ЗБІРНИК ПРАЦЬ

VІII ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ

СТУДЕНТСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

РОЗВИТКУ

БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

20-21 листопада 2014 року

Львів 2014

Факультет банківської справи та інформаційних технологій

ЗБІРНИК ПРАЦЬ

За матеріалами

VIІI Всеукраїнської науково-практичної

студентської конференції

«ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РОЗВИТКУ

БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ»

20-21 листопада 2014 року

Львів 2014

Редакційна колегія: Слав’юк Р.А., доктор економічних наук,

професор (головний редактор)

Лапішко М.Л. - кандидат економічних наук, доцент

Білик О.І. – кандидат економічних наук, доцент

Гасюк М. О. – к.е.н., асистент кафедри банківської

справи

Збірник містить результати досліджень особливостей сучасного етапу

розвитку банківської системи України, а саме теоретичних та прикладних його

аспектів в умовах загальносвітової фінансової нестабільності. Основну увагу

приділено питанням стабілізації роботи банківської системи, розширення

спектра банківських операцій та послуг, посилення їх конкурентної позиції на

українському та міжнародному ринках.

Розраховано на широке коло студентів, аспірантів, молодих учених та

практичних працівників.

Опубліковані матеріали відображають точку зору авторів, яка може не

збігатись з думкою редколегії

3

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВОГО

МОНІТОРИНГУ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Гапоненко Лілія Валеріївна

Науковий керівник д.е.н., проф. Вовчак О.Д.

Черкаський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Для кожної країни запобігання та протидія легалізації (відмиванню)

доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму є

питанням національної безпеки. Відмивання кримінальних доходів – це не

тільки кримінальні дії, а й систематична загроза для фінансових ринків країни і

для корпоративного сектору загалом.

Упродовж останніх десятиліть легалізація (відмивання) доходів,

одержаних злочинним шляхом, набула у світі широкого розповсюдження.

Ускладнилася і структура злочинних операцій з «відмивання» доходів.

Організовані злочинні угруповання, використовуючи слабкість національних

систем регулювання фінансової системи, здійснюють гнучкі та швидкі операції

з переведення та переміщення активів через національні кордони, вміло

маніпулюють розбіжностями в режимах регулювання підприємницької

діяльності, використовуючи банківські системи. З огляду на це актуальності

набуває дослідження організаційно-правових основ здійснення фінансового

моніторингу в банківській системі України.

Національне законодавство зобов‘язує банки, як посередників на

фінансовому ринку, здійснювати комплекс заходів у сфері запобігання та

протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або

фінансуванню тероризму, що і називається фінансовим моніторингом [1].

Відповідно до рекомендацій міжнародної групи FATF в Україні сьогодні

вже створено систему законодавства з протидії легалізації доходів, одержаних

злочинним шляхом.

Основними нормативними актами в даній сфері є:

1. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)

4

доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.02 р. № 249-ІУ (ЗУ № 249-

ІУ).

2. Спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку

України №1124 [2].

3. Постанова Правління Національного банку Україну № 164 [3].

4. Постанова Правління НБУ від 14.05.03 №189 [1].

Відповідно до Сорока рекомендацій заходи проти відмивання грошей

повинні включати: внесення змін до законодавства; посилення ролі фінансової

системи через використання правил ідентифікації клієнта і ведення обліку,

підвищення відповідальності фінансових установ, інші заходи запобігання цих

операцій; зміцнення міжнародної співпраці [2].

Відповідно до рекомендацій міжнародної групи FATF та на виконання

вимог Методичних рекомендацій № 164 [3] банки розроблюють та

впроваджують Правила внутрішнього фінансового моніторингу та Програми

здійснення внутрішнього фінансового моніторингу, які є документами з

обмеженим доступом, містять порядок обігу та забезпечення конфіденційності

інформації щодо фінансових операцій, які підлягають фінансовому

моніторингу.

Для забезпечення функціонування ефективної внутрішньобанківської

системи фінансового моніторингу банк зобов‘язаний розробляти та

впроваджувати самостійно такі програми:

1. Програму ідентифікації та вивчення клієнтів банку.

2. Програму здійснення фінансового моніторингу за певним напрямом

діяльності банку в процесі обслуговування клієнтів (розрахункових та касових

операцій, вкладних (депозитних) операцій, валютних операцій, кредитних

операцій тощо).

3. Програму оцінки та управління ризиками легалізації кримінальних

доходів або фінансування тероризму.

4. Програму навчання та підвищення кваліфікації працівників банку [1].

При розробці та реалізації програм враховуються основні напрями

5

діяльності банку, особливості клієнтської бази та ступеня наявних та можливих

ризиків. Водночас програми потребують постійного оновлення в процесі

проведення фінансового моніторингу.

Отже, в Україні для тoгo, щоб протидіяти відмиванню коштів, створена

відповідно до міжнародних стандартів нормативно – правова база, на основі

якої здійснюється фінансовий моніторинг в банках з метою протидії

відмиванню нелегальних дoхoдів і фінансування терористичних організацій.

Список використаних джерел:

1. Про здійснення банками фінансового моніторингу [Електронний

ресурс] : Положення, затверджене Постановою Правління НБУ № 189 від

14.05.2003р. – Режим доступу: http : // search.ligazakon.ua /l_doc2.nsf/link1 /

REG7702.html

2. Спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного

банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів

боротьби з відмиванням грошей (FATF)» від 28.08.01 № 1124. [Електронний

ресурс] — Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/ l_doc2.nsf/link1/

KP011124.html

3. Постанова Правління Національного банку Україну «Про схвалення

Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з

метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним

шляхом» від 30.04.02 № 164. [Електронний ресурс] — Режим доступу :

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0164500-02

СТАН РИНКУ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК В УКРАЇНІ

Гнатяк Галина

Науковий керівник: ст. викладач к.б.с., к.е.н. Дунас Н.В.

