1

Аналіз господарської діялькості

ЗМІСТ

ГЛАВА 1. Поняття і значення аналізу господарської діяльності

1.1. Поняття аналізу господарської діяльності, історія його становлення і

розвитку …………………………………………………………………………... 4-9

1.2. Види АГД та їх класифікація ……………..……………………….…..… 9-15

1.3. Роль АГД в управлінні виробництвом і підвищенні його ефективності

…………………………………………………………………….....……….….. 15-18

ГЛАВА 2. Предмет, зміст і завдання аналізу господарської діяльності

2.1. Предмет і об'єкти АГД ………………………………………...……...… 18-20

2.2. Зміст і завдання АГД ……………………………………………............. 20-21

2.3. Принципи АГД …………………………………….…………………...... 21-22

2.4. Зв'язок АГД з іншими науками ……………………………………….... 23-25

РОЗДІЛ 3. Методологічні основи аналізу господарської діяльності

3.1. Поняття про методологію економічного аналізу і характеристика її

основних елементів ……………………………………………………………. 25-27

3.2. Методика комплексного АГД ………………………………………...... 27-29

3.3. Розробка системи взаємозв'язаних аналітичних показників ……….… 29-34

3.4. Методика факторного аналізу ………………………………...……...… 34-35

3.5. Класифікація факторів в АГД ………………………………….……..... 36-38

3.6. Систематизація факторів в АГД ………………...…………………....… 38-41

3.7. Детерміноване моделювання та способи перетворення факторних систем

………………………………………………………………………………….... 41-43

ГЛАВА 4. Способи обробки економічної інформації в аналізі господарської

діяльності підприємств

4.1. Спосіб порівняння в АГД ……………………..………………….…...... 43-46

4.2. Багатовимірні порівняння в АГД ……………………….…………….... 46-47

4.3 Способи приведення показників в порівняльний вид ………….……… 47-49

4.4. Використання відносних і середніх величинв АГД ………….……...... 49-51

4.5. Способи групування інформації в АГД ……………………...……....… 51-52

4.6. Балансовий спосіб в АГД ……………………………………………..… 52-53

4.7. Використання графічного способу в АГД ……………...……………... 53-55

4.8. Способи табличного представлення аналітичних даних …………....... 55-57

ГЛАВА 5. Способи вимірювання впливу факторів в детермінованому

аналізі

5.1. Спосіб ланцюгової підстановки ……………………...……………….... 57-58

5.2. Індексний метод ……………………………………...…………………….. 58

5.3. Спосіб абсолютних різниць ……………...……………………………....... 58

2

5.4. Спосіб відносних різниць …………………………………………....…. 58-59

5.5. Спосіб пропорційного діленняі пайової участі ………………..……......... 59

5.6. Проблема розкладання додаткового приросту від взаємодії факторів …. 60

5.7. Інтегральний спосіб в АГД …………………………………………...…… 60

5.8. Спосіб логарифмування в АГД ……………………..………………….. 60-61

ГЛАВА 6. Способи вимірювання впливу факторів в стохастичному аналізі

6.1. Поняття стохастичного зв'язку і завдання кореляційного аналізу ....... 61-63

6.2. Використання способів парної кореляції для вивчення стохастичних

залежностей ………..………………………………………………………....… 63-64

6.3. Методика множинного кореляційного аналізу ……………...……....… 64-67

6.4. Методика оцінки результатів кореляційного аналізу ………………… 67-68

6.5. Методика практичного використання результатів кореляційного аналізу

……………………………………………………………………………...…..... 68-69

ГЛАВА 7. Інструментарій фінансових обчислень в аналізі господарської

діяльності

7.1. Сутність та методичний інструментарій компонування грошових потоків

………………………………………………………………………………….... 69-70

7.2. Сутність та методичний інструментарій дисконтування грошових потоків

…………………………………………………………………………......….…….. 71

7.3. Методичний інструментарій оцінки ануїтету …………………............. 71-72

7.4. Оцінка вартості грошей у часі з урахуванням фактора інфляції ………... 72

ГЛАВА 8. Методика визначення величини резервів в аналізі господарської

діяльності підприємств

8.1. Поняття, економічна сутність господарських резервів і їх класифікація

………………………………………………………………………...………..... 72-77

8.2. Принципи організації пошуку і підрахунку резервів ………………..... 77-78

8.3. Методика визначення величини резервів …………………………....… 78-80

ГЛАВА 9. Методика функціонально-вартісного аналізу

9.1. Сутність і завдання функціонально-вартісного аналізу …………….... 80-83

9.2. Принципи організації функціонально-вартісного аналізу ………….... 83-84

9.3. Послідовність проведення функціонально-вартісного аналізу ……..... 84-86

9.4. Досвід і перспективи використання функціонально-вартісного аналізу

………………………………………………………………………………….... 86-88

ГЛАВА 10. Методика маржинального аналізу

10.1. Поняття і значення маржинального аналізу ……………..………...… 88-89

10.2. Аналіз функціонального зв'язку між операційними витратами і обсягом

виробництва продукції ……………………...……………………………......... 89-91

10.3. Методи визначення суми постійних і змінних витрат ……………..... 91-92

10.4. Методика маржинального аналізу собівартості продукції ………...... 92-93

10.5. Аналіз маржі покриття (маржинального прибутку) ………………..... 94-96

3

10.6. Методика маржинального аналізу прибутку і рентабельності …...… 96-97

10.7. Визначення беззбиткового обсягу продажів і зони безпеки підприємства

…………………………………………………………………………………......... 97

10.8. Аналіз факторів зміни беззбиткового обсягу продажів і зони безпеки

підприємства ………………………………………………………………….…… 98

10.9. Обгрунтування рішення про збільшення виробничої потужності. Ефект

кривої досвіду ………………………………………………………………...... 98-99

10.10. Обгрунтування рішення «виробляти або купувати » ……...…….... 99-100

10.11. Обгрунтування варіанта технології виробництва ………….......… 100-102

10.12. Вибір рішення з урахуванням обмежень на ресурси …………..… 102-104

ГЛАВА 11. Методичні основи перспективного аналізу

11.1. Поняття, завдання і основні особливості перспективного аналізу

………………………………………………………………………………..... 104-105

11.2. Методичний інструментарій прогнозного аналізу економічних

показників …………………………………………………………………..... 105-109

11.3. Методичні основи аналізу чутливості ………….………………….. 109-111

11.4. Прогнозування результатів діяльності за допомогою нечітких

регресійних моделей ……………………………………………………….... 111-113

ГЛАВА 12. Організація та інформаційне забезпечення аналізу

господарської діяльності підприємств

12.1. Основні правила організації АГД …………………………………... 113-114

12.2. Організаційні форми і виконавці АГД підприємств ……………..... 114-116

12.3. Планування аналітичної роботи …………………………...……….…… 117

12.4. Інформаційне та методичне забезпечення аналізу ……...……….... 117-121

12.5. Документальне оформлення результатів аналізу ………………...... 121-122

12.6. Організація комп'ютерної обробки аналітичної інформації …….... 122-124

4

Глава 1

ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ АНАЛІЗУ ГОСПОДАРСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Поняття про аналіз господарської діяльності, історія його

становлення і розвитку

Вивчення явищ природи та суспільного життя неможливе без аналізу.

Завдяки аналізу ми краще розуміємо навколишній нас світ, сутність

досліджуваних явищ і процесів. Аналіз є одним з основних методів пізнання

об'єктивної дійсності.

Отже, аналіз у вузькому плані представляє собою поділ явища або предмета

на складові частини (елементи), що необхідно для вивчення їх внутрішньої суті.

До прикладу, щоб професійно керувати автомобілем, потрібно знати внутрішнє

його зміст - деталі, вузли, їх призначення, принцип дії і т.д. У рівній мірі це

положення відноситься і до економічних явищ і процесів. Так, для управління

собівартістю потрібно знати не тільки елементи, з яких вона складається, але і

чинники, що формують її рівень по кожній статті витрат. Кожний з факторів

(рис. 1.1), в свою чергу, залежить від численних причин та умов. Так,

матеріалоємкість продукції залежить від якості сировини і матеріалів,

дотримання норм їхньої витрати, технології виробництва і т.д. Трудоємкість

визначається рівнем автоматизації виробничих процесів, організації праці,

кваліфікації працівників та ін. Чим детальніше досліджено фактори, тим

ефективніше можна керувати процесом формування витрат і фінансових

результатів. Аналогічних прикладів можна навести дуже багато.

Однак аналіз не може дати повного уявлення про досліджуваний предмет

або явище без синтезу, тобто без встановлення зв'язків і залежностей між його

складовими частинами. Синтез - це метод пізнання, заснований на з'єднанні

окремих частин явлення в єдине ціле. Вивчаючи, наприклад, пристрій

автомобіля, треба знати не тільки його деталі і вузли, але і їх взаємодію. При

вивченні собівартості також потрібно враховувати взаємозв'язок

Рис. 1.1. Структурно-логическая модель себестоимости продукции

5

і взаємодію факторів, які формують її рівень. Тільки аналіз і синтез у їх єдності

забезпечують наукове вивчення предметів і явищ.

Таким чином, під аналізом у широкому плані розуміється засіб пізнання

предметів і явищ навколишнього середовища, заснований на поділі цілого на

складові частини і вивченні їх у всьому різноманітті зв'язків і залежностей.

В науці та на практиці застосовуються різні види аналізу: фізкабінетний,

хімічний, математичний, статистичний, економічний та ін. Вони розрізняються

об'єктами, цілями і методикою дослідження. Економічний аналіз на відміну від

фізичного, хімічного та інших відноситься до абстрактно-логічного методу

дослідження економічних явищ, при якому неможливо використовувати ні

мікроскопи, ні хімічні реактиви, те й інше повинна замінити абстракція.

Аналітичні здібності людини виникли і діють в зв'язку з об'єктивною

необхідністю постійної оцінки своїх дій, вчинків і пошуку найбільш

ефективних способів праці, використання ресурсів.

Зі збільшенням чисельності населення, вдосконаленням засобів

виробництва, ростом матеріальних і духовних потреб людини аналіз поступово

став основною життєвою необхідністю цивілізованого суспільства. Без аналізу

сьогодні неможлива свідома діяльність людей. Характеризуючи історичні

виникнення аналізу, Ф. Енгельс писав: «Вже розбивання горіха є початок

аналізу». З розвитком людського суспільства удосконалюються і способи

«розбивання». Шириться коло об'єктів аналізу, удосконалюється і він сам.

В результаті свідомої діяльності люди поступово розширюються взаємини з

природним середовищем, тим самим збагачує свої уявлення про різноманітні

об'єкти і явища. Поступово знадобився вже достатньо відособлений вид занять,

пов'язаний з аналітичними дослідженнями цих об'єктів і явищ. Так з'явився

аналіз у математиці, хімії, медицині та інших науках.

Такий же процес відбувався і в економічній діяльності. Розвиток

продуктивних сил, виробничих відносин, нарощування обсягів виробництва,

розширення обміну, посиленя конкуренції сприяли становленню економічного

аналізу як самостійної галузі науки.

Економічний аналіз являє собою структурований процес дослідження

економічних явищ і оцінки їх чутливості до зміни факторів зовнішнього та

внутрішнього середовища і управлінських впливів.

Розрізняють макроекономічний аналіз, який вивчає економічні явища і

процеси на рівні світової та національної економіки та її окремих галузей; та

макроекономічний аналіз, який вивчає ці процеси і явища на рівні окремих

суб'єктів господарювання. Останній отримав назву «Аналіз господарської

діяльності».

Виникнення АГД як засобу дослідження мікроекономічних явищ і процесів,

його становлення та розвиток зв'язується безпосередньо з виникненням і

розвитком бухгалтерського обліку і балансоведення, а також науки управління.

«Трактат про рахунки і записи» Луки Пачолі, на думку багатьох учених,

являється основою не тільки бухгалтерського обліку, але і фінансового аналізу.

Родоначальником систематизованого аналізу на рівні підприємства як

6

складового елементу бухгалтерського обліку вважають французького вченого

Жака Саварен (XVII ст.), який ввів поняття синтетичного і аналітичного обліку.

Ідеї Саварі були поглиблені в XIX ст. італійцем Джузепе Чербоні, який створив

вчення про аналітичне розкладання бухгалтерських рахунків. Однак

теоретичний і практичний розвиток мікроекономічний аналіз отримав в епоху

розвитку ринкових відносин, тобто у другій половині XIX ст. Відокремлення

аналізу господарської діяльності в спеціальну галузь знань у нашій країні

відбулося дещо пізніше - в першій половині XX ст.

Становлення АГД зумовлено загальними об'єктивними вимогами і умовами,

властивими виникненню будь-якої галузі знань.

По-перше, це задоволення практичної потреби, яка виникла у зв'язку з

розвитком продуктивних сил, вдосконаленням виробничих відносин,

розширенням масштабів виробництва. Інтуїтивний аналіз, зразкові розрахунки,

прикидки в розумі, що застосовувалися на кустарних і напівкустарних

підприємствах, стали недостатніми в умовах великих масштабів діяльності. Без

комплексного всебічного АГД неможливо управляти складними економічними

процесами, приймати оптимальні рішення.

По-друге, це пов'язано з розвитком економічної науки взагалом. Як відомо, з

розвитком будь-якої науки відбувається диференціація її галузей. АГД

сформувався в результаті диференціаціі економічних наук. Раніше його функції

(коли вони були порівняно не такими вагомими) виконували балансування,

бухгалтерський облік, фінанси, статистику і т. д. У рамках цих наук з'явилися

перші найпростіші способи аналітичного дослідження. Однак для

обгрунтування поточних і перспективних планів і прогнозів економічного і

соціального розвитку підприємств з'явилася потреба в комплексному

досліджені діяльності підприємств. Вищеназвані науки вже не могли

забезпечити всі запити управління. Виникла необхідність виділення АГД в

самостійну галузь знань. Надалі роль економічного аналізу зростала

відповідною ціною помилки в господарській діяльності. Почалося комплексне

аналітичне вивчення діяльності суб'єктів господарювання. Аналіз став

важливим засобом управління економікою підприємства, виявлення резервів

підвищення ефективності діяльності.

Історія становлення і розвитку мікроекономічного аналізу безпосередньо

пов'язана з історичним розвитком суспільства, його продуктивних сил і

виробничих відносин.

Висвітлюючи історію становлення та розвитку АГД в нашій країні,

більшість учених виділяють чотири етапи:

1) до 1930 р.;

2) 1930 - 1945 рр..;

3) 1945-1990 рр..;

4) з 1990 р.

Перший етап можна охарактеризувати як становлення аналізу господарської

діяльності. Перші спеціальні книги по аналізу з'явилися в кінці XIX - початку

XX століття. Вони були присвячені аналізу балансу і вже мали явно

методичний напрямок, що можна взяти за точку відліку розвитку АГД. Першим

7

теоретиком, який зробив спробу розробити методику аналізу балансу, став

англійський вчений кінця XIX ст. Джеймс Кеннон, який розробив 10

фінансових коефіцієнтів для аналізу фінансових можливостей компаній при

отриманні позик банку. Надалі дослідження А. Уолла, а також фахівців фірми

Дюпона були спрямовані на пошук системи коеффіціентів для оцінки

ймовірності банкрутства. Саме в ці роки сформувався оригінальний напрямок в

обліку - балансознавство, найбільш глибоко розроблене такими вченими, як

І. Шерр, П. Герстнер, Ф. Ляйтнер.

У Росії розвиток балансоведення припало на першу половину XX ст. Перш

за все слід зазначити роботи А.П. Гаяхського (1910), якого по праву вважають

першим російським бухгалтером, по-справжньому оцінив роль

мікроекономічного аналізу і його органічний зв'язок з бухгалтерським обліком.

Пізніше, в 1920-их рр.., теоретичні основи балансоведення були сформульовані

в працях А.П. Рудановского, Н.А. Блатова, І.Р. Николаева, П.Н. Худякова, І.С.

Арінушкіна, М.А. Кипарисовий, Н.Р. Вейцмана, А.М. Яковлєва та ін.

В цілому в дореволюційній Росії і в перші роки радянської влади

мікроекономічний аналіз як самостійна наука ще не сформувався,

використовувалися тільки окремі його елементи. Для цього періоду характерна

відсутність теоретичної бази аналізу, загальних правил і принципів його

проведення.

Становлення мікроекономічного аналізу як науки відбулося дещо пізніше.

Поштовхом для його розвитку послужили перехід на централізоване

планування, необхідність обгрунтування п'ятирічних і поточних планів

розвитку економіки, створення планових відділів на підприємствах. У 1930-і

рр.. курс АГД був введений в програми вузів СССР. З'явилися перші

підручники і посібники з АГД, авторами яких були А.Я. Локшин, Н.Р. Вейц-

ман, С.К. Татур, В.І. Стоцький, М.І. Баканов, А.П. Александровський, М.Х.

Жебрак, Д.П. Андріанов, М.І. Заславський, І.А. Бобков та ін. Саме в 1930-і рр..

відбулося становлення АГД як науки і він став широко застосовуватися на

практиці для комплексного системного вивчення економіки підприємств і

пошуку резервів підвищення ефективності роботи. За передвоєнні роки з

питань економічного аналізу було видано близько 300 книг і приблизно 600

наукових статей. Під час Другої світової війни питання перебудови

бухгалтерського обліку, контролю та АГД згідно до запитів воєнного часу

знайшли відображення в працях вищеназваних та інших авторів.

Післявоєнний час можна охарактеризувати як період розробки теоретичних

питань аналізу. В цей же час АГД органічно вписується в практику управління

господарством на рівні як підприємства, так і національної економіки.

Поступово розробляються самостійні направлення методології економічного

аналізу: порівняльний, техніко-економічний, оперативний, економіко-

математичний, функціонально-вартісний, фінансовий, управлінський і т.д.

У другій половині XX ст. великий внесок у розвиток методології

комплексного аналізу господарської діяльності внесли вчені-економісти

М.І. Баканов, А.Д. Шеремет, С. Б. Барнгольц, В.В. Ковальов, В.Ф. Палій, І.І.

Поклад, П.І. Савичев, І.І. Каракоз, Є.В. Долгополов, М.Ф. Дьячков,

8

А.Ш. Маргуліс, А.І. Муравьев, В.І. Самбірський, Н.В. Дембінський, Г.М. Тацій,

Н.Г. Чумаченко, В.І. Стражев, С.Г. Овсянніков, Н.А. Русак, Л.І. Кравченко, Б.І.

Майданчик, Р.С. Сайфулін, А.Ф. Аксьоновко, Н.П. Любушин, М.В. Мельник,

Е.В. Нікольська та ін.

Перехід до ринкової економіки зажадав переосмислення багатьох

теоретичних і концептуальних аспектів АГД, торкаючихся насамперед

визначення його місця, ролі, функцій і утримання в системі інших економічних

наук. Крім того, у міру поглиблення досліджень виникає необхідність

вдосконалення методичного інструментарію АГД в застосуванні до нових

організаційних форм і умов господарювання. При цьому слід мати на увазі, що

становлення і розвиток АГД в нашій країні відбувалися в умовах планової

командно-адміністративної системи управління. До позитивних моментів її

впливу на процес розвитку аналізу можна віднести високий рівень

стандартизації і уніфікації галузевих і загальногалузевих методик аналізу,

широкий обмін досвідом по його організаії; до недоліків - перевалювання

виробничих показників над фінансовими, акцентування уваги на оцінці

виконання річних і п'ятирічних планів соціально-економічного розвитку,

домінування контрольних функцій над функціями обгрунтування

управлінських рішень і прогнозування результатів діяльності, переважна

орієнтація на ретроспективний, а не на перспективний аналіз.

Але найголовніше, що в умовах командно-адміністративної системи

управління АГД не знаходив достатньо широкого практичного застосування по

причині відсутності необхідності в обгрунтуванні управлінських рішень на

місцях, оскільки всі рішення виходили зверху. У цьому багато хто бачить

головну причину відставання в даній предметній області від країн з

розвиненими ринковими відносинами.

Розвиток АГД було обумовлено і станом бухгалтерського обліку, який

сформувався в умовах тієї ж планової системи і основною функцією якого досі

залишається збір і нагромадження інформації для обслуговування зовнішніх

користувачів, тобто для складання бухгалтерської, статистичної та податкової

звітності, та виконання контрольної функції. Він найменше зорієнтований на

інформаційне забезпечення управлінського процесу. Отже, розвиток

управлінських функцій бухгалтерського обліку буде сприяти розвитку і

економічного аналізу.

Наступний момент, на який хотілося б звернути увагу - це фінансовий

аналіз. Висування на перший план фінансових аспектів діяльності суб'єктів

господарювання, зросту ролі фінансів є характерною рисою і тенденцією у

всьому світі. У зв'язку з цим зростає пріоритетність аналізу, основу якого

складає фінансова модель підприємства. Підвищується роль аналізу, який

вивчає діяльність суб'єктів ринку під фінансовим зрізом.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами принципи та методи

фінансового аналізу сформувалися ще на рубежі XIX-XX ст. і за останнє

сторіччя отримали поглиблення і розвинення. Кількісні методи фінансового

аналізу являють собою в даний час один з найбільш динамічно розвиваючихся

розділів економічної науки. В СРСР фінансовому аналізу приділялося

9

недостатньо уваги в силу недооцінки ролі прибутку, нагромадження капіталу,

фінансових інструментів і других ринкових механізмів, і тільки за останнє

десятиліття він став розвиватися досить динамічно; опубліковано багато книг і

наукових статей з методики фінансового та інвестиційного аналізу. Разом з тим

є велика кількисть різновидів в розумінні його сутності та змісту, предмета,

цілей і завдань, місця серед інших економічних наук, тлумаченні різних

базових категорій і понять, методики обчислення різноманітних показників, їх

структуризації та інструментарію дослідження. У зв'язку з цим дуже актуальні

проблеми розробки концепції фінансового аналізу та створення теоретичних

основ даної науки, яку плідно розвивають в останні роки В.В. Ковальов,

А.Д. Шеремет, О.В. Єфімова, І.А. Бланк, М.М. Селезньова та ін.

Велике значення в розвитку теорії та практики аналізу має вдосконалення

методики та інструментарію дослідження. В останні роки знаходять більш

широке застосування економіко-математичні методи і моделі, евристичні

методи, функціонально-вартісний аналіз, ЗЖОГ-аналіз, маржинальний аналіз та

ін.

Таким чином, перспективи розвитку АГД в теоретичному напрямку тісно

пов'язані з розвитком суміжних наук, і в першу чергу математики, статистики,

бухгалтерського обліку та ін.

Крім того, розвиток аналізу залежить і від запитів практики. Зміни в нашому

суспільстві, безсумнівно, будуть сприяти підвищенню зацікавленості в АХД, і

він поступово займе провідне місце в системі управління.

1.2. Види АГД та їх класифікація

В економічній літературі АГД класифікується за різними ознаками, що має

важливе значення для правильного розуміння його змісту і завдань.

За галузевою ознакою, який грунтується на поділі праці, АГД ділиться на

галузевий, методика якого враховує специфіку окремих галузей економіки

(промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі і

т.д.), і міжгалузевий (теорія АГД), який є теоретичною і методологічною

основою АГД у всіх галузях економіки.

Об'єктивна необхідність галузевого АГД обумовлена специфікою різних

галузей виробництва. Кожна галузь виробництва в силу різного характеру праці

має свої особливості і як наслідок - характерні економічні відношеня.

Необхідність дослідження специфіки різних галузей зумовила потреба

розробки методики АГД з урахуванням особливостей і умов кожної галузі

економіки.

Одночасно потрібно враховувати, що всі галузі суспільного виробництва

тісно пов'язані, а це викликає необхідність різновиду міжгалузевого аналізу

(теорії АГД). Теорія АГД розкриває найбільш загальні методологічні риси і

особливості цієї науки, узагальнює передовий досвід АГД в різних галузях

економіки, збагачує зміст економічного аналізу в цілому і галузевого зокрема.

Володіння загальними теоретичними знаннями з економічного аналізу -

10

необхідна умова грамотної, кваліфікованої розробки та практичного

використання індивідуальних методик галузевого аналізу.

За просторовою ознакою розрізняють внутрішньофірмовий і міжфірмовий

аналіз. Внутрішньофірмовий аналіз вивчає діяльність тільки досліджуваного

підприємства і його структурних підрозділів. При міжфірмовому аналізі

порівнюються результати діяльності двох підприємств або більше. Такий аналіз

направлений на пошук нововведень та виявлення резервів підвищення

ефективності роботи аналізованого підприємства.

За ознакою часу АГД підрозділяється на попередній (перспективний) і

подальший (ретроспективний, історичний).

Попередній (перспективний) аналіз проводиться до здійснення

господарських операцій. Він необхідний для обгрунтування управлінських

рішень і планів-прогнозів, попередження небажаних наслідків на основі оцінки

чутливості результативних показників до зміни факторів зовнішнього і

внутрішнього характеру.

Подальший (ретроспективний, історичний) аналіз проводиться після

здійснення господарських операцій. Він використовується для вивчення

тенденцій розвитку, контролю за виконанням оперативних і стратегічних

планів, об'єктивної оцінки та діагностики результатів діяльності підприємства і

рівня підприємницьких ризиків.

Перспективний і ретроспективний аналіз тісно пов'язані. Саме

ретроспективний аналіз дає можливість бачити перспективу. Він є основою

перспективного аналізу. Аналіз результатів праці за минулі роки дозволяє

вивчити тенденції, закономірності розвитку економіки, розкрити наслідки

раніше прийнятих управлінських рішень, виявити невикористані можливості,

передовий досвід, що має важливе значення при обгрунтуванні рівня

економічних показників на перспективу. Розуміння минулого - необхідна

передумова передбачення майбутнього.

У свою чергу, від глибини і якості попереднього аналізу залежать результати

ретроспективного аналізу. Якщо планові або прогнозні показники недостатньо

обгрунтовані і реальні, то їх подальший аналіз взагалі втрачає сенс.

Ретроспективний аналіз, у свою чергу, підрозділяється на оперативний і

підсумковий. Оперативний аналіз проводиться відразу після здійснення

господарських операцій або зміни ситуації за короткі відрізки часу (зміну, добу,

декаду і т.д.). Його мета - оперативно оцінювати зміни щодо заданих

параметрів, виявляти небажані відхилення і причини їх виникнення, своєчасно

приймати коригуючі заходи по їх усунення. Він повинен проводитися протягом

того відрізку часу, в якому виникли і продовжують діяти причини, які

викликають ці відхилення. Ринкова економіка характеризується динамічністю

ситуації як виробничої, комерційної, фінансової діяльності підприємства, так і

його зовнішнього середовища. У цих умовах оперативний аналіз набуває

особливого значення.

Підсумковий аналіз вивчає результати роботи за звітний період (місяць,

квартал, рік). Його цінність в тому, що діяльність підприємства вивчається

комплексно і всебічно за звітними даними за відповідний період. Цим

11

забезпечується більш повна і об'єктивна оцінка діяльності підприємства по

використанню наявних можливостей.

Оперативний і підсумковий аналіз взаємопов'язані і доповнюють один

одного. Вони даюг можливість керівництву підприємства не тільки оперативно

виявляти та ліквідувати недоліки в процесі виробництва, але і комплексно

узагальнювати досягнення, результати діяльності за відповідні періоди,

розробляти заходи, спрямовані на ріст ефективності виробництва.

Перспективний аналіз в залежності від довжини тимчасового горизонту

ділиться на короткостроковий і довгостроковий (стратегічний).

Короткостроковий аналіз охоплює період до одного року, довгостроковий -

понад рік. Короткостроковий прогнозний аналіз використовується для

вироблення тактичної, а довгостроковий - стратегічної політики підприємства в

області бізнесу. Другий вид менш деталізований, ніж перший. Він дає відповіді

на найбільш загальні питання, але його роль значно вище. Якщо обрана

правильна стратегія розвитку підприємства, легше приймати тактичні рішення.

В умовах ринкової конкуренції стратегічний аналіз стає невід'ємною частиною

управлінської діяльності. За своїм змістом цей аналіз являє собою етап

предпланових досліджень, на якому системно вивчаються внутрішні і зовнішні

чинники функціонування підприємства.

За періодичністю проведення аналіз ділиться на періодичний і разовий.

Періодичний аналіз робиться регулярно за відповідні проміжки часу (зміну,

день, місяць, квартал, рік). Разовий аналіз проводиться у зв'язку з різними

обставинами одноразового характеру (перехід на нову технологію, зміна

структури виробництва і т.д.).

За суб'єктами (користувачами аналізу) розрізняють внутрішній і

зовнішній аналіз. Внутрішній (управлінський) аналіз здійснюється

безпосередньо на підприємстві для потреб оперативного, короткострокового і

довгострокового управління виробничою, комерційною та фінансовою

діяльністю. Його результати являються комерційною таємницею. Зовнішній

аналіз проводиться на основі фінансової і статистичної звітності органами

господарського управління, банками, фінансовими органами, акціонерами,

інвесторами, партнерами по бізнесу.

За ступенем охоплення досліджуваних об'єктів аналіз ділиться на

суцільний і вибірковий. При суцільному аналізі висновки робляться після

вивчення всіх без винятку об'єктів, а при вибірковому - за результатами

обстеження тільки частини об'єктів, що дозволяє прискорити аналітичний

процес і вироблення управлінських рішень за результатами аналізу.

За змістом програми аналіз може бути комплексним і тематичним. При

комплексному аналізі діяльність підприємства вивчається всебічно, а при

тематичному досліджуються тільки окремі її сторони, що представляють в

певний момент найбільший інтерес, наприклад питання використання

матеріальних ресурсів, виробничої потужності підприємства, зниження

собівартості продукції, зміни асортименту продукції і т. д.

Господарська діяльність (керована система) складається з декількох

підсистем: операційної (техніка, технологія, організація виробництва),

12

фінансової, інвестиційної, маркетингової, соціальної, природоохоронної,

інституційної і т.д. Аспект аналізу за бажанням керуючого органу може бути

зміщений в бік яких-небудь підсистем господарської діяльності. У зв'язку з цим

по аспектам дослідження виділяють фінансовий, техніко-економічний,

маркетинговий, інвестиційний, соціально-економічний, економіко-екологічний,

функціонально-вартісний, логістичний, інституціональний та інші види аналізу.

Важливе місце серед всіх видів АГД займає фінансовий аналіз, який може

бути охарактеризований як процес дослідження фінансового механізму

функціонування суб'єктів господарювання. Зовнішній фінансовий аналіз

проводиться банками, аудиторськими фірмами, інвесторами і т.д. Основне його

призначення - діагностика і прогнозування фінансового стану підприємства.

Внутрішньофірмовий фінансовий аналіз проводиться фінансовими

службами підприємства. Він спрямований на вивчення процесів формування,

розміщення та ефективного використання капіталу на всіх стадіях його

кругообігу. Основна його мета - пошук резервів і розробка програми

конкретних заходів щодо підвищення прибутковості та нарощування величини

власного капіталу, зміцненню фінансового стану підприємства та зменшення

фінансових ризиків. Результати його є комерційною таємницею.

Техніко-економічний аналіз орієнтований на вивчення організаційного та

науково-технічного рівня підприємства, вишукування інновацій в області

удосконалення техніки, технології та організації виробництва в цілях

підвищення ефективності операційної діяльності та посилення конкурентних

переваг підприємства. Предметом його вивчення є причинно-наслідкові зв'язки

технічних і економічних явищ, їх вплив один на одного і на кінцеві фінансові

результати. Проводять його спільно технічні та економічні служби

підприємства.

Соціально-економічний аналіз вивчає причинно-наслідковий взаємозв'язок

соціальних і економічних процесів, їх вплив один на одного і на економічні

результати господарювання. Його мета - виявлення можливостей подальшого

розвитку соціальної сфери, поліпшення умов праці та підвищення рівня його

мотивації, спрямованих на підвищення ефективності функціонування

підприємства.

Економіко-екологічний аналіз - складова частина управління

природоохоронною діяльністю підприємства, основним змістом якого є

дослідження взаємодії екологічних і економічних процесів, пов'язаних із

збереженням і поліпшенням навколишнього середовища і витратами на

екологію. Його мета - обгрунтування тактичної і стратегічної політики з питань

охорони навколишнього середовища, створення екологічно чистої продукції,

безпечного виробництва та підвищення ефективності природоохоронних

заходів.

Маркетинговий аналіз застосовується службою маркетингу підприємства

або об'єднання для вивчення зовнішнього середовища функціонування

підприємства, ринків сировини та збуту готової продукції, її

конкурентоспроможності, попиту і пропозиції, комерційного ризику,

13

формування цінової політики, розробки тактики і стратегії маркетингової

діяльності.

Інвестиційний аналіз використовується для розробки програми та оцінки

ефективності інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання, для

обгрунтування оптимального варіанта інвестиційного проекту.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) - це метод системного дослідження

об'єкта на стадії проектування, спрямований на оптимізацію співвідношення

між споживчими властивостями виробу і витратами на його розробку,

виробництво й експлуатацію. Предметом його дослідження є функції, які

виконує об'єкт, і витрати на їх забезпечення. Пошук більш ефективних і більш

дешевих способів виконання головних функцій виробу або процесу (шляхом

технічних, технологічних, організаційних та інших змін виробництва) при

одночасному виключенні зайвих функцій дозволяє суттєво скоротити витрати

на виготовлення виробу і підвищити його споживчі властивості (надійність ,

зручність експлуатації, дизайн і т.д.). Основне завдання ФВА - створення

такого варіанту виробу, який найбільш повно задовольняв би основним

функціональним запитам споживача і був би найбільш економічним з погляду

виробника.

В останні роки все більш широке застосування знаходить логістичний

аналіз, за допомогою якого досліджуються товарні потоки, що починаються від

постачальників сировини, що проходять через підприємство і закінчуються у

покупців. Логістика координує такі функціональні сфери підприємства, як

забезпечення, виробництво і збут, і сприяє прискоренню матеріальних і

грошових потоків. З її допомогою підприємства отримують можливість

знижувати витрати за рахунок організації постачання, виробництва і збуту на

принципах «точно вчасно». Логістика становится умовою успіху, важливим

стратегічним інструментом підтримки конкурентоспроможності підприємства

на ринках із сильною конкуренцією.

У ході інституційного аналізу оцінюється організаційна, правова, політична

обстановка, в рамках якої буде здійснюватися діяльність підприємства,

вивчаються нормативна база, відносини з місцевою владою, партнерами і

контрагентами по бізнесу і виробляється стратегічна і тактична політика

підприємства в області ділового співробітництва з ними, що також сприяє

підвищенню ефективності функціонування підприємства.

За методикою вивчення об'єктів розрізняють якісний і кількісний аналіз,

експрес-аналіз, фундаментальний аналіз, ситуаційний аналіз, маржинальний

аналіз, економіко-математичний аналіз, ЗЖОГ-аналіз, АБС-аналіз і т.д.

Якісний аналіз - це спосіб дослідження, заснований на якісних порівняльних

характеристиках та експертних оцінках досліджуваних явищ і процесів.

Кількісний (факторний) аналіз заснований на кількісних зіставленнях і

дослідженні ступеня чутливості економічних явищ до зміни різних факторів.

Експрес-аналіз являє собою спосіб діагностики стану економіки

підприємства на основі типових ознак, характерна для певних економічних

явищ. Наприклад, якщо темпи зростання валової продукції випереджають

темпи зростання товарної продукції, це свідчить про зростання залишків

14

незавершеного виробництва; якщо темпи зростання товарної продукції вище

темпів реалізації продукції - це ознака затоварення (роботи на складі).

Наявність прострочених зобов'язань, уповільнення оборотності капіталу,

хронічна збитковість - індикатори ймовірності банкрутства підприємства.

Знання ознаки дозволяє швидко і досить точно встановити характер

процесів, що відбуваються, не роблячи глибоких, фундаментальних

досліджень, що вимагають додаткового часу і засобів.

Фундаментальний аналіз являє собою поглиблене, комплексне дослідження

сутності досліджуваних явищ з використанням математичного апарату та

іншого складного інструментарія.

Ситуаційний аналіз можна охарактеризувати як процес підготовки

інформації для управління конкретною ситуацією в змінному середовищі. Він

дозволяє виходячи з глибокого розуміння ситуації і динаміки її розвитку

виробляти більш обгрунтовані управлінські рішення та вживати своєчасних

заходів щодо запобігання кризового стану. Для його проведення потрібні

системне аналітичне дослідження, здатне всебічно оцінити ситуацію і наслідки

прийнятого рішеня, вміння генерувати і аналізувати альтернативні варіанти

рішень в умовах повної або часткової невизначеності. Можливість

проаналізувати ситуацію, заздалегідь передбачати очікувані її зміни і прийняти

відповідні коректуючі заходи щодо мінімізації негативних наслідків ситуації

дозволяє уникнути значних втрат.

Маржинальний аналіз - це метод оцінки та обгрунтування ефективності

управлінських рішень у бізнесі на основі вивченя причинно-наслідкового

взаємозв'язку обсягу продажів, собівартості, прибутку і розподілу витрат на

постійні та змінні. З його допомогою визначають критичні величини обсягу

продажів, ціни, постійних і змінних витрат, при досягненні яких фінансовий

результат буде дорівнювати нулю. Оптимальний рівень виробництва

виявляється в точці перетину кривих граничних витрат і граничного доходу.

Знання критичних та граничних величин дозволяє більш ефективно управляти

бізнес ¬ процесами.

