Підприємця Сергія Рагожу з Трускавця зустрічаю якраз біля «штабу революції» КМДА – він роздає листівки перехожим. «Я тут з минулої неділі стою, щодня з 7-ї ранку до 12-ї вечора. На ніч з дружиною їдемо до родичів, а зранку повертаємося. Листівки друкуємо своїм коштом, споді-ваюся, що це допоможе в боротьбі. Ін-шого вибору не бачу – тільки протест. Я хочу жити в цивілізованій країні, а не в кримінальній». Запевняє: мітингувати-ме до кінця. Але коли він настане і який саме, поки що не знає. «Треба щось ро-бити, адже стовпи мають стояти, а люди діяти. А поки невідомо, що саме ми мо-жемо вдіяти. Тому стоятиму, листівки роздаватиму, як треба буде застосувати силу – перший піду».

Студентка-киянка Христина Дацко при-ходить на Майдан щодня від самого його початку. Натрапляю на неї під ялинкою, яка виглядає цього року незвично – при-крашена прапорами й плакатами. «Я спочатку стояла, тому що була обурена швидкою зміною позиції влади, що біль-ше схоже на банальне, але вже таке звич-не «кидалово». Досі не можу зрозуміти, як уряд міг пропагувати шлях до Європи півроку, а потім за пару днів зрозуміти, що угода, виявляється, економічно не ви-гідна. Тепер я стою ще й за те, щоб Яну-кович, Азаров і компанія перестали від-верто брехати на камеру і зрозуміли, що вони працюють на народ, а не навпаки». У дієвість цих протестів і вірить, і ні, але сподівається, що влада таки «почує кож-ного». Не може сидіти вдома, коли люди з інших регіонів мерзнуть на Майдані. «Такі речі не проходять безслідно. Хоча б тому, що тисячі українців зрозуміли, що вони можуть діяти, а не просто дивитись Шустера у п’ятницю ввечері і лаяти вла-ду», – каже вона.

Температура повітря стає все нижчою, а протестувальників – усе більше. Волон-тери носять на тацях бутерброди і чай, до казана на кухні вишукувалася чер-га зголоднілих. На вечерю сьогодні обі-цяють традиційну закарпатську страву – бограч. Як розповів львівський козак Іван Забабаха, м’ясо для неї передав ано-німний донецький олігарх. Питаю: «А як годують вас?». Козак затягується люль-кою і, випускаючи дим, поволі каже: «Го-дують ліпше, ніж у рідної мами. Усе да-ють: і мандарини, і апельсини, правда, «нє наколотиє», і гречку, і куліш, і рибу. Усе в нас є! Лишайтесь, поїсте з нами бо-грача!».

Отець Віталій Поровчук з Рівного з ту-ристичним наплічником відпочиває на лавці біля тієї ж адміністрації. Просить присісти, бо стомився за день. «Приїхав у середу – вирішив, що на революції людям більше знадоблюся. Працюю на пункті видачі і прийому теплих речей, а також спілкуюся з людьми. Служу їм, допома-гаю в такі непрості для українців часи. Вони мені розповідають, я їм раджу – так і живемо». Сам священик Євросоюз не підтримує: каже, що це об’єднання кіль-кох сімей, які керують світом та пропагу-ють нехристиянські цінності. «Але я тут стою не за Євросоюз, я стою проти того життя, до якого нас довели. Мені парафі-яни розказують, що з них вже вимагають податки за січень 2014 року! Люди ще нічого не заробили, а з них вже податки стягують! Так я і приїхав, щоб підтрима-ти мітингувальників, чим можу. Ночую в Михайлівському соборі, мені там добре».

Вчителька фізики Олександра Каспрук приїхала з Івано-Франківська два дні тому: взяла відпустку за власний рахунок. Вона разом з друзями слухає концерт зі сцени одразу під Монументом Незалеж-ності. «Як дізналася, що дітей на Майда-ні побили – зрозуміла, що треба їхати. І стою тому, що не хочу, аби нас принижу-вали. Бо ми гідні кращого життя, кращої України. Ночую в родичів, і не піду звідси, доки не переможемо». Вчителька переко-нана – народ обов’язково переможе. «Лю-дей з кожним днем стає все більше, тому повинні стояти. Тільки зараз нам випав такий шанс. Хто ж, як не ми змінимо кра-їну на краще?»

Але тим, хто живе на Майдані, бограч треба більше, ніж мені. Тим, хто стоїть в охороні, хто працює на пункті видачі і прийому одягу. Хто нарізає ковбасу і сир, хто лікує потерпілих. Хто будує барикади, хто готує їжу, врешті. Хто вва-жає, що він потрібний саме тут і зараз, і не роздумує, чим це все скінчиться, і чи треба знімати «Йульку з Йолки». Вони стоять, бо не можуть інакше. І не вимагають за це ніяких медалей.

Коли настає вечір, життя на Майдані набуває нових обертів. сходяться Кияни після роботи, протестувальниКи з регіонів, яКі відсипалися після ночі на Майдані, студенти, пенсіонери – усі з жовто-синіМи стрічКаМи, прапораМи, наліпКаМи «я тут не за гроші», «не піду з Майдану до відставКи януКовича». Майдан починається від КиївсьКої адМіністрації: черга охочих потрапити всередину, де Можна сКористатися Медичною допоМогою, випити чаю, з’їсти бутерброд, переночувати або ж погрітися. не Менше сотні протестувальниКів поблизу будівлі, яКі роздають листівКи-заКлиКи виходити на Мітинг. не поодиноКі тут і «ходячі МітингувальниКи», яКі Курсують МаршрутоМ «адМіністрація президента – Кабінет Міністрів – Майдан незалежності – КиївсьКа МісьКа державна адМіністрація».

Чому вони стоять

Оксана Піддубна

Сотні зниклих безвісти і загибла дівчинаПісля подій, що трапилися в центрі Києва 30 листопада, дійсно з’явилися десятки лю-дей, про місце перебування яких не знали їхні друзі та родичі. На-ступного ж дня більшість мітин-гувальників знайшлися. Люди писали у соціальних мережах, що в ту ніч лише вимкнули теле-фони. Проте повідомлення про сотні зниклих безвісти і далі продовжува-ли залякувати українських користувачів інтернету. Люди автоматично поширюва-ли інформацію про те, що влада спеціаль-но викрала людей і катує їх у міліцейських відділках. Апогеєм паніки став момент, коли у мережі з’явилася інформація про дівчину, яка померла в лікарні після по-биття на Майдані. Провідні ЗМІ одразу ки-нулися перевіряти інформацію в київські лікарні, проте підтвердження так і не от-римали. Станом на 17 грудня залишився лише один зниклий безвісти хлопець, що пропав під час розгону Майдану. Також є шестеро людей, які пропали під час мир-них зібрань протягом цього тижня. Ін-формацію про зниклих та постраждалих можна знайти на офіційній сторінці спіль-ноти «Євромайдан SOS» у Facebook.

До Києва стягують танкиБільше сотні пабліків у соцмережах Вкон-такті та Facebook присягалися, що їм по-відомили про завантажений танками та бронетранспортерами потяг, який стоїть на станції Ходорів Львівської області. По-тяг з військовою технікою, мовляв, затри-

мається в районному центрі нена-довго і от-от вирушить до Києва. Цю інформацію користувачі ін-тернету масово поширювали без будь-якої перевірки і закликали розповідати про це друзям. Пові-

домлення про танки розмістила на своєму сайті навіть прес-служба партії «УДАР», через що лідер партії Віталій Кличко зму-шений був спростовувати цю інформацію. Спростував це і Міністр оборони України Павло Лєбєдєв. Танків у Києві, звісно, ні-хто не побачив. Власні джерела газети у Службі безпеки України погодилися прокоментувати си-туацію з повідомленнями про наближення до Києва потягу з танками. «Танки в Киє-ві – абсурд. Жодна зі сторін не допустить, щоб дійшло до такого. Вірте фактам і діям, а не сфабрикованій інформації та фото-графіям». На запитання, для чого розпов-сюджували такі міфи і кому вони вигідні, співробітник СБУ відповів: «Одними мі-фами опозиція намагається мобілізува-ти свої сили, показати підтримку з боку інших, показати дієвість акцій протесту. Влада, у свою чергу, пробує стримати ра-дикалізацію настроїв, обґрунтувати свою позицію. Більшість цих міфів, на мою дум-ку, з’явилася як результат непорозумінь, неперевіреності та тенденційності інфор-мації. Цілком ймовірно, що треті сторони діють у своїх інтересах, компрометуючи конкурентів, відволікаючи від своїх ос-новних завдань. Наша структура не має жодного стосінку до появи неправдивої інформації, але вживає заходів з перевір-ки її достовірності та виявлення розпов-сюджувачів. СБУ діє відповідно до чинно-го законодавства, з дотримання принципу позапартійності та заборони участі в мі-тингах та страйках».

