1

УРОК № 25-26

Тема уроку: Культура споживання їжі.

Мета:

• ознайомлення учнів з історією культури споживання їжі, видами посуду та

його призначенням, поняттям етикету, формування вмінь розпізнавати

види посуду, правил поводження за столом, використання ножа та виделки;

• виховання охайності, культури поведінки за столом;

• розвиток навичок культури споживання їжі.

Обладнання: столовий посуд і столові прибори, паперові серветки,

презентація.

Тип заняття: комбінований.

Хід уроку.

1. Організаційний момент.

- привітання з учнями;

- перевірка чисельності учнів;

- перевірка готовності до уроку.

2. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів.

Бесіда.

1) Як називається приміщення, призначене для приготування їжі?

2) Як обладнана кухня у вас дома?

3) Якими видами кухонного посуду ви користуєтесь?

4) Які роботи на кухні вам довіряє мама чи бабуся?

3. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Красиво оформлені і подані страви посилюють апетит, легше

перетравлюються організмом, приносять естетичну насолоду.

Сервірувати стіл треба щодня, а не лише на свята чи для зустрічі

гостей. Так виробляється звичка їсти завжди красиво, акуратно, легко і

правильно користуватися столовими приборами.

2

4. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

• розповісти про історію культури споживання їжі та правила поведінки за

столом;

• виконати вправу: "Знайди

зайвий предмет", "Знайди

помилку у сервіруванні

стола";

• визначити послідовність

сервірування стола;

• складати паперові серветки;

• розшифрувати анаграму;

• відгадати загадки;

• виконувати прийоми використання виделки і ножа;

• виконати тестові завдання.

5. Вивчення нового матеріалу.

5.1. Із історії культури споживання їжі.

Доповіді учнів з випереджувального домашнього завдання ( додаток 1).

5.2. Сервірування стола.

Розповідь вчителя з демонстрацією презентації.

Сервірування стола – це підготування й оформлення його для споживання їжі.

3

Сервірувати стіл слід у одному стилі. Так, наприклад, якщо до столу подають

українські національні страви, то і накривати його бажано у народному стилі.

Доречними будуть вишиті скатерті, серветки.

Щоденне сервірування стола до сніданку, обіду, вечері та святкове

відрізняються між собою. Стіл сервірують по різному залежно від страв, які

подаються.

Сервірують стіл у такій послідовності:

1. Накривають стіл

скатертиною.

2. Розкладають тарілки.

3. Розкладають столові прибори.

4. Ставлять склянки.

5. Розкладають серветки.

6. Ставлять прибори із спеціями

та вази з квітами ( додаток 2).

4

Завдання. Виконати вправу:

1. Знайди зайвий предмет;

2. Встановіть правильну послідовність сервірування стола;

5

3. Знайди помилку у сервіруванні стола.

6

5.3. Столова білизна

Обов’язковим предметом сервірування стола є скатерть і серветка. Серветки

бувають паперові або із тканини. Дуже зручні і практичні льняні серветки.

Льняна тканина міцна, добре вбирає вологу, швидко сохне. Для святкового

столу найчастіше використовують саме накрохмалені льняні серветки.

Існує багато варіантів розкладання серветок. В домашніх умовах серветку

розміщують ліворуч від виделки. На урочистих банкетах серветку кладуть на

хлібну або основну тарілку, або в бокал для шампанського. Гарно складені

серветки можуть бути справжньою прикрасою стола

7

5.4. Практична робота 1. Складання паперових серветок.

Інструменти і матеріали: паперові серветки, інструкційні картки.

Вступний інструктаж:

- робота за інструкційними картками (додаток 3).

Поточний інструктаж.

- виконання учнями практичної роботи;

- контроль вчителя за виконанням роботи;

- коригування недоліків в роботі та шляхи їх усунення.

Заключний інструктаж.

- проведення короткого аналізу виконаної роботи;

- демонстрація кращих робіт;

- акцентування уваги на важливості організації робочого місця.