За допомогою економіко-математичного аналізу вибирається найбільш

оптимальний варіант рішення економічної задачі, виявляються резерви

підвищення ефективності виробництва за рахунок більш повного використання

виробничого потенціалу підприємства.

ЗЖОГ-аналіз використовується в стратегічному плануванні. Його

призначення - встановити потенційні внутрішні сильні і слабкі сторони

підприємства, потенційні зовнішні можливості та загрози для бізнесу.

Потенційні внутрішні сильні сторони - це наявність необхідних фінансових

ресурсів для розвитку бізнесу, позитивний імідж у споживачів, позиція

визнаного лідерства на ринку, вміння уникнути сильного тиску з боку

конкурентів, перевага у витратах, ефективні рекламні заходи, досконалі

технології, великі можливості виробництва і т.д.

Потенційні внутрішні слабкі сторони - це застаріле обладнання, низька

прибутковість, низький професійний рівень управлінського і виробничого

персоналу, низький імідж на ринку, погано відпрацьована стратегія розвитку

15

підприємства, погана організація маркетингової діяльності, слабка мережу

збуту, висока собівартість продукції, відсутність ресурсів на фінансування

необхідних змін у стратегії і т.д.

Потенційні зовнішні можливості - це здатність обслуговувати додаткові

групи споживачів, можливість виходу на нові ринки, розширення асортименту

продукції, швидкого розвитку при раптовому підвищенні попиту на ринку,

появі нових технологій і т.д.

Потенційні зовнішні загрози - це вихід на ринок іноземних конкурентів з

більш низькою собівартістю продукції, повільне зростання ринку, несприятлива

зміна курсів іноземних валют або митної та законодавчої політики урядів інших

країн, зміна потреб і смаків споживачів, збільшення попиту на товари -

замінники і т.д.

Експертна оцінка даних індикаторів і вагомості кожного з них дозволить

зважити сильні та слабкі сторони підприємства та врахувати їх при виробленні

стратегічної політики розвитку бізнесу.

ЛВС-аналіз - важливий інструмент, використовуваний на підприємстві для

визначення ключових моментів і пріоритетів в області управлінських завдань,

процесів, матеріалів, постачальників, груп продуктів, ринків збуту, категорій

клієнтів.

Класифікація управлінських завдань відповідно до їх пріоритетів сприяє

концентрації зусиль на вирішенні важливих завдань, виконанні найбільш

термінових робіт, делегування менш важливих завдань співробітникам більш

низької ланки управління. У результаті менеджери більш високого рівня більше

часу можуть приділяти проблемам стратегічного характеру.

У процесі управління запасами ЛВС-аналіз дозволяє сконтрувати увагу на

русі найбільш пріоритетних груп товарно-матеріальних цінностей, від яких

найбільшою мірою залежать процес виробництва і ефективність складської і

закупівельної діяльності.

Кожна форма АГД своєрідна за змістом, організацією і методикою його

проведення.

1.3. Роль АГД в управлінні виробництвом і підвищенні його

ефективності

В даний час АГД займає важливе місце серед економічних наук. Його

розглядають як одну з функцій управління виробництвом. Відомо, що основні

функції системи управління - планування, організація, контроль і регулювання

діяльності у відповідності з цілями підприємства.

Облік і аналіз виконують сервісні функції в менеджменті, забезпечуючи

інформаційну базу прийняття управлінських рішень. Прийняття рішень

відбувається при здійсненні всіх управлінських функцій. Не прийнявши

рішення, не можна реалізувати жодну з функцій. Розрізняють інтуїтивні

рішення; рішення, засновані на минулому досвіді; раціональні рішення, які

обгрунтовуються за допомогою всебічного економічного аналізу.

16

Прийняття рішення - це вибір управлінських впливів на ситуацію, що

склалася з наявних варіантів, сокорочуючих розрив між поточним і бажаним

станом підприємства.

Процес прийняття рішення представлений на мал. 1.2.

Необхідність в розробці управлінського рішення виникає при виявленні

проблеми, тобто невідповідність між бажаними і реальним результатами.

Процес прийняття рішення включає такі етапи: пошук інформації про шляхи

вирішення проблеми, визначення варіантів рішень і вибір найкращого варіанта.

Для того щоб встановити проблему та оцінити ситуацію, що склалася,

необхідно мати повну і правдиву інформацію про стан справ на підприємстві,

основним постачальником якої є оперативний, бухгалтерський і статистичний

облік. Облік забезпечує постійний збір, систематизацію і узагальнення даних,

необхідних для управління діяльністю суб'єктів господарювання.

Рис. 1.2. Процесс принятия управленческого решения

АГД є сполучною ланкою між обліком і прийняттям управлінських рішень.

У процесі аналізу облікова інформація проходить аналітичну обробку:

проводиться порівняння досягнутих результатів виробництва з даними

поточного і перспективного плану, минулих періодів, інших підприємств,

середньогалузевими; визначається вплив різних факторів на величину

результативних показників, виявляються недоліки, прорахунки, помилки,

невикористані можливості, перспективи і т.д. За допомогою аналізу

здійснюється ідентифікація проблеми, визначаються причини її виникнення,

прогнозування її розвитоку і виявляються можливості розв'язання проблеми. На

основі результатів аналізу розробляються і обгрунтовуються управлінські

рішення. Економічний аналіз передує рішенням і діям, обгрунтовує їх і є базою

наукового управління виробництвом, забезпечуючи його ефективність. Він

дозволяє знизити невизначеність при ухваленні управлінського рішення,

17

заснованого на догадках і інтуїції. Разом з тим, на думку Л.А. Бернстайна,

«аналіз не усуває потреби в діловій чутливості, але створює стійку і системну

основу для його раціонального застосування».

Отже, економічний аналіз можна розглядати як діяльність по підготовці

інформаційно-аналітичної бази для наукового обгрунтування та

оптимізації управлінських рішень.

Як функція управління АГД тісно пов'язаний з тонуванням і про ¬

прогнозування результатів діяльності. Без глибокого аналізу неможливе

здійснення цих функцій. Розробка планів для підприємства по суті також являє

собою прийняття рішень, які забезпечують розвиток виробництва в

планованому відрізку часу. При цьому враховуються результати діяльності за

попередні періоди, вивчаються тенденції розвитку економіки підприємства,

виявляються і враховуються додаткові резерви виробництва.

АГД є основним інструментом прогнозування результатів діяльності

підприємства в майбутньому на основі вивчення тенденцій, що склалися в

минулому. Уміння передбачити розвиток подій, побачити в теперішньому риси

майбутнього - одна з функцій аналізу. Правильно складені прогнози повинні

сприяти підвищенню рівня планування і полегшувати процес прийняття

рішень.

АГД - це засіб не тільки обгрунтування планів, але і контролю за їх

виконанням. Планування починається і завершується аналізом результатів

діяльності підприємства. Функція контролю за виконанням планів не слабшає, а

посилюється в ринковій економіці, оскільки в умовах невизначеності і

мінливості зовнішнього середовища потрібне систематичне оперативне їх

коригування. Постійно змінні зовнішні умови вимагають, щоб процес

планування був безперервним. Менеджер з планування повинен вміти

оцінювати і аналізувати зміну кожної ситуації та оперативно вносити корективи

в поточні та перспективні (стратегічні) плани підприємства.

Велика роль приділяється аналізу в справі визначення й використання

резервів підвищення ефективності виробництва. Він сприяє активізації

інноваційної діяльності, спрямованої на практичне використання науково-

технічних досягнень і інтелектуального потенціалу з метою отримання нової,

радикально поліпшеної продукції, підвищення її конкурентоспроможності і

зміцнення ринкових позицій підприємства. За допомогою аналізу здійснюється

пошук шляхів більш економного використання ресурсів, зниження собівартості

продукції, зростання прибутку і рентабельності. У результаті цього

зміцнюється економіка підприємства, підвищується ефективність виробництва.

Таким чином, АГД є важливим елементом в системі управління

виробництвом, дієвим засобом виявлення внутрішньогосподарських резервів,

основою розробки науково-обгрунтованих планів-прогнозів і управлінських

рішень.

Роль аналізу як засобу управління виробництвом з кожним роком зростає.

Це обумовлено наступними обставинами:

18

необхідність неухильного підвищення ефективності виробництва у

зв'язку із зростанням дефіциту і вартості сировини, підвищенням науко- і

капіталомісткості виробництва;

загостренням внутрішньої та зовнішньої конкуренції;

відхід від командно-адміністративної системи управління і поступовий

перехід до ринкових відносин, у зв'язку и з чим посилюється не тільки

економічна та юридична самостійність підприємств, але і ступінь їх

відповідності за наслідки прийнятих рішень;

створення нових форм господарювання у зв'язку з роздержавленням

економіки, приватизацією підприємств та іншими заходами економічної

реформи.

У цих умовах керівник підприємства не може розраховувати тільки на

інтуїцію. Управлінські рішення і дії повинні бути засновані на точних

розрахунках, глибокому і всебічному економічному аналізі. Вони повинні бути

науково обгрунтованими, мотивованими, оптимальними. Жоден

організаційний, технічний та технологічний захід не має здійснюватися до тих

пір, поки не обгрунтована його економічна доцільність, поки не визначена

чутливість мети підприємства до прийнятих управлінським впливів.

Недооцінка ролі АГД, помилки в планах і управлінських діях в сучасних

умовах приносять відчутні втрати.

Глава 2

ПРЕДМЕТ, ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ АНАЛІЗУ

ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Предмет і об'єкти АГД

Кожна наука має свій предмет дослідження, який вивчає з відповідною

метою, використовуючи притаманні їй методи. Вважається, що якщо немає

предмета дослідження, то немає і науки. Ідентифікація предмета і об'єкта має

принципове значення для обгрунтування самостійності та відособленості тієї

або іншої галузі знань.

Під об'єктом звичайно розуміють те, на що спрямована кожна серйозна

діяльність. Предмет пізнання - це окремі сторони, властивості, відносини в

об'єкті, які вивчаються тільки даною наукою. Один і той самий об'єкт може

бути предметом дослідження різних наук.

Предметом тієї чи іншої науки слід вважати те специфічне, що дозволяє

відрізнити її серед безлічі інших наук. Наприклад, в медицині об'єкт вивчення -

людина, предметом ж дослідження окремих медичних наук є органи людини, їх

функції та взаємодії.

Визначення предмета будь-якої науки - дуже складне завдання, в тому числі

і в АГД. У спеціальній літературі, присвяченій АГД, можна зустріти десятки

самих різних його формулювань, з яких найбільш поширеними є:

19

а) господарська діяльність підприємств;

б) господарські процеси і явища.

Слід зазначити, що в АГД вивчають не саму господарську діяльністі як

технологічний, організаційний процес, а економічні результати

господарювання як наслідок економічних процесів, які плануються у

відповідних показниках, враховуються в міру фактичного їх формування і

потім аналізуються, тобто є об'єктом вивчення не тільки АГД, але і

мікроекономіки, управління, організації і планування виробничо-фінансової

діяльності, статистики, бухгалтерського обліку і т.д.

Отже, у вищенаведених визначеннях спостерігається ототожнення предмета

АГД з його об'єктами та не знайдена чітка межа АГД та інших наук, які

вивчають економічні результати господарської діяльності підприємства. Дані

визначення не містять те специфічне, що дозволяє відрізнити предмет АГД від

інших наук.

Щоб виділити цю специфіку, деякі автори у визначенні предмета вказують

мету АГД. Однак і такий підхід до визначення предмета АГД, на наш погляд,

не вирішує проблему, так як мета і предметна область дослідження - далеко не

одне і те ж.

На нашу думку, предметом АГД є причини зміни результатів

господарювання та їх відхилень від цільових параметрів. Пізнання причинно-

наслідкових зв'язків у господарскій діяльності підприємств дозволяє розкрити

сутність процесів, що в ній відбуваються і на цій основі дати правильну оцінку

досягнутим результатам в ситуації, що склалася, виявити резерви підвищення

ефективності роботи, обгрунтувати плани й управлінські рішення, спрямовані

на досягнення поставлених цілей .

Без вивчення причинно-наслідкових зв'язків загальна картина

досліджуваного об'єкта розпадається на окремі фрагменти, втрачаються його

внутрішні і зовнішні зв'язки. Керівництво не в змозі прогнозувати і оцінювати

наслідки своїх управлінських впливів на результати діяльності підприємства.

Причинно-наслідковий зв'язок - це стійкий зв'язок, який залишається

відносно незмінним, закономірним. На виявленні, вимірюванні та розумінні

цих зв'язків засноване ефективне управління підприємством.

Класифікація, систематизація, моделювання, вимірювання причинно-

наслідкових зв'язків - головне методологічне питання в АГД. Тільки розкривши

причинно-наслідкові зв'язки різних сторін діяльності, можна встановити, як

зміняться кінцеві результати господарської діяльності за рахунок того чи

іншого фактора або управлінського впливу (випуск продукції, її собівартість,

сума прибутку, беззбитковий обсяг продаж, запас фінансової міцності,

фінансовий стан підприємства і т.д.), і на цій основі обгрунтувати необхідність

будь-якого прийнятого рішення.

Отже, предметом АГД є причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і

процесів, пізнання яких дозволяє комплексно досліджувати результати

діяльності, їх чувстливість до управлінських впливів з метою підготовки

інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень, спрямованих на

20

підвищення ефективності функціонування підприємства і зміцнення його

ринкових позицій.

Об'єктом АГД є результати господарської діяльності підприємств, які

апроксимуються системою взаємопов'язаних показників, що відображають

окремі її сторони і сегменти. Наприклад, на промисловому підприємстві до

об'єктів аналізу відносяться показники виробництва і реалізації продукції, її

собівартості, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів,

фінансових результатів діяльності, фінансового стану підприємства і т.д. У

сільському господарстві, крім того, до об'єктів аналізу відносяться показники,

що відображають ступінь використання земельних ресурсів підприємства

(вихід продукції на 100 га сільгоспугідь, врожайність культур, якість грунту,

склад посівних площ і пр.).

В умовах переходу до ринкової економіки кількість об'єктів АГД значно

збільшується у зв'язку з розширенням зовнішньоекономічної, маркентингової,

інвестиційної діяльності, підвищенням ступеня виробничих і фінансових

ризиків у сфері бізнесу. Змінюються цілі і завдання аналізу. У міру розвитку

об'єкта дослідження, виникнення нових цілей і завдань пізнання, вдосконалення

інструментарію дослідження відбувається розвиток і предметної області

аналізу. Предметом його вивчення стали не тільки внутрішні, а й зовнішні

фактори макроекономічного і інституціонального характеру, що визначають

зовнішнє середовище функціонування підприємств і рівень підприємницьких

ризиків.

Таким чином, основна відмінність предмета від об'єкта в тому, що предмет

містить в собі лише головні, найбільш важливі з точки зору даної науки

властивості й ознаки. На наш погляд, такою істотною ознакою АГД є вивчення

взаємодії явищ, причинно-наслідкових зв'язків у господарській діяльності

підприємства.

2.2. Зміст і завдання АГД

Зміст і завдання АГД залежать від соціально-економічного устрою

суспільства, форми власності, системи державного управління, економічної

політики держави, сформованої системи обліку і звітності та інших умов. Як

уже зазначалося, в умовах централізованої планової економіки АГД був

відірваним від участі в прийнятті управлінських рішень та його основна мета

зводилася переважно до оцінки виконання директивних планів і поясненню

причин їх недовиконання. В умовах переходу до ринкової економіки

змінюються його цілі, функції та зміст. Основною метою АГД є підготовка

інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень і для

обгрунтування поточних і перспективних планів, спрямованих на досягнення

короткострокових і стратегічних цілей підприємства.

Реалізація даної мети АГД передбачає оцінку ситуації, що склалася,

діагностику та прогнозування її розвитку та пошук шляхів досягнення бажаних

результатів найбільш ефективними способами. У відповідності з цим виділяють

три функції аналізу: оціночну, діагностичну і пошукову.

21

Оціночна функція АГД полягає у визначенні відповідності стану економіки

підприємства її цільовим параметрам і потенційним можливостям,

діагностична - у дослідженні причин відхилень від цільових параметрів та

прогнозуванні подальшого розвитку ситуації, а пошукова - у виявленні

потенційних можливостей досягнення поставлених цілей.

Виходячи з цілей і основних функцій аналізу формуються і його завдання:

1) вивчення стану і тенденцій економічного розвитку підприємства за минулі

періоди;

2) прогнозування результатів діяльності на основі тенденцій розвитку, що

склалися, і передбачуваних змін в перспективі;

3) наукове обгрунтування поточних і перспективних планів (цільової

програми підприємства);

4) контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за ефективним

використанням економічного потенціалу підприємства з метою виявлення

недоліків, помилок і оперативного впливу на економічні процеси;

5) вивчення впливу об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх

факторів на результати господарської діяльності, що дозволяє об'єктивно

оцінювати роботу підприємства, робити правильну діагностику його стану і

прогноз розвитку на перспективу, виявляти основні шляхи підвищення його

ефективності;

6) пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення

передового досвіду і досягнень науки і практики;

7) оцінка результатів діяльності підприємства по досягненню поставлених

цілей - виконання планів, рівню результативності та ефективності бізнесу,

використанню наявних можливостей, положенню на ринку товарів і послуг;

8) оцінка ступеня фінансових і операційних ризиків і виробка внутрішніх

механізмів управління ними з метою зміцнення ринкових позицій підприємства

та підвищення прибутковості бізнесу;

9) обгрунтування заходів щодо усунення виявлених недоліків і освоєнню

резервів підвищення ефективності функціонування підприємства з метою

підвищення його конкурентних переваг.

Таким чином, АГД як наука являє собою систему спеціальних знань,

пов'язаних з дослідженням тенденцій господарського розвитку, науковим

обгрунтуванням планів, управлінських рішень, контролем за їх виконанням,

виміром впливу факторів, оцінкою досягнутих результатів, пошуком,

вимірюванням і обгрунтуванням величини господарських резервів підвищення

ефективності виробництва і розробкою заходів щодо їх використання.

2.3. Принципи АГД

Проводячи АГД, необхідно керуватися певними принципами, виробленими

наукою і практикою.

Принцип науковості означає, що методологія аналітичного дослідження

повинна базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати

22

вимоги економічних законів розвитку виробництва, досягнення НТП,

передового досвіду, новітніх методів економічних досліджень.

Принцип комплексності аналітичного дослідження вимагає обхвату всіх

ланок і всіх сторін діяльності та всебічного вивчення причинних залежностей в

економіці підприємства.

Принцип забезпечення системного підходу орієнтує досліджувачів

розглядати кожен об'єкт аналізу як складну динамічну систему, що складається

з ряду елементів, певним способом пов'язаних між собою і з зовнішнім

середовищем. Згідно з цим принципом вивчення кожного об'єкта має

здійснюватися з урахуванням всіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків,

взаємозалежності і співпідпорядкованості його окремих елементів,

взаємовпливу елементів на систему і на середовище, а також впливу самої

системи на її структурні елементи.

Принцип об'єктивності передбачає дослідження економічних процесів на

основі достовірної, перевіреної інформації, реально відображає об'єктивну

дійсність. Висновки аналізу мають обгрунтовуватися точними аналітичними

розрахунками. З цього принципу випливає необхідність постійного

вдосконалення організації обліку, внутрішнього і зовнішнього аудиту, а також

методичного інструментарію аналізу з метою підвищення точності і

достовірності його розрахунків.

Принцип дієвості - це необхідність активного впливу АГД на досягнення

поставлених цілей, своєчасного виявлення недоліків, прорахунків, упущень в

роботі, вивчення шляхів підвищення ефективності роботи. Цей принцип

обгрунтовує необхідність практичного використання матеріалів аналізу для

управління підприємством, розробки конкретних заходів, обгрунтування,

коректування й уточнення поточних і перспективних планів. В іншому випадку

мета аналізу не досягається.

Принцип регулярності означає, що аналіз повинен проводитися планомірно,

систематично, а не від випадку до випадку. Цей принцип передбачає

необхідність планування аналітичної роботи на підприємствах, розподілу

обов'язків по її виконанню між виконавцями і контролю за її проведенням.

Принцип оперативності виражається в умінні швидко і чітко проводити

аналіз, своєчасно виявляти причини відхилення від поставлених цілей

підприємства і приймати необхідні коригуючі заходи по усуненню негативного

впливу факторів.

Принцип масовості (демократизм) передбачає участь у проведенні аналізу

широкого кола працівників підприємства, що забезпечує більш повне

виявлення передового досвіду і використання наявних

внутрішньогосподарських резервів.

Державний підхід при оцінці економічних явищ, процесів, результатів

господарювання зобов'язує враховувати їх відповідність державній

економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству.

Принцип ефективності означає, що витрати на проведення АГД повинні

давати багаторазовий ефект.

23

2.4. Зв'язок АГД з іншими науками

Економічний аналіз, як уже вказувалося, дуже тісно пов'язаний з рядом

економічних і неекономічних дисциплін. Ці зв'язки з відокремленням аналізу не

тільки не звужуються, а навпаки, стають ще більш численними, що обумовлено

в першу чергу місцем аналізу в системі економічних наук, його методологічним

характером і тією роллю, яку він виконує в системі управління на підприємстві.

Перш за все АГД пов'язаний з економічною теорією, яка, вивчаючи

економічні закони, механізм їх дії, створює теоретичну основу для розвитку

всіх економічних наук. При проведенні аналітичних досліджень необхідно

враховувати дію цих законів. У свою чергу, АГД певним чином сприяє

розвитку економічної теорії. Численні аналітичні дослідження накопичують

відомості про проявлення тих чи інших економічних законів. Вивчення цих

відомостей дозволяє формулювати нові закони, робити глобальні прогнози

розвитку економіки країни або світової економіки.

Те ж можна сказати і про взаємозв'язок аналізу з галузевими економіками.

Глибокий аналіз господарської діяльності підприємства неможливо провести,

не знаючи економіки галузі та організації виробництва на аналізованому

підприємстві. У свою чергу, результати економічного аналізу

використовуються для вдосконалення організації виробництва, впровадження

наукової організації праці, передового досвіду і т.д. Аналіз сприяє підйому

економіки конкретних підприємств і галузі в цілому.

АГД дуже тісно пов'язаний з наукою планування та управління. В аналізі

широко використовуються планові і прогнозні матеріали. Тому аналітик

повинен добре знати основи державного регулювання економіки, методику

планування та прогнозування діяльності аналізованого підприємства. У той же

час науково обгрунтоване планування, прогнозування та управління

національною економікою і підприємствами неможливо здійснювати без

широкого використання результатів АГД. Він створює інформаційну базу для

розробки бізнес-планів, планів-прогнозів і вибору найбільш оптимальних

управлінських рішень.

Зв'язок аналізу з бухгалтерським обліком також має обопільний характер. З

одного боку, відомості бухгалтерського обліку являються головним джерелом

інформації при АГД. Не знаючи методики бухгалтерського обліку та змісту

звітності, дуже важко підібрати для аналізу необхідні матеріали і перевірити їх

доброякісність. З іншого боку, вимоги, які ставляться перед аналізом, так чи

інакше переадресовуються бухгалтерському обліку. Щоб забезпечити аналіз

якісною информацією, зробити її більш оперативною, правдивою, точною, в

необхідного ступеня деталізованої, доступною та зрозумілою, вся система

бухгалтерського обліку постійно вдосконалюється: періодично переглядаються

форми і зміст облікових регістрів, первинних документів, порядок

документообігу, утримання внутрішньої і зовнішньої звітності і т.д.

Аналогічний взаємозв'язок проявляється між аналізом і аудитом. Головна

мета аудиту - оцінка достовірності звітної бухгалтерської інформації,

використовуваної для аналізу і контролю діяльності підприємства. В той же час

24

в процесі аудиту широко використовуються аналітичні процедури для доказу

достовірності обліку і звітності і діагностики фінансового стану підприємства.

Аналіз є органічною частиною внутрішнього і зовнішнього аудиту і одним з

видів аудиторських послуг.

Зв'язок аналізу господарської діяльності та контролю проявляется в тому,

що в процесі контролю використовується інструментарій аналізу для виявлення

причин відхилень від запланованого рівня доходів і витрат. У свою чергу,

результати контролю використовуються в АГД для комплексної оцінки і

прогнозування діяльності підприємства і його окремих сегментів.

АГД тісно пов'язаний також з теорією фінансів, фінансами підприємств,

фінансовим менеджментом, банківським менеджментом. Без знання теорії

фінансів, діючого порядку фінансування і кредитування неможливо

кваліфіковано проводити АГД. З іншого боку, ставки оподаткування, умови

отримання кредитів, відсотки виплат за користування кредитами та інший

фінансово-кредитний інструментарій постійно удосконалюються з урахуванням

результатів аналізу, який показує ефективність впливу цих важелів на

результати діяльності господарюючих суб'єктів.

Зв'язок аналізу і статистики проявляється наступним чином. Для

комплексного вивчення всіх сторін господарської діяльності суб'єктів

господарювання в аналізі використовуються дані статистичного обліку і

звітності, а також дані статистичного аналізу про макроекономічну ситуацію в

країні, стану фінансового ринку. Виконання аналітичних розрахунків, побудова

таблиць, угруповань, графіків і т.д. вимагають знання статистичних методів

обробки інформації. У свою чергу, дані аналізу використовуються статистикою

для встановлення тенденцій і закономірностей масових економічних явищ на

макро- та мезорівні.

Дуже тісний зв'язок аналізу і маркетингу. Результати маркетингових

досліджень є складовою частиною информаційної бази АГД про стан і

кон'юнктуру ринків сировини і збуту продукції, необхідної для вироблення

асортиментної та цінової політики підприємства з метою зміцнення своїх

конкурентних позицій. У той же час результати аналізу з віявлення резервів

зниження собівартості продукції, підвищення її якості широко

використовуються в процесі маркетингових досліджень. Оскільки

маркетинговими дослідженнями стали займатися багато підприємств

самостійно, вони стають органічною частиною аналізу господарської

діяльності.

Серед наук неекономічного напрямку в першу чергу потрібно виділити

технологічні та математичні. Не можна аналізувати той чи інший процес

виробництва, не знаючи особливостей технології. Тільки обізнаний у цій галузі

економіст може об'єктивно оцінити результати виробництва, дати корисні

рекомендації щодо їх поліпшення. У той же час удосконалення технології

виробництва, підвищення її ефективності неможливо без глибоких аналітичних

досліджень, що дозволяють всебічно оцінити її вплив на результати діяльності

підприємства в коротко- та довгостроковій перспективі.

25

Необхідність вирішення складних економічних задач стала потужним

стимулом розвитку математики і нових комп'ютерних технологій.

Використання в АГД математичних методів і тимчасових комп'ютерних

технологій істотно підвищило його рівень. Завдяки їм аналіз господарської

діяльності став більш глибоким і комплексним, може проводитися більш

оперативно, охоплювати більшу кількість об'єктів, вивчати значно більший

обсяг інформації.

Таким чином, для кваліфікованого проведення аналізу діяльності

підприємства потрібне глибоке знання макро- і мікроекономіки, менеджменту,

маркетингу, бухгалтерського обліку, статистики, технології, організації

виробництва, інформатики, економетрики та багатьох інших наук.

Глава 3

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ГОСПОДАРСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Поняття про методологію економічного аналізу та

характеристика її основних елементів

Методологія науки являє собою систему принципів, правил, методів і

засобів, спрямованих на пізнання її предмета. Від теорії пізнання, що досліджує

процес пізнавальної діяльності в цілому, методологія відрізняється тим, що

вона акцентує увагу на методах пізнання. Якщо теорія науки представляє собою

результат процесу пізнання, то методологія являється способом досягнення

цього знання і направляючим початком у дослідницькій діяльності.

Основні складові методології науки - це вироблення спільних принципів

підходу до вивчення предмета та розробка конкретних методик його

дослідження.

Специфічні для різних наук способи підходу до вивчення свого предмету (у

тому числі і АГД) базуються на загальному діалектичному методі пізнання.

Діалектичний метод пізнання виходить з того, що всі явища і процеси

необхідно розглядати в постійному русі, трансформаційних змін, розвитку.

Ніщо не стоїть на місці, все тече, все змінятьється. Кожен день, кожну годину,

кожну хвилину відбуваються зміни в економіці підприємства, які пізнаються в

процесі порівняння. Необхідність постійних порівнянь - одна з характерних рис

методу АГД. Порівняння дуже широко застосовуються в АГД: фактичні

результати діяльності порівнюються з результатами минулих років,

досягненнями інших підприємств, цільовими і прогнозними параметрами,

нормативними даними і т.д.

У відповідності з принципами діалектичного методу кожен процес, кожне

явище необхідно розглядати як єдність і боротьбу протилежностей. Цей

принцип передбачає необхідність вивчення внутрішніх протиріч, позитивних і

негативних сторін кожного явища, кожного процесу. Це також одна з

26

характерних рис АГД. Наприклад, науково-технічний прогрес (НТП) надає

позитивний результат на зростання продуктивності праці, підвищення рівня

рентабельності та інші показники, але при цьому треба враховувати і його

негативні наслідки: забруднення навколишнього середовища, розвиток

гіподинамії та ін.

Використання діалектичного методу в аналізі означає, що вивчення

господарської діяльності підприємств повинно проводиться з урахуванням всіх

взаємозв'язків. Жодне явище не може бути правильно зрозуміле, якщо воно

розглядається ізольовано, без зв'язку з іншими. Наприклад, вивчаючи вплив

упровадження нової техніки на рівень собівартості продукції, треба

враховувати не тільки безпосередній, але і опосередкований зв'язок. Відомо, що

з впровадженням нової техніки збільшуються витрати виробництва, а значить, і

собівартість продукції. Але при цьому зростає продуктивність праці, що, в свою

чергу, сприяє економіі заробітної плати і зниження собівартості продукції.

Звідси випливає, що якщо темпи зростання продуктивності праці перевищать

темпи зростання витрат на утримання і експлуатацію нової техніки,

собівартість продукції буде знижуватися, і навпаки. Отже, щоб зрозуміти і

правильно оцінити те або інше економічне явище, необхідно вивчити всі

взаємозв'язки і взаємозалежності з іншими явищами. Це також одна з

методологічних рис АГД.

Важливою методологічною межею аналізу є й те, що він покликаний не

тільки встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, але і давати їм кількісну

характеристику, тобто забезпечувати вимірювання впливу факторів на

результати діяльності, що підвищує рівень аналітичних досліджень.

Вивчення і вимірювання причинних зв'язків в аналізі можна здійснити

методом індукції і дедукції. Спосіб вивчення причинних зв'язків за допомогою

логічної індукції полягає в тому, що дослідження ведеться від приватного до

загального, від окремих фактів до узагальнень, від причин до результатів.

Дедукція - такий спосіб, коли дослідження здійснюється від загальних фактів до

приватних, від результатів до причин. В АГД використовується і той і інший

підхід. Метод індукції застосовується для комплексної оцінки чутливості всіх

показників до зміни окремих факторів. За допомогою дедукції досліджується

весь комплекс чинників, що формують досліджуваний результативний

показник.

Згідно діалектичному методу пізнання кожен процес, кожне економічне

явище треба розглядати як систему, як сукупність багатьох взаємопов'язаних

елементів, кожен з яких вносить свій внесок у її розвиток. Будь-який вплив

внутрішнього або зовнішнього характеру на один з елементів системи

відбивається і на інших її елементах. З цього випливає необхідність

системного підходу до вивчення об'єктів аналізу, що являється ще одним з

напрямків методології дослідження. Системний підхід дозволяє глибше

вивчити об'єкт аналізу, отримати більш повне і цілісне уявлення про нього,

виявити причинно-наслідкові зв'язки між окремими частинами цього об'єкта.

27

Головні особливості системного підходу - динамізм, взаємодія,

взаємозалежність і взаємозв'язок елементів системи, комплексність, цілісність,

співпідпорядкованість, виділення головної ланки.

Системний підхід передбачає максимальну деталізацію досліджуваних явищ

і процесів на елементи (власне аналіз) і їх систематизацію. Деталізація

(виділення складових частин) тих чи інших явищ проводиться в тій мірі, яка

необхідна для з'ясування найбільш істотного і головного в досліджуваному

об'єкті. Вона залежить від об'єкта і мети аналізу. Це складне завдання в АГД,

яке вимагає від аналітика конкретних знань сутності економічних явищ, а

також факторів і причин, що визначають їх розвиток.

Систематизація елементів системи проводиться на основі вивчення їх

взаємозв'язку і взаємодії. Це дозволяє визначити головні компоненти, функції,

підпорядкованість елементів системи, побудувати приблизну структурно-

логічну модель аналізу досліджуваного об'єкта (системи). Графічно вона

зазвичай представляється у вигляді малюнка, де кожному елементу відповідає

певний блок. Окремі блоки зв'язані між собою стрілками, які показують

наявність і напрямок внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи. На основі

структурно-логічних схем визначаються математичні форми залежності,

будуються математичні моделі, що описують взаємозв'язок між елементами

системи, визначаються їх параметри. Систематизація є дуже відповідальним

моментом в аналізі. У процесі необхідно відокремити типові фактори від

випадкових, з безлічі досліджуваних чинників виділити головні, від яких

залежать результати діяльності.

Важливою методологічною межею АГД, яка безпосередньо обумовлена

попередньою, є розробка і використання системи показників, необхідної для

комплексного, системного дослідження причинно-наслідкових зв'язків

економічних явищ і процесів у господарській діяльності підприємства.

Поряд з системним існує ситуаційний підхід, згідно з яким основу

управління становить ситуація, якою треба управляти з метою попередження

кризових явищ. Щоб прийняти правильне рішення, необхідно оцінити

ситуацію, що склалася і спрогнозувати її розвиток в перспективі. Специфіка

ситуаційного підходу полягає в тому, що він, розвиваючи основні ідеї

системного аналізу, виділяє найбільш значущі системні параметри, найбільш

актуальні фактори, впливаючи на які можна досягти поставлених цілей більш

ефективними способами. Ситуаційний підхід в цей час є одним з

перспективних напрямків розвитку методології і методики економічного

аналізу.

3.2. Методика комплексного АГД

Під методикою розуміється сукупність способів і правил найбільш

доцільного виконання аналітичного дослідження. Розрізняють загальну і

приватні методики аналізу.

Загальна методика використовується при вивченні різних об'єктів

економічного аналізу в різних галузях економіки.

28

Приватні методики конкретизують загальну стосовно до визначених

галузей економіки, типами виробництва, об'єктам дослідження, видам аналізу.

Будь-яка методика аналізу являє собою вказівки або методологічні поради

щодо проведення аналітичного дослідження, а саме:

поради з послідовності і періодичності проведення аналітичного

дослідження;

опис способів і прийомів дослідження досліджуваних об'єктів;

вказівки з організації аналізу, його методичного, технічного та

інформаційного забезпечення;

рекомендації з оформлення результатів аналізу.

Більш докладно зупинимося на двох елементах методики АГД:

1) технологія аналізу (послідовність виконання аналітичної роботи);

2) способи дослідження досліджуваних об'єктів (методичний

інструментарій аналізу).

При виконанні комплексного АГД виділяють кілька технологічних етапів:

1) уточнюються об'єкти, мета і завдання аналізу, складається план

аналітичної роботи, так як без чіткого уявлення мети процес аналізу втрачає

сенс;

2) розробляється система синтетичних і аналітичних показників, за

допомогою яких характеризується об'єкт аналізу;

3) збирається і підготовлюється до аналізу необхідна інформація

(перевіряється її точність, достовірність, наводиться в порівнянний вид,

систематизується і т.д.), від якості якої залежать результати аналізу;

4) проводиться порівняння фактичних результатів господарювання з

показниками плану звітного періоду, прийнятими нормами і стандартами,

фактичними даними минулих років, досягненнями провідних підприємств,

середніми по галузі і т.д.; встановлюються тенденції і темпи розвитку

підприємства , його рейтинг, положення на фінансовому і товарному ринках;

виявлення проблем, які потребують розробки заходів щодо їх вирішення;

5) встановлюються фактори та їх вплив на результати діяльності

підприємства в минулому і в перспективі, виявляються невикористані

можливості досягнення цілей підприємства і на підставі цього проводиться

оцінка досягнутих результатів;

6) розглядаються можливі сценарії розвитку підприємства в ситуації, що

склалася, оцінюються наявні резерви підвищення ефективності роботи

підприємства на основі вивчення новацій в галузі науки і практики;

7) підготовлюються рекомендації щодо прийняття стратегічних і тактичних

управлінських рішень, спрямованих на досягнення поставлених цілей;

оцінюються можливі результати прийнятих рішень, ступінь виробничих і

фінансових ризиків; уточнюються оперативні, поточні та перспективні плани

підприємства.

Така послідовність виконання аналітичних досліджень вважається найбільш

доцільною з точки зору теорії і практики АГД.

29

Найважливішим елементом методики АГД є технічні прийоми та способи

аналізу (інструментарій аналізу), які викокористовуються на різних етапах

аналітичного дослідження.

Серед них можна виділити традиційні логічні способи, які широко

застосовуються і в інших дисциплінах для вивчення інформації (порівняння,

графічний, балансовий, середніх і відносних величин, аналітичних угруповань,

інструментарних фінансових обчислень, евристичні методи вирішення

економічних завдань на підставі інтуїції, минулого досвіду, експертних оцінок

фахівців і ін.) У теперішній час дуже важко обгрунтувати прийоми і способи,

притаманні виключно якійсь науці, оскільки спостерігається

взаємопроникнення наукових інструментаріїв в різних сферах дослідження.

