2 клас 1. Г. Заєць.

Заєць у хвилини небезпеки рятується від своїх численних ворогів втечею. Зайці дуже

швидко бігають і можуть досягати швидкості 70 км/год.

У будь-якій казці про тварин ви довідаєтесь, що немає більшого боягуза, ніж заєць, що

він боїться навіть власної тіні. Наскільки ж справедливе це твердження про знайому кожному

симпатичну тваринку, героя багатьох казок, байок і дитячих книг, розповідей мисливців?

Мабуть, у жодного звіра немає стільки ворогів, як у зайця. Небезпека загрожує йому і

на землі, і з повітря; і вночі, і вдень. Хто тільки не переслідує зайчика: мисливці з собаками,

лисиця, вовк, куниця, сова, рябець і навіть ворона. Життя в нього тривожне, бентежне, в

клопотах про те, як би вціліти, не потрапити кому-небудь в зуби або в кігті. Мало-який

доживе до 8–10 років.

Задні ноги в зайця набагато довші за передні. Пересувається, як правило, стрибками,

викидаючи вперед задні лапи далі, ніж передні, причому на ґрунті утворюється характерна

для заячих слідів конфігурація: сліди передніх ніг знаходяться позаду задніх, і всередині, між

слідами задніх. Цей „боягуз” ще й непогано плаває, здатен навіть лазити по нахилених

деревах. Отже, від численних ворогів зайців рятують чудовий слух, швидкий біг та висока

маневреність.

Ось він, цей герой!

А це – його сусіди:

Тушканчик Скунс Єнот Дикобраз

2. В. 27.

Поміркуймо:

1) 2-А позбувся 12-ти зубів.

2) 2-Б – на 4 більше: 12 + 4 = 16.

3) Складемо зуби разом (ото вже скарб так скарб!) і отримаємо: 12 + 16 = 28.

4) Але Сергійко забрав свою реліквію додому (цікаво, як довго радів дідусь?): 28 –

1 = 27.

Отже, обидва класи залишили у кабінеті зубного лікаря 27 молочних зубів.

3. В. Барометр показує тиск, а термометр – температуру. Розглянь малюнки, і ти

зрозумієш, що за формою розрізняти вимірювальні прилади не варто.

Термометр – прилад для вимірювання температури повітря, ґрунту, води тощо. Існує

кілька видів термометрів:

рідинні;

механічні;

цифрові;

оптичні;

газові.

Барометр – прилад для вимірювання атмосферного тиску. Розрізняють рідинні та

механічні барометри.

4. Б. Десна.

Ви уявляєте річку, яка називається Губа, Зуб або Карієс? Смішно, правда? Отже,

лишається Десна – річка в Росії (Смоленська і Брянська області) та Україні (Чернігівська й

Київська області), ліва притока Дніпра. Десна займає друге місце серед приток Дніпра.

Зачарована Десна

5. Г – хвіст ослика

А Б В Г Д

Отримати у подарунок свій хвіст? Це справді радість, яку можуть оцінити лише ті, кого

природа наділила хвостом. Спробуємо з’ясувати, навіщо потрібні хвости. Питання серйозне!

Роль хвостів у тварин різноманітна: можна використовувати його, як балансир на

крутих віражах (хвіст вовка чи собаки – Д), чи балансир при перескакуванні з гілки на гілку,

(білки – А), можна пишатися ним і „переконувати” самицю в тому, що ти – найкращий серед

павичів (хвостик павича – Б), можна врятувати своє життя, відкинувши хвоста, як ящірка, а

можна, як ослик (хвіст – Г) чи коник (хвостик – В), захищатися від надокучливих комах.

Надзвичайно необхідна річ для тварин цей хвостик. Лише справжній друг, а ще той у якого є

хвіст, може зробити такий цінний подарунок.

Ноги теж дуже потрібні тваринам, але вони досі не вирішили, скільки їх має бути.

Черви, равлики, змії, деякі ящірки взагалі обходяться без ніг, а у тисячоніжок їх буває по

кілька сотень. Інша справа голова. Вона завжди одна і хвіст теж один. У казкового Змія

Горинича було три голови, але багатохвості чудовиська навіть у казках – велика рідкість.

Чому у тварин одна голова – зрозуміло. Не можна ж мати 3, 5 і 10 голів, бо наказ має

надходити з одного центра. А ось чому природа така скупа на хвости – не зрозуміло. Давайте

спробуємо розібратися, як тварини використовують свої хвости. Та й узагалі, навіщо

з’явились у них хвости і чи потрібні вони їм?

Хвости на всі смаки Предки хребетних тварин були хвостатими істотами. Пізніше деяким із них довелося

від хвостів відмовитися. У землекопів, наприклад, кротів – мініатюрний хвостик, а у

златокротів, які живуть у піску, він настільки маленький, що його і побачити важко.

Крихітний хвостик для землекопа не перешкода, а ось довгий у підземному коридорі легко міг

би за що-небудь зачепиться. І тоді не просунутися вперед, не розвернутися в тісному

коридорі, щоб повернутися назад або відчепитися.

Кріт

У тропічних амфібій – червяг, дуже схожих на гігантських червів, узагалі немає хвоста,

бо вони теж живуть у землі. Задній кінець тіла – простий „обрубок”. Хвіст виявився зайвим і

для тварин, що живуть у чагарниках чи в густій траві. Тут теж легко зачепитися за гілку чи

поранити хвіст об гострий шип, особливо якщо тварина пересувається стрибками. У квакш і

жаб немає хвоста, у лемінгів він крихітний, та й у зайців від нього збереглися лише жалюгідні

залишки.

Балансир

Якщо для тварин, які снують під деревами, хвіст лише перешкода, то мешканцям

верхніх поверхів лісу без нього просто не обійтися. Канатохідці, які виступають під куполом

цирку, зазвичай балансують за допомогою довгої жердини чи користуються парасолькою. У

деревних тварин наших лісів – білок, куниць, соболів і тропічних – лемурів, руконіжок,

деяких мавп, представників сімейства виверових та у багатьох інших – пухнастий хвіст

поєднує властивості жердини і парасольки, дозволяючи його власникам утримувати рівновагу

і легко перестрибувати з гілки на гілку. Вони це роблять краще за циркових артистів, недарма

сумчасту тваринку – великого літаючого опосума – на його батьківщині в Австралії частіше

називають „канатним танцюристом”.

Великий літаючий опосум

Під час стрибка з дерева на дерево хвіст виступає в ролі керма. Необхідне кермо і

бігунам пустелі та голих степів. У тушканчиків, найвіртуозніших бігунів, які втікають від

небезпеки на задніх лапках, на кінчику майже голого хвоста знаходиться щіточка довгого

волосся. Хвіст для крихітних бігунів – і балансир, і кермо. На бігу крихітні скороходи ніби

опираються щіточкою хвоста на повітря і не падають, здійснюючи круті повороти.

Тушканчик-скороход

Як противагою, яка допомагає утримувати рівновагу, і як табуреткою користуються

своїм важким триметровим хвостом крупні кенгуру.

Кермо і гальма

Мешканці води використовують хвіст як засіб пересування. Тільки риби, саламандри,

тритони і крокодили махають ним вправо-вліво, а кити, дельфіни, тюлені, бобри і калани –

вверх-вниз. Як кермо хвіст використовують і птахи. У повітрі пернаті повертають і за

допомогою крил, однак хвіст збільшує маневреність.

Іще одна функція пташиного хвоста: він слугує гальмом. На великих швидкостях без

нього не обійтися. Частіше за все гальмо використовується під час приземлення. Придивіться,

як сідають на землю голуби: розвернувши хвіст широким віялом і злегка підібравши його під

себе.

Голуб

Хвіст суттєво збільшує вантажопідйомність птаха. Він дозволяє йому ширяти у висоті,

майже не рухаючи крилами, і переносити вантажі. Під час польоту орел тримає здобич у

лапах. Наявність „багажу” призводить до зміни положення центра ваги птаха, зрушує його

назад. Якби у птаха не було хвоста, утримати рівновагу не вдалося б. Степний орел, у якого

вищипане пір’я хвоста, з зайцем у пазурах триматися у повітрі не зможе.

Степний орел

Альпініст

Хвіст допомагає багатьом тваринам лазити по стовбурах дерев і прямовисних скелях.

Дятли користуються своїм хвостом як альпенштоком (палиця довжиною приблизно півтора

метри, яка має гострий наконечник) і табуреткою. Він у них короткий і складається зі щільних

пружних пір’їн. Виявивши личинок жука-короїда, дятел чіпляється кігтиками за нерівності

кори й упирається в неї кінцями пір’їн хвоста. Сидячи на власному хвості, як на табуретці,

дятел без перешкод дістає з-під кори личинок, довбає дупло або виконує інші „столярні”

роботи.

