1(11), 2016 - Новиниikvsu.kvs.gov.ua › sites › default › files › files › visnik__v... · 2017-01-13 · № 20376-10176Р від 30 жовтня 2013 р.• Рекомендовано

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

Інститут кримінально-виконавчої служби

НАУКОВИЙ ВІСНИК

Інституту кримінально-виконавчої

служби

Науковий журнал

1(11), 2016

Київ 2016

ББК Х628.4

Н34

НАУКОВИЙ

ВІСНИК

Інституту

кримінально-

виконавчої

служби Науковий журнал • Виходить щоквартально • Заснований

2012 року • Засновник – Державна пенітенціарна служба

України • Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КВ,

№ 20376-10176Р від 30 жовтня 2013 р.• Рекомендовано до

друку Вченою радою Інституту кримінально-виконавчої

служби від 3 листопада 2016 р. (протокол № 9)

1

(11)

2016

Редакційна колегія:

Бараш Є. Ю., доктор юридичних наук, доцент, заслужений діяч науки і

техніки України (голова);

Синьов В. М., доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН

України, заслужений юрист України (співголова);

Тихий В. П., доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН

України, віце-президент НАПрН України;

Богатирьов І. Г., доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч

науки і техніки України;

Горова О. О., доктор психологічних наук, доцент;

Калашник Н. С., доктор наук з державного управління, доцент;

Кнодель Л. В., доктор педагогічних наук, професор;

Колб О. Г., доктор юридичних наук, професор;

Максименко С. Д., доктор психологічних наук, професор, дійсний член

НАПН України, заслужений діяч науки і техніки України;

Максимова Н. Ю., доктор психологічних наук, професор;

Музика А. А., доктор юридичних наук, професор;

Сова М. О., доктор педагогічних наук, професор;

Стеценко С. Г., доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент

НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України;

Супрун М. О., доктор педагогічних наук, професор;

Конопацька О. М., відповідальний секретар.

Матеріали подано в авторській редакції

Розділ І. Право, кримінологія

3

РОЗДІЛ І. ПРАВО, КРИМІНОЛОГІЯ

Hartmann Arthur,

Prof. Dr. Arthur Hartmann

Director of the Institute

of Police and Security Research (IPoS)

Bremen, Germany

Хартман Артур,

доктор наук, професор,

Директор Інституту Досліджень

з питань поліції та безпеки

Бремен, Німеччина

FINDINGS OF THE RESEARCH PROJECT: “REDUCING PRISON

POPULATION: ADVANCED TOOLS OF JUSTICE IN EUROPE”

ПРЕДСТАВЛЕННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОГО ПРОЕКТУ: “СКОРОЧЕННЯ

ТЮРЕМНОГО НАСЕЛЕННЯ: ПЕРЕДОВІ ІНСТРУМЕНТИ

(МЕХАНІЗМИ) ПРАВОСУДДЯ В ЄВРОПІ”

Присвячено питанням пошуку найкращих альтернатив тюремному

ув’язненню. Розповідається про впровадження дослідницького проекту, який

проводився 2014‒2016 рр. науковими інституціями та неурядовими

організаціями з Італії, Болгарії, Латвії, Великобританії, Румунії, Франції та

Германії під егідою Програми Кримінального Правосуддя Європейського

Союзу. Метою дослідження є розробити механізми, які допомоги б скоротити

кількість осіб позбавлених волі без шкоди для криміногенної ситуації у

суспільстві.

У ході проекту була сформована мережа обміну інформацією про передові

методи та успішний досвід роботи із особами, які можуть бути позбавлені

волі або вже ув’язнені, але є можливість інтегрувати їх до відкритого

суспільства. Були виявлені протиріччя між теоретичними постулатами

правової доктрини та практичним втіленням норм законодавства.

Також було проведено опитування великої кількості осіб, які формують

кримінальну та кримінально-виконавчу політику: юристів, суддів,

представників кримінально-виконавчих інституцій та служб пробації,

неурядових організацій тощо. Базуючись на результатах цього опитування

запропоновано п’ять заходів та умов, які допомогли б імплементувати

механізми зниження тюремного населення.

Ще одним з досягненням проекту є визначення груп умов та обставин, які

сприяли б або знижували б ефективність різних альтернатив тюремного

ув’язнення.

Ключові слова: тюремне населення; правосуддя; альтернативні

ув’язненню види покарань; чинники зниження тюремного населення; механізми

зниження тюремного населення.

Науковий вісник № 1, 2016

4

Посвящен вопросам поиска лучших альтернатив тюремному

заключению. Рассказывается о внедрении исследовательского проекта,

который проводился 2014‒2016 гг. научными институтами и

неправительственными организациями из Италии, Болгарии, Латвии,

Великобритании, Румынии, Франции и Германии под эгидой Программы

Уголовного Правосудия Европейского Союза. Целью исследования является

разработать механизмы, которые помощи бы сократить количество лиц

лишенных свободы без ущерба для криминогенной ситуации в обществе.

В ходе проекта была сформирована сеть обмена информацией о

передовых методах и успешный опыт работы с лицами, которые могут быть

лишены свободы или уже заключенные, но есть возможность интегрировать

их до открытого общества. Были выявлены противоречия между

теоретическими постулатами правовой доктрины и практическим

воплощением норм законодательства.

Также был проведен опрос большого количества лиц, которые

формируют уголовную и уголовно-исполнительную политику: юристов, судей,

представителей уголовно-исполнительных учреждений и служб пробации,

неправительственных организаций. Основываясь на результатах этого опроса

предложено пять мероприятий и условий, которые бы помогли

имплементировать механизмы снижения тюремного населения.

Еще одним достижением проекта является определение групп условий и

обстоятельств, которые способствовали бы или снижали бы эффективность

различных альтернатив тюремному заключению.

Ключевые слова: тюремное население; правосудие; альтернативные

заключению виды наказаний; факторы снижения тюремного населения;

механизмы снижения тюремного населения.

From a historical perspective, imprisonment as a sentence for offenders is a

liberal and human achievement compared to death penalties and torture. Opposite to

this, imprisonment is in the contemporary academic discussion also regarded as relict

of a revenge-oriented criminal law, which modern legislation and legal practice

should overcome and replace by better alternatives. In particular, we know historical

and contemporary examples of living conditions for prisoners, which are so dreadful

and terrible that imprisonment is nothing but a modern kind of torture. In order to

resolve these conflicting views we need to have a closer look on imprisonment and its

alternatives.

There is not much doubt that imprisonment is still needed as a last resort in

order to deter future crimes, stabilize law-obeying behavior and safeguard the society

from very dangerous criminals1. This perspective gives space to consider and

evaluate in detail the advantages and pitfalls of imprisonment as well as its

alternatives. We can also deduce a two-fold strategy from this position, which

includes both the improvement of living conditions in prisons and the development of

1 Lord Hailsham, Halsbuty's Laws of England, 4th ed. London, Butterworths, 1976, p. 288. Available at:

http://trove.nla.gov.au/work/6525116?selectedversion=NBD7575542 (last visited 30.09.2016).

http://trove.nla.gov.au/work/6525116?selectedversion=NBD7575542


5

proper alternatives to imprisonment. At this point imprisonment as well its

alternatives can be measured and judged by their abilities to re-integrate offenders

into society and give them the motivation and the necessary abilities to keep

themselves away from crime.

This strategy is at the same time utilitarian and humanitarian and seems

therefore to be non-negotiable. But in the course of developing human and effective

treatment for offenders, and more or less eager efforts to improve their living

conditions and re-integration into society it were the victims, who have been

forgotten. It is an achievement of the last few decades that the suffering of the direct

victims by the crime itself and sometimes even more by its further consequences

received attention again2. This results not necessarily in a restriction of efforts

towards the offender or a relapse to revenge. On the contrary including the victims

and their perspectives can rather become a fruitful element of rehabilitation and re-

integration of both victims and offenders.

In order to find and collect best practices in this field the European Community

funded the project “Reducing Prison Population: advanced tools of justice in

Europe”,3 which is the starting point for this contribution.

The project was funded under the Criminal Justice Programme of the European

Union in the period 2014 to 20164. It involved research institutions and NGOs from

Italy, Bulgaria, Latvia, Great Britain, Romania, France and Germany. The

participation of the “International Society for Criminology” appears particularly

noteworthy. The main applicant “Associazione Comunità Papa Giovanni XXIII”5,

offers communities where prison inmates can live and work together outside prison

walls. A ruling of the European Court of Human Rights (ECHR) against Italy has

been a significant motivation for this project. In the case “Torreggiani et al. vs. Italy”6

the court decided that overcrowded prisons can be a violation of Art. 3 of the

European Convention on Human Rights (prohibition of torture and degrading

treatment or punishment).7 The court’s decision was issued on May 27

th, 2013. In the

year 2012 the number of imprisoned persons outnumbered the prison places by

140 % in Italy (109 % in 2016)8. In spite of big differences among the individual

European countries in general in Europe the prison population remains high and

prison density, the ratio between the total capacity of the prison facilities and the total

prison population, involves clear overcrowding. This has occurred despite over a

decade of re-structuring community sentences as alternatives to short-term

imprisonment in a number of countries, and, regardless of the widely accepted view

that prison should be the final recourse9.

2 European Union Agency for Fundamental Rights, Victims of crime in the EU: the extent and nature of support for

victims, 2014. Available at: http://fra.europa.eu/en/publication/2014/victims-crime-eu-extent-and-nature-support-

victims. Last access: 30.09.2016 3 http://www.reducingprison.eu

4 JUST/2013/JPEN/AG/4489.

5 www.apg23.org

6 ECHR application number 57875/09 et al.

7http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115860#{%22itemid%22:[%22001-115860%22]};

http://www.jurist.org/paperchase/2013/01/eu-court-rules-italy-prison-overcrowding-violates-rights.php 8 http://www.prisonstudies.org/map/europe

9 http://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdf, see page 6.

http://fra.europa.eu/en/publication/2014/victims-crime-eu-extent-and-nature-support-victimshttp://fra.europa.eu/en/publication/2014/victims-crime-eu-extent-and-nature-support-victimshttp://www.reducingprison.eu/http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115860#{%22itemid%22:[%22001-115860%22]}http://www.jurist.org/paperchase/2013/01/eu-court-rules-italy-prison-overcrowding-violates-rights.phphttp://www.prisonstudies.org/map/europehttp://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdf


6

This is even more astonishing when the European regulations are taken into

consideration. Especially the Council of Europe has introduced a number of

regulations in order to limit the use of imprisonment and promote the welfare of

detained persons in its Member States. This includes the European Convention for the

Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms10

, the European Convention

on the Supervision of Conditionally Sentenced or Conditionally Released Offenders11

and the European Convention on the Prevention of Torture and Inhuman or

Degrading Treatment or Punishment12

. In addition the Council of Europe has issued a

number of recommendations in this field e.g. the Recommendation (92)16 on

community sanctions and measures and the Recommendation (99)22 on prison

overcrowding, the Recommendation (2000)22 on improving the implementation of

the European Rules on community sanctions and measures, the Recommendation

(2010)1 on the Council of Europe Probation Rule. Although these recommendations

are not legally enforceable they clearly outline the Council of Europe’s will to limit

the use of imprisonment and improve prison conditions.

In this context the idea of a transnational exchange of information on innovative

and promising alternatives of imprisonment arose. Regarding this project the term

“alternatives of imprisonment” has been defined in a wide sense including pre-trial

detention, probation and alternatives that can be used when a prison sentence is

already executed.

In a first step, the relevant literature and legal regulations have been reviewed in

all participating countries. From these findings a “transnational literature report” has

been compiled that is available online13

. In essence, it is clear from this report that

alternatives to imprisonment as defined above are available in all participating

countries, however, their number and the particular conditions under which they can

be used, differ significantly. The impression of a rather isolated development of

alternatives to imprisonment arouse. This contrasts to the findings on theoretical

justifications and legal reasoning regarding alternatives to imprisonment, which

matches largely. These justifications include14

:

1. Alternative measures are a reasonable way of dealing with crime. They can

prevent negative effects that are associated with imprisonment and allow for better

reintegration and rehabilitation.

2. Alternative measures have mostly lower recidivism rates. Nevertheless, it

should be taken into account that this can result from selection effects, because

10

Council of Europe (1950): European Convention on Human Rights. Availiable in its last version at:

www.echr.coe.int/Documents/Convention_ENG.pdf 11

Council of Europe (1964): European Convention on the Supervision of Conditionally Sentenced or Conditionally

Released Offenders. Available at:

www.ejtn.eu/PageFiles/7682/A_1_5_Conditionally_Sentenced_Released_Offenders.pdf 12

Council of Europe (1987): European Convention on the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading

Treatment or Punishment. Available at: www.cpt.coe.int/en/documents/eng-convention.pdf 13

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/Transnational%20literature%20report_rid.pdf 14

See also United Nations "Handbook of basic principles and promising practices on Alternatives to

Imprisonment" (2007). Available at:

https://www.unodc.org/pdf/criminal_justice/Handbook_of_Basic_Principles_and_Promising_Practices_on_Alter

natives_to_Imprisonment.pdf. Last access: 30.09.2016.

http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_ENG.pdfhttp://www.ejtn.eu/PageFiles/7682/A_1_5_Conditionally_Sentenced_Released_Offenders.pdfhttp://www.reducingprison.eu/downloads/files/Transnational%20literature%20report_rid.pdfhttps://www.unodc.org/pdf/criminal_justice/Handbook_of_Basic_Principles_and_Promising_Practices_on_Alternatives_to_Imprisonment.pdfhttps://www.unodc.org/pdf/criminal_justice/Handbook_of_Basic_Principles_and_Promising_Practices_on_Alternatives_to_Imprisonment.pdf


7

alternatives to imprisonment will be used more frequently with offenders with a

lower risk of re-offending.

3. Alternative measures are less expensive than detention or imprisonment.

But also counterarguments were identified. Alternative measures can have worse

effects on offenders and societies if they are used with inadequate institutional and

human resources to support and supervise the offenders. Insufficient practice can

easily cause a negative public perception of alternative measures. There is still not

sufficient evidence to decide, which measures fit best for what offenders.

Based on the results of the literature review policy makers, judges, lawyers,

representatives of law enforcement, correctional and probation institutions and NGOs

have been interviewed. The comparative analysis of these interviews shows that the

following conditions are mandatory for the implementation of alternative measures15

:

1. Qualified staff is a precondition for good practice in probation services and

services for other alternative measures.

2. Sufficient and stable funding is necessary as well.

3. The involvement of civil society, NGOs, and relevant communities has been

recommended.

4. Good practice require cooperation and cross-institutional coordination among

the involved institutions.

5. Alternative measure should not focus on offenders alone but also consider and

involve victims and/or the perspective of victims.

In addition to these requirements also obstacles have been mentioned by the

interviewees. In some participating countries, the political will to implement and

support alternative measures seems to be lacking. Even more important seems to be

that in all participating countries effect and impact evaluations for both alternative

measures and imprisonment are missing or not available sufficiently. Such

evaluations need a rather sophisticated methodology that makes them difficult and

expensive. Nevertheless, they are mandatory in order to enable practitioners to make

good, evidence-based decisions. This is for example true for a precise assessment of

the risks and opportunities in individual cases. But only measures that come close the

individual needs of the single offenders can be successful16

. So far the evidence on

the comparative effectiveness of prison and its alternatives is mixed and should

always be treated with caution according to the methodological problems faced in

this field of research. However, no studies have shown to date that short-term prison

sentences are likely to be more effective at reducing re-offending or offer better value

for money than community based interventions, for most people who offend17

.

In this regard, each partner has also collected more than ten examples of

alternative measures, which had already been implemented in its country. From these

examples, each partner prepared three comprehensive case studies including the key

15

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/qualitative_report.pdf 16

https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/449357/research-analysis-

offender-assessment-system.pdf - Last access: 30/09/2016. 17

Sapouna M, Bisset C, Conlong A-M, Matthews B. 2015. What Works to Reduce Reoffending: A Summary

of the Evidence. Justice Analytical Services Scottish Government. Available at:

www.gov.scot/Resource/0047/00476574.pdf - Last access: 30/09/2016.

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/qualitative_report.pdfhttps://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/449357/research-analysis-offender-assessment-system.pdfhttps://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/449357/research-analysis-offender-assessment-system.pdfhttp://www.gov.scot/Resource/0047/00476574.pdf


8

characteristics and activities of the alternative measures as well as the relevant

procedures and the characteristics of the involved organizations and their staff.18

From the information obtained in this research project, a guide and a training

package have arisen, which contain the key findings and recommendations.19

These

results have been presented on April 19th, 2016 in Brussels to representatives of the

European Parliament.

The key principles regarding alternatives to imprisonment found within this

research project are20

:

1. Interventions should be informed by the nature and level of the risk of re-

offending. Where risks are higher and/or involve potential harm to self or others,

supervision and/ or monitoring should be increased accordingly.

2. Interventions should target relevant criminogenic needs. In particular,

attitudes towards crime, problem solving skills, self-efficacy, pro-social networks and

substance misuse, alongside assistance to overcome practical barriers.

3. Interventions should be suitably individualised to reflect different levels of

intelligence, communication styles and emotionality. They therefore require staff

with advanced levels of interpersonal sensitivity and awareness.

4. Interventions must involve a respectful, participatory and flexible working

relationship between the supervisor and supervisee. The supervisor must be empathic

in that he or she can understand the needs of the supervisee.

5. Interventions are more likely to be effective when delivered in accordance

with each of the principles in the community, where supervisees can retain and/or

promote important social ties and apply, reflect on and develop skills in the real

world.

6. Interventions must be delivered within these parameters and must involve a

clear, transparent and bespoke supervision plan. The plan must include small,

measurable, achievable, realistic and time-limited (SMART) goals.

The evidence obtained by the literature review as well as by interviews and case

studies regarding the effectiveness of various alternative measures is briefly

summarized in the following table21

:

Intervention Conditions and

circumstances that

improve effectiveness

Conditions and

circumstances that hinder

effectiveness

Education, training and

employment

Remaining in education

is especially important

for young people, with a

high correlation between

school exclusions,

offending and re-

offending.

Education can help people

obtain qualifications to

become more employable

and is therefore helpful but it

is unlikely to reduce

reoffending on its own.

18

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/Good%20Practices.pdf 19

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/GUIDELINES.pdf;

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdf 20

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdf see page 14. 21

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdf see page 15.

http://www.reducingprison.eu/downloads/files/Good%20Practices.pdfhttp://www.reducingprison.eu/downloads/files/GUIDELINES.pdfhttp://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdfhttp://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdfhttp://www.reducingprison.eu/downloads/files/TRAINING_PACKAGE.pdf


9

Employment can

generate income and

social ties, which can

promote the

development of a pro-

social identity and

encourage desistence.

Some people are already in

employment but offend

regardless. Other risk factors,

such as alcohol use or the

perceived benefits of crime,

may be more relevant.

Cognitive behavioral

work

Can help to change

negative thinking

patterns and associated

behavior, especially

when delivered with

practical support.

More research is required into

the effects of a strengths

based approach, including the

extent to which it helps

address underlying risk

factors and barriers to change.

Substance misuse

treatment

Drug treatment

programs have a

generally positive

impact on reducing

reoffending and offer

good value for money.

It should also be noted that

alcohol related crime often

involves violence, with other

underlying features.

Pro-social friends/peer

group/ family

Strong social bonds can

help trigger or maintain

desistence, whilst failed

or anti-social

relationships can trigger

re-offending or make

people feel trapped.

Some people may have only

experienced anti-social peers,

unsupportive families and/or

dysfunctional personal

relationships. Alternative

opportunities may be limited.

Mental health treatment/

support

Offenders frequently

have mental health

problems, which may

act as barriers to the

development of social

skills or triggers for

substance misuse.

Depression, phobias and

anxiety have not been found

to be directly related to

reoffending. Typically, this is

more associated with

personality disorders.

Controls, such as

Electronic Monitoring

Can assist with

alternatives to custody

as the front-door stage

by providing monitoring

and/or restricting access

to specified places

and/or people.

Can assist with the early

release of prisoners, who

are not more likely to

Controls and sanctions in

general can help but are

likely to be more effective

when they are combined with

individualized support and

enforced consistently.

Controls and sanctions in

general can help but are

likely to be more effective


10

reoffend than others not

released early but who

meet the same criteria.

when they are combined with

individualized support and

enforced consistently.

Unpaid work in the

community

Tasks, which contribute

towards others

wellbeing and involve

contact with the

beneficiaries of the

work, are more likely to

be effective.

Basic menial work, or work

which does not reflect the

person’s strengths and

interests, will involve

community reparation but is

unlikely to promote

behavioral change.

In conclusion, it should be noted that alternative measures differ in some cases

significantly among the participating countries. Although the legal framework in

some instances prevents the possibility to transfer alternative measures from one

country to the other it seems to be promising to improve the cooperation among

different countries in this field. In addition, external (impact) evaluations and

longitudinal studies of the impact of imprisonment compared to alternative measures

are lacking in most of the participating countries. Despite of the methodological

difficulties such evaluations are needed urgently. They are mandatory in order to

improve the effectiveness of both prison conditions and alternative measures.

Effective rehabilitation and re-integration of offenders and also, not to forget, victims

is not only necessary in a utilitarian approach but also from a humanitarian

perspective – and so we have come full circle.

Бараш Євген Юхимович,

доктор юридичних наук,

доцент, заслужений діяч

науки і техніки України,

начальник Інституту кримінально-

виконавчої служби

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ЗІ ЗАСУДЖЕНИМИ

Присвячена узагальненню зарубіжного досвіду сприяння соціальній

адаптації осіб, які відбувають кримінальні покарання у виді обмеження волі

або позбавлення волі на певний строк, різними засобами соціальної роботи.

Зроблена спроба визначити перспективні напрями цієї роботи для

впровадження в українській практиці виконання різних видів кримінальних

покарань.

Ключові слова: ресоціалізація; соціальна робота, соціальна адаптація;

соціальний патронаж; суб’єкти соціального патронажу; підготовка до

звільнення.

Посвящена обобщению зарубежного опыта содействия социальной

адаптации лиц, отбывающих уголовные наказания в виде ограничение свободы

или лишения свободы на определенный срок, различными средствами

социальной работы. Сделана попытка определить перспективные направления


11

этой работы для внедрения в украинской практике исполнения различных

видов уголовных наказаний.

Ключевые слова: ресоциализация; социальная работа, социальная

адаптация; социальный патронаж; субъекты социального патронажа;

подготовка к освобождению.

Devoted to the generalization of foreign experience of promoting social

adaptation of persons serving penal sanctions in the form of restriction of liberty or

deprivation of liberty for a certain period, various means of social work. An attempt

is made to identify promising lines of action for implementation in the Ukrainian

practice the execution of various types of criminal penalties.

Key words: resocialization; social work; social adaptation; social patronage;

the subjects of social patronage; preparation for release.

На початку 2016 року Міністерство юстиції України розпочало реформу

пенітенціарної системи України [1]. Одним із основних пріоритетів цієї

реформи визначено максимальний розвиток ресоціалізації засуджених, які

тримаються в установах виконання покарань, шляхом зміщення фокусу “на

психологічну роботу із засудженими через систему пробації, на отримання

ними (засудженими – авт.) додаткових професійних навичок, що в свою чергу

дозволить збільшити кількість громадян, які зможуть легше повернутися до

суспільства” [2].

В умовах реформи, яка відбувається, особливої актуальності набувають

завдання пошуку нових методів роботи щодо ресоціалізації засуджених, які

можуть бути впроваджені в Україні. Для цього надзвичайно важливим та

актуальним є вивчення досвіду інших країн у динаміці, можливість чи

неможливість адоптації видів роботи із засудженими до реалій України, аналіз

проблемних питань, які можуть виникати при цьому, та можливих шляхів їх

розв’язання.

Метою статті є викладення зарубіжного досвіду різних методик соціальної

роботи зі засудженими у динаміці його розвитку та надання рекомендацій щодо

перспектив їх упровадження у практику ресоціалізації в Україні. Відповідно до

мети завданнями статті є: вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду

соціальної роботи зі засудженими; визначення ступеню релевансності різних

видів соціальної роботи, які застосовуються у різних країнах, для практики

виконання покарань України на сьогоднішній день; надання рекомендацій

щодо впровадження до вітчизняної практики здійснення ресоціалізації

актуальних для нашої країни методик соціальної роботи зі засудженими.

Виклад основного матеріалу. У пенітенціарних системах країн Європи

основними засобами, що сприяють ресоціалізації злочинців, вважаються

загальноосвітнє і професійне навчання, програми психологічної підтримки, а

також продуктивна праця. У більшості країн акцентується увага саме на

соціальній роботі із засудженими, оскільки засуджені мають повернутися до

суспільства таким чином, щоб це було як найлегше для них, а також найменш

обтяжливо для рідних, громади та держави.


12

Для цього необхідно виконати низку питань, а саме де жити, що їсти, з ким

спілкуватися. Перші два питання можна вирішити легко, якщо засуджений у

змозі знайти собі роботу після повернення в суспільство. Для цього необхідно

або зберегти та підтримувати, або набути певні професійні навички. У будь-

якому разі засобом вирішення цього питання виступає навчання.

Загальна декларація прав людини (1948 р.) (ст. 26 п. 1) проголошує, що

кожна людина має право на освіту. “Технічна і професійна освіта повинна бути

загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх

на основі здібностей кожного” [3]. Отримання освіти в місцях позбавлення волі

регламентовано Європейськими пенітенціарними правилами (2006 г.) ст. 28 п.1,

які зобов’язують кожну пенітенціарну установу прагнути надати всім

ув’язненим доступ до освітніх програм, які повинні максимально відповідати

індивідуальним потребам ув’язнених, відповідати їх прагненням [4]. Тобто у

зарубіжній пенітенціарній практиці навчання розглядається як постійна

безперервна модифікація поведінки ув’язненого та один з основних шляхів

збереження особистості від руйнівного впливу в умовах позбавлення волі та

зміни способу мислення людини.

У багатьох європейських країнах і США поширені освітні програми та

створені спеціально для пенітенціарних установ, що враховують терміни і зміст

навчання ув’язнених, а також цільову аудиторію. До них належать: програми

спеціальної педагогічної техніки для дорослих (андрогогічні техніки),

коригувальні освітні програми для різних категорій ув’язнених (неповнолітніх,

жінок, осіб, з відставанням у розумовому розвитку і т. п), програми

вирівнювання (для засуджених з різним початковим рівнем знань), програми

мотивації до навчання, програми набуття практичних навичок, програми

формування навичок безперервної освіти тощо.

Незважаючи на єдність цілей і задекларованих цінностей, є певні

особливості соціальної роботи щодо впровадження навчання засуджених у

різних країнах. Наприклад, відмінною рисою системи пенітенціарної освітньої

політики в США є децентралізація самої тюремної системи цієї країни, що

передбачає, крім федеральних установ (загальнодержавне підпорядкування) і

установ виконання покарань штатів (підпорядкування суб’єктів федерації),

наявність в’язниць місцевого підпорядкування (округи тощо). Установи

виконання покарань різного рівня підпорядкування мають єдиний мінімальний

стандарт надання соціальних послуг засудженим і вільні у виборі додаткових

соціальних програм. Найпоширенішими програмами соціальної роботи зі

засудженими у США є освіта за шкільними й університетськими програмами,

професійна підготовка практичного спрямування (отримання робітничої

професії, або навіть просто навичок робітничої професії без диплома

державного зразка), участь в релігійних групах (оскільки релігійні громади,

найчастіше, виступають дуже активними суб’єктами соціальної роботи зі

засудженими, особливо на місцевому рівні), участь в промисловому

виробництві і сільськогосподарських роботах, програми групової психотерапії,

індивідуальна робота з психологом (за певним протоколом загальнодержавного

рівня затвердження). Отримання освіти в обсязі середньої школи обов’язкова


13

вимога до засуджених у США. Навчання (очно, заочно) проводиться

безкоштовно, у тому числі й в коледжі [7]. Отже питання соціальної роботи із

засудженими щодо їх навчання розглядається у США, перш за все, як надання

їй можливості знайти собі роботу після звільнення, а психотерапевтичні

програми спрямовані на випрацювання прийнятних у цій спільноти навичок

поведінки.

Європейські країни мають трішки іншу філософію соціальної роботи із

засудженими. Так, у Фінляндії надають важливого значення виховній роботі із

засудженими, їх навчанню, вишукують на це кошти, апробують різні форми і

методи, розробляють унікальні спецкурси, які спрямовані на певні групи чи

потреби. Ув’язненим у Фінляндії надано вибір: праця або навчання в робочий

час. У в’язниці можна підготуватися до складання іспитів для вступу до

університету і продовжити в ньому навчання. У деяких випадках засудженим

дається дозвіл отримувати освіту або працювати поза межами установи без

нагляду [6]. Тут політика соціальної роботи із засудженими є більш

індивідуально спрямованою, значною її складовою є збереження унікальності

особистості в умовах стресу та обмежень.

Грунтуючись на вимогах Європейських пенітенціарних правил, соціальна

робота із засудженими в більшості європейських країн побудована за

однаковими принципами, різниця полягатиме у певних законодавчих

відмінностях мотивації чи організації процесу та у суб’єктах, які здійснюють

соціальну роботу із засудженими.

Наприклад, у Польщі засуджені жінки, які отримують професійну освіту,

мають певні пільги на: щоденне користування тренажерним залом, додаткову

підготовку поза тюремним утриманням, користування бібліотечним фондом.

При цьому засуджені чоловіки подібних пільг не мають [6].

Однією з наймасштабніших за обсягом засуджених, які навчаються, є

робота у французьких в’язницях. Навчання в школі є обов’язковим до 16 років.

Щорічно до 28 000 засуджених проходять курси навчання, з них 800 і більше

осіб здобувають очно вищу освіту в різних вищих навчальних закладах країни;

крім того, до 3000 осіб навчаються заочно [6]. У свою чергу в Німеччині понад

50 % засуджених не мають освіти (навіть базової або народної школи). Це

виправляється різними формами індивідуальної роботи з кожним засудженим, а

також цілою палітрою різних освітніх програм. Засуджені можуть отримати і

вищу освіту. У Норвегії 20 % засуджених навчаються за програмою вищих

навчальних закладів. У них передбачено лекції та різні форми самостійної

роботи, що гарантує повну зайнятість ув’язнених [6].

Таким чином, соціальна робота зі засудженими щодо отримання ними

освітніх послуг є ключовою у підготовці до повноцінного самостійного життя у

відкритому суспільстві, на ній акцентують увагу всі країни, але впроваджують

відповідно до власних фінансових можливостей, демографічної та політичної

ситуації у країні.

Окрім зазначеного в усьому світі засуджені як одна з груп населення, що

потребує додаткової уваги з боку держави, є спеціальним об’єктом уваги служб


14

соціальної роботи. Охарактеризуємо специфіку провідної ролі суб’єктів

соціальної роботи зі засудженими в різних країнах.

Наприклад, у США соціальна робота щодо правопорушників здійснюється

службою пробації, яка отримала значне поширення, і крім надання соціальної

допомоги умовно засудженим й умовно звільненим (наприклад,

працевлаштування, надання житла, матеріальна підтримка) виконує значну

роботу з профілактики рецидивної злочинності.

У Німеччині історично склалась традиційна участь церкви в наданні

соціальної допомоги, тому проблемами засуджених опікуються не лише

державні організації, а й релігійні організації.

У Франції соціальна робота із засудженими як напрям соціальної політики

держави здійснюється муніципалітетами і ведеться в основному на рівні

місцевих спільнот і громад (як релігійного, так і громадянського спрямування).

В Англії та Фінляндії поряд із державними соціальними структурами

широко розвинена мережа неурядових, громадських структур або

напівдержавних утворень, які фінансуються і контролюються державою. До їх

функції належать: розроблення конкретних соціальних програм, їх реалізація,

надання соціальної допомоги, залучення до соціальної роботи необхідних

фахівців на громадських засадах і надання допомоги засудженим. Для цього

ведеться цілеспрямована політика у підтримку соціальної значущості та

почесності такої роботи. У Фінляндії існує Асоціація у справах пробації

(випробування) і подальшого нагляду для допомоги у вирішенні соціальних

проблем умовно звільнених і звільнених в’знів. Діяльність організації

перебуває під контролем і керівництвом Міністерства юстиції. Мета діяльності

організації полягає в різносторонній допомозі (психологічна підтримка,

юридичні консультації, рішення проблем з житлом, працевлаштування) особам,

звільненим або умовно звільненим. Особливо важливим завданням залишається

розвиток особистої відповідальності ув’язнених, передусім навичок

самообслуговування, встановлення контактів, звички дотримуватися

зобов’язань, навчання веденню рахунків і грошових розрахунків.

У Німеччині установи виконання покарань мають своєрідну спеціалізацію

за напрямами соціальної роботи, яка в них здійснюється. Так, до тюрми

м. Мюнстера направляються особи для завершення середньої освіти, до тюрми

м. Варлея – особи, які бажають отримати робітничу професію або

спеціалізацію, до тюрми м. Геллерме направляються студенти вищих

навчальних закладів.

У Данії та Голландії поширений досвід самообслуговування ув’язнених,

об’єднаних у групи по 10‒12 осіб (приготування їжі, прання, прибирання

приміщення тощо). Самообслуговування розглядається як основа розвитку

особистої відповідальності за власне життя та збереження/формування

соціально корисних навичок [6].

Не менш важливим чинником успішної соціальної роботи зі засудженими

є підтримка сімейних і особистих зв’язків. У багатьох пенітенціарних закладах

Східної Європи і Середньої Азії на території установи знаходиться група

невеликих житлових приміщень, в яких відвідувачі можуть до 72 годин жити


15

разом з ув’язненим членом сім’ї. У Канаді і деяких пенітенціарних системах

США надаються аналогічні приміщення, часто у виді розташованого в межах

периметра в’язниці будиночка на колесах, оточеного дерев’яним парканом з

метою створення обстановки відокремленості. У деяких штатах Індії для

засуджених до великих термінів ув’язнення, які довели, що не становлять

небезпеки, створені в’язниці відкритого типу – сільських поселень. Ув’язнені

можуть жити в цих поселеннях разом зі своїми сім’ями в окремих помешканнях

і вести сільське господарство або виконувати іншу працю, для членів їхніх

сімей передбачені школи та інші установи.

У Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими

підкреслюється необхідність поступової підготовки в’язнів до життя на свободі.

Однією з форм такої підготовки рекомендується “пенітенціарна відпустка”, під

час якого ув’язнені підшукують для себе роботу, налагоджують корисні

зв’язки, вирішують свої сімейні справи і т.п. У кожному закладі повинні бути

соціальні працівники, які піклувалися б про підтримання і зміцнення бажаних

соціальних стосунків ув’язненого [5].

Третій Конгрес ООН з попередження злочинів і поводження із

ув’язненими, що відбувся в серпні 1965 року в Стокгольмі, зазначив, що в

багатьох країнах з метою лібералізації режимів виправних установ і

ресоціалізації засуджених широко застосовуються короткочасні відпустки.

Надання їх є не просто пільгою або нагородою, яку можна заслужити

сумлінним ставленням до роботи і дотриманням правил, встановлених у місцях

позбавлення волі. Надання відпусток є одним із прийомів повернення

правопорушників до нормального життя [6]. Відпустки слугують тому, щоб

поступово привчити ув’язненого до ідеї вільного життя і переконати його в

тому, що він як і раніше належить до суспільства, до якого йому доведеться,

врешті-решт, повернутися.

У резолюції III Конференції директорів пенітенціарних адміністрацій, яка

відбулась 1977 р. у Страсбурзі, зазначено, що надання відпусток засудженим

перед їхнім звільненням з місць позбавлення волі є запорукою їх ресоціалізації

та слугує цілям боротьби з рецидивною злочинністю [6]. Загальним для

надання заохочувальних відпусток засудженим є те, що вони встановлюються

за правомірну поведінку в місцях позбавлення волі і тільки тим, хто стає або

став на шлях виправлення, а також тоді, коли у персоналу тюремної установи є

переконаність в тому, що особа, яка заохочується, не вчинить якогось

правопорушення.

Поширеними в пенітенціарній зарубіжній практиці є спеціальні програми

підготовки засуджених до звільнення. Вони передбачають звільнення

засудженого на кілька годин, на цілий день або навіть на кілька днів для

отримання необхідних документів; бесіди з можливими майбутніми

роботодавцями; пошук житла; відвідування сім’ї; відвідування магазинів для

ознайомлення з цінами на необхідні товари; з будь-якої іншою метою, яку

можна вважати такою, що сприяє майбутньому пристосуванню засудженого до

життя в суспільстві.


16

Так, у Канаді застосовується порядок, згідно з яким засудженим часто

дозволяють відлучатися з в’язниці під чесне слово. За методом “поступового

звільнення” засудженому, що підлягає звільненню під чесне слово або в

результаті закінчення терміну його тюремного ув’язнення, дозволяють щодня

або на ніч йти з в’язниці протягом певного періоду (від одного тижня до трьох

місяців, що передують звільненню). “Поступове звільнення”, зазвичай, містить

дозвіл відвідати магазини, здійснити візит до банку для відкриття поточного

рахунку або зареєструватися в національному управлінні з набору кадрів,

сходити до церкви, відвідати знайомих, взяти участь у спортивних змаганнях і

різних розвагах. Іноді засудженим дозволяють йти щодня з в’язниці, щоб

знайти для себе постійну роботу.

У Норвегії відпустка за межі в’язниці надається ув’язненому на підставі

записок про звільнення. Звільнення не є заохоченням і має надаватися

засудженому незалежно від його поведінки в ході відбування покарання. Однак

отримання звільнення не належить до прав засудженого. Це лише елемент

ресоціалізації під час виконання покарання. Існує і інша форма відпусток

“робочі” і “навчальні”. Їх надають тим засудженим, хто працює і навчається

поза в’язницею. Такі засуджені відправляються на роботу або навчання з

в’язниці, а після трудового дня повертаються назад [6].

Як висновок зазначімо, що проведений аналіз методик соціальної роботи

зі засудженими дає змогу визначити кілька пріоритетних напрямів вжиття

заходів ресоціалізації, які заслуговують на розгляд щодо доцільності їх

упровадження в українській кримінально-виконавчій практиці, саме:

1. Орієнтування системи заходів ресоціалізації на засудженого як індивіда,

його особисті права і гарантії; сприяння відновленню його соціального статусу

і підтримки соціального функціонування; планування і реалізації програм, і

послуг, спрямованих на задоволення його потреб.

2. Залучення суб’єктів соціальної роботи до планування процесу

реінтеграції засуджених до відкритого суспільства ще до їх звільнення,

оскільки установи виконання покарань не можуть якісно підготувати

засуджених до звільнення самостійно без допомоги суспільства.

Для нормативного врегулювання здійснення двох вищевказаних напрямів

необхідно у Законі України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи

відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний

строк” скасувати норми, які обмежують здійснення заходів соціального

патронажу лише в разі звернення звільнених осіб, а також конкретизувати

завдання суб’єктів соціального патронажу щодо їх участі у підготовці

засуджених до звільнення.

3. Застосування відпусток, як правило, до всіх категорій засуджених,

незалежно від призначеного їм терміну покарання, тяжкості вчиненого злочину,

але у всіх випадках за наявності низького рівня ризику втечи або небезпеки для

суспільства.

Така новація потребує внесення відповідних змін насамперед до

Кримінально-виконавчого кодексу України щодо надання принципового

дозволу, а також внесення змін до існуючих або за потреби видання нових


17

підзаконних актів, які регулювали б порядок і підстави надання таких

відпусток.

4. “Імпорт” фахівців і можливих послуг ‒ запрошення фахівців, які не

працюють безпосередньо в системі виконання покарань. Перевага таких заходів

полягає у тому, що ув’язнені зустрічаються зі звичайними цивільними особами

і самі можуть спілкуватися з ними як звичайні громадяни. Ця модель має також

сприяти формуванню навичок самообслуговування, коли засуджені

користуються товарами та послугами, які надають інституції вільного

суспільства.

Для запровадження таких заходів немає потреби в будь-яких законодавчих

змінах. Їх окремі елементи у вітчизняній пенітенціарній практиці

застосовуються вже нині. Тому наразі таку практику потрібно лише

поширювати, одночасно розширюючи перелік товарів і послуг, які надаються.

Завершуючи розгляд тематики зазначімо, що кожна методика соціальної

роботи виникала з певної доцільності та можливості конкретної країни, саме

тому релевантність впровадження зарубіжного досвіду може змінюватися

залежно від стадій розвитку суспільства, а найдієвішим вважаємо розроблення

власної цілісної системи соціальної роботи із засудженими, при цьому це не

повинно бути завданням виключно органів та установ системи виконання

покарань, а всього сектору правоохоронної діяльності та надання соціальних

послуг засудженим.

Список використаних джерел

1. Мін’юст дав старт реформі пенітенціарної системи [Електронний

ресурс] // Офіційний сайт Міністерства юстиції України. – 2016. – Режим

доступу до ресурсу :

https://minjust.gov.ua/ua/news/48063.

2. Pеформа пенітенціарної системи [Електронний ресурс] / Мін’юст. –

2016. – Режим доступу до ресурсу :

http://www.slideshare.net/minjust/p-58095593.

3. Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс] // Офіційний

сайт Верховної Ради України. – 1948. – Режим доступу до ресурсу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

4. Європейські пенітенціарні правила [Електронний ресурс] // Офіційний

сайт Верховної Ради України. – 2006. – Режим доступу до ресурсу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_032.

5. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями [Електронний

ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – 1955. – Режим доступу до

ресурсу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_212/print1476296806312834.

6. World Prison Brief //World Prison Brief data :

http://www.prisonstudies.org/world-prison-brief.

https://minjust.gov.ua/ua/news/48063http://www.slideshare.net/minjust/p-58095593http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_032http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_212/print1476296806312834


18

Поклек Роберт,

кандидат наук, майор

Главный центр подготовки

тюремной службы Польши,

г. Калиш

СРЕДСТВА ПЕНИТЕНЦИАРНОГО ВОЗДЕЙСТВИЯ В ПРАВОВОМ

И ПСИХОПЕДАГОГИЧЕСКОМ ПРЕДСТАВЛЕНИИ

Наука об уголовно-исполнительном праве представляет собою

многоаспектную связь с другимим дисциплинами права, в частности с

уголовно-материальным и процессуальным. Она пользуется опытом

юридических наук напр. административного права, конституционного,

гражданского или международного. Кроме этого – наука об исполнительном

праве пользуется достижениями наук из области медицины напр. судебной

медициной, психиатрией, патологией, сексуологией. Она находится в сильной

связи с общественными науками: с криминологией, философией, социологией и

психологией. Особое место в уголовно-исполнительном праве занимает

педагогика, а в частнтсти ресоциализация (Холда, Холда 2004г.)

Ресоциализация в условиях правовой изоляции носит название

пенитенциарной ресоциализации. Главной её целью является не только

приобретение знаний и общественных способностей или распространение

нового стиля жизни у тех, которые находятся в изоляции, но изменение

характерологических навыков, а прежде всего элиминация (исключение)

отрицательных и общественно неблагоприятных поведений, которые

оказываются главной причиной поведений несоответствующих нравственным и

правовым нормам (Махэль, 2003).

Пенитенциарная педагогика принадлежит к ресоциализационной

педагогике и занимается вопросами обучения и воспитания неприспособленных

к общественной жизни лиц, которые находятся во временной правовой

изоляции (Бенэдичак. 1995, Холысь, Новак, 1980).

Основной чертой этой педагогической субдисциплины - кроме области

исследований (пенитенциарное учреждение) а также общества. являющегося

предметом воздействий (заключённые) – является необходимость постоянного

учитывания в реализации воспитательного процесса правописаний

регулирующих выполнение уголовных мер, эффектом которых является

наказание лишения свободы (Щепаняк, 2002, 2004). Это рождает потребность

тщательного приспособления достижений наук о воспитании (дидактики,

теории и методики воспитания, андрагогики), дефектологии (патологии,

ортодидактики), а также научных дисциплин оказывающих влияние на

педагогику (философии, психологии, социологии, криминологии) к

действующим положениям.

Как цели и принципы, так и формы и ресоциализационные средства

должны отражаться в законе – в уголовно-исполнительном кодексе и в других

документах регулирующих исполнение наказания лишения свободы.


19

Рис. 1. Связь права с педагогическими науками в пенитенциарной педагогике

Основные правовые акты регулирующие

исполнение наказания лишения свободы

Исполнение наказания лишения свободы строго регулировано законом и

уголовно – исполнительным кодексом. Определённый раздель уик содержит

свыше 100 статей (67 – 168), много правилов и правописаний в главной и

окончательной частях, которые относятся именно к этому вопросу (Холда,

Холда, 2004). В статье 249 § 1 и 2 совмещается удостоверение для Министра

юстиции к определении путём распоряжения трёх организационно –

порядковых распорядков исполнения наказания лишения свободы,

предварительного ареста и наказания военного ареста. Эти распорядки

содержат порядковые правила, принципы приёма в тюрьму, размещения в

жительных камерах, а также правила освобождения заключённых, процедуру

приёма писем и свиданий, условия медицинской заботы и бытовые условия.

Другим правилом регулирующим исполнение наказания лишения свободы

является Закон о тюремной службе. Посредственно к некоторым аспектом

исполнения наказания лишения свободы применяется правила и других законов

касающихся напр. системы обучения, охраны здоровья, трудоустройства итп.

Несмотря на факт, что уголовно – исполнительный кодекс подробно регулирует

исполнение наказания, некоторые аспекты подвергаются подзаказному

упорядочнению (Холда, Холда 2004).

Примером этой нормализиции могуть быть: распоряжения Министра

юстиции по делу способов пенитенциарных воздействий, по делу управления


20

пенитенциарным надзором, по делу психологического и психиатрического

осмотра и др.

Важным документом регулирующим пенитенциарные воздействия

является Распоряжение нр 2 Генерального Директора тюремной службы

Польши от 24 февраля 2004 года по делу подробных правил организации

пенитенциарной деятельности, а также сферы действий сотрудников и

работников пенитенциарного и терапевческого отделений. Оно определяет

принципы организации и реализации культурно – просветительных занятий,

спортивных занятий, тарапевческих консультаций, системы поощрений и льгот,

противодействия проявлениям преступной подкультуры и актам самоагрессии,

системы оценки, организации терапевческих воздействий, ведения

личностьраскрываемых исследований и необходимой к этому документации

и т.п.

Цели исполнения наказания лишения свободы

Цель исполнения наказания лишения свободы подробно определена во

Главе Х Раздель 1 уголовно – исполнительного кодекса.

Статья 67 § 1” Исполнение наказания лишения свободы имеет целью

возбудить у осуждённого волю содействия в формировании у него общественно

полезного отношения, в частности – чувства ответственности и потребности

соблюдения правопорядка и таким образом невозвращения к преступлению.”

Реализацию этой цели можно рассматривать в правовом аспекте – объективный

факт совершения преступления или отсутствие рецидива, в педагогическом

аспекте – внешнее формирование общественно полезных отношений, в

психологическом аспекте – внешнее чувство ответственности и потребность

соблюдения правопорядка. Статья 67 § 2 определяет способ реализации цели:

“Для достижения цели, указанной в § 1, проводится индивидуали-

зированное воздействие на осуждённых в рамках определённых в законе систем

исполнения наказания, в разных видах и типах тюремных учреждений”.

Этот параграф учитывает самый важный принцип воспитания –

индивидуализацию и принцип пенитенциарной ресоциализации – принцип

свободной прогрессии, значит прохода от ограничений в рамках

пенитенциарного учреждения закрытого типа к увеличению свободы в

пенитенциарном учреждении открытого типа, учитывая возраст осуждённых

или факт раньшего пребывания в тюрьме (Станьдо – Кавэцка, 2000).

В указанной выше цели можно выделить две отдельные цели,

отличающиеся друг от друга степенью эффективности. Определяется их как:

цель минимум и максимум. Минимальная цель – это достижение в

заключённом такой степени состояния личности, которая после освобождения

позволит ему функционировать в обществе и не нарушать правовые нормы.

Максимальную цель определяется степенью личности, которая даёт

возможность правильно функционировать после освобождения из

пенитенциарного учреждения, соблюдая нравственные нормы не затронутые в

уголовном кодексе, а представляющие особую ценность для уровня

общественной жизни. Достижение первой цели влияет на общественную


21

реинтеграцию и функционирование на грани права. Достижение второй цели –

вызывает быструю реадаптацию и сильную реинтеграцию с обществом

(Махэль, 2003).

Средства пенитенциарного воздействия

Пенитенциарное средство надо воспринимать как инструмент, который

применяется с целью вызвать изменение. Этот инструмент формирует

поведение воспитанника (Попл