Для вивчення впливу факторів на результати господарювання і підрахунку

резервів в аналізі застосовуються способи детермінованого і стохастичного

факторного аналізу, методи оптимізаційного вирішення економічних завдань.

Застосування тих чи інших способів залежить від мети і глибини аналізу,

об'єкта дослідження, технічних можливостей виконання аналітичних

розрахунків і т.д.

Удосконалення інструментарію економічного аналізу має дуже велике

значення і є основою успіху і ефективності аналітичної роботи. Чим глибше

людина проникає в сутність досліджуваних явищ, тим більш точні методи

дослідження їй потрібні. Це характерно для всіх наук. За останні роки методики

дослідження у всіх галузях науки стали більш досконалими. Важливим

придбанням економічної науки являється використання математичних методів

дослідження, які дозволяють досліджувати більш обширний комплекс факторів,

що визначають результати діяльності підприємства, підвищують точність

обчислень. Завдяки їм з'явилася можливість вирішувати багатовимірні і

оптимізаційні задачі, що створюють основу для прийняття науково

обгрунтованих управлінських рішень.

3.3. Розробка системи взаємозв'язаних аналітичних показників

Всі об'єкти АГД знаходять відображення в системі показників плана, обліку,

звітності та інших джерелах інформації.

Кожне економічне явище, кожен процес частіше апроксимірується не одним

показником, а цілим комплексом взаємозв'язаних показників. Наприклад, для

оцінки ефективності використання основних засобів виробництва можна

використовувати показники фондовіддачі, фондомісткості,

Фондорентабельності, продуктивності праці і т.д. Потрібен не набір показників,

а їх система. Показники повинні доповнювати, а не дублювати один одного, не

суперечити один одному. Вони не повинні бути різнорідними, що важко

піддаються структуризації. Їх число повинно бути оптимальним. У зв'язку з

цим вибір і обгрунтування системи показників для відображення економічних

явищ і процесів (об'єктів дослідження) є важливим методологічним питанням в

АГД. Від того, наскільки повно і точно показники відображають сутність

досліджуваних явищ, багато в чому залежать результати аналізу.

30

Слід зазначити, що система аналітичних показників значно ширше системи

показників плану та обліку, оскільки в процесі аналізу розраховується великий

перелік виробничих показників, необхідних для порівняння, оцінки,

діагностики, прогнозування та оперативного управління.

За своїм змістом показники діляться на кількісні та якісні. До кількісних

показників відносяться, напримір, обсяг виготовленої продукції, кількість

працівників, площа посівів, поголів'я худоби і т.д. Якісні показники показують

суттєві особливості і властивості досліджуваних об'єктів, наприклад

продуктивність праці, собівартість, рентабельність, врожайність культур та ін.

Зміна кількісних показників обов'язково приводить до зміни якісних, і

навпаки. Так, зростання обсягу виробництва продукції веде до зниження

собівартості; зростання продуктивності праці забезпечує збільшення обсягу

виробницства продукції.

Одні показники використовуються при аналізі діяльності всіх галузей

національної економіки, інші - тільки в окремих галузях. За цією ознакою вони

поділяються на загальні та специфічні. До загальних відносяться показники

продуктивності праці, собівартості, прибутку, рентабельності,

платоспроможності та ін. Прикладом специфічних показників для окремих

галузей і підприємств можуть бути калорійність кам'яного вугілля, влажність

торфу, жирність молока, врожайність культур і т.д.

Показники, що використовуються в АГД, по мірі синтезу діляться також на

узагальнюючі, приватні та допоміжні (непрямі). Узагальнюючі застосовуються

для узагальненої характеристики складних економічних явищ - наприклад,

узагальнюючими показниками продуктивності праці є середньорічне,

середньоденне, середньогодинне вироблення продукції одним працівником.

Приватні показники відображають окремі сторони, елементи досліджуваних

явищ і процесів - наприклад, до приватних показників продуктивності праці

відносяться витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції певного

виду або кількість виробленої продукції за одиницю робочого часу.

Допоміжні (непрямі) показники використовуються для більш повної

характеристики того чи іншого об'єкта аналізу - наприклад, кількість робочого

часу, витраченого на одиницю виконаних робіт.

За своїм складом розрізняють показники одиничні і інтегральні. Одиничні

показники характеризують окремі економічні явища або тільки їх сторони.

Інтегральні показники об'єднують кілька одиничних різнорідних показників з

метою отримання комплексної оцінки результатів діяльності досліджуваного

підприємства. Зазвичай їх отримують наступним шляхом:

Показники поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютні показники

виражаються в грошових, натуральних або усмовно-натуральних вимірниках.

31

Відносні показники показують співвідношення якихось двох абсолютних

показників і виражаються у відсотках, коефіцієнтах або індексах.

Абсолютні показники, в свою чергу, поділяються на натуральні, умовно-

натуральні і вартісні. Натуральні показники виражають величину явища у

фізичних одиницях виміру (маса, довжина, об'єм і т.д.). Умовно-натуральні

показники застосовуються для узагальненої характеристики обсягів

виробництва та реалізації продукції різноманітного асортименту (наприклад,

умовні пари взуття у взуттєвій промисловості, тисячі умовних банок на

консервних підприємствах, умовні кормові одиниці в сільському господарстві).

Вартісні показники відображають величину складних за складом явищ у

грошовому вимірі. В умовах товарного виробництва, дії закону вартості вони

мають велике значення.

При вивченні причинно-наслідкових зв'язків показники діляться на

результативні і факторні. Якщо той чи інший показник розглядається як

результат впливу однієї або декількох причин і виступає в якості об'єкта

дослідження, то при вивченні взаємозв'язків він називається результативним.

Показники, які визначають поведінку результативного показника і виступають

в якості причин зміни його величини, вони становляться факторними.

За функціональною ознакою розрізняють показники нормативні (норми

витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, норми амортизації, ціни та ін),

планові (дані оперативних, поточних і перспективних планів економічного і

соціального розвитку підприємства), облікові ( дані бухгалтерського,

статистичного, оперативного обліку), звітні (дані бухгалтерської, статистичної

та оперативної звітності), аналітичні (оцінковіі), які обчислюються в ході

самого аналізу для оцінки і прогнозування результатів і ефективності роботи

підприємства. Аналітичні показники є вторинними, похідними від попередніх

видів. Як правило, це відносні величини - темпові, структурні, питомі та інші.

Всі показники, які використовуються в аналізі, взаємопов'язані і

взаємозумовлені. Це випливає з реально існуючих зв'язків між економічними

явищами, які вони описують.

Комплексне вивчення економіки підприємств передбачає систематизацію

показників, тому що сукупність показників, якою б вичерпною вона не була,

без урахування їх взаємозв'язку, співпідпорядкованості не може дати

справжнього уявлення про ефективність господарської діяльності. Необхідно,

щоб конкретні дані про різні види діяльності були органічно пов'язані між

собою в єдиній комплексній системі.

Всі показники в залежності від об'єкта аналізу групуються в підсистеми

(мал. 3.1).

Показники, які утворюють підсистеми, можна розділити на вхідні та вихідні,

загальні і приватні. За допомогою вхідних і вихідних показників здійснюється

взаємозв'язок підсистем. Виходить показник однієї підсистеми є вхідним для

інших підсистем.

Показники вихідних умов діяльності підприємства характеризуються:

а) наявність необхідних матеріальних і фінансових ресурсів для нормального

функціонування підприємства та виконання його виробничої програми;

32

б) організаційно-технічний рівень підприємства, тобто його виробничу

структуру, структуру управління, рівень концентрації і спеціалізації

виробництва, тривалість виробничого циклу, технічну та енергетичну

заборгованість праці, ступінь механізації й автоматизації виробництва,

прогресивність технологічних процесів і т.д.;

в) рівень маркетингової діяльності по вивченню попиту на продукцію, її

конкурентоспроможності, ринків збуту, організації торгівлі, реклами і т.д.

Показники наведеної підсистеми впливають на всі інші показники

господарювання, і в першу чергу на обсяг виробництва і реалізацію продукції,

її якість, ступінь використання виробничих ресурсів (продуктивність праці,

фондовіддачу, матеріаловіддача), а також на інші показники економічної

ефективності - собівартість, прибуток, рентабельність і т.д. Тому АГД

рекомендується починати з вивчення цієї підсистеми.

Основними показниками підсистеми 2 є фондорентабельність, фондовіддача,

фондомісткість, середньорічна вартість основних виробничих фондів,

амортизація основних засобів. Поряд з цими показниками велике значення

мають й інші - наприклад, виробіток продукції за один машиночас, коефіцієнт

використання наявного обладнання і т.д. Від їх величини залежить рівень

фондовіддачі і фондорентабельності.

Рис. 3.1. Система показателей комплексного АХД

У підсистемі 3 основними показниками є матеріалоємність,

матеріаловіддача, вартість використаних предметів праці за аналізований

33

відрізок часу. Вони тісно пов'язані з показниками підсистем 5, 6, 7, 8. Від

економного використання матеріалів залежать вихід продукції, собівартість, а

значить, і сума прибутку, рівень рентабельності, фінансовий стан підприємства.

Підсистема 4 включає в себе показники забезпеченості підприємства

трудовими ресурсами, використання фонду робочого часу, фонду заробітної

плати, показники продуктивності праці, прибутку на одного працівника і на

рубль заробітної плати та ін.

У 5-й блок входять показники виробництва і реалізації продукції; обсяг

валового випуску продукції у вартісному, натуральному і умовно-натуральному

вимірі, структура продукції, її якість, ритмічність виробництва, обсяг

відвантаження та реалізації продукції, залишки готової продукції на складах.

Вони дуже тісно пов'язані з показниками всіх наступних блоків.

Показники 6-го блоку - це загальна сума витрат на виробництво і реалізацію

продукції, в тому числі за елементами, статтями витрат, видами продукції,

центрами відповідальності, а також витрати на виготовлення продукції,

собівартість окремих виробів та ін. Від рівня собівартості продукції

безпосередньо залежать такі показники, як розмір прибутку, рівень

рентабельності і т.д.

7-й блок включає абсолютні та відносні показники, що характеризують

фінансові результати операційної, інвестиційної та фінансової діяльності

підприємства.

До 8-го блоку відносяться показники, які характеризують наявність і

структуру капіталу підприємства за складом його джерел і форм розміщення,

ефективність та інтенсивність використання власних і позикових коштів. До

цієї підсистеми відносяться також показники, що відображають

платоспроможність, кредитоспроможність та інвестиційну привабливість,

ризик банкрутства, фінансову стійкість підприємства та ін. Вони залежать від

показників усіх попередніх підсистем і, в свою чергу, мають великий вплив на

показники організаційно-технічного рівня підприємства, обсяг виробництва

продукції, ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів.

Таким чином, усі показники господарської діяльності підприємства

знаходяться в тісному зв'язку і залежності, яку необхідно враховувати в

комплексному аналізі. Взаємозв'язок основних показників визначає

послідовність виконання аналізу - від вивчення первинних показників до

узагальнюючих. Така послідовність відповідає об'єктивній основі формування

економічних показників.

Наприклад, щоб визначити плановий обсяг виробництва продукції,

необхідно провести маркетингові дослідження ринків збуту, вивчити попит на

продукцію, сформувати портфель замовлень. Треба знати також умови і

можливості виробництва, його забезпеченість необхідними ресурсами в

необхідних пропорціях, а також досягнутий рівень використання засобів праці,

предметів праці і трудових ресурсів. Тільки тоді можна точно обгрунтувати

обсяг виробництва продукції. Собівартість одиниці продукції можна

розрахувати, знаючи витрати праці, матеріалів, сировини, суму амортизації та

інші витрати, а також обсяг виробництва продукції. Фінансовий результат

34

можна визначити після реалізації продукції шляхом порівняння суми виручки з

сумою витрат на виробництво і реалізацію продукції і т.д. Фінансовий стан

відображає всі сторони господарської діяльності, залежить від усіх внутрішніх і

зовнішніх факторів, тому його аналіз є завершальною стадією АГД.

У такій послідовності формуються показники при створенні плану соціального

та економічного розвитку підприємства, в такій же послідовності доцільно

проводити АГД. Але це не виключає і зворотну послідовність аналізу - від

узагальнюючих показників до приватних. Головне, щоб при цьому була

забезпечена системність, враховувався взаємозв'язок окремих блоків аналізу

між собою.

3.4. Методика факторного аналізу

Всі явища і процеси господарської діяльності підприємств перебувають у

взаємозв'язку, взаємозалежності і обумовленості. Одні з них безпосередньо

пов'язані між собою, інші - побічно. Наприклад, розмір прибутку від

операційної діяльності залежить від обсягу і структури продажів, ціни і

собівартості одиниці продукції. Всі інші фактори впливають на цей показник

побічно.

Кожне явище можна розглядати і як причину, і як результат. Наприклад,

продуктивність праці можна розглядати, з одного боку, як причину зміни

обсягу виробництва продукції, рівня її собівартості, а з іншого - як результат

зміни ступеня механізації та автоматизації виробництва, удосконалення

організації праці і т.д.

Кожен результативний показник залежить від численних факторів. Чим

детальніше досліджується вплив факторів на величину результативного

показника, тим точніше результати аналізу та оцінка якості праці підприємств.

Тому важливим методологічним питанням в аналізі господарської діяльності є

вивчення та вимірювання впливу факторів на величину досліджуваних

економічних показників. Без глибокого і всебічного вивчення факторів не

можна зробити обгрунтовані висновки про результати діяльності, виявити

резерви виробництва, обгрунтувати плани й управлінські рішення.

Факторний аналіз - це процес комплексного, системного дослідження

впливу факторів на рівень результативних показників.

Типи факторного аналізу:

1. Детермінований і стохастичний

2. Прямий і зворотний

3. Однорівневий та багаторівневий

4. Статичний і динамічний

5. Ретроспективний і перспективний (прогнозний)

За характером досліджуваного зв'язку розрізняють детермінований і

стохастичний факторний аналіз. Детермінований факторний аналіз являє

собою методику дослідження впливу факторів, зв'язок яких з результативним

показником, носить функціональний характер. Стохастичний аналіз

досліджує вплив факторів, зв'язок яких з результативним показником, на

35

відміну від функціонального, є неповним, ймовірнісним (кореляційним). Якщо

при функціональній (повной) залежності зі зміною аргументу завжди

відбувається відповідна зміна функції, то при стохастичному зв'язку зміна

аргументу може дати кілька значень приросту функції в залежності від

поєднання інших факторів, що визначають даний показник. Наприклад,

продуктивність праці при одному і тому ж рівні фондоозброєності може бути

неоднаковою на різних підприємствах. Це залежить від оптимальності

поєднання інших чинників, що впливають на цей показник.

За методикою дослідження розрізняють прямий і зворотний факторний

аналіз. Прямий факторний аналіз здійснюється дедуктивним способом - від

загального до приватного. Він проводиться з метою комплексного дослідження

факторів, що формують величину досліджуваного результативного показника.

Зворотний факторний аналіз досліджує причинно-наслідкові зв'язки

способом логічної індукції - від приватних, окремих факторів до загальних, від

причин до наслідків. Дозволяє оцінити ступінь чутливості багатьох

результативних показників до зміни досліджуваного фактора.

У залежності від ступеня деталізації факторів аналіз може бути

однорівневим і багаторівневим. Перший вид використовується для

дослідження факторів тільки одного рівня підпорядкування без його деталізації

на складові частини. При багаторівневому факторному аналізі проводиться

деталізація факторів а і b на складові елементи з метою вивчення їх сутності.

Деталізація факторів може бути продовжена і далі. У даному випадку

вивчається вплив факторів різних рівнів співпідпорядкованості.

За ознакою стану досліджуваних явищ розрізняють статичний і

динамічний факторний аналіз. Статичний аналіз використовується при

вивченні впливу факторів на результативні показники на певну дату. Інший вид

представляє собою методику дослідження причинно-наслідкових зв'язків в

динаміці.

І нарешті, за ознакою часу факторний аналіз може бути ретроспективним,

який вивчає причини зміни результатів господарської діяльності за минулі

періоди, і перспективним, який досліджує вплив факторів на рівень

результатівних показників в перспективі.

Основні етапи факторного аналізу:

1) відбір факторів для аналізу досліджуваних результативних показників;

2) класифікація і систематизація факторів з метою забезпечення системного

підходу до їх вивчення;

3) моделювання взаємозв'язків між факторними і результативними

показниками;

4) розрахунок впливу факторів і оцінка ролі кожного з них у зміні величини

результативного показника;

5) практичне використання факторної моделі для управління економічними

процесами.

36

3.5. Класифікація факторів в АГД

Класифікація факторів дозволяє глибше розібратися в причинах зміни

досліджуваних явищ, точніше оцінити місце і роль кожного фактора у

формуванні величини результативних показників.

Досліджувані в аналізі фактори можуть бути класифіковані за різними

ознаками.

За своєю природою фактори поділяються на природно-кліматичні,

соціально-економічні та виробничо-економічні.

Природно-кліматичні фактори дуже впливають на результати діяльності в

сільському господарстві, в добувній промисловості, лісовому господарстві та

інших галузях. Облік їх впливу дозволяє точніше оцінити результати роботи

суб'єктів господарювання.

До соціально-економічних факторів належать житлові умови працівників,

організація культурно-масової, спортивної та оздоровчої роботи на

підприємстві, загальний рівень культури та освіти кадрів та ін. Вони сприяють

більш повному використанню виробничих ресурсів підприємства та

підвищення ефективності його роботи.

Виробничо-економічні фактори визначають повноту і ефективність

використання виробничих ресурсів підприємства та кінцеві результати його

діяльності.

За ступенем впливу на результати господарської діяльності чинники

діляться на основні та другорядні. Основні фактори на відміну від другорядних

надають найбільш суттєвий вплив на результативний показник у ситуації, що

склалася. Необхідно зауважити, що один і той же фактор в залежності від

обставин може бути і основним, і другорядним. Уміння виділити з

різноманітності факторів головні, забезпечує успіх і результативність аналізу.

По відношенню до об'єкту дослідження фактори класифікуються на

внутрішні і зовнішні, тобто залежні і незалежні від діяльності даного

підприємства. Основна увага при аналізі повинна приділятися дослідженню

внутрішніх факторів, на які підприємство може впливати.

Разом з тим у багатьох випадках при розвинених виробничих зв'язках і

відносинах на результати роботи кожного підприємства в значній мірі впливає

діяльність інших підприємств, наприклад рівномірність і своєчасність поставок

сировини, матеріалів, їх якість, вартість, кон'юнктура ринку, інфляційні

процеси та ін. Ці фактори є зовнішніми. Вони не характеризують зусилля

даного колективу, але їх дослідження дозволяє точніше визначити ступінь

впливу внутрішніх факторів і об'єктивніше оцінити результати діяльності

підприємства.

За ступенем залежності від суб'єкта господарювання фактори поділяють

на об'єктивні, не залежні від волі і бажань людей (наприклад, стихійне лихо), і

суб'єктивні, що залежать від діяльності юридичних і фізичних осіб.

За ступенем поширеності фактори поділяються на загальні, дія яких

проявляється у всіх галузях економіки, і специфічні, характерні для окремих

галузей економіки або конкретного підприємства. Такий розподіл факторів

37

дозволяє повніше врахувати особливості окремих підприємств, галузей

економіки і точніше оцінити їх діяльність.

За тривалістю дії на результати діяльності розрізняють фактори

довготривалі, що роблять вплив на досліджуване явище безперервно протягом

тривалого періоду, і короткочасні, вплив яких проявляється епізодично.

За характером дії фактори поділяються на інтенсивні, які характеризують

ступінь зусилля, напруженості праці, направлені на підвищення віддачі

ресурсів (наприклад, підвищення врожайності сільськогосподарських культур,

продуктивності худоби, рівня продуктивності праці), і екстенсивні, які

пов'язані з додатковим залученням ресурсів у виробництво (наприклад,

збільшення обсягу виробництва продукції шляхом розширення посівної площі,

збільшення поголів'я тварин, кількості робітників і т.д.).

У процесі вимірювання впливу факторів на результати господарської

діяльності їх поділяють на кількісні та якісні, складні і прості, прямі і непрямі,

вимірні і невимірні.

Кількісними вважаються фактори, які виражають кількісну визначеність

явищ (кількість робітників, обладнання, сировини і т.д.). Якісні чинники

визначають внутрішні якості, ознаки та особливості досліджуваних об'єктів

(продуктивність праці, якість продукції, родючість грунту і т.д.).

За ступенем агрегування чинники діляться на складні (комплексні) і прості

(елементні). Прикладом складного чинника є продуктивність праці, а простого

- кількість робочих днів у звітному періоді.

По ієрархії (рівню співпідпорядкованості) розрізняють чинники першого,

другого, третього і т.д. рівнів підпорядкування.

Фактори першого рівня безпосередньо впливають на результативний

показник. Фактори, що визначають результативний показник побічно, за

допомогою факторів першого рівня, називаються факторами другого рівня і

т.д. (мал. 3.2).

Рис. 3.2. Иерархическая структура факторов

38

За ступенем керованості фактори діляться на керовані (фактори-

регулятори), тобто піддаються оперативному регулюванню, вплив яких

проявляється у відносно короткий термін, і некеровані, не піддаються

регулюванню (природні умови, транспортно-географічне положення

підприємства та ін.).

По можливості вимірювання впливу факторів на результативний показник

вони діляться на вимірні, ступінь впливу яких може бути виражений кількісно, і

невимірні, вплив яких на результати діяльності не піддається безпосередньому

вимірюванню, наприклад забезпеченість персоналу житлом, дитячими

установами, рівень підготовки кадрів та ін.

3.6. Систематизація факторів в АГД

Системний підхід в АГД викликає необхідність взаімозв'язанного вивчення

факторів з урахуванням їх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємодії і ієрархії,

що досягається за допомогою їх систематизації (структурування).

Структурування - це розділення досліджуваного показника на безліч складових

елементів (факторів) та виявлення між ними взаємозв'язку і підпорядкування.

Структурування факторів в АГД здійснюється за допомогою побудови

структурно-логічної моделі, яка дає можливість встановити наявність та

напрямок зв'язку не тільки між досліджуваними факторами і результативним

показником, але і між самими чинниками. Структурно-логічна модель дозволяє

побачити, що серед досліджуваних факторів є такі, які безпосередньо

впливають на результативний показник, і такі, які впливають не стільки на

результативний показник, скільки один на одного.

Розрізняють детерміновані і стохастичні структурно-логічні факторні

моделі.

Створити детерміновану факторну систему - значить представити

досліджуване явище у вигляді алгебраїчної суми, приватного або сукупності

кількох чинників, що визначають його величину та перебувають з ним у

функціональній залежності.

Наприклад, обсяг випуску продукції промислового підприємства можна

представити у вигляді добутку двох факторів першого порядку: середньорічної

кількості робітників і середньорічного вироблення продукції одним робочим,

яка, в свою чергу, залежить безпосередньо від кількості відпрацьованих днів

одним робітником у середньому за рік і середньоденного виробітку продукції

робітникам. Остання також може бути розкладена на тривалість робочого дня і

середньогодинне вироблення (рис. 3.3).

Розвиток детермінованої факторної системи досягається, як правило, за

рахунок деталізації комплексних факторів. Елементні фактори (у нашому

прикладі - кількість робітників, кількість відпрацьованих днів, тривалість

робочого дня) не розкладаються на співмножники. З розвитком системи

комплексні чинники поступово деталізуються на менш загальні, ті, в свою

39

чергу, ще на менш загальні, поступово наближаючись за своїм аналогічним

утриманням до елементних (простих).

Рис. 3.3. Детерминированная структурно-логическая факторная модель валового выпуска продукции

Однак розвиток факторних систем до необхідної глибини пов'язано з

деякими методологічними труднощами, і перш за все з труднощами

знаходження факторів загального характеру, які можна було б представити у

вигляді алгебраїчної суми, приватного чи сукупності кількох чинників. Тому

звичайно детерміновані системи охоплюють найбільш загальні фактори. Тим

часом дослідження більш конкретних факторів в АГД має істотно більше

значення, ніж дослідження загальних факторів.

Звідси випливає, що вдосконалення методики факторного аналізу повинно

бути спрямоване на взаємопов'язане вивчення конкретних факторів, які

знаходяться, як правило, в стохастичному зв'язку з результативними

показниками.

Структурування факторів відіграє велику роль не тільки в

детермінованому, але і в стохастичному аналізі. Воно дозволяє встановити

наявність або відсутність причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними

показниками, вивчити напрям зв'язку, форму залежності і т.д., що дуже

важливо при визначенні ступеня їхнього впливу на досліджуване явище і при

узагальненні результатів аналізу.

На мал. 3.4 як приклад показано зв'язок між собівартості одиниці продукції

рослинництва і такими чинниками, як врожайність культур, продуктивність

праці, кількість внесеного добрива, якість насіння, ступінь механізації

виробництва.

40

Рис. 3.4. Структурно-логическая модель стохастической факторной системы себестоимости продукции земледелия

Перш за все необхідно встановити наявність і напрямок зв'язку між

собівартістю продукції і кожним фактором. Безумовно, між ними існує тісний

зв'язок. Безпосередній вплив на собівартість продукції надає в даному прикладі

тільки врожайність культур. Всі інші фактори впливають на собівартість

продукції не тільки прямо, але і побічно - через урожайність культур і

продуктивність праці. Наприклад, кількість внесених добрив у грунт сприяє

підвищенню врожайності культур, що за інших однакових умов обумовлює

зниження собівартості одиниці продукції. Однак необхідно враховувати й те,

що збільшення кількості внесених добрив призводить до зростання суми витрат

на гектар посіву. І якщо сума витрат росте більш високими темпами, ніж

врожайність, то собівартість продукції буде не знижуватися, а підвищуватися.

Значить, зв'язок між цими двома показниками може бути і прямим і зворотнім.

Аналогічно впливає на собівартість продукції і якість насіння. Придбання

елітного, високоякісного насіння викликає зростання суми витрат. Якщо

витрати зростають у більшій мірі, ніж врожайність від застосування більш

високоякісного насіння, то собівартість продукції буде підвищуватися, і

навпаки.

Ступінь механізації виробництва впливає на собівартість продукції і прямо і

побічно. Підвищення рівня механізації викликає зростання витрат на утримання

основних засобів виробництва. Однак при цьому збільшується продуктивність

праці, зростає врожайність, що сприяє зниженню собівартості продукції.

Дослідження взаємозв'язків між чинниками показує, що всі фактори прямо

чи опосередковано впливають один на одного. З усіх досліджуваних факторів

відсутній причинно-наслідковий зв'язок тільки між якістю насіння, кількістю

добрив і механізацією виробництва. Саме ці чинники слід відібрати для

кореляційного аналізу собівартості продукції, оскільки в багатофакторну

кореляційну модель рекомендується включати невзаємозв'язані фактори.

41

Таким чином, систематизація чинників дозволяє більш глибоко вивчити

взаємозв'язок чинників при формуванні величини досліджуваного показника,

що має важливе значення на наступних етапах аналізу, особливо на етапі

моделювання досліджуваних показників.

3.7. Детерміноване моделювання і способи перетворення

факторних систем

Одним із завдань факторного аналізу є моделювання взаємозв'язків між

результативними показниками і чинниками, що визначають їх величину.

Моделювання - це один з найважливіших методів наукового пізнання, за

допомогою якого створюється модель (умовний образ) об'єкта дослідження.

Сутність його полягає в тому, що взаємозв'язок досліджуваного показника з

факторними передається у формі конкретного математичного виразу.

Моделювання економічних процесів відіграє виключно важливу роль в АГД.

З його допомогою досягається гранично точне формулювання методики

аналізу, наводяться в систему думки і судження.

У факторному аналізі розрізняють моделі детерміновані (функціональні) і

стохастичні (кореляційні). За помогою детермінованих факторних моделей

досліджується функціональний зв'язок між результативним показником

(функцією) і факторами (аргументами).

При створенні детермінованих факторних моделей необхідно виконувати

ряд вимог:

1) фактори, що включаються в модель, повинні реально існувати, а не бути

надуманими абстрактними величинами або явленями;

2) фактори, що входять в модель, повинні перебувати в причинно-

наслідковому зв'язку з досліджуваним показником. Факторні моделі, які

відображають причинно-наслідкові відносини між показниками, мають значно

більше пізнавальне значення, ніж моделі, створені при допомозі прийомів

математичної абстракції.

У першій моделі фактори знаходяться в причинному зв'язку з

результативним показником, а в другій - в математичному відношені. Значить,

друга модель, побудована на чисто математичних залежностях, має меншу

пізнавальну і практичну цінність, ніж перша;

3) всі показники факторної моделі повинні бути кількісновимірними, тобто

мати одиницю виміру і необхідну інформаційну базу;

4) факторна модель повинна забезпечувати можливість вимірювання впливу

окремих факторів, тобто в ній повинна враховуватися домірність змін

результативного і факторних показників, а сума впливу окремих факторів

повинна дорівнювати загальному приросту результативного показника.

Моделювання мультиплікативних факторних систем в АГД

здійснюється шляхом послідовного розчленування факторів вихідної системи

на фактори-співмножники. Наприклад, при дослідженні процесу формування

42

обсягу виробництва продукції можна застосовувати наступні детерміновані

моделі:

ВП = ЧР ГВ;

ВЛ = ЧР Д дв

ВП = ЧР Д П ЧВ.

Ці моделі відображають процес деталізації вихідної факторної системи

мультиплікативного виду і розширення її за рахунок розчленування на

співмножники комплексних факторів. Ступінь деталізаціі і розширення моделі

залежить від мети дослідження, а також від можливостей деталізації і

формалізації показників в межах встановлених правил.

Аналогічним чином, тобто шляхом розчленування одного з факторних

показників на складові елементи, здійснюється моделювання адитивних

факторних систем.

Вихідну модель можна записати наступним чином:

До класу кратних моделей застосовують такі способи їх перетворення:

подовження, формального розкладання, расширення і скорочення.

Метод подовження передбачає подовження чисельника результативної

моделі шляхом заміни одного чи декількох факторів на декілька однорідних

показників. Наприклад, собівартість одиниці продукції можна представити в

якості функції двох факторів: зміни суми витрат і обсягу випуску продукції.

Якщо загальну суму витрат замінити окремими її елементами, такими, як

заробітна плата, матеріальні витрати, амортизація основних засобів, накладні

витрати та ін, то детермінована факторна модель буде мати вигляд адитивної

моделі з новим набором факторів.

Спосіб формального розкладання факторної системи передбачає

подовження знаменника вихідної факторної моделі шляхом заміни одного чи

декількох факторів на суму або добутку однорідних показників.

Метод розширення передбачає розширення вихідної факторної моделі

шляхом множення чисельника і знаменника дробу на один чи кілька нових

показників.

Цей спосіб моделювання дуже широко застосовується в аналізі.

Метод скорочення являє собою створення нової факторної моделі шляхом

ділення чисельника і знаменника дробу на один і той же показник.

Таким чином, результативні показники можуть бути розкладені на складові

елементи (фактори) різними способами і представлені у вигляді різних типів

детермінованих моделей. Вибір способу моделювання залежить від об'єкта

дослідження, від поставленої мети, а також від професійних знань і навичок

дослідника.

43

Процес моделювання факторних систем - дуже складний і відповідальний

момент в АГД. Від того, наскільки реально і точно створені моделі

відображають зв'язок між досліджуваними показниками, залежать кінцеві

результати аналізу.

Глава 4

СПОСОБИ ОБРОБКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ В

АНАЛІЗІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

4.1. Спосіб порівняння в АГД

Порівняння - один зі способів, за допомогою якого людина почала пізнавати

навколишнє середовище і який використовується нами всюди, часом

автоматично, неусвідомлено. Його важливість підкреслює приказка: «Все

пізнається в порівнянні». Широке поширення цей спосіб отримав і в

дослідженні економічних явищ: кожен показник, кожна цифра,

використовувана для оцінки, контролю і прогнозу, мають значення тільки в

представленні з іншими.

Сутність порівняння - зіставлення однорідних об'єктів з метою виявлення

подібності або розходжень між ними. За допомогою порівняння виявляється

загальне і особливе в економічних явищах, встановлюються зміни в рівні

досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їх розвитку, причинно-

наслідкові зв'язки між ними.

Технологія порівняння складається з декількох етапів: вибір порівнюваних

об'єктів, вибір виду порівняння (динамічне, просторове і т.д.), вибір бази

порівняння (минулий період, план звітного періоду, еталонне підприємство та

ін), вибір числа показників, за яким будуть порівнюватися об'єкти, вибір шкали

порівняння.

В економічному аналізі розрізняють наступні види порівняльного аналізу:

горизонтальний і вертикальний, динамічний і статичний, одномірний і

багатомірний.

Горизонтальний порівняльний аналіз використовується для визначення

абсолютних і відносних відхилень фактичного рівня досліджуваних показників

від базового (планового, минулого періоду, середнього рівня, досягнень науки і

передового досвіду).

За допомогою вертикального порівняльного аналізу вивчається структура

економічних явищ і процесів шляхом розрахунку питомої ваги частин у

загальному цілому (питома вага власного капіталу в загальній його сумі),

співвідношення частин цілого між собою (наприклад, власного і позикового

капіталу, основного й оборотного капіталу), а також вплив факторів на рівень

результативності показників шляхом порівняння їхньої величини до і після

зміни відповідного фактора.

44

Трендовий аналіз застосовується при вивченні відносних темпів росту і

приросту показників за ряд років до рівня базисного року, тобто при

дослідженні основної тенденції динаміки показників.

Динамічні (тимчасові) порівняння використовують для вивчення зміни

досліджуваних показників у часі, а статичні (просторові) порівняння - для

оцінки рівня показників одного періоду по різних господарюючих суб'єктах.

При одномірному порівняльному аналізі робляться зіставлення по одному чи

декільком показникам одного об'єкта чи декількох об'єктів по одному

показнику.

За допомогою багатомірного порівняльного аналізу зіставляються

результати діяльності декількох підприємств (підрозділів) по широкому спектрі

показників.

Порівняння фактичного рівня показників з плановим необхідно для

виявлення невикористаних резервів підвищення ефективності роботи

підприємства.

Немаловажне значення в АГД має порівняння досягнутого рівня по тим чи

іншим показникам з даними перспективного плану-прогнозу. Таке порівняння

дає можливість бачити хід виконання перспективного плану, відхилення

фактичних результатів від бажаних і задачі на майбутній період.

У практиці аналітичної роботи широко використовується порівняння

фактичних результатів із затвердженими нормами та стандартами, яке

необхідно для виявлення економії чи перевитрати ресурсів на виробництво

продукції, оцінки ефективності їх використання в процесі виробництва і

визначення невикористаних можливостей збільшення випуску продукції та

зниження її собівартості.

В АГД дуже часто застосовується також порівняння фактично досягнутих

результатів з даними минулих періодів. Порівнюють результати

сьогоднішнього дня з учорашнім, поточного місяця, кварталу, року з минулими.

Це дає можливість оцінити темпи зміни досліджуваних показників і визначити

тенденції і закономірності розвитку економічних процесів.

Порівняння з кращими результатами, досягнутими в галузі техніки,

технології та організації виробництва, спрямовані на пошук новацій і резервів

підвищення ефективності бізнесу. Такі порівняння можуть бути

внутріфірмовими і межфірмовими. Усередині підприємства проводять

порівняння середнього рівня показників з досягненнями окремих його

сегментів і устанавлюють причини їх успіху.

У процесі міжфірмового порівняльного аналізу показники аналізованого

підприємства зіставляються з показниками провідних підприємств, що мають

кращі результати при однакових вихідних умовах господарювання. Особливо

велике значення мають зіставлення результатів діяльності аналізованого

підприємства з даними підприємств-конкурентів.

Міжфірмові порівняння проводяться з метою:

• показати керівництву, як співвідносяться результати роботи підприємства і

аналогічних підприємств;

• привернути увагу керівництва до сильних і слабких сторін бізнесу;

45

• дати керівництву об'єктивну базу для оцінки ефективності функціонування

підприємства та внесення коректив в його стратегічну і тактичну політику.

Найостанніше досягнення в області міжфірмового порівняльного аналізу -

бенчмаркінг. Це система раннього попередження про назріваючі проблеми,

заснована на дослідженні досягнень науки і практики не тільки у власній галузі,

але і в інших галузях. Він використовується як інструмент отримання

інформації, яка потрібна для підтримання та досягнення переваг у конкуренції.

Бенчмаркінг допомагає зрозуміти суть розбіжностей між досягнутими

результатами підприємства і лідерами, робить менеджерів більш чутливими і

сприйнятливими до необхідності пошуку новацій, створює базу для

інноваційної діяльності, допомагає вищому керівництву в оптимізації

стратегічних і тактичних управлінських рішень по ліквідації відставання у

власному бізнесі і занятті лідерських позицій на ринку продуктів та послуг.

Порівняння між підприємствами можуть бути прямі і непрямі. В умовах

конкуренції та комерційної таємниці конкуруючі підприємства рідко

обмінюються інформацією, якщо вони не належать до однієї групи і не

підкоряються одному центру управління. Тому провести прямі порівняння

ситуації одного підприємства з ситуацією іншого не завжди є можливим - як

правило, доводиться задовольнятися побічними порівняннями, заснованими на

публікованих средньостатистичних даних по певній галузі або публікованій

звітності акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

Зіставлення фактичного рівня показників підприємства, що аналізується із

середніми показниками по галузі (міністерств, об'єднань, концерну) також

має велике значення в АГД. Такі порівняння необхідні для визначення рейтингу

підприємства, що аналізується серед інших господарюючих суб'єктів даної

галузі, більш повної і об'єктивної оцінки рівня розвитку підприємства, вивчення

загальних і специфічних факторів, що визначають результати його

господарської діяльності, оцінки рівня операційних і фінансових ризиків.