Мітинги, а не довга й неефективна діяльність уря-ду, спричинили економічний колапс України

Після силового розгону Майдану, який дав друге дихання протестувальникам, багато провладних депутатів розповіли журна-лістам про можливу економічну кризу, яка чекає на Україну в разі тривалих мітингів. Деякі заявили, що українці вже відчувають наслідки Майдану і саме мітингувальники

винні у економічному колапсі, який розпочинається в Україні. Прем’єр-міністр України Микола Азаров на своїй сторінці у Facebook написав, що мітинги і блокування Кабінету Міністрів завадили «повністю вирішити питання затриманих соціальних виплат до 10 грудня». Проте вже після розгрому барикад уряд перерахував 800 мільйонів гривень на бороть-бу з безробіттям, тимчасовій втраті працездатно-сті та інше. «Дуже шкода, що цього не можна було зробити раніше у зв’язку з блокуванням державних структур», - написав Микола Азаров. «Звісно, мітинги не зіграли ніякої ролі у погіршен-ні ситуації, бо економіка України знижує показни-ки вже п’ять кварталів поспіль, а бюджет має вели-чезний дефіцит, – розповідає донецький блогер та журналіст Денис Казанський. – Бюджетники не от-римують зарплату по кілька місяців, наприклад, ро-бітникам донецької темпломережі заборгували вже за 3 місяці. Це наслідки бездарної та непрофесійної роботи команди донецьких, яка знає тільки адміні-стративно-командний засіб керування економікою, душить бізнес, висмоктує гроші з країни через сірі схеми». Денис каже, що влада вже зараз намагається списати свої невдачі на революціонерів та попере-джає людей на Сході, що не зможе віддати їм зарп-латню вчасно через мітингарів. Таким чином хочуть розколоти суспільство та виправдати свої помилки. «Від гарного життя не бунтують. До того ж, Донбас вже давно нікого не годує, а сам отримує величез-ні дотації на утримання закритих та діючих шахт. Більш-менш стабільна економічна ситуація на Дон-басі тільки на великих підприємствах та бюджетних шахтах. Більшість населення у шахтарських містеч-ках не має роботи. Люди працюють у копанках. Бага-то заводів не працюють і невідомо коли відновлять роботу. А головне – економіка деградує. Ми тільки й робимо, що плавимо метал та добуваємо вугілля. Але воно закінчується. З цього регіону, як з коло-нії, вивозять гроші та сировину, натомість нічого не будують. Це безвихідна ситуація. Криза тільки загострюється», – розповів нашій газеті донецький журналіст Денис Казанський, відомий в мережі як блогер «Frankenstein».

Львівський «Беркут» відмовився розганяти Єв-ромайдан у Львові«Увага. Наш львівський «Беркут» відмовився на нас нападати. Хлопці знімуть форми і прийдуть нас захищати. Це відбудеться сьогодні ввечері». Це повідомлення перепостили сотні львів’ян, котрі на той момент свято вірили, що львівський Євро-майдан зачистять ввечері 30 листопада. Незабаром начальник обласної міліції Олександр Рудяк офі-ційно заявив, що жодних додаткових сил міліції до міста ніхто не стягував. Та навіть це не зупинило поширення неправдивих повідомлень в інтернеті. Люди шукали кийки та предмети захисту і масово йшли на проспект Шевченка відбиватися від київ-ського та донецького «Беркуту». Навіть хороший знайомий зателефонував мені в той вечір і серйоз-ним голосом сказав: «Пішли бити «Беркут». Чи ти боїшся?»Журналіст, викладач Українського католицького університету та координатор прес-центру львів-ського Євромайдану Отар Довженко як ніхто інший знає, з якою швидкістю по-ширювалися «фейки» ввечері 30 листо-пада. Отар розповідає, що повідомлення справді були правдоподібними, хоча після отримання енної версії однієї й тієї самої історії, які різняться суттєвими деталями, він починав розуміти, що працює група райтерів, налаштованих саме на створення відчуття правдо-подібності. «Стало тривожно від загальної атмос-фери. Дуже багато зусиль довелось докласти, щоб заспокоювати навколишніх, переконуючи, що це неправда. Дехто з організаторів Євромайдану впев-неним голосом казав мені, що знає з достовірних джерел – нас справді їдуть розганяти. Перш за все, я намагався втримати людей, готових бігти переві-ряти цю інформацію, бо це марнування сил. Згодом з’явилась формула: «Існує лише той «Беркут», яко-го ти бачиш на власні очі». Я повторював це людям як мантру, і вони заспокоювались. Зрештою, після нічної біганини навколо фури, що здалася оборон-цям Майдану автобусом із «беркутівцями», люди самі почали розуміти, що роблять дурниці», - роз-повів Отар Довженко. Журналіст вважає, що такі повідомлення вигідні для влади і це можна назвати справжньою інформаційною війною проти Євро-майдану. Завдань було декілька: викликати паніку, чинити психологічний тиск на учасників протесту, змусити їх розпорошити увагу, діяти неадекватно. Крім того, дезінформатори заповнили інформацій-ний простір неправдивими, але правдоподібними меседжами, серед яких неминуче губились досто-вірні повідомлення.

НА МІТиНгу пІд ВерХоВНою рАдою 3 грудНя, якиЙ оргАНІзуВА-лА пАрТІя регІоНІВ НА пІдТриМку ВлАди,

к о -л и ш -

Н І Й НАрдеп олег кА-лА ш- НІкоВ ТАк ВислоВиВся про ЄВроМАЙдАН: «Во-оружеННые боеВики, НАНяТые оппозициеЙ и НАпичкАННые НАр-коТикАМи, рВущиеся к зАХВА-Ту госудАрсТВеННыХ учреж-деНиЙ. оНи до ТАкоЙ сТепеНи НичТожНы, чТо НАМ Не НужНо обрАщАТь НА НиХ ВНиМАНие. пусТь пищАТ, кАк ТАрАкАНы».Не диВНо, що зНАчНА чАсТи-НА НАшого суспІльсТВА, пе-реВАжНо доросле НАселеННя сХІдНої І пІВдеННої укрАїНи сАМе ТАк І сприЙМАЄ подІї, що

ВІдбуВА-юТься НА МАЙдАНІ. пІсля силоВого розгоНу деМоН-сТрАНТІВ проТи НочІ НА 30 лисТопАдА, серед якиХ пе-реВАжАли сТудеНТи І жур-НАлІсТи, В ІНТерНеТІ ТА В зМІ почАли з’яВляТися десяТки, якщо Не соТНІ, НепрАВдиВиХ поВІдоМлеНь, що сТосуюТь-

с я ЄВроМАЙдАНу. журНАлІсТ Ви-дАННя «#Є24» НАМАгАВся з’ясуВАТи, ХТо їХ поширюВАВ, коМу це ВигІдНо І чи досягли дезІНфорМАТори сВоЄї МеТи?

Російський спецназ прилетів в БориспільОдразу після силового розгону людей на Майдані Незалежності з’явилися повідом-лення про те, що в Борисполі приземли-лись два чи три літаки з російським спец-назом. Вони нібито мали допомогти своїм українським колегам вчергове розігнати Майдан. Деякі люди у соцмережах писали, що російські спецназівці сидять в автобу-сах із затонованими вікнами під Києвом і готові от-от виконати будь-який наказ керівництва. Одна жінка навіть написала про те, що її донька працює стюардесою і вона бачила, як в Борисполі приземлився найбільший і єдиний у світі вантажний літак «Мрія» з російськими силовиками на борту. Складалося враження, що люди змагались між собою у якості і кількості фантазій. Міфи досить сильно вкоренили-ся у головах наших громадян, навіть лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок звернув-ся до журналістів з проханням перевірити цю інформацію, а Міністерство внутріш-ніх справ публічно заперечило цей факт.

В тому, що однією з найбільших проблем журналістики зараз є фейки, пе-ресвідчився і львівський радіове-дучий Андрій Великий. Журналіст вважає, що неправдиві новини не-вигідні нікому, а створюють їх люди, що хочуть підкреслити свою значу-

щість. «Наприклад, сиджу я в студії, веду ефір і телефонує жінка. Кажу: «Доброго ранку, ви в прямому ефірі», а вона таким приглушеним голосом: «Біля консульства Польщі стоять три автобуси з тітушками». Я змушений відправляти кореспондента туди, перевіряти інформацію, витрачати час. Виявилося, що там білоруси якийсь фільм знімають, от і все», – розповів Ан-дрій Великий.