Дятел, який сидить на власному хвості

Ще частіше „верхолази” користуються хвостом як страхувальним канатом чи п’ятою

рукою. У північно-американських опосумів – довгий і цупкий хвіст. Мандруючи гілками

дерев, опосум чіпляється хвостом за гілки і може навіть повиснути на ньому. Будуючи гніздо,

самка носить у дупло сіно не по травинці, а цілими жмутами, обвивши їх своїм хвостом. Так

само вчиняє один із найменших австралійських кенгуру – щіткохвостий кенгуровий щур.

Щіткохвостий кенгуровий щур

Мавп правильніше називати не чотириногими, а чотирирукими істотами, проте деяким

із них чотирьох рук виявилося замало. У мавп з цупким хвостом він виконує функцію п’ятої

руки. Обвивши хвостом гілку дерева, вони повисають на ній, звільняючи лапи для іншої,

більш корисної справи. Іноді, навпаки, чіпляються за гілку лапами, а зрілі плоди зривають і

підносять до рота хвостом. Щоб хвіст міг виконувати функцію п’ятої руки, шерсть на ньому

стала ріденькою, а часто він буває взагалі голим, принаймні його кінчик, щоб нічого не

заважало ним користуватися.

Мавпа „п’ятою рукою” тримається за гілку

Деревним зміям теж без хвоста не обійтися, адже лап у них немає. Вчепившись його

кінчиком за гілку, змія обережно опускає вниз своє тонке півтора-двометрове тіло і,

повиснувши вниз головою, шукає опору, а не знайшовши її, піднімається назад по власному

хвосту на ту саму гілку, з якої щойно спустилася.

Деревна змія

Засіб спілкування

У деяких птахів хвіст виконує роль посвідчення особи. Навесні, коли настає пора

обзаводитися сімейством і будувати гнізда, їм важливо точно знати, хто є хто. Нерідко

найпомітнішою пізнавальною ознакою буває хвіст. Зовсім не випадково, що у півня він такий

великий і яскравий, а у курки – менший і забарвлений скромніше.

Порівняйте!

У павича хвіст не є посвідченням, однак допомагає його пред’являти. Величезне

розкішне віяло самців, зазвичай неправильно називають хвостом. Насправді він утворений

пір’їнами надхвістя. Утримувати його у розгорнутому вигляді допомагає справжній хвіст, у

звичному стані невидимий. Піднявши за допомогою хвоста пір’я надхвістя, павич красується

перед зграйкою самок.

Справжній красень

Високо піднявши хвоста, скунс сповіщає наперед усе живе про наближення. Ця

тваринка не має ворогів. Його хімічна зброя (рідина з неприємним запахом) – дуже надійна,

тому він нікого не боїться. Коли якому-небудь скунсу заманеться прогулятися по жвавому

шосе, водії автомобілів з жахом гальмують. Якщо машина опиниться в зоні хімічної атаки,

користуватися нею протягом кількох місяців стане неможливо. Однак і скунс зацікавлений у

власній безпеці. Кому ж хочеться загинути під колесами автомобіля чи опинитися в лапах

недосвідченої пуми! Тому смердючка намагається поводитися так, щоб усім було зрозуміло,

що він не хто-небудь, а скунс.

Яка симпатична смердючка

Таку ж функцію виконує і хвіст гримучої змії. Під час линьки на його кінчику

утворюється „брязкальце” – 5–8 сегментів не скинутої шкіри. Злякана змія скручується у

кільце і, припіднявши кінчик хвоста, починає ним вібрувати. При цьому виникає доволі

дивний звук. Коли в американських преріях ще блукали стада бізонів, гримучі змії за

допомогою „брязкальця” попереджали великих копитних про свою присутність, щоб ті на них

ненароком не наступили.

Гримуча змія попереджає…

Про інформацію, яка випадково дійшла до нас, нерідко говорять, що новину сорока на

хвості принесла. І дійсно, хвіст можна використовувати для передавання інформації. Якщо

незнайома собака гавкає на вас, і при цьому енергійно махає хвостом, боятися її не слід. Це не

агресія. Просто пес хоче познайомитися і, не вміючи про це сказати, хвостом і гавканням

виказує свою дружелюбність. Остерігайтеся собаки, якщо хвіст у неї підігнутий. Знайте, пес

наляканий і буде оборонятися. Не варто нав’язувати йому своє знайомство, він укусить. Інша

справа кішки. У них все навпаки. Коли наша Мурка махає хвостом, це означає, що вона

сердиться. А якщо у тигра, який лежить у заростях, сіпається кінчик хвоста, можна бути

впевненим, що тварина не відпочиває, а, побачивши здобич, готується до стрибка.

Спробуйте зрозуміти, що хочуть вам сказати ці хвостаті

Шпага, кинджал і батіг

Для багатьох тварин хвіст – єдина зброя. У Чорному морі мешкає цікава істота – скат-

хвостокол або морський кіт. Зовні скати схожі на велику сковорідку з ручкою-хвостом. Біля

основи хвоста росте довгий, плаский, зазубрений по краях і гострий, як шпага, шип.

Морський кіт, на якого нападають, завзято б’є кривдника хвостом, наносячи „шпагою”

глибокі рани.

Морська „сковорідка”

Риби кривохвостки – маленькі створіння з витонченим тілом, захищеним зовні

панциром, який утворює на череві гострий, як лезо ножа, край. Тому у рибки є інша назва –

бритва. Ззаду замість хвостового плавника – довгий шип, загнутий гачком у бік черева. Коли

навколо все спокійно, рибки повільно плавають униз головою, та якщо з’являється ворог,

обертаються до нього шипом і лезом свого панцира.

Небезпечні риби-бритви

Великі ящірки – варани, які живуть у степах і пустелях Середньої Азії, обороняючись

від хижака, б’ють його своїм хвостом, як кнутом. Удар буває таким сильним, що може

переламати кістки. Бики, коні, зебри, віслюки, антилопи, навіть гіганти-слони обороняються

від комарів, мошок, мух, ґедзів та інших комах за допомогою хвоста. Коли комахи сильно

докучають, коні Пржевальського займають кругову оборону: стають у тісне коло, мордами

всередину, і дружно махають хвостами, щоб відігнати маленьких агресорів.

Коні Пржевальського

Дрібні тварини, потрапивши до лап хижака, намагаються „відкупитися”. У цьому

випадку ящірки і наземні саламандри напруженням спеціальних м’язів переламують собі один

із хребців біля основи хвоста і відкидають його. Нападник хапає хвіст, що конвульсивно

сіпається, а його господар поспішає втекти. Для цих тварин втрата хвоста не смертельна, він

відросте знову.

Ящірка, у якої відростає утрачений хвіст

Якщо хижак ухопить за хвіст мишеня, обідати йому не доведеться. Шкірка хвоста

разом із ріденьким волоссячком легко, як панчоха, сповзе з хвоста і лишається в зубах у

ворога, а мишки вже й слід охолов. Шкірка знову вже не наросте, а оголений кінчик хвоста

висохне і відвалиться. Доведеться жити без хвоста!

Дивовижні винаходи

Серед незвичних функцій хвоста – використання його під склад. Власне майно

надійніше носити з собою. Тушканчики, варани відкладають залишки жиру біля основи

хвоста. У курдючних овець звідти звисає два мішечки, які вміщають до 11 кілограмів жиру!

Оце так накопичила!

Жителі Півночі та високогір’їв – песці, лиси, куниці, соболі та барси – використовують

свій пухнастий хвіст як теплу шерстяну ковдру. Лисиця взимку норою не користується. На ніч

вона влаштовується на снігу, скручуючись у клубок. Лапки ховає під себе, а єдину

незахищену частину тіла – ніс – прикриває своїм хвостом.

Найкраща ковдра – власний хвіст

Деяким тваринам хвіст заміняє зябра. Наприклад, тритони мають легені. Тому їм

доводиться постійно виринати на поверхню води за новими порціями повітря. Під час

шлюбних ігор та ікрометання їм це робити ніколи. Самців виручає хвіст. Під його тонкою

шкірою знаходиться маса кровоносних судин, тому кисень легко проникає в кров. Навесні у

гребінчастих тритонів ці „зябра” збільшуються: на спині від потилиці до кінчика хвоста

відростає гребінь, і ошатним кавалерам дихається легше.

Гребінчастий тритон

Ось як тварини використовують хвости, однак ми розповіли далеко не про все, на що

він здатен.

6. А. Капітошка.

Капітошка – літературний персонаж, герой мультфільмів та дитячих книг, якого

створила письменниця Н. Гузеєва. Капітошка – весела крапелька літнього дощу, яка несе в

собі різнобарв’я веселки, енергію Сонця і життєдайну силу води.

Пригадуєте цей мультик? Спочатку пройшов весняний теплий дощик, який полив усі

дерева в саду і навіть потурбував будиночок буркотливого вовка. Та, на жаль, вовк не знає, що

це за тварина така – Капітошка – і в лісовій книзі про неї не було ні слова. Довелося

з’ясовувати це питання експериментальним шляхом – кидати в казанок з киплячою водою,

збирати друшлаком і всіляко досліджувати незрозуміле створіння.

Після дощу на кожному листочку залишилися крапельки роси, які іскрилися на сонці

та відбивали небо. Якщо дрібний дощик падає у сонячну погоду, можна побачити чудове

явище природи – веселку. Це теж Капітошчині витівки: краплинки води заломлюють сонячні

промені і розкладають їх на різні кольори. Краплини води можуть випаровуватись і ставати

невидимими для нашого ока. А водяна пара, навпаки, зненацька з’являється з повітря,

конденсуючись у крапельки роси чи туману.

Весела крапелька дощу – Капітошка

7. В. Жолудь.

Жолудь – це сухий однонасінний плід зі здерев’янілим оплоднем, основу якого

облямовує так звана плюска. Утворюються ці плоди на дубі та є чудовим кормом для багатьох

лісових тварин. Сойки, білки можуть їх запасати, ховаючи під листя, в мох. Вони часто

забувають про них, і жолуді проростають, даючи початок новим дубовим гаям.

Скрет – персонаж американського повнометражного анімаційного фільму

„Льодовиковий період”. Ця маленька тварина, яка мандрує окремо від інших персонажів,

завжди пробує наздогнати жолудя і завжди втрачає його. От невдача!

8. Б. 10.

Під час кожного коливання Муся двічі проходила нижнє положення (спочатку –

рухаючись вправо, а потім – вліво). Тому нещасну комаху знудило аж 10 разів!

Можливо, так виглядала мушка Муся, коли її нудило ?

9. В. Догляд за шкірою.

Галузь науки, яка вивчає походження та розвиток космічних тіл, у тому числі зір та

планет, – це космогонія.

Заплітанням африканський косичок займаються перукарі.

Виправлення косоокості – це сфера діяльності лікарів-офтальмологів.

Відповідно, косметологія – це наука про догляд за шкірою.

10. Б. 20 км.

Коні біжать поруч, тому вони проходять однакову відстань – 20 км. Якби двоє коней

з’їли 20 кг вівса, то, зрозуміло, що кожна з них могла б з’їсти 10 кг корму (за умови, що у них

однаковий апетит). А от із кілометрами – все інакше! Якщо пара коней пробігає 20 км, то

кожній коняці, як не крути, доводиться пробігти усі 20 км.

11. Б. З п’явками.

За допомогою мух навряд чи вдасться щось вилікувати. Адже відомо, що мухи – це

рознощики збудників багатьох хвороб: холери, дизентерії, черевного тифу.

Жаба теж не здатна лікувати. Вона може хіба що задушити скупу чи жадібну людину.

А ще ці земноводні корисні тим, що знищують комах та молюсків.

І ящірка нічим не зарадить Бабі Язі. Якщо схопити ящірку за хвіст, то частина його

відпаде. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста –

рефлекторна відповідь на біль. При цьому хвіст переламується посередині одного з хребців.

М’язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто

регенерує.

Таке страховисько лише перелякати може!

Єдиним порятунком Баби Яги може стати п’явка. Є такий метод лікування з

використанням медичних п’явок – гірудотерапія. П’явка, яка присмокталася до шкіри, здатна

ліквідувати застій крові, посилити кровопостачання певних ділянок тіла. Крім того, у кров

потрапляють речовини, які мають знеболюючі та протизапальні властивості. Кікімора

поганого Бабі Язі не порадить!

12. В. Ущільнилася навколо палички.

У ґрунті є порожнини і тріщини, заповнені повітрям (газами). Коли в нього встромити

паличку, вона чинить тиск на ґрунт навколо себе, повітря з тріщин і порожнин витискається,

вони зменшуються, а земля ущільнюється навколо палички.

Земля не випарувалася, випаровуються рідини, в земля складається з твердих часток,

між якими є повітря. Звісно, волога теж є у ґрунті, але змусити її випаруватися за допомогою

палички ще нікому не вдавалося. Розчинення у нашому випадку теж ні до чого. Ґрунт

розчинити можна, але для цього потрібна вода, а не паличка.

Заглядати з іншого боку Землі не радимо – у вас не чарівна паличка, а звичайна! Ви

можете легко дослідити, куди поділася земля. Візьміть гострий олівець, і акуратно встроміть

його у горщик із квітами (поблизу краю горщика, щоб не пошкодити коріння рослини).

Одягнувши рукавички, можна встромити у землю пальчик. Крупинки ґрунту ущільняться

навколо олівця (або пальчика), і в горщику утвориться ямка.

Від щільності ґрунту залежить його родючість. Якщо ґрунт ущільнюється,

погіршується повітрообмін, зменшується виділення вуглекислого газу. Розпушений ґрунт

сприяє проникненню води і повітря до коренів рослин. Розрихліть акуратно землю у горщику

з рослинами – і вони будуть вам вдячні!

13. В. Спочатку хлопчик ішов, потім зупинився, а далі – пострибав на одній нозі.

Цікаво спостерігати за слідами, залишеними на землі та на снігу. Вони можуть багато

розповісти допитливому мандрівнику.

Сліди каченят

Придумайте підпис до фото!

А це чиї сліди? Яка краса!

14. Б. Сонце, тому що Місяць світить відбитим сонячним світлом.

Козьма Прутков так відповів на це запитання:

„Якщо тебе запитають, що важливіше – Сонце чи Місяць? – відповідай – Місяць! Тому

що Сонце світить удень, коли й так ясно, а Місяць – уночі. Але, з іншого боку, Сонце краще,

бо воно світить і гріє, а Місяць лише світить, та й то лише у місячну ніч!”

Ви помітили, що він – великий жартівник, цей Козьма? Сподіваємося, ви здогадуєтеся,

що Сонце, розжарена газова куля, – основне джерело світла й тепла для Землі. А Місяць – це

тверде тіло, велетенська каменюка, яка, наче дзеркало, відбиває сонячне світло й освітлює

Землю. Якби ми змушені були робити вибір, то вибрали б Сонце. На щастя, обидва небесні

тіла ще довго не покинуть нас. Однак майте на увазі, що колись Сонце згасне, а Місяць

повільно і невпинно віддаляється від Землі, і зрештою покине її.

15. В. Хлор.

Лікар, що лікує вухо, горло та ніс називається вухо-горло-ніс або отоларинголог, або

просто ЛОР. Слово „ЛОР” – це скорочення довгої назви спеціалізації лікаря –

„ларингооторинолога”, що у перекладі з грецької мови означає: ларинг – горло (гортань), ото

– вухо і рино – ніс, а останні три букви „лог” походять від слова „логос” – наука, вчення.

Всі перераховані органи –вухо, горло і ніс – пов’язані між собою, тому захворювання

хоча б одного з них часто призводить до захворювання інших. Тому важливо берегти ці

органи, особливо в осінньо-зимовий період, не допускати переохолодження, вживати

вітаміни, а весною і влітку загартовуватися і підвищувати імунітет.

Отже, назву лікаря ми визначили – ЛОР. Це слово можна побачити лише у варіанті В –

це ХЛОР.

Хлор – газ жовто-зеленого кольору з різким специфічним запахом, який

використовують для очищення і знезараження питної води. Цей процес називають

хлоруванням води. Спосіб базується на властивості вільного хлору та його сполук „убивати”

мікроорганізми, які розмножуються у воді. Крім чистого хлору можна використовувати і його

різноманітні сполуки: діоксид хлору, хлорамін, хлорне вапно та інші. За санітарними

нормами допустимий вміст вільного залишкового хлору в питній воді централізованого

водопостачання – 0,3–0,5 мг/л.

Ти, напевно, відчував запах хлору, наливаючи воду з водопроводу. Справа в тому, що

після процесу хлорування води її очищають у спеціальних фільтрах від залишків хлору.

Однак якщо ці фільтри не працюють чи забруднені, ми відчуваємо запах хлору, який не встиг

очиститися у фільтрах. Пити таку воду небезпечно, можна отруїтися. Тому водопровідну

воду краще перед вживанням відстояти і прокип’ятити, щоб видалити залишки хлору.

В деяких країнах замість хлорування води використовують інший метод – озонування,

тобто очищення за допомогою газу – озону. Вода, очищена цим методом, набуває ледь

солодкуватого смаку и не має запаху. Дуже маленький вміст озону у воді сприятливо діє на

людський організм, однак велика доза озону так само, як і хлору, шкодить і може викликати

різні захворювання. Головний недолік озонування питної води – його вартість, метод дуже

дорогий, тому в великих масштабах його використовувати економічно не вигідно.