Порівняння рівнобіжних і динамічних рядів використовується для

визначення й обгрунтування форми і напрямку зв'язку між різними

показниками. З цією метою числа, що характеризують один з показників,

необхідно ранжувати у зростаючому або спадаючому порядку і розглянути, як у

зв'язку з цим зміняться інші досліджувані показники: зростають чи убувають і в

якій мірі.

Порівняння різних варіантів управлінських рішень широко застосовується

в попередньому аналізі при обгрунтуванні планів і управлінських рішень.

Приймаючи рішення, необхідно розглянути всі його можливі варіанти і вибрати

найкращий, який забезпечить досягнення поставлених цілей більш ефективним

способом.

Порівняння темпів зростання різних показників за досліджуваний період

часу використовується в АГД для вивчення характеру проявлення економічних

законів у конкретних умовах і в конкретному інтервалі часу. Наприклад, закон

випереджаючого зростання продуктивності праці вимагає, щоб темпи

зростання продуктивності праці були вище темпів зростання оплати праці. Для

забезпечення економічно стійкого розвитку підприємства необхідно, щоб темпи

46

зростання виручки випереджали темпи зростання активів підприємства, а темпи

зростання прибутку - темпи зростання виручки. Якщо ці закони дотримуються,

то підприємство має добрі перспективи для зміцнення своїх ринкових позицій, і

навпаки.

Порівняння темпів зростання одного і того ж показника за різні періоди

часу дозволяє оцінити повноту використання ресурсів протягом різних відрізків

часу (року, кварталу, місяця, дня, години). Наприклад, якщо темп зростання

середньогодинного виробітку перевищує темп зростання середньоденного

виробітку, то це свідчить про зростання внутрізмінних втрат робочого часу.

Якщо темп зростання денного вироблення вище темпу росту середньорічної

виробітку, то це пояснюється надплановими цілоденними втратами робочого

часу.

При розрахунку впливу факторів і визначенні величини резервів широко

використовується також зіставлення результатів денності до і після зміни

певного фактора або виробничої ситуації.

4.2. Багатомірні порівняння в АГД

Багатомірний порівняльний аналіз необхідний для комплексної

узагальнюючої порівняльної оцінки результатів господарювання підприємств.

Його виконують вищі органи управління, а також інвестори і банки для оцінки

ступеня фінансового ризику.

Узагальнююча оцінка результатів діяльності підприємств звичайно

проводиться по цілому комплексі показників. Однак отримати таку оцінку

досить складно - наприклад, за рівнем продуктивності праці аналізоване

підприємство серед других буде займати 1-е місце, по собівартості - 3-тє, за

рівнем рентабельності - 5-е і т.д.

Для забезпечення однозначної оцінки результатів господарської діяльності

досить широко використовуються алгоритми розрахунку інтегральних

показників, засновані на методі «суми місць». Але ці методики мають істотний

недолік: у них не враховуються вагомість визначених показників і ступінь

різниці в їх рівні.

Найбільш підходящим і перспективним підходом є використання

багатомірного порівняльного аналізу, побудованого на методі евклідових

відстаней, який дозволяє враховувати не тільки абсолютні величини показників

кожного підприємства, але і ступінь їхньої близькості до показників

підприємства-еталона, для чого координати порівнюваних підприємств

виражають в частках відповідних координат підприємства-еталона, узятого за

одиницю.

Розглянемо практичну сторону рішення задачі багатомірного порівняльного

аналізу.

Етап I. Визначається система показників, по яких будуть оцінюватися

результати господарської діяльності підприємств, збираються дані за цими

показниками і формується матриця вихідних даних.

Можливе вивчення одночасних, моментних і темпових показників.

47

Етап 2. У таблиці вихідних даних в кожній графі визначається

максимальний елемент, що приймається за одиницю. Потім всі елементи цієї

графи діляються на максимальний елемент підприємства-еталона. У результаті

створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів.

Еталонне підприємство формується звичайно із сукупності однорідних

об'єктів, що належать до однієї галузі. Однак це не виключає можливості

вибору підприємства-еталона із сукупності підприємств, що належать до різних

галузей діяльності.

Якщо з економічної сторони кращим є мінімальне значення показника

(наприклад, витрати на карбованець продукції), то треба змінити шкалу

розрахунку так, щоб найменшому результату відповідала найбільша сума

показника.

Етап 3. Всі елементи матриці координат зводяться в квадрат. Якщо задача

зважується з урахуванням різної ваги показників, отримані квадрати

збільшуються на величину відповідних вагових коефіцієнтів, встановлених

експертним шляхом, після чого результати складаються по рядках.

Етап 4. Отримані рейтингові оцінки (К) розміщуються по ранжиру, і

визначається рейтинг кожного підприємства. Перше місце займає

підприємство, якому відповідає найбільша сума, друге місце - підприємство, що

має наступний результат, і т.д.

Перевага розглянутої методики багатомірного порівняльного аналізу в тому,

що вона базується на комплексному багатомірному підході до оцінки такого

складного явища, як виробничо-фінансова діяльність підприємства, враховує

реальні досягнення всіх підприємств-конкурентів і ступінь їхньої близькості до

показників підприємства-еталона.

4.3 Способи приведення показників у порівняльний вид

Важлива умова, якої потрібно дотримуватись при аналізі, ¬ обхідність

забезпечення порівнянності показників, оскільки порівнювати можна тільки

якісно однорідні величини.

Непорівнянність показників може бути викликана різними причинами:

різним рівнем цін, обсягів діяльності; структурними змінами; неоднорідністю

якості продукції; різними відрізками часу, за які були обчислені показники, що

порівнюються; неоднаковими вихідними умовами діяльності (технічними,

природними, кліматичними і т.д.); різною методикою розрахунку показників;

зміною облікової політики підприємства та ін.

Для забезпечення порівнянності, порівняльні показники треба приводити до

єдиної бази за перерахованими вище факторами.

В першу чергу необхідно брати до уваги зростання цін у зв'язку з інфляцією,

що робить вплив на величину усіх вартісних показників (вартість виробленої та

реалізованої продукції, виторг, собівартість, прибуток, розмір матеріальних

витрат, запасів, основних засобів і т.д .). Щоб нейтралізувати вплив даного

чинника, порівнювані показники висловлюють в одних і тих же цінах.

48

Для нейтралізації впливу якісного фактора найчастіше обсяг отриманої

продукції приводять до стандартнї якості, відповідно зменшуючи або

збільшуючи її кількість.

Іноді балансовий спосіб застосовують для визначення величини впливу

окремих факторів на приріст результативного показника.

Порівнянність показників у ряді випадків може бути досягнута, якщо

замість абсолютних величин застосувати середні або відносні величини. Не

можна, наприклад, порівнювати без урахування виробничої бази підприємств

такі абсолютні показники, як обсяг виробництва продукції, сума прибутку і т.д.

Але якщо замість абсолютних показників узяти відносні, наприклад

виробництво продукції на одного працівника, сума прибутку на гривню

активів, то такі зіставлення вельми коректні.

У деяких випадках для забезпечення порівнянності показників

використовуються поправочні коефіцієнти.

Особливо потрібно бути уважним у відношенні методичної невідповідності

показників. Воно може не тільки спотворити результати порівняння, але і

взагалі змінити зміст. Наприклад, фондовіддача може бути обчислена по всій

сумі основних засобів, по основних засобах виробничого призначення або

тільки по активній їх частині. Тому, щоб забезпечити правильність висновків,

потрібно домогтися тотожності показників за методикою їхнього розрахунку.

Дуже важливо також при порівнянні показників забезпечити їхню

порівнянність по природно-кліматичних умов. Особливо це актуально для

сільського господарства. Перебування підприємств у різних природно-

економічних зонах впливає на вихід продукції, рівень перемінних і постійних

витрат, трудомісткість продукції і т.д. Для забезпечення зіставленності

показників по цьому факторі виділяють частку приросту показників,

обумовленого кліматичними і територіальними особливостями, з наступним

усуненням їхнього впливу.

Необхідно звертати увагу на сезонний характер деяких показників.

Наприклад, накопичуються запаси товарів до сезону, створюються запаси

кормів на зимовий період, зростає коефіцієнт оборотності капіталу в період

ділової активності підприємства і т.д.

Слід не допускати також, щоб порівнювані показники були неоднорідні за

складом витрат, кількості об'єктів, що враховуються та ін.

Не можна, наприклад, зіставляти показники цеху і показники заводу в

цілому, собівартість виробленої і собівартість реалізованої продукції, брутто-

прибуток і чистий прибуток підприємства і т.д.

Непорівнянність показників може бути викликана зміною в обліковій

політиці підприємства, здатними радикально вплинути на формування

операційних витрат, фінансових результатів і фінансовий стан підприємства,

що також треба враховувати при аналізі. Зокрема, чинні нормативні акти

допускають наступні способи регулювання доходів і витрат підприємства:

1. зміна вартісних меж віднесення майна до основних засобів або до

оборотних активів, що тягне за собою зміну суми поточних витрат і

прибутку, в зв'язку з різними способами віднесення їх на витрати;

49

2. зміна методу переоцінки основних засобів: шляхом індексації їх первісної

вартості, з використанням средньостатистичних коефіцієнтів перерахунку

або прямим перерахунком первісної вартості в ціни, які склалися на дату

переоцінки на відповідні види основних засобів, від чого залежать фонд

переоцінки майна (додатковий капітал), сума амортизаційних відрахувань

і як результат - величина операційних витрат, прибутку і собівартості

капіталу підприємства;

3. застосування різних методів переоцінки нематеріальних активів і

способів нарахування амортизації по ним;

4. використання методу прискореної амортизації по активній частині

основних засобів також призводить до збільшення собівартості продукції

і зменшенню суми прибутку, а отже, і податків на прибуток;

5. зміна методу оцінки спожитих виробничих запасів;

6. зміна порядку списання витрат по ремонту основних засобів на

собівартість продукції (за фактичними витратами або рівномірними

частинами, за рахунок створеного ремонтного фонду);

7. зміна термінів амортизації витрат майбутніх періодів, скорочення яких

веде до росту собівартості продукції і зменшення прибутку звітного

періоду;

8. зміна методу визначення прибутку від реалізації продукції (з моменту

відвантаження продукції або моменту її оплати).

Таким чином, основними способами приведення показників у порівнянний

вид є нейтралізація впливу вартісного, об'ємного, якісного і структурного

факторів шляхом приведення їх до єдиного базису, а також використання

середніх і відносних величин, поправочних коефіцієнтів, методів

перерахування і т . д.

4.4. Використання відносних і середніх величин в АГД

Економічні явища і процеси, що вивчаються в АГД, виражають в

абсолютних і відносних показниках.

Абсолютні показники відображають кількісні розміри явища в одиницях

міри, ваги, обсягу, тривалості, площі, вартості і т.д. безвідносно до розміру

інших явищ, а відносні - співвідношення величини досліджуваного явища і

величини якого-небудь іншого явища чи величини цього явища, але взятого за

інший період часу або по іншому об'єкту.

Відносні показники одержують у результаті ділення однієї величини на

іншу, котра приймається за базу порівняння. Це можуть бути дані плану,

базисного року, іншого підприємства, середньогалузеві і т.д. Відносні величини

висловлюються у формі коефіцієнтів (при базі 1) чи відсотків (при базі 100).

В аналізі господарської діяльності використовуються різні види відносних

величин: просторового порівняння, планового завдання, виконання плану,

динаміки, структури, координації, інтенсивності, ефективності.

50

Відносна величина просторового порівняння отримується в результаті

зіставлення рівнів показників, що відносяться до різних об'єктів, взятих за один

і той же період або на один момент часу.

Відносна величина планового завдання являє собою відношення планового

рівня показника поточного року до фактичного його рівня торік чи до

середнього за три-п'ять попередніх років.

Відносна величина виконання плану - відношення між фактичним і

плановим рівнями показника звітного періоду, виражене у відсотках.

Відносні величини динаміки використовують для характеристики зміни

показників за який-небудь проміжок часу і визначають шляхом розподілу

величини показника поточного періоду на його рівень у попередньому періоді

(місяці, кварталі, році). Називаються вони темпами росту (приросту) і

виражаються звичайно в відсотках чи коефіцієнтах. Відносні величини

динаміки можуть бути базисними (кожен наступний рівень динамічного ряду

порівнюється з базисним роком) і ланцюговими (рівень показника наступного

року відноситься до попереднього).

Показник структури - це відносна частка (питома вага) частини в

загальному, виражена у відсотках або коефіцієнтах. Наприклад, питома вага

посівів зернових культур в загальній посівній площі, питома вага робітників у

загальній кількості працівників підприємства, питома вага власного капіталу в

формуванні активів підприємства.

Відносні величини координації являють собою відношення частин цілого

між собою, наприклад активної і пасивної частин основних виробничих фондів,

силових і робочих машин, власного і позикового капіталу і т.д.

Відносні величини інтенсивності характеризують ступінь поширеності,

розвитку якогось явища у відповідному середовищі, наприклад ступінь

захворюваності персоналу, відсоток робітників вищої кваліфікації і т.д.

Відносні величини ефективності - це співвідношення ефекту з ресурсами

чи витратами, наприклад розмір прибутку на карбованець витрат, на одного

робітника, на карбованець виручки, на карбованець вложенного капіталу і т.д.

У практиці економічної роботи поряд з абсолютними і відносними

показниками дуже часто застосовуються середні величини для узагальненої

кількісної характеристики сукупності однорідних явищ по якій-небудь ознаці.

Напримір, середня зарплата робітників використовується для узагальнюючої

характеристики рівня оплати праці досліджуваної сукупності робочих. Середня

величина відображає загальні, характерні, типові риси досліджуваних явищ за

відповідною ознакою. Вона показує загальну міру цієї ознаки в досліджуваній

сукупності, тобто одним числом характеризує всю сукупність об'єктів. За

допомогою середніх величин можна порівнювати різні сукупності об'єктів,

наприклад райони за рівнем врожайності культур, підприємства за рівнем

оплати праці і т.д.

В АГД застосовують різні типи середніх величин: средньоарифметичні

(прості і зважені), середньогеометричні, середньохронологічні,

середньоквадратичні та ін.

51

При використанні середніх величин в АГД слід враховувати, що вони дають

узагальнену характеристику явищ, грунтуючись на масових даних, В цьому їх

сила і недолік. Нерідко за загальними середніми показниками, що виглядають

досить непогано, ховаються результати погано працюючих бригад, цехів та

інших господарських підрозділів. За середніми даними не видні і досягнення

окремих сегментів підприємства. Тому при аналізі необхідно розкривати зміст

середніх величин, доповнюючи їх средньогруповими, а в деяких випадках і

індивідуальними показниками.

4.5. Способи групування інформації в АГД

Широко застосовується в АГД угруповання інформації - розподіл маси

досліджуваної сукупності об'єктів на кількісно однорідні групи за відповідними

ознаками. В залежності від завдань дослідження використовуються типологічні,

структурні й аналітичні угруповання.

Приклади типологічних угруповань - групи населення за родом діяльності,

групи підприємств по формах власності і т.д.

Структурні угруповання дозволяють вивчати внутрішню структуру

показників, співвідношення в них окремих частин. За їх допомогою вивчають

склад робітників за професіями, стажу роботи, віку; склад підприємств за

рівнем фондоозброєності, рентабельності, собівартості, ступеня фінансових

ризиків, ефективності використання капіталу і т.д. Особливо велике значення

мають структурні угруповання при аналізі зведеної звітності концернів,

міністерств, так як дозволяють виявити передові, середні і відстаючі

підприємства, визначити направлення пошуку передового досвіду, схованих

резервів.

Аналітичні (причинно-наслідкові) угруповання використовуються для

визначення наявності, напрямків і форм зв'язку між досліджуваними

показниками. За характером ознак, на яких грунтується аналітичне

угруповання, воно може бути якісним (коли ознака не має кількісного

вираження) чи кількісним.

За складністю побудови розрізняють прості і комбіновані угруповання. За

допомогою простих угруповань вивчається взаємозв'язок між явищами,

згрупованими по якій-небудь одній ознаці. У комбінованих угрупованнях такий

розподіл досліджуваної сукупності робиться спочатку по одній ознаці, а потім

усередині кожної групи - по іншій ознаці і т.д. Таким чином можуть бути

побудовані дво-, трирівневі угруповання. Вони дозволяють вивчати

різноманітні і складні взаємозв'язки. Але побудова таких угруповань

відрізняється високою трудоємкістю, а отримані результати дуже важко

сприймаються. Тому для вивчення складних взаємозв'язків краще замінити таке

угруповання кількома простими.

При побудові аналітичних угруповань потрібно дуже серйозно ставитися до

поділу сукупності на групи, вибору кількості груп і інтервалів між ними, тому

що в залежності від цього можуть істотно змінитися результати аналізу.

52

Методика побудови угруповань коротко може бути визначена у вигляді

алгоритму (мал. 4.1).

Рис. 4.1. Алгоритм построения аналитических группировок

У разі побудови комбінованих угруповань цей алгоритм розширюється за

рахунок повтору (кілька разів) 4-го і 5-го пунктів.

При групуванні індивідуальні величини показників замінюються

средньогруповими. В результаті цього взаємно погашаються різні випадкові

відхилення, викликані неявним впливом інших факторів, тому взаємозв'язок

виявляється більш чітко.

Таким чином, правильне угруповання інформації дає можливість бачити

залежність між показниками, більш глибоко розбиратися в сутності

досліджуваних явищ, систематизувати матеріали аналізу, виділити в них

головне, характерне і типове.

4.6. Балансовий спосіб в АГД

Балансовий спосіб служить для відображення співвідношень, пропорцій

двох груп взаємозалежних і урівноважених економічних показників, підсумки

яких повинні бути тотожними. Цей спосіб широко розповсюджений у практиці

бухгалтерського обліку і плануванні. Але певну роль він відіграє і в АГД,

зокрема широко використовується при аналізі забезпеченості підприємства

трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, топливом, матеріалами,

основними засобами виробництва і т.д., а також при аналізі повноти їхнього

використання.

Визначаючи, наприклад, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами,

складають баланс, у якому, з одного боку, показується потреба в трудових

53

ресурсах, а з іншого - їх фактична наявність. При аналізі використання

трудових ресурсів порівнюють можливий фонд робочого часу з фактичною

кількістю відпрацьованих годин, визначають причини надпланових втрат

робочого часу. Щоб визначити забезпеченість тварин кормами, розробляється

кормовий баланс, в якому, з одного боку, показується планова потреба у

фуражі, а з іншого - його фактична наявність. Для визначення

платеспроможності підприємства складається платіжний баланс, у якому

співвідносяться платіжні засоби з платіжними зобов'язаннями.

Як допоміжний засіб балансовий метод використовується в АГД для

перевірки правильності визначення впливу різних факторів на приріст

величини результативного показника. У детермінованому аналізі алгебраїчна

сума величини впливу окремих факторів повинна відповідати величині

загального приросту результативного показника.

Відсутність такої рівності свідчить або про неповний облік факторів, або про

допущені помилки в розрахунках.

Балансовий спосіб може бути використаний при побудові детермінованих

адитивних факторних моделей. Можна зустріти моделі, побудовані на основі

товарного балансу, обороту стада та ін.

Іноді балансовий спосіб застосовують для визначення величини впливу

окремих факторів на приріст результативного показника.

І останнє. В аналізі на основі балансового методу розроблений один із

способів факторного аналізу - пропорційного розподілу або пайової участі, про

який докладно буде розказано далі.

4.7. Використання графічного способу в АГД

Графіки представляють собою масштабне зображення покиказників, чисел

за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовно-

художніх фігур. Вони мають велике ілюстративне значення. Завдяки їм

матеріал, що вивчається, стає більш дохідливим і зрозумілим.

Велике і аналітичне значення графіків. На відміну від табличного матеріалу

графік дає узагальнюючий малюнок положення або розвитку досліджуваного

явища, дозволяє візуально помітити ті закономірності, які містить числова

інформація. На графіку більш виразно простежуються тенденції і зв'язки

досліджуваних показників.

В АГД для графічного представлення інформації використовують в

основному діаграми. За своєю формою вони бувають стовпчикові, лінійчаті,

кругові, кільцеві, лінійні, точкові, циліндричні, конусні, пірамідальні, фігурні і

т.д. За змістом розрізняють діаграми порівняння, структурні (секторні),

динамічні, графіки зв'язку, графіки контролю і т.д.

Діаграми порівняння показують співвідношення різних об'єктів за яким-

небудь показником. Найбільш простим і наочним графіком для порівняння

величин показників є стовпчикові і лінійчаті діаграми. Для їх складання

використовують прямокутну систему координат. У стовпчикових діаграмах на

осі абсцис розміщують основу стовпців однакового розміру для всіх об'єктів. У

54

лінійчатих діаграмах основу смуг розміщують на осі ординат, а масштаб - на

осі абсцис. Висота кожного стовпчика повинна бути співмірна величиною

показника, що нанесений у відповідному масштабі на вісь ординат. Для

наглядності стовпці можна заштрихувати або замалювати. Маркети даних у

вигляді конуса, циліндра або піраміди надають диаграммам більш вражаючий

вигляд.

Рис. 4.2. Сравнение

предприятий

Іноді діаграми порівняння представляють у вигляді квадратів або кіл, площа

яких пропорційна величині відповідних показників.

Особливим різновидом є фігурні діаграми, в яких співвідношення об'єктів

показуються у вигляді умовно-художніх фігур (колоска, бульби, голови

тварини, трактора і т.д.). Коли вони добре виконані, то звертають на себе увагу,

роблять інформацію більш дохідливою.

Структурні (секторні) діаграми дозволяють виразити питому вагу

складових частин у загальній величині показника. У них зображення показника

дається у вигляді розбитих на сектори геометричних фігур (квадратів, кіл,

кілець), площа яких береться за 100 або 1. Величина сектора визначається

питомою вагою частини. Кільцева діаграма ідентична круговій, але на відміну

від неї може відображати не один, а кілька рядів даних.

Для відображення одночасно і розміру явищ, і їх структури можуть

використовуватися стовпчикові і лінійчаті діаграми з накопиченням.

Діаграма динаміки призначена для зображення зміни явищ за відповідні

проміжки часу. Для цієї мети можуть використовуватися гістограми, лінійні,

фігурні та інші графіки. Найчастіше використовуються лінійні графіки.

Динаміка на такому графіку подається у вигляді лінії, яка характеризує

неперервність процесу.

Лінійні графіки (графіки зв'язку) дуже широко використовуються також при

вивченні зв'язків між показниками. На осі абсцис відкладаються значення

факторного показника, а на осі ординат - значення результативного показника

у відповідному масштабі. Лінійні графіки наочно і дохідливо відображають

напрямок і форму зв'язку.

55

Рис. 4.3. Динамика прибыли за последние 10 лет, млн руб.: а — линейный график; б — гистограмма

Окремо слід зупинитися на графоаналітичних способах, які

використовуються для вирішення методичних завдань АГД, і в першу чергу для

наочного відображення внутрішньої будови досліджуваного об'єкта,

послідовності технологічних операцій аналізу, взаємозв'язків між

результативними і факторними показниками, для знаходження критичних та

оптимальних величин досліджуваних показників, для визначення значення

результативного показника за відповідним значенням факторного показника і

т.д.

Сучасні комп'ютерні технології обробки даних значно полегшують процес

побудови графіків і підвищують їх якість (виразність, контрастність,

масштабність, естетичність). Завдання аналітика в даний час - вибрати

найбільш вдалу форму графічного представлення даних.

4.8. Способи табличного представлення аналітичних даних

Результати аналізу звичайно викладаються у вигляді таблиць. Це найбільш

раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації

про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку.

Аналітична таблиця являє собою систему думок, суджень, виражених мовою

цифр. Вона значно виразніше і наочніше словесного тексту. Показники в ній

розташовуються у більш логічній і послідовній формі, займають менше місця в

порівнянні з текстовим викладом, і пізнавальний ефект досягається значно

швидше. Табличний матеріал дає можливість охопити аналітичні дані в цілому

як єдину систему. За допомогою таблиць значно легше простежуються зв'язки

між досліджуваними показниками.

Складання аналітичних таблиць - важливий елемент в методиці АГД. Цей

процес вимагає знання сутності досліджуваних явищ, методики їх аналізу,

правил оформлення таблиць.

Існують три види таблиць: прості, групові та комбіновані.

У простих таблицях перераховуються одиниці сукупності явища, що

характеризується. Завдання простої таблиці - тільки перерахувати інформацію

про досліджуване явище. У групових таблицях дані по окремим одиницям

досліджуваної сукупності об'єднуються в групи за однією істотною ознакою. В

56

комбінованих таблицях матеріал підмета розбивається на групи і підгрупи за

декількома ознаками. Групова та комбінована таблиці призначені для

встановлення зв'язків між досліджуваними явищами.

Аналітична таблиця складається із загального заголовка, системи

горизонтальних рядків і вертикальних граф (стовпців, колонок).

Кожна таблиця повинна мати заголовок, який коротко виражає її зміст; він

повинен бути точним, коротким і виразним. Графи, які містять підмет,

нумеруються великими літерами алфавіту, а графи, які містять присудок, -

арабськими цифрами. Всі слова в заголовках підмета і присудка повинні

писатися повністю. У необхідних випадках у заголовках граф потрібно

вказувати одиницю виміру показника. Якщо всі елементи таблиці виражені в

однакових одиницях виміру, то цю одиницю можна винести в заголовок

таблиці, поставивши її в дужки. Для зручності користування таблицями з

абсолютними і відносними показниками слід спочатку приводити абсолютні, а

потім відносні показники. При відображенні динаміки показників дані потрібно

розташовувати в хронологічному порядку.

За аналітичним змістом розрізняють таблиці, котрі відображають:

характеристику досліджуваного об'єкта з тими чи іншими ознаками;

порядок розрахунку аналітичних показників;

динаміку досліджуваних показників;

ступінь виконання плану;

структурні зміни у складі показників;

взаємозв'язок показників за різними ознаками;

результати розрахунку впливу факторів на рівень досліджуваного

показника;

результати підрахунку резервів;

зведені результати аналізу.

У таблицях, що характеризують об'єкт, записуються показники, що

відображають те чи інше економічне явище, і їх рівень за звітний період по

одному або декільком об'єктам.

Для відображення в таблицях порядку розрахунку аналітичних показників

спочатку приводиться вихідна інформація, а потім робиться розрахунок

похідних даних, необхідних для вирахування необхідного показника.

При вивченні динаміки показників спочатку наводиться вихідна інформація

за ряд років в хронологічному порядку, на основі якої розраховуються базисні і

ланцюгові темпи зростання і приросту, виражені у відсотках або індексах.

У таблицях, що характеризують виконання плану, відображаються планові і

фактичні дані за звітний період по кожному об'єкту, після чого обчислюються

абсолютне відхилення від плану і відсоток виконання плану.

При оформленні структурних змін у складі показників наводять дані про

склад досліджуваного явища в базисному і звітному періодах, на підставі яких

розраховується питома вага кожного елементу або частини в загальній величині

досліджуваного показника і його зміна.

57

Для відображення взаємозв'язку показників складається таблиця, в якій

індивідуальні або групові дані по одному з показників ранжирують у

зростаючому або спадаючому порядку і відповідно до цього розташовують дані

по інших взаємозв'язаних з ним показниках.

У таблицях, призначених для оформлення результатів факторного

аналізу, необхідно спочатку відобразити інформацію по факторним

показникам, потім по результативному показнику і зміна останнього в цілому, і

за рахунок кожного фактора окремо.

Аналогічним чином оформляються таблиці, що відображають методику

підрахунку резервів. У них наводяться фактичний і можливий рівні факторних

показників і резервів збільшення результативності показника за рахунок

кожного фактора.

Для узагальнення результатів аналізу складають зведені таблиці, в яких

систематизується матеріал дослідження тих чи інших сторін діяльності

підприємства.

Глава 5

СПОСОБИ ВИМІРУ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ У

ДЕТЕРМІНОВАНОМУ АНАЛІЗІ

5.1. Спосіб ланцюгової підстановки

Одним з найважливіших методологічних питань в АГД являється

визначення величини впливу окремих факторів на приріст результативних

показників. У детермінованому аналізі для цього використовуються наступні

способи: ланцюгової підстановки, індексний, абсолютних різниць, відносних

різниць, пропорційного поділу, інтегральний, логарифмування та ін.

Перші чотири способи грунтуються на методі елімінування. Елімінувати -

значить усунути, відхилити, виключити дію всіх факторів на величину

результативного показника, крім одного. Цей метод виходить з того, що всі

фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один,

потім змінюються два, потім три і т.д. при незмінності інших. Це дозволяє

визначити вплив кожного фактора окремо на величину досліджуваного

показника.

Найбільш універсальним є спосіб ланцюгової підстановки. Він

використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах детермінованих

факторних моделей: адитивних, мультиплікативних, кратних і змішаних

(комбінованих). Цей спосіб дозволяє визначити вплив окремих факторів на

зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної

величини кожного факторного показника в обсязі результативності показника

на фактичну в звітному періоді. З цією метою визначають ряд умовних величин

результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох і

наступних факторів, допускаючи, що інші не міняються. Порівняння величини

58

результативного показника до і після зміни рівня певного фактора дозволяє

елімінувати вплив усіх факторів, крім одного, і визначити вплив останнього на

приріст результативного показника.

Якщо потрібно визначити вплив чотирьох факторів, то розраховуються три

умовні показники замість одного, тобто кількість умовних величин

результативного показника на одиницю менше числа факторів.

Застосовуючи спосіб ланцюгової підстановки, необхідно знати правила

послідовності розрахунків: у першу чергу потрібно враховувати зміну

кількісних, а потім якісних показників. Якщо ж є декілька кількісних і кілька

якісних показників, то спочатку слід змінити величину факторів першого рівня

підпорядкування, а потім більш низького.

Аналогічним чином розраховують вплив чинників і по інших

детермінованим моделям змішаного типу.

5.2. Індексний метод

Індексний метод заснований на відносних показниках динаміки,

просторових порівнянь, виконання плану, вираження відношення фактичного

рівня аналізованого показника у звітному періоді до його рівня в базисному

періоді (або до планового, або по іншому об'єкту).

За допомогою агрегатних індексів можна виявити вплив різних факторів на

зміну рівня результативних показників в мультиплікативних і кратних моделях.

5.3. Спосіб абсолютних різниць

Спосіб абсолютних різниць застосовується для розрахунку впливу факторів

на приріст результативного показника в детермінованому аналізі, але тільки в

мультиплікативних моделях і моделях мультиплікативно-адитивного типу. І

хоча його область використання обмежена, але завдяки своїй простоті він

отримав широке застосування в АГД.

При його використанні розмір впливу факторів розраховується множенням

абсолютного приросту значення досліджуваного фактора на базисні (планові)

значення факторів, які знаходяться праворуч від нього, і на фактичні значення

факторів, розміщених зліва від нього в моделі.

За допомогою способу абсолютних різниць отримуються ті ж результати, що

і при використанні способу ланцюгової підстанови. Необхідно також стежити

за тим, щоб алгебраїчна сума приросту результативного показника за рахунок

окремих факторів дорівнювала загальному його приросту.

5.4. Спосіб відносних різниць

Спосіб відносних різниць застосовується для вимірювання впливу факторів

на приріст результативного показника тільки в мультиплікативних та

59

комбінованих моделях типу У = (а - Ь) с. Тут використовуються відносні

прирости факторних показників, виражені у вигляді коефіцієнтів або відсотків.

Згідно з цим правилом для розрахунку впливу першого фактора необхідно

базисний рівень результативного показника помжити на відносний приріст

даного чинника, виражений у вигляді десяткового дробу.

Щоб розрахувати вплив другого чинника, потрібно до базисної величини

результативного показника додати зміну його за рахунок першого фактора і

отриману суму помножити на відносний приріст другого чинника.

Вплив третього фактора визначається аналогічно: до базисної величини

результативного показника необхідно додати його приріст за рахунок першого і

другого факторів і отриману суму помножити на відносний приріст третього

фактору і т.д.

Спосіб відносних різниць зручно застосовувати в тих випадках, коли

потрібно розрахувати вплив великого комплексу факторів (8-10 і більше). На

відміну від попередніх способів тут значно скорочується число

обчислювальних процедур, що обумовлює деяку його перевагу.

Різновидом цього способу є спосіб відсоткових різниць. Перевага цього

способу в тому, що при його застосуванні необов'язково розраховувати рівень

факторних показників - достатньо мати дані про відносний приріст випуску

продукції, чисельності робітників і кількості відпрацьованих ними днів і годин

за аналізований період.

5.5. Спосіб пропорційного ділення та дольової участі

У ряді випадків для визначення величини впливу факторів на приріст

результативного показника може бути використаний спосіб пропорційного

поділу. Це стосується тих випадків, коли ми маємо справу з адитивними

моделями, і моделями кратно-адитивного типу.

Методика розрахунку для змішаних моделей дещо складніша. Взаємозв'язок

факторів в комбінованій моделі можна проіллюструвати (мал. 5.1).

Спочатку за допомогою способу ланцюгової підстановки необхідно

визначити, як змінився результативний показник за рахунок факторів А і В, а

потім способом пропорційного ділення або пайової участі розрахувати вплив

факторів другого порядку, що визначають показник В.

60

5.6. Проблема розкладання додаткового приросту від взаємодії

чинників

Елімінування як спосіб детермінованого факторного аналізу має суттєвий

недолік, оскільки припускає, що фактори змінюються незалежно один від

одного. Насправді ж вони змінюються спільно, взаємопов'язано, і від цієї

взаємодії виходить додатковий приріст результативного показника, який при

використанні способів ланцюгової підстанови, індексного методу, абсолютних і

відносних різниць приєднується до останнього фактору. У зв'язку з цим розмір

впливу факторів на зміну результативного показника змінюється в залежності

від місця, яке займає той чи інший фактор в детермінованії моделі.

На графіках цим відхиленням відповідають різні прямокутники, так як при

різних варіантах підстановки величина додаткового приросту результативного

показника, рівна прямокутнику АВСВ, відноситься в першому випадку до

величини впливу річного виробітку, а в другому - до величини впливу кількості

робітників. В результаті розмір впливу одного фактора перебільшується, а

іншого - применшується. Це викликає неоднозначність оцінки впливу факторів,

особливо в тих випадках, коли додатковий приріст досить істотний.

Щоб позбутися цих недоліків, в детермінованому факторному аналізі

використовують інтегральний метод, метод логарифмування та ін.

5.7. Інтегральний спосіб в АГД

Інтегральний метод застосовується для вимірювання впливу факторів в

мультиплікативних, кратних і змішаних моделях кратно-адитивного виду.

Використання цього способу дозволяє отримувати більш точні результати

розрахунку впливу факторів у порівнянні зі способами ланцюгової підстановки,

абсолютних і відносних різниць, оскільки додатковий приріст результативності

показника від взаємодії факторів приєднується не до останнього фактору, а

ділиться порівну між ними . Таким чином, використання інтегрального методу

не потребує знання всього процесу інтегрування. Досить в готові робочі

формули підставити необхідні числові дані і зробити не дуже складні

розрахунки за допомогою калькулятора або комп'ютера в Ехсе1. При цьому

досягається більш висока точність розрахунків.

5.8. Спосіб логарифмування в АГД

Спосіб логарифмування застосовується для вимірювання впливу факторів у

мультиплікативних моделях. Як і при інтегруванні, тут також результат

розрахунку не залежить від місцезнаходження факторів у моделі, і в порівнянні

з інтегральним методом забезпечується більш висока точність розрахунків.

Якщо при інтегруванні додатковий приріст від взаємодії факторів

розподіляється порівну між ними, то за допомогою логарифмування результат

спільної дії факторів розділяється пропорційно частці ізольованого впливу

61

кожного фактора на рівень результативного показника. У цьому його перевага,

а недолік - в обмеженості сфери його застосування.

На відміну від інтегрального методу, при логарифмуванні використуються

не абсолютні прирости показників, а індекси їх зростання (зниження). Сферу

застосування прийомів детермінованого факторного аналізу в

систематизованому вигляді можна представити у вигляді матриці.

Знання сутності даних прийомів, області їх застосування, процедури

розрахунків - необхідна умова кваліфікованого проведення кількісних

досліджень.

Глава 6

СПОСОБИ ВИМІРУ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ У

СТОХАСТИЧНОМУ АНАЛІЗІ

6.1. Поняття стохастичного зв'язку і завдання кореляційного

аналізу

У попередній главі розглядалася методика рішення задач детермінованого

факторного аналізу. Однак на практиці далеко не всі економічні явища та

процеси можуть вивчатися за допомогою цієї методики, так як в більшості

випадків їх не можна звести до функціональних залежностей.

