1

ЛЕКЦІЯ № 6

Тема. Інтерактивні технології навчання, їх сутність і класифікація

План

1. Сутність інтерактивних технологій навчання, їх ефективність

2. Види інтерактивного навчання

3. Порівняльний аналіз традиційних та інтерактивних технологій навчання

4. Комплексне застосування інтерактивних засобів навчання

Література

1. Р. С. Гуревич, М.М.Козяр, М. Ю. Кадемія, Л. С. Шевченко; за ред. член-

кор. НАПН України Гуревича Р. С. – Львів : ЛДУБЖД, 2014. – 564 с.

2. Гуревич Р. С. Проектна діяльність студентів ПТНЗ на основі

інформаційно-комунікаційних технологій / Р. С. Гуревич, Л. В. Жиліна,

М. Ю. Кадемія. – Вінниця : ТОВ «Планер», 2009. – 100 с.

3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України : [гол. ред. В. Г. Кремень].

– К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

4. Кадемія М. Ю. Соціальні сервіси Веб 2.0 і Веб 3.0 у навчальній

діяльності : навчальний посібник / М. Ю. Кадемія, М. М Козяр,

В. М. Кобися, М. С. Коваль. – Вінниця : ТОВ «Планер», 2010. – 230 с.

5. Кадемія М. Ю. Упровадження здобутків педагогічної науки в освітню

практику / М. Ю. Кадемія. – Вінниця : ВМВПУ, 2008. – 125 с.

6. Новые педагогические и информационные технологии в

системеобразования : учебное пособие для студентов педагогических

вузов и системы повышения квалификации педагогических кадров / Е.С.

Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева, А. Е. Петров ; под. ред. Е.

С. Полат. – 2-е изд., стер. – М. : Издательский центр «Академия», 2005.

– 272 с.

7. Полат Е.С. Новые педагогические и информационные технологисистеме

образования ; под ред. Е. С. Полат– М. : «Академия», 2005. – 272 с.

2

8. Селевко Г. К. Педагогические технологии на основе активизации,

интенсификации и эффективного управления УВП / Г. К. Селевко. – М.

: НИИ школьных технологий, 2005. – 288 с.

9. Я-концепція академіка Неллі Ничкало у вимірі професійного розвитку

особистості : зб. наук. пр. / [редкол. : І.А. Зязюн (голова), О. М. Отич та

ін. ; упоряд. : О. М. Отич, О. М. Боровік ; Національна академія

педагогічних наук України ; Ін-т пед. освіти і освіти дорослих НАПН

України. – К., 2014. – 544 с.

1.Сутність інтерактивних технологій навчання, їх ефективність

Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні,

висувають нові вимоги до підготовки фахівців. Входження освіти України в

Болонський процес привело до зміни цілей, задач та умов здійснення навчання

у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Відповідно до цього розробляються,

вдосконалюються та впроваджуються нові педагогічні технології навчання.

У зв’язку з тим, що нині здійснюється модернізація української системи

освіти, котра висуває нові вимоги до результатів навчання, а також до

підготовки висококваліфікованих працівників у всіх галузях освіти, в тому

числі до педагога, його професійної мобільності. Насамперед, це стосується

готовності сучасного педагога до інноваційної діяльності, що передбачає:

– здатність до оволодіння новими технологіями діяльності в своїй

професійній сфері, значне збільшення рівня самостійності та прийняття

рішень;

– мобільність одержаної освіти, адаптованість до нових вимог ринку

праці;

– підвищення фундаментальності освіти в умовах постійного зростання

наукоємнісних технологій, автоматизації виробничих процесів і т. ін.;

3

– оволодіння та використання інформаційно-комунікаційними

технологіями (ІКТ) у професійній діяльності.

У цьому зв’язку швидка зміна змісту, характеру професійної діяльності

на основі впровадження нових педагогічних технологій вимагає нового рівня

кваліфікації педагога, основи якої закладаються у вищому навчальному

закладі.

Отже, традиційна система освіти нині не здатна забезпечити досягнення

нових освітніх результатів у межах традиційної системи навчання. З цією

метою потрібні нові підходи, засоби та на їх основі нові педагогічні технології,

які б вписувались в традиційну систему навчання та сприяли якісній

підготовці фахівців.

Важливою проблемою модернізації вищої освіти є підвищення якості

підготовки фахівців, можливо, за рахунок удосконалення педагогічних

технологій, що використовуються в навчальному процесі ВНЗ.

Ученими-дидактами, вчителями-новаторами нині розроблені: шляхи

оптимізації навчального процесу (Ю. Бабанський); технологічний процес

поетапного формування розумових дій (Н. Тамуріна); основні технологічні

прийоми укрупнення дидактичних одиниць засвоєння математичного

навчального матеріалу (Г. Ерднієв); інтенсифікація навчання на основі

схематичних і знакових моделей навчального матеріалу (В. Шаталов); гумано-

особистісна технологія (Ш. Амонашвілі); викладання літератури як предмета,

формуючого людину (Є. Ільїн); технологія комунікативного навчання

іншомовної культури (Є. Пасов); технологія перспективно-

випереджувального навчання з використанням опорних схем у процесі

коментованого управління (С. Лисенкова); технологія диференціації навчання,

що заснована на обов’язкових результатах (В. Фірсов); культуровиховна

технологія диференційованого навчання за інтересами (І. Закатова);

технологія індивідуалізації навчання (Інге Унт, А. Границька, В. Шадриков);

колективне навчання (В. Дяченко);

4

комп’ютерні технології навчання (М. Жалдак, Н. Морзе) та ін. Процес

технологізації педагогічної діяльності пройшов довготривалий шлях. Перші

педагоги-технологи були ще в Старовинному Єгипті та Вавілоні.

Першу наукову педагогічну технологію створив видатний чеський

педагог Ян Амос Коменський. Головна ідея цієї технології – гарантія

позитивного результату. Головною задачею цієї технології було створення

механізму навчання, яку він назвав «дидактичною машиною». Для неї

потрібно було винайти:

– тверді усталені цілі;

– засоби досягнення цілей;

– правила користування цими засобами для досягнення мети.

Ще з часів Я. Коменського в педагогіці здійснювались спроби зробити

навчання схожим на налагоджений механізм, робились спроби

«технологізувати» навчальний процес, що в більшості зводились до

використання технічних засобів навчання.

З 1960 р. уводиться термін «педагогічна технологія», первинним

фундаментом якого стало програмоване навчання. Характерними рисами його

стало уточнення навчальних цілей, поступова, поетапна процедура їх

досягнення.

Академік В. Давидов наголошував: «Використання комп’ютерів у

програмованому навчанні привело до формування в школярів лише вузьких

знань та навичок виконавського характеру, не сприяло їхньому переносу в нові

ситуації, розвитку творчого мислення».

Для подальшого розвитку освіти було взято найбільш цінне і

раціональне, що нині використовується в навчальному процесі.

У 1970 році системний підхід дозволив розв’язати дидактичні проблеми,

що відповідають цілям, досягнення яких визначається і описується.

5

У 1970-1980 рр. педагогічні технології охоплюють усі країни,

одержують визнання ЮНЕСКО.

У філософському словнику наводиться таке визначення технології:

«Набір і послідовність операцій, що виконані за допомогою техніки в кожному

виробничому процесі».

Тривалий час уважалось, що термін «технологія» не можна

використовувати в педагогічному процесі, а тільки у виробничому.

Технологізувати можна будь-яку людську діяльність за умови повторення її

елементів та масштабності здійснення. Тому термін «педагогічна технологія»

має рацію, але різні вчені дають різноманітні визначення:

– Педагогічна технологія – це сукупність психолого-педагогічних

установок, що визначають спеціальний набір і компоновку форм, методів,

способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно-

методичним інструментарієм педагогічного процесу (Б. Ліхачов).