8

5.5.Види посуду, його призначення

Столовий посуд (розповідь вчителя з демонстрацією слайдів)

Глибокі столові тарілки бувають двох видів: великі і малі. У них подають супи і

каші.

Великі мілкі столові тарілки призначені для других блюд.

Середні мілкі (закусочні) – для закусок. Маленькі мілкі (пиріжкові) – для

пиріжка до бульйону, хліба, булочок і т.п.

Закусочні тарілки ставлять строго проти кожного стільця. Відстань від

краю тарілки до краю столу повинна складати приблизно 1,5–2 см. На особливо

урочистих прийомах під закусочну підставляють велику мілку тарілку. Щоб

закусочна при цьому не ковзала, рекомендується покласти між нею і великою

мілкою тарілкою серветку. Велику мілку тарілку підставляють також під

велику глибоку. Якщо велика мілка тарілка використовується як підставка, то

на відстані 1,5 – 2 см від краю столу повинна знаходитися вона, а не закусочна

тарілка.

Закусочну тарілку використовують як підставку під маленьку тарілку із

супом.

Пиріжкову тарілку ставлять ліворуч від закусочної на відстані 5 – 15 см.

Центри обох тарілок повинні знаходитися на одній лінії, паралельно до краю

столу.

Для бульйонів і деяких заправних супів, що подають з нарізаним

невеликими шматочками гарніром, використовують бульйонні чашки.

9

Для солодких блюд призначені десертні тарілки. Вони бувають мілкі і

глибокі. Десертні тарілки звичайно розмальовані фруктами, ягодами і квітами.

Мілкі десертні тарілки використовуються для солодких пирогів, фруктів, ягід,

різних кондитерських виробів. Глибокі десертні тарілки – для солодких каш із

фруктами, вареннями.

Замість десертних тарілок цілком можна використовувати закусочні і малі

глибокі тарілки.

Тарілки з хлібом варто ставити в різних частинах столу, щоб кожний міг

дістати його і покласти на свою пиріжкову тарілку.

Основні столові прибори – це виделки, ножі і ложки.

Виделки.

Велика столова виделка призначена для другого блюда. Нею їдять блюда з

м’яса і м’ясних продуктів, вироби з тіста (але не солодкі), пироги, млинці й ін.

Середня столова виделка (закусочна) – для різних холодних закусок

(м’ясних, рибних, овочевих і ін.). Рибна виделка служить для блюд з риби,

вона менше столової і відрізняється від неї за формою. Існують також

спеціальні виделки для устриць і мідій, для крабів, раків, креветок і ін.

Десертна виделка призначена для солодких пирогів, деяких тістечок і тортів,

кавуна, дині.

Ножі.

Кожній виделці відповідає певний ніж. Великий столовий ніж – для других

гарячих блюд, використовується в парі з великою столовою виделкою.

10

Середній столовий ніж (закусочний) – для різних закусок. Рибний ніж – для

блюд з риби. Існує ніж для ікри, паштету, різних видів масла, а також ніж для

цитрусових. Десертний ніж використовують у парі з десертною виделкою – для

солодких борошняних блюд, кавуна, дині й ін.

Ложки.

Столова – для супів, які подаються у тарілках.

Десертна – для солодких блюд, які подаються у креманках чи в глибоких

десертних тарілках, а також для супів у бульйонних чашках, каш, десертних

блюд, фруктів.

Чайна – для гарячих напоїв, які подаються у чашках (кава з молоком чи

вершками, какао), а також для яєць, грейпфрутів, фруктових коктейлів.

Кавова (за розміром наполовину менша за чайну) – для кави, яка подається в

маленькій кавовій чашці (додаток 4).

Завдання:

Розшифруй анаграму

асподу – посуда

рибопри – прибори

ріталка – тарілка

делкави – виделка

шачка– чашка

11

5.6.Правила користування столовими приборами

Проблемне питання:

Як правильно тримати виделку і ножа?

Ніж тримають у правій руці, а виделку у лівій.

Розповідь вчителя з демонстрацією слайдів.

Важливим елементом високого рівня культури ділової людини є уміння

користуватися столовими приборами. Розглянемо деякі з правил етикету.

