ЗБІРНИК ТЕЗ

ІV МІЖВУЗІВСЬКОЇ

НАУКОВО -ПРАКТИЧНОЇ

КОНФЕРЕНЦІЇ

СТУДЕНТІВ, АСПІРАНТІВ ТА

МОЛОДИХ ВЧЕНИХ

22-23 КВІТНЯ 2015 РОКУ

Львів 2015

Університет банківської справи Національного банку України (м.Київ)

Львівський інститут банківської справи

ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього» НАН України

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

Харківський державний університет харчування та торгівлі

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» (м. Суми)

НУ «Львівська політехніка»

Факультет підвищення кваліфікації та перепідготовки

Львівського інституту банківської справи Університету

банківської справи Національного банку України (м. Київ)

Кафедра економіки та управління персоналом

ІV Міжвузівська науково-практична конференція

студентів, аспірантів та молодих вчених

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

УПРАВЛІННЯ

ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ

ТА ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ

22-23 КВІТНЯ 2015 РОКУ

Львів - 2015

Редакційна колегія

Семів Л.К. – завідувач кафедри економіки та управління персоналом

Львівського інституту банківської справи УБС НБУ, д.е.н., професор.

Садова У.Я. – завідувач відділу соціально-гуманітарного розвитку

регіону ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього» НАН

України, д.е.н., професор.

Назарова Г.В. – завідувач кафедри управління персоналом Харківського

національного економічного університету імені Семена Кузнеця, д.е.н.,

професор

Завидівська О.І. – викладач кафедри економіки та управління

персоналомЛьвівського інституту банківської справи УБС НБУ, к.е.н.

Dr Hab. Renata Oczkowska – kierownik katedry Zarządzania Zasobami

Pracy Wydziału Zarządzania, Uniwersytet ekonomiczny w Krakowie (Polska)

Актуальні проблеми управління людськими ресурсами та економіки

праці: Збірник тез ІV Міжвузівської науково-практичної конференції студентів,

аспірантів та молодих вчених, 22-23 квітня 2015 р. / Відп. за вип. Л.К.Семів. –

Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2015- 481 с.

Збірник містить матеріали ІV Міжвузівської науково-практичної

конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, проведеної у Львівському

інституті банківської справи УБС НБУ (м. Київ) 22-23 квітня 2015 року. У тезах

доповідей висвітлено результати досліджень щодо: актуальних проблем

економіки праці та соціально-трудових відносин на етапі модернізації

економіки; теоретичних і прикладних проблем демографії та соціальної

політики в національному та євроінтеграційному контексті; особливостей

управління людськими ресурсами в умовах євро інтеграційного вектору

України; проблем менеджменту, маркетингу та соціальної відповідальності в

державних і бізнесових структурах.

Опубліковані матеріали відображають точку зору авторів, яка може не

збігатися з позицією редколегії

Відповідальність за зміст тез несуть автори та їх наукові керівники

Рекомендовано до друку науково-методичною радою

Львівського інституту банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

(протокол №4 від 26 лютого 2015 р. )

© Львівський інститут банківської справи

Університету банківської справи

Національного банку України (м. Київ)

4

СЕКЦІЯ 1 ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ

ВІДНОСИН НА ЕТАПІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

НА ПІДПРИЄМСТВІ

Алексєєва Ю.О.

Науковий керівник: к.пед.н., доцент Савченко Г.О.

Харківський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Постановки проблеми. У даний час трудовий потенціал є визначальним

фактором ефективності господарювання і конкурентної переваги на ринку для

підприємства. Однією з гострих і значущих проблем сталого соціально-

економічного розвитку України є проблема відсутності належної мотивації

трудового потенціалу до високоефективної праці. Показники трудового

потенціалу підприємства характеризуються показниками кількісного складу

підприємства, коефіцієнтом зростання кількісного складу, показниками

ефективності використання робочого часу, показниками структури

підприємства тощо. Ці показники мають безпосередній вплив на результати

діяльності підприємств, оскільки всі процеси на підприємстві контролюються

та виконуються безпосередніми носіями трудового потенціалу – працівниками.

Саме тому дослідження та розроблення методів щодо визначення ефективності

інвестування у трудовий потенціал підприємств дозволить оптимізувати процес

прийняття доцільних управлінських рішень.

Мета статті. Аналіз динаміки показників трудового потенціалу на

результати діяльності металургійного комбінату «Запоріжсталь».

Виклад основного матеріалу. Одним з результатуючих показників

діяльності підприємства є середньорічний виробіток продукції на одного

працівника,який є джерелом подальшого розвитку підприємства та який

дозволяє виявити вклад персоналу підприємства у загальний результат його

діяльності. Визначення ефективності функціонування має на увазі відношення

результатів або ресурсів до витрат, які цей показник забезпечить.

5

Вплив показників трудового потенціалу на результати діяльності

підприємства доцільно дослідити за допомогою кореляційно-регресійного

аналізу, який дозволяє статистично порівнювати вплив певних показників на

результат та дає змогу дослідити тісноту їх взаємозв’язку. Це сприяє

виключенню з подальших досліджень взаємопов’язаних даних та допомагає

таким чином об’єктивно побудувати регресійну залежність.

Для виявлення впливу показників трудового потенціалу на ефективність

діяльності підприємства застосовано лінійну багатофакторну модель. Як базу

дослідження розглянуто виробничо-господарську діяльність металургійного

комбінату «Запоріжсталь» на основі розгляду показників стану трудового

потенціалу підприємства, що розраховується за офіційними даними

статистичної звітності підприємства.

У якості результатуючого показника (У) було обрано середньорічний

виробіток продукції на одного працівника, а у якості факторних величин:

середня за списком чисельність працівників(х1), число днів відпрацьованих

одним працівником за рік (х2),фондоозброєність праці (х3),трудомісткість

(х4),чисельність працівників, що звільнилась (х5),коефіцієнт плинності кадрів

(х6). Важливого значення у технології проведення кореляційно–регресійного

аналізу займає перевірка одержаної моделі на наявність мультиколінеарності,

якана основі розрахунку кореляційної матриці вказує на значну залежність між

результативним показником (Y) та факторними величинами, а також між

самими факторними ознаками.

Тому необхідність побудови покрокової регресійної моделі надає

можливість визначити, що найбільший вплив на середньорічний виробіток

продукції на одного працівника має трудомісткість х4. Залежність

середньорічного виробітку продукції на одного працівника від показника стану

трудового потенціалу підприємства можна представити за формулою:

У=1,6176-0,64544∙х4.

Це означає, що при збільшенні трудомісткості на 10 нормо-рiк/шт

середньорічний виробіток зменшиться на 6 тис/грн .

6

Загальна якість регресійного рівняння перевіряється за допомогою

коефіцієнту кореляції, який складає 0,99, що вказує на дуже щільний зв'язок

між показниками. Значення коефіцієнту детермінації R²=0,99 свідчить, що

модель є адекватною та дозволяє отримувати достовірні прогнозні значення,

демонструє ступінь пояснення незалежними змінними результатуючого

показника, а також залежність середньорічного виробітку продукції на одного

працівника на 99% обумовлена обраною факторною величиною. Решта 1 %

обумовлена іншими факторами, що впливають на середньорічний виробіток

продукції на одного працівника. Але визначені нами інші факторні ознаки не є

включеними в модель регресії з причини виявлення мультиколінеарності між

ними. Перевірка взагалі моделі (за критерієм Фішера) та параметру (за

критерієм Стьюдента) показала, що модель адекватна, а параметр х4 є

статистично значущим.

Дослідження впливу показників стану трудового потенціалу на результати

діяльності підприємства продемонструвало залежність середньорічного

виробітку продукції на одного працівника від показників стану трудового

потенціалу. Отримана залежність показує нам, що не всі обрані нами показники

мають вплив на результат, тому потрібно знаходити інші впливові фактори та

будувати покрокову регресійну залежність за для дослідження тісноти їх

взаємозв’язку. Це в подальшому надасть можливість використовувати її при

прийнятті управлінських рішень відносно майбутньої ефективності

капіталовкладень у програми розвитку персоналу задля підвищення рівня його

якісних характеристик та збільшення продуктивності праці.

Список використаної літератури:

1.Управління розвитком трудового потенціалу підприємства: монографія / В.М.Гриньова,

М.М.Новікова,В.В.Самоленко,ВЛ. Смолюк,С.М.Бріль.- Харків. – 2009.-256с.

2.Ноджак Л.С. Демографічні чинники формування та використання трудового потенціалу

за ринкових перетворень / Л.С. Ноджак.- Львів.-2004.-188с.

7

МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

Андрушкевич А.П.

Науковий керівник: к.е.н. доцент Писаревська Г.І.

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця

На сучасному етапі розвитку Україна потребує більше молодих

спеціалістів. Саме молоді спеціалісти, завдяки своїй мобільності,

комунікабельності, високому потенціалу, знанням і вмінням , є головною силою

для побудови успішної економіки. Сучасна ситуація на ринку праці України є

дуже складною для молоді. Через послаблення державного контролю за

працевлаштуванням молодi, скорочення робочих місць, з’явилися нові

проблеми щодо її працевлаштування, молодіжне безробіття стає все

реальнішим для нашої країни.

Метою даного дослідження є визначення основних причин молодіжного

безробіття на ринку праці України, а також запропоновано основні заходи,

щодо його подолання.

Дана тема та її проблеми є досить актуальними на сьогоднішній день.

Якщо взяти до уваги те, що на даний момент в країні криза, за рахунок цього

відбувається скорочення робочих місць, тому шанси влаштуватись на роботу

для молоді стають все меншими. Рівень безробіття в Україні перевищує рівень

природного безробіття (4-5 %), рівень безробіття серед молоді, за офіційними

даними, перевищує 17% [1]. За даними Державної служби зайнятості, більш як

40% безробітних – молодь віком до 35 років [2].

На думку автора однією з найважливіших проблем сучасної молоді є

проблема недостатньої зайнятості, що обумовлена наступними причинами:

пропозиція трудових ресурсів перевищує її попит;

молодь має низьку адаптацію на ринку праці;

відсутність досвіду роботи, дискримінація при наймі на роботу;

завищені умови молоді щодо свого заробітку, змісту роботи, місця роботи,

умов праці та інше;

8

невідповідність спеціальностей та спеціалізацій, за якими готують

університети, до потреб ринку праці, наприклад на одне місце юриста

налічується 11 бажаючих.

не престижність технічної освіти.

Ці та багато інших причин призводять к загостренню проблеми з

працевлаштуванням молоді. Ця ситуація може призвести до ряду проблем в

країні, тому потребує негайного вирішення. Можна погодитися з думкою

С. Бандур, що, «не можна обійти питання молодіжного безробіття. Значна

частина молоді через відсутність підходящої роботи просто деградує, а нерідко

стає на шлях тіньових і кримінальних заробітків. Унаслідок своїх соціально-

психологічних особливостей ці особи рідко повертаються до законослухняної

поведінки у сфері зайнятості. Звідси існує реальна загроза втратити ціле

покоління людей, яке з плином часу буде не спроможне реалізувати набуті

знання» [3, с.5]. Багато молоді через відсутність роботи, працюють не за фахом,

що також негативно впливає на країну. Вони не отримують задоволення від

своєї роботи, займаються тим, що їм не подобається, цим самим росте рівень

незадоволеності населення якістю трудового життя. Також через те, що молодь

не може влаштуватись на роботу в Україні, вони вимушені виїжджати за

кордон в пошуках роботи. Це сприяє втраті висококваліфікованої робочої сили

та є негативною тенденцією для нашої країни через те, що більшість

спеціалістів, які б могли розвивати вітчизняну економіку, працювати на

українських підприємствах, через нестачу робочих місць, їдуть працювати за

кордон і реалізують свої можливості там, вносячи вклад в розвиток іншої

країни. Є багато прикладів того, як люди, які не змогли реалізувати свої набуті

знання і вміння в нашій країні, реалізували їх, в іншій і стали досить

успішними. Це одна з найбільших проблем, яка відбувається через нестачу

робочих місць для молоді. В результаті цього ми отримуємо недостатній

розвиток економіки, що є серйозним недоліком в формуванні ринку праці

нашої держави, тому що потрібно звільняти робочі місця, які займають

9

пенсіонери, для молоді, так як молоді люди більш пристосовані к новітнім

технологіям, знайомі з новими видами обладнання.

Для того, щоб поліпшити ситуацію на ринку праці для молоді, в першу

чергу держава повинна розпочати політику в двох напрямках: сприянні

працевлаштуванню та підтримці молоді в зайнятості. Тобто держава має

залучитись до вирішення цієї проблеми і вести постійний контроль. Так, у січні

2013 року набрав чинності закон "Про зайнятість населення". Згідно з ним

студентам, які здобули професії "кваліфікований робітник", "молодший

спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" і продовжують навчатися на наступному

кваліфікаційному рівні, надано право проходити стажування за спеціальністю.

Найбільшим плюсом для молоді є запис про проходження стажування до

трудової книжки [4].

Отже, у сучасних складних умовах необхідно підтримувати ініціативу

молоді щодо професійної підготовки та працевлаштування, заохочення її до

активного пошуку роботи й отримання спеціальності або професії, що

користується попитом на ринку праці. Необхідно негайно вирішувати проблему

недостатньої зайнятості молоді: держава має подбати про створення

стабільності й захищеності для молоді; потрібно створити умови, що сприяють

залученню й закріпленню молодих фахівців на виробництві; створити нові

робочі місця; надати можливість студентам отримувати досвід роботи;

належний рівень освіти; можливість реалізувати свої знання та вміння;

розробити програми по вибору професій і включення молоді в трудову

діяльність.

Список використаної літератури:

1. Наталія Королевська: Молодіжне безробіття – загальносвітова проблема, що потребує пошуку спільного рішення. - [Електронний ресурс] / Режим доступу

http://mlsp.gov.ua/;

2. Державна служба зайнятості - [Електронний ресурс] / Режим доступу http://www.dcz.gov.ua/

3. Бандур С. І. Модернізація економіки як чинник трансформації структури зайнятості населення / С. І. Бандур //Ринок праці та зайнятість населення - 2011.- 2 (27). -

С.3-6.

4. Молодіжне безробіття: втрачене покоління? -[Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/

10

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ СЕРЕД МОЛОДІ

Білоконь Марія

Науковий керівник: к.е.н., доцент Карпова І.В.

Харківський інститут банківської справиУБС НБУ (м. Київ)

Проблема безробіття молоді є першочерговою серед економічних та

соціальних проблем ХХI століття, оскільки одним із визначних факторів

економічного та соціального розвитку будь-якої країни є соціокультурне та

професійне становлення саме молоді. В умовах ринкової економіки саме цей

сегмент населення частіше стикається с проблемами працевлаштування.

Особливо ситуація ускладнюється у періоди економічної та політичної

нестабільності.

Дані Міжнародної організації праці свідчать, що проблема зайнятості та

працевлаштування молоді набула глобальних масштабів. Незважаючи на

поступове відновлення економіки, безробіття серед молодих людей продовжує

зростати. Україна не є у цьому винятком, а соціально-економічні проблеми

регіонів мають загрозливий характер і впливають на розвиток трудового

потенціалу держави [1].

Останніми роками постійно збільшується рівень безробіття серед молоді,

що пов’язано з економічною кризою, високим податковим тиском на

підприємців з боку держави, загальним станом ринку праці, де кількість

робочих місць постійно зменшується, відсутністю держзамовлень, активним

розвитком тіньової економіки. Молодіжне безробіття складніше та

небезпечніше за доросле своїми наслідками. Молодь – дуже вразлива суспільна

категорія. Не сформовані психічно, морально та соціально, молоді люди гірше

пристосовуються до змін економіки, за відсутності можливості гідно

забезпечити життя, здатні вдатися до злочинної діяльності або соціальних

вибухів, наприклад, революцій чи повстань. Безробіття призводить до

економічної та соціальної ізоляції, що поглиблює зневіру у суспільстві та

справедливості. Така втрата віри у життя згубна для нашої держави.

11

Згідно з українським законодавством, молоддю визнаються громадяни

України віком від 14 до 35 років. У країнах ЄС нижню межу молодості

встановлено на рівні 15 років, а верхню – 24 років. Як специфічна соціально-

демографічна група, молодь характеризується не лише віковими межами, а й

місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, особливостями

соціального становлення і розвитку.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного

населення не може знайти роботу; ситуація дисбалансу ринку праці, коли

пропозиція робочої сили перевищує попит.

У даний час посиленню напруги на українському молодіжному ринку

праці сприяли такі фактори: криза в економіці, демографічний фактор,

ліквідація робочих місць з менш жорсткими вимогами та створення нових – з

більш жорсткими вимогами найму, перехід підприємств у руки приватних

власників.

Серед причин молодіжного безробіття в Україні можна виділити такі:

небажання роботодавців приймати на роботу недосвідчену та некваліфіковану

молодь; відсутність дійових стимулів для роботодавців при працевлаштуванні

молоді; суттєвий розрив між програмами навчання у ВНЗ і потребами

підприємців; низькі офіційні зарплати для молодих працівників, які

пропонуються на робочих вакансіях, і, відповідно, небажання молоді їх

заповнювати; високий рівень корупції при влаштуванні на “престижні”

вакансії, особливо в державних установах і на великих підприємствах [2].

Наслідки молодіжного безробіття чинять велику загрозу добробуту

держави. Економічними наслідками є зростання витрат на допомогу по

безробіттю; марне витрачання коштів державного бюджету на навчання

спеціалістів, які потім не знаходять роботи; зростання обсягу витрат на

допомогу по безробіттю; зниження рівня ВВП; зниження рівня життя населення

даної категорії та ін.

Рівень безробіття в країнах Євросоюзу серед осіб віком від 15 до 70 років

становить 10,5 %, а у світі – 5,9 %. В Україні, за методологією Міжнародної

12

організації праці рівень безробіття молоді у 2014 році (особи 14-35 років) склав

10,9 %. У загальній чисельності безробітних 55,2 % становить молодь, а це 6,5

% від загальної кількості молоді і 4,2 % від загальної кількості економічно

активного населення України. Найвищий рівень зайнятості молоді у осіб 30-34

років, коли вже вирішена проблема першого робочого місця й особа вже

досягла певного професійного рівня[3].

Для усунення негативних наслідків молодіжного безробіття та

попередження його розвитку у майбутньому необхідно: створити систему

професійної орієнтації, яка б забезпечила можливості максимального розвитку

здібностей дитини та з малих років адаптувала б її до умов ринку праці,

виховувала б почуття відповідальності за своє майбутнє та майбутнє

суспільства в цілому (її можна поділити на 4 стадії, залежно від вікової

категорії осіб, які проходять її проходять: дошкільну, ознайомчу, практичну та

адаптаційну); налагодити тісні зв’язки співпраці молоді та роботодавців,

зокрема участь останніх у плануванні навчального процесу студентів; створити

додаткові робочі місця, сприяти організації молоддю власного бізнесу,

реалізації власних креативних проектів (стартапів) тощо.

Проблема молодіжного безробіття є однією з ключових на сучасному етапі

формування ринку праці. Як показує проведений аналіз ринку праці

відбувається постійне зростання безробіття серед молоді. Стабільне зростання

безробіття серед молоді характерне не тільки для України але і для економічно

розвинених країн світу. Світова фінансово-економічна криза справила

негативний вплив на ринок праці молоді України, та країн ЄС наслідком якої

стало збільшення кількості безробітних серед молоді.

Список використаної літератури:

1.Міжнародна організація праці. Молодіжне безробіття [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://ww.ilo.org/global/topics/youthemployment/langen/index.htm

– Назва заголовку з екрана.

2. Яценко Н.М., Попадюк О.О., Яковенко Я.Ю. Молодіжне безробіття в контексті

національної економіки// Актуальні проблеми молоді в сучасних соціально-економічних

умовах: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 21–22 березня 2012 року.

– Житомир: ПП «ДжіВіЕс», 2012. –461 с.

3. Державна служба зайнятості. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.dcz.gov.ua. – Назва заголовку з екрана

13

ВИЩА ОСВІТА В ЧАС СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ТА

ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН

Вознюк-Богів І. М., викладач

Львівський інститут банківської справиУБС НБУ (м. Київ)

Постановка проблеми. Останнім часом в нашій країні відбулися та до цих

пір відбуваються зміни, які суттєво вплинуть на формування нового

суспільства. Суспільства, яке буде свідомим, відповідальним, з чіткою власною

позицією та бажанням її відстоювати. Суттєву роль та рушійну силу у структурі

сучасного суспільства відіграє молодь. Саме молодь виступає індикатором

змін. Так, студенти першими підтримали Помаранчеву революцію (2004) та

Революцію Гідності (2013-2014). Тому актуальним стає питання місця та ролі

вищої освіти у формуванні світогляду та отриманні навичок і знань нового

покоління українців.

Метою роботи є дослідження впливу стрімких змін, що відбуваються в

суспільстві на роль та значення традиційної освіти.

Обгрунтування отриманих результатів. Сучасна молодь є активною.

Сучасна молодь позитивно сприймає зміни та першою на собі випробовує

нововведення. Стрімкий науково-технічний прогрес призвів до значного

збільшення кількості інформації довкола нас. І що не менш важливо – ця

інформація стала доступною. Отримувати знання можна не виходячи з дому,

лише використовуючи різноманітні Інтернет-ресурси. Це суттєво змінює

авторитет та рейтинги університетів.

Відповідно до курсу історії, університети завжди стикалися зі змінами та

викликами, зумовленими трансформаціями в суспільстві та самих інститутах.

Вони в основному доводили свою здатність відповідати необхідним внутрішнім

та зовнішнім потребам, таким чином підтверджуючи свою історичну роль

носіїв вільного та універсального знання. Академічна місія відповідати запитам

та потребам сучасного світу та суспільства, найкраще може бути здійснена,

коли університети є морально та інтелектуально незалежними від всієї

політичної чи релігійної влади та економічної сили.

14

Однак, університети зараз зіштовхнулися з проблемою зростання вартості.

Це означає, що дослідні та освітні інститути потребують великої кількості

коштів, що веде за собою ризик постійного стану залежності. Актуальне до цих

пір питання ставив колишній ректор Лісабонського університету Мейра Соарес

ще у 2006 році, щодо того чи є правильно тимчасово призупиняти публікації

дослідних результатів, якщо вони суперечать інтересам фінансуючої сторони,

чи не публікувати результати взагалі, якщо вони ідуть на користь конкурентів.

Вища освіта повинна бути громадським благом та громадською функцією.

Прозорі та чіткі процедури повинні бути закладені у відносини між тими, хто

здійснює фінансування, особливо якщо це – фінансування з приватного сектору

[1, с. 54].

Цікавою видається робота професора соціології Стіва Фуллер з

Університету Воріка (Великобританія) «Допустимість академічної свободи у

час економічної кризи», де автор говорить про те, що унікальною місією

університетів є “to manufacture knowledge as a public good” – виробництво

знань, як суспільного блага [1, с. 35]. Університети не повинні залишатися

осторонь науково-технічних революцій, а навпаки. Цифрові медіа носії тепер

необхідно направити у русло академічного виробництва та розповсюдження

знань. Автор наводить у приклад Білл Гейтса та Квентіна Тарантіно, як

представників покоління успішних людей у віці 40-50 років, що є цифровими

віртуозами без прояву будь-якої з компетенцій, пов’язаних з мистецтвом науки

у звичайному розумінні. Однак, ці люди зробили такий вклад у сучасну вищу

освіту, який можна співставити зі здобутками Генрі Форда чи Томаса Едісона

століття тому. В обох випадках ми маємо справу з людьми, які знаходяться в

авангарді створення багатства, культурного визнання та виробництва знань – і в

той же час є надзвичайно далекими від традиційних академічних способів

мислення [2, с. 42].

В світлі наведених фактів актуальним постає питання формування такого

поняття, як «Віртуальний університет», що з’являється в літературі

дистанційної освіти та є індикатором швидкого зростання використання

15

інформаційних та комунікаційних технологій для отримання освіти поза

межами корпусів інститутів. Поява Віртуального університету є наслідком

нагальної потреби отримання знання та навичок, що постійно змінюються.

Парадигма Віртуального університету переосмислює роль та місце

студентів у навчальному процесі. Так, студенти стають повноцінними членами

освітніх технологій, тоді як викладачі, інформація та навички змінюються на

освітні ресурси, що є базою освітнього процесу [3, с. 96].

Висновки. В умовах швидкого науково-технічного прогресу,

університети, як виробники знань, змушені змінюватися також. Віртуальний

університет є можливістю для студентів різних країн отримати вищу освіту. Це

шанс для людей, які хочуть прослухати лише певні курси лекцій чи певних

викладачів. В цьому проявляється принцип відкритості навчальних закладів –

ширша аудиторія та безліч варіантів освітніх програм.

Окрім цього, університети отримують додаткові джерела доходів. Адже

віртуальні студенти також будуть оплачувати вибрані курси. І оскільки плата за

віртуальні курси буде суттєво меншою від денних курсів навчання, це а також

формування дисциплін на свій вибір, не зможе позитивно не позначитися на

кількості віртуальних абітурієнтів.

Список використаної літератури:

1. JosefJarab. Academic freedom and university autonomy. Report of the Parliamentary Assembly

of the Council of Europe. The Politics of European University Identity. Political and Academic

Perspectives. Proceedings of the Seminar of the Magna Charta Observatory. 14 September 2006.

Observatory for Fundamental University Values and Rights. pp. 27-62.

2. Steve Fuller. Is Academic Freedom Affordable in a Time of Economic Crisis? Crisis, Cuts,

Contemplations. How Academia May Help Rescuing Society. Proceedings of the Conference of the

Magna Charta Observatory. 17-18 September 2009. Observatory for Fundamental University

Values and Rights. pp. 31-44.

3. Andrzej Goszczynski, Daria Bakushevych. Virtual university as a model of educational

cooperation for bordering regions. Managing of the educational process in a higher school.

Jaroslaw 2012. pp. 93-113.

16

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

Гап’як Андрій

Науковий керівник: викл. Вознюк-Богів І. М.

Львівський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Постановка проблеми. На сьогоднішній день, ситуація, що склалася на

українському ринку праці є досить напруженою та має тенденцію до

погрішення. Адже економічна криза спричинила зміни у сфері праці, зайнятості

та працевлаштуванні громадян. Зайнятість населення стає одним з основних

індикаторів успішних трансформаційних економічних процесів. Категорія

безробіття виступає основною соціально-економічною проблемою вітчизняної

економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку

праці.

Метою роботи є дослідити сучасний стан ринку праці, динаміку основних

його показників.

Обґрунтування отриманих результатів. Вумовах ринкових відносин,

переходу до постіндустріальної стадії розвитку, радикально змінюється трудова

діяльність, зайнятість населення, механізми працевлаштування та наймання на

роботу економічно активного населення. У колишньому Радянському Союзі,

Конституція проголошувала повну зайнятість працездатного населення, що

була підкріплена потужними соціальними гарантіями для трудящих. Для

пострадянських країн, питання безробіття актуалізувалося з прийняттям 1991

року Закону України «Про зайнятість населення», який законодавчо визнав

існування інституту ринку та безробіття населення. Під безробіттям

розуміється складне економічне, соціальне і психологічне явище, коли частина

економічно активного населення є бездіяльною (не працює) через брак

відповідної роботи [1, с. 52].

Сучасний стан реформування національної економіки породжує кризові

явища на ринку праці. Вітчизняна статистика фіксує досить значні обсяги і

рівень безробіття економічно активного населення. Так, за даними Державної

служби статистики України, рівень безробіття в Україні згідно з методологією

17

Міжнародної організації праці у 2004, 2007, 2010 та 2013 рр. становив 8,6%,

6,4%, 8,1 та 7,2% відповідно. Показник безробіття серед міського населення у

2013 році становив 7,1%, серед сільського – 7,3%, серед жінок – 6,2%, серед

чоловіків – 8,0%. У віковому розрізі найбільш вразливими виявилися чоловіки

у віці 15-24 років, серед них показник безробіття становив 18,2% [2].

Відповідно до Аналітичної записки Державної служби зайнятості України,

рівень економічної активності населення знизився, з 65,2% за 9 місяців 2013

року до 63,0% за 9 місяців 2014 року. У тому числі серед осіб працездатного

віку цей показник знизився з 73,2% за 9 місяців 2013 року до 71,9% за 9 місяців

2014 року.

Кількість зайнятих, які працювали у неформальному секторі економіки за

9 місяців 2014 року становила 4,6 млн. або 25% від загальної кількості

зайнятого населення. Серед неформально зайнятих осіб, значна частка була

зайнята в сільському, лісовому та рибному господарстві (41,3%). Іншими

поширеними видами економічної діяльності населення цієї категорії є: оптова

та роздрібна торгівля – 20,9%; будівництво – 15,3%, а також транспорт – 3,9%.

Середньооблікова кількість штатних працівників у січні 2015 року

становила 8 млн. 128 тис. осіб та, у порівнянні з відповідним періодом 2014

року, скоротилася на 1,4 млн. осіб. Скорочення відбулося в усіх видах

економічної діяльності, найбільш суттєво - у промисловості, торгівлі,

фінансовій діяльності, у сфері інформації та телекомунікації,

адміністративному обслуговуванні, будівництві, у сфері тимчасового

розміщення й організації харчування (на 20% - 30%).

Кількість працюючих, переведених з економічних причин на неповний

робочий день (тиждень) у 2014 році, у порівнянні з 2013 роком, зросла на 129,3

тис. осіб і становила 888,1 тис. осіб, або 9,9% працівників. Зростання

працюючих у скороченому режимі відбулося у більшості регіонів, зокрема, у

Полтавській та Чернівецькій областях – майже на третину, у м. Києві,

Донецькій, Сумській та Харківській областях, відповідно, у 1,7-2,0 рази.

18

За видами економічної діяльності, кожний п'ятий штатний працівник

працював неповний робочий день (тиждень) у будівництві, стільки ж у

промисловості, кожен третій - на транспорті, у складському господарстві,

поштовій та кур'єрській діяльності.

Протягом січня-лютого поточного року роботодавці проінформували

державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення 59,3 тис.

працівників, що на 26,4 тис. осіб більше, ніж у відповідному періоді минулого

року. Найбільше вивільнення працівників очікується в Одеській, Івано-

Франківській, Донецькій областях (від 4 до 7 тис. осіб) та м. Києві (17,7 тис.

осіб). Серед осіб, попереджених про вивільнення, найбільшу частку становлять

працівники сфери державного управління та обов’язкового соціального

страхування (27%), фінансової та страхової діяльності (14%), адміністративного

та допоміжного обслуговування (9%), переробної промисловості (8%).

Кількість вакансій, про які роботодавці проінформували центри зайнятості,

станом на 1 березня 2015 року становила 43,4 тис. од. та, у порівнянні з даними

на 1 березня 2014 року, скоротилася на 21%. Зокрема, у Сумській,

Закарпатській, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях на 21-27%,

у Дніпропетровській на третину, а у Чернівецькій області скоротилися на 41%.

У структурі вакансій найбільшу частку складають робочі місця для

кваліфікованих робітників, професіоналів та фахівців, кожна десята вакансія

пропонувалася для низько кваліфікованих працівників, мінімальним є попит на

технічних службовців та працівників сільського господарства [3].

Висновки. Як видно з наведених вище даних, сучасний стан вітчизняного

ринку праці характеризується достатньо негативними тенденціями. Тому,

актуальним стає вивчення закордонного досвіду не лише боротьби з

безробіттям, а й впровадження заходів по «відживленню» економіки.

Список використаної літератури:

1. Ринок праці: навч. посібник / Л. К. Семів, А. Я. Кузнєцова, Н. Є. Рак, І. М. Вознюк-Богів. –

К.: УБС НБУ, 2013. – 231 с.

2. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та

місцем проживання. Офіційний сайт Державної служби статистики України.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

19

3. Ситуація на ринку праці та діяльність Державної служби зайнятості. Аналітична

записка. Офіційний сайт Державної служби зайнятості України. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/list/category?cat_id=30543

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ УКРАЇНИ

Гедз Юлія

Науковий керівник: к.е.н., доцент Реверчук Н. Й.

Львівський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Постановка проблеми дослідження. Працевлаштування молоді у

сучасний період розбудови держави в Україні є одним з найбільш актуальних

питань. Більшість молодих людей, особливо тих хто закінчують вищі навчальні

вузи, задумуються про майбутню роботу. В першу чергу після закінчення

молоді люди стикаються з такою проблемою, як відсутність досвіду,

практичних навиків. По – друге з приходом молодої людини в ту чи іншу фірму

його мало хто з працівників хоче навчати та передавати свій досвід. Деякі

студенти постійно відкладають свій вихід на ринок праці, продовжуючи

навчання, або шукають роботу низького рівня. Таким чином, між навчальними

закладами і роботодавцями має бути налагоджений кращий зв`язок.

Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання

безробіття та зниження рівня життя. Розвиток ринкової економіки в Україні,

вимагає активного формування ринку праці, забезпечення високого рівня

зайнятості економічно- активної частини населення, а особливо молоді. Метою

регулювання зайнятості молоді є приведення її у відповідність з суспільними

потребами у фахівцях і потребою молодих людей у працевлаштуванні і

реалізації свого творчого потенціалу.

Метою даного наукового дослідження є аналіз процесу

працевлаштування в молоді, а також основних напрямів покращення стану

молодіжного безробіття в Україні.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення зайнятості молоді на сьогодні

виступає одним із пріоритетних завдань розвитку держави. Лише з

урахуванням динаміки рівня її зайнятості можна розробляти соціально-

20

економічні прогнози розвитку країни на довготривалу перспективу. Адже саме

молодь є найактивнішою частиною працездатного населення. Згідно закону

України “ Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні

” молодими громадянами вважаються громадяни України віком від 14 до 35

років. [3]. Молодь є специфічною соціально – економічною групою населення,

яка потребує додаткових заходів підтримки на ринку праці. Через несвоєчасне

влаштування на роботу безробітні молоді люди втрачають свої професійні

навички та кваліфікацію, що ще більше ускладнює процес ефективного пошуку

роботи. За статистикою найбільшу частку безробітних складають молоді люди

віком до 35 років [1].

Вагомий внесок у дослідження проблеми безробіття та працевлаштування

молоді зробили сучасні вітчизняні вчені: Д.Л.Богиня, О.А.Грішнова,

Е.М.Лібанова.Однак, ще багато аспектів цієї багатопланової і сладної

проблеми не з’ясовано. Це стосується передусім діяльності молодіжних центрів

зайнятості, механізмів реалізації державної політики зайнятості молоді.

В Україні задекларована державна підтримка молоді, яка реалізується у

молодіжній політиці, що включає такі напрями як: створення законодавчої бази

державної молодіжної політики, проведення слухань у Верховній Раді

України про становище молоді та підготовка доповіді з цього питання

Верховній Раді України та Президентові України, створення структурних

підрозділів, що займаються проблемами молоді, в органах державної влади

та управління всіх рівнів, створення соціальних служб роботи з молоддю,

реалізація цільових комплексних молодіжних програм.

Однак, результативність цієї політики не позначається суттєво на

зайнятості молоді. Тому певна частина із вищенаведених напрямів державної

політики не реалізовується на практиці належним чином, оскільки більшість

молодих громадян України є не проінформованими про існування молодіжних

програм й специфіку функціонування молодіжних центрів зайнятості. Отже,

насамперед необхідно підвищити дієвість існуючих державних програм

21

сприяння молодіжній зайнятості та забезпечити реальне здійснення кожного

програмного заходу молодіжної політики України [2].

Для виявлення причин та наслідків молодіжного безробіття здійснимо

аналіз економічної активності молоді за віковими групами, зокрема:

- 15-24 роки. На нашу думку, в цій групі доцільно виділити під категорію

15-18 років, основною особливістю якої є відсутність освіти та досвіду роботи.

Тобто молодь цього віку є беззахисною, найбільш вразливою та

неконкурентоспроможною на ринку праці і вона не може претендувати на

престижну роботу. Підкатегорія молоді 19-24 роки також має певні

особливості, які слід враховувати при вирішенні питань працевлаштування.

Особи, що входять до неї, як правило, поєднують навчання та роботу тому

переважно зайняті неповний робочий день.

- 25-29 років. Молодь цієї категорії, як правило, вже має належну освіту та

досвід роботи від 3 до 5 років, тому є найбільш перспективною та

конкурентоспроможною на ринку праці.

- 30-34 роки. Сюди входить найдосвідченіша молодь, оскільки вона має не

лише певний досвід роботи, життєвий досвід, а й досвід її пошуку. Тобто

молодь цієї категорії вже шукає найбільш підходящу роботу для себе,

найчастіше з можливістю професійного розвитку. З точки зору можливостей

вибору щодо працевлаштування ця категорія є найбільш

конкурентоспроможною на ринку праці [2].

Важливим чинником впливу на працевлаштування молоді має тип

економіки країни. В командно-адміністративній економіці всі випускники

забезпечувались роботою і мали пільги як молоді спеціалісти. Ринкова

система господарювання не гарантує зайнятості молоді на ринку праці.

Створення нових підприємств могло б зняти напруження на молодіжному

ринку праці. Проте сучасна економічна база підприємництва досить вузька, це,

пов’язано з економічною ситуацією, що склалася в країні, браком необхідних

економічних знань, відсутністю стартового капіталу, несприятливими умовами

оподаткування.

22

Згідно закону України «Про зайнятість населення» ст. 14 молодь, яка

закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і

вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або

альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення

або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу має

додаткові гарантії у сприянні працевлаштування. Відповідно до статті 19 цього

ж закону студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів,

що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем

"кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та

продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають

право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою

здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно

від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених

договором про стажування у вільний від навчання час [5].

Перше робоче місце молодого фахівця – це місце роботи молодих

громадян після закінчення будь-якого навчального закладу, або припинення

навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а

також після звільнення зі строкової військової служби, або альтернативної

(невійськової) служби. Згідно з положеннями Закону України «Про сприяння

соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» держава через

державну службу зайнятості забезпечує працездатній молоді надання першого

робочого місця на строк не менше двох років з наданням дотації роботодавцю з

дня прийняття молодих фахівців на роботу. Дворічний строк першого робочого

місця обчислюється з урахуванням часу роботи молодого громадянина до

призову на строкову військову, або альтернативну (невійськову) службу. Таким

чином, держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами

право на працю [4].

Висновки. Для вирішення проблем працевлаштування молоді необхідно

вжити заходів щодо поліпшення діяльності державних органів у напрямках

забезпечення зайнятості молоді, розробити та впровадити механізми фінансової

23

та іншої підтримки підприємств, установ, організації, які створюють нові

робочі місця. Більше уваги необхідно приділяти організації процесу

працевлаштування молоді на рівні навчальних закладів, органів місцевого

самоврядування. Яскравим прикладом вирішення проблеми зайнятості молоді є

щорічне проведення « Ярмарки зайнятості» у ЛІБС УБС НБУ, організація

програми стажування «Перший кар’єрний крок» у Львівській міській раді.

Список використаної літератури:

1. Пілігрім А.С. Правові проблеми працевлаштування молоді: / А.С. Пілігрім,

Е.В. Красовська //[Електронний документ] Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/11_EISN_2011/Pravo/4_82774.doc.htm.

2. [Електронний документ] Режим доступу: http://asconf.com/rus/archive_view/634

3. Основні напрямки розвитку на 2013 і 2014 роки // Державна програма економічного і

соціального розвитку України на 2012 рік та основні напрями розвитку на 2013 і 2014 роки

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.rv.gov.ua/sitenew/goschansk/ua/publication/content/10566.htm

4. Закон України “ Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні ”

http://dsmsu.gov.ua/index/ua/material/4

5. Закон України “Про зайнятість населення” від 05.07.2012 р. № 5067-VI. Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

Гончаренко С.В.

Науковий керівник: к.е.н., доцент Руденко М.В.

Черкаський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Молодь грає важливу роль в розвитку економіки держави, адже є носієм

високого інтелектуального потенціалу та рушійною силою сучасного світу. В

той же час на ринку праці багатьох держав, зокрема і в Україні, не

використовується трудовий потенціал молоді в повній мірі. Найвищий рівень

безробіття спостерігається саме серед молодого населення України, але дане

питання не знайшло своє відображення в заходах держави щодо регулювання

ринку праці в Україні.

Метою дослідження є аналіз проблем працевлаштування, зайнятості та

безробіття молоді в Україні.

На сьогоднішній день на вітчизняному ринку праці існує надлишок

пропозиції молодих кадрів. У зв’язку з проблемами працевлаштування молоді,

24

як наслідок, відбувається зростання безробіття, зниження рівня життя,

поширення тіньової зайнятості, деструктивних моделей поведінки, а також

сприяють збільшенню рівня зовнішніх трудових міграцій, психологічним

змінам, а саме втрати мотивації до праці, падіння престижності легальної

зайнятості тощо.

Загальна чисельність населення України на початок 2015 року складає 42,9

млн. осіб, частка економічно активного населення - 65% від загальної

чисельності, тобто 27,8 млн. осіб, з яких економічно активна молодь - 35%, а

саме 9,76 млн. осіб., що становить третину від економічно активного населення.

Відсотковий склад безробітних віком від 16-29 років складає майже 14% від

загальної кількості непрацюючих.

Станом на 2008 рік рівень безробіття серед молоді складав 10,9% від

загальної кількості економічно активного населення відповідної вікової групи,

але після кризи в 2008-2009 років показник збільшився та закріпився на

позначці 14% і тримався майже 3 роки (рис. 1).

Рис. 1- Рівень безробіття молоді в Україні за 2008-2014 рр. [1]

У ході реалізації державних програм стабілізації зайнятості населення з

2011 року виявляється тенденція до зниження безробіття, порівняно з після

кризовим 2009 роком показник зменшився на 3,1%, це означає, що лише в 2014

році відсоток безробіття виходить на докризовий рівень.

Молоді люди зазнають труднощів при реалізації права на працю. Держава

передбачає відповідні гарантії зайнятості, надання першого робочого місця,

обмеження щодо звільнення, проте їх не можна назвати значними заходами

25

соціального захисту молоді. Основною з причин низької конкурентоздатності

молоді на ринку праці є некомпетентність, брак професійних знань, практичних

навичок тощо. Освіта грає одну з важливих ролей при працевлаштуванні, адже

від неї залежить рівень підготовки працівника та якість виконаної ним роботи.

Тому реформа системи освіти в Україні 2015 року спрямована на покращення

здатності молоді до самостійної творчої діяльності, високої працездатності,

мобільності та адаптивності до інновацій тощо [2].

Низький рівень зайнятості на українському ринку праці спричиняє

підвищення трудової міграції саме серед молоді. Основними причинами

трудової міграції молоді є недостатність робочих місць, кращий рівень умов та

оплати праці за кордоном, а також нестабільність вітчизняної економіки [3]. За

дослідженнями 2013 року кількість молодих фахівців, які вибули за кордон

становить понад 5,5 тис. осіб. Згідно з дослідженням Інституту демографії та

соціальних досліджень ім. М.В. Птухи 45% молоді хотіли б тимчасово

попрацювати за кордоном, відмовилися - 44% респондентів, не визначились -

11%. При цьому частка респондентів, які погодилися б на будь-яку роботу за

кордоном виявилася більшою, ніж частка тих, хто згодився працювати в іншій

країні лише за своєю спеціальністю [4].

Отже, при проведенні молодіжної політики зайнятості державі, на нашу

думку, слід враховувати такі елементи: 1) врахування прав та інтересів молодих

громадян на ринку праці; 2) допомога при працевлаштуванні, підготовці та

перекваліфікації молодих кадрів; 3) залучення молоді до підприємницької

діяльності; 4) вивчення міжнародного досвіду з питань молодіжної зайнятості;

5) стимулювання роботодавців до залучення на роботу молоді шляхом надання

пільг та дотацій з боку держави.

Таким чином, в результаті проведення дослідження виявлено, що рівень

зайнятості молоді в Україні віком від 16 до 29 років є на дуже низькому рівні,

що призводить до негативних наслідків, а саме зовнішня трудова міграція

молодих кадрів, зміна у психологічному ставленні молоді до праці, застійність

кадрів на керуючих посадах, до відсутності ініціативності на підприємствах

26

тощо. Молодіжна політика зайнятості в Україні потребує докорінної реформації

на базі досвіду європейських країн з урахуванням інтересів молодих кадрів