– Педагогічна технологія – це змістовна техніка реалізації навчального

процесу (В. Безпалько).

– Педагогічна технологія – це опис процесу досягнення запланованих

результатів (І. Волков).

– Педагогічна технологія – це продумана в усіх деталях модель спільної

педагогічної діяльності з проектування, організації та здійснення навчального

процесу із забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя (В. Монахов).

– Педагогічна технологія – це системний метод створення,

використання та визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з

урахуванням технічних, людських ресурсів та їхньої взаємодії, які ставлять

своєю задачею оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО).

– Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок

функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних

засобів, що використовуються для досягнення педагогічної мети (М. Кларін).

– Під педагогічною технологією необхідно розуміти поопераційно

6

організовану діяльність педагога (вчителя), взаємодіючого зі школярами з

метою досягнення найбільш раціональним шляхом деякого педагогічного

стандарту на специфічній методичній основі (С. Маврін).

– Педагогічна технологія в широкому сенсі трактується як

систематичний метод планування, використання та оцінювання всього

процесу навчання, засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних

ресурсів, взаємодії між ними з метою досягнення більш ефективної форми

освіти (А. Кузибецький).

– Педагогічна технологія – це сфера знання, що включає методи, засоби

навчання та теорію їх використання для досягнення мети освіти.

– Педагогічна технологія – сукупність, спеціальний набір форм,

методів, засобів, прийомів навчання, виховних засобів, що системно

використовуються в навчальному процесі, на основі задекларованих

психолого-педагогічних установок [Вікіпедія].

Як зазначають І. Зязюн [1] і С. Сисоєва [3], саме використання

педагогічних технологій у підготовці майбутніх фахівців дає змогу

проектувати й реалізувати сукупність методів, прийомів і впливів,

застосованих для досягнення мети цієї підготовки.

На нашу думку, одним із найбільш удалих визначень педагогічної

технології запропонував В. Безпалько, оскільки розкрив зміст технології у

педагогіці:

– за допомогою педагогічної технології відбувається попереднє

проектування навчально-виховного процесу;

– педагогічна технологія передбачає проект навчально-виховного

процесу, що визначає структуру і зміст навчально-пізнавальної діяльності

самого учня;

– у педагогічній технології цілеспрямоване навчання – центральна

проблема, що розглядається в двох аспектах:

перший – діагностичне цілеутворення та об’єктивний контроль якості

7

засвоєння учнями навчального матеріалу;

другий – розвиток особистості в цілому;

– принцип цілісності – розробка та практична реалізація педагогічної

технології.

Отже, згідно з думкою В. Безпалька, педагогічна технологія спрямована

на формування особистості.

Педагогічна технологія використовує як теоретичний інструмент

системний аналіз. Вона немов би переводить загальні теоретичні основи

навчання, які у вигляді принципів і закономірностей формулює загальна

дидактика, в систему норм і вказівок, як потрібно проектувати педагогічні

системи, здійснювати на практиці ефективні дидактичні процеси в тих чи

інших умовах.

Необхідно погодитись з тим, що педагогічна технологія за словами

В. Безпалько – це напрям у педагогіці, що здійснює «чисто прикладне,

практичне продовження загальної дидактики і педагогіки в цілому».

М. Кларін наводить специфіку педагогічної технології, що потребує

конкретизацію цілей.

Конструювання навчального процесу (за М. Кларіним):

корекція

поправки

Навчання

Оцінка

Загальні цілі та

зміст навчання

Навчальні

цілі

8

Наведена схема конструювання навчального процесу перегукуєтьсз

роботами закордонних дослідників (Л. Бриггс, Р. Гоньє, А. Ромішовський

та ін.), які відзначають наявність відтворювального навчального циклу, котрий

включає зворотний зв’язок, діагностику, корекцію і рефлексію.

Як технологічна норма це відображено в структурі навчальних занять,

що включають такі елементи: організація уваги, інформування про мету,

активізація раніше засвоєного, стимулювання дій учнів (студентів),

забезпечення зворотного зв’язку, керівництво діяльністю учнів (студентів),

оцінка їхньої діяльності.

Необхідно зауважити, що В. Безпалько не вважає технологічний підхід

ідеальним, окремо його негативні риси:

– орієнтування на навчання репродуктивного типу;

– не розробленість мотивації навчальної діяльності;

– ігнорування особистістю.

У зв’язку з переходом вищої освіти України на кредитно-модульну

систему навчання широкого застосування у педагогічній практиці одержала

нині педагогічна технологія, що побудована за принципом модульного змісту.

Змістом модульної технології навчання є така зміна організаційних

основ педагогічного процесу у ВНЗ, що забезпечує умови для індивідуалізації

та диференціації навчання. Структурною одиницею технології є модуль.

Модуль – задокументована, логічно завершена, відносно самостійна,

цілісна частина освітньої, освітньо-професійної програми (навчальної

дисципліни, практики, стажування), сукупність теоретичних і практичних

завдань відповідного змісту та навчально-методичного забезпечення із

завершальними контрольними заходами, що мають на меті встановити рівень

успішності суб’єкта навчання.

Модуль визначає розділ навчальної дисципліни чи курсу, програма яких

складається з частин, однакових за обсягом або кратним кредитам

9

Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS). Модуль може бути

змістовою складовою програми або розділом дисципліни, курсу.

Засвоєння модуля розпочинається з оглядово-настановчої лекції, після

якої відбувається індивідуальна самостійна навчальна робота, консультації,

декілька тьюторських занять, що в сукупності складають зміст модуля.

Модульна технологія навчання надає студентам можливість вивчати

курс за індивідуальним планом, що стимулює самостійну роботу студентів,

надаючи їм можливість визначати індивідуальний темп засвоєння навчального

матеріалу, самостійно вибирати форми вивчення та контролю за рівнем

засвоєння.

Отже, педагогічна технологія наближає педагогіку до точних наук, а

педагогічну практику, що включає творчість викладача, робить організованим,

керованим процесом з позитивним результатом.

Визначення поняття «педагогічна технологія», її наукове обґрунтування

та вдосконалення сприятиме модернізації сучасної системи освіти, оновленню

її змісту, робить навчальний процес керованим, відкриваючи можливість

студентам здійснювати навчання за власною траєкторією. Використання

нових педагогічних технологій в навчальному процесі ВНЗ сприяє підготовці

фахівця нового рівня, здатного до оволодіння новими технологіями діяльності

в своїй професійній сфері.

Історичний екскурс

Якщо звернутися до історії виникнення інтерактивного навчання, то

його зародки можна знайти за стародавніх часів. Так, Сократ примушував

своїх слухачів шляхом запитань і відповідей знаходити «істину». Платон

пропонував давати освіту дітям з 6-річного віку та розвивати їх за допомогою

ігор, бесід, казок, пісень тощо. Конфуцій у заснованій ним школі не

дотримувався регламентованих за часом і змістом навчальних занять.

10

Навчання й виховання відбувалось у процесі довільних бесід, які часто

мали евристичний характер. До основ групової роботи також покладено ідеї

Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток особистості,

систему групового навчання А. Белла та Дж. Ланкастера, Дальтон-план

Е. Паркхерст.

Автор цієї методики педагог Елен Паркхерст запропонувала її як

альтернативу урокам запам’ятовування й опитування. Учні мали можливість

обирати зміст заняття, варіювати предмети. Весь матеріал поділявся на

частини-завдання. Кожна з них конкретизувалася на окремій картці у формі

короткого письмового завдання з постановкою запитань і визначення джерел,

де учні можуть знайти відповіді на поставлені питання.