Частіше в економічних дослідженнях зустрічаються стохастичні залежності,

які відрізняються приблизністю, невизначеністю. Вони проявляються тільки в

середньому по значній кількості об'єктів (спостережень). Тут кожної величині

факторного показника (аргументу) може відповідати декілька значень

Прийоми Моделі мультиплікативні адитивні кратні змішані

Ланцюгової підстановки

+ + + +

Абсолютних різниць

+ — — У-

а{Ь~с

) Відносних різниць

— - У=(а-

Ь)с Пропорційного розподілу (пайової участі)

+

Інтегральний + - + У=а/1л,

логарифмування + — — —

62

результативного показника (функції). Наприклад, збільшення фондоозброєності

праці робітників дає різний приріст продуктивності праці на різних

підприємствах навіть при дуже вирівняних інших умовах. Це пояснюється тим,

що всі фактори, від яких залежить продуктивність праці, діють в комплексі,

взаємозалежно. Від ступеня оптимальності поєднання різних факторів буде

залежати ступінь впливу кожного з них на величину результативного

показника.

Взаємозв'язок між досліджуваними факторами і результативним показником

проявиться, якщо взяти для дослідження велику кількість спостережень

(об'єктів) та порівняти їх значення. Тоді відповідно до закону великих чисел

вплив інших факторів на результативний показник згладжується,

нейтралізується. Це дає можливість встановити зв'язок, співвідношення між

явищами, що досліджуються.

Отже, кореляційний (стохастичний) зв'язок - це неповна, ймовірна

залежність між показниками, яка проявляється тільки в масі спостережень.

Розрізняють парну і множинну кореляцію. Парна кореляція - це зв'язок між

двома показниками, один з яких є факторним, а інший - результативним.

Множинна кореляція виникає від взаємодії декількох факторів з

результативним показником.

Для дослідження стохастичних залежностей використовуються наступні

способи економічного аналізу, про які вже говорилося в попередніх розділах:

порівняння паралельних і динамічних рядів, аналітичні групування, графіки.

Однак вони дозволяють виявити тільки характер і напрям зв'язку. Основа ж

завдання факторного аналізу - визначити ступінь впливу кожного фактора на

рівень результативного показника.

Для цієї мети застосовуються способи кореляційного, дисперсійного,

компонентного, дискримінантного, сучасного багатовимірного факторного

аналізу і т.д.

Найбільш широке застосування в економічних дослідженнях знайшли

прийоми кореляційного аналізу, які дозволяють кількісно виразити

взаємозв'язок між показниками.

Необхідні умови застосування кореляційного аналізу:

• наявність досить великої вибірки даних про величину досліджуваних

факторних і результативних показників (у динаміці або за поточний рік по

сукупності однорідних об'єктів);

• досліджувані фактори повинні мати кількісний вимір і відображення в тих

чи інших джерелах інформації.

Застосування кореляційного аналізу дозволяє вирішити наступні

завдання: 1) визначити зміну результативного показника під дією одного або

декількох факторів (в абсолютному вимірі), тобто визначити, на скільки

одиниць змінюється величина результативного показника при зміні факторного

на одиницю;

2) встановити відносну ступінь залежності результативного показника від

кожного фактора.

63

Дослідження кореляційних залежностей має величезне значення в АГД. Це

проявляється в тому, що значно поглибляється факторний аналіз,

встановлюються місце і роль кожного фактора у формуванні рівня

досліджуваних показників, поглиблюється знання про досліджувані явища,

визначаються закономірності їх розвитку і як підсумок - точніше

обгрунтовуються плани й управлінські рішення, більш об'єктивно оцінюються

підсумки діяльності підприємств і більш повно визначаються

внутрішньогосподарські резерви.

6.2. Використання способів парної кореляції для вивчення

стохастичних залежностей

Одним з основних завдань кореляційного аналізу є визначення впливу

факторів на величину результативного показника (в абсолютному вимірі). Для

вирішення цього завдання підбирається відповідний тип математичного

рівняння, яке найкращим чином відображає характер досліджуваного зв'язку

(прямолінійного, криволінійного і т.д.). Це відіграє важливу роль в

кореляційному аналізі, тому що від правильного вибору рівняння регресії

залежать хід рішення задачі і результати розрахунків.

Обгрунтування рівняння зв'язку робиться за допомогою зіставлення

паралельних рядів, угруповання даних і лінійних графіків. Розміщення точок на

графіку покаже, яка залежність між досліджуваними показниками -

прямолінійна або криволінійна.

За таким же принципом вирішується рівняння зв'язку при кріволінійній

залежності між досліджуваними явищами. Якщо при збільшенні одного

показника, значення іншого зростають до визначеного рівня, а потім починають

знижуватися, то для запису такої залежності найкраще підходить парабола

другого порядку:

Ух = а + Ьх + сх2. (6.1.)

Досить часто в економічному аналізі для запису криволінійних залежностей

використовується гіпербола

Гіпербола описує таку залежність між двома показниками, коли при збільшенні

однієї змінної, значення другої збільшуються до певного рівня, а потім приріст

знижується, наприклад залежність врожайності від кількості внесеного

добрива, продуктивності тварин від рівня їх годівлі, собівартості продукції від

обсягу виробництва і т.д.

При більш складному характері залежності, між досліджуваними явищами

використовуються більш складні параболи (третього, четвертого порядку і т.д.),

а також квадратичні, степеневі та інші функції.

Таким чином, використовуючи той чи інший тип математичного рівняння,

можна визначити ступінь залежності між досліджуваними явищами, тобто

64

дізнатися, на скільки одиниць в абсолютному вимірі змінюється величина

результативного показника з висуванням факторного на одиницю. Однак

регресійний аналіз не дає відповіді на питання, тісний це зв'язок чи ні,

вирішальну дію робить даний фактор на величину результативного показника

або другорядне.

Для вимірювання тісноти зв'язку між факторними і результативними

показниками обчислюється коефіцієнт кореляції.

Коефіцієнт кореляції може приймати значення від 0 до 1. Чим ближче його

величина до одиниці, тим тісніший зв'язок між досліджуваними явищами, і

навпаки.

Якщо коефіцієнт кореляції звести до квадрату, отримаємо коефіцієнт

детермінації.

6.3. Методика множинногокореляційного аналізу

Економічні явища і процеси господарської діяльності підприємств залежать

від великої кількості факторів, і як правило, тільки комплекс факторів у їх

взаємозв'язку може дати більш-менш повне уявлення про характер

досліджуваного явища.

Багатофакторний кореляційний аналіз складається з декількох етапів.

На першому етапі визначаються чинники, які впливають на досліджуваний

показник, і відбираються найбільш суттєві для кореляційного аналізу.

На другому етапі збирається і оцінюється вихідна інформація, необхідна для

кореляційного аналізу.

На третьому етапі моделюється зв'язок між факторним і результативним

показниками, тобто підбирається і обгрунтовується математичне рівняння, яке

найбільш точно виражає сутність досліджуваної залежності.

На четвертому етапі розраховуються основні показники зв'зку

кореляційного аналізу.

На п'ятому етапі робиться статистична оцінка результатів кореляційного

аналізу і проводиться практичне їх застосування.

Відбір факторів для кореляційного аналізу - дуже важливий момент: від

того, наскільки правильно відібрані фактори, залежать кінцеві результати

аналізу. Головна роль при відборі факторів належить теорії, а також

практичному досвіду аналізу. При цьому необхідно дотримуватися наступних

правил:

1. В першу чергу слід враховувати причинно-наслідкові зв'язки між

показниками, бо тільки вони розкривають сутність досліджуваних явищ. Аналіз

же таких факторів, які знаходяться тільки в математичних співвідношеннях з

результативним показником, не має практичного сенсу.

2. При створенні багатофакторної кореляційної моделі необхідно відбирати

найбільш значущі фактори, які справляють визначальний вплив на

результативний показник, так як обхватит всі умови і обставини практично

неможливо. Фактори, які мають критерій надійності за Стьюдентом, менше

табличного, не рекомендується приймати в розрахунок.

65

3. У кореляційну модель лінійного типу не рекомендується включати

фактори, зв'язок яких з результативним показником має криволінійний

характер.

4. Не можна включати в кореляційну модель взаємозалежності. Якщо

парний коефіцієнт кореляції між двома факторами більше 0,85, то за правилами

кореляційного аналізу один з них необхідно виключити, інакше це призведе до

спотворення результатів аналізу.

5. Не рекомендується включати в кореляційну модель фактори, зв'язок яких з

результативним показником носить функціональний характер.

Велику допомогу при відборі факторів для кореляційної моделі надають

аналітичні групування, спосіб порівняння паралельних і динамічних рядів,

лінійні графіки. За їх допомогою можна визначити наявність, напрямок і форму

залежності між досліджуваними показниками. Відбір факторів можна

проводити також в процесі рішення задачі кореляційного аналізу на основі

оцінки їх значимості за критерієм Стьюдента.

Оскільки кореляційний зв'язок досить повно проявляється тільки в масі

спостережень, обсяг вибірки даних має бути досить великим, так як тільки в

масі спостережень згладжується вплив інших факторів. Чим більше сукупність

об'єктів досліджується, тим точніше результати аналізу.

Враховуючи цю вимогу, вплив перерахованих факторів на рівень

рентабельності досліджується на прикладі 40 підприємств.

Зібрана вихідна інформація за кожним факторним і результативним

показником повинна бути перевірена на точність, на однорідність і на

відповідність закону нормального розподілу.

В першу чергу необхідно переконатися в достовірності інформації,

відповідно її об'єктивної дійсності, тому що використання недостовірної

інформації призведе до неточних результатів аналізу та до неправильних

висновків.

Інформація повинна бути однорідною щодо її розподілу близько середнього

рівня. Якщо в сукупності є групи об'єктів, які значно відрізняються від

середнього рівня, то це говорить про неоднорідність вихідної інформації.

Критерієм однорідності інформації є средньоквадратичне відхилення і

коефіцієнт варіації, які розраховуються по кожному факторному та

результативному показнику.

Середньоквадратичне відхилення показує абсолютне відхилення

індивідуальних значень від середньоарифметичної.

Коефіцієнт варіації показує відносну міру відхилень окремих значень від

середньоарифметичної.

Чим більше коефіцієнт варіації, тим відносно більший розкид і менша

вирівняність досліджуваних об'єктів. Мінливість варіаційного ряду прийнято

вважати незначною, якщо варіація не перевищує 10%, середньою - якщо

становить 10-20%, значною - якщо вона більше 20%, але не перевищує 33%.

Варіація вище 33% свідчить про неоднорідність інформації і про необхідність

виключення нетипових спостережень, які зазвичай бувають у перших і останніх

ранжованих рядах вибірки.

66

Підпорядкування вихідної інформації закону нормального розподілу означає,

що основна маса досліджуваних даних по кожному показнику повинна бути

згрупована близько її середнього значення, а об'єкти з дуже маленькими або

дуже великими значеннями повинні зустрічатися якомога рідше. Графік

нормального розподілу наведено на мал. 6.1.

Для кількісної оцінки ступеня відхилення інформації від нормального

розподілу використовуються відношення показника асиметрії до її помилки і

відношення показника ексцесу до його помилки.

Показник асиметрії (Л) і його помилка (та) розраховуються за наступними

формулами:

У симетричному розподілі А = 0. Відмінність від нуля вказує на наявність

асиметрії в розподілі даних близько середовищної величини. Негативна

асиметрія свідчить про переважання даних з великими значеннями; позитивна

асиметрія - про те, що частіше зустрічаються дані з невеликими значеннями.

Моделювання зв'язку між факторними і результативними показниками

передбачає підбір відповідного рівняння, який найбільш точно описує

досліджувані залежності.

Для його обгрунтування використовуються ті ж прийоми, що і для

встановлення наявності зв'язку: аналітичні групування, лінійні графіки та ін.

У випадках коли важко обгрунтувати форму залежності, рішення задачі

можна провести за різними моделями та порівняти отримані результати.

Адекватність різних моделей фактичним залежностям перевіряється за

критерієм Фішера, показником середовищшої помилки апроксимації і

Рис. 6.1. График нормального распределения

информации

Показник ексцесу (Е) і його помилка (те) розраховуються наступним чином:

67

величиною множинного коефіцієнта детермінації, про яких мова піде трохи

пізніше.

Значний інтерес представляють коефіцієнти кореляції, що характеризують

взаємозв'язок факторів. Як уже зазначалося, в кореляційну модель треба

підбирати незалежні між собою фактори. Якщо коефіцієнт кореляції між двома

факраторними показниками вище 0,85, то один з них необхідно виключить з

моделі. Дослідження матриці коефіцієнтів кореляції дозволяє зробити

висновок, що в дану модель включені фактори, не дуже тісно пов'язані між

собою.

При вивченні тісноти зв'язку треба мати на увазі, що величина коефіцієнтів

кореляції є випадковою, залежною від обсягу вибірки. Відомо, що зі

зменшенням кількості спостережень надійність коефіцієнтів кореляції падає, і

навпаки, при збільшенні кількості спостережень надійність коефіцієнтів

кореляції зростає.

Наступний етап кореляційного аналізу - розрахунок рівняння зв'язку

(регресії), який проводиться зазвичай кроковим способом. Спочатку в

розрахунок приймається один фактор, який має найбільш значущий вплив на

результативний показник, потім другий, третій і т.д. На кожному кроці

розраховуються рівняння зв'язку, множинний коефіцієнт кореляції і

детермінації, відношення (критерій Фішера), стандартна помилка та інші

показники, за допомогою яких оцінюється надійність рівняння зв'язку.

Величина їх на кожному кроці порівнюється з попередньою. Чим вище

величина коефіцієнтів множинної кореляції, детермінації і критерію Фішера, і

чим нижче величина стандартної помилки, тим точніше рівняння зв'язку описує

залежності, що склалися між досліджуваними показниками. Якщо додавання

наступних факторів не поліпшує оціночних показників зв'язку, то треба їх

відкинути, тобто зупинитися на тому рівнянні, де ці показники найбільш

оптимальні.

Бета-коефіцієнти показують, що якщо величина фактора збільшиться на

одне середньоквадратичне відхилення, то відповідна залежна змінна

збільшиться чи зменшиться на частку свого середньоквадратичного відхилення.

Зіставлення бета-коефіцієнтів дозволяє зробити висновок про порівняльну

ступінь впливу кожного фактора на величину результативного показника.

Коефіцієнти еластичності показують на скільки відсотків в середньому

змінюється функція зі зміною аргументу на 1%.

6.4. Методика оцінки результатів кореляційного аналізу

Для того щоб переконатися в надійності рівняння зв'язку і правомірності

його використання на практиці, необхідно дати статистичну оцінку надійності

показників зв'язку. Для цього використуються критерій Фішера, критерій

Дарбіна-Уотсона, середня помилка апроксимації, коефіцієнти множинної

кореляції і детермінації.

Фактична величина відносин зіставляється з таблічною і робиться висновок

про надійність зв'язку.

68

З метою підвищення методичної коректності представлення результатів

кореляційного аналізу, регресійні моделі необхідно оцінювати також за

критерієм Дарвіна-Уотсона, котрий використовується для виявлення

автокореляції між досліджуваними показниками. За спеціальними таблицями

визначаються його мінімально і максимально допустимі межі виходячи з

кількості спостережень і числа факторів і отриманий результат порівнюється з

розрахунковим його рівнем. При наявності автокореляції отримане рівняння

зв'язку вважається незадовільним. Чим менше теоретична лінія регресії

(розрахована по рівнянню) відхиляється від фактичної (емпіричної), тим менше

середня помилка апроксимації, а це свідчить про правильність підбору форми

рівняння зв'язку.

Про повноту рівняння зв'язку можна судити також за величиною

множинних коефіцієнтів кореляції і детермінації.

6.5. Методика практичного використання результатів

кореляційного аналізу

Перевірене за всіма параметрами рівняння регресії можна використовувати:

• для оцінки результатів господарської діяльності;

• розрахунку впливу факторів на приріст результативного показника;

• підрахунку резервів підвищення рівня досліджуваного показника;

• планування і прогнозування його величини.

Оцінка результатів господарської діяльності підприємства по

використанню наявних можливостей проводиться порівнянням фактичної

величини результативного показника з теоретичною (розрахунковою), яка

визначається на основі рівняння множинної регресії.

Підрахунок резервів підвищення рівня рентабельності проводиться

аналогічним способом: планований приріст кожного факторного показника

множиться на величину відповідного коефіцієнта регресії.

Так визначають резерви за умови прямолінійної залежності, коли вона

відбивається рівнянням прямої. При кріволінійних залежностях між

досліджуваними показниками, які описуються рівнянням параболи,

гіперболи та іншими функціями, для визначення величини резерву

зростання (зниження) результативності показника необхідно підставити

в отримане рівняння зв'язку спочатку фактичний рівень факторного

показника, а потім можливий (прогнозний) і порівняти отримані

результати.

Результати багатофакторного регресійного аналізу можуть бути також

використані для планування і прогнозування рівня результативного

показника.

Таким чином, багатофакторний кореляційний аналіз має велику наукову і

практичну значимість. Він дозволяє вивчити закономірності зміни

результативного показника в залежності від поведінки різних факторів,

69

визначити їх вплив на величину результативного показника, встановити, які з

них є основними, а які другорядними. Цим досягається більш об'єктивна оцінка

діяльності підприємства, більш точне і повне визначення

внутрішньогосподарських резервів і прогнозного рівня показників.

Глава 7

ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФІНАНСОВИХ ОБЧИСЛЕНЬ В

АНАЛІЗІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

7.1. Сутність та методичний інструментарій компаундування

грошових потоків

Прийняття та обгрунтування будь-якого управлінського рішення прямо чи

опосередковано пов'язані з фінансовими потоками (надходженням і

витрачанням грошових коштів), тому кожен менеджер, відповідальний за

прийняття фінансових рішень, повинен добре володіти технікою фінансових

обчислень, розуміти і вміти застосовувати математичний апарат, який

використовується у фінансовому аналізі.

Фінансові обчислення мають давню історію і відносяться до традиційних

методів дослідження грошових потоків, заснованих на концепції нарощення

складних відсотків або дисконтуванні грошових надходжень, які враховують

зміну вартості грошей у часі, нерівноцінність сучасних і майбутніх благ.

Зв'язок вартості грошей з часом проявляється в існуванні відсотка,

сплачуваного за вигоду раннього використання грошових засобів або

одержуваного у вигляді винагороди за утримання від негайного їх споживання.

Згідно теорії уподобання ліквідності та переваги поточних потреб, людям

властиво споживати сьогодні на противагу споживанню в майбутньому. Вони

можуть відмовитися від негайного споживання тільки в надії підвищити його

майбутній рівень завдяки процентним доходам. Відсотки компенсують

позикодавцю втрати потенційної вигоди при альтернативному використанні

коштів, а ссудозаємщику платить за додаткову вигоду раннього споживання

цих засобів, які в іншому випадку йому прийшлося б довго накопичувати.

Сьогоднішні гроші завжди дорожче майбутніх - і не тільки з причини

інфляції. Якщо інвестор отримає дохід сьогодні, то він може пустити гроші в

оборот, приміром покласти в банк на депозит, і заробити певну суму у вигляді

банківського відсотку. Якщо ж цей дохід він отримає через кілька років, то

втрачає таку можливість.

Сутність методу компаундінга - визначення суми грошей, яку матиме

інвестор в кінці фінансової операції. При цьому дослідження грошового потоку

ведеться від теперішнього до майбутнього. Заданими величинами є вихідна

сума інвестицій, термін і процентна ставка прибутковості, а шуканою

величиною - сума коштів, яка буде отримана після завершення операції.

70

Нарахування складних відсотків проводиться в кінці кожного періоду на

основну суму боргу з додаванням нарахованих відсотків, не затребуваних

інвестором, за попередні періоди.

На мал. 7.1 зіставляється майбутня вартість 1 крб. инвестицій, вкладених під

прості і складні відсотки. Ставка в обох випадках дорівнює 20% річних. У

випадку простих відсотків графік прямолінійний, а у випадку складних - росте

по експоненті, і відстань між кривими з часом збільшується. Цей розрив

пояснюється тим, що в першому випадку нарахування відсотків проводиться

від незмінної бази (нараховані відсотки кожен раз інвестором вилучаються), а в

другому випадку - від суми інвестицій, що зросла, з урахуванням

капіталізованих відсотків.

Разом з тим для вкладника більш вигідною є схема простих відсотків, якщо

термін вкладу менше одного року та відсотки нараховуються одноразово в

кінці періоду. Навпаки, більш вигідними є вклади під складні відсотки, якщо

термін вкладу перевищує один рік. Обидва види відсотків забезпечать однакові

доходи, якщо термін вкладу складе один рік (за умови одноразового їх

нарахування).

Для підтвердження сказаного розрахуємо нарощену суму внеску з вихідної

суми, що дорівнює 500 тис. руб., за ставкою простих і складних відсотків для

різних часових інтервалів з розрахунку 24% річних (табл. 7.1).

При оцінці вартості грошей у часі по складним відсоткам необхідно

враховувати не тільки рівень оголошеної ставки відсотка, але і кількість

інтервалів нарахування відсотків протягом року.

Таблица 7.1

Розрахунок нарощеної суми вкладу за ставкою простих і складних відсотків

ВИД відсотків Період нарахування відсотків

90 днів I 1 рік Зроки 5 років

Прості 530 I 590 620 860 1100

Складні 527,6 | 587,5 620 953,3 1465,8

71

7.2. Сутність і методичний інструментарій дисконтування

грошових потоків

Метод дисконтування грошових потоків (ДГП) - дослідження грошового

потоку у зворотному напрямі - від майбутнього до поточного моменту. Він

дозволяє привести майбутню вартість грошових доходів до їх вартості в

поточний момент часу.

Ключове значення в процесі дисконтування має дисконтний множник 1 / (1

+ г), який показує, скільки сегодні коштує грошова одиниця, яка буде отримана

через роки. Значення його завжди менше одиниці і залежить від величини

дисконтної ставки, а також від тривалості періоду до погашення платежу.

Норма прибутковості, яка виступає в якості ставки дисконту, - це

винагорода, яку вимагає інвестор за відстрочку платежу. В якості ставки

дисконту можуть служити ставки доходності по казначейським квиткам, ставка

рефінансування або ставка прибутковості по інших альтернативних варіантах

інвестування засобів. Ставку дисконту часто називають ще альтернативними

витратами капіталу, оскільки вона представляє дохід, від якого відмовляється

інвестор, вкладаючи гроші в будь-який інший проект, а не, наприклад, в цінні

папери або на депозитний рахунок у банку.

Рівень дисконтного множника залежить також від тривалості періоду

отримання майбутніх доходів.

Чим вища ставка дисконту, тим швидше з роками зменшується наведенна

вартість майбутніх доходів. Зменшується вона і в міру збільшення періоду

отримання грошей.

Дисконтування грошових потоків широко застосовується в фінансовому

менеджменті при оцінці ефективності інвестиційних проектів.

ДГП використовується також для визначення суми інвестицій, яку необхідно

вкласти зараз, щоб довести їх вартість до необхідної величини при заданій

ставці відсотка і кількості років. У більш складному вигляді потік грошових

доходів можна представити у вигляді багаторазового надходження доходів

протягом ряду років. При цьому слід розрізняти грошовий потік

постнумерандо, коли гроші надходять в кінці періоду, і пренумерандо - на

початку періоду (передоплата).

7.3. Методичний інструментарій оцінки ануїтету

Якщо надходження або витрачання грошових коштів відбувається

рівномірно через рівні часові інтервали і в рівній сумі, то такий грошовий потік

називається ануїтетом.

Поточна вартість ануїтету постнумерандо розраховується множенням

розміру разового платежу (А) на дисконтований множник(ДМ):

РУ = А • ДМ.

72

Поточна вартість ануїтету пренумерандо розраховується наступним

чином:

РУ = А - ДМ - (1 + г).

При безстроковому ануїтеті, коли щорічний фіксований дохід від

інвестицій надходить протягом необмеженого періоду.

Майбутня вартість ануїтету, коли гроші будуть інвестуватися не разово,

а протягом певного періоду через рівні проміжки часу і в рівній сумі,

визначається наступним чином:

а) на умовах попередніх платежів:

РУ = А•ММ (1 + г);

б) на умовах наступних платежів (постнумерандо):

РУ = А•ММ,

де РУ - майбутня вартість ануїтету;

А - розмір разового платежу;

ММ - множник нарощення (від мультиплікаційного множника) для ануїтету.

Множники нарощення і дисконтування вартості ануїтету можна визначати

не тільки розрахунковим шляхом, але і за спеціальними таблицями з

урахуванням прийнятої відсоткової ставки дисконту та кількості інтервалів в

періоді платежів.

Використання множників нарощення і дисконтування ануїтету значно

полегшує і прискорює процес оцінки вартості грошей у часі.

7.4. Оцінка вартості грошей у часі з урахуванням фактора інфляції

Проблема оцінки вартості грошей у часі значно ускладнюється в умовах

інфляції, яка знецінює майбутні доходи. У цих умовах в операціях нарощення і

дисконтування грошових потоків треба застосовувати не реальну, а номінальну

ставку дохідності. Щоб зрозуміти методику обліку інфляції, необхідно

з'ясувати різницю між реальною та номінальною ставками доходу.

Разом з тим прогнозувати темпи інфляції дуже складно, особливо на

тривалий період. Тому багато дослідників при оцінці вартості грошей у часі

пропонують грошові потоки виражати в твердій валюті і здійснювати операції

нарощення або дисконтування на основі реальної ставки доходів.

глава 8

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ВЕЛИЧИНИ РЕЗЕРВІВ В

АНАЛІЗІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

8.1. Поняття, економічна сутність господарських резервів і їх

класифікація

73

Господарські резерви в АГД - це постійно виникаючі можливості

підвищення ефективності діяльності підприємства на основі використання

досягнень науково-технічного прогресу (НТП) і передового досвіду.

Щоб вижити в конкурентній боротьбі, кожне підприємство повинно

постійно шукати резерви підвищення ефективності своєї діяльності - без цього

неможливо поступальний розвиток суспільства.

Економічна сутність резервів випливає із загального закону економії часу.

Економія часу з громадською точки зору виражається в скороченні витрат

живої і матеріалізованої праці на основі активізації інноваційної діяльності,

спрямованої на практичне використання наукового, науково-технічного

результату й інтелектуального потенціалу з метою підвищення

конкурентоспроможності та зміцнення ринкових позицій підприємства .

Інновації прийнято розглядати як основний чинник, що забезпечує зростання

і процвітання підприємства. Основні цілі інновацій: мінімізація собівартості

продукції і підвищення її конкурентних переваг, в результаті чого

збільшуються обсяги виробництва і продажу, розмір прибутку.

Постійна економія робочого часу як об'єктивний процес у розвитку

суспільного виробництва - основне джерело резервів у високорозвиненому

суспільстві, яке здійснює розширене відтворення на інтенсивній основі. З

розвитком НТП з'являються все нові можливості росту виробничої праці,

економного використання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто

джерела резервів невичерпні. Як можна зупинити НТП, так не можна і

використати всі резерви.

Таким чином, економічна сутність резервів підвищення ефективності

виробництва полягає в найбільш повному і раціональному використанні

зростаючого потенціалу заради отримання більшої кількості високоякісної

продукції при найменших затратах живої і матеріалізованої праці на одиницю

продукції.

Об'єктами пошуку резервів можуть бути:

підприємство в цілому і його сегменти;

види діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова);

окремі центри витрат і центри відповідальності;

окремі види продукції;

основні показники, що відображають результати господарської діяльності

(обсяг виробництва і реалізації продукції, собівартість продукції, сума

прибутку, фондовіддача, продуктивність праці, швидкість обороту

капіталу, його прибутковість і т.д.).

Для більш повного виявлення і використання, господарські резерви

класифікуються за різними ознаками.

За просторовою ознакою виділяють внутрішньогосподарські, галузеві,

регіональні та загальнодержавні резерви.

Внутрішньогосподарські резерви виявляються і можуть бути використані

тільки на досліджуваному підприємстві. Вони базуються на більш повному та

економному використанні виробничої потужності, трудових і матеріальних

74

ресурсів, застосуванні інновацій в галузі техніки, технології та організації

виробництва, виробленню правильної структурної, цінової, інвестиційної,

фінансової стратегії в сфері бізнесу і т.д.

Галузеві резерви можуть бути виявлені тільки на рівні галузі, наприклад

виведення нових сортів культур, порід тварин, розробка нових систем машин,

нових технологій, покращених конструкцій виробів і т.д. Пошук цих резервів є

компетенцією галузевих об'єднань, міністерств, концернів.

Регіональні резерви можуть бути виявлені і використані в межах

географічного району (використання місцевої сировини і палива, енергетичних

ресурсів, централізація допоміжних виробництв незалежно від їх відомчого

підпорядкування і т.д.).

До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію диспропорцій у

розвитку різних галузей виробництва, зміна форм власності, системи

управління національною економікою і т.д. Використання таких резервів

можливо тільки шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні

управління.

За ознакою часу резерви поділяються на невикористані, поточні і

перспективні.

Невикористані резерви - це втрачені можливості підвищення ефективності

виробництва щодо плану або досягнення науки і передового досвіду за минулі

проміжки часу.

Під поточними резервами розуміють можливості поліпшення результатів

господарської діяльності, які можуть бути реалізовані протягом найближчого

часу (місяця, кварталу, року).

Перспективні резерви розраховані зазвичай на тривалий час. Їх

використання зв'язане зі значними інвестиціями, впровадженням новітніх

досягнень НТП, структурною перебудовою виробництва, зміною технології

виробництва і т.д.

Поточні резерви повинні бути комплектними, збалансованими по всім трьом

моментам праці. Наприклад, знайдений резерв збільшення виробництва

продукції за рахунок розширення виробничої потужності підприємства повинен

бути забезпечений резервами збільшення чисельності працівників або

зростанням продуктивності праці. Необхідні додаткові запаси сировини,

матеріалів і т.д. Тільки за такої умови резерви можуть бути освоєні в поточному

періоді. При відсутності такої збалансованості резерв збільшення виробництва

продукції за рахунок збільшення виробничої потужності не може бути

використаний повністю; частину його необхідно віднести до перспективних

резервів.

За стадіями життєвого циклу виробу резерви бувають на стадіях

передвиробничій, виробничій, експлуатації та утилізації виробів.

На передвиробничій стадії вивчаються потреба у виробі, властивості, якими

він володіє, розробляються конструкція виробу, технологія його виготовлення,

проводиться підготовка виробництва. Тут можуть бути виявлені резерви

підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення конструкції

виробу, удосконалення технології його виробництва, застосування більш

75

дешевої сировини і т.д. Саме на цій стадії об'єктивно містяться найбільші

резерви зниження собівартості продукції. І чим повніше вони виявлені на цьому

етапі, тим вища ефективність цього виробу взагалі.

На виробничій стадії відбувається освоєння нових виробів, нової технології і

потім здійснюється масове виробництво продукції. На цьому етапі величина

резервів знижується через те, що вже проведені роботи по створенню

виробничих потужностей, придбанню необхідного обладнання та інструментів,

налагодженню виробничого процесу.

Докорінна зміна цього процесу вже неможлива без великих втрат. Тому на цій

стадії життєвого циклу виробу виявляються і використовуються ті резерви, які

не зачіпають виробничого процесу. Ці резерви пов'язані з поліпшенням

організації праці, підвищенням його інтенсивності, скороченням простоїв

обладнання, економією і раціональним використанням сировини і матеріалів.

Експлуатаційна стадія для товарів тривалого користування ділиться на

гарантійний період, коли виконавець зобов'язаний ліквідувати виявлені

споживачем неполадки, і післягарантійний. На стадії експлуатації об'єкта

резерви більш продуктивного його використання та зниження витрат (економія

електроенергіі, палива, запасних частин і т.д.) залежать головним чином від

якості виконаних робіт на перших двох стадіях.

Резерви на стадії утилізації - це можливості отримання доходу в результаті

вторинного використання утилізаційних матеріалів і скорочення витрат на

утилізацію виробу після завершення його життєвого циклу.

Значить, щоб отримати більший ефект, необхідно проводити пошук резервів

безперервно та систематично на всіх стадіях життєвого циклу виробу, і

особливо на предвиробничій стадії.

За стадіями процесу відтворення резерви відносяться як до сфери

виробництва, так і до сфери обігу. Основні резерви знаходяться, як правило, у

сфері виробництва, але багато їх є і в сфері обігу (запобігання різних втрат

продукції на шляху від виробника до споживача, а також зменшення витрат,

пов'язаних із зберіганням, перевезенням і продажем готової продукції).

Угрупування резервів за характером виробництва (в основному,

допоміжних і обслуговуючих виробництв), за видами діяльності (в основному,

інвестиційної та фінансової діяльності) і за центрами відповідальності

необхідна для підвищення активності та відповідальності менеджерів усіх

рівнів за повноту і своєчасність їх виявлення і освоєння.

За видами ресурсів окремо розглядають резерви, які пов'язані з найбільш

повним і ефективним використанням земельних угідь, основних засобів

виробництва, предметів праці і трудових ресурсів. Така класифікація резервів

необхідна для визначення ступеня збалансованості їх за всіма видами ресурсів.

За економічною природою і характером впливу на результати

виробництва резерви поділяються на екстенсивні та інтенсивні (мал. 8.1).

Резерви екстенсивного характеру пов'язані з використанням у виробництві

додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, земельних та ін.) Резерви

інтенсивного типу засновані на більш повному і раціональному використанні

наявного виробничого потенціалу.

76

Збільшення випуску продукції може досягатися за рахунок як споживання

додаткових ресурсів, так і підвищення ресурсовіддачі. Від співвідношення

темпів зростання екстенсивних та інтенсивних факторів виробництва залежать

собівартість продукції і фінансові результати підприємства.

Екстенсивне використання факторів виробництва передбачає більш високі

темпи витрат у порівнянні з темпами зростання випуску продукції. Навпаки,

інтенсивний розвиток забезпечує зниження ресурсоємності і собівартості

продукції.

З прискоренням НТП слабшає роль резервів екстенсивного характеру і

посилюється пошук резервів інтенсифікації виробництва.

За джерелами утворення резерви поділяються на внутрішні, які можуть

бути освоєні силами і засобами самого підприємства, і зовнішні (технічна,

технологічна або фінансова допомога суб'єкту господарювання з боку держави,

вищестоячих органів, спонсорів і т.д.).

За способами виявлення резерви поділяються на явні та приховані. Явні

резерви легко виявити за матеріалами бухгалтерського обліку та звітності. Вони

можуть бути безумовними і умовними.

Безумовні - це недостача і псування продукції і матеріалів на складах,

виробничий брак, втрати від списання боргів, виплачені штрафи та ін. Такі

втрати є результатом безгосподарності, марнотратства, невиконання

зобов'язань за договорами, а часом і злодійства. Щоб їм запобігти, необхідно

навести порядок у зберіганні та перевезенні матеріальних цінностей,

організувати дієвий облік і контроль, забезпечити виконання зобов'язань перед

покупцями і постачальниками, суворо виконувати фінансову і розрахункову

дисципліну і т.д.

До умовних втрат відносяться перевитрати всіх видів ресурсів у порівнянні

з діючими нормами на підприємстві. Умовними вони вважаються тому, що

норми, які служать базою порівняння, не завжди оптимальні. Якщо норми

витрат ресурсів на одиницю продукції збільшити, то перевитрата ресурсів

зменшиться або замість перевитрати може бути економія, і навпаки, якщо

норму понизити, то зросте перевитрата коштів.

Резерви екстенсивного характеру

Збільшення кількості використовуваних

ресурсів

Збільшення часу використання ресурсів

Усунення непродуктивних втрат ресурсів

Резерви Інтенсивного характеру

Вдосконалення використовуваних засобів праці, предметів праці і робочої сили - Удосконалення організації виробництва і

праці

Вдосконалення технології виробництва

Прискорення оборотності капіталу

Мал. 8.2. класифікація резервів

екстенсивного характеру

77

Якщо припустити, що норми є оптимальними, то умовні втрати, які

показуються у звітності, свідчать про те, що фактичний організаційно-

технічний рівень підприємства не досяг запланованого. Такі втрати

викликаються незадовільним станом обладнання, недостатньою кваліфікацією

робітників, низьким рівнем організації виробництва, порушенням

технологічних процесів, невиконанням плану організаційно-технічних заходів і

т.д. В результаті можливі надпланові втрати робочого часу, недостатньо повне

використання обладнання, перевитрата сировини і матеріалів. Для ліквідації

таких перевитрат слід провести ті заходи з удосконалення техніки, технології та

організації виробництва, які були заплановані.

Приховані резерви пов'язані з впровадженням інновацій в галузі науки і

передового досвіду. Для їх виявлення необхідно провести порівняльний

внутрішньогосподарський аналіз (з досягненнями передових ділянок, бригад,

працівників), міжгосподарський (з досягнення провідних підприємств галузі), а

в деяких випадках - міжнародні зіставлення. Запізнювання у виявленні і

використанні цих резервів тягне за собою зниження конкутоспроможності

підприємства на ринку товарів і послуг зі всіма витікаючими наслідками.

Таким чином, класифікація резервів дозволяє більш глибоко зрозуміти

сутність і організувати їх пошук комплексно і цілеспрямовано.

8.2. Принципи організації пошуку і підрахунку резервів

Здійснюючи пошук резервів, слід керуватися наступними принципами:

1. Пошук резервів повинен носити науковий характер, що предбачає знання

їх економічної сутності, джерел та основних напрямів їх пошуку, а також

методики і техніки їх підрахунку.