1

2

3

4

5Майдану загрожує епідемія туберку-льозу та інших хвороб

Після повідомлення про те, що вночі 6 грудня на Майдані Неза-лежності помер чоловік, інтер-нет просто вибухнув брехливи-ми деталями та неправдивими повідомленнями. Зранку того ж дня київські міліціонери офі-

ційно заявили, що тіло чоловіка знайш-ли на даху торгового центру «Глобус». За висновками медиків, померлий хво-рів туберкульозом легенів, що викли-кав внутрішню кровотечу. Користувачі соціальних мереж вкотре поширювали неправдиву інформацію своїм друзям, а деякі інтернет-газети почали лякати мі-тингувальників можливою епідемією ту-беркульозу на Майдані і закликали розі-йтися по домівкам.Депутати від опозиції почали одразу по-боюватися, що влада спеціально підки-нула труп чоловіка, аби посіяти паніку серед мітингувальників і мати привід для розгону Євромайдану. Згодом голова Київської міської державної адміністра-ції Олександр Попов заявив про мож-ливу епідемію серед людей, що захопили КМДА. Фахівці Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби міста Києва повідомили про ри-зик суттєвого погіршення епідемічної ситуації із захворюваннями на кишкові інфекції, туберкульоз, вірусного гепати-ту А, грипу та ГРВІ. Заявили, що зареє-стрували декілька випадків гострої киш-кової інфекції через погане харчування.Про те, як годують людей на Майдані Незалежності, написаний і знятий не один репортаж: всім відомо, що на кух-ні дотримуються усіх гігієнічних норм, а продукти, з яких готують їжу для мітин-гувальників, завжди свіжі. Та й історія з чоловіком, що помер від туберкульозу, досить швидко втратила резонанс. На щастя, жодних епідемій на Майдані так і не спалахнуло.

6

Сотні відомих будівель у світі підсвітили синьо-жовтим кольоромМайже кожного дня у мережі з’являлися фотографії відомих у всьому світі будівель, що начебто на знак солідарності із Євромайданом підсвітили синьо-жовтим кольором. Насправді синьо-жовтим деякий час світився міський футбольний стадіон у Вроцлаві, та, за повідомленням польських користувачів Facebook. Палац культури та науки у центрі Варшави. Проте кількість фотографій з підвіченими під колір національного прапора України будівель

зашкалювала. Дизайнери та художники почали сумніватися у автентичності цих фотографій та вирішили перевірити інформацію про деякі з них. Дизайнер Олег Різник каже, що французи взагалі не чули про це, тим пач,е на веб-камерах не було видно жодних підсвіток Ейфелевої вежі.

«Щодо цієї хвилі «підсвіток», не бачу нічого страшного – це принесло більше користі, ніж шкоди. Така собі дрібна приємна брехня. Навіть не брехня – пустощі», – каже Олег Різник. – Думаю, багато з тих, хто перепощує ці колажі, також сумнівається в їх правдивості. А ті, хто створює їх, сподіваються, що їм пробачать ці пустощі. Бо на фоні необхідності тотальної мобілізації людей ця брехня – на користь». А ще казали, що українські чиновники масово покидають Україну, що львівський та київський Євромайдан проплачені американським урядом, на мітинги збираються одні лише пияки та безхатьки, яких гармонійно доповнюють мешканці Гали-чини і взагалі, перед розгоном Євромайдану в ніч на 30 листопада мітингувальники провокували «Беркут». Зрозуміло, що міфи створюють як влада, так і опозиція, та все ж головним їхнім замовником є люди, що зараз займають найвищі посади в Україні. Люди в сотнях країн світу бачили кадри, де «Беркут» б’є простих людей

кийками, б’є журналістів і неповнолітніх, а потім ще й ганяється за ними по Києву і добиває. Тому саме після подій тієї «кривавої ночі» починають з’являтися дезінформаційні повідомлення, в яких мітингувальників назива-ють провокаторами, працівників «Беркуту» визнають жертвами, а простих людей залякують, аби вони сиділи вдома і не виходили на центральні площі своїх міст. Брехня у ЗМІ – один з останніх шансів влади схилити на свою сторону певну частину суспільства, яка черпає інформацію виключно з вечірніх новин по телевізору. Проте таких людей в наш час з кожним днем стає все менше. Будь-яка дезінформація поширюється з метою розколоти сус-пільство, однак брехати стає все важче. І саме після таких подій в Україні стало зрозуміло, хто є справжнім журналістом, а хто всього лиш лялька в руках провладних олігархів.

найпоширеніших міфів Євромайдану. Кому і для чого це потрібно?

7

Артур Бобрик

«Наш Народ сильНо добрішає в часи катаклізмів»Коли ти зрозумів, що потрібно збира-ти людей і виходити на Майдан?Був вечір, близько 21-ї, я побачив у Фейсбуці фотографію свого знайо-мого журналіста Олександра Аргата, який стояв з прапором Євросоюзу в Києві біля каркасу «йолки». У підписі під фотографією він закликав всіх ви-ходити на Майдан, і це вже був час, коли стало зрозуміло, що угоду не підпишуть.Я поширив його допис, але мав таке відчуття всередині, що цього мало. Вже тоді здавалось, що відбувається щось велике. Я зрозумів, що нам тре-ба підняти людей і вийти до пам’ят-ника Шевченкові, щоб таким чином загітувати киян. З якою метою ви це робили?Можна по-різному ставитись до єв-роінтеграції. Влада заявила курс на Європу, а зрештою в останній момент не підписала асоціацію з ЄС. Я відчув, що мені збрехали, що зі мною взагалі не рахуються. Я усвідомлював, що зробити перепост у Фейсбуці мало, що сам нічого не зроблю, але, щоб був результат, треба команда. Хто тебе підтримав в цьому най-перше?Студенти нашого університету. Долу-чилися дуже різні люди, але підтрим-ка кожного була важлива.Скільки вас було спочатку?Чітко пам’ятаю, що, коли ми виходи-ли з Колегіуму, нас було 12, але, коли дійшли до пам’ятника Шевченкові, до нас по дорозі приєдналось ще двоє.Для створення картинки, що наз-ріває щось серйозне, потрібно було хоча б 10 людей: щоб зі Львова та інших міст більше долучались. Існує закон фізики: маленькі тіла притя-гуються до більших.Що ти маєш на увазі під словами «створити картинку»? Інформаційну картинку. Фотографії, відео і повідомлення в соцмережах. Хоч і сама ідея була імпульсивною ре-акцією на події - я чітко розумів, що саме треба робити, щоб створити цю картинку. Все було чітко організова-но. Наша студентка Оксана Піддубна в нас відповідала за те, щоб знімати відео. Також ми фотографували і од-разу це все публікувати в Інтернеті. Ми також розуміли, що нам треба вигадати «кричалки». І, може, це оче-видно, але тоді ми вперше придума-ли: «Україна – це Європа». Я дуже здивувався, коли пізніше почув це на київському Майдані.Думаю, що хештеґ «Євромайдан» став популярний і через те, що ми у Львові активно його використовува-ли. Нам вдалося створити картинку, бо більшість людей, які того вечора і ночі вийшли до пам’ятника Шевчен-кові, дізналися про це завдяки соцме-режам.

Що ви писали?Ми транслювали у Фейсбуці те, що робимо, і ці дописи поширювало дуже багато людей.Того вечора, коли ми вийшли з Коле-гіуму і йшли до пам’ятника Шевчен-кові, по дорозі, в одному з закладів харчування, побачили грузинський прапор. Розтягнувши український, сфотографувались, ніби говорячи: «Грузини, підтримайте нас». І це була аналогія з Помаранчевим майданом, бо тоді Грузія одна з перших нас під-тримала.У вас були якісь плакати, європейська символіка?Ми не мали плакатів, але був один ватман і маркери. Коли прийшли до пам’ятника Шевченкові, то написали на ватмані: «Кияни, виходьте на Май-дан!». Що цікаво, у нас не було жодного єв-ропейського прапора, але наша то-варишка взяла прапор в одному з готелів, залишивши під заставу свій студентський квиток. Спочатку, коли ми прийшли на площу, то, чесно кажучи, не знали, що робити далі. До нас починали приєднуватись люди, студенти інших вишів. А близь-ко півночі до нас прийшов наш викла-дач Отар Довженко, який своєю при-сутністю нас дуже підтримав і підняв нам бойовий дух.Ви узгоджували свої дії з викладача-ми університету?Ні, ми це робили не від імені універ-ситету, а як громадяни України. Але коли ми побачили, що з нами викла-дач – освічена, грамотна людина, то ще більше утвердились в думці, що те, що ми робимо, - не просто наша примха, а серйозніша річ.Що відбувалося далі?Людей приходило все більше, нас було вже близько 200 чоловік. Наш Павло Островський постійно вів перемови-ни з різними громадськими організа-ціями. Почала сходитись преса – жур-налісти ZIK, Радіо Свобода, приїхав оператор з «СТБ» знімати відео, але не мав журналіста. Він підійшов до нас і попросив, щоб хтось йому поміг Ми знали, що він вміє сказати. Це було схоже на гру,але насправді дало нам зрозуміти, що ми вміємо діяти зла-годжено. Наступного ранку телеканал «СТБ» показав сюжет.Також ми зробили флешмоб. Ми ор-ганізували людей, щоб вони стали ра-зом, утворивши абревіатуру «ЕU», що означало European Union.Якщо оцінювати глобально, то для мене те, що відбувалося у Львові, було ніби репетицією до Майдану в Києві.Ти придумав один із символів Євро-майдану. Розкажи цю історію.Ну, це не лише я придумав. Ми сиділи в одній з забігайлівок і я, розуміючи, що важко відтворити прапор Євросо-

