Державне будівництво. – № 2/2016 ISSN 1992-2337 · ного середовища (природоохоронна діяльність); забезпечення

Державне будівництво. – № 2/2016 ISSN 1992-2337

© Мельниченко О. А., 2016 1

УДК 330.341.4 О. А. Мельниченко, д.держ.упр., проф., професор кафедри економічної політики та менеджменту ХарРІ НАДУ, м. Харків

ЕЛЕМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Конкретизовано суб’єкти, об’єкти, форми, функції, принципи, цілі та завдання

державної екологічної політики. У межах традиційних методів уніфіковано перелік засобів реалізації державної політики у цій царині.

Ключові слова: екологія, державна політика, елементи, суб’єкти, об’єкти, форми, функції, принципи, цілі, завдання методи, засоби.

Постановка проблеми. Розвиток суспільства супроводжується інтенси-

фікацією реального сектору національної економіки негативно позначається на

екологічній ситуації в Україні. Оскільки допоки ні населення, ні бізнес-

структури, ні органи місцевого самоврядування самотужки неспроможні доко-

рінно виправити ситуацію, тому актуалізується питання консолідації (навколо

органів державного управління) зусиль усіх зацікавлених осіб і доступних ре-

сурсів задля підвищення результативності державної екологічної політики. При

цьому вкрай важливим убачається зважене використання її елементів. Усе це й

обумовлює актуальність даного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В дисертаційних роботах віт-

чизняних науковців відображена проблематика вирішення окремих проблем,

пов’язаних зі забезпеченням екологічної безпеки (Н. Барбашова, В. Бахарєв,

О. Василенко, Д. Ветвицький, В. Гошовський, В. Дудурич, І. Камаєва,

Ю. Ковалевська, О. Колєнов, В. Лазаренко, О. Лазор, В. Лагутін, Н. Нестеренко,

О. Половян, С. Романко, С. Руденко, Г. Рудько, І. Третьякова, О. Хіміч,

Л. Шкіца та ін.). Дефіцит комплексних досліджень, присвячених реалізації

державної екологічної політики, частково компенсується публікаціями у фахо-

вих виданнях (А. Бохан, О. Веклич, І. Драган, Т. Іванова, В. Ковальчук,

О. Мариненко, А. Надежденко, В. Потапенко, І. Шевчук та ін.).



Постановка завдання. Метою статті є розробка рекомендацій щодо вдо-

сконалення теоретичних засад державної екологічної політики. Для досягнення

цієї мети необхідно вирішити такі завдання: 1) конкретизувати суб’єкти,

об’єкти, форми, функції, принципи, цілі та засоби державної політики у сфері

економічної безпеки; 2) у межах традиційних методів уніфікувати перелік засо-

бів реалізації державної політики у цій царині.

Виклад основного матеріалу. Для сучасної вітчизняної науки не нова

проблематика вдосконалення державної екологічної політики.

Проведені узагальнення публікацій за даною тематикою [1–14] дозволя-

ють виокремити такі її елементи:

1. Суб’єкти державної екологічної політики: Верховна Рада України, Ка-

бінет Міністрів України, Президент України; Рада національної безпеки і обо-

рони; Міністерство екології та природних ресурсів України; Державна санітар-

но-епідеміологічна служба України, Державна служба геології та надр України,

Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Державна служба України

з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів, Державне агент-

ство водних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України,

Державне агентство рибного господарства України, Державне агентство Украї-

ни з управління зоною відчуження, Державна екологічна інспекція України,

Національна поліція України тощо; державна (регіональна, місцева) комісія з

питань техногенно-екологічної безпеки й надзвичайних ситуацій.

2. Об’єкти державної екологічної політики: територіальні органи управлін-

ня Державної екологічної інспекції України та інших ЦОВВ; спеціалізовані на-

вчальні заклади та науково-дослідні установи; територіальні органи державного

управління; органи місцевого самоврядування; прокуратура; населення; підпри-

ємства, організації та установи; екологічна ситуація; атмосфера (повітря), гідро-

сфера (поверхневі, ґрунтові та підземні водні ресурси), літосфера (геологічне се-

редовище та надрові ресурси), рельєф (територіальний ресурс), педосфера (ґрун-

товий покрив і земельні ресурси), фітосфера (рослинний покрив), зоосфера (тва-

ринний світ), соціосфера (людська спільнота), геофізичні поля Землі і Космосу.



3. Форми реалізації державної екологічної політики: прямий вплив (без-

посереднє державне адміністрування); пряме фінансування; створення умов для

ринкового саморегулювання; непряме економічне стимулювання (надання по-

даткових, митних та інших пільг).

4. Функції державної екологічної політики: «раціональне використання

природних ресурсів (природокористування); охорони навколишнього природ-

ного середовища (природоохоронна діяльність); забезпечення екологічної без-

пеки та екологічного правопорядку» [9, с. 7].

5. Принципи державної екологічної політики: «законності; системності;

комплексності; наукової обґрунтованості; доцільності; адекватності; результа-

тивності; збалансованості; прозорості; передбачуваності; пріоритетності; адап-

тації до глобальних змін клімату; врахування громадської думки; екологічної

спрямованості соціально-економічного розвитку країни» [5, с. 34]; «невідворо-

тності відповідальності за порушення екологічного законодавства» [4, с. 151–

152; 5, с. 34; 8; 11; 12]; «взаємного консультування зацікавлених держав у ситу-

аціях, розвиток яких створює або може створювати загрозу екологічної безпе-

ки; взаємодопомоги держав при ліквідації наслідків і попередженні екологічно-

го нещастя; гласності планів здійснення діяльності, здатної загрожувати еколо-

гічній безпеці населення, суспільству або природному середовищу; дозвільного

порядку здійснення виробничої та іншої діяльності, здатний створювати загро-

зу екологічної безпеки населення або території; забезпечення повної, достовір-

ної та своєчасної поінформованості громадян, установ та організацій про загро-

зу екологічної безпеки; неспричинення збитку навколишньому середовищу за

межами юрисдикції Держави; платності природокористування; організації сис-

теми державного екологічного моніторингу стану навколишнього природного

середовища; обов’язковості державної екологічної та санітарно-

епідеміологічної експертизи всіх проектів будівництва, реконструкції й вироб-

ництва будь-якої продукції; пріоритету безпеки для життя й здоров’я особисто-

сті та суспільства в цілому, загальнолюдських цінностей перед будь-якими ін-

шими сферами діяльності; солідарної відповідальності за заподіяну шкоду; су-



веренітету держави над природними ресурсами; узгодження державного меха-

нізму відшкодування збитку; узгодження екологічної політики держав; узго-

дження законодавчої політики держав у сфері забезпечення екологічної безпе-

ки; широкої участі у міжнародній діяльності в сфері екологічної безпеки» [4,

с. 151–152]; «державної підтримки» [4, с. 151–152; 11-12] та «стимулювання

суб’єктів господарювання, які здійснюють екологічну модернізацію виробниц-

тва; посилення ролі екологічного управління в загальній системі державного

управління з орієнтацією на пріоритети екозбалансованого розвитку» [11-12];

«відповідності механізму державного управління у сфері реалізації екологічної

політики фактичному стану розвитку суспільства; забезпечення сталого й неви-

снажливого природокористування; пріоритету екології над економікою, посту-

пового й поетапного переходу до нових механізмів державного управління у

сфері реалізації екологічної політики; неперервного екологічного виховання,

екологічної освіти та отримання екологічної інформації; узагальнення позитив-

ного вітчизняного та зарубіжного досвіду з метою вирішення екологічних про-

блем; участі держави у фінансуванні екологічних програм» [7, с. 8–9]; «парите-

тності економічної, екологічної та соціальної складових сталого розвитку» [8];

«відповідальності нинішнього покоління за збереження довкілля на благо при-

йдешніх поколінь; відповідальності органів виконавчої влади за доступність і

достовірність офіційної екологічної інформації; врахування екологічних нас-

лідків в процесі прийняття й реалізації управлінських рішень; забезпечення

екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України,

подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; міжсекторального партнерст-

ва та залучення всіх зацікавлених сторін; пріоритетності вимог «забруднювач

навколишнього природного середовища та користувач природних ресурсів пла-

тять повну ціну»; запобігання надзвичайним ситуаціям природного та техно-

генного характеру зі вдосконаленням методів аналізу і прогнозування екологіч-

них ризиків, стратегічної екологічної оцінки, державного екомоніторингу, дер-

жавної екоекспертизи; участі громадськості у формуванні та реалізації держав-

ної екологічної політики» [8; 11-12].



6. Цілі державної екологічної політики: «збалансування запитів людини,

можливостей природи та технологій виробництва шляхом планомірного фор-

мування навколишнього середовища, якість якого забезпечила б можливість

сталого розвитку суспільства» [7, с. 8], «збереження та відновлення екосистеми

на всій території України, що необхідна для гармонічного існування живої і

неживої природи, досягнення рівноваги використання природних ресурсів, їх

відновлення та розвитку суспільства, а також гарантування екологічно безпеч-

ного природного середовища для життя і здоров’я населення» [1]; «підвищення

якості життя населення регіону за рахунок поліпшення екологічних параметрів

системи життєзабезпечення, впровадження нових наукоємних, ресурсозберіга-

ючих екологічно чистих технологій, формування стабільного екологобезпечно-

го господарсько-виробничого комплексу, створення екологічно безпечних умов

проживання людей» [5, с. 96–97]; «стабілізація й поліпшення стану навколиш-

нього природного середовища України шляхом поетапного досягнення її цілей

гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здо-

ров’я населення й впровадження екологічно збалансованої системи природоко-

ристування» [8].

7. Завдання державної екологічної політики: «забезпечення формування

збалансованого, інвестиційно-привабливого нормативно-правового поля, яке

забезпечить ефективний розвиток промисловості; нарощування обсягів випуску

високотехнологічних виробів, передусім технічно складних товарів широкого

вжитку, медичної, комп’ютерної техніки, легкових автомобілів тощо, які сти-

мулюють внутрішній попит і підвищення особистого кінцевого споживання;

підвищення конкурентних можливостей промислового виробництва, розши-

рення ринків товарів і послуг за рахунок входження до пріоритетних для націо-

нальної економіки секторів світового ринку (авіакосмічного, суднобудівного,

військово-технічного, транспортного і сільськогосподарського машинобуду-

вання) та задоволення потреб внутрішнього ринку високих технологій за раху-

нок вітчизняного виробництва; розширення обсягів пропозиції наукоємних

промислових товарів на внутрішньому ринку шляхом підвищення рівня збалан-



сованості виробництва, створення замкнених технологічних циклів з виробниц-

тва кінцевої продукції, активізації процесів імпортозаміщення, переорієнтації

галузей обробної промисловості на задоволення потреб власної міжгалузевої

кооперації; формування оптимальної структури виробництва з підвищенням

питомої ваги наукоємних галузей з виробництва продукції поглибленої переро-

бки та кінцевого споживання (для яких характерна висока частка доданої вар-

тості); широке запровадження інноваційних технологій зі зменшеною енерго- і

ресурсоємністю виробництва, комплексною автоматизацією та інформатизаці-

єю виробничих процесів, суттєвим підвищенням продуктивності праці та соціа-

льного забезпечення працівників» [5, с. 13-14]; «створення необхідного підґру-

нтя для розвитку, стимулювання, покращання стану екологічної безпеки в

Україні шляхом вдосконалення чинного законодавства; створення ефективної

системи суб’єктів і заходів адміністративно-правового регулювання екологічної

безпеки; забезпечення ефективних заходів запобігання негативному впливу ан-

тропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здо-

ров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяль-

ності та екологічної ситуації на окремих територіях та об’єктах; запобігання

виникненню надзвичайних ситуацій екологічного, техногенного характеру та

ефективна ліквідація їх наслідків….» [6, с. 11].

8. Державна екологічна політика передбачає використання у межах тра-

диційних методів відповідних засобів регуляторного впливу:

– адміністративні: арбітраж екологічних конфліктів; визначення виклю-

чень і продовження термінів досягнення нормативних вимог; віднесення хіміч-

них речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечно-

сті; гранично допустимі нормативи (викидів і скидів забруднюючих речовин;

шкідливих впливів фізичних і біологічних факторів; концентрацій шкідливих ре-

човин; акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого

впливу); державний геодезичний нагляд; державний геологічний контроль; до-

зволи (здійснення діяльності, що представляє або здатної становити небезпе-

ку для екологічної безпеки; викиди забруднюючих речовин; використання засо-



бів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших пре-

паратів; створення нових штамів мікроорганізмів і біологічно активних речо-

вин); екологічна сертифікація; екологічна стандартизація; екологічний аудит;

екологічний нагляд; екологічні вимоги (розміщення, проектування, будівницт-

ва, реконструкції, застосування технологій, введення в дію та експлуатації

об’єктів; виробництво, зберігання, транспортування, використання, знешко-

дження, захоронення токсичних та інших небезпечних для довкілля й здоров’я

людей речовин; охорона, раціональне використання та екологічна безпека по-

вітря; охорона умов місцезростання об’єктів рослинного світу); заборона ви-

робництва будь-яких хімічних речовин, що володіють підвищеною токсичніс-

тю; захист екологічних прав; збір за використання вод для потреб гідроенерге-

тики та водного транспорту; збір за користування надрами для видобування ко-

рисних копалин; інструкції; квоти (викиди шкідливих речовин); контроль за об-

сягами використання водних ресурсів, їх обліком і достовірністю звітних даних

про обсяги використаної води; ліміти (використання природних ресурсів місце-

вого значення як сировини основного виробничого призначення; викиди та скиди

забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище; розміщення від-

ходів); ліцензія на природокористування; маркування; нагляд за додержанням

законодавства про охорону довкілля; нормативи (ширина захисної зони для під-

приємств різних класів; параметрів приміщень виробничого, допоміжного та

житлового призначення; якості питної води; збору й розмірів зборів за викори-

стання природних ресурсів як сировини основного виробничого призначення;