2. Пошук резервів повинен бути комплексним і системним. Комплексний

підхід вимагає всебічного виявлення резервів за всіма напрямками

господарської діяльності з подальшим їх узагальненням. Системний підхід

означає вміння виявляти і узагальнювати резерви з урахуванням взаємозв'язку

та ієрархії досліджуваних явищ. Це дозволяє, з одного боку, більш повно

виявляти резерви, а з іншого - уникнути їхнього повторного рахунку.

3. Принцип запобігання повторного рахунку резервів обумовлений

безпосередньо попереднім. Повторний рахунок резервів виникає при їх

узагальненні, коли не враховується взаємодія різних факторів, від яких

залежать результати господарської діяльності. Так, при підрахунку резервів

зниження собівартості продукції іноді допускають їх повторний рахунок, якщо

окремо визначають резерви за рахунок збільшення обсягів виробництва

продукції і за рахунок недопущення перевитрати коштів по кожній статті

витрат без урахування впливу першого фактору на другий.

Це пов'язано з тим, що зі збільшенням обсягу виробництва продукції

пропорційно збільшуються тільки умовно-змінні витрати, величина ж умовно-

постійних витрат не змінюється. Тому із зростанням обсягу виробництва

відбувається скорочення постійних витрат на одиницю продукції і за багатьма

статтями витрат замість перевитрати може виявитися економія. Якщо цей

78

момент не враховується, то величина резервів зниження собівартості продукції

буде істотно завищена.

У деяких випадках повторний рахунок резервів допускається, якщо вони

визначені по суміжним джерелам (наприклад, за рахунок додаткового

залучення та більш повного використання трудових ресурсів, засобів праці та

предметів праці). Отже, щоб уникнути повторного рахунку резервів, необхідно

враховувати взаємозв'язок, взаємодію і супідрядність всіх факторів, покладених

в основу визначення величини резервів.

4. Повинна бути забезпечена комплектність резервів, тобто збалансованість

за трьома основними моментами процесу праці (засоби праці, предмети праці і

трудові ресурси). Найбільший резерв, виявлений по одному з ресурсів, не може

бути реалізованим, якщо бракує резервів по іншим ресурсам. Тому виника

необхідність перевірки комплектності резервів. Резерв буде комплектним в

тому випадку, коли він забезпечений всіма необхідними ресурсами і не тільки

у вартісній оцінці, але і за натурально-речовинним складом. Наприклад,

виявлено резерви верстатного часу по токарним верстатам, але не вистачає

потужностей по фрезерним. Тільки після досягнення необхідної

збалансованості ресурсів по натурально-речовій формі виявлені резерви можна

вважати комплектними і реальними.

5. Резерви повинні бути економічно обгрунтованими. При їх підрахунку

необхідно враховувати реальні виробничі і фінансові можливості підприємства,

підкріплені конкретними заходами.

6. Пошук резервів повинен бути оперативним. Чим він оперативніше, тим

більш ефективний цей процес. Особливе значення має скорочення розриву між

знаходженням і освоєнням резервів.

7. Пошук резервів не повинен бути дискретним. Його необхідно здійснювати

планомірно, систематично, щодня.

8. Резерви виявляються тим повніше, чим більша кількість працівників

різних професій і спеціальностей бере участь у їх пошуку. Принцип масовості

пошуку резервів припускає залучення до цього процесу всіх працівників,

розвиток і удосконалення суспільних форм економічного аналізу.

9. Велике значення для підвищення ефективності пошуку резервів має

попереднє визначення ресурсомістких напрямків (ділянок виробництва, де є

великі втрати трудових і матеріальних ресурсів, простої техніки і т.д.).

8.3. Методика визначення величини резервів

Кількісне вираження величини резерву - це різниця між можливим

(прогнозним) рівнем досліджуваного показника і його фактичною величиною

на поточний момент.

Для того щоб величина виявлених резервів була реальною, підрахунок

резервів повинен бути по можливості точним і обгрунтованим. Методика

підрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні чи

екстенсивні), способів їх виявлення (явні або приховані) і способів визначення

їх величини (формальний підхід або неформальний). При формальному підході

79

величина резервів визначається без ув'язки з конкретними заходами щодо їх

освоєння. Неформальний підхід (виявлення резервів по суті) грунтується на

конкретних організаційних та інноваційних заходах.

Для визначення величини резервів в АГД використовується ряд способів:

прямого рахунку, порівняння, детермінованого факторного аналізу,

кореляційного аналізу, функціонально-вартісного аналізу, математичного

програмування та ін.

Спосіб прямого рахунку застосовується для підрахунку резервів

екстенсивного характеру, коли відома величина додаткового залучення або

величина безумовних втрат ресурсів. Можливість збільшення випуску

продукції в цьому випадку визначається наступним чином: додаткова кількість

ресурсів або величина безумовних втрат ресурсів з вини підприємства ділиться

на фактичну їх витрату на одиницю продукції або множиться на фактичну

ресурсовіддачу, тобто матеріаловіддачу, фондовіддачу, продуктивність праці і

т.д.

Наприклад, планується збільшити закупівлю сировини на 600 т. Відомо

також, що для виробництва одиниці продукції на підприємстві фактично

витрачається 20 кг сировини. Значить, додатково буде отримано 30 000 од.

продукції (600 т: 20 кг). Цей результат можна одержати й іншим способом,

визначивши матеріаловіддачу. У нашому прикладі фактичний вихід продукції з

1 т сировини становить 50 од. Звідси використання додаткової сировини

дозволить збільшити обсяг виробництва продукції на 30 000 од. (600 т 50).

Таким же способом можна підрахувати резерв збільшення виходу продукції

за рахунок використання додаткової кількості трудових ресурсів, основних

засобів і т.д. При підрахунку резерву збільшення обсягів виробництва продукції

за рахунок зростання чисельності персоналу необхідно додаткову кількість

робочих місць помножити на фактичний рівень продуктивності праці

працівників цього підприємства, а за рахунок збільшення основних засобів - їх

приріст помножити на фактичний рівень фондовіддачі.

Спосіб порівняння застосовується для підрахунку резервів інтенсивного

характеру, спрямованих на скорочення ресурсів на виробництво одиниці

продукції. Зростання обсягу випуску продукції в даному випадку визначається

наступним чином: резерв зменшення витрат ресурсів на одиницю продукції за

рахунок впровадження інновацій множиться на планований (можливий) обсяг

виробництва продукції і ділиться на можливу питому витрату ресурсів на

одиницю продукції з урахуванням виявленого резерву його зниження або

множиться на планований рівень ресурсовіддачі.

Для визначення величини резервів в АГД широко використовуються

способи детермінованого факторного аналізу, ланцюгової підстанови,

абсолютних різниць, відносних різниць, интегральний, логарифмування. Результати кореляційного аналізу також можуть використовуватися для

підрахунку господарських резервів. З цією метою отриманий коефіцієнт

регресії при відповідних факторних показниках потрібно помножити на

можливий приріст останніх:

80

Велику допомогу у виявленні резервів надають способи математичного

програмування, які дозволяють оптимізувати величину показників з

урахуванням умов господарювання та обмежень на ресурси і тим самим

виявити додаткові і невикористані резерви виробництва шляхом порівняння

величини досліджуваних показників з оптимальним варіантом, з фактичним або

плановим їх рівнем.

Особливо високоефективним методом виявлення резервів є функціонально-

вартісний аналіз (ФВА). Використання цього методу дозволяє на ранніх

стадіях життєвого циклу виробу знайти і попередити зайві витрати шляхом

удосконалення його конструкції, технології виробництва, використання більш

дешевої сировини і матеріалів і т.д. (Більш докладно ці питання розглянуті в

наступному розділі).

Суттєву допомогу при підрахунку резервів надає маржинальний аналіз,

методика якого грунтується на розподілі загальної суми витрат і окремих її

елементів на постійні і змінні в залежності від обсягу виробництва продукції

(послуг) і використанні граничних і критичних величин досліджуваних

показників. Величина постійних витрат (амортизація, орендна плата,

управлінські витрати та ін) не залежить від динаміки об'єкта виробництва в

короткостроковому періоді. Навпаки, сума перемінних витрат (заробітна плата

виробничого персоналу, сировина, матеріали, паливо, енергія на технологічні

цілі) змінюється пропорційно обсягу виробництва продукції. Отже, від

динаміки обсягу діяльності підприємства залежить середній рівень багатьох

питомих показників (витрат на карбованець продукції, собівартості окремих

виробів, їх трудомісткості, матеріаломісткості, рентабельності і т.д.).

Маржинальний аналіз дозволяє встановити, як змінюється середній рівень

питомих показників при збільшенні (зниженні) обсягу виробництва продукції.

Наприклад, середня собівартість одиниці продукції визначається

відношенням загальної суми витрат на виробництво даного виду продукції до

кількості одиниць виробленої продукції у звітному періоді.

Отже, для зниження собівартості продукції необхідно, з одного боку, знайти

резерви скорочення витрат на її виробництво за всіма статтями, а з іншого -

резерви збільшення обсягу виробництва продукції. У той же час необхідно

врахувати, що для освоєння резервів збільшення виробництва продукції

потрібні додаткові витрати праці, матеріалів, палива, енергії і т.д. Оскільки

пропорційно обсягу виробництва збільшиться тільки змінна частина затрат, а

постійна залишається незмінною в короткостроковому періоді, то це вже саме

по собі викличе зниження собівартості виробу.

глава 9

МЕТОДИКА ФУНКЦІОНАЛЬНО-ВАРТІСНОГО АНАЛІЗУ

9.1. Сутність і завдання функціонально-вартісного аналізу

81

Існує старий, але дуже повчальний психологічний тест: потрібно з'єднати

чотири кути квадрата трьома простими лініями так, щоб олівець, не

відриваючись від паперу, повернувся в початкову точку. На перший погляд

здається, що завдання не має рішення. Але це не так. Просто традиційність

нашого мислення не дає можливості знайти рішення. Виявляється, рішення ми

шукали в межах простору, обмеженого цими чотирма точками, тоді як воно

може бути знайдено тільки в тому випадку, якщо ми вийдемо за межі квадрату

(мал. 9.1).

Мал. 9.1. рішення тесту

Як показує історичний досвід, саме нетрадиційні підходи до вирішення тих

чи інших завдань, пояснення різних явищ сприяли розвитку цивілізації (закон

всесвітнього тяжіння, який виник в результаті якісного ототожнення «яблука» і

земної кулі, нелінійні простори Лобачевського і др .).

В економічному аналізі також виникали подібні ідеї, зокрема

функціонально-вартісний аналіз (ФВА), який спочатку розроблявся як метод

пошуку резервів скорочення витрат на виробництво.

Щоб зрозуміти його сутність, прочитаємо абревіатуру ФВА справа наліво:

аналіз вартості функцій. Виникає питання: про які функції йде мова? Тут і

проявляється інертність нашого мислення. Зазвичай послідовність пошуку

резервів скорочення витрат або зниження собівартості для аналітика не

викликає сумнівів. Це угруповання фактичних сум витрат за визначеними

статтями і елементами, а потім порівняння цих сум із запланованими або (ще

краще) з нормативними. Отримані таким чином позитивні відхилення,

відповідно звичайній логіці, і вважають резервами. Такий підхід на практиці

дає певні плоди: ставиться перепона марнотратству, обираються більш дешеві

матеріали, зберігаються трудові ресурси. Однак даний підхід серйозно

обмежений статичністю самого продукту і технології його виробництва.

ФВА грунтується на наступному твердженні: кожний продукт, об'єкт

виробляється і існує для задоволення певних потреб (виконання своїх функцій):

годинник - щоб показувати час, телевізор - щоб приймати відеосигнал і

перетворювати його в зображення, олівець - щоб писати або малювати і т.д.

Відомо, що для створення цих функцій в продукті або товарі потрібно

затрачати певну кількість живої і матеріалізованої праці.

При більш детальному розгляді будь-якого об'єкта можна виявити, що він

виконує не одну, а багато функцій. Наприклад, годинники крім поточного часу

в годинах і хвилинах можуть показувати і календарні дані (день тижня, дату,

82

місяць), бути секундоміром, будильником, нарешті, прикрасою. Таким чином,

виявляється наявність в об'єкті численних корисних функцій, створення яких

вимагало від виробника певних витрат.

Проаналізуємо ці функції ще раз. Виявляється, окремі з них можна віднести

до основних (заради цього і створювався об'єк), інші виконують допоміжну

роль - без них неможливе здійснення головних цільових функцій. Нарешті,

знайдуться взагалі непотрібні (зайві, а інший раз і шкідливі) функції.

Наприклад, годинник може бути надмірно важким і громіздким, телевізор є

джерелом шкідливого для людини випромінювання і т.д.

Однак у будь-якому випадку для створення цих функцій в предметі були

витрачені якісь кошти. Очевидним стає висновок про те, що якщо функції не

потрібні, то і витрати на їх створення також зайві.

Тому ФВА підрозділяє всі витрати:

а) на функціонально-необхідні для виконання об'єктом свого

функціонального призначення;

б) зайві, породжені неправильним вибором або недосконалість

конструкторських рішень.

Кожна з функцій, характерна для об'єкта, може виконуватися різними

способами. До прикладу, поточний час може відображатися за допомогою

стрілок, цифр, що світяться на циферблату годин, або яким-небудь іншим

способом. Очевидно, що різні способи здійснення функції досягаються різними

технологічними і технічними шляхами і, відповідно, вимагають різних обсягів

витрат. Це означає, що, обираючи той чи інший спосіб здійснення певної

функції, ми заздалегідь закладаємо і певну мінімальну суму витрат на її

створення. Отже, замінивши існуючий спосіб виконання функції більш

дешевим, ми тим самим зменшимо вартість виробу.

Виникає закономірне питання: звідки і чому з'являються непотрібні функції і

зайві витрати? Адже ніхто не зацікавлений в надлишкових витратах, і зазвичай

приймаються всі можливі заходи по створенню більш досконалого продукту в

технічному та економічному відношенні. А справа в тому, що в міру розвитку

науково-технічного прогресу постійно з'являються нові можливості

вдосконалення продукту. Навіть якщо на момент розробки конструкції нового

виробу були враховані всі технічні і технологічні новації вітчизняної та

зарубіжної науки і практики, то через деякий час з'являються нові технічні

рішення, нові види матеріалів, нові види обладнання, що дозволяють

реалізувати функції продукту з меншими витратами або при тих же витратах з

більшою ефективністю.

Таким чином, ФВА являє собою ефективний спосіб виявлення резервів

скорочення витрат, який грунтується на пошуку більш дешевих способів

виконання головних функцій (шляхом організаційних, технічних, технологічних

та інших змін виробництва) при одночасному виключенні зайвих функцій.

Кінцева мета ФВА - пошук найбільш економічних, з точки зору споживача

і виробника, варіантів того чи іншого практичного вирішення. Для досягнення

цієї мети за допомогою ФВА вирішуються наступні завдання:

• дається загальна характеристика об'єкта дослідження;

83

• виробляються його деталізація на функції і угрупування виділених функцій

на головні, допоміжні та непотрібні;

• визначаються і групуються витрати відповідно виділеним функціям;

• обчислюється сума витрат на виготовлення виробу при виконанні зайвих

функцій і використанні інших технічних і технологічних рішень;

• розробляються пропозиції щодо технологічного та організаційного

вдосконалення виробництва.

Об'єктами ФСА можуть бути як окремі види виробів, так і технологічні

процеси і взагалі будь-який процес, пов'язаний з витратами.

Критеріями вибору об'єкта є показники, що характеризують обсяг

виробництва виробів, їх собівартість, рівень рентабельності, їх питому вагу у

загальному випуску продукції в перспективі, кількість рекламацій, характер і

причини браку і т.д. На основі аналізу цієї інформації відбирається виріб, який

в першу чергу підлягає ФВА.

9.2. Принципи організації функціонально-вартісного аналізу

З метою забезпечення найбільшої віддачі від виконання ФВА необхідно

дотримувати наступні принципи проведення аналітичного дослідження.

Принцип ранньої діагностики. Величина виявлених резервів залежить від

того, на якій стадії життєвого циклу виробу проводиться ФВА -

предвиробничій, виробничій, експлуатації, утилізації. Як правило, зайві витрати

в основному закладаються на етапі проектування. Отже, найбільший ефект від

проведення аналізу може бути отриманий на цьому етапі, так як можна

попередити зайві витрати не тільки на виготовлення виробу, але і на підготовку

його виробництва. На стадії промислового випуску продукції розмір ефекфекта

знижується за рахунок того, що вже проведено роботи по забезпеченню його

функціонування (створення виробничих потужностей, виготовлення

оснащення, придбання обладнання тощо), налагоджено виробничий процес.

Втручання в цей процес не обійдеться без втрат. Ще більші втрати будуть при

внесенні змін у конструкцію виробу на стадії його експлуатації. Тому найбільш

доцільно проводити ФВА при конструкторській розробці виробів. Досвід

показує, що ліквідувати помилку при розробці вироби в 10 разів дешевше, ніж у

процесі виробництва, і в 100 разів дешевше, ніж в процесі його експлуатації

споживачами.

Принцип пріоритету. Так як метод ФВА не має поки широкого поширення

і не охоплює всілякі об'єкти (види продукції, технології, процеси і т.д.), а

кількість спеціалстів, які володіють методикою, обмежена, то в першу чергу

ФСА повинні підлягати вироби і процеси, які находяться на стадії

конструкторської розробки і будуть вироблятися у великих масштабах. Це

дозволить, з одного боку, максимізувати ефект ФВА при мінімально можливих

витратах на його проведення. Крім того, значний ефект, отриманий в цьому

випадку, буде сприяти більш широкому визнанню ФВА.

Принцип оптимальної деталізації. Головний сенс ФВА - виділення

споживчих функцій, властивих об'єкту. Але якщо досліджуваний об'єкт досить

84

складний, то в результаті його ділення на функції, останніх може утворитися

дуже багато (десятки, а то й сотні). Така вузька деталізація робить дуже

громіздкою, малозрозумілою програму аналізу і навряд чи буде сприяти

швидкості та результативності його виконання. Тому на практиці проблему

дослідження складних об'єктів краще вирішувати в два етапи:

1) поділ об'єкта на великі частини (окремі вузли машин або пристосування,

більш-менш відокремлені групи технологічних операцій);

2) виконання ФВА кожного з об'єктів.

В окремих випадках при попередній деталізації може з'ясуватися, що

найцікавішою для аналізу є яка-небудь одна частина об'єкта; вивчення ж інших

недоцільно з точки зору ефективності аналізу.

Принцип послідовності. Виконання комплексу робіт з ФВА вимагає певної

послідовності дослідження, насамперед попереднього вивчення майбутнього

об'єкта і всіх обставин, які пов'язані з його виробництвом і експлуатацією. При

цьому необхідно користуватися логічною схемою деталізаціі - від загального до

приватного (об'єкт - вузол - функція). Результати проведення ФВА на кожному

етапі залежать від повноти і якості виконаних робіт на попередніх етапах.

Принцип виділення провідної ланки (ліквідації вузьких місць). Майже

завжди при аналізі з'ясовується, що або в господарському комплексі, або в

окремо взятому виробі існує якась частина, яка вимагає великих витрат на

забезпечення життєдіяльності цього об'єкта або стримує одержання ефекту від

його функціонування (використання) . Очевидно, що з точки зору аналізу

дослідження найбільш доцільно спрямувати на ликвідацію цих стримуючих

обставин або напрямків. Завдяки такому вибору напрямків дослідження

мінімальні витрати на проведення ФВА активізують всю аналізовану систему і

значно підвищують загальний ефект від її функціонування.

Принцип колективної інноваційної творчості. Проявляється в інтеграції

наукової інтуїції і практичного винахідницького досвіду, спрямованих на

генерування нових ідей, нестандартних технічних і технологічних рішень,

забезпечуючих найвищу конкурентоспроможність об'єкта ФВА та його

економічну ефективність.

9.3. Послідовність проведення функціонально-вартісного аналізу

У різних літературних джерелах при описі послідовності проведення ФВА

виділяють різну кількість етапів, однак незалежно від кількості етапів сама

програма аналізу не змінюється. Тому ми при викладі цього питання будемо

грунтуватися на вимогах методики, яка була офіційним документом у

колишньому СРСР і містила сім етапів: підготовчий, інформаційний,

аналітичний, творчий, дослідницький, розробка рекомендацій і впровадження.

Підготовчий етап. Вибирається об'єкт майбутнього дослідження,

створюється тимчасова дослідницька група з спеціалістів різного спрямування

для більш повного охоплення всіх інженерно-економічних і технологічних

особливостей об'єкта. За відсутності у цих фахівців досвіду проведення ФВА їх

направляють на курси з вивчення його методики. Розробляється докладний

85

календарний план виконання дослідження, оформляють всі нормативні

документи, пов'язані з проведенням ФВА (наказ керівника про проведення

аналізу визначеного об'єкта, залучення певних працівників до виконання цієї

роботи, матеріальної зацікавленості працівників за результатами аналізу і т.д.).

Інформаційний етап. Головне завдання - збір, вивчення і розповсюдження

різноманітних даних про досліджуваний об'єкт. Вони повинні відображати

умови виробництва, реалізації та споживання виробу, новітні досягнення в

галузях науки і техніки, так чи інакше пов'язані з цим об'єктом, утримувати всю

без винятку технологічну та економічну інформацію, що має відношення до

аналізованого об'єкту. Даний етап нерідко називають фундаментом ФВА, тому

що від повноти і достовірності збираної інформації багато в чому залежить

успіх послідуючих етапів ФВА.

Аналітичний етап. Проводяться деталізація досліджуваного об'єкту на

функції, їх класифікація, визначення вартості кожної з них. Практично це

означає створення функціонально-вартісної моделі об'єкта. В результаті

проведених досліджень повинні бути виявлені зони найбільшої концентрації

витрат (у тому числі і непотрібних), тобто найбільш перспективні зони з точки

зору завдань ФВА. На підставі цього формулюються завдання щодо

вдосконалення об'єкта з метою скорочення витрат на його виробництво,

обгрунтовуються напрямки подальшого дослідження.

Творчий етап. Розробляються варіанти спрощення і здешевлення

конструкції виробу або технології. Вирішуються завдання щодо суміщення

функцій, можливості ліквідації непотрібних функцій, здешевлення елементів

конструкції, встановлюються різні варіанти виконання основних функцій,

провадяться обговорення та відбір найбільш реальних варіантів з точки зору їх

реалізації.

У розробці пропозицій бере участь увесь творчий колектив. Внесені

пропозиції зазвичай реєструються у спеціальному журналі, доступному всім

бажаючим. Після скорочення або припинення кількості пропозицій, що

надійшли починається їх обговорення й обгрунтування всіма учасниками

творчого колективу. В якості експертів можуть виступати й інші фахівці.

Обговорення ведеться зазвичай у формі «круглого столу». Для обгрунтування

ефективності кожної пропозиції використують методи «мозкового штурму»,

синектичний, морфологічний, Дельфи, ПАТЕРН та ін.

Із загальної кількості пропозицій має залишитися два-три найбільш

привабливих і перспективних, на думку спеціалістів, варіанти удосконалення

об'єкта. Ці пропозиції потребують більш детального дослідження, а інший раз і

експертної перевірки.

Творчий етап є вирішальним, оскільки саме в ході його починається

зародження нового, удосконаленого об'єкту, окреслюються його контури.

Дослідницький етап. Головне завдання - експериментальна перевірка

висунутих пропозицій. Для її рішення зазвичай проводяться всі необхідні

технічні, технологічні та економічні розрахунки, перевіряється відповідність

нового варіанту виробу умовам його використання споживачами. Якщо

розрахунків недостатньо, створюються досліджувані зразки об'єкта і

86

проводиться їх випробування як з точки зору пристосованості до існуючого

виробничого устаткування, так і з точки зору умов доставки до споживача та

експлуатації.

Рекомендаційний етап. Робиться остаточний вибір варіанта змін

досліджуваного об'єкта, який не знижував би його споживчих якостей. При

цьому оформляється вся необхідна документація по вибраному варіанту

вдосконаленого об'єкта. Узгоджуються всі внесені до нього зміни з

споживачами і постачальниками. Для того щоб організувати виробництво

нового виду продукції або хоча б нової моделі того ж самого виду продукції,

слід узгодити багато різних питань з органами Держстандарту, пожежними,

санітарними, екологічними та іншими службами. Розробляються плани-графіки

впровадження результатів аналізу у виробництво. Необхідна документація

виробничого характеру передається технологічним, економічним та іншим

заінтересованим службам.

Етап впровадження. Повинні бути вирішені всі питання, пов'язані з

організацією виробництва нового варіанту аналізованого виробу. Для фахівців,

зайнятих безпосередньо у виробництві, проводяться консультації, а при

необхідності - курси підвищення їх кваліфікації. Протягом всього терміну

освоєння нового варіанту повинен здійснюватися контроль з боку фахівців

тимчасового творчого колективу. Підводяться підсумки проведеної роботи,

визначається її економічний ефект, оформляється звіт про результати аналізу,

вирішуються питання матеріального заохочення учасників розробки і

впровадження результатів ФВА.

Залежно від особливостей конкретного об'єкта, технології його виробництва

та інших причин, методика виконання ФВА може істотно розрізнятися, але

загальні принципи методології повинні дотримуватися.

9.4. Досвід і перспективи використання функціонально-вартісного

аналізу

ФВА виник наприкінці 40-х рр.. XX ст. Майже одночасно американський

інженер Л.Д. Майлз і російський вчений Ю.М. Соболєв (Пермський

телевізійний завод) запропонували якісно нові підходи до пошуку резервів

зниження собівартості виробу. Ефект був майже приголомшуючий. Перша

розробка Ю.М. Соболєва (вузол посилення мікротелефону) дозволила

скоротити кількість деталей на 70%, витрати матеріалів - на 42%,

трудомісткість - на 69%, а загальну собівартість - в 1,7 рази. З того часу і

починається історія теоретичної розробки та практичного використання ФВА.

На Заході цей метод досить швидко завоював загальне визнання. Після

теоретичних розробок і підготовки відповідних фахівців, він почав широко

використовуватися самими різноманітними фірмами. Сьогодні майже всі нові

види продукції, що надходять на ринок, на стадії передвиробничій підготовки

проходять через ФВА по причині виняткової ефективності цього методу. Кожен

87

долар, витрачений на проведення ФВА, дає економію від 7 до 20 дол в

залежності від галузі виробництва та об'єкта дослідження.

У колишньому СРСР і країнах так званого соціалістичного табору, ймовірно,

через безгосподарність як невід'ємної риси соціалізму ФВА не знайшов досить

широкого практичного застосування. Кращі результати можна було відзначити

в колишніх НДР і ЧССР. З галузей виробництва найбільш виділилися

підприємства електротехнічної промисловості. Однак ФВА не став невід'ємним

елементом системи управління, незважаючи на таку ж високу (а іноді і більш

високу), як і на Заході, його ефективності.

За час розвитку ФВА в межах колишнього СРСР склалося щось схоже на

систему, найбільшою мірою вдосконалену в колишній всесоюзній галузі, що

підкоряється Міністерству електротехнічної промисловості. До складу

міністерства входила координаційна рада, яка й управляа всім процесом

проведення, методичного та кадрового забезпечення ФВА на підприємствах.

Методичним центром цієї системи був науково-дослідний інститут, який

займався проблемами ФВА. Підготовку кадрів та узагальнення інформації про

результати ФВА здійснював так званий базовий центр. На підприємствах

створювалися або спеціалізовані відділи ФВА, або тимчасові творчі групи для

проведення аналізу окремих об'єктів. В цілому все це являло собою громіздку

бюрократичну систему, яка мала кілька рівнів управління.

На Заході не пішли по такому шляху, тому що неможливо створити загальну

методику ФВА, придатну для дослідження всіх без винятку об'єктів в межах

навіть однієї галузі. Щоправда, цьому сприяла й та обставина, що результати

ФВА часто ставали комерційною таємницею. Загальновідомі підходи до

проведення ФВА, досвід, який перестав бути комерційною таємницею, широко

використовувся для підготовки спеціалістів (в тому числі і у вузах). Але більш

вузька спеціалізація і необхідна кваліфікація працівників досягаються в межах

окремих фірм.

Таку ж систему підготовки і використання кадрів, організацію проведення

досліджень неминуче доведеться в самий ближчий час створювати і на

російських підприємствах, які прагнуть не тільки твердо обгрунтовуватися на

ринку СНД, але і виходити зі своєю продукцією на світовий ринок. Тому

необхідні істотні зміни у відношенні до ФВА. Мається на увазі перш за все ясне

розуміння керівниками всіх рівнів, що ФВА - потужний засіб підвищення

ефективності виробництва, зміцнення конкурентоспроможності продукції,

ресурсозбереження.

Часто уявлення про можливості ФВА дуже звужене. Вважають, що це

виключно інженерний аналіз, придатний тільки для конструкторської доробки

технічних виробів. Насправді це не так. З точки зору ФВА можуть вивчатися

будь-які об'єкти. Наприклад, технологія вирощування якої-небудь культури

являє собою комплекс технологічних операцій, кожна з яких виконується для

досягнення певної мети. У цьому і полягає функція кожної операції. Очевидно,

кожна з цих функцій можуть виконуватися різними способами (різні

агроприйоми, агрегати і т.д.), з різними витратами. Більш того, з точки зору

агрономії не виключено, що до складу використовуваної технологічної схеми

88

можуть входити і зовсім непотрібні технологічні операції. Цей же підхід може

бути виконаний відносно складу основних виробничих засобів підприємства

(кожен їх вид виконує якусь функцію).

Використовувана зараз система бухгалтерського обліку - дуже

перспективний об'єкт для ФВА. Тут необхідно перевірити функціональну роль

кожного документа в документообігу, кажного показника і т.д. Такий аналіз

дозволив би без втрат облікових функцій скоротити перелік облікової

документації і її реквізитів. У масштабах держави це означало б скорочення

витрат паперу, вивільнення працівників і т.д. Особливо перспективним для

використання методики ФВА, на думку багатьох учених, є

сільськогосподарське виробництво.

Перспективи подальшого розвитку ФВА полягають і в тому, щоб

впроваджувати в його методику економіко-математичні методи і комп'ютерні

технології обробки інформації, а на загальнодержавному рівні - узагальнювати

досвід проведення ФВА в різних галузях з метою його популяризації та

удосконалення.

Глава 10

МЕТОДИКА МАРЖИНАЛЬНОГО АНАЛІЗУ

10.1. Поняття і значення маржинального аналізу

Велику роль в обгрунтуванні управлінських рішень в бізнесі відіграє

маржинальний (граничний) аналіз, методика якого базується на вивченні

співвідношення між трьома групами найважливіших економічних показників

"витрати - обсяг виробництва (реалізації) продукції - прибуток» та

прогнозуванні критичної і оптимальної величини кожного з цих показників

при заданому значенні інших. Даний метод управлінських розрахунків

називають ще аналізом беззбитковості або сприяння доходу.

Основу цієї методики становить поділ операційних витрат в залежності від

зміни обсягу діяльності підприємства на змінні (пропорційні) та постійні

(непропорційні) та використання граничних величин.

Граничні (додаткові, маржинальні) величини показують характер і

швидкість зміни середніх питомих величин досліджуваних показників. Їх

розраховують як різницю попередніх і наступних середніх питомих величин,

пов'язаних з виробництвом додаткової одиниці продукції. У підсумку

маржинальний аналіз дозволяє встановити, як змінюється середній рівень

питомих показників при збільшенні (сниженні) обсягу виробництва продукції

на одиницю. Граничні величини в економіці почали досліджуватися з другої

половини XIX ст., коли виникла нова школа - маржиналізм. В даний час вся

економічна наука західних країн будується на граничних і критичних

величинах обсягів продажів, собівартості, прибутку, ціни, постійних витрат і їх

оптимізації.

89

Використання даної методики дозволяє:

більш точно обчислити вплив факторів на зміну суми операційних

витрат, прибутку і рівня рентабельності та на цій основі більш ефективно

управляти процесом формування і прогнозування собівартості продукції і

фінансових результатів;

визначити критичні рівні обсягу продажів, змінних витрат на одиницю

продукції, постійних витрат, ціни при заданій величині відповідних

факторів;

встановити зону безпеки (беззбитковості) підприємства;

обчислити необхідний обсяг продажів для отримання заданої величини

прибутку;

більш точно оцінити ефективність виробництва окремих видів продукції

(послуг) і ефективність роботи окремих сегментів підприємства;

обгрунтувати найбільш оптимальний варіант управлінських рішень, що

стосуються зміни виробничої потужності, асортименту продукції, цінової

політики, варіантів устаткування, технології виробництва, придбання

комплектуючих деталей тощо з метою мінімізації витрат і збільшення

прибутку.

Проведення маржинального аналізу вимагає дотримання ряду умов:

• необхідність поділу витрат на дві частини - змінні і постійні по

відношенню до динаміки обсягу виробництва продукції;

• зміна змінних витрат пропорційно обсягу виробництва (реалізації)

продукції;

• відсутність зміни постійних витрат в межах релевантного обсягу

виробництва (реалізації) продукції, тобто в діапазоні ділової активності

підприємства, який встановлений виходячи з виробничої потужності

підприємства та попиту на продукцію;

• тотожність виробництва і реалізації продукції в рамках розглянутого

періоду часу, тобто запаси готової продукції істотно не змінюються;

• потреба обчислення і використання показника маржі покриття

(маржинального прибутку).

10.2. Аналіз функціонального зв'язку між операційними витратами

і обсягом виробництва продукції

Всі операційні витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом

продукції, можна розділити на змінні та постійні. Основу такої класифікації

витрат становить принцип їх еластичності до зміни рівня ділової активності

підприємства.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. В

основному це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції.

Окремі елементи змінних витрат, в свою чергу, в залежності від темпів їх зміни

підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресивні.

90

Пропорційні витрати знаходяться в прямопропорційній залежності від

динаміки обсягу виробництва продукції (пряма заробітна плата, витрата

сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Коефіцієнт еластичності

для таких затрат дорівнює одиниці.

Прогресивні витрати зростають більш високими темпами, ніж обсяг

виробництва продукції, наприклад оплата праці робітників за відрядно-

прогресивною системою. Коефіцієнт еластичності для таких витрат буде

більше одиниці.

Дегресивні витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва (витрати

на поточний ремонт машин і обладнання). Коефіцієнт еластичності для таких

витрат буде менше одиниці.

Але в цілому змінні витрати з деяким ступенем умовності змінюються

пропорційно обсягу виробництва продукції.

Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу

продукції - це амортизація, орендна плата, заробітна плата обслуговуючого

персоналу на погодинній оплаті, витрати, пов'язані з управлінням і організацією

виробництва, лізингові платежі, комунальні витрати і т.д.

Підприємству вигідніше, якщо на одиницю продукції приходиться менша

сума постійних витрат, що можливо при досягненні максимуму обсягу

виробництва і реалізації продукції на наявних виробничих потужностях. Якщо

при спаді виробництва продукції змінні витрати скорочуються пропорційно, то

сума постійних витрат не змінюється, що призводить до зростання собівартості

продукції і зменшення суми прибутку.

Розглянемо характер зміни собівартості продукції під впливом обсягу

виробництва на конкретному прикладі (табл. 10.1).

У таблиці загальна сума постійних витрат у розмірі 50 млн руб. є фіксованою

для всіх обсягів виробництва. Абсолютна її величина не змінюється зі

збільшенням обсягу виробництва продукції, однак на одиницю продукції

постійні витрати зменшуються пропорційно його зростанню. Змінні витрати в

Таблиця 10.1 Залежність загальної суми витрат і собівартості одиниці продукції від обсягу її виробництва

Обсяг випуску продукції, шт.

Собівартість всього випуску, тис. руб.

Собівартість одиниці продукції, тис. руб.

Постійні витрати

Змінні витрати Всього

Постійні витрати

Змінні витрати Всього

500 50000 40 000 90 000 100 80 180

1000 50000 80 000 130000 50 80 130

1500 50000 120000 170000 33 80 113

2000 50000 160000 210000 25 80 105

2500 50000 200000 250000 20 80 100

91

собівартості всього випуску зростають пропорційно зміні обсягу виробництва,

зате в собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними.

Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва показана на мал.

10.1. На осі абсцис відкладається обсяг виробництва продукції, а на осі ординат

- сума постійних і змінних витрат. З малюнка видно, що зі збільшенням обсягу

виробництва зростає сума змінних витрат, а при спаді виробництва відповідно

зменшується, поступово наближуючись до лінії постійних витрат.

10.3. Методи визначення суми постійних і змінних витрат

Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції

дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Для цієї

мети використовуються різні методи:

• алгебраїчний;

• графічний;

• статистичний, заснований на кореляційно-регресійному аналізі;

• селективний, побудований на змістовному аналізі кожної статті та

елементу витрат.

Алгебраїчний (мінімаксний) метод можна застосовувати при наявності

інформації про мінімальному і максимальному обсягах виробництва продукції

в натуральному вираженні і відповідних їм витратах.

Графічний метод знаходження суми постійних витрат складається з

наступного. На графіку відкладаються дві точки, відповідаючих загальним

витратам для мінімального і максимального обсягів виробництва. Потім вони

з'єднуються до перетину з віссю ординат, на якій відкладаються рівні витрат.

Точка, де пряма перетинає вісь ординат, показує величину постійних витрат,

яка буде однаковою як для максимального, так і для мінімального обсягу

виробництва.

Мал. 10.1. Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва продукції

92

У нашому прикладі (рис. 10.2) пряма перетинає вісь ординат, на якій

відкладені витрати, в точці 50 млн руб., що відповідає результату, знайденому

алгебраїчним методом.

Мал. 10.2. Графічний метод знаходженнясуми постійних витрат

Селективний метод дозволяє більш точно визначити суму постійних і

змінних витрат, але він більш трудомісткий в порівнянні з уже розглянутими.

Однак в умовах сучасних технологій обробки економічної інформації цей

процес спрощується, якщо передбачити розподіл витрат на постійні і змінні в

комп'ютерних програмах та первинних документах.

Багато затрат є напівзмінними або напівпостійними (витрати на ремонт

машин і обладнання, витрати на рекламу, витрати на годівлю тварин і т.д.).

Тому, з метою більш точного поділу їх на постійні та змінні, необхідно

експертним шляхом або за допомогою кореляційного аналізу встановити

коефіцієнт залежності певного виду витрат від об'єму виробництва продукції.

Наприклад, загальна сума витрат на ремонт обладнання склала 800 тис. руб.,

а коефіцієнт залежності даного виду витрат від обсягу виробництва - 0,6. Отже,

480 тис. руб. можна віднести до змінної, а 320 тис. руб. - до постійної частини

витрат.

Аналогічні розрахунки робляться і за іншими статтями витрат, після чого

визначається загальна сума постійних і змінних витрат, що дуже важливо при

аналізі та прогнозуванні собівартості продукції, прибутку і рентабельності,

визначенні беззбиткового об'єму продажів, зони безпеки підприємства та т.д.

10.4. Методика маржинального аналізу собівартості продукції

Як уже зазначалося, маржинальний аналіз дозволяє точніше виміряти вплив

факторів на зміну рівня собівартості продукції, прибутку і рентабельності та на

цій основі виробляти більш ефективну політику управління витратами і

фінансовими результатами.

За методикою аналізу витрат виробництва, яка традиційно застосовується на

вітчизняних підприємствах, загальна сума витрат на виробництво і

реалізацію продукції розглядається як функція зміни загального обсягу випуску

продукції, її структури та рівня собівартості виробу.

93

Тут допускається, що всі витрати і постійні і змінні змінюються

прямопропорційно обсягу виробництва продукції. В дійсності сумірно з

обсягом випуску продукції змінюється тільки змінна частина операційних

витрат, сума постійних витрат від нього не залежить.

За даною моделлю на фактичний обсяг виробництва перераховується не вся

сума витрат минулого періоду або плану звітного періоду, а тільки змінна її

частина, що дозволяє більш точно обчислити вплив факторів на зміну загальної

суми витрат і всіх похідних від неї показників (витратоємкості, собівартості

окремих виробів, рентабельності).

Витратоємкість визначається відношенням загальної суми витрат на

виробництво і реалізацію продукції до вартості виготовленої продукції в

поточних цінах.

Аналогічні переваги має методика маржинального аналізу собівартості

окремих видів продукції. Вплив факторів першого порядку на зміну рівня

собівартості одиниці продукції за традиційною методикою вивчають за

допомогою факторної моделі.

У систематизованому вигляді методика маржинального аналізу собівартості

продукції представлена в табл. 10.2.

Таким чином, методика маржинального аналізу, заснована на поділі витрат на

постійні та змінні, має дуже велике значення в аналізі, плануванні та

прогнозуванні собівартості продукції. Впровадження її на вітчизняних

підприємствах дозволить більш ефективно управляти процесом формування

собівартості та фінансових результатів на мікрорівні.

Таблица 10.2

Методика факторного анализа себестоимости продукции

Показат

ель

Детерминированные факторные

модели

традиционные применяемые в маржинальном

анализе Общая сумма затрат

3 = Х(1вЛ,.С;) Недостаток: все затраты изменяются пропорционально объему производства

Преимущество: позволяет более точно исчислить влияние объема выпуска продукции на общую сумму затрат

Затратоемкость продукции

ЗЕ_зобш_ 1(ИВП,С,} ВП Х<№л;' Ф Недостаток: объем производства не влияет на затратоем- кость продукции

ЭЕ 3оби< Ь,) + А ВП Х(|/ВЛ,Ц,)

Преимущество: позволяет определить влияние объема выпуска продукции на изменение затратоем кости продукции

Себестоимость отдельных видов продукции

' УВП, Недостаток, все затраты на единицу продукции (услуг) сокращаются (увеличиваются) пропорционально объему ее производства

Преимущество: в обратно пропорциональной зависимости с объемом производства находятся только постоянные затраты на единицу продукции (услуг)

94

10.5. Аналіз маржі покриття (маржинального прибутку)

Маржа покриття (маржинальний прибуток) - різниця між виручкою від

реалізації продукції, товарів і послуг та змінними витратами, припадають на

реалізовану продукцію, - дуже цінний показник при аналізі фінансових

результатів. З її допомогою можна правильніше ранжувати окремі види

продукції і окремі сегменти підприємства за рівнем рентабельності. Вона

служить основою для визначення беззбиткового обсягу продажів по кожному

виду продукції і в цілому по підприємству, а також для обгрунтування

оптимального варіанту різного роду управлінських рішень.

Маржа покриття на одиницю продукції показує внесок клжної додатково

виробленої одиниці продукції в загальну суму маржинального прибутку, що є

джерелом покриття постійних витрат і генерування прибутку. Порівняння

маржинального прибутку з сумою постійних витрат організації відображає

фінансовий результат від операційної діяльності. Її величина залежить від

наступних факторів:

на одиницю продукції (питомий маржинальний прибуток);

на весь обсяг продажів даного виду продукції;

в цілому по підприємству.

Розрахунок впливу даних факторів покаже внесок кожного з них у

формування загальної суми маржі покриття звітного періоду. Поданими

моделями можна оцінювати ступінь чутливості її величини до зміни

відповідних факторів у прогнозованому періоді.

95

Визначення усіченої собівартості за змінною частиною витрат і маржі

покриття по кожному виду продукції дозволяє більш правильно визначити

прибутковість кожного продукту і його внесок у генерування загальної маржі

покриття та прибутку підприємства в порівнянні з традиційним методом

калькулювання повної собівартості продукції. При повному калькулюванні

собівартості продукції, як правило, допускається значне спотворення її рівня,

оскільки дуже важко правильно вибрати базу розподілу накладних витрат, в

результаті чого собівартість одних видів продукції явно завищується, а інших -

занижується. Прийняті на цій основі зміни в структурній політиці можуть

виявитися помилковими, тобто можуть бути зняті з виробництва вироби, що

вносять насправді значний внесок у загальний дохід підприємства. Це можна

проілюструвати на примірі (табл. 10.3).

Як показують наведені дані, найбільшу суму маржинального прибутку

забезпечує виріб А. Але оскільки постійнні витрати були розподілені

пропорційно прямій заробітній платі, питома вага якої в загальній сумі витрат

даного виробу висока, то його повна собівартість виявилася вищою ціни, а

Таблиця 10.3

Показник Виріб

А в С

1. Обсяг продажів, шт. 800 750 500

2. Ціна одиниці, грн. 100 120 150

3. Повна собівартість, грн. 110 90 105

4. Усічена собівартість, грн. 60 75 97,5

5. Прибуток на одиницю продукції,

грн. (п. 2 - п. 3) -10 +30 +45

6. Маржа покриття на одиницю продукції, грн. (п.2-п. 4) 40 45 52,5

7. Рентабельність продажів. % (П. 5 /

п. 2100) -10 25 30

8. Ранжування виробів за рівнем

рентабельності 3 2 1

9. Маржинальна рентабельність (п.

6 / п. 2 ■ 100) 40 37,5 35,0

10. Ранжування виробів за маржинальною рентабельністю 1 2 3

96

виробництво збитковим . Враховуючи, що на сегоднішній день не існує

ідеальної бази для розподілу накладних витрат, більш об'єктивна оцінка

прибутковості від окремих видів продукції може бути отримана на основі маржі

покриття.

Якщо змінювати асортимент продукції, орієнтуючись на метод

калькулювання повної собівартості, скоротивши виробництво виробу А, то

можна втратити значну суму прибутку (табл. 10.4).

Скоротивши виріб А, який був збитковим за методом калькуляції повної

собівартості, але мав позитивну маржу покриття, підприємство втрачає значну

суму прибутку. Отже, таке рішення було б помилковим. Обчислення усіченої

собівартості і маржі покриття дозволяє уникнути цієї помилки.

Таким чином, показник маржі покриття у відсотках до виручки є важливим

інструментом прийняття рішень. Якщо підприємство збільшить продажі

продукції з більш високими знаннями даного показника, воно отримає більш

високу суму покриття, а відповідно, і більш високу суму прибутку. Тому

планування виробництва та збуту продукції повинно орієнтуватися саме на цей

критерій з метою досягнення оптимального фінансового результату.

10.6. Методика маржинального аналізу прибутку та рентабельності

Великий інтерес представляє методика маржинального аналізу прибутку,

широко використовувана в західних країнах. На відміну від традиційної

методики аналізу прибутку вона дозволяє повніше вивчити взаємозв'язки між

показниками і точніше виміряти вплив факторів. Покажемо це за допомогою

порівняльного аналізу.

Методика маржинального аналізу показників рентабельності та її

відмінність від традиційних підходів. За традиційною методикою факторного

аналізу обсяг продажів не робить впливу на зміну рівня рентабельності, тому

що чисельник і знаменник цих моделей змінюються пропорційно йому.

Таблиця 10.4

Показник Значення показника до

виключення Виробу А

після виключення виробу А

Виручка від продажу, тис. грн. 245 165

Змінні витрати, тис. грн. 153 105

Маржа покриття, тис. грн. 92 60

Постійні витрати, тис. грн. 55 55

Прибуток від продажу, тис.

грн. 37 5

Середній рівень

рентабельності продажів,% 15,1 3,0

97

Перевага методики маржинального аналізу показників рентабельності полягає в

тому, що при її використанні враховується взаємозв'язок елементів моделі, в

результаті чого вловлюється вплив обсягу продажів на зміну рівня

рентабельності. Це забезпечує більш точне вирахування впливу факторів і як

наслідок - більш високий рівень планування і прогнозування фінансових

результатів.

Крім того, дана система обліку і аналізу орієнтована не на виробництво, а на

реалізацію. Вона спонукає вишукувати резерви збільшення обсягу продажів:

чим більший об'єм продажів, тим менше постійних витрат, віднесених прямо на

фінансовий результат, припадає на одиницю реалізованої продукції, тим

більший прибуток і вище рентабельність.

10.7. Визначення беззбитковогообсягу продажів і зони безпеки

підприємства

Беззбитковість - такий стан, коли бізнес не приносить ні прибутку, ні

збитків. Виручка покриває тільки витрати, фінансовий результат при цьому

дорівнює нулю. Беззбитковий обсяг продажів можна виразити і в кількості

одиниць продукції, котру необхідно продати, щоб покрити витрати, після чого

кожна додаткова одиниця проданої продукції буде приносити прибуток

підприємству.

Різниця між фактичним і беззбитковим обсягом продажів - це зона безпеки

(зона прибутку), і чим вона більше, тим міцніше фінансовий стан

підприємства.

Беззбитковий обсяг продажів і зона безпеки підприємства - основоположні

показники при розробці бізнес-планів, обгрунтуванні управлінських рішень,

оцінки діяльності підприємства.

Для визначення їх рівня можна використовувати аналітичний і графічний

способи. Виявляється обсяг випуску продукції у відсотках від виробничої

потужності підприємства, або в натуральних одиницях (якщо випускається

один вид продукції), чи в грошовій оцінці (якщо графік будується для декількох

видів продукції), по вертикалі - собівартість проданої продукції і прибуток, які

в сукупності складають виручку від реалізації.

Аналітичний спосіб розрахунку беззбиткового обсягу продажів і зони

безпеки підприємства більш зручний, ніж графічний, тому що не потрібно

креслити кожен раз графік. Можна вивести ряд формул і з їх допомогою

розрахувати дані показники.

Для визначення беззбиткового обсягу продажів у вартісному вираженні

необхідно суму постійних витрат розділити на частку маржі покриття у

виручці.

Дані моделі можна використовувати для розрахунку беззбиткового обсягу

продажів і зони безпеки підприємства не тільки в ретроспективному, але і в

перспективному аналізі.

98

10.8. Аналіз факторів зміни беззбиткового обсягу продажів і зони

безпеки підприємства

Наведені графіки та аналітичні розрахунки показують, що беззбитковий

обсяг продажів і зона безпеки залежать від суми постійних і змінних витрат,

а також від рівня цін на продукцію. При підвищенні цін потрібно менше

реалізувати продукції, щоб одержати необхідну суму виторгу для компенсації

постійних витрат підприємства, і навпаки, при зниженні рівня цін беззбитковий

обсяг реалізації зростає. Збільшення ж питомих перемінних і постійних витрат

підвищує поріг рентабельності і зменшує зону безпеки.

Тому кожне підприємство прагне скорочувати постійні витрати.

Оптимальним вважається план, який дозволяє знизити частку постійних витрат

на одиницю продукції, зменшити беззбитковий обсяг продажів і збільшити зону

безпеки.

10.9. Обгрунтування рішення про збільшення виробничої

потужності

За допомогою маржинального аналізу можна обгрунтувати доцільність

збільшення виробничої потужності. Оскільки з її збільшенням відбувається

зростання суми постійних витрат, слід встановити, чи збільшаться прибуток

підприємства та зона його безпеки.

У даному прикладі при збільшенні виробничої потужності на 20% сума

постійних витрат зросте на 25%, а сума прибутку всього на 12,5%. При цьому зі

збільшенням суми постійних витрат зменшиться зона безпеки підприємства і

збільшиться термін окупності постійних витрат на 0,3 міс.

Остаточне рішення про збільшення виробничої потужності має прийматися з

урахуванням окупності інвестицій на будівництво додаткових приміщень,

придбання та модернізації устаткування. Враховуються також можливості

збуту продукції, створення нових робочих місць, наявність необхідних

матеріальних і трудових ресурсів і т.д.

Слід враховувати також ефект кривої досвіду (ЕКД), сутність якого полягає

в тому, що в міру збільшення виробництва, нарощування виробничих

потужностей відбувається поступове зниження змінних витрат у зв'язку з

підвищенням рівня стандартизації виробничих процесів, кваліфікації та

професіоналізму кадрів, вдосконалення техніки, технології та організації

виробництва.

Досвід розвинутих країн показує, що при кожному подвоєнні виробництва

продукції змінні витрати на одиницю продукції знижуються приблизно на 20-

30%.

Ефект кривої досвіду проявляється не автоматично, а реалізується за умови

постійного підвищення кваліфікації персоналу, впровадження нової техніки,

нових технологій і раціональних пропозицій. Адміністрація підприємства

99

повинна постійно дбати про проведення поточних поліпшень, сприяючих

зниженню витрат на виробництво продукції.

10.10. Обгрунтування рішення «виробляти або купувати»

Мінімізації витрат і збільшення прибутку сприяє оптимізації вибору між

власним виробництвом і придбанням комплектуючих деталей, запасних частин,

напівфабрикатів, послуг і т.д. Для вирішення проблеми «виробляти або

купувати» також може бути використаний маржинальний аналіз.

Наприклад, для ремонту техніки вимагаються відповідні деталі. Якщо їх

виготовляти власними силами, то постійні витрати на утримання устаткування

складуть 200 тис. руб. в рік, а змінні витрати на одиницю продукції - 100 руб.

Готові деталі в необмеженій кількості можна придбати по 150 руб. за одиницю.

Яке рішення більш вигідне? Щоб відповісти на це питання, необхідно

прирівняти витрати за обома варіантами.

Собівартість виробництва деталей буде включати постійні та змінні витрати.

При річній потребі в 4000 од. витрати на закупівлю деталей збіжаться із

собівартістю їх виробництва. При потребі понад 4000 од. в рік більш

ощадливим є власне виробництво, а при меншій потребі для підприємства

більш вигідно їх купувати (мал. 10.3).

Для остаточного ухвалення рішення потрібно враховувати потужність

підприємства, якість продукції, коливання обсягів, створення або скорочення

робочих місць і т.д.

Приклад

Варіант

А

Варіант

В

Зміна, %

Обсяг виробництва

продукції, шт. 500 600 +20

Постійні витрати, млн грн. 600 750 +25 Змінні витрати на одиницю продукції, тис. грн. 3 3 —

Ціна, тис. грн. 5 5 —

Виручка, млн грн. 2500 ЗООО +20

Прибуток, млн грн. 400 450 +12,5

Беззбитковий обсяг

продажів, шт. 300 375 +25

Зона безпеки

підприємства,% 40 37,5 -6,25

Термін окупності постійних витрат, міс 7,2 7,5 +4,16

100

Мал. 10.3

Аналогічним чином можна обгрунтувати вигідність створення власного

парку вантажних автомобілів, власної ремонтної і будівельної бази власних

маркетингових досліджень ринку, програмних продуктів і т.д.

Проводити самому або купувати з боку - це завдання з області стратегічних

рішень, пов'язаних з довгостроковою оптимізацією виробничої програми. Це

рішення складне і повинно бути ретельно продумано і обгрунтовано. Воно має

оцінюватися не тільки з економічної, але і з технологічної, якісної,

організаційної позицій. При цьому потрібно враховувати ступінь використання

потужності, якість продукції та послуг, створення або скорочення робочих

місць, коливання об'ємів попиту і т.д.

10.11. Обгрунтування варіанта технології виробництва

Важливим джерелом скорочення витрат і збільшення суми прибутку є вибір

оптимального варіанта технології виробництва.

Варіант А. Підприємство купує деталі, виробляє збірку готових виробів, а

потім їх продає. Витрати при цьому складають: постійні - 400 млн руб. в рік;

змінні - 170 тис. руб. на одиницю продукції.

Варіант В. Підприємство купує додаткове обладнання, яке дозволяє

виконати деякі технологічні операції у власних приміщеннях. При цьому

витрати складуть: постійні - 925 млн руб., змінні - 100 тис. руб. на одиницю

продукції.

Максимально можлива виробнича потужність за двома варіантами - 10 000

виробів на рік. Ціна реалізації одного виробу - 250 тис. руб.

Як бачимо, варіант А має більш високі перемінні, але більш низькі постійні

витрати. Більш високі постійні витрати за варіантом В включають додаткові

101

суми амортизації нового обладнання і приміщень, а також витрати на виплату

відсотків за облігаціями, які були випущені для мобілізації коштів на закупівлю

обладнання. Розрахунковий обсяг виробництва не дано. Максимальний попит

обмежений виробничою потужністю 10 000 од. Тому можна визначити по

кожному варіанту максимальний прибуток і поріг рентабельності (табл. 10.5).

Як видно з табл. 10.5, варіант В забезпечує більш високий прибуток. Однак

при першому варіанті технології поріг рентабельності більш низький, а це

означає, що при зростанні попиту прибуток буде отриманий швидше. Крім

того, при малих обсягах попиту варіант А дає більш високий прибуток або

менші збитки.

Якщо варіант А більш дохідний при малих обсягах реалізації, а варіант В -

при великих обсягах, то повинна бути якась точка перетину, в якій обидва

варіанти мають однаковий сумарний прибуток при однаковому загальному

обсязі реалізації продукції. Для її знаходження можна застосовувати графічний

і аналітичний методи.

Зробимо графічне рішення задачі, для чого побудуємо графік залежності

прибутку від обсягу реалізації за кожним варіантом (мал. 10.4).

Таблиця 10.5 Вихідні дані для обгрунтування варіанта технології виробництва

Показник Варіант

А

Варіант

В

Виробнича потужність,

шт. 10 000 10 000

Ціна реалізації, тис,

грн. 250 250

Питомі змінні витрати, тис. грн. 170 100

Маржа покриття на виріб, тис. грн. 80 150

Маржа покриття на весь випуск, млн. грн. 800 1500

Постійні витрати, млн

грн. 400 925

Прибуток, млн грн. 400 575

Беззбитковий обсяг

продажів, шт.

80 тис. грн. 925 млн грн. _ 150 тис. грн.

102

Мал. 10.4

Аналітичний спосіб розрахунку. Припустимо, що обсяг реалізації, при якому

обидва варіанти дають однаковий прибуток, дорівнює х одиниць. Сума

операційного брутто-прибутку є сумарна маржа покриття мінус постійні

витрати.

Таким чином, варіант А є більш вигідним до 7500 од. Якщо ж очікується, що

попит перевищить 7500 од., то більш вигідним буде варіант В. Тому потрібно

вивчити й оцінити попит на цей вид продукції.

10.12. Вибір рішення з урахуванням обмежень на ресурси

Завдання вибору оптимального рішення значно ускладнюється, якщо

потрібно враховувати різні обмеження:

а) обсяг реалізації продукції (існують границі попиту на продукцію);

б) трудові ресурси (загальна кількість або за професіями);

Доказ

Варіант

А

Варіант

В

Маржа

покриття

(80 • 7500) = 600 000 (150 • 7500)=

1 125 000

Постійні

витрати

400000 925000

Прибуток 200000 200000

103

в) матеріальні ресурси (недолік матеріалів для виготовлення продукції в

необхідній кількості);

г) нестача фонду, робочого часу, обладнання і т.д.

Процес прийняття рішень з урахуванням обмежень передбачає визначення

маржі покриття, яку дає кожен виріб на одиницю відсутнього ресурсу.

Перевага віддається виробництва тих видів продукції, які забезпечують більш

високий рівень даного показника.

Приклад. Фірма випускає два вироби: пальто і куртки. Витрата тканини

обмежена 25 000 м, постійні витрати - 15 000 тис. руб. Потрібно скласти план,

який забезпечить отримання максимум прибутку.

Обмежуючим фактором є матеріальні ресурси. Незважаючи на те що пальто

мають більш високу маржу покриття на одиницю продукції, ніж куртки, з

матеріалу, який необхідно для виготовлення двох пальто, можна зшити три

куртки. Оскільки виробництво курток забезпечує більшу маржу покриття на 1м

тканини, їх повинно бути випущено стільки, скільки вимагає попит, а інша

тканина буде використана на випуск пальто. Прибуток за цим варіантом

становитиме 330 млн руб. (Табл. 10.6). Таблиця 10.6

Обгрунтування структури виробництва продукції при дефіциті матеріальних ресурсів

Показник Пальто Куртки Разом

Питомі змінні витрати, грн. 4800 3900

Ціна виробу, грн. 7500 6000

Витрата матеріалу на виріб, м 3 2

Маржа покриття на одиницю

продукції, грн. 2700 2100

Маржа покриття на 1 м тканини, грн. 900 1050

Кількість замовлень, од. 5000 8000

Необхідна витрата тканини, м 15000 16000 31000

Наявність тканини, м 25000

Варіант 1 Обсяг виробництва, шт. 3000 8000

Витрата тканини, м 9000 6000 25 000

Маржа покриття, тис. грн. 8100 16800 24900

Постійні витрати, тис. грн. 15000

Прибуток, тис. грн. 9900

Варіант 2 Обсяг виробництва, шт. 5000 5000

Витрата тканини, м 15000 10000 25000

Маржа покриття, тис. грн. 13500 10 500 24 000

Постійні витрати, тис. грн. 15000

Прибуток, тис. грн. 9000

104

Зауважимо, що другий варіант, при якому спочатку виготовляють

максимально можливу кількість пальто, не буде більш дохідним. Можна зшити

5000 пальто з 15 000 м тканини, а з останніх 10 000 м - 5000 курток.

Отже, виробництво курток - більш вигідний шлях використання дефіцитного

ресурсу, в даному випадку тканини.

Аналогічним чином максимізується величина прибутку по трудовим

ресурсам і по устаткуванню, які можуть бути одночасно використані на

виробництво декількох виробів. Тільки в даному випадку потрібно враховувати

маржу покриття за людиночас, машиночас і т.д.

Таким чином, розподіл витрат на постійні та змінні і використання

критичних та граничних величин дозволять отримати більш точні результати

розрахунків і на цій основі вибрати більш оптимальний варіант управлінського

рішення з наявних альтернатив. Використання цієї методики в практиці роботи

підприємств буде сприяти більш ефективному управлінню процесом

формування витрат і фінансових результатів.

Глава 11

МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПЕРСПЕКТИВНОГО АНАЛІЗУ

11.1. Поняття, завдання та основні особливості перспективного

аналізу

Перспективний (прогнозний) аналіз є інструментом, за допомогою якого

можна науково обгрунтувати перспективи розвитку підприємства в умовах

постійної зміни зовнішнього середовища його функціонування.

Для досягнення даної мети вирішуються наступні завдання:

а) виявлення найбільш стійких закономірностей і тенденцій розвитку

макроекономічного середовища, які в перспективі можуть надати вирішальну

роль у досягненні цілей підприємства;

б) прогнозування результатів господарської діяльності;

в) вироблення стратегічної і тактичної політики підприємства;

г) наукове обгрунтування та коригування перспективних і поточних планів

розвитку підприємства з урахуванням зміни ситуації внутрішнього і

зовнішнього характеру.

Основні етапи проведення перспективного аналізу:

• розробка системи показників, які будуть складати основу стратегії

розвитку підприємства;

• прогнозування рівня відібраних показників на основі їх історичного

розвитку і передбачуваних змін в перспективі;

• встановлення довготривалих факторів, здатних суттєво вплинути на рівень

прогнозованих показників;

105

• моделювання взаємозв'язків між факторними і результативними

показниками;

• оцінка чутливості прогнозних показників до зміни факторів зовнішнього і

внутрішнього характеру;

• розробка коригувальних заходів, спрямованих на досягнення поставлених

цілей в ситуації, що змінилася.

Найважливіші особливості методики перспективного аналізу:

1) використання обмеженого кола найбільш суттєвих індикаторів розвитку

підприємства в майбутньому;

2) імовірнісні оцінки майбутньої поведінки факторів, визначаючих кінцеві

результати діяльності підприємства;

3) виконання аналітичних процедур щодо здійснення господарських

операцій;

4) широке застосування евристичних та економіко-математичних методів

для прогнозування результатів діяльності в умовах повної або часткової

невизначеності;

5) використання методу сценаріїв, за допомогою якого оцінюються найбільш

ймовірний хід розвитку подій і можливі наслідки прийнятих рішень;

6) використання переважно індуктивного методу дослідження.

Для цілей перспективного аналізу використовується весь методичний

інструментарій аналізу, описаний в попередніх розділах. Однак основу

перспективного аналізу становлять методи прогнозування і методи оцінки

чутливості економічних результатів до передбачуваних змін ситуації.

11.2. Методичний інструментарій прогнозного аналізу

економічних показників

Успішність бізнесу в будь-якій сфері діяльності грунтується на ефективному

плануванні, яке, в свою чергу, базується на точності прогнозного аналізу.

Прогнозний аналіз орієнтується на вивчення можливих сценаріїв розвитку

підприємства в певних умовах і припущеннях. Ведення перспективи дозволяє

своєчасно виявляти ризики та загрози і прийняти відповідні заходи для їх

попередження. Виявлення основних тенденцій і перспектив розвитку,

створення майбутнього підприємства, визначення потенційних можливостей і

загроз - основа наукового обгрунтування планів і вироблення стратегічної і

тактичної політики підприємства, спрямованих на досягнення його кінцевих

цілей.

В даний час налічується більше 100 різних методів і процедур економічного

прогнозування, які можна умовно об'єднати в кілька груп:

а) евристичні (інтуїтивні) методи, що базуються на експертних оцінках

досліджуваного об'єкта;

б) методи, засновані на екстраполяції виявлених тенденцій;

в) економетричні методи, засновані на дослідженні та моделюванні

причинно-наслідкових зв'язків між економічними явищами.

106

Евристичні методи відносяться до неформальних методів вирішення

економічних завдань. Вони використовуються в основному для прогнозування

стану об'єкта в умовах часткової або повної невизначеності, коли основним

джерелом отримання необхідних відомостей служить інтелектуальний

потенціал професіоналів, що працюють в певних сферах науки і бізнесу.

Найбільш поширеним з них є метод експертних оцінок - організований

збір суджень і пропозицій спеціалістів (експертів) з досліджуваної проблеми з

подальшою розробкою отриманих відповідей.

Основою даного методу є опитування фахівців, яке може бути

індивідуальним, колективним, очним, заочним, анонімним і т.д. Організатори

опитування визначають об'єкт і цілі експертизи, підбирають експертів,

перевіряють їх компетентність, аналізують і узагальнюють результати

експертизи.

Основні різновиди методу експертних оцінок:

а) метод «мозкової атаки» або конференції ідей - пошук нових ідей, їх

широке обговорення і конструктивна критика, де генерування ідей відбувається

в процесі творчої суперечки і особистого контакту фахівців. При цьому

необхідно чітко сформулювати проблему, виділивши в ній центральну ланку;

підтримувати ідею будь-якого роду, навіть якщо вона здається сумнівною; не

припиняти обговорення та заохочувати будь-яку ідею, щоб учасники не

відчували скутості;

б) метод «мозкового штурму»: одна група експертів висуває ідеї, а інша їх

аналізує;

в) синектичний метод - передбачає використання при генеруванні ідей

аналогій з інших галузей знань або фантастики;

г) метод Дельфі - анонімне опитування фахівців за заздалегідь

підготовленими питаннями з подальшим статистичним опрацюванням

інформації. Після узагальнення результатів повторно запитують думку фахівців

щодо спірних питань. У результаті забезпечується перехід від інтуїтивних форм

мислення до дискусійної форми. Для цього методу характерні ізольованість в

роботі і незалежність суджень кожного члена експертної групи;

д) метод «дерева цілей» - використання ієрархічної структури розв'язання

проблеми шляхом поділу загальної мети на підцілі. Вершина дерева цілей являє

собою цілі, а «гілки» - це зв'язки між ними. Експертам пропонується оцінити

структуру моделі системи в цілому і дати пропозиції щодо її удосконалювання.

Результати анонімного анкетування узагальнюються і доводяться до експертів,

що дозволяє їм коригувати свої судження на основі отриманої інформації;

е) метод ПАТЕРН - допомога плануванню за допомогою кількісної оцінки

технічних даних. Досліджувана проблема розчленовується на ряд підпроблем,

завдань та елементів, які шикуються в «дерево рішень». Оцінки окремих

експертів піддаються відкритому обговоренню, в результаті чого отримується

користь від ділового спілкування експертів, хоча не виключаються негативні

наслідки конформізму (тиск авторитетів);

ж) метод сценаріїв - експертна оцінка можливих варіантів розвитку подій і

вибір найбільш реальних і сприятливих. Один із ефективних засобів

107

прогнозування. Сценарій - це модель майбутнього стану підприємства, яка

описує можливий перебіг подій, розглядає фактори, які можуть вплинути на хід

передбачуваних подій. Зазвичай в якості базового сценарію розглядається

найбільш вірогідний варіант, який служить основою для прийняття рішення.

Інші варіанти (оптимістичний, песимістичний) вважаються альтернативними.

Використання сценарного прогнозування забезпечує більш глибоке розуміння

ситуації, що склалася, та її розвитку в майбутньому, оцінку потенційних

ризиків, виявлення сприятливих можливостей для досягнення цілей

підприємства.

Методи екстраполяції базуються на економіко-статистичних методах

обробки даних за минулі періоди, визначення тенденцій розвитку

досліджуваного явища в передпрогнозованому періоді і проекції знайденої

закономірності на майбутнє. Екстраполяція встановленої закономірності за

межі динамічного ряду грунтується на припущенні, що почалося з

трансформаційних змін, змінної буде тривати такими ж темпами і в

майбутньому. Необхідними передумовами отримання надійних результатів

екстраполяції є стабільність економічних умов, достатня кількість і

достовірність інформації про минуле.

Найбільш простим методом прогнозування є примінення середнього

абсолютного приросту і середнього темпу зростання динамічного ряду.

Більш точний прогноз розвитку економічних явищ отримують на основі

трендових моделей, які відображають основну тенденцію динамічного ряду,

вільну від короткострокової флуктуації, викликаної різними випадковими

факторами. Основна тенденція розвитку зазвичай виявляється наступними

механічними методами: укрупнення інтервалів, ковзаюча середня і аналітичне

вирівнювання. Ковзаючі середні дозволяють згладити як випадкові, так і

сезонні коливання і виявити основну тенденцію тимчасового ряду.

Найбільш ефективним способом виявлення тренда, який виражає основну

тенденцію тимчасового ряду, є аналітичне вирівнювання динамічного ряду за

допомогою регресійного аналізу, що може вироблятися по прямій, параболі,

гіперболі, експоненті. Суть його полягає в підборі лінії регресії за даними

спостережень таким чином, щоб квадрати їх відхилень від лінії регресії були

мінімальними. Метод найменших квадратів - досить зручний спосіб

розрахунку лінії тренда. Результати прогнозів зазвичай достатньо точні для

короткострокового прогнозування. Розрахунок довірчого інтервалу

передвіщених значень істотно підвищує якість прогнозу.

Разом з тим механічні методи обробки часових рядів мають досить багато

обмежень:

1) не можуть бути використані, якщо не накопичена ретроспективна

інформація в необхідному обсязі про досліджуване явище (наприклад, для

нового виробу, нового виду обладнання);

2) прогнози, засновані на екстраполювання тренда, пропонують

продовження, а не зміну тенденції розвитку, тобто не враховують поворотні

точки, які дуже важливі в практичному менеджменті;

108

3) прогнозування розвитку на підставі вивчення одного динамічного ряду

має обмежене застосування і в силу того, що тут не враховується взаємозв'язок

досліджуваного явища з другими. Комплексний підхід передбачає дослідження

причинно-наслідкового зв'язку між багатьма змінними і вимір її тісноти, що

досягається за допомогою економетрики.

За допомогою математичних моделей, кількісно відображаючих зв'язок між

багатьма змінними, економетрика пояснює причини зміни економічних

явищ у минулому і дає прогнози поведінки їх у майбутньому.

В АГД найбільш широке застосування отримали регресійні і дискримінантні

моделі.

Велику роль в моделюванні та прогнозуванні показників грає адаптивний

підхід. На відміну від трендових і регресивних моделей, в яких коефіцієнти

залишаються незмінними протягом аналізованого і прогнозного періодів,

адаптивне моделювання враховує зміну інтенсивності впливу факторів з

плином часу, а це значно підвищує прогнозні властивості моделей.

Адаптивні моделі та методи прогнозування мають механізм автоматичної

настройки на зміну досліджуваного показника. Інструментом прогнозу є

модель, первісна оцінка параметрів якої проводиться по декількох перших

спостереженнях. На її основі робиться ретроспективний прогноз, який

порівнюється з фактичними спостереженнями. Далі модель коректується

відповідно до величиною помилки прогноза і знову використовується для

ретроспективного прогнозування наступного рівня, аж до вичерпання

останнього спостереження. У підсумку модель вбирає нову інформацію,

пристосовується до неї і до кінця періоду спостереження відображає тенденцію,

що склалася на поточний момент часу. Прогноз виходить як екстраполяція

останньої тенденції, яка більш повно враховує сезонні і малі циклічні

коливання динамічного ряду.

При побудові регресійних моделей динамічних рядів необхідно враховувати

і те, що результативний і факторний ознаки змінюються не синхронно, а з

деяким часовим лагом. Щоб врахувати цю обставину при прогнозуванні

результатів діяльності, застосовують регресійні моделі з розподіленим лагом,

які дозволяють встановити, як швидко реагує досліджуваний результативний

показник на зміну відповідного фактору. Механізм даної моделі заснований на

зсуві вихідної інформації за факторною ознакою на 1,2, ...,n періодів

динамічного ряду відносно значень результативної ознаки, в результаті чого

встановлюється, через який період часу проявляється вплив цього фактору на

досліджуваний показник. Тому регресійні моделі з розподіленим лагом

забезпечують більш точний прогноз розвитку подій.

Дискримінантні моделі отримали широке застосування для оцінки і

прогнозування кредитоспроможності та ризику банкрутства підприємства - це

відомі моделі Альтмана, Лиса, Тафлера, Тішоу і інших західних економістів.

Для їх розробки потрібно досить велика вибірка даних, бажано по

підприємствам однієї галузі, оскільки багато показників можуть бути

непорівнянні за різної структури капіталу і швидкості його оборотності в різних

галузях економіки. Потім всі об'єкти розбиваються, як правило, на три групи:

109

до першої групи належать фінансово стійкі підприємства, до другої - проблемні

чи збанкрутілі підприємства, до третьої - інші. В якості навчальних вибірок

використовують першу і другу групи підприємств. Ознаки, які

використовуються для розпізнавання підмножин, називаються

дискримінантними змінними. Кількість дискримінантних змінних не обмежена,

але їх число повинне бути менше числа об'єктів спостереження. У процесі

дискримінантного аналізу виробляється покроковий відбір змінних, що

забезпечує найкращу різницю груп. Після цього розраховуються коефіцієнти

дискримінантної функції і константи дискримінації.

Вивчення новітнього інструментарію економетрики показало, що більш

досконалими методами побудови кризово-прогнозних моделей є нелінійні

моделі бінарного вибору (логіт-регресія, пробіт-регресія та ін), які

враховують якісне розходження явищ. Якість може бути виражено

спеціальними показниками. Наприклад, фінансово стійкі підприємства можна

позначити числом 0, а неспроможні або збанкрутілі підприємства - числом 1.

Для побудови логіт-регресійної моделі використана інформація по 2160

сільськогосподарським підприємствам Білорусії. На підставі даної інформації

розраховано 15 коефіцієнтів, які надають найбільш істотний вплив на ступінь

фінансової стійкості / нестійкості сільськогосподарських підприємств, з числа

яких відбиралися найбільш значущі для побудови кризово-прогнозної моделі.