юзу. Колір фону залишався, зрозуміло, що синій, а сам символ,відповідно, мав бути жовтим. А оскільки це все поча-лося з Інтернету, то ми подумали, що це має бути поєднання значка хештеґу «#» та «Є» – скорочено від «Євромай-дан». В нас тоді не було комп’ютера, щоб це швидко зробити і викласти в Інтернет. Я подзвонив знайомому ди-зайнеру Богдану Гдалю і, розказавши йому нашу ідею, попросив його зро-бити цей значок. Пізніше користувачі Фейсбуку почали ставити його собі замість аватарки. І в мережі Інтернет це було сприйнято досить позитив-но. Мені було приємно побачити на київському Майдані цей знак на пла-каті, який тримали дві абсолютно мені незнайомі дівчата.Чи змінив тебе Майдан? Я не можу сказати, що змінив, але укріпив мою віру в людей. Я побачив, що люди дуже позитивно себе прояв-ляють в екстремальних умовах. Того вечора, в четвер, коли ми всі вперше вийшли на Майдан у Львові, я поба-чив своїх одногрупників по-особли-вому. Побачив, як вони розкривають-ся за нових обставин. Я помітив, що, коли є спільна мета, люди змінюються на краще.Що тебе вразило, коли ти був в Києві?Київ - це мій дім. Цього разу я побачив інших людей – тактовних, ввічливих. Мені здається, наш народ дуже сильно добрішає в часи катаклізмів. Те саме було, коли торік Київ замело. Це ней-мовірно приємно - спостерігати, коли всі один одному допомагають. Раніше я не відчував спорідненість з «етімі людьмі», але після того, що я поба-чив там, я зрозумів, що вони такі самі люди, як я, з ними треба рахуватись, з ними треба спілкуватись і якщо не дружити, то принаймні приятелюва-ти. Аналогії між Помаранчевим май-даном і Євромайданом - відчуття за-гальної єдності.Яка позиція і роль викладачів та керів-ників Католицького університету в подіях єврореволюції?Наш університет один з перших вис-ловив непокору теперішньому уряду і його системі. Я вважаю, що це надз-вичайно сміливий крок, зважаючи на стосунки університету і Міністерства освіти.Ще мене вразило, що наші семінари-сти цілеспрямовано групою поїхали на Майдан і вони не розказували, що церква має бути осторонь політики чи громадської діяльності. Мені приєм-но, що вони дали зрозуміти, що церк-ва має бути там, де є люди, і служити людям.

Студент українСького католицького універ-Ситету андрій При-ймаченко закликав Студентів на львів-Ський майдан – у знак ПротеСту владі, яка відклала ПідПи-Сання угоди з ЄС. увечері 21 лиСтоПада він разом з 14-ма Сту-дентами вийшов на ПроСПект Свободи, а вже за кілька днів там відСтоювали Свою Позицію кілька тиСяч людей. Студент магіСтерСької Програ-ми з журналіСтики розПовів, як вСе По-чиналоСь.

Василь Возняк

Артем Приймаченко бачив піднесення «помаранчевого» Май-дану і був свідком здачі ідеалів тієї революції. До нинішньої ре-волюційної ситуації ставиться обережно: «Я приходив на Євромайдан і бачив там людей, які загнані в глухий кут. Їм нічого не лишилось - тільки Майдан. Також там є багато студентів, які думають, що все може змінитися за декіль-ка днів. Не наметами треба добиватися кращого життя і змін, а щоденною працею і діями. Опозиціонери зі сцени ,крім «Банду геть!», нічого нового сказати не могли, по 10-му колу - одне й те ж.

Варто придумати щось дієвіше, ніж сидіти на асфальті. Ефек-тивним було би позиватись до судів різних рівнів, домовлятись про підтримку зі сторони міліції. У Таїланді спецпризначенці склали зброю і перейшли на сторону протестуючих, унаслідок чого влада була змушена оголосити про нові вибори. Треба ро-зумом брати».

Артем – директор українського представництва німецької ком-панії, яка є одною із найбільших європейських виробників спеціальної будівельної хімії. Українську промисловість він знає, так би мовити, зсередини.

«Критика євроінтеграції зі сторони керівників українських за-водів – бажання нічого не робити взагалі. Їхня головна мета – спокійно досидіти кілька років до пенсії. Технічні стандарти України відстали в середньому років на 20. Зближення з ЄС якраз стимулюватиме процес модернізації економіки, від чого українські виробники матимуть безумовну користь», - каже він.

2013. Мені 23 і я стою посеред Майдану пліч-о-пліч з одногруп-никами. Ми протестуємо проти відмови уряду підписати уго-ду про асоціацію з ЄС (до підписання якої, між іншим, Україну готували кілька років). І знаєте що? У руках я тримаю ручку до швабри з причепленим шматком тканини. На темно-синьому полотні – жовтий символ Євромайдану (#є).

Я режисер, копірайтер, на життя заробляю виробництвом му-зичних відео та реклами. Для пострадянської економіки витра-ти на мої послуги є витребеньками.

Про яку рекламу може йти мова в системі, де не прийнято бо-ротись за клієнта, за його гроші та увагу? Ви колись бачили пре-зентаційні ролики літаків виробництва заводу Антонова? Чи, може, вам доводилось на власні очі бачити маркетингові ма-теріали двигунів запорізької «Мотор Січі»? Боюсь навіть уявити, що про свої ракетоносії може зняти вітчизняний «ПівденМаш»! Мені доводилось мати справу з представниками «відділу зв’яз-ків з громадськістю» одного з цих підприємств. За їхніми слова-ми, реклама виробам їхнього заводу не потрібна. Зате гелікоп-терам Sikorsky Aircraft, літакам Boeing та космічним програмам NASA реклама аж настільки потрібна, що кожна з цих компаній має канал на YouTube (і не забуває його регулярно оновлювати). Я хочу працювати у системі, де YouTube-канал сприйматиметь-ся не як каприз креативного класу, а як виробнича необхідність.

Ви можете сміятись з того, що ми виглядаємо смішно з тими ручками до швабри. Але знаючи, що я тримаю ту саму жердину, що й мій брат 9 років тому, я впевнений у правильності своїх дій.

Кольори наших прапорів є різними, але причина того, чому ми були на Майдані – одна: ми відстоювали правду. Ми не хочемо, аби нам брехали.

Ми стояли там, бо хотіли бути почутими. Стояли щоночі, бо тоді найменше людей. У цьому знайшли свою місію: дожити з Майданом до наступного дня і передати варту, щоб увечері знову повернутися. Ми спостерігали, обмінювалися думками і робили

висновки. Попри всі н ю а н с и , недоліки й хао-тичність, були пе-

реконані, що поруч – ті, кому цілком довіряєш. Ми щиро раділи, коли два майдани об’єднували-ся, і дуже обурювалися, почувши зі сцени дема-гогію розгублених опозиціонерів. Спільні зі сту-дентами-майданівцями вигуки «Разом і до кінця!» мали набагато більше емоційне навантаження, аніж уже майже автоматична відповідь політи-кам «Героям слава!». Тоді ще ніхто не здогадував-ся, що Євромайдан матиме криваве продовжен-ня і невдовзі історія про нього перетвориться на справжній блокбастер. Випадково зустрічати ко-гось зі «своїх» було величезним везінням. Дочека-тися «своєї» підмоги зі Львова стало неймовірною радістю. А гарячково видзвонювати «своїх» після розгону Майдану 30 листопада – справжнім ви-пробуванням на міцність нервів.

Пр

ап

ор

и н

аш

их

бра

тів

Я, м

и, во

ни

і є

вром

ай

да

н2004. моЄму братові було 20, Коли він дізнався, що результати президент-сьКих виборів було бру-тально сфальсифіКо-вано. віКтор ЮщенКо, проуКраїнсьКий Канди-дат, заКлиКав лЮдей ви-йти на майдан, аби за-хистити власні голоси. студенти еКономічного фаКультету Кну ім. тара-са шевченКа (серед яКих був і мій брат) не були до-свідченими протесту-вальниКами і уявлення не мали, яК маЄ вигляда-ти середньостатистич-ний учасниК мітингу. одне вони знали точно: без прапора їм не обій-тись. придбати шматоК тКанини та нанести на нього назву фаКультету було легКо. але ж потріб-но було цей прапор по-чепити на щось, правда? і таК спудеї еКономічно-го фаКультету опини-лись посеред хрещати-Ка з прапором в руКах, але без флагштоКу. вони були доволі розумни-ми хлопцями та дівча-тами, тому розуміли: їм потрібно було щось лег-Ке, міцне і не дуже доро-ге (вони ж студентами тоді були, пам’ятаЄте?)винахідливість приве-ла їх до ідеї виКористати ручКу до швабри замість флагштоКу.

