1

Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації ЦБС Оболонського району м. Києва ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна

Епоха на контрастах ( до 85-річчя з дня народження Валентина Пікуля)

Інформаційний огляд

Київ 2013

ББК91.9:83+83.3(2РОС=РУС)6 Е-68

Епоха на контрастах [Текст] : інформаційний огляд / уклад. Т.В. Малиш. – К. : ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна ЦБС Оболонського р-ну м. Києва, 2013. - 16 с.

Інформаційний огляд «Епоха на контрастах», що увійшов до серії «Видатні люди світу», присвячено радянському автору історичних романів та мініатюр Валентину Савовичу Пікулю. Видання містить інформаційні джерела про життєвій та твор-чий шлях письменника, представлено бібліографію та екранізація творів письменника. Огляд підготовлено у відділі інформаційно – аналітичної та маркетингової роботи ЦПРБ ім. Пушкіна Оболонського району м. Києва.

Розраховано на широке коло читачів.

Укладач Т.В. Малиш

Комп’ютерна верстка Т.В. Малиш

Відповідальний за випуск О.М. Львович

© Укладач Тамара Малиш, 2013 © ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна, 2013

3

Зміст

1. Він міряв життя томами книг________4

2. Майстер історичного роману___________7

3. Бібліографія________________12

4. Eкранізація романів____________13

5. Нагороди В. Пікуля__________13

6. Список рекомендованої літератури_________14

4

Він міряв життя томами книг… (Біографія В.С. Пікуля)

Щоб писати необхідно відчувати, що це комусь потрібно. Пройти нелегкий шлях від історичних фактів до художньої прози, скомпонувати це все в єдиний та неповторний сюжет під силу лише майстру. Щоб читач міг бачити, як все було насправді, колись так давно, необхідні не лише сухі факти, а вміння вкладати в роман душу, серце і почуття. Бути визнаним письменником дано не багатьом, а лише тим, що своїми словами та старанною працею створюють ше-деври, такі, як створював Валентин Савич Пікуль.

Народився Валентин Савович Пікуль 13 липня 1928 року у Ленінграді. Його мати Марія Костянтинівна Капеніна була із псковсь-ких селян, а батько, Сава Михайлович Пікуль, родом з України. Сава Михайлович служив у Балтійському флоті матросом на міноносці «Фрідріх Енгельс», після служби залишився у Ленінграді та працював на фабриці «Скорохід». Згодом закінчив економічний інститут і став військовим інженером-корабельником на суднобудівельному заводі, на якому працював з 1936-го по 1939-й рік. У 1939 році його напра-вили працювати на нову судноверф до міста Молотовськ (нині Сверд-ловськ). З грудня 1941 року Саву Михайловича Пікуля призначили батальйонним комісаром Біломорської військової флотилії у місті Ар-хангельськ. Приблизно у 1943 році він перевівся до морської піхоти і, незабаром, загинув у боях під Сталінградом.

«Великі вікторії інколи народжуються від уміння витерпіти і дочекатися свого часу…» Валентин Пікуль

5

Дитячі роки Валентина Пікуля припали на страшний період Великої Вітчизняної Війни. У 1940 році він з матір’ю переїхав із Ленінграда у місто Молотовськ до батька, де успішно склав іспити за п’ятий клас та займався в Будинку піонерів у гуртку «Юний моряк».

У 1941 році Валентин із матір’ю поїхали у Ленінград до бабусі Василини Капеніної на канікули. Та через початок війни повернути-ся до осені їм не судилося. Майбутній письменник пережив важку і страшну зиму в блокадному Ленінграді з мамою та бабусею.