Кожний учень складав з учителем контракт про самостійне

опрацювання матеріалу у визначений час. Завдання виконувалося у

доступному для кожного темпі самостійно або в групі (по 3-5 чоловік). Облік

навчальної роботи здійснювався на картках: лабораторній картці вчителя,

індивідуальній обліковій картці учня й обліковій картці класу. Учні

працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях. Звідси походить і

назва – лабораторний план.

Однак Дальтон-план породжував серед учнів нездорове суперництво,

розвиваючи індивідуалізм, нераціональне використання часу.В колишньому

Радянському Союзі (30-і роки – початок 40-х, на Східній Україні) виникла ідея

бригадно-лабораторної форми навчання, що мала назву «бригадно-

лабораторний метод». Ця форма роботи стала надто популярною і поступово

перетворилася в універсальну форму організації навчального процесу.

Основною навчальною одиницею учнів, які вивчають матеріал і

виконують завдання, була бригада (група, ланка). Керував такою групою

бригадир, якого обирали з-поміж себе самі учні. Робота в групах (бригадах)

11

організовувалася за різними варіантами: порівнювалися результати різних

завдань; колективно обговорювався однаковий матеріал, де лише одне

питання відрізнялось. Це спонукало до жвавої дискусії, оскільки кожна група

мала новий для себе матеріал. Потім порівнювалися результати, що були

одержані групами. Нажаль, ці нові форми навчання впроваджувалися без

належної експериментальної перевірки.

Тому їх застосування швидко виявило значні недоліки: зниження ролі

вчителя, відсутність в учнів мотивації навчання, неекономне використання

часу, тобто помилки, що були характерними і для Дальтон-плану. Про ці

недоліки йшлося у постанові ЦК ВКП(б) «Про навчальні програми і режим у

початковій і середній школі» (1932 р.), де бригадно-лабораторний метод було

засуджено.

Втрачено й ті раціональні зерна, які ці методики містили. Авторитарна

шкільна політика призвела до того, що аж до кінця 50-х років вчені, педагоги-

практики неспроможні були експериментувати в цьому напрямі. На Заході ж

групові форми роботи з учнями активно розвивалися.

У 30-50-х роках навчання в школах колишнього СРСР розвивалося на

основі класно-урочної системи, яка пропонувала переважно фронтальну

організацію занять. Лише у 60-х роках у радянській дидактиці з’явився інтерес

до групової форми навчання в зв’язку з вивченням проблеми пізнавальної

активності, самостійності учнів.

У працях учених цього періоду (Л. Аристової, М. Данилова, Б. Єсипова

та ін.) відзначалося, що коефіцієнт роботи учнів на окремих уроках становить

від 40 до 60%, що зумовило появу групової форми роботи на уроках.У 70-тих

роках важливий напрям досліджень загальних форм навчання був пов’язаний

з навчально-пізнавальною діяльністю учнів в умовах колективної, групової,

індивідуальної роботи в класі (А. Алексюк, Ю. Бабанський, І. Лернер,

X. Лійметс).

12

Проблема інтерактивного навчання й зараз активно розробляється в

теоретичному та методологічному аспектах.

2 . Види інтерактивного навчання

Поняття «інтерактивний» походить від англ. «іnteract» («іnter» –

«взаємний», «асt» – «діяти»). М. Кларін, розглядаючи проблеми

інтерактивного навчання, стверджує, що «це спеціальна форма організації

пізнавальної діяльності учнів, що включає конкретні цілі, а саме створення

комфортних умов навчання, за допомогою яких учень відчуває свою

успішність, свою інтелектуальну спроможність, що робить продуктивним сам

процес навчання» Ю. Фокін, розглядаючи використання інтерактивних

методів навчання, дає їм таке трактування: «Інтерактивні методи навчання

орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з вчителем, а й один з

іншим і на домінування активності учнів в процесі навчання».

Він також наголошує та тому, що роль вчителя в інтерактивних уроках

зводиться до керування діяльністю учнів на досягнення цілей уроку. Вчитель

також розробляє план уроку (інтерактивні вправи і завдання, в процесі

розв’язання яких учень вивчає матеріал).

Таким чином, основними складовими інтерактивних уроків є вправи і

завдання, які виконуються учнями. Важлива відмінність інтерактивних вправ

і завдань від традиційних полягає в тому, що виконуючи їх, учні не стільки

закріплюють раніше вивчений матеріал, скільки вивчають новий.

Тому, організовуючи навчальний процес, який спирається на

використанні інтерактивних методів навчання, треба враховувати включеність

до процесу пізнання всіх учнів, студентів групи. Спільна діяльність означає,

що кожен вносить свій особистий індивідуальний внесок, у процесі роботи йде

обмін знаннями, ідеями, засобами діяльності.

13

Інтерактивні методи можуть застосовуватися під час організації

викладачем таких видів праці зі студентами (учнями): організація тематичних

занять; в організації тимчасових творчих колективів у процесі роботи над

навчальним проектом; формування портфоліо студента (учня); організація

дискусій і обговорень спірних питань, що виникли в колективі; для створення

освітніх ресурсів (курсів лекцій, тренінгових матеріалів, дипломних робіт,

творчих робіт, аудіо- і відеоматеріалів та ін.)

Для вирішення навчальних завдань викладач використовує такі

інтерактивні форми: використання кейс-технологій; проведення відео

конференцій; «круглих столів»; «мозковий штурм»; дебати; фокус-групи;

ділові і рольові ігри; casе-study (аналіз конкретних, практичних ситуацій);

навчальні групові дискусії; тренінги. Більшість з них детально описана в

літературі. Схарактеризуємо деякі з них.

Тренінги. Під тренінгами розуміють таке навчання, коли основна увага

приділяється практичному опрацюванню матеріалу, що вивчається коли в

процесі моделювання спеціальних завдань-ситуацій студенти мають

можливість розвивати і закріплювати необхідні знання і навички, змінювати

ставлення до свого досвіду і використаними під час роботи підходам.

Навчальна дискусія. Полягає в проведенні навчальних групових

дискусій з конкретної проблеми у відносно невеликих групах (від 6 до 15 чол.).

Традиційно, під поняттям «дискусія» розуміється обмін думками в усіх їх

формах. Дискусія як колективне обговорення може носити різноманітний

характер залежно від процесу, що вивчається, рівня його проблемності і

висловлених думок.

Навчальна дискусія відрізняється від інших видів дискусій тим, що

новизна її проблематики відноситься лише до групи студентів, які беруть

участь у дискусії, тому що те рішення проблеми, яке вже винайдене в науці,

треба знайти в навчальному процесі даної аудиторії.

14

Для викладача, який організує навчальну дискусію, результат, як

правило, вже заздалегідь відомий. Метою тут є процес пошуку, який повинен

привести до об’єктивно відомого, але суб’єктивно нових знань з точки зору

студентів. Причому цей пошук має закономірно вести до запланованого

педагогом завдання.

Для проведення дискусії педагог створює і підтримує певний рівень

взаємин студентів – стосунки доброзичливості і відвертості, тобто управління

дискусією з боку педагога носить комунікативний характер. По-друге, педагог

управляє процесом пошуку істини.

Саse-study. Метод саse-study або метод конкретних ситуацій (від

англійського саse – випадок, ситуація) – метод активного проблемно-

ситуаційного аналізу, заснований на навчанні шляхом розв’язання конкретних

задач-ситуацій (розв’язок кейсів).