я інтуїтивно відчула, що хочу бути причетноЮ до Київсь-Кого Євромайдану. спочатКу не було КонКретного ро-зуміння, для чого це мені потрібно і чим можу бути там КорисноЮ. однаК 24 листопада опинилася на столично-му воКзалі. тоді ще не йшла мова про «Краплі в оКеані» і мільйонні мітинги. поїхала, бо туди тягнуло. у рЮКзаКу був повний «джентльменсьКий набір» журналіста-ама-тора: блоКнот, ручКа, телефон, диКтофон, планшет. але потрапивши в це середовище, почергово приміряла ролі небайдужого громадянина, пропагандиста в соціаль-них мережах, волонтера. а от для журналіста місця в цьо-му сценарії не знайшлося. він тимчасово заснув чи то й зовсім помер. мені не вдалося стояти збоКу й аналізува-ти відсторонено те, що відбувалося на моїх очах. той по-чатКовий майдан, сценоЮ яКому служив ще монумент незалежності, мав магічну силу розчиняти лЮдей у собі. тоді він був без політиКів, без зайвих прапорів, переважно студентсьКий, відверто сміливий і таК само відверто наїв-ний. не було необхідності дізнаватися, про що думаЄ ця молодь, бо здавалося, що все зрозуміло і без слів.

Ми Вони – це ті, що були й залишаються осторонь не лише фізично, але й думками. Котрі знайшли для себе причину відчуження і вперто трима-ються за неї. Вони – це половина моїх знайомих з колишнього життя,

більшість жителів мого рідно-го міста. Ці люди запитували, скільки платять на Майдані, і щиро дивувалися, почувши у відповідь: «Ніскільки». Вони

звикли, що їх ведуть, і пристосувалися до течії. Їм на практиці знайомий вислів: «Тихо, аби не лихо». Їх дратувало і дратує, що ми намагалися дія-ти інакше в країні, де «нічого не можна змінити». Майдан рано чи пізно закінчиться, а наша внутрішня революція даватиметься взнаки ще дов-го. І тут маємо серйозний виклик – перетворити «їх» на «нас», поки ще самі горимо, поки ще є чим їх запалити.

ВОНи

Андрій Приймаченко Юлія Сабадишина

роз #є дНаНа УкраїНа В

Україні 3 0 - й д е н ь тривають п р о т е -сти проти дій влади. Вчора на Майдані Не-залежності у Києві мітингу-вальники від-значали День святого Мико-лая і вже плану-ють зустрічати там Новий рік і Різ-дво. Євромайдан за час свого існуван-ня обріс серйозною інфрас трукт у рою, значними оборонни-ми барикадами і отри-мав підтримку у всьому світі. Однак у той же час він має багатьох против-ників у самій Україні.

Мешканці Східної та Пів-денної України піддалися столичним і західноукраїн-ським прагненням свободи і змін доволі незначним чином. У різні дні, від 21 листопа-да, на головні площі Харкова, Дніпропетровська, Луганська, Донецька, Одеси, Запоріжжя, Миколаєва, Сімферополя ви-ходило від декількох сотень до декількох тисяч мітингувальників, які, початково підтримуючи єв-роінтеграцію, після розгону Майда-ну в Києві проти ночі 30 листопада почали вимагати зміни влади і пока-рання винних у побитті співробітни-ками спецпідрозділу «Беркут» мирних громадян. При цьому саме після за-стосування сили проти демонстрантів у Києві акції у південно-східних містах стали більш масовими.

Однак паралельно з тим у цих містах поча-

ли організовувати антимайдани від провладної партії. Основний контингент таких мітингів – праців-ники бюджетної сфери, багатьох з яких змушували брати участь в акціях під загрозою звільнення. Але є й такі, які погодилися на участь добровільно: безробітні, які не проти отримати чималу суму коштів за стояння з прапорами Партії регіонів, студенти, які мали можливість не лише заробити гроші, але й закрити сесію автоматом. Лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, співачка Руслана, народний депутат України Інна Богословська, що вийшла з фракції ПР, закликали мешканців Сходу та Півдня України не мовчати і не дати політикам розсварити Україну. Попри все, ці заклики не отримали належної підтримки: люди віддали перевагу тому, аби залишатися осторонь від подій. Більше того, у багатьох не виникає навіть бажання до кінця розібратися у ситуації, що склалася, і є негативне ставлення до того, що відбу-вається у столиці. Такий стан речей обумовлений декількома факторами.

Економічна залежність підприємств, що працюють на Сході та Півдні, від російських торговельних ринків. Більшість підприємств цього регіону тісно співпрацюють саме з Російською Федерацією. «Торговельна війна» в серпні була тонким натяком на те, що може чекати Україну в разі підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Зрештою, якби країни Митного союзу закрили свої ринки, аби, за визначенням представників МЗС Росії, запобігти напливу продукції українським товаровиробників, яка витіс-нялася би європейським імпортом, це позначилося б на підприємцях, а також могло б загрожувати різким скороченням робочих місць і ростом рівня безробіття.

Потужна пропагандистська кампанія проти ЄС, велику роль у якій відіграли російські ЗМІ. Також значних зусиль у цьому напрямі доклав «Український вибір» Віктора Мед-ведчука, який раніше лякав українців написами на біл-бордах про масовий гомосексуалізм та дорогі ціни у ЄС, а потім на тих же бордах похвалився зривом під-писання Угоди про асоціацію з Європейським Сою-зом як одним із успішно виконаних пунктів своєї програми. Не припинилася пропаганда і з почат-ком Євромайдану: російські телеканали у своїх сюжетах про події в Україні транслювали від-верту брехню. Перший національний «не помічав» кількості людей, що зібралися на Майдані Незалежності в Києві, а деякі з одеських каналів у тому, що відбуваєть-ся, змогли віднайти елемент «гали-цької окупації». Спрацьовує явище різнорідності населення держави, що зумовлене історичним ро-звитком. Цей розкол навмисно підсилюється і підтримується, загострюючись напередод-ні виборів: нагнітаються конфліктні теми НАТО/РФ, ЄС/РФ, українська мова/російська мова, ОУН-УПА/Радянсь-ка Армія, Бандера, Мазепа тощо.

ЦІс торично ці регіони р о з в и в а -лися за і н д у -

стріально-економічним вектором, тому основним пріоритетом їх мешканців є прагнення до економічної стабільності, вони значно менш схильні до ради-

кальних виступів, аніж жителі Західної України. Сколихнути людей на Сході та Півдні значним чином можуть лише ті фактори, які стосуються їх власно-

го добробуту або безпеки. Наприклад, на Миколаївщині за останні декіль-ка років пройшли масові акції після смерті Оксани Макар та після зґвал-

тування Ірини Крашкової у Врадіївці співробітниками міліції. А Закон «Про основи державної мовної політики», після набуття чинності яко-

го в багатьох населених пунктах російській мові був наданий статус регіональної, супроводжувався масовими партійними мітингами:

звичайні люди Донецької чи Миколаївської області не виходили на мітинги, вимагаючи права на юридичну переписку з адміністра-

цією російською.

Тобто ми маємо дві різних України, два різних світи, мешкан-ці яких потенційно мають різний світогляд. Що характерно,

жителі цих двох частин країни мають також і різні політич-ні переконання та симпатії. Для того, щоб у цьому пере-

конатися, варто лише подивитися на склади місцевих рад. Партія регіонів має абсолютну більшість на тому

ж Півдні і Сході, у той час як опозиція, зокрема партія «Свобода», має концентровану кількість прихиль-

ників на Заході та в Центрі. Є декілька виняткових випадків, коли на прорегіонівській території пере-

магає представник опозиції, однак, як правило, це безуспішний приклад: його робота всіляко

блокується, він, врешті, вимушений знаходити спільну мову з більшістю і грати за її прави-

лами, оскільки може залишитися без посади (варто згадати мера міста Южноукраїнськ

Миколаївської області Андрія Стуліна, мера Черкас Сергія Одарича тощо).

Від того, яка партія в Україні опи-няється при владі, залежить век-

тор руху країни. При цьому рух може змінюватися в кардиналь-

но протилежному напрямі. Таке політичне розкачування країни

з боку в бік ми маємо протягом 22 років незалежності. Крім

того, є чітко виражений ефект: чим більш показо-

во береться керівництво держави за стирання

відмінностей між ча-стинами України

заради уникнення політичної кризи,

тим більше заго-стрює увагу на

цих відмінно-стях, цю саму

п ол і т и ч н у кризу пог-

либлюю-чи.

Вчора секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв заявив, що якщо криза в державі буде поглиблюва-тися, то Україна може розпастися на три частини. Це далеко не перший випадок, коли представники Партії регіонів під-німають тему розколу або федераліза-ції держави. Робилися навіть практич-ні кроки до цього (варто згадати з’їзд «регіоналів» у Сіверодонецьку у 2004 році). Не варто також відкидати той факт, що тема федералізації періо-дично випливає у Галичині.

