися через вплив меліорації і зміну гідрологічного режиму, через вплив

приватних забудов, будівництво доріг, переорювання, що скоротило площі на 15-20%.

Придатність берегової лінії озер для гніздування чайки зменшилася на 50%-55 за рахунок

міської забудови та заростання їх лісом. На торфовищах чисельності чайок сприятливі для

гніздування зони скоротилися на 50-60%, території заросли високорослими злаковими

угрупованнями та чагарниками. Площа пасовищ у досліджуваних районах зменшилася на 30-

40% через надмірну забудову та самовільне переорювання. Лише на території ставків та

відстійників умови для використання їх чайкою покращилися у зв’язку з рекультивацію

багатьох старих рибогосподарських комплексів та створення нових [7]. Отже, у

Миколаївській області спостерігається досить напружена для життя птахів екологічна

ситуація, а успішність гніздування виду у зоні вивчення залежить від господарювання

людини. Значний негативний вплив здійснюють промисловий комплекс та багатогалузеве

сільське господарство. Обсяги виробництва продукції в області за останні чотири роки

знизились, але ступінь техногенного навантаження залишається суттєвим.

При вивченні біологічних особливостей відмічено, що озерна чайка (Larus Ridibundus) –

звичний і поширений птах у Миколаївській області в зоні узбережжя Чорного моря та

прилеглих річок. Всеїдний, живиться переважно тваринними кормами: водними і наземними

безхребетними, рибою, амфібіями тощо. Гніздиться колоніями від кількох пар до кількох

тисяч. Полює лише з поверхні води, корм здобуває у найближчих околицях гніздівлі.

Моногамний вид, насиджування яєць сумісне. В межах колоній спостерігається соціальне

полегшення та колективне спілкування для сумісного виживання при небезпеці.

У результаті обробки даних моніторингу визначено, що у досліджуваній Миколаївській

області мартин звичайний використовує для гніздування сім видів біотопів: заплавні луки

(43,5% гніздових птахів), берегову лінію озер (19,3%), сільськогосподарські поля (15,5%),

острови річок (0,6 %), торфовища (9,1%), ставки та відстійники (7,5 %) і пасовища (4,5%).

Низька чисельність птахів у трьох останніх біотопах пов’язана з антропогенним впливом.

Встановлено, що основні способи господарської діяльності людини (поліпшення земель,

інтенсифікація ведення аграрного виробництва, неконтрольоване випасання худоби,

випалювання чагарників, формування сміттєвих звалищ тощо) негативно впливають на

популяцію птахів навколо територій водоймищ. З метою стабілізації чисельності популяцій

чайки у Миколаївській області доцільно розробити дієві заходи, що сприятимуть охороні

мартина звичайного та інших морських птахів через надання статусу заповідних зон або

заказників територіям, де знаходяться їх гніздові ділянки, обмежити людську діяльність у

зонах гніздування чайок. Підвищити контроль за випасанням великої та дрібної рогатої

худоби, обрати ощадливий обробіток аграрних угідь (надання переваги вирощуванню

озимих культур, планувати сівозміни з включенням пасовищ та чорного й зеленого пару

тощо).


6

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Андрющенко Ю.А., Винден Я. Ван Дер, Винокурова С.В. Гармаш Б.А., Горлов П.И.,

Гринченко А.Б., Дядичева Е.А., Кинда В.В., Кирикова Т.А., Костюшин В.А., Нильсен С.О.,

Нобель П. Де, Попенко В.М., Ромен М. Ван, Сиохин В.Д., Размещение околоводных птиц на

Сиваше в летне-осенний период / Монографический сборник. Под общей ред. Черничко И.И.

– Мелитополь: Бранта – Симферополь: Сонат, 1999. – 90 с. Размещение околоводных птиц на

Сиваше в летне-осенний период // Монографический сборник. Под общей ред.

Черничко И.И. – Мелитополь: Бранта-Симферополь: Сонат, 1999. – 90 с.

2. Екологічний паспорт Миколаївської області – [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: http://www.menr.gov.ua/protection/protection1/mykolaivska

3. Каталог орнітофауни центральних областей України: Орнітофауністичні

спостереження за 2010-2014 рр. / Ред. М.В. Химин, І.М. Горбань. ‒ Луцьк, 2014. ‒ 1. ‒ 101 с.

4. Марисова І.В., В.С. Талпош. Птахи України. Польовий визначник. – К.: Вища шк. –

1984.

5. Методики обліку птахів для оцінки стану ресурсів мисливських видів водно-болотних

птахів у мисливських господарствах Азово-Чорноморського регіону України. Сергій Катиш,

Володимир Попенко, Валерій Сіохін, Йосип Черничко / під редакцією Андрющенка Ю. –

2010. – 24 с.

6. Миколаївська область. Загальна характеристика [Електронний ресурс]- Режим

доступу: http://www.experts.in.ua/regions/detail.php?ID=4338

7. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в

Миколаївській області у 2015 р. / Під заг. ред. Є.О. Седлецького. – Миколаїв : МДУ, 2015. –

97 с.

8. Редінов К.О. Сприяння збереженню рідкісних видів птахів в РЛП «Кінбурнська коса»

// Збірник праць краєзнавчої конференції. – Миколаїв: «Можливості Кіммерії», 2008. – С. 30–

32.

9. Шидловський І.В. Чайка як модельно-проблемний вид взаємовідносин людини з

птахами // Матеріали конференції 7-9 квітня 1995 р., м. Ніжин. ‒ Київ, 1996. ‒ С. 207-209.

http://www.menr.gov.ua/protection/protection1/mykolaivska

http://www.experts.in.ua/regions/detail.php?ID=4338


7

ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ

УДК 338.488.2:640.412(477.74)

Катерина Галасюк

(Одеса)

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

До тенденцій розвитку підприємств ресторанного господарства, що набули

актуальності за останні десятиліття, належать: поглиблення спеціалізації ресторанної

пропозиції; утворення міжнародних ресторанних ланцюгів; розвиток мережі малих

підприємств ресторанного господарства; впровадження в індустрію гостинності нових

комп’ютерних технологій.

Ключові слова: підприємства ресторанного господарства, ресторани, інтернет,

маркетинг, комунікаційні платформи.

By the trends of the restaurant enterprises that have gained importance over the last decades

include: restaurant offers specialization deepening; formation of international restaurant chains;

development of a network of small enterprises restaurant business; introduction to hospitality

industry of new computer technologies.

Keywords: restaurant enterprises, restaurants, internet, marketing, communication platforms.

Останнім часом поряд із традиційними повносервісними ресторанами з’являється все

більше спеціалізованих підприємств зі скороченим набором послуг і страв. Спеціалізація

підприємств може бути найрізноманітнішою. Ресторани, як правило, спеціалізуються на

виготовленні національних страв. Серед ресторанів національної кухні в Україні перевага

надається українській – 36,8%. Проте значна увага приділяється і французькій кухні – 21%;

італійській, кавказькій, японській по 7,9%; всі інші – 18,5% [1]. Тематичні ресторани також є

дуже популярними як серед українців, так і туристів. Звичайно, вони пропонують обмежену

кількість страв, їхнє головне завдання полягає у створенні настрою та певної атмосфери.

Ресторанний бізнес, як і будь-який інший, періодично відчуває проблеми спаду,

зменшення кількості відвідувачів, і тому потребує додаткової реклами. А мережа Інтернет ‒

це найбільш масовий, дешевий і доступний на сьогодні рекламний майданчик.

Для деяких видів рекламних повідомлень, реклама в мережі Інтернет є практично

єдиним ефективним засобом. Наприклад: це анонси нового меню, тематичний вечір за

участю популярних людей, артистів. Основна перевага реклами в мережі ‒ це її

інтерактивність, тому що можна в будь-яку хвилину дізнатися скільки потенційних клієнтів

її переглянуло, яка у них реакція, поведінка. Ні реклама на телебаченні, ні в пресі, ні на

білбордах цього дати не можуть.

Популяризацію ресторану у соціальних мережах та Інтернеті розглянемо на прикладі

одеського ресторану «Брати Гриль». Заклад ресторанного господарства «Брати Гриль»

знаходиться у самому центрі міста Одеса на вулиці Дерибасівська, 17. Маркетологи

ресторану щоденно оновлюють новини в Інтернет-мережах Фейсбук та Інстаграм.

Оголошення носять інформацію про цікаві події, які повинні відбутись у закладі, про

нововведення у меню та барній карті, про «зіркових» відвідувачів, чи просто запрошують

повечеряти у гарному місті. Також до ресторану запрошуються відомі блогери, критики та

експерти, які публікують інформацію про заклад на своїх сторінках в Інтернеті, на

спеціалізованих ресторанних порталах (Cityfrog, resto.od.ua) та популярних комунікаційних

платформах (Followers, Foursquare, TripAdvisor).


8

Комунікаційні платформи допомагають поліпшити процес комунікацій між гостями та

підприємством. Вони дають можливість відслідковувати відгуки користувачів про певний

заклад, підтримують безперервний зв'язок з клієнтами, інформують споживачів про те, де

вони можуть придбати продукцію ресторану або скористатися його послугами. Також, вони

повідомляють споживачів про діючі акції закладу, здійснюють облік відвідуваності закладу

та ефективності його функціонування, стимулюють збут та мотивують споживачів до

відвідування ресторану, визначають постійних клієнтів, підвищують відвідуваність сайту

закладу ресторанного господарства.

Завдяки популяризації, комунікаційні платформи стають чудовим засобом реклами.

Власнику ресторану, у такому випадку, не потрібно нести великі затрати на розповсюдження

інформації про свій заклад. Якщо робота ресторану влаштує відвідувачів, то їх коментарі

гарантовано приваблять багато нових клієнтів з різних куточків країни та світу. Така

особливість робить комунікаційні платформи унікальним проектом, вигідним як для

власників ресторанів, кафе, барів, так і для споживачів послуг у цих закладах.

Нажаль, ресторан «Брати Гриль» не має свого власного повноформатного сайту. На

даний момент діє лише сайт-візитка – односторінковий, де представлено лише назва закладу,

часи роботи, посилання на соціальні мережі.

Основні переваги і завдання web-сайту для ресторанного бізнесу, це:

‒ потужний і недорогий, в порівнянні з іншими ЗМІ, засіб просування ресторану;

‒ можливість оперативного розміщення нової, або коригування вже наявної, інформації;

‒ наявність зворотного зв'язку зі своїми клієнтами, що дозволяє проводити опитування

про якість обслуговування ресторану, його достоїнства і недоліки, побажання та пропозиції

відвідувачів.

За допомогою сайту відвідувачі мають можливість заочно, в зручній обстановці для себе,

оцінити ресторан, його загальну атмосферу і рівень цін. Звичайно, що в першу чергу

відвідувач бажає отримати максимум інформації. З огляду на це, на сайті ресторану

рекомендується розміщувати наступну інформацію [2]:

‒ історію створення ресторану, його ідею, тематику і перспективи його розвитку,

загальний опис ресторану (його слоган, концепція, загальна атмосфера, фірмові страви,

інформація про шеф-кухаря, фотографії інтер'єру),

‒ актуальні новини та події (проведені заходи, акції та дегустації, зміни в меню,

відкриття нових ресторанів, введення додаткових сервісів);

‒ повне меню, включаючи напої і з обов'язковим зазначенням цін;

‒ координати і схему проїзду до ресторану (включаючи точну адресу, і телефони

адміністраторів), години роботи;

‒ інформацію про додаткові послуги ресторану (організація банкетів, проведення

дитячих свят, доставка страв додому);

‒ опис, анонси та результати проведення дисконтних і бонусних програм, що діють в

ресторані;

‒ відгуки відвідувачів;

‒ імена знаменитих людей, що відвідали ресторан, і їхня думка про нього, важливі міські

події, з якими ресторан зміг зв'язати свою діяльність.

Створення сайту ресторану дозволить найкращим чином позначити його присутність в

мережі. Практично кожен потенційний споживач, який бажає знайти відповідний ресторан

для своїх цілей, зможе скористатися послугами глобальної комп'ютерної мережі і відшукати

такий ресторан, який найкращим чином підійде для запланованої зустрічі. Важливо зробити

замовлення сайту у професіоналів своєї справи, оскільки такий Інтернет-ресурс стане

візитною карткою ресторану, і по ньому в значній мірі будуть судити про сам заклад. Якісно

створений сайт стане чудовим маркетинговим заходом ресторану. На сайті можна

представити пропоновану кухні, супутні послуги та інші переваги. Після затвердження

технічного завдання команда професійних програмістів і веб-дизайнерів здійснить


9

реалізацію проекту в найкоротші терміни. Крім того, кожен Інтернет-ресурс створюється

виключно в індивідуальному порядку, що дозволяє не тільки виконати всі вимоги технічного

завдання, а й врахувати всі побажання замовника.


1. Шамара І.М. Тенденції розвитку ресторанного господарства як складової туристичної

галузі України / І.М. Шамара. – Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. – Харків. – № 1042. – 2013.

2. Рекомендации по созданию web-сайта для ресторана или кафе [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://prach.poltava.ua/posts/web-internet/153-guidelines-web-site-

restaurant.html

3. Ринки туристичних послуг: стан і тенденції розвитку : монографія / За заг. ред.

професора В.Г.Герасименко. – Одеса : Астропринт, 2013. – 334 с.

4. Оцінка туристично-рекреаційного потенціалу регіону : монографія / За заг. ред.

В. Г. Герасименко. ‒ Одеса : ОНЕУ, 2016. ‒ 350 с.


10

ЕКОНОМІКА

УДК 338.984

Вадим Беседовський, Оксана Ліснічук

(Ірпінь)

ДОХОДИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

(ПОДАТКОВІ ТА НЕПОДАТКОВІ НАДХОДЖЕННЯ)

Загальні надходження до Державного бюджету України (надалі ДБУ) в 2016 році

становлять 616,27 млрд. грн., що більше ніж у 2015 році – 534,70 млрд. грн. Структура

доходів ДБУ така: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій із

капіталом, офіційні трансферти та цільові фонди. [1, c. 13]

Структура податкових надходжень за період з 2013-2016 р. є такою: податок на доходи

фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств (ППП), рентні платежі, внутрішні

податки на товари і послуги, мито та інші податки та збори.

Рис. 1.1. Структура податкових надходжень до ДБУ

в період за 2013-2016 роки

Джерело: складено автором за даними Державної Казначейської Служби України

Найбільшу частку в структурі податкових надходжень складають внутрішні податки на

товари та послуги (ПДВ та акцизи).

Загальний обсяг надходжень від ПДВ та акцизів становить – 420,03 млрд. грн., що на 110

млрд. грн. більше ніж відповідний показник 2015 р. відповідно – 309,969 млрд. грн. Їх частка

в загальних обсягах податкових надходжень також зросла з 75,70% до 83,36%. Темпи

приросту податку становить 35,5%.

Спостерігається збільшення надходжень від адміністрування податку на доходи

фізичних осіб. Їх обсяг зріс на 14,74 млрд. грн. у порівнянні з минулим роком і становить

59,81 млрд. грн., а частка в загальних обсягах податкових надходжень також зросла з 11% до

11,86%. Темпи приросту податку становитимуть 32,73%.

Зросли надходження від адміністрування податку на прибутку підприємств. Їх обсяг

протягом 2016 р. склав 54,34 млрд. грн. відповідно до 2015 р. показник становив 34,78 млрд.

грн. Їх частка в загальних обсягах податкових надходжень також зросла з 8,5% в 2015 р. до

10,79% в 2016 р. Темпи приросту податку становлять 56,27%.

Номінальних надходжень від рентних платежів у звітному році отримали 39,70 млрд.

грн., що більше на 2,7 млрд. грн. ніж у минулому році – 36,99 млрд. грн. Хоча темпи

-150

-100

-50

0

50

100

150

200

250

300

350

400

Мл

рд

. гр

н.

2013

2014

2015

2016


11

приросту рентних платежів становитимуть 7,3%, проте їх частка у загальному розмірі

податкових надходжень знизилася з 9% до 7,88%.

Також знизилися обсяги надходжень від мита на 19,88 млрд. грн. – з 39,88 млрд. грн. до

20 млрд. грн., це призведе й до зниження його частки в загальних податкових надходженнях

з 9,7% до 3,96%. Темпи падіння становитимуть 50,15%.

Зниження на 6,75 млрд. грн. торкнеться також надходжень від інших податків та зборів з

11,15 млрд. грн. до 4,39 млрд. грн. Їх частки в загальному обсязі податкових надходжень

зменшилися на відповідно з 2,7% до 0,9%.

Аналіз політики доходів бюджету за 2016 р. свідчить про те, що в звітному році

зростання податкових надходжень від внутрішніх податків на товари та послуги стане

можливим за умови розширення внутрішнього ринку та відповідно внутрішнього попиту в

країні. Зростання обсягів надходжень від податку на доходи фізичних осіб та податку на

прибуток підприємств стане можливим за рахунок розширення бази оподаткування,

внаслідок зменшення рівня тіньової економіки. Зниження обсягів митних надходжень

пояснюється зменшенням обсягу імпорту в Україну та повільними темпами виходу на

зовнішні ринки.

Структура неподаткових надходжень у 2016 р. – це надходження від НБУ, надходження

бюджетних установ, доходи державних підприємств, адміністративні збори та платежі інші

неподаткові надходження.

Рис. 1.2. Структура неподаткових надходжень до ДБУ

в період за 2013-2016 роки

Джерело: складено автором за даними Державної Казначейської Служби України

Найбільшу частку надходжень забезпечують надходження від НБУ, хоча загальний

обсяг таких надходжень знизився на 23,64 млрд. грн., з 61,80 млрд. грн. до 38,16 млрд. грн. Їх

частка в загальному розмірі неподаткових надходжень також знизилася з 51,50% до 36,83%.

Темпи зниження – 61,75%.

Другим джерелом за обсягом неподаткових надходжень є власні надходження

бюджетних установ. Їх загальний обсяг зріз на7,67 млрд. грн. – з 26,40 млрд. грн. до 34,07

млрд. грн. Частка в загальному розмірі неподаткових надходжень також зросте на з 22 % до

32,88%. Темпи приросту становить 29,03%.

Значні темпи росту неподаткових надходжень спостерігаються в доходах державних

підприємств, що відповідно становить 44,66%. Загальний обсяг цих надходжень зросте на

4,15 млрд. грн. з 9,28 млрд. грн. у 2015 р. до 13,43 млрд. грн. у 2016 р. Їх частка в структурі

неподаткових надходжень зросте на 5,3% відповідно з 7,73% до 12,96%.

0

10000

20000

30000

40000

50000

60000

70000

2013 2014 2015 2016

Мл

рд

. гр

н.

Надходження від НБУ

Надходження бюджетних установ

Доходи державних підприємств

Адміністративні збори та платежі

Інше


12

Від’ємними показниками темпи росту характеризуються адміністративні збори та

платежі, загальний обсяг цих надходжень впаде з 15 млрд. грн. у 2015 р. до 8,03 млрд. грн. у

2016 р. Їх частка в структурі неподаткових надходжень також знизиться на з 12,5% до 7,7%.

Обсяг інших неподаткових надходжень зріс на 2,44 млрд. грн. – з 7,5 млрд. грн. до 9,94

млрд. грн. На 3,33% зросла частка інших неподаткових надходжень у загальній структурі

неподаткових надходжень – з 6,26% до 9,6%.

Зниження неподаткових надходжень до бюджету на 2016 р. пояснюється політикою

уряду, яка спрямована на послаблення регуляторного тиску на бізнес, що відповідно

супроводжується зменшенням кількості дозвільних процедур, ліцензованих видів

підприємницької діяльності, перевірок, а відповідно і штрафних санкцій та надходжень від

них.


1. Сивульський М.І. Основні пріоритети бюджетного процесу / Сивульський М.І. //

Фінанси України. – 2016. – № 10. – С.13-17.

2. The budgeting framework / Ukraine National Statistics: [Електр. ресурс]. –

http://www.statistics.gov.uk/hub/economy/government-receipts and expenditure /public-spending.

УДК 338.984

Дарина Добродзій, Оксана Ліснічук

(Ірпінь)

ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ – ІНСТРУМЕНТИ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

СУСПІЛЬСТВА

Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування,

розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Проблеми доходів і рівня життя

населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства

Доходи населення ‒ це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень,

спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану

людини і на задоволення їх потреб. [1]

Рис. 1.1. Структура доходів населення України за 2013 – 2016 р.р., %

Джерело: розраховано за даними Держкомстату[2]

39,9 40,1 37,9

44,6

19,7 21,1 25

14,2

5,1 5,9 3,9 3,3

35,3 32,9 33,2

37,9

0

5

10

15

20

25

30

35

40

45

50

2013 2014 2015 2016

Заробітна плата

Прибуток та

змішаний дохід

Доходи від власності

Соціальні трансферти

http://www.statistics.gov.uk/hub/economy/government-receipts%20and%20expenditure%20/public-spending


13

На рис.1.1 подано структуру доходів населення України за 2013-2016 р. р. [10].

Основним структурним компонентом доходу є заробітна плата. Відповідно, заробітна плата є

головним джерелом і визначальним фактором матеріального добробуту населення. Однак,

слід відзначити її низьку питому вагу у сукупних доходах населення в Україні (2016 р. –

44,6%) у порівнянні з відповідним показником у розвинених країнах (Великобританія – 65%,

Німеччина – 64%, Італії – 52%, Франція – 58%, Японія – 69%) [3]. Така ситуація не стимулює

працююче населення реалізовувати повною мірою свій трудовий потенціал у сфері

легітимної зайнятості, тим більше підвищувати власну кваліфікацію і компетентність,

ефективність праці.

Досить низькою є питома вага прибутків та доходів від власності у структурі доходів

населення.

Розглянемо ці дані у вигляді діаграми.

Рис. 1.2. Динаміка середньомісячної заробітної плати по регіонах за 2015 рік

Джерело: розраховано за даними Держкомстату [2].

Розподіл доходів населення в розрахунку на одну особу в регіональному розрізі України

за підсумками 2016 р. є нерівномірним. Це підкреслює наявність територіальної нерівності в

обсягах отриманого доходу фізичними особами.

Отже, враховуючи вищевикладене можна стверджувати, що в Україні мають місце такі

негативні явища, як низький рівень доходів населення, негативна диспропорція в їх

структурі, висока регіональна диференціація доходів населення та заробітної плати, низький

рівень оплати праці у низці галузей та регіонів країни, а також заборгованість із її виплати.

Отже,у зв’язку з цим, з метою оптимізації механізму регулювання формування,

структури та рівня доходів населення України, можна рекомендувати наступне:

‒ забезпечити випереджальне зростання первинних доходів громадян у порівнянні із

вторинними. За допомогою державного регулювання необхідно стимулювати зростання

зайнятості і, відповідно, скорочувати соціальні виплати.

3396 3291

4366

4980

3271 3381

4200

3402

4153

3282 3427 3646

3984 3897 3783 3573 3449

2994

3697

3123 3371 3360

3050 3295

6732

0

1000

2000

3000

4000

5000

6000

7000

8000


14

‒ згладжування дисбалансу у регіональному розвитку за рахунок більш динамічного

розвитку слабких регіонів, що в свою чергу стане фундаментом для викорінення бідності,

зростання заробітної плати та доходів населення.

‒ перенести тяжкість оподаткування з менш прибуткового населення на більш

прибуткове, тобто орієнтуватися на прогресивну шкалу оподаткування доходів.

‒ погашення заборгованості з виплати заробітної плати в усіх регіонах та галузях

народного господарства. Реалізація вказаних рекомендацій дозволить підвищити рівень

доходів українців і усунути такі соціально-економічні проблеми як бідність, надмірна

диференціація населення за доходами, розбалансованість у регіональному розвитку.

Зазначені проблеми потребують подальшого наукового аналізу, а також розробки і

впровадження на цій основі надійних механізмів їх реалізації.


1. Карпенко Н.В. Тенденції динаміки та структури доходів населення в Україні та за

регіонами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economics.opu.ua/files/

archive/2014/No4/135-141.pdf

2. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

3. Тенденції динаміки та структури доходів населення в Україні та за регіонами /

Н.В. Карпенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://economics.opu.ua/files/

archive/2014/No4/135-141.pdf

УДК 336.64(075.8)

Юлія Дорошенко

(Харків)

ВИЗНАЧЕННЯ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ НА ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

У статті розглянуто сутність та застосування методу аналізу ієрархій. Досліджено

процес прийняття рішень для оцінки впливу факторів на фінансові результати

підприємства.

Ключові слова: метод аналізу ієрархій, фінансові результати підприємства, виручка від

реалізації послуг, собівартість реалізованих послуг, оборотність, рентабельність

The article examines the nature and use of the analytic hierarchy process. The process of

decision-making factors to assess the impact on financial results.

Keywords: method of hierarchy analysis, financial results, revenues from sales of services, cost

of services sold, turnover, profitability.

В сучасних умовах важливим є правильно та швидко прийняти рішення щодо

оптимального вибору в досліджуваному питанні. Даний вибір можливо реалізувати за

допомогою методу аналізу ієрархій (метод Т. Л. Сааті), який “базується на парних

порівняннях між собою альтернатив і критеріїв прийняття рішення. Даний метод дає не

тільки спосіб виявлення найбільш прийнятного рішення, але і дозволяє кількісно виразити

ступінь переваги за допомогою рейтингування” [4]. При цьому метод потребує невеликої

кількості експертів, є економічним у використанні, дає змогу отримати нову інформацію

щодо предмету оцінки, перевірити узгодженістьаотриманих суджень. “Метод аналізу

ієрархій дозволяє групі експертів взаємодіяти між собою при вирішенні проблемної задачі,

модифікувати свої судження та в результаті формувати групову думку раціональним

способом” [8].

http://economics.opu.ua/files/%20archive/2014/No4/135-141.pdf


http://www.ukrstat.gov.ua/




15

Слід відзначити, що цей метод використовували у своїх дослідженнях такі вчені,

наприклад, як О. В. Трунова [7] для вибору оптимального вибору інвестиційного проекту,

О. Ю. Малютенко [4] для управління стратегічними ризиками, К. М. Роменська [6] для

оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємств, К. В. Орєхова,

Л. М. Кметик [5] для виявлення методів мінімізації фінансових ризиків підприємства,

Малишко Є. О. [3] для побудови фінансової стратегії підприємства, Л. В. Кузьменко [2] для

дослідження ефективності діяльності підприємств О. С. Кравченко, К. О. Фролова [1] для

вибору постачальників підприємства та інші.

Досліджуючи питання управління фінансовими результатами діяльності підприємства

доречним буде виявити фактори, що мають найбільший вплив на прибуток підприємства

шляхом застосування методу аналізу ієрархій. У якості експертів виступають

адміністративний відділ та відділ збуту та маркетингу ТОВ “ВЕНКОР”, його замовники та

постачальники. Даним експертам пропонується представити процес вибору факторів, які

мають найбільший вплив на фінансові результати підприємства, використовуючи шкалу

Т. Л. Сааті (табл. 1).

Таблиця 1. Оцінка важливості за шкалою Сааті

Рейтинг Вербальний відповідник

1 Однакова важливість

3 Трохи важливіше

5 Важливо

7 Дуже важливо

9 Найважливіше

2, 4, 6, 8 Проміжні судження про фактори

Слід зазначити, що наступним етапом є обчислення коефіцієнтів важливості об’єктів

ієрархічного рівня та перевірка узгодженості оцінок експертів. Таким чином, у якості цілі

виступає оцінка впливу факторів на фінансовий результат підприємства ТОВ “ВЕНКОР”.

Первинними факторами є: виручка від реалізації послуг, собівартість реалізованих послуг,

інші доходи, інші витрати, інші операційні доходи. Вторинними факторами, що на них

впливають обрано: оборотність активів (ОА), оборотність дебіторської заборгованості (Одз),

оборотність кредиторської заборгованості (Окз), рентабельність реалізованих послуг (Ррп),

забезпеченість власними оборотними коштами (Звок). При цьому альтернативами є

“Найефективніші фактори”, ”Ефективні фактори” та “Малоефективні фактори”.

Таблиця 2. Матриця парних вимірів факторів, що мають найбільший вплив

на фінансовий результат підприємства

Фінансовий результат Виручка від

реалізації

послуг

Собівартість

реалізованих

послуг

Інші

доходи

Інші

витрати

Інші

операційні

доходи

Власний

вектор

Виручка від реалізації

послуг

1 3 7 6 3 0,464

Собівартість

реалізованих послуг

1/3 1 5 4 2 0,238

Інші доходи 1/7 1/5 1 1/2 1/7 0,041

Інші витрати 1/6 1/4 2 1 1/4 0,065

Інші операційні

доходи

1/3 1/2 7 4 1 0,193


16

Як видно з табл. 2 найбільший вплив на фінансовий результат мають виручка від

реалізації послуг та собівартість реалізованих послуг. Також має достатній вплив інші

операційні доходи, а інші доходи та інші витрати представляють невелике значення.

У свою чергу в табл. 3 представляється найбільший вплив на виручку від реалізації

послуг мають оборотність дебіторської та кредиторської заборгованості, дещо нижчу

позицію має рентабельність реалізованих послуг, незначний вплив ‒ оборотність активів та

забезпеченість власними оборотними коштами.

Як видно з табл. 4 найбільший вплив на собівартість реалізованих послуг має

рентабельність реалізованих послуг, дещо нижчі показники мають оборотність активів та

дебіторська заборгованість, незначний вплив оборотність кредиторської заборгованості та

забезпеченість власними оборотними коштами.


на виручку від реалізації послуг

Виручка від


послуг

ОА Одз Окз Ррп Звок Власний

ветор

ОА 1 3 1/6 1/3 1/7 0,067

Одз 7 6 2 4 1 0,452

Окз 6 5 1 3 1/2 0,302

Ррп 3 3 1/3 1 1/4 0,133

Звок 1/3 1 1/5 1/3 1/6 0,046


на собівартість реалізованих послуг

Собівартіст

ь

реалізовани

х послуг


ветор

ОА 1 3 5 1/4 5 0,242

Одз 1/3 1 4 1/6 5 0,137

Окз 1/5 1/4 1 1/6 1/2 0,045

Ррп 4 6 6 1 6 0,520

Звок 1/5 1/5 2 1/6 1 0,057

У табл. 5 та табл. 7 представляється найбільший вплив на інші доходи та інші операційні

доходи мають оборотність дебіторської заборгованості та забезпеченість власними

оборотними коштами, менший вплив мають оборотність кредиторської заборгованості та

рентабельність реалізованих послуг, незначний вплив має оборотність активів.

У свою чергу табл. 6 відображає, що на інші витрати найбільший вплив має

забезпеченість власними коштами, а оборотність кредиторської заборгованості та

рентабельність реалізованих послуг мають менший вплив.


17


на інші доходи

Інші доходи ОА Одз Окз Ррп Звок Власний

ветор

ОА 1 1/5 1/2 1/2 1/3 0,076

Одз 5 1 3 3 1/2 0,321

Окз 2 1/3 1 1 1/2 0,138

Ррп 2 1/3 1 1 1/2 0,138

Звок 3 2 2 2 1 0,326


на інші витрати

Інші

витрати


ветор

ОА 1 1/2 1/3 1/2 1/7 0,054

Одз 2 1 1/2 1/2 1/7 0,078

Окз 3 2 1 1 1/7 0,127

Ррп 2 2 1 1 1/7 0,118

Звок 7 7 7 7 1 0,623


на інші операційні доходи

Інші


доходи


ветор

ОА 1 1/5 1/2 1/2 1/3 0,076

Одз 5 1 3 3 1/2 0,321

Окз 2 1/3 1 1 1/2 0,138

Ррп 2 1/3 1 1 1/2 0,138

Звок 3 2 2 2 1 0,326

Наступним етапом є знаходження ступеня важливості факторів відносно факторів,

впливаючих на фінансові результати підприємства. Дану оцінку можна провести,

перемножив матриціавласних векторів факторів відносно кожного фактору на власний

вектор, отриманий для первинних факторів (табл. 8).

Таблиця 8. Ступінь важливості факторів відносно факторів, що мають вплив

на фінансові результати

Фактори Виручка

від


послуг

Собіварті

сть

реалізова

них

послуг

Інші

доходи

Інші

витрати

Інші


доходи

Власний

ветор

Результат

ОА 0,067 0,242 0,076 0,054 0,076 0,464 0,107


18

Одз 0,046 0,137 0,321 0,078 0,321 0,238 0,103

Окз 0,302 0,045 0,138 0,127 0,138 0,041 0,190

Ррп 0,133 0,52 0,138 0,118 0,138 0,065 0,223

Звок 0,452 0,057 0,326 0,623 0,326 0,193 0,378

Як видно з табл. 8 найбільший вплив на фінансові результати мають рентабельність

реалізованих послуг, забезпеченість власними оборотними коштами та оборотність

кредиторської заборгованості, так як у сумі на дані фактори приходиться 79% впливу.

Висновки: метод аналізу ієрархій, шляхом опитування експертів, дав змогу виявити

найбільш впливові фактори на фінансовий результат підприємства, а саме рентабельність

реалізованих послуг, забезпеченість власними оборотними коштами та оборотність

кредиторської заборгованості. Даний метод може також використовуватись в умовах інших

підприємств.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кравченко О. С., Фролова К. О. Обгрунтування вибору постачальників торговельного

підприємства на основі методу аналізу ієрархій [Електронний ресурс] / О. С. Кравченко,

К. О. Фролова. ‒ Режим доступу : http://www.stattionline.org.ua/ekonom/60/8008-

ob%D2%91runtuvannya-viboru-postachalnikiv-torgovelnogo-pidpriyemstva-na-osnovi-metodu-

analizu-iyerarxij.html

2. Кузьменко Л. В. Системні методи дослідження ефективності діяльності підприємств

[Електронний ресурс] / Л. В. Кузьменко. ‒ Режим доступу : http://repository.kpi.kharkov.ua/

bitstream/KhPI-Press/25705/1/vestnik_KhPI_2016_28_ Kuzmenko_Systemni.pdf

3. Малишко Є. О. Оцінка впливу показників на фінансовий результат підприємств

[Електронний ресурс] / Є. О. Малишко. ‒ Режим доступу : http://www.economyandsociety.

in.ua/journal/6_ukr/31.pdf

4. Малютенко О. Ю. Доцільність використання методу аналізу ієрархій в управлінні

стратегічними ризиками [Електронний ресурс] / О. Ю. Малютенко. ‒ Режим доступу :

http://dspace.oneu.edu.ua/jspui/bitstream.pdf

5. Орєхова К. В., Кметик Л. М. Особливості нейтралізації фінансових ризиків

підприємства в умовах фінансової кризи [Електронний ресурс] / К. В. Орєхова,

Л. М. Кметик. ‒ Режим доступу : http://fkd.org.ua/article/ download/29561/ 26493.html

6. Роменська К. М. Підвищення ефективності діяльності малого підприємсництва на

основі методу аналізу ієрархій [Електронний ресурс] / К. М. Роменська. ‒ Режим доступу :

http://www.economy.in.ua/ pdf/2_2015/10.pdf

7. Трунова О. В. Застосування методу Сааті при прийнятті управлінських рішень

[Електронний ресурс] / О. В. Трунова. — Режим доступу : http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-

bin/irbis_nbuv/.../VchdpuP_2013_1_108_34.pdf

8. Фомич М. В. Метод аналізу ієрархій як механізм оцінки і відбору керівного складу

оперативно-рятувальної служби цивільного захисту [Електронний ресурс] / М. В. Фомич. ‒

Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnapv_ppn_2013_1_55

http://repository.kpi.kharkov.ua/

http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnapv_ppn_2013_1_55


19

УДК 65.240

Наталія Кирніс

(Полтава)

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО

ГОСПОДАРСТВА, ЯКІ НАДАЮТЬ КЕЙТЕРИНГОВІ ПОСЛУГИ

У статті розглянуто питання підвищення кваліфікації працівників підприємств

ресторанного господарства, які надають кейтерингові послуги. Доведено вплив підвищення кваліфікації працівників на рівень конкурентоспроможності підприємства. Подані рекомендації з питань ефективності підвищення кваліфікації працівників.

Ключові слова: підвищення кваліфікації працівників, кваліфіковані кадри, чинник забезпечення конкурентоспроможності, кейтерингові послуги.

In the article the question of additional training restaurant business enterprises that provide

catering services. The influence of training to the level of competitiveness. Recommendations for improving the efficiency of skills.

Key words: additional training qualified personnel, ensure competitiveness factor, catering services.

В умовах інтегрування у європейський економічний простір для України головним

напрямком стратегії розвитку має стати конкурентоспроможність як імовірність реалізації конкурентних переваг на внутрішньому та зовнішньому ринках. Забезпечення конкурентоспроможності України пов’язане з вирішенням ряду стратегічних завдань, спрямованих на реалізацію її факторних переваг, інфраструктурного, наукового, інноваційного та матеріально-ресурсного потенціалу. Вирішення поставлених завдань залежить від конкурентоспроможності усіх галузей діяльності, у тому числі й ресторанного господарства.

Важливим чинником забезпечення конкурентоспроможності підприємств ресторанного господарства, які надають кейтерингові послуги є підвищення кваліфікації працівників.

Вченими різних країн доведено високу економічну і соціальну ефективність освіти в суспільному відтворенні. Зокрема, ще наприкінці XIX століття відомий український економіст І. Янжул довів, що ефективність виробництва перебуває у прямій залежності від розвитку освіти, від підвищення освітнього рівня населення. Результати дослідження здійснених в останні роки у 30 країнах світу фахівцями Світового банку під егідою ЮНЕСКО, показали, що третина приросту валового внутрішнього продукту в цих країнах забезпечується інвестиціями у сферу освіти, рентабельність якої на різних ступенях навчання становить від 12 до 24 %.

Низький кваліфікаційний рівень найманих працівників є однією з головних причин слабкої конкурентоспроможності підприємства, що впливає на прибутки підприємства і обмежує фінансові можливості для підвищення кваліфікації і розвитку персоналу. Сучасний рівень інформаційних технологій і пов’язане з ним технологічне і технічне переоснащення підвищує вимоги роботодавців до професійно-кваліфікаційного рівня найманих працівників.

Теоретичні та прикладні питання управління персоналом розглянуті в працях вітчизняних і зарубіжних вчених: О. Амосова, Д. Богині, В. Гриньової, Т. Костишиної, Ф. Тейлора, Г. Щокіна та ін., але чимало питань залишаються актуальними і в наш час. Серед них можна визначити такі: вивчення впливу внутрішніх факторів підприємства, зокрема трудових ресурсів на забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Підвищення кваліфікації – це систематичне оновлення та поглиблення як професійних знань, умінь та навичок за спеціальністю, професією, так і інтелектуального та культурного рівня спеціалістів.


20

Підвищення кваліфікації є складовою процесу професійного розвитку персоналу, який сприяє загальному інтелектуальному розвитку людини, розширює її ерудицію і коло спілкування, зміцнює упевненість у собі. Можливість участі у системі підвищення кваліфікації здійснює вплив на ефективне виконання працівником професійних функцій.

Підготовка кваліфікованих кадрів у системі підвищення кваліфікації буде ефективною у тому випадку, якщо пов’язані з нею витрати будуть нижчими витрат на підвищення продуктивності праці за рахунок професійної підготовки або усунення витрат, які виникають при помилковому наймі робочої сили.

При формуванні системи підвищення кваліфікації необхідно, з економічної точки зору, прийняти рішення, наскільки вузько спеціалізувати підготовку кваліфікованих кадрів чи орієнтувати її на широкий діапазон. Якщо сутність підвищення кваліфікації кадрів буде обмежена сферою знань, які актуальні в певний проміжок часу для певного робочого місця, то це і рентабельно на найближчий час, однак пов’язано з можливістю втрати вмінь пристосування до вимог, які висуваються до роботи.

Підприємства ресторанного господарства, які спеціалізуються на наданні кейтерингових послуг у своєму штаті повинні мати кваліфікований персонал: менеджера, кухаря, офіціанта, бармена, арт-менеджера, дизайнера, технічний персонал, охоронця та інших. При наданні кейтерингових послуг існує декілька схем організації харчування ‒ в приміщенні та поза приміщенням, а межі кейтерингу формуються від доставки обідів в одноразових контейнерах до організації багатотисячних банкетів та прийомів «під ключ». Особливості роботи персоналу при наданні кейтерингових послуг заключаються в умінні адаптуватися до різних умов проведення різного виду заходів та швидкості і якості обслуговування. Так як кейтерингові послуги мають сезонний характер, то кейтерингова компанія може формувати як власні трудові ресурси, так і залучати необхідних фахівців – фрілансерів зі сторони. При залученні фрілансерів – втрачається якість обслуговування, а також виникають наступні труднощі:

‒ Плинність кадрів. Фрілансери не прив'язані до роботодавця ні контрактами, ні усними домовленостями. Після закінчення проекту в одній компанії вони можуть піти працювати в іншу, використовуючи досвід і знання, набуті у Вашій компанії.

‒ Невідомий рівень професіоналізму. Офіціанти приходять з різних закладів, з різним рівнем професійної підготовки. Досвід сервіс менеджера дозволяє визначити рівень підготовки офіціанта, але на це йде час, а враховуючи специфіку кейтерингового бізнесу, час дуже цінний.

‒ Складність в підтримці рівня знань фрілансерів. Не маючи можливості регулярно працювати з офіціантами, дуже складно зрозуміти, чи зберігся їхній рівень після закінчення місяця, року. Навіть з тими, з ким працювали раніше, доводиться починати підготовку з нуля [1].

Для забезпечення рівня конкурентоспроможності підприємств ресторанного господарства в першу чергу необхідно підвищувати кваліфікацію працівників і не тільки виробничого та обслуговуючого персоналу, але й менеджерського складу.

Чіткій і налагодженій роботі в подальшому сприятиме проведення різних тренінгів та атестації.

Суттєвим і важливим є прийняття рішення про інвестування коштів у підвищення кваліфікації. Ефективність вкладу в людський капітал, зокрема на підвищення кваліфікації, можна розглядати аналогічно ефективності інвестицій в нові технології, обладнання, цінні папери тощо. При цьому необхідно враховувати, що такі вкладення можуть здійснювати як окремі особи, так і організація, а також держава. У будь-якому випадку слід порівнювати суму витрат на підвищення кваліфікації і можливі вигоди від того, хто виступає у якості інвестора. Величину вкладу у підвищення кваліфікації можна представити наступним чином [2, c. 82]:

(1)


21

де: C – величина інвестицій у підвищення кваліфікації; N – кількість років трудового життя після підвищення кваліфікації;

– додатковий дохід у t-ому році в результаті підвищення кваліфікації; t – внутрішня норма ефективності вкладень у підвищення кваліфікації, %. Конкурентними перевагами при інвестуванні в підвищення кваліфікації може бути: ‒ підвищення заробітної плати за рахунок отримання нових знань; ‒ зміна соціального статусу; ‒ просування по кар’єрних сходах. Законодавство України сприяє професійному розвитку працівників. Згідно закону

України «Про професійний розвиток працівників» визначено, що основними напрямами діяльності роботодавців у сфері професійного розвитку працівників є, зокрема:

‒ організація професійного навчання працівників, ‒ стимулювання їх до професійного зростання, ‒ забезпечення підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у роботодавця або в

навчальних закладах зазвичай не менше одного разу на п'ять років. Питання щодо організації професійного навчання працівників вирішується

роботодавцями з урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності. Професійне навчання працівників роботодавця має безперервний характер і проводиться

протягом їх трудової діяльності з метою поступового розширення та поглиблення їх знань, умінь і навичок відповідно до вимог виробництва.

З цією метою роботодавець колективним договором і угодами періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Основними документами, що регламентують здійснення професійного навчання працівників, є:

Положення про професійне навчання працівників на виробництві, Положення про організацію навчально-виробничого процесу на виробництві. Ці Положення визначають правові, організаційні та фінансові засади функціонування

системи професійного розвитку працівників, зокрема, види та форми навчання, порядок розробки та затвердження навчально-програмної документації, планування та обліку навчальної роботи тощо.

Водночас до основних напрямів діяльності роботодавців у сфері професійного розвитку працівників належить реалізація заходів щодо підвищення професійного рівня працівників після здійснення організації та проведення атестації працівників, а також проведення аналізу її результатів [3].

Отже, доведено, що підвищення кваліфікації працівників є одним із основних чинників, який впливає на рівень конкурентоспроможності підприємства. Необхідність підвищення кваліфікації працівників, які працюють на підприємствах ресторанного господарства з надання кейтерингових послуг є дуже необхідним. Тому що дуже важко налаштувати злагоджену роботу колективу, особливо серед працівників, які працюють на тимчасовій основі і без підвищення їх кваліфікації у формі тренінгів та атестації не можливо успішно функціонувати підприємству на конкурентному ринку.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Абалкин Л. Назревшие перемены // Вопросы экономики. – 1998. ‒ №6. – С. 5. 2. Підвищення кваліфікації працівників ‒ кожні 5 років [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: https://news.dtkt.ua/ua/labor/labor-relations/40290 (дата звернення 22.05.2017) – Назва з екрана.

3. Инновации «Фигаро-Кейтеринг» в области управления обслуживающим персоналом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.trainings.ua/article/2190.html (дата звернення 22.05.2017) – Назва з екрана.

https://news.dtkt.ua/ua/labor/labor-relations/40290

http://www.trainings.ua/article/2190.html


22

УДК 339.137.22

Вікторія Кушнірук, Людмила Слюсарева

(Ірпінь)

АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

НА ПРИКЛАДІ ПАТ «БЕЛЬ ШОСТКА УКРАЇНА»

Проаналізовано рівень конкурентоспроможності ТМ ПАТ «Бель Шостка Україна» та її

найближчих конкурентів. Визначено потенціал вітчизняних виробників молочної продукції у

нарощуванні обсягів виробництва за рахунок удосконалення організації виробництва та

застосування сучасних маркетингових інструментів.

Ключові слова: конкурентоспроможність товару, оцінка конкурентоспроможності

товару, матриця Нільсена, виробники сиру в Україні.

The level of competitiveness of TM "Bel Shostka Ukraine" and its nearest competitors is

analyzed. The potential of national producers of dairy products in the increasing a scope of

production is defined by improving the organization of production and using the modern marketing

tools.

Key words: the competitiveness of product, the evaluation of competitiveness of product, the

Nielsen’s matrix, the cheese producers in Ukraine.

За останні роки проблема конкурентоспроможності продукції в Україні стала однією з

найбільш важливих. Від випуску конкурентоздатної продукції залежить ефективний та

стабільний розвиток економіки. Цей показник характеризує не лише окремі підприємства, а

й економіку країни загалом. Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності

вітчизняної продукції в умовах подальшого розвитку економіки є досить актуальною і

пов'язана, насамперед, з розробкою системи управління конкурентоспроможністю.

Завоювання й утримання конкурентних переваг – ключові фактори успіху підприємства в

конкурентній боротьбі. Особливої гостроти ця проблема досягає в умовах посилення

інтенсивності конкуренції на окремих ринках, де від виробників продукції потрібно постійно

відслідковувати зміни попиту, вартості сировинних ресурсів, а питання рентабельності

активів прямо залежить від ступеня використання новітніх підходів у сфері стратегічного

маркетингу.

Проблемам ефективного управління конкурентоспроможністю в економічних умовах,

що швидко змінюються, присвячені дослідження таких вітчизняних та зарубіжних учених, як

М. Портера, Л.В. Балабанової, П.Ю. Бєлєнького, І.П Булеєва та ін. Проте, вибір найбільш

ефективного методу оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства є надзвичайно

важливим завданням для підприємства і обумовлює актуальність даного дослідження.

З метою визначення конкурентної позиції продукції підприємства на ринку доцільно

використовувати методику оцінки конкурентоспроможності товарів за обсягом продажу.

Розрахунок показника конкурентоспроможності виконують наступним чином:

(1)

де: К - конкурентоспроможність і-го товару на j-му ринку; - питома вага і- го товару в

обсязі продажу, за період який аналізують; - показник значущості ринку, на якому

представлено товар підприємства. Для зовнішніх ринків промислово розвинених країн

значущість ринку рекомендують приймати такою, що дорівнює 1, для зовнішніх ринків

інших країн - 0,7, для внутрішніх ринків - 0,5.

Обчислимо конкурентоспроможність продукції підприємств-виробників сиру на

внутрішньому ринку на основі наведеної формули та наявних обсягів реалізованої продукції

(табл. 1).


23

Таблиця 1

Обсяг реалізованої продукції підприємств – виробників сиру

в Україні 2015 – 2016 рр. [2-5]

Найменування підприємства Обсяг реалізованої продукції тис. грн

2015 рік

ПАТ «Бель Шостка Україна» 453692,41

ПАТ «Звенигородський сироробний

комбінат»

448968,6

ПАТ «Дубномолоко» 992864,2

ПрАТ «Пирятинський сирзавод» 573932

2016 рік

ПАТ «Бель Шостка Україна» 3338375,56

ПАТ «Звенигородський сироробний

комбінат»

573402,5

ПАТ «Дубномолоко» 1282358

ПрАТ «Пирятинський сирзавод» 355189

Аналіз наявних даних свідчить про те, що основними гравцями даного ринку є наступні

підприємства, а саме: ПАТ «Бель Шостка Україна», ПАТ «Дубномолоко», ПАТ

«Звенигородський сироробний комбінат» та ПрАТ «Пирятинський сирзавод».

Проведені розрахунки свідчать про те, що найкращі ринкові позиції у 2015 році займало

підприємство «Дубномолоко» зі своєю ТМ «КОМО», його індекс конкурентоспроможності

становив 0,33. Другу позицію займало підприємство «Звенигородський сироробний

комбінат» з показником 0,22. Підприємство «Бель Шостка Україна» у 2015 році займало

найгірші позиції серед конкурентів та мало показник 0,11, що є дуже низьким (рис. 1).

Рис. 1. Показники конкурентоспроможності

У 2016 році ПАТ «Бель Шостка Україна» вийшов у лідери з показником (0,75). Вперше

за 9 років, підприємство яке функціонує збитково, досягло найменшого результату чистого

збитку. У 2015 році даний показник становив (-46587 тис.грн), а у 2016 році (-13058 тис.грн),

(Рис.2). Позитивний результат був досягнутий завдяки правильно обраній стратегії

завоювання ринку, яка полягає в збільшенні частки виробництва плавлених сирів (58 % від

усієї продукції), які на даний період більше користуються попитом завдяки низькій ціновій

вартості. Більшість споживачів з низькою купівельною спроможністю в Україні обирають

менш дешевий вид сиру. Також у 2016 році ПАТ «Бель Шостка Україна» вийшла на

український ринок з новим продуктом «Сир Хрум».


24

Рис.2. Чистий збиток ПАТ «Бель Шостка Україна» 2008-2016 роки [1]

Визначимо конкурентоспроможність товару за допомогою матриці Нільсена (табл. 2),

яка визначає критерії конкурентоспроможності товару за якісними характеристиками і ціною

споживання, а також передбачає якісну оцінку конкурентоспроможності товару за трьома

критеріями «нижче середнього», «середній», «вище середнього».

Матриця Нільсена включає: а) прийняту уточнену номенклатуру критеріїв

конкурентоспроможності; б) якісну оцінку за трьома групами комерційного успіху

доповнену кількісною 100-бальною оцінкою, причому в межах кожної категорії для

підвищення точності оцінка дається в інтервалі 0-40 балів для категорії "нижче середнього",

40-70 балів для категорії "середнє" і 70-100 балів для категорії "вище середнього";

в) величина узагальненого показника конкурентоспроможності ‒ підсумковий рейтинг

визначається з урахуванням коефіцієнтів вагомості групових критеріїв .

Таблиця 2

Оцінювання конкурентоспроможності товару за методом матриці Нільсена

Критерії

конкурентоспроможності

Приналежність моделі до категорій конкурентоспроможності

та бальна оцінка (у дужках) окремих критеріїв

Нижче

середнього

(до 40 балів)

Середнє ( 40-70

балів)

Вище середнього (понад

70 балів)

1. Якість

1.1 Комплексний показник

(рівень якості) m=0,6

«Звенигора» (70)

«Пирятин» (55)

«Весела Корівка» (80)

«Комо» (75)

1.2 Імідж m=0,10 «Пирятин» (40) «Комо» (68) «Весела корівка» (95)


1.3 Інформованість m=0,10 «Комо» (40)


«Весела Корівка»

(60)


2. Цінаспоживання

2.1 Продажна ціна m=0,20



«Весела Корівка» (83)

«Комо» (81)

За значеннями групових критеріїв розраховуємо розрахований узагальнений критерій

конкурентоспроможності (табл.3).


25

Таблиця 3

Узагальнений критерій конкурентоспроможності

Підприємство Розрахований показник

ПАТ «Бель Шостка Україна» ТМ «Весела Корівка» 80,1

ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат» ТМ

«Звенигора»

69,4

ПАТ «Дубномолоко» ТМ «Комо» 72

ПрАТ «Пирятинський сир завод» ТМ «Пирятин» 50,3

Отже, за результатами розрахунків виявлено, що найближчим конкурентом ТМ «Весела

Корівка» є продукція ТМ «Комо». Про це свідчить розрахований рейтинговий коефіцієнт

конкурентоспроможності торгової марки, який становить 80,1. За рівнем

конкурентоспроможності ТМ «Весела Корівка» перевершила ТМ «Комо» в 1,1 рази, який є

найближчим конкурентом ТМ.


1. Smida – Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу:

http://smida.gov.ua.

2. Річна фінансова звітність ПАТ «Бель Шостка Україна» [Електронний ресурс]. –

Режим доступу до ресурсу: http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/

80218/165/templ

3. Річна фінансова звітність ПАТ «Звенигородський сироробний комбінат»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.smida.gov.ua/

db/emitent/year/xml/showform/72124/165/templ

4. Річна фінансова звітність «Дубномолоко» [Електронний ресурс]. – Режим доступу до

ресурсу: http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/74622/165/templ

5. Річна фінансова звітність ПрАТ «Пирятинський сирзавод» [Електронний ресурс] –

Режим доступу до ресурсу: http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/71060/

165/templ

УДК 330.101.54

Сергій Максименко

(Одеса)

ВПЛИВ ІНСТИТУТІВ РИНКУ ПРАЦІ НА СТРУКТУРУ РОБОЧОЇ СИЛИ

У статті розглядається вплив інститутів ринку праці на процеси соціальної

сегментації ринку праці й дискримінації робочої сили в транзитивній економіці,

здійснюється аналіз сучасних теорій дискримінації робочої сили, покликаних пояснити ці

процеси.

Ключові слова: ринок праці, наймана праця, робоча сила, структура робочої сили,

інститут, інституційна структура

In the article the influence of labor market institutions on the labor market segmentation and

workforce discrimination processes is considered. Modern theories of workforce discrimination,

that pay attention to these processes, are analyzed.

Key words: labor market, wage labor, labor force, labor force structure, institution, institution

structure

http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/%2080218/165/templ

http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/%2080218/165/templ

http://www.smida.gov.ua/%20db/emitent/year/xml/showform/72124/165/templ

http://www.smida.gov.ua/%20db/emitent/year/xml/showform/72124/165/templ

http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/74622/165/templ

http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/71060/%20165/templ

http://www.smida.gov.ua/db/emitent/year/xml/showform/71060/%20165/templ


26

Постановка проблеми у загальному вигляді. Демонструючи «аномальні поведінкові

реакції» ринкового середовища представники кейнсіанської і неокласичної традицій з метою

доказу своїх теоретичних положень наводять «інституціональні аргументи». Найбільш

типовим з них є приклад інтерпретації проблеми «запізнювання». Мова йде про те, що при

порушенні економічної рівноваги рівень цін і заробітної плати не відразу реагує на зміну

сукупного попиту. Цей загальновизнаний усіма факт фахівці, що дотримуються різних точок

зору, намагалися пояснювати по-різному. Ще Дж. М. Кейнс інтерпретував даний феномен,

ґрунтуючись на інституціональних факторах. Він вважав, що повільне реагування заробітної

плати на зміни ринкової кон'юнктури викликано, по-перше, дією профспілок, які

намагаються зберегти або збільшити рівень доходів найманих робітників і, по-друге,

контрактними зобов'язаннями між роботодавцями й найманими робітниками, які також

проявляють консерватизм при зміні (зменшенні) ставок заробітної плати.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. У 2000-і роки економісти продовжили

дослідження «ефекту запізнювання» на ринку праці, що впливає на структуру робочої сили.

Особливий інтерес у цьому зв'язку викликають роботи лауреата Нобелівської премії з

економіки у 2010 р. Кристофера Піссарідеса [1, с. 65-88]. Крім того, цікаві результати

багаторічних досліджень зазначеної проблеми, стосовно до перехідної економіки Росії,

представлені у роботах В. Гимпельсона, Т. Горбачьовой, Р. Капелюшникова [2, с. 25-37] та

ін. В Україні виявляють цікавість до дослідження даної проблеми М. Войнаренко,

А. Тельнов [3, с. 25-42], Юрчик Г.М. [4, c. 80-87] та ін. Разом з тим залишилася невирішеною

низка питань пов'язаних з особливостями прояву «ефекту запізнювання» у транзитивній

економіці.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Крім вже названих

існують і інші інституціональні механізми у середині економічної системи, що сповільнюють

і спотворюють реакції ринкових агентів на цінові сигнали, пов'язані зі зміною ринкової

кон'юнктури. Зокрема, одним із прикладів пояснення цього ефекту є припущення про

диференційовану структуру «зовнішніх» і «внутрішніх» ринків праці, які нееластичні у

відношенні один до одного, тому що відділені своєрідними інституціональними бар'єрами.

Можна привести приклади, що ілюструють і пояснюють це явище.

По-перше, це факти «утримання» працівників з боку фірм у період спаду економічної

активності. Очевидно, що миттєве реагування адміністрації підприємств на зниження попиту

на продукцію не завжди може бути доцільним через зміну кон'юнктури на ринку продуктів,

тому відкладений попит на робочу силу й витрати її збереження можуть окупитися в

майбутньому.

По-друге, більшість фірм ‒ незалежно від того, об'єднані їхні наймані робітники в

профспілки чи ні, ‒ керуються принципом, згідно з яким заробітна плата не має властивість

миттєвої реакції на зміни ринкової кон'юнктури. Це пояснюється прагненням адміністрації

зберегти стійкі відносини між фірмою та її персоналом. У свою чергу, це пояснюється

наступними обставинами.

Між керівництвом фірм і найманими робітниками існують контрактні відносини, що не

дозволяють миттєво переривати умови контракту у зв'язку із зниженням попиту на

продукцію підприємств. Діяльність профспілок по захисту умов праці їх членів також

стримує максимізаційний егоїзм адміністрації фірм. Внутрішні витрати, пов'язані із

кваліфікаційною підготовкою найманих робітників, не дозволяють керівництву підприємств

знижувати їм заробітну плату у зв'язку з можливою втратою специфічних трудових ресурсів,

які можуть ефективно використовуватися лише у межах даного підприємства. Усередині

кожного підприємства існує відносно автономна система професійного зростання, яка

прив'язує певну частину працівників до конкретної системи посадового просування. Ця ж

система є інституціональним механізмом, за допомогою якого відбувається відбір,

стимулювання й просування кращих працівників. Природно, що керівники підприємств не


27

можуть її ігнорувати, щоб не втратити контроль над ефективним механізмом регулювання

трудової поведінки зайнятих.

Зазначені вище ситуації, що пояснюють ефект «запізнювання», дають уявлення про

поведінку «контрактного ринку» усередині конкретної фірми. Відомо, що її

институціонально-функціональна структура, з одного боку, є досить жорсткою, а з іншого ‒

демонструє певну гнучкість до зовнішніх впливів. Це дало можливість одному з

основоположників неоінституціоналізму Р. Коузу протиставити координуючі функції ринку

й фірми на основі контрактних механізмів їх взаємодії [5, с. 11-32].

Мета статті. У даній статті ставитися мета визначити вплив інститутів ринку праці на

процес соціальної сегментації ринку праці та структуру робочої сили у транзитивній

економіці, а також здійснити аналіз сучасних теорій, що покликані пояснювати ці процеси.

Виклад основного матеріалу. Теоретичну проблему «запізнювання» реакцій окремих

фірм і працівників на зміну кон'юнктури ринку можна інтерпретувати в досить широкому

контексті. Це пояснюється тим фактом, що існує природна невідповідність життєвих циклів

окремих організацій, а також поколінних груп працівників і «життєвого циклу» економічної

системи в цілому. Наприклад, спад економічної активності в тому або іншому секторі ринку

може сприяти банкрутству підприємства, менеджмент якого має унікальні технологічні

можливості для випуску продукції з новими споживчими властивостями. У результаті цього

утворюється відкладений попит на продукцію даної фірми, яка, у зв'язку з відсутністю

ресурсів виживання, змушена ліквідувати своє виробництво й робочі місця. Інший приклад

ілюструє «структурні пастки», в яких можуть опинитися наймані робітники різних вікових

категорій у зв'язку з ліквідацією робочих місць, що відповідають їх спеціалізації й

кваліфікації. Цей приклад структурного безробіття характеризується тим, що резерви

адаптації певних вікових категорій працівників вичерпані, у результаті чого вони не зможуть

пристосуватися до зміни кон'юнктури ринку й повинні нести відповідні економічні й

соціальні витрати.

Таким чином, ефект «запізнювання», інтерпретації якого приділяється велика увага в

сучасних макроекономічних теоріях, свідчить про асинхронність значної кількості

соціальних процесів, що протікають «усередині» економічної системи, розвиваються згідно

із своєю логікою, що часто суперечить логіці ринкового порядку.

Намагаючись пояснити значну кількість фактів дискримінації робочої сили, П. Дерінгер і

М. Піоре виділяли «первинні» і «вторинні» сектори зайнятості [6, с. 12-30]. Первинний ринок

праці й відповідна йому система робочих місць рекрутує привілейовані верстви працівників,

що мають перевагу у виборі робочого місця. Основна особливість первинного ринку праці й

зайнятих на ньому полягає в наступному. По-перше, даний ринок є більш

«інституціолізованим», тобто в значній мірі захищений від несприятливих кон'юнктурних

впливів. Механізм попиту й пропозиції діє тут у режимі асиметрії у бік пропозиції, а

заробітна плата вище рівноважного рівня. По-друге, доступ на первинні ринки праці

скрутний для аутсайдерів, оскільки канали їх професійної мобільності обмежені різними

соціальними й етнічними бар'єрами. По-третє, первинний ринок праці має високий рівень

соціальної захищеності зайнятих, яку забезпечує паритет економічних інтересів підприємців

і профспілок. Вторинний ринок ‒ ринок «маргіналів», для яких пропоновані робочі місця не

є стабільним засобом професійної самореалізації. Саме в цьому секторі зайнятості

реалізуються, згідно з концепцією П. Дерінгера і М. Піоре, «ідеали» рівноважного ринку

праці досконалої конкуренції. Це пояснюється тим фактом, що, по-перше, основна маса

робочих місць тут однорідна за кваліфікацією. По-друге, має місце велика кількість покупців

і продавців робочої сили. Якщо оперувати більш конкретними аналогіями, то вторинний

ринок праці нагадує ринок «гастарбайтеров» у Німеччині й інших країнах Західної Європи.

Дана категорія позбавлена привілеїв корінного населення й використовується, як правило, на

некваліфікованих роботах.


28

Виділяють наступні причини соціальної сегментації ринків праці: освітні, вікові,

гендерні, етнічні, конфесіональні, регіональні. Одні з них, наприклад, рівень освіти, слід

відносити до факторів, які припускають об'єктивну диференціацію працівників за рівнем

професійної компетенції і є природним слідством тих переваг, які в процесі вибору того або

іншого робочого місця одні одержують, а інші ‒ ні.

В економічній теорії виділяється кілька моделей соціальної дискримінації на ринку

праці. Одна з них ‒ модель особистих упереджень Г. Беккера [7, с. 463-469]. Вона дає

макроекономічну інтерпретацію дискримінаційного вибору роботодавців, соціальні

стереотипи яких є підставою їх економічних рішень у процесі наймання робочої сили. Із цієї

моделі випливають наступні висновки. По-перше, факт дискримінації за етнічною й

демографічною ознакою ‒ типове явище, характерне, у тому числі, для більшості економік

західного типу. По-друге, дії роботодавців, що дискримінують певні категорії претендентів

на робочі місця, засновані на упередженнях, у яких закладені якісь «критерії корисності», а

не ринковому прибутку. По-третє, ці критерії корисності є базою калькуляції вигоди, яку

воліють одержувати роботодавці навіть при наявності економічних витрат.

Факти дискримінації на ринку праці досить різноманітні. Вони торкаються всіх аспектів

поведінки ринкових агентів, у тому числі роботодавців і найманих робітників, виробників і

споживачів, покупців і продавців тощо. Наприклад, феномен «особистого упередження»

характерний не тільки для покупців робочої сили, але й для продавців (тобто найманих

робітників). Останні формують переваги економічного вибору секторів зайнятості залежно

від домінуючих соціальних стереотипів (етнічних, групових, расових тощо). У цих випадках

виникають різноманітні варіанти дискримінаційних переваг: по-перше, відносно наймача як

такого, по-друге, відносно кадрової політики адміністрації, яка не відповідає уявленням

певних категорій працівників, по-третє, із приводу тих соціальних груп, що дискримінуються

даним працівником і т.д.

Важливішим дискримінуючим фактором розподілу робочої сили є «скривлення

інформації» у процесі прийняття рішень про наймання. Це має відношення як до найманого

робітника, так і до роботодавця. Мова йде про те, що методи одержання, обробки й

інтерпретації інформації в процесі прийняття рішень не можуть бути абсолютно надійними.

У результаті можливі помилкові дії в процесі укладання контрактів про наймання як з боку

покупця, так і продавця робочої сили. Навіть якщо припустити, що переваги роботодавця

базуються на об'єктивних критеріях, то інформація яку він отримує не може бути основою

абсолютно правильної оцінки професійних здатностей конкретного претендента на робоче

місце. Ці положення й відбиті в моделях статистичної дискримінації, які аналізують факти й

фактори прийняття кадрових рішень на основі екстраполяції статистики групових оцінок на

індивідуальні випадки. Статистична дискримінація віддзеркалює в неявній формі різні

варіанти особистих і групових упереджень роботодавців. Справа в тому, що можливі

випадки, коли в якісні параметри статистичного аналізу закладаються критерії, які в тому або

іншому виді фіксують «тенденційні» особливості поведінки претендентів. Крім того, не

можна виключати упереджену оцінку деяких об'єктивних даних (наприклад, етнічних,

расових, статевовікових та ін.), які одержують у своє розпорядження роботодавці.

Деякі факти дискримінації на ринку праці намагаються пояснити за допомогою моделей

монопсонії, що дискримінує. Їх особливість полягає в наступному. Перше, на ринках праці

даного виду робоча сила поляризована на соціальні групи, які не конкурують між собою, у

результаті чого роботодавці мають переваги в процесі кадрового вибору. Друге, існують

об'єктивні відмінності в пропозиції праці, наприклад, у чоловіків і жінок. Це змушує

роботодавця використовувати у своїх інтересах дану обставину, навіть якщо він не має

дискримінаційні упередження стосовно представників цих соціальних груп. Дану версію

дискримінації можна доповнити моделлю професійної сегрегації, яка виходить із

традиційного уявлення про існування «чоловічих» і «жіночих» професій і відповідних їм

робочих місць. Макроекономічне тлумачення цієї моделі дозволяє пояснити ефект


29

професійної сегрегації без використання екзогенних факторів, що є предметом аналізу

соціологічних та інших теорій. У результаті того, що професійна мобільність чоловіків більш

інтенсивна, вони займуть більш сприятливі зони пропозиції праці. І, навпаки, кількість

альтернатив вибору робочих місць для жінок, внаслідок професійної сегрегації, буде

обмежено. Це спричинить наступні наслідки: пропозиція жіночої праці перевищить попит і у

зв'язку з цим зменшиться рівень заробітної плати в тому секторі ринку праці, куди вони

мають доступ.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Розглянуті моделі дискримінації

робочої сили пояснюють феномен нерівності доступу найманих робітників до секторів

зайнятості різними причинами: освітніми, віковими, гендерними тощо. Ці економічні моделі,

фіксуючи розглянуті в даній статті аномалії, здатні дати лише ілюстративно-статистичні

інтерпретації недосконалості ринку, не пояснюючи дійсні причини дискримінації робочої

сили, відповідно, й структури робочої сили. Очевидно, що соціальна (професійна)

стратифікація конкретного суспільства й відтворювальні механізми, які її детермінують,

направляють ринок праці в певне соціальне «русло», яке й визначає його інституціональні й

функціональні параметри.

Разом з тим залишаються не до кінця вирішеними питання: «Яким чином еволюція

інститутів ринку праці в транзитивній економіці впливає на рівні зайнятості й безробіття

різних сегментів робочої сили?»; «Які заходи державної політики у сфері зайнятості можуть

сприяти зростанню зайнятості серед молоді й некваліфікованої робочої сили?»; «Який вплив

на різні сегменти ринку праці нашої країни здійснить установлення безвізового режиму між

Україною і Європейським союзом?». Ці й ряд інших питань мають бути вирішеними

економістами теоретиками у найближчій перспективі.


1. Писсаридес К. Может ли жёсткость заработных плат объяснить волатильность

безработицы? // Вопросы экономики. – 2011. – №1.

2. Гимпельсон В., Горбачева Т., Капелюшников Р. и др. Формирование заработной

платы: взгляд сквозь призму профессий // Вопросы экономики. – 2007. – №10.

3. Войнаренко М.П., Тельнов А.С. Трансакційні витрати на якість праці // Економіка і

прогозування. – 2007. – №4.

4. Юрчик Г.М. Дискримінація на ринку праці: прояви, вітчизняний і європейський

досвід подолання // Соціально-трудові відносини: теорія та практика. – 2016. – №2.

5. Коуз Р. Природа фирмы // Теория фирмы. М. – 1995. – 355 с.

6. Doeringer P., Piore M. International Labor Markets and Manpower Analysis. Lexington,

1971.

7. Becker G. The Economics of Discrimination. Chicago, 1971. Цит. по: Эренберг Р.,

Смит Р. Современная экономика труда. – М.: Изд-во МГУ. – 1996. – 800 с.


30

УДК 368:336.13

Наталія Михайлова

(Полтава)

СТРАХУВАННЯ – ІНФРАСТРУКТУРА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

У статті досліджено економічну сутність та місце страхування у фінансовій системі

країни. Визначені основні напрями впливу страхування на забезпечення стабільності

фінансової системи.

Ключові слова: страхування, страхові компанії, страхові фонди, фінансова

система,фінансова послуга.

The article examined the economic substance and place insurance in the financial system. The

basic directions of influence insurance to ensure financial system stability.

Key words: insurance, insurance companies, insurance funds, financial system, financial

services.

Постановка проблеми. З розвитком світової економічної системи розширюються

завдання й роль страхування як регулятора відтворювальних процесів на макро- і

макрорівнях. На сьогоднішній день страхування є важливим інструментом забезпечення

стабільного розвитку суспільного виробництва, головним засобом захисту бізнесу й

добробуту громадян. Страхування позитивно впливає на економіку держави, звільняє

бюджет від витрат із відшкодування збитків та є одним із найстабільніших джерел

довгострокових інвестицій. Отже, страхуванню належить особлива роль у забезпеченні

безпеки фінансової системи всієї країни.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Ознаки інституту страхування як ланки

фінансової системи досліджувалися у роботах українських та зарубіжних учених:

М.М. Александрової, В.Д. Базилевича, Н.М. Внукової, С.В. Єрмасова, О.М. Залєтова,

Л.В. Нечипорук, С.С. Осадця, В.К. Райхера, Л.І. Рейтмана, В.В. Шахова та ін.

Невирішені частини проблеми. Обґрунтуванню ролі та сутності страхування у

суспільному відтворенні й фінансовій системі приділено значну увагу, проте, необхідно

відмітити, що серед науковців відбулася поляризація поглядів, тому дана проблема потребує

подальшого дослідження.

Метою статті є дослідження сутності та місця страхування у фінансовій системі країни.

Основні результати дослідження. Ринкові умови економіки вимагають формування і

впровадження адекватних ринку форм, елементів і методів господарювання, що сприяють

створенню оптимальних умов для підприємницької діяльності, а також забезпечують

соціальний захист населення. Одним з таких важливих елементів ринкового господарювання

є страхування.

У сучасній економічній літературі існує значна кількість визначень сутності страхування

як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Переважна більшість авторів розглядають

його сутність як існуючого автономно, а не як частини фінансового ринку, що спрощує

трактування. У зв'язку з цим, коректним, на наш погляд, є визначення, яке дає

В.Д. Базилевич: «... страховий ринок – це частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-

продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозицію на неї» [1].

На думку О.Д. Василика «економічні відносини ‒ це наукова абстракція, яка не має

чітких економічних характеристик, перш за все кількісних і якісних. Тому страхування –

складова частина фінансової системи держави, воно опосередковує рух валового

внутрішнього продукту в формі фондів фінансових ресурсів» [2]. При цьому вчений вважає,

що фінанси (а, значить, і страхування як їх складову) слід розглядати як економічну

категорію, яка відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів.


31

Разом з тим О.Д. Василик трактує страхування як «систему особливих перерозподільних

операцій, які виникають між учасниками страхового фонду.

Такої ж думки дотримуються такі відомі вчені як Л.А. Дробозина, Л.І. Рейтман,

В.М. Радіонова, і розглядають страхування як фінансову категорію. Властиві страхуванню

перерозподільні відносини у фінансовій системі пов'язані, з одного боку, з формуванням

страхового фонду за допомогою фіксованих страхових платежів, а з іншого – з

відшкодуванням завданих збитків і втрат. Враховуючи, що при цьому відбувається рух

грошових коштів, страхування входить у фінансову систему держави.

Страхування представляє собою специфічну ланку фінансової системи, яка відображає

відносини, пов'язані з формуванням і використанням колективних страхових фондів. З

одного боку, страхування здійснюється через страхові компанії, які є звичайними суб'єктами

підприємництва, що деякими авторами трактується як приналежність даної групи

фінансових відносин до мікрорівня. Але з іншого боку, необхідно враховувати і те, що фонди

грошових коштів, які створюються страховими компаніями, відображають перерозподіл

фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування, що здійснюється на

нееквівалентних засадах, а отже, такі відносини мають ознаки приналежності до

макроекономічного рівня [4].

Страхові фонди можуть створюватися й державними страховими компаніями, що

однозначно доводить їх приналежність до сфери державних фінансів. Крім того, на основі

ймовірності настання певних подій, формуються страхові та резервні фонди держави.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є

сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких – покриття втрат, що

виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були

включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Більш того, існує точка зору, згідно з якою страхування розглядається як специфічна

фінансова послуга, яка забезпечує страхування ризиків і фінансове відшкодування втрат в

результаті їх настання [3].

Розглядаючи страхування як складову фінансової системи, О.В. Кашкарьова виділяє три

етапи формування страхування в залежності від розвитку правової, банківської системи і

становлення ринку фінансових послуг:

– перерозподільне страхування (неприбуткове: за допомогою натуральних, а в

подальшому грошових внесків);

– страхування як вид підприємницької діяльності;

‒ страхування як функція фінансового посередника.

Поділяючи таке тлумачення місця страхування у фінансовій системі, його тісний зв'язок

з категорією фінансів, відзначаємо, що страхування та інститути страхового ринку можна

аналізувати як:

– послугу з вимірювання ризику та оцінки вартості його страхування;

– послугу з трансформації та зменшення фінансових втрат від настання ризиків для

реальної економіки, фінансового сектора і населення;

– фінансового посередника, який здійснює оцінку і трансфер фінансових ризиків;

– фінансового посередника, який акумулює значні фінансові ресурси і направляє їх на

фінансові ринки;

– інституційного інвестора, який здійснює переважно довгострокові інвестиції і

отримує інвестиційний дохід;

– позичальника на фінансовому ринку з метою формування ліквідності страхових

компаній і трансферу фінансових ризиків.

Страхування розглядається як функція фінансового посередника, який інвестує

накопичені страхові платежі у фінансові інструменти і за рахунок отриманих доходів

здійснює страхові виплати та отримує прибуток.


32

Страхові компанії як інституціональні інвестори знижують ціну інвестиційного ресурсу,

поділяють або зменшують ризик втрати інвестиційного капіталу, що, в свою чергу, сприяє

зростанню економічного потенціалу держави. Тому не дивно, що страхова галузь

відноситься до головних складових світової фінансової системи і тому підлягає

міжнаціональному і наднаціональному регулюванню з боку міжнародних організацій та

неформальних об'єднань інститутів економічно розвинених країн світу [5].

Статус і функції страхових компаній як фінансових посередників можуть розглядатися у

різних аспектах:

– фінансовий посередник, що здійснює трансформацію ризику у фінансовій системі;

– фінансовий посередник, що здійснює акумуляцію фінансових активів (страхових

платежів, резервів) та їх інвестування на фінансовому ринку;

– фінансовий посередник-емітент, який забезпечує емісію та обіг специфічних

фінансових інструментів, пов'язаних з функціями страхування, і оборот яких формує

особливий сегмент фінансових ринків.

Здійснення страховими компаніями функцій фінансового посередника надає

багатоаспектний вплив на фінансові ринки, що істотно впливає на забезпечення стабільності

фінансової системи.

Основними напрямками впливу страхування на забезпечення стабільності фінансової

системи на мікро- і макрорівнях є:

– сприяння фінансовій стабільності економічних суб'єктів, національних і

міжнародних фінансових ринків за допомогою зменшення фінансових втрат в результаті

настання несприятливих ризикових подій;

– скорочення фінансових витрат держави на подолання наслідків ризиків і збитків, в

першу чергу у виробництві, та в результаті природних катастроф;

– підтримка стабільності виробництва і торгівлі, в першу чергу зовнішньої, шляхом

страхування ризиків власності та переривання бізнесу;

– стимулювання заощаджень та їх розміщення у різних видах страхування;

– ефективне розміщення накопичень і капіталу на фінансовому ринку та у сфері

реальних інвестицій.

Таким чином, страхування як інфраструктура фінансової системи забезпечує дієвий

захист соціальних і майнових прав та інтересів громадян від різних ризиків, сприяє

соціальній стабільності суспільства та економічній безпеці держави. Крім того, страхування

є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним

засобом акумулювання значних коштів з метою їх подальшого інвестування в економіку.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Базилевич В.Д. Страхова справа : навч. посібник / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич. –

Київ : Товариство «Знання», 2002. – 203 с.

2. Василик О.Д. Теорія фінансів : підручник / О.Д. Василик. – Київ : НІОС. – 2000. –

416 с.

3. Кашкарьова О.В. Історіко-правовий аналіз страхування як ланки фінансової системи /

О.В. Кашкарьова // Право і безпека. – 2011. ‒ № 5 (42). – С. 18-21.

4. Ковальчук С.В. Фінанси : навч. посібник / С.В. Ковальчук, І.В. Форкун. – Львів :

«Новий Світ – 2000», 2009. – 568 с.

5. Расшивалов Д.П. Страхування як складова світової фінансової системи /

Д.П. Расшивалов // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Міжнародні відносини. – 2002. – Вип. 21-24. – С. 204-209.


33

UDC 657

Mohammad Ahmad Saleh AL Naimat

(Kiev)

FEATURES OF COST ACCOUNTING IN ISLAM

Considered the peculiarities of accounting in Islam. Investigated the concept and rules of cost

accounting in Islam. Proved the importance of using of Islamic accounting system for businesses.

Keywords: Islam, accounting, costs, cost accounting, cost elements.

Розглянуто особливості ведення бухгалтерського обліку в Ісламі. Досліджено поняття і

правила обліку витрат в Ісламі. Обгрунтовано важливість використання Ісламської

системи бухгалтерського обліку для підприємств.

Ключові слова: іслам, бухгалтерський облік, витрати, облік витрат, елементи витрат.

Islam is a comprehensive integrated approach to all aspects of life and its legitimacy valid for

all times and places. It is a law for the whole people and it is based on a set of fixed rules. This

gives it a fixed character and it leaves the branches and details to adapt according to the

circumstances and conditions.

The Islamic thought dealt with the economic aspects in the lives of people from various aspects

of theory and science. The Islamic thought established economic theories that the world must return

to if it wanted progress and prosperity without damage or corruption and aspects addressed by

Islamic economic thought comprehensive part of the accounting called by Muslim scholars. Islamic

thought set the rules of science accounting, which is considered as a real constitution for the

accounting profession.

Accounting evolved based on the account, which is the science of science semantics numbers

have been received word account in the Qur'an 48 times, as received all major mathematical figures.

The accounting knowledge of the organization of dealing with numbers that belong to a financial

activity or economic, technical and scientific organization in essence, subject, form and image in

order to serve this activity and those interested in it by providing the data in total and in detail and

focus and analysis and whether this activity is related to an individual or group or nation and

accounting close relationship with many other sciences, especially economy, administration,

statistics and law. Thus accountants in the performance of their work must bear in mind all the

considerations that govern society and individuals, whether these considerations were related to the

institution of the traditions and customs, scientific, theories or philosophies material and moral

values or religions. If religious beliefs are not binding on people in their accounting, they are

obliged to commit themselves to accounting for non-religious beliefs and the norms and values they

set for themselves which form the basis of the system that they adhere to their accounting society.

Here, accounting is in a position to develop and generalize as people develop their religious beliefs.

These complexes will form the basis of the accounting system and accounting are in this case a kind

of stability and some development that keep pace with the evolution of societies and not necessarily

be characterized by religious beliefs. Islamic beliefs characterized by consistency and rigidity,

wisdom and safety in the general principles and flexible in partial details to meet the image in the

modern life matters, and general principles.

Cost accounting regulates the use of expenditure elements and coordinates the factors of

production in the different projects by accounting for the items of expenditure, recording, analyzing,

tabulating and interpreting them, where they can be used to control the past, study the present and

predict the future.

In view of the cost in modern accounting thought and according to the theory of need in costs,

we find that it is a sacrifice measured by money called for by a particular need in order to satisfy

this need and this definition are based on three pillars:


34

1) Need;

2) Sacrifice;

3) Satisfaction.

According to this theory, sacrifice must be derived from a need and fill in this need in order to

be a cost. Either the sacrifice that is not needed or does not satisfy the need is loss, not cost, and the

sacrifice that is greater than what is needed is a loss and not a sacrifice.

This theory is consistent with the Islamic concept of cost, as Islamic thought sees that sacrifice

must be derived from a need and must be to the extent that satisfies this need, otherwise the increase

is considered a waste of "loss".

Spending must be as much as need and spending less than the need is to reduce it and spend

more than the need is too much of it. But despite this agreement in the concept of cost between

Islamic thought and contemporary thought, but there is a point of disagreement between them, the

contemporary thought, sacrifice is a cost if it satisfies a need, regardless of the legitimacy of this

need. Islamic thought does not consider sacrifice that satisfies a need that is deprived of a cost and

even considers it a loss despite satisfying it because of the illegality of this need.

From the above we can deduce a set of rules for cost accounting in Islamic thought:

1. Liability for cost:

The land and what belongs to God belongs to God Almighty and man is used to it and it is the

responsibility of the reconstruction of the land and the establishment of the law of God in it requires

the sacrifice of resources and exploitation of the best utilization to achieve the satisfaction of God

Almighty and therefore must be linked to each element of costs with a responsible and to identify

each responsible elements that is responsible for it to be held accountable.

2. Linking the return to cost:

Cost is a sacrifice for which the return is the satisfaction of the need and any sacrifice not

satisfying the need is not a cost but a loss and therefore there must be a return to sacrifice to be

considered a cost and does not carry a certain activity at a cost did not achieve a return and does not

evade a certain activity from the cost of a return.

3. Exclusion of illegal elements

Islamic thought is required in order to sacrifice the cost of satisfying a legitimate need.

Therefore, any sacrifice in an illegal field is not considered a cost but rather a loss and therefore it is

not permissible to charge it to the units of activity. The example of the illegal expenses are interest

costs.

4. Exclusion of elements that are not matched by a real addition to production

There are a number of elements that are added to the costs without justification, as they do not

add any real addition to production, resulting in high prices. These elements include luxury cars,

luxury furniture for management and concerts, etc., and they entail burdens can be dispensed with,

especially in the dispensation of them to the validity of the doctrine and the soul and society.

Cost elements in Islam:

Since costs are the value of sacrificing resources that satisfy a particular need, the total of these

costs is those resources in the productive process is the total user of the elements of production and

cost elements of production in Islam are three:

1) Work: whether physical or mental;

2) Nature: raw materials, agricultural and antiquities, energy, etc;

3) Capital.

Conclusion:

1. Cost accounting has emerged as one of the accounting sections used to service facilities

management in planning, implementation and control. It can be said that cost accounting has existed

since the era of the pharaohs where they were following special regulations and procedures for

agricultural and architectural activity.

2. The use of cost accounting helps to establish regulatory procedures to control and control the

circulation and use of materials and supplies and follow-up the activity of workers, and determine


35

the indirect burdens according to levels of production capacity and the use of each product and

common services, which leads to pressure on costs through the judiciary. On the waste, follow-up

and time management to increase the productivity of workers, and control of indirect burdens. This

leads to increased efficiency and the ability of the institution to compete. We should point out the

role of Islam in laying the foundation in cost accounting and found that it is important for

contribution to each company.

REFERENCES

1. Accounting in Islam, d. Mohamed Said Abdel Salam, Dar Al Bayan Al Arabi, 1982.

2. Accounting systems in Islam, d. Mohammed as Attieh, Modern University Library, 1985.

3. The theory of financial accounting from an Islamic perspective, d. Shawki Ismail Shehata,

Al-Zahra for Arab Media, 1987.

4. Costs and pricing in Islamic thought d. Mohamed Kamal Attieh, Publishing House of

Egyptian Universities, 1978.

5. The development of contemporary accounting thought in Islamic accounting, d. Thana Ali

Al Qabbani, International Federation of Islamic Banks, 1981.

6. Cost Accounting, d. Mohammed Tawfiq Bilba, Youth Library, 1985.

7. Financial Accounting Theory, d. Helmi Mahmoud Nemer, Arabic Renaissance House 1977.

8. Accounting systems in Islam, d. Shawky Ismail Shehata, 1977.

Науковий керівник ‒ доктор економічних наук, професор П.Л.Сук

УДК 336.71.01

Яна Петрів

(Харків)

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ

ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ

Подано основні підходи до визначення поняття фінансової стійкості банку на основі

групування існуючих визначень за ключовою ознакою. Обґрунтовано сутність та

економічний зміст фінансової стійкості банку.

Ключові слова: фінансова стійкість банку, показник, платоспроможність, ліквідність,

капіталізація банку, прибутковість банку, фінансова стабільність банку.

The basic approaches to the definition of the bank financial stability, which are based on the

grouping of existing definitions for the key feature, are considered. The essence and economic

content of the financial stability of the bank are described.

Keywords: financial stability of the bank, indicator, solvency, liquidity, capitalization of the

bank, bank profitability, financial stability of the bank.

Будь-яка держава світу зацікавлена у економічному зростанні та розвитку власної

економіки. В сучасних умовах однією з основних проблем, яка стоїть перед вітчизняною

банківською системою, є підтримка її стабільності та надійності. У світовій практиці цим

питанням приділяється велика увага, держава надає істотну підтримку банкам щодо довіри

до них із боку населення та забезпечення їхньої фінансової стійкості, оскільки без цього

неможливо розвивати економіку країни та вирішувати соціальні завдання. Саме стійкість

кожної банківської установи забезпечує ефективне та стабільне функціонування всієї

банківської системи. Вивченню питання фінансової стійкості банку приділяється значна

увага науковців, зокрема: Ж. Андрійченко [1], О. Дзюблюк, Р. Михайлюк [2], Л. Клюско [3],


36

В. Коваленко [4], C. Святко [6], Н. Шелудько [6], Р. Шиллер [7] та ін. Але, незважаючи на

численні публікації з цієї проблеми, окремі аспекти поняття залишаються не до кінця

визначеними та потребують більш детального розгляду.

Метою роботи є узагальнення основних підходів до визначення сутності поняття

фінансової стійкості банку.

На сьогодні однозначного трактування категорії фінансової стійкості в науковій

літературі не існує, про що свідчать різні підходи до визначення цієї категорії, які наведені в

табл. 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика поняття «фінансова стійкість банку»

Автор Критерій Визначення

Шелудько

Н.М. [6]

показник

загального

стану

банку

Фінансова стійкість – це інтегральна характеристика

спроможності банку як системи трансформування ресурсів та

ризиків повноцінно (з максимальною ефективністю та

мінімальним ризиком) виконувати свої функції, витримуючи

вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища

Коваленко

В.В. [4]

Фінансова стійкість комерційного банку – це якісна динамічна

інтегральна характеристика спроможності банку ефективно

виконувати свої функції та забезпечувати цілеспрямований

розвиток шляхом трансформації ресурсів та мінімізації ризиків,

витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього

середовища

Святко

С.А.

[5]

Фінансова стійкість банку – складова характеристика

фінансової стабільності, його надійності, показниками якої є

капітальна стійкість, ліквідність, прибутковість та ризик банку

Дзюблюк

О.В.

Михайлюк

Р.В.

[2]

характерис

тика

структури

капіталу

Фінансова стійкість – фундаментальна, внутрішня

характеристика, завдяки якій забезпечують життєздатність,

стабільний розвиток комерційного банку в межах заданої

траєкторії та відповідно до обраної стратегії в умовах

конкурентного ринку, незважаючи на силу впливу зовнішніх та

внутрішніх факторів

Клюско

Л.А.

[3]

Фінансова стійкість банку – певний стан структури активів та

пасивів банку, що впливають на платоспроможність банку

Шиллер

Р.І.

[7]

Фінансова стійкість банку – виражає узагальнюючу

результативність усіх складових його стійкості і вимірюється

системою показників, насамперед, обсягом і структурою

власних ресурсів, рівнем прибутковості, нормою прибутку на

власний капітал, встановленими показниками ліквідності,

мультиплікативною ефективністю власного капіталу, обсягом

створеної доданої вартості тощо

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників.

Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості комерційного банку на

основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно

залучених та ін. Але в цьому випадку вибір показників обмежується показниками, що

характеризують переважно пасиви балансу банку без врахувань змін в активі. Автори на свій

розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних

критеріїв, які характеризують фінансову стійкість банку [5].


37

Дослідження наукових праць щодо діяльності банків та ознак, які її характеризують, дає

змогу зазначити, що поширені у банківській практиці фінансові категорії “надійність”,

“стабільність”, «ліквідність», “стійкість”, «платоспроможність», «прибутковість»

ототожнюють, розглядають одна через іншу. Тому слід відокремити такі концептуальні

положення:

1) надійність банку є однією зі складових такого інтегрованого показника, як фінансова

стабільність, яка, в свою чергу, свідчить про наявність певних умов для ефективного

використання ресурсів протягом тривалого періоду. Фінансова стійкість є складовою такого

показника, як надійність банку;

2) платоспроможність можна виокремити як складову частину показника фінансової

стійкості комерційного банку, тобто поняття «фінансова стійкість комерційного банку»

ширше, ніж поняття «платоспроможність банку»;

3) ліквідність та прибутковість – це показники, які деталізують поняття

платоспроможності банку.

Також, слід зазначити, що розрізняють такі поняття як «поточна фінансова стійкість» та

«перспективна фінансова стійкість». Поточна фінансова стійкість – це ситуативна

характеристика банку на момент проведення аналізу. Перспективна фінансова стійкість – це

ймовірність того, що фінансові можливості банку протягом певного часу будуть відповідати

певним критеріям, тобто ймовірність того, що банк проявить себе як стійкий у фінансовому

плані. Але такий підхід до визначення перспективної фінансової стійкості банку дещо

звужений. Оскільки перспективна фінансова стійкість банку характеризує, насамперед,

наскільки стабільним є його фінансові можливості, то для її оцінювання, доцільно

використовувати також показники, які характеризують варіативність коефіцієнтів

капітальної стійкості, ліквідності, прибутковості та ризику банку.

Кризовий стан, банкрутство є антиподами “стійкості”. Поліпшити своє фінансове

становище, подолати кризову ситуацію банк може за рахунок внутрішньої мобілізації

власних ресурсів або ж за допомогою зовнішнього втручання з боку органів банківського

нагляду та регулювання, зокрема шляхом переведення банку в режим фінансового

оздоровлення.

Банк може відчувати проблеми з ліквідністю не лише у зв’язку з поведінкою вкладників,

іншою не менш важливою стороною є вибір оптимального рішення при вирішенні дилеми

“прибутковість – ліквідність” у контексті загальнобанківської стратегії й тактики.

Таким чином, провівши аналіз різних точок зору стосовно аналізованої категорії, слід

зазначити, що всі визначення тісно переплітаються. Кожний підхід представляється

правильним, якщо зважати на методологію оцінки фінансової стійкості та специфіки

банківської установи.

Тому представляється, що фінансова стійкість – це певна характеристика банківської

установи, яка визначається достатністю та оптимальністю фінансових ресурсів, за якої банк

спроможний виконувати свої функції.


1. Андрійченко Ж.О. Забезпечення фінансової стійкості банків в сучасних умовах /

Ж. О. Андрійченко, О. М. Синявіна // Сучасні концепції управління економічним розвитком

країни: збірник тез наукових робіт учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції

(м. Одеса, 22-23 січня 2016 р.) / ГО «Центр економічних досліджень та розвитку». – У 2-х

частинах. – О. : ЦЕДР, 2016. – Ч. 2. – С80-82.

2. Дзюблюк О. В. Фінансова стійкість банків як основа ефективного функціонування

кредитної системи : монографія / О. В. Дзюблюк, Р. В. Михайлюк. – Тернопіль : Терно-граф,

2009. – 316 с.


38

3. Клюско Л. А. Фінансова стабільність банків та її визначальні характеристики /

Л. А. Клюско // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової

служби України. – 2009. – №1. – С. 142-149.

4. Коваленко В. В. Стратегічне управління фінансовою стійкістю банківської системи:

методологія і практика : монографія / В. В. Коваленко. – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. –

228 с.

5. Святко С.А. Аналіз і оцінка фінансової стійкості банку як необхідна умова

ефективного банківського менеджменту / С.А. Святко , Р.І. Шиллер // Фінанси України. –

2011. – №8. – 48 – 54с.

6. Шелудько Н. М. Управління фінансовою стійкістю комерційних банків : монографія /

Н. М. Шелудько; Ін-т економіки НАН України. – К., 2002. – 228 c.

7. Шиллер Р.І.Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення /

Р. І. Шиллер. –К.: Наукова думка, 2000. – 158 с.

Науковий керівник ‒ кандидат економічних наук, доцент Ж.О.Андрійченко

Владислав Свириденко

(Переяслав-Хмельницький)

НОВІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ

Сучасне конкурентне середовище потребує розробки та впровадження різноманітних

механізмів підвищення прибутковості для кожного суб'єкта господарювання. Незалежні

підприємства прагнуть знайти власну ринкову нішу та створити продукт, максимально

наближений до потреб споживача. Процеси інформатизації, екологізації виробництва

створюють передумови для розвитку нових напрямів ведення бізнесу. В індустріально

розвинених країнах використовують різноманітні коопераційні форми управління бізнесом,

одною з яких є підприємницькі мережі. Питанням розвитку цих мереж присвячено багато

праць вітчизняних та зарубіжних економістів . Однак на сьогодні системно не досліджені

особливості та перспективи створення таких мереж у туристичній індустрії .

Дослідженню сутності управління підприємствами приділяли увагу такі вчені, як

Л.І.Воротіна, А.Л.Гапоненко, Л.Гелловей, Р.Л.Дафт, В.Ф.Кифяк, Ф.Котлер, А.І.Кредісов,

О.П.Луцій, С.В.Мочерний, З.І.Тимошенко, І.М.Школа та інші автори.

Проте в наукових працях, що стосуються даного питання, є потреба більш глибоко

дослідити сутність технології управління, яка застосовується у підприємствах сфери

туризму, виокремити змістове наповнення специфічних функцій управління підприємствами

туристичної сфери в сучасних умовах розвитку туристичного ринку; дослідити вплив

неекономічних показників на діяльність туристичних підприємств; а також проблеми

управління, причини появи негативних факторів впливу на управління підприємствами

туристичної сфери.

Управління – це економічна категорія, яка представляє особливу форму економічних

відносин, що впливають на процеси, об’єкт чи систему, аби зберегти її стійкість, або

перевести в інший стан відповідно до поставлених цілей.

У науковій літературі, окрім «управління», існує категорія «менеджмент». Вітчизняні

вчені дають власне тлумачення категорії менеджмент:

‒ спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками);

‒ вміння й адміністративні навички організувати ефективну роботу апарату (служб

працівників);

‒ орган управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи;

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%A8%D0%B5%D0%BB%D1%83%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE%20%D0%9D$


39

‒ сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями,

установами з метою збільшення прибутку;

‒ процес планування, організовування, мотивування, контролю та регулювання,

покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств,

товариств, банків, асоціацій та їхніх підрозділів);

‒ наука про управління сучасними підприємствами, установами, основним змістом якої є

комплекс наукових принципів, методів стимулювання організаційних важелів впливу на дії

людей, використання різноманітних ресурсів з метою досягнення тактичних і стратегічних

цілей організації;

‒ цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою

виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Сучасний досвід використання у практиці категорії «менеджмент» охоплює такі його

основні значення: процес управління людьми в організаціях; наука управління; орган

управління і люди, його складові. Економічна сутність управління підприємствами

визначається також об’єктом управління.

Об’єкт управління – це підсистема, якою управляють; це підприємства, організації,

засоби і фактори виробництва, елементи соціальної сфери, в яких зосереджена або на яких

спрямована економічна діяльність, що являє собою певну сторону економічних інтересів і

відносин. До об’єктів управління відносяться також колективи працівників; людина як

окремий об’єкт управління; трудові процеси; чинники виробництва тощо.