Усі прибори, що лежать праворуч від тарілки, беруть і тримають під час їжі

правою рукою, а всі розташовані ліворуч, – лівої. Десертні прибори лежать

посередині. Тут орієнтиром служать їхні ручки. Прибори, що лежать ручкою

вправо, варто брати правою рукою, а розташовані ручкою вліво – лівою. Ніж

варто тримати таким чином, щоб кінець його ручки упирався в долоню правої

руки, середній і великий пальці – з боків угорі ручки, а вказівний – на його

ребрі, і натискати їм, відрізуючи наступний кусочок їжі. Виделку

рекомендується тримати зубцями вниз. Кінець її ручки повинен злегка

упиратися у долоню. Великим і середнім пальцями потрібно тримати виделку

за ребро ручки, а вказівним пальцем притискати її. Безіменний палець і

мізинець повинні бути злегка зігнутими і притиснутими до долоні.

Деякі страви неможливо наколювати на виделку (наприклад, картопляне

пюре і каші). У цьому випадку можна перевернути виделку зубцями вверх і

користуватися як ложкою, тримаючи великим і вказівним пальцями, інші –

трохи притиснуті до долоні. Підхоплюючи їжу виделкою, можна направляти її

12

кінчиком ножа; але тільки злегка допомагати, а не накладати їжу на виделку!

Не слід, розрізавши страву ножем, користуватися винятково виделкою: ніж

повинен залишатися в руці.

Якщо потрібно покласти ніж і виделку, кладіть їх з обох сторін тарілки на її

краї чи хрест-навхрест на тарілці в тому положенні, у якому ви їх тримали: ніж

ручкою вправо, виделку ручкою вліво. Після закінчення трапези ніж і виделку

варто класти на тарілку паралельно один одному, ручками вправо. Якщо який-

небудь ніж вам більше не знадобиться до кінця обіду, покладіть його поперек

тарілки.

Ложку прийнято тримати в правій руці. Кінець ручки повинний лежати на

основі вказівного пальця, початок ручки – на середньому пальці. Великим

пальцем потрібно злегка притискати ручку зверху до середнього пальця,

вказівним – підтримувати її збоку.

Ложку завжди – і на час, і після закінчення їжі, потрібно класти на тарілку.

Якщо вас просили передати прибор, візьміть його за ручку і передайте,

тримаючи посередині. (додаток 6).

5.7.Поняття етикету.

Розповідь вчителя з демонстрацією

слайдів.

Етикет – це сукупність правил

поведінки у товаристві, на службі, в

громадських місцях.

13

Знання етикету необхідно для того, щоб завжди виглядати пристойно,

відчувати себе впевнено і спокійно у будь-якій обстановці, серед різних людей.

У перекладі з французької слово «етикет» означає ярлик, надпис, картка,

етикетка.

Правила етикету передбачають, зокрема, і вміння тримати себе за столом,

користуватися столовими приладами й т.п.

Уміння поводитися за столом, правильно користуватися столовими

приладами характеризує загальний рівень культури людину.

Ще у 1707 р. в Росії за наказом Петра І було надруковано книгу, в якій

виклали правила поведінки за столом. З часом ці правила зазнали певних

уточнень, але загалом вони залишаються без змін.

Доповіді учнів із випереджувального домашнього завдання ( додаток 4).

5.8.Правила поведінки за столом.

1. Категорично заборонено: плямкати,

чавкати, накладати занадто великі порції

на тарілку, натикати великі шматки на

виделку, утримувати на своїй тарілці

безлад, говорити з повним ротом, їсти

занадто швидко.

2. На стільці потрібно сидіти спокійно та

прямо.

3. Руки завжди тримати на столі, а не під ним. Однак, слід пам’ятати, що не

можна опирати на стіл лікті.

4. Не можна гратися столовими приборами.

5. Не можна бубніти пальцями об край стола.

6. Не схрещуйте під столом ноги, обидві стопи мають спокійно стояти на

підлозі.

7. У жодному разі не можна знімати під столом взуття.