Використання цього методу передбачає перехід від методу накопичення

знань до діяльнісного, практико-орієнтованого підходу відносно реальної

діяльності студента. Мета цього методу – навчити студентів аналізувати

інформацію, виявляти ключові проблеми, вибирати альтернативні шляхи

розв’язання, оцінювати їх, знаходити оптимальний варіант і формулювати

програми дій. Під час розробки конкретних ситуацій особливо важливим є те,

з чим пов’язується індивідуальна робота, з проблемною ситуацією і групове

обговорення пропозицій, підготовлених кожним членом групи. Це дозволяє

учням, студентам розвивати навички групової роботи.

Підводячи підсумок аналізу методу Саse-study, необхідно відзначити

значущість цього методу для формування спеціальної, методичної і

комунікативної компетенції в студентів через встановлення наочних зв’язків;

аналітичного та системного мислення; презентації результатів проведеного

аналізу; засвоєння комунікативних навичок і навичок роботи в групі.

Ділові і рольові ігри. Один із інтерактивних методів навчання одержав

15

загальну назву «ділові ігри». Цей метод становить у комплексі рольову гру з

різними інтересами її учасників і необхідністю прийняття рішення по

закінченні або під час гри. Рольові ігри допомагають формувати в студентів

такі якості, як комунікативні здібності, самостійність мислення та ін. Вони

проходять у формі групового мисленнєвого пошуку, що потребує залучення в

комунікацію всіх учасників гри. По суті, цей метод навчання є особливою

формою комунікації. Завершується ділова гра підведенням підсумків, де

основна увага приділяється аналізу одержаних результатів, найбільш

значущих для практики. Проте, завершуюча фаза може бути розширена до

рефлексії всього ходу гри. Об’єктами такої рефлексії можуть стати: динаміка

індивідуальних, групових траєкторій руху розумових процесів; динаміка

створення колективної думки.

Головною умовою інтерактивних методів навчання є ініціативність

студентів у навчальному процесі, що стимулює педагог консультант,

діяльності учнів.

3 . Порівняльний аналіз традиційних та інтерактивних технологій навчання

Як відомо, інтерактивне навчання принципово відрізняється від

традиційного.

Для більш ґрунтовної характеристики відмінних рис двох видів

навчання було проведено їх порівняльний аналіз, користуючись

структурою процесу навчання І. Харламова, та представлених результатів

порівняння в таблиці 1.

16

Таблиця 1.

Компоненти ТРАДИЦІЙНЕ НАВЧАННЯ ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ

Цільовий

компонент

Передавання знань через

викладання навчальної

інформації без залучення

студентів до активної

навчально-пізнавальної

діяльності.

Розвиток студента як суб’єкта

навчальної діяльності,

створення умов для активного

оволодіння знаннями та

реалізації творчого потенціалу.

Мотиваційний

компонент

Перевага зовнішньої

мотивації.

Наявність глибокої внутрішньої

мотивації та мотивації спільної

діяльності.

Змістовний

компонент

Репродуктивне засвоєння

матеріалу.

Самостійний пошук та

оволодіння знаннями.

Операційно-

діяльнісний

компонент

Перевага методів усного

викладання: лекції,

бесіди, методи ілюстрацій

і демонстрацій,

репродуктивні методи.

Інтерактивні методи рольова

гра, «акваріум», «мікрофон»

«мозковий штурм», дискусія, та

ін.

Контрольно-

регулюючий

компонент

Викладач контролює

обсяг вивчення матеріалу,

час і процес навчання.

Зворотний зв’язок з

учнями відсутній.

Викладач є «джерелом»

знань.

Контроль викладача за обсягом

матеріалу, що вивчається,

процесом навчання. Зворотний

зв’язок з учнями є постійним.

Викладач є організатором,

консультантом та

фасилітатором у навчанні.

17

Продовження табл. 4.5.1

Оцінно-

результативний

компонент

Є чіткі критерії для

контролю знань

педагогом. Але оцінка є

формальним показником

результату навчання,

оскільки не враховує

реального рівня розвитку.

Відсутні можливості для

тих, хто навчається, щодо

розвитку самоконтролю

та самооцінки.

Оцінка викладача формується

на основі врахування активності

кожного студента, докладених

зусиль ним, способу

спілкування, вміння

співпрацювати.

Використавши дані таблиці, можна зробити висновок, що інтерактивне

навчання сприяє активізації навчально-пізнавального процесу, формуванню

глибокої внутрішньої мотивації, надає можливості для інтелектуального та

творчого розвитку, вияву ініціативи, розвиває комунікативні вміння. Тому

використання цього виду навчання є невід’ємною частиною процесу

професійної підготовки майбутніх фахівців.

Таким чином, для підготовки висококваліфікованих фахівців, які будуть

конкурентоспроможні на сучасному ринку праці, нині є потреба в оновленні

змісту та методики викладання спеціальних дисциплін.

Отже, у ВНЗ необхідно поступово впроваджувати замість

репродуктивної системи навчання творчу (креативну) систему, для чого слід

активно використовувати сучасні прогресивні педагогічні технології, що

здатні забезпечити самореалізацію кожного студента. Це пояснюється тією

обставиною, що в сучасних умовах на ринку праці цінується не формальний

рівень освіти, тобто інформованість, а здатність фахівця опановувати нові

18

знання, розв’язувати виникаючі професійні задачі.

Таким чином, одним із напрямів розвитку навчального процесу у ВНЗ

України є застосування на заняттях інтерактивних технологій навчання.

Зокрема, особливого значення набуває використання на заняттях

різноманітних ігрових методів, проектних технології навчання, інформаційно-

комунікаційних технологій навчання та їх інтеграція, що широко

використовується нині у ВНЗ.

4. Комплексне застосування інтерактивних засобів навчання

Сучасні методи навчання потребують відповідних засобів їх реалізації.

Обов’язковою складовою навчального середовища є сучасні інтерактивні

засоби навчання.

Інтерактивні засоби навчання дозволяють внести до навчального

процесу інтерактивну складову. Використання їх у процесі навчання дозволяє

значно підвищити рівень взаємодії між викладачем і студентом.

Комплекс апаратних засобів, необхідних для забезпечення

інтерактивного навчання, як правило, складається з комп’ютера, інтерактивної

дошки, мультимедійного проектора та пристроїв зв’язку (Веб-камера, система

передачі даних, адаптер тощо). До складу комплекса може також входити

пристрій тактильного введення даних (інтерактивний безпровідний планшет;

інтерактивний рідинокристалічний дисплей (інтерактивна графічна панель),

об’єднуючий в собі функції монітора і цифрового планшета; система

інтерактивного опитування (пульти, безпровідні мікрофонні системи) і

система звукового супроводу .

Викладач, стоячи біля інтерактивної дошки, може задавати свої

запитання, а студенти за допомогою інтерактивних безпровідних планшетів

можуть відповідати на запитання викладача, ставити свої запитання, брати

участь в процесі обговорення. Таким чином, між викладачем і студентами

19

виникає інтерактивний діалог, що значно підвищує рівень сприйняття і

розуміння матеріалів заняття. Якщо студент працює біля дошки, то викладач

може вільно переміщуватися аудиторією і вносити корективи за допомогою

безпровідного планшета.

Для великих аудиторій зручно застосовувати інтерактивний

рідинокристалічний дисплей, який об’єднує в собі функції монітора і

цифрового планшета. Зображення проектується за допомогою

мультимедійного проектора на великий екран. Викладач, стоячи обличчям до

аудиторії, за допомогою спеціальної ручки пише безпосередньо на екрані

рідинокристалічного дисплея. Студенти можуть вносити на екран свої зміни

за допомогою безпровідних планшетів.

Рис. 1 Комплекс інтерактивних засобів навчання

20

Для контролю знань зручно використовувати безпровідні пульти. Під

час заняття викладач ставить запитання, а студенти відповідають на них

простим натисненням на кнопки пульта. Результати опитування зберігаються

і відображаються в режимі реального часу. Після закінчення заняття

результати опитування можна експортувати в MS Excel або інший програмний

продукт і проводити аналіз.

Використання безпровідних мікрофонних систем дозволяє студентам

чути викладача, що сприяє концентрації уваги на занятті, підвищує

ефективність процесу навчання.

Всі компоненти, які входять до складу комплексу апаратних засобів

можуть працювати як єдине ціле, так і незалежно один від одного. Навчальні

заклади можуть підібрати собі будь-який комплект відповідно до освітніх

завдань які необхідно вирішити.

Педагогічно доцільним, дидактично обґрунтованим є застосування

сучасних засобів навчання тільки тоді, коли викладач знає особливості засобу

навчання, має навички управління цим засобом. Кожен викладач завжди був

творцем своїх занять. В інформаційному суспільстві він ним і залишається, а

всі засоби інформаційно-комунікаційних технологій є тільки допомогою в

його діяльності.

Швидкий розвиток і використання інформаційно-комунікаційних

технологій у всіх сферах життя сприяв відповідним змінам в освіті. Розвиток

засобів навчання визначається загальним розвитком навчальної техніки. Поява

інтерактивних дошок, графопроекторів, мультимедійних проекторів,

комп’ютерної техніки, сучасних засобів відтворення цифрових носіїв,

розвиток глобальної мережі Інтернет, використання її в навчальних закладах

сприяли прискореному наповненню освітніх Інтернет-ресурсів, актуалізували

весь арсенал засобів навчання.

Проте готовність викладачів до здійснення інтерактивного навчання

21

поки що дуже низька. Тут є і психологічний аспект, і технічна

непоінформованість, а також слабке технічне забезпечення інтерактивними

засобами навчання.

Інтерактивні засоби навчання – це засоби організації активної взаємодії

студентів і викладачів у навчальному процесі з метою досягнення визначених

дидактичних результатів.

Нині значна увага приділяється методам інтерактивного навчання із

застосуванням комп’ютерних програм, що реалізують діяльнісний підхід до

навчання. Засобами реалізації такого підходу слугують комплекси програмно-

апаратних засобів (комп’ютер, мультимедійний проектор, сенсорна дошка,

Веб-камера, графічний планшет тощо), за допомогою яких здійснюється

навчально-пізнавальна діяльність студентів у ВНЗ.

Досить ефективним є новий технічний засіб з використанням

інформаційних технологій – це інтерактивні дошки, які в майбутньому можуть

поступово витіснити традиційні дошки на основі крейди та маркерів.

Інтерактивні дошки інтегрують у собі чотири компоненти: комп’ютер;

мультимедійний проектор; програмне забезпечення; власне дошка.

У залежності від розташування проектора до інтерактивної дошки вони

бувають: з фронтальною і зворотною проекцією.

Дошки з фронтальною проекцією є найбільш поширеними, хоча і мають

очевидний недолік: доповідач може загороджувати собою частину зображення

і залишати на дошці тінь. Щоб уникнути цього, проектор підвішують під

стелею, як можна ближче до дошки, об’єктив нахиляють вниз, а виникаючі

трапецієподібні спотворення компенсують за допомогою системи цифрової

корекції. Дошки зі зворотною проекцією, в яких проектор знаходиться позаду

екрану, істотно дорожчі і займають в аудиторії більше місця, ніж дошки з

прямою проекцією. Оскільки екран працює на просвіт, можливі проблеми з

видимістю зображення під великими кутами.

22

Для часткового вирішення зазначених проблем розглянемо типи

інтерактивних дошок, наведемо рекомендації щодо їх вибору, а також

методики застосування в навчальному процесі для підготовки майбутніх

фахівців.

Останнім часом на ринку з’явилися спеціальні моделі мультимедійних

проекторів з короткофокусним об’єктивом, що призначені для роботи з

інтерактивними дошками. Виробники інтерактивних дошок все частіше

пропонують готові комплекси, що включають дошку і прикріплений прямо до

неї згори на штативи короткофокусний проектор.

Розглянемо типи інтерактивних дошок, які знайшли поширене

використання в навчальному процесі.

Аналогово-резистивна дошка становить багатошарову поверхню,

покриту стійким поліефірним пластиком з матовою поверхнею і широким

кутом розсіювання світла.

Усередині дошки розміщено два листи з провідного матеріалу, розділені

повітрям прошарування. За умови натискання поверхня дошки прогинається,

резистивні листи стикаються і замикаються між собою.

Такі дошки мають наступні особливості:

− дошка покрита зносостійким поліефірним пластиком з матовою

поверхнею і широким кутом розсіювання світла;

− поверхня досить м’яка для того, щоб трохи прогинатися під час

натискання;

− дошки працюють упродовж багатьох років, не втрачаючи якості і

надійності, основна загроза для поверхні – випадкове застосування

фломастерів, після яких пластик буває важко відмити;

− для роботи не обов’язково мати спеціальні маркери, можна

користуватися пальцем або указкою.

Для роботи з сенсорною аналогово-резистивною дошкою не обов’язково

23

мати спеціальні маркери, хоча в комплекті можуть поставлятися

різнокольорові маркери і гумка, а також можна користуватися пальцем або

указкою.

У разі використання електромагнітної технології в інтерактивній дошці

використовується тверда поверхня, всередині шарової структури вбудовані

частини регулюючих грат з вертикальних і горизонтальних координатних

провідників. Електронне перо (маркер) з котушкою індуктивності на кінчику

(воно може бути активним або пасивним) наводить електромагнітні сигнали

на координатні провідники. Перо в деяких моделях здатне розрізняти силу

натискання, що зручно для застосування в програмах з малювання.

Електромагнітні дошки не чутливі до натискання рукою та інших предметів, а

маркери зазвичай забезпечені кнопками миші.

Електромагнітні дошки зазвичай реагують на дії користувача трохи

швидше, ніж аналого-резистивні. Швидкість відтворення інформації в них

100-120 координат у секунду, що забезпечує роботу з дошкою досить

комфортно (без помітних затримок). Технологія таких дошок спочатку

розроблялася для електронних планшетів, а тому внутрішня роздільна

здатність системи (1000-2000 ліній на дюйм і вище) цілком достатня.

Інфрачервона-ультразвукова технологія інтерактивних дошок

використовує відмінність в швидкості поширення світлових і звукових хвиль.

Електронний маркер випускає одночасно інфрачервоне світло та ультразвук.

Розміщені по кутах дошки ІЧ-датчик і ультразвукові мікрофони приймають

сигнали, після чого вбудована електронна система за різницею часу їх

поступлення обчислює координати маркера.

Основний недолік інфрачервоної ультразвукової технології такий

самий, як і в електромагнітної та лазерної дошки – а тому має місце

необхідність використання спеціального електронного маркера. Основна

перевага – робота на будь-якому екрані, а також на стіні з будь-якими

24

розмірами робочого поля, тому інфрачервоний датчик підвішується в куток

стандартної переносної дошки.

У лазерну технологію входять два інфрачервоних лазерних кутоміра,

зазвичай розташованих згори по кутках дошки.

Працювати пальцем або звичайним маркером з лазерною інтерактивною

дошкою не можна – потрібний спеціальний маркер, який для зменшення

помилок позиціонування бажано тримати перпендикулярно до поверхні

дошки.

Принциповий недолік лазерної технології полягає в тому, що доповідач

може випадково перекрити промінь лазера, і тоді процес виміру координат

порушується. На лазерну дошку можна вішати плакати і працювати поверх

них. Лазерні інтерактивні дошки найбільш дорогі.

До комп’ютера дошка зазвичай підключається через USB-порт, рідше

через інфрачервоний порт або безпровідну мережу. Встановлене на

комп’ютері програмне забезпечення слідкує за рухом пера і забезпечує його

відображення на екрані, фіксуючи у файлах те, що викладач пише на дошці.

Потім цю інформацію можна роздрукувати або переписати студентам на будь-

який носій.

Дошка є мультимедійним пристроєм вищої міри інтерактивності,

оскільки поєднує в собі інтерактивні властивості електронно-цифрових

ресурсів і сенсорні властивості апаратного пристрою для відтворення цих

ресурсів і колективної роботи з ними.

Робота інтерактивної дошки як мультимедіа пристрою, призначеного

для впливу на органи чуття, заснована на нейрофізіологічних особливостях

сприйняття мультимедіа користувачем, що знаходяться у прямому та

опосередкованому контакті з інтерактивною дошкою. Таким користувачем

виступає викладач або керівник об’єктами на полі дошки, а студент у цей час

сприймає інформацію з деякої відстані. З цієї точки зору інтерактивна дошка,

25

на відміну від ПК, пропонує збалансований спосіб представлення та

одержання візуальної інтерактивної інформації. При цьому:

− збільшення точки зору і амплітуди очей по полю дошки сприяє

розширенню поля активного зору і сприйняття інформації способом, подібним

до природного сприйняття реального життєвого простору людини; в цьому

випадку інформація відбивається в свідомості студента як цілісний об’єкт або

цілісна сукупність об’єктів, пов’язаних наочними тимчасовими і

просторовими відносинами;

− якісна, багаторівнева візуалізація навчальних об’єктів сприяє

швидкому їх розпізнанню, що веде до максимального використання

оперативного поля зору, тобто тієї частини загального поля зору, що

сприймається і розпізнається миттєво;

− тактильний спосіб управління інформаційними об’єктами на полі

дошки залучає до процесу навчання кисті рук студента як «дотикові

маніпулятори», що сприяє ефективнішому засвоєнню послідовності

навчальних дій за рахунок створення просторово-годинникового контексту;

− моторні дії руками, що формуються студентом в процесі управління

інформаційними об’єктами на полі дошки, є складною координаційною

діяльністю, до якої залучені практично всі системи організму, що забезпечує

майже повну свободу переміщення, обмежену лише геометричними

розмірами дошки.

Когнітивний аспект використання інтерактивної дошки в навчальному

процесі заснований на загальних принципах ефективності мультимедійних

пристроїв:

− принцип мультимедіа (навчання на основі слів і зображень

ефективніше, ніж на основі тільки слів);

− просторовий принцип розміщення (текст і відповідне зображення

мають розташовуватися поруч);

− принцип розміщення в часі (слова і відповідні зображення повинні

26

пред’являтися одночасно);

− принцип відповідності (зайві слова, зображення і звуки мають бути

виключені з матеріалу);

− принцип модальності (ефективність анімації в мовному супроводі

вища, ніж у супроводі тексту);

− принцип надмірності (ефективність використання анімації з мовним

супроводом вища, ніж у супроводі мови і тексту);

− принцип індивідуальних відмінностей (ефект виражений сильніше

для студентів з низьким рівнем первинних знань).

Звернемо увагу на принципи, що включають анімацію об’єктів. Зазвичай

під анімацією розуміють рух об’єктів по полю мультимедійного екрана

(дисплея, дошки, панелі), що задається розробником програмного продукту,

тобто рух об’єктів з так званою заданою динамікою. Інтерактивна дошка має

можливість створювати анімовані об’єкти (ілюстрації, символи, тексти) з

довільною динамікою, тобто динамікою, що задається студентом, а не

розробником програмного продукту. Виконання вправ з довільною динамікою

включає активний діяльнісний компонент і дозволяє простежити перебіг

думок користувача, що приводить до досягнення відповідного результату.

Інтерактивна дошка є «когнітивним інструментом», що підтримує, спрямовує

та розширює розумовий процес студента.

За допомогою об’єктів, які створюють студенти, можна проектувати

моделі явищ і процесів, динамічні схеми і структури, інтерактивні таблиці і

графи в усіх предметних областях. Крім того, управляючи об’єктами з

довільною динамікою на полі дошки, викладач або студент має можливість

коментувати послідовність своїх дій, пояснюючи виконання завдання за

допомогою «живої мови».

Принцип довільності (довільне управління динамікою об’єктів, який

здійснюється студентом, є вищим рівнем інтерактивності, ніж анімація, що

задається розробником, а тому має більшу ефективність в процесі навчання).

Когнітивні принципи роботи з інтерактивною дошкою базуються також

27

на вимогах ергономіки – науки про вивчення і створення систем, керованих

людиною. У цьому плані дослідники відзначають ще одну особливість роботи

студента з інтерактивною дошкою – час роботи із завданням, представленим

на полі дошки. Він значно перевершує час сприйняття неінтерактивного

слайду презентації, що транслюється на екран з монітора. Тому щільність і

розмір інформаційних об’єктів на полі дошки має перевершувати подібні

характеристики слайду презентації, що несе тільки інформаційне

навантаження. Використання досить великих (і у реальному, і в «піксельному»

вираженні) об’єктів продиктоване двома вимогами: зручністю управління

об’єктом за допомогою «дотикових маніпуляторів» і можливістю сприйняття

інформації зі значної відстані (для аудиторії).

Розгляньмо далі, як реалізуються нейрофізіологічні і когнітивні

принципи засвоєння інформації в процесі роботи з інтерактивною дошкою.

Для цього виділимо технічні функції інтерактивної дошки, проаналізуємо її

основні психолого-педагогічні і дидактичні переваги як засобу колективної

навчальної взаємодії відносно ПК.

Інтерактивна дошка є складним технічним засобом, у створенні якого

його розробники повною мірою враховували «людський фактор», тобто

сукупність тих психофізіологічних основ, що впливають на ефективність

взаємодії компонентів системи «людина – машина». Це базується на вимогах

до технічних пристроїв, що випливають з особливостей дій студента в процесі

навчання.

Отже, технічні функції інтерактивної дошки, котрі закладені її

розробниками і на яких базуються інтерактивні властивості завдань,

дозволяють здійснити:

− наочне моделювання об’єктів усіх типів і форматів на полі дошки;

− розпізнавання почерку (заміна прописного тексту, зробленого «від

руки» на друкарський);

− запис дій, які сформовані на полі дошки, що особливо важливо у

виконанні творчих завдань з наступною демонстрацією результатів роботи

28

студентів та їх обговоренням, а також для збереження процесу виконання

завдань симуляцій з метою контролю за послідовністю дій, що приводять до

одержання результату;

− створення, перетворення і переміщення об’єктів різного характеру –

від простих геометричних фігур до складних інформаційних моделей;

− великий набір ілюстрацій, фонів, типів слайдів і шаблонів

інтерактивних завдань, що підлягають редагуванню;

− імпорт зовнішніх файлів усіх форматів;

− «шторка» – можливість покрокової демонстрації заданих процедур;

− віртуальна клавіатура.

Психолого-педагогічний аспект використання інтерактивної дошки у

навчальних цілях забезпечує:

− відкритість простору навчальної взаємодії, коли створюється ілюзія

прямого, а не опосередкованого ПК і проектора, взаємодії з навчальним

матеріалом «на очах у всіх»;

− феномен колективної уваги, який дозволяє виступаючому

здійснювати керований вплив як на всю аудиторію в цілому, так і на кожного

окремого її учасника, формуючи вибіркову увагу і цілеспрямовані

інтелектуальні зусилля шляхом інтерактивної взаємодії з навчальним

матеріалом; що веде до міцної фіксації інформації – основи цілеспрямованого

і ефективного навчання;

− візуальний контекст, пов’язаний з порогом сприйняття інформації :

багатоваріантність представлення та інтерпретації навчальної інформації на

полі дошки створює різноманітний за формою стимул, що пред’являється з

високою частотністю і підкріплюється візуальним контекстом, та дозволяє не

лише швидко розпізнавати і класифікувати сприйняту інформацію, а й

ефективно засвоювати її;

− природну, звичну позицію викладача і студента біля дошки;

− прямий візуальний контакт виступаючого з аудиторією.

Інше завдання інтерактивних дошок – економія часу на заняттях за

29

рахунок часткової відмови від малювання схем, діаграм і конспектування.

Кожний студент одержує можливість після закінчення заняття одержати файл

з його записом, який можна продивитися на комп’ютері в будь-якому режимі.

При цьому доступні не лише запропоновані викладачем ілюстрації і записи, а

й правильно відтворюється послідовність дій на дошці. Зазначимо, що мають

місце певні негативні моменти – повна відмова від конспектування знижує

якість засвоєння навчального матеріалу, вимикаючи моторну пам’ять. Крім

того, в студентів є певна копія заняття, що знижує мотивацію до концентрації

уваги на занятті. Для компенсації цього викладачу доводиться більше уваги

приділяти вправам на перевірку засвоєного матеріалу.

Наступна можливість інтерактивних дошок – підвищення ефективності

подачі навчального матеріалу. Поєднання інтерактивної дошки з

мультимедійним проектором дозволяє розв’язати низку завдань підвищення

якості навчального процесу.

Мультимедійний проектор виводить на поверхню інтерактивної дошки

заздалегідь підібране фонове слайд шоу. Акустичні системи створюють в

аудиторії потрібний фоновий звук, а викладачу залишається потурбуватися

про змістовну частину матеріалу – писати або малювати на інтерактивній

дошці (на будь-якому фоні). За силою і глибиною впливу на аудиторію

грамотно побудоване заняття з використанням комп’ютера й інтерактивної

дошки та мультипроектора може порівнятися з кіно і театром. Проте від

викладача для цього знадобляться режисерські знання і навички.

Як свідчить досвід впровадження інтерактивних дошок з

мультипроектором у Вінницькому державному педагогічному університеті

імені Михайла Коцюбинського під час проведення теоретичних та практичних

занять їх можна використовувати наступним чином:

− для відображення візуальної інформації. В цьому випадку дошка

фактично перетворюється в звичайний екран, на якому відтворюються

30

відеоматеріали, слайди, презентацій тощо;

− для заміни класичної дошки з крейдою. Сучасні інтерактивні дошки

мають спеціалізоване програмне забезпечення, яке надає можливість

використовувати їх як класичні дошки, але з застосуванням сучасних

технологій (кольорові електронні маркери та стирачки, заготовки стандартних

фігур, інструменти для підсвічування та виділення фрагментів зображення

тощо). Як правило, таке програмне забезпечення надає можливість збереження

всього, що було написане на дошці з можливістю подальшого повторного

відтворення;

− для відображення інтерактивних матеріалів, які передбачають

зворотний зв’язок (мають елементи управління з використанням сенсорів

дошки). Найефективнішим застосуванням дошки є її використання з

поєднанням двох попередніх способів та спеціально розробленого

програмного забезпечення.

Використання інтерактивної дошки в аудиторії сприяє організації під

час групової роботи (або групових ігор) навичок, які принципово важливі для

успішної діяльності в багатьох галузях. Тут потрібне гнучке програмне

забезпечення і, бажано, інтерактивна дошка, заснована на аналого-резистивній

технології, щоб студенти мали можливість писати і малювати пальцем, не

думаючи про те, як поділити між собою електронні маркери.

Комп’ютери і мультимедійні проектори вирішують лише частину

завдань, які необхідно розв’язати в навчальному процесі. Психологи

рекомендують задіяти в навчанні всі основні сенсорні системи людини,

особливо моторну пам’ять, і можливість удосконалювати навички до

автоматизму, тобто перевести на рівень підсвідомості.

Інтерактивна дошка використовується в комплексі з комп’ютером і

мультимедійним проектором, що складають програмно-технічний або

програмно-технологічний комплекс.

Такі комплекси, головним чином, відрізняються один від іншого не

31

габаритами й технічними характеристиками інтерактивних дошок, проекторів

і комп’ютерів, а можливостями програмного забезпечення інтерактивної

дошки, що входять до комплекту з ними.

Стандартне програмне забезпечення комплексів «сенсорна дошка +

мультимедійний проектор», як правило, забезпечує:

− калібрування сенсорного поля дошки, тобто встановлення

відповідності між сигналами від датчиків положення маркера і зображенням,

яке відтворюється;

− обслуговування електронних маркерів і електронної гумки у режимі

нанесення позначень на фоні зображення, одержаного від будь-якого

програмного джерела даних (програм), обслуговування режимів «екранної

клавіатури»;

− створення і відтворення електронних презентацій;

− запис звуку і зображення з їх подальшим відтворенням.

Можливості програмно-технічних комплексів з інтерактивними

дошками.

Основна можливість:

1. Забезпечує управління комп’ютером безпосередньо із поверхні дошки

– дотик рукою до поверхні або іншим твердим предметом сприймається як дія

лівої кнопки миші.

Звичайні можливості:

1. Коментування будь-якої інформації за допомогою цифрових

фломастерів – поверх тексту, графічного зображення, фото- й відеокадрів.

2. Написання тексту на поверхні дошки за допомогою цифрових

фломастерів або набору тексту з екранної клавіатури, стирання або

прибирання написаного, збереження в пам’яті комп’ютера всієї інформації, що

знаходиться на поверхні дошки.

32

3. Редагування інформації в реальному часі, збереження змін, друк на

принтері, розсилка електронною поштою.

Додаткові можливості:

1. Дистанційне керування перемиканням комп’ютерних файлів з

дистанційного пульта керування.

2. Система безпровідного керування комп’ютером з поверхні

інтерактивної дошки.

3. Розпізнавання рукописних літер (латиниця) і цифр та їх перетворення

на друковані, освітлення та затемнення дошки, зашторювання дошки,

регулювання та вибір кольору і товщини дошки, можливість швидкого

малювання прямих ліній і геометричних фігур тощо.

Застосування інтерактивних дошок обіцяє чималі вигоди, але вимагає

значних змін у методичних підходах до викладання. Проте, навіть викладачам

з досвідом роботи, які побоюються обчислювальної техніки, інтерактивні

дошки дозволяють вести заняття звичними методами (маркером на дошці),

одержуючи всі записи в електронному вигляді.

У навчанні з використанням якісного апаратного забезпечення

інтерактивність має важливе, але не визначальне значення. Для продуктивного

впровадження інтерактивних дошок у навчальний процес потрібні добре

побудована методологія, підкріплена методичними матеріалами, якісним

програмним забезпеченням, викладачами, які володіють відповідними

методиками, здатними до проведення занять з їх використанням.

Робота з різною аудиторією дозволяє здійснити не лише навчання в

інтерактивному режимі (відхід від лінійності подачі матеріалу із зворотним

зв’язком), а й іммерсивність (ефект присутності різної аудиторії) навчального

заняття. Використання мультимедіа, зокрема, мультимедійної презентації яка

має інструменти управління, котрі дозволяють створювати проблемну

33

ситуацію і підтримувати діалоговий режим роботи. Вивчення нового

матеріалу дозволяє викладачу підтримувати евристичну бесіду та її високий

темп. Інтерактивні можливості інтерактивних дошок допомагають в

організації зворотного зв’язку і забезпечують не лінійність викладу

навчального матеріалу.

Для впровадження інтерактивних дошок у навчальний процес необхідно

знати технічні можливості комп’ютера, добре орієнтуватися в комп’ютерних

програмах та програмному забезпеченні інтерактивних дощок, володіти

методикою застосування їх у навчальному процесі. На жаль, викладачі в

більшості випадків використовують інтерактивну дошку або як проектор, або

як традиційну крейдову дошку, користуючись електронним маркером як

крейдою, часто навіть без збереження виконаної роботи.

Але інтерактивне заняття – це не лише презентація в традиційному

розумінні, де можна було просто застосувати проектор. В процесі

використання інтерактивної дошки потрібно працювати з навчальним

матеріалом, наприклад, щось викреслювати, компонувати, демонструвати

роботу одного студента всім іншим в аудиторії, демонструвати Веб-сайти

через інтерактивну дошку всім слухачам, використовувати групові форми

роботи, здійснювати спільну роботу з документами, таблицями або

зображеннями, керувати комп’ютером без використання самого комп’ютера і

т. ін.

На заняттях із застосуванням інтерактивної дошки можна відразу

контролювати роботу студентів і закріплювати навчальний матеріал,

проводячи опитування та контрольні роботи. Можна зазначити, що викладачі,

які використовують інтерактивну дошку на заняттях і володіють методикою її

застосування, відзначають, що студенти, які раніше не виявляли особливого

інтересу до навчання, нині з інтересом виходять до інтерактивної дошки.

34

Цей стимул важливий як для студентів, так і для викладачів. Низька

успішність часто пояснюється неуважністю, причина якої – в

незацікавленості, студентів традиційними методиками і технологіями

веденням заняття, яка виникає у використанні тільки статичної проекції.

Використовуючи інтерактивну дошку, можна привернути увагу студентів

підтримувати спілкування більш вільно проводити заняття, не відволікаючись

на налагодження комп’ютера.

Нині назріла необхідність в спеціальній підготовці педагогів із

упровадження інтерактивних засобів навчання. Завдання педагогічної науки

полягає у розробці методичних рекомендацій і підвищення кваліфікації

викладачів з організації та здійснення навчання з використанням

інтерактивних дошок.

Більшість проблем, з якими стикаються викладачі у створенні

електронного варіанту навчального матеріалу, пов’язані з відсутністю

достатніх навичок проектування інформаційного простору і користувацького

інтерфейсу, що забезпечують створення ефективних структур, які

відповідають новим можливостям представлення інформації.

В програмному забезпеченні інтерактивної дошки обмежені можливості

представлення формул, графіків, а в процесі спільної роботи з системами

комп’ютерної графіки це все можна компенсувати і надати інтерактивним

дошкам нові можливості. Від цих обмежень можна значною мірою позбутися

за умови використання спільно з інтерактивною дошкою сучасних, а також

інтерактивних засобів комп’ютерної техніки.

Таким чином основними етапами впровадження інтерактивних

технологій навчання з використанням інтерактивних дошок є:

1. Вибір типу інтерактивної дошки. Визначається не фінансовими

можливостями, а необхідністю вибору між інтерактивною взаємодією,

стаціонарним розміщенням або обов’язковою мобільністю.

35

2. Підготовка матеріалів для проведення занять. Кваліфікація навіть

кращих викладачів не дозволяє, на жаль, готувати ролики у форматі

Macromedia Flash, тому потрібно або готувати матеріал в Microsoft PowerPoint,

або шукати готові навчальні програми.

3. Інтерактивна взаємодія. Викладач має визначити, яким чином

використовується інтерактивна дошка, як зберігаються та розповсюджуються

навчальні матеріали?

4. Перевірка ефективності інтерактивної технології. В процесі

застосування демонстрацій презентацій, тренажерів у студентів виникають

певні проблеми, студент уважно дивиться на екран, але менше записує, а тому

виникають труднощі із засвоєнням навчального матеріалу.

Використання ІКТ та інтерактивної дошки в навчальному процесі ВНЗ

сприятиме вдосконаленню навчального процесу, підвищенню ефективності

педагогічної роботи, покращенню якості знань, умінь та навичок студентів.

Викладач завжди був творцем своїх занять; в інформаційному суспільстві він

ним і залишається, а всі засоби ІКТ є тільки допомогою в його діяльності.

Отже, викладання за допомогою інтерактивних засобів навчання має

такі переваги:

− задіюється додатковий (крім аудіального і візуального) канал

сприйняття інформації – кінестетичний;

− матеріали до заняття можна приготувати заздалегідь – це забезпечить

оптимальний темп заняття та збереже час на обговорення;

− наявність програмного забезпечення зі значною колекцією шаблонів,

малюнків, фігур тощо, з усіх тем та дисциплін навчальної програми дозволяє

викладачам вільно використовувати їх для створення своїх авторських занять

та завдань;

− викладач під час заняття знаходиться на своєму звичному місті – біля

дошки;

36

− можливість управління всіма функціями комп’ютера та будь-яким

програмним забезпеченням не тільки електронним або механічним маркером,

а й простим дотиком руки або указки та наявність зручної панелі з аксесуарами

(чотири різнокольорових електронних маркера та гумка);

− тільки інтерактивна дошка SMART Board дозволяє працювати з будь-

яким програмним забезпеченням, що встановлене на персональному

комп’ютері. У тому числі: MS Word, MS Excel, MS PowerPoint, Adobe

PhotoShop, Corel Draw та багато інших;

− матеріал можна структурувати за сторінками, що вимагає поетапного

логічного підходу і полегшує планування;

− після заняття файли можна зберігати на комп’ютері або в шкільній

мережі, щоб студенти завжди мали доступ до них. Файли можна зберегти в

початковому вигляді або такими, якими вони стали наприкінці заняття разом

з доповненнями. Їх можна використовувати також під час перевірки знань

студентів.

Контрольні питання

1. Схарактеризувати інтерактивне навчання, навести приклади

здійснення інтерактивного навчання.

2. Які завдання вирішує інтерактивне навчання?

3. Які найбільш поширені форми інтерактивного спілкування в

навчальному процесі?

4. Індивідуальні та групові форми інтерактивного навчання.

Схарактеризуйте одну з форм.

5. Які позитивні і негативні наслідки використання інтерактивного

навчання у ВНЗ?

6. Яким чином здійснюється інтерактивне навчання за допомогою ІКТ?

37

7. Які дидактичні властивості ІКТ реалізують за допомогою

інтерактивності в навчальному процесі?

8. У чому полягає змістовна і творча інтерактивність, навести приклад.

9. Які типи інтерактивних дошок використовуються в навчальному

процесі?

10. Навести характеристику методів інтерактивного навчання.

11. У чому полягають переваги та недоліки використання мультимедійних

комплексів у вивченні дисципліни у ВНЗ (в аудиторній роботі)?

12. Схарактеризувати основі етапи впровадження інтерактивних

технологій навчання.

13. Схарактеризуйте комплекс інтерактивних засобів навчання, його

склад та можливості використання в навчальному процесі.

14. Охарактеризуйте інтерактивне навчання та його види:

1) тренінги;

2) case-study;

3) ділові ігри;

4) мозковий штурм;

5) відеоконференції.