Криворізький район звільнили в результаті Березнегуватсько- Снігурівської операції. В ніч на 25 люте 1944 р. війська 15-ої гвардійської стрілецької дивізії на плотах форсували річку Інгулець і захопили на правому березі річки плацдарм – від с. Лозуватка до с. Інгулець.  Глибина плацдарму становила від 200 до 400 метрі Відважні воїни- десантники, що захопили ряд населених пунктів правобережжя р. Інгулець в подальшому  відступили під шаленим опором німців  до річки В багатьох місцях німці контратакували наші війська і навіть оточили винищувальний артполк, який був дуже потрібний на Плацдармі Здалеку прийшли загарбники шукати перемог і слави, та знайшли собі могилу в нашій криворізькій землі. Скільки атак відбили гвардійці, ніхто не рахував. Рідшали ряди героїв. Мало залишилось воїнів у батальйоні , але жоден не зробив кроку назад. Той невеличкий плацдарм, захоплений ними розростався і тіснив фашистів, які не витримували натиску, поволі відступали. Гвардійці 28 стрілецької дивізії звільнили село Мусіївку, а 15 дивізія звільнивши село Інгулець, повела наступ на Кудашівку, станцію Гейківка.       

Тяжкі воєнні роки згадує Кандиба Віктор Миколайович

Під час наступу Радянської Армії в 1943 році нашу сім’ю, разом з іншими, евакуювали в село Новолозуватку. Повернулися додому весною 1944 року. Скрізь по селу лежали трупи німецьких солдатів, які вже почали розкладатися. А оскільки дорослих в селі майже не було, то нас, підлітків, організували на поховання цих трупів. Цього ж року я пішов до 4 класу.

Спогади Чуприни Марії ЙосипівниФронт наближався, карателі виїхали з села. Від бомбардувань ми ховалися в погребі. Зранку 7 березня, коли почалась атака, ми побігли до сусідів і сховалися в погріб. Назбиралось нас там 15 матерів з дітьми. У схованці просиділи цілий день і ніч, а о четвертій ранку мій батько приніс радісну звістку – наші в селі. Хоча ще перед ним хтось, відчинивши ляду, гукав: «Тут є хто живий?». Ми думали, що то поліцаї і мовчали, притуливши дітей до грудей, щоб не пискнули. Пізніше, коли зайшли до хати, побачили, що в ній було багато червоноармійців. Один з них здивувався: «Звідкіля стільки дітей взялося? Де ж ви були, люди?». Ми відповіли, що були у погребі. А солдат сказав: «Я ж запитував, чи є хто в погребі? Було тихо. Я навіть хотів кинути туди в’язку гранат – можливо, там німці сидять. Та в цей момент мене хтось покликав і я пішов до хати». Отак погріб міг стати братською могилою.

Майже ніхто вже в селі її не пам’ятає. Лише одна старенька бабуся, Біла Ніна Іванівна, зберегла у своїй пам’яті згадку про подвиг, який вона здійснила. «Галя була дуже гарна,– чорнява, з карими веселими очима, зросту середнього, струнка й тендітна».

Одного дня до Кіровки підійшли наші війська. Бій був запеклий. Тоді загинуло біля 400 наших солдатів. Велика група їх опинилась у самому селі Кіровка, звідки їм не було змоги вирватися. На подвір’я Галі прийшло 7 чоловік. Всі вкрай змучені, серед них – поранені. Ні хвилини не вагалась молода жінка Всіх сховала у своєму погребі, нагодувала, чим могла, перев’язала рани. На другий день, коли бій стих, німці почали ходити по дворах у пошуках червоноармійців, які залишилися живими. Розстрілювали всіх, разом з ними і тих, хто їх переховував.

Прийшли вони і до Галини Приходченко. Відразу випустили кілька автоматних черг у погріб. Аж через день сусідка, дружина вбитого напередодні Свиридова Захара Кузьмича, почула дитячий плач, що лунав з подвір’я Галини. Вона швидко пішла туди. Плач доносився з погреба. Коли заглянула туди, побачила страшну картину. Погріб був зава-лений мертвими тілами, а під ними плакала маленька дитина, Сашко – син Галі. На до-помогу прибігли люди. Витягли сім тіл червоноармійців і тіло Галі.

Народився у 1912 році. На війні – з перших днів. Обороняючись, відступав до м. Тула. Під Тулою потрапив в оточення. Вийшовши з нього, повернувся на Криворіжжя, де вів боротьбу проти фашистів у підпільній організації. Був схоплений і відправлений до Німеччини, але по дорозі втік і повернувся додому. До приходу Червоної Армії (в 1944 році) переховувався. В березні 1944 року пішов разом з військами. Загинув під час Ясько-Кишинівської операції.

Степанов Василь Трохимович

Під час визвольних боїв за Криворіжжя рядовий стрілець 47 гвардійського стрілецького полку 15- ї гвардійської стрілецької дивізії 07. 03. 1944 року під час атаки ворожих позицій поблизу с. Інгулець закрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту. Хто він, цей Герой, що повторив подвиг нашого земляка з Дніпропетровщини Олександра Матросова. Ним виявився Галаган Микола Васильович 1922 року народження. Родом з Ставропольського краю.

Героїчним, але трагічним був подвиг Олександра Шуранова та Василя Климова, які визволяючи с. Новожитомир, направили на німецьку танкову колону палаючий літак.

Подвиг Гастелло здійснив, визволяючи села Криворізького району, Азарнов Василь Данилович, 1923року народження. Військовий пілот. 05.12. 1943  року вилетів з аеродрому Синельникове. Мав завдання розвідати розташування німецьких  танкових частин. Виявивши наніс удар декілька танків знищив, але і літак молодшого лейтенанта  було пошкоджено. Палаючий літак пілот направив на колону німецької техніки. За цей подвиг молодшого лейтенанта Азарнова нагороджено орденом Червоної Зірки. Прах героя знаходиться в братській могилі смт Христофорівка. Для нас, дітей ХХІ століття, він - Герой.

Не менш вражаючим фактом була битва між селами Андрусівка та Дубове, де солдат накрив амбразуру кулемета своїм тілом, щоб наші війська мали можливість визволити села Дубове, Крилове, Красіне