8. Їж не поспішаючи, безшумно, добре пережовуючи страву.

14

Учні розповідають заздалегідь приготовлені вірші .

Учень 1.

Як за стіл сідаєте,

Правила згадайте.

А як все згадаєте —

Їсти починайте.

Учень 2.

Усі діти міст і сіл

Правила ці знають.

Лікті не кладуть на стіл

І не позіхають.

Учень 3.

Миють руки перед тим,

Як за стіл сідати.

Знають їсти що і чим,

Вміють помовчати.

Учень 4.

В нас серветки на столі,

Сервіровка гарна.

Ми вже учні немалі

І вчимось немарно.

Учень 5.

Бо живемо між людьми,

Й треба все це знати.

Тож себе та інших ми

Будем поважати.

15

Завдання: «Відгадай загадки»

1. Як одним словом можна назвати

виделку, ніж, ложку?

(прибор)

2. Що є прикрасою стола, але не

повинно заважати спілкуванню?

(квіти)

3. Вони бувають паперові та з тканини

(серветки).

5.9.Практична робота 2. Прийоми використання виделки і ножа;

споживання різних видів їжі, напоїв.

Інструменти і матеріали: ніж, виделка, тарілка, стакан, чашка.

Вступний інструктаж:

- робота за інструкційними картками.

Поточний інструктаж.

- виконання учнями практичної роботи;

- контроль вчителя за виконанням роботи;

- коригування недоліків в роботі та шляхи їх усунення.

Заключний інструктаж.

- проведення короткого аналізу виконаної роботи;

- акцентування уваги на важливості організації робочого місця.

5.10.Закріплення вивченого матеріалу. Тестові завдання.

• До столових приборів відносяться:

а) кружка;

б) ніж;

в) молочник;

г) виделка;

д) салатниця;

е) ложка.

16

Відповідь: б; г; е.

• При сервіровці стола ложку кладуть:

а) у тарілку;

б) перед тарілкою;

в) зліва від тарілки;

г) праворуч від тарілки;

д) в спеціальну укладку.

Відповідь: г.

• При сервіровці стола до обіду виделку кладуть:

а) справа від тарілки зубцями вгору;

б) зліва від тарілки зубцями вгору;

в) справа від тарілки зубцями вниз;

г) зліва від тарілки зубцями вниз;

д) в спеціальну укладку.

Відповідь: б.

• При сервіровці стола серветки кладуть:

а) в кільце;

б) в стакан;

в) на закусочну тарілку;

г) зліва від тарілки;

д) праворуч від тарілки.

Відповідь: а; б; в.

• Святковий стіл накривають:

а) білою скатертиною;

б) білою скатертиною з прозорої клейонки;

в) кольоровою клейонкою;

г) кольоровою скатертиною;

д) ) кольоровою скатертиною з прозорою клейонкою.

Відповідь: а,г.

17

6. Підсумок уроку

Домашній комфорт будується на мінімальній кількості речей. Якщо все, що

робиться, з душею і великою любов’ю, то всі оточуючі стають трошки

щасливіші. Спробуйте зробити усім членам своєї родини сюрприз – гарний

стіл, який буде прикрашений правильним розташуванням столових приборів.

Першого разу це викличе здивування, але поступово всі члени вашої родини

почнуть все частіше збиратися за столом, щоб провести як можна більше часу

разом.

6.1.Виставлення та мотивація оцінок.

6.2. Рефлексія:

• Що нового ви дізналися на уроці?

• Де й за яких умов можна скористатися знаннями, отриманими на

сьогоднішньому уроці?

• Чи відповідає результат меті й завданням уроку?

6.3. Домашнє завдання:

18

ДОДАТКИ ДО УРОКУ 25-26

ДОДАТОК 1.