плати за перевищення лімітів викидів, інших шкідливих впливів і видачу дозволів

на використання атмосферного повітря; викиди й скиди забруднюючих речо-

вин у навколишнє природне середовище); обмеження, зупинення (тимчасово)

або припинення діяльності підприємств та об’єктів, у разі порушення ними за-

конодавства про охорону довкілля; правила (складування та утилізація проми-

слових і побутових відходів, транспортування, зберігання й застосування засо-

бів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших пре-

паратів); реєстрація; розпорядження та приписи органів, які здійснюють дер-



жавний контроль в екологічній сфері; стандарти якості (продукції, повітря, во-

ди, навколишнього середовища);

– економічні: відшкодування збитків, заподіяних порушенням природо-

охоронного законодавства; екологічне страхування; плата за спеціальне вико-

ристання природних ресурсів і за шкідливий вплив на довкілля; збір за погір-

шення якості природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивно-

сті лісів, рибопродуктивності водойм…); короткострокові та довгострокові

пільгові позички для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального вико-

ристання природних ресурсів та охорони довкілля; кредитні ставки, митні та-

рифи, норми амортизації для стимулювання екологобезпечного виробництва та

впровадження екологобезпечних технологій; платежі за природні ресурси (у

т.ч. нафту, газ); податки (енергетичний вуглецевий; на відходи; на продукти, що

забруднюють навколишнє середовище); податкові, кредитні та інші пільги при

впровадженні маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та не-

традиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони

довкілля; звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; фінансування

природоохоронних заходів; цільове використання коштів, отриманих від зборів

за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення довкілля, на лік-

відацію джерел забруднення, відновлення та підтримання природних ресурсів в

належному стані; штрафи;

– нормативно-правові: Конституція України, кодекси України, закони

України, укази Президента України, постанови та рішення Верховної Ради

України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; норматив-

но-правові акти ЦОВВ, місцевих адміністрацій та органів місцевого самовряду-

вання; Національна енергетична стратегія; Генеральні плани розвитку й розмі-

щення населених пунктів; Правила (транспортування, зберігання й застосу-

вання засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, на-

фти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів);

Програми (співробітництво щодо вивчення та зміцнення потенціалу в сфері

поліпшення експлуатаційних характеристик (у т.ч. управління повітряним ру-



хом і наземними операціями)); ратифікація міжнародних конвенцій та протоко-

лів, використання міжнародних положень і стандартів;

– організаційні: визначення порядку організації та діяльності органів

управління у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів і за-

безпечення екологічної безпеки; відселення населення, виведення з цих зон

об’єктів соціального призначення; включення питань формування екологічної

культури, екологічної освіти й просвіти в державні цільові, регіональні та міс-

цеві програми соціального-економічного розвитку на екологічних засадах;

встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу

потерпілих громадян та оголошення таких зон на території країни; встановлен-

ня санітарно-захисних зон; державна експертиза (екологічна, санітарно-

гігієнічна); державна система моніторингу довкілля; державне випробування;

державний облік і кадастр рослинного світу; добровільні угоди між екологіч-

ними інспекторами та природокористувачами; екологічні програми (міждер-

жавні, державні, регіональні, місцеві, інші територіальні); забезпечення до-

ступу громадськості до екологічної інформації та участі прийняття цих рішень;

забезпечення доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; залу-

чення громадськості до процесу екологічної освіти; здійснення громадського

контролю з питань охорони навколишнього природного середовища; інформу-

вання населення через засоби масової інформації про стан навколишнього при-

родного середовища на відповідній території, оперативне оповіщення про ви-

никнення надзвичайних екологічних ситуацій і про хід виконання заходів щодо

їх ліквідації; міжсекторальне партнерство та міжгалузева співпраця в питаннях

охорони довкілля; облік платників плати за забруднення навколишнього приро-

дного середовища та контроль за своєчасністю внесення платежів; оголошення

зонами екологічної катастрофи, зонами підвищеної екологічної небезпеки чи

відноситись до інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій; про-

світницько-інформаційна робота з населенням; розробка курсів, програм, на-

вчальних посібників з тематики збалансованого екологічного розвитку, ство-

рення системи екологічного навчання та підвищення кваліфікації державних



службовців, до компетенції яких належать питання охорони навколишнього

природного середовища; розроблення та впровадження програми підтримки

проектів громадських екологічних організацій; систематичне інформування про

діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природно-

го середовища; створення мережі загальнодержавної автоматизованої інформа-

ційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;

