0(% ) &/12)$ 3#( 1%2/4 % / / ' ) $# (/3'5$) )6yep.nuph.edu.ua/wp-content/uploads/2015/03/Сборник-тезиcов... · Поняття інтелектуальної власності

Міністерство охорони здоров’я України

Міністерство освіти і науки України

Українська логістична асоціація

Національний фармацевтичний університет

Кафедра управління та економіки підприємства

МАТЕРІАЛИ

IV міжнародної науково-практичної конференції

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА

ЛОГІСТИКИ»

(2–3 квітня)

MATERIALS

of IV international scientific and practical conference

«ACTUAL PROBLEMS OF INDUSTRIAL ECONOMY AND LOGISTICS

DEVELOPMENT»

(2-3 april)

м. Харків

2015

Редакційна колегія: проф. Посилкіна О.В., Літвінова О.В., Онищенко Я.Г.

«Актуальні проблеми розвитку галузевої економіки та логістики»: матер. IV міжнарод.

наук.-практ. конференції 2-3 квітня 2015 р. / ред. кол. О.В. Посилкіна, О.В. Літвінова,

Я.Г. Онищенко. – Х.: Вид-во НФаУ, 2015. – 326 с.

Збірник містить матеріали IV науково-практичної конференції: обговорення наукових та

практичних проблем активізації соціально-економічних процесів у т.ч. у фармації та

розвитку логістичного потенціалу на макро-, мезо- та мікрорівнях із залученням вчених,

фахівців-практиків, викладачів навчальних закладів та дослідників, докторантів, аспірантів,

підприємців з України та зарубіжжя.

Матеріали подаються мовою оригіналу

За достовірність матеріалів відповідальність несуть автори

3

ЗМІСТ

СТАТТІ 13

Посилкіна О.В.

Наукова робота кафедри управління та економіки підприємства НФаУ

13

Давидова І.О.

Інноваційна діяльність як процес реалізації інтелектуального капіталу

24

Дорошенко Г.О., Абрамова І.М.

Подвійне бюджетування як засіб ефективного управління грошовими потоками

підприємства

30

Мельник Т.С., Христофор О.В.

Необхідність розвитку маркетингової логістики у сфері перевезень

39

Могилко В.О., Ященко О.А., Хмаренко О.О.

Щодо оцінки конкурентоспроможності підприємства

42

Пєнська І.О., Бабаєва Л.В.

Визначання сутності поняття платоспроможності та ліквідності підприємства як

провідний фактор для формування ефективної системи управління

48

Посилкіна О.В., Літвінова О.В.

Актуальні проблеми наукових досліджень у фармації

55

Сагайдак-Нікітюк Р.В., Голубцова К.К.

Дослідження підходів до визначення дефініції «реверсивна логістика» в фармації

59

ТЕЗИ 64

Секція «СУЧАСНІ МЕХАНІЗМИ АКТИВІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НА РІВНІ ГАЛУЗІ, РЕГІОНУ,

ПІДПРИЄМСТВА»

64

Азібек’ян Г.Я., Сідоров В.І.

Модель інтернаціоналізації національної економіки для нових країн-членів ЄС

64

Баєва О.І., Васильченко О.О.

Роль інвестиційного менеджменту у розвитку економічних процесів

65

Братишко Ю.С., Посылкина О.В.

Научно-практические подходы к формированию социальной ответственности

фармацевтического бизнеса

67

Голуб К.В., Роговий А.В.

Концептуальні засади інституційного забезпечення банківської системи України

70

4

Грузіна І.А.

Формування інформаційного ринку як передумова соціально-економічного

розвитку регіону

72

Доровський О.В., Козирєва О.В.

Побудова системи аудиту персоналу на фармацевтичному підприємстві

75

Дорошенко Г.О.

Пріоритетні напрями зменшення бюджетного дефіциту України

77

Дубина М.В.

Особливості сучасного розвитку страхового ринку України

79

Забаштанський М.М., Забаштанська Т.В.

Соціальні аспекти здійснення концесійної діяльності в Україні

82

Зарічкова М.В., Чешева М.В.

Необхідність розвитку недержавних соціальних послуг в системі соціального

захисту спеціалістів фармації

84

Зеленська О.О., Зеленський С.М., Алєшугіна Н.О.

Продовольча безпека регіону

87

Козирєва О.В.

Дослідження сутності аудиту персоналу як механізму регулювання трудових

відносин в сучасних умовах

89

Костюк Г.В., Братишко Ю.С.

Диагностика социальной ответственности фармацевтического бизнеса

91

Лисенко І.В.

Модернізація продуктивних сил як визначальний чинник розвитку проблемних

регіонів

94

Матросова Л.Н.

Проблемы кластеризации экономики Украины

96

Мороз С.Г.

Матеріальне стимулювання як засіб забезпечення конкурентоспроможності

підприємств

98

Онегіна В.М.

Розподіл доданої вартості в механізмі активізації соціально-економічного

розвитку аграрного сектора

101

Найпак Д.В.

Необхідність оцінки готовності персоналу до проведення організаційних змін у

процесі активізації соціально-економічного розвитку підприємства

103

5

Ткаченко Т.П.

Важелі впливу механізму забезпечення прибутковості підприємств

106

Якименко Н.В.

Теоретичні аспекти економічного зростання галузевих комплексів

108

Секція «ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОЇ ІНТЕГРАЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ,

МАРКЕТИНГУ ТА ЛОГІСТИКИ»

110

Абрамова І.М.

Управління грошовими потоками як засобами стратегічного, поточного та

оперативного бюджетування

110

Алькема В.Г.

Генерування міжнародних фінансових потоків в умовах глобального

економічного простору

112

Артемова А.В.

Особенности применения методики оценивания потенциала предприятия

115

Артемов И.В.

Процесс формирования стратегии обеспечения конкуренто-способности

предприятия

117

Velychko O.P.

Entrepreneurial logistics and SCM: initial positions

120

Горяинов А.Н.

Использование концепции транспортной диагностики при рассмотрении

транспортно-логистических кластеров

121

Громовик Б.П., Унгурян Л.М.

До питання оцінки логістизації регіональної фармацевтичної практики

124

Gutarevych V.O.

Systematic approach to solving transport problems in logistics

126

Гуторов О.І., Прозорова Н.В.

Перспективи розвитку галузі птахівництва на засадах логістизації виробництва

128

Дорохова Л.П.

Імітаційне моделювання управління запасами в ланцюгах поставок

130

Загоруйко В.О., Кайдалова А.В.

Функціонування процесів логістики в банківській сфері

132

6

Ковалѐв М.Н.

Методика проектирования цепей поставок предприятия

133

Крикавський Є.В., Патора-Висоцька З.

Деконструкція і реконструкція структури відносин в ланцюгу вартості

135

Макуха М.Ю.

Сучасні складові стратегії оптового підприємства, що працює на ринку оптичної

продукції

138

Малей Е.Б.

Финансовая логистика как новая интеграционная научная дисциплина

139

Масолобова І.В.

Дослідження сутності технології управління як фактору розвитку підприємства у

сучасних умовах

142

Москвітіна Т.

Формування та управління міжфірмовим логістичним ланцюгом поставок

товарів

144

Обруч Г.В.

Базові принципи функціонування корпоративної логістики на підприємствах

залізничного транспорту

146

Онищенко Я.Г.

Зелені технології в логістиці

148

Рижов О.А., Шматенко О.П., Білоус М.В., Притула Р.Л.

Перспективи подальшої інтеграції військової логістики

149

Самойлова А.Г., Клименко Е.С.

Совершенствование логистического управления запасами на примере СОАО

«Коммунарка»

152

Світлична К.С.

Логістичний підхід до управління товарно-матеріальними запасами підприємства

154

Сисенко Л.М.

Логістичні системи в управлінні якістю продукції овочівництва закритого ґрунту

156

Смерічевська С.В.

Сучасне інформаційне забезпечення процесу формування транспортно-

логістичних кластерів в Україні

158

Стегній О.В.

Основні принципи роботи аграрних підприємств у період кризи

161

7

Сумець О.М.

Видовий поділ логістичної діяльності, здійснюваної на підприємствах олійно-

жирової галузі

162

Сумец А.М., Сыромятников П.С.

Источники возникновения «ситуаций риска» при транспортном обслуживании

клиентов

165

Чуєшов О.В., Хромих А.Г.

Науково-практичні засади оцінки стану внутрішньологістичної інтеграції

процесів на вітчизняних фармацевтичних підприємствах

166

Шванський В.С.

Джерела складності в ланцюгах поставок продовольчих товарів

168

Шибаєва Н.В. , Квятко Т.М.

Концептуальні основи дослідження організаційно-економічного механізму

регуляторної політики в аграрній сфері

170

Секція «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА

УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ»

173

Богатырева В.

Финансовое управление человеческим капиталом в контексте системного подхода

173

Гончаров А.Б., Гончарова С.Ю.

Особливості інноваційної діяльності сучасних фармацевтичних підприємств

175

Доровской А.В., Литвинова Е.В.

Роль патентно-лицензионных служб в условиях инновационного развития

фармацевтических компаний

177

Лелека М.В., Заліська О.М.

Дослідження проблемних аспектів патентування у сфері нанотехнологій

180

Литвинова Е.В., Посылкина О.В.

Роль знаний в управлении инновационным развитием фармацевтической

компании

182

Набатова О.О.

Інтелектуальна власність як інституціональна основа функціонування та

реалізації інтелектуального капіталу

184

Овсієнко О.В.

Управління державними правами на об’єкти інтелектуальної власності як напрям

інституційного проектування правової економіки в Україні

186

8

Понтелеев Г.Х., Литвинова Е.В.

Научно-практические подходы к управлению интеллектуальными ресурсами в

фармации

188

Тульчинська С.О.

Формування та реалізація інноваційної стратегії регіонального розвитку в умовах

становлення економіки знань

190

Тульчинський Р.В.

Поняття інтелектуальної власності в контексті забезпечення економічної безпеки


193

Чуприна О.О., Чуприна О.А.

Джерела інвестицій в створення та нарощування інтелектуального капіталу


195

Юдіна Н.В.

Антикризовий механізм комерціалізації інтелектуального ресурсу підприємств

198

Секція «ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ»

200

Артюх Т.О., Должнікова О.М.

Мотивація спеціалістів фармації до підвищення кваліфікації: отримання

(підтвердження) кваліфікаційної категорії

200

Горбенко А.Л.

Сучасні тенденції розвитку глобального освітнього середовища

202

Дурандина О.В.

Управление виртуальным экономическим объектом как способ формирования

профессиональной компетентности

205

Заліська О.М., Максимович Н.М., Піняжко О.Б.

Досвід і перспективи післядипломного навчання провізорів з використанням

інформаційних технологій

208

Лисенко Н.О.

Застосування технології кейс-стаді при викладанні дисципліни «Культура

наукової мови» студентам економічних спеціальностей

209

Малий В.В., Ольховська А.Б.

Теоретико-прикладні засади формування іміджу вищого навчального закладу

212

Музильов Д.О., Бережна Н.Г.

Формування професійної компетентності майбутніх фахівців-логістів за

допомогою програмного продукту «1с:підприємство 8. tms логістика. управління

перевезеннями»

216

9

Решетняк С.Б., Решетняк О.В.

Роль педагога у формуванні професійної компетентності студентів

218

Решетняк Ю.Б.

Використання пакету R в економетриці

220

Тетерич Н.В., Терещенко Л.В.

Дослідження рівня комунікативної компетентності фармацевтичних працівників

222

Сальтевська Т.

Формування фахової мовної компетенції у студентів, що навчаються за

спеціальністю «Економіка підприємства»

224

Холявко Н.І.

Потенціал сектору вищої освіти в забезпеченні економічної безпеки країни

225

Секція «СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТО-

СПРОМОЖНОСТІ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ (ОРГАНІЗАЦІЙ)»

227

Гордієнко В.Ю.

Напрямки удосконалення цінової політики на ТОВ «ФК "Здоров'я"»

227

Громов А.А.

Використання еластичності попиту на ліки в стратегії фармацевтичних фірм

229

Бабиченко Е., Демченко Н.В.

Имидж предприятия как фактор повышения его конкурентоспособности

231

Демченко Н.В.

Научно-методические подходы повышения конкурентоспособности

фармацевтического предприятия

233

Деренська Я.М.

Сутнісні аспекти управління проектним портфелем

235

Камінська Т.М.

Особливості розвитку світового фармацевтичного ринку

238

Котвіцька А.А., Сурікова І.О.

Дослідження інтегрального показника конкурентоспроможності потенціалу

вітчизняних фармацевтичних підприємств

240

Лебединець В.О.

Актуальність інтегрального впровадження систем управління безперервністю

бізнесу і систем управління якістю на вітчизняних фармацевтичних

підприємствах

243

Немченко А.С., Міщенко В.І., Чернуха В.М., Тімофеєв С.В.

Актуальні питання державного регулювання обігу парафармацевтиків в умовах

кризової економіки

245

10

Немченко О.А., Назаркіна В.М., Бєліченко А.В.

Аналіз сучасних підходів у формуванні аптечних мереж у різних країнах світу

247

Новицька Ю.Є., Посилкіна О.В.,

Впровадження системи контролінгу управління запасами фармацевтичної продукції в

оптових фармацевтичних компаніях

249

Посилкіна О.В., Хромих А.Г.

Дослідження факторів, які негативно впливають на внутрішньологістичну

діяльність суб’єктів фармацевтичного ринку

252

Сімонян Л.С., Немченко О.А.

Аналіз динаміки коефіцієнтів адекватності платоспроможності населення по

противірусним препаратам за 2009-2014 рр.

253

Смачило В.В., Халіна В.Ю.

Теоретичні аспекти системи розподілу продукції підприємства

254

Толочко В.М., Музика Т.Ф.

Управління постачальницькими функціями фармацевтичного забезпечення

лікувально-профілактичних закладів

257

Секція «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ФАРМАКОЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

260

Бездітко Н. В., Южакова А. С., Федірко В.А.

Огляд пероральних цукрознижувальних препаратів на фармацевтичному ринку

України

260

Бондаренко Д.В., Яковлева Л.В.

Потребление препаратов для лечения хобл на территории Украины в 2011-2014

годах

261

Кобец М.Н., Кобец Ю.Н., Филипцова О.В.

Изучение возможностей проведения фармакогенетического тестирования в

Украине

262

Котвіцька А.А., Кононенко О.В.

Аналіз стану охоплення профілактичними щепленнями проти керованих

інфекційних захворювань та рівня інфекційної захворюваності в Україні

264

Кубарєва І.В., Демянік К.О.

Дослідження міжнародного досвіду з питань фармацевтичного забезпечення

сільського населення

266

Макарова О.Є., Груздова Т.Г.

Забезпечення якості обслуговування відвідувачів аптечного закладу на прикладі

аптеки ПФ «Гамма-55»

267

11

Матяшова Н.О., Яковлєва Л.В.

Порівняльний аналіз амбулаторного споживання антибактеріальних препаратів

269

Немченко А.С., Ніколаєва Ю.Є.

Аналіз динаміки показників доступності протипухлинних препаратів, що

використовуються у хіміотерапії хронічних лейкозів

270

Немченко А.С., Фурса Л.І.

АВС-аналіз споживання лікарських препаратів хворими на рак легенів

272

Панфілова Г.Л., Цурікова О.В.

Аналіз стану інформаційного забезпечення лікарів в організації ефективної

фармакотерапії хворих на лейкози

274

Передерій А.В., Яковлєва Л.В.

Аналіз асортименту антигістамінних засобів для лікування алергічних

захворювань на українському фармацевтичному ринку

275

Толочко В.М., Вакуленко Д.В., Литовченко Р.Г.

Дослідження напрямків покращення забезпечення населення гомеопатичними

лікарськими засобами

276

Ткачова О.В., Мінова К.О.

Огляд гепатотропних засобів для лікування цирозу печінки на фармацевтичному

ринку України

278

Тригубчак О.В., Войткова Л.С.

Фармакоекономічний аналіз комбінованих препаратів кислоти ацетилсаліцилової

279

Шелкова Е.В., Кабачна А.В., Кабачний О.Г.

Результати ABC/VEN – аналізу як критерій оцінки дієвості формулярної системи

281

Яковлєва Л.В., Герасимова О.О., Кузнецов І.Е., Горбачова А.С.,

Красюк А.А.

АВС/частотний аналіз медикаментозної терапії виразкової хвороби шлунка

283

Яковлева О.С., Гетало О.В.

Перспективи розвитку фармакоекономічних досліджень в Україні

284

Коноваленко М.К., Волкова Т.

Особливості та основні етапи становлення «економіки знань»

286

Секція «РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ СТУДЕНТІВ» 288

Аврята А., Братішко Ю.С.

Формування стратегії та політики управління персоналом як невід’ємна складова

успішної діяльності підприємства

288

12

Вавуліна Ю.В., Котлярова В.Г.

Теоретичні аспекти визначення конкурентоспроможності потенціалу


289

Гаевская Л.А., Малей Е.Б.

Городская логистика: понятие, предмет, субъекты, объекты изучения

292

Кайдалова А.В., Погребняк О.С.

Система менеджменту якості як фактор конкурентоспроможності

фармацевтичних підприємств

294

Калиновская Я.А., Банзекуливахо М.Ж.

Внедрение тимбилдинга в деятельность предприятия для повышения его

организационной культуры

295

Капкан Г.В., Котлярова В.Г.

Фактори загрози банкрутства підприємства

297

Клочкова Д.О., Котлярова В.Г.

Логістичні підходи до управління матеріальними запасами

300

Купчик І.П. , Посилкіна О.В.

Формування і управління інвестиційним потенціалом фармацевтичного


302

Маслова О.П., Банзекуливахо М.Ж.

Формирование наступательно-оборонительной стратегии ОАО «Полоцкий

молочный комбинат»

304

Мороз О.М., Братішко Ю.С.

Розробка алгоритму управління сталим розвитком фармацевтичних підприємств

306

Петкевич А.В., Банзекуливахо М.Ж.

Повышение эффективности работы транспортно-логистических организаций

Республики Беларусь в области международных автомобильных перевозок

309

Тесля А.М., Котлярова В.Г.

Механізм удосконалення збутової діяльності підприємства

311

Сєченова Н.Г., Деренська Я.М.

Складові моделі управління фінансовими потоками

313

Хромих А.Г., Глюскіна Г.П.

Шляхи удосконалення цінової політики фармацевтичного підприємства

316

Хромих А.Г., Сергієнков С.В.

Актуальність впровадження системи збалансованих показників для стратегічного

управління фармацевтичними логістичними ланцюгами

318

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК 321

13

СТАТТІ

Посилкіна О.В.

Національний фармацевтичний університет, Харків, Україна

Наукова робота кафедри управління та економіки підприємства НФаУ

Наукова робота є важливою складовою діяльності кафедри управління та

економіки підприємства. Протягом 20 років на кафедрі виконуються наукові дослідження

як за госпрозрахунковою, так й ініціативною тематикою:

Адаптація структури управління хіміко-фармацевтичним підприємством до

умов ринку – науковий керівник доц. Зверева К. Ю. (1995-1996 рр.);

Необхідність і перспективи розвитку підрозділу охорони праці на хіміко-

фармацевтичних підприємствах – науковий керівник доц. Зверева К. Ю. (1996-1997 рр.);

Фінансова діагностика діяльності хіміко-фармацевтичних підприємств –

науковий керівник проф. Посилкіна О. В. (1998-2001 рр.);

Фінансове забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку

фармацевтичних підприємств – науковий керівник проф. Посилкіна О. В. (2002-2003 рр.);

Організація фармацевтичної справи, менеджмент і маркетинг у фармації –


Дослідження резервів соціально-економічного розвитку на фармацевтичних

підприємствах України та Білорусії – науковий керівник проф. Посилкіна О. В. (2007-2008

рр.);

Удосконалення системи управління персоналом в ФК «Здоров’я» в умовах

впровадження менеджменту якості – науковий керівник проф. Посилкіна О. В. (2007-2008

рр.);

Побудова сучасної системи управління проектами на ВАТ «Фармак» –


Економіко-правові аспекти організації та управління виробництвом на

фармацевтичних підприємствах України – науковий керівник проф. Посилкіна О. В.

(2009-2011 рр.);

Економічний механізм управління розвитком фармацевтичних підприємств в

умовах впровадження менеджменту якості – науковий керівник проф. Посилкіна О. В.

(2012-2013 рр.);

Формування соціально-орієнтованої інноваційно-логістичної моделі розвитку

фармацевтичної галузі України – науковий керівник проф. Посилкіна О. В. (2014 р. і по

14

теперішній час).

За роки існування кафедри сформувалася потужна наукова школа, захищено:

2 дисертації на здобуття наукового ступеня доктора фармацевтичних наук:

Посилкіна О. В., Сагайдак-Нікітюк Р. В.;

13 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук: Жуковіна О.

В., Деренська Я. М., Сагайдак Р. В., Піскун О. І, Козирєва О. В., Тіманюк В. М.,

Братішко Ю. С., Мусієнко Н. М., Костюк Г. В., Світлична К. С., Горбунова О. Ю.,

Котлярова В. Г., Хромих А. Г.

На теперішній час на кафедрі виконується 5 докторських (Деренська Я.М.,

Козирєва О.В., Літвінова О.В., Братішко Ю.С., Кайдалова А.В.) і 4 кандидатські дисертації

(Новицька Ю.Є., Кубасова Г.В., Юрченко А.П., Мала Ж.В.).

За результатами наукових досліджень співробітниками кафедри підготовлено 20

монографій, 53 науково-методичні рекомендації, які затверджені на ПК «Фармація» МОЗ і

АМН України і узгоджені в МОЗ України; 2 інформаційні листи; одержано 3 патенти; 20

свідоцтв про авторське право на твір; 19 наукових розробок кафедри внесені до реєстру

галузевих нововведень Укрмедпатентінформ; опубліковано понад 400 наукових статей, з

них понад 70 у зарубіжних наукових виданнях.

Важливим напрямком наукової діяльності кафедри є і участь в роботі з’їздів,

симпозіумів, конференцій, як в Україні, так і за її межами, а також організація та

проведення наукових заходів.

Так, співробітники кафедри управління й економіки підприємства приймали

активну участь в підготовці й проведенні V, VI, VII з’їздів фармацевтів України. Було

підготовлено понад 120 наукових статей для першого і понад 150 статей для другого

15

відання Фармацевтичної енциклопедії, понад 100 термінів для тлумачного словаря

фармацевтичних термінів.

У 2008 році за дорученням НМК МОН Ураїни з менеджменту й адміністрування

кафедрою було проведено Всеукраїнський науковий семінар для викладачів з логістики.

У 2009, 2011, 2013, 2015 роках проведено відповідно І, ІІ, ІІІ і ІV міжнародні

науково-практичні конференції «Актуальні проблеми розвитку галузевої економіки та

логістики».

За запрошенням ВНЗ, з якими кафедра управління та економіки підприємства тісно

співпрацює, професор Посилкіна О. В. неодноразово приймала участь у роботі

оргкомітетів міжнародних науково-практичних конференцій:

2012 р. – «Проблеми формування та розвитку інноваційної інфраструктури» (м.

Львів, Національний університет «Львівська політехніка»);

2013 р. – II International scientific conference «Economics, healthcare and education in the

modern world» (Opole, Poland);

2014 р. – «Здобутки та перспективи управління фармацевтичною системою» (м.

Львів, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького);

2014 р. – III International Scientific Conference «Modern Problems of Management:

Economics, Education, Health Care and pharmacy» (Opole, Poland).

2015 р. – IV International Scientific Conference «Problems and Prospects of social and

economic development territorits» (Opole, Poland).

За період з 1995 по 2015 рр. співробітники кафедри прийняли участь в роботі понад

250 міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференцій (рисунок).

0

20

40

60

80

100

120

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

Рис. Динаміка участі в конференціях професорсько-викладацького складу кафедри

Найбільш вагомі результати наукових досліджень кафедри

Науково обгрунтовано методологічні та методичні підходи щодо активізації

інноваційно-інвестиційних процесів у фармацевтичному виробництві шляхом

16

впровадження сучасних фінансово-економічних механізмів та побудови багатоканальної

та багаторівневої системи їх фінансового забезпечення. Запропоновано інноваційну

модель розвитку виробництва з урахуванням специфіки фармацевтичної галузі,

обгрунтовано її головні характеристики та принципи побудови. Розроблено організаційні

засади впровадження стратегічного фінансового менеджменту на хіміко-фармацевтичних

підприємствах. Запропоновано модель створення в Україні фармацевтичної промислово-

фінансової групи. Доведено необхідність системного підходу до оцінки ефективності

інноваційно-інвестиційної діяльності хіміко-фармацевтичного підприємства,

запропоновано використання інтегрального показника її розвитку, розроблено методику

його вимірювання. Обгрунтовано концепцію управління інвестиціями в умовах

фармацевтичного виробництва. Розроблено галузеву методику оцінки інноваційно-

інвестиційних проектів. Опрацьовано пріоритетні напрямки удосконалення управління

власними фінансовими ресурсами хіміко-фармацевтичного підприємства в умовах їх

інноваційно-інвестиційного розвитку. Теоретично обгрунтовано та розроблено методичні

рекомендації з впровадження оптимальної моделі управління оборотними активами

хіміко-фармацевтичного підприємства.

Узагальнено та систематизовано теоретичні аспекти інвестування та оцінки

економічної ефективності інвестиційних проектів, проаналізовано стан інвестиційного

ринку в Україні, досліджено теоретичні та методологічні підходи до формування

інвестиційної стратегії підприємств фармацевтичної промисловості. Запропоновано

методику оцінки інвестиційної привабливості потенційних об'єктів інвестування, в основі

якої - розрахунок інтегрального показника інвестиційної привабливості. Розроблено

методичні рекомендації щодо формування інвестиційної стратегії, запропоновано

ситуаційну модель прийняття інвестиційних рішень, яка дозволяє здійснювати оцінку

проектів за умов невизначеності економічної ситуації.

Розроблено комплексний підхід до вибору постачальників субстанцій та

матеріалів. Опрацьовано організаційно-практичні засади процесу складування

матеріальних ресурсів та запропоновано алгоритм оптимального руху потоків на складах

фармацевтичних підприємств. Розроблено модель управління запасами в умовах

фармацевтичних підприємств. Доведено необхідність використання тягнучої системи

організації виробництва та методики оптимізації виробничої програми з урахуванням

фінансових критеріїв. Побудовано модель оптимізації регіональної збутової політики

фармацевтичних підприємств з використанням теорії графів. Обгрунтовано організаційне

забезпечення впровадження логістики у виробництво. Наведено модель формування

інформаційних потоків, а також методику розрахунку комплексного показника

17

ефективності управління ресурсами фармацевтичних підприємств та побудовано

багатофакторну модель залежності комплексного показника ефективності від незалежних

змінних.

Розроблено теоретичні засади і науково-практичні рекомендації щодо управління

потоковими процесами у фармацевтичній галузі. Визначено сутність фармацевтичного

логістичного менеджменту, рівневої логістики, логістичних витрат і логістичних ризиків

для умов фармацевтичної галузі. Уперше упорядковано сучасну нормативно-правову базу

логістичної діяльності фармацевтичної галузі. Розроблено методологію й механізм

створення фармацевтичних кластерів в Україні, організаційно-економічний механізм

взаємодії учасників кластерів і точки контролю їх діяльності. Обґрунтовано науково-

практичні підходи, організаційно-правові засади й розроблено методичне забезпечення

управління фармацевтичними відходами. Удосконалені науково-практичні підходи до

створення холодового ланцюга для забезпечення належної якості лікарських засобів.

Запропонована інфологічна модель мезологістичної інформаційної системи та система

інформаційного забезпечення управління відходами фармацевтичного підприємства.

Сформовано модель професійної підготовки менеджерів з логістики для потреб

фармацевтичної галузі та опрацьовано весь комплекс методичного забезпечення з

підготовки цих фахівців.

Визначено зміст поняття «соціально-економічний потенціал» фармацевтичного

підприємства та охарактеризовано його складові (соціальну, екологічну, організаційну та

економічну). Проаналізовано сучасний стан розвитку фармацевтичного виробництва.

Доведено залежність стійкого інноваційного розвитку фармацевтичних підприємств від

рівня їх соціально-економічного потенціалу. Обгрунтовано необхідність державного

регулювання інноваційного процесу у фармацевтичній галузі. Розглянуто існуючі методи

оцінки соціально-економічного потенціалу підприємства та удосконалено методику його

розрахунку для фармацевтичної галузі. Побудовано багатофакторну модель впливу

незалежних змінних на рівень розвитку соціально-економічного потенціалу

фармацевтичного підприємства. Розроблено методичні рекомендації щодо забезпечення

організаційно-економічної стійкості фармацевтичного підприємства шляхом формування

його соціально-економічного потенціалу.

Розроблено методологічні та методичні підходи до створення та використання

інтелектуальної власності у фармації шляхом удосконалення економіко-правових

механізмів формування та комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності підприємств

галузі за ринкових умов господарювання. Розроблено модель управління процесом

комерціалізації у фармації та запропоновано алгоритм поетапної комерціалізації робіт,

18

пов'язаних зі створенням нового лікарського засобу. Запропоновано модель формування

патентної стратегії фармацевтичних підприємств (організацій). Визначено принципи

формування портфеля прав на об'єкти власності та розроблено шкалу оцінки рівня

захищеності інноваційних розробок у фармації. Удосконалено організаційну структуру

управління інноваційною діяльністю та розроблено механізм мотивації наукової

діяльності працівників наукових організацій, який базується на впровадженні системи

збалансованих показників оцінки її ефективності. Запропоновано створення

підприємницької структури у складі наукових організацій фармацевтичної галузі у формі

внутрішнього венчура. Побудовано механізм оцінки об'єктів інтелектуальної власності у

фармації та вдосконалено методику розрахунку ціни ліцензії.

Запропоновано удосконалений механізм оцінки та прогнозування використання

позикових коштів на фармацевтичних підприємствах. Розроблено методику комплексної

оцінки рівня використання позикових коштів, яка передбачає формалізацію їх якісних

характеристик. Розроблено економетричну модель комплексного показника використання

позикових коштів для визначення його причинно-наслідкових зв'язків та чинників, що на

нього впливають. Побудовано мультиплікативні моделі декомпозиції часових рядів

факторних ознак, необхідні для отримання значення цих показників на перспективу з

урахуванням їх сезонності та циклічності. Запропоновано процедуру формування стратегії

використання позикових коштів, засновану на методах попереджувального управління та

кількісно-якісної оцінки, необхідну для організації успішної фінансової діяльності

фармацевтичних підприємств.

Обгрунтовано актуальність впровадження інтегрованої системи менеджменту

(ІСМ) на фармацевтичних підприємствах (ФП), підгрунтям для побудови якої є

міжнародний стандарт ISO 9001 і галузеві правила GMP, а також стандарти, що висувають

вимоги до безпеки навколишнього середовища (ISO 14001), до безпеки та охорони праці

(OHSAS 18001), до соціальної відповідальності (SA 8000). Розроблено модель ІСМ, яка є

організаційно-методичною платформою для інтеграції впроваджуваних стандартів в

умовах ФП. Проведено ідентифікацію, декомпозицію та регламентацію процесів ФП, а

також побудовано єдину процесну мережу ІСМ. Розроблено систему документації, яка є

нормативно-організаційною базою функціонування ІСМ. Запропоновано алгоритм

проведення комбінованого аудиту, визначено об'єкти, які повинні перевірятися під час

проведення аудиту за кожною з підсистем менеджменту, які є підгрунтям для побудови

ІСМ. Запропоновано систему показників, яка дозволяє провести комплексне оцінювання

функціонування ІСМ на фармацевтичному підприємстві. Розроблено стратегічну карту

ефективності для оцінювання функціонування ІСМ. Наведено методику визначення

19

результативності кожного процесу, розроблено математичні моделі для розрахунку

комплексних показників, які характеризують рівень результативності управлінських,

основних і забезпечувальних процесів ІСМ на ФП. Розроблено методику розрахунку

інтегрального показника результативності ІСМ ФП.

Науково обгрунтовано та розроблено організаційно-методичні рекомендації щодо

впровадження системи контролінгу на промислових фармацевтичних підприємствах з

метою підвищення цінової доступності лікарських засобів і забезпечення стратегічної

конкурентоспроможності фармвиробників. Удосконалено систему контролінгу з

урахуванням специфіки діяльності фармацевтичних підприємств за умов впровадження

клієнтоорієнтованого підходу та менеджменту якості. Запропоновано методичні підходи

до створення центрів відповідальності на фармацевтичних підприємствах. Розроблено

науково-практичні підходи до вдосконалення технології бюджетування з використанням

процесних технологій. Висвітлено методичні засади для побудови системи контролю та

відповідальності за виконання бюджетів. Розроблено методику впровадження системи

збалансованих показників ефективності та на її підставі вдосконалено систему мотивації

центрів відповідальності фармацевтичних підприємств. Обгрунтовано організаційно-

методичне й інформаційне забезпечення системи контролінгу. Запропоновано методику

оцінювання результативності та соціально-економічної ефективності впровадження та

функціонування системи контролінгу на фармацевтичних підприємствах.

Визначено сутність логістичного обслуговування, партнерських відносин та їх

цінності у фармацевтичному виробництві відповідно до вимог міжнародних стандартів

якості. Запропоновано методику діагостики стану логістичного обслуговування клієнтів

промислових фармацевтичних підприємств за умов менеджменту якості. Побудовано

процесну модель логістичного обслуговування клієнтів промислових фармацевтичних

підприємств, адаптовану до вимог міжнародних стандартів якості та належних практик.

Розроблено комплекс стандартів логістичного обслуговування клієнтів промислових

фармацевтичних підприємств, який передбачає не тільки врахування комерційних

інтересів партнерів, але й регламентацію процесів зберігання, транспортування та

передачі лікарських засобів клієнтам, що обумовлено їх специфічністю як товару.

Удосконалено систему показників оцінювання стану логістичного обслуговування

клієнтів промислових фармацевтичних підприємств з урахуванням вимог міжнародних

стандартів якості та належних практик, а також підходи щодо сегментації клієнтів

промислових фармацевтичних підприємств.

На підставі аналітичного розгляду теоретичних аспектів проектного менеджменту

запропоновано концепцію управління інноваційними проектами за умов переходу

20

фармацевтичних підприємств на міжнародні стандарти якості. Розроблено і опрацьовано

алгоритм комплексного оцінювання інвестиційної привабливості інноваційних проектів у

фармацевтичній галузі. Визначено шляхи вдосконалення організаційного забезпечення

проектної діяльності на фармацевтичних підприємствах. Розроблено систему моніторингу

реалізації інноваційних проектів у галузі. Доведено, що впровадження запропонованої

системи моніторингу на фармацевтичних підприємствах за умов їх переходу до

міжнародних стандартів якості дозволить своєчасно виявляти помилки під час реалізації

проектів і не припускати їх подорожчання.

Теоретично обґрунтовано сутність і значення інтегрованої логістики для

забезпечення ефективної діяльності суб’єктів фармацевтичного ринку (СФР), підвищення

їх конкурентоспроможності і більш повного й своєчасного задоволення потреб

споживачів в якісній фармацевтичній продукції. Проаналізовано існуючі підходи, методи

та стратегії управління інтегрованими логістичними системами і оцінено доцільність їх

впровадження у фармації. Удосконалено категоріальний апарат інтегрованої логістики з

урахуванням специфіки фармацевтичної галузі. Досліджено існуючий стан інтеграції

логістичних процесів у суб’єктів фармацевтичного ринку (СФР), визначено причини, які

уповільнюють розвиток внутрішньо- і зовнішньологістичної інтеграції у фармацевтичній

галузі. Обґрунтувано систему показників для оцінки стану внутрішньологістичної

інтеграції процесів на вітчизняних фармацевтичних підприємств і здійснено з їх

допомогою діагностику. Розроблено рекомендації щодо вибору найбільш доцільної моделі

мікрологістичної інтеграції для фармацевтичних підприємств. Розроблено методику

проектування інтегрованого фармацевтичного логістичного ланцюга (ІФЛЛ) на підставі

концепції управління ланцюгом вимог. Розроблено науково-практичні рекомендації з

упровадження системи збалансованих показників (СЗП) для стратегічного управління

ІФЛЛ. Обґрунтувано й опрацьовано специфічні сфери інтегрованої логістики у фармації.

Розроблено процесну модель логістики клінічних випробувань (КВ) в умовах

менеджменту якості. Обґрунтувано методику оцінки ефективності логістичної діяльності

контрактної дослідницької організації (КДО) при проведенні КВ. Досліджено основні

види ризиків у сфері логістики КВ та опрацьовано алгоритм управління логістичними

ризиками у діяльності КДО. Визначено основні правила побудови ІФЛЛ у процесі

постачання біотехнологічних лікарських засобів (БТЛЗ) та удосконалено схему

«холодового ланцюга» постачання для цих БТЛЗ. Обґрунтувано найбільш доцільні

технології захисту ІФЛЛ від потрапляння фальсифікованих ЛЗ. Розроблено керівництво із

захисту ІФЛЛ від проникнення фальсифікованих ЛЗ.

21

Результати наукових досліджень кафедри впроваджені на виробничих хіміко-

фармацевтичних підприємствах, в оптових фармацевтичних компаніях, комунальних

фармацевтичних підприємствах, в контрактно-дослідних організаціях: ПАТ «Фармак»,

ТОВ «ФК «Здоров’я» ПрАТ «Лекхім-Харків», ПАТ «Фармстандарт-Біолік», ПАТ НВЦ

«Борщагівський ХФЗ», ТОВ «НВФК» «ЕЙМ», ПАТ «Стома», ТОВ «БаДМ», ТОВ

«Санові-Авентіс Україна», ТОВ «Парексель Україна», ТОВ «Валартін Фарма», ТОВ

«Фієста-Трейд», ТОВ «І.К.ВЕЛ» та ін.

Студентське наукове товариство (СНТ) кафедри управління та економіки

підприємства було засноване у 2002 році. Основними напрямками наукових досліджень

майбутніх фахівців є:

фінансово-економічна діагностика діяльності фармацевтичних підприємств;

інноваційно-інвестиційна діяльність фармацевтичних підприємств;

комерціалізація та захист інтелектуальної власності у фармацевтичній галузі;

управління персоналом на фармацевтичних підприємствах;

управління проектами у фармацевтичній галузі;

економіка якості;

фармацевтична логістика.

У роботі СНТ кафедри приймають участь студенти спеціальності «Економіка

підприємства», «Логістика», «Маркетинг», «Технологія фармацевтичних препаратів»,

«Менеджмент організацій».

СНТ кафедри в різні часи керували:

доцент Тіманюк В.М. (1995-2002 рр.);

доцент Мусієнко Н.М. (2002-2007 рр.);

22

старший викладач Деркач Н.Ю. (2007-2012 рр.);

доцент Котлярова В.Г. (з 2012 року до теперішнього часу).

Учасники наукового гуртка щорічно стають переможцями міжвузівських

конкурсів, олімпіад і наукових конференцій.

У Всеукраїнському конкурсі дипломних робіт вищих навчальних закладів ІІІ-ІV

рівнів акредитації зі спеціальності «Економіка підприємства» одержано:

2005 р. – 2 Почесні грамоти (Братишко Ю. С., Дегальцева Д. В.);

2011 р. – Диплом ІІ ступеня (Павленко А. О.); 2 Почесні грамоти (Афанасьева Д. Е.,

Єльнікова Н.);

2012 р. – Диплом ІІІ ступеня(Давиденко В.Л.), 2 Почесні грамоти (Кривоніс А.С.,

Гойдіна В.Л.);

2013 р. – Диплом І ступеня (Палій А.Б.); 2 Почесні грамоти (Бутко Н. М.

Терещенко І. Б.).

Студент 5 курсу факультету промислової фармації Повєткін Сергій Олександрович –

лауреат премії Академії медичних наук України та Асоціації медичних вищих учбових

закладів України був нагороджений за значні успіхи у науковій діяльності. Його наукова

робота відзначена Дипломом за І місце у Всеукраїнському конкурсі наукових робіт (2002

р.) студентів медичних ВНЗ (за організаційно-економічним напрямом).

Участь у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт з природничих,

технічних та гуманітарних наук для студентів вищих навчальних закладів:

2008 р. – у номінації «Логістика» – студентка 5 курсу спеціальності «Економіка

підприємства» Копитько О. відзначена Почесною грамотою;

2013 р. – у номінації «Логістика» - магістр 6 курсу спеціальності «Логістика»

Ткаченко М.С. відзначена Почесною грамотою;

Участь у студентських наукових олімпіадах:

2002 р. - Всеукраїнська студентська олімпіада зі спеціальності «Економіка

підприємства» – 5 місце студентка Сидоренко М.І. (магістр 5 курсу спеціальності

«Економіка підприємства»);

2003 р. - міський конкурс студентських наукових робіт, номінація «Екологія та

охорона здоров’я» – Диплом ІІІ ступеню – студентка Маковецька Л.Г. (магістр 5 курсу

спеціальності «Економіка підприємств».);

2005 р. - Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт, у номінації

«Економіка підприємства» - нагоджені Почесними грамотами студенти 5 курсу Братішко

Ю. С. і Дегальцев Д. В.;


23

підприємства» (ІІ тур) – Почесна грамота за високі наукові результати – студентка Рой О.;

Всеукраїнський конкурс «Розвиток підприємства на основі економічних знань» Почесними

грамотами конкурсу нагороджені студенти спеціальності «Економіка підприємства» Бескорса

К.В. та Садикова А.Б.;

2007 р. - ІІ Всеукраїнська студентська олімпіада зі спеціальності «Економіка

підприємства», Почесною грамотою нагороджена студентка Бескорса К.;

2008 р. - ІІІ Всеукраїнська студентська олімпіада зі спеціальності «Економіка

підприємства», Почесними грамотами нагороджені студенти спеціальності «Економіка

підприємства» Хромих А. і Мельник Н.;


підприємства» – Диплом ІІІ ступеню одержала студентка 5 курсу спеціальності

«Економіка підприємства» Слявіна В.;

2011 р. - Всеукраїнська студентська олімпіада з економіки підприємства,

Почесними грамотами нагороджені студенти спеціальності «Економіка підприємства»

Дубчук М. і Афанасьєва Д.;


підприємства», магістри спеціальності «Економіка підприємства» Давиденко В.Л. і

Гойдіна В.Л. нагороджені Почесними грамотами;

2012 р. - Міжнародна олімпіада з економіки, що проводилась Південним

федеральним університетом м. Ростов-на-Дону, (ІІ тур) – Дипломом ІІ ступеню

нагороджено студентку 3 курсу спеціальності «Економіка підприємства» Дуюн Д.О.;


підприємства» (ІІ етап): студентка 4 курсу спеціальності «Економіка підприємства»

Рябова О.С. – 3 місце; магістр 5 курсу спеціальності «Економіка підприємства» Харченко

І.С. – 5 місце.

Починаючи з 2003 р., учасники СНТ кафедри щорічно отримують Почесні грамоти

Харківської міської Ради та Ради ректорів Харківського вузівського центру за високі

результати у Всеукраїнському конкурсі «Аудитор».

За роки існування учасники СНТ кафедри прийняли участь в роботі 34

міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференціях, на яких зробили понад

50 доповідей. По результатах наукових досліджень студентів підготовлено 258 публікацій.

Слід зазначити, що провідними принципами організації науково-дослідницької

роботи на кафедрі управління та економіки підприємства є забезпечення єдності

наукового і навчального процесів, що створює реальні умови для підвищення якості

підготовки майбутніх фахівців.

24

УДК 001.895:331.102.344

Давидова І.О.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Харків, Україна

Інноваційна діяльність як процес реалізації інтелектуального капіталу

АНОТАЦІЯ

Розкрито теоретичні аспекти реалізації інтелектуального капіталу як процесу

генерації інновацій, впровадження яких відбувається за умови залучення

інтелектуального капіталу в господарський оборот, а його людської складової - у

систему зайнятості, запроновано шляхи впливу на інноваційний процес через підтримку

розширеного відтворення інтелектуального капіталу.

Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, інтелектуальнй капітал,

реалізація інтелектуального капіталу

Постановка проблеми. Формування інтелектуальної економіки у провідних країнах

світу характеризується стрімким розвитком та нагромадженням інтелектуальних ресурсів,

що знаходить прояв у її системних структурних зрушеннях. Реалізація інтелектуального

капіталу передбачає формування інформаційного, технічного, організаційного,

фінансового та кадрового забезпечення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми інноваційної діяльності з

точки зору рoзкриття зв’язків між вирoбникoм тa спoживaчем знaння досліджуються в

рaмкaх інноваційних теорій розвитку економіки К. Фріменом, Б. Лундвалом,

Р. Нельсоном, Н. Івановою, В. Онікієнко, Л. Федуловою та ін., але зв'язок інноваційної

діяльності залежно від функціонування інтелектуального капіталу потребує подальшого

дослідження.

Формулювання цілей статті. Метою статті виступає встановлення зв’язку між

процесом інноваційної діяльності та реалізацією інтелектуального капіталу.

Виклад основного матеріалу дослідження. В інтелектуальній економіці

інтелектуальний капітал знаходить своє втілення у таких процесах:

створення нової інформації – знань, або інформації у новій формі; що придатна

для прийняття рішень.

втілення нової інформації в конкретних продуктах або послугах;

процес тиражування продуктів і послуг, що створені на основі нової інформації

або її містять.

Аналіз індикаторів інтелектуального розвитку та вивчення досвіду

високорозвинених країн світу виявляють загальні риси побудови інтелектуальної

25

економіки: нагромадження потужного інтелектуального потенціалу країни, високі якісні

показники розвитку людських ресурсів, позитивну динаміка ВВП, підвищення

інтелектуальної складової в усіх елементах економічної системи, зміни в структурі

суспільного виробництва і зайнятості, ефективні механізми реалізації інтелектуального

потенціалу, зростання в абсолютних і відносних показниках виробництва та експорту

інтелектуальноємої продукції, поширення в економічній та інших сферах діяльності

інформаційно-комунікаційних технологій, високу результативність інноваційної

діяльності та швидку комерціалізацію наукової продукції. У повному обсязі інноваційна

діяльність включає всі види діяльності по розробці, освоєнню і виробництву, а також

реалізації інновацій.

Інноваційн діяльність своєю складовою має інноваційну поведінку, яка виступає як

комплексний феномен, який заснований як на особистій здібності та готовності

генерувати ідеї, так і здатності розкривати та реалізовувати творчий потенціал. Як

показують дослідження, інноваційний тип поведінки мало поширений серед працюючого

населення України [4, с. 86]. Різні групи насeлeння та катeгoрії працівників мають різний

рівeнь іннoваційнoї активнoсті. За oпитуваннями, найвищий рівeнь іннoваційнoї та

твoрчoї активнoсті властивий кваліфікoваним спeціалістам із вищoю oсвітoю – на її дужe

висoкий та дoстатній рівeнь вказали 4,5% рeспoндeнтів, та щe 46% визначили її сeрeдній

рівeнь. Дoсить висoкo була oцінeна твoрча та іннoваційна активність кваліфікoваних

рoбітників – 61,3% oпитуваних вважають її висoкoю та сeрeдньoю. На тлі цих пoказників

oцінка іннoваційнoї активнoсті кeрівників oтримала нeвисoкі oцінки: 24,8% рeспoндeнтів

вважають її висoкoю, 35,4% − низькoю. Найнижчу oцінку іннoваційнoї активнoсті

oтримали службoвці, підсoбні рoбітники та рoбітники у сільськoму гoспoдарстві. Низький

інноваційний потенціал також у спеціалістів із середньою спеціальною освітою [4, с. 88].

Дані свідчать, що рівень інноваційної активності більшості категорій населення України є

невисоким. Тому одним з основних завдань інноваційної політики має бути стимулювання

участі населення в різноманітних формах інноваційної діяльності.

Інновації вступають в системну взаємодію з комплексом інших технологій. Успіх

інноваційних програм досягається завдяки сприятливій інфраструктурі. Інноваційна

зайнятість виявляється також в реструктуризації часу праці та відпочинку на основі

інноваційних технологій в сфері виробництва.

Шлях до інновaційнoгo типу зaйнятoсті відбувaється чeрeз eволюцію пoтoчнoго

стaну тa нaкoпичeння пeрeтвoрювaльних змін. При пeрeхoді до тaкoгo типу зaйнятoсті

дeржaвнa політикa нa ринку прaці, ступінь її рeaлістичності тa рeгулюючoгo впливу нa

сфeру зaйнятoсті, прoгрaми сприяння зaйнятості з викoристaнням мaкрoeкoнoмічних

26

мeхaнізмів упрaвління зaлeжaть від двoх основних фaкторів: спрямовaності стрaтeгій

зaйнятості, хaрaктeру її aдaптивності до спeцифічних умов нa дaному eтaпі.

Існуючі підходи щодо квантифікації рівня розвитку інтелектуальних ресурсів

дозволяють зробити висновок про необхідність врахування результатів інтелектуальної

діяльності на стадіях фінансування (витрати на інноваційну діяльність), розробки

(абсолютні та відносні показники кількості патентів, патентів на інформаційно-

компьютерні технології та ін.) та результатів інноваційних перетворень (виробництво та

експорт високотехнологічної продукції, поширення інформаційно-компьютерних

технологій та ін.). Розвиток і поширення інформаційно-комунікаційних технологій

виступають важливою характеристикою інтелектуального потенціалу країни, оскільки

відіграють вирішальну роль на стадії формування постіндустріального суспільства і є

невід'ємною частиною інтелектуальної економіки.

Для становлення економіки, яка базується на знаннях, важливим є обчислення

результативності інноваційної діяльності в країні, а показниками виступають: частка

високотехнологічних галузей у витратах на НДДКР, витрати на ІКТ, частка

високотехнологічного експорту, кількість патентів і торгових марок на 1 млн. населення

та ін. Для України доступними виступають дані державної статистики щодо частки

промислових підприємств, що здійснюють окремі напрями інновацій, впровадження

інновацій на підприємствах країни свідчить, що частка інноваційних підприємств

залишається стабільно низькою, найбільше підприємства звертаються до інновацій у сфері

навчання та підготовки персоналу, найменш розповсюджене серед підприємств країни

ринкове запровадження інновацій.

Інновація містить у собі два моменти: реалізація інтелектуального капіталу людини

та специфікація – нове знання може бути відкрито, а потім застосовано до специфічних

задач у конкретному організаційно-виробничому контексті.

Реалізація інтелектуального капіталу можлива тільки за умови його ефективного

використання на рівні окремого носія, яка відбувається при включенні його в сферу

зайнятості. Для реалізації інтелектуального капіталу необхідно сформувати умови, які б

забезпечували залучення працівника до людського розвитку та вдосконалення його

здібності до праці:

- забезпечувати техніко-організаційний розвиток;

- забезпечувати гідні умови праці;

- створювати умови для розвитку творчої активності;

- забезпечувати гідну оплату праці;

- постійно підвищувати кваліфікацію праці;

27

- впроваджувати стимулювання праці залежно від результатів та кваліфікації;

- забезпечувати розвиток корпоративної культури, спрямованої на самореалізацію, в

тому рахунку для молоді.

Важливість сфери зайнятості в реалізації інтелектуального капіталу визначена її

властивістю виступати провідником між носіями інтелектуального капіталу та

конкретним полем докладання їх праці. З точки зору зайнятості можливості реалізації

інтелектуального капіталу визначаються такими чинниками, як форми організації праці,

умови праці, мобільність робочої сили та гнучкість ринку праці, традиції та тип

корпоративної культури, якісний склад працюючих, стан соціального середовища. У

сукупності ці чинники забезпечують можливості заробітку та соціальних пільг,

просування по роботі, наявність умов для підвищення кваліфікації, здійснення

інноваційних перетворень, можливості прикладання своїх знань, досвіду, здібностей в

існуючих умовах, наявність в складі праці елементів творчості.

Реалізація інтелектуального капіталу виявляється в поширенні інновацій. На жаль,

показники інноваційної активності в країні свідчать, що широкого поширення інновацій,

за межами найбільш передових секторів в Україні не спостерігається. Питома вага

підприємств, що займалися інноваціями, скоротилась з 18% у 2000 році до 17,4% у 2012

році, сягнувши мінімуму в 11,2% у 2006 році [2].

Традиційним для аналізу інноваційного розвитку виступає функціональний підхід,

який зосереджується на конкретних заходах щодо інноваційного розвитку, не приділяючи

уваги тим суб’єктам, якими та для яких буде здійснюватись розвиток інновацій. Слід

враховувати, що, хоча наукові дослідження залишаються важливою рушійною силою

інновацій, вони вже не виступають як їх єдине джерело. Приріст знань в умовах

інтелектуальної економіки забезпечується не тільки державними дослідними

організаціями або дослідними підрозділами компаній, але і через суспільні структури.

Практичний досвід та діяльність не тільки висококваліфікованих працівників, але й

споживачів виступають чинником приросту знань та інновацій. Для появи нововведень

завдяки ідеям, що надходять з практичної діяльності, сфери виробництва, збуту та

споживання важливими є розвинені зв’язки між агентами економічної системи. Інновації

в сучасному світі виходять за межі технологій та включають інституціональні,

організаційні та управлінські інновації. Ці знання практично не можуть бути вбудовані в

традиційні схеми, являючи собою нематеріальні активи суб’єктів, зайнятих конкретною

господарською діяльністю. Здійснення інноваційних перетворень окреслює конфлікт

парадигм – «підтримки інновацій» та «підтримки конкретних суб’єктів інноваційної

діяльності», актуалізує проблему виділення суб’єктів інновацій та підходів, Вплив

28

інтелектуального капіталу на економічний розвиток як постійне зростання вагомості

науково-технологічного фактора викликає необхідність теоретичного обґрунтування та

моделювання процесів, які дозволяють оцінити внесок окремих складових технологічного

та інтелектуального прогресу для економічної динаміки. У цьому контексті проявляється

чітка залежність між економічним потенціалом країни (зростання прибутковості компаній

та продуктивності праці, ступеня інноваційності) й динамікою інтелектуальних ресурсів

(приріст рівня освіти, зростання інтелектуальної активності). Реалізація інтелектуального

капіталу, крім розвитку, передбачає управління з метою досягнення цілей використання

інтелектуального капіталу. Такими цілями, які покладаються на рівні індивідуального

носія або суспільства, виступають забезпечення (матеріальна складова), незалежність

(інституційна складова), розвиток (найвища ціль, твoрча складoва). Дoсягнeння пeвних

цілeй втілюється в інтeлeктуальний прoдукт та сoціальні рeзультати [3, c. 21]. Знання

пeрeтвoрюються в oб’єкти інтeлeктуальнoї власнoсті відбуваються при пoсeрeдництві

інститутів, щo забeзпeчують їх капіталізацію та кoмeрціалізацію. Фoрмуванню і

нагрoмаджeнню інтeлeктуальнoгo капіталу сприяє правo власнoсті, закріплюючи права на

рeзультати твoрчoї праці. Знання пoтрeбують інституціoнальнoгo oфoрмлeння та

спeцифікації прав на нoві ідeї.

Одною з економічних функцій інтелектуального капіталу стає нарощування ВВП.

Через систему взаємозв’язків інтелектуальний капітал завдає темп та характер

оновлювань технологій, інноваційної продукції.

Механізмами, що опосередковують управляючий вплив та реалізацію

інтелектуального капіталу, виступають сфера освіти та сфера зайнятості відповідно. Для

цілеспрямованої реалізації та використання інтелектуального капіталу необхідно

визначитись з критеріями його ефективності.

В численних публікаціях [1,5] основним елементом, що визначає стан

інтелектуального капіталу, визнається система освіти. Але інтелектуальний капітал

виявляється залежним не тільки від освіти, яка відповідальна за його формування, але й

від сфери зайнятості, яка відповідальна за приведення інтелектуального капіталу в дію,

перетворення номінального інтелектуального капіталу в реальний інтелектуальний

капітал. Інноваційна зайнятість орієнтується на формування мотивації працівників,

основаної на можливостях персонального та професійного розвитку, підвищення якості

зайнятості. Важливою складовою інноваційної зайнятості виступає формування

спеціальних мотиваційних програм, у процесі використання яких закріплюються

можливості професійного просування, професійного навчання працівників, підвищення

якості зайнятості, справедливе винагородження за працю, створення працівнику

29

можливостей використовувати та розвивати свої здібності, задовольняти потреби в

самореалізації та самовираженні. У центр координації спільних зусиль ставиться

самоуправління членів організації, в якому тією чи іншою мірою беруть участь усі,

набуття кваліфікації через досвід носить безперервний характер (навчання на робочому

місці), з широким використанням форм групової взаємодії для підвищення креативності,

творчої складової трудового процесу, складова самоорганізації, проясненість спільних

цінностей та цілей членів групи. Група не має жорстокості, властивої інституціональним

структурам, група сукупно здатна до реалізації свого інтелектуального потенціалу, ніж

будь-який з її членів.

Як різновид інноваційного типу зайнятості можна розглядати зайнятість в

інформаційній економіці. Сучасний тип економічного розвитку, презентований західною

економікою – інформаційний. Для нього характерна й особлива структура зайнятості:

переважає праця, пов’язана з «індустрією людини», з рішенням інтелектуальних, наукових

та гуманітарних завдань, що відрізняються високим рівнем загальної та професійної

освіти зайнятих. В інформаційній моделі зайнятості переважає діяльність, пов’язана з

науковими дослідженнями, освітою, культурою, діяльністю у високотехнологічних та

наукоємних виробництвах, наданням складних видів послуг.

І сфера освіти, і сфера зайнятості виступають як об’єкти регулюючого зовнішнього

впливу – з боку держави, зацікавлених сторін, а так і об’єктами впливу чинників

інтелектуального розвитку індивіда, які мають скоріше внутрішній характер та не

підлягають регулюванню (інтелектуальна активність, здібності, компетенції, мотивації та

ін.). якщо для людського капіталу в системі його оцінки найбільше впливовими

виступають такі чинники, як рівень освіти, умови проживання, матеріальний добробут, то

для інтелектуального капіталу – рівень освіти та розвиток ринку праці, зайнятості

населення.

Висновки. Підгрунття для свого розширеного відтворення інтелектуальний капітал

одержує в інноваційному середовищі, в якому інтелектуальний капітал більш ефективний:

інновації призводять до економічного зростання та покращення його якості, це створює

подальші передумови реалізації інтелектуального капіталу (фінансові, інфраструктурні,

мережні). Реалізація інтелектуального капіталу виявляє свою залежність від рівня

економічного розвитку країни.

Реaлізaція інтелектуaльнoгo кaпітaлу знaхoдить свoє зaвершення у ствoренні

інтелектуaльних прoдуктів, але інновація виникає тільки при обов’язковому поєднанні

його із специфікацією – застосуванням до специфічних задач у конкретному

організаційно-виробничому контексті.

30

Перелік використаних джерел інформації

1. Верхоглядова Н. І. Управління розвитком людських ресурсів : монографія /

Н. І. Верхоглядова, С. Б. Ільїна, Н. А. Іванікова, О. В. Лавріченко. – Дніпропетровськ :

Наука і освіта, 2006. – 317 с.

2. Державний комітет статистики України. Офіційний веб-

сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : <www.ukrstat.gov.ua>.

3. Иванюк И. А. Маркетинговая модель воспроизводства интеллектуального

капитала : монография / И. А. Иванюк. – М.: Высшая школа, 2003. − 203с.

4. Якість трудового потенціалу та управління трудовою сферою в Україні:

соціальна експертиза : монографія / О. І. Амоша, О. Ф. Новікова, В. П. Антонюк [та ін.]. –

Донецьк : НАН України, Ін-т економіки пром-сті, 2006. − 208 с.

5. Hanushek Eric A. Schooling, Labor-Force Quality, and the Growth of Nations /

Eric A. Hanushek, Dennis D. Kimko //The American Economic Review− 2000 (December). -

vol. 90 no. 5 − pp.1184-1208.

УДК 658.5

Дорошенко Г.О., Абрамова І.М.

Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та

міжнародної торгівлі, Харків, Україна

Подвійне бюджетування як засіб ефективного управління грошовими потоками


а[email protected], rn.abramova@ gmail.com

АНОТАЦІЯ

В статті запропоновано методику сполучення стратегічного та поточного бюджетів

грошових потоків у вигляді подвійного бюджету, який складається з двох частин.

Короткостроковий бюджет, що містить альтернативні варіанти прогнозу формування і

використання грошових потоків, є орієнтиром для виконання поточного бюджету

грошових коштів підприємства.

Ключові слова: грошові потоки, бюджетування, стратегічний бюджет, поточний

бюджет, платіжний календар.

Постановка проблеми. Посилення ризиків глобальної конкуренції, реакція на які

вимагає застосування сучасних механізмів підтримки ефективності діяльності, зокрема в

сфері фінансового планування та прогнозування, вимагає національних виробників

mailto:а[email protected]

31

впроваджувати сучасні системи стратегічного та поточного бюджетування. Перевагою

фінансового планування у формі бюджетування є відмова від реактивної форми

управління фінансами підприємств.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми стратегічного фінансового

планування та бюджетування висвітлено в наукових працях Р. Акоффа, І. Ансоффа, І.

Балабанова, М. Білик, В. Винокурова, С. Гончарової, Л. Довгань, К.Друрі, В. Майєра, М.

Мескона, В. П. Савчука, Д. Хана, Б. Райана, В. Єфремова, В. Нємцова, С. Оборського, А.

Садєкова та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Окремі питання

теоретичного та практичного характеру потребують подальшого дослідження, зокрема в

частині сполучення короткострокових стратегічних та поточних бюджетів грошових

потоків підприємства, які часто існують самі по собі за відсутності механізмів їхнього

зв'язку та взаємозалежності.

Формулювання цілей статті. Метою статті є дослідження формування подвійного

бюджету грошових потоків підприємств, який містить механізм сполучення

короткострокового стратегічного та поточного бюджетування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Базою фінансового планування у

вигляді бюджетування є прогнозування основних показників діяльності підприємства, в

першу чергу, його грошових потоків. Саме на етапі стратегічного бюджетування

визначаються основні завдання, головні параметри і можливі альтернативи поточного

фінансового планування. У свою чергу, на стадії поточного бюджетування формується

основна база для подальшої деталізації бюджетів до платіжних календарів.

Сучасна теорія і практика бюджетування виробили систему поточних і стратегічних

бюджетів на період від 3-5 років до одного року з подальшою максимальною

деталізацією бюджетів до бюджетного періоду в інтервалі тиждень - одна доба. Це

дозволяє гнучко реагувати на проблеми, що виникають або тільки зароджуються,

обираючи з прогнозованих альтернатив найбільш актуальну на конкретний період, з

подальшою деталізацією цієї альтернативи до оперативних бюджетів – платіжних

календарів. Таким чином бюджетування дозволяє найбільш швидко реагувати на поточні

проблеми і швидко приймати зважені рішення з оцінених раніше планових альтернатив

[1].

Забезпечення фінансової рівноваги грошових потоків у динамічному ринковому

середовищі є первинною поточною метою підприємства, що повинна забезпечити

наступну - наявність та максимізацію прибутку. Далі обидві мають забезпечувати

32

стратегічні цілі, а саме сталий економічний розвиток підприємства та максимізацію його

ринкової вартості [2].

Зміст як довгострокового, так і короткострокового прогнозування у бюджетуванні

грошових потоків залежить від виду прогнозу. Для довгострокового бюджетування

характерне застосування довгострокового екстраполяційного прогнозування, яке

спирається на результати регресійного аналізу за значний період часу (10-15 бюджетних

періодів), що передує бюджетному періоду. У стратегічному бюджетуванні прогнозування

носить інший характер, тому що прогнозуються бюджети грошових потоків за

альтернативними сценаріями (як мінімум, песимістичному, оптимістичному та

ймовірнісному).

Українські підприємства, які застосовують прогнозування грошових потоків,

використовують довгострокове (на період понад один рік) перспективне прогнозування

грошових потоків з побудовою як екстраполяційних, так і альтернативних прогнозів

розвитку підприємства. Але більш надійним і точним є стратегічне прогнозування

грошових потоків на період до одного року з розбивкою по кварталах.

Продукт короткострокового стратегічного бюджетування грошових потоків

підприємства реалізується у формі прогнозу фінансових бюджетів підприємства на рік з

розбивкою по кварталах. Для урахування стратегічної та поточної складової

бюджетування грошових потоків використовується доволі прогресивна бюджетна модель

«подвійного бюджетування». Підприємства використовують «подвійний» бюджет, який

має дві складові: стратегічну та поточну. Така форма бюджетування має на меті «захист»

стратегічної діяльності від поточної, оскільки видатки на здійснення стратегічних заходів

плануються, здійснюються та контролюються окремо [3].

Технологія «подвійного» бюджетування грошових потоків має свої особливості,

які полягають у регулярному (щоквартальному) перегляді і підлаштуванні під ринкові

зміни стратегічної складової.

На початку нового бюджетного періоду року затверджуються два взаємозалежних

бюджетів грошових потоків – стратегічний бюджет (прогноз) грошових потоків з

розбивкою по кварталах на один рік (інші назви - індикативний або «ковзний» бюджет) і

короткостроковий бюджет (план) на перший квартал.

Як відомо, фінансовий план відрізняється від відповідного фінансового прогнозу

обов’язковістю виконання. Прогнози не є обов’язковими за визначенням, їх призначення –

бути орієнтиром для планових завдань. Прогнозні бюджети грошових потоів спираються

або на інтервали досліджуваних величин (при довгостроковому бюджетуванні), або на

альтернативні варіанти, які виключають один одного (при стратегічному бюджетуванні).

33

Після закінчення першого кварталу до індикативного бюджету на поточний рік

(який, як слідує з назви не виконується, а лише слугує індикатором для поточного плану-

бюджету) додаються результати стратегічного короткострокового прогнозу ще один

квартал - на перший квартал наступного року. Таким чином і він перетворюється на новий

річний стратегічний бюджет, який починається першого кварталу поточного року, а

закінчується після першого кварталу наступного року.

Після закінчення другого кварталу поточного року до індикативного бюджету

додаються відомості стратегічного плану на другий квартал року, що йде за поточний

роком і т.д. Цим забезпечується безперервне щоквартальне короткострокове

прогнозування і виправдовується друга назва короткострокового стратегічного бюджету –

«ковзний» бюджет.

Коригування індикативного бюджету грошових потоків і прийняття чергового

квартального поточного бюджету протягом року відбуваються одночасно і на основі

розробки чергового «ковзного» річного бюджету. Так, оцінюючи вхідні і вихідні грошові

потоки, що залежать від обсягів реалізації продукції підприємства у третьому кварталі під

час аналізу стратегічного бюджету на третій квартал, менеджери повинні знати ситуацію

не тільки до кінця року, але і на рік уперед (починаючи з початку цього кварталу), інакше

планування сталого розвитку підприємства може бути хибним.

Для індикативного бюджету характерні як необов'язковість виконання, так і

доцільність корегування. Протягом трьох кварталів плани квартальних бюджетів

складаються в рамках ¼ річного бюджету розвитку. Бюджет на четвертий квартал

розраховується як різниця річного стратегічного бюджету і сумарних показників за

перші три квартали. В індикативному бюджеті грошових потоків, найчастіше, фіксуються

лише інтегральні вартісні величини, наприклад, чисті грошові потоки від операційної,

інвестиційної та фінансової діяльності, рівні рентабельності грошових потоків доход

тощо.

Поточні бюджети грошових потоків розробляються зазвичай у вигляді платіжного

календаря. Платіжний календар дозволяє планувати і контролювати рух грошових активів,

як у короткостроковій перспективі (доба, тиждень, декада), так і в довгостроковій (місяць,

квартал, рік). Основним призначенням платіжного календаря є забезпечення постійної

платоспроможності або фінансової стійкості підприємства.

Грошові активи складають найліквіднішу частину активів підприємства, які

характеризуються найбільшою швидкістю оборотності і призначені для забезпення

ліквідності, а отже, і фінансової стійкості підприємства.

34

Важливою функцією платіжного календаря є можливість лімітування доходів та

витрат за статями та іншими критеріями, він є найбільш ефективним інструментом

управління його грошовими потоками або запасами грошових активів.

Платіжний календар надає можливість розв`язувати такі основні завдання [2, 4]:

1) обирати зі стратегічних прогнозних варіантів плану надходження та

витрачання грошових коштів («оптимістичного», «реалістичного» та «песимістичного»)

оптимальне завдання на плановий бюджетний період (на горизоніті бюджетування від

однієї доби до одного року);

2) оптимально синхронізувати вхідні та вихідні грошові потоки з метою

досягнення фінансової рівноваги;

3) забезпечити пріоритетність платежів підприємства за критерієм їх впливу на

кінцеві результати його фінансової діяльності;

4) в максимальній мірі забезпечити необхідну норму ліквідності грошового

потоку підприємства, або його платоспроможність в рамках короткострокового періоду;

5) включити управління грошовими потоками в систему фінансового контролінгу

та моніторингу фінансової діяльності підприємства.

Міру деталізації всієї інформації, яка включається до платіжного календаря,

визначає підприємство, виходячи з конкретної платіжно-розрахункової ситуації, що

складається.

У будь-якому випадку балансуючою величиною при складанні платіжних

календарів виступає залишок (сальдо) поточного рахунку в банку і сума касової готівки.

Позитивне сальдо на кожний момент часу визначає запас платоспроможності або запас

фінансової стійкості підприємства. Від'ємна величина сальдо утворюється в разі браку

поточних надходжень коштів для покриття очікуваних платежів.

Основним завданням платіжного календаря є встановлення конкретних термінів та

обсягів надходження/витрачання коштів підприємства і їхнє доведення до конкретних

виконавців у формі планових завдань. Платіжні календарі будуються у формі одного або

одразу двох розділів: графіка майбутніх платежів та/або графіка майбутніх надходжень

грошових коштів.

Види платіжного календаря визначаються підприємством самостійно в залежності

від специфіки за видами діяльності (операційна, фінансова, інвестиційна), за центрами

фінансової відповідальності (ЦФВ) тощо.

У системі операційної діяльності підприємства основними видами платіжного

календаря є наступні.

35

Податковий платіжний календар розробляється по підприємству в цілому, містить

графік податкових платежів, в якому відображаються суми всіх видів податків, зборів та

інших податкових. Відшкодування зайве перерахованих податкових платежів

включаються в план інкасації дебіторської заборгованості.

Календар інкасації дебіторської заборгованості розробляється по підприємству в

цілому, містить графік надходжень коштів від дебіторів, в тому числі – суми зайве

перерахованих податкових платежів та зборів тощо.

Платіжний календар ще назвивають планом точної дати. За строковою

дебіторською заборгованістю платежі включаються до календаря згідно укладених угод з

контрагентами. За простроченою дебіторською заборгованістю – за узгодженістю сторін

за контрактом.

З метою відображення реального грошового обороту підприємства дата

надходження грошових коштів визначається за касовим методом.

Календар обслуговування кредитів за операційною діяльністю відображається у

складі операційної (а не фінансової) діяльності підприємства. Це прояв міжнародної

практики складання звітності та прогнозування грошових потоків, пов`язаний з тим, що

відсотки за кредит (витрати на лізинг та інші боргові інструменти, взяті на обслуговування

операційної діяльності) входять до складу собівартості продукції. Календар

розробляється по підприємству в цілому, містить графік виплат, пов`язаних з

обслуговуванням фінансового кредиту, згідно умов кредитних та лізингових угод.

Календар виплат заробітної плати розробляється на підприємствах, що

застосовують багатоступінчастий графік виплат заробітної плати працівникам різних

структурних підрозділів.

Бюджет формування виробничих запасів розробляється за центрами фінансової

відповідальності (ЦФВ), які відповідають за матеріально-технічне забезпечення

виробництва. Бюджет містить графік платежів, пов`язаних з формуванням виробничих

запасів за сумами і датами платежів згідно угод з постачальниками. Як правило, бюджет

припускає наявність кредиторської заборгованості підприємства за розрахунками з

постачальниками за коефіцієнтом інкасації, погодженим з контрагентами.

Бюджет управлінських витрат містить витрати на канцелярське приладдя,

програмне забезпечення, оргтехніку, що списуються протягом року; складається по

підприємству в цілому, містить графік платежів щодо загальногосподарського

управління.

36

Календар реалізації продукції складається за ЦФВ доходів або прибутку містить

два розділи: графік надходження виторгу та графік витрат, що забезпечують реалізацію

продукції.

У системі оперативного управління грошовими потоками з інвестиційної

діяльності підприємства основними видами платіжного календаря є наступні.

Календар (бюджет) формування портфеля довгострокових фінансових інвестицій

складається з двох розділів: графіка витрат на купівлю довгострокових фінансових

інструментів (акцій, довгострокових облігацій тощо) і графіка надходження

процентних доходів та дивідендів по довгострокових фінансових інструментах

інвестиційного портфеля. Показники встановлюються відповідно до умов емісії окремих

фінансових інструментів портфеля.

Капітальний бюджет реальних інвестицій складається по підприємству в цілому,

або за окремими інвестиційними проектами та ЦФВ інвестицій і містить два розділи:

графік капітальних витрат (на придбання основних засобів і нематеріальних активів) та

графік надходження інвестиційних ресурсів (за окремими джерелами).

У системі оперативного управління грошовими потоками з фінансової діяльності

підприємства можуть розроблятися наступні види платіжного календаря.

Бюджет емісії акцій має два розділи: графік надходження грошових коштів від

емісії акцій та графіка платежів, що забезпечують продаж акцій (комісійна винагорода

інвестиційним брокерам, витрати на інформацію тощо).

Бюджет емісії облігацій має два розділи: графік надходження грошових коштів

від емісії облігацій та графіка платежів, що забезпечують продаж облігацій (комісійна

винагорода інвестиційним брокерам, витрати на інформацію тощо).

Календар амортизації основного боргу за фінансовими кредитами містить один

розділ графік амортизації основного боргу. Складається окремо по кожному кредиту в

терміни та за сумами згідно до умов кредитних договорів, укладених з комерційними

банками та іншими фінансовими інститутами.

Конкретний перелік видів платіжного календаря підприємство встановлює

самостійно залежно від специфіки його діяльності з урахуванням вимог ефективності

управління грошовим оборотом.

Висновки. Сполучення короткострокових бюджетів: з одного боку, стратегічного

індикативного або «ковзного» бюджету – прогнозу, а з іншого боку, поточного річного

плану – бюджу та оперативних платіжних календарів, дозволяє збалансовувати

стратегічні і поточні цілі підприємства в межах одного з основних фінансових бюджетів

підприємства – бюджету руху грошових коштів.

37

Перспективи подальших досліджень. Платіжна дисципліна вимагає від

підприємств постійно управляти потоками грошових активів і протягом бюджетного

року, і в межах кожної доби за допомогою платіжних календарів. Подальшого

дослідження вимагає створення механізмів сполучення за обсягами платежів у межах від

доби до тижня з грошовими потоками квартальних індикативних бюджетів. Це дозволить

управляти потоками грошових активів без зайвих обсягів (і втрати додаткової вигоди) і в

межах потрібної норми ліквідності на конкретну дату.

Перелік використаних джерел інформації:

1. Андрущенко І.Є., Касьян О.С., Бюджетування, як технологія стратегічного

фінансового управління / І. Є. Андрущенко, О. С. Касьян. Ефективна економіка. – 2014. -

№12. [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.ekonomу.nayka.com.ua

2. Непочатенко О.О. Фінанси підприємств : [підручник] / О.О. Непочатенко, Н.Ю.

Мельничук. – К. : «Центр учбової літератури», 2013. – 504 с.

3. Бюджетування зовнішньоекономічної діяльності підприємства. [Електронний

ресурс] – режим доступу: http://vns.lp.edu.ua/moodle/mod/page/view.php?id=67104

4. Калініна О.М. Етапи розробки та впровадження бюджетування // Економіка та

управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. – 2010. -

№ 1(9). – С. 57- 62

5. Білик М.Д. Бюджетування у системі фінансового планування / М.Д.Білик //

Фінанси України. – 2010. – №3. – С. 97-109.

6. Моісєєва О. Планування та оптимізація грошових потоків в компанії. /

О.Моісєєва. Інформаційно-аналітичний портал «Україна фінансова». [Електронний

ресурс] // Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/ analit_mat/sdu/123.htm

7. Квасницька Р.С., Волошина В.І., Чубенко Ю.В. Бюджетування в системі

фінансового управляння підприємством // Економічні науки. – № 151. - 2009. – С. 96-102.

8. Куцик В.І, Пилипчук Г.П. Процес бюджетування як елемент фінансового

планування на підприємстві // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − № 19.13. – С.

210-214

9. Сорока Б., Чекмарева Т. Прогнозоване бюджетування як новація в організації

ремонту авіатехніки. // Урядовий кур’єр 30.03.12 [Електронний ресурс] – режим доступу:

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/ prognozovane-byudzhetuvannya-yak-novaciya-v-organi/

http://www.ufin.com.ua/%20analit_mat/sdu/123.htm

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/prognozovane-byudzhetuvannya-yak-novaciya-v-organi/

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/prognozovane-byudzhetuvannya-yak-novaciya-v-organi/

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/

38

УДК 658.5

Дорошенко А.А., Абрамова И.Н.

Харьковский институт финансов Украинского государственного университета

финансов и международной торговли, Харьков, Украина

Двойное бюджетирования как средство эффективного управления денежными

потоками предприятия

Аннотация. В статье предложена методика объединения стратегического и

текущего бюджетов денежных потоков в виде двойного бюджета, который состоит из

двух частей. Краткосрочный бюджет, содержащий альтернативные варианты прогноза

формирования и использования денежных потоков, является ориентиром для выполнения

текущего бюджета денежных средств предприятия.

Ключевые слова: денежные потоки, бюджетирование, стратегический бюджет,

текущий бюджет, платежный календарь

USС 658.5

Doroshenko G., Abramova I.

Kharkiv Institute of Finance Ukrainian State University of Finance and International

Trade

Dual budgeting as a tool for effective management cash flow

Abstract. The article presents the methods of combination of strategic and operating budget

cash flow as a double budget, which consists of two parts. Short-term budget that includes

alternative forecasting formation and use of cash flows is the benchmark for the performance of

the current budget funds business.

Keywords: cash flow, budgeting, strategic budget, current budget, payment calendar.

Наданий матеріал раніше не публікувався та в інші видання не надсилався.

39

УДК 658.8

Мельник Т.С.*, Христофор О.В.**

Державна адміністрація залізничного транспорту України, Київ, Україна*

Державний економіко-технологічний університет транспорту, Київ, Україна**

Необхідність розвитку маркетингової логістики у сфері перевезень

АНОТАЦІЯ

Охарактеризовані основні тенденції, які склались на ринку логістичних послуг.

Визначені особливості і завдання транспортної логістики, в тому числі у сфері перевезень.

Обґрунтовано необхідність розвитку в цій сфері маркетингової логістики.

Ключові слова: логістичний ринок, логістична послуга, транспортна логістика,

маркетингова логістика.

[email protected]; [email protected]

Ринок логістичних послуг характеризується постійним зростанням: його щорічний

приріст, крім останнього року, перевищував 10-12 відсотків (максимальна величина -

14,3%). Очевидно, що логістичний ринок в Україні до 2014 р. знаходився на етапі

активного розвитку, первинної модернізації і самоструктуризації.

Зростання попиту на логістичні послуги безпосередньо пов’язано з темпами росту

світової економіки в цілому. Спад світової економіки, який розпочався внаслідок кризи

2008 р., загальмував і розвиток логістичних послуг. Однак з 2010 р. спостерігалось

поступове відновлення світової економіки, і з цього ж року глобальний ринок логістичних

послуг почав своє посткризове зростання: тоді темпи його росту склали приблизно 6,8%, а

рівень 2008 р. був перевершений вже у 2012 р.

Слід зазначити, що базовими видами логістичних послуг в Україні є транспорт

(понад 30%, в тому числі перевезення вантажів – понад 5%) та операції з нерухомістю,

тобто складські (понад 10%); питома вага інших реалізованих логістичних послуг в їх

загальному обсязі не перевищує 4%. Попит на транспортні логістичні послуги

обумовлений вигідним географічним розташуванням України та наявністю основних

транспортних коридорів і вузлів, і вже завдяки цьому країна повинна мати високий

логістичний потенціал. Однак, за оцінками аналітиків, він використовується лише на 10%.

Головною причиною такого низького використання логістичного потенціалу є те, що

країна досі не здолала перехід від централізованого до ринкового типу економіки.

В даний час у світі використовуються такі види логістики: матеріально-технічного

постачання (заготівельна), виробнича, розподільчо-збутова. Усі вони мають місце і в

mailto:[email protected]


40

транспортному комплексі, включаючи залізничний транспорт. Однак транспорт у системі

логістики виконує двояку функцію: по-перше, він виступає складовою частиною в

основних функціональних сферах, зазначених вище (закупівля, виробництво, розподіл і

збут), і, по-друге, є однією з галузей економіки, в якій здійснюється підприємницька

діяльність, адже транспорт виступає на ринку товарів і послуг з пропозицією своєї

продукції – транспортних і супутніх послуг, від продажу яких отримує доходи і прибуток.

Ключова роль транспортування у логістиці пояснюється не тільки великою питомою

вагою транспортних витрат у загальній сумі логістичних витрат, але і тим, що без

транспортування неможливе саме існування матеріального потоку.

Інтеграційні процеси в економіці кардинально змінюють місце і роль транспорту.

Цей вид комунікацій стає структурно-технологічною частиною економіки держав і

міжнародного співтовариства в цілому, а високоякісне та ефективне задоволення потреб у

перевезеннях виступає на перший план.

Розвиток логістичних систем також істотно змінює роль транспорту. В рамках

логістичної технології дисципліна транспортного обслуговування визначається сьогодні

не інтересами окремого відправника (або отримувача) вантажу, а оптимальним

співвідношенням витрат і прибутків у зазначеному циклі виробництва та споживання.

Завданнями транспортної логістики сьогодні є: вибір виду транспортних засобів;

вибір типу транспортних засобів; спільне планування транспортного процесу зі

складським і виробничим господарством; спільне планування транспортних процесів на

різних видах транспорту (при змішаних перевезеннях); забезпечення технологічної

єдності транспортно-складського процесу; визначення раціональних маршрутів доставки

вантажів. Ці завдання визначають головну умову розвитку транспортної логістики:

розвиток має ґрунтуватись на поєднанні економічних інтересів відправника,

транспортного підприємства та одержувача вантажу на базі створення комплексних

транспортно-технологічних систем, в яких рухомий склад виробників, споживачів і

транспортників використовується спільно.

У з зв’язку з тим, що в транспортній сфері основні доходи формуються від

продажу перевезень, які являють собою специфічний вид послуг, особливої значущості у

цій сфері набуває маркетингова логістика. Її основним завданням є розробка і формування

ефективних схем (стратегій) взаємодії зі споживачами послуг по всьому логістичному

ланцюгу взаємодії – від визначення потужності вантажопотоку в транспортному вузлі,

вибору раціональних маршрутів і рухомого складу для освоєння потоків до кінцевого

пункту доставки вантажу («до двері»). Головна ціль такої взаємодії – отримання

41

максимального прибутку при повному задоволенні попиту на послуги та забезпечення

високого стандарту якості обслуговування відправників (отримувачів) вантажів.

Будь-яка господарська структура транспортного комплексу вирішує два типи

логістичних завдань, перше з яких лежить у сфері маркетингу, а друге – у сфері логістики:

вироблення власної поведінки на ринку транспортних послуг, проведення

маркетингових досліджень, моніторинг зовнішнього середовища, оцінка своєї ринкової

позиції і власних ринкових можливостей, оцінка надійності партнерів (наявних і

потенційних), дослідження стратегій конкурентів. На підставі цього розробляються

ефективні (економічно вигідні) схеми транспортних і супутніх потоків;

формування оптимальної комунікаційної політики і в першу чергу – економічних

зв’язків між перевізниками і відправниками (отримувачами) вантажів. При цьому

ефективність економічних зв’язків оцінюється за критеріями максимальної вартості

послуг та обсягів їх реалізації, мінімальних витрат споживачів послуг та іншими

показниками, які враховують інтереси обох взаємодіючих сторін.

Необхідно відмітити, що внаслідок розгортання загальноекономічної кризи в

Україні забезпечити сталий попит на послуги транспортного комплексу доволі складно.

Особливо це стосується залізничного транспорту, де наразі відбувається процес

реформування, по завершенні якого мають з’явитись незалежні перевізники. Вважаємо,

що у найближчі роки не слід очікувати покращення економічної ситуації, економіка буде

перебувати у кризовому стані. До визначення оптимального варіанту подолання

негативних тенденцій необхідно активно залучати маркетологів, які мають розробляти

інструментарій маркетингу для кожного перевізника, щоб не допустити або уповільнити

спад попиту, а також формувати основу для розробки раціональних схем поповнення і

використання рухомого складу в умовах росту конкуренції і відповідно до цінової

кон’юнктури, що складається на транспортному ринку.

Висновок. Логістичний ланцюг являє собою набір економічних дій, які

здійснюються в процесі перевезень для того, щоб вантаж був доставлений до місця

призначення точно в термін і з мінімальними витратами. Завдання полягає в тому, щоб

знайти ефективний шлях комбінування ринкових механізмів встановлення оптимальної

ціни і не порушити рамки законів. У цьому і полягає відмінність маркетингової логістики

сфери перевезень від класичної транспортної логістики. Отже, мета маркетингової

логістики – забезпечити ефективність перевезень при гнучкому регулюванні цін в

залежності від попиту, а її розвиток у сфері перевезень створить передумови для

оптимізації бізнес-процесів на транспорті з урахуванням інтересів не тільки перевізників,

а й споживачів послуг та держави в цілому.

42

УДК 1(075.8):174

Могилко В.О.*, Ященко О.А.**, Хмаренко О.О.*

Національний фармацевтичний університет, Харків, Україна*

Національний університету цивільного захисту України, Харків, Україна**

Щодо оцінки конкурентоспроможності підприємства

Постановка проблеми. Різноплановість методичних підходів і показників

конкурентоспроможності підприємства, що використовуються, значною мірою

обумовлена відсутністю системи принципів дослідження і оцінки цієї категорії.

До таких принципів слід віднести: системність; об'єктивність; динамічність;

безперервність; оптимальність; конструктивність.

Принцип системності в дослідженні конкурентоспроможності підприємства

витікає їх характеру самої аналізованої категорії. Основою для оцінки рівня

конкурентоспроможності і розробки відповідних рекомендацій можуть служити

результати системного аналізу впливу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища

підприємства з урахуванням міжфакторних взаємозв'язків та обумовленого ними

синергічного ефекту.

Обов'язковою умовою представляється дослідження впливу чинників з

урахуванням подвійного характеру цього впливу. З одного боку, об'єктивною

передумовою високого рівня конкурентоспроможності суб'єкта господарської діяльності є

забезпеченість підприємства виробничими ресурсами: природними ресурсами, основним і

оборотним капіталом, трудовими ресурсами і т.п. З іншого, - ефективність використання

цих ресурсів, яка визначається здатністю підприємства не тільки адаптуватися до зміни

навколишнього середовища, але й формувати переважні зміни зовнішніх чинників.

Іншими словами, об'єктом дослідження є і кількісні, і якісні параметри впливаючих

чинників в їх взаємозв'язку.

Принцип системності має виключно важливе значення для прогнозування

конкурентних позицій підприємства, і, особливо, для реалізації процесу управління

конкурентоспроможністю, оскільки вплив на окремі чинники внутрішнього середовища

не завжди приводить до адекватної зміни результуючого показника.

Одним з аспектів системного підходу до дослідження конкурентоспроможності

підприємства є комплексність, під якою в даному конкретному випадку розуміється не

тільки необхідність урахування і аналізу всього спектру впливаючих чинників, але і

органічне поєднання проаналізованих методологічних підходів. Результати дослідження

конкурентоспроможності підприємства повинні поєднувати в собі і оцінку ефективності

http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&sqi=2&ved=0CCsQFjAA&url=http%3A%2F%2Fnuph.edu.ua%2F&ei=IV6cUo64KYPx4QT4koH4DA&usg=AFQjCNGjOK0FLAqMt7DhT5nGJB50uxvfLg&bvm=bv.57155469,d.bGE

43

процесу його адаптації до умов зовнішнього середовища, що змінюються, і ступінь

реалізації стратегічного потенціалу, і конкурентні позиції підприємства щодо одного або

декількох конкурентів, що розглядаються як база порівняння.

Принцип об'єктивності дослідження і оцінки конкурентоспроможності

підприємства полягає в тому, що результати цього дослідження повинні відображати

реальні конкурентні позиції суб'єкта господарювання, базуватися на достатньо повній і

достовірній інформації про внутрішні і зовнішні умови його функціонування. Реалізація

цього принципу вимагає, перш за все, забезпечення сумірності і порівнянності всіх

компонентів оцінки. При цьому в ході дослідження необхідно привести всі аналізовані

параметри і показники до зіставного вигляду по цілому ряду параметрів. З цієї точки зору,

використання тільки об’ємних (кількісних) показників представляється недостатнім.

Об'єктивність порівняльного аналізу конкурентоспроможності підприємства перш

за все залежить від того, які підприємства були обрані як база порівняння. В цьому плані

існує дві точки зору: базою можуть служити підприємства-лідери [1,4] або підприємства,

що мають позиції, близькі до середньогалузевих. Тому переважним представляється

перший з цих підходів, оскільки саме він дозволяє виявити причини більш слабких

конкурентних позицій і визначити шляхи реалізації резервів підвищення рівня

конкурентоспроможності.

Ступінь коректності порівняння конкурентних позицій підприємства з вибраною

базою порівняння визначається наступними умовами:

- сумірність характеристик продукції, що випускається, за ідентичністю потреб,

що задовольняються з її допомогою;

- сумірність сегментів ринку, для яких була призначена продукція, що

випускається;

- сумірність за асортиментом продукції і структурою видів діяльності

підприємств;

- сумірність фази життєвого циклу, в якій функціонує підприємство.

Певною мірою перелічені умови кореспондуються з концепцією стратегічних груп

(кластерів), висунутої М. Портером в роботах [2,3], відповідно до якої рівень

конкурентоспроможності підприємства може оцінюватися тільки в межах групи

підприємств, що мають схожі ринкові позиції. Порівняльні оцінки конкурентних позицій

двох або декількох конкуруючих підприємств, традиційно вживані в рамках існуючих

методичних підходів, не відображають всіх особливостей конкуренції в галузі і

національній економіці. Тому принцип об'єктивності був пов'язаний не тільки з

достовірністю, але також і з повнотою кон'юнктурної інформації, що використовується.

44

Разом з тим, абсолютизація цієї вимоги може призвести до зайвої громіздкості і

навіть технічної неможливості дослідження й оцінки конкурентоспроможності, оскільки

впливаючі на конкурентні позиції підприємства чинники виявляються через сотні

параметрів і показників. Тому повноту обхвату початкової інформації слід обмежити

вимогою розумної і необхідної достатності.

Одним з найважливіших принципів дослідження і оцінки конкурентоспроможності

підприємства є принцип динамічності оцінок. І сама досліджувана категорія, і впливаючі

на неї чинники зовнішнього і внутрішнього середовища, і міжфакторні взаємозв'язки слід

розглядати як динамічні функції:

К = f (Ft, t); (1)

F = (t), (2)

де К - конкурентоспроможність підприємства;

Ft - чинники внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, які у

свою чергу є динамічними функціями;

t - час.

Статичні оцінки, характерні для більшості з проаналізованих методичних підходів,

можуть забезпечити тільки констатацію стану об'єкту дослідження в певні (і притому

відносно короткі) проміжки часу, що є достатнім для цілей компаративного аналізу, але не

характеризує динаміку і інтенсивність процесу розвитку і створення нових конкурентних

переваг.

Природно, що зафіксувати рівень конкурентоспроможності підприємства в якийсь

певний конкретний момент часу можна тільки за допомогою дискретної оцінки, проте для

дослідження процесу розвитку слід аналізувати динамічний ряд таких дискретних оцінок.

Основною задачею дослідження виступає не тільки і не стільки сама оцінка фактичних

конкурентних позицій підприємства, скільки прогнозування їх зміни і розробка на цій

основі ефективних управлінських рішень.

З принципом динамічності оцінок найтіснішим чином зв'язаний принцип

безперервності. Рівень конкурентоспроможності підприємства, по своїй суті, є не тільки

динамічною функцією чинників внутрішнього і зовнішнього середовища, але і

характеризується безперервністю. Тому дискретні оцінки не завжди дають можливість

уловити стрибкоподібні зміни чинників, оцінити можливі тенденції динаміки

конкурентних позицій підприємства і вчасно реалізувати відповідні управлінські дії.

В цьому значенні доцільним і необхідним представляється створення на рівні

підприємства системи моніторингу як власне конкурентних позицій, так і чинників

45

конкурентоспроможності. Тільки на такій основі може бути розроблена ефективна і

раціональна конкурентна стратегія підприємства.

Принципи об'єктивності, безперервності і динамічності оцінок до певної міри є

аспектами принципу системності, проте та роль, яку вони грають в дослідженні

конкурентоспроможності підприємства, обумовлює доцільність виділення їх як

самостійних принципів.

Характерною особливістю досліджуваної категорії є багатоваріантність шляхів і

методів досягнення одного і того ж результату: однакові зміни рівня

конкурентоспроможності підприємств можуть бути отримані за допомогою управлінських

дій на різні групи чинників або різної інтенсивності регулювання одних і тих же чинників.

Причому ступінь ефективності регулювання (з урахуванням різночасовості витрат і

результатів, а також різного характеру конкурентних переваг, що досягаються) може бути

різним.

Така багатоваріантність шляхів досягнення результату є наслідком наявності

широкого спектру конкурентних переваг різної природи і з різною стійкістю.

Тому необхідним принципом дослідження конкурентних позицій підприємства є

принцип оптимальності, відповідно до якого об'єкту дослідження виступає не тільки сам

рівень конкурентоспроможності, але і ступінь ефективності його досягнення.

Будь-яка управлінська дія, що має на своїй меті підвищення рівня

конкурентоспроможності підприємства, з погляду оптимальності вибраного варіанту

регулювання, може бути оцінено по різних критеріях: збільшення обсягу продажів,

підвищення якості продукції, ефективність виробничо-господарської діяльності і т.п.

Оптимальні, з позицій одного з вказаних критеріїв, варіанти управлінської дії

можуть виявитися нераціональними або навіть неприйнятними з погляду інших обраних

критеріїв. Тому принцип оптимальності припускає комплексну оцінку шляхів досягнення

певних конкурентних позицій з урахуванням як прямих витрат, пов'язаних з реалізацією

заходів щодо регулювання конкретного чинника, так і потенційних витрат на розвиток і

підтримку конкурентної переваги в майбутньому.

Очевидно, що й підходи до оцінки результатів управлінської дії не можуть

обмежуватися тільки конкретним кількісним результатом, зафіксованим в певний момент

часу, оскільки практично будь-яка регулююча дія через внутрішньосистемні взаємозв'язки

і наявність синергічного ефекту характеризується не тільки множинністю, але і

різночасовістю одержуваних результатів.

Принцип конструктивності визначається практичною спрямованістю самого

дослідження конкурентоспроможності підприємства відповідно до поставленої мети,

46

оскільки результати такого дослідження має не тільки визначити і зафіксувати досягнутий

рівень конкурентоспроможності, але і показати конкретні шляхи його підтримки і

підвищення. Відповідно до цього принципу необхідним представляється побудова чіткої

логічної послідовності проведення дослідження.

Загальна схема проведення дослідження конкурентоспроможності підприємства з

урахуванням сформульованих принципів повинна складатися з наступних етапів:

1. Виявлення впливаючих чинників зовнішнього і внутрішнього середовища

підприємства, а також оцінка значущості цих чинників.

2. Угрупування чинників, аналіз їх внутрішньогрупових і міжгрупових

взаємозв'язків.

3. Оцінка впливу вибраних для дослідження чинників (або груп чинників) на

рівень конкурентоспроможності підприємства і кількісне визначення цього рівня.

4. Прогнозування зміни включених в модель чинників під впливом зміни умов

зовнішнього і внутрішнього середовища.

5. Прогнозування рівня конкурентоспроможності підприємства.

6. Виявлення шляхів і методів підвищення конкурентоспроможності.

7. Розробка комплексу заходів щодо реалізації виявлених резервів.

8. Оцінка прямих і непрямих витрат, зв'язаних з реалізацією розроблених заходів з

урахуванням потенційних витрат.

9. Вибір критерію ефективності заходів щодо підвищення конкурентоспроможності

підприємства.

10. Визначення ефективності розроблених заходів і вибір оптимального комплексу

регулюючих дій.

11. Ухвалення відповідних управлінських рішень.

Висновки. Реалізація розроблених принципів дослідження і оцінки

конкурентоспроможності підприємства повинна базуватися на використанні факторно-

функціонального підходу. Відповідно до нього дія кожного окремого чинника та їх груп з

урахуванням міжфакторних взаємозв'язків здійснюється через відповідні функції, які

залежно від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства в кожний

конкретний проміжок часу можуть бути корисними, шкідливими, нейтральними або

зайвими (дублюючими) з погляду досягнення кінцевого результату.

Залежно від характеру впливу чинника на підсистеми конкурентоспроможності

підприємства, його дія може бути реалізована за допомогою декількох (іноді

різноспрямованих) функцій. Так, наприклад, підвищення якості сировини і матеріалів

неоднозначно впливає на конкурентоспроможність підприємства: собівартість продукції

47

при цьому за рахунок відповідного зростання цін на такі ресурси зростає, проте можуть

істотно покращитися її споживчі властивості, що дасть можливість розширення ринку

збуту, збільшення ціни реалізації і, зрештою, - збільшення маси прибутку і рівня

конкурентоспроможності. Принципова схема фокторно-функціонального аналізу (рис.1)

припускає можливість оцінки не тільки ступеня впливу аналізованого чинника, але також

і ефективності відповідних управлінських дій.

.

.

Рис. 1 Принципова схема факторно-функціонального аналізу

Отже, ефективність управлінських дій може бути виміряна співвідношенням

результату (підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства) з витратами,

пов'язаними з регулюванням даного чинника.

Література

1.Стратегічне управління:Навч. посіб./ Тищенко О. М., Могилко В. О., Онегіна В. М., Догадіна В. Ю.,

Ященко О. А., Голозубов В. О. – Харків: «Друкарня Мадрид», 2013. – 213с.

2.Портер М. Конкуренция: Учеб. пособ. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2001. – 495 с. 3.Портер М.

Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. В.Д. Щетинина. – М.: Международные

отношения,. – 1993. – 806 с.

4.Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие. /Под ред. А.П.Градова. – 3-е изд., испр. – СПб.:

Спец-Лит, 2000. – 589 с.

Функція

Функція

Чинник Результат

Оцінка ефективності досягнення результату Зростання конку-

рентоспроможності

Витрати

48

УДК 336.011

Пєнська І. О., Бабаєва Л.В.



Визначання сутності поняття платоспроможності та ліквідності підприємства як

провідний фактор для формування ефективної системи управління

[email protected], [email protected]

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто сутність поняття ліквідності та платоспроможності

підприємства. Здійснено узагальнення даних понять на основі проведеного аналізу, щодо

підходів провідних науковців. Проводиться розмежування даних понять для більш точної

оцінки фінансової стійкості підприємства.

Ключові слова: Платоспроможність, ліквідність, морфологічна оцінка, аналіз,

фінансова стійкість.

Постановка проблеми. В сучасних умовах господарювання питанню

платоспроможності суб’єктів господарської діяльності приділяється особлива увага,

оскільки платоспроможність підприємства є найважливішим показником, що

характеризує фінансовий стан підприємства. В оцінці платоспроможності зацікавлені як

керівники підприємств, так і підприємства-партнери та установи банків при визначенні

кредитоспроможності позичальників. Перші – повинні мати достовірну інформацію про

наявність коштів, необхідних для розрахунків із заробітної плати з персоналом, за

платежами в бюджет з фінансовими органами, за позиками з установами банків, за

товарно-матеріальні цінності з постачальниками, другі, які надають комерційний кредит

або вирішують питання про відтермінування платежів. Також така інформація потрібна і

для прогнозування фінансової діяльності на майбутнє.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання визначення сутності

платоспроможності та ліквідності підприємства досліджували у своїх працях такі

науковці, як М. М. Крейніна, Є. В. Мних, Н. В. Тарасенко, М. Г. Чумаченко, Й. Ворст, П.

Ревентлоу, В.В. Ковальов, А.Д. Шеремет, Г.В. Савицька, М. С.Абрютина та ін. [ 1, 2, 3, 4,

5, 6, 7].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. На сьогодні серед

науковців постає невирішеним питання розмежування понять ліквідності та

платоспроможності підприємства, що ускладнює процес управління.


49

Формулювання цілей статті. Виклад результатів дослідження та узагальнення

теоретичних підходів щодо поняття платоспроможності та ліквідності підприємства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Платоспроможність являє собою

зовнішній прояв фінансової стійкості, тобто можливість ресурсами, які наявні у

підприємства, своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

На сьогодні не існує єдиного підходу щодо визначення поняття

«платоспроможності підприємства», тому розкриття сутності та методів оцінки даного

показника є актуальними з теоретичної точки зору, що дасть змогу вирішити проблему

низької платоспроможності вітчизняних підприємств. Отже, необхідно проаналізувати

підходи науковців щодо визначення сутності платоспроможності підприємства.

Основні підходи дослідників, щодо визначення сутності поняття

платоспроможності наведено у таблиці 1.

Отже, узагальнююче визначення даного поняття, яке найповніше відображає його

сутність, на нашу думку, матиме наступний вигляд. Платоспроможність – це здатність

підприємства в повному обсязі та своєчасно розраховуватися за своїми борговими

зобов’язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення наявними на

підприємстві найбільш ліквідними ресурсами, здійснюючи при цьому безперервну

фінансово-господарську діяльність.

Розрізняють такі види платоспроможності: поточну, яка склалася на певний момент

часу, та перспективну, яка очікується в короткостроковій, середньостроковій і

довгостроковій перспективі. Поточна платоспроможність являє собою наявність у

достатньому обсязі грошових коштів та їхніх еквівалентів необхідних для розрахунків за

найбільш терміновою кредиторською заборгованістю. Таким чином, основними

показниками поточної платоспроможності є наявність коштів у достатньому обсязі і

відсутність у підприємства прострочених боргових зобов'язань.

Перспективна платоспроможність забезпечується погодженістю зобов'язань та

платіжних засобів протягом періоду, який є прогнозним, що залежить від складу, обсягів і

ступеня ліквідності поточних активів, а також від обсягів, складу і терміновості поточних

зобов'язань [7].

Оцінка платоспроможності підприємства проводиться на основі характеристики

ліквідності поточних активів. В економічній літературі досить часто ототожнюються

поняття ліквідності та платоспроможності підприємства. Платоспроможність

підприємства забезпечується ліквідністю підприємства та залежить від неї. Ліквідність

слід розглядати як стан активів у їхньому обороті, який закінчується отриманням

грошових коштів, що є необхідною умовою платоспроможності. Ліквідність передбачає

50

наявність ліквідних активів, за допомогою яких підприємство зможе погасити свої борги

та розрахуватися за фінансовими зобов’язаннями навіть з порушенням термінів

погашення, що передбачені контрактами. Ліквідними активами виступають ті статті

активів, які можливо швидко реалізувати, перетворити на готівкові або безготівкові

кошти, а також усі види грошових коштів й короткострокові фінансові інвестиції (цінні

папери), залишки готової продукції, незавершене виробництво, дебіторська

заборгованість (не безнадійна), готівкові кошти у касах.

Отже, для розмежування понять ліквідності та платоспроможності, слід

проаналізувати підходи науковців щодо визначення ліквідності підприємства (таблиця 2).

Таким чином, ліквідність слід розглядати як стан активів у їхньому обороті, який

закінчується отриманням грошових коштів, що є необхідною умовою платоспроможності.

Управління підприємством являє собою постійний і системний вплив на діяльність

його структур для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного

результату. Одним із завдань управління підприємством у процесі його функціонування є

здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості, яка є підґрунтям ефективного

функціонування в ринкових умовах, збільшення привабливості для інвесторів та

надійності, як кредитора. Досягти такого стану неможливо без проведення аналізу та

забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства. Управління

платоспроможністю проводиться як мінімум за двома напрямками: підвищення

платоспроможності та профілактика (зниження) неплатежів. Платоспроможність

підприємства можна підвищити, якщо регулярно проводити різні заходи, які усувають

причини та фактори зниження платоспроможності, а також сприяють підвищенню

ліквідності активів.

Управління ліквідністю – це діяльність підприємства щодо забезпечення такого

розміщення коштів, щоб у будь-який момент була можливість розплатитися за

зобов'язаннями (у короткий період часу перетворити активи в грошові засоби).

Існує ряд методів управління ліквідністю:

1) загальний метод розподілу коштів, що полягає в розподілі залучених і власних

коштів по каналах розміщення з єдиного фонду відповідно до потреб;

2) метод розподілу активів (конверсії коштів), що полягає в розміщенні активів у

відповідності з термінами погашення пасивів (наприклад, строкові вклади до одного року

спрямовуються на надання кредитів до одного року);

3) метод наукового управління, що використовує апарат лінійного програмування

для оптимізації розподілу коштів.

Для підтримання достатнього рівня платоспроможності та ліквідності підприємства

51

необхідною є відповідна організація руху грошових потоків. Таким чином, застосовується

модель управління грошовими потоками підприємства, яка являє собою сукупність

методів та форм організації руху грошових коштів у часі та просторі, відповідно до

визначених критеріїв та цілей.

Модель управління грошовими потоками організована на основі сукупності

принципів:

1) достовірність інформації, що передбачає своєчасне та повне представлення

інформації фінансовому менеджеру, ця інформація повинна бути структурована

відповідно до потреб обраної моделі;

2) ефективність – оптимальний рівень розподілу грошових коштів у просторових та

часових обмеженнях, з метою зменшення витрат на досягнення необхідного результату;

3) збалансованість – використання критеріїв та методів групування, зведення та

узагальнення грошових потоків підприємства має бути обґрунтоване з точки зору

фінансового менеджменту;

4) інші принципи, визначені на основі умов господарювання обраного


Таким чином, основними напрямками покращення фінансового стану підприємства

мають бути:

1) зниження собівартості продукції (робіт, послуг), що має підвищити

конкурентоспроможність підприємства на ринку, досягти цього результату підприємство

може за рахунок залучення інновацій, підвищення раціоналізації використання

матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, збільшення ефективності управління

витратами, на основі використання центрів фінансової відповідальності;

2) оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу, яке забезпечує

рентабельність власного капіталу. Тобто використання ефекту фінансового левериджу,

для забезпечення додаткової рентабельності позикового капіталу. Оптимальний рівень

ліквідності підприємства забезпечується за рахунок використання комплексу заходів, які

спрямовані на зменшення зобов’язань та збільшення активів, зниження частки поточних

зобов’язань у загальній структурі заборгованості підприємства, що буде свідченням

зниження залежності від кредиторів. Суму зобов’язань можливо зменшити за рахунок:

оптимізації постійних витрат; зміни структури кредиторської заборгованості, у бік

збільшення термінів сплати боргу; відстрочення виплат відсотків. Підвищити обсяг

грошових активів підприємство може за рахунок: управління дебіторською

заборгованістю;

3) підвищення ефективності управління грошовими потоками підприємства має

52

збільшити показник коефіцієнта абсолютної ліквідності. Такого ефекту можна досягти за

рахунок реалізації виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду, продажу

застарілих основних фондів, що не приймають участі у основній діяльності підприємства,

і є фінансовим тягарем;

4) ефективне використання маркетингового комплексу, тобто оптимізація

розподілу та збутової політики, з метою просування продукції (послуг) на ринок.

Отже, для покращення показників ліквідності і платоспроможності підприємства

можуть бути запропоновані наступні заходи:

1) Управління запасами підприємства з метою оптимізації запасів матеріалів

незавершеного виробництва та готової продукції. Оптимізація рівня запасів має вплинути

на перерозподіл обігових коштів підприємства, в результаті чого очікується збільшення

величини ліквідних грошових коштів та зменшення величини неліквідних виробничих

запасів.

2) Аналіз активів підприємства з метою виявлення збільшення дебіторської

заборгованості підприємства.

3) Планування фінансової діяльності підприємства та контроль виконання

фінансових планів.

Отже, облік ризикової складової ліквідності та платоспроможності з позиції

управлінського персоналу підприємства зводиться до вибору оптимальної політики

управління величиною, складом і структурою оборотних активів, яка дає змогу привести

до прийнятного значення ризик втрати ліквідності та за рахунок цього підвищити

рентабельність діяльності.

Висновки. Таким чином, у ході дослідження було з’ясовано, що поняття

платоспроможності і ліквідності дуже близькі, але друге більш містке, бо від ступеня

ліквідності балансу залежить платоспроможність, той же час ліквідність характеризує не

тільки поточне проведення розрахунків, але і перспективу ділової активності. Аналіз

ліквідності балансу полягає в порівнянні активів, згрупованих за рівнем зниження

ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями по пасиву, які групуються за рівнем

зниження терміновості їх погашення. Було досліджено методичні основи оцінювання

ліквідності та платоспроможності підприємства та окреслено основні напрями управління

ними.

Перспективи подальших досліджень. З огляду на вищенаведене можна зробити

висновок, що аналіз та управління ліквідністю та платоспроможністю є одним з провідних

методів забезпечення стійкої роботи підприємства, що потребує подальшого розгляду.

53

Перелік використаних джерел інформації:

1. Абрютина М. С. Финансовый анализ : учеб. пособие / М. С. Абрютина. – М. : ДИС,

2011. – 187 с.

2. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы/ Й. Ворст, П. Ревентлоу. – Пер. с. дат.

А.Н. Чеканського. – М.: Высшая школа, 1994.

3. Ковалев В. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: учебник / В. В.

Ковалев, О. Н. Волкова. – М.: Проспект, 2010. – 880 с.

4. Крейнина М. Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной

привлекательности акционерных обществ в промышленности, строительстве и торговле /

М. Н. Крейнина – М.: АО «ДИС», «МВ-Центр», 2004. – 256 с.

5. Кулик А. В. Проблеми організації та методики аналізу ліквідності і

платоспроможності підприємств / А. В. Кулик // Економіко-математичне моделювання

соціально-економічних систем, Збірник наукових праць МННЦ ІТіС. – К.: – 2010. - Вип.

14. - С.300-332.

6. Лахтіонова Л. А. Уточнення поняття ліквідності суб’єкта економіки в ринкових

умовах підприємницького господарювання / Л. А. Лахтіонова // Збірник наукових праць

Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки - Черкаси:

ЧДТУ. - 2010. - Вип. 22. - С.114-122.

7. Мних Є. В. Економічний аналіз [Текст] : підручник / Є. В. Мних – Навчальне

видання. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: ЦНЛ, 2005. – 472 c.

8. Прокопенко І. Ф. Методика і методологія економічного аналізу: Навчальний.

Посібник / І. Ф. Прокопенко, В. І. Ганін. – К.: ЦУЛ, 2011. – 430 с.

9. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия / Г. В. Савицкая. -

4-е издание, переработанное и дополненное - Минск: Новое знание - 2008г. - 688с.

10. Тарасенко Н. В. Економічний аналіз [Електронний ресурс] : навч. посібник / Н. В.

Тарасенко. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 344 с.

http://repo.sau.sumy.ua/bitstream/123456789/1491/3/ЕкономічнийАналізТарасенко.pdf

11. Уткин Э. И. Финансовый менеджмент: Учебник для вузов / Э. И. Уткин – М.:

Издательство «Зеркало», – 1998. – 320 с.

12. Шеремет А. Д. Методика фінансового аналізу: Навч. і практ. посібник / А. Д.

Шеремет, Р.С. Сайфулін, Є. В. Нєгашев 3 – тє вид., перероб. М.: ІНФРА – М, 2004. – 207 с.

54

УДК 336.011

Пенская И. А., Бабаева Л. В.

Харьковский институт финансов Украинского государственного университета финансов

и международной торговли

Определение сущности понятия платежеспособности и ликвидности предприятия

как ведущий фактор для формирования эффективной системы управления

Аннотация. В статье представлена сущность понятий ликвидности и

платежеспособности предприятия. Проведено обобщение данных понятий на основе

проведенного анализа, относительно подходов ведущих ученых. Проводится

разграничение данных понятий для более точной оценки финансовой устойчивости

предприятия.

Ключевые слова: Платежеспособность, ликвидность, морфологическая оценка,

анализ, финансовая устойчивость.

USC 336.011

Penskaya I. A., Babaieva L. V.

Kharkiv Institute of Finance Ukrainian State University of Finance and International Trade

Determination essence of the concept of silvency and liquidity of the company as the

leading factors for the efficient management system

Summary. The article presents the essence of the category of liquidity and solvency of

the enterprise. The generalization of these concepts on the basis of this analysis , on the

approaches of leading scientists . A distinction of these concepts to better assess the financial

stability of the company.

Keywords: Solvency, liquidity, morphological assessment, analysis, financial stability.

55

Посилкіна О.В., Літвінова О.В.


Актуальні проблеми наукових досліджень у фармації

Анотація

Проаналізовано місце наукових досліджень і розробок (R&D) у життєвому циклу

(ЖЦ) фармацевтичної продукції. Обґрунтовано необхідність перегляду методлогічної бази

управління R&D у фармації на засадах менеджменту якості, ризик-менеджменту та

менеджменту знань.

Ключові слова: фармацевтична наука, наукові дослідження і розробки, лікарські

засоби, фармацевтична продукція, життєвий цикл.

Постановка проблеми

Сучасне суспільство не може ні існувати, ні розвиватися без науки. Воно ставить

перед наукою все нові завдання: пошук ефективних форм її організації і діяльності,

інтенсифікації циклу «наука-техніка (технологія)-виробництво». Виклики, з якими

зіштовхується людство, спонукають людину по-новому ставитися до науки, рішуче

повертаючи її до потреб виробництва, а виробництва – до неї. Зрозумілою є й економічна

ефективність коштів, вкладених у науку. Їх віддача у десятки разів вища, а ніж

безпосередньо у виробництво.

Закон України «Про наукову діяльність» визначає її як інтелектуальну творчу

діяльність, спрямовану на одержання і використання нових знань, основними формами

якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження [1]. За визначенням Всесвітньої

організації охорони здоров’я, дослідження і розробки R&D – це діяльність, пов’язана з

фінансовими та інтелектуальними витратами, яка спрямована на пошук нових технологій,

і результатом якої є розробка продукту або процесу [2].

У фармацевтичній енциклопедії фармацевтична наука визначається як напрямок

інтелектуальної та творчої діяльності, спрямованої на накопичення нових об’єктивних

знань, теоретичну їх систематизацію, які дозволяють більш чітко характеризувати

фармацевтичну галузь у цілому. Зародження становлення та розвиток фармацевтичної

науки обумовлені певними проблемами, домінуючою серед яких було прагнення привести

стан здоров’я людини у відповідність до певної загальновизнаної на певний історичний

момент норми [3].

Особливістю фармацевтичної науки є те, що всі розробки у фармацевтичній галузі

здійснюються з метою їх подальшої успішної реалізації та експлуатації протягом

56

тривалого часу, наслідником чого є підвищенні вимоги як до процесу – розробки і

впровадження нового лікарського засобу (ЛЗ), так і до результату – створення,

виробництва і доведення до кінцевого споживача якісних, безпечних та доступних ліків.

Формулювання цілей статті

Метою статті є визначення концептуальних напрямків удосконалення методології

проведення наукових досліджень і розробок у фармації у світі європейських вимог до

розробки, виробництва та реалізації лікарських засобів (ЛЗ).

Закон України «Про лікарські засоби» проголошує спрямування державної

політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації ЛЗ на: 1)

підтримку наукових досліджень; 2) створення і впровадження нових технологій; 3)

розвиток виробництва високоефективних та безпечних ЛЗ; 4) забезпечення потреб

населення ліками належної якості та в необхідному асортименті шляхом реалізації

відповідних загальнодержавних програм, пріоритетного фінансування, надання пільгових

кредитів, встановлення податкових пільг тощо [4].

Однак складний шлях від хімічної лабораторії, де винайдено активний

фармацевтичний інггридієнт (АФІ), до кінцевого споживача, який має отримати готовий

ЛЗ гарантованої якості, є дуже тривалим і витратоємним унаслідок майже некерованого та

неконтрольованого ні за строками, ні за витратами процесу розробки і впровадження у

виробництво нового ЛЗ.

Аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку науки у вітчизняній фармацевтичній

галузі дозволяє зробити висновки про те, що акцент у цьому розвитку сьогодні перенесено

з традиційних наукових закладів, таких, як науково-дослідні інститути, інститути академії

наук, вищі навчальні заклади, на бази великих фармвиробників. Це відбулося, в першу

чергу, завдяки наявності у останніх серйозної матеріальної бази, значних фінансових

ресурсів, висококваліфікованих кадрів, що і дозволяє забезпечувати повний цикл від

народження ідеї, фармацевтичної розробки (ФР) до подальших випробувань і

упровадження у промислове виробництво та виведення на ринок нового оригінального

або генеричного ЛЗ.

Такий стан речей можна розглядати з двох протилежних боків: з одного боку, це

дає змогу фармацевтичній науці все таки розвиватися всупереч недостатньому

фінансуванню з боку держави, з іншого – призводить до неминучого тиражування

генеричних копій ЛЗ (адже фармвиробники керуються в першу чергу потребами ринку),

які не завжди мають доведену біоеквівалентність, клінічну ефективність і безпечність.

Такий стан речей зумовлює необхідність розглядати процеси організації та управління

57

R&D у фармації в контексті кон’юнктури фармацевтичного ринку, а також поточного

стану та перспектив розвитку фармацевтичної галузі в цілому.

Слід також зазначити, що суттєві зрушення, що відбулися у нормативно-правовій

та регуляторній сферах фармацевтичної галузі, зокрема прийняття трьох настанов: СТ-Н

МОЗУ 42-3.0: 2011 «Лікарські засоби. Фармацевтична розробка (ICH Q8)»; СТ-Н МОЗУ

42-4.2: 2011 «Лікарські засоби. Управління ризиками для якості (ICH Q9)»; СТ-Н МОЗУ

42-4.3: 2011 «Лікарські засоби. Фармацевтична система якості (ICH Q10)», гармонізованих

із документами ICH Q8-10, дозволяють стверджувати про необхідність сьогодні створення

нової методології R&D у фармації, в якій ключову роль відіграватимуть менеджмент

якості, менеджмент знань, управління змінами, постійне поліпшення і ризик менеджмент.

Спираючись на вимоги вказаних настанов [4-6], в яких життєвий цикл визначається

як сукупність усіх фаз життя продукції – від початкової розробки, знаходження на ринку і

до припинення її виробництва та медичного застосування, можна стверджувати, що R&D

супроводжують усі стадії життя фармацевтичної продукції, кожна з яких характеризується

специфічними цілями, тому наукові методи та інструменти досягнення цих цілей мають

повністю відповідати поставленій меті, а їх застосування – гарантувати отримання

найкращих результатів при одночасному забезпеченні економічного та/або соціального

ефектів (рисунок 1).

Як відомо, якість ЛЗ закладається ще на етапі фармацевтичної розробки, що

починається з пошуку ідеї нового ЛЗ, містить розробку препарату , технологію його

виробництва, методи контролю якості (МКЯ), їх валідацію, доклінічні дослідження,

клінічні дослідження, реєстрацію ЛЗ та закінчується з його передачею у промислове

виробництво.

Ініціативи FDA (ICH), сьогодні стали головним чинником, що обумовив

необхідність перегляду методологічної бази управління якістю, спрямовані на досягнення

якості готового продукту завдяки саме організаційним та управлінським заходам,

починаючи з розробки препарату.

Висновки. Оскільки, як зазначено вище, R&D супроводжують увесь ЖЦ

фармацевтичної продукції, це обумовлює високий рівень її наукомісткості, тому

відсутність ефективної системи управління якістю R&D зменшує потенційні можливості

науково-технічного розвитку вітчизняних фармвиробників та зміцнення їх конкурентних

позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках. Це обумовлює актуальність

удосконалення методологічної бази управління R&D у фармації на засадах менеджменту

якості, ризик менеджменту та менеджменту знань.

58

Стадії життєвого циклу ЛЗ

Пошук ідеї,

нового ЛЗ

Ма

рке

ти

нго

ві д

осл

ідж

ення

Па

те

нтно

-інф

ор

ма

цій

ні д

осл

ідж

ення

По

шуко

ві е

кспе

ри

ме

нта

льні та

КД

Ро

зр

об

ка

ко

мпо

не

нтів

ЛП

:

1. Л

іка

рська

ре

чо

ви

на

(А

ФІ)

2. Д

опо

між

ні р

ечо

ви

ни

Ро

зр

об

ка

ЛП

:

1. Р

озр

об

ка

скл

ад

у

2. О

бѓр

унтува

ння н

ад

ли

шків

3. Д

осл

ідж

ення ф

ізи

ко-х

іміч

ни

х т

а

біо

ло

гічни

х в

ла

сти

во

сте

йП

іло

тні кл

ініч

ні д

осл

ідж

ення

Ро

зр

об

ка

ви

ро

бни

чо

го п

ро

це

су

Ро

зр

об

ка

си

сте

ми

ко

нте

йне

р/

за

купо

рю

ва

льни

й з

асіб

До

сл

ідж

ення м

ікр

об

іол

огі

чни

х

вл

асти

во

сте

й Л

П

До

сл

ідж

ення с

ум

існо

сті Л

П з

ро

зчи

нни

ка

ми

Ро

зр

об

ка

та

ва

лід

ац

ія М

КЯ

АФ

І та

ГЛ

Ф

Фармацевтична розробка

Пе

ре

но

с т

ехно

ло

гії но

во

ї п

ро

дукц

ії з

ро

зр

об

ки

у в

ир

об

ни

цтво

Пе

ре

но

с т

ехно

ло

гії на

явної на

ри

нку

пр

од

укц

ії в

се

ре

ди

ні а

бо

між

ви

ро

бни

-

чи

ми

та

ви

пр

об

ува

льни

ми

діл

ьни

цям

и

Трансфер

технології

Пр

ид

ба

ння т

а к

онтр

ол

ь м

ате

ріа

лів

За

бе

зпе

че

ння т

ехніч

ни

ми

за

со

ба

ми

,

си

сте

ма

ми

по

ста

ча

ння т

а о

бл

ад

на

нням

Те

хно

ло

гічни

й п

ро

це

с (

вкл

юча

ючи

па

кува

ння т

а м

ар

кува

ння)

Ва

лід

ац

ія т

ехно

ло

гічно

го п

ро

це

су

Ко

нтр

ол

ь я

ко

сті та

за

бе

зпе

че

ння я

ко

сті

Ви

ро

бни

цтво

пе

рш

ої пр

ом

исл

ово

ї се

рії

Супутня в

ал

іда

ція

КД

(I-

III

фа

зи

)

Реєстр

ац

ія Л

З і о

де

рж

ання д

озво

лу н

а

ви

пуск

Се

рій

не

ви

ро

бни

цтво

Зб

ер

іга

ння

Ди

стр

иб

уц

ія

Зб

ер

еж

ення д

окум

ента

ції

Зб

ер

іга

ння з

ра

зків

По

да

льш

а о

цін

ка

пр

од

укц

ії т

а з

віт

ніс

ть

Припинення

виробництва ЛЗПромислове виробництво

Напрямки наукових досліджень і розробок у фармації

-наукоі

маркетингові

дослідження

потреби в ЛЗ;

-ідентифікація

молекули-

мішені;

-попередній

хімічний

скринінг;

-фармако-

логічні

дослідження

in vitro, in vivo

-наукові дослідження з розробки компонентів ЛП:

АФІ та допоміжних речовин;

-наукове обѓрунтування складу ЛП;

-наукове обѓрунтування надлишків АФІ;

-дослідження фізико-хімічних, біологічних та

мікробіологічних властивостей ЛП (доклінічні

дослідження);

-проведення пілотних КД (за необхідності);

-наукове обѓрунтування системи доставки (за

необхідності);

-наукове обѓрунтування виробничого процесу;

-масштабування технології;

-розробка системи контейнер/закупорювальний засіб;

-наукові дослідження та обѓрунтування сумісності ЛП з

розчинниками;

-розробка, наукове обѓрунтування та валідація МКЯ

АФІ та ГЛФ

-наукове

обѓрунтування

переносу

(трансферу)

технології нових ЛЗ

із розробки у

виробництво;

-наукове


переносу

(трансферу)

технології наявної

на ринку продукції

всередині або між

виробничими та

випробувальними

дільницями

-моніторинг стабільності виробничого процесу;

- I-III фази КД;

-дослідження з удосконалення технології;

-дослідження з удосконалення ГЛФ;

-дослідження з удосконалення МКЯ;

-IV фаза клінічних досліджень (обѓрунтування нових напрямків

застосування ЛЗ)

-постмаркетингові

дослідження;

-наукове


недоцільності

подальшого

виробництва та

медичного

застосування ЛЗ

Рис. Місце наукових досліджень і розробок у життєвому циклу фармацевтичної продукції

Перелік використанних джерел інформації

1. Закон України «Про лікарські засоби».

2. Закон України «Про наукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992,

№ 2, с.165.

3. Настанова 42-3.0: 2011. – Лікарські засоби. Розробка (ICH Q8) / М. Ляпунов, О. Безугла,

Ю. Підпружников та ін. – К.: МОЗ України, 2011. – 42 с.

4. Настанова СТ-Н МОЗУ 42-2: 2011. – Лікарські засоби. Управління ризиками для якості

(ICH Q9) / М. Ляпунов, О. Безугла, О. Соловйов та ін. – К.: МОЗ України, 2011. – 30 с.

5. Настанова СТ-Н МОЗУ 42-3: 2011. – Лікарські засоби. Фармацевтична система якості (ICH

Q10) / М. Ляпунов, О. Безугла, О. Соловйов та ін. – К.: МОЗ України, 2011. – 30 с.

6. Настанова 42-3.1: 2004. – Настанова з якості. Лікарські засоби. Фармацевтична розробка /

М. Ляпунов, В. Георгіївський, О. Безугла та ін. – К.: МОЗ України, 2004. – 16 с.

7. Нормативні документи МОЗ України. Стандартизація фармацевтичної продукції. К.: МОЗ

України, 2012. – 728 с.

59

УДК 615.1:65:658.7

Сагайдак-Нікітюк Р.В., Голубцова К.К.


Дослідження підходів до визначення дефініції «реверсивна логістика» в фармації

[email protected]

АНОТАЦІЯ

Досліджено вплив забруднення довкілля на рівень захворюваності населення.

Запропоновано теоретичні засади реверсивної логістики у фармацевтичній галузі.

Визначено завдання, мету, функції, предмет і об’єкт реверсивної логістики.

Ключові слова: реверсивна логістика, суб’єкт фармацевтичної галузі, лікарський

засіб, довкілля.

Вступ. Важливою складовою оцінки діяльності суб’єктів фармацевтичної галузі (СФГ)

є визначення їх впливу на населення та безпосередньо на довкілля й аналіз наслідків впливу.

Це пов’язано з тим, що неправильне поводження з відходами, утвореними в процесі

діяльності СФГ, може призвести до погіршення екологічного стану, умов життя населення, а

також умов функціонування кожного СФГ. Забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів

харчування, а також вплив технологічних факторів (шуму, вібрації тощо) призводить до

появи серцево-судинних й онкологічних захворювань людини, дистрофічних змін, алергії,

гормональної дисфункції, змін імунної й ендокринної систем, скорочення тривалості життя

та народження дітей з різними вродженими патологіями. Порівняно з 2006 роком загальний

рівень захворюваності зріс на 1,2 %, захворювання органів травлення – на 2,2 %,

захворювання системи кровотворення – на 3,0 % [1]. В екологічно забруднених районах

також підвищується рівень алергічних захворювань і нервово-психічні відхилення. У

населення, яке мешкає в цих районах, спостерігається підвищення кількості захворювань

органів дихання (на 12 %), нервової системи (на 29 %), системи кровотворення (на 37 %),

туберкульозу (на 45 %) та гіпертонічної хвороби (на 67 %), значна частина цих захворювань

(приблизно 40 %) пов’язана з екологічним впливом [1]. Тому особливу увагу необхідно

приділяти ретельному регулюванню й контролю процесів транспортування та переробки

шкідливих і небезпечних речовин та поводженню з бракованою продукцією

фармацевтичного виробництва, контрафактними лікарськими засобами (ЛЗ) і виробами

медичного призначення (ВМП) тощо.

Метою дослідження є удосконалення підходів до управління фармацевтичними

відходами.


60

Матеріали і методи. Результати дослідження базувалися на використанні методів

експертної оцінки, прийомів схождення від загального до локального, взаємозв’язку

якісних і кількісних характеристик.

Результати. Одним з напрямків удосконалення діяльності у сфері поводження з

відходами є використання реверсивної логістики. Проте її основні положення ще не

знайшли широкого розповсюдження в усіх галузях, у тому числі й фармацевтичній, що

зумовлене багатьма проблемами, такими як відсутність методик управління відходами,

опрацьованих для умов певної галузі; недостатність коштів як на вдосконалення існуючого

та закупівлю нового обладнання для утилізації відходів, так і закупівлі відповідного

інформаційного забезпечення; недосконалість нормативно-правової бази відносно

поводження з відходами тощо. Крім того, немає понятійно-категоріального апарату

реверсивної логістики.

На думку В. І. Сергєєва, реверсивна логістика – процедура збору й повернення

товарів, які з якої-небудь причини не задовольняють споживачів і не пройшли

гарантійного терміну служби [2]. У більш ранній роботі [3] дослідник дає таке

визначення: логістика зворотніх відходів – це видалення й переробка відходів матеріалів,

які передаються за договором третім особам. Ці визначення мають суттєвий недолік,

оскільки враховують лише переміщення повернутої продукції, що не відповідає певним

вимогам, але, крім поверненої продукції, у процесі виробництва й споживання продукції

утворюються відходи, які також потребують над собою певних дій.

Європейська робоча група визначає зворотну логістику як процес планування,

управління й контролю потоків матеріальних ресурсів, зберігання запасів і готових виробів

від виробництва, розподілу або споживання до подальшого знешкодження [4].

Д. Роджерс і Р. Тіббен-Лембке [5] вважають, що зворотня логістика зосереджується

на головних логістичних завданнях і процесах, а саме на плануванні, управлінні та

контролі за ефективністю, витратами й потоками МР, зберігання виробничих запасів і

готової продукції, а також на наданні інформації, пов’язаної зі споживанням і розподілом

з метою відновлення можливої вартості продажу й утилізації.

В Україні проблеми логістики рециклінгу вивчали Є. В. Крикавський, у фармації – Б.

П. Громовик, О. В. Посилкіна [6-8].

Проведений аналіз свідчить, що проблемам реверсивної логістики в Україні

приділяється мало уваги не лише з боку керівництва СФГ, а й з боку вчених. Її

впровадження дозволить мінімізувати вплив на довкілля, а також підвищити

ефективність діяльності СФГ. Але, крім необхідності визначення єдиного підходу до

61

сутності реверсивної логістики, доцільно доопрацювати існуючу класифікацію відходів,

яка б ураховувала галузеву специфіку.

На підставі проведених досліджень й узагальнення літературних джерел

запропоновано визначення фармацевтичної реверсивної логістики, як процесу управління

рухом відходів, що виникають при створенні ЛЗ, ВМП, парафармацевтичних товарів

(ПФТ) і лікувальних косметичних засобів (ЛКЗ); закупівлі біологічно активних речовин

(субстанцій), основних, допоміжних і пакувальних матеріалів; виробництві, складуванні,

транспортуванні, пакуванні, дистрибуції й реалізації ЛЗ, ВМП, ПФТ і ЛКЗ; їх споживанні

у закладах охорони здоров’я та кінцевими споживачами, а також пов’язаних рухом

інформаційних і фінансових потоків з метою підвищення ефективності захисту довкілля

від забруднення й оптимізації витрат на управління відходами, які виникають протягом

всього життєвого циклу фармацевтичної продукції. Впровадження фармацевтичної

реверсивної логістики сприяє скороченню джерел й обсягів утворення відходів, переробці

(поверненню у виробничий ланцюг), захороненню та спалюванню відходів

фармацевтичної галузі.

Головними завданнями фармацевтичної реверсивної логістики є розробка критеріїв

сортування фармацевтичних відходів та їх видове сортування відповідно до розроблених

критеріїв; використання спеціалізованого транспорту для перевезення фармацевтичних

відходів й оптимізація витрат на їх перевезення від місць утворення й збирання до місць

утилізації та/або захоронення, зокрема, завдяки оптимізації транспортних маршрутів;

мінімізація витрат на збирання, зберігання, обробку, перевезення, видалення,

знешкодження й захоронення фармацевтичних відходів; рекуперація та рециркуляція

відходів, якщо це можливо з точки зору технології; обмеження утворення відходів шляхом

реструктуризації фармвиробництва; пошук нових технологій утилізації або знешкодження

відходів; своєчасне видалення, знешкодження та захоронення фармацевтичних відходів,

які не можуть бути утилізовані; мінімізація шкідливого впливу всіх складових поводження

з відходами на довкілля і здоров’я людини; часово-просторова трансформація вторинної

сировини та відходів; вторинне використання відходів допоміжних і пакувальних

матеріалів; дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з відходами

фармацевтичної галузі; максимальна утилізація фармацевтичних відходів шляхом прямого,

повторного або альтернативного використання ресурсоцінних відходів; організація

контролю за місцями й об’єктами розміщення фармацевтичних відходів.

Із наведеного визначення сутності й завдань фармацевтичної реверсивної логістики

визначена її комплексна мета, що включає в себе:

62

- економічну мета – зниження логістичних і, таким чином, загальних витрат,

пов’язаних з управлінням фармацевтичними відходами, та підвищення ефективності

логістичного обслуговування учасників фармацевтичної логістичної системи різних

рівнів;

- соціальну мету – створення умов безпечного виробництва й споживання ЛЗ,

ВМП, ПФТ і ЛКЗ та піклування про здоров’я населення;

- екологічну мету – захист довкілля від забруднення фармацевтичними відходами

й поліпшення екологічної ситуації на макро-, мезо- та мікрорівнях.

До функцій фармацевтичної реверсивної логістики належить управління відходами,

їх транспортуванням й тимчасовим зберіганням, управління переробкою й утилізацією

відходів і створенням переробних підприємств, тобто управління екологічною безпекою в

регіоні.

Предметом фармацевтичної реверсивної логістики є управління проведенням заходів

з рециклінгу відходів й екологічне навчання персоналу СФГ і населення країни в цілому

як споживачів ЛЗ. До об’єктів фармацевтичної реверсивної логістики належать відходи

біологічно активних речовин, основних, допоміжних і пакувальних матеріалів;

некондиційна, фальсифікована, контрафактна й конфіскована фармацевтична продукція, а

також фармацевтична продукція, термін придатності якої минув.

Висновки. Визначено вплив забруднення довкілля на рівень захворюваності

населення (появу серцево-судинних й онкологічних захворювань людини, дистрофічних

змін, алергії, гормональної дисфункції, змін імунної й ендокринної систем, скорочення

тривалості життя, зростання народження дітей з різними вродженими патологіями та ін.)

та ризики, до яких призводить утворення фармацевтичних відходів. Запропоновано

теоретичні засади реверсивної логістики у фармацевтичній галузі: її понятійно-

категоріальний апарат, завдання, мету, функції, предмет і об’єкт.


1. Деревянко Я. Я. Пути снижения негативного влияния окружающей природной

среды на здоровье населения / Я. Я. Деревянко, Т. Б. Рахимова // Экология и здоровье

человека. Охрана воздушного и водного бассейнов. Утилизация отходов : сб. науч. ст. ХVI

междунар. науч.-практ. конф. – Х. : Сага, 2008. – 462 с.

2. Сергеев В. И. Корпоративная логистика. 300 ответов на вопросы профессионалов

/ под общ. и науч. ред. проф. В. И. Сергеева. – М. : ИНФРА-М, 2006. – 976 с.

3. Сергеев В. И. Менеджмент в бизнес-логистике / В. И. Сергеев. – М. : Прогресс,

1999. – 761 с.

63

4. Європейська робоча група зі зворотної логістики [Електронний ресурс]. –

Режим доступу до сайту : http://www.fbk.eur.nl/OZ/REVLOG/ PROJECTS/TER-

MINOLOGY/ Defntions.html

5. Rogers D. S. Going Backwards : Reverse Logistics Trends and Practices / D. S. Rogers,

R. S. Tibben-Lembke. – Pittsburgh : Reverse Logistics Executive Council, 1998. – 281 p.

6. Посилкіна О. В. Управління відходами в умовах фармацевтичної галузі на

підставі логістичного підходу : метод. рек. / О. В. Посилкіна, Р. В. Сагайдак-Нікітюк, Я. Г.

Онищенко. – Х. : Вид-во НФаУ, 2012. – 20 с.

7. Крикавський Є. В. Логістичне управління : підруч. / Є. В. Крикавський. – Львів :

Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2005. – 648 с.

8. Громовик Б. П. Екомологічні проблеми фармацевтичної галузі з погляду

логістики / Б. П. Громовик // Фармац. журн. – 2001. – № 4. – С. 15–20.

64

ТЕЗИ

Секція «СУЧАСНІ МЕХАНІЗМИ АКТИВІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ НА РІВНІ ГАЛУЗІ, РЕГІОНУ, ПІДПРИЄМСТВА»

Азібек’ян Г.Я., Сідоров В.І.

ХНУ ім. В.Н. Каразіна, Харків, Україна

Модель інтернаціоналізації національної економіки для нових країн-членів ЄС

[email protected]

Найбільш адекватною моделлю інтернаціоналізації національної економіки для нових

країн-членів ЄС (Болгарії, Румунії та Хорватії) є крапкова модель. Саме ця модель,

стимулює на початку економічного зростання широке залучення іноземних інвестицій,

передових іноземних технологій, допомогає активізувати зовнішньоекономічну

діяльність, підвищити міжнародну конкурентоспроможність країни та прискорити

адаптацію нових членів ЄС до системи зовнішньоекономічної діяльності Європейського

Союзу.

Для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки за рахунок

зовнішньоекономічної діяльності нові країни-члени ЄС повинні поставити перед собою

слідуючи цілі:

1.Глобальне позіціювання країни в світовій економіці: реалізація глобально орієнтованої

конкурентної стратегії в процесі участі в міжнародних конкурентних процесах.

2.Ефективна реалізація національних інтересів на ті збереження спецефічних

етноекономічних характеристик країни та сприяння її подальшого соціально-

економічного зростання.

3. Просторова організація конкурентних економічних взаємодій, які сприяють розкриттю

ендогенних ресурсів та якостей країни.

Формування конкурентної стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності нових

країн-членів Європейського Союзу може відбуватися на основі слідуючого алгоритму.

На першому кроці даного алгоритму визначаються конкурентні переваги, які створюють

можливість орієнтації на крапкову модель зовнішньоекономічної системи країни з

акцентом на найбільш привабливі галузі для потенціальних інвесторів.

Другим кроком алгоритму виявляються ті "крапки" розвитку, де інноваційний підхід дає

значний ефект, а також призводе до суттєвого вирішення національних проблем.

На третьому кроці алгоритму здійснюється позіціювання країни на регіональному та


65

міжнародних ринках, територіальна направленість вже існуючої ЗЕС країни та оцінюється

її зовнішньоекономічний потенціал.

На четвертому кроці відбувається інноваційно-технологічна експертиза існуючих в країні

інвестиційних проектів з участю іноземних інвесторів.

На 5 кроці створюється спеціальна система планування, фінансового забезпечення,

реалізації програм ЗЕД, стимулювання; законодавчого забезпечення; організації порядку

стимулювання пріоритетних напрямів розвитку ЗЕД.

На шостому кроці розробляються та формується в країні система заходів для

сприятливого клімату інноваційного розвитку, охорони інтелектуальної власності та

інтересів усіх учасників національної СЗД.

Сьомий крок здійснюється шляхом взаємодії та партнерства держави з підприємцями-

учасниками ЗЕД, наукових та навчальних установ.

На заключному, восьмому кроці здійснюється визначення максимально використовуємих

сильних сторін та можливостей країни в удосконалені системи ЗЕД та подалання

загроз.Визначаються індикатори розвитку ЗЕД країни.

Баєва О.І.*, Васильченко О.О.**


Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, Україна**

Роль інвестиційного менеджменту у розвитку економічних процесів

[email protected]

Сьогодні економіка України знаходиться в тяжкому становищі і більшість

українських підприємств не можуть самостійно вирішити питання, що пов`язані з

реконструкцією та модернізацією виробництва. Це свідчить про необхідність залучення

інвестицій. Інвестиції гарантують здатність економіки ефективно функціонувати на основі

розширеного відтворення, забезпечують зростання економічного та промислового

потенціалу, допомагають в оновленні основних фондів і збільшенні виробничого капіталу,

є джерелом розвитку виробництва. При збільшені інвестиційних ресурсів підприємств на

10-12 % щорічно підвищуються темпи виробництва що, забезпечує зростання ВВП країни

на рівні 5-6 % [4].

Для здійснення інвестиційної діяльності потрібно правильно оцінити інвестиційну

привабливість об`єктів інвестування. Оцінка та управління інвестиційними проектами має

важливе значення для формування та реалізації інвестиційної політики. Управління

66

інвестиційною діяльністю здійснюється за допомогою інвестиційного менеджменту який

займається розробкою та реалізацією управлінських рішень щодо здійснення

інвестиційних процесів. Для управління інвестиційним процесом необхідно розробити

інвестиційну стратегію, яка впроваджується за допомогою формування портфеля

інвестицій та керування інвестиційними проектами. Формування портфеля інвестицій та

керування інвестиційними проектами залежить від ефективної роботи менеджерів.

Зважаючи на це, необхідно виявити ефективний механізм інвестиційного

менеджменту, який дозволяє покращити роботу підприємств. Проблеми, пов`язані з цим є

актуальними і важливими для дослідження.

Метою даної роботи є визначення ролі інвестиційного менеджменту у

економічному розвитку підприємства.

Дослідженням зазначеної проблеми в різних аспектах займалися багато вчених-

економістів, серед яких А. П. Дука, І. А. Бланк, А. А. Пересада А. С., Д. Ю. Семененко та

інші.

Основною метою інвестиційного менеджменту є вибір найбільш ефективної

інвестиційної стратегії, формування організаційно-економічних механізмів реалізації

інвестиційних програм з метою покращення роботи підприємства, збільшення прибутку,

мінімізації витрат.

Інвестиційний менеджмент допомагає досягти намічених результатів у процесі

управління інвестиційними ресурсами підприємства.

Функціями інвестиційного менеджменту є [1-4]:

- дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування

кон`юнктури інвестиційної діяльності;

- розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності організації;

- розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб’єкта інвестиційної

діяльності;

- пошук та оцінювання найефективніших інвестиційних проектів;

- оцінювання інвестиційний якостей фінансових інструментів і вибір із них

найбільш ефективних;

- формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями доходності,

ризику та ліквідності;

- поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих програм та

проектів;

- пошук найефективніших заходів мінімізації інвестиційних ризиків;

- здійснення ефективного контролю за реалізацією інвестиційної діяльності.

67

На наш погляд, до вищенаведених функцій слід додати корегуючу, яка не була

розглянута. Запропонована функція має важливе значення для роботи підприємства. Вона

допоможе у випадку необхідності швидко скорегувати необхідні дії. В процесі підготовки,

організації, впровадження та функціонування інвестиційного проекту можливе

виникнення непередбачених ситуацій. Якщо починати коригувати дії з самого початку

розроблення інвестиційного проекту, то можливі перевитрати, пов`язані з інвестиційними

витратами будуть мінімальні.

Таким чином, можна зробити висновок, що успішне функціонування механізму

інвестиційного менеджменту сприяє підвищенню прибутковості підприємства, допомагає

розробити інвестиційні проекти, притягнути необхідну кількість інвестиційних ресурсів,

збільшити капітал підприємства, забезпечити найбільшу віддачу на інвестований капітал,

знизити витрати.


1. Дука А.П. Інвестування [Текст]: навч. посіб. для студентів екон. спец. всіх форм

навчання / А. П. Дука; Акад. праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. -

К.: [б. и.], 2010. - 368 с.

2. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент: Навчальний курс. - К.: Эльга-Н, Ника-

центр, 2001. - 448 с.

3. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2007. - 472 с.

4. Семененко Д. Ю. Проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій до

економіки України / Семененко Д. Ю. // Роль іноземних інвестицій. – 2009. - №11. – С. 12-

15.

Братишко Ю.С., Посылкина О.В.

Национальный фармацевтический университет, Харків, Україна

Научно-практические подходы к формированию социальной ответственности


[email protected]

Актуальность формирования социально ориентированной концепции управления

фармацевтическими предприятиями (ФП) связана с необходимостью рассмотрения ФП не

только как экономической системы, но и как социальной системы, в рамках которой

происходит реализация интересов персонала, местного сообщества, бизнесc-партнеров и


68

других стейкхолдеров. Очевидным сегодня является и тот факт, что для ФП

неэффективными являются управленческие подходы, которые не адаптированы под

отраслевую специфику. Именно поэтому мы считаем необходимым создание научно

обоснованной концепции социальной ответственности фармацевтического бизнеса

(СОФБ).

Под СОФБ следует понимать способность субъектов фармацевтической отрасли

брать на себя обязательства финансового, экономического, социального и экологического

характера за последствия их деятельности перед государством, обществом, окружающим

сообществом, персоналом, бизнес-партнерами та другими заинтересованными сторонами

через этическое поведение с учетом интересов и ожиданий всех стейкхолдеров при

соблюдении действующего законодательства и международных стандартов на принципах

добровольности и взаимной выгоды. Для развития системы СОФБ и обеспечения

стратегических конкурентных преимуществ перед западными компаниями, которые

активно работают на фармацевтическом рынке Украины, необходимо разработать

алгоритм ее структуризации. Структуризация СОФБ – это совокупность приемов,

подходов, методов, принципов и инструментария формирования элементного состава

социальной ответственности субъектов фармацевтической отрасли с целью повышения

эффективности социально ориентированного менеджмента ФП. Структуризация СОФБ

включает несколько этапов (рис. 1).

На первом этапе процесса формирования структуры СОФБ осуществляется анализ

и обобщение ведущего отечественного и зарубежного опыта формирования системы

социальной ответственности предприятий, проводятся исследования отраслевых

особенностей формирования системы СОФБ с использованием метода экспертных

оценок. На следующем этапе формирования системы СОФБ определяются ее

составляющие и свойства как системы. На третьем этапе определяются научные подходы,

принципы, методы и инструменты формирования системы СОФБ. Четвертый этап

предполагает оценку и анализ эффективности системы СОФБ и выбор оптимальной

структуры и перспективных направлений социально ответственной деятельности ФП.

Формирование оптимальной структуры СОФБ целесообразно осуществлять с

использованием методов имитационного моделирования. Данный этап предусматривает

также анализ интегральной оценки эффективности системы СОФБ по всем ее

составляющим. На заключительном этапе осуществляется оценка результатов внедрения

СОФБ и контроль ее эффективности. Этот этап включает систематическую оценку,

которая реализуется как на уровне ФП, так и на уровне фармацевтической отрасли или

69

региона. Результатом данного этапа является составление и презентация социального

отчета ФП.

Рис. 1. Алгоритм формирования структуры СОФБ

Этап 1

Вн

утр

енн

яя с

ред

а

Этап 2

Определение свойств системы СОФБ

Структура социальной ответственности


Экологическая составляющая Экономическая составляющая

Социальная (общественная и трудовая) составляющая

Качество лекарственных препаратов

Целостность Точность Открытость Динамизм Эффективность

Изучение научно-практического опыта относительно сущности и структуры социальной ответственности

Выделение особенностей социальной ответственности фармацевтических предприятий

Этап 4 Анализ эффективности системы СОФБ по всем составляющим

Выбор наиболее эффективной структуры СОФБ

+ + +

Синергизм

Правовая составляющая

Управленческая составляющая

Внутренняя социальная ответственность Внешняя социальная ответственность

Этап 3 Определение подходов, методов и инструментов формирования системы СОФБ

Инструменты Методы Принципы Подходы

Оценка гудвила, регрессионные, статические

и динамические модели, наблюдения и прогнозы,

экспертные опросы, математические

имитационные модели, расчет экономического,

социального, экологического,

бюджетного, синергетического эффектов

Участие в государственных и региональных социальных программах, реализация социальных проектов и

программ для персонала и населения, разработка и

усовершенствование социальной политики предприятия,

реализация экологических проектов, благотворительность,

меценатство, спонсорство

Принципы управления качеством, принципы пропорциональности,

адекватности, согласованности,

адаптивности, ритмичности,

управляемости, непрерывности, экономичности

Процессный, комплексный, ситуационный

, системный

подходы и их объединение

Экономическая

эффективность

Экологическая


Социальная


× Бюджетная


Синергетический

эффект

Внутренний контроль

Внешняя оценка Определение рейтинга ФП на уровне отрасли и региона

Этап 5

Составление и презентация социального отчета

Оценка результативности реализации мероприятий по формированию

СОФБ

70

Внедрение предложенного механизма формирования системы СОФБ позволяет:

своевременно диагностировать проблемы в сфере СОФБ; создать условия для реализации

принципов эффективного менеджмента качества; определить совокупность ресурсов,

которые могут быть направлены ФП на социально ответственную деятельность;

разработать эффективную систему управления СОФБ; обеспечить создание системы

партнерских отношений со стейкхолдерами; разработать общую систему продвижения и

внедрения принципов социальной ответственности на уровне фармацевтической отрасли.

Предложенный механизм будет способствовать повышению

конкурентоспособности отечественных ФП. Он позволяет учесть особенности внедрения

данного подхода не только на отдельном ФП, но и разработать общую систему

продвижения и внедрения принципов социальной ответственности на уровне

фармацевтической отрасли путем внедрения практики определения публичного рейтинга

социально ответственных ФП.

Голуб К.В., Роговий А.В.

Чернігівський національний технологічний університет, Чернігів, Україна

Концептуальні засади інституційного забезпечення банківської системи України

[email protected]

Інституційні зміни притаманні кожному сектору економіки на різних етапах

історичного розвитку країни. Впровадження інституційного розвитку банківської системи

України є важливою та необхідною передумовою удосконалення її функціонування в

сучасних умовах. Недосконалість інституційного забезпечення банківської системи

країни, низька ефективність її функціонування, значна тінізація фінансових потоків та

втрата довіри до фінансово-кредитних установ в країні негативно впливають на

ефективність функціонування її економіки в цілому.

Від ефективної організації та функціонування банківської системи залежить

дієвість національної економіки, основними функціями якої є підтримка фінансово-

економічної стабільності держави. У цьому контексті надзвичайно важливими є питання

теорії і методології інституційного забезпечення функціонування банківської системи в

Україні. Водночас у нашій державі інституційним реформам притаманні безсистемність та

фрагментарність проведення, зокрема і в банківській сфері, що безперечно негативно

відображається на результативності діяльності банків. Отже, одним із найважливіших

71

питань ефективного функціонування банківської системи є питання вдосконалення його

інституційного забезпечення.

Трактування дефініції «інституційне забезпечення» є не одностайним та враховує

сферу його застосування. Так, З.С. Варналій під інституційно-правовим забезпеченням

підприємницької діяльності пропонує розуміти систему нормативно-правових актів, які

регулюють правовідносини між підприємцями та органами державної влади та управління

[1].

В.І. Захарченко досліджуючи інституційне забезпечення інвестиційної та

інноваційної діяльності пропонує його розглядати як сукупність державних і недержавних

інституцій, які забезпечують наявність правових, організаційних і економічних умов,

необхідних для провадження і розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності [2].

Відповідно до методики визначення критеріїв євроінтеграційної складової

державних цільових програм, інституційне забезпечення це утворення нових або

реорганізацію (удосконалення) існуючих інституцій (структур), а також дії щодо кадрової

підготовки з метою організаційного забезпечення діяльності цих інституцій. [3].

Серед основних принципів розвитку інституційного забезпечення банківської

діяльності слід виділити наступні:

- цільового спрямування – удосконалення інституційного забезпечення фінансово-

кредитної установи повинно відповідати його існуючій стратегії розвитку;

- системності – наявність прямого взаємозв’язку між розвитком інституційного

забезпечення окремої фінансово-кредитної установи з загальною концепцією розвитку

інституційного забезпечення банківської системи країни;

- правової регламентації – зміни до інституційного розвитку банківської системи

країни повинні знаходитись у правовій площині і не спричиняти можливі дії щодо

нівелювання чинних норм та стандартів функціонування фінансово-кредитних установ;

- наукової обґрунтованості - здійснення інституційних змін повинно відбуватись

лише за умови науково-практичного обґрунтування економічної, соціальної чи іншої

доцільності їх реалізації з врахуванням можливих наслідків їх впровадження;

- синергетичної дії – враховуючи надзвичайно важливу роль банківської системи у

фінансовому забезпеченні національної економіки, необхідним є врахування

синергетичного впливу інституційних змін в банківському секторі економіки на

результативність функціонування інших секторів економіки, як в поточному так і

довгостроковому періодах.

На даний час функціонування вітчизняної банківської системи є недостатньо

результативним, що в першу чергу пов’язано з високою вартістю фінансових ресурсів які

72

розміщуються на фінансовому ринку з однієї сторони, та недостатньою надійністю

фінансово-кредитних установ з іншої сторони, що особливо актуалізується під час

кризових явищ у вітчизняній та світовій економіці. В зв’язку з цим необхідність

удосконалення інституційної структури банківської системи України спрямованої на

забезпечення її результативності є надзвичайно важливим та необхідним.


1. Варналій З. Інституційне забезпечення конкурентного розвитку підприємництва в

Україні / З. Варналій // Вісник Київського національного університету ім. Шевченка. –

2010. - № 4. – С. 25-28.

2. Захарченко В.І. Інноваційний менеджмент: теорія і практика в умовах трансформації

економіки. / В.І. Захарченко Н.М. Корсікова, М.М.Меркулов // Навч. посіб. – К.: Центр

учбової літератури, 2012. – 448 с.

3. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про

затвердження Методики визначення критеріїв євроінтеграційної складової державних

цільових програм» від 16.03.2005 № 62 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу:http://zakon.nau.ua/doc

Грузіна І.А.

Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця, Харків, Україна

Формування інформаційного ринку як передумова соціально-економічного розвитку

регіону

[email protected]

Процес інформатизації обумовив нову ситуацію у соціально-економічному житті

суспільства. Суттєво змінюється характер взаємодії фізичних осіб та організацій,

трансформуються ціннісні орієнтації людей, їхнє ставлення до бізнесу, система

управління, мотиви й методи прийняття рішень. Змінилися економічні умови та мислення,

інституціональне середовище, що обумовило необхідність формування нового підходу до

вирішення важливих життєвих задач та проблем стійкого соціально-економічного

розвитку регіонів. Питання формування інформаційного ринку (ІР) як передумови

соціально-економічного розвитку регіону, особливості його функціонування та вплив на

життя суспільства розглядали у своїх роботах такі вчені: Г. Маслова, Л. Мельник, Т.

Лепейко, О. Пушкар, Л. Федулова та багато інших [1 - 4], однак і дотепер у літературних


73

джерелах майже неможливо знайти єдиний погляд на природу, сутність та основні

характеристики цього виду ринку.

Ефективне функціонування ринку інформаційних продуктів та послуг (ІПП)

дозволяє максимально адекватно визначити суспільно-економічні потреби, необхідний

рівень техніко-технологічного оснащення продуктивних сил, рівень освіти та

інформаційної культури населення, а також тенденції розвитку економіки[6].

Прискорення процесу інформатизації суспільства, визначальна роль ІПП у виробничих

відносинах обґрунтовують об’єктивну необхідність та створюють умови для розвитку та

функціонування даного виду ринку і в Україні.

Спираючись на результати попередніх наукових досліджень, правомірним буде

розуміння ІР як системи економічних взаємовідносин, що виникають з приводу купівлі,

продажу та обміну інформаційних продуктів або надання інформаційних послуг. Як і

будь-який інший тип ринку інформаційний формують загальновідомі складові (товар,

послуги, виробники і споживачі, об’єкти інфраструктури, нормативно-правове поле й т.

і.), однак специфічні особливості деяких з них виокремлюють його серед інших. Ринок

ІПП розвивається значно швидше за будь-які інші сектори як внутрішнього, так і

зовнішнього ринку, безпосередньо впливає на розвиток виробничих відносин та

регулювання конкурентності середовища, не може бути замкнений у межах офіційних

кордонів однієї держави. Структура інформаційного ринку обумовлюється наявними

інформаційними потребами та відображає рівень розвитку інформаційних технологій.

Сектори ІР представлені сукупністю однотипних, однорідних, подібних ІПП, що

виступають предметом продажу та обміну на даному секторі. Сегмент ринку об’єднує

користувачів, які мають подібні потреби, схожу поведінку або використовують ІПП у

аналогічному напрямі. На відміну від більшості літературних джерел, що виділяють,

зазвичай, 5 основних секторів інформаційного ринку, у ході дослідження виявлено

необхідність більш детального його розподілу. Так, сектори апаратних засобів обробки

інформації та телекомунікаційного обладнання являють так звану технічну складову

ринку, що забезпечує успішну реалізацію процесу вироблення ІПП та своєчасне

задоволення інформаційної потреби суспільства. Не менш важливим сектором ІР є сектор

інформаційних послуг, що включає їх різноманітну сукупність у сферах інформатизації,

навчання та перепідготовки, інформаційних мереж та комунікацій, спрямовану на

забезпечення споживача необхідною інформаційною продукцією. Особливу увагу

науковці приділяють сектору електронної інформації, що пояснюється як зростанням

значущості інформації у політичному, соціальному та економічному житті суспільства,

так і складністю структурних елементів сектору. Доцільним є виділення у окремий сектор

74

юридичної інформації, адже вона споживається майже усіма членами суспільства, отже,

оперативний доступ до неї, особливо під час активної діяльності законодавчих органів у

період реформ, набуває особливого значення. Сектор масової споживчої інформації

містить різноманітні, найбільш популярні серед користувачів відомості про: новини і

літературу, що надаються службами новин, пресою, електронними журналами,

довідниками, енциклопедіями. Сектор електронних угод представлений системами

банківських і міжбанківських операцій, електронних торгів, резервування квитків,

замовлення товарів і послуг. Його формування та розвиток надає можливість

впровадження безпаперового, автоматизованого обігу офіційних документів як всередині

підприємств, так і між ними. Сектор інтегрованих інформаційних систем призначений для

забезпечення ефективного управління підприємством.

Результати дослідження сутності й основних характеристик ІР, його впливу на

соціальний та економічний розвиток регіону, особливостей функціонування підприємств

на етапі інтенсивного розвитку інформаційного середовища надає можливість

обґрунтувати напрями забезпечення якісного рівня управління підприємствами з

урахуванням необхідності трансформації основних підходів до менеджменту в умовах

інформатизації.

Література:

1. Маслова Г. Система информатизации и ее применение в управлении регионом /

Г. Маслова,В. Усольцев// Экономика Украины. – 2009. – С. 21-22.

2. Мельник Л.Г. Информационная экономика. – Сумы: ИТД «Университетская

книга», 2003. – 288 с.

3. Концептуальні засади менеджменту в інформаційній економіці: монографія / Т.І.

Лепейко, О.І. Пушкар, О.М. Миронова та ін.; за заг. ред. докт. екон. наук, професора

Лепейко Т.І. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2010. – 252 с.

4. Федулова Л.І. Актуальні проблеми менеджменту в Україні. – К.: «Фенікс», 2005.

– 320 с.

5. Информатизация бизнеса: концепции, технологии, системы / А.М. Карминский,

С.А. Карминский, В.П.Нестеров, Б.В. Черников; под ред. А.М. Карминского. – [2-е изд.,

перераб. и доп.]. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 624 с.

75

Доровський О.В.*, Козирєва О.В.**

ТОВ «ФК«Здоров’я», Харків, Україна*

Національний фармацевтичний університет, Харків, Україна**

Побудова системи аудиту персоналу на фармацевтичному підприємстві

Пошук шляхів ефективного функціонування фармацевтичних підприємств згідно з

сучасними соціально-економічними перетвореннями вимагає розробку і використання

управлінських інновацій. Однією з таких інновацій є аудит персоналу, впровадження

якого сприяє кадровим перебудовам, які поліпшують якісний склад персоналу,

просуванню найбільш перспективних працівників і розвитку їхньої творчої активності,

впровадженню найбільш ефективних методів оцінювання персоналу і приведенню

діяльності служб управління персоналом у відповідність цілям організації та вимогам

законодавства.

Тому виникає об’єктивна необхідність у побудові сучасної системи аудиту

персоналу на підприємстві, яка б базувалась на досягненнях світової наукової думки і

врахувало об’єктивні реалії економічних перетворень в Україні.

Так, побудова ефективної підсистеми аудиту персоналу на фармацевтичному

підприємстві має бути спрямована на досягнення певної мети. Мета аудиту персоналу

полягає у вирішенні завдань за рахунок формування на основі принципів аудиту

персоналу такого складу елементів та взаємозв’язків між ними, який дозволяє забезпечити

збалансування інтересів суб’єктів аудиторського контролю з метою розвитку

фармацевтичного підприємства, при витрачанні суб’єктами оптимальної кількості

контрольних заходів щодо обраних об’єктів контролю.

При цьому головною метою аудиту персоналу є оцінка ефективності та

продуктивності діяльності персоналу як одного із важливих факторів, які забезпечують

соціальну та економічну результативність діяльності фармацевтичного підприємства.

На рис. зображені окремі змістовні характеристики аудиту персоналу

фармацевтичного підприємства, які знаходяться у певному взаємозв’язку.

Таким чином, впровадження системи аудиту персоналу у практику діяльності

фармацевтичного підприємства є спробою комплексного вирішення питань

удосконалення облікової політики підприємства й управлінського обліку з погляду вимог

аудиту персоналу, співвідношення аудиту із системами управління й фінансового обліку.

Саме аудит персоналу виступає як система забезпечення виживання фармацевтичного

підприємства, яка у короткостроковому періоді спрямована на оптимізацію прибутку, у

76

довгостроковому - на підтримку гармонійних, збалансованих відносин із навколишнім

середовищем.

Рис. 1. Система аудиту персоналу фармацевтичного підприємства

Аудит персоналу

Підвищення

ефективності окремих

процедур роботи з персоналом за рахунок

досягнення планового

рівня трудових

показників

Пошук резервів

підвищення

продуктивності

роботи персоналу

Об’єкти аудиту персоналу

Суб’єкти аудиту персоналу

Оцінка стану

кадрової

політики на

підприємстві Аналіз відхилень в

трудових показниках

діяльності


Оцінка окремих

процедур роботи

з персоналом

Формування мети аудиту персоналу

Окремі завдання аудиту персоналу

Економічні

методи

Організаційно – аналітичні

методи

Соціально – психологічні

методи

єдиноначальність системність об’єктивність

ефективність достовірність

своєчасність законність

77

УДК 336.27

Дорошенко Г.О.

Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів і


Пріоритетні напрями зменшення бюджетного дефіциту України

а[email protected]

В умовах економічної кризи, яка характеризується постійним скороченням обсягів

валового внутрішнього продукту, зростанням рівня безробіття, зниженням рівня реальних

доходів населення та значними труднощами у веденні бізнесу зростає значення ефективного

використання обмежених коштів державного бюджету. Фінансова і бюджетна

децентралізація передбачає суттєву переорієнтацію грошових потоків між бюджетами

різних рівнів, що може суттєво вплинути на зміну основних показників бюджету. Основною

метою фінансової політики є економічне зростання в країні, що реалізується через

нарощування обсягу і підвищення ефективності використання фінансових ресурсів на

основі сукупності досить різнорідних за змістом цілеспрямованих державних заходів.

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних

процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень

суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома

показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками

(профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Бюджетний дефіцит є одним з основних інструментів державної фінансової політики,

який суттєво впливає на соціально-економічний стан країни. Відповідно до ст. 2

Бюджетного кодексу України дефіцит бюджету − це перевищення видатків бюджету над

його доходами.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит

бюджету, є:

- структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне і неефективне проведення

структурних перетворень;

- збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують

дотації;

- неефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання;

- значний обсяг тіньової економіки;

- невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних

витрат;

78

- нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

- диспропорції у процесі фінансового планування доходів і видатків бюджету;

- втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки, ін.;

- неефективність грошово-кредитних відносин в країні та нерозвинутість фондового

ринку;

- недосконале законодавство та податкова система.

Проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найбільш важливих і

спірних фінансових питань. При її обговоренні нерідко розглядають досвід інших країн,

економіка яких функціонує нормально і при рівні бюджетного дефіциту в 5-10% від ВВП.

Проте в Україні ситуацію загострюють ще й несприятливі зовнішньополітичні фактори та

чинники розвитку вітчизняної економіки: низький рівень ВВП, фінансових ресурсів як на

рівні держави, так і суб’єктів господарювання

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і,

в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому

напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей

зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

- перейди до децентралізованої системи фінансових ресурсів держави, що дозволить

зменшити державні видатки;

- зменшити питому вагу сфери державного господарювання;

- удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових

вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для

підприємницької діяльності;

- посилити відповідальність суб’єктів господарювання та їхніх керівників за

дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з

бюджетом та державними позабюджетними фондами;

- удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень

населення;

- забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення

й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

- запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

- створити агентство з управління державним боргом, що підзвітне міністерству

фінансів й орієнтоване на управління ризиками боргової діяльності;

- перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій,

інвестиційних позик суб’єктам господарювання;

- сформувати умови для залучення іноземних інвестицій;

79

- запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться

за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному

плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

В умовах глобалізації, коли більшість країн інтегрувалися до світового економічного

простору для забезпечення власної конкурентоспроможності та сталого економічного

розвитку, стратегією України є євроінтеграція. Але для її виконання та закріплення своїх

позицій серед розвинених країн, Україні необхідно здійснити якісні перетворення та

вирішити завдання, які перед нею покладені всередині країни, тому актуальним є питання

платоспроможності країни, її боргового стану та боргової безпеки, низький рівень якої

унеможливлює швидке входження до Європейського Союзу.

Дубина М.В.


Особливості сучасного розвитку страхового ринку України

Страховий ринок як компонент національного фінансового ринку має значний

потенціал до розвитку і, насамперед, до продукування довгострокових інвестиційних

ресурсів, основною перевагою яких є їх стабільність та прогнозованість. Саме страхові

компанії з урахуванням особливостей своєї діяльності зацікавлені у довгострокових

відносинах із своїми клієнтами, що гарантує їм надходження страхових премій, які і

перетворюються на довгострокові кошти. Ефективний страховий ринок у країні досить

серйозно може впливати на функціонування фінансового ринку та національної

економіки.

Виконавши ґрунтовний аналіз сучасного стану страхового ринку України, можемо

виділити такі особливості його розвитку.

1. Незначну роль страхового сектору у формуванні ВВП країни. Враховуючи

показники соціально-економічного розвитку України, варто відмітити, що страховий

сектор у структурі ВВП нашої країни займає досить незначну частку, що свідчить про

низький рівень розвитку цього ринку в Україні. У порівнянні з країнами, де діяльність

страхових компаній є надзвичайно важливим фактором забезпечення функціонування

економіки, і де страхові компанії зайняли свої ніші фактично у кожній сфері

життєдіяльності людини, відіграють важливу роль у процесі забезпечення достойного

рівня життя громадян, в Україні використання послуг страховиків сприймається

80

суспільством скоріше як риса заможності, а не об’єктивної необхідності, особливо, якщо

акцентувати увагу на програмах страхування життя, страхування нерухомого майна тощо.

2. Недотримання законодавства страхувальниками у площині оформлення полісів

з обов’язкових видів страхування. В Україні існує парадоксальна ситуація у сфері

реалізації обов’язкових видів страхування. Зокрема, якщо відповідальність за здійснення

таких видів несе роботодавець, то дійсно страхові компанії залучаються до процесу

підписання відповідних договір та придбання страхових полісів. Однак, у галузях

страхування, де обов’язок щодо купівлі страхового продукту у відповідності до чинного

законодавства знаходиться у площині відповідальності фізичних осіб, варто відмітити

значні випадки порушення норм діючих правових актів.

3. Превалююча роль страхових компаній ,,non-life” типу у розвитку страхового

ринку. Розвиток страхового ринку України, насамперед, пов'язаний з діяльністю

страховиків ,,non-life” типу, що свідчить про непопулярність у населення програм

страхування життя, які пропонують здійснення довгострокових інвестицій. Також,

відмітимо, що вже сформовані обсяги премій у сфері ,,life” страхування, у значній мірі

створені завдяки корпоративним програмам страхування життя своїх співробітників

різнобічними підприємствами, що ще більше поглиблює досить незначну роль фізичних

осіб у розвитку означеного виду страхування.

4. Вкрай низький рівень здійснення страхових виплат. Українському страховому

ринку притаманний досить низький рівень здійснення страхових виплат. Максимальний

означений показник був зафіксований у 2009 році – 33,0 %. Навіть такий його розмір у

порівнянні з особливостями розвитку страхових ринків розвинутих країн є вкрай низьким,

вже не говорячи про рівень страхових виплат на рівні 16,3%, який був визначений у 2013

році. Така ситуація лише поглиблює кризу довіри клієнтів до діяльності страховиків в

Україні і не забезпечує формування передумов розвитку страхового ринку.

5. Негативний імідж діяльності страхових компаній у суспільстві. Стала асоціація

страхового ринку з шахрайськими діями, яка склалася в Україні протягом останніх років.

Насамперед, відмітимо, що страховики доволі часто розмірковують та засуджують

махінації страхувальників із страховими полісами, пропонують підвищити

відповідальність за такі протиправні дії, не акцентуючи уваги, що діяльність самих

страхових компаній теж пов’язана з чисельними зловживаннями. Стабільно страховий

ринок кожного року переживає декілька гучних скандалів або у сфері його державного

регулювання, або роботи саморегулівних організацій, які, на жаль, не можуть між собою

поділити сфери впливу та налагодити ефективний діалог з органами влади. Щороку

можна спостерігати за банкрутством однієї-двох страхових компаній в Україні. У

81

суспільстві створився певний стереотип, що страхові компанії з урахуванням зазначеного,

враховуючи постійні негативні новини про відмивання коштів цими установами, не

можуть функціонувати ефективно, створювати якісний продукт для своїх клієнтів.

Звичайно це не так. Динаміка розвитку страхового ринку свідчить про інше. Однак,

особливістю розвитку страхового ринку України є його вкрай негативний імідж і підстав

для його формування було достатньо.

6. Неефективна система державного регулювання страхового ринку. Ще однією

досить специфічною особливістю страхового ринку нашої країни є його державне

регулювання. В першу чергу, дивує наявність досить серйозних протиріч між окремими

державними органами влади, які мають різнобічний вплив на функціонування означеного

ринку. Особливо у часи фінансово-економічної кризи і посткризовий період такі глибинні

розбіжності оголилися. Насамперед, варто згадати взаємодію між Національним банком

України (НБУ) та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері

ринків фінансових послуг (НКДРРФП).

7. Низький рівень використання зарубіжного досвіду функціонування страхових

компаній. Ще однією ознакою страхового ринку є його динамічність. Означений ринок

розвивається і таке функціонування проходить через всі стадії становлення будь-якої

складної системи. У розвинутих країнах такий процес теж відбувався протягом тривалого

часу. За цей період були розроблені сучасні норми страхового законодавства, розроблені

та апробовані інструменти державного регулювання, створенні інституційні умови

функціонування страхових компаній. Тобто страховий ринок пройшов еволюційний шлях

свого становлення. В Україні, замість того, щоб використати вже наявні напрацювання і

розвивати означений ринок революційним способом, ми поступово переходимо на шлях

еволюційного його становлення, що є вкрай загрозливою тенденцією його подальшого

функціонування.

Список використаної літератури

1. Закон України ,,Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності

власників наземних транспортних засобів” [Електронний ресурс] / Офіційний сайт

Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15

2. Інформація про стан і розвиток страхового ринку України [Електронний ресурс]

/ Офіційний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків

фінансових послуг. – Режим доступу: http://nfp.gov.ua/content/informaciya-pro-

poserednicki.html

http://nfp.gov.ua/content/informaciya-pro-stan-i-rozvitok.html

http://nfp.gov.ua/content/informaciya-pro-poserednicki.html

http://nfp.gov.ua/content/informaciya-pro-poserednicki.html

82

3. Клепікова О.А. Дослідження динаміки розвитку страхового ринку України як

складової світового ринку страхових послуг / О.А. Клепікова // Вісник Одеського

національного університету. Економіка. – 2010. – Т. 15. – Вип. 20. – С. 101–111.

Забаштанський М.М., Забаштанська Т.В.


Соціальні аспекти здійснення концесійної діяльності в Україні


Питання підвищення ефективності функціонування державного сектору економіки є

одним з першочергових, що можна пояснити декількома чинниками. По-перше,

підвищення ефективності функціонування державного сектору економіки виступає

запорукою наповнення фінансовими ресурсами бюджетів відповідних рівнів. По-друге,

ефективна діяльність державного сектору економіки дозволить поновити процеси

технічного переозброєння та капітального ремонту його інфраструктурних об’єктів. По-

третє, забезпечуючи своєчасне та якісне задоволення потреб споживачів у товарах,

роботах, послугах державного сектору економіки держава буде в змозі зменшувати

соціальну напругу в суспільстві. Особливої актуальності питання підвищення

ефективності функціонування державного сектору економіки набувають на потенційних

об’єктах концесійних відносин, що пов’язано переважно з виконання ними функцій з

життєзабезпечення суспільства, а отже часткового виконання функцій щодо соціальної

відповідальності.

Реформування системи надання соціальних послуг має базуватись на наступних

принципах: орієнтованість на задоволення потреб споживачів соціальних послуг;

адресність їх надання; залучення споживача соціальних послуг до самостійного

розв’язання власних проблем; надання соціальних послуг з урахуванням визначених

потреб та забезпечення проживання споживачів таких послуг у територіальній громаді;

створення для суб’єктів, що надають соціальні послуги, рівних умов на ринку таких

послуг; якість та ефективність надання соціальних послуг; прозорість надання таких

послуг. Проте, зміст даних принципів та механізм їх реалізації, а також строки досягнення

очікуваних результатів залишаються не розкритим.

Серед основних принципів соціальної відповідальності організації концесійної діяльності

слід виділити наступні:


83

1. Принцип соціального партнерства – відносини між державою та бізнесом

повинні ґрунтуватися на взаємовигідних прозорих схемах роботи, додержанні

законодавства та рівноправному партнерстві.

2. Принцип прозорості та ефективності використання бюджетних коштів –

забезпечення максимальної ефективності використання наявних бюджетних фінансових

ресурсів.

3. Принцип спільної соціальної відповідальності – відповідальність за

своєчасне, якісне та безперебійне надання товарів, робіт, послуг об’єктами концесійних

відносин в повному обсязі несуть всі учасники угоди про концесію: концесієдавець та

концесіонер.

4. Принцип обов’язковості додержання екологічних стандартів – виготовлення

та реалізації товарів, робіт, послуг концесійними об’єктами повинно не порушувати умов

охорони та збереження навколишнього середовища як окремого регіону, так і країни в

цілому.

5. Принцип державного регулювання і контролю – органи державної влади

повинні здійснювати постійний моніторинг якості товарів, робіт та послуг концесійних

об’єктів та перевіряти повноту виконання взятих на себе зобов’язань концесіонером

відповідно до укладених угод.

6. Принцип соціального споживання – формування та підтримка громадської

думки щодо дбайливого ставлення та бережливого споживання товарів, робіт, послуг

концесійних об’єктів.

Зміст соціальної відповідальності концесійної діяльності полягає у збалансуванні

соціальних потреб споживачів товарів, робіт та послуг, соціальних зобов’язань органів

державної та місцевої влади, а також результативності функціонування суб’єктів

господарювання, які здійснюють концесійну діяльність. Одним з головних принципів

ефективного розвитку концесіонерів є раціональне використання ресурсів, що досягається

на підприємстві шляхом формуванням ефекту синергії. Ефект синергії, це ефект від

спільної дії всіх елементів системи, що призводить до збільшення якісних показників

функціонування без збільшення кількісних. Це пояснюється тим, що суб’єкт

господарювання який функціоную на основі концесії, як відкрита система одночасно

здійснює виконання виробничої та соціальної функцій.

Виробнича функція реалізується шляхом обслуговування матеріальних потреб споживачів

товарів, робіт та послуг. На це спрямовані виробничо-обмінні процеси із середовищем і

між окремими частинами системи, а також контроль за якістю даних товарів, робіт та

84

послуг. Соціальна функція виражається у делегуванні державою частини власних

зобов’язань, щодо дотримання нею мінімальних соціальних гарантій.

Таким чином, синергетичним ефектом соціальної відповідальності концесійної діяльності

необхідно вважати підвищення ефективності діяльності об’єкта концесії в результаті

об’єднання, інтеграції, злиття окремих частин в єдину систему, де ефект від взаємодії

елементів системи перевищує суму ефектів діяльності кожного елементу окремо.


1. Davis K. Business and Society: Environment and Responsibility / K. Davis, R.

Blomstrom // McGraw-Hill. – N.Y. – 1975. – P. 23

2. Carrol A.B. The pyramid of corporate social responsibility: Toward the moral

management of organizational stakeholders / A.B. Carrol // Business Horizons. – 1991. – №

34(4). – P. 39-48.

3. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії

реформування системи надання соціальних послуг» від 8 серпня 2012 року № 556-р:

[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/556-2012-р

Зарічкова М.В., Чешева М.В.

Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національного

фармацевтичного університету, Харків, Україна

Необхідність розвитку недержавних соціальних послуг в системі соціального захисту

спеціалістів фармації

[email protected]

В Україні розвиток недержавного сектора соціального обслуговування

відбувається вкрай повільними темпами. Недосконалість нормативної правової бази не

дозволяє розвивати підприємництво соціального обслуговування.

Розвиток недержавного сектора в системі соціального захисту спеціалістів

фармації України є соціальною проблемою, яка потребує негайного вирішення. Потреба в

альтернативній соціальній допомозі для спеціалістів фармації існує вже давно, але

належні умови для її здійснення досі не створені.

Розвинені країни світу вже давно застосовують різні моделі надання соціального

обслуговування населенню, які є цікавими для застосуванні в Україні. Закордонний досвід

застосування недержавного сектору для надання соціальних послуг (СП) свідчить про

значні здобутки в цьому питанні. Наприклад, в країнах Європи і США недержавний

85

сектор займає значну частину в системі соціального обслуговування населення та іноді

переважає над державним.

Основними видами недержавних установ є установи які належать різним

суспільним, некомерційним організаціям (США, Данія, Греція), приватним підприємцям,

промисловим бізнесменам, виробничим корпораціям (Нідерланди, Німеччина, Північна

Ірландія, Іспанія, Австрія). Функціонування установ здійснюється за єдиними

національними стандартами та нормативно-правовими документами в рамках соціальної

політики країни. Координацію і контроль діяльності здійснює уповноважений орган

державної влади країни.

Так, в США працює партисипаторна модель управління, коли участь держави у

вирішенні соціальних проблем незначна, а соціальна відповідальність лежить на

недержавних благодійних організаціях, фондах, профспілках та ін.

Таким чином завдання уряду в галузі управління соціальним захистом в США

лежить не тільки в управлінні підвідомчими йому установами соціального захисту, а й в

координації дій місцевої влади і громадських організацій та в обліку їх зусиль у розробці

національної соціальної політики.

В Данії забезпечується високий рівень соціального обслуговування населення.

Соціальні послуги надаються відповідно до Акту про соціальну допомогу від 1976 р., який

акумулював у собі основні елементи соціального законодавства Данії. Він включає в

першу чергу безкоштовне надання соціальних послуг, які фінансуються за рахунок

оподаткування центральним і місцевим урядами. Вирішення питань соціального

обслуговування в Данії чітко розмежовані між рівнями влади: влада графств і влади на

місцях.

Соціальний захист населення Німеччини має розвинену систему соціального

страхування від різних видів ризиків: тимчасова втрата працездатності, інвалідність,

безробіття, смерть і т.д. Держава є рівноправним партнером соціального страхування

спільно з роботодавцем і її головною функцією є контроль цільового витрачання

державних коштів.

В Північній Ірландії основу соціального захисту складають соціальні стандарти,

які затверджуються законами країни. Основними напрямками діяльності є: управління

медичним і соціальним доглядом відповідно до прийнятих стандартів; розробка програм

розвитку (підвищення якості, кваліфікації); забезпечення системи поділу відповідальності.

Необхідно відзначити, що у всіх згаданих країнах право на надання СП

гарантованих державою отримується на основі соціального конкурсу. Як правило, в

недержавних установах послуги дешевше, а заробітна плата працівників нижча, ніж у

86

державних. Однак резиденти прагнуть користуватись послугами саме державних установ,

так як якість СП в них вище.

Таким чином, специфіка моделей соціального обслуговування населення в різних

зарубіжних країнах може стати основою для побудови ефективної моделі системи

соціального захисту спеціалістів фармації в Україні. В першу чергу це децентралізація,

переклад повноважень здійснення соціального захисту спеціалістів фармації на органи

місцевого самоврядування, розвиток недержавного сектору, в той же час встановлення

соціальних нормативів, бюджету та вартості СП на місцевому рівні, розвинена система

застосування інформаційних технологій.

У той же час необхідний чіткий розподіл повноважень між рівнями влади на

місцях, активна участь спеціалістів фармації, громадських організацій, недержавного

сектору в розробці та проведенні соціальної політики в фармацевтичній галузі.

В числі основних заходів, що сприяють ринковим перетворенням у сфері надання

СП і спрямованих на підвищення ефективності соціального захисту спеціалістів фармації,

на сьогоднішній день слід виділити:

- організацію маркетингу потреб у СП;

- стандартизацію соціального обслуговування;

- розробку цінового механізму фінансування СП;

- фінансування замовлень на надання СП на конкурсній основі;

- вдосконалення механізму контролю якості надаваних СП;

- залучення недержавних організацій до надання СП.

Створення керованого ринку СП покликане підвищити якість соціального

захисту спеціалістів фармації та можливість його реалізації в аптечних закладах,

незалежно від місця розташування - в місті чи на селі.

Можна зробити висновок, що підхід, який спирається на вирішення проблем

соціального обслуговування тільки державою, вичерпав себе.

Тому, створення в Україні керованого ринку СП, що надаються цілим рядом

постачальників державного і недержавного секторів економіки, в тому числі

громадськими організаціями, покликане підвищити якість соціального захисту

спеціалістів фармації та забезпечити широкий перелік СП відповідно до запитів

спеціалістів фармації.

Зазначене вище доводить актуальність наукових і практичних досліджень в галузі

формування ринку СП як з методологічної, так і з практичної точки зору.

87

Зеленська О.О., Зеленський С.М., Алєшугіна Н.О.


Продовольча безпека регіону

[email protected], [email protected], [email protected]

Регіональний рівень продовольчої безпеки розглядається стосовно людської

спільноти, що проживає в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (району

чи області). В науковій літературі продовольча безпека регіону визначається як система

безпеки продовольчої структури місцевої демографічної популяції населення, що

сформувалася із взаємопов’язаних підсистем за функціональними, організаційними,

ресурсними і технологічними ознаками і має на меті безперебійне, достатнє та якісне

задоволення фізіологічних потреб населення основними продуктами харчування із

власних, державних і міжнародних джерел 1, 2, 3.

Продовольче забезпечення регіону визначається, насамперед, обсягами

агропродовольчого виробництва в його межах, а також масштабами ввезення готових до

споживання продуктів харчування (чи сировини для їх виготовлення) з інших регіонів або

країн.

Можливості кожного окремо взятого регіонального співтовариства у гарантуванні

належного рівня продовольчої безпеки своїм жителям є різними, залежно від потреб

регіону в продовольстві, його агрокліматичних умов, спеціалізації сільського

господарства, економічного та трудового потенціалів і т.д.

Принципами формування системи продовольчої безпеки регіону, з нашої точки

зору, мають бути наступні:

використання наявних переваг внутрідержавного поділу праці в

продовольчому комплексі з метою максимального використання наявного ресурсного

потенціалу регіону;

спеціалізація сільського господарства на тих видах продукції, виробництво

яких, з огляду на наявні місцеві умови, характеризується нижчим, порівняно з іншими

регіонами, рівнем витрат і, відповідно, вищою рентабельністю (зараз реалізацію цього

принципу в розвитку агросфери України порушено: в степовій зоні з невиправдано

високими затратами вирощують картоплю, натомість на Поліссі займаються

виробництвом цукрових буряків, соняшнику та пшениці);

організація раціональної та ефективної системи міжрегіонального обміну

продовольчими товарами;



88

інтеграція регіональних агропродовольчих систем з метою забезпечення

національної продовольчої безпеки;

забезпечення населення регіону (у т.ч. населення великих міст і міських

агломерацій) достатніми обсягами малотранспортабельної продовольчої продукції та

продукції місцевого споживання;

стимулювання розвитку експортного потенціалу продовольчого комплексу

регіону;

врахування вимог комплексного розвитку території регіону.

Класична схема спеціалізації регіонів України на виробництві тих чи інших видів

продовольства, відома ще з часів Радянського Союзу, і донині демонструє високий

ступінь залежності між територіальною організацією продовольчого виробництва і

розподілом необхідних для цього ресурсів, тоді як у розвинених країнах світу

використання досягнень НТП у сільському господарстві і харчовій промисловості,

надійність зовнішніх зв’язків, високий рівень розвитку інфраструктури, орієнтація на

розвиток багатогалузевих комплексів (з метою максимально повного і раціонального

використання наявних регіональних ресурсів на базі експлуатації єдиної інфраструктури)

та інші фактори значно послабили таку залежність.

Досягнення продовольчої безпеки за рахунок переважно власного виробництва на

регіональному рівні (на відміну від національного) втрачає свою гостроту. Дане

твердження обґрунтовується наступними міркуваннями:

загрози продовольчій безпеці регіону з боку інших регіонів чи

несприятливої соціально-економічної ситуації в країні є менш імовірними порівняно із

зовнішніми загрозами національній безпеці;

загрози продовольчій безпеці регіону можуть виникати лише в силу

об’єктивних обставин, а не через політичну волю та дискримінаційні необґрунтовані

рішення інших країн, які останнім часом досить часто використовуються в якості засобу

тиску;

перерозподіл фінансових, матеріальних та інших ресурсів, трудові міграції,

інформаційні потоки в рамках загальнонаціональної системи продовольчого забезпечення

не є небезпечними для її функціонування, тобто втрата ресурсних складових АПК для

окремого регіону не є втратою для держави в цілому;

у разі посилення продовольчої небезпеки в окремому регіоні,

загальнодержавна система продовольчого забезпечення здатна мобілізувати ресурси і

збалансувати потреби населення регіону в продовольчих товарах з їх наявністю на даній

території.

89

Список використаних джерел

1. Дикарев В.Н., Дикарев О.В. Методологические основы решения

продовольственной проблемы и обеспечения продовольственной безопасности/ В.Н.

Дикарев, О.В. Дикарев. – Воронеж: ФГОУ ВПО ВГАУ, 2005. – 256 с.

2. Маслаков В.В. Научные основы формирования системы продовольственной

безопасности индустриально-аграрного региона/ В.В. Маслаков. – Екатеринбург: Банк

культурной информации, 1998. – 320 с.

3. Трясицин М.М. Стратегия обеспечения продовольственной безопасности

индустриального региона/ М.М. Трясицин. – Пермь: Изд-во ФГОУ ВПО “Пермская

ГСХА”, 2005. – 231 с.

Козирєва О.В.


Дослідження сутності аудиту персоналу як механізму регулювання трудових

відносин в сучасних умовах

Глобалізаційні процеси, сучасна економічна і політична криза, багатовекторні

реформи та структурні зміни у суспільному житті вимагають переосмислення напрямів

пошуку ефективних моделей і механізмів регулювання відносин у сфері праці. Одним з

таких механізмів є аудит персоналу, впровадження якого сприяє кадровим перестановкам,

які поліпшують якісний склад персоналу, просуванню найбільш перспективних

працівників і розвитку їхньої творчої активності, впровадженню найбільш ефективних

методів оцінювання персоналу і приведенню діяльності служб управління персоналом у

відповідність цілям організації та вимогам законодавства.

Наукові дослідження різних аспектів аудиту персоналу знайшли відображення в

працях таких зарубіжних економістів, як Р. Адамс, Є. Аренс, Р. Ват’є, Р. Вундерер, Р.

Додж, Ж. Ігалєнс, П. Канду, Л. Кур’є, В. Майгс, Д. Флінт та інших. Заслуговують на увагу

роботи вітчизняних авторів: А. Бодюк, С. Гушко, Н. Гордієнко, Г. Давидова, Л. Дікань, Н.

Дорош, О. Кулаковської, С. Мішиної, Є. Фрімана, В. Щербак та інших вчених, в яких

розглянуто сутність, зміст, функції та організаційне забезпечення різних видів та напрямів

аудиту, в тому числі і аудиту персоналу.

Так, аудит персоналу є невід’ємною частиною аудиторської діяльності, оскільки

має безпосередній вплив на достовірність фінансової звітності та показники фінансового

стану підприємства.

90

Впровадження даного виду аудиту сприятиме переміщенням, які поліпшують

якісний склад персоналу, просуванню найбільш перспективних працівників і розвитку їх

творчої активності, впровадженню найбільш ефективних методів оцінювання персоналу і

приведенню у відповідність діяльність служб управління персоналом цілям організації і

вимогам законодавства, що безумовно підтверджує практичну значущість аудиту

персоналу. Але з іншого боку, не дивлячись на вищезазначене, поки широкого

розповсюдження в українських організаціях аудит персоналу не одержав. Це пояснюється,

зокрема, відсутністю необхідної комплексної інформації по даному питанню, невисоким

рівнем послуг, що надаються в області аудиту персоналу, а також недостатньою

узгодженістю інтересів держави, адміністрацій підприємств і їхніх власників в організації

достовірної облікової інформації щодо сфери соціально-трудових відносин.

Вітчизняна література з питань аудиту персоналу поки не відрізняється

різноманіттям визначень даного поняття, а також наявністю єдиної комплексної методики

організації проведення аудиту персоналу на рівні економічного суб’єкта.

Так, Мордовін С. К. вказує, що аудит персоналу представляє собою формалізовані

дії, які направлені на вивчення та оцінку стану людських ресурсів в організації, а також

вважає, що одним із найбільш розповсюджених засобів оцінки ефективності управління

людськими ресурсами є оцінка людських ресурсів методами аудиту, а саме фінансового.

[1].

В свою чергу Одегов Ю. Г. стверджує, що аудит персоналу – це періодичне

проведення експертизи в частині управління персоналом, включаючи систему заходів

стосовно збору інформації, її аналізу та оцінки, а на основі цього – ефективності

діяльності організації, використання трудового потенціалу та регулювання соціально –

трудових відносин. [2].

На думку Кібанова А. Я. аудит персоналу – це система консультаційної підтримки,

аналітичної оцінки та незалежної експертизи кадрового потенціалу організації, яка наряду

з фінансово – господарським аудитом дозволяє виявити відповідність кадрового

потенціалу організації її цілям та стратегії розвитку [3].

Отже, аудит персоналу є з одного боку, є способом нагляду відповідно

фінансовому або бухгалтерському обліку, а з іншого – інструментом управління, який

дозволяє вирішити ту або іншу проблему, яка з'являється у сфері трудових відносин.

Наведені тлумачення свідчать, що сутність аналізованого поняття, перш за все,

пов'язана з оцінкою персоналу методами фінансового аудиту, який базується на

дослідженні даних, отриманих під час аналізу статистичної звітності. Як видно з

91

наведених визначень поняття аудиту персоналу, запропоновані різними вченими, не в

повній мірі відображають багатоаспектність даної дефініції.

На нашу думку, поняття аудиту персоналу повинно включати, окрім базової

компоненти, ще певні структурні елементи, через які в повній мірі розкриється сутність, а

саме: чітке спрямування аудиту персоналу, мету його здійснення та врахувати ключову

ознаку аудиту як виду діяльності (здійснення аудиту персоналу в інтересах власника).

Саме з урахуванням цього, під аудитом персоналу пропонується розуміти процес

довгострокового забезпечення ефективності системи управління персоналом, накопичення

й оцінки інформації стосовно організації та діяльності персоналу для визначення ступеня

відповідності інформації встановленим критеріям в інтересах власника.


1. Мордовін С. К. Організаційно – економічні проблеми та методичні основи

аудиту персоналу / О. А. Даниленко // Вісник соціально-економічних досліджень. 2010. –

№ 32. – С. 87–92.

2. Одегов Ю. Г. Теоретико-методичні засади кадрового аудиту / В. Жуковська

// Вісник КНТЕУ. – 2010. – № 4. – С. 49–58.

3. Кібанова А. Я. Процедура здійснення аудиту персоналу на основі

врахування можливих ризиків / Г. В. Назарова, О. С. Лебединська // Бізнес-Інформ. – 2012.

– № 8. – С. 117–120.

Костюк Г.В.*, Братишко Ю.С.**

ПАТ «Фармак», Киев, Украина*

Национальный фармацевтический университет, Харків, Україна**

Диагностика социальной ответственности фармацевтического бизнеса

[email protected]

Сегодня повышение значимости социально ориентированного менеджмента

фармацевтических предприятий (ФП) связано с высокой социальной значимостью

фармацевтической продукции; новою ролью персонала, как основного актива

предприятия; с ростом инновационного характера труда фармацевтического персонала; с

усилением роли корпоративной культуры как источника обеспечения устойчивости,

прогнозируемости и прозрачности деятельности ФП, его взаимодействия с партнерами; а

также с необходимостью повышения эффективности системы менеджмента качества.


92

Ядром социально ориентированного менеджмента ФП является система социальной

ответственности фармацевтического бизнеса (СОФБ).

По мнению авторов, СОФБ – это способность субъектов фармацевтической

отрасли брать на себя обязательства финансового, экономического, социального и

экологического характера за последствия их деятельности перед государством,

обществом, окружающим сообществом, персоналом, бизнес-партнерами и другими

заинтересованными сторонами на основе этических норм с учетом интересов и ожиданий

всех стейкхолдеров при соблюдении действующего законодательства и международных

стандартов на принципах добровольности и взаимной выгоды. СОФБ предполагает:

обеспечение населения качественными, эффективными, безопасными и доступными

лекарственными препаратами; создание условий для развития профессиональной

ответственности работников фармацевтической отрасли в соответствии с требованиями

социальных норм; обеспечение условий экологически чистого производства и содействие

улучшению экологической обстановки в местах присутствия производственных

мощностей; участие в региональных социальных программах развития территорий и

реализация собственных социальных проектов. СОФБ базируется на принципах

соблюдения действующего законодательства, учета требований международных

стандартов качества и предполагает значительную степень добровольности в реализации

социальных мероприятий. Именно добровольный характер реализации социальных

мероприятий обуславливает существующее разнообразие подходов к формированию

структуры СОФБ.

Для эффективного управления СОФБ необходимо разработать систему ее оценки.

Предлагаемый авторами алгоритм оценки СОФБ включает несколько этапов. Первым

этапом алгоритма оценки СОФБ является формирование совокупности локальных

показателей оценки СОФБ. Необходимость процедуры обоснования системы показателей,

которые всеобъемлюще характеризуют СОФБ можно пояснить тем, что учитывая

сложность и многогранность социально ориентированной деятельности ФП, ее можно

адекватно оценить только с помощью научно-обоснованной системы показателей. Выбор

показателей определяется комплексом поставленных задач, отражает взаимосвязь целей

диагностики СОФБ с целями управления ФП и его производственно-хозяйственной

деятельностью. Для осуществления диагностики и оценки СОФБ авторами обоснованы

требования к тем показателям, которые будут использованы в расчетах. Следующим

этапом стал окончательный отбор показателей, характеризующих СОФБ по всем ее

составляющим. В начале отбор был проведен при помощи экспертного метода. В качестве

экспертов выступали руководители ФП и компаний, руководители и работники служб

93

(отделов) управления персоналом, ученые. Общее количество экспертов составляло более

130 человек.

Следующим этапом исследования была проверка уровня корреляции между

локальными показателями оценки СОФБ с целью исключения из выборки показателей,

которые имеют высокий уровень связи друг с другом. Если коэффициент парной

корреляции двух показателей превышает значение в 0,8, то по шкале Чеддока это

свидетельствует об очень высокой связь между показателями и нецелесообразности их

одновременного использования, то есть один из них должен исключаться из

совокупности. Выбор в середине пары показателей осуществляется в пользу того

показателя, который не имеет, или имеет меньшее количество высоких значений

корреляции с остальным показателям совокупности. На основании отобранных локальных

показателей рассчитываются комплексные показатели, характеризующие все

составляющие СОФБ. Методика интегральной оценки СОФБ предусматривает

предварительную оценку каждой ее составляющей. Необходимость тщательного отбора

показателей, характеризующих СОФБ, можно объяснить тем, что, учитывая всю важность

и многогранность социально ориентированной деятельности ФП, ее можно адекватно

оценить только с помощью научно-обоснованной системы показателей, выбор которых

определяется комплексом задач и отражает взаимосвязь цели оценки СОФБ с целью

управления ФП. По результатам расчетов отобраны 46 локальных показателя для оценки

СОФБ.

Внедрение предложенного механизма оценки СОФБ позволяет объективно и

оперативно диагностировать проблемы в сфере СОФБ; определить совокупность

ресурсов, которые могут быть направлены ФП на социально ответственную деятельность;

разработать эффективную систему управления СОФБ. Предложенный механизм будет

способствовать повышению конкурентоспособности отечественных ФП. Он позволяет

учесть особенности внедрения данного подхода не только на отдельном ФП, но и

разработать общую систему продвижения и внедрения принципов социальной

ответственности на уровне фармацевтической отрасли через реализацию практики

определения публичного рейтинга социально ответственных отечественных ФП.

Таким образом, перспективами наших исследований является разработка

отраслевой методики оценки уровня социальной ответственности ФП с использование

современного экономико-математического инструментария; создание и апробация

методики определения рейтинга социальной ответственности ФП с учетом ведущего

отечественного и зарубежного опыта; регламентация социально ответственной

деятельности ФП и разработка механизма уровневого социального менеджмента в

фармации.

94

Лисенко І.В.


Модернізація продуктивних сил як визначальний чинник розвитку проблемних

регіонів

На сучасному етапі ринкових реформ Україна зіткнулася з невизначеністю

стратегічних пріоритетів регіонального розвитку, неготовністю проблемних регіонів до

зростаючого конкурентного тиску на внутрішньому та зовнішніх ринках у боротьбі за

матеріальні, фінансові та людські ресурси, а також можливістю ефективного

використання геополітичного розташування регіональних систем та комплексів. Слід

зазначити, що на сьогодні перед Україною постає проблема вибору пріоритетних

стратегій розвитку проблемних регіонів. Така ситуація обумовлена відсутністю чітко

означених, науково обґрунтованих економічних і соціальних стратегічних пріоритетів,

неврахуванням особливостей довгострокових тенденцій регіонального розвитку.

Відсутність дієвої державної регіональної політики, лише посилює ризики та

негативні тенденції життя громадян: наростання асиметрії в рівнях розвитку регіонів,

деградація села, скорочення кількості та погіршення якості трудового потенціалу,

депопуляція населення, посилення міграції з багатьох регіонів України працездатного

населення, особливо молоді за межі України – все це створює негативні умови в розвитку

територій. Для забезпечення ефективного функціонування економіки проблемних регіонів

виникає необхідність наукового обґрунтування стратегій їх розвитку.

Одним з шляхів подолання кризових явищ у проблемних регіонах є модернізація

продуктивних сил, що дозволить підвищити техніко-технологічний потенціал регіону,

його конкурентоспроможність, розв’язати соціально-економічні проблеми та забезпечити

стале економічне зростання.

Щодо поняття «модернізація продуктивних сил», то тут слід зазначити, що її можна

досягти за рахунок докорінного технологічного оновлення виробництва шляхом

створення та впровадження нової техніки та прогресивних технологій, що забезпечують

суттєве зростання продуктивності праці [2, с. 175].

Прогрес продуктивних сил лежить в основі розвитку людського потенціалу, засобів

виробництва та предметів праці. Тому однією з найважливіших проблем є питання про

джерело розвитку продуктивних сил. Іноді його шукають за межами виробництва – в

особливостях географічного середовища, в зростанні населення і т. ін. Проте, розвиток

продуктивних сил перебуває у самому виробництві. Стимул розвитку продуктивних сил

закладений в існуючих соціально-економічних (виробничих) відносинах.

95

Враховуючи різні підходи щодо регіонального змісту розвитку продуктивних сил та

виходячи із мети дослідження пропонуємо авторське визначення поняття «модернізація

продуктивних сил»: модернізація продуктивних сил – це ряд стратегічних заходів

організаційно-економічного та інноваційного характеру, спрямованих на впровадження

прогресивних методів організації виробничого процесу у регіональному вимірі, техніко-

технологічне переоснащення засобів виробництва та підготовку кваліфікованих кадрів, які

в процесі поєднання забезпечують високу ефективність виробничого процесу.

Сучасні концепції модернізації продуктивних сил орієнтуються на досягнення їх

сталого розвитку і передбачають: подолання існуючих диспропорцій у територіальній

структурі національної економіки; максимальне використання переваг територіального

поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу

регіонів; удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів;

активізацію господарської діяльності у проблемних регіонах; забезпечення умов для

прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та

залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цього найбільш сприятливі

передумови; створення належних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон

надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах [1-4].

Державі необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на досягнення сталого

розвитку регіонів шляхом поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на

загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективне використання

потенціалу регіонів в інтересах населення та держави в цілому. Тому для забезпечення

сприятливих умов соціально-економічного розвитку проблемних регіонів, актуальним

залишається питання модернізації їх продуктивних сил, оскільки це є головним напрямом

виходу цих територій із кризи і досягнення ними економічного зростання.

Список використаних джерел

1. Ільчук В.П. Сталий розвиток регіонів як умова забезпечення економічної безпеки

України / В.П. Ільчук, І.В. Лисенко // Вісник Чернігівського державного технологічного

університету. Серія “Економічні науки”: науковий збірник / Черніг. нац. технол. ун-т. –

Чернігів : Черніг. нац. технол. ун-т, 2014. – № 2 (74). – С. 153-162.

2. Лисенко І.В. Еволюція наукової думки у галузі модернізації продуктивних сил

проблемних регіонів. / І.В. Лисенко // Вісник Чернігівського державного технологічного

університету: зб. наук. пр. – Чернігів: ЧДТУ, 2013. – № 1 (64). С. 171-176.

3. Лысенко И.В. Методические подходы к формированию механизма модернизации

производительных сил проблемных регионов / И.В. Лысенко, М.В. Дубина // Научный

96

журнал «Вектор науки Тольяттинского государственного университета. Серия:

Экономика и управление» № 4 (19). 2014. С. 27-30.

4. Шкарлет С.М. Модернізація продуктивних сил як визначальний чинник сталого

розвитку проблемних регіонів / С.М. Шкарлет, В.П. Ільчук, І.В. Лисенко // Український

журнал «Економіст» № 6 (2013). С. 4-6.

Матросова Л.Н.

ХГУ «НУА», Харків, Україна

Проблемы кластеризации экономики Украины

[email protected]

В условиях затяжного экономического кризиса в Украине очень острой становится

проблема самостоятельного выживания предприятий, учитывая усиление конкуренции.

Этого возможно добиться только за счетобъединения совместных усилий организаций и

структур, входящих в «орбиту» интересов производителя. Речь идет, прежде всего, о

взаимодействии производителей в реальном секторе экономики, а также вовлечении в

этот процесс заинтересованных сторон: научно- исследовательских учреждений,

финансовых структур, органов власти и др. Каждому отдельному предприятию, впрочем,

как и отдельному региону сложно противостоять конкуренции зарубежных компаний

внутри страны и за ее пределами. Поэтому такая кооперация и совместные усилия,

направленные на объединение ресурсов, технологий, финансов, менеджмента и др. дают

надежду на выход из траектории падения на путь оживления и экономического роста. По

мнению многих ученых, кластерная форма организации производства наиболее

эффективна для ускорения инновационного развития.

Одной из организационных форм такого взаимодействия являются кластеры, или

кластерный подход в экономике. За рубежом процесс кластеризации получил широкое

распространение. В некоторых странах Европы сформированы ключевые промышленные

кластеры. Например, кластеры в Германии охватывают химическую и

машиностроительную промышленность, биотехнологии; во Франции – производство

продуктов питания и косметики; в Финляндии – деревообрабатывающую

промышленность и др.

Итальянская кластерная модель представляет собой более гибкое и лояльное

сотрудничество предприятий разного масштаба. В Италии кластеры получили развитие в

форме так называемых «индустриальных округов», где налажено производство мебели,


97

текстиля, обуви, сантехнического оборудования: клапанов, вентилей кранов и

др.Особенностью развития Италии стало гармоничное развитие кластеров в рамках

единой государственной экономической политики в области промышленного

производства.В Дании, которая специализируется на развитии сельскохозяйственного

производства, успешно функционируют 29 ведущих кластеров. В сфере

телекоммуникаций Дании также создан кластер, в рамках которого разрабатывается и

производится различное оборудование для связи и навигации, оборудования для

мобильной связи и беспроводных устройств. Начиная с 50 – 60 - х годов прошлого века,

целые отрасли экономики в разных странах стали взаимодействовать внутри кластеров.

Это позволило получить мультипликативный эффект от создания новых рабочих мест и

внедрения современных технологий в производство.

В США, которые первыми использовали кластерный подход, предложенный

Майклом Портером, в рамках деятельности Совета по конкурентоспособности создание

региональных кластеров было поставлено как стратегическая цель развития экономики,

начиная с 2001 года. В дальнейшем в стране были созданы комиссии по поддержке

создания кластеров. Создание кластеров происходит за счет средств штата, на территории

которого функционирует кластер. Подавляющая часть предприятий кластера обычно

расположена в одном регионе и максимально использует его природный, кадровый и

технологический потенциал. Важным фактором успешности кластера является наличие

специализированной рабочей силы, поэтому ее подготовке уделяется большое внимание.

Продукция кластеров направлена на расширение экспортной ориентации производства,

что обусловило успех американских компаний в высокотехнологичных отраслях

промышленности на мировых рынках. Характерным для кластеров в США является их

участие в глобальной конкурентоспособности. Наиболее известным примером

американского кластера служит «Силиконовая долина», которая специализируется на

производстве высокотехнологичного оборудования, программного обеспечения, где

работает более 2 млн. чел.

Значительных успехов в производстве высокотехнологичной продукции достигла

Япония, в которой кластерный подход получил развитие на острове Хоккайдо. Здесь

действуют не только промышленные кластеры, но и такие формы кластеров, как

технополис и технопарк. Объемы выпуска высокотехнологичной продукции в

технополисах гораздо выше, чем на отдельных предприятиях по стране. Особенностью

кластеров в Японии является то, что они создаются в смежных отраслях, например,

биотехнологии, информатика, экология, тогда как в Европе – преимущественно в

традиционных.

98

Интересный опыт создания и функционирования промышленных кластеров

накоплен в Китае и странах Юго - Восточной Азии, в частности, в Сингапуре

(нефтехимическая промышленность). В Китае ведущие предприятия в Шанхайской зоне

работают по специальной модели кластеров, когда предприятия кластера находятся в

одном регионе, но используют ресурсы и потенциал соседних регионов страны. Создание

кластеров за рубежом направлено на повышение конкурентоспособности регионов за

счет: формирования конкурентных местных / региональных рынков, усиления роли

микроэкономики на основе использования создаваемых факторов производства,

обеспечения эффективного взаимодействия между органами государственного

управления и местного самоуправления, бизнесом и научно - образовательными

учреждениями, усиления инновационных факторов в деятельности малого и среднего

бизнеса. Опыт зарубежных стран подтверждает важную роль региональных кластеров, как

точки роста, своеобразного «ядра» инновационно ориентированной экономики.

Формирование экономики, основанной на региональных кластерах, увеличивает ее

потенциал и позволяет стать более конкурентоспособной и инвестиционно

привлекательной.

Мороз С.Г.


Матеріальне стимулювання як засіб забезпечення конкурентоспроможності


Підвищення конкурентоспроможності галузі сільського господарства

найтіснішим чином пов’язане з більш ефективним використанням факторів виробництва –

засобів і предметів праці. У той же час вирішальне значення у цьому процесі належить

трудовій діяльності людини. Однією з головних проблем, що існують нині в даній сфері –

це стимулювання працівників в сільськогосподарському виробництві, без ефективного

вирішення якої, неможливий вихід галузі із кризового стану.

При оцінці конкурентоспроможності та ефективності діяльності

сільськогосподарського підприємства особливу увагу слід приділяти зростанню

прибутковості не лише за рахунок збільшення обсягів продукції та підвищення цін на неї,

але і досягнення її приросту за рахунок кращої мотивації праці. Найбільш дієвим засобом

при цьому виступає матеріальне стимулювання – сукупність економічних форм та методів

спонукання, заснованих на використанні матеріальної зацікавленості людини в

99

підвищенні рівня грошової оплати праці, в отриманні додаткових грошових винагород.

Матеріальна зацікавленість сільськогосподарських працівників не залежить від форми

господарювання та галузі, а визначається рівнем оплати праці, що задовольняє

працівника. Основою матеріальної мотивації праці є заробітна плата, яка ґрунтується на її

раціональній організації. Дана система стимулювання повинна стимулювати працівника

до зростання продуктивності праці.

Світовий досвід переконує, що штучне збільшення заробітної плати виступає

ефективним важелем підвищення продуктивності праці, зростання вигідності

функціонування підприємства, забезпечення його розвитку. Проблемою багатьох

роботодавців є те, що вони розглядають підвищення розміру заробітної плати не як засіб

мотивації персоналу, а як джерело збільшення своїх витрат, що веде до зменшення

прибутку.

Матеріальна мотивація повинна бути орієнтована на скорочення витрат

матеріально-грошових ресурсів та ріст продуктивності праці працівників. У той же час

продуктивність праці працівників залежить від їхнього бажання працювати, що, зокрема,

визначається рівнем задоволеності умовами праці. Проте низький рівень оплати праці,

несприятливі умови праці та соціально-побутові аспекти є причинами недостатньої

мотивації у сільському господарстві. Це, відповідно, позначається на рівні продуктивності

праці, відношенні працівників до використовуваних засобів виробництва підприємства,

виконанні покладених на них обов’язків. Ці чинники у сукупності призводять до

зростання собівартості виробленої продукції та зниження її конкурентоспроможності.

Ретроспективний аналіз динаміки заробітної плати показує, що її рівень в

аграрних підприємствах Харківської області був і залишається одним із найнижчих

порівняно з іншими галузями економіки.

Підвищення матеріального стимулювання працівників є тим фактором, який тісно

пов’язаний із зростанням продуктивності праці. Остання, у свою чергу, є передумовою

зниження собівартості продукції та на цій основі – підвищення окупності витрат на її

виробництво. Для визначення дієвості цього механізму у галузі тваринництва у сучасних

умовах було проведене групування сільськогосподарських підприємств Харківської

області за даним показником. Таке групування показало, що існує досить чітко позначена

закономірність зростання середньої заробітної плати 1 працівника тваринництва у міру

підвищення факторного показника. У той же час зростання продуктивності праці не

супроводжувалося відповідним підвищенням заробітної плати. Крім того, високі податки,

які утримуються із заробітної плати, змушують багатьох підприємців видавати частину

заробітку в «конвертах», що, звичайно, ускладнює аналіз мотиваційного впливу заробітної

100

плати на працівників підприємства. Це призводить до втрати взаємозв’язку між оплатою

праці та результативними показниками діяльності підприємства. Також у даному випадку

необхідно враховувати й ціновий фактор, адже продуктивність праці розраховувалася за

вартістю товарної продукції на одного працівника. Під впливом факторного показника

проявляється чітка тенденція до зниження питомої ваги витрат на оплату праці у

структурі виробничих витрат тваринництва. Тобто завдяки зростанню продуктивності

праці на фоні підвищення абсолютного розміру заробітної плати зменшуються витрати на

оплату праці на одиницю продукції, що й підтверджує показник зарплатомісткості.

Одночасно у міру зростання факторного показника проявляється закономірність зниження

величини матеріальних витрат на 100 грн. товарної продукції тваринництва, а це означає,

що має місце економія матеріальних ресурсів та на цій основі – зниження собівартості.

Групування за величиною заробітної плати 1 працівника тваринництва вказує на

прямий зв’язок продуктивності праці та її матеріального стимулювання, хоча мають місце

певні відхилення. Вища продуктивність праці була у тих підприємствах, де працівники

отримували більшу заробітну плату. Тобто належна матеріальна винагорода забезпечує

високі результати роботи персоналу й ефективність його використання.

Ще однією передумовою та одночасно чинником підвищення розміру оплати

праці є рівень концентрації та спеціалізації виробництва. Це обумовлюється, насамперед,

зростанням продуктивності праці, яка є наслідком більш ефективного використання

основних та оборотних засобів, що характерне для зазначених процесів. Представлене у

таблиці 3 групування підприємств за вартістю товарної продукції тваринництва дає

підстави для наступних висновків.

У міру зростання вартості товарної продукції в розрахунку на 1 підприємство,

підвищується продуктивність праці та рівень оплати праці. Як наслідок зростання

останніх має місце збільшення показника конкурентоспроможності виробництва

продукції тваринництва – окупності витрат. Очевидно, що в даному випадку її величина

зростала завдяки зниженню собівартості окремих видів продукції, оскільки підвищення

продуктивності праці сприяє саме цьому процесу. Варто звернути увагу й на те, що у міру

зростання розміру підприємства знижується питома вага витрат на оплату праці у

структурі виробничих витрат тваринництва. Це пов’язано із вищим рівнем механізації та

автоматизації виробничих процесів на великих підприємствах, внаслідок чого

скорочуються витрати на оплату праці.

101

Онегіна В.М.

Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра

Василенка, Харків, Україна

Розподіл доданої вартості в механізмі активізації соціально-економічного розвитку

аграрного сектора

[email protected]

Валова додана вартість є чистим результатом виробництва певного періоду та

містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і

розподіляються між ними. Розподіл валової доданої вартості як різниці між вартістю

товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів у звітному

періоді, та витратами на товари та послуги, які використані для виробничих потреб,

зумовлює умови відтворення факторів виробництва, безпосередньо впливає на рівень

доходів їх власників, соціально-економічний розвиток та соціально-економічну

стабільність. У нашому дослідженні ми зосередили увагу на тенденціях у розподілі тієї

частини валової доданої вартості, створеної у сільськогосподарських підприємствах в

Україні в 2008–2013 рр., яка містить прибуток, оплату праці та орендну плату за земельні і

майнові паї.

Підвищення рівня цін на агропродовольчу продукцію на світових ринках було

особливо суттєвим протягом 2007–2011 рр. У 2011 р. рівень цін на агропродовольчу

продукцію підвищився на світових ринках майже у 2,3 рази порівняно з його рівнем у

2002–2004рр. Такі цінові тенденції на світовому ринку вплинули на динаміку цін на

сільськогосподарську продукцію в Україні. Ціни реалізації сільськогосподарської

продукції сільськогосподарськими підприємствами в Україні за 2008–2012 рр. зросли на

85%, за 2008–2012 рр. – на 80%. За 2008–2013 рр. відбулося і зростання обсягів

виробництва сільськогосподарської продукції. Індекс валової продукції

сільськогосподарських підприємств (у постійних цінах) в Україні склав у 2013 р. по

відношенню до 2008 р. – 134,1%. Зростання цін на сільськогосподарську продукцію та

зростання обсягів виробництва позитивно позначилося на фінансово-економічних

результатах діяльності сільськогосподарських підприємств. Виручка від реалізації

продукції сільськогосподарських підприємств збільшилася порівняно з 2008 р. в 2,6 раза в

2012 р., та у 2,5 раза в 2013 р., прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції

зріс у 3,7 раза та 2,2 раза, відповідно. Суттєвого збільшення зазнали виплати

сільськогосподарських підприємств за оренду земельних паїв, які були більшими у 3,6

раза у 2013 р. порівняно з 2008 р. Але витрати на оплату праці збільшилися лише на 95%


102

у 2012 р. та на 63% у 2013 р., при цьому порівняно з 2008 р. відбулося скорочення

працівників підприємств на 17,8% у 2012 та на 20,7% у 2013 р., витрати ж на оплату праці

на одного працюючого були більшими, ніж у 2008 р., у 2,4 раза у 2012 р. та у 2,1 раза у

2013 р.

Рівень оплати праці в сільському господарстві, незважаючи на сприятливі

тенденції для виробників на ринках сільськогосподарської продукції, залишається нижчим

від середнього в цілому в економіці (у 2013 р. на 30%) та становить лише 20% від

розрахованої величини оплати праці для нормального відтворення робочої сили у цей

період (11419,5 грн./міс)

Отже, підвищення цін на сільськогосподарську продукцію та зростання

сільськогосподарського виробництва сприяли більшою мірою зростанню прибутків

сільськогосподарських підприємств, ніж заробітної плати. В умовах потреби в

нагромаджені капіталу в галузі тенденція до підвищення цін створювала певні потенційні

можливості для збільшення капітальних інвестицій.

Обсяг інвестицій в сільське господарство в 2013 р. був більшим від його рівня 2008

р. у 1,12 раза, а від рівня 2009 р. – у 2,01 раза. Достатньо тісною за 2008–2013 рр. є

кореляція між значенням прибутку попереднього та обсягом інвестицій наступного року –

0,976. Таким чином, збільшення прибутку сільськогосподарських підприємств позитивно

вплинуло на обсяги інвестицій. Прибуток виступив важливим джерелом капітальних

інвестицій. Інвестування в аграрне виробництво мало за безпосередній наслідок

збільшення вартості основних засобів у галузі. Вартість основних засобів у сільському

господарстві на кінець 2013 р. збільшилася порівняно з 2008 р. на 58,4%. Зменшився їх

знос. Коефіцієнт зносу основних засобів у сільському господарстві за даними Державної

служби статистики України скоротився майже на 5 відсоткових пунктів та становив у

2013 р. 35,8% (коефіцієнт зносу основних засобів в економіці цілому в 2013 р. дорівнював

77,3%). Зростання вартості основних засобів призвело до підвищення фондооснащеності в

сільськогосподарських підприємствах в 2013 р. порівняно з 2008 р. у 1,6 раза,

фондоозброєності найманих працівників сільськогосподарських підприємств у 2,1 раза та

продуктивності праці на 58%

Тенденції у розподілі доданої вартості в сільському господарстві в Україні

призвели до суперечливих наслідків у соціально-економічному розвитку аграрного

сектора: збільшенню прибутків підприємств та капіталізації галузі, з одного боку, з іншого

– при незначному збільшенні витрат на оплату праці не компенсували її відставання від

середнього рівня в економіці, рівня, необхідного для нормальних умов відтворення

робочої сили, вели до зростання нерівності в доходах населення. Скорочення чисельності

103

працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, яке і відповідає світовим

тенденціям формування постіндустріального суспільства із скорочення зайнятих у

матеріальному виробництві, відбувалося в умовах відсутності готовності суспільства

перерозподілити їх в інші сфери економічної діяльності, несформованих інститутів

соціального партнерства, соціальної відповідальності, участі бізнесу в фінансуванні

розвитку сільських територій, неефективної системи соціального захисту та соціальних

гарантій.

Найпак Д.В.


Необхідність оцінки готовності персоналу до проведення організаційних змін у

процесі активізації соціально-економічного розвитку підприємства

[email protected]

Динамічність сучасного економічного простору вимагає від керівництва

підприємств розвитку здатності ефективно та швидко реагувати на зміни. Формування

даної компетенції на підприємстві можливе за умови достатньої уваги до управління

організаційними змінами, що передбачають трансформацію підприємства або його

окремих підсистем з поточного у бажаний стан, що відповідає вимогам зовнішнього

середовища, потребам споживачів та суспільства в цілому. Організаційні зміни, які

здійснюються на підприємстві, торкаються діяльності як окремих підрозділів, так і

працівників, адже саме вони безпосередньо реалізують нові функції у межах

організаційних змін.

Приймаючи до уваги процедуру проведення організаційних змін з метою

підвищення результативності даного процесу, слід враховувати особливості проведення

організаційних змін на груповому та індивідуальному рівнях. При дослідженні

індивідуальних організаційних змін виникає ряд взаємопов’язаних завдань, вирішення

яких дозволяє підвищити ефективність впровадження організаційних змін з метою

забезпечення розвитку підприємства. Серед них: визначення рівня готовності працівників

до організаційних змін, розробка комплексу заходів щодо підвищення готовності,

дослідження процесу організаційних змін на індивідуальному рівні.

Оцінка готовності персоналу на індивідуальному рівні пов’язана з особливостями

проведення змін, які торкаються змін функцій, робіт, видів діяльності працівників.

Дослідження дозволило виокремити такі напрями: навчання: як процес навчання дозволяє

104

розуміти особливості організаційних змін на індивідуальному рівні та управляти ними [1];

поведінковий підхід: як спонукати людей до демонстрації необхідної поведінки за

рахунок реалізації системи стимулювання [2]; когнітивний підхід: дослідження

привабливості організаційних змін і спроможності досягати бажаних для персоналу

результатів [3]; психологічний підхід: ті відчуття, які переживає індивід, та поведінка, яку

він демонструє як реакцію на зміни [4]; підхід гуманістичної психології: як працівники

можуть максимізувати вигоди від змін [5].

Отже, фактично метою менеджменту персоналу при здійснення організаційних

змін є отримання необхідної від працівників поведінки, яка аналізується з різних сторін.

Для отримання обґрунтованої оцінки готовності до змін доцільно орієнтуватися на

сукупність критеріїв, які мають всебічно відображати даний процес, що обумовлює

необхідність брати до уваги результати досліджень за всіма зазначеними науковими

напрямами.

Узагальненням розглянутих наукових підходів до управління організаційними

змінами на індивідуальному рівні є модель ADKAR, сутність якої визначається її назвою

[5], що є абревіатурою таких елементів: A (awareness) – розуміння: для чого потрібні

зміни, що буде результатом їх проведення; D (desire) – бажання: чи вмотивовані

співробітники до здійснення змін; K (knowledge) – знання: чи знають працівники як

здійснити необхідні зміни; A (ability) – здатність: чи забезпечені співробітники

необхідною інформацією та ресурсом для навчання; R (reinforcement) – підкріплення: чи

існує система підтримки та стимулювання до здійснення змін.

На підставі сукупності критеріїв оцінки готовності працівників до організаційних

змін доцільно реалізовувати конкретні інструменти або комплекс заходів для підвищення

готовності працівників до організаційних змін на індивідуальному рівні, як то:

вдосконалення системи комунікацій на підприємстві; перебудова ієрархії управління у

напрямі її спрощення; збільшення асигнувань на навчання працівників; розширення

програми навчання; впровадження управління на основі методу зворотного зв’язку;

вдосконалення системи винагороди; аналіз змісту роботи на поточній посаді; проведення

поетапних переговорів із керівниками різних рівнів ієрархії та безпосередніми

виконавцями щодо процедури здійснення організаційних змін; ведення управління по

цілям, бізнес-планування; проведення навчальних тренінгів модерацій та симуляцій, які

передбачають повну імітацію здійснення організаційних змін на підприємстві з метою

формування уявлення про особливості їх проведення та багато інших.

Узагальнюючи отримані результати дослідження особливостей проведення

організаційних змін на індивідуальному рівні, враховуючи сукупність інструментів,

105

розроблених та запропонованих для підвищення рівня готовності працівників та беручи до

уваги сутність опору змінам, можна розробити процес здійснення організаційних змін на

індивідуальному рівні, який відображатиме рекомендовану послідовність реалізації

інструментів управлінського впливу, спрямованих на реакцію індивідів на проведення

організаційних змін, обумовлену процесами, що відбуваються у свідомості індивіда. Крім

запропонованих заходів, орієнтованих на процес здійснення змін, необхідно розробити

універсальні методичні підходи, які базуватимуться на індивідуальних особливостях

сприйняття змін працівниками.


1. Buchanan D. Organizational behavior: an introductory text / D. Buchanan,

A. Huczynski; 5th ed. – Harlow: Financial Times Prentice Hall, 2004. – 434 р.

2. Cameron E. Making Sense of Change Management / E. Cameron, M. Green – New

York : Kogan Page, 2004 – 282 р.

3. Rokeach M. Beliefs, attitudes, and values: a theory of organization and change / M.

Rokeach. – San Francisco : Jossey-Bass, Inc., 1968. – 214 p.

4. Найпак Д.В. Управління організаційними змінами в забезпеченні розвитку

підприємства : автореф. дис... канд. екон. наук : 08.00.04 – економіка та управління

підприємствами (за видами економічної діяльності) / Д.В. Найпак; Харківський

національний економічний університет. – Харків, 2011. – 22 с.

5. Hiatt J. M. ADKAR : Model for Change in Business, Government and our

Community : How to Implement Successful Change in our Personal Lives and Professional

Careers / J. M. Hiatt – Colorado : Prosci Research, 2006. – 148 p.

106

Ткаченко Т.П.

Національний технічний університет України «КПІ», Київ, Україна

Важелі впливу механізму забезпечення прибутковості підприємств

Забезпечення прибутковості підприємства – основна мета діяльності будь-якого

комерційного підприємства. Сутність прибутковості визначається економічним станом

підприємства і його позиціонуванням на ринку.

Основою забезпечення прибутковості є якісний розвиток підприємства, який має

свої оціночні параметри, серед них ключовим є прибуток, точніше показник якості

прибутку підприємства. Якість прибутку підприємства визначається як узагальнена

характеристика структури джерел формування прибутку. Висока якість прибутку

підприємства характеризується зростанням обсягів реалізації продукції та зниженням

рівня операційних витрат.

На сьогоднішній день, низькі показники прибутковості підприємств, що заявлені в

статистичній звітності можна обґрунтувати небажанням підприємств показувати їх

реальні значення, завищенням витрат виробництва для зменшення оподаткування.

На нашу думку, модель забезпечення раціонального механізму прибутковості

підприємств повинна формуватися на принципах: децентралізації, компактності,

інтенсивності, скорочення проміжних ланок, взаємодії саморегуляції з державним

регулюванням, гнучкості, відкритості, адекватності соціально-економічній ситуації.

При формуванні механізму забезпечення прибутковості підприємств можна

виділити ряд важелів впливу. Перш за все, це організаційно-економічні елементи, які

включають адміністративні та ринкові інструменти (державне, регіональне,

інституціональне регулювання та саморегулювання).

Економічні важелі впливу забезпечення механізму прибутковості підприємств

включають:

- інноваційно-інвестиційні заходи,

- фінансово-кредитний механізм регулювання,

- страхування та оподаткування,

- ціноутворення,

- мотиваційні механізми,

- засоби стимулювання на шляху підвищення конкурентоспроможності


Інноваційно-інвестиційні заходи мають включати в себе нормативно-правову базу

забезпечення захисту інтересів інвесторів, гарантування державою недоторканості їх

107

власності, сприяння інноваційним методам ведення підприємницької діяльності.

Фінансово-кредитні інструменти повинні бути представлені розгалуженою

системою фінансових установ і відпрацьованим механізмом надання і повернення

кредитів.

Оподаткування в забезпеченні прибутковості підприємств відіграє визначальну

роль. Система оподаткування в Україні регулюється Податковим кодексом, що вступив в

силу з 01.01.2011р. і за короткий термін свого існування вже отримав біля 50 змін та

доповнень, що свідчить про недосконалість його норм і положень.

Система страхування в Україні представлена, в основному, страхуванням майна,

довгостроковим страхуванням життя, страхуванням відповідальності. Недостатньо

розвинені сьогодні медичне страхування і страхування ризиків підприємницької

діяльності.

Ціноутворення в умовах ринкової економіки вільне, тобто визначається

співвідношенням попиту і пропозиції. Але в Україні більше десяти різних відомств, що

наділені повноваженнями щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції (як

правило, це стратегічні та соціально значимі товари) [10].

Мотиваційні механізми мають бути забезпечені державою, наприклад пільгове

оподаткування (пільгове, а не вибіркове) або доступ до ресурсів на пільгових умовах.

Засоби стимулювання підвищення конкурентоспроможності мають

забезпечуватися заохоченням до застосування енерго- та ресурсозберігаючих технологій,

оновленням основних фондів підприємства.

До організаційних важелів впливу забезпечення механізму прибутковості

підприємства відносяться:

- організація управлінської діяльності,

- система планування,

- маркетингова діяльність,

- зовнішньоекономічні зв’язки,

- застосування механізмів лізингу та оренди.

Вони охоплюють структуру управління та розподіл функцій в сфері державного

регулювання підприємництва і діяльності підприємств; інститути, інституції і діяльність

держави, організаційні структури, які впливають на розвиток підприємництва, система

дозвільних та контролюючих органів та ін.

Таким чином, механізм забезпечення прибутковості підприємств – це система

елементів організації, пошуку та мобілізації доходів та відповідних їм економічних

108

інструментів, поєднання яких дозволяє досягти єдиної мети – надходження необхідних

фінансових ресурсів для здійснення розширеного виробництва.

З огляду на це, організаційно-економічний механізм функціонування підприємств в

ринкових умовах слід сформувати як комплекс організаційних заходів (правових,

виробничих та соціальних) і заходів економічного характеру зовнішньої і внутрішньої дії,

які в процесі взаємодії і взаємозв’язку здійснюють активний вплив на економічний інтерес

суб’єктів господарської діяльності з метою підвищення ефективності і забезпечення

сталого розвитку виробництва.

Якименко Н.В.

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-

економічного університету, Харків, Україна

Теоретичні аспекти економічного зростання галузевих комплексів

[email protected]

Основою збереження національного суверенітету, забезпечення могутності країни

на новому якісному рівні та її соціально-економічної стабільності є сильна економіка.

Інтегрування вітчизняної економіки у світовий економічний простір вимагає відповідності

стандартам і параметрам, прийнятим у світовій спільноті, що дозволяють оцінити

національну економіку і визначити місце і роль країни в глобальній системі.

Економічне зростання в сучасних умовах являє собою багатоплановий процес,

охоплює не тільки позитивну кількісну динаміку суспільного продукту, але й структурні

зрушення в економіці, підвищення рівня і якості життя населення. Тому в макроекономіці

економічне зростання використовується як узагальнюючий показник процесу

економічного розвитку суспільства і відображає зміну матеріально-речових і соціальних

складових добробуту. Економічне зростання виражається в кількісному збільшенні та

якісному вдосконаленні ВВП і його структури. Якісна складова принципово змінює

характер економічного зростання, забезпечуючи його тривалість, інтенсивність,

інноваційність. Збалансоване зростання економіки передбачає узгоджений динамізм

складових її структурних блоків, що підпорядковується розвитку народного господарства

як цілісної системи. З урахуванням структури національної економічної системи стійка

макроекономічна динаміка визначається станом галузевих комплексів, які є частиною

економіки, областю виробничо-економічної діяльності у формі сукупності підприємств і

організацій, об'єднаних з метою створення суспільного продукту, здатного задовольнити

109

запити споживача з урахуванням соціально-економічних пріоритетів і максимально

ефективного використання наявного потенціалу на всіх рівнях народногосподарської

системи. Вирішуючи проблеми економічного зростання галузевих комплексів, можна

забезпечити не тільки позитивну економічну динаміку в діяльності господарюючих

суб’єктів комплексу, але і стійкість економічного становища в регіональному та

національному масштабах. Виходячи з об'єктивних передумов (національних чинників,

цілей і залежностей) важливими рисами ідеальної вітчизняної економічної системи, які

забезпечать умови розвитку галузевих комплексів, є:

суверенна великомасштабна економіка, що володіє високою самодостатністю

(технологічною, науково-технічною, природно-ресурсною, енергетичною, фінансовою

тощо) і здатна забезпечити розширене національне відтворення і реалізацію національних

інтересів, використовуючи можливості глобалізації;

більш вагома роль держави і державного регулювання;

різноманіття форм власності, включаючи важливу роль державної власності,

особливо у стратегічно важливих сферах;

високий ступінь соціальної орієнтації економіки та соціальної консолідації;

активне використання в економічному житті таких якостей, як схильність до

творчої діяльності, пріоритет моральних мотивів, висока національна відповідальність, з

урахуванням історично сформованої системи цінностей і активізація їх інноваційного

потенціалу;

інноваційна, диверсифікована економіка зі зростаючим впливом

високотехнологічного сектора у сфері матеріального виробництва;

креативна, «знанняємна» економіка з розвиненою сферою формування та реалізації

людського потенціалу у всіх його проявах;

націленість фінансової сфери на реалізацію завдань національного відтворення і

розвитку країни;

економіка, ступінь відкритості якої поєднується із забезпеченням національних

інтересів, включаючи інтереси вітчизняних товаровиробників.

110

Секція «ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОЇ ІНТЕГРАЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ,

МАРКЕТИНГУ ТА ЛОГІСТИКИ»

Абрамова І.М.



Управління грошовими потоками як засобами стратегічного, поточного та

оперативного бюджетування

Посилелення ризиків глобальної конкуренції вимагає впровадження сучасних систем

стратегічного та поточного планування. Перевагою фінансового планування у формі

бюджетування є відмова від реактивної форми управління фінансами підприємств на

користь попередньої оцінки ефективності управлінських рішень ще на етапі планування.

На етапі стратегічного бюджетування визначаються основні завдання, головні

параметри і можливі альтернативи поточного фінансового планування. У свою чергу, на

стадії поточного бюджетування формується основна база для подальшої деталізації

оперативних бюджетів до планів «точної дати» або платіжних календарів.

Сучасна теорія і практика бюджетування виробили систему поточних і стратегічних

бюджетів на плановий період від 3-5 років до одного року з подальшою максимальною

деталізацією бюджетів до бюджетного періоду в інтервалі тиждень - одна доба. Це

дозволяє гнучко реагувати на проблеми, що виникають або тільки зароджуються,

обираючи з прогнозів-альтернатив найбільш актуальний на конкретний період, з

подальшою деталізацією цієї альтернативи в оперативному бюджеті – платіжному

календарі. Таким чином бюджетування дозволяє найбільш швидко реагувати на поточні

проблеми і адекватно приймати зважені рішення з оцінених раніше планових альтернатив

[1].

Забезпечення фінансової рівноваги грошових потоків у динамічному ринковому

середовищі є первинною поточною метою підприємства, що повинна забезпечити

наступну - наявність та максимізацію прибутку. Далі обидві мають забезпечувати

стратегічні цілі, а саме сталий економічний розвиток підприємства та максимізацію його

ринкової вартості [2].

Зміст як довгострокового, так і короткострокового прогнозування у бюджетуванні

грошових потоків залежить від виду прогнозу. Для довгострокового бюджетування

характерне застосування екстраполяційного прогнозування, яке спирається на результати

регресійного аналізу за значний період часу (10-15 бюджетних періодів). У стратегічному

111

бюджетуванні прогнозуються бюджети грошових потоків за альтернативними варіантами

формування та використання (кожний з яких може містити три сценарії: песимістичний,

оптимістичний та ймовірнісний).

Провідні виробники використовують довгострокове (на період понад один рік)

перспективне прогнозування грошових потоків з побудовою як екстраполяційних, так і

альтернативних прогнозів розвитку підприємства. Але для більшої надійності і

адекватності різким коливанням зовнішнього середовища застосовується стратегічне (з

урахуванням альтернатив у надходженнях та витрачаннях грошових коштів)

прогнозування грошових потоків в межах одного року з розбивкою по кварталах у вигляді

моделі «подвійного бюджетування [3].

Технологія «подвійного» бюджетування грошових потоків має свої особливості,

які полягають у регулярному (щоквартальному) перегляді і підлаштуванні під ринкові

зміни стратегічної складової.

На початку нового бюджетного періоду року затверджуються два взаємозалежних

бюджетів грошових потоків – стратегічний бюджет (прогноз, що містить декілька

альтернатив формування та використання грошових потоків) з розбивкою по кварталах на

один рік (інші назви: індикативний, «ковзний» бюджет або бюджет розвитку) і

короткостроковий бюджет (план) на рік.

Після закінчення першого кварталу до індикативного бюджету на поточний рік

(який, як слідує з назви не виконується, а лише слугує індикатором для поточного плану-

бюджету) додаються результати стратегічного короткострокового прогнозу ще один

квартал - на перший квартал наступного року. Таким чином у третьому кварталі під час

аналізу стратегічного бюджету на третій квартал, менеджери повинні знати ситуацію не

тільки до кінця року, але і на рік уперед (починаючи з початку поточного кварталу),

інакше планування сталого розвитку підприємства може бути хибним.

Для індикативного бюджету характерні як необов'язковість виконання, так і

доцільність корегування. Протягом трьох кварталів плани квартальних бюджетів

складаються в рамках ¼ річного бюджету розвитку. Бюджет на четвертий квартал

розраховується як різниця річного стратегічного бюджету і сумарних показників за

перші три квартали.

Таким чином, сполучення короткострокових стратегічного та поточного річного

бюджетів дозволяє збалансовувати стратегічні і поточні цілі підприємства в межах одного

з основних фінансових бюджетів – бюджету руху грошових коштів.

112


1. Андрущенко І.Є., Касьян О.С., Бюджетування, як технологія стратегічного

фінансового управління / І. Є. Андрущенко, О. С. Касьян. Ефективна економіка. – 2014. -

№12. [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.ekonomу.nayka.com.ua

2. Непочатенко О.О. Фінанси підприємств : підручник. / О.О. Непочатенко, Н.Ю.

Мельничук. – К. : «Центр учбової літератури», 2013. – 504 с.

3. Бюджетування зовнішньоекономічної діяльності підприємства. [Електронний

ресурс] – режим доступу: http://vns.lp.edu.ua/moodle/mod/page/view.php?id=67104

4. Калініна О.М. Етапи розробки та впровадження бюджетування // Економіка

та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. –

2010. - № 1(9). – С. 57- 62

Алькема В.Г.

Університет економіки та права «КРОК», Київ, Україна

Генерування міжнародних фінансових потоків в умовах глобального економічного

простору

Глобальні фінансові потоки в основному генеруються світовими фінансовими

центрами та транснаціональними корпораціями(ТНК). ТНК є динамічним сектором

світової економіки, який активно розвивається, істотно впливає на економіки держав і

генерує домінуючу частку міжнародних фінансових потоків. Перед багатьма країнами,

включаючи Україну, стоїть важливе завдання - найбільш ефективно використовувати

можливість залучення ТНК, створити умови для їх ефективного функціонування і

одночасно отримати найбільші переваги (підвищення конкуренції на місцевих ринках,

рівня зайнятості, обсяг податкових надходжень, підвищення технічного рівня

виробництва) і максимально уникнути тих негативних наслідків, до яких може привести

діяльність ТНК.

Актуальність дослідження особливостей міжнародних фінансових потоків ТНК

обумовлена наступними обставинами:процес фінансової глобалізації охопив і Україну,

економіка якої повинна трансформуватися у світове господарство;іноземні ТНК

сформували в Україні стійку мережу дочірніх підприємств, внесок яких у національну

економіку є суттєвим і перспективним у довгостроковому плані;необхідність у створенні в

Україні гнучкого апарату міжнародного фінансового управління, використанні сучасних

методів, прийомів та інструментів фінансової логістики.

113

Мета роботи шляхом територіально-просторового аналізу дослідити особливості

розміщення географічних зон переважного генерування міжнародних фінансових потоків

ТНК.

Для вирішення цієї мети в роботі ставились наступні завдання: визначення сутності та

особливостей міжнародних фінансових потоків ТНК; аналіз сучасного стану територіального

розміщення зон інтенсивного генерування міжнародних фінансових потоків ТНК.

Предметом дослідження є система міжнародних фінансових відносин, що характеризують

особливості функціонування транснаціональних корпорацій.

Дослідженням питань діяльності транснаціональних корпорацій у системі світових

економічних відносин займалося ряд вітчизняняних та зарубіжних вчених-економістів Т.

Ангмон, О.В Плотніков, В.В Рокоча, С. Хірш. Ними був здійснений аналіз передумов, етапів

формування і факторів розміщення транснаціональних компаній. Вплив прямих іноземних

інвестицій ТНК на конкурентоспроможність країн та на галузі економіки, які вони опановують

досліджували Ю.Г Козак, В. Є. Новицький, О.І. Рогач, О.А. Швиданенко, В.Ю. Шевченко, С.О

Якубовський. Дослідження засноване на системному підході та редукції економічних явищ у

сфері потокової діяльності ТНК. В процесі його проведення використовувалися наукові методи:

факторний, функціональний і фундаментальний аналіз, аналогія та моделювання.

На першому етапі дослідження встановлено, що управління міжнародними

фінансовими потоками передбачає визначення потреб системи ТНК та її підрозділів, вибір

методів централізації фінансових ресурсів та оптимальне їх використання. Проте,

глобальне управління ними ускладнюється державними обмеженнями на переміщення

фінансових коштів, незбігом темпів інфляції та коливаннями валютних курсів. Тому при

виборі методів управління у сфері міжнародних фінансових потоків, необхідно виходити

із стану та інтересів компанії та її філій, фінансової та політичної ситуації країн, в яких

розташовуються дочірні компанії з метою ефективного перерозподілу фінансів

корпорації, що забезпечить ефективне її зростання.

Другим етапом дослідження став пошук показника (індексу), який здатен

відображати ступінь інтенсивності генерування міжнародних фінансових потоків.

Враховуючи ту обставину, що міжнародні фінансові потоки ТНК є одними з головних

об’єктів світового фінансового ринку для характеристики інтенсивності генерування

міжнародних фінансових потоківв цьому дослідженні запропоновано використання

індексу поширення мережі - NSI (NetworkSpreadIndex). Цей індекс розраховується як

відношення (у відсотках) числа зарубіжних країн, в яких ТНК здійснює свою діяльність

(розміщує виробництво, веде господарську діяльність тощо), до загальної кількості країн,

114

в яких корпорація потенційно могла б вести діяльність. В даний час такий індекс

визначено по 187 країнах ( Табл.).

Таблиця

NSI ТНК з урахуванням їх приналежності до певної країни

Країна Індек споширення мережі — NSI,

%

Ранг

Швейцарія 25,80 1

Нідерланди 21,79 2

Великобританія 19,93 3

Франція 19,59 4

Німеччина 18,89 5

Італия 17,16 6

Швеція 17,11 7

Японія 14,29 8

США 13,18 9

Фінляндія 12,30 10

Канада 8,56 11

Австралія 6,42 12

Іспания 5,88 13

Венесуела 2,67 14

Гонконг, Китай 1,07 15

Середнє значення NSI 15,63

Як видно з цієї таблиці, фінансові потоки ТНК, здійснюють своє функціонування

переважно в країнах Центральної Європи, США та Південної і Південно-Східної Азії.

Після кризи 2009 року вони поступово зростають, переміщуючись у нові регіони світу де

відчутне зростання економіки. Щодо України, міжнародні фінансові потоки зростають

несуттєво і у світовому масштабі вони є незначними, внаслідок не відповідності

українських умов ведення такого роду бізнесу світовим стандартам. У зв’язку з політико-

економічною кризою та подіями на сході України є загроза подальшого зменшення їх

частки. Практична значущість результатів дослідження полягає у можливості імплементації

прикладів успішної практики для вдосконалення діяльності українських міжнародних

корпоративних структур.

115

Артемова А.В.

Национальный аэрокосмический университет им. Н.Е. Жуковского «ХАИ», Харьков,

Украина

Особенности применения методики оценивания потенциала предприятия

Анализируя потенциал устойчивости, следует учитывать все факторы, которые

определяют такую способность. Для этого необходимо иметь как характеристики

ресурсов всех видов, так и их результирующие параметры, влияющие на степень

устойчивости предпринимательской структуры, знать способ их формирования,

использования и организации управления ими.

Целесообразно использование интегрального показателя финансовой устойчивости

предприятия с учетом отраслевой специфики, рассчитываемого по формуле:

nP

PI

n

i i

i /)(0

1 ,

где Pi1 – значение i-го показателя для расматриваемого предприятия,

Pi0 – рекомендуемое значение i -го показателя для данной отрасли;

n – колличество учитываемых параметров

Следующим этапом методики является оценка ранжированных элементов

ресурсного потенциала динамической устойчивости, проводимая теми же экспертами по

десятибалльной шкале в отношении трех отмеченных аспектов, занесенных в таблицу 1.

Таблица – Экспертные оценки параметров ресурсного потенциала динамической

устойчивости фирмы

Элемент ресурсного потенциала Оценка реализации ресурсного потенциала

Наименование Вес (Wi) Уровень

ресурсной

обеспеченности

Уровень

реализации

ключевых

компетенций

Влияние

внешней среды

Информационный 0,05 6,7,7,6,6,5,6,7 7,6,8,7,7,7,6,6 7,8,7,7,8,7,6,7

Организационный 0,08 6,7,8,8,6,7,7,8 7,8,7,7,8,7,7,7 7,6,8,7,8,6,7,7

Инновационный 0,13 7,7,5,6,7,7,5,7 6,6,7,6,7,6,6,6 7,7,7,6,5,7,7,8

Управленческий 0,17 7,5,7,6,6,7,6,6 6,6,7,6,7,8,6,6 6,5,7,7,7,7,5,6

Кадровый 0,16 7,7,8,8,8,7,7,8 5,7,7,5,6,6,6,6 7,8,7,7,6,7,7,6

Финансовый 0,2 7,7,8,6,6,7,7,7 8,7,6,7,7,6,8,7 6,7,6,8,7,7,6,7

Технический 0,21 7,8,8,7,8,8,6,7 5,6,5,7,5,5,7,5 7,8,6,7,6,6,6,8

Средняя оценка параметров ресурсного потенциала динамической устойчивости

строительной компании, полученная по результатам анкетирования восьми экспертов

данной компании, выставлявших свои оценки по 10-балльной шкале, приведена в таблице

2.

116

Таблица 2 – Средняя экспертная оценка параметров ресурсного потенциала динамической

устойчивости фирмы

Элемент

ресурсного

потенциала

Оценка реализации ресурсного потенциала

Уровень

ресурсной


Уровень


ключевых


Влияние

внешней среды

Итоговая

оценка

Информационный 6,25 6,75 7,13 6,69

Организационный 7,13 7,25 7,0 7,07

Инновационный 6,38 6,25 6,75 6,57

Управленческий 6,25 6,5 6,25 6,25

Кадровый 7,5 6,0 6,88 7,19

Финансовый 6,88 7,0 6,0 6,44

Технический 7,38 5,75 6,75 7,04

Итоговый 6,82 6,5 6,68

По итогам анализа абсолютных значений экспертных оценок можно сделать вывод о

том, что уровень ключевых компетенций по реализации ресурсного потенциала

предприятием оценивается экспертами значительно ниже, чем уровень ресурсной

обеспеченности (6,50 и 6,82 соответственно). Данное обстоятельство свидетельствует о

недостаточном задействовании способностей компании в отношении развития отдельных

элементов ресурсного потенциала (в первую очередь, технического и кадрового).

Последним этапом проводимого анализа является нормированная оценка элементов

ресурсного потенциала динамической устойчивости. Данные нормированной оценки

реализации ресурсного потенциала динамической устойчивости фирма подтверждают

полученные ранее результаты. Результаты нормированной оценки ресурсного потенциала

динамической устойчивости фирма приведены в таблице 3.

Таблица 3 – Нормативная оценка ресурсного потенциала динамической устойчивости

фирмы

Элемент ресурсного


Оценка реализации ресурсного потенциала

Наименование Вес (Wi) Уровень

ресурсной


Уровень


ключевых


Влияние

внешней

среды

Итоговая

оценка

Информационный 0,05 0,31 0,34 0,36 1,01

Организационный 0,08 0,57 0,58 0,56 1,71

Инновационный 0,13 0,83 0,81 0,88 2,52

Управленческий 0,17 1,06 1,11 1,06 3,23

Кадровый 0,16 1,2 0,96 1,1 3,26

Финансовый 0,2 1,38 1,4 1,2 3,98

Технический 0,21 1,55 1,21 1,42 4,18

Итоговая оценка 1,00 6,9 6,41 6,58

117

Таким образом, использование представленного метода позволяет произвести

оценку ресурсного потенциала динамической устойчивости предприятия с учетом

важнейших аспектов, влияющих на его уровень, к которым относятся существующий

уровень ресурсной обеспеченности элементов потенциала предприятия, уровень

ключевых компетенций по реализации элемента рассматриваемого ресурсного потенциала

и уровень влияния внешних факторов на его состояние.

Данный подход позволяет преодолеть недостатки применяемых методов оценки

ресурсного потенциала предприятия, к которым, как было отмечено, относятся:

- сложность универсального применения многих методик к оценке уровня ресурсного

потенциала предприятий различной отраслевой направленности;

- отсутствие комплексного, системного подхода, позволяющего анализировать всю

совокупность показателей потенциала;

- слабое отражение нематериальных критериев оценки уровня ресурсной обеспеченности;

- отсутствие учета факторов внешней среды, присущих конкретной отрасли.

Артемов И.В.

Национальный аэрокосмический университет им. Н.Е. Жуковского «ХАИ», Харьков,

Украина

Процесс формирования стратегии обеспечения конкурентоспособности предприятия

Чем выше конкурентоспособность предприятий, тем выше конкурентоспособность

страны. Следовательно, проблема обеспечения и повышения конкурентоспособности

предприятий это одна из самых значимых и архиважных в современной экономике, но и

из-за межотраслевого и системного ее характера является исключительно сложной для

решения. В этой связи необходимость разработки адаптивных подходов к обеспечению

воспроизводства ресурсного потенциала устойчивости, учитывающих динамику не только

внутренней, но и внешней среды предпринимательских структур, что определяет

важность и актуальность избранной темы. Целью исследования состоит в теоретическом

обосновании и практической разработке инструментов структурного воспроизводства

ресурсного потенциала и конкурентоспособности предпринимательской структуры,

нацеленных на ее адаптацию к условиям нестабильной внешней среды.

Анализ научной литературы показал, что все исследователи различают два основных

продукта стратегического управления: потенциал предприятия (то есть система,

сбалансированная для достижения организационных целей, где «входом» являются

118

ресурсы, а «выходом» – продукция и услуги) и внутренняя структура предприятия

(организационные изменения, обеспечивающие гибкость и чувствительность к

изменениям внешней среды). Данные элементы являются составляющими ресурсного

потенциала предприятия, так как идеологически ресурсный потенциал формируется

исходя из видения организации на основе двух базовых показателей, потенциала и

ресурсов.

Ресурсный потенциал предприятия – это совокупность ресурсов, участвующих в

процессе распределения и обмене материальных и нематериальных благ и услуг,

объединенных управленческими отношениями в организации, формирование которых

обеспечивает ее конкурентоспособность и стратегическое развитие. Таким образом,

стратегическое управление формируется, исходя из видения организации и на основе трех

базовых составляющих: ресурсный потенциал, стратегия и конкурентоспособность (рис 1)

Рисунок 1 – Связь доминантных категорий стратегического развития предприятия

Количественные характеристики данных компонентов определяют их объем и темпы

изменений составляющих ресурсов, а качественные характеристики отражают

потенциальную способность каждой единицы ресурсов удовлетворять потребность в них.

Процесс формирования стратегии обеспечения конкурентоспособности предприятия

включает в себя: выявление определенной пропорции компонентов ресурсного

потенциала, исходя из направления стратегического развития и требуемого уровня

конкурентоспособности предприятия, эти элементы и являются составляющими

механизма стратегического управления предприятием, направленным на обеспечение его

конкурентоспособности и стратегическое развитие (рис 2).

Характеристика граней механизма стратегического управления предприятием

представлена в таблице 1.

Стратегия

Ресурсный потенциал Конкурентоспособность

119

Рисунок 2 – Модель причинно-следственной взаимосвязи ресурсного потенциала,

конкурентоспособности и стратегического развития предприятия

Таблица 1 – Характеристика граней механизма стратегического управления предприятием

Стратегии Компонент

ресурсного


Уровень (стадия) конкурентоспособности

1.1. Интегри-

рованного

роста

2.1. Кадровый

потенциал

3.1. Первый уровень конкурентоспособности

(управленческая система «внутренне

нейтральная»: слепая приверженность

примитивной ценовой конкуренции)

1.2. Концентри

-рованного

роста

2.2. Финансово-

имущественный

потенциал

3.2. Второй уровень конкурентоспособности

(управленческая система «внешне нейтральная»:

более изощренные формы и метод конкуренции,

где ценовая конкуренция вытесняется

конкуренцией по качеству, уровню обслуживания

потребителей)

1.3. Диверсифи

-кации

2.3. Информационно-

коммуникативный

потенциал

3.3. Третий уровень конкурентоспособности

(предприятие этого уровня ориентированы

предвосхищение нужд и запросов потребителей и

становятся в один ряд с лидерами отраслей)

1.4. Сокращен

ия

2.4. Организационно-

предпринимательский

потенциал

3.4. Четвертый уровень конкурентоспособности

(предприятии оказываются впереди конкурентов

на многие года)

Таким образом, представленная модель является вспомогательным инструментом

разработки направления организационного развития предприятия, а процесс

формирования ресурсного потенциала создает необходимые предпосылки для успешной

реализации стратегии предприятия, направленной на обеспечение ее

конкурентоспособности.

3.4

3.3

3.2

3.1

Стратегия

Рес

урсн

ый п

оте

нц

иал

1.1 1.2 1.3 1.4

2.1

2.2

2.3

2.4

Конкурентоспособность

120

Velychko O.P.

Dnipropetrovsk State Agrarian and Economic University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Entrepreneurial logistics and SCM: initial positions

In modern conditions of dynamic development of markets and technologies adequate

logistics and the system of Supply Chain Management (SCM) has become one of the most

significant factors of providing competitiveness of a business and effective satisfaction of

consumer needs. At that logistics as a notion gradually widens borders of its traditional use and

application in the professional environment.

In modern conditions the widening of the environment for the term ―entrepreneurial

logistics‖ use is connected with its development in directions of rationalization and

provision of business processes of an organization. It enables us to separate two main

types of entrepreneurial logistics: rationalistic and providing. Each of them is based on

ideas of separate directions of the military logistics and rationalistic is additionally

based on certain achievements in logic as a science about features and methods of

thinking.

Entrepreneurial logistics is a field of knowledge in the sphere of economics and it is not a

component in business management or marketing. In the system of management of an enterprise

logistic possesses a dual character since it is at the same time both the approach and the object of

management. At that in the first case such functional type of management as logistical

management is formed and in the second case – management of logistics. Each of them

is connected with both logistics of rationalization and with logistics of provision of

business processes. Along with that logistics as the approach to management is more

often based on methodology of rationalistic logistics, and logistics as the object is more

spread in the meaning of providing qualitative transformation of labor subject and

processing of the finished goods to the customer .

Each new paradigm in logistical evolution does not contradict the previous one but widens

the multi aspect manifestation of logistics in economy. Owing to that modern entrepreneurial

logistics is manifested both as a part of the material flow and beyond it. It enables scientists to

separate such main kinds of entrepreneurial logistics as general, specialized, and integrated.

Despite the broad evolutionary differentiation, fundamental basis of entrepreneurial

logistics cannot be considered outside the organic interconnection with initial adjacent sciences

in different fields of knowledge (mathematics, military science and so on) and economical

logistics itself is not reasonable to define as one of its own kinds or with modern concepts and

121

theories which have partly common ground with the business logistics (SCM, chain of value and

others).

At that rationalism is a common classical basis for all historical types of logistics.

Rhochrematics is the direct evolutionary basis for modern concept of the supply chain

management (SCM) as well as partly for the integrated entrepreneurial logistics.

Party logistics is a kind of outside logistics. Therefore it is not reasonable to

include type variety ―Party Logistics‖ into the level of internal logistics.

Correspondingly the classification of levels of party logistics should be done exclusively

by the degree and character of outsourcing logistical functions of an enterprise to the

party.

Multi aspect manifestation of logistics in economy influences multi aspect manifestation in

the logistical approach and its methodology. At that it is reasonable to consider praxeological

approach as the mutual classical methodology for all logistical approaches.

It is reasonable to consider all that in the process of scientific cognition of feature

of entrepreneurial logistics and SCM concept [1].

References

1. Velychko, O. (2014) Fundamental Basis and Connection of Modern Entrepreneurial

Logistics and SCM. Review of European Studies [online] 6(4): 135-146. Available from Internet:

http://dx.doi.org/10.5539/res.v6n4p135

Горяинов А.Н.

Харьковский национальный технический университет сельского хозяйства им. П.

Василенко, Харьков, Украина

Использование концепции транспортной диагностики при рассмотрении

транспортно-логистических кластеров

[email protected]

Изучение сложных систем обуславливает потребность в поиске новых средств для

описания и оценки их состояний. Транспортно-логистические системы (кластеры),

являясь сложными системами, также требуют разработки новых методологических

средств. Транспортная диагностика может выступать как инновационный подход в этом

направлении. Основной работой по транспортной диагностике можно считать [1].

122

Рассмотрим возможность применения транспортной диагностики для транспортно-

логистического кластера, используя материалы работы [2]. В работе [2] представлен

материал о рисках в транспортно-логистическом кластере. С позиций транспортной

диагностики представляет интерес классификация рисков в кластере. Представим связь

между характеристиками рисков и характеристиками объектов диагностирования на

транспорте – рис. 1. Согласно представленным данным, можно свидетельствовать про

взаимосвязь таких групп: «характеристика рисков – недостатки объекта

диагностирования», «последствия наступления рискового события – признаки

транспортного диагностирования», «группа рисков – группа недостатков».

Использование управления рисками и транспортной диагностики в рамках

транспортно-логистического кластера можно охарактеризовать следующим образом:

циклическое определение состояний кластера (операций, подсистем и др.) в будущем

средствами управления рисками и циклическое определения состояний кластера

(операций, подсистем и др.) в реальные моменты времени средствами транспортной

диагностики – рис. 2. Другими словами, используя понятия транспортной диагностики,

управление рисками прогнозирует какие симптомы в будущем могут быть обнаружены с

учетом текущих характеристик рисков.

Группа

рисков

Характеристика рисков Последствия наступления

рискового события

Техниче-

ские и

техноло-

гические

Сбои в работе складского оборудова-

ния, поломки транспортных средств.

Нарушение технологии погруз-

ки/разгрузки, складирования и грузопе-

реработки, транспортировки грузов

1. Нарушение сроков по-

ставок, сохранности груза.

2. Снижение качества ло-

гистического сервиса

С позиции управления рисками

Группа

недостат-

ков

Недостатки объекта

диагностирования

Признаки транспортного

диагностирования

С позиции транспортной диагностики

Рис. 1. – Схема взаимосвязи характеристик рисков и характеристик объектов

диагностирования на примере группы рисков «технические и технологические»

(предлагается, на основании [2])

123

циклическое определение состояний кластера (операций, подсис-

тем и др.) в будущем средствами управления рисками

Транспортно-

логистический

кластер T1T 2T NT

циклическое определения состояний кластера (операций, подсис-

тем и др.) в реальные моменты времени средствами транспортной

диагностики

Управление

рисками

Транспортная

диагностика

Время

Симптомы

Последствия

Рис. 2. – Схема взаимосвязи управления рисками и транспортной диагностики при

исследовании транспортно-логистического кластера (предлагается)

Анализируя классификацию рисков в работе [2], можно сделать вывод про проблему

установления группы недостатков (рисков). Другими словами, если знать характеристики

рисков, то можно предположить в будущем какие могут быть последствия наступления

рискового события. Однако, обратное - не так однозначно – рис. 3.

Группа

рисков

Характеристика рисков

С позиции управления рисками

С позиции транспортной диагностики

ГП 1

ГП 2

…

ГП N

ГП - группа недостатков

НОД 1

НОД 2

…

НОД N

НОД - недостатки объекта диагностирования

Последствия наступления

рискового события

Признаки (симптомы)

транспортного диагно-

стирования

Транспортно-

логистический кластер

Рис. 3. – Логические цепочки установления взаимосвязей между понятиями в рамках

управления рисками и транспортной диагностики

Как пример, согласно [2], «снижению объема грузопотока» (последствие

наступления рискового события) могут соответствовать такие группы рисков:

политические, природные, инфраструктурные.

124

Литература

1. Горяинов, А.Н. Транспортная диагностика. Книга 1. Научные основы транспортной

диагностики (диагностический подход в системах транспорта) [Текст]: монография / А.Н.

Горяинов. – Харьков: НТМТ, 2014. – 291 с. (http://www.logistics-

gr.com/index.php?option=com_content&view=article&id=20294:-----1----2014&catid=84:2010-

03-09-22-39-57&Itemid=197)

2. Макаров, Е. Риски функционирования транспортно-логистического кластера

транзитного региона [Текст] / Е. Макаров, А. Гамов // Логистика.– М., 2014. - №3. – С. 48

– 52.

Громовик Б.П.*, Унгурян Л.М.**

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, Україна*

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна**

До питання оцінки логістизації регіональної фармацевтичної практики


Одним з важливих аспектів комплексного вивчення фармацевтичної практики є

оцінка її стану з погляду логістизації. Для цього нами опрацьований методичний підхід, в

основі якого спеціальна анкета з чотирма ключовими складовими. Перша з них містить у

вигляді таблиці перелік 12 чинників із 17 показниками, які характеризують взаємозв’язок

попиту і пропозиції, рівень концентрації суб’єктів фармацевтичного ринку та конкуренції

на ньому, доступ до каналів постачання і збуту, рівень платоспроможності на

регіональних ринках, а також діапазон їх бальної оцінки та критерії, які використовуються

при оцінюванні.

Залежно від вектора спрямованості впливу на фармацевтичну логістизацію регіону

всі показники поділяються на «позитивні» (характеризують сформовану кон'юнктуру як

сприятливу для розширення фармацевтичної логістики) і «негативні» (знижують

логістичну привабливість і вимагають від суб’єктів фармацевтичної практики додаткових

витрат для зміцнення своїх позицій). Якщо показник знижує логістичну привабливість, то

йому дається оцінка від 1 до 3 балів. Якщо показник позитивний, то він оцінюється від 7 до

10 балів. Чим більше «дефіцит», тим більше балів. За допомогою експертної оцінки

фахівців кожному показнику привласнюється певна кількість балів, на основі яких

визначається сумарна та середня оцінка кожного показника та чинника. Позаяк їх вплив на

загальну логістичну привабливість фармацевтичної практики неоднакова, зокрема в

http://www.logistics-gr.com/index.php?option=com_content&view=article&id=20294:-----1----2014&catid=84:2010-03-09-22-39-57&Itemid=197




125

кожному регіоні, то друга складова анкети присвячена експертній оцінці чинників за

ступенем впливу на загальну логістичну привабливість шляхом апріорного ранжування.

Для цього чиннику з найвищим ступенем впливу присвоюється ранг 1, дещо менш

ефективному – 2, ще менш ефективному – 3 і т. д. до 12.

Дані апріорного ранжування використовуються для визначення коефіцієнта

вагомості кожного чинника за часткою у зведеній сумі рангів, коли зведена сума

приймається за 10, а сумі рангів кожного чинника аналітичним шляхом знаходиться

значення таким чином, щоб усі вони в сумі давали 10. Призначення коефіцієнтів –

підвищувати або знижувати частку чинника привабливості ринку у вільній оцінці.

Третя складова анкети містить одне контрольне питання для перевірки правильності

відповідей експертів, а четверта – паспортну частину. Четверта складова характеризує

професійно-кваліфікаційних рівень експертів.

За обраною методологією мінімальне значення зведеної оцінки фармацевтичної

логістизації конкретної регіональної фармацевтичної практики дорівнює 8,3, а

максимальне – 83,3. При цьому п’ятирівнева шкала оцінювання має вигляд: 8,3 – 23,3 –

низький; 23,3 – 38,3 – нижче середнього; 38,3 – 53,3 – середній; 53,3 – 68,3 – вище

середнього та 68,3 – 83, 3 – високий рівень.

Апробація методичного підходу здійснена на базі Львівської та Одеської

областей, вибір яких пояснюється схожістю як культурних, туристичних, промислових,

торговельних і прикордонних регіонів, а також розходженням ментальності населення.

Дослідження проводилося в 2005 та 2014 рр. В якості експертів виступили провізори цих

областей за спеціальністю «Організація і управління фармацією». Перевірку гіпотези про

наявність узгодженості суджень експертів здійснюють за допомогою коефіцієнта

конкордації.

Встановлено, що рівень логістизації фармацевтичної практики у Львівській

області змінився з вище середнього (53,4) до середнього (50,6), в Одеській області за

вербальною шкалою не змінився (вище середнього), проте за числовою шкалою незначно

зменшився (з 57,2 до 56,7).

126

Gutarevych V.O.

Donetsk National Technical University, Donetsk, Ukraine

Systematic approach to solving transport problems in logistics

[email protected]

Intensification of modern production is followed by the implementation of the new

complex technologies and transportation systems that are characterised with the changes in the

organisation and projecting methods. Computer calculation methods and projecting methods of

transport systems are based on the algorithmization of solving complicated technological tasks

that take the analysis and synthesis of the structure, functions and characteristics of the

transportation process as a principle.

In this connection, for the transport processes optimisation the systematic approach is

getting more significant, its essence is in the moving from the analysis of the separate issue

elements and researching their simple ties for studying the complicated issues combined with the

common logistics goal. The basis of the systematic approach is the idea to perform it as a system

that consists of the multitude of interdependent elements that are thought to be the whole (the

unit). The enterprise transport system is considered to be an ordered guided unit of

interdependent transport processing systems, aimed at the transportation of various cargo.

Proceeding from the specification of production technologies, transport processing system

can be regarded as a compound formation that consists of chains and elements different in

quality and quantity, with the complicated operational procedures, that explains the existence of

numerous private tasks, methods and models, aimed to provide the local optimization of this or

that transport processing system. Chain nevertheless it should be noted that the optimization of

the moving process as a whole cannot be reached because of the optimization of the separate

chains of transport processing system.

This fact is explained not only by the models quality but also by the absence of systematic

approach to its formation and realisation. The systematic approach assumes that any private

decision is taken after a thorough analysis and revealing the most essential interconnections that

identify the relationships of this question part with other questions typical for logistics system.

The recognition of this basic principal of the systematic approach that minds features and

functions of the systematic approach not to be the functions and features of compound elements

causes the necessity to consider elements functioning in complex with only one criterion, new

functions and features.


127

Thereby, the complex task solution of projecting optimal process of cargo moving is

possible just with the systematic approach that comes from the analysis of enterprise activity and

its structure as a unity.

One of the principle of the systematic approach is the planning basis «from the final

product», that concerning transport or technological process means providing the transfer of

defined planned basic and additional materials volume, facilities and human resources.

Nevertheless, it should be noted, that according to the technology of production and

transportation the models are developed where the optimum alternative is formed taking into

account tolerable losses relating to planned task. Similar methodology contradicts the systematic

approach requirements that assume target analysis to be primary in the system researching and

optimization, this fact is objectively necessary for the high level system implementation.

Therefore, the full capacity, which defines a production program, must be an initial figure

in transport system projecting.

The main methodology of the systematic research is the idea of researching process unity

that issues from the positioning of transport technological process as a part of product production

process connected with the change in time and space. Corresponding to the requirements of the

whole system and possessing definite features, transport processing system is a technological

system, for which systematic approach allows to abstract away from the details of the diverse

technological operations and regard the transfer process from the common positions. This

hereby, gives methodological base for multi-aspect partitioning of transport processing system,

its analysis and following synthesis into a whole formation. System partitioning is the reason for

autonomous and complex regarding of all problems connected with the functioning of transport

and technological chains.

The analysis of the transport processing system functioning indicates that transfer

technological process is characterised from the unity point of view as a relatively independent

part of product production process, which is connected to its other subsystems; from functional

point – as the process of quantitative change of the object moving in time and space; from

structural point – as the unity of interdependent operational elements – transfer tasks.

Formalization and researching the functioning of technology and transport systems that have a

range of mentioned features, methods of systematic approach in comparison to the traditional

methods, give a chance to get a range of practical results.

The essential part of the systematic researches is the optimal projecting at the stage of

preliminary system study when the structural scheme is being chosen and its characteristics are

indicated. In this case systematic approach enables to work out the main principles that are the

bases for indicating the optimal variant of transport processing system. In general, with the

128

optimal projecting of transport processing system the following main principles of systematic

approach can be noted:

- characteristics optimization of transport and technological processes should be conducted

for the system as a whole;

- characteristics optimization of transport and technological systems should be conducted

according to the optimization criterion, determined in accordance with the system interests from

the highest level;

- system characteristics optimization is relative as at present it is almost impossible to

outline totally isolated system and refuse from the characteristics restrictions that are optimised.

Гуторов О.І.*, Прозорова Н.В.**

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, Харків, Україна*

Державна дослідна станція птахівництва НААН України**

Перспективи розвитку галузі птахівництва на засадах логістизації виробництва

Підвищення рівня продовольчої безпеки держави на основі нарощування

виробництва продуктів харчування, поліпшення їх якості та збалансованості за

поживними елементами, а також забезпечення захисту інтересів вітчизняного виробника є

стратегічним пріоритетом соціального та економічного розвитку України в умовах

ринкових перетворень. В розв’язанні харчової проблеми продукція птахівництва за

співвідношенням ціни та якості, завжди займала провідні позиції. Використання концепції

логістики в плануванні стратегії розвитку підприємств з виробництва продукції

птахівництва має забезпечити підвищення конкурентоспроможності та ефективності

виробництва.

Проблеми розвитку галузі птахівництва та підвищення ефективності виробництва

продукції птахівництва знайшли своє відображення в працях

Т. В. Бакіної, С.М. Вербицького, О. Ф. Кирилюка, Л. Г. Коваленко,

О. В. Ульянченка, та багатьох інших вчених. Разом з тим, питання ефективного

господарювання птахівницьких підприємств та їхньої діяльності в період ринкових

трансформацій надалі залишається актуальними як у науковому, так і практичному плані.

Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад розвитку

галузі птахівництва на засадах логістичної складової.

Основною продукцією птахівництва є м'ясо птиці та яйця. У 2014 році в Україні

було вироблено 1277 тис. т м’яса птиці (в живій вазі) усіма категоріями господарств.

129

Відносно показника минулого року виробництво зросло на 7,3 %. Що ж стосується

виробництва яєць в Україні то, тут теж простежується тенденція до зростання. У 2014 році

усіма категоріями господарств було вироблено 19,9 млд. шт яєць від усіх видів птиці, що

на 7,8% більше ніж у 2013 році.

Дослідження показали, що незважаючи на позитивні тенденції галузі, існують

також стримуючі фактори його розвитку. Здебільшого це стосується зростання

виробничих витрат. Навіть за сучасних технологій вирощування птиці важко досягти

бажаного економічного ефекту. Активний розвиток крупнотоварного виробництва вніс

істотні корективи як у виробничу, так і товарну структури ринку яєць. Ще на початку

двохтисячних років основним виробником яєць були господарства населення, формуючи

більше 60% загального обсягу пропозиції продукції. За підсумками 2014 р., частка

господарств населення у виробництві яєць скоротилася до 37,3%.

Використання логістичного підходу в управлінні підприємством з виробництва

продукції птахівництва забезпечить підвищення ефективності виробництва м’яса птиці та

яєць за рахунок виокремлення і скорочення логістичних витрат. Особливістю логістики є

її здатність управляти потоковими процесами. Окрім того, логістика забезпечує

організацію оптимального управління цими процесами з метою виявлення і реалізації

скритих резервів управління, в основному у вигляді додаткових доходів і прибутку

логістичної системи, так званого синергічного ефекту системи.

Інвестори, в тому числі міжнародні фінансові організації, надають перевагу

компаніям, які займаються масштабним вирощуванням птиці, і цим сприяють орієнтації

сфери на промислове виробництво. Зокрема, за останні десять років, сумарні позики

Європейського банку реконструкції та розвитку та Міжнародної фінансової корпорації у

промислові підприємства тваринництва в Україні склали біля 320 млн доларів США. Що в

подальшому сприяє розвитку таких великих холдингів як Авангард та Миронівський

Хлібопродукт.

Формування логістичної системи повинно проводитись на основі об’єднань

підприємств (зокрема, малих і середніх), що забезпечить системність їх діяльності,

дозволить отримати ряд переваг (економія на масштабах виробництва, можливість

залучення інвестицій і різного роду інновацій у виробництво), зосередитися на

виробництві якісної продукції, і дозволить забезпечити стабільне економічне зростання

птахопродуктового підкомплексу і більш рівномірний розподіл доходів від реалізації

кінцевої продукції; зростання внутрішніх інвестицій; підвищення рівня

конкурентоспроможності учасників; оптимізацію торговельних зв’язків. Формами

об’єднань можуть бути агрокорпорації та агроторгові доми. Завдання агрокорпорації

130

полягає у здійснені стратегічного управління об’єднанням та координації діяльності

агроторгових домів.

Отже, ефективний розвиток галузі птахівництва потребує впровадження

логістичної складової та новітніх підходів у виробництво продукції птахівництва.

Питання сучасного виробництва продукції птахівництва повинно бути націлено на

визначення та побудову раціональної логістичної системи, що враховуватиме фактори

внутрішнього і зовнішнього середовища. Ефективність функціонування такої системи

залежатиме безпосередньо від умов і повноти її інтеграції у виробничі процеси

підприємства, що дозволить вирішити проблеми з постачальниками виробничих ресурсів,

знизити витрати часу та фінансів; зберігання, транспортування продукції; забезпечення

зв’язку з особистими підсобними господарствами.

Перелік використаних джерел інформації: 1. Бакіна Т. В. Методи й методика

вимірювання та оцінки економічної ефективності функціонування птахівничих

підприємств / Т. В. Бакіна // Держава та регіони. – 2007. – № 1. – С. 28–32. 2. Вербицький

С. Птахівництво: сучасний стан та прогнози / С. Вербицький, В. Шевченко, М. Драга, В.

Коваленко // Наше птахівництво. Додаток до журналу ТОВ «Батискаф», 2008. – С. 4–10. 3.

Кирилюк О. Ф. Сучасні світові тенденції розвитку птахівництва в системі продовольчого

забезпечення / О. Ф. Кирилюк // Економіка та управління АПК. – 2010. – Вип. 2 (71). – С.

134–137. 4. Коваленко Л. Г. Організаційно-економічні чинники підвищення ефективності

виробництва продукції птахівництва / Л. Г. Коваленко // Економіка та управління АПК. –

2009. – Вип. 2 (47). – С. 134–137.

Дорохова Л.П.


Імітаційне моделювання управління запасами в ланцюгах поставок

[email protected]

В умовах ринкової економіки ефективність діяльності підприємств у

довгостроковому періоді, високі темпи їх розвитку, підвищення конкурентоспроможності

та якості продукції значною мірою визначаються рівнем управління матеріальними

ресурсами. Управління ланцюгами поставокє об’єктом підвищеної уваги фахівців у сфері

логістики.

Подальший розвиток та ефективність впровадження принципів інтегрованої

логістики неможливий без застосування високотехнологічних інструментів і методів,


131

одним з яких є метод імітаційного моделювання. Образне уявлення про логістичні

операції дозволяє сформувати приклад виробництва і доведення до кінцевого споживача

будь-якого товару. Для цього застосовується імітаційне моделювання – метод, що

дозволяє будувати моделі, що описують процеси так, як вони проходили б у дійсності.

Таку модель можна «програти» в часі як для одного випробування, так і заданої їх безлічі.

Імітаційне моделювання має сенс застосовувати, якщо дорого або неможливо

експериментувати на реальному об’єкті, неможливо побудувати аналітичну модель, тому

що в системі є час, причинні зв’язки, наслідки, нелінійності, стохастичні (випадкові)

змінні та необхідно зімітувати поведінку системи в часі. Імітаційна модель як логіко-

математичний опис об’єкта, може бути використана для експериментування на

комп’ютері в цілях проектування, аналізу і оцінки функціонування об’єкта.

Метою дослідження є розробка моделі управління запасами в ланцюгах поставок.

Як свідчить проведений аналіз, найбільш популярними пакетами імітаційного

моделювання є Arena компанії Rockwell Automatіon, AnyLogіc компанії XJ Technologіes,

GPSS World фірми Minuteman Software, Process Charter 1.0.2 компанії Scіtor, Powersіm 2.01

фірми Modell Data AS, Іthіnk 3.0.61 виробництва Hіgh Performance Systems, Extend+BPR

3.1 компанії Іmagіne That!, Vensіm фірми Ventana Systems.

При виборі засобів імітаційного моделювання варто враховувати всі можливості, що

вони надають.Найбільшу підтримку графічних конструкцій мають пакети Arena, AnyLogіc

та Іthіnk.Підтримку аналізу результатів та авторського моделювання мають пакети Arena,

AnyLogіc, GPSS World, Іthіnk та Extend. Vensіm підтримує аналіз результатів, у пакетів

Process Charter та Powersіm цей критерій відсутній.

Різні пакети надають різну підтримку видів моделювання. Проаналізовано здатність

пакетів підтримувати такі види моделювання: стратегічне планування, моделі бізнес-

процесів, моделі системної динаміки, безперервне моделювання, моделі динамічних

систем, дискретне моделювання, дискретно-подієве моделювання, агентне моделювання.

Найбільшу підтримку видів моделювання мають пакети AnyLogіc, GPSS World та

Arena.Найбільша ціна професійної версії у пакетів Business Studio, GPSS World та

AnyLogіc. Аналіз порівняння пакетів імітаційного моделювання, з урахуванням

наявностідемонстраційних та студентських версій,вказує на доцільність використання

пакетів GPSS World, AnyLogіc та Arena.

AnyLogicє програмним продуктом в області логістики та використовується як

система моделювання ланцюгів поставок. Побудовано моделі ланцюгів постачання, що

дозволяють знайти оптимальні параметри, за яких витрати будуть мінімальними.

132

Побудовані моделі засновані на агентному підході моделювання та відображають

роботу ланцюга поставок. Моделювання виконано в інструменті імітаційного

моделювання AnyLogic.

Пропонована технологія аналізу системи управління ланцюгами поставок допоможе

реалізувати завдання підвищення ефективності функціонування шляхом надання засобів

аналізу змін логістичної системи, засобів адаптивного планування і координації процесів

для усіх учасників логістичного ланцюга.

Загоруйко В.О., Кайдалова А.В.


Функціонування процесів логістики в банківській сфері

Сучасну ринкову систему неможливо уявити без належної фінансово-кредитної

інфраструктури. Банківська діяльність постійно знаходиться під впливом численних

економічних ризиків і саме тому є найбільш регульованим видом підприємництва.

Банківська діяльність – це специфічний напрям роботи з організації грошового обороту і

надання клієнтам різних банківських продуктів. Управління банківською діяльністю

здійснюється за допомогою встановлення макроекономічних показників в межах усієї

національної економіки та визначення конкретних форм і способів функціонування на

рівні банківського менеджменту. У зв’язку з цим виникла необхідність використання

концепції логістики, яка передбачає управління ефективним, економічним і інтегративним

способом різними функціями банку. Проблема економічного зростання пов’язана з

проблемою доступу до різного роду ресурсів (природних, трудових, інформаційних,

фінансових) і ефективністю їх використання.

Розширення сфери застосування логістики спостерігається, в першу чергу,

розвитком методів управління матеріальними потоками, при цьому методи логістики це

не тільки управління матеріальними потоками. Однак основний потенціал логістики

закладений в раціоналізації управління матеріальними потоками.

Отже, впровадження методів логістики в банківську практику вимагає

планомірного і послідовного здійснення комплексу економічних, технічних,

організаційно-правових заходів довготривалого і поточного характеру з проектування,

створення, забезпечення раціонального функціонування системи регулювання потокових

процесів, основна мета яких полягає у досягненні ефективного використання капіталу.

133

Ковалѐв М.Н.

Гомельский филиал Международного университета «МИТСО», Гомель, Беларусь

Методика проектирования цепей поставок предприятия

Современной теорией интеграции менеджмента, маркетинга и логистики является

управление цепями поставок (ЦП). Концепция SCM (Supply Chain Management –

«управление цепями поставок») предполагает выполнение функций планирования,

организации и контроля цепей поставок, звеньями которых являются поставщики сырья и

материалов, изготовители продукции, посредники и потребители товаров.

Важнейшую роль в системе SCM играет проектирование цепей поставок, которое

заключается, главным образом, в определении звеньев цепей поставок с позиции

фокусного предприятия и установлении связей между ними. Нами предлагается вариант

методики проектирования цепей поставок.

При проектировании цепей поставок следует различать цепи поставок на входе в

логистическую систему фокусной компании, которые обеспечивают входные

материальные потоки, и на выходе из логистической системы – выходные материальные

потоки. От этого зависят критерии отбора звеньев цепей поставок.

Важно также учитывать особенности применяемых технологий в производстве,

требования и ограничения производственной логистики фокусной компании.

Проектирование цепи поставок на входе в логистическую систему зависит от целей

закупочной логистики и включает следующие этапы:

1) формулирование назначения и целей цепи поставок;

2) формулирование критериев эффективности при отборе звеньев;

3) определение ограничений;

4) поиск производителей материальных ресурсов;

5) отбор вариантов производителей (генеральных поставщиков) с учетом

ограничений;

6) оценка поставщиков;

7) выбор поставщика на основании критерия;

8) поиск и отбор вариантов посредников;

9) оценка посредников;

10) выбор посредников на основании критерия (критериев);

11) определение параметров функционирования ЦП (номенклатуры сырья,

материалов и комплектующих, объемов и периодичности поставки, вида транспорта и

др.);

134

12) установление связей с поставщиком и посредниками.

Если в соответствии с критериями выбор был остановлен на производителе

материальных ресурсов, и он может играть роль прямого поставщика, то процесс

определения звеньев цепи поставок на этом может быть прекращен. В итоге будет

сформирована короткая цепь на входе в логистическую систему фокусной компании,

которая включает одно звено.

В качестве критерия (критериев) выбора могут выступать:

лучшее качество поставляемого ресурса;

минимальная цена ресурса;

лучшие условия поставки;

наиболее качественный сервис;

минимальная территориальная удаленность поставщика;

минимальные логистические издержки доставки ресурса;

высшая надежность поставщика;

особые («близкие») отношения с поставщиком.

При выборе поставщика следует руководствоваться политическими, финансовыми,

таможенными, количественными (на величину партии поставки), имиджевыми (низкая

репутация поставщика) и другими ограничениями.

Проектирование цепи поставок на выходе из логистической системы фокусной

компании включает следующие этапы:

1) формулирование целей цепи поставок;

2) сегментация рынка;

3) анализ рыночных сегментов и выбор целевого рынка;

4) позиционирование товаров на рынке;

5) формулирование критериев эффективности для каналов распределения

товаров;

6) определение ограничений для каналов распределения товаров;

7) оценка и выбор каналов распределения товаров с учетом критерия и

ограничений.

Если в результате выбран прямой канал сбыта, то следует позаботиться об

использовании или формировании собственных сбытовых сетей. Если выбор остановился

на косвенных каналах распределения товаров, то процесс отбора звеньев продолжается:

8) поиск посредников;

9) отбор вариантов посредников с учетом ограничений;

135

10) оценка посредников;

11) выбор посредников на основании критерия (критериев);

12) определение параметров функционирования ЦП (номенклатуры товаров,

объемов и периодичности поставки, вида транспорта и др.);

13) установление связей с посредниками.

Установление связей с поставщиками и посредниками может не привести к

достижению договоренности о сотрудничестве. В таком случае следует вернуться к

поиску и выбору новых звеньев ЦП.

Предложенный механизм разработки проектирования цепей поставок можно

рекомендовать менеджерам высшего звена предприятий сельскохозяйственного

машиностроения для использования в практической деятельности.

Крикавський Є.В.*, Патора-Висоцька З. **

Національний університет «Львівська політехніка», Львів, Україна*

Суспільна академія наук, Лодзь, Польща**

Деконструкція і реконструкція структури відносин в ланцюгу вартості

Ланцюг вартості як пропозицію моделі підприємства можна розглядати як систему,

яка підлягає процесу управління, що направлене на підвищення ефективності процесів та

конкурентних переваг підприємства. Будь-який ланцюг вартості залежно від дії багатьох

чинників підлягає певним змінам. Можна виділити певні етапи його функціонування:

конструкція ланцюга вартості – модель Портера (1-й етап);

деконструкція (аналіз) – виявлення протиріч, дезорганізуючих елементів, зайвих

процесів, які не додають вартості (2-й етап);

реконструкція (синтез) – створення нового ланцюга вартості (з-й етап).

Підвищення ефективності ланцюга вартості відбувається через координацію всіх дій,

що проводяться в області ланцюга, і полягає в отриманні у часі корисніших економічних

результатів. Координація досягається шляхом застосування, певних правил і

формалізованих організаційних процедур. В [1] відзначається, що на підвищення

ефективності ланцюга вартості впливають наступні фактори: ефект масштабу; ефект

кривої досвіду, витрати на придбання основних засобів, зв'язок з іншими видами

діяльності в ланцюгу вартості, обмін можливостями, переваги інтеграції або аутсорсингу,

переваги "бути першим" (ang. timing), висока частка постійних витрат у загальних

витратах, вибір стратегії і оперативні рішення. Саме тісний зв’язок ефективності ланцюга

136

вартості підприємства з обраною стратегією актуалізує вибір стратегії залежно від етапу

життєвого циклу підприємства, що, в свою чергу, має вплив на процеси його конструкції,

деконструкції і реконструкції (табл. 1).

Таблиця 1

Характеристика систем управління підприємством залежно від життєвого циклу


Назва Сутність Період життєвого циклу

(внутрішнє середовище)

Стан

економіки

(зовнішнє

середовище)

Управління

за

завданнями

Перед працівником ставиться

завдання: що, коли і як виконати;

контролюється виконання

завдання; у працівника відсутні

знання щодо цілей діяльності;

виключається його ініціатива

Етап впровадження

організації (характерні

одноосібні рішення зас-

новника, відсутність деле-

гування повноважень)

Стабільний

Процесне

управління

Керівництво пояснює виконувані

процеси, погоджує їх за часом,

ресурсами і послідовністю вико-

нання, встановлює показники

виконання операцій і процесів.

Виконавці виконують операції

згідно регламенту, а керівництво

контролює результати процесів

Етап зростання

(вдосконалення процесів

і керівництво ними, фор-

мується регламент опера-

цій, розробляються базові

цінності – керованість і

клієнтоорієнтованість)


Нормативне


Керівництво розробляє і вводить

в дію набір правил взаємодії між

працівниками, підрозділами, які

виходять за рамки процесів (роз-

порядок, правила поведінки,

критерії мотивації та

заохочення).

Етап зростання

(забезпечується повторю-

ваність процесів, їх цілі-

сність, стратегії діяль-

ності та удосконалюються

базові цінності



за цілями

Організація має стратегічну

мету, здійснюється декомпозиція

її на підцілі підрозділів, або

процесів, аж до окремих

виконавців

Етап зрілості

(добре відпрацьовані

правила, виконавці отри-

мують достатню свободу

в самоорганізації та

розвитку, у вдосконаленні

процесів і цінностей)



за

цінностями

Співробітники поділяють спільні

цінності, розвиваються нові

цінності такі, як «проак-

тивність» на ринку,

інноваційність, командність,

довіра, обов'язковість,

захопленість роботою

Етап зрілості

(створюються нові

цінності - ті, які забезпе-

чують компанії прогрес,

дають енергію прориву,

лідерства на ринку тощо.

Формуються нові правила

і норми поведінки

Кризовий

Джерело: на підставі [2]

Модель управління за цінностями (анг. Managing by Values - MBV) [3] створює нові

можливості для сучасних керівників і менеджерів. MBV має важливе значення в

137

управлінні організаціями саме в складному зовнішньому середовищі. Управління за

цінностями є актуальним і для підприємств країн, економіки яких розвиваються, бо може

стати головною силою для створення глобальної конкурентоспроможності підприємств.

Необхідно впроваджувати інноваційність не тільки щодо продуктів чи / та послуг, але і

відносно системи управління [2].

Процес впровадження управління за цінностями можна розділити на кілька етапів

[4, с. 35]:

1. Узгодження цінностей, які мають важливе значення для всієї організації, тобто для

всіх її працівників.

2. Формулювання місії, бачення та стратегії з врахуванням узгоджених цінностей.

3. Пропагування узгоджених цінностей, розробленої місії і стратегії в самій

організації і в макрооточенні.

4. Деконструкція і реконструкція ланцюга вартості, діяльності та організаційної

структури, прийнятої місії і стратегії з урахуванням цінностей.

Саме створення вартості, однак, не гарантує успіху. Не менш важливо працювати на

збереження вартості, над уникненням марнотратства. Необхідно підтримувати управління

за цінностями для залучення капіталу, ефективного розподілу ресурсів, вдосконалення

систем управління грошовими і податковими зобов'язаннями, ефективного управління

ризиками, знаннями і людським капіталом.

1. Rokita J. Zarządzanie strategiczne. Tworzenie i utrzymywanie przewagi konkurencyjnej

/ J. Rokita. – PWE, Warszaw, 2005. – S. 197-202.

2. Как вести бизнес в эпоху перемен: Система управления ценностями [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http:// еizvestia.com

3. Managing by values [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://

mfiles.pl/en/index.php

4. Blanchard K. Zarządzanie poprzez wartości / K. Blanchard, M. O’Connor. –

Wydawnictwo Studio Emka, Warszawa. 1998

138

Макуха М.Ю.

Державний ВНЗ «Національний гірничий університет», Дніпропетровськ, Україна

Сучасні складові стратегії оптового підприємства, що працює на ринку оптичної

продукції

Сучасний споживач стає все більш вибагливим, і додаткові умови придбання товару

стають такими ж вагомими, як і характеристики товару. Це виникає тому, що товар, який

планує придбати споживач, має багато товарів-конкурентів, що майже не відрізняються

від нього. Тому при купівлі товару покупець приділяє велику увагу таким речам, як

додаткові (другорядні) характеристики та комплекс сервісу, що супроводжує товар, як на

етапі придбання, так і після нього.

Це також справедливо для оптичного ринку України. Бо офтальмологічні

захворювання займають одне з провідних місць за рівнем поширення в Україні. До того ж

все більш значну частку, серед людей з вадами зору, складають діти. Відзначається

стрімка позитивна динаміка офтальмологічного ринку України. Як наслідок, до 2014 року

спостерігалося виникнення великої кількості нових учасників на ринку та з’являлася

велика кількість товарних пропозицій.

Виходячи з цього, після виявлення цих проблем, великі оптові компанії на цьому

ринку проводили різноманітні дослідження з метою покращення своєї роботи в умовах,

що склалися.

Метою даного дослідження є виявлення напрямів удосконалення стратегії

підприємства, що діє на ринку окулярних товарів та послуг з урахуванням змінності

ринку, за рахунок цілеспрямованого маркетингу, ефективного менеджменту та логістики.

Слід виявити найважливіші параметри роботи підприємств. За результатами

опитування фахівців було виявлено, що для цього ринку важливішими параметрам є:

1. Компетентність та освіченість фахівців компанії;

2. Великий асортимент, та можливість виконання індивідуальних та надскладних

замовлень;

3. Швидкість постачання необхідного товару.

Постійне підвищення професійного рівня співробітників надає компанії значну

перевагу в порівнянні з конкурентами, але більш ефективним виявляється проведення

спільного заходів по підвищенню професійного рівня, як для співробітників так і для

споживачів. Так проведення спільного семінару для працівників оптової та роздрібної

компаній окрім отримання знань, професійно зближує учасників, надає можливість

зрозуміти особливості роботи один одного та підвищити ефективність співпраці.

139

Широкий асортимент компанії-постачальника надає можливість споживачу

зекономити кошти на транспортуванні та опті. Також, широкий асортимент оптової

компанії-постачальника надає можливість роздрібним компаніям виконувати більш

складні замовлення споживачів, а можливість виконання індивідуального замовлення

надає більшої впевненості та посилює зв'язок споживача та постачальника.

Важливим фактором при роботі з клієнтами на даному товарному ринку є швидкість

виконання замовлення. Підприємство, що спроможне задовольнити потреби споживача

протягом однієї доби, має значно більший шанс отримати це замовлення в порівнянні з

його конкурентами. Тому, створення філій та проміжних складів компанії значно

покращить процес поставки товару та наблизить компанію-постачальника до свого

споживача. Як відзначають фахівці, що працюють на цьому ринку, фактор наближеності

компанії-постачальника до клієнта є одним із ключових в маркетинговій стратегії

оптового підприємства, що діє на оптичному національному ринку.

З вище наведеного, можна зробити висновок, щоправильно зорієнтований

маркетинг, ефективний менеджмент компанії та її оптимальна логістична структура

надають переваги над конкурентами за рахунок тісної співпраці усіх рівнів ринку,

постійного вдосконалення знань, швидкості виконання заказу та оптимальному

наповненню складського асортименту.

Малей Е.Б.

Полоцкий государственный університет, Полоцк, Беларусь

Финансовая логистика как новая интеграционная научная дисциплина

Эволюция современной науки характеризуется не только развитием существующих

отраслей научного знания, но и возникновением новых адекватных современным вызовам

научных направлений, основанных на междисциплинарных связях, взаимопроникновении,

взаимообогащении, синтезе научных и учебных дисциплин.

Так, в настоящее время логистика стала объектом пристального изучения не только как

самостоятельная наука, но и как междисциплинарное научное направление, связанное с

поиском новых возможностей повышения эффективности потоковых процессов любого

характера, посредством внедрения усовершенствованных принципов менеджмента в

практическую деятельность организаций. В ряде областей хозяйственной деятельности

принципы логистики уже давно нашли широкое применение: снабжение, производство,

складирование, распределение и др. Эти направления достаточно хорошо изучены и

140

описаны в литературе, по ним разработаны программы учебных курсов. Финансовая

логистика является новой интеграционной научной дисциплиной, возникшей на стыке

логистики и финансового менеджмента, сравнительно недавно выделившейся в

самостоятельную отрасль научного знания, позволяющей применить оптимизационные

принципы управления финансовыми потоками в практической деятельности организаций.

Одним из аспектов, в отношении которого нет единого мнения среди

исследователей, является дефиниция понятия «финансовая логистика». Нами был

проведен анализ литературных источников, в результате которого было выявлено два

подхода к трактовке сущности исследуемой категории.

Авторы, придерживающиеся первого подхода, рассматривают финансовую

логистику как новый этап развития концепций финансового менеджмента в соответствии

с требованиями современных экономических отношении [1, с. 8; 2, с. 122; 3, с. 392].

Вторая группа авторов трактуют финансовую логистику как раздел логистической

науки, считая, что логистический подход позволяет выстраивать системы управления

различного рода потоками наиболее адаптированные к современным условиям

хозяйствования, в том числе и в области управления финансами, что позволяет говорить о

выделении отдельной функциональной области логистики – финансовой [4, с. 10; 5, с. 16;

6, с. 25; 7, с. 419; 8, с. 171].

Отдельно при этом следует выделить мнение д.э.н. А. Брынцева, который считает,

что «Финансовая логистика — наука об оптимизации и управлении финансовыми

потоками, связанными с ними информационными и материальными потоками в

определенной экономической системе для достижения минимизации суммарных затрат»

[9, с. 21]. Данное определение, по нашему, мнению наиболее точно отражает сущность

финансовой логистики. Однако, в нем присутствуют и определенные недостатки. Во-

первых, во главу угла А. Брынцевым ставиться финансовый поток, хотя он является

второстепенным в логистике, во-вторых, суммарные затраты не всегда должны быть

минимальными, они должны стремиться к своей оптимальной величине, в-третьих, не

уделено внимание сервисному потоку, хотя в последнее время он очень активно

рассматривается логистикой.

На наш взгляд, финансовая логистика является междисицплинарной наукой,

объединяющей методы финансового менеджмента и логистики, но не подменяющий собой

самого финансового менеджмента, так как не все сферы управления финансовыми потоками

входят в предмет исследования финансовой логистики.

На основании проведенного исследования нами предлагается следующее

определение финансовой логистики – это наука об управлении финансовым потоком,

141

направленная на оптимизацию и синхронизацию его движения с материальным, сервисным и

информационным потоками во времени и пространстве в контуре логистической цепи

«поставщик-производитель-ритейлер-потребитель», с целью рационального использования

ресурсов логистической системы.

Отличием предлагаемого определения от существующих является:

1) Направленность управления финансовым потоком только на оптимизацию и

синхронизацию его движения с материальным, сервисным и информационным потоками,

т.е только в той его части, когда финансовый поток предприятия ориентирован на

обеспечение движения товарно-материальных ценностей, услуг и информации,

необходимой для управления указанными ценностями (услугами);

2) Движение финансового потока рассматривается системно в контуре

логистической цепи, а не только в рамках отдельного предприятия;

3) Цель управления финансовыми потоками - рациональное использования

ресурсов логистической системы, то есть обеспечение эффективного движения

материального потока при оптимальном уровне совокупных логистических затрат.

Список использованных источников:

1. Логистика для финансового директора: учебное пособие / Под ред. А.Г.

Бутрина. – Челябинск, 2009. – 180 с.

2. Криворучко, А. В. О задачах финансовой логистики / А. В. Криворучко //

Бизнесинформ - 2009 - № 2(3) – С. 122 – 127.

3. Логистика. учеб.пособие / И.М.Баско, В.А.Бороденя, О.И.Карпенко [и др.];

под ред. Полещук И.И. – Минск: БГЭУ, 2007. – 431с.

4. Кириллова А.А. Финансовая логистика. // Финансовая жизнь, 2010. - №2 С.

10 – 13.

5. Курбатов, О. Финансовая логистика в коммерческих банках / О.Курбатов //

Логистика – 2010 - №4. – С. 16—17.

6. Нуштаева, Е.В. Финансовая логистика как самостоятельная функциональная

область логистики / Е.В. Нуштаева // Инновационная деятельность. – 2011. – № 2 (15)–

С.25-29

7. В.И Маргунова [и др.]- Логистика: учебное пособие. – Вышэйшая школа,

2011 - 508 с.

8. П.А.Дроздов. Основы логистики: учебное пособие/П.А.Дроздов – Минск:

Изд-во Гревцова, 2008. – 208 с.

9. Брынцев, А. Финансовая логистика – новый взгляд / А. Брынцев // РИСК:

Ресурсы, информация, снабжение, конкуренция. – 2013. – №3 – с. 21-23.

142

Масолобова І.В.


Дослідження сутності технології управління як фактору розвитку підприємствау

сучасних умовах

[email protected]

Сучасний етап розвитку економіки України вимагає відповідного розвитку

вітчизняних підприємств, що характеризується пошуком найефективніших важелів та

інструментів управління виробничо-господарською діяльністю, виробленням позиції по

різних проблемах управління відповідно до ринкових умов та на основі творчого

осмислення передового зарубіжного досвіду. Тенденції на внутрішньому та зовнішньому

ринках потребують нових конкретних і реальних способів удосконалювання системи

управління підприємствами як найважливішого чинника впливу на працівників з метою

досягнення встановлених цілей. Саме управлінська діяльність визначає успіхи

підприємства, його здатність до адаптації в умовах жорсткої конкуренції [1].

Раціональне застосування управлінських технологій, їхнє постійне

вдосконалювання є запорукою розвитку будь-якого підприємства, організації

прибуткового, потужного бізнесу. Деякі науковців вважають, що управлінські технології

мають бути орієнтовані на забезпечення об’єктивних і суб’єктивних умов у такому

поєднанні, що дозволяє підприємству досягати встановлених цілей [2].

Рівень розвитку технологій управління, раціональний вибір і застосування як

окремих стратегічних типів управлінських технологій, так і їхніх різних поєднань, впливає

на ефективність діяльності підприємства, його становище на ринку, рівень його розвитку і

країни в цілому та має велике значення при вирішенні різноманітних управлінських

проблем.

Сьогодні майже всі підприємства розуміють, що виникаючі господарські проблеми

необхідно вирішувати по-новому й виробляти нові форми організації будь-якого виду

діяльності. Господарська самостійність виробничих ланок, посилення економічних

методів керівництва, складне економічне та політичне становище в країні вимагають від

сучасних керівників чітких і безпомилкових дій, адекватних постійно мінливим умовам і

ситуаціям. Тому дослідження сутності технології управління, особливостей застосування

різних її видів у діяльності сучасних підприємств, обґрунтування необхідності її

постійного удосконалення з метою забезпечення сталого розвитку підприємства у

сучасних умовах, є вкрай важливим та актуальним. Крім того, незважаючи на безліч

https://e.mail.ru/compose/?mailto=mailto%[email protected]

143

досліджень у даній галузі [3-5], й дотепер існує сутнісна невизначеність та термінологічна

неусталеність даного поняття.

Економічна література досить часто управлінськими технологіями називає набір

управлінських засобів і методів досягнення встановлених цілей підприємства, що включає

методи і засоби збору й обробки інформації, прийоми ефективного впливу на працівників,

принципи, закони і закономірності організації й управління, системи контролю[4]. Інколи

під технологією управління пропонують розуміти безупинний творчий процес підтримки

стійкого режиму функціонування системи шляхом прийняття і реалізації господарських

рішень[5]. У тлумачному словнику з соціальних технологій[6]зазначено, що управлінська

технологія є одним із проявів соціальних технологій, що безпосередньо відображує

управлінські процеси, а її сутність полягає у системному поєднанні наукового знання,

управлінських потреб та інтересів суспільства, цілей і функцій управління, можливостей і

елементів управлінської діяльності. Деякі науковці [7] вважають, що зміст управлінської

технології полягає в обов'язковому масовому використанні в управлінській діяльності

кращих, передових досягнень науки, мистецтва і досвіду управління. Часто управлінська

технологія визначається як «…регламент виконання процесу управління, який обумовлює

порядок прийняття управлінських рішень і визначає найефективніші методи та

інструменти їх впровадження на практиці…» [2].Цікавим є погляд на технологію

управління як процес вибору і реалізації певної послідовності, паралельності та комбінації

операцій при розробці управлінського рішення у конкретній ситуації[8].З огляду на це,

можна сказати, що технологія управління є процесом послідовної реалізації управлінських

рішень за допомогою прогресивних управлінських методів та інструментів, що є

передумовою успіху підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Таким чином, розуміння сутності технологій управління, особливостей їхнього

застосування сучасними підприємствами, значущості у процесі їхнього розвитку

дозволить керівникам вітчизняних підприємств досягти високих результатів діяльності та

зміцнити конкурентні позиції на ринку.


1. ШегдаА.В. Менеджмент. Підручник. – К.: Знання, 2004. – 687 с.

2. ІщенкоМ.П. Людинознавча компетентність керівника, менеджера, спеціаліста /

М.П.Іщенко, І.І.Руденко. –Черкаси: Відлуння-Плюс,2003. – 200с.

3. Політологія.Підручник/ Кремень В. Г., Горлач М. І.; за заг.ред. проф. Горлача М.

І. –Харків: Друкарський центр «Єдіноpoг», 2001.– 640 с.

144

4. Каюченко А.В.Информационные технологии управления предприятием как

современный фактор конкурентоспособности предприятия// Креативная экономика. –

2009. – №10 (34). – С. 71-76.

5. Герчикова И. М. Менеджмент: учебник для вузов. – М.,ЮНИТИ, 1997. – 375 с.

6. Толковый словарь по социальным технологиям. 500 терминов. – М., «Банки и

биржи», 1994. – 220 с.

7. Анфілатов В. С. Системний аналіз в управлінні: навч. посібник / В. С. Анфілатов,

А. А. Ємельянов, А. А. Кукушкін; під заг. ред. А. А Ємельянова. – М. : Фінанси і

статистика, 2003 – 368с.

8. Галькевич Р.С. Основы менеджмента / Р.С. Галькевич, В. И.Набоков. –

М.,«ЭКО», 1998. – 467 с.

УДК 005.932 (4)

Москвітіна Т.

Київський національний торговельно-економічний університет, Київ, Україна

Формування та управління міжфірмовим логістичним ланцюгом поставок товарів

За останні роки спектр логістичних послуг значно розширився. У відповідності до

вимог підприємств торгівлі спеціалізовані логістичні компанії надають сьогодні широкий

перелік логістичних послуг для отримання конкурентних переваг на ринку. У

логістичному сервісному обслуговуванні задіяно як виробники товарів, різні транспортні

перевізники, так і логістичні консультанти, розробники програмного забезпечення та

інформаційних технологій. Багато компаній сьогодні використовують аутсорсинг

логістичних послуг, в основному за допомогою Інтернет-провайдерів. Таким чином ще

більш зростає кількість учасників логістичного ланцюга. Концентрація на виконанні

головних функцій підприємства поряд із стійкою тенденцією розширення аутсорсингу

надає можливість отримати додану цінність для споживачів.

Сфера діяльності 4PL операторів включає зараз не тільки оптимізацію

транспортування матеріальних та управління інформаційними потоками, а також

управління запасами товарів та регулювання розміру замовлень товарів.

Управління логістичними ланцюгами поставок товарів передбачає ефективну

інтеграцію виробників товарів, розподільчих центрів, підприємств оптової та роздрібної

торгівлі для доставки товарів у необхідної кількості, в необхідне місце та в необхідний

час. При цьому мають виконуватися таки завдання:

http://www.creativeconomy.ru/authors/2739/

http://www.creativeconomy.ru/mag_ce/archive/2714/

145

зменшення загальносистемних витрат у логістичному ланцюгу поставок

товарів;

виконання вимог щодо логістичного обслуговування споживачів.

Для ефективного функціонування логістичного ланцюгу поставок товарів велике

значення має прозорість всіх бізнес-процесів в ланцюгу для всіх його учасників. Також

необхідно мати можливість контролювати ці бізнес-процеси. Повною мірою потенціал

інтегрованого ланцюгу поставок товарів може бути використаний, якщо на перший план

буде виходити саме інтеграція всіх компаній-учасників та оптимізація всього ланцюгу в

цілому, зосередження на логістичному обслуговуванні споживачів зокрема.

На сьогодні вагоме значення мають фахівці з логістики, навіть у епоху сучасних

інформаційних технологій, саме логісти мають вести переговори та вирішувати різні

питання у міжфірмових логістичних ланцюгах поставок товарів. Управління такими

логістичними ланцюгами забезпечує конкурентоспроможність на ринку логістичних

послуг та отримання певних позицій. Прикладом ефективного формування та управління

міжфірмовимилогістичними ланцюгами поставок є компанії Німеччини, яка є світовим

лідером з ефективної логістичної діяльності.

Так, за даними німецьких фахових журналів, результатами ефективного

функціонування міжфірмовихлогістичних ланцюгів поставок є:

►Підвищення точності прогнозування з 25% до 80%;

►Зменшення рівнів запасів до 60%;

►Зменшення часу до 50% за рахунок сумісної розробкита узгодження витрат

виробництва;

►Підвищення ступеню задоволення логістичним обслуговування споживачів до

50% за рахунок зменшення часу доставки товарів;

►Зменшення загальних витрат у логістичних ланцюгах поставок від 3% до 24% (у

середньому біля 10%);

►Підвищення прибутку до 30% за рахунок системної оптимізації та отримання

додаткової цінності;

►Збільшення частки ринку до 55% за рахунок використання більш ефективних

систем та використання сучасних інформаційних технологій, зокрема електронної

комерції.

146

Обруч Г.В.

Українська державна академія залізничного транспорту, Харків, Україна

Базові принципи функціонування корпоративної логістики на підприємствах

залізничного транспорту

[email protected]

В умовах глобалізації економіки, підприємства залізничної галузі потребують

впровадження такої політики, яка передбачає високий рівень конкуренції, мінливості

ринкового середовища та попиту на транспортні послуги. Успіх у досягненні відповідної

конкурентної позиції на ринку можливий за умови використання корпоративної

логістики.

На сучасному етапі розвитку корпоративна логістика, як найбільш досконала

форма логістичних відносин, стала домінуючим інструментом вирішення проблем

економічного характеру. Основною задачею корпоративної логістики на підприємствах

залізничного транспорту є узгодженість роботи вантажного, пасажирського секторів із

забезпечуючими інфраструктурними господарствами в умовах реформаційного

розмежування за організаційними, технологічними, інформаційними та фінансовими

аспектами.

Принципи корпоративної логістики є початковими положеннями, на основі яких

здійснюється побудова та функціонування корпоративних логістичних систем. Доцільно

виділити наступні основні принципи функціонування корпоративної логістики на

підприємствах залізничного транспорту:

1 Принцип «глобальності». Йде мова про прийняття рішення вибору видів

транспорту, експедиторів, перевізників, способів транспортування товарів та маршрутів

руху. При цьому дані питання повинні вирішуватися комплексно, без врахування

локальних факторів, тобто тільки шляхом глобальної оцінки раціональності організації

всього перевізного процесу, а не мінімізації витрат на деякій вибраній ділянці

прямування.

2 Принцип збалансованості транспортної політики – дотримання основних

правил логістики, тобто забезпечення інтересів клієнтів в області розподілу, а саме

вантажоперевізник гарантує, що товар буде доставлено вантажоотримувачу точно в строк

в заданий пункт в належному вигляді. Даний принцип також передбачає вибір виду

транспорту, який забезпечить найбільш оптимальний спосіб доставки вантажу,

виконуючи умови безпеки, надійності та якості вантажу.

147

3 Принцип взаємозв'язку передбачає, що цілі і завдання корпоративної логістики

повинні враховувати вимоги ринку, тобто споживачі транспортних послуг визначають

напрямок розвитку підприємства, а підприємство, в свою чергу, забезпечує максимальну

ступінь задоволення потреб, та, створюючи нові види послуг, формує в споживачів нові

потреби.

4 Принцип оптимальності полягає в максимальній узгодженості процесу руху

товару та дій учасників, при якій забезпечується максимальна ефективність

функціонування підприємства як цілісної системи.

5 Принцип інтеграції – спрямований на вивчення інтеграційних властивостей та

закономірностей в корпоративних логістичних системах. Інтеграційні властивості

виявляються в результаті сполучення елементів до єдиного цілого, поєднання функцій в

часі і в просторі. Корпоративна логістична система як упорядкована сукупність елементів

з певними зв'язками володіє особливими системними властивостями, не властивими

окремим елементам, і дозволяє отримати синергетичний ефект.

6 Принцип автоматизації полягає в тому, що всі логістичні функції і процес руху

товару в цілому повинні виконуватися з максимальним ступенем автоматизації, яка

дозволяє здійснювати ефективний контроль за процесом перевезенням на протязі всього

часу слідування та забезпечити відповідний рівень інформаційної координації та

інформаційного забезпечення.

7 Принцип гнучкості передбачає високу здатність корпоративної логістичної

системи пристосовуватися до мінливих умов ринкового середовища та різноманітних

запитів споживачів. Реалізація цього принципу вимагає постійного прогнозування

розвитку подій та розробки альтернативних рішень вирішення кожної можливої

проблеми.

8 Принцип системності припускає підхід до корпоративної логістичної системи як

до об'єкта, представленого сукупністю взаємопов'язаних елементів, реалізація яких

забезпечує досягнення потрібного ефекту в необхідні терміни, при необхідних трудових,

фінансових і матеріальних витратах, з мінімальним збитком для навколишнього

середовища. Принцип системності передбачає дослідження логістичного об'єкта, з одного

боку, як єдиного цілого, а з іншого боку, як частини більшої системи, в якій аналізований

об'єкт перебуває у певних відносинах з іншими системами. Таким чином, принцип

системності охоплює всі сторони об'єкта і предмета в просторі і в часі.

9 Головним принципом корпоративної логістики, як і транспортної логістики в

цілому, є принцип оптимізації витрат. Виконання цього принципу досягається шляхом

економії витрат за рахунок масштабів та за рахунок дальності маршруту. Але даний

148

принцип в більшій мірі стосується вантажних перевезень. Цей принцип необхідно

враховувати при оцінці альтернативних стратегій транспортного обслуговування.

Необхідно прагнути до максимального завантаження транспортних засобів та

максимальної протяжності маршрутів вантажоперевезення при обов’язковому задоволенні

всіх сервісних очікувань споживача.

Впровадження принципів корпоративної логістики на підприємствах залізничного

транспорту, дозволить оптимізувати не тільки витратну складову, а й функціонування

підприємства в цілому, забезпечуючи безперебійну, якісну та надійну роботу, що, в свою

чергу, підвищить конкурентоспроможність залізничних перевезень на ринку

транспортних послуг.

Онищенко Я.Г.


Зелені технології в логістиці

[email protected]

Безсумнівно, турбота про екологію є актуальною темою, і сьогодні всі говорять про

відповідальність виробників перед громадськістю.

Останнім часом все більш модною стає так звана зелена логістика, суть якої

полягає в тому, що логістична діяльність повинна ґрунтуватися на зелених технологіях,

тобто на технологіях, що не завдають або завдають мінімальної шкоди навколишньому

середовищу. В нашій країні, коли основні логістичні проблеми поки так і не вирішені,

особливого інтересу і ентузіазму даний напрямок не викликає, тим більш давно панує

переконання, що зелена логістика призводить виключно до подорожчання логістичних

витрат. Але повністю ігнорувати дану течію вже не виходить, особливо у тих компаній,

які намагаються вийти або поліпшити свої позиції на міжнародному ринку, де

використання зелених технологій стане в найближчому майбутньому таким же

необхідним, як і сертифікат ІSО.

Однак, існують деякі зелені технології, які не тільки не розоряють логістів, що

зважилися на їх використання, але й допомагають економити гроші. Тому, якщо

організація зіткнулася з необхідністю зарахування себе до підприємства, що керується

принципом зеленої логістики, то вона може скористатися деякими прийомами, наприклад:

поворотна тара – у багатьох випадках вона дозволяє істотно заощадити витрати,

пов'язані з упаковкою, особливо якщо тара достатнього великого обсягу;


149

теплоізоляція складів – використовується менше енергії на опалення, що

безсумнівно дуже екологічно і відповідно менше платити;

відмова від паперового документообігу, там де можливо – скорочення витрат на

папір, принтери, електроенергію;

скорочення викидів CO2 в атмосферу – планування оптимальних маршрутів,

консолідація вантажів, використання залізничного транспорту.

Вже точно встановлено, що зменшення забруднення та впливу на навколишнє

природне середовище збільшує конкурентоспроможність підприємства. Забруднення

навколишнього середовища часто являє собою форму економічних розтрат: коли відходи і

шкідливі речовини, що утворюються в процесі виробництва викидаються в навколишнє

середовище у вигляді забруднення, це ознака того, що ресурси використовуються не

повністю або неефективно.

Питання екології для України є найбільш актуальним, але на даний час існує ряд

проблем, які стримують розвиток зеленої логістики. Для популяризації «зеленої»

логістики в Україні рекомендується створення інфраструктурного комплексу для

проведення спеціалізованих міжнародних виставок, на яких будуть представлені сучасні

екотехнології, застосовувані в логістиці і транспортних перевезеннях.

Таким чином, зелена логістика – логістика майбутнього, заснована на зелених

технологіях і сприяє захисту навколишнього середовища при здійсненні логістичної


Рижов О.А.*, Шматенко О.П.

**, Білоус М.В.

*, Притула Р.Л.

**

Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя, Україна

*

Українська військово-медична академі, Київ, Україна**

Перспективи подальшої інтеграції військової логістики

[email protected]

Останнім часом спостерігається підвищений інтерес до планування і виконання

військових операцій на основі концепції логістичного управління. Військова логістика –

це сукупність засобів і способів, необхідних для доставки людей, техніки, боєприпасів та

інших матеріальних засобів до місць ведення бойових дій, а також планування й

організація заходів щодо підготовки і здійснення пов’язаних з цим процесів.

Міністерством оборони України приділяється велика увага проведенню реформ як серед

бойових підрозділів, так і частин матеріально-технічного забезпечення. Уроки, які


150

Україна продовжує виносити з озброєного конфлікту на сході, вказують на необхідність

кардинальних змін, насамперед, у системі військової логістики. Низка експертів

підкреслюють, що вітчизняна військова логістика відстає від логістики сусідньої країни,

яка з нами воює, як мінімум, на дві війни. У вересні 2014 року на Саміті НАТО в Уельсі за

участі Президента України Альянсом було офіційно заявлено про створення чотирьох

трастових фондів, спрямованих на надання допомоги у реформування та удосконаленні

сил сектору безпеки та оборони України. Зокрема, три з них належать до компетенції

Міністерства оборони. А саме: реформування систем логістики та стандартизації;

покращення системи управління, зв’язку та інформатизації; перепідготовка та соціальна

адаптація військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку. Створювані фонди

спрямовані на допомогу, зокрема, у вдосконаленні системи логістики та стандартизації

ЗСУ.

Тому виникла необхідність у вивченні актуальних питань військової логістики,

визначення пріоритетних напрямків дослідження, спрямованих на розвиток ефективного

моделювання і вирішення підходів до підвищення ефективності військової логістики.

Методами дослідження було обрано бібліографічний, аналітичний та системного аналізу.

Військові операції логістики мають важливе значення для збройних сил. Процес

постачання військ різноманітними матеріальними засобам, у тому числі і медичним

майном, є інтегральним процесом, який охоплює фізичні переміщення поставок

постачання – інформаційні потоки, які зумовлюють справність і результативність

фізичних процесів. Логістичні інформаційні потоки, зокрема, в сфері медичного

постачання включають такі процеси, як: прогнозування, планування, нормування, облік,

звітність, контроль.

Медичне забезпечення, як структура військової логістики, охоплює заходи, які

реалізуються з метою утримання високого стану здоров’я військовослужбовців, справного

надання медичної допомоги пораненим і хворим, а також забезпечення відповідних

санітарних і протиепідемічних умов районів розквартирування. Медичне забезпечення

охоплює лікувально-евакуаційні, санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, а також

медичний захист від наслідків зброї масового ураження. Медичне забезпечення є

інтегрованим з логістикою як частина функціонального забезпечення дій військ. У

Збройних силах система медичного забезпечення може не бути підсистемою логістики, а

саме медичне забезпечення може становити окрему функцію. Виступають однак зв’язки,

які вказують на необхідність координації і співпраці між логістичною і медичною сферою.

Специфічною категорією інформаційних потоків у військових логістичних

системах є накази, розпорядження і рапорти, які виступають переважно на стику системи

151

постачання і системи керування. В основі процесу управління матеріальними потоками

лежить обробка інформації, що циркулює в логістичних системах. Інформаційна логістика

організовує потік даних, що супроводжують матеріальний потік. В умовах Збройних Сил

України вона охоплює управління всіма процесами переміщення і ешелування запасів

матеріальних засобів, дозволяючи забезпечувати своєчасну доставку окремих видів

військового майна у необхідних кількостях, комплектації, якості з точки їх виникнення в

точку споживання з мінімальними витратами й оптимальним сервісом. Для того щоб

інформація ефективно підтримувала логістичні процеси, побудова логістичної

інформаційної системи повинна спиратися на шість основних принципів: повнота і

придатність інформації для користувача (логістична інформаційна система повинна

подавати інформацію в тому місці, того видуі повноти, яка потрібна для виконання

відповідних логістичних функцій і операцій); точність; своєчасність (логістична

інформація повинна надходити в систему військового управління «точно у термін»);

орієнтованість (інформація в логістичній інформаційній системі повинна бути орієнтована

на виявлення додаткових можливостей поліпшення якості продукції, сервісу, зниження

логістичних витрат); гнучкість (інформація, яка циркулює в логістичній інформаційній

системі, повинна бути пристосованою до конкретних користувачів і мати найбільш

зручний для них вигляд); придатний формат даних. Необхідною умовою узгодженої

роботи всіх ланок логістичного ланцюжка є наявність інформаційних систем, які подібно

центральній нервовій системі, в стані швидко та економічно підвести потрібний сигнал до

потрібній точці у потрібний момент. Потоки інформації є тими сполучними нитками, на

які нанизуються всі елементи логістичної системи. Інформаційна інтеграція може

полягати в активному обміні інформацією про параметри матеріальних потоків, створенні

спільних систем збору, зберігання інформації, узгодженні параметрів існуючих

інформаційних систем (формати представлення, протоколи передачі даних і т.д.) на усіх

етапах системи військового управління по ланцюгу поставок, впровадженні загальних

інформаційних систем і технологій та ін.

Таким чином, одним з найважливіших умов успішного функціонування логістичної

системи в цілому є наявність програмно-інформаційної системи логістики та

інфраструктури збору інформації, яка дозволила б зв’язати воєдино всю діяльність

(постачання, виробництво, транспорт, накопичення, розподіл і т.д.) і керувати нею

виходячи з принципів єдиного цілого. На сучасному рівні розвитку суспільства стало

очевидно, що інформація – це самостійний виробничий фактор, потенційні можливості

якого відкривають широкі перспективи для зміцнення боєздатності Збройних сил України.

152

Самойлова А.Г., Клименко Е.С.

Полоцкий государственный университет, Полоцк, Беларусь

Совершенствование логистического управления запасами на примере СОАО

«Коммунарка»

При разработке политики управления запасами необходимо учитывать, что

отсутствие нужного количества и ассортимента товаров на складе может вызвать

сокращение объема продаж и потерю части покупателей, следовательно, и снижение

прибыли компании. Одновременно с этим чрезмерные запасы приводят к увеличению

потребности в складских помещениях, в оборотном капитале, в расходах на страховку, а,

кроме того, хранящаяся на складе продукция может морально устареть, а, следовательно,

утратить часть своей стоимости. Именно по этой причине политика управления запасами

должна быть направлена на увеличение прибыли компании, а также на минимизацию

общих затрат на логистику и зависеть от корпоративной политики компании.

Нами было рассмотрено управление запасами на СОАО «Коммунарка». В

последние два года распределение продукции предприятия столкнулось с проблемой

сокращения рынков сбыта [1]. Рассмотрим один из возможных путей решения проблемы

загруженности складов на СОАО «Коммунарка». Одним из средств оптимизации запасов

является изучение номенклатурных позиций товаров с целью выявления, на какие группы

товара приходится большая часть денежных средств предприятия, и спрос на какие

товары является постоянным [2]. Для этого используется метод АВС-анализа и метод

XYZ-анализа. На основании АВС и XYZ-анализа номенклатуры товарных запасов на

СОАО «Коммунарка» были получены следующие результаты.

Шоколад «Алѐнка», конфеты «Кузнечик» относятся к группе AY. Это означает, что

запасы по данным конфетам занимают значительную долю расходов предприятия на

содержание запасов (около 80%) и спрос на данные продукты подвергается известным

тенденциям, поэтому спрос на данные конфеты легко прогнозируем. Данные категории

конфет требуют индивидуальных технологий управления и использования модели

управления запасами с фиксированным уровнем заказа;

К группе AZ относятся конфеты «Минчанка», конфеты «Столичные», конфеты

«Малышок», конфеты «Батончики сливочные». Перечисленные конфеты относятся к

самой важной для исследования группе, так как на них приходится большая часть

денежных средств компании, и спрос на эти товары не подвергается никаким тенденциям,

следовательно, практически непредсказуем. Для данных товаров необходимо

153

использование модели с установленной периодичностью пополнения запаса до

постоянного уровня, значительный страховой запас и ежедневный контроль;

Планирование по товарам шоколад «Красная шапочка» и конфеты «Белочка»

может осуществляться как по одинаковым, так и по индивидуальным технологиям (как по

срокам планирования, так и по срокам доставки), так как они относятся к группе В и

занимают среднее положение в формировании запасов склада. По сравнению с позициями

номенклатуры группы А, они требуют меньшего внимания, за ними производится

обычный контроль текущего запаса на складе и своевременностью заказа;

Планирование по товарам конфеты «Белорусские» и конфеты «Дюшес» может

осуществляться на более длительный период, например, на квартал, с еженедельной (или

ежемесячной) проверкой наличия запаса на складе, так как они относятся к группе СY, т.е.

на данные товары приходится незначительная часть денежных средств предприятия и

спрос является предсказуемым. Управление данными товарами реализуется в модели

управления с фиксированным интервалом времени между заказами, модели «Минимум-

максимум».

Для того чтобы добиться устойчивого конкурентного положения в современных

рыночных отношениях, следует обращать внимание на стратегии и ошибки, которые

совершают другие организации в данной отрасли. На наш взгляд, наилучшим примером

для подражания при построении стратегии развития и управления запасами в организации

является КО «Любимый край», специализирующее на производстве печенья и пряников

[3].

Проведенное исследование управления запасами на КО «Любимый край»

позволяет предложить следующие рекомендации по совершенствованию управления

запасами для СОАО «Коммунарка»: 1) увеличение количества дилеров продукции СОАО

«Коммунарка», данное решение позволит увеличить количество каналов сбыта компании

и завоевать новых потребителей; 2) рационализация ассортимента продукции в

соответствии со спросом потребителей, в том числе создание новых видов продукции 3)

проведение разнообразных рекламных акций; 4) увеличение точности исполнения заказа

за счет организации раннего ввода заказов в информационную систему для

информирования производства об ожидаемых отгрузках; 5) для логистиков по продажам

замена бонусов от объема продаж на маркетинговую поддержку, которая не зависит от

объема продаж, для установления равномерных отгрузок с целью сокращения запасов на

складах.

Таким образом, для создания системы управления запасами на СОАО

«Коммунарка» следует уделить особое внимание точности исполнения заказа, созданию

154

условий для равномерности отгрузок, провести подробный анализ номенклатуры

выпускаемой продукции, используя методы ABC и XYZ-анализа, для исключения

наименее востребованных товаров и оптимизации выпуска товаров, которые пользуются

постоянным спросом у потребителей.


1. Проблемы национализации: "Спартак" и "Коммунарка" [Электронный

ресурс]. Режим доступа: http://candynet.ru/news/id/3367. – Дата доступа: 01.11.2013

2. Дыбская В. В.Логистика : Учебник / В.В. Дыбская, Е.И. Зайцев, В.И.

Сергеев, А.Н. Стерлигова; под ред. В.И. Сергеева. — М.: Эксмо, 2009. — 944 с. —

(Полный курс MBA)

3. Theory of constraints practitioners alliance // [Электронный ресурс]. Режим

доступа: www.tocpractice.com. – Дата доступа: 18.11.2013

Світлична К.С.


Логістичний підхід до управління товарно-матеріальними запасами підприємства

В умовах підвищення рівня конкуренції на ринках споживання продукції особливого

значення набувають питання, пов’язані з покращенням ефективності функціонування

промислових підприємств. Одним з методів вирішення даного питання є удосконалення

системи управління матеріальними запасами, як процесу операційного менеджменту.

Поняття запасу пронизує всі сфери матеріального виробництва, тому що

матеріальний потік на шляху переміщення від первинного джерела сировини до кінцевого

споживача може накопичуватися й у вигляді запасу на будь-якій ділянці. Причому,

управління запасами на кожній з ділянок має свою специфіку. Запаси в тому чи іншому

вигляді присутні по всій довжині логістичного ланцюга, як у сфері виробництва, так і в

сфері обігу продукції.

Особливістю безпосередньо логістичного підходу до управління товарно-

матеріальними запасами є відмова від функціонально-орієнтованої концепції в цій сфері.

Важливим аспектом діяльності логістичної системи є підтримка розмірів матеріальних

запасів на такому рівні, щоб забезпечити безперебійне постачання всіх підрозділів

необхідними матеріальними ресурсами за умови дотримання вимог економічності всього

процесу переміщення матеріального потоку.

155

У виробничій логістиці велика роль належить процесам своєчасного постачання

виробництва всіма необхідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами,

комплектуючими виробами. Закордонними фахівцями розроблено і впроваджено у

практику декілька систем управління цими процесами: 1) МRP (Materials Requirements

Planing) - планування потреби в матеріалах - система планування виробничих ресурсів; 2)

«KANBAN» - метод, що забезпечує оперативне регулювання кількості проведеної

продукції на кожній стадії потокового виробництва; 3) «Just-in-time» - постачання «точно

в строк»; 4) ОPT - (Optimized Production Technologies) - оптимізовані виробничі

технології; 5) DRP (Distribution Requirements Planing) - система управління і планування

розподілу продукції.

Сутність системи «KANBAN» полягає в тому, щоб запаси за своєю кількістю

відповідали потребам початкової стадії виробничого процесу, а не накопичувалися.

Масштаби міжопераційного складування скорочуються внаслідок синхронізації операцій і

нівелювання обсягів предметів праці, що переробляються на кожному етапі. Що

стосується складування готової продукції, то його обсяг знижується шляхом скорочення

терміну тривалості кожної операції. Одним з методів скорочення запасів, підвищення

гнучкості виробництва і можливості протистояння зростаючій конкуренції став метод

«Just-in-time». Слід виділити і охарактеризувати принципову ідею методу, яка базується

на трьох передумовах. По-перше, передбачається, що замовленням споживачів готової

продукції повинні відповідати не її заздалегідь накопичені запаси, а виробничі

потужності, готові переробляти сировину і матеріали, що поступають майже «з коліс».

По-друге, в умовах мінімальних запасів необхідне безперервне удосконалення організації

й управління виробництвом. По-третє, для оцінки ефективності виробничого процесу,

окрім рівня витрат і продуктивності фондів, слід враховувати термін реалізації заявки, так

звану тривалість повного виробничого циклу.

Результати аналізу, проведеного по впровадженню концепції «Just-in-time» на

західноєвропейських підприємствах, є багатообіцяючими. Усереднені дані, отримані

більш ніж на 100 досліджених об'єктах (окремі проекти функціонують на фірмах

безперервно від 2 до 5 років), такі:

- запаси незавершеного виробництва скоротилися більш ніж на 80%;

- запаси готової продукції знизилися приблизно на 33%;

- обсяг невиробничих запасів (матеріалів і отриманих по кооперації деталей) коливався від

4 годин до 2 днів в порівнянні з 5-15 днями до впровадження методу «Just-in-time»;

- тривалість виробничого циклу (термін реалізації завдань усього логістичного ланцюга)

скоротилася приблизно на 40%;

156

- виробничі витрати знизилися на 10-20%;

- значно підвищилася гнучкість виробництва.

Використання стратегії «Just-in-time» дає і інші вигоди, у тому числі неекономічного

характеру. Наприклад, створення прозорої структури матеріалопотоків у вигляді

проміжних ланок сприяє широкому впровадженню технології типу СІМ (Computer

Integrated Manufacturing).

З розвитком логістики на підприємствах почалася перебудова управління

матеріальними запасами, стала налагоджуватися їх тісна координація із загальним

матеріальним потоком підприємств. Відповідно до цілей цієї перебудови були створені

відділи матеріальних потоків, не залежні від сектора складів виробничого відділу

підприємства. Серед екстрених завдань, поставлених перед знову створеними відділами,

слід виділити «зведення до нуля погрішностей в складуванні» і «передачу даних про стан

складських запасів в масштабі реального часу». Вжиті заходи дали позитивні результати -

підвищення ефективності транспортування товарів і навантажувально-розвантажувальних

робіт. Проте у міру раціоналізації матеріальних потоків на перший план висунулася

проблема управління складськими запасами.

Розробка ефективної логістичної системи управління запасами є запорукою

успішного функціонування підприємств в умовах економічних обмежень. Для її реалізації

необхідно:

- впроваджувати систему контролю за використанням запасів у виробничому процесі з

метою оптимізації витрат на транспортування, зберігання та підготовку до запуску у

виробництво;

- підвищувати інтенсивність використання запасів через прискорення їх обертання.

Сисенко Л.М.

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра


Логістичні системи в управлінні якістю продукції овочівництва закритого ґрунту

[email protected]

Організовані у відповідності до руху матеріальних та інформаційних потоків

підприємства, структуровані з урахуванням властивостей наповнення цих потоків

складові логістичної системи підприємства відграють важливу роль у забезпеченні якості

продукції овочівництва закритого ґрунту. Питання розбудови логістичних систем


157

сільськогосподарських підприємств знайшли висвітлення у працях О. Гуторова, Н.

Прозорової, О. Сумця, О. Ульянченка та інш., та взаємозв’язок логістичної систем з

системою управління якості продукції з урахуванням її особливостей потребує

подальшого поглиблення наявних розробок.

Загострення конкуренції як на світовому агропродовольчому ринку, так і

вітчизняному посилює вимоги до якості овочевої продукції українських

сільськогосподарських підприємств. Здатність підприємства стабільно забезпечувати

споживачів якісною продукцією визначається діючою на ньому системою організації та

управління. Економічну сутність управління якістю ми розглядаємо як постійний,

планомірний, цілеспрямований і коригувальний процес впливу менеджменту та

працівників підприємств на формування якості продукції, що забезпечує виробництво і

доведення до споживачів продукції заданої якості. Управління якістю здійснюється

шляхом реалізації керуючих функцій (планування, мотивація, організація, контроль; збір

та аналіз інформації, розробка заходів, прийняття рішень та впровадження заходів). Всі

вони взаємопов'язані між собою і їх послідовна реалізація наповнює систему управління

якістю.

Якість формується, насамперед, в процесі створення продукції, тому важливе

значення для управління якістю мають технологічні процеси та організація виробництва.

Вирощування в теплицях овочів – є складним технологічним процесом. Успіх

вирощування залежить від багатьох чинників, більшу їх частину можна контролювати,

впливаючи, на ріст і розвиток рослин. Але не менш важливе значення для успіху

управління якістю продукції мають вчасність та надійність теплопостачання, якість ґрунту

(субстрату), води та речовин для живлення рослин, насіннєвого матеріалу та розсади,

засобів захисту рослин тощо, а також своєчасна доставка овочів до підприємств

роздрібної торгівлі, їх належне збереження при визначених гідро- та температурному

режимах. Таким чином, логістична система як система оптимізації руху матеріальних

ресурсів виробництва, готової продукції в межах та за межами підприємства від

підготовки виробництв до доведення готової продукції до споживача структурно-

функціонально виступає складовою системи управління якістю продукції.

Логістична система підприємства овочівництва закритого ґрунту включатиме: блок

постачання (в якому принципово виділяються ланки постачання технічних засобів

виробництва, енергопостачання, хімічних речовин та біологічних елементів виробництва),

виробничий блок (ланки складування запасів, незавершеного виробництва, складування

готової продукції), збутовий блок (ланки транспортування, зберігання та реалізації у

роздрібній мережі).

158

Особливостями виробництва овочів закритого ґрунту, що зумовлюють певні

вимоги для побудови адекватних логістичних систем є: обмежений термін зберігання

продукції, чутливість продукції до змін температури повітря, вологості, отже,

необхідність підтримки певного температурного режиму та рівня вологості для зберігання

створеної у виробництві якості продукції.

Залежно від обсягів виробництва продукції підприємства та наявності в регіоні

відповідних логістичних підприємств структурно-організаційно блоки постачання та

збуту логістичної системи підприємства овочівництва закритого ґрунту можуть бути

сформовані як внутрішні, зовнішні та змішані.

Отже, формування адекватної особливостям виробництва логістичної системи

підприємства є важливою складовою в управлінні якістю продукції овочівництва

закритого ґрунту. Починаючи з постачання сировини і матеріалів належної якості і

закінчуючи реалізацією споживачам продукції відповідної якості, логістична система

забезпечує реалізацію процесів у системі управління якістю продукції. Та вже сьогодні

архітектоніка логістичних систем вітчизняних підприємств має бути розбудована з

урахуванням руху України у відповідності з вектором Євроінтеграції.

Смерічевська С.В.

Національний авіаційний університет, Київ, Україна

Сучасне інформаційне забезпечення процесу формування транспортно-логістичних

кластерів в Україні

[email protected]

Важливим елементом інтеграційних процесів у ході формування та сталого

розвитку регіональних транспортно-логістичних кластерів в Україні (ТЛК) є створення

загального інформаційного простору.

Тому створення єдиної системи інформаційного забезпечення ТЛК, інтегрованої в

національну та європейську транспортну інформаційну систему, залишається край

важливою та актуальною задачею, яка може бути досягнута шляхом оптимізації процесу

поєднання різних інформаційних продуктів і програм для ефективного функціонування

регіональних ТЛК, підвищення інформативності, впровадження високих інформаційних

технологій.

Першочерговими заходами в розв'язанні цього питання є:


159

– забезпечення постійного контролю за проходженням вантажами різних елементів

транспортного технологічного ланцюга з метою виключення невиправданих

затримок,забезпечення збереження вантажів;

– досягнення відповідності проходження документації, пов'язаної з переміщенням

вантажів, швидкості руху транспорту;

– створення інформаційної системи для споживачів транспортних послуг у рамках

всіх регіонів;

– формування баз даних для єдиного інформаційного забезпечення міжрегіональних

перевезень вантажів і пасажирів;

– розробка принципів побудови інтегрованих мереж передачі інформаційних даних;

– визначення й реалізація основних завдань інформаційного забезпечення

формування міжрегіональних транспортних коридорів з урахуванням міжнародних

критеріїв і вимог;

– погоджена технічна модернізація бази інформатики, впровадження сучасних

інформаційних технологій міжрегіональних перевезень;

– забезпечення загальних вимог до створення системи транспортної статистики.

Узагальнення здобутків науковців і практиків дозволяє запропонувати наступні

складові елементи системи сучасного інформаційного забезпечення процесу формування

та ефективного функціонування ТЛК в Україні (рис.1).

Мета ІЗ ТЛК полягає в тому, щоб отримати можливість ефективного управління,

контролю і комплексного планування руху транспортно-матеріального потоку.

ІЗ

ТЛК

Інформаційні джерела

Книги, періодика,

форуми, організації.

Інтернет магазини,

бібліотеки та каталоги

Управлінське програмне

забезпечення

КІС (ERP), ГІС, SCM, CRM, BPM, WMS, EDI, APS, SCADA та ін.

Митниця і право

Інформаційно-правові (ІПС)

і митні інформаційні

системи (МІС)

Сервісно-системне

ПЗ та обладнання

Операційні системи,

платформи, SOA,

СУБД, офісні пакети,

сервери, локальна

мережа

Інформаційний

менеджмент

ІТ-аутсорсинг,

e-SCOR, TCO, TVO,

ROI.

Управління ІКР

Аналітичні системи і

технології

OLAP, Data Mining,

експертні ІС,

математичне, вітрини і

сховища даних, CASE

Телематика

(зв'язок, позиціонування,

навігація, ідентифікація,

моніторинг)

GPS, GSM, WAP, RFID, FMS

Інтернет технології

ASP, SaaS, електронний

фрахт і моніторинг,

системи електронної

комерції та ін.

Рис. 1 – Складові елементи сучасного інформаційного забезпечення процесу формування

та функціонування ТЛК в Україні

160

Для ефективної роботи ТЛК необхідна інформаційна інтеграція між всіма її

учасниками – тобто формування єдиного інформаційного простору шляхом об'єднання

інформаційних ресурсів на основі клієнт-серверних, крос-платформних, сервіс-

орієнтованих технологій і уніфікованих технологій повідомлень і подання даних (табл.1).

Таблиця 1 - Сучасні напрямки розвитку інформаційного забезпечення ТЛК

Напрямок Опис і приклади застосування

Бізнес-аналітика в логістиці

і управлінні ланцюгами

поставок

Програмне забезпечення для вирішення завдань управління

ефективністю бізнесу.

www.sas.com

Бездротові технології Радіомітки на пакетах, тарі та упаковці (тех-нологія RFID).

Контроль доставки та інвентаризація запасів у споживачів

на основі Internet і WAP технологій.

Прискорення процесу в 4 рази.

www.rfidessentials.net

ГІС, FMS

on-line

Інтерактивна прокладка оптимальних маршрутів і

планування доставки товарів. Моніторинг. Інтернет-

Інтранет ГІС.

www.trace.ru; www.mapquest.com;

www.autotransinfo.ru; www.ramax.ru;

www.onetrack.ru

Електронна комерція та ІТ-

аутсорсинг

Електронні форми контрактів і платежів за товари та

послуги у відкритих комерційних системах. SaaS CRM

(Cloud Provider) (www.parking.ru)

Експрес-перевезення та

електронний фрахт

Системи і технології швидкої доставки товарів з Інтернет-

моніторингом і віртуальними фрахтовими операціями:

www.fedex.com; www.ups.com; www.tnt.ru;

www.dhl.com; www.teleroute.com;

www.benelog.com

Глобальний зв'язок і

моніторинг

Глобальний мобільний зв'язок «трубка-трубка»,

забезпечуваний низькоорбітальними супутниковими

системами типу Globalstar, Iridium, ICO Global та ін.

www.globaltel.ru; www.satcall.ru

Автоматизація

проектування ланцюгів

поставок

Програмне забезпечення для моделювання і візуального

проектування ланцюгів поставок

www.simflexgroup.com

Забезпечення впровадження та застосовування сучасних інформаційних технологій

на підприємствах-учасниках регіональних ТЛК сприятиме підвищенню ефективності

діяльності регіональної транспортно-логістичної інфраструктури, що має суттєвий вплив

на формування конкурентоспроможної економіки відповідного регіону.

http://www.trace.ru/

http://www.mapquest.com/

http://www.autotransinfo.ru/

http://www.ramax.ru/

http://www.onetrack.ru/

http://www.fedex.com/

http://www.ups.com/

http://www.tnt.ru/

http://www.dhl.com/

http://www.teleroute.com/

http://www.globaltel.ru/

161

Стегній О.В.

Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра


Основні принципи роботи аграрних підприємств у період кризи

Циклічність розвитку економіки супроводжується підйомом та спадом загального

обсягу виробництва . На сьогоднішній час в умовах економічної та політичної кризи в

Україні спостерігаємо зниження доходів підприємств аграрної галузі за рахунок спаду

внутрішніх цін на продукцію рослинництва минулого сезону.

За рахунок різкої девальвації гривни помітно зросли ціни від реалізації зернових

та олійних культур але знецінення національної валюти викликає тотальне подорожчання

майже усіх ресурсів, які використовуються аграрними підприємствами у власному

виробництві. Наразі аграрні підприємства функціонують в умовах призупинення банками

кредитних та лізингових програм, заморожено інвестиційні програми.

У період кризи руйнується сформована роками структура аграрного

підприємства. Існує два шляхи виходу з кризового стану, це або заново сформувати

структуру відносин на підприємстві або ліквідувати підприємство.

З досвіду минулих років знаємо, що кожна криза несе в собі не тільки негативні

наслідки а ї ймовірність нового розвитку та надбань, які неможливі при стабільному

розвитку економіки. Слово «криза» у перекладі з багатьох мов означає «час перехідного

стану». Тому кризові явища слід розглядати з одного боку як причину втрат, а з іншого як

можливість надбання.

Всі втрати, викликані кризою, можна підсумувати одним виразом: брак фінансів.

Головне завдання підприємств аграрної галузі – це збільшення прибутковості (за рахунок

підвищення урожайності та якості зерна) та зменшення витрати виробництва (за рахунок

скорочення посівів які вимагають великих інвестицій на користь менш затратних,

зменшувати обсяги добрив, знижувати вартість оренди землі та ін.

В період кризи аграрним підприємствам необхідно вводити заходи для

запобігання або усунення неплатоспроможності. Головними причинами настання

неплатоспроможності, це відставання від запитів ринку щодо асортименту, якості та ціни

продукції що виробляє підприємство. Також до настання неплатоспроможності веде

незадовільний фінансовий стан підприємства, обтяжений надлишковими зобов'язаннями.

Ситуація особливо погіршується, коли на підприємстві відсутні планування та

управління грошовими потоками, що і призводить до зниження економічної активності

підприємства. Загальні характеристики аграрного підприємства, а саме: конкурентна

162

позиція серед конкурентів, прибутковість, науково-технічний потенціал підприємства

необхідно розглядати з боку їх впливу на платоспроможність підприємства.

В складні часи підприємство може обрати шлях диверсифікації за рахунок

розширення асортименту продукції яку виробляє або освоїти нові види виробництва, що

дасть економічні вигоди та запобігання банкрутству.

При диверсифікації необхідно враховувати можливість підприємства,

забезпечити привабливість галузі в якої планується проводити диверсифікації.

Увагу необхідно приділити: по-перше формуванню асортименту продукції яка

повинна відповідати потрібностям ринку; по-друге фінансовому стану підприємства; по-

третє обмеженням ресурсів які використовується підприємством для виробництва

продукції.

Процес диверсифікації, крім внутрішнього розширення у виробництві нових

видів продукції може проходити за рахунок злиття і поглинань слабких, збиткових

підприємств найбільш сильними, що дозволяє не тільки диверсифікувати але й збільшити

масштаби підприємства.

Розробка антикризових заходів на підприємстві вкрай важлива, своєчасність їх

виконання є свого роду гарантією для втримання спаду економічної активності на

аграрному підприємстві.

Сумець О.М.



Видовий поділ логістичної діяльності, здійснюваної на підприємствах олійно-жирової

галузі

Для максимальної реалізації економічних можливостей підвищення ефективності

функціонування підприємств ОЖГ та зміцнення їх конкурентних позицій на визначених

сегментах ринку необхідно вирішити низку проблем, пов’язаних із раціональним

застосуванням логістичного підходу, як дієвого інструменту забезпечення ефективного

господарювання й дальшого його розвитку. На думку автора, в умовах, що склалися нині в

галузі, це є одним із важливих, хоча й нелегких, завдань. Останнє зумовлюється у першу

чергу специфічністю форм галузевої структури агропродовольчого комплексу (АПК), яка

поєднує у собі всі фази переміщення матеріальних потоків – закупівлю, виробництво і збут.

Це вимагає від менеджменту підприємств АПК клопіткої роботи з планування й організації

163

відповідних видів логістичної діяльності (ЛД) та ефективного їх здійснення. Ґрунтовний

аналіз галузевої специфіки функціонування підприємств ОЖГ та їх виробничого процесу,

що наведений вище, надав можливість у процесі дослідження конкретизувати ці види ЛД за

двома ознаками – фазовим і функціональним їх поділом.

Відповідно до першої ознаки, у процесі господарювання підприємств ОЖГ

виконуються такі види ЛД, як постачання матеріальних ресурсів на підприємство,

виробництво, розподіл й збут готової продукції, повернення реалізованої продукції,

утилізація і знищення відходів.

Практика свідчить, що у межах кожного виду ЛД за фазовим поділом в

обов’язковому порядку здійснюється певна кількість видів ЛД, що класифіковані за

ознакою «функціональний поділ». Відповідно до запропонованої автором класифікації

таких видів ЛД [1] у класичному варіанті виділено п'ятнадцять: закупівля матеріальних

ресурсів; складування і зберігання матеріалів, сировини й готової продукції; управління

запасами; транспортування й переміщення матеріальних ресурсів; вантажопереробка;

моніторинг переміщення матеріальних потоків; упакування продукції; комплектування

замовлень споживачів; локалізація виробництва й складів; обслуговування споживачів;

логістичне адміністрування; реєстрація, оцінка, аналіз та контроль ЛВ на здійснення всіх

видів логістичних активностей; комунікації; доставка запасних частин на підприємство, а

також утримання логістичної інфраструктури. У залежності від ситуації, що склалася на

підприємстві чи в зовнішньому оточенні, перелік видів ЛД може змінюватися –

скорочуватися або подовжуватися. Так, наприклад, дуже часто виникає необхідність

виконувати прогнозування продажів, складати виробничі графіки роботи цехів і дільниць

підприємства, виготовляти упакування для продукції й т. ін. Слід зауважити, що при

плануванні й організації виконання видів ЛД за функціональних поділом важливим є

визначення чітких меж між ними та встановлення раціональної послідовності їх

здійснення з врахуванням часових й ресурсних можливостей підприємства та вимог

споживачів. Саме це забезпечує ефективний матеріальний потік у межах логістичної

системи підприємства і, насамкінець, результативність та ефективність ЛД.

Як свідчить практика, зазначеними видами ЛД на підприємствах ОЖГ традиційно

управляють окремо. Цим займаються спеціально організовані на підприємствах підрозділи

й служби закупівель, транспортування, складського господарства, розподілу й т. ін. Однак

такий поділ породжує певну кількість проблем, що обумовлені різноплановістю цілей

кожного підрозділу чи служби. Безумовно, що їхні цілі самі по собі є важливими. А тому

фахівці, що відповідають за реалізацію визначених видів ЛД, мають всі підстави

оцінювати свою діяльність, виходячи у першу чергу із власних пріоритетів, а не з

164

пріоритетів здійснення ЛД на підприємстві. Така ситуація призводить рано чи пізно до

виникнення певних проблем, оскільки окремі цілі починають вступати одна з одною в

конфлікт. Так, наприклад, за умови скорочення запасів сировини на складі можна

зекономити певну частку коштів, однак це призводить до виникнення випадків дефіциту

сировини й підвищує витрати на експедирування продукції за умови термінової її

допоставки замовникам. Аналогічно відділ закупівель може скоротити свої

адміністративні витрати і витрати на доставку сировини й матеріалів за рахунок закупівлі

їх у постачальників більш крупними партіями, аніж це необхідно. У свою чергу, така

тактика призводить до підвищення обсягу запасів на складі підприємства і веде до

збільшення грошових витрат на їх зберігання. Таких прикладів можна навести ще чимало.

Але всі вони доказують те, що на практиці різні види ЛД тісно пов’язані одна з одною, й

ефективні тактичні рішення, що реалізуються в межах однієї із них, неминуче негативно

впливають на економічну ефективність здійснення інших видів діяльності. Практика

показує, що неврахування таких причинно-наслідкових взаємозв’язків між видами ЛД

веде підприємства до істотних реальних фінансових або часових витрат. Отже, щоб

уникнути у певній мірі зайвих витрат на підприємствах галузі, при плануванні й

організації ЛД необхідно чітко визначитися з пріоритетами її здійснення й подальшого

розвитку. Для цього ЛД будь-якого підприємства слід розглядати не в цілому, а як

сукупність конкретних видів діяльності, що мають свої чітко визначені зміст,

спрямованість, цілі й завдання. З погляду автора, саме такий підхід надасть можливість

керівникам підприємств ОЖГ правильно визначитися з пріоритетами й цілями ЛД та

коректно відпрацювати відповідним службам логістичну стратегію на майбутній період з

урахуванням ринкових тенденцій і змін у потребах споживачів. З огляду на вказане,

вважаємо, що це завдання можна вирішити використавши для дослідження метод аналізу

ієрархій [2], який за своїм змістом не протирічить основним положенням аналітичної

дедукції і редукціоністської логіки.


1. Сумець О.М. Систематика видів логістичної діяльності підприємств АПК / О.М.

Сумець // Економічний форум. –2014. –№ 2. –С. 157-163.

2. Саати Т. Аналитическое планирование. Организация систем / Т. Саати, К. Кернс;

[пер. с англ. Р.Г. Вачнадзе]. – М. : Радио и связь, 1991. –224 с.

165

Сумец А.М., Сыромятников П.С.

Харьковский национальний технический университет сельского хазяйства имени Петра

Василенка, Харьков, Украина

Источники возникновения «ситуаций риска» при транспортном обслуживании

клиентов

Нынешний этап развития экономических отношений на рыночном пространстве

усилил роль автотранспортных систем в реализации концепции логистики каждого

отдельного предприятия, фирмы, компании. Основным «рабочим» звеном таких систем

являются автотранспортные средства, посредством которых и реализуется исполнение

транспортного процесса по перемещению материальных потоков от продуцента к

потребителю. При этом основной задачей логистов и аналитиков является организация

эффективного транспортного процесса.

На сегодняшний день в арсенале названных специалистов находится довольно

много эффективных инструментов решения любых задач касательно организации и

планирования транспортного процесса. Однако применение штатных алгоритмов для

решения транспортных задач все чаще и чаще не позволяет получать желаемого решения.

И причина здесь вполне определенная – это своеобразная неопределенность сложившейся

ситуации выполнения заказа клиентов. Какие источники ее возникновения? Ответ на этот

вопрос специалистам известен. Это: 1) зависимость от погодных и дорожных условий; 2)

наличие в структуре автотранспортной системы звена материально-технического

снабжения, от четкости работы которого напрямую зависит своевременность выполнения

заказа; 3) наличие в процессе эксплуатации автотранспортных средств элементов

вероятности и случайности, обусловленных надежностью последних; 4) неясность,

недостаточность и неполнота информации о возможных случайных изменениях при

выполнении заказа (заказов) клиента (клиентов); 5) невозможность однозначной оценки

предмета задачи при сложившихся нетривиальных условиях и постоянно изменяющейся

рыночной ситуации; 6) относительная ограниченность сознательной деятельности

транспортного аналитика либо логиста, принимающего решение, ввиду неясности

обстановки и неполноты информации; 7) различного рода институциональные факторы

периодического и апериодического характера и др.

Неопределенность, порождаемая указанными факторами, при обслуживании

широкого круга клиентов обуславливает появление ситуаций, не имеющих однозначного

исхода, то есть решения.

166

Анализ нетривиальных ситуаций, возникающих в ходе транспортного

обслуживания клиентов, позволил выделить так называемые ситуации риска. Под

ситуацией риска в ходе транспортного обслуживания клиентов следует понимать

сочетание, совокупность различных обстоятельств, создающих и постоянно ведущих к

изменению условий выполнения заказа. Поэтому логист, исходя из формальной логики,

стремится снять ситуацию риска путем принятия правильных решений и оперативной

корректировки стратегии выполнения заказов при условии неизменности времени и

стоимости доставки груза клиентам. Как правило, оперативная корректировка стратегии

выполнения заказов производится посредством изменения маршрута доставки грузов. При

этом и возникают как минимум два вида риска, которые выражаются несоответствием: 1)

типа транспортного средства выполняемой задаче в качественном и количественном

отношениях; 2) прогнозируемых объемов необходимых материальных ресурсов для

автотранспортной системы с целью обеспечения выполнения заказов с определенным

количеством и структурой транспортных средств.

Если первое несоответствие грозит перевозчику выполнением заказа с

дополнительными затратами, то второе – срывом выполнения заказа. Таким образом,

планирование обслуживания клиентов в соответствии с ранее заключенными договорами

обязательно должно осуществляться на основе предварительного анализа потенциальных

источников возникновения риска невыполнения обязательств.

Чуєшов О.В.*, Хромих А.Г.**

ТОВ «ФК «Здоров’я», Харків, Україна*

Національний фармацевтичний університет, Харків, Україна**

Науково-практичні засади оцінки стану внутрішньологістичної інтеграції процесів

на вітчизняних фармацевтичних підприємствах

Вступ. Як свідчить вітчизняна практика, важливою умовою забезпечення стратегічної

конкурентоспроможності виробничих фармацевтичних підприємств (ФП) в сучасних умовах є

побудова на них ефективної мікрологістичної системи, яка дозволяє вирішувати такі завдання:

оптимізувати рівень запасів; інтенсифікувати потокові процеси; прискорити обіговість

матеріальних ресурсів; забезпечити збереження якості фармацевтичної продукції у всіх ланках

інтегрованого фармацевтичного логістичного ланцюга; знизити логістичні витрати і

собівартість фармацевтичної продукції; своєчасне забезпечення споживачів якісною

фармацевтичною продукцією тощо. На думку фахівців, добре побудована інтегрована

167

мікрологістична система – життєво необхідна умова для досягнення комерційного успіху будь-

якого підприємства.

Метою роботи є обґрунтування алгоритму дослідження потенціалу інтеграції логістичних

бізнес-процесів в мікрологістичній системі ПАТ «Фармак».

Методи досліджень. У процесі дослідження використовувалися методи наукового аналізу та

синтезу.

Рисунок. Алгоритм оцінки потенціалу внутрішньої інтеграції логістичних процесів на ФП і його

готовності до побудови інтегрованої мікрологістичної системи (ІМЛС)

Результати досліджень. На думку авторів, інтегрована мікрологістична система ФП – це

адаптивна, цілеспрямована і структурно упорядкована система з високим організаційно –

інтеграційним та інформаційно – комунікаційним потенціалом, спрямованим на координацію й

удосконалення господарської діяльності, пов’язаної із збалансованим управлінням

матеріальними та супутніми до них потоковими процесами в межах ФП.

168

Важливим етапом розробки методологічних засад формування подібних систем на ФП є

аналіз стану внутрішньологістичної інтеграції процесів. Спираючись на результати проведених

досліджень і з урахуванням вимог міжнародних стандартів якості й належних практик GxP,

запропоновано здійснювати дослідження потенціалу інтеграції логістичних процесів на ФП за

алгоритмом, наведеним на рисунку.

Висновки. Отже результати дослідження свідчать, що використання, запропонованого

алгоритму сприятиме: зростанню узгодженості та збалансованості основних логістичних

процесів; зростання на досліджуваному підприємстві ефективності використання ресурсів;

підвищення обіговості запасів готової фармацевтичної продукції, збереженню її якості;

зниженню логістичних витрат та підвищенню рівня задоволення потреб кінцевих споживачів

(пацієнтів) фармацевтичної продукції тощо.

Шванський В.С.

Київський національній торговельно-економічний університет, Київ, Україна

Джерела складності в ланцюгах поставок продовольчих товарів

[email protected]

В сучасних умовах прогресуючих процесів глобалізації, участі України у

міжнародних торговельних союзах при одночасному загостренні конкуренції та

пов’язаному з цим зростанні ролі споживача, питання забезпечення

конкурентоспроможності є нагальним для багатьох галузей господарства. Використання

інноваційних логістичних підходів для розв’язання важливих економічних завдань та

розкриття конкурентного потенціалу українських підприємств здатне забезпечити не

тільки стійку конкурентну позицію підприємств, але і гарантувати подальший розвиток

окремих галузей господарства.

Визначення природи ланцюгів постачання і сумісних з ними понять є довготривалим

і не прийнятим багатьма дослідниками, незважаючи на сильний тренд у процесному

визначенні цього поняття. Складність об’єкту дослідження, що знаходить свого прояву в

конфлікті поглядів на фундаментальну природу ланцюгів поставок та погляд крізь призму

різних критеріїв призводять до практичної неповноцінності концепцій, що пропонуються

практикам. Як показує світова практика, поняття складності ланцюгів поставок а саме

аспект невизначеності, що лежить в її основі, є найбільш недооціненими складовими

класичних логістичних концепцій [1].

Неоднорідність галузей економіки, характеристики товарів та підприємств, що

169

представлені на ринках, формують унікальні умови, що потребують індивідуального

підходу до формування ланцюгів поставок товарів. Можна провести класифікацію

факторів, що впливають на формування ланцюгів поставок на основі рівня складності, що

привносять її складові частини в загальну структуру мережі. Можна виділити 8 видів

складності:

1. Мережева складність. Чим більша кількість вузлів і зв’язків існує у мережі

тим складнішою вона є. Внаслідок делегування на аутсорсинг допоміжних бізнес процесів

компанії стають більш залежними від своїх зовнішніх постачальників товарів та послуг,

які в свою чергу залежать від мережі постачальників другого рівня [2].

2. Складність процесу. Основою кожного ланцюга поставок є мережа процесів,

як внутрішніх по відношенню до компанії, так і зовнішніх, що протікають у ланках,

розміщених вище або нижче по потоку. Проводячи декомпозицію ланцюга додання

вартості можна визначити, що більшість циклу замовлення у сучасних ланцюгах поставок

не додають цінності продукції що виробляється.

3. Складність, що створена асортиментом. Розвиток споживчих ринків,

посилення конкуренції та звуження цільових груп споживачів продукції, рух до ринку

одного споживача призводить до того, що асортиментний ряд компаній у сучасних умовах

має тенденцію до розширення.

4. Складність продукту. Структура продукту може мати суттєвий впив на

складність ланцюга поставок. Рішення щодо вибору матеріаліві компонентів майбутнього

продукту, прямочи опосередковано, впливає на життєвій цикл товару, структуру,

гнучкість та чутливість усього ланцюга поставок.

5. Складність, що обумовлена споживачами — обумовлений великою кількість

нестандартних форм товару та супутніх ним послуг. Витрати на обслуговування різних

клієнтів можуть відрізнятися, в залежності від частоти замовлень, розміру партій, вимог

щодо супутніх послуг по продажному та після продажному обслуговуванню.

6. Складність, пов’язана з постачальниками. Розвинена мережа постачальників

також може служити джерелом складності і непередбачуваності в ланцюзі поставок. Ріст

транзакційних витрат, пов'язаний з контролем великої кількості контрагентів,

неможливість тісної інтеграції, ризики інвестиції у некритичних для компанії

постачальників безумовно негативно впливають на ефективність ланцюга поставок [3].

7. Організаційна складність. Загалом структура організації будується навколо

функціональних зобов’язань, формуючи структуру департаментів та відділів.

Неможливість створити компактну, ефективну, націлену на результат структуру в

170

середині компанії унеможливлює побудову ефективної структури (у нашому випадку

ланцюга поставок, або мережі розподілу) за її рамками.

8. Інформаційна складність. Сучасні ланцюги поставок генерують великий

об’єм інформації, що відображає рух матеріального, інформаційного та фінансового

потоків між елементами ланцюга. Об’єм даних, що генерується ланцюгами поставок

давно перевищив можливості компанії правильно їх інтерпретувати.

Поняття складності, невизначеності та ризику є ключовими для таких динамічних

детермінованих систем як ланцюги поставок продовольчих товарів. Систематизація та

врахування ризиків, зниження варіативності ланцюгів поставок є необхідним елементом

ефективного управління логістикою, запорукою раціональної організації руху

матеріальних потоків. Визначення та систематизація складових складності ланцюга

поставок та розробка методології її зниження є перспективними та нагальними для

подальших наукових розробок.


1.Vachon S., Klassen R. D. An exploratory investigation of the effects of supply chain

complexity on delivery performance //Engineering Management, IEEE Transactions on. – 2002.

– Т. 49. – №. 3. – С. 218-230.

2. Jüttner U. Supply chain risk management: understanding the business requirements from

a practitioner perspective //International Journal of Logistics Management, The. – 2005. – Т. 16.

– №. 1. – С. 120-141.

3. Mori M. et al. Analysis of risk mitigation by decentralized ordering in multi-tier supply

chain //Industrial Electronics (ISIE), 2014 IEEE 23rd International Symposium on. – IEEE,

2014. – С. 1093-1098.

Шибаєва Н.В. , Квятко Т.М.



Концептуальні основи дослідження організаційно-економічного механізму

регуляторної політики в аграрній сфері

Починаючи з 2000 р. у сільському господарстві України відновлено позитивну

динаміку розвитку. Однак така динаміка не є стабільною, а її результати не відповідають

потенціалу галузі. Зокрема, сільськогосподарське виробництво ще не досягло рівня

171

1990 р. (максимальне його значення в цілому по Україні зафіксовано у 2014 р. та

становить 93,2 % від обсягу виробництва 1990 р. [1]. Але позитивні тенденції 2000-2014 р.

у сільськогосподарському виробництві не сприяли розв'язанню проблем сільської

місцевості, основними з яких є погіршення кількісних та якісних параметрів

демографічних процесів, що пояснюється складними соціальними та екологічними

умовами проживання, низьким рівнем доходів сільського населення. За результатами

аналізу використання наявного потенціалу виробництва сільськогосподарської продукції

України є недостатнім [2].

Одним із факторів більш повного використання потенціалу галузі, на наш погляд,

може стати ефективна регуляторна політика, що має на меті підвищення суспільного

добробуту. Формування та проведення ефективної регуляторної політики, як і будь-якого

іншого напряму державного регулювання економіки, потребує ґрунтовних наукових

досліджень, присвячених сутності та визначенню механізму її функціонування. Внеском у

такі дослідження повинні стати теоретико-методологічні розробки, щодо з’ясування

змісту організаційно-економічного механізму регуляторної політики.

Регуляторна політика формується на основі механізмів, які забезпечують

взаємодію процесів функціонування та розвитку аграрної сфери і відображають її

специфіку як соціальної еколого-економічної системи. У науковій літературі та в практиці

державного регулювання є різні визначення категорії «механізм», яка є багатоаспектною.

Так, наприклад, механізм – система тіл, що призначена для перетворення руху одного або

декількох тіл у потрібний рух інших тіл. З точки зору політичної економії механізм, як

економічна категорія, забезпечує організацію процесів суспільного виробництва.

Дослідження, пов’язані із визначенням та застосування категорії «механізм» набули

розвитку у радянській політекономії у другій половині 60-х рр., коли науковці заговорили

про «господарський механізм економічної системи», звертаючи увагу на конкретні

рушійні сили системи, що визначають напрями і темпи зростання виробництва.

У сучасних дослідженнях можна простежити два основних підходи до аналізу

організаційно-економічного механізму: функціональний та синтетичний. Перший підхід

фактично ототожнює організаційно-економічний механізм із економічним механізмом.

Другий підхід чітко розмежовує економічну та організаційну складову. Вважаємо, що у

випадку регуляторної політики, економічна та організаційна складова є взаємозалежними

та взаємообумовленими, а отже представляють собою органічну єдність. За таких

припущень, методологічною основою організаційно-економічного механізму регуляторної

політики можна обрати синергетичний підхід, який як зазначають засновники економічної

синергетики, сучасні процеси взаємодії економіки, держави, ринкових інститутів

172

неможливо досліджувати поза теорії взаємодії, а отже, синергетики. Синергетика дозволяє

відійти від лінійної сукупності матеріальних та інституційних факторів економічного

розвитку, що розглядаються окремо [3].

Що стосується теоретичного осмислення організаційно-економічного механізму

регуляторної політики, то тут доцільним буде використання концепції Л. Гурвіци, яка

зробила значний внесок у розвиток теорії економічних механізмів. Зокрема науковцем

було формалізовано категорію «інститут» за допомогою категорії «економічний

механізм»: економічний механізм, створює простір для вибору стратегій економічних

суб’єктів та отримання відповідних результатів. Механізм визначає систему стимулів і

тим самим наближається до категорії «економічний інститут», який також шляхом

створення певних правил визначає стратегії поведінки. Концепція Гурвіци дозволяє

подолати розрив економічної та інституційної теорій, що має, на думку автора, велике

значення у контексті проектування реформ [4]. Ефективне реформування інституційної

складової, у тому числі механізмів спонукання дотримання існуючих або нових правил,

повинно містити аналіз поведінки економічних суб’єктів у межах певного механізму. У

цьому сенсі теорія економічних механізмів пов’язана із концепціями, що формуються при

дослідженні інституційного середовища та дії соціальних правил, до яких належать

нормативно-правові акти, що регламентують процедури регуляторної політики.

Враховуючи світові тенденції на ринку продовольства, аграрна сфера України має

ресурси для збільшення обсягу виробництва та нарощення експорту її продукції. Разом з

тим, потрібно прискорити процеси реформування аграрного сектору, у тому числі шляхом

удосконалення регуляторної політики. Здійснити ці заходи, необхідно на основі

ґрунтовних всебічних наукових досліджень, зокрема визначення методологічної та

теоретичної основи важливої складової регуляторної політики, а саме – організаційно-

економічного механізму.

Список літератури:

1. Статистична інформація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/;

2. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.kmu.gov.ua/document/247566233/Р0385-00.doc;

3. Евстигнеева Л.П. Методологические основы экономической синергетики / Евстигнеева Л.П.,

Евстигнеев Р.Н. – М.: ИЭ РАН, 2007. – 64 с.;

4. Hurwicz L. Optimality and informational efficiency in resource allocation processes //Mathematical

Methods in the Social Sciences / K. J. Arrow, S. Karlin, P. Suppes (eds.). Stanford:Stanford University

Press, 1960.

http://www.ukrstat.gov.ua/

http://www.kmu.gov.ua/document/247566233/Р0385-00.doc

173

Cекція «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА

УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ»

Богатырева В.

УО «Полоцкий государственный университет», Полоцк, Беларусь

Финансовое управление человеческим капиталом в контексте системного подхода

Финансовые решения базируются на общих методологических основах их

принятия, т.е. на сформированной информационной базе и применении основных

подходов. Целью данной публикации является определение места человеческого капитала

в управляемой и управляющей подсистемах открытой системы управления,

функционирующей в сложившейся информационной среде определенной организации и

активно взаимодействующей с внешней средой в контексте системного подхода

финансового менеджмента.

В финансовом управлении системный подход начал применяться в середине XX

столетия. Основными учеными, выделявшими его, были исследователи Л. фон

Берталанфи, А. А. Богданов, Г.Саймон, П.Друкер, А.Чандлер. Основоположник теории

систем Людвиг фон Берталанфи определял систему как комплекс взаимодействующих

элементов или как совокупность элементов, находящихся в определенных отношениях

друг с другом и со средой [1]. Рассматривают систему и, соответственно, системный

подход в управлении как некую целостность взаимосвязанных элементов с

определенными признаками и другие ученые. Так, А. Холл определяет систему как

множество предметов вместе со связями между предметами и между их признаками [2].

По определению Р. Акоффа «системный подход в управлении основывается на том, что

всякая организация представляет собой систему, состоящую из частей, каждая из которых

обладает своими собственными целями» [3]. При описании сущности современных

подходов к менеджменту «организация рассматривается как система — некая

целостность, состоящая из взаимозависимых частей, каждая из которых вносит свой вклад

в характеристику целого. Организация является сложной (испытывающей воздействие

внутренних факторов), открытой (находящейся под воздействием внешних факторов),

социотехнической (люди — техника) системой. Все подсистемы (элементы)

взаимосвязаны как по вертикали, так и по горизонтали». В качестве основных принципов

системного подхода выделяют следующие: целостность, иерархичность строения,

структуризация, множественность, системность [4].

174

Учитывая результаты существующей практики финансового менеджмента

различных объектов, а также сущность категории «человеческий капитал» и изложенные

принципы системного подхода управления, считаем правомерным признать человеческий

капитал элементом как управляющей так и управляемой подсистем системы финансового

управления. В управляющей подсистеме (субъект системы) человеческий капитал

представлен определенной категорией работников (кадровая и финансовая службы под

руководством администрации), в обязанности которых вменено осуществлять управление

финансами и работниками. В управляемой подсистеме (объект системы) человеческий

капитал рассматривается как носитель способностей и навыков, участвующий в

производственно-хозяйственной деятельности, и в результате капитализации приносит

дополнительный доход собственнику. При этом, наниматель (собственник) финансирует

приобретение, содержания, развития и сохранения такого капитала, а значит управляет

соответствующими инвестиционными процессами.

Обязательным элементом любой системы являются методы, с помощью которых

субъект управляет объектом. Учитывая теоретико-методологические основы финансового

управления, а также основную цель финансового управления человеческим капиталом

такими методами могут быть следующие: сравнение, анализ, синтез, прогнозирование,

планирование, моделирование.

Выводы: Указанные методы позволят решить следующие задачи (определенные целью)

для финансового управления человеческим капиталом, как отдельного работника, так и

организации в целом:

определение достоверной стоимостной оценки человеческого капитала;

определение затрат по содержанию, сохранению и развитию человеческого

капитала за плановый и отчетный периоды;

расчет стоимости человеческого капитала с учетом стадий его

формирования и использования;

оценка эффективности инвестиций в человеческий капитал за отчетный и

будущие периоды;

определение прогнозного значения дисконтированной стоимостной оценки

человеческого капитала;

обоснование критических значений индикаторов эффективности

финансового управления человеческим капиталом.

175


1. Л. фон Берталанфи. Общая теория систем — критический обзор // Исследования по

общей теории систем: Сборник переводов / Общ.ред. и вст. ст. В. Н. Садовского и Э. Г.

Юдина. — М.: Прогресс, 1969. С. 23-82.

2. Перегудов Ф.И., Тарасеко Ф.П. Введение в системный анализ. – М.: Высшая школа,

1989

3. Акофф Р. Л. Планирование будущего корпораций. — М.: Прогресс, 1985.—328 с.

4. Современные подходы к менеджменту. Электронный ресурс. Режим доступа:

http://menegmf.ru/kratkij-kurs-po-osnovam-menedzhmenta/229-sovremennye-podxody-k-

menedzhmentu.html Дата доступа: 18.08.2012г.

Гончаров А.Б.*, Гончарова С.Ю.**


Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця, Харків,

Україна**

Особливості інноваційної діяльності сучасних фармацевтичних підприємств

[email protected]

Актуальність інноваційної діяльності на вітчизняних фармацевтичних

підприємствах обумовлюють динамічна конкуренція з лідерами глобального

фармацевтичного ринку щодо якісного забезпечення наростаючих потреб населення

України в інноваційних лікарських засобах та необхідність підвищення ефективності

національної системи охорони здоров’я як пріоритету національної безпеки. Інновації як

дієвий засіб формування стійких конкурентних переваг визначають ринкову, економічну,

науково-технічну та соціальну ефективність діяльності фармацевтичних підприємств.

Теоретичними та прикладними проблемами управління інноваціями займались такі

відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, як: Д. Барней, Б. Вернефел, Д. Кімберлі, Л. Кларк,

Д. Морган, Д. Мілліман, Д. О’Ніл, Д. Прескотт, К. Прахалад, Г. Томас, Д. Тіс, Г. Хемел,

Й. Шумпетер, І.Александров, Є. Бридун, О. Віханський, Л. Довгань, Ю.Іванов,

І. Ігнатьєва, В. Євтушевський, Н. Любушкіна, М. Михасюк, П. Перерва, В. Самочкін,

А. Старостіна, Р. Фатхутдінов, Д. Черваньов, А. Шегда, З. Шершньова, О. Ястремська та

ін.

Приналежність фармацевтичної промисловості до високотехнологічних галузей

визначає необхідність домінування інноваційного процесу на фармацевтичних

http://menegmf.ru/kratkij-kurs-po-osnovam-menedzhmenta/229-sovremennye-podxody-k-menedzhmentu.html

http://menegmf.ru/kratkij-kurs-po-osnovam-menedzhmenta/229-sovremennye-podxody-k-menedzhmentu.html


176

підприємствах. Унікальність інноваційного процесу пояснюється інтеграцією в єдину

систему науки, техніки, економіки, підприємництва і менеджменту. Інноваційний процес є

процесом створення, впровадження та реалізації науково-технічного, соціально-

організаційного і виробничо-економічного потенціалу нововведень.

В сучасних умовах загострення конкуренції на ринку лікарських засобів для

забезпечення конкурентоспроможності продукції українських фармацевтичних

підприємств вирішальне значення має обґрунтування і вибір їх інноваційної стратегії. Ця

стратегія повинна бути спрямована на забезпечення: по-перше, відповідності рівня якості

фармацевтичної продукції вимогам стандартів GMP і іншим сучасним вимогам до якості

лікарських засобів; по-друге, на скорочення витрат на виробництво продукції, що в

подальшому дасть можливість знизити ціну в рамках маркетингового комплексу

просування лікарських засобів на ринок.

На фармацевтичному ринку конкурентні переваги високого порядку здатні

забезпечити інноваційні лікарські засоби, тоді як виробництво лікарських засобів-

генериків формує конкурентні переваги низького порядку. Із глобалізацією

фармацевтичного ринку, місткість якого за прогнозами у 2025 р. зросте до 1,1 трлн дол.

США й охопить вісім мільярдів мешканців планети, створення інноваційних лікарських

засобів концентрують ТНК, які контролюють понад половину цього ринку та закріплюють

генеричну спеціалізацію місцевих фармвиробників.

Сучасна модель фармацевтичного ринку визначає ролі основних учасників в межах

конкретних етапів інноваційного процесу. На етапах фундаментальних і прикладних

досліджень та експериментальних розробок ключову роль відіграють науково-дослідні

установи, університети та дослідницькі підрозділи фармацевтичних корпорацій. Сучасні

лідери глобального фармацевтичного ринку, керуючись корпоративними принципами

економічної безпеки, віддають перевагу власним науково-дослідним підрозділам.

Впровадженням у виробництво і виробництвом займаються фармацевтичні підприємства.

Маркетингові дослідження та збут регулюються системою відносин між виробниками,

дилерами, аптеками, медичними установами, пацієнтами та регулюються державою.

Специфіка фармацевтичної галузі, відмінність лікарських засобів від інших товарів

на ринку та залежність фармацевтики від домінуючої моделі медицини конкретного ринку

(країни) визначає унікальність інноваційного процесу підприємств фармацевтичного

ринку. На сучасному етапі розвитку фармацевтики кількість нормативно правових актів,

які регулюють дослідження і розробки, ліцензування, сертифікацію, патентування,

виробництво, продаж і навіть рекламу лікарських засобів, варіюється від десятків до тисяч

в залежності від політики держави у сфері охорони здоров’я. Регуляторна політика, що

177

визначає базові положення у сфері охорони здоров’я, відносить фармацевтичну галузь до

пріоритетів у системі національної безпеки.

На високотехнологічних фармацевтичних підприємствах інновації є основою

формування конкурентних переваг в галузі. Варто зазначити, що не сама інновація, а той

час, який виграє новатор у імітаторів, визначає початкові конкурентні переваги фірми.

Важливою характеристикою інноваційної діяльності у фармацевтичній галузі, яка випливає

з унікальності лікарських засобів (як набору синтетичних/натуральних компонентів) є те,

що захист немайнових прав новаторів на оригінальні ліки (патент) не є абсолютною

гарантією захисту від імітаторів. Патенти можуть забезпечити захист нового синтетичного

препарату, якщо ж в основі створеного оригінального лікарського засобу лежить нова

комбінація відомих хімічних сполук, тоді досить часто, замінивши один з компонентів,

можна створити аналогічний оригінальному генеричний лікарський засіб без порушення

прав інтелектуальної власності.

Успіх оригінальних лікарських засобів визначає не тільки потенційний попит на

ліки та їх наукову новизну, але і можливість захистити інноваційний препарат від

імітаторів та доступність необхідних ресурсів. Універсальність концепції стратегічного

управління інноваціями та унікальність кожної окремої фірми дозволяє стверджувати, що

довгостроковий успіх фармацевтичного підприємства залежить від належної та якісної

підготовки до визначення пріоритетного типу виробництва.

Системне впровадження інновацій на фармацевтичному підприємстві передбачає

формування збалансованої стратегії його інноваційного розвитку, реалізація якої має

забезпечити стійкі конкурентні переваги вітчизняним виробникам лікарських засобів на

фармацевтичному ринку України.

Доровской А.В.*, Литвинова Е.В.**

ООО «ФК «Здоровье», Харьков, Украина*

Национальный фармацевтический университет, Харьков, Украина**

Роль патентно-лицензионных служб в условиях инновационного развития

фармацевтических компаний

Постановка проблемы: переход отечественной фармацевтической отрасли на

инновационную модель развития, направленную на организацию производства

высокотехнологической фармацевтической продукции, позволит существенно повысить

уровень ее конкурентоспособности и будет способствовать более эффективному

178

обеспечению населения, учреждений здравоохранения качественными и безопасными

лекарственными средствами отечественного производства. При этом чрезвычайно

важным является создание и эффективное управление патентно-лицензионными

службами инновационной деятельностью фармацевтических компаний, научных

учреждений.

Цель: анализ содержания деятельности патентно-лицензионных служб в условиях

инновационного развития фармацевтической отрасли.

Материалы и методы: исследования проводились с использованием наукометрических

баз данных, патентного ведомства Украины, ГП «Государственный экспертный центр»,

еженедельника «Аптека». Рассмотрены правовые аспекты охраны объектов

интеллектуальной собственности в области фармации, проанализированы источники

патентного права в Украине.

Результаты: в настоящее время конкурентоспособность отечественной фармации

определяется интеллектуальным потенциалом фармацевтических компаний (ФК), научно-

исследовательских организаций. Важное место в схемах реализации интеллектуального

потенциала занимают вопросы управления интеллектуальной собственностью, а также

вопросы ее правовой охраны. Установлено, что основой успеха внедрения результатов

фундаментальных исследований в сфере создания лекарственных средств в

промышленное производство является наличие отлаженного организационно-правового

механизма, элементами которого является нормативно-правовая база и организационные

структуры, обеспечивающие процедуры трансфера технологий. Сведения о

фармацевтической разработке актуализируют по мере получения новых знаний на

протяжении всего жизненного цикла лекарственного препарата. Патентное

сопровождение осуществляется и после регистрации препарата.

Основой эффективного трансфера технологий является организация патентно-

лицензионных служб в научных институтах, Вузах и на ФК, которые являются

разработчиками лекарственных средств. Указанная служба возглавляет патентно-

лицензионную деятельность организации (компании) и способствует высокоэффективной

инновационной работе и получению конкурентоспособных фармацевтических разработок.

Специалисты данной службы должны проводить мониторинг фармацевтического рынка и

деятельности производственных компаний и организаций. Выделяют следующие

основные функции указанных служб: проведение патентных исследований на всех этапах

R&D; выявление объектов промышленной собственности, которые подлежат правовой

охране или сохранению в режиме ноу-хау, в том числе за рубежом; подготовка

материалов на получение охранных документов на объекты промышленной

179

собственности и ведение делопроизводства; заключение лицензионных договоров и

договоров о передаче прав; контроль их выполнения. Персонал службы должен

систематически отслеживать изменения в законодательной базе в сфере интеллектуальной

собственности и изучать опыт других учреждений относительно ее организации,

осуществлять учет и вести отчетность в сфере изобретательства и рационализации

согласно действующему законодательству. Кроме того, патентно-лицензионная служба

должна создавать условия для повышения уровня осведомленности работников

организаций (компаний) по вопросам интеллектуальной собственности, разрабатывать

мероприятия по мотивации авторов разработок.

В соответствии с действующим законодательством работодателю (институту, Вузу,

предприятию) и работнику совместно принадлежит право собственности на объекты

интеллектуальной собственности, созданные в связи с выполнением служебных

обязанностей, если иное не оговорено в договоре с работником-автором. Патентно-

лицензионные службы должны также осуществлять правовое сопровождение передачи

прав на служебные изобретения с целью предотвращения разногласий между работником

и работадателем.

С целью реализации политики научного института, учреждения (Вуза, ФК) в сфере

коммерциализации творческих достижений патентно-лицензионная служба также должна

проводить систематическую работу по предотвращению потерь коммерчески значимых

секретов и преждевременному раскрытию изобретений. Для обеспечения

конфиденциальности патентоспособной и коммерчески значимой информации

практикуется включение разделов о конфиденциальности в соглашения о выплате

вознаграждения, заключаемые с сотрудниками - авторами, лицензионные договоры, а

также заключение специальных соглашений о конфиденциальности с потенциальными

лицензиатами.

Выводы: в условиях инновационного развития фармацевтической отрасли деятельность

патентно-лицензионной службы должна быть направлена на надлежащее методическое,

организационное, правовое и информационное сопровождение фармацевтических

разработок в процессе трансфера технологий в интересах организаций (компаний) и

авторов.

180

Лелека М.В., Заліська О.М.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, Україна

Дослідження проблемних аспектів патентування у сфері нанотехнологій

Вступ. За останні 20 років у світі спостерігається феноменальне зростання розвитку

нанотехнологій. Витрати на ринку нанотехнологій становлять уже трильйон доларів США

станом на 2015 рік. Це викликало ріст нанотехно-логічних патентних заявок, поданих у

світі, кількість яких збільшилась більш ніж в 50 разів за 1991-2015 рр. Поштовх для

захисту нанотехнологій висвітив ряд проблем, пов'язаних з патентної системою. Патент

повинен відповідати таким критеріям: новизна, винахідницький рівень та придатність до

промислового застосування. А для лікарських засобів ще й ефективність та безпека.

Методи. Інформаційний аналіз показав, що однією з проблем оформлення патентів

в галузі нанотехнологій є визначення розміру часток. Ще ускладнюючим фактором є

використання в патентних заявках неоднозначних термінів, таких як "nanoagglomerates",

що створює невизначеність і робить його важким для патентних експертів оцінити,

наскільки винахід відрізняється від попереднього рівня техніки.

Міждисциплінарна природа нанотехнологій представляє значні труднощі для

видачі патенту. Оскільки патентні нанотехнологічні програми зазвичай охоплюють кілька

наукових та інженерних сфер, то малоймовірно, що який-небудь один експерт має

необхідний досвід для належної оцінки патентоспроможності такого застосування. Це

підвищує ризик встановлення не відповідного рівня техніки і неточної оцінки новизни

винаходу або винахідницького рівня. Це також збільшує шанси на надання неякісних

патентів, які не можуть бути захищені в суді.

Результати. Нами встановлено, що єдиний спосіб визначити, чи порушує ринок

кінцевий запатентований нанотехнологічний продукт – це використання складних і

дорогих методів мікроскопії та обладнання. Аналіз кожного підозрюваного продукту є

доволі витратним. Крім того, більша частина сучасних досліджень нанотехнологій

охороняється у корпоративних науково-дослідних установах і навчальних лабораторіях.

Тому часто важко створити правову основу для подачі позову, навіть якщо зловживання

виявлено.

Ці фактори можуть підірвати основний стимул для розкриття патентної інформації,

а саме, для отримання виключної монополії на використання і комерціалізацію винаходу.

Серед зростаючого числа нанотехнологічних патентів вивчають шляхи розв'язання цієї

проблеми - наприклад, зробивши більший акцент на підготовці експертів для проведення

181

кваліфікаційної експертизи. Впровадження нових тегів нанотехнологій в системах

патентних класифікацій також допомагає збагатити та покращити якість цих пошуків.

На даний час більш актуальною є необхідність широкомасштабного застосування

нанотехнологій у різних сферах практичної діяльності. В Україні діяла державна цільова

програма "Нанотехнології і наноматеріали" на 2010–2014 рр.", розроблена МОН і НАН

України. Було розпочато підготовку до розробки проекту Закону України «Про державне

стимулювання розвитку вітчизняної наноіндустрії».

Висновки. Українськими вченими досягнуто значних результатів у

нанофармкології та створенні ліків з новими властивостями. Та розвиток досліджень

гальмується через відсутність коштів. У провідних країнах такі роботи оплачують

фармкомпанії. Вітчизняними вченими виготовлено зразки понад 20 порошкоподібних

лікарських субстанцій з наночастинками срібла, міді й заліза для "конструювання" і

розробки нових лікарських форм. На сьогодні вже отримано п'ять патентів України та

один патент Росії.

На нашу думку, основний патент на вуглецеві нанотрубки або напівпровідникові

нанокристали або процеси для функціоналізації їх, наприклад, мають застосування в

багатьох областях - напівпровідниковий дизайн, біотехнології, будівництво,

фармацевтика, сільське господарство та телекомунікації. Патентовласник, однак, може

бути єдиним діючим в одному або двох з цих полів. Будь-яка компанія, яка прагне до

розробки та комерціалізації нанотехнологічних продуктів, повинна прийняти повне

уявлення про патентування у сфері нанотехнологій для того, щоб всі патенти, що

належать третім особам, були визначені. Це, в поєднанні з добре спланованою стратегією

ліцензування зможе забезпечити, щоб усі відповідні запатентовані технології мали

ліцензію, що може значно полегшити процес створення та свободу дії і допоможе

уникнути потенційно дорогих і непередбачені юридичних колізій. Завдання законодавства

з інтелектуальної власності на майбутнє - сприяти інноваційному розвитку в галузі

нанотехнологій, гарантуючи, що режим інтелектуальної власності дає новаторам досить

свободи, щоб працювати і розвивати нові програми нанотехнологій, по суті, без підриву

стимулів для розкриття патентної інформації та без шкоди для інвестицій.

182

Литвинова Е.В., Посылкина О.В.

Национальный фармацевтический университет, Харьков, Украина

Роль знаний в управлении инновационным развитием фармацевтической компании

Постановка проблемы: в современных условиях вопросы управления

инновационным развитием фармацевтической компании приобретают особую

актуальность. Инновации становятся доминирующим фактором конкурентоспособности

предприятий в условиях глобализации рынков, усиления конкуренции как на

региональном, так и международном уровне. Растущие потребности фармацевтических

компаний в инновациях являются важнейшей движущей силой, обеспечивающей

передачу знаний из научной сферы в промышленность. Это создает предпосылки для

формирования новой системы управления на всех уровнях, направленной на повышение

эффективности использования интеллектуальных ресурсов. В таких условиях

чрезвычайно важным является теоретическое и научно-практическое обоснование

эффективной системы управления инновационной деятельностью фармацевтической

компании, основанной на знаниях.

Цель: анализ и систематизация методических подходов к формированию модели

управления инновационной деятельностью фармацевтической компании, основанной на

знаниях.

Материалы и методы: исследования проводились с использованием

наукометрических баз данных, патентного ведомства Украины, патентного ведомства

Российской Федерации, Европейской патентной организации, патентного ведомства

США, Администрации по контролю за лекарствами и пищевыми продуктами,

Европейского агентства лекарственных средств (EMEA), ГП «Государственный

экспертный центр» МЗ Украины.

Результаты: целесообразность исследования управления инновационной

деятельностью фармацевтических компаний Украины обосновывается тем, что фармация

выпускает наукоемкую продукцию и в украинской экономике является одной из отраслей,

которые способны обеспечивать инновационный прорыв и решить стратегическую для

государства задачу перехода экономики на инновационную модель развития.

Управление знаниями в фармацевтической компании включает в себя следующие

компоненты: стимулирование прироста знаний; отбор и аккумулирование значимых

сведений из внешних по отношению к данной организации источников; сохранение,

классификацию, трансформацию, обеспечение доступности знаний; распространение и

обмен знаний, в том числе в рамках организации; использование знаний в деловых

183

процессах, в том числе при принятии решений; воплощение знаний в продуктах, услугах,

документах, базах данных и программном обеспечении; оценку знаний, измерение и

использование нематериальных активов организации; защиту знаний. При этом большое

внимание необходимо уделять трансферу«открытых» инноваций, то есть направленности

не только на создание инновационных лекарственных средств (ЛС), опираясь на

интеллектуальные ресурсы внутри компаний, но и активное использование для целей

инновационного развития внешних знаний. Управление знаниями предусматривает

усиление внимания к новаторской деятельности изобретателей, использование явных и

неявных знаний. Это требует активизации участия в этом процессе научных сотрудников

Вузов и научных учреждений по получению международных грантов, развитию

партнерства

синостраннымифирмамивпроведениифундаментальныхразработокЛСновогопоколения.

При этом необходимо соблюдать также принципы управления, как проявление внимания

руководства организаций к предложениям новаторов; материальное и моральное

поощрение авторов предложений, изобретений и разработок; поддержка эффективных

коммуникаций с коллегами как внутри фирмы, так и за ее пределами; признание и

соответствующее вознаграждение вклада новаторов и разработчиков; продвижение их по

службе.

Все стратегии управления знаниями, интеллектуальными ресурсами в

фармацевтической компании можно представить в виде семи относительно

самостоятельных базовых стратегий, а также их комбинаций. Три стратегии направлены

на развитие основных видов интеллектуального капитала – человеческого,

организационного и капитала отношений. Еще три – на совместное развитие двух

смежных видов интеллектуального капитала – человеческого и организационного,

человеческого и капитала отношений; организационного и капитала отношений. Седьмая

стратегия направлена на одновременное развитие всех трех составляющих

интеллектуального капитала.

Выводы: управление знаниями сегодня обязательный элемент для инновационного

развития каждой фармацевтической компании. Стратегии управления знаниями

направлены на то, чтобы создать новую стоимость, реализованную в продуктах, людях и в

процессах с помощью рационального формирования и использования знаний в

организациях. Основная цель этих стратегий – увеличение эффективности использования

всех имеющихся ресурсов организации, внедрение и трансфер инноваций, повышение

качества обслуживания клиентов, снижение потерь от неиспользуемых интеллектуальных

активов.

184

Набатова О.О.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Харків, Україна

Інтелектуальна власність як інституціональна основа функціонування та реалізації

інтелектуального капіталу

[email protected]

У процесі становлення постіндустріальної економіки основою

конкурентоспроможності країни, регіону, підприємства, провідними факторами

виробництва, а, отже, і ключовими об’єктами власності, стають інтелектуальні ресурси –

сукупність різних форм інформації, знань, умінь, процесів їх передачі та накопичення, а

також їх носіїв. На мікроекономічному рівні інтелектуальні ресурси є джерелом

людського капіталу та інтелектуального капіталу фірми, на макрорівні – основою

інтелектуального потенціалу суспільства.

Метою роботи є аналіз інтелектуальної власності як інституціональної основи

формування і реалізації інтелектуального капіталу.

За своєю природою інтелектуальний капітал є капіталізованими знаннями. Він, по-

перше, досліджується на рівнях індивіда, фірми, суспільства; по-друге, трактується як

внутрішньо структурована категорія, зміст якої утворюють людський, організаційний та

клієнтський капітали. На відміну від фізичного, інтелектуальний капітал має

нематеріальну природу і низьку ліквідність. Організація володіє ним лише частково –

спільно із найманими працівниками, якщо мова йде про людський капітал, і спільно зі

споживачами та іншими контрагентами, якщо йдеться про клієнтський капітал.

Інтелектуальні ресурси є неконкурентними, оскільки їх можна використовувати

одночасно для вирішення декількох завдань. Важливою властивістю інтелектуального

капіталу є неадитивність, тобто його вартість не зменшується просто від того, що його

використовують, та не збільшується просто від того, що у нього інвестують.

Формування і реалізація інтелектуального капіталу відбувається шляхом

використання інтелектуальних ресурсів у процесі виробництва нової вартості, створення

інтелектуального продукту і отримання доходу. Ці процеси великою мірою визначаються

станом інституціонального середовища. Саме інститути створюють умови для відтворення

інтелектуального капіталу, визначають ефективність його формування на базі

індивідуальних здібностей та впливають на рівень інтелектуальної активності. Тому вкрай

важливим є формування такого середовища, яке б забезпечувало мінімізацію

трансакційних витрат та ризиків інтелектуальної діяльності, продуктивну взаємодію

економічних суб’єктів щодо створення, капіталізації й комерціалізації знань.

185

Одним з базових інститутів є інститут власності. Як економічний інститут

інтелектуальна власність встановлює норми обмежень і доступності об’єктів

інтелектуального характеру та створює інституціональні основи формування і реалізації

інтелектуального капіталу. Поширення інтелектуальних видів діяльності зумовлює зміну

структури власності, появу її нових об’єктів, форм, способів реалізації. Разом з тим,

процес інтелектуалізації власності не позбавлений суперечностей. Так, з одного боку,

власники інформаційних ресурсів намагаються монополізувати свої права на доходи, у

зв’язку з чим виникають різноманітні форми привласнення на базі інтелектуального

капіталу і розгорнута система захисту прав власності; з другого – широкі можливості

тиражування, імітації інформаційних продуктів, багатоваріантність використання знань

породжують тенденцію до багатосуб’єктності, подальшого «розщеплення» пучку

повноважень власника.

Наймаючи працівника, фірма привласнює його інтелектуальний капітал разом із

його робочою силою. Особа-носій інтелектуального капіталу не має фактичного статусу

його власника, оскільки така власність юридично не закріплена. У разі появи

об’єктивованих результатів інтелектуальної діяльності, що підлягають комерціалізації та

специфікації прав власності, фірма буде сплачувати фахівцю як носію і власнику

інтелектуального капіталу певну винагороду як оплату знань, інституційними формами

якої можуть бути заробітна плата, відсоток від прибутку, паушальні платежі, роялті,

гонорари. В іншому випадку, при порушенні балансу між монополією приватної власності

працівника на свій інтелектуальний капітал і монополією фірми на нього як об’єкт

господарювання загострюватиметься протиріччя між індивідуальним характером

створення і суспільним характером привласнення доходу на інтелектуальний капітал.

Суперечливим є також розвиток нової за змістом форми особистої власності.

Доступність засобів накопичення, передачі та обробки інтелектуальних ресурсів

працівнику, зайнятому у сфері інтелектуального виробництва, сприяє розширенню кола

суб’єктів власності. Втім, незважаючи на певне «зняття» відносин відчуження у структурі

відносин інтелектуальної власності, вирішальним фактором, що визначає можливість

привласнення знань та інформації, є здатність людини скористатися інтелектуальними

ресурсами, перетворити їх на інтелектуальний капітал і отримати доходи. З цим пов’язане

одне з головних протиріч постіндустріального суспільства: розширення можливостей

інформаційного привласнення одних соціальних груп, яке обумовлює підвищення їх

добробуту, відбувається на тлі посилення інформаційного відчуження інших верств

населення, доходи яких скорочуються. Таке розшарування є більш небезпечним, ніж

майнова нерівність, яку можна пом’якшити через перерозподільні процеси.

186

У функціонуванні інтелектуального капіталу наочно виявляється нова форма

взаємозв’язку праці і власності. Особливості реалізації інтелектуальної власності

(послаблення боротьби за її повне відчуження, домінування часткового, неповного

привласнення) породжують якісно нові соціально-економічні відносини, обумовлюють

новий спосіб поєднання факторів виробництва, породжують тенденцію зближення

соціально-економічних характеристик власності та праці, що закладає основу

посткапіталістичних виробничих відносин. Водночас тенденція підвищення ступеню

економічної свободи найманих працівників суперечливо співіснує з тенденцією посилення

експлуатації творчої діяльності капіталом – підкоренням капіталу не лише робочої сили, а

й якомога більшої кількості проявів фізичної і духовної активності працівника;

паразитуванням на його внутрішній мотивації, самоексплуатації; привласненням

капіталом не тільки його робочого, але й вільного часу; невідповідністю сплачуваної

заробітної плати оплаті знань як доходу на інтелектуальний капітал працівника.

Овсієнко О.В.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Харків, Україна

Управління державними правами на об’єкти інтелектуальної власності як напрям

інституційного проектування правової економіки в Україні

[email protected]

Одним з важливих напрямів розбудови правової економіки в Україні є охорона та

захист прав інтелектуальної власності, а також забезпечення їх реалізації у процесі

залучення інтелектуальної власності до господарського обігу. Особливої актуальності ці

завдання набувають під час управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, які

створені: а) за рахунок державного бюджету; б) на підприємствах, що перебувають у

державній власності, або акціонером яких є держава. Це пов’язано, насамперед, з

невизначеністю кінцевого бенефіціару економічного ефекту від використання об’єктів

інтелектуальної власності. Брак правових стандартів у цій сфері не дозволяє суспільству

динамічно розвиватися, зумовлює взаємну недовіру між суспільством, владою та

бізнесом, підриває підґрунтя реальної рівноправності та свобод суб’єктів економічної


Управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, які створені за рахунок

державного бюджету. Комерціалізація прав на об’єкти інтелектуальної власності,

створені за рахунок державних коштів, значною мірою ускладнена. Адже виникає


187

питання, хто є суб’єктом таких прав – безпосередній розробник (працівник); організація, у

якій він працює і яка отримала від держави кошти на виконання цього замовлення;

держава, яка надала фінансування; суспільство у цілому як колектив платників податків.

Відповідно існує декілька моделей розподілу прав на об’єкти інтелектуальної власності,

створені за рахунок державного бюджету, кожна з яких має свої переваги та недоліки. При

цьому розподіл доходів від використання об’єктів інтелектуальної власності може

здійснюватися двома способами:

- встановлення державою фіксованої норми розподілу роялті для державних НДІ

та університетів;

- встановлення «рамкових» правил, згідно з якими організації самі визначають

конкретні пропорції та суми платежів. Цей підхід є більш гнучким, оскільки дає

організаціям, які здійснюють розробки, швидше пристосовуватися до вимог

промисловості та максимально враховувати інтереси власних працівників.

Досить перспективною вважається американська модель, заснована на Угодах про

сумісні наукові дослідження і розробки (Cooperative Research and Development Agreement

– CRADA). Виконавцями робіт у CRADA є лабораторії, що належать федеральному уряду,

іноді до робіт долучаються дослідницькі університети, обов’язковими фінансовими

партнерами виступають приватні фірми. Механізм виплати винагороди в межах CRADA

дозволяє збалансувати інтереси учасників угоди: спочатку свою частку отримує

працівник-автор, потім – лабораторія, де він працює, а в останню чергу – держава. Глава

лабораторії повинен виплатити автору певну винагороду та надалі щороку виплачувати

процент від надходжень за використання розробки. Решта доходів може

використовуватися на реінвестування у дослідження і розробки. Якщо сума ліцензійних

платежів перевищить встановлений державою відсоток від річного бюджету лабораторії,

надлишки надходять у федеральний бюджет. Сума перевищення ділиться між

лабораторією і казначейством у визначеній державою пропорції.

Управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, які створені на

підприємствах, що перебувають у державній власності, або акціонером яких є держава,

передбачає розв’язання двох важливих завдань:

- по-перше, необхідно здійснити розподіл прав між автором-виконавцем та

підприємством, де він працює, а також визначити порядок розподілу фінансових потоків.

Як правило, це здійснюється у трудовому договорі, колективній угоді або шляхом

укладання господарсько-правових договорів. Слід пам’ятати, що підприємство

зацікавлено у працівниках, здатних створювати нові інтелектуальні продукти, тому для

них можуть передбачатися спеціальні заходи стимулювання;

188

- по-друге, об’єкти інтелектуальної власності необхідно оцінити та поставити на

баланс підприємства. Врахування їх вартості дозволяє набути більш точного уявлення про

вартість підприємства та перспективи його капіталізації, що важливо для пошуку

потенційних інвесторів, а також під час приватизації. Крім того, постановка на баланс

об’єктів інтелектуальної власності унеможливлює заниження ціни на вітчизняну

високотехнологічну промислову продукцію на світових ринках.

Для України специфічним завданням у цій сфері є додержання національних

інтересів під час приватизації. Зокрема, закріплення прав держави на об’єкти

інтелектуальної власності є гарантією збереження контролю над вітчизняними

провідними технологічними розробками внаслідок придбання іноземними інвесторами

контрольних пакетів акцій промислових підприємств, які виробляють високотехнологічну

продукцію.

Таким чином серед важливих напрямів інституційного проектування правової

економіки можна виділити такі. По-перше, чітку специфікацію прав на об’єкти

інтелектуальної власності, створені за участю держави, з обов’язковим нормативним

закріпленням. По-друге, інституціоналізацію механізму розподілу фінансових потоків, які

утворюються в результаті використання прав на об’єкти інтелектуальної власності. При

цьому надзвичайно можливо знайти баланс між економічними інтересами автора-

виконавця, державної організації або підприємства, де він працює, та суспільства. З

одного боку, це унеможливить приховування винаходів, ускладнить тіньові шляхи їх

реалізації. З другого боку, дозволить підвищити ефективність управління правами на

об’єкти інтелектуальної власності, сприятиме виведенню на ринок університетів,

стимулюватиме створення інфраструктури з охорони, передачі та комерціалізації

технологій.

Понтелеев Г.Х.*, Литвинова Е.В.**

АО «Лекхим-Харьков», Харьков, Украина*

Национальный фармацевтический университет, Харьков, Украина**

Научно-практические подходы к управлению интеллектуальными ресурсами в

фармации

Постановка проблемы: в настоящее время состояние и эффективность системы

управления интеллектуальными ресурсами определяет конкурентоспособность,

стратегические позиции и перспективы развития современного фармацевтического

189

предприятия. Сбалансированная и эффективная система управления интеллектуальными

ресурсами позволяет предприятию своевременно и адекватно реагировать как на текущую

рыночную ситуацию, так и на глобальные процессы, происходящие на мировом

фармацевтическом рынке.

Цель: анализ и систематизация методических подходов к формированию

организационно-мотивационного механизма управления интеллектуальными ресурсами в

фармации.

Материалы и методы: исследования проводились с использованием

наукометрических баз данных, патентного ведомства Украины, патентного ведомства

Российской Федерации, Европейской патентной организации, патентного ведомства

США, Администрации по контролю за лекарствами и пищевыми продуктами,

Европейского агентства лекарственных средств (EMEA), ГП «Государственный

экспертный центр» МЗ Украины.

Результаты: обосновано, что внедрение научно-практических подходов в

управление интеллектуальными ресурсами в фармации создает реальные условия для

активизации инновационной деятельности компании. Как свидетельствует практика,

активизация научно-технической и инновационной деятельности в фармации

осуществляется с использованием механизмов разного уровня. Первый из них, на

макроуровне – включает: уменьшение налогового бремени на инновационные компании,

разработку и внедрение государственной программы научно-технического творчества,

создание центров информационной поддержки изобретателей, некоммерческое

распространение результатов фундаментальных исследований в виде научно-технической

информации, Интернет-ресурсов, конференций, симпозиумов, выставок, стажировок. В

рамках данного подхода необходимой является организация патентно-лицензионных

служб в фармацевтических компаниях. При этом основная цель патентной политики

компании предполагает формирования стратегических целей в сфере интеллектуальной

собственности, а также прав и обязанностей в области патентно-лицензионной

деятельности как компании, так и ее сотрудников, при обеспечении баланса их интересов.

Второй механизм – на уровне изобретателей, направлен на усиление мотивации их

новаторской деятельности. При этом необходимо придерживаться следующих принципов:

проявление внимания руководства компании к предложениям новаторов; материальное и

моральное поощрение авторов предложений, изобретений и разработок; поддержание

эффективных коммуникаций с коллегами как внутри фирмы, так и за ее пределами;

признание вклада новаторов и разработчиков; продвижение по службе. При организации

и поощрении труда изобретателей должна разрабатываться особая политика,

190

охватывающая большой круг правовых, финансовых, организационных и других

направлений, и должен применяться достаточно широкий спектр стимулирующих

воздействий, которые способствуют развитию научно-технической и творческой

деятельности в компаниях.

Выводы: проведенные исследования свидетельствуют, что формирование

организационно-мотивационного механизма управления интеллектуальными ресурсами в

фармации позволяет фармацевтическим компаниям поддерживать и расширять качество и

эффективность своей деятельности, увеличить на фармацевтическом рынке Украины

долю отечественных препаратов, доступных для широких слоев населения.

Тульчинська С.О.


Формування та реалізація інноваційної стратегії регіонального розвитку в умовах

становлення економіки знань

Ефективність державного управління інноваційними процесами стає вагомою за

умов стратегічного підходу до визначення та реалізації пріоритетів розвитку науково-

інноваційної діяльності на регіональному рівні, ефективних моделей управління,

орієнтованих на результати.

Останнім часом, на практиці не сталося позитивний зрушень щодо подолання

диспаритету економічного й соціального розвитку регіонів. Навпаки, відбувалося

посилення негативних тенденцій, що змушує по-новому поглянути на можливості

вирішення регіональних проблем інноваційного розвитку.

Одним із прорахунків державної стратегії регіонального розвитку була недостатня

узгодженість зусиль державної та регіональної інноваційної політики, врахування

готовності та можливостей регіонів до завдань інноваційного розвитку.

У науковій літературі є різні підходи до визначення стратегії:

- шляхом її ідентифікації з планом або його окремими елементами;

- трактування стратегії як визначення цілей і методів (чи способів) їх досягнення;

- набору принципів для прийняття рішень; лінія поведінки суб’єкта

господарювання.

Проте названі підходи не суперечать один одному, відображаючи різні аспекти

стратегії взагалі та стратегії регіонального інноваційного розвитку зокрема.

191

Отже, інноваційна стратегія регіонального розвитку в умовах становлення

економіки знань – це стратегічний план дій, спрямований на: розвиток формування,

генерації, освоєння знань та дифузії інновацій, а також взаємодії між ними, що

забезпечить збалансований розвиток усіх сфер регіональної системи (соціальної,

економічної, культурної). Формування та впровадження стратегії розвитку ІІСР також

зумовлює ряд факторів:

- низька ефективність реалізації розроблених стратегій соціально-

економічного розвитку регіонів,

- неефективність використання наявних ресурсів територій, а також

інтелектуального капіталу;

- стійка тенденція щодо депресивності багатьох регіонів;

- диспропорції у розвитку регіонів України.

На сучасному етапі економічне зростання можливе лише в умовах інноваційних

перетворень. Стратегія інноваційного розвитку регіонів за своєю сутністю є стратегією

мезорівня, тобто проміжною між макро- і мікро стратегіями, будучи своєрідною

сполучною ланкою між макроекономічною стратегією на регіональному рівні і

державною політикою розвитку регіонів.

До переваг, що зумовлюють розвиток інноваційних процесів на регіональному

рівні порівняно з національним, можна віднести такі особливості:

1) сукупна близькість великої кількості виробників різних галузей, що своєчасно

пропонують спеціалізовані товари і послуги та гнучко відповідають на зміни попиту;

2) залучення регіональних суб’єктів в транснаціональні мережі;

3) поява локальних фондів робочої сили з концентрацією специфічних навиків і

форм навчання;

4) культурна і інституційна інфраструктура, яка постійно виникає всередині і

навколо промислових кластерів і яка дуже важлива для ефективної роботи єдиної

локальної соціально-економічної системи;

5) розвиток довіри між регіональними економічними суб’єктами.

Метою формування та реалізації стратегії інноваційного розвитку регіонів в умовах

становлення економіки знань є розвиток, що забезпечить стійкий збалансований

економічний розвиток регіону за рахунок створення умов для становлення

інтелектуального капіталу, інноваційної інфраструктури, стимулювання активності

інноваційних процесів та попиту на результати науково-інноваційної діяльності на

території регіону тощо.

192

У свою чергу, формування та реалізація інноваційних стратегій на регіональному

рівні допоможуть зменшити ступень диспропорцій у розвитку регіонів; стимулювати

розвиток тих територій, які з певних причин не можуть працювати в режимі

саморозвитку; створити умови для виникнення та функціонування потенційних «точок

росту», розвиток яких є значущим для регіонів.

На наш погляд, інноваційна стратегія розвитку регіонів цілком спроможна

забезпечити формування, генерацію, освоєння знань та дифузію інновацій без створення

додаткових координаційних органів.

При цьому, формування інноваційної стратегії регіонального розвитку в умовах

становлення економіки знань, на наш погляд, повинно відбуватися не з опорою на значні

фінансові і технологічні ресурси, тобто матеріальні переваги, а з акцентом на переваги

інтелектуального капіталу регіонів.

Дана теза є відповіддю на запитання, чи можна реально формувати інноваційну

стратегію розвитку регіонів в умовах відсутності широкої технологічної бази,

розгалуженої інноваційної інфраструктури та відсутністю корпорацій з науковими

виробництвами.

Реалізація інноваційної стратегії розвитку регіонів в умовах становлення економіки

знань вимагає створення сприятливих інституційних умов в регіонах. Для всіх регіонів це:

1) зниження адміністративних бар’єрів для розвитку науково-інноваційної

діяльності;

2) реалізація конкретних кроків по підвищенню довіри інвесторів до влади;

3) розвиток доступної інноваційної інфраструктури з дотриманням принципів

системності і саморозвитку.

Вказані заходи сприятимуть науково-інноваційні діяльності регіонів, залученню

інвестицій у високотехнологічні сектори економіки, формуванню інноваційної

інфраструктури, спроможності регіонів до виробництва інноваційної продукції тощо.

193

Тульчинський Р.В.

Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая, Київ, Україна

Поняття інтелектуальної власності в контексті забезпечення економічної безпеки


Суспільні відносини з приводу об’єктів прав інтелектуальної власності набувають

дедалі системоутворюючого характеру, оскільки, за науковими передбаченнями, в

інноваційній економіці з урахуванням сучасних евроінтеграційних процесів,

інтелектуальна власність буде відігравати виключну роль, тому адекватно мають зростати

й наукові здобутки в галузі пізнання цього феномену. На даному етапі інтелектуальна

власність як специфічна категорія і як механізм забезпечення економічної безпеки

підприємств економічною наукою досліджена недостатньо, що у ряді випадків

унеможливлює і без того суперечливий механізм регулювання відносин з приводу

виробництва і подальшого економічного руху продуктів інтелектуальної діяльності.

Особливість аналізу даної сфери діяльності пов’язана ще й з тим, що на практиці

проблеми створення та використання інтелектуальної власності як рушійної сили

інноваційній економіці з урахуванням сучасних евроінтеграційних умов проявляється у

вигляді єдиного комплексу технічних, економіко-фінансових та соціально-правових

відносин, які виникають між різними суб’єктами ринкових відносин і мають досить

протилежні інтереси. На цій методологічній основі повинно здійснюватися виділення

економічної складової щодо поняття інтелектуальної власності.

У широкому розумінні інтелектуальна власність – це специфічне, багатомірне

економіко-філосовсько-правове поняття, яке можна розглянути лише у сукупності різних

підходів на перетині наук. Після того, як у 1967 р. Стокгольмською конвенцією було

утворено Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), це поняття стало

застосовуватися правовими доктринами різних країн та у міжнародно-правових угодах.

Широко вживаним поняття «інтелектуальна власність» стало тоді, коли її об’єкти стали

товаром і щодо них почав функціонувати відповідний ринковий механізм – механізм

товарно-грошових відносин.

Інтелектуальна власність створюється в результаті інтелектуальної та творчої

діяльності, яку на рівні емпіричного аналізу організаційно-економічних умов у деяких

випадках важко відрізнити від інших видів, у процесі яких відбувається споживання цих

результатів як суспільних благ.

На нашу думку, інтелектуальна і творча діяльність мають розглядатися не тільки як

об’єкти, що потребують охорони, а скоріше у якості інструменту розвитку інноваційній

194

економіці з урахуванням сучасних евроінтеграційних процесів. Специфіка виникнення й

впровадження прогресивних наукових ідей і технологічних нововведень у реальне

виробництво задля забезпечення економічної безпеки підприємств (незважаючи на

зумовленість цих процесів потребою в постійному розширеному відтворенні

промислового капіталу) полягає у відсутності стійкого економічного саморегулятору

підтримки інноваційної діяльності. Ця специфіка виражена, з одного боку, недостатньою

визначеністю очікуваних результатів, складністю безперервних змін в організації

наукових досліджень, а з іншого – забезпеченням економічної безпеки підприємств, а саме

високою рентабельністю інвестицій при своєчасному використанні науково-технічних

досягнень у виробництві.

Виходячи з цього, інтелектуальну власність можна визначити як сукупність

суспільних відносин, що опосередковують виробництво і подальший економічний рух

об’єктів інтелектуальної діяльності – їх належність, володіння, користування,

розпорядження.

Сама діяльність щодо створення об’єктів інтелектуальної власності знаходиться

між економічними стимулами занять інтелектуальною і творчою діяльністю

(монопольним і конкурентним) та економічною віддачею від ринкового обігу результатів

такої діяльності. Для індивіда – винахідника чи творця літературно-художнього або

мистецького твору економічним стимулом для заняття творчою діяльністю є перспектива

вилучення монопольного прибутку у випадку, коли результати його творчості будуть

юридично захищеними авторським правом або патентом.

Для підприємництва здобутки інтелектуальної власності є основою щодо

забезпечення економічної безпеки та надійним капіталом в умовах постійного зростання

інтелектуалізації виробництва, оскільки фінансова позиція підприємства оцінюється за

його активами обсягів господарської діяльності, а інтелектуальна власність збільшує

ринкову вартість підприємства, наприклад в разі його продажу, злиття або застави.

Інтелектуальна власність може виступати для підприємства саме тим активом, який

забезпечує економічну безпеку та приваблює потенційних інвесторів, збільшує

можливості отримання зовнішнього фінансування тощо.

Система відносин інтелектуальної власності стає істотним фактором забезпечення

економічної безпеки підприємств та їх мотивації щодо створення і впровадження

інновацій в умовах формування інноваційної економіці з урахуванням сучасних

евроінтеграційних процесів. Науково-технічна інформація надає необмежені можливості

використання нововведення завдяки можливості багаторазового копіювання, що

забезпечує широку дифузію нововведень. Для власників нововведень з’являється

195

додаткова мотивація до інноваційної діяльності – можливість отримання прибутку від

багаторазового продажу науково-технічної інформації, що реалізується через систему

прав інтелектуальної власності.

Розвинута система відносин інтелектуальної власності виступає основою

забезпечення економічної безпеки підприємств та могутнім стимулом їх інноваційної

діяльності. Вона сприяє розповсюдженню різноманітних форм інноваційного

підприємництва, залученню іноземного та вітчизняного капіталу завдяки покращенню

інвестиційного клімату в інноваційній сфері, здійсненню комплексних економічних,

соціальних, інтелектуальних перетворень в суспільстві. Навпаки, низька інноваційна

активність і відставання за темпами створення об’єктів промислової власності

невідворотно призводять до втрати конкурентоспроможності продукції, фінансових

проблем, знесилення економічної безпеки підприємства та ослаблення економічного стану

держави в цілому.

Отже, ефективне функціонування системи інтелектуальної власності можливо

лише за умови, коли політика в сфері інтелектуальної власності буде інтегрованою у

національну інноваційну систему і стратегію розвитку підприємств задля забезпечення їх

економічної безпеки. Така політика дозволить застосовувати всебічний і глобальний

підхід до стимулювання і сприяння інноваціям на рівні підприємств, галузей та економіки

в цілому, а також стане каталізатором створення та використання знань.

В організаційно-управлінському плані реалізація прав інтелектуальної власності

задля забезпечення економічної безпеки підприємств вимагає створення інфраструктури,

яка б сприяла ефективності та масштабності цього процесу, в першу чергу це стосується

забезпечення ефективного функціонування ринку об’єктів інтелектуальної власності.

Чуприна О.О.*, Чуприна О.А.**

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Харків, Україна*

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, Україна**

Джерела інвестицій в створення та нарощування інтелектуального капіталу


[email protected]

Інтелектуальний капітал підприємства може створюватися та нарощуватися двома

шляхами: через діяльність в межах самого підприємства або через залучення

інтелектуального капіталу, попередньо створеного за його межами. Тому, розглядаючи в

196

цьому контексті питання фінансування, слід виокремлювати інвестиції в інтелектуальний

капітал (якщо його створення чи нарощування відбувається на самому підприємстві) та

інвестування інтелектуального капіталу (якщо відбувається його залучення). У будь-якому

випадку при здійсненні інвестицій в проекти, пов’язані з інтелектуальним капіталом,

одним із провідних є питання про джерела фінансування відповідних процесів.

Джерелами фінансування проектів зі створення або нарощування інтелектуального

капіталу можуть виступати власні, залучені, позичкові кошти, а також їх комбінації.

Переважна більшість джерел широко застосовуються при фінансуванні будь-яких

інвестиційних проектів. Однак є й такі, що мають особливе значення саме у сфері

впровадження інновацій. Це венчурне фінансування та податковий інвестиційний кредит.

Венчурні фірми – фірми, що займаються високоризиковою діяльністю з розробки

та впровадження продуктів або технологій, пов’язаних з базисними інноваціями. Це

переважно малі підприємства, які можна поділити на дві групи: незалежні інноваційні

підприємства, які використовують залучені кошти інших суб’єктів господарювання; малі

підприємства, створені великими корпораціями з метою мінімізації ризиків при реалізації

інноваційних проектів. Таким чином, за рахунок венчурного фінансування інноваційне

підприємство отримує на безвідсотковій та на безповоротній основі кошти, необхідні для

інноваційної діяльності, а інвестор стає його співвласником або власником. Найчастіше це

відбувається шляхом передавання інвесторові певної частки акцій інноваційного


Інвесторами венчурного капіталу можуть бути: фінансово-кредитні установи:

венчурні фонди, інвестиційні фонди та компанії, банки, страхові компанії тощо;

нефінансові організації, у тому числі великі корпорації; державні установи; іноземні

економічні суб’єкти.

Податковий інвестиційний кредит слід розглядати як особливе джерело

фінансування проектів, пов’язаних з інтелектуальним капіталом. Адже у світовій практиці

подібну можливість зазвичай отримують підприємства, задіяні у пріоритетних сферах

розвитку національних економік, в першу чергу такі, що займаються розробкою чи

впровадженням інновацій.

Інвестиційний податковий кредит розглядається як можливість, що надається

суб’єкту господарювання, протягом певного терміну і в певних розмірах зменшити свої

податкові платежі з подальшою поетапною сплатою сум кредиту та нарахованих

відсотків. Найчастіше інвестиційний податковий кредит стосується оподаткування

прибутку, хоча може застосовуватися і щодо інших податків і зборів.

197

Головною перевагою цієї форми державної підтримки є те, що підприємство для

свого розвитку застосовує власні кошти, не вимиваючи дефіцитні вільні кредитні ресурси

з ринку та не зменшуючи обсяг альтернативних інвестицій. Від використання

інвестиційного податкового кредиту виграють як інноваційні підприємства (отримують

можливість використовувати дешеві кредитні ресурси без застав та гарантій), так і

держава (через певний термін сума несплаченого податку має бути повернена з

відсотками, до того ж в майбутніх періодах суми податку на прибуток мають зрости через

розширення масштабів діяльності підприємств, що отримували пільгу) та суспільство у

цілому (зростання обсягів інвестицій, у тому числі в інноваційні проекти; зростання

обсягів виробництва та споживання, підвищення заробітних плат тощо). Незважаючи на

всі переваги цього джерела фінансування інноваційних проектів, в Україні воно не

отримало розповсюдження.

Серед форм державної підтримки інновацій важливу роль відіграють бюджетні

інвестиційні асигнування, спрощення процесів реєстрації економічних суб’єктів, які

здійснюють інвестиції в інтелектуальний капітал, надання їм пільг при кредитуванні або

оподаткуванні, спрощення процедур, пов’язаних з захистом їх прав на об’єкти

інтелектуальної власності, надання безкоштовних консультацій з економічних та правових

питань, подальше розширення та вдосконалення інноваційної інфраструктури тощо.

У сучасній Україні, незважаючи на наявний арсенал методів підтримки інновацій,

діяльність держави в цій сфері має незначні масштаби та низьку ефективність. Одна з

головних причин цієї ситуації полягає в тому, що інвестиції в інновації поступаються

інвестиціям у владу і за термінами окупності, і за ступенем ризику, а часто і за рівнем

прибутковості. Тому тільки докорінна зміна базису – інституціональної системи –

дозволить збільшити обсяги інвестицій в інновації та реформувати економіку країни.

Заходи державного стимулювання та підтримки інновацій, незважаючи на свою

важливість та необхідність, є лише надбудовою. Без трансформації базису будь-які спроби

вдосконалити систему держаної підтримки інновацій, будь-які витрати на НДДКР не

зможуть вивести країну на принципово новий шлях – шлях інноваційної розвитку.

198

Юдіна Н.В.


Антикризовий механізм комерціалізації інтелектуального ресурсу підприємств

[email protected]

Світова економічна криза поставила майже всі галузі економіки перед проблемою

пошуку нових механізмів активізації соціально-економічного розвитку як на рівні

держави у цілому, так і окремих підприємств. Одним з найпотужніших ресурсів, що

дозволятиме підприємству знайти вихід з кризи, є інтелектуальний ресурс. В умовах

капіталізму, сутність якого спирається на вичерпність ресурсів планети, інтелектуальний

ресурс, що відноситься до невичерпних, може сприяти налагодженню прибуткового

виробництва інтелектуального продукту [1]. Якщо цей інтелектуальний продукт матиме

попит на ринку, він може бути комерціалізованим, що означатиме для підприємства шлях

подолання кризових явищ. Саме тому до ефективного антикризового механізму

комерціалізації інтелектуального ресурсу підприємства слід віднести одночасне

поєднання, з одного боку, процесу запровадження інновацій, а з іншого – процесу

підвищення кваліфікації співробітників підприємств [2].

По-перше, кризові явища потребують від підприємств усвідомлення, що динаміка

ринка, яка до кризи демонструвала стабільність або зростання, під час кризи скоріш за все

почне падати. Але ті з ринків, що при стабільній економіці демонстрували занепад, під час

кризи можуть навпаки активізуватися. Це і пояснює актуальність і потенційну

ефективність запровадження інновацій на підприємствах саме під час кризи.

Однак логічним буде запитання, у якому саме напрямі слід шукати інноваційні

рішення, якщо далеко не кожна інновація перетворюється на успішно комерціалізований

товар (або послугу). Це потребуватиме докладного ситуативного аналізу ринкового

середовища у відповідний момент часу, що потребуватиме застосування інструментів

маркетингу. Крім того, через стрімкі процеси розвитку технологій може виявитися, що

навіть до настання моменту практичного свого впровадження інновація може морально

застаріти. Наприклад, компанія Google планує відкрити доступ до своєї бази знань

Knowledge Graph, у якій накопичені великі обсяги інформації (Big Data) описів симптомів

різних захворювань і основної інформації про них [3]. А один з найпотужніших за

рейтингом ТОР500 суперкомп’ютер IBM Watson завдяки своїй спроможності аналізувати

Big Data вже став здатним ставити медичні діагнози пацієнтам [4]. Поєднання між собою

цих двох технологій у майбутньому сприятимуть витісненню з ринку аналогічних платних

медичних послуг лікарів так само, як це відбулося на ринку банківських послуг, де


199

операціоністів і касирів майже повністю замінили інтернет-банкінг, термінали та

банкомати.

Зазначенні вище ринкові тенденції визначають необхідність постійного підвищення

кваліфікації співробітників. Це стосуватиметься не тільки професійної медичної

складової, яка визначатиме унікальність внутрішньої сутності інновації. Це також

потребуватиме підвищення кваліфікації лікарів за напрямами маркетингу і управління

стартапами. Адже тісна інтеграція стартап-маркетингу із специфічними особливостями

ринків, на яких працюють підприємства, дозволятиме не тільки виокремлювати актуальні

напрями для інновації, але й дозволяє визначити шляхи застосування до таких інновацій

інструментів комерціалізації, адаптованих до відповідних ситуативних умов. Створений

таким чином в свідомості одного співробітника міждисциплінарний зв'язок між основною

професійною складовою діяльності підприємства та маркетингом сприятиме творчому

формуванню нового знання, яке поки нездатні генерувати технології штучного інтелекту

[5]. А це означатиме, що таке нове знання буде спроможним до ефективної комерціалізації

та подолання економічної кризи підприємством.

Перелік використаних джерел інформації.

1. Юдіна Н.В. Управління інтелектуальними ресурсами в концепції інноваційного

розвитку підприємства // Економіка в умовах глобалізації світових економічних процесів:

матеріали XXIV Міжнародної науково-практичної конференції. В 2 ч. Ч. 2. — Львів: ЛЄФ,

2013. — С. 62–63.

2. Юдина Н.В. Антикризисные маркетинговые инструменты инновационного

развития предприятия // Маркетинг и финансы. — 2014. — №1(05). — С. 60–72.

3. A remedy for your health-related questions: health info in the Knowledge Graph //

Google Official Blog, http://googleblog.blogspot.com. - Tuesday, February 10, 2015. – Режим

доступу : http://googleblog.blogspot.com/2015/02/health-info-knowledge-graph.html

4. Satish Misra, MD Watson-powered app to answer health questions based on genetic

history // iMedicalApps, http://www.imedicalapps.com. - November 14, 2014. – Access :

http://www.imedicalapps.com/2014/11/watson-powered-app-answer-health-questions-based-

genetic-history.

5. Юдина Н.В. Футурология интернет-пространства // Маркетинг услуг. – 2014. - №4.

– С. 264-277.

http://googleblog.blogspot.com/2015/02/health-info-knowledge-graph.html

http://www.imedicalapps.com/

http://www.imedicalapps.com/2014/11/watson-powered-app-answer-health-questions-based-genetic-history

http://www.imedicalapps.com/2014/11/watson-powered-app-answer-health-questions-based-genetic-history

200

Секція «ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО

ФАХІВЦЯ»

Артюх Т.О., Должнікова О.М.



Мотивація спеціалістів фармації до підвищення кваліфікації: отримання

(підтвердження) кваліфікаційної категорії

[email protected]

Впровадження сучасних політичних та соціально-економічних змін у

фармацевтичну галузь України шляхом визначення основних напрямків і пріоритетів її

розвитку відповідно до процесів всесвітньої глобалізації та інтеграції України до

економічного світового співтовариства з метою підвищення рівня забезпечення населення

лікарськими засобами (ЛЗ) зумовлено, згідно розробленої відповідно до рекомендацій

ВООЗ Концепції розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я України на

2011 – 2020 роки, зокрема, й низькою соціально-економічною ефективністю використання

ресурсів охорони здоров'я та фармацевтичного сектору (Наказ МОЗ України від 13.09.

2010 № 769).

Враховуючи вище зазначене, одним з найактуальніших напрямків, на сучасному

етапі, є формування менеджменту у фармацевтичному секторі, реформування науки та

освіти, адекватної потребам галузі та сучасної трансформації суспільства, поліпшення

інформаційного забезпечення та створення прозорої системи функціонування

фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я. Оскільки, згідно теорії менеджменту,

саме персонал є базовим внутрішнім ресурсом будь-якої організації, ефективне

управління яким прямо пропорційне підвищенню рівня конкурентоспроможності самої

організації.

В умовах впровадження належних практик (GXP), система управління персоналом

фармацевтичних закладів, відповідно до концепції всеосяжного менеджменту якості

(TQM), повинна відповідати принципу «постійного системного покращення всіх аспектів

діяльності», що неможливо уявити без постійного підвищення кваліфікації спеціалістів

фармації (СФ). Безперервне навчання — це постійне професійне навчання провізорів та

фармацевтів, основною метою якого є підготовка і перепідготовка фахівців, підвищення

кваліфікації, удосконалення їхньої професійної майстерності.

201

Проте у сучасних умовах гармонізації вітчизняного законодавства до стандартів

європейського союзу маємо проблеми й у системі післядипломної освіти СФ, що має

забезпечувати безперервне навчання. Вони значно впливають на діяльність СФ та

потребують нагального вирішення.

Так найбільшу увагу привертає атестація провізорів, яка проводиться з метою

підвищення професійної майстерності, відповідальності за ефективність та якість роботи;

є, згідно з Наказом МОЗ України від 12.12.2006 N 818 «Про вдосконалення атестації

провізорів та фармацевтів», важливою формою морального та матеріального

стимулювання, спрямованою на вдосконалення діяльності аптечних закладів

(підприємств) усіх форм власності, що займаються фармацевтичною діяльністю.

Нагадаємо, що основним завданням атестації є визначення рівня професійної підготовки

провізорів та підвищення їх кваліфікації. На сьогоднішній день існують наступні види

атестації: атестація на визначення рівня знань та практичних навиків з присвоєнням

(підтвердженням) фаху "провізор-спеціаліст"; атестація на присвоєння та підтвердження

кваліфікаційної категорії.

Саме на етапі атестації на отримання чи підтвердження кваліфікаційної категорії

виникає найбільше проблем, пов’язаних з негативною мотивацією СФ до отримання чи

підвищення своєї кваліфікації, які не тільки часто змушені самостійно сплачувати за курси

підвищення кваліфікації, а й суміщувати курси з основною роботою за спеціальністю.

Не додає СФ позитивної мотивації й відсутність матеріального підтвердження

наявності кваліфікаційних категорій через недосконалість вітчизняної законодавчої

регламентації цієї сфери діяльності, оскільки у сучасних умовах для багатьох працедавців

це не є підґрунтям для підвищення оплати праці чи кар’єрного зросту, на відміну від їх

закордонних колег. На жаль, на сьогодні така атестація – лише гарна традиція або данина

власному іміджу СФ. Оскільки на сьогодні в Україні немає чітко закріплених норм

штатного розкладу (за кваліфікаційними категоріями), немає прив’язки до досвіду роботи

СФ, що відображає їх стаж роботи за спеціальністю, немає жодних пільг або привілей для

спеціалістів, що мають кваліфікаційні категорії.

Проте, наприклад, у країнах євросоюзу наявність відповідного рівня

кваліфікаційного стандарту (у нас кваліфікаційної категорії) надає СФ можливість не

тільки кар’єрного росту, відповідної оплати праці, а й соціального захисту. А головне,

відповідно до концепції TQM, таким чином робиться акцент саме на процесах

формування у особи потреби та бажання до самоосвіти, що неможливо створити в Україні

без відповідного законодавчого підґрунтя для матеріального підкріплення цього. Також

зазначимо терміни підвищення кваліфікації, що проводяться 1 раз на рік, на відміну від

202

України, де атестацію проходять 1 раз у п’ять років, що впливає на якість професійної

підготовки фармацевтичних кадрів.

На відміну від нашої країни, де організаційне та методичне забезпечення роботи

Центральної атестаційної комісії здійснює Державна служба України з ЛЗ, контроль за

діяльністю СФ у країнах євросоюзу здійснюють саме фармацевтичні асоціації (колегії),

які мають єдині державні галузеві реєстри, право на членство та отримання

реєстраційного звання фармацевта в яких відбувається лише після виробничої практики та

складання кваліфікаційного іспиту з фармації (у нас - атестація на визначення рівня знань

та практичних навиків з присвоєнням (підтвердженням) фаху "провізор-спеціаліст").

Саме тому, вважаємо за потрібне продовження досліджень із зазначеної тематики з

подальшим впровадженням результатів у практичну фармацію, які б дозволили знайти

прийнятний саме для України принцип управління персоналом фармацевтичних закладів,

що буде існувати в тандемі із оптимізованою стратегією з удосконалення системи

післядипломної фармацевтичної освіти України для проведення атестації СФ.

Горбенко А.Л.

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана, Київ, Україна

Сучасні тенденції розвитку глобального освітнього середовища

Активізація глобалізаційних процесів обумовлює суттєву диверсифікованість форм

міжнародної діяльності вищих навчальних закладів. Найбільш яскраво глобалізаційні

процеси проявляються в освітній університетів. Зокрема, мається на увазі надання освітніх

послуг іноземним студентам з поступовим перенесенням акцентів на розвиток

дистанційної освіти. Невід’ємною вимогою до експортованих освітніх продуктів є

забезпечення гнучкості й адаптивності навчальних курсів і програм до динамічних запитів

світового ринку праці та тенденцій світового ринку освітніх послуг. Окрім того,

важливими є аспекти уніфікації підходів до організації навчального процесу, оцінювання

рівня знань студентів, присуджуваних освітньо-кваліфікаційних рівнів, нострифікації

дипломів про вищу освіту. Економічний аналіз, проведений на основі офіційних

статистичних даних і зведень Європейської Комісії, дозволив сформулювати основні

тенденції розвитку глобального освітнього середовища і, відповідно, вищих навчальних

закладів.

Активно розвивається протягом останніх років академічна мобільність. Обмін

студентами, лекторами, викладачами, дослідниками знаменує примноження

203

інтелектуального капіталу завдяки розширенню масштабів обміну досвідом та знаннями

між суб’єктами різних країн. Можливість паралельної освіти, отримання подвійних

дипломів, залучення до навчального процесу всесвітньо визнаних професорів, проведення

проблемних лекцій, тематичних семінарів та професійних майстер-класів фахівцями

іноземних корпорацій – вагомі конкурентні переваги вищих навчальних закладів на ринку

освітніх послуг. Характеристику ключових тенденцій представлено в табл. 1.

Таблиця 1

Тенденції розвитку глобального освітнього середовища

Тенденція Характеристика, особливості прояву

1 2

Підвищення ролі вищої

освіти в становленні

економіки знань

основні риси економіки знань:

- перетворення знань на продуктивну силу;

- активізація розвитку наукомісткого сектору;

- інтелектуалізація праці;

- збільшення інвестицій у людський капітал

Зростання ролі вищої

освіти в соціально-

економічному розвитку

вищі навчальні заклади виступають у якості суб’єктів

трансферу знань, інформації і технологій, а також генератора

інноваційних ідей

Активізація

інтеграційних процесів

- активізація процесів зближення систем вищої освіти різних

країн;

- уніфікація освітніх продуктів і навчальних програм;

- розвиток співробітництва між вищими навчальними

закладами

Інформатизація - комп’ютеризація;

- розширення можливостей надання освітніх послуг

дистанційно;

- прискорення руху інформації

Диверсифікація

освітніх продуктів

впровадження нових навчальних програм і курсів відповідно

до запитів суспільства і ринків праці

Диверсифікація джерел

фінансування

- залучення коштів підприємницького й іноземного секторів у

сферу вищої освіти;

- отримання грантів міжнародних освітніх організацій;

- фінансово-економічна автономізація університетів;

- впровадження практики освітнього кредитування;

- розширення масштабів надання соціальних стипендій

студентам в умовах розвитку практики платної освіти


глобального попиту на

освітні послуги

- розширення доступу студентів до вищої освіти, у тому числі

за кордоном;

- масовізація вищої освіти;

- збільшення кількості суб’єктів світового ринку освітніх

послуг;

- посилення конкуренції між університетами;

- удосконалення процедури нострифікації дипломів;

- зростання ролі світових рейтингів університетів

Активізація академічної

мобільності

обмін студентами, викладачами, дослідниками, у тому числі в

рамках міжнародних освітніх програм

Трансформація

організаційних форм

- формування мережевих університетів;

- транснаціоналізація освіти;

204


університетів

- розширення практики паралельної освіти

Інтенсифікація

міжнародних наукових

досліджень

проведення спільних наукових досліджень з публікацією

досягнутих результатів у наукових журналах, що включені до

міжнародних науково-метричних базах

Посилення координації

між університетами і

бізнесом

узгодження освітньої і науково-дослідної діяльності вищих

навчальних закладів із запитами, перспективними та

поточними потребами підприємницького сектору

Зміна вимог до

освітньої діяльності

вищих навчальних

закладів

- оперативна модернізація навчальних курсів і програм

відповідно до суспільних та бізнесових вимог при врахуванні

впливу соціально-економічних факторів і зміни соціальної

структури студентства на принципах:

- демократизації,

- доступності,

- індивідуалізації,

- ступневості освіти;

- розширення практики навчання протягом життя

Джерело: побудовано автором

Таким чином, сучасні вищі навчальні заклади постають перед глобальними

викликами, що спонукають до вдосконалення власної діяльності, підвищення якості

освіти, впровадження нових механізмів зближення з академічною наукою та

виробництвом, а також ефективних інструментів реалізації університетами

підприємницької функції в умовах поступового розширення їх фінансової автономії. При

цьому особливо важливу роль відіграє ймовірність входження університету та країни в

цілому в глобальне освітнє середовище, що забезпечить прискорення процесів адаптації

системи вищої освіти до актуальних запитів світової економіки, суттєво посприяє

підвищенню рівня конкурентоспроможності як самих вищих навчальних закладів на

світовому ринку освітніх послуг, так і їх випускників на ринку праці, а інтелектуальної

продукції вчених – на світовому ринку науково-технічної продукції. Окрім того, визнання

освітньої установи на міжнародному рівні означає приток іноземних студентів на

навчання й іноземних інвестицій на розвиток науково-дослідної, винахідницької, освітньої

та інноваційної діяльності університетів.

205

Дурандина О.В.

Харьковский гуманитарный университет «Народная украинская академия», Харьков,

Украина

Управление виртуальным экономическим объектом как способ формирования

профессиональной компетентности

[email protected]

В современных условиях рыночной экономики для людей любого возраста остро

стоит проблема поиска желаемой работы с хорошим заработком. Однако молодым

специалистам решить вопросы с трудоустройством сложнее, чем другим категориям

соискателей.

Особенно актуальной проблемой это является для будущих специалистов в области

управления, так как возможности приобрести профессиональные компетенции в сфере

управления у студентов весьма ограничены. Даже в рамках прохождения

производственной практики на промышленном предприятии практиканту вряд ли кто-то

даст возможность принимать реальные экономические решения, рискуя благополучием

предприятия ради его обучения.

Наиболее популярным и часто используемым альтернативным способом

формирования у студентов экономических специальностей профессиональной

компетентности является управление виртуальным экономическим объектом,

деятельность которого имитирует компьютер. Этот подход представляет собой учебно-

тренинговую компьютерную систему, построенную на основе математической модели,

описывающей хозяйственный процесс и иные приближенные к реальности ситуации по

определенным правилам. [2]

Эффективность этого метода обучения признана как учеными, так и

специалистами-практиками, так как управление виртуальным предприятием позволяет

отрабатывать навыки принятия управленческих решений и комплексного экономического

анализа предприятия, то есть формировать профессионально-специализированные

компетенции.

Такой подход наряду с классическим вариантом прохождения производственной

практики используют Харьковский гуманитарный университет «Народная украинская

академия», Львовский институт банковского дела, Западнодонбасский институт

экономики и управления.

Студенты IV курса факультета «Бизнес-управление» ХГУ «НУА» имеют

возможность поучаствовать в управлении виртуальным предприятием в рамках изучения


206

дисциплины «Компьютерный спецпрактикум по планированию», которая базируется на

деловой компьютерной игре «Бизнес-курс: Корпорация».[1]

Основные решения, которые принимает студент, относятся к следующим сферам:

производство, сбыт и финансовые операции.

Отличительной особенностью данной игры является многообразие

предоставляемой для анализа информации: бухгалтерской, управленческой, финансовой и

налоговой отчетности. Кроме того компьютер предоставляет обширный перечень

рассчитанных финансовых показателей. Вся информация может быть представлена в виде

графиков и диаграмм.

В результате у студента абсолютно отсутствует потребность в самостоятельных

расчетах, он просто принимает решение на основании предоставляемых данных.

Во время обучения на VI курсе студенты-магистры ХГУ «НУА» в рамках

производственной практики осваивают тренинговую деловую игру «SIGAM». Эта

тренинговая дисциплина нацелена на сочетание полученных знаний и умений из разных

дисциплин в интегрированную систему профессиональных компетенций. Достигается это

благодаря тому, что студенты принимают взаимозависимые решения относительно

управления виртуальным предприятием во всех важных сферах его деятельности. [3]

Студенты, управляя такими бизнес-процессами как «Логистика», «Производство»,

«Маркетинг» и «Финансы», формируют навыки, направленные на анализ и оценку

деятельности, результативности предприятия, отдельных бизнес-процессов с

использованием математических методов и моделей.

Так как эта игра принадлежит к разряду коллективных, то есть студенты играют

друг против друга, существует возможность получения опыта командной работы.

Каждая из представленных выше компьютерных деловых игр имеет свои

достоинства и нацелена на получение конкретных компетенций. Так, «Бизнес-курс:

Корпорация» очень удобна для самостоятельного освоения и получения управленческих

навыков. А тренинговая деловая игра «SIGAM» – развивает навыки целевой обработки

информации, формирования и анализа данных, а также работы в команде.

Аналогичным примером использования виртуального предприятия является

«Виртуальный студенческий банк Львова», который был разработан и создан на базе

Львовского института банковского дела с целью закрепления и углубления теоретических

знаний и умений по специальным дисциплинам, формирования практических навыков

выполнения задач профессиональной деятельности в среде автоматизированных

информационных систем.

207

На базе Западнодонбасского института экономики и управления была создана

учебно-тренинговая фирма «ТехноПак» – предприятие, которое осуществляет полный

цикл практической подготовки и переподготовки специалистов экономического и

финансового профиля в условиях реальной экономики. Это своего рода «учебное

хозяйство» для экономистов и финансистов, которое обеспечивает качественную

практическую подготовку специалистов через формирование навыков самостоятельного

ведения финансово-хозяйственной деятельности в условиях виртуального предприятия.

Работа студентов на виртуальном предприятии не может в полной мере заменить

полноценную производственную практику на действующем предприятии, но обладает

рядом преимуществ. Так, студенты получают возможность выполнять серьезную работу в

разных отделах, работать с реальными данными, выполнять обязанности, которые им не

доверяют выполнять на реальном предприятии, тем самым приобретая необходимые

молодым специалистам практические навыки.


1. Дурандина О. В. «Бизнес-курс: Корпорация» vs «Тренинговая деловая игра

«Sigam» / О. В. Дурандина // Тренінгові технології в освіті та бізнесі: досвід і перспективи

застосування: збірник матеріалів Всеукр. Наук.-практ. Інтернет-конф. – К. : КНЕУ, 2013. –

с. 56 – 58.

2. Дурандина О. В. Исследование эффективности производственной практики

(на примере ХГУ «НУА») / О. В. Дурандина // Проблеми і перспективи працевлаштування

випускників вищих навчальних закладів: Матеріали п’ятої Міжнародної науково-

практичної конференції. – Донецьк : ДонНУЕТ, 2010. – с. 174 – 177.

3. Дурандина О. В. Управление виртуальным экономическим объектом как

эффективный метод обучения / О. В. Дурандина // Экспертные оценки элементов

учебного процесса: программа и материалы ХІІІ Международной научно-практической

конференции. – Харьков : Изд-во НУА, 2011. – с. 63 – 65

208

Заліська О.М., Максимович Н.М., Піняжко О.Б.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, Україна

Досвід і перспективи післядипломного навчання провізорів з використанням

інформаційних технологій

Вступ. На кафедрі організації і економіки фармації та технології ліків ФПДО з

метою впровадження у навчальний процес сучасних педагогічних та наукових інновацій

відповідно до світових стандартів на основі об’єднання ресурсів регіону, громадських

організацій та приватних структур. Необхідним є розширення навчальних можливостей

провізорів-інтернів та слухачів циклів з тематики доказової фармації, фармакоекономіки

та стандартів роботи провізора відповідно до вимог Належної аптечної практики (GPP).

Мета. Нами на прикладі потреби в інформації з фармакоекономіки обґрунтована

необхідність інтеграції післядипломної і неперервної освіти з використанням

інформаційно-комунікаційних технологій на основі діючого сайту з фармакоекономіки

www.uspor.org.ua (власна розробка).

Результати. Наш досвід свідчить, що на передатестаційних циклах у лекційному

курсі вивчення основ доказової фармації, результатів окремих профільних конференцій,

Міжнародного товариства фармакоекономічних досліджень - ISPOR, де представляються

актуальні розробки NICE, IQWIG та настанов ВООЗ. Під керівництвом викладача, який є

безпосереднім учасником цих конгресів, і навчає слухачів зрозуміти принципи доказової

фармації і фармакоекономіки, як оцінювати ліки за показником «витрати-ефективність»

при лікуванні поширених захворювань. При цьому акцентується увага на оволодінні

навичками пошуку доказової інформації, спеціалізованої на певній групі ліків чи

захворюванні. Важливою складовою лекцій і семінарів є ознайомлення з науковими

розробками з оцінки медичних технологій, методиками фармакоекономічного аналізу

препаратів різних груп, які проводяться в Україні і в європейських країнах.

У навчальному процесі значна увага приділена фармакоекономічній складовій

фармацевтичної допомоги, нами були видані навчальні посібники, підручник з

фармакоекономіки (Заліська О.М., 2000, 2002, 2007, 2014). Використовуються

інформаційно-комунікаційні технології для неперервної дистанційної освіти з

фармакоекономіки на базі сайту www.uspor.org, який інформує про напрями діяльності

Українського відділу Міжнародного товариства фармакоекономічних досліджень -

USPOR, що діє при кафедрі.

Нами накопичений значний досвід навчання з фармакоекономіки за 2000-2014 роки,

лекції і семінари було проведено для більш, як для 10000 слухачів циклів та провізорів-

http://www.uspor.org,/

209

інтернів у 8 областях Західного регіону з використанням інформаційно-комунікаційних

технологій. При вивченні фармакоекономіки провізори ознайомлюються з системою

оцінки медичних технологій, коли інтегруються дані фармакоекономічного аналізу,

етичних, соціальних аспектів медичних технологій. Для поглиблення знань провізорів-

інтернів, слухачів курсів з фармакоекономічної оцінки лікарських засобів видані

методичні рекомендації «Фармакоекономіка та оцінка медичних технологій» (Заліська

О.М. і співав., 2012). Також використовуються 6 дистанційних навчальних модулів з

фармакоекономіки, які доступні на сайті www.ispor.org українською.

На даний час вивчення провізорами фармацевтичної технології на післядипломному

етапі повинно бути спрямоване на оволодіння вміннями і навичками виготовлення

рецептурних прописів, які на даний час, наявні в аптеках. В Європі та США

екстемпоральне виготовлення лікарських засобів позиціонується як препарати для потреб

конкретного споживача (personal drug – персональні ліки). Проблематика

фармакоекономіки, екстемпорального виготовлення систематично обговорюється на

науково-практичних заходах, зокрема, у лютому 2015 року проведена 15 конференція на

кафедрі.

Висновки. Перспективним є навчання, яке орієнтоване відповідно до потреб (needs-

oriented), що виникають у практичного провізора - для набуття нових знань і вмінь

оцінювати лікарські засоби за показниками їх доведеної ефективності, безпечності та

витрат.

Лисенко Н.О.


Застосування технології кейс-стаді при викладанні дисципліни «Культура наукової

мови» студентам економічних спеціальностей

Наукова комунікація — важливий чинник формування сучасного

висококваліфікованого фахівця, відповідно основною метою вивчення дисципліни

«Культура наукової мови» є допомога молодим науковцям у виробленні навичок логічного,

виразного, граматично і стилістично досконалого усного й писемного наукового мовлення,

засвоєнні основних принципів побудови та оформлення наукових текстів, вимог до виступу

перед аудиторією.

Реформування національної системи освіти України, сучасні тенденції світової

інтеграції зводять проблему розвитку особистості в ранг пріоритетних завдань. Тому велике

210

значення набуває впровадження інтерактивних методів навчання і виховання, яке є

ефективнішим засобом в опануванні сучасних технологій, підвищенні ефективності

навчання і якості знань, формуванні життєвої і професійної компетентності сучасної молоді.

Однією з інтерактивних методик, що набула популярності у Великобританії, США,

Німеччини, Данії та інших країнах стала Casestudy (кейс-метод, метод аналізу ситуацій),

розроблена англійськими науковцями М. Шевером, Ф. Едейем та К. Єйтс. Кейс-метод або

метод ситуаційних вправ є інтерактивним методом навчання, який дає змогу наблизити

процес навчання до реальної практичної діяльності спеціалістів.

Кейс-метод може застосовуватися при закріпленні знань та вмінь, що були отримані

на попередніх заняттях, розвиткові навичок аналізу та критичного мислення, зв’язку теорії та

практики. Мета методу кейс-стаді – поставитистудентів у таку ситуацію, коли їм необхідно

буде прийняти рішення. Вищим ступенем проблемності характеризується така ситуація, коли

студент: а) сам формулює проблему; б) сам знаходить спосіб її подолання; в) вирішує її; г)

сам контролює правильність цього рішення.

Класичний варіант моделі ситуаційного навчання має наступну логіку:

I етап — індивідуальне вивчення студентами тексту ситуації (як правило,

позааудиторно).

II етап — формулювання викладачем основних питань з кейсу, вступне слово

викладача.

III етап — об'єднання студентів у творчі групи.

IV етап — робота студентів у складі творчої групи.

V етап — презентація "рішень" кожної творчої групи.

VI етап — загальна дискусія, запитання, виступи з місця.

VII етап — виступ викладача, його аналіз ситуації та процесу її обговорення.

VIII етап — підсумки й оцінювання якості роботи студентів із кейсом.

У процесі підготовки необхідно не тільки систематизувати матеріал, продумати

приблизний план обговорення, додаткові запитання для активізації дискусії, а й

проаналізувати готовність конкретної групи до такої роботи.

Після ретельного вивчення й аналізу концепцій, методичних порад щодо

впровадження кейс-методу у вищих навчальних закладах, що запропонували Г. Гребенькова,

С. Канівець , Т. Туркот, П. Шеремета, В. Ягоднікова, ми вдалися до проведення

експерименту із застосування цього методу при викладанні дисципліни «Культура наукової

мови» для студентів-економістів Національного фармацевтичного факультету. За бажанням

студентів було поділено на чотири групи (керівник кожної групи вибирався голосуванням,

викладач на вибір студентів не впливав).

211

Для опрацювання було запропоновано такі теми:«Ідеальний реферат», «Поради

оратору», «Сучасна українська економічна термінологія», «Наукове дослідження».

На сайті Центру дистанційних технологій навчання НФаУ

http://www.pharmel.kharkiv.edu були розміщені переліки рекомендованої літератури та

списки студентів кожної творчої групи.Також самостійно студенти були змушені обрати

одну з «ролей», відповідно до якої різнилися й види роботи в групі:

- «Дослідники» — повинні оцінити запропонований викладачем список

літератури і вибрати додаткову літературу.

- «Науковець» — за допомогою інших членів групи узагальнює інформацію.

- «Митець» — готує PowerPointпрезентацію.

- «Доповідач» — готує і виголошує виступ.

- «Керівник» — керує і контролює процес, бере участь в оцінюванні роботи

всієї групи.

Результати досліджень виголошувалися прилюдно на заліковому занятті, роботу

студентів було оцінено позитивно, зауваження й оцінки тактовно обґрунтовано.

Підсумовуючи зауважимо, застосування кейс-методу, на нашу думку, доцільне при

викладанні «лекційних» дисциплін гуманітарного блоку, при вивченні яких студенти

змушені опрацьовувати самостійно великі блоки дискусійної, неоднозначної з точки зору

оцінок науковців інформації.

Кейс-метод допомагає майбутнім фахівцям спробувати свої сили під час самостійного

наукового пошуку, визначити наявність «прогалин» у знаннях і знайти матеріал для

виправлення помилок, а контроль з боку інших членів групи та «атмосфера» змагання

виступають додатковими важелями для мотивації. У цілому вважаємо проведення

експерименту вдалим, а педагогічну мету досягнутою.

http://www.pharmel.kharkiv.edu/

212

Малий В.В., Ольховська А.Б.

Національний фармацевтичний університет, м. Харків, Україна

Теоретико-прикладні засади формування іміджу вищого навчального закладу

[email protected]

Важливою детермінантою стратегічного управління та планування конструктивних

зв’язків з громадськістю вищого навчального закладу є позиція його іміджу на ринку

освітніх послуг. Адже позитивний імідж підвищує конкурентоспроможність освітнього

закладу, приваблює найбільш талановитих абітурієнтів, залучає висококваліфікований

професорсько-викладацький склад, полегшує доступ організації до ресурсів.

Імідж вищого навчального закладу (ВНЗ) – це цілеспрямовано сформований образ

освітнього закладу у свідомості потенційної аудиторії на емоційно-психологічному рівні

за допомогою пабліситі, реклами або пропаганди. Конструктивно сформований імідж ВНЗ

надає довгострокові конкурентні переваги на ринку освітніх послуг та слугує запорукою

його успіху.

У зв’язку з цим, метою нашої роботи було з’ясувати основні складові іміджу вищого

навчального закладу, визначити основні підходи та способи формування позитивного

іміджу серед різних груп громадськості. Об’єктом дослідження була маркетингова PR-

діяльність Національного фармацевтичного університету та взаємодія його із різними

групами громадськості.

Структура іміджу вищого навчального закладу включає уявлення зовнішньої та

внутрішньої громадськості відносно ВНЗ, які умовно можна розділити на такі складові:

1. Імідж освітньої послуги–уявлення громадськості щодо унікальних характеристик,

якими на їхню думку, володіє послуга та забезпечує ВНЗ характерні особливості.

Важливим атрибутом у формуванні іміджу освітньої послуги НФаУ є якість

фармацевтичної освіти. Сьогодні університет здійснюється всебічну підготовку

компетентних фахівців для фармацевтичної сфери галузі охорони здоров’я згідно із

чинним національним законодавством, сучасними вимогами роботодавців, суспільства та

усіх інших стейкхолдерів. Для цього колектив НФаУ постійно і наполегливо працює над

удосконаленням навчально-методичної бази, підвищенням компетентності професорсько-

викладацького складу, розширенням конструктивних та дієвих міжнародних зв’язків,

впровадженням нових технологій ведення навчального процесу, виховної та

профорієнтаційної роботи, укріпленням та розвитком матеріальної бази, підвищенням

рівня наукових досліджень та формуванням визнаних у світі наукових шкіл. Стратегічною

метою НФаУ є закріпити позиції кращого вищого навчального закладу фармацевтичного


213

спрямування в Україні та країнах СНД, а також забезпечити гідну позицію у європейських

та світових рейтингах ВНЗ. Досягнення поставлених цілей значною мірою планується

здійснювати за рахунок результативного функціонування системи управління якістю,

впроваджуваної НФаУ відповідно до вимог стандарту ISO 9001. Серед інших атрибутів

іміджу освітньої послуги виділяють також кількість спеціальностей у ВНЗ, вартість

навчання, напрямки спеціалізації, отримана ступінь та рівень сприяння

працевлаштуванню після закінчення ВНЗ.

2. Імідж споживачів освітніх послуг – уявлення про стиль життя, статус і соціально-

психологічні особливості поведінки споживачів послуг, що викликають бажання (або

небажання) ідентифікувати себе з ними. Основними детермінантами стилю життя є

ціннісні орієнтації;інтереси і думки особистості, що демонструють її систему цінностей;

активність особистості.

3. Внутрішній імідж університету – уявлення професорсько-викладацького складу та

студентів про університет. Внутрішній імідж ВНЗ є фактором конкурентоспроможності

університету та джерелом інформації для зовнішньої громадськості. Основними

детермінантами внутрішнього іміджу є культура організації, стиль керівництва та

соціально-психологічний клімат. З метою формування ефективного внутрішнього іміджу

НФаУпостійно впроваджує інноваційні підходи в управлінні, введенні

діловодства;забезпечує своєчасну виплату заробітної платні та стипендії; підтримує

духовні цінності; оперативно реагує на реальні інтереси студентів, постійно пропонуючи

їм нові форми та види культурного дозвілля. Так на базі культурного центру студентів

НФаУ створені різні творчі колективи, серед яких ансамбль естрадного танцю «Paradise»,

студія екстремального танцю «NOTA BENE», творче об’єднання команд КВК,

студентський театр естрадних мініатюр «Аттелана» студія естрадної пісні «Ексклюзив»,

студія бального танцю «NON STOP» та ін. З метою розвитку психологічної

компетентності та підвищення психологічної культури професорсько-викладацького

складу та студентів в університеті було створено психологічну службу НФаУ, яка

допомагає усім учасникам педагогічної взаємодії адаптуватися до нового колективу,

сприяє усуненню складнощів у спілкуванні тощо.

4. Імідж ректора ВНЗ, Ректорської та Вченої ради включає уявлення громадськості

про здібності, досягнення, установки, ціннісні орієнтири, психологічні характеристики

керівництва на основі спостереження за певними характеристиками. Ректор

Національного фармацевтичного університету, доктор фармацевтичних наук, доктор

хімічних наук, професор Черних Валентин Петрович є член-кореспондентом Національної

академії наук України, заслуженим діячем науки і техніки УРСР, заслуженим

214

винахідником УРСР, лауреатом Державної премії України, повним кавалер ордена «За

заслуги», кавалером ордена князя Ярослава Мудрого ІV ступеня, V ступеня, Почесний

громадянин м. Харкова, який понад 50 років свого життя віддав служінню благородній

місії – підготовці фахівців для фармацевтичної галузі, підготовці наукових і науково-

педагогічних кадрів, розбудові та реорганізації НФаУ, реформуванню вищої

фармацевтичної освіти та фармацевтичної галузі України.

5. Імідж професорсько-викладацького складу – це узагальнений образ

професорсько-викладацького складу освітнього закладу. Основними детермінантами

іміджу персоналу є їх компетентність, професійність, мобільність, доcвід роботи,

комунікативність, кваліфікаційна підготовка, ділова та загальна культура, соціально-

демографічний профіль. Кожен співробітники ВНЗ є обличчям освітнього закладу, на

основі якого складується загальне враження про організацію в цілому. Згідно рейтингу

ЮНЕСКО з 200 кращих університетів держави НФаУ має один з найвищих показників

якості науково-педагогічного потенціалу – 94%. Серед медичних ВНЗ України НФаУ

посідає 3-тє місце. В університеті працюють 650 науково-педагогічних працівників, серед

них 120 докторів наук, професорів; 490 кандидатів наук, середній вік яких складає 44

роки; 1 член-кореспондент НАН України, 10 академіків та член-кореспондентів

Національної та галузевих академій наук України, 12 Заслужених діячів науки і техніки, 2

Заслужених працівника охорони здоров’я, 1 Заслужений винахідник України, 4

Заслужених працівника фармації, 2 Заслужених працівника освіти, 4 лауреати Державних

премій в галузі науки та техніки. Провідні фахівці та науковці НФаУ залучаються до

роботи державних установ, відомств, експертних, координаційних, спеціалізованих

вчених рад, комітетів.

6. Візуальний імідж ВНЗ – це комплексне уявлення про освітній заклад, засноване

на зорових і слухових відчуттях, які фіксують інформацію про інтер’єр і екстер’єр

навчальних корпусів, лекційних аудиторій, навчальних лабораторій, фірмової символіки.

Формуванню позитивного візуального іміджу НФаУ сприяє розвинута матеріально-

технічну база, яка включає 6 навчальних корпусів, 5 гуртожитків, центр медико-санітарної

допомоги студентам, спортивний комплекс, харчувальний комплекс, наукову бібліотеку,

видавничий центр. НФаУ володіє сучасною аудиторно-лабораторною базою, яка налічує

15 аудиторій для проведення лекційних занять, 17 спеціалізованих лабораторій, 26

комп’ютерних класів; ботанічний сад, що є базою для практичної підготовки студентів.

Важливим атрибутом візуального іміджу є фірмовий стиль, який є основою при розробці

іміджевої філософії університету. З орієнтацією на загальну структуру та фірмові кольори

логотипу НФаУ були розроблені логотипи кожної кафедри університету, створена

215

символіка ВНЗ, факультетів та спеціальностей, розроблений власний веб-сайт.

Ефективний візуальний імідж НФаУ формується під час PR-заходів, серед яких з’їзди

фармацевтів, науково-практичні конференції, круглі столи, дні відкритих дверей, ярмарки

вакансій тощо.

7. Соціальний імідж ВНЗ – уявлення широкої громадськості про соціальні цілі і ролі

ВНЗ в економічному, соціальному і культурному житті спільноти. Соціальний імідж

формується завдяки інформуванню громадськості про соціальні аспекти діяльності

організації, серед яких може бути безкоштовне навчання деяких категорій студентів,

безкоштовний проїзд в громадському транспорті, підтримка обдарованої молоді, участь у

вирішенні проблем зайнятості тощо. З метою формування соціального іміджу

НФаУактивно залучається до благодійної допомоги. Так, наприклад, представники

університету надали благодійну допомогу Харківському військовому госпіталю. З метою

сприяння працевлаштуванню випускників університету щорічно проводяться ярмарки

вакансій, до яких активно залучаються представники практичної фармації.

8. Бізнес-імідж ВНЗ – уявлення про освітній заклад як про суб’єкт ділової

активності. В якості основних складових бізнес-іміджу ВНЗ виступає його ділова

репутація, наявність докторантури і аспірантури, видатні випускники, різноманітність

факультетів і спеціальностей, впровадження нових дисциплін з урахуванням реальних

потреб практичної сфери тощо.

В подальшій роботі нами проводяться дослідження з визначення факторів, що

сприяють та ускладнюють процес формування позитивного іміджу Національного

фармацевтичного університету серед абітурієнтів, їх батьків, студентів та представників

практичної фармації. Це дозволить оцінити вплив іміджевої ідеології досліджуваного

освітнього закладу на якість навчання.

Таким чином, дослідження, що проводяться кафедрою фармацевтичного маркетингу

та менеджменту Національного фармацевтичного університету, нададуть можливість

запропонувати шляхи удосконалення механізмів конструктивної консолідованої співпраці

вищого навчального закладу з практичною фармацією в сучасних реаліях підготовки

конкурентоспроможного і компетентного фахівця.


1. Душкина М.Р. PR и продвижение в маркетинге: коммуникации и воздействие,

технологии и психология: учебн.пособ. – СПб. : Питер, 2010. – 560 с.

2. Офіційний сайт Національного фармацевтичного університету // режим доступу:

http://nuph.edu.ua.

http://nuph.edu.ua/

216

Музильов Д.О., Бережна Н.Г.

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені

Петра Василенка, Харків, Україна

Формування професійної компетентості майбутніх фахівців-логістів за допомогою

програмного продукту «1С:підприємство 8. TMS логістика. управління

перевезеннями»

[email protected], [email protected], [email protected]

В сучасному світі, в час розвитку комп’ютерних технологій в процесі підготовки

студентів у вищих навчальних закладах України доцільно застосовувати в освітній

програмі новітнє програмне забезпечення. Підготовка адаптованих і

висококваліфікованих спеціалістів в будь-якій галузі – це перший крок до становлення

економіки країни згідно світових стандартів.

Вже не новина, що ті можливості, що є у сьогоднішніх студентів, в минулому

столітті були далеко досяжною мрією. Але наразі, для формування професійної

компетентності майбутнього фахівця у сфері логістики транспорту є вже недостатнім

оволодіння ним базовими методиками, що дозволяють вирішити проблему класичними

методами. Майбутній спеціаліст з транспортних технологій і логістики повинен вільно

орієнтуватися у сучасному світі інформаційних технологій, знати можливості і порядок

використання найпоширеніших спеціалізованих програмних продуктів, які дозволяють

швидко та якісно вирішувати актуальні задачі логістики. Тому викладання та процес

підготовки фахівців у ВНЗ повинен у повній мірі відповідати сучасним вимогам

роботодавців, які останнім часом при проведенні співбесід із потенційними здобувачами

робочого місця все більше уваги приділяють їх рівню «інформаційної та комп’ютерної

культури».

Саме тому на кафедрі транспортні технології і логістики Харківського

національного технічного університету сільського господарства ім. П.Василенка молодий

та перспективний педагогічний колектив допомагає студентам опанувати нові

інформаційні технології, шляхом впровадженням у навчальному процесі новітнього

програмного забезпечення.

Одним із нових програмних інструментів, що використовується у сьогоденні при

навчанні майбутніх логістів – це розроблений на технічній платформі «1С-Підприємство

8» програмний продукт «1С:Підприємство 8. TMS Логістика. Управління перевезеннями».

На перший погляд організувати доставку вантажу справа кількох хвилин. Існує

велика кількість, навіть безкоштовних, Інтернет-сайтів, що надають інформацію о




217

вантажах, або рухомому складі. Але все це можливо використовувати у звичайних

разових ситуаціях. Якщо розглядати роботу транспортно-експедиційного підприємства

середньої ланки з власним автопарком, управлінським та обслуговуючим персоналом,

базою постійних і разових клієнтів, то процес надання послуг по перевезенню вантажу

значно ускладнюється. Необхідно більше часу, щоб обрати потрібний рухомий склад,

відстежити його доступність на необхідний проміжок часу, обговорити паперові

документи, узгодити надання додаткових послуг, отримати фінансове відображення

послуги, що надається і т.д.

Програмний продукт «1С:Підприємство 8. TMS Логістика. Управління

перевезеннями» дозволяє транспортно-експедиційному підприємству оптимізувати і як

найкраще раціоналізувати управління процесом перевезення. Використання цієї новітньої

розробки фірми «1С» в навчальному процесі дозволяє студенту оволодіти навиками

роботи диспетчера, логіста, співробітника транспортного відділу, знаходячись за учбовим

комп’ютером в навчальній аудиторії, а в майбутньому на робочому місті. Оволодіння

навичками роботи в цій програмі дозволить майбутньому фахівцю в короткий термін

прийняти замовлення на доставку вантажу; обробити і узгодити її, максимально

задовольнивши потреби замовника (клієнта), раціонально використавши наявний

транспортний ресурс, або орендувати його; підібрати оптимальний маршрут; розрахувати

можливі витрати за надання основних та допоміжних послуг; швидко заповнити необхідні

документи; запланувати додаткові взаємодії; проконтролювати вчасне проходження

транспортним засобом усіх заявлених контрольних місць маршруту. Завдяки

аналітичному сервісу програми студент має можливість проаналізувати за основними

економічними, технологічними і технічними показниками роботу підприємства за будь-

який період в різному форматі.

Посилену увагу при підготовці фахівців з логістики транспорту кафедра приділяє

під час навчання у магістратурі. Тому використання магістрантами можливостей

програмного продукту «1С:Підприємство 8. TMS Логістика. Управління перевезеннями» є

першочерговою задачею для формування у майбутнього спеціаліста практичних навичок,

щодо якісного рішення задач логістики, які виникають на виробництві. В процесі роботи

із програмою студенти випускних курсів отримують знання та досвід роботи з базами

даних, вирішують задачі щодо порядку та правил прийняття і обробки замовлень на

перевезення, які надходять до підприємства. Це дозволяє досить вільно орієнтуватися

майбутньому спеціалісту під час розробки та складання ланцюга постачань, і як наслідок,

у досить короткі строки обрати найбільш раціональний варіант просування матеріального

потоку від відправника до отримувача вантажу, із потрібним інформаційним та

218

документальним супроводом. Використовуючи можливості зазначеного програмного

забезпечення, магістранти відпрацьовують навички, щодо коректності та необхідності

використання різних видів транспорту при доставці вантажу, тобто проводиться аналіз та

прийняття найбільш прийнятного рішення при виборі маршруту з точки зору

технологічних аспектів та витратної складової одночасно. Як наслідок, у деяких

магістрантів, в залежності від мети та задач дослідження, їх випускна дипломна робота

безпосередньо пов’язання із необхідністю застосування зазначеного програмного

продукту для рішень проблеми.

Висновки. Впровадження в навчальний процес нових інформаційних технологій –

є яскравим прикладом прагнення сучасного викладача вчасно, в доступній формі надати

майбутнім фахівцям новітні досягнення комп’ютерних технологій, які, наразі, в повній

мірі відповідають потребам підприємств логістичного напрямку.

Решетняк С.Б.*, Решетняк О.В.**

Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, Україна*

Національний технічний університет «ХПІ», Харків, Україна**

Роль педагога у формуванні професійної компетентності студентів

Успіх молодого фахівця на сучасному ринку праці забезпечують різноманітні

чинники. Серед них одним з головних є професійна компетентність випускника вищого

навчального закладу, його спроможність на якісному рівні виконувати професійні

обов’язки.

Важливу роль у становленні професійних та життєво важливих компетенцій

студента відіграє викладач як головний суб’єкт навчальної, виховної та організаційної

вузівської діяльності. Сучасний процес реформування вищої освіти вимагає від викладача

вміння переорієнтувати власну діяльність на розвиток особистості студента, зокрема,

формування в нього «професійної ідентичності», глибокого розуміння «цінностей і норм

професії".

Професійна компетентність сучасного спеціаліста є складним багатокомпонентним

поняттям і тому розглядається в науковому дискурсі на різних рівнях:

соціокультурному, діяльнісному, комунікативному, професійному, інформаційному та

психологічному. На наш погляд, професійна компетентність означає глибоке розуміння

студентом принципів професійної діяльності, усвідомлення соціальної відповідальності за

результати своєї роботи; передбачає готовність до професійного зростання, а також

219

здатність ефективно проектувати свій професійний шлях. На жаль, відсутність в багатьох

випадках професійної компетентності випускників вишів є однією з ключових причин їх

неуспішного працевлаштування на ринку праці. Сучасні роботодавці незадоволені

спеціальними знаннями випускників, які найчастіше відірвані від реалій сучасного бізнесу

та виробництва. Багато українських компаній скаржаться на низький рівень спеціальної

підготовки у ВНЗ. За результатами соціологічного дослідження Центру "Розвиток КСВ",

59 % випускників не можуть працевлаштуватись через низький рівень практичної

підготовки [1].

На формування професійного зростання студента впливають стратегія вищого

навчального закладу, в якому він навчається, а також підходи кафедри, яка забезпечує

підготовку за даною спеціальністю. Важко переоцінити роль вузівського центра кар’єри,

діяльність якого безпосередньо пов’язана з успіхом майбутнього фахівця на ринку праці.

Ефективність освітньої політики вищого навчального закладу безпосередньо

залежить від викладачів, їх професійної майстерності та філософії навчання,

громадянської позиції. Саме особистість викладача ВНЗ – головний системоутворюючий

чинник формування професійної компетентності студентів. Процес навчання у ВНЗ

завжди відбувається за схемою «Від особистості викладача – до особистості студента».

Ми згодні з думкою І.Зязюна [2], який вважає складовими професійної

майстерності викладача педагогічну спрямованість (ціннісні орієнтації на себе, на засоби

педагогічного впливу, на колектив, на цілі педагогічної діяльності), професійне знання

(знання предмета викладання, його методики, педагогіки і психології); здібності до

педагогічної діяльності: комунікативні (повага до людей, доброзичливість, товариськість);

перцептивні (професійна передбачуваність, емпатія, педагогічна інтуїція); динамічні

(здатність до вольового вплив і логічного переконання, до рефлексії); емоційно-почуттєві

(здатність володіти собою і вибудовувати педагогічну дію на позитивних почуттях,

оптимістичного прогнозування); педагогічна техніка (форма організації поведінки

викладача).

У вирішенні питань професійного зростання пріоритетне завдання викладача –

допомагати студенту усвідомити сутність обраної професії, її вимоги до виконавця, цілі,

зміст і функції професійної діяльності, можливі індивідуальні стратегії виконання

професійних обов'язків, специфіку професійної майстерності та шляхи оволодіння нею.

Завдяки новим формам організації навчальної діяльності – індивідуальній і самостійній

роботі та використанню таких активних методів навчання, як ділові ігри, проектні студії,

тренінги, кейс-стаді, наукові дискусії у сучасних умовах значно розширилися можливості

зацікавленої, професійно орієнтованої взаємодії викладача та студента. Як свідчить наш

220

багаторічний досвід, особливу роль в формуванні професійній компетентності студентів

відіграє залучення до навчального процесу практиків з релевантної сфери діяльності та

організація відвідувань відповідних департаментів і відділів підприємств.

Для посилення професійної спрямованості навчального процесу, підвищення

учбової активності і оптимізації мотивів вчення студентів викладачу необхідно

використовувати наступні речі: створювати в ході учбового зайняття проблемні ситуації,

стимулюючі розвиток пізнавального інтересу до майбутньої професії; систематично

проводити практичні заняття по моделюванню індивідуальної траєкторії життєвого успіху

в професійній діяльності; розвивати інтерес до вибраної професії через включення в

учбову програму додаткового матеріалу, пов'язаного з майбутньою професійною

діяльністю; студентам пропонувати завдання, пов'язані з самостійним пошуком і аналізом

інформації з професійних джерел; пропонувати професійні індивідуальні завдання

підвищеної складності; залучати студентів до активної участі в різних формах науково-

дослідної діяльності разом з викладачами; постійно розширювати різноманітні

можливості студентів для реалізації їх творчого потенціалу. Така діяльність викладача

відповідає сучасним вимогам вищої освіти, ринку праці та сприяє росту

конкурентоспроможності майбутніх фахівців.

Список літератури

1. Рынок труда 2014: как бороться с молодежной безработицей. [Електронний ресурс].

– Режим доступу. – http://ubr.ua/labor-market/ukrainian-labor-market/rynok-truda-2014-

kak-borotsia-s-molodejnoi-bezraboticei-276749

2. Зязун І.Я. Психодіагностика педагогічної майстерності вчителя. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу. – http://eprints.zu.edu.ua/433/1/03ziyamv.pdf

Решетняк Ю.Б.


Використання пакету R в економетриці

Економетрика - це самостійна наукова дисципліна, яка об‘єднує сукупність

теоретичних результатів, засобів, прийомів, методів і моделей, призначених для того, щоб

на базі економічної теорії, економічної статистики та математико-статистичного

інструментарію надавати конкретних кількісних значень загальним (якісним)

закономірностям, обґрунтованим економічною теорією.

http://ubr.ua/labor-market/ukrainian-labor-market/rynok-truda-2014-kak-borotsia-s-molodejnoi-bezraboticei-276749

http://ubr.ua/labor-market/ukrainian-labor-market/rynok-truda-2014-kak-borotsia-s-molodejnoi-bezraboticei-276749

221

В результаті вивчення дисципліни студенти набувають практичних навичок

моделювання економічних даних, обробки великих обсягів інформації, використання

ефективних методів оцінювання статистичних гіпотез та ін. Тому виникає необхідність в

широкому використанні спеціалізованого програмного забезпечення, яке дозволяє

автоматизувати процес побудови досліджуваних залежностей, скоротити час і

трудомісткість обчислень, досліджувати побудовані рівняння на адекватність, визначити

закон розподілу змінних.

Практичні заняття з економетрії в НФаУ проводяться в комп'ютерному класі,

студенти орієнтуються на вирішення типових економетричних задач в середі Excel.

Табличний процесор MS Excel містить великий набір функцій і процедур для вирішення

економетричних задач. Реалізація складних економетричних процедур в електронній

таблиці вимагає від користувача бездоганного знання всіх обчислювальних алгоритмів,

значного збільшення часу і трудомісткості обчислень. Останнім часом дуже динамічно

розвивається так званий проект R, який можна розглядати в якості альтернативи Excel та

іншим статистичним пакетам.

R - це мова програмування і одночасно повноцінне програмне середовище для

виконання статистичних обчислень і побудови графічних об'єктів. R є програмним

забезпеченням з відкритим кодом і вільно розповсюджується за ліцензією GNU.

Ліцензійна угода GNU надає користувачеві права безкоштовного копіювання, модифікації

та розповсюдження програмного коду. Основною ідеєю організації системи зберігання і

розповсюдження пакетів до R CRAN (Comprehensive R Archive Network, http://cran.r-

project.org) є постійне розширення, колективне тестування та оперативне поширення

прикладних засобів обробки даних.

Орієнтованість проекту R на програмування, а також його «англомовність»

ускладнюють використання в навчальному процесі. Тим не менш R має численні переваги

в порівнянні с іншими програмними продуктами. На відміну від комерційних

статистичних програм, вартість ліцензії на які може становити кілька тисяч доларів, R

поширюється абсолютно безкоштовно.

Програмний продукт містить великий набір статистичних функцій, а також має

вбудовану систему допомоги і підказок. Мова R надає користувачеві практично

необмежені можливості для візуалізації даних. Оскільки R є улюбленим мовою

професійних статистиків, всі останні досягнення статистичної науки дуже швидко стають

доступними для користувачів R у всьому світі у вигляді додаткових бібліотек. Ці

бібліотеки (їх нараховується вже кілька тисяч) можна вільно завантажити з сайту проекту

222

R, або з сайтів авторів відповідних бібліотек. Жодна комерційна система статистичного

аналізу не розвивається сьогодні так швидко як R.

R використовують аналітики таких великих компаній, як Google, Bank of Ameriсa,

Shell та інші. Провідні університети світу та дослідницькі центри використовують R для

викладання статистики та виконання наукових робіт. Таким чином, можна стверджувати,

що навички роботи в R надають випускникам ВНЗ додаткову конкурентну перевагу при

працевлаштуванні.

Можна вважати за доцільне використання у навчальному процесі деяких

інструментів програмного середовища R, котре є де-факто стандартом в області

статистичних обчислень.

Тетерич Н.В., Терещенко Л.В.


Дослідження рівня комунікативної компетентності фармацевтичних працівників

[email protected]

Наразі фармацевтична діяльність висуває до фахівців велике розмаїття

особистісних складових, які є основою їх особистісного та професійного зростання.

Одним із основних соціально-психологічних факторів ефективної фармацевтичної

діяльності є рівень комунікативної компетентності фармацевтичних працівників.

Відсутність необхідних комунікативних вмінь на порозі ставлення професійної

фармацевтичної діяльності є гарантом незахищеності перед труднощами, конфліктними та

стресовими ситуаціями. Навпаки, належний рівень комунікативної компетентності

дозволяє фахівцям будувати конструктивні стосунки, долати виникаючі перешкоди у

професійній та особистій діяльності, впливати на свій емоційний стан, що у подальшому

зумовлює успіх фармацевтичних працівників як у професійному, так і в суспільному

житті.

З метою визначення показників, що впливають на процес комунікацій

фармацевтичних фахівців, нами було проведено комплексне опитування провізорів 8

аптек різних районів м. Харкова за методикою Л. Міхельсона, яка дозволила визначити

рівень їх комунікативної компетентності та якості сформованості комунікативних вмінь.

До опрацювання нами було прийнято 30 опитувальних тест-листів.

За результатами тестування було встановлено, що опитані респонденти є

комунікативно компетентними, що свідчить про адекватний рівень компетентного,


223

упевненого та партнерського стилю спілкування з оточуючими в залежності від ситуації

та вміють контролювати себе в конфліктних ситуаціях (рисунок).

Разом із тим опитані працівники у значній мірі є залежними при здійсненні

комунікацій, тобто, вони можуть поступатись власними інтересами. Це свідчить про

наявність у респондентів тенденції до залежності поглядів та оцінки їх поведінки від

впливу оточуючого середовища та комунікацій.

У меншій мірі деяким опитаним фахівцям притаманний агресивний стиль

спілкування. При здійсненні комунікацій респонденти уникають проявів різкості,

роздратування, гніву, категоричності думок, негативних оцінок людей і подій, які можуть

зачіпати оточуючих.

Таким чином, чим більш комунікативно компетентним є працівник, тим менш він

піддається агресії при здійсненні комунікацій.

Рис. Характеристика складових комунікативної компетентності та якості

сформованості комунікативних вмінь фармацевтичних працівників за методикою Л.

Міхельсона

Таким чином, за результатами опрацювання літературних джерел та проведеного

опитування необхідним є подальше виявлення факторів, що зумовлюють розвиток

комунікативних здібностей фармацевтичних працівників.

Загалом результатом дослідження мають стати рекомендації щодо розвитку

комунікативних здібностей фармацевтичних працівників, що проявляється у володінні

конструктивними засобами комунікації, використанні комунікативних засобів у

професійній фармацевтичній діяльності в процесах побудови спілкування із

відвідувачами та медичними працівниками та, нарешті, у аналізі діяльності і виділенні

нових засобів ефективної комунікації.

224

Сальтевська Т.


Формування фахової мовної компетенції у студентів, що навчаються за

спеціальністю «Економіка підприємства»

Одним із головних надбань будь-якої країни є інтелектуальній потенціал нації, тому

формування й розвиток інтелектуальної еліти – завдання, яке сьогодні стоїть перед вищою

освітою України. Досконале володіння українською мовою є обов’язком кожного фахівця.

Тому провідною метою вивчення курсу «Українська мова (за професійним

спрямуванням)» є формування у студентів мовної компетенції, яка стане одним із чільних

складників фахової культури майбутнього фахівця фармацевтичної галузі, зокрема

економіста.

Оволодіння основами будь-якої професії починається з опанування професійного

мовлення – галузевої фразеології та термінології, без чого не можлива подальша

професійна діяльність. Для вільного володіння усною та писемною формами

професійного спілкування студенти-економісти повинні мати чималий лексичний запас

фахової термінології. Враховуючи вище викладене, викладачами нашої кафедри був

створений посібник «Фахова мова економіста», який, сподіваємося, допоможе майбутнім

економістам удосконалити знання з української орфографії, морфології, стилістики,

синтаксису на матеріалі фахових текстів і підвищити свій інтелектуальний рівень.

Кількість вправ достатня для аудиторної та самостійної роботи. Особливо ефективним

на наш погляд є використання наступних:

Переклад словосполучень і речень, маркованих відповідно до спеціальності,

сприятиме кращому засвоєнню фахової термінології майбутнім економістам,

познайомить їх з основними принципами і моделями творення української економічної

термінології;

редагування словосполучень, речень, текстів;

укладання та редагування документів;

вправи спрямовані на удосконалення раніше набутих орфографічних і пунктуаційних

навичок;

творення термінів і термінологічних сполук.

Отже, для успіху в наш час спеціалісту потрібно володіти мистецтвом комунікації,

тобто мати відповідну комунікативну компетентність. Тому, сподіваємось, що

запропонований посібник допоможе в досягненні цієї мети.

225

Холявко Н.І.

Навчально-науковий інститут економіки Чернігівського національного технологічного

університету, Чернігів, Україна

Потенціал сектору вищої освіти в забезпеченні економічної безпеки країни

[email protected]

Глобалізація економічних відносин супроводжується поглибленням міжнародних

економічних відносин і посиленням взаємодій та взаємозалежності національних економік

країн світу. У сучасних умовах ускладнення геополітичної, зовнішньоекономічної ситуації

України суттєво актуалізується необхідність забезпечення економічної безпеки країни.

Стабілізація економічної ситуації та досягнення стратегічних цілей економічної безпеки

вимагає, на нашу думку, за діяння всього наявного потенціалу національної економіки.

Рис. 1. Роль сектору вищої освіти в забезпеченні економічної безпеки країни

Джерело: складено автором

Вищ

і на

вча

льні

закла

ди

Навчально-

методична

діяльність

Виховна


Сек

тор

ви

щої

осв

іти

Науково-

дослідна


Іннова-

ційна


Підготовка,

перепідготовка,

підвищення

кваліфікації кадрів для

національної

економіки

Розвиток

інноваційного

мислення та

інноваційної культури

Фундаментальні і

прикладні НДДКР

Винахідницька


Патентування

Реалізація

інноваційних проектів

Трансфер і

комерціалізація

інновацій

Економічні

інтереси

- Забезпечення економічного суверенітету - Удосконалення механізмів державного регулювання економіки - Економічне зростання країни - Розвиток міжнародних економічних відносин - Зниження рівня життя населення тощо

Загрози

економічній

безпеці

- Скорочення ВВП - Зниження інвестиційної активності - Зниження інноваційної активності - Політична та правова нестабільність - Збільшення кредитних ризиків - Застаріла матеріально-технічна база - Збільшення державного боргу - Тонізація економіки - Переважно сировинний характер експорту тощо

226

Значні резерви в аналізованому контексті сконцентровано в секторі вищої освіти. У

першу чергу, мається на увазі потенціал професорсько-викладацького і студентського

складу університетів. Узгодженість і єдиноспрямованість орієнтирів діяльності вищих

навчальних закладів, державних структур і бізнес-сектору створює реальні передумови

для забезпечення економічної безпеки країни. Схематично і систематизовано роль сектору

вищої освіти в забезпеченні безпеки національної економіки у розрізі ключових функцій

сучасних університетів представлено на рис. 1.

Таким чином, виключна актуальність проблеми забезпечення економічної безпеки

країни вимагає розробки дієвих та ефективних механізмів активізації наявних ресурсів, а

також виявлення і подальшого використання резервів посилення безпеки національної

економіки країни. Потенціал системи вищої освіти доцільно розглядати в якості

перспективного резерву для підвищення рівня економічної безпеки України, під чим

мається на увазі прямий чи опосередкований вплив сучасних університетів шляхом

підготовки висококваліфікованих кадрів для національної економіки, генерування

інноваційних ідей та імплементації інноваційних проектів, проведення наукових

досліджень і створення винаходів, комерціалізації та трансферу знань і технологій, а

також розвитку інноваційної культури у суспільстві завдяки формуванню у студентів

навичок інноваційного мислення та оперативної адаптації до динамічно оновлюваних

інноваційних технологій господарювання.

227

Секція «СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ

(ОРГАНІЗАЦІЙ)»

Гордієнко В.Ю.


Напрямки удосконалення цінової політики на ТОВ «ФК "Здоров'я"»

[email protected]

У сучасних умовах ціна є таким параметром, від якого багато в чому залежить

благополуччя підприємства, розміри його доходів і витрат. Вона головним чином

задається ринковою ситуацією, і саме тому підприємство зобов'язане здійснювати

продуману політику ціноутворення з урахуванням кон'юнктури конкретних товарних

ринків сьогодні, завтра й у більш віддаленій перспективі.

Актуальність даної теми пояснюється тим, що на даний момент в Україні широко

розвинений фармацевтичний ринок, а з цим пов’язана сильна конкуренція в галузі. Тому

кожне підприємство для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку повинно

вжити заходів для покращення цінової політики.

Проблема ціноутворення відноситься до найбільш складних у сфері управління

лікарським забезпеченням населення і лікувально – профілактичних установ. Вона

широко висвітлена у працях відомих авторів, таких як А.С.Немченко, Л.В.Галій [3],

В.Матвєєва, Я.В.Літвіненко та ін. Але не всі аспекти цієї проблеми, особливо ті, що

стосуються цінової політики на ринку фармацевтичної продукції, висвітлені достатньо.

Все це потребує подальшого дослідження цієї проблеми.

Метою роботи є дослідження цінової політики підприємства та пропозиції щодо її

вдосконалення.

Цінова політика підприємства є комплексом заходів, направлених на формування

оптимальної ціни на кожен вид продукції з метою досягнення на цій основі мети

підприємства [1]. Ключовим елементом цінової політики є розрахунок базисного рівня

цін, який припускає виконання ряду послідовних етапів: постановка цілей і завдань

ціноутворення, визначення попиту, оцінка витрат виробництва, аналіз цін і якості товарів

конкурентів, вибір методу ціноутворення, розрахунок початкової ціни.

Аналіз цінової політики на ТОВ «Фармацевтична компанія "Здоров'я"», яке входить

в п'ятірку провідних українських виробників лікарських препаратів показав, що метою

встановлення ціни на лікарські засоби є максимальне задоволення запитів та бажань


228

споживачів при оптимальному використанні ринкового цінового механізму. До цілей

ціноутворення на лікарські засоби фармацевтичної компанії належать: доступність

якісних лікарських засобів для населення, максимізація поточного прибутку та збільшення

частки ринку.

Попит на продукцію фармацевтичної компанії «Здоров'я» є еластичним, бо,

найбільше зростання обсягу реалізації продукції спостерігається завдяки зміні ціни, а

отже, зниження ціни викликає таке ж підвищення обсягів продажу лікарських засобів.

Визначено, що ТОВ «Здоров'я» застосовує цінову стратегію «ціна-ефективність», тобто

висока якість і середня ціна, що означає застосування різних варіантів цінової стратегії,

націленої на витіснення конкурента з позицій.

На сьогодні практично всі споживачі користуються товарним кредитом. Але як

показує досвід, це не завжди доцільно, адже не всі споживачі виявляються надійними.

Тому для вирішення цієї проблеми необхідним є:

ведення на підприємстві системи контролю за дебіторською заборгованістю за

допомогою АВС-аналізу (ранжування боржників за сумою боргу та за терміном

платежу);

розробка нової тактики ціноутворення для кожного споживача окремо, яка буде

спрямована на підвищення фінансової стійкості підприємства;

удосконалення умов відпуску продукції (стимулювання споживачів): додаткові

знижки на нові препарати, товарне кредитування, завчасне інформування

дистриб’юторів про всі зміни в роботі підприємство – дистриб’ютор, премії за

лояльність — залежно від терміну співробітництва, виплата грошових винагород,

конкурси — змагання між клієнтами за кращі показники роботи і нагорода

переможців путівками, преміями, цінними призами тощо.

Таким чином, підприємству необхідно більше уваги приділяти постійному

моніторингу споживачів, яким ТОВ «Здоров'я» реалізує свою продукцію, адже це дасть

змогу підприємству використати вільні грошові кошти задля своїх потреб (наприклад, для

погашення існуючих кредитів та підвищення фінансової стійкості).


1.Г.Римар Ціноутворення в Україні: стан та перспективи розвитку/ Проблеми теорії та

методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу — вип. 1(22)-2012р, с.309-314.

2. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року N 507-XII // Відомості

Верховної Ради (ВВР).- 1990. -№52. -ст.650.(зі змінами та доповненнями).

3.Немченко А.С., Галлий Л.В. Государственное регулирование цен на лекарственные

средства: проблемы и перспективы // Провизор. – 2001. – №14. – С.6-7.

229

Громов А.А.

Харківський національний медичний університет, Харків, Україна

Використання еластичності попиту на ліки в стратегії фармацевтичних фірм

Щороку на міжнародному фармацевтичному ринку з’являється від 30 до 50

медичних препаратів, які містять нову активну субстанцію. Інновації є рушійною силою

фарміндустрії. Витрати на нові розробки сягають фантастичних сум, тому ціни на них

неминуче зростають. На підвищення цін впливають також монополізація

фармацевтичного ринку та різнобічний і жорсткий маркетинг провідних компаній світу.

Свою роль відіграє висока вартість кредитних та інвестиційних ресурсів, які необхідні для

розширення виробничих потужностей. На тлі посилення конкуренції на ринку це

призводить до загострення дефіциту обігових коштів фармацевтичних компаній,

скорочення самофінансування, посилення ризиків для стійкої стратегії у тривалому

фінансовому циклі.

В цих умовах дистриб’юторам і продавцям ліків все складніше проводити

ефективну цінову політику, особливо тоді, коли постає завдання розширити кількість

сегментів і продажів. Зростання цін недоречне, якщо необхідно втілювати стратегію

завоювання нових ринків.Тому дуже важливо звернутися до використання знань

еластичності попиту на товари. На медичні препарати він зазвичай є низькоеластичним,

тому що ліки належать до товарів першої необхідності. Інакше кажучи, підвищення

(зниження) ціни, наприклад, на 1 % веде до зниження (збільшення) попиту менш як на 1

%. Перед фармацевтичною фірмою виникає дилема: чи купувати нові та дорогі ліки, чи

краще займати консервативні позиції і продавати ті, що виправдали себе на практиці

тривалий час.

Насправді, вартість нових ліків не завжди відповідає потребам у них. В

мікроекономіці це означає, що граничний продукт фармації зменшується, бо приріст

корисності для лікування нижчий за приріст витрат. Тому зовсім не обов’язковою є

гонитва за ліками, що мають таку ж саму ефективність, але є дорожчими. Особливо

помилковим є уявлення, що найвигіднішими для продажу є препарати з абсолютно

нееластичним попитом на них – наприклад, інсулін. Пацієнтів з цукровим діабетом, як

правило, підтримує держава. Але навіть у випадках збою, коли з певних причин хворі не

отримують від уряду ліки, комерційній компанії часто помилково роздувають ціни.

Перешкодою для їх продажів може стати, по-перше, платоспроможний попит населення.

Відомо, що рівень споживання лікарських засобів на душу населення в Україні

залишається досить низьким у порівнянні з європейськими країнами (витрати на медичні

230

препарати посідають 4-5 місце у загальній структурі витрат домогосподарств України –

близько 60 дол. США на рік) [2].

По-друге, може спрацювати ефект перехресної еластичності попиту і його

переключення на інші аналоги, можливо вітчизняні. Ця тенденція є характерною для

Україні з причини різкого стрибка курсу долара. Наприклад, за листопад 2014 р. ціни в

аптеках зросли майже на 57%. Як наслідок, здійснилися перерозподіл споживання в бік

дешевших ліків (–27% — індекс заміщення) та навіть відмова від споживання (–17% —

індекс еластичності попиту) [1].Крім того, для фармацевтичної компанії необхідно також

комбінування препаратів, наприклад антигіпертензивних. Переваги полягають не просто у

сумуванні ефективності, а в обопільному посиленні їхньої дії. Зростання цін на один тип

препаратів тягне за собою зниження попиту на інший, що призначається в комбінації.

Більш зваженою виглядає політика зниження ціни на ліки не першої необхідності.

Для них характерний високоеластичний попит, коли підвищення (зниження) ціни,

наприклад, на 1 % веде до зниження (збільшення) попиту більш як на 1 %.Тоді можна

поширювати сегментацію ринку, залучаючи до купівлі ліків все більше споживачів.

Подібним чином слід використовувати еластичність попиту за доходом. Із зростанням

доходів хронічного хворого попит на дешеві ліки скорочується, а на дорогі препарати

зростає. Диференційований маркетинг можна поглиблювати, використовуючи тенденцію

до зміни структури населення. Так, старіння веде до зростання попиту на слухові апарати,

засоби для лікування хвороб Паркінсона та Альцгеймера, гіпертонії, атеросклерозу,

старечих психозів.

Доцільно також впровадження системи референтного ціноутворення, яка

передбачає визначення ціни на ліки за допомогою її порівняння з цінами в закордонних

компаніях та інших національних економіках.


1. Вектори розвитку фармацевтичного ринку: Аптечний саміт України — 2014 /

Аптека on-line. – 2015. – 12 січня [Електрон. ресурс] — Режим доступу :

http://www.apteka.ua/article/318454

2. Огляд фармацевтичного ринку України за 1 півріччя 2013 року[Електрон.

ресурс] — Режим доступу : http://www.credit-

rating.ua/img/st_img/AS/2014/13.01.2014/Pharma_Ukr_I_pol_2013.pdf

http://www.credit-rating.ua/img/st_img/AS/2014/13.01.2014/Pharma_Ukr_I_pol_2013.pdf

http://www.credit-rating.ua/img/st_img/AS/2014/13.01.2014/Pharma_Ukr_I_pol_2013.pdf

231

Бабиченко Е., Демченко Н.В.


Имидж предприятия как фактор повышения его конкурентоспособности

В настоящее время внимание к проблеме формирования имиджа предприятий

фармацевтической отрасли, в том числе аптечных сетей, актуален, так как становится

необходимым условием достижения устойчивого и продолжительного делового успеха в

будущем. Конкурентоспособность хозяйствующего субъекта во многом определяется

степенью приверженности к нему покупателей, это зависит от субъективной оценки

предприятия, которая формируется в их сознании, и даже если предприятие не формирует

целенаправленно свой имидж. В случае недостаточного внимания вопросу формирования

имиджа представление о предприятии сложится у потребителей стихийно, и нет никакой

гарантии, что оно будет адекватным и благоприятным для предприятия. При чем затраты

на корректировку позиции имиджа будут куда значительнее, чем своевременные

инвестиции. Слово «имидж» (image) возникло от английского понятия «представление»,

«образ». С одной стороны под ним подразумевается образ делового человека,

представление о нем, складывающееся у окружающих, репутация; с другой образ фирмы,

товара, услуг, обеспечивающий положение фирмы на рынке, верность покупателя

фирменной марке[1].

В мировой практике создание имиджа фирмы рассматривается как одна из

стратегических целей управления, которая считается не менее важной, чем внедрение

новых технологий, стабилизация финансовой среды, найма персонала и расширение

рынков сбыта.Необходимо отметить, что целенаправленно созданный имидж

представляет собой совокупность составляющих, которые могут выстраиваться в

рейтинговом ряду в зависимости от специфики деятельности фирмы.

Имидж - это мощный инструмент, овладев которым руководитель может достичь

самых высоких целей. Тщательно продуманный и четко сформулированный имидж

организации, с проработкой всех деталей, дает возможность контролировать восприятие

его деятельности обществом и покупателями, привлекать новых клиентов и заставлять их

возвращаться. Кроме того, формирование имиджа фирмы действует как важнейший

фактор укрепления конкурентных позиций, способствует успешной деятельности фирмы

в долгосрочной перспективе, подчеркивает компетентность менеджмента, увеличивает

известность, что отражается на уровне продаж и облегчает распознавание продукции

фирмы на рынке. Так, к числу основных составляющих имиджа предприятий

фармацевтической отрасли можно отнести общую известность и репутацию,

232

инновационный потенциал и его реализацию, качество производимых продуктов,

рекламную политику, финансовую обеспеченность (устойчивость), конкурентный статус.

Каждый из элементов характеризуется определенными критериями и показателями

(рис.1).

Рис. 1 – Критерии и характеристики, влияющие на формирование имиджа аптечной

сети

Из схемы видно, что происходит сравнение воспринимаемых характеристик

магазина (его имиджа) с некими оценочными критериями. Исследования показывают, что

покупатели могут быстро вспомнить конкретное торговое предприятие (извлечь его

название из долгосрочной памяти), если их спросить о том, какой магазин в первую

очередь приходит им на ум при упоминании таких показателей, как «самый низкий

уровень цен», «наиболее удобный» и т.д. Необходимо отметить, что особенность

сопутствующих составляющих имиджа заключается также еще и в том, что наличие

каждой из них не является строго обязательным для эффективного формирования

благоприятного имиджа в целом, а отсутствие отдельных элементов не отражается

напрямую на качестве последнего.

При рассмотрении формирования имиджа аптечных сетей можно выделить такие

группы способов, предполагающие определение основных направлений деятельности и

соответствующего им набора методов:

233

1. Маркетинговые (организация прямых продаж, участие в специализированных

выставках и ярмарках, проведение PR-мероприятий, рекламирование, продакт плейсмент)

и т.д.;

2. Организационно-экономические(создание фонда развития имиджа, определение

структуры менеджмента имиджа фирмы и системы ее функционирования, включающее в

себя организацию специализированных служб и распределение ответственности за

обеспечение имиджа между ними, построение системы стимулов создания

благоприятного имиджа, предполагающей разработку психологических, социальных и

экономических механизмов стимулирования заинтересованности членов коллектива

фирмы в формировании ее позитивного имиджа [2].

Список литературы:

1. Годин А. М. Бренд-имидж: уч. пос. / А. М. Годин. - 3-е изд., перераб. и доп.

– М., 2012. – Гл. 9. – С. 105-119.

2. Позитивный имидж фирмы как фактор ее конкурентоспособности / под ред.

В. Я. Горфинкеля. – 2-е изд. – М., 2012. – Гл. 5. – С. 104-123.

Демченко Н.В.


Научно-методические подходы повышения конкурентоспособности

фармацевтического предприятия

Актуальность темы исследования. Фармацевтическая отрасль является одним из

основных элементов обеспечения экономической независимости любой страны. В

настоящее время значительная часть фармацевтического рынка отведена импортным

препаратам. Такая ситуация опасна для страны, поскольку фармацевтическая отрасль,

основанная на импортных препаратах, зарубежных технологиях в будущем станет

придатком зарубежного производителя либо фасовочно-упаковочным цехом как

элементом товаропроизводящей сети собственника - фармацевтическое производство с

иностранным капиталом. Это ставит в разряд первоочередных задачу разработки и

реализации специальных программ (одной из таких является программа «Развитие

импортозамещающих производств в Украине и замещения импортируемых

лекарственных средств отечественными, в том числе биотехнологическими препаратами и

вакцинами на 2011-2021 годы»), вывода фармацевтической промышленности с

привлечением как внутренних, так и внешних ресурсов, поиска нестандартных,

234

оригинальных решений по их сохранению и развитию. Таким образом, актуализируется

проблема создания собственных, основанных на национальном и зарубежном опыте

технологий и методологий обеспечения и повышения конкурентоспособности

предприятий фармацевтической отрасли. Это требует решения задач экономической

оценки конкурентоспособности фармацевтического предприятия, совершенствования

методологических подходов и методов измерения, планирования и прогнозирования

уровня конкурентоспособности фармацевтических предприятий, а также методов

повышения эффективности системы управления издержками на основе внутрифирменной

оценки подразделений.

На уровне предприятия такая задача требует правильной оценки рыночной

конъюнктуры для разработки эффективных способов повышения конкурентоспособности,

которые отвечали бы, с одной стороны, сложившейся в Украине рыночной ситуации и

тенденциям ее развития, с другой - особенностям конкретного производства. Поскольку

внешние факторы конкурентоспособности являются, как правило, неуправляемыми,

можно предположить, что реальные пути повышения конкурентоспособности

предприятия находятся в сфере действия факторов его внутренней среды [1].

В фармацевтической отрасли промышленности немногочисленны комплексные

исследования, касающиеся факторов конкурентоспособности, оценки

конкурентоспособности как предприятия в целом, так и его подразделений с целью

повышения эффективности деятельности предприятий, а так же для принятия

стратегических решений перспективного развития [2]. Обычный сравнительный анализ по

объему реализации или уровню рентабельности не позволяет определить комплексный

интегральный показатель уровня конкурентоспособности в количественном выражении,

что не позволяет говорить об объективной оценке результатов деятельности предприятий.

Рыночные отношения обуславливают необходимость разработки новых методологических

принципов и методических подходов к экономической оценке результатов деятельности

предприятий.

Конкурентоспособность можно определить как сравнительную характеристику

предприятия, содержащую комплексную оценку всей совокупности производственных,

коммерческих, организационных и экономических показателей относительно выявленных

требований рынка или показателей других предприятий. Это некая относительная

интегральная характеристика, отражающая отличия фирмы от фирмы-конкурента и,

соответственно, определяющая еѐ привлекательность в глазах потребителя.

На данный момент не существует конкретной методики определения

конкурентоспособности предприятия. Существует множество методов, которые

235

оценивают конкурентоспособность, но все они односторонние или сводятся к простой

сумме показателей.

Для оценки конкурентоспособности предприятия необходимо провести

диагностику состояния конкуренции на рынке и определить тип структуры конкурентной

среды. Условия функционирования хозяйствующего субъекта и его

конкурентоспособность определяются прошлыми, настоящими и будущими

(ожидаемыми) состояниями элементов конкурентной среды и внешней среды макро- и

микроуровней. Для принятия тактических решений и получения наиболее полной картины

состояния конкуренции фирме необходим количественный анализ конкурентной среды, еѐ

диагностика. После проведения диагностики конкурентной среды можно перейти

непосредственно к оценке конкурентоспособности предприятия. Так, рассматривая

конкурентоспособность предприятия – аптечная сеть, можно выделить коммерческие

критерии конкурентоспособности (ценовые показатели; показатели условия поставок и

платежей за поставляемые товары; ответственность продавцов за выполнение

обязательств и гарантий) и организационные (обеспечение максимально возможного

приближения продавцов товара к показателям, влияющим на снижение издержек

обращения; доставка товара до места потребления не только крупным оптом-транзитом,

но и мелкими партиями через складские предприятия.

Список литературы

1. Д. Мелик-Гусейнов Рейтинг доверия и предпочтений сотрудничества

участников фармацевтического рынка // Ремедиум. – №. – 2013. – С.18-23

2. Зламанюк Т. В. Методологічні засади оцінки конкурентоспроможності

підприємства / Т.В. Зламанюк // Економічний вісник Донбасу. – №4. – (18), 2009. – С. 158-

162.

Деренська Я.М.


Сутнісні аспекти управління проектним портфелем

Кінець минулого і початок теперішнього століття ознаменувалися поверненням

більшості компаній до політики, що відрізняється підвищеною увагою до об'єднання

короткострокових завдань в корпоративні проекти, а потім і в портфелі певним чином

відібраних проектів. Розвиток підходів управління проектами триває у напрямі створення

236

таких наборів проектів (корпоративних проектів, програм і портфелів), які б

мінімізували ризики незавершення окремих або усіх проектів, а також максимізували

показники типу ROI (рентабельність інвестованого капіталу). При цьому головними

рушійними силами еволюції управління проектами служать:

1) необхідність підвищення конкурентоспроможності;

2) відповідність організації темпам науково-технічного прогресу;

3) оптимізація розмірів компаній.

Принципи портфельного управління проектами можуть бути застосовані на

будь-яких підприємствах, що розвиваються. Ключем до їх впровадження має бути

виявлення поточних проектів, систематизація їх у вигляді EPS (структура декомпозиції

проектів) і WBS (структура декомпозиції робіт) структур і управління цими проектами як

сукупністю у вигляді одного або кількох портфелів, орієнтуючись, в першу чергу, на

отримання переваг для компанії в цілому, а не тільки для реалізації окремо взятого

проекту.

Під портфелем в розуміється набір незалежних (або взаємозв'язаних) проектів і

програм, згрупованих для підвищення ефективності досягнення стратегічних цілей.

Управління портфелем розглядається як централізоване управління одним або

кількома портфелями, що реалізує наступні функції: ідентифікацію, категоризацію,

оцінку, відбір, розставляння по пріоритетах, забезпечення збалансованості портфеля,

формування оглядів і періодичної звітності, доручення і контроль, керівництво проектами,

програмами та іншими пов'язаними роботами (портфельними компонентами) для

досягнення ключових індикаторів стратегічного плану організації.

Корпоративні процеси організації чинять дію і впливають на ефективність

управління портфелем через такі чинники:

- організаційну культуру (рівень зрілості і готовність до змін);

- економічний тиск (підвищення відсотка успішної реалізації проектів);

- організаційні дії (протиріччя з функціональними областями).

Процеси управління портфелем представлені двома групами:

1. Група процесів вирівнювання - включає елементи управління портфелем, що

мають відношення до категорій і тих компонент, які піддаються оцінці з метою їх

включення (або виключення) до складу портфеля.

2. Група процесів моніторингу і контролю - заснована на індикаторах діяльності, за

допомогою яких періодично вирівнюються компоненти портфеля відносно стратегічних

цілей.

237

Група процесів вирівнювання забезпечує поточною інформацією

програмну/проектну діяльність, спрямовану на досягнення стратегічних цілей в тій мірі, в

якій це відноситься і до операційної, дозволяючи оцінювати компоненти і управляти

ними. Ця група процесів активізується на час актуалізації стратегічних цілей організації у

рамках формування бюджетів і планів організації на найближчу перспективу або у разі

зміни ділової кон'юнктури.

Група процесів моніторингу і контролю забезпечує виконання дій у рамках

управління портфелем згідно з показниками прогресу, визначеними організацією. Такі

показники як ROI і NPV (чиста поточна вартість проекту/портфелю) можуть

відстежуватися шляхом агрегації інформації по звітах прогресу виконання дій портфеля.

У загальному вигляді процеси управління портфелем і їх взаємозв'язки із

стратегічним планом, визначальними чинниками і процесами управління компонентами у

"Стандарті управління проектним портфелем" представлені таким чином (рис. 1).

Рис. 1. Процеси управління портфелем проектів

Результат процесу

стратегічного

планування: поточний

стратегічний план

Група процесів

вирівнювання

Група

процесів

моніторингу

і контролю

Процеси

компонентів

портфеля

Ідентифікація

Категоризація

Оцінка

Відбір

Пріоритезація

Балансування

портфеля

Авторизація

Періодична

звітність і

огляд


портфелем

Стратегіч

на зміна

Так

Ні

Поточний

стратегічний

план:

- цілі

визначені і

категоризовані

- ключові

показники

- здатність

досягнення

Виконання

процесів і

звітність

238

Опубліковані дані по компаніях, включаючи AT&T, Boeing, Hewlett Packard, IBM

and GM, свідчать, що безпосередніми результатами від впровадження процесів

організаційного управління проектами є: зменшення часу виведення продукту на 30-65%;

дефекти і переробки знизилися на 35-75%; змістовні та інжинірингові зміни знизилися на

45-68%; середні прибутки зросли на 6%; рентабельність інвестицій зросла в окремих

випадках на 20%.


1. Козлов А. С. Управление портфелем программ и проектов : процессы и

инструментарий : монограф. / А. С. Козлов. - М. : ЗАО "Проектная ПРАКТИКА", 2010. -

350 с.

2. Ярошенко Ф. О. Керівництво з управління інноваційними проектами і

програмами організацій : монограф. // Пер. на укр. мову під ред. проф. Ярошенка Ф. О. -

К. : Новий друк, 2010. - 160 с.

3. The Standard for Portfolio Management / PMI. - 2008. - 146 p.

Камінська Т.М.

Національний юридичний університет ім. Я.Мудрого, Харків, Україна

Особливості розвитку світового фармацевтичного ринку

Світовий фармацевтичний ринок є сегментом загальносвітового ринку. Тому на

нього поширюються усі тренди розвитку міжнародної економіки – це глобалізація,

нечуваний розмах діяльності ТНК, зростання впливу латиноамериканських та азійських

країн, значне поглиблення спеціалізації та кооперування економіки, фантастичні темпи

розвитку інфраструктури, особливо електронних засобів зв’язку, та ін. Проте особливості

фармацевтичного ринку полягають у високих і сталих темпах зростання у порівнянні з

іншими ринками. Навіть в Україні, за даними 2013 р., фармацевтичний ринок п’ятий рік

поспіль демонстрував зростання як у натуральних, так і грошових показниках.

Попит на ліки є низькоеластичний за ціною та доходами, рівень цін – достатньо

високий, бізнес – прибутковіший за інші сегменти економіки. Старіння населення,

погіршення довкілля, сучасні хвороби (ВІЛ-інфекція, атипова пневмонія, пташиний грип,

лихоманка Ебола), міграційні процеси, військові конфлікти – усі ці чинники підсилюють

потребу у створенні лікарських засобів нового покоління. Фармацевтичні компанії

інвестують значні кошти інновації. Ліки мають не тільки медичний, але й соціальний

239

ефект – вони допомагають одужанню людини, зростанню її життєдіяльності, трудової

активності. Тобто потреба в них соціально обумовлена. Не останнім для фармації є

чинник значної асиметрії інформації про якість медичних послуг, яку породжують

відсутність медичної освіти у пацієнтів, напруга на ринку праці лікарів і штучне

збільшення пропозиції їх послуг, залежність гонорарів від кількості медичних послуг.

«Накручування» медичних процедур продукує додатковий попит на ліки.

Глобалізація світової фарміндустрії стимулює зростання виробничих витрат на

розробку нових оригінальних ліків, тим більше, що фармацевтичний ринок дуже

монополізований. Хоча динамічно розвиваються ринки Мексики, Саудівської Аравії,

Бразилії, Чилі, Малайзії, Індії, Китаю, домінуюче виробництво ліків сконцентровано все ж

таки у США, Європі та Японії. Опонентами монополій виступають консолідовані дії таких

організацій, як медичні асоціації, альянси, організації обміну інформацією, торгові

об’єднання, наукові організації, які реально сприяють відчутному зниженню витрат. Це не

тільки знижує ціни на медичні препарати для споживачів, але й акумулює фінансові ресурси

для розробки майбутніх ліків.

Монополізацію виробництва фармацевтичних препаратів підтримують великі ТНК,

сила яких зростає завдяки концентрації та централізації виробництва. Вони є гравцями

глобального ринку угод щодо злиття і поглинання. Тенденція зростання цього ринку

продовжувалася в останні два роки. У 2014 р. він зріс на 40 % і склав 3,27 трлн дол. Це

найвищий показник з 2007 р., коли було укладено угод про злиття і поглинання компаній на

суму 4,12 трлн дол. [3] Нам цікаво, що найпліднішим цей рік став для енергетичних і

фармацевтичних компаній. Найбільшим злиттям 2014 р., згідно з даними Forbes, стала

купівля фармацевтичним гігантом Actavis каліфорнійського виробника ботоксу Allergan за

66 млрд дол. [2]. Крім грошей, Actavis запропонувала власникам Allergan ірландську

податкову прописку для мінімізації податкових виплат у порівнянні з США. Це придбання

утворює динамічнішу фармацевтичну компанію, якій обіцяють місце в десятці найбільших

компаній світу. Дії ТНК підвищують значимість глобальних ринків у порівнянні з

національними.

Що стосується України, то імпорт ліків у 2014 р. скоротився майже на третину у

порівнянні з минулим роком. До цього спричинилися територіальні зміни ринку – втрата

Криму, проблеми на Донбасі; зростання курсу долару, введення ПДВ на лікарські засоби;

введення податку на імпорт. Звернімо також увагу на залежність обсягу ринку ліків від

економічного зростання у довгостроковому періоді. Так, у розвинених країнах рівень

споживання ліків складає понад 250 дол. на душу населення, а у постсоціалістичних і «нових

індустріальних» країнах – у середньому 50-100 дол. [1]. У першій групі спостерігається

240

навіть надлишкове споживання. Це також прямо залежить від частки витрат на охорону

здоров’я від ВВП у національній економіці. Вона найвища у США – понад 16 %. Розвинені

країни мають достатні ресурси для боротьби із соціально значущими хворобами, такими як

онкологічні і серцево-судинні, туберкульоз, цукровий діабет. Ось чому для України

першорядною умовою розвитку фармацевтичного ринку є вихід із кризи, невпинне

економічне зростання національної економіки, скорочення виробництва у тіньовому секторі,

активізація фінансування охорони здоров’я.


1. Зяева, Н. Современное состояние и перспективы развития мирового

фармацевтического рынка [текст] / Н. Зяева // Российский внешнеэкономический

вестник. – 2013. – №4. – С.109.

2. Угода року: виробник ботоксу продався за $66 млрд / Forbs. Україна. 2014. – 18

листопада [Електрон. ресурс] — Режим доступу http://forbes.ua/ua/business/1383087-

ugoda-roku-virobnik-botoksu-prodavsya-za-66-mlrd

3. RPT-Fear factor fades as global M&A hits seven-year high. – 2014. - 22 грудня [Електрон.

ресурс] — Режим доступу : http://www.reuters.com/article/2014/12/22/ma-global-

idUSL6N0U342D20141222

Котвіцька А.А., Сурікова І.О.


Дослідження інтегрального показника конкурентоспроможності потенціалу

вітчизняних фармацевтичних підприємств

[email protected]

Фармацевтичному підприємству для формування конкурентної позиції на

ринку необхідно виробляти конкурентоздатну продукцію, при цьому необхідна

адаптація підприємства та його своєчасне реагування на зміни зовнішнього

середовища, яке має нестабільний характер в ринковій економіці.

У зв’язку з вищенаведеним, метою нашого дослідження стало вивчення

конкурентоспроможності вітчизняних фармацевтичних виробників, за допомогою

визначення інтегрального показника конкурентоспроможності. Для проведення аналізу

нами був обраний матричний метод балів, оскільки він дозволяє кількісно оцінити

економічні показники потенціалу підприємств.

У ході аналізу нами було оцінено показники економічної діяльності таких компаній


241

як «Фармак», «Фармацевтична фірма «Дарниця» та корпорація «Артеріум», оскільки саме

ці підприємства є лідерами за обсягами продажів серед вітчизняних підприємств.

Доцільність застосування саме інтегрального показника для оцінки

конкурентоспроможності потенціалу підприємств полягає в тому, що він враховує усі

складові формування потенціалу підприємств з урахуванням їх вагомості. Дослідивши

декілька методик, нами визначено наступний ступінь впливу складових підприємства на

загальний рівень конкурентоспроможності: маркетингового потенціалу – 0,2, виробничого

– 0,4, фінансового – 0,3 та кадрового потенціалу – 0,1. Таким чином, за даними

результатів розрахунків найбільш сильну конкурентну позицію займає ПАТ «Фармак»,

отримавши найвищий інтегральний показник конкурентоздатності за аналізовані роки –

24,57, 27,08 та 26,49 (рис. 1) Рівень конкурентоспроможності підприємства

характеризується незначними коливаннями.

Рис. 1. Інтегральний показник конкурентоспроможності ПАТ «Фармак»

Рівень конкурентоздатності корпорації «Артеріум» також характеризується

відносною стійкістю, хоча й значно відстає від підприємства-лідера. Значення

інтегральних показників фірми становлять 22,15, 21,68 та 21,78 балів при максимальних

значеннях у 31 бал (рис. 2).

Достатньо цікавою виявляється тенденція, яка спостерігається на фармацевтичній

фірмі «Дарниця». За 2013 рік підприємство зробило значний ривок: якщо у 2011 році

інтегральний показник конкурентоздатності становив 17,48 (третє місце), то в 2012 він

вже становив 20,9 (на 0,78 пунктів менше ніж у другого місця), а в 2013 – 26,31

(відставання від першого місця становить 0,18) (рис. 3).

242

Рис. 2. Інтегральний показник конкурентоспроможності корпорації «Артеріум»

Рис. 3. Інтегральний показник конкурентоспроможності Фармацевтичної фірми

«Дарниця»

Таким чином, можна стверджувати, що для підвищення рівня

конкурентоспроможності потенціалу і, в свою чергу, конкурентоспроможності всього

підприємства важливим є здійснення оцінки усіх складових формування середовища

підприємства та обґрунтування напрямів, що сприятимуть забезпеченню

конкурентоспроможності підприємства та його потенціалу.

243

Лебединець В.О.


Актуальність інтегрального впровадження систем управління безперервністю

бізнесу і систем управління якістю на вітчизняних фармацевтичних підприємствах

[email protected]

Сьогодні в Україні спостерігається дуже складна економічна і політична ситуація,

яка вимагає ефективних дій для збереження бізнесу і забезпечення функціонування

державних установ. Значна кількість вітчизняних підприємств будь-якої форми власності

виявилась неготовою виживати в умовах змін ринків збуту, небувалого зменшення

вартості національної валюти, проблем з постачанням сировини і матеріалів, суттєвим

ускладненням логістичних ланцюгів, різким падінням платоспроможності споживачів

тощо. Пояснюється це як впливом агресивних факторів економічного середовища, так і

відсутністю на більшості українських підприємств і організацій дійсно ефективних систем

менеджменту взагалі, та систем забезпечення безперервності ведення бізнесу зокрема.

Особливої актуальності ці проблеми набувають сьогодні в таких життєво важливих

галузях, як виробництво продуктів харчування, медичних виробів та лікарських засобів.

Це пов’язане як з необхідністю забезпечення населення країни стратегічно важливою

продукцією власного виробництва, так і з необхідністю виведення українського товару,

що користується попитом, на закордонні ринки збуту для надходження валютних коштів

ззовні.

Управління безперервністю бізнесу (УББ) – це досить новий термін для наших

підприємств, хоча на світовому рівні вже видано багато літератури на цю тематику, навіть

на рівні міжнародних стандартів (наприклад, стандарт ISO 22313

"Societalsecurity.Businesscontinuitymanagementsystems.Guidance").

УББ – це процес управління, який виявляє потенційні загрози для організації та

оцінює можливий вплив цих загроз на господарську діяльність, а також забезпечує

механізми ефективного реагування на негативні зміни з метою захисту інтересіввсіх

зацікавлених сторін, збереження репутації організації і забезпечення продовження

діяльності з випуску і постачання продукції.

Система управління безперервністю бізнесу (СУББ)– це частина загальної системи

менеджменту, яка відповідає за функціонування всіх процесів, націлених на забезпечення

безперервності бізнесу. СУББ включає в себе певну організаційну структуру, відповідну

політику, діяльність з планування і розподілу обов'язків, встановлення необхідних

процесів, процедур, виділення ресурсів. Фактично, СУББ формує "відмово-стійке" бізнес-

244

середовище, яке здатне до негайного і ефективного реагування на визначені інциденти,

лиха, аварії тощо.

СУББ безпосередньо пов’язана з оцінками ризиків. Ідентифікація, аналіз і оцінка

ризиків виникнення небажаних ситуацій – це основа концепції функціонування СУББ.

Причому для більшості підприємств до таких небажаних ситуацій можна віднести весь

спектр можливих ризиків: політичні, соціальні, економічні, екологічні, комерційні,

професійні тощо. На практиці це можуть бути, наприклад, ризики виникнення проблем з

доставкою товару, втрати замовника, появи сильного конкурента, змін нормативних і/або

законодавчих вимог, шкоди від стихійного лиха, терористичних акцій чи військових дій,

пожежі, вимикання або збою в електромережі, появи вірусів в ЕОМ, хакерських атак,

проблем в електронній мережі і збою у програмному забезпеченні та безліч інших.

Актуальність розробки заходів з активної протидії факторам можливих ризиків не

потрібно зайвий раз обґрунтовувати. Однак, на більшості українських підприємств

сьогодні відсутні навіть найпростіші механізми дій у будь-яких нестандартних ситуаціях.

Багатьох закордонних і, навіть, деяких вітчизняних партнерів цей факт не просто

непокоїть – він може стати причиною відмови від співробітництва. В наш час надійність

ведення бізнесу – один з ключових чинників конкурентоздатності, а для соціально

значущих підприємств – це питання національної безпеки.

На нашу думку, одним із шляхів вирішення описаної проблеми є впровадження

систем управління якістю (СУЯ) відповідно до вимог стандарту ISO 9001 з одночасною

імплементацією принципів забезпечення безперервності бізнесу. Відомо, що СУЯ

охоплює всі види діяльності підприємства, які так чи інакше впливають на забезпечення

відповідності продукції встановленим вимогам і на задоволення вимог споживачів.

Впровадження СУЯ може сприяти суттєвому підвищенню стабільності всіх процесів

організації, налагодженню оптимальної взаємодії між підрозділами, зменшенню

непродуктивних витрат тощо. Процесний підхід, який є одним з основних принципів

СУЯ, дає можливість чіткої регламентації всіх бізнес-процесів, встановлення умов для

максимально результативного і, головне, стабільного досягнення встановлених цілей

організації. При цьому інтегроване впровадження СУББ і СУЯ дасть суттєві переваги,

вкрай необхідні у теперішній час: зменшення варіативності всіх процесів підприємства з

одночасною імплементацією механізмів постійного аналізування і оцінювання ризиків та

вжиття запобіжних чи (при реалізації небажаних подій) коригувальних дій. Це сприятиме

побудові надійної бізнес-системи, здатної захищатись від небажаних факторів впливу, а

при їх дії – максимально швидко і повно відновлюватись.

Стандарт ISO 9001 версії 2015 року вже напряму вимагає управляти ризиками в

245

межах функціонуючої СУЯ. Однак, в цьому стандарті йдеться про ризики невиконання

законодавчих і нормативних вимог, а також очікувань замовників щодо продукції. При

впровадженні інтегрованої системи СУЯ/СУББ (ІС) до цих ризиків додаються всі інші

суттєві ризики, пов'язані з факторами, що можуть впливати на стабільність діяльності

організації (перелічені вище). Отже, плануючи СУЯ/СУББ, організація повинна врахувати

всі важливі чинники, що можуть впливати на її діяльність, а також всі відповідні ризики

для стабільності. На основі цієї інформації мають бути розроблені процедури виконання

процесів ІС, що містять алгоритми як "номінального", так і "аварійного" виконання тих чи

інших робіт. Весь задіяний персонал має пройти відповідну підготовку, а шляхом

постійного моніторингу і аудитів мають відстежуватись показники функціонування

процесів ІС.

Методологія впровадження таких інтегрованих систем СУЯ/СУББ на

фармацевтичних підприємствах є предметом наших подальших досліджень.

Немченко А.С., Міщенко В.І., Чернуха В.М., Тімофеєв С.В.


Актуальні питання державного регулювання обігу парафармацевтиків в умовах

кризової економіки

[email protected]

На цей час актуальним є питання дослідження динаміки розвитку ринку

парафармацевтичних товарів (ПТ) в Україні, які застосовуються з метою профілактики

захворювань. В аптеках частка парафармацевтиків досягає 25 % від загального обсягу

продажів.

Метою наших досліджень є питання щодо посилення державного впливу на

розвиток вітчизняного ринку парафармацевтиків для забезпечення населення доступною

та ефективною фармацевтичною опікою, особливо у період кризового стану в економіці

країни.

Моніторинг стану ринку парафармацевтиків проводився за допомогою

соціологічного методу – анкетування провізорів, що працюють з ПТ.

Підбір анкетних групп провізорів був проведений за характеристичними ознаками.

Більшість становлять жінки − 95%, які мешкають у м. Харкові, переважно з вищою

освітою, віком від 25 до 35 років. У процесі анкетного опитування провізорів аптечного


246

сегменту взяли участь 60% фахівців, що працюють в аптеках приватної форми власності,

20% − комунальної, 10 – колективної і лише 10% − з державною формою власності

Встановлено, що більшість респондентів (72%) віддають перевагу продукції

вітчизняних виробників. Як правило, ціни вітчизняних виробників значно нижчі у

порівнянні з закордонними, що сформувало позитивний ціновий імідж серед покупців.

Аналіз опитування провізорів свідчить, що держава повинна регулювати ціни на

ПТ (на що вказали 60% фахівців). Лише 20% підтримали відповідь «ціни мають бути

вільними та їх формує вільний ринок».

За результатами опитування провізорів щодо необхідності розподілу ПТ в аптеці на

дві частини (лікувально-профілактичну та парфумерно-косметичну) більшість

респондентів (58%) вказали на необхідність такого розподілу, 26% зазначили, що такої

необхідності немає, оскільки аптека традиційно належала до закладів охорони здоров’я, а

потім вже до підприємств роздрібної торгівлі.

Наявність на аптечних полицях косметики та парфумерії наближає її до закладів

традиційної торгівлі. Це не завжди схвалюють самі провізори та фармацевти. Також 16%

фахівців зазначили, що такий розподіл для продажу не має значення.

На наш погляд, диференціювання ПТ на лікувально-профілактичні та парфумерно-

косметичні дасть змогу підвищити кількість відвідувань аптеки клієнтами. Діагностування

типів шкіри, рекомендації щодо застосування засобів лікувальної косметики та дієтичного

харчування доповнюють пакет стандартних аптечних послуг (вимірювання тиску й ваги) і

суттєво впливають на підвищення індексу задоволеності клієнта та відвідування лояльних

клієнтів, які згодом можуть привести своїх знайомих.

На запитання щодо головного чинника впливу на розповсюдження ПТ в аптеках

більшість респондентів вказали на вільний ринок – 72%, лише 18% віддали перевагу

конкуренції, а 10%– держава впливає на розповсюдження парафармацевтиків на

фармацевтичному ринку, що свідчить про зниження втручання держави на цьому

сегменті.

Таким чином, на цей час роль держави у процесі регулювання обігу ринку

парафармацевтиків залишається принципово важливою. В умовах економічної кризи в

Україні найбільш впливовими факторами ПТ на фармацевтичному ринку є рівень та

стабільність цін – це головне та важливе питання, що регулюється державою, також

розгалужена аптечна мережа з широким вибором парафармацевтиків вітчизняного

виробництва задля забезпечення населення доступною та ефективною профілактичною

допомогою.

247

Немченко О.А., Назаркіна В.М., Бєліченко А.В.


Аналіз сучасних підходів у формуванні аптечних мереж у різних країнах світу

[email protected]

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Міжнародної

фармацевтичної федерації (ММФ), Україна належить до так званих Нових незалежних

держав, що розвиваються у напрямку впровадження ринкових відносин у практичну

охорону здоров’я. Впровадження нових форм й методів в організацію фармацевтичного

забезпечення населення за умов соціального розшарування населення та перманентного

дефіциту коштів у системі охорони здоров’я потребує використання результатів аналізу

порядку та проблем функціонування аптечних мереж у різних країнах світу. Тому метою

наших досліджень став аналіз існуючих підходів у формуванні аптечних мереж у країнах з

різними політичним та соціально-економічним устроєм. У дослідженнях

використовувався історичний, логічний, порівняльний та інші методи наукового пошуку

та пізнання.

Основоположні принципи в організації діяльності аптечних закладів країн ЄС

задекларовані в Копенгагенській Декларації (1.05.1994 р.). У зазначеному документі

зазначено, що: лікарський засіб (ЛЗ) не є товаром; фармацевт повинен здійснювати

контроль якості ЛЗ, що відпускаються з аптек, керуючись у своїй діяльності чіткими

професійними правилами та етичними нормами; визначення «аптека» повинно належати

лише тим закладам, що відповідають цьому поняттю; фармацевт є єдиним фахівцем з

відповідною кваліфікацією, який може приймати рішення про можливість допуску ЛЗ на

фармацевтичний ринок країни; освіта та процес постійного підвищення кваліфікації дають

змогу фармацевтам здійснювати постійний контроль на всіх етапах оптової та роздрібної

ланки обігу ЛЗ з метою збереження здоров’я громадян та безпеки у суспільстві.

Враховуючи численне різноманіття в організації надання населенню фармацевтичної

допомоги й послуг у світі, на першому етапі систематизації матеріалу виникла

необхідність впровадження комплексного критерію, за яким можна було б класифікувати

країни на відповідні групи аналізу. При формуванні зазначеного критерію класифікації

країн нами були враховані наступні чинники:

історично обумовлені особливості організації фармацевтичного забезпечення

населення;


248

демографічні та географічні (кількість мешканців, що припадає на один аптечний

заклад; пішохідна доступність до аптек за видами місцевості), критерії розміщення

аптечної мережі;

рівень державного регулювання фармацевтичною діяльністю на макро- та

мікроекономічному рівні функціонування суб’єктів господарювання;

право власності та характеристика вимог щодо організації фармацевтичного

бізнесу;

можливість формування аптечних мереж одним власником та реалізації ЛЗ

дистанційно через мережу інтернет-аптек, поштою;

наявність ЛЗ у відкритій торгівлі (супермаркети, автозаправки тощо);

спільність традиційних підходів в організації надання фармацевтичної допомоги та

у побудові товаропровідної мережі з просування ЛЗ.

Згідно запропонованого комплексного критерія нами були визначені наступні чотири

групи країн, що характеризуються:

традиційно сформованими протягом декількох століть соціально орієнтованими

підходами щодо організації надання фармацевтичної допомоги населенню з чітко

визначеними критеріями (аптекою можуть володіти тільки фармацевти),

порядком державного регулювання діяльності аптечних закладів в ринкових

умовах (у переважній більшості це країни Західної Європи – Данія, Фінляндія,

Франція, Німеччина, Греція, Італія – І група);

реформуванням системи охорони здоров’я та фармацевтичного забезпечення

населення у напрямку впровадження форм й методів обслуговування населення,

що базуються на традиційно пріоритетній ролі держави у збереженні здоров’я

громадян та чітко визначеної державної політики щодо порядку відкриття

(аптекою можуть володіти лише фармацевти) та організації діяльності аптек

(колишні країни СНД, члени ЄС або кандидати вступу до ЄС, наприклад

Туреччина – ІІ група).

превалюванням ліберальних підходів в організації фармацевтичного забезпечення

населення (аптекою можуть володіти нефармацевти самостійно або спільно з

фармацевтами) при наявності ефективних механізмів державного регулювання

якості надання фармацевтичної допомоги та моніторингу вартості її компенсації

(Австрія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Кіпр, Ірландія, Нідерланди, Норвегія,

Португалія, Мальта, Швейцарія, Великобританія, США, Канада – ІІІ група);

паралельним впровадженням ринкових механізмів у практичну охорону здоров’я й

фармацевтичне забезпечення населення (аптекою можуть володіти нефахівці) та

249

побудовою соціально орієнтованої моделі державного регулювання

фармацевтичною діяльністю за прикладом країн Західної Європи (країни Східної

Європи члени ЄС та кандидати до вступу в ЄС, наприклад Україна – ІV група);

Як бачимо, Україна належить до сукупності країн (ІV група аналізу), які за визначенням

ВООЗ та ММФ знаходяться в стані перехідного періоду від централізованих, жорстко

регламентованих форм й методів організації надання медичної та фармацевтичної

допомоги до побудови ринкових відносин у системі охорони здоров’я.

У перспективі, результати проведених досліджень будуть використані у розробці

основних напрямків реформування системи фармацевтичного забезпечення населення, як

важливої складової системи охорони здоров’я.

Новицька Ю.Є., Посилкіна О.В.


Впровадження системи контролінгу управління запасами фармацевтичної продукції в

оптових фармацевтичних компаніях

Вступ. Сучасний розвиток економічних відносин в Україні свідчить про важливість

запровадження та використання вітчизняними оптовими фармацевтичними компаніями

(ОФК) нових методів управління товарними запасами. Така ситуація зумовлена,

насамперед, наявністю новітніх ринкових механізмів, які вже тривалий час ефективно

використовуються зарубіжними компаніями для забезпечення збалансованості їх

матеріальних потоків. Це надає можливість, з одного боку, підтримувати достатній рівень

платоспроможності та фінансової стійкості ОФК, з іншого, сприяє підвищенню якості

логістичного обслуговування клієнтів.

Одним із сучасних інструментів управління запасами фармацевтичної продукції є

контролінг, який спрямований на створення належного інформаційного забезпечення в

ОФК, необхідного для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Зважаючи на те,

що політика управління запасами у вітчизняних ОФК є не достатньо ефективною, аналіз

та розробка напрямів покращення цієї діяльності шляхом збалансування матеріальних

потоків на підставі впровадження системи контролінгу є досить актуальною.

Метою даного дослідження є обґрунтування науково-практичних підходів щодо

побудови і впровадження системи контролінгу запасів фармацевтичної продукції у

діяльність ОФК для підвищення ефективності управління потоковими процесами,

пов’язаними із лікарським забезпеченням населення України.

250

Методи досліджень. Для дослідження використані методи наукового аналізу та

синтезу, абстрактно-логічний, матеріали мережі Інтернет.

Результати досліджень. Як свідчить вітчизняна практика, при визначенні структури

контролінгу в оптовій торгівлі слід ґрунтуватися на тому, що, як система інформаційно-

аналітичної, методичної та консультаційної підтримки менеджменту, контролінг повинен

забезпечити відповідну підтримку основних напрямів управлінської діяльності в ОФК,

якими є: планування, організація та контроль процесу реалізації фармацевтичної

продукції; управління процесами закупівель фармацевтичної продукції; фінансовий

менеджмент в ОФК; управління інвестиційною діяльністю ОФК; управління логістичним

персоналом у ОФК тощо.

Впровадження системи контролінгу запасів спрямоване на забезпечення необхідної

інформаційно-аналітичної, методологічної та консультаційної підтримки управління рухом

фармацевтичної продукції в ОФК.

В межах контролінгу запасів фармацевтичної продукції повинні виконуватися такі

завдання: аналіз всієї сукупності реалізованої фармацевтичної продукції з метою

визначення товарних груп, що мають найбільше значення для ефективної діяльності ОФК;

проведення досліджень щодо тенденцій розвитку оптової ланки фармацевтичного ринку

та аналізу пропозицій постачальників фармацевтичної продукції; аналіз витрат, пов'язаних

із зберіганням і придбанням фармацевтичної продукції; визначення методів оптимізації

процесу постачання фармацевтичної продукції; підтримка планування та контроль рівня

запасів фармацевтичної продукції на підставі бюджетування; аналіз ефективності

використання товарних ресурсів, а також ефективності діяльності відділу постачання за

допомогою системи відповідних показників тощо.

Як показав проведений аналіз, для вирішення перерахованих завдань контролінгу

запасів доцільно використовувати наступні спеціальні методи та інструменти: первинні

дослідження у формі опитувань і спостережень з подальшою обробкою та систематизацією

отриманої інформації; АВС-XYZ-VEN-FRM аналізи фармацевтичної продукції; статистичні

методи дослідження динаміки витрат на придбання та зберігання фармацевтичної продукції;

економіко-математичні методи оптимізації процесу постачання фармацевтичної продукції та ін.

Спираючись на результати проведених досліджень і з урахуванням вимог міжнародних

стандартів якості й належних практик GxP, запропонована наступна структура системи

контролінгу запасів в ОФК (рисунок).

251

Рисунок. Запропонована структура системи контролінгу товарних запасів в ОФК

Висновки. Таким чином, впровадження системи контроллінгу для управління

запасами фармацевтичної продукції в ОФК є важливим практичним етапом щодо

удосконалення їх діяльності та підвищення конкурентоспроможності шляхом

застосування сучасних методів, засобів та підходів до прийняття обґрунтованих

логістичних рішень.

Оп

ерац

ійн

ий

кон

тролін

г

Стр

атег

ічн

ий

кон

тролін

г

Контролінг

продаж

Контролінг

товарних запасів

аналіз конкуренції;

розробка сценаріїв;

SWOT – аналіз;

PEST – аналіз;

та інші.

АВС – аналіз;

XYZ – аналіз;

VEN – аналіз;

FRM – аналіз;

та інші.

Механізм контролінгу

Інструменти

контролінгу

Бюджетування

Аналіз відхилень

Система

контрольованих

показників

Цілепокладання

Ситуація

Проблема

Рішення

Інформаційне та методичне

забезпечення планування

Оцінка фактичного стану

системи

Визначення сфери дії (вузьких місць)

Розробка рекомендацій

(заходів)

Контролінг запасів фармацевтичної продукції в ОФК

Мета – забезпечення інформаційно-аналітичної, методичної та консультаційної підтримки процесу управління

запасами фармацевтичної продукції в ОФК для підвищення якості й доступності лікарського забезпечення населення

України

Функції

Планування Інформаційно-

аналітична

Контрольна Консультаційна

Структура

252

Посилкіна О.В., Хромих А.Г.


Дослідження факторів, які негативно впливають на внутрішньологістичну

діяльність суб’єктів фармацевтичного ринку

Вступ. Як свідчать проведені наукові дослідження, останнім часом все більше

значення при оптимізації діяльності різних суб’єктів фармацевтичного ринку (СФР)

приділяється впровадженню інтегрованого логістичного підходу як одного з

найдоцільніших в фармацевтичній галузі та найперспективніших з точки зору збереження

якості фармацевтичної продукції на всіх етапах її створення, виробництва і реалізації та

оптимізації витрат, пов’язаних із її просуванням, розподілом тощо.

За кордоном вже тривалий час логістичний підхід використовується як дієвий

інструмент сучасного управління підприємствами, у тому числі й фармацевтичними.

Прикладами ефективного застосування логістичного підходу в управлінні потоковими

процесами в фармації за кордоном є такі відомі фармацевтичні компанії, як: Sanofi-

Aventis; Bayer AG; GlaxoSmithKline Pfizer Corporation. В Україні окремі елементи та

принципи логістики успішно використовуються лише на окремих ФП – ПрАТ «ФФ

«Дарниця», ТОВ «ФК «Здоров'я», ПАТ «Фармак», ТОВ «Фіто-Лек», ТОВ «БаДМ», ТОВ

«Фалбі» та ін. Отже, на відміну від закордонних, вітчизняні СФР перебувають ще на стадії

локального впровадження логістичного підходу в управління потоковими процесами, що

обумовлене цілою низкою проблем, які потребують негайного вирішення.

Метою даного дослідження є ідентифікація негативних факторів впливу на

внутрішню логістичну діяльність СФР та визначення шляхів підвищення логістичної

інтеграції у фармацевтичній галузі.

Методи досліджень. Оцінка значущості факторів проводилася з використанням

методу експертного опитування. Експертна оцінка здійснювалась із залученням понад 250

респондентів. Експертами виступали фахівці, що мають практичний досвід роботи в цій

галузі – керівники та спеціалісти логістичних служб і підрозділів промислових

фармацевтичних підприємств, дистриб’юторських компаній, аптечних мереж тощо.

Результати досліджень. Результати дослідження свідчать, що головними

недоліками, пов’язаними з розвитком внутрішньологістичної інтеграції у СФР є: велика

різноманітність різних видів логістичної діяльності; недостатній рівень інформатизації й

автоматизації логістичних процесів; недостатня доступність інтегрованої інформації;

відсутність координації діяльності різних підрозділів, які виконують логістичні функції;

відсутність на фармацевтичних підприємствах системи моніторингу і аудиту логістичної

253

діяльності; відсутність кваліфікованих фахівців з логістики з базовою освітою; недостатня

увага з боку керівництва до проблем управління логістичною діяльністю; відсутність

обґрунтованої логістичної стратегії у фармацевтичних компаній; неефективність

організаційної побудови логістичної діяльності на фармацевтичних підприємствах;

відсутність спеціалізованих логістичних служб тощо.

Аналіз наукової літератури і результати особистих досліджень, дозволили

сформувати шляхи підвищення ефективності логістичної діяльності на вітчизняних ФП:

узгодження та регламентація раніше відокремлених логістичних функцій на

підприємствах; удосконалення методів планування логістичної діяльності; створення

єдиної логістичної інформаційної бази; інтеграція програмного забезпечення; з’єднання та

узгодження логістичних бізнес-процесів з партнерами; впровадження системи аудиту

логістичної діяльності; комплексне управління якістю, екологічними аспектами

діяльності, ризиками та безпекою виробництва фармацевтичної продукції відповідно до

вимог міжнародних стандартів якості тощо.

Висновки. Таким чином, розглянувши певні фактори, які перешкоджають

ефективній логістичній діяльності СФР, можна зробити висновок про те, що

внутрішньологістична інтеграція повинна бути спрямована на вирішення проблем

узгодженої взаємодії відповідних підрозділів у такий спосіб, щоб своєчасно забезпечувати

населення необхідною, якісною й ефективною фармацевтичною продукцією за

доступними цінами.

Сімонян Л.С., Немченко О.А.


Аналіз динаміки коефіцієнтів адекватності платоспроможності населення по

противірусним препаратам за 2009-2014 рр.

е[email protected]

Грип характеризується високою поширеністю, важким перебігом та високим

ризиком смертності. Періодичні спалахи нових штамів вірусів призводять до епідемій та

пандемій. Враховуючи, що терапія даної нозології є високовартісною, актуальним є

проведення аналізу коефіцієнтів платоспроможності препаратів противірусної дії.

За результатами данихдержавної реєстрації ДП «Державного експертного центру

МОЗ України» було встановлено, що у січні 2015 р. зареєстровано 48 торговельних назв

противірусних препаратів від вірусів грипу (з урахуванням форм випуску), з них 47,9 %

mailto:е[email protected]

254

вітчизняного виробництва. Важливим етапом дослідження є аналіз коефіцієнтів

адекватності платоспроможності (Са.s.), що в свою чергу характеризує доступність

препарату. Встановлено, що протягом 2009-2014 рр. спостерігалось поступове збільшення

середнього значення Са.s. за всіма групами препаратів противірусної дії.Як відомо, чим

нижче значення даного показника, тим більша доступність препарату. Так, серед

препаратів противірусної дії найбільш доступними за весь період дослідження були

препарати римантадину, а найменш доступними – препарати озельтамівіру. Справедливо

зазначити, що за період 2009-2014 рр. для ЛЗ спостерігалося збільшення Са.s.. Загальну

тенденцію до збільшення цін можна пояснити домінуванням на вітчизняному оптовому

фармацевтичному ринку імпортних ліків, вартість яких залежить від коливання курсу

валют та специфікою вітчизняного виробництва ЛЗ, яке базується на застосуванні у

виробництві ЛЗ імпортних субстанцій. У зв’язку з цим актуальним є впровадження

дійових механізмів імпортозаміщення.

Смачило В.В., Халіна В.Ю.

Харківський національний університет будівництва та архітектури, Харків, Україна

Теоретичні аспекти системи розподілу продукції підприємства


На сьогоднішній день потреба споживача первинна та спонукає підприємства

виробляти необхідні товари, тобто є причиною виникнення виробництва та, відповідно,

збуту продукції. Тоді, виробництво – процес, який забезпечує задоволення потреб,

шляхом переробки сировини на необхідні споживачам товари. Але виробництво не може

завершити процес задоволення потреб без збуту. Тому що, саме збут надає споживачам

можливість безпосередньо наблизитись до необхідного товару та заволодіти ним. Таким

чином, збут – це засіб задоволення потреб (запитів) споживачів у тому чи іншому товарі,

шляхом передачі їм прав власності на нього. Збут продукції на підприємстві забезпечує

система розподілу – складна структура, яка чутлива до змін у зовнішньому середовищі.

Вона дуже жваво реагує на зміни та під їхнім впливом змінюється сама.

В спеціальній літературі зустрічається наступне визначення терміну «система

розподілу»: сукупність управлінських і виробничих підприємств, які організовують і

здійснюють поставку та реалізацію готової продукції замовникам [1, С.37-43]. В.А.

Алексунін вважає, що система розподілу покликана перетворити продукцію промислового

підприємства на товар, тобто забезпечувати в загальному випадку передачу того, що

255

вироблено, тим, хто буде споживати дану товарну масу, через обмін [2, С.48]. Деякі

зарубіжні науковці ототожнюють систему розподілу з каналами розподілу. Наприклад,

Генрі Ассель, називає канал розподілу розподільчою системою: «... – це група незалежних

компаній, що складається з виробника, оптових та роздрібних торговців, яка призвана

довести потрібний набір товарів до споживача в потрібному місці в потрібний час» [3,

С.430]. Звичайно, не можливо не погодитись, що канал розподілу – це система, бо кожен

канал складається з множини елементів, які знаходяться у відносинах і зв’язках один з

одним та утворюють певну цілісність, а саме ці ознаки притаманні будь-якій системі.

Український науковець Павленко А.Ф., також розглядає систему розподілу як сукупність

каналів розподілу, які мають або залучають потрібну кількість ресурсі для здійснення

товароруху [4, С. 325].

Але система розподілу – це більш широке поняття. Як структура, вона, на думку

авторів даного дослідження, складається з певних елементів, які поділяють між собою

основні функції системи розподілу. До цих елементів варто віднести канали розподілу,

збутову інфраструктуру та стимулювання збуту. Канали розподілу – це торговельні

посередники, які беруть на себе виконання функції доведення товарів до кінцевих

споживачів та передачі прав власності на ці товари. Збутова інфраструктура – це

логістичні посередники, які забезпечують діяльність каналів збуту, тобто виконують

функції зберігання, транспортування, пакування, відвантаження продукції. Посередники зі

стимулювання збуту виконують комунікаційні функції, які прискорюють збутовий процес

в цілому. Також система розподілу забезпечує пошук усіх згаданих партнерів,

встановлення ділових зв’язків з ними та укладання угод про постачання продукції.

Таким чином, система розподілу обумовлює та забезпечує виконання цілого

комплексу функцій та заходів. Підтвердженням цьому може слугувати визначення

Пілюшенка В.Л., який розуміє під системою розподілу сукупність суб’єктів збутової

діяльності з певними функціональними повноваженнями та обов’язками, а також певними

організаційно-правовими взаємовідносинами та взаємозв’язками [5, С.280]. Також, з

функціональної точки зору, систему розподілу можна розглядати як діяльність усіх

підрозділів підприємства з метою пошуку покупця та доставки йому товару потрібної

якості, в потрібній кількості та у встановлені строки.

Отже, система розподілу, як доведено авторами даного дослідження, – це механізм,

що забезпечує споживачеві фізичну доступність продукції виробника шляхом

функціонування і взаємодії торговельних, логістичних та комунікаційних посередників в

процесі розподілу, який базується на організації ринкового обігу продукції, що включає

стадії товароруху й продажу.

256

РОЗПОДІЛ

О Б І Г

В

И

Р

О

Б

Н

И

Ц

Т

В

О

С

П

О

Ж

И

В

А

Н

Н

Я

ЗБУТ

товарорух

торговельні

посередники

(канали

розподілу)

логістичні


(збутова

інфра-

структура)

комунікаційні


(стимулюван-

ня збуту)

пошук партнерів

встановлення зв’язків укладання

угод

продаж

товар

гроші

В авторському варіанті пропонується розглядати систему розподілу як сукупність

розподілу та обігу, як фаз суспільного відтворення, які межують з виробництвом та

споживанням (рис.1).

Рис. 1 – Склад системи розподілу підприємства

1. Воронов А.А. Кластеры – новая форма самоорганизации промышленности в

условиях конкуренции // Маркетинг. – 2002. – №5 – с.37-43.

2. Алексунин В.А. Маркетинг в отраслях и сферах деятельности: Учебник. – М.:

Издательскокнижноторговый центр «Маркетинг», 2001. – 516 с.

3. Ассель Г. Маркетинг: принципы и стратегия: Учебник для вузов. Пер. с англ. –

М.: ИНФРА, 1999. – 804 с.

4. Павленко А.Ф. Теорія і практика маркетингу в Україні : монографія /

А.Ф.Павленко – К.: КНЕУ, 2005. – 584с.

5. Пилюшенко В.Л. Промышленный маркетинг: Учебное пособие. – Донецк: Дон

Гау, изд-во «ВНК», 2003. – 538 с.

257

Толочко В.М., Музика Т.Ф.



Управління постачальницькими функціями фармацевтичного забезпечення

лікувально-профілактичних закладів

[email protected]

У сучасних умовах серед функцій фармацевтичного забезпечення (ФЗ) лікувально-

профілактичних закладів (ЛПЗ) особливе місце посідають постачальницькі, які

передбачають надходження лікарських засобів (ЛЗ) і виробів медичного призначення

(ВМП). Це комплекс заходів, в яких задіяні різні фахівці, тому вони привертають до себе

увагу обсягом виконання.

Нами узагальнена схема постачання ЛЗ і ВМП для ФЗ ЛПЗ, що наведена на рис. Як

видно, під час здійснення процесу організації ФЗ ЛПЗ необхідно дотримуватись певного

порядку постачання ЛЗ і ВМП: від транспортування до отримання їх хворою людиною.

Усі ці дії можуть виконуватись згідно з чинним законодавством України, потребують часу

на їх виконання та певного рівня кваліфікації спеціалістів.

Дослідження показали, що від якісного управління постачанням ЛЗ і ВМП у ЛПЗ

залежить якість надання фармацевтичної допомоги хворим. Тому нами визначені основні

заходи для виконання цієї функції. Це насамперед:

вимоги до належного кваліфікаційного рівня виконавців;

вимоги до оснащення транспортних засобів, за допомогою яких виконується

доставка ЛЗ і ВМП у ЛПЗ;

окреслення чіткої відповідальності виконавців за окремі етапи доставки ЛЗ і ВМП у

ЛПЗ.

Вимогою якісного виконання ФЗ ЛПЗ є забезпечення повного асортименту ЛЗ і

ВМП для задоволення лікувального процесу, що потребує попереднього дослідження його

з урахуванням профілю ЛПЗ і обсягу ліжкового фонду

Проведення контролю якості під час отримання та в ході реалізації, умов

зберігання ЛЗ і ВМП потребує відповідної освіти від виконавців. Отже кваліфікаційні

характеристики (штатна чисельність спеціалістів з фармацевтичною освітою, рівень

освіти працівників, умови праці, системність підвищення кваліфікації тощо) є важливою

складовою ФЗ ЛПЗ. Участь аптеки у виконанні ФЗ ЛПЗ гарантує наявність таких

спеціалістів, при її відсутності виконавцями повинні бути спеціалісти з фармацевтичною

освітою.

258

Рис. Схема постачання лікарських засобів і виробів медичного призначення для ФЗ ЛПЗ

Від дотримання певних умов та оснащення транспортних засобів під час доставки

різних груп ЛЗ і ВМП залежить їх якість. Тому при перевезенні ЛЗ і ВМП повинні

виконуватись додаткові заходи щодо врахування властивостей різних груп ЛЗ і ВМП.

Наприклад, при перевезенні термолабільних ЛЗ необхідно дотримуватись температурного

режиму за допомогою холодильників чи спеціальних контейнерів, які забезпечують такий

режим відповідно до вимог зберігання. А при перевезенні наркотичних ЛЗ, необхідно

мати супроводжуючу особу, визначену наказом по ЛПЗ.

Як показує проведений нами аналіз, облік ЛЗ і ВМП проводиться згідно з

обліковою політикою ЛПЗ, яка визначається наказами адміністрації ЛПЗ,. За ними

призначаються відповідальні особи за ведення обліку з працівників бухгалтерії та

матеріально-відповідальні особи (провізори, фармацевти, медичні сестри), які

Фармацевтичний

виробник

Головна

медсестра

Старші

медичні сестри

відділень

ВІДДІЛЕННЯ ЛПЗ

Медичні

сестри відділень

стаціонару

ПАЦІЄНТИ

Провізор або

фармацевт

Аптека будь-якої форми

власності та виду


Оптова

фарм. компанія

ПОСТАЧАЛЬНИК

Лікувально-профілактичний заклад

259

безпосередньо отримують ЛЗ і ВМП від постачальників, відповідають за обіг ЛЗ і ВМП у

ЛПЗ. За проведеними дослідженнями, ЛПЗ до цього часу користуються деякими нормами

ведення обліку, затвердженими Наказом СРСР від 02.06.1987 р. № 747 «Об утверждении

Инструкции по учету медикаментов, перевязочных средств и изделий медицинского

назначения в лечебно-профилактических учреждениях здравоохранения, состоящих на

Государственном бюджете СССР», які частково адаптовані до сучасних умов наказом

МОЗ України № 165 від 28.05.1996 р. Керівництво ЛПЗ, через отримання ЛЗ і ВМП за

бюджетні кошти, вимагає предметно-кількісного обліку для усієї номенклатури з метою

посиленого контролю за їх використанням.

Вимоги цієї інструкції на сьогоднішній дещо застарілі, оскільки в багатьох ЛПЗ

облік ЛЗ і ВМП комп’ютеризовано, тому виписування вимог в трьох або чотирьох

екземплярах є недоцільним. А Переліки предметно-кількісного обліку ЛЗ і ВМП

коригуються чинними наказами МОЗ України та вимогами облікової політики кожного

окремого ЛПЗ.

Отже умови сьогодення потребують удосконалення функцій під час виконання ФЗ

ЛПЗ на усіх його етапах. А дотримання кваліфікаційних вимог і чіткий розподіл

відповідальності усіх учасників виконання ФЗ сприяють якості лікування хворих. Вимоги

до перевезення ЛЗ і ВМП гарантують збереження їх фізико-хімічних властивостей, і як

наслідок – належної фармакологічної дії.

260

Секція «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ФАРМАКОЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

Бездітко Н. В., Южакова А. С., Федірко В.А.


Огляд пероральних цукрознижувальних препаратів на фармацевтичному ринку

України

[email protected]

Вступ. Цукровий діабет (ЦД) 2 типу - широко поширене захворювання. Важливе

значення в його стабілізації мають пероральні цукрознижувальні препарати (ПСП). Згідно

з сучасними рекомендаціями, хворим на ЦД 2 типу показані п'ять груп ПСП, насамперед

метформін, потім сульфаніламідні ПСП, їх комбінації. Певною мірою судити про

раціональність фармакотерапії амбулаторних хворих можна на підставі продажів ПСП в

аптеці.

Мета роботи аналіз асортименту пероральних цукрознижувальних лікарських

препаратів (ПЦЗП), призначених для лікування цукрового діабету (ЦД) 2 типу на

українському фармацевтичному ринку за 2014 рік.

Матеріали та методи. Аналіз асортименту ПЦЗП проводили за даними

аналітичної системи дослідження ринку «Фармстандарт» компанії «Моріон».

Результати дослідження. Дослідження показало, що на фармацевтичному ринку

України зареєстровано 15 МНН ПЦЗП. Їм відповідають 61 ТН та 174 лікарських

препаратів з 5 фармакологічних груп. Більша частка представлена препаратами

метформіну (34,13% або 57 ЛП) та глімепіріду (25,75% або 43 ЛП). Далі лідируючі позиції

займають метформін та сульфонаміди (8,38% або 14 ЛП), гліклазід (6,59% або 11 ЛП),

глібенкламід (5,99% або 10 ЛП). Усі інші препарати мають менше ніж 5%. Вітчизняні

ПЦЗП складають 38% асортименту.

Ціни на препарати-аналогі варіюють в широкому діапазоні. Вартість вітчизняних

генериків в 3-6 разів нижча, ніж оригінальних препаратів.

Висновки. На фармацевтичному ринку України ПЦЗП представлені у достатньому

асортименті і широкому діапазоні цін за упаковку, що дає можливість вибору препарату з

урахуванням фінансових можливостей пацієнтів.


261

Бондаренко Д.В., Яковлева Л.В.


Потребление препаратов для лечения хобл на территории Украины в 2011-2014

годах

[email protected]

Введение. Сегодня хроническая обструктивная болезнь легких (ХОБЛ) является

глобальной проблемой. Международные исследования показали, что среди лиц старше 40

лет распространенность ХОБЛ составляет 9-10%, а среди курильщиков – 15-16%.

Ежегодно от ХОБЛ умирает около 2,75 млн человек. По данным ВОЗ показатель

смертности от ХОБЛ в Германии составляет 12,5 на 100000 населения, в Италии – 13,7, в

Великобритании – 23,1, в России – 16,2. В Украине удельный вес ХОБЛ в структуре

болезней органов дыхания составляет около 11%, а смертность около 60% общей

смертности от болезней органов дыхания.

Главная задача лечения ХОБЛ – предупреждение прогрессирования заболевания.

Для ее лечения используют следующие группы препаратов: агонисты 2-

адренорецепторов, антихолинергические препараты, ингаляционные

глюкокортикостероиды, метилксантины, ингибиторы фосфодиэстеразы-4.

Цель исследования – анализ амбулаторного потребления препаратов для лечения

ХОБЛ на всей территории Украины в 2011-2014 гг. с помощью ATC/DDD-методологии.

Методы исследования. Для определения объѐма потребления препаратов для

лечения ХОБЛ использовали ATC/DDD-методологию и данные объѐмов реализации ЛП

исследовательско-поисковой системы «Лекарственные средства» компании Морион за

2011-2014 гг (данные о количестве проданных за год упаковок, количестве действующего

вещества в одной дозе, доз в одной упаковке). Для расчета потребления изучаемых

препаратов был использован показатель DDDs на 1000 жителей в сутки (DDDs/1000/d),

сведения о величинах DDD были взяты на сайте Всемирной организации здравоохранения

(ВОЗ).

Результаты исследования. Анализ динамики потребления препаратов для лечения

ХОБЛ показал, что потребление 2-агонистов с 2011 года по 2013 год возросло

практически в 2,5 раза за счет индакатерола, нового селективного агониста 2-

адренорецепторов длительного действия, потребление которого в 2011 году составляло

0,0011, в 2012 году – 2,06 и в 2013 году – 5,13 DDDs/1000/d. Но в 2014 году потребление

индакатерола снизилось до 0,004 DDDs/1000/d, что связано с резким повышением цены на

препарат (в 2013 году упаковка ЛП стоила 336-342 грн, а в 2014 – 526-538 грн) и в


262

следствии этого, потребление 2-агонистов в целом в 2014 году составило 4,1

DDDs/1000/d. Анализ показал снижение потребления теофиллина медленного

высвобождения: 1,26 DDDs/1000/d (2011 г), 1,24 DDDs/1000/d (2012 г), 1,19 DDDs/1000/d

(2013 г), 1,14 DDDs/1000/d (2014 г).

В период 2011-2014 гг наблюдается рост потребления группы комбинированных

препаратов длительного действия 1,05 DDDs/1000/d (2011 г), 1,45 DDDs/1000/d (2012 г),

1,92 DDDs/1000/d (2013 г), 2,08 DDDs/1000/d (2014 г). Также согласно результатам

проведенного анализа, более чем в 3 раза возросло потребление антихолинергического

препарата длительного действия тиотропия бромида: 0,016 DDDs/1000/d (2011 г), 0,028

DDDs/1000/d (2012 г), 0,053 DDDs/1000/d (2013 г), 0,05 DDDs/1000/d (2014 г.).

Выводы. Как показал анализ потребления препаратов для лечения ХОБЛ,

в период с 2011 по 2014 год возросло потребление длительно действующих препаратов и

комбинированных препаратов, что может свидетельствовать о направленности терапии

ХОБЛ на предотвращение приступов и осложнений, а не только на их купирование, что

повышает качество жизни больных. Также увеличение потребления препаратов для

лечения ХОБЛ может указывать на рост количества больных с хронической

обструктивной болезнью легких.

Кобец М.Н., Кобец Ю.Н., Филипцова О.В.


Изучение возможностей проведения фармакогенетического тестирования в Украине


Индивидуальные подходы к выбору лекарственного препарата (ЛП) с учетом

факторов, влияющих на фармакологический ответ у конкретного пациента, приобретают

сегодня особую актуальность в связи с высоким процентом самолечения украинского

населения. Под персонализированной /персонифицированной медициной, понимают

фармакогененетический подход к применению ЛП.

Однако, по мнению специалистов в области здравоохранения (врачи, провизора,

фармацевты), фармакогенетические тесты (ФГТ) на практике применяются редко. Чтобы

проводить ДНК-тесты, необходимы стандарты их проведения. Для интерпретации

результатов ФГТ необходимы специальные компьютерные программы и обученные

специалисты. К сожалению, специалисты в области здравоохранения в большинстве

случаев не обладают достаточными знаниями по корректному назначению и дозированию

263

ЛП, а также неэффективно взаимодействуют с коллегами (другие врачи, генетики и др.). В

ходе наших исследований в результате анкетирования 3143 респондентов,

преимущественно студентов ВУЗов (или факультетов ВУЗов) и колледжей Украины

фармацевтического, медицинского или биологического профиля, установлено, что

половина опрошенных впервые получили информацию о фармакогенетике в ВУЗе,

однако, лишь более трети респондентов (33,54% мужчин и 40,12% женщин) правильно

понимают суть фармакогенетики.

Анализируя ситуацию в Украине относительно реальной возможности проведения

данных тестов, показано, что фармакогенетическое тестирование проводится в нескольких

медицинских центрах. Среди них можно выделить центр «Экомед» и «Синэво» –

европейская сеть медицинских лабораторий. В центре «Экомед» с сентября 2012 г.

проводится молекулярно-генетическое исследование и генодиагностика на основе SNP-

замен более чем к 80 генам. В основном это полиморфизмы генов ферментов

биотрансформации, в частности, CYP2C9 (чувствительность к непрямым

антикоагулянтам), CYP2D6 (чувствительность к антидепрессантам и нейролептикам) и др.

Для проведения ФГТ необходим соскоб со слизистой внутренней поверхности

щеки или 1 мл крови из вены. При этом ФГТ выполняются 1 раз на всю жизнь, и не имеет

значения, когда берется материал для тестирования: в период ремиссии или при

обострении заболевания. При этом стоимость выявления 1 полиморфизма не превышает

стоимости 1 анализа, выполняемого с помощью ПЦР (например, на ВИЧ-инфекцию). К

примеру, стоимость ФГТ в лаборатории «Синэво» одного из генов цитохромов 450, гена

CYP2D6, на сегодняшний день составляет 21020 грн. В связи с этим нами была изучена

оценка населением возможности проведения фармакогенетических тестов в Украине.

Около половины опрошенного населения рассматривает полную или условную

возможность оплаты фармакогенетических тестов. Более трети населения предполагает,

что ДНК-тестирование являются дорогостоящей процедурой. Установлено, что 16,73%

опрошенных мужчин и 14,68% опрошенных женщин готовы оплачивать проведение ФГТ

в любом случае независимо от стоимости. Если стоимость приемлемая готовы оплачивать

проведение ФГТ примерно треть опрошенных мужчин и женщин (31,05% и 38,85%

соответственно). При этом, треть опрошенных не считают необходимым оплачивать ФГТ

ни при каких обстоятельствах (32,06% мужчин и 31,14% женщин).

Таким образом, перспективами внедрения ДНК-тестов является введение их в

стандарты лечения болезней и оплата их проведения страховыми компаниями.

Персонализированная медицина является актуальным направлением и требует поддержки

со стороны государства с целью внедрения в клиническую практику.

264

Котвіцька А.А., Кононенко О.В.


Аналіз стану охоплення профілактичними щепленнями проти керованих

інфекційних захворювань та рівня інфекційної захворюваності в Україні

[email protected]

На сьогодні, незважаючи на суттєві досягнення в медицині та біотехнологічній галузі,

інфекційні захворювання створюють загрозу для людства, призводять до зниження якості

життя, тимчасової непрацездатності, інвалідності та смертності населення в усіх країнах

світу. Суттєвим недоліком системи проведення планових щеплень дітей в Україні виступає

неритмічне постачання вакцин в окремі регіони країни внаслідок недостатнього фінансового

забезпечення з боку держави, про що свідчать занадто низькі показники охоплення

профілактичними щепленнями. У таких умовах постає необхідність обґрунтування та

проведення комплексного фармакоекономічного аналізу вакцинопрофілактики.

У ході дослідження нами було використано статистичний, графічний методи, метод

наукового узагальнення літературних даних.

Експертами ВООЗ наголошується на загрозливій ситуації в Європейському регіоні

щодо таких небезпечних захворювань як кір та краснуха. В останні роки спостерігається

зростання кількості зареєстрованих випадків зазначених інфекцій. Визначена тенденція

ставить під загрозу досягнення цілі ВООЗ щодо ліквідації кору та краснухи в

Європейському регіоні до кінця 2015 р.

В Україні до вакцинного комплексу, що використовується для імунізації дітей 1-го року

життя, які вважаються найбільш сприйнятливими до інфекційних захворювань, належить

комбінована вакцина проти кору, епідемічного паротиту та краснухи (КПК), рівень

охоплення якою в останні роки значно знизився. Слід зазначити, що захворюваність на кір та

краснуху характеризується періодичністю в 4-5 років. За умов різкого падіння рівня

охоплення профілактичними щепленнями існує загроза неконтрольованого розповсюдження

захворюваності найближчим часом. На рис. 1 представлено динаміку інфекційної

захворюваності на зазначені нозології на фоні зниженого рівня охоплення профілактичними

щепленнями вакциною КПК протягом 2009-2013 рр.

265

Рис 1. Результати дослідження стану охоплення профілактичними щепленнями

вакциною КПК та захворюваності на кір, краснуху й епідемічний паротит протягом 2009-

2013 рр.

Враховуючи результати дослідження стану охоплення профілактичними

щепленнями вакциною КПК, раціональним, на нашу думку, постає проведення

комплексних фармакоекономічних досліджень вакцинопрофілактики.

У разі збереження низького рівня охоплення профілактичними щепленнями існує

загроза виникнення значної кількості спалахів інфекційних захворювань. Тому

обов’язковим, на нашу думку, є здійснення розрахунку витрат на лікування інфекційних

захворювань, їх ускладнень та порівняння їх з витратами, що виникають при здійсненні

заходів вакцинопрофілактики, зокрема: витратами на реалізацію вакцинації, витратами

на лікування осіб, що захворіли на фоні вакцинопрофілактики та витратами на терапію

поствакцинальних реакцій.

Таким чином, можна стверджувати, що за умов недостатнього фінансування

вакцинопрофілактики з боку держави саме здійснення фармакоекономічних досліджень

забезпечить можливість визначення найбільш економічно обґрунтованої стратегії щодо

протидії особливо небезпечним інфекційним захворюванням.

266

Кубарєва І.В., Демянік К.О.


Дослідження міжнародного досвіду з питань фармацевтичного забезпечення

сільського населення

[email protected]

Вивчення світового досвіду організації системи фармацевтичного забезпечення

населення країн, в яких впроваджено стандарти належних практик та забезпечено високий

рівень соціальних гарантій населенню, є актуальним питанням в аспекті реформування

вітчизняної системи охорони здоров’я та фармації. Особливої уваги, на нашу думку,

потребує вирішення проблемних питань щодо реформування системи фармацевтичного

забезпечення у сільській місцевості, пошукових джерел фінансування та надання жителям

сіл та селищ якісної фармацевтичної допомоги. Ефективне розв’язання зазначених питань

виступає вирішальним фактором у покращенні якості та збільшенні тривалості життя

мешканців сіл та селищ, які займають більш ніж третину у загальній кількості населення

України.

З огляду на вищезазначене, метою нашого дослідження став аналіз міжнародного

досвіду стосовно форм та підходів до фармацевтичного забезпечення населення у

сільській місцевості.

За результатами наукового узагальнення досвіду 23 країн Європи, нами визначено

загальні європейські тенденції організації фармацевтичного забезпечення в сільській

місцевості, а саме:

обов’язкове застосування механізму ліцензування фармацевтичної діяльності;

спрямування роботи аптечних закладів на надання фармацевтичних послуг належної

якості та з відповідним інформаційним супроводом;

наявність обов'язкової фармацевтичної освіти у власника аптечного закладу (за

виключення окремих країн);

впровадження заходів з демонополізації ринку роздрібної торгівлі у фармацевтичному

секторі шляхом обмеження кількості аптек у одного власника;

встановлення географічних обмежень у разі організації нових аптечних закладів

(встановлення норм пішохідної доступності – відстань між найближчими аптеками), а

також демографічних обмежень, які встановлюють норматив кількості жителів, що

обслуговує одна аптека;

наявність сільських муніципальних аптечних закладів державної форми власності;


267

практичне впровадження нових форм реалізації лікарських засобів (ЛЗ) на селі,

зокрема – електронної торгівлі, реалізації ЛЗ поштою, продаж ЛЗ через фармацевтичні

маркети;

відкриття аптек, що підпорядковуються безпосередньо фондам обов’язкового

медичного страхування з метою підвищення ефективності фармацевтичного

забезпечення соціально-вразливих верств населення, зокрема сільських мешканців.

З огляду на вищезазначене, необхідно відмітити, що до сучасних особливостей

фармацевтичного забезпечення сільського населення в європейських країнах відноситься

забезпечення високого рівня фізичної та економічної доступності населення до ЛЗ,

шляхом активного розвитку аптечної мережі державної форми власності та аптечних

закладів страхових фондів.

Таким чином, враховуючи міжнародний досвід та економічну недоцільність відкриття

аптечних закладів у сільській місцевості за сучасних умов, одним із першочергових

завдань держави є створення та впровадження нових форм та механізмів фармацевтичного

забезпечення населення, а також сприятливих соціально-економічних умов розвитку

сільських аптечних організацій.

Макарова О.Є., Груздова Т.Г.


Забезпечення якості обслуговування відвідувачів аптечного закладу на

прикладі аптеки ПФ «Гамма-55»

[email protected]

На сьогодні матеріальний успіх кожного підприємства, що здійснює реалізацію

товару, значною мірою залежить від задоволеності споживачів. Вітчизняний

фармацевтичний ринок характеризується стрімким розвитком та зростанням попиту на

лікарські засоби, незважаючи на ріст цін. Відбувається постійне розширення роздрібної

аптечної мережі, та як наслідок – загострення конкуренції. У таких умовах повинна

приділятися належна увага підвищенню ефективності роботі зі споживачами, виникає

об’єктивна необхідність поглибленого вивчення питань, пов’язаних із якістю

обслуговування споживачів як важливого фактору побудови позитивного іміджу

аптечного закладу. Усі суб’єкти фармацевтичного ринку поряд з дотриманням вимог

діючого законодавства та підзаконних нормативних документів, що регламентують

фармацевтичну діяльність, повинні чітко дотримуватись також етичних норм і правил

268

фармацевтичного обслуговування населення та надання послуг. Значний вплив на

психологію поведінки не тільки працівників аптеки, але й відвідувачів, виявляє стиль

обслуговування. Максимальне задоволення очікувань та вимог відвідувачів аптеки

виявляє позитивний вплив на рівень конкурентоспроможності фірми. У роботі аптеки

неможливо обійтись без принципу менеджменту якості «Орієнтація на споживача». Такі

заходи як фармацевтичний маркетинг та мерчандайзинг вже давно не є конкурентною

перевагою аптеки – на сьогодні це традиційні методи роботи більшості аптечних закладів.

Тому знання психологічних особливостей продажів, уміння застосовувати ці знання на

практиці може стати новою конкурентною перевагою аптеки, більш ефективно

задовольняти потреби клієнта, а отже – підвищити якість обслуговування відвідувачів

аптеки за рахунок орієнтації на психологію клієнта.

Нами проводився аналіз роботи співробітників аптеки ПФ «Гамма-55» та визначені

фактори, в тому числі психологічні, що впливають на обсяги реалізацію товару аптекою.

Досі в аптеці провізори з клієнтом не прощалися, а часто навіть не відповідали на його

прощання. Також при зустрічі з клієнтом провізори аптеки першими не віталися,

очікуючи ініціативи з боку покупця. Провізори не надавали досить вичерпної інформації

про наявний товарний асортимент, про характеристики лікарських препаратів, внаслідок

чого у відвідувачів могло скластися враження, що більшість провізорів недостатньо

володіють фаховими знаннями. Обслуговування клієнтів в аптеці відбувалося швидко, але

без виявлення до них лояльності. Більшість працівників аптеки звикли обмежуватися

наявним спецодягом, але без головного убору та бейджика на халаті із зазначенням імені

та прізвища.

Виявлені нами недоліки повинні бути враховані працівниками аптеки та виключені

у подальшому, що дозволить підвищити якість обслуговування споживачів, а також

збільшити обсяг реалізації фармацевтичної продукції. А це, у свою чергу, виявить

позитивний вплив на конкурентне положення аптеки.

Також нами проаналізовані сучасні технології управління взаємовідносинами з клієнтами

аптеки. Метою наших досліджень були: пошук шляхів підвищення якості обслуговування

споживачів; покращення іміджу аптеки.

Розроблено та запропоновано комплекс рекомендацій щодо реалізації заходів з

підвищення інформованості (реклама, мерчандайзинг) яка виявляє безпосередній вплив на

підвищення якості обслуговування споживачів аптекою «Гамма-55». З урахуванням

результатів анкетування розроблено алгоритм якісного обслуговування відвідувачів

аптеки. Результати наших досліджень можуть бути використані аптекою, а також

запропоновані до уваги усіх суб’єктів господарювання на фармацевтичному ринку

269

України, оскільки можуть підвищити ефективність діяльності аптеки за рахунок

розширення кола прихильних задоволених клієнтів та збільшення обсягу продаж.

Матяшова Н.О., Яковлєва Л.В.


Порівняльний аналіз амбулаторного споживання антибактеріальних препаратів

[email protected]

Вступ. Зростаюча стійкість збудників інфекцій до антибактеріальних препаратів

(АБП) є глобальною проблемою і гострим питанням антимікробної терапії. У зв’язку з

тим, що нераціональне застосування АБП призводить до розвитку

антибіотикорезистентності, а отже до повної неефективності останніх, необхідно жорстко

контролювати їх призначення.

Вивчення споживання різних груп АБП є одним з головних досліджень, які

проводить кафедра фармакоекономіки з використанням рекомендованої ВООЗ АТС/DDD-

методології, яка застосовується для моніторингу споживання певних груп ЛЗ, які

представляють особливий інтерес для суспільства з точки зору медичних, соціальних та

економічних наслідків їх нераціонального застосування, і дозволяє проводити тривалі

дослідження на різних рівнях споживання препаратів.

Мета дослідження: проведення порівняльного аналізу амбулаторного споживання

в Україні АБП групи пеніцилінів та розрахунок показника DDDs /1000 жителів/день (DID)

за 2006-2014 роки.

Результати досліджень. На даний момент група пеніцилінів включає цілий ряд

препаратів, які в залежності від джерел отримання, особливостей хімічної структури та

антимікробної активності поділяються на природні та напівсинтетичні. Провідну позицію

протягом усього періоду дослідження займали препарати з діючою речовиною

«амоксицилін».

Найбільший пік споживання групи препаратів амоксициліну відзначений у 2007 р. і

склав 1,78 DID, але у 2014 року він склав 1,37 DID. На другому місті знаходяться

препарати на основі амоксициліну, захищеного клавулановою кислотою. Цей показник

значно нижчий у порівнянні із звичайним амоксициліном, проте за результатами аналізу

відзначена тенденція до зростання споживання з 0,31 у 2006 до 1,45 DID у 2012 р. Однак

на 2014 рік показник склав 1,05 DID.

270

Захищені амінопеніциліни характеризуються високою стійкістю щодо β-

лактамаз. Їх антимікробний спектр розширений за рахунок таких грамнегативних

бактерій, як Klebsiellaspp., P.vulgaris, C.diversus, а також анаеробів групи B.fragilis.

Крім того, вони активні щодо мікрофлори з набутою резистентністю: стафілококів,

гонококів, M. catarrhalis, E. coli, Нaemophilusspp., P. mirabilis. В даний час захищені

амінопеніциліни розглядаються як препарати основної лінії для терапії

позалікарняних інфекцій нижніх дихальних шляхів.

Найбільш широко вживаним природним пеніциліном є бензилпеніцилін

(пеніцилін). Це перший природний антибіотик, і, незважаючи на те, що майже за 60

років, що пройшли з початку його застосування, синтезовано багато інших груп

антибіотиків, пеніцилін продовжує залишатися одним з важливих широко вживаних

препаратів. Він має потужну бактерицидну дію відносно ряду клінічно значущих

збудників (стрептококи, менінгококи тощо), а також доступний за вартістю.

Однак попит на нього з часом падає (зниження споживання у 3,5 разів в 2014

по відношенню до 2006 року), що може бути пов'язано з властивими йому вадами:

набута резистентність стафілококів, пневмококів, гонококів, а також висока

перехресна алергенність між всіма пеніцилінами.

Висновок. Загальний об’єм амбулаторного споживання пеніцилінівза 2014 рік

склав2,6 DID.

Отримані дані показують зниження споживання порівняно з останніми роками:

2,67 DID у 2011, 3,17 у 2012 та 2,75 DID у 2013 роках. Це пов’язано с декількома

факторами: девальвація національної валюти, анексія АР Крим, загострення ситуації

в Східному регіоні та зміни у оподаткуванні лікарських препаратів.

Немченко А.С., Ніколаєва Ю.Є.


Аналіз динаміки показників доступності протипухлинних препаратів, що

використовуються у хіміотерапії хронічних лейкозів

[email protected]

Вітчизняний фармацевтичний ринок є структурою, що у значній мірі залежить від

стану організації імпорту лікарських препаратів (ЛП). За оцінкою експертів, по деяким

фармакотерапевтичним групам питома вага імпортних препаратів сягає від 90 до 95%. За

умов вкрай нестабільної ситуації у країні та відсутності дієвих механізмів соціального


271

захисту хворих з боку держави, питання доступності ЛП набуває особливого значення.

Тому метою наших досліджень став аналіз динаміки показників доступності

протипухлинних препаратів (ПП), що використовуються у хіміотерапії хронічних

лейкозів. За даними Національного канцер-регістру в останні роки хронічні лейкози

характеризуються негативною динамікою збільшення кількості захворівших та померлих.

Об’єктом досліджень стали дані пошукової системи «Моріон», де представлені ціни

дистріб’юторів на ПП та дані Державного комітету статистики України.

Нами були використані статистичний, логічний, порівняльний та методи

маркетингового аналізу ринку. На попередньому етапі досліджень була сформована

вибірка із ПП, які представлені у протоколах надання медичної допомоги хворим за

спеціальністю «Гематологія» та використовуються у лікуванні хронічного лімфоїдного та

мієлоїдного лейкозів, Державному формулярі лікарських засобів (ЛЗ). Зазначена вибірка

складалась з 3 найменувань ЛП за міжнародними непатентованими назвами (МНН), що у

розрізі торговельних назв (ТН) дорівнювало 16 найменувань ліків. Зупинимось на аналізі

динаміки показника доступності (D) за 2011-2014 рр. по групі L01B – Антиметаболіти.

Так, зазначена група препаратів була на 100% представлена ЛП іноземного виробництва.

З 16 ЛЗ, які представлені у групі L01B – Антиметаболіти використані наступні

найменування препаратів за торговельною назвою (ТН) : флударабін (3 або 18,75% від

усієї досліджувальної вибірки); флудабін ( 2 або 12,5%); флудара (2 або 12,5%); веро-

кладрибін (1 або 6,25%) ; лейкладін ( 2 або 12,5%); алексан ( 2 або 12,5%); цитарабін ( 4

або 25%).

Показникдоступності (D) характеризуєспіввідношення темпу росту цін на ЛЗ до

темпів росту заробітної плати споживача. З метою досягнення гарантованого державою

межі доступності ЛП, показник Dповинен дорівнювати одиниціабобути більше

одиниці.Встановлено, що максимальне значення коєфіціентуD спостерігалося у 2011 р. та

дорівнювало 1,69 (Флударабінконц. д/п р-ну д/інф. 25 мг, № 1,

«TevaPharmaceuticalIndustriesLtd.», Нідерланди), а мінімальне у 2014р. – 0,03

(Флударабінконц. д/п р-ну д/інф. 50 мг, № 1, «TevaPharmaceuticalIndustriesLtd.»,

Нідерланди). Наступним етапом став розрахунок середнього групового показника

доступності (D) за кожен з досліджуваних років. Зазначений показник дорівнював

наступним значенням: 2011р.D = 1,30; 2012р.D = 1,01; 2013р.D = 0,79; 2014р.D= 0,01,

Як бачимо, у 2014 р. D у порівнянні з даними з 2011р. знизився на 1,29.

Тобто посилаючись на встановлені критерії оцінювання доступності, ЛП з групи

Антиметаболітів у 2011 та 2012 рр. можна було вважати доступними (D>1). Починаючи

272

із 2013 р. спостерігався стрімкий спад значень D.. Зазначене пояснюється високими

темпами зростання середніх цін на ПП, у порівнянні з показниками заробітної плати.

За результатами проведеного аналізу можна стверджувати про те, що в Україні

спостерігається тенденція до зменшення доступності препаратів групи L01B

(Антиметаболіти) рекомендованих для населення у лікуванні хронічного мієлоїдного та

хронічного лімфоїдного лейкозів. Одним з напрямків вирішення зазначеної проблеми є

впровадження соціально-економічних механізмів реімбурсації вартості споживання ЛП, в

залежності від соціального статусу та рівня доходів населення.

Немченко А.С., Фурса Л.І.


АВС-аналіз споживання лікарських препаратів хворими на рак легенів

[email protected]

За умов реформування вітчизняної системи охорони здоров’я напрямку

впровадження соціальної моделі обов’язкового медичного страхування (ОМС) все

більшого значення набувають роботи у яких розглядаються питання раціонального

використання ресурсів, зокрема з фармацевтичного забезпечення хворих. Особливою

актуальності зазначений напрямок досліджень має у разі формування держаних закупівель

лікарських препаратів (ЛП), що здійснюються за цільовими програмами, наприклад для

хворих на онкологічні захворювання. Тому метою наших досліджень став АВС-аналіз

споживання ЛП хворих на рак легенів (РЛ). Як свідчать дані спеціальної літератури,

застосування результатів АВС-аналізу дозволяє визначити основні стратегічні пріоритети

у побудові раціональної структури бюджетних витрат, необхідних для фармацевтичного

забезпечення хворих ЛЗ, а також науково обґрунтувати доцільність використання

вказаних коштів на підставі ретроспективної оцінки фактичної суми витрат. Об’єктом

досліджень стали 94 медичні картоки стаціонарних хворих з діагнозом РЛ різної стадії

розвитку та локалізації. Окрім АВС-аналізу, нами використовувався порівняльний,

логічний та математико-статистичні методі аналізу, а обробка даних здійснювалася за

допомогою табличного процесору Microsoft Office Excel 2010.

Встановлено, що до складу групи А увійшло 6 найменувань ЛП за міжнародними

непатентованими назвами (МНН) у т. ч. 4 антинеопластичні препарати (66,67 % від усіх

препаратів за групою). Питома вага споживання по зазначеним препаратам у загальній

структурі витрат, що були спрямовані на фармацевтичне забезпечення хворих на РЛ


273

склала 68,72%. Крім цього, у складі групи А були присутні також 2 найменування ЛП з

групи засобів, що впливають на систему травлення та метаболізм. Лідером за сумою

(61208,28 грн або 27,53% від загального споживання ЛП) витрат став препарат етопозид.

На другій позиції був представлений карбоплатін (16,39 % відповідно), а третю позицію

зайняв паклітаксел (12,92 %). Важливою характеристикою групи А є наявність у складі

п’ятірки препаратів-лідерів за сумою споживання препаратів з групи, що впливають на

систему травлення та метаболізм (ондансетрон). Зазначене пов’язане з необхідністю

проведення інтенсивної антиблювотної терапії після цитотоксичної хіміо- або променевої

терапії хворих на РЛ. Домінування у структурі споживання препаратів антинеопластичної

дії (68,72%) підкреслює необхідність впровадження дієвих механізмів компенсації

вартості споживання ЛП хворими на тяжкі патології, до яких й відносяться хворі на РЛ.

Найбільш численнішою за кількістю представлених асортиментних позицій була

група В, яку сформували 16 найменувань ЛЗ за МНН, з яких усього 2 препарати (12,5%

від загальної їх кількості за групою) входили до складу схем патогенетичної терапії. Це

такі найменування, як ломустин (1,07% від загального показника споживання ЛП) та

доксорубіцин (0,49%). Лідируючи позиції за сумою споживання в групі В займали такі

препарати, як: р-н натрію хлорид та фамотидин (6476,71 грн – 19,42 % та 4303,0 грн –

12,90 % відповідно). До складу групи С увійшло всього 13 найменувань за МНН

(монопрепарати) та торгівельних назв (комбіновані ЛЗ). Тобто, за кількістю

асортиментних позицій на групу С припадало 37,15 % від загального арсеналу ЛП, що

були використані лікарями під час стаціонарного лікування хворих на РЛ. У групі С було

представлено всього 2 найменування ЛП за МНН з групи - Антинеопластичні засоби. Це

такі препарати, як циклофосфамід (0,04 % від загального споживання) та вінкристин (0,01

%).

Результати проведених досліджень у подальшому будуть використані у проведенні

інтегрованого АВС/VEN- аналізу споживання ЛП хворими на РЛ, який є сучасним

інструментарієм у вирішенні питань щодо раціонального використання обмежених

ресурсів охорони здоров’я за умов збільшення вартості медичних та фармацевтичних

послуг в Україні.

274

Панфілова Г.Л., Цурікова О.В.


Аналіз стану інформаційного забезпечення лікарів в організації ефективної

фармакотерапії хворих на лейкози

За умов активного розвитку вітчизняного фармацевтичного ринку та впровадження

інноваційних методик лікування все більшого значення набувають питання підвищення

ефективності інформаційного забезпечення лікувально-діагностичного процесу у різних

галузях практичної медицини. Особливої актуальності зазначене питання набуває у разі

організації фармацевтичного забезпечення хворих яким за життєвим показникам

необхідна своєчасна та повноцінна медична допомога. До цих груп хворих й відносяться

пацієнті онкогематологічного профілю. Тому метою наших досліджень став аналіз стану

інформаційного забезпечення лікарів з питань надання нової інформації про лікарськими

препаратами (ЛП), що використовуються у лікуванні лейкозів. Об’єктом досліджень були

обрані дані експертного опитування лікарів онкологів та гематологів, яке здійснювалося

протягом 2011-2014 рр. на базі закладів охорони здоров’я в Донецькій, Дніпропетровській,

Львівській, Вінницькій, Полтавській, Харківській, Київській областях та колишній АР

Крим (м. Сімферополь, м. Керч, м. Євпаторія). В аналізі використовувалися математично-

статистичні методи експертних оцінок. Всього нами оброблено дані 92 анкет, з яких для

подальшого аналізу були відібрані анкети експертів с дуже високим, високим та

задовільним рівням показника компетентності респондентів компетентності. Анкета

містила перелік запитань та ЛП, що використовуються у хіміотерапії лейкозів, а також

частину, де вказувалися особисті дані експертів. Більш детальніше запинимось на аналізі

результатів опитування що стосуються організації інформаційного забезпечення лікарів.

Одним з важливих питань анкети було сформульовано наступним чином «Чи маєте

ВИ достатньо інформації стосовно нових препаратів і схем хіміотерапії хворих на

лейкози?». Позивним виглядає той факт, що значна більшість опитаних лікарів (57

експертів або 61,96%) відповіли «Так». Про частковий характер задоволення

інформаційних потреб в організації лікувально-діагностичного процесу було зазначено у

22 анкетах (23,91% опитаних лікарів), а 13 експертів (14,13%) мали труднощі з

відповіддю. Наступне питання передбачало на меті визначити оптимальні форми

надання інформації про нові ЛП та схеми хіміотерапії хворих на лейкози. Найбільшу

кількість відповідей набрали такі форми надання інформації, як «Аналітичні та стислі

огляди» та «Анотації на монографії, журнальні статті тощо». Зазначені варіанти

відповідей відмітили 59 (64,13%) опитаних лікарів. Далі була представлена така форма

275

надання інформації, як «Автоматизовані інформаційно-пошукові системи» – 42 (45,65%)

експерта. Тематичні огляди, як форми інформаційної роботи з лікарями, вважають

ефективними 29 (31,52%) експертів, а «Експрес-інформацію або сигнальні повідомлення»

відмітило 24 (26,09 %) лікарів. Варіант відповіді «Теле- та радіо-реклама» був зазначений

всього 10 (10,87%) експертами. Цей факт є логічним, враховуючі особливість надання

фармацевтичної та медичної допомоги хворим на лейкози. За даними клініко-

економічного аналізу лікарських призначень хворим на лейкози, що проводився нами

встановлено значне домінування (до 95%) рецептурних ЛП, реклама яких у відкритому

інформаційному просторі заборонена. Представників фармацевтичних фірм-виробників

ЛП повинен зацікавити той факт, що жоден із опитаних лікарів не відмітив варіант

відповіді «Рекламні листки та буклети, що пропонуються представниками фірм-

виробників ЛП».

Систематизуючи результати опитування лікарів за блоком питань анкети що

досліджується можна стверджувати про наступне. На фоні достатньо високої самооцінки

лікарів щодо рівня задоволення їх потреб в новій інформації про ЛП нами встановлена

наявність фахової спрямованості в інформаційному забезпеченні опитаних як за змістом,

так й формою подання даних.

Передерій А.В., Яковлєва Л.В.


Аналіз асортименту антигістамінних засобів для лікування алергічних захворювань

на українському фармацевтичному ринку

[email protected]

Вступ. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), за рівнем

захворюваності алергія займає 3-е місце серед інших нозологій.

За офіційними даними, в Україні вона діагностована приблизно у 1,5% населення.

Однак реальні цифри набагато вищі - до 25%. Метою роботи було проведення аналізу

асортименту антигістамінних засобів (АГЗ) для лікування алергічних захворювань на

українському фармацевтичному ринку за 2012-2014 роки.

Матеріали та методи. Аналіз асортименту АГЗ на фармацевтичному ринку

України проводили за даними аналітичної системи аналізу ринку компанії «Моріон» за

2012-2014 роки.

276

Результати дослідження. На фармринку України представлено 14 МНН АГЗ, на

підставі останніх в даний момент 164 ТН Протягом досліджуваного періоду

співвідношення кількості вітчизняних та імпортних препаратів коливалося і становило:

імпортних - 56,96% - 60,52%, вітчизняних - 39,5% -43%. Ціни на препарати в

досліджуваному періоді варіювали в досить широкому діапазоні: 1,65 грн. - 271,43 грн.

Найбільшу питому вагу ( у %) в аналізованій групі ЛЗ мають такі МНН: Лоратадин

(20,73%), Дезлоратадин (15,85%), Левоцетиризин (14,64%), Цетиризин (12,8%) і

Фексофенадин (8,53%).

Висновки. Отримані результати свідчать про те, що на фармацевтичному ринку

України АГЗ для лікування алергічних захворювань представлені у достатньому

асортименті, як за МНН, та і за ТН. Переважають препарати імпортного виробництва, їх в

1,4 разу більше, ніж вітчизняних. Найбільшу питому вагу в аналізованій групі має

Лоратадин (20,73%).

Толочко В.М.*, Вакуленко Д.В.*, Литовченко Р.Г.**


фармацевтичного університету, Харків, Україна*

ТОВ «Гомеопатична аптека», Харків, Україна**

Дослідження напрямків покращення забезпечення населення гомеопатичними

лікарськими засобами

[email protected]

Проведені нами дослідження показали, що вітчизняний ринок гомеопатичних

лікарських засобів (ГоЛЗ) представлений в основному закордонними виробниками (частка

вітчизняних складає лише 12,38%). Тому постає нагальна потреба в пошуку напрямків

розширення номенклатури ГоЛЗ вітчизняного виробництва. З’ясовано, що таких

напрямків може бути декілька: збільшення мережі спеціалізованих гомеопатичних аптек

(відділів), розробка та впровадження у виробництво нових вітчизняних ГоЛЗ,

нарощування обсягу екстемпорального виготовлення ГоЛЗ в умовах гомеопатичних аптек

(відділів).

Для їх реалізації необхідне певне нормативно-правове підґрунтя. Важливим серед

нього має бути регламентування діяльності гомеопатичних аптек (відділів). Зокрема, одна

з проблем практичної гомеопатії полягає в тому, що діяльність гомеопатичних аптек

регулюється низкою нормативних документів для аптечних закладів загального профілю

— відповідними наказами МОЗ України, що регламентують виробничі процеси. Але ці


277

акти не завжди враховують специфіку, пов’язану з виготовленням та контролем якості

гомеопатичних лікарських засобів.

На сьогодні поки-що діє застарілий наказ МОЗ УРСР №165 від 03.08.1989 р. де

прописано положення про діяльність таких аптек (відділів) і номенклатура ГоЛЗ, які були

дозволені до виготовлення на фармацевтичних фабриках, та номенклатура ГоЛЗ, що

дозволена до обігу в умовах аптек. Зауважимо, що вказані нормативні положення були у

свій час запропоновані з участю науковців нашої кафедри.

Вказане обумовило потребу в перегляді цих положень, що стало метою одного із

напрямків наших досліджень. Як результат, спільно з ТОВ «Гомеопатична аптека»

запропоновані проекти сучасного Положення про гомеопатичну аптеку і гомеопатичний

відділ, а також оновлена номенклатура ГоЛЗ, які дозволені до обігу в умовах аптек.

Розробки направлені на розгляд до Держлікслужби України.

Наступним напрямком досліджень було вивчення структури рецептури на ГоЛЗ в

гомеопатичних аптеках (відділах). Встановлено, що значна її частина належить рецептурі

на екстемпоральне виготовлення ГоЛЗ (майже 100,0% в гомеопатичних аптеках і більше

65,0% в гомеопатичних відділах). За лікарськими формами переважають тверді (71,85%),

рідкі складають 15,30% і м’які – 12,85%. Проблемою залишається відсутність

стандартизації виробничих операцій з екстемпорального виготовлення ГоЛЗ, що

ускладнює розширення цієї виробничої функції в умовах аптек (відділів).

Нами розпочаті дослідження стандартизації виробничих операцій за лікарськими

формами. З’ясовані витрати часу на виробничу операцію екстемпорального виготовлення

гомеопатичних розведень (делюцій) на прикладі десятинної шкали потенціювання – Х.

Виділені три виробничі етапи: підготовчий, основний і завершальний, кожний із яких

складається із елементів виробничої операції. Досліджені витрати часу на виробничу

операцію екстемпорального виготовлення гомеопатичних порошкових розтирань

(тритурацій) на прикладі тритурацій з двома інгредієнтами за такою ж схемою та ін.

Таким чином нами були обґрунтовані загальні пропозиції покращення діяльності

гомеопатичних аптек, що поліпшить забезпечення населення ГоЛЗ:

- надати перевагу створенню гомеопатичних аптек (відділів), базуючись на

запропонованих Положеннях про їх діяльність;

- сприяти розширенню екстемпорального виготовлення ГоЛЗ в умовах аптек, спираючись

на результати стандартизації виробничих операцій.

278

Ткачова О.В., Мінова К.О.


Огляд гепатотропних засобів для лікування цирозу печінки на фармацевтичному

ринку України

[email protected]

Вступ. Згідно з даними ВООЗ, цироз печінки (ЦП) за рівнем смертності займає 10

місце серед розповсюджених захворювань. За даними експертів МОЗ, в Україні пік

смертності від цього захворювання очікується у 2017–2020 роках, що свідчить про його

важливі медико-соціальні наслідки.

Метою роботи став аналіз асортименту гепатотропних лікарських засобів (ГЛЗ),

призначених для лікування цирозу печінки на українському фармацевтичному ринку за

2014 рік.

Матеріали та методи. Аналіз асортименту ГЛЗ проводили за даними аналітичної

системи дослідження ринку «Фармстандарт» компанії «Моріон».

Результати дослідження. Дослідження показало, що на фармацевтичному ринку

України за торговими найменуваннями (ТН) присутні 122 ГЛЗ, з 5 груп за АТС кодом 51

виробника, серед яких 21 вітчизняний і 30 іноземних. За ТН переважали ГЛЗ іноземного

виробництва – 67 ТН. За АТС кодом ГЛЗ розподілилися наступним чином:

урсодезоксихолевої кислоти (УДХК) – 26 ТН, силімарину – 22 ТН, аргініну – 18 ТН,

орнітину – 5 ТН та інші препарати (ессенціальні фосфоліпіди, антраль, тіотриазолін,

комбіновані ГЛЗ) – 51 ТН. Самим недорогим препаратом є Дарсил з діючою речовиною

силімарин і роздрібною вартістю упаковки 5,58 грн. Найбільш дорогим є препарат Гепа-

мерц з діючою речовиною орнітин і роздрібною вартістю упаковки 1393,6 грн.

Висновки. Отримані дані свідчать, що ГЛЗ на фармацевтичному ринку України

представлені у достатньому асортименті і широкому діапазоні цін за упаковку, що дає

можливість вибору препарату з урахуванням фінансових можливостей пацієнтів. Більшу

кількість ТН в аналізованій групі має УДХК (26 ТН).


279

Тригубчак О.В., Войткова Л.С.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ

України», Тернопіль, Україна

Фармакоекономічний аналіз комбінованих препаратів кислоти ацетилсаліцилової

[email protected]

«Золотим стандартом» антитромбоцитарної терапії є низько дозовані форми кислоти

ацетилсаліцилової (КАС). Препарати КАС також тривалий час використовуються як

нестероїдні протизапальні засоби. Для підвищення фармакологічної дії та розширення

показів до застосування КАС комбінують з іншими речовинами. В Україні (станом на

січень 2015 року) зареєстровано 71 лікарськийзасіб на основі КАС, середяких 52 %

комбіновані. Найчастіше зустрічаються комбінації КАС з кислотою аскорбіновою,

парацетамолом, кофеїном, дипіридамолом, клопідогрелем, магніюгідроксидом,

бісопрололом.

Метою наших досліджень було обґрунтувати доцільність використання

комбінованих препаратів КАС. В ході роботи збирали інформацію CochraneLibraryщодо

клінічного застосування досліджуваних препаратів тапроводили обчислення методами

фармакоекономічного аналізу. Для підрахунку витрат використовували середньозважені

роздрібні ціни лікарськихзасобів в Україні станом на грудень 2014 року.

Konturek P.C., Kania J., Hahn E.G., Konturek J.W. (2012) прийшли до висновку, що

вітамін C в порівнянні з КАС індукує менше пошкоджень слизової оболонки шлунку.

Zhao L.-M., Han F.-C., Qiu F., Zhang G.-F., Guo S.-B. (2004)встановили, що досліджувані

шипучі таблетки аспірину з вітаміном С були біоеквівалентності. Це дозволило нам

використати фармакоекономічний метод «мінімізація витрат».Витрати на разову дозу

Упсарин УПСА з вітаміном С табл. шип. туба в коробці № 10 BMS (Франція) становлять

3,80 грн.,Упсарин УПСА з вітаміном С табл. шип. туба в коробці № 20 BMS (Франція) –

1,60 грн., Аспірин® С табл. шип. № 10 BayerConsumerCare (Швейцарія) - 3,66 грн.,

АспровітС табл. шип. пенал№ 10 Vitale-XD (Естонія) – 2,75 грн., Аспровіт С табл.

шип.стрип№ 10 Vitale-XD (Естонія) – 2,61 грн. Отже, з фармакоекономічної точки зору

найбільш раціонально використовувати Упсарин УПСА з вітаміном С табл. шип. туба в

коробці № 20 BMS (Франція).

Diener H.C.,Pfaffenrath V., Pageler L., Peil H., Aicher B. (2005) у багато центровому

рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні в

паралельних групах встановили, що фіксована комбінація КАС зпарацетамолом і

кофеїном є більш ефективною для лікування головного болю (73 % пацієнтів не

280

відчувають болю після 30 хвилин), ніж плацебо, окремі речовини і подвійна комбінація

(66 %). Коефіцієнт витрати-ефективність для Цитрамон В табл. стрип №6Монфарм

(Україна)становить CER = 0,49 / 0,73 = 0,67, а для Ацетилсаліцилова кислота табл. 0,5 г

блістер №10Монфарм (Україна) в поєднанні з Парацетамолом табл. 200 мг стрип

№10Луганский ХФЗ (Україна)CER = 0,46 / 0,66 = 0,70. Проведені розрахунки дододять

доцільність використання фіксованої комбінації КАС з парацетамолом і кофеїном.

На основі 29 дослідження за участю 23 019 учасників Els LLM DeSchryver, AleAlgra,

JanvanGijn (2007) порівняли вплив комбінації аспірину і дипіридамолуна виникнення

серцево-судинних подій (інсультів, інфарктів і смертей від серцево-судинних

захворювань)впродовж 6 місяців лікування, щомала перевагу над аспірином (0,99 проти

0,83). Витрати на одиницю корисності для Агренокс® капс. з модиф. вивільн. по 200 мг/25

мг № 60 у пляшці по 1 пляшці в карт. коробці BoehringerIngelheimPharmaGmbH&Co. KG

(Німеччина) складали CUR = 8407,08/ 0,99 = 8492та для Кардіомагнілтабл. п/плів. обол. 75

мг фл. №100NycomedAustria (Австрія) CUR = 116,59 / 0,83 = 140,47свідчать про

доцільність включення в схеми лікування КАС в дозі 75 мг.

Дані огляду 28165 чоловік у двох дослідженнях AlessandroSquizzato, TymenKeller,

EricaRomualdi, SaskiaMiddeldorp(2011) показують, що використання клопідогрелю і

аспірину пов’язано зі зменшенням ризику серцево-судинних подій(0,87, 95% ДІ 0,81 до

0,94; P <0,01) і підвищеним ризиком кровотеч (1,34, 95 % ДІ 1,14 до 1,57; P <0,01),

порівняно з аспірином. Розрахунок коефіцієнта витрати-корисність для Аспігрелькапс.

№100 MiliHealthcare (Великобританія) CUR = 835,72 / 0,87 = 960,60 доводить,

щоклопідогрель плюс аспірин не має чіткої позитивної переваги ризик-користь у людей з

високим ризиком серцево-судинних подій (декілька атеротромботичних фактори ризику)

або у людей з встановленим серцево-судинним захворюванням (ішемічною хворобою

серця, судин головного мозку або периферичної артеріальної хвороби), але не пов’язаних

з гострим коронарним синдромом. Тому комбінацію КАС з клопідогрелемне слід

призначати регулярно для запобігання серцево-судинних захворювань.

JingLi, QingZhang, MingmingZhang, MatthiasEgger (2007) вважають, що лікування

магнію VI може знизити частоту фібриляції шлуночків, шлуночкової тахікардії, тяжкої

аритмії, які потребують лікування, але це може збільшити частоту глибокої гіпотензії,

брадикардії; малоймовірно, що магній знижує смертність при використанні у високих

дозах (≥ 75 ммоль). Тому, враховуючи наявність цілого ряду ефективних методів

лікування гострого інфаркту міокарду, було б краще забезпечити їх застосування, ніж

продовжувати використовувати магній, для якого немає достатніх доказів ефективності.

281

Дані Дуплякова Д.В., Глухової В.Л., Вождєєвої З.I., Головіної Г.A.(2006) показують,

що гіпотензивні ефекти бета-адреноблокаторів ненейтралізують реологічні властивості

кровіпід дією аспірину. Ми провели порівняльний аналіз витрат на курс лікування

комбінованими препаратами КАС з бісопрололом і монопрепаратами. Витрати на 2-

тижневий курс терапії складав Кординорм® Плюскапс. 10 мг + 75 мг, №30ActavisGroup

(Ісландія) становлять 42,47 грн., а поєднання Бісопролол-Астрафармтабл. 10 мг блістер

№30Астрафарм (Україна) з Тромбо АСС 75 мг табл. п/плів. обол. киш-розч. 75 мг

№30ВалеантФармасьютикалз (Україна) 28,42 грн. Методом мінімізації витрат встановили

недоцільність використання комбінованих лікарських засобів КАС з бісопрололом.

Проведені фармакоекономічні дослідження дозволяють обґрунтувати раціональність

застосування комбінованих препаратів КАС.

Шелкова Е.В.*, Кабачна А.В.*, Кабачний О.Г.**

Харківська медична академія післядипломної освіти, Харків, Україна*

Центр професійної гармонізації «Реформа ЗОЗ», Харків, Україна**

Результати ABC/VEN – аналізу як критерій оцінки дієвості формулярної системи

[email protected]

Проведення ABC/VEN – аналізу закладами охорони здоров’я (ЗОЗ) бюджетних

коштів на лікарське забезпечення є найважливішим елементом впровадження

формулярної системи.

Для оцінки якості процесу впровадження формулярної системи використовуються

відповідні показники, наведені у Методичних рекомендаціях щодо моніторингу і оцінки

дієвості формулярної системи на етапі її впровадження, затверджених наказом МОЗ

України від 28.10.2010 р. № 918. Індикатори моніторингу формулярної системи слугують

процесу, що включає регулярне збирання та облік даних для спостереження динаміки змін

ключових елементів формулярної системи.

З метою удосконалення існуючих критеріїв оцінки дієвості формулярної системи

та підвищення певного рівня очікуваної якості від її впровадження нами запропонований

принципово новий додатковий індикатор цього процесу – оцінка раціональності

використання ЗОЗ бюджетних коштів на лікарське забезпечення на основі використання

результатів ABC/VEN – аналізу.

282

Він передбачає визначення частки назв лікарських засобів (ЛЗ), внесених до

локального формуляра, для яких фармакотерапевтичною комісією ЗОЗ був проведений

попередній ABC/VEN – аналіз, від загальної їх кількості у цьому формулярі.

При ефективному впровадженні елементів формулярної системи на локальному

рівні цей індикатор повинен наближатися до 100%, оскільки у відповідності до положень

наказу МОЗ України від 22.07.2009 р. № 529 «Про створення формулярної системи

забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я» та підпункту 6.6. наказу

МОЗ України від 26.06.2014 р. № 429 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони

здоров’я України від 22 липня 2009 року № 529» для обґрунтування доцільності

включення до локального формуляра кожного ЛЗ необхідно проведення ABC/VEN –

аналізу. Розроблений нами індикатор описаний у відповідності до нормативних вимог до

нього (Таблиця).

Таблиця

Оцінка раціональності використання закладом охорони здоров’я бюджетних коштів на

лікарське забезпечення

І П Частка від загальної кількості назв лікарських засобів (ЛЗ), внесених до

локального формуляра, для яких був проведений попередній ABC/VEN-аналіз

Призначення: Для ретроспективної оцінки раціональності використання бюджетних

коштів закладом охорони здоров’я (ЗОЗ) на придбання ЛЗ використовується ABC/VEN-

аналіз, який дає уявлення про те, які саме ЛЗ життєво важливі (V), необхідні (Е),

другорядні (N) займають найбільш значне місце у структурі витрат ЗОЗ на лікарське

забезпечення. При ефективному впровадженні стратегії раціонального використання

бюджетних коштів ЗОЗ індикатор повинен наближатися до 100%, оскільки для включення

до локального формуляракожного ЛЗ необхідно проведення ABC/VEN-аналізу.

Опис: ABC-аналіз (аналізПарето) є стандартною методикою, яка використовується в світі

при оцінці поточних витрат на закупівлю ЛЗ та плануванні їх на наступний рік в умовах

впровадження формулярної системи. VEN-аналіз – це розподіл ЛЗ, які використовуються

у фармакотерапії того чи іншого захворювання на три категорії в залежності від їх

життєвої значущості (V, E, N).

Джерела і методи збору даних і розрахунку індикатора: Чисельник та знаменник

отримуються у дослідженнях, проведених на локальному рівні – рівні закладу охорони

здоров’я. Індикатор отримують шляхом розрахунку:

Кількість лікарських засобів, внесених до локального формуляра,

для яких був проведений попередній ABC/VEN-аналіз

х 100%

Загальна кількість лікарських засобів, внесених до локального

формуляра

Таким чином, запропонований індекс оцінки процесу впровадження формулярної

системи на локальному рівні може бути використаний для ретроспективної оцінки

раціональності використання бюджетних коштів ЗОЗ на придбання ЛЗ та об’єктивної

оцінки відповідності локального формуляра певного ЗОЗ вимогам. що висуваються до

нього відповідними нормативними документами.

283

Яковлєва Л.В., Герасимова О.О., Кузнецов І.Е., Горбачова А.С., Красюк А.А.


АВС/частотний аналіз медикаментозної терапії виразкової хвороби шлунка

[email protected]

Вступ. Виразкова хвороба шлунка (ВХШ) відноситься до захворювань, що мають

важливе медико-соціальне значення. Тому є актуальним проведення раціональної

фармакотерапії захворювання та оптимізація витрат на неї як держави, так і пацієнтів.

Важливу інформацію для ефективного вирішення даної проблеми надають

результати оцінки якості медичної допомоги хворим в реальній клінічній практиці з

використанням клініко-економічних підходів.

Мета даної роботи: визначити частоту призначень лікарських препаратів (ЛП) для

лікування пацієнтів з ВХШ в стаціонарних умовах та оцінити структуру витрат на них.

Матеріали та методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження

було проаналізовано 108 історій хвороб пацієнтів з ВХШ, які проходили лікування в

гастроентерологічному відділенні одного з закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) м. Харкова.

Тривалість дослідження – 6 місяців (червень – листопад 2013 року). Аналіз

лікарських призначень пацієнтам з зазначеною патологією та структури фінансових

витрат на їх фармакотерапію проводили за допомогою клініко-економічних методів:

частотного та АВС-аналізів.

Результати дослідження. За результатами аналізу історій хвороб пацієнтів з ВХШ

було визначено 53 торгових найменування (ТН) ЛП (39 міжнародних непатентованих назв

(МНН)) 23 фармакологічних груп.

Окрім основного захворювання (ВХШ), в історіях хвороб пацієнтів були зазначені

наступні діагнози: біліарні дисфункції, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, -12 дефіцитна

анемія, залізодефіцитна анемія, хронічний гастрит, хронічний холецистит, хронічний

гепатит, алкогольна хвороба печінки, цироз печінки. Лідерами за частотою призначень

пацієнтам були ЛП наступних груп: антибактеріальні засоби, розчини електролітів,

інгібітори протонної помпи (ІПП), стимулятори перистальтики, «Інші препарати для

лікування пептичної виразки (ПВ) та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)».

Зазначені ЛП використовувались у схемах комплексної терапії основного (ВХШ) та

супутніх захворювань. Серед усіх досліджуваних ТН перше місце у частотному рейтингу

зайняв антибактеріальний ЛП «Метрогіл» (розчин для інфузій 5% 100 мл № 1, «Unique

Pharmaceutikal lab.») – 7,25 % від загальної кількості призначень.

284

Згідно з принципами АВС-аналізу досліджувані ЛП були розподілені на групи А,

В та С. До групи А були включені найбільш витратні препарати (80,41% коштів від

загальної суми витрат на лікарські засоби) - 15 ЛП; групи В – ТН з помірною витратністю

(14,80 %) – 16 ЛП; групи С – найменш витратні ТН (4,79 %) – 22 ЛП. До найбільш

витратної групи А увійшли ЛП, що використовувались для лікування основного (ВХШ) та

супутніх захворювань.

Вони були представниками ІПП, стимуляторів перистальтики, антибактеріальних

засобів, розчинів електролітів, групи «Інші засоби, що впливають на систему травлення та

метаболізм», «Інші препарати для лікування ПВ та ГЕРХ», «Інші кардіологічні

препарати», препаратів амінокислот, гепатотропних препаратів, блокаторів гістамінових

Н2-рецепторів.

Лідером у АВС-рейтингу за ТН став ІПП «Проксіум» («ПРО-фарма ООО»,

ліофілізат для розчину для ін'єкцій, 40 мг фл. №1) – 12,81 % від загальної суми витрат.

При високій ціні за упаковку (80,44 грн.) та середній кількості призначень (21) він

мав найвищу серед досліджуваних ЛП вартість на курс лікування 1 хворого (563,08 грн.).

Співставлення АВС/частотного аналізу показало, що основні грошові кошти були

витрачені на часто призначувані ЛП: ТН групи А призначались майже половині усіх

хворих з ВХШ (частота призначень – 47,42 %).

Висновки. Результати проведеного клініко-економічного аналізу можуть служити

підґрунтям для подальшого дослідження питань щодо проведення раціональної

фармакотерапії пацієнтів з ВХШ та оптимізації витрат на її проведення в даному ЗОЗ м.

Харкова.

Яковлева О.С., Гетало О.В.

Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя, Україна

Перспективи розвитку фармакоекономічних досліджень в Україні

[email protected]

Одним із напрямків вирішення складної економічної ситуації у вітчизняній системі

охорони здоров’я (ОЗ) та фармації є впровадження системи оцінки технологій здоров’я

(Health Technology Assessment – HTA). Використання результатів НТА, отриманих на

підставі фармакоекономічної оцінки, особливо актуально для розробці та постійного

вдосконалення механізмів фінансування закладів ОЗ, визначенні складу державних

закупівель, розробці заходів у межах загальнодержавних програм протидії окремим

захворюванням та при плануванні їх бюджету.

285

Для прийняття обґрунтованих рішень у системі НТА найважливішим є застосування

сучасних науково-методологічних підходів до оцінки ЛЗ та їх удосконалення. Для отримання

більш об’єктивних та важливих показників економічної ефективності ЛЗ доцільно окрім основних

методів фармакоекономічного аналізу, застосувати додатково такі методи, як: «розподіл ризику»,

«вплив на бюджет», «готовність до сплати», мультикрітеріальний аналіз. Необхідно зазначити, що

в умовах вітчизняної ОЗ та фармації подальше застосування цих методів вимагає опрацювання та

чіткої аргументації їх вибору.

Метою застосування методу «вплив на бюджет» (budget impact analysis) є оцінка змін у

бюджетних витратах при застосуванні нової медичної технології у порівнянні з традиційною за

допомогою моделювання. За умов впровадження в Україні обов’язкового медичного страхування

при прогнозуванні розмірів страхових платежів або відшкодуванні витрат при впровадженні нової

медичної технології, його результати доцільно використовувати у випадку, коли не має

можливості розрахувати повну вартість лікування.

У випадках, коли впровадження нової медичної технології потребує додаткових витрат на

отримання більш корисного лікування використовують аналіз «готовність до сплати» (willingness

to pay). Для його проведення розраховують «поріг готовності до сплати» (willingness to pay

threshold), який відображає ту суму (в національних грошових одиницях країни), яку суспільство

готове витрати на досягнення певного терапевтичного ефекту для даної категорії хворих.

У прийнятті рішень щодо вибору ЛЗ та відшкодування їх вартості, в умовах обмеженого

фінансування закладів ОЗ, коли необхідно використовувати більше критеріїв, ніж базові

показники – витрати та доведену ефективність, а також доповнити метод ФА «витрати-

ефективність» доцільно застосування мультикритеріального аналізу.

За умов недостатнього рівня доведеної ефективності інноваційного ЛЗ, визначити розподіл

ризику фінансування високих витрат на лікування між державою та виробником можливо за

допомогою методу «розподіл ризику» (risk-sharing).

Слід відмітити, що в Україні дослідження з фармакоекономічної оцінки ЛЗ активно

проводяться з 2004 року, їх результати впроваджуються у роботу управлінь охорони здоров’я,

науково-дослідних інститутів, проте ще недостатньо використовуються при опрацюванні

державних програм, пілотних проектів з відшкодування вартості ЛЗ. Однак на сьогодні, їх

подальше використання потребує розробки законодавчо-правової та нормативної бази стосовно

стандартизації проведення та впровадження результатів фармакоекономічних досліджень;

створення єдиного державного органу, який повинен координувати здійснення незалежної

експертизи результатів фармакоекономічних досліджень; опрацювання методичного

інструментарію для уніфікації показників, що застосовуються для розрахунків медичних витрат; а

також вимагає висококваліфікованих спеціалістів з цього напрямку. У результаті послідовного

вирішення цих завдань можна досягти підвищення ефективності фармакоекономічної оцінки ЛЗ.

При цьому отримані результати повинні бути враховані при розробці маркетингової, виробничої,

фінансової та інвестиційної політики фармацевтичних підприємств.

286

Коноваленко М.К.*, Волкова Т.**


Національна Рада вищої освіти, Латвія, Рига**

Особливості та основні етапи становлення «економіки знань»

[email protected]

«Економіка знань» - це форма суспільного виробництва, в якій використання знань

є головним інструментом одержання економічної вигоди. Сьогодні концепція економіки

знань пов’язана з усім спектром питань пов’язаних з всебічною інформатизацією

суспільства, знаннями та їх потоками, управлінням, передачею та обміном знань,

інформаційно-аналітичним програмуванням та прогнозуванням, галузями послуг,

дослідженнями та розробками, попиту та пропозиції на знання, і інформацією та

інтелектуальними послугами.

В своїй роботі вчений В.Л. Макаров підкреслює, що термін «економіка знань» на

сьогодні використовується для визначення типу економіки, в якій знання відіграють

вирішальну роль, а виробництво знань є джерелом зростання.

Для формування в країні економіки знань необхідно починати з попередньої

розробки концепції та розвитку теоретичної системи побудови економіки знань, її

організаційно-управлінської структури, специфіки впливу на різні галузі народного

господарства та особливо на сферу інноваційно-освітніх послуг. Висунення на передній

план економічного розвитку людини та знань свідчать про кардинальну трансформацію

факторів розвитку. На заміну праці, капіталу та природнім ресурсом прийшли інформація,

знання, людський потенціал. Ринкова вартість товарів та послуг в розвинутих економіках

зараз складається переважно з ресурсу знань.

Перехід від «економіки виробництва» до «економіки знань» буде сприяти

стабілізації як національної так і світової системи освіти, оскільки надасть майбутнім

спеціалістам глибокі знання та навички, прискорить впровадження інновацій виведе на

новий рівень підготовку кадрів для управління. В сучасних наукових дослідженнях

особливо підкреслюється, що «відбувається фундаментальна трансформація процесу

праці. Центральне місце на ринку праці в економічно розвинутих країнах належить

зайнятим інтелектуальною діяльністю, головним компонентом якої стає творчість.

Формується креативний клас або креативні співтовариства і це основоположний принцип,

на якому стоїть економіка знань, який відрізняє її від інших типів економік

постіндустріальної ери-інформаційної та мережевої».

Становлення економіки знань пройшло на сьогодні три етапи:


287

1-й етап (1969-1993) характеризується створенням комп’ютерних мереж з усією

необхідною структурою. Особливістю цього етапу є те, що комп’ютери

використовувались переважно як автономні системи, а їх програмне забезпечення мало

потреби у наявності спеціальних машин;

2-й етап (1994-2001) характеризується появою першого популярного графічного

браузера. Особливістю цього етапу є зміна бізнес-процесів з використанням нового засобу

зв’язку, виникнення електронної комерції та електронного бізнесу;

3-й етап (2002 по наступний час) характеризується масовим впровадженням

інтернету, появою крапки «Р2Р» зв’язку. Особливістю цього етапу є те, що веб-фнтерфейс

стає все більш простим у використанні, а широкосмугове прийняття інформації

прискорює її передачу.

На сьогодні економіка знаходиться на третьому етапі зростання економіки знань,

де вона перетворюється в особливий засіб виробництва з відповідними економічними

відносинами.

Таким чином, розглядаючи особливості та етапи становлення економіки знань,

можна зробити висновок, що виникнув на рубежі 20 та 21 століття економіка знань

знаменувала собою появу нових фундаментальних проблем, а також нової системи

критеріїв рівней соціально-економічного прогресу та відповідно нової ієрархії в

глобальному світовому позиціюванні національних економік.

288

Секція «РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ СТУДЕНТІВ»

Аврята А., Братішко Ю.С.


Формування стратегії та політики управління персоналом як невід’ємна складова

успішної діяльності підприємства

[email protected]

Неодмінною умовою ефективної роботи з персоналом є науково-обґрунтована,

системна і далекосяжна кадрова політика, яка необхідна для вирішення всіх кадрових

питань, найбільшим проблемним з яких виступає стратегічне управління мотивацією праці.

Стратегія мотивації персоналу – це комплекс загальних довгострокових підходів до

стимулювання персоналу, управління зайнятістю та ефективністю праці на підприємстві.

Стратегія мотивації персоналом є складовою загальної стратегії діяльності підприємства.

Мистецтво розробки стратегії мотивації персоналу полягає в тому, щоб наслідками

формування загальних підходів у стратегічному періоді стали конкретні дії, які б

забезпечили високу ефективність використання трудового потенціалу персоналу.

Нами обґрунтовано, що системи винагороди, стимулювання та мотивації – це

найважливіші інструменти в руках керівництва, що забезпечують приналежність колективу

до реалізації стратегії підприємства в цілому.

Визначено, що головна мета побудови ефективної системи мотивації персоналу на

підприємстві – це поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та

стимулювання спрямованих на розвиток здібностей працівників заради розв’язання завдань,

та досягнення цілей, що постають перед підприємством та його підрозділами.

В умовах ринкової економіки підприємства повинні звертати особливу увагу на

соціально-економічні фактори активізації діяльності персоналу, оскільки від цього залежать

основні результати діяльності підприємств та їхня конкурентоспроможність на ринку. У

стратегічному підході значну роль відіграє мотивація, що є основою будь-якої поведінки

людини і її зусиль, спрямованих на досягнення цілей підприємства. Мотивація розглядається

як процес створення умов, які впливають на поведінку людини або групи людей і

дозволяють залучити їх до активної праці на своїх робочих місцях. Стратегія мотивації

трудової діяльності – складний, відносно стійкий процес, обумовлений певними особистими

характеристиками людини, а також необхідністю задоволення її потреб та їх відповідності

зовнішнім умовам діяльності. Вона є сукупністю зовнішніх і внутрішніх сил, що спонукають

людину до діяльності, надають цій діяльності спрямованості, яка орієнтована на досягнення


289

цілей підприємства. Тому мотивація – це процес спонукання людей до високоефективної

праці з боку адміністрації або органу управління виробництвом, пов’язаний із задоволенням

потреб людей у матеріальних чи соціальних благах.

Для ефективного впровадження стратегічних мотиваційних підходів до управління

персоналом, важливо забезпечити дотримання на підприємстві таких основних принципів:

- підбір працівників, формування здорового, сприятливого доброзичливого клімату у

колективі;

- сприйняття працівника як особистості, повага до нього, його потреб і інтересів;

створення безпечних, комфортних умов праці;

- створення умов та надання однакових можливостей для професійного росту

працівника;

- забезпечення відповідності винагороди працівника результатам його праці;

- справедливий розподіл доходів, участь працівників у прибутках; залучення

працівників до управління виробництвом; забезпечення працівника на підприємстві не лише

матеріально, а й морально-соціальної захищеності працівника; турбота про соціальний

розвиток колективу.

В якості висновку можна сказати, що мотивацію і стимулювання трудової активності

персоналу сьогодні необхідно розглядати як важливий чинник зростання продуктивності

праці, підвищення ефективності виробництва тощо.

Вавуліна Ю.В., Котлярова В.Г.


Теоретичні аспекти визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства

[email protected]

Ефективний розвиток економіки в цілому, та кожного окремого підприємства, як

структурної одиниці господарської системи, залежить від оптимальної структури потенціалу

підприємства та методологічного апарату щодо його оцінки використання та спроможності

адаптуватися до змін зовнішніх умов господарювання, вимог ринку, що визначає його

конкурентоспроможність.

При дослідженні конкурентоспроможності підприємства як суб’єкта господарської

діяльності визначається рівень менеджменту, ефективність структури управління,

інтелектуальна складова виробничо-господарської діяльності, яка характеризує здатність


290

вибору вірних стратегічних цілей розвитку і шляхів їх досягнення з показниками

ефективності не гіршими ніж у конкурентів.

Питання щодо визначення економічної сутності конкурентоспроможності потенціалу

підприємства цікавили багатьох науковців. Визначення конкурентоспроможності

підприємства базується на основах теорії конкуренції, що бере початок від А. Сміта (1776 р.).

М. Портер, Д. Рікардо, Б. Райан, К. МакГоуэн, П. Нівен .

Виходячи із існуючих визначень конкурентоспроможності потенціалу підприємства

можна зазначити, що конкурентоспроможність потенціалу досліджує діяльність

підприємства як в минулому, так і в сучасний період при його орієнтації на майбутній

розвиток, при взаємозв’язку та взаємоузгодженості всіх складових потенціалу, тобто

передбачає можливість підприємства зберігати або розширювати конкурентні позиції на

цільовому ринку, впливати на ринкову ситуацію через пропозицію якісної продукції,

задовольняючи специфічні вимоги споживачів і забезпечуючи ефективність функціонування.

Це визначає структурний аспект вивчення конкурентоспроможності потенціалу та

передбачає вивчення сукупності конкурентних переваг базового і всіх складових (моделей)

потенціалу підприємства. Конкурентна перевага – певна ексклюзивна цінність, якою володіє

система, що дає їй перевагу перед конкурентами [3, с. 40].

У процесі дослідження конкурентоспроможності використовується сукупність

методичних прийомів, серед яких можна відзначити методи на основі підвищення якості

товару, якості сервісу товару, зниження ціни та експлуатаційних витрат у споживача товару

та на основі використання всіх конкурентних переваг об’єкта або суб’єкта (інтегральна

оцінка).

При виборі методів дослідження необхідно враховувати, що структура потенціалу

підприємства впливає на формування та використання існуючого, задіяного, зарезервованого

потенціалів та потенціалу розвитку, а підприємство розглядається як вже сформований

учасник загального процессу конкурентної боротьби.

Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства визначається, насамперед,

як інтегральна величина, яка враховує та узагальнює конкурентні переваги та

конкурентоспроможність всіх моделей потенціалів, тобто визначає взаємозв’язок та

взаємовплив економічного, виробничого, трудового, інформаційного, науково-технічного,

екологічного, фондового, енергетичного та інших видів потенціалів. Для визначення

інтегральної оцінки конкурентних переваг доцільно застосовувати підходи :

1.Системний підхід - оцінка факторів зовнішнього середовища та внутріш-ньої

структури систем.

291

2. Комплексний підхід - враховуються аспекти кожного окремого потенціалу в плані

забезпечення конкурентоспроможності.

3. Нормативний підхід - спонукає організацію до нормування і моніторингу

конкретних факторів переваги конкретних потенціалів.

При визначенні інтегральної оцінки конкурентних переваг враховуються результати

всіх підходів в своїй сукупності, але велика увага надається комплексному підходу. При

цьому виділяються визначні аспекти, які притаманні різним потенціалам, а саме:

- для виробничого потенціалу – це технічний рівень виробництва, рівень та якість

постачання сировини, ефективність збутової діяльності;

- для організаційного потенціалу – організація виробництва, праці, менеджменту,

логістика, організація зовнішньої інфраструктури, ефективність стилю керівництва та

удосконалення системи управління;

- економічного потенціалу – рівень рентабельності та кредитоспроможності,

фінансової стійкості, використання фінансових інструментів, забезпеченість ресурсами,

рівень активізації інвестиційної діяльності;

- наукового потенціалу – глибина аналізу економічних законів, застосування наукових

підходів і методів, вивчення і використання наукових напрацювань вітчизняних та

зарубіжних науковців, застосування досвіду роботи та науково-технічних досліджень

аналогічних підприємств;

- ринкового потенціалу – сила конкуренції, відкритість, маркетинг, формування та

підтримка іміджу, рівень прив’язаності до реальності.

Таким чином, повне та об’єктивне визначення сутності конкуренто-спроможності

потенціалу, його особливостей та системних характеристик, дозволяє дослідити резерви

розвитку потенціалу інституціональних одиниць, визначити оптимальні методичні підходи

до його оцінки.


1. Посилкіна О.В., Толочко В.М. Фінансова діяльність хіміко-фармацевтичних

підприємств: Підруч. для студ. вищ. фармац. навч. закладів / За ред. В.М. Толочка. —Х.:

Вид-во НФАУ: Золоті сторінки, 2001. —536 с

2. Іванов В. Б., Кохась О. М., Хмелевський С. М. Потенціал підприємства: Науково-

метод. посіб. – К. : Кондор, 2009.– 300 с.

3. Портер М. Стратегія конкуренції / Пер. З англ. А. Олійник, Р. Скільський. – К. :

Основи, 1997. – 390 с.

292

Гаевская Л.А., Малей Е.Б.


Городская логистика: понятие, предмет, субъекты, объекты изучения

Увязка транспортных решений по доставке грузов с работой общественного транспорта и

системой жизнеобеспечения города должна осуществляться в пределах особой функциональной

области – городской логистики [1, c. 146].

Следует отметить, что в экономической литературе существует малое количество

источников, посвященных городской логистике, при этом отсутствует единство мнений в

отношении дефиниции рассматриваемого понятия. Нами был проведен анализ литературных

источников, в результате которого было выявлено четыре подхода к трактовке сущности

городской логистики.

Авторы, придерживающиеся первого подхода (В.К. Губенко, А.А. Лямзин, А.Ю. Тюрин,

М.И. Чурилова, J.Witkowsky, M. Kiba - Janiak), рассматривают городскую логистику как

механизм управления различными потоками. Сущность городской логистики, по их мнению,

заключается в консолидации, координации и оптимизации финансовых, сервисных, товарных,

информационных и других потоков в соответствии с их рыночной конъюнктурой.

Второй подход, раскрываемый авторами А. Йонкис, T.Crainic, N. Ricciardi, G.

Storchi, J. Ehmke, E. Taniguchi, трактует городскую логистику как совокупность процессов,

обеспечивающих перемещение лиц, грузов и информации внутри логистической системы

города с учетом обеспечения безопасности и экономии энергии в рамках рыночной

экономики.

Авторы, придерживающиеся третьего подхода (А. Кизим, С. Селезнева, А. Рейцен, Н.Н.

Кучеренко) рассматривают городскую логистику, как научно-практическое направление, основная

идея которого заключается в организации процесса функционирования потоков материала, людей,

транспортных средств, финансов и информации, а также распределение этих потоков по

географическому и экологическому признаку во взаимодействии с безопасностью дорожного

движения.

Четвертый подход принадлежит Я.Г. Саямовой, Н.В. Хмелеву. Данные авторы

определяют городскую логистику как комплекс логистических решений, действий, процессов,

направленных на оптимизацию потоков материалов, энергии, финансов, знаний и информации в

рамках подсистем города и его инфраструктуры в целях улучшения жизни граждан.

На основании проведенного исследования мы предлагаем следующие определение

понятия «городская логистика» - это комплекс решений и процессов, направленных на

консолидацию, координацию, оптимизацию человеческих, материальных, информационных,

293

финансовых и сервисных потоков в согласовании с рыночной конъюнктурой безопасности

жизнедеятельности мегаполиса. В отличие от существующих трактовок предлагаемое

определение более полно охватывает все компоненты, необходимые для обеспечения быстрого

перемещения различных видов потоков в черте города, развития бизнеса при соблюдении

требований охраны окружающей среды.

Далее следует отметить, что в экономической литературе не уделяется должного

внимания вопросам предмета, объекта и субъекта городской логистики, что обусловило

направление нашего дальнейшего исследования.

По нашему мнению, предметом городской логистики является организация

оптимального процесса движения материальных, финансовых, сервисных, транспортных,

информационных и других потоков в черте города. Субъектами выступают граждане,

транспортные организации, банки, страховые организации, жилищно-коммунальные службы

и др. Объектами городской логистики являются человеческий, материальный,

информационный, сервисный и транспортный потоки.

При этом главным субъектом городской логистики являются граждане, а объектом –

человеческий поток, что определяет ее основополагающую цель - удовлетворение потребностей

людей в обеспечении безопасности жизнедеятельности мегаполиса.


1. Тюрин А.Ю., Городские распределительные центры в концепции городской логистики /

А.Ю. Тюрин // Вестник Кузбасского государственного технического университета. – 2014. – №

1(101). – С. 146–149.

2. Городская логистика [Электронный ресурс] / Губенко В.К., Лямзин А.А. – Режим доступа

: http://city.logistics-gr.com – Дата доступа : 15.09.2014.

3. Йонкис А., Применение логистики в сфере оптимизации потоков городского транспорта /

А. Йонкис // Труды Одесского политехнического университета. – 2011. – № 1. – С. 295–299.

4. Городская логистика на основе интеллектуальных транспортных систем / А. Кизим, С.

Селезнева // Логистика. – 2012. – № 7. – С. 30– 34.

5. Логистика и аудит в проблеме безопасности дорожного движения / Е. А. Рейцен, Н.Н.

Кучеренко // Вестник Донецкой академии автомобильного транспорта. – 2012. – № 3. – С. 57–

62.

6. Саямова Я.Г., Логистика как важный элемент системы управления крупного города / Я.Г.

Саямова // Актуальные проблемы науки, экономики и образования XXI века : материалы II

Международной научно-практической конференции города Самары. – 2012. – С. 78–82.

7. Городская логистика [Электронный ресурс] / Хмелев Н.В. – Режим доступа :

http://city.logistics-gr.com – Дата доступа : 15.09.2014.

294

8. Чурилова М.И., Организационые основы и оценка эффективности формирования

трансопртно-торговых систем крупного города / М. И. Чурилова // Вестник Московского

автомобильно – дорожного государственного технического университета. – 2007. – № 2. – С.

42–44.

9. Models for Evaluating and Planning City Logistics Systems [Электронный ресурс] / T.

Crainic, N. Ricciardi, G. Storchi. – Режим доступа : chrome-

extension://oemmndcbldboiebfnladdacbdfmadadm/https://www.cirrelt.ca/Documents

Travail/CIRRELT-2009-11.pdf.– Дата доступа : 18.09.2014

10. City Logistics. Integration of Information and Optimization Models for Routing in City

Logistics [Электронный ресурс] / J. Ehmke. – Режим доступа : http://books.google.ru – Дата

доступа : 18.09.2014

11. The Future of City Logistics [Электронный ресурс] / E. Taniguchi. – Режим доступа :

http://www.delivering-tomorrow.com/– Дата доступа : 16.09.2014

12. The Role of Local Governments in the Development of City Logistics / J. Witkowski, M. Kiba-

Janiak // The Eight International Conference on City Logistics organized by Institute for City Logistics

in Kyoto. – 2013. – С. 3-19.

Кайдалова А.В., Погребняк О.С.


Система менеджменту якості як фактор конкурентоспроможності фармацевтичних


Система менеджменту якості підприємства фармацевтичного профілю необхідно

вважати комплексом процесів, з грамотно документованим визначенням їх взаємозв’язків і

взаємодії, формулюванням показників результативності та методів їх моніторингу, умов

аналізу та політикою постійного поліпшення. Кожен з процесів цієї системи повинен

управлятися з урахуванням сучасних принципів менеджменту якості, а також бути

погодженим з відповідними вимогами правил Належної виробничої практики (GMP) і

відповідати чинним нормативним і законодавчим вимогам.

Один з головних концептуальних питань у цьому напрямку є створення раціонального

алгоритму виконання всіх принципів менеджменту якості. Виходячи з цього, необхідним є

розробка методології формування систем якості у фармацевтичній промисловості та

вивчення можливості і раціональності впровадження таких систем на вітчизняних

підприємствах.

Багаторічний досвід провідних компаній розвинених країн світу свідчить, що здобути

295

успіх на ринку можна шляхом вдосконалення системи управління якістю. Тому на сьогодні

якість лікарських засобів полягає у функціонуванні фармацевтичних підприємств і

організацій, досконалість їх систем управління якістю, націлених на постійне

самовдосконалення. Більшість світових підприємств окрім GMP використовують для цього

міжнародні стандарти ISO серії 9000 та похідні від них QS 9000, ISO 14000 тощо.

Отже, для досягнення найкращих результатів необхідно безперервне вдосконалення

організації, поліпшення якості продукції і задоволення потреб усіх зацікавлених сторін:

споживачів, постачальників, що забезпечить належний рівень конкурентоспроможності


Калиновская Я.А., Банзекуливахо М.Ж.


Внедрение тимбилдинга в деятельность предприятия для повышения его

организационной культуры

В условиях глобализации экономики организационная культура становится

определяющим фактором успеха деятельности предприятия. Поэтому необходимы четкая

постановка цели и аргументация организационной культуры предприятия с учетом внешних

и внутренних факторов воздействия. Кроме того, организационная культура является

отражением стратегического видения и миссии предприятия в плоскости человеческих

ресурсов.

Под организационной культурой следует понимать систему убеждений, норм

поведения, установок и ценностей, которые являются теми неписанными правилами,

отражающими атмосферу на предприятии и стиль его работы, правил, оправдавших себя в

прошлом, и подтверждающие свою актуальность в настоящем.

В качестве объекта исследования эффективности и качества работы организационной

культуры, был выбран Филиал «Новополоцкжелезобетон» ОАО «Кричевцементношифер» -

предприятие, являющееся на сегодняшний день крупнейшим производителем бетонных и

железобетонных изделий в Республике Беларусь[1].

Среди положительных черт организационной культуры Филиала

«Новополоцкжелезобетон» ОАО «Кричевцементношифер» можно выделить:

- рационально организованную систему обучения новичков;

- традицию отмечать день рождение предприятия, устраивать корпоративные вечера

по поводу празднования нового года и т.п.;

296

- традицию руководителей лично поздравлять каждого работника с юбилейными

датами и в присутствии коллег отмечать его достижения;

- в канун дня строителя, а также на юбилеи предприятия, награждать работников

почетными грамотами, поощрять их объявлением благодарности с вручением денежной

премии и ценных подарков;

- проведение в выходные дни различных выездных экскурсий и других мероприятий

культурного характера;

- предоставление работникам абонементов на посещение бассейна, проезд в

общественном транспорте и т.п.;

- наличие на предприятии идеологического лозунга – «моральный дух коллектива и

выпуск качественной продукции».

На основании полученных в ходе опроса результатов, можно сделать вывод о том, что

в целом предприятие обладает базовыми составляющими организационной культуры.

Несовершенство организационной культуры и, как следствие, повышенный уровень

текучести кадров, говорят о том, что предприятие нуждается в ее корректировке.

В целях укрепления организационной культуры необходимо внедрить в

Филиал«Новополоцкжелезобетон» ОАО «Кричевцементношифер» получившая мировое

признание технология тимбилдинга (teambuilding– строительство команды),

представляющего собой комплекс мероприятий, направленных на создание и сплочение

трудового команды.

Существует четыре типа тимбилдинга. Первый – различные модификации

соревнований в стиле олимпийских игр, спартакиады. Он представляет собой самое явное

объединение, так как азарт, дух соревнования и желание вырваться вперед, дают хороший

толчок к коммуникации. Второй – разные виды веревочных курсов, курсов на выживание.

Главная идея такого тимбилдинга – только объединив усилия, можно пройти все испытания.

Третий – интеллектуальный тимбилдинг. Поиск клада, секретных кодов или состязания в

виде борьбы за клад в стиле игры «Форт Боярд» – такие тимбилдинги можно назвать

квестами. Их цель - поиск и сбор информации, артефактов, предметов, а иногда и коллег.

Четвертый - совместное творчество, где акцент делается на развитии индивидуальных

качеств каждого сотрудника[2].

Снижению текучести кадров будет способствовать эффективное применение

технологии тимбилдинга путѐм внедрения на предприятие следующих мероприятий:

- технико-экономические (улучшение условий труда, совершенствование системы

материального стимулирования труда, развитие новых форм организации труда и т.д.);

297

- организационные (совершенствование процедуры приема и увольнения работников,

системы профессионального продвижения, работы с молодежью и т.д.);

- воспитательные (формирование у работников соответствующего отношения к труду,

сознательной дисциплины, культуры поведения и т. д.);

- социально-психологические (совершенствование стиля и методов руководства,

взаимоотношений в коллективе, системы морального поощрения);

- культурно-бытовые (улучшение условий бытового обслуживания работников,

культурно-массовой и спортивной работы, увеличение обеспеченности жильем, базами

отдыха и т.д.).

Следовательно, совершенствование организационной культуры в Филиале

«Новополоцкжелезобетон» ОАО «Кричевцементношифер» с путем внедрения технологии

тимбилдинга и, как следствие, снижение уровня текучести кадров, приведет к

максимальному сплочению трудового коллектива, созданию позитивных эмоций, а также

пониманию того, что твоя организация заботится о своих сотрудниках. Это будет

способствовать росту производительности труда, а также увеличению выручки от

реализации производимой продукции.

Список использованных источников

1. Бизнес-план Филиал «Новополоцкжелезобетон» ОАО «Кричевцементношифер» за 2014г.

2. Интернет-проект «Корпоративный менеджмент». - Режим доступа:

http://www.cfin.ru/management/practice/chose_in_action.shtml, свободный. - Дата доступа:

13.01.2015.

Капкан Г.В., Котлярова В.Г.


Фактори загрози банкрутства підприємства

[email protected]

В даний час значне число українських підприємств різних організаційно-правових

форм господарювання та видів економічної діяльності перебувають у кризовому стані,

характерними ознаками якого є: виручки від її реалізації та прибутку; зростання

кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, по заробітній платі; не виконання

поточних зобов'язань з одержаних авансів.

Подолання проблеми банкрутства залежить від своєчасного виявлення загрози

http://www.cfin.ru/management/practice/chose_in_action.shtml


298

банкрутства на підприємстві та розроблення і впровадження відповідних антикризових

заходів, що дадуть змогу подолати кризу, відновити ліквідність і платоспроможність та

запобігти процедурі банкрутства і ліквідації підприємства.

Актуальність роботи полягає в тому, що загроза банкротства виникає внаслідок дій

багатьох факторів.

Вивченням загроз банкрутства займаються як зарубіжні, так і вітчизняні вчені.

Вивченню різних аспектів банкрутства присвячені роботи таких вчених як: О.В.Посилкіної,

П.Ф. Друкера, К. Боумена, Е. Брігхема, М. Хаммера, Дж. Чампі, І.А.Бланка, Ф. Бутинця, Л.О.

Ліготенко, К.Д. Мазенкова, О.О. Терещенко, А.В. Череп.

У економічних дослідженнях під фактором прийнято розуміти умови, що є

необхідними та визначальними для даного процесу (явища), а також причини, що

безпосередньо обумовлюють його виникнення або отриманий результат.

Питання стосовно факторів розвитку кризових явищ (далі - кризові фактори) є одним

з найбільш розроблених як у зарубіжних дослідженнях, так і у вітчизняних виданнях,

присвячених даній проблемі. Практично кожен дослідник запропонував свій перелік

кризових факторів, висунув цікаві гіпотези та інструментарій розгляду, що заслуговують на

увагу.

Проаналізувавши роботи різних вчених запропонуємо таку класифікацію

кризових факторів.

1. Залежно від місця виникнення кризових факторів:

• внутрішні (ендогенні), виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від

діяльності підприємства, провокується певними рішеннями, подіями або внутрішнім

станом системи;

• зовнішні (екзогенні), виникнення та інтенсивність прояву яких не залежить від

діяльності підприємства, обумовлюється станом зовнішнього оточення.

2. Залежно від наслідків прояву окремих факторів:

• загальні кризові фактори, дія яких призводить до погіршення загальних умов

здійснення підприємницької діяльності;

• специфічні кризові фактори, дія яких погіршує перспективи діяльності підприємств

окремого профілю діяльності (галузі, спеціалізації);

• індивідуальні кризові фактори, дія яких безпосередньо спричиняє виникнення

ситуації банкрутства конкретного підприємства.

3. Залежно від ступеня впливу в межах кожної групи можуть бути визначені основні

та другорядні кризові фактори.

299

4. Залежно від ступеня взаємообумовленості – незалежні та похідні кризові фактори.

Незалежні фактори визначаються певними подіями або тенденціями, похідні – є їх наслідком

у результаті дії причинно-наслідкового зв’язку.

5. Залежно від часу дії - постійні та тимчасові кризові фактори. Постійні фактори

визначають загальний рівень загрози появи кризових явищ, тимчасові - посилюють цей

рівень внаслідок тих чи інших подій.

6. Залежно від підходу до визначення — потенційні та фактичні кризові фактори.

Перелік потенційних кризових факторів визначається сутністю явищ та процесів, що

обумовлюють імовірність виникнення ознак кризи та неплатоспроможність підприємства,

фактичні - є результатом дослідження процесу розвитку кризи конкретного підприємства, що

визначені в перебігу проведення спеціального дослідження.

Як свідчать результати досліджень, проведених у різних країнах, розгортання кризи є

результатом спільної й водночас негативної дії внутрішніх та зовнішніх факторів, частка

впливу яких може бути різною.

Фактори кризи діють не ізольовано, а системно, що посилює негативні наслідки дії

окремо взятого фактора. Як свідчать дослідження більшості фахівців з корпоративного

банкрутства, поглиблення кризи до стадії юридичного банкрутства не є результатом дії

одного із зазначених вище факторів. Дія кожного кризового фактора обумовлює певні

причинно-наслідкові зв'язки, вивчення та формалізація яких може стати підґрунтям

моделювання процесу розгортання кризи.

Типовою причиною краху підприємств є погане планування та прийняття рішень.

Якщо керівники не планують роботу своєї компанії, то проблеми виникають „сьогодні".

Неправильні рішення або їх відсутність свідчать про неможливість реагувати на зміну

ділової кон'юнктури.

Проаналізувавши все вище сказане, можна зробити висновок:

Існує значна кількість класифікацій кризових факторів, а отже вони індивідуальні

та мають різний вплив на підприємство.

Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їх негативний вплив

на підприємство.

Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється у часі залежно від

етапу життєвого циклу підприємства.


1.Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011

300

2. Бланк И. А. Основы фінансового менеджмента. Серия «Библиотека финансового

менеджера»; Вып. 3 /Бланк И.А. - К.: Ника-Центр. - 1999-592 с.

3. Гринчуцький В.І., Ляхович В.А. Антикризове фінансове управління підприємством

в сучасних умовах господарювання / В.І. Гринчуцький, В.А.Ляхович // Інноваційна

економіка. Серія: Підприємництво і менеджмент. –2011. – Вип. 9. – С. 28-33.

4. Посилкіна О.В., Толочко В.М. Фінансова діяльність хіміко-фармацевтичних

підприємств: Підруч. для студ. вищ. фармац. навч. закладів / За ред. В.М. Толочка. —

Х.: Вид-во НФАУ: Золоті сторінки, 2001. —536 с.

Клочкова Д.О., Котлярова В.Г.


Логістичні підходи до управління матеріальними запасами

[email protected]

В сучасних умовах розвиток ринкової економіки вимагає нових підходів до

управління підприємствами. Першочерговими є економічні, ринкові критерії оцінки

ефективності, підвищуються вимоги до гнучкості управління в тому числі у сфері логістики.

У традиційних системах управління матеріальними потоками, наведених у роботах

В.С. Єфремова, Т.О. Мокроусової, Г.А. Семенова, Р.А. Фатхутдинов та ін., як

найважливіші аспекти розглядалися питання визначення моменту подачі замовлення на

певний вид сировини і матеріалів та оптимального розміру партії поставки [1, 3].

Передбачалось, що потреба у кожному найменуванні матеріалу незалежна від інших і

може бути замовлена також незалежно, причому термін виконання замовлення вважався

незмінним. Оптимальний розмір партії поставки визначався при зіставленні витрат з

оформлення замовлень і витрат руху матеріальних потоків. На основі отриманих розрахунків

визначались нормативи руху окремих видів матеріальних ресурсів. Істотним недоліком цього

підходу є відсутність інформації про те, коли буде потрібний даний матеріал, що породжує

необхідність створення значних за розмірами поточних і страхових запасів матеріальних

ресурсів.

За мету взято логістичні підходи до управління матеріальними запасами

фармацевтичного підприємства, які засновані на АВС та ХYZ методах управління

матеріалами.

Основою такого підходу є безперервне відстеження динаміки попиту на певний вид

сировини і матеріалів кожною технологічною ланкою безперервної системи промислового



301

виробництва, з урахуванням термінів випуску продукції і безперервності технологічних

процесів формується графік виробництва в подетальному розрізі. Такий підхід дасть змогу

оптимізувати витрати на формування і рух матеріальних потоків усередині фармацевтичних

підприємств, підвищити ефективність функціонування логістичної системи.

Сутність методу АВС полягає у ранжируванні аналізованих матеріалів в процесі їх

розбивки на групи: А, В и С, при чому дана аналітична процедура є основою для прийняття

більшості рішень по управлінню витратами: аутсорсингу бізнес-процесів, обґрунтуванню

економічного розміру замовлення. АВС-аналіз також дає змогу досягти підвищення

рентабельності виробництва, зростання керованості бізнесу за рахунок формування

збалансованої системи показників, які характеризують витрати виробництва відповідно до

даної методики:

Матеріали класу А – це нечисленні, але найважливіші матеріали, на які доводиться

більша частина коштів вкладених у запаси. Матеріали класу В – належать до другорядного і

вимагають меншої уваги, чим матеріали класу А. Матеріали класу С – становлять значну

частину в номенклатурі використовуваних матеріалів, але недорогі, на них доводиться

найменша частина вкладень у запаси.

Як додатковий інструмент управління матеріальним потоком рекомендуємо

використовувати XYZ – аналіз матеріалів, що припускає оцінку їхньої значущості залежно

від частоти споживання. Якщо розглядати споживання окремих видів матеріалів протягом

тривалого періоду часу, то можна встановити, що в їх числі є матеріали, що мають постійний

і стабільний попит; матеріали, витрати яких піддані певним, наприклад, сезонним

коливанням, і, нарешті, матеріали, витрати яких абсолютно незакономірні, тобто носять

випадковий характер. Тому в межах кожного із класів А, В і С матеріали можуть бути

розподілені ще й за ступенем прогнозованості витрат. Для такої класифікації

використовуються символи X, Y, Z. XYZ-аналіз дозволяє зробити класифікацію ресурсів

компанії залежно від характеру їхнього споживання і точності прогнозування змін у їх

потребі[2, 4].

Наведена у статті методика може з тим або іншим ступенем корекції

використовуватися на різних фармацевтичних підприємствах, оскільки запропонований

принцип проведення АВС та ХYZ- аналізу є універсальним і дає можливість в достатньому

ступені ефективно управляти запасами.

Саме такий системний підхід дає змогу найбільш ефективно вирішувати проблему

управління логістичними витратами в потокових процесах на підприємствах фармацевтичної

промисловості України.

302


1. Єфремов В.С. Планування діяльності промислового підприємства: підручн. / В.С. Єфремов.

– К.: Скарби, 2002. - 336 с.

2. Лисенко В.А. Управление текущими затратами предприятия // БИЗНЕС ИНФОРМ. - 2000. -

N21-2. - С.105-110.

3. Мокроусова Т. О. Фактори підвищення ефективності використання матеріально-технічних

ресурсів / Т.О. Макроусова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - №5. – С. 279-288.

4. Посилкіна О.В., Толочко В.М. Фінансова діяльність хіміко-фармацевтичних підприємств:

Підруч. для студ. вищ. фармац. навч. закладів / За ред. В.М. Толочка. —Х.: Вид-во НФАУ: Золоті

сторінки, 2001. —536 с.

Купчик І.П., Посилкіна О.В.


Формування і управління інвестиційним потенціалом фармацевтичного підприємства

Розвиток будь-якої компанії пов'язаний з динамікою інвестиційних процесів,

структурним та якісним оновленням виробництва. Тому будь-які дослідження, пов’язані із

сумністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування і

розвитку інвестиційного потенціалу, проблемами формування інвестиційного портфелю,

вибором форм інвестування та методів управління цими процесами, є, безумовно

актуальними.

Різні дослідники визначали категорію «інвестиційний потенціал підприємства»,

відповідно до окремих аспектів вивчення її реалізації та формування. Проаналізувавши

вищенаведені визначення дефініцій «інвестиційний потенціал підприємства», можна

виділити два підходи до його розуміння. Перший базується на розумінні даного виду

потенціалу як ресурсної сукупності, а другий – на можливості використання ресурсів. Отже,

інвестиційний потенціал підприємства можна представити як сукупність усіх можливих

ресурсів, як власних так і залучених, які можуть бути використані для проведення та

реалізації інвестиційної діяльності підприємства та можливостей їх ефективного

використання.

Процес формування інвестиційного потенціалу підприємства відбувається під

випливом як екзогенних, так і ендогенних чинників, що є свідченням його взаємозв’язку з

усіма елементами економічної системи.

Провівши науково-методичний аналіз літератури, ми визначили, що основними

факторами розвитку інвестиційного потенціалу є: 1) доходність, платоспроможність та

303

фінансова стійкість підприємства у довгостроковому періоді; 2) економічний стан та

знаходження підприємства у визначеній фазі життєвого циклу; 3) обсяг та ефективність

інвестицій, оскільки, чим більший обсяг інвестицій та вищий рівень їх доходності, тим

більшим є інвестиційний потенціал підприємства; 4) інвестиційна активність

господарюючого суб’єкта, тобто діяльність підприємства з залучення внутрішніх та

зовнішніх інвестицій та їх ефективного використання; 5) спроможність підприємства

ефективно використовувати залучені у розвиток підприємства інвестицій, можливість

підвищувати їх ефективність; 6) зростання віддачі відносин власності, збільшення прибутку

підприємства та його працівників, що дозволяє підвищити якість людського капіталу; 7) стан

та розвиток внутрішнього та зовнішнього інвестиційного середовища.

Як будь-який процес розвиток інвестиційного потенціалу відображають певні

параметри, які наведено на рисунку.

.

Рис. Параметри розвитку інвестиційного потенціалу

Інновації:

• створення нових галузей у вільних ринкових нішах або у

тих, які формують нові потреби споживачів;

• інноваційні прориви завдяки інвестуванню у науково-

дослідні роботи, високо ризикові проекти;

• впровадження набутих знань та досвіду у нові проекти та

напрямки.

Фінанси: • збалансування інвестиційних витрат та джерел їх

покриття;

• контроль бюджетів інвестиційних витрат;

• розробка інвестиційних пропозицій за перспективними

бізнес напрямками;

• динамічне розміщення ресурсів як за існуючими

напрямками так і за новим.

Стратегія:

• виділення напрямків та інвестування в них за критерієм

створення стратегічних здібностей та ресурсів;

• аналіз можливостей використання стратегічних

здібностей та врахування синергетичних ефектів;

• розвиток стратегічних здібностей, які дозволяють зайняти

лідируючи позиції в майбутньому

304

Отже, розвиток та ефективність функціонування інвестиційного потенціалу забезпечується

лише у взаємозв’язку із інноваційним потенціалом підприємства. Стратегічний розвиток

інвестиційного потенціалу підприємства повинен передбачати ефективне управління

впровадженням сучасних наукових досягнень в практику господарювання, який реалізується

через інноваційну діяльність

Маслова О.П., Банзекуливахо М.Ж.


Формирование наступательно-оборонительной стратегии ОАО «Полоцкий молочный

комбинат»

Формирование стратегии - одна из важнейших функций управления организацией,

которая представляет собой процесс выбора целей организации и путей их достижения. При

выборе стратегии необходимо иметь в виду, что новые стратегии, как в традиционных

отраслях, так и в новых сферах бизнеса, должны соответствовать накопленному потенциалу

организации.

Существует большое множество видов стратегий развития организации.

Оборонительная стратегия по важности и значимости занимает почѐтное место среди

ведущих популярных стратегий развития организации. В тоже время конкурентоспособность

организации почти всегда достигается в результате успешного использования

наступательной стратегии. Использование наступательных стратегий отечественными

предприятиями, в особенности на внешних рынках, объясняется, прежде всего, экспортной

ориентацией белорусской экономики. В силу того, что большинство организаций не

обладают значительными финансовыми ресурсами, наиболее целесообразно применять

только некоторые формы наступательные стратегии такие, как партизанские атаки, обходные

маневры, наступления на слабые стороны конкурентов.

Стратегическое управление ОАО «Полоцкий молочный комбинат» направлено на

достижение поставленной перед ним задачи в изменчивых условиях внешней среды без

принципиальной потери устойчивости. Ключевым направлением стратегического развития

ОАО «Полоцкий молочный комбинат» является поддержание высокого технического уровня

производства. Главной задачей предприятия является финансовое оздоровление и

повышение конкурентоспособности [1].

Для успешного поддержания конкурентоспособности ОАО «Полоцкий молочный

комбинат», с одной стороны, должен на голову опережать соперников, предпринимая одно

305

стратегическое наступление за другим, с другой стороны, для уменьшения вероятности быть

атакованным предприятие должно создать надежную защиту от атаки конкурентов.

Следовательно, предприятию необходимо предпринимать такие меры, которые

одновременно будут направлены на сохранение и повышение своих конкурентных

преимуществ и снижение сильных сторон конкурентов. Исходя из этого для ОАО «Полоцкий

молочный комбинат» была определена стратегия, объединяющая два аспекта –

оборонительный и наступательный.

На основании анализа деятельности предприятия, основными направлениями

формирования наступательно-оборонительной стратегии ОАО «Полоцкий молочный

комбинат» были определены следующие:

1. Оперативное обслуживание клиентов за счет внедрения современных

информационных продуктов CustomerRelationshipManagementSystem (CRM) и

CustomerSynchronizedRecoursePlanning (CSRP);

2. Проведение своевременной рекламной политики по выводу новой продукции

посредством напоминающей рекламы в СМИ, выставок с дегустацией продукции,

размещения статей в печатных газетах, изготовления печатной и сувенирной продукции,

использования интернет-рекламы;

3. Расширение номенклатуры и ассортимента выпускаемой продукции путем:

проведения модернизации и техперевооружения предприятия;

замены устаревшего оборудования на новое, отвечающее современным

требованиям (оборудование для микрофильтрации, оборудование для розлива молока в

ламинарном потоке стерильного воздуха);

ввода в эксплуатацию дополнительного оборудования для производства новых

видов продукции (ультрапастеризованное молока в полиэтиленовых бутылках, аэрированная

продукция);

внедрения новых технологий производства (обратный осмос, микрофильтрация),

способствующих сокращению цикла производства продукции;

увеличения производства молока пастеризованного, кефира и йогурта с фруктовым

наполнителем в полиэтиленовых бутылках;

увеличения производства сырков «Картошка»;

увеличения производства аэрированной продукции;

производства молока с иммулином и сухого казеина;

фасовка творога в линкавер и флоупак по 200 гр.;

производства масла фасованного по 180 гр.;

306

производства сухого молока с использованием инновационной технологии

«обратный осмос», а также мороженного в вафельных стаканчиках и других видов за счет

применения фруктопитателя;

4. Улучшение качества упаковки с использованием новых видов упаковки (линкавер,

флоупак) и более эффективной фасовкой продукции;

5. Повышение качества выпускаемой продукции путем поставки сырья класса

«Экстра» не менее 80% и использования новых технологий производственного процесса

(«обратный осмос», микрофильтрация);

6. Увеличение сроков хранения продукции за счет использования технологии

микрофильтрации;

7. Повышение мотивации персонала ОАО «Полоцкий молочный комбинат» путем

введения новых методов стимулирования;

8. Повышение эффективности работы кадровой службы путѐм внедрения

современных информационных технологий в области управления персоналом («Кадры

плюс») и др.

Проведение вышеперечисленных мероприятий по формированию наступательно-

оборонительной стратегии ОАО «Полоцкий молочный комбинат» приведет к укреплению

уже существующих и появлению новых преимуществ, что поспособствует его выживанию в

конкурентной борьбе.


1. Бизнес-план ОАО «Полоцкий молочный комбинат» за 2014 год.

Мороз О.М., Братішко Ю.С.


Розробка алгоритму управління сталим розвитком фармацевтичних підприємств

[email protected]

Дослідження поняття сталого розвитку підприємства та системи параметрів його

оцінки дозволяють перейти до побудови концепції сталого соціально-економічного розвитку

фармацевтичного підприємства.

Для реалізації цієї мети використовувалися методи аналізу економічного стану,

оцінки фінансових та соціальних результатів, факторного детермінованого аналізу,

математичного моделювання та прогнозування економічних систем.


307

Управління сталим розвитком фармацевтичної галузі вимагає розробки механізму

його забезпечення, що реалізується в сукупності взаємопов'язаних методів і способів впливу

на фармацевтичну галузь, обумовлених інтересами керуючого суб'єкта і спрямованих на

забезпечення процесу збалансованого цілеспрямованого і прогресивного розвитку

фармацевтичної галузі як соціально-економічної системи.

Аналіз результатів досліджень науковців показує, що, незважаючи на їхню високу

наукову і практичну цінність, існує потреба в системному та комплексному вивченні

проблем управління сталим розвитком фармацевтичного підприємства.

Як показали проведені дослідження, методологія управління сталим розвитком

фармацевтичних підприємств повинна передбачати комплексний, скоординований підхід до

оцінки, управління та прогнозування стійкого розвитку підприємства в сучасних умовах

ринку під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Нами обґрунтовано, що методологія управління сталим розвитком фармацевтичного

підприємства структурно повинна включати наступні етапи:

- збір, аналіз та обробку фактичних даних, що становлять основу експерименту і що

дозволяють зробити формування банку вихідної інформації;

- застосування комплексу взаємопов'язаних методик для аналізу використання як

соціального, виробничого потенціалу, так і фінансових ресурсів фармацевтичного

підприємства;

- визначення залежних параметрів зовнішніх впливів, що враховуються при аналізі

соціально-економічних систем;

- розробка методики та алгоритму структурної ідентифікації соціально-економічних систем;

- отримання моделі стійкого розвитку фармацевтичного підприємства в умовах впливу

зовнішніх і внутрішніх факторів;

- визначення системи моделей для прогнозування поведінки фармацевтичного підприємства

на конкурентному ринку, що дозволяє врахувати різноманіття збуджуючих факторів;

- отримання довгострокового прогнозу поведінки соціально-економічної системи за

моделями та вибір оптимальної на основі «сценарного критерію»;

- уточнення моделі методами структурної ідентифікації.

При розробці методології управління сталим розвитком фармацевтичних підприємств

були враховані основні вимоги до його забезпечення; показники зовнішнього і внутрішнього

середовища, здатні вплинути на зміни параметрів соціально-економічного розвитку

підприємств; визначено необхідність використання методологічного підходу в процесі

управлінської діяльності.

308

Ні

Так

Рис. 1. Етапи оцінки рівня сталого розвитку фармацевтичних підприємств

1. Формування мети оцінки рівня сталого розвитку

фармацевтичних підприємств

2. Формування системи показників для оцінки рівня сталого

розвитку фармацевтичних підприємств

3. Збір вихідної інформації для розрахунку показників

4. Аналітична обробка вихідної інформації

9. Розробка управлінських рішень

5. Обґрунтування еталонних значень

6. Визначення інтегральних показників стійкості

(економічної, соціальної, екологічної)

7. Визначення комплексного показника сталого розвитку

фармацевтичного підприємства

8. Аналіз результатів оцінки рівня сталого розвитку фармацевтичного

підприємства, порівняння з провідними підприємствами галузі

Коригування

даних Перевірка

достовірності

інформації

309

Результати моделювання залежних і незалежних змінних соціально-економічної

системи фармацевтичних підприємств дозволили визначити системний науково

обґрунтований алгоритм процесу управління сталим розвитком фармацевтичних

підприємств в сучасному ринковому середовищі.

Для забезпечення сталого розвитку необхідно своєчасно оцінювати рівень розвитку

фармацевтичного підприємства. Основні етапи запропонованого алгоритму оцінки рівня

сталого розвитку фармацевтичних підприємств наведені на рис. 1.

Петкевич А.В., Банзекуливахо М.Ж.


Повышение эффективности работы транспортно-логистических организаций

Республики Беларусь в области международных автомобильных перевозок

В нынешних условиях глобализации экономики и усиления конкуренции

транспортно-логистические организации, осуществляющие автомобильные перевозки на

международном рынке, вынуждены пересмотреть свою деятельность в сторону ее

совершенствования.

Повышение эффективности управления, совершенствование транспортной

инфраструктуры страны и правовой базы международных автомобильных перевозок – вот

некоторые направления совершенствования деятельности транспортно-логистических

организаций, осуществляющих свою деятельность в сфере международных автоперевозок.

Обеспечение безопасности перевозок, повышение надежности и устойчивости всей

работы транспортной системы, являются основными стратегическими задачами

транспортной отрасли любой страны.

В сложившихся условиях, в целях повышения эффективности работы транспортно-

логистических организаций Республики Беларусь, осуществляющих свою деятельности в

области международных автомобильных перевозок, необходимо направлять усилия в

следующие направления макро- и микроэкономического характера:

1. Совершенствование логистической системы «электронной таможни», что позволит

организовать непрерывный поток электронной информации между таможенными органами

Республики Беларусь, субъектами внешнеторговой деятельности и таможенными

администрациями других государств, его накопление и обработку. «Электронная таможня»

будет содействовать введению новейших технологий автоматизации процессов таможенного

контроля, оформления и их сопровождения.

310

2. Сокращение времени простоя автотранспорта на таможенной границе, повышение

качества оказываемых логистических услуг, сокращение документооборота при

логистическом обслуживании, что приведет к минимизации логистических издержек;

3. Создание единого информационно-технологического пространства

международных грузовых автомобильных перевозок на основе современных систем

рыночного мониторинга, анализа, логистики и статистики транспортных связей и процессов;

4. Развитие внешнеэкономической деятельности в сфере международных

автомобильных перевозок грузов и пассажиров;

5. Модернизация сети передач данных для информационного обеспечения перевозок

и применению электронной технологии слежения за перемещением груза;

6. Формирование конкурентоспособной среды в области транспортной деятельности

на внутреннем и внешнем рынках транспортных услуг;

7. Развитие придорожного сервиса;

8. Обновление парка автомобилей с учетом требований международных стандартов.

С учетом геополитического положения в Республике Беларусь разработана

Программа «Дороги Беларуси» на 2006-2015 годы [1],предусматривающая реализацию

комплекса взаимоувязанных мер и механизмов, направленных на улучшение транспортно-

эксплуатационного состояния дорог и обеспечение народного хозяйства и населения в

автомобильных дорогах.

Для улучшения состояния белорусских автомобильных дорог Программой

предусмотрены следующие мероприятия:

1. Выполнение комплекса работ по восстановлению изношенных дорожных и

мостовых конструкций или их замене на более прочные и экономичные, а также работы по

обеспечению безопасности движения, обустройству дорог, в результате которых будут

восстановлены транспортно-эксплуатационные характеристики ремонтируемых дорог и

обеспечены требуемые условия движения;

2. Поддержание транспортно-эксплуатационного состояния дорог и обеспечение

безопасности дорожного движения в соответствии с требованиями международных

стандартов;

3. Повышение информированности водителей и пешеходов об условиях дорожного

движения за счет совершенствования организации дорожного движения, установки и замены

дорожных знаков - 290 тыс. штук;

4. Использования современных технических средств организации дорожного

движения (светофорная сигнализация, дорожные знаки "Аварийный участок", цветная

разметка пешеходных переходов, светоотражающих маркеров типа "кошачий глаз") и др.

311

Приоритетными направлениями Программы являются улучшение качества и

состояния автодорог с последующим уменьшением дорожно-транспортных происшествий,

создание объектов придорожного сервиса, сочетающих в себе целый комплекс услуг,

оказываемых участникам дорожного движения.

Реализация данных мероприятий будет безусловно способствовать развитию дорожной сети

и уровня сервиса на дорогах, улучшению безопасности и имиджа страны как транзитного

государства, увеличению скорости доставки груза, снижению транспортных издержек,

повышению эффективности работы транспортно-логистических организаций Республики

Беларусь, задействованных в международных автоперевозках с последующим пополнением

государственной казны.


1. Программа «Дороги Беларуси» на 2006–2015 годы: Постановление Совета

Министров Республики Беларусь от 6 апреля 2006 года № 468.

Тесля А.М., Котлярова В.Г.


Механізм удосконалення збутової діяльності підприємства

[email protected]

Постановка проблеми: На сьогоднішній день вивчення питання про збут є

актуальним для всіх промислових підприємств і відіграє важливу роль в системі виробничих

відносин суспільства. Важливим завданням у діяльності будь – якого торговельного

підприємства є організація ефективної системи збуту, яка може забезпечити необхідну

конкурентоспроможність в умовах ринкової системи. Метою збуту є доведення до

споживачів конкретного товару з необхідними споживачами властивостями, в необхідній

кількості, в певному місці, з допустимими (мінімальними) затратами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В економічній літературі питання

аналізу збутової діяльності розглядалися в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних

науковців, зокрема, В.В. Апопія, Г.Дж. Болт, Л.В. Балабанової, В.В. Бурцева, А.А.

Мазаракі, Ф. Котлера, А.Д. Шеремет.

Метою дослідження: є теоретичне обґрунтування нових форм і методів збутової

діяльності підприємств та розробка рекомендацій по їх застосуванню до виробничого

процесу збутової діяльності на підприємстві.


312

Виклад основного матеріалу досліджень: Поняття «збут» можна розглядати в

широкому й вузькому значенні. Збут у широкому розумінні являє собою процес організації

транспортування, складування, запасів, доробки, просування до торговельних ланок,

упакування й реалізації товарів з метою задоволення потреб покупців і отримання на цій

основі прибутку [1].

Збут у вузькому значенні (продаж, реалізація) – процес безпосереднього спілкування

продавця й покупця, спрямований на отримання прибутку і потребуючий знань, навичок і

певного рівня торгової компетенції.

Підвищення ролі збутової діяльності торговельних підприємств на сучасному етапі

зумовлене декількома причинами:

- за часів товарного насичення неможливо обійтися без спеціальних, наближених

до покупця, збутових мереж;

- сьогодні посилюється боротьба за споживача, що потребує постійного

вдосконалення збутової діяльності, підвищення її ефективності;

- існує необхідність підвищення конкурентоспроможності підприємства, яка

значною мірою обумовлена організацією його збутової діяльності.

На збутову діяльність промислових підприємств великий вплив здійснюють керовані

та некеровані фактори розподілу та, відповідно, проблеми як зовнішнього так і внутрішнього

характеру. До проблем зовнішнього характеру належать проблеми, що пов’язані із

взаємовідносинами торговельних підприємств з іншими учасниками ринку.

До внутрішніх проблем збутової діяльності промислових підприємств належать

функціональні і системні проблеми збуту.

До функціональних проблем можна віднести дезорганізацію, що проявляється в

роз’єднаності зусиль служби збуту та інших відділів підприємства. До системних проблем

відносять відсутність стратегічного підходу до збутової діяльності підприємства; недостатнє

знання поточного й перспективного стану ринку; непідготовленість підприємства до змін

попиту; недосконала система інформаційного забезпечення збутової діяльності.

При розробці ефективної збутової діяльності виділяють наступні функції:

- Обробка інформації (збір, систематизація та обробка інформації, що відображає

потреби і пріоритети споживачів до покупців);

- Організація транспортування товарів (складування товарів перед

транспортуванням і доробка товару на складах по необхідності);

- Формування партій товарів (відповідно до потреб споживачів);

- Вибір каналу збуту для системи (вибір прямого або не прямого каналу збуту);

- Робота з посередниками;

313

- Управління запасами товарів у межах промислових підприємства та його філій.

Метою збутової діяльності будь-якого виробника є продаж товарів кінцевому

споживачеві, що дозволяє повернути вкладені у виробництво кошти і отримати прибуток. У

загальному випадку просування товару йде по ланцюжку, що наведений на рис. 1.

Рисунок 1. Схема просування товару за дворівневим каналом розподілу

Висновок: Отже, збутова діяльність спрямована на підвищення ефективності роботи

промислового підприємства. Оскільки головною метою будь – якого підприємства є

отримання максимального прибутку, то збутовій діяльності має надаватися якомога більше

уваги. На кожному промисловому підприємстві повинна буди добре організована служба

збуту, яка займатиметься шляхами просування своєї продукції на ринку вільної конкуренції.


1. Апопій В. В. Організація торгівлі: навч.посібник. для студ. вищ. уч. закл./ [Апопій В.В.,

Міщук І.П., Ребицький В.М. та ін.]; ред. В.Апопій; Львів.комерц.акад.-Вид.2-

е,перероб.ідоповіді.-К.:Центрна-чальноїлітератури, 2008. - 632с.

2. Балабанова Л.В. Стратегічне маркетингове управління збутом підприємств: підручник/

Балабанові Л.В., Мітрохіна Ю.П..- М. :Дон .ДУЕТ, 2009.-245с.

Сєченова Н.Г., Деренська Я.М.


Складові моделі управління фінансовими потоками

Головна мета управління фінансовими потоками полягає в забезпеченні їх

збалансованого обігу. Визначення напрямів руху фінансових потоків та своєчасне прийняття

управлінських рішень щодо їх розміру, швидкості та терміну дії забезпечують господарську

314

діяльність в достатньому обсязі фінансовими ресурсами та максимізують віддачу від їх

використання.

Поетапне управління фінансовими потоками починається з визначення фінансових

потоків, що супроводжували або можуть супроводжувати господарську діяльність


Другий етап передбачає аналіз фінансових потоків. Виявлення недоліків і переваг в

обігу фінансових потоків необхідне для порівняння з динамікою внутрішніх і зовнішніх

факторів, які враховуються на третьому етапі управління при прогнозуванні вхідних

фінансових потоків. Визначений обсяг надходжень та видатків фінансових ресурсів є

підставою для складання плану обігу фінансових потоків на наступний період, який

відбувається на четвертому етапі управління. У разі збалансованості фінансового плану

розробляються заходи щодо його реалізації. Запропонована послідовність реалізації етапів

управління фінансовими потоками дозволяє скоординувати зусилля керівництва

підприємства та розробити організаційні засади регулювання та контролю за рухом

фінансових потоків.

Оцінка ефективності управління фінансовими потоками є складовою моделі

управління фінансовими потоками підприємства як на етапі кількісної та якісної оцінки

результатів (досягнення поставлених цілей), так і на етапі прогнозування та планування

грошових потоків, а також корегування планових показників відповідно до зміни

зовнішнього та внутрішнього середовища здійснення підприємницької діяльності суб'єктом

господарювання.

Запропонована модель управління фінансовими потоками наведена на рис. 1.

Запропонована модель управління фінансовими потоками, етапи її впровадження

мають загальний підхід до реалізації функцій управління, згідно з яким кожна функція бере

участь у забезпеченні виконання наступної для досягнення бажаного результату.

Головним критерієм ефективності запропонованої моделі управління фінансовими

потоками є розмір заощаджених фінансових ресурсів у результаті виникнення негативних

відхилень.

Основними задачами запропонованої моделі управління фінансовими потоками є:

1) виявлення та класифікація факторів, які впливають на зміну планових показників;

2) встановлення причинно-наслідкових зв’язків впливу факторів на планові

показники підприємства;

3) закріплення факторів за центрами відповідальності;

4) визначення джерела та характеру представлення інформації про зміни планових

показників фінансових потоків.

315

Необхідність швидко

реагувати на зміни

Нерівномірність

надходжень та

витрачання коштів

Недостатня

координованість процесів

планування та контролю

за рухом коштів

Недостатня взаємодія

організаційного апарату в

процесі управління

фінансовими потоками

Аналіз причин, що обумовлюють

незбалансованість фінансових

потоків

Управління формуванням

та використанням

фінансових ресурсів

Розробка й ухвалення

рішень щодо коригування

стратегії управління

фінансовими ресурсами

Управління центрами

фінансової відповідальності

Управління залишком

грошових коштів

Інформаційно-аналітичне

забезпечення управлінням


Об'єкти

Види

стратегічний

поточний

оперативний

Мета

Елементи

Ефективно синхронізувати

фінансові потоки для

забезпечення фінансової

рівноваги та стабільної

діяльності підприємства

Планування та

бюджетування грошових

коштів

Організація управління


Моніторинг руху

фінансових потоків

Система регулювання руху


Результати

впровадження

запропонованої моделі



Швидка реакція на

зміни в зовнішньому

середовищі

Синхронізація



упорядкованості

інформації в управлінні


Комплексна оптимізація

діяльності структурних

підрозділів

Рис. 1. Складові запропонованої моделі управління фінансовими потоками

При здійсненні процесу фінансового управління повинні застосовуватись такі основні

принципи:

1) вірогідність оцінки та повнота відображення вхідних та вихідних фінансових

потоків фінансово-господарських операцій;

2) оптимальність планування технологічного маршруту та собівартості випуску

продукції;

316

3) єдність контрольної та планової документації (відповідність контрольних

показників статтям фінансового плану);

4) збалансованість корегування дохідної і видаткової частин фінансового плану


Таким чином, впровадження запропонованої моделі управління фінансовими

потоками сприятиме підвищенню надходжень і скороченню витрат. Як показує практика,

ефективна система управління потоками несе в собі великий потенціал для економічного

розвитку підприємства.

Хромих А.Г., Глюскіна Г.П.


Шляхи удосконалення цінової політики фармацевтичного підприємства

Вступ. Як свідчить світова практика, в умовах ринкової економіки в Україні зростає роль

цінової політики, що обумовлено загостренням конкурентної боротьби на фармацевтичному ринку.

При цьому підвищується важливість управлінських рішень відносно цін, оскільки вони суттєво

впливають на кінцеві фінансові результати і ринкове положення фармацевтичного підприємства.

Водночас, цінова політика вітчизняних фармацевтичних підприємств не завжди є обґрунтованою і

зваженою.

Метою даної роботи є розробка методичних рекомендацій щодо удосконалення цінової

політики фармацевтичного підприємства.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися методи: абстрактно-

логічний; монографічний і системного аналізу. Методологічною та теоретичною базою

дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів з питань ціноутворення, матеріали

мережі Інтернет.

Результати досліджень. Як свідчать результати проведених наукових досліджень, сутність

цінової політики можна розглядати з декількох сторін. З одного боку, це система заходів щодо

встановлення, підтримки та змінення цін на фармацевтичну продукцію, яка узгоджується із

загальною стратегією фармацевтичного підприємства і спрямована на досягнення його цілей й

завдань. З іншого боку, цінову політику можна розглядати як інтегровану систему, яка охоплює

взаємозв’язок цін на фармацевтичну продукцію в межах асортименту; використання спеціальних

знижок і змін цін; співвідношення власних цін і цін конкурентів; методи формування цін на нові

лікарські засоби тощо. При цьому необхідно звернути увагу і на зростаючу роль маркетингу, який

317

переорієнтовує роботу фармацевтичного підприємства на виявлення та задоволення існуючого та

формування попиту споживачів на нову фармацевтичну продукцію.

Проте не можна розробити обґрунтовану цінову політику фармацевтичного підприємства, не

враховуючи найважливіші елементи методології ціноутворення – її принципи, які представляють

собою основні положення, правила, підходи до цього здійснення складного процесу. Такі принципи

ціноутворення, як науковість, безперервність і цільова спрямованість є загальновизнаними та їх

виділяють майже всі вітчизняні практики.

Також при формуванні цінової політики необхідно враховувати дію наступних чинників:

рівень доходів населення; тенденції й прогнози захворювання за різними нозологіями; державну

регуляторну політику; життєвий цикл лікарських засобів; пріоритетні канали товароруху; рівень

конкуренції між суб’єктами фармацевтичного ринку; витрати на фармацевтичну продукцію;

специфічні аспекти ціноутворення на фармацевтичну продукцію; маркетингову стратегію

фармацевтичного підприємства тощо.

Крім того, формування відповідної цінової політики фармацевтичного підприємства не

можливе без чітко визначених цілей ціноутворення. Їх формулюють на підставі аналізу ринкового

стану підприємства та його стратегічних цілей.

Політика ціноутворення може переслідувати різні цілі, основними серед яких є: максимізація

поточного прибутку, досягнення лідерства за якістю фармацевтичної продукції, зростання ринкової

частки фармацевтичного підприємства тощо. Але досить важливою умовою формування зваженої

цінової політики підприємства є забезпечення цінової доступності лікарських засобів в умовах

відсутності в Україні обов’язкового медичного страхування. Сьогодні діяльність виробників

лікарських засобів повинна бути спрямована на створення інтегрованих логістичних ланцюгів

постачання, що, з одного боку, буде сприятиме скороченню і підвищенню контрольованості

логістичних витрат в процесі виробництва і розподілу лікарських засобів, а з іншого –

створюватиме умови щодо наскрізного контролю компаній-виробників за рівнем цін на власну

продукцію у всіх ланках фармацевтичного ланцюга.

До того ж важливими умовами підвищення цінової доступності лікарських засобів є:

- активне впровадження сучасних інформаційних технологій у діяльність суб’єктів

фармацевтичного ринку (управління даними і електронний обмін даними; електронні закупівлі та

електронний переказ грошових коштів тощо);

- регламентація й стандартизація бізнес-процесів на фармацевтичному підприємстві, що

сприятиме більш ефективному використанню ресурсів і відповідно й економії на витратах;

- інтеграція бізнес-процесів не тільки внутрі фармацевтичних підприємств, але і їх

збалансування з бізнес-процесами партнерів;

- впровадження референтного ціноутворення на життєво необхідні лікарські засоби;

318

- впровадження механізму реєстрації цін на нові лікарські засоби;

- створення комплексної системи оцінки ефективності цінової політики на відповідному етапі

розвитку фармацевтичного підприємства тощо.

Висновки. Таким чином, процес формування цінової політики фармацевтичного

підприємства є дуже складним і багатогранним і передбачає перед усім неодмінний контроль за

виконанням цінової стратегії фармацевтичного підприємства та врахування всіх факторів, які

можуть впливати на здійснення цього процесу. Розробка цінової політики фармацевтичного

підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та

окреслити принципи ціноутворення, методи визначення базового рівня цін, умови і розміри їх

диференціації та коригування. Будь-яка модель цінової політики, щоб залишатися актуальною і

ефективною, має переглядатися та змінюватися в разі вдосконалення чи створення нової

фармацевтичної продукції, зміни конкурентного середовища, зміни витрат виробництва та інших

змін які відбуваються на фармацевтичному підприємстві. Підвищенню ефективності цінової

політики на фармацевтичних підприємствах сприятиме використання реальних послідовних та

науково-обґрунтованих інструментів цінового управління і кожне фармацевтичне підприємство

має їх дотримуватися щоб функціонувати і розвиватися.

Хромих А.Г., Сергієнков С.В.


Актуальність впровадження системи збалансованих показників для стратегічного

управління фармацевтичними логістичними ланцюгами

Вступ. Сьогодні на фармацевтичному ринку України активно впроваджується модель

управління підприємством, яка ґрунтується на вимогах міжнародних стандартів якості.

Філософія стандартів серії ISO передбачає орієнтацію на потреби споживачів, визначеність

стратегії діяльності підприємства, впровадження процесного підходу, постійне покращення

показників діяльності підприємства, прийняття рішень на підставі фактичних даних,

формування тривалих взаємовигідних відносин підприємств з постачальниками тощо.

Інструментом який, з одного боку, дозволяє забезпечити спрямованість діяльності суб’єкта

господарювання на реалізацію обраної стратегії, а з іншого, забезпечує збалансованість,

контрольованість і вмотивованість діяльності всіх підрозділів підприємства, є система

збалансованих показників (СЗП). Впровадження СЗП як інструмента стратегічного управління

фармацевтичними логістичними ланцюгами (ФЛЛ) спрямоване на стратегічне управління як

319

за ключовими логістичними компетенціями, так і на стратегічне управління логістичною

діяльністю окремих учасників ланцюга.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні переваг застосування СЗП як ефективного

інструмента стратегічного управління ФЛЛ.

Методики дослідження. Для дослідження використовувалися методи наукового

аналізу та синтезу, контент-аналізу, експертного опитування.

Основний матеріал дослідження. Впровадження СЗП в управління ФЛЛ починається з

побудови стратегічної карти ефективності. Розробка стратегічної карти ефективності включає

визначення місії ФЛЛ, формування цілей, які визначаються місією за такими ключовими

компетенціями: «Клієнти», «Партнери», «Фінанси», «Внутрішньологістичні процеси» та

«Розвиток»; встановлення факторів ефективності функціонування ФЛЛ, які забезпечують

реалізацію його загальних цілей; обґрунтування переліку локальних показників ефективності

за ключовими компетенціями.

Основними функціями СЗП для ФЛЛ повинні бути: забезпечення ефективного

управління ресурсами ФЛЛ; надання інформації, необхідної для побудови ефективних

процесів в ФЛЛ; забезпечення ключовою інформацією інших учасників ФЛЛ для прийняття

ефективних управлінських рішень тощо.

Кількісними та якісними характеристиками цілей СЗП для ФЛЛ є відповідні локальні

показники. При формуванні СЗП для ФЛЛ необхідно дотримуватись головних принципів її

побудови: простота системи показників; обмежена їх кількість; вимірюваність показників,

тобто можливість надання у кількісному вираженні; визначення «питомої ваги» кожного

показника, тобто значущості його впливу на ефективність діяльності учасника ФЛЛ в цілому.

Специфічним принципом щодо побудови СЗП для управління ФЛЛ є також узгодженість

системи показників з вимогами належних практик GxP й міжнародних стандартів якості ISO та

врахування, крім економічного, соціального аспекту діяльності всіх СФР.

Результатом наукових досліджень стало обґрунтування стратегічної карти ефективності

для умов ФЛЛ ПАТ «Фармак», яка наведена на рисунку. Її впровадження дозволяє

контролювати такі параметри діяльності підприємства, як коефіцієнт розширення клієнтської

бази, коефіцієнт постійності клієнтів, коефіцієнт інтеграції логістичних процесів з

логістичними процесами партнерів, коефіцієнт результативності внутрішньологістичних

процесів, коефіцієнт регламентованості внутрішньологістичних під процесів, рівень

інноваційної активності логістичної діяльності, індекс доданої цінності та ін.

Висновки. Отже, впровадження СЗП для стратегічного управління ФЛЛ ПАТ «Фармак»

дозволить, по-перше, наблизити процес управління ФЛЛ до вимог міжнародних стандартів

якості; по-друге, об’єктивно оцінювати стан реалізації логістичної стратегії як кожного

окремого учасника, так ФЛЛ у цілому та підвищити ефективність використання ресурсів на

всіх рівнях управління.

320

Рису

нок.

Зап

ро

по

нован

а ст

рат

егіч

на

кар

та е

фек

тивн

ост

і для Ф

ЛЛ

321

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК

Абрамова І.М. стор. 30, 110

Аврята А. стор. 288

Азібек’ян Г.Я. стор. 64

Алєшугіна Н.О. стор. 87

Алькема В.Г. стор. 112

Артемова А.В. стор. 115

Артемов И.В. стор. 117

Артюх Т.О. стор. 200

Бабаєва Л.В. стор. 48

Бабиченко Е. стор. 231

Баєва О.І. стор. 65

Банзекуливахо М.Ж. стор. 295, 304, 309

Бездітко Н. В. стор. 260

Бережна Н.Г. стор. 216

Бєліченко А.В. стор. 247

Білоус М.В. стор. 149

Братішко Ю.С. стор. 67, 91, 288, 306

Богатырева В. стор. 173

Бондаренко Д.В. стор. 261

Вавуліна Ю.В. стор. 288

Вакуленко Д.В. стор. 276

Васильченко О.О. стор. 65

Velychko O.P. стор. 120

Войткова Л.С. стор. 279

Волкова Т. стор. 298

Гаевская Л.А. стор. 292

Герасимова О.О. стор. 283

Гетало О.В. стор. 284

Глюскіна Г.П. стор. 316

Голуб К.В. стор. 70

Голубцова К.К. стор. 59

Гончаров А.Б. стор. 175

Гончарова С.Ю. стор. 175

Горбачова А.С. стор. 283

322

Горбенко А.Л. стор. 202

Гордієнко В.Ю. стор. 227

Горяинов А.Н. стор. 121

Громов А.А. стор. 229

Громовик Б.П. стор. 124

Груздова Т.Г. стор. 267

Грузіна І.А. стор. 72

Gutarevych V.O. стор. 126

Гуторов О.І. стор. 128

Давидова І.О. стор. 24

Демченко Н.В. стор. 231, 233

Демянік К.О. стор. 266

Деренська Я.М. стор. 235, 313

Должнікова О.М. стор. 200

Дорошенко Г.О. стор. 30, 77

Доровський О.В. стор. 75, 177

Дорохова Л.П. стор. 130

Дубина М.В. стор. 79

Дурандина О.В. стор. 205

Забаштанський М.М. стор. 82

Забаштанська Т.В. стор. 82

Загоруйко В.О. стор. 132

Заліська О.М. стор. 180, 208

Зарічкова М.В. стор. 84

Зеленська О.О. стор. 87

Зеленський С.М. стор. 87

Кабачна А.В. стор. 281

Кабачний О.Г. стор. 281

Кайдалова А.В. стор. 132, 294

Калиновская Я.А. стор. 295

Камінська Т.М. стор. 238

Капкан Г.В. стор. 297

Квятко Т.М. стор. 170

Клименко Е.С. стор. 152

Клочкова Д.О. стор. 300

323

Костюк Г.В. стор. 91

Кобец М.Н. стор. 262

Кобец Ю.Н. стор. 262

Ковалѐв М.Н. стор. 133

Козирєва О.В. стор. 75, 89

Коноваленко М.К. стор. 298

Кононенко О.В. стор. 264

Котвіцька А.А. стор. 240, 264

Котлярова В.Г. стор. 289, 297, 300, 311

Красюк А.А. стор. 283

Крикавський Є.В. стор. 135

Кубарєва І.В. стор. 266

Кузнецов І.Е. стор. 283

Купчик І.П. стор. 302

Лебединець В.О. стор. 243

Лелека М.В. стор. 180

Літвінова О.В. стор. 55, 177, 182, 188

Лисенко І.В. стор. 94

Лисенко Н.О. стор. 209

Литовченко Р.Г. стор. 276

Максимович Н.М. стор. 208

Макуха М.Ю. стор. 138

Малей Е.Б. стор. 139, 292

Малий В.В. стор. 212

Маслова О.П. стор. 304

Макарова О.Є. стор. 267

Масолобова І.В. стор. 142

Матросова Л.Н. стор. 96

Матяшова Н.О. стор. 269

Мельник Т.С. стор. 39

Мінова К.О. стор. 278

Міщенко В.І. стор. 245

Могилко В.О. стор. 42

Мороз О.М. стор. 306

Мороз С.Г. стор. 98

324

Москвітіна Т. стор. 144

Музика Т.Ф. стор. 257

Музильов Д.О. стор. 216

Набатова О.О. стор. 184

Найпак Д.В. стор. 103

Немченко А.С. стор. 245, 247, 253, 270, 272

Ніколаєва Ю.Є. стор. 270

Назаркіна В.М. стор. 247

Новицька Ю.Є. стор. 249

Обруч Г.В. стор. 146

Овсієнко О.В. стор. 186

Ольховська А.Б. стор. 212

Онегіна В.М. стор. 101

Онищенко Я.Г. стор. 148

Панфілова Г.Л. стор. 274

Патора-Висоцька З. стор. 135

Пєнська І.О. стор. 48

Передерій А.В. стор. 275

Петкевич А.В. стор. 309

Піняжко О.Б. стор. 208

Погребняк О.С. стор. 294

Понтелеев Г.Х. стор. 188

Посилкіна О.В. стор. 13, 67, 182, 249, 252, 302

Притула Р.Л. стор. 149

Прозорова Н.В. стор. 128

Решетняк О.В. стор. 218

Решетняк С.Б. стор. 218

Решетняк Ю.Б. стор. 220

Рижов О.А. стор. 149

Роговий А.В. стор. 70

Сагайдак-Нікітюк Р.В. стор. 59

Сальтевська Т. стор. 224

Самойлова А.Г. стор. 152

Світлична К.С. стор. 154

Сергієнков С.В. стор. 318

325

Сєченова Н.Г. стор. 313

Сисенко Л.М. стор. 156

Сідоров В.І. стор. 64

Сімонян Л.С. стор. 253

Смачило В.В. стор. 254

Смерічевська С.В. стор. 158

Стегній О.В. стор. 161

Сумець О.М. стор. 162, 165

Сурікова І.О. стор. 240

Сыромятников П.С. стор. 165

Тетерич Н.В. стор. 222

Терещенко Л.В. стор. 222

Тесля А.М. стор. 311

Тімофеєв С.В. стор. 245

Толочко В.М. стор. 257, 276

Ткаченко Т.П. стор. 106

Ткачова О.В. стор. 278

Тригубчак О.В. стор. 279

Тульчинська С.О. стор. 190

Тульчинський Р.В. стор. 193

Унгурян Л.М. стор. 124

Федірко В.А. стор. 260

Филипцова О.В. стор. 262

Фурса Л.І. стор. 272

Халіна В.Ю. стор. 254

Хмаренко О.О. стор. 42

Холявко Н.І. стор. 225

Христофор О.В. стор. 39

Хромих А.Г. стор. 166, 252, 316, 318

Цурікова О.В. стор. 274

Чернуха В.М. стор. 245

Чешева М.В. стор. 84

Чуєшов О.В. стор. 166

Чуприна О.А. стор. 195

Чуприна О.О. стор. 195

326

Шванський В.С. стор. 168

Шелкова Е.В. стор. 281

Шибаєва Н.В. стор. 170

Шматенко О.П. стор. 149

Юдіна Н.В. стор. 198

Южакова А. С. стор. 260

Якименко Н.В. стор. 108

Яковлєва Л.В. стор. 261, 269, 275, 283

Яковлева О.С. стор. 284

Ященко О.А. стор. 42

МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА

ЛОГІСТИКИ»

«ACTUAL PROBLEMS OF INDUSTRIAL ECONOMY AND LOGISTICS

DEVELOPMENT»

Відповідальна за випуск: доц. Літвінова Олена В’ячеславна

Підписано до друку 10.03.2015 р. Формат 60×84 1/16. Папір офсетний.

Гарнітура Times ET. Друк різо. Ум. друк. арк. 22,5.

Тираж 100 прим.

Видавництво Національного фармацевтичного університету

Україна, 61002 Харків, вул. Пушкінська, 53.

Свідоцтво серії ДК № 33 від 04.04.2000.

Надруковано з готових оригінал-макетів у друкарні ФОП Петров В. В.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Запис № 2400000000106167 від 08.01.2009 р.

61144, м. Харків, вул. Гв.Широнінців, 79в, к. 137, тел. (057) 778-60-34.

e-mail:[email protected]