Давньоримське застілля

Споживання їжі у всіх культурах було обрядом з чималим змістом. Там, де

існували чіткі уявлення про структуру суспільства, кількість і якість страв

символізували соціальне становище людини, її можливості. Застілля

об’єднувало родичів, колег або, навпаки, підкреслювало чиюсь відчуженість від

суспільства. Правила приготування і прийому їжі глибоко укоренялися в

психології людей, які стоять біля плити або сидять за столом. Не виняток –

стародавні римляни. Їх тяга до ритуалу відбилася і в застіллі. Рим довго був

республікою, і навіть після виникнення імперії демократична традиція

«спільної справи» – respublica – передбачала участь громадянина у суспільному

житті, а одним з її проявів був урочистий ритуальний обід в суспільстві. Обід

же на самоті означав нещастя. Для чисто сімейного застілля звичай відводив

лише сніданок і полуденний перекус.

Стародавній Рим був державою переважно землеробською, і тому в

національній кухні віддавалася перевага плодам землі. Основою столу були

злаки (жито, пшениця, ячмінь, просо) і овочі (латук, щавель, часник, ріпа,

редька, капуста, буряк, гарбуз, огірки, боби). Практично в кожній страві

19

використовувалися приправи: кріп, лавр, перець, імбир, кориця, коріандр. У

великій честі були фрукти та ягоди: яблука, груші, сливи, айва, вишні, гранати,

фіги і фініки. Виноград вживали менше: в основному він йшов на вино.

Мабуть, з давньогрецької землі прийшли горіхи і каштани. А ось цитрусових,

так характерних для сучасної Італії, не вирощували взагалі.

Головними ж стравами римського столу були хліб і каша. Каші варили з

полби (puis) і ячменю, обсмаженого і змеленого (polenta), на воді або на молоці.

Хліб пекли бездріжжовий – коржі з борошна на воді з сіллю. Постійним

гарніром служили своєрідні салати – розтерті в кашу і перемішані разом різні

овочі.

Істотною частиною меню римлян були тваринні продукти. Особливою

популярністю (як і сьогодні в Італії) користувався сир. Що цікаво: корів не

розводили, коней використовували тільки в армії, а орали на ослах. Основними

м’ясо-молочними тваринами були кози, вівці і свині. На стіл йшли молоко і

сир. Вершкове масло вважалося не харчовим продуктом, а ліками. М’ясо ж

запікали, варили, коптили, робили ковбаси. У безлічі їли курячі яйця і самих

курей.

Як і скрізь в давнину, чимало значила дичина і риба. Кулінарним

вишукуванням вважалися птахи, як раз ті, які у нас на Русі були недоторканні:

солов’ ї, дрозди, лелеки, журавлі і навіть павичі. Риба подавалася на закуску –

солона або маринована. Тунець і скумбрія на римському столі були аналогом

такого любимого у нас оселедця. Крім риби, їли морських їжаків, равликів і

устриць. Користувалися і дарами лісу: особливо цінувалися в якості закуски

солоні і мариновані гриби.

Їжу готували на оливковій олії, а мариновані маслини і оливки служили

приправою до м’ясних страв. Взагалі римляни робили багато маринадів, тому

оцет був у такому ж ходу, як сіль. А ось цукор замінювався медом. Страви

частіше варили або запікали в особливих судинах типу глибокого блюда з

кришкою, яка засипалася розжареним вугіллям.

20

Плебеї їли двічі – вранці і після полудня. Патриції – тричі, а то і чотири

рази: ранковий сніданок, другий сніданок, сімейний обід і мало не щоденний

званий вечірній обід. Сніданки були легкими у всіх. На перший подавали хліб,

кашу, сир, молоко, фрукти. До другого додавали холодні м’ясні і рибні закуски,

вино.

Гаряче їли за обідом, на якому збиралися всі члени численної римської

сім’ ї (familia). А про звані бенкети краще Светонія (відомого давньоримського

історика) ніхто не скаже!

Сервірування столу складністю не відрізнялося: вилок і ножів ще не було,

їжу брали ложками або руками. Руки постійно витирали шматком коржі або

матер’яною серветкою або ополіскували в спеціальних посудинах. А ось

скатертин не було, що дозволяло швидко привести стіл в порядок.

Посуд – блюда та чаші-кубки – у плебеїв були зроблена з дерева, глини,

простих металів; у патриціїв – з коштовних металів з напівдорогоцінним і

дорогоцінним камінням. Особливо цінувався привізний з Китаю порцеляновий

посуд. Дорогі чаші були предметом розкоші і колекціонування.

В епоху республіки обідаючі сиділи на лавках навколо столу. За часів

імперії в моду увійшов грецький звичай триклінії – три широких ложа по

сторонам квадратного столу, поставлені так, щоб одна сторона залишалася

вільною (сюди, приносячи і прибираючи страви, підходили слуги). М’ясо і

риба, як правило, подавалися на стіл уже порізаними. Якщо ж подавалася

цілісна туша, її в присутності гостей обробляв спеціальний слуга. На обідньому

ложі містилося до трьох осіб, тобто максимальне число обідаючих в триклініях

– дев’ять. Якщо учасників обіду було більше, ставилося декілька трикліній.

Гості на ложі не сиділи, а напівлежали.

21

Так виглядали триклінії.

Обід проходив у центральному залі римського будинку – атріі. Але

господар міг запросити гостей і в сад, до садку з рибами або вольєру з птахами

(орнітон). Звичайно, це були не господарські пристосування: у римської знаті

був звичай мати два садка і вольєр – в одному містилися майбутні «учасники»

застілля, в іншому жили риби і птиці, призначені для насолоди очей. Однакові

риби та птиці лежали на блюдах і гралися перед гостями, доставляючи їм

насолоду і матеріальну, і духовну.

Обід складався з трьох змін. Спочатку подавали закуску – яйця, салати,

рибу і суміш вина з медом (mulsum). Потім йшло гаряче. Воно подавалося в

трьох різновидах, але куштувати все не було необхідності – гість міг вибрати.

Їжу запивали вином. Третьою зміною був десерт, що складався з фруктів і

знову ж таки вина.

Вино рахувалось додає сили, загострює розумові та фізичні здібності. Але

пити нерозбавлене («сухе») вино вважалося варварством. Вина розводили

22

гарячою або холодною водою або медом навпіл, а іноді на одну третину вина –

дві третини води або меду. У гарячий напій додавалися прянощі. Всі

маніпуляції з напоями проводилися на спеціальному винному столику, де

розташовувалися амфори з вином і водою і кратери – в них-то і змішували.

Поруч стояли глечики, в яких готову суміш розносили по столах. Римляни

вважали найкращими винами свої, італійські: «цекубу» і «фалерном».

Жоден парадний обід не проходив без «культурної програми». Артистів

спеціально запрошували; звичайні розваги складалися зі співу і танців і

починалися під час десерту. Часто до співаків і танцюристів приєднувалися

клоуни та міми, які розігрували комедійні сценки. Часом і самі гості співали

хором, причому нерідко зловживаючи цим, що залежало від кількості випитого.

В епоху імперії в моду увійшли застільні філософські бесіди, престижним стало

мати «свого» філософа. Про інші обідні розваги знову ж краще Светонія не

скажеш.

На римському обіді були присутні і жінки. Правда, зловживання

алкоголем вважалося для них негожим. Господар і господиня повинні були

підтримувати застільну бесіду, не обмежуючи при цьому свободи гостей. На

великих обідах (крім імператорських, звичайно) господарі ніби розчинялися

серед запрошених, надаючи їм можливість веселитися самостійно, тим більше,

що ритуал урочистого застілля був настільки ж чітко налагоджений, як і сама

давньоримська держава.

Деякі древні обіди лягли в основу сучасних прислів’ їв. Перш за все,

звичайно, «Лукулів бенкет». Полководець ЛуційЛіциній Лукулл, який придбав

величезний статок у війнах, ніколи не сідав за стіл один. А коли одного разу

гостей не трапилося, сам себе запросив на парадний обід … А один з

імператорів, АвлВіттель, прославився тим, що за кілька місяців свого правління

проїв казну. Але, на сучасний смак, таке міг зробити лише ненажера без

фантазії: давньоримська кухня не надто різноманітна і найбільше походить на

легіонера часів Цезаря – така ж прісна і прямолінійна.