В української влади відсутня політична воля на те, аби утриму-вати ідеологічну цілісність Украї-ни. Тому в умовах, що склалися, цілком можлива реалізація про-гнозів Клюєва. Зараз в Україні немає ідеологічної основи, яка могла б з’єднати україн-ський народ, а в політичних сил немає інтересу таку ос-нову розвивати. На деякий час такою платформою став євроінтеграційний напрям, підтримуваний протягом останніх двох років і Партією ре-гіонів, і опозицією. Але останній крок україн-ського уряду і заяви президента Віктора Януковича зруйну-вали цю платфор-му, відкинувши Україну на декіль-ка кроків назад. Про те, що саме євроінтеграція могла б лягти в основу спіль-ного курсу обох частин У к р а ї н и , с в і д ч а т ь результати с оціоло-г і ч н о г о о п и т у -в а н н я , я к е б у л о здійс-н е н е с о -ціо-ло-

гічною групою «Рейтинг». Згід-но з ним, 53% українців під-тримували єв-роінтеграцію, у той час як 35% були про-ти, а 12% опи-таних ще не визначилися. За грамотної інформаційної кампанії, а та-кож державній підтримці тих галузей, які могли б зазна-ти збитків у результаті під-писання угоди про асоціацію з ЄС влада мог-ла б опирати-ся на це як на о б ’ є д н у юч и й фактор. Однак наразі маємо лише два шля-хи, які може обрати Украї-на: або ж на країну дійсно чекає фактич-ний розкол, або врешті з’я-виться ще одна надідеологічна основа, здатна поєднати різні регіони Украї-ни. Але що це може бути і коли саме може з’явитися, поки що говорити не доводиться. #єОлена Марченко

чіткий план

Одним із перших справді чітких і розгорнутих планів, який з’явився в мережі, став план Луценко-Солонтая. 27 листопада Ігор Луценко, активіст та один із засновників громадського руху «Збережи Старий Київ», та Олександр Солонтай, лідер політичного об’єднання «Сила Людей», опублікували спільний узгоджений проект. Вони пропо-нували три послідовних етапи дій: євромарш, студентсь-кий страйк та в підсумку – Єврореволюцію. Метою цієї стратегії було максимально мобілізувати людей у Києві та регіонах і досягти якнайбільшої присутності на Майдані 1 грудня. Всеукраїнська акція громадянської непокори, за-планована на цей день, мала такі політичні вимоги: пере-вибори, відновлення Конституції 2004 року, усунення від влади «збанкрутілої команди». А з 2 грудня мав початися всеукраїнський страйк. 1 грудня люди справді на вулиці вийшли, але навряд чи Громадський сектор може записати цю заслугу на свій ра-хунок. Події 30 листопада змусили багатьох переглянути свої плани, але вже 7 грудня Громадський сектор Євро-майдану оприлюднив загальну програму Єврореволюції. Її основні тези такі: реформа системи охорони правопо-рядку, повернення до парламентсько-президентської ре-спубліки (яку гарантувала Конституція 2004 року), захо-ди для підписання Угоди про Асоціацію з ЄС протягом 3 місяців, проведення парламентських виборів за пропор-ційною системою із відкритими списками, створення від-критих публічних реєстрів нерухомої власності, судова реформа із впровадженням суду присяжних та інституту виборних мирових суддів. Прозорий і послідовний, цей план революції грішить за-великим оптимізмом і відсутністю прописаних механізмів впливу і досягнення поставлених задач. Страйк, який підтримали студенти, так і не зумів перекинутись на всі галузі господарства та економіки, а психологічний тиск кількістю не досягнув свого ефекту через владну сліпоту і байдужість. Бліцкриг не вийшов.

Єврореволюція завдання 5/12 This is my маніфест тролити їх крапля в теплому океані

Здорова і прагматична культурна інтелігенція, не доче-кавшись конкретних пропозицій від опозиційної трійці, звернулась до них сама. Юрій Андрухович, Ярослав Гри-цак, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Іван Малкович, Сашко Положинський, Тарас Прохасько та ще низка відомих українців 6 грудня написали звернення до української опозиції. Петицію із назвою «Завдання 5/12» станом на 19 грудня підписало вже більше 7 тисяч осіб. Підтримавши вимо-ги про відставку уряду Азарова та покарання всіх винних у насильстві над протестувальниками, ініціативна група поставила перед політиками й інші цілком реалістичні та необхідні завдання. Це і звільнення «політв’язнів Банко-вої», і виведення спецпідрозділів з Києва та інших міст, і припинення насильства над протестувальниками і га-рантії незастосування репресій до демонстрантів.Усі перемовини з владою можливі тільки після виконання цих умов. Потім у правовому полі необхідно добитися по-вернення до Конституції 2004 року, підписання Угоди про Асоціацію, прийняття нового Закону про вибори та За-кону про люстрацію. Крім вимог, адресованих до чинної влади, було висунуто прозорі вимоги і до самої опозиції – консолідуватись, сформувати команду та представити план реформ на перший рік діяльності при владі.Опозиціонери радо вислухали і прийняли ці поради. До успіхів ініціативи можна однозначно зарахувати звіль-нення тих, кого було заарештовано по справі Банкової, а також прийняття законопроекту, який покликаний звіль-нити всіх євромайданівців, а також закрити всі криміналь-ні провадження з цього приводу. Особливістю «Завдання 5/12» є ставлення до опозиції як до тих, хто обслуговує громадськість і вислуховує її думку, а не навпаки.

Краще пізно, аніж ніколи. Після місяця від початку акцій протесту Громадська рада Євромайдану прийняла Мані-фест Майдану, який закликає до публічних переговорів між владою, опозицією та громадськістю. На додачу до вимог про Конституцію, відставку Президента та уряду, підписання Угоди про Асоціацію вони озвучили потребу створення технічного Кабінету Міністрів. Такий Кабмін мав би складатися виключно з фахівців, які не належать до жодної партії чи олігархічної групи.Але цей Маніфест всеодно залишається декларацією, а не стратегією активних дій. Він покладає значну відповідаль-ність за його виконання на політичні, а не на громадські сили.

А також пікетувати і бойкотувати. Ініціативи, що прий-шли «знизу», наразі лишаються найефективнішими стра-тегіями. Сергій Лещенко викладає у своєму блозі адреси квартир та офісів регіоналів за кордоном – і українська діаспора влаштовує під їх вікнами пікети. Активісти скла-дають перелік компаній і продуктів, які належать регіона-лам, – і хвиля економічного бойкоту поширюється всією країною. Львів’яни, які в ультимативній формі змушували регіоналів вийти з партії, досягли, що кілька з них і справ-ді здали свої партійні квитки. Ідеї персональних пікетів, «кривавих ялинок», автопробігів до Межигір’я, чергових плакатів, сітілайтів, фотожаб та демотиваторів, можливо, доцільніші за прямолінійні штурми і промови. Бути до-шкульними, набридливими, не давати про себе забути, – ось зараз головне завдання майданівців. Коломийки, які пише тепер Ірена Карпа, не менш потужна зброя проле-таріарту, аніж шматок бруківки.

Революція – це, перш за все, революція в головах. Олексій Арестович запропонував стратегію теплого океану. На його думку, змінити систему можна без насильства - про-сто розчинивши її. У теплих і миролюбних вчинках – ма-сових та всеохопних. Стабільний і рівномірний тиск на систему може призвести до того, що вона розсиплеться вже від найменшого дотику. Запорукою успіху таких акцій мають стати масовість, персоналізованість, гумор та тур-бота. Це, наприклад, і дружні походи з Майдану до Євро-пейської, і вже традиційні квіти в щитах військових. Але це тільки зовнішні прояви. Система впаде, якщо почати розхитувати її знизу. Навіщо ходити до Адміністрації чи Кабінету, якщо є безліч нижчих державних інституцій. 800 ввічливих дзвінків у ЖКГ про нерозчищені від снігу дороги від 800 небайдужих громадян стануть кроком до своєї власної Європи.А ще Каша Сальцова радить позбуватись «внутрішнього Януковича». План, виконання якого цілком реальне.

Слова, з якими для багатьох асоціюється опозиція на Майдані: «У нас є чіткий план». Питання, що робити з мільйоном людей, які вийшли на вулицю, як діяти і чого вима-гати у чинної влади, перетворились у кілька альтернативних планів. Громадські ак-тивісти, діячі культури та політики написали кілька десятків порад і стратегій, частина з яких вже успішно втілюється. Ми спробували узагальнити найбільш повні і популярні, а також зрозуміти, що саме може принести результат.

Ольга Перехрест

євромайдан як відповідь польському режисерудекілька років тому мав нагоду спілкуватися з кшиштофом зануссі. ми, звісно, не могли обійтися без проведення па-ралелей між польською та українською культурами. говорили про українців, про їх неоднозначність: постійне ма-неврування між Сходом та заходом.

