ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКЕКСПЕРИМЕНТ

i

3 березня 2017 рокуп’ятниця

№ 8 (3310)

лютого жур­налісти про­

жили один день за графіком курсантів Академії Державної пенітенціарної служби, щоб піз­нати всі тонкощі та аспекти життя курсантів.

В експерименті взяли участь: Олександр Малаш – міський портал gorod.cn.ua, Лілія Мель­ник – ЧОДТРК “СіверЦентр”, Юлія Мурашко – телеканал “Дитинець” та Ігор Юхрименко – обласне радіо Чернігова.

21 лютого о 18.00 журналісти прибули до Академії, де їх зустрів перший проректор Олександр Олійник, проректор Олексій Шеремета, начальник юридич­ного факультету Сергій Царюк та начальник сектора зв’язків із

засобами масової інформації та громадськістю Світлана Ющен­ко. Після знайомства та екскурсії закладом відбулося заселення у гуртожиток та отримання кур­сантської форми. Потім інструк­таж начальника режимно­стро­йової служби, вечеря, вечірня перевірка та відбій.

Другий день був насиче­ним. Підйом о 6.00, зарядка, ранковий огляд, сніданок та розвід на заняття. З 8.30 і до обідньої перерви новоспечені “курсанти” разом із третьокурс­никами вивчали криміналістику, спеціальну фізичну підготовку та кримінальне право. Після ситного обіду – дозвілля, участь

у правовому театрі. Дуже врази­ла журналістів майстерність та влучність курсантів Академії під час виконання вправ зі стрільби.

На завершення – підбиття підсумків та обмін враженнями із ректором Академії Олексієм Тогочинським. Кожен із журна­лістів висловив свої враження та побажання щодо життя та навчання курсантів. Ректор подя­кував за участь і вручив кожному представникові ЗМІ свідоцтво про успішне проходження ви­пробування “Один день з життя курсанта Академії ДПтС”.

Прес-служба Академії ДПтСРепортаж про цю подію

читайте на стор. 4-5

ДОСИТЬ ЧАСТО ЛЮДИ, ЯКІ ВЖЕ ДАВНО ЗАЛИШИЛИ СТІНИ СВОЇХ АЛЬМА-МАТЕР, НОСТАЛЬГУЮТЬ ЗА ТИМИ ЧУДОВИМИ СТУДЕНТСЬКИМИ РОКАМИ. ІНОДІ ТАК ХОЧЕТЬСЯ ПОВЕРНУТИСЯ В ЧАСИ СВОЄЇ ЮНОСТІ, ЩЕ БЕЗТУРБОТНОГО ЖИТТЯ (РОЗУМІННЯ ЦЬОГО ТАКОЖ УСВІДОМЛЮЄШ ПІЗНІШЕ), ХОЧ НА ОДИН ДЕНЬ СТАТИ СТУДЕНТОМ, ЧИ, ДО ПРИКЛАДУ, КУРСАНТОМ. ТАКУ МОЖЛИВІСТЬ ВІДЧУТИ СЕБЕ КУРСАНТОМ МАЛИ ЗМОГУ ЧЕТВЕРО ПРЕДСТАВНИКІВ ЧЕРНІГІВСЬКИХ МАС-МЕДІА, ЯКІ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У ВИПРОБУВАННІ – “ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ КУРСАНТА АКАДЕМІЇ ДПТС”.

21 22­

ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ КУРСАНТА

2 березень 2017 року № 8ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

ОФІЦІЙНО

Вона розповіла про історію ство­рення програми, її мету та кон­

цепцію, теми, до яких звертався ав­торський колектив протягом року, та долі героїв програми. Детальніше Анна Трушова зупинилась на змалюванні процесу переродження програми з відо­мчо­нормативної у проект з “людським обличчям”.

Наразі програма виходить на де­кількох регіональних телеканалах і міц­но посіла своє місце у медійному про­сторі Дніпропетровщини. Авторська команда телепрограми не збирається зупинятися на досягнутому та має у за­пасі безліч різноманітних тем, які рано чи пізно перетворяться на програми. “У нас невелика аудиторія, але я впевнена, що наша цільова аудиторія, ті, хто пе­ребуває або коли­небудь опинявся за гратами, на нашу програму чекають”, – зазначила авторка.

Журналістів цікавили питання творчих планів колективу “Території каяття”, ступеню щирості засудже­них при зйомці випусків програми та труднощів, що виникають при зйомці. “Територія каяття” – це не комерційний проект. Ідеї, які лунають з екрану, неможливо продати. Але вони можуть проникнути у душу і зро­бити її кращою”, – підкреслила Анна Трушова, підбиваючи підсумки прес­конференції.

Наш кор.

25 лютого у Кременчуцькій ви­ховній колонії відбулась зустріч

ветеранів і пенсіонерів Державної кримі­нально­виконавчої служби України, лю­дей, які стояли у витоків та заклали міцний фундамент існування сучасної колонії.

Вже стало доброю традицією збира­тися разом. Це не просто зустріч і спо­гади – це величезна робота з працюючим персоналом сьогодні. Начальник установи передав присутнім побажання від на­чальника Північно­Східного Міжрегіо­нального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мініс­терства юстиції Олександра Крикушенка щодо відродження та подальшого функці­онування первинних осередків ветеранів, оскільки “…нема дерева без коріння, нема будівлі без фундаменту”.

Присутні обговорили плани на май­бутнє. Ті, хто віддав установі багато років свого життя і своєї плідної праці, поді­лилися досвідом стосовно виховання та ресоціалізації юнаків.

Цікаво було слухати двох вихователів, між часом роботи яких майже двадцять років. Вони добре знають, майже до дріб­ниць, кожний робочий день один одного. Молодший просить допомоги – старший повчає. Молодший радіє своїм успіхам – серце старшого наповнюється гордістю і повагою. Так і має бути, бо це два офіцери, два працівники установи – батько і син Костюкови.

Скільки пережито і зроблено кожним ветераном в установі! Молоді співробіт­ники з гордістю поділилися своїми до­сягненнями і в вихованні, і в благоустрої установи.

А далі ветерани служби відвідали храм, де поставили свічки за упокій тих

працівників, хто пішов за межу вічності…Пройшли гуртожитками, помилува­

лися красою і охайністю їдальні для ви­хованців, звернули увагу на асортимент товару в крамниці, промовляючи: “Не те, що було колись…”

Завітали до сучасної школи, яка вра­зила гарним ремонтом, комп’ютерним класом.

Ветерани захоплювались творчістю юнаків, їхніми роботами, виконаними в

різних техніках, зокрема, алеєю “Пори року моєї душі”.

А потім дякували керівництву уста­нови за віддану працю, цікаві втілення, творчий підхід.

Гості відвідали кімнату­музей ви­датного педагога та письменника Антона Макаренка, музей установи, де зберігають­ся історичні пам’ятки існування колонії,

згадали яскраві моменти своєї служби.Вони подали нові ідеї, на втілення

яких потрібен час. Запашна смачна кава з солодощами, чай з травами, пісні під гітару, спогади – це ще один щасливий день життя ветеранів в установі, такій рідній та своїй.

“Ми раді, що Ви позитивно ставитесь до підтримання ветеранського руху та

глибоко зацікавлені в існуванні таких ор­ганізацій. Майже 10 років в нашій установі функціонує первинний осере док ветеранів і пенсіонерів, який налічує 70 людей.

Ми щиро вдячні Вам, Олександре Георгійовичу, що в час реформувань вете­рани і пенсіонери Державної кримінально­виконавчої служби України не залишилися осторонь. Ми маємо змогу брати участь в заходах, що відбуваються в колонії, передавати досвід молодим спеціалістам, спілкуватися та надавати допомогу один одному в складних життєвих обставинах.

Дуже приємно, що наша думка і досвід, надбання і знання стають у нагоді і потрібні співробітникам саме сьогодні. Ми горді, що до нас прислухаються. Адже варто завжди пам’ятати, що старість – не вік, а стан здоров’я. Тож душею і серцем ми завжди залишаємося молодими та готовими до активної співпраці”, – з такими словами звернулися ветерани до Олександра Кри­кушенка.

Наш кор.

ТВОЇ ЛЮДИ, СИСТЕМО

ЗУСТРІЧ ПОКОЛІНЬ

Учасники зустрічі

Син і батько Костюкови

ДОДАТКОВІ ВИХІДНІ

Навесні в українців буде шість “до­даткових” вихідних через низку дер­

жавних свят.Про це свідчить розпорядження Кабінету

Міністрів України. Так, в Україні святковими вихідними

будуть: – 8 Березня – Міжнародний жіночий день;– 16 і 17 квітня – Великдень; – 1 і 2 травня – День міжнародної солідар­

ності трудящих;– 8 і 9 травня – День Перемоги над на­

цизмом у Другій світовій війні. Один з них по­трібно буде відпрацювати у суботу, 13 травня.

ДО УВАГИ

БЕРЕЗЕНЬ 5 березня – 190 років з дня народження

Леоніда Глібова (1827­1893), письменника, байкаря, видавця, громадського діяча;

10 березня – 150 років з дня народження Василя Омеляновського (1867­1928), мікро­біолога;

17 березня – 170 років з дня народження Федора Вовка (1847­1918), антрополога, етно­графа, археолога;

19 березня – 140 років з дня народження Василя Доманицького )1877­1910), філолога, історика, фольклориста та бібліографа;

31 березня – 160 років з дня народження Бориса Срезневського (1857­1934), метеороло­га і кліматолога, організатора метеорологічної служби в Україні;

100 років з часу початку Української ре­волюції та з дня утворення Української Цен­тральної Ради (17.03.1917).

ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР“ТЕРИТОРІЯ КАЯТТЯ”

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ НА ТЕМУ: “ЧИ КАЮТЬСЯ У СВОЇХ ЗЛОЧИНАХ ЗАСУДЖЕНІ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ: ЗВІТ СОЦІАЛЬНОГО ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ПРОЕКТУ “ТЕРИТОРІЯ КАЯТТЯ” ЗА ТРИ РОКИ РОБОТИ” ВІДБУЛАСЬ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ АГЕНЦІЇ “МОСТ ДНЕПР”. МОДЕРАТОРОМ ЗАХОДУ ВИСТУПИЛА АВТОР ТЕЛЕПРОЕКТУ АННА ТРУШОВА.

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ

ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ ЗАКОН ЩОДО ПОСИЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ТА НА ЛІНІЇ ЗІТКНЕННЯ

Президент Петро Порошенко підписав Закон “Про вне­сення змін до деяких законів України щодо посилення

соціального захисту осіб, які проживають на тимчасово окупо­ваних територіях та у населених пунктах на лінії зіткнення”.

Документ спрямований на посилення державної підтрим­ки при здобутті освіти у державних та комунальних навчальних закладах для відповідної категорії людей, які проживають на тимчасово окупованих територіях та у населених пунктах на лінії зіткнення.

Підтримка буде здійснюватись у межах державної цільової

програми та передбачатиме комплекс заходів. Зокрема, повну або часткову оплату навчання, безоплатне надання підручників, стипендіальне забезпечення, безоплатне забезпечення прожи­вання в гуртожитках або інше. Низку таких заходів і умови їх надання визначатиме Кабінет Міністрів України.

Передбачається, що такі державні гарантії слугуватимуть додатковими важелями в формуванні проукраїнської позиції серед молоді, яка проживає на даних територіях, та сприятимуть її соціальній адаптації.

president.gov.ua

березень 2017 року № 8 3ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

АКЦЕНТИ

Відповідно до Інструкції про по­рядок заповнення листка не­

працездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 року № 532/274/136­ос/1406, у разі втрати листка непрацездатності (далі – ЛН) лікуючим лікарем оформлюється дублікат ЛН при наявності довідки з місця роботи про те, що виплата за цим листком непрацездатності не здійснювалася. У верхньому правому кутку листка непраце­здатності зазначається “дублікат”, у графі “Звільнення від роботи” одним рядком записується весь період непрацездатності, що підтверджується підписом і печаткою лікуючого лікаря та голови лікарсько­консультативної комісії. У медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого

робиться відповідний запис із зазначенням номера дубліката ЛН.

Підкреслюється слово “первинний” або “продовження” із зазначенням номера та серії попереднього ЛН у разі його про­довження. Чітко вказуються назва і міс­цезнаходження закладу охорони здоров’я (повністю), що підтверджуються штампом та печаткою закладу охорони здоров’я “Для листків непрацездатності”; дата ви­дачі ЛН (цифрою вказується число, після чого літерами – назва місяця, цифрою вказується рік), прізвище, ім’я, по батькові непрацездатного (повністю), число повних років (цифрами), стать (підкреслюється), місце роботи (назва і місцезнаходження підприємства, установи, організації) по­вністю.

Мають бути вказані причина непра­цездатності, режим, який призначається хворому. Особам, у яких тимчасова не­працездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи, ЛН вида­ється за підписом головного лікаря, що

засвідчується круглою печаткою закладу охорони здоров’я.

У графі “Стати до роботи” вказу­ють, коли приступити до роботи, посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони здоров’я “Для листків непрацездатності”. У разі продовження тимчасової непра­цездатності підкреслюється “Продовжує

хворіти” та зазначається номер нового ЛН. У разі помилок у тексті здійснюється

виправлення тексту, що підтверджується записом “Виправленому вірити”, підпи­сом лікуючого лікаря та печаткою закладу охорони здоров’я “Для листків непраце­здатності”. На бланку ЛН дозволяється не більше двох виправлень.

Інф. “ЗіО”

ЯКЩО ЗАГУБЛЕНО ЛИСТОК НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІІНКОЛИ ТРАПЛЯЄТЬСЯ ТАКА ХАЛЕПА, ЩО ЛЮДИНА ГУБИТЬ ЛИСТОК

НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ, АБО ТАК ЗВАНИЙ ЛІКАРНЯНИЙ. СИТУАЦІЇ БУВАЮТЬ РІЗНІ: ЧИ СУМКУ ПОЦУПИЛИ, ДЕ БУВ ДОКУМЕНТ, ЧИ ЧЕРЕЗ ВЛАСНУ ХАЛАТНІСТЬ…ВИНИКАЄ ЗАПИТАННЯ, А ЩО Ж РОБИТИ ?

ВІДПОВІДЬ НАДАЄ СПЕЦІАЛІСТ ВИКОНАВЧОЇ ДИРЕКЦІЇ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ФСС З ТВП.

До 1 липня 2017 року рефор­мується первинна ланка

медицини. Кожен зможе обрати собі сімейного лікаря.

Основний принцип вибору лікаря – вільне рішення людини. Залежно від того, наскільки вона задоволена послугами цього ліка­ря (якістю, знаннями, уважністю, ввічливістю тощо), а також на­скільки зручно користуватися саме цією медичною практикою (роз­ташування, доступність, комфорт). Кожен має вибрати того лікаря, якому зможе довіряти.

Вибір лікаря не прив’язаний до місця реєстрації пацієнта. Го­ловне – щоб пацієнту було зручно відвідувати спеціаліста.

Пацієнт і лікар підписувати­муть декларацію про вибір лікаря пацієнтом. У документі будуть

вказані реквізити сторін: основні дані про пацієнта, лікаря та ме­дичний заклад, де лікар працює. Усю інформацію щодо декларації внесуть до електронної системи, але свій примірник пацієнт може отримати в паперовому вигляді.

Договір між лікарем та паці­єнтом підписується безстроково та діє доти, доки пацієнт не укладе договір із іншим лікарем.

При підписанні декларації кожен пацієнт зможе отримати копію Порядку надання первинної медичної допомоги, затвердже­ного МОЗ. Цей Порядок чітко описуватиме, на яку гарантовану безоплатну первинну медичну допомогу зможе розраховувати пацієнт і якими є обов’язки сімей­ного лікаря.

Лікар не має права відмовитись

підписувати угоду з пацієнтом чи розірвати договір, якщо кількість його пацієнтів менша за визначену норму – 2 тисячі осіб. Відповідно, якщо лікар вичерпав свій ліміт на приписаних пацієнтів, він не зможе

підписати декларацію з пацієнтом.На першому етапі реформи,

якщо у людини виникла потреба звернутися до лікаря, а декларацію ще не уклали, слід звертатись до відповідного закладу і отримати

допомогу. Однак якщо людина свідомо відмовляється підписувати декларацію, їй доведеться з власної кишені сплачувати лікування у сімейного лікаря.

Один лікар не обов’язково по­винен обслуговувати всю родину. При бажанні кожен член сім’ї може обслуговуватись у іншого лікаря, в тому числі, діти – у педіатра.

Уся допомога на рівні первин­ної ланки покривається страхови­ми коштами Національної служби здоров’я України та надається безоплатно так само, як екстрена допомога.

За даними МОЗ, приписна кампанія із сімейним лікарем роз­почнеться навесні, залежно від готовності областей. Від того мо­менту кампанія триватиме постій­но, але бажано зробити свій вибір протягом весни, щоб ваше рішення вплинуло на обсяг фінансування відповідного лікаря уже влітку.

Інф. “ЗіО”

ЗДОРОВ’Я

СІМЕЙНИЙ ЛІКАР

КОНСУЛЬТАЦІЯ

Метою будь­якого медичного огля­ду є визначення стану здоров’я,

своєчасне виявлення гострих чи хронічних захворювань, встановлення, у разі потреби, медичних протипоказань щодо здійснення окремих видів робіт, а також попередження виникнення та розповсюдження інфек­ційних хвороб. Протягом останніх років лікарі акцентують увагу на тому, що хворобі потрібно запобігати. Чим раніше буде ви­явлено захворювання, тим швидше можна його подолати, уникнути ускладнень і не­зворотних процесів, що можуть призвести до інвалідності або смерті.

Нещодавно профілактичні медичні огляди було організовано та проведено для засуджених Біленьківської та Бахмутської виправних колоній Південно­Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та

пробації Міністерства юстиції України.До проведення прийомів були залучені

різнопрофільні лікарі­фахівці, зокрема, терапевт, кардіолог, отоларинголог, офталь­молог, фтизіатр та фахівець центру СНІД. Під час профілактичних оглядів кожен

засуджений мав можливість звернутися до медичного фахівця з нагальними питання­ми, а також отримати рекомендації щодо лікування, дотримання правил особистої гігієни, профілактики ВІЛ­інфекції.

Наш кор.

ФОТОФАКТ

“НАПИСАЛ ОТ ВСЕЙ ДУШИ…

на одном дыхании то, что на серд­це”, – саме так охарактеризував

свого листа Олег Євсеєв, який відбуває пока­рання у Темнівській ВК №100. Він звернувся до редакції з проханням надрукувати слова подяки начальнику установи Олегу Найденову та всьому персоналу колонії, зокрема, “моему непосред­ственному” начальнику СМРБ Сергію Шульзі й інспекторам, які працюють у цьому секторі. А ще Олег висловлює “сердечную благодарность докторам, которые лечат нас, несмотря на то, что я совершил и за что получил пожизненное, за их заботу и понимание”. Він бажає самого най­кращого в житті всім співробітникам ВК № 100 і дякує за те, що “они такие есть, действительно, Люди с большой буквы, без помощи которых я бы уже пропал”.

Підготувала Наталія УСИК

ТЕПЛІ РЯДКИ

…и

ХВОРОБУ ЛЕГШЕ ПОПЕРЕДИТИ

4 березень 2017 року № 8ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ТЕМА НОМЕРАОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

Нас четверо: Ігор Юхрименко з об­ласного радіо, Лілія Мельник з

обласного телеканалу “СіверЦентр”, Юлія Мурашко з телеканалу “Дитинець” і я, Олександр Малаш, з сайту gorod.cn.ua. До речі, ніхто з нас не служив в армії, тому про те, що буде далі, – лише здогадуємось.

Запитань майже немає. Загалом суть експерименту зрозуміла – прожити день курсанта, а от про деталі немає жодного уявлення. Залишається лише чекати і все випробувати на собі.

Під час експерименту нас супрово­джували і у всьому допомагали офіцери – полковник Сергій Царюк, начальник юридичного факультету, Олексій Шере­мета – “самий злий полковник” (так його відрекомендував наступного дня ректор Академії), полковник Олександр Дондик і, звичайно ж, Світлана Ющенко.

Насамперед поселяємося у кімнати. Вони на першому поверсі гуртожитку, фак­тично біля входу. За нами закріплено 106­а та 107­а, щоб ми їх не переплутали та й просто могли знайти (з першого разу розібратися в лабіринтах Академії досить складно), – на дверях прикріплено таблички з іменами тих, хто там житиме. Нам з Ігорем дісталась 106­а. Кімнати тримісні, є шафи для одягу і речей та навіть телевізор, Інтернет.

Отримуємо розпорядок дня і форму – футболки, штани, кітелі, бушлати, шапки – все у шафі. І відразу ж виникає проблема – одна з футболок явно замала. Такі ж самі негаразди виникать і зі штаньми. І тут про­майнула думка, а чи не переплутали нашу форму, чоловічу, з формою дівчат? Так і є! Дівчата у сусідній кімнаті теж у паніці – один з комплектів на них просто величезний. Тож ми міняємось, і проблему розв’язано. Світ­лана Ющенко, коли говорю, що все добре, розібрались, все одно незадоволена: “Це ж військова частина. У нас це неприпустимо, такі помилки можуть дорого коштувати”. Те, що для нас комічно, для них, працівників пенітенціарної системи, як і для військових, справді має інший сенс – у них інший рівень відповідальності.

Доки чекали на вечерю, нам провели коротку екскурсію до медпункту на випа­док, якщо стане зле чи отримаємо травму. І, звичайно ж, познайомили з курсантами,

з якими ми проведемо весь наступний день. Вечеря! Всі курсанти шикуються в ко­

ридорі і звідти по черзі йдуть до їдальні. Як у школі класами, так і тут групами – спочатку мити руки, потім на кухню отримувати їжу і далі за столи. Дивує інше: увімкнутий теле­візор, грає музика, всі сідають, хто куди хоче і з ким хоче, – все довільно, від військового жорсткого режиму тут тільки форма. Єдине, що регламентовано, – це час, за який треба встигнути повечеряти. Свіже картопляне пюре зі смаженою рибою і млинці з медом з’їдаються душе швидко не тільки курсан­тами, але й журналістами.

Далі перший маленький екзамен – при­шити підкомірець – смужку білої тканини для того, щоб не натирало шию. Зробити це треба так, щоб зовні, на зеленому камуф­

ляжі, не було білих швів. На допомогу нам приходять курсанти, сержанти Владислав Васильєв і Владислав Іванкевич. Хвилин де­сять пришиваємо підкомірці і розмовляємо з хлопцями про те, чому вони обрали саме цей навчальний заклад.

Владислав Васильєв, сержант, родом з Хмельницького. Стати військовим хотів з дитинства, планував піти у прикордонну службу. Три роки навчався у військово­спор­

тивному ліцеї, а закінчивши його, вступив до Академії. Розмовляючи про навчання, тор­каємось питання військового братства. Вла­дислав по­дорослому серйозно відповідає: “Ви знаєте, що таке військова форма? Коли ти у військовій формі, немає такого, що оцей поганий, до нього чіпляємось. Ми всі один за одного стоїмо. Тобто курсанти – це люди, до яких можна будь­якої хвилини зверну­

тися, і вони допоможуть. Це і є братство. Владислав Іванкевич, теж сержант, ро­

дом з Київської області. В Академію пішов навчатися після школи:

– Хотів піти в армію, а мама каже: “В ар­мію ти точно не підеш!” І тоді я дізнався про цей коледж (Академією коледж став у період його навчання тут – авт.). Мені було цікаво вчитися, цікаво знайомитися з засудженими, дивитися, як вони відбувають покарання. І затягнуло. Зараз зовсім про це не шкодую. Навчальним закладом задоволений, окрім того, вступали в коледж, а випускаємось з європейським дипломом Академії.

Далі екскурсія гуртожитком вузу. Ви­являється, хлопці і дівчата живуть окремо, відгороджені один від одного металевими дверима. Кімнати за розміром такі ж, як у нас, тільки ліжка двоповерхові, живуть по шість курсантів. Дозволяється багато – при­крашати стіни, мати власні рушники, займа­тися рукоділлям і користуватися ноутбуками.

Але в гуртожитку живуть не всі. За сло­вами третьокурсників, з їхньої групи при­близно 60 відсотків курсантів живе у місті, на квартирах. Але, знову ж таки, під контролем офіцерів Академії. Полковник Сергій Царюк розповів, що, перш ніж відпустити своїх ви­хованців жити у місто, офіцери перевіряють умови проживання, можуть поспілкуватися з господарями квартири. Крім того, дзвонять, перевіряють, як доїхали додому після занять, можуть приїхати в гості.

Перепитую у курсантів, чи хоча б іноді вдома вони перевдягаються у цивільний одяг і виходять гуляти в місто? Відповідь була ка­тегоричною: “Ні. А навіщо?” Вийти в місто без форми – це ризик натрапити на офіцера Академії, а відтак бути відрахованим. Мож­

ливість навчатися в Академії хлопці цінують більше, ніж ризиковані виходи у місто.

Відбій о 22­й годині. Ранок, 6.00. Виходимо на плац разом з

усіма. На вулиці ще темрява. Я вже й забув, як це робити ранкову зарядку. Ми стоїмо позаду, ледь бачимо, хто проводить зарядку, і уявлення не маємо, як виконувати ті чи інші вправи. Хоч вони такі ж, як були колись в школі чи університеті, але є відмінності, і це найбільше збиває – по пам’яті робиш, як колись, а тут – інакше. Проте вже на другому чи третьому рахунку підлаштовуюсь і нама­гаюсь не відставати.

Спочатку вправи для шиї, потім руки, спина, ноги, а на завершення присідання і віджимання. Здається, нічого складного, але розтяжка і присідання ще дадуть про себе знати наступного дня!

Перепочинок, прибирання ліжка, сніда­нок. А далі – шикування на плацу, перевірка зовнішнього вигляду і, під звуки оркестру, розведення на пари. Нас попереджали, що ми можемо не марширувати разом з усіма, але ми це зробили. Звичайно ж, спочатку збиваючись з ніг – ліва­права, гублячи своє місце, але пройшли!

Андрій Дордука, курсант нашої групи, поділився своїми враженнями про навчан­ня в Академії. Сюди він прийшов, тому що навчався у військовому ліцеї і вирішив про­довжити навчання далі. Запитуємо, як йому виконувати таку роботу, як пришивання підворотничка, адже шити – жіноча справа.

– Це не жіноча справа, а й чоловіча також. А робити це потрібно, бо буде по­дразнення.

Лілія Лопата, родом з Куликівки Черні­гівської області, поділилася своїм баченням майбутньої професії працівника пенітенці­арної служби:

– Я не вважаю, що це дуже складна професія, тому що зараз жінки стали більш вольові і сильні духом. Особисто для мене вона цілком нормальна. Я з 8­го класу школи полюбила форму і зараз пишаюся тим, що вступила до цього закладу. У мене багато досягнень, тут я серйозно почала займатися спортом, отримала звання – командир взво­ду. Вставати о 6­й годині ранку не складно, – додала дівчина. – Це підтримка форми, і фізичної і духовної, міцніє характер і дух.

Прийшла черга й занять. Перший предмет – криміналістика. Викладач – Ві­талій Віговський. Наше завдання скласти фоторобот уявного злочинця, роль якого виконує один з курсантів. Він заходить до аудиторії, декілька хвилин ми всі його роз­глядаємо, намагаючись запам’ятати риси обличчя і особливі прикмети. Він виходить, а ми починаємо працювати: у програмі Faces з окремих елементів намагаємось скласти по­дібне до реального обличчя. Виходить у всіх по­різному, без таланту художника і пам’яті не обійтися. Так і в житті, якщо фоторобот малюватиме талановитий художник, абсо­лютно точний портрет злочинця зробити не вдасться. Його обличчя словами описують постраждалі чи свідки, які бачили його кілька секунд, і часто перебувають у стресовому стані. Тому, за словами Віталія Леонідовича, у більшості випадків фотороботи дають лише

21 ЛЮТОГО, 17.55. ВЖЕ ЗАПІЗНЮЮСЬ, АДЖЕ ДОМОВЛЯЛИСЬ ПРИБУТИ ТРОХИ РАНІШЕ, ХВИЛИН ЗА ДЕСЯТЬ ДО 18-Ї. ЗАБІГАЮ НА ПРОХІДНУ. ТАМ ВЖЕ ЧЕКАЄ СВІТЛАНА ЮЩЕНКО, ЯКА ОЧОЛЮЄ ПРЕС-СЛУЖБУ АКАДЕМІЇ І, ВЛАСНЕ, Й ОРГАНІЗУВАЛА ЦЕЙ ЕКСПЕРИМЕНТ. ЗБИРАЄМОСЯ В КАБІНЕТІ ПЕРШОГО ПРОРЕКТОРА ЗАКЛАДУ ОЛЕКСАНДРА ОЛІЙНИКА.

ОДИН ДЕНЬ У РОЛІ КУРСАНТА АКАДЕМІЇ ДПТС

Збір у першого проректора

Форма таки завелика...

У їдальні Академії

березень 2017 року № 8 5ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ТЕМА НОМЕРАОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЕКСПЕРИМЕНТ

приблизне уявлення про зовнішній вигляд правопорушника, але це ліпше, ніж нічого.

Далі – цікавіше: виявити відбитки пальців і зіставити їх з картотекою. Спочатку пробуємо знайти спеціальним магнітним по­рошком відбиток руки на аркуші паперу – це тренування. А потім виконуємо завдання – знайти і зняти відбитки пальців на склянці, зафіксувати і описати. Насправді це досить просто зробити за допомогою магнітного порошку і скотчу. А тепер найголовніше – знайти за картотекою, кому вони належать, і визначити 8 ознак (а в реальній практиці потрібно 16!), які доведуть, що це та сама людина. Тут головне – гарний зір і уважність. Справляються всі!

Далі – фізична підготовка. Викладач у нас В’ячеслав Сорокопуд, тренер з руко­пашного бою, – добре тренований чоловік з закрученими догори вусами, які він іноді підправляє і ще більше підкручує. Для по­чатку коротка розминка – розтяжка зв’язок рук і ніг, перекиди вперед і назад, після чого розбір конкретних випадків, конкретних прийомів. Як затримати людину, як звіль­

нитися від захвату, захиститися від ножа чи палиці. Звичайно, для нас це не повноцінне заняття, а лише ознайомлення, але все ж. Працюємо в парах з курсантами, по черзі опиняємося на підлозі.

Коротка перерва, і курсанти йдуть до буфету – тут є і звичайні булочки, і хот­доги. Після цього знову на заняття.

Наступний предмет – кримінальне право, розбираємо структуру особистості злочинця. Викладає його вже добре зна­йомий нам полковник Сергій Царюк. Ми планували порушити правила і замість того, щоб сидіти на парі, поспілкуватися з викла­дачами чи студентами. Але не вийшло – так захопилися, що доки не розібрали надані нам приклади (а моїй групі дісталися серійні вбивці!), доти заняття не залишили.

Завершувала цей надзвичайно насиче­ний день коротка екскурсія, обід і підбиття підсумків.

Полковник Сергій Царюк про вільний час курсантів:

– Насправді це так здається, що у них мало часу. На першому курсі, поки відбу­вається період адаптації, усі йдуть один за одним і підхоплюються на цій хвилі. А на старших курсах вони вже мають певні на­вички, знають свій розпорядок дня і можуть чітко спланувати день. Вони знають, що у них все іде за розпорядком, який ми не змі­нюємо, і знаходять вільний час, коли можна зайнятися своїми власними справами: подзвонити мамі, написати комусь листа, зайти в соцмережі. А на старших курсах ми дозволяємо виходити за межі території, якщо немає якихось зауважень.

Олексій Тогочинський, ректор Акаде­мії, про ідею проведення експерименту та “двієчників”:

– Що стосується цього експерименту, то я особисто вагався – 50 на 50, а дехто з моїх проректорів був категорично проти. Не

тому, що ми чогось боялись, але унаслідок того, що у нас навчаються курсанти, ми не хотіли низку питань виносити на обгово­

рення. Проте Світлана Ющенко наполягла, і я не зміг відмовити. Цю ідею підтримав і проректор по службі. Я попросив Світ­лану Василівну: “Давайте підготуємось, щось “підкрутимо”, щоб було краще, ніж щодня”. Вона відповіла, що нічого “під­кручувати” не потрібно, все повинно бути реально. Після того, як Світлана Василів­на сказала: “Не заважайте”, я взагалі не втручався.

І справді: у нас є студенти, які навча­ються “на двійку”. Ми їх змушуємо вчитися, але якщо нічого не виходить, – тоді... Цього року відрахували трьох студентів за те, що погано навчалися. Незважаючи на те, що вони сплачують за навчання і ці кошти йдуть частково у фонд оплати праці ви­кладачів, у нас з цим суворо. Здали сесію на два бали – наказ підготували і відрахували. Нехай шукають себе в іншому місці. Здібні студенти – це імідж вузу.

З курсантами у нас трішки по­іншому відбувається. Якщо курсант не навчається, тоді командир взводу йому допомагає. А якщо той не хоче, то буде по­іншому. Я не можу зрозуміти тих батьків, які цьому

опираються. Були в нас такі випадки, коли батьки говорять, що ми жорстко ставимося до дітей. Ми їм пропонуємо: “Пишіть заяву і

переходьте на платний факультет”. У відпо­відь: “Ні, не хочемо”. Але й диктувати свої умови, як тут повинно бути, – вибачте, з усією повагою до вас, – цього не буде. Тут є колектив, є статут, відповідно до якого живе навчальний заклад”.

Експеримент завершився. Один день проживання і навчання спільно з курсанта­ми пройшов надзвичайно швидко. Вже на зупинці, коли ми, журналісти, прощалися і роз’їжджалися по своїх домівках, вини­кала думка повернутися. “І вечеря скоро!” Це надзвичайний досвід, неперевершені враження і, найголовніше, погляд зсере­дини на те, що бачиш часто, але з зовсім іншого боку.

Академія пенітенціарної служби живе своїм життям, відмінним від звичайних чернігівців. Тут свої правила, свій режим. Та й майбутня доля у курсантів Академії відмінна. Вже за кілька років наші “одно­курсники” будуть працювати за колючим дротом, в установах пенітенціарної служби, в СІЗО і колоніях. Те, чого їх навчають зараз в Академії, має знадобитися їм у роботі – і дисципліна, і фізична підготовка, і здобуті знання.

Що ж стосується власне Академії – вона в Чернігові за декілька останніх років вийшла, мабуть, на перше місце серед за­кладів освіти. І не лише за статусом, а й за досягнення у багатьох напрямах, зокрема, фізичній підготовці, спортивних змаганнях і юридичних науках. Випуск курсантів – це подія для всього міста. А участь курсантів у різних заходах, хода парадним строєм – неабияке видовище для глядачів і не мен­ший виклик для військових Чернігівского гарнізону.

P.S. 23 лютого, наступного дня після повернення з Академії, прокидаюсь вранці о 5.45! Болить шия, добряче дають про себе знати якийсь м’яз біля лівого плеча (відчув, що потягнув ще на заняттях, але тоді біль ледь відчувався) і скуті крепатурою ноги. А в Академії ж пробув лише один день...

Разом з тим з задоволенням повернувся б туди ще! А ще більше хочеться зустрітися з курсантами, з якими провели цей день.

Олександр МАЛАШ

Під час заняття з фізичної підготовки

Стройова підготовка

Світлина на згадку

Предмет – криміналістика

6 березень 2017 року № 8ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ДУХОВНІСТЬ

ФОТОФАКТ

УЧЕНІ ДОВЕЛИ СИЛУ ХРЕСНОГО ЗНАМЕННЯ

–Мы подтвердили, что идущий с древности обычай крестить пищу и питье перед

трапезой имеет глубокий мистический смысл, – роз­повідає фізик Ангеліна Малаховська, – За ним скрыта практическая польза: еда очищается буквально за мгновение. Это великое чудо, которое происходит каждый день.

Свої дослідження сили хресного знамення Анге­ліна Малахівська проводила майже 10 років. У рамках проекту була зроблена велика серія експериментів, які неодноразово перевірили перед тим, як опри­люднювати результати. Вони справді феноменальні: виявлено унікальні бактерицидні властивості, що з’являються у воді, освяченій молитвою і хресним знаменням. Відкрито нову, раніше невідому, власти­вість Слова Божого перетворювати структуру води, значно підвищуючи її оптичну щільність у короткій ультрафіолетовій галузі спектра.

Сама можливість проведення цих досліджень для Ангеліни Малаховської та її колег­петербуржців стала дивом – вони не фінансувалися, не входили в тема­тику НДІ. Але вчені знайшли можливість виконати величезний обсяг робіт безплатно задля того, щоб дати людям можливість відчути і побачити цілющу силу Творця.

Під час дослідів вчені перевірили дію молитви “Отче наш” і хресного знамення на патогенні бакте­рії. Для дослідження були взяті проби води з різних водоймищ – колодязів, річок, озер. У всіх пробах містилися кишкова паличка, золотистий стафілокок. Але виявилося, що якщо прочитати молитву “Отче наш” і освятити воду хресним знаменням, то кількість шкідливих бактерій зменшувалася в 7, 10, 100 і навіть більш ніж в 1000 разів!

За умовою експерименту – для виключення впли­ву можливого уявного навіювання – молитву читали і віруючі, і невіруючі люди, проте число патогенних бактерій в різних середовищах (з різними наборами бактерій) все одно зменшувалося порівняно з конт­рольним зразком.

Благотворно вплинула молитва та хресне зна­мення і на людину – у всіх, хто брав участь у досліді, стабілізувався тиск, поліпшувалися показники крові. Цікавим є той факт, що показники змінювалися в потрібному для зцілення напрямі: у гіпотоніків тиск підвищувався, у гіпертоніків – знижувався.

Було відзначено, що, якщо хресне знамення людина накладала на себе недбало, нечітко склавши триперстя пальців, або не торкалася необхідних точок (середини лоба, центру сонячного сплетіння, загли­блень правого і лівого плеча), то позитивний результат впливу був набагато нижчим або взагалі був відсутній.

Учені виміряли оптичну щільність води до і після накладення на неї хреста і освячення. І з’ясувалось, що оптична щільність у порівнянні зі своїм вихідним значенням до освячення підвищується. Ангеліна Малахівська пояснила, що “это означает, что вода как бы “различает” смысл произносимых над ней молитв, запоминает это воздействие и хранит его сколь угодно долго – в виде увеличения значения оптической плотности. Она как бы “насыщается” светом. Человеческий глаз уловить эти целительные изменения структуры воды, конечно, не может. Но прибор­спектрограф дает объективную оценку этого явления”.

Хресне знамення змінює оптичну щільність води практично миттєво. Оптична щільність водопровідної води, яку перехрестив звичайний віруючий, підвищу­ється майже в 1,5 раза! А при освяченні священиком – майже в 2,5 раза! Тобто виходить, що вода “розрізняє” ступінь освячення – мирянином або священиком, у якого пальці правої руки складені для благословення так, що зображують перші літери імені Христа.

Цікавий результат освячення води хрещеною, але невіруючою людиною, яка не носить натільний хрест. Виявилося, що вода “розрізняє” навіть ступінь віри – оптична щільність змінилася тільки на 10 відсотків! Воістину – “по вірі вашій – хай буде вам”.

Оскільки людський організм складається більш ніж на дві третини з води, це означає, що в нас Богом була закладена при створенні така система фізичних каналів, яка регулює всі біохімічні процеси в орга­нізмі, яка чітко “впізнає” ім’я свого творця – Ісуса Христа!

Підготувала Людмила ТОМІНА

НАУКА І РЕЛІГІЯ

Олександр Правдивий із Софіїв­ської виправної колонії №45, що на Дніпропетровщині у всіх своїх бідах звинувачуює тільки себе:

Смотрю в пространство-пустотуНа свою прожитую жизнь,Не вижу света, вижу тьму,В какой я бок ни повернись.Покрыта мрачной пеленой,Она как черное пятно,И сделал я ее такой –Такой живу уже давно…Я часто задаю вопрос:За что себя я так казнил,Ведь я нормальным с детства рос.Так где же промах допустил?Как не сумел заметить яПо жизни своего паденья,Что в омут тянет все меняБездумно так, без сожаленья?Столкнул безжалостно себяС дороги радости и счастья.Вокруг в пространстве – пустотаДа боль, несущая ненастья…На початку свого листа Ігор ГА-

ЛУШКА з Копичинської виправної колонії №112, що на Тернопіллі, дякує колективу редакції “за потрібну роботу, насамперед, для засуджених, які з не­терпінням чекають на свіжий номер газети”. “У нас дружній колектив, – пише він про співробітників колонії, – хороше медичне обслуговування. У стоматологічному кабінеті працює ква­ліфікований лікар Олександр Полива­ний – чуйна людина на своєму місці, яка сіє добро. А контролером працює Ростислав Завірюха, спокійний, ви­хований, ввічливий хлопець – також людина на своєму місці.

Коли добро несеш ти, друже,Коли його ти сієш в душі, Воно ж добром тобі вернеться –Так в світі білому ведеться.Коли ти дав комусь пораду,

А також допоміг розрадою,Тоді тобі Господь завждиДопомагає у житті”.“Користуючись нагодою, хочу від

душі подякувати всім працівникам газети “Закон і обв’зок” за їхню під­тримку, за любов і творчу щирість, яку вони “сіють” у наших серцях, надаючи духовну допомогу”, – рядки з листа Олега Гуртового із Замкової виправної колонії №58, що на Хмельниччині. Олег – багаторічний наш дописувач. Ми публікуємо його аматорські до­робки. Багато з них розкривають тему духовного відродження людини, яка шукає у вірі підтримку і шлях повер­нення до життя на волі:

Если сердца коснулся Бог,Вдохни глубже – Он “кислород”.Не тяни – может кончится срокЗемных всех скитанийИ на суд Божий придется

предстать,Ведь Творец все творенья

проверит –Стоит ли “ветвь обрезать”Или можно поверить?Если раньше твой кончится срокЗемных всех скитаний,Хорошо, если просто “упрек”Будет нам “занесен”.Ну, а если “вердикт”За грехи твои будет – “Повинен!”То не нужно “сушить сухари” –Там палящий огонь не остынет…Кто не знает, какая с ХристомНа земле и в раю благодать?..Примирись ты душою с Отцом –Будешь благо в раю пожинать!“Як і обіцяв, я постараюся частіше

радувати вас і читачів новими твора­ми, – пише Юрій Варлигін з Копи­чинської ВК №112, – що вирізняють себе від моїх колишніх робіт тоншим огранюванням образної думки і мак­

симальним навантаженням ліричного змісту. Маю велику надію, що цей рік не засмутить мій дух туманом творчої кризи, та навпаки – наповнить мою свідомість нескінченно новими ідеями, якими я із задоволенням буду ділитися з вами на нашому едемському острові – під назвою “Дзеркало”:

Вопрос извечный:Смерть, с ее фатальным

содержаньем,Цикличный кругооборот

в основе наказанья.Феном ее в единой полноте,Что часто видится дуалистично.Новорожденные мертвы

уже частично,И с первых дней они

в кармической фате…О дева тьмы –

бессмысленности бремя!И в тот же миг ты импульс бытия.Сегодня враг,

а завтра ты любовница моя,И к наслаждению тобой мы

отсчитаем время.Твоею щедростью даримый “срок”На воспитанье личного

достоинства, свободы,Стать верным мужем

для тебя все эти годыНам дан очередной урок.С больной душой приходим

мы на исцеленье.Сын, Дух, Отец –

вот воинство триады,В сознании плацдарм,

где с дьяволом в сраженьеВедем борьбу с исчадьем ада!..”“Доброго робочого натхнення

на творчій ниві!”, – бажає усім Ігор Галушка.

Приєднуємося!З листами працювала Вікторія ЦВЄТКОВА

НАМ ПИШУТЬ

“ПРИМИРИСЬ ТЫ ДУШОЮ С ОТЦОМ…”В ОСТАННІ ДНІ ЗИМИ, ЯКРАЗ ПЕРЕД ВЕЛИКИМ ПОСТОМ, МИ ОТРИМАЛИ ЛИСТИ ВІД НАШИХ

ЧИТАЧІВ, У ЯКИХ ВОНИ, НЕ ЗМОВЛЯЮЧИСЬ, ТОРКНУЛИСЯ ТЕМИ ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ, ЯКА ЗГРІШИЛА, УСВІДОМЛЮЄ ЦЕ, ЖАЛКУЄ ПРО СКОЄНЕ І ШУКАЄ ШЛЯХИ ЗЦІЛЕННЯ ДУШІ. БІЛЬШІСТЬ ТАКИХ ЛЮДЕЙ У СВОЇХ ПОШУКАХ НАВЕРТАЮТЬСЯ ДО БОГА І ЗНАХОДЯТЬ У ВІРІ РОЗРАДУ ТА ПІДТРИМКУ.

НАШІ ДОПИСУВАЧІ НАДІСЛАЛИ СВОЇ ВІРШОВАНІ ДОРОБКИ, В ЯКИХ ЗГАДУЮТЬ ПОДІЇ У СВОЄМУ ЖИТТІ, ЩО ПРИВЕЛИ ЇХ НА ЛАВУ ПІДСУДНИХ, І РОЗМІРКОВУЮТЬ ПРО СВОЄ МАЙБУТНЄ У ЗЛАГОДІ ІЗ САМИМИ СОБОЮ ТА НАВКОЛИШНІМ СВІТОМ…

ХРЕЩЕННЯУ ЦЕРКВІ ПРЕСВЯТОЇ

БОГОРОДИЦІ “ПОМ’ЯКШЕННЯ ЗЛИХ СЕРДЕЦЬ”, ЩО ДІЄ ПРИ МЕЛІТОПОЛЬСЬКІЙ УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ №144 ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ТА ПРОБАЦІЇ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ, ВІДБУВСЯ ОБРЯД ХРЕЩЕННЯ ЗАСУДЖЕНОЇ ТЕТЯНИ.

Таїнство вчинив протоієрей собору святого Олександра

Невського отець Геннадій, який вже багато років опікується засудженими жінками та здійснює релігійні обряди в стінах в’язничної каплиці.

Перш ніж розпочати таїнство, отець Геннадій провів бесіду з хреще­

ною матір’ю, під час якої роз’яснив її обов’язки перед хрещеницею та відповідальність за неї перед Богом. Отримавши від засудженої жінки тверду згоду слідувати всім обов’язкам, отець Геннадій охрестив її, нарікши їй ім’я Татіана на честь святої мучениці Татіани.

Духовний наставник установи привітав жінок і звернувся до всіх

присутніх з такими словами: “Хре­щення – це дуже важливий день у житті. Людина немовби знову наро­джується на світ. Людська душа отри­мує від Бога благодать, силу творити добро і стає ближчою до Бога. Після хрещення в людини починається нове життя, і Бог допомагає їй у всіх добрих справах”.

Анжела ТЕЛЕГІНА

березень 2017 року № 8 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

РАКУРС

ТЮРЕМНА ГЕОГРАФІЯ

СТВОРЕННЯ ЦІЄЇ ТЮРЕМНОЇ УСТАНОВИ ПІД ЕКЗОТИЧНОЮ НАЗВОЮ “ФОРТЕЦЯ СВЯТОГО ЯНГОЛА” КОРІННЯМ СЯГАЄ ГЛИБОКОЇ СИВИНИ. НА СЬОГОДНІ ЦЕ ОДНА З ВИДАТНИХ ПАМ’ЯТОК АРХІТЕКТУРИ ТА МУЗЕЙ В РИМІ. ПРОТЯГОМ ПОНАД ТИСЯЧОЛІТНЬОГО ІСНУВАННЯ ЦЯ СПОРУДА БУЛА СПОЧАТКУ МАВЗОЛЕЄМ-УСИПАЛЬНИЦЕЮ, ПОТІМ ФОРТЕЦЕЮ І, НАРЕШТІ, РЕЗИДЕНЦІЄЮ ПАП ТА ТЮРМОЮ.

Цю грандіозну споруду збу­дував у 135 році нашої ери

римський імператор Адріан як гроб­ницю­усипальницю для своєї ро­дини. Мавзолей за своєю структу­рою нагадував етруський тумулус – на квадратній бетонній основі було встановлено кам’яний циліндр з насипаним на ньому пагорбом. На його поверхні височіла скульптурна група – імператор в образі бога Ге­ліоса. У мавзолеї зберігались урни з останками римськіх імператорів, починаючи з Адріана і закінчуючи Септимієм Севером. Потім цю спо­руду прилаштували до міцних стін, що обгороджували Рим, побудованих імператором Аврелієм, і почали ви­користовувати у воєнних цілях.

У 410 році Рим був зруйнований вестготським королем Алархом I, а його воїни винесли з мавзолею всі коштовні речі.

У Середньовіччя мавзолей став фортецею, що належала папам рим­ським. Саме тут понтифіки рятува­лись від численних ворогів та народ­них повстань. Якщо виникала така небезпека, вони тікали з Ватикану прямісінько до мавзолею високою галереєю, що була прибудована за папи Миколи III.

У VI столітті Адріанова вежа отримала свою теперішню назву – “Фортеця святого Янгола”. Цьому сприяли такі обставини.

У кінці VI століття в Римі люту­вала морова язва. Городяни вмирали сотнями. Тоді римський папа Григо­рій Великий підняв ікону Божої Ма­тері і хресною ходою почав обходити Рим. Коли процесія наблизилась до Ватикану, то над баштою Адріана почувся янгольський спів, а на небі з’явився лик архангела Михаїла, що ховав караючого меча в піхви. Моро­ва язва припинилась, а язичницьку башту Адріана з того часу іменують “Замком святого Янгола” як згадку про визначну подію в житті городян.

З часом деякі приміщення у фортеці перетворились на тюремні камери, в яких у різний час перебу­вали такі відомі історичні постаті, як Арістотель Фіораванті, вчені Галілео Галілей та Джордано Бруно, скуль­птор Бенвенуто Челліні. Іноді засу­джених страчували на верхній терасі фортеці, і тоді над Римом тужливо лунав колокольний дзвін.

Архітектор та інженер Арістотель Фіораванті був відомою постаттю в Італії, працював в Мілані, Венеції та Римі. Проте в 1473 році його зви­нуватили в фальшивомонетництві, ув’язнили та заточили в “Фортеці святого Янгола”. Арешт тривав дев’ять місяців, потім його звільнили, проте відібрали всі права та приві­леї, що він мав при дворі. Можливо, саме ці причини спонукали відомого архітектора прийняти запрошення московського царя Івана III. Там він збудував відомий Успенський собор, а також взяв участь у проектуванні Московського Кремля. Побутує думка, що на батьківщину Арістотель Фіораванті так і не повернувся.

Іншим відомим в’язнем став Бенвенуто Челліні – видатний іта­лійський скульптор, ювелір, живо­писець, воїн та авантюрист епохи

Ренесансу. Челліні народився в 1550 році у Флоренції. Юнак відрізняв­ся запальним норовом, постійно брав участь у різних бійках, за що неодноразово його виганяли з міста. Після поневірянь Італією він ви­рішив осісти в Римі, де зблизився з

верхівкою Ватикану. В 1529 році він отримав посаду начальника папсько­го монетного двору. А в 1537 році він ще й був прийнятий на французьку службу королем Франциском I за те, що виготовив йому портретну медаль. Понтифікат вирішив, що це зрада, і заарештував його, мотивуючи тим, що він вкрав папські дорогоціннос­ті. Проігнорували в папській курії і прохання Франциска I звільнити майстра.

Тоді ювелір вирішив втекти з тюрми. Користуючись тим, що охоронці були налаштовані до нього по­товариськи, він почав гуляти по подвір’ю фортеці і вишукувати слабо укріплені місця. Одна з башт здалася йому найнижчою та придатною до втечі. Під час іншої прогулянки він вкрав у теслі металеві лещата.

“Когда пришло время, я захотел ими воспользоваться и начал ими пытать гвозди, на которых держались петли, – писав пізніше Челліні в своих мемуарах. – Я понес превели­кий труд; но все же, в конце концов, мне это удалось. После того, как я вытащил первый гвоздь, я начал со­ображать, какого способа я должен держаться, чтобы тюремщики этого не заметили.

Я приготовил немного оскоб­лины – ржавого железа с воском, который получился такого же цвета, что и гвоздяные головки, которые я вытащил, и из этого воска я тщатель­но начал подделывать эти гвоздяные головки в их петлях; и от раза к разу столько, сколько я их вытаскивал, столько я их и подделывал из воска. Петли я оставил прикрепленными каждую сверху и снизу некоторыми из этих самых гвоздей, которые я вытащил; потом я вставил их сно­ва, но они были подрезаны, потом вставлены слегка, так, чтобы они у меня держали петли”.

Відкривши таким чином двері камери, він сплів із простирадла міц­

ну мотузку. Потім вночі, непомітно закріпивши її на башті, спустився по ній на волю. Бенвенуто Челліні став першим і останнім в’язнем, кому вдалося здійснити втечу з “Фортеці святого Янгола”.

Залишивши Рим, Челліні пішов

на службу до герцога Козімо Медичи у Флоренції. Саме там була створена відома скульптура Персея, що тримає голову Медузи Горгони, та низка ін­ших скульптур. Помер він 1571 року в рідній Флоренції, де й був похований з великою пошаною у церкві Благо­віщення.

Шість років провів за гратами в “Фортеці святого Янгола” відомий вчений та астроном Джордано Бруно за те, що підтримав ідею Миколи Ко­перника про те, що Земля обертається навколо Сонця. Від арештанта вима­гали визнати свої наукові висновки хибними, проте вчений твердо стояв на своєму. За що й був страчений на вогнищі в Римі на площі Квітів 17 лютого 1600 року.

У квітні 1633 року перебував в тій же тюрмі під арештом і інший відомий науковець – Галілео Галілей. Проте він погодився “покаятись” перед інквізицією і був звільнений.

У лютому 1849 року в Вічному місті спалахнуло народне повстання під керівництвом Мадзіні и Гарібаль­ді. Повстанці змістили папу з престо­лу і проголосили утворення Римської республіки. На допомогу прихиль­никам папізму прийшли французи під командуванням маршала Удіно. В полон було взято близько 200 по­ранених республіканців. Їх заточили до “Фортеці святого Янгола”, де утримували в жахливих умовах – за­кували в кайданки та морили голо­дом. Практично всі в’язні­повстанці загинули в тюремних застінках.

У 1871 році Рим став столицею об’єднаного Італійського королів­ства. Нова влада вирішила закрити тюрму.

Сьогодні у “Фортеці святого Ян­гола” відкрито Воєнно­історичний музей, Музей римської середньо­вічної історії, а також представле­на багатогранна колекція виробів мистецтва.

Людмила ТОМІНА

Я и ты – заключенные.Нас свела Березань.Мы на все обозленные,И дела наши – дрянь!Соблюдаем приличия,Осторожны в словах.Есть, конечно, различияПо статьям и срокам.Разбираем оплошности,Извлекаем урок.Были, были возможностиИзбежать этот срок!Злит глухое неверие.Жизни рваная нить.Где взять сил и терпенияТе обрывки скрепить?До полуночи бодрствуем,Раздраженье тая.Я и ты – философствуем,Ищем смысл бытия.В наше время тревожноеВсяк торопится жить,Наше время безбожноеРазучилось любить!В этой гонке деляческойОглянуться б пора,Столько погани всяческой –И так мало добра!Непосильною ношеюПоявилась вдруг мысль:Делать только хорошее!Может, есть в этом смысл?

Виктор МУРАЛЬ-СИКОРСКИЙ,из книги “Точка? Нет, запятая!”

ФОРТЕЦЯ СВЯТОГО ЯНГОЛА

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО”

ТЮРМА ЗА СЕЛФІ З ПІСТОЛЕТОМ

Федеральний суд засудив 42­річного Маліка Аллаха Фаррада до 15 років і 8 місяців позбавлення волі

за розміщене в соціальній мережі Facebook селфі з пісто­летом, повідомляє Knoxville News Sentinel.

На опублікованому фото чоловік тримає спрямований в дзеркало пістолет 45­го калібру.

Як зазначає видання, рішення про вирок виніс голо­вний окружний суддя Ноксвілла Том Верлен. Фаррад був засуджений за незаконне зберігання зброї.

До цього американець вже притягувався до відпо­відальності в 2000­му році за аналогічний злочин і збері­гання наркотиків.

ТЯГА ДО ЗНАНЬ ЗАХИЩЕНА

Європейський суд з прав людини в Страсбурзі ви­рішив, що Литва порушила права ув’язненого

Хенрікаса Янкаускаса, заборонивши йому доступ до освітніх сайтів.

Пенітенціарії Литви заборонили Янкаускасу вихід в інтернет, не дозволивши йому записатися на курси юриспруденції, мотивувавши заборону міркуваннями безпеки. Суд вирішив, що влада Литви не надала до­статніх обґрунтувань такої заборони. За рішенням ЄСПЛ необхідно надати засудженому доступ до освітніх ресурсів. Суд звернув увагу на те, що всі сайти, які хотів відвідати в’язень, – державні.

Раніше ЄСПЛ вже розглядав подібні справи. У січні 2016 року суд постановив, що керівництво не повинне обмежувати засуджених в отриманні інформації.

Інф. “ЗіО”

У СВІТІ

8 березень 2017 року № 8ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДКВСУ, с/р №31251201201887 в ГУДКСУ в м. Києві,

код банку 820019, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

кримінально-виконавчої

служби

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: zio@kvs.gov.ua

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів

публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції. За точність

викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мовою

оригіналу. При використанні наших публікацій посилання

на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертають­ся і не рецензуються. Відповідальність за

достовірність реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 26000

Замовлення № 52826ТОВ “МЕГА­ПОЛІГРАФ”,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ПРИКМЕТІ ВІР, АЛЕ ПЕРЕВІР

CКАНВОРД

Відповіді на сканворд у № 7

ЧОРНИЙЧорний колір символізує нещастя, горе,

скорботу, загибель. Чорне асоціюється з мороком та землею і є справжньою емблемою усього прихованого, таємного та невідомого. У багатьох народів чорний пов’язаний з ніччю – часом зла та чаклунства. Вночі людина найбільш беззахисна.

Чорні очі й досі вважаються небезпечними, заздрісними. В чорне одягнені зловісні персона­жі, поява яких віщує смерть. Нагнітання цього кольору характерне для магічних текстів.

І все ж чорний колір може мати й позитивне значення. Саме так він сприймається у засушли­вих районах Африки, де мало води і чорні хмари обіцяють родючість та добробут. Духам­храни­телям, що посилають дощ, приносять у жертву чорних биків, кіз або птахів, а жерці при цьому одягаються в чорне.

У тюркських народів слово “кара” – “чор­ний” – означало північ, темне небо якої з яскра­вою Полярною зіркою служило орієнтиром уночі, і цим же словом позначили все велике.

Інф. “ЗіО”

СИМВОЛІКА КОЛЬОРІВ

“Березень березовим віником зиму вимітає, весну в гості при­

прошає”, – гласить народне повір’я про перший весняний місяць. Разом з березнем приходять відлиги, тане сніг, дзюрчать струмки, розквітають проліски, починають повертатися перші птахи з далеких теплих країв. У повітрі пахне свіжістю. Народна назва місяця – “протальник”, оскільки по­чинає сходити сніг, формуються проталини.

Саме у березні плаче білокора береза. Коли наші предки вирубували значні ді­лянки березового лісу для землеробства, була поширена назва “березоль”, утворена з основ двох слів – “береза” і “золи” (заго­тівля березового попелу для виготовлення скла). Проте, як слово потрапило в літе­ратурну мову, визначити досі складно. У фольклорних матеріалах слово “березень” вживається рідко і здебільшого в найнові­

ших записах, частіше в українській народ­ній творчості трапляється назва “март” або “марець”. Назва “березень” закріпилася за місяцем лише у середині XIX століття. До речі, є таке народне прислів’я про березо­вий сік: “Парубок нап’ється – велетнем стане, дівчина нап’ється – коханого зустрі­не”. За іншою версією березень походить від давньоукраїнського слова “сухий” (від сушіння зрубаних дерев). Також березнем слов’яни могли називали цей місяць тому, що в березні палили на вугілля березу, а в теплих районах вже збирали березовий сік. У Білорусії його так і називають – “сака­вік”. У хорватів березень кличуть “сушец”. Вважається, що цього місяця мало буває опадів і в лісі сухо... А ще в народі назива­ють березень каплюжником, капелюжни­ком, крапельником. Прозвали березень наші предки і свистуном, свистунцем.

Наші пращури вважали, що початок новолітування має починатися з весною, з пробудження й розквіту природи. У Ки­ївській Русі календарний рік починався 1 березня. Прихід весни пов’язували зі святом Явдохи (1 березня за старим стилем, 14 березня – за новим). Селяни ретельно стежили за повадками тварин у цей день. Вважалося, що в підобідню, коли при­гріє сонце, має обов’язково прокинутися степовий байбак, вилізти з нірки і тричі просвистіти, а потім лягти на другий бік аж до Благовіщення. Ознакою приходу весни вважалися й трелі вівсянки. Але найкра­щим благовісником весни були ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весняне тепло.

Збереглося також багато народних при­кмет березня, які дають відповіді на питан­ня: якою буде погода в найближчі дні, навес­ні й влітку, який чекати врожай у цьому році.

НАРОДНІ ПРИКМЕТИБерезень у зими кожуха купив, а на

третій день продав.У березні день з ніччю стрічаються.Від березневих дощів земля квітне.Март всіх місяців варт.Прийшов марець – відморозив па­

лець.Сухий березень, а мокрий май – буде

каша і коровай.Якщо граки прилетіли прямо на гнізда

– буде дружна весна.Довгі бруньки на деревах – спізниться

літо.Гуси з вирію високо летять – води буде

багато, а як низько – мало.Жайворонок прилетів – настане стій­

ке тепло.Побачив шпака – знай: весна біля

порога.Перший грім при північному вітрі –

бути холодній весні, при східному – сухій і теплій, а при західному – мокрій.

З берези тече багато соку – літо буде дощовим.

Червоний колір місяця в березні – ознака швидкого похолодання, посиле­ного вітру, але ненадовго.

Тополя пізно розвивається – буде про­холодне літо.

Якщо береза опушиться раніше за клена – літо буде сухе, а пізніше – дощове.

Зацвіла ліщина – час виставляти ву­лики на пасіку.

Великі роси – на добрий врожай.Рання весна – ознака того, що влітку

буде багато негожих днів.Сухі листки тютюну стають вологими

і не розтираються в пальцях – на відлигу.Підготувала

Юлія СЕРЕДА

БЕРЕЗЕНЬ У ЗИМИ КОЖУХА КУПИВ