23

ДОДАТОК 2.

Сервірування столу для сніданку

Для сніданку на стіл ставлять вазочку з паперовими серветками (або кладуть

лляні), пиріжкову тарілку, подають закусочні ніж і вилку, чайну ложку.

Пиріжкову тарілку ставлять зліва від того місця, де повинна стояти столова або

тарілка для закусок. Вилку кладуть ліворуч, ріжками вгору, ніж – праворуч,

лезом вліво від місця, призначеного для столової або тарілки для закусок.

Чайну ложку кладуть за тарілкою. Закусочні тарілки не ставлять на стіл, тому

що страви на сніданок подають вже укладеними на відповідні тарілки (їх

потрібно подати, якщо закуску або блюдо на сніданок приносять в салатниці і

т.п., тому що з такого посуду їсти не прийнято).

Сервірування столу для обіду

Для швидкого обслуговування за обідом на стіл ставлять тарілку-підставку і

на неї – закусочну, ліворуч від неї – пиріжкову тарілку, між ними – столова

вилка, а праворуч від тарілки кладуть столовий ніж і ложку (столову або

десертну); фужер ставлять попереду, за столовим ножем. На столі повинні бути

також вазочка з паперовими серветками або полотняні серветки, які кладуть на

закусочні тарілки, спеції. Відстань від краю столу до ручок приборів та

закусочної тарілки – 2 см, а до пиріжкової – 5 см.

Закусочні або столові тарілки ставлять лише в тому випадку, коли страви

подаються в посуді, з якої їсти не прийнято.

Під час такої трапези допускається використання на столі клейонки замість

скатертини або накриття столу поверх скатертини поліетиленовою плівкою.

Сервірування столу для вечері

При сервіруванні столу для вечері точно проти крісла ставлять закусочну

тарілку на відстані 2 см від краю столу, а зліва, на відстані 5-10 см пиріжкову

тарілку.

Між ними кладуть закусочну і столову вилки зубцями вгору, праворуч від

закусочної тарілки – два ножі: столовий і закусочний лезом до тарілки. За

24

закусочною тарілкою правіше ставлять фужер; на тарілку кладуть складену

серветку.

На середині столу ставлять сіль і перець.

У центрі столу також ставиться ваза з квітами. Якщо стіл сервірують на

чотири людини, на куті або на стороні, що найближча до проходу, ставлять

попільничку.

Під час подачі страв сервірування доповнюється в залежності від характеру

страв.

Сервірування столу: а, б - для обіду; в - для вечері; г, д, е - для сніданку

25

ДОДАТОК 3.

Інструкційна карта

Складання серветки «Віяло»

№ з/п

Порядок виконання Зображення

1

Беремо серветку

2

Починаємо акуратно складати "гармошкою"

3

Складаємо трохи дальше, ніж

до половини салфетки

4

Перевертаємо ось так

5

Згинаємо пополам

26

6

Згинаємо пополам

7

Загинаємо кінчик вниз

8

А потім той кінчик підгинаємо ще раз, так як показано на фото

9

Ось так виглядає ззаду

10

Кінцевий результат

27

ДОДАТОК 4.

Етикет

Звідки походить саме слово "етикет"? Вперше його вжив французький

король Людовік XIV у XVII ст. На одному з прийомів у цього монарха гостям

вручили картки, де перераховувалися правила поведінки, яких вони мали

дотримуватися. Від назви цих карток (етикеток) і з'явилося поняття етикет.

Греки розвинули дипломатичний етикет, створивши урочистий посольський

церемоніал. Їхні посли носили так звані жезли Гермеса, бо саме бог Гермес був

покровителем послів у Давній Греції. Верхню частину жезлів обвивав лавр, як

доказ слави грецького посланця. До жезла прикріплювалися крила, що

символізували вміння політика маневрувати. Два переплетені вузли свідчили

про його хитрість. Послу вручали інструкцію, як вести переговори. Вона була

написана на двох картках або табличках, складених навпіл. Їх називали

дипломами. Звідси і з'явилося слово "дипломатія".