створення мережі регіональних екологічно-просвітницьких центрів на базі за-

кладів освіти, неурядових природоохоронних організацій; створення умов для

проведення громадської оцінки діяльності органів виконавчої влади; угоди між

місцевими органами влади і підприємствами щодо контролю за забрудненням;

участь громадськості у процесі прийняття рішень;

– соціально-психологічні: екологічне виховання; екологічне маркування;

зауваження; листи з попередженням; присвоєння продукції екологічного знаку;

публічні дискусії; соціальний діалог.

Висновки. Не принижуючи значущості оперативної локалізації екологіч-

них катастроф і повного ліквідування їх наслідків, держава повинна зосередити

більше уваги на профілактиці забруднень як результату життєдіяльності людст-

ва. Державна політика у сфері екологічної безпеки складається з відповідних

елементів і передбачає використання комплексу методів і засобів регуляторного

впливу. Продовження наукових розвідок за даною проблематикою слід спряму-

вати на створення більш сприятливих умов для подальшого покращання еколо-

гічної безпеки.

Список використаних джерел: 1. В Україні набув чинності закон щодо стратегії державної екологічної політики

України до 2020 р. – Режим доступу : http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/v-ukraine-vstupil-v-silu-zakon-o-strategii-gosudarstvennoy-09022011154000.

2. Веклич О. Приведение экологических налогов к стандартам ЕС может дать до 8 % доходов бюджета / О. Веклич. – Режим доступу : zn.ua/.../privedenie-ekologicheskih-nalogov-k-standartam-es-mozhet-dat.

3. Драган І. О. Аналіз зарубіжного досвіду інвестиційно-інноваційного забезпечення державної екологічної політики / І. О. Драган // Наукові розвідки з державного та муніципа-льного управління : зб. наук. пр. – К. : Вид-во АМУ, 2011. – Вип. 2. – С. 50–60.

4. Зеркалов Д. В. Екологічна безпека та охорона довкілля : монографія / Д. В. Зерка-лов. – К. : Основа, 2012. 517 с.

5. Колєнов О. М. Формування та реалізація державної екологічної політики України :



дис. ... к.держ.упр.: спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / О. М. Колєнов. – Х., 2014. – 179 с.

6. Лазаренко В. А. Адміністративно-правове регулювання екологічної безпеки в Україні : автореф. дис. ... к.ю.н.: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В. А. Лазаренко. – К., 2010. 20 с.

7. Лазор О. Я. Адміністративно-правові засади державного управління у сфері реалі-зації екологічної політики в Україні : автореф. дис. ... д.держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механіз-ми державного управління» / О. Я. Лазор. – К., 2004. 30 с.

8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2011 році. – К. : Міністерство екології та природних ресурсів України, LAT&K, 2012. – 258 с.

9. Нестеренко Н. М. Адміністративно-правові засади реалізації екологічної функції держави : автореф. дис. ... к.ю.н. : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Н. М. Нестеренко. – К., 2011. – 20 с.

10. Половян О. В. Механізм забезпечення економіко-екологічної безпеки господарсь-ких систем : автореф. дис. ... к.е.н.: спец. 08.02.03 «Організація управління, планування та регулювання економікою» / О. В. Половян. – Донецьк, 2005. – 20 с.

11. Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011–2015 роки : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 577-р. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/577-2011-%D1%80.

12. Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року: Закон України від 21 грудня 2010 р. № 2818-VI. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2818-17.

13. Третьякова І. С. Міжнародна екологічна безпека в умовах глобалізації : автореф. дис. ... к.е.н. : спец. 08.00.02 «Світове господарство і міжнародні економічні відносини» / І. С. Третьякова. – Донецьк, 2008. – 20 с.

14. Хіміч О. М. Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими захо-дами, які застосовуються міліцією : автореф. дис. ... к.ю.н. : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» О. М. Хіміч. – К., 2005. 16 с.

Меlnychenko O. A. Elements of State Environmental Policy. Concretized subjects, objects, forms, functions, principles, goals and objectives of the State

Environmental Policy. Within traditional methods unified list of tools of public policy in this area. Key words: ecology, public policy elements, subjects, objects, forms, functions, principles,

goals, tasks, methods, tools.

Надійшла до редколегії 02.11.2016 р.

Documents

Державне будівництво. – № 2/2016 ISSN 1992-2337 · ного середовища (природоохоронна діяльність); забезпечення