За допомогою кластерного, кореляційного та багатовимірного факторного

аналізу встановлено, що найбільшу роль у зміні фінансового становища

сільськогосподарських підприємств відіграють такі показники:

х - частка власного оборотного капіталу у формуванні оборотних активів,

коефіцієнт;

х2 - коефіцієнт оборотності оборотного капіталу;

х3 - коефіцієнт фінансової незалежності підприємства (частка власного

капіталу в загальній валюті балансу);

х4 - рентабельність власного капіталу,%; Дані показники були покладені в

основу розробки логіт-регресійної моделі для діагностики ризику банкрутства

сільськогосподарських підприємств .

11.3. Методичні основи аналізу чутливості

Аналіз чутливості - один з інструментів прогнозування результатів

діяльності підприємства. Грунтуючись на техніці детермінованого

моделювання, він дозволяє оцінити чутливість результативних показників до

зміни внутрішніх і зовнішніх факторів, а також їх реакцію на прийняття будь-

якого управлінського рішення. Аналіз чутливості називають ще однофакторним

аналізом, в якому дослідження причинно-наслідкових зв'язків здійснюється

способом логічної індукції - від приватних факторів до узагальнюючих, від

причин до наслідків. Він становить основу прийняття управлінських рішень,

уточнення та коригування планів і прогнозів, оцінки та прогнозування

ефективності інноваційної діяльності.

110

Основна його мета - всебічне вивчення впливу управлінського впливу

(заходу) на результати господарської діяльності та комплексна оцінка його

ефективності, щоб уникнути ризику втрат або упущеної вигоди.

Щоб всебічно оцінити ефективність (вигідність) інноваційного заходу,

управлінського впливу, необхідно з'ясувати, як змінилися або зміняться у

зв'язку з його проведенням основні показники господарської діяльності: обсяг

виробництва і реалізації продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність і в

кінцевому підсумку фінансове положення підприємства. Проведення певного

заходу може бути ефективним з точки зору збільшення виробництва продукції,

але при цьому може підвищитися її собівартість, знизитися прибуток і рівень

рентабельності, що для підприємства і суспільства в цілому буде невигідним.

Тому, перш ніж здійснювати певний управлінський вплив, необхідно його

всебічно зважити, оцінити і показати, як зміняться ситуація і майбутній стан

підприємства.

Здійснюючи аналіз чутливості, необхідно спочатку визначити базовий

варіант стану об'єкта, де всі досліджувані показники мають вихідні значення. В

якості базового варіанту може служити фактично сформована ситуація на

даний момент або план підприємства.

Оцінювати чутливість показників до зміни фактора або ситуації можна як за

абсолютними, так і за відносними показниками.

Коефіцієнт еластичності показує на скільки відсотків змінюється

результативний показник за зміною факторного показника на один відсоток.

Оскільки перспективний аналіз грунтується на системному підході, який

розглядає підприємство як систему, що складається з взаємопов'язаних частин,

кожна з яких вносить свій внесок в її розвиток, то будь-який управлінський

вплив на одну з частин системи відбивається і на інших її частинах, зачіпає всі

сторони, всі показники діяльності підприємства. Тому, щоб комплексно

оцінити наслідки прийнятого рішення, необхідно оцінити чутливість всіх

основних показників до його впливу (мал. 11.1).

В умовах комп'ютерної технології обробки інформації аналіз чутливості

значно полегшується і поглиблюється. Використання комп'ютера і його

інструментальних засобів дозволяє:

• досліджувати більше варіантів передбачуваних змін факторів зовнішнього

та внутрішнього середовища;

• охопити більше коло показників, чутливих до даних змін, і більш

комплексно оцінити кожен варіант прогнозованих змін;

• розробити і застосувати більш складні математичні моделі, які будуть

точніше відображати складні взаємозв'язки економічних явищ і об'єктивніше

оцінювати сценарії розвитку підприємства;

• зробити аналіз більш оперативним.

Таким чином, аналіз чутливості є важливим інструментом у виробленні

управлінських рішень. Він показує, як прогнозовані і несподівані зміни умов

діяльності впливають на майбутній стан підприємства.

111

11.4. Прогнозування результатів діяльності за допомогою нечітких

регресійних моделей

Сучасна епоха характеризується надзвичайно швидкими і глибокими

змінами соціальних і економічних явищ, в результаті чого дуже важко

передбачити їх розвиток у майбутньому на підставі формальної логіки і

традиційних математичних методів, заснованих на точних даних. Економічна

дійсність ставить перед дослідниками цілий ряд проблем, часто нерозв'язних

при використанні найсучасніших методів економічного аналізу та апарату

класичної математики.

Дослідження економічних явищ в умовах мінливості зовнішнього

середовища та невизначеності розвитку подій вимагає створення ефективних

методик аналізу, придатних для оцінки і прогнозування результатів діяльності в

такій ситуації.

В даний час прогнозування економічних явищ базується переважно на

детермінованих зв'язках і точних даних. Однак ці методи малоефективні, тому

що дійсність далеко не завжди відповідає детермінованим схемами.

Застосування імовірнісних методів математичної статистики також не завжди

ефективне, якщо використовуються суб'єктивні дані. Методи, спрямовані на

отримання точної відповіді в умовах неоднозначно визначених параметрів,

Рис. 11.1. Структурно-логическая модель исследования чувствительности показателей к

управленческому воздействию

112

властивих ринку, або дають необ'єктивне рішення, або суттєво ускладнюють

його пошук, збільшуючи тимчасові і обчислювальні витрати.

Велику допомогу у вирішенні цих завдань в умовах невизначеності надають

методи, засновані на теорії нечітких множин, яка, на думку Лафуенте,

спроможна описати невизначену середу.

Теорія нечітких множин є частиною математики, яка орієнтує на

обробку суб'єктивного і невизначеного. Це спроба розглянути явища таким

чином, як вони представляються в реальному житті, не деформуючи їх для

того, щоб зробити точними і чіткими.

Можливості теорії нечітких множин дуже широкі. З її допомогою можна

скласти коротко- і довгострокові прогнози того чи іншого явища в умовах

невизначеності та швидкої мінливості зовнішнього середовища.

Практичне використання нечіткої логіки та теорії нечітких множин дозволяє

розвивати традиційні методи прогнозування, пристосовуючи їх до нових потреб

врахування невизначеності майбутнього. Зокрема, на підставі теорії нечітких

множин можна побудувати нечіткі регресійні моделі, що використовуються для

прогнозування рівня досліджуваних показників.

Процедура побудови нечітких регресійних моделей майже не відрізняється

від процедури розробки чітких моделей. Потрібні достатня репрезентативність

вибірки та спадкоємність даних, обгрунтування форми рівняння зв'язку і т.д.

Завдання аналізу - знайти таке рівняння зв'язку, яке б найбільш точно

описувало зв'язку між значеннями факторів і результативним показником, з

урахуванням того, що дані зв'язку розмиті, нежорсткі, тобто коефіцієнтами

рівняння регресії є нечіткі числа. Формальний опис моделі можна представити

таким чином:

Основним критерієм якості побудови нечіткого коридору є абсолютна і

відносна оцінки рівня його невизначеності (розмитості). У разі трикутної

нечіткої регресії, яка нами використовувалася, як абсолютної оцінки може

виступати середня ширина коридору. В якості відносної - співвідношення

ширини нечіткого числа, що описує прогнозне значення шуканого параметра,

до його середнього значення.

Додатковим критерієм якості побудови нечіткої регресії є рівномірність

розподілу значень шуканого параметру всередині нечіткого коридору. Для

досягнення такої рівномірності можливе введення додаткового обмеження на

число точок, що лежать вище середини нечіткого коридору. Можливе також

використання обмеження на рівень розмитості вільного коефіцієнту. При

зниженні розмитості останнього досягається зниження гіпотетичної помилки

прогнозу від супутнього впливу побічних факторів, які, як правило, не є

визначальними. Застосування даного обмеження не знадобилося, так як рівень

розмитості вільних коефіцієнтів в отриманому рівнянні регресії дорівнює нулю.

113

Як показують мал. 11.2, висока точність отриманої моделі при перевірці на

тестовому відрізку підтвердилася, так як реальні значення шуканих параметрів

потрапили в коридор, описаний нечіткою регресією. Причому в останні шість

місяців фактичний їх рівень збігається з серединою нечіткого коридору. Це

підтверджує досить високий рівень достовірності результату.

Мал. 11.2. Розподіл шуканого параметра в нечіткому коридорі

Отже, отриману модель можна використовувати для прогнозування

витратоємкості продукції.

Таким чином, регресійні моделі, побудовані на основі теорії нечітких

множин, володіють істотними перевагами в порівнянні з традиційними,

оскільки дозволяють прогнозувати результат в рамках заданого коридору.

Глава 12

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

АНАЛІЗУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

12.1. Основні правила організації АГД

Результативність АГД багато в чому залежить від правильної його

організації, яка повинна відповідати низці вимог. Вона повинна носити

науковий характер, будуватися на плановій основі, грунтуватися на новітніх

методиках, забезпечувати дієвість і ефективність аналітичного процесу.

Аналітична робота входить у службові обов'язки кажного керівника,

кожного менеджера, який приймає управлінські рішення. Звідси важливим

принципом її організації є чіткий розподіл обов'язків з проведення аналізу

між окремими виконавцями. Від того, наскільки раціонально розподілити

обов'язки, залежить, з одного боку, повнота аналізу, а з іншого -

попереджається дублювання однієї і тієї ж роботи різними службами, більш

ефективно використовується службовий час різних фахівців.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

114

Одним із принципів організації аналізу на підприємствах є забезпечення

економічності та ефективності аналітичного процесу, тобто виконання

найбільш повного і всебічного дослідження при мінімумі витрат на його

проведення. З цією метою при його проведенні повинні широко

використовуватися новітні методики аналізу, комп'ютерні технології обробки

інформації, раціональні методи збору і зберігання даних.

Одна з вимог, яку треба враховувати при організації аналітичної роботи,

- орієнтація на запити конкретних користувачів аналізу. Це дає можливість,

з одного боку, найбільш повно задовольняти інформаційні запити різних

суб'єктів аналізу, а з іншого - мінімізувати витрати на проведення аналізу.

Важливим принципом в організації аналітичної роботи на підприємстві

є її регламентація та уніфікація. Регламентація передбачає розробку для

кожного виконавця обов'язкового мінімуму таблиць і вихідних форм аналізу.

Уніфікація (стандартизація) аналізу припускає створення типових методик і

інструкцій, вихідних форм і таблиць, стандартних програм, єдиних критеріїв

оцінки, що забезпечує порівнянність, збіжність результатів аналізу на більш

високому рівні управління, підвищує об'єктивність оцінки діяльності

внутрішньогосподарських підрозділів, зменшує витрати часу на аналіз і в

результаті сприяє підвищенню його ефективності.

Аналітична робота на підприємстві поділяється на наступні організаційні

етапи:

1) визначення суб'єктів та об'єктів АГД, вибір організаційних форм його

проведення та розподіл обов'язків між окремими службами і підрозділами;

2) планування аналітичної роботи;

3) інформаційне і методичне забезпечення АГД;

4) оформлення результатів аналізу;

5) контроль за впровадженням у виробництво пропозицій, зроблених за

результатами аналізу.

12.2. Організаційні форми і виконавці АГД підприємств

Організаційні форми АГД на підприємствах визначаються складом апарату

та технічним рівнем управління.

На великих промислових підприємствах діяльністю всіх економічних служб

керує головний економіст, який являється заступником директора з

економічних питань. Він організовує всю економічну роботу на підприємстві, в

тому числі і по АГД. У безпосередньому його підпорядкуванні знаходяться

лабораторія економіки та організації виробництва, планово-економічний відділ,

відділи праці та заробітної плати, бухгалтерського обліку, фінансовий відділ і

т.д. В окремий структурний підрозділ можуть бути виділені відділ або група

економічного аналізу. На середніх і дрібних підприємствах очолює аналітичну

роботу менеджер планового відділу або головний бухгалтер.

Економічний аналіз входить в обов'язки не тільки робітників економічних

служб, але й технічних відділів (головного механіка, енергетика, технолога,

нової техніки та ін.). Ним займаються також цехові служби, керівники бригад,

115

дільниць і т.д. Це пояснюється тим, що, якою б кваліфікацією не володіли

працівники економічних служб, тільки їх силами може бути глибоко і всебічно

зроблений АГД підприємства. Тільки загальними зусиллями спільної роботи

економістів, техніків, технологів, керівників різних виробничих служб,

володіючих різнобічними знаннями по досліджуваному питанню, можна

комплексно досліджувати поставлену проблему і знайти найбільш оптимальний

варіант її вирішення.

Приблизна схема розподілу функцій АГД може бути представлена

наступним чином:

Планово-економічний відділ здійснює складання плану аналітичної роботи і

контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу, організує та

узагальнює результати аналізу господарської діяльності підприємства і його

структурних підрозділів, досліджує найбільш стратегічні, перспективні питання

розвитку підприємства, складає план оргтехзаходів та контролює його

виконання, розробляє і корегує перспективні та поточні плани за підсумками

аналізу.

Управлінська бухгалтерія планує, враховує й аналізує витрати на

виробництво продукції, її собівартість, фінансові результати і т.д.

Фінансова бухгалтерія (фінансовий відділ) аналізує процес формування,

розміщення та ефективність використання капіталу підприємства, грошові

потоки, податки, інвестиції, процес формування прибутку та його

використання, фінансовий стан підприємства, його платоспроможність і т.п.

Відділ праці та заробітної плати аналізує стан організація праці,

виконання плану заходів щодо підвищення її рівня, забезпеченість

підприємства трудовими ресурсами по категоріям і професіям, рівень

продуктивності праці, використання фонду робочого часу, витрачання фонду

заробітньої плати.

Відділ маркетингу вивчає ринки сировини і ринки збуту продукції,

положення товарів на ринках збуту, конкурентоспроможність продукції та

шляхи її підвищення, розробляє цінову і структурну політику підприємства та

інші питання, пов'язані з зовнішнім середовищем функціонування

підприємства.

Виробничий відділ аналізує виконання плану випуску продукції за обсягом

та асортиментом, ритмічність виробництва, підвищення якості продукції,

впровадження нової техніки і технологій, комплексної механізації та

автоматизації виробництва, роботу обладнання, витрачання матеріальних

ресурсів, тривалість технологічного циклу, комплектність випуску продукції,

загальний технічний та організаційний рівень виробництва.

Відділ головного механіка та енергетика вивчає стан експлуатації машин і

устаткування, виконання планів-графіків ремонту й модернізації обладнання,

якість і собівартість ремонтів, повноту використання обладнання та

виробничих потужностей, раціональність споживання енергоресурсів.

Відділ технічного контролю аналізує якість сировини та готової продукції,

брак і втрати від браку, рекламації покупців, заходи щодо скорочення браку,

підвищення якості продукції, дотримання технологічної дисципліни і т.д.

116

Відділ постачання контролює своєчасність і якість матеріально-технічного

забезпечення виробництва, виконання плану поставок за обсягом,

номенклатурою, терміном, якостю, стан і збереження складських запасів,

дотримання норм відпуску матеріалів, транспортно-заготівельні витрати та ін.

Відділ збуту контролює виконання договірних зобов'язань і планів

постачання продукції споживачам за обсягом, якістю, терміном,

номенклатурою, станом складських запасів і збереженням готової продукції.

Велика роль у проведенні АГД відводиться трудовим колективам. Їм дано

досить широкі повноваження у плануванні соціального та економічного

розвитку, забезпеченні контролю за раціональним використанням матеріальних

ресурсів, зміцненні трудової дисципліни, впровадженні досягнень науки і

техніки, поліпшенні умов і охорони праці і т.д.

Спільна робота з проведення АГД дозволяє забезпечити його комплексність

і, головне, більш кваліфіковано, глибше вивчити господарську діяльність, її

результати, повніше виявити резерви підвищення ефективності роботи.

Аналіз діяльності підприємства проводиться також спеціалістами

вищестоящих органів управління, які можуть вивчати відповідні запитання або

проводити комплексний аналіз господарської діяльності підприємства. За

результатами цього аналізу вони можуть в деякій мірі змінювати економічні

умови діяльності підприємств.

Позавідомчий АГД виконується статистичними, фінансовими органами,

податковими інспекціями, аудиторськими фірмами, банками, інвесторами,

науково-дослідними інститутами і т.д. Статистичні органи узагальнюють та

аналізують статистичну звітність і подають результати у відповідні

міністерства і відомства для практичного виковання. Податкові інспекції

аналізують виконання підприємствами планів по прибутку, відрахуванню

податків до державного бюджету, ведуть контроль за раціональним

використанням матеріальних і фінансових ресурсів. Банки, кредитори та

інвестори вивчають фінансове положення підприємства, його

платоспроможність, кредитоспроможність, ефективність використання

кредитів, інвестицій і т.д.

Для проведення разових аналітичних досліджень, пов'язаних із рішенням

значних стратегічних проблем, підприємства можуть користуватися також

послугами фахівців аудиторських і консалтингових фірм, діяльність яких

спрямована на те, щоб допомогти клієнту розібратися в існуючих і потенційних

проблемах бізнесу.

Використання всіх форм внутрішньогосподарського, відомчого і

позавідомчого аналізу створює можливості для всебічного вивчення

господарської діяльності підприємства і найбільш повного пошуку резервів

підвищення її ефективності.

117

12.3. Планування аналітичної роботи

Важлива умова, від якого залежить дієвість і ефективність АГД, -

планомірність його проведення. На кожному підприємстві робота з проведення

аналізу повинна плануватися. Можуть складатися наступні плани:

• комплексний план аналітичної роботи підприємства;

• тематичні плани.

Комплексний план аналітичної роботи зазвичай складається на один рік.

У ньому насамперед намічається перелік об'єктів аналізу, що підлягають

вивченню, визначаються цілі аналізу. Потім розробляється система показників,

аналіз яких забезпечить досягнення поставленої мети.

У плані в обов'язковому порядку передбачається періодичність проведення

аналізу по кожному об'єкту (раз на рік, поквартально, щомісяця, подекадно,

щоденно), строки виконання аналітичної роботи (наприклад, до 3-го числа

наступного місяця).

У плані необхідно вказати склад виконавців аналізу по кожному питанню та

розподіл обов'язків між ними. Необхідно також передбачити джерела

інформаційного та методичного забезпечення аналізу з кожного

досліджуваного питання (номер інструкції або комп'ютерної програми). У плані

вказують також зовнішніх і внутрішніх користувачів аналізу.

Тематичні плани проведення аналізу з глобальних проблем, які потребують

поглибленого вивчення, містять об'єкти, суб'єкти, етапи, терміни проведення

аналізу, його виконавців, форми звіту та ін.

Контроль за виконанням планів аналізу здійснює заступник керівника

підприємства з економічних питань або особа, на яку покладено обов'язки з

управління аналізом в цілому.

12.4. Інформаційне та методичне забезпечення аналізу

Результативність АГД в значній мірі залежить від його інформаційного та

методичного забезпечення. Всі джерела даних для АГД поділяються на

нормативно-планові, облікові та позаоблікові.

До джерел інформації нормативно-планового характеру відносяться всі

типи планів, які розробляються на підприємстві (перспективні, поточні,

оперативні, технологічні карти), а також нормативні матеріали, кошториси,

цінники, проектні завдання та ін.

Джерела інформації облікового характеру - це всі дані, які містять

документи бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку, а також всі

види звітності, первинна облікова документація.

Провідна роль в інформаційному забезпеченні аналізу належить

бухгалтерському обліку та звітності, де найбільш повно відбиваються

господарські явища, процеси, їх результати. Своєчасний і повний аналіз даних,

які містяться в первинних та зведених облікових регістрах та звітності,

118

забезпечує прийняття необхідних коригувальних заходів, спрямованих на

досягнення кращих результатів господарювання.

Дані статистичного обліку і звітності підприємства використують для

поглибленого вивчення тенденцій основних показників і чинників, що

формують їх рівень. Вивчення даних макроекономічної статистики в цілому по

галузі або народному господарству необхідно для оцінки зовнішніх умов

функціонування підприємства та ступеня господарських і фінансових ризиків.

Оперативний облік і звітність сприяють більш своєчасному, у порівнянні

зі статистикою або бухгалтерським урахуванням, забезпеченню аналізу

необхідними даними (наприклад, про виробництво і відвантаження продукції,

про стан виробничих запасів) і тим самим створюють умови для підвищення

ефективності аналітичних досліджень .

Обліковим документом згідно нашої класифікації є і економічний паспорт

підприємства, де накопичуються дані про результати господарської діяльності

за кілька років. Значна деталізація показників, які містяться в паспорті,

дозволяє провести численні дослідження динаміки, виявити тенденції та

закономірності розвитку економіки підприємства.

Позаоблікові джерела інформації - це документи, які регулюють

господарську діяльність, а також дані, які характеризують зміну зовнішнього

середовища функціонування підприємства.

1. Офіційні документи, якими зобов'язано користуватися підприємство у

своїй діяльності: закони держави, укази президента, постанови уряду, накази

вищестоящих органів управління, акти ревізій і перевірок, накази і

розпорядження керівників підприємства, рішення ради директорів, зборів

акціонерів і т.д.

2. Господарсько-правові документи: договори, угоди, рішення арбітражу і

судових органів, рекламації.

3. Науково-технічна інформація (публікації, звіти за результатами науково-

дослідної роботи та ін.).

4. Технічна і технологічна документація.

5. Матеріали спеціальних обстежень стану виробництва на окремих робочих

місцях - хронометраж, фотографія і т.п.

6. Інформація про основних контрагентів підприємства - постачальників і

покупців. Дані про постачальників необхідні для прогнозування їх надійності і

цінової політики. Відомості про покупців вимагаються для характеристики їх

поточної і довгострокової платоспроможності.

7. Дані про основних конкурентів, отримані з різних джерел інформації -

Інтернету, радіо, телебачення, газет, журналів, інформаційних бюлетенів та ін.

8. Дані про стан ринку матеріальних ресурсів (обсяги ринків, рівень і

динаміка цін на окремі види ресурсів).

9. Відомості про стан ринку капіталу (ставки рефінансування, офіційні курси

іноземних валют, ставки комерційних банків за кредитами і депозитами та ін.).

10. Дані про стан фондового ринку (ціни попиту і пропозиції за основними

видами цінних паперів, обсяги і ціни угод по основних видах фондових

інструментів, зведений індекс динаміки цін на фондовому ринку).

119

11. Дані Держкомстату про зміни макроекономічної ситуації в країні та ін.

По відношенню до об'єкту дослідження інформація буває внутрішньою і

зовнішньою. Система внутрішньої інформації - це дані статистичного,

бухгалтерського, оперативного обліку та звітності, планові дані, нормативні

дані, розроблені на предємстві, і т.д. Система зовнішньої інформації - це дані

статистичних збірників, періодичних і спеціальних видань, конференцій,

ділових зустрічей, офіційні, господарсько-правові документи і т.д.

По відношенню до предмета дослідження інформація ділиться на основну і

допоміжну, необхідну для більш повної характеристики досліджуваної

предметної області.

За періодичності надходження аналітична інформація підрозділяється на

регулярну і епізодичну. До джерел регулярної інформації відносяться планові і

облікові дані. Епізодична інформація формується в міру необхідності,

наприклад відомості про нових конкурентів.

Регулярна інформація, в свою чергу, класифікується на постійну, що

зберігає своє значення тривалий час (коди, шифри, план рахунків

бухгалтерського обліку та ін), умовно-постійну, що зберігає своє значення

протягом певного періоду часу (показники плану, нормативи), і змінну,

характеризує часту змінюваність подій (звітні дані про стан аналізованого

об'єкта на певну дату).

По відношенню до процесу обробки інформацію можна віднести до

первинної (дані первинного обліку, інвентаризацій, обстежень) і вторинної, що

пройшла певну стадію обробки і перетворень (звітність, кон'юнктурні огляди

тощо).

До організації інформаційного забезпечення аналізу пред'являється ряд

вимог: аналітичність інформації, її достовірність, оперативність, порівнянність,

раціональність та ін.

Аналітичність інформації означає, що вся система економічної інформації

повинна відповідати потребам АГД, тобто забезпечувати надходження даних

саме про ті напрямки діяльності та з тією деталізацією, які потрібні для

всесторонього вивчення економічних явищ і процесів, виявлення впливу

основних факторів і визначення внутрішньогосподарських резервів підвищення

ефективності виробництва. Тому вся система інформаційного забезпечення

АГД повинна постійно вдосконалюватися відповідно до запитів управління.

Економічна інформація повинна бути достовірною, об'єктивно відображати

досліджувані явища та процеси. В іншому випадку висновки, зроблені за

результатами аналізу, не будуть відповідати дійсності, а розроблені

аналітиками пропозиції не тільки не принесуть користі підприємству, але

можуть виявитися шкідливими. Тому зібрана інформація для аналізу повинна

бути перевірена на доброякісність.

По-перше, аналітик перевіряє, наскільки повними є дані, які містять плани і

звіти, чи правильно вони оформлені. Обов'язково перевіряються правильність

арифметичних підрахунків, узгодження показників, наведених у різних

таблицях плану або звіту, і т.д. Така перевірка носить технічний характер.

120

По-друге, перевіряються залучені до аналізу дані по суті. У процесі

перевірки визначають наскільки той чи інший показник відповідає дійсності.

Головне питання, яке вирішується аналітиками, можна сформулювати так:

може таке бути насправді? Засобами цієї перевірки являються як логічне

осмислення даних, так і перевірка стану обліку, взаємоузгодженості і

обгрунтованості показників різних джерел.

Оперативність інформації означає, що чим швидше надходить інформація

про доконані господарські процеси, тим швидше можна провести аналіз,

виявити і усунути недоліки, упущення і втрати. Підвищення оперативності

інформації досягається за рахунок застосування новітніх засобів зв'язку,

обробки її на ПЕВМ і т.д.

Одна з вимог до якості інформації - забезпечення її порівнянності за

предметом і об'єктами дослідження, періодом часу, методологією обчислення

показників і ряду інших ознаків. Якщо заздалегідь забезпечена порівнянність

показників, то аналіз буде значно менш трудомістким. Для цього всю числову

інформацію після перевірки її доброякісності приводять у порівнянний вид,

використовуючи способи, розглянуті в § 4.3.

При формуванні інформаційної бази для аналізу доцільно також провести

спрощення даних. Аналітичне дослідження часто носить прогнозний характер і

не вимагає такої точності, як, наприклад, у бухгалтерському обліку. Тому, щоб

полегшити сприйняття інформації, зменшити обсяг аналитичних розрахунків

(коли вони проводяться не на комп'ютері), можна відкинути десяткові знаки

чисел, проводити розрахунки в тисячах рублів. Правда, вибір ступеня

спрощення залежить від змісту показника, його величини і ін. Наприклад, щоб

оцінити фондовіддачу, можна не брати точну вартість основних засобів та

випуску продукції - достатньо мати їх обсяги в тисячах рублів. Але,

відкинувши десяткові знаки в самому показнику фондовіддачі, ми найчастіше

взагалі втрачаємо його величину - він перетворюється на нуль. Тому при

розрахунку таких показників треба обов'язково зберегти 2-3 десяткових знаки.

При спрощенні вихідних даних дуже часто визначають середні або відносні

величини, що полегшує узагальнюючу оцінку діяльності суб'єктів

господарювання.

І нарешті, система інформації повинна бути раціональною (ефективною),

тобто вимагати мінімуму витрат на збір, зберігання і використання даних. З

одного боку, для комплексного аналізу будь-якого економічного явища чи

процесу потрібно різностороння інформація. При її відсутності аналіз буде

неповним. З іншого боку, надлишок інформації подовжує процес її пошуку,

збору та прийняття рішень. З даної вимоги зрозуміла необхідність вивчення

корисності інформації і на цій основі вдосконалення інформаційних потоків

шляхом усунення зайвих даних і введення потрібних.

Таким чином, інформаційна система АГД має формуватися й

удосконалюватися з урахуванням перерахованих вище вимог, що є необхідною

умовою підвищення дієвості та ефективності АГД.

Не менш важливе значення в організації аналізу має його методичне

забезпечення. Від того, які методики аналізу використовуються на

121

підприємстві, залежить його результативність. Відповідальність за методичне

забезпечення аналізу зазвичай покладається на спеціаліста, який керує

аналітичною роботою на підприємстві. Він зобов'язаний постійно

вдосконалювати методику АГД на основі вивчення досягнень науки і

передового досвіду в галузі аналізу та впроваджувати її у всіх сегментах

підприємства, здійснювати підготовку та перепідготовку кадрів з питань

аналізу. Особливе значення має розробка власних або адаптація готових

комп'ютерних програм аналізу, що дозволяють оперативно і комплексно

досліджувати результати господарської діяльності з використуванням

економіко-математичних методів.

12.5. Документальне оформлення результатів аналізу

Будь-які результати аналітичного дослідження діяльності підприємства в

цілому або його сегментів повинні бути оформлені відповідними документами.

Це може бути аналітичний звіт (пояснювальна записка), довідка, висновок.

Аналітичний звіт (пояснювальна записка) зазвичай складаються для

зовнішніх користувачів. Якщо результати аналізу призначені для

внутрішньогосподарського використання, вони оформлюються у вигляді

довідки або висновку.

Зміст аналітичного звіту має бути достатньо повним. Перш за все він

повинен містити загальні питання, які відображають економічний рівень

розвитку підприємства, умови його господарювання, характеристику

асортиментної та цінової політики, конкурентноздатності продукції, широту і

частку ринків збуту продукції, репутацію підприємства, його імідж у діловому

світі. Необхідно також вказати положення товарів на ринках збуту, тобто на

якій стадії життєвого циклу перебуває кожен товар на ринку (впровадження,

зростання і розвитку, зрілості, насичення або спаду). Слід охарактеризувати

реальних і потенційних конкурентів, вказати сильні і слабкі сторони їх бізнесу.

Після цього необхідно відобразити динаміку показників, які характеризують

виробничі і фінансові результати, майновий і фінансовий стан підприємства,

його ділову активність, ефективність роботи, перспективи розвитку.

В аналітичному звіті потрібно також розкрити зміни в обліковій політиці

підприємства, які можуть надати істотний вплив на грошові потоки, фінансові

результати і т.д.

Повинна бути дана розшифровка агрегованих показників звітності (склад

дебіторської та кредиторської заборгованості, короткострокових і

довгострокових фінансових вкладень, розподілення прибутку та ін), а також

відображена інформація по сегментам (виручка, витрати, прибуток, активи,

зобов'язання сегментів по операційним і географічним ознаками).

В аналітичному звіті дається також характеристика як позитивних, так і

негативних сторін діяльності підприємства за звітний період, розкриваються

об'єктивні і суб'єктивні, зовнішні і внутрішні фактори, що вплинули на

виробничі та фінансові результати його роботи. Крім того, викладається

122

перелік заходів, спрямованих на усунення недоліків і підвищення ефективності

функціонування підприємства в майбутньому.

Аналітична частина звіту повинна бути обгрунтованою і конкретною. Вона

може містити аналітичні розрахунки, таблиці, де згруповані необхідні для

ілюстрації дані, графіки, діаграми і т.д. При її оформленні особливу увагу

потрібно приділяти висновкам і пропозиціям за результатами аналізу. Вони

повинні бути всебічно обгрунтованими і спрямованими на поліпшення

результатів господарської діяльності, освоєння виявлених

внутрішньогосподарських резервів.

Зміст довідки або висновку за результатами аналізу на відміну від

пояснювальної записки може бути більш конкретним, акцентованим на

відображенні недоліків або досягнень, виявлених резервів, способів їх

освоєння. Тут може бути опущена загальна характеристика підприємства та

умови його діяльності.

Окремо слід зупинитися на безтекстовій формі представлення

результатів аналізу. Вона складається з постійного макету типових

аналітичних таблиць, графіків і не містить пояснювального тексту. Аналітичні

таблиці і графіки дозволяють систематизувати, узагальнити досліджуваний

матеріал і представити його в придатній для сприйняття формі. Форми таблиць

можуть бути найрізноманітнішими. Вони будуються у відповідності з вимогами

аналізу. Показники в аналітичних таблицях необхідно розміщувати таким

чином, щоб вони одночасно використовувалися в якості аналітичного і

ілюстративного матеріалу. При цьому не потрібно прагнути дати в одній

таблиці всі показники роботи підприємства або кидатися в іншу крайність -

вводити безліч таблиць. Як універсалізація, так і безмірна кількість таблиць

ускладнюють їх використання. Аналітичні таблиці і графіки повинні бути

наочними і простими.

Такий порядок оформлення результатів аналізу останнім часом знаходить

все більше застосування. Він розрахований на висококваліфікованих

працівників, здатних самостійно розібратися в обробленій та систематизованій

інформації і приймати необхідні рішення. Безтекстовий аналіз підвищує його

дієвість, оскільки при цьому скорочується розрив між виконанням аналізу та

використанням його результатів.

На практиці найбільш суттєві результати аналізу можуть заноситися в

спеціально передбачені для цього розділи економічного паспорту підприємства.

Наявність таких даних за декілька років дозволяє розглядати результати аналізу

в динаміці.

12.6. Організація комп'ютерної обробки аналітичної інформації

Аналітична обробка економічної інформації дуже трудомістка сама по собі і

вимагає великого обсягу різноманітних обчислень. З переходом до ринкових

відносин потреба в аналітичній інформації значно збільшується. Це пов'язано

насамперед з потребою розробки та обгрунтування перспективних планів

підприємств, комплексної оцінки ефективності короткострокових і

123

довгострокових управлінських рішень. У зв'язку з цим автоматизація

аналітичних розрахунків стала об'єктивною необхідністю.

Сучасні інформаційні технології дозволяють повністю автоматизувати

обробку всіх економічних даних, в тому числі і по аналізу господарської

діяльності. Роль автоматизації аналітичних розрахунків полягає в наступному.

По-перше, підвищується продуктивність роботи економістів-аналітиків.

Вони звільняються від технічної роботи і більше займаються творчою

діяльністю, що дозволяє робити більш глибокі дослідження, вести постановку

більш складних економічних завдань.

По-друге, більш глибоко і всебічно досліджуються економічні явища і

процеси, більш повно вивчаються фактори і виявляються резерви підвищення

ефективності виробництва.

По-третє, підвищуються оперативність і якість аналізу, його загальний

рівень і дієвість.

Автоматизація аналітичних розрахунків і сам АГД піднялися на вищий

рівень із застосуванням ПЕВМ, для яких характерна висока продуктивність,

надійність і простота експлуатації, наявність розвиненого програмного

забезпечення, діалогового режиму роботи, низька вартість та ін. На їх базі

створюються автоматизовані робочі місця (АРМ) бухгалтера, економістів,

фінансиста, аналітика і т.д. ПЕВМ, з'єднані в єдину обчислювальну мережу,

дозволяють перейти до комплексної автоматизації АГД.

Автоматизоване робоче місце економіста-аналітика - цесукупність

інформаційно-програмно-технічних ресурсів, що забезпечують автоматизацію

аналітичних розрахунків.

Необхідною умовою створення АРМ аналітика є наявність технічної бази

(персональних ЕОМ), бази даних про господарську діяльності підприємства,

бази знань (методів і методик аналізу) і програмних засобів, що дозволяють

автоматизувати рішення аналітичних задач.

Створення АРМ аналітика потребує вирішення багатьох організаційних

питань, пов'язаних з методичним, технічним, програмним та інформаційним

забезпеченням.

Методичне забезпечення являє собою систему загальних і приватних

методик проведення аналізу.

Технічне забезпечення включає комплекс технічних засобів, призначених

для роботи інформаційної системи: комп'ютери будь-яких моделей; пристрої

збору, накопичення, обробки, передачі й виводу інформації; пристрої передачі

даних і ліній зв'язку та ін.

До складу програмного забезпечення входять загальносистемні і спеціальні

програмні продукти.

До загальносистемного програмного забезпечення відносяться універсальні

програми, призначені для обробки будь-якої інформації, наприклад пакети для

статистичної обробки даних, для розв'язання оптимізаційних задач. Спеціальне

програмне забезпечення включає сукупність програм, розроблених для

конкретної предметної області (в даному випадку для вирішення конкретних

аналітичних завдань). Це можуть бути програми локальні і комплексні.

124

Локальні програми призначені для багаторазового решення однотипних

завдань.

Програма комплексного аналізу, що охоплює всі сторони діяльності

підприємства, включає цілу систему взаємозв'язаних завдань. Для її розробки

потрібні:

1) постановка і опис задач комплексного економічного аналізу;

2) розробка алгоритмів і моделей розв'язання задач, тобто математичний

опис завдань для ПЕВМ;

3) розробка нової інформаційної системи, створення банку даних для АРМ

аналітика;

4) розробка машинних програм вирішення задач АГД на алритмічних мовах

ПЕВМ;

5) впровадження АРМ аналітика в практику управління виробництвом.

Ефективність АРМ аналітика багато в чому залежить від досконалості

методик аналізу, від того, якою мірою вони відповідають сучасним запитам

управління, а також від технічних можливостей ПЕВМ. Досягнення в галузі

інтегральної електроніки, розширення ресурсної можливості і функціональної

досконалості ПЕВМ створюють реальні умови для поглиблення економічних

досліджень, дозволяють ширше використовувати оптимізаційні методи

вирішення аналітичних завдань з метою вироблення оптимальних

управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності бізнесу і

конкурентних переваг підприємства.