Львівський інститут банківської справи УБС НБУ(м.Київ)

Сьогодні спостерігається гостра конкуренція банків щодо їхньої боротьби

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG7702.htmlhttp://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG7702.htmlhttp://search.ligazakon.ua/%20l_doc2.nsf/link1/%20KP011124.htmlhttp://search.ligazakon.ua/%20l_doc2.nsf/link1/%20KP011124.htmlhttp://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0164500-02

6

за нові сегменти ринку карткового бізнесу. Зацікавленість клієнтів у надійному

і зручному засобі розрахунку стимулює діяльність банків у наданні

різноманітних якісних послуг і продуктів.

Метою дослідження є аналіз ринку сучасних платіжних інструментів –

пластикових карток і систем електронного бізнесу, виявлення перспективних

напрямків та розробка конкретних рекомендацій щодо напрямів розвитку в

Україні.

Згідно закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в

Україні» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в

установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки,

що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або

з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг,

перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання

коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також

здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

З погляду категорії клієнта карткові рахунки відкриваються фізичним

особам – індивідуальні картки, юридичним особам — корпоративні картки.

Загальні тенденції розвитку карткового ринку України в цілому були

позитивними. Зокрема, спостерігалося стійке зростання обсягів безготівкових

платежів із використанням карток і знятих із карткових рахунків готівкових

коштів, збільшувалася кількість активних (діючих) карток і термінального

обладнання. Дедалі більше банків стають учасниками карткових програм,

нарощують обсяги діючих карток.

За даними НБУ, на 1 січня 2014 року загальна кількість емітованих

українськими банками карток становить 69 726 141 шт, що на 99697 карток

менше ніж в попередньому році.

Лідерами по кількості емітованих платіжних карток залишаються

―Приватбанк‖ 30 984 188 од., з яких лише 18 330 265 од. є активними, 2 місце

посідає АТ «Ощадбанк» 11 375 320 од., з яких 2 349 656 од. є активними, АТ

"Райффайзен Банк Аваль" займає 3 місце, який емітував 4 075 101од. карток, з

7

яких лише половина є активними.

Про це свідчать дані з таблиці 1, у якій показано топ-10 банків по випуску

платіжних карток станом на 1 січня 2014 року.

Таблиця 1.

Кількість платіжних карток станом на 01.01.2014 Назва банку Платіжних карток

( в обігу,од.)

Платіжних карток

(активні,од.)

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 30 984 188 18 330 265

АТ "ОЩАДБАНК" 11 375 320 2 349 656

АТ "Райффайзен Банк Аваль" 4 075 101 2 996 005

АТ "Дельта Банк" 2 149 522 738 034

АТ "УКРСИББАНК" 1 861 297 1 151 126

ПАТ "УКРСОЦБАНК" 1 527 707 877 818

ПАT "ПУМБ" 1 390 450 691 942

АТ "СБЕРБАНК РОСІЇ" 1 177 669 498 197

ПАТ "Банк Руский Стандарт" 1 131 126 302 702

ПАТ "КБ "Надра" 870 852 467 509

Дані таблиці свідчать, що згідно розподілу ринку банківських платіжних

карток ринок практично монополізований. Основний приріст карток

відбувається завдяки зарплатним проектам. Оскільки міжнародні картки

потребують негайних і доволі значних інвестицій, банкам економічно

вигідніше втілювати зарплатні проекти з використанням локальних карток,

призначених для видачі готівки співробітникам підприємств та організацій

через банкомати й оплату покупок у місцевих закладах та організаціях через

банкомати.

З метою вирішення проблем, пов'язаних із розвитком систем масових

безготівкових платежів з використанням платіжних карток розроблено проект

Державної програми розвитку масових безготівкових розрахунків в Україні та

заходів щодо її виконання.

Згідно цієї програми для подальшого розвитку ринку платіжних карток та

підвищення ефективності його функціонування вдосконалення потребують такі

заходи:

1. створити прозору фінансову систему в країні;

8

2. відповідні стандарти та технології повинні стати національними

стандартами, широко використовуватись торгівлею та банками;

3. стимулювати кредитні організації до новаторства в області розвитку

безготівкових розрахунків;

4. з боку держави - заміна готівкових коштів інструментами

безготівкового обігу.

Висновок. Таким чином, для розвитку ринку платіжних карток перш за

все необхідно викликати довіру суспільства, підвищити ефективність карткових

технологій за допомогою маркетингу фінансових послуг із забезпечення

торговельно-сервісних підприємств консультаціями і супроводженням у

процесі обслуговування за платіжними картками, проведенням навчання з

персоналом тощо. Реалізація цих заходів сприятиме забезпеченню

поступового переходу населення на безготівкові розрахунки, зменшенню

витрат Національного банку та держави на підтримку готівкового обігу.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в

Україні» N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013 }

2. Міщенко, В.І. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг

[Текст] / В.І. Міщенко, Г.В. Юрчук. – К.: Знання, 2009. – 304 с.

3. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний

ресурс]. – Режим доступу:

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=79219

СИСТЕМА БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ

Іваск Ярослав

Науковий керівник: к.е.н., доцент Коцовська Р.Р.

Львівський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Україна впевнено інтегрується у європейський простір, через це перед

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/406-18http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=79219

9

суспільством виникає багато невирішених завдань. Стосовно банківської

системи, то реорганізацію структури та капіталізацію банківських установ

необхідно вирішувати першочергово, проте треба звернути увагу на

зменшення готівкового платіжного обороту та подальше впровадження

сучасних, більш ефективних безготівкових форм розрахунків.

Метою цього дослідження є розкриття сучасних форм безготівкових

розрахунків, що дозволить обмежити готівковий платіжний оборот і

вдосконалить контроль за ним.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі банками здійснюються

за дорученням клієнта шляхом списання певних коштів з його рахунку і

зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного цим клієнтом [1].

На сучасному етапі банки вже скоротили використання паперових грошей

і ефективно використовують сучасні платіжні засоби, особливо банківські

платіжні картки. Динаміка використання банками платіжних карток вказана на

рисунку 1.

Рисунок 1 – Динаміка поширення платіжних карток в Україні у 2002–

2013 р.

Аналізуючи дані рисунку 1 констатуємо, що найбільша активність

платіжних карток спостерігається у 2007 році, упродовж наступних років різко

10

зростає кількість держателів платіжних карток, проте їх активність залишається

на одному рівні, що, найшвидше, пояснюється зростанням приватних

платіжних карток.

Сьогодні платіжні картки не єдиний засіб безготівкових розрахунків,

банківські установи України пропонують своїм клієнтам ще більш сучасніші

інструменти для управління рахунками. Дистанційне обслуговування рахунку

клієнта може здійснюватися за допомогою систем «Клієнт – банк», «Клієнт –

Інтернет – банк» і телефонного (мобільного) банкінгу. Слід зауважити, що

завдяки швидкому розвитку інформаційних технологій в останні роки, постійно

збільшується кількість банківських послуг, які можна здійснювати через

додаткові програми для смартфонів, завдяки чому мобільний банкінг все

частіше стає популярним серед молодого покоління. Але незважаючи на те, що

останнім часом оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін

технологічною інформацією, визначеною договором між банком і клієнтом,

стають дедалі популярнішими, частка банківських клієнтів, які використовують

систему дистанційного обслуговування, ще залишається незначною [2].

Щодо готівкових розрахунків, то в Україні постійно зверталась увага на

впровадження заходів для зменшення їх кількості. Але тільки в 2013 році

першого вересня набрала чинності постанова Правління Національного банку

України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від

06.06.2013 № 210. Згідно з вимогами цієї постанови гранична сума розрахунків

готівкою протягом одного дня між підприємствами складає 10 тис. грн., між

фізичними особами та підприємствами та за договорами купівлі-продажу, що

потребують нотаріального посвідчення сума не повинна перевищувати 150 000

гривень [3].

Також необхідно зазначити, що контроль за розрахунками, в тому числі і

безготівковими, слід здійснювати не тільки за фізичними та юридичними

особами, а також за великими підприємствами, які є одними із найбільших

наповнювачів Державного бюджету України. Для забезпечення такого

контролю, треба використовувати жорсткі правові та економічні важелі, які

11

дадуть державі можливість стежити за всіма розрахунками підприємств-гігантів

[4].

Враховуючи досвід інших країн і проблеми, що перешкоджають

забезпеченню належного рівня розвитку безготівкових роздрібних платежів у

нашій державі, необхідно розробляти та впроваджувати програми мотивації

для всіх учасників платіжного ринку. І перший важливий крок у цьому напрямі

вже зроблено. Нормами Закону України «Про внесення змін до деяких

законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та

розвитку безготівкових розрахунків» від 18.09.2012 №5284-VI закладено

підґрунтя для створення сприятливих умов щодо активного переходу населення

на безготівкові роздрібні платежі та розвитку національного платіжного

простору.

Отже, Україні як європейській країні, необхідно вдосконалювати

внутрішній та зовнішній платіжний оборот, що, частково, вплине на

ефективність всієї банківської системи, а держава посилить контроль за

грошовим обігом.

Список використаної літератури

1. Богомаз О. Ю. Організаційна складова розвитку безготівкових

розрахунків в Україні / О. Ю. Богомаз // Управління розвитком. – 2011.

2. Міщенко В., Ніконова М. Розвиток безготівкових роздрібних

платежів і технологій самообслуговування клієнтів банків в Україні / В.

Міщенко, Ніконова М. // Вісник Національного банку України. – №1, 2013 р.

3. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній

валюті // Постанова Правління Національного банку України від 21. 01. 2004 р.

[Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

4. Рибченко М. Ф. Оптимізація системи безготівкових розрахунків /

М. Ф. Рибченко // Фінанси України. – № 13, 2012 р.

http://www.bank.gov.ua/

12

ЕФЕКТИВНІ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ

ВИКОРИСТАННЯ БАНКІВСЬКИХ ПРОДУКТІВ ТА ПОСЛУГ ДЛЯ

ПРОТИДІЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНИХ ДОХОДІВ АБО

ФІНАНСУВАННЯ ТЕРОРИЗМУ

Калініченко Олександр

Науковий керівник: к.е.н., доц. Карбівничий І.В.

Черкаський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Постановка проблеми. Практика свідчить, що банківські ризики при

всьому їх розмаїтті відображають специфіку діяльності банку, вони виходять з

його дії або бездіяльності, затримки, передчасності або помилковості його дій.

У будь-якому випадку їх наявність вимагає від банку цілеспрямованої,

планомірної діяльності, не розрізненого набору окремих заходів, а певної

стратегії управління ризиком.

Метою даного дослідження є визначення існуючих стратегій управління

ризиком використання послуг банків для легалізації кримінальних доходів та

фінансування тероризму та надання їм оцінки ефективності використання в

сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу. Загальний вибір стратегії роботи банку

здійснюється на основі результатів вивчення ринку банківських продуктів та

послуг в країні.

У нашому випадку йде мова про специфічний вид ризику, який, по-

перше, пов‘язаний з усіма іншими видами банківського ризику, а, по-друге, не

може бути виміряний виключно в еквіваленті грошових втрат для банку.

Саме тому пропонуємо розглянути можливі варіанти стратегій управління

даним видом ризику:

1. Максимально можливого уникнення.

2. Лімітування.

3. Страхування [1].

Стратегія максимально можливого уникнення ризику. Особливість даного

13

виду ризику полягає в тому, що його неможливо повністю уникнути при

здійсненні банківської діяльності. Тобто в будь-який момент завжди існуватиме

можливість, що відповідна операція відбудеться за участю банка чи його

структурного підрозділу, оскільки неможливо повністю відмовитись від

проведення всіх банківських операцій.

Стратегія лімітування. Даний вид ризику полягає у встановленні

відповідних внутрішніх нормативів для фінансових операцій, за якими

фінансові ризики можуть перевищувати допустимий рівень. Наприклад, при

виявленні ―високого‖ чи ―критичного‖ рівня ризику у певному структурному

підрозділі банку, зумовленого операціями з готівковими коштами, може бути

прийняте рішення про його позачергову перевірку співробітниками головного

офісу або при розгляді відповідних документів можливе прийняття рішення про

закриття рахунку відповідному клієнтові тощо. Стратегія лімітування вигідна

для банків тим, що вони мають змогу оперативно реагувати на виявлені

проблеми та забезпечувати негайне прийняття відповідних заходів, і може

використовуватись банками незалежно від їх розміру [2].

Як засвідчує практика, під впливом різноманітних зовнішніх і внутрішніх

факторів вітчизняні банки обирають у більшості випадків стратегію

лімітування. Так, на сьогодні створена і протестована інноваційна розробка

вітчизняних спеціалістів, яка дозволяє автоматично здійснювати відповідні

розрахунки рівнів відповідного ризику структурних одиниць банків. Дана

розробка була реалізована у вигляді програмного забезпечення ―RAonML‖, в

основу якого покладено вищенаведену методику оцінки ризику. Програма

здійснює автоматичну обробку даних, яка включає:

розрахунок основних коефіцієнтів;

розрахунок бінарних показників та експрес-аналіз відповідного

ризику;

розрахунок ймовірнісного показника відповідного ризику;

визначення відповідного коридору значень і встановлення категорії

відповідного ризику [3].

14

Стратегія страхування. Дана стратегія передбачає придбання страховки

на випадок, якщо в результаті здійснення ―відмивання‖ коштів, отриманих

злочинним шляхом, або фінансування тероризму банк понесе певні втрати.

Зокрема, якщо до банку будуть застосовані певні санкції, або його репутація

постраждає в результаті відповідних дій, що спричинить скорочення

депозитних вкладів і призведе до зменшення прибутків тощо.

Слід також зазначити, що останню з наведених стратегій на сьогодні

практично неможливо реалізувати на українському ринку, що зумовлено рівнем

розвитку фінансового ринку та ступенем його інтеграції у світовий фінансовий

простір, що не дає можливості страхуватися від зазначених ризиків.

Висновки. Вибір відповідної стратегії має здійснюватись з урахуванням

специфіки кожного конкретного банку: його розмірів та наявності філійної

мережі, пріоритетних напрямків діяльності та стратегії розвитку тощо.

Для великих банків, що здійснюють міжнародну діяльність є

виправданим поєднання всіх наведених стратегій, що забезпечить їх гнучкість і

дієвість. Найбільшого використання у вітчизняній банківській системі має

стратегія лімітування відповідного ризику через наявність інструмента її

реалізації – програми ―RAonML‖, розробленої відповідно до специфіки

українського ринку.

1. Вітлінський, В. В. Ризикологія в економіці та підприємництві [Текст] :

монографія / В. В. Вітлінський, Г. І. Великоіваненко. – К. : КНЕУ, 2004. – 480 с.

2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В.

Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр ―Академія‖, 2000. – 864 с.

3. Моделювання оцінки ризиків використання послуг банків або їх

структурних одиниць з метою легалізації кримінальних доходів або

фінансування тероризму [Текст] : монографія / [С. О. Дмитров, О. В.

Меренкова, Л. Г. Левченко, Т. А. Медвідь] ; під заг. редакцією О. М. Бережного.

– Суми : ДВНЗ ―УАБС НБУ‖, 2008.

15

СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В БАНКУ, ЩО

БАЗУЄТЬСЯ НА ОЦІНЦІ РИЗИКІВ

Канарська Анастасія

Науковий керівник: к.е.н., ст. викладач Жежерун Ю.В.

Черкаський інститут банківської справи УБС НБУ (м. Київ)

Зміни, які відбувалися упродовж останнього десятиліття в суспільно-

політичній і соціально-економічній сферах сприяли появі та розвитку раніше

невідомих в Україні суспільно небезпечних діянь, таких як легалізація

(відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом та фінансування

тероризму, які з кожним роком набувають все більших масштабів та

міжнародного характеру, сприяють криміналізації практично всієї системи

суспільних відносин, насамперед, банківської. За таких умов, в багатьох країнах

світу, в т.ч. і в Україні, з метою протидії цим соціально-негативним явищам

створено системи фінансового моніторингу в банку.

Враховуючи недосконалість діючої системи фінансового моніторингу в

банку, метою роботи є дослідження основних напрямів реалізації системи

фінансового моніторингу в банку, що базується на оцінці ризиків та визначення

шляхів її вдосконалення.

Як зазначено в розділі ІІІ Положення «Про здійснення банками

фінансового моніторингу» банк – юридична особа/філія іноземного банку

зобов‘язаний(а) створити та забезпечити функціонування системи управління

ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, яка

включає вжиття відповідно до вимог законодавства та внутрішніх документів

банку з питань здійснення фінансового моніторингу таких заходів: розроблення

та впровадження Програми оцінки ризиків; визначення (виявлення) та

здійснення оцінки ризиків легалізації кримінальних доходів/фінансування

тероризму; моніторинг ризиків клієнтів; аналіз ризику використання послуг

банку для легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму; контроль

за ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму;

16

навчання працівників щодо реалізації Програми оцінки ризиків [1].

Слід зазначити, що до основних груп ризиків, які підлягають оцінці під

час проведення фінансового моніторингу в банку можна віднести: банківські,

операційні, юридичні та фінансові ризики, а також ризики репутації та

концентрації. Як зазначає Л. М. Чуніхіна, при оцінці ризиків враховують:

кількість ризику, тобто існуючий рівень або обсяг ризику; якість управління

ризиком; сукупний ризик, тобто узагальнену оцінку проблем, які викликають

занепокоєння органів нагляду, з урахуванням кількості ризику, якості ризик-

менеджменту та відносного значення кожного із цих двох факторів [2].

Як правило в кожному банку розробляється і затверджується внутрішня

нормативна документація, яка визначає структуру та процес здійснення

фінансового моніторингу, процедури ідентифікації і вивчення клієнтів банку,

навчання співробітників, зберігання документів, що містять інформацію з

фінансового моніторингу тощо. Відповідно до законодавства і внутрішніх

документів банки не ведуть анонімні або номерні рахунки, не підтримують

ділових (в т.ч. кореспондентських) відносин з фінансовими установами, що не

мають присутності ні в одній країні, фінансовими установами і особами,

зареєстрованими в країнах, що не застосовують законодавство з протидії

легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Положення внутрішніх документів обов‘язкові для виконання всіма філіями та

підрозділами банку і забезпечують процес здійснення фінансового моніторингу

по всіх напрямах діяльності банку. Крім того, банки зобов‘язані повідомляти

Державну службу фінансового моніторингу України про всі операції, які

підлягають фінансовому моніторингу.

Так, упродовж ІІ кварталу 2014 р. Державною службою фінансового

моніторингу України отримано та оброблено 271118 повідомлень про фінансові

операції, що підлягають фінансовому моніторингу (на 21,46% більше порівняно

з 2013 р.). Слід зазначити, що від банків надходить близько 95% повідомлень,

серед яких близько 60% з ознаками обов‘язкового фінансового моніторингу та

26% – внутрішнього фінансового моніторингу (рис.1).

17

Рис. 1. Динаміка інформування про фінансові операції, що підлягають

фінансовому моніторингу упродовж І кв. 2011 – ІІ кв. 2014 рр.

Складено за даними [3]

Отже, обов'язковою умовою успішного формування системи фінансового

моніторингу як складової системи ризик-менеджменту банку є посилення її

спрямованості на мінімізацію ризиків діяльності банку та вдосконалення

критеріїв оцінки ризиковості банківських операцій, а саме: кількості ризику,

якості управління ризиком, сукупного ризику. Вирішення даного завдання

дозволить органічно поєднати інтереси наглядових органів та окремої

банківської установи в частині удосконалення правил фінансового моніторингу

з урахуванням комплексу рекомендацій окремих банків щодо мінімізації

кількісних та якісних параметрів ризиків.

Список використаної літератури

1. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу:

Постанова Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

2. Чуніхіна Л. М. Первинний фінансовий моніторинг в банках України як

засіб запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним

шляхом: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец.

12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»/

Л. М. Чуніхіна. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 27 с.

3. Офіційний сайт Державної служби фінансового моніторингу України

0%10%20%30%40%50%60%70%80%90%

100%

І кв.

20

11

ІІІ

кв. 2

01

1

І кв.

20

12

ІІІ

кв. 2012

І кв.

20

13

ІІІ

кв. 2

01

3

І кв.

20

14

період

З ознаками об`овязкового

фінансового моніторингу

З ознаками внутрішнього

фінансового моніторингу

Відстеження (моніторинг)

фінансових операцій

З ознаками обов`язкового та

внутрішнього фінансового

моніторингу

http://zakon4.rada.gov.ua/

18

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sdfm.gov.ua.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

УКРАЇНИ

Король І.В.

Наукоквий керівник: Галько О.Р.

Львівський інститут банківської справи УБС НБУ(м. Київ)

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, — неодмінна

передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська

система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами

економіки. Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних

структурних елементів ринкової економіки.

Постановка проблеми. В умoвах побудoви в Українi ринкової

еконoміки, банківська система перебуває на етапі формування, що не дозволяє

їй сповна використовувати усі стимулюючі властивості. Низький рівень

капіталізації банків, проблема ефективності банківськoї систeми тa спосoбів

оцінювaння цієї ефективностi, недосконала державна стратегія діяльності

банківської системи стримують розвиток банківської системи. Саме тому

пошук напрямів удосконалення банківської системи є актуальними.

Метою дослідження є виявлення проблем функціонування банківської

системи України та формування пропозицій шляхів їх розв‘язання.

Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної

банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно

обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в

державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що

протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних,

стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки.

http://www.sdfm.gov.ua/

19

Банківська система України починала свою роботу в надзвичайно

жорсткому економічному середовищі - за умов стрімкого падіння виробництва,

руйнівної гіперінфляції і повного дисбалансу економічних процесів.

Негативний вплив на розвиток банківської системи України мали

помилки органів державної влади, чиї законодавчі акти і конкретні дії

найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і

серед їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав від

політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обґрунтованості

рішень, які вони приймали.

Протягом останніх років банківський сектор істотно змінився, передусім

структурно приплив іноземного капіталу значною мірою скорегував стратегії

розвитку місцевих банків. Необхідно звернути увагу на наявність позитивних і

негативних моментів присутності іноземних банків.

Щодо позитивних моментів: швидке та ефективне впровадження

передових методів банківської діяльності, підвищення якості кредитного

аналізу, зростання обсягу кредитних ресурсів, розширення спектра якісних

послуг, здешевлення банківських послуг, запровадження системи страхування

банківських послуг, збільшення обсягу залучення недорогих ресурсів,.

Серед негативних моментів виділимо такі: іноземні банки можуть бути

менш схильними до здійснення кредитної діяльності у приймаючій країні,

присутність іноземних банків може послабити позиції ще недостатньо

розвиненої банківської системи України, іноземні банки можуть проводити

лише спекулятивну діяльність, не надаючи повного спектра якісних послуг.

Вагомим є той факт, що ризики та потенційні негативні моменти від

присутності іноземних банків стосується не так ефективності, як стабільності

банківської системи та рівня економічного розвитку приймаючої країни [1].

Банківська система України є однією із найрозвиненіших eлементів

гoсподарського мeханізму, oскільки її рефoрмування булo розпочатo раніше,

ніж інших секторів економіки України. Проте, незважаючи на всі позитивні

зрушення, залишається низка невирішених проблем, а саме:

20

1. Низький рiвень капiталізації комерційних банкiв.

2. Брак довіри населення до банків зменшує мобілізацію рeсурсів

банкaми пoрівняно з потенційними можливoстями.

3. Висoка концентрація капiталу у групі найбiльших банкiв (така

прaктика може призвeсти до розширення прaктики домoвленостей і змoв

великих банків мiж сoбою у провeденні свoєї дiяльності, нaприклад, у

встaновленні цiн на банкiвські пoслуги).

4. Слaбка дифeренціація бaнківських послуг.

5. Кадрова проблема – недостатній рівень кваліфікації менеджерів і

спеціалістів та брак досвіду кадрового персоналу [2].

Чітке визначення проблем функціонування вітчизняної банківської

системи на сучасному етапі дає можливість окреслити основні напрями їх

подолання та розвитку банківського сектору в середньостроковій перспективі.

До таких напрямів, слід віднести: 1) дальше підвищення рівня капіталізації

банків і забезпечення їх надійними джерелами ресурсів, збалансованими за

обсягами, ціною і термінами, з метою постійної підтримки достатнього рівня

ліквідності та стабільного функціонування; 2) розширення спектра,

підвищення якості та конкурентоспроможності банківських послуг;

3) забезпечення діяльності вітчизняних банків відповідно до

міжнародних стандартів корпоративного управління; 4) розвиток систем ризик-

менеджменту та вдосконалення управління ризиками; 5) підвищення рівня

забезпечення захисту прав кредиторів і вкладників банків. 6.)підвищити

надійність та фінансову стійкість банків завдяки : оптимізації податкового

законодавства та розвитку іпотечного фондового ринку [3].

У розпал воєнних дій на території України для нас як ніколи потрібна

свідома солідарна діяльність банків України на валютному ринку. Тільки така

спільна позиція дасть змогу повернути валютний курс до стабілізаційного

рівня. Як відомо банківський сектор дуже розгойдує інформаційна війна, яка в

Україні щодня.

За прогнозом аудиторської компанії Moody's прогноз розвитку

21

української банківської системи залишається негативним, не змінюючись з

2009 року. Відносно збільшення частки проблемних кредитів агентство Moody's

звернуло увагу, що близько третини сукупного кредитного портфеля

українських банків номіновано в іноземній валюті. При цьому значна частина

валютних позичальників - компанії, що не мають валютних доходів.

Враховуючи, що девальвація гривні з початку року значно погіршила

можливості позичальників обслуговувати свої боргові зобов'язання, частка

проблемних кредитів українських банків у поточному році може зрости до 55%

валового кредитного портфеля з 35% [4].

Підводячи висновок можна стверджувати, що Україні протягом

наступних 5 років прийдеться проводити жорстку економічну політику, задля

підвищення надійності, платоспроможності та ліквідності банків, а також для

виходу країни на вищі рейтинги. Також згідно постанови НБУ №464 перед

банками України поставлена умова привести свій статутний капітал в розмір

500 млн гривень до 11 липня 2024 року. Це буде ще одне випробування на

міцність банківської системи, одним із важелів контролю за діяльністю банків

та методом збільшення довіри населення до банківської системи.

Список використаної літератури

1. Деревська О.Б. Тенденції та перспективи розвитку банківської

системи України / О.Б. Деревська // Вісник університету банківської справи

Національного банку України. – 2010. - №6. – С.26-31

2. Смага Л., Гнатів О. Вплив макроекономічних чинників на кредитну

діяльність банків // Вісник Української академії банківської справи. - №1(24),

2008. – с. 21-27.

3. Офіційний сайт Національного банку України. - www.bank.gov.ua

4. http://www.epravda.com.ua/news/2014/05/22/456368/ - 22.05.2014

http://www.bank.gov.ua/http://www.epravda.com.ua/news/2014/05/22/456368/

22

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ И ЕЁ РАЗВИТИЕ В РБ

Михаевич Алѐна

Научный руководитель: ассистент, Филитович А.В.

УО «Полесский государственный университет», Беларусь, г. Пинск

Особое место среди различных видов безопасности (социальной,

экологической, демографической, политической, научно-технологической,

информационной, энергетической, гуманитарной, психологической) занимает

безопасность экономическая.

При рассмотрении проблем экономической безопасности следует

исходить из того, что безопасность – это такое состояние общественной

системы, которое характеризуется максимально полной реализацией и

защищенностью жизненно важных интересов от внешних и внутренних угроз

общества в целом и обеспечивается через достижение сбалансированности

интересов каждого из субъектов отношений социально-экономической системы

[5].

Экономическая безопасность – это такое состояние экономики, при

котором обеспечиваются гарантированная защита национальных интересов,

социально направленное развитие страны в целом, поддержание социально-

политической стабильности общества [3, с. 261].

Экономические интересы – интересы, выражающие совокупность

потребностей, удовлетворение которых обеспечивает существование,

эффективное функционирование и возможности развития экономики

государства [3, с.256].

Важнейшими элементами механизма обеспечения экономической

безопасности являются: мониторинг и прогнозирование факторов,

определяющих угрозы экономической безопасности.

Основными задачами обеспечения национальной безопасности в

Республике Беларусь являются: определение внешних и внутренних угроз

национальной безопасности; разработка и реализация мер по предупреждению

23

и нейтрализации внутренних и внешних угроз; обеспечение суверенитета и

территориальной целостности страны; равноправное и взаимовыгодное

сотрудничество со всеми государствами мира; создание благоприятных

условий для интеграции белорусской экономики в мировую экономическую

систему; эффективное использование национальных информационных

ресурсов, постоянное их совершенствование; обеспечение личной безопасности

человека и гражданина, соблюдение его конституционных прав и свобод;

совершенствование законодательства и системы государственной власти,

укрепление правопорядка, сохранение социально-политической стабильности

общества и т.д. [2].

Экономическая безопасность Республики Беларусь представляет собой

сложную систему, важнейшими составляющими которой являются следующие

виды безопасности: производственная; финансовая; продовольственная;

энергетическая; инфраструктурная; инновационная; внешнеэкономическая.

Угрозы экономической безопасности Республики Беларусь – реальные и

потенциальные негативные воздействия, порождаемые определенными

действиями, явлениями или процессами, либо их совокупностью,

препятствующие реализации экономических интересов Республики Беларусь

[4, c. 92].

Внутренними угрозами экономической безопасности могут быть как

объективные процессы в сфере экономики, так и целенаправленная

деятельность разнообразных социальных субъектов (международных

политических и экономических сообществ, организованных структур и

отдельных граждан внутри страны), преследующих собственные интересы, в

том числе экономические (извлечение наибольшей прибыли), политические

(получение власти) и др.

К внешним угрозам можно отнести в основном деятельность иностранных

государств, их правительств, спецслужб, фирм и корпораций, направленную на

подрыв экономической безопасности государства, а также: потерю отдельных

традиционных рынков сбыта продукции; дискриминационные меры иных

24

стран, их сообществ во внешнеэкономических отношениях; высокий уровень

внешнего долга, усиление попыток его использования для воздействия на

принятие экономических и политических решений; необустроенность

государственной границы, недостаточный экспортный и валютный контроль;

неразвитость транспортной инфраструктуры экспортно-импортных операций;

терроризм [3, с.273].

Как показывает мировой опыт, обеспечение экономической безопасности

– это гарантия независимости страны, условие стабильности и эффективной

жизнедеятельности общества, достижения успеха.

По итогам пяти месяцев 2013 года в РБ из 8 важнейших параметров

прогноза, утвержденных Указом Президента Республики Беларусь от 25

сентября 2012 г. № 418, выполнены 3:

- сформировано положительное сальдо внешней торговли товарами и

услугами в размере 1,5% ВВП;

- на 18,4% уменьшена энергоемкость производства валового внутреннего

продукта страны, что в 2,6 раза лучше прогнозного параметра;

- достигнуто увеличение реальных располагаемых денежных доходов

населения на 21,6%.

Одной из сложнейшей проблем оценки экономической безопасности

является выбор показателей и индикаторов. Для оценки уровня экономической

безопасности Республики Беларусь необходимо сопоставление заданных

пороговых (нормативных) значений показателей с фактическими. Величина

отклонений от заданных и предельных значений показывает уровень опасности

появления разрушительных или необратимых процессов в экономике [1, c. 36].

При этом оценка экономической безопасности проводится по следующим

сферам и составляющим экономической безопасности:

1. Способность экономики к устойчивому развитию (производственная

сфера)

– Динамика изменения валового внутреннего продукта (ВВП).

– Энергетическая безопасность.

25

– Научно-техническая и инновационная безопасность.

– Инвестиционная безопасность.

– Производственная безопасность.

– Финансовая безопасность.

– Внешнеэкономическая безопасность.

2. Обеспечение приемлемого уровня жизни (социальная сфера).

– Социальная безопасность: сфера уровня жизни населения, сфера рынка

труда.

– Продовольственная безопасность.

– Правопорядок.

– Демографическая безопасность.

3. Информационная и информационно-психологическая безопасность

(информационно-психологическая сфера)

4. Экологическая безопасность (среда обитания).

Республика Беларусь является активным субъектом международных

отношений, донором международной и европейской безопасности,

целенаправленно участвует в формировании многополярного мира,

руководствуясь принципами взаимного уважения, равноправия и

справедливости.

План мероприятий по обеспечению экономической безопасности должен

составляться с учетом предположений министерств, ведомств и направлен на

реализацию жизненно-важных интересов, а также на устранение основных

факторов, создающих угрозу безопасности в экономической сфере,

изложенных в ―Концепции Национальной безопасности Республики Беларусь‖,

и выявленных при дополнительном анализе.

С учетом вышеизложенного, следует определить систему обеспечения

национальной безопасности как организованную совокупность специальных

органов, средств, методов и мероприятий, обеспечивающих права личности,

общества, государства от внутренних и внешних угроз.

Список литературы:

26

1. Архипов А., Городецкий А., Михайлов Б. Экономическая

безопасность: Оценки, проблемы, способы обеспечения // Вопросы экономики. -

1994. - №12. - С. 36-44

2. Гродских В.С. Экономическая теория. - СПб.: Питер, 2013. - 208 с.

3. Основы экономической безопасности: Государство, регион,

предприятие, личность/ Е.А. Олейников [и др.]; под. ред. Е.А. Олейников. - М.:

Интел-Синтез, 2007.

4. Пономарев В.П. Экономическая безопасность: сущность и

критерии оценки // Экономический вестник. - Т.2. - 2008. - №5

5. Шимов, В.Н. Национальная экономика Беларуси: учебник / В.Н.

Шимов; под ред. В.Н. Шимова.- 3-е изд.-Минск: БГЭУ, 2009.-751с.

СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ БАНКОМ

В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Сас Христина

Науковий керівник: Ткаченко Н.В.

УБС НБУ (м. Київ)

Зважаючи на те, що банківська система – це важлива складова фінансової

системи держави і економіки загалом, варто зосередити свою увагу на

антикризовому управлінні, оскільки банки пропонують на ринку специфічний

продукт і послуги, а їх діяльність постійно супроводжується постійними

ризиками та загрозами. Тому для банківських установ питання антикризового

управління повинно бути важливою складовою їхнього щоденного

функціонування. У випадку відсутності системи антикризового управління

неминучим є зниження ефективності і банківської установи, і банківської

системи, а також суттєве зменшення рівня довіри населення до них.

Метою даної праці є: проаналізувати роботу системи антикризового

управління у банківській установі і підтвердити чи спростувати її доцільність.

27

В західній літературі поширено називати антикризове управління

діяльністю, яка необхідна для подолання стану, що загрожує існуванню банку,

при цьому основна увага акцентується саме на виживанні і всі сили зосереджені

на розробці нового курсу розвитку установи. [2]

У вітчизняній науковій літературі, антикризове управління трактується

також з багатьох сторін, зокрема, найповнішим є - як система управління, що

має всебічний характер та направлена на попередження і на усунення

несприятливих для бізнесу явищ з використанням наявних ресурсів та

потенціалу виживання або реалізації спеціальних заходів. [2]

Формування системи антикризового менеджменту в банківській установі

допомагає підтримувати стабільний розвиток та платоспроможну ефективну

діяльність. З метою попередження кризових явищ у провідних банках світу

впроваджується управління безперервністю банківського бізнесу, що

забезпечує готовність до потенційних проблем та ризиків. [2]

Варто відмітити, що системі антикризового управління, притаманні такі

властивості, як: гнучкість, адаптивність, здатність до диверсифікації та

своєчасного ситуаційного реагування та інші ефективні методи, які, в свою

чергу забезпечують механізм управління. [1]

Можна сказати, що система антикризового управління у вітчизняних

банках на сучасному етапі відзначається певною безсистемністю та

непослідовністю заходів. Більшість банківських установ є не готові до

боротьби з кризовими ситуаціями через відсутність системи моніторингу та

реалізації превентивних заходів. Також, антикризові дії в банках України

мають переважно короткостроковий ефект (скорочення персоналу, валютні

операції тощо). Важливим негативним фактором є неузгодженість

антикризового регулювання банків України. Виходом із ситуації, що склалася,

має стати розробка та впровадження в банках системи антикризового

управління, що спрямована на попередження, недопущення кризових ситуацій

та мінімізація негативних наслідків у разі її виникнення.[4]

Механізм антикризового управління має забезпечувати адаптацію банку

28

до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ, що надасть можливість, в

результаті впровадження цього механізму у практичну діяльність банку,

забезпечувати його стійке функціонування й розвиток за будь-яких

економічних, політичних і соціальних коливань. Для забезпечення ефективного

функціонування механізму антикризового управління банком доцільно:

- сформулювати конкретні стратегічні орієнтири за часовою ознакою у

процесі виконання місії банку, що дозволяють досягати конкурентних переваг

на ринку з урахуванням явних і неявних ризиків;

- визначити цілі антикризового управління та шляхи їх досягнення, які

мають бути адекватними тенденціям зміни зовнішнього і внутрішнього

сере