Восени 1942 року хворого на дистрофію та цингу Пікуля евакуювали до Архангельська, де на той час служив його батько. Підлікувавшись, Пікуль втік до школи юнг, що була тоді на Солов-ках. У 1943 році він закінчив її за спеціальністю «рульовий - сиг-нальник». У 1943 році почав воювати на Північному фронті у складі екіпажу червонопрапорного ескадреного есмінця «Грозний». Нарівні із дорослими Валентин ніс виснажливі дванадцятигодинні вахти, цілодобово не знімав мокрого ватника, що леденить на морозі, бомбив німецькі підводні човни, відбивав атаки фашистсь-ких літаків, охороняв конвої союзників. Прагнучи бути корисним, молодий письменник гасив запалювальні бомби і всіляко допомагав загальнонародній боротьбі з фашизмом, за що отримав медаль «За оборону Ленінграду», якою дуже дорожив.

На момент демобілізації Валентин Пікуль мав три медалі, бой-ову спеціальність «аншютиста» та всього п’ять класів освіти. Тож, після перемоги у Великій Вітчизняній війні його було переведено до Ленінградського підготовчого військово-морського училища для про-довження освіти, але незабаром відрахували через погане навчання - «за браком знань». Юнак був змушений займатися самоосвітою та працювати там, де була можливість - у водолазному загоні, а потім у пожежній частині. Саме тоді Валентин Пікуль і вирішив стати пись-менником, почав відвідувати літературні слухання, ходив на збори об’єднання молодих письменників.

Незабаром після війни Валентин Пікуль одружився з Чудако-вою Зоєю Борисівною, у подружжя народилася донька. Проте через декілька років шлюб розпався.

У 1958 році письменник взяв за дружину вдову Вероніку Феліксовну Чугунову та разом із родиною переїхав до Риги.

6

Подружжя не мало спільних дітей, але у дружини був вже до-рослий син від попереднього шлюбу. Свій історичний роман «Слово і справа» Пікуль присвятив саме Вероніці Феліксівні.

Після смерті Чугунової, Пікуль одружився втретє. Останню його дружину, а нині вдову, звуть Антоніна Іллівна Пікуль. Зараз вона прово-дить значну роботу щодо увічнення імені письменника і популяризації його творчості. З-під її пера вийшло декілька книг про Валентина Са-вича Пікуля: «Валентин Пікуль. З перших вуст», «Шановний Вален-тин Савич!», «Валентин Пікуль. Я міряв життя томами книг», «Живе країна Пікуля», а також фотоальбом «Життя і творчість Валентина Пікуля у фотографіях і документах». За цю письменницьку діяльність Антоніна Пікуль була прийнята до Союзу письменників Росії.

Помер Валентин Савич Пікуль 17 липня 1990 року від серцевого нападу на 63-му році життя. Похований у Ризі на Лісовому кладовищі.

7

Кожний твір письменника – це велика історія про життя народу, його біль, страждання, любов до Батьківщини, силу та неповторну жагу до перемоги. Тема війни дуже складна та суперечлива, проте Валентин Пікуль відчув її на собі.

Довгий час історики не визнавали у ньому колегу, тому що Пікуль не мав певної освіти, і всіляко піддавали його твори суворій критиці, називаючи їх «другосортними». Але, не зважаючи на це, його романи знайшли свою аудиторію і стали не стільки розважальною літературою, а історичною та цікавою знахідкою. Захоплюючий та цікавий сюжет, чітка та послідовна лінія подій, масштабність поглядів, виразна та ак-центована мова письменника робить його романи неперевершеними та неповторними.

У своїх романах Пікуль прославляє тих, хто поклав своє життя за наше майбутнє. Головний художній принцип творів Пікуля - пока-зати епоху на контрастах характерів конкретних історичних осіб, на зіставленні патріотів і зрадників, чесних, відданих людей і кар’єристів, сміливих і боягузів. Перед нами постає галерея цікавих і значних, ро-кових та нікчемних фігур, без знайомства із якими ми могли б багато втратити у нашому духовному розвиткові. Усі вони мають право на жит-тя, для того, щоб показати нам, яка мета була у тих, хто вірив, боровся та самовіддано йшов до перемоги, й у тих, хто роками та століттями знищував все те, що так важко будувалося на сльозах та крові нашого народу.

За своє життя Валентин Пікуль написав не один десяток творів, які й сьогодні продовжують хвилювати читачів, а значить ще не все втрачено, адже всі історичні романи та мініатюри Валентина Савича пронизані патріотичним духом.

Письменник був переконаний, що необхідно «учить народ поло-жительным примером».

Майстер історичного роману (Літературна діяльність В.С. Пікуля)

«Добре написані історичні романи варті кращих курсів історії» Оноре де Бальзак

8

Тому головними героями історичних романів і мініатюр Валентина Пікуля були маловідомі та незаслужено забуті герої, які робили свої подвиги на славу Вітчизни, великі меценати і правителі держав. Ще 25 років тому книги автора розкуповували у перший же день, коли їх завозили до магазинів. Складно було знайти людину, яка б не чула про такі романи, як «Фаворит», «Нечиста сила», «Каторга».

Свій перший значний твір під назвою «Курс на сонце» Пікуль почав писати у 1947 році. На це його надихнула одного разу прочитана книга про міноносці Північного флоту, що обурила його своєю нецікавістю – він вирішив розкрити цю тему правдивіше та краще. Проте навіть після написання трьох варіантів твору він залишався незадоволеним і власноручно знищив рукопис. Однак деякі фрагменти все ж таки були опубліковані у газеті «На вахті», що виходила тоді у Таллінні.

Деякий час письменник друкувався у періодичних виданнях: так у 1950 році в альманаху «Молодий Ленінград» були надруковані його розповіді «На березі» і «Женьшень».

У 1954 році вийшла у світ перша книга Валентина Савича – дво-томний роман «Океанський патруль», присвячений пам’яті бойових друзів-північноморців. Сам письменник не любив згадувати про нього, вважаючи роман «зразком того, як не треба писати романи». Дійсно, сьогодні вже можна побачити, скільки недоліків він налічував: схема-тизм сюжетних ліній, прямолінійність характерів, занадто повільний розвиток сюжету. Але було в романі і те, що в значній мірі, прикраша-ло суто літературні похибки: живе відчуття безпосереднього учасника подій, правдивість деталей, атмосфера того часу, точність зображення флотського побуту.

Після виходу роману письменник пережив серйозну творчу кри-зу. Варто зазначити, що Пікуль завжди дивився на себе прискіпливо. Він знав, що є автором одного, досить слабкого роману. І, хоча його прийняли до союзу письменників, розумів, що «письменника Вален-тина Пікуля ще не існує». Тому почав досліджувати історію російської Півночі, де йому довелося воювати, а потім захопився історією нашої держави у цілому. Почувши розповідь С.Смірнова про захисників Брестської фортеці, Пікуль пригадав, що подібне вже було під час російсько-турецької війни.

9

Так у 1961 році виник задум роману «Баязет» - драматичного і славно-го епізоду історії російсько-турецької війни 1877-1878 рр., історичної хроніки облоги фортеці Баязет та розповіді про страждання і героїзм російських солдатів. Саме з цього роману Пікуль і почав відлік своєї літературної біографії.

Успіх «Баязета» загострив інтерес Валентина Савича до історичної тематики, і, надалі, письменник зосередився на 100-річному періоді історії Росії: від смерті Петра I (1725 р.) до Повстання декабристів (1825 р.). Так у 1962 році вийшов роман «Париж на три години» про зухвалу змову французького генерала Мале, який намагався знищити імператорську владу у Парижі в 1812 році після розгрому наполеонівської армії в Росії. А у 1964 році – були видані два перші томи роману «На задвірках великої імперії» (третій том так і не був написаний), який розповідає про долю високопоставленого російського чиновника про-гресивних переконань Сергія Яковича Мишецького (прототип - князь Урусов), який у 1904 році зайняв пост віце-губернатора в провінції Уренськой губернії.

Не залишилася без уваги і морська тематика. У 1970 році вийшов друком історичний роман «Реквієм каравану PQ-17» (з підзаголовком «документальна трагедія»), присвячений трагедії одного з арктичних конвоїв союзників в роки Другої світової війни. У червні 1942 року цей конвой був майже повністю знищений німецькими підводними човна-ми і авіацією. У романі детально описується розгром каравану, трагедія екіпажів потоплених кораблів. В той же час автор розповідає про мужність і героїзм радянських, американських і британських моряків, які до кінця виконали свій військовий обов’язок.

Не можна залишити без уваги роман «Моонзунд», що вийшов у 1973 році, присвячений героїчним подвигам російських моряків проти німецького флоту на Балтиці, напередодні Жовтневої революції. Проте, це не лише історичний і політичний роман, але й роман про кохання.

Історичне полотно, створене Валентином Пікулем, – величезне. Важко навіть перерахувати епохи і події, які відобразив він у своїх тво-рах. Як визнавав сам письменник, ще у самому початку творчого шляху, історія Росії настільки багата, що охопити її всю одній людині немож-ливо.

Валентин Пікуль, поєднуючи в собі талант художника та історика, йшов, як правило, стежками неходженими.

10

У своїх творах він використовував, зазвичай, ті пласти минулого, які залишалися недостатньо освітленими, не лише літературою, але й історичною наукою.

В основі творів Валентина Пікуля завжди лежить точно вивірений фактичний, документальний матеріал. І в цьому теж виявляється став-лення письменника до історії та історичної прози. Сучасного читача вже не задовольняє вільний, белетристичний переказ минулого. Його цікавлять і переконують документи, факти, свідоцтва сучасників.

Так що ж, у книгах Валентина Савича немає неточностей? Зви-чайно ж вони зустрічаються. Їх не може не бути, якщо враховувати, який величезний історичний пласт піднімає і переробляє письменник. Крім того, кожна подія минулого – результат діяльності тієї чи іншої історичної особи – завжди мають декілька версій. І справа історичного романіста – знати всі ці версії та обрати з них одну, найбільш близьку йому. Ця версія може не збігатися із поглядами інших дослідників, а часто й з загальноприйнятою точкою зору. Та помилок і неточностей в романах Пікуля, як свідчать про це історики, не більше, а менше, ніж в деяких наукових монографіях.

Феномен Пікуля – це радість історії, живе дихання минулого, те повітря, якого народ був позбавлений довгі роки і доступ до якого був відкритий лише йому. Це естетичний феномен, який переростає національні рамки, бо кожен народ шукає у минулому опору для жит-тя, звертаючись до історії самого себе і своїх близьких. Національна самосвідомість не розхитує, а укріплює дружбу народів, тому не ви-падково твори Пікуля стали перекладати іншими мовами. Його книги допомагають нам краще пізнати минуле і роль кожного у історичному процесі.

«Історичний роман виховує людину у дусі осмисленого патріотизму», тому сьогодні не можна бути патріотом, не спираючись при цьому на величезний спадок наших предків.

Знання минулого робить людину сильніше духом та твердіше ха-рактером. Історія виховує в ній відчуття національної гідності. У дале-кому і недавньому минулому Валентин Пікуль завжди знаходив чіткий і переконливий матеріал, який служив важливій справі - вихованню національного патріотизму.

11

На завершення хочеться зазначити, що історичні хроніки Валенти-на Пікуля – це широкі багатопланові оповіді, й повз них не можливо пройти людині, яка прагне пізнати минуле своєї країни і пишається цим минулим.

Пікуль є одним із найяскравіших письменників сучасності. Неодмінно, потрібно цінувати те, що Валентин Савович Пікуль відкрив для нас маловідомі епізоди історії, зробивши їх живими, заповненими цікавими особами, допоміг багатьом полюбити та зрозуміти їх.

12

Бібліографія творів В.С. Пікуля

Пикуль, В. Барбаросса / В. Пикуль. – М. АСТ, 2006. – 592 с. Пикуль, В. Баязет / В. Пикуль. – М. : АСТ, 2010. – 576 с. Пикуль, В. Битва железных канцлеров / В. Пикуль. – М. : Вече, 2007. – 352 с. Пикуль, В. Из тупика / В. Пикуль. – М. : Вече, 2012. – 720 с.Пикуль, В. Каторга / В. Пикуль. – М. : Современник, 1992. – 352 с. Пикуль, В. Крейсера / В. Пикуль; сост. А. Пикуль. – М. : АСТ, 2004. – 512 с. Пикуль, В. Миниатюры / В. Пикуль; сост. А. Пикуль. – М. : Вече, 2008. – 608 с. Пикуль, В. Моонзунд / В. Пикуль. – М. : Воениздат , 1990. – 400 с. Пикуль, В. На задворках великой империи / В. Пикуль. – СПб. : Ту-хань, 1992. – 744 с.Пикуль, В. Нечистая сила / В. Пикуль. – М. : Вече, 2013. – 656 с. Пикуль, В. Океанский патруль / В. Пикуль ; сост. А. Пикуль. – М. : Вече, 2012. – 784 с. Пикуль, В. Париж на три часа / В. Пикуль ; сост. Е. Переверзева. – СПб. : Тухань, 1994. – 512 с. Пикуль, В. Реквием каравану PQ-17 / В. Пикуль. – М. : Вече, 2013. – 592 с. Пикуль, В. Слово и дело / В. Пикуль. – М. : Вече, 2013. – 944 с. Пикуль, В. Три возраста Окини-сан / В. Пикуль; сост. А. Пикуль. – М. : АСТ, 2004. – 496 с. Пикуль, В. Фаворит / В. Пикуль. – М. : Вече, 2012. – 944 с. Пикуль, В. Честь имею / В. Пикуль. – М. : АСТ, 2010. – 640 с.

13

Екранізація романів В. С. Пікуля

1974 р. Юнга Пінічного флоту1987 р. Моонзунд1994 р. Бульварний роман 2003 р. Баязет (телесеріал)2004 р. Багатсво (телесеріал)2004 р. Конвой PQ-17 (телесеріал)2005 р. Фаворит (телесеріал)2007 р. Пером та шпагою (телесеріал)

Нагороди В. С. Пикуля

-Два ордени Трудового Червоного Прапора -Орден Дружби народів -Орден Вітчизняної війни II ступеню -Медаль «За оборону Ленінграда» -Медаль «За оборону Радянського Заполярья» -Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 р.-1945 р.» -Державна премія РСФРР імені М. Горького (1988) - за роман «Крей-сера» -Літературна премія Міністерства оборони СРСР (1988) - за роман «З безвиході» -Премія імені М. А. Шолохова (1993 - посмертно) - за роман «Нечиста сила».

14

Рекомендована література 1. Валентин Пикуль. Лучшие книги [Электронный ресурс] // Livelib (со-храняем знания). - Режим доступа : http://www.livelib.ru/author/298/top, свободный. - Звгл. с экрана. - Яз. рус.

2. Валентин Саввич Пикуль [Электронный ресурс] // Bookmix . - Ре-жим доступа : http://bookmix.ru/authors/index.phtml?id=394, свободный. - Звгл. с экрана. - Яз. рус.

3. Коняев, Н. Валентин Пикуль / Н. Коняев. - М. : Алгоритм, 2007. - 400 с.

4. Пикуль, А. Валентин Пикуль. Из первых уст / А. Пикуль. - М. : АСТ, 2008. - 464 с.

5. Пикуль, А. Фарватер жизни и творчества Валентина Пикуля / А. Пи-куль. - М. : Вече, 2011. - 320 с.

6. Я мерил жизнь томами книг / сост. А. Пикуль. - М. : АСТ, 2006. - 496 с.

15

Нотатки

16

Епоха на контрастах (до 85-річчя з дня народження Валентина Пікуля)

Інформаційний огляд

Укладач Тамара Володимирівна Малиш

Централізована бібліотечна система Оболонського району м. Києва

Центральна публічна районна бібліотека ім. О.С. Пушкіна

просп. Оболонський, 16, м. Київ 04210419-84-11, 410-24-73

http://ocls.kyivlibs.org.ua/