У середньовіччі етикетні правила поширювалися на різні верстви населення.

Навіть мандрівні студенти й музиканти мали свої етикетні кодекси. Але

особливо суворо дотримувалися правил етикету при дворах високих

правителів.

Чітко дотримувалися етикетних правил при дворах французьких, англійських

та особливо іспанських королів. Історія пам'ятає трагічний випадок, що стався з

іспанським королем Філіпом III. Якось він сидів біля каміна, в якому сильно

розгорілося полум'я. Король нікому з придворних не дозволив поставити

заслінку, бо це мав зробити відповідальний за церемоніал вогню, а він саме

кудись відійшов. Однак Філіп III згідно з етикетом гасити вогонь не мав права і

не рушив з місця, виявляючи стійкість своєї монаршої честі. Така впертість

призвела до того, що монарх отримав сильні опіки і за кілька днів помер.

Траплялися й веселі курйози. Так, французький король Людовік XIII приїхав

до кардинала Ришельє вирішувати невідкладне важливе питання, а той був

хворий і лежав у ліжку. Але ж король не міг розмовляти з підданим, стоячи або

28

сидячи, коли той лежить. Зрештою, король знайшов оригінальний вихід — ліг

поряд із кардиналом і так спілкувався з ним.

На основі дипломатичного етикету був сформований цивільний етикет.

Почала з'являтися відповідна література. 1204 р. іспанський священик Педро

Альфонсо написав книгу "DisciplinaClerikalis" ("Дисципліна клерікаліс"). Це

перша книга з етикету. Вона написана для священиків та ченців, але

користувалась успіхом і в цивільного населення.

На основі цієї книги з'явилися посібники з етикету в Англії, Голландії,

Франції.

За часів Київської Русі вихованню надавали великого значення,

звертаючи увагу і на культуру поведінки. Так, 1117 р. великий князь київський

Володимир Мономах написав "Поучение", яке було адресоване і дітям, і

дорослим. Мономах вважав, що виховання залежить не від окремих настанов, а

від сукупності виховних засобів, серед яких виокремлював етикет і хороші

манери. Він стверджував, що чемність і ввічливість залежать не від людської

суті, а від навичок і вмінь, набутих завдяки тренувальним вправам.

У Росії в XVII ст. було видано "Домострой", який регламентував поведінку

городян. У цій книзі розповідалося, як виховувати дітей, вести господарство,

готувати їжу, приймати гостей. Давалися рекомендації щодо навчання дітей

ремесел і торгівлі, а якщо вони були неслухняними, то можна було і "ребра

трощити". Жінка ж мала господарювати й виховувати дітей, а за помилки та

недогляд карали її "грізно". Етикет домашнього життя зводився до повної

покори "главі дому". Така необмежена влада чоловіка відповідала духу

феодальних стосунків.

У другій половині XVIII ст. починають активно виходити посібники з

етикету, які перекладалися з французької або німецької мов. Наприкінці

століття з'являються книги й російських авторів.

Існували правила поведінки і для бідних. Так, у XIX ст. була видана

брошура "Прості поради простим людям". Від них вимагалося не юрмитися, не

29

смітити, з повагою ставитися до своїх господарів. Цим і обмежувалися етикетні

норми для представників нижчих верств суспільства.

Значна кількість літератури з етикету з'явилася в Україні та Росії

наприкінці XX ст.

На особливу увагу заслуговує фундаментальна праця американки Е.Пост

"Етикет" (М., 1996). 1946 р. у США вона заснувала Інститут етикету, аби,

зберігаючи усталені традиції, розвивати нові форми поведінки та поширювати

їх у суспільстві.

Етикет у США формувався на загальновідомих принципах етикету

різних країн. Кожний народ привносив у розвиток етикету свою специфіку, свій

національний колорит. Однак, як зазначав англійський письменник О.Гольдсміт

у книзі "Громадянин світу, або Листи китайського філософа", хоча в кожній

країні існують свої церемонії, справжня ввічливість усюди однакова й

породжується вона здоровим глуздом і доброчинністю.