Про вибір освічених«На Заході прийнято думати, що влада – це служба. Я пам’ятаю, як колись в одній програмі на російському телебаченні мене запитали, як я оцінюю правління Путіна під час його першого терміну. Я не міг відповісти на це питання, бо вважаю його абсолютно нетактовним. Але я сказав, що це їх справа, а не моя: «Ви його взяли на роботу, ви йому платите пенсію. Подивіться, подобається вам його робота чи ні. Якщо ні, то візьміть на роботу іншого президента». І я бачив, як той ведучий по-чав нервувати, почувши фразу: «Взяти президента на роботу». Це звучить не так натурально, як звучало б, наприклад, у Франції чи Німеччині». (Фрагмент розмови. Варшава. Липень 2011 року)

Молодому поколінню українців більше не хочеться обирати між більшим та меншим злом. Між тими, хто вже встиг нажитись на податках виборців, і тими, хто тільки го-тується й собі відкусити шматок пирога. У день голосування на виборчій дільниці вони готові віддати свої голоси за менеджерів, завдання яких – працювати на українських громадян, а не заради збільшення власних статків. Влада для цього покоління не є оз-накою святості, недоторканності, необмеженості. У їхньому розумінні, якщо вони пла-тять свої податки, то хочуть, щоб їх президент, прем’єр, міністри та депутати виконува-ли свою роботу гідно. Якщо менеджер неспроможний виконувати покладені на нього обов’язки, то він повинен скласти свої повноваження. Кожен український політик по-винен боятися втратити довіру своїх виборців. Пам’ятати: якщо десь переступить межу дозволеного законом, то його обов’язково спіймають на гарячому.

Нове покоління українців, серед яких переважають студенти, що першими вийшли на Євромайдани у своїх містах, готове брати відповідальність за власні дії і активно вклю-чатися у політичне життя своєї країни, хоч вони й мало тямлять у тому, що таке політи-ка. Вона взагалі досі була для багатьох із них нецікавою. Частина тих, хто вийшов на вулиці, навіть на вибори не ходили. Чому? Тому що для молодої людини політика – це податки та закони. Це те, що вони звикли бачити у новинах, те, що втомлює і розчаро-вує.

Майдан після 30 листопада – вже зовсім інша історія. Теж політика, але така, що сто-сується етичних проблем. Українці, які досі байдуже спостерігали за подіями, відчули, що повинні втрутитися у ситуацію. Політика перестала бути тільки податками і заче-пила сферу людських цінностей. Таке трапляється, коли люди відчувають, що є неспра-ведливість, що є невиправдане насильство.

Вони підуть на наступні вибори, щоб віддати свої голоси за розумних і освічених ме-неджерів. А зараз намагатимуться зробити все можливе, щоб ті, хто уявив себе царями – попустились і повернулись з небес на землю.

Про комплекс неповноцінності«Україна не має справжніх причин для свого комплексу неповноцінності. Вона звільнилась, вона існує, у неї є шанс. Коли людина повірить у свій шанс, тоді комплекс неповноцінності зникає. Мій колега Вуді Аллен жартував про чоловіка з комплексом неповноцінності, що прийшов до психіатра. «Він ходив багато разів і нарешті психіатр йому сказав: «Знаєте, у мене для вас хороша новина. Ви зовсім не страждаєте від комплексу неповноцінності, ви просто неповноцінний». І я це говорю також про поляків. Якщо людина повірила у те, що вона повноцінна – вона вже змінилась. Так, я в чомусь гірший за інших, але в чомусь і кра-щий. Отже, я переміг, а не програв. Потрібно не боятися зізнатися у цьому». (Фрагмент розмови. Варшава. Липень 2011 року)

Політики не керують Майданом сьогодні. Лідери опозиційних фракцій намагалися очолити протест українців, але як показав час – їм не вдалося побудувати на Майдані платформу для власних рейтингів. Пригадую, як довго вони погоджували рішення про відмову від партійної символіки, що було вимогою молоді на Майдані Незалежності. Зрештою, партійні прапори з’явилися тільки після зачистки Євромайдану та побиття людей, які тієї ночі залишилися біля Монументу Незалежності.

Народ видав їм «мандати» на участь у круглому столі за участю президентів. Тягнибоку, Яце-нюку та Кличку доводиться звикати до таких нових правил гри. Вони звикли виводити людей на мітинги за гроші, але що робити у ситуації, яка склалась зараз? Люди на Майдані не потре-бують оплати за той час, який вони там проводять. Більше того, вони самі готові допомагати хто чим може, щоб Майдан продовжував стояти. Хтось привезе дрова, а хтось теплий одяг. Комусь нескладно попрацювати волонтером на кухні чи біля барикад. І хоча у перші тижні від-чувався певний хаос у всьому, що відбувається, після ганебних спроб влади зачистити Майдан самоорганізація людей тільки міцнішала. Тут для кожного знайдеться робота, тут кожен може бути корисним. Тут ніхто не відчуватиме себе непотрібним чи використаним.

Українці добре засвоїли уроки Помаранчевого майдану. Ніхто зараз не ідеалізуватиме того чи іншого лідера. Ми це вже робили у 2004 році, а потім розчаровувались, бо наші ідеали не виправдали надій. Зараз розраховувати можна тільки на плече того, хто поруч з тобою тримає варту на барикаді. Чи на того, хто наливає тобі чаю зі свого термосу.

Ми вже вдосталь наїлися «чіткими планами» стосовно нас від тих чи інших при владі. Люди, які вже місяць залишаються у центрі Києва, довели всьому світові, що переговори з українця-ми та підписання будь-яких угод повинні відбуватися на Майдані, а не за закритими дверима у Кремлі чи деінде.

Про сучасного українського героя«Я б хотів знайти вашого національного героя. Можливо, навіть не одного, а багатьох. Але щоб побачити людей, які сильно відрізняються від поляків і сильно відрізняються від росіян, тобто будуть самостійно українськими героями. Як їх знайти? Де їх побачити? Які елементи вашого мислення, поведінки настільки типові, що можна побачити, що це справді українець? Я б хотів зустріти таких героїв, від яких почув би не тільки українську мову, ще також важливо, щоб їм був притаманний саме ваш менталітет. Є нації, які свій менталітет досить добре знають, а у вас він ще не до кінця зрозумілий і в ньому потрібно розібратися, відчути, що в ньому істинного, скільки у вас Сходу, а скільки Заходу; скільки у вас свободи, а скільки рабства. Цікаво подивитися, як це відбувається у ваших душах – і це повинно з’явитися у ваших фільмах». (Фрагмент розмови. Варшава. Липень 2011 року)

В українців завжди було складно з героями та національними лідерами. Це тому, що їх було надто багато? Чи тому, що не маємо одного єдиного для всіх? У французів був свій Шарль де Голль, у чехів – Вацлав Гавел, у поляків – Лех Валенса. Люди, які дали надію своїм народам, по-вели їх за собою. Таких політиків, таких лідерів, спроможних об’єднати українців, нам завжди бракувало.

У нас свої герої з’явилися тільки зараз. Це ті люди, що залишаються на Майдані. Вони захи-щали барикади тієї ночі, коли дзвони Михайлівського монастиря кликали на допомогу киян. Вони є частиною горизонтальних структур, утворених усередині Євромайдану. Ці структури поки що не спираються на лідерів, які керували б процесом. Запорукою вдалої самоорганізації стали довіра та добрий запал, з яким українці беруться навіть за незначну роботу. За останній місяць я познайомився з багатьма такими людьми. Про когось тільки читав, а з кимось грівся біля вогнищ на Майдані. Згодом, лідери ще проявлять себе, візьмуть на себе більший обсяг відповідальності та допоможуть Майдану досягнути закладених цілей.

Машиніст, що в метро закликав людей виходити на Майдан. Подружня пара пенсіонерів, що пожертвувала на Майдан чи не останні власні збереження. Студенти, викладачі, священики, лікарі, підприємці, журналісти, блогери, музиканти, письменники, наша діаспора. Українці, що продовжують дивувати увесь світ своєю волею та відчайдушністю. Гадаю, усі вони і є тими нашими сучасними героями, яких хотів побачити польський режисер.

Тарас Малий

«Х’юстон, у нас проблема!»

Томаш Новак, 23 роки, Угорщина, навчається в Данії. Томаш слідкував за новинами про Євромай-дан від самого початку і добре обізнаний у цій темі. Більшість новин він дізнається з сайтів, які чи-тає щодня. Томаш і сам є журналістом-волонтером на сайті «Global Voices», який, за його словами, до-сить непогано висвітлює Євромайдан. Протягом останнього тижня там з’я-вилось більше тридцяти новин про Україну. Томаш також має друзів-україн-ців, які допомагають йому краще зрозуміти ситуа-цію.