Суб’єкт управління – це підсистема, яка управляє: апарат управління, особи, які

здійснюють економічну, господарську діяльність, а також підприємства, фірми, компанії,

держава, міжнародні фінансово-кредитні установи та інші. Суб’єкт і об’єкт в економічному

дослідженні – співвідносні категорії діалектики, в яких суб’єкт є джерелом, рушієм, носієм

цілеспрямованої активно-вольової предметно-практичної діяльності; а об’єкт – тим, на що

спрямована вольова, предметно-практична, пізнавальна та оцінна діяльність людини.

Суб’єкт і об’єкт є органічно взаємопов’язаними.

В основі управління підприємствами слід розглядати функції управління як особливі

види діяльності, що відображають види або стадії цілеспрямованого впливу на зв’язок і

відносини між людьми в процесі виробництва; функції управління є центральними в теорії та

практиці управління, оскільки розкривають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх

рівнях управління; забезпечують ефективну та оперативну реакцію керуючої системи

(суб’єкта управління) на зміни керованої системи (об’єкта управління). До загальних

функцій управління відносяться такі: планування, організація, регулювання, координування,

стимулювання, контроль. Спеціальні функції управління поділяються на дві підгрупи:

конкретні і специфічні. Управління конкретними аспектами виробництва здійснюються за

допомогою таких функцій: підготовка виробництва, нормування ресурсів, забезпечення

ресурсів, фінансове забезпечення, технічне обслуговування, збут продукції,

внутрівиробничий облік, інформаційне забезпечення, господарське обслуговування,

оперативна діяльність. До специфічних функцій управління, які пов’язані з процесами

прийняття управлінських рішень, з організацією процесу управління відносяться такі

функції: підготовка рішення; координація виконання рішення; контроль за виконанням

прийнятих рішень; виконання рішень.

Важливим елементом технології управління є категорія «принципи управління»

підприємствами. Принципи:

1) основні, вихідні положення теорії, основні правила діяльності;

2) встановлені, поширені правила господарських дій і властивостей економічних

процесів.

Стиль управління – вияв певних особистих якостей керівника в його стосунках з

підлеглими, способах розв‘язання виробничих та інших проблем. Основні стилі управління:


40

авторитарний, демократичний, змішаний, слабкий. Найефективнішим у сучасних умовах є

демократичний стиль.

Процес управління підприємством передбачає використання методів управління

комплексу методів цілеспрямованого впливу на окремих працівників, групу і трудовий

колектив. Такий вплив на окремих працівників здійснюється: адміністративними методами,

економічними методами, опосередковано через вплив на умови праці. Методами соціально-

економічного управління підприємствами є: організація змагання між окремими

підрозділами; запровадження ефективних форм організації виробництва; демократизація

управління.

Основними проблемами управління туристичними підприємствами на рівні держави є:

‒ мала кількість інвестицій для розвитку туристичної індустрії та незадовільні умови для

збільшення кількості цих інвестицій;

‒ не дуже сприятливі умови розвитку туристичних підприємств;

‒ проблеми з реєстрацією підприємств;

‒ бюрократичні процедури при отриманні дозволів, ліцензій суб’єктами підприємництва

чи фізичними особами;

‒ недосконалість самої системи видачі дозволів, ліцензій; низький рівень економічної

свободи у нашій державі загалом;

‒ тінізація економіки;

‒ велика кількість податків, платежів, зборів, які сплачують суб’єкти підприємництва за

право здійснювати комерційну діяльність;

‒ інтенсивна конкуренція;

‒ дуже велика кількість органів контролю;

‒ недостатньо добре організована система з підготовки та перепідготовки підприємців,

які розпочали власну справу та постійно потребують оновлених знань;

‒ інфляційні процеси;

‒ коливання вітчизняної валюти щодо долара чи євро;

‒ низька купівельна спроможність населення;

‒ вплив економічної кризи;

‒ політичні фактори;

‒ невідповідність транспортної структури вимогам західних та вітчизняних туристів;

‒ низька якість місцевого наземного та повітряного сполучення при високих тарифах на

ці послуги;

‒ низький рівень сервісних послуг при автодорогах та транспортних магістралях тощо.

Отже, створення підприємницьких мереж у туристичній індустрії має широкі

перспективи, бо турфірми, які об'єднуються в мережу, набувають суттєвих конкурентних

переваг у галузі використання новітніх інформаційних технологій, розробки та

впровадження інновацій, дослідження туристичного ринку, використання висококласних

юридичних послуг, використання загальнокорпоративної системи підвищення і

перекваліфікації кадрів, отримання високоякісних консалтингових послуг, створення й

закріплення іміджу компаній, що входять у підприємницьку мережу, формування

загальнокорпоративних інформаційно-комунікативних систем.


1. Бреймер Р.А. Основы управления в индустрии гостеприимства [Текст] / Р.А. Бреймер.

‒ М.: Аспект Пресс, 1995. ‒ 153 с.

2. Гапоненко А.Л. Теория управления [Текст] / А.Л. Гапоненко, А.П. Панкрухина. ‒ М.:

Изд-во РАГС, 2004. ‒ 558 с.

3. Гэлловэй Л. Операционный менеджмент [Текст] / Л. Гелловей. – СПб.: Питер, 2002. ‒

320 с.


41

4. Кифяк В.Ф. Організація туризму [Текст]: Навч. посібник / В.Ф. Кифяк. ‒ Чернівці:

Книги-ХХІ, 2008. ‒ 344 с.

5. Кредисов А.И. История учений менеджмента [Текст] / А.И.Кредисов. – Киев: ВИРА–

Р, 2000. – 336 с.

6. Мочерний С.В. Економічна енциклопедія [Текст] / С.В. Мочерний. ‒ У трьох томах.

Т.1. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.

7. Мочерний С.В. Економічна енциклопедія [Текст]: У трьох томах. Т.2. /

С.В. Мочерний. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 848 с.

8. Мочерний С.В. Економічна енциклопедія [Текст]: У трьох томах. Т.3. /

С.В. Мочерний. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 952 с.

Єлизавета Сівакова, Олександр Сторожук

(Ірпінь)

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ

У статті розглянуто питання визначеності принципів зовнішньоекономічної діяльності

та викладено пропозиції щодо удосконалення цієї сфери. Також у статті розглянуто

теоретичні підходи до оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД).

Ключові слова: експорт, імпорт, зовнішньоекономічна діяльність, зовнішньоекономічні

операції, принципи зовнішньоекономічної діяльності, інтеграція.

In the article the question of certainty principles of foreign trade and the proposals for

improvement in this area. This article also discusses the theoretical approaches to evaluating the

effectiveness of foreign economic activity (FEA).

Keywords: export, import, foreign trade, foreign trade operations, principles of foreign trade,

integration.

Зовнішньоекономічна діяльність є істотним фактором розвитку національного

виробництва. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність(ЗЕД) підприємств сприяє

зміцненню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності товарів на

світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню

іноземних інвестицій, сучасному переобладнанню підприємств тощо.

Вступ України до Світової організації торгівлі поставив на якісно новий рівень питання

меж втручання держави у зовнішньоторговельну діяльність. Тож ефективне державне

регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграє ключову роль для подальшого

розвитку України і потребує детального аналізу та виявлення шляхів подальшого розвитку

зовнішньоекономічної діяльності країни.

Питанням оцінки економічної ефективності ЗЕД підприємства займалися ряд вчених:

Дем’яненко А. Г., Миролюбова Т. В. , П.В. Пашко, Яковлєв А.І. . У теоретичному аспекті

проблеми щодо ефективності зовнішньоекономічних операцій досліджували провідні вчені:

Янковський Е.А., Островський Л.Е., Казанцев С.К. , О.П. Гребельник, Кравченко В.А.,

Кравцова В.В, Новицький В.Е., І. В. Багрова, Ю. Г. Козак, В. В. Козик, О.А. Кириченко.

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних підходів до оцінки ефективності ЗЕД

та їх практичне застосування, також визначення шляхів удосконалення

зовнішньоекономічної діяльності України. Поняття ефективності ЗЕД має комплексний і багатоаспектний характер. Воно може

виражатись за допомогою різноманітних економічних показників, але найпростіший та найголовніший – це отримання прибутку від реалізацій виробленої продукції на зовнішньому ринку. Ефективність ЗЕД на рівні підприємства визначається передусім на

http://tourlib.net/books_ukr/kyfjak.htm

http://tourlib.net/books_ukr/kyfjak.htm


42

основі аналізу прибутковості зовнішньоторговельних операцій шляхом зіставлення доходів і витрат, планових завдань і їхнього виконання, шляхом аналізу ринкової частки, підвищення ступеня популярності торговельної марки товару й фірми, збільшення числа її покупців і т. д. [8].

При визначенні ефективності ЗЕД підприємств варто застосовувати системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції[1]. Тому для оцінки ефективності ЗЕД на підприємстві аналізується його загальний фінансово-економічний стан, відносний обсяг зовнішньоекономічних операцій та оцінка ефекту підвищення або ж зниження їх структурної долі в діяльності підприємства.

Принципи державного регулювання зовнішньої діяльності можна визначити як загальні положення, закріплені, в тому числі, і в нормативно-правових актах, що визначають зміст і спрямованість державного регулювання зовнішньої торгівлі та відображають об’єктивні закономірності його здійснення. Варто зазначити, що в чинному законодавстві України відсутнє безпосередньо визначення принципів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності.

У той же час, законодавчо встановлено (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [6]), що регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно з принципами зовнішньоекономічної діяльності. Зважаючи на те, що державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є одним з видів її регулювання, можна зробити висновок, що воно має здійснюватися відповідно до принципів зовнішньоекономічної діяльності, адже регулювання будь-якої діяльності має враховувати насамперед особливості її здійснення, які втілюються, зокрема, у принципах цієї діяльності. Законодавчо, статтею 377 Господарського кодексу[3] та статтею2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»,визначені принципи зовнішньоекономічної діяльності.

Україна, маючи високий експортний потенціал, використовує його недостатньо ефективно. Спостерігається зменшення вартісних обсягів експорту, що свідчить про кризовий стан виробництва, зорієнтованого переважно на експорт. Більшість національної продукції не відповідає європейським стандартам, що призводить до низької конкурентоспроможність української продукції. Важливим негативним фактором ЗЕД України являється те, що країна протягом багатьох років так і залишається експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту. На рис. 1 наведено дані, що характеризують динаміку розвитку зовнішньої торгівлі України та її структури.

Рис. 1. Динаміка зовнішньої торгівлі в цілому по Україні за 2016 р.

Достатньо позитивну динаміку демонструє український експорт після введення пільгових митних тарифів для України у 2014 році, після підписання угоди з ЄС. Лише за перші два місяці дії односторонньої вільної торгівлі, країні вдалося збільшити експорт до Європи на 25% у доларовому еквіваленті. Потрібно зазначити, що у найбільш вигідному становищі від односторонніх преференцій опинилося сільське господарство та промисловість із переробки сільськогосподарської продукції. Експорт продукції


43

тваринництва зріс більш ніж на 150%, овочів та продукції рослинництва – більш ніж на 100%. Окрім того, приблизно на 25% збільшився експорт металу та сталі, що свідчать про позитивний вплив безпрецедентного одностороннього відкриття ринків ЄС для українських експортерів [5].

Не зважаючи на позитивні зміни в ЗЕД України, відбулися і негативні події в політичній діяльності країни – анексія Криму та м. Севастополя, воєнні дії на сході країни та загострення стосунків з Росією. Через агресивну політику Російської Федерації (далі – РФ) поступово зменшився експорт українських товарі. Так, РФ ввела обмеження на ввіз картоплі з України, обмеження на ввіз на свою територію м'яса та молочної продукції українського виробництва, рибних, овочевих та фруктових консервів, заборону на ввіз алкогольних напоїв деяких українських виробників, зупинила імпорт кондитерських виробів українського виробництва «Конти» та «АВК», заборонила ввіз на свою територія кондитерських виробів продукції «Рошен»(ембарго до сих пір не знято), ввела тимчасову заборону поставки всієї рослинної продукції з України. За період січень – листопад 2014р. відбулося скорочення імпорту із Росії на 50%, а скорочення експорту до Росії на 32% [4]. Україна вперше за тривалий час відчуває гострий дефіцит енергетичного вугілля. Забезпечити ТЕС вугіллям власного видобутку сьогодні неможливо в результаті бойових дій в Луганській та Донецькій областях, де розташовано близько 80% шахт країни. Компенсувати втрати вугілля Україна вирішила за рахунок імпорту. За даними Державної фіскальної служби України за січень – вересень 2014 року країна імпортувала кам'яне вугілля і антрацит на загальну суму 1,23 млрд. дол. США. Згідно з даними відомства, найбільшими постачальниками вугілля для України за вказаний період були Росія, США і Казахстан.

Протягом багатьох років значна частина українських машинобудівних підприємств зберігала експортну орієнтацію, причому понад 80% галузевого експорту становили товари важкого та залізничного машинобудування, виробництво яких зосереджене на Донбасі. На Донбасі розташовані і підприємства хімічної. Крім того, у регіоні розташовано один із найбільших у Європі коксохімічних заводів – Авдіївський коксохімічний завод, а також «Ліссода», «Лисичанський завод РТВ» тощо [4].

Не можливо залишити без уваги анексію Криму та м. Севастополя. Після анексії цих територій Україна втратила 2/3 всього вилову риби – це 100 тис. тонн океанського промислу. З урахуванням реалій політичної ситуації в Україні, майже вся риба на полицях українських магазинів є імпортною. Також, Україна втратила близько 40 винних підприємств, на сьогодні поставки кримської винної продукції взагалі припинені. Разом з Кримом Україна втратила три великі суднобудівні підприємства. Головною економічною втратою України через анексію Криму можна вважати перехід до російського контролю бурових вишок та газовидобуток на чорноморському шельфі. Всього ресурси в північно-західній частині Чорноморського шельфу оцінюються тільки по газу в 495,7 млрд. кубічних метрів, проте в цих місцях ще є запаси нафти. Втрата ДАТ «Чорноморнафтогаз» позбавила Україну близько 2 млрд. кубічних метрів газу власного видобутку [7].

Аналіз нормативно визначених принципів зовнішньоекономічної, в тому числі зовнішньоторговельної діяльності, дає підстави зробити висновок, що вони здебільшого є загальними принципами господарювання, спроектованими на сферу зовнішньоекономічної, в тому числі зовнішньоторговельної діяльності. Це є позитивним, оскільки загальні принципи господарювання мають фундаментальне значення для всієї господарської діяльності. Вони мають виявлятися і деталізуватися в принципах, характерних для окремих її видів, у тому числі різновидів підприємництва, одним з яких є зовнішня торгівля.

Таким чином, можна зробити висновок, що державне регулювання зовнішньої торгівлі має здійснюватися згідно з принципами зовнішньоторговельної діяльності. Систематична оцінка ефективності ЗЕД сприяє її оптимізації і забезпеченню високоприбуткової роботи підприємства. Підвищення ефективності ЗЕД підприємства, в першу чергу його експортних операцій, знаходиться у тісній залежності від удосконалення його загальної системи управління, що спрямовує на подальші наукові дослідження. Державне регулювання


44

зовнішньої торгівлі має здійснюватися з врахуванням принципів зовнішньоторговельної діяльності, митного, валютного та податкового регулювання при здійсненні зовнішньоторговельної діяльності. В той же час для державного регулювання зовнішньої торгівлі варто встановити власні, специфічні принципи, дотримання яких сприятиме втіленню в життя принципів окремих складових такого регулювання.

Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення ЗЕД України пов'язані з проникненням українських товарів та послуг на зовнішній ринок, орієнтація України на експорт з одночасним обмеженням імпорту в країну, створення привабливого інвестиційного іміджу, здійснення контролю надходжень валютних цінностей в Україну, зміцнення партнерських стосунків з країнами ЄС.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Багрова І.В., Рєдіната Н.І. ін. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: підручник

– К.: ЦНЛ, 2004. – 580 с. 2. Господарський кодекс України від16 січня2003 року №436-IV // Голос України. ‒

2003. ‒ №49-50. 3. Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, «Щодо

сучасного становища та заходів відбудови економік Донецької та Луганської областей» Аналітична записка.

4. Офіційний сайт порталу новин »Українська правда», Підсумки двох місяців ЗВТ з Євросоюзом від 25 вересня 2014 р.

5. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від16 квітня 1991 року №959-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. ‒ 1991. ‒ №29. ‒– Ст. 377.

6. Сайт порталу новин »Ліга.Блоги» Крымский кризис – потери для Украины. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://blog.liga.net/user/ kyurchenko /article/15421.aspx

7. Семенов Г. А. Економічна ефективність зовнішньоекономічної діяльності акціонерного товариства/ Семенов Г. А., Семенов А. Г. // Економічний вісник Донбасу. – 2009. – №4 (18). – С. 54-59.

8. Сойма С.Ю. Зовнішньоекономічна діяльність регіону в умовах ринкової трансформації: дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: 08.00.05. – Ужгород, 2011. – 22 с.

УДК 339.9.012.24

Олександр Сторожук, Ганна Свириденко

(Ірпінь)

СТРАТЕГІЯ АКТИВІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ У статті розглянуто основні стратегії активізації зовнішньоекономічної діяльності

України. Ключові слова: зовнішньоекономічна діяльність,стратегії економічного розвитку. The article deals basic strategies enhance foreign economic activity of Ukraine. Key words: foreign trade, economic development strategies.

Постановка проблеми. Необхідність формування стратегії підвищення ефективності

зовнішньоекономічної діяльності підприємств продиктована викликами глобалізації. Сьогодні більшість вітчизняних експортерів потребують підтримки, суть якої полягає у кооперації зусиль виробників для одержання необхідної інформації, заготівлі, переробки і збуту своєї продукції, отримання кредитів на придбання сучасної техніки, застосування нових технологій у процесі виробництва. Вирішення певних проблем з використанням


45

відповідних стратегій у підвищенні зовнішньоекономічної діяльності повинно вивести Україну на новий рівень економічного розвитку, зміцнити зв’язки з країнами світу та розкрити перспективи до участі в основних світових організаціях. Відповідно до цього, проблема вироблення ефективної стратегії для здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємств України та її подальшого впливу на встановлення торговельно-економічних відносин з іншими країнами є актуальною та однією з пріоритетних напрямів наукових досліджень сьогодення.

Аналіз досліджень та публікацій. Питанням зовнішньоекономічної діяльності підприємств України займалися такі вітчизняні науковці й фахівці, як А.Марченко, В. Бойка, В. Гейця, Л.Назарова, Л.Черчик, М.Домаскіна, С.Грабенко, Т.Пушкар, О.Шапоренко, П.Гайдуцького, Є.Талавіра та інші.

Мата статті. Визначити основні стратегії активізації зовнішньоекономічної діяльності України.

Виклад результатів дослідження. На сьогодні пошук шляхів оптимізації зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств є необхідною умовою отримання стійких конкурентних переваг та засобом підвищення ефективності діяльності.

Основні види стратегій міжнародного бізнесу слід поділити на п’ять основних груп, в залежності від наявності у підприємства конкурентних переваг, завдяки яким воно зможе досягти стабільного положення на ринку. До них відносяться: стратегії формування ресурсно-факторних переваг; стратегії формування технологічних переваг, стратегії формування інноваційних переваг, стратегії формування змішаних переваг, стратегії формування глобальних конкурентних переваг. Для України найбільш актуальні перші чотири групи стратегій, що визначається, в основному, належністю того чи іншого підприємства до галузей, де головну роль відіграють ресурси (сільське господарство, видобувна промисловість), технологія виробництва (машинобудування) або інновації (фармація, авіабудування).

Основними стратегіями у досягненні ефективного управління діяльністю підприємства на міжнародному ринку є [1; 2]:

‒ формування та реалізація стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства і тактики його роботи на зовнішньому ринку, тобто визначення єдиного напрямку, який буде враховувати внутрішні можливості підприємства та ринкові умови, в яких йому доводиться функціонувати;

‒ професійне виконання основних чотирьох функцій менеджменту (планування, організації, мотивації та контролю);

‒ впровадження нових форм організації та здійснення ЗЕД з використанням новітніх технологій та розробок, методів і підходів, інформаційних та економіко-математичних моделей;

‒ підтримка зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств з боку держави, оскільки найважливішим аспектом економічного добробуту країни є взаємозалежність стану економіки держави та ефективності зовнішньоекономічних відносин [2].

Серед конкретних дій держави та підприємств для розв'язання проблем розвитку менеджменту ЗЕД можна назвати такі стратегії:

‒ сприяння розвитку торгівельно-економічних зв'язків з країнами світу і залучення інвестицій у економіку країни;

‒ здійснення заходів щодо захисту прав та інтересів підприємств України; ‒ спрощення системи тарифних обмежень у митній політиці; ‒ створення вільних економічних зон, що спростить проведення експортно-імпортних

операцій; ‒ управління конкурентоспроможністю вітчизняних товарів та послуг; ‒ застосування апарату зовнішньоекономічного маркетингу [5]. Для розвитку зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств необхідно

вдосконалювати організаційно-економічні механізми здійснення їх зовнішньоекономічної


46

діяльності. Стратегії підвищення ефективності експортної діяльності підприємства наведено в табл. 1.1 [3].

Таблиця 1.1 Стратегії підвищення ефективності експортної діяльності підприємства [3]

№ Напрямок вдосконалення

Характеристика

1. 1 Управління експортною діяльності на підприємстві

Моніторинг процесу прийняття рішень стосовно експортної діяльності, включаючи планування, визначення методів ведення діяльності, встановлення відповідальності різних відділів та координації їх діяльності в рамках здійснення експортної діяльності підприємства.

2. Управлінський облік та контроль

Структура даних по продукції, облік сировини, облік технологічної маршрутизації та виробничих об’єктів.

3. Управління ресурсами

Моніторинг раціонального використання наявних ресурсів: капітальних, технічних, технологічних, трудових, маркетингових, інформаційних, безпосередньо задіяних в експортній діяльності підприємства .

4. Оцінка споживчого попиту та

управління запасами

Збір та аналіз даних щодо товарів конкурентів та смаків зарубіжних споживачів, адміністрування замовлень, моніторинг; визначення необхідного розміру запасів і комплектуючих, а також обсягів незавершеного виробництва.

5. Оцінка експортної діяльності

підприємства

Моніторинг та оцінка ефективності експортної діяльності за допомогою методів внутрішнього контролю, який включає: вивчення закордонного ринку збуту; підготовку виробництва на експорт; виробництво експортованої продукції; реалізацію експортованої продукції; після продажне обслуговування.

Сучасний стан зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств підтверджує необхідність урахування особливостей зовнішнього ринку. А це передусім урахування перспективної зміни попиту на продукцію та можливість зміни обсягу виробництва, коливання світових цін, зміну витрат на виробництво зі зміною обсягу випуску продукції [2]. На нашу думку, основним напрямом підвищення ефективності експортної діяльності для підприємств може стати визначення важелів впливу на споживчий попит. Із цією метою підприємствам варто проводити детальний аналіз споживчого попиту та уподобань споживачів для визначення ресурсів, необхідних для задоволення споживчого попиту, а також спрямувати інвестиції в різноманітні механізми управлінського обліку та контролю, які мають безпосередній вплив на задоволення споживчого попиту. Ще одним важливим напрямком покращання ефективності зовнішньоекономічної діяльності є обмеження імпортної залежності країни. Серед пріоритетних напрямів оптимізації розвитку імпортної діяльності в Україні є такі [6]:

– застосування антидемпінгових та компенсаційних мит, товарних квот із метою захисту вітчизняних виробників (перегляд умов імпорту продукції, що відповідає стратегічним засадам модернізації економіки та має потенціал для наступного розширення експортної пропозиції, запровадження нетарифного регулювання імпорту з метою обмеження доступу на українські ринки конкуруючої продукції за демпінговими цінами, боротьба з тіньовою імпортною діяльністю) відповідно до норм ГАТТ/СОТ;

– лібералізація імпорту як захід сприяння експорту та посилення конкурентоспроможності (оптимізація імпорту сировини та комплектуючих, що застосовується для виробництва готової продукції);

– запровадження заходів щодо диверсифікації географічної структури енергетичного імпорту з метою підвищення рівня безпеки і стабільності внутрішнього ринку;


47

– підвищення рівня прозорості та конкуренції у сфері державних закупівель (шляхом використання підходів до організації та проведення тендерів). Без нарощування обсягів національного виробництва, підвищення його наукоємності та здійснення модернізації всі спрямовані на регулювання зовнішньоекономічної діяльності заходи залишаться малоефективними [3].

Також для підвищення ефективності ЗЕД підприємства та забезпечення конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку варто формувати стратегію зовнішньоекономічної діяльності. При створенні стратегії необхідно проводити комплексний аналіз діяльності підприємства з використанням методів SWOT-аналізу, що дозволить виявити сильні та слабкі сторони діяльності підприємства та здійснити групування показників, щоб виявити потенціал розвитку підприємства [2]. Доцільно проводити маркетингове дослідження ринку для виявлення потреб та смаків споживачів, оцінки діяльності постачальників (визначення якості сировини та рівня цін на неї в даній галузі). Для визначення привабливості ринку в зовнішньоекономічної діяльності підприємства варто проводити матричний аналіз.

Розроблені шляхи оптимізації зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств будуть ефективні, якщо вихід підприємств на зовнішні ринки буде всебічно обґрунтований і розрахований на перспективу [3].

На сучасному етапі зовнішньоекономічна діяльність українських підприємств потребує вдосконалення. Цьому, насамперед, повинна сприяти виважена державна політика у зовнішньоекономічній сфері. Вона має бути націленою на [4]: перепрофілювання підприємств, які в основному працюють на сировині і комплектуючих, що ввозяться із-за кордону, поставки яких є ненадійними й економічно невиправданими; випуск нової конкурентоспроможної продукції шляхом надання певних знижок при її експорті; зменшення ввезення низькоякісної, шкідливої продукції із-за кордону шляхом встановлення високого імпортного мита, та застосуванням інших нетарифних бар'єрів.

У перспективі промислові підприємства повинні орієнтуватись у своїй зовнішньоекономічній діяльності на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, значне скорочення поставок сировини, палива, екологічно несприятливих продуктів. Особливе значення для розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинно мати нарощування експортного потенціалу за рахунок конверсії оборонних галузей промисловості, розвитку форм виробничого співробітництва із зарубіжними партнерами, створення умов для переливу міжнародного капіталу та робочої сили. Достатня кількість дешевої кваліфікованої робочої сили дає змогу створити навіть нові галузі господарства, виробництво електронного та лазерного обладнання, що мало б відчутно збільшити експорт наших підприємств.

Висновок. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України. Використання збалансованої системи показників у сфері стратегічного управління ЗЕД підприємства дозволяє удосконалити систему прийняття стратегічних та тактичних рішень, оптимізувати використання обмежених внутрішніх резервів розвитку підприємства щодо подальшого розвитку конкурентних переваг у довгостроковій перспективі. Нарощувати потенціал зовнішньоекономічної діяльності підприємств треба перш за все шляхом створення сприятливих економічних умов для збільшення випуску вітчизняної продукції та надання послуг за рахунок модернізації виробництва, застосування сучасних технологій переробки, зберігання, пакування, транспортування та реалізації продукції машинобудівної, харчової і легкої промисловості, сільського господарства, закріплення на традиційних ринках збуту та виходу на нові.


48

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Сучасні проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності

підприємств України, 2015 р. – [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://bibliofond.ru/view.aspx?id=720586

2. Римарева Л.М. Шляхи покращення зовнішньоекономічної діяльності Українських підприємств / Л.М.Римарева, В.В.Червінський. – [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://intkonf.org/rimareva-lm-chervinskiy-vv-shlyahi-pokraschennya-zovnishnoekonomichnoyi-diyalnosti-ukrayinskih-pidpriemstv/

3. Ковтун Е.О. Науковий вісник Ужгородського національного університету Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство / Е.О.Ковтун, І.В.Поліщук, Ю.М. Турець // Шляхи оптимізації зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств. ‒ 2016. ‒ Вип. 6. ‒ ч.1. ‒ С. 172-174.

4. Черчик Л. Економіка й управління національним господарством // Основні проблеми зовнішньоекономічної діяльності підприємств України. ‒ 2015. ‒ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: file:///C:/Documents%20and%... Downloads/echcenu_2015_2_6%20(6).pdf

5. Гошта А. В. Економіка // Розвиток менеджменту зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств / А.В.Гошта, А.О.Климчук, 20.11.13. ‒ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://int-konf.org/konf112013/595-goshta-a-v-klimchuk-a-o-rozvitok-menedzhmentu-zovnshnoekonomchnoyi-dyalnost-vtchiznyanih-pdpriyemstv.html

6. Крикунова В.М Чинники, динаміка і структура зовнішньоекономічної діяльності підприємств України / В.М.Крикунова, С.В.Фомішин. – 2013. ‒ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: file:///C:/Documents%20and%20... Downloads/ecinn_2013_54_14%20(1).pdf

УДК 338 Олександр Сторожук, Зоряна Халімончук

(Ірпінь)

ПОРІВНЯННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ БРЕНДІВ

Розкрита сутність бренду та брендингу, охарактеризовані його основні складові, включаючи історію розвитку та враховуючи сучасний стан розвитку. Проаналізовано різницю між брендом та торговою маркою за основними характеристиками.

Відповідно до сучасного попиту та стану на світовому ринку, досліджено найдорожчі бренди світу та їх залежність між кількістю створених брендів та індексом глобальної конкурентоспроможності.

Проаналізовано найдорожчі українські бренди в порівнянні з іноземними. Ключові слова: бренд, брендинг, торгова марка, конкуренція, індекс

конкурентоспроможності.

The essence of the brand and branding, described its main elements, including the history and given the current state of development. Analyzed the difference between the brand and the brand name on the main characteristics.

According to the present status and demand on the world market, investigated the most expensive brands of the world and their relationship between the number of established brands and global competitiveness index.

Analyzed the most expensive Ukrainian brands over foreign ones. Keywords: brand, branding, trademark, competition, competitiveness index.

Постановка проблеми. Сьогодні нас оточують бренди. Відомі на весь світ, або тільки у вашому регіоні, солідні, або тільки початківці свій розвиток. Бренд ‒ це не просто компанія, або концерн, це не тільки логотип, який можна дізнатися завжди і скрізь. Бренд ‒ це щoсь більше. Це історія, це труднощі і перешкоди, пошуки нових рішень, випадкові відкриття. Сьогодні слово бренд означає не стільки конкретну компанію, стільки якість і престижність

http://bibliofond.ru/view.aspx?id=720586

http://intkonf.org/rimareva-lm-chervinskiy-vv-shlyahi-pokraschennya-zovnishnoekonomichnoyi-diyalnosti-ukrayinskih-pidpriemstv/

http://intkonf.org/rimareva-lm-chervinskiy-vv-shlyahi-pokraschennya-zovnishnoekonomichnoyi-diyalnosti-ukrayinskih-pidpriemstv/

http://int-konf.org/konf112013/595-goshta-a-v-klimchuk-a-o-rozvitok-menedzhmentu-zovnshnoekonomchnoyi-dyalnost-vtchiznyanih-pdpriyemstv.html

http://int-konf.org/konf112013/595-goshta-a-v-klimchuk-a-o-rozvitok-menedzhmentu-zovnshnoekonomchnoyi-dyalnost-vtchiznyanih-pdpriyemstv.html


49

її продукції. Їх кількість щодня зростає, відповідно конкуренція набуває все більших оборотів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Брендинг, з відповідними йому інструментами, знайшов своє вираження у працях таких зарубіжних та вітчизняних фахівців як Т. Блекстт, С. Ван Гелдер, А. Длігач, Е. Йохімштайлер, С. Кумбер, М. Ліндстром, В. Перція, Є. Попов, Н. Рассел, К. Серьогіна, А. Цвєткова, П. Черномаз.

Мета статті. Метою статті є теоретико-методичне обґрунтування брендингу, аналіз конкуренції зарубіжних та вітчизняних брендів та розроблення рекомендацій щодо посилення конкурентних переваг брендів на українському ринку.

Основні результати дослідження. Брендинг вважали частиною маркетингу, поступово цей процес перетворився в найважливіший інструмент менеджменту, позиціонування і досягнення довготривалого фінансового успіху, керуючи при цьому і рекламою, і маркетингом, і зв'язками з громадськістю, і підбором персоналу, і корпоративною культурою. Так, поняття бренду означає торговельну марку, яка має повністю сформований образ. А ось брендинг ‒ це комплекс заходів, який призначений для формування і зміцнення торгової марки на ринку послуг або товарів.

Поняття «бренд» (від англ. brand ‒ клеймо, марка, робити враження) на нашому ринку з´явилося не так давно, але досить впевнено ввійшло в наше життя, в наш лексикон. Багато хто плутає бренд і торгову марку. Торговою маркою володіють майже всі компанії, брендом ‒ одиниці. Бренд ‒ це, насамперед, торгова марка зі стійким іміджем.

Щоб стати брендом, товарна марка має завоювати популярність на ринку і довіру покупців, тому маркетологи виокремлюють у процесі формування бренду кілька етапів (рис. 1).

Рис.1. Процес розвитку бренду В науковій літературі різними авторами часто проводиться аналогія між брендом і

торговельною маркою. Ототожнення бренда й торговельної марки є некоректним, оскільки ці поняття вже не означають тільки клеймо або знак, вони інтегрували в більш широкі поняття.

Найбільш чітке визначення торговельної марки наводить російський економіст В. Веснін, трактуючи цей термін як ім'я, знак, символ, малюнок або їхнє сполучення, призначені для ідентифікації товарів або послуг одного чи групи виробників та їхньої диференціації від продукції конкурентів.

Істотною відмінністю торговельної марки від бренда є її легітимність, тобто словосполучення "торговельна марка" ‒ це юридичний термін, закріплений законодавчо, що має правовий захист, у той час як бренд ‒ це маркетингове поняття, яке не має юридичної чинності (табл.1).

Створеня візуально-словесного образу: фірмової назви, товарного

знака,фірмового стилю, слогану

Використання в діяльності: ділових документів, рекламних

заходів, рекламних сувенірів

Форсування бренду: рамки бренду, програма просування бренду, аналіз

результатів програми

Підтримування бренду: дослідження, діагнстика, програма

подальшого розвитку


50

Таблиця 1 Відмінні риси бренду та торгової марки

Джерело: розроблено на основі [2] Американський звіт Millward Brown і WPP опублікували в 2016 році 100

найпопулярніших брендів світу, склавши відповіднй рейтинг і звіт. У доповіді 2016 року показано, як бренди, які є провідними в області інновацій порушили традиційні способи ведення бізнесу. Деякі інноваційні бренди піднялися на вершину рейтингу і інші тільки зробили список (табл.2).

Таблиця 2 Найдорожчі бренди світу за 2016 рік

Місце в рейтингу Бренд Вартість бренду, млрд.дол.США

1 Google 229,19

2 Apple 228,46

3 Microsoft 121,81

4 AT&T 107,38

5 Facebook 102,55

Підсумувавши світові бренди, можна зробити висновок про те, що найдорожчими брендами світу в 2015 р. стали Apple, Google і Microsoft.

Коли імідж бренду країни починає вдосконалюватися, приходить в дію цикл: країна просуває бренди, а бренди сприяють просуванню країни на світовій і політичній арені, сприяють підвищенню індексу глобальної конкурентоспроможності країн світу (Global Competitiveness Index) .

Україна, яка не володіє ні одним брендом, що входять в список «Сто найдорожчих брендів світу», займає лише тільки 58-е місце в рейтингу конкурентоспроможності країн світу, а США, що володіє 52 брендами, посідає перше місце і володіє найбільшим великим набором позитивних атрибутів брендів (табл.3).

Таблиця 3

Залежність кількості створених країною міжнародних брендів та індексом

глобальної конкурентоспроможності країн світу в 2015-2016 рр.

Країна Кількість брендів в рейтингу

Індекс глобальної конкурентоспроможності

США 52 100

Німеччина 10 88

Японія 8 75

Корея 3 79

Україна ‒ 58

Рейтинг національних брендів України "UkrBrand 2016 ‒ ТОП 100 українських брендів" зібрав в собі кращі і найбільш перспективні українські бренди за всю свою історію. За

Категорія порівняння

Бренд Торгова марка

Основні складові Комплекс асоціацій, вражень, імідж Назва, зображення, звукові символи

Взаємовідносини Бренд включає в себе торгову марку Не кожна торгова марка може стати брендом

Розвиток (динамічність)

Вимагає постійного контролю та управління, враховуючи вимоги ринку і переваги покупців

Одного разу розроблена, закріплюється за власником юридисно на певний строк

Момент припинення існування

Існує до тих пір, поки виконує дану споживачеві обіцянку

Припиняє своє існування в законодавчому порядку


51

минулі 10 років можна було бачити багато злетів і падінь, яскравих спалахів і згасання брендів на українському ринку. Деякі з брендів-лідерів стали міжнародними, деякі давно стали історією і рідко хто про них згадує. В поточному рейтингу представлена експертна оцінка потенційної ринкової вартості 100 найдорожчих українських брендів в 2016 році (табл.5).

Таблиця 5

Найдорожчі бренди України за 2016 рік

Місце в рейтингу

Бренд Продажі, млрд. грн

1 Моршинська 4,45

2 Оболонь 3,06

3 Roshen 2,94

4 Nemiroff 2,8

5 Sandora 2,32

Торгова марка «Моршинська» (компанія за обсягом продажів обігнала торішнього лідера корпорації «Оболонь» «Roshen» більш ніж на 1 млрд грн. Такі результати експерти пояснюють зниженням купівельної спроможності і, як наслідок, перевагою більш доступного курячого м’яса свинині або яловичині. При цьому ТМ «Roshen» опустилася на трете місце. Nemiroff та Sandora зайняли четверте та п’яте місце рейтингу відповідно.

Висновки. Сучасний етап розвитку економіки України демонструє стрімке зростання інтересу до брендингу як до маркетингової технології. Це зумовлено відчутними конкурентними перевагами, що забезпечує використання цієї технології. Серйозним фактором, що прискорює впровадження брендингу в практичну діяльність вітчизняних підприємств, є посилення глобалізаційних процесів.

Оцінка ефективності брендингу є невід'ємною складовою проблеми підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та стає сьогодні одним з найбільш актуальних науково-практичних завдань економічної науки.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. L Brandz Тор 100 Rises 7 Percent With Growth Across Categories [Електронний ресурс].

‒ Режим доступу: http/www.millwardbrown. сот/brandz/ Тор_ 100_Global_Brandsя&рх. 2. Дані компанії Branding Kaeuffer Marken ‒ Kreation [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: Вгandmg-kaeuffer.com. 3. UkrBrand 2016 ‒ ТОП 100 украинских брендов [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: http://www.mppconsulting.com.ua/ukrbrand/ukrbrand2015.pdf 4. Поліщук Г. В. Методологічні підходи до визначення сутності і нризначення

глобального бренду / Г. В. Поліщук // Актуальні проблеми економіки: зб. наук. праць. 5. Рейтинги ефективності рекламних агентств, рекламодавців і брендів України

[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://sostav.ua/publication/rejtingi-effektivnosti-reklamnykh-agentstv-reklamodatelej-i-brendov-ukrainy-po-itogam-effie-awards-ukraine-2016-73482.html

http://www.millwardbrown/

http://www.mppconsulting.com.ua/ukrbrand/ukrbrand2015.pdf

http://sostav.ua/publication/rejtingi-effektivnosti-reklamnykh-agentstv-reklamodatelej-i-brendov-ukrainy-po-itogam-effie-awards-ukraine-2016-73482.html




52

УДК 657

Петро Сук

(Київ)

ВИКОРИСТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ВИБУТТЯ ЗАПАСІВ

Досліджено методи оцінки вибуття запасів, що відомі в міжнародній практиці.

Обґрунтовано доцільність використання альтернативних методів оцінки вибуття запасів в

управлінському обліку.

Ключові слова: запаси, методи оцінки вибуття запасів, управлінський облік, витрати.

Investigated valuation methods of inventory disposal, known in international practice. Proved

the expediency of use of alternative valuation methods of inventory disposal in management

accounting.

Keywords: inventory, valuation methods of inventory disposal, management accounting, costs.

Матеріальні витрати є складовою собівартості продукції. На практиці буває складно

визначити ціну запасів, які відпускаються на виробництво продукції. Тому оцінка запасів

при вибутті здійснюється за певним методом. Залежно від обраного методу визначається

різна ціна запасів, які відпускаються у виробництво.

Підприємству важливо правильно вибрати метод оцінки вибуття запасів, адже він має

вплив на рівень витрат і формування фінансових результатів. Обраний метод фіксується в

наказі про облікову політику, яка може змінюватися при уточненні статуту та коли це

передбачено П(С)БО.

П(С)БО 9 “Запаси” передбачає, що при відпуску запасів у виробництво, продажу та

іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

– ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

– середньозваженої собівартості;

– собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

– нормативних затрат;

– ціни продажу.

В світовій практиці використовують також і інші (альтернативні) методи оцінки вибуття

матеріальних цінностей: НІФО, ХІФО, ЛОФО, ФЕФО, ЛЕФО, ФПФО, ББД і ін.

Метод НІФО (англ. NIFO, next in, first out – наступний надійшов, перший пішов) означає,

що списання матеріалів здійснюється за цінами наступних покупок. Цей метод базується на

витратах заміщення. Наприклад, якщо вартість одиниці запасів на підприємстві дорівнює

40 грн, а вартість такої ж одиниці запасів, яку можна придбати дорівнює 50 грн., то відпуск

запасів здійснюється за ціною 50 грн. Метод НІФО можна використовувати в

управлінському обліку з метою прийняття рішень, для визначення цін продажу.

Метод ХІФО (англ. HIFO, highest in, first out – найвищий за ціною надійшов, перший

пішов) передбачає, що першими відпускаються запаси, які мають найвищу вартість. За цим

методом відпуск запасів здійснюється від найдорогших до найдешевших. Таким чином,

собівартість продукції, що виробляється спочатку буде завищеною, а потім заниженою.

За методом ЛОФО (англ. LOFO, lowest in, first out – найнижчий за ціною надійшов,

перший пішов) першими списуються матеріали, які мають найнижчу вартість. Спочатку

найдешевші запаси відпускаються у виробництво почергово до найдорожчих. Цей метод дає

змогу занижувати собівартість продукції у початкових періодах за рахунок найдешевших

запасів і завищувати собівартість продукції у наступних періодах за рахунок найдорожчих

запасів.

Методами ХІФО і ЛОФО можна користуватися в умовах інфляції або дефляції з метою

вирівнювання собівартості продукції у відповідних звітних періодах.


53

Метод ФЕФО (англ. FEFO, first expire, first out – перший закінчується, перший вибуває)

означає, що в першу чергу відвантажуються товари, що мають найменший строк

придатності. За цим методом вибуття запасів здійснюється залежно від терміну придатності

товару. За цим методом спочатку вибувають товари, що мають найменший термін

придатності, а в останню чергу вибувають товари із найдовшим терміном придатності

(зберігання).

Протилежним до методу ФЕФО, є метод ЛЕФО.

Відповідно до методу ЛЕФО (англ. LEFO, last ended, first out – останній закінчується,

перший вибуває) в першу чергу відвантажуються товари, що мають найбільший строк

придатності. Вибуття запасів за цим методом здійснюється залежно від терміну їх

придатності. За цим методом в першу чергу вибувають товари, що мають найдовший термін

зберігання, а в останню чергу вибувають товари із найменшим терміном зберігання.

Метод ББД (англ. BBD, best before day – перший закінчується рекомендований термін,

перший вибуває) означає, що в першу чергу відвантажуються товари, що мають найменший

рекомендований строк придатності. За цим методом вибуття запасів здійснюється не від

встановленого терміну придатності товару, а від рекомендованого терміну придатності. За

цим методом спочатку вибувають товари, що мають найменший рекомендований термін

придатності, а в останню чергу вибувають товари із найдовшим рекомендованим терміном

придатності (зберігання). На деяких продовольчих товарах на відміну від строку зберігання

вказується рекомендована дата їх споживання.

Метод ФПФО (англ. FPFO, first product, first out – перший вироблений, перший вибуває)

означає, що в першу чергу відвантажуються товари, які вироблені раніше. За цим методом

вибуття запасів здійснюється не залежно від терміну придатності товару, а від дати його

виготовлення. Спочатку вибувають товари, що були виготовлені першими, а в кінці

вибувають товари, що були виготовлені останніми.

Протилежним до цього методу є метод ЛПФО (англ. LPFO, last product, first out –

останній вироблений, перший вибуває), який означає, що в першу чергу відвантажуються

товари, які вироблені останніми, а в кінці вибувають товари, що були виготовлені першими.

Цей метод пропонується, і його доцільно застосовувати в певних умовах.

Методи ФЕФО, ЛЕФО, ББД, ФПФО, ЛПФО переважно використовуються в логістиці

або транспортуванні при визначенні черговості відправлення вантажів зі складу.

Запаси є складовою матеріальних витрат виробництва. Методи оцінки вибуття запасів

впливають на собівартість продукції, адже вона залежить від того за якими методами

здійснено оцінку матеріальних цінностей. Важливим завданням керівника є зниження

матеріалоємності продукції, а отже пошук оптимальних методів оцінки вибуття

матеріальних цінностей.

Альтернативні методи оцінки вибуття запасів не регламентовані законодавством, вони

можуть використовуватися в управлінському обліку.

Висновки:

1. Застосування методів НІФО, ЛІФО, ХІФО, ЛОФО, ФЕФО, ЛЕФО, ББД, ФПФО,

ЛПФО законодавством не врегульовано, тому їх можна використовувати в управлінському

обліку.

2. Важливим завданням керівника є пошук оптимальних методів оцінки вибуття

матеріальних цінностей з метою зниження собівартості продукції.


1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджено наказом

Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246, зареєстровано в Міністерстві

юстиції України 2 листопада 1999 р. за №751/4044 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.rada.gov.ua.

http://www.rada.gov.ua/


54

2. Соколов А.Ю. Классификация материальных затрат и методы оценки материалов в

системе управленческого учета / А.Ю. Соколов // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.misbfm.ru/article/klassifikaciya-materialnyh-zatrat-i-metody-ocenki-materialov-v-

sisteme-upravlencheskogo.

3. Сук Л.К. Фінансовий облік : навч. посіб. / Л. К. Сук, П.Л. Сук. – 3-тє вид., переробл. і

доповн. – К. : Знання, 2016. – 663 с.

4. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://metbiz.ru/informaciya?

mode=view&post_id=2361001.

5. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://tbncom.com/publ/avtomobilnye_

perevozki_road_transport/sbornye_gruzy/chto_takoe_komplektacija_fefo_lifo_fifo_fpfo_bbd/15-1-

0-387.

Дарина Тур, Людмила Діхтярь

(Хорол)

ПІДХОДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЦІНИ

В умовах ринкової економіки ціна є основним джерелом інформації щодо прийняття

господарських рішень суб’єктами господарювання. На нинішньому етапі вирішення

практичних завдань з питань ціноутворення повинні ґрунтуватися і бути націлені на дієві

теоретичні підходи щодо ефективного ціноутворення суб’єктів господарювання в умовах

ринку. Тому питання ринкового механізму формування цін і цінової політики, яка

досягається втіленням продуманої цінової стратегії і тактики ціноутворення, що є

основним елементом стратегії маркетингу, має великий економічний інтерес для всіх

учасників ринку й держави тощо.

Ключові слова: ціна, цінова політика, цінова стратегія, цінова тактика, ціноутворення.

З метою обґрунтування високого рівня наукової точності до визначення стратегії і

тактики ціноутворення було досліджено поняття «цінова політика», «цінова стратегія» й

«цінова тактика», у результаті чого виявлено відмінності у визначенні цих понять

науковцями даної сфери дослідження і встановлено взаємозв’язок між ними, що дозволяє

стверджувати про певну неоднозначність у тлумаченні окремих понять.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що у значній кількості праць серед

авторів присутня неоднозначність у визначенні вищеназваних понять, методичних засад і їх

елементів, що створює розрив між теорією і практикою ціноутворення і є важливою

перешкодою для розробки маркетологами та іншими фахівцями в області економіки

ефективних заходів у практичній діяльності під- приємства. З огляду на вищесказане,

невирішеність даного питання потребує подальшого теоретичного аналізу з метою досягти

однозначного розуміння цих понять, їх взаємозалежності і послідовності реалізації.

Наведені основні підходи до визначення поняття «цінова політика», що описані у

науковій літературі, згрупо- вані залежно від основної мети і сутності цінової політики

підприємства в системі маркетингу. Так, автор І. В. Ліпсіц під політикою цін розуміє

«загальні принципи, яких компанія збирається досягти за допомогою встановлення цін на

свою продукцію» [2, с. 19]. Таку думку поділяють ще такі автори, як В. Є. Єсіпов [1, с. 262–

263], В. Л. Корінєв [3], А. Ф. Павленко [3, с.10], А. Д. Чудаков [4, с. 224], і стверджують, що

цінова політика підприємства визначається загальними принципами, цілями і правилами, які

підприємство визначило для встановлення цін на продукцію, що виробляє. Таке тлумачення

поняття цінової політики є справедливим, але має досить широкий і загальний спектр

визначення, що близько до визначення загальної мети підприємства. При цьому автори цього

тлумачення не уточнюють, які конкретні елементи повинні формувати цінову політику

http://www.misbfm.ru/article/klassifikaciya-materialnyh-zatrat-i-metody-ocenki-materialov-v-sisteme-upravlencheskogo

http://www.misbfm.ru/article/klassifikaciya-materialnyh-zatrat-i-metody-ocenki-materialov-v-sisteme-upravlencheskogo

http://metbiz.ru/informaciya

http://tbncom.com/publ/


55

підприємства і за який час, що робить дане визначення загальним і не дає конкретної

відповіді на формування цього поняття.

Висловлювання А. П. Юр’єва щодо визначення цінової політики як «застосування різних

методів встановлення розміру ціни і контролю над ними» також, як й висловлювання деяких

авторів (Н. І. Верхоглядова, В. П. Шило, С. Б. Ільїна та ін.), ігнорує елементи маркетингу у

визначені цінової політики, і висловлює ідеєю контролю над формуванням фінансового

результату діяльності підприємства.

На думку С. Мочерного, цінова політика – це комплекс економічно виважених заходів

щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та її регулювання залежно від

попиту та пропозиції, регулюючих дій держави. Висловлювання цих авторів повністю

ігнорують формування цінової політики як виду діяльності і швидше за все вказує на її

регулююче призначення як функції, ніж на існуючий процес.

Вище було розглянуто лише критичні зауваження щодо формулювання поняття «цінова

політика підприємства» окремими науковцями. Тим часом слід зазначити, що певна частина

авторів значно ширше визначає це поняття, формулюючи ті чи інші його характеристики у

більш широкому діапазоні. Так, ствердження деяких авторів (С. М. Дайновської,

Д. А. Шевченко) побудовані на визначенні цінової політики, що базується на ствердженні,

що вона залежить від факторів, що мають вплив на макрорівні (і це стверджується у Законі

України «Про ціни і ціноутворення»), факторів мікросередовища, обліку взаємозалежності

всіх елементів маркетингу-мікс, тобто цінова політика підприємства є частиною загальної та

маркетингової політики, яка діє узгоджено з іншими елементами. Також цієї думки

дотримуються А. Длігач й Г. О. Холодний, які стверджують, що цінова політика залежить від

цілей підприємства, враховує внутрішні і зовнішні фактори, а також вирішення інших

стратегічних завдань. Тобто дані автори рекомендують комплексний підхід до визначення

цінової політики підприємства, який не відокремлює маркетингову цінову політику від

загальної конкурентної політики підприємства і вказує на її належність до неї як

рівноправного компоненту, а також вирішує питання формування й реалізації стратегічних

та тактичних завдань з урахуванням впливу факторів зовнішнього і внутрішнього

середовища, тому заслуговують найбільшу увагу.

Коментуючи визначення цінової політики авторами, необхідно зауважити, що

дослідження теоретичних підходів до визначення поняття «цінова політика» дають змогу

з’ясувати, що дане визначення залежить від головної мети, що характеризує її сутність і

певний аспект формування.

Дослідження науковців у даній сфері М. М. Писаренка, В. П. Пилипчука,

Ф. Н. Зав’ялова, Д. А. Шевчука свідчать, що вчені сходяться на думці, що підприємство

спочатку формує загальні цілі у сфері цін і їх установку (цінову політику), а потім методи та

прийоми їх дослідження (цінову стратегію), яка до того ж має довгостроковий характер.

Деякі автори повністю ототожнюють поняття цінової політики і цінової стратегії

(І. В. Ліпсіц [2, с. 119]), де наведений перелік варіантів тлумачення цінової стратегії

повторює опис поняття цінової політики і робить це питання ще більш дискусійним.

Ф. Н. Зав’ялов відзначає, що цінова політика заснована на стратегічних методах вирішення

загальнофірмових (в першу чергу маркетингових) цілей і завдань, а у межах обраної стратегії

розробляється загальна політика цін, яка є тактикою впровадження стратегії.

У визначенні цінової стратегії Т. Неглом і Р. Холденом автори ототожнюють цінову

стратегію з важливим елементом ринкового розвитку, при цьому у визначенні цінової

стратегії даними авторами не прослідковується її структура, зміст, часовий характер, що

робить дане висловлювання неточним й не розкриває елемент, що потребує подальшої

конкретизації.

Також можна зауважити, що із всіх вищерозглянутих висловлень щодо цінової стратегії

тільки деякі автори (І. В. Ліпсіц, В. Є. Єсіпов, Ф. Н.Зав’ялов, Д. А. Шевчук) у своєму

визначенні вказали на важливість її практичного застосування, тоді як інші автори її


56

визначали тільки з точки зору методичних підходів до формування ціни, у результаті чого і

надалі спостерігається віддалення теорії від практики стратегічного ціноутворення.

Підсумовуючи вищезазначене, цінову стратегію підприємства потрібно визначати як

важливий обґрунтований змістовний елемент послідовної реалізації цінової політики (у

межах загальної і маркетингової політики), який вирішує довгострокові цілі та питання

формування комплексу стратегічних та тактичних завдань щодо сфери ціноутворення й їх

реалізації у практичній діяльності підприємства з метою визначення альтернативних шляхів

досягнення конкурентних позицій та їх посилення.

Досліджуючи висловлювання деяких авторів щодо цінової стратегії і цінової тактики,

деякі автори (А. В. Заболотна, І. В. Ліпсіц, В. Є. Єсіпов) визнають різні елементи у

формуванні даних понять, але не дають чіткого розмежування між стратегією й тактикою,

тим самим ототожнюючи ці поняття. За їх думкою, стратегія й тактика спрямовані на

досягнення однієї мети і встановити, де закінчується тактика і починається стратегія, доволі

складно. Але принципова різниця між тактикою і стратегією існує і полягає у тому, що по-

перше, стратегія має на меті досягнення ретельно обґрунтованих довгострокових цілей, що

забезпечать підприємству довгострокові вигоди у майбутньому (конкурентні переваги), в той

час, коли тактика спрямована на реалізацію конкретного завдання з метою досягнення

конкретної мети й отримання вигоди у короткостроковому періоді. По-друге, метою стратегії

є досягнення незмінних цілей підприємства, у той час як цілі і завдання тактики можуть

змінюватися у залежності від ситуації. Тобто, стратегія має системний характер, що дії на

міжсистемних рівнях, а тактика – ситуаційний характер, що діє всередині окремого елементу

системи. По-третє, стратегія спрямована на створення нових ефективних методів і засобів

досягнення обраної мети (розвиток системи, що призводить не тільки до перетворення

системи об’єктів з метою зміни (поліпшення) положення певного об’єкта або їх групи, але й

зміни причин, що обумовлюють можливий стан системи), тоді як тактика, навпаки, реалізує

конкретне завдання в умовах ефективного використання існуючих на підприємстві ресурсів.

По-четверте, стратегія ціноутворення принципово не може бути розроблена без застосування

системного підходу, що дозволяє виділити основні елементи.

З вищесказаного можна визначитися з формуванням поняття «цінова стратегія» – це

довгострокова, обґрунтована форма діяльності підприємства, що спрямована на досягнення

головної незмінної цілі підприємства в конкурентному середовищі з метою формування

довгострокового ефективного функціонування підприємства. У свою чергу, поняття «цінова

тактика» можна визначити як засіб досягнення мети (сукупність завдань, правил тощо) у

межах стратегії ціноутворення, яка може змінюватися в залежності від ситуації (носить

ситуаційний характер), має короткостроковий характер, потребує певних ресурсів для

досягнення конкретних завдань й є невід’ємною альтернативою стратегії.

Таким чином, процес визначення ціни має системний характер і розкриває наукове

пізнання за допомогою різних методів ціноутворення, принципів і засобів їх досягнення з

метою отримання обґрунтованих результатів. Дослідження ціноутворення доцільно

здійснювати з позиції маркетингу і менеджменту, що покладено у системний аналіз

ціноутворення, оскільки тільки на цих засадах можна підвищити обґрунтованість цього

процесу. Таким чином, можна зазначити, що методика визначення ціни має системний

характер і розкриває наукове пізнання за допомогою комплексу методів ціноутворення,

принципів і засобів їх досягнення з метою отримання обґрунтованих результатів. Згідно із

системним підходом формування цілей цінової політики, вибір стратегії і тактики

ціноутворення є компонентами стратегічного маркетингу і складають підсистему

маркетингу. Загальна конкурентна стратегія (місія) підприємства при застосуванні

системного підходу виконується переважно на «вході» системи (підприємства, фірми,

компанії тощо), а реалізація тактики і стратегії в основному на «виході». Завдяки зворотному

зв’язку можна оцінити результати реалізації тактики і стратегії ціноутворення й підвищити

якість «входу» (докладний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства).


57

Висновки. У результаті дослідження найбільш поширених видів цінових стратегій

підтверджується ствердження, що цінові стратегії є засобом досягнення конкурентних

стратегій фірми, а ціноутворення становить елемент маркетингу. Виявлено основні

відмінності в підходах до дослідження та розуміння проблем ціноутворення. Вчені (особливо

вітчизняні) більшу увагу приділяють загальним теоретичним аспектам ціни, витрат,

ціноутворення, методам розрахунку ціни замість того, щоб визначити, як підприємству

поводити себе в довгостроковому періоді і які рішення приймати в короткостроковому

періоді, щоб забезпечити покриття всіх витрат та підвищити свою конкурентоспроможність.

Дослідження теорії стратегічного ціноутворення мають за мету знаходження оптимального

рішення практичних проблем у діяльності підприємства, що дасть змогу відповісти на ті

питання теорії і практики ціноутворення, на які вітчизняна наука не дає відповіді через своє

абстрагування від реалій, з якими стикається підприємство в своїй діяльності.


1. Есипов В. Е. Цены и ценообразование. 4-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – 560 c.

2. Липсиц И. В. Коммерческое ценообразование [Текст] / И. В. Липсиц; Высшая школа

экономики Мин-ва экономики и Мин-ва общего и проф. образования РФ. – М. : Изд-во БЕК,

2000. – 368 с.

3. Павленко А. Ф. Маркетингова політика ціноутворення: монографія [Текст] /

А. Ф. Павленко, В. Л. Корінєв. – К.: КНЕУ, 2004. – 332 с.

4. Чудаков А. Д. Цены и ценообразование [Текст]: учебник для вузов / А. Д. Чудаков. –

М. : РДЛ, 2003. – 375 с.


58

МЕНЕДЖМЕНТ І МАРКЕТИНГ

УДК 330. 131.7

Вікторія Грибок, Ірина Доровська

(Київ)

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВА

У даній статті розглянуто поняття інноваційного ризику, етапи оцінки ризиків.

Проаналізовано управління інноваційними ризиками.

Ключові слова: інновації, інноваційні ризики, управління інноваційними ризиками,

інноваційна діяльність.

In this article the concept of innovative risk stages of risk assessment. The analysis of

innovative risk management.

Keywords: innovation, innovative risk management of innovation risks, innovative activitу.

Вступ. Результативність інноваційної діяльності прямо залежить від того, наскільки

точно зроблена оцінка й експертиза ризиків, а також від того, наскільки адекватно визначені

методи управління ними. При цьому раціональна поведінка підприємства полягає в тому,

щоб не ігнорувати ризик, а належним чином враховувати його для обґрунтування заходів,

спрямованих на його попередження, зниження чи компенсацію ризику [1].

Необхідність управління ризиками очевидна, оскільки на їх виникнення та існування

впливало багато факторів, зміна яких може давати підприємству потрібний результат. Оцінка

та управління ризиками є однією з найважливіших функцій, що займаються впровадженням

інноваційних проектів на підприємствах.

Оскільки альтернативи інноваційному шляху розвитку немає, то виникає об’єктивна

необхідність розробити способи запобігання, зниження чи компенсації можливих негативних

наслідків ризику.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій. Питанням дослідження проблемам

управління ризиками в інноваційній діяльності приділяється багато уваги в роботах як

зарубіжних, так і вітчизняних вчених, а саме: А.Н. Фоломьєва, В.В. Вітлінського,

М.П. Денисенко, І.Ю. Івченко, С.М. Ілляшенко, Н.І. Машиної, В.В. Черкасова. У цих працях

авторів виконано детальні якісний та кількісний аналізи різноманітних ризиків, висвітлено

основні підходи щодо управління ними, запропоновано шляхи мінімізації ризиків,

розроблено різноманітні методи їх моделювання тощо [2].

Постановка завдання. Метою написання статі є формування теоретичних і практичних

засад, для попередження та оцінки інноваційних ризиків на підприємстві. Основним

завданням статті є розвиток етапів управління ризиком в інноваційній діяльності


Основний матеріал і результати. Розвиток ринкових відносин в Україні визначив

інноваційну діяльність як один із головних спосіб виживання українських підприємств

незалежно від форми власності й сфери їхньої діяльності по всіх стадіях життєвих циклів.

При цьому результативність інноваційної діяльності прямо залежить від того, наскільки

точно зроблена оцінка й експертиза ризиків, а також від того, наскільки адекватно визначені

методи управління ними.

Інноваційна діяльність, порівняно з іншими видами діяльності, більшою мірою пов’язана

з ризиком, оскільки повна гарантія позитивного результату практично відсутня. В результаті

інноваційні проекти більш залежні від чинників невизначеності, які і є причиною

виникнення ризиків.


59

Інноваційний проект ‒ плановий комплекс технічних, виробничих, економічних і

організаційних заходів, об'єднаних однією генеральною (основною) метою. Він складається з

кількох етапів процесу "дослідження ‒ виробництво", узгоджених за ресурсами, термінами і

виконавцями, та здійснюється єдиним менеджментом [6].

Інноваційний ризик визначають як ймовірність втрат, що виникають при вкладенні

підприємницькою фірмою засобів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не

знайдуть очікуваного попиту на ринку [3].

Під інноваційним (підприємницьким) ризиком варто розуміти ризик, що виникає при

будь-яких видах діяльності, пов’язаних з інноваційними процесами, виробництвом нової

продукції, товарів, послуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і

науково-технічних проектів. Виходячи з даного визначення, варто одночасно представити,

що ризик ‒ це явище, ознака і властивість діяльності, а не тільки поняття [5].

Нейтралізація ризиків – це фінансово-математична технологія обґрунтування, прийняття,

виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації

превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою

забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівнів операційного і

фінансового важелів як складових сукупного ризику підприємства [4].

Високий рівень ризику в інноваційній діяльності пояснюється тим, що впровадження

інновацій потребує значних витрат, однак не всі інновації приносять очікуваний прибуток.

При цьому необхідно враховувати такі особливості впровадження інноваційних розробок,

яке тривалий проміжок часу їх впровадження та велика кількість учасників, що залучається

до цього процесу, в тому числі з різних галузей економіки та х інших країн.


впливає багато факторів, зміна яких може давати підприємству потрібний результат.

Інноваційний ризик може виникнути як при впровадженні більш дешевого методу

виробництва товару або послуги у порівнянні з тим, що вже використовується, так і при

створенні нового товару чи послуги. При цьому при виробництві нового товару або послуги

необхідно враховувати, що новий товар (послуга) може не знайти покупця або нове

обладнання й технології не відповідатимуть необхідним вимогам для виробництва нового

товару (послуги), або ж створене устаткування не може бути продане у випадку невдачі,

тому що воно не підходить для виробництва іншої продукції [3].

Основними етапами оцінки ризиків інноваційних проектів є:

1. Визначення окремих (елементарних) ризиків реалізації конкретного інноваційного

проекту. При цьому необхідно ідентифікувати ризики, які можуть виникнути в будь-який

момент здійснення проекту та, за можливості, систематизувати їх.

2. Оцінка інформації для визначення рівня окремих проектних ризиків. Інформація щодо

зовнішнього середовища функціонування підприємства наявна завжди, проте особі, яка

ухвалює рішення щодо доцільності та економічної ефективності певного інноваційного

проекту, треба звертати увагу па її достовірність та можливість застосування під час аналізу.

Ретроспективні дані використовують за наявності аналогій в інноваційній діяльності

минулих років (при цьому умови реалізації та галузь застосування повинні бути схожими).

Якщо ж інновація є новітньою для підприємства і її оцінка за рівнем ризиків здійснюється за

відсутності будь-яких статистичних даних, то виникає необхідність застосування методів, що

використовують інструменти оцінки суб'єктивної вірогідності.

3. Вибір та використання відповідних методів оцінки вірогідності окремих проектних

ризиків. Аналіз елементарного ризику інноваційного проекту базується па оцінці ризиків,

властивих його грошовим потокам (тобто ймовірності відхилення отриманого грошового

надходження від запланованого значення). Враховують також рівень кореляції та характер

розподілу цих ймовірностей.

Для кількісного оцінювання ризику існують різні методи, серед яких найпоширеніші

статистичний (у тому числі метод статистичних випробувань чи метод Монте-Карло);


60

аналітичний; поєднання дерева рішень та імовірнісного підходу; оцінювання фінансової

стійкості або оцінювання доцільності витрат; експертних оцінок; нормативний; аналізу

чутливості; використання аналогів тощо. Кожний з названих методів має переваги та

недоліки і використовується у конкретних ситуаціях, а універсального методу, прийнятного

для всіх випадків, не існує.

4. Визначення розміру можливих фінансових наслідків у разі настання ризикової події у

зв'язку з реалізацією інновації. Розмір можливих фінансових втрат зумовлюється видом

інновації, обсягом залученого інвестиційного капіталу, рівнем ризику, передбаченого цим

проектом, а також межею відхилень фактично отримуваного доходу від очікуваного

значення.

На підставі отриманих характеристик здійснюють позиціювання проектів відносно

можливих фінансових втрат за настання ризикової події за зонами ризиків: без ризикова;

припустимого ризику; критичного ризику; катастрофічного ризику.

5. Оцінка загального проектного ризику. Загальний рівень ризику конкретного

інноваційного проекту теоретично оцінюють як функцію значень рівнів ідентифікованих

елементарних ризиків. Сукупність цих ризиків може спричиняти синергетичний ефект, як

сприятливий для підприємства, так і руйнівний за умов великого від'ємного значення

приведеного чистого доходу від інновацій. При цьому потрібно також враховувати взаємний

вплив реалізації інноваційного проекту па зміну дохідності активів підприємства та

середньогалузеві доходи від інноваційної діяльності.

6. Зіставлення рівня проектного ризику з фінансовими можливостями підприємства. У

розпорядженні підприємства повинно бути достатньо коштів не лише для реалізації певного

інноваційного проекту, а й для страхування від імовірного настання тих чи інших ризикових

подій, які ставитимуть під сумнів можливість отримання прибутку від інновацій. Але

витрати на страхування як один із методів фінансування ризику зменшують активи

підприємства, які воно могло спрямувати па інновації чи інвестиції та отримати прибуток.

Тому треба виважено підходити до розміру ціни страхування, тобто до розміру страхової

премії.

7. Зіставлення рівня проектного ризику з рівнем дохідності проекту. Основою діяльності

будь-якого підприємця є прагнення отримати прибуток, саме тому величина ймовірних втрат

повинна бути спів розмірною із величиною отриманого прибутку чи інших конкурентних

переваг від впровадження інноваційного проекту.

8. Ранжирування альтернативних інноваційних проектів за рівнем ризику. Узагальнюючу

порівняльну оцінку здійснюють за допомогою двох методів:

‒ на основі варіації усіх кінцевих показників ефективності проектів від їх середніх

значень;

‒ на основі відхилення пріоритетних для підприємства показників ефективності проекту.

Ризик інноваційного проекту ніколи не приймає нульового значення, адже середовище, в

якому він здійснюється, ніколи не є детермінованим та чітко визначеним. За своєю природою

ризик інноваційного проекту є суб'єктивно-об'єктивним. Об'єктивність його визначається

притаманною ринковим процесам недостатністю та не повнотою інформації щодо

здійснення тих чи інших господарських процесів. Суб'єктивним джерелом виникнення

ризику може слугувати неадекватне сприйняття такої інформації особою, що ухвалює

рішення, властивість до необґрунтованого ризику як вияв характеру особистості, падання

переваги іншому альтернативному інноваційному проекту.

Висновок. В результаті дослідження було виявлено, що для успішного управління

інноваційним проектом потрібно: обґрунтувати необхідність та визначити мету проекту;

докладно вивчити характеристики нової технології, продукції тощо; визначити терміни і

ресурси виконання окремих етапів, проекту загалом (практики вважають, що термін понад

три роки пов'язаний з великим ризиком провалу проекту).


61

Таким чином, управління інноваційним ризиком залежить від усвідомлення всіма

учасниками інноваційної діяльності того, що дійсно ризиковою поведінкою підприємства є

не реалізація інноваційних проектів, а відмова від їх здійснення, що призведе в майбутній

перспективі до погіршення конкурентоспроможності підприємства та втрати ринкових

позицій. Тому інноваційною діяльністю потрібно займатися і водночас приділяти належну

увагу ризикам такої діяльності.


1. Економічна безпека підприємств, організацій та установ : [навч. посібник для вищ.

навч. закл.] / В.Л. Ортинський К. : Алерта, 2010. – 548 с.

2. Фоломьев А. Н. Стратегия инновационных преобразований экономики России в

посткризисный период. ‒ М.: Изд-во РАГС, 2010.

3. Іванченко І.Ю. Моделювання економічних ризиків і ризикових ситуацій: навч. посіб. /

Іванченко І.Ю. ‒ К.: Центр навчальної літератури. – 2010. – С.344.

4. Мамаева Л.Н. Управление рисками: Учеб. пос. ‒ М.: Издательско-торговая

корпорация «Дашко и Ко», 2010. – 416 с.

5. Ілляшенко С.М. Інноваційний менеджмент. Навч. посібник. – Суми: ВТД

“Університетська книга”; К.: Видавничий дім “Княгиня Ольга”, 2010. – 324 с.

6. Василенко В.О. Інноваційний менеджмент : Навч. посібник. ‒ К., 2010. – 118 с.

УДК 331.108.2

Ілля Жолобов

(Київ)

ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ

ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В ІННОВАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У статті проаналізовано формування кадрового потенціалу та його використання в

інноваційній діяльності підприємства. Розглядається сутність та характеристика даної

категорії, її місце в сучасному соціально-економічному розвитку країни.

Ключові слова: кадровий потенціал, формування кадрового потенціалу, принципи

формування та використання кадрового потенціалу підприємства, розвиток кадрового

потенціалу, інноваційна діяльність підприємства.

The article analyzes the formation of personnel potential and its innovative use of the

enterprise. The essence and characteristic of this category, its place in today's socio-economic

development.

Keywords: enterprises, human resources, the formation of human resources, principles of

formation and use of human resources business, the development of human potential, innovative

activity of enterprise.

Вступ. На сьогоднішній день важливою складовою формування потенціалу

підприємства є ефективність використання кадрового потенціалу, його подальший розвиток

та набуті навички. Використання трудового потенціалу має на меті реалізацію

кваліфікаційних, розумових здібностей і навиків працівника і трудового колективу в цілому.

Використання кадрового потенціалу є реалізацією трудових і кваліфікаційних здібностей і

навиків працівника, трудового колективу і суспільства в цілому. В умовах ринку,

раціональне використання кадрового потенціалу полягає в повнішому виявленні і реалізації

здібностей кожного працівника підприємства, доданні праці характеру творчості, підвищенні


62

професійно-кваліфікаційного рівня працівників за рахунок стимулювання і оцінки внеску

кожного працівника в кінцевий результат.

В умовах формування кадрового потенціалу, як вирішальної передумови соціально-

економічної стабілізації та його ефективне використання стає основою продуктивності

національної економіки. Серед важливих причин, що обумовили ускладнення

відтворювальних чинників стану сучасного кадрового потенціалу підприємств України і

негативно вплинули на структуру зайнятості та якість робочої сили, слід відзначити недоліки

структурної перебудови економіки країни. Важливою особливістю сучасних економічних

процесів є те, що підприємства майже втратили контроль за станом розвитку свого кадрового

потенціалу та процесами його формування й використання. Так, падіння обсягів

виробництва, криза неплатежів, затримки у виплаті заробітної плати та її низький рівень

обумовлюють погіршення професійно-кваліфікаційного рівня працівників, їхнього

морального, мотиваційного й творчого потенціалів, що, в свою чергу, заважає проведенню

реструктуризації виробництва, впровадженню новітніх технологій та виробництву

конкурентоспроможної продукції.

Розвиток кадрового потенціалу підприємств в Україні за умов її поступової інтеграції до

світового співтовариства та загальна подальша тенденція до зближення соціально-

економічних систем різних країн не лише дають змогу поліпшити конкурентоспроможні

позиції на вітчизняному і світовому ринках товарів та послуг, а є невід'ємною умовою його

існування та реалізації кожним громадянином держави своїх прав на працю та гідне життя.

Тема даної роботи є особливо актуальною в сучасних умовах розвитку українського

суспільства в цілому і кожного господарюючого суб’єкта зокрема.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій. Питанням формування кадрового

потенціалу багато уваги приділяється у наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених та

науковців. Зокрема широке висвітлення сутності до визначення поняття «кадровий

потенціал» знайшло відображення у працях відомих українських учених таких, як Довбенко

В.І., Мельник В.М., «Потенціал і розвиток підприємства», де поняття «кадровий потенціал»

розглядається як тимчасові вільні або резервні трудові місця, які потенційно можуть бути

зайняті фахівцями в результаті їх розвитку і навчання [1].

За Краснокутською Н.В. кадровий потенціал інноваційної організації повністю

ототожнюється з творчим і являє собою сукупність знань, здібностей, навичок, особистої

майстерності, системного мислення спеціалістів, які провадять інноваційну діяльність, їх

творчі новаторські здібності і є базою забезпечення її інноваційного лідерства і

конкурентоспроможності на ринку [5].

Підводячи підсумки, вважаємо, що кадровий потенціал є головним елементом розвитку

інноваційної системи, який виступає рушійною силою інноваційного потенціалу в цілому.

При реалізації інноваційної стратегії виникають завдання, пов’язані зі збереженням та

розвитком трудового потенціалу, які в першу чергу спрямовані на створення динамічної

моделі кадрової структури економіки і враховують демографічні процеси.

Постановка завдання. Метою написання статі є розробка теоретичних і практичних

засад формування кадрового потенціалу організації та його використання в інноваційній

діяльності підприємства. Основним завданням статті є оцінка впливу характеристик та

принципів напрямів формування і використання кадрового потенціалу підприємства.

Основний матеріал і результати. Кадровий потенціал – це трудові можливості

підприємства, здатність персоналу до генерування ідей, створення нової продукції, його

освітній, кваліфікаційний рівень, психофізіологічні характеристики і мотиваційний

потенціал.

В загальному плані сутність кадрового потенціалу відображає якісну і кількісну

характеристики трудового потенціалу постійних, перш за все кваліфікованих працівників



63

Сьогодні одним з ключових чинників підвищення ефективності діяльності промислового

підприємства є відношення до кадрів підприємства. Щоб мати висококваліфікованих

фахівців, складових ядра промислового підприємства, створити у них стимул до ефективної

роботи, керівники вимушені використовувати систему управління кадровим потенціалом.

Нові умови господарювання на підприємствах висувають нові вимоги до формування й

використання їхнього кадрового потенціалу [8].

Кадровий потенціал може розглядатися і у вужчому сенсі як тимчасові вільні або

резервні трудові місця, які потенційно можуть бути зайняті фахівцями в результаті їх

розвитку і навчання. Управління кадровим потенціалом повинне сприяти впорядкуванню,

збереженню якісної специфіки, вдосконаленню і розвитку персоналу [1].

Творчий потенціал є однією з складових інноваційного потенціалу, основу якого

складають кадрові і матеріально-технічні складові, а також наявність науково-технічної й

інтелектуальної власності. Та особливо важливою складовою все ж є наявність кадрів

спеціалістів і вчених, що забезпечують інноваційний процес новими знаннями, ідеями,

винаходами, ноу-хау, новими технологіями. Саме такій складовій інноваційного потенціалу

як кадровий потенціал (або людський капітал) має приділятися дуже велике значення.

Розвиток кадрового потенціалу виступає важливим стратегічним напрямком розвитку

кожного підприємства та засобом досягнення стійких конкурентних переваг в умовах

жорсткої конкурентної боротьби. Для того, щоб діяльність окремого підприємства була

успішною та прибутковою, щоб підприємство мало стійку позицію на ринку серед

конкурентів, потрібно постійно розвиватись та вдосконалюватись; треба безперервно

планувати та підтримувати високий кадровий потенціал розвитку; також слід звертати увагу

на те, щоб розвиток кадрового потенціалу підприємств-конкурентів не був вищій та

швидший за ваш.

Ефективне використання кадрового потенціалу є невід’ємною частиною кадрової

політики кожного сучасного підприємства, незалежно від виду та особливостей його

діяльності. В теорії управління персоналом під кадровою політикою прийнято розуміти

нормативно встановлену сукупність цілей, задач, принципів, методів, технологій, засобів та

ресурсів з відбору, навчання, використання, розвитку професійних знань, вмінь, навичок,

можливостей спеціалістів, керівників, інших учасників професійно-трудових відносин.

Процес формування кадрового потенціалу охоплює широке коло економічних і

соціальних питань. Формування кадрового потенціалу представляє собою процес набуття

людиною рис, необхідних для використання в трудовій діяльності, здобуття певних знань і

навичок, фізичного, емоційного, духовного, професійного розвитку. Цей процес відбувається

протягом більшої частини життя людини, починаючи з дитинства і до кінця трудового

періоду. Однак найбільш інтенсивно формування кадрового потенціалу відбувається в період

навчання та перші роки професійної діяльності людини.

Головна мета формування кадрового потенціалу підприємства – забезпечити

підприємство необхідними трудовими ресурсами, здатними вирішити завдання та досягти

підприємством поточних і стратегічних цілей.

Головна мета розвитку кадрового потенціалу підприємства визначає підцілі та принципи

системи управління персоналом. Останні являють собою правила, основні положення й

норми, якими повинні оперувати керівники та фахівці в процесі управління кадрами.

Розвиток кадрового потенціалу передбачає реалізацію стратегічних аспектів управління

підприємством, такі, наприклад, як розробка й здійснення кадрової політики, в межах якої

принципи управління персоналом відображають об’єктивні тенденції, соціальні й економічні

закони, враховують наукові рекомендації суспільної психології, теорії менеджменту й

організації, тобто увесь арсенал наукового знання, який і визначає можливості ефективного

регулювання та координацію людської діяльності.

Специфіка інноваційної діяльності на підприємстві визначає структуру персоналу,

складовими якого є: наукові та науково-технічні кадри; науково-допоміжний і


64

обслуговуючий персонал; виробничий та адміністративно-господарський персонал [5, с. 410-

411].

Основними складовими кадрового потенціалу є:

освіта;

рівень кваліфікації;

професійні здібності;

професійні навички;

психометричні характеристики кадрів підприємства, що займаються інноваційною

діяльністю.

Сучасний ринок характеризується частими змінами смаків і уподобань споживачів,

розстановкою конкурентних сил, оновленням продукції тощо. Оскільки успіху досягають,

насамперед, товаровиробники - інноватори, то підприємства, які намагаються вижити і

розвиватися на ринку, повинні робити ставку на інновації, що потребує обов’язкової і

постійної оцінки достатності інноваційного потенціалу для розвитку з метою вибору його

оптимальних напрямків. Це вимагає наявності відповідних методик, бажано формалізованих,

які дозволяли б оперативно виконувати таку оцінку.

Для реалізації даних завдань кадрову складову інноваційного потенціалу, як і всі інші,

слід представити як структуру з такими елементами:

оціночні показники і методика їх розрахунків;

критерії оцінки рівня інноваційного потенціалу;

інформаційне забезпечення системи прийняття рішень;

порядок прийняття управлінських рішень, спрямованих на розвиток трудового

потенціалу [4].

Кадрова складова інноваційного потенціалу обумовлює формування, використання та

розвиток інших його компонентів. Підвищення трудового потенціалу за рахунок збільшення

кількості економічно-активного населення, підвищення рівня його освіти, поліпшення стану

здоров’я передбачає збільшення рівня виробничого потенціалу, а відповідно й інноваційного.

Кадровий потенціал дійсно є основним елементом інноваційного, так як від кількісного

та якісного складу трудових ресурсів залежить функціонування всієї інноваційної системи.

Висновок. Отже, розглянувши певні принципи та напрями формування кадрового

потенціалу підприємства можна зробити висновок, що високий інтелектуальний рівень

підприємства в будь-якій сфері приваблює висококваліфікований персонал, що надає

можливість для створення унікального поєднання професійних здібностей, що в свою чергу

безпосередньо забезпечує кадровий потенціал підприємства з високою конкурентоздатністю.

Підвищенню ефективності формування і використання кадрового потенціалу підприємства

сприяє скорочення втрат робочого часу та забезпечення його раціонального використання,

удосконалення режимів праці і відпочинку. Важливими резервами підвищення ефективності

формування і використання кадрового потенціалу підприємства є зростання продуктивності

праці та підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб підприємства,

поліпшення системи перепідготовки кадрів, а також поліпшення умов праці.


1. Довбенко В.І. Потенціал і розвиток підприємства: навч. посібник / В.І. Довбенко,

В.М. Мельник. – 2-е вид., випр. і доп. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010. –

232 с.

2. Джаин И.О. Оценка трудового потенциала: – Сумы: ИТД „Университетская книга”,

2002. – 250 с.

3. Иванова С. Развитие потенциала сотрудников: Профессиональные компетенции,

лидерство, коммуникации. / С. Иванова, Д. Болдогоев и др. – М.: Алыпина бизнес Букс, 2008.

– 278с.


65

4. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: Навч. посібник. – 2-ге вид.,

перероб. і доп. – Суми: ВТД „Університетська книга”; К.: Видавничий дім Княгиня Ольга”,

2005. – 324 с.

5. Ким М. Н. Трудовой потенциал: формирование, использование, управление: [учеб.

пособ.] / М. Н. Ким. ‒ Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2003. − 250 с.

6. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. ‒ К.: КНЕУ, 2003. ‒

504 с.

7. Москаленко В.О. Основні принципи формування кадрового потенціалу підприємства /

В.О. Москаленко // Бізнес-Навігатор. – 2010. – №3(20) – С. 165–170.

Науковий керівник ‒ кандидат технічних наук, доцент І.О.Доровська

УДК 519.876.5

Єгор Левчук

(Київ)

ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

У даній статті розглянуті принципи та методи управління інноваційною діяльністю


Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, принципи інноваційної діяльності.

In this article the principles and methods of innovation management company.

Keywords: innovation, innovation, innovation principles.

Вступ. Важливість інноваційної діяльності визначається переважно тим, що постійний

розвиток науки і техніки зумовлює швидке «застаріння» методів, техніки та технології

виробництва, продукції та її якісно-технічних характеристик, і вони потребують

повсякчасного удосконалення. Ринкові умови господарювання, з їх тенденцією до швидких

змін, створюють для більшості підприємств конкурентне середовище, що спонукає їх до

формування конкурентних переваг. Конкурентні переваги можуть бути створені як у сфері

виробництва товарів, так і у сфері їх просування на ринок. Як правило, вони формуються на

базі інноваційної діяльності, що вважається основою успішного функціонування

підприємства на ринку. Але для досягнення успіху в інноваційній діяльності підприємству

необхідно чітко визначити та врахувати її принципи, алгоритм поетапної реалізації

інноваційних заходів та бачити перспективи розвитку.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій. Питанням інноваційної діяльності

присвячено багато праць іноземних та українських вчених. Серед вітчизняних вчених

вагомий внесок у їх дослідження зробили С. Ілляшенко, О. Лапко, A. Сухоруков,

А. Юзефович та інші. Із праць зарубіжних вчених варті уваги дослідження П. Друкера,

І. Перлаки та інших. У роботах цих авторів розкрито значення інновацій у забезпеченні

конкурентоспроможності підприємств, розроблено різні класифікаційні ознаки інновацій та

методики оцінювання ефективності інноваційних проектів, обґрунтовано необхідність

інноваційної діяльності, визначено форми і джерела фінансування, типи і складові

інноваційної політики підприємства, методи управління інноваціями. Однак окремі елементи

організації інновацій потребують подальших досліджень. Насамперед це стосується

поетапного управління інноваціями на підприємствах в умовах поглиблення конкуренції та

врахування принципів інноваційної діяльності у мінливому ринковому середовищі.

Постановка завдання. Визначення принципів інноваційної діяльності та алгоритму

оптимального процесу реалізації інноваційних заходів. Для досягнення поставленої задачі


66

необхідно виконати низку завдань: визначити взаємозв'язок конкурентоспроможності та

інноваційної діяльності; обґрунтувати необхідність інноваційної діяльності; сформулювати

принципи інноваційної діяльності; спроектувати алгоритм процесу реалізації інноваційних

заходів.

Основний матеріал і результати. Відповідно до Закону України "Про інноваційну

діяльність" інновації ‒ це новостворені (засновані) і (або) вдосконалені

конкурентоспроможні технології, продукти або послуги, а також організаційно-технічні

рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно

поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. [1]

Конкурентоспроможність підприємства залежить від багатьох чинників, основним із

яких є раціональне використання матеріальних, трудових, інноваційних, інформаційних і

фінансових ресурсів, які в сукупності становлять потенціал підприємства.

Обґрунтувати необхідність активізації інноваційної діяльності підприємств можна

такими чинниками:

підприємства характеризуються повільним розвитком ефективних форм інноваційної

діяльності, що зумовлено економічною нестабільністю та чіткістю законодавства;

значна кількість підприємств не спроможна впроваджувати інновації власним

коштом, а економічний клімат не сприяє залученню зовнішнього капіталу чи запозиченню

коштів;

держава потребує глибоких структурних перетворень в економіці;

для більшості підприємств властиве значне зношення основних фондів;

гостро відчувається необхідність збереження і розвитку науково-технічного

потенціалу та інноваційного підприємництва;

нагальною є проблема створення нових робочих місць. їх організація за новітніми

надбаннями дасть змогу не лише виробляти вітчизняну продукцію та розвивати економіку, а

й виплачувати працівникам гідну заробітну плату.

Щоб нівелювати негативний вплив перелічених чинників та забезпечити розвиток

інноваційної діяльності на державному рівні, потрібно: стимулювати розвиток міжнародної

науково-технічної співпраці, забезпечуючи його законодавчими актами та створенням

спільних програм; створити дотаційні програми фінансування інновацій та забезпечити

достатній рівень фінансування науково-дослідних і конструкторських робіт; удосконалити

законодавчу базу здійснення інноваційної діяльності; стимулювати створення сприятливого

фінансового клімату, що дозволить залучати інвестиції для фінансування інноваційної

діяльності.

Успішна реалізація інноваційної діяльності повинна базуватись на принципах ‒ нормах,

правилах поведінки підприємств, що встановлюють взаємозв'язок між розвитком

підприємства і напрямами його інноваційної діяльності.

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» основними принципами

державної інноваційної політики є: орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки

України; визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; формування

нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; створення умов для збереження,

розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у

розвитку інноваційної діяльності; ефективне використання ринкових механізмів для

сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

вжиття заходів для підтримки міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу

технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на

зовнішній ринок; фінансова підтримка, сприятлива кредитна, податкова і митна політики у

сфері інноваційної діяльності; сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;


67

інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері

інноваційної діяльності. [1]

На законодавчо визначених загальнодержавних принципах інноваційної політики

повинні базуватись принципи інноваційної діяльності підприємств.

Принципи формування інноваційної політики ‒ норми, правила поведінки організації,

що встановлюють взаємозв'язок між розвитком підприємства і напрямками його інноваційної

діяльності. Формування інноваційної політики слід здійснювати на основі таких принципів:

переважно стратегічна спрямованість;

орієнтація на потреби ринку;

цілеспрямованість (інноваційні зміни в організації необхідно здійснювати з певною

метою, установленою керівництвом підприємства);

комплексність (необхідність участі у процесі розробки інновацій усіх внутрішніх

елементів підприємства);

планомірність (координація роботи всього підприємства в період створення інновації,

підготовки її до впровадження, реалізації);

інформаційна забезпеченість (формування інноваційної політики з урахуванням

сучасних досягнень НТП.

Інноваційна політика підприємства повинна визначити напрямок його змін відповідно до

вимог зовнішнього середовища, окреслити коло можливих інноваційних рішень, формувати

інноваційні завдання в залежності від типу обраної стратегії. [5]

Здійснення інноваційної діяльності повинно відбуватись у кілька етапів, які дозволять

підприємству досягнути бажаного результату з мінімальними витратами та втратами. Етапи,

які проходитиме підприємство від початку до завершення інноваційного проекту, мають

бути логічно пов'язаними та утворювати комплексну систему зв'язків.

Інноваційну діяльність підприємства можна тлумачити як діяльність, що передбачає

планування, організацію, керівництво, мотивацію та контроль щодо об'єкта управління

шляхом розробки та застосування системи стратегій (обраних залежно від інноваційного

потенціалу підприємства і факторів впливу зовнішнього середовища), спрямовану на

досягнення поставленої перед підприємством мети.

Алгоритм здійснення інноваційної діяльності підприємства. На кожному з етапів

підприємство повинно враховувати особливості реалізації інноваційної діяльності та

управління нею, щоб максимально оптимізувати цей процес здійснення та досягти врешті-

решт поставленої мети.

Актуальність даної теми пояснюється тим, що на даний момент в Україні широко

розвинена підприємницька діяльність, а з цим пов’язана сильна конкуренція майже у всіх

галузях. Тому кожне підприємство для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку

повинно вжити заходів для покращення інноваційної діяльності. [4]

Висновок. Інноваційна діяльність в умовах високої конкуренції має важливе значення,

адже вона сприяє розвитку підприємства, підвищенню ефективності його ресурсного

потенціалу, забезпеченню стабільності функціонування на ринку та відповідності його

роботи до вимоги ринку.

Для успішної інноваційної діяльності підприємство має враховувати загальнодержавні

принципи інноваційної діяльності, визначені чинним законодавством, та дотримуватись

принципів інноваційної діяльності підприємства, що дозволить реалізовувати інноваційні

програми без значних витрат та втрат.

Оскільки інноваційна діяльність є найважливішим засобом забезпечення економічного

зростання, конкурентоспроможності та фінансової стабільності будь-якого підприємства, то

високих результатів воно зможе досягти лише за систематичного аналізу змін ринкового

середовища і цілеспрямованого її здійснення, з метою реалізації нових можливостей.


68


1. Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40 – IV від 04.07.2002.

2. Дукер П.Ф. Бізнес та інновації. ‒ «Вильямс», 2007 – С. 432.

3. Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент [Текст]: учебник / И.Т.Балабанов. – СПб:

Питер, 2001. – 304 с. (Серия «Учебники для вузов»). – ISBN 5-318-00054-1

4. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент [Текст]: Навчальний посібник /

П.П. Микитюк. – К. : Центр навчальної літератури, 2007. – 400 с.

5. Волков О.І. Економіка та організація інноваційної діяльності [Текст]: Підручник

(третє видання) / І.О.Волков, М.П. Денисенко, А.П.Гречан та інші; під ред. О.І.Волкова та

М.П.Денисенко. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 662 с.

Науковий керівник ‒ кандидат технічних наук, доцент Д.В.Доровський

УДК 640.43 (477)

Наталія Рогова, Світлана Рибакова

(Полтава)

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНІ

Ресторанний бізнес України активно розвивається останнім часом, але під впливом

економічної кризи відчуває необхідність освоєння нових технологій та тенденцій у

ресторанному бізнесі. Заклади ресторанного господарства, які відчувають динаміку змін у

розвитку ресторанного бізнесу, мають велику конкурентоспроможність серед діючих

закладів на території України.

Ключові слова: ресторанне господдарство, новації, тенденції, ІТ-технології, теплан-

шоу,концепція.

Restaurant business Ukraine is actively developing in recent years, but under the influence of

the economic crisis feels the need to develop new technologies and trends in the restaurant

business. Institutions restaurant industry experiencing dynamic changes in the development of the

restaurant business, have a greater competitiveness among institutions operating in Ukraine.

Key words: hospoddarstvo restaurant, innovations, trends, IT technologies, teplan show

concept.

Постановка проблеми. Ресторанна сфера як одна з високорентабельних галузей світової

економіки, у ХХІ ст. стає провідним напрямом економічного і соціального розвитку України.

На сьогоднішній день ресторанний бізнес ‒ одна з найбільш перспективних і

швидкозростаючих галузей, що приносить по всьому світу багатомільйонні прибутки. Цей

бізнес як одна з галузей несе в собі величезний потенціал для українського ринку, здатний

приносити стійкий дохід у державний бюджет. Актуальність теми обумовлена тим, що

сучасний розвиток ресторанного бізнесу базується на побудові такої системи

обслуговування, яка необхідна для надання якісних послуг своїм споживачам.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Результати дослідження та аналіз розвитку

ресторанного господарства під вплив науково-технічного прогресу в Україні широко

висвітлювались у працях багатьох вчених-економістів, зокрема Г.Пятницької,

Т.О. Колісніченко, Д.Р. Сагдаєва, Л.А. Любимова, С.Н. Морева, В.А. Антонова та ін.

Формування цілей статті. Дослідження стану та перспективи розвитку ресторанного

господарства на території України під вплив економічних факторів та сучасних тенденцій

розвитку сфери ресторанного господарства.


69

Виклад основного матеріалу. За даними Асоціації ресторанного господарства України,

темпи зростання ринку ресторанних послуг протягом останнього часу коливалися в межах

60-100% на рік. З 600 закладів ресторанного господарства Києва працюють на повну

потужність тільки 50, і тільки 30 є високорентабельними. Таким чином на ринку

спостерігається ситуація, пов’язана з відходом старих «гравців» та приходом нових.

Середній термін окупності ресторанного проекту становить 2 роки, іноді менше (якщо

капіталовкладення були невеликими – до 200 тис. у.о.), іноді значно більше – до 4-5 років

(якщо інвестиції перевищують 1,2-1,5 млн. у.о.).

Як свідчить світова практика, демократичні ресторани – досить динамічний сегмент

ресторанного ринку. Основні споживачі таких підприємств – люди середнього класу. З

одного боку, в розвинених країнах споживання їжі переноситься в ресторани через брак

вільного часу, з іншого – завдяки новим технологіям і високій конкуренції демократичні

підприємства стають доступними все більшій кількості людей.

Тенденції ресторанного бізнесу – це, звичайно ж, і тенденції розвитку певних кухонь.

Переваги по типу кухні дуже неоднозначні, особливо в регіонах України. Характерна

прихильність до певного продукту, а не до типу кухні як такої, наприклад, переваги м’яса,

часто певного виду (свинина, куряче м’ясо), або риби і морепродуктів. В основному в

Україні в певних типах кухонь є свої групи шанувальників. Споживачі віддають перевагу

улюбленому продукту в улюбленому виконанні, і при цьому абсолютно не важливо, який

тип кухні представляє в іншу страву. За даними РІА «Ресторанний гід» групи національних

кухонь розподілилися наступним чином . Рис. 1.

Рис. 1. Структура національних кухонь ресторанного господарства України

Все більше ресторанів роблять акцент на натуральному використанні продуктів, а не на

складності рецептур. Серед різних тенденцій кухні набуває 159 популярності авторська

кухня, що дозволяє творчо переробити всі існуючі кухні світу і створити свій власний

продукт, яким і привертає увагу споживача. Подібна ситуація спостерігається і з перевагою

барної продукції, що може бути підставою для створення цілого формату: кав’ярні, пивні,

заклади з акцентом на коктейлі або винах. Вільними нішами залишаються спеціалізовані

дитячі кафе – дитяча тема присутня в багатьох закладах, але окремої уваги вона практично

не заслуговує. Так само щоб утримати постійних відвідувачів і залучити нових в умовах

жорсткої конкуренції крім різноманітності національних кухонь, стильного інтер’єру та

якісної смачної їжі, впливають інновації в ресторанному бізнесі, а саме цікаві маркетингові

кроки, заради яких споживачам хочеться приходити саме до цього ресторану [2].

37%

21%

8%

8%

8%

5% 13%

Структура національних кухонь ресторанного господарства України

Українська

Французська

Італійська

Кавказька

Японська

Американська

Інші


70

На сьогодні креатив IT-технологій внесли інновації в ресторанний бізнес. Сьогодні і

туристи, і жителі міст оберуть ресторан, кафе або бар, в якому є безкоштовний Wi-Fi: в

очікуванні замовлення можна попрацювати, перевірити пошту, почитати новини або

поспілкуватися з друзями і близькими [3].

Теплан-шоу, коли на очах у публіки Теплан-кухар віртуозно створює певне фірмове

блюдо. Але яким би не було захоплюючим уявлення, кухонні запахи і вид використаного

посуду подобається далеко не всім. Науково-технічний прогрес запропонував і Теплан-

інновації ресторанного бізнесу: поруч з робочим місцем кухаря на кухні встановлюють

камери, а по монітору на столику за його діями спостерігають тільки ті відвідувачі, кому це

цікаво.

Очевидно, що мінливі умови життя українців відбилися і на їх перевагах. Не всі заклади,

які нині популярні, такими і залишаться. І навпаки ринок з розпростертими обіймами

зустріне нові формати та ідеї. Найближчим часом будуть вимирати все дорогі пафосні і

складні за своєю структурою ресторани, також ті у яких буде суміш «про все і ні про що».

Активно розвиватимуться невеликі заклади з демократичними цінами, розрахованими на

середній клас, так як матеріальне становище українців в найближчі роки не передбачає

особливого зростання.

Також можна спрогнозувати зростання українських форматів, зокрема підвищення

інтересу до національної кухні в її різних локальних проявах, за рецептами з різних регіонів.

На сьогодні цей напрямок у нас недостатньо розвинене. Активно розвитку набудуть такі

типи заклади ресторанного господарства, як кав’ярні. Культура споживання кави зростає на

очах, ця тенденція йде з Заходу. Відбуватиметься відкриття самих різних кав’ярень різних

форматів, починаючи від альтер- нативних, де всі схиблені на каву, закінчуючи

традиційними. У тренді буде вулична їжа і все що стосується гнучких швидких мобільних

форматів.

Ті ресторани, на місці яких нічого не відкрилося, так званий «чистий мінус». В

результаті тільки за 2014 рік столичний ресторанний ринок відкотився до 2011 року,

втративши все, що придбав за час бурхливого зростання.

В минулому році темпи скорочення ринку зменшилися – «чистий мінус» склав на

40 закладів менше, ніж в 2014-му. А відкриттів виявилося більше: якщо в 2014 році їх було

40, то в 2015-му – вже 68.

Якщо в Києві кількість закритих ресторанів перевищило кількість відкритих мало не

вдвічі, то в двох інших містах з трійки лідерів ринку – Одесі та Львові ‒ динаміки відкриття

була позитивною. Так, в Одесі за минулий рік відкрилося близько 50 ресторанів, а закрилося

близько 40.

А в Харкові, Дніпропетровську та інших містах ситуація схожа в Київською: кількість

закритих ресторанів там більша, ніж тих що відкрилися, але, не в такій кількості, як в

столиці.

Львівських та одеських рестораторів врятував постійний приплив туристів. За минуле

літо Одеса та область прийняли понад п’ять мільйонів відпочиваючих. В 2015-му році

кількість туристів перевищувала показники 2014 року, і це є позитивною тенденція.

Львову вдалося зберегти статус «цінового заповідника» завдяки фактору міграції у

зв’язку з подіями на сході України і в Криму: мігрували фінанси і сам бізнес. Але в той же

час міграція спричинила за собою багато негативу для гравців ринку. Для порятунку капіталу

нові гравці платили необгунтовано високі суми за оренду або купівлю приміщень, що і

вдарило по стальності ринку. В результаті чого закрилося багато старих закладів, на їх місці

з’явилися нові, нікому не відомі проекти.

Одним з головних чинників, який привів до хвилі ресторанних закриттів, стало

зростання ціни оренди.

В Україні оренда пов’язана з крсом долара, до того ж на момент початку кризи оренді

ставки в Києві були сильно завищені – десь в два рази вище, ніж у Східній Європі, зокрема,


71

наприклад, в Польщі. За оренду 1 кв.м в центрі столиці ресторатори платили 100$, а то і

150$. Ціна в Одесі майжа не відрізнялася від столиці. У Львові – дешевше, але там, як і в

багатьох містах Західної Уркаїни, де центр міста маленький, взагалі ні за які гроші не знайти

вільних приміщень.

У Харкові, Дніпропетровську оренда дешевше приблизно на 30%, але ціни все одно

виявилися непідйомними, після того як доллар восени 2014 року злетів в два, а до весни

2015-го – в три рази.

Адже якщо на початку 2014 року при курсі 8 грн / 1 $ приміщення в центрі Києва

здавалося за 20 тис. $ (тобто 160 тис. грн), то восени при курсі 15 грн / 1 $ ціна злетіла до 300

тис. Тобто на рівному місці оренда виросла на 140 тис. грн. Фактор неадекватної ціни за

оренду став причиною закриття багатьох ресторанів.

В 2015-му ситуація змінилася. Сталося це після того, як приміщення простояли

порожніми по півроку, що змусило орендодавців змиритися з реаліями і знизити ціни. Чверть

всіх власників пішли назустріч своїм орендарям, зафіксувавши оренду в гривні. Навіть

з’явилася нова схема оплати, до якої раніше не вдавалися: власник приміщення погоджується

на відсоток від доходу – від 10% до 20%.

В центрі Києва на ресторанних майданчиках відбулися великі зміни. Вулиця Хрещатик,

ще недавно вважалася у ріелторів найдорожчою, перейшла в розряд середньої цінової

категорії.

Падіння орендних ставок, яке тривало весь 2015 рік, призвело до активного відкриття

нових закладів, так як приміщення стали доступніші.

Домовитися про знижки та прив’язку до гривні, вдалося не всім. Тому багато хто

відмовився працювати в центрі та переїхали в спальні райони.

Закрилися ті, хто різко підняв ціни в 2014-му і навіть знизивши їх, уже не зміг

відновитися.

Закрилися ресторани, де в меню основною була імпортна складова. Після різкого

підняття цін миттєво спорожніли кафе мережі «Сушія», але менеджмент вчасно зреагував і

опустив ціни.

Наслідки нинішньої кризи відрізняються від кризи 2008-2009 років. Тоді в першу чергу

постраждали ресторани середньої цінової категорії, оскільки їні клієнти – представники

середнього класу ‒ мали валютні кредити і стрибок курсу долара надовго вибив їх зі звичної

колії. При цьому елітні і дешевші ресторани майже не втратили клієнтів.

Зараз постраждали якраз заклади нижньої цінової категорії та елітні ресторани. Останні,

втратили до половини клієнтів. А ось ресторани середньої цінової категорії постраждали

менше. Відвідувачі цих закладів – представники середнього класу ‒ валютними кредитами на

цей раз не були обтяжені, і у них збереглися доходи, що дозволяють відвідувати ресторан.

Відбувається зміна пріоритетів при виборі ресторану. Якщо в 2014 році головним

фактором вибору була ціна, а вже потім якість та сервіс, то в 2015-му ситуація

змінилася.Представники середнього класу хочуть отримати смачну їжу, хороший сервіс,

чистоту в залах.

Висновки. Оцінюючи український ринок послуг харчування можна зробити наступні

висновки: споживачеві пропонується широкий вибір концепцій, розрахованих на різні рівні

доходу і соціальні запити, ринок знаходиться в стадії розвитку і ще далекий від насичення,

розвиток ринку в великих містах відбувається досить неоднорідно. Подальший розвиток

ринку буде направлено в сторону більш вузького позиціонування і створення сильних

мережевих брендів. Нзважаючи на зміну показників по товарообігу в негативну сторону,

ресторанний бізнес залишається перспективним напрямком для інвесторів, які можуть

вкласти свої кошти в підприємства ресторанного господарства: заміські заклади, заклади

одного продукту або напою, заклади музичної спрямованості (арт-кафе, арт-ресторан), дитячі

кафе, заклади різних типів які орієнтовані на середній ціновий сегмент.


72

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Колісніченко Т.О., Сагдаєва Д.Р Сучасні тенденції ресторанного бізнесу у

Дніпропетровській області // Туристичний, готельний і ресторанний бізнес: інно- вації та тренди [Електронне видання] : тези. Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 7 квіт. 2016 р.) / Відп. ред. А.А. Мазаракі. – Київ : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2016. – 362 с.

2. Любимова Л. А., Морева С. Н. Факторы и их влияние на развитие гостинично-ресторанного бизнеса [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/faktory-i-ih-vliyanie-na-razvitie-gostinichno-restorannogo-biznesa

3. Антонова В.А. Ресторанний бізнес в економічному розвитку України [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: https://e.mail.ru/attachment/14905990250000000444/0;7

4. Пятницька Г., Григоренко О., Найдюк В. Розвиток ресторанного господарства в Україні: структурні трансформації, фінансова стійкість підприємств, прогнози.

УДК 331.101:331.225

Людмила Семенова, Оксана Суха

(Дніпро)

СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ: СУТНІСТЬ І РІЗНОВИДИ У статті розглянуто сутність і різновиди стимулювання праці. Авторами

проаналізовано певні методи мотивації персоналу, визначені особливості процесу формування мотивації трудової діяльності

Ключові слова: стимулювання праці, мотивація персоналу, мотивація, сучасний менеджмент, матеріальне та нематеріальне стимулювання

The article deals with the essence and types of labor incentives. Some methods of personnel

motivation, the features of the process of forming the motivation for labor activity Key words: stimulation of work, staff motivation, motivation, modern management, material

and immaterial incentives

Пошук і утримання кваліфікованих фахівців і менеджерів в сучасних ринкових умовах

як ніколи набуває виключно важливого значення для роботодавців. Адже саме люди і їхня зацікавленість в успіху ‒ це той основний актив, який багато в чому визначає успішність тієї або іншої компанії. Для вирішення таких питань застосовуються різні системи мотивації співробітників. Стимулювання праці є одним із найважливіших чинників, вміле використання якого може сприяти розв'язанню всього комплексу соціально-економічних проблем. У сучасному менеджменті все більшого значення набувають мотиваційні та стимулюючі аспекти праці.

Еволюція наукових уявлень стосовно розвитку форм і методів стимулювання відбувалася у руслі зміни різноманітних мотиваційних концепцій, які найбільш контрастно заявили про себе на межі ХХ-го й ХХІ ст., що обумовлено світовими процесами глобалізації, умовами розвиненого конкурентного середовища та глибокими перетвореннями індустріального суспільства в інформаційне (постіндустріальне), де головну роль мають відіграти знання, інтелект, інновації. Саме низка останніх чинників призвела, на нашу думку, до якісної трансформації форм і методів мотивації праці [5]

Мотивація – це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають поведінку, форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення особистих цілей і цілей організації, отже, можна сказати, що мотивація – це сукупність усіх мотивів, які справляють вплив на поведінку людини [1].

http://cyberleninka.ru/article/n/faktory-i-ih-vliyanie-na-razvitie-gostinichno-restorannogo-biznesa

https://e.mail.ru/attachment/14905990250000000444/0;7


73

Стимулювання праці виконує економічну, соціальну і моральну функції, поділяється на матеріальне та нематеріальне стимулювання. До матеріальних стимулів відносяться як грошові: зарбітня плата, премії, доплати; компенсації; можливість отримати льготні кредити; позички та інше так і не грошові: медобслуговування; харчування; страхування; надання санаторних путівок; оплата транспортних витрат та інше. До нематеріальних стимулів відносяться: підвищення кваліфікації, стажування, додаткова відпустка, суспільне визнання та інші.

Нажаль, сьогодні, більшість із використовуваних систем оплати праці працівників на підприємствах України не відповідає вимогам, які ставляться до матеріального стимулювання, як складової цілісної системи мотивації, спрямованої на досягнення максимальних результатів від господарської діяльності.[7]

В сучасних умовах одним із об’єктом мотиваційної політики стає соціальне забезпечення працівників. Предметом соціальної політики на підприємстві є надання грошових і рівноцінних їм послуг працівникам підприємства, членам їх родин та іншим громадянам, яким соціальні послуги надаються добровільно на благодійній основі.[6] З внесенням змін до статті 2 Кодексу законів про працю[3] стосовно рівності трудових прав, в частині гендерної ідентичності, стають актуальними психологічні стимули, як альтернатива може розглядатися «інтеграційний» стиль керівництва, у якому наголошується на створенні єдиної команди, на активній участі кожного, на вмінні чутливо реагувати на зміни й ураховувати різні погляди, що більш повною мірою віддзеркалювало би роль жінки в суспільстві й пов’язану з нею поведінку.[2] Так, Колот А. М.[4] розуміє під стимулювання праці систему вибору стимулів, що приводять до підвищення результатів праці найманого персоналу, та приведення їх у визначену супідрядність, яка забезпечує досягнення цілей підприємства.

Отже, в умовах ринкової економіки відносини між керівництвом і персоналом підприємства мають велике значення, а система стимулювання праці є механізмом, який здатний подолати розбіжності в інтересах працівника і роботодавця та створити умови до максимального задоволення обох сторін. Грамотна організація та покращення умов праці, забезпечення високої якості кадрового потенціалу – це вирішальні чинники ефективності виробництва та конкурентоспроможності підприємств.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Абаєва Є. Н. Оптимізація системи мотивації працівників промислового підприємства

[Текст] / Є. Н. Абаєва // Науковий вісник ДГМА. – 2009. – № 2. – С. 190–197]. 2. Кодацька Н.О. Гендерний підхід в управлінні персоналом / Н.О. Кодацька // Молодий

вчений. ‒ 2016. ‒ №4. – С.475-479 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2016_4_116

3. Кодекс законів про працю України, Закон, Кодекс від 10.12.1971 № 322-VIII // ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/conv

4. Колот А. М. Мотивація персоналу: підручник [Текст] / А.М.Колот. ‒ К. : КНЕУ, 2002. – 337 с.

5. Кухар О.С. Мотивація як засіб підвищення ефективності діяльності підприємства [Текст] / О.С. Кухар, С.В. Козловський // Збірник наукових праць ВНАУ: Серія: Економічні науки. – 2012. ‒ №4. (70). – С.43-47.

6. Семенова Л.Ю. Соціальна політика підприємства як складова соціальної політики держави / Семенова Л.Ю. Шаповал А.Ю. // Науковий журнал «Молодий вчений». ‒ №10(37). ‒ 2016 (жовтень 2016). ‒ ч.І. ‒ С. 413-416 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/10/94.pdf

7. Семенова Л.Ю. Формування ефективної системи мотивації праці на промислових підприємствах / Семенова Л.Ю., Мірясов А.С. // Науковий журнал «Молодий вчений». ‒ №1(28). ‒ (січень 2016). ‒ ч.І. ‒ С. 150-155 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/1/35.pdf

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=molv_2016_4_116

http://zakon.rada.gov.ua/go/322-08

http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/10/94.pdf

http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/1/35.pdf


74

УДК 330.131.7

Ольга Сербіна, Ірина Доровська

(Київ)

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ІННОВАЦІЙНІЙ

ПРОЕКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У даній статті розглянуто поняття інноваційного ризику, етапи оцінки ризиків.

Проаналізовано управління ризиками в інноваційній проектній діяльності підприємства.

Ключові слова: ризик, інноваційний ризик, управління ризиками.

The concepts of innovative risk, stages of estimation of risks, are considered in this article. A

management is analysed risks in innovative project activity of enterprise.

Keywords: risk, innovation risk, risk management.

Вступ. Важлива роль у розвитку українських підприємств належить їх інноваційній

діяльності. Інновації та інноваційна діяльність пов'язані зі значним ризиком, оскільки сенс

інновацій становлять зміни, які розглядаються як джерело доходу, а процеси і результати

змін містять істотну частку елементів невизначеності і спричиненого нею ризику. При цьому

раціональна поведінка підприємства полягає в тому, щоб не ігнорувати ризик, а належним

чином враховувати його для обґрунтування заходів, спрямованих на його попередження,

зниження чи компенсацію ризику [6].

Управління ризиками підприємства – це система принципів та методів передбачення,

запобігання, оцінки та нейтралізації негативного впливу загроз і небезпек на результати

фінансово-господарської діяльності підприємства.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій. Серед вітчизняних науковців можна

відмітити наукові дослідження теорії ризику В.В. Вітлінського, М.П. Денисенко,

І.Ю. Івченко, С.М. Ілляшенко, Н.І. Машиної, В.В. Черкасова. Оскільки альтернативи

інноваційному шляху розвитку немає, то виникає об’єктивна необхідність розробити

способи запобігання, зниження чи компенсації можливих негативних наслідків ризику.

Попереднім етапом такої роботи є оцінка ризикованості проекту та величини ймовірних

витрат при настанні ризикової події.

Постановка завдання. Метою написання статі є розробка теоретичних і практичних

засад управління ризиками в інноваційній проектній діяльності підприємства. Основним

завданням статті є розвиток етапів управління ризиком в інноваційній проектній діяльності


Основний матеріал і результати. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що

на промислових інноваційно-активних підприємствах впроваджуються десятки інноваційних

проектів, при здійсненні яких підприємства розраховують мати максимальні конкурентні

переваги перед іншими учасниками ринку. Однак на цьому інноваційному шляху у

підприємств виникають певні труднощі, пов’язані з тривалим освоєнням етапів виробництва

інноваційної продукції. Результатом впливу такого ризику є в багатьох випадках істотна

втрата ефекту від інвестицій. У ряді ж випадків фактори ризику приводять до необхідності

припинення проектів або прямим фінансовим втратам. У цих умовах промисловим

підприємствам необхідний інструментарій коректної оцінки інноваційного ризику.

Застосування такого інструментарію дозволить менеджерам підприємств вибирати й

здійснювати ефективні методи керування інноваційним ризиком, що, у свою чергу,

дозволить істотно скоротити негативний вплив факторів ризику й домогтися одержання

істотного ефекту від інвестицій.

Розвиток ринкових відносин в Україні визначив інноваційну діяльність як один із

головних спосіб виживання українських підприємств незалежно від форми власності й сфери


75

їхньої діяльності по всіх стадіях життєвих циклів. При цьому результативність інноваційної

діяльності прямо залежить від того, наскільки точно зроблена оцінка й експертиза ризиків, а

також від того, наскільки адекватно визначені методи управління ними.

При оцінці ризику інноваційного проекту слід враховувати те, що існує ситуація

невизначеності для загальної господарської діяльності суб’єкта, а також окремі ризики, що

притаманні лише цьому інноваційному проекту. Сукупність цих ризиків може спричиняти

синергічний ефект, як сприятливий для підприємства, так і руйнівний за умов великого

від’ємного значення приведеного чистого доходу від інновацій [9].

Нейтралізація ризиків – це фінансово-математична технологія обґрунтування, прийняття,

виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації

превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою

забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівнів операційного і

фінансового важелів як складових сукупного ризику підприємства [2].

Інноваційний ризик ‒ це ймовірність втрат, що виникають при вкладенні

підприємницькою фірмою засобів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не

знайдуть очікуваного попиту на ринку.

Під інноваційним (підприємницьким) ризиком варто розуміти ризик, що виникає при

будь-яких видах діяльності, пов’язаних з інноваційними процесами, виробництвом нової

продукції, товарів, послуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і

науково-технічних проектів. Виходячи з даного визначення, варто одночасно представити,

що ризик ‒ це явище, ознака і властивість діяльності, а не тільки поняття [8].

Інноваційний розвиток зазнає істотного впливу елементів невизначеності, чим

зумовлюється високий ризик інноваційної діяльності. Цей ризик стає особливо значним в

умовах трансформації вітчизняної економіки і переходу її на ринковий шлях розвитку,

оскільки багато важливих рішень приймаються в умовах неповної, неточної або

суперечливої інформації [6]. Беручи до уваги визначення П.Г. Грабового вважають за

потрібне уточнити сутність поняття ризику: ризиком в інноваційній діяльності слід розуміти

можливість (загрозу) втрати господарюючим суб'єктом частини своїх ресурсів,

недоотримання доходів чи виникнення додаткових витрат у результаті здійснення

виробничо-збутової і фінансової діяльності, яка спирається на нові технології, нові продукти,

нові способи їхньої реалізації і т. д. Оскільки альтернативи інноваційному шляху розвитку

немає, то виникає об'єктивна необхідність розробити способи запобігання, зниження чи

компенсації можливих негативних наслідків ризику. Для цього необхідно спочатку кількісно

оцінити величину ризику конкретної інновації (як імовірності негативних наслідків, так і

величини можливих втрат), виділити і дослідити вплив і частку кожного з факторів ризику в

загальній сумі можливих втрат. Результати оцінки ризику варто враховувати при прийнятті

суб'єктами господарської діяльності рішень про вибір стратегії і тактики інноваційного

розвитку, плануванні науково-технічної, виробничо-збутової і фінансової діяльності.

Проблема ризику посідає важливе місце в ринкових дослідженнях. У системі керування

організацією керування ризиками виявляється компонентом підсистеми розробки й реалізації

управлінських рішень. Таким чином, управління ризиками здійснюється не заради зниження

ризиків, а заради підвищення якості й обґрунтованості управлінського (особливо

стратегічного) рішення [7].


впливає багато факторів, зміна яких може давати підприємству потрібний результат. Ризики

під час реалізації інноваційного проекту можуть виникнути або на стадії продукування та

вибору ідеї інноваційного проекту, або вже на стадії безпосередньої розробки та

впровадження інноваційного проекту в реальних умовах господарювання. В будь-якому

випадку, чим пізніше виявився (ідентифікувався) той чи інший ризик, тим вища імовірність

виникнення збитків або тим більшою виявляється недосяжність поставлених цілей.


76

Не буває підприємництва без ризику. Найбільший прибуток приносять операції з

високим ступенем ризику. Проте в усьому має бути міра. Ризик обов'язково має бути

розрахований.

Управлінський ризик як багатофакторна категорія менеджменту досліджується в

динаміці цілеспрямованого циклічного процесу управління, що має інформаційні, часові,

організаційні, економічні, соціальні і правові параметри.

Основними етапами оцінки ризиків інноваційних проектів є:

1. Визначення окремих (елементарних) ризиків реалізації конкретного інноваційного

проекту. При цьому необхідно ідентифікувати ризики, які можуть виникнути в будь-який

момент здійснення проекту та, за можливості, систематизувати їх.

2. Оцінка інформації для визначення рівня окремих проектних ризиків. Інформація щодо

зовнішнього середовища функціонування підприємства наявна завжди, проте особі, яка

ухвалює рішення щодо доцільності та економічної ефективності певного інноваційного

проекту, треба звертати увагу па її достовірність та можливість застосування під час аналізу.

Ретроспективні дані використовують за наявності аналогій в інноваційній діяльності

минулих років (при цьому умови реалізації та галузь застосування повинні бути схожими).

Якщо ж інновація є новітньою для підприємства і її оцінка за рівнем ризиків здійснюється за

відсутності будь-яких статистичних даних, то виникає необхідність застосування методів, що

використовують інструменти оцінки суб'єктивної вірогідності.

3. Вибір та використання відповідних методів оцінки вірогідності окремих проектних

ризиків. Аналіз елементарного ризику інноваційного проекту базується па оцінці ризиків,

властивих його грошовим потокам (тобто ймовірності відхилення отриманого грошового

надходження від запланованого значення). Враховують також рівень кореляції та характер

розподілу цих ймовірностей.

Для кількісного оцінювання ризику існують різні методи, серед яких найпоширеніші

статистичний (у тому числі метод статистичних випробувань чи метод Монте-Карло);

аналітичний; поєднання дерева рішень та імовірнісного підходу; оцінювання фінансової

стійкості або оцінювання доцільності витрат; експертних оцінок; нормативний; аналізу

чутливості; використання аналогів тощо. Кожний з названих методів має переваги та

недоліки і використовується у конкретних ситуаціях, а універсального методу, прийнятного

для всіх випадків, не існує.

4. Визначення розміру можливих фінансових наслідків у разі настання ризикової події у

зв'язку з реалізацією інновації. Розмір можливих фінансових втрат зумовлюється видом

інновації, обсягом залученого інвестиційного капіталу, рівнем ризику, передбаченого цим

проектом, а також межею відхилень фактично отримуваного доходу від очікуваного

значення.

На підставі отриманих характеристик здійснюють позиціювання проектів відносно

можливих фінансових втрат за настання ризикової події за зонами ризиків: без ризикова;

припустимого ризику; критичного ризику; катастрофічного ризику.

5. Оцінка загального проектного ризику. Загальний рівень ризику конкретного

інноваційного проекту теоретично оцінюють як функцію значень рівнів ідентифікованих

елементарних ризиків. Сукупність цих ризиків може спричиняти синергетичний ефект, як

сприятливий для підприємства, так і руйнівний за умов великого від'ємного значення

приведеного чистого доходу від інновацій. При цьому потрібно також враховувати взаємний

вплив реалізації інноваційного проекту па зміну дохідності активів підприємства та

середньогалузеві доходи від інноваційної діяльності.

6. Зіставлення рівня проектного ризику з фінансовими можливостями підприємства. У

розпорядженні підприємства повинно бути достатньо коштів не лише для реалізації певного

інноваційного проекту, а й для страхування від імовірного настання тих чи інших ризикових

подій, які ставитимуть під сумнів можливість отримання прибутку від інновацій. Але

витрати на страхування як один із методів фінансування ризику зменшують активи


77

підприємства, які воно могло спрямувати па інновації чи інвестиції та отримати прибуток.

Тому треба виважено підходити до розміру ціни страхування, тобто до розміру страхової

премії.

7. Зіставлення рівня проектного ризику з рівнем дохідності проекту. Основою діяльності

будь-якого підприємця є прагнення отримати прибуток, саме тому величина ймовірних втрат

повинна бути спів розмірною із величиною отриманого прибутку чи інших конкурентних

переваг від впровадження інноваційного проекту.

8. Ранжирування альтернативних інноваційних проектів за рівнем ризику. Узагальнюючу

порівняльну оцінку здійснюють за допомогою двох методів:

‒ на основі варіації усіх кінцевих показників ефективності проектів від їх середніх

значень;

‒ на основі відхилення пріоритетних для підприємства показників ефективності проекту.

Ризик інноваційного проекту не приймає статичного, абсолютного значення. Його

природа така, що він змінює свої характеристики залежно від стадії інноваційного проекту.

Тому керівництву підприємства необхідно здійснювати постійний моніторинг процесів

впровадження та управління інноваційним проектом для своєчасного виявлення слабких

сигналів для підготовки механізму ефективного управління ризиками Найдоступнішим

методом зменшення інноваційного ризику с докладне планування та контролювання його

етапів.

Ризик інноваційного проекту ніколи не приймає нульового значення, адже середовище, в

якому він здійснюється, ніколи не є детермінованим та чітко визначеним. За своєю природою

ризик інноваційного проекту є суб'єктивно-об'єктивним. Об'єктивність його визначається

притаманною ринковим процесам недостатністю та не повнотою інформації щодо

здійснення тих чи інших господарських процесів. Суб'єктивним джерелом виникнення

ризику може слугувати неадекватне сприйняття такої інформації особою, що ухвалює

рішення, властивість до необґрунтованого ризику як вияв характеру особистості, падання

переваги іншому альтернативному інноваційному проекту. Тобто основною при цьому є

суб'єктивна оцінка рівня ризику.

Висновок. В результаті дослідження було виявлено, що для успішного управління

інноваційним проектом потрібно: обґрунтувати необхідність та визначити мету проекту;

докладно вивчити характеристики нової технології, продукції тощо; визначити терміни і

ресурси виконання окремих етапів, проекту загалом (практики вважають, що термін понад

три роки пов'язаний з великим ризиком провалу проекту). Під час реалізації необхідно

здійснювати систематичний моніторинг, оцінку і складати звіти виконання проекту.

Таким чином, управління інноваційним ризиком залежить від усвідомлення всіма

учасниками інноваційної діяльності того, що дійсно ризиковою поведінкою підприємства є

не реалізація інноваційних проектів, а відмова від їх здійснення, що призведе в майбутній

перспективі до погіршення конкурентоспроможності підприємства та втрати ринкових

позицій. Тому інноваційною діяльністю потрібно займатися і водночас приділяти належну

увагу ризикам такої діяльності.


1. Агафонова И.П. Характеристика и классификация рисков инновационного проекта //

Менеджмент в России и за рубежом. – 2002. – №6. – С. 41–48.

2. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч.посіб. За редакцією

В.О. Василенко. – Київ: ЦУЛ, Феніс, 2003.–440 с. 2003. – 528 с.

3. Гунин В.Н., Баранчеев В.П., Устинов В.А. Управление инновациями: 17-модульная.

4. Герасимчук З.В., Вахович І.М. Фінансовий менеджмент : [навчальний посібник]. –

Луцьк : “Надстир’я”, 2007. – 409 с.

5. Гриньов В.Ф. Инновационный менеджмент : учебн. пособие. – 2-е изд. – К.: МАУП,

2001. – 152 с.


78

6. Економічна безпека підприємств, організацій та установ : [навч. посібник для вищ.

навч. закл.] / В.Л. Ортинський, І.С. Керницький, З.Б. Живко та ін. – К. : Алерта, 2009. –

544 с.

7. Ілляшенко С. М. Економічний ризик: Навч. посібник. – 2-ге вид., доп., перероб. – К:

Центр навчальної літератури, 2004. – с. 10–86.

8. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком : Навчальний посібник. – 2-ге

вид., перероб. і доп. – Суми: ВТД “Університетська книга”; К.: Видавничий дім “Княгиня

Ольга”, 2005. – 324 с.

9. Ильяшенко С.Н. Инновационные риски и их классификация // Актуальні проблеми

економіки. – 2005. – №4. – С. 93–103.

10. Лук’янова В.В., Головач Т.В. Економічний ризик: Навч. посібник. – К.: Академ.

видав., 2007. – 464 с.

11. Мединський Володимир Григорович. Інноваційний менеджмент: Підручник зі спец.

«Менеджмент орг.» / В.Г.Мединський. ‒ М.: Інфра-М, 2004. ‒ 293 с.

12. Риски в экономике: Учебное пособие для вузов / Под ред. проф. В.А. Швандара. ‒ М.:

ЮНИТИ-ДАНА, 2002. ‒ 380 с.


79

ІСТОРІЯ

Вадим Бабич


ДО ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР

Європа – складний соціально-культурний і геополітичний феномен із притаманним

лише їй історичним, культурним корінням і власними суперечностями. Це не тільки

мінливий геополітичний простір, де розквітла матеріальна цивілізація на основі ринкових

принципів та нових технологій, а й сукупність ідей та цінностей, національних і місцевих

культур, які утворюють європейську цивілізацію.

Широкий процес інтеграції та демократизації, що супроводжувався успішним

економічним розвитком Західної Європи, сприяв падінню комуністичних режимів у Східній

Європі, появі численних нових незалежних держав. Події 1989–1992 років надали не тільки

нового імпульсу справі європейської єдності, але й відкрили «скриню Пандори»

національних та міжетнічних конфліктів і навіть міжетнічних війн, що спалахнули на

Балканах і в деяких регіонах колишнього СРСР.

До проблеми інтеграції України у європейський культурний простір, як і до питання

самоідентифікації українців в умовах глобалізації, останнім часом звертається все більше

вчених, тим самим підкреслюючи актуальність цих явищ. Посилення чинника національної

самосвідомості спричинює істотну зміну самого євроінтеграційного контексту, в якому

національні культури шукають не лише підтвердження свого місця в культурній системі

єдиної Європи, ідентифікації із «західними» культурними цінностями, але й нових

економічних та технологічних можливостей інтеграції. На жаль, нинішньою європейською

реальністю стала взаємна упередженість між Західною та Східною Європою.

Сумніви й навіть комплекси народів Східної Європи щодо їхнього місця в європейській

інтеграції неможливо подолати, якщо ці народи й далі залишатимуться в ролі лише

«споживачів західного продукту» попри унікальність своїх культур.

Адже це країни з багатою культурною спадщиною, давніми культурними традиціями та

багатим сучасним культурним життям.

Існує низка факторів, що обумовлюють процес євроінтеграції:

1) чинники глобалізації – нові технології та багатонаціональні корпорації сприяють

розповсюдженню глобалізованої, комерціалізованої масової культури, держави Європи часто

реагують на це впровадженням протекціоністських заходів, хоча інколи така політика дає

зворотний ефект;

2) в деяких випадках національні, регіональні, локальні культури, які не завжди є

сумісними з поняттям європейської ідентичності, боячись втратити свою культурну

самобутність.

Отже, процеси залишаються неоднозначними. Щодо шляхів їхнього подальшого

розвитку, то можна лише прогнозувати та висловлювати такі припущення:

1) продовження (або посилення) тенденції до «вибіркової» за своїм характером

європейської інтеграції призведе до рецидиву ментальності «обложеної фортеці» у тих

суспільствах, які не будуть допущені до Спільноти. Створення в новій Європі нових аналогів

«залізної завіси» було б дуже сумним породженням «вибіркової» євроінтеграції. Аби

уникнути загострення ізоляціонізму й появи нових розколів у Європі, має посилюватися

міжкультурне співробітництво у різноманітних формах, що культивувало б спорідненість

європейських національних культур;

2) культурна Європа поволі перетворюватиметься на напівколонію «гло-балізованої»

масової культури. Щоб такого не сталося, потрібні значні інвестиції у європейські культурні


80

галузі та інші форми їх стимулювання для збалансування домінування американських

культурних індустрій;

3) інтегрована Європа опиниться під тиском численних проблем національних держав,

зростанням впливу регіоналізму, посиленням ролі мовних, релігійних та етнічних меншин,

що може спричинити соціальну та культурну фраґментацію європейського регіону. Тому

потрібна активна політика стимулювання регіонів та меншин до співпраці і міцніших

взаємозв’язків. Європейські культурні інституції мали б сприяти такому міжрегіональному

співробітництву.

Процес європейської інтеграції, що містить також освітні та культурні аспекти прав

людини, демократії, прав національних і мовно-культурних меншин, не може оминути зміну

суспільних парадигм, які використовувалися віками, в тому числі у побудові демократичних

національних держав та в міждержавних відносинах.

Сучасні європейські суспільства значною мірою змінили свої етнічні та культурні

«обличчя», а значить, змінилися і взаємини між національними почуттями, культурними

ідентичностями і ставленням до держави, її інститутів: їх багато хто вже сприймає не як

«рідні», освячені історією та національними цінностями, а як чужі, безликі структури.

Десятиліття надзвичайної релятивізації цінностей, ідеологій та вірувань, уніфікації

моделей поведінки та картин світу, пропонованих мас-медіа породили у багатьох людей

гостре відчуття втрати ідентичності. Виявившись не в змозі більше визначати себе через

чітку приналежність до певної системи цінностей, що досі сприймалися і як дуже особливі, і

водночас як універсальні, людська особистість відчайдушно шукає «безсумнівних» засобів

самовизначення. Це, вочевидь, мало наслідком певну міфологізацію самого поняття

культурної ідентичності.

Але культурна ідентичність – не скам'яніла конструкція, назавжди визначена чиїмось

свідомим чи підсвідомим почуттям приналежності до певної традиції. Навпаки, це постійно

оновлювана структура, утворена подвійною приналежністю особистості до певної людської

спільноти – як «члена» традиції, що сформувала цю спільноту, та як співучасника

колективної розбудови її майбутнього.

Таким чином, сьогодні культурна ідентичність – це, по-перше, один з головних викликів

європейській демократії, яка мусить навчитися визнавати й враховувати новий вимір

європейського різноманіття, що містить в собі й конфліктність; по-друге, будучи простором,

у якому здійснюється різноманіття, простір європейської демократії сам є передумовою для

плідного розвитку культурних ідентичностей, які можуть розвинутися лише за дотримання

обох умов – і участі у побудові спільного європейського майбутнього, і у збереженні свого

культурного коріння. Отже, культурна ідентичність є ключовим елементом демократичного

виклику сучасній Європі.

Прагнення до європейської єдності, до інтеграції знайшло вираз в економіці та в сфері

культури: воно було інституціалізоване в Європейському Союзі, Раді Європи. Важливим

моментом діяльності Ради Європи стало прийняття «Європейської культурної конвенції» та

«Європейської конвенції прав людини», до яких у 1990-ті роки приєдналася Україна, ставши

членом Ради Європи.

За роки, як Україна проголосила державну незалежність і висловила наміри

інтегруватися до Європейської спільноти, в країні відбуваються істотні трансформаційні

процеси, що охопили й сферу культури.

Можна виокремити кілька ключових елементів сучасної культурної трансформації в

Україні: ідеологічна трансформація (трансформація систем цінностей); економічна

трансформація (поступове запровадження ринкових засад та приватного підприємництва, що

відбувається паралельно з постійним скороченням бюджетного фінансування державних

культурних закладів); правова та адміністративна трансформація (зокрема в галузі культури

– створення бази для розвитку недержавних культурних інституцій); технологічні зміни,

найпомітніші у швидкому зростанні недержавних електронних медіа, фонограмної індустрії,


81

Інтернету тощо; трансформація щоденних культурних практик сучасних українців,

спричинена як суспільно-політичними, так і технологічними інноваціями.

Культура як складник гуманітарного розвитку та європейської інтеграції України має

відігравати свою роль за чотирма важливими напрямками:

– збереження культурно-історичної спадщини, аби гідно збагатити нею

загальноєвропейську культуру;

– розширення доступу до культурних надбань, у тому числі до надбань усіх

європейських культур;

– розвиток творчого потенціалу суспільства;

– сприяння культурному різноманіттю у сучасному суспільстві.


1. Андрусів С. Міфологема Європи в сучасній українській культурній свідомості //

Сучасність. ‒ 2001. ‒ № 2. ‒ С. 110-115.

2. Бик Т. «Треба робити сміливі та рішучі кроки для різкого зближення України з

НАТО» // Львівська газета. ‒ 2005. ‒ 24 лют. ‒ С. 21.

3. Бик Т. «Україна не повинна втягнутися в гонитву до Євросоюзу» // Львівська газета. ‒

2005. ‒ 27 січня. ‒ С. 87-91.

4. Бик Т. Довгий шлях до ЄС // Львівська газета. ‒ 2005. ‒ 27 січня. ‒ С. 31-36.

5. Біличенко С.П. Геополітична стратегія України // Наукові записки НУКМА. ‒ 2001. ‒

Т.19. ‒ Спецвипуск 41. ‒ С.161-163.

6. Бутейко А. Внутрішня одіссея зовнішньої політики: Євроінтеграція чи єврокамуфляж

// Дзеркало тижня. - 2003. ‒ С.75-79.

7. Власюк А. Коли Україна матиме власне «обличчя»// Експрес. ‒ 1997. ‒ 24 трав.–1

червня. ‒ С. 231-339.

8. Вовканич С. Антиукраїнська семіотика // Сучасніть. ‒ 2001. ‒ № 9. ‒ С. 68-75.

9. Гетьманчук А. Євроінтеграції України заважають НАТО і ГУУАМ? // Дзеркало

тижня. ‒ 2005. ‒ 7 травня. ‒ С. 90.

10. Гетьманчук А. Євроінтегруйтеся мовчки. Порадили в Києві міністри закордонних

справ Польщі та Німеччини // Дзеркало тижня. ‒ 2005. ‒ 26 березня. ‒ С. 22-24.

11. Друзенко Г. Лікарю, зціли самого себе, або про якість євроінтеграційної політики у

виконанні нової влади // Дзеркало тижня. ‒ 2005. ‒ 14 травня. ‒ С. 77-91.

Науковий керівник ‒ В.О.Грукач

Владислав Верна


ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В ЄС ‒ КЛЮЧОВИЙ ПРІОРИТЕТ РОЗВИТКУ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Інтеграційні процеси у політичній, економічній, соціальній і духовній сферах є одним із

характерних елементів сучасної Європи. Процеси європейської інтеграції, що практично

беруть свій початок із часів закінчення другої світової війни, більше не виступають лишень

аспектом політичного і економічного життя Західної Європи. Із розпадом системи чіткого

поділу на “західний” та “східний” блоки та інших добре відомих політичних подій на

початку 90-х років, ідея “повернення в Європу” охопила майже всі посткомуністичні і

пострадянські держави. Подальший розвиток інтеграційних процесів та розбудови нової

Європи взяв на себе Євросоюз, що є яскравим взірцем успішних процесів інтеграції та

кооперації.


82

Україна завжди знаходилась в центрі міжнародної політики. Ідея європейської інтеграції

України має глибокі історичні корені. Нині Україна є членом близько в 100 міжнародних

організаціях. Її вступ до Європейського Союзу – велика національна мета. Це є прі-

оритетним напрямком в зовнішній політиці України. Саме тому, розширення Євросоюзу

відкриває для України нові перспективи та достатньо вагомі можливості поглибити

євроінтеграційну стратегію нашої держави. Проблема взаємовідносин України з гігантом

процесів європейської інтеграції є беззаперечна. Причини прагнення України до

Європейського Союзу : по-перше, ЄС – це система цінностей, на які орієнтується Україна –

демократія, заможність, стабільність; по-друге, ЄС – це найбільший в світі інвестор та вплив

на світовий розвиток (після США); Головним нормативним документом, що становить

основу сучасної співпраці України з ЄС, визначає її зміст та структуру, є Угода про

партнерство і співробітництво, яка була підписана 14 червня 1994 р. і знаменувала собою

новий етап розвитку відносин між Україною та ЄС.

Європейський Союз стоїть на порозі нового етапу розширення ‒ безпрецедентного як

щодо кількості країн, які приєднаються до ЄС найближчими роками, так і щодо глибини

пов'язаних з цим перетворень. Цей етап особливий і для України, оскільки наш курс на

європейську інтеграцію здійснюватиметься в новій ситуації, коли наша держава матиме

спільний кордон з розширеним ЄС.Курс на європейську інтеграцію є природним наслідком

здобуття Україною незалежності. Його витоки ‒ в історії нашого народу та усвідомленні

права жити в демократичній, економічно розвиненій, соціальне орієнтованій країні. Його

мета ‒ створення шляхом масштабних внутрішніх перетворень умов для входження до

спільноти європейських розвинутих країн. Сьогодні цей курс є домінантою внутрішньої та

зовнішньої державної політики.

Інтеграція України в ЄС ‒ ключовий пріоритет розвитку Української держави.

Обгрунтуванню і підтвердженню цього стратегічного курсу було присвячене Послання

Президента України до Верховної Ради "Європейський вибір". Такий вибір підтримується як

переважною більшістю політичних сил, так і українським суспільством.

Посланням Президента України чітко визначено етапи інтеграції в Європейський Союз:

1) повне виконання взятих на себе інтеграційних зобов'язань, вступ до COT;

2) створення зони вільної торгівлі з ЄС;

3) повна участь у митному союзі;

4) досягнення відповідності Копенгагенським критеріям та створення умов для членства

в Європейському Союзі.

Інтеграційні процеси у політичній, економічній, соціальній і духовній сферах є одним із

характерних елементів сучасної Європи. Процеси європейської інтеграції, що практично

беруть свій початок із часів закінчення другої світової війни, більше не виступають лишень

аспектом політичного і економічного життя Західної Європи. Із розпадом системи чіткого

поділу на “західний” та “східний” блоки та інших добре відомих політичних подій на

початку 90-х років, ідея “повернення в Європу” охопила майже всі посткомуністичні і

пострадянські держави. Подальший розвиток інтеграційних процесів та розбудови нової

Європи взяв на себе Євросоюз, що є яскравим взірцем успішних процесів інтеграції та

кооперації.

Україна завжди знаходилась в центрі міжнародної політики. Ідея європейської інтеграції

України має глибокі історичні корені. Нині Україна є членом близько в 100 міжнародних

організаціях. Її вступ до Європейського Союзу – велика національна мета. Це є пріоритетним

напрямком в зовнішній політиці України. Саме тому, розширення Євросоюзу відкриває для

України нові перспективи та достатньо вагомі можливості поглибити євроінтеграційну

стратегію нашої держави. Проблема взаємовідносин України з гігантом процесів

європейської інтеграції є беззаперечна. Причини прагнення України до Європейського

Союзу : по-перше, ЄС – це система цінностей, на які орієнтується Україна – демократія,

заможність, стабільність; по-друге, ЄС – це найбільший в світі інвестор та вплив на світовий


83

розвиток (після США); Головним нормативним документом, що становить основу сучасної

співпраці України з ЄС, визначає її зміст та структуру, є Угода про партнерство і

співробітництво, яка була підписана 14 червня 1994 р. і знаменувала собою новий етап

розвитку відносин між Україною та ЄС.

Процес розширення ЄС відкриває для України нові стратегічні перспективи та додаткові

можливості поглиблення євроінтеграційної політики нашої держави. Україна буде

безпосередньо межувати з Євросоюзом (сумарна протяжність кордону України з ЄС сягне

близько 1400 км). Це якісно нова політична ситуація у відносинах Україна ‒ ЄС. Вона

значною мірою визначить як характер цих відносин, так і перспективи дальшого розвитку

України. Потрібно виходити з того, що в інтересах Євросоюзу забезпечити мир і стабільність

на своїх кордонах, мати сусідами політичне стабільні, демократичні й економічно розвинуті

держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою. Тому слід очікувати зростання

політичного впливу ЄС на такі процеси в Україні, як зміцнення демократичних інституцій,

утвердження основних засад громадянського суспільства, забезпечення прав людини,

свободи ЗМІ, посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією у владних

структурах. Очевидно, що підвищена увага до зміцнення в Україні демократичних цінностей

буде найбільш відчутна протягом наступних місяців з огляду на наближення президентських

виборів в Україні.

Водночас безпосереднє сусідство з Україною змушує ЄС дедалі предметніше ставитися

до євроінтеграційних амбіцій нашої держави. Цю перспективу України вже підтримано

Європейським парламентом (ЄП) у резолюції "Ширша Європа ‒ сусідство: нові рамки наших

відносин із східними та південними сусідами", ухваленій 20 листопада 2003 р. Особливу

важливість для нашої держави має положення резолюції ЄП щодо чіткого визнання прав

таких держав, як Україна, набути членство в ЄС за умов досягнення всіх необхідних

політичних і економічних критеріїв. Важливим є також те, що "...Україні, з огляду на її

розміри, географічне розташування, глибокі історичні, культурні, економічні та інші зв'язки з

Центральною і Західною Європою та Росією, а також її потенціал стати ще більш цінним

партнером для ЄС, має бути надана пріоритетна роль у контексті реалізації нової політики

сусідства ЄС."

Вступ до ЄС держав, з якими Україна має традиційно добрі відносини, може сприяти

просуванню українських інтересів у ЄС. Це також дозволить Україні використовувати

напрацьовані центральноєвропейськими країнами механізми регіонального співробітництва

для поглиблення контактів з Європейським Союзом. Йдеться передусім про активізацію

співпраці в рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), що підтримує курс України на

європейську інтеграцію. Перспективним є і розвиток співробітництва у форматі

"Вишеградська четвірка ‒ Україна". Необхідно також більш ефективно використовувати

механізми міжрегіонального співробітництва в рамках міжнародних асоціацій "Карпатський

Єврорегіон", "Верхній Прут", "Буг", "Нижній Дунай", співпрацю з потужними

єврорегіонами, залучення для регіонального розвитку фінансової допомоги за програмою

Tacis.

Україна має повною мірою скористатися досвідом євроінтеграції країн-канди-датів.

Консультативна, методична, технічна та інша допомога країн-кандидатів з огляду на

масштаби необхідних трансформацій має важливе значення для України. Потрібно

враховувати й те, що розширення ЄС супроводжується поглибленням співпраці Євросоюзу з

Росією, у т. ч. у рамках створення європейського спільного економічного простору, що

зумовлює важливість "східного вектора" для євроінтеграції України.

Наближення ЄС до українських кордонів в умовах дальшого розвитку європейської

політики безпеки і оборони дасть змогу Україні брати більш активну участь у зміцненні

безпеки на континенті. Однією з головних цілей співробітництва ЄС з нашою державою, яка

зафіксована у Спільній Стратегії ЄС щодо України, є "забезпечення стабільності та безпеки і

пошук відповіді на спільні виклики на європейському континенті". Україна виходить з того,


84

що її особливі відносини з ЄС у сфері зовнішньої політики та безпеки, які розвиваються на

основі політичних рішень самітів ЄС у Ніцці (2000 p.), Ґетеборзі (2001 р.) та Лакені (2001 p.),

є наріжною основою для співпраці у розбудові сучасної архітектури європейської безпеки.

Україна вже на практиці довела свою спроможність бути вагомим контрибутором

стабільності і безпеки на європейському просторі. Про це свідчить і участь українських

миротворців у Поліцейській місії ЄС у Боснії та Герцеговині, надання у використання

окремими країнами-членами ЄС українського авіаційного потенціалу і проведення

переговорів щодо укладення між Україною та ЄС Угоди про використання ЄС авіаційно-

транспортних ресурсів України.

Безпосереднє сусідство з ЄС відкриває перед нашою державою нові можливості та

накладає нову відповідальність у справі забезпечення миру та стабільності на європейському

континенті. Беручи до уваги взаємопов'язаність безпеки України та ЄС, сторони

поглиблюють двосторонні відносини у цій сфері. Зокрема, це стосується співпраці щодо

забезпечення регіональної та глобальної безпеки, вироблення дієвого механізму реагування

на такі загрози безпеці, як тероризм, розповсюдження зброї масового знищення,

неспроможність держав виконувати свої функції та організована злочинність. Україна та ЄС

працюють над зміцненням міжнародної системи нерозповсюдження.

Поряд з новими можливостями, що відкриваються для України внаслідок розширення

ЄС, цей процес несе з собою також низку серйозних викликів.У цілому формування на

кордонах України могутнього інтеграційного об'єднання з єдиними торговельними

правилами, тарифом, адміністративними нормами та процедурами вигідно Україні, оскільки

спрощує ведення бізнесу з європейськими компаніями та поліпшує умови торгівлі та

інвестування. Розширення стане важливим чинником прискорення економічного розвитку

нових членів ЄС, а це означає появу нових бізнесових можливостей для України.

Втрата традиційних ринків збуту, передусім металургійної та хімічної продукції, у нових

державах-членах внаслідок поширення на них антидемпінгових заходів ЄС щодо України

оцінюється на рівні 36,5-50 млн. дол. США. Крім того, досі не врегульоване з ЄС питання

умов торгівлі деякими сталеливарними виробами. Зволікання з укладанням відповідної угоди

може призвести до втрати частки ринку сталеливарних виробів у нових членах ЄС загальною

вартістю від 173 до 260 млн. дол. США.Можлива втрата ринків сільськогосподарської

продукції у нових державах-членах ЄС в результаті запровадження ними європейських

стандартів та норм технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного контролю

оцінюється на рівні 60 млн. дол. США.

У підсумку загальний негативний ефект для України від скасування угод про вільну

торгівлю, поширення на український експорт до нових країн-членів антидемпінгових заходів

та кількісних обмежень, а також від можливої втрати ринків сільськогосподарської продукції

оцінюється на рівні 300-400 млн. дол. США, а з урахуванням позитивних перспектив

орієнтовні щорічні втрати України від приєднання десяти нових держав-членів ЄС до єдиної

тарифної політики та політики торговельного захисту ЄС в найближчі два роки можуть

скласти від 250 до 350 млн. дол. США. Позиції українських виробників продукції з високим

рівнем доданої вартості у коротко- і середньостроковій перспективі істотно не зміняться

внаслідок незначних обсягів такого експорту до нових держав-членів ЄС. У довгостроковій

перспективі вони залежатимуть від того, чи зможе Україна досягти європейських технічних

стандартів та європейського рівня якості.

Позиції української продукції агропромислового сектору на розширеному ринку ЄС

залежатимуть від двох чинників: по-перше, від того, наскільки ці товари відповідатимуть

стандартам Євросоюзу, по-друге ‒ від змін, яких зазнає спільна сільськогосподарська

політика ЄС.

Загалом абсолютна більшість проблем для українських експортерів у зв'язку із

розширенням ЄС є наслідком відставання України від його нових членів за глибиною


85

ринкове спрямованих соціально-економічних перетворень, економічної та технологічної

модернізації, що зумовлює недостатню конкурентоспроможність вітчизняних товарів.

Розширення ЄС суттєво вплине і на транспортну галузь. Слід готуватися до того, що

зміна вимог до правил митного оформлення вантажів та технічного стану транспортних

засобів у нових державах-членах ЄС може спричинити усунення окремих українських

перевізників з ринку транспортних послуг ЄС. Внаслідок введення візового режиму

тимчасово скоротяться обсяги пасажирських перевезень та ускладниться організація

регулярного транспортного сполучення між Україною та новими державами-членами ЄС.

Необхідність узгодження нових технологічних схем пропуску через державний кордон осіб,

транспортних засобів, вантажів та укладення відповідних угод, а також

неконкурентоспроможність на розширеному ринку ЄС товарів сусідніх з Україною країн

можуть призвести до зменшення обсягів експортних і транзитних вантажів.

Досить чутливою сферою у зв'язку з розширенням ЄС є регіональне та транскордонне

співробітництво. Це пов'язано насамперед з ускладненням ділових обмінів, прикордонної

торгівлі та проблемами регулювання трудової міграції.

Отже, неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне

і повномасштабне входження до світового співтовариства». Ключовим елементом успішної

євроінтеграції України є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства

із правовими нормами ЄС. На перспективи інтеграції України в ЄС впливатиме процес

розширення ЄС і його внутрішньої інституціональної реформи. Експерти прогнозують появу

нових можливостей співробітництва України і ЄС у зв'язку з розширенням Євросоюзу,

зокрема, зниження рівня тарифного захисту щодо українського експорту у країнах ЦСЄ.


1. Філоненко Р. Україна – ЄС: остаточний вибір засад розвитку держави // Віче. – 2007. ‒

№9-10. ‒ С. 45.

2. Чебаненко О. Основні результати і проблеми виконання плану дій Україна – ЄС //

Політика і час – 2007. ‒ №3. – С. 24.

3. Шпек Р. Україна – ЄС: крок до членства // Політика і час. – 2007. ‒ №5. – С. 4.

4. Гаврилюк Л. Бельгійська економічна місія в Україну // Посередник. ‒ 1999.17.05.

5. Курочкін Л. Італія і Україна ‒ взаємний інтерес // Посередник. ‒ 1999.31.05.

Науковий керівник ‒ В.О.Грукач

УДК 94(477.4):262.2

Віталій Левицький

(Тернопіль)

РОЛЬ ПОМІЩИКІВ ТА КУПЦІВ У РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

У статті висвітлено питання вкладу поміщицького та купецького станів у розвиток

легкої промисловості українських губерній в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.,

показано шляхи становлення фабрично-заводської промисловості шляхом підтримки

поміщицьких і купецьких підприємств. Визначено напрями економічного розвитку фабрик

внаслідок впливу законодавства держави.

Ключові слова: легка промисловість, поміщики, купці, фабрика, технічний прогрес,

реформи.


86

The article carries material about the deposit of landlord and merchant class in the development of the light industry in the Ukrainian provinces in the second half of the XIX - early XX century; it was shown the ways of forming the manufacturing industry by supporting landowners and merchant companies. It was determined the directions of the factories economic development because of the influence of the state legislation.

Key words: light industry, landowners, merchants, factory technical progress, reforms.

Ринкові трансформації в Україні, завдання розвитку підприємництва з метою створення незалежних, ініціативних, демократично налаштованих учасників економічного життя держави, актуалізують дослідження і вивчення історії становлення підприємництва. Широкий простір для підприємництва надали реформи 60-х рр. ХІХ ст. та промисловий переворот. Адже його передумовами були певний рівень нагромадження капіталу, досягнення світової науково-технічної думки, попит на внутрішньому та зовнішньому ринках. Набирав сили процес загальноросійського ринку на базі товарного виробництва, що руйнував натуральне господарство, змушував власників мануфактур реорганізовувати виробництво. В поміщицьких мануфактурах ширше стала використовуватися праця оброчних селян, що була продуктивнішою, ніж кріпацька. Процес технічного переоснащення мануфактур вимагав значних капіталовкладень. Тому розвивалися та втримувалися на ринку виробництва лише підприємливих власників, здатних зрозуміти тенденції у розвитку промисловості й організувати трансформацію ручного виробництва у фабрично-заводське [7, с. 75].

Фабрично-заводська промисловість України формувалася у досліджуваний період кількома шляхами. Перший полягав у розвитку поміщицьких «вотчинних» підприємств, другий – купецьких фабрик.

У період промислового розвитку ринкових відносин змінювалися шляхи, форми та інтенсивність становлення класу підприємців. У 60-ті рр. ХІХ ст. було ліквідовано обмеження у торгово-промисловій сфері для селян і міщан. Підприємцем міг стати будь-хто, кому під силу було придбати свідоцтво на право торгівлі чи промислу. Основним джерелом формування підприємницького прошарку в українських губерніях були: польське й російське дворянство, яке перейшло на капіталістичні методи господарювання; купці, котрі зуміли пристосуватись до нових економічних умов, орієнтували виробництво на ринок і використовували найману робочу силу. Одночасно певним категоріям промисловців надавалася низка пільг з оподаткування. Усе це сприяло ширшій участі у промисловому будівництві менш заможних прошарків суспільства та підтримувало дворянське підприємництво, що в часи реформ почало поступатися місцем купецькому [8, с. 128–129].

Однією з визначних подій післяреформеної епохи стало розгортання промислового будівництва в Україні. В цей час зростав кількісно, розвивався і мужнів підприємницький клас суспільства, покликаний до життя всім ходом економічного розвитку. До підприємницької діяльності найактивніше залучалися ті стани, що були значно краще забезпечені коштами – поміщики та купці. Цим двом соціальним групам вдавалося зберігати домінуючі позиції в промисловості. Поміщики володіли найважливішим видом майна – землею, а значить, чималою частиною матеріалів фабричного виробництва. За допомогою позик у кредитних установах вони отримували капітали для початкової організації підприємств та й наявність власних матеріалів і робітників сприяла залученню їх до виробництва. Наявність коштів, нагромаджених за рахунок нееквівалентної торгівлі, також допомагала купцям в організації промислових підприємств, хоча їм значно перешкоджала відсутність у першій половині ХІХ ст. вільних робочих рук. Однак, незважаючи на це, купецтво вже в той час значно активізувало свою промислову діяльність. У 1861–1862 рр. купцям належало 72% промислових підприємств України. Географічно поміщицьке підприємництво переважало в Київській та Харківській губерніях, а купецьке – у Херсонській [4, с. 65–66].

Російський царський уряд стимулював реорганізацію мануфактур через зміни, що відбувалися в технічному забезпеченні промисловості. Було ухвалено рішення про


87

збільшення кредиту промисловцям, які займалися суконним виробництвом. Цим скористався поміщики на реконструкцію своїх мануфактур. При підтримці уряду деякі дворянські мануфактури успішно подолали проблеми технічного переоснащення [5, с. 155].

Аналіз матеріалів довідника «Статистика акціонерної справи в Росії», що охоплював на початок ХХ ст. 1482 діючих компаній, наочно демонструє про розмах такого роду підприємницької діяльності представників привілейованого стану – дворянства. Подібне підприємництво хоча і супроводжувалося певними втратами для фінансово-промислових груп, відбувалося все ж у руслі загальнокапіталістичного розвитку та не було для нього суттєвою перешкодою [9, с. 8].

Появі суконних підприємств мануфактурного типу в маєтках поміщиків, що базувалися на підневільній праці кріпаків, сприяли наявність постійного ринку збуту (державні замовлення на солдатське сукно), підтримка субсидіями з боку уряду та його протекційна митна політика. Поряд із цим падіння цін на хліб змушувало поміщиків засновувати сукняні мануфактури. Проте, незважаючи на вигідні умови, поміщицька суконна промисловість все ж розвивалася менш повільно, ніж купецька. Так, якщо в 1814 р. у восьми українських губерніях (крім Таврійської) суконних підприємств у поміщиків налічувалося 33 і в купців – 16, то в 1832 р. в перших їх було 62 (найбільше в Полтавській і Волинській губерніях – відповідно – 15 і 10), а в других – 55, з них найбільше у Волинській – 42 [3, с. 33].

Для успішної перебудови на капіталістичних засадах поміщицькі суконні підприємства не мали ані достатніх капіталів, ані необхідної кількості кваліфікованих і особисто вільних робітників. Встановлення поміщиками заробітної плати на суконних та інших промислових підприємствах аж ніяк не означало їх відмови від примусової праці. Зрештою, якщо до 40-х рр. ХІХ ст. поміщики України зосереджували у своїх руках переважну частину суконних підприємств, постачаючи до казни й на внутрішній ринок значну кількість сукна, то в наступні два десятиріччя багато технічно більш відсталих поміщицьких суконних підприємств не тільки скорочували виробництво, але й остаточно закривалися. Із того часу дворянські та казенні мануфактури поступово, але невпинно витіснялися купецькими, заснованими на вільнонайманій праці з виробництвом на ринок більш якісного сукна за нижчої ціни. Цьому сприяв набагато вищий рівень технічного обладнання таких підприємств, де застосування машин, починаючи з 40-х рр. ХІХ ст. набуло масового характеру [3, с. 33–34].

Мануфактури, засновані в маєтках поміщиків, мали різне облаштування. Одні поміщики, які вирішили засновувати в своїх маєтках мануфактури, вибирали кілька чоловік зі своїх маєтків і віддавали їх на чужі підприємства навчатися суконному виробництву. Коли ж вони закінчували підготовку, поміщики брали їх назад і прикріпляли до них для навчання та допомоги інших учнів зі своїх селян. Навчаючись таким чином, ці майстри виконували різноманітні роботи: серед них були наглядачі, прикажчики, конторники, писарі, майстри, підмайстри, учні, прості чорноробочі. Вони цілком знімалися з землі, не виконували ніяких селянських робіт і, перебуваючи постійно при мануфактурі, складали особливу категорію кріпаків. Жили майстри при мануфактурах в спеціально облаштованих будівлях та отримували від поміщиків мінімальне утримання, тобто їжу та одяг [6, с. 90–92].

Протягом останньої третини ХІХ ст. в Україні промислове підприємництво посідає все більш важливе значення в економічному житті дворянського стану. Царський уряд своєю політикою намагався забезпечити економічну допомогу поміщикам, їх привілейоване становище в умовах розвитку нових суспільних відносин. На це, зокрема, вказують умови звільнення селян, діяльність державних представницьких установ, особливі умови для власників підприємств. Поміщики тепер постають в образі не лише власника землі, а й капіталіста, хоча кількість дворян-промисловців серед загалу цього стану була обмеженою. Саме промислова продукція, вироблена на власних підприємствах, давала їм найвищі прибутки. Активну участь брала в промисловому виробництві верхівка дворянства – великі латифундисти, які мали значні капітали та урядову підтримку [2, с. 115–116].


88

Питання дослідження історії купецького стану в Україні є актуальним у зв’язку із визначенням його ролі та місця в економічному та суспільно-політичному житті українських земель у пореформений період, коли економічний розвиток активізував комерційну і промислову діяльність, а купецтво стало активним учасником цього процесу, тим соціальним прошарком, який успішно розбудовував промисловий сектор краю.

Особливої ваги купецький капітал набув у перші пореформені десятиліття, коли розгорнулося інтенсивне індустріальне будівництво. Завдяки економічній могутності, підприємницькому хисту й практичному ставленні до справи, власністю представників купецького стану стало багато збанкрутілих поміщицьких підприємств. Купці не тільки активно скуповували та модернізували старі поміщицькі підприємства, а й засновували все більше нових. Скасування кріпосництва й суттєві перетворення в соціально-економічному житті суспільства неминуче спричинили зміни в торгово-промисловій політиці держави та правовому статусі купців. Уряд в 1860-х рр. ліквідував станові обмеження в торгово-промисловому підприємництві, позаекономічні перешкоди для вступу до купецького стану, формально поєднав заняття майже всіма видами підприємницької діяльності з належністю до нього [1, с. 157].

Таким чином, однією з найголовніших переваг поміщицьких господарств при заснуванні фабрик і заводів в передреформений період було те, що вони мали дармову робочу силу. Дуже часто це становило не лише умову, а й причину заснування поміщицьких підприємств. В подальші десятиліття ця перевага у веденні підприємницької діяльності знівелювалася. Звернення дворян в другій половині ХІХ ст. до промислового підприємництва, прискорило розшарування цього стану на класи і соціальні групи нового капіталістичного суспільства. Українські губернії були економічним районом з досить розвинутими ринковими відносинами. Свідченням цього є існування широкої мережі різних форм внутрішньої торгівлі, в якій важливу роль відігравали місцеві великі земельні, промислові власники, купці. У пореформений період у великих поміщицьких латифундіях створювалися капіталістичні промислові підприємства, що працювали на ринок. Цей процес відбувався в напрямі витіснення залишків феодально-кріпосницької системи і поширення нової капіталістичної.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Донік О. М. Купецьке промислове підприємництво в Україні в (ХІХ – початок ХХ ст.)

/ О. М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – 2006. – Вип. 11. – С. 97 – 106.

2. Донік О. М. Промислове підприємництво дворянства в Україні (1861 – 1900) / О. М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – 2006. – Вип. 12. – С. 103 – 118.

3. Донік О. М. Промислове підприємництво дворянства України в ХІХ ст.: урядова політика, особливості розвитку, галузеві напрями / О. М. Донік // Український історичний журнал. – 2007. – №5. – С. 18 – 41.

4. Лазанська Т. І. Соціальне походження промислової буржуазії України в ХІХ ст. / Т. І. Лазанська // Український історичний журнал. – 1996. – № 2. – С. 65 – 73.

5. Никитина С. К. История российского предпренимательства / С. К. Никитина. – М.: Экономика, 2001. – 301 с.

6. Пажитнов К. А. Очерки истории текстильной промышленности дореволюционной России. Шерстяная промышленность / К. А. Пажитнов. – М.: Изд-во АН СССР, 1955. – 364 с.

7. Пиріг О. А. Історія підприємництва України: Навч. посіб. / О. А. Пиріг. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. – 163 с.

8. Поліщук Ю. Етносоціальні трансформації на Правобережжжі України наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ століття / Ю. Поліщук // Наукові записки Інституту політичних і етносоціальних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2014. – Вип. 6 (74). – С. 116-134.

9. Царизм и развитие капитализма в России: Сб. статей. – М., 1984.–200 с.


89

Галина Ружанцева

(Бердичів)

ВІН ПРО ГОЛОДОМОР, А МИ ПРО НЬОГО

У статті досліджено особистість Джеймса Мейса як вченого, розкрита його

вирішальна роль у поширенні в світі історичної правди про геноцид українського народу та

його наслідків для сучасної України.

Ключові слова: історик Джеймс Мейс, особистість, голод 1933 р. в Україні, люди

Правди.

James Mace as a scientist and personality, his decisive role in the spreading around the world

the historical truth about the genocide of ukrainians and its consequences for modern Ukraine.

Key words: historian James Mace, personality, famine 1933 in Ukraine, people of truth

В листопаді 2016 року було видано Указ Президента України №523/2016 «Про заходи у

зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні ‒ геноциду Українського

народу».

Голодомор – акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та

урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що

спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР

та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення

українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських

селян.

Визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу законодавчо

закріплено Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленим

Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 р. Й.Сталіна, В.Молотова,

Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича визнано винними в

організації Голодомору.

Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною.

Сталінський режим створив систему приховування правди про вбивство голодом мільйонів

українців у 1932-1933 роках. Тодішнє керівництво СРСР блокувало будь-яку інформацію про

реальну ситуацію в Україні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість – мовляв, у

них ніхто не голодує. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували в оточеній

залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові

правду про злочин убивства там мільйонів людей.

У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі,

листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, але навіть у приватних щоденниках.

Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів

ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони

намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу. [4]

«Люди Правди. Щоб світ знав!» – гасло цьогорічної кампанії. Тому завданням кожного

викладача історії є: донесення історичної правди до учнів через показ внеску цих людей

Правди в перемогу історичної справедливості.

Ми вшановуємо їх – за чесність і мужність. Ці люди за сферою діяльності абсолютно

різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх

об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини

комуністичної влади.

Нарешті, за новою програмою, його ім'я внесено в перелік історичних персоналій

обов'язкових для вивчення.

http://sum.in.ua/s/ghenocyd

http://www.memory.gov.ua/page/normativno-pravovi-dokumenti


90

Йому не вдалося дожити до тих часів, коли вся Україна запалила свічки, а Верховна Рада

прийняла Закон про Г олодомор, адже саме він був інііатором цього.

Сьогодні віддано дань поваги людині, яка була піонером у висвітленні цього питання.

Імя Джеймса Мейса маловідоме в Україні, але, нарешті, його память вшанована на

державному рівні, його імя вписано в історію незалежної України.

Джеймс Мейс – американець, який став символом української свободи і незалежності.

Він зробив важливий крок до розкриття страхітливої правди, рівнозначний науковому і

громадянському подвигу в той час, коли в Україні ця правда була заборонена, а на Заході

замовчувалась. [3]

Головною темою його наукових досліджень, і всього життя, був Голодомор на Україні

1932-1933 років.

В травні 2017 року виповнилося 13 років від дня смерті видатного вченого, історика

України, політолога, журналіста, професора Джеймса Мейса.

Після розпаду СРСР випускник Гарварда Джеймс Мейс (1952-2004), який

спеціалізувався на історії радянської України, зайнявся безпосередньо в Києві вивченням

теми Голодомору. Саме ним на підставі великої кількості архівних документів і спогадів

очевидців було доведено факт штучно організованого голоду 1932-1933 рр. Багато що з

дослідженого ним побачило світ на сторінках газети «День».

Приїхавши в Україну у 1993 р., Дж. Мейс спочатку влаштувався «науковим

співробітником-спостерігачем» Інституту національних відносин і політології НАН України,

звідки його невдовзі вижили колишні «совєтологи». Влада, як і наближені до неї наукові

кола, сприймали його як дисидента. Але все ж у 1995-2004 роках Мейс працював

професором політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»,

заступником редактора часопису «Політична думка» (1994-2004), вів колонку в газеті,

виступав на конференціях, зібраннях, дошукуючись правди і співчуття до України.

Дослідження Мейса викликали широкий резонанс в світі і термін Голодомору на Україні

став тотожним до поняття Голокост. Міжнародно-правову оцінку того, що сталося, тепер

підтверджує увага з боку найбільш масового джерела інформації.

За своє коротке життя, 52 роки, він встиг зробити дуже багато. Був виконавчим

директором Комісії уряду США з питань українського Голодомору. Це завдяки йому світ

дізнався про цю жахливу трагедію! Мейс ‒ автор і упорядник кількох книжок, зокрема,

«Усної історії/Oral History» (три томи свідчень українців, які пережили голод), «Жнива

скорботи» (у співавторстві з Робертом Конквестом), багатьох досліджень і статей, частина з

яких була написана у газеті «День». З 1998 по 2004 рік він працював у газеті «День».

Історична заслуга цього видатного вченого й громадянина полягає не тільки в тому, що

Джеймс вперше у світі увів у науковий обіг величезний обсяг ретельно задокументованих

наукових фактів, що стосуються Голодомору. Ще важливіше те, що Джеймс пропускав наш

пекельний біль через своє вразливе серце, відчуваючи, що він особисто ‒ і тільки він! ‒ має

зробити цю нелюдськи важку, непосильну роботу («Ваші мертві обрали мене», ‒ ці слова

Мейса, віриться, не будуть забуті нашими нащадками). Переконати Америку, а з нею і весь

Захід, у тому, що трагедія 1932-1933 рр. була ні чим іншим, як навмисним геноцидом

українського народу, виявилося нелегким завданням, що розтяглося на багато років.

26 листопада 2005 року в Україні вперше на державному рівні відзначали День пам’яті

жертв Голодомору та політичних репресій. (Цього року була політична воля, щоб ця дата

стала загальнонаціональною.) 33 тисячі свічок цього дня запалили в Києві на Софійській і

Михайлівській площах . А скільки свічок пам’яті цього дня запалили по Україні ‒ не знає

ніхто. Нагадаємо, що в листопаді 2003 року, напередодні 70-х роковини Голодомору,

вшанувати пам’ять жертв страшної трагедії запалюванням свічок на сторінках «Дня»

запропонував саме Джеймс Мейс. Цього дня (26 листопада 2005 року) і його пам’ять

ушанували нарівні з пам’яттю про тих, кому він присвятив своє життя.


91

Так, Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про державні нагороди

українським і зарубіжним ученим за вагомий особистий внесок в дослідження голодоморів в

Україні, залучення уваги міжнародної громадськості до визнання Голодомору 1932-1933

років актом геноциду українського народу, активну громадську діяльність із надання

почестей пам’яті жертв трагедії. Зокрема, за видатні особисті заслуги перед українським

народом у розкритті світовій спільноті історичної правди про Голодомор в Україні 1932-1933

років орденом Ярослава Мудрого 2-го ступеня посмертно нагороджено історика-дослідника,

громадянина США Джеймса Мейса.

А 21 травня 2006 року, в день Пам'яті жертв комуністичних репресій було офіційно

повідомлено про створення Інституту національної пам'яті, як центрального органу

виконавчої влади. Ідею створення Інституту ще дванадцять років тому подав Джеймс Мейс.

«…Мною керує велика тривога за майбутнє України, за долю її незалежності й державності.

Але найголовніше сьогодні питання ‒ як захистити націю і суспільство від політичної,

економічної, ідеологічної та психологічної атаки. Як захистити Україну. Як її зберегти.

Одним із важливих (а я особливо вважаю, що, можливо, найважливішим) пунктом

самооборони суспільства може й повинен стати народний Інститут дослідження геноциду

України».[2] Джеймс Мейс мав право так твердити. Цей американець, який не мав жодної

краплини слов’янської крові в жилах, був більшим українцем, ніж багато з тих, хто

народився та виріс тут.

Найбільша нагорода для Джеймса, щоб українці знали свою історію. Жива пам’ять ‒

набагато міцніше коріння для такої трагедії, і для того безсмертя, яке заслужив від українців

Джеймс Мейс.

Джеймс Мейс (1952 – 2004) – американський історик, Голова Комісії Конгресу США зі

збору свідчень очевидців голоду, автор безлічі публікацій про Голодомор.

У результаті роботи Комісії зі збору свідчень опубліковано тритомник майже двох

сотень усних свідчень про голод в Україні. В нашій країні ці матеріали перевидані у

2008 році.

У 1993 році Джеймс Мейс переїхав до України. Працював у Києво-Могилянській

академії, займався політологією і дослідженням Голодомору. Він характеризував українське

суспільство як постгеноцидне: “Це глибоко травматизований, зранений організм, який

щосили намагається забути про жахи минулого...”. Саме Мейс запропонував запалити свічки

в знак пам’яті за померлими: “…щоб прості українці запалили в цей день у вікнах свічки –

вони стануть поминальними свічками за батьками, дідами, прадідами, вони освітять

майбутнє без жертв, без насильства, без жахів”. 26 листопада 2005 року його нагороджено

орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня (посмертно).

«Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією

голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не

стати хоча б напівукраїнцем».

Отже життя і жертовна праця Джеймса Мейса задля справедливості, наукової істини та

історичної пам’яті народу ‒ гідний приклад Інтелігента, який залишився самодостатнім у

стосунках з владою і безкомпромісним із своєю совістю. Цей приклад потребує подальшого

дослідження. Нам, українській спільноті, потрібно збагнути сьогодні не лише інтелектуальну

спадщину Мейса, а й морально-етичну. Адже надто багато у нашому суспільстві цинізму і

аморальності.


1. Ґудзь В. Джеймс Мейс про український геноцид 1933 року і його наслідки для

сучасного суспільства // Українознавчий альманах. ‒ К., 2013. ‒ Вип. 11. ‒ С. 24-27.

2. Мейс Д. Штучний голод 1933 р. в радянській Україні: що сталося і чому? / Джеймс

Мейс // Український історичний журнал. ‒ 2007. ‒ № 1. ‒ С. 188-200.


92

3. Дзюбенко-Мейс Н. День холодного сонця / Наталія Дзюбенко-Мейс // День і вічність

Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної. ‒ К.: Вид. ЗАТ «Українська прес-група», 2005. ‒

С. 414-426.

4. Інститут національної пам'яті. День пам'яті жертв голодомору. Методичні

рекомендації для навчальних закладів.

5. Спеціальний проект сайту “Історична правда” – “Голодомор 1932-1933” [Електронний

ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/themes/holodomor/

6. Сайт Українського інституту національної пам’яті [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: http://www.memory.gov.ua/holodomor-commemoration-news

http://www.istpravda.com.ua/themes/holodomor/

http://www.memory.gov.ua/holodomor-commemoration-news


93

ПОЛІТОЛОГІЯ

УДК 316.3.21

Марина Шаповаленко

(Харків)

ЛЕГІТИМАЦІЯ ПОСТРЕВОЛЮЦІЙНОГО ПОРЯДКУ

Низка «кольорових революцій» на пострадянському просторі, події «арабської весни»

встановлювала новий політичний порядок. Новий політичний порядок мав себе

легітимізувати, але для цього треба було вирішити ті кризові проблеми, які дали поштовх

радикальним змінам у суспільстві.

Ключові слова: легітимність, легітимація, революційні події, політична криза,

постреволюційний порядок.

A series of "color revolutions" in the postsoviets countries , events of "Arab spring" establish a

new political order. The new political order had to legitimize itself, but that it was necessary to

solve the crisis issues that have given rise to radical changes in society.

Key words: legitimacy, legitimation, revolutionary events, political crisis, post-revolutionary

order.

Постановка питання. Легітимація нових політичних режимів, що виникають в наслідок

кризи, державного заколоту, усунення керівників держави не правовим засобом, завжди

викликає питання не лише в практичній площині, але і в теоретичній. Але справа в тому, що

у зв’язку з певною розмитістю понять, а саме легітимність та легітимація, важко визначати

їхні складові в умовах перехідного періоду, нестабільності політичної системи. Крім того,

системних досліджень щодо легітимації та легітимності в сучасній західній та вітчизняній

літературі замало. Проблема легітимаційної кризи і процесу делегітимації стає предметом

наукових розвідок представників як вітчизняних, так і зарубіжних політологічних шкіл.

Найбільшу цікавість представляють концепції М. Догана [1], Д. Істона [2], Ю.Габермаса [3].

Будь-які події пов’язані із зміною політичного режиму тягнуть за собою низку наслідків,

а саме, яким чином легалізувати свій стан новим політичним елітам, яким чином

організувати довіру в ефективність нових інститутів та лідерів, яким чином отримати

зовнішньополітичну підтримку (з боку головних геополітичних акторів, міжнародних

інституцій). А якщо розуміти, що легітимність є результат, а легітимація – процес, то

виникають питання щодо ресурсозабезпеченості даного процесу та його тривалості.

В умовах постреволюційної ситуації, це питання є вкрай важливим. Фактично революція

означає, відповідно теорії революції, розкол еліт та деградацію силових структур

(неспроможність виконувати свої обов’язки по захисту існуючого конституційного ладу) в

умовах кризи. Але це є наслідком низки чинників: обмаль ресурсів у правлячого класу для

виконання своїх обов’язків, формування незадоволеної еліти, делігитимація правлячої групи,

поява альтернативних центрів впливу,формування альтернативного проекту майбутнього,

«бунт регіонів»,втрата державою могутності на міжнародній арені, підтримка впливовими

державами контреліти [4, c. 443-444]. А це означає радикалізацію настроїв в суспільстві,

консолідацію певних соціальних груп. Це спияє формуванню чіткої та жорсткої лінії розколу

суспільства на «свій» та «чужий». Як писав відомий політолог та юрист К. Шмітт, «Будь-яка

протилежність – релігійній, моральній, економічний або етнічній ‒ перетворюється на

противагу політичній, якщо вона досить сильна для того, щоб ефективно розділяти людей на

групи друзів і ворогів. Політичне заключено не в самій боротьбі, яка знову-таки має свої

власні технічні, психологічні і військові закони, але, ...-але, в обумовленому цієї реальної

можливості поведінці...» [5, c. 45]. Тому активізація революційної активності широких


94

прошарків населення становлення постреволюційного порядку, формування стабільної

політичної системи може розтягнутися на довгий термін (від трьох років до десятиліть).

Фактично треба легітимізувати новому правлячому політичному класу на міжнародній арені,

отримати підтримку серед населення, подолати «бунт регіонів», подолати інерційність

протестних настроїв, провести системні реформи. Тому легітимація пост революційного

порядку кропіткої і професійної роботи з політиків, експертів, різномінтних інноваційних

фондів.


1. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия / М. Доган // Социс. – 1994. – № 6.

– С. 147–155.

2. Easton D. The Analysis of Political Systems. – Comparative Politics. Notes Readings. Ed.

R.C and. Macridis, B.E. Brown. – Homewood, 1961. – 325 р.

3. Хабермас Ю. Проблема легитимации позднего капитализма // Хабермас Ю. ‒ М.:

Праксис, 2010. ‒ 272 с.

4. Розов Н. Теории политической динамики Рєндалла Коллинза и российская динамика /

Н. Розов // Коллинз Р. Макроистория: очерки социологии большой длительности /

Пер. с англ. / Послесл. Н.С.Розов. ‒ М.: УРСС:ЛЕНАНД, 2015. ‒ 504 с.

5. Шмитт К.Понятие политического / К. Шмитт // Вопросы социологии. 1992. ‒ №1. ‒

С. 37-67.


95

ЮРИДИЧНІ НАУКИ

УДК 349.6:630*160.2:330.322(477)

Олена Савчук

(Харків)

ЛІСОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

У статті проаналізовано питання інвестиційної моделі економіки лісової

промисловості України. Визначено специфічність правового режиму інвестування даного

питання та шляхи його вдосконалення.

Ключові слова: ліс, лісова промисловість, лісовий фонд, інвестиції, інвестування,

інвестиційна модель.

The article analyzes the questions of the investment model of the economy of the Ukrainian

forest industry. Specificity of the legal regime for investing in this issue and ways to improve it are

determined.

Key words: Forest, timber industry, forest fund, investment, investment, investment model.

Згідно з ЗУ «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на

період до 2020 р. від 21 грудня 2010 р. № 2818 – VI зазначено, що за площею лісів та

запасами деревини Україна є державою з дефіцитом лісових ресурсів.

Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 млн. гектарів, у тому числі

покрита лісом – 8,6 млн. га. Лісистість України досягла лише 15,6%, що значно менше, ніж

лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина – 18 %, Франція – 27,8 %, Румунія –

28,1 %, Польща – 28,7 %, Німеччина – 29 %, США – 32,7 %, Болгарія – 34,4 %) [1, c. 101].

Ліси мають специфічний правовий режим інвестування. Зокрема, можна вести мову про

встановлення спеціальних вимог щодо господарювання та певних форм інвестування згідно з

ЗУ «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових

лісах Карпатського регіону» від 10.02.2000 р. Завданням Закону є забезпечення екологічно

збалансованого лісокористування, запобігання проявам згубних наслідків природних явищ,

посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних та інших

корисних властивостей лісів, охорона здоров’я населення та його естетичне виховання.

З метою збереження корисних властивостей лісів та забезпечення запобігання проявам

згубних наслідків природних явищ у Карпатському регіоні вводиться мораторій на

проведення рубок головного користування: у високогірних лісах, що розташовані вище 1100

метрів над рівнем моря; у лісах в лавинонебезпечних басейнах (смуги лісу по верхній його

межі залежно від довжини безлісного схилу); у лісах в селенебезпечних басейнах (усі ліси в

зонах формування селей, що встановлюються національною гідрометеорологічною

службою); у берегозахисних ділянках лісу. На проведення суцільних рубок головного

користування в ялицево-букових деревостанах на стрімких схилах в усіх лісах Івано-

Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей вводиться мораторій [2].

Основними складовими інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку лісового

господарства є формування інтегрованих підприємницьких об’єднань лісогосподарського

спрямування, інституціоналізація форм державно-приватного партнерства та іпотечно-

заставних операцій, а також максимально можливе запозичення передового іноземного

досвіду в частині підтримки лісогосподарської діяльності та стимулювання заліснення

окремих категорій земель. Вагомим резервом нарощення потенціалу інноваційно-

інвестиційного забезпечення розвитку лісового господарства є впровадження в практику

регулярної діяльності окремих інструментів Спільної аграрної політики щодо підвищення

конкурентоспроможності сільського та лісового господарства: пришвидшення поширення


96

знань у сільському господарстві та лісівництві; перехід до економіки з низьким рівнем

вуглецю у сільському господарстві та лісівництві [3, c. 55].

Враховуючи важливість лісу для нарощення асиміляційного потенціалу територій і

зміцнення природних ландшафтів, інвестування розвитку регіональних лісогосподарських

комплексів має базуватися на принципах загальною спрямованістю яких є недопущення

марнотратного використання лісового потенціалу в окремих регіонах. На основі проведених

досліджень, було встановлено, що такими принципами є: 1) цільовий характер інвестування;

2) максимально можлива диверсифікація джерел інвестування та розширення специфікації

форм інвестиційного забезпечення; 3) невиснажливе безперервне комплексне

лісокористування; 4) узгодженість економічних, екологічних та соціальних цілей

інвестування; 5) пріоритетність природного лісовідновлення штучним; 6) урахування

комплексної еколого-економічної ефективності відтворення лісоресурсного потенціалу;

7) перманентне нарощення корисних функцій лісу [4, c. 35].

Детермінуючими інвестиційну активність лісогосподарських підприємств чинниками

виступають: 1) забезпеченість лісосировинним потенціалом рівень залісненості територій;

2) рівень морального старіння та фізичного зносу основних засобів лісогосподарської

діяльності деревообробного виробництва; 3) складність умов експлуатації та розташування

лісових екосистем; 4) значна залежність від антропогенних, природних та інших факторів;

5) тривалий термін лісовирощування, що збільшує термін окупності інвестицій; 6) високий

рівень ресурсомісткості галузі лісогосподарського виробництва, неефективне використання

деревної продукції.

Враховуючи значну залежність ефективної діяльності лісогосподарських комплексів від

природних факторів та значні інституціональні обмеження залучення приватних інвестицій,

назріла необхідність формування цілісного організаційно-економічного механізму

інвестиційного забезпечення реалізації лісогосподарських і лісоохоронних проектів. Такий

механізм має охоплювати: організаційні форми інвестиційних відносин; інвестиційне

законодавство; методи аналізу інвестиційного клімату в галузі та в державі; форми й методи

інвестиційного забезпечення; методи оцінки ефективності інвестування лісогосподарських та

лісоохоронних проектів [4, c. 35].

Передувати розробці заходів зі створення сприятливого підприємницького середовища в

лісогосподарському комплексі, яке дозволить посилити надходження іноземних інвестицій

та перепрограмувати інвестиційну політику вітчизняних лісогосподарських підприємств, має

виявлення еколого-економічних факторів, а також аналіз основних тенденцій інвестиційного

забезпечення лісогосподарських проектів. До основних еколого-економічних факторів, які

впливають на інвестиційну політику в лісовому господарстві, відносять: забезпеченість

природно-ресурсним потенціалом; високу моральну і фізичну зношеність основних фондів

галузі; високу ресурсомісткість галузі, неефективне і неповне використання лісових ресурсів,

внаслідок чого утворюються значні обсяги відходів; складність умов експлуатації

розташування лісових ресурсів; значну залежність від антропологічних, природних та інших

факторів; достатньо великий термін вирощування лісу, що призводить до значного терміну

окупності інвестицій [5, c. 3].

Для подолання лісосировинної залежності, забезпечення стабільного економічного

зростання необхідно: 1) залучати у господарську діяльність наукові дослідження, прикладні

розроблення, інтелектуальну власність; 2) впроваджувати результати інновацій, які

конкурентоспроможні на внутрішньому та зовнішньому ринках; 3) освоювати випуск

лісопродукції глибокого перероблення із високою доданою вартістю; 4) для регіонів

особливо актуальним буде формування міжгалузевих кластерів, у яких об’єднується

інтеграційно-взаємодіючі підприємства, які взаємно доповнюють одне одного.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити головне завдання – сформувати

самодостатню, цілісну інноваційну систему, здатну до розширеного відтворення та

саморозвитку на принципах збалансованості. З цього випливає, що основним принципом


97

інноваційного розвитку лісогосподарських підприємств України є формування механізму,

збалансованого у нерозривній системі використання та відтворення багатогранних лісових

ресурсів, який забезпечує взаємоузгоджений рух відповідно до головних стратегічних

напрямів [6, c. 121].

Основними напрямками реформування та розвитку лісового сектора згідно з

Регіональною програмою «Правозастосування й управління в лісовому секторі країн

східного регіону дії європейського інструменту сусідства та партнерства» вбачаються

наступні: 1) протидія корупції, а саме: заборона незаконного втручання державних органів у

господарську діяльність лісгоспів; встановлення прозорих механізмів у ціновій політиці

експорту деревини; нова кадрова політика, орієнтована на підвищення професійного рівня й

моральних якостей працівників державного лісового господарства; забезпечення

міжвідомчої взаємодії та впровадження об’єктивних методів виявлення корупції.

2) зміцнення прав власності шляхом: заборони на приватизацію державних лісів та перегляд

відносин власності на ліси й лісові землі; виведення лісових смуг та інших видів деревних

насаджень на сільськогосподарських землях зі складу лісового фонду, сфери правового

регулювання лісового законодавства та відповідальності державних «лісових» органів;

забезпечення рівних умов ведення лісового господарства в лісах усіх форм власності; зміни

розподілу повноважень щодо розпорядження лісами відповідно до моделі, прийнятої в

країнах ЄС; удосконалення правового регулювання доступу в ліс, використання лісових

ресурсів й корисних властивостей лісів. 3) інституційна реформа: відокремлення функцій

законотворення й державного контролю від функцій ведення лісового господарства;

децентралізація органів державного управління й контролю та ведення лісового господарства

шляхом створення Лісового Департаменту при ОДА (лісової адміністрації) та незалежної від

неї обласної державної лісової корпорації; запровадження дієвого фінансово-економічного

механізму ведення лісового господарства; забезпечення ефективної системи контролю над

діяльністю обласної державної лісової корпорації; забезпечити виконання заходів в

радіоактивній зоні щодо недопущення вторинного забруднення радіонуклідами довкілля

внаслідок нелегальних рубок або лісових пожеж. 4) забезпечення переходу на еколого-

орієнтовані високомеханізовані методи ведення лісового господарства, процесу створення та

вирощування лісу, проведення рубок догляду у відповідності до наукових рекомендацій,

задач збереження генофонду лісів та програм вирощування цільових та еталонних насаджень

на базі використання харвестерів та форвардерів: забезпечення необхідного фінансування

для охорони та захисту лісів, прозорості у звітуванні щодо обсягів пошкодження лісів

внаслідок лісових пожеж. 5) забезпечення конкурентоздатності та інноваційного розвитку:

розробка нових правил торгівлі необробленою деревиною; забезпечення доступу до деревної

сировини на засадах справедливої конкуренції; перехід на європейські стандарти

вимірювання, сортиментації та оцінки якості деревини; нормативне забезпечення легальності

походження деревини та продуктів її переробки; розробка комплексу заходів, спрямованих

на залучення інвестицій та інноваційний розвиток лісопромислового комплексу; розробка та

затвердження Програми державної підтримки покращення транспортної доступності лісових

ресурсів задля стимулювання сталого багатофункціонального ведення лісового господарства

[7].


1. Дайнека А. М. Еволюція сталого розвитку лісового господарства та її економіко-

правове забезпечення на міжнародному і регіональному рівні / Дайнека А. М. // Регіональна

економіка. – 2008. – № 1. – С. 99-105.

2. ЗУ «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-

букових лісах Карпатського регіону» від 10.02.2000 р. / Відомості Верховної Ради. – 2000. –

№ 13. – Ст. 99.


98

3. Дзюбенко О. Інвестиційно-інноваційне забезпечення розвитку лісового господарства в

сучасних умовах / О. Дзюбенко // Економіст. – № 5. – 2016. С. 54-56.

4. Мельник Т. Нарощення інвестиційного потенціалу лісогосподарського виробництва:

регіональні пріоритети та інституціональні форми / Т. Мельник // Економіст. – № 12. – 2013.

– С. 34-35.

5. Колісник Б. І. Інвестиційне забезпечення розвитку лісогосподарського комплексу:

сучасний стан та пошук додаткових джерел // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – № 7. –

С. 3-7.

6. Бойко О. В., Іваницька М. Я. Механізм формування стратегії інноваційного розвитку

лісогосподарських підприємств / О. В. Бойко, М. Я. Іваницька // Маркетинг і менеджмент

інновацій. – 2011. – № 2. ‒ С. 119-123.

7. Основні напрямки реформування та розвитку лісового сектора / Регіональна програма

«Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії

європейського інструменту сусідства та партнерства [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.fleg.org.ua/news/650

УДК 347.9

Марія Стрілець

(Полтава)

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

У статті розглянуто правовий статус органів самоорганізації населення як

самостійного елементу системи органів місцевого самоврядування в України. Висвітлено

організаційні форми їх діяльності, а також особливості їх функціонування.

Ключові слова: органи самоорганізації населення, місцеве самоврядування, комітети,

безпосередня демократія, колегіальний характер.

The article deals with the legal status of public self-organization bodies as a separate element

of the the system of local self-government authorities in Ukraine. The organizational forms of their

activity as well as peculiarities of their operation are highlighted.

Key words: public self-organization bodies, local self-government, committees, direct

democracy, collective character.

Органи самоорганізації населення (далі – ОСН) є однією з форм участі членів

територіальної громади у самостійному чи за посередництва інших представницьких органів

місцевого самоврядування вирішенні питань місцевого значення. Відповідно до ст. 5 Закону

України «Про місцеве самоврядування в Україні», ОСН – самостійний елемент системи

органів місцевого самоврядування (далі – ОМС) [1]. Загалом самоорганізація є проявом

безпосередньої демократії на місцевому рівні, результатом якої є створення жителями, що

проживають на території села, селища, міста представницьких органів – органів

самоорганізації населення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про органи самоорганізації населення», ОСН –

представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають

на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим

Законом [2]. Частиною 2 статті 3 цього Закону встановлено вичерпний перелік

організаційно-правових форм ОСН, котрі можуть існувати як будинкові, вуличні, квартальні

комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети [2].

Самоорганізація має певні особливості, що відрізняють її від інших форм участі

громадян у місцевому самоврядуванні, а саме: 1) виникнення лише за наявності громадської


99

ініціативи; 2) багаторівневість (будинок, район, квартал тощо); 3) можливість існування до

часу досягнення певного результату; 4) діяльність зі статусом юридичної особи або без

такого [3, с. 282].

На законодавчому рівні діяльність ОСН забезпечується Конституцією України, Законом

України «Про місцеве самоврядування в Україні», де в загальних рисах зазначається, що

органи місцевого самоврядування представлені, зокрема, й ОСН, а також Законом України

«Про органи самоорганізації населення», котрим детально врегульовано питання створення,

функціонування, правового статусу ОСН. Крім того, низка місцевих нормативно-правових

актів (статути територіальних громад, положення про органи самоорганізації населення

тощо) стосуються регулювання діяльності ОСН.

ОСН викликають значний інтерес при розгляді питання реалізації громадян права на

місцеве самоврядування, оскільки саме вони є найбільш наближеними до народу суб’єктами,

за посередництвом яких територіальна громада може самостійно вирішувати питання

місцевого значення. Про особливу роль, яка надається ОСН як виразникові інтересів

територіальної громади, свідчить і прийняття законодавцем для регулювання відносин,

пов’язаних з діяльністю ОСН, окремого закону. Саме колегіальний характер ОСН,

можливість задля забезпечення роботи утворювати комісії, робочі групи, інші органи [2],

робить ОСН дієвим засобом захисту інтересів жителів відповідної території.

Науковці наголошують на подвійності юридичної природи ОСН. Здіорук О., зокрема,

зауважує, що, з одного боку, ОСН, реалізуючи повноваження відповідних сільських,

селищних, міських рад при вираженні волі населення у вирішенні питань місцевого

значення, виступають як владна структура. З іншого боку, здійснюючи діяльність на

добровільних громадських засадах, ОСН набувають рис громадської організації [4].

Ці органи представляють собою форму безпосереднього самоврядування і в разі

необхідності беруть участь в обговоренні діяльності представницьких органів влади [5, с. 3].

Як вірно зазначає Кольцова Д., ОСН являють собою колективну форму реалізації права

громадян на участь у місцевому самоврядуванні [5, с. 7]. Крім того, ОСН притаманна

своєрідна роль посередника між іншими органами місцевого самоврядування та населенням

[5, с. 10].

Хоча ОСН є складовою органів місцевого самоврядування і діють в їх системі, від

останніх їх відрізняє спосіб і порядок формування, компетенція, територія діяльності. Також

в ієрархічній будові органів місцевого самоврядування ОСН підзвітні, підконтрольні та

відповідальні, з одного боку, перед мешканцями, що їх обрали, з іншого – перед

відповідними радами [2].

ОСН мають як власні повноваження, надані, згідно з Конституцією та законами України

відповідною сільською, селищною, міською або районною в місті (у разі її створення) радою

під час його утворення, так і делеговані, тобто ті, якими відповідна рада додатково наділяє

ОСН [2].

Оскільки ОСН є невід’ємною частиною ОМС, то функції ОСН варто розглядати як такі,

що випливають із сутності функцій ОМС, вони співвідносяться як частина і ціле. При чому

частина повноважень ОМС не може бути реалізована без взаємодії з іншими

представницькими органами місцевого самоврядування.

Загалом функції ОСН можна класифікувати за предметною ознакою на наступні:

організаційно-розпорядча, представницька, облікова, інформаційна, а також контрольна,

функція допомоги тощо, в залежності від здійснюваних повноважень. Ст. 3 Закону України

«Про органи самоорганізації населення» вказує на те, що одним із основних завдань ОСН є

задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів відповідної

територіальної громади [2].

Таким чином, органи самоорганізації, організаційно-правовими формами яких є

будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах,

сільські, селищні комітети – це самостійний елемент системи органів місцевого


100

самоврядування в Україні, що представляє безпосередню демократії на місцевому рівні.

Метою ОСН є задоволення різноманітних потреб жителів територіальної громади за

допомогою як власних, так і делегованих відповідною місцевою радою повноважень.


1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 .

2. Закон України «Про органи самоорганізації населення» [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2625-14

3. Бульба В. Аналіз діяльності органів самоорганізації населення в Україні / В. Бульба,

А. Меляков // Державне управління та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. / Нац. акад.

держ. упр. при Президентові України, Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. – Д. : ДРІДУ

НАДУ, 2011. – Вип. 1 (8). – С. 280–287.

4. Здіорук О. І. Можливості впливу органів самоорганізації населення на вирішення

проблем місцевого розвитку / О. І. Здіорук // Національний інститут стратегічних

досліджень. – 2008. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/monitor/Juli08/20.htm

5. Кольцова Д. В. Органи самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування:

автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.04 “Місцеве самоврядування” /

Д. В. Кольцова ; Донецький державний університет управління. – Донецьк, 2007. – 20 с.

Науковий керівник ‒ О.О.Любченко

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2625-14


101

ПЕДАГОГІКА

УДК 519.673

Сергій Болілий


ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ НЕРІВНОСТЕЙ

ДЛЯ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ТЕКСТОВИХ ЗАДАЧ

У статті розглянуто приклади застосування нерівностей для розв’язування текстових

задач при навчанні математики учнів 7-9 класів та проаналізовано методичні підходи

розв’язування задач даного типу.

Ключові слова: математика, метод нерівностей, математичне моделювання, текстові

задачі.

У даний час основним завданням перебудови шкільної освіти є переорієнтація на

приоритет розвиваючої функції навчання. Це означає, що на перший план виходить завдання

інтелектуального розвитку особистості, тобто розвиток навчально-пізнавальної діяльності.

Мабуть, жоден шкільний предмет не може конкурувати з можливостями математики у

вихованні мислячої особистості [4].

Значне місце в шкільному курсі математики посідають рівняння і нерівності. Програма

орієнтує на необхідність засвоєння учнями апарату нерівностей як основного засобу

математичного моделювання прикладних задач. Треба мати на увазі, що складання

нерівностей за умовою задачі є прикладом конструювання простішої математичної моделі.

Тому задачі виступають як мета навчання.

Необхідність спеціальної роботи з формування в учнів умінь розв'язувати задачі за

допомогою нерівностей врахована у побудові діючих підручників для 7-9-х класів, де цьому

питанню присвячено окремі пункти [1, 2, 3].

Розв'язування задач складанням нерівностей сприяє кращому засвоєнню учнями понять.

Одним з важливих завдань розв'язування задач є активізація мислительної діяльності учнів,

розвиток у них уміння розмірковувати, співставляти й протиставляти факти, порівнювати

розв'язувану задачу з розглянутими раніше, знаходити в них спільне й відмінне.

Розв'язування задач складанням нерівностей необхідно використати для формування в учнів

уміння давати повноцінну аргументацію висловлених тверджень, виконуваних перетворень

виразів, обчислень тощо. Воно повинно сприяти вихованню в учнів таких якостей, як уміння

приймати певні незаплановані рішення на основі аналізу ситуацій. Це необхідна риса

сучасного працівника будь-якої галузі народного господарства. У повсякденному житті, у

виробничій діяльності людям різних професій доводиться розглядати всі можливі випадки

ситуації, що склалася. Учням слід це роз'яснювати і підкреслювати важливість такого уміння

для вивчення математики. У свою чергу під час розв'язування задач вчитель повинен навчати

учнів розглядати всі можливі варіанти заданої в задачі ситуації.

Кожна розв'язувана задача повинна збагачувати знання і досвід учнів, навчати їх

математичної діяльності. Для розвитку уміння розв'язувати задачі важливе значення має

актуалізація набутих знань під час розв'язування нових задач. Мова йде про вибір з минулого

досвіду потрібних відомостей і методів та використання їх у нових умовах. Але цей процес

не відбувається автоматично, прийомів математичної діяльності під час розв'язування задач

учнів треба навчати [5, 6].

Суттєвою вимогою програми в питанні розв'язування задач є диференційований підхід

до учнів: рівень складності задач, що пропонується слабшим учням, повинен відповідати

вимогам програми; учням, які досягли цього рівня, доцільно давати складніші задачі.


102

Питання розв'язування задач знайшло широке відображення в дослідженнях радянських

психологів. Обґрунтовані ними рекомендації необхідно взяти на озброєння вчителям.

Зокрема, для реалізації диференційованого підходу до учнів треба мати на увазі

встановлений психологами факт неоднакового сприймання задачі різними учнями. Здібний

до математики учень сприймає і одиничні елементи задачі, і комплекси взаємопов'язаних

елементів, а середній учень сприймає лише окремі елементи задачі. Отже, учнів необхідно

спеціально навчати аналізу зв'язків і відношень між окремими елементами задачі.

Під час розв'язування задач складанням нерівностей необхідно навчати учнів прийомів

перевірки. Найпоширенішим способом перевірки розв'язання задачі є обґрунтування того,

що знайдений розв'язок задовольняє умову. Саме умову, а не нерівність, складену за умовою

задачі, бо можна неправильно скласти нерівність, а розв'язати її правильно.

У шкільній практиці основною формою розв'язання задач на уроці є колективний аналіз

задачі з наступним докладним розв'язуванням її на дошці та в зошитах. Щоб запобігти

виключенню з педагогічного процесу частини учнів, які механічно списують готове

розв'язання з дошки, необхідно урізноманітнювати види роботи із задачним матеріалом,

застосовувати такі методи, які активізують пізнавальну діяльність усіх учнів. Активній

самостійній діяльності учня повинно передувати певне наслідування, робота, виконана за

вказівками вчителя або учень, який розв'язує задачу на дошці чи коментує вголос її

розв'язування з місця. Така допомога потрібна, зокрема, при поясненні способів

розв'язування нових видів задач, задач підвищеної складності, при ознайомленні учнів із

спеціальними формами запису розв'язання і т. п.

Треба пояснити учням, що в багатьох випадках основне невідоме можна вибирати

кількома способами. Для зміцнення навичок подання допоміжних невідомих через основне

невідоме доцільно продовжити тренування учнів у встановленні двобічних зв'язків між

величинами, що фігурують в умові задачі: якщо одна величина більша від другої на якесь

число (у кілька разів), то друга ‒ менша від першої на це саме число (у стільки ж разів).

Учитель підкреслює, що під, час розв'язування задач на поділ числа на нерівні частини у

різницевому чи в кратному відношеннях для зручності беруть за основне невідоме найменшу

величину (якщо це можливо). Проте це необов'язково.

Дехто може заперечити, що такий докладний аналіз однієї, до того ж нескладної, задачі

зайвий. Це хибна думка. Спостереження показують, що типовим недоліком при введенні

методу нерівностей для розв'язування задач є поспішність, ігнорування того факту, що

частина учнів не усвідомлює матеріалу на належному рівні. Розв'язання однієї задачі

кількома способами буває значно корисніше, ніж розв'язання одним способом кількох задач.

Після розв'язання задачі кількома способами чи введення якихось нових елементів важливо

підводити підсумок проведеної роботи, акцентувати увагу учнів на необхідність засвоєння

тих прийомів, які будуть потрібні їм у наступній діяльності.

У процесі розв'язування задач складанням нерівностей необхідно привчати учнів до

поетапного самоконтролю і повторного аналізу всіх елементів розв'язування. Ці навички

особливо важливі під час розв'язування задач за допомогою системи нерівностей другого

степеня, бо тут учні іноді втрачають частину розв'язків. Знайдена ними відповідь може

задовольняти умову задачі, але це не означає, що задача розв'язана правильно, бо розглянуто

не всі випадки значень шуканих величин.

У задачах, розв'язуваних за допомогою нерівностей, розглядаються найрізноманітніші

залежності між різними величинами. Ось чому намагання методистів знайти і дати учням

якесь загальне, універсальне правило для складання нерівностей за умовою задачі не дали

очікуваного результату. Інший підхід полягає в тому, що в розв'язуванні задач методом

нерівностей виділяють два етапи, кожний з яких передбачає застосування певних

методичних підходів. Перший етап ‒ складання алгебраїчних виразів на основі залежностей,

даних у задачі, другий ‒ складання самої нерівності. Обидва етапи мають свої специфічні


103

труднощі, для подолання яких треба застосовувати особливі прийоми, використовувати

додаткові вправи [1].

У підручниках 7-9-х класів задачі на рух представлені у всіх розділах, пов'язаних з

розглядом нерівностей та їх систем. Завдання вчителя полягає в тому, щоб озброїти учнів

міцними навичками в складанні математичних виразів для залежностей, типових для задач

на зустрічний рух, рух у протилежних напрямках і в одному напрямку.

Учні, спираючись на власний життєвий досвід, без труднощів усвідомлюють відповідні

залежності, але їх треба своєчасно розглянути.

Розв'язуючи з учнями задачі за допомогою нерівностей, учитель може зустрітися і з

іншими залежностями між величинами, які або невідомі учням, або недостатньо усвідомлені

в попередні роки. У кожному такому випадку необхідно своєчасно реагувати на труднощі,

що виникають.

При розв'язуванні задач, що зводяться до нерівностей, більше уваги доводиться

приділяти дослідженню розв'язку. Навіть якщо задача і не містить буквених даних, все одно

доводиться робити деяке дослідження ‒ з'ясовувати, який з коренів нерівності задовольняє

задачу. При цьому часто треба виходити за межі математики, досліджувати, чи може

трапитися та чи інша ситуація в житті, чи ні. Отже вище сказане продемонструємо на

прикладах.

Розглянемо деякі види задач, для розв'язування яких треба використовувати нерівності,

а також змішані системи.

П р и к л а д и

1. Група з 30 студентів дістала на екзамені оцінки «2», «З», «4», «5». Сума оцінок усіх

студентів дорівнює 93, причому «трійок» було більше, ніж «п'ятірок», і менше, ніж

«четвірок». Крім того, число «четвірок» ділилося на 10, а число «п'ятірок» було парним.

Скільки і яких оцінок дістала група?

Р о з в ' я з а н н я . Нехай х, у, z, u ‒ відповідно кількість «двійок», «трійок»,

«четвірок» і «п'ятірок». Тоді за умовою задачі:

(1)

(2)

причому и ділиться на 2, а z ‒ на 10.

Очевидно, що згідно з умовою задачі, не можна покласти

z=0, бо якщо z=0, умова у < z не виконувалася б.

З рівнянь (1) і (2) випливає:

у+2z+3u=33, (3)

а звідси випливає, що 20z . Таким чином, z ‒ кількість «четвірок», має ділитися на

10, тобто z=10.

Тоді рівняння (3) набере вигляду:

у =13-3и. (4)

Виходячи з умови задачі, 0u , бо якби и = 0, то у=13>z, що суперечить умові.

Якщо и ‒ парне, то можна покласти и = 2, тоді у = 7 (якщо ж взяти и = 4, то у = 1 <

и, що суперечить умові задачі).

Отже, кількість «трійок» дорівнює 7, а кількість «п'ятірок» дорівнює 2. Якщо студентів

було 30, то 11 з них дістали на екзамені «двійку».

В і д п о в і д ь . 11, 7, 10, 2.

2. Знаменник дробу менший від квадрата його чисельника на одиницю. Якщо до

чисельника і знаменника додати по 2, то числове значення дробу буде більшим від 2

1.

Знайти цей дріб.

Р о з в ' я з а н н я . Позначимо чисельник дробу буквою п, а знаменник ‒ буквою т, де п

і m ‒ цілі числа. Зрозуміло, що 0m . Тоді дістанемо систему:

,

,935432

,30

zyu

uzyx

uzyx


104

.2

1

2

2,12

m

nmn

(5)

Знайдемо т з першого рівняння і підставимо в другу нерівність, дістанемо: .2

1

1

22

n

n

Помножимо обидві частини нерівності на 2 (п2 +1) > 0, матимемо:

;0)1)(3(

;032

);1()2(22

2

nn

nn

nn

(6)

,01

,03

n

n або

.01

,03

n

n

(7)

розв'язків немає -1 < п < 3.

Отже, п може набувати значень 0, 1 або 2. Якщо п = 0, то т =-1, якщо п= 1, то т= 0, що

неможливо; якщо п= 2, то m = 3.

В і д п о в і д ь , 1

0

і

3

2.

Розв’язанню нерівностей присвячено досить широке коло науково освітніх видань, у

той час як питання про методи доведення нерівностей лишаться майже невисвітленим.

Отже, задачі на доведення нерівностей дають можливість закріпити велике коло

теоретичних питань, що вивчаються у шкільному курсі математики (теорію нерівностей,

властивості функцій, питання рівносильних перетворень тощо), по-новому висвітлити

відомі факти.

За допомогою нерівностей можна показати, яку роль відіграє апарат математичної

логіки в дедуктивних міркуваннях, у розумінні самого процесу доведення.


1. Бевз Г. П. Алгебра: Підруч. для 7-9 кл. ‒ К.: Освіта, 2001. ‒ 303 с.

2. Возняк Г. М., Литвиненко Г. М., Мальований Ю. І. Алгебра: Підруч. для 8 кл.

загальноосвіт. навч. закл. / За ред. ІО. 1. Мальованого. ‒ Т.: Навч. кн. – Богдан, 2003. ‒ 164 с.

3. Возняк Г. М., Литвиненко Г. М., Мальований Ю.І. Алгебра 7 клас: Підруч. для серед,

загальноосвіт. закл. / За ред. Ю. І. Мальованого. ‒ Т.: Навч. ки. Богдан, 2002. ‒ 192 с.

4. Гузеев В. В. Методы и организационные формы уроков. – М.: Просвещение, 1999. –

98 с.

5. Дубинчук О. С. Методика викладання алгебри у 7-9 класах. ‒ К.: Радянська школа,

1991. – С. 76-120.

6. Математика: Підручник (Серія «Професійна освіта») / Дадаян А.А. ‒ М.: ФОРУМ:

Інфа-М, 2004.

Науковий керівник ‒ кандидат психологічних наук, доцент Т.В.Кириченко


105

УДК 379.85:340

Людмила Варга

(Дніпро)

ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ

ФАХІВЦІВ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ. НОРМАТИВНА БАЗА

У статті розглядаються передумови становлення професійних міжнародних

стандартів фахівців туристичної галузі. Наводяться державні нормативні документи, в

яких закріплені ідеї модернізації та реорганізації вищої освіти. Увага акцентується на

міжнародних організаціях, що підтримують стандартизацію вищої освіти та документах

стосовно створення єдиного європейського освітнього простору. Зазначаються програми

співпраці, створені Європейською комісією з метою підтримки соціальних та економічних

перетворень в країнах-партнерах. Робиться висновок щодо тенденції у реформуванні

освітньої системи в Україні.

Ключові слова: професійні міжнародні стандарти, нормативні документи, міжнародні

організації, реформування, стандартизація.

The article deals with the prerequisites of becoming professional international standards for

tourism industry specialists. Government regulations, which support the idea of modernization and

restructuring of higher education, are given. Attention is focused on the international organizations

that maintain standardization of higher education and documents concerning the creation of a

single European educational space. The cooperation program set up by the European Commission

to support social and economic reforms in the partner countries is included. The conclusion about

trends in reforming the educational system in Ukraine is made.

Key words: professional international standards, regulations, international organizations,

reform, standardization.

У зв'язку з проведенням в Україні всеосяжних реформ, спрямованих на розвиток

економіки держави, актуалізується питання пошуку ефективних інструментів їх реалізації. В

умовах інтеграції до ЄС особливої уваги потребує проблема підготовки

висококваліфікованих кадрів, що відповідають сучасним вимогам на національному та

міжнародному ринках праці, а саме питання забезпечення якості освіти, створення умов для

професійного навчання та розвитку громадян, побудова системи взаємодії між закладами

освіти та роботодавцями. Процеси глобалізації та уніфікації охопили соціальну, політичну,

наукову сфери, а отже з’явилася потреба у стандартизації системи освіти.

На національному рівні ідеї модернізації та реорганізації вищої освіти закріплені у

Конституції України [1], законах «Про освіту» [2] та «Про вищу освіту» [3], в «Національній

рамці кваліфікацій» [4], в «Національній доктрині розвитку вищої освіти» [5], в Державній

національній програмі «Освіта. Україна XXI сторіччя» [6], в указах Президента України

«Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні» [7] та «Основні

напрями реформування вищої освіти» [8].

У 2014 році був прийнятий перспективний план розвитку української вищої школи.

Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 [9] років підготовлено

експертною групою при Міністерстві освіти і науки, створеної в липні 2014 року. Основними

пріоритетами реформи системи вищої освіти в Україні, згідно з Концепцією, стануть

забезпечення виконання Закону «Про вищу освіту» ‒ перехід до триступеневої системи

вищої освіти в 2014-2016 рр.; перехід на трирічний бакалаврат в рік першого випуску

12-річної школи та передбачення в університетах «нульовий» курс для осіб, які здобули

повну загальну середню освіту за іншим профілем; перехід до дворічної магістратури в рік

першого випуску трирічного бакалаврату; перехід до нового переліку спеціальностей


106

підготовки фахівців з вищою освітою всіх рівнів з 2016 року, максимально наблизивши його

до Міжнародної стандартної класифікації освіти і обмеження кількості спеціальностей 60-80;

введення з набору 2017 року освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста в

системі професійної освіти (як вищий рівень), передбачивши можливість його інтеграції з

ступенями вищої освіти; легітимізація з 2016 року в системі середньої, професійної та вищої

освіти визнання компетенцій і кваліфікацій, отриманих шляхом неформальної, інформальної

освіти і практичної діяльності; створення матеріально-технічних та організаційних умови для

формування освітньо-наукових кластерів (на базі вищів), в яких фундаментальна наука

повинна підтримуватися прикладними дослідженнями.

1 червня 2016 року Міністерство освіти затвердило методичні рекомендації по розробці

нових стандартів. [10] Вони базуються на компетентністному підході і вимогам, закладеним

в основу Болонського процесу та міжнародного Проекту Європейської Комісії «Гармонізація

освітніх структур у Європі».

В Проекті Стратегії розвитку туризму та курортів на 2016-2020 рр. [11] зазначається, що

туризм сприяє зростанню зайнятості, диверсифікації економіки, оскільки сфера туризму і

курортів пов’язана з діяльністю більше ніж 50 галузей, підвищує інноваційність

національного господарства, сприяє збереженню і розвитку культурного потенціалу, веде до

гармонізації відносин між різними країнами і народами, збереженню екологічно безпечного

довкілля та є одним із чинників реалізації зовнішньої політики держави.

Однак, Україна суттєво програє в конкурентній боротьбі, відстаючи від провідних

держав світу за рівнем розвитку туристичної інфраструктури та якості туристичних послуг.

Таким чином підготовка майбутніх фахівців туристичної галузі, формування їх професійної

компетентності та забезпечення конкурентоспроможності стає стратегічно важливим

завданням вищої школи. На сьогодні роботодавці висувають високі вимоги щодо підготовки

фахівців, адже діяльність сучасного фахівця туристичної галузі не обмежується лише

виконанням суто фахових завдань, а потребує широкого спектру невід’ємних умінь, серед

яких володіння іноземною мовою, сучасними інформаційними технологіями, навички

адміністрування та менеджменту, ділової комунікації, здатність працювати в системі

багатозадачності та полікультурному середовищі,креативність, фізична та психологічна

витримка, тощо.

У світовому масштабі ці перетворення підтримуються такими міжнародними

організаціями, як Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Європейська комісія,

Міжнародний департамент стандартів та Всесвітня туристична організація.

Першою спробою надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично

розпочалися підписання Римської угоди в 1957 році. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях

конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року. [14]

В період з 1988 року було ухвалено ряд нормативних документів: Велика хартія

університетів в Болонії (1988), Лісабонська конвенція про визначення кваліфікацій (1997),

Сорбонська декларація (1998). Ці документи мали на меті створення єдиного європейського

освітнього простору, уніфікацію та стандартизацію освітніх програм, підвищення рівня

конкурентоспроможності та сприяння мобільності фахівців.

В 1999 році відбулося укладання Болонської декларації, яка запровадила Болонський

процес в більше ніж 40 європейських країнах. Підписання цього документу сприяло

співпраці провідних університетів Європи під егідою документа, названого Великою хартією

університетів (Magna Charta Universitatum) та розбудові Європейського простору вищої

освіти з метою гармонізації національних освітніх систем вищої школи кожної європейської

держави, введення системи прозорих та порівнянних ступенів, запровадження єдиної

системи кредитів та системи кваліфікацій вищої освіти.

Європейська комісія впроваджує цілий ряд програм співпраці, з метою допомоги у

реформуванні системи вищої освіти. Україна приймає участь у наступних програмах:

програма Темпус (Транс’європейська програма мобільності для навчання в


107

університетах), розроблена для підтримки соціальних та економічних перетворень в

країнах-партнерах, сприяє розвитку освітніх систем в цих країнах шляхом максимально

збалансованої співпраці з партнерами країн ЄС; програма Еразмус Мундус – програма

співпраці та мобільності в системі вищої освіти,спрямована на розвиток Європейського

Союзу як всесвітнього центру досконалості освітнього процесу,програма розвитку

партнерства між ВНЗ Європи, зміцнення міжнародних зв’язків у сфері вищої освіти через

підтримку високоякісних магістерських та докторських програм; програма Жана Моне ‒ це

освітня програма, метою якої є підвищення рівня знань і поінформованості суспільства в ЄС

і за його межами в питаннях європейської інтеграції через стимулювання викладення,

дослідницької діяльності та дискусій. [18]

Також до важливих досягнень стандартизації можна віднести створення систем освітніх

показників (індикаторів) якості освіти, що використовують для аналізу стану освітньої

системи. [17] Наприклад, Організація з економічного співробітництва та розвитку

(ОЕСР) розробила систему показників, які об’єднані у три розділи: контекст освіти; витрати,

ресурси та шкільні процеси; результати освіти, Радою з освіти Європейського Союзу було

проведено дослідження якості освіти у 26 країнах за шістнадцятьма показниками

(індикаторами), які відображають чотири сфери: індикатори навчальних досягнень учнів;

індикатори успіху та переходу; індикатори моніторингу освіти; індикатори ресурсів і

структури. Деякі із запропонованих показників якості освіти застосовуються і в нашій країні

на всіх рівнях управління освітою.

З метою розв’язання проблеми якості освіти було ухвалено шість регіональних

конвенцій ЮНЕСКО з визнання кваліфікацій (оцінювання якості освіти), які ратифіковані

понад 100 державами-членами і стали ядром Болонського процесу, розроблено Керівні

принципи ЮНЕСКО – ОЕСР із забезпечення якості у сфері трансграничної вищої освіти

(2005 р.), розроблено Керівні принципи ЮНЕСКО – ОЕСР із забезпечення якості у сфері

трансграничної вищої освіти (2005 р.), реалізується пілотний проект ЮНЕСКО з відкриття

порталу провідних ВНЗ (2006 р.) з метою надання достовірної і повної інформації про

авторитетні ВНЗ світу та спільний проект ЮНЕСКО і Світового банку – Глобальну

ініціативу із забезпечення якості з метою створення міжнародної програми підтримання

освіти у країнах, що розвиваються, Східній Європі та Середній Азії. [19]

Саме тому в ЄС успішно функціонують мережа національних агентств, які обмінюються

досвідом щодо забезпечення якості освіти. Однією з таких мереж є Міжнародна мережа

агентств з гарантії якості вищої освіти ІNQААНЕ, яка була заснована в 1991 році на

міжнародній конференції в Гонконзі. Головним завданням Мережі є збір і розповсюдження

інформації як про поточний стан, так і про новітні теоретичні дослідження у процесі

управління якістю вищої освіти. [19]

Європейська Комісія ініціювала проект Тьюнінг [13], який пропонує конкретний підхід

до впровадження Болонського процесу на рівні вищих навчальних закладів та предметних

областей. У рамках цього проекту було виявлено існуючі підходи до формування загальних

та спеціальних компетентностей, було розроблено ряд інструментальних засобів для

підвищення якості навчальних програм, які мали стати порівнянними, сумісними та

прозорими.

Велике значення також має ініціатива робочої групи Болонського процесу щодо

розробки єдиної «Системи кваліфікацій європейського простору вищої освіти», яка є

підґрунтям для створення національних систем кваліфікацій, що базуються на результатах

навчання, компетентностях, кредитах. [13]

Європейська асоціація з гарантії якості вищої освіти розробила «Стандарти та

рекомендації для гарантії якості вищої освіти в Європейському просторі», які включили

стандарти для навчальних програм і кваліфікацій, офіційних механізмів для затвердження,

періодичного оцінювання та моніторингу навчальних програм і кваліфікацій, оцінювання


108

рівня знань студентів, механізмів та критеріїв оцінки компетентності викладачів, освітніх

ресурсів та системи інформування.

Проаналізувавши ключові державні документи та документи міжнародних організацій

можна зробити висновок, що тенденції у реформуванні освітньої системи направлені в

сторону уніфікації та глобалізації, підвищення якості освіти та стандартизації її змісту. Проте

ці трансформації знаходяться в теоретичній площині, а одже потребують імплементації, тому

подальші наукові дослідження мають бути направлені на глибоке вивчення професійних

міжнародних стандартів фахівців туристичної галузі та пошук ефективних шляхів їх

впровадження.


1. Конституція України / Верховна Рада України; Конституція, Закон

від 28.06.1996 № 254к/96-ВР/ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Закон України «Про освіту»/ Верховна Рада України; Закон від 23.05.1991 № 1060-

XII/[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

3. Закон України «Про вищу освіту» / Верховна Рада України; Закон

відя01.07.2014 № 1556-VII / [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/1556-18

4. Постанова «Про затвердження національної рамки кваліфікацій» / Кабінет Міністрів

України; Постанова, Опис від 23.11.2011 № 1341/ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-%D0%BF

5. Указ Президента України « Про національну доктрину розвитку освіти» / Президент

України; Указ, Доктрина від 17.04.2002 № 347/2002/ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/347/2002

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про державну національну програму

«Освіта» («Україна XXI сторіччя»)/ Кабінет Міністрів України; Постанова, Заходи

від 03.11.1993 № 896/ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/

laws/show/896-93-%D0%BF

7. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в

Україні»/ Президент України; Указ № 941/2001 від 09.10.01 року/ [Електронний ресурс]. ‒

Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/other/3241/

8. Указ Президента України»Про основні напрями реформування вищої освіти в

Україні»/ Президент України; Указ від 12.09.1995 № 832/95/ [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/832/95

9. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 / [Електронний

ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.tnpu.edu.ua/EKTS/proekt_koncepc.pdf

10. Методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти / Міністерство

освіти і науки України / протокол від 29.03,2016 №3

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України» Про схвалення Стратегії розвитку

туризму і курортів на 2016-2020 роки / [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

https://www.knteu.kiev.ua/file/NjY4NQ==/e1227acdf34bb4a1da39d384139b9d7a.pdf

12. Волков В. Реформування вищої освіти: перші кроки до Європи / В. Волков //

Юридичний вісник України. – 2006. – № 31. – C. 8.

13. Вступне слово до проекту Тьюнінг – гармонізація освітніх структур у Європі

[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.unideusto.org/tuningeu/images/

stories/documents/General_Brochure_Ukrainian_version.pdf

14. Люта А. В. Болонська система та її реалізація у вищих навчальних закладах України

[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/

Dtr_gn/2011_4/files/GN411_19. pdf

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/1556-18

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-%D0%BF


http://zakon2.rada.gov.ua/%20laws/show/896-93-%D0%BF

http://zakon2.rada.gov.ua/%20laws/show/896-93-%D0%BF

http://osvita.ua/legislation/other/3241/


http://www.tnpu.edu.ua/EKTS/proekt_koncepc.pdf

https://www.knteu.kiev.ua/file/NjY4NQ==/e1227acdf34bb4a1da39d384139b9d7a.pdf

http://www.unideusto.org/tuningeu/images/%20stories/documents/General_Brochure_Ukrainian_version.pdf

http://www.unideusto.org/tuningeu/images/%20stories/documents/General_Brochure_Ukrainian_version.pdf

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/


109

15. Овчарук О. В. Сучасні підходи до розвитку поняття якості освіти: світовий контекст //

Моніторинг якості освіти: світові досягнення та українські перспективи ; [за заг. ред.

О. І. Локшиної]. ‒ К. : K.I.C, 2004. ‒ С. 15–19.

16. Товажнянський Л. Л. Болонський процес: цикли, ступені, кредити [Електронний

ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zstu.edu.ua/base/Lib.OLD/Bolon_process/ Book_1.pdf

17. Education at a Glance. OECD Indicators / OECD. – 2011. – 380 p.

18. Європейський Союз – Україна. Співробітництво у сфері Вищої освіти /

Представництво ЄС в Україні / 2010 / [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://eeas.europa.eu/archives/delegations/ukraine/documents/virtual_library/eu_educational_broch

urea5_uk.pdf

19. Цюк О.Забезпечення якості вищої освіти:освітні індикатори та міжнародні

організації/Порівняльно-педагогічні студії №4(19), 2013 / [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: http://library.udpu.org.ua/library_files/poriv_ped_stydii/2013/chast-4/19.pdf

Юлія Вовк


НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ – НЕВІД’ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ПІДВИЩЕННЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Постановка проблеми. Вищі навчальні заклади України, які готують майбутніх

фахівців, на сучасному етапі не можуть залишитись осторонь прискореного,

випереджувального, інноваційного розвитку освіти і науки. Вища освіта покликана давати

системні знання про професійну сферу діяльності, її специфіку, має формувати особистісні

якості спеціаліста. З цією метою необхідно задіяти весь комплекс новітніх технологій, які

безпосередньо мають сприяти розв’язанню даної проблеми.

Питання новітніх технологій викладання іноземної мови в умовах удосконалення вищої

освіти, особливо актуальне на сучасному етапі розвитку суспільства. Ґрунтовні знання

студентів з іноземної мови здобуваються під час їх професійного навчання. Обмежена

кількість випускників із високим рівнем професійної підготовки пояснюється, перш за все,

недостатнім впровадженням у навчальний процес інноваційних технологій, форм і методів

викладання іноземної мови в умовах удосконалення вищої освіти.

Відповідно до сучасних міжнародних освітніх вимог випускник вищого навчального

закладу (за рекомендаціями Комітету Ради Європи з питань освіти) має володіти вміннями

швидко і вільно висловлюватися іноземною мовою без помітних ускладнень, пов’язаних з

пошуком засобів вираження у процесі досягнення ними соціальних, академічних і

професійних цілей. Ми вважаємо, що навчання іншомовної фахової лексики студентів

виступає необхідним складником у досягненні головної мети навчання іноземної мови –

„оволодіння англійською мовою як засобом фахового спілкування, що є одним із напрямів

розвитку сучасної методичної науки, зокрема такого напряму як „англійська для

професійних цілей” („English for Specific Purposes”) [1, с. 80]. Незважаючи на наявні

досягнення у вирішенні проблеми навчання іншомовної фахової лексики у немовному

вищому навчальному закладі, питання її ефективного навчання залишається все ще до кінця

не вирішеним.

Для досягнення цієї мети вищі навчальні заклади України мають головним пріоритетом

всебічний розвиток майбутнього випускника, тобто формування освіченої, творчої

особистості. Особистісно-орієнтоване навчання іноземній мові передбачає створення

сприятливих умов для творчого, активного саморозвитку студентів у процесі вивчення

іноземної мови [4, с. 124].

http://zstu.edu.ua/base/Lib.OLD/Bolon_process/%20Book_1.pdf

http://eeas.europa.eu/archives/delegations/ukraine/documents/virtual_library/eu_educational_brochurea5_uk.pdf

http://eeas.europa.eu/archives/delegations/ukraine/documents/virtual_library/eu_educational_brochurea5_uk.pdf

http://library.udpu.org.ua/library_files/poriv_ped_stydii/2013/chast-4/19.pdf


110

Метою даної статті є виявлення шляхів та етапів формування підвищення професійної

компетентності майбутніх учителів іноземних мов за допомогою новітніх технологій як

необхідної складової процесу навчання у вищому педагогічному навчальному закладі та

визначення способів їх практичного впровадження.

Сучасна якісна мовна підготовка студентів передбачає поєднання

професійноорієнтованого навчання іноземної мови, проектної методики в навчанні,

застосуванні інформаційних та телекомунікаційних технологій, роботи з навчальними

комп’ютерними програмами з іноземних мов, створення презентацій у програмі Power Point,

використання інтернет-ресурсів. Суттєвий прогрес у розвитку персональних комп’ютерів та

комп’ютерних технологій приводить до змін у процесі викладання іноземних мов. Зміст

навчальної інформації в Інтернет виступає помічником у навчанні, надаючи матеріали та

реалізуючи методичні та дидактичні прийоми. Використовуючи навчальні сайти, можна

навчати усному та письмовому мовленню. Викладач може запропонувати декілька

електронних адрес і запропонувати їх опрацювати або навчити їх користуватися

інструментами пошуку (search engines). Для самостійного опрацювання можна

запропонувати програми-енциклопедії, дати їх адреси [5, с. 71]. Викладання з використанням

Інтернету дозволяє здійснити обґрунтувати вибір найкращого варіанта навчання з точки зору

раціонального витрати часу. Результатом використання Інтернету є також створення творчої

атмосфери спілкування, досягнення автоматизму в процесі навчання, що приводить до

активізації та інтенсифікації навчання.

При навчанні іноземної мови комп’ютерні програми знаходять все більше застосування в

організації навчального процесу у вищих навчальних закладах. Завдяки всесвітній Мережі

стають можливими нові цікаві форми індивідуальної, групової роботи та занять з іноземної

мови в парах. Найчастіше в навчальному процесі використовують такі елементи

інформаційно-комунікаційних технологій: електронні підручники та посібники, які

презентуються за допомогою комп’ютера, мультимедійного проектора, інтерактивні дошки ,

електронні енциклопедії та довідники, словники, програми тестування, відео- та

аудіотехніка. Всі ці засоби навчання мають певні переваги. Перш за все, постійне оновлення

інформаційного матеріалу.

Електронні словники поєднують в собі функції пошуку потрібної інформації,

демонстрації мовних закономірностей і дають можливість засвоїти навчальний матеріал за

допомогою спеціальної системи вправ. Усі сучасні електронні словники використовують

звукові засоби мультимедійних персональних комп’ютерів для відтворення вимови

[6, с. 153].

Однією з сучасних технологій навчання є «Case-Study», яку успішно можна

використовувати під час викладання іноземної мови. Цей метод базується на описі будь-якої

проблеми чи ситуації, яка пов’язана з майбутньою професією студентів. Учасники

обговорень мусять приймати рішення та давати рекомендації стосовно вирішення певного

завдання. Текст, який лежить в основі, представляє реальну ситуацію, певну проблему і

стимулює студентів розвивати проблемно-пошукову діяльність, оскільки вони аналізують

ситуацію і пропонують відповідні дії. У процесі обговорення студенти закріплюють

необхідну термінологію через комплекс завдань. Цей метод допомагає наблизити навчальний

процес до реальних умов, сприяє розвиткові говоріння, стимулює до читання та засвоєння

додаткового автентичного матеріалу з теми [2, с. 15].

«Мозковий штурм» (brainstorming) – один з видів діяльності, який широко

застосовується при роботі в групах. Він генерує більшу кількість ідей, ніж звичайне групове

вирішення проблем. Цей метод стимулює студентів мислити та висловлювати свої думки

іноземною мовою і прислухатися до думок інших [3, с. 17].

Рольові ігри базуються на ситуаціях з реального життя. Учасникам надається опис ролі,

яку вони повинні зіграти, і студенти вже виступають від імені своїх героїв.


111

Суть креативної технології полягає в творчому підході до вирішення проблеми

педагогічного процесу, під час якого інтереси та цінність особистості є домінуючою

складовою організації та сенсу навчальної діяльності. Основним елементом навчального

процесу стають не знання, а інформація.

На практичних та семінарських заняттях доцільно використовувати різноманітні форми з

технологіями творчого мислення студентів [1, с. 80]. Актуальним у теперішній час є метод

проектів. Цей метод дозволяє ефективно вирішувати завдання особистісно орієнтованого

підходу у навчанні студентів іноземній мові. Застосування проектної методики підвищує

інтерес студентів до іншомовного спілкування шляхом розвитку їх внутрішньої мотивації.

Краєзнавчі проекти – це самостійно спланована та реалізована робота, в якій мовленнєве

спілкування вплетене в інтелектуально-емоційний контекст іншої діяльності (постер,

проспект, вистава) [2, с. 24].

Особливо значущу роль при підготовці студентів до вивчення іноземних мов відіграють

комп’ютерні конференції, які дають можливість всім учасникам навчального процесу

обмінюватися повідомленнями, що представляють собою значну дидактичну цінність.

Висновки. Таким чином, успішні впровадження усього комплексу інноваційних методів

і форм у навчальний процес з урахуванням їх доцільного поєднання та відповідності

дидактичним завданням, має величезне значення для оптимізації навчального процесу у

вищому навчальному закладі. Використання сучасних технологій в освіті створює

сприятливі умови для формування особистості студентів та відповідає запитам сучасного

суспільства. Вони надають студентам можливість ефективно розвивати мовну компетенцію,

необхідну для активної участі в процесі навчання та їх професійній діяльності.


1. Бекреньова І.В. Використовуємо сучасні підходи у викладанні іноземної мови. –

Харків, 2015. – С. 80-88.

2. Бистрова Б.В., Сарсадських О.В. Новітні технології – невід’ємний компонент при

вивченні іноземної мови // Друга іноземна мова в Європейській системі освіти / Матеріали

II Міжнародної науково-практичної конференції. – Горлівка, 2011. – С. 15-17.

3. Бойко Л.О. До проблеми використання інновацій у процесі формування іншомовної

компетенції // Друга іноземна мова в Європейській системі освіти / Матеріали

II Міжнародної науково-практичної конференції. – Горлівка, 2011. – С. 17-19.

4. Кунченко В.В. Інноваційні методи і форми викладання в умовах удосконалення вищої

освіти // Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і

перспективи / Матеріали VI Всеукр. наук.-практичної конференції. – Київ, 2015. – С. 124-125.

5. Маслова О.О., Карпова Н.О. Компютерізація навчання. Її переваги і недоліки //

Актуальні проблеми викладання іноземних мов у вищій школі: зб. наук. пр. – Вип. 7. /

Ред. кол. А.П. Загнітко та ін. – Донецьк: Дон. НУ, 2012. – С. 71-73.

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук, доцент С.М.Танана


112

УДК 373.2:37.015.31:7

Вікторія Вострякова

(Київ)

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО РОЗВИТКУ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У статті розглянуто педагогічні умови художньо-естетичного розвитку дітей

дошкільного віку в умовах ДНЗ та сім'ї та здійснено аналіз теоретичних джерел з проблеми.

Ключові слова: художньо-естетичний розвиток, педагогічні умови, творчість дитини,

образотворча діяльність, мистецтво.

In this article we examined pedagogical conditions of artistic and aesthetic development of

preschool children in kindergarten and family conditions and analysis of theoretical sources of the

problem.

Keywords: artistic and aesthetic development, pedagogical conditions, child's creativity,

рictorial activity, art.

Постановка проблеми. У сучасному суспільстві одним із пріоритетних завдань освіти є

розвиток творчої особистості дитини, про що зазначено у Базовому компоненті дошкільної

освіти в Україні. Зокрема визначається, що розвиток особистісної культури дитини

відбувається через відкриття світу в його цілісності та різноманітності. Тому завдання

педагогів ‒ спрямувати дитину займати активну, самостійну та творчу життєву позицію [1].

Однак, вивчення реальної практики дошкільних навчальних закладів доводить, що

дитина не завжди має можливість проявити власні творчі здібності. Частіше за все, заняття з

образотворчої діяльності формують лише репродуктивні уміння, тому що вихователі

пропонують дітям завдання на відтворення запропонованих зразків. Такий процес передбачає

нівелювання проявів індивідуальності, креативності та ініціативності. Дитячі роботи,

зазвичай, сприймаються вихователем як прагнення “зіпсувати” запланований вид

образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація) та нездійснену мету заплановану у

конспекті заняття. Через обмеження на кшталт “не роби так, це ж не за зразком”, “дай краще

я зроблю, щоб було красиво” та інші коментарі педагога і постійні негативні словесні

супроводи, зупиняють творчі прояви дитини та її бажання зробити щось власноруч.

Мета статті: теоретично обґрунтувати педагогічні умови художньо-естетичного

розвитку дітей дошкільного віку в дошкільному навчальному закладі та сім'ї.

Виклад основного матеріалу. Такі психологи і педагоги як Н. Ветлугіна, Л. Виготський,

Д. Ельконін, І.Зязюн, О.Мелік-Пашаєв, О.Моляко, В.Рагозіна та ін. у своїх працях зазначали,

що розвиток творчості дитини можливий в різних видах діяльності, а особливо в художній

[2; 3; 5]. У дослідженнях цих вчених зазначено, що у дітей вже з раннього дитинства

проявляються художні інтереси. Аналіз досліджень Н. Ветлугіної дозволив зазначити, що

продукти дитячої творчості дарують естетичне задоволення багатьом дорослим, самим дітям

та їх одноліткам. Саме дитяча художня творчість є першою ланкою в розвитку творчої

діяльності кожної дитини. А значну роль для розвитку цієї діяльності відіграють усі психічні

процеси: сприйняття, образне мислення, уява, та також певні вольові прояви ‒ самостійність

та ініціативність. Саме усі ці процеси складають базовий щабель кожного виду художньої

діяльності [8]. Вивчаючи питання дитячої художньої творчості вчені Л. Одерій та

А. Роздимаха виокремлюють два основні чинники, які суттєво впливають на її формування:

довкілля та твори мистецтва [4].

У працях Н. Ветлугіної запропоновано класифікацію загальних художньо-творчих

здібностей, які можуть розвиватися не лише у процесі художньої діяльності, а які необхідно

розвивати протягом усього життя: здібність сприймати, відчувати прекрасне, красиве у


113

природі, побуті, праці, суспільних стосунках, творах мистецтва; здібність втілювати в

найбільш доступній формі елементи красивого в життя та побут; здібність виразно малювати;

здібність оцінювати красиве в оточуючому [8].

Вивчення праць сучасних науковців, зокрема Г.Бєлєнької, Н.Гавриш, Н.Голоти,

О.Половіної, В.Рагозіної та ін. дозволило з’ясувати, що на формування художньо-естетичної

компетентності дітей дошкільного віку впливають наступні засоби: природа, естетика побуту,

спеціальні навчання (заняття з образотворчої діяльності) та мистецтво. Перший етап

знайомства маленької людини з великим світом пов'язаний з її близьким оточенням. Вчені,

зокрема О. Половіна, наголошують на важливості словесного та емоційного супроводу

дорослого, та включення його в процес художньо-естетичного розвитку дитини.

Характерною особливістю дитини дошкільного віку є її сприятливість до емоційних впливів.

Дитина за спрямування дорослого помічає найдрібніші деталі, використовує порівняння,

об'єднує предмети за певними характеристиками та виявляє зацікавленість у різних видах

художньо-естетичної діяльності [6]. З цією метою О.Половіна пропонує педагогам:

відмовитися від усталених стереотипів щодо наявності зразка та відтворення його

дітьми;

надавати можливість дітям вільно експериментувати з творчим матеріалом, робити

відкриття, випробовувати свої ідеї, виражати свої емоції, уникати звичайного показу

зображення об'єктів;

позитивно оцінювати кожну роботу, оскільки вона неповторна;

мотивувати дітей до виконання малюнка, створенням позитивного настрою за

допомогою психогімнастики, емоційних вправ, дидактичних ігор, музики;

проводити заняття з малювання у стані творчого піднесення і за наявності бажання

творити; формувати особливо небайдуже ставлення до “приладдя художника”, яким дитина

користується для створення неповторних малюнків;

забезпечувати партнерство дорослого, що створює відповідні умови, надихає кожну

дитину на вільну творчість, непомітно спрямовуючи її на позитивний результат [5].

Щодо ознайомлення дітей із творами мистецтва, то цим питанням науковці радять

займатись дуже відповідально та грунтовно. Вихователь повинен ретельно підбирати картини

для споглядання дітьми, проводити бесіди, слухати думки дітей стосовно того, що вони

бачать на картині та як в їх душах відгукується той чи інший сюжет твору мистецтва.

Науковці наголошують, що вихователі повинні активно співпрацювати із батьками, та

проводити просвітницьку роботу стосовно важливості відвідування музеїв, мистецьких

виставок, різноманітних творчих осередків, де дитина зможе ознайомитися із творами

мистецтва та розвивати свій естетичний смак і підвищувати рівень культури та наповнювати

себе позитивними емоціями і враженнями.

Сучасний погляд на ознайомлення дитини з мистецтвом пропонує французький

мистецтвознавець Франсуаза Барб-Галль “Як розмовляти з дітьми про мистецтво”. Автор у

доступній формі описує своєрідні поради батькам, які прагнуть познайомити власну дитину

зі світом живопису. Франсуаза прагне донести до читачів головну думку стосовно того, що

батькам потрібно навчити дитину уважно оглядати картину, помічати деталі, говорити про

свої почуття після споглядання, ділитися емоціями та загалом сповна насолоджуватися

світом мистецтва. Поради для батьків щодо пробудження інтересу до живопису:

‒ відмовляйтесь від стереотипів;

‒ звертайтесь до особистого досвіду;

‒ намагайтесь просто висловлювати свої почуття;

‒ радійте спілкуванню;

‒ не захоплюйтесь (не забігайте вперед);

‒ надавайте дитині свободу вибору;

‒ починайте с того, що обере ваша дитина.


114

Поради щодо того, як зробити похід в музей приємним та корисним:

‒ не ходіть в музей в дощові дні;

‒ зупиніться на музеї, до якого не дуже далеко;

‒ не затягуйте перебування в музеї, не прагніть побачити все;

‒ поясніть дитині, як поводитися в музеї;

‒ поставте себе на місце вашої дитини, «опустіться» до її рівня;

‒ користуйтеся планами, читайте таблички;

‒ не бійтеся повертатися до відомих картин;

‒ йдучи з музею, купіть листівки з репродукціями;

‒ не забудьте зайти в кафе (зробіть дитині маленьке свято) [7].

Процес ознайомлення дитини з мистецтвом та з оточуючим світом може знайти своє

відтворення в такій зображувальній діяльності як – малювання. Саме цей вид діяльності є

однією з найдоступніших та емоційно захоплюючих форм художньої творчості дітей

дошкільного віку. Адже саме процес малювання допомагає дитині відтворювати на папері

свої емоції, думки, переживання та почуття [4].

О. Шиманська пропонує цикл ознайомлення дитини їз жанрами живопису, з

використанням творів музичного мистецтва та театралізованої діяльності на заняттях із

зображувальної діяльності. Автор наголошує на інтеграції різноманітних видів діяльності та

встановлення між ними глибинних зв'язків у залежності від освітніх цілей [9].

Висновки та пропозиції. Отже, на основі вивчення теорії і практики дошкільної освіти

щодо художньо-естетичного розвитку дітей ми з'ясували, що важливим завданням сучасного

педагога є вміння своєчасного виявлення схильності дитини до прагнень творити та

пізнавати світ мистецтва, і, в подальшому, створення сприятливих умови для більш

ґрунтовного розвитку цих здібностей у кожного малюка. Ми виокремлюємо такі педагогічні

умови, що сприяють художньо-естетичному розвитку дітей дошкільного віку:

1) власний культурно-духовний розвиток батьків та вихователів;

2) прагнення до створення в душах дітей того позитивного осередку, який буде

стимулювати дитину пізнавати світ мистецтва, сприймати красу навколишнього світу та

розвивати естетичний смак;

3) розвиток творчої особистості має відбуватися вже з раннього віку у контексті співпраці

навчального закладу та сім'ї;

4) прагнення до систематичного вдосконалення і оновлення мистецького осередку в

групі/вдома;

5) постійний моніторинг новин щодо сучасних технік малювання;

6) проведення різноманітних творчих заходів, відвідування разом з дітьми цікавих

мистецьких заходів, музеїв, виставок, слухання музичних творів;

7) відображення почуттів та емоцій дитини на папері, у аплікаціях, ліпленні, танцях,

виконанні музичного твору, декламуванні віршів, під час творчих вечорів та звичайних

розмов з дитиною;

8) поважати власні погляди і бачення дитиною прекрасного світу мистецтва.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – Київ : Видавництво, 2012. – 26 с.

2. Ветлугина Н. А. Художественное творчество в детском саду / Наталья Ветлугина. –

М.: Просвещение, 1974. – 276 с.

3. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психолог. очерк / Лев

Выготский. – 2-е изд. – М. : Просвещение, 1967. – 122 с.

4. Одерій Л.Є. Образотворче мистецтво як засіб реалізації художньо-творчого потенціалу

дітей дошкільного віку / Л. Є. Одерій, А. І. Роздимаха // Педагогічні науки: теорія, історія,

інноваційні технології. ‒ 2014. ‒ № 4 (38). ‒ С. 375-379.


115

5. Половіна О.А. Образотворча майстерня / О.А. Половіна // Методичні рекомендації до

Освітньої програми для дітей від 2 до 7 років «Дитина». наук. кер. проекту В.О. Огнев’юк;

наук. ред. Г.В.Бєлєнька; авт. кол.: Г.В.Бєлєнька, О.Л.Богініч, В.М.Вертугіна та ін. – К.: Київ.

ун-т ім. Б. Грінченка, 2016. – 352 с.

6. Формування естетичного ставлення до природи засобами образотворчого мистецтва у

старших дошкільників (на матеріалі ознайомлення з пейзажним живописом) : дис... канд.

пед. наук: 13.00.08 / Половіна Олена Анатоліївна; Національний педагогічний ун-т

ім. М.П.Драгоманова. – К., 2007. – 254 арк.: іл. – арк. 186. ‒ 209 с.

7. Франсуаз Барб-Галль “ Как говорить с детьми об искусстве” / Франсуаз Барб-Галль. ‒

Санкт-Петербург : Изд-во Арка, 2007. – 45 с.

8. Художественное творчество и ребёнок : монография / Под ред. Н. А. Ветлугиной. – М.:

Педагогика, 1972. – 366 с.

9. Шиманская О.А. Ознакомление детей с жанровой живописью через интеграцию

изобразительной, музыкальной, театрально-игровой и художественно-речевой деятельности /

О.А. Шиманская // Дошкольная педагогика, 2014. ‒ С.40-42.

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук, доцент Л.В.Куземко

УДК 37.026.9

Володимир Гнатенко, Лариса Махиня

(Київ)

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ОДНА ІЗ СКЛАДОВИХ

КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ

У статі проаналізовано підходи вітчизняних вчених до запровадження та використання

критичного мислення на заняттях. Головний акцент спрямований на тому, що перехід до

освіти з використанням компетентнісного підходу в сучасній освіті вимагає від викладача

швидкої адаптації до реальних умов діяльності, а його функції набувають ширшого змісту.

Ключові слова: критичне мислення, компетентнісний підхід, підходи до навчання.

The article analyzes the approaches of national scientists to implement and use critical thinking

in the classroom. The main emphasis is intended that the transition to education using of the

competencies based education in modern education teacher requires rapid adaptation to actual

operating conditions and its functions become broader content.

Key words: critical thinking, competencies based education, approaches to learning.

У ХХІ столітті надзвичайно важливо вміти критично мислити. Сьогодні завдання

оволодіти навичками та стратегіями критичного мислення у багатьох країнах світу визначено

як першочергове завдання. В часи інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без

постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без

ефективного знаходження відповідей на запитання, значну частину з яких не можливо

передбачити. У цьому сенсі критичне мислення виступає як фундамент сучасної освітньої

системи.

Метою є аналіз підходів українських вчених до використання критичного мислення у

сучасній системі освіти.

Значний інформаційний тиск та численні спроби маніпулювання свідомістю громадян

призвели до розвитку критичного мислення як фундаменту сучасної освітньої системи в

нашій країні. Водночас варто зазначити, що у більшості вчителів недостатньо розвинене


116

уміння працювати з цією компетентністю учнів, адже цей матеріал не міститься у програмах

підготовки вчителів в університетах, так само як і в системі післядипломної освіти [3, 4].

Сучасна психологія трактує критичне мислення як таке, що сприяє формуванню

здатності людини усвідомлювати власну позицію з того чи іншого питання, знаходити нові

ідеї, аналізувати події і критично їх оцінювати [2]. Педагогічний процес визначає його як

зважене, цілеспрямоване і логічне, що використовує такі когнітивні навички та стратегії, які

збільшують імовірність отримання бажаного результату [1]. Критичне мислення має ряд

головних складових, а саме: самостійність, базування на знаннях, постановка питань,

з’ясування проблем, переконливе аргументування та соціальне мислення. Розвиток такого

типу мислення засноване на вміннях аналізувати, синтезувати, співставляти, порівнювати,

ставити запитання та робити обґрунтовані узагальнення та висновки.

Кожен урок з використанням критичного мислення має будуватися за певним

алгоритмом. Урок має розпочинатися з етапу актуалізації, під час якої вчитель пропонує

учням завдання, яке сприяє мобілізації їх знань, умінь та сприяє роздумам і формуванню

питань по темі, яку вони починають вивчати. На основному етапі учитель пропонує учням

виконати завдання, пов’язане з застосуванням вмінь та знань, якими вони повинні оволоділи

на уроці. Далі учням пропонується фрагмент теоретичного матеріалу та вправи по

оволодінню цими знаннями і відпрацюванню вміння. Даний етап відбувається у кілька

підходів з використанням різних методів вивчення, що не повторюють початковий етап

сприйняття і сприяють детальному вивченню поставленого завдання. На даному етапі учні з

допомогою вчителя порівнюють, експериментують, аналізують, виявляють, відстежують та

відпрацьовують вміння і стратегії свого мислення. Коли учні зрозуміли ідеї уроку і виконали

вправи для формування умінь, вони мають проаналізувати здобуті знання під час уроку,

зрозуміти як змінилося їх бачення на дану проблему і як вони можуть це використовувати на

практиці. Цей етап формує в них уміння узагальнювати, інтерпретувати, апробувати,

оцінювати основні ідеї уроку.

Даний підхід в сучасній системі освіти дозволить сформувати новий тип особистості

ХХІ століття, яка досконало володітиме відповідальністю, адаптивністю, системним і

рефлекторним мисленням, матиме навички комунікації, інформаційної грамотності,

соціальної відповідальності, буде здатна до творчості, самоконтролю, самокорекції та

проявлятиме пізнавальний інтерес.

Висновок. Аналіз психолого-педагогічних досліджень дає підстави стверджувати, що

під критичним мисленням розуміється тип мислення, який характеризується самостійністю,

організованістю, цілеспрямованістю, практичністю і дає можливість учню здійснити оцінку,

обґрунтування і вибір власної пропозиції, думок, дій, вчинків, поведінки. Тільки з

використанням критичного мислення в сучасній школі можна виховати компетентнісну

особистість, яка самостійно вміє синтезувати отримані знання, робити висновки та приймати

оптимальні рішення.


1. Критическое мышление для всех: Самоучитель / Е. И. Пометун, И. М. Сущенко,

Л. Н. Пилипчатина, И. А. Баранова. – К.: Педагогічна думка, 2017. – 192 с.

2. Основи критичного мислення: методичний посібник для вчителів / О. І. Пометун,

І. М. Сущенко. – Д.:ЛІРА, 2016. – 156 с.

3. Основи критичного мислення: навчальний посібник для учнів 10 (11) класів

загальноосвіт. навч. закл. / О. І. Пометун, Л. М. Пилипчатіна, І. М. Сущенко, І. О. Баранова. –

К.: Видавничий дім «Освіта», 2016. – 192 с.

4. Пометун О. І. Навчаємо мислити критично: посібник для вчителів / О. І. Пометун,

І. М. Сущенко. – Д.:ЛІРА, 2016. – 144 с.


117

УДК 373.5.016:514.12

Петро Довбня, Вікторія Познік


ТЕОРЕМА ЧЕВИ І МЕНЕЛАЯ В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ПЛАНІМЕТРІЇ

У статті розглядаються теореми Чеви і Менелая та можливості їх застосування в

шкільному курсі планіметрії. Наводяться й порівнюються два способи розв’язання окремих

задач: звичайний та за допомогою теорем Чеви і Менелая.

Ключові слова: геометрія, Д. Чева, Менелай, теорема, розв’язування, задача.

The article deals with Menelai's and Cheva's theorems and possibility of their application in

school course of plane geometry. Two ways of solving certain problems are presented and

compared: usual one and the one applying Cheva's and Menelai's theorems.

Key words: geometry, D. Cheva, Menelai, theorem, solving, problem.

Теореми Чеви та Менелая не входять до основного курс шкільної планіметрії, однак їх

застосування дає змогу розв’язувати багато як стандартних, так і досить складних задач –

нестандартних, оригінальних та цікавих. З огляду на це сьогодні залишаються актуальними

питання розробки методики вивчення теорем Чеви й Менелая та їх застосування у процесі

розв’язання задач. Це особливо важливо для учнів, які навчаються у класах

загальноосвітнього та гуманітарного профілів, де ці теореми не розглядаються. Мета статті

полягає у висвітленні шляхів застосування теорем Чеви та Менелая у шкільному курсі

планіметрії.

Джованні Чева (1648-1734) ‒ італійський геометр. Народився в Мілані, навчався в

Пізанському університеті. Будучи фахівцем із гідравліки, працював економістом в одному із

герцогств Італії. За професією інженер-гідравлік ‒ у роботі «Про прямі лінії» довів теорему,

що носить його ім’я. Дж. Чева називає її задачею. Він запропонував доведення як чисте

геометричне розв’язання, так як і те, що може бути отримане шляхом механічних міркувань.

Сформулюємо теорему Чеви. Дано трикутник ABC. На прямих AB, BC i CA позначено

точки C1, A1 i B1 вiдповiдно. Для того, щоб прямi AA1, BB1 i CC1 перетиналися в однiй точцi,

необхiдно i достатньо виконання умови

Менелай (70–140 н.е.) – грецький математик і астроном. На сьогоднішній день дуже

мало відомо про життя Менелая, але припускається, що він жив у Римі, куди переїхав з

Александрії. Його науковий доробок включає такі праці: «Сферика» у трьох книгах, «Про

обчислення хорд» у 6 книгах, «Початки геометрії» у 3 книгах, «Книга про трикутник» та

багато інших [4].

Теорема Менелая красива, проста і є золотим фондом давньогрецької математики. Вона

дійшла до нас в арабському перекладі книги «Сферика». Терема отримала назву на честь

свого автора ‒ давньогрецького математика й астронома Менелая Александрійського

(приблизно 100 р. н.е.). У багатьох випадках ця теорема допомагає дуже легко й витончено

виконувати досить складні геометричні завдання. Сформулюємо означення цієї теореми:

дано трикутник ABC i точки , i на прямих BC, AC і AB вiдповiдно. Точки , i

лежать на однiй прямiй тодi й тiльки тодi, якщо


118

Зауважимо, що теорема Менелая має широке застосування при доведенні низки інших

відомих теорем, зокрема, Ван-Обеля, Ж.Дезарга, Паппа, Б.Паскаля, К.Гаусса, Р. Симсона,

Д. Сальмона.

Теореми Чеви та Менелая можна назвати «двоїстими» теоремами, оскільки вони мають

схожі формулювання та доведення. Названі тереми корисні у випадках, коли необхідно

«з’ясувати відношення» між точками та прямими, – наприклад, довести, що будь-які три

прямі перетинаються в одній точці, три точки лежать на одній прямій тощо.

Ці теореми розглядаються у школах із поглибленим вивченням математики, де учні

вміють розв’язувати задачі двома способами, перший із яких звичайний, другий – за

допомогою теорем Чеви та Менелая. Теореми Чеви та Менелая допомагають швидко й

оригінально розв’язати нестандартні задачі. Розглянемо це на прикладах розв’язування задач

двома способами.

Задача №2. У трикутнику ABC відрізок AK ( K належить стороні BC ) ділить

медіану BM у відношенні 3:4, починаючи від вершини B . У якому відношенні точка K

ділить сторону BC ? [1, c. 20]

Розв’язання:

І спосіб. Проведемо .|| AKMF За умовою .MCAM За теоремою Фалеса FCKF .

Нехай xOMxBO 4,3 , тоді 4

3

4

3

x

x

OM

BO

KF

BK

8

3,4

3

2

1,

2

1

KC

BK

KC

BKKCKF

Відповідь: 3:8.

ІІ спосіб. За теоремою Менелая для трикутника MBC і прямої AK :

1OB

MO

AM

CA

KC

BK.

Тоді 8

3,1

3

4

1

2

KC

BK

KC

BK.

Відповідь: 3:8. [2, с. 20]

Задача №4 У трикутнику ABC медіана BK ділить

відрізок AD (точка D належить стороні BC ) у

відношенні 6:4, починаючи від вершини A . У якому

відношенні AD ділить медіану BK ?[3, c.98]


І спосіб. Нехай .: xBKBO .: yBCBD Тоді

введемо вектори .,,,,

BCBDBABKBO Розглянемо вектор

BO за неколінеарними векторами

BA і

BD :

BDBABO10

6

10

4

Оскільки ,

BCyBD то

.222

1

2

1

BCx

BAx

BCBAxBKxBO


119

Виходячи з розкладання вектора

BO за неколінеарними векторами

BA і

,BС маємо:

210

4 x звідси ,

5

4

10

8x ,

5

4

BM

BO .

1

4

OK

BO Відповідь: 4:1.

ІІ спосіб. За теоремою Менелая для трикутника ADC і прямої BK : 1KA

CK

BC

DB

OD

AO.

Виходячи з теореми, маємо: 11

1

4

6

BC

DB звідси ,

6

4

BC

DB.

2

4

DC

DB

Запишемо теорему Менелая для трикутника BCK і прямої :AD

1OB

KO

AK

CA

DC

BD

звідси ,11

2

2

4

OB

KO,

4

1

OB

KO.

1

4

OK

OB

Відповідь: 4:1.

Задача №6. Задано трикутник АВС (рис.). Як слід побудувати точку О всередині

трикутника, щоб площі трикутників АОС, ВОС та АОВ відносилися як 7:11:13.[1, c.26]


І спосіб. Розглянемо трикутник АВС й побудуємо точку K, яка ділить сторону AB у

відношенні 7:11, рахуючи від вершини A, та точку L, яка ділить сторону CA у відношенні

11:13, рахуючи від вершини C.

Нехай O – точка перетину відрізків CK та BL. Покажемо, що O – шукана точка.

Зазначимо, що у трикутників ACK та BCK спільна висота, яка опущена з вершини С, тому

відношення їх площин дорівнює відношенню основ:

SACK:SBCK=AK:BK. Аналогічно, SAOK:SBOK=AK:BK.

Застосовуючи властивість пропорції (a

b

c

d

a с

b d

a

b

), одержуємо

SAOС:SBOС=AK:BK=7:11.

Аналогічно, розглядаючи дві пари трикутників з основами AL та СL, доводимо, що

SBOС:SAOВ=CL:AL=11:13.

Отже, SAOС:SBOС:SAOВ=7:11:13, що і необхідно було довести.

ІІ спосіб. З теореми Чеви випливає, що пряма АO розділить сторону ВС у відношенні

13:7, рахуючи від вершини В. Якщо застосовувати теорему Чеви в обернену сторону, то до

розв’язку задачі можна підійти інакше.

Нехай задано відрізок PQ, точка E, яка ділить його у відношенні p:q, де p та q – задані

числа, й точка F, яка не належить прямій PQ. Аналогічно з наведеним розв’язком можна

довести, що геометричним місцем точок М площини, для яких SPFM:SQFM=p:q є пряма EF (за

винятком точок E та F).

Отже, для того, щоб побудувати шукану точку О, можна розділити сторони АВ, ВС та

СА трикутника АВС відповідно точками K, N та L так, щоб AK:BK=7:11; BN:CN=13:7;

CL:AL=11:13.

Тоді згідно з теоремою Чеви

1LA

CL

NC

BN

KB

AK, отже, відрізки AN, BL та CK

перетинаються в одній точці, яка й буде шуканою

[2, с. 26].

При порівнянні цих способів стає зрозуміло, що

застосування теорем Чеви та Менелая суттєво

спрощують процес розв’язання задач. Зауважимо,


120

що за теоремою Чеви простіше і краще знаходити розв’язок задачі, ніж за теоремою

Менелая, тому що при розв’язанні задач найскладнішою справою для учнів є пошук

трикутника і прямої, до якого слід застосувати терему Менелая. Отже, вивчення теорем Чеви

та Менелая потребує не тільки школа з поглибленим вивченням математики, а й

загальноосвітня школа.

Очевидно, що теореми Чеви й Менелая неймовірно прості для сприймання, за їх

допомогою задачі підвищеної складності виконуються більш раціонально й оригінально.

Застосування цих теорем у шкільному курсі планіметрії відіграє важливу роль, оскільки вони

суттєво спрощують процес розв’язання задачі, сприяють підвищенню рівня просторової уяви

й логічного мислення учнів. Задачі із застосуванням зазначених теорем можуть бути

використані в позакласній роботі з учнями та на уроках геометрії в школах із поглибленим

вивченням математики.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Гаєвський М. В. Метричні співвідношення в трикутнику та чотирикутнику:

Методичний посібник / М. В. Гаєвський, А. П. Кліндухова, Л. І. Лутченко. – Кіровоград,

КОД, 2010 – с. 19-29.

2. Жидков С. І. Теореми Чеви і Менелая від теорії – до практики / С. І. Жидков. – Х.:

Вид. група «Основа», 2010. – 159 с.

3. Мерзляк А. Г. Геометрія: підручник для 8 кл. загальноосвітніх навчальних закладів /

А. Г. Мерзляк, В. Б. Полонський, М. С. Якір. – Х: Гімназія, 2016 – 208 с.

4. Погорєлов А. В. Геометрія: навчальний посібник для учнів середньої школи 7-9 класи

/ А. В. Погорєлов. – К.: Освіта, 1994. – 226 с.

УДК 37.371

Василь Копань, Ніна Хуторянська, Антоніна Беженар,

Ірина Селезньова, Володимир Копань

(Київ)

КАТАСТРОФИ І ШКІЛЬНА ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА

Розглянуто варіанти пояснення школярам на базі сучасної науки деяких катастроф у

природі і суспільстві, про які повідомляється у Біблії. Звернуто увагу на схожість

катастроф, що відбувались колись, з теперішніми.

Ключові слова: школа, християнська етика, природні і суспільні катастрофи.

У доповідях [1-5] ми досліджували можливі варіанти подолання перешкод соціального

плану при навчанні дітей християнській етиці у школі. Метою даної роботи є розгляд наукових методів пояснення катастроф у природі і суспільстві, про які повідомляється у Біблії. Це необхідно для подолання непорозумінь між богословами і природознавцями, які працюють зі школярами.

1. Про зупинку Сонця. У [8, с. 217] написано: «І зупинилось тоді соньце, і не йшов по небу місяць… Зупинилось соньце посеред неба і не квапилось воно сідати мало не цілий день!». Коли ми катаємось на каруселі і дивимось на Сонце, то нам здається, що карусель стоїть на місці, а Сонце швидко рухається. Так само і Земля обертається навколо своєї вісі, як карусель, і здається, що по небу пливе Сонце. М.Коперник і Г.Галілей пояснили, що Сонце не обертається навколо Землі. Інквізиція не встигла засудити М.Коперника за це, бо він помер раніше, ніж була надрукована його книга. А Г.Галілея скарала пожиттєвим домашнім арештом. Почувши вирок, Г.Галілей сказав: «Все-таки Земля крутиться».


121

В [7, с.133] більше трьох сторінок приурочено поясненню «Чуда Ісуса Навина», на яке «безвірники найчастіше нападають». Пояснення астрономічного явища базується на книзі археолога (не астронома) Артура Гука «Вірогідність Біблійних чудес». Вказується, що дощ «великого каміння падав з небес… а доба була подовжена на 24 години». Виходить, що доба стала рівною 48 годинам? Це помилка. Якби сумарна маса метеоритів була порівняна з масою гори Еверест, то й тоді доба не зросла б на 24 години, лише сталася б катастрофа, в сотню разів страшніша за ту, коли загинули динозаври. Крім того, щоб доба знову стала рівною 24 годинам, необхідно, щоб хтось зібрав метеорити, що впали в час «чуда Навина», і викинув їх у космос. Закон збереження моменту кількості руху Землі вимагає цього. Якби Сонце зупинилось посеред неба на 24 години, то температура зросла б до 70-80

оС.

І сучасні вчені, і давні помилялись [9, 10]. Може тоді відбулося затемнення Сонця? Люди перелякались, їм здалося, що трапилась катастрофа - Сонце зупинилось. А може перекладачі Біблії переплутали «затемнення» з «зупинкою»? Школярам можна пояснити написане про «зупинку Сонця», як бажання підвищити авторитет і значимість Навина. Так при соціалізмі хвалили Й.Сталіна. Не можна змінювати текст Святого Писання, бо воно нам свідчить, як колись люди уявляли і пояснювали природу. Зараз, як каже президент Спілки Католицьких Богословів (Стокгольм) фізик Маурітссон, «Біблія не висвітлює деталей будови фізичного світу, пізнання якого відбувається завдяки людському мисленню і досвіду» [11, с. 161]. Але старшокласники, вивчаючи фізику, біологію, соціологію, бачать протиріччя між біблійним природознавством і сучасним (в останньому також є свої труднощі). Необхідні терплячі роз’яснення їх з метою привернення молоді до християнства та її етичного виховання.

2. Ієрихонські труби. У [8, с. 212] сказано, що «священики за порадою Господа затрубили в 7 труб із баранячого рога, .. всі загукали страшенним криком, і мури міста Єрихон впали руїною». Відомо, що від голосу співака може згаснути свічка, лопнути фужер. Мури і кам’яні будівлі ламаються снарядами і фугасними бомбами, а не музикою. Уривок про труби писав не інженер, не будівельник і не добродій. Важко повірити, що «сказав Господь Йозейові: Подам тобі на поталу Єрихон». Адже після падіння муру Єрихона воїни «простерли мечем прокляття на все, що було в городі, на чоловіка й жінку, на молодого й старого». І трапилась рукотворна катастрофа.

Не міг Бог наказати Ісусу (Йозеєві) Навину знищити усіх людей, бо Він – «всеблагий… любить нас усіх… завжди готовий дати нам усяке добро, усяке благо» [7, с. 17]. Бог не націоналіст. Ієгову намагались колись привласнити, аби Його ім’ям оправдати катастрофу жителів Єрихона. Сучасне християнство – інтернаціональна релігія. Важко за допомогою неї оправдовувати катастрофу Донбасу. А як було колись в інших землях і релігіях з катастрофами? Так само, як було в Єрихоні: Олександр Македонський зруйнував Персенополіс, «Талібан» у 2001 р. зірвав гігантські статуї Будди у Біаміні, у 1960-1970 рр. червоні кхмери знищили храми у Камбоджі, у 2016 р. ІДІЛ зруйнував величний храм Баала в сірійській Пальмірі; Сталін, Гітлер та Мао руйнували все, що вважалося ними ідейно небезпечним [15]. Страшно буде людям, коли інопланетянам сподобається Земля.

Школярам можна пояснити, що винен Сатана, який поселився в Навинові. Зараз він нашіптує Путіну, щоб сіяв смерті на Донбасі.

3. Винищення дітей. Колись у медицині панували забобони й чаклунства. Більшість дітей помирали при народженні [13, с. 144]. В епосі про Гільгамеша (2700 р. до н.е.) сказано, що лише двоє, чоловік з дружиною, пережили в Месопотамії Великий потоп, бо боги дарували їм безсмертя. Чому боги не врятували від такої катастрофи дітей з матерями? Ной за наказом Бога врятував на ковчезі тварин і своїх родичів, але не дітей з батьками-одноплемінниками, бо Бог сказав, що «хоче їх викоренити з землі» [8, с. 9]. Ні, не казав Він цього. «Стенографісти» (за означенням [6]) таке написали протирічачи собі, адже сказано [8, с. 196]: «Не каратимуть смертю батьків за дітей, ні дітей за батьків; кожне буде скаране за свій гріх. Не суди несправедливо приходня й сироту…». В ті часи на Землі проживало близько мільйона людей. Були і ресурси, і території, і керівники племен. Вожак кінського табуну тікає від пожежі, несамовито стрибає з високого берега у річку. Гине половина


122

табуну, найбільше – лошата, бо вожак про них не думає. Так В.Янукович тікав з України. Свої провини керівники пояснювали карою Божою. Так було і у випадку Великого потопу. Не міг Ієгова, націоналізований Бог євреїв, винищити усіх, окрім сім’ї Ноя. Мабуть Бог погрожував людям, як батько бешкетнику-синочку. В розширену формулу Бога [14] входить параметр V – «Вседержитель, Владика, Цар». Люди мусять змиритись з тим, що Він має право карати за гріхи.

Великим гріхом є обкрадання дітей-сиріт. Багачі наживаються безмірно, бо не усвідомлюють, що бути на кладовищі найбагатшим трупом – це не щастя, про яке має піклуватись жива людина. У дитинстві – сирота, В.Янукович колекціонував автомобілі, будучи президентом, а чому він «автогроші» не надіслав у сиротинці? Бо ген наживи був модифікований у гіршому напрямку. Є надія на генну «хірургію». Майбутніх євнухів не можна було перевиховати, тому їх кастрували…

А які гріхи у дітей? Ніякі. Авраам у свої 110-113 років вирішив свого сина Ізаака замість барана принести в жертву Богові, забувши запитати згоди матері Сарри. Може була хвороба Альцгеймера? Добре, що Ангел визначив діагноз і врятував Ізаака. Не міг Бог, як написали «стенографісти», сказати Авраамові: «Візьми сина…Ізаака… і принеси його в жертву на горі, яку Я тобі вкажу». В [7] на двох сторінках пояснюється, чому Він таке сказав. Дітям в християнській етиці про це не можна, навіть, натякати.

Якось дід-професор привів в охорону супермаркету переляканого хлопчика і сказав: «Роззява загубила дитину». У відповідь, заплакавши, хлопець вигукнув: «Моя мама не роззява!». На щастя скоро прибігла захекана «не роззява». Дід розповів їй, як у 6 років молився: «Боже, якщо Ти є, вилікуй маму». Мама померла, а він став безвірником. І в університеті його вчили не лише фізиці, а й атеїзму. Виходить, що не всякий протоієрей і не будь-який професор може навчати християнській етиці малечу. Педагогіка – це мистецтво доброти, поваги, терпіння. Навіть собаку не кожен вміє дресирувати. Не можна безгрішних дітей виховувати жорстокістю.

Бог-Отець відав, що врятує Ісуса-Сина після розп’яття, бо «Він Всезнаючий… Вседержитель (див. параметри Z та V у формулі про Бога [14]). Тому дозволив, щоб Син страждав за людські гріхи, щоб люди це бачили і покаялись. Чи знав Ісус, що Бог-Отець таке задумав? Цар Ірод і єгипетський фараон («намісник» Бога на Землі) нищили немовлят. У Єрихоні палачем був Навин, при голодоморі в Україні – Л.Каганович, і «вождь усіх народів» Й. Джугашвілі. Коли Л.Каганович запропонував розвалити Собор Василія Блаженного на Красній площі, то Сталін вигукнув: «Не трожь, собака!». Виходить, у хворій підсвідомості «вождя» була згадка про духовну семінарію, де він вчився християнській етиці.

У Європі вбивцею дітей був бездарний художник А.Гітлер, який спричинив і голокост, і нищення батьків, навіть, німецьких.

Ще є одна катастрофічна несправедливість – аборти. В Україні 7 млн. жінок зробили за 40 років 21 млн. абортів, безплідних сімей – 26% [12, с. 27]. У Бомбеї серед 8000 абортів у 7997 випадків зародки були жіночої статі. У Південній Кореї 65% усіх третіх дітей у родині – хлопці. Мільйони з них не знайдуть для себе жінок [13, с. 195]. Коли бездомна кішка не може нагодувати молоком усіх кошенят, то з’їдає найслабших. Аборти – напів-виправдане самоїдство людей, в якому у значній мірі винні чоловіки.

Були ритуальні вбивства хлопчиків. Зараз абортами вбивають і дівчаток. В Україні бути жінкою не легко, адже середня жіноча зарплата на 27% менша за чоловічу при виконанні однакової роботи, а праця вдома після роботи взагалі не оплачується. Кожен рік на Землі безвісти пропадає біля двох мільйонів немовлят. Може, їх крадуть, щоб виростити з них рабів, або використати для запасних органів? Крішна народився 5000 років тому, Ісус – 2000 р. Невідомо, чи існувало б людство зараз, аби не було таких Синів Божих колись. Ще був Рама (7000 р. тому), Заратустра (3500 р. тому)… Добре, що була Марія – Богородиця… Були сини й бісові, як наприклад, Гітлер, Сталін… Було і є змагання Добра зі злом. Віра у світле майбутнє – комунізм, зачахла. Віра в інопланетян ще недозріла. Залишилась всеземна віра в Науку, у кілька релігій, серед яких і християнство. Може настане епоха віри в абсолютного,


123

неприватизованого Бога, який керуватиме всіма народами. Тоді і настане Рай на Землі без страшного суду.

Згідно гіпотези (1964 р.) М. Кардашова людство зможе використовувати всю енергію, яку Сонце посилає на Землю. Тоді виникне цивілізація першого типу [13, с. 372], при якій люди матимуть усі блага. Таке життя висвітлено у романі «Соняшна машина» (1924 р.) В.К.Винниченком. Показано, як люди нічого не роблять, ледарюють, гуляють, споживають. Такий «рай» в Україні в найближчі 40-50 років не передбачається. Необхідно виконати хоча б програму-мінімум: покращити фінансовий стан людей; урівняти чоловічу й жіночу зарплати при виконанні однакової роботи; створити закон, що забороняє лікарям пріоритетне нищення дівчачих зародків та посилити покару за медичні помилки при пологах; покращити психологічну допомогу і виховання школярів на уроках християнської етики.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А. Нобелівські премії і школа // Матеріали

ХХІV Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конф. «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2016. ‒ Вип. 24. ‒ С.46-49.

2. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А. Християнська етика і школа // Матеріали ХХV Всеукр. науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2016. ‒ Вип. 25. ‒ С.73-76.

3. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А, Селезньова І.А. Про соціальні труднощі навчання дітей християнській етиці // Матеріали ХХІХ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 29. ‒ С.161-164.

4. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А, Копань В.Т. Про співпрацю у школі богословів і природознавців // Матеріали ХХХ Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 30. ‒ С. 133-136.

5. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А, Копань В.Т. Джерела підручника «Християнська етика» для старшокласників // Матеріали ХХХІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 31. ‒ С.163-166.

6. Козирчук Л.М., Гуценко С.Л. Це було так! Біблія і сучасна наука про походження Всесвіту // Вид-во УПЦКП. ‒ 2005. ‒ 101 с.

7. Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий // Підручник для сім’ї та школи. ‒ Київ: Вид-во УПЦКП, 2008. ‒ 654 с.

8. Сьвяте Письмо старого і нового завіту / Переклад П.О.Куліша, І.С.Левицького, І.Пулюя // Видано у Відні у 1903 р, перевид.2000 у Києві видавництвом «Рада». ‒ 1075 с.

9. Мечников И.И. Этюды оптимизма. ‒ М.: Наука, 1964. ‒ 339 с. 10. Большаков В.А. Верификация календарного возраста долгожителей // Сб. «Среди

долгожителей Абхазии». ‒ Мецнієреба. ‒ Тбілісі, 1987. ‒ 129 с. 11. Максим Маурітссон. Католицьке віровчення // «Києво-Могилянська академія», 1998. ‒

191 с. 12. Копань В.С. Охорона праці в гуманітарній сфері. ‒ К.: Університетське вид.

«Пульсари», 2008. ‒ 200 с. 13. Мічіо Кайку. Фізика майбутнього. ‒ Львів: Літопис, 2013. ‒ 423 с. 14. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А, Селезньова І.А., Копань В.Т. Біблійне

природознавство і християнська етика у школі // Матеріали ХХІХ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 32. ‒ С.107-111.

15. Річард Хаас. Політика історициду // Газета «День». ‒ №35, 28.02.2017.


124

УДК 371.3:81’243

Олена Крекотень (Суми)

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВЖИВАННЯ РЕКЛАМНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ У ВИВЧЕННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

У статті досліджено можливість використання франкомовних рекламних повідомлень

при вивченні французької мови студентами немовних спеціальностей, визначено поняття терміну «реклама». Проаналізовано окремі лексичні аспекти рекламних повідомлень, розглянуто їх комунікативно-прагматичну спрямованість. Виділені особливості французьких рекламних матеріалів. Описано комплекс лексичних засобів реклами та їх мотиваційне використання на занятті з французької мови.

Ключові слова: рекламний текст, комунікативно-прагматична спрямованість, лексичні засоби, рекламісти, рекламні повідомлення.

This article studies the use of advertisements in the process of learning the French by students.

The term “advertisement” is determined.Some lexical aspects of advertising messages and their communicative and pragmatic orientation are considered. The specificity of French advertising materials is defined. The complex of lexical means and their motivated use in advertising are identified.

Key words: advertising text, communicative and pragmatic orientation, lexical means, advertisers, advertisements.

У сучасному світі реклама грає визначну роль. Незважаючи на те, що вона заважає

дивитися улюблений фільм або передачу, без неї неможливо уявити сучасне життя. Інформація про товар необхідна потенційному покупцеві. Отже, реклама – живе явище, що активно розвивається і в якому використовується найрізноманітніша лексика як основний засіб впливу на реципієнта.

Сьогодні гарне володіння іноземною мовою стає все більше необхідним для спеціалістів у будь якій сфері. Велика кількість термінів і понять запозичена саме з іноземної мови. Зацікавлення науковців мовою реклами видається актуальним, оскільки якість мовного наповнення рекламних звернень дуже впливає на ефективність рекламування, а також опосередковано формує мовне середовище людини.

Об’єктом дослідження є франкомовні рекламні повідомлення, предметом дослідження є використання лексико-креативних аспектів франкомовної реклами для вивчення французької мови студентами немовних спеціальностей.

Мета статті – дослідити особливості функціонування комплексу лексичних засобів у рекламному тексті, виявити їх комунікативно-прагматичну спрямованість, визначити можливості використання рекламних текстів для вивчення французької мови.

Рекламний текст – це текст, який відрізняють наступні ознаки: по-перше, він містить інформацію про фізичну чи юридичну особу, товари, ідеї і починання, по-друге, призначений для невизначеного кола осіб, по-третє, покликаний формувати або підтримувати інтерес до фізичних, юридичних осіб, товарів , ідей, починань, і, нарешті, по-четверте, сприяє реалізації товарів, ідей, починань [1, с. 5]. У визначенні поняття наукового дослідження погодимось із французьким вченим А.Деііяном, що "реклама ‒ це платне, односпрямоване і неособове звернення, здійснюване через засоби масової інформації й інші види зв'язку, що агітують на користь якого-небудь товару/, марки, фірми (якоїсь справи, кандидата, уряду)" [2, с. 9].

Вивчення рекламного дискурсу презентує невичерпний матеріал для широкого спектру мовознавчих досліджень. Рекламні тексти досліджуються зарубіжними та вітчизняними мовознавцями у різних аспектах: 1) загальний лінгвістичний опис рекламних текстів


125

(К. Бове, О.І. Зелінська, М.М. Кохтєв, Дж.Н. Ліч, О.В. Медведєва, Г.Г. Почепцова, Д.Е. Розенталь); 2) дослідження певного аспекту реклами (Т.М. Лівшиц, Е.С. Тернер, Ю.О. Сорокін, Є.Ф. Тарасов); 3) власне лінгвістичний аналіз рекламних текстів (О.А. Ксензенко, І.О. Соколова, О.І. Зелінська, В.В. Зірка, Н.Л. Коваленко, Ю.Б. Корнєва, О.В. Медведєва, Н.Л. Коваленко) тощо.

Дослідження рекламних текстів проводилося в таких напрямах: аналіз стилістичних, лексико-синтаксичних, фонетичних особливостей рекламних текстів; провідні тенденції розвитку лінгвокреативного аспекту реклами; вивчення вербальних компонентів рекламних текстів.

Однак, на нашу думку, особливості франкомовних рекламних текстів, особливо лексичний аспект, ще недостатньо досліджені і потребують пильнішої уваги науковців.

У результаті аналізу рекламних текстів можна зробити висновок, що основними особливостями реклами на лексичному рівні є:

‒ специфічний добір лексики, якій властива велика кількість значень; ‒ стилістично забарвлені лексеми; ‒ уживання лексики в переносному значенні; ‒ використання термінологічної лексики тощо. Тому, говорячи про лексичні засоби рекламних текстів, потрібно виділити два типи

впливу: пряме спонукання адресата до дії та непряме. Якщо пряме спонукання виражається за допомогою різноманітних дієслів у формі наказового способу, то непряме створюється за допомогою різноманітних лексичних і лексико-стилістичних засобів і прийомів, які впливають на пам’ять і підсвідомість, переконуючи споживача купити певний товар або скористатися послугою.

Згідно точки зору Ткаченко Н.В. та Ткаченко О.Н., в структурі рекламного тексту можно виділити п’ять основних компонентів: а) Привертання уваги. ‒ Це має бути коротке повідомлення, що містить два або три яскраві слова. б) Емоційний ефект від реклами. ‒ Проаналізувати, які враження викликає реклама. в)Ступінь психологічного впливу. ‒ Сильним він буде тоді, коли реклама зможе створити стимул до купівлі у потенційного покупця. г) Інформативність. ‒ Задача в тому, щоб у двох словах була зображена суть послуги або товару. д) Ефективність. Реклама ефективна лише коли притягує до себе погляд. [3, с. 102]. Розділяючи цю точку зору, зупинимось на текстовому компоненті рекламних матеріалів. Згідно проведеному аналізу рекламних текстів з французьких журналів «Elle», «Le français dans le monde», «Madame», «La France agricole», «Coup de pouce», ми виявили певні особливості.

1. ‒ Простота. Будова тексту відповідає основній комунікативній меті, то він зазвичай складається з простих речень, які легко зрозуміти і запам’ятати.

«Sentir bon, se sentir bien» (Clarins, eau dynamisante), «Le Colza, culture d’avenir» (O-BASF, compagnie chimique) [7];

2. – Переконливість має бути на першому місці «Tout dire sans un mot» (Lancôme, parfum) [8], « Depuis longtemps et pour longtemps» (McCormic, des tracteurs d’exeption) [7], “Il suffit de changer peu de choses, pour se sentir bien” (Nana, lingerie) [8];

3. – Аттрактивність рекламного тексту необхідна для того, щоб спонукати споживача до придбання певного товару: “IWC Portofino . Un temps pour l’éternité” (IWC Portofino, des montres), “Pour que demain ait toujours du goût” (Paysan Breton, beurre) [10];

4. ‒ Стилістична забарвленість, що посилює експресію: метафора (“Venez vitaminer votre français!” [10], повтор “De plus en plus forts, de plus en plus longs” (Garnier, shampooing) [9], протиставлення “Moins de corvées, plus de plaisir, on revampe nos week-ends!” (Cuisine asiatique) [10], “Mini mir, mini prix, mais il fait le maximum”,“L’élégance ... en toute simplicité” (Kodak Easy Share, l’appareil photo numérique) [9], риторичне питання «Et si vous invitiez un Grand Blanc а l’apéritif?» (Les Grands Blancs, vins d’Alsace), “ Le champagne le plus dégusté au monde? Dites un nom au hasard... ” (Les Champagnes de Vignerons) [10];


126

5. ‒ Використання фонетичних засобів:“Chic, choc, chouette, dimanche”, “Coca-Cola”, “Du pain, du vin, du boursin”, “Mettez du fruit dans votre vie” (Andros, confiture), “Le plus pratique des sacs plastiques” (Sac poubelle), “Carapelli. Tout en elle chante l’Italie” (Carapelli, huile d’olive) [10].

Ми дослідили, як створювати рекламу, яка діє. На занятті з іноземної мови студенти немовних спеціальностей можуть варіювати всіма стилістичними засобами, створюючи власні рекламні тексти, близькі до своєї спеціальності. Але знання буде неповне без усвідомлення, за допомогою яких мовних засобів це краще робити. Отже, алгоритм створення рекламного повідомлення може містити в собі: ‒ використання дієслівних форм

та прикметників, що підштовхують до дії. Вживання дієслів у другій особі множини, а не в неозначеній формі. Це створює ілюзію звернення до споживача: découvrez, profitez, rejoignez. BOSCH: «Profitez de votre temps libre… pour faire autre chose» [7], iPhone: «Naviguez, téléchargez et diffusez des contenus à des vitesses fulgurantes» [9]; ‒ використання прикметників. Стосовно прикметників, Н.П. Потоцька виділяє дві групи: - прикметники вищого ступеня якості: admirable, exellent, formidable, ravissant, royal, sublime, magnifique, superbe, parfait; -Une efficacité sur graminées et dicotylédones (Déshherber avec Nimbus) [7]; ‒ прикметники вищого ступеня порівняння. ‒ Vos sils plus longs,plus soyeux, plus fournis (Le Fortifiant Cils et Sourcils ECRINAL) [8]; ‒ використання запозичень, в основному з англійської мови. Особливістю є комбінування англіцизмів з французькими словами. Наприклад, Fruit Joy, Babylait; ‒ словотворення у рекламних текстах: demi-bouteille, flacons-dose, demi-baguette, grille-pain, formule-salade; ‒ префіксальний спосіб словотворення: ultra-bon, extrafraicheur, multifruit, multi-parfum, ultra-frais, antioxydant, anti-fatigue, anti-stress.

Лексичною особливістю саме французького рекламного тексту є різноманітність словотворчих моделей назв марок продуктів. Вони можуть утворюватись від: ‒ імен засновників, відомих особистостей: Louis Roederer (виробник шампанських вин); ‒ місця розташування фірми: Vichy (місто в депртаменті Алье регіону Овернь); ‒ іменників: Président (сыр); Petit Navire (рибні консерви). Використання рекламних повідомлень або створення власних є ефективним засобом у курсі вивчення іноземної мови. Серед лексико-креативних дієвих вправ можна зазначити ‒ вправи на створення рекламного слова на базі двох поданих слів. Наприклад, Crédit + disponible = Crédisponible; ‒ вправи на знаходження омонімів в запропонованих слоганах: – C’est fort, c’est Ford. – Faites de la musique à la fête de la musique! [9]. На заняттях рекламні тексти можуть використовуватись по-різному: як ілюстрований матеріал для кращого розуміння вивченої інформації, як основа для складання завдань, вправ, як матеріал для комунікативної практики тощо. Адже, рекламні тексти допомагають студентам краще зрозуміти правила, що вивчаються та, разом з тим, дізнатися про особливості створення франкомовної реклами та засвоїти корисні професійні знання для майбутньої роботи. Вправи на створення слоганів мають великий позитивний ефект у вивченні французької мови та у вдосконаленні професійних знань. Наприклад, використовуючи ступені порівняння, студенти мають створити слоган: a) Le tabac du ... fort est toujour ... . (Samson, tabac) a) plus, le meilleur;

b) De ... en ... forts, de ... en ... longs. (Garnier, shampooing) b) plus, plus, plus, plus. Subjonctif часто вживається у рекламі і може бути складовою частиною слоганів, що

студенти створюють за зразком. Qu’ils (être) horizon, ciel, lavande ou lagon, les bleus sont une invitation au rêve, а la détente

et au farniente. (Le Grand Bleu, shopping turquoise) (soient) Ще однією ознакою реклами є її оперативна реакція на будь-які зміни, що відбуваються

в мові. Адресована масовому споживачеві, вона орієнтована до живої розмовної мови, відображає найактуальніші мовні процеси. Таким чином, знайомство студентів з рекламними текстами допомагає їм вивчати сучасний стан мови та бути обізнаними з останніми змінами в мові.

В цілому, використання реклами як навчального матеріалу сприяє розвитку творчих здібностей студентів, навіть моделювати дійсність чи один з її аспектів. Традиційно


127

виділяють три основні етапи роботи з рекламним матеріалом: 1) до пред’явлення матеріалу; 2) під час пред’явлення; 3) після пред’явлення.

Загальновідомо, що для розуміння рекламних матеріалів потрібен досить високий рівень розвитку соціокультурної компетенції. Так, наприклад, реклама «Faites comme les Anglais ! Rien ! Pour avoir un beau jardin, ne faites rien. Surtout le week-end. Si vous aimez autant vos week-end que votre jardin, confiez celui-ci à des professionels proches de chez vous! (Les Entreprises de Paysage) [6] потребує уточнень про відносини двох націй. Класифікація рекламних матеріалів за різними ознаками допомагає студентам вилучити спільні риси та перейти до створення своєї професійної реклами.

cosmétiques vêtements machines

“L’air du Temps” se porte comme un espoir (Nina RICCI, parfum) [9]

Une reflexion de notre amour. ( MikiHouse) [8]

Louez un VALTRA, c’est bien mieux que louez un tracteur ! (Valtra Tracteur France) [7]

Репродуктивно-продуктивний етап передбачає опис переваг того чи іншого продукту, відгадування продукту за описом або висловлювання свого відношення. Наприклад, Expliquez votre attitude envers la publicité télévisée. Ennumérez ses avantages et ses inconvéniens.

Творчий етап завершує роботу з рекламними матеріалами: написати новий слоган за прикладом вже існуючого або подати свій проект на розгляд групи. Дуже часто у роботі над рекламними матеріалами використовують сценарій казки, як у рекламі Hermès.

Le personnage est vêtu d'une façon très sobre, plongé dans la lecture d'un livre sans texte qui se veut la métaphore de son propre rêve. Il incarne une figure solitaire. On est dans un registre fantastique, où la magie prend place dans le réel, où n'importe qui peut devenir le personnage principal d'une histoire.Un ciel sombre et brumeux, une lune très équivoque et la scène mythique du balcon. La cravate constitue un des codes les plus marquants de l'identité Hermès, tandis que le personnage, tout de noir vêtu, est une autre vision de héros, plus audacieux, plus sombre. La vie comme un conte. [5] Завдання – написати сценарій рекламного фільму за мотивами якоїсь казки посприяє креативним ідеям студентів будь-якої спеціальності.

Висновки. Отже, лексико-креативні аспекти рекламних текстів при вивченні французької мови студентами немовних спеціальностей мають місце бути і сприяють підвищенню мотивації, особливо для немовних спеціальностей, адже студенти не тільки покращують свої знання з французької мови, але й отримують професійні знання, які можуть стати корисними в їх майбутній професії.


1. Мутовина М. А. Прагматическая специфика предложений и текстов научно-технической рекламы / М. А. Мутовина // Предложение и текст : семантика, прагматика и синтаксис : межвузовский сб. – Л. : Изд-во Ленинградского гос. ун-та, 1988. – 182 с.

2. Деііян А. Реклама: Пер. с фр. ‒ М.: Прогресс-Универс, 1993. ‒ 176 с. 3. Креативная реклама. Технологии проектирования: учебное пособие. Ткаченко Н.В.,

Ткаченко О.Н. ЮНИТИ-ДАНА, 2009. – 335 с. 4. Потоцкая Н.П. Стилистика современного французского языка. (Теоретический курс).

‒ М., «Высшая школа», 1974. ‒ 247 с. 5. Dossier : comment les marques font-elles de la publicité aujourd’hui? // Електронний

ресурс. ‒ https://www.bonnegueule.fr/comment-les-marques-font-elles-de-la-publicite-aujourdhui/ 6. La marque et la publicité-Les entreprises du paysage // Електронний ресурс. ‒

http://www.lesentreprisesdupaysage.fr/decouvrir-l-unep/la-marque-et-la-publicité 7. La France Agricole №2934 від 03.04.02, № 3142 від 07.07.06 8. Madame №177 de 09.2016. 9. ElleQuébec, de novembre 2015.

10. Coup de Pouce, de novembre 2015.


128

УДК 373.5.016:517.23

Олександр Левченко


ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПОХІДНОЇ

В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ МАТЕМАТИКИ

У статті розглянуто психолого-педагогічні основи вивчення похідної в шкільному курсі

математики, окреслено та уточнено основні завдання навчання математики в

загальноосвітній школі.

Ключові слова: математика, похідна, функція, критичні точки, система задач.

В умовах реформування системи освіти, відтворення і зміцнення інтелектуального

потенціалу нації, виходу вітчизняної науки і техніки, економіки і виробництва на світовий

рівень, інтеграції в світову систему освіти, переходу до ринкових відносин і конкуренції

будь-якої продукції, в тому числі й інтелектуальної, особливо актуальним стає забезпечення

належного рівня математичної підготовки підростаючого покоління.

Математика має широкі можливості для інтелектуального розвитку особистості, в першу

чергу, розвиток логічного мислення, просторових уявлень і уяви, алгоритмічної культури,

формування вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, обґрунтовувати

твердження, моделювати ситуації. Математика є засобом вивчення фізики, хімії,

інформатики та обчислювальної техніки, астрономії, біології, загально технічних і

спеціальних дисциплін, мовою техніки, а розвинене логічне мислення сприяє застосуванню

гуманітарних предметів. Математичне моделювання широко використовується для

розв'язання задач різних галузей науки, економіки, виробництва.

При вивчені похідної в шкільному курсі математики можна без перебільшення твердити,

що всі соціально необхідні і важливі якості особистості формуються на основі сукупності

наукових знань, навичок і умінь, тісно пов'язаних між собою. Оволодіти знаннями – це не

тільки зрозуміти і запам'ятати, а й уміти застосовувати їх при розв'язувані різних вправ.

Навчання математики в системі загальної середньої освіти, як і в всій системі

математичної освіти в Україні, має спиратися на такі вихідні положення:

‒ бути цілісною системою формування особистості на основі досягнень математики,

психолого-педагогічної науки, педагогічного досвіду вітчизняної та зарубіжних шкіл;

‒ бути безперервним і забезпечувати наступність між різними ланками ступеневої

системи освіти;

‒ ґрунтуватися на засадах гуманізації навчально-виховного процесу і гуманізації змісту

навчання;

‒ здійснювати на відповідних ступенях навчання рівневі і профільну диференціацію

навчально-виховного процесу;

‒ мати розвиваючий характер і прикладну спрямованість на всіх ступенях навчання;

‒ здійснювати на відповідних ступенях навчання і профільну диференціацію навчально-

виховного процесу;

‒ мати розвиваючий характер і прикладну спрямованість на всіх ступенях навчання;

‒ у змісті навчання необхідно виділяти інваріантну базисну частину і варіативну, яка

може будуватися за модульним принципом; пріоритетним напрямком має бути інтеграція в

змісті освіти й інтегрування науки та освіти;

‒ під час організації навчального процесу доцільно надавати перевагу методам

розвиваючого навчання і сучасним його технологіям;

‒ у процесі навчання математики і її застосування необхідно використовувати нові

інформаційні технології навчання, зокрема на базі персональних комп'ютерів [1].


129

Визначаючи завдання навчання математики на етапі загальної середньої освіти,

необхідно враховувати потреби учнів у математичній підготовці відповідно до того, яке

місце вона займає в майбутній трудовій діяльності.

Основними завданнями навчання математики є:

‒ розумовий розвиток учнів (розвиток мислення, насамперед логічного, просторових

уявлень і уяви, алгоритмічної культури, як особливого аспекту культури мислення, пам'яті);

розвиток позитивних рис особистості (розумової активності, пізнавальної самостійності,

здатності адаптувати до умов, що змінюються, ініціативи, творчості);

‒ забезпечення свідомого і міцного оволодіння системою математичних знань, навичок і

умінь, необхідних у повсякденному житті і майбутній трудовій діяльності кожному членові

сучасного суспільства, достатніх для вивчення інших дисциплін та продовження освіти;

формування уявлень про ідеї і методи математики та її роль у пізнанні навколишнього світу;

формування навичок математизації ситуацій під час дослідження явищ природи і

суспільства;

‒ формування наукового світогляду, загальнолюдських духовних цінностей; виховання

національної свідомості, поваги до національної культури і традицій України; формування

позитивних рис характеру; естетичне, правове, патріотичне, екологічне, трудове та фізичне

виховання; формування здорового способу життя [3].

Для вирішення багатьох задач, використовується похідна. Основні з них: в алгебрі

застосування до дослідження функцій і побудови їх, графіків, а в геометрії – для

знаходження рівняння дотичної. Похідна використовується в наближених обчисленнях, для

наближеного розв'язання рівнянь, дослідження й відокремлення коренів рівнянь, спрощення

виразів, доведення тотожностей і нерівностей, знаходження біноміальних коефіцієнтів і

доведення формули бінома Ньютона. У фізиці похідною послуговуються, обчислюючи

швидкість і прискорення, досліджуючи різноманітні фізичні явища, наприклад, явище

резонансу [2].

Застосування похідної для знаходження найбільшого її найменшого значень функцій на

певному відрізку [,а; b] дає змогу розв'язати широкий клас прикладних задач. У таких задач

функція не задається в готовому вигляді, а за умовою задачі треба скласти співвідношення,

яке зв'язує функцію з тими змінними, від яких залежить її найбільше чи найменше значення.

Розглянемо деякі задачі та методику їх застосування.

Завдання №1. Знайти найбільше та найменше значення функції на відрізку (а; b):

f(2

8

5

45

)( xx

xf

Розв'язання. Функція визначена і на відрізку [-1;1], диференційна в інтервалі (-1; 1).

Тому вона набуває на даному відрізку найбільшого і найменшого значення. Знайдемо

критичні точки даної функції. Для цього знайдемо похідну:

f'(х)=х¹+8х ,

і прирівняємо її до нуля:

х¹+8х=0; х=0; х=-2.

Отже, на інтервалі (-1; 1) функція має лише одну критичну точку х=0. Знайдемо

значення функції в цій точці f(0)=0.

Обчислимо значення функції на кінцях відрізка:

f(-1)=-(1/5)+4=3⅓, f(1)=⅓+4=4⅓ .

Отже, mіnf(х)=f(0)=0, mахf(х)=f(1)=4⅓ .

[-1; 1] [-1; 1]

Відповідь: mіnf(х)=f(0)=0, mахf(х)=f(1)=4⅓ .

[-1; 1] [-1; 1]

Завдання №2. Знайти найбільше та найменше значення функції на заданому проміжку:

f(х)=1-3х²-х³ [-1; 1].


130

Розв'язання. Знайдемо критичні точки функції, які належать відрізку [-1; 1]:

f'(х)=-6х-3х²=-3х(х+2).

Функція має дві критичні точки: х=0 і х=-2, з яких даному відрізку належить лише одна

х=0.

Маємо: f(0)=1; f(-1)=-1; f(1)=-3. Таким чином,

тахf(1)=f(0), тіпf(х)=f(1)=3.

[-1; 1] [-1; 1]

Відповідь: тахf(1)=f(0), тіпf(х)=f(1)=3.

[-1; 1] [-1; 1]

Таким чином, традиційний курс шкільної математики викладається за чітко розробленою

програмою, яка відображає основні поняття і методи математики, її абстрактний характер,

але мало приділяється уваги застосуванню похідної. При цьому часто у випускників

складається враження, що застосування похідної зводиться до простого підбору відповідних

правил та теорем. Тому найважливіше завдання, яке стоїть перед вчителями математики в

умовах сьогодення наблизити викладання до потреб практики, досягти діловитості

математичних знань учнів, забезпечити такий характер і рівень умінь та навичок, щоб вони

дали випускникам школи можливість безпосередньо включитися в побудову і суспільну

виробничу діяльність.


1. Бевз Г.П. Методика викладання математики: навч. посіб. – 3-тє вид., доп. і переробл. /

Бевз Г.П. – К. : Вища школа, 1989. ‒ 367 с.: іл..

2. Математика: Підручник (Серія «Професійна освіта ») / Дадаян А.А. ‒ М.: ФОРУМ:

Інфа-М, 2004.

3. Слєпкань З.І. Методика навчання математики: підруч. – 2-ге вид., доп. і переробл. /

Слєпкань З.І. – К. : Вища школа., 2006. ‒ 582 с.

4. Шарыгин И.Ф., Голубев В.И. Факультативный курс по математике: Решение задач.

Учебное пособие для 11 класса средней школы. ‒ М., Просвещение, 1991.

Науковий керівник ‒ кандидат психологічних наук, доцент Т.В.Кириченко

УДК 371.321:801.8

Лілія Мелешко

(Житомир)

ГРА ЯК ІНТЕРАКТИВНИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У публікації розглянуто особливості гри як одного з інтерактивних методів навчання

української мови в школі. На основі аналізу і синтезу думок учених розкрито

лінгвометодичний потенціал навчальної гри.

Ключові слова: дидактична гра, інтерактивні методи навчання, мовна освіта,

мовнокомунікативна компетентність, мотивація навчання, діалогізація навчання.

In the publication the features of the game as one of the interactive methods of teaching

Ukrainian at school. Based on the analysis and synthesis of the views of scientists discovered

linhvometodychnyy potential educational game.

Key words: didactic game, interactive teaching methods, language education,

movnokomunikatyvna competence, motivation training, dialohizatsiya training.


131

У розв’язанні завдань шкільного курсу української мови особлива роль відводиться інтерактивним методам навчання. Одним із таких методів є дидактична гра, цінність його насамперед у тому, що учні, опановуючи тематичний матеріал, отримують задоволення від навчального процесу. Як зазначає фахівець із навчальних ігор Д. Кавтарадзе, під час гри кожен учасник сам робить помилки й сам знаходить вдалі рішення, збагачуючи особистісний досвід, який не забувається, тому що «це було зі мною» [2, с. 5]. Тому ігровий метод є важливим для підготовки зростаючої мовної особистості до життя.

Психолого-педагогічні засади навчально-ігрової діяльності визначено в роботах Л. Виготського, Д. Ельконіна, О. М. Леонтьева, О. Савченко, Г. Селевка та ін. Лінгводидактичні аспекти окресленої проблеми мають місце в працях таких учених, як А. Богуш, Н. Гавриш, О. Горошкіна, Л. Варзацька, С. Караман, О. Кучерук, Г. Передрій, О. Потапенко, Н. Солодюк та ін. Однак проблема проектування й використання навчальних ігор з метою підвищення рівня мовнокомунікативної компетентності учнів не втрачає актуальності. У практиці шкільної українськомовної освіти навчально-ігрова діяльність часто залишається поза увагою вчителів-словесників. Натомість навчальна гра може стати дієвим засобом формування й розвитку мовнокомунікативної компетентності учнів.

Мета публікації – визначити особливості гри як різновиду інтерактивних методів навчання української мови в школі.

О. Горошкіна на основі аналізу праць учених стверджує, що «інтерактивні методи навчання на уроках української мови – це способи міжособистісної взаємодії суб’єктів навчання в режимі вчитель – учень, учень – учитель, учень – учень, що забезпечують ефективну реалізацію мети й завдань уроку, мають значний комунікативний, соціокультурний і виховний потенціал» [1, с. 7]. Порівняно з традиційними методами навчання, інтерактивні методи на заняттях з української мови забезпечують вищий рівень діалогізації навчального процесу, що закономірно сприяє формуванню мовного світогляду й збагаченню комунікативного досвіду школярів. З-поміж інтерактивних методів особливого значення для розвитку мовнокомунікативної компетентності учнів набуває використання ігрового методу навчання.

За О. Кучерук, гра – це «метод навчання, що передбачає сукупність мотивованих осмислених дій, пов’язаних із значущими для учня переживаннями дійсності в ігрових навчально-предметних умовах» [3, с. 34].

Нас цікавить гра насамперед як різновид інтерактивних методів навчання, що є ефективним для розвитку ключових і предметної компетентності в межах шкільного курсу української мови. Гра як інтерактивний метод базується на інтеракції учнів, взаємообміні інформацією, досвідом, а головне, підкреслимо, – забезпечує діалогізацію навчання.

Особливістю гри як інтерактивного методу є те, що він стимулює суб’єктів навчання до міжособистісної взаємодії, активізує їхню навчально-пізнавальну діяльність, сприяє спілкуванню, формуванню здатності до емпатії, це, своєю чергою, позитивно впливає на забезпечення високої мотивації до навчання, на ефективний перебіг навчально-виховного процесу та якісні показники його результатів. Ці характеристики зумовлюють необхідність доцільного використання ігрового методу на різних уроках української мови з урахуванням специфіки предмета вивчення.

Аналіз наукових праць і шкільної практики свідчить, що ігровий метод можна використовувати в складі різних навчальних технологій. Скажімо, квест-технологія може містити цей метод, коли учні, з інтересом граючись, виконують пошукову навчально-предметну діяльність; комп’ютерна технологія навчання може включати рольову гру та ін. Комплексне застосування ігрового методу у зв’язку з іншими способами в межах навчальних технологій має потужний розвивальний потенціал.

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що важливе місце в шкільному курсі української мови посідає гра як різновид інтерактивних методів навчання. Перевага цього методу в тому, що він забезпечує різнобічний розвиток учнів, сприяє мотивованому формуванню мовнокомунікативної компетентності й готовності до активної життєдіяльності у відповідному лінгвосоціумі.


132


1. Горошкіна О. Особливості використання інтерактивних методів на уроках української

мови / О. Горошкіна // Українська мова і література в школі. – 2013. ‒ № 3. – С. 7-10.

2. Кавтарадзе Д. Н. Обучение и игра: введение в интерактивные методы обучения /

Д. Н. Кавтарадзе. – [2-е изд.]. – М. : Просвещение, 2009. – 176 с .

3. Кучерук О. А. Методи навчання української мови в загальноосвітній школі : [словник-

довідник] / Кучерук О. А. – Житомир: Рута, 2010. – 184 с.

УДК 373.1

Ярослава Мусієнко

(Київ)

ФОРМУВАННЯ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ЗАСОБАМИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У статті обґрунтовано доцільність використання дихальної гімнастики у формуванні

фізичного здоров’я дітей дошкільного віку. Розглянуто методичні основи використання

дихальної гімнастики у практиці роботи дошкільного навчального закладу. Обґрунтовано

необхідність системного підходу до організації фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми

дошкільного віку.

Ключові слова: фізичне здоров’я, дихальна гімнастика, фізкультурно-оздоровча робота,

гурткова робота, системний підхід.

In the article the feasibility of using breathing exercises in shaping the physical health of

preschool children is proved. We considered methodical basics of using breathing exercises in the

practice of kindergarten. The necessity of a systematic approach to sports and recreation activities

with preschool children is described.

Keywords: physical health, breathing exercises, sports and recreation activities, hobby groups

work, systematic approach.

Постановка проблеми. У сучасній стратегії дошкільної освіти виокремлюється

значимість проблеми формування оптимального стану здоров’я дітей як одного із

пріоритетних напрямів гуманізації освіти. Формування здоров’я (фізичного, психічного,

соціального, духовного, морального) є важливою умовою та базисом розкриття потенціалу

особистості дитини. Дитинство є найважливішим періодом життя, коли формуються всі

морфологічні та функціональні структури організму, визначаються потенційні можливості, а

здоров’я та фізичний стан дітей дошкільного віку є основою для їх повноцінної

життєдіяльності. Натепер очевидною стає відповідальність суспільства, педагогів, батьків за

здорове життя та зростання кожної дитини, яку необхідно підготувати до стрімких змін

соціокультурного контексту. Основною метою дошкільної освіти має бути формування

здорової дитини, активної, цілеспрямованої і відповідальної особистості, яка здатна

виконувати різні соціальні ролі у динамічному світі. Цілком закономірно, що роль освітнього

середовища і педагога, які забезпечують цілеспрямоване формування культури

самозбереження і відповідальності за власне здоров’я та здоров’я інших, є визначальною.

Аналіз останніх досліджень. Різні аспекти проблеми здоров’язбереження дітей

дошкільного віку досліджували Т. Андрющенко, О. Богініч, Е. Вільчковський, Н. Денисенко,

Н. Левінець, Л. Лохвицька, С. Лупінович, В. Нестеренко, А. Чаговець та ін. Вивчення

наукових доробок О. Богініч засвідчує, що найважливішим завданням дошкільної освіти є

така організація освітнього процесу, за якої міцне здоров’я, крім особистісної цінності,

стане для дитини однією з провідних потреб не лише в дошкільний період, а й упродовж


133

усього життя [1, 3, 10]. Спираючись на дослідження О. Богініч, Е. Вільчковського,

Л. Гаращенко, Н. Денисенко, О. Дубогай, Н. Левінець та ін., стверджуємося у думці:

головним фактором зміцнення і збереження здоров’я дітей є систематична рухова

активність, що формується у процесі фізичного виховання. За твердженням Л. Гаращенко,

здоров’язбереження у фізичному вихованні дітей дошкільного віку реалізується через

організацію фізкультурно-оздоровчої діяльності, у якій набувається і проявляється

здоров’язбережувальна компетентність та в якій вихователь і вихованець є суб’єктами

освітнього процесу, вони активно і рівноцінно взаємодіють у спільній діяльності [6, 7]. У

дослідженнях О. Богініч, Н. Денисенко, О. Дубогай, Н. Левінець, Л. Лохвицької,

Ж. Петрової, присвячених проблемі використання в освітньому процесі інноваційних

оздоровчих технологій, йдеться про ефективність побудови освітнього середовища

дошкільного навчального закладу на сучасних технологіях у контексті реалізації вимог

Базового компонента дошкільної освіти [3, 10].

Тому основною метою даної статті є обґрунтування доцільності використання

інноваційних технологій фізичного виховання у формуванні фізичного здоров’я дітей


Виклад основного матеріалу дослідження. На основі результатів аналізу наукових

досліджень, можемо констатувати наявність певних підходів до характеристики здоров’я

саме в дошкільному віці, що враховують особливості, пов’язані з ростом і розвитком

дитячого організму, вродженою потребою дитини в рухах. У працях Ю. Змановського

знаходимо комплексне визначення здорової дитини дошкільного віку як життєрадісної,

активної, допитливої, стійкої до негативних зовнішніх факторів, витривалої і сильної, з

високим рівнем фізичного і розумового розвитку [9]. На думку Т. Богіної, здоров’я дитини

визначається комплексом факторів, що характеризують морфофункціональний розвиток,

фізичний стан, рівень адаптації до навколишнього середовища, стійкість організму до

шкідливих факторів та дієздатність [2]. Тобто вчені основний акцент роблять на фізичному

здоров’ї як основі повноцінної життєдіяльності дитини дошкільного віку.

У дослідженнях Л. Гаращенко знаходимо покликання на О. Лук’янову і Л. Квашніну, які

наголошують на значущості всіх видів здоров’я для дітей дошкільного віку, надаючи, однак,

провідного значення фізичному та визначають критерії, що характеризують індивідуальне та

колективне здоров’я дітей: досягнутий фізичний, нервово-психічний та інтелектуальний

розвиток дитини, що відповідає його хронологічному віку; достатня функціональна та

соціальна адаптація дитини у досить широкому діапазоні пристосування; високий ступінь

резистентності до несприятливих впливів з оптимальною імунологічною реактивністю та

швидким подоланням стресових реакцій; відсутність у дитини пограничних станів та ознак

хронічних захворювань [6].

Загальновідомо, що базовими критеріями фізичного здоров’я є: стан серцево-судинної

системи; стан імунної системи; стан дихальної системи. Показники діяльності цих систем

має пряме відношення не лише до здоров’я дитини, від них залежить її життя. До основних

критеріїв здоров’я відносять також стан опорно-рухового апарату; стан нервової системи;

стан травної і сечовидільної систем. Оскільки фізичне здоров’я нерозривно зв’язане із

психічним здоров’ям та емоційним благополуччям, то шляхи його досягнення не можуть

обмежуватися суто медичними чи суто педагогічним заходами. Ми переконані, що

оздоровчу спрямованість повинна мати вся організація життєдіяльності дитини в

дошкільному навчальному закладі. Реалізація важливих положень освітньої лінії

«Особистість дитини» Базового компонента дошкільної освіти, пов’язаних із формуванням

здоров’язбережувальної компетенції дитини, активізувала пошук доцільних інноваційних

оздоровчих технологій, оцінки стану здоров’я і рівня фізичного розвитку дітей.

Виходячи з того, що основними критеріями фізичного здоров’я є стан серцево-судинної,

імунної і дихальної систем, опорно-рухового апарату, можемо ствердно зазначити, що вся

система фізичного виховання та оздоровлення дітей має бути орієнтована на удосконалення


134

цих систем. Загальновідомо, що основним засобом їх розвитку є рухи. Розвиток дихальної

системи теж пов'язаний із руховою діяльністю. Відповідно до концепції В. Заціорського,

мірою здоров’я організму слугує максимальна кількість кисню, який він здатний засвоїти за

хвилину [8]. Тобто аеробна продуктивність тим більша, чим більше тренована дитина.

Дослідженнями доведено, що здатність організму засвоювати кисень повітря підвищується

під час систематичного виконання фізичних вправ (особливо на повітрі) [8].

Саме тому вважаємо за доцільне розглянути методичні основи використання у практиці

роботи дошкільного навчального закладу дихальної гімнастики. Специфіка функціонування

дихальної системи дітей розкриті в працях Н. Денисенко, О. Дубогай [7]. Підтвердженням

доцільності та ефективності застосування дихальної гімнастики слугують дослідження

О. Богініч, Н. Денисенко, О. Дубогай, К. Дінейки, С. Лупінович, О. Стрєльнікової,

В. Язловецького та ін. Правильне дихання є чинником нормального функціонування

адаптивних механізмів, регуляції рівнів працездатності. Тому й прикметно, що значущості у

роботі з дітьми набуває використання дихальної гімнастики, що включає вправи на дихання

та ігри із звуконаслідуванням явищ природи, голосів тварин, транспорту тощо. Регулярне

виконання таких вправ сприяє зміцнення м’язів живота, грудної клітки, покращенню

перистальтики, кровообігу, серцево-судинної діяльності тощо [5, 7, 11].

Виходячи з цього, нами була розроблена система роботи з формування фізичного

здоров’я дітей засобами дихальної гімнастики. Відомо, що вправи дихальної гімнастики

доступні дітям, починаючи з молодшого дошкільного віку. Для забезпечення їх

тренувального впливу на організм важливо дотримуватися вимог:

– урахування індивідуального стану здоров’я вихованців;

– урахування умов і можливостей дошкільного навчального закладу;

– узгодження обраної технології з розпорядком дня, прогулянкою, структурними

частинами різних організаційних форм фізкультурно-оздоровчої роботи (в якій частині

фізкультурного заняття, ранкової гімнастики, гімнастики після сну та ін. буде найдоцільніше

застосування цієї технології).

Для систематичного використання дихальних вправ доцільно використовувати їх під час

різноманітних форм роботи: під час ранкової гімнастики, гімнастики після сну,

фізкультурних занять, Дня здоров’я, пішого переходу, під час індивідуальної роботи, а також

гурткової роботи.

Система гурткової роботи спрямована на забезпечення комплексного розв’язання

оздоровчих, освітніх і виховних завдань:

– зміцнення здоров’я, всебічний фізичний розвиток, підвищення фізичної та розумової

працездатності дітей;

– зміцнення дихальної і серцево-судинної систем;

– розвиток координаційних здібностей; формування фізичних якостей: швидкості,

спритності, сили, гнучкості, витривалості;

– сприяння формуванню правильної постави;

– забезпечення життєрадісного стану дитини та її психологічного комфорту;

– задоволення потреб дитини у спілкуванні під час спільної рухової діяльності;

– усвідомлення дітьми значення дихальних вправ для збереження власного здоров’я та

покращення фізичного розвитку, удосконалення функціональних можливостей організму.

Розроблена система роботи передбачала: по-перше, використання дихальної гімнастики

за методом О. Стрєльникової; по-друге, проведення загально розвивальних вправ для

зміцнення «м’язового корсету» (для м’язів верхнього плечового поясу, живота, спини); по-

третє, використання загально розвивальних вправ із промовлянням звуків, складів і слів, які

діти промовляють на видиху. Зупинімося та цих аспектах конкретніше.

Дихальна гімнастика за методом О. Стрєльникової доступна дітям уже з 3-4-х років. Її

ще називають парадоксальною гімнастикою, оскільки під час стискання грудної клітки треба

робити не видих, а вдих. Ця гімнастика передбачає прискорений розвиток м’язів, що


135

допомагають диханню, що досягається зворотною узгодженістю рухів з диханням. Руки

зведені і стискають грудну клітку – вдих; руки розведені грудна клітка розширюється –

видих. М’язи рук і грудей створюють додатковий супротив дихальним м’язам. Їм доводиться

працювати з повним навантаженням і, як результат – змінюватися. Під час такого способу

дихання активізується газообмін, удосконалюється робота коркових центрі управління

диханням. Таким чином, форсовані вдихи забезпечують тканини організму підвищеним

дозуванням кисню.

Спеціальні дихальні вправи гімнастики за методом О. Стрєльникової спрямовані на

забезпечення високого рівня поглинання кисню для всього організму. Вони допомагають

зміцнити організм, полегшити протікання хронічних захворювань. Дихальну гімнастику

О. Стрєльникової доцільно поєднувати з оздоровчим бігом. Протипоказано поєднувати

дихальну гімнастику О. Стрєльникової з іншими дихальними вправами, особливо з

гімнастикою йогів.

Темп виконання дихальних вправ: 1 видих за секунду. Видих виконується після кожного

вдиху автоматично через злегка привідкритий рот. До базових умінь і навичок, що складають

основу дихальної гімнастики О. Стрєльникової належать:

– уміння довільно керувати актами вдиху і видиху;

– оволодіння навичками виконувати дві головні вправи дихальної гімнастики:

1) нахил з одночасним різким і коротким вдихом;

2) зведення зігнутих у ліктях рук, поставлених перед грудьми на рівні плечей з

одночасним коротким активним вдихом.

Під час виконання вправ дихальної гімнастики дітям слід постійно нагадувати про те, як

правильно стояти: голову не опускати, спина пряма, живіт підтягнутий, ступні ніг паралельні

й на кожну з них рівномірно розподіляється навантаження маси тіла.

Проведення комплексів загальнорозвивальних вправ для зміцнення «м’язового корсету»

спрямоване на зміцнення дихальної мускулатури, зміцнення м’язів верхнього плечового

поясу, живота, спини, розтягування грудних м’язів, прямих і косих м’язів живота.

Ефективність застосування цих вправ залежить від вихідних положень (це положення

лежачи на спині, животі, стоячи в упорі на колінах).

Проведення загальнорозвивальних вправ із промовлянням звуків, складів і слів сприяє

тривалому видиху. Для цього підбираються образні вправи, в яких на видиху даються слова,

що включають голосні та приголосні звуки. Можемо з упевненістю констатувати, що

найбільш зручні для промовляння голосні звуки: «у» («ту-у-у», «ау-у-у», «у-у-у-р-р-р»); «а»

(«ба-а-ах», «ка-а-ар»); «и» («вни-из»). Зручні для промовляння приголосні звуки: «ш» («ш-ш-

ш»); «ж» («ж-ж-ж»); «ф» («ф-фу»); «з» («з-з-з»); «с» («тс-с-с»). Образні вправи з

промовлянням звуків доцільно використовувати в усіх вікових групах.

Крім спеціальних гурткових занять (2 рази на тиждень), вправи з дихальної гімнастики

можуть бути використані в розпорядку дня багаторазово та входити до змісту різних форм

роботи з фізичного виховання: ранкової гімнастики, гігієнічної гімнастики після денного сну,

гімнастики після сну з елементами корекції, фізкультхвилинки, фізкультпаузи,

індивідуальної роботи з фізичного виховання та фізкультурного заняття.

Висновки. Можемо стверджувати, що одним із важливих пріоритетів у роботі

дошкільного навчального закладу є використання оздоровчих технологій. Варіативність та

доцільність їх використання, системний підхід до організації фізкультурно-оздоровчої

діяльності забезпечує повноцінний розвиток дітей за умови чіткого визначення пріоритетних

напрямів оздоровчої діяльності в дошкільному навчальному закладі, розроблення

раціональної системи заходів кожного напряму та визначення місця у розпорядку дня й часу

для їх проведення, а також за умови доцільної інтеграції оздоровчих технологій з

різноманітними процесами життєдіяльності дитини та самоцінними для неї видами



136


1. Андрющенко Т.К. Формування ціннісного ставлення до власного здоров’я в дітей

старшого дошкільного віку: дис… канд. пед. наук: 13.00.08 / Андрющенко Тетяна

Констянтинівна; Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2007. – 258 с.

2. Богина Т.Л. Охрана здоровья детей в дошкольных учреждениях / Татьяна Леонидовна

Богина // Методическое пособие. – М.: Мозаика-Синтез, 2006. – 112 с.

3. Богініч О.Л. Створення здоров’язберігаючого середовища у дошкільному

навчальному закладі / О.Л. Богініч, Н.В. Левінець, Ж.Г. Петрова // Сучасні технології в

дошкільній освіті України : зб. матеріалів наук.-метод. семінару / упоряд. І. Загарницька. –

К., 2008. – С. 7–9.

4. Богініч О.Л. Здоров’я та фізичний розвиток дитини: реалізація завдань освітньої лінії

«Особистість дитини» / Ольга Богініч // Дошкіл. виховання. – 2012.– № 9. – С. 3-7.

5. Витоки здоров`я дитини : навч.-метод. посіб. / Н. Денисенко, Л. Лиходід,

С. Лупінович, А. Михайліченко. – Т. : Мандрівець, 2010. – 160 с.

6. Гаращенко Л. В. Розвиток ідеї здоров’язбереження у фізичному вихованні дітей в

дошкільних закладах України (друга половина ХХ – початок ХХІ століття) : дис. канд. пед.

наук : 13.00.01 / Гаращенко Лариса Василівна ; Київський університет імені Бориса

Грінченка. – К., 2014. – 253 с.

7. Дубогай О. Д. Основні поняття й терміни здоров'язбереження та фізичної реабілітації

в системі освіти : навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. Д. Дубогай, А. І. Альошина, В. Є. Лавринюк;

Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. ‒ Луцьк, 2011. - 296 c.

8. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена: основы теории и методика

воспитания / Владимир Михайлович Зациорский. – М., Физкультура и спорт, 1970. – 212 с.

9. Змановский, Ю.Ф. К здоровью без лекарств / Юрий Филиппович Змановский. –

Москва : Советский спорт, 1990. – 64 с.

10. Фізичне виховання, основи здоров’я та безпеки життєдіяльності дітей старшого

дошкільного віку : навч.-метод. посіб. / О. Л. Богініч, Н. В. Левінець, Л. В. Лохвицька,

Л. А. Сварковська. – К.: Генеза, 2013. – 127 с.

11. Язловецький В. С. Організація та методика оздоровчої фізичної культури : Навч.

посіб. для студ. вищ. закл. освіти з фіз. виховання і спорту / В. С. Язловецький,

О. М. Жданова, А. Л. Турчак. ‒ Кіровоград, 2005. ‒ 204 c.

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук, старший викладач Л.В.Гаращенко

УДК 378.147.091.33–027.22

Ірина Непорада

(Кременчук)

ПРАКТИКА В ЛІТНІХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ

ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

У статті розкривається структура і зміст підготовки студентів до проходження

літньої педагогічної практики як засобу формування їх професійної компетентності.

Ключові слова: педагогічна практика, літні оздоровчі табори, професійна підготовка,

педагогічна компетентність, учитель.

The article deals with the structure and content of training students for their summer teaching

practice as a means of developing their professional competence.

Key words: pedagogical practice, summer health camps, professional training, pedagogical

competence, the teacher.

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%94%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B9%20%D0%9E$

http://lib.mgppu.ru/OpacUnicode/index.php?url=/auteurs/view/4656/source:default

http://lib.mgppu.ru/OpacUnicode/index.php?url=/auteurs/view/4656/source:default

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=REF&P21DBN=REF&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%AF%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%92$


137

Постановка проблеми у загальному вигляді. На тлі сучасних політичних, економічних

та соціальних умов життя виникає необхідність нового осмислення багатьох проблем,

зокрема, такої проблеми, як розвиток сучасної вищої освіти в Україні.

Інноваційні процеси сьогодення в системі початкової та вищої освіти потребують

підготовки вчителя нової генерації, ініціативного, авторитетного, компетентного фахівця,

здатного до подальшого розвитку і самонавчання, духовного і професійного вдосконалення.

Професійна підготовка у вищому навчальному закладі відповідно до компетентнісного

підходу має на меті не тільки засвоєння фундаментальних психолого-педагогічних знань та

володіння фаховими вміннями, а й здатність їх застосовувати в нестандартних умовах,

уміння швидко орієнтуватися в умовах безпосередньої професійної діяльності, тобто набуття

досвіду педагогічної діяльності.

Одним з важливих чинників підготовки майбутнього спеціаліста є безпосередня

практична діяльність щодо застосування набутих знань і вмінь. Саме тому педагогічній

практиці відводиться чільне місце у процесі формування професійної компетентності

студентів. Змінні процеси в організації профільної освіти впливають на проблему підготовки

майбутнього фахівця. Тому особливої ваги набуває питання якісної професійної підготовки

компетентного вчителя в системі вищої педагогічної освіти.

Аналіз публікацій і досліджень, в яких започатковано розв’язання даної проблеми.

Проблема формування професійної компетентності вчителя була розглянута у працях

Д. Алферова, А. Маркова, В. Шишова та ін.

Питання змісту і організації педагогічної практики студентів у вищих педагогічних

навчальних закладах висвітлено у дослідженнях О. Абдуліної, Г. Коджаспірова, Г. Шулдик,

В. Шулдик та ін.

Формування компетентності вчителя в умовах педагогічної практики є особливо

важливим. Саме тому особливої актуальності набуває проблема підготовки та проходження

педагогічної практики в літніх закладах оздоровлення та відпочинку.

Формування особистісних рис вожатого та його психологічна підготовка досліджувалося

у працях М. Діка, Е. Козлова, Л. Корнєвої, М. Наказний наголошував про особливості

підготовки педагога до проектування діяльності дитячого оздоровчого закладу, про

соціально-педагогічні умови вдосконалення фізичного стану дітей у літньому оздоровчому

таборі говорив Г. Шутка, ефективність методики формування дитячих колективів та

особливості організації тимчасових дитячих колективів досліджував І. Фрішман.

Проте, мало вивченим залишається питання ролі гурткової роботи в процесі

удосконалення якості підготовки майбутніх вожатих до літньої педагогічної практики у

педагогічних вузах.

Формулювання цілей статті. Висвітлення проблеми підготовки студентів, майбутніх

педагогів до практики в літніх оздоровчих таборах як засобу формування їхньої педагогічної

компетентності.

Виклад основного матеріалу. У педагогічному словнику поняття професійної

компетентності визначено як «володіння вчителем необхідною кількістю знань, умінь і

навичок, що визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного

спілкування і особистості вчителя як носія певних цінностей, ідеалів і педагогічної

свідомості» [4, с. 62].

Митник М. трактує, що «професійно-педагогічна компетентність – це здатність учителя

перетворювати спеціальність, носієм якої він є, у засоби формування особистості учнів з

урахуванням обмежень і розпоряджень, що накладаються на навчально-виховний процес

згідно з вимогами педагогічних норм» [5, с. 38].

Формування професійної компетентності - одна з найважливіших проблем сьогодення.

Оволодіння педагогічною діяльністю не можливе без практичної підготовки.

Педагогічна практика є складовою частиною навчально-виховного процесу і забезпечує

поєднання теоретичної підготовки майбутніх учителів з їх практичною діяльністю в


138

педагогічному закладі. Вона відіграє системоутворюючу роль у формування творчої

особистості майбутнього спеціаліста [8, с. 167].

Гончаренко С. визначає педагогічну практику студентів як «спосіб вивчення навчально-

виховного процесу на основі безпосередньої участі в ньому практикантів. Педагогічна

практика має на меті навчити студентів творчо використовувати в педагогічній діяльності

науково-теоретичні знання й практичні навички, набуті в процесі вивчення педагогіки,

психології, окремих спеціальних дисциплін, застосовувати їх на практиці» [2, с. 268].

Аналізуючи результати наукового пошуку, можна стверджувати, що педагогічна

практики є засобом професійної підготовки та формування професійної компетентності.

Саме педагогічна практика є сполучною ланкою між теоретичними знаннями і майбутньою

професійною діяльністю, кінцевим етапом практичної підготовки. Під час педпрактики

майбутні вчителі поглиблюють свої знання, здобувають перший педагогічний досвід,

удосконалюють професійні уміння і навички.

Чільне місце, що забезпечує поєднання теоретичної підготовки майбутніх педагогів з їх

практичною діяльністю в умовах літніх канікул, посідає літня педагогічна практика.

Дубінка М. наголошує про те, що «літня педагогічна практика в дитячих оздоровчих

таборах створює реальні умови для розвитку професійно-педагогічних умінь з організації

виховної роботи з дітьми під час літніх канікул, формування професійно-педагогічної

спрямованості і якостей соціально активної особистості майбутнього вчителя» [3, с. 8].

У Кременчуцькому педагогічному коледжі імені А.С. Макаренка програма літньої

педагогічної практики розроблена на основі галузевого стандарту вищої освіти «Освітньо-

професійна програма підготовки молодшого спеціаліста» (Затверджено наказом

Міністерства освіти і науки України від 01.12.2004 р.), «Положення про проведення

практики студентів вищих навчальних закладів України» (Затверджено наказом Міністерства

освіти України від 8 квітня 1993 року № 93) та «Положення про проведення педагогічної

практики студентів Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С. Макаренка».

Студенти Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С. Макаренка відділення

початкової освіти проходять літню педагогічну практику протягом 3 тижнів на ІІІ курсі, а

студенти відділення фізичного виховання у YІ семестрі.

Як зазначається в програмі, мета літньої педагогічної практики – закріпити та розширити

професійно-педагогічні знання, уміння та навички практикантів, ознайомити з

особливостями організації виховної роботи в літній період, формувати досвід застосування

різних технологій виховання в умовах дитячих оздоровчих таборів, виховувати творчу

особистість майбутніх педагогів, любов до вожатської професії.

Завдання практики:

ознайомитись із нормативно-правовими документами щодо організації літнього

відпочинку дітей у таборах;

закріпити вміння і навички, набуті на заняттях з педагогіки, методики виховної

роботи і в процесі педагогічної практики;

визначати мету і задачі виховної роботи з дітьми в умовах міських і заміських таборів,

дитячих оздоровчих майданчиків, трудових об'єднань школярів, таборів праці і відпочинку;

складати план виховної роботи на табірну зміну і на кожний день із врахуванням

інтересів та індивідуальних особливостей дітей відповідно до основних напрямків

формування особистості;

організовувати самоуправління в табірних колективах і спрямовувати їх діяльність,

створювати умови для розвитку самодіяльності школярів;

використовувати всю систему можливого педагогічного впливу в умовах таборів і

трудових об'єднань школярів із врахуванням індивідуальних і вікових особливостей дітей і

підлітків;

встановлювати педагогічно доцільні відносини з дітьми в специфічних табірних

умовах;


139

педагогічно осмислювати і аналізувати досвід своєї педагогічної діяльності;

формувати досвід подолання різних видів конфліктів, становлення атмосфери

емоційного комфорту в загоні.

Під час літньої педагогічної практики діяльність студентів організовується за

наступними напрямками:

організаційно-педагогічна робота (ознайомлення із складом загону, перевірка

готовності дітей до виїзду в табір, бесіди з батьками, складання плану роботи);

трудове і економічне виховання (самообслуговування і трудові акції, трудові десанти і

операції по благоустрою табору, збір лікарських рослин, змагання за бережне ставлення і

охорону суспільної власності, бесіди про працю, про економічні основи організації літнього

відпочинку дітей);

моральне виховання дітей і підлітків (бесіди про гуманізм, дружбу і товаришування,

про культуру поведінки, читання і обговорювання книг, кінофільмів);

естетичне виховання (бесіди про мистецтво, конкурси юних художників, співаків,

танцюристів, огляди художньої самодіяльності, відвідування музеїв і виставок, вечори казок,

поезії тощо);

екологічне виховання (збір краєзнавчого матеріалу для виставки, створювання загонів

по охороні природних багатств, проведення днів лісу, птахів, обладнання живого куточку,

бесіди про охорону природи і раціональне використання її ресурсів, природничі екскурсії,

вироби з природних матеріалів, організації трудових десантів по озелененню території);

фізичне і гігієнічне виховання (спортивні змагання і свята, рухливі і спортивні ігри,

загартування, плавання, організація виконання режиму і розпорядку дня в таборі);

формування дитячого колективу;

формування навичок подолання конфліктів;

участь у виробничих нарадах, педагогічних радах;

вивчення та аналіз досвіду кращих вожатих, вихователів інструкторів з фізичної

культури, керівників гуртків

здійснення аналізу та самоаналізу організації та проведення системи виховної роботи

в загоні (таборі );

ведення психолого-педагогічної документації [6, с. 23-25].

Теоретична підготовка до літньої педагогічної практики здійснюється в процесі

вивчення предметів психолого-педагогічного циклу, методики виховної роботи, загальних

методик тощо, що сприяє формуванню теоретичної, мотиваційної та практично-методичної

складових педагогічної компетентності студентів. Значну увагу щодо підготовки до роботи в

дитячих літніх таборах приділяється в процесі вивчення дисципліни «Методика виховної

роботи». У розділі програми «Підготовка до роботи в дитячих літніх таборах» (34 год.), що

вивчається у УІІ семестрі, на лекційних та практичних заняттях студенти знайомляться з

основними нормативними документами, що регламентують роботу та організацію дозвілля в

умовах табірного літа, направлених на всебічний розвиток особистості дитини, створення

умов для її творчої самореалізації, особливостями реалізації програми табору, методикою

роботи з дітьми різної вікової категорії, специфікою організацією виховної роботи у літніх

оздоровчих таборах, підходам до її планування, особливостями спілкування в середовищі

підлітків та вирішення конфліктних ситуацій в умовах життєдіяльності дитячого табору

тощо.

Протягом вивчення курсу студенти накопичують методичні скарбнички, де зібраний

методичний та практичний матеріал, який стане постійним помічником під час проходження

літньої практики.

Також для успішного проходження літньої педагогічної практики студенти забезпечені

навчально- та інструктивно-методичними матеріалами, розробленими викладачами коледжу.

Так, навчальний посібник І. Непоради «Літній калейдоскоп» [7] має таку структуру: поняття

про форму виховної роботи, класифікація форм виховної роботи, технологія підготовки


140

виховного заходу в умовах табірного літа, характеристика та аналіз загонових заходів,

загальнотабірних виховних справ, ігри, сценарії проведення загонових та загальнотабірних

справ, табірні пісні.

У посібнику І. Білої «Азбука вожатого» [1] розкриваються основні поняття та структура

діяльності вожатого у дитячому оздоровчому таборі, характеристика та особливості табірної

зміни, підходи до її планування, завдання та зміст кожного етапу.

Практично-методична підготовка до літньої практики забезпечується проведенням

триденного семінару-практикуму. Семінар-практикум з підготовки студентів до роботи в

дитячих оздоровчих таборах має інструктивний характер і передбачає проектування системи

виховної роботи в умовах організації літнього відпочинку та оздоровлення дітей.

До участі в роботі семінару залучаються досвідченні викладачі, методисти дитячих

закладів оздоровлення та відпочинку, студенти-старшокурсники в ролі комісарів загонів, які

вже працювали в таборах і на дитячих майданчиках. Кожна навчальна група виступає в ролі

загону певного віку, якій має свою назву, девіз, загоновий куточок, пісню.

Семінар-практикум відтворює міні-табірну зміну, особливості роботи вожатого на

кожному етапі, форми і методи роботи з дітьми різних вікових періодів. Студенти включені в

різноманітні масові та загонові форми роботи: конкурси, акції, фестивалі, ігрові програми,

веселі старти, інтерактивні театри, квест, майданс, реквієм, загонові вогники, тематичні

дискотеки.

Під час семінару студенти вчаться організовувати та проводити загонові та

загальнотабірні справи, організовувати роботу секцій (спортивно-туристичної, художньо-

прикладної, ігрової, психологічної), дотримуватися вимог режиму дня та виконання

дисциплінарних вимог відповідно до інструктивних документів, оформлювати куточок

загону, випускати стінгазети, планувати виховну діяльність у загоні, аналізувати результати

педагогічної діяльності, створювати власне портфоліо до роботи в дитячих закладах

оздоровлення та відпочинку.

Можливість студентів відвідувати засідання гуртка «Школа вожатого», що працює на

базі коледжу протягом навчального року, значно удосконалює якість процесу підготовки

майбутніх вожатих до літньої педагогічної практики, сприяє всебічному розвитку й

саморозвитку особистості педагога-організатора, його творчих здібностей та інноваційного

мислення.

Основою діяльності «Школи вожатого» є симбіоз теоретичного та практичного

компонентів через різноманітні форми взаємодії: тренінг, педагогічний планер, кейс-метод,

семінар, форум, моделювання ситуацій, майстер-клас тощо.

Активними учасниками гуртка є студенти-старшокурсники, які вже пройшли практику

та передають власний досвід щодо організації та проведення загонових та загальнотабірних

справ, розучують з гуртківцями табірні пісні, ігри для різної вікової категорії. Діяльність

гуртка «Школа вожатого» є необхідною ланкою прикладної підготовки студентів до роботи в

дитячих закладах оздоровлення та відпочинку й однією з ефективних форм набуття

практичних навичок у роботі з дітьми.

Літня педагогічна практика є самостійною роботою студентів з дітьми в умовах літніх

канікул у дитячих оздоровчих таборах, що забезпечує реалізацію основних завдань:

відповідальність за життя, фізичне, психічне здоров’я дітей та їхній повноцінний відпочинок

і розвиток.

Студент має бути готовий до будь-яких умов праці в літньому оздоровчому таборі.

Важливим є етап планування виховної роботи в загоні: врахування напрямків виховання,

індивідуальних та вікових особливостей дітей різних вікових категорій, врахування

соціального досвіду, умов життя і виховання в родині, чи є вихідцями з сільської чи міської

місцевості, принципів добровільної участі дітей у справах, у вільному виборі ними занять,

використання традиційних та інноваційних форм виховної роботи, останніх тенденцій

організації виховної роботи під час літніх канікул та ін.


141

Організаційний період – найголовніший та найскладніший проміжок часу в житті загону.

Згуртувати дитячий колектив, створити умови для успішної адаптації, організувати життя

дітей – мета оргперіоду. Саме ці завдання вимагають від студентів бути готовими до творчої

та активної діяльності.

Основний період зміни – період особистісної самореалізації дитини. Головний мотив

цього періоду – вибір видів діяльності, що дозволяють найбільш повно реалізувати

особистісний творчий потенціал. Під час основного періоду зміни акцент у роботі робиться

як на внутрішньозагонову діяльність, так й на міжзагонову і загальнотабірну.

Створення таких умов дає можливість сформувати в студентів вміння працювати з

дитячим тимчасом колективом:

задіяти, об'єднати членів дитячого колективу для виконання творчого завдання;

організувати самостійну діяльність дітей;

керувати поведінкою та діями дітей, регулюючи їх;

обирати найраціональніші форми організації загонової діяльності залежно від

конкретної педагогічної ситуації;

установлювати контакт із дітьми;

знаходити індивідуальний підхід до дітей;

регулювати взаємовідносини між ними;

обирати правильний тон і форму спілкування з дітьми.

Дитячий оздоровчий табір – це позашкільний виховний заклад, головною метою якого є

пропаганда здорового способу життя, створення належних умов для повноцінного

оздоровлення та відпочинку дітей, розвитку їхніх творчих здібностей, занять фізичною

культурою, туризмом, природоохоронною та краєзнавчою роботою, суспільно корисною

працею, добровільний вибір видів діяльності та дозвілля, вільне висловлювання поглядів,

думок, переконань, створення умов, необхідних для розвитку індивідуальності вихованців,

усвідомлення ними свого образу «Я». Дитячий літній табір – це школа самовизначення, в

якій формується вміння вихованців самостійно працювати, орієнтуватися в процесах, які

відбуваються в суспільстві.

Основні напрямки та зміст виховної діяльності табору: патріотичне виховання,

виховання загальнолюдської моралі, громадянської і соціальної відповідальності, розвиток

національно-правової свідомості і самосвідомості, формування трудових умінь, навичок

самообслуговуючої праці, формування екологічної культури, виховання бережливого

ставлення до природи, навколишнього середовища, формування основ естетичної культури,

розвиток художньо-естетичного досвіду особистості, розвиток дитячої творчості,

формування основ наукового світогляду, фізичне виховання, розвиток потреби у здоровому

способі життя, формування лідерських якостей, розвиток дитячого самоврядування,

отримання практичних навичок з основ безпеки життєдіяльності людини.

Провідні види діяльності в таборі: навчально-пізнавальна, трудова, суспільно-

гуманістична, художньо-творча, пошуково-дослідницька, народознавча, спортивно-

оздоровча, організаторська.

Провідні форми роботи в таборі: КТС, тренінги, театралізовані дійства, акції, флеш-

моби, диспути, екскурсії, ігрові програми, конкурси, вікторини, змагання, виставки.

У процесі проходження літньої педагогічної практики студенти оволодівають

інноваційними формами організації виховної роботи, методами, засобами і прийомами праці.

Висновки. Підготовка студентів до літньої педагогічної практики сприяє розвитку

теоретичної, мотиваційної та практично-методичної складових професійної компетентності

студентів, набуття професійних компетентностей забезпечить продуктивність і

конкурентність випускників на ринку праці, здатність адаптуватись в умовах сьогодення,

формує прагнення до самоосвіти й самовдосконалення.


142

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні значення роботи гуртка

«Школи вожатого» у формуванні професійної компетентності майбутніх педагогічних

кадрів.


1. Біла І.О. Азбука вожатого: пос. для студ. до курсу “Методика виховної роботи у

дитячих закладах оздоровлення та відпочинку” / І.О. Біла. – Кременчук, 2012. – 111 с.

2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. – Київ :

Либідь, 1997. – 375 с.

3. Дубінка М.М. Методика виховної роботи в дитячих оздоровчих таборах: навч. пос. /

М.М. Дубінка. ‒ Кіровоград: 2006. – 153 с.

4. Коджаспирова Г.М. Педагогический словарь / Г.М. Коджаспирова,

А.Ю. Коджаспиров. – Москва : Издательский центр “Академия”, 2000. – 176 с.

5. Митник М.М. Професійна компетентність вчителя як загальна умова педагогічної

діяльності / М.М. Митник // Професійні компетенції та компетентності вчителя (Матеріали

регіонального наук.-прак. семінару). – Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. –

С. 37–40.

6. Наскрізна програма з практики : відділення початкової освіти, спеціальність

5.01010201 / Укладач: Дейч О.Я. – Кременчук, 2012. – 51 с.

7. Непорада І.М. Літній калейдоскоп: пос. для студ. в 2-х частинах / І.М. Непорада. –

Кременчук, 2013. – 206 с.

8. Хомич О.О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів /

О.О. Хомич. – Київ : Магістр S, 1998. – 200 с.

УДК 811.161

Тетяна Окуневич

(Херсон)

КОМУНІКАТИВНА ОСНОВА НАВЧАННЯ УЧНІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Статтю присвячено питанню розвитку комунікативної компетенції учня, що виявляється в

сукупності знань умінь і навичок, сформованих у процесі навчання української мови.

Ключові слова: комунікативна основа навчання, мовна компетенція, мовленнєва

компетенція, соціокультурна компетенція, комунікативна компетенція, мовленнєво-

комунікативні вміння.

The article is devoted to the development of the communicative competence of the learner, which

manifests itself in the body of knowledge, skills and habits formed in the pattern during learning the

Ukrainian language.

Keywords: communicative basis of learning, language competence, verbal competence,

sociocultural competence, communicative competence, speech and communication skills.

Участь особистості в суспільних процесах, задоволення власних практичних потреб

залежить здебільшого від здатності до ефективної комунікації. Через пізнання і спілкування

людина впливає на дійсність, змінює її, реалізує свої творчі можливості в усіх сферах життя.

Тому пріоритетною в наш час постає проблема навчання рідної мови на комунікативній

основі як провідного компонента у структурі загальної підготовки й розвитку особистості.

Відповідно до основних положень чинної програми з української мови загальноосвітня

школа має забезпечити формування комунікативної особистості – людини, яка, володіє

вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами української


143

мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання,

читання, говоріння, письмо) [7].

Основним суб’єктом мовної комунікації є людина, яка належить до певної культурної

спільноти – групи людей, об’єднаних мовою та культурою, – і реалізує себе у процесі

інформаційного обміну як комунікативна особистість. «Комунікативна особистість це

комунікант, наділений сукупністю індивідуальних якостей і характеристик, які визначаються

його комунікативними потребами, когнітивним діапазоном і комунікативною компетенцією

та виявляється в процесі комунікації» [14, с. 192].

Головна мета навчання української мови полягає у формуванні в учнів комунікативної

компетенції, що ґрунтується на комунікативних уміннях, сформованих на основі мовних

знань, умінь і навичок.

Формування комунікативних умінь і навичок – одна із провідних проблем методики

навчання мови, яку досліджували О.Біляєв, М. Бунаков, Ф. Буслаєв, В. Водовозов, Я. Грот,

М. Пентилюк, О. Потебня, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Ф. Фортунатов, Н. Марецька

та інші. Учені вбачали мету навчання рідної мови у формуванні комунікативної компетенції,

що має глибокі історичні корені й залишається актуальною і в нашому сьогоденні.

Вище викладене окреслило мету статті – проаналізувати особливості процесу

формування комунікативної компетенції учнів основної школи. Завданням – є спроба

дослідити компоненти комунікативного змісту навчання учнів на уроках української мови.

Основне завдання сучасного вчителя-словесника – підготувати учнів до спілкування в

реальних життєвих ситуаціях, навчити їх здобувати знання самостійно з метою

вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Саме на уроках української мови

вчитель повинен формувати в учнів уміння й навички україномовного спілкування,

передбачити досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який був би

достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах.

Розвиток комунікативної компетенції залежить від соціально-культурних і

соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують розвиток особистості учня,

входження в соціум і сприяють її соціалізації в новому суспільстві.

Компетенція – (від лат. сompetentis – здатний) – це сукупність знань, навичок й умінь,

сформованих у процесі навчання мови; суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок,

ставлень у певній сфері діяльності людини [7, с. 13]. За визначенням Міжнародного

департаменту стандартів навчання, компетентність розглядається як спроможність

кваліфіковано проводити діяльність, виконувати завдання або роботу. Це поняття вміщує

певний набір знань, навичок і ставлень, що дають змогу ефективно працювати в певній

діяльності, як здатність застосовувати знання і вміння [11, с. 23].

На думку Д Хаймса, компетенція – це не тільки володіння граматикою й словником, а й

знання умов, ситуацій, в яких відбувається мовленнєвий акт [11]. Компетенція виявляється в

сукупності тих знань, умінь і навичок, що формуються у процесі навчання української мови

й забезпечують її опанування.

Разом із тим, Ф.Бацевич зазначає, “що індивід, крім знання мови, мусить уміти

використовувати її в конкретному контексті й ситуації, тобто володіти комунікативною

компетенцією – “сукупністю знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними

комунікантами, а також знань вербальних і невербальних засад інтеракції, умінь її

ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата” [1, с. 124].

О. Казарцева вважає, що “комунікативна компетенція – це знання, вміння і навички,

необхідні для розуміння чужих і породження власних програм мовної поведінки, адекватних

цілям, сферам, ситуацій спілкування. Вона містить у собі: знання основних понять

лінгвістики мови (мовленнєві знання) – стилі, типи, способи зв'язку речень у тексті тощо;

вміння і навички аналізу тексту, і, нарешті, власне комунікативні вміння – вміння і навички

мовного спілкування стосовно різних сфер і ситуацій спілкування, з урахуванням адресата,

мети” [4, с. 85].


144

Відповідно до принципів єдності навчання, виховання й розвитку, гуманізації й

демократизації освіти С. Караман виділяє чотири типи компетенцій: мовну, мовленнєву,

соціокультурну і функційно-комунікативну [5, с. 86]. Їх зміст розкрито в Державному

стандарті базової і повної загальної середньої освіти. Мовна компетенція визначається

загальноприйнятими орфоепічними, лексичними, словотворчими, граматичними,

стилістичними нормами.

Мовленнєва компетенція – це вміння адекватно й доречно практично користуватися

мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо),

використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні

засоби виразності мовлення.

Соціокультурна компетенція визначається рівнем знань з національної культури (звичаї,

традиції, література, мистецтво тощо), з історії, географії, економіки, державного устрою [2].

Т. Колодько, досліджуючи проблему формування соціокультурної компетенції

майбутніх учителів іноземних мов, на основі системного підходу розглядає комунікативна

компетенція як комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації,

спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації

спілкування, ініціативність спілкування [6, с. 11].

С. Омельчук під комунікативною компетенцією розуміє сукупність знань про

спілкування, умінь і навичок, потрібних для сприймання чужих і побудови власних програм

мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування [10, с. 3].

Дещо по-іншому трактують поняття комунікативних мовних компетенцій

“Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти”. Комунікативна мовна компетенція

складається з трьох чинників – лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного

[3, с. 9].

Лінгвістична компетенція має традиційне визначення, а соціолінгвістична – пояснюється

як знання маркерів соціальних відносин (привітання, прощання, форми звертання, подяки

тощо), правил ввічливості, виразів народної мудрості, відмінностями між варіантами мови

під час вживання її в різних контекстах, діалектних та акцентних відмінностей і вміння

доречно використовувати ці знання у процесі спілкування, вона є релевантною із

соціокультурною компетенцією.

Прагматична компетенція представлена в кількох різновидах: 1) дискурсивна (уміння

організовувати, структурувати та укладати повідомлення); 2) функційна (уміння

використовувати та здійснювати в процесі спілкування комунікативних мікро- та

макрофункцій, тобто надавати і проводити запит фактичної інформації; виражати своє

ставлення до різних фактів під час спілкування, спонукати до певних дій; описувати,

розповідати, коментувати, пояснювати, вимагати, аргументувати, переконувати,

спростовувати тощо); 3) компетенція програмування мовлення (уміння узгоджувати

висловлювання відповідно до інтерактивних і трансактивних схем) [3, с. 10].

Таким чином, формування комунікативної компетенції, на нашу думку, спрямоване на

розвиток культури мовленнєвого спілкування, засвоєння мовленнєвого етикету та етичних

норм спілкування.

Окрім зазначених компетенцій С. Караман особливого значення надає формуванню в

учнів функційно-комунікативної компетенції, яка визначається вміннями використовувати

мовні засоби в межах функційних стилів [5, с. 12].

До теперішнього часу досить поширеним був погляд на мовленнєву основу навчання

мови, як пріоритетний засіб формування мовленнєвої компетенції учнів, але новий час

вимагає перегляду традиційних поглядів. У процесі реалізації мовленнєвої змістової лінії, як

зазначається в Концепції мовної освіти в Україні, удосконалюються вміння, що становлять

основу мовленнєвої компетенції учнів [7, с. 28]: уміння адекватно сприймати на слух діалог і

монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання; уміння

користуватися різними видами читання; свідомо ставитися до вибору, що читати;


145

усвідомлювати мету читання, орієнтуватися, кому адресований текст; оцінювати сприйнятий

текст; виділяти головне і другорядне; уміння вести діалог з дотриманням вимог українського

мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях; уміння створювати усні монологічні

висловлювання; створювати письмові тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення.

Ці мовленнєві вміння, як зазначено в Концепції, є підґрунтям, на якому

формуватимуться найзагальніші мовленнєві вміння, які, на думку М. Пентилюк, є здатністю

мовця виконувати мовленнєві дії відповідно до комунікативних умов і мети спілкування

[7, с. 24]. Вони відбивають рівень сформованості комунікативних дій і є критерієм

розвиненого мовлення учня. Тому, можна стверджувати, що рівень сформованості в учнів

саме мовленнєво-комунікативних умінь і є найбільш точним та реальним показником

ефективності вивчення будь-якої теми на уроках рідної мови.

Проблемі формування мовленнєво-комунікативних умінь школярів присвятили свої

дослідження Н. Веніг, Л. Давидюк, Г. Демидчик, М. Казанджиєва, Р. Мельникова,

Г. Михайловська, М. Пентилюк та ін. Найоптимальніше визначення цих умінь

запропоновано Г. Михайловською: ,,це творчі вміння, які включають у себе сукупність

комунікативно-мовленнєвих дій, спрямованих на сприймання, відтворення і створення

висловлювань в усному (діалогічному та монологічному) і писемному мовленні відповідно

до вимог ситуації спілкування” [8, с. 41].

М. Пентилюк вважає, що мовленнєва компетенція – поняття комплексне, яке ,,включає

систему мовленнєвих умінь, що слугуватимуть учням для спілкування в різних життєвих

ситуаціях. Мовленнєва компетенція кожної особистості виявляється у виробленні вмінь

користуватися усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів

залежно від мети і завдань висловлювання та сфери суспільного життя” [12, с. 9].

Слідом за М. Пентилюк А. Нікітіна у своїх дослідженнях запропонувала модель мовної

особистості, у якій виділила такі типи компетенцій: мовну, предмету, прагматичну,

мовленнєву та комунікативну. Під мовленнєвою компетенцією дослідниця розуміє “уміння

застосовувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями, адекватними

меті спілкування, що виявляється у володінні учнями мовленнєвими вміннями й навичками

на основі засвоєних мовленнєвознавчих понять“, а під комунікативною –“сукупність знань

про спілкування, умінь і навичок потрібних для розуміння чужих та побудови власних

програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування” [9, с. 61-

65].

Погляди А. Нікітіної є актуальними, але оскільки найважливішим складникам

мовленнєвої компетенції є комунікативна основа навчання, тому більш слушно, на наш

погляд, уживати поняття “мовленнєво-комунікативні вміння”, в основі якого лежить

концептуальне положення про нерозривність комунікації й мовлення.

Розвиток мовленнєво-комунікативних умінь учнів є фундаментальною для методики

навчання української мови, адже шкільна мовна освіта має не тільки давати знання,

формувати вміння й навички, а й забезпечувати належний рівень комунікативної

компетенції.

Ефективність формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи

значною мірою залежить від застосування методів навчання, серед яких, за класифікацією

О.Біляєва, провідне місце займає метод вправ. Проблемі відбору вправ, спрямованих на

мовленнєвий розвиток учнів, присвячено низку праць з методики викладання рідної мови

(М. Баранов, Є. Голобородько, С. Караман, В. Мельничайко, Г. Михайловська,

Н. Пашківська, М. Пентилюк, Л. Скуратівський, М. Успенський, Г. Шелехова та ін.).

Запропонована науковцями система вправ (конструктивних, мовленнєвих і

комунікативних), спрямована на оволодіння учнями основної школи мовленнєво-

комунікативними вміннями, зокрема, правильно будувати зв’язні висловлювання (усно й

письмово) відповідно до комунікативного завдання з урахуванням ситуації спілкування.


146

Серед усієї сукупності вправ для здійснення мовленнєвого спілкування важливими є

комунікативні вправи, які формують увесь комплекс мовленнєво-комунікативних умінь і

навичок, необхідних у продуктивній комунікативній діяльності: творчі диктанти і перекази,

ситуативні вправи, побудовані на основі реальної чи спеціально створеної мовленнєвої

ситуації.

Отже, всі компоненти комунікативної компетенції взаємопов’язані між собою, проте між

мовною і мовленнєвою існує найтісніший зв’язок, зумовлений тим, що мовленнєві вміння й

навички ґрунтуються на знаннях мовної системи і формуються поступово, відповідно до

вироблених мовних умінь, як засобу пізнання навколишнього світу, засвоєння норм

спілкування, самоствердження школяра як мовної особистості.


1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф.С.Бацевич. – К. :

Видавничий центр “Академія”, 2004.

2. Державний стандарт базової і повної середньої освіти [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/1392

3. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання.

– Відділ сучасних мов, Страсбург. – К. : Ленвіт, 2003. ‒ 262 с.

4. Казарцева О.М. Культура мовного спілкування: теорія і практика навчання : учеб. пос.

/ О.М. Казарцева. – М., 1998.

5. Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназії : навч. пос. для

студентів вищих закладів освіти / С.О.Караман. – К. : Ленвіт, 2000.

6. Колодько Т.М. Формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів

іноземних мов у вищих педагогічних навчальних закладах : автореф. дис. … к. пед. н. /

Т.М. Колодько. – Київ, 2005.

7. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / Кол. авторів за

ред. М.І.Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2009.

8. Михайловская Г. Теория и практика формирования коммуникативно-речевых учений

у учащихся 5-9 классов в процессе изучения русского язика / Г.Михайловская : автореф. дис.

... д-ра пед. наук. – К., 2001.

9. Нікітіна А. Актуалізація категоріальних понять тексту як важливий чинник

формування мовної особистості / А.Нікітіна // Педагогічні науки : зб. наук. пр. – Херсон,

2002. – Вип. 31.

10. Омельчук С. А.Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи

на завершальному етапі вивчення синтаксису : автореф. дис… к. пед. н. / С.А.Омельчук. –

Київ, 2003.

11. Овчарук, О. В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири

міжнародної спільноти / О. В. Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий

досвід та українські перспективи. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с.

12. Пентилюк М.І. Наукові засади комунікативної спрямованості у навчанні рідної мови /

М.І.Пентилюк // Укр. мова і літ. в шк. – 1999. – № 3. – С. 8-10.

13. Хаймс Д. Этнография речи / Д.Хаймс // Новое в лингвистике. Вып. VІІ. – М., 1975.

14. Яшенкова О.В. Основи теорії мовної комунікації : навч. посіб. для самостійної роботи

студентів / О.В. Яшенкова. – К.: ВЦ. “Академія”, 2010. – 304 с.


147

УДК 378.144/-146

Ольга Рембач

(Хмельницький)

ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПОНЯТТЯ

У статті обґрунтовується актуальність формування міжкультурної компетентності

у випускників вищих навчальних закладі, визначається роль і місце міжкультурного розвитку

у професійній освіті. Уточнюється сутність поняття «міжкультурна компетентність»,

розкривається зміст структурних компонентів, виявляються критерії та показники

сформованості зазначеної якості. Аналізуються особливості та педагогічні умови розвитку

досліджуваної компетентності у системі вищої освіти.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, компетентність, міжкультурна

компетентність, професійна підготовка.

The article substantiates the urgency of forming intercultural competence of high school

graduates. It defines the role and place of intercultural competence in professional education. The

article reveals the essence of the concept of “intercultural competence", describes the content of its

structural components, defines criteria and indicators of the researched quality. The main features

and pedagogical conditions of intercultural competence development in the system of higher

education are analysed and studied.

Keywords: intercultural communication, competence, intercultural competence, professional

training.

Актуальність дослідження. Особливості сучасної освітньої ситуації обумовлені

суттєвими змінами, які відбуваються у соціально-економічній перебудові української

держави, у свідомості людей, у співвідношенні між ідеологією, культурою й освітою.

За останнє десятиліття в усьому світі та в Україні, зокрема, вимоги до змісту та

результату загальної та вищої професійної освіти формулюються за допомогою категорій

компетенції та компетентності.

На думку вчених теоретиків та практиків (О. Антонова, В. Беспалько, М. Євтух,

Н. Кузьміна, О. Ломакінаї, В. Монахова, Н. Ничкало, Є. Павлютенкова, А. Пискунова,

М. Розова, В. Сластьоніна, Г. Шевченко) суттєвим елементом професійної компетентності та

загальної культури сучасного фахівця є міжкультурна компетентність (МК), яка виявляється

у здатності особистості виходити за межі власної культури і набувати якостей медіатора

культур, не втрачаючи власної ідентичності.

Складний характер соціально-комунікативних завдань, які має вирішувати випускник

вищого навчального закладу у професійній діяльності, вимагає цілеспрямованого

формування міжкультурної компетентності під час фахової підготовки у вузі.

У дослідженнях вітчизняних (В. Баркасі, В. Калінін, С. Ніколаєва) й зарубіжних

(Х. Браун (H. Brown), Дж. Морено (J. Moreno), Р. Портер (Porter R.), А. Райт (A. Wright),

М. Уолес (M. Wallace), О. Соловйова, С. Тер-Мінасова, Дж. Хамер (J. Harmer) вчених

обґрунтовується актуальність вивчення явища міжкультурної компетентності.

Аналіз досліджень і публікацій свідчить про те, що як вітчизняні, так і зарубіжні

дослідники у галузі соціології, культурології, психології, лінгвістики, філософії та освіти

виявляють підвищений інтерес до різних аспектів міжкультурної компетентності.

Досліджувана якість постає як важливий результат вищої освіти, базовий показник її

якості в контексті глобальних тенденцій інтеграції освітнього простору в сучасному світі.

Проблеми соціокультурної освіти та виховання стали об’єктом вивчення у дослідженнях

О. Воробйової, Н. Ішханян, В. Сафонової, В. Топалової та інші.


148

Питання інтеграції компонентів культури в процесі навчання іноземної мови знаходить

відображення в роботах Н. Бібік, Н. Бориско, О. Миролюбова, А. Моль, Ю. Пассова,

Г. Томахіна.

Значний науковий доробок у дослідження окремих аспектів підготовки фахівця до

ефективної міжкультурної взаємодії в умовах вищого навчального закладу внесли науковці

Т. Білоус, О. Боровкова, О. Брезгіна, О. Василенко, А. Гордєєва, Г. Дев’ятова, І. Закір’янова,

І. Ізместьєва.

Питання розвитку міжкультурної компетентності частково вирішуються у контексті

вивчення оптимальних шляхів професійної підготовки та формування належного рівня

професійної компетентності педагогів, зокрема, вчителів іноземних мов (О. Ваченко,

Є. Барбіна, О. Бігич, І. Богданова, Т. Браже, О. Заболотська, Ю. Завалевський,

Ю. Запорожцева, Т. Копетчук, Т. Кочарян, М. Сідун та ін.).

Окремі аспекти підготовки майбутніх фахівців до міжкультурної взаємодії стали

предметом вивчення у дослідженнях з педагогічної лінгвістики. На увагу заслуговують праці

вітчизняних науковців Н. Бідюк, Д. Іщенко, В. Калініна, Т. Колодько, Т. Пастрик,

Ж. Таланової, А. Янковця.

У психолого-педагогічних публікаціях та дисертаційних роботах останніх років

(О. Герасименко, О. Зеліковська, А. Морозова, О. Морозова, В. Наролина, Плужник,

С. Роман, Я. Садчікова, Н. Самойленко, І. Сафонова, Н. Янкіна) явище міжкультурної

компетентності та компетенції аналізується в контексті іншомовної підготовки майбутніх

фахівців, у яких зазначені якості розглядаються, як обов`язкова складова, мета або результат

формування готовності до іншомовної взаємодії.

Попри усю чисельність та різноманітність досліджень, присвячених питанням розвитку

міжкультурної компетентності майбутніх фахівців у сучасній науковій літературі, слід

констатувати певну фрагментарність щодо відтворення природи та сутності цього явища,

відсутність спеціальних теоретичних розробок та концептуальних підходів, предметом

аналізу яких була б міжкультурна компетентність. Вагомість потенціалу міжкультурної

компетентності у вихованні майбутній випускників вишів, розвитку гуманістичної

полікультурної спрямованості в загальному процесі фахової підготовки у цілому

залишається малодослідженим.

Виклад основного матеріалу дослідження. Результати вивчення психолого-

педагогічних досліджень засвідчили наявність різних поглядів на природу та розуміння

сутності досліджуваної категорії.

У зарубіжній літературі поняття "міжкультурна компетентність" з'явилося на початку

1970-х років у процесі становлення міжкультурної комунікації як самостійного наукового

напрямку. В контексті досліджень тих років особливої актуальності набули питання етно- та

культуроцентризму, виявлення шляхів подолання зазначених явищ в процесі міжкультурної

взаємодії. Міжкультурна компетенція розглядалась як комплекс аналітичних та стратегічних

здібностей, які розширюють інтерпретаційний спектр індивіда під час міжособистісної

взаємодії з представниками іншої культури [10].

У дисертаційних роботах та публікаціях обґрунтовується теза: між мовою та реальним

світом стоїть людина, носій мови і культури. Саме людина сприймає та усвідомлює світ за

допомогою органів відчуття, формує на цій основі уявлення про світ. Вони в свою чергу

раціонально осмислюються в поняттях, судженнях та умовиводах, які можна передати іншим

людям. Досвід показує, що перебувати своє національне мислення значно важче, ніж

вивчити ті чи інші лінгвістичні форми. Саме тому методичний принцип зв'язку викладання

мови з вивченням культури країни її носіїв має принципове значення.

У контексті педагогічних досліджень міжкультурна компетентність розглядається як

результат освітнього процесу особистісної інтеграції знань, умінь та ціннісних орієнтацій, які

забезпечують готовність навчального контингенту (студентів, курсантів, слухачів

магістратури) продуктивно розв'язувати завдання міжкультурної взаємодії [13].


149

Проаналізувавши різні підходи до розуміння сутності поняття «міжкультурна

компетентність» у психолого-педагогічній літературі, ми прийшли до висновку, що

міжкультурна компетентність – це інтегративна динамічна професійно особистісна якість,

яка синтезує сукупність знань (лінгвістичних, соціокультурних, професійних,

культурологічних), умінь (вербальної та невербальної комунікації, загальнокультурних та

культурно специфічних) та ціннісних орієнтацій на змістовно смисловій основі продуктивної

реалізації функціонала "діалогу культур" як освітнього метапринципу. Передбачаючи

розвинену готовність особистості до участі в міжкультурній комунікації, зокрема на

професійному рівні, міжкультурна компетентність розглядається як результат оволодіння

загальнокультурною, лінгвістичною, ціннісно-смисловою, країнознавчою, соціокультурної

та психологічною компетенціями [1, 8, 11, 12, 13].

Як системна якість особистості міжкультурна компетентність виявляється у глибині

знань, розумінні своєї та іноземної культури й мови, у сталому інтересі до полікультурних

цінностей, у сформованості умінь виступати в якості посередника між представниками своєї

та іноземної культур, визначати причини порушень міжкультурної комунікації і долати

комунікативні бар'єри, які можуть виникати через міжкультурні відмінності у різноманітних

видах діяльності.

Загалом у структурі міжкультурної компетентності науковці (М. Авдєєва, І. Бахов,

І. Плужник, С. Радул, О. Садохін, Н. Самойленко та ін.) виділяють лінгвокраїнознавчий,

мотиваційно-ціннісний, афективний та соціокультурний компоненти, які є

взаємопов’язаними й забезпечують здатність ефективно реалізовувати професійні функції

особистості в іншомовному середовищі. Лінгвокраїнознавчий компонент визначає

сукупність лінгвокультурних знань, умінь та навичок, засобів діяльності потрібних для

пізнання іншої культурної реальності. Мотиваційно-ціннісний або ціннісно-смисловий

компонент характеризується сукупністю ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку

індивіда в ситуаціях міжкультурного спілкування, реалізується в інтересі і ціннісному

ставленні до культури і мови, а також розумінні мови як засобу відображення соціальних

реалій та культурних цінностей.

Афективний (емоційний) компонент виявляється у сформованості таких якостей, як

міжкультурна сприйнятливість, толерантність, емпатія, здатність протистояння ксенофобії.

Соціокультурний компонент виявляється у готовності та здатності партнерів до ведення

діалогу на основі власної культури і культури партнера, передбачає уміння орієнтуватися у

часі та просторі, враховуючи соціальний статус партнера, мовні норми (формальний,

неформальний стилі, жаргон, професійну лексику та ін.), міжкультурні відмінності

поведінкових ритуалів тощо.

Формування міжкультурної компетентності передбачає якісні зміни у ставленні студента

до світоглядних домінант життя і процесу навчання у вищому навчальному закладі на основі

становлення адекватної ціннісної картини світу, усвідомлення пріоритетної ролі діалогічного

спілкування в просторі полікультурного загальнокультурного буття, прагнення до

оволодіння іноземною мовою на рівні функціональної грамотності, професійної успішності

та життєвої необхідності [1, 4, 6, 10, 12].

Вивчення психолого-педагогічної літератури з окресленої проблеми свідчить про те, що

у підготовці фахівців до міжкультурної взаємодії обґрунтовується доцільність застосування

особистісно-зорієнтованого, компетентнісного, системного, соціокультурного,

андрагогічного, діяльнісного, культурологічного та інтеграційного підходів. Організацію

навчально-виховного процесу необхідно здійснювати відповідно до принципів ціннісно-

орієнтованого вивчення міжкультурних спільних і відмінних ознак, контрастивно-зіставного

співвивчення іноземної та рідної мов, діалогічності, гуманізації міжособистісного

навчального спілкування, етнографічності та фахової зацікавленості.

У дисертаційних працях та публікаціях з проблеми дослідження (І. Бахов,

О. Герасименко, О. Гончарова, О. Данишенко, А. Козак, Т. Копетчук, А. Маслова,


150

А. Морозова, І. Переходько, С. Радул, С. Роман, І. Сафонова, Н. Самойленко, А. Щербакова

та ін.) обґрунтовуються такі педагогічні умови формування міжкультурної компетентності

студентів, як: забезпечення цілісності процесу формування МКК у майбутніх фахівців;

розвиток мотивації студентів до оволодіння знаннями, вміннями і навичками міжкультурної

взаємодії; забезпечення інтерактивної навчальної діяльності; впровадження у навчальний

процес спецкурсів, інтегративних курсів та тренінгів, які б включали елементи

міжкультурного навчання та виховання, актуалізація міжкультурного потенціалу навчальних

предметів для формування МКК з урахуванням специфіки роботи випускників вишів та

спрямування навчального процесу на міжкультурну комунікацію, на завдання реального

спілкування з носіями мови у типових ситуаціях професійної діяльності; створення умов для

розвитку особистісних якостей, необхідних для успішного спілкування в іншомовному

середовищі; ознайомлення студентів з нормами, правилами і стилями міжкультурної

комунікації, з ментальними особливостями, національними звичаями та ціннісними

системами представників різних культур; створення комунікативних ситуації як

пріоритетних засобів формування міжкультурної компетентності; використання навчально-

методичного супроводу, який б включав тематичний підбір текстів, вправ і завдань,

ілюстративний аудіовізуальний матеріал.

Ефективність формування МКК залежить значною мірою від форм, методів та прийомів

навчання, які використовуються у процесі фахової підготовки, іншомовної зокрема.

Результати проведених досліджень свідчать про те, що успішному розвитку МКК сприяють

такі форми і методи навчання, як проблемно-моделювальні лекції, лекції-конференції,

семінари, презентації, психолого-діагностичні тренінги, навчальні проекти, драматизація,

дебати, дискусії, рольові ігри, творчі проблемні завдання, професійні ситуаційні завдання,

інтерактивні творчі завдання, інтерв’ю, технологія «портфоліо», прийоми «Капсула

культури», «Зіткнення культур», «Поведінка міжкультурного посередника», «Культурна

адаптація». Застосування зазначених форм і методів сприяє трансформації ставлення

студентів до міжкультурних відмінностей, формуванню толерантного ставлення до

представників інших культур та позитивного настрою на оволодіння іноземною мовою.

Висновки та пропозиції. Перспективи подальшого наукового пошуку вбачаємо у

вивченні зарубіжного досвіду вирішення проблеми формування міжкультурної

компетентності, розробці теоретичних положень щодо шляхів ефективного розвитку

готовності до міжкультурної взаємодії, кваліфікаційних вимог до підготовки фахівців з

огляду на міжкультурні інтеграційні процеси та фактори. Ґрунтовної модернізації та

удосконалення потребують типові навчальні плани та програми, навчально-методичні

матеріали та методики діагностування рівня сформованості міжкультурної компетентності у

майбутніх фахівців.


1. Авдеева М.В. Межкультурная коммуникативная компетентность сотрудников органов

внутренних дел в сфере международного сотрудничества: дисс. канд. психол. наук: 19.00.05 /

М.В. Авдеева. ‒ М., 2007. ‒ 276 с.

2. Бахов І.С. Формування професійної міжкультурної компетентності майбутніх

перекладачів у вищому навчальному закладі // Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата педагогічних наук: 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти /

І.С. Бахов. – Київ, 2011. – 22 с.

3. Гончарова О.А., Маслова А.В. Формування міжкультурної компетентності студентів

немовних спеціальностей в процесі навчання іноземної мови // Науковий вісник

Мелітопольського державного педагогічного університету / О.А. Гончарова, А.В. Маслова. –

С. 7-14. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.mdpu.org.ua/

nvsp/articles/2010/2_05.pdf

http://www.lib.mdpu.org.ua/%20nvsp/articles/2010/2_05.pdf

http://www.lib.mdpu.org.ua/%20nvsp/articles/2010/2_05.pdf


151

4. Зеліковська О.О. Сутність та структура міжкультурної компетенції студентів вищих

економічних навчальних закладів // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сępія

"Педагогіка і психологія"/ О.О. Зеліковська. – 2010. ‒ № 2 (24). – С. 213-216.

5. Козак А.В. Формування готовності майбутніх фахівців у сфері міжнародних відносин

до міжкультурної комунікації: дисертація на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04

‒ теорія і методика професійної освіти / А.В. Козак. ‒ Луцьк, 2011. ‒ 243 с.

6. Наролина В.И. Межкультурная коммуникативная компетентность как интегративная

способность межкультурного общения специалиста // Электронный журнал

«Психологическая наука и образование» / В.И. Наролина. – 2010. ‒ №2. – С. 1-13.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.psyedu.ru

7. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf

8. Плужник И.Л. Формирование межкультурной коммуникативной компетенции

студентов гуманитарного профиля в процессе профессиональной подготовки: дисс. … д-ра

пед. наук: спец. 13.00.01– общая педагогика, история педагогики и образования /

И.Л. Плужник. – Тюмень, 2003. – 335 с.

9. Роман С.В. Професійно-орієнтована іншомовна комунікативна компетентність

майбутніх учителів іноземної мови як предмет формування в курсу практики усного та

писемного мовлення // Іноземні мови / С.В. Роман. ‒ 2012. ‒ №2. ‒ С. 39-45.

10. Садохин А.П. Межкультурная компетенция и компетентность в современной

коммуникации // Общественные науки и современность. ‒ 2008. ‒ №3. – С. 156-166.

11. Самойленко Н.Б. Міжкультурна компетентність майбутніх фахівців гуманітарного

профілю: монографія / Н.Б. Самойленко. – К.; Севастополь: Рібест, 2013. – 411 с.

12. Сафонова І.О. Сутність і структура міжкультурної компетентності в контексті

аксіологічного підходу // Духовність особистості: методологія, теорія і практика /

І.О. Сафонова. ‒ 2014. ‒ №3(62). – С.129-143.

13. Янкина Н.В. Формирование межкультурной компетентности студента университета:

дисс. … д-ра пед. наук: спец. 13.00.08 – теория и методика профессионального образования /

Н.В. Янкина. – Оренбург, 2006. – 360 с.

УДК 373.2:[172:173.5]

Вікторія Рублюк

(Київ)

ВЗАЄМОДІЯ ДНЗ З РОДИНОЮ У ГРОМАДЯНСЬКОМУ ВИХОВАННІ

ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У статті розкривається проблема громадянського виховання дітей старшого

дошкільного віку. Розглянуто роль родини та дошкільного закладу у формуванні основ

громадянськості дітей. Особлива увага приділена характеристиці форм взаємодії ДНЗ з

родиною у громадянському вихованні старших дошкільників.

Ключові слова: громадянськість, громадянське виховання, діти дошкільного віку,

робота з родиною, інтерактивні форми.

The article considers the problem of civic education of older preschool age children. It is

spoken in detail about the role of family and pre-school in shaping the basis of a civil education.

Much attention is given to the characteristic forms of interaction with the family and the pre-school

in the civil education of older preschool age children

Key words: citizenship, civic education, preschool children, work with family, interactive

forms.

http://www.psyedu.ru/

http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf


152

Громадянське виховання дітей на сучасному етапі розвитку української держави

зумовлене розбудовою громадянського суспільства, яке переживає період свого

активного становлення. Поєднуючи гуманістичні основи виховання особистості та

надбання народної педагогіки, громадянське виховання розглядається нині в контексті

демократизації освіти та визначається як цілеспрямований педагогічний вплив на

свідомість і почуття дитини.

Проблема громадянського виховання здавна привертала увагу вчених, зокрема

психологічне обґрунтування проблеми виховання громадянина здійснено Б. Ананьєвим,

І. Бехом, Л. Божович та ін.; педагогічні основи виховання громадянських якостей

відображено в наукових доробках П. Ігнатенко, О. Кононко, Л. Крицької, Н. Рогальської,

С. Русової, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської та ін.; окремі аспекти громадянського

виховання дітей дошкільного віку розглядались у дослідженнях О. Батухтіної, І. Газіної,

Є. Казаєвої, Л. Любимовоїта ін.

Не дивлячись на те, що існує досить велика кількість наукових робіт з проблем

громадянського виховання, не всі теоретичні і методичні аспекти розроблені в рівній мірі.

Однією з найбільш актуальних є проблема взаємодії ДНЗ з батьками у громадянському

вихованні дітей старшого дошкільного віку.

Мета нашої статті полягає у висвітленні особливостей взаємодії ДНЗ з родиною у

громадянському вихованні дітей старшого дошкільного віку.

На підставі аналізу психолого-педагогічних джерел та вивчення передового

педагогічного досліду всановлено, що взаємодія з батьками у громадянському вихованні

дитини – це різноманітність організації їх спільної діяльності та спілкування з питань

громадянського становлення й самовизнання дитини. Реалізація виховного потенціалу

взаємодії загальноосвітніх закладів і сім’ї полягає в створенні спільного виховного

поля, визначенні спільних цінностей, спільної мети, виробленні та дотриманні єдиних

вимог до дітей, єдиної лінії в громадянському вихованні, спільному визначенні

виховних завдань та організації спільної діяльності батьків і педагогів із метою їхнього

ефективного розв’язання.

Сьогодні, сім'я та освітні заклади мають спільну мету – виховати всебічно розвинену

гармонійну особистість, здатну реалізувати себе в професійному, громадянському і

сімейному аспектах. Саме тому слід звернути увагу на те, що:

– в сім'ї дитина засвоює основні норми моралі, опановує навички спільної праці, формує

власні життєві плани, естетичні смаки, громадянську позицію. Батьки – найперші та

найголовніші вихователі, які відповідають перед власним сумлінням, народом, державою за

якість виховання своїх дітей. Але діти – продовжувачі не тільки батьківського роду, а й

соціального ладу. І від того, які якості майбутнього громадянина закладуть у їхні душі сім'я

та суспільство, залежатиме майбутнє всього народу [4, c. 89-93];

– дошкільний навчальний заклад представляє собою цілісне виховне середовище, де

зусилля педагогів поєднуються з зусиллями інших виховних інституцій, що дозволяє дітям

самовизначитися в різних сферах діяльності у взаємодії з різними групами; педагогам надає

можливість створювати умови для успішного громадянського становлення дитини в

широкому соціально-культурному контексті; батькам надає можливість приймати участь у

розробці стратегії й тактики виховної діяльності.

Відтак, зазначене вище дозволяє констатувати необхідність тісної взаємодії ДНЗ з

родиною у громадянському вихованні дітей дошкільного віку. Проте слід зазначити, що

контакт з батьками як співпраця може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти

усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та

виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду. Саме тому, на

нашу думку, доцільно в процесі організації взаємодії з родиною особливу увагу доцільно

приділити впровадженню інтерактивних форм роботи, зокрема: дискусії, полілоги, тренінги,


153

ігри, батьківські клуби тощо. Зупинимось на характеристиці окремих форм взаємодії більш

детально.

Особливий інтерес серед батьків викликають диспути та дискусії – обмін думками щодо

проблем виховання – використовуються педагогами для підвищення рівня саме

громадянської культури батьків [1]. Вони дозволяють їм приймати участь в обговоренні

важливих проблем з питань громадянського становлення дитини, сприяють формуванню

уміння аналізувати факти та явища, спираючись на накопичений досвід, стимулюють

активне педагогічне мислення.

Ця форма має певні особливості, які необхідно враховувати при підготовці і проведенні

даного заняття. Диспут спрямований на засвоєння батьками нових знань в процесі полеміки,

зіткнення думок, дискусій, щоб навчатися аргументовано захищати свої думки, переконання,

ідеали. Це один з важливих засобів перетворення знань у переконання. Сформулювавши

тему, з нею знайомлять усіх батьків приблизно за місяць до проведення диспуту. Виходячи з

теми, розробляють питання, які розкривають зміст її. На початку вихователь (або хтось із

батьків) у вступному слові дає загальну характеристику проблеми, розповідає, які є думки з

цього приводу, пояснює, чому виникла необхідність обговорення саме цієї теми. Потім слово

беруть учасники. Завдання педагога (ведучого) полягає в тому, щоб уміло спрямовувати,

виступи у потрібне русло.

Однією з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу в

роботі вихователя є батьківські ринги. Вони готуються у вигляді відповідей на питання за

виховними проблемами. Питання обирають самі батьки. На одне питання відповідають дві

сім`ї. У них можуть бути різні позиції, різні погляди. Інша частина аудиторії у полеміку не

вступає, а лише підтримує погляди сімей аплодисментами [2].

У роботі з питань громадянського виховання дітей старшого дошкільного віку також

використовується така форма взаємодії, як батьківські вечори. Вони проводяться 2-3 рази на

рік без присутності дітей. Батьківський вечір – це свято спілкування з батьками друга твоєї

дитини, це свято спогадів свого дитинства і дитинства власної дитини, це пошук відповідей

на питання, які перед батьками ставить життя та власна дитина.

Теми батьківських вечорів можуть бути різноманітними. Головне, вони повинні вчити

батьків слухати і чути один одного, самого себе, свій внутрішній голос. Форми вечорів

дозволяють не тільки висказувати свої думки за запропонованими темами, але й почути дещо

корисне для себе у розмірковуванні інших батьків, взяти на озброєння у свій виховний

арсенал щось нове, цікаве.

Активною формою роботи з батьками, які бажають змінити свою взаємодію з власною

дитиною, зробити її більш відкритою і довірливою є батьківські тренінги. Тренінг – це

запланований процес, направлений на розвиток компетенцій, необхідних для виховного

процесу [3, с. 221-226].

Тематика тренінгів може бути наступною: «Я та група: толерантність до себе та інших»,

«Як виховувати громадянина?», «Права та обов’язки дитини в родині», «Культура взаємин

батьків і дітей» тощо.

Тренінги викликають великий інтерес з боку батьків. Відгуки показують, що тренінги

зарекомендували себе як ефективний засіб розвитку толерантного спілкування, подолання

конфліктів «батьки – діти», встановлення позитивних стосунків як між батьками, так і між

педагогом, психологом і батьками. В процесі експериментальної роботи батьки з великим

інтересом виконували тренінгові вправи спрямовані на розуміння дитини, на формування

особливостей стилю спілкування з дітьми («дитячі ігри», «спогади дитинства», «фільм про

мою сім`ю» тощо).

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що сьогодні назріла необхідність

органічного включення в процес взаємодії ДНЗ з родиною у громадянському вихованні

дітей інтерактивних форм роботи, що сприяють налагодженню спілкування з батьками

як однодумцями та партнерами, спрямовують на створення доброзичливої атмосфери .


154


1. Варюхіна С.І. Методика і форми роботи з батьками / С.І. Варюхіна – К.°: Знання,

2001. – 320 с.

2. Губенко О. О. Інтерактивні форми роботи з батьками першокласників : метод. зб. /

О. О. Губенко, Л. Б. Мельничук. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006. – 48 с.

3. Кайда Ю. А. Інтерактивні форми роботи з батьками учнів початкової школи як

ефективний засіб взаємодії школи і сім’ї / Ю. А. Кайда // Таврійський вісник освіти. – 2016. –

№ 4. – С. 221-226.

4. Москалець В. П. Родина як осередок етнічного самовідтворення формування

національної самосвідомості українця / В. П. Москалець // Вісник Прикарпатського ун-ту. Сер.

педагогічних наук. Вип. 6. Івано-Франківськ : Плай, 2001. С. 89 93. // Вісн. Прикарпат. ун-

ту. Сер. Педагогіка. – Івано-Франківськ, 2001. Вип. 6. С. 8993.

5. Сухомлинська О. Громадянське виховання: спадщина і сучасність / О. Сухомлинська

// Упр. освітою. – 2005. – Груд. (№ 24). – С. 3.

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук О.О.Стаєнна

УДК 37.015.311:159.955]:82(100)

Наталія Скригонюк


ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

ГУМАНІТАРНОГО МИСЛЕННЯ НА ТВОРАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У статті досліджується проблема формування гуманітарного мислення, яке є як

умовою пізнання внутрішнього стану людини, так і умовою аналізу певних форм її

діяльності, в яких викристалізувані життєва активність і творчість. Розглядаються

традиційні та інноваційні підходи у формуванні гуманітарного мислення. Визначається

актуальність та науковість даного підходу, його особливості, описується спроба

інтерактивних методик формування гуманітарного мислення на уроках зарубіжної

літератури.

Ключові слова: гуманітарне пізнання, гуманітарне мислення, навчальний діалог,

розуміння, діяльність.

Гуманітарне мислення є важливим фактором соціокультурного й наукового пізнання в

контексті історичного та стратегічного розвитку як суспільства, так і держави. Адже саме на

його основі можна розкрити екзистенційні, глибинні морально-естетичні інтенції і принципи

людського співжиття, проникнути в сутність свідомості й таємниці творчості особистості.

Гуманітарне мислення це безмежне пізнання світу і його оцінка, долучення людства до

процесу мислення та споконвічний діалог і полілог образів, культур, логік, свідомостей [3].

Особистість з гуманітарним мисленням близько підходить до розуміння логіки людей різних

країн і епох. Особистість з гуманітарним мисленням засвоює світ духовно-змістовим чином

як аксіологічну сутність, її завданням є вміння ціннісно забарвити світ, наповнити його

вищим змістом і зробити співзвучним людям, суспільству, розкодувати зміст культури за її

пам’ятниками, текстами, знаками, кодами, шифрами.

Велику увагу гуманітарному мисленню й гуманітарному пізнанню приділяли В. Дільтей,

Г. Ріккерт, В. Віндельбанд і низка інших визначних філософів. Вирішенню проблеми

формування гуманітарного мислення присвячені праці В. Розіна, С. Кримського, Є. Андроса,

М. Мамардашвілі, Л. Мікешиної, М. Бахтіна, С. Пролеєва, З. Оруджева, М. Култаєвої,

В. Стьопіна та інших.


155

Гуманітарне мислення формує цілісну картину світу і визначає місце людини в ній,

спонукає до оволодіння критеріями оцінки та інтерпретації соціальних, культурних і

природних явищ, забезпечує трансляцію досвіду людства, присвоюючи культурні здобутки

попередніх поколінь. Особистість, щоб усвідомити культурний спадок цивілізацій, повинна

пропустити його через себе, тобто пройти всі етапи в своєму духовному розвитку, зрозуміти

всі плюси і негативи, виробити свою позицію, добре знати свою культуру ‒ і лише тоді вона

може повноцінно брати участь у великому діалозі і полілозі культур і свідомостей.

Психолого-педагогічний аспект цієї проблеми передбачає навчання учнів різним

способам мовленнєвої і розумової діяльності, формування комунікативних здібностей,

рефлексії свідомості, емпатії і культури почуттів. Серед традиційних шкільних предметів, що

впливають на формування гуманітарного мислення учнів, їх „вживання” в культуру особливе

значення займає мистецтво слова. Воно наряду з іншими мистецтвами в концентрованому

вигляді віддзеркалює духовне життя людства, стає найсильнішим засобом виховання

„людини культури”.

М. Бахтін, розробляючи концепцію гуманітарного тлумачення та розуміння художнього

твору, наполягав на живій розмові з книгою, а не на переказі. Глибоко досліджуючи смисл

тексту, він прийшов до висновку, що пізнання в своїй основі є не просто діалогічним, а

полілогічним, як і будь-яка культура, що, в свою чергу, робить процес тлумачення

нескінченним [1].

За [2, 6] головною метою вивчення зарубіжної літератури в загальноосвітній школі є

залучення учнів до найвищих досягнень світової літератури і культури, загальнолюдських і

національних духовних цінностей, виховання естетичного смаку, високої читацької та

загальної культури, вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової культури.

Тобто у програмах із зарубіжної літератури передбачено вивчення літературних текстів

у широкому контексті світової літератури: в середніх класах учні знайомляться з окремими

творами, які належать до різних типів культур, вчаться аналізувати, осягати основні ознаки

відповідних культурних етапів розвитку людства, в старших класах зарубіжна література

вивчається в єдиному руслі історії культури. З 8 класу автори програм виокремлюють

розділи: „Людина та її світ у давніх літературах”, „Жанрово-тематичне розмаїття

середньовічної літератури”, „Злет людського духу в літературі доби Відродження”; в 9 класі

вводять розділи: „Із літератури європейського бароко”, „Із літератури класицизму”,

„Просвітництво”, „Із літератури романтизму” і т.п. У кожному із розділів вивчаються

характерні особливості культури певного етапу, тенденції розвитку різних видів мистецтв, ‒ і

тільки після „занурення в культурне тло доби” вивчаються художні тексти.

Історичні типи культур, які становлять собою цивілізаційні сходинки, дозволяють

вибудувати на практиці систему шкільних курсів літератури. Етапи літературної освіти

В.С. Біблер вибудовує в такій послідовності: 3-4 класи – Антична література; 5-6 – класи

культура Середньовіччя; 7-8 класи – культура Нового часу (XVII – XIX cт.); 9-10 класи –

культура сучасності; 11 клас – діалог різних культур.

За В. А. Доманським в початкових і середніх класах учні ознайомлюються з окремими

творами, які належать до різних типів культур, вчаться аналізувати, розуміючи окремі істотні

ознаки даної культури [3].

Саме зарубіжна література дає можливість сформувати загальнолюдські, демократичні

цінності, прищепити їх молодому поколінню. Разом з історією та філософією література

в доступній формі, через відбиття життя в мистецтві впливає на формування особистості. На

наш погляд, слід підтримати точку зору вчителя В. Секіріної, яка пропонує "вивчити

взаємозв’язок між широким зверненням до шедеврів світової культури, що спостерігається із

введенням шкільного курсу зарубіжної літератури, і громадською свідомістю суспільства,

його демократичного вибору, зорієнтованого на приєднання до світової громади" [7].


156

Але зарубіжна література сприяє не стільки розширенню інформаційних, пізнавальних

знань учнів, а й зміні світогляду, який формується на зміні шляхів, методів викладання цього

предмета.

На уроках зарубіжної літератури учень опановує знання і навички, що допомагають

орієнтуватися у світі різноманітних творів. Це дає можливість простежити за розвитком

людської свідомості, світогляду, відбитого, зафіксованого у творчості, і сприяє формуванню

власних поглядів.

Формування гуманітарного мислення на уроках зарубіжної літератури може відбуватися

як традиційними так і інтерактивними методами та прийомами. Так одним із

найпоширеніших прийомів створення атмосфери пошуку під час уроку є проблемна

ситуація, яку вчитель може продумати як на початку вивчення твору, так і в кінці (але за

умови, що учні вже прочитали цей твір).

Наприклад:

Гамлет – переможець чи переможений?

Предметом диспуту можуть бути такі питання:

– Чому Гамлет так довго не може наважитися на помсту за батькову смерть – він

боїться Клавдія, не хоче наражатися на небезпеку?

– Чи справедливо І. Тургенєв звинуватив Гамлета в непотрібності й бездіяльності?

– Чи любив Гамлет Офелію? Чи не падає на нього провина за її смерть?

– Чи не втратив Гамлет під натиском таких трагічних подій віру в людину, любов,

дружбу, порядність?

– Хто ж Гамлет – переможець чи переможений?

Диспут дає можливість зіткнення точок зору, уміння поглянути на предмет по-новому,

спростувати традиційні погляди. Мета дискусії не тільки досягти істини, а й навчити

сперечатися, відстоювати свої судження, обґрунтовувати їх.

Прийом гронування (асоціативний кущ), про який пише О. Давиденко [4], є стратегією,

яка спонукає учнів думати вільно й відкрито щодо певної теми. Вона націлена на

стимулювання гуманітарного мислення школярів. Цей прийом може бути використаний як

на стадії актуалізації, так і на стадії рефлексії, підбиття підсумків вивченої теми чи розділу.

На наш погляд, цей прийом є цікавим і під час вивчення біографії письменника.

Приклад:

Патріотичне

зростання свідомості

1812 р.

Ліцей = Дім

"Друзья мои, прекрасен наш

союз,

Он, как душа, неразделим и

вечен..."

19 жовтня 1811 р.

Ліцейські роки А.С. Пушкіна

Ліцейська дружба

(А. Дельвіг,

І. Пущин,

В. Кюхельбекер)

Француз і Егоза

(прізвиська)

Поетичне натхнення Екзамен 1815 р.

у присутності

Г.Р. Державіна.

Читання вірша

"Воспоминания

в Царском селе..."

Унікальність цього прийому полягає в тому, що він дає змогу дітям узагальнювати та

систематизувати знання.

Лаконічною формою завдання є сенкан. Його технологія представлена в багатьох

методичних розробленнях [8], тому немає потреби робити детальний огляд.

Приклад:

А.П. Чехов. "Ионыч".


157

Катя – 1) мечтательница;

2) романтичная, хрупкая;

3) играет, не любит, понимает;

4) "Я поняла, что я такая же пианистка, как мама писательница";

5) отношусь к ней с пониманием и, зная финал произведения, прощаю ей ее ошибки.

Таким чином, для формування гуманітарного мислення на творах зарубіжної літератури

необхідно забезпечити реалізацію наступних педагогічних умов:

‒ самоактуалізація науково-пізнавальних мотивів готовності учня до використання

гуманітарних освітніх технологій у навчально-пізнавальної діяльності;

‒ створення науково-пізнавального інформаційного середовища для самоактуалізації

мотивації учня на саморозвиток за допомогою введення проблемних життєвих ситуацій;

‒ грамотна методична організація класної та самостійної роботи учня з гуманітарними

поняттями і гуманітарними текстами, що дозволяє в подальшому самостійно здобувати

знання в різних гуманітарних системах інформаційного простору.


1. Бахтин М.М. Этика словесного творчества. ‒ М., 1979. ‒ С.285.

2. Державний стандарт базової повної середньої освіти. Характеристика освітніх

галузей. 1. Освітня галузь “Мови і літератури” // Всесвітня література в середніх навчальних

закладах України. ‒ 2004. ‒ №2. ‒ С.60-62.

3. Доманский В.А. Литература и культура: Культурологический подход к изучению

словесности в школе. Учебное пособие. ‒ М.: Флинта: Наука, 2002. ‒ 368 с.

4. Куцевол О. Зарубіжна література. Розгорнуте планування уроків. 9 клас. – К.: Ленвіт,

2002. – 144 с.

5. Мірошніченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних

закладах. ‒ К.: Ленвіт, 2000.

6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів “Зарубіжна література” 5-12

класи / Укладачі: Д.С. Наливайко – член-кореспондент НАН України, доктор філологічних

наук (науковий редактор); Ю.І. Ковбасанко, кандидат філологічних наук (керівник

авторського колективу); К.Н. Баліна, Г.В. Бітківська – вчителі-методисти.

7. Секіріна В. Формування критичного мислення на уроках зарубіжної літератури //

Зарубіжна література. – 2006. – № 43. – С.7-12.

8. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : науково-методичний посібник /

О.І. Пометун, А.В. Пироженко ; ред. О.І. Пометун. – К. : А.С.К., 2004. – С. 8 – 24

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук, доцент А.Л.Сембрат

УДК 373.5.016:51:004

Оксана Сябрук


САМОСТІЙНА РОБОТА УЧНІВ НА УРОКАХ АЛГЕБРИ

ЗА ДОПОМОГОЮ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У статті охарактеризовано організацію самостійної роботи учнів на уроках алгебри за

допомогою інформаційних технологій та прикладне програмне забезпечення яке можна

застосовувати при розв’язуванні алгебраїчних задач на уроках математики у 7-9 класах.

Сформульовано поняття самостійної роботи.

Ключові слова: самостійна робота, алгебраїчні задачі, прикладні програми або

програмне забезпечення.


158

In the last one describes the organization of independent work of students in class algebra

using information technology and application software that can be used in rozv'yazevanni algebraic

math problems in class 7-9 classes. The concept of independent work.

Keywords: independent work, algebraic problems, applications or software.

Актуальність дослідження полягає в тому, що відбувається пoступoва кoмп’ютеризація

викладання кoнкретних дисциплін. Прoцес навчання відбувається на пoстійній взаємoдії

вчителя і учнів.

На сьoгoднішній день все суспільствo кoристується іннoваційними технoлoгіями,

переважнo кoмп’ютерами, планшетами, смартфoнами та іншими кoмнікаціями. Саме тoму у

свoїй рoбoті я хoчу висвітлити прoблематику їхньoгo застoсування на урoках математики,

зoкрема алгебри. В першу чергу це зацікавить цільoву аудитoрію дo вивчення нoвих тем,

рoзв’язування пoставлених задач, та пoкращення зoсередження уваги саме на прoблематиці

пoставленoї мети урoку.

Відповідно до нових стандартів, метою освіти є підгoтoвка всебічнo рoзвинених

oсoбистoстей, здатних дo активнoї сoціальнoї адаптації в суспільстві, пoчатoк трудoвoї

діяльнoсті, самooсвіти та самoвдoскoналення. Oдним з найбільш дoступних і перевірених

спoсoбів підвищення ефективнoсті урoку, активізації учнів на урoці є відпoвідна oрганізація

самoстійнoї навчальнoї рoбoти .

За oстанні рoки зміст шкільнoї математичнoї oсвіти зазнав великих змін. Даний прoцес

прoдoвжується. Тoму навчальнo-вихoвний прoцес пoвинен забезпечити якіснo вищий рівень

засвoєння прoграмoвoгo матеріалу при зменшенні гoдин математики.

Метою даного дослідження є теоретичне oбґрунтувати та сформулювати понятя про

самостійну роботу учнів, усвідомити можливе викoристання інфoрмаційнo-кoмунікаційних

технoлoгій у прoцесі навчання математики, а зoкрема алгебри в oснoвній шкoлі.

Термін самoстійна рoбoта вживають у різних значеннях. Частo так називають oкремі

урoки, присвячені самoстійнoму рoзв'язуванню задач, які дуже схoжі на кoнтрoльні рoбoти.

Але це тільки oдин з видів самoстійнoї рoбoти, причoму не oснoвний [5].

У терміні «самoстійна рoбoта» вкладенo значнo ширший зміст – це самoстійне вивчення

теoрії за підручникoм та іншими джерелами інфoрмації, самoстійне дoведення теoрем,

самoстійне рoзв'язування задач, викoнання різних завдань [5].

Oдним з видів самoстійнoї рoбoти учнів з математики в класі є самoстійне вивчення

теoрії за підручникoм. Ця рoбoта oрганізoвується при вивченні нoвoгo матеріалу абo при

пoвтoренні. Прoвoдиться мoтивація, ставиться мета, дається інструкція і система питань, на

які кoжен учень пoвинен відпoвідати [5].

Якщo самoстійна рoбoта прoвoдилася на урoці, тo її мoжна перевірити декількoма

шляхами: усне oпитування, самoперевірка, взаємoперевірка, викoристання кoду перевірки

тoщo. Якщo ж це дoмашня самoстійна рoбoта, складання плану oпрацьoванoгo тексту абo

oпoрнoгo кoнспекту, тo перевірка має дещo інші підхoди. Oднак, у будь-який спoсіб

перевірки мoжна визначити рівень oдержаних знань учнями [4].

В нашій країні відбуваються зміни у всіх аспектах життя, як пoлітичнoгo, так і

сoціальнo-екoнoмічнoї. Всі ці зміни тoркнулися і прoцесу oсвіти, які пoвинні бути приведені

у відпoвідність з пoтребами суспільства в висoкo кваліфікoваних кадрах, з міцними та

глибoкими знаннями, здатних дo самoрoзвитку і самoреалізації [2].

Сьoгoдні сучасні інфoрмаційні технoлoгії стають найважливішим інструментoм

мoдернізації шкoли в цілoму – від управління дo вихoвання та забезпечення дoступнoсті

oсвіти.

Oднак, в даний час практичнo відсутня метoдична база для викoристання інфoрмаційних

технoлoгій в oрганізації самoстійнoї діяльнoсті на урoках алгебри. Тoму на данoму етапі

рoзвитку світнoгo прoцесу пoтрібнo oпиратись на креативність та дoсвідченість вчителів [2].


159

Oснoвним призначенням ПМК TeрM є кoмп'ютерна підтримка практичних занять і

лабoратoрних рoбіт з математики – тoбтo активнoї математичнoї діяльнoсті кoристувача

(учня, студента). У прoцесі такoгo рoду діяльнoсті учень викoристoвує теoретичні знання,

надбані на пoпередніх етапах навчання, для рoзв’язування практичних задач.

ПМК ТерМ мoже викoристoвуватися вчителем на урoці у прoцесі пoяснення метoдів

рoзв’язування алгебраїчних задач, для прoведення самoстійних і кoнтрoльних рoбіт.

Oкремий мoдуль призначений для перевірки практичних вмінь учнів та надбання ними

навичoк алгебраїчних перетвoрень [1].

Рoзділи математики та класи навчальних задач з алгебри, які вивчаються у 7-9 класах

загальнooсвітньoї шкoли, знайшли свoє відoбраження як дидактичні матеріали ПМ

Підручник, ПМ Задачник, переліки типів задач, які мoжна ввoдити з клавіатури у ПМ

Середoвище рoзв’язування (стандартні задачі), та зміст дoвідників ПМ Середoвище

рoзв’язування, ПМ Рoзв’язувач, ПМ Графіки[1].

Прoграмний засіб «Бібліoтека електрoнних наoчнoстей «Алгебра 7-9 клас» для

загальнooсвітніх навчальних закладів» був ствoрений для кoмп’ютернoї підтримки урoків

алгебри у 7-9 класах загальнooсвітньoї шкoли.

Бібліoтека oпoрних кoнспектів (майже 200) містить oзначення математичних пoнять,

перелічених у навчальній прoграмі 7-9 класів; приклади, щo ілюструють ці пoняття;

фoрмулювання та пoкрoкoве пoяснення алгoритмів рoзв’язування типів навчальних задач,

передбачених навчальнoю прoграмoю; неoбхідні графічні ілюстрації[1].

Табличний процесор Microsoft Office Excel (електронні таблиці) є одним із часто

використовуваних програм із пакету засобів Microsoft Office. Основним його призначенням є

розв’язання практично будь-яких задач розрахункового характеру, основні дані яких можна

подати у вигляді таблиці. Застосування електронних таблиць значно спрощує роботу з

даними, та дозволяє оптимізувати роботу з громісткими розрахунками[3].

Застосування MS Excel необхідно при вивченні наступних розділів математики:

‒ побудова графіків функцій;

‒ вивчення властивостей функцій;

‒ перетворення графіків функцій;

‒ розв’язання рівнянь і систем рівнянь графічним способом.

‒ розв’язання рівнянь способом «Пошук рішень».

Метою використовування комп’ютерів на уроках математики є:

‒ розширення меж творчої діяльності вчителя та учнів;

‒ усвідомлення можливостей ефективного застосування комп’ютерних технологій у

процесі навчання математики;

‒ привчання учнів до самостійної дослідницької діяльності під час розв’язування

практично-спрямованих завдань[3].

Систематичне використання тестів формує учнів в учнів дисциплінованість і прагнення

до самостійності у засвоєнні програмнго матерілу. Тестування можна проводити за

допомогою програмного засобу Test-W.

Програму Test-W на уроках доцільно використовувати:

‒ на початку вивчення теми з метою актуалізації та мотивації навчання;

‒ для самостійної роботи;

‒ для контролю теоретичних знань наприкінці вивчення теми;

‒ для творчих завдань – самостійного створення учнями тестів до уроків за конкретними

темами у позаурочний час[4].

Висновок: у процесі даного дослідження було теоретично сформульовано поняття

«самостійна робота», обґрунтовано можливе використання інформаційно-комунікаційних

технологій на уроках математики, а зокрема алгебри, при розв’язуванні алгебраїчних задач,

проведення розрахунків, самостійному опрацюванні теоретичного матеріалу та перевірці


160

знань за допомогою програмного забезпечення. Метою використовування комп’ютерів на

уроках математики є:

‒ розширення меж творчої діяльності вчителя та учнів;

‒ усвідомлення можливостей ефективного застосування комп’ютерних технологій у

процесі навчання математики;

‒ привчання учнів до самостійної дослідницької діяльності під час розв’язування

практично-спрямованих завдань.


1. Бубнов В.А., Толстова Г.С., Клеманов О.Е. Информационные технологии на уроках

алгебры // Информатика и образование. – 2000. – №5. – С.76-86.

2. Верлань А.Ф., Тверезовська Л. О. Основні напрямки застосування інформаційних

технологій у сучасній школі // Сучасні інформаційні технології в навчальному процесі. – К.:

КПУ імені М. П. Драгоманова. – 1997. – С. 22-38.

3. Горох О. Використання програм Microsoft Office на уроках математики / О. Горох //

Інформатики та інформаційні технології. – 2012. – №1. – С. 42-46.

4. Козина М. Є. Математика 5-11 класи: нетрадиційні форми організації тематичного

контролю на уроках / М. Є. Козина, О. М. Фадеева. – Волгоград: Учитель, 2006. – 574 с.

5. Сліпкань З. І. Методика навчання математики: Підруч. для студентів матем.

спеціальностей пед. вузів / З. І. Сліпкань. – Київ: Зодіак - ЕКО, 2000. – 512 с.


(Хорол)

СОЦІАЛЬНІ ПОЗИЦІЇ ТА РОЛІ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Ефективність управління освітніми організаціями залежить не лише від психологічних

характеристик суб'єкта управління (керівників та управлінських команд освітянських

закладів), а й від психологічних особливостей об'єкта управління (окремих працівників

освітніх організацій освіти та освітніх колективів у цілому). До найбільш значущих

належать психологічні особливості, зумовлені соціальними позиціями та соціальними

ролями, які виконують працівники освітніх організацій, їх мотивацією та характером

соціально-психологічного клімату в колективі.

Успішність управління в системі середньої освіти значною мірою визначається тим, які

соціальні позиції займають працівники освітніх організацій, які соціальні ролі вони

виконують.

Соціальна позиція – це певне місце працівника освітньої організації в системі

управлінських стосунків, що залежить від його професійно-кваліфікаційних характеристик і

функціональних обов'язків [1; 2].

Соціальні позиції працівників освітніх організацій зумовлюють зміст тих соціальних

ролей, які вони виконують. Якщо поняття «соціальна позиція» визначає «хто є хто», тобто

вказує на формальний статус цього працівника («вище-нижче») у системі управлінських

стосунків, то поняття «соціальна роль» відповідає на запитання «Що має робити даний

працівник?». Отже, соціальна позиція – це переважно статична характеристика працівника, а

соціальна роль – це динамічна характеристика, яка визначає процесуальний аспект

конкретної соціальної позиції [3].

Виходячи з викладеного, соціальну роль можна охарактеризувати як певний, нормативно

заданий стандарт діяльності та поведінки працівника освітньої організації, що має


161

реалізовуватися відповідно до соціальної позиції, тобто як певний набір соціальних функцій

[4; 5].

Зміст соціальних ролей в освітніх закладах полягає у специфічних соціальних

очікуваннях (експектаціях), яких сподіваються від людини на відповідній соціальній позиції.

Ці очікування можуть бути зумовлені кількома факторами [2; 3].

По-перше, безпосередньо змістом тієї діяльності, яку виконує працівник, тобто її

організаційно-технологічним наповненням. Наприклад, працівник, що виконує соціальну

роль вчителя, повинен глибоко знати предмет, який він викладає, вміти в доступній і цікавій

для учнів формі розкрити його зміст, любити дітей, вміти ефективно взаємодіяти з ними,

сприяти їх інтелектуальному, моральному, естетичному вихованню і розвитку тощо.

По-друге, соціальними вимогами, що ставляться до соціальних ролей у певній сфері

життєдіяльності людей у конкретні періоди суспільного розвитку. Наприклад, зміни, що

відбуваються у суспільній свідомості з огляду на політичні, економічні і освітні реформи в

Україні, потребують нових нормативних дій, яких очікують від викладача сучасного закладу

середньої освіти. Так, відкриття в Україні нових типів навчальних закладів (гімназій, ліцеїв)

привело до появи (поряд з традиційними) нових вимог до педагогічних працівників. До них

належать, зокрема, такі: вміння вчителя працювати з обдарованими, здібними дітьми; знання

нових освітніх технологій; здатність розробляти та впроваджувати авторські навчальні

програми та курси; схильність до науково-методичної та дослідницької діяльності.

По-третє, вимогами, що висуваються до певних соціальних ролей в конкретному

педагогічному колективі і зумовлені специфікою функціонування навчального закладу,

груповими нормами, цінностями, традиціями. Наприклад, учитель, який працює в

навчальному закладі, що має тісні міжнародні контакти, зобов'язаний, крім виконання

названих вище соціальних функцій, знати іноземну мову, опанувати сучасні засоби зв'язку,

необхідні для підтримування міжнародних комунікацій, уміти вести ділові переговори із

зарубіжними партнерами, постійно вдосконалювати свій професійний рівень тощо.

По-четверте, вимогами, які ставлять один до одного учасники спільної діяльності і які

залежать від їхніх індивідуально-психологічних особливостей. Наприклад, у процесі

підготовки класними керівниками двох паралельних класів шкільного вечора один з

учителів, орієнтований на творчий, оригінальний підхід, вимагатиме такого ставлення і від

іншого вчителя. Натомість інший учитель, з переважаючою особистісною якістю

відповідальності, звертатиме увагу насамперед на точне дотримання строків підготовки

вечора. Ці індивідуально-психологічні особливості (залежно від вибраної стратегії співпраці)

можуть доповнювати одна одну і зробити спільну діяльність ефективнішою, або навпаки,

спричинити міжособистісний конфлікт.

Поєднання всіх зазначених експектацій у кожному конкретному випадку зумовлює зміст

тих соціальних ролей, які виконують працівники установ середньої освіти. При цьому слід

наголосити на тому, що діапазон соціальних експектацій може бути досить широким – від

жорстких, чітко регламентованих, відображених у відповідних положеннях та інструкціях,

до «розмитих», що не мають чіткого визначення і не завжди можуть бути усвідомлені

працівниками. Соціальні експектації здебільшого стосуються не конкретної людини, а

взагалі будь-кого, хто займає певну соціальну позицію. Але чим менший педагогічний

колектив, чим краще люди знають один одного, тим більший особистісний характер мають

такі експектації.

Аналізуючи соціальні ролі, які виконують працівники установ середньої освіти,

необхідно мати на увазі, що ці ролі можна об'єднати в дві основні групи:

а) професійно-функціональні – ролі, які пов'язані з виконанням працівниками

професійної діяльності в освітніх організаціях (навчальної, виховної, організаційної тощо);

б) інші соціальні ролі (сімейні, побутові, громадські, спортивні тощо), визначені

активністю працівників у інших сферах життєдіяльності і залежні від соціальної активності

працівників, їх включення в різного роду соціальні зв'язки.


162

Необхідною умовою ефективної діяльності педагогічних працівників є узгодження

соціальних ролей між собою, наявність відповідних ресурсів (фізичних, матеріальних,

психологічних тощо) для їх виконання. За відсутності ресурсів та при висуванні до того

самого працівника занадто різнопланових вимог можуть виникати внутрішньо особистісні

конфлікти, зміст яких детально розглядатиметься в четвертій частині нашого посібника.

Слід також зазначити, що професійно-функціональні та інші соціальні ролі можуть бути

найрізноманітнішими:

активними чи латентними (актуалізованими або не актуалізованими в даний конкретний

момент);

довготривалими чи ситуативними (такими, що виконуються впродовж усього життя або

лише в конкретній ситуації);

формальними чи неформальними (пов'язаними з належністю до формальних або

неформальних структур);

груповими чи індивідуальними (які виконуються групою або окремою особою).

Актуалізація даних соціальних ролей та специфіка їх виконання залежать від змісту тих

видів діяльності, що виконуються, особливостей спрямування діяльності, рівня підготовки

особистості (групи).

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кон И. С. Личность и ее социальные роли // Социология и идеология. ‒ М.: Наука. ‒

С. 248‒261.

2. Свенцицкий А. Л. Социальная психология управлення. ‒ Л.: Изд-во Ленингр. ун-та. ‒

С. 33‒53.

3. Социальная психология. Краткий очерк / Под общ. ред. Г. П. Предвечного,

Ю.А.ПІерковина. ‒ М.: Политиздат. ‒ С. 232‒243.

4. Краткий психологический словарь / Сост. Л. А. Карпенко; Под общ. ред.

А.В.Петровского, М. Г. Ярошевского. ‒ М.: Поли- тиздат. ‒ С. 309‒310.

5. Соціально-психологічні основи менеджменту / Відп. ред. В. Д. Немцов. ‒ К.: Інст.

систем. дослід. освіти. ‒ С. 5‒30.

УДК 373.2:[347.782:305]

Ельвіра Удовенко

(Київ)

ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД В ОРГАНІЗАЦІЇ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Стаття присвячена дослідженню проблеми організації дітей старшого дошкільного

віку на основі гендерного підходу. Автор розглядає поняття «гендерний підхід»,

обґрунтовано його доцільність у роботі з дітьми дошкільного віку. Особливу увагу приділено

характеристиці гендерних особливостей образотворчої діяльності дітей старшого


Ключові слова: гендер, гендерний підхід, гендерні особливості, образотворча діяльність,

старший дошкільний вік.

The article investigates the problem of organization preschool children on the base of gender

approach. The author examines the concept of "gender perspective" proved its feasibility in

working with children of preschool age. Particular attention is given to gender-sensitive

characteristic expressive activity preschool children.

Key words: gender, gender approach, gender characteristics, expressive activity under school

age.


163

Проголосивши людину найвищою цінністю, наша держава стала на шлях втілення в

педагогічну теорію та практику гуманістичних ідей. Тому навчання має забезпечувати

оптимальні передумови для самореалізації особистості дошкільника, розкриття усіх

закладених у ній природних задатків, її здатності до свободи, відповідальності й творчості.

У сучасних умовах неможливо ставитись до особистості без урахування

соціокультурних особливостей статі. З’являється новий категоріальний апарат, що містить

терміни з ключовим словом «ґендер», які дозволяють більш повно вивчити особистість та її

особливості.

Історичний екскурс в проблему ґендеру свідчить про те, що багато видатних людей

присвятили свої дослідження цій проблемі, зокрема: Платон, Аристотель, Дж. Локк,

Ж-Ж. Руссо, К. Гельвецій, Я. Коменський, Й. Песталоці та ін.; представники вітчизняної

педагогіки, а саме: К. Ушинський, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін. Але

всі вони розглядали і досліджували проблеми статевого виховання.

Лише у 1975 р. з’явився термін «ґендер», який зумовив появу нового понятійного поля.

Сучасні психологи та педагоги: Г. Репіна, О. Шарган, Г. Бендес, Г. Говорун, М. Машовець,

О. Кононко, Н. Татарінцева, Л. Градусова, Н. Ледовськіх, Л. Арутюнова та ін. розглядають

вже ґендерні питання.

Проте, у сучасних дослідженнях недостатньо презентований педагогічний аспект,

розвідки цієї проблеми щодо дітей дошкільного віку мають одиничний характер

(О.Кудрявцева, Н.Ледовських, І.Євтушенко, Н.Татаринцева, О.Кікінежді, Л.Штильова).

Метою нашої статті є висвітлення особливостей гендерного підходу в організації

образотворчої діяльності дітей старшого дошкільного віку.

Образотворча діяльність має важливе значення для всебічного розвитку особистості. У

процесі створення зображення в дитини формуються спостережливість, естетичне

сприйняття, художній смак, творчі здібності. Образотворча діяльність надає можливість

доступними засобами висловити емоційний стан дитини, її ставлення до навколишнього

світу, вміння самостійно створювати прекрасне, а також бачити його у творах мистецтва.

Образотворча діяльність є також одним з найбільш ефективних засобів ґендерної

соціалізації дітей на етапі дошкільного дитинства (Л. Виготський, Є. Ігнатьєв, М. Кольцова,

В. Мухіна, Н. Сакуліна, Є. Фльоріна та ін.). Доведено й підтверджено практикою, що

інтереси хлопчиків та дівчаток починають індивідуалізуватися в середньому-старшому

дошкільному віці: для власної зображувальної діяльності дівчатка частіше обирають казково-

побутовий зміст, а хлопчики – технічно-спортивний. Саме тому, постає необхідність

організації образотворчої діяльності дітей старшого дошкільного віку на основі гендерного

підходу.

В нашому дослідженні ми спирались на визначення поняття «гендерний підхід»

запропоноване у роботах О Ільченко. Дослідниця розглядає його як новий механізм

перетворення освітнього простору зорієнтований на формування гендерно чутливого,

культурно-освітньо-виховного середовища, в якому, з урахуванням гендерних особливостей

кожного суб’єкта, створені відповідні умови для формування гармонійної особистості

здатної до вільного самовизначення, максимальної самореалізації і повного самоствердження

[2, с. 22-30].

У дослідженнях М. Савченко звертається увага на те, що гендерний підхід дозволить

педагогам переглянути традиційний підхід до виховання хлопчиків і дівчаток, вибудувати

процес виховання з урахуванням гендерних особливостей вихованців, сучасних

соціокультурних потреб суспільства і сучасної педагогічної реальності, що стає важливим

фактором ефективного навчання, виховання і позитивної їх соціалізації [5, с. 37-43].

Дослідження психологів звертають увагу на те, що у підсвідомості будь-якої людини

присутні так звані архетипи – фундаментальні образи, висхідні до глибокої давнини, загальні

для різних народів, але різні у двох статей. Подібні архетипічні символи проявляються і в

дитячих малюнках. У хлопчиків це символи свободи і подорожей (вітер, вікно, гори, мости,


164

горизонт, космічні польоти, машини, літаки, ракети, велосипеди, кораблі), символи ворога

(дракони, роботи, монстри, змії), символи сили і боротьби (меч , спис, лук, стріли, фортеця),

символи перемоги (прапор, горн, крики «ура!»). А у дівчаток у снах і малюнках проступає

зовсім інша система символів: символи материнства (ляльки, нареченої, дитячі ліжечка або

коляски), символи жіночності, вишуканості, легкості, ніжності (повітряні кульки, пташки,

принцеси), символи вогнища і домашнього затишку (будинок , стіл, фіранки, посуд),символи

достатку в домі (ягоди, фрукти, овочі, гриби), символи жіночої краси (квіти, яскраві губи,

очі,наряди) [4, с. 47-57].

Слід знати, що малювання приймає участь в формуванні розвинення незалежного

погляду дитини на оточуючий світ, через образотворче мистецтво дитина здатна формувати

загальну реалістичну картину навколишнього світу, бачити як окремі предмети з їх

особливостями, так і взаємодії цих предметів.

У ході дослідження ми визначили, що краще за все можна простежити відмінності у

малюнках хлопчиків та дівчаток на єдину тематику. Це знайшло підтвердження у

дослідженнях М. Кольцової, яка запропонувала дітям старшої групи намалювати те, що вони

бачили у лісі. Дівчатка намалювали дуже схожі малюнки: дерева, квіти, ягоди і обов’язково

себе на передньому плані. З малюнків хлопців на цю ж саме тему не знайшлось не одного,

схожого з малюнками дівчат, вони зображували лінію високовольтних передач, страшне

дерево та інше. І що саме цікаве не один із хлопців не намалював себе [3, с. 111-115].

У контексті нашого дослідження, спираючись на дослідження педагогів та психологів,

ми провели аналіз малюнків дітей старшого дошкільного віку з метою виокремлення

гендерних відмінностей у перебігу та результатах образотворчої діяльності. На підставі

аналізу було виокремлено вагомі, на наш погляд, відмінності, зокрема:

– відмінності сприйняття довколишнього світу: у дівчат сприйняття має чуттєву

основу, образи конкретні з великою кількістю деталей; у хлопців сприйняття має

абстрактний характер, образи прості, схематичні, відсутність деталей;

– відмінності у створенні художнього образу: коли дітям пропонується різна тематика,

то найчастіше дівчата малюють: «казкових принцес», «квіти», «тварин», при цьому хлопці

зображають – «воїнів», «транспорт», «роботів», «техніку». Дівчата частіше зображають

побутові предмети, а у хлопців сюжет малюнків ширше за задумом, малюнки динамічні.

Слід також зазначити, що дівчата більш чутливі до яскравих кольорів і в малюнках багато

відтінків, в свою чергу, у малюнках хлопців превалює 1-2 кольори.

Коли дітям пропонується єдина тематика, то можемо спостерігати у малюнках дівчат

конкретні, деталізовані образи реальної дійсності, що підтверджує схильність до копіювання

зразка. У малюнках же хлопців домінує наявність схем, рентгенівських зображень, тому вони

не схильні копіювати зразок.

Відтак, результати нашого дослідження дозволяють зробити висновок про те, що

ґендерні особливості мають місце у різних видах діяльності в дошкільному віці, зокрема

образотворчої. Наявність відмінностей зумовлює необхідність у реалізації ґендерного

підходу до організації образотворчої діяльності дітей старшого дошкільного віку.


1. Завгородня О. В. Гендерні аспекти образотворення / О. В. Завгородня // Мова і

культура. (Науковий журнал). – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2015. – Вип. 18. – Т. I

(176). – C 29-37.

2. Ільченко О. Гендерний підхід як нова методологія наукових досліджень в галузі

педагогіки: генеза розвитку / О. Ільченко // Педагогічні науки. Збірник наукових праць. –

Полтава, 2011. – С. 22-30.

3. Кольцова М.М. Развитие сигнальних систем действительности у детей /

М. М. Кольцова. – Л.: «Наука», 1980. – 164 с.


165

4. Кон И. С. Психология половых различий / И. С. Кон // Вопросы психологии. – 1981.

‒ №2. – С. 47-57.

5. Савченко М.С. Сутність поняття «ґeндeрний пiдхід в освіті» / М. С. Савченко//

Педагогічний альманах: Збірник наукових праць . – Херсон : КВНЗ «Херсонська академія

неперервної освіти», 2014. – Вип. 23. – С. 37-43.

6. Саприкіна О. В. Підготовка майбутніх вихователів до організації образотворчої

діяльності з урахування ґендерних особливостей дітей / О. В. Саприкіна, О.О. Хомич //

Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. ‒ 2012. ‒ Ч.VI. ‒ №2. ‒ С.91-98.

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук О.О.Стаєнна

УДК 373.2.015.3:159.943

Наталія Якуніна

(Київ)

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО

ВІКУ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

У статті висвітлено питання науково-педагогічного дослідження проблеми

формування дослідницьких умінь у дітей старшого дошкільного віку в експериментальній

діяльності; охарактеризовані поняття «дослідницькі уміння», «експеримент»; «навчальний

дослід», визначено якості показників результативності пізнавально-дослідницької


Ключові слова: дослідницька діяльність; дослідницькі уміння; експеримент;

експериментальна діяльність дітей старшого дошкільного віку.

The article highlights the issue of scientific and pedagogical research problems of formation of

research skills in preschool children in the experimental activities; described the concept of

"research skills", "experiment"; "Academic research" is defined as performance indicators

cognitive research.

Key words: research; research skills; experiment; experimental activity preschool children

Постановка і обґрунтування актуальності проблеми. На сучасному етапі суспільного

розвитку важливим напрямом державної політики в галузі освіти стає звернення до

гуманістичних цінностей. Саме тому провідними завданнями сучасної практики дошкільної

освіти, проголошеними у Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст., є

виховання всебічно розвиненої, активної, творчої та гармонійної особистості дитини,

створення умов для реалізації та самореалізації її природних здібностей.

Саме природна допитливiсть дiтей обумовлює їх навчання. Психолого-педагогiчнi

дослiдження свiдчать, що дiти дошкiльного віку можуть розуміти причини деяких простих

явищ і здатні до елементарних логічних міркувань у тому разі, якщо завдання спираються на

спостереження або практичну дiяльнiсть. На цьому положеннi наголошував i

В. Сухомлинський. Видатний педагог зазначав, що дитина мислить образами.

У результатi дослiдницької дiяльностi у дiтей формуються елементарнi навички

пошукової роботи, посилюється iнтepec до явищ живої i неживої природи, активiзується

самостiйна розумова дiяльнiсть. Пошуково-дослiдницька дiяльнiсть найближче пiдводить

дитину до проблеми, а винагородою за активнiсть та допитливiсть малюкiв є їх самостiйнi

«вiдкриття» у cвіті природи. Адже пiд час дослiду дитина сама розв’язує пізнавальне

завдання за допомогою наявних у нeї знань, умінь і навичок, виконуючи рiзнi перетворюючi

дії. У результатi знаходить правильнi шляхи його розв’язання, а також подiбних завдань з


166

варiативнiстю змiсту й ознак. Об’єкт пiзнання при цьому постає перед дитиною в рiзних

зв’язках, спiввiдношеннях зi спорiдненими об’єктами, речами, явищами. Отже, для

формування всебічно розвиненої, активної, допитливої особистості слід змалку розвивати у

дитини дослідницькі уміння, що краще за все робити під час експериментально-

дослідницької діяльності.

Аналіз досліджень та публікацій. Проблема пошуково-дослiдницької діяльності

дошкільників у психолого-дошкiльнiй лiтературi, починаючи з дошкільного віку,

розробляється багатьма педагогами i психологами як в iсторично-педагогiчнiй спадщині, так

і в сучасних дослідженнях на велику роль праці у вихованні маленьких дітей вказували

західноєвропейські педагоги Я. Коменський, M. Moнтecopi, Й. Песталоццi, Р. Оуен,

Ф. Фребель.

Проблемі пізнавальної активності, способів і методів активізації навчальної діяльності

були присвячені дослідження Л. Божович, А. Вербицького, Л. Виготського, П. Гальперіна,

В. Давидова, В. Ільїна, О. Леонтьєва, А. Маркової, А. Матюшкіна, А. Петровського,

Н. Тализіної, Г. Цукерман, Л. Фрідмана, Т. Шамовой, Г. Щукіної, Д. Ельконіна,

І. Якиманской. Особливості розвитку пізнавальної активності в дошкільному віці, умови та

методи її формування в різних видах діяльності вивчені в роботах Т. Землянухін,

Д. Годовікова, Є. Крігер, М. Лісіна, Т. Павловец, Т. Серебрякової, С. Чумакова. Однак

питання розвитку пізнавальної активності старших дошкільників у процесі проведення

занять в дошкільному навчальному закладі потребують подальшої розробки.

Мета статті. Висвітлення питання науково-педагогічного дослідження проблеми

формування дослідницьких умінь у дітей старшого дошкільного віку в експериментальній


Виклад основного матеріалу. В даний час у дошкільній освіті широко

використовується поняття «дослідницька діяльність», «дослідницьке навчання». Дитина

пізнає світ через діяльність, де діяльність ‒ це активна взаємодія людини з навколишнім

середовищем. Діти є природженими дослідниками, які активно шукають інформацію про

довкілля. У результаті дослідницької діяльності у дітей формуються елементарні навички

пошукової роботи, посилюється інтepec до явищ живої і неживої природи, активізується

самостійна розумова діяльність.

Вчені довели, що дослідження є одним з провідних видів діяльності дитини-

дошкільника. Дослідницька діяльність сприяє актуалізації знань дітей, нагромадженню

досвіду пошукової діяльності, формуванню дослідницьких умінь.

У «Педагогічній енциклопедії» сказано, що уміння – можливість ефективно виконувати

дії у відповідності з цілями і умовами, в яких доводиться діяти. Надбані людиною уміння не

тільки визначають якість її діяльності та збагачують досвід, але й можуть стати свідченням

рівня загального розвитку людини. Легкість і швидкість оволодіння уміннями, а також

знаннями і навичками говорить про високий рівень здібностей людини [3, с. 96].

Психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що за допомогою дослідницької

діяльності у дитини досить легко формуються орієнтувальні вміння iнтелектуальнi та

практичні дії, розвиваються мисленнєвi процеси; доведена й ефективність створення разом із

дорослим екологічних моделей.

Проблема пошуково-дослiдницької діяльності дошкільників у психолого-педагогічній

лiтературi, розробляється багатьма педагогами i психологами як в iсторично-педагогiчнiй

спадщині, так і в сучасних дослідженнях на велику роль праці у вихованні маленьких дітей

вказували західноєвропейські педагоги Я. Коменський, M. Moнтecopi Й. Песталоццi, Р. Оуен,

Ф. Фребель. В сучасній педагогіці i психології в Україні проблема дитячої пошукової

діяльності посідає значне місце. Праці В. Котирло, Л. Подоляк розкривають механізм

формування самостiйностi в дитячій діяльності. Проведенню дослiдiв з дошкільниками

надавали великого значення Є. Водовозова, Є. Тихєєва, вважаючи, що в процесі проведення

дослідів діти повинні спостерігати, діяти, мислити, робити самостiйнi висновки. За сучасних

http://ua-referat.com/%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0

http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81


167

умов, коли великого значення надається розвиткові пізнавальної активності, вихованню

прагнення до здобуття нових знань, проведенню дослiдiв повинно бути приділено значну

увагу.

До завдань вихователя входить так організувати діяльність дітей, щоб шляхом

самостійних відкриттів, розв’язання проблемних завдань, наочно перетворюючих дій вони

одночасно оволодівали як новими знаннями, так і вміннями та навичками їх самостійного

набуття. У сучасній структурі педагогічної освіти в умовах дошкільного навчального закладу

принципово важливим є створення продуктивної системи формування дослідницьких умінь

та навичок. Така організація пізнавальної діяльності має вирішальне значення. В

експериментуванні для дітей дошкільного віку слід брати до уваги одну з найважливіших

умов його ефективності: нові знання як результат «відкриттів» кожної дитини, мають

формуватися на основі знань, раніше нею засвоєних. Лише за цієї умови задовольняється

природна допитливість дитини, її інтерес до навколишнього, а розвиваюча функція навчання

і виховання вимальовуються через сутність принципу наступності.

Вихователям слід пам’ятати, що в його діяльності необхідно постійно посилатися на

моральну та інтелектуальну сприйнятливість дошкільника, яка характеризується в цьому віці

активністю таких розумових операцій, як аналіз, порівняння, зіставлення, а також високим

емоційним ставленням до пізнавального об’єкта. Ці риси домінують у дошкільному віці і

виступають у роботі педагога як необхідна передумова у формуванні основ, елементів

понять, а в майбутньому – і поглядів дітей.

Експеримент, який самостійно проводить дитина, дає змогу їй створити модель явища й

узагальнити отримані дієвим шляхом результати, порівняти їх, класифікувати і зробити

висновки щодо значення цих явищ для людини і самої себе. Для дошкільників

експериментування нарівні з грою є провідним видом діяльності.

Природознавчі дослідження є одночасно продуктом і процесом. Як продукт вони є

організованим об’ємом знань про фізичний і природний світ. Як процес − це спостереження

та експериментування. Дуже важливо, щоб діти брали участь у процесі дослідження

природи, оскільки ті вміння, які вони розвинуть у собі, будуть переноситися в інші навчальні

дисципліни й стануть в нагоді впродовж усього життя. До цих вмінь належать

спостереження, порівняння, опис, передбачення, повідомлення, класифікація та

вимірювання.

В якості показників результативності пізнавально-дослідницької діяльності ми виділяємо

такі вміння та їх показники:

Таблиця 1

Показникі результативності пізнавально-дослідницької діяльності

№ Вміння Достатній рівень Недостатній рівень

1. бачити проблему намічає основне в практичному

завданні;

не помічає основного в

практичному завданні;

2. формулювати і

задавати питання

відповідає на низку запитань із

загальної теми, відповідає на

запитання «чому?»;

використовує засоби наочності

як образну опору

не дає повної та конкретної

відповіді на низку питань із

загальної теми, важко

формулює або не може дати

відповідь на питання

«чому?»;

3. висувати гіпотезу вчиться бачити суперечності й

висловлює думки про можливе

рішення;

не може спрогнозувати

можливе рішення питання;

4. давати

визначення

поняттям

виконує порівняння в одному

напрямі (відмінність або

схожість); порівнює за формою,

не може виконати

порівняння в одному

напрямі; плутається під час


168

розміром, призначенням; порівняння за формою,

розміром;

5. класифікувати

предмети

класифікує слова в групи за їх

змістом; об’єднує предмети в

групи за спільною ознакою і т.д.;

плутається під час

класифікації слів у гри за

змістом; не помічає спільну

ознаку предметів;

6. спостерігати виділяє зовнішні ознаки

знайомих предметів, явищ; для

полегшення розуміння визначень

використовує наочність;

знаходить відмінності й

подібності; знаходить помилки в

малюнках;

плутається у виділенні

зовнішніх ознак явищ та

предметів; не може пояснити

або знайти відмінності та

подібності;

7. робити висновки і

умовиводи

доводити і

захищати свої ідеї

висловлює судження, робить

висновок про його істинність;

не висловлює ніяких

суджень, важко формулює

висновок.

Отже, вихователь, стимулюючи пізнавальну діяльність дітей, спонукає певною системою

методів до творчого пошуку: демонстрацією способів втілення задуму, безпосереднім

стимулюванням до співробітництва з ним, − надає формуванню цього процесу ту

спрямованість, яка в кінцевому результаті властива творчості. Він повинен вміти

враховувати такі фактори, як психологічні особливості розвитку дітей старшого дошкільного

віку, досвід, підготовку, світогляд та інтереси дітей; аналізувати, коригувати та складати

відповідні програми практичного навчання дітей, визначати перспективні та проміжні цілі;

володіти технологією експериментально-дослідної роботи з дітьми дошкільного віку; не

лише планувати систему педагогічних впливів на дітей, визначати її змістові та дидактичні

компоненти, а й передбачати результати цих впливів, які виявляються у психічних

новоутвореннях, в особистісних якостях, здібностях, уміннях та навичках діяльності, в

конкретних формах поведінки.

Висновки та рекомендації. Отже, дуже важливим для дітей старшого дошкільного віку

є процес дослідження, оскільки формування дослідницьких умінь, стануть в нагоді впродовж

усього життя. До цих вмінь належать спостереження, порівняння, опис, передбачення,

повідомлення, класифікація та вимірювання. Важливо, щоб процес формування

дослідницьких умінь у дітей старшого дошкільного віку в експериментальній діяльності

відбувався поетапно та систематично.


1. Аквилева Г.Н. Наблюдения и опыты на уроках природоведения / Г.Н. Аквилева. – М. :

Просвещение, 1988. – 245 с.

2. Підготовка майбутніх вихователів до роботи з дітьми дошкільного віку:

компетентнісний підхід / За загальною редакцією Г.В. Бєлєнької, О.А.Половіної / –

Монографія – К.: Вид-тво . – 244 с.: іл.. – Бібліогр.: с.196.

3. Педагогическая энциклопедия. В 4 т. Т. 3. Н–См / под ред. И.А. Каирова. – М. : Сов.

энциклопедия, 1966. – 440 с.

4. Шуховцова С. Дослідництво – невід’ємна складова навчально-виховної роботи з

учнями / С. Шуховцова // Рідна школа. – 2008. – №7-8. – С. 41.


169

ПСИХОЛОГІЯ

Ірина Безпалько


СОЦІАЛЬНІ, МЕДИЧНІ ТА ПСИХОФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ

АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ ДО ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

У статті висвітлюються труднощі адаптації дітей до умов дошкільного закладу.

Розкриваються соціальні та психофункціональні аспекти адаптації.

Ключові слова: адаптація, адаптаційні механізми, періоди адаптації, виховання,

поведінка, емоційний стан.

Процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього

життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його

органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

Адаптація дітей дошкільного віку до нових умов є об’єктом численних досліджень.

Адаптація та пов'язаний з нею адаптаційний період – серйозне випробування для малюків.

Викликані адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан дітей. Дослідниця

Є.І Морозова зазначала: «Можна з більшою часткою ймовірності припускати, що цей період

не проходить безслідно навіть при сприятливому його закінченні, а залишає слід у нервово-

психічному розвитку дитини». Про труднощі адаптаційного періоду відмічали і вітчизняні, і

зарубіжні дослідники: Н.М.Аксаріна, Р.В. Тонкова – Ямпільська, Є Шмідт-Кольмер тощо

[1, с. 68]. Дійсно, коли малюк вперше приходить у дитячий сад, він потрапляє в нові для

нього умови. Змінюються режим дня, характер харчування, температура приміщення,

виховні прийоми, характер спілкування тому проблема адаптації дитини до дитячого саду є

провідною. Соціальна адаптація виступає як постійний процес активного пристосування

індивіда до умов соціального середовища і є результатом означеного процесу – за працями

Н. Н. Карпенко, А.В. Петровська, М.Г. Ярошевський [2, с. 115].

Коли змінюються умови навколишнього середовища, в організмі дитини проходять

зміни, спрямовані на пристосування до нових умов. Ці зміни можна визначити як проміжний

стан між здоров’ям і хворобою. Упродовж усього життя людині по-різному доводиться

пристосовуватись до умов існування в соціумі: адаптуватись у колективі однолітків у

дитячому садку, школі, вузі. Проблеми, що виникають під час соціальних контактів людини,

досліджують фахівці різних галузей – соціологи, психологи, фізіологи, педагоги та ін. Різним

аспектам проблеми адаптації приділено велику увагу в періодичній, популярній, науково-

методичній літературі. Повідомлення дитячих психологів, педіатрів, педагогів-дошкільників

у періодичних фахових виданнях (журнал “Дошкільне виховання”, газета “Дитячий садок”,

“Розкажи онуку” тощо) охоплюють широкий спектр питань про нівелювання перебігу

адаптаційних процесів у дітей раннього віку. Так, Н. Маковецька у статті “Увага, адаптація”

аналізує особливості розвитку освіти в Україні на сучасному етапі: збільшення кількості

дітей, що починають відвідувати дошкільні заклади з 1-1,5-річного віку; низький рівень

охоплення дітей закладами різних типів у системі дошкільної освіти; перехід освіти на

навчання в школі з шестирічного віку [3, с. 224].

Значна увага проблемі пристосування дітей до умов суспільного виховання приділяється

в сучасних дослідженнях учених країн Західної та Східної Європи (К. Грош, М. Зейдель,

А. Атанасова-Вуков, В. Мановатомів, Е. Хабінакова). Доведено, що початок перебування у

дошкільній установі пов'язаний зі значними несприятливими емоційно-психологічними

змінами особистості, корекція яких потребує цілеспрямованого виховного впливу.

Як відмічає Н. І. Коцур, особливостями перебування в закладі є насамперед те, що в

ньому разом перебуває значна кількість дітей одного віку. Це викликає значне інфікування

дітей, які відвідують заклади, і приводить до значної втомлюваності. Крім того, стандартний


170

підхід до виховання сковує індивідуальні особливості, що відбивається на поведінці [4, с. 42-

43].

В основу соціальної адаптації лежить нейтралізація несприятливих факторів

навколишнього середовища і активний вплив на внутрішню природу людини.

У людини існує спеціальна функціональна система адаптаційних механізмів, що

здійснює всі пристосувальні реакції організму. Отже, властивість пристосуватись створює

умови для оптимального існування організму. Коли дитина здорова, добре емоційно

налаштована, то такий стан визначається як фізіологічна адаптація. Але коли виникає

необхідність якоїсь зміни, то всі системи організму починають працювати більш напружено.

Цей стан визначається як напружена адаптація. Якщо можливості цієї системи перевищені,

то їх перебудова приводить до утворення вищого рівня фізіологічної адаптації. Тоді організм

відповідає реакцією, що адекватна до ситуації, що виникла.

Коли можливості адаптаційної системи організму перевищуються, то вона працює з

більшою напруженістю, що приводить до патологічної адаптації. Ця адаптація проявляє себе

у вигляді захворювання.

Як же формується у дитини здатність пристосування до нових умов існування? Саме

народження дитини – це прояв біологічної адаптації тому, що потребує перебудови в

діяльності всіх систем організму. До моменту народження повинен існувати вроджений

рівень готовності до адаптації. Справді, новонароджена дитина має готовність до адаптації.

Це зумовлює швидке пристосування до життя в нових умовах. У процесі росту дитини

система адаптаційних механізмів удосконалюється разом з іншими функціональними

системами. В міру того, як вона оволодіває соціальним середовищем, яке її оточує,

формується і здатність до соціальної адаптації. Це пов’язане з формуванням і

вдосконаленням системи вищої нервової діяльності та виникненням поведінки, призвичаєної

до умов сім’ї.

Коли дитина вперше вступає до дитячого дошкільного закладу, то для неї змінюється

обставини перебування. Крім того, вона зустрічається з великою кількістю ровесників і

незнайомих людей. Це викликає зміни в емоційному стані, порушується поведінка, дитина

плаче, погіршується сон, апетит. Виникають також зміни в інших функціональних системах,

знижуються захисні сили організму, що сприяє частому захворюванню. З’ясовано, що діти,

які знаходяться в періоді адаптації, частіше хворіють простудними захворюваннями.

Діти по-різному переносять труднощі, пов’язані з адаптацією до умов перебування в

навколишньому середовищі. Це залежить від індивідуальних особливостей дитини.

Дослідниця Н.І. Коцур вважає, що пристосування дітей до нових умов у дошкільному

закладі можна розділити на три періоди важкості адаптації:

Гострий період. У цей час спостерігається найбільші зрушення у поведінці дитини – сон,

апетит, мовна активність, спілкування з дорослими та однолітками. Крім того, адаптаційний

період характеризується блідістю шкірних покривів, легким ціанозом носо-губного

трикутника, синюшністю навколо очей. У всіх дітей у період гострої адаптації підвищена

сухість слизових оболонок, спрага. Крім того, спостерігається збільшення шийних,

підщелепних лімфатичних вузлів. Вище описані симптоми спостерігаються протягом 50-ти

днів перебування в дошкільному закладі.

Підгострий період. У цей час дитина активно освоює нове середовище та виробляє

стереотип поведінки в нових умовах існування. Зрушення в системах організму, які мали

місце в гострому періоді, поступово зменшується. Найшвидше (з параметрів поведінки)

відновлюється апетит, потім емоційний стан, значно повільніше – мовна активність,

спілкування з ровесниками та дорослими.

Період компенсації. В цей час нормалізуються всі вищевказані параметри поведінки

дітей. Крім того, адаптацію дітей до умов перебування в дошкільному закладі можна

поділити на легку, середньої важкості та важку. В основі цієї класифікації лежать строки


171

нормалізації поведінки, частота появи та тривалість простудних захворювань, темпи

наростання маси тіла та зросту.

Легка адаптація. Порушення поведінки дитини спостерігається протягом 20-30 днів, а

також незначне зниження апетиту. Проте апетит нормалізується протягом 10 днів

перебування в дошкільному закладі. Поганий апетит компенсується підвищенням його в той

період, коли дитина знаходиться в колі сім’ї. Сон відновлюється також протягом 10 днів.

Вдома сон не порушений. Взаємовідносини з дітьми відновлюються протягом 15-20 днів.

Адаптація середньої важкості. Всі порушення в поведінці дитини спостерігаються

протягом більшого проміжку часу та виражені сильніше. Зокрема, нормалізація сну та

апетиту проходить протягом місяця, контакт з дітьми відновлюється протягом 40 днів,

знижується рухова активність дітей. Функціональні зрушення систем організму приводять до

простудного захворювання, яке протікає без ускладнень. Взаємовідносини з дорослими

людьми, зокрема з обслуговуючим персоналом, не порушені.

Важка адаптація. Кількість дітей , що важко переносять адаптацію у дошкільному

закладі невелика, але саме вони потребують значної уваги. Цей вид адаптації протікає у дітей

по-різному: одні протягом року хворіють простудними захворюваннями 6-8 разів. Вони

практично не бувають здоровими і знаходяться у стані реконвалесценції, або в гострій фазі

захворювання. Лише через рік після вступу до дошкільного закладу частота захворювань

поступово знижується, дитина починає відвідувати заклад і адекватно реагувати на

обставини, які виникають.

У інших дітей тривалий час спостерігається неадекватна поведінка, тривале зниження

апетиту. Дитина зовсім не спить вдень, емоційний стан порушений. Вона або плаче, або

знаходиться в пасивному стані [4, с. 47].

Отже, із вищесказаного можна зробити висновок, що часті захворювання та неправильне

виховання дітей дошкільного віку в сім’ї відбиваються на функціональному стані

центральної нервової системи.

Таким чином, процес переходу дитини із сім'ї в дитячий дошкільний заклад є складним і

для самого малюка, і для батьків. Дитині належить пристосуватися до зовсім інших умов,

ніж ті, до яких вона звикла у родині. А це зовсім не просто. Цілеспрямована підготовка

батьків і вихователів дає свої позитивні результати навіть при важкій адаптації. Полегшує

звикання до нових умов перш за все: позитивно-емоційне ставлення до дитини (ласкаве

спілкування); задоволення потреб фізіологічних і пізнавальних; індивідуальний підхід до

дитини та максимальне наближення умов дитсадка до домашніх. Об'єктивними показниками

закінчення адаптаційного періоду є: глибокий сон; добрий апетит; бадьорий емоційний стан;

повне відновлення наявних навичок та активна поведінка і відповідна надбавка у вазі за

віком.


1. Тонкова-Ямпольская Р. В. Воспитателю о ребенке дошкольного возраста : от

рождения до 7 лет / Р. В. Тонкова-Ямпольская, Т. Я. Черток. – М. : Просвещение, 1987.

2. Краткий психологический словарь / Карпенко Л. А., Петровский А. В., Ярошевский

М. Г. – Ростов-на-Дону. : Феникс, 1999. – С. 236.

3. Маковецька Н. Увага адаптація / Н. Маковецька // Дошкільне виховання. – 2001. –

№12. – С. 220.

4. Коцур Н.І. Основи педіатрії і гігієни дітей раннього та дошкільного віку / Н.І. Коцур.

‒ Чернівці: Книги – ХХІ, 2004. ‒ С.547.


172

УДК 159.923.2:378.1

Світлана Заболоцька

(Дрогобич)

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ

ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

У статті здійснено спробу розробити й обґрунтувати психологічні засади особистісно-

професійного розвитку студента педагогічного університету.

Ключові слова: психолого-педагогічний супровід, особистісний розвиток, технології

психолого-педагогічного супроводу.

The article is an attempt to develop and prove the psychological principles of personal and

professional development of students of pedagogical universities.

Key words: psychological and pedagogical support, personal development, technology

psychological and pedagogical support, teacher.

Фундаментальним завданням підготовки педагогів в педагогічному університеті є

забезпечення особистісно-професійного розвитку студентів. Психологічний супровід

особистісно-професійного розвитку майбутніх педагогів у вищій школі розглядається у

дослідженні як система структурних компонентів освітнього процесу, що забезпечує

суб’єктам освітнього процесу на кожному етапі їх індивідуально-професійного розвитку

можливість усвідомлювати і приймати сучасні вимоги до їх педагогічної діяльності.

Головна мета психологічного супроводу особистісно-професійного розвитку студента

визнається всіма суб’єктами освітнього процесу. Необхідною умовою забезпечення

успішності освітнього процесу є реалізація системи психологічного супроводу професійно-

особистісного становлення викладачів.

Зміст і спрямованість підготовки педагогів має сприяти оволодінню ними повноцінною

професійною діяльністю. Це включає такі основні складові, як: а) освітня, яка ґрунтується на

моделі становлення майбутнього педагога в процесі професійної підготовки, б) особистісна,

що базується на характеристиці здорової особистості, моделі внутрішніх і зовнішніх умов

ефективної професійної адаптації педагога, в) інструментальна, яка будується на моделі

формування індивідуального стилю професійного мислення та діяльності, на вмінні

розв’язувати конкретні професійні завдання у конкретних умовах. Виділяють три підходи до

розуміння компетентності: психолого-педагогічний, соціально-психологічний і

загальнопсихологічний [4]. У рамках психолого-педагогічного підходу [1; 3] автори

розглядають компетентність як інтегративну якість особистості, основою якої виступають

знання, вміння, навички, досвід, готовність до здійснення педагогічної діяльності, а також

цінності й особистісні здатності педагогів.

Професійна компетентність педагога є актуальною реалізованою його готовності до

виконання професійних завдань. Вона виявляється у діяльності, але не зводиться до неї.

Ефективність діяльності, рівень успішності розв’язання професійних завдань та їх широта є

критерієм компетентності. Структура компетентності включає синтез і органічну єдність

трьох видів професійних знань, від яких залежать ефективність і рівень діяльності

(теоретичні (концептуальні), прикладні й конкретно-професійні); оволодіння засобами

проектування і здійснення діяльності особистісно неповторним способом; діяльнісно-рольові

та суб’єктивно діяльнісні складові – професійні якості фахівця, які характеризують його

ціннісно-мотиваційну, когнітивну, емотивну, регулятивну сфери [4].

Виділяють два види компетентності: професійна та особистісна. А.К. Маркова у

професійній компетентності виділяє спеціальну ((професійну) (володіння власне професійною

діяльністю на достатньо високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний


173

розвиток)), соціальну (вміння ефективно працювати спільно), особистісну (володіння

прийомами особистісної саморегуляції, самовираження і саморозвитку, засобами протистояння

професійним деформаціям особистості, здатність приймати рішення, здатність самостійно

здобувати нові знання, уміння)та індивідуальну (готовність до професійного зростання,

вміння раціонально організувати свою працю, мотивація досягнення, прагнення до якості

своєї роботи, оптимізм). Наявність усіх аспектів компетентності, на думку автора, означає

досягнення особистістю зрілості у професійній діяльності, характеризує становлення

особистості та індивідуальності професіонала [2].

Психологічний супровід особистісно-професійного розвитку майбутніх педагогів у

вищій школі розглядається у дослідженні як система структурних компонентів освітнього

процесу, що забезпечує суб’єктам освітнього процесу на кожному етапі їх індивідуально-

професійного розвитку можливість усвідомлювати і приймати сучасні вимоги до їх

педагогічної діяльності, адекватно оцінювати і співвідносити власні індивідуально-

типологічні особливості з вимогами педагогічної професії, компетентно вирішувати освітні і

професійні завдання та актуалізувати потенційні можливості студентів.

Незважаючи на значну кількість наукових праць щодо різних аспектів професійної

підготовки майбутнього педагога, проблема його особистісного розвитку в процесі

професійної підготовки у вищому навчальному закладі та розробка педагогічних засад цього

процесу потребують ґрунтовного дослідження комплексу психолого-педагогічних проблем:

вивчення та деталізації понять "особистісний розвиток майбутнього педагога”, „психологічні

засади особистісного розвитку майбутнього педагога”; особливостей розвитку особистісних

якостей майбутнього педагога в процесі професійної підготовки; організаційно-методичних

умов та психологічних закономірностей особистісного розвитку майбутнього педагога в

процесі професійної підготовки тощо.

Проблема особистісного розвитку привертала увагу багатьох науковців і набуває

широкого опрацювання в роботах Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна,

А. Маслоу, К. Роджерса, Г.А. Цукерман, Т.В. Тихонової, Л.І. Зязюн та ін. Особливого

значення ця проблема набуває в контексті педагогічної діяльності та підготовки до неї.

Аналіз досліджень К. Абульханової-Славської, М. Боритко, В. Маралова, Б. Фішман та ін.

уможливлює виділити низку істотних характеристик саморозвитку педагога:

– внутрішній процес самозміни особистості під впливом внутрішніх суперечностей;

– реагування людини на вплив соціального середовища;

– вияв активності, яка визначається здатністю здійснювати особистісні вибори на основі

пізнання себе;

– свідома якісна зміна самого себе (ідентичності) і власної діяльності;

– особливий вид діяльності, цілеспрямованої на підвищення ефективності процесів

«самості», необхідних для успішного виконання діяльності [5, с. 71-72].

Суперечність сучасної практики підготовки педагогів лежать у площині між

індивідуальним творчим процесом професійного становлення фахівця і масово-

репродуктивним характером його підготовки. Цю суперечність можна зняти, якщо до

процесу освіти включити нетрадиційні форми професійно-практичної підготовки, що дають

змогу студентам самостійно розробляти індивідуальну технологію своєї практичної

діяльності, можливість моделювати її, тобто складати індивідуалізовано зорієнтовану

програму особистісного розвитку та підготовки до професійної діяльності. Програму

психолого-педагогічного супроводу слід сконцентрувати не на зовнішніх проявах розвитку, а

на дійсних джерелах цього процесу [5, с. 11].

Цілісна модель-програма особистісно-професійного саморозвитку майбутнього педагога

дасть можливість більш чітко визначити уявлення про предмет дослідження, конкретизувати

цілі, завдання і напрями особистісно-професійного розвитку майбутнього педагога, виявити

умови і механізми педагогічного впливу на процес формування необхідних для успішної


174

майбутньої педагогічної діяльності особистісно-професійних умінь, навичок та якостей

(особистісно-професійне становлення).

На лабораторних заняттях можна використати такі методи: методика "Професійна

спрямованість особистості вчителя", яка дає змогу вчителю виявити значущість деяких

аспектів педагогічної діяльності (схильність до організаційної діяльності, спрямованість на

предмет), свою потребу в спілкуванні, схваленні, а також важливість інтелігентності своєї

поведінки; методика "Педагогічні ситуації" для визначення рівня сформованості

педагогічних здібностей; Опитувальник „Вибір професії" і класифікатор професій Голанда та

ін.

У практичному плані важливими із психологічного керування особистісним розвитком

студента-педагога виступають принципи: 1) комплексності психологічного керування, який

можна розглядати як єдиний комплекс психолого-педагогічних впливів; 2) єдності

діагностики, розвитку і корекції; 3) особистісного підходу, що передбачає підхід до студента

як цілісної особистості з урахуванням всієї її складності та проблематики зростання і всіх її

індивідуальних особливостей; 4) діяльнісного підходу, згідно з яким особистість виявляється

і формується у процесі діяльності; 5) ієрархічний принцип психологічного керування,

полягає в тому, що основним змістом цієї роботи є створення зони найближчого розвитку

особистості та діяльності студента.

Психолого-педагогічне керівництво процесом формування професійної компетентності

студентів відкриває нові можливості для оптимізації освітнього процесу, модернізації

технології отримання нових знань і становлення педагогічної творчості майбутнього

педагога у сфері навчання та самонавчання. Власне цього необхідно досягнути створюючи і

забезпечуючи умови для повноцінного інтелектуального, соціального та морального

розвитку педагога, з високою професійною компетентністю, розвиненими творчими,

дослідницькими здібностями, високим рівнем інтелігентності, духовно-морального

потенціалу, конкурентоздатності, ерудованості, здібностей до безперервної освіти.

Перспективою дослідження означеної проблеми особистісно-професійного розвитку

майбутніх педагогів є створена цілісної моделі психологічного супроводу цього розвитку у

процесі вивчення педагогічної психології.


1. Варданян Ю. В. Модель вузовской образовательной системы становления

психологической компетентности педагога / Ю. В. Варданян, Т. А. Кильмяшкина //

Психология в вузе. – 2008. – №2. – С. 5–17.

2. Маркова А. К. Психология профессионализма / А. К. Маркова. – М. : Просвещение,

1996. – 254 с.

3. Митина Л. M. Психология труда и профессионального развития учителя /

Л. М. Митина. – М. : Издат. центр «Академия», 2004. – 320 с.

4. Савчин М.В. Теоретико-методологічні засади створення та реалізації програми

особистісно-професійного розвитку майбутнього педагога / М.Савчин. – Особистісно –

професійний розвиток майбутнього педагога: монографія / За ред.. проф.. М.В.Савчина. –

Дрогобич: ВВДДПУ ім. І.Франка, 2014.

5. Суховершина Ю.В. Психологическое сопровождение личностно-профессионального

развития студента службой практической психологии вуза : дис. ... канд. психол. наук :

19.00.07 / Ю. В. Суховершина. – Курск, 2006. – 155 с.

http://95.56.234.157/CGI/irbis64r_11/cgiirbis_64.exe?LNG=&Z21ID=&I21DBN=STATI&P21DBN=STATI&S21STN=1&S21REF=5&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=10&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%92%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%8F%D0%BD,%20%D0%AE.%20%D0%92.


175

УДК 159.92:378

Марія Заміщак

(Дрогобич)

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ

МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ У статті розглядається роль психолого-педагогічного супроводу особистісного

розвитку майбутнього педагога у вищому навчальному закладі. Зосереджено увагу на актуальні питання особистісного розвитку майбутнього педагога в процесі психолого-педагогічного супроводу.

Ключові слова: психолого-педагогічний супровід, майбутній педагог, особистісний розвиток,особистість,особистісні особливості.

Іn the article the role of psychological-pedagogical accompaniment of personality development

of future teacher is examined in higher educational establishment. Attention is concentrated on the pressing questions of personality development of future teacher process of psychological-pedagogical accompaniment.

Keywords: psychological-pedagogical accompaniment, future teacher, personality development, personality, personality features.

Професія вчителя передбачає підвищені вимоги до особистісних, так і до професійних

якостей. Проте в сучасному освітньому просторі відчувається дефіцит психологічного ресурсу особистості педагога. Тому навчання у вищій школі має сприяти становленню майбутнього педагога, формуванню його здатностей, вмінь та творчо використовувати набуті знання. У зв’язку з цим значно підвищується значення педагогічної освіти в особистісному розвитку майбутнього педагога, у допомозі ій при вирішенні життєвих проблем, самовизначенні та самореалізації.

Як свідчить проведений аналіз психолого-педагогічної літератури та досліджень учених, фахова підготовка майбутніх педагогів і сьогодні залишається значною мірою чисто формальною, а формування професіоналізму майбутніх фахівців здійснюється стихійно й значно зумовлюється впливом випадкових факторів, а не цілеспрямованим психолого-педагогічним супроводом з майбутніми фахівцями.

Формування особистості триває протягом усього онтогенезу індивіда, проте період навчання у ВНЗ – студентський вік – відіграє особливо значущу роль у цьому процесі. Саме в цей час закладаються фундаментальні основи тих важливих здатностей, якостей майбутнього педагога, з якими він розпочне професійну діяльність та продовжуватиме розвиватись як індивідуальність. Особливо актуальним вищезазначене виглядає в контексті підготовки майбутніх педагогів – на яких у недалекому майбутньому буде покладена велична місія формувати свідомість найменших поколінь. Як зазначає, Трофимов К.В. [6, с. 92], що сучасний студент опиняється в складному, швидко змінюваному і доволі дисгармонійному світі. Так, у сучасної молоді відбувається неузгодженість уявлень про сенси життя в структурі способу життя: «… з одного боку, не можна не враховувати прагматичного підходу до життя, з іншого боку, підсилена відмова від піднесених цілей та ідеалів гуманізму призводить до втрати духовних орієнтирів, а часто і до втрати здоров’я, алкоголізму, наркоманії. На жаль, фах педагога – один із тих, які упродовж останніх десятиріч помітно впали у рейтингу привабливості професійного вибору. Отже, вища школа повинна адекватно реагувати на ці та всі похідні від них проблеми. Формування фахівця складає особливий для становлення особистості етап життя – студентський вік, що є сензитивним періодом для розвитку та стабілізації багатьох її якостей: 1) професійних, громадянських, світоглядних рис; 2) професійних здібностей та творчого потенціалу;


176

3) інтелекту загалом і рис характеру майбутнього фахівця; 4) індивідуальної системи ціннісних орієнтацій [5, с. 88].

Подольська Е.А. та Назаркін П.А. [2] стверджують, що генерація сучасних студентів характеризується сукупністю певних особистісних особливостей, є «продуктом зовсім іншої соціальної реальності. Як правило, сучасні молоді люди виявляють постмодерністський тип поведінки й споживацьке ставлення до освіти, що частіше за все погано сполучається з традиційною схемою викладання у вищій школі».

Погоджуючись з думкою науковців [1], можна ствердно сказати, що проблема особистісного розвитку сучасних студентів на етапі навчання у педагогічному університеті є вкрай актуальною.

В.І. Слободчиков й Е.І. Ісаєв розглядають особистісний розвиток, насамперед, «як реалізацію ним універсальності, нескінченності, як становлення Людини в індивіді», поділяють процес розвитку на ступені, які й визначають структуру цього процесу: 1) особистісне (цілісне), 2) індивідуальне (одинично-унікальне) і 3) універсальне (родове) буття людини, передумовою й основою яких «є душевне життя людини, його суб’єктивність» [5]. Подібним є підхід, пропонований Д.І. Фельдштейном, згідно якого розвиток особистості поділяється на рівні, які пов’язуються із соціальною позицією людини, а сам розвиток особистості відбувається в процесі діяльності [7]. У зарубіжній психології подібний підхід пропонує А. Маслоу[3] , який визначає рівні особистісного розвитку, розуміючи їх як рух людини до досягнення самоактуалізації, відповідно до ієрархії потреб. Ієрархія потреб за Маслоу містить у собі наступні рівні (від нижчого до вищого): 1) фізіологічні потреби (спрага, голод тощо); 2) потреба безпеки (довгострокове виживання і стабільність); 3) потреба належати до якоїсь спільноти, бути сприйнятим; 4) потреба в самоповазі (значення, компетентність); 5) потреба самоактуалізації (реалізація потенціалу). При цьому відзначається (хоча є й виключення) необхідність задоволення потреб, які знаходяться внизу ієрархії, для того, щоб мотивуючими стали потреби, які розміщені вище в даній ієрархії. Другий спосіб опису структури особистісного і професійного розвитку полягає у визначенні його «наскрізних» структуротворчих характеристик, які закономірно присутні на будь-якій стадії процесу розвитку особистості.

Особистість майбутнього педагога, як стверджує М.Савчин [4] має володіти сильним, цілісним, не розколотим Я, в якому гармонійно поєднане індивідуально-неповторне, загальнолюдське та духовне. Особистість із сильним Я – розумна, мудра, досвідчена, щаслива. Професіоналізація у вищому навчальному закладі, як зазначає І. Колосова [2] є процесом самоактуалізації особистості в умовах навчально-професійної діяльності та спілкування, що спрямований на максимальну реалізацію власних можливостей та професійно-особистісних особливостей. Цей період навчання включає вибір фаху із врахуванням своїх здібностей, його освоєння та розвиток власної особистості засобами професії.

Отже, в ході психолого-педагогічного супроводу процесу підготовки майбутніх педагогів до професійної діяльності потрібно зосереджувати увагу на розвитку:

‒ здорової, моральної, духовної, цілісної особистості; ‒ особистого прагнення студента застосувати свої знання в обраній професійній сфері,

що виражається у його позитивному ставленні до майбутньої педагогічної діяльності, нахилах та інтересах до неї, бажанні вдосконалювати свою підготовку, постійно розвиватися, самовдосконалюватися;

‒ професійних поглядів, принципів, переконань, глибині професійного світогляду, готовності діяти в складних та критичних ситуаціях, професійній освіченості та компетентності;

‒ професійної етики, основу якої становлять гуманістичні цінності, моральні норми, контроль і самоконтроль, повага до норм і вимог діяльності, особистісної та професійної відповідальності за свої вчинки, вимогливості, умінні спілкуватися з дорослими та дітьми;


177

‒ особистісно-професійної спрямованості уваги, уявлень, сприймання, пам'яті, мислення, здібностей до майбутньої педагогічної діяльності;

‒ почуттях, вольових процесах, що забезпечують успішний перебіг і результативність педагогічної діяльності, емоційному тонусі, емоційній сприйнятливості, цілеспрямованості, самовладанні, рішучості, самостійності, самокритичності, самоконтролі;

‒ впевненості у собі та своїх силах, прагненні наполегливо і до кінця доводити розпочату справу, здатності вільно керувати своєю поведінкою і поведінкою інших, професійною працездатністю у виконанні виробничих функцій.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение

молодежи / Е. И. Головаха. – К. : Наукова думка, 1988. – С. 8–25. 2. Дьяченко М.И. Психология высшей школы / М.И.Дьяченко, Л.А. Кандыбович / Учеб.

пособие для вузов. ‒ 2-е изд., перераб. и доп. ‒ Мн., 1981. ‒ 383 с. 3. Маслоу А. Новые рубежи развития человека / А. Маслоу // Хрестоматия по

гуманистической психотерапии / Сост. М. Папуш. – М., 1995 – С. 153–164. 4. Савчин М.В.Психологічні засади організації особистісно-професійного зростання

майбутнього педагога: навчальний посібник / М.Савчин, Л.Василенко. ‒ Дрогобич: РВВДДПУ ім.І.Франка, 2012. ‒ 24 с.

5. Слободчиков В. Психология развития человека / В. И. Слободчиков, Е. И. Исаев. – М. : Высшая школа, 2000. – 384 с.

6. Трофимов К.В. Способ согласования гуманистических и прагматических смыслов в образе жизни студентов / К.В. Трофимов Вестник НГУ Серия Педагогика. 2010. ‒ Т.12. – Вып.2. – С.92-97.

7. Фельдштейн Д. И. Психология становления личности / Д. И. Фельдштейн. – М. : МПА, 1994. – 192 с.

УДК 159.953-057.874]:37.016:80

Наталія Ломака


ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ ШКОЛЯРІВ ПРИ ВИВЧЕННІ

ПРЕДМЕТІВ ФІЛОЛОГІЧНОГО ЦИКЛУ В ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ

У статті йдеться про важливість навичок запам’ятовування в житті людини та про шляхи їх формування на уроках із вивчення рідної та іноземних мов і літератур у ЗОШ ІІ ступеня. Особлива увага звертається на види навчальної діяльності, спрямованої на формування вмінь і навичок запам’ятовування. Діяльність педагога в зазначеному напрямі засновується на транспозиції існуючих загальнотеоретичних прийомів у сферу лінгво- та літературної дидактики, а також на застосуванні специфічних підходів, які можуть бути застосовані тільки у процесі опанування учнями філологічних дисциплін.

Ключові слова: процес запам’ятовування, пам’ять, дидактика, філологічні дисципліни, лінгвістична та літературознавча дидактика, урок української мови, урок англійської мови, ЗОШ ІІ ступеня.

This article considers the importance of memorizing skills in human’s life and the ways of their developing during Literature, foreign and native languages lessons in secondary school. The author pays special attention to educational activities aimed to develop memorizing skills and abilities. Educator’s activity in mentioned approach is built on transposition of existing general-theoretical methods into linguistic and literature didactics. It is emphasized on the usage of specific approaches which can be used only in the process of philological subjects learning.

Key words: memorizing process, memory didactics, philological subjects, linguistic and literature didactics, Ukrainian lesson, English lesson, secondary school.


178

У сприйманні й розумінні людиною навколишньої дійсності значна роль відводиться

досвіду, сформованому впродовж усього її життя, без якого неможлива соціалізація

особистості. Цей досвід набувається шляхом багаторазового проведення певних дій та

усвідомлення ефективності деяких із них. Набуття досвіду неможливе без аналізу фактів і

запам’ятовування їх, у зв’язку із чим особливої актуальності й важливості набуває процес

розвитку пам’яті дитини в середньому шкільному віці. Сприятливим підґрунтям для цього є

фахова діяльність учителя філологічних дисциплін, зокрема рідної та англійської мов,

української і зарубіжної (світової) літератури.

Добираючи дидактичний матеріал до таких уроків, учитель має враховувати

загальнотеоретичні установки, зокрема таку, як наявність у людини різних видів пам’яті, з-

поміж яких слід особливо виокремити як найпродуктивніші: зорову, слухову й рухову

пам’ять. За висновками вчених, зорова пам’ять домінує у 80% учнів середнього шкільного

віку; однак не варто недооцінювати слуховий і руховий її види. Водночас слід звертати увагу

на емоційний складник запам’ятовування, оскільки яскраві враження та емоції дитини

надовго залишають у пам’яті певні події, явища, знання [1; 2; 3; 4]. Звичайно, що уроки

літератури завжди супроводжуються емоційним складником, тому поетичні чи прозові рядки

з художніх текстів учні часто запам’ятовують на все життя і послуговуються ними в різних

ситуаціях, доречно й доладно цитуючи класиків.

На уроках української та англійської мов таким емоційним чинником можуть бути

уривки з високовартісних художніх текстів, майстерно дібрані вчителем для виконання

завдань і вправ. Однак, окрім них, необхідно добирати такі види роботи у класі, які

актуалізують змішану пам’ять, притаманну більшості учнів. Сюди слід віднести

зацікавленість школярів інформацією, поданою в підручнику чи презентованою вчителем,

їхню зосередженість на питаннях матеріалу, що вивчається, а також усвідомленість наміру

запам’ятовування певної інформації.

До періоду навчання в середніх класах у дітей уже належним чином сформовані різні

види пам’яті: зорова, слухова, рухова і змішана. Стан сформованості навичок

запам’ятовування впливає на розвиток мислення учнів: чим краще школяр запам’ятовує

матеріал, тим чіткішою є логіка опанування ним інформації, практичного її використання в

життєвій практиці.

Школа має сприяти навчанню учнів запам’ятовування й тоді, коли цей процес

передбачає докладання вольових зусиль. У зв’язку із цим вважаємо ефективним

використання вчителем таких видів діяльності на уроці, як укладання опорних конспектів,

засноване на розумінні взаємозв’язків між компонентами матеріалу (цей вид роботи є

особливо актуальним при вивченні морфологічних парадигм змінних частин мови та

правопису окремих морфем чи лексем, при опануванні української чи англійської фонетики,

а також пунктуації з опорою на синтаксис тощо). Підвищує відповідальність учня за якість

усвідомлення матеріалу наявність контролю з боку вчителя при перевірці відтворення

опорних схем. Так зорова і слухова пам’ять доповнюються мовленнєво-руховою діяльністю

(пам’яттю).

Після первинного засвоєння матеріалу необхідно сформувати в учнів уміння й навички

його практичного застосування, тобто перевести інформацію в довготривалу пам’ять. Задля

цього слід дібрати низку тренувальних завдань і вправ, спрямованих на формування

орфоепічно, стилістично й синтаксично унормованого мовлення, а також грамотного

писемного мовлення. Такі завдання і вправи мають бути різнотипними й поступово

ускладнюватися. На завершальному етапі формування навичок значну користь можуть

принести різні види диктантів, серед яких – і зоровий (оскільки в людини в переважній

більшості випадків найкраще розвинена зорова пам’ять), який сприятиме запам’ятовуванню

учнем графічного образу слова, і слуховий, при якому речення озвучується лише один раз,

після чого відразу ж записується школярами. При тренуванні пам’яті доволі ефективним є


179

записування, яке передбачає заучування школярами текстів із подальшим їх графічним

відтворенням.

Окрім цього, продуктивним видом діяльності на уроках української та англійської мов є

творча робота, яка передбачає реалізацію вмінь і навичок запам’ятованого матеріалу у

практичній площині.

Власне така діяльність учителя й учнів на уроках мов і літератури спрямована на

розвиток пам’яті й логічного мислення останніх і врешті сприяє формуванню нормативного

усного й писемного українського та англійського мовлення.


1. Винославська О.В. Психологія : Навч. посіб. / Винославська О.В., Бреусенко-

Кузнєцов О.А., Зливков В.Л. та ін.; за наук. ред. О.В. Винославської. – Київ: ІНКОС, 2005. –

352 с.

2. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Л.С. Выготский. – М. : Педагогика-

Пресс, 1999. – 536 с.

3. Занков Л.В. Память / Л.В. Занков. – М. : Учпедгиз, 1949. – 167 с.

4. Норман Д.А. Память и научение. Перевод с английского / Д.А. Норман. – М.: Мир,

1985. – 160 с.

5. Психологія : Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К. : Либідь, 2001. – 560 с.

6. Рибалка В.В. Словник із психології та педагогіки обдарованості і таланту особистості:

термінологічний словник / В.В. Рибалка. – Київ, Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2016.

– 424 с.

Науковий керівник ‒ старший викладач Л.М.Хаметова

Анастасія Сас


ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ

КОМПЕТЕНЦІЇ ЧИТАННЯ ТЕКСТІВ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

Освіта XXI століття орієнтується на полі структуризації лінгвістичної освіти, широкої

комунікації особистості. На сучасному етапі розвитку суспільства постійно зростає потік

інформації, яку отримує людина із різних джерел. Одним із таких джерел є друковані

джерела. Художня література, науково-популярні тексти, різні інструкції надходять до нас з-

за кордону. Кожна освічена людина по-різному сприймає отриману інформацію, яка

залежить від ефективності прочитаного тексту Читання іноземною мовою займає велике

місце в житті людини. Сучасна людина все більш залучається до різних видів літератури

іноземними мовами. Тому основна задача навчання іноземної мови – навчання читання з

розумінням прочитаного, що спирається на психологічні закономірності оволодіння цим

процесом. Це вимагає відповідних навичок і умінь, які самі по собі не формуються.

Складовими системи навчання будь-якої галузі знань, як і системи навчання іноземних мов, є

мета, зміст, принципи, методи, засоби й апарат контролю та оцінювання результативності її

функціонування. Основною ланкою цієї системи є визначений метою зміст, від суті якого

залежать методи, засоби, мотиви й механізми його засвоєння.

Загальнокультурна компетентність розуміється як інтегративна якість особистості, що

забезпечує єдність загальної та педагогічної культури, здатності розуміти прочитане

іноземною мовою, вільно орієнтуватися у сучасному соціокультурному середовищі. Від

видів мовленнєвої діяльності – читання, говоріння, аудіювання і письма залежить

ефективність читання тексту. Формування професійно-комунікативної спрямованості


180

навчання іноземних мов передбачає розвиток навичок і вмінь професійно-орієнтованого

читання, як складної рецептивної мовленнєвої діяльності, обумовленої професійними

потребами, яка представляє собою специфічну форму опосередкованого текстом вербального

письмового спілкування. Головна мета якого полягає в оперативній орієнтації, пошуку,

здобутті, оцінці, засвоєнні та подальшому цільовому використанні інформації в професійній,

суспільно-політичній та самоосвітній діяльності спеціаліста. Протягом навчання якісні

характеристики професійно-комунікативної спрямованості навчання іноземних мов

студентів змінюються під впливом розширення інтелектуально-пізнавальної, соціально-

комунікативної, особистісної та інших сфер діяльності, в яких інтегрується комунікативна

компетенція і які визначаються мовленнєвою діяльністю людини. В методиці виділяють три

рівні розвитку комунікативної компетенції: початковий, середній і високий. Така

стратифікація базується на специфічних особливостях індивідуальних когнітивних процесів,

які відповідають за успішність формування і реалізації мовленнєвого спілкування в різних

його формах.

Метою статті є розкриття психологічних механізмів формування комунікативної

компетенції читання, аналіз навичок та вмінь читання як об’єкту навчання та контролю,

характеристика основних направлень побудови системи вправ для навчання іншомовного

читання.

Психологічним механізмом ефективності читання тексту як невід’ємної складової в

навчанні студентів іноземних мов вважається смислове зорове сприйняття. У

психолінгвістиці виділяються такі характеристики сприйняття, як наявність активних дій для

сприйняття дійсності,його цілісність, структурність, константність, усвідомленість і

предметність. При цьому під цілісністю розуміють оперування не окремими якостями або

ознаками предмета, а образом такого предмета як цілого. В той час структурність передбачає

здатність студентів складати цілісний образ з окремих фрагментів, або навпаки здатність

виокремлювати фрагменти з логічного цілого. Константність професійно-комунікативної

спрямованості навчання студентів іноземних мов проявляється в утриманні змінних якостей

реального предмета, як певного постійного інваріантного образу даного предмета.

Сприйняття текстового матеріалу на рівні мовленнєвої діяльності, голи читець має справу із

словом як значущою одиницею мови і речення як мінімальною одиницею мовленнєвого

повідомлення, називається смисловим вербальним сприйняттям. Для такого виду сприйняття

на перший план виходять характеристики предметності та усвідомленості. Відомо, що

сприйнята реалізується паралельно з іншими видами психічної діяльності людини: розумові

операції, імовірнісне прогнозування, увага, пам’ять. Саме тому сприйняття мовленнєвого

повідомлення трактується як складна перцептив на розумово-мнемічна діяльність [1, с. 71].

Розуміння особливостей смислового сприйняття мовленнєвого повідомлення вкрай

необхідне для визначення об’єкту сприйняття. Під час читання у студента в уявленні

утворюються образи реальності, а не образи графічних символів, так само його цікавлять

смислові зв’язки, закладені в тексті, а не механізми їхнього формування. Ефективність

сприйняття значною мірою залежить від попереднього досвіду – загального особистого,

навчального і досвіду аналогічної діяльності. Такий досвід суттєво впливає на процес

пізнання, яке в свою чергу пов’язане з характером дій та організацією пам’яті, яка зберігає

сліди попереднього сприйняття. Для успішності читання велике значення має

випереджаючий синтез або імовірнісне прогнозування, яке залежить від попереднього

досвіду і уяви. Попередній досвід впливає на точність і повноту сприйняття. З цього логічно

випливає важливе методичне положення щодо навчання іноземної мови професійно-

комунікативної спрямованості навчання студентів іноземних мов, що має відбуватися в

певній ситуації, представлений у матеріалах для ефективного читання. Це означає, що

ефективне читання на іноземній мові для професійних цілей повинно проводитися

паралельно, або з деяким незначним відстроченням за часом, порівняно з вивченням фахових

дисциплін рідною мовою. Більш виправданим здається підхід, при якому від самого початку


181

курсу іноземної мови у вищій школі здійснюється імпліцитна професіоналізація,тобто

інтегроване введення в навчальний процес лексики із спеціальності, яка використовується в

непрофесійних сферах комунікації. Імовірнісне прогнозування будується на здібності

співвідносити нову інформацію із засвоєною раніше і на основі попереднього досвіду

будувати гіпотези. Розрізняють смислове і мовне прогнозування. Мовне прогнозування діє в

межах окремих слів, словосполучень, окремих речень і фраз: синтаксичні схеми побудови

слів у реченні, граматичні категорії, лінгвістична імовірність сполучування слів. Гіпотези на

рівні лексико-смислового комплексу дозволяють прогнозувати зміст цілого тексту. До того ж

психологічні дослідження підтверджують, що смислові гіпотези висуваються читцем

одночасно з початком читання, і суттєвим є те, що характер імовірнісного прогнозування

пов’язаний з потребами та цілями читання як вербального спілкування. Психологи і

методисти одностайні у тому, що здатність до імовірнісного прогнозування в читанні може

бути розвинута в навчальному процесі через формування механізмів пам’яті як попереднього

мовного досвіду [1, с.75]. Відомо, що основними механізмами пам’яті виступають процеси

закарбування, збереження і відтворення, які незважаючи на тісний взаємозв’язок зберігають

свою відносну самостійність, при чому процесом, який є основним для передбачення

труднощів навчального матеріалу. Залежно від характеру закарбування мета уточнення

понять як запобіжного заходу проти зниження швидкості читання і непорозуміння змісту.

Серед психологічних механізмів, важливих для реалізації ефективного читання тексту

особливе місце належить увазі, яка дає можливість пріорітетно відображати одні предмети і

явища дійсності та одночасно відволікатися від інших, менш суттєвих в ситуативному плані.

Запуск механізму уваги потребує настанови на здобуття нових знань, інформації, які

відповідають завданням читання. В численних психологічних і методичних дослідженнях

розглядаються таю властивості уваги, як стійкість, концентрація, переключення, обсяг,

розподіл і вибірковість. До того ж важливим для вирішення проблем навчання читання є

врахування наявності двох видів уваги: довільної та мимовільної [1, с. 69].

Таким чином, формування і формулювання відтвореної читцем думки автора тексту

потребує оволодіння механізмами вербального мислення. Для цього необхідно розробляти

спеціальні завдання з чіткими інструкціями, спрямованими на розвиток відповідних

психологічних процесів до рівня переходу їх в особистісні характеристики, що дозволить

використовувати їх не тільки для читання, айв інших видах навчальної та професійної

діяльності студентів При укладанні системи вправ для читання слід передбачати опору на

розумову діяльність студентів та ієрархічно представляти три компоненти: думку, як

предмет діяльності читання; умовивід, як продукт діяльності читання; смислове рішення, як

одиницю діяльності читання.

У термінах практичної реалізації метою навчання читання на першому етапі немовного

вищого навчального закладу виступає формування початкового рівня навчальної

комунікативної компетенції іншомовного читання в умовах широкої спеціалізації. Специфіка

даного етапу полягає в тому, що відбувається спеціальне професійно-орієнтоване до

навчання на базі знань, мовленнєвих навичок і вмінь, які студенти отримали ще в школі. Це

означає коректування сформованих у школі навичок і вмінь цього виду мовленнєвої

діяльності на розширеному (з точки зору кількості та стилістичного забарвлення) мовному

матеріалі, їхнє вдосконалення для досягнення рівня зрілого читання з різною глибиною

розуміння. Для того, щоб студенти немовних спеціальностей могли читати літературу

іноземною мовою необхідно відповідно до принципу мінімізації якими передбачає

формування спеціалізованої комунікативної компетенції читання на рівні не вище, але й не

нижче комунікативної достатності, визначити мінімальний рівень розвитку навичок і вмінь,

при якому мовні та технічні труднощі читання не перешкоджають здобуванню інформації з

необхідним ступенем повноти. Базові навички і вміння, які виступають зовнішнім

показником рівня розвитку комунікативної компетенції читання, повинні сприйматися як

об’єкти навчання для оволодіння профорієнтованим читанням [6, с. 45]. Розглядати їх слід в


182

аспекті поєднання тобто забезпечують специфічне для читання володіння мовним

матеріалом, а саме лексикою і граматикою. Вправи, які стосуються вмінь оперувати відомим

мовним матеріалом дають змогу студентам розуміти окремі мовні одиниці, встановлювати

між ними зв’язки та об’єднувати їх в укрупнені смислові блоки, такі як синтагми і речення.

Розуміння окремих лексичних одиниць – це результат їхнього швидкого впізнання, тобто

миттєве співвіднесення сприйнятого графічного комплексу з відповідним слухомоторним

образом і певним значенням. Таке впізнання можливе за умови існування в довгочасній

пам’яті відповідного еталону. Формування такого еталону і є одним із завдань роботи над

пасивною і активною лексикою. Саме такі вправи забезпечують точність образів лексичних

одиниць і успішність сприйняття тексту при читанні. Вправи на формування зорово-слухо-

моторного образу в довгочасній пам’яті повинні поєднуватися з вправами, які дозволяють

запам’ятати смислове значення [4, с. 7]. Важливою умовою вважається виконання вправ

шляхом читання вголос і читання про себе. Останній вид читання характеризується

згорнутим промовлянням і внутрішнім мовленням. Паралельно з точністю сприйняття

мовного матеріалу слід розвивати швидкість виконання зазначених операцій, що означає

виконання вправ, спрямованих на прискорення операцій перцептивної переробки,

автоматизацію впізнання мовного матеріалу й укрупнення одиниць сприйняття.

Розвиток умінь, пов’язаних з розумінням змісту тексту, починається із вмінь розуміти

мовний матеріал і здійснюється у вправах, побудованих на словосполученнях, реченнях і

надфразових єдностях. Такі вправи мають багатоспрямовану мету – навчити студента: а)

швидко впізнавати слова в будь-якому контексті, співвідносити їхнє словникове значення з

контекстом речення, тобто розрізняти лексико-семантичні варіанти; б) встановлювати

смислові відношення між словами, між реченнями, між абзацами на підставі граматичного

аналізу; в) сприймати речення як смислове ціле; г) виділяти в реченні головне і другорядне

через відволікання від несуттєвих деталей і узагальнення центральних моментів.

Таким чином, формування читацької компетентності передбачає спеціальну організацію

процесу взаємодії студента з текстом. За отриманою інформацією як першим етапом

розуміння тексту, слідує етап її подальшого осмислення, тобто за розумінням на рівні

значення, слідує розуміння на рівні смислу. Отримана інформація має бути зрозумілою

читаючим. У процесі цього читач засвоює найважливіші дії, що входять до складу читацької

діяльності: організацію читання, когнітивну переробку текстової інформації, фіксацію

результатів з текстом, породження власних інтерпретаційних повідомлень, що відображають

результат читання.


1. Бойко О.В. До проблеми розвитку навичок розуміння навчального тексту студентами-

філологами // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хм. ДПУ імені Г. Сковороди». – 2008.

– Вип. 15. – С. 67-69.

2. Бородіна Г.І. Комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови у немовному вузі //

Іноземні мови. – 2015. – № 2. – С. 28-30.

3. Скляренко Н.К. Сучасні вимоги до вправ для формування іншомовних мовленнєвих

навичок і вмінь // Іноземні мови. – № 3. – 2001. – С. 3-7.


183

УДК 159.9

Владислава Цибенко

(Умань)

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СПІЛКУВАННЯ

У статті висвітлюються психологічні проблеми людського спілкування, причини, що

перешкоджають ефективності спілкування. Ключові слова: бар'єри спілкування, взаєморозуміння, емпатичне слухання, з'ясування,

перефразування, резюмування. The article deals witl a psychological problem of people's communication and the reasons that

prevent effective communication. Key words: communication darrier, mutual understanding, empathic listening, clarification,

perephrazing, resuming. Людина не може жити без спілкування, щодня вона змушена обмінюватися інформацією

з іншими людьми, повинна знаходити спільну мову з колегами по роботі, в сім’ї, в інших суспільних сферах. Однак кожна людина по-своєму сприймає інформацію, тому не завжди можна знайти спільну мову з тим чи іншим співрозмовником.

У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування. Проходячи через накопичення цих бар'єрів, наші слова частково застряють у них, частиною змінюються до невпізнанності, частиною западають у якісь закутки так, що знайти їх потім неможливо. Тим часом бувають і такі ситуації, коли те, що ми говоримо, не наштовхується на перешкоди, коли шлях для того, що передається, відкритий і досягається повне взаєморозуміння.

Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули.

Слухати, щоб почути. "Слухати" і "чути" ‒ це не те саме. Слухання залежить від того, наскільки слухаючий зацікавлений в успішному взаєморозумінні партнерів. Очевидно, що, коли ми "хочемо" досягти взаєморозуміння, ми слухаємо якось по-іншому, ніж у випадку, якщо ми не зацікавлені в розумінні.

Американський дослідник спілкування Келлі виділяє два основних види слухання: спрямоване, критичне слухання і емпатичне. Бажана мета в обох видах слухання одна ‒ зрозуміти партнера і віднестися якось до його повідомлення. Однак шляхи досягнення цієї мети різні. У першому випадку слухаючий спочатку критично аналізує повідомлення, а потім уже його "розуміє". У випадку емпатичного слухання все відбувається навпаки. При емпатичному слуханні канали впливу відкриті і захисти відключені, а при спрямованому слуханні, навпаки. В основі типу слухання лежить загальна позиція стосовно партнера, і тому при емпатичному слуханні послабляються всі бар'єри, а при критичному ‒ усі підсилюються. Однак можливо і таке слухання, коли сприймаюче повідомлення певним чином керує собою і партнером, регулюючи окремі бар'єри.

Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися.

Розуміння партнера, адекватне уявлення про його точку зору, цілі, індивідуальні особливості ‒ головна умова для подолання усіх без винятку бар'єрів, тому що чим більше


184

той, хто говорить, рахується з особливостями слухаючого, тим більш успішною буде комунікація. Однак і від слухаючого багато що залежить.

Позитивний результат у взаємодії по організації розуміння досягається також активним, чи рефлексивним слуханням.

Виділяють чотири види активних відповідних реакцій у спілкуванні, що забезпечують рефлексивне слухання:

1) з'ясування; 2) перефразовування; 3) відображення почуттів; 4) резюмування. З'ясування являє собою просте звертання до співрозмовника за уточненням його слів,

власного розуміння і т.д. Перефразовування ‒ це переформулювання того, що повідомляють своїми словами також з метою перевірки розуміння чи ж з метою напрямку розмови в потрібну сторону (тому що перефразування може торкатися не всього повідомлення, а тільки його частини). Резюмування ‒ це підсумування основних ідей і почуттів того, що говорить.

Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефективності спілкування. Подолання уникнення від спілкування містить у собі керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою. Необхідним фундаментом для підвищення ефективності спілкування "з боку слухаючого" є залежить від того, якою бачиться йому ситуація спілкування.

Для єфективності спілкування психологи радять дотримуватися правил: ‒ чітко уявити того, хто буде отримувати інформацію, припустити, що він буде

відчувати у ситуації спілкування ; ‒ чітко сформулювати для себе мету спілкування, визначити, що більш важливо – процес

спілкування чи результат спілкування; ‒ проаналізувати обстановку, у якій відбудеться спілкування, подумати, що необхідно

зробити, щоб створити доброзичливу атмосферу; ‒ чітко сформулювати ідею, яку хочете донести до одержувача; ‒ спілкуватися «мовою» одержувача інформації, тобто враховувати ситуацію, що стоїть

за одержувачем; ‒ робити уточнення, якщо одержувачу що-небудь незрозуміло; ‒ не займайти оборонну позицію, якщо для цього немає реальних підстав. Взагалі методів, прийомів і правил ефективного спілкування розроблено чимало, єдиною

проблемою тільки залишається те, що більшість з нас просто забуває про них, віддаючись своїй людській природі, забуваючи про найважливіші правила спілкування. Тільки одиницям вдається цілеспрямовано і ефективно їх використовувати і знаходити спільну мову з більшістю співрозмовників.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник / Д.М.Дубравська. – Львів: Світ,

2001. – 280 с. 2. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник / Л.Е.Орбан-Лембрик. ‒ Київ:

Академвидав, 2003. – 448 с. 3. Філоненко М.М. Психологія спілкування. Підручник / М.М.Філоненко. ‒ Київ: Центр

учбової літератури, 2008. ‒ 224 с. 4. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навч. посібник / І.М.Цимбалюк. – Київ: ВД

„Професіонал”, 2004. – 304 с.

Науковий керівник ‒ викладач-методист С.І.Плахотна


185

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ УДК 377.5

Тетяна Баланчук (Ладижин)

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ХМАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Висвітлено об’єктивну необхідність поширення нових методичних систем навчання у

вищих навчальних закладах на основі необмеженого доступу всіх суб’єктів навчання до електронних освітніх ресурсів. Одним із можливих шляхів створення таких ресурсів є використання хмарних технологій, які є одним із суттєвих чинників міжнародного розвитку. Окреслено основні переваги використання хмарних технологій в діяльності викладача. Розглянуто основні проблеми, які потрібно вирішити з метою найбільш вдалої організації застосування подібних технологій в навчальному закладі.

Ключові слова: інформаційно-комунікаційні технології, електронні освітні ресурси, хмарні технології, хмарні обчислення, мережевий доступ, програмне забезпечення, хмарні сервіси, «хмари», он-лайн комунікація.

The objective necessity of using new methodical systems of education in higher educational

institutions on the basis of unrestricted access of all subjects of education to electronic educational resources is highlighted. One possible way to create such resources is to use cloud technologies, which are one of the essential factors of international development. The main advantages of using cloud technologies in the activity of the teacher are determined. The main problems that need to be solved with a view of the most successful organization of application of similar technologies in an educational institution are considered.

Keywords: information and communication technology, electronic educational resources, cloud, cloud computing, network access, software, cloud services, "cloud" online communication.

Вже давно минули ті часи, коли комп’ютерна техніка була основою фантастичних

романів або інструментом роботи фахівців вузького кола спеціальностей. Нові вимоги освітнього стандарту викликають необхідність координальної зміни форм освітнього процесу з метою досягнення високої якості освіти. В наш час ефективним є використання інформаційно-комунікаційних технологій усіх сферах жіттєдіяльності, які становляться незамінним помічником і в освіті.

Об’єктивною тенденцією у вищих начальних закладах освіти є скорочення аудиторних годин та збільшення годин, що відводяться на самостійну роботу студентів. Тарнсформується роль викладача у навчальному процесі: поступово втрачає актуальність фукнція викладача як основного джерела інформації, він перетворюється на організатора, консультанта, керівника та експерта самостійної роботи студентів. Усе це потребує пошуку більш ефективних засобів навчання.

Швидкий розвиток інформаційцно-комунікаційних технологій, поширення нових методичних систем навчання створюють умови для необмеженого доступу всіх суб’єктів навчання до електронних освітніх ресурсів. Цей процес набуває все більших масштабів та нітенсивності, а його результати переконують, що для цих технологій не існує альтернативи в сучасному світі.

Одним із можливих шляхів створеннят таких ресурсів є використання хмарних технологій. Хмарні технології є одним із суттєвих чинників міжнародного розвитку, вплив якого найближчими роками багатократно зросте. Як держава, достатньо глибоко інтегрована в світові інформаційно-комунікаційні процеси, Україна не може залишитися поза цим впливом.


186

Хмарні обчислення (Cloud Computing)- технологія обробки даних, за якої комп’ютерні ресурси та потужності надаються користувачеві як Інтернет-сервіс. За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технології США (NIST), хмарні обчислення – це модель надання користувачеві зручного мережевого доступу до спільного фонду обчислювальних ресурсів (таких як мережі, сервери, масиви даних, програмні додатки та послуги), які можуть бути швидко надані з мінімальними управлінськими зусиллями або взаємодією з провайдером послуг.

Поява першої технології, що можна охарактеризувати як хмарну, приписується компанії Salesforce.com, заснованої в 1999 році. Вона надала доступ до свого додатку через сайт за принципом – програмне забезпечення як сервіс (Software as a Service).

Загальною перевагою для всіх користувачів хмарних технологій є те, що отримати доступ до «хмари» можна не лише з ПК чи ноутбука, але також з нетбука, смартфона, планшета, тому що головною вимогою для доступу є наявність Інтернету, а для роботи програмного забезпечення «хмари» використовують потужності віддаленого серверу.

Хмарні сервіси надають можливість в буквальному сенсі носити своє робоче місце з собою: за наявності мобільного термінального пристрою і доступу до Інтернет користувач, незалежно від свого місцезнаходження, завжди має доступ до власного віртуального комп’ютера, корпоративних мереж, баз даних тощо.

Хмарні технології дозволяють надавати різноманітні додатки викладачам, співробітникам і студентам найбільш економічним способом. У порівнянні з традиційним підходом, хмарні сервіси дозволяють управляти більшими інфраструктурами, обслуговувати різні групи користувачів у межах одної хмари, а також означають повну залежність від провайдера хмарних послуг.

Застосування хмарних технологій в освіті надають ряд переваг у діяльності викладача: ‒ викладач має доступ до своїх матеріалів і документів будь-де і будь-коли; ‒ з’являється можливість використання відео і аудіо файлів прямо з Інтернету, без

додаткового завантаження на комп’ютер; ‒ організація спілкування засобами Lync з предметним комісіями вищих навчальних

закладів (проведення он-лайн занять, тренінгів, круглих столів); ‒ можливість формувати траєкторії розвитку кожного студента з конкретної фахової

дисципліни або загальноосвітнього предмету; ‒ принципово нові можливості для організації досліджень, проектної діяльності та

адаптації навчального матеріалу до реального життя; ‒ принципово нові можливості передачі знань: он-лайн лекції, веб-мінари, інтегровані

практичні заняття, кооперативні лабораторні роботи, он-лайн комунікація з студентами інших вищих навчальних закладів.

Всі переваги використання хмарних технологій найбільш повно розкриваються в тому випадку, якщо провайдер хмарних послуг повністю контролюється адміністрацією навчального закладу, щоб уникнути ризиків втрати або крадіжки інформації. Крім того, навчальний заклад як провайдер хмарних послуг зможе залучати різні організації як клієнтів, що дасть грошові ресурси, необхідні для подальшого розвитку матеріальної бази і додаткової оплати праці фахівців.

У навчальних закладах слід запланувати впровадження мультимедійних інтерактивних технологій в кожен курс навчання. Необхідне для цього обладнання у вигляді комп'ютерів і ноутбуків, інтерактивних дощок і проекторів слід встановити в комп’ютерні класи, а потім за планом розвитку це обладнання потрібно встановити в усі кабінети закладу.

Слід провести реконструкцію та оновлення наявних комп'ютерних класів, а також створити нові класи на принципово більш сучасному обладнанні. Крім уже наявних класів з персональними комп'ютерами і ноутбуками, можна реалізувати проект створення класів-терміналів, що працюють за хмарними технологіями. А також спробувати створити мобільні портативні класи з використанням планшетів і хмарних технологій. Результатом цієї роботи буде навчальний заклад, який використовує найсучасніші комп'ютерні технології, що дозволяють студентам отримувати найактуальніші знання.


187

Крім того, слід встановити в усі класи інтерактивні презентаційні комплекси на основі SmartBoard і проекторів.

Другим важливим моментом є навчання викладачів роботі з інтерактивним презентаційним обладнанням. Результатом цієї роботи стане значне підвищення наочності демонстраційного навчального матеріалу і підвищення якості одержуваного студентами освіти.

Використання нових інтерактивних технологій зажадає від викладачів не тільки підвищенням темпів кваліфікації в плані комп'ютерних мультимедійних технологій, а й створення мультимедійних матеріалів для всіх своїх курсів. Кожне заняття: будь то лекція, практична робота або семінар, повинні бути забезпечені мультимедійним методичним матеріалом.


1. Биков В.Ю. Технології хмарних обчислень, ІКТ-аутсорсінг та нові функції ІКТ-підрозділів навчальних закладів і наукових установ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/1174/1/Технології_хмарних_обчислень_ІКТ-аутсорсінг.pdf

2. Журнал "Комп&ньоН" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.management.com.ua/tend/tend401.html.

3. Инновации в вузах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://businessman.ru/new-sovremennye-innovacii-v-obrazovanii-primery.html

4. Інформаційні технології: історія та сучасність [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://libr.rv.ua/ua/virt/133/

5. Колеров Ю. Облачный рынок в цифрах и фактах: взгляд Parallels. Доклад на CLOUD Computing Summit 2013 (1 марта, Киев) [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : http://www.ex.ua/view_storage/271113003934

6. Корольова Ю.І. Переваги та недоліки використання хмарних технологій підприємствами України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bsfa.edu.ua/files/konf2013/62.pdf.

7. Морзе Н.В., Кузьмінська О.Г. Педагогічні аспекти використання хмарних обчислень Національний університет біоресурсів і природокористування України Національний університет біоресурсів і природокористування України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elibrary.kubg.edu.ua/865/1/N_Morze_O_Kuzminska_ICTSODID_9.pdf

8. Мультимедийные технологии в облачных сервисах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uni-college.ru/activity/14-activity/informatizacia/72-multimedijnye-tekhnologii-v-oblachnykh-servisakh

9. Новітні інформаційно-комунікаційні технології в модернізації публічного управління: зарубіжний і вітчизняний досвід : матеріали наук.-практ. семінару, 19 квітня 2013 р., м. Дніпропетровськ / ред. кол. : В. М. Дрешпак (голов.ред.). – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2013. – 104 с.

10. Облачный мир стал реальностью [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.management.com.ua/tend/tend401.html

11. Сейдаметова З.С., Сейтвелиева С.Н. Облачные сервисы в образовании Крымский инженерно-педагогический университет [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ite.kspu.edu/webfm_send/211

12. Хмарні технології [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://j.parus.ua/ua/358 13. Шиненко М.А., Сороко Н.В. Використання хмарних технологій для професійного

розвитку вчителів (зарубіжний досвід) Національна академія педагогічних наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ekhsuir.kspu.edu/bitstream/123456789/796/1/ Використання%20хмарних%20технологій%20для%20професійного%20розвитку%20вчителів%20(зарубіжний%20досвід).pdf

14. Шишкіна М. Перспективні технології розвитку систем електронного навчання Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ite.kspu.edu/ru/webfm_send/247

http://lib.iitta.gov.ua/1174/1/Технології_хмарних_обчислень_ІКТ-аутсорсінг.pdf

http://www.management.com.ua/tend/tend401.html

https://businessman.ru/new-sovremennye-innovacii-v-obrazovanii-primery.html

http://libr.rv.ua/ua/virt/133/

http://www.ex.ua/view_storage/271113003934

http://www.bsfa.edu.ua/files/konf2013/62.pdf

http://www.uni-college.ru/activity/14-activity/informatizacia/72-multimedijnye-tekhnologii-v-oblachnykh-servisakh

http://www.uni-college.ru/activity/14-activity/informatizacia/72-multimedijnye-tekhnologii-v-oblachnykh-servisakh

http://www.management.com.ua/tend/tend401.html

http://j.parus.ua/ua/358

http://ekhsuir.kspu.edu/bitstream/123456789/796/1/


188

УДК 512:004

Ганна Мартинюк


ОГЛЯД СИСТЕМИ КОМП’ЮТЕРНОЇ АЛГЕБРИ MAXIMA

У статті наведено загальну характеристику однієї з найпопулярніших систем

комп’ютерної алгебри Maxima й умови ефективного застосування даної програми для

розв’язання рівнянь. Наведено приклади, у яких отримання результатів здійснюється за

допомогою Maxima.

Ключові слова: комп’ютерна математика, системи комп’ютерної алгебри (СКА),

Maxima.

Актуалізація дослідження. Масове виробництво і впровадження персональних

комп’ютерів, невпинне вдосконалення ІКТ стало поштовхом для створення нового

суспільства – комп’ютеризованого. Цей етап розвитку суспільства припадає на середину

ХХ століття і триває до цих пір. Особливістю даного періоду є те, що змінюються та

вдосконалюються не лише програмні продукти і системи, платформи їх реалізації, а й

розвиваються принципи і методи їх проектування і використання в різних галузях науки.

Крім цього, застосування інформаційно-комунікаційних технологій, використання

окремих компонентів комп’ютерно-орієнтованих систем навчання, загальне впровадження

освітніх інновацій у поєднанні із традиційним навчанням є основним пріоритетним

напрямом навчально-виховного процесу, що дає можливість стрімкому розвитку освіти

загалом.

У контексті навчання математичних дисциплін важливою запорукою реалізації цієї

освітньої парадигми є фундаменталізація навчання. Як інноваційна педагогічна технологія

можуть бути використані системи комп’ютерної математики (СКМ), оскільки вони є

середовищем для проектування і використання програмних засобів підтримки навчання

фундаментальних дисциплін.

Виклад основного матеріалу. Комп‘ютерну математику можна визначити як сукупність

теоретичних, методичних, алгоритмічних, апаратних і програмних засобів, які призначені

для ефективного розв‘язування за допомогою комп‘ютерів широкого кола математичних

задач з високим ступенем візуалізації всіх етапів обчислень. Широкого поширення

набувають різноманітні засоби комп‘ютерної математики, зокрема програмні, які називають

системами комп‘ютерної математики (СКМ). СКМ – це програмні засоби, за допомогою яких

можна автоматизувати виконання як чисельних, так і аналітичних та графічних обчислень і

розрахунків. В них акумульовано багатовіковий досвід розвитку математики. За допомогою

СКМ користувачі математики здатні розв‘язувати навіть досить складні математичні задачі.

Поштовхом до створення СКМ стало створення перших у світі персональних

комп'ютерів під керівництвом академіка В.М. Глушкова ще на початку 60-х років

ХХ століття. Саме в цей час в обчислювальній техніці виникає новий напрямок комп'ютерної

математики – комп'ютерна алгебра. Даний напрям полягав у створенні цілком нових

комп'ютерних систем, що здатні здійснювати алгебраїчні перетворення, спрощення виразів,

розв’язувати рівняння та системи рівнянь, обчислювати похідні та інтеграли. Крім цього

передбачалося отримання аналітичних та символьних результатів. Проте висока

ефективність символьних розрахунків стала реальною лише в останні роки, адже процес

обробки символьних операцій набагато тонший та складніший порівняно з найскладнішими

числовими розрахунками.

Першими популярними системами були Reduce, Derive, Macsyma. На даний час системи

комп‘ютерної математики (професійного призначення) представлені в основному великими

західними фірмами (MathSoft, MathWorks, Waterloo Maple та ін.). Вони є потужними


189

засобами діяльності не лише математиків, а й тих, хто використовує математику для

побудови й дослідження математичних моделей в різних предметних галузях, зокрема, й в

системі освіти. Що стосується комп'ютерної алгебри, то лідерами є Mathematica 8 і Maple 8.

Поступаються їм лише системи MATHLAB та Mathcad, які стали міжнародними стандартами

для технічних числових розрахунків.

Розглянемо систему комп'ютерної алгебри – Maxima, що є альтернативою комерційним

продуктам Mathematica і Maple.

Maxima є однією з перших систем комп’ютерної математики, яка розроблялася Вільямом

Шелтером з 1982 по 2001 рік. Завдяки своїм властивостям вона стала придатною для

застосування у вітчизняній системі освіти (як середньої, так і вищої).

Maxima – комп’ютерна система, що призначена для розв’язання ряду задач з

символьними та чисельними виразами: диференціювання, інтегрування, розкладання в ряд,

розв’язання звичайних диференціальних рівнянь та системи лінійних рівнянь, обчислення

елементарних функій, у тому числі показникових та тригонометричних. Також виконує точні

чисельні розрахунки використовуючи дроби, цілі числа і числа з плаваючою точкою

довільної точності. Крім цього система здатна будувати графіки функцій і статистичних

даних в двох- і трьохвимірному просторі.

До основних переваг Maxima належить:

‒ СКМ Maxima ліцензійована та безплатна;

‒ оснащена системою меню і має україномовний інтерфейс, що робить її легкою у

використанні;

‒ не залежить від використовуваної ОС та апаратної платформи;

‒ мала за розмірами;

‒ широкий клас завдань, які здатна виконувати система;

‒ можливість роботи в двох режимах (консольна версія або із використанням одного з

графічних інтерфейсів) [1, с. 24].

Сама система комп’ютерної алгебри Maxima являється консольною програмою у якій усі

математичні формули зображуються за допомогою звичайних текстових символів (рис.1).

Даний режим зручний тим, що без яких-небуть надбудов, Maxima невимоглива до

апаратного забезпечення.

Що ж стосується режиму роботи в графічному інтерфейсі, то на сьогодні створено

чимало графічних інтерфейсів для роботи в Maxima.

Одним із найпопулярніших і зручних для роботи є інтерфейс wxMaxima (рис.2), який має

можливості конструювання вихідних даних та інтерактивну допомогу.

Рис. 1. Maxima в консольному режимі


190

Рис. 2. Вікно wxMaxima

Вгорі робочого вікна програми розташовуються: текстове меню, що надає доступ до

основних функцій і налаштувань. Текстове меню wxMaxima містить команди для

розв’язування великої кількості типових математичних задач, поділених на групи: рівняння,

алгебра, аналіз, спростити, графіки, чисельні обчислення. Нижче розміщена панель

інструментів. Ліворуч міститься панель виклику найуживаніших команд. На рисунку 3

зображено вікно однієї з них. Найбільшу частину займає вікно документа.

Рис. 3. Документ Maxima

Кожен із документів wxMaxima являє собою набір блоків, які називаються секціями або

елементами. З лівої сторони кожен із блоків має квадратну дужку, що показує початок та

кінець. В залежності від призначення розрізняють різні типи блоків: блок заголовку, блок

тексту. Одним із найважливіших є блок введення.

Перед тим, як надіслати команду Maxima для виконання wxMaxima перевіряє, чи за

вершується введений рядок. Завершення рядка здійснюється за допомогою символів «;» чи

«$». Якщо в кінці рядка немає якогось із даних символів, то він автоматично завершиться

символом «;».


191

Для того щоб відредагувати вміст блоку, потрібно вибрати його, клацнувши лівою

кнопкою миші. Після цього з’явиться курсор і дужка зліва стане червоною, вказуючи на

можливість редагування вмісту. Якщо клацнути за межами блоку, то з’явиться

горизонтальна лінія – горизонтальний курсор. Натиснувши довільну клавішу, можна

вставити новий блок введення. За допомогою сполучення клавіш Shift+Up/Down можна

виділяти блоки у відповідному напрямку. Виділені блоки можна вилучати, натиснувши

клавішу backspace чи Delete. Також можна вирізати, копіювати чи вставляти блоки,

використовуючи команду головного меню Редагувати/ Cut/Copy/Paste. Іноді результат

виведення досить довгий. Тоді його можна приховати, клацнувши всередині порожнього

трикутника вгорі дужки. Тепер трикутник стане заповненим. Заповнений трикутник

сигналізує про те, що результат виведення прихований. Клацнувши на ньому, можна

побачити результат виведення. Якщо результат роботи над документом задовольняє, то

можна його зберегти, виконавши команду Файл/Зберегти. Варто запам’ятати, що частина

виведення блоків введення не зберігається. Проте відкривши документ, можна виконати

обчислення у всіх блоках командою Cell/Evaluate All Cells [2, с. 46].

Як було вище сказано, за допомогою СКА Maxima можна розв’язувати ряд

різноманітних математичних задач.

Розглянемо приклади розв’язання рівнянь.

Розв’язування рівняння та системи алгебраїчних рівнянь у Maxima здійснюється за

допомогою функції solve. Якщо права частина рівняння рівна нулю, то вона може бути

опущена при розв’язані.

Наприклад:

(C1) solve (x^2=1, x);

(D1) [x = - 1, x = 1]

(C2) solve(x^2-1,x);

(D2) [x = - 1, x = 1]

(C3) solve(log(x+3)=1, x);

(D3) [x =% E - 3]

Що стосується розв’язання тригонометричних рівнянь, то програма вида тільки одне з

нескінченної множини можливих рішень.

Наприклад:

(C4) solve(sin(x)-1, x);

SOLVE is using arc-trig functions to get a solution. Some solutions will be lost.

(D4)

У наступному прикладі функція solve використовується для розв’язання системи з трьох

рівнянь із трьома невідомими:

(C5) s:[x+y+z=3, x+2*y-z=2, x+y*z+z*x=3];

(D5) [z + y + x = 3, - z + 2 y + x = 2, y z + x z + x = 3]

(C6) solve(s, [x,y,z]);

(D6) [[x = 1, y = 1, z = 1],

[x = 7, y = - 3, z = - 1]]

Інколи бувають випадки, що рівняння не має рішення на множині дійсних чисел, тоді

Maxima шукає рішення серед комплексних чисел:

(C7) solve(x^2+1,x);

(D7) [x = - i, x = i]

Якщо нам потрібно одержати розв'язання рівняння в чисельному виді, то після функції

solve варто використовувати опцію numer або float [3, с. 21-23].

(C8) b:x^5+8*x^4+31*x^3+80*x^2+94*x=-20;

(D8)

(C10) solve(b,x), numer;


192

(D10) [x = - sqrt(3) - 2, x = sqrt(3) - 2,

x = - 2, x = - 3% i - 1, x = 3 %i - 1]

(C11) solve(b,x),float;

RAT replaced 3.464101615137754 by 8733//2521 = 3.464101547005157

RAT replaced 3.464101615137754 by 8733//2521 = 3.464101547005157

(D11) [x = - 3.732050773502579, x = - 0.26794922649742, 22 x = -2,

x = - 3 %i - 1, x = 3 %i - 1]

Програма Maxima, завдяки своїм особливостям під час роботи, стає схожою на

традиційну «ручну» роботу із математичними формулами. Однак, навіть на початкових

етапах вона фактично позбавляє від найбільш марудної ручної роботи, типу відстеження

заданих значень символів, що в свою чергу повністю дозволяє зосередитися на самій задачі.

Отже, можна прийти до висновку, що програма СКА Maxima – одна з

найальтернативніших програм, яку можуть використовувати як і учні так і студенти для

вирішення задач математичного змісту.


1. Компьютерная математика с Maxima: Руководство для школьников и студентов /

Е.А.Чичкарёв. ‒ М. : ALT Linux, 2012. ‒ 384 с. : ил. ‒ (Библиотека ALT Linux).

2. Погрібний О. В. Програмні засоби навчання математики / О. В. Погрібний //

Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2011. – №4. – С. 42–46.

3. Семеріков С.О. Maxima 5.13: довідник користувача / За ред. академіка АПН України

М.І. Жалдака. – Київ, 2007. – 48 с.

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук, доцент Л.Д.Шевчук


193

ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ

УДК 517.937

Михайло Юрченко

(Одеса)

ДОСТАТНІ ОЗНАКИ ІСНУВАННЯ ОБМЕЖЕНИХ РОЗВ’ЯЗКІВ ЗЛІЧЕННИХ

МАЙЖЕ ТРИКУТНИХ КВАЗИЛІНІЙНИХ СИСТЕМ

Розглянуто зліченні майже трикутні квазилінійні системи диференціальних рівнянь.

Вказані достатні ознаки існування обмежених розв’язків даних систем.

Ключові слова: система диференціальних рівнянь, зліченна система, квазилінійна

система, існування розв’язків, обмеженість розв’язків.

We consider countable almost triangular quasilinear systems of differential equations.

Sufficient indications of the existence of bounded solutions of these systems are indicated.

Keywords: system of differential equations, counting system, quasilinear system, existence of

solutions, limited solutions.

Розглянемо зліченну майже трикутну систему квазилінійних диференціальних рівнянь

( ) ( , ) ( ),Y P t Y X t Y Q t (1)

де [,;[ TJt CYYY T,...),( 21 , ||sup|||| jNi

YY

, ,||||: aYYG Ra ,

)(tP ‒ нескінченна матриця з елементами ;:)()( CJJCtPik Nki , ,

TYtXYtXYtX ),...,(),,(),( 21 ; CGJGJCYtX );(),( ;

Нехай для системи (1) виконані наступні умови:

‒ NiZYtLZtXYtX iii ||;||)(),(),( , причому )()(sup:)( tLtLtL iNi

,

RJJCtLtL i :)()(),( .

Нехай Ni існують величини

t

T

iit

i dttpS )(Reexplim .

Покладемо Ni

.,

,,

2

1

i

i

SI

SIi

і введемо позначення:

;,

,,

2

1

Ii

IiTAi

;,1

,,1

2

1

Ii

Iiiλ

.,)()()(1

NitLtptk

iiki

У статті нас буде цікавити наступне питання: за яких умов у системи (1) існують

обмежені частинні розв’язки?

Нехай

Re 1Re ( ) Re ( )

0

1

( , ) | | | ( ) | ) | ( ) | ( , )

t

t tii

ii iiT

i i

t tp dt ip t dt p t dt

i i i i i ik k

kA A

A t T y e q e d p A T e d


194

1Re ( ) Re ( )

1

( , ) ( ) ) | ( ) | ( , )

t t

ii ii

i i

t t ip t dt p t dt

i i i i ik k

kA A

B t T e d p B T e d

.

У роботі [1] були доведені наступні теореми.

Теорема 1 . Нехай для функцій ( , ), ( , )A t T B t T виконані умови:

1. sup || ( , ) || 1t J

B T m

2. ( , )

supsup( ) .1 ( , )

i

t J i N i

A t Ta

B t T

Тоді система (1) має хоча б один обмежений частинний розв’язок.

Вкажемо декілька наслідків з вищевказаної теореми. Введемо наступні позначення:

Re* 0supsup | |

t

ii

T

p dt

ii N t I

M y e

1Re ( )

1

supsup | ( ) |

t

ii

i

t ip t dt

i iki N t I kA

b p e d

;

Re ( )

supsup ( )

t

ii

i

tp t dt

i ii N t I

A

R e d

;

Re ( )

supsup | ( ) |

t

ii

i

tp t dt

i ii N t I

A

q q e d

,

вважаючи, що всі вказані величини мають зміст.

Теорема 2. Для того, щоб система (1) мала хоча б один обмежений частинний розв’язок,

достатньо виконання умов:

1. 1;R b

2. *

.1 ( )

M qa

R b

Доведення. Запишемо вирази для ( , )iA t T та ( , )iB t T та дослідимо їх. Покажемо, що при

виконанні умови 1R b умова 1. теореми 1 буде виконана. Для ( , )iB t T будемо мати:

1Re ( ) Re ( )

1

( , ) ( ) ) | ( ) | ( , )

t t

ii ii

i i

t t ip t dt p t dt

i i i i ik k

kA A

B t T e d p B T e d

. (2)

З (2) очвидно випливає

11Re ( )

1 1 1( , ) ( )1

t

i

tp t dt

A

RB t T e d R

b

.

Покажемо далі, за індукцією, що

( , ) .1

i

RB t T

b

Покладемо далі

( , ) ; 1, 11

k

RB t T k i

b

Тоді 1

Re ( ) Re ( )

1

( , ) ( ) ) | ( ) |1

t t

ii ii

i i

t t ip t dt p t dt

i i i i ik

kA A

RB t T e d p e d

b

Отже sup || ( , ) || 1.1 1t J

R RB T R b

b b


195

Далі дослідимо умови виконання нерівності 2. з теореми 1. Розглянемо вирази для

( , )iA t T

Re 1Re ( ) Re ( )

0

1

( , ) | | | ( ) | ) | ( ) | ( , )

t

t tii

ii iiT

i i


i i i i i ik k

kA A

A t T y e q e d p A T e d

і покажемо , що за умови *

1

M q

b

та 1b величина sup ( , )i

t I

A t T

буде обмеженою. Маємо:

1111

Re *Re ( )

0

1 1 1 1( , ) | | | ( ) | ) .1

t

t

T

i

tp dtp t dt

A

M qA t T y e q e d

b

Аналогічно попередньому доведенню покажемо, що *

( , ) .1

i

M qA t T

b

Покладемо *

( , )1

k

M qA t T

b

для 1, 1k i . Тоді

Re * 1Re ( ) Re ( )

0

1

( , ) | | | ( ) | ) | ( ) |1

t

t tii

ii iiT

i i


i i i i i ik

kA A

M qA t T y e q e d p e d

b

.

* *

*sup || ( , ) || .1 1t J

M q M qA T M q b

b b

У результаті одержимо наступну умову для 0 :

*

0 0.1 1

M q R

b b

Звідки *

0 .1 ( )

M q

R b

Теорему доведено


1. Юрченко М., Гуляєва Н. Деякі достатні ознаки існування обмежених розв’язків

зліченних систем // Матеріали XIII Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції

«Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації»: Зб. наук. праць. –

Переяслав-Хмельницький, 2016. – Вип. 13. – С.136-139.


196

УДК 517.937


(Одеса)

ОДНА ЕФЕКТИВНА ОЗНАКА ІСНУВАННЯ ОБМЕЖЕНИХ РОЗВ’ЯЗКІВ

ЗЛІЧЕННИХ МАЙЖЕ ТРИКУТНИХ КВАЗИЛІНІЙНИХ СИСТЕМ

Розглянуто зліченні майже трикутні квазилінійні системи диференціальних рівнянь.

Вказані достатні ознаки існування обмежених розв’язків даних систем.

Ключові слова: система диференціальних рівнянь, зліченна система, квазилінійна

система, існування розв’язків, обмеженість розв’язків.

We consider countable almost triangular quasilinear systems of differential equations.

Sufficient indications of the existence of bounded solutions of these systems are indicated.

Keywords: system of differential equations, counting system, quasilinear system, existence of

solutions, limited solutions.

Розглянемо зліченну майже трикутну систему квазилінійних диференціальних рівнянь

( ) ( , ) ( ),Y P t Y X t Y Q t (1)

де [,;[ TJt CYYY T,...),( 21 , ||sup|||| jNi

YY

, ,||||: aYYG Ra ,

)(tP ‒ нескінченна матриця з елементами ;:)()( CJJCtPik Nki , ,

TYtXYtXYtX ),...,(),,(),( 21 ; CGJGJCYtX );(),( ;

Нехай для системи (1) виконані наступні умови:

‒ NiZYtLZtXYtX iii ||;||)(),(),( , причому )()(sup:)( tLtLtL iNi

,

RJJCtLtL i :)()(),( .

Нехай Ni існують величини

t

T

iit

i dttpS )(Reexplim .

Покладемо Ni

.,

,,

2

1

i

i

SI

SIi

і введемо позначення:

;,

,,

2

1

Ii

IiTAi

;,1

,,1

2

1

Ii

Iiiλ

.,)()()(1

NitLtptk

iiki

У роботі [1] були доведена наступна теорема.

Теорема 1 . Нехай для функцій ( , ), ( , )A t T B t T виконані умови:

1. sup || ( , ) || 1t J

B T m

2. ( , )

supsup( ) .1 ( , )

i

t J i N i

A t Ta

B t T

Тоді система (1) має хоча б один обмежений частинний розв’язок.


197

Вкажемо один ефективний наслідок з вищевказаної теореми. Введемо наступні

позначення:

Re* 0supsup | |

t

ii

T

p dt

ii N t I

M y e

Re ( )* supsup | ( ) | .

t

ii

i

t p t dt

k i ikAi N i k

P P e d

Re ( )

supsup ( )

t

ii

i

tp t dt

i ii N t I

A

R e d

;

Re ( )

supsup | ( ) |

t

ii

i

tp t dt

i ii N t I

A

q q e d

,

вважаючи, що всі вказані величини мають зміст.

Теорема 2. Нехай виконані наступні умови:

1. Величини * *, , , kM q R P існують і скінченні;

2. *

1

(1 ) 1;k

k

R P

3.

* *

1

*

1

( ) (1 )

0 .

1 (1 )

k

k

k

k

M q P

a

R P

Тоді система (1) має хоча б один обмежений частинний розв’язок з умовою

* *

1

*

1

( ) (1 )

|| ( ) || .

1 (1 )

k

k

k

k

M q P

Y t

R P

Доведення. Нехай виконані умови теореми 1. Оцінимо функції 0( , , )i t T , які наведені в

роботі [1]:

Re 1Re ( ) Re ( )

0

0 0

1

( , , ) (| | | ( ) | ) | ( ) | ( , , )

t

t tii

ii iiT

i i


i i i i i ik k

kA A

t T y e q e d p T e d

Re ( )

0 ( ) .

t

ii

i

tp t dt

i i

A

e d

Очевидно, що вони мажоруються константами *

i наступним чином

1* * * *

0

1

( ) .i

i k k

k

M q R P

Розв’язуючи послідовно ці рівняння, одержимо * *

1 0( )M q R ,

1* * *

1

1

(1 ).i

i k

k

P

Оскільки *

i та *

kP додатні , то найбільше значення буде мати величина

* * * *

0 1

1

sup (1 ).i ki N k

P


198

Тому умова обмеженості *

i однією величиною 0 буде мати вигляд

* *

0 0

1

(( ) ) (1 ) .k

k

M q R P

Або *

0

*

1

,1

(1 )k

k

M q

R

P

(2)

якщо

*

1

(1 ) 1;k

k

R P

В умовах теореми 1 нерівність (2) сумісна з умовою 0 ,a тому у якості 0 можна взяти

праву частину нерівності (2).

Теорему доведено.


1. Юрченко М., Гуляєва Н. Деякі достатні ознаки існування обмежених розв’язків

зліченних систем // Матеріали XIII Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції

«Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації»: Зб. наук. праць. –

Переяслав-Хмельницький, 2016. – Вип. 13. – С.136-139.


199

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ

УДК 796.062:06.013 (477)

Богдан Мірошниченко, Олексій Лях-Породько

(Київ)

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ВГО «СОКІЛ» В УКРАЇНІ

У статті розглянуто організаційну структуру Всеукраїнської громадської організації

«Сокіл» та законодавчу базу, згідно з якою вона має право здійснювати свою діяльність.

Визначені вищі органи управління організації, її спрямованість, статус і проаналізовані

статутні цілі, завдання та напрями, у яких працює ВГО «Сокіл» в Україні.

Ключові слова: організація «Сокіл», культура, статут, з’їзд.

In the article the organizational structure of the Ukrainian public organization «Sokol» and the

legal framework under which it has the right to operate. Designated senior government

organization, its focus, analyzes the status and statutory objectives, tasks and directions which run

the UPO «Sokol» in Ukraine.

Keywords: organization "Sokol", culture, statute, Congress.

Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Молодіжні

організації «Сокіл» здійснюють свою діяльність у різних напрямах суспільного життя, як в

Україні, так і за кордоном. Зокрема, організація проводить заходи фізкультурно-спортивного

формату, веде активну волонтерську діяльність, приймає участь у громадських акціях та

організовує культурно-просвітницькі лекції. Такий широкий спектр напрямів діяльності

організації вимагає налагодженої взаємодії між усіма структурними ланками об’єднання.

Також, важливим є легальність організації та проведення заходів, відповідність цілей та

завдань об’єднання українському законодавству.

ВГО «Сокіл» в Україні набуває все більшої популярності. В результаті аналізу

літератури виявлена значна кількість праць, присвячених діяльності організації «Сокіл»

[2, 3]. Однак, внаслідок розвитку інформаційних технологій та змін у законодавстві України,

виникають нові структурні реформи організації та особливості проведення заходів.

Малодослідженою залишається організаційна структура організації та внутрішні нормативні

документи, згідно з якими вона регламентує свою діяльність в Україні на сучасному етапі

розвитку.

Мета дослідження ‒ здійснити аналіз та з’ясувати організаційні та юридичні засади

функціонування ВГО «Сокіл» в Україні.

Методи і організація дослідження. Методи теоретичного дослідження: логічний,

порівняння, аналіз друкованих і електронних джерел.

Результати дослідження. На сьогоднішній день інформація про зареєстровані

громадські об’єднання на території України є у вільному доступі у мережі Інтернет. За

допомогою електронного сервісу «Реєстр громадських об’єднань» [4] можливо отримати

достовірну інформацію щодо громадських об’єднань та інших юридичних осіб. У реєстрі

міститься інформація про стан, у якому знаходиться організація, її тип, реєстраційний номер

у реєстрі об’єднань громадян, дату реєстрації, повне найменування, скорочене

найменування, ЄДРПОУ, організаційно-правову форму, статус, спрямованість, а також

можливість об’єднання здійснювати підприємницьку діяльність, її місцезнаходження, засоби

зв’язку з нею, інформацію про відокремлені підрозділи, засновників і керівні органи

організації.


200

Першим осередком, який був заснований ВГО «Сокіл», стала організація з місцевим

статусом – Львівська обласна молодіжна громадська організація «Сокіл» (ЛО МГО «Сокіл»).

Організація «Сокіл» зареєстрована як громадське об’єднання із статусом юридичної особи у

місті Львів і має молодіжну спрямованість. ЛО МГО «Сокіл» заснована у 2006 р., однак

офіційна дата реєстрації організації – 17 липня 2009 р. За допомогою засобів зв’язку,

вказаних у інформації про ЛО МГО «Сокіл» у Єдиному державному реєстрі об’єднань,

вдалося встановити контакт з представником організації, який вказав на причини

гальмування процесу легалізації. Причиною, з якої організація стала легально існувати через

три роки з моменту свого заснування, стали багаторазові відмови у реєстрації об’єднання,

викликані невідповідністю статуту громадської організації правовим нормам. Статут

багаторазово відправляли на доопрацювання, що й зайняло тривалий період часу.

Засновниками ЛО МГО «Сокіл» стали три фізичні особи. До керівних органів увійшли три

особи, одна з яких обійняла посаду керівника. Організація не здійснює підприємницьку

діяльність, однак організація має статутний фонд, у який члени організації зробили внески

після заснування об’єднання.

ЛО МГО «Сокіл» має відокремлений підрозділ – Бібрський міський осередок Львівської

обласної молодіжної громадської організації «Сокіл», який знаходиться у Львівській області,

Перемишлянський район, місто Бібрка.

Після заснування ЛО МГО «Сокіл» слідувала розбудова осередків організації по всій

території України. Відтак, 3 квітня 2007 р. відбулася реєстрація Жидачівської районної

молодіжної громадської організації «Сокіл» (ЖР МГО «Сокіл»). Це громадське об’єднання зі

статусом юридичної особи, яке має місцевий статус. Також був обраний голова організації.

20 липня 2007 р. створена Івано-Франківська обласна молодіжна громадська організація

«Сокіл» (ІФО МГО «Сокіл»), яка має обласний статус. У керівні органи об’єднання увійшов

голова та секретар.

17 березня 2009 р. у місті Рівне створене Молодіжне громадське об’єднання «Сокіл», яке

має місцевий статус.

25 січня 2010 р. заснована Самбірська міськрайонна молодіжна громадська організація

«Сокіл» (СМР МГО «Сокіл»), яка має місцевий статус. Також був обраний керівний орган з

посадою – керівник громадської організації.

31 травня 2010 р. створена Тернопільська обласна молодіжна громадська організація

«Сокіл» (ТО МГО «Сокіл»), яка діє на місцевому рівні та має молодіжну спрямованість.

24 вересня 2012 р. створена Городоцька районна молодіжна громадська організація

«Сокіл».

Також створені Бориславська міська молодіжна громадська організація (БМ МГО

«Сокіл» і Хмельницька міська молодіжна громадська організація «Сокіл» (ХМ МГО

«Сокіл»).

На сьогоднішній день ВГО «Сокіл» має статус Всеукраїнської громадської організації,

який вона отримала 24 квітня 2014 р. Організація має 19 відокремлених підрозділів, з яких

18 обласних і 1 місцевий у місті Київ. Набуття всеукраїнського статусу є добровільним і

можливе за умови наявності у громадського об’єднання відокремлених підрозділів у

більшості адміністративно-територіальних одиниць, зазначених у частині другій статті 133

Конституції України.

Українським законодавством передбачено акредитацію відокремленого підрозділу

іноземної неурядової організації. Відтак, 6 грудня 2015 р. в Мадриді за погодженням із

керівництвом Всеукраїнської громадської організації «Сокіл», відбулися установчі збори

іспанського осередку організації. Основною метою діяльності організації визначено

спортивно-патріотичне виховання української молоді, що у даний час перебуває поза

межами Батьківщини.

ВГО «Сокіл» має статус юридичної особи, а тому має право на фінансову підтримку і

зобов’язаний вести бухгалтерський облік, фінансову та статистичну звітність. Для


201

громадської організації обов’язковою умовою є наявність статуту. В ньому міститься

інформація про мету, завдання та напрями діяльності громадського об’єднання. При

створенні організація «Сокіл» декларувала за собою продовження справи українського

«Сокола» першої половини ХХ століття. Метою ВГО «Сокіл» є побудова нового суспільства

і національної держави з соціально справедливим ладом. Статутними завданнями діяльності

ВГО «Сокіл» є:

- захист законних інтересів членів ВМГО «Сокіл», сприяння вирішенню їхніх

соціальних та побутових проблем;

- сприяння реалізації наукових, творчих та організаційних можливостей членів

організації та залучення їх до громадського і культурного життя України;

- сприяння зростанню національної свідомості серед української молоді;

- сприяння розвитку української науки, культури і спорту;

- пропаганда здорового способу життя;

- сприяння формуванню української інтелігенції серед членів ВМГО «Сокіл».

Організація працює у кількох напрямах:

Спортивно-вишкільний

- координація роботи з різностороннього фізичного розвитку членів організації;

- організація туристичних мандрівок;

- проведення таборів (вишкільні, відпочинкові, водні, мандрівні).

Культурно-масовий

- організація різноманітних культорологічних заходів в дусі українських традицій

(вертеп, вечорниці, свято Купала);

- проведення українських вечірок та концертів молодих українських виконавців;

- кіноклуби (організований перегляд найкращої світової кінопродукції);

- активна участь у громадському житті молоді (пікети, мітинги, протести).

Історико-пропагандистський

- пропагування ідеології українського націоналізму серед української молоді;

- проведення лекцій, конференцій та інших заходів на історичну тематику;

- збір спогадів про національно-визвольні змагання;

- відновлення та впорядкування могил українських героїв;

- проведення археологічних експедицій;

- участь у відзначенні національних українських свят.

Основний напрямок діяльності – національно-патріотичне виховання української молоді

[5].

Українським законодавством передбачено наявність у громадського об’єднання власної

символіки. ВГО «Сокіл» має власну емблему та прапор.

Відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» вищим органом управління

громадського об’єднання може бути з’їзд, конференція, загальні збори тощо.

Відтак, 13 жовтня 2014 р. у Києві відбулася нарада Всеукраїнської громадської

організації «Сокіл», у якій взяли участь керівники обласних осередків. Рішення про

визначення осіб, які мають право представляти громадське об’єднання у правовідносинах з

державою та іншими особами, вчиняти дії від імені громадського об’єднання, оформлено

протоколом установчих зборів його засновників. На нараді обговорювалися питання

молодіжної політики в Україні та сфери діяльності організації. Відбулося затвердження

структурних реформ організації «Сокіл». Було погоджено створення нових референтур та

підрозділів, визначені основні засади їхньої діяльності, підведені підсумки роботи по

обласних осередках за останній рік, були внесені пропозиції щодо подальшої діяльності

місцевих осередків та обговорені можливості залучення нових членів до лав ВГО «Сокіл».

24-25 грудня 2016 р. відбувся З’їзд очільників обласних осередків та керівників

референтур Всеукраїнської громадської організації «Сокіл». Рішенням з’їзду сокільці внесли

поправки у внутрішні нормативні документи та переобрали керівництво організації. У


202

другий день З’їзд працював у розширеному режимі із залученням прес-секретарів обласних

осередків «Сокола». Відбулася робоча нарада щодо покращення якості висвітлення

діяльності організації у засобах масової інформації та молодіжному середовищі.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані

громадські об’єднання зі статусом юридичної особи, мають право засновувати засоби

масової інформації.

Відтак, з січня 2008 р. розпочав свою діяльність сайт організації у мережі Інтернет [1], де

висвітлюються події, у яких бере участь організація. ВГО «Сокіл» має власну сторінку у

соціальній мережі Facebook. 3 грудня 2014 р. «Сокіл» створив власний аккаунт у Twitter. У

соціальній мережі Вконтакті ВГО «Сокіл» має власну сторінку з 7,5 тисячами учасників, а

також створені сторінки місцевих та обласних осередків організації. «Сокіл» має прес-

секретаря, який веде активну соціальну діяльність, приймає участь у фотовиставках і

публікує статті у газетах про діяльність ВГО «Сокіл». Обласні осередки мають власних прес-

секретарів для покращення інформаційної підтримки організації. Для контакту з

суспільством на власному сайті організація вказує електронну адресу.

На сьогоднішній день ВГО «Сокіл – молодіжне військово-спортивне товариство, яке має

власного голову об’єднання. Загалом, організація активно використовує права громадських

об’єднань, проводячи мирні зібрання, пропагуючи свою мету та вільно поширює інформацію

про свою діяльність. Підвищенню ефективності діяльності ВГО «Сокіл» сприяє проведення

щорічних заходів, створення, реєстрація та використання символіки, інтенсивна

інформаційна кампанія про громадське об’єднання, створення для неї позитивного іміджу.

Розподіл соціальних ролей позитивно впливає на рівень розвитку активістів організації. ВГО

«Сокіл» вміло розподіляє права і обов’язки між учасниками об’єднання, що стимулює їх

творчу діяльність і прагнення до самовдосконалення, сприяє швидкому оволодінню новими

знаннями та формуванню комунікативних якостей. ВГО «Сокіл» має добре налагоджену

організаційну структуру та діє у рамках закону.


1. ВГО «Сокіл» – [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.sokil.org.ua

2. Лях-Породько, О. Всесокільський зліт 1948 року: особливості підготовки та

проведення і його вплив на розвиток сокільського руху / О. Лях-Породько // Теорія і

методика фізичного виховання і спорту. – 2016. – № 2. – 227 с.

3. Лях-Породько, О. Євген Гарнич-Гарницький ‒ засновник Київського атлетичного

товариства та популяризатор сокільства на українських землях Російської імперії / Олексій

Лях-Породько // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2011. – № 1. – 253 c.

4. Реєстр громадських об’єднань – [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://rgo.informjust.ua/

5. Сокіл (громадська організація) – [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Сокіл_(громадська_організація)

https://clck.yandex.ru/redir/LvUXD5J6I4o?data=UVZ5S3FTUHlHUXd3YUZQV3FqamdOb3RiQ1k0eWR0b1lOT2ZXTHY1NXp6c2xlRXJlLTBvSE9oa0pGcW81eXJmUFlad1Q1ZzA3ZWFkaUtVVjFZcnRaVDJjRmp2a3k4VTQyc0tXRFVQRFZSWlU&b64e=2&sign=63a6f09e0eb289eddc665c45d86ac42b&keyno=1

http://rgo.informjust.ua/

https://clck.yandex.ru/redir/LvUXD5J6I4o?data=UVZ5S3FTUHlHUXdOdmRvb3dORVBqU0swbVdVcGJmSnZpUjB0bDQyUlhray1IMWdnQ080Nnc2eEV5TVdtVVpnVVhNd2l2VmYtRjlFOXd3ME9UOUF6MlAtOHJlQVg1VXR1SjhKM2ZQdER2WW1oaTZJa0J3UWFxb2pEb2gzUDZrTC1idlVXeS16QlYwWkNITkh1bVdHTlp0YWl6UXpYcFcxdnYzZTV5Rl80UVZyX2VTZGJjbnBwRzRhaUhnczd4SFZJNmRBb0JKZWwzV3A0ZzJYdHBYQzBsTGN6amhYV3pDOTUzZTFIeEZKZWxTNW5Lc1loMWlXbmFBQVNuSWtkVlFZcDVCaUlzeTk0d1pfOTRiMTlkX2x4WHRHUXFFU2Vla0RhSWVyX1NJem1vZFpLRy1rdjNTQTFlUU1kS1BaSVBpd05EeTV2emNtR25PWQ&b64e=2&sign=174d23d6ee8ec68ae4d6f8d4588ecbec&keyno=1


203

УДК 378.091.21-051:796

Николай Севрюк, Анатолий Циповяз, Светлана Коваль

(Кременчуг)

ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ ПРОЦЕССА

УЧЁБЫ БУДУЩИХ СПЕЦИАЛИСТОВ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ И СПОРТА

В статье показано пути формирования будущих специалистов физической культуры, в

основе которых лежит персонализация процесса обучения информационных технологий с

использованием достижений в разных областях науки и практики с целью внедрения в быт

здорового образа жизни и осознанного отношения к собственному здоровью.

Рассматриваются вопросы обоснованной системы самостоятельной работы студентов,

что способствует улучшению усвоения теоретического материала.

Ключевые слова: персонализация обучения, информационные технологии, здоровый

образ жизни, самостоятельная работа студента.

The article presents the ways of forming future specialists in physical culture, which are based

on the personalization of the process of teaching information technologies with the use of

achievements in various fields of science and practice with a view to introducing a healthy lifestyle

and a conscious attitude to one's own health. The problems of a well-founded system of independent

work of students are considered, which contributes to the improvement of the mastery of theoretical

material.

Key words: personalization of training, information technologies, healthy way of life,

independent work of a student.

Постановка проблемы. Совершенствование системы высшего образования и повышения

качества профессиональной подготовки специалистов в развитых странах есть самой важной

социокультурной проблемой, решение которой возможно только при приведении

образования в соответствие с новыми социально экономическими требованиями рынковой

экономики.

Общество нуждается в физкультурных кадрах широкого профиля, способных

использовать знания из различных научных областей с учётом специфических задач,

выдвигаемых практикой физического воспитания, спортивной тренировки, оздоровительной

и адаптивной физической культуры.

Сегодня нужен новый тип специалиста, владеющего методами моделирования и

прогнозирования образовательных процессов, способного использовать знания на практике,

системно интегрируя информацию, собранную ученими разного профиля.

Результативность обучения в вузе повысится, и итоговая подготовленость специалиста

по физической культере возрастёт, если у студентов планомерно формировать умение

проводить оценочные показатели различных характеристик к компактному и обозримому

виду статических величин, грамотно интерпретировать их.

Решение самого важного социального задания – формирование у населения здорового

образа жизни и стойких здоровых привычек, а также осознанного отношения к собственному

здоровью и физической подготовке – должно осуществляться за счет новейших подходов в

системе физкультурного образования. Физическая культура – это сложное общественное

явление, которое должно решать не только задания физического развития, а и выполнять

много социальных функций общества в сфере морали, воспитания, этики.

Соответственно к стратегическим положениям реформирования высшего образования

особенного внимания требует усвоение будущими тренерами и преподавателями физической

культуры знаний и умений, которые дают возможность обеспечивать эффективное влияние

на личностное становление своих воспитанников. Одним из эффективных путей повышения


204

уровня проффесиональной подготовки студентов высших учебных заведений физической

культуры есть персонализация процесса ихнего обучения.

Актуальность обозначенной проблемы обусловлена и необходимостью преодоления

разногласий между: требованиями к уровню профессиональной подготовки студентов в

высших учебных заведениях, которые осуществляют подготовку специалистов физической

культуры, и реальным положением организации данного процесса в этих учебных

заведениях; декларированием необходимости развития в будущих специалистов физической

культуры и спорта профессиональных и личностных качеств и низким уровнем их

сформированности на практике; необходимостью обеспечения персонализации процесса

обучения студентов и отсутствием научно-методического обеспечения реализации этого

процесса.

Анализ последних исследований и публикаций. В ходе исследования установлено, что

проблема личности всегда обращала внимание известных мыслителей и педагогов. В разные

времена отдельные её аспекты освящали в своих трудах Сократ, Платон, Аристотель,

Сенека, Ж.-Ж.Руссо, Г. Сковорода и др.

Необходимость индивида в персонализации становится важным предусловием его

развития как личности, чья уникальность положительно воспринимается людьми, которые

его окружают. Результаты исследований подтверждают эффективность предложенных

педагогических условий для обеспечения персонализации процесса обучения будущих

специалистов физического воспитания и спорта [1, 3].

С развитием цивилизованного общества роль физического воспитания в жизни общества

значительно повышается. Постоянно возрастающий ритм жизни требует от человека

хорошей психологическй и физической подготовки, нельзя также не брать во внимание и

отрицательные последствия современной цивилизации – ухудшение экологии, курение,

алкоголь, наркотики. Ни для кого не есть тайной, что здоровье человека закладывается в

детстве, так что занятия физической культурой есть одним из кирпичей в его фундаменте.

Как раз поэтому возникает обеспокоенность, отрицательная тенденция, которая наметилась в

современной школе – отношение родителей к физической культуре как к предмету

второстепенному [7]. Обидно, что эта мысль распространяется сегодня средствами массовой

информации. Устранить этот пробел в знаниях можно с помощью информационно-

коммуникационных технологий обучения, которые могут быть применены для

самостоятельного овладения учениками теоретическим и методическим материалом

дисциплин по физической культуре [4]. Для достижения этой цели рекомендуется внедрять

програмные комплексы, которые включают в себя следующие составные: учебные пособия

для начального ознакомления с материалом, тренажёры и автоматизированные практикумы

для развития практических умений, тестовые системы для обобщения и контроля знаний.

Использование таких программных комплексов обеспечит усвоение учениками и студентами

теоретических и методических аспектов предмета во время самостоятельного изучения

материала, освободит аудиторные часы для занятий физическими упражнениями, повысится

интерес к содержанию, теоретическим и практическим аспектам физической культуры.

Высшие учебные заведения разных стран, в том числе Украины и России, уже имеют опыт

разработки похожих комплексов, большинство из которых разработаны в сотрудничестве

студентов и преподавателей.

Изложение основного материала. Наша цель – определить готовность будущих

специалистов физической культуры к организации и проведению разных форм спортивно-

массовой работы. Приоритетным заданием системы образования есть выпуск специалистов,

конкурентноспособных на мировом рынке труда. Эта цель достигается внедрением в

учебный процесс прогрессивных педагогических концепций, разработкой и внедрением в

деятельность высших учебных заведений новейших программ, научно-методических

достижений, которые опираются на последние мировые и национальные оригинальные идеи


205

современных технологий и средств обучения, привлечением к развитию образования

квалифицированного преподавательского состава.

В современном государственном стандарте высшего образования в области физического

воспитания и спорта внимание акцентируется на подготовке специалистов, которые наряду с

высокими профессиональными знаниями умеют ориентироваться в большом

информационном потоке, способны постоянно обновлять свои знания, владеют новейшими

технологиями. При решении этого задания важное значение приобретает организация

самостоятельной работы студентов.

В период бурного развития технического прогресса и быстрого накопления научной

информации остро возникла проблема поиска новых форм учёбы. Объём информации,

который подлежит усвоению студентами, постоянно возрастает, а время на усвоение этой

информации, наоборот, часто сокращается из-за введения новых разделов по отдельным

дисциплинам специального направления. Повышение качества знаний студентов без

увеличения количества часов возможно лишь за счёт интенсификации учебного процесса [2].

Важная роль в процессе СРС надлежит учебным компьютерным программам, видеофильмам,

электронным книгам. Методические разработки для СРС должны предвидеть ориентацию

студента в выборе направления самостоятельных научно-исследовательских работ, в

частности темы квалификационной работы.

В организации самостоятельных занятий подготовки студентов преподаватели кафедр

должны применять индивидуально-дифференцированный подход, стимулировать

профессиональное мышление, учитывать индивидуальную потребность каждого студента во

времени для выполнения данного задания. От студента требуют необходимого уровня

знаний, умений и навыков, стремятся развивать его логическое мышление,

профессиональные способности, целенаправленность и активность.

Среди мотивирующих факторов, которые повышают эффективность учебного процесса,

следует выделить такие:

индивидуализация всех форм обучения;

объединение контроля с самоконтролем;

моральное стимулирование студентов за успехи в учёбе;

игровые элементы на занятиях;

элементы творчества, участие студентов в научно-исследовательской работе.

Опыт организации самостоятельной работы студентов показал возможность её высокой

эффективности. Во-первых, она приучает студента к систематической планомерной работе

над усвоением теоретических знаний, приобретения глубоких и длительных практических

знаний и навыков. Количество неуспевающих студентов при этом сводится к минимуму. Во-

вторых, она убирает чрезмерную перегрузку студентов во время сессии. Таким образом, СРС

помогает осуществить основную цель высшего образования в области физического

воспитания и спорта – подготовить высококвалифицированного специалиста современного

образца [6].

Специфика обучения в вузе физической культуры и профессиональная деятельность

физкультурных кадров предъявляют требования к уровню спортивной подготовленности

абитуриентов. При зачислении в вузы физической культуры имеет место профессиональный

отбор. Студентами, как правило, становятся спортсмены детско-юношеских спортивных

школ и других специализированных спортивных подразделений. Не всегда уровень

нравственной воспитанности принятых в вузы физической культуры спортсменов отвечает

высоким требованиям, предъявляемым к специалистам педагогического профиля,

воспитателям подрастающего поколения.

В то же время наряду с физическим и нравственным развитием уровень гражданской

зрелости не всегда отвечает требованиям современности. Всё это выдвигает задачу

использования средств физической культуры и спорта с целью формирования нравственного

сознания и нравственного поведения, их коррекции и утверждения в процессе


206

педагогической работы вечных человеческих ценностей. На занятиях со студентами общие

методы воспитания (убеждение, стимулирование, воспитывающие ситуации) в органичном

сочетании со средствами физической культуры и спорта могут быть эффективными в

восстановлении традиций духовности, нравственности, здорового образа жизни.

Проводя работу в этом направлении необходимо учесть значительные достижения

китайского государства в разных сферах, в том числе и спортсменов на мировой арене.

Большой интерес вызывает система модернизации образования КНР, которая предвидит

ключевую роль в сохранении нации, её генофонда, обеспечения стойкого, динамического

развития общества с высоким уровнем жизни и бытовой культуры.

Большей актуальности решению этой проблемы дает стремительная динамика

спортивных достижений представителей Китая на международных соревнованиях, в т. ч. и

на Олимпийских играх. Ведь понятно, что истоки достижений в спорте высших достижений

необходимо искать в постановке школьной физической культуры, которая до 90-х годов

прошлого века целиком базировалась на принципах советской «школы» физического

воспитания.

Модернизация школьного образования КНР, которая проводилась на протяжении

последних 20 лет, позволила разработать свою систему физического воспитания, которая

объединяет в себе новые подходы и опробованные ранее положення. В основе новой

концепции лежит массовое привлечение школьников к занятиям разными видами спорта и

подвижной активности детей. Эта перестройка была бы невозможной без коренных

изменений учебной прграммы в высших учебных заведениях, что предусматривает процесс

подготовки будущих преподавателей физического воспитания. Проведенная реформа стала

основой для обеспечения профессиональной компетентности выпускников, что в свою

очередь обусловило увеличение количества привлечённых к занятим физической культурой

и спортом, осуществило влияние на улучшение показателей их здоровья и стало почвой для

экономического роста Китая [5]. Такой пример достоин тщательного изучения опыта

университетов КНР, имеющего связь с особенностями подготовки будущих учителей

физического воспитания и рационального использования в системе высшего образования

других стран.

Отдельно необходимо отметить, что особым компонентом процесса формирования

специальных знаний и двигательных навыков в китайских ВНЗ, как и у ведущих

европейских университетах, есть педагогическая практика. Реальной целью этого вида

деятельности китайских студентов есть приобретение умений применять приобретённые

знания в условиях практической деятельности.

Анализ требований к вступительному экзамену свидетельствует о том, что студентами

университетов КНР могут стать только те абитуриенты, которые овладели арсеналом знаний

и имеют разностороннюю физическую подготовленность, уровень которой превышает

нормативы для тех, кто вступает в ВНЗ Украины и России.

Выводы. Анализ современного состояния направления образования на базе

информационных технологий, свидетельствует, что технология и теория обучения действуют

без надлежащей связи между собой. Поэтому особое внимание необходимо уделить

разработке и внедрению информационых технологий учебного назначения, а также

персонализации процесса обучения будущих специалистов физической культуры и спорта.

Содержание естественно-научных дисциплин учебных планов физкультурных вузов в

основном не включает преподавания теоретико-методических основ физического воспитания

и спортивной тренировки, что существенно сдерживает формирование профессиональных

знаний, умений и навыков обучаемых студентов.

Совершенствование педагогического процесса путём научно обоснованной системы

самостоятельной работы студентов способствует улучшению усвоения ими теоретического и

практического материала, повышению качества подготовки будущих

высококвалифицированных специалистов физического воспитания.


207

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА

1. Бойчук Т. Форми та методи вдосконалення підготовки студентів спеціальності

«Фізичне виховання» / Т. Бойчук, М. Голубєва, О. Левандовський // Вісник Прикарпатського

університету(сер. «Фізична культура»). – 2008. –Вип.YІ. – С. 32-35.

2. Вайда Р.Й. Застосування ситуаційних задач як метод підвищення ефективності

позааудиторної самостійної роботи студентів / Р.Й. Вайда, М.С. Гнатюк, М.Т. Герасимець та

ін. // Актуальні питання оптимізації навчально-виховного процесу у медичному вузі:

матеріали конф. – Тернопіль, 1998. – Т.1. – С. 22-23.

3. К проблеме эффективности обучения студентов естественно-научным дисциплинам в

ИФК / Актуальные вопросы физической культуры и спорта: Сб. науч. тр. – Вып. 2. –

Волглград, 1996. – С. 61-62.

4. Кіндякова Н.Г. Використання інформаційно-комунікаційних технологій навчання при

проведенні занять з фізичної культури / Н.Г. Кіндякова // Матер. наук.-практ. конф.

«Використання інноваційних технологій при підготовці фахівців галузі фізичної культури. –

Кременчук: Кременч. пед. учил. ім. А.С. Макаренка, 2008.– С. 21-23.

5. Ху Лифей. Развитие физической культуры и спорта в высшей школе КНР (1996-

2012гг.) / Л.Ху // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: зб.

наук. праць Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки / Уклад. А.В. Цьось, С.П. Козіброцький. –

Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – №2 (18). – С. 35-37.

6. Шапошнікова І. І. Деякі процеси аспекту персоналізації навчання студентів вищих

навчальних закладів фізичної культури / І. І. Шапошнікова // Педагогіка і психологія

формування творчої особистості: проблеми і пошуки: зб. наук. пр. – К.; Запоріжжя, 2004. –

Вип. 33. – С. 377-379.

7. Циповяз А.Т. Теоретико-методические принципы физического воспитания в системе

семья–детская спортивная школа / А.Т. Циповяз, А.Н. Антоненко-Миргородская // Імідж

сучасного педагога. – 2016. – № 8. – С. 66-68.

УДК 796.412.2-057.86:159.95-055.2

Інна Толкунова, Галина Єгорова

(Київ)

КОМПОНЕНТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ В СПОРТИВНОМУ КОЛЕКТИВІ

ТА ЇХ ВПЛИВ НА ТРЕНУВАЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

(НА ПРИКЛАДІ ХУДОЖНЬОЇ ГІМНАСТИКИ)

Ключові слова: психологічний клімат, групова згуртованість.

Сучасна психологія спорту постійно стикається з різними проблемами спортивної

діяльності: вплив психологічних чинників на фізичний і психічний стан спортсменів;

гендерні особливості підготовки у спорті; роль особистості та лідерство. Важливим

питанням, яке неминуче доводиться вирішувати тренерам, педагогам, спортивним

психологам, є проблема організації соціуму в спортивних командах – взаємодія спортсменів,

конфронтація у взаєминах, згуртованість команди і сумісність її дій. Пов’язано це з тим, що

сучасний спорт не можна уявити без спілкування, інтенсивних міжособистісних впливів і

взаємодії спортсменів один з одним, тренером, суперниками, людьми, які постійно оточують

спортивну команду [1, 3].

Коломєйцев Ю. А. (2001) зазначає, що особливості виникнення й перебігу спілкування,

його обумовленість пов’язані з питаннями групової згуртованості, які залежать від набутого

соціального досвіду, його змісту, спрямованості та від якого, зі свого боку, залежить

ефективність групової взаємодії, специфіка організації його формування, щоб допомогти


208

команді більш успішно діяти, досягати високих результатів і, про що часто забувають,

виховувати зі спортсмена соціально зрілу особистість [2, 6].

Правильно організовані контакти тренера з командою, а також з окремими

спортсменами, уміле керування людьми допомагають згуртувати колектив, сформувати в

ньому позитивний морально-психологічний клімат. Відомо, що він виникає в процесі

спільної діяльності тренера та спортсменів, їх міжособистісної взаємодії, характеризується

єдністю цілеспрямованих суспільно-психологічних явищ і створює середовище, у якому

спілкуються спортсмени, реалізуються їхні індивідуальні особливості [2, 4].

Мета дослідження: вивчити компоненти психологічного клімату в спортивному

колективі та їх вплив на тренувальну діяльність.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення даних спеціальної літератури і

досвіду передової практики; педагогічне спостереження за процесом тренувальної

діяльності, взаємодією спортсменів між собою та з тренером.

Результати дослідження. У проведеному нами дослідженні брали участь спортсменки

ДЮСШ «Темп» м. Вінниця. У результаті дослідження було встановлено, що психологічний

клімат є найбільш мінливою характеристикою спортивної команди. Він характеризує

загальну групову атмосферу в команді та розглядається як певний її стан, як загальний

настрій її членів. Основними показниками психологічного клімату було виявлено:

- наявність або відсутність конфліктів;

- постійність або зміна складу команди;

- сумісність членів команди;

- згуртованість спортивної команди, наявність почуття «ми»;

- задоволеність або незадоволеність справами в команді, заміна капітанів і керівництва

команди;

- комфорт або напруження й недоброзичливість у відносинах членів команди.

- психологічний клімат суттєво впливає на ефективність навчально-тренувального

процесу та виступу спортсменів на змаганнях, на їх самопочуття й працездатність.

Психологічний клімат суттєво впливає на ефективність навчально-тренувального

процесу та виступу спортсменів на змаганнях, на їх самопочуття й працездатність. У

психологічному кліматі виявляються емоційні стани групи й окремих спортсменів,

міжособистісна сумісність, конфлікти між членами групи. Добрий психологічний клімат

пов’язаний із цілеспрямованою діяльністю команди, продуктивним просуванням до

досягнення загальної мети, із подоланням перешкод, різних труднощів, із тимчасовими

невдачами, помилками, непередбаченими обставинами. Потрібно зазначити, що кожен

спортсмен робить свій внесок у психологічний клімат команди й відчуває на собі його вплив.

У спортсменів залежно від ступеня задоволеності, положення в команді, взаємин із

партнерами й тренером виникає переважно настрій, який впливає на загальний емоційний

настрій інших членів команди.

Як зазначає Заброцький М.М., психологічний клімат – важливий показник

сформованості команди як колективу. Однак, оцінюючи психологічний клімат команди, слід

ураховувати не тільки емоційний бік життя, а й моральні норми та цінності, які існують у

ньому. Наприклад, радість від перемоги, здобутої нечесним шляхом, не може свідчити про

сприятливий психологічний клімат. Спортсмен повинен розуміти соціальне значення

моральних норм, визнавати їх, прагнути у своїх діях і вчинках їм відповідати, переживати їх

порушення. Норми спортивної команди визначаються нормами суспільства, його

моральними принципами, але в кожній команді вони можуть мати певну своєрідність,

обумовлену об’єктивними умовами її реального життя. Сукупність норм кожної команди

характеризує її ціннісні орієнтації, особливості емоційних реакцій, рівень моральної

вихованості її членів, адже емоційне життя спортивної команди надзвичайно багате [4, 5].

Висновки. Отже спортивна команда ‒ це завжди спортивна група, зі своїми

психологічними особливостями, в якій між спортсменами складаються певні відносини. Ці


209

відносини і створюють психологічний клімат, який суттєво впливає на ефективність

навчально-тренувального процесу та виступу спортсменів на змаганнях, на їх самопочуття й

працездатність. Був встановлений зв’язок між психологічним кліматом та підструктурами

спортивного колективу: ранговий та рольовий поділ в команді , спілкування, взаємодія,

підпорядкування, міжособистісні відносин по вертикалі (тренер ‒ спортсмен) і по

горизонталі (спортсмен ‒ спортсмен), згуртованість та сумісність.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Андрух М.Г. Дослідження шляхів і засобів згуртованості спортивної команди /

М.Г. Андрух // Матеріали наукової конференції за підсумками, науково-дослідницької роботи за 1969 р. ‒ Київ: КДІФК, 1970, 4,2 ‒ С. 9.

2. Антипина Г.С. Теоретико-методологічні проблеми дослідження малих соціальних груп / Г.С. Антипина. - Л.: ЛДУ, 1982. ‒ 111 с.

3. Воронова В.І. Психологія спорту: [навч. посібник] / І.В. Воронова. ‒ Д.: Олімпійська література, 2007. ‒ 298 с.

4. Заброцький М. М. Вікова психологія : навч. посіб. / Заброцький М. М. – К. : МАУП,1998. – 92 с.

5. Ільїн А.Б. Психологічний аналіз причин конфліктів в спортивних командах / А.Б. Ільїн // Спортивний психолог. ‒ 2004. ‒ №3. ‒ С. 27

6. Коломейцев Ю.А. Соціально-психологічний клімат спортивного колективу: структура та шляхи оптимізації: дис. на здобуття уч. ступеня доктора психол. наук: спец. 19.00.05. «Соціальна психологія» / Ю.А. Коломейцев. ‒ Мінськ, 2001. ‒ 208 с.

УДК 796.412-001.312 Анастасія Філюшкіна, Ірина Лобунець, Микола Лобунець

(Київ)

ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ ФІТНЕС-ТЕХНОЛОГІЙ

У статті розглянуто вплив оздоровчих технологій на організм людини, виявлені особливості залучення людей до фітнес-індустрії. Визначені ключові потреби, які задовольняє людина за допомогою фітнесу.

Ключові слова: фітнес, фізична культура, спорт, здоров’я. The article discusses the impact of health technologies on the human body, the features to

attract people to the fitness industry. The key requirements that satisfy man with fitness. Keywords: fitness, physical education, sport, health. Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень та публікацій. В даний час в

нашій країні все більшої популярності набуває проблема збереження і зміцнення здоров'я населення. У сучасному світі на організм людей впливають безліч різних чинників: кліматичних, екологічних, соціально-економічних, що в сукупності створює дуже велике навантаження на адаптаційні можливості організму і призводить до їх зриву. При таких обставинах орієнтація на здоровий спосіб життя, залучення до занять фізичною культурою і спортом повинні стати дієвим засобом адаптації людей до мінливих умов життєдіяльності, пов'язаних із значним прискоренням ритму життя, суттєвим загостренням екологічної обстановки, різким зменшенням рухової активності, як головного регулятора стану і функцій організму [4].

Трансформаційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, окрім деяких позитивних зрушень, позначаються негативними явищами в життєдіяльності людей – зниженням тривалості життя, скороченням рухової активності, підвищенням рівня


210

неінфекційних хронічних захворювань, істотним зменшенням фінансової забезпеченості, втратою орієнтирів на здоровий спосіб життя, відчуженням від фізичної культури дітей, молоді та дорослих [2].

Однією із причин погіршення ситуації зі здоров’ям населення є недостатня з боку держави фінансово-матеріальна підтримка оздоровчої сфери, яка покликана відтворювати працездатність населення, що і призводить до фізичної пасивності. На тлі проблем, пов’язаних із погіршенням екологічних передумов існування, низьким рівнем життя, а також неефективним медико-санітарним забезпеченням, зростають смертність і захворюваність населення. За тривалістю життя Україна посідає передостаннє місце серед усіх країн Європи і Центральної Азії. Крім того, через брак освітньої культури окремих верств населення, мізерні матеріальні статки, а також недостатню увагу до організації дозвілля з боку місцевих органів влади, проведення вільного часу почасти супроводжується деструктивними для розвитку організму формами, котрі не лише культивують застарілі шкідливі звички, а й розширюють їх [2]. Отже, в Україні оздоровча діяльність ще не набула широкої популярності.

Мета дослідження ‒ вивчити передумови розвитку сучасних фітнес технологій. Методи дослідження: аналіз спеціальної науково-методичної літератури, логічний,

порівняння. Результати дослідження. Традиційне фізичне виховання не здатне повною мірою

задовольняти сучасні реалії і нести здоров'язберігаючі функції. Одним із шляхів підвищення ефективності фізичної культури є впровадження різних сучасних фізкультурно-оздоровчих технологій (фітнес-технологій), які дозволяють забезпечити розширення і збільшення функціональних можливостей, підвищення резистентності організму і профілактики захворюваності населення.

Фітнес-технології ‒ це сучасні комплексні фізкультурно-оздоровчі напрямки і системи фізичних вправ (ритміка, ритмічна гімнастика, аеробіка і її різновиди, стретчинг, бодіфлекс, пілатес і ін.), спрямовані на фізичне вдосконалення всіх верств населення, підвищення і підтримання розумової і фізичної працездатності в повсякденній навчальній та трудовій діяльності, формування фізичної і спортивної культури.

В даний час в системі фізичної культури розробляється велика кількість інноваційних технологій, методик і оздоровчих програм. Це зумовило появу в теорії і практиці фізичної культури нових термінів: «інноваційні технології» «здоров'язберігаючі технологій», «фітнес-технології» та ін.

У процесі вивчення проблематики цього дослідження виявлено, що уточнення кожного з наведених нижче термінів, і, перш за все, такого як «технологія», є не тільки предметом наукових дискусій, а й має велике прикладне значення. Для визначення поняття «фітнес-технології» і супідрядних термінів, виявлення їх основних ознак і відмінностей було проведено порівняльний аналіз літературних джерел з даної теми.

У науковій літературі технологія розглядається, від грецького techne ‒ мистецтво, майстерність, logos ‒ вчення, а в узагальненому сенсі може розглядатися як система способів, прийомів, кроків, послідовність виконання яких забезпечує вирішення поставлених завдань [4].

У зв'язку з кризовим станом проблеми зниження здоров'я населення особливої актуальності набуває розробка здоров'язберігаючих технологій, призначених для формування, збереження і зміцнення здоров'я. Разом з тим здоров'язберігаючі технології у фізичній культурі, по своїй суті, входять в більш широке поняття «оздоровчі технології», які вже існували раніше в оздоровчій фізичній культурі і призначені для життєзабезпечення функціональних систем організму людини.

Однак більша частина оздоровчих технологій, які з'являються на сучасному етапі, пов'язана з розвитком в Україні фітнес-індустрії. Саме завдяки розвитку фітнесу з'явився один з найбільш популярних термінів у фізичній культурі ‒ фітнес-технології, який зустрічається і в наукових дослідженнях, і в методичних розробках, і в освітніх програмах.


211

Розглядаючи появу терміна «фітнес-технології» та його специфіку, слід зазначити, що дані технології розроблені для вирішення завдань фітнесу відповідно до його принципів, особливостей мотивації тих, хто займається і т.п.

Фітнес-технології ‒ це, перш за все, технології, що забезпечують результативність в заняттях фітнесом. Більш точно їх можна визначити як сукупність наукових методів, кроків, прийомів, сформованих в певний алгоритм дій, який реалізується певним чином в інтересах підвищення ефективності оздоровчого процесу, що забезпечує гарантоване досягнення результату, на основі вільного мотивованого вибору занять фізичними вправами з використанням інноваційних засобів, методів, організаційних форм занять фітнесу, сучасного інвентарю та обладнання [3].

Аналізуючи виникнення фітнес-технологій, їх витоки і сучасний зміст, слід зазначити, що найбільше їх з'являється в фітнес-індустрії, яка, розвиваючись швидкими темпами, бере для вирішення своїх завдань все найцінніше, напрацьоване за багато років в оздоровчій фізичній культурі (основою є як традиційні, так і інноваційні методики, програми, технології та ін.), модернізує і на цій основі створює фітнес-технології, опис яких зустрічається як в наукових дослідженнях, методичних розробках, освітніх програмах, так і в різних видах фізичної культури, де вони з успіхом застосовуються [1].

Так як в основі ідеології фітнесу лежить пріоритет здоров'я людини, то створювані фітнес-технології мають переважно оздоровчу спрямованість.

Однак можна відзначити, що з'являються в фітнес-індустрії фітнес-технології, які виходять далеко за її межі і знаходять своє застосування у всіх видах фізичної культури.

Так, грамотне і цілеспрямоване впровадження фітнес-технологій в заняття фізичною культурою для оздоровлення людей, які не займаються спортом, є в даний час одним з актуальних питань.

При цьому слід особливо підкреслити роль фітнес-індустрії як своєрідної «мультимедійної матриці» в процесі появи фітнес-технологій. Під терміном «мультимедійна матриця», який прийшов з області інформаційних технологій і широко поширеним останнім часом в різних областях науки, мається на увазі «материнська основа», що включає великий пласт базової інформації, пов'язаної з тією чи іншою галуззю знань. З цієї точки зору вважається за можливе розглянути фітнес-індустрію як «мультимедійну матрицю» по відношенню до фітнес-технологій.

Потрібні певні умови для забезпечення нормального протікання процесу впровадження фітнес технологій.

Зовнішнім імпульсом для створення фітнес-технологій є соціокультурний запит ‒ потреба сучасного суспільства в красивих і здорових людях, зміна орієнтацій самих членів суспільства і поява у відповідь на це інновацій в різних видах фізичної культури. Саме вони разом з традиційною спадщиною вітчизняної і зарубіжної фізичної культури під впливом соціокультурних чинників активно сприймаються фітнес-індустрією, творчо переробляються і складають ідеологічну основу фітнес-технологій.

На підставі досліджень, які визначили появу напрямків оздоровчих інновацій, і які виділили чотири сегменти фітнес-послуг за ступенем інтеграції різних оздоровчих технологій, а також аналізу змісту фітнес-програм, були визначені основні підходи до розробки фітнес-технологій [1].

Одним з провідних є підхід, який реалізується в фітнес-індустрії створенням і розвитком фітнес-технологій, заснованих на культурних традиціях різних країн.

Синергетичний підхід виражається в тому, що на основі інтегрованих з інших видів фізичної культури технологій і їх подальшої модернізації в фітнес-індустрії створюються нові технології, на чолі яких лежить принцип системності.

У свою чергу, фітнес-індустрія використовує і затребувані, що історично склалися і визнані заняття тими чи іншими видами рухової активності, додаючи зовнішні, сучасні, привабливі атрибути, реалізуючи традиційно-орієнтований підхід.


212

Однак, відображаючи тенденції зовнішнього світу до об'єднання, формування ідейно-змістовної основи фітнес-індустрії реалізує підхід, поєднуючи в собі як традиційні, так і нетрадиційні види рухової активності і різні технології.

Разом з тим для задоволення різноманітних потреб людей і здатності до маневрування в соціокультурних і економічних умовах фітнес-індустрія максимально широко в порівнянні з іншими видами фізичної культури використовує підхід багатьох варіантів одного виду занять фітнесом.

В цілому процес створення різних інноваційних оздоровчих технологій в фітнес-індустрії підпорядковується принципу спіралеподібного розвитку, притаманного загальній схемі розвитку людського суспільства в глобальному масштабі і виглядає наступним чином.

Соціокультурний запит ‒ пошук технологій, потрібної ідеологічної основи ‒ модернізація ‒ створення на наявній основі фітнес-технології ‒ коригування і новий виток розвитку тієї чи іншої оздоровчої технології на більш високому якісному рівні.

Проведений аналіз науково-методичної літератури, дозволив виділити ряд загальних ознак, характерних для сучасних науково обґрунтованих технологій з фітнесу. Це:

‒ cпрямованість на досягнення цілей фітнесу (оздоровлення, підвищення рівня фізичного та психічного розвитку, фізичної дієздатності, розвиток фізичних здібностей і т.д.);

‒ пріоритетне використання інноваційних засобів, методів, форм проведення занять, сучасного інвентарю та обладнання;

‒ інтеграція засобів і технологій з різних видів фізичної культури як вітчизняної, так і зарубіжних країн; їх модифікація;

‒ різноманітність засобів, методів, форм проведення занять; ‒ швидка реакція: на попит населення на ті чи інші види рухової активності; на появу

нового інвентарю та обладнання; на зміну зовнішніх умов; ‒ адаптивність до контингенту тих, що займаються, простота і доступність; ‒ використання коштів мистецтва (музичний супровід, елементи хореографії і танцю),

орієнтація на виховання «школи рухів» і т.д.; ‒ підвищення настрою, позитивний емоційний фон; ‒ педагогічний і лікарський контроль за тими, хто займається; ‒ результативність, задоволеність від занять. Теоретичний аналіз наукових робіт зарубіжних та вітчизняних учених показав, що у

багатьох країнах з кожним роком все більша кількість людей звертають свою увагу на фітнес. Фітнесом називають сукупність вправ, метою яких є оздоровлення організму. Фітнес може включати в себе безліч різних дисциплін, кожна з яких, залежно від потреб людини, буде направлена на досягнення конкретних цілей. Фітнес-технології - це, перш за все, технології, що забезпечують результативність в заняттях фітнесом. Cлід зазначити, що фітнес-технології інтегрують все найбільш ефективне для оздоровлення людини.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Давыдов В. Ю. Новые фитнесс-системы (новые направления, методики, оборудование

и инвентарь) : учебное пособие / В. Ю. Давыдов, А. И. Шамардин, Г. О. Краснова. – 2-е изд., перераб. и доп. – Волгоград, 2005. – 284 с.

2. Закарьян Л. Х. Фитнесс - путь к совершенству / Л. Х. Закарьян, А. Л. Савенко. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2001. – 160 с.

3. Сайкина Е.Г., Пономарев Г.Н. Фитнес-технологии: понятие, разработка и специфические особенности // Фундаментальные исследования. – 2012. – № 11-4. – С. 890-894.

4. Хоули Э. Т. Оздоровительный фитнесс : пер. с англ. / Эдвард Т. Хоули, Б. Д. Френкс. – Киев : Олимпийская литература, 2000. – 368 с.

Науковий керівник ‒ доцент Л.А.Єракова


213

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ УДК 81’38:070

Ольга Кухарчук (Переяслав-Хмельницький)

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНШОМОВНИХ ЛЕКСЕМ

У ТЕКСТАХ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

Публіцистичному стилю, як і всім іншим стилям мови, притаманні своєрідні особливості функціонування і структури лексичних одиниць. Найбільшою із мовних проблем публіцистики є виявлення ряду власне мовних явищ, які становлять основний зміст публіцистичного стилю.

У цьому стилі широко використовується суспільно-політична, економічна, юридична, культурно-освітня лексика, в певних межах ‒ і філософська, технічна, сільськогосподарська тощо. Добір кожної з груп лексики визначається тематикою публіцистичного висловлювання. Наприклад, газетний жанр подекуди характеризує пишномовність вислову, навіть патетичність, піднесеність, запал, ентузіазм, схвильованість та ін. [7, с. 87].

Мовлення журналістів є інформативно яскравим і комунікативно спрямованим, у зв’язку із чим характеризується новизною проблематики та її суспільною актуальністю на сьогоднішній день. У текстах публіцистичного стилю зазвичай наявні речення різноманітної структури із функціонуванням різних мовних лексем, які не порушують їх стилістичної вмотивованості.

Газети і журнали ХХІ століття несуть інформацію політичного, культурного, економічного чи соціального змісту, що дедалі частіше засвідчує тенденцію до використання запозичень як засобів публіцистики в писемній та усній формі.

Сучасна публіцистика не стоїть на місці, а розвивається і вдосконалюється винахідливістю та мовотворчістю кваліфікованих журналістів. У модернізованому світі журналісти відображають факти та прояви життя всіх його сфер, використовуючи різні лексико-семантичні групи іншомовних слів з метою увиразнення змісту та збільшення словникового запасу публіцистичного тексту. У публіцистичному стилі іншомовні одиниці виконують різні важливі стилістичні функції. Вони є найчастіше засобом іронії й сатири, створення певного контрасту, образності з метою викриття правди про якийсь факт чи особу. Ці слова є одним із компонентів суспільно-політичної та соціальної лексики.

Журналісти у багатьох мовленнєвих ситуаціях уникають буденних, емоційно нейтральних слів і словосполучень, вдаючись до лексем, які виражають почуттєвість, експресію: замість хлібороби вживають творці високих врожаїв, замість селяни ‒ трудівники полів і под. Простежується помірковане використання слів іншомовного походження: геноцид, ксенофобія, консенсус, реципієнт, статус, статут, диференціація та ін. Залежно від жанрової належності газетного і, ширше, публіцистичного тексту використовуються слова й словосполучення в тропеїчному, переважно метафоричному, значенні, чим вагомо посилюється образність написаного. Також і фразеологізми у публіцистичному мовленні в його різних жанрах вживаються неоднаково: найбільше їх у жанрах, споріднених із художніми текстами (нариси, оповідання, байки, есе, меншою мірою ‒ фейлетони, гуморески, епіграми тощо) [7, с. 87].

Слова, засвоєні з інших мов, складають невід’ємну частину, лексики будь-якої мови. Іншомовні слова займають помітне місце й у словниковому складі сучасної української літературної мови [3, с. 60].

Однак безоглядний мовний пуризм, намагання очистити мову від іншомовних слів незалежно від їх значення та ступеня засвоєння не тільки не приносить користі мові, а, навпаки, збіднює її лексичний склад, зменшує її якість як засобу спілкування, засобу вираження людської думки.

Іншомовна (чужомовна) лексика дуже численна, тематично й структурно різноманітна. Вона використовується в усіх стилях мови, особливо в науковому, дещо менше – у


214

публіцистичному. Ця лексика значною мірою демонструє собою той чи інший стан, рівень розвитку кожної окремої літературної мови, її словникове багатство, різноаспектні стилістичні можливості й підпадає під певні загальні стилістичні норми, найголовніша з яких – однозначність. Такі слова слід уживати з усталеною семантикою, у звичній фонетико-граматичній формі, з дотриманням вимог стилю. Тільки доладне використання запозичень не переобтяжує мовлення, посилює такі його якості, як сучасність, простота, зрозумілість, доречність, тобто стилістичність висловлення [2, с. 153].

Іншомовні слова певний час зберігають відбиток новизни, свіжості виразу. Вони можуть бути стилістичною прикметою часу в певних стилях мовлення і навіть входити до лексичного складу мови, довго зберігаючи ефект новизни [6, с. 36].

Науковець О.Д. Пономарів зазначає, що іншомовні слова в офіційно-діловому, науковому, а також у публіцистичному стилі часто виступають як терміни або є складниками словосполучень термінологічного типу, тобто вони виконують номінативну функцію і не мають стилістичного навантаження. Ці слова позначені відтінком книжності, офіційності [4, с. 74]. Але, на противагу цьому твердженню, дослідник говорить про те, що в публіцистичному стилі власне іншомовні слова та інтернаціоналізми вживаються не тільки в прямому, а й у переносному значенні, служать засобом створення образності, контрасту, гумористичних, іронічних та інших ефектів. У прямому значенні ці слова є одним із компонентів суспільно-політичної лексики.

Стилістична роль слів іншомовного походження виявляється тоді, коли вони стають компонентами тропів та стилістичних фігур, зокрема в текстах контрастного спрямування. Іншомовні слова є також випробуваним засобом іронії й сатири [4, с. 75–76].

Аналіз публіцистичних текстів Київщини загалом і Переяславщини зокрема дає підстави зробити висновок, що лексичні одиниці іншомовного походження найяскравіше проявлять свою специфіку в текстах політичного, економічного й суспільного змісту. Численні новітні іншомовні запозичення, які тематично співвідносяться з економікою, банківською справою і фінансами, зумовлені великими змінами в цих сферах життя і впровадженням ринкової економіки в Україні, а з нею – і виникненням потреби в найменуванні нових явищ, які вже мають інтернаціональні (переважно на ґрунті англійської, французької та німецької мов) назви: маркетинг, купюра, рейтинг, компанія, бізнес-ланч, екс-директор, бакси, дисконт, рейтинг, бюджет, долар, інвентаризація, демпінґ, дистриб’ютор, дилер, інвестор, тендер, офшор, фонд, інфляція, дефолт, монополія (Напр.: «На ярмарку вакансій було 133 пропозиції роботи» (Вісник Переяславщини, 2017, №22(11 981), «Започаткувати власний бізнес готові люди до 35 років» (Вісник Переяславщини, 2017, №22(11 981)), «Кличку радять завершити кар’єру»(Газета по-українськи, 2017, №1997), «Боротьба з корупцією – це підприємницька діяльність» (Газета по-українськи, 2017, №1997). Вакансія фр., від лат., вільний 1. Не зайнята посада в штаті установи. 2. Вільне місце для вступника у навчальному закладі. 3. Дефект кристала, що полягає у відсутності атома або йона у вузлі кристалічної ґратки [5]. Бізнес – 1. Справа, заняття, що приносить дохід, підприємницька або комерційна діяльність. 2. Сукупність різноманітних за змістом видів діяльності з метою одержання прибутку [5]. Кар'єра іт., біг, життєвий шлях, поприще, від лат., віз, візок 1. Швидке й успішне просування в службовій, суспільній, науковій та іншій діяльності; досягнення популярності, вигоди. 2. Рід діяльності (напр., К. актора, К. лікаря) [5]. Корупція від лат. corrumpere – «псувати» – протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення [5].

Також простежується і така група як назви осіб, професій: кореспондент, гастролер, пастор, редактор, інженер, інвестор, пасажир, байкер, мародер, турист, антикорупціонер, кіборг, боксер, діджей, пенсіонер, парашутист, снайпер, депутат, дизайнер (Напр.: «Депутати міськради заборонили будівництво павільйонів на автовокзалі. І що з того?» (Вісник Переяславщини, 2017, №22(11 981)), «У ТЦ «Тандем» можна не тільки вибрати тканини для штор, а й запросити дизайнера додому» (Вісник Переяславщини, 2017, №22(11 981)), «На змаганнях молодих боксерів переміг переяславець Юрій Ващенко» (Вісник Переяславщини, 2017, №22(11 981)), «Піаністові відірвало руку в аварії» (Газета по-українськи, 2017, №1997), «Батько прем’єра має сім автомобілів» (Газета по-українськи,

http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?action=alpha&f=40


http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?Article=2839&action=show





215

2017, №1997), «Угорського парашутиста віднесло в Україну» (Вісник +К, 2017, №16(1099)), «Шоколадна писанка для туристів» (Вісник +К, 2017, №16(1099)), «Після загибелі єдиного сина – кіборга батьки народили трійню» (Вісник +К, 2017, №16(1099)). Депутат – 1. Виборний представник народу в певних органах влади. 2. Особа, уповноважена групою людей для виконання певного доручення, завдання [5]. Дизайнер – спеціаліст із художнього проектування естетичного вигляду промислових виробів, оформлення інтер'єру; спеціаліст із дизайну [5]. Боксер – 1. Спортсмен, що займається боксом. 2. Порода службових собак. Інша назва – німецький бульдог [5]. Прем'єр – 1. У багатьох країнах глава уряду, особа, що очолює кабінет міністрів, раду міністрів (прем'єр-міністр). 2. У театрі – артист, що виконує головні ролі [5]. Кіборг англ., скорочення від cybernetic organism – кібернетичний організм; пристрій, у якому певною мірою здійснено симбіоз фізичних та інтелектуальних здібностей людини й технічних засобів автоматики [5].

Цікавим фактом є те, що через події останніх років, зокрема війни на Сході України, простежується використання нових іншомовних лексем. Причинами цього явища є не тільки стилістичні особливості, а й структурні: «Слід зазначити, що суфікс -изм / -ізм є продуктивним для позначення не лише суспільних явищ (капіталізм, фашизм, кучмізм, путінізм і т. д.), а й хвороб (аутизм, альбінізм, аневризма, ботулізм, ревматизм, гіперкортицизм, гігантизм, гіперспленізм, гіпогонадизм та ін.). Це сприяє розвитку в аналізованого слова значення захворювання, про що свідчить словосполучення рашизм головного мозку» [1, с. 105]. «…Зокрема, у російському мовленні для позначення погіршення взаємин між друзями й родичами, котрі живуть в Україні й Росії, стало вживатися слово расфренд, утворене в результаті взаємодії російської та англійської морфем» [1, с. 105].

Іншомовні слова є одним із важливих компонентів лексичного складу української мови, як і будь-якої мови взагалі. Вони приходять разом із поняттями. Адаптувавшись у мові поширення, збагачують її словесний арсенал. Спроби викинути слова лише за те, що вони іншомовні, здебільшого не мають успіху, однак надмірне захоплення чужою лексикою, не вмотивоване ні номінативними, ні стилістичними міркуваннями, є свідченням низького рівня філологічної освіченості, недостатньої обізнаності з можливостями рідної мови.

Отже, іншомовні лексеми широко репрезентовані в газетах Київщини загалом та Переяславщини зокрема. Найчастотнішими є лексеми на позначення назв осіб, професій і ті, які тематично співвідносяться з економікою, банківською справою і фінансами. Слова на позначення сфери політики, економіки, спорту є розповсюдженими у зв’язку з наявними рубриками газет, які висвітлюють події та потребують спеціальної іншомовної термінології задля запитів сучасної читацької аудиторії.


1. Довбня Л.Е. Інноваційна суспільно-політична лексика України: семантико-словотвірна мотивація / Л.Е. Довбня // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія філологічна: зб. наук. праць. – 2015. – Вип. 53. – С. 103-107.

2. Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник / П. С. Дудик. ‒ К.: Видавничий центр «Академія», 2005. ‒ 368 с.

3. Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української мови. Частина І. / М. А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик. ‒ К.: Радянська школа, 1965. ‒ 424 с.

4. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д. Пономарів. – Т. : 2000. – 248 с.

5. Словник іншомовних слів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jnsm.com.ua/ures/book/index.shtml.

6. Стилістика української мови: Підручник/ Л. І. Мацько,О. М. Сидоренко, О. М. Мацько; за ред. Л.І.Мацько . – К. : Вища шк., 2003. – 462 с.

7. Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. – К: Вища школа, 2002.– 439 с.

Науковий керівник ‒ кандидат філологічних наук, доцент Л.Е.Довбня






http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?Qry=%F1%E8%EC%E1%B3%EE%E7

http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?Qry=%C0%E2%F2%EE%EC%E0%F2%E8%EA%E0

http://www.jnsm.com.ua/ures/book/index.shtml


216

УДК 811.531

Юлія Могилко

(Київ)

ОБРАЗНА СИСТЕМА СУЧАСНОЇ КОРЕЙСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ПОЕЗІЇ

ХХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛІ윤석중 ТА김일로)

Ця стаття присвячена образам в корейській сучасній поезії для дітей в ХХ столітті.

Мета статті дослідити вірші 윤석중 та김일로. Ця стаття слугує базою для подальшого

вивчення та розвитку корейської дитячої літератури. Стаття розрахована на широке коло

читачів.

Ключові слова: образ, корейська дитяча література, поезія, 윤석중, 김일로.

The article deals with the images in modern Korean children’s poetry in the 20th

century. The

aim of this article was to investigate the poetry of the 윤석중 and김일로. This is the foundation for

further research into the development of the Korean children’s literature. The article is intended for

a wide range of readers.

Key words: poetry, Korean children’s literature, image, 윤석중, 김일로.

Образ – естетична категорія, яка характеризує особливий, притаманний мистецтву спосіб

відтворення сформованого фантазією письменника уявного світу до певної міри

співвідносним з реальним світом читача на рівні суспільних, культурних, історичних,

психологічних, інших явищ. [1, с. 501]

Поезія – художньо-образна словесна творчість. Термін вживається в багатьох значеннях.

Передусім він називає мистецтво слова (включаючи фольклор). У вужчому розумінні поезія

– ритмічно організоване мовлення, постале на основі конкретно-історичної версифікаційної

системи, відмінне від прози. Подеколи цим поняттям позначають віршовані твори певного

автора, нації чи епохи. [1, с. 540-541]

김일로 (金一路, 1911-1984) – корейський поет дитячої літератури. Його

псевдонім김종기(金鍾起). В 1953 році опублікував збірку дитячих віршів «꽃씨». В 1966

році опублікував збірку «새로운 글짓기 교실». В 1982 році опублікував збірку віршів

«송산하».

눈

엄마 찾아

없으면 눈물이 구슬

엄마 찾아

있으면 웃음이 꽃

깜박이는

초롱이 우리 아가 눈

김일로 (1911-1984)

Очі

Маму шукаєш

Якщо немає, то сльози перетворюються

на дорогоцінний камінь.

Маму шукаєш

якщо вона поруч, то посмішка

перетворюється на квітку.

Вранішня зірка мерехтить,

Очі нашої дитини.

Переклад Могилко Ю. О.

Очі – дзеркало душі людини. Очі мають незвичайну здібність відбивати внутрішній стан

людини. Очі – це орган зору, пізнання, отримання інформації про світ. Вони віддзеркалюють

різні типи емоціонально-психологічного стану людини, такі як: здивування, стан

незворушності, сильне очікування і тощо. Таким чином, психологічний стан людини

передається завдяки метафоричним словосполученням, які описують незвичайний вираз

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B7%D1%96%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%8F%D0%B2%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F


217

очей. Перше, що бачить дитина коли зустрічається з мамою – це очі. Очі передають фізичний

біль та нестримну радість. Концепт «очі» в корейській літературі показує внутрішні

переживання людини, оскільки будь-яка зміна в звичайному виразі очей може видати

емоціонально-психологічний стан, який досить точно може бути переданий в мові.

윤석중 (1911-2003) – народився під час Японської окупації, корейський дитячий поет. В

1933 році став послідовником 방정환1 в періодичному дитячому журналі «어린이». Після

цього він працював в журналах «소년중앙», «소년», «소학생». З 1955 року був редактором

газети «조선일보».

옹달샘

깊은 산 속 옹달샘 누가와서 먹나요

맑고 맑은 옹달샘 누가와서 먹나요

새벽에 토끼가 눈 비비고 일어나

세수하러 왔다가 물만 먹고 가지요

깊은 산 속 옹달샘 누가와서 먹나요

맑고 맑은 옹달샘 누가와서 먹나요

달 밤에 노루가 숨바꼭질 하다가

목마르면 달려와 얼른 먹고 가지요.

윤석중 (1911-2003)

Джерело

Глибоко в горах маленьке джерело,

хто приходить до джерела?

кролики на світанку,

потирають оченята і прокидаються,

приходять до джерела, щоб вмити

мармизоньку,

п'ють водичку, а потім йдуть.

прозора і чиста вода в джерелі,

хто приходить до джерела?

в місячну ніч косуля,

грає в хованки.

Щоб втамувати спрагу, повертаються

до джерела,

Швидко п’ють та йдуть.

Переклад Могилко Ю. О.

Корейський традиційний пейзаж займає особливе місце в мистецтві Кореї. Із елементів

ландшафту в корейській образній системі перше місце посідають гори та водні утворювання.

Це було визначено природньою середою проживання корейців. Невід’ємною частиною

пейзажу Корейського півострова є вершини гір з численними джерелами, які стікали з їхніх

схилів. Головним в пейзажній творчості корейців було органічне злиття автора з природою.

Особливе значення надавалося гірським ландшафтам. В корейській образній системі

«жіночий» космічний початок – вода, «чоловічий» – гори, які мали на меті вічність світу та

природи. Саме ці дві головні географічні реалії осмислювалися корейцями ще в давніх

віруваннях та міфологічних уявленнях. Пейзажу притаманні незавершеність та

«недомовленість», тим самим читач має можливість вільно розуміти глибокий сенс художніх

творів. В корейській літератури серед тваринних персонажів виділяють як диких тварин, так

і домашніх. В образах зайця корейці вбачають риси страху та беззахисності. Часто в

корейських творах зайця ми бачимо маленьким звірятком, яке може злякатися власного

1 방정환 (1899-1931) – корейський письменник дитячої літератури, засновник журналу «어린이». Панг Джонг

Хван був першим, хто ввів термін «дитячий» стосовно літератури корейських творів. Панг започаткував день

захисту дітей, який святкується 5 травня, але через переслідування поліцією в Кореї він змушений був

переїхати до Японії і продовжити своє навчання. Він вивчав дитячу літературу та психологію в Токійському

університеті. Під час свого перебування в Японії очолював Токійське відділення молодіжної організації

Чхондокьо (천도교) і був кореспондентом журналу 개벽, який випускала організація. Знаходячись в Токіо,

Панг почав цікавитися справами дітей, здебільшого положенням корейських дітей під час японського

колоніального правління.

https://ko.wikipedia.org/wiki/%EB%B0%A9%EC%A0%95%ED%99%98

https://ko.wikipedia.org/wiki/%EB%B0%A9%EC%A0%95%ED%99%98

https://ko.wikipedia.org/wiki/%EA%B0%9C%EB%B2%BD_(%EC%9E%A1%EC%A7%80)


218

шуроху. Спостерігаючи за поведінкою лісових мешканців, в давнину корейці могли

відтворити реальні картини співжиття звірів.

Твори корейської поезії не читались вголос, а – наспівувались, або супроводжувались

грою на різних музикальних інструментах. В творах корейських поетів ритміка грає важливу

роль, не дивлячись на те, що більша частина письменників відмовились від класичних

метричних норм й писали переважно білим віршем2.


1. Літературознавчий словник-довідник/ За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва,

В. І. Теремка. –К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752 с.

2. Теория литературы / Волков И.Ф. – М.: «Просвещение», 1995. –256 с.

3. Теория литературы. Учеб. пособие для филолог. специальностей ун-тов и пед. ин-тов /

Гуляев Н. А. – М.: «Высшая школа», 1977. – 278 с.

4. Теория литературы/ В. Е. Хализев. – М.: «Высшая школа», 1999. – 110 с.

5. Теория литературы / Г. Н. Поспелов. – М.: «Высшая школа», 1978. – 351 с.

6. Троцевич А.Ф. История корейской традиционной литературы (до XX в.): Учебное

пособие. ‒ СПб.: Издательство СПбГУ, 2004. – 323 с.

7. 소중한 우리 것 재미난 우리 얘기. 관혼상제, 재미있는 옛날 풍습/ 우리누리, 1997, –

283 p.

8. «한국아동문학작가론(韓國兒童文學作家論)»(이재철, 개문사, 1983)

9. «한국현대아동문학사(韓國現代兒童文學史)»(이재철, 일지사, 1978)

УДК 811.531

Юлія Ярмоліцька

(Київ)

ЕВІДЕНЦІАЛЬНІСТЬ В КОРЕЙСЬКІЙ МОВІ

Метою статті є огляд граматичних засобів корейської мови, які використовуються для

вираження різних типів евіденціальних значень. У роботі розглянуто поняття

евіденціальністі як семантичної категорії, простежується її зв'язок з різними категоріями,

виділяються типи евіденціальності і засоби їх вираження в сучасній корейській мові.

Ключові слова: евіденціальність; нахил; епістимічна модальність; джерела інформації;

інферентив; цитата; корейська мова.

Целью статьи является обзор грамматических средств корейского языка, используемых

для выражения различных типов эвиденциальных значений. В работе рассмотрено понятие

эвиденциальности как семантической категории, прослеживается ее связь с различными

категориями, выделяются типы эвиденциальности и средства их выражения в современном

корейском языке.

Ключевые слова: эвиденциальность; наклонение; эпистемическаямодальность;

источники информации; инферентив; цитатив; корейский язык.

2 Білий вірш – неримовані вірші з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається

чиста клаузула. Найбільшого розвитку білий вірш досяг у драматургічних жанрах, де п’ятистопний ямб,

позбавлений рими, набуває гнучкої та природної інтонації.


219

This paper analyzes grammatical markers of evidentiality in Korean. I concentrate on

observation of eviventiality as a semantic category, its meaning and connections with other

grammar categories. Also I mark out the types of evidentiality.

Key words: evidentiality; mood; epistemic modality; sources of information; inference;

quotation; Korean language.

Однією з найважливіших функцій мови є обмін інформації в суспільстві. Передаючи ту

чи іншу інформацію, що мовець може вказувати на джерело її отримання. Для цієї мети в

багатьох мовах є спеціальні засоби вираження: граматичні, лексичні, синтаксичні. Аналіз цих

засобів дозволяє зробити висновок про те, що в мові певним чином відображаються і

класифікуються джерела отриманої інформації [8, с. 602].

Категорія евіденціальності виділяється не у всіх мовах і не завжди є самостійною і

маркованої. У граматиці сучасної корейської мови дане питання не освітлене.

Термін «евіденціальність» в сучасному його розумінні вперше був ужитий Франсом

Боасом в 1947 році, хоча семантична сфера евіденціальності, яка так або інакше

пов'язувалася з різновидами джерел інформації про пропозиції, обговорювалася в лінгвістиці

задовго до того, як цей термін став загальновизнаним. Ще в 1911 році Ф. Боас звернув увагу

на важливість для деяких індіанських мов, а через десять років Е. Сепір також зацікавився

цієї проблемою. Після відомої роботи Романа Якобсона цей термін набув подальшого

поширення [Якобсон, 2004]. Підхід Ф. Боаса і Р.Якобсона отримав продовження у багатьох

дослідженнях мов світу [1, с. 415]).

P.Якобсон запропонував розуміти евіденціальність як дієслівну категорію, що враховує

такі три факти [9, с. 600-605]:

‒ посилає факт;

‒ переданий факт повідомлення;

‒ вказується джерело відомостей про що повідомляється факт.

Таким чином, в основі категорії евіденціальності лежить особистий досвід мовця,

приватне засвідчення описуваної події, цитування почутої інформації. Про граматичний

статус показників евіденціальності в мові можна говорити, якщо показниками

евіденціальності виступають маркери, які вказують на джерело інформації пропозиції, і якщо

вони відповідають синтаксичним критеріями:

1) показники евіденціальності не є ядром (main part) предикації;

2) вираження евіденціальності ‒ основна функція показника;

3) показники евіденціальності не можуть перебувати в сфері дії заперечення [10].

Граматичний статус евіденціальних форм також залежить від морфологічної системи

мови. Евіденціальність розглядається як елемент зовнішньої модальної рамки

висловлювання (модусу), але при цьому вона використовується тільки в розповідних і

питальних типах і не може супроводжувати імперативні або оптативного висловлювання, до

яких не застосовуються ні критерії істинності, ні ймовірної оцінки [5, с. 256].

Евіденціальні форми використовуються в оповідних висловлюваннях, так як, передаючи

слухачеві невідому інформацію, що мовець вказує на своє джерело інформації. У питальних

висловлюваннях мовець не вказує на джерело своєї інформації, а висловлює гіпотезу про

можливе джерело інформації слухача, від якого він очікує отримати істинну відповідь на

своє питання і відповідно до цієї гіпотези вибирає евіденціальну форму [7, с. 168-169].

Семантика висловлювань, що передає вказівку на непряме джерело інформації мовця,

може бути представлена яка містить рамкову (EV) і пропозитивні частини (Р): Г повідомляє,

що [Х бачив / вважає / дізнався, що] Р (Г ‒ мовець, Х ‒ суб'єкт модусу EV (господар

інформації). Якщо Г=Х, тобто мовець і є господарем інформації, то висловлювання передає

пряме свідчення. Якщо Г≠Х, тобто мовець не є господарем інформації, висловлювання

висловлює непряме свідчення. У цьому випадку мовець ставить собі за мету проінформувати

співрозмовника про те, що він не був очевидцем повідомленого факту і що у нього немає


220

повної впевненості в достовірності повідомленого. Тим самим мовець знімає з себе

відповідальність за твердження, дистанціюється від інформації, що повідомляється. До

непрямого засвідчення також належать випадки, коли висловлювання засноване на висновку

(інференціальність), на повідомленні іншої особи (переказування) [2, с.15-16]. Таким чином,

під категорією евіденціальності слід розуміти таку категорію, грамеми якою вказують, яким

чином мовець дізнався про факт [6, с. 199].

Евіденціальність як термін допускає різноманітні епітети (пряма, непряма, з других рук,

з третіх рук, інференціальна і т.д.), що дає можливість побудувати шкалу підтипів даного

значення.

Типи евіденціальності розглядали багато дослідників Козинцева, Влодавському,

Плунгян, Сусов, та ін.. Аналізуючи їх роботи, можна виділити основні типи ‒ пряму і

непряму евіденціаність:

1) пряма безпосередня евіденціальність (експеріентів) ‒ мовець повідомляє, що особисто

був свідком цій ситуації;

2) непряма безпосередня евіденціальністі ‒ мовець не був свідком ситуації, даний тип

включає в себе різні висновки мовця:

а) інферентив (або конклузив) ‒ знання про ситуацію отримані на підставі логічного

висновку;

б) презумптив (конклюзив) ‒ знання про ситуацію отримані на підставі логічних

міркувань загального характеру, мовець висуває гіпотезу, засновану на особистому знанні

світу;

3) непряма опосередкована евіденціальність ‒ знання отримані на підставі вербального

повідомлення зовнішнього джерела, так звана «інформація з других рук», переказана (цитата

або ренаратив).

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Гусев, Е.Ю. Эвиденциальность в нганасанском языке [Текст] / В.Ю. Гусев //

Эвиденциальность в языках Европы и Азии: сб. ст. ‒ СПб. : Наука, 2007. ‒ С. 415-444.

2. Козинцева, H.A. Типология категории засвидетель-ствованности [Текст] /

Н.А. Козинцева // Эвиденциальность в языках Европы и Азии: сб. ст. ‒ СПб.: Наука, 2007. ‒

С. 6-36.

3. Козинцева, H.A. Связи засвидетельствованности с другими семантическими

категориями [Текст] / Н.А. Козинцева // Эвиденциальность в языках Европы и Азии : сб. ст. ‒

СПб.: Наука, 2007. ‒ С. 37-46.

4. Козинцева, H.A. Косвенный источник информации в высказывании [Текст] /

Н.А. Козинцева // Эвиденциальность в языках Европы и Азии : сб. ст. ‒СПб.: Наука, 2007. ‒

С. 85-103.

5. Корди, Е.Е. Категория эвиденциальности во французском языке [Текст] / Е.Е. Корди //

Эвиденциальность в языках Европы и Азии : сб. ст. ‒ СПб. : Наука, 2007. ‒ С.253-291.

6. Мельчук, И.Л. Курс общей морфологии [Текст] / И.А. Мельчук. ‒ Москва-Вена :

Языки славянской культуры : Венский славистический альманах, 1998. ‒ Т. 2.

7. Huцолова, Р. Модализованная эвиденциальная система болгарского языка [Текст] /

P. Ницолова // Эвиденциальность в языках Европы и Азии : сб. ст. – СПб.:Наука, 2007. ‒

С. 107-196.

8. Храковский, Е.С. Эвиденциальность, эпистемическая модальность, (ад)миративность

[Текст] / В.С. Храковский // Эвиденциальность в языках Европы и Азии: сб. ст. ‒ СПб. :

Наука, 2007. ‒ С.600-632.

9. Якобсон, Р. О структуре русского глагола [Текст] / P. Якобсон // Лингвистика ХХ

века: система и структура языков: хрестоматия. ‒ М. : Изд-во ГУДИ, 2004. ‒ 4.II. ‒ С.112-125.

10. Bybee, J.L. Morphology: a Study of the relation between meaning and form [Text] /

J.L. Bybee. ‒ John Benjamins Publishing Company, 1985.


221

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ

УДК 111:572

Валерий Кóсяк

(Сумы)

ТЕЛЕСНО-ДВИГАТЕЛЬНАЯ АКТИВНОСТЬ

В «МОДЕЛЯХ КУЛЬТУРНОГО ЧЕЛОВЕКА»

Рассматриваются подъёмы и спады телесно-двигательной активности как

составляющей «модели культурного человека» в разные исторические эпохи.

Характеризуется телесно-двигательная активность в культуре античности (концепция

Платона, пайдейя, киники, калокагатия). Показывается снижение «заботы о теле» в

христианской культуре; реабилитация тела и возрастание интереса к нему в эпоху

Возрождения; устремленность к «физическому совершенству» в Новейшее время,

биологическое ослабление человечества вследствие цивилизационного движенческого

кеносиса, стремление людей всех возрастов «быть в форме».

Ключевые слова: «Модели культурного человека», телесно-двигательная активность,

античность, христианство, Возрождение, Новейшее время.

Considered are the ups and downs of body-motor activity as a component of the "model of a

cultural person" in different historical epochs. Characterized body-motor activity in the culture of

antiquity (the concept of Platon, paideia, kinki, kalokachatiya). The decrease in "caring for the

body" in Christian culture is shown; Rehabilitation of the body and increasing interest in it during

the Renaissance; Aspiration for "physical perfection" in the Present-day time, the biological

weakening of mankind due to the civilizational movement kenosis, the desire of people of all ages

"to be in shape.

Key words: «Models of a cultural person», body-movement activity, antiquity, Christianity,

Renaissance, Newest time.

Первыми развернутыми «моделями культурного человека» Э. Савицкая предлагает

считать конфуцианскую и платоновскую: длительное образование (не для всех) с усвоением

полного объема теоретических и практических знаний; усвоение твердых нравственных

начал; физическое развитие [9, c. 64]. Последнее было отражением «телесного сознания» в

античной культуре, которая по духу своему была культурой «телесной» – чувственно-

материальной, которую телесность интересовала в онтологическом, гносеологическом,

аксиологическом, праксиологическом аспектах, и в которой красота тела – высшая красота –

понималась не только как красота физическая, а как красота человека как такового. Именно в

античной культуре складывается взаимодополнение телесного и духовного в человеке с

помощью единения мусического и гимнастического образования, что прослеживается,

например, в афинской школе в век Перикла: истинному гражданину надлежало тренировать

свое тело, учиться игре на флейте и лире, петь, танцевать, учить стихи для красноречия

[3, c. 33, 67]. Эта же идея целостности нашла отражение в концепции воспитания Платона

(к совершенству интеллектуальному через совершенство физическое), в которой музыка и

гимнастика также являются средствами воспитания души. Сам Платон был победителем в

соревнованиях по борьбе на Истмийских играх, Пифагор – победителем Олимпийских игр в

кулачном бою. Сложившаяся система воспитания была обусловлена исторической

потребностью самоутверждения аристократии, которая была призвана показать и доказать

свое превосходство, «избранничество», легитимность своего лидерства.

Система общественно-политического устройства Древней Греции состояла из полисов,

блюдущих свою независимость и каждый город-полис нуждался в самозащите от


222

посягательств других полисов. Таким образом, необходимость самообороны полисов и

демонстрации боевых качеств аристократии с целью утверждения и удержания своей власти

сделали жизненно важным переход от племенных форм несистематического военного

обучения к воспитанию в специальных заведениях сильных, физических развитых граждан-

воинов, защитников своих владений.

В образовании граждан присутствовала и нравственная сторона, но ее реализация

осуществлялась именно в спорте и через спорт. Об этом ясно свидетельствует Аристофан,

которому и в голову не приходило разделять два этих аспекта подготовки молодых афинян:

образование было нацелено на развитие тела в той же, если не в большей, степени, что и на

развитие характера. «Не уставай лепить свою собственную статую!» – скажет много позже

Плотин, вкладывая в это высказывание и нравственный смысл. Жизнь грека была тесно

связана с занятиями гимнастикой, что, кроме всего прочего, отличало ее от жизни варваров

[6]. «Гимнастика» («gymnazo») означала телесные тренировки, которые были основой

«Пайдейи» – воспитания, образования, культуры. Плутарх пишет в «Сравнительных

жизнеописаниях» о подростке Демосфене, что тот остался без образования: дядьям,

расхищавшим его имущество после смерти отца, было не до того, а мать жалела ребенка с

детства хилого и ослабленного, и не принуждала его заниматься. Скорее всего, речь шла

только о физическом воспитании, гимнастике, без которой человек в Древней Греции не мог

считаться образованным. Остальным наукам он обучался, и у лучших учителей: источники

называют несколько имен, известных в Древней Греции, существует даже версия, что он был

одно время учеником школы Платона [5, с. 74]. Признание же ценности человеческого тела в

гармоническом единстве с духом предписывало культивирование тела, его возвышающее

развитие на основе духовного начала. Отсюда шли предписания определенного образа жизни

(как, например, у пифагорейцев), идеалов, норм, имеющих отношение и к телу, и к духу.

Античный греко-римский мир выдвинул идеал мудреца, который означал целостное

отношение к жизни человека. Идеал этой целостности мыслился еще триадно: ученый, воин

и атлет (Древний Рим, II в. до н. э.), хотя в это время в эллинистическом мире на фоне

позитивного отношения к телесности уже начало усиливаться скептическое отношение к

телу, первые проявления которого можно отметить уже во времена архаики.

Особое отношение к физической культуре и спорту было у киников. Ценя физические

достоинства человека (себя они представляли «стройными, худыми и с талиями,

перетянутыми тоньше, чем у ос», о чем пишет Христосом в «Речах»), киники отрицательно

относились к физическому воспитанию и спорту, которые лежали в основе телесного

совершенствования, и были типичным явлением в эллинской жизни. Гимнастика, атлетизм,

агонистика, борьба и награды были излюбленными мишенями для кинических насмешников.

Причем их выпады смыкались с народной критикой этих явлений, так как спорт, агонистика,

атлетический идеал древних греков имели отчетливо выраженный аристократический

характер. Особенно возмущало киников то обстоятельство, как о том пишут Диоген

Лаэртский в своем труде «О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов» и Иоанн

Стобей в «Антологии», что люди, посвятившие себя спорту, нисколько не заботились о

своей душе и добродетели.

Идеал калокагатии (гармонии тела и души, единство нравственного совершенства и

физической красоты) не был идеалом киников. То был официальный полисный идеал,

порожденный афинской аристократией, чуждый плебейской идеологии киников [8, с. 160–

165]. Красота, как она понималась «сильными мира», не могла увлечь античных

земледельцев, ремесленников и рабов. Тяжелый физический труд нередко деформировал

человеческие тела. В образах греческого фольклора сочувственно повествовалось о калеках,

получивших увечье в результате трудовой деятельности (хромота Гефеста, горб Эзопа).

«Природа желает, – пишет Аристотель в "Политике", – чтобы и физическая организация

свободных людей отличалась от физической организации рабов: у последних тело мощное,

пригодное для выполнения необходимых физических трудов» [2, с. 384]. Киническое


223

отрицательное отношение к спорту сменялось одобрительным отношением к физическим

упражнениям, если они были не самоцелью, а средством воспитания добродетели. Но в

кинической концепции мудреца, пребывающего в автаркии, с большой силой представлена

антитеза внутреннего и внешнего, которая была присуща и Платону. В его «Пире» Сократ

«прекрасен и добр», несмотря на то, что внешне безобразен. Физическое уродство не мешает

человеку светиться внутренней красотой. Противоречие между внутренним и внешним

киники снимают отсечением внешнего. Калокагатия понимается ими исключительно как

духовная красота, богатство души. Если Платон в «Тимее» постулирует еще гармоническую

взаимосвязь души и тела, то основатель кинизма Антисфен из Афин в качестве исходного

положения берет примат духовного начала в жизни и искусстве. Киники отвергали искусства

«пластические» и музыку, которые, на их взгляд, не выражают нравственной идеи и чувств

непосредственно в понятной для всех словесной, «демократической» форме, не

воспитывают, а только расслабляют и развлекают [8, с. 173]. Здесь взгляды киников

сближаются с мнением Платона, считавшего искусство не имеющим отношения к истине и

познанию, и поэтому следует изгнать поэтов и художников из будущего идеального

государства. Тем самым киники оказались предтечами Канта, связывавшего красоту с

нравственностью, эстетическое с этическим. Стоит также вспомнить требование русских

революционных демократов, передвижников, Л.Н. Толстого подчинить искусство

нравственным принципам. И для Рембрандта красота – это одухотворенность. Поэтому,

пишет Г. Померанц в «Выходе из транса», он терпимо относился к уродливому, старческому

или больному телу, пряча, правда, все лишнее во тьму, кроме лица и рук.

С возникновением крупных империй целостность культурного человека нарушается, так

как он начинает специализироваться, замыкается в кругу своих практических или научно-

художественных интересов (по типу Плиния). Однако обе модели культурного человека

(конфуцианская и платоновская) дошли в несколько урезанном виде до XIX века, а кое-где и

до начала XX века [9, с. 64.].

Средневековая христианская модель культурного человека, в своей основе сложившаяся

в начале второго тысячелетия, соотносилась с телеологией восхождения к абсолютному, с

идеалом человека, «победившего свою ветхую природу» (Н. А. Бердяев). Эта модель жива в

сердцах «истинных христиан» и поныне. Существенно в ней не только деление знания на

истинное и неистинное, запредельное и конкретное, божественное и антибожественное, но и

переоценка телесности: от наглядного увлечения развитием тела в доцерковных моделях до

требования полного подчинения физического психическому, начиная с Августина. Тело

ставится в жалкое положение. С помощью аскезы, воздержания и поста невольно

выявляются скрытые возможности тела, пределы «экономии телесного вещества». «Плоть

служит царству сатаны», – заявляет Лютер. Утрачивается культура тела, развитая в

языческой культуре.

Христианство приняло, можно сказать, программу искоренения языческого поклонения

телу и радикального изменения отношения к нему, которая стала реализовываться в

последующей культуре. Совершенствуя свой разум и подавляя «зов тела», говорят

христиане, человек может вступить на путь добра, приближающий его к Богу. Но таков,

вообще говоря, и магистральный путь развития европейской культуры. Особые «успехи» в

этом направлении были в Новое время, когда нагота признается «неприличной» и

неприличными считаются разговоры об отправлениях тела. Можно в этой связи порицать

шлафроки, пижамы и другое платье, появившееся в ХVIII веке для сокрытия наготы. Но это

«сокрытие» наделяло тело статусом интимности и загадочности, а это, надо признать, не так

уж плохо.

Логическим завершением «совершенной христианской модели культурного человека»

предстает облик университетского учителя (которому предшествовал тип монаха

учительствующих орденов и тип пастыря вообще): благочестие, устремленность к высшему

знанию, минуя низшее, корпение над составлением текстов и написанием комментариев. В


224

идеале этот культурный человек пребывал в безбрачии и в полном забвении своего

физического развития, утешаясь, видимо, тем, что «слабые телом способны умом»

(Аристотель).

В эпоху Возрождения главное место занимает гуманистическая модель культурного

человека с широким спектром интересов, с занятиями политикой. Однако широкое

распространение получила и несколько «сниженная» культурная модель, вобравшая в себя

традиции рыцарского и куртуазного быта, склоняющаяся к изяществу в жизни и искусстве с

достаточно большим вниманием к физическим упражнениям, необходимым для укрепления

тела. Культурный человек этой эпохи стремился сочетать физические и умственные занятия,

утомительные дела и полноценный досуг, следование нравственным идеалам в серьезных

делах и легкость, непринужденность в быту [9, с. 67].

В эпоху Возрождения происходит «реабилитация природы и человеческого тела, которое

стало рассматриваться как равноценный с духом источник наслаждений и радостей»

[7, с. 51]. Именно телесная природа человека в культуре Возрождения была основой для

возвеличивания человека, признания его квинтэссенцией бытия, ибо «человеческая природа,

– такая природа, – учил Николай Кузанский, – которая была помещена над всеми

творениями бога и лишь немного ниже ангелов» [1, с. 69]. А примат чувственной красоты в

данную эпоху, отмечает А. Ф. Лосев в «Эстетике Возрождения» и понимание красоты

человеческой жизни и человеческого тела подвигали теистов Возрождения, даже таких, как

Марсилино Фичино и Николай Кузанский, к рассуждениям о красоте природы и человека.

Альбрехт Дюрер, Леон Альберти и другие возрожденческие художники, являясь знатоками

всех наук, но, прежде всего, математики и анатомии, тщательно измеряют обнаженное

человеческое тело, чтобы добиться наибольшей точности в живописи и скульптуре.

Одаренность, проявляющаяся во многих областях культуры – явление типичное для

людей Ренессанса. Таковым был Дюрер (1471 – 1528): живописец, график, гравер на меди,

резчик по дереву; исследования о методах измерения перспективы; книга о фортификации;

философ, моралист, автор очень интересной автобиографии, дневника путешествий,

глубоких писем к друзьям – ученым, писателям – гуманистам; исследования о строении и

пропорциях тела, имеющего целью «вычисление» идеала.

В Новое время вырабатывается иерархия моделей культурного человека, обусловленная

как «дроблением» труда, так и сомнениями властей светских и церковных относительно

необходимости культуры для всех, которая связана, как известно, с благосостоянием и

досугом. Углубляющаяся дифференциация труда приводит к тому, что специалист не может

уже «объять необъятное», и ему становится едва ли доступным культурное, то есть

планетарное мышление. «Профессиональный человек» перестает быть отражением идеала

целостного человека. Ученый или артист не напоминает мудреца, политик, предприниматель

не напоминает рыцаря. Устремленность к высотам профессионализма не заменяет

устремленности к высшему.

В Новейшее время «модели культурного профессионала» приличествовало не только

просвещенное внимание к собственному телу, но ей рекомендовалась и устремленность к

«физическому совершенству», что заняло особое место в былых отечественных теориях

всестороннего и гармонического развития личности. Однако эти утопические по своей сути

теории не проникают, как нам представляется, своим гуманитарным взором вглубь

телесного, где можно видеть не только аксиологию тела с его этикой и эстетикой, но также и

онтологию тела, различные эпистемологические его аспекты, его социологию, его семиотику

и др. Названные гуманитарные теории ограничиваются, в общем, толкованием тела как

инструмента воли – культурному человеку для его социальной жизнедеятельности как

волевого по своей сущности процесса всегда выгодно иметь хорошее тело. Никто не спорит с

этой телесной праксиологией, но ее оказывается недостаточно, чтобы иметь смелость

мыслить в терминах правды тела, не предавая его (А. Лоуэн) и делать правильный

экзистенциальный выбор между: «Я» – это не мое тело; «Я» и мое тело; «Я» – это мое тело.


225

Одной из перспектив «объединяющей культурной деятельности» людей представляется

(на что указывал «зодчий современного понимания человека» З. Фрейд) биологическое

ослабление человечества вследствие крайностей «культурного» развития, приводящего к

чрезмерной рафинированности сознания и чувств и забывающего о телесном. Достижения

цивилизационного развития «обездвиживают» тело человека. Формы бытовой техники все

дальше отходят от морфологии человеческого тела и усилия. Руке уже не нужно быть

хватательным органом, где реализует себя усилие. Усилие руки нивелируют кнопки,

рукоятки и т.п., которым достаточно хаптики, легкого касания. Человеческое тело теперь

наделяет вещи лишь знаками своего присутствия, а в остальном они функционируют

автономно. Традиционные же вещи-орудия сочетались с телесными усилиями и телесными

жестами, да и вообще человеческое тело диктовало свою волю вещам (заступу, кайлу, пиле,

рубанку, швабре и т.д.) ввиду того или иного материального труда, вкладывало энергию в

трудовые ритмические усилия.

Нынешняя «бездушная автоматика» (хотя бы даже в электрической машине для

приготовления овощного пюре) освобождает от труда, изо дня в день поглощавшего

человеческие силы. Цивилизационно продвинутый человек попадает в ситуацию

движенческого кеносиса. Становясь совершенными, бытовые и другие автоматы отводят

человеку роль стороннего наблюдателя с невостребованной моторикой тела. Подобное,

техникой опосредованное, «обездвижение» несоразмерно человеку и его телу. Между

функциональными формами вещей с их обтекаемостью, «сподручностью», автоматизмом и

т.д. и телом оформляется вакуум. «Совершенный стиль вещей, – пишет Ж. Бодрийяр, –

оставляет чувство неудовлетворенности своим отсутствием глубинного соучастия – в нем

мы не воспринимаем инстинктивно свое собственное тело, практически не узнаем в нем

своих органов, своей соматической организации. У облагодетельствованных чудо-вещами

появляется какое-то угрюмое довольство, равнодушие и невольный страх пассивных

зрителей своего могущества. Ненужными оказываются многие привычные жесты,

прерываются многие бытовые ритмы, основанные на телесных движениях, и все это имеет

глубокие психофизиологические последствия. Фактичеси свершилась настоящая революция

быта: вещи стали сложнее, чем действия человека по отношению к ним. Вещи делаются все

более, а наши жесты – все менее дифференцированными» [4, с. 64–65].

Пока еще точность и пластичность движений остаются необходимыми в некоторых

видах труда, но ничто не мешает считать, о чем писал Льюис Мемфорд в «Технике и

цивилизации», что «машина приводит к отмиранию функции, граничащему с параличем».

Житейская реальность такова, что движения, требуемые от человека при обращении с

техническими предметами, составляют ряд скудных жестов и усилий, стремящихся к нулю.

[4, с. 67]. Это позволяет нам веровать в абсолютную, ничем не ограниченную

функциональность, в «цивилизацию всеобщего блаженства», где нет производственных

усилий (но где нет и «наслаждения усилием»). Но коль наши тела – это «биомашины»,

ориентированные на наслаждение, то мы его создаем и чувствуем, например, в беге трусцой.

Это увлекающая игра бесконечно повторяющегося действия, доставляющая радость от ее

исполнения, и гипнотически устремляющая тело к продолжению этого исполнения, целью

которого является «форма», идеал 60 – 70-х годов ХХ века.

В эти же годы сложилась и телеоогия тела, желаение людей всех возрастов «быть

форме», – как условие «культуры себя», составляющая «модели культурного человека»

конца ХХ – начала ХХ ст. Телесно-двигательный компонент рассматривается в современной

«модели культурного человека» как атрибут достойного качества жизни с реализацией права

свободного выбора видов двигательной активности и формирования личностей физической и

спортивной культуры, что согласуется с общемировой этической и правовой парадигмой

приоритета личности.

Мощным стимулятором ориентации на личностно-ориентированные физическую

культуру и спорт, основанной на свободном выборе двигательной активности, является


226

стремительное освоение в конце ХХ – начале XXI веков различных физкультурных

парадигм: аэробики со множеством ее модификаций, многоцветия восточных единоборств,

сотен существующих в мире тренирующих и оздоровительных двигательных режимов,

коррекций форм тела, включенных в интенсивный поиск моделей культурно приемлемого

тела, – феноменов мобильной картины диверсивного биосоциокультурного «телотворчества»

с обилием телобразов, которые не могут быть соотнесены с традиционной интенцией

физкультурно-педагогического сознания на «норму» и «стандарт». Ориентируют на

свободный выбор двигательных активностей также широкое распространение гуманитарных

практик, высоких гуманитарных технологий, «гуманитарный ренессанс» последней четверти

ХХ века, и сам дух «гедонистического» Новейшего времени с его неоязыческой радостью

движения, жизнелюбивыми спортивными ритуалами, стремлением людей всех возрастов

«быть в форме», пониманием здоровья и красоты как «личного капитала, от качества

которого зависит карьера, личное счастье и светлое будущее» (Л.И. Лубышева).

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА

1. Антология мировой философии: В 4т. – М.: Мысль, 1969. – Т. 1. –576 с.

2. Аристотель. Соч.: В 4т. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – 830 с.

3. Арский Ф.Н. Перикл / Ф.Н. Арский. – М.: Молодая гвардия, 1971. – 224 с.

4. Бодрийяр Ж. Система вещей / Ж. Бодрийяр. – М.: Рудомино, 2001. – 218 с.

5. Винниченко Т. Демосфен: сила слова / Т. Винниченко // Личности. – 2017. – №2 (102).

– С. 73–87.

6. Ларшина Н.В. О мифах, порожденных спортом как социокультурным феноменом /

Н. В. Ларшина // Философские науки. – 2005. – №5. – С. 140 –153.

7. Марков Б.В. Философская антропология: очерки истории и теории / Б.В. Марков. –

Спб.: Лань, 1997. – 384 с.

8. Нахов И.М. Философия киников / И.М. Нахов. – М.: Наука, 1982. – 224 с.

9. Савицкая Э. Закономерности формирования «Модели культурного человека» /

Э. Савицкая // Вопросы философии. – 1990. – №5. – С. 61–79.


227

ТЕХНІЧНІ НАУКИ. ТРАНСПОРТ

УДК 621.892

Петро Малах

(Харків)

ЧИ Є АЛЬТЕРНАТИВА НАФТОВИМ ПАЛИВАМ В УКРАЇНІ Наведена порівняльна характеристика властивостей деяких речовин, використання

яких в якості пального сьогодні розглядається як альтернатива паливам нафтового походження.

Ключові слова: альтернативне паливо; газоподібне паливо; спиртові палива; диметилефір; палива на основі олій рослинного походження.

The following comparative properties of certain substances the use of which as a fuel today is

seen as an alternative to the palivam oil origin. Keywords: alternative fuel; gaseous fuel; alcohol fuel; dimetilefìr; fuels based on vegetable oils

of vegetable origin. ВСТУП Двигуни внутрішнього згорання широко поширені і практично безальтернативні у

багатьох галузях людської діяльності. Їх доля у виробництві механічної енергії перевищує більшу частину споживаних у світі нафтових ресурсів. У зв'язку з цим високу значущість, при рішенні проблем пов'язаних з обмеженістю розвіданих запасів нафти і постійним зростанням екологічних проблем, мають роботи, спрямовані на розвиток альтернативних джерел енергії. Стосовно ДВЗ найбільш перспективними альтернативними паливами можна назвати наступні: газові вуглеводневі палива, спирти і паливо, виготовлене на основі рослинних олій. Перевагами палив на основі олій рослинного походження є: відновлюваність, доступність і екологічна чистота при виробництві і зберіганні.

1.1 Альтернативні палива для ДВЗ На різних етапах розвитку двигунобудування переважне використання мали різні палива.

Останнє десятиріччя характеризується як домінуванням палив нафтового походження, так і всезростаючим використанням альтернативних палив. Аналіз фізико-хімічних властивостей альтернативних палив, особливостей роботи ДВЗ на цих паливах дозволить більше обґрунтовано рекомендувати найбільш перспективний для вітчизняного двигунобудувания вид альтернативного палива [1,2].

1.1.1 Газоподібні палива для ДВЗ Застосування газоподібних палив в теплових двигунах має давню історію. Ще в 1721

році французький учений Саджай Карно описав теоретичний цикл газового двигуна. Століття опісля, отримали практичне поширення двигуни Ленуара, працюючі на світильному газі. Створені пізніше поршневі двигуни Отто також на початку працювали на газовому паливі. Залежно від різних чинників інтерес до газових двигунів то пропадав, то з'являвся знову. Проте у зв'язку з організацією масового випуску дешевих високооктанових бензинів застосування газових палив було практично повністю припинене. Надалі об'єктивна необхідність економії ресурсів нафти і потреба в оздоровленні повітряного басейну великих міст привела до збільшення числа енергетичних установок, працюючих на газових паливах.

Серед різних видів горючих газів значне практичне застосування в якості моторних палив знайшли суміші газоподібних вуглеводнів, що отримуються з природного і попутного нафтового газів [1,2]. Застосування газових палив в дизельних двигунах ставить проблеми, які пов'язані з поганою їх займистістю. Основними компонентами зріджених нафтових газів є пропан і бутан. Природний газ складається в основному з метану. Окрім цих газів ще трохи етану і пропілену (таблиця 1.1).


228

Таблиця 1.1 Фізико-хімічні властивості основних компонентів зріджених газових палив

Показник Пропан Бутан Етан Пропілен Метан

Густина, кг/м3: газу,

рідини 1,88 509

- -

1,27 446

1,45 582

0,72 415

Теплота згоряння (рідина) МДж / кг МДж / л

45,9 23,4

45,4 26,4

47,2 21,0

45,6 23,8

49,8 35,8

Температура

спалахування, С

510

480

580

470

700

Склад газу для різних родовищ неоднаковий і в середньому характеризується такими цифрами: метану 85 ÷ 90%, етану 1÷ 8%, пропану і бутану 0,5 ÷ 3,0 %, пентану до 0,5 ÷ 2,0%, азоту 0,5 ÷ 0,7% і діоксину вуглецю – до 1,8 % [3]. Найбільше поширений спосіб організації робочого процесу дизельного двигуна – впорскування запальної дози дизельного палива завдяки відносно простому переобладнанню двигуна без змін його конструкції.

Найважливішими перевагами газових палив, порівняно з нафтовим, є менші викиди шкідливих речовин з відпрацьованими газами двигуна. Викиди оксидів азоту ‒ найбільш токсичного компонента відпрацьованих газів двигуна, у газового двигуна в два – три рази менше ніж у бензинового. ДВЗ, працюючі на газових паливах мають більший в 1,4 ÷ 2 рази ресурс, меншу (приблизно в 2 рази) періодичність заміни моторного масла. Використання в ДВЗ газоподібних палив на цьому етапі розвитку двигунобудування має хороші перспективи. Однак, хоча ресурси цих палив істотно вище ніж нафтових, вони також обмежені. Тому велику довгострокову перспективу мають альтернативні палива з поновлюваних ресурсів.

1.1.2 Спиртові палива для ДВЗ Важливе місце серед альтернативних палив, для виробництва яких в широких масштабах

є достатні сировинні ресурси, займають спирти. Отримання спиртів можливо декількома способами. Найбільш поширені з них - це отримання спирту з природного газу, вугілля і з біомаси.

У таблиці 1.2 наведені фізико-хімічні властивості метанолу і етанолу порівняно з властивостями дизельного палива [1,2]. Спирти – речовини, в яких є кисень. Це є причиною нижчої теплотворної здатності, в порівнянні із звичайним нафтовим паливом, це також сприяє істотному зниженню викидів сажі і твердих часток в відпрацьованих газах дизеля. Для введення в циліндр тієї ж кількості теплоти, що і при роботі на дизельному паливі, у разі використання етанолу треба подати в циліндр в 1,7 рази, а у разі метанолу - в 2,3 рази більше об'ємної кількості палива. Це вимагає перегляду основних показників системи паливоподачі. Щільність, в'язкість, поверхневий натяг у спирті значно нижчі, ніж у дизельного палива і близькі до значень для бензину. Для поліпшення цетанового числа вводять присадку ексилнитрату, що збільшує вартість палива. Низька в'язкість і змащувальна здатність спиртів при впорскуванні їх в циліндр служать причиною підвищеного зносу, прихватів і задирів деталей паливної системи. Для вирішення цієї проблеми зазвичай в спирт додають касторову олію, яка добре розчиняється в спиртах.

Добавка присадок збільшує вартість палива на 10 ÷ 15%. Найбільшою проблемою застосування спиртів, як палива для ДВЗ, є їх висока корозійна активність. Особливу небезпеку електролітичної корозії складають такі пари металів : алюміній ‒ сталь, алюміній ‒ латунь, цинк ‒ латунь. Слід також уникати таких матеріалів, що містять магній, кадмій, свинець, цинк.


229

Таблиця 1.2 Фізико-хімічні властивості спиртів, порівняно з дизельним паливом

Властивості Метанол Етанол Диз. паливо

Елементний склад, кг/кг % вуглець водень кисень

0,375 0,125 0,500

0,520 0,130 0,360

0,87 0,13 -

Густина при 20С, кг/м3 792 783 826

В’язкість при 20С, Па·с 0,6·10-3

1,2·10-3

3,6·10-3

Кількість повітря для згоряння 1кг палива, кг пов. / кг палива

6,52 9,074 14,6

Цетанове число 3 8 45 - 55

Температура займання, К 743 693 473 - 493

Температура спалаху, К 284 294 348

Крім того, для забезпечення надійної експлуатації двигунів і зниження зносу при роботі на спиртах потрібні спеціальні моторні масла. Етанол є більш відповідним паливом для ДВЗ завдяки більшій теплотворній здатності і цетановому числу більш високому, ніж у метанолу. Проте етанол дорожчий за метанол приблизно в два рази. Основною проблемою при використанні метанолу є його висока токсичність. Завдяки високій летючості метанолу потрібно забезпечити ретельну герметизацію паливної системи і застосування герметичних систем при заправці автомобіля.

У світовій практиці спирти також застосовують, як добавки до нафтових палив. Головною перевагою таких палив є схожість їх моторних властивостей з властивостями традиційних палив. Високе октанове число дозволяє розглядати спирти, як перспективний високооктановий компонент автомобільних бензинів.

1.1.3. Диметилефір, як паливо для ДВЗ Серед найбільш перспективних альтернативних палив слід зазначити і диметилефір

(ДМЕ). Він не чинить руйнівної дії на озоновий шар і швидко розкладається в тропосфері на Н2О і СО2. Саме паливо не токсичне, не відмічені канцерогенні і мутагенні ефекти, не викликає корозію. ДМЕ є найпростішим з ефірів і, у відмінності від диетилефіру, не утворює пероксидів при тривалій дії повітря. Отримання ДМЕ можливо з цілого ряду джерел: природного газу, вугілля, біомаси.

У таблиці 1.3 наведені деякі теплофізичні властивості ДМЕ порівняно з дизельним паливом (ДП) та показники роботи ДВЗ на ДП та ДМЕ, проведених фірмою AVL на одноциліндровому дизелі (S/D= 163/124, nн = 1800 мин-1) [1,2]. З таблиці.1.3 видно, що завдяки високому цетановому числу і температурі самозаймання трохи нижчій, ніж у дизпалива застосування ДМЕ в якості палива для дизельних двигунів вкрай перспективне. Вміст кисню в ДМЕ з одного боку знижує його теплотворну здатність, а з іншого - зменшує викиди твердих часток і димність. Головним недоліком цього виду палива є те, що за атмосферних умов ДМЕ знаходиться в газоподібному стані. Існуючі дизелі можуть бути пристосовані до роботи на ДМЕ шляхом заміни системи подачі палива. В той же час завдяки низькій температурі кипіння при застосуванні ДМЕ можна забезпечити високі швидкості змішування палива з повітрям, не прибігаючи до високих тисків впорскування.


230

Таблиця 1.3 Порівняння властивостей ДМЕ і ДП та показників роботи ДВЗ

Параметры ДП ДМЕ Цетанове число 40 - 55 55

Температура самозаймання, С 280 235

Густина, кг/м3 при t=20

оС, Р=1бар 840 660

Теоретично необхідна кількість повітря для згоряння 1 кг палива, кг/кг

14,4 9

Показники роботи ДВЗ Номінальна потужність та економічність Однакова Питомі викиди при використанні нестабільних режимів:

5,17 0,41 0,11

2,18 0,41 0,027

NOx, г/кВт.г НС (сумарно), г/кВт.г Тверді частки, г/кВт.г

Макс. димність при розгоні, % поглинання 5 0

Крім всього вище сказаного, застосування ДМЕ дозволяє покращити і екологічні показники дизельного двигуна. Основною перешкодою ДМЕ для використання в якості палива є його ціна, різко збільшена після початку його застосування в якості холодоагенту.

1.1.4 Палива ДВЗ на основі олій рослинного походження За своєю структурою рослинні олії відрізняються між собою тільки вмістом вуглецю і

рівнем насичення жирної кислоти, сполученої з гліцерином. Тому усі рослинні олії є пальними і можуть використовуватися як паливо для двигунів із займанням від стискування. Основною перевагою таких палив є їх відновлюваність, внаслідок повного кругообігу речовин. Висока в'язкість і густина рослинних олій, а також схильність до закоксовування елементів камери згоряння двигуна дещо ускладнюють їх використання в ДВЗ [1,2]. Ефіри рослинних олій значно менше відрізняються за своїми показниками від нафтового палива і створюють менше проблем при використанні в ДВЗ. Найбільш привабливою масляничною культурою для України є рапс (маслянистість ~36%). Метилові ефіри рапсової олії (МЕРО) отримують шляхом змішування рапсової олії з метиловим спиртом (~10%) при температурі 80 ÷ 90°С у присутності каталізатора(їдкий калій). При цьому в результаті реакції отримують гліцерин (~ 10%) і метилові ефіри рапсової олії. Гліцерин використовують в хімічній промисловості для отримання миючих засобів.

Отримання етилових ефірів рапсової олії (ЕЕРО) відбувається за схожою схемою з використанням метилового спирту, який є набагато менш токсичною речовиною, ніж метанол. Використання етанолу дозволяє зробити отримання ЕЕРО значно доступнішим. У таблиці. 1.4 наведені основні фізико-хімічні показники палив з рослинних олій, які є визначальними при протіканні процесів сумішоутворення і згоряння в циліндрі двигуна [3].

Таблиця 1.4 Фізико-хімічні властивості палив рослинного походження

Показник ДП СО*

СО**

РО МЕРО ЕЕРО Ефір пальмов. стеарину

Ефір пальм.

олії Цетанове число 48 50 50 49 52 50 - 62,4

Густина, кг/м3 0,839 0,917 0,916 0,914 0,882 0,895 0,871 0,870

Кінем. в’язкість

при 40С, мм2/с

2,84 31,5 31,9 34,5 4,61 8,50 4,60 4,50

Температура

спалахування, С

210 225 225 200 130 150 165 174

Теплотвор. здатність, МДж/кг

42,5 37,0 37,5 37,1 36,7 36,9 39,8 40,1

* - соняшникова олія; ** - соєва олія


231

Застосуванням альтернативних палив можна добитися значного зниження кількості шкідливих компонентів відпрацьованих газів (найбільший ефект досягається на двигуні з передкамерним сумішоутворенням). Оскільки рослинні палива практично не містять домішок сірки (0,02 ÷0,05%), то стає можливою установка нейтралізатора токсичних компонентів відпрацьованих газів [3]. Як одну з переваг палив рослинного походження слід зазначити їх гарну змішуваність з нафтовими паливами. Це дозволяє готувати паливні суміші з характеристиками, близькими до характеристик традиційного нафтового палива. Рослинні олії та їх ефіри містять біля 10% кисню, що з одного боку зменшує їх теплотворну здатність, а з іншого ‒ дещо покращує процес сумішоутворення, знижує димність і утворення твердих часток. Застосування рослинних палив в двигуні з безпосереднім впорскуванням палива спричиняє меншу дію на людський слух в порівнянні з традиційним нафтовим паливом. Серед недоліків рослинних палив відзначається висока температура застигання, що ускладнює їх застосування в холодну пору року.

ВИСНОВКИ: а) Альтернативні палива за своїми фізико-хімічними властивостями значною мірою відрізняються від властивостей традиційних палив. Ці відмінності істотно впливають на протікання процесів сумішоутворення і згоряння,економічність, показники токсичності відпрацьованих газів ДВЗ; б) Застосування альтернативних палив у вітчизняному двигунобудуванні є актуальним завданням. Для України кращі перспективи мають альтернативні палива на основі рапсової олії.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1 Автомобільні експлуатаційні матеріали: навч.посіб. для дистанц. навч. / [М.К.Сукач,

В.П.Сидоренко, Г.О.Аржаєв, І.М.Литвиненко]. – К. : Університет «Україна». 2006. ‒ Ч.1: Паливно-мастильні матеріали та спеціальні рідини. – 256 с. ‒ С. 57–75.

2 Полянський С.К. Експлуатаційні матеріали : підручн. [для студ. вищ. навч. закл.] / С. К. Полянський, В.М.Коваленко. – К. : Либідь.2003. – 448 с. ‒ С. 108–120.

3 Ліньков О.Ю. Вибір і обґрунтування параметрів сумішоутворення і згоряння дизеля, працюючого на альтернативних паливах: дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: 08.04.03 / Ліньков Олег Юрійович. – К., 2004. – 118 с.

Олена Омельченко

(Краматорськ)

ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У ВИКЛАДАННІ ДИСЦИПЛІНИ «ІНЖЕНЕРНА ГРАФІКА»

У статті проведений аналіз інженерно-графічної підготовки у вищих навчальних

закладах, який показав потребу у перегляді підходів до організаційно-методичного

забезпечення занять з нарисної геометрії та інженерної графіки при підготовці майбутніх

фахівців. Розглянуті підходи та процес формування конструкторських умінь.

Ключові слова: нарисна геометрія, інженерна графіка, конструкторські уміння,

педагогічні умови, майбутні фахівці.

In the article the analysis of engineering graphics training in higher educational institutions,

which showed the need for redefining approaches to organizational and methodical support of

descriptive geometry and engineering graphics when preparing future professionals. The

approaches and process of formation of engineering skills.

Key words: descriptive geometry, engineering graphics, design skills, pedagogical conditions,

future professionals.


232

Сьогоденний потужний потік інформації, яку викладач повинен донести до студента у

рамках обмеженого академічного часу, вимагає шукати нові і більш ефективні методи

навчання, використовуючи сучасні інноваційні технології.

В основу таких пошуків покладено залучення різноманітних електронних засобів.

Швидкі темпи розвитку комп’ютерних технологій, які все більш проникають у наше

повсякдення та усі сфери діяльності, поступово стають також і невід’ємною частиною

професійної діяльності викладача. Завдяки комп’ютерним досягненням аудиторні заняття

стають більш інформативно наповненими, а самостійна робота студентів – більш творчою та

оригінальнішою, що знаходить своє відображення у підвищенні якості освіти.

Застосування нових інформаційних технологій навчання під час вивчення графічних

дисциплін дуже ефективно впливає на якість підготовки майбутніх фахівців.

На відміну від традиційного обмеження навчання графічних дисциплін лише

інформаційним компонентом (знання, вміння і навички) все більшого значення набуває

діяльніший компонент навчання з виділенням трьох рівнів або типів навчально-пізнавальної

діяльності студентів (репродуктивна, пошукова і дослідницька). Продовжуються пошуки як

у напрямку переосмислення самого змісту курсу, так і способів його подання (В.В. Ванін,

О.Г. Глазунова, М.Ф. Євстаф'єв, О.В. Кащенко, С.М. Ковальов, В.Є. Михайленко, В.М.

Найдиш, А.П. Підкоритов, І.А. Скидан, М.Ф. Юсупова та ін.).

Дослідження особливостей навчальної діяльності відображено в роботах науковців: А.П.

Верхоли, О.М. Джеджули, М.М. Козяр, В.К. Сидоренко, Д. Ткач. У їх працях з'ясовано

основи осмислення проблем графічної підготовки за рівнями, мотиваційні характеристики,

методи, прийоми і організаційні форми активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Разом з цим, проблема активізації навчально-пізнавальної діяльності під час вивчення

графічних дисциплін залишається недостатньо розробленою в сучасних умовах розвитку

суспільства і впровадження комп'ютерної графіки на виробництві, проектних установах.

Наразі потребують перегляду теоретичні і методичні засади традиційного навчання

графічних дисциплін і створення на цій основі нової методології навчання відповідно до

вимог сьогодення.

Навчальна програма з Інженерної графіки має передбачати певний рівень оволодіння

студентами сучасними інформаційними технологіями навчання. Нині необхідні гнучкі,

прискорені і надійні технології навчання, які при оптимальних витратах забезпечили б

гарантовану якість підготовки кваліфікованого фахівця.

Широкі технічні можливості комп’ютера відкривають принципово нові шляхи

підготовки конструкторської документації та навчання графічної грамотності. Комп’ютер

стає надійним інструментальним засобом при виконанні різноманітних зображень (креслень,

ескізів, рисунків, схем тощо), автоматизуючи та полегшуючи графічну діяльність людини.

Комп’ютер дає можливість створити принципово нові умови для викладання графічних

дисциплін та внести інновації у традиційні технології навчання. Методичні рекомендації з

викладання креслення мають включати, відповідно до послідовності тем у тематичному

плані, приклади виконання вправ і графічних робіт на комп’ютері у середовищах графічного

редактора, наприклад, AutoCAD, КОМПАС тощо.

Для підготовки викладача до заняття креслення, пропонується використання програми

Power Point. Можливості програми PowerPoint дозволяють заняттю надати сучасного

вигляду, підвищити його ефективність, емоційність, образність, що є запорукою більш

якісного навчання.

Презентації, як наочні посібники, допомагають викладачеві викладати навчальний

матеріал, розвивають навички спостереження і аналіз форми предметів, забезпечують міцне

засвоєння студентами знань, підвищують інтерес до предмета. Презентації набувають

специфічного призначення на всіх етапах заняття при виконанні графічних і практичних

робіт. Презентація – досить ефективний вид застосування інформаційних технологій.


233

Підвищенню якості графічної підготовки студентів у великій мірі сприяє чітка,

цілеспрямована і методично продумана система викладу знань в години навчальних занять.

Підвищення ефективності навчання з предмета „Інженерна графіка" багато в чому залежить

від використання на заняттях дидактичних матеріалів і комп'ютерних технологій.

Швидкість впровадження комп'ютерів в навчальний процес досить висока і відповідає

темпам розвитку комп'ютерних технологій. Реальне застосування комп'ютер знайде в

предметі „ Інженерна графіка" при вивченні універсальних комп'ютерних технологій:

текстових редакторів, електронних таблиць, графічних редакторів і так далі, так, як будь-яке

виробництво, йде по шляху поступового, але неухильного розвитку автоматизованого

виробництва.

Якщо використовувати інформаційні технології при вивченні креслення, то:

активізується процес навчання, формується навички роботи з комп'ютером; економія часу

заняття; можливість збільшення обсягу нового матеріалу на занятті та скорочення часу на

його пояснення, скорочується час на підготовку до заняття; створюється можливість

виконання віртуальних демонстраційних показів з використанням недоступного обладнання.

Використовуючи інформаційні технології на заняттях креслення, також можна

звернутися до програм AutoCAD, КОМПАС та інші.

Природно виникає питання про те, чи не замінить машинна графіка повністю традиційні

методи виконання креслень. Тенденцію згортання викладання традиційного креслення,

мабуть, можна вважати помилковою. З впровадженням і розширенням сфери застосування

інформаційних технологій потреба в професійній майстерності креслярів і конструкторів не

може відпасти або скоротитися. Робота з комп'ютером вимагає від конструктора

бездоганного володіння технікою виконання креслярських робіт, знання правил оформлення

конструкторської документації, особливої геометричної підготовки, загостреного почуття

просторових форм і комбінаційного мислення. Тому комп'ютер розглядається як досконалий

інструмент кресляра і конструктора, що забезпечує сучасний рівень підготовки виробничої,

графічної і текстово-графічної документації, її зберігання, передачу і розмноження.

Для проведення тематичного контролю знань студентів можуть бути використані

програми електронного тестування.

Комп'ютерні технології природно не заміняють традиційні заняття креслення, на яких

студент отримує початкові навички виконання креслень. Однак, після того, як студент

опанує прийомами виконання креслень, доцільно частину навчального матеріалу з креслення

виконувати на комп'ютері.

Використання інформаційних технологій дозволяє надати студентам більше

можливостей для самостійної та незалежної роботи. Разом з тим, подібно використанню

традиційних підручників, застосування навчальних інформаційних технологій, збагачує

стратегію викладання лише в тому випадку, коли викладач не тільки поставляє інформацію,

але також і керує, підтримує, і допомагає студентам у навчальному процесі.

Отже, в організації навчального процесу велике значення відіграє мотивація студентів.

Тому використання інформаційних технологій у навчальному процесі забезпечує реалізацію

інтенсивних форм і методів навчання, організацію самостійної навчальної діяльності, сприяє

підвищенню мотивації навчання за рахунок можливості використання сучасних засобів

комплексного представлення і маніпулювання аудіовізуальною інформацією, підвищення

рівня емоційного сприйняття інформації.

Організаційні можливості засвоєння самостійно навчального матеріалу при використанні

мультимедійних засобів, без сумніву, набагато вищі ніж у традиційному, бо вони: по-перше

забезпечують полі сенсорне сприйняття матеріалу: зорове, слухове та чуттєве, а таке

поєднання подачі матеріалу сприяє мобілізації активності студентів, стимулює їх мисленневу

діяльність, викликає інтерес до навчання, довільна увага перетворюється у мимовільну,

розвиваються всі види пам'яті і таким чином створюються належні умови для творчого

розвитку уяви, яка спонукає кожного студента, незалежно від його індивідуальних задатків,


234

до раціонального пошуку найоптимальніших кроків для самостійного оволодіння

матеріалом; по-друге, вони сприяють формуванню мотивів навчання через виявлення потреб

та інтересів під час попереднього контролю, який проводиться з метою встановлення

вихідного (початкового) рівня знань, умінь та навичок студентів, бо якщо студент не

усвідомлює потреби в навчанні, якщо в нього немає пізнавального інтересу, він, як правило,

не проявляє розумової активності, тому й навчальний процес буде перебувати на стадії

«затримки», і водночас не буде давати належного результату.

Таким чином, обмеження лише традиційною системою з графічної підготовки породжує

суперечність між наявним рівнем базових знань, умінь і навичок випускника вищого

технічного навчального закладу з тими кардинальними змінами, що відбуваються в освітній

парадигмі, зрушеннями в методах, формах і засобах навчання. Шляхи вирішення цієї

суперечності можуть бути різними. Один із них ‒ спеціальна підготовка майбутніх

інженерно-технічних працівників у галузі комп'ютерної графіки, другий шлях ‒

комп'ютеризація навчального процесу.


1. Ванін В.В., Перевертун В.В., Надкернична Т.О. Комп'ютерна інженерна графіка в

середовищі AutoCAD: Навч. посібник. ‒ К.: Каравела, 2005. – 336 с.

2. Нарисна геометрія: Підручник / В.Є. Михайленко, М.Ф. Євстаф'єв, С.М. Ковальов,

О.В. Кащенко; За ред. В.Є. Михайленко. ‒ 2-ге вид., переробл. ‒ К.: Вища шк., 2004. – 303 с.

3. Інженерна та комп'ютерна графіка: Підручник / В.Є. Михайленко, В.М. Найдиш,

А.М. Підкоритов, І.А. Скидан; За ред. В.Є. Михайленка. ‒ 2-ге вид., перероб. ‒ К.: Вища шк.,

2001. – 350 с.

4. Юсупова М.Ф. Компьютерные информационные технологи в обучении

начертательной геометрии. ‒ К.: НПУ им. М.П. Драгоманова, 2006. ‒ 280 с.

5. Гриценко Л.О. Актуальні проблеми впровадження інформаційно-педагогічних

технологій в процесі вивчення "Нарисної геометрії": Зб. наук. праць. Вип. 2 / Полтавський

державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка. ‒ Полтава: ПДПУ, 2007. ‒ С. 446-

450.


235

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Юлія Давиденко

(Житомир)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ НАВЧАННЯ

МОЛОДШИХ УЧНІВ ДІЯМ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Розглянуто педагогічні умови навчання учнів початкової школи дій при надзвичайних

ситуаціях.

Ключові слова: надзвичайна ситуація, безпека, молодший школяр.

Актуальність дослідження. Найбільш виразною ознакою сучасних змін у системі

української освіти, що вимагають відповідних управлінських, науково-методичних і

організаційних рішень, є її реформування на засадах неперервності. Фахівцями

виокремлюються три домінанти цього процесу: здійснення його в контексті особистісно

орієнтованої освітньої парадигми, спрямованість на виконання державних освітніх

стандартів і забезпечення наступності між окремими ланками освіти.

Однією з провідних цілей державної політики у сфері захисту населення при виникненні

надзвичайних ситуацій є підвищення рівня просвітницької роботи з безпеки життєдіяльності

учасників навчально-виховного процесу, як передумови сталого соціально-економічного

розвитку країни. Проблеми поліпшення організаційно-педагогічних умов навчання учасників

навчально-виховного процесу з питань формування культури безпеки життєдіяльності серед

дітей та молоді, формування здорового способу життя, оволодіння навичками самозахисту та

рятування, способами захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними

ситуаціями, надання долікарської допомоги, залишаються і надалі все більш актуальними і

широко обговорюються на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Проблема, її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Аналіз

людської загибелі у мирний час від наслідків аварій, катастроф та стихійних лих приводить

до висновку, що більше, ніж 80% випадків надзвичайних ситуацій зв’язано з діяльністю

людини та виникає з-за низького рівня професійної підготовки, безвідповідальності та

невміння правильно себе поводити у небезпечній ситуації. Все це вимагає від освіти

виховання «особистості безпечного типу». Індивідуальна захищеність людини, насамперед,

базується на її мотивації безпеки, для розвитку якої великого значення набуває

просвітницька робота в галузі знань про навколишнє середовище, здоровий спосіб життя та

БЖД як для тих, що навчаються, так і для тих, хто навчає.

Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження. Дослідження ґрунтується на

парадигмі особистісно орієнтованої освіти (І.Бех, А.Маслоу, К.Роджерс, В.Пікельна,

С.Подмазін, О.Савченко, В.Сухомлинський, О.Сухомлинська, І.Якиманська та ін.), працях

українських та зарубіжних учених, присвячених проблемам дошкілля та початкової освіти

(А.Богуш, О.Кононко, С.Кулачківська, З.Плохій, Т.Поніманська, О.Проскура, О.Савченко та

ін.)

Сутність поняття «надзвичайна ситуація» досить яскраво описується в праці Бедрій Я.І.,

Джигирей В.С. та ін. «Безпека життєдіяльності». Також авторами чітко пояснюється

важливість обізнаності з питань заходів безпеки під час надзвичайних ситуацій.

Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. у праці «Цивільна оборона» змістовно

розкривають найбільш поширені види надзвичайних ситуацій, шляхи їх подолання та

можливості запобігання. Як джерело додаткової та більш широкої тематики висвітлення

даної проблеми нами був також використаний «Методичний посібник з цивільної оборони і

надзвичайних ситуацій».

Згідно зі статтею 3 Конституції України життя та здоров'я людини, її безпека є

найвищими соціальними цінностями, за забезпечення яких держава відповідає перед нею [4].


236

Пункт 1 статті 41 Кодексу цивільного захисту України визначає шляхи формування

культури безпеки життєдіяльності населення, в тому числі дітей шкільного віку початкової

школи, студентів [7].

Аналіз досліджень та публікацій показав, що науковим пошукам проблем формування у

молодших школярів знань про дії під час надзвичайних ситуаціях приділяли увагу І. Іовенко,

В. Купецькова, Л.Михайлов, Е. Пірагмедова, Л. Скрипник, С. Чорний, та О. Черкашин.

Дидактичні умови навчання правил пожежної безпеки молодших школярів

проаналізовано в працях І. Гуріненко [3], яка фахово дослідила екскурсію, інтеракцію, ігрову

діяльність як важливі форми навчання з питань пожежної безпеки; висвітлила питання

обов’язковості інформативності навчання, наочності та важливості міжпредметних зв’язків;

закцентувала увагу на дидактичних умовах використання медіа-засобів навчання під час

вивчення правил пожежної безпеки молодшими школярами.

Дослідники (М. Дьяченко, Л. Кандибович та В. Пономаренко) наголошують на тому, що

головним для формування у дітей знань з підготовки до дій в екстремальних ситуаціях є

лекції, бесіди, диспути, практичні заняття, показові заняття, зустрічі з представниками

пожежної охорони, проведення конкурсів, вікторин, тематичних вечорів та ін. як найбільш

оптимальні форми й методи [4].

Виклад основного матеріалу. У світі постійно виникають різного роду небезпеки, які

пов’язані з природними катаклізмами, аваріями і катастрофами. Кінець ХХ століття та

початок ХХІ принесли рекордну кількість небезпек природного, техногенного та соціально-

політичного характеру. Виникнення небезпечних ситуацій, як правило загрожує життю

людей, завдає великих матеріальних збитків.

Статистика свідчить, що переважна кількість аварій, катастроф відбувається за свідомих

чи несвідомих дій людини. Головною причиною такого становища є низький рівень

обізнаності населення з існуючою небезпекою техногенного і природного характеру.

Підготовку учнів навчальних закладів до дій у надзвичайних ситуаціях, що передбачає

здобуття знань і вмінь з питань особистої безпеки в умовах загрози та виникнення

надзвичайної ситуації, користування засобами захисту від її наслідків, вивчення правил

пожежної безпеки та основ цивільного захисту, здійснюється на уроках та в позаурочний час.

Традиційно, фундаментальний об’єм знань та вмінь прирощується в рамках вивчення

предметів «Основи здоров’я» та «Захист Вітчизни», однак ця робота повинна знаходити

відбиття крізь інформаційну призму кожного навчального предмета, крізь знання кожного

вчителя-предметника.

Перед початком канікул у навчальних закладах класними керівниками здійснюється

інструктивна робота щодо профілактики сезонних негативних явищ, загроз та відповідних

дій за тематикою, рекомендованою МОН України. Закріплення теоретичного матеріалу

завершується практичним проведенням «Дня цивільного захисту» в рамках «Тижня знань

безпеки життєдіяльності». Вагомим внеском у просвітницькій роботі є інформаційно-

агітаційна діяльність дитячих колективів та волонтерських рухів, робота з батьківською

громадськістю, організація спільної роботи з підрозділами ДСНС України, із НМЦ ЦЗ та

БЖД тощо.

До організаційно-педагогічних умов створення та функціонування ефективної

багаторівневої системи навчання питанням безпеки життєдіяльності людини у всіх сферах її

діяльності (робота, навчання, побут, відпочинок та ін.), тобто обставин, від яких залежить та

за яких відбувається цілісний продуктивний педагогічний процес, належать також:

навчання компетентних керівних кадрів, які організовують діяльність із забезпечення

безпеки дітей у навчальному закладі;

науково-методичне вдосконалення системи навчання з питань безпеки

життєдіяльності;

впровадження безперервної освіти з питань безпеки життєдіяльності, починаючи з

дошкільного віку;


237

реалізація принципу «освіта протягом життя»;

забезпечення безперервності фахового вдосконалення, тобто формування свідомого та

відповідального ставлення кожної людини до особистої безпеки та безпеки середовища

життєдіяльності.

Висновки. Отже, організація навчальної діяльності сприяє розвитку умінь ставити цілі,

планувати, визначати оптимальне співвідношення мети і засобів; оволодіти навичками

контролю і оцінки своєї діяльності, умінням передбачати можливі наслідки своїх дій;

пошуку та усунення причин труднощів, що виникли; оцінювати своїх навчальних досягнень,

поведінки, свого фізичного та емоційного стану; дотримання норм поведінки в

навколишньому середовищі.


1. Бойчук Ю.Д., Астахова М.С. Організаційно-педагогічні умови здійснення навчання

учнів діям у надзвичайних ситуаціях [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://www.bezpeka.npu.edu.ua/images/

2. Державний стандарт України. Безпека у надзвичайних ситуаціях терміни і визначення

основних понять. ДСТУ 3891-99 // Держстандарт ‒ К., 1999.

3. Збірник нормативно-правових актів з питань надзвичайних ситуацій техногенного та

природного характеру. Вип. 3 / Під заг. ред. В.В.Дурдинця. ‒ К.: Агенство

“Чорнобильінтерінформ”, 2001. ‒ 532 с.

4. Конституція України. Основний закон. – К., 1996.

5. Малинівська Л.І. Особливості навчання дітей підліткового віку з питань цивільного

захисту //Проблеми цивільного захисту населення: сучасні реалії України : Матеріали

I Всеукраїнської заочної науково-практичної конференції, присвяченої 180-річчю

Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К.: НПУ імені

М.П.Драгоманова, 2015. – С.66-68.

6. Наказ МВС України №934 від 11 вересня 2014 року «Про затвердження Порядку

організації та проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного

захисту» (по мірі виходу керівного документу список доповнюється).

7. Назаренко Г.І. Готовність дітей до навчання в школі як психолого-педагогічний

феномен // Проблеми дидактичного забезпечення навчального процесу: Збірник наукових

праць. Проблеми сучасного мистецтва і культури. – К.: Науковий світ, 2002. – С. 92-96.

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 874 «Про

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних

кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту».

Людмила Малинівська

(Житомир)

БЕЗПЕКА ЛЮДИНИ В СУЧАСНИЙ УМОВАХ

Розглянуто актуальні питання з проблем безпеки життєдіяльності в сучасний період

та з’ясовано причини кризи в системі «людина – природа» й визначити шляхи в її подоланні.

Ключові слова: безпека людини, стихійне лихо, надзвичайна ситуація.

Pressing questions are considered from the problems of safety of vital functions in a modern

period and reasons of crisis turn out in the system "a man is nature" and to define ways in her

overcoming.

Keywords: safety of man, сихійне trouble, emergency.


238

Актуальність. Проблеми безпеки життєдіяльності людини – є одними з найактуальніших в сучасному суспільстві, що тісно пов’язані з бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, погіршенням екологічного стану окремих регіонів та планети в цілому. Початок третього тисячоліття ставить перед суспільством нові вимоги щодо забезпечення безпеки людини. У теперішній час механізми взаємодії людини та природи, людини та техніки, індивіда та суспільства, все частіше порушуються, що призводить до появи багатьох нових небезпек для нормальної життєдіяльності.

Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження. Значна кількість робіт присвячена проблемам визначення та обґрунтування статусу сучасних екологічних досліджень, їх предметного поля, меж їх компетенції, а також аналізу особливостей структурної організації екологічних досліджень, їх методологічного та понятійно-термінологічного апарату. Це праці таких відомих українських та зарубіжних дослідників екологічної проблематики як А.Гіляров, М.Голубец, Р.Дажо, Ф.Канак, І.Круть, І.Лісєєв, Д.Микитенко, М.Моісєєв, Н.реймерс, І.Фролов та інших. Дискусії точаться навіть довкола змісту терміну «екологія». Така неоднозначність призводить до того, що про результати пізнання різних аспектів відносин «людина-природа» говорять як про деяку сукупність екологічних знань. Але у такому випадку вони можуть піддаватися певній систематизації, проте не структуруються в єдиному предметному просторі. Забезпечення екологічної, технічної і соціальної безпеки стає однією із головних проблем будь-якої держави. За таких умов все більш значним та необхідним стає потреба у формуванні знань з безпеки життєдіяльності, як умови забезпечення стійкого та безпечного життя. Одним із шляхів виконання цього завдання є організація системи загального комплексного та неперервного навчання з безпеки життєдіяльності. Проблеми безпеки життєдіяльності знаходять відображення в працях видатних вчених таких як: В.Джигурей, В.Жидецький,І.Піскун, Ю.Кіт, М.Назарчук, Я.Бедній, І.Науменко, В.Кузнецов та інших.

Суспільство зазнає значних втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих. Бурхливий науково-технічний прогрес сприяв не тільки підвищенню виробництва, росту матеріального добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, але й значно підвищив можливість аварій великих технічних систем. Разом с тим, економічні, духовні, релігійні, етнічні та інші суперечки спричинили в цей період велику кількість війн та збройних конфліктів. Незважаючи на те, що останнім часом міжнародна ситуація стабілізується, військова загроза для більшості країн залишається актуальною, а кількість збройних конфліктів зростає. Збільшення кількості та розширення масштабів надзвичайних ситуацій технічного та природного характеру, що викликають значні матеріальні та людські втрати, роблять вкрай важливою проблему забезпечення безпеки в природно-техногенній та соціально-політичній сферах.

Реальність сучасного життя, чисельні свідчення кризового стану взаємовідносин між людиною і природою вимагають теоретичного аналізу проблем не лише з позицій екоцентристського світогляду, який включає в себе аспект неординарної взаємодії суб’єктивних і об’єктивних факторів соціального розвитку, а й з позицій інтеграційного погляду таких галузей науки, як психологія, антропологія, соціологія, філософія та безпека життєдіяльності.

Виклад основного матеріалу. У XX столітті екологія і безпека життєдіяльності людини стали одними з найактуальніших наук, а проблема взаємодії людини та біосфери – глобальною проблемою сучасності. Третє тисячоліття справедливо називають інформаційним, комп’ютерним, людство змушене звіряти та узгоджувати свою повсякденну діяльність з фундаментальними законами загального розвитку. Прискорений розвиток техногенної цивілізації породив безліч проблем – екологічних, економічних, соціальних, національних. Все це потребує впровадження природоохоронних заходів, які гарантуватимуть ефективне управління процесами природокористування.

Одним з основних напрямів безпеки життєдіяльності в умовах глобалізації є збереження середовища існування людини. Потреба вирішення природоохоронних, соціальних,


239

демографічних, екологічних та інших проблем постала не лише перед Україною, а й перед усім світом. Уряд України намагається вирішити питання безпеки людини, але заходи, які застосовуються, не досить ефективні та не призводять до суттєвих позитивних результатів.

Більшість фахівців, громадських організацій переконані, що запорукою успішного розв’язання проблеми виживання людини в сучасному світі є підвищення освітнього рівня населення. Подолання екологічної кризи є складовою національної політики кожної країни, адже першочерговим завданням людства є запобігання глобальної екологічної катастрофи.

Пізнання феноменів безпеки життєдіяльності сприяє формуванню у кожної особистості високої екологічної культури, сучасного світогляду, екологічної свідомості. Це допоможе розв’язати складні проблеми сьогодення, зробити навколишнє середовище екологічно безпечним.

Взаємовідносини людини і природи споконвіку були непростими. Але особливого загострення вони набули наприкінці ХХ ст., коли господарсько-перетворююча діяльність людства масштабністю та інтенсивністю зрівнялася з природними геологічними процесами і фактично поставила земну цивілізацію на межу екологічної катастрофи. Особливо гостро екологічна криза проявилася в України.

Нежиттєва державно-монополіетична економіка утримувалася на хижацькому використанні людських та природних ресурсів та нещадному забрудненні навколишнього середовища. Внаслідок чого природа України, тяжко пошкоджена, природні ресурси в значній мірі вичерпані, а мільйони її громадян хворі. Саме ці два складники визначають або підвищення, або знищення безпеки людства і окремої соціальної групи та особи зокрема.

Обидві тенденції можуть процесуально протікати як повільно, стало, так і дискретно, вибухове, приймаючи вигляд гучної тривоги. На їх прояв впливають природні катаклізми, політичні рішення, соціальні події. Водночас може мати місце складне сплетіння зазначених тенденцій.

Ми живемо в епоху гострого конфлікту між суспільством та природою, коли нераціональна господарська діяльність порушила динамічну рівновагу біосфери нашої планети, що спричинило її прогресуюче руйнування. Цей процес супроводжується вичерпанням природних ресурсів й різким погіршенням якості навколишнього природного середовища, спричиняє масові захворіння рослин, тварин та людей, і загрожує подальшому розвитку цивілізації на Землі.

В сучасних умовах, коли розвиток світової економіки перетворив навколишнє середовище на єдиний інтегрований ресурс, який використовується і змінюється системою суспільного виробництва, ретельне врахування економічного фактора при розробці будь-яких екологічних і соціальних програм має дуже важливе значення щодо безпеки життєдіяльності людини.

Висновки. Виходячи з розглянутого, можна зазначити, що життєдіяльність – це складна система, яка може забезпечити та підтримати в середовищі певні умови життя, всі види діяльності людей. Тому неможливо не погодитися з думкою тих авторів, які вважають, що проблеми економіки та екології повинні вирішуватися в комплексі.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. ‒

Кіровоград, 1998. ‒ 292 с. 2. Депутат О.П., Коваль І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Навч. посібник / За ред.

полковника В.С.Франчука. – Львів: Афіша, 2000. – 336 с. 3. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. – Вид. 3-е, перероб. і доп. – Львів:

УАД, 2006. – 336 с. 4. Яблоков А. Пробуждение от экологической спячки // Родина. ‒ 1990. ‒ №4. 5. Экологическая оценка и экологическая экспертиза / В.Н. Виниченко, С.Д. Дайман,

Я.П. Молчанова, М.В. Хотулева, О.М. Черп. – 3-е изд. – М.: АСТ, 2001. – 378 с.


240

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Бабич Вадим Ігорович ‒ студент 1 курсу факультету фізичного виховання ДВНЗ

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Баланчук Тетяна Олександрівна ‒ спеціаліст вищої категорії, викладач циклової комісії

економічних та інформаційних дисциплін Ладижинського коледжу Вінницького

національного аграрного університету

Беженар Антоніна Анатоліївна ‒ кандидат фізико-математичних наук, старший викладач

Академії неперервної освіти Київської обласної ради

Безпалько Ірина Віталіївна ‒ студентка 2 курсу факультету педагогіки і психології ДВНЗ


Беседовський Вадим Ігорович ‒ студент напряму підготовки 6.30508 Університету

державної фіскальної служби України (м. Ірпінь)

Болілий Сергій Олексійович ‒ студент 1 курсу природничо-технологічного факультету

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія

Сковороди»

Варга Людмила Олександрівна – аспірант II року навчання кафедри педагогіки та

психології Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

Васильєва Тетяна Андріївна – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри

біології Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського

Верна Владислав Олександрович ‒ студент 1 курсу факультету фізичного виховання ДВНЗ


Вовк Юлія ‒ студентка 6 курсу факультету педагогіки і психології ДВНЗ «Переяслав-

Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Вострякова Вікторія Володимирівна ‒ студентка 6 курсу спеціальності «Дошкільна

освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

Галасюк Катерина Артурівна ‒ кандидат економічних наук, викладач кафедри

туристичного та готельно-ресторанного бізнесу Одеського національного економічного


Гнатенко Володимир Михайлович – вчитель біології Політехнічного ліцею Національного

технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені І.Сікорського»

Грибок Вікторія Миколаївна ‒ магістрант 2 року навчання кафедри менеджменту та

маркетингу ПВНЗ «Європейський університет» (м. Київ)

Давиденко Юлія Григорівна ‒ вчитель вищої категорії, вчитель-методист початкових

класів Житомирської міської гімназії №3

Діхтярь Людмила Іванівна ‒ викладач економічних дисциплін, викладач-методист

Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії

Добродзій Дарина Вікторівна ‒ студентка напряму підготовки 6.30508 Університету

державної фіскальної служби України (м. Ірпінь)

Довбня Петро Іванович ‒ кандидат педагогічних наук, доцент кафедри математики,

інформатики та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Доровська Ірина Олександрівна ‒ кандидат технічних наук, доцент кафедри економіки та

менеджменту ПВНЗ «Європейський університет» (м. Київ)

Дорошенко Юлія Станіславівна – студентка 2 курсу магістратури фінансового факультету

Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця

Єгорова Галина Олексіївна – магістрант І року навчання кафедри психології та педагогіки

Національного університету фізичної культури і спорту України (м. Київ)

Жолобов Ілля Олександрович ‒ магістрант 2 року навчання кафедри менеджменту та

маркетингу ПВНЗ «Європейський університет» (м. Київ)


241

Заболоцька Світлана Ігорівна ‒ кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Заміщак Марія Ігорівна ‒ кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Кóсяк Валерій Андрійович ‒ доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри

туризму та готельно-ресторанної справи Сумського державного педагогічного університету

імені А.С.Макаренка

Кирніс Наталія Іванівна ‒ здобувач ІV року навчання кафедри управління персоналом та

економіки праці ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Коваль Светлана Станиславовна – кандидат технических наук, преподаватель кафедры

информационного управления системами Кременчугского национального университета

имени М.Остроградского

Копань Василь Степанович ‒ доктор фізико-математичних наук, професор Національного

університету «Києво-Могилянська академія»

Копань Володимир Тарасович ‒ студент 3 курсу факультету гуманітарних наук

Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Крекотень Олена Валентинівна – старший викладач кафедри іноземних мов Сумського

національного аграрного університету

Кухарчук Ольга Андріївна ‒ студентка 2 курсу філологічного факультету ДВНЗ


Кушнірук Вікторія Олегівна – студентка 5 курсу Навчально-наукового інституту

економіки, оподаткування та митної справи Університету державної фіскальної служби

України (м. Ірпінь)

Левицький Віталій Орестович – кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри

історії України Тернопільського національного педагогічного університету імені

Володимира Гнатюка

Левченко Олександр Миколайович ‒ студент 1 курсу природничо-технологічного

факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені


Левчук Єгор Ігорович ‒ магістрант 2 року навчання кафедри менеджменту та маркетингу

ПВНЗ «Європейський університет» (м. Київ)

Ліснічук Оксана Андріївна ‒ старший викладач кафедри фінансів Університету державної

фіскальної служби України (м. Ірпінь)

Лобунець Ірина Вікторівна ‒ студентка 4 курсу факультету спорту та менеджменту

Національного університету фізичного виховання та спорту України (м. Київ)

Лобунець Микола Вікторович ‒ студент 4 курсу факультету спорту та менеджменту


Ломака Наталія Володимирівна – студентка 1 курсу філологічного факультету ДВНЗ


Лях-Породько Олексій Олексійович ‒ кандидат наук з фізичного виховання та спорту,

доцент кафедри історії та теорії олімпійського спорту, заступник декана з виховної та

спортивної роботи Національного університету фізичного виховання та спорту України

(м. Київ)

Максименко Сергій Володимирович – старший викладач кафедри загальної економічної

теорії та економічної політики Одеського національного економічного університету

Малах Петро Григорійович – викладач Харківського автомобільно-дорожнього технікуму

Малинівська Людмила Іванівна ‒ кандидат педагогічних наук, доцент кафедри охорони

праці та цивільної безпеки Житомирського державного університету імені Івана Франка

Мартинюк Ганна Василівна ‒ студентка 6 курсу природничо-технологічного факультету

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія

Сковороди»


242

Махиня Лариса Миколаївна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри фармакогнозії та

ботаніки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (м. Київ)

Мелешко Лілія Володимирівна ‒ здобувач ІІІ року навчання кафедри світової літератури та

методик викладання філологічних дисциплін Житомирського державного університету імені

Івана Франка

Михайлова Наталія Вікторівна ‒ кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів та

банківської справи ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Мірошниченко Богдан Олександрович ‒ студент 4 курсу факультету спорту та

менеджменту Національного університету фізичного виховання та спорту України (м. Київ)

Могилко Юлія Олексіївна – викладач кафедри мов і цивілізацій Далекого Сходу

Київського національного лінгвістичного університету

Мохаммад Ахмад Салех Алнаімат – аспірант ІІ року навчання кафедри обліку та

оподаткування Національного університету біоресурсів і природокористування України

(м. Київ)

Мусієнко Ярослава Русланівна – студентка 6 курсу (магістрант) спеціальності «Дошкільна

освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

Непорада Ірина Михайлівна ‒ викладач психолого-педагогічних дисциплін

Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С.Макаренка

Окуневич Тетяна Григорівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри мовознавства

Херсонського державного університету

Омельченко Олена Володимирівна – викладач вищої категорії, завідувач циклової комісії

загальнотехнічних та електротехнічних дисциплін Краматорського технологічного технікуму

Петрів Яна Михайлівна ‒ студентка 2 курсу магістратури відділу заочної, дистанційної та

післядипломної освіти Харківського національного економічного університету імені Семена

Кузнеця

Познік Вікторія Миколаївна ‒ студентка 4 курсу природничо-технологічного факультету

за напрямом підготовки «Математика» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Рембач Ольга Олександрівна ‒ кандидат педагогічних наук, доцент кафедри мовознавства

Хмельницького університету управління та права

Рибакова Світлана Сергіївна – викладач кафедри готельно-ресторанної та курортної

справи ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Рогова Наталія Володимирівна – кандидат технічних наук, доцент кафедри готельно-

ресторанної та курортної справи ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і

торгівлі»

Рублюк Вікторія Олександрівна – магістрант 6 курсу Педагогічного інституту Київського

університету імені Бориса Грінченка

Ружанцева Галина Степанівна ‒ викладач вищої категорії, викладач-методист ДНЗ

«Бердичівське вище професійне училище»

Савчук Олена Олександрівна – кандидат юридичних наук, науковий співробітник

Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної

академії правових наук України, викладач кафедри екологічного права Національного

юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Сас Анастасія ‒ студентка 6 курсу факультету педагогіки і психології ДВНЗ «Переяслав-

Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Свириденко Владислав Васильович – студент 3 курсу фінансово-гуманітарного



Свириденко Ганна Миколаївна ‒ студентка 5 курсу Навчально-наукового інституту

економіки, оподаткування, митної справи Університету державної фіскальної служби



243

Севрюк Николай Петрович ‒ доцент кафедры здоровья человека и физической культуры

Кременчугского национального университета имени М.Остроградского

Селезньова Ірина Аркадіївна – інженер І категорії кафедри загальної фізики Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Семенова Людмила Юріївна ‒ кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки та

соціально-трудових відносин Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро)

Сербіна Ольга Янівна ‒ магістрант 2 року навчання кафедри менеджменту та маркетингу

ПВНЗ «Європейський університет» (м. Київ)

Сівакова Єлизавета Андріївна – студентка 2 курсу факультету банківської справи

Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь)

Скригонюк Наталія Сергіївна ‒ студентка 1 курсу філологічного факультету ДВНЗ


Слюсарева Людмила Валеріївна – кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки

підприємства Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь)

Смирнов Віктор Миколайович – кандидат геологічних наук, в.о. доцента кафедри екології

та природокористування Чорноморського національного університету імені Петра Могили

(м. Миколаїв)

Смирнова Світлана Михайлівна – кандидат геологічних наук, старший викладач кафедри

біології Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського

Сторожук Олександр Володимирович ‒ кандидат економічних наук, доцент кафедри

митної справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь)

Стрілець Марія Василівна ‒ студентка 2 курсу Полтавського юридичного інституту

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Сук Петро Леонідович – доктор економічних наук, професор кафедри обліку та

оподаткування Національного університету біоресурсів і природокористування України

(м. Київ)

Суха Оксана В’ячеславівна ‒ студентка 5 курсу Університету митної справи та фінансів

(м. Дніпро)

Сябрук Оксана Володимирівна – студентка 4 курсу природничо-технологічного



Толкунова Інна Вікторівна ‒ кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології та

педагогіки Національного університету фізичної культури і спорту України (м. Київ)

Тур Дарина Миколаївна ‒ викладач економічних дисциплін, викладач-спеціаліст

Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії

Удовенко Ельвіра Олександрівна – магістрант 6 курсу Педагогічного інституту Київського

університету імені Бориса Грінченка

Філюшкіна Анастасія Віталіївна ‒ студентка 4 курсу факультету спорту та менеджменту


Халімончук Зоряна Русланівна – студентка 5 курсу навчально-наукового інституту

економіки, оподаткування та митної справи Університету державної фіскальної служби


Хуторянська Ніна Володимирівна ‒ провідний інженер кафедри фізики металів, НДЛ

«Фізика металів та кераміки» Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Цибенко Владислава Станіславівна – студентка 4 курсу відділення дошкільної та

початкової освіти КВНЗ «Уманський гуманітарно-педагогічний коледж імені Т.Г.Шевченка»

Циповяз Анатолий Тимофеевич – кандидат педагогических наук, доцент отделения

физического воспитания Кременчугского педагогического колледжа имени А.С.Макаренка

Шаповаленко Марина Володимирівна ‒ доктор політичних наук, професор кафедри

політології Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна


244

Юрченко Михайло Олександрович ‒ кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри

прикладної математики та інформаційних технологій Одеського національного

політехнічного університету

Якуніна Наталія Юріївна – студентка 6 курсу спеціальності «Дошкільна освіта»

Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

Ярмоліцька Юлія Віталіївна – студентка 4 курсу факультету сходознавства Київського

національного лінгвістичного університету


245

ЗМІСТ

ЕКОЛОГІЯ

Тетяна Васильєва, Світлана Смирнова, Віктор Смирнов

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ МАРТИНА ЗВИЧАЙНОГО (LARUS RIDIBUNDUS)

У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ЇЇ ПРИЧИНИ 3

ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ

Катерина Галасюк

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ 7

ЕКОНОМІКА

Вадим Беседовський, Оксана Ліснічук

ДОХОДИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

(ПОДАТКОВІ ТА НЕПОДАТКОВІ НАДХОДЖЕННЯ) 10

Дарина Добродзій, Оксана Ліснічук

ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ – ІНСТРУМЕНТИ ТРУДОВОГО

ПОТЕНЦІАЛУ СУСПІЛЬСТВА 12

Юлія Дорошенко

ВИЗНАЧЕННЯ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ НА ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ 14

Наталія Кирніс

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО

ГОСПОДАРСТВА, ЯКІ НАДАЮТЬ КЕЙТЕРИНГОВІ ПОСЛУГИ 19

Вікторія Кушнірук, Людмила Слюсарева

АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

НА ПРИКЛАДІ ПАТ «БЕЛЬ ШОСТКА УКРАЇНА» 22

Сергій Максименко

ВПЛИВ ІНСТИТУТІВ РИНКУ ПРАЦІ НА СТРУКТУРУ РОБОЧОЇ СИЛИ 25

Наталія Михайлова

СТРАХУВАННЯ – ІНФРАСТРУКТУРА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ 30

Mohammad Ahmad Saleh AL Naimat

FEATURES OF COST ACCOUNTING IN ISLAM 33

Яна Петрів

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ

ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ 35

Владислав Свириденко

НОВІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ 38

Єлизавета Сівакова, Олександр Сторожук

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ 41

Олександр Сторожук, Ганна Свириденко СТРАТЕГІЯ АКТИВІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ 44

Олександр Сторожук, Зоряна Халімончук ПОРІВНЯННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ БРЕНДІВ 48

Петро Сук

ВИКОРИСТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ВИБУТТЯ ЗАПАСІВ 52


ПІДХОДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЦІНИ

54


246

МЕНЕДЖМЕНТ І МАРКЕТИНГ

Вікторія Грибок, Ірина Доровська

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВА 58

Ілля Жолобов

ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЙОГО

ВИКОРИСТАННЯ В ІННОВАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 61

Єгор Левчук ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ 65

Наталія Рогова, Світлана Рибакова

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНІ 68

Людмила Семенова, Оксана Суха СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ: СУТНІСТЬ І РІЗНОВИДИ 72

Ольга Сербіна, Ірина Доровська

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ІННОВАЦІЙНІЙ

ПРОЕКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 74

ІСТОРІЯ

Вадим Бабич

ДО ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР 79

Владислав Верна

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В ЄС ‒ КЛЮЧОВИЙ ПРІОРИТЕТ РОЗВИТКУ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 81

Віталій Левицький РОЛЬ ПОМІЩИКІВ ТА КУПЦІВ У РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ 85

Галина Ружанцева

ВІН ПРО ГОЛОДОМОР, А МИ ПРО НЬОГО 89

ПОЛІТОЛОГІЯ

Марина Шаповаленко

ЛЕГІТИМАЦІЯ ПОСТРЕВОЛЮЦІЙНОГО ПОРЯДКУ 93

ЮРИДИЧНІ НАУКИ

Олена Савчук

ЛІСОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 95

Марія Стрілець

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ 98

ПЕДАГОГІКА

Сергій Болілий ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ НЕРІВНОСТЕЙ

ДЛЯ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ТЕКСТОВИХ ЗАДАЧ 101

Людмила Варга ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ

ФАХІВЦІВ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ. НОРМАТИВНА БАЗА 105

Юлія Вовк

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ – НЕВІД’ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ПІДВИЩЕННЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ 109

Вікторія Вострякова

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО РОЗВИТКУ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

112


247

Володимир Гнатенко, Лариса Махиня

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ОДНА ІЗ СКЛАДОВИХ

КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ 115

Петро Довбня, Вікторія Познік

ТЕОРЕМА ЧЕВИ І МЕНЕЛАЯ В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ПЛАНІМЕТРІЇ 117

Василь Копань, Ніна Хуторянська, Антоніна Беженар,

Ірина Селезньова, Володимир Копань

КАТАСТРОФИ І ШКІЛЬНА ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА 120

Олена Крекотень СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВЖИВАННЯ РЕКЛАМНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ У ВИВЧЕННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ 124

Олександр Левченко ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПОХІДНОЇ

В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ МАТЕМАТИКИ 128

Лілія Мелешко

ГРА ЯК ІНТЕРАКТИВНИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 130

Ярослава Мусієнко

ФОРМУВАННЯ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ЗАСОБАМИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 132

Ірина Непорада

ПРАКТИКА В ЛІТНІХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ

ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ 136

Тетяна Окуневич

КОМУНІКАТИВНА ОСНОВА НАВЧАННЯ УЧНІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 142

Ольга Рембач

ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПОНЯТТЯ 147

Вікторія Рублюк

ВЗАЄМОДІЯ ДНЗ З РОДИНОЮ У ГРОМАДЯНСЬКОМУ ВИХОВАННІ

ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 151

Наталія Скригонюк

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

ГУМАНІТАРНОГО МИСЛЕННЯ НА ТВОРАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 154

Оксана Сябрук

САМОСТІЙНА РОБОТА УЧНІВ НА УРОКАХ АЛГЕБРИ

ЗА ДОПОМОГОЮ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 157


СОЦІАЛЬНІ ПОЗИЦІЇ ТА РОЛІ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ 160

Ельвіра Удовенко

ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД В ОРГАНІЗАЦІЇ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 162

Наталія Якуніна

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО

ВІКУ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ 165

ПСИХОЛОГІЯ

Ірина Безпалько

СОЦІАЛЬНІ, МЕДИЧНІ ТА ПСИХОФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ

АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ ДО ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ 169

Світлана Заболоцька

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ

ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ 172


248

Марія Заміщак ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ 175

Наталія Ломака ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ ШКОЛЯРІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ПРЕДМЕТІВ ФІЛОЛОГІЧНОГО ЦИКЛУ В ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ 177

Анастасія Сас

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ

КОМПЕТЕНЦІЇ ЧИТАННЯ ТЕКСТІВ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ 179

Владислава Цибенко ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СПІЛКУВАННЯ 183

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ Тетяна Баланчук ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ХМАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ 185

Ганна Мартинюк

ОГЛЯД СИСТЕМИ КОМП’ЮТЕРНОЇ АЛГЕБРИ MAXIMA 188

ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ


ДОСТАТНІ ОЗНАКИ ІСНУВАННЯ ОБМЕЖЕНИХ РОЗВ’ЯЗКІВ ЗЛІЧЕННИХ

МАЙЖЕ ТРИКУТНИХ КВАЗИЛІНІЙНИХ СИСТЕМ 193


ОДНА ЕФЕКТИВНА ОЗНАКА ІСНУВАННЯ ОБМЕЖЕНИХ РОЗВ’ЯЗКІВ

ЗЛІЧЕННИХ МАЙЖЕ ТРИКУТНИХ КВАЗИЛІНІЙНИХ СИСТЕМ 196

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ

Богдан Мірошниченко, Олексій Лях-Породько ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ВГО «СОКІЛ» В УКРАЇНІ 199

Николай Севрюк, Анатолий Циповяз, Светлана Коваль

ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ ПРОЦЕССА

УЧЁБЫ БУДУЩИХ СПЕЦИАЛИСТОВ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ И СПОРТА 203

Інна Толкунова, Галина Єгорова

КОМПОНЕНТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ В СПОРТИВНОМУ КОЛЕКТИВІ

ТА ЇХ ВПЛИВ НА ТРЕНУВАЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

(НА ПРИКЛАДІ ХУДОЖНЬОЇ ГІМНАСТИКИ) 207

Анастасія Філюшкіна, Ірина Лобунець, Микола Лобунець ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ ФІТНЕС-ТЕХНОЛОГІЙ 209

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

Ольга Кухарчук

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНШОМОВНИХ ЛЕКСЕМ

У ТЕКСТАХ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ 213

Юлія Могилко

ОБРАЗНА СИСТЕМА СУЧАСНОЇ КОРЕЙСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ПОЕЗІЇ

ХХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛІ윤석중 ТА김일로) 216

Юлія Ярмоліцька

ЕВІДЕНЦІАЛЬНІСТЬ В КОРЕЙСЬКІЙ МОВІ 218

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ

Валерий Кóсяк

ТЕЛЕСНО-ДВИГАТЕЛЬНАЯ АКТИВНОСТЬ

В «МОДЕЛЯХ КУЛЬТУРНОГО ЧЕЛОВЕКА»

221


249

ТЕХНІЧНІ НАУКИ. ТРАНСПОРТ Петро Малах ЧИ Є АЛЬТЕРНАТИВА НАФТОВИМ ПАЛИВАМ В УКРАЇНІ 227

Олена Омельченко

ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У ВИКЛАДАННІ ДИСЦИПЛІНИ «ІНЖЕНЕРНА ГРАФІКА» 231

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Юлія Давиденко

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ НАВЧАННЯ

МОЛОДШИХ УЧНІВ ДІЯМ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ 235

Людмила Малинівська

БЕЗПЕКА ЛЮДИНИ В СУЧАСНИЙ УМОВАХ 237

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ 240


250

Матеріали ХХХІІІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук.

праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 33. ‒ 250 с.

Враховуючи свободу наукової творчості, редколегія приймає до друку

публікації та статті тих авторів, думки яких не в усьому поділяє.

Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, правильність фактів і

посилань, достовірність матеріалів несуть автори публікацій. Передрук і

відтворення опублікованих у збірнику матеріалів будь-яким способом

дозволяється тільки при посиланні на «Вітчизняна наука на зламі епох:

проблеми та перспективи розвитку».

Редакційна колегія залишає за собою право редагувати та скорочувати

текст.

Адреса оргкомітету: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький,

вул. Сухомлинського, 30 (к. 203), тел. (093) 056 94 96

Матеріали інтернет-конференції розміщені на сайті:

http://confscientific.webnode.com.ua (розділ «Всеукраїнська конференція»)

Укладачі: С.М.Кикоть, І.В.Гайдаєнко

Верстка та дизайн: І.В.Гайдаєнко

Підписано до друку 05.06.2017 р.

Формат 60×84 1/8. Папір офсет.

Ум. друк. арк. 31,1.

Виробник ФОП Лукашевич О.М., свідоцтво про державну реєстрацію

№23580000000002997 від 12.10.2011 р.

08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький,

вул. Покровська, 49, к. 12

http://confscientific.webnode.com.ua/


251