Embed Size (px)
Citation preview
1
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ РОСЛИННИЦТВА, ЕКОЛОГІЇ І БІОТЕХНОЛОГІЙ
Факультет екології і сталого розвитку
В С Е У К Р А Ї Н С Ь К А НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ СТУДЕНТІВ, АСПІРАНТІВ ТА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ
«ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ»
ПРИСВЯЧЕНА 10-РІЧЧЮ ФАКУЛЬТЕТУ ЕКОЛОГІЇ І СТАЛОГО РОЗВИТКУ
13-14 жовтня 2014
КИЇВ – 2014
2
Збірник включає матеріали доповідей учасників Всеукраїнської науково-
практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених
«Проблеми сучасної екологічної освіти», присвяченої 10-річчю факультету
екології і сталого розвитку, що проходила 13-14 жовтня 2014 року на базі
ННІ рослинництва, екології і біотехнологій.
Мета конференції – підвищення ефективності та якості наукових
досліджень, підтримки зв’язків у науковій галузі серед студентів, молодих
вчених вищих аграрних навчальних закладів України та покращення
проведення наукових досліджень, представлення, обговорення та
використання результатів досліджень.
Матеріали конференції надруковані в авторській редакції, автори тез
несуть відповідальність за надану інформацію.
Відповідальні за випуск: Рибалко Ю.В., Строкаль В.П.
Ухвалено Вченою радою факультету екології і сталого розвитку
(протокол № 9 від 19 вересня 2014 р.)
Підписано до друку 19.09.2014
Наклад 150 примірників
Видавничий центр НУБіП України
03041, Київ, вул. Героїв Оборони. 15
3
ЗМІСТ
Строкаль В. П. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ЕКОЛОГІВ ............................................................. 9
Багмет А. П. НОРМАТИВНО-ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУ ............................................................................................................................... 13
Баранік А. В., Пузир Т. М. ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ ЯК СКЛАДОВА
ЧАСТИНА СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ................................................................ 14
Бараннік А. І., Рибалко Ю. В. ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ
МОБІЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ......................................................................... 15
Баранюк І. В., Шофолов Д. Л. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ ................................................................... 16
Безпалько С. Ю., Горбатенко А. А. ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ
БІОРІЗНОМАНІТТЯ В СИСТЕМАХ АГРОЛАНДШАФТІВ ............................................ 17
Токайчук Ю. О., Строкаль В. П. ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ
АГРОХІМІЧНОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ ................................................................... 19
Буртовий П. В., Ладика М. М. ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ОСУШУВАНИХ
ТЕРИТОРІЙ ............................................................................................................................ 20
Чабан А. Ю., Паламарчук С. П. РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ 21
Nelia Chychykalo., Inna Honcharuk, Volodymyr Chayka BASIC PRINCIPLES OF
AGROECOLOGICAL MONITORING OF AGRICULTURAL LAND ................................ 22
Костенко М. С., Строкаль В. П. НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИКОРИСТАННЯ
ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬ НА ПРИКЛАДІ
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ ....................................................................................................... 23
Долобан О. С., Шофолов Д. Л. ІСТОРІЯ РЕФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ
ДЕРЖАВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ............................................................ 25
Димань Н. О. ПРОБЛЕМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ .................. 26
Olena Epelboim, Yuliуa Rybalko ACADEMIC MOBILITY OF STUDENTS
OF NULES OF UKRAINE ...................................................................................................... 27
4
Гайовий С. М., Макаренко Н. А. ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА, ЯК СКЛАДОВА
ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ГАЛУЗІ ЗАСТОСУВАННЯ АГРОХІМІКАТІВ ................ 28
Ікім О. А., Стародубцев В. М. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ КАНІВСЬКОГО
ВОДОСХОВИЩА .................................................................................................................. 29
Гігашвілі Н. А., Бережняк Є. М. ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЛІСОВИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ
РЕСУРСІВ ПЗФ НІЖИНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ..................... 31
Іванова Л. О. ЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ У ФОРМУВАННІ
ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ...................................................................................................... 32
Катреча Л. В. НАВЧАЛЬНА ПРАКТИКА ЯК ОСНОВА СИСТЕМНОЇ
ПІДГОТОВКИ ЕКОЛОГІВ ................................................................................................... 33
Коновалова Ю. В., Строкаль В. П. НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРИНЦИПІВ ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГО-АГРОХІМІЧНОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ
ЗЕМЕЛЬ .................................................................................................................................. 34
Корецький Ю. В., Чайка В. М. ЕКОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ КРИТЕРІЇВ
РОЗРОБКИ ЛОКАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ НА ПРИКЛАДІ ВП НУБіП УКРАЇНИ
«ВЕЛИКОСНІТИНСЬКЕ НДГ ІМ. О.В.МУЗИЧЕНКА» ................................................... 35
Крутій В. П., Пузир Т. М. СТАЛИЙ РОЗВИТОК – ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА
СУЧАСНОСТІ ........................................................................................................................ 37
Krytko Kateryna, Iryna Rubezhniak ORGANIC FARMING .................................................. 38
Куксенок В. В., Чайка В. М. ОЦІНКА СТАНУ АГРОБІОРІЗНОМАНІТТЯ КОМАХ-
ДЕНДРОБІОНТІВ В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ ................................................. 39
Кулаксиз Т. Г., Гудков І. М. РОЛЬ ОВОЧІВ У ФОРМУВАННІ ДОЗИ
ОПРОМІНЕННЯ НАСЕЛЕННЯ, ЩО МЕШКАЄ НА ЗАБРУДНЕНИХ
РАДІОНУКЛІДАХ ТЕРИТОРІЯХ ....................................................................................... 40
Прилипко М. О., Лапа Ю. Ю., Гайченко В. А. ТРОФІЧНІ ГРУПИ КОМАХ-
ГЕРПЕТОБІОНТІВ У СОСНОВИХ ЛІСАХ ДРЕВЛЯНСЬКОГО ЗАПОВІДНИКА ....... 41
Лазарева Т. О., Пузир Т. М. ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА І ВИХОВАННЯ МОЛОДІ .......... 42
Лелека А. С., Макаренко Н. А., Мала А. В. СИСТЕМА ЗАХИСТУ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В СПЕЦІАЛЬНИХ
СИРОВИННИХ ЗОНАХ ........................................................................................................ 44
5
Мурашова М. Ю., Павлюк С. Д. ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ТА СТАЛИЙ
РОЗВИТОК ............................................................................................................................. 45
Лобай М.О. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ У
ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ ....................................................................................................... 47
Макеєва О. В. ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ АГРОЛАНДШАФТУ НА
ТЕРИТОРІЇ ПОЛТАВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ АКАДЕМІЇ .............................. 48
Медвідь В. М., Чорна О. М. ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ЯК
СКЛАДОВОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ ................................................................................ 49
Могила А. В., Павлюк С. Д. ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ЕКОЛОГІВ НА
ФАКУЛЬТЕТІ ЕКОЛОГІЇ І СТАЛОГО РОЗВИТКУ ......................................................... 51
Павлушко А. С., Наумовська О. І. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ: СУЧАСНИЙ СТАН І
АНТРОПОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ ............................................................................... 52
Петрук Р. В., Шевчук Л. І. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ПОБУТОВИХ БУДІВЕЛЬНИХ
МАТЕРІАЛІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ДОВКІЛЛЯ ................................................................... 53
Чулій О. О., Строкаль В. П. НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО
ОЦІНЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ .............................................. 54
Налбат Г. О., Пузир Т. М. ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА І СТАЛИЙ РОЗВИТОК ............ 56
Петрук Р. В., Шевчук Л. І., Петрова О. А. ОПТИМІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВИВЕЗЕННЯ
ТПВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ .............................................................................................. 57
Пінчук К. В., Паламарчук С. П. ЕBОЛЮЦІЯ ЛЕКЦІЇ ....................................................... 59
Покотило Т. Г., Пузир Т. М. ЕКОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА
НАПРЯМКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ......................................................................................... 60
Безклуба Т. В., Поліщук Н. Ю., Войтенко Л. В. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ
ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВОДОСПОЖИВАННЯ ........................................................ 61
Прядкіна Т. О., Шофолов Д. Л. СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ
ПРОБЛЕМИ ............................................................................................................................ 62
Пунінська М. О., Рубежняк І. Г. VALUATION OF AGRICULTURAL PRODUCTS ....... 63
Пузир Т. М. ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА НА ШЛЯХУ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ ............ 64
6
Риндич Г. А., Строкаль В. П. АГРОЛАНДШАФТИ: ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ,
ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ..................................................................................................... 66
Шевчук А. Л., Рибалко Ю. В. ПРИНЦИП ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ
ПАСПОРТИЗАЦІЇ ОБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ...................................................... 67
Руденко Б. О., Бережняк Є. М. НАПРЯМКИ ЗМЕНШЕННЯ ЕРОЗІЙНИХ
ПРОЦЕСІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ............................................................................... 68
Сахно Д. О., Павлюк С. Д. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО
ДОСЛІДЖЕННЯ АГРОЛАНШАФТІВ ................................................................................ 69
Савченко Т. В., Павлюк С. Д. ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК .. 71
Савчук І. М., Чорна О. М. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЯК ПАРАДИГМА
СУСПІЛЬНОГО ЗРОСТАННЯ ХХІ СТ. .............................................................................. 72
Семенов В. М., Бережняк Є. М. ЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЯВУ ЕРОЗІЙНИХ
ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ НАСЛІДКИ НА СХИЛОВИХ ЛАНДШАФТАХ ВП НУБІП
УКРАЇНИ « НАВЧАЛЬНО –ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО «ВОРЗЕЛЬ» ..................... 73
Семко А. В., Пузир Т. М. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ БУМ В ЕКОЛОГІЇ ................................... 75
Ілюшик Я. С., Строкаль В. П., Паламарчук С. П. МЕТОДОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ
ГРУНТОВО-ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЗЕМЕЛЬ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ........................................................... 76
Швидка Ю. С., Онанко М. Ю., Войтенко Л. В. ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ
ВОДНИХ РЕСУРСІВ У СВІТІ .............................................................................................. 77
Smakal Y. A., Rubezhniak I. G. BIOPESTICIDES AND THEIR PERSPECTIVES ............. 78
Соловейчук Ю. С., Пузир Т. М. ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА – КРОК ДО
СТАЛОГО РОЗВИТКУ ......................................................................................................... 79
Стратічук Н. В., Корнієнко Л. В. ЗНАЧЕННЯ ВИКЛАДАННЯ СТАЛОГО
СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ........................ 80
Телятник М. Р., Манішевська Н. М. МОРАЛЬНІ АСПЕКТИ ПОВЕДІНКИ
ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ .......................................................................................................... 82
Терещенко М. А., Строкаль В. П. НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ
ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЗЕМЕЛЬ ......................................... 83
Давидюк А. В., Рибалко Ю. В. ПІДСИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ....................... 84
7
Ладика М. М., Корх О. В. ЗБАЛАНСОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛАНДШАФТІВ
РІЧКОВИХ БАСЕЙНІВ ......................................................................................................... 85
Кудрявицька А. М., Коршак С. В. ВИКЛАДАННЯ НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ» ДЛЯ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ОСВІТНЬО-
КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ «МАГІСТР» ..................................................................... 87
Бабка Р. В., Строкаль В. П. ЯКІСНА ОЦІНКА ЗЕМЕЛЬ: ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ
ВИКОРИСТАННЯ ................................................................................................................. 88
Кононенко К. М., Рибалко Ю. В. РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ У
СТАНОВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ ........................................................................................ 89
Трач І. А., Петрук В. Г., Бойчук Л. А. ОХОРОНА ДИКИХ ССАВЦІВ У
КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ .................................................................................. 90
Andriy Tsvyk, Iryna Rubezhniak VIOLATION OF THE EMISSION LIMIT
VALUES IN 2012 THE EU ..................................................................................................... 91
Турчик П. М., Петрук В. Г., Гребенюк Н. О. РОЗРАХУНОК ЕКОЛОГІЧНИХ РИЗИКІВ
ДЛЯ АГРОЛАНДШАФТІВ ПІД ЧАС ТРАНСПОРТУВАННЯ НЕПРИДАТНИХ
ОТРУТОХІМІКАТІВ ............................................................................................................. 92
Василенко М. Ю., Наумовська О. І. НЕСАНКЦІОНОВАНІ СМІТТЄЗВАЛИЩА:
СТАН ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ ПОВОДЖЕННЯ ........................................................ 93
Власенко І. С., Стародубцев В. М. ЗМІНИ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ
СУЛИНСЬКОЇ ЗАТОКИ ВНАСЛІДОК АНТРОПОГЕННОГО ТИСКУ .......................... 94
Зінченко Я. В., Чайка В. М. СТАН БІОРІЗНОМАНІТТЯ В ЛІСАХ ................................ 95
Зароза Я. М. ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 97
Жук Т. А., Сич Ю. Р., Бузинна О. М., Черник Д. В., Войтенко Л. В. ПРАКТИЧНА
ПІДГОТОВКА ЕКОЛОГІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ХІМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН ....................... 98
Будник І. О., Ладика М. М. НАУКОВИЙ ПОШУК У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ
ПРИРОДООХОРОННОЇ СФЕРИ ......................................................................................... 99
Галімова В. М., Суровцев І. В. Галімов С. К. ПРОФЕСІЙНО – ПРАКТИЧНА
ПІДГОТОВКА ЕКОЛОГІВ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ СУЧАСНИХ
ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ .................................................................................. 101
8
Підвальний О. А., Строкаль В. П. ПРАВОВІ, ЕКОНОМІЧНІ, ЕКОЛОГІЧНІ ТА
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ Й ЗБЕРЕЖЕННЯ ГРУНТІВ,
ОХОРОНИ І ВІДТВОРЕННЯ ЇХ РОДЮЧОСТІ ............................................................... 102
Krutko O. V., Rubezhniak I. G. BIOINSECTICIDES ARE ALTERNATIVE
METHODS FOR CONTROLLING THE PESTS ................................................................. 104
Лисенко А. М., Строкаль В. П. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АГРОХІМІЧНОЇ
ПАСПОРТИЗАЦІЇ ПОЛІВ .................................................................................................. 105
Міхєєва М. О., Соболь О. М. ВИКОРИСТАННЯ БІОЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ В
НАУКОВО – ДОСЛІДНІЙ РОБОТІ СТУДЕНТІВ БІОЛОГО –
ТЕХНОЛОГІЧНОГО НАПРЯМКУ .................................................................................... 107
Гавриленко А. О., Строкаль В. П. ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ
ГРУНТОВОГО ПОКРИВУ ................................................................................................. 108
Молчанова А. В. ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ПОЛІГОНІВ ТВЕРДИХ
ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ НА СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО
СЕРЕДОВИЩА .................................................................................................................... 109
Сідляренко Ю. В., Паламарчук С. П. ЕКОЛОГІЧНА СТАНДАРТИЗАЦІЯ
ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ........................................................... 111
Ладика М. М., Дорошенко А. В. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ВОДОЗБІРНИХ
ТЕРИТОРІЙ .......................................................................................................................... 112
Гапонюк І. О., Строкаль В. П. НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ОФОРМЛЕННЯ
ЕКОЛОГО-АГРОХІМІЧНИХ ПАСПОРТІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ......................... 113
Демченко А. В., Строкаль В. П. НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ОХОРОНИ
ДОВКІЛЛЯ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ....................................................................... 115
Кунець М. І., Рибалко Ю. В. НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ РАМКИ КВАЛІФІКАЦІЙ ................................................................... 116
Шемет А. В., Рибалко Ю. В. АНАЛІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВИЩУ
ОСВІТУ» В КОНТЕКСТІ АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ................... 117
Матвійчук Н. В., Рибалко Ю. В. ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ ЯК ФАКТОР
ВПЛИВУ НА ЕКОЛОГІЧНУ КУЛЬТУРУ ........................................................................ 119
9
УДК 378.016:502
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У
МАЙБУТНІХ ЕКОЛОГІВ
ФОРМИРОВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНО-ПРАКТИЧЕСКОЙ
КОМПЕТЕНТНОСТИ У БУДУЩИХ ЭКОЛОГОВ
THE FORMATION OF PROFESSIONAL AND PRACTICAL COMPETENCE FOR
THE FUTURE ECOLOGISTS
Протягом останніх років професійна освіта характеризується пошуком нових
шляхів для підвищення потенціалу кваліфікованих працівників та їх попиту на ринку
праці, що підкреслено в Концепції розвитку професійної освіти і навчання в Україні.
Методику організації та зміст професійної практичної підготовки у вищих
аграрних закладах освіти розглянуто Р. Бабаловою, І. Бендерою, О. Богомоловим,
М. Бойко, В. Борисовим, В. Кухаренком, П. Лузаном, Д. Мазоренком, О. Мітрясовою,
В. Сидоренком, Л. Тіщенко; організація змісту галузевої практичної підготовки та її
навчально-методичне забезпечення стало науковим доробком О. Бугрій,
В. Боголюбова, Б. Борисюка, Г. Білявського, А. Волоха, І. Гудкова, І. Дубовича,
В. Дегтярьова, В. Корнєєва, В. Копілевича, Л. Мельник, Н. Макаренко, Ю. Пилипенка,
Т. Сафранова; теорії, методиці і практиці екологічної освіти та освіти для сталого
розвитку присвячено праці М. Дробнохода, М. Клименка, В. Некоса, Н. Рідей,
О. Созінова, С. Степаненка, Н. Тверезовської.
Професійно-практична підготовка студента є основним фундаментом його
конкурентоспроможності на ринку праці в сучасних умовах виробництва. Якість даної
підготовки залежить від набуття студентом професійно-практичної компетентності.
Професійно-практична компетентність – це системна, інтеграційна єдність, синтез
теоретичних знань і практичних навичок. Вона включає в себе різні компоненти, які
взаємопов’язані між собою і формують системний комплекс – базис професійно-
практичної реалізації ефективності, життєздатності, самовдосконалення. Звідси можна
стверджувати, що професійно-практична компетентність майбутніх екологів являє
собою сукупність певних знань, умінь, навичок практичного досвіду у своїй професії,
які дозволяють екологу виконувати необхідні дії та функції і приймати адекватні
рішення. Ефективність формування професійної-практичної компетентності студентів-
екологів залежить від дослідницької, пошукової, прогностичної мотивацій у навчальній
діяльності самих студентів, рівня теоретичної підготовки, єдності цілей та змісту
навчання, форм, засобів і методів практичного навчання, організаційно-практичних
умов науково-дослідної практики, функцій практичного навчання, професійної
компетентності педагога, як вченого.
Ефективність формування професійної-практичної компетентності студентів-
екологів та проходження ними науково-дослідної практики залежить від мотивації до
навчальної діяльності самих студентів, рівня теоретичної підготовки, єдності цілей та
змісту навчання, форм, засобів і методів практичного навчання, організаційно-
практичних умов практики та функцій практичного навчання. Процес формування
10
професійно-практичної компетентності майбутніх екологів ОКР «Бакалавр» умовно
можна поділити на декілька етапів (рис. 1):
Рис. 1. Етапи формування професійно-практичної компетентності майбутніх
екологів ОКР «Бакалавр»
– інформаційно-теоретичний, студенти одержують теоретичні знання, формують
вміння, в них розвивається мотиваційна діяльність як до навчання так і до обраної
професії, на практичних заняттях закріплюють окремі теоретичні положення, вчаться
добирати методи й технології проведення занять теоретичного навчання;
– науково-практичний, студенти закріплюють одержані знання та вміння під час
проходження навчальних практик (блок загально-екологічних та ландшафтно-
екологічних практик), застосовують опановані технології, способи, форми та засоби
екологічних досліджень, обґрунтовують загальну оцінку екологічного стану;
– науково-дослідницький, спрямований на закріплення студентами здобутих знань,
умінь та навиків при проходженні науково-дослідного практикуму та написанні
бакалаврської роботи.
На першому етапі – інформаційно-теоретичному (рис. 1), студенти-екологи
одержують теоретичні, інформаційні, експериментальні, методичні знання у процесі
засвоєння лекційних матеріалів (практичні та семінарські заняття). Відповідно до
навчального плану (базового) напрямку підготовки 6.040106 «Екологія, охорона
навколишнього середовища та збалансоване природокористування», студенти-екологи
здобувають знання та вміння, вивчаючи такий цикл дисциплін: цикл гуманітарної та
соціально-економічної підготовки (українська мова, іноземна мова, культурологія,
ОКР
«Бакалавр»
Науково-дослідницький (комплексна екологічна оцінка територій, розробка
плану-розвитку)
Науково-практичний (загально-екологічна та ландшафтно-екологічна
навчальна практика)
Інформаційно-теоретичний (лекції, практичні та
семінарські заняття)
Ор
га
ніз
ац
ійн
о-м
етод
ич
ні
ум
ов
и
Фу
нк
ції т
а м
еха
нізм
реа
ліза
ції м
ето
ди
ки
нав
чан
ня
І
ІІ
ІІІ
11
історія України, філософія, економічна теорія, політологія, соціологія, правознавство,
психологія), який складає 16 % (5,7 кредитів) від загальної кількості годин теоретичної
підготовки даного циклу; цикл природничо-наукової підготовки (вища математика,
фізика, інформатика і системологія, хімія з основами біогеохімії, загальна екологія,
біологія, геологія з основами геоморфології, гідрологія, ґрунтознавство, метеорологія і
кліматологія) – 20 % (12 кредитів) даного циклу; цикл дисциплін професійної і
практичної підготовки (вступ до фаху, заповідна справа, безпека життєдіяльності,
ландшафтна екологія, техноекологія, екологічна безпека, охорона праці, екологія
людини, моніторинг навколишнього середовища, нормування антропогенного
навантаження, економіка природокористування, екологія міських систем, моделювання
і прогнозування стану довкілля, екологічна експертиза, екологічне право, організація
управління в екологічній діяльності) – 20 % (14,6 кредитів) даного циклу; цикл
дисциплін самостійного вибору ВНЗ, який складає 23 % (13 кредитів) та цикл дисциплін
вільного вибору студента – 21 % (4,3 кредити) теоретичної підготовки цього циклу.
На другому етапі – науково-практичному, студенти набувають навичок
проведення науково-практичної роботи. Даний етап базується на проходженні
навчальних практик (блок загально-екологічних та ландшафтно-екологічних практик
зображені на рисунку 1), а також написанні курсових робіт.
Навчальні практики з загально-екологічної та ландшафтно-екологічної екології,
складають 8 кредитів. Практики, які відносяться до загально-екологічних проводяться
за таким алгоритмом: спочатку студентами проводиться загальна оцінка природних
умов обраної досліджуваної території; здійснюється наукове обґрунтування проблем
дослідження, що буде розглядатися студентом; охарактеризовуються особливості
впливу техногенних, промислових, агровиробничих, урбаністичних об’єктів
досліджуваної території, подається структура землекористування і розподіл земель за
різними видами власності користувачів, наводиться класифікація антропогенних
факторів за ступенем негативного впливу на довкілля; наводяться загальні соціально-
екологічні особливості району (народжуваність, смертність, природний приріст,
міграція) та стан здоров'я і соціальна забезпеченість населення; розробляється загальна
екологічна оцінка стану території, враховуючи екологічний стан повітряного, водного,
ґрунтового, біологічно-соціального середовищ, рівень забрудненості геосфер, здатність
до самоочищення, особливості біопродуктів; в кінці оформлюються висновки та
рекомендації.
Практики ландшафтно-екологічного спрямування здійснюються за наступним
алгоритмом: спочатку охарактеризовується сутність вибраної для висвітлення
проблеми, її наукове, господарське, соціально-економічне та екологічне значення, стан
вирішення в Україні та у світі; наводиться антропогенна трансформація ландшафтів
(критерії виділення, що охарактеризовують обрану територію, ґрунтово-кліматичні
умови, рельєф та ґрунтові води, характеристика ґрунтового покриву, рослинний і
тваринний світ, анатомо-морфологічні особливості видів, пристосованих до різних
умов мешкання); проводиться оцінка та аналіз антропогенних чинників досліджуваного
регіону; розраховується антропогенне навантаження на ландшафти регіону;
формуються обґрунтовані висновки та рекомендації щодо покращення екологічної
ситуації регіону.
На третьому етапі – науково-дослідницький, студенти, які уже є фахівцями з
певних питань досліджень, використовують набуті знання та вміння при проходженні
науково-дослідного практикуму, таким чином, формуючи навички самостійного
написання та оформлення бакалаврської (випускної) роботи.
12
Науково-дослідний практикум складається з трьох етапів (рис. 1): підготовчий,
виконавчий, завершальний. На першому – підготовчому, здійснюється обґрунтування
предмету та об’єкту досліджень, обґрунтовується суть вибраної проблеми досліджень,
актуальність її в Україні та в світі, проходить ознайомлення з методами та методиками
проведення екологічних досліджень. Під час проходження виконавчого етапу
здійснюються лабораторно-практичні та експедиційно-виїзні роботи, відбувається
відбір зразків/проб для аналізу, збір та узагальнення отриманих даних. Кінцевим
етапом науково-дослідної практики є практичний та теоретичний аналіз даних, на
основі отриманих матеріалів розробка плану розвитку досліджуваної території,
оформлення обґрунтованих висновків та рекомендацій. Необхідною умовою третього
етапу є представлення отриманих результатів на Всеукраїнських та Міжнародних
науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, форумах. Проведення
науково-дослідного практикуму є основою екологічного дослідження проблемного
питання, що в свою чергу є елементом наукового пошуку та практичної новизни. Дана
практика дозволяє систематизувати, закріплювати і розширювати теоретичні й
практичні знання за фахом, розвивати самостійну роботу та оволодіти методикою
дослідження й виконання експериментів при вирішені проблем і питань, які
вирішуються у випускній бакалаврській роботі.
Визначено, що на розвиток екологічної освіти безпосередньо впливає практична
підготовка фахівців з метою формування у широких верств населення різних
професійних категорій: практичних умінь, навичок і компетенцій з екології, охорони
навколишнього середовища (за видами економічної діяльності) та збалансованого
природокористування (за типами земле-, водо-, лісокористування та користування
рослинним і тваринним світом) у повсякденному житті й професійній діяльності;
здатностей приймати екологічно відповідальні рішення щодо забезпечення й
управління якістю та безпекою навколишнього середовища і життя на планеті; готових
до професійно-практичної і природоохоронної діяльності у сферах освіти, науки,
культури, охорони здоров’я, а також виробничій і побутовій з пропагування
ноосфероорієнтованих принципів екологічного просвітництва нинішніх і майбутніх
поколінь, їх екологічної освіти для забезпечення сталого розвитку.
Отже, практичну підготовку майбутніх фахівців-екологів трактуємо як
обов’язковий невід’ємний компонент освітньо-професійної програми підготовки
студентів напряму «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване
природокористування» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр», що
має на меті набуття ними професійних умінь і навичок з фундаментальної і прикладної
екології, охорони навколишнього середовища (у різних галузях господарства),
збалансованого природокористування (соціо-економічного, еколого-безпечного,
інституційного за типами земле-, водо-, лісокористування та користування рослинним і
тваринним світом) і здійснюється на підприємствах галузевого призначення (аграрних,
переробних, харчових, фармацевтичних, комунально-побутових, природоохоронних
установах, у еколого-натуралістичних центрах, наукових лабораторіях екологічного
моніторингу, експертизи, паспортизації) у різних професійних середовищах
(освітньому, науковому, охорони здоров’я і культури, агропромисловому,
природоохоронному, підприємницькому, соціальному).
13
УДК 378 (335)
Багмет А. П., кандидат військових наук, доцент, Житомирський національний
агроекологічний університет,
Україна
НОРМАТИВНО-ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
НОРМАТИВНО-ФИНАНСОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ УЧЕБНОГО ПРОЦЕССА
NORMATIVE-FINANCIAL PROVIDING OF EDUCATIONAL PROCESS
Відповідно до головного Закону України «Конституції України» кожен
громадянин країни має право на освіту. Основний зміст екологічної освіти в
навчальному закладі визначається освітньо-професійною програмою підготовки
фахівців-екологів та іншими нормативними актами органів державного управління
освітою та вищого навчального закладу. Вимоги програмних документів знаходять своє
відображення у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних
матеріалах з навчальних дисциплін, дидактичних засобах, а також при проведенні
навчальних занять та інших видів навчальної діяльності.
Будь-яка навчальна діяльність спрямовується для надання теоретичних знань та
практичних навичок на певному освітньо-кваліфікаційному рівні. Вона охоплює
взаємодію учасників навчального процесу, тобто викладачів та студентів, як
традиційними так і не традиційними засобами, формами та методами навчання.
Однією з нових не традиційних форм організації навчального процесу є
індивідуальні заняття. Реалізація такої форми навчанні передбачає створення умов для
якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів, які виявили особливі
здібності в навчанні та схильність до науково-дослідної роботи і творчої діяльності.
Нормами часу для планування й обліку навчальної роботи педагогічних і науково-
педагогічних працівників вищих навчальних закладів передбачається, в залежності від
освітньо-кваліфікаційного рівня, виділення на академічну групу від 10 до 20 відсотків
від загального обсягу навчального часу, відведеного на вивчення навчальної
дисципліни. Цим самим, забезпечувалось фінансування такого виду педагогічної
діяльності.
Але, на превеликий жаль, виходячи з економічних міркувань, з 2009 року ця
форма навчальної роботи була тимчасово вилучена, що триває дотепер.
Тобто, у науково-педагогічних працівників відсутня мотивація щодо такого виду
навчальної діяльності.
Література
1. Конституція України.
2. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних
закладах. Затверджено наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161.
3. Норми часу для планування й обліку навчальної роботи педагогічних і науково-
педагогічних працівників вищих навчальних закладів. Затверджено наказ Міністерства
освіти і науки України 07.08.2002 № 450.
14
УДК 502/504:159.922
Баранік А. В., студентка 1 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку,
Пузир Т. М., асистент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА СТРАТЕГІЇ
СТАЛОГО РОЗВИТКУ
ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ СОЗНАНИЕ КАК СОСТАВНАЯ ЧАСТЬ СТРАТЕГИИ
УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ
ECOLOGICAL CONSCIOUSNESS AS PART OF STATEGY OF THE PERMANENT
DEVELOPMENT
У світлі концепції сталого розвитку ідеалом освітніх систем стає формування
особистості, яка має певну внутрішню свободу, незалежність у своїх думках, вчинках,
що будує свої відносини з навколишнім середовищем на основі розуміння його
цілісності.
Формування екологічної свідомості людини – це завдання екологічного
виховання. Російський соціоеколог Е. В. Гірусов зазначає, що екологічна свідомість –
це сукупність поглядів, теорій та емоцій, що відображають проблему співвідношення
суспільства і природи у напрямку їх оптимального вирішення відповідно до конкретних
потреб суспільства та можливостей природи. Екологічна свідомість повинна
виконувати пізнавальну, регулятивну, нормативну, прогностичну і виховну функції в
життєдіяльності суспільства. С.Д. Дерябо та В.А. Ясвін, розглядаючи типологію
екологічної свідомості, зазначали, що «людство пройшло довгий шлях розвитку своїх
відносин з природою, і на кожному етапі складалася особлива, властива саме цьому
етапу екологічна свідомість» [1].
Екологічна свідомість передбачає усвідомлення причин невідповідності
природних і соціальних законів; відчуття небезпеки глобальних екокатастроф і
локальних екологічних криз; вибір морального способу доцільної діяльності, яка
узгоджується з екологічним імперативом, пізнання себе і ставлення до себе і
навколишнього світу як частини самого себе. Якщо для збереження себе людина
повинна зберегти природу, то для охорони природи вона повинна розвинути себе [2].
Розвиток екологічної свідомості пов'язаний з перетворенням фундаментальних
структур пізнання і органічно пов'язаний з новим типом раціональності, заснованим на
взаємозумовленості суб'єкта та об'єкта, що включає в зміст знання, методи, концепції у
вигляді певних пріоритетів розвитку. Свідомість формується безперервно: в результаті
виховання, освіти, різноманітних комунікативних процесів. Визначальну роль виконує
освітня діяльність, методично формуючи індивідуальне і в кінцевому рахунку
суспільну свідомість. Цілі, методи, зміст соціалізації індивіда, відображаючи реальні
інституціональні особливості суспільства, його конкретні запити, можуть визначати
також специфіку майбутньої культури, її духовні устремління. Це пов'язано з тим, що
освіта, як і свідомість, «не тільки відображає світ, а й творить його».
Однією з найважливіших цілей освіти в світлі завдань переходу до стійкого
розвитку стає формування необхідного комплексу знань з проблем розвитку людини, її
взаємовідносин із соціальним і природним середовищем. Це має допомогти індивіду
пізнати суспільство на різних етапах його історії, осмислити умови свого власного
існування та існування людства.
15
Література
1. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология. – Ростов-на-
Дону: Феникс, 1996.
2. Дробноход М.І. та інші. Концептуальні основи формування екологічного
мислення та здібностей людини будувати гармонійні відносини з природою: [Кол.
Моногр.] / М. Дробноход, Ф.В. Вольвач, С.І. Іваненко.– К.: МАУП, 2000.– 76 с.
УДК 504:378
Бараннік А. І., магістр 2 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Рибалко Ю. В., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ
УМОВАХ
PROBLEM FORMATION OF ENVIRONMENTAL MOBILITY IN PRESENT
CIRCUMSTANCES
ПРОБЛЕМА ФОРМИРОВАНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ МОБИЛЬНОСТИ В
СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ
Сучасні актуальні проблеми взаємостосунків суспільства і природи висувають
невідкладні завдання і одне з них - виховання молодого покоління, здатного гармонійно
співіснувати з природою, раціонально використовувати і відтворювати її багатства,
психологічно готового оберігати природу. Це вимагає переорієнтування екологічного
виховання на можливість здійснювати випереджувальну підготовку людини до
переходу на стратегію сталого розвитку. Мета екологічного виховання і освіти має бути
орієнтованою на формування екологічної свідомості особистості, готовності
відповідально ставитися до довкілля, виховання екологічно усвідомленої поведінки,
знань прав і обов'язків громадян.
Ідея розвитку екологічної компетентності і мобільності учнів є однією із
ключових ідей модернізації виховання і освіти, необхідність якої історично
передбачена у вигляді корінних змін світогляду, традицій, стилю мислення, мотивів
поведінки людей, які становлять сучасний соціум. Мобільність означає рухливість,
здатність до швидкого дії, розглядається як якість особистості. Людина може бути
мобільною, якщо володіє певними особистісними та професійними якостями, але його
мобільність може проявлятися тільки в діяльності, і говорити про ступінь і рівні
мобільності людини слід тільки за умови її реалізації в діяльності.
Для формування екологічної компетентності учнів і екологічної мобільності
важливо використовувати дослідницьку діяльність, так як в ході виконання
навчального дослідження освоюються не тільки нові обсяги знань, але і сам метод
отримання нових знань. Навик дослідження як універсальний спосіб освоєння дійсності
дає можливість підготовити учня до екологічно безпечним діям у навколишньому
середовищі. На думку багатьох експертів-науковців (І. А. Зимова, А. В. Гагарін, А. В.
Леонтовіч, А. І. Савенков, В. І. Слободчиков, С. Л. Бєлих та ін.), організація дослідної
діяльності учнів розглядається сьогодні як ефективна освітня технологія в реалізації
16
компетентного підходу: актуалізація пізнавальної активності як її головний результат
формує систему знань на основі саморегуляції, самостійного визначення мети; дослідницька діяльність вибудовує зв'язки між предметами, об'єднуючи їх загальною
дослідною метою, формуючи таку якість, як вміння працювати системно. Дидактичної
одиницею екологічного освітнього процесу на основі дослідницької діяльності можна
вважати проблемну навчальну задачу, або навчальну проблему, на екологічному
матеріалі - екологічну навчальну ситуацію. ЇЇ логічна схема може бути представлена
таким чином: «ситуація - факт - проблема - завдання - вирішення ». Для успішного
розвитку екологічної мобільності необхідно вибудовувати цілісну систему з
екологічних навчальних завдань, що включає в себе задачі, різні як за рівнем
складності, так і по і за різноманітністю обговорюваних питань.
Освітній процес на основі дослідницького підходу дозволяє забезпечити
мобільність особистості в сучасних соціокультурних і швидко змінюються екологічних
умовах.
Література
1. Захлебный А. Н., Дзятковская Е. Н. Модели содержания экологического
образования в новой школе // Педагогика. 2010. № 9.
2. Овсянникова Н. П., Зуев П. В. Развитие экологической мобильности
школьников средствами исследовательской деятельностиг // Педагогика. 2010. № 9.
УДК: 504:332.142.4/6.(477.51)
Баранюк І. В., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого розвитку
Шофолов Д. Л., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В
УКРАЇНІ
ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ РЕАЛИЗАЦИИ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО
УПРАВЛЕНИЯ В УКРАИНЕ
RIGHTS IMPLEMENTATION OF ENVIRONMENTAL MANAGEMENT IN
UKRAINE
Ефективність реалізації управління в галузі охорони навколишнього природного
середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
безпосередньо залежить від якості його правового забезпечення.
Управління природокористуванням і охороною навколишнього природного
середовища — це механізм організації та система діяльності органів державної
виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері публічних екологічних відносин,
що виникають у зв’язку з природокористуванням, відтворенням природних ресурсів,
охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки.
Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що
стала на шлях розвитку ринкових відносин, не може перебувати осторонь
загальнопланетарних процесів становлення екологічної політики, геополітичних і
соціально-економічних особливостей екологічного розвитку світової спільноти. Для
17
України першочерговим є необхідність зміни пріоритетів у механізмі управління
природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища, де в центрі
уваги повинна бути людина, для якої Конституція закріпила право на безпечне для
життя і здоров’я навколишнє природне середовище. Це вимагає зміни стереотипів
щодо цінностей, гуманізації суспільства. Управління в цій сфері повинно
здійснюватися так, щоб забезпечити рівність можливостей розвитку і збереження
природних ресурсів, навколишнього природного середовища як для нинішнього, так і
для майбутніх поколінь, забезпечення екологічної безпеки всіх людей, що проживають
у певному регіоні, і всього людства на планеті.
Сучасний механізм організаційно-правового забезпечення сталого
природокористування та охорони навколишнього природного середовища повинен
базуватися на співробітництві державних органів і громадян із перенесенням тягаря
розв’язання екологічних проблем на власника джерела їх виникнення. Саме такий
підхід найбільшою мірою відповідає завданням інтегрованого управління в галузі
довкілля та спрямований на досягнення цілей екологічної політики з найбільшою
ефективністю. Невиважені зміни в системі органів екологічного управління, навпаки,
можуть призвести до підвищення соціальної напруги в суспільстві, зменшення довіри
екологічної громадськості та громадян до дій органів державної влади.
Література
1. Прирва Ю. Больше всего украинцев беспокоят безработица и рост цен. Но мы
все же остаемся оптимистами // Время. — 2001, 14 авг. — С. 2.
2.Борисов А. «Черная касса»// Бизнес. — 2001. — № 33 (448). — С. 13
3.Лозанський В. Р. Екологічне управління в розвинутих країнах світу в порівнянні
з Україною. — Х., 2000. — с. 47
УДК 502/504:631.95
Безпалько С. Ю., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого
розвитку
Горбатенко А. А., к.с.-г.н., ст. викладач, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ В СИСТЕМАХ
АГРОЛАНДШАФТІВ
ПРОБЛЕМЫ СОХРАНЕНИЯ БИОРАЗНООБРАЗИЯ В СИСТЕМАХ
АГРОЛАНДШАФТОВ
PROBLEM OF PRESERVING BIODIVERSITY IN AGRICULTURAL
LANDSCAPES SYSTEMS
Внаслідок господарювання, особливо в останнє століття, відбулися значні зміни в
ландшафтах та середовищах існування. Різко зменшилася площа, зайнята природними
угрупованнями - до 29%, в тому числі лісами - до 14,3% території країни, було
практично знищено степ як природний біом, значних змін зазнали гідрологічні умови
території у зв'язку з будівництвом рівнинних гідроелектростанцій та створенням
водосховищ, осушенням боліт Полісся та обводненням степу. Спостерігається
18
антропогенне забруднення значних територій, відмічено прояви девастації та
синантропізації екосистем [3].
Сільськогосподарські ландшафти є не тільки місцем виробництва
сільськогосподарської продукції, але і місцем мешкання величезної кількості диких
тварин, рослин, грибів та інших живих організмів. Багато з них пристосовані до
існування в агроландшафтах і залежать від них.
Сільське господарство будучи найбільшим користувачем земельних ресурсів з
поміж усіх видів людської діяльності, часто є причиною знищення місць проживання
диких тварин, рослин та інших організмів. Найчастіше це відбувається шляхом
вивільнення площ під культивацію сільськогосподарських культур та випасання
худоби. Разом з тим, сільськогосподарські угіддя часто страждають від ерозії,
засолення, зниження вмісту гумусу, накопичення токсичних речовин та інших
наслідків нераціонального господарювання. Ці явища стають причиною знищення
біорізноманіття на полях, а також забруднюючи водойми та болота негативно
впливають на їх біорізноманіття [1].
Поряд з тим, багато видів диких рослин та тварин досить комфортно почувають
себе на змінених людиною сільськогосподарських полях і навіть залежать від
людського втручання в агроекосистеми. Однак, більшість цих видів можуть виживати
тільки при умові застосування екстенсивних сільськогосподарських технологій та
природоохоронних заходів.
Оскільки сільське господарство є основним користувачем земель, які були змінені
людиною, то необхідно вести такі способи господарювання, які б не спричиняли
негативного впливу на біорізноманіття прилеглих природних екосистем а також
дозволяли б диким видам існувати на сільськогосподарських угіддях. Потрібно
виводити частину земель, в основному малопродуктивних та схильних до ерозії, з
сільськогосподарського користування і таким чином розширювати місця мешкання
диких видів [2].
Література
1. Нестеров Ю.В. Практичні поради зі збереження біорізноманіття у
сільськогосподарських угіддях. – Київ: Wetlands International Black Sea Programme,
2005. – 64 c.
2. Збереження біорізноманіття у зв'язку із сільськогосподарською діяльністю :
метод. рек. / В. А. Соломаха та ін. - К. : Центр учб. л-ри, 2005. - 122 с. - Бібліогр.: с. 114-
116. - ISBN 966-364-064-2.
3. Емельянов И. Г. Разнообразие и его роль в функциональной устойчивости и
эволюции экосистем. - Киев, 1999.- 168 с.
4. Протасов А. А. Биоразнообразие и его оценка. Концептуальная
диверсикология. — К.: Ин-т гидробиол. НАН Украины, 2002. — 105 с.
19
УДК 504:631.42
Токайчук Ю. О., магістр 2 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ АГРОХІМІЧНОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ
ЗЕМЕЛЬ
ТЕХНИЧЕСКОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ В СФЕРЕ АГРОХИМИЧЕСКОЙ
ПАСПОРТИЗАЦИИ ЗЕМЕЛЬ
TECHNICAL REGULATION IN AGROCHEMICAL OF CERTIFICATION
На початку ХХІ століття була спроба розробити Закон України “Про державну
агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення”, проте
кінцевого результати ми не отримали. На даний час при оформлені еколого-
агрохімічного паспорта керуються Указом президента України та нормативними
документами. Питання паспортизації ґрунтів сільськогосподарського призначення в
Україні врегульоване як законодавчими, так і нормативно-правовими документами
(рис. 2.2). Основними документами, які встановлюють правові засади проведення
паспортизації земель є: Земельний Кодекс України (2002), Закон України «Про охорону
земель» (2003), Закон України «Про державний контроль за використанням та
охороною земель» (2003), Закон України «Про оцінку земель» (2003), Указ Президента
України «Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель» (1995). Відповідно до
Закону України «Про охорону земель» на землях сільськогосподарського призначення
кожні п’ять років повинні проводити агрохімічне обстеження ґрунтів, контроль змін
якісного стану ґрунтів, агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.
До технічного регулювання у сфері агрохімічної паспортизації відносять
стандарти державного та регіонального рівнів. Зокрема, ДСТУ 4288:2004 Якість ґрунту.
Паспорт ґрунтів (Київ, Держстандарт України, 2005); ДСТУ 4362:2004 Якість ґрунту.
Показники родючості ґрунтів (Київ, Держспоживстандарт України, 2006)4 ДСТУ ISO
11074-4:2004 Якість ґрунту. Словник термінів. Частина 4. Відновлювання ґрунтів та
ділянок; СОУ 73.10-37–694:2008 Загальні вимоги до проведення екологічної
паспортизації територій агросфери (Київ, Мінагрополітики України, 2008) та інші
стандарти. Ці стандарти забезпечують: проведення ґрунтових, грунтово-меліоративних,
агрохімічних, еколого-токсикологічних обстежень земель сільськогосподарського
призначення; оцінки стану родючості ґрунтів та динаміки його змін; експертно-
грошової оцінки земельних ділянок; оцінки придатності земель для вирощування
сільськогосподарських культур; створення баз даних якісної оцінки земель.
20
УДК 502.6:005(477.41)
Буртовий П. В., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого розвитку,
Ладика М. М., к.с.-г.н., доцент, Національного університету біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ОСУШУВАНИХ ТЕРИТОРІЙ
ЭКОЛОГИЧЕСКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ОСУШАЕМЫХ ТЕРРИТОРИЙ
ENVIRONMENTALMANAGEMENTOFDRAINEDAREAS
Перезволожені та заболочені землі, які є основними об’єктами осушувальної
меліорації, володіють високою потенційною родючістю. Станом на кінець 2012 року
площа осушених земель становить 3307 тис.га [3]. Їх нераціональне використання
протягом значного періоду, порушення експлуатаційних вимог, погіршання технічного
стану дренажних систем й зміна форми землекористування в останні
десятиліттяпризвели, в більшості, випадків до розвитку та поширення деградаційних
процесів на цих територіях і втрати родючості ґрунтового покриву.
Важливу роль у покращенні екологічної ситуації на меліорованих землях
відіграє впровадження ефективного екологічного менеджменту, основаного на
системно-екологічному підході. За своєю суттю він являє собою діяльність, пов’язану
із розробленням, упровадженням, реалізацією, контролюванням різноманітних заходів
природоохоронного характеру, які повинні забезпечити раціональне використання і
збереження природних ресурсів й дотримання екологічної безпеки. На практиці
механізм екологічного менеджменту на осушуваних землях реалізується за допомогою
екологічного аудиту, стандартизації, сертифікації і експертизи [1].
Екологічний аудит осушуваних земель сільськогосподарського призначення
проводиться шляхом аналізу таких блоків: картографічна інформація; кліматичні
умови, що є специфічними для території; земельні ресурси; водні ресурси; стан
осушуваних сільськогосподарських земель; біоресурси; комплексні показники
перетвореності територій; економічне обґрунтування висновків даного аудиту [2].
Екологічна стандартизація меліорованих земель передбачає встановлення
нормативів для обов’язкового загального і багатократного використання стосовно
об’єктів водогосподарського комплексу. Створення, погодження та науковий супровід
державних стандартів в даній галузі здійснює технічний комітет стандартизації ТК145
«Меліорація і водне господарство».
Як один з елементів екологічного управління здійснюється також державна
екологічна експертиза проектів державних цільових, міждержавних і місцевих програм
меліорації земель, передпроектної і проектно-кошторисної документації на будівництво
та реконструкцію меліоративних систем й окремих об'єктів інженерної інфраструктури,
проектів нормативно-правових актів та методичних документів з питань меліорації
земель [1].
Отже, залучення вище вказаних інструментів екоменеджменту забезпечить
ефективне екологічне управління осушуваними територіями.
Література
1. Екологічний менеджмент: Підручник/ Л. Ф. Кожушко, П. М. Скрипчук. -
К. : Академія, 2007. – 432 с.
21
2. Рибак В.В. Екологічний аудит осушуваних сільськогосподарських земель:
автореф. дис. ... канд. с.-г. наук : 03.00.16 / В. В. Рибак ; Житомир.нац. агроекол. ун-т.
— Житомир, 2011. – 20 с.
3. Статистичний щорічник України за 2012 рік / Державна служба
статистики України. – 2013.– 550 с.
УДК 371.011
Чабан А. Ю., магістр 2-го року навчання, факультету екології і сталого розвитку
Паламарчук С. П., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ
РОЛЬ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ В ОБЩЕСТВЕ
ROLE OF ECOLOGICAL OF CULTURE IN SOCIETY
Серед різноманітних форм культури одне з вагомих місць у наш час посідає така її
форма, як екологічна культура. Вона є цілепокладаючою діяльністю людини
(включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та
трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб
та намірів. Екологічна культура як цілісна система об‘єднує: екологічні знання,
екологічне мислення, культуру вчинків, культуру екологічно виправданої поведінки.
Остання характеризується ступенем перетворення екологічних знань, мислення,
культури почуттів у щоденну норму вчинків.
Проявом екологічної культури є екологічно обумовлена діяльність у будь-якій
сфері. Слід зазначити, що запобігання негативним наслідкам людської діяльності і
проведення попереджувальних заходів для створення безпеки населенню і
навколишньому середовищу сьогодні є одним із найважливіших завдань, що постають
перед урядом і відповідними державними органами України. Стійкий економічний
розвиток в останні два-три десятиліття потребує серйозних організаційних і
управлінських витрат на зазначені цілі. Зростаючий транскордонний екологічний вплив
і інші негативні наслідки свідчать також про необхідність посилення міжнародної
діяльності в сфері забезпечення безпеки і створення погоджених глобальних заходів у
напрямках реалізації принципів сталого розвитку.
Таким чином, сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил,
забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов
збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення
можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.
Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина - господарство
- природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства,
який характеризується як епоха ноосфери.
Таким чином, сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відновлення
генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення
його прав, збереження природного середовища, формування умов для відновлення
біосфери і її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного
впливу на навколишнє середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.
22
Разом з тим, непогодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної
безпеки, домінування природомістких галузей, висока питома вага ресурсо- і
енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація
виробництва, відсутність гуманістичних цінностей серед пріоритетів розвитку, а також
недостатній рівень екологічної культури і споживання ведуть до поглиблення кризових
явищ в економіці, погіршення стану навколишнього природного середовища, що
створює реальну загрозу для життя і діяльності нинішніх і прийдешніх поколінь.
Людство повинно усвідомити те, що екологічний порятунок можливий лише
шляхом реалізації стратегії сталого розвитку, що ґрунтується на екологічній культурі.
Література
1. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. Посібник / В.С. Крисаченко — К.:
Заповіт, 1996. — 352 с.
2. Основи екології: Навчальний посібник.- електронна
версія/ Царик Т.Є., Файфура В.В. – Тернопіль, 2009. – 132 с.
УДК 504:572.1/.4
Nelia Chychykalo., Inna Honcharuk, students of Masters program, the 1st
year of
study
Volodymyr Chayka, Doctor of Agricultural Sciences, professor, National University of
Life and Environmental Sciences of Ukraine
BASIC PRINCIPLES OF AGROECOLOGICAL MONITORING OF
AGRICULTURAL LAND
ОСНОВНІ ЗАСАДИ АГРОЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ЗЕМЕЛЬ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
ОСНОВНЫЕ ПРИНЦИПЫ АГРОЭКОЛОГИЧЕСКОГО МОНИТОРИНГА
ЗЕМЕЛЬ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО НАЗНАЧЕНИЯ
Deformation of agriculture, very intensive exploitation of land resources, and a number
of environmental disasters that have occurred in recent decades have led to environmental
problems, whose negative consequences exceed the Chernobyl disaster.
In Ukraine, where agricultural lands occupy 71% of the total area Agroecological
condition of soils is definitely a priority monitored. It should be noted that in the second half
of the last century in the heavy duty nuclear tests in the world environment has been
contaminated with radionuclides, therefore, in Ukraine, as a separate scientific-practical
direction, formed agroecological monitoring of soils on lands of agricultural destination.
Subsequently, determination of cesium-137 and strontium-90 were included in the definition
of humus content, macro and trace elements, heavy metals and pesticide residues. Experts
studying the features of the accumulation of toxic substances in the "soil - plant products" and
their migration into adjacent objects of the environment.
Full account of the types of agricultural landscapes, particularly of the soil cover, land
use and other features of natural and economic conditions. However, in addition to the
existing monitoring stations should be placed in areas that are exposed to the greatest
anthropogenic impact, including irrigated, drained, eroded, saline, contaminated soils and
23
within the area of potential exposure to environmentally hazardous facilities and other The
placement of the mains so that the observing system to include all types of farms, which now
exist in Ukraine: large and that process area in thousands of hectares, and small (farm), in
which farming is conducted on the area of one or more shares. Pay special attention to the tab
of the monitoring plots on private land, because in these areas see a great diversity as ground
for differences, and the level of anthropogenic load.
To carry out a comprehensive analysis of agroecological situation soils on lands
mentioned, evaluation and prediction of possible changes of soil fertility, taking into account
natural and anthropogenic factors on the territory of Ukraine conducted research on the 1098
monitoring sites.
Agroecological monitoring is an important component of the overall monitoring system
and is a national system of supervision and control of pollution and agricultural ecosystems
(and adjacent environment) in the intensive agricultural activities. Main ultimate goal of
agroecological monitoring – building high-performance, environmentally balanced
agrocenoses based management and expanded reproduction of natural resources, competent
use of chemicals.
Literature 1. Добряк Д.О. Класифікація та екологічне використання сільськогосподарських
земель / Д.О. Добряк, О.П. Канаш, І.А. Розумний. – К. : Наукова думка, 2001. – 309 с.
2. Clay J. Island Press; Washington, DC: 2004. World agriculture and the
environment: a commodity-by-commodity guide to impacts and practices.
УДК 502.3:631.4(477.46)
Костенко М. С., студентка 3 курсу факультету екології і сталого розвитку,
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ
ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬ НА ПРИКЛАДІ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
НАУЧНЫЕ ПОДХОДЫ К ИСПОЛЬЗОВАНИЮ ПРИРОДООХРАННЫХ
МЕРОПРИЯТИЙ ПО СОХРАНЕНИЯ ЗЕМЕЛЬ НА ПРИМЕРЕ ЧЕРКАССКОЙ
ОБЛАСТИ
SCIENTIFIC APPROACHES TO THE USE OF ENVIRONMENTAL MEASURES
ON CONSERVATION OF LANDS IN THE EXAMPLE OF CHERKASY REGION
Науково-технічна революція та пов'язані з нею масштаби виробничої діяльності
людини призвели до великих перетворювань у світі. Разом із тим різко погіршився стан
навколишнього середовища. Тому охорона довкілля, захист його від забруднень – одна
з найважливіших глобальних проблем сучасності. Зважаючи на це в Україні щорічно
впроваджуються різноманітні природоохоронні заходи. Основним напрямком з
охорони земель, підвищення родючості ґрунтів і економії енергоресурсів повинні стати
впровадження нових технологій вирощування сільськогосподарських культур, у тому
числі ґрунтозахисних та енергозберігаючих, проведення робіт з вилучення з
інтенсивного обробітку малопродуктивних, ерозійно-небезпечних земель. Стаття 14
24
Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, яке
перебуває під особливою охороною держави. Таке конституційне положення є
підставою для правової охорони землі як основного елемента навколишнього
природного середовища.
З метою відновлення малопродуктивних та деградованих земель, після тривалого
їх використання, проводиться їх консервація. В області потребують консервації 139,2
тис. га земель, з них: 95,8 тис. га деградовані та 43,4 тис. га – малопродуктивні. Лише
спільними зусиллями органів державної влади, місцевого самоврядування та населення
можливо вирішити ряд питань, пов’язаних з раціональним використанням, охороною та
відтворенням природних ресурсів рідного краю. З цією метою Департаментом екології і
природних ресурсів обласної державної адміністрації у 2013 році продовжувалася
робота щодо налагодження тісної співпраці з громадськими організаціями екологічного
спрямування, навчальними та виховними закладами області, пресою, населенням з
питань екологічної освіти та виховання покоління, здатного не лише вирішувати
екологічні проблеми, а й запобігти їх виникненню. Найбільш активну позицію в
області займають вже досить відомі громадські організації: Черкаське обласне
товариство охорони природи, Черкаський обласний осередок Всеукраїнської обласної
організації «Асоціація органічного землеробства і садівництва». Основною метою
діяльності Черкаського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації
"Асоціація органічного землеробства і садівництва" є сприяння поліпшенню
екологічного стану довкілля, сприяння розвитку органічного, екологічно чистого
землеробства, садівництва та тваринництва, консолідація зусиль населення для
сприяння створення і розвитку господарств, працюючих на засадах органічного
землеробства.
В області діє галузева програма «Комплексної біологізації захисту рослин 2008 –
2015» метою якої є підвищення рівня екологічної безпеки сільськогосподарського
виробництва, кардинальне покращення фітосанітарної ситуації в агробіоценозах,
збільшення рентабельності виробництва продукції рослинництва.
Громадські організації природоохоронного спрямування відіграють важливу роль
у здійсненні державної екологічної політики. Вони незаангажовані та необтяжені
формалізмом держслужби і мають цілісне бачення процесів стабілізації екологічної
ситуації в країні. Тому необхідно підтримувати діяльність екологічних громадських
організацій, впроваджувати систему безперервної освіти в інтересах екологічно
збалансованого (сталого) розвитку для всіх вікових та професійних категорій
населення, проводити постійні консультації з актуальних питань охорони
навколишнього природного середовища, залучати громадськість до вирішення
важливих природоохоронних проблем.
25
УДК: 351.001.73:504
Долобан О. С., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого розвитку
Шофолов Д. Л., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ІСТОРІЯ РЕФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ ДЕРЖАВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ
ИСТОРИЯ РЕФОРМИРОВАНИЯ СТРУКТУРЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО
ЭКОЛОГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ
HISTORY OF REFORMATION OF STRUCTURE OF STATE ECOLOGICAL
ADMINISTRATION
Структура органів державної виконавчої влади, для яких здійснення функцій
управління охороною і використання довкілля, є основним завданням. Їх в свою чергу,
можна поділити на три такі групи:
1. Комплексні — ті, які виконують блок природоохоронних завдань щодо всіх
природних об'єктів.
В Україні з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про охорону навколишнього
природного середовища» утворюється Міністерство охорони НПС. В 1994 р. воно
реорганізовано у Міністерство охорони НПС та ядерної безпеки України. Указом
Президента України від 15.12.1999 р. «Про зміни в системі центральних органів
виконавчої влади» замість нього було організовано Міністерство екології та природних
ресурсів України. Указом Президента України від 15.09.2003 р. «Про заходи щодо
підвищення ефективності державного управління в сфері охорони НПС та
використання природних ресурсів» дане Міністерство реорганізоване в орган
центральної виконавчої влади: Міністерство охорони НПС України. 9 грудня 2010 року
Міністерство охорони НПС України було реорганізоване в Міністерство екології та
природних ресурсів України.
2. Галузеві – забезпечують управління охороною і використанням окремих
природних об'єктів. Такими органами є:
– щодо земель – Державний комітет України із земельних ресурсів 9 грудня 2010
року Указом Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів
виконавчої влади” № 1085/2010 реорганізовується у Державне агентство земельних
ресурсів України.
– щодо надр – Державна служба геодезії, картографії та кадастру і Державна
геологічна служба (постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р.), Указом
Президента України від 6 квітня 2011 року № 391/2011 була реорганізована в Державну
службу геології та надр України.
– щодо лісів – Державний комітет лісового господарства України
(Держкомлісгосп України), Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №
458/2011 Держкомлісгосп України було реорганізовано в Державне агентство лісових
ресурсів України
– щодо вод – Державний комітет України по водному господарству
(Держводгосп України). Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р.
№ 393 Держводгосп України було реорганізовано в Державне агентство водних
ресурсів України.
26
3. Функціональні – виконують одну або декілька природоохоронних функцій
стосовно всіх природних об'єктів.
Це, Зокрема, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах
захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Указом Президента
України №20/2013 від 16 січня 2013 року було реорганізовано в Державну службу
України з надзвичайних ситуацій, та Указом Президент N 221/2013 (221/2013) від
17.04.2013 Державне агентство України з управління зоною відчуження), Державний
комітет ядерного регулювання України(Указом Президента N 1078/2011 (1078/2011)
від 29.11.2011 було реорганізовано в Державну інспекцію ядерного регулювання
України).
УДК 338.482:316
Димань Н. О., студентка, Львівський національний університет ім. І.Франка
ПРОБЛЕМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ
ПРОБЛЕМЫ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ ТУРИЗМА В УКРАИНЕ
PROBLEMS OF TOURISM SUSTAINABLE DEVELOPMENT IN UKRAINE
Зростання масового туризму і його негативних наслідків, які загострили низку
екологічних проблем у світі, а також зміна суспільних поглядів на проблеми
навколишнього середовища, усвідомлення цінності природних ресурсів зумовили
виникнення поняття сталого туризму. Це такий розвиток туризму, за якого досягається
баланс у реалізації економічних, соціальних та екологічних цілей розвитку, враховуючи
інтереси всіх зацікавлених сторін (туристів, приймаючих та направляючих дестинацій,
місцевого населення), на основі раціонального використання туристських ресурсів і
всебічного партнерства. Вітчизняні фахівці у сфері туризму вважають, що більшість
видів туризму в Україні не відповідають критеріям сталого розвитку, і сьогодні
необхідно переосмислити цілі розвитку цієї галузі як невід’ємної частини сталого
розвитку держави в цілому.
Метою нашої роботи був аналіз існуючих проблем, які перешкоджають реалізації
принципів сталого розвитку у сфері туризму.
Однією з головних проблем сталого розвитку туризму вважають недостатність
інструментів реалізації принципів сталого розвитку на практиці [2]. Існуючі
інструменти (пропускний потенціал, екосертифікація, кодекси поведінки, навчання і
підготовка туристів і місцевих жителів тощо) не дають змоги розвивати сталий туризм
повсюди і потребують подальших досліджень і розробок.
Ряд авторів відзначають відсутність чіткої системи ефективних,
загальноприйнятих індикаторів сталого розвитку туризму [1, 3]. У зв’язку з цим
складно визначати фактичні результати здійснюваних заходів у сфері сталого розвитку
туристичної галузі.
Ще одна проблема – складність оцінювання масштабу проблем, які є наслідком
розвитку туризму. Ці проблеми очевидні: забруднення навколишнього середовища,
погіршення естетики ландшафтів, руйнування історичних і природних пам’яток, велике
антропогенне навантаження на території, надмірна комерціалізація тощо. Однак у
визначенні їх масштабів переважає суб’єктивна оцінка, не існує єдиної думки у різних
експертів.
27
Важливу роль у сталому розвитку туризму відіграє принцип державно-приватного
партнерства, оскільки зусиллями лише державних органів цього не досягти. Однак на
такому конкурентному ринку, як туризм, приватним підприємствам проблематично
слідувати принципам сталого розвитку, адже це означає підвищення вартості їхніх
послуг на перших етапах, а відтак, втрату конкурентоздатності. У зв’язку з цим, можна
очікувати, що для малих і середніх підприємств індустрії туризму довгострокові
перспективи, які розглядаються у концепції сталого розвитку, не стануть
пріоритетними [1].
Перелік проблем сталого розвитку туризму в Україні не обмежується
зазначеними вище, це питання вимагає подальшого детального вивчення і аналізу.
Таким чином, для реалізації принципів сталого розвитку туристичної галузі в
Україні існує низка проблем, подолання яких потребує вагомого організаційно-
економічного забезпечення і всебічного партнерства.
Література
1. Енджейчик И. Современный туристский бизнес. Экостратегии в управлении
фирмой: Пер.с польского. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 320 с.
2. Максарова Е.М. Основные направления реализации принципов устойчивого
развития в туризме / Е.М. Максарова // Известия Росс. гос. пед. ун-та. – 2008. – Вып.85.
– С.345-350.
3. Action for more sustainable European tourism. Final Report of the Tourism
Sustainability Group, 2007. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu.
УДК 378.663-057.87:316.444.5
Olena Epelboim, student of Masters program, the 1st
year of study
Yuliуa Rybalko, PhD in Pedagogical Sciences, associate professor, National University
of Life and Environmental Sciences of Ukraine
ACADEMIC MOBILITY OF STUDENTS OF NULES OF UKRAINE
АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ НУБІП УКРАЇНИ
АКАДЕМИЧЕСКАЯ МОБИЛЬНОСТЬ СТУДЕНТОВ НУБИП УКРАИНЫ
According to UNESCO in 1987 environmental education is a learning process that
increases people's knowledge and awareness about the environment and associated
challenges, develops the necessary skills and expertise to address the challenges, and fosters
attitudes, motivations, and commitments to make informed decisions and take responsible
action. This process is not independent and cannot be determined specifically for any country.
That’s why extremely important elements of modern higher education are international
exchange of knowledge, intercultural interaction and communication, identification of the
experience of different countries to improve the level of education in the universities of
Ukraine. All these components form the academic mobility of students.
The basic principles of perspective mobility of students are represented in the works of
N. M. Gulyaeva, J. Boliubash, C. D. Shynkaruk, O. I. Savchenko and R.O. Nestorenko.
Structural reform of higher education in the European region and the priorities of
development of higher education in Ukraine in line with European trends were considered by
M. Karpenko, M.S. Zgurovsky, L.A. Yashchenko, I.B. Starenka and O.V. Saginova.
28
Due to the rapid integration of Ukraine into the European Union, which is regulated by
the approval of the Association Agenda of the EU - Ukraine , it is also increase of the
relevance of academic mobility in higher educational institutions of Ukraine. Therefore, aim
of academic mobility at the National University of Life and Environmental Sciences of
Ukraine is the integration process that enables students and teachers to participate in diverse
academic or teaching and research programs. The main objectives of these programs are to
improve the quality of education, the development of intercultural exchanges, training of
future skilled professionals. For example, participation in the programs of academic mobility
in the EU (the Netherlands, Poland, Austria, Czech Republic) gives the opportunity to get a
quality European education in the areas of "Environmental Sciences", to expand knowledge in
all areas of European culture, to feel like a citizen of Europe, and an important component is
the accumulation of experience in the development of environmental education in developed
countries to maximize the quality of it in NULES of Ukraine.
Academic mobility of students is the opportunity during the period of study in the
University to study one or more semesters or undergo training in foreign educational or
scientific institution, where is the same field of study and with enrollment of subjects (credits)
and periods of study. Academic mobility is one of the foremost international activities of the
National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine that offers its students an
exceptional opportunity for an elite education, research or internship abroad in the framework
of international cooperation.
So, the academic mobility in the training of specialists is an important and integral
component. It includes such benefits as: test yourself in different system of organization of
higher education; obtaining additional knowledge; the ability to use modern technical
equipment in foreign educational laboratories and research centers to solve problems;
improving the level of knowledge of foreign languages; to receive a diploma or certificate
from a foreign University; the acquisition of professional experience in the period of
internship in a foreign company or during internships in scientific laboratory (center) that, as
a rule, is provided by the curriculum; introduction to the culture and history of the country.
УДК 504.064.4:658.567.3:636
Гайовий С. М., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Макаренко Н. А., д.с.-г.н., професор, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА, ЯК СКЛАДОВА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ГАЛУЗІ
ЗАСТОСУВАННЯ АГРОХІМІКАТІВ
ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ, КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ
ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ В ОБЛАСТИ ПРИМЕНЕНИЯ
АГРОХИМИКАТОВ
ENVIRONMENTAL EDUCATION AS A PART OF ENVIRONMENTAL SAFETY IN
THE APPLICATION OF AGROCHEMICALS
Порівняно нещодавно терміном «екологія» користувалися лише спеціалісти-
біологи, сьогодні ставиться задача екологізації всіх наук, виробництва, моралі, права,
мистецтва. Сьогодні виділяють медичну, технічну, соціальну екологію, екологію
природних систем, що складають разом сучасну комплексну екологію, спрямовану
29
розробити загальну стратегію поводження людини в природі. З поняттям «екологічна
безпека» тісно пов'язане поняття «екологічна освіта», що визначається як цілеспрямований
процес формування відповідального ставлення до навколишнього природного середовища
в усіх видах суспільно-трудової діяльності та спілкування з природою.
Саме екологічна освіта дозволяє цілеспрямовано підготувати
висококваліфікованих спеціалістів, які професійно зможуть оцінити екологічні ризики,
пов’язані з надходженням багатьох хімічних елементів та сполук у довкілля. При їхній
оцінці слід враховувати як адитивні впливи окремих складових мінеральних добрив на
ґрунтову систему, так і їхню сумарну дію.При вивченні адитивних ефектів, ступінь
стійкості агроекосистеми щодо хімічних речовин-забруднювачів оцінюють для
конкретної речовини, джерелом якої може виступати мінеральне добриво. При цьому
розрізняють: педохімічно активні речовини, які створюють кислотно-основні та
окисно-відновні умови в ґрунті і впливають таким чином на загальний стан ґрунтової
системи (переважно макроелементи та їхні сполуки NO3-, SO2
2-, Cl
-, Na
+);біохімічно
активні речовини, які передусім впливають на живі організми - мікрофлору, рослини,
тварини (Аs, Сd, Рb, Cr, Zn, Ni, Cu, Sn, Hg, F- тощо);речовини, здатні перебувати в
ґрунті у таких формах, що призводить до їхньої міграції в поверхневі, ґрунтові та
підземні води (NO3-, SO4
2-, F
- Сl
-, Сd, Zn тощо).
Дослідження впливу біодобрив (одного з видів агрохімікатів) на ріст і розвиток
сільськогосподарських культурпоказали, що воно ефективне у дозах, які не
перевищують 20 т/га для кукурудзи і цукрового буряку та 80 кг/га для вівса. Було
встановлено, що подальше підвищення доз внесення добрива призводило до
пригнічення розвитку сільськогосподарських культур та зниження рівня біологічної
активності ґрунту. Саме спеціальні знання з екологічної токсикології дозволили
здійснити аналітичну оцінку одержаних результатів і запобігти негативним впливам від
неправильного використання цих добрив.
Екологічна освіта не повинна зупинятися на стадії простої поінформованості, а
виходити на складні й вічно проблематичні процеси виховання, цілеспрямованого
формування особистості. Очевидно, що цей шлях не є простим. Багато чого залежить
від доступності та якості екологічної інформації, способів її подачі та спрямування. Для
формування належного рівня екологічної свідомості є принципово важливим навчити
мислити людину з урахуванням її генетичного зв’язку зі світом. Екологія є чимось
значно більшим, ніж дисципліна. Тому, екологічна складова освіти – цегарантія для
людей здорового та безпечного існування та взаємозв’язку з природою.
УДК: 577.4+627.8+631.4+528.77
Ікім О. А., магістр 2 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Стародубцев В. М., д.б.н., професор, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ КАНІВСЬКОГО ВОДОСХОВИЩА
ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ КАНЕВСКОГО ВОДОХРАНИЛИЩА
ECOLOGICAL PROBLEMS OF THE KANIV RESERVOIR
Водні об'єкти суші створюють унікальні за красою і цілющими властивостями
природні ландшафти і в той же час є багатющим ресурсом продуктів харчування,
джерелом отримання електроенергії, прісної води як найважливішого для життя
30
природного ресурсу. Таке багатогранне значення водойм суші обумовлює постійний
тиск на них господарської діяльності людини. Однією з форм такого тиску є
регулювання стоку річок водосховищами.
Проте створення водосховищ у ряді випадків призводить й до негативних
наслідків для господарського і рекреаційного використання території. Це, перш за усе,
затоплення і підтоплення земель, у тому числі мінеральних джерел, санаторіїв,
будинків відпочинку, пам’ятників архітектури і інших об’єктів. До числа негативних
умов для організації відпочинку на таких водних об’єктах також відносяться:
“цвітіння” води, інтенсивне переформування берегів, особливо на великих водоймах,
відсутність на узбережжі зелених насаджень при великих змінах рівня водосховищ.
Різкі добові і тижневі коливання рівня води у нижньому б’єфі гідровузлів суттєво
ускладнюють також і рекреаційне використання територій, зокрема - пляжів, човнових
станцій, тощо.
Канівське водосховище затопило значну територію в колишній долині Дніпра
(понад 58 тис. га), як і кожна велика штучна водойма, підтопило обидва низькі береги у
його верхній (до м. Українка) та середній (по лівобережжю) частині, спричинило
досить потужні абразійні процеси на високому правому березі від с. Халеп’я аж до
Канева. Разом з тим, створення відносно мілкої (середня глибина – 3,9 м) водойми із
уповільненою течією (порівняно з річкою Дніпро) призвело до перебудови усієї біоти в
цій місцевості, зокрема – іхтіофауни, вищої водної та повітряно-водної рослинності,
водоростей та ін. Слід відзначити, що при спорудженні водосховища було затоплено
багато сіл, серед яких тільки деякі були переселені на нові місця, наприклад, с. Циблі.
Інші же безслідно зникли, а разом із ними зникла багатовікова історія цих селищ.
У верхів’ї Канівського водосховища чітко виражене утворення нових
дельтоподібних морфологічних елементів ландшафту, а також «міграція» деревної і
чагарникової рослинності услід за гідрофільними асоціаціями при перетворенні
мілководь у сушу. Та на жаль, саме у цій водоймі йде потужне стихійне «освоєння»
нових ландшафтів місцевими організаціями та «дикими» туристами, що завдає
екологічної шкоди цим резерватам біорізноманіття. Надзвичайної уваги заслуговує
екстремальне прискорення заростання водною й повітряно-водною рослинністю цієї
водойми й утворення в ній нових островів за останні 10 років , що негативно впливає на
якість води, рекреаційне й рибогосподарське освоєння території, судноплавство,
комунальне й промислове водопостачання.
Широкого розголосу набула тут й проблема несанкціонованої забудови
узбережжя Канівського водосховища, й навіть його островів, перекриття доступу
населення Київщини до узбережжя водойми із-за приватизації й забудови берегів..
Унаслідок цього по-суті столиця позбавлена можливості користуватись цим багатим
рекреаційним ресурсом. Але в останні кілька років під тиском екологічної
громадськості ситуація дещо покращується.
Література
1. Стародубцев В М., Можливе підтоплення Київщини – рукотворне.
http://gurt.org.ua/articles/5708/ Київ, 4 березня 2010 р.
2. Стародубцев В.М. Канівське водосховище: «Українська Венеція» чи екологічна
загроза? Київ: Аграр Медіа Груп, 2012. - 34 с.
31
УДК 502.4:630/(477.51)
Гігашвілі Н. А., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Бережняк Є. М., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЛІСОВИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ПЗФ
НІЖИНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА ЛЕСНЫХ РЕКРЕАЦИОННЫХ РЕСУРСОВ ПЗФ
НЕЖИНСКОГО РАЙОНА ЧЕРНИГОВСКОЙ ОБЛАСТИ
ENVIRONMENTAL ASSESSMENT OF FOREST RESOURCES RECREATION NRF
IN NIZHIN DISTRICT OF CHERNIGIV REGION
Чернігівська область має різноманітні об’єкти природно-заповідного фонду:
Ічнянський та Мезинський Національні природні парки, регіональний ландшафтний
парк «Міжрічинський», 443 заказника, 137 пам’яток природи, 19 парків-пам'яток
садово-паркового мистецтва, 52 заповідних урочища, дендропарки «Тростянець»
загальнодержавного значення та «Прилуцький» місцевого значення, Менський зоопарк.
Станом на 1 січня 2013 у ній налічується 656 об'єктів загальною площею 253,4 тис. га,
що складає 7,6 % площі області. Відповідно до Закону України «Про загальнодержавну
програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки» в
Чернігівській області планується створення заповідних територій та об’єктів на площі
6275 тис. га, що становитиме 10,3% території України. У більшості країн Європи
середній відсоток заповідності становить 15%. У зв’язку із збільшенням площ
заповідних територій, зростає кількість місць для рекреаційної діяльності, що
позитивно впливає на поновлення сил та здоров’я людей. Розвиток рекреації несе в собі
значну економічну доцільність для всієї України та, зокрема, для Чернігівської області.
Серед природних рекреаційних ресурсів важливе значення мають лісові, під
якими розуміють лісові території, які мають цінні екологічні і естетичні властивості і
використовуються для організації різноманітних видів рекреаційної діяльності.
Розглядаючи рекреаційні ресурси хочемо акцентувати увагу на Ніжинському районі,
оскільки він знаходиться на межі двох природних зон – Полісся і Лісостепу і має
сприятливі кліматичні чинники для розвитку рекреаційної сфери. Видовий склад лісу
обумовлює його фітонцидність, тобто здатність здійснювати бактерицидну,
фунгіцидну, протистоцидну дію. Встановлено, що ліси природно-заповідного фонду
Ніжинського району мають високий рівень фітонцидності. Також видовий склад лісів
обумовлює його ступінь газо- і димостійкості, яка виявляється в пристосуванні рослин
до техногенного забруднення повітря і ґрунтів. За цим показником ліси Ніжинського
району мають від 3,4 до 1 балу. Загалом рекреаційна оцінка лісових територій
природно-заповідного фонду Ніжинського району знаходиться в межах від 44 до 62
балів, що пояснюється різним породним складом лісів, їх рекреаційною придатністю,
привабливістю, пейзажними та естетичними властивостями, близькістю до міста,
благоустроєм і забрудненістю.
Загалом екологічний стан Чернігівської області можна характеризувати як
задовільний з відносно невисоким рівнем концентрації промисловості, порівняно
високою лісистістю території, а також значною забезпеченістю водними ресурсами, що
певній мірі здатності ландшафтів до самоочищення від забруднень.
32
УДК 504:17+502.3:111.852
Іванова Л. О., магістр 1 курсу навчання факультету агротехнологій та екології,
Полтавська Державна аграрна академія, Полтава, Україна
ЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ У ФОРМУВАННІ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
ЗНАЧЕНИЕ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ ЭТИКИ В ФОРМИРОВАНИИ
ОБЩЕСТВЕННОГО МНЕНИЯ
IMPORTANCE OF ENVIRONMENTAL ETHICS IN SHAPING PUBLIC
OPINION
У двадцятому столітті, а особливо на початку нового століття людство почало
чітко уявляти, наскільки глибока екологічна і моральна кризи, в які воно потрапило.
Сьогодні вкрай необхідна реалізація двох головних імперативів: екологічного,
спрямованого на відновлення та збереження природи, та етичного, пов'язаного з
відновленням етичних норм суспільства всупереч пануючим потокам недружелюбності
і навіть ненависті. Обидва імперативи тісно пов'язані між собою, і тому великі
сподівання у справі охорони природи покладаються на нову галузь етичних знань -
екологічну етику. Предметом екоетики є моральне ставлення людини до живої і
неживої природи [1.c.26-27].
В давнину людство мало певні "табу", які забороняли порушення рівноваги в
природі. Але в останні століття технологічна цивілізація, зваблювана досягненнями
науки, втратила пильність і опинилася в стані морально-екологічної кризи, що загрожує
планеті катастрофою. Лише під впливом реальної загрози загибелі життя на Землі
людство схаменулося і визнало свою відповідальність не тільки за стосунки між
людьми, а й за природу, її охорону, збереження, гуманне ставлення до неї [2.c.136].
Людям, які люблять природу, зрозуміла, хоч і не завжди переконлива, позиція
вчених, котрі вважають, що наявність розуму не є ознакою, яка проводить чітку межу
між людиною і тваринами. Захищаючи цю позицію, звертають увагу на такий парадокс:
якщо вчинено злочин проти розумово, а отже, й морально неповноцінної людини, то це
засуджується з усією суворістю, а такий самий вчинок проти тварини законом
дозволяється. Та навіть відсутність у тварин розуму не позбавляє їх прав бути об'єктом
моральних стосунків і не дає підґрунтя людині вважати свій вид етичним центром
Всесвіту. Загалом захисники природи визнають те, що основою морального ставлення
до тварин є жаль, співчуття, вміння розуміти стан іншої істоти. Моральні почуття
важливі для духовної культури особистості. Так, наявність почуття жалю, співчуття
виражає моральну позицію людини, є формою безпосереднього осягнення моральних
вимог, які ставить до людини суспільство, Одним з дієвих напрямків подолання
руйнівного впливу людської цивілізації є активізація громадської думки щодо захисту
природи. Багато відомих вчених, діячів культури стають захисниками тварин і
навколишнього середовища. Так, Леонардо Ді Капріо заснував Фонд захисту екології,
зняв кілька короткометражок, присвячених глобальним проблемам людства, активно
виступає на всіх конференціях, присвячених екології. Камерон Діас є лідером невеликої
організації під назвою «60 секунд на порятунок планети». Анджеліна Джолі випускає
екологічний журнал, основною метою якого є залучення аудиторії до глобальних
проблем сучасності. У списку затятих захисників тварин сьогодні чимало зірок - Софі
Елліс Бекстор, Шарліз Терон, Алісія Сільверстоун, Форест Уїттакер, Діта Фон Тіз, Єва
Мендес, Джамелія, Денніс Родман, Джена Джеймсон, Шарлота Рос, Розелін Санчес,
Наомі Кемпбелл та інші [3.c.87]. Турбота про природу має стати не просто новомодною
33
тенденцією в розвинених країнах, а потребою і обов’язком кожної цивілізованої
людини.
Література 1. Бойчук Л Д., Соломенно Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього
середовища: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2003. — 284 с.
2. Волченко В.Н. Современное миропонимание и экоэтика XXI века. -М.: Из-во
МГТУ им.Н.Э.Баумана, 2000.- 262с.
3. Логиновская, Л.М. Биоэтика и экоэтика для школьного и внешкольного
образования: учебно-методич. пособие / Л.М. Логиновская, Т.В.
Силич,С.А.Ставропольцева; под. общ. ред. Т.В. Мишаткиной,- Минск: МГЄУ: им. А.Д.
Сахарова, 2008 г.-184 с.
УДК 502: 504
Катреча Л. В., аспірант, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НАВЧАЛЬНА ПРАКТИКА ЯК ОСНОВА СИСТЕМНОЇ ПІДГОТОВКИ
ЕКОЛОГІВ
УЧЕБНАЯ ПРАКТИКА КАК ОСНОВА СИСТЕМНОЙ ПОДГОТОВКИ
ЭКОЛОГОВ
EDUCATIONAL PRACTICE AS A BASIS OF PREPARATION SYSTEM
ECOLOGIST
Навчальна (польова) практика є важливим розділом у системі підготовки еколога-
професіонала. Практика проводиться після освоєння екологічних знань відповідно до
учбового плану на лекційних і лабораторних заняттях. Польова практика –
завершальний етап курсу і є продовженням учбового процесу, поглиблення
теоретичних знань, отриманих протягом навчального року.
Основними напрямками польової практики є: екскурсії під керівництвом
викладача; освоєння методів спостережень і кількісних обліків різних груп рослин і
тварин; обробка зібраного матеріалу (камеральні роботи); самостійна робота з
вибраною темою; ведення щоденника записів спостережень, складання ключових
таблиць, що є свого роду малим визначником місцевих видів тварин і слідів їх
життєдіяльності.
Екскурсії – основна форма вивчення матеріалу. Метою є ознайомлення з
біологічною різноманітністю видів тварин і рослин у різних угрупованнях. Основні
завдання учбових екскурсій – знайомство з окремими видами в природі, загальними
фауністичними і флористичними комплексами основних біоценозів. Основні правила
на екскурсіях – найпильніша увага і ретельний запис побаченого і почутого.
Основним етапом будь-яких біологічних робіт є правильна ідентифікація того
об’єкту, який вивчає еколог та правильний вибір методики для характеристики
популяції і обліку її чисельності.
Кожна популяція характеризується певною структурою: статевою, віковою,
просторовою. Структура популяції має пристосувальне значення бо є наслідком
взаємодії особин з умовами довкілля. Вона динамічна, тобто змінюється відповідно до
змін умов довкілля.
34
Польова практика передбачає особливий розділ – колекціонування матеріалів.
При колекціонуванні біологічних зразків особливо важливими є масові збори. Всі
збори мають ретельно етикуватись. Етикетка – це науковий документ, без якого
колекція не має наукової цінності.
Виключне значення для будь-якої польової роботи має фіксація результатів
дослідів чи спостережень. Лише запротокольований факт має наукову цінність, є
справжнім документом, який не втрачає своєї переконливості навіть через тривалий
час. Всі польові дані, які заносяться в щоденник, потрібні і важливі для розуміння
біологічних явищ і з'ясування зв'язків між організмами і місцем існування. Акуратне
ведення щоденника організовує студентів, залучає до дослідницької роботи, розвиває
спостережливість і мислення.
Протягом практики студенти повинні проявити самостійність і провести декілька
спостережень, польових експериментів. При кожному з них заздалегідь намічається
мета, осмислюється методика виконання. при цьому складається план самостійної
роботи в певні дні, відведені розкладом. З темами самостійних робіт екскурсанти
знайомляться заздалегідь.
УДК 504.53.062:631.8
Коновалова Ю. В., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого
розвитку,
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України, м. Київ, Україна
НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПРОВЕДЕННЯ
ЕКОЛОГО-АГРОХІМІЧНОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ
НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ПРИНЦИПОВ ПРОВЕДЕНИЯ
ЭКОЛОГО-АГРОХИМИЧЕСКОЙ ПАСПОРТИЗАЦИЯ ОЦЕНКИ ПОЧВ
SCIENTIFIC-TECHNICAL SUPPORT OF PRINCIPLES FOR ECOLOGICAL AND
AGROCHEMICAL LAND ASSESSMENT
Еколого-агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення
проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості ґрунтів,
забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами; раціонального
використання земель сільськогосподарського призначення для вирощування різних
груп культур. Питання паспортизації ґрунтів сільськогосподарського призначення в
Україні врегульоване як законодавчими, так і нормативно-правовими документами.
Основними документами, які встановлюють правові засади проведення паспортизації
земель, є: Земельний Кодекс України (2002), Закон України «Про охорону земель»
(2003), Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною
земель» (2003), Закон України «Про оцінку земель» (2003), Указ Президента України
«Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель» (1995). В Україні при проведенні
еколого-агрохімічної паспортизації керуються державними стандартами, зокрема
ДСТУ 4288:2004 (Якість ґрунту. Паспорт ґрунтів), ДСТУ 4362:2004 (Якість ґрунту.
Показники родючості ґрунтів), СОУ 73.10-37–694:2008 (Загальні вимоги до проведення
екологічної паспортизації територій агросфери, термін дії – 2008-2013 рр.), а також
іншими стандартами, які регулюють методики дослідження аналізу якості ґрунтів
35
залежно від показників. ДСТУ 4288:2004 поширюється на ґрунти всіх земель
сільськогосподарського призначення. Він установлює вимоги до складання паспорта
ґрунту та визначає основні показники його родючості з метою контролю за станом
ґрунтів, охорони від деградації, підвищення їх родючості та раціонального
використання. Основу паспорту ґрунту, відповідно до ДСТУ 4288:2004, складають
показники фізико-географічних умов ґрунтоутворення, класифікаційна належність
ґрунту, характеристика за властивостями, токсичністю та продуктивністю. Стандарт в
Україні використовують для проведення ґрунтових, грунтово-меліоративних,
агрохімічних, еколого-токсикологічних обстежень земель сільськогосподарського
призначення; оцінки стану родючості ґрунтів та динаміки його змін; експертно-
грошової оцінки земельних ділянок; оцінки придатності земель для вирощування
сільськогосподарських культур; створення баз даних якісної оцінки земель.
Національним університетом біоресурсів і природокористування України (м. Київ)
розроблений стандарт СОУ 73.10-37–694:2008 (Загальні вимоги до проведення
екологічної паспортизації територій агросфери). Цей стандарт включає паспорт поля,
який містить загальну характеристику розміщення поля чи земельної ділянки,
агрофізичні, фізико-хімічні та агрохімічні показники ґрунту, а також показники, які
визначають рівень забруднення ґрунтів важкими металами, радіонуклідами та
залишками пестицидів, агроекотоксикологічний індекс (АЕТІ) та індекс забур’яненості
посівів поля. Також до складу паспорта поля входять агрохімічна оцінка ґрунту та
еколого-агрохімічна оцінка, які виражаються в балах бонітету і є зведеними
показниками еколого-агрохімічної оцінки ґрунту відповідного поля. Відповідно до
положень, що викладені у п. 3 СОУ 73.10-37–694:2008, стандарт застосовується до всієї
території України і охоплює сільські та приміські території, у межах яких проводиться
сільськогосподарська діяльність. При розробці СОУ 73.10-37–694:2008 в основу був
покладений ДСТУ 4362:2004 Якість ґрунту.
УДК 574
Корецький Ю. В., магістр 1-го року навчання факультету екології і сталого
розвитку
Чайка В. М., д.с.-г.н., професор, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ КРИТЕРІЇВ РОЗРОБКИ ЛОКАЛЬНОЇ
ЕКОМЕРЕЖІ НА ПРИКЛАДІ ВП НУБіП УКРАЇНИ «ВЕЛИКОСНІТИНСЬКЕ
НДГ ІМ. О.В.МУЗИЧЕНКА»
ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ КРИТЕРИЕВ РАЗРАБОТКИ
ЛОКАЛЬНОЙ ЭКОСЕТИ НА ПРИМЕРЕ ВП НУБИП УКРАИНЫ
«ВЕЛИКОСНИТИНСКОЕ НИХ ИМ. О.В.МУЗИЧЕНКА»
ECOLOGICAL JUSTIFICATION OF CRITERIA OF THE DEVELOPMENT OF
THE LOCAL ECOLOGICAL NETWORK ON THE EXAMPLE OF THE OP
NULESU "VELYKOSNITYNSKE NOH THEM. OVERUNITY"
Тематика даної роботи пов'язана з вирішенням однієї з найактуальніших проблем
українського сьогодення питанням обґрунтування критеріїв розробки локальної
екомережі як одного із ключових елементів, необхідних для формування національної
36
екологічної мережі України, з перспективою майбутнього інтегрування її до
Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн
Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.
Фактори, що мають першочергове значення для обґрунтування доцільності
створення локальної екомережі, ще недостатньо досліджені, тому необхідно дослідити
необхідно провести дослідження сучасного стану біорізноманіття як ключового
критерію розробки екомережі.
Фрагментованість природних ландшафтів ускладнює або навіть робить
неможливими природні просторові процеси біологічного обміну на ценотичному і
генетичному рівнях.
Крім того, в результаті надмірної експлуатації природної біорізноманітності
втрачається біологічна стійкість, що має наслідком біологічне забруднення флори, а
також виснаження природних ресурсів багатьох видів біоти аж до самого їх зникнення.
Порушення екологічної стабільності екосистем зумовлює деградацію природних
ландшафтів і сприяє розвитку катастрофічних явищ.
Згідно з теорією систем, властивостей системних об'єктів лісові насадження
набудуть лише в тому випадку, коли захисний ефект виявлятиметься на всій території.
Тому їх необхідно створювати і розмішати на всій площі водозбору, охоплюючи землі
привододільного і прияружного фондів, а також землі гідрографічної мережі.
За оцінками вітчизняних екологів, для умов України оптимальна структура
сільськогосподарських угідь має характеризуватися таким співвідношенням: 1 - рілля;
1,6 - природні кормові угіддя; 3,6 - ліси. Але фактичним є таке співвідношення: 1 -
рілля; 0,23 - сіножаті та пасовища; 0,3 – ліси.
На даний час дослідне господарство Великоснітинського НДГ ім. Музиченка має
в землекористуванні 3117 га землі з них 3004 га орні землі, 113 га сіножатей і пасовищ,
31,4 га ліси та лісосмуги. Фактичне співвідношення структури сільгоспугідь становить:
1 – рілля; 0,04 – сіножаті і пасовища, 0,01 – ліси та лісосмуги, що свідчить про
екологічно необґрунтоване землекористування та доцільність вдосконалення
агроландшафту.
Ландшафтно-водозбірний принцип передбачає структуризацію угідь, формування
в межах водозбору складної мозаїчної просторової структури й оптимального
співвідношення угідь (ліси : луки : рілля).
Удосконалення структури землекористування ґрунтується на концепції еколого-
господарського балансу території, згідно з якою землі, зайняті природною рослинністю
(ліси, луки), розглядають як землі екологічного фонду, з яких формується екологічний
каркас території.
Природно-відновні території будуть створювати і в сільськогосподарських
ландшафтах шляхом ренатуралізації (консервації) орних земель, передусім,
еродованих.
При проектуванні структури зелених насаджень агроландшафтів необхідно
підтримувати високий рівень різноманіття рослин як основного чинника збереження
ентомологічного біорізноманіття дендробіонтів.
37
УДК 502.131.1
Крутій В. П., студент 1 курсу навчання факультету екології і сталого розвитку
Пузир Т. М., асистент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
СТАЛИЙ РОЗВИТОК – ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОСТІ
УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ – ГЛАВНАЯ ПРОБЛЕМА СОВРЕМЕННОСТИ
THE PERMANENT DEVELOPMENT AS THE MAIN PROBLEM OF
CONTEMPRARY
В останні роки у зв'язку з проблемами переходу сучасного суспільства до сталого
розвитку посилилося критичне переосмислення традиційних культур, їх ціннісних
установок та ідеалів, неадекватність яких до сучасного стану людини, її проблем
призвела до жорстоких соціальних катаклізмів, драматичного протистояння суспільства
і природи, зростання глобальної екологічної небезпеки .
Стратегія сталого розвитку змінює соціальну роль екологічного виховання та
освіти. Суспільство актуалізує потребу у компетентній особистості, яка на основі
самостійного критичного мислення і відповідальності буде готовою і здатною не лише
визначати екологічні проблеми, знаходити раціональні шляхи вирішення їх, а й
попереджати виникнення останніх.
У забезпеченні сталого розвитку особливе місце відводиться саме процесу освіти і
культури. Основним завданням цього напряму освіти є формування моделей поведінки,
звичок, стилю життя, що відповідають потребам сталого розвитку людства.
Екологічна культура особистості тісно пов’язана з її екологічною освіченістю,
екологічною свідомістю, екологічною поведінкою. Норми поведінки людини в довкіллі
виробляються під впливом пануючого в суспільстві способу перетворення і
використання природи. А екологічна свідомість формується через спеціальні види
діяльності – екологічну освіту і екологічне виховання.
Екологічна культура постає як новий спосіб з'єднання людини з природою,
примирення її з нею на основі більш глибокого пізнання. Мірою нової культури
виступають цінності екологічної етики. Основна властивість, притаманна екологічній
етиці, пов'язана з тим, що пріоритетною в ній залишається турбота про природні умови
існування майбутніх поколінь. Однак положення екологічної етики, покликані
забезпечити гармонізацію взаємодії людини і природи, можуть бути реалізовані, якщо
вони практично пройдуть крізь всі сфери людської діяльності: освіту, політику, право,
економіку. Тільки в цьому випадку етичні норми, насичені екологічним змістом, не
залишаться благими побажаннями і наблизять становлення нового суспільства.
Основу цілеспрямованих культурних трансформацій може скласти формування
відповідної свідомості. Екологізація індивідуальної свідомості має на увазі зміни в
мисленні, потребах, поведінці окремої людини. Екологізація суспільної свідомості
припускає екологізацію суспільних потреб, суспільної поведінки, її форм і рівнів.
Отже, однією з найважливіших цілей освіти в світлі завдань переходу до стійкого
розвитку стає формування необхідного комплексу знань з проблем розвитку людини, її
взаємовідносин із соціальним і природним середовищем. Це має допомогти індивіду
пізнати суспільство на різних етапах його історії, осмислити умови свого власного
існування та існування людства, а також взаємовідносини суспільства і навколишнього
природного середовища.
38
Література
1. Стратегія сталого розвитку: Навчальний посібник / Боголюбов В.М.,
Прилипко В.А. – Херсон: Олді-плюс, 2009. – 322 с.
2. http://studentam.net.ua/content/view/5853/129/
УДК 631.95
Krytko Kateryna, student 3 course
Iryna Rubezhniak, Assoc. Professor, National University of Life and Environmental
Sciences of Ukraine
ORGANIC FARMING ЕКОЛОГІЧНЕ(ОРГАНІЧНЕ)ЗЕМЛЕРОБСТВО
ЕКОЛОГИЧЕСКОЕ(ОРГАНИЧЕСКОЕ) ЗЕМЛЕДЕЛИЕ
Organic farming is a method of crop and livestock production that involves much more
than choosing not to use pesticides, fertilizers, genetically modified organisms, antibiotics and
growth hormones. The general principles of organic farming are:
artificial chemical fertilisers are prohibited – instead organic farmers develop a
healthy, fertile soil by growing and rotating a mixture of crops, adding organic matter such as
compost or manure and using clover to fix nitrogen from the atmosphere;
pesticides are severely restricted – instead organic farmers develop nutrient-rich soil to
grow strong, healthy crops and encourage wildlife to help control pests and disease;
animal welfare is at the heart of the system and a truly free-range life for farm animals
is guaranteed;
a diversity of crops and animals are raised on the farm and rotated around the farm
over several seasons, including fallow periods. This mixed farming approach helps break
cycles of pests and disease and builds fertility in the soil;
the routine use of drugs, antibiotics and wormers is banned – instead the farmer will
use preventative methods, like moving animals to fresh pasture and keeping smaller herd and
flock sizes;
genetically modified (GM) crops and ingredients are banned.
Organic agricultural methods are internationally regulated and legally enforced by many
nations, based in large part on the standards set by the International Federation of Organic
Agriculture Movements (IFOAM), an international umbrella organization for organic farming
organizations established in 1972. Organic farming methods offer the best, currently
available, practical model for addressing climate-friendly food production. This is because it
is less dependent on oil-based fertilisers and pesticides and confers resilience in the face of
climatic extremes. Organic standards are the rules and regulations that define how an organic
product must be made. Organic standards for food are laid down in European Union (EU)
law. Anything labelled 'organic' that is for human consumption must meet these standards as a
minimum. The standards cover all aspects of food production, from animal welfare and
wildlife conservation, to food processing, to packaging. Since 1990 the market for organic
food and other products has grown rapidly, reaching $63 billion worldwide in 2012. This
demand has driven a similar increase in organically managed farmland which has grown over
the years 2001-2011 at a compounding rate of 8.9% per annum. As of 2011, approximately
39
37,000,000 hectares (91,000,000 acres) worldwide were farmed organically, representing
approximately 0.9 percent of total world farmland (2009).
References
1. Paull, John "From France to the World: The International Federation of Organic
Agriculture Movements (IFOAM)", Journal of Social Research & Policy, 2010, 1(2):93-102.
2. http://www.soilassociation.org
3. http://www.omafra.gov.on.ca/english/crops/facts/09-077.htm
УДК 504.064.3..595.7 (477.41)
Куксенок В. В., магістр 1-го року навчання факультету екології і сталого
розвитку
Чайка В. М., д.с.-г.н., професор, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ОЦІНКА СТАНУ АГРОБІОРІЗНОМАНІТТЯ КОМАХ-ДЕНДРОБІОНТІВ В
УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ
ОЦЕНКА СОСТОЯНИЯ АГРОБИОРАЗНООБРАЗИЯ НАСЕКОМЫХ-
ДЕНДРОБИОНТИВ В УСЛОВИЯХ ЛЕСОСТЕПИ УКРАИНЫ
THE ASSESMENT OF THE BIODIVERSITY CONDITION OF INSECTS
DENDROBOARD FOREST-STEPPE OF UKRAINE
Тематика даної роботи пов'язана з вирішенням однієї з найактуальніших проблем
українського сьогодення ‒ питання дослідження видового різноманіття комах-
дендробіонтів, що є однією зі складових збереження агробіорізноманіття в цілому.
Динаміка зміни та роль біорізноманіття в агроландшафтах України ще
недостатньо досліджені, тому для обґрунтування заходів, які допоможуть зберегти
біологічне різноманіття в агроценозах, необхідно дослідити його сучасний стан.
Для досягнення поставленої мети вирішувались завдання:
складання списку індикаторних видів комах-дендробіонтів, які в минулому
домінували в агроландшафтах Лісостепу;
дослідження стану різноманіття комах-дендробіонтів у багаторічних
насадженнях господарства;
порівняння списків індифікаторних видів зі списками наявного в господарстві
видового складу;
дослідження трофічних зв’язків комах.
За допомогою фауністичних досліджень було встановлено, що наявна
ентомофауна комах-дендробіонтів включає в себе 480 видів, які належать до 113 родин
із 12 рядів.
Розподіл наявного різноманіття комах-дендробіонтів за родинами показав, що
найчисельнішим за кількістю родин має ряд Lepidoptera – 32. Ряди Coleoptera, Diptera,
Hymenoptera, Hemiptera менш чисельні – 26, 17, 13, 12 родин відповідно.
Ці дані підтвердили дослідження багатьох науковців ХХ століття, які свідчать,
що, не дивлячись на зміни в таксономічній структурі ентомологічного різноманіття, ряд
Coleoptera є домінуючим і становить 40,9% від усього загалу.
Під впливом змін клімату та антропогенного навантаження на довкілля в
ентомофауні дендробіонтів Північного Лісостепу відбуваються істотні зміни. На тлі
перебудови таксономічної структури ентомокомплексу помітно зменшилося видове
40
багатство. Аналіз стану ентомологічного різноманіття, показав, що чисельність комах-
фітофагів деревних та чагарникових насаджень, зменшилась з 854 до 480. Такі дані
свідчать, що збіднення становить 374 види (44 %) комах-дендробіонтів в
агроландшафтах Північного Лісостепу України, які в минулому мали статус
константних і домінантних, внаслідок дії несприятливих екологічних чинників стали
малочисельними, що є першим кроком до їх зникнення.
Охорона видів комах, які перебувають під загрозою зникнення, є важливим
стратегічним завданням у контексті збереження біорізноманіття, оскільки на цей клас
припадає близько 90% загального видового різноманіття тваринного світу. Проте
кількість видів, яким загрожує зникнення, є незрівнянно більшою, ніж може вмістити
Червона книга. Тому, як зазначає А.В. Кулак, із їх числа в Червону книгу доцільно
заносити в першу чергу ті види, які можуть бути індикаторами незмінності природних
екосистем.
Обґрунтування та здійснення заходів із збереження біорізноманіття не можливе
без знання його сучасного стану і динаміки ентомофауни.
УДК 577.346:632.118.3:635+614.876
Кулаксиз Т. Г. студентка 3 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку
Гудков І. М., д.б.н., професор, академік НАН, Національний університет
біоресурсів і природокористування України
РОЛЬ ОВОЧІВ У ФОРМУВАННІ ДОЗИ ОПРОМІНЕННЯ НАСЕЛЕННЯ, ЩО
МЕШКАЄ НА ЗАБРУДНЕНИХ РАДІОНУКЛІДАХ ТЕРИТОРІЯХ
РОЛЬ ОВОЩЕЙ В ФОРМИРОВАНИИ ДОЗЫ ОБЛУЧЕНИЯ НАСЕЛЕНИЯ, ЧТО
ЖИВЕТ НА ЗАГРЯЗНЕННЫХ РАДИОНУКЛИДАМИ ТЕРРИТОРИЯХ
THE ROLE OF VEGETABLES IN THE FORMATION OF THE DOSE EXPOSURE
OF THE POPULATION LIVING IN THE CONTAMINATED BY RADIONUCLIDES
TERRITORIES
В теперішній час через 25 років після аварії на Чорнобильській АЕС до 70-95 %
дози опромінення іонізуючою радіацією людина одержує за рахунок внутрішнього
опромінення довгоживучих інкорпорованих радіонуклідів цезію (137
Сs) та стронцію
(90
Sr) і плутонію (238-240
Рu), котрі надходять в організм з продуктами харчування.
Основними серед них, які одержали назву дозоутворюючих продуктів, є молоко, м'ясо,
картопля та овочі.
Рослини є первинною ланкою трофічного ланцюжку на переході радіонуклідів з
ґрунту до людини і надходження їх в рослини суттєво залежить від властивостей
ґрунту, тобто визначається ґрунтовою відмінністю. При надходженні радіонуклідів в
рослини основним шляхом через корені у ланцюжку коріння-стебло-листя-плід часто-
густо спостерігається цілком зрозуміла закономірність – чим далі від джерела
надходження знаходиться орган, тим менше у ньому накопичується радіонуклідів.
Саме тому, незважаючи на те, що хліб та крупи складають досить значну частку
харчового раціону мешканця України, з ними надходить порівняно невелика кількість
радіонуклідів, і вони не відносяться до дозоутворюючих продуктів. Виняток складає
гречка, зерно якої накопичує до 30 % калію і, відповідно, може нагромаджувати значну
кількість 137
Сs. Але частка її в раціоні, як правило, невелика.
41
Цього, на жаль, не можна сказати про “другий хліб” – картоплю, частка котрої у
раціоні жителів України, і особливо Полісся - найбільш забрудненої радіоактивними
речовинами в результаті аварії на Чорнобильській АЕС частини країни, конкурує зі
справжнім хлібом. Бульба – це видозмінене стебло, яке формується у ґрунті. В бульби,
як і в коренеплоди, цибулини, до 50 % радіонуклідів може надходити не тільки через
корені, а й безпосередньо з ґрунту шляхом дифузії через шкірку. Відома калієфільність
картоплі сприяє тому, що бульби можуть накопичувати у підвищених кількостях 137
Сs.
Загалом внесок картоплі у дозу внутрішнього опромінення людини може досягати 30-
40 %. Багато радіонуклідів містять листові овочі. Особливе місце серед них займає
капуста – також калієфіл, питома частка якої у раціоні займає помітне місце. Велику їх
кількість містять такі салатні овочі, як гірчиця салатна, крес-салат, кольрабі, салат,
кріп, селера. Однак, у зв'язку з порівняно невеликою часткою у раціоні їх внесок у дозу
незначний.
З плодами овочевих рослин родини гарбузяних (огірки, кабачки, патисони,
гарбузи), пасльонових (томати, баклажани, овочевий перець) в організм людини, як
правило, надходить невелика кількість радіонуклідів. Але те, що овочі є одним з
джерел находження в організм людини радіонуклідів не означає необхідність
обмеження їх споживання. Роль овочів, як поставників організму біологічно активних
сполук, мікроелементів, клітковини добре відома. В умовах підвищеного радіаційного
тиску роль цих сполук зростає. Деякі з них, як вітаміни-антиоксиданти С, А, Е, U,
мікроелементи залізо, цинк, марганець, селен мають радіопротекторні властивості,
тобто захищають організм від дії іонізуючого випромінювання. Зрештою, деякі
речовини овочів, зокрема пігмент антоціан, здатні прискорювати виведення
радіонуклідів з організму, тобто проявляють радіодекорпоруючі властивості.
Література 1. Гудков И.Н. Основы общей и сельскохозяйственной радиобиологии.– К.: Изд-
во УСХА, 1991.- 326 с.
2. Смоляр В.И. Ионизирующая радиация и питание. – К.: Здоровья, 1992. – 176 с.
УДК 595.7:630*2(477.42)
Прилипко М. О., Лапа Ю. Ю., магістр 2-го року навчання факультету екології і
сталого розвитку
Гайченко В. А., д.б.н., професор, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ТРОФІЧНІ ГРУПИ КОМАХ-ГЕРПЕТОБІОНТІВ У СОСНОВИХ ЛІСАХ
ДРЕВЛЯНСЬКОГО ЗАПОВІДНИКА
ТРОФИЧЕСКИЕ ГРУППЫ НАСЕКОМЫХ-ГЕРПЕТОБИОНТОВ В СОСНОВЫХ
ЛЕСАХ ДРЕВЛЯНСКОГО ЗАПОВЕДНИКА
TROPHIC GROUPS OF SOIL INSECTS IN THE DREVLYANSKY RESERVE PINE
FOREST
Комахи як найчисельніша група живих організмів, відіграють важливу роль у
біорізноманітті планети та нашої країни. Серед них найбільше число життєвих форм,
які забезпечують постійний кругообіг речовини та енергії в екосистемах.
Представниками тваринного світу, які швидко й адекватно реагують на зміну
навколишнього середовища є комахи-герпетобіонти.
42
Масові види твердокрилих–герпетобіонтов розрізняються за екологічним
вимогами і фенологією (типом розмноження, типом активності), що дозволяє їм
найбільш повно використовувати ресурси. Наявність видів з весняним, осіннім і
полісезонним розмноженням забезпечує постійну високу щільність герпетобіонтів на
територіях, що вивчаються.
Збір ентомологічного матеріалу для вивчення співвідношень трофічних груп
комах-герпетобіонтів проводився на території Природного заповідника
«Древлянський» – природоохоронній території в межах Народицького району
Житомирської області. Древлянський заповідник розташований у найбільш
депресивному регіоні Житомирської області, що обумовлено значними рівнями його
радіоактивного забруднення. До аварії на Чорнобильській АЕС у Народицькому районі
в структурі виробництва абсолютно домінували лісове та сільське господарство, і
практично були відсутні великі промислові підприємства. Саме тому значні площі у
районі розташування заповідника нині займають перелоги. Лісове господарство в
теперішній час функціонує у вкрай важких умовах суттєвого обмеження використання
лісових ресурсів за радіаційним фактором.
На дослідній ділянці було відловлено 14 видів комах-герпетобіонтів. З них - 5
видів фітофагів, 6 видів хижаків, 1 вид мертвоїдів, 1 вид зі змішаним типом живлення,
1 вид сапрофагів. Загальна кількість комах –1246 особин. Таким чином, у видовому
багатстві комах-герпетобіонтів найбільш різноманітною є група хижаків, представлена
турунами. Дещо менше (5 видів) фітофагів, а представництво інших екологічних груп
обмежується одним видом. Інша картина спостерігається при вивченні чисельності
наведених трофічних груп. Тут, як і в попередньому випадку, домінують хижаки (59,7
%); на друге місце виходить група зі змішаним живленням (36,2%), далі - мертвоїди
(2,0 %), сапрофаги (1,1%) та фітофаги (1,0%).
Дослідження свідчить про суттєву депресію чисельності фітофагів, яких в
нормальних умовах має бути значно більше як у видовому відношенні, так і за
чисельністю, що, можливо, пов’язане з високою щільністю забруднення території
заповідника.
Література 1. Фасулати К.К. Полевое изучение наземных беспозвоночных. ― М.: Высшая
школа, 1971. ― 424с.
2. Зенкевич Л.А. (ред.) Жизнь животных. Т.3. Беспозвоночные. М., 1969
УДК 502:37
Лазарева Т. О., студентка 1 курсу факультету екології і сталого розвитку
Пузир Т. М., асистент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА І ВИХОВАННЯ МОЛОДІ
ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ И ВОСПИТАНИЕ МОЛОДЁЖИ
ECOLOGICAL EDUCATION AND THE EDUCATION OF THE YOUTH
Сучасне суспільство перебуває в умовах екологічної кризи, подолання якої
об’єктивно потребує посилення уваги до екологічної освіти. Екологічна освіта надає
людині необхідні знання про особливості взаємодії суспільства і природи, ходу
43
природних процесів, впливу на них антропогенних навантажень і несприятливих
наслідків такого впливу.
Формування екологічної освіти здійснюється, враховуючи екологічні закони,
закономірності, наукові принципи, які спрямованні на формування особистості з
екологічною свідомістю на дотримання норм екологічної поведінки і виконання
практичних дій щодо захисту навколишнього середовища і збереження власного життя.
Сучасна екологічна освіта базується на обов’язковості вивчення конкретно визначеної
кількості, обсягів природничих і гуманітарних дисциплін на різних ступенях навчання і
чітко визначеній оптимальній кількості понять і термінів на кожному рівні освіти,
узгодженості та ясності щодо основних екологічних понять та термінів.
Екологічна освіта спрямовується на поєднання раціонального й емоційного у
взаємовідносинах людини з природою на базі принципів добра й краси, розуму й
свідомості, патріотизму й універсалізму, наукових знань і дотримання екологічного
права. Екологічна освіта – сукупність екологічних знань – екологічного мислення –
екологічного світогляду – екологічної етики – екологічної культури [1,2].
Головною метою екологічної освіти є: оволодіння науковими знаннями про
довкілля, складні взаємозв'язки в природі, що склалися протягом тривалого історичного
розвитку, формування знань і вмінь дослідницького характеру, спрямованих на
розвиток інтелекту, творчої і ділової активності; розуміння сучасних проблем
навколишнього природного середовища і усвідомлення їх актуальності для себе,
формування екологічної свідомості та культури особистості, усвідомлення себе
частиною природи.
Екологічне виховання - це організований і цілеспрямований процес формування
системи наукових знань про природу і суспільство, поглядів і переконань, що
забезпечують становлення відповідального ставлення молоді до природи. Екологічне
виховання формує певні навики поведінки людини в природному середовищі. І тільки
осмислена поведінка в природі у відповідності з отриманими знаннями і навичками є
свідченням екологічної культури особистості.
Подолання екологічної кризи залежить від морального вдосконалення людини, її
культури і відносин із природою та іншими людьми. Якщо люди в найближчому
майбутньому не навчаться дбайливо відноситися до природи, вони знищать себе. А для
цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність. Сучасна молодь має
усвідомити, що роль людини у збереженні природних умов існування суспільства, полягає
насамперед у співробітництві з природою, формуванні цілісної системи «суспільство-
природа» та збалансованого екорозвитку.
Література
1. Концепція екологічної освіти України // Інформаційний збірник Міністерства
освіти і науки України. – 2002. – № 7. – С. 3–23.
2. Стратегія сталого розвитку: Навчальний посібник / Боголюбов В.М., Прилипко
В.А. – Херсон: Олді-плюс, 2009. – 322 с.
44
УДК 504:632.93:633
Лелека А. С., магістр1року факультету екології і сталого розвитку
Макаренко Н. А., д.с.-г.н., професор
Мала А. В., аспірант
Національного університету біоресурсів і природокористування України
СИСТЕМА ЗАХИСТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В
СПЕЦІАЛЬНИХ СИРОВИННИХ ЗОНАХ
СИСТЕМА ЗАЩИТЫ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ КУЛЬТУР В
СПЕЦИАЛЬНЫХ СЫРЬЕВЫХ ЗОНАХ
SYSTEM OFCROPS PROTECTION IN SPECIAL AREAS RAW
В умовах погіршення стану навколишнього природного середовища особливо
гостро постає проблема забезпечення населення України високоякісними продуктами
харчування.
Загальновідомо, що якість сільськогосподарської продукції не завжди відповідає
чинним українським, а тим більше міжнародним стандартам [1].
Розв’язати цю проблему намагаються передусім виробники дитячого харчування
разом з науковцями. Один з шляхів вирішення проблеми – створення спеціальних
сировинних зон.
На сьогодні діє Закон України «Про дитяче харчування», яким визначено, що для
виробництва продуктів дитячого харчування застосовується сировина, яка
виробляється у спеціальних сировинних зонах. Протягом 2011-2012 рр. проведено
комплекс науково-дослідних і організаційних робіт з підготовки ВП НУБіП України
«Агрономічна дослідна станція» до перевірки на відповідність вимогам спеціальних
сировинних зон і розпорядженням Голови Київської обласної державної адміністрації
за № 437 йому надано відповідний статус. Наказом Міністра агрополітики України від
17.12.2012 р. за № 775 ВП НУБіП України «Агрономічна дослідна станція» внесено до
Реєстру спеціальних сировинних зон [2].
У спеціальних сировинних зонах дозволено використовувати пестициди лише
природного походження, що регламентується Законом України “Про пестициди і
агрохімікати” та Постановою КМУ за №1195. Тому було здійснено аналіз системи
захисту сільськогосподарських культур ВП НУБіП України «Агрономічна дослідна
станція», яка застосовувалася протягом 2013 року. Отримані результати дозволили
оцінити асортимент препаратів згідно класифікації ВООЗ і встановити наступне:більша
частина препаратів відноситься до III i IV класу небезпечності – помірно і мало
небезпечні. Це такі препарати як Харнес, Кратос, Базагран, Імпакт 500, Таск 64,
Мілагро, Гезагард, Базис 75, Гранстар Про, Хармоні 75, Раундап, Фалькон 460 ЕС,
Раксіл Ультра, Рекс Дуо; незначна частина препаратів належить до класу дуже
небезпечних і небезпечних. Серед них необхідно відмітити Фастак, ЗелекСупер. Такі
препарати як Фастак, ЗелекСупер, Харнес, Кратос, Базагран, Імпакт 500, Фалькон 460
ЕС, Таск 64 можуть викликати порушення процесів ембріогенезу сприяючи аномаліям
розвитку; ракові захворювання; подразнення дихальних шляхів, шкіри, очей;
ендокринні захворювання, дерматит. Подальше використання цих препаратів у
спеціальних сировинних зонах може негативно вплинути на якість продукції, а тим
самим на здоров’я людей [3].
45
За результатами наших досліджень було запропоновано у спеціальній сировинній
зоні ВП НУБіП України «Агрономічна дослідна станція» застосовувати препарати
природного походження, які зареєстровані в Україні.
За своїм складом і походженням нами було проведено наступне групування
препаратів: 1 група – препарати, отримані за використання мікроорганізмів; 2 група –
препарати отримані за використання екстрактів рослин; 3група – препарати, отримані
за використання грибів або продуктів їх життєдіяльності.
Всі препарати належать до 4 класу (мало небезпечні) тобто є мало небезпечними.
Діючі речовини та інші складові препаратів не представляють загрози екосистемам, не
впливають негативно на якість сільськогосподарської продукції, і можуть бути
основою для розроблення системи захисту рослин у спеціальній сировинній зоні у
поєднанні з сівозмінами і агротехнічними заходами [3].
У спеціальній сировинній зоні висуваються дуже жорсткі умови до технологій
вирощування с/г культур, в тому числі до системи захисту. Не зважаючи на потенційну
безпечність біопрепаратів, нами було проведено дослідження можливих екологічних
загроз при збільшенні норми застосування одного з препаратів – Актофіту.
Отримані результати показали, що навіть біопрепарати при підвищенні норми
застосування можуть пригнічувати ріст і розвиток рослин. Виходячи з отриманих
результатів можна стверджувати, що у спеціальні сировинній зоні застосування
препарату Актофіт не повинно перевищувати норму 4 л/га.
Література 1. Макаренко Н.А. Спеціальні сировинні зони - важлива складова вітчизняного
виробництва продуктів дитячого харчування / Н.А. Макаренко // Дитяче харчування:
перспективи розвитку та інноваційні технології. – К.: Аграр Медіа Груп, 2013. – С. 20-
22.
2. Газета Національного університету біоресурсів і природокористування України
– Електронний ресурс: режим доступу
[http://nubip.edu.ua/sites/default/files/ku_9_13_u3.pdf].
3. Макаренко Н.А. Перелік пестицидів і агрохімікатів, рекомендованих до
застосування у спеціальних сировинних зонах / за ред. доктора сільськогосподарських
наук, проф.. Н.А. Макаренко // науково-методичні рекомендації.– К.: НУБіП України,
2013 – 49 с.
УДК 378:502.131.1
Мурашова М. Ю., студентка 2 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку,
Павлюк С. Д., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА И УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ
ECOLOGICAL CULTURE AND SUSTAINABLE DEVELOPMENT
Нагальною потребою ХХІ століття є формування такого способу життя, який
склав би основу довготривалого ощадливого розвитку людства. Освіта для сталого
розвитку охоплює екологічну, економічну та соціальну проблематику навчання та
46
виховання під кутом зору формування нової системи ціннісних орієнтирів та моделей
поведінки підростаючого покоління та суспільства загалом.
Сталий розвиток (від англ. sustainable development ) – стабільний спрямований,
збалансований розвиток економічної та соціальної сфер при раціональному
використанні екологічних ресурсів. Поняття сталості передбачає створення умов для
розповсюдження такого підходу до життя, коли розвиток суспільства спрямований
забезпечувати потреби нинішній поколінь без втрат для майбутніх поколінь
забезпечувати свої власні потреби.
Стале суспільство – це суспільство, яке зберігається протягом життя багатьох
поколінь і характеризується далекоглядністю, гнучкістю і мудрістю, за якої не
руйнуються його фізичні чи соціальні системи життєзабезпечення.
Формування мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні
смисложиттєві цінності і пріоритети – ключова мета освіти для сталого розвитку
Екологічне виховання є організованим і цілеспрямованим процесом формування
системи наукових знань про природу і суспільство, поглядів і переконань, що
забезпечують відповідальне ставлення молоді до природи, реальним показником якого
є практичні дії по відношенню до природного середовища, що відповідають нормам
людської моралі.
Моральність кожної людини повинна бути високою і бездоганною. Екологічний
аспект має пронизувати всю навчально-виховну діяльність, у процесі якої формується
екологічне мислення. В діяльності кожного закладу має займати одне з основних місць
екологічне виховання, мають діяти гуртки по екологічному спрямуванню, тоді якщо
активно втілювати це в навчальну програму, молодь нарешті навчиться слідкувати за
станом навколишнього довкілля, його екологією.
Загальна культура молоді і педагогів у питаннях природозбереження, регуляції
відносин у суспільстві значно покращиться, якщо система навчання та виховання в
інтересах сталого розвитку зможе забезпечити культурологічний підхід до формування
змісту випереджаючої освіти як цілісного педагогічного процесу з постійним
підвищенням соціальної домінанти сталості у системі Природа - Суспільство – Людина;
Умови креативності комплексу навчально-виховних заходів створюються з
урахуванням культурних, соціальних та економічних аспектів життєдіяльності людини,
особистісно-орієнтованого підходу, пріоритету гумано- та екоцентричних цінностей, а
також можливостей освітянського закладу інтеграції до європейського освітнього
простору.
Отже, екологічне виховання сприяє формуванню та розвитку у особистості
екологічної свідомості – здатності адекватно оцінювати стан навколишнього
природного середовища та всіляко сприяти своїми вчинками його покращенню, або, як
мінімум, не погіршувати його екологічно недружніми діями. Якщо люди в
найближчому майбутньому не навчаться дбайливо відноситися до природи, вони
знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність.
Освіта для сталого розвитку – це основа нашого спільного сталого майбутнього.
Література 1. http://oldconf.neasmo.org.ua/node/2726
2. http://rivneosvita.org.ua
47
УДК 502.1:379.85
Лобай М.О., Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького,
Україна
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ У ЧЕРКАСЬКІЙ
ОБЛАСТІ
ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО ТУРИЗМА В ЧЕРКАССКОЙ
ОБЛАСТИ
THE PROSPECTS OF ECOLOGICAL TOURISM IN CHERKASY REGION
Екотуризм як явище виникло внаслідок активізації екологічних рухів
громадськості у 70-ті роки ХХ ст. [5]. Захоплення туристів ідеєю гармонійного
співіснування з довкіллям, підсилене наявністю у певних регіонах історичних,
культурних, природних особливостей, дозволяє вирішити ряд важливих завдань. З
одного боку, це призводить до залучення інвестицій, розбудови місцевої
інфраструктури та розвитку «депресивних» регіонів. З іншого – робиться акцент на
унікальності природних об’єктів місцевих екосистем, що дозволяє реалізовувати
програми із збереження їх біологічного різноманіття [3].
Територія України має унікальні передумови формування на ринкових засадах
рекреаційно-туристичного комплексу. Це, насамперед, комплекс фізико-географічних,
гідрологічних, структурно-геологічних та інших сприятливих параметрів, що й
зумовило формування значної кількості багатьох видів природних ресурсів.
Туристичний потенціал Черкащини дозволяє розвивати тут практично всі види
сучасного туризму: історико-культурний, пізнавальний, екологічний, спортивний та ін.
На цих теренах зароджувалася українська державність [4], що залишило значні
нашарування у вигляді відомих пам’яток історії, культури, архітектури, місць
перебування відомих постатей і т.п. У зв’язку з цим, в Україні загалом та на Черкащині
зокрема, все більшої ваги набуває сільський туризм. У селах регіону туристи
знайомляться з місцевими звичаями, народними художніми промислами - гончарством,
килимарством, плетінням, виробами з дерева. Серед нових об'єктів та атракцій можна
назвати фольклорно-екскурсійний тур "Посвята у козаки" біля знаменитого козацького
дуба у Холодному яру, численні козацькі фестивалі, ярмарки і походи. Територією
Черкащини протікає річка Дніпро та понад 1000 інших річок, узбережжя яких
використовуються для відпочинку. Тут влаштовуються сплави на човнах та
катамаранах, організовують любительську риболовлю, різноманітні спортивні змагання
[1].
Активізація нетрадиційних видів туризму сприяє поширенню серед місцевого
населення уявлень про необхідність збереження у природному чи близькому до нього
стані місцевих екосистем, що сприятливо відображається на їхній охороні загалом та
збереженні біологічного різноманіття корінних угруповань, зокрема [2].
Отже, вважаємо, що екотуризм належить до перспективних напрямів розвитку
регіонів України як з економічної, так і з екологічної точки зору.
Література 1.Кирей В. Зелений туризм – не тільки відпочинок, а й важлива галузь економіки /
В.Кирей // Черкаський край, - №24 від 29 березня 2006р.
48
2.Лихоманкова О.В. Стан і перспективи регіонального розвитку туризму в Україні
/ О.В Лихоманкова // Актуальні проблеми економіки. – №6 (36), 2004. – с.149-155.
3.Спрягайло О. В. Меморіальні дерева як об’єкти екотуризму / О. В. Спрягайло,
О. А. Спрягайло // Технологічні особливості охорони, збереження та лікування
багатовікового історичного дерева «Дуба Максима Залізняка»: Матеріали І та ІІ
Міжнародних науково-практичних семінарів (2009, 2011 р.р). – Черкаси: ФОП
Белінська О.Б., 2012. – С. 85-87.
4.Чабан А. Ю. Середнє Подніпров’я: в 2 т. – Книга 1. – Черкаси : РВВ ЧДУ, 1999.
– 188 с.
5.Martha Honey (Ed.). Ecotourism and Certification: Setting Standards in Practice.
Washington DC: Island Press, 2002. 407 pp.
УДК 574.4:63(1-21):378.16:378.014.15:63(477.53)
Макеєва О. В., магістр 1 курсу факультету агротехнологій та екології
Полтавської державної аграрної академії, Україна
ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ АГРОЛАНДШАФТУ НА ТЕРИТОРІЇ
ПОЛТАВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ АКАДЕМІЇ
ПЕРСПЕКТИВЫ СОЗДАНИЯ АГРОЛАНДШАФТУ НА ТЕРРИТОРИИ
ПОЛТАВСКОЙ ГОСУДАРСТВЕННОЙ АГРАРНОЙ АКАДЕМИИ
PROSPECTS FOR CREATING AGRICULTURAL LANDSCAP IN POLTAVA
STATE AGRARIAN ACADEMY
Полтавська державна аграрна академія (далі – Академія) знаходиться на
нерівному рель’єфному покрові. З літературних джерел відомо, що під великим
масивом в 7 гектарів, на глибині знаходяться уламки будівельних матеріалів різного
походження, від будівель, що були знищені під час війни. Щоб реконструювати
територію навчального закладу було прийнято рішення завезти землі, і зробити
насипані купини. Тобто можна уявити ґрунтовий розріз території, де приблизно 70 см
навізна земля, яка через деякий час удобрюється, далі приблизно 1 метр будівельного
сміття, і далі погребенний грунт. З упевненістю можна відзначити те, що у ті роки цим
засипанням на території просто був похований родючий шар землі. Як висновок, можна
зазначити, що ця територія з 2 родючими шарами грунту. Тільки перший нижній
знаходиться на глибині приблизно 2 метрів, тісно пов’язаний щільною гідрологічною
мережею підземних вод. Після проведених досліджень виявлено, що в ході
реконструкційних робіт, проведених на території об’єкту в ті роки, грунти, які
знаходяться на верхньому шарі освоїлися та за своїм складом є близькими до сірих
лісових ґрунтів.
Сірі лісові ґрунти - тип ґрунтів, що формуються головним чином під лісами з
трав’янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату.
Утворюються на лесовидних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших
материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, при промивному водному режимі
[1].
Гідрологічна мережа досліджуваного об’єкту дуже складна та щільна, як
інформують джерела, коли I навчальний корпус Академії почав вимиватись, його
вирішили укріпити своєрідним нагромадженням, відбувалася добудова третього
49
поверху, таким чином укріпивши будівлю, змивання частково припинилося.
Своєрідною регуляцією водного режиму штучно-створеної екосистеми на території
Академії були створені так звані штучні озера, своєрідні відкриті водойми в умовах
міста. Цим було створено також відповідний ареал існування деяких видів жителів
сільської місцевості.
Необхідна передумова створення агроландшафту в умовах міста є наявність
заповідних територій. Парк площею 4,5 гектара, розташований у м.Полтаві, по
вул.Сковороди, 1/3 на території Полтавської державної аграрної академії. Сучасний
склад дендрофлори нараховує 105 видів і форм із 58 родів, а голонасінних – 32 види і
форми [2].
За показником наукової, навчально-виховної, просвітницької, культурно-
історичної, естетичної і рекреаційної цінності та за станом утримання його в
належному станні є всі підстави рекомендувати парк Полтавської державної аграрної
академії до включення його до природно-заповідної мережі Полтавщини за статусом
парка-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Як висновок можна зазначити, що досліджувана територія Вищого навчального
закладу є своєрідним штучно створеним агробіогеоценозом, на якому гарно
пристосувалися безліч різних форм життя, серед яких зникаючі та реліктові види флори
і фауни.
Література 1. Аніщенко В.О., Боровий В.О. Моніторинг і охорона земель: Навч. посіб.–К.:
КНУБА, 2003.–176 с.
2. Писаренко В.М., Аранчій В.І., Опара М.М. Полтавська державна аграрна
академія. Історичний нарис (1920–2010). – Полтава: РВВ ПДАА, 2010. – 296 с.
УДК 504.378.316.64
Медвідь В. М., студентка 4 курсу спеціальності «Прикладна екологія» ВП НУБіП
України «Боярський коледж екології і природних ресурсів»
Чорна О. М., асистент Боярського коледжу екології і природних ресурсів
ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ КУЛЬТУРИ
ЛЮДИНИ
ФОРМИРОВАНИЕ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО СОЗНАНИЯ КАК
СОСТАВЛЯЮЩЕЙ КУЛЬТУРЫ ЧЕЛОВЕКА
FORMATION OF ECOLOGICAL CONSCIONSNESS AS A PART OF HUMAN
CULTURE
В умовах глобальної екологічної кризи основними засобами впровадження
сталого розвитку суспільства залишаються екологічна освіта і просвіта. Адже, саме
вони і є надійним фундаментом формування культури поведінки людей в
навколишньому середовищі.
Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її
взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя,
стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної
50
людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного
природного середовища. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має
розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.
Головна функція екологічної культури виражається в її меті організації
взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби
суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального
стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства.
Відновити гармонію у відносинах суспільства і природного світу можна шляхом
переходу до системи екологічних цінностей. Йдеться про особливий спосіб життя, коли
суспільство за допомогою системи екологічних цінностей, економічних механізмів,
правових норм і соціальних інститутів формує у людини потреби, шляхи і способи їх
реалізації, які не загрожують життю Землі.
Формування екологічної свідомості - це процес пізнання законів системної
цілісності природи і законів, що визначають взаємодію суспільства і природи, що
повинні враховуватися на шляху суспільного розвитку і глобального управління
природними компонентами.
Основною функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації
взаємовідносин у системі «суспільство-природа», запобігання глобальній екологічній
катастрофі, розв'язання глобальної екологічної кризи.
Однак сама по собі наявність екологічної свідомості не є достатньою умовою для
того, що матеріальні, створені науково-технічною революцією та третьою
технологічною революцією передумови змогли перетворити свої потенційні
можливості в області ліквідації глобальної екологічної кризи, перетворити в доконаний
факт. Наявність певних знань, уявлень, ще не гарантує відповідну поведінку.
Екологічна поведінка неможлива без екологічної культури та екологічної
відповідальності.
Отже, головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не
утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню
її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня
екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє,
залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних
умов існування цивілізації. Подальший розвиток вивчення цих питань можливий тільки
за підтримки людей які повинні приймати активну участь у боротьбі за краще
екологічне майбутнє.
Література
1. Куценко В.І. Освіта: місце і роль у формуванні нового екологічного мислення в
контексті вимог здорового життєвого середовища // Екол. вісник. – 03-04. 2009.
2. Пустовіт Г.П. Філософсько-культорологічний аспект у екологічній освіті. //
Шлях освіти. – 2002. –№ 3. - С.7-11.
51
УДК 378.14:504
Могила А. В., студентка 2 курсу навчання факультету екології і сталого розвитку
Павлюк С. Д., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ЕКОЛОГІВ НА ФАКУЛЬТЕТІ ЕКОЛОГІЇ І
СТАЛОГО РОЗВИТКУ
ПОДГОТОВКА СТУДЕНТОВ ЭКОЛОГОВ НА ФАКУЛЬТЕТЕ ЭКОЛОГИИ И
УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ
PREPARATION OF STUDENTS OF ENVIRONMENTALISTS IS ON FACULTY OF
ECOLOGY AND STEADY DEVELOPMENT
Екологічні проблеми, серед яких охорона природи і здоров’я людей, постають
одними з найсуттєвіших на сучасному етапі розвитку людського суспільства. Беручи до
уваги стан навколишнього середовища та тенденції розвитку економіки України,
можна констатувати зростаючу актуальність розв’язання цих проблем. Завдання, які
виникають у зв’язку з цим, різноманітні і складні. На сьогодні комплексний характер
цих задач обумовлює характер освіти спеціалістів, які їх розв’язують. Саме тому,
починаючи з 2004 року, в Національному університеті біоресурсів і
природокористування України розпочата підготовка фахівців напряму «Екологія,
охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування».
Факультет екології і сталого розвитку НУБіП України забезпечує організацію
безперервного і цілісного навчально-виховного процесу підготовки фахівців освітньо-
кваліфікаційних рівнів “Бакалавр”, “Магістр” за напрямом “Екологія, охорона
навколишнього середовища та збалансоване природокористування” та спеціальністю
“Екологія та охорона навколишнього середовища” за денною, заочною та екстернатною
формами навчання. Сучасна екологічна освіта на факультеті засновується на принципах
партнерства з іншими факультетами університету, провідними науково-дослідними та
освітніми установами України та зарубіжжя (Нідерландів, США, Японії, Росії,
Німеччини, Польщі, Франції, Китаю). Саме тому екологічна освіта на факультеті
забезпечується потужним науково-педагогічним потенціалом світового рівня.
Під час навчання, майбутні фахівці здобувають професійні навички та функції,
вивчаючи складові компоненти природних та техногенних ландшафтів, вплив на стан
об’єктів навколишнього середовища процесів видобутку та збагачення мінеральної
сировини, атмосферні та біосферні процеси, що впливають на розповсюдження
забруднюючих речовин, медико-біологічні аспекти впливу забруднювачів на здоров’я
населення, а також різноманітні методи збереження та оздоровлення деградованих
компонентів довкілля.
У підготовці фахівців факультет орієнтується на тісну взаємодію і
співробітництво з навчально-дослідними господарствами університету і передовими
науковими установами та сільськогосподарськими підприємствами.
Випуск спеціалістів-екологів націлений на поповнення штатних посад державних
службовців, екологічних інспекторів державних підприємств і установ, податкової
служби, фахівців митного екологічного контролю та контролю за транспортними
викидами тощо, а також підприємств з приватною формою власності, які у своїй
виробничій і підприємницькій діяльності використовують природний потенціал,
взаємодіють з навколишнім середовищем і відповідним чином впливають на його стан.
52
Лише майбутні фахівці-екологи зможуть вирішувати екологічні проблеми на
основі наукового знання процесів у природі, набутого практичного досвіду, керуючись
загальнолюдськими гуманістичними ідеалами: любові і поваги до природи –
фундаменту і умови людського життя, миру і спокою.
Література 1.http://ecology.nmu.org.ua/ua/Abiturient/Speciality.php
2. http://nubip.edu.ua/node/1166
УДК:504.5.062:332.3
Павлушко А. С., студентка 3 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку
Наумовська О. І., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України, Київ, Україна
ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ: СУЧАСНИЙ СТАН І АНТРОПОГЕННЕ
НАВАНТАЖЕННЯ
ЗЕМЕЛЬНЫЕ РЕСУРСЫ: СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ И
АНТРОПОГЕННАЯ НАГРУЗКА
LAND RESOURCES: CURRENT STATUS AND ANTHROPOGENIC LOAD
Територія України характеризується унікальним комплексом фізико-
географічних, ландшафтних, гідрологічних, структурно-геологічних і інших
параметрів, що зумовило формування в її межах значної кількості видів та об'єктів
природних ресурсів. За оцінками Ради по вивченню продуктивних сил України
найбільш цінними серед природних ресурсів є земельні (72%) і мінерально-сировинні
(26%). Але це в ніякій мірі зменшує екологічного та економічного значення водних,
лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного і рослинного світу у створені сприятливих
умов життєдіяльності населення та збалансованого розвитку держави.
Через нераціональне використання ґрунтів, ведення сільського господарства,
порушення законів біосфери повсюдно зростає втрата органічної речовини ,
посилюються всі види ерозії - вітрова, водна, хімічна, засолення після зрошування,
хімічне забруднення, ці процеси зменшують їх стійкість. Стійкість залежить від суми
активних температур, яка постійно зростає з-за потепління, від крутизни схилів, їх
кам'янистості та механічного складу, вмісту гумусу, водного режиму території, реакції
рН, залісненості, ємності ґрунту до іонів, розораності - господарської освоєності.
В Україні, при загальній площі 603,8 тис. кв. км, сільгоспугіддя складають 35
млн га і нараховується 650 типів ґрунтів із 1000, відомих в усьому світі. За запасами
чорноземних ґрунтів Україна посідає перше місце у світі, друге - Бразилія, третє -
Росія. Для сучасного стану ґрунтів України максимальна інтенсивність стійкості
ґрунтів складає 53 бали. Для більшої частини ґрунтів півдня України, крім західного
Приазов'я та східного Причорномор'я, характерна висока стійкість, на відміну від
Карпат та північних областей.
Моніторинг земель є складовою частиною моніторингу стану екологічної
мережі, яка уявляє собою систему спостережень за змінами компонентів довкілля в
53
межах екологічної мережі з метою своєчасного виявлення негативних тенденцій у їх
стані, оцінки можливих наслідків таких змін, прогнозування, запобігання негативним
процесам, ліквідації їх наслідків.
Моніторинг земель повинен забезпечити природоохоронний,
ресурсозберігаючий та відтворювальний характер їх раціонального використання,
передбачаючи збереження ґрунтів і обмеження негативного впливу на них.
Основним завданням моніторингу земель є формування і підтримання на
сучасному рівні системи інформації про стан земельних ресурсів, залучених в
господарське або інше використання на певній території, а саме про зміни в стані
земель, визваних антропогенними діями.
Система моніторингу земель здійснюється з використанням відповідних
способів одержання інформації і методів їх обробки: дистанційного зондування;
наземна зйомка і спостереження; використання фондових даних.
Зменшенню антропогенного навантаження сприяє Земельний кодекс України.
Він встановлює відповідальність, навіть карну, за забруднення землі, вимагає
відновлення родючості виснаженої землі, яка є одним з головних багатств українського
народу. Важливим є застосування економічних важелів впливу на порушників
Земельного законодавства, зокрема з використанням норм плати (такси).
УДК 504.064.2
Петрук Р. В., к.т.н.
Шевчук Л. І., студентка, Вінницький національний технічний університет,
Україна
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ПОБУТОВИХ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ ТА ЇХ
ВПЛИВ НА ДОВКІЛЛЯ
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ БЫТОВЫХ СТРОИТЕЛЬНЫХ
МАТЕРИАЛОВ И ИХ ВЛИЯНИЕ НА ОКРУЖАЮЩУЮ СРЕДУ
ENVIRONMENTAL SAFETY DOMESTIC CONSTRUCTION MATERIALS AND
THEIR IMPACT ON THE ENVIRONMENT
З древніх часів люди будували свої житла з матеріалів, які є у природі: дерево,
солома, очерет, каміння, глина, пісок. Трохи пізніше люди використовували цеглу,
метал, скло. Але з часом прагнення будувати міцніші, вищі, більші і дешевші будинки
змусили використовувати нові штучно створені матеріали: пластики, смоли, гуму,
деревостружкові плити, фарби, барвники та інше. Такі матеріали як правило мають
органічну складну структуру і деякі з них можуть змінювати свій склад, хімічні та
токсикологічні властивості під впливом різних чинників: температура, вологість,
сонячне світло та ін.
У середньому кожен житель індустріально розвиненої країни проводить близько
90 відсотків свого часу в приміщенні. Внутрішні рівні забруднюючих речовин зазвичай
в два-п'ять разів вище, і іноді більш ніж у 100 разів вище, ніж на відкритому повітрі. За
даними ВООЗ більш ніж 30% комерційної та жилої нерухомості у світі небезпечні для
людини через неякісне повітря всередині приміщень. Тому, логічно, багатьох людей
хвилює питання безпечності та екологічності матеріалів, з яких побудовані ці
54
приміщення. Кожна людина при проведенні будівельних чи ремонтних робіт в своєму
будинку замислюється над питанням вибору найкращих екологічно чистих матеріалів.
Але часто прагнення економії зводить питання екологічних властивостей будматеріалів
на другий план.
Питання екологічної безпеки житлових та робочих приміщень є надзвичайно
актуальним.
Джерела забруднення повітря всередині приміщень можуть включати: джерела
горіння; будівельні матеріали та меблі; побутові хімія, товари особистої гігієни,
центральне опалення і системи охолодження, радон, пестицидів. Розглянемо
властивості деяких з найпоширеніших представників будматеріалів інтер’єру.
Таблиця 1 – Порівняння будматеріалів за небезпечністю
№ Потенційно небезпечний матеріал Більш безпечний аналог
1. Матеріали, які містять азбест (шифер, труби,
котли тощо)
Черепиця, бетон, металеві труби
2. ДСП, ДВП (меблі, стіни) Дерево, МДФ
3. Мінеральна вата (теплоізоляція стін) Пінопласт, Піноскло
4. Лінолеум та килими синтетичні, вінілінові
обої
Паркет, ламінат, паперові обої
5. Лаки, фарби Лаки, фарби на водяній основі
Здоров’я кожного з нас залежить від якості матеріалів наших квартир та будинків.
Споживачі повинні звертати увагу на скалад та токсичність речовин з яких вироблені
матеріали. При виборі будівельних матеріалів варто віддавати перевагу природним
матеріалам, і в меншій мірі використовувати синтетичні матеріали чи речовини із
вмістом органічних добавок.
Література 1. Державні будівельні норми України. Містобудування. Планування і забудова
міських і сільських поселень. (ДБН 360-92. Вид. офіційне). –К. : Держбуд України,
2002. –113 с.
2. СНиП 2.08.01-89* Строительные нормы и правила: Жилые здания.-
ВместоСНиП 2.08.01-85; Введ.01.01.90.-Изд.официальное-М.:ГП ЦПП,1996.-16 с.
УДК 502/504.001.25
Чулій О. О., магістр 1-го року навчання факультету екології і сталого розвитку.
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ
БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ
НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К ОЦЕНКЕ
ПРОДОВОЛЬСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ В УКРАИНЕ
NORMATIVE AND METHODOLOGICAL APPROACHES TO THE ASSESSMENT
OF FOOD SAFETY IN UKRAINE
Якість харчових продуктів, це в першу чергу – якість нашого життя, що визначає
продовольчу безпеку та рівень розвитку держави. Питання оцінювання продовольчої
безпеки постійно перебуває у центрі уваги науковців. Оцінювання продовольчої
безпеки на основі нормативно-правової бази України висвітлено у працях вчених як
55
О. Гойчук, Г. Калетнік, С. Кваша, Р. Мудрак, М. Пугачов, П. Саблук, О. Шпичак та
інших вчених-дослідників. Питання екологічної оцінки земель з метою регулювання
продовольчої безпеки висвітлені у працях вітчизняних вчених – А. Сірого, С. Рижука,
М. Лісового, С. Булигіна, В. Патики, О. Тараріко, О. Ракоїд та інші. Значну увагу
питанню формування спеціальних сировинних агрозон для створення екологічно
чистих сировинних зон з метою отримання якісної продукції у своїх працях приділяли
вчені О. Фурдичко, О. Тараріко, О. Созінов, Н. Макаренко та інші; удосконалення
методології агроекологічної оцінки земель для вирощування різних груп культур
висвітлене у працях Н. Макаренко, В. Медведєва, Н. Рідей, О. Ракоїд, В. Бондарь та
інших. Проте недостатньо уваги приділяється оцінюванню продовольчої безпеки на
основі нормативних та методичних підходів, що нашу думку, потребує розширення та
подальшого удосконалення.
Щодо рівня «продовольчої безпеки» в світовій практиці використовуються
стандарти, які визначаються національними і міжнародними спеціалізованими
установами, у тому числі ВОЗ та ФАО. В Україні активно працюють Технічні комітети
із стандартизації у галузі охорони навколишнього середовища та збереження родючості
ґрунтів, які підпорядковані Державній інспекції України з питань захисту споживачів,
це ТК 82, 89, 142, 159.
Одним із нормативно-правових актів, який регламентує офіційне визначення
стану продовольчої безпеки України є затверджена Постановою Кабінету Міністрів
України від 5 грудня 2007 р. № 1379 «Деякі питання продовольчої безпеки» – методика
визначення основних індикаторів продовольчої безпеки, що дозволяє визначити межу,
поза якою продовольча ситуація у країні вважається небезпечною. Ця методика
базується на засадах Законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів»,
«Про захист прав споживачів», «Про органічне виробництво». Відповідно до
нормативно-правової бази України щодо створення спеціальних сировинних агрозон
для виробництва екологічно безпечних продуктів харчування провідними установами
Національної академії аграрних наук України (НААН України) (Національний
науковий центр «Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського» (м.
Харків), «Інститут агроекології» (м. Київ) НААН України) та Національним
університетом біоресурсів і природокористування України розроблено і впроваджено у
виробничу діяльність ряд науково-методичних розробок, які регулюють створення
спеціальних сировинних зон з метою отримання якісної і безпечної рослинницької
продукції та продовольчої сировини: якісна оцінка ґрунтів (Сірий А. І., 1974 р.);
керівний нормативний документ «Суцільний ґрунтово-агрохімічний моніторинг
сільськогосподарських угідь України» (Козлов М. В. та ін., 1994 р.); керівний
нормативний документ «Еколого-агрохімічна паспортизація полів та земельних
ділянок» (Созінов О. О. та ін., 1996 р.); агроэкологическая оценка земель Украины и
размещение сельскохозяйственных культур (Медведев В. В., 1997 р.); методичні
рекомендації «Оцінка придатності сільськогосподарських земель України для
створення екологічно чистих сировинних зон і господарств по виробництву продуктів
дитячого та дієтичного харчування» (Тараріко О. Г. та ін., 1998 р.); методично-
нормативне забезпечення «Агроекологічний моніторинг та паспортизація
сільськогосподарських земель» (Патика В. П., Тараріко О. Г. та ін., 2002 р.); «методика
агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення» (Рижук С. М.,
Лісовий М. В., Бенцаровський Д. М., 2003 р.); наукове видання «Бонітування і якісна
оцінка орних земель» (Медведєв В. В., Пліско І. В., 2006 р.); «оцінка придатності
сільськогосподарських угідь вимогам спеціальних сировинних зон» (Фурдичко О. І. та
ін., 2006 р.); методичні рекомендації «Агроекологічна оцінка відповідності
56
сільськогосподарських підприємств вимогам органічного агровиробництва»
(Макаренко Н. А. та ін., 2007 р.); методичні рекомендації з надання статусу спеціальної
сировинної зони та контролю за її використанням (Фурдичко О. І. та ін., 2007 р.);
оцінка і прогноз якості земель (Булигін С. Ю., Барвінський А. В., Ачасова А. О.,
2008 р.); «методичні рекомендації з комплексної агроекологічної оцінки земель
сільськогосподарського призначення» (Ракоїд О. О. та ін., 2008 р.); «методичні
рекомендації з фітотестування забруднених стійкими пестицидами ґрунтів» (Фурдичко
О. І. та ін., 2008 р.); науково-методичні рекомендації «Оцінка придатності
сільськогосподарських земель для формування екологічно чистих сировинних зон»
(Рідей Н. М. та ін., 2009 р.); науково-методичні рекомендації «Формування екологічно
безпечних сировинних агрозон» (Рідей Н. М. та ін., 2010 р.).
У державі приділяється недостатньо уваги основним завданням державної
політики для регулювання продовольчої безпеки. В Україні була спроба затвердити
Законопроект України «Про загальну безпеку продукції», який повинен був
встановлювати загальні засади розміщення і розповсюдження на ринку безпечної для
життя та здоров'я споживачів продукції і регулювати відносини між органами
виконавчої влади, виробниками, розповсюджувачами та споживачами продукції. Проте
на засіданні Верховної Ради України 29.10.2010 р. було проголошено більшістю голосів
про відхилення проекту Закону «Про загальну безпеку продукції». Проте у 2013 році на
засідання робочої групи Міністерства аграрної політики та продовольства України були
розглянуті питання основних засад забезпечення продовольчої безпеки України на
основі індикаторів продовольчої безпеки, що дозволили визначити основні показники
продовольчої безпеки та розробити заходи щодо її оптимізації.
УДК 502.131.1
Налбат Г. О., студентка 1 курсу навчання факультету екології і сталого розвитку
Пузир Т. М., асистент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА І СТАЛИЙ РОЗВИТОК
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА И УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ ECOLOGICAL CULTURE AND PERMANENT DEVELOPMENT
На сьогодні багато хто замислюється над значенням виразу «eкологічна
культура та сталий розвиток», і цікаво, що хвилює не саме тлумачення цього виразу, а
його значення у житті кожної людини. Сучасна напружена екологічна ситуація вимагає
спеціального вивчення особливостей ставлення людини до природи в різних культурах.
Сталий розвиток є принципом людського спільного життя: майбутні покоління
повинні мати такі ж самі ресурсні можливості, що мають і нині існуючі. Екологічний
аспект сталого розвитку включає забезпечення коеволюції суспільства і природи,
створення не лише для нинішнього, а й для майбутніх поколінь реальних можливостей
задовольняти свої основні життєві потреби, екологічну безпеку економічного розвитку.
Екологічна культура є невід'ємною частиною загальнолюдської культури, яка
розвивається на основі професійної екологічної освіти, інформування і виховання
екосистемного мислення. Сталий розвиток – це загальна концепція стосовно
необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і
57
захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і
здоровому довкіллі.
Екологічна культура – це здатність людини відчувати живе буття світу,
приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій
природного довкілля. Таким чином, від рівня розвитку екологічної культури залежать
способи і форми взаємодії людства з довкіллям. У своєму вищому прояві екологічна
культура означає здатність людини узгоджувати власні потреби з природною
гармонією, відповідно до цього впорядковувати навколишнє середовище, відчувати
живе буття світу. Перехід до сталого розвитку має носити етичний характер, який
пов'язаний із змінами ціннісних орієнтацій кожної людини. Головними принципами
збалансованого розвитку є: поєднання збереження природи і розвитку суспільства;
задоволення основних потреб людини; досягнення рівності та соціальної
справедливості; забезпечення соціального самовизначення та культурного
різноманіття; підтримання цілісності екосистем.
Нажаль сьогодні люди все більше переживають за свої власні потреби, не
думаючи при цьому за стан природи, до якого призводять їх дії. На нашу думку,
теперішньому суспільству мало того, щоб просто виконувати правила поведінки та
етикету, вони повинні самі зрозуміти, як вони вчиняють. Адже, викидаючи сміття на
вулиці, ніхто не замислюється над тим, як це впливає на довкілля. Нажаль, серед нас
таких людей більшість, і якщо кожен викидатиме сміття, то дуже скоро замість рослин і
тварин навколо нас будуть дерева з пластику і квіти з паперу.
Отже, щоб зберегти довкілля, красу нашої природи, на зміну існуючим формам
взаємодії цивілізації з навколишнім середовищем мають прийти інші, що ґрунтуються
на екологічних цінностях, тобто орієнтовані на збереження навколишнього
середовища.
Література
1. Салтовський О.І. Основи соціальної екології: навчальний посібник. – К.: Центр
навчальної літератури, 2004.– 382 с.
2. Стратегія сталого розвитку: Навчальний посібник / Боголюбов В.М., Прилипко
В.А. – Херсон: Олді-плюс, 2009. – 322 с.
УДК 504.711
Петрук Р. В., к.т.н.
Шевчук Л. І., студентка, Петрова О. А., студентка, Вінницький національний
технічний університет, Україна
ОПТИМІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВИВЕЗЕННЯ ТПВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ОПТИМИЗАЦИЯ СИСТЕМЫ ВЫВОЗА ТБО ВИННИЦКОЙ ОБЛАСТИ
SYSTEM OPTIMIZATION REMOVAL OF HOUSEHOLD GARBAGE TO
LANDFILLS IN VINNYTSIA REGION
Станом на 2014 рік у Вінницькій області існує проблема неефективного збору
побутового сміття. Сміття майже не сортується в місцях утворення і, тому, вкрай важко
його сортувати на сміттєсортувальних дільницях на полігонах.
Відповідно до постанови Вінницької Облради та закону України про відходи до
2018 року на території області має бути впроваджена система роздільного збору сміття
58
та сміттєсортування. Відповідно до закону захоронюватися на полігонах мають лише
відходи, які неможливо переробити вони є інертними та неагресивними до довкілля.
В деяких районах
Вінницької області є
сміттєсортувальні дільниці,
зокрема, у Вінницькому
Калинівському, Жмеринському,
Муровано-Кириловецькому,
Тульчинському, Крижопільському,
Гайсинському районах – загалом
7 станцій. Проте майже всі вони
не функціонують через
недостатність коштів на їх запуск
або через неповну
завантаженість. Реальний стан
більшості з них вкрай плачевний,
оскільки станції вартістю близько
одного-двох мільйонів гривень
кожна в не запущеному стані
псуються. Прикладом якісного
використання сміттєсортувальної
дільниці є сміттєзвалище у с.
Стадниця Вінницького району де
діє станція спалювання
звалищного газу.
Для запуску однієї дільниці орієнтовно треба близько двох мільйонів гривень. Проте
досвід Європейських держав свідчить, що більш ефективним є використання
сміттєсортувальних дільниць потужністю 20-30 кубометрів на добу для декількох
невеликих міст і сіл.
Для створення ефективної системи вивозу, збору і переробки ТПВ варто змінити
законодавство України для стимулювання приватних підприємців до капіталовкладень в
цю сферу. А також спалювання сміття чи звалищного газу і продажу електроенергії за
льготним тарифом у мережу. Таким чином можна досягти ефективного збору і
переробки сміття, а, головне, частково позбутися проблеми ТПВ та перезавантаженості
полігонів.
Література 1. Закон України 187/98-ВР Про відходи з доповненнями від 26.04.2014
2. Савуляк В.І. Технічне забезпечення збирання, перевезення та підготовки до
переробки твердих побутових відходів: монографія/ В.І. Савуляк, О.В. Березюк. –
Вінниця: УНІВЕРСУМ–Вінниця, 2006. – 218 с. – ISBN 966-641-194-6 (в пер.).
59
УДК 375:21.18
Пінчук К. В., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого розвитку
Паламарчук С. П., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕBОЛЮЦІЯ ЛЕКЦІЇ
EVOLUTION OF LECTURES
ЭВОЛЮЦИЯ ЛЕКЦИИ
На сучасному етапі розвитку освіти в Україні лекція є важливою ланкою,
доцільною формою організації навчання у вищому навчальному закладі. Її загальне
призначення – формування у студентів орієнтовної основи для оволодіння знаннями,
уміннями, навичками, їх позитивного ставлення до життєвих реалій, що вивчаються,
смаку до науки і дослідницької діяльності. Слово “лекція” у перекладі з латинської
мови означає “lectio” – читання, а лектор – “lector”, читець. Лекція активно
застосовувалася в середньовічних університетах у формі читання й коментування
викладачем тексту книг. В історії розвитку вона стала важливою формою словесного,
особистісного впливу викладача, оратора на людину.
Лекція з'явилася у Стародовній Греції і набула розвитку в Стародавньому Римі і в
середні віки. За соціально-економічних умов середньовіччя постала необхідність
прилучення до освіти широких верств населення, а не лише представників знаті.
Діалогічний вид навчання вже не задовольняв потреб. А джерел інформації (на той час
вони обмежувалися, в основному, книгою) було обмаль. Тому педагог, який мав дещо
ширший доступ до літератури, систематизував інформацію у вигляді писаних текстів і
на заняттях зачитував цей матеріал студентам. Це був своєрідний спосіб колективного
розповсюдження і засвоєння інформації. Студенти конспектували лекції і так
опановували програмний матеріал. Лише пізніше, наприкінці XIX ст., поряд з лекціями
почали застосовувати практичні, лабораторні заняття. Зрозуміло, що обмеження
навчальної роботи лише лекціями збіднювало ефективність навчально-виховного
процесу. Наприкінці XIX - на початку XX ст. лекція як провідний метод навчання
зайняла визначальне місце у системі навчально-виховної роботи у вищих освітніх
закладах світу. Наприкінці XX і на початку XXI ст. дискутується питання щодо
доцільності застосування лекції у вищих навчальних закладах. Думки і вчених, і
практиків розходяться.
У науковій, психолого-педагогічній літературі існує багато аргументів щодо
пасивного характеру лекції як форми організації навчання. Зазначено, що лекція:
привчає студентів сприймати готові думки, гальмує їхнє самостійне, творче мислення;
змушує студентів займати позицію об’єкта навчального процесу; гальмує їхню
активність, розвиток внутрішньої мотивації навчання, оскільки студенти позбавлені
можливості самостійного пошуку, відкриття істин, критичного аналізу; регламентована
в часі, тому наукова, навчальна інформація подається у визначеному, обмеженому
обсязі; спроможна задіяти, захопити тільки деяку частину слухачів, адже рівень їхнього
розвитку, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, індивідуальні здібності тощо є
відмінні; обмежує можливості викладача щодо перетворення аудиторії студентів у
єдиний колектив, спільноту.
Отож поряд з лекцією повинні застосовуватися інші форми організації навчання:
семінарські, практичні, лабораторні заняття, тренінги та інші організаційно-методичні
60
форми, що активізують самостійну, творчу пошуково-дослідницьку діяльність
студентів. Проте повна відмова від лекцій порушує науковий рівень, цілеспрямований,
системний характер організації навчального процесу, обмежує можливості позитивного
особистісного впливу викладача на внутрішній світ, поведінку студентів.
Література 1. Кузьмінський А.І., Педагогіка вищої школи, Навчальний посібник, К.: Знання,
2005.- 486 c.
УДК 502/504:001.76
Покотило Т. Г., студентка 1 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку
Пузир Т. М., асистент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ВПРОВАДЖЕННЯ
ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ ИННОВАЦИИ: ПРОБЛЕМЫ И НАПРАВЛЕНИЯ
ВНЕДРЕНИЯ
ECOLOGICAL INNOVATIONS: PROBLEM WAYS OF IMPLEMINTATION
Одним з інструментів, які сприяють впровадженню європейських стандартів у
економіку регіонального природокористування, визнано екологічні інновації, як
індикатор сталого і зрівноваженого розвитку в умовах конкуренції.
Впровадження сучасних природоохоронних технологій стає нагальною
потребою для виробників як засіб виживання на ринку, оскільки дозволяє втримати
конкурентні позиції на вимогу сучасності, зокрема, на рівні регіонів як учасники
транскордонного співробітництва.
До екологічних інновацій можна віднести такі процеси, як:
– розроблення, створення і впровадження нових технологічних процесів і циклів
розроблення й погодженого розвитку всіх функціональних ланок з добутку ресурсів,
їхнього перероблення, використання відходів і відтворення цих ресурсів;
– розроблення й використання ресурсозберігаючої техніки, розроблення і
впровадження маловідходних і безвідходних технологій;
– освоєння нових територій, а також розширення тих, що діють, з урахуванням
екологічної безпеки населення і виробництва;
– розроблення і випуск нових екологічно чистих продуктів і створення
потужностей для їх виробництва, розроблення варіантів використання нових і
поновлюваних джерел енергії;
– формування нового мислення у розробників інновацій з точки зору необхідності
їх екологізації шляхом впровадження обов’язкової екологічної освіти.
Виробники екологічних інновацій при оцінці їхніх шансів на ринковий успіх
мають враховувати вплив факторів екологічного тиску й екологічного втягування.
Зокрема, такі, як законодавчі обмеження, вимоги національних і міжнародних
стандартів, ефективність витрат, екологічно орієнтовані акції громадськості, екологічна
поінформованість суспільства.
61
Необхідно відмітити, що існують труднощі, які виникають на етапі розроблення
екологічних інновацій, а саме: складно визначити навантаження, які чинять
виробництво та продукція на довкілля; навряд чи можна передбачити рамкові умови
майбутньої утилізації відходів; зростаюча складність продуктів і способів виробництва
утруднює утилізацію відходів; мають місце зростання кількості інновацій і скорочення
часу їх впровадження; термін служби продукту зменшується, що суперечить
екологічним цілям, тобто цілям тривалого терміну використання, ресурсозбереження і
екологічно прийнятної утилізації відходів.
Таким чином, екологічні інновації представляють собою складний процес і
виступають як багатофакторна структура, що характеризується взаємозв‘язками та
взаємозалежностями між окремими її компонентами, які, в свою чергу, можуть бути
природно-ресурсного і екологічного характеру.
Література 1. Андрєєва Н.Н. Экологические инновации и инвестиции: сущность,
системология, специфика взаимодействия и управления / Н.Н. Андрєєва, Е.Н.
Мартынюк // Вісник Хмельницького національного університету. – 2011. – № 2. – T. 2.
– С. 207. 2. Прокопенко О.В. Екологізація інноваційної діяльності: мотиваційний підхід /
О.В. Прокопенко . – Суми : ВТД «Університетська книга», 2008. – С. 33.
УДК 504:001.92
Безклуба Т. В., Поліщук Н. Ю., студенти 1-го року магістратури факультету
екології і сталого розвитку
Войтенко Л. В., к.хім.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
ВОДОСПОЖИВАННЯ
ПРОБЛЕМЫ ФОРМИРОВАНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ
ВОДОПОТРЕБЛЕНИЯ
THE PROBLEMS ON THE ECOLOGICAL CULTURE FORMATION OF WATER
CONSUMPTION
Дефіцит чистої прісної води – один з найбільших викликів людські цивілізації
XXI сторіччя. Промислова фаза розвитку світу підходить до кінця. Її наслідки двоякі: з
однієї сторони, сотні мільйонів людей забули, що таке нестача самих простих речей –
продуктів харчування, одягу, взуття, палива, енергії. Але, з іншої сторони, сучасна
промисловість та сільське господарство спричинюють колосальний тиск на довкілля.
Самим цінним ресурсом нарівні з енергоносіями стає чиста вода. Причому найбільші
темпи зростання водоспоживання спостерігаються у сільськогосподарській та харчовій
промисловості. Наприклад, щоб виростити та переробити продукти для одного
гамбургеру, потрібно 2400 л води. Сільське господарство є також одним із найбільших
забруднювачів природних вод – так, в процесі одержання одного курячого яйця
утворюється 1 л стічних вод.
62
З метою активізації дій для уникнення водної кризи, що насувається, Генеральна
Асамблея ООН проголосила період з 2005 по 2015 роки Міжнародним десятиріччям дій
«Вода для життя». Ця подія була започаткована під час Всесвітнього дня водних
ресурсів 22 березня 2005 року.
Крім об’єктивних причин різкого погіршення стану водних ресурсів в Україні,
існують й чисто світоглядні, а саме проблеми формування екологічної свідомості, яка
визначає певний спосіб існування людства протягом багатьох століть. Основною
функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації взаємовідносин у системі
«суспільство – природа», запобігання глобальній екологічній катастрофі, розв’язання
глобальної екологічної кризи. Тому не можна недооцінювати значення та необхідність
формування у підростаючого покоління екологічної свідомості.
Соціологічні опитування засвідчують, що проблема якості питної води, її
раціонального використання більше турбує жителів мегаполісів. Але вони і
використовують воду у значно більших масштабах – до 300 л на людину на добу, тоді
як сільські мешканці споживають 40-60 л на одну особу в день. Комфорт міського
жителя забезпечує система водовідведення з централізованою системою очищення
стічних вод, тоді як сільські території України каналізовані всього на 3%.
Тому мета даної роботи полягає у тому, щоб розробити в умовах соціально-
економічної кризи українського суспільства програму послідовного формування
екологічної культури водоспоживання з огляду як на запобігання забруднення водних
ресурсів аграрних територій від побутових джерел, так і розуміння обмеженості
потенціалу самоочищення природних екосистем, для чого необхідно організовувати
систему простих у реалізації та зрозумілих заходів для раціонального водоспоживання.
Паспортизація децентралізованих вододжерел малих населених пунктів України
силами студентів факультету екології і сталого розвитку НУБіП України є практичним
внеском до реалізації Державної програми України «Питна вода», централізоване
виконання якої практично припинено з об’єктивних причин. Інформування мешканців
про те, яку воду вони вживають, чи відповідає вона нормативам і які ризики несе
вживання забрудненої води – це і є спосіб формування культури водоспоживання,
виховання навичок дбайливого ставлення до води.
УДК: 502/504(100)
Прядкіна Т. О., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого
розвитку
Шофолов Д. Л., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ПРОБЛЕМИ
СОВРЕМЕННАЯ ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА И ЕЕ ПРОБЛЕМЫ
MODERN ENVIRONMENTAL POLICY AND ITS PROBLEMS
Сучасна екологічна політика полягає насамперед у виведенні з кризової
екологічної ситуації підприємств і територій, розробці стратегії економічного розвитку,
сумісної зі збереженням навколишнього середовища. Зміцнення екологічної безпеки
полягає в перенесенні центру ваги на природозберігаючі галузі економіки,
63
вдосконалення існуючих напрямків господарської діяльності на основі врахування і
прогнозування всіх можливих екологічних і соціальних наслідків.
Програми оздоровлення навколишнього середовища і раціонального
природокористування, які розробляються в багатьох регіонах і містах, як правило,
включають розділ аналізу екологічної ситуації, який необхідний для виявлення і
ранжування основних екологічних і еколого-економічних проблем. Однак методологія
аналізу еколого-економічного стану територій відсутня і кожен регіон змушений
заново розробляти свою систему екологічних і еколого-економічних критеріїв оцінки.
Критерії соціально-економічної оцінки, що могли б слугувати для вибору напрямку
еколого-економічного розвитку території, у даний час чітко не визначені. Кількісна
оцінка впливу не завжди можлива внаслідок відсутності методик визначення тих чи
інших параметрів якості навколишнього середовища, що змінюються в результаті
техногенезу.
Деякі питання, що стосуються безпеки і ризику, у даний час не одержали
вичерпного опрацювання і щодо них не склалося однозначного уявлення.
Найважливіше значення в цьому зв’язку має проблема визначення принципових
напрямків і конкретних засобів оптимізації еколого-економічної ефективності
природокористування урбанізованих територій.
Література 1. Нікітіна А.Г., Степанова С.А. Екологія, охорона природи, екологічна безпека.
- М.: Изд-во «новина», 2009
2. Бобильов С.М. Екологізація економічного розвитку: Учеб. посібник. - М.:
Изд-во МГУ,2007
3. Сосунова І.А. Політика екологічна // Глобалістика. Енциклопедія. - М., 2003.
- С. 806
4. Рогозін Д.О. Політика // Глобалістика. Енциклопедія. - М., 2003. - С. 800
УДК 006.83:338.439
Пунінська М. О., студентка 2 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку
Рубежняк І. Г., к.б.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
VALUATION OF AGRICULTURAL PRODUCTS
НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
НОРМИРОВАНИЕ КАЧЕСТВА СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОЙ ПРОДУКЦИИ
Environmental regulation provides so-called carrying capacity of natural systems and
human. Allowable load is considered is guaranteed to not exceed the natural changes in the
environment, therefore does not causes the adverse effects in biota and does not affect the
quality of the surrounding environment.
The valuation of food is regulated by the state standards DR-97, Sanitary norms and
rules 5061, international standards - GOST 26926, GOST 26927.There are maximum
permissible concentration (allowable trace amounts) of harmful substances in food (MPCf)
and maximum allowable level of nitrate (MALn) in fruit and vegetable products, standards of
64
pesticide contamination of food, sanitary assessment of animal products, maximum
allowable amount of toxic substances in meat and meat products and maximum permissible
concentrations of heavy metals in food.
Sanitary standardization of food contamination includes determination of nitrates,
pesticides, heavy metals and radioactive substances. Nitrates are present in the environment
(air, water, soil) and food because they are a part of the natural nitrogen cycle. In recent years
in soil nitrate contents higher than in other media. It is a consequence of intensive application
of mineral and organic fertilizers, storage waste materials by different companies. Nitrates
migrate from soil into the water and plants and from water and food into the human body. The
amount of nitrate accumulated within the plant depends on two factors: the rate of uptake by
the plant from the soil, and the plant reduces it. If uptake exceeds the rate of reduction, large
amounts of nitrate can accumulate. If the rate of reduction equals the rate of uptake, there is
no accumulation. All plant products, depending on the ability to accumulate nitrates, divided
into three groups: low, medium and high nitrates. Also nitrites and nitrates are part of food
additives. The main source of nitrates may be drinking water also. Excessive amounts of
nitrates in foodstuffs are a high risk of human health. The exceed concentration of nitrates in
food is a real fact of decrease of life interval. The vegetables are the main source of nitrate
(70%) for man. The second source is drinking water (20%). The effects of feed and water
levels are additive. The term “nitrate toxicity” is commonly used, the toxic principle is
actually nitrite. Nitrate causes methemoglobinemia in infants and this has been the principle
health concern of regulators around the globe. Nitrate is converted to nitrite after ingestion,
and this nitrite reacts with both natural and synthetic organic compounds to produce N-
Nitroso compounds in the human stomach. Many of these N-Nitroso compounds are
carcinogenic in humans.
References
1. В. В. Тарасова, А. С. Малиновський, М. Ф. Рибак Екологічна стандартизація і
нормування. К.: Ніка-Центр, 2007. – 276 с.
2. В.І. Смоляр, О.І. Циганенко, Г.І. Петрашенко Нітрати, нітрити та нітрозоаміни
у харчових продуктах і раціонах//Проблеми харчування. – 2007.-3
http://www.medved.kiev.ua
УДК 502:37
Пузир Т. М. здобувач кафедри педагогіки, Житомирський державний
університет ім. І. Франка
ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА НА ШЛЯХУ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ
ЕКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ НА ПУТИ К УСТОЙЧИВОМУ
РАЗВИТИЮ
ECOLOGICAL EDUCATION ON THE WAY TO THE PERMANENT
DEVELOPMENT
В умовах надзвичайно складного економічного та екологічного становища в
Україні важливе значення має підвищення рівня екологічної свідомості і культури.
Формування екологічної культури здійснюється через впровадження екологічного
виховання та екологічної освіти. Нагальною потребою постає формування у молоді
65
ґрунтовних екологічних знань, культури спілкування з природою, необхідних навичок
раціонального природокористування, екологічного світогляду, орієнтованого на
безпечний для довкілля розвиток.
Під екологічною освітою розуміємо неперервний процес засвоєння цінностей і
понять, які спрямовані на формування умінь і навичок, необхідних для осмислення і
оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем,
формування екологічного мислення і світогляду, які базуються на принципах
екологічної відповідальності [2].
Екологічна освіта та пропаганда природоохоронних заходів були рекомендовані
ще у 1977 році, на проведеній під егідою ЮНЕСКО міжурядовій конференції, де були
сформульовані основні принципи екологічного навчання. Також роль освіти для
забезпечення стійкого розвитку була обґрунтована у двох доповідях ООН – матеріалах
ЮНЕП «Перспективи навколишнього середовища на період до 2000 р. і надалі» (травень
1987 р.) і матеріалах Брундланської комісії «Наше спільне майбутнє» (квітень 1987 р.)
[3]. У процесі екологізації освіти велику роль відіграв Указ Президента України «Про
основні напрямки реформування вищої школи в Україні» (1995 р.), наступним етапом
було прийняття Концепції екологічної освіти України (2001 р.).
Формування екологічної освіти здійснюється, враховуючи екологічні закони,
закономірності, наукові принципи, які спрямованні на формування особистості з
екологічною свідомістю на дотримання норм екологічної поведінки і виконання
практичних дій щодо захисту навколишнього середовища і збереження власного життя
[1].
Екологічна освіта здійснюється в межах формальної і неформальної освіти.
Формальна освіта охоплює набуття систематизованих знань з екологічних питань
шляхом навчання. Неформальна екологічна освіта передбачає надання природо-
охоронних відомостей індивідуально, через джерела масової інформації та самоосвіти.
Екологічний аспект повинен органічно включатись у процес освіти населення всіх
вікових категорій, що відповідає концепції «неперервної освіти».
Екологічна освіта повинна розглядати навколишнє середовище в усій його
повноті; бути тривалим процесом; міждисциплінарною за своєю суттю; докладно
висвітлювати різні аспекти навколишнього середовища в процесі соціально-
економічного планування і розвитку; формувати навички вирішення проблем і роз'яс-
нювати ціннісні пріоритети відповідно до вікових особливостей.
Лише за умови безперервності екологічної освіти, виховання і просвітництва ми
зможемо підвищити екологічну свідомість людей, забезпечивши шлях нашої держави
до сталого розвитку.
Література
1. Климчик О.М., Малярчук П.М., Мислива Т.М., Дубровський В.П. Екологія.
Вступ до фаху: Навчальний посібник. Житомир: Житомирський національний
агроекологічний університет, 2008. – 344 с.
2. Основи стійкого розвитку. Навчальний. посібник за редакцією Л.Г.Мельника.–
Суми Університетська книга, 2005.– 654 с.
3. Хилько М.І. Екологічна культура: стан та проблеми формування.– К.: Знання,
1999. – 36 с.
66
УДК 638.504/2.42
Риндич Г. А., магістр 2 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
АГРОЛАНДШАФТИ: ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ, ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ
АГРОЛАНДШАФТЫ: ПРОБЛЕМЫ СОХРАНЕНИЯ, ПУТИ УЛУЧШЕНИЯ
AGRICULTURAL LANDSCAPES: CONSERVATION, WAYS TO IMPROVE
Агроландшафт – це змінений в процесі господарської діяльності людини
природний ландшафт, завдяки чому збільшуються продуктивні сили суспільства. В
агроландшафті, як і в інших культурних ландшафтах, об'єднуються і взаємопроникають
компоненти неживої природи, ґрунтового покриву і частина біосфери (включаючи
людину та її діяльність). Агроландшафт складається з агробіогеоценозів та інших
структур (населені пункти, тваринницькі ферми тощо), зв'язаних між собою в єдине
ціле, створюючи суперсистему. У господарській діяльності необхідно враховувати.
екологічні закономірності, що існують в ландшафті. Змінюючи ландшафт в процесі
діяльності, слід намагатися підтримувати таку структуру, яка нагадувала б природну, а
якщо в окремих випадках це неможливо або недоцільно, створювати агроландшафти,
додержуючись екологічних закономірностей, які проявляються в ландшафтах. У цьому
випадку загальні і спеціальні питання сільськогосподарської екології доповнюють один
одного. Ландшафти України підтримувалися у гармонійному стані лише до першої
половини XIX ст., до ліквідації кріпосництва, після якого розпочалося систематичне
вирубування лісів у лісостеповій, осушення земель у поліській та розорювання у
степовій зонах. Нині особливого значення набуває формування на тривалий час
екологічно стійкого і ефективного агроландшафту. Це означає, що агроландшафт поряд
з досягненням найвищої продуктивності повинен такою ж мірою виконувати захисні,
природоохоронні та естетичні функції. Цього можна досягти при створенні
максимальної екологічної різноманітності території, що інтенсивно використовується.
(оранка, внесення добрив, пестицидів, органічних добрив і т.д.), тобто створити умови
для запобігання водній і вітровій ерозії, забрудненню водойм і повітряного басейну,
інакше кажучи, забезпечити екологічну стабільність ландшафту.
В агроландшафті повинна створюватись стійка саморегульована система, яка
виключала б негативні явища. Вона повинна реалізувати комплексний підхід в
агроландшафті, тобто охорону як землі, так і вод, рослинного й тваринного світу. Тому
організацію території слід орієнтувати не тільки на межі колгоспів і радгоспів, а й на
басейни річок, які є основними осередками ландшафту. Застосовуючи мінеральні
добрива, осушуючи болота, мобілізуючи внутрішні ресурси ландшафту, людина
забезпечує рослини і свійських тварин необхідними елементами, тобто створює
культурний ландшафт з оптимальним геохімічним режимом.
У сільськогосподарських ландшафтах тісно переплітаються різні процеси –
фізичні, хімічні, біологічні, екологічні, соціальні і політичні, що свідчить про
необхідність розробки екологічної концепції агроландшафтів, регіону в цілому, яка б
дозволила враховувати не лише загальносуспільні потреби у продуктах сільського
господарства, потреби розвитку самого сільського господарства, а й екологічну
Основними шляхами покращення слід вважати оранку, внесення пестицидів,
органічних добрив,осушення боліт, регулюванням річок, яруг, балок, водного
67
господарства на всіх сільськогосподарських землях, нормованим визначенням площ,
відведених під ріллю, луки, ліси, застосуванням прийомів обробітку ґрунту, які
найбільше сприяють правильному використанню вологи. Ці методи дасть змогу
забезпечити екологічну стабільність ландшафту.
УДК 504.064.3:334
Шевчук А. Л., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого розвитку,
Рибалко Ю. В., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРИНЦИП ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ ОБ'ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ
ПРИНЦИП ПРОВЕДЕНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ ПАСПОРТИЗАЦИИ
ОБЪЕКТОВ ВЕДЕНИЯ ХОЗЯЙСТВА
PRINCIPLES OF ECOLOGICAL CERTIFICATION OF FACILITIES
MANAGEMENT
У рішенні проблем контролю за станом навколишнього середовища важливу роль
відіграє екологічна паспортизація об'єктів. Роль цієї паспортизації полягає в
систематизації, а при необхідності в розробці показників, що нормують, екологічної
безпеки, екологічно безпечного антропогенного навантаження на природне середовище
підприємствами. Істотним моментом є підтримка на оптимальному рівні інтенсивності
контролю, і дотримання нормативних навантажень, а так само своєчасне реагування на
перевищення навантаження різними підприємствами. У відповідності і чинному
законодавстві підприємство у своїй діяльності по використанню природних ресурсів і
впливові свого виробництва на навколишнє середовище, плануванню і проведенню
природоохоронних заходів, підконтрольно міським службам охорони навколишнього
середовища. Порядок складання і представлення екологічних паспортів промислових
підприємств на узгодження координують місцеві комітети з охорони природи разом з
міською адміністрацією.
Екологічний паспорт розробляється підприємством за рахунок його засобів і
затверджується керівником підприємства за узгодженням з Радою народних депутатів і
територіальним органом по охороні праці, де він і реєструється. Екологічна
паспортизація техногенних об'єктів служить для документального опису еколого-
економічних характеристик об'єктів природоохоронної діяльності. Екологічний паспорт
підприємства розробляється для обліку усіх видів техногенного впливу на навколишнє
середовище і порівняльний аналіз внеску різними виробничими процесами в загальну
трудомісткість. Він містить нормативно-довідкову, фактографічну і звітну інформація
про трудомісткість виробництва.
В екологічному паспорті відбивають дані про техногенний вплив на навколишнє
середовище всіх елементів виробництва, представлених на схемі: зведення про
прийнятій підприємством технологіях; кількісна і якісна характеристика
використовуваних ресурсів; кількісні і якісні характеристики продукції, що
випускається; кількісні і якісні характеристики викидів (скидань, відходів), що
забруднюють речовин від підприємства.
68
Екологічний паспорт підприємства представляє комплекс даних, виражених через
систему показників, що відбивають рівень використання підприємством природних
ресурсів і ступінь його впливу на навколишнє середовище, періодично коректується й
обновляється інформація про вихідні дані для розрахунку матеріально-енергетичних
балансів, нормативи ресурсоспоживання, виробничих циклів. Важливими розділами
паспорта є результати інвентаризації відходів підприємства, що заповнюються
відповідними органами, у ці підрозділи надають інформацію й опис умов утворення і
характеристики всіх джерел газових викидів, стічних вод, твердих і рідких відходів,
приводиться зведення про поточну економіку підприємства, про плановані і фактичні
витрати на заходи щодо досягнення нормативних ГДС і ГДК, а так само інших
природоохоронних мірах.
Основою для розробки екологічного паспорта є погоджені і затверджені основні
документи, проекти розрахунків гранично-допустимих викидів (ГДВ), норми гранично-
допустимих стоків (ГДС), дозвіл на природокористування, паспорти газо- і
водоочисних споруджень і установок по утилізації і використанні відходів, дані
статистичної звітності, інвентаризації джерел забруднення, нормативно-технічні
документи. Паспорт складається відповідними підрозділами підприємств, що
відповідають за охорону навколишнього середовища. Для проектованого підприємства
екологічний паспорт розробляє організація-проектувальник. Екологічний паспорт
затверджується керівником підприємства, погодиться з державними організаціями по
охороні природи і з міською і районною адміністрацією, до території якої відноситься
дане підприємство, гриф визначається відомчими Переліками. Керівник підприємства,
що затверджує екологічний паспорт, несе персональну відповідальність за правильність
складання паспорта, вірогідність, що утримуються в ньому даних і внесення коректив у
плині місяця з дня зміни характеру використання природних ресурсів. Екологічний
паспорт для діючих і проектованих підприємств складається за станом на 1 січня, і далі
щорічно уточнюється і пері узгоджується в органах місцевого самоврядування.
Екологічний паспорт промислового підприємства дає можливість здійснити екологічну
атестацію того або іншого господарського об'єкта по ознаках його відповідності
вимогам гранично-допусктимих техногенного навантаження і екологічної техноємність
території.
УДК 504.4:631.459
Руденко Б. О., магістр1 року навчання факультету екології і сталого розвитку,
Бережняк Є. М., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування Україии
НАПРЯМКИ ЗМЕНШЕННЯ ЕРОЗІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
НАПРАВЛЕНИЯ СНИЖЕНИЯ ЭРОЗИОННЫХ ПРОЦЕССОВ НА ТЕРРИТОРИИ
УКРАИНЫ
DIRECTIONS OF DECREASE EROSIVE PROCESSES IN UKRAINE
Ерoзія – це прирoдний геологiчний процeс, що здебільшого збiльшується завдяки
необачній господарській діяльності людини. Нa ерoдованих та ерозійно небезпeчних
зeмлях врожайнiсть сiльскогосподарских культyр знижyється на 10–30%. Причинoю
знижeння біoпродуктивності ґрyнтів сільськогосподарських угідь є поступове
зменшeння зaпасів гyмусу, а щoрічні йoго втрaти можуть досягати 15–20 т/гa. В стeпу,
ЕИ
69
де здебільшого проявляється вітрoва ерoзія, ці втрaти стaновлять в серeдньому 17–23
т/гa.
Вoдна ерозiя виникaє внaслідок змиву верхнього шару грyнту під дією опaдів,
тaлих тa протoчних вод. Вoна залeжить від їх кiлькості й інтенсивнoсті, характеру
рeльєфу, влaстивостей грyнту, рoслинного пoкриву. Вона прoявляється на схилaх від
0,5°. В середньoму із 1га схилoвих земель змивaється до 15 т за рік. В посівaх
просaпних культур, розмiщених на схилaх підвищеної крутизни (понaд 3°) змив грунту
зрoстає до 30–35 т/гa, а за посіву просaпних культур вздoвж схилів – дo 150–300 т/гa.
При цьому варто зазначити, що швидкість ерoзії перевищyє швидкiсть прирoдного
формувaння й віднoвлення ґрунту. Вітрoва ерозія (дефляцiя) поширенa тaм, де
вiдсутній прирoдний рослинний пoкрив, який зaхищає пoверхневі шaри грунту,
розoраного нa великих площaх. Причиною вітрoвої ерoзії, окрім несприятливих
клімaтичних умов, є руйнувaння зернистoї структури грyнту внaслідок нераціонального
його обрoбітку та відсyтності нaдійного зaхисту. Нaдмірне випасaння худoби в
пoсушливих степaх, яке призвoдить до знищeння дернини, тeж може спричинити
вiтрову ерoзію. Зaлежно від швидкостi (сильний вітер 15–20 м/с) вiтер видуває різнoї
величини дрiбнозем (іноді діаметром до 1 мм) і перeносить йогo на знaчну відстaнь. За
інтенсивної вітрoвої ерoзії виникaють тaк звaні чорні бурі, під чaс яких у повiтря
підіймається значна кількість грунту, пилy, пiску, які осідають на нову поверхню
грунту і агроландшафти. Інoді нaноси бувaють до 20-30 см висотою, що стає причиною
загибелі посівів с.-г. культур. Дія чорних бурь суттєво впливає на зниження родючості
грунту не тільки в тих місцях, де вони виникають, а й зaвдають шкоди сільськoму
господарству в тих рaйонах, де відклaдаються нові пилові маси.
В Укрaїні найнебезпечнішими щодo виникнення вiтрової ерозії є степові та деякі
лiсостепові рaйони. Причини цих ерозiйних процесiв не лише в нeсприятливих
природних умовaх, a й у знищеннi в минулoму грyнто-закрiплюючої рoслинності,
руйнyванні структyри грyнтів, зменшенні загальної лiсистості. З метoю запoбігання
рoзвитку цьoго процесу дoцільно зaстосовувати кoмплекс агротeхнічних,
гiдротехнічних та лiсомеліоративних зaходів.
УДК 001.8:504.5
Сахно Д. О., студентка 2 курсу навчання факультету екології і сталого розвитку,
Павлюк С. Д., к.с.-г.н., доцент, Національного університету біоресурсів і
природокористування України, Київ, Україна
НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ АГРОЛАНШАФТІВ
НАУЧНО-МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К ИССЛЕДОВАНИЮ
АГРОЛАНШАФТОВ
SCIENTIFIC AND METHODOLOGICAL APPROACHES TO THE STUDY OF
AGRICULTURAL LANDSCAPES
Поступове зростання антропогенного навантаження на природне середовище
значно впливає на стан ґрунтового покриву, атмосфери, поверхневих і підземних вод,
посилюючи розвиток негативних процесів: ерозії, дегуміфікації, перезволоження,
засолення тощо.
70
Методологія дослідження екологічного стану агроландшафтів потребує
удосконалення методики їх екологічного оцінювання при застосуванні системного
аналізу й використанні позитивного досвіду вітчизняних і зарубіжних методик, що
потребує інтеграції масивів груп показників за цільовою приналежністю, їх
узагальнення і систематизації для можливого прогнозування та моделювання як стану,
так і розвитку агроландшафтів, передбачення й запобігання їхнім можливим
екологічним ризикам для усунення небезпек деградації агроекосистем вцілому. Це
зумовлює вивчення існуючих методичних підходів до дослідження екологічного стану
агроландшафтів у вітчизняній і зарубіжній науковій спеціальній літературі при
узагальненні методологічного досвіду провідних науково-дослідних і проектно-
пошукових установ для розроблення та удосконалення методики оцінки природно-
ресурсного потенціалу агроландшафтів.
Оптимальним інструментом селективного методичного добору є системний
аналіз, що дозволяє: використати класифікаційні ознаки груп показників, які
відповідають за біогеоценотичні процеси, що призводять до змін екологічного стану
агроландшафтів; інвентаризувати і систематизувати їх за цільовим призначенням при
розробці геоінформаційної системи; діагностувати і запобігати екологічним ризикам
деградації агроландшафтів при застосуванні геоінформаційного моніторингу
агроекосистем; передбачати потенційні можливості стійкості агроландшафтів
(саморегулювання, -відновлення, -очищення) для підтримки їх гомеостатичного стану;
визначати і планувати екологічно оптимальні природоохоронні і сільськогосподарські
заходи для оптимізації екологічного стану сільських територій.
Дня характеристики агроландшафтних систем використовують такі показники:
агрокліматичні особливості, геоморфологічну характеристик) рельєфу, показники
родючості грунту, включаючи баланс гумусу, водний баланс території та загальний
режим зволоження, характеристику виробничої й меліоративної інфраструктур,
інтенсивність прояву водної ерозії, дефляції та інших негативних процесів, які пов'язані
з господарською діяльністю, забрудненість грунтів важкими металами і
радіонуклідами. Принципово важливим є не лише визначення оптимального
співвідношення угідь, але й мінімально необхідної площі індивідуального природного
біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту.
При оптимальному розміщенні ділянок із природною рослинністю можна при їхній
загальній меншій площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж при
необґрунтованому розміщені таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно
більші плоші в агроландшафтах.
Література
1. http://nd.nubip.edu.ua/
2. http://www.calameo.com/books
3. http://eztuir.ztu.edu.ua/
71
УДК 502.52:008
Савченко Т. В.. студентка 2 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку,
Павлюк С. Д., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України, Київ, Україна
ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА И УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ
ECOLOGICAL CULTURE AND SUSTAINABLE DEVELOPMENT
Сучасна екологія – це, за визначенням Ю. Одума, супер наука, що вивчає
планетарний рух, який є наскільки фізичним і хімічним, настільки ж біологічним,
а також психологічним, соціологічним і економічним явищем.
Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, вироблення вмінь активно
цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди,
не можливі без відповідних екологічних знань.
У структурі сучасної культури доцільно виділити її специфічну форму –
екологічну культуру, направлену, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої
природної детермінації, а з іншого - на гармонізацію відносин між суспільством та
оточуючим природним середовищем. Екологічна культура – це тип життєдіяльності
людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що
сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку,
екологічній безпеці країни і кожної людини. Екологічна культура є, за своєю суттю,
своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та
екологічної поведінки.
У свою чергу: Збалансований розвиток (англ. sustainable – підтримуючий,
тривалий, безперервний і development – розвиток) – 1) Розвиток, що задовольняє
потреби нинішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливість майбутніх поколінь
задовольняти свої потреби. 2) Такий розвиток країн і регіонів, коли економічне
зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності
суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем
відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх та
майбутніх поколінь. Розвиток суспільства має відбуватися за умови збереження
природи.
Людство повинне визнати, що збалансований розвиток «повинен стати
пріоритетним питанням порядку денного міжнародного співробітництва».
Загальновизнаним є розуміння збалансованого розвитку як гармонійного поєднання
економічних, соціальних та екологічних складових розвитку.
Проблеми збалансованого розвитку – це, насамперед, проблеми влади і
політичної волі. Для його реалізації необхідна відповідна міжнародна і національна
політика. Реалізація ідеалу збалансованого розвитку потребує стратегічного підходу,
який би базувався на зміні всієї філософії мислення та політичної діяльності.
Отже, конструктивне вирішення проблеми ліквідації глобальної екологічної кризи
неможливе поза рамками екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою
оптимізації взаємовідносин суспільства та природи.
Це є визначальним напрямом створення не лише необхідних, а й достатніх умов
для реалізації стратегії сталого розвитку. Для того, щоб людина почала ставитися до
72
природи як до об'єкта самоцінності, необхідним є визначення людиною умов свого
цивілізаційного існування. Лише висока культура особистості в її екологічному
розумінні уможливить збереження рівноваги в суспільстві й суспільства у природі.
Література 1. http://oldconf.neasmo.org.ua/node/2726
2. http://rivneosvita.org.ua
УДК 502.131.1.316.3
Савчук І. М., студентка 4 курсу навчання, ВП НУБіП України спеціальності
«Прикладна екологія»,
Чорна О. М., викладач екологічних дисциплін, Боярський коледж екології і
природних ресурсів
СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЯК ПАРАДИГМА СУСПІЛЬНОГО ЗРОСТАННЯ ХХІ СТ.
THE PERMANENT DEVELOPMENT AS A PARADIGM OF SICIAL GROWTH
УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ КАК ПАРАДИГМА ОБЩЕСТВЕННОГО РОСТА
ХХІ ВЕКА
Згідно матеріалів Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку
(1992 р.), сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби
сучасності, не ставлячи під загрозу здатність наступних поколінь задовольняти свої
власні потреби.
Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля,
соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У
країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого
розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так в Україні
термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання
економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки.
Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля
та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей. Концепція сталого
(збалансованого) розвитку складається з трьох нерозривно пов’язаних складових –
економічної, екологічної та соціальної.
Економічний підхід до концепції стійкого розвитку передбачає оптимальне
використання обмежених ресурсів і використання екологічних - природо-, енерго- і
матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини,
створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення
відходів.
Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на
збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення
числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є
справедливий розподіл благ.
З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність
біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність
екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Основна увага
приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких
73
систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані.
Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата
біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.
Узгодження цих різних поглядів та їх переклад на мову конкретних заходів, які є
засобами досягнення сталого розвитку - завдання величезної складності, оскільки всі
три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і
механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи,
взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як досягнення
справедливості всередині одного покоління (наприклад, щодо розподілу доходів) та
надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам населення. Механізм взаємодії
економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та
інтерналізації (обліку в економічній звітності підприємств) зовнішніх впливів на
навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів
викликала інтерес до таких питань як внутрішньопоколінна і міжпоколінна рівність,
включаючи дотримання прав майбутніх поколінь, та участі населення в процесі
прийняття рішень.
Література 1. Б.М. Данилишин, С.І.Дорогунцов, В.С.Міщенко, В.Я.Коваль, О.С.Новоторов,
М.М.Паламарчук. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – Київ,
РВПС України. 1999. – 716 с.
2. Екологічна енциклопедія: У 3 т./ Редколегія: А.В.Толстоухов (головний
редактор) та ін. – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2008. – Т.3: О – Я.
– 472 с.: іл. – (В опр.)
УДК 504/502/2
Семенов В. М., магістр 2 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Бережняк Є. М., к.с-г.н, доцент, Національний Університет Біоресурсів і
Природокористування України, Україна
ЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЯВУ ЕРОЗІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ НАСЛІДКИ
НА СХИЛОВИХ ЛАНДШАФТАХ ВП НУБІП УКРАЇНИ « НАВЧАЛЬНО –
ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО «ВОРЗЕЛЬ»
ЭКОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ПРОЯВЛЕНИЯ ЭРОЗИОННЫХ
ПРОЦЕССОВ И ИХ ПОСЛЕДСТВИЯ НА СКЛОНОВЫХ ЛАНДШАФТАХ ОП
НУБИП УКРАИНЫ ОП УИХ «ВОРЗЕЛЬ»
THE ECOLOGICAL ANALYSIS OF MANIFESTATION OF AN EROSION
AND ITS CONSEQUENCE ON SLOPE LANDSCAPES ON SEPARATED
SUBDIVISION NULES OF UKRAINE SRF “VORZEL”
Метою діяльності ВП НУБіП України «Навчально-дослідне господарство
Ворзель» є навчальна, науково-дослідна, навчально-виробнича та інші види діяльності,
які пов'язані з навчальним та навчально-інноваційним процесом у системі підготовки
фахівців у НУБіП України, а також проведення науково-дослідних робіт
співробітниками університету.
74
Сучасне екстенсивне землекористування викликало посилення ерозійних
процесів. В Україні еродовано понад 12,9 млн. га сільськогосподарських угідь, в тому
числі ріллі 10,5 млн. га.
Нераціональна експлуатація землі, колоніальна система господарства в багатьох
країнах призвели до катастрофічного розвитку ерозії, до втрати більшої частини
родючого шару грунтів. Боротьба з ерозією вимагає планомірної комплексної роботи,
капітальних вкладень і державного контролю.
Чинники, які впливають на виникнення та інтенсивність ерозійнихпроцесів,
ділять на дві групи: природні та соціально-економічні, пов'язані з господарською
діяльністю людини. Сучасна ерозія, як правило, проявляється у випадку поєднання
обох групп чинників. Природні чинники створюють умови для виникнення ерозії, а
неправильна виробнича діяльність людини є основною причиною, що призводить до
інтенсифікації її розвитку.
До природних чинників належать: рельєф місцевості, клімат, опади, вітер,
температура, рослинність і сам ґрунт. Загалом на теритрорії ВП НУБіП України НДГ «
Ворзель» переважеє водна єрозія. Вона поширена на більш ніж 40% господарства,
особливо , вона проявляється на схилах,обабіч полів, нині засаджених кукурудзою та
люцерною. Біля підніжжя схилу явно виражені сліди намиву грунту, а також , далі по
території спостерігається початок прояву яружності, що вже існує, і може призвести до
появи ярів, якщо він не буде вчасно локалізований.
Література 1. Основи екології. Навчальний посібник/Г.Д.Коваленко, Г.С. Попенко. – Харків:
Вид. ХНЕУ, 2006. – 228 с.
2. Геоморфологія. Підручник. – К., 1999
3. Географічна енциклопедія. – К., 2000.
4. Основи геології та геоморфології. – К., 1996.
5. Ю. В. Новиков «Екологія, навколишнє середовище й людина»; М., 1999 р.
6. Географія України. / За ред. Ф.Д.Заставного. – Львів, 2001
7. ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, Сер. А:
Природничі науки, 2009, вип. 1
8. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. –Львів: Світ,
1993. –240 с.
9.http://www.oblrada.sumy.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=262&It
emid=59
10. http://mail.menr.gov.ua/publ/regobl02/dpsir/Sumska_2003/R-soil.html
11. Охорона грунтів: Підручник/М.К.Шикула, О.Ф. Гнатенко, А.Р.Петренко,
М.В.Капштик. –2-ге вид., випр.–К.: Т-во «Знання», КОО, 2004.–398с.
12. http://lib.chdu.edu.ua/pdf/posibnuku/229/65.pdf
13.http://www.ekmair.ukma.kiev.ua/bitstream/123456789/2031/1/Kozak_Dentroindyka
tsiia_eroziinykh_protsesiv.pdf
14. http://www.lnu.edu.ua/faculty/geography/Strukt/Biblio/Prakt_lab/erosisn-metod.pdf
15. http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/26690/1/Kuryl'civ.pdf
75
УДК 67.02:502/504
Семко А. В., студентка 1 курсу навчання факультету екології і сталого розвитку
Пузир Т. М., асистент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ БУМ В ЕКОЛОГІЇ
ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ БУМ В ЭКОЛОГИИ
TECHNOLOGICAL BOOM IN ECOLOGY
В міру розвитку науково-технічного прогресу екологічні проблеми набувають все
більш глобального характеру. Розробники високих технологій не можуть обійти їх
стороною. Тобто створення нових технологій, які мають забезпечувати потреби
суспільства.
На сьогоднішній день вчені багатьох світових компаній створюють унікальні речі,
які допомагають зберегти стан навколишнього середовища.
Компанія GlobalResearch Technologies на чолі із професором Клаусом Лакнером з
інституту Землі при Колумбійському університеті розробила модель пристрою, що
здатний, наче живі рослини, поглинати з атмосфери вуглекислий газ. Технологія
одержала назву «airextraction» («Добування з повітря») і призначена для застосування в
особливо загазованих і неблагополучних з погляду екології районах. Штучні «дерева»
мають вигляд «вежі» висотою близько 3 м. Вони здатні щодня поглинати по 50 г СО2.
Дана технологія може виконувати також роль фільтра-очисника, якщо її розміщувати
поблизу джерел викиду, це дасть змогу покращити стан повітря у атмосфері, що на
сьогоднішній день є однією з головних проблем в екології.
Шотландський дослідник Стівен Селтер (Единбург) винайшов машину, здатну
створювати дощові хмари. Двигун її працює від енергії вітру. Турбіна висотою близько
60 м вичерпує воду з моря, а потім розпиляє її в повітрі, утворюючи хмари.
Американська компанія TitanAerospace показала прототип безпілотного літака на
сонячних батареях, який зможе триматися у повітрі впродовж п'яти років. Сонячні
батареї, що покривають поверхню крил зверху, дають до семи кіловат потужності,
частина якої йде на підзарядку літій-іонних акумуляторів для роботи електромотора у
нічний час. Використання таких літаків дасть змогу значно скоротити витрати палива
яке використовують звичайні літаки.
Вчені зі Стенфордського університету створили найтонший і найефективніший
поглинач видимого світла. Особливі нанорозмірні структури, у тисячі разів тонші за
аркуш звичайного паперу, дозволять створити нові високоефективні сонячні панелі.
Дослідники з Національної лабораторії Оак-Рідж (ORNL) розробили нову
перспективну конструкцію акумуляторних батарей на основі твердого електроліту, до
складу якого входить літій і сірка (Li-S). Такі акумуляторні батареї дешевші у
виробництві і мають більш високу ємність накопичуваної енергії ніж традиційні літій-
іонні акумулятори. Завдяки використання твердого електроліту, Li-S акумулятори
більш довговічні і набагато більш безпечніші в експлуатації ніж акумулятори з рідким
електролітом.
Інженери з IBM розробили концепцію енергетичної системи HCPVT, яка
використовує сонячне світло для виробництва електрики, тепла, холоду і прісної води.
Ця установка, за задумом розробників, буде концентрувати сонячне світло: посилювати
його у 2000 разів і перетворювати 80% випромінювання у корисну енергію.
76
Отже, майбутнє за новими технологіями, які на відміну від традиційних є
екологічно безпечними, не мають шкідливих відходів, забруднюючих атмосферу,
землю, води.
Література
1. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч.пос. – 3-тє вид., перероб. і
доп. – К.: МАУП, 2002. – 296 с.:іл.
2. Нанотехнології та наноматеріали в агропромисловому комплексі, Федоренко
В.Ф., Єрохін М.Н., Балабанов В.І., Буклагін Д.С., Голубєв І.Г., Іщенко С.А., 2011
УДК 631.4/.95:001.89(477.41)
Ілюшик Я. С., магістр 2 року навчання факультету екології сталого розвитку
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент
Паламарчук С. П., к.с.-г.н., доцент
Національний університет біоресурсів і природокористування України
МЕТОДОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ ГРУНТОВО-ЕКОЛОГІЧНОГО
МОНІТОРИНГУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
МЕТОДОЛОГИЯ ПРОВЕДЕНИЯ ПОЧВЕННО-ЭКОЛОГИЧЕСКОГО
МОНИТОРИНГА ЗЕМЕЛЬ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО НАЗНАЧЕНИЯ
METHODOLOGY OF SOIL AND ENVIRONMENTAL MONITORING OF
AGRICULTURAL LAND
Результати аналізу викладають у формі звіту, що має містити розділи:
адміністративно-територіальна структура регіону; фізико-географічна характеристика;
господарський комплекс; здоров’я населення; екологічний стан. Моніторинг грунтів
слід проводити на фіксованих контрольних ділянках, репрезентативно характеризують
грунтовий покрив природних і сільськогосподарських геохимично сполучених
ландшафтів типових для даного регіону водозбірних басейнів.
Для контролю забруднення пробні ділянки розташовують на різному напрямку
вітрів. Фонові ділянки повинні знаходитися поза зоною дії джерела забруднення, на
відстані не менше 10-15 км. При високих фонових рівнях забруднюючих речовин
відстань це може бути меншим, за низьких фонових рівнях воно повинно бути великим.
Всі ділянки повинні володіти подібними характеристиками складу та властивостей
грунтів, природних вод і рослинного покриву. При проведення фонового моніторингу
слід здійснювати спостереження за максимальною числом природних БГЦ. Для
поточного контролю за станом сільськогосподарських угідь необхідна суцільна аеро-
або космічна зйомка при вибірковому контролі на наземних пунктах спостереження.
Контрольними є поля з традиційною системою землеробства без накладення хімічних
або гідротехнічних меліорацій.
Перелік показників повинен бути оптимальним, що забезпечує реальність
виконання і не викликає втрати інформації. Система показників повинна включати
обов'язкові для всіх видів грунтів і специфічні для грунтів одного або декількох типів
параметри, а також показники, обумовлені природою забруднюючих речовин. Можливі
для моніторингу показники повинні бути по можливості прості, а методи доступні, в
тому числі для порівняно невеликих лабораторій, що не надтодорогим обладнанням.
77
Обов'язковий контроль показників рухливості забруднюючих речовин, тому що саме
вони характеризують здатність забруднюючих речовин переходити в суміжні
середовища: у рослини, в грунтові та грунтові води.
Показники грунтово-екологічного моніторингу: 1. Показники ранньої діагностики
негативних змін властивостей грунтів, дозволяють виявити і зупинити несприятливі
процеси на початкових стадіях їх розвитку. 2. Показники середньої стійкості, що
характеризують короткострокові зміни властивостей грунтів і забезпечують поточний
контроль за її станом. 3. Показники довгострокової діагностики порушень
грунтоутворення при промисловому забрудненні. Грунтово-екологічний моніторинг
поділяють за ступенем охоплення території на імпактний, регіональний та глобальний
моніторинг. Своєчасне виявлення несприятливих змін властивостей грунтів при різних
видах їх використання, а також при розвитку природного грунтоутворювального
процесу.
Література
1. Завілохіна О. А. Екологічний моніторинг РФ. 2002. http://www.5ballov.ru
Закон РФ "Про охорону навколишнього природного середовища".
2. Гришина Л. О., Копцік Г. М., Моргун Л. В. Організація та проведення
грунтових досліджень для екологічного моніторингу. - М.: Изд-во МГУ, 1991. - 82 с.
УДК 504.4.062.2
Швидка Ю. С., Онанко М. Ю., магістри 1 року навчання факультету екології і
сталого розвитку
Войтенко Л. В., к.хім.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ У СВІТІ
ПРОБЛЕМЫ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ВОДНЫХ РЕСУРСОВ В МИРЕ
WORLD PROBLEMS OF WATER RESOURCES USING
Гіпотеза Опаріна-Холдейна про походження життя на Землі [1] базується на тому,
що життя на планеті Земля зародилося у воді, яка є обов'язковим компонентом
організму, всіх складових флори і фауни. У цілому гідросфера нашої планети за
обсягами становить 1,4-1,5 млрд. км3, з яких на сушу припадає близько 90 млн. км
3, або
більше 7% загального обсягу. При цьому 60% з них - це підземні води, 29 - льодовики,
0,875 - озера, 0,075 - ґрунтові води і лише 0,0012 млн. км3 - вода річок.
Можливості введення у використання людством обсягів води досить обмежені.
При цьому, головним споживачем водних ресурсів є сільське господарство, яке
використовує близько 70% загальних обсягів спожитої води. Промисловість
використовує близько 21% і 10% - безпосередньо людина в домашніх умовах. Якщо на
Близькому Сході сільське господарство використовує понад 90% усієї спожитої води в
регіоні, а промисловість - лише близько 3%, то в Північній Америці ці показники
становлять відповідно 38 і 45%, а в Європі - навіть 33 і 50%. Слід також зазначити, що
якщо промисловість повертає безпосередньо у світовий водний басейн 95% спожитої
води, людина - до 90%, то сільське господарство - лише 50%, оскільки значна її частка
дренажується ґрунтом або випаровується у повітря.
78
Згідно доповіді Генерального секретаря ООН, з'явилася тенденція загострення
конкуренції між сільськими і міськими споживачами води як поверхневої, так і
підземної. У цих умовах деякі країни, що розвиваються, спрямовують свої зусилля на
впорядкування водовикористання через перерозподіл прав на використання водних
ресурсів, торгівлю водними ресурсами й, навіть, через викуп фермерських господарств
і перерозподіл їхніх прав на водні ресурси. Відповідно до положень Декларації 2-го
Водного форуму в Гаазі (2000), необхідно забезпечити комплекс заходів як технічного,
так і просвітницького характеру в області водокористування та захисту водних ресурсів
планети, Зокрема, це розуміння того, що доступ людини до чистої питної води як
базової потреби повинно здійснюватися через її участь у процесі менеджменту води;
забезпечення продовольчої безпеки через ефективніше використання
води при виробництві продовольства; захист екосистем через сталий менеджмент
водних ресурсів; забезпечення захисту від повеней, посух, забруднення та інших
небезпек, пов’язаних із водою; підтримка кооперації й синергізму при різних цілях
використання води в зонах спільного користування водними ресурсами; розуміння
того, що менеджмент води відображає економічні, соціальні, екологічні та культурні
цінності, що тягне за собою цінову оцінку водних ресурсів; менеджмент водних
ресурсів за участю громади і всіх зацікавлених користувачів; розуміння того, що в
урбанізованих зонах менеджмент води фокусується на потребах міст і їх економіці
тощо.
За оцінками експертів, проблема «водного голоду» у найближчі роки
зросте більше ніж у два рази. Якщо нині від нестачі води страждають 1,5 млрд. людей,
то до 2050 року їхня чисельність зросте до 3,5 млрд. і, на мою думку можливо, що
«водний голод» призведе до «водних бунтів». Більш того, можливе виникнення
військових конфліктів за водні ресурси. Під час обговорення проблем, пов'язаних із
водою, аксіомою є неможливість забезпечити без неї продовольчу безпеку, захист
навколишнього природного середовища та сталий розвиток. Тому, природно, важливим
є виховання екологічної культури водокористування.
Література 1. Опарин А. И. Жизнь, ее природа, происхождение и развитие. – 2-е изд.,
дополненное. – М.: Наука, 1968. – 173 с.
УДК 504.502/2
Smakal Y. A., student 3 course Rubezhniak I. G., Assoc. Professor National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine
BIOPESTICIDES AND THEIR PERSPECTIVES
БІОПЕСТИЦИДИ І ЇХНІ ПЕРСПЕКТИВИ
БИОПЕСТИЦИДЫ И ИХ ПЕРСПЕКТИВЫ
Biopesticides are certain types of pesticides derived from such natural materials as
animals, plants, bacteria, and certain minerals. Agricultural pesticides, properly used, are
essential in supplying the food requirements of the world ever growing population. The use of
synthetic pesticides affects the health of human being. The indiscriminate use of pesticides
79
has adversely affected the health of the soil. The residual pesticides in the soil not only affect
the soil quality but also the water quality, as they get leached into the ground water. Due to
these reasons, role of biopesticides are very important for sustainable agriculture.
The use of biopesticides for sustainable agriculture is a complex issue that at times is
difficult to comprehend and plan. Biopesticides are usually inherently less toxic than
conventional pesticides. They generally affect only the target pest and closely related
organisms, in contrast to broad spectrum, conventional pesticides that may affect organisms
as different as birds, insects, and mammals. They often are effective in very small quantities
and often decompose quickly, thereby resulting in lower exposures and largely avoiding the
pollution problems caused by conventional pesticides. Biopesticides, key components of
integrated pest management (IPM) programs, are receiving much practical attention as a
means to reduce the load of synthetic chemical products being used to control plant diseases.
In most cropping systems, biological pesticides should not necessarily be viewed as wholesale
replacements for chemical control of plant pests and diseases, but rather as a growing
category of efficacious supplements that can be used as rotation agents to retard the onset of
resistance to chemical pesticides and improve sustainability. In organic cropping systems,
biopesticides can represent valuable tools that further supplement the rich collection of
cultural practices that ensure against crop loss to diseases. Some of the examples of
biopesticides are triazino benzimidazol, thiophene sar, pyrazoles, hydroxyacetophenones,
benzoylphenylureas, thiadiazolo S triazine etc.
УДК 502.131.1
Соловейчук Ю. С., студентка 1 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку
Пузир Т. М., асистент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА – КРОК ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА – ШАГ К УСТОЙЧИВОМУ РАЗВИТИЮ
ECOLOGICAL CULTURE AS A STEP TO THE THE PERMANENT
DEVELOPMENT
Ні для кого не секрет, що за вікном ХХІ сторіччя, можна спостерігати аномальні
погодні явища, може відбувається невпинне збільшення населення зі збільшенням
проблем його здоров’я і життєдіяльності. Земля деградує, води забруднюються, повітря
перенаситилося забрудненими речовинами, навіть не дивлячись на його близькість і
контакт з космічними просторами і можливістю повітря спокійно рухатись і
розчинятись в будь-яких просторах галактики. Не рідко сьогодні можна почути
науковців, і вчених, що б’ють на сполох з приводу тієї чи іншої катастрофи, але
здається ми упустили, той факт, що у витоків проблем стоїть - людина.
Питання сталого розвитку тісно пов’язано з екологічною культурою. Суть сталого
розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та
відсутності расової й національної дискримінації. Загалом зв'язок між культурою і
екологією досить прямолінійний, адже стан екології відображає рівень культури носієм
якої є суспільство. Тому саме культура може привести у співвідношення діяльність
людини з біосферними і соціальними законами життя.
80
Неодноразово наголошувалося на важливості для людства екологічного
виховання та освіти. Сьогодні цій проблемі в усьому світі приділяється велика увага.
Можна сказати, що наш час – це період тотального екологічного всеобучу, коли основи
екологічних знань викладають усім, починаючи з дитячого віку та закінчуючи
підвищенням рівня екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх
континентах.
Екологічна культура - це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти
і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного
довкілля. Особливе значення розвиткові екологічної освіти й культури надається в
усьому світі останніми роками, коли стало очевидно, що одними з головних причин
невиконання ухвал міжнародних екологічних форумів, угод і конвенцій з охорони
природи є саме низька екологічна культура більшості населення планети, низький
рівень екологічної освіти й свідомості, зокрема осіб, які приймають важливі рішення. Сьогодні в світі екологічна освіта визнається одним із основних факторів
екологізації всіх видів людської діяльності. Вона розглядається як самостійна й
нагальна проблема, як важливий інструмент управління, головний важіль для
вдосконалення моделі виробництва і споживання з урахуванням можливостей
біосфери. Але не варто забувати що передує освіті – виховання, яке в себе вбирає вплив
родини, навколишнього середовища, умов існування, засобів масової інформації і
багато інших чинників, що супроводжують людину на протязі життя.
Отже, завдяки формуванню екологічної культури ми встановимо баланс між
задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь,
включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.
Література
1. Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посібник. – К.:
Заповіт, 1996. – 352 с. 2. Пруцакова О.Л. Формування основ екологічної культури учнів 5-8 класів
засобами дидактичної гри: Автореф. дис. … канд. пед. наук. – К. – 2002. – 19 с.
УДК 371.32
Стратічук Н. В., к.е.н, Херсонський державний аграрний університет, Україна.
Корнієнко Л. В., студентка, Херсонський державний аграрний університет,
Україна
ЗНАЧЕННЯ ВИКЛАДАННЯ СТАЛОГО СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ У ВИЩИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
ЗНАЧЕНИЕ ПРЕПОДАВАНИЯ УСТОЙЧИВОГО СОЦИАЛЬНОГО
РАЗВИТИЯ В ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЯХ
MPORTANCE OF TEACHING OF SUSTAINABLE SOCIAL
DEVELOPMENT IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS
Освіта є передумовою та водночас пріоритетним засобом досягнення сталого
розвитку. Сучасною світовою стратегічною тенденцією є становлення динамічної
концепції освіти з інтересах сталого розвитку, яка виходить за рамки традиційної
81
екологічної освіти. На 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН період 2005-2015 pp.
проголошено Десятиліттям освіти в інтересах сталого розвитку.
Мета викладання дисципліни «Стратегія сталого розвитку» – всебічна підготовка
фахівців-екологів, формування у них системного підходу до оцінювання та розробки
стратегій соціально економічного та екологічного збалансованого розвитку суспільства
Дисципліна «Стратегія сталого розвитку» забезпечує формування знань про
оптимізацію і гармонізацію взаємовідносин людини і довкілля, створення теоретично
обґрунтованих заходів по стабілізації та поліпшення екологічної ситуації в сучасних
соціально-економічних умовах.
Головним питанням програми є визначення стратегічних напрямків та причин, що
впливають на екологічно безпечне існування людської популяції у системі «природа –
господарство – населення», а ключовими поняттями, що всебічно розглядаються, є
«сталий розвиток» та «стратегічні аспекти взаємовідносин людини та довкілля».
В Україні освіта в інтересах сталого розвитку перебуває на етапі становлення
розуміння її цілей та завдань, важливості для розвитку суспільства та окремої людини.
В Херсонському державному аграрному університеті на факультеті рибного
господарства та природокористування цикл дисципліни «Стратегія сталого розвитку»
викладається згідно навчального плану підготовки магістра.
ХДАУ співпрацює з Проектом ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на
громаду» і це надає унікальної можливості нашим студентам у надбанні нових знань та
досвіду з питань сталого розвитку. По-перше, координатори проекту проводять
семінари до яких залучаються викладачі та студенти ВУЗу, теми досить актуальні та
різноманітні (впровадження мікропроектів організацій громад, проекти з
енергоефективністі та енергозбереження, водопостачання та інш.)
По-друге, в рамках вивчення дисципліни студенти мали змогу відвідати об’єкти
(школи, дитячі садки, фельдшерські пункти), де проекти були вже завершені, а також
відвідати громади, де проекти з покращення соціального розвитку були на стадії
впровадження і прийняти участь в обговоренні актуальних питань громади.
По-третє, Мережею університетів за підтримки спільного Проекту ЄС/ПРООН
«Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» щорічно проводяться студентські
дебати.
По-четверте, щорічно проводиться конкурс студентських наукових робіт за
тематикою сталого розвитку. В ході написання роботи студенти мають можливість
показати свою обізнаність з питань місцевого сталого розвитку, використати і
закріпити отриманні знання, проявити творчий потенціал.
Усі вище перелічені заходи допомагають студентам після вивчення дисципліни
виявляти пріоритети сталого розвитку і обґрунтовувати рішення, пов’язані з розвитком
соціально-економічних систем; навчають з позиції сталого розвитку сприймати,
аналізувати і оцінювати різні аспекти суспільного життя, політичного середовища, що є
невід’ємною складовою професійних навичок майбутнього фахівця-еколога.
Отже, як перспектива подальшого вдосконалення викладання і засвоєння
студентами теоретичних знань і практичних навичок з дисципліни «Стратегія сталого
розвитку» можуть бути наступні кроки:
підтримка проведення науково-практичних семінарів, конференцій з тематики
сталого розвитку для студентів ВНЗ;
розроблення навчальних програм, підручників, посібників з проблем сталого
розвитку та реалізації їх у навчальному процесі на всіх факультетах;
створення нових ресурсних, наукових, еколого-експертних центрів, діяльність
яких спрямована на оцінку проблем сталого розвитку, охорони довкілля;
82
внесення тематичних проблем сталого розвитку до дипломних робіт випускників
ВНЗ.
Концепція сталого соціального розвитку передбачає переорієнтацію освіти в
напрямі дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища, гармонізації
розвитку соціальних, економічних та екологічних процесів.
Література 1. Національна парадигма сталого розвитку України / за заг. ред академіка НАН
України, д.т.н.. проф., засл. діяча науки і техніки України Б.Є.Патона. – K.: Державна
установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної
академії наук України", 2012. - 72 с.
2. Образование в интересах устойчивого развития в международных документах
и соглашениях. – М.: «Эко-согласие», 2005. – 142 с.
3. Садовенко А., Масловська Л., Середа В., Тимочко Т. Сталий розвиток
суспільства: навчальний посібник / 2 вид. – К.; 2011. – 392 с.
УДК: 504.03..17,022.2
Телятник М. Р., студент 4 курсу спеціальності «Прикладна екологія» ВП НУБіП
України «Боярський коледж екології і природних ресурсів»
Манішевська Н. М., викладач екологічних дисциплін, Боярський коледж екології
і природних ресурсів
МОРАЛЬНІ АСПЕКТИ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ
MORAL ASPECTS OF HUMAN BEHAVIOUR IN THE ENVIRONMENT
МОРАЛЬНЫЕ АСПЕКТЫ ПОВЕДЕНИЯ ЧЕЛОВЕКА В ПРИРОДЕ
В останній чверті XX століття у зв'язку із загостренням екологічної кризи питання
про місце і роль людства в екосистемі Землі стало об'єктом підвищеної уваги. У
сучасних умовах розвитку технологій та надмірного антропогенного впливу на
навколишнє середовище актуальними є завдання формування ефективних програм
природокористування та природоохоронної діяльності.
В міру ускладнення суспільних відносин у людському суспільстві виникла
необхідність конкретизації тих чи інших моральних норм, правил стосовно певних
сфер повсякденного життя людини. Так стали формуватись різні напрямки прикладної
етики, власне, екологічна етика.
Екологічну етику можна визначити як напрям досліджень, предметом яких є
моральні аспекти ставлення людини до природи. Вона орієнтована на перегляд
екологічних цінностей в напрямку розвитку людини і органічності її життєдіяльності.
На відміну від економічного підходу до природи (на основі «вигідно» – «невигідно»,
«розумно» – «нерозумно»), екологічна етика орієнтує наші відносини з природою з
точки зору дилеми «добре» – «погано». Екологічна етика заснована на рівноправності
людини і природи. Засновник екологічної етики Швейцеp писав: "Я не повинен робити
нічого, крім неминучого. Селянин, який скосив на лузі тисячу квіток для корму своїй
корові, не повинен заради забави топтати квітку, що росте на узбіччі дороги, тому що в
цьому випадку він скоює злочин проти життя, не виправдане ніякою необхідністю".
Екологічна етика буде сформована тоді, коли люди зрозуміють, що найбільш
серйозний вид забруднення – забруднення розуму і серця, а екологічна криза – це
83
насамперед моральна криза і вона вимагає морального рішення. Можливо, добровільно
прийнята відповідальність (яка проявляється у вигляді моралі) на основі екологічної
етики виявиться набагато більш ефективним способом охорони природи, ніж
економічні важелі, екологічна освіта чи право.
Корінним питанням екологічної етики є наше відношення до природи: як до
об'єкта (речі) чи суб'єкта (тобто до рівного собі, що має моральний статус і права).
Тобто, екологічна етика – є вченням про належне у відносинах людини з природою, що
сприймається як суб'єкт, заснованих на визнанні морального статусу природи,
високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей, повазі прав природи й
обмеженні прав людини.
Література
1. В.Є. Борейко, А. В. Подобайло. Український фітосоціодогічний центр. Київ.
2004. 103 с.
2. Мовчан В. С. Навчальний посібник. Київ: Знання, 2007. - 483 c.
3. Рихліцька О.Д. Екологічна етика: традиції і сучасні тенденції. Київський
національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ. 2004
УДК 504.53.064.3
Терещенко М. А., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого
розвитку,
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент кафедри екології агросфери та екологічного
контролю, Національний університет біоресурсів і природокористування України,
м. Київ, Україна
НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
МОНІТОРИНГУ ЗЕМЕЛЬ
НАУЧНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ПРИНЦИПОВ ПРОВЕДЕНИЯ
ЭКОЛОГИЧЕСКОГО МОНИТОРИНГА ПОЧВ
SCIENTIFIC SUPPORT OF THE PRINCIPLES OF ECOLOGICAL MONITORING
OF LAND
Ґрунт – індикатор багаторічних природних процесів, і його стан – це результат
тривалого впливу різноманітних джерел забруднення, що в результаті призводить до
втрати родючості та нездатності їх виконувати свої екологічні функції. Значення
моніторингу ґрунтів було вперше розглянуто в 1972 р. на першій міжнародній
екологічній конференції в Стокгольмі. Моніторинг земель (від англ. «to monitor» –
спостерігати) – це система спостереження за станом земель з метою своєчасного
виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (ч. 1
ст. 191 Земельного кодексу України). Здійснення моніторингу земель, окрім ст. 191-192
Земельного Кодексу України, регламентують ст. 22 Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища», ст. 5, 8, 9 Закону України «Про державний
контроль за використанням та охороною земель», ст. 13, 16-19, 23, 54 Закону України
«Про охорону земель», Постанова Кабінету Міністрів «Про Положення про державну
систему моніторингу довкілля» від 30.03.1998 р. № 391, Наказ Міністерства аграрної
політики України 26.02.2004 р. № 51 «Про затвердження Положення про моніторинг
ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення». Відповідно до п. 3 ПКМ «Про
84
затвердження Положення про моніторинг земель» від 20.08.1993 р. № 661 моніторинг
земель складається із систематичних спостережень за станом земель (агрохімічна
паспортизація земельних ділянок, зйомка, обстеження), виявлення в ньому змін, а
також проведення оцінки стану використання земельних ділянок. У системі
моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та
аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково
обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним
змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Існує декілька видів моніторингу. Видатний учений цієї галузі В. В. Медведєв
(2002 р.) у своїй концепції моніторингу ґрунтів України розглядає такі види
моніторингу ґрунтів: фоновий (еталонний) моніторинг, виробничий (базовий,
стандартний, поточний) моніторинг, кризовий моніторинг, спеціальний моніторинг
(радіоекологічний, меліоративний, урбомоніторинг), науковий (прогностичний)
моніторинг. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом
земель (агрохімічна паспортизація земельних ділянок, зйомка, обстеження і
вишукування), виявлення у ньому змін, а також проведення оцінки: стану використання
земельних ділянок; процесів, пов'язаних із змінами родючості ґрунтів (розвиток водної
і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення і засолення),
заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами, важкими
металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами; стану берегових ліній
річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд; процесів,
пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, дощовими потоками, землетрусами, карстовими,
кріогенними та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих
нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами
паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням
токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими
промисловими об'єктами.
УДК 378:63
Давидюк А. В., студентка 4 курсу факультету екології і сталого розвитку
Рибалко Ю. В., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПІДСИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ
ПОДСИСТЕМЫ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ
SUBSYSTEM ENVIRONMENTAL EDUCATION
Екологічна освіта - цілеспрямовано організований, планово і систематично
здійснюваний процес засвоєння екологічних знань, умінь і навичок. Зміст екологічної
освіти та виховання у країнах Східної та Центральної Європи становить складну
структуру, у якій виділяються чотири основні компоненти: пізнавальний, ціннісний,
нормативний та діяльнісний.
Сучасна система екологічної освіти України має неперервний, комплексний,
міждисциплінарний та інтегрований характер, з диференціацією залежно від
професійної орієнтації. Вона складається з двох підсистем неформальної і формальної
екологічної освіти. Підсистему неформальної освіти утворюють (незалежно від її
85
підпорядкованості й форми власності) засоби масової інформації (радіо, телебачення,
газети, журнали, реклама тощо), заклади культури, охорони здоров'я, фізичної культури
та спорту, туризму, заповідні об'єкти, зоопарки, ботанічні сади, національні парки,
рекреаційні зони, житловий будинок, сім'я, родина.
Основне покликання підсистеми неформальної екологічної освіти полягає в
оперативному, ефективному і максимальному поширенні інформації екологічного
змісту, якнайшвидшому формуванні громадської думки, пропагуванні здорового
способу життя, природо відновлювальних технологій освоєння довкілля.
Особливою ланкою підсистеми неформальної екологічної освіти є сімейне і
родинне виховання, яке закладає основи екологічного світогляду і світовідчуття
дитини. Тому загально-екологічним навчанням мають бути охоплені передусім батьки.
Підсистему формальної екологічної освіти утворюють установи та заклади освіти,
основані як на державній, так і на приватній формах власності (дошкільні установи,
загальноосвітня школа, заклади позашкільної освіти, професійно-технічні училища,
вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти тощо), де здійснюється науково
і методично обґрунтований, цілеспрямований процес формування екологічної культури
відповідно до завдань цих установ і закладів освіти щодо соціалізації особистості.
Провідне місце в управлінні системою неперервної екологічної освіти (як
формальної, так і неформальної) займає функція планування (плани, програми,
проекти) з урахуванням психолого-фізіологічних та вікових особливостей населення.
При цьому підсистема неформальної екологічної освіти враховує здебільшого вікові
особливості людини (малят, дошкільник, молодший школяр, молодший підліток,
підліток, старший підліток, юнак, молода особа тощо). Підсистема формальної
екологічної освіти більше спирається на освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні й
орієнтується на основні ланки системи освіти (дошкільна, початкова шкільна, базова
шкільна, повна середня, професійна освіта: професійно-технічна, вища,
післядипломна). Отже, набуття екологічних знань особистістю, ще не є показником
екологічно вихованої людини.
УДК 631.95: 504
Ладика М. М., к.с.-г.н, доцент
Корх О. В., аспірант, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЗБАЛАНСОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛАНДШАФТІВ РІЧКОВИХ БАСЕЙНІВ
СБАЛАНСИРОВАННОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЛАНДШАФТОВ
РЕЧНЫХ БАССЕЙНОВ
SUSTAINABLE USE OF LANDSCAPES OF THE RIVER BASINS
Інтенсивний антропогенний тиск на складові навколишнього природного
середовища призвів до розвитку деградаційних процесів в екосистемах, в т.ч і в
ландшафтних комплексах річкових басейнів. Як зазначає Боярин М. В. [1], геосистема
річкового басейну є найбільш чутливим індикатором змін довкілля та значною мірою
відображає його стан. Зокрема, відбулося кризове зменшення самовідтворюючих
можливостей річок та виснаження їх водноресурсного потенціалу, значне забруднення
водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених
86
пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь, радіаційне забруднення
водозбірних територій внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, погіршення
якості питної води, виснаження земельних ресурсів, втрати водно-болотних угідь в
результаті глобального осушення, збіднення видового складу біорізноманіття тощо [3,
4].
Усвідомлення українським суспільством можливих незворотніх наслідків,
спонукало до зміни стратегії природокористування в напрямку збалансованого
використання природних ресурсів. З огляду на це було розроблено «Стратегію
державної екологічної політики України на період до 2020 року» [2].
Екологічно збалансованого використання ресурсів ландшафтів басейнів річок
можна досягти шляхом комплексного планування землекористування з урахуванням
екологічних чинників, впровадження цільових програм з охорони земель, збереження
рівня родючості грунтів та поліпшення їх якості, формування збалансованого
співвідношення між окремими видами угідь, в тому числі шляхом збільшення частки
сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ),
розширення площі лісів з урахуванням регіональних та місцевих особливостей,
рекультивації порушених земель та реабілітація забруднених радіонуклідами грунтів,
контурно-меліоративною організацією території водозбору, резервування цінних для
заповідання природних територій, а також формування національної екологічної
мережі й подальшого розширення її площ тощо [2].
Отже, всі заходи мають бути направлені на досягнення екологічної стабільності в
річкових басейнах.
Література
1. Боярин М. В. Конструктивно-географічні засади оптимізації
природокористування в басейні ріки Західний Буг у межах Волинської області:
автореф. дис. ... канд. геогр. наук : 11.00.11 / М. В. Боярин ; Тавр. нац. ун-т ім. В.І.
Вернадського. — Сімферополь, 2011. — 20 с.
2. Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної
політики України на період до 2020 року» // Відомості Верховної Ради України (ВВР),
2011, N 26, ст.218.
3. Костюшин Є.В., Костюшин В.А. Розвиток збалансованого сільського
господарства та основні шляхи збереження біорізноманіття в агроландшафтах
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ecoj.dea.gov.ua/wp-
content/uploads/2013/02/AGRICULT.pdf.
4. Чумаченко І. Є. Державний контроль за охороною та використанням водних
об'єктів як функція державного екологічного управління [Електронний ресурс] //
Актуальні проблеми держави і права.- С.164-167. – Режим доступу:
http://www.apdp.in.ua/v30/ 33.pdf .
87
УДК 355.8:378.147/.22:504
Кудрявицька А. М., к.с.-г.н., доцент
Коршак С. В., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого розвитку,
Національний університет біоресурсів і природокористування України
ВИКЛАДАННЯ НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ» ДЛЯ
ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ
«МАГІСТР»
ПРЕПОДАВАНИЯ НОРМАТИВНЫХ ДИСЦИПЛИН «ГРАЖДАНСКАЯ
ЗАЩИТА» ДЛЯ ПОДГОТОВКИ СТУДЕНТОВ ОБРАЗОВАТЕЛЬНО-
КВАЛИФИКАЦИОННОГО УРОВНЯ «МАГИСТР»
TEACHING OF NORMATIVE DISCIPLINE "CIVIL PROTECTION" FOR
PREPARERING STUDENTS OF THE EDUCATIONAL-QUALIFICATION LEVEL
"MASTER"
Еколого – економічна ситуація в Україні погіршилася і вважається кризовою.
Щорічно в Україні відбувається велика кількість надзвичайних ситуацій природного,
антропогенного та техногенного походження, які призводять до загибелі багатьох
людей та значним матеріальним збиткам. Тому, відповідно до програми підготовки
магістрів вищих навчальних закладів, велика увага приділяється цивільному захисту
населення.
Вивчення причин виникнення аварій, катастроф та дії вражаючих факторів
стихійних лих та зброї масового ураження на людей, тварин, рослини,
сільськогосподарську продукцію, корми, воду, а також знання методів попередження
надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків може значно зменшити збитки від них.
Це є однією з головних задач цивільного захисту, на його рішення повинні бути
спрямованими основні зусилля.
Навчальна дисципліна «Цивільний захист» є нормативною, входить до начальних
планів як дисципліна обов'язкового вибору, що зберігає самостійність за будь-якої
організаційної структури вищого навчального закладу.
Метою вивчення дисципліни «Цивільний захист» є формування у студентів
здатності творчо мислити, вирішувати складні проблеми інноваційного характеру й
приймати продуктивні рішення у сфері цивільного захисту, з врахуванням особливості
майбутньої професійної діяльності, а також досягнень науково-технічного прогресу.
Завдання вивчення дисципліни передбачає опанування та засвоєння студентами
новітніх теорій, методів і технологій з прогнозування надзвичайних ситуацій, побудови
моделей їхнього розвитку, визначення рівня ризику та обґрунтування комплексу
заходів, спрямованих на відвернення надзвичайних ситуацій, захисту персоналу,
населення, матеріальних та культурних цінностей в умовах надзвичайних ситуацій,
локалізації та ліквідації їхніх наслідків.
Магістри у відповідних напрямах підготовки, повинні бути здатними вирішувати
професійні завдання з врахуванням вимог цивільного захисту та володіти головними
професійними компетенціями для забезпечення реалізації поставлених завдань у сфері
цивільнго захисту.
88
УДК 638.47./2
Бабка Р. В., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого розвитку.
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЯКІСНА ОЦІНКА ЗЕМЕЛЬ: ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ
КАЧЕСТВЕННАЯ ОЦЕНКА ЗЕМЕЛЬ: ПЕРСПЕКТИВЫ ЕЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ
QUALITY ASSESSMENT OF LAND: PROSPECTS OF ITS USE
Ґрунтові ресурси кожної країни – народне багатство. Україна має потужний
потенціал земельних ресурсів: із 60,3 млн. га земель країни майже 70% (41,8 млн. га)
складають землі сільськогосподарського призначення. Інтенсифікація землеробства,
хімічний пресинг на ґрунти, забруднення їх важкими металами, метаболітами
пестицидів, руйнівна дія водної та вітрової ерозій, дегуміфікація, підтоплення,
засолення, осолонцювання та інші деградаційні процеси призводять до зниження
родючості грунтів з усіма подальшими екологічними наслідками. У зв’язку з цим
постає питання необхідності отримання своєчасної інформації про зміни в динаміці
показників ґрунту і прогнозування цих змін на майбутнє, що є неможливим без
кількісного та якісного обліку показників ґрунтового покриву.
Якісній оцінці підлягають усі види сільськогосподарські угідь: орні землі,
перелоги, багаторічні насадження, сінокоси і пасовища. Показником якості (родючості)
ґрунтів є бонітет, виражений у балах. Це інтегральна величина різних характеристик і
властивостей ґрунту, що визначають його родючість.
Будучи складовою частиною земельного кадастру, якісна оцінка земель є
науковою основою раціонального і високоефективного використання земельних
ресурсів країни, підвищення родючості ґрунтів та врожайності сільськогосподарських
культур. Показники бонітування ґрунтів і якісної оцінки земель забезпечують
спеціальні органи державної влади та сільськогосподарські підприємства необхідними
даними про якісну оцінку земель як основний засіб виробництва в сільському
господарстві: дозволяють порівнювати і групувати ґрунти за продуктивністю; дають
можливість визначати найпродуктивніші ґрунти для вирощування різних груп культур;
сприяють ефективному використанню добрив, проведенню агротехнічних та
меліоративних заходів; допомагать у розробці та впровадженні зональних систем
землеробства під час визначення сировинних зон для вирощування
сільськогосподарської продукції органічного землеробства; сприяють підвищенню
продуктивності природних кормових угідь та лісових насаджень; мають велике
значення для охорони ґрунтів від деградації.
Отже, облік та оцінка якості землі є важливими і необхідними умовами її
раціонального та високоефективного використання, засобом подальшого підвищення
ефективності сільськогосподарського виробництва.
89
УДК 378:502.52
Кононенко К. М., студентка 4 курсу факультету екології і сталого розвитку
Рибалко Ю. В., к.пед.н., доцент
Національний університет біоресурсів і природокористування України
РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ У СТАНОВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ
РОЛЬ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО ВОСПИТАНИЯ В СТАНОВЛЕНИИ ЛИЧНОСТИ
THE ROLE OF ENVIRONMENTAL EDUCATION IN IDENTITY
FORMATION
Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси
навчання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної
культури як складової національного і громадського виховання населення України та
світу (в тому числі через екологічне просвітництво за допомогою громадських
екологічних організацій), екологізацію навчальних закладів, дисциплін та програм
підготовки через професійну екологічну освіту.
Екологічне виховання — тривалий багатофакторний цілеспрямований процес
формування екологічної свідомості й екологічної культури. Результатом екологічного
виховання людини є формування мотивів, потреб, звичок цілеспрямованої екологічної
поведінки та природоохоронної діяльності, здорового способу життя.
Мета екологічного виховання — формування відповідального і дбайливого
ставлення до природи, що базується на екологічній свідомості. Це передбачає до-
тримання моральних і правових принципів природокористування й пропаганду ідей
щодо його оптимізації, активну діяльність із вивчення й охорони природи своєї
місцевості.
Питання екологічної освіти та виховання – одне з найважливіших питань на
сучасному етапі ліквідації екологічної кризи, від вирішення якого залежить значною
мірою подальший стан навколишнього природного середовища, відтворення природно-
ресурсного потенціалу, оздоровлення соціально-економічного стану держави і світу в
цілому. Невід’ємним атрибутом екологічного виховання є практична діяльність кожної
людини, спрямована на охорону природного середовища, захист тваринного і
рослинного світу в місцях її проживання. Дотримання та усвідомлення власної
відповідальності за стан природного середовища, безпосередня участь в екологічній
діяльності є основним фактором збереження та поліпшення глобальної екологічної
ситуації. Екологічне виховання розглядають як аспект гуманізації екологічної освіти,
що передбачає засвоєння суспільних духовних цінностей. Це почуття є органічним для
гармонійно розвиненої особистості, а його брак означає неповноцінність людини як
члена суспільства, оскільки є першопричиною хижацького ставлення до природи.
Результатом екологічного виховання є формування екологічної культури кожної
людини й суспільства загалом.
Роль екологічного виховання це: усвідомлення мети й способів раціонального
використання природи людиною; розуміння не лише практичної, а й пізнавальної,
естетичної, морально-етичної, гуманістичної, економічної, національно-патріотичної й
гігієнічної цінності навколишнього природного середовища; усвідомлення негативних
наслідків використання природних систем (виснаження природних ресурсів,
забруднення природного середовища, зникнення еталонів та пам'яток природи тощо).
90
УДК 504:599
Трач І. А., аспірант,
Петрук В. Г., д.т.н., професор,
Бойчук Л. А., студентка
Вінницький національний технічний університет, Україна
ОХОРОНА ДИКИХ ССАВЦІВ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
ОХРАНА ДИКИХ МЛЕКОПИТАЮЩИХ В КОНТЕКСТЕ УСТОЙЧИВОГО
РАЗВИТИЯ
PROTECTION OF WILD MAMMALS IN THE CONTEXT OF SUSTAINABLE
DEVELOPMENT
Дикі ссавці завжди використовувались людиною як відновлювальний
біологічниий ресурс. Великим є їх епізоотологічне значення та роль у формуванні порід
свійських тварин. Повний список теріофауни, враховуючи види, що зникли з території
України в історичні часи та ті таксони, чий видовий ранг вимагає перевірки, наразі
включає 138 видів. Та, нажаль, видове різноманіття диких ссавців стрімко зменшується,
що пояснюється їх біологічними особливостями, серед яких найбільше значення
мають: високі щаблі у трофічних пірамідах, належність до макробіотичних угруповань,
значне промислове значення та висока чутливість до антропогенних змін середовища.
Останній чинник пояснюється тим, що всі форми природокористування людини
спрямовані або на використання диких ссавців як біологічного ресурсу, або на
перерозподіл і подальше некомпенсоване відторгнення ресурсів (просторових,
трофічних тощо) від видів на користь людини [1].
Програмними документами діяльності в галузі збереження і сталого використання
диких ссавців в Україні є Конвенція про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро,
1992) та Пан'європейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного
різноманіття (Софія, 1995). Останній документ фактично обумовлює механізм
впровадження Конвенції на Європейському континенті. Верховна Рада України
ратифікувала Рамкову Конвенцію 29 листопада 1994 року (Закон про ратифікацію), а
також ухвалила низку законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших
міжнародних договорів обов’язкового та необов’язкового характеру, що регулюють
питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття. На
національному рівні координацію реалізації положень законів та відповідних програм
здійснює Національна Комісія з питань збереження біорізноманіття і Міністерство
екології та природніх ресурсів України. При цьому Кабінет Міністрів України
Розпорядженням № 675-р від 22 вересня 2004 року схвалив Концепцію
Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки [2].
Але на сьогоднішній день, в Україні у три рази нижчим залишається відсоток
природоохоронних територій, а також досить стрімко збільшується кількість видів, що
занесені до Червоної книги України. Крім того, недосконалим залишається екологічне
законодавство і в катастрофічному стані державний контроль за його дотриманням,
потребує вдосконалення система управління природно-заповідною справою [3].
Таким чином, охорона та відтворення диких ссавців в контексті сталого розвитку
є об’єктивними і керованими процесами, головну роль в яких повинна відігравати
держава.
91
Література 1. Ссавці України під охороною Бернської конвенції / За редакцією І. В.
Загороднюка. – Київ, 1999. – 222 с.
2. Гамор А. Ф. Про підвищення ролі природоохоронних установ у розв’язанні
проблем сталого розвитку в Україні / А.Ф. Гамор // Зелені Карпати, 2009. – № 1-2. – С.
16-18.
3. Шершун М.Х. Розвиток екологічного законодавства України в контексті
правової системи Європейського союзу / М.Х. Шершун // Зелені Карпати, 2009. – № 1-
2. – С. 28-29.
УДК 504.3
Andriy Tsvyk, bachelor
Iryna Rubezhniak, Assoc. Professor
National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine
VIOLATION OF THE EMISSION LIMIT VALUES IN 2012 THE EU
ПОРУШЕННЯ ГРАНИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ ВИКИДІВ У 2012 РОЦІ КРАЇНАМИ ЄС
НАРУШЕНИЕ ПРЕДЕЛЬНЫХ ЗНАЧЕНИЙ ВЫБРОСОВ В 2012 ГОДУ
СТРАНАМИ ЕС
Air pollutants are still being emitted above legal limits in the EU. Recent data from the
EU Member States shows that a number of countries continued to breach their emission
ceilings in 2012.
Under the National Emission Ceilings (NEC) Directive, EU Member States have
individual emission limits, known as 'ceilings', that were to be achieved by 2010 for four
different pollutants: sulphur dioxide (SO2), nitrogen oxides (NOx), ammonia (NHз) and non-
methane volatile organic compounds, it is very important because nitrogen oxides are emitted
during fuel combustion, such as by road transport and industrial facilities. Nitrogen (N)
reactive compounds, emitted as NOх and NHз, are now the principal acidifying components
in our air and cause eutrophication of ecosystems. sulphur dioxide is emitted when fuels
containing sulphur are burned. It contributes to acidification, the impacts of which can be
significant, including adverse effects on aquatic ecosystems in rivers and lakes, and damage
to forests.
An early analysis of the official data shows that 11 Member States such as
Malta,Denmark,Netherlands,Slovenia,Ireland,Spain,Belgium,Germany,France,Austria.Luxem
bourg breached at least one ceiling in 2012, compared to 10 countries in 2011. As in previous
years, the most commonly breached ceiling was nitrogen oxide (NOx), with nine Member
States exceeding their designated levels. Road transport contributes around 40 % of total EU
NOx emissions and is one of the main factors behind the large number of NOx exceedances –
reductions from this sector over the last two decades have not been as large as originally
anticipated.
Hans Bruyninckx, EEA Executive Director said: "Air pollution is still a very real
problem - just look at the high concentrations of air pollution recently seen across large areas
of Western Europe. We need to improve this situation by making further emissions cuts.
While new technologies and practices can help, we also need to encourage individuals to take
action, for example by encouraging alternatives to car use." Two countries – Denmark and
92
Finland – exceeded the limit for ammonia (NH3), while only Luxembourg breached the
ceiling for non-methane volatile organic compounds. Luxembourg was the only country to
breach two ceilings in 2012, for NOx and NMVOC. All 27 Member States met the sulphur
dioxide- limits. The data show that several countries have persistent problems meeting their
national emission limits – for example, Austria, Belgium, France, Germany, Ireland,
Luxembourg and Spain breached NOx ceilings in 2010, 2011 and 2012. Denmark and Finland
have exceeded the NHз ceilings for three years running. Despite multiple breaches of the
ceilings, emissions of all four pollutants have decreased in the EU overall between 2011 and
2012.
References
Posch, M., Hettelingh, J-P. and De Smet, P.A.M., 2001, 'Characterization of critical
load exceedances in Europe', Water, Air and Soil Pollution, (130) 1 139-1 144.
УДК 656.073.436 (504.54)
Турчик П. М., аспірант;
Петрук В. Г., д.т.н., професор;
Гребенюк Н. О., студент
Вінницький національний технічний університет, Україна
РОЗРАХУНОК ЕКОЛОГІЧНИХ РИЗИКІВ ДЛЯ АГРОЛАНДШАФТІВ ПІД ЧАС
ТРАНСПОРТУВАННЯ НЕПРИДАТНИХ ОТРУТОХІМІКАТІВ
РАСЧЕТ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ РИСКОВ ДЛЯ АГРОЛАНДШАФТОВ ВО ВРЕМЯ
ПЕРЕВОЗКИ НЕПРИГОДНЫХ ЯДОХИМИКАТОВ
THE EVALUATION OF ENVIRONMENTAL RISKS FOR GROLANDSCAPES
DURING UNSUITABLE PESTICIDES TRANSPORTING
В Україні, в результаті утворення великих обсягів токсичних (небезпечних)
відходів (НВ), проблема екологічної безпеки набула особливої гостроти. Розрив між
прогресуючим накопиченням токсичних відходів і заходами з їх утилізації та
знешкодження загрожує поглибленням екологічної кризи і загостренням соціально-
економічної ситуації в державі [1].
За офіційними даними, в Україні накопичено близько 36 млрд. тонн відходів, або
більш як 50 тис. тонн на 1 км2 території [1, 2]. Загальний обсяг накопичених НВ в
Україні на початок 2013 року становив близько 1,6 млрд. тонн, в числі яких особливо
актуальною для Вінницької області є ситуація з непридатними до використання та
забороненими до застосування хімічними засобами захисту рослин, які на сьогодні
зберігаються в нашій державі на 4075 складах з порушенням вимог щодо забезпечення
екологічної безпеки [1].
Щоб обчислити екологічний ризик у точці P внаслідок аварійної ситуації під час
транспортування НВ в точці ( )Q t , використовують карти вразливості, які поєднують з
ймовірністю настання різних сезонних ситуацій, метеоумов і напряму вітру, для
одержання карт одиничного ризику. Ці карти суміщають із відповідними коефіцієнтами
частоти і перетворюють вздовж маршруту для опису змін в місці, де може відбутися
93
аварійна ситуація. На останньому етапі вони додаються для всіх випадків витоків
(аварій) для одержання глобального індивідуального ризику PIR:
( )
1
( , ) ( ) ,relN
Q t Pp relLi
IR f i t R i dt (1)
де L
– довжина маршруту; relN
– кількість аварійних ситуацій; relf
– частота i-го
випадку [3].
Для того, щоб мати можливість використовувати рівняння (1) для обчислення
ризику, необхідно представити маршрут як полігональну криву з segN прямих
сегментів, кожен з яких характеризується постійними значеннями частоти емісії токсичних компонентів відходів.
Література
1. Розпорядження Кабінету міністрів України від 3 січня 2013 р. № 22-р “Про
схвалення Концепції загальнодержавної програми поводження з відходами на 2013-
2020 роки”.
2. Турчик П. М. Методи оцінювання екологічних ризиків при транспортуванні
небезпечних речовин / П. М. Турчик, В. Г. Петрук // “ІV Всеукраїнський з’їзд екологів з
міжнародною участю” (Екологія/Ecology-2013), 25-27 вересня, 2013. Збірник наукових
статей. – Вінниця: Видавництво-друкарня Діло, 2013. – С. 149-151.
3. Batta R. Handbook of OR/MS models in hazardous materials transportation
[Електронний ресурс] / R. Batta, Ch. Kwon. – Режим доступу: http://link.springer.com.
УДК:504.054:628.4.033
Василенко М. Ю., студентка 3 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку
Наумовська О. І., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НЕСАНКЦІОНОВАНІ СМІТТЄЗВАЛИЩА:СТАН ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ
ПОВОДЖЕННЯ
НЕСАНКЦИОНИРОВАНЫЕ СВАЛКИ: СОСТОЯНИЕ ПРОБЛЕМЫ И
ОБРАЩЕНИЯ
UNAUTHORIZED DUMPS: USTATE PROBLEMS AND METHODS OF
TREATMENT
У сучасному світі проблема сміття з кожним роком набуває все більшої гостроти.
Із збільшенням чисельності населення зростає і кількість продуктів його
життєдіяльності. Тому проблема утилізації сміття і екологічно безпечного поводження
з ним буде однією з найактуальніших у політиці переважної кількості країн.
Так, в Україні нині на порядку денному – проблема утворення несанкціонованого
розміщення полігонів твердих побутових відходів (сміттєзвалищ). За офіційними
даними на території нашої країни існує 45 тисяч смiттєзвалищ i полiгонiв. У половини
звалищ термiн експлуатацiї давно закiнчився і вони перевантажені. Майже 90% з них
94
сьогодні не вiдповiдають нормам екологiчної безпеки. У зв’язку з цим дедалі частіше
з’являються випадки розміщення «нелегальних» сміттєзвалищ, оскільки існуючі
офіційні не здатні вмістити в себе ту кількість відходів, яка щоденно продукується
населенням, підприємствами, установами та організаціями.
Зрозуміло, що місце розташування таких об’єктів має неабияке значення, адже
будь-які відходи забруднюють атмосферне повітря, ґрунтові води, створюючи при
цьому серйозну загрозу населенню, яке проживає в зоні їх впливу. Саме тому, до
вибору місця розташування полігонів твердих побутових відходів (сміттєзвалищ)
необхідно підходити ретельно, оцінюючи ймовірні ризики їх впливу на довкілля.
Одним із чинників, що призводить до збільшення кількості несанкціонованих
сміттєзвалищ є намагання обійти норму законодавства. Суть її наступна: задля
отримання дозволу на розміщення полігонів ТПВ на певній земельній ділянці
необхідно здійснити відшкодування втрат сільськогосподарського та
лісогосподарського виробництва. Згідно з чинним законодавством, за таких умов
підлягають відшкодуванню втрати сільськогосподарського та лісогосподарського
виробництва, що виникають в результаті вилучення такої земельної ділянки для потреб,
не пов’язаних із сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом.
У світовій практиці сьогодні майже не використовується традиційний спосіб
збирання сміття та розміщення сміття на сміттєзвалищах. Тепер цивілізований світ
будує так звані об’єкти поводження з відходами (сміттєпереробні підприємства).
Отже ,спобами поводження з ТПВ можна вважати такі заходи: зменшення обсягів
утворення відходів, їх переробка та часткове захоронення на звалищах; збільшення
використання ресурсо - цінних компонентів ТПВ; впровадження новітніх технологій і
сучасних та ефективних засобів механізації; врегулювання тарифів та підвищення
рентабельності і ефективності виробничої діяльності; покращення якості і розширення
обсягів надання послуг: збільшення кількості баків для сміття,проводити сортування
відходів; впровадження системи моніторингу поводження з ТПВ та покращення обліку
і звітності; зменшення негативного впливу ТПВ на довкілля і здоров'я населення.
УДК:577.4+627.8+631.4+528.77
Власенко І. С., магістр 1 року навчання факультету еколог7ії і сталого розвитку,
Стародубцев В. М., д.б.н., професор, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЗМІНИ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ СУЛИНСЬКОЇ ЗАТОКИ ВНАСЛІДОК
АНТРОПОГЕННОГО ТИСКУ
ИЗМЕНЕНИЯ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО СОСТОЯНИЯ СУЛИНСКОГО ЗАЛИВА
ВСЛЕДСТВИЕ АНТРОПОГЕННОГО ДАВЛЕНИЯ
CHANGES IN ECOLOGICAL STATE OF THE SULA GULF UNDER
ANTHROPOGENIC PRESSURE
Створення каскаду водосховищ на р. Дніпро дало можливість вирішити ряд
важливих питань водозабезпечення та енергетики, особливо на територіях з негустою
річковою мережею.
Кременчуцьке водосховище як важливий елемент системи перерозподілу води на
території Придніпров’я привертає увагу не лише своєю цінністю у плані багатства
іхтіофауни чи природно-заповідних територій, а також і актуальними екологічними
95
процесами, які відбуваються там. Останнім часом виникла гостра необхідність
здійснення моніторингових спостережень за протіканням цих процесів з використанням
матеріалів дистанційного зондування та сучасних комп’ютерних технологій. Адже це
дає змогу довготривалого прогнозування темпів росту та можливого поширення на
прилеглі території процесів заростання водних об’єктів.
Сулинська затока напряму зв’язана з гідроморфологічними процесами, які
відбуваються в Кременчуцькому водосховищі, адже характер його експлуатації є одним
з факторів впливу на динаміку рівня води у водоймі.
Останніми роками значна увага приділялась питанням збільшення кількостей
свердловин по добуванню вуглеводнів, як фактора пресингу на басейн; зміни
гідрологічного режиму річки Сула; почастішання пожеж торфовищ в басейні у зв’язку
зі зниженням рівня ґрунтових вод (за даними Полтавського БУВР); подальшим змінам
ландшафтів Сулинської дельти за умови високого стояння рівнів води в
Кременчуцькому водосховищі.
Слід відзначити, що на даний час вирішена водогосподарська проблема, яка була
актуальною в 2012 році. Опираючись на досвід попередніх років, рівень води у
водосховищі зараз підтримується на достатньо високому рівні для забезпечення
задовільних умов для риборозведення.
Важливим залишаються спостереження за коливанням рівнів і витрат води у річці
Сула. Станом на вересень 2014 року витрати води знизились до 0,8 м3/с , при нормі
8,12 м3/с, що складає менше 10 % від середньої багаторічної норми. Така ситуація є
наслідком видобування вуглеводнів у басейні та пов’язаних з цим зниження рівня
ґрунтових вод, а отже і зниження живлення річки. Станом на 2 серпня 2014 року площа
водної поверхні зменшилась більш як на 130 га. і відповідно зросла площа заростів
водної і прибережно-водної рослинності у порівнянні з 2011 роком.
Література
1. Власенко І.С., Стародубцев В.М. Екологічні проблеми у гирлі річки Сула
та шляхи їх вирішення // Сучасні проблеми екології та геотехнологій. Житомир. – 2013.
– с.196.
2. Стародубцев В.М. Зміни ландшафтів у Сулинській затоці Кременчуцького
водосховища за даними дистанційного зондування та наземних спостережень
[Стародубцев В.М., Дремлюга І.М., Струк В.С. та ін.]/ Наукові доповіді НУБіП
України. –2012. – №4. – 13 с.–http://nd.nubip.edu.ua/2012_4/12svm.pdf.
УДК 502.6/ 7:630/ 1
Зінченко Я. В., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Чайка В. М., д.с.-г.н., професор, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
СТАН БІОРІЗНОМАНІТТЯ В ЛІСАХ
СОСТОЯНИЕ БИОРАЗНООБРАЗИЯ В ЛЕСАХ
BIODIVERSITY IN FORESTS
У всьому світі відбувається переоцінка значення лісу в житті людини. Світову
спільноту бентежить зменшення площ лісів, популяцій і видів, що в глобальному
масштабі знаходяться під загрозою зникнення, внаслідок втрати і деградації лісових
96
місць існування, і така втрата біорізноманіття лісів буде зростати внаслідок змін
клімату.
Значна частина біорізноманіття держави потерпає від діяльності людини.
Внаслідок дії негативних антропогенних факторів все більша кількість видів тварин і
рослин перебуває під загрозою зникнення. Глобальні виклики сучасності обумовлюють
необхідність формування таких методичних підходів обліку та оцінки біорізноманіття,
які зорієнтовані в першу чергу на вирішення завдань збереження систем видів в їх
просторовому розподілі.
Складність такої роботи полягає в організації біорізноманіття на різних рівнях
ієрархії: на генетичному, видовому та екосистемному рівнях. На основі системного
підходу критерії та індикатори сталого управління лісами покликані сприяти
координації лісівничої та природоохоронної діяльності у лісовому господарстві. Вони
мають засвідчити прогрес у досягненні сталого управління лісами на національному,
регіональному, об’єктному рівні та забезпечити комплексну і поліфункціональну
оцінку стану лісів.
Оцінка лісового біорізноманіття розглядається, перш за все, в критеріях і
індикаторах сталого управління лісами. Всі критерії характеризуються набором
пов’язаних індикаторів, які періодично необхідно перевіряти (контролювати) для
оцінки їх змін. Індикатори є кількісними і якісними показниками, які можна виміряти
чи описати. Критерії та індикатори відіграють особливу роль у системі регулятивних
механізмів втілення ідей сталого розвитку.
До індикаторів, які можуть охарактеризувати біорізноманіття з еколого-
біологічної позиції можна віднести : лісистість території, розподіл лісових площ
території за класами віку, частка старовікових деревостанів в лісовому покриві,
фрагментація лісового покриву, розподіл лісових площ території за типами
деревостанів, розподіл земель лісового фонду за категоріями захисності, розподіл
лісових площ території за типами лісу (типами лісових екосистем).
Збереження біотичного різноманіття лісових систем передбачає виконання таких
стратегічних цілей: збереження середовищ існування видів тварин і рослин у їхніх
природних ареалах; підтримання складу і структури лісового фонду, що забезпечує
збереження життєздатних і самовідтворювальних популяцій і видів; забезпечення
збереження генетичних ресурсів лісових екосистем; забезпечення функціональної
організації лісового фонду.
Весь накопичений світовий досвід оцінки біорізноманіття лісів дозволяє зробити
наступні висновки: система моніторингу України має розвиватися з врахуванням
загальноєвропейського контексту, бути гармонізованою з програмами моніторингу, які
існують або створюються в європейських країнах; облік біорізноманіття лісів має
базуватися на даних періодичного обліку лісового фонду.
Література 1. UNEP (1997). Recommendation for a core set of indicators of biological diversity.
Convention of Biological Diversity, UNEP/CBD/SBSTTA/3/9, and inf. 13, inf. 14, Montreal.
2. UNEP (1997). Global Environmental Outlook. Oxford University Press, Oxford.
УДК 504:371/.373
97
Рис. 1. Складові дитячого садка
екологічного спрямування
Джерело: Власна розробка автора
УДК 378:63
Зароза Я. М., магістр 1 курсу факультету агротехнологій та екології,
Полтавська державна аграрна академія, Полтава
ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ И ВОСПИТАНИЕ ДЕТЕЙ
ДОШКОЛЬНОГО ВОЗРАСТА
ECOLOGICAL EDUCATION AND UPBRINGING OF CHILDREN OF
PRESCHOOL AGE
У якому класі слід розпочинати екологічну освіту – можливо у дитячому садку?
Екологічну освіту на основі життєвого досвіду слід починати з ранніх років життя.
Такий досвід грає важливу роль у формуванні відносин, цінностей і моделей поведінки
по відношенню до природного середовища [1, с.156]. Дослідження Української
консервативної партії показують, що середньостатистичний американець витрачає
більше 95% свого часу в закритому приміщенні [2]. Діти, котрі проживають у міських
районах мають тенденцію до розвитку необґрунтованих страхів і почуття відрази до
взаємодії з навколишнім середовищем: відпочинок, як правило, в приміщенні
(спостерігаючи TV, комп’ютерні відеоігри); на зміну пішохідним прогулянкам –
автотранспорт. Результатом є те, що безліч дітей ризикують ніколи не розвинути в собі
позитивне ставлення і почуття по відношенню до природного середовища.
Підставою для організації екологічної освіти в перші роки життя можна назвати
дві основні передумови. Перша – як вже зазначалося, діти повинні розвивати почуття
догляду за природою, друга – екологічна освіта на дошкільному рівні є важливою
частиною здорового розвитку дитини. Діти, які знаходяться ближче до природи, як
правило, ставляться до неї з відчуттям подиву, радості.
Рейчел Карсон, була однією з перших, хто роз'яснила важливість і особливості
екологічної освіти на дошкільному рівні. Вона говорила, що дитина, щоб зберегти
вроджене почуття подиву потребує спілкування принаймні однієї дорослої людини, яка
може поділитися ним, знову відкрити для себе з ним радість, хвилювання, і таємницю
світу в якому ми живемо.
На нашу думку, мета екологічної освіти – розвиток світового населення, яке знає і
цікавиться проблемами, які пов’язані з довкіллям і у якого є знання, навички,
зобов’язання працювати колективно чи індивідуально, щодо рішень існуючих
екологічних проблем та запобігання нових.
Кінцева мета екологічної освіти – розвиток
екологічно грамотного населення.
Фактично, екологічна освіта дітей
важлива саме тому, що:
допомагає їм розвинутися у дорослих,
які розуміють і піклуються про екологічне
управління;
плекає у них сенс подиву, уяви та
творчого потенціалу;
надає їм почуття прекрасного, спокій і притулок іноді у лякаючому світі;
розширює їх інтелектуальний розвиток;
допомагає їм зрозуміти взаємозв'язок усього життя.
98
Механізм занедбання природи вже давно запущено і ми, на жаль, не в змозі його
зупинити, але здатні зменшити швидкі темпи цього процесу. Все залежить саме від
нашого екологічного виховання і осмислення того, який слід ми залишимо на нашій
планеті!
Література
1. Николаева С. Н. Теория и методика экологического образования детей.-
М.: Академия, 2002. – 335 с.
2. Українська консервативна партія. Американці: штрихи до народного портрету.
УДК 378+57
Жук Т. А., Сич Ю. Р., Бузинна О. М., Черник Д. В., студенти 4 курсу
факультету екології і сталого розвитку
Войтенко Л. В., к.хім.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ЕКОЛОГІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ХІМІЧНИХ
ДИСЦИПЛІН
ПРАКТИЧЕСКАЯ ПОДГОТОВКА ЭКОЛОГОВ ПРИ ИЗУЧЕНИИ
ХИМИЧЕСКИХ ДИСЦИПЛИН
PRACTICAL TRAINING OF ECOLOGICAL SPECIALISTS UNDER CHEMISTRY
STUDING
Екологія – природнича дисципліна, тому її вивчення неможливе без ґрунтовної
хімічної підготовки [1]. Оволодіння теорією та практикою аналітичних досліджень
складу довкілля - важлива частина практичної компоненти навчального процесу, без
якої професійна діяльність еколога неможлива. Фахівець у галузі охорони
навколишнього середовища повинен вміти поставити «діагноз» хворому довкіллю,
визначити причину та призначити лікування. А без об’єктивних даних – результатів
аналізів – діагноз поставити неможливо. В цьому плані незамінним елементом
підготовки еколога є лабораторний практикум, що супроводжує вивчення дисциплін
хімічного профілю (біонеорганічної, аналітичної, органічної, екологічної хімії та
біогеохімії).
Прикладом організації практичного навчання студентів під час вивчення
дисципліни «Хімія з основами біогеохімії» є перелік лабораторних занять, що включає
наступні роботи:
1. Визначання вмісту нітратів у питній воді, призначеній для споживання
людиною (за ГОСТ 18826-73. Вода питна. Метод визначення вмісту нітратів;
2. Визначання вмісту залишкового активного хлору у питній воді за ISO 7393-
3:1990 Якість води – Визначення вільного хлору та загального хлору;
3. Визначання вмісту консерванту Е220 (сульфур діоксиду) в продуктах
харчування (сухофрукти, дитяче харчування) за ISO 5521:1981 – Фрукти, овочі та
продукти їх переробки. – Якісний метод визначення вмісту сульфур діоксиду;
99
4. Визначання вмісту фосфатів у синтетичних миючих засобах, антинакипінах за
ISO 4313:1976 Пральні порошки – Визначення загального вмісту оксиду фосфору (V) –
Хинолінмолібденовий гравіметричний метод.
Таким чином, лабораторний практикум вирішує одночасно кілька задач
навчального і науково-пошукового напрямку:
1. Лабораторні роботи ілюструють теоретичний матеріал, що вивчається в курсі
біогеохімії. Так, теми «Біогеохімічний кругообіг фосфору та азоту» вивчаються через
призму аналітичних досліджень реальних, а не модельних об’єктів – питної води,
пральних порошків;
2. Студенти факультету екології і сталого розвитку НУБіП України виконують
визначення вмісту полютантів у зразках, наприклад, поверхневих, підземних вод, що
обрані ними як об’єкти дослідження експериментальної частини дипломних робіт на
здобуття ОКР бакалавр. Використовуючи одержані результати, студентами та
співробітниками кафедри аналітичної і біонеорганічної хімії та якості води складено
картограми нітратного забруднення підґрунтових вод, якими живляться колодязі,
розташовані на територіях відокремлених підрозділів та навчально-дослідних
господарств НУБіП України (с. Митниця, Пшеничне, Велика Снітинка, м. Ніжин, смт.
Бобровиця, смт. Ворзель та ін.);
3. Навички проведення самостійних аналітичних досліджень можуть бути
суттєвою конкурентною перевагою випускників факультету екології і сталого розвитку
НУБіП України при подальшому працевлаштуванні.
Література 1. Derendyaeva V.G., Kruglova L.E. System Approach to Chemistry Course //
European Researcher. 2010. No 2. Р. 123-127.
УДК 378.147:502/504
Будник І. О., студентка факультету екології і сталого розвитку,
Ладика М. М., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НАУКОВИЙ ПОШУК У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ПРИРОДООХОРОННОЇ
СФЕРИ
НАУЧНЫЙ ПОИСК В ПОДГОТОВКЕ СПЕЦИАЛИСТОВ
ПРИРОДООХРАННОЙ СФЕРЫ
SCIENTIFIC SEARCH IN TRAINING OF ENVIRONMENTAL SPECIALISTS
В сьогодення суспільство все більше потребує якісної підготовки молодих
спеціалістів, здатних поєднувати фундаментальні знання із креативними підходами до
реалізації поставлених перед ними завдань. На даний час вже існують узагальнені
вимоги до фахівців, які щойно закінчили вищий навчальний заклад: наявність знань та
уміння їх використовувати в професійній сфері, уміння працювати в команді, швидке
освоєння нових технології, самоосвіта, здатність здійснювати творчу і дослідницьку
діяльність [4].
Досягнення високого професіоналізму при оволодінні спеціальністю досягається
шляхом здійснення наукової роботи та освоєння принципів наукового пошуку.
100
Науково-дослідницька діяльність студентів забезпечує формування наукового
світогляду, навичок самостійної роботи, розвитку творчих та індивідуальних
здібностей тощо.
Як зазначає Прошкін В.В [3], у сучасних університетах широко
використовуються такі форми науково-дослідної роботи студентів як: індивідуальні
форми, масові заходи, змагальні заходи та ін. Залучення студентів до такої діяльності
здійснюється у два етапи: 1) оволодіння теоретичними знаннями й практичними
уміннями з методології і методів досліджень; 2) виконання самостійних наукових
досліджень.
Науково-дослідницька діяльність студентів здійснюється безпосередньо під час
навчального процесу (написання рефератів, підготовка до семінарських занять,
підготовка і захист курсових та дипломних робіт, виконання завдань дослідницького
характеру в період виробничої практики тощо) та поза навчальним процесом (участь у
наукових гуртках, круглих столах, конкурсах, олімпіадах, конференціях, написання
наукових публікацій, а також участь у виконанні наукових робіт творчих колективів
кафедр та факультетів) [1, 2].
При підготовці студентів (в т.ч. і фахівців природоохоронної сфери) виділяють
такі види робіт наукового спрямування: пошук та аналіз наукової літератури,
систематизація матеріалів опрацьованих літературних джерел, підготовка наукових
публікацій (повідомлень, звітів, рефератів, доповідей, тез, статей тощо), курсових,
дипломних та магістерських робіт, створення дослідних комп’ютерних програм,
конструкторські розробки приладів, пристроїв [1].
Отже, шляхом наукового пошуку відбувається активізація пізнавальної діяльності
студентів, формується інтерес до наукового дослідження та проявляється усвідомлена
мотивації набуття професійної компетенції та творчого підходу до вирішення
практичних завдань (зокрема у сфері охорони навколишнього середовища та
збалансованого природокористування).
Список літератури:
1. Єчина Ю. С. Науково-дослідницька діяльність студентів як підґрунтя науково-
технічного розвитку [Електронний ресурс] // Вісник КНУТД. – 2012. - №5 С.341-347.
Режим доступу: http://knutd.com.ua/publications/pdf/Visnyk/2012-5/341_347.pdf
2. Прошкін В. В. Стимулювання студентських наукових пошуків як засіб
інтеграції науки й освіти [Електронний ресурс] // Професійна освіта. Наукові записки.
Серія: Педагогіка. — 2010. — № 1. - С. 39-44. – Режим доступу:
http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/ 123456789/106/1/Proshkin.pdf
3. Прошкін В. Про організацію студентської наукової роботи в університеті
[Електронний ресурс] // Збірник наукових праць. – 2009. – Ч. 2. – С. 284-291. Режим
доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-
bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN& P21
DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/znpudpu_2009_2_3
8.pdf
4. Шестопалюк. О.В. Інноваційні моделі навчання в діяльності вищих навчальних
закладів [Електронний ресурс] // Теорія і практика управління соціальними системами.
– 2013. – Вип. 3. – C.118-132. – Режим доступу: http://library.kpi.kharkov.ua/JUR/
TPUSS%202013_3_6.pdf
101
УДК 504.54.064
Галімова В. М., к.хім.н., старший викладач, кафедра аналітичної і
біонеорганічної хімії та якості води, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
Суровцев І. В., к.т.н., старший науковий співробітник,
Галімов С. К., аспірант, Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних
технологій і систем НАН та МОН України
ПРОФЕСІЙНО – ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ЕКОЛОГІВ ІЗ
ЗАСТОСУВАННЯМ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ПРОФЕССИОНАЛЬНО – ПРАКТИЧЕСКАЯ ПОДГОТОВКА ЭКОЛОГОВ С
ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ СОВРЕМЕННЫХ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ
PROFESSIONAL - PRACTICAL TRAINING ECOLOGIST USING MODERN
INFORMATION TECHNOLOGY
У Національній доктрині розвитку освіти вказано, що «Пріоритетним напрямком
розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технолопй, які забезпечують
подальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність
освіти, підготовку фахівців до життєдіяльності в інформаційному сучасному
суспільстві» [1]. Так, фахівець – еколог при дослідженні стану забруднення води,
грунтів та інших об’єктів агроландшафтів на вміст важких металів, миш’яку, селену та
оцінки їх якості має вміти:
працювати із нормативними документами, які стосуються якості різних
об’єктів, що досліджуються;
відбирати і готувати проби води для аналітичних досліджень і проведення
вимірювань, готувати стандартні розчини хімічних реактивів різної
концентрації;
працювати як оператор комп’ютерної програми, яку створено
для аналізатора;
дати комплексну оцінку якості води на основі отриманих результатів
згідно Методики оцінки води за гідрохімічним індексом забрудненості
води (ІЗВ), яка рекомендована Державним комітетом гідрометеорології
України;
розрахувати тренди забруднення токсикантами води на основі
регресійного аналізу в екологічному прогнозуванні із використанням
сучасних програм Microsoft Office Excel.
Ці навики робіт та практичні дослідження застосовуються у дипломних роботах
магістрів та у виконанні практичних досліджень при написанні дисертаційних робіт, які
розглядають питання екологічної безпеки довкілля, хімічного моніторингу токсикантів
та міграційні процеси важких металів у ланцюзі «вода – грунт – рослина – тварина –
людина за допомогою сучасного аналізатора солей важких металів «М-ХА1000-5»,
який створенно на кафедрі аналітичної і біонеорганічної хімії та якості води. В основі
роботи приладу застосовано сучасний електрохімічний метод інверсійної
хронопотенціометрії, який дозволяє проводити вимірювання токсикантів на рівні
слідових концентрацій та здійснювати екологічний контроль якості повітря, ґрунтів,
питної води, природних вод, харчових продуктів та сировини для їх виробництва. Нове
102
програмне забезпечення з використанням Інтернет-технологій дозволяє створити
сучасну мережу моніторингу важких металів для оцінки стану антропогенного
забруднення токсикантами об’єктів навколишнього природного середовища [2].
Література
1. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського
процесу /За ред. В. Г. Кременя. - Тернопіль: вид-во ТДПУ імені В.Гнатюка, 2004. –
147 с.
2. Определение тяжелых металлов в водных экосистемах методом инверсионной
хронопотенциометрии / И.В. Суровцев, В.М. Галимова, В.В. Манк, В.А. Копилевич //
Химия и технология воды. – 2009. – Т. 31, № 6. – С. 677–687.
УДК 632.4/502
Підвальний О. А., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого
розвитку
Строкаль В. П., к.пед н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ПРАВОВІ, ЕКОНОМІЧНІ, ЕКОЛОГІЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ
ВИКОРИСТАННЯ Й ЗБЕРЕЖЕННЯ ГРУНТІВ, ОХОРОНИ І ВІДТВОРЕННЯ ЇХ
РОДЮЧОСТІ
ПРАВОВЫЕ, ЭКОНОМИЧЕСКИЕ, ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ И
ОРГАНИЗАЦИОННЫЕ ОСНОВЫ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ И СОХРАНЕНИЯ ПОЧВ,
ОХРАНЫ И ВОСПРОИЗВОДСТВА ИХ ПЛОДОРОДИЯ
LEGAL, ECONOMIC, ENVIRONMENTAL AND ORGANIZATIONAL BASIS
AND USE SOIL CONSERVATION, PROTECTION AND RESTORATION OF
FERTILITY
Охорона ґрунтів є однією з глобальних проблем сучасності, з якою безпосередньо
пов’язано забезпечення продовольством населення нашої планети, кількість якого
постійно зростає. Тому збереження і відтворення родючості ґрунтів, раціоналізація й
екологізація аграрного землекористування – це, в першу чергу розв’язання
продовольчої, економічної, екологічної проблем і, в цілому, забезпечення національної
безпеки. Під впливом наукових розробок, які довели, що земля і ґрунти – різні об’єкти,
у ст. 168 ЗК встановив особливий режим охорони ґрунтів. Тим самим ґрунти визнано
самостійним об’єктом правових відносин, зокрема охоронних. У зв’язку з цим ЗК має
дати юридичне визначення їх поняття.
Однак наукове визначення терміна «ґрунти» дає Закон «Про охорону земель».
Ґрунт – це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні
земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя
та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості – родючості. Родючість
ґрунту – здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді,
повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які в сукупності є
основним показником якості ґрунту. Згідно зі ст. 53 Закону «Про охорону земель»
вивезення ґрунтової маси за межі території України, крім зразків для проведення
наукових досліджень, забороняється.
Ґрунти є особливим об’єктом не лише аграрних, але й екологічних відносин. Тому
в ст. 1 Закону «Про охорону земель» закріплено визначення охорони ґрунтів. Охорона
103
ґрунтів – система правових, організаційних, технологічних та інших заходів,
спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від
деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням
ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.
Закон «Про охорону земель» встановлює основні вимоги до охорони родючості
ґрунтів. Власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок
зобов’язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим
Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних
ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. Законом
України «Про охорону земель» визначена система заходів в галузі охорони земель. До
їх складу входить: розробка загальнодержавних і регіональних (республіканських)
програм використання та охорони земель, створення екологічної мережі; здійснення
природно-сільськогосподарського, екологічно-економічного, протиерозійного та інших
видів районування (зонування) земель; впровадження стандартизації, економічного
стимулювання щодо охорони та використання земель і підвищення родючості грунтів.
Держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони та
використання земель і підвищення родючості грунтів землевласникам та
землекористувачам. До їх складу входить надання податкових і кредитних пільг
фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту
земель від ерозії, підвищення родючості грунтів та інші заходи, передбачені
загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель.
Землевласники та землекористувачі звільняються від плати за земельні ділянки, на яких
виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи
щодо охорони земель, на період тимчасової консервації, будівництва та
сільськогосподарського освоєння земель. Сільськогосподарським товаровиробникам
здійснюється компенсація недоодержаної частки доходу внаслідок консервації
деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель.
Законодавство висуває особливі вимоги до охорони ґрунтів. Зокрема,
заслуговують окремого розгляду законодавчі вимоги до хімізації ґрунтів, меліорації
земель, складування відходів. Таким чином, можна говорити про наявність
самостійного правового інституту – правової охорони ґрунтів. Він має широкий
комплексний зміст.
Правові вимоги щодо охорони земель від забруднення і засмічення відходами
містяться у законах України «Про відходи», від 30 червня 1995 р. «Про поводження з
радіоактивними відходами» і нормативних актах, прийнятих на їх основі. Визначення
поняття забруднення ґрунтів надає Закон «Про охорону земель». Ґрунти України –
еталонно найцінніші у світі, де домінують чорноземи різних типів. У ст. 150 ЗК
наводиться їх юридична градація, з віднесенням до «особливо цінних земель» і
встановленням спеціального порядку їх вилучення. До особливо цінних ґрунтів
відносяться: різні види чорноземів, буроземи, дерново-підзолисті суглинкові ґрунти,
землі природно-заповідного фонду й історико-культурного призначення, а також деякі
інші види ґрунтів. За даними Державного земельного кадастру особливо цінні ґрунти
України займають площу понад 12 млн. га чи 37,6% від площі земель
сільськогосподарського призначення. З метою своєчасного виявлення змін стану
земель, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів ведеться
моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення. Моніторинг
ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне
обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію
земельних ділянок.
104
Література
1 Борщевський П.П. та ін. Підвищення ефективності використання, відтворення і
охорони земельних ресурсів регіону. – К: Наукова думка, 1998. – 240 с.
2 Закон України «Про охорону земель» // Вісник екологічної адвокатури, № 23,
2003. – С. 32-46.
3 Леонець В. О. Екологічні наслідки сучасної деградації природних і
антропогенних ландшафтів та основні напрямки охорони земель // Землевпорядний
вісник, № 3,1998. – С. 26-30.
4 Трегобчук В.М. Охорона земель – складова національної безпеки // Вісник ПАН
України, № 3-4, 1997. – С. 3-13.
УДК 632.95
Krutko O. V., student 3 course
Rubezhniak I. G., Assoc. Professor
National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine
BIOINSECTICIDES ARE ALTERNATIVE METHODS FOR CONTROLLING THE
PESTS
БІОІНСЕКТИЦИДИ - АЛЬТЕРНАТИВНИЙ МЕТОД БОРОТБІ ПРОТИВ
ШКІДНИКІВ
БИОИНСЕКТИЦИДЫ - АЛЬТЕРНАТИВНЫЙ МЕТОД БОРЬБЫ ПРОТИВ
ВРЕДИТЕЛЕЙ
The science of biotechnology can also help in developing alternative controls to
synthetic insecticides to fight against insect pests. Research has found microorganisms in the
soil that will attack fungi, viruses or bacteria which cause root diseases. Formulas for coatings
on the seed (inoculants) which carry these beneficial organisms can be developed to protect
the plant during the critical seedling stage. While synthetic pesticides are an invaluable tool
for agricultural productivity, some of them also have their drawbacks: they are expensive,
they are often not foolproof; they can accumulate in our environment and pollute our water
systems; and they are not species specific as they can also kill non-target organisms. Once
applied these pesticides may cause resistance to the synthetic molecules, contaminate biotic
and abiotic components like plants, soil, water and/or the local water network and can also
effect non-targeted organisms, such as fish, small mammals, birds and so on. Bioinsecticides,
on the other hand, do not persist long in the environment and have shorter shelf lives; they are
effective in small quantities, safer to humans and animals compared to synthetic insecticides.
They are very specific, often affecting only a single species of insect and have a very specific
mode of action; slow in action and the timing of their application is relatively critical. Some
of these characteristics however, are seen by critics as a disadvantage. For example, because
most of these bioinsecticide agents are living organisms, their success is affected by several
factors like temperature, pH, moisture, UV, soil conditions, and other microbial competitors
present in the environment. Slow in action means much longer time for it to eradicate
pathogens compared to synthetic pesticides.
Among the microbial insecticides, the Bacillus thuringiensis bacterium is highlighted
because it shows great promise for development in the line of organic products and in the area
105
of genetically modified plants. Besides being a sporulent bacteria found naturally in the soil, it
is distinguished by its production of protein inclusions with insecticidal activity against
several orders of insects and phytonematodes. According to Shelton et al., the
firstbiopesticide containing subspecies of B. thuringiensis were sold in France in 1930. In
1995 more than 180 products based on this bacterial species were recorded by the
Environmental Protection Agency (EPA) in the United States of America. One of these the
proteins known as Cry and Cyt toxins kills their insect larval hosts. At least four different
non-structurally related families of proteins form the Cry toxin group of toxins. The
expression of certain Cry toxins in transgenic crops has contributed to an efficient control of
insect pests resulting in a significant reduction in chemical insecticide use. The mode of
action of the three domain Cry toxin family involves sequential interaction of these toxins
with several insect midgut proteins facilitating the formation of a pre-pore oligomer structure
and subsequent membrane insertion that leads to the killing of midgut insect cells by osmotic
shock. Interestingly, similar Cry-binding proteins have been identified in the three insect
orders, as cadherin, aminopeptidase-N and alkaline phosphatase suggesting a conserved mode
of action.
References
1. Neiva Knaak, Berlitz D.B., Fiuza L.M. Toxicology of the Bioinsecticides Used in
Agricultural Food Production http://www.intechopen.com/books
2. A. M. Shelton, J. Z. Ahao, R. T. Roush, 2002Economic, ecological, food safety and
social consequences of Toxicology of the Bioinsecticides Used in Agricultural Food
Production PubMed
УДК 632.4/502
Лисенко А. М., магістр 2-го року навчання факультету екології і сталого розвитку
Строкаль В. П., к.пед н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АГРОХІМІЧНОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ ПОЛІВ
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕНИЯ АГРОХИМИЧЕСКОЙ ПАСПОРТИЗАЦИИ ПОЛЕЙ
METHODS OF AGROCHEMICAL CERTIFICATION FIELDS
Систематичне сільськогосподарське використання земельного фонду України
потребує пильного контролю за станом його родючості, ступенем еродованості,
реакцією та сольовим режимом ґрунтового середовища, а також рівнем забруднення
важкими металами, радіонуклідами, пестицидами та іншими токсикантами. Виконання
цього завдання можливе за умови постійно діючого агрохімічного моніторингу,
основою якого є суцільний контроль за станом ґрунтового покриву, його деградацією
та ступенем забруднення.
На сучасному етапі агрохімічний моніторинг проводить Державний
технологічний центр охорони родючості ґрунтів з мережею державних проектно-
технологічних центрів охорони родючості ґрунтів і якості продукції областей. Обласні
центри забезпечені необхідним лабораторним обладнанням, приладами та
кваліфікованими кадрами, що дає змогу їм контролювати стан родючості ґрунтів,
106
надавати рекомендації щодо зниження деградаційних процесів та негативної дії
токсикантів.
Згідно з Указом Президента України від 2 грудня 1995 р. за №1118/95 "Про
суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення"
обласні центри проводять детальну агрохімічну паспортизацію полів. За період 1996—
2000 рр. в Україні обстежено земель на площі 27313 тис. га, на яку видано агрохімічні
паспорти, що характеризують сучасний стан родючості ґрунтів і ступінь їхнього
забруднення. Агрохімічна паспортизація земель проводиться за керівним нормативним
документом "Еколого-агрохімічна паспортизація полів та земельних ділянок" (1996),
яка була розглянута та затверджена Технічною радою "Украгрохім" 24 січня 1995 р. У
зв'язку із земельною реформою та необхідністю змін нормативно-довідкової інформації
методика потребує уточнення і доопрацювання щодо відповідних положень Земельного
Кодексу України.
Враховуючи ці вимоги, в основу цієї методики покладено нормативні рівні
врожайності зернових культур за агровиробничими групами ґрунтів з урахуванням
гранулометричного складу, еродованості, гідроморфності, солонцюватості, засолення
та інших показників. На конкретному полі (земельній ділянці) нормативна врожайність
відповідної агровиробничої групи коригується залежно від агрохімічних та
токсикологічних показників, одержаних у результаті агрохімічного обстеження ґрунтів.
Для коригування нормативної врожайності розроблено шкали поправочних
коефіцієнтів на агрохімічні та токсикологічні показники.
Визначення агрохімічних параметрів дає можливість встановити стан родючості
ґрунтів та його зміни і розробити агрозаходи щодо захисту ґрунтів від деградаційних
процесів. За результатами агрохімічного обстеження ґрунтів розроблюють та
впроваджують технології високоефективного застосування мінеральних добрив,
оптимізації доз, строків і способів їхнього внесення. Розробка проектно-кошторисної
документації хімічної меліорації на вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів
проводять на основі даних обстеження. Аналіз ґрунтів на вміст мікроелементів
допомагає розробити рекомендації із застосування мікродобрив. За даними
агрохімічного і токсикологічного аналізу ґрунтів складають картограми вмісту
поживних речовин і різних видів забруднювачів. Це дає можливість визначити регіони
для вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції.
Методика не обмежується складанням агрохімічних паспортів оцінки родючості
земель, а й висвітлює комплекс інших питань, пов'язаних з деградаційними процесами
ґрунтового покриву України, моніторингом та практичними рекомендаціями
високоефективного використання земельних ресурсів. Показники якості ґрунту
використовуються для експертної грошової оцінки земельних ділянок у різних регіонах
України.
Узагальнення матеріалів агрохімічного обстеження земель потрібно проводити за
єдиною комп'ютерною програмою з використанням сучасних персональних ЕОМ.
Автоматизована система обробки даних буде проводитися на різних рівнях
управління: поле, сівозміна, сільськогосподарське підприємство, адміністративний
район, область, Україна. Це дасть змогу оперативно прогнозувати стан родючості
ґрунтів у різних ґрунтово-кліматичних зонах з відповідними системами землеробства і
надавати пропозиції керівним органам для прийняття оперативних рішень щодо
призупинення деградаційних процесів на певному етапі і в майбутньому відновлення
родючості ґрунтів, а також високоефективного застосування мінеральних та органічних
добрив і хімічних меліорантів.
107
Якщо площа земельної ділянки менше 10 га, то вона ділиться на три
елементарних ділянки. Розміри елементарних ділянок залежать від загальної площі
земельної ділянки. Наприклад, якщо земельна ділянка становить 4 га, то розмір
елементарної ділянки буде 1,33 га. А у площах понад 10 га – розмір елементарної
ділянки становить 3 га. Такий розрахунок пояснюється тим, що з кожної земельної
ділянки малої площі потрібно відібрати не менше, ніж три змішаних ґрунтових зразки.
Це дасть змогу з високою статистичною достовірністю обробляти аналітичну
інформацію з використанням програмних засобів і персональних ЕОМ.
УДК 378. 614:636
Міхєєва М. О., студентка ІV курсу біолого- технологічного факультету
Соболь О. М., к.с.-г.н., доцент, Херсонський державний аграрний університет,
Україна
ВИКОРИСТАННЯ БІОЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ В НАУКОВО – ДОСЛІДНІЙ
РОБОТІ СТУДЕНТІВ БІОЛОГО – ТЕХНОЛОГІЧНОГО НАПРЯМКУ
ИСПОЛЬЗОВАНИЕ БИОЭТИЧЕСКИХ ПОДХОДОВ В НАУЧНО -
ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКОЙ РАБОТЕ СТУДЕНТОВ
БИОЛОГО-ТЕХНОЛОГИЧЕСКОГО НАПРАВЛЕНИЯ
USE OF BIOETHIC APPROACHES IN SCIENTIFICAL - RESEARCH WORK OF
STUDENTS
BIOLOGIST - TECHNOLOGICAL DIRECTION
В сучасному суспільстві виникла тенденція розрізнення „людського суспільства” і
„морального суспільства”. Якщо наявність свідомості не є обов’язковою умовою
визнання особи суб’єктом моральних відносин та надання прав, загальноприйнята
система „антропоцентричної” моралі повинна бути переглянута і тваринам, особливо
вищім ссавцям (до яких відноситься переважна більшість сільськогосподарських
тварин) повинні бути надані основні права згідно світових міжнародних угод. В зв’язку
з розвитком аматорського конярства та біоетичних підходів до використання коней все
більше значення та розповсюдження має моделі, де суб’єктом моральних відносин
визнається будь – яка жива істота, яка спроможна відчувати біль, і , тим більше,
страждання. Виходячи з неї, тваринам, особливо вищім ссавцям (до яких відноситься
переважна більшість сільськогосподарських тварин) повинні бути надані основні права
згідно світових міжнародних угод. Саме ця модель є основою сучасних методик роботи
з конем, таких як Joint – Up, Natural Horsemanship Пареллі, Люраші, Нєвзорова,
Теллінгтон - Джонс, Trail, Liberty та їм подібних підходів до декоративного та
прикладного використання коней [1].
Використання коней в будь – яких цілях проводиться згідно з адаптованими
біотичними принципами 3R Рассела і Берча: – Reduction, повна відмова або зменшення
негативних впливів на коня, заборона використання жорстких методів керування
(застосування шпор, обмеження використання хлиста); – Refinement, поліпшення
утримання коней, прийомів навчання та використання, використання інтелектуальних і
ігрових методик; – Replacement, відмова від використання коней у випадках імовірності
надлишкових страждань, необґрунтованого насильства або неможливості забезпечення
правильного догляду, повноцінної поживної годівлі та належних умов утримання.
108
Особливу проблему становить використання коней в іпотерапевтичних цілях.
Основне питання моральності та припустимості такого використання коней полягає в
тому, що коні вимушені працювати з людиною, яка може мати серйозні відхилення в
рухах, поведінці, або в загальному статусі нервової системи. Крім того, хворі люди
потребують обережного ставлення коня при застосуванні засобів управління [2]. В
процесі досліджень в рамках проведення НДРС вивчалося виконання біоетичних
принципів 3R та вплив іпотерапевтичних занять для здоров’я коней кінних клубів
Херсонської області. Були виявлені неповна відповідність умов утримання та
використання коней: надмірне, без періодів відпочинку від іпотерапевтичного
навантаження використання коней викликає у них перезбуджений стан нервової
системи, що відповідає гострому стресовому стану: при збільшенні рівня
терапевтичного навантаження частота рухів зменшується як на кроку, так і на рисі:
коні, використовувані для іпотерапії, повинні мати періоди відпочинку, під час яких
бажано забезпечувати їм прогулянки в леваді і роботу на вільних алюрах:
Література
1. Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство : Підручник . - К. : Вища
освіта, 2004. - 320 с.
3. Беликов В.А. Зоотехнические параметры отбора лошадей для групп лечебной
верховой езды // Коневодство и конный спорт. – 2006. - № 3. - С. 9.
УДК 631.95: 504.42
Гавриленко А. О., магістр 1-го року навчання факультету екології і сталого
розвитку
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ ГРУНТОВОГО ПОКРИВУ
ЭКОЛОГИЧЕСКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СОСТОЯНИЕМ ПОЧВЕННОГО ПОКРОВА
ENVIRONMENTAL MONITORING OF SOIL
Завданням екологічного контролю є забезпечення дотримання вимог
законодавства про охорону довкілля всіма державними органами, підприємствами,
установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, а також
громадянами. Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного
середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів
здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із
здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього
природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони
природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють
державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Важливими засобами контроль за використанням та охороною земель є: моніторинг
земель, державний земельний кадастр та землеустрій.
Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного
фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації
109
наслідків негативних процесів. Залежно від охоплених спостереженнями територій
моніторинг земель поділяється на такі види: національний (охоплює всю територію
країни); регіональний (на територіях, що характеризуються єдністю фізико-
географічних, екологічних та економічних умов); локальний (на територіях нижче
регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур
ландшафтно-екологічних комплексів).
Отримані в результаті ведення моніторингу земель дані про стан земельного
фонду оцінюються шляхом аналізу результатів ряду послідовних спостережень і
порівняння одержаних показників. За результатами оцінки стану земельного фонду
складаються доповідні, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів
державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держкомзему для
вжиття заходів щодо відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.
Державний земельний кадастр – є важливою функцією державного управління
земельним фондом, за допомогою якого держава здійснює вплив на процес
раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Державний земельний
кадастр призначений для забезпечення органів місцевого самоврядування, зацікавлених
підприємств і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального
використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою,
обґрунтування розмірів плати за землю. Він містить систему необхідних відомостей і
документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і
землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель тощо.
Землеустрій як функція державного управління земельними ресурсами являє
собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів спрямованих на
забезпечення встановлення меж: території адміністративно-територіальних утворень,
меж охоронних зон, місцевостей, меж дії обмежень прав на землю та меж земельних
ділянок.
УДК 631.45
Молчанова А. В., аспірант, Полтавська державна аграрна академія
ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ПОЛІГОНІВ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ
ВІДХОДІВ НА СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА
ЕКОЛОГИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА ВЛИЯНИЯ ПОЛИГОНОВ ТВЕРДЫХ БЫТОВЫХ
ОТХОДОВ НА СОСТОЯНИЕ ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ
EKOLOGICAL ESTIMATION OF INFLUENCES OF GROUNDS OF HARD
DOMESTIC WASTES ON THE STATE OF ENVIRONMENT
Проблема складування і зберігання відходів в даний час є однією з
найактуальніших і життєво важливих для України екологічних, і в тому числі,
економічних проблем. Тому вирішення питання утилізації ТПВ за допомогою полігонів
є надзвичайно актуальним.
Тверді побутові відходи є відходами сфери споживання, що утворюються в
результаті побутової діяльності населення. Вони складаються з виробів і матеріалів,
непридатних до подальшого використання в побуті. ТПВ на людину в день коливається
від 500 гр. до 1 кілограма і дані показники мають тенденцію до постійного збільшення.
110
Найбільш поширений спосіб утилізації твердих побутових відходів – це звалища,
але в більшості випадків санітарний стан звалищ незадовільний [4, 3].
Перевагу захорненню відходів надає переважна більшість країн світу. Утилізація
відходів споживання може відбуватися декількома шляхами: зберігання на полігонах,
перероблятись з метою отримання органічних добрив, перероблятись з метою
отримання біогазу, а також компостуватись або спалюватись [5].
Основними чинниками дії полігонів ТБО на навколишнє середовище є фільтрат і
звалищний газ.
Фільтрат – стічні води, що виникають в результаті інфільтрації атмосферних
опадів в тіло полігону і що концентруються в його основі. Це складна за хімічним
складом рідина з яскраво вираженим неприємним запахом біогазу. Фільтрат, проходячи
через товщу відходів, збагачується токсичними речовинами, що входять до складу
відходів або продуктами їх розкладання. На звалищах, споруджених без дотримання
правил охорони навколишнього середовища (що не мають протифільтраційного екрану,
системи відведення і очищення фільтрату), фільтрат вільно стікає по рельєфу,
потрапляє в грунт, грунтові і підземні води. Проникнення фільтрату в грунти і грунтові
води може привести до значного забруднення навколишнього середовища не тільки
шкідливими органічними і неорганічними сполуками, але і яйцями гельмінтів,
патогенними мікроорганізмами [2].
Звалищний газ – газ, що утворюється в результаті анаеробного бродіння відходів
в тілі полігону. Основними компонентами газу звалища є парникові гази: діоксид
вуглецю і метан. Крім того, звалищний газ містить безліч токсичних органічних
сполук, що є джерелами неприємного запаху. Вільне розповсюдження газу в
навколишньому середовищі викликає ряд негативних ефектів як локального, так і
глобального масштабів, обумовлених його специфічними властивостями [3].
Отже, існує необхідність жорсткого контролю над станом сміттєзвалищ.
Література
1. ЗУ «Про відходи»
2. Чемакіна О.В. Сутність проблеми реабілітації порушеного міського
середовища Містобудування та територіальне планування: Наук.-техн. збірник.- Київ:
КНУБА. – 2003. – Вип.14. – С. 208-212.
3. Горлицкий Б.А. Проблемы нормативно-правового регулирования обращения
с отходами потребления - Сб.: «Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов»: -
Одесса. ОЦНТЭИ, 2003.– 74-77 с.
4. Геоэкология урбанизированных территорий. Сб. тр. Центра Практической
Геоэкологии Под ред. В.В.Панькова, С.М.Орлова - М.: ЦПГ, 1996.-108с.
5. Горлицкий Б.А. Новые подходы к решению проблемы переработки и
удаления ТБО. ГНПО “Экологические технологии и нормативы”. К.: Институт
геохимии окружающей среды НАНУ, 2000.
111
УДК 65.012.32:16
Сідляренко Ю. В., магістр 1-го року навчання, факультету екології і сталого
розвитку
Паламарчук С. П., к.с.-г.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЕКОЛОГІЧНА СТАНДАРТИЗАЦІЯ ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ТА
РОЗВИТКУ
ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ СТАНДАРТИЗАЦИЯ ОСОБЕННОСТИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ
И РАЗВИТИЯ
ECOLOGICAL STANDARDIZATION FEATURES OF EMERGENCE OF AND OF
DEVELOPMENT
Останні десятиріччя розвитку економіки України характеризуються підвищенням
уваги до екологічних проблем. Захист навколишнього середовища і раціональне
використання природних ресурсів є найважливішими проблемами сучасності. При
чому, ці проблеми, є актуальними не лише для України, а і для всіх країн світу. Кожне
суспільство не може існувати без технічного законодавства та нормативних документів,
які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а
також гарантують безпеку життя, здоров’я, майна людей та довкілля. Стандартизація
якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції. Головна мета стандартизації полягає в
тому, щоб на початковому етапі економічного розвитку суспільства створювати якісні
вироби при масовому їх виготовленні. Стандартизація відповідно до основної мети має
різні завдання. Головне завдання - створення системи нормативної документації, яка
визначає прогресивні вимоги до продукції, що виготовляється для потреб народного
господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, вироблення та
застосування, а також забезпечення контролю за правильністю використання цієї
документації.
На території України протягом 1998 р. затверджено та впроваджено в різних
галузях народного господарства 102 державних стандарти України, з яких 28 - пряме
впровадження стандартів міжнародних організацій зі стандартизації ISO та ІЕС.
Впровадження міжнародних стандартів дає змогу виробникові не тільки піднести якість
вітчизняних товарів до рівня міжнародних вимог, але й забезпечити перебудову
виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю відповідно до
рівня розвинених країн світу. Наявність сертифіката відповідності міжнародному
стандарту забезпечить для українського виробника доступ на міжнародний ринок. В
Україні стандартизація, що має державний характер, спрямована на забезпечення:
єдиної технічної політики; захисту інтересів вітчизняних виробників та споживачів
продукції (процесів, робіт, послуг); економії всіх видів ресурсів; відповідності
продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності; гармонізації
національних нормативних документів зі світовими аналогами; відповідності вимог
нормативних документів законодавчим актам; сприяння виходу української продукції
на світовий ринок. Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший
розвиток національної системи стандартизації, метрології та сертифікації, є
багатовекторна зовнішня політика, яка спрямована на інтеграцію України в
Європейський Союз, вступ до Світової організації торгівлі (WTO), співробітництво з
країнами СНД та іншими країнами світу. Внутрішня політика держави покликана
112
сприяти підйому вітчизняного виробництва, захисту прав українських громадян на
споживання продукції, безпечної для життя, здоров'я та довкілля. Подальший розвиток
національних систем стандартизації, метрології та сертифікації визначається
стратегічним курсом України на інтеграцію до світової економіки.
Література
1. Блінова Н.К., Мохонько В.І., Саломахіна C.O., Суворін О.В. Екологічна
стандартизація і сертифікація.- Навч. посібник. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В Даля,
2009. - 124 с.
УДК 631.95: 504
Ладика М. М., к.с.-г.н., доцент
Дорошенко А. В., аспірант, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
СТАЛИЙ РОЗВИТОК ВОДОЗБІРНИХ ТЕРИТОРІЙ
УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ ВОДОСБОРНЫХ ТЕРРИТОРИЙ
SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF CATCHMENT AREAS
В сьогодення питання екологічного стану річок та їх водозбірних територій є
одним із найболючіших і викликає занепокоєння наукової спільноти та громадськості.
Адже територією України протікає понад 63 тисячі річок, які є основними ключовими
елементами природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує більшість галузей
економіки. Їх найбільша кількість належить до басейнів Дніпра (27,7%), Дунаю
(26,3%), Дністра (23,7%) та Південного Бугу (9,3%) [1]. Сучасний екологічний стан
водозборів є індикатором антропогенного тиску, перш за все, на водні та земельні
ресурси та відображенням їх нераціонального використання. Характерними є
порушення екосистем річкових басейнів завдяки господарській діяльності – створення
штучних водоймищ, каналів, забір води і скид стічних вод, зменшення залісненості,
збільшення ступеня розораності, забрудненість, розвиток деградаційних процесів [3].
Забезпечення природно-екологічної стійкості компонентів навколишнього
середовища є однією із вихідних умов сталого розвитку. Стале використання
природних ресурсів, пов’язують із трьома основними напрямами: збереження їх
продуктивності, поступове підвищення економічної ефективності використання,
вирішення соціальних проблем відповідних територій [2, 4].
Ключовими елементами водозбірних територій є ґрунтовий покрив і водні
об’єкти. Сталий розвиток земельних ресурсів в межах річкових басейнів можливий
шляхом удосконалення системи обліку земельних ділянок та методів їх еколого-
економічної оцінки, реалізації програми підвищення родючості ґрунтів, упровадження
раціональних систем землекористування та організації територій, посиленого
використання ґрунтозахисних технологій та заходів щодо рекультивації забруднених та
порушених земель, оптимізації площ природних та антропогенно використовуваних
земель, удосконалення екологічного моніторингу та агрохімічної паспортизації земель,
усунення та упередження негативних антропогенних та природних явищ і процесів
щодо деградації земель, контроль та покращення стану радіоактивно забруднених
земель тощо [2].
113
Найефективнішою стратегією охорони водних об’єктів є не боротьба з існуючим
забрудненням довкілля, а упередження виникнення забруднення на початкових стадіях
процесу виробництва. Екологозбалансоване використання водних ресурсів може бути
досягнуто шляхом ефективного регулювання і перерозподілу річкового стоку в часі і
просторі, охорони водних об’єктів від забруднення та виснаження, підтримання водних
і водогосподарських об’єктів у безпечному стані, обліку і контролю за станом водних
ресурсів та їх використанням, дотриманням лімітів і правил водоспоживання та
водовідведення, облаштування водних об’єктів для санітарно-гігієнічних і
рекреаційних цілей, розробленням схем комплексного використання й охорони вод,
відновленням й охороною водних об’єктів [2].
Отже, для досягнення сталого розвитку водозбірних територій необхідно:
збільшити кількість екологостабілізуючих угідь в басейнах річок, здійснювати
систематичний моніторинг екологічного стану компонентів природного середовища,
перегляд допустимих рівнів скидів у водостоки та водоймища забруднюючих речовин з
урахуванням фактичного стану річок тощо.
Література
1. Національний атлас України. Поверхневі води та водні ресурси [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://wdc.org.ua/atlas/4090100.html.
2. Національна парадигма сталого розвитку України / За заг. ред. акад. НАН
України, д.т.н., проф., засл. діяча науки і техніки України Б. Є. Патона. – К.: Державна
установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної
академії наук України", 2012. – 72 с.
3. Сталий розвиток: еколого-економічна оптимізація територіально-виробничих
систем: Навчальний посібник / Н.В.Караєва, Р.В.Корпан, Т.А.Коцко та ін./За заг. ред.
І. В. Недіна. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 384 с.
4. Национальный доклад Украины о гармонизации жизнедеятельности общества
в окружающей природной среде [Электронный ресурс]. – К.: Вид-во ООО «Новий
друк», 2003. – 132 с. – Режим доступа: http://www.menr.gov.ua/docs/activity-dopovidi/
Spec_dop_stan_NPS/12_russian.pdf.
УДК 373.1:504
Гапонюк І. О., студент 3 курсу факультету екології і сталого розвитку
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ЕКОЛОГО-АГРОХІМІЧНИХ
ПАСПОРТІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК
НАУЧНИЕ ПОДХОДЫ К ОФОРМЛЕНИЮ ЭКОЛОГО-
АГРОХИМИЧЕСКОГО ПАСПОРТА ЗЕМЕЛЬНЫХ УЧАСТКОВ
SCIENTIFIC APPROACHES TO THE DESIGN OF LAND ECOLOGICAL
AND AGROCHEMICAL PASSPORTS
Відповідно до вимог статей 37 та 54 Закону України «Про охорону земель» з
метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично
проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких
фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і
рівні їх забруднення.
114
Еколого-агрохімічний паспорт – документ, в якому зосереджена інформація про
родючість ґрунтів та їх агроекологічний стан. Його розробляють для полів чи
земельних ділянок на основі матеріалів агрохімічного, радіологічного та інших видів
моніторингу ґрунтів, в тому числі на вміст важких металів і залишків пестицидів.
Користуючись цими паспортами, обґрунтовують заходи, спрямовані на раціональне
використання та підвищення родючості ґрунтів, поліпшення їх агроекологічного стану.
Занесені до паспортів дані допомагають раціонально використовувати землі для
вирощування високоякісних і біологічно повноцінних врожаїв сільськогосподарських
культур. Матеріали еколого-агрохімічної паспортизації полів використовуються для
аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, паювання землі
колективних і фермерських господарств. Економічний ефект за умови використання
паспорту на всіх полях і земельних ділянках країни – 1 млрд. грн. Еколого-
агрохімічний паспорт полів та земельних ділянок впроваджений на території України в
усіх областях і є керівним документом. Обсяги можливого впровадження – вся площа
землекористування держави.
Дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання
земельних відносин при: передачі у власність або наданні в користування, в тому числі
оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача;
проведенні грошової оцінки земель; визначення розмірів плати за землю; здійсненні
контролю за станом родючості ґрунтів. Об’єктами агрохімічної паспортизації земель
сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена;
сіножаті і пасовища; багаторічні насадження.
Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний
орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
земельних відносин. З метою своєчасного виявлення змін стану земель, їх оцінки,
відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів ведеться моніторинг ґрунтів на
землях сільськогосподарського призначення. Агрохімічна паспортизація орних земель
здійснюється через кожні 5 років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень – через
кожні 5-10 років. Процедура виготовлення та видачі агрохімічного паспорта поля,
земельної ділянки встановлена Порядком ведення агрохімічного паспорта поля,
земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та
продовольства України від 01.10.2011 №536, який зареєстровано в Мінюсті 23.12.2011
за №151/20255. Цим наказом визначено, що агрохімічний паспорт підписується
посадовою особою центрального органу виконавчої влади з питань формування та
забезпечення реалізації державної аграрної політики. Паспорт має містити такі
відомості: код поля, земельної ділянки; координатну прив’язку; код, назву та площу
ґрунтів; схему поля; тип сільськогосподарських угідь. Він видається у двох
примірниках, один з яких зберігається у землевласника або землекористувача, а інший
– в центральному органі виконавчої влади з питань формування та забезпечення
аграрної політики.
115
УДК 373.1:504
Демченко А. В., студент 3 курсу факультету екології і сталого розвитку
Строкаль В. П., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
НАУЧНЫЕ ПОДХОДЫ К ОХРАНЕ ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ В
ЧЕРНИГОВСКОЙ ОБЛАСТИ
SCIENTIFIC APPROACHES TO ENVIRONMENTAL PROTECTION IN THE
CHERNIHIV REGION
Охорона довкілля є однією з актуальних проблем сучасності. Згідно зі ст.16
Конституції України – забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної
рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи,
збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
Забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, підвищення
її природно-ресурсного потенціалу, збереження цінних природних територій,
біологічних ресурсів, що на них знаходяться, генетичного фонду тваринного та
рослинного світу вимагають дотримання оптимального балансу між територіями, що
інтенсивно експлуатуються, і такими, щодо яких запроваджуються спеціальні режими
охорони та відтворення. Для забезпечення такого балансу в Україні формується
екологічна мережа.
На виконання заходів щодо розбудови екомережі в області проводяться щорічні
заходи щодо створення захисних лісових насаджень, рекультивації малопродуктивних
земель, розширення мережі природно-заповідного фонду області.
В області діє Програма формування національної екомережі в Чернігівській
області на 2003 – 2015 роки, затверджена рішенням обласної ради від 14 серпня 2003
року. Основною метою Програми є збільшення в області земель з природними
ландшафтами до рівня близького до притаманного їм природного стану, та формування
територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості
природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала
збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій.
Екологічну стійкість земельних ресурсів характеризує ступінь розораності земель.
Найбільш нестійкими в екологічному відношенні є ті райони, в яких розорані землі
значно переважають над умовно стабільними угіддями. Низькостійкими та найбільш
вразливими в екологічному відношенні залишаються території південних районів
області, зокрема: Носівського, Варвинського, Бахмацького, Срібнянського,
Талалаївського, Прилуцького, Ічнянського. В ході реалізації практичних заходів щодо
охорони земель здійснювалась рекультивація порушених земель. У 2013 році в області
рекультивовано 1 га порушених земель, що становить 0,031 % від загальної площі
території.
Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської
облдержадміністрації у 2013 році розроблений проект «Програми охорони
навколишнього природного середовища в Чернігівській області на 2014 – 2020 роки».
Основною метою Програми є створення умов для забезпечення екологічної безпеки,
охорони навколишнього природного середовища та поліпшення його стану, реалізація
ефективної природоохоронної політики на обласному рівні. Мета програми містить в
116
собі сім стратегічних цілей: підвищення рівня суспільної екологічної свідомості;
поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки; досягнення
безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища;
інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного
управління; припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і
формування екологічної мережі; забезпечення екологічно збалансованого
природокористування; удосконалення регіональної екологічної політики. За звітний
період 2013 року здійснено 59 перевірок з контролю за станом земельних ресурсів,
складено 19 протоколів на суму 12,002 тис. грн.
УДК 378:63.15
Кунець М. І., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Рибалко Ю. В., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАМКИ КВАЛІФІКАЦІЙ
НОРМАТИВНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ НАЦИОНАЛЬНОЙ РАМКИ
КВАЛИФИКАЦИЙ
REGULATORY PROVISION NATIONAL QUALIFICATIONS FRAMEWORK
Входження України до Європейського співтовариства зумовило значні зміни у
багатьох сферах діяльності, в тому числі і в освітній. В Україні виникла необхідність
створення Національної Рамки Кваліфікацій (НРК) узгодженою з Європейською
Рамкою Кваліфікацій (ЄРК).
Кваліфікація – офіційний результат оцінювання й визнання, який отримано, коли
компетентний орган установив, що особа досягла результатів навчання за заданими
стандартами. Рамка кваліфікацій - цілісний структурований опис кваліфікаційних
рівнів, через який можуть бути виражені та співвіднесені між собою в узгоджений
спосіб всі кваліфікації.
За типом кваліфікації поділяються на освітні (академічні), які присвоюються у
сфері освіти на основі освітніх стандартів та професійні – присвоюються у сфері праці
на основі професійних стандартів.
Сучасні умови потребують змін у підходах до розподілу кваліфікацій на освітні
(академічні) та професійні, а саме: визначення кваліфікацій; здобуття кваліфікацій;
присвоєння кваліфікацій; формування навчальних програм.
Національна рамка кваліфікацій – системний і структурований за
компетентностями опис кваліфікаційних рівнів, яка описує освітні та професійні
кваліфікації через результати навчання.
Основною метою запровадження та розробки НРК є введення європейських
стандартів та принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці
до компетентностей фахівців; забезпечення гармонізації норм законодавства у сфері
освіти та соціально-трудових відносин; сприяння національному і міжнародному
визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні; налагодження ефективної взаємодії сфери
освітніх послуг та ринку праці.
117
Нормативне забезпечення Національної рамки кваліфікацій ґрунтується на
підзаконних актах та їх підсистемах, зокрема Конституції України; розпорядженні
КМУ від 27.08.2010 N 1727 ”Деякі питання розроблення Національної рамки
кваліфікацій”; Постанові КМУ від 29.12.2010 № 1225 “Про утворення міжвідомчої
робочої групи з питань розроблення та впровадження Національної рамки
кваліфікацій”; Наказі МОН від 03.11.2010 № 1054 “Про створення робочих груп із
розроблення Національної рамки кваліфікацій”. Постанова КМУ від 23.11.2011 № 1341
„Про затвердження Національної рамки кваліфікацій”; спільному наказі
МОНмолодьспорту та Мінсоцполітики від 20.04.2012 № 488/225 «Про затвердження
Плану заходів щодо впровадження Національної рамки кваліфікацій»; Законах України
«Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців,
наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та
перепідготовку кадрів»; «Про національну систему кваліфікацій»; «Про освіту»; «Про
позашкільну освіту»; «Про вищу освіту»; «Пропрофесійно-технічну освіту»; «Про
загальну середню освіту», та ін.
УДК 378:016
Шемет А. В., магістр 1 року навчання факультету екології і сталого розвитку
Рибалко Ю. В., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
АНАЛІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВИЩУ ОСВІТУ» В КОНТЕКСТІ
АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ
АНАЛИЗ ЗАКОНА УКРАИНЫ «О ВЫСШЕМ ОБРАЗОВАНИИ» В КОНТЕКСТЕ
АКАДЕМИЧЕСКОЙ МОБИЛЬНОСТИ СТУДЕНТОВ
ANALYSIS OF THE LAW OF UKRAINE "ON HIGHER EDUCATION" IN THE
CONTEXT OF ACADEMIC MOBILITY OF STUDENTS
Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти
розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними
організаціями. Основними принципами освіти в Україні є доступність для кожного
громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов
кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
органічний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;
незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом;
взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти;
єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти;
поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Нещодавно набув чинності новий закон «Про вищу освіту», прийнятий
парламентом, відповідно до нього внесено 16 змін. Вони несуть за собою значні зміни в
освіті України. Значна частина повноважень Міністерства освіти і науки перейде до
Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Нацагентство
контролюватиме якість освіти у ВНЗ, формуватиме перелік спеціальностей,
118
розроблятиме стандарти вищої освіти, акредитуватиме спеціальності, навчальні
програми, спеціалізовані вчені ради та установи оцінювання якості. Кожний ВНЗ має
право впроваджувати власні освітні та наукові програми. Отримання ступеня бакалавра
означатиме здобуття повної вищої освіти. Ступені бакалавра, магістра та доктора
філософії (PhD) відповідають прийнятій у більшості країн Європи класифікації, що
полегшить академічну мобільність українських студентів і науковців.
Запроваджується передбачена Болонською системою кредитно-модульна система
вимірювання навчального навантаження. Воно вимірюватиметься тепер не в годинах, а
у кредитах. Бакалавр має набрати 180–240 кредитів, магістр 90–120 і т. д. Додаток до
диплома європейського зразка буде міститеме дані про оцінки і кількість кредитів з
кожного предмету. Студенти зможуть на власний розсуд вибирати значну частину (не
менше 25 %) навчальних курсів і викладачів, що є більш зручніше для студентів. Ще
одна досить позитивна зміна являє собою те, що бакалаври при вступі на магістратуру
можуть вільно вибирати спеціальність, тоді як досі вони могли лише продовжувати
навчання за тією самою спеціальністю. Закон визначає, що мовою викладання є
державна мова. Для підвищення міжнародної академічної мобільності виш має право
частину дисциплін викладати англійською чи іншими іноземними мовами, але
забезпечивши при цьому знання здобувачами відповідної дисципліни й українською.
Таким чином, набуті зміни мають як позитивний характер, так і негативні зміни.
Перехід на викладання з урахуванням вимог Болонського процесу передбачає істотне
збільшення і перехід на якісно новий рівень самостійної роботи студента. Головним
завданням є: створення сприятливих умов для розумового, морального, естетичного і
фізичного розвитку особистості; формування наукового світогляду; засвоєння учнями
системи наукових знань про природу, суспільство, людину, її працю, прийомів
самостійної діяльності. Ці положення адресуються одночасно і суспільству, і самій
системі освіти, і особистості, забезпечуючи як "зовнішні" соціально-педагогічні умови
розвитку системи освіти, так і "внутрішні" власне педагогічні умови її повноцінної
життєдіяльності.
Література
1. Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти
в Україні: указ Президента України // Освіта України. – 2009. – 4 лип.
2. Конституція України, 1996.
3. Андрусь О. Модульно-проектувальний комплекс: освітні завдання та
методологічна основа [текст] / О. Андрусь // Вища освіта України. – 2009. – № 1. –
С. 97-101.
4. Про вищу освіту: закон України. – К.: Книга, 2007. – 97 с.
5. Про наукову і науково-технічну діяльність: закон України, 2007.
6. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. – К.: Шк. світ, 2001. –
21 с.
119
УДК 378:502/504-027
Матвійчук Н. В., студентка 4 курсу навчання факультету екології і сталого
розвитку
Рибалко Ю. В., к.пед.н., доцент, Національний університет біоресурсів і
природокористування України
ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА ЕКОЛОГІЧНУ КУЛЬТУРУ
ЗЕЛЕНЫЙ ТУРИЗМ КАК ФАКТОР ВЛИЯНИЯ НА ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ
КУЛЬТУРЕ
GREEN TOURISM AS A FACTOR AFFECTING ECOLOGICAL CULTURE
Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі
випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Сільський зелений
туризм зародився ще у 40-х роках XX століття і продовжує розвиватися у наш час. У
законодавстві України сільський зелений туризм розглядається як одна із послуг, що
може надаватися в рамках господарської діяльності особистих селянських господарств.
Сільський зелений туризм включає в себе низку цінностей зокрема: пізнавальна -
під час своїх мандрівок і походів, як в межах своєї країни і за кордоном люди
знайомляться з країною і її людьми, їх життям національною культурою; виховна -
оскільки туристична діяльність проводиться в більшій мірі в колективі, коли один
залежить від другого і в обов’язковому порядку вимагається тактовність, уважне
відношення один до одного, коли власні інтереси не можна ставити вище інтересів
колективу, то все це представляє великі можливості для інтенсивного виховання в дусі
колектевізму і для формування таких цінних рис характеру, як впевненість в собі,
здатність прийти на допомогу. Ці види зеленого туризму мають велике значення для
розвитку особистості та екологічної культури.
При ознайомленні людини з багатогранністю навколишнього світу формується
гармонійно розвинута особистість в якій розвивається уявлення, що природа це єдине
ціле, виробляються інтелектуальні і практичні вміння, виховується шанобливе
ставлення до природи, формується науковий світогляд, екологічна культура мислення,
вміння пізнання дійсності, що задовольняють потяги людини до дослідництва і
висновків.
Основними завданнями зеленого туризму є екологічна освіта, підвищення
культури взаємин людини з природою, вироблення етичних норм поведінки в
природному середовищі, виховання почуття особистої відповідальності за долю
природи та її окремих елементів, а також відновлення духовних і фізичних сил людини,
забезпечення повноцінного відпочинку в умовах природного середовища. Зелений
туризм сприяє творенню сучасної культурної особи, що оволоділа найвищими зразками
конструктивних та ефективних форм матеріального та духовного виробництва.
Мандруючи, кожна людина потрапляє в нові ситуації, не передбачені її попереднім
досвідом. Через особисте відчуття та осмислення вона знаходить шляхи та приймає
рішення, які розширюють горизонт її світобачення.
Отже, на основі више зазначеного слід відмітити, що зелений туризм – це галузь
яка розробляє в сьогоденні умови цікавого пізнання природи, звичаїв, традиці,виховує
екологічну культуру. Відвідуючи сільську місцевість, людина входить у світ
практичної та духовної діяльності, активізує потребу в реалізації власних творчих
здібностей, удосконалює вміння цінувати природу, духовну працю людей.