Лорен Парсонз, 25 років, Сполучені Штати Аме-рики, була волонтером Корпусу миру в Україні. З новин BBC, NPR (На-ціональне громадське радіо, США) і the New York Times Лорен дізналась, що українці протесту-ють проти укладення уго-ди про Митний союз між президентами Віктором Януковичем та Володими-ром Путіним, яка переш-коджатиме євроінтеграції України. Більшість новин розповідають не тільки про Євромайдан, а й пода-ють думки американських політиків, що підтриму-ють активістів та рефор-ми, яких вони вимагають. Лорен підтримує україн-ців та хотіла б бачити Україну у ЄС: «Я пишаюся українцями. Вони борють-ся за своє майбутнє. Я сподіваюсь, що ситуація у країні зміниться. Українці розумні і талановиті, вони мають що запропонувати не тільки Європі, а й всьо-му світові. Але, на жаль, це неможливо, поки Україна знаходиться під впливом Росії».

Джейсон Каммаране, 37 років, Сполучені Штати Америки, представник Fryday Odessa в Україні. «Протест на Євромай-дані стосується не тільки підписання або непідпи-сання угоди з ЄС. Він та-кож спрямований проти правлячої еліти і, зокре-ма, президента Віктора Януковича, який викори-стовує свою владу задля власного збагачення», – говорить Джейсон. Він живе в Україні вже біль-ше шести років і спостері-гав, як зростали напруга і розчарування. Євромай-дан, за його словами, наз-рівав уже давно. Українців Джейсон підтримує, але пасивно: «Це питання, які ви повинні вирішити самі. Я радий поділитися свої-ми думками, але не хочу бути учасником. Бо, зно-ву ж таки, це національна проблема, яка має бути вирішена власними сила-ми». Джейсон вітає Україну в Євросоюзі: «Я хотів би ба-чити Україну сильною не-залежною державою, але не думаю, що наразі це можливо. Є багато речей, над якими потрібно добре попрацювати, але поки що українці не надто згурто-вані для цього. Так само було і після Помаранчевої революції. Але все одно мені подобається Украї-на в Європейському, а не в Митному союзі».

Поліна Чубарь, 19 років, Франція, студентка Інституту політичних досліджень у Парижі. Поліна дізнається про події в Україні з міжнародних медіа, таких як BBC або The Economist. Французька преса також пише про це, але недостатньо багато, щоб зрозуміти повну картину. Як студентку-політолога Поліну цікавить тема Євромайдану. Вона впевнена, що Україна матиме багато переваг від вступу до ЄС: «На прикладі країн Східної Європи, які уже вступили в Євросоюз, ми можемо побачити позитивні результати, наприклад: політична стабільність, покращення економічної ситуації та підвищення рівня життя». Поліна також знає, що приєднатися до Європи хочуть далеко не всі українці: «Я не впевнена, що протест на Євромайдані презентує думки всього українського народу. Адже багато хто надає перевагу більш тісним відносинам з Росією, а на приєднання до Європи вони дивляться дуже скептично. Особисто я підтримую ідею євроінтеграції України, але не знаю, чи хочуть цього всі українці».Поліна описує загальну думку про Єв-ромайдан, що панує у Франції: «Фран-цузи думають про Євромайдан, як про вияв волі народу, що бореться проти злого тирана, який заважає їм приєд-натися Європи. Багато хто підтримує членство України у Євросоюзі. З іншо-го боку, у кризі, яка спіткала європей-ські держави, звинувачують здебіль-шого держави зі слабкою економікою, наприклад, Грецію. Тому розширення об’єднання західних країн ставиться під сумнів: є думка, що Євросоюз був кращим, коли там було менше країн, а приєднання нових, бідних країн, за-грожуватиме економіці більш замож-них», – пояснює вона.

Константин, 19 років, Франція, Університет Париж I Пантеон-Сор-бонна. Константин знає про Євромайдан не надто багато. У його оточенні про це майже не говорять, а новини по телевізо-ру він дивиться не часто. Але хлопець знає, що Єв-ромайдан – це не просто протест, це прагнення українців приєднатися до європейської спільноти. І на питання: «Чи хотів би ти бачити Україну у Європейському Союзі?» Константин відповідає ко-ротко, але впевнено: «Так, звичайно хотів би».

Останні чОтири тижні гОлОвнОю темОю українських Змі став ЄврОмайдан. Перед нами беЗПерервний ПОтік ЄврОмайданівських нОвин, і майже кОжен українець усві-дОмлюЄ, щО відбуваЄться. ми ЗнаЄмО ПОЗицію нашОї влади, навіть якщО це ПОвна тиша, ми ЗнаЄмО, щО американські ПОлітики Засуджують силОвий рОЗгін ЄврОмай-дану, ми ЗнаЄмО, щО нас Підтримують ПОльські журналісти і ми ПрекраснО ЗнаЄмО, як висвітлюЄться ЄврОмайдан в рОсії. але серед цьОгО нОвиннОгО шуму важливО ПОчути думки ПрОстих Пересічних ЄврОПейців. адже українці свій вибір ЗрОбили - вОни хОчуть дО ЄврОПи. а чи гОтОві ЄврОПейці Прийняти українців?

Дарина Корінь

Ав

то

но

мн

А р

ес

пу

блік

А м

ай

да

Н Майже Місяць у центрі Києва, на руїнах євро-пейсьКої Мрії і всенарод-них сподівань, уКраїнці зводили нову державу. яК і будь-яКа важлива переМога, ця не далася уКраїнцяМ просто. однаК сьогодні Майдан – це саМобутній, налагод-жений, хоч і строКатий, МеханізМ, яКиМ Керує уКраїнсьКий народ. ра-зоМ з істориКоМ оленою джеджорою Ми спроб-ували проаналізувати шлях Майдану від про-тестного епіцентру до нової уКраїнсьКої січі.

Майдан народився як імпульс. Це був імпульс ураженої гідності і знову про-валених обіцянок. Він покликав за собою молодь і студентство, які були в Європі і для яких вона – не міраж, а щось реальне і щоденне. Адже там у них друзі, відомі навчальні програ-ми і цікаві перспективи. Там є щось зрозуміле, якісне, добре, яке має таке ж право бути тут в Україні. Саме на цьому імпульсі піднялася студентсь-ка молодь. Я була свідком того, як до студентів хотіли приєднуватися учні зі шкіл. Це було дуже сильно. Коли ця хвиля піднялася, відчувалося, що їм непотрібні старші. А тим більше політики. Вони мають на меті своє майбутнє, яке вони всі пов’язують з Європою.Зовсім інший Майдан народився піс-ля подій 30 листопада. Принципова відмінність була навіть не в тому, що до нього приєдналися люди серед-нього і старшого віку, а в тому, що студенти, яких вдарили, одразу стали на ціле покоління старшими. Умовно кажучи, старші помолодшали і знову вийшли на вулиці, а молоді дорів-нялися до старших, бо вони дістали свою травму, свою рану.

Почався новий рух з новими завдан-нями, де вік вже не мав значення. Спочатку ні про який позитив на Майдані взагалі не йшлося. Це був просто шок і обурення. Але ціка-во, що це обурення не набирало ра-дикальних форм. Народ був трохи настрашений і приспаний, тому не помітив, як на Майдані з’явилися політичні прапори, почали його за-повнювати і радикалізовувати. Спо-чатку ми не звернули на це уваги. За кілька днів прийняли це як належне. А ще за кілька днів серед майданівців стали запитувати: «Чому вони нічого не пропонують?». І знову ми почали чекати чогось від політичних лідерів. Ми нібито трохи здалися, бо чекали розв’язки від них і не могли приду-мати її самі. Можливо, українці про-сто до такого рівня самоорганізації не готові. Відтак країна зупинилася, бо не знала, як далі діяти. І ось це топтання на місці до певної міри ста-ло причиною того, що ми зараз ніби як терпимо поразку. Кажу «ніби», бо все ще сподіваюся.

людей – що я можу для цієї країни зробити? Однак домінуюче почуття, яке я всюди бачила і відчувала, – це захоплення цим народом і любов до нього. І це є патріотизм в своєму найкращому прояві, який я бачила.

Коли у прекрасного народу дебільні лідери, це ображає гідність всіх. Мені здається, що й лідери, в яких лиши-лося трошки розуму і совісті, також вражені цією ситуацією. Однак, я впевнена: те, що діється в політи-ці, вже не таке визначальне для долі Майдану. Це як польська Солідар-ність: наш Майдан готується витри-мати довгий шлях, якщо буде треба. Бо мета дуже висока і дорога кожно-му учаснику – інше суспільство, де кожна людина важлива. Це набага-то більше, ніж євроінтеграція. І ще Майдан робить спроби вже не мітин-гового, але якогось іншого впливу на ситуацію та самоорганізацію су-спільства. Дедалі популярнішою в мережі стає аналітика, а не заклики, спроби складення юридичних доку-ментів і відозв. Це наступний крок самоорганізації. У ньому досі силь-ний елемент анонімності, але він зменшується. І всупереч усяким про-гнозам, радикалізм не збільшується. Як на мене, принаймні найбільш вер-балізована і думаюча частина Май-дану мудрішає.

Я так не думаю. По-перше, тому що серед людей середнього і старшого віку більше розчарованих у політич-них силах, тоді ж як серед молоді дуже багато прибічників тієї чи іншої опозиційної сили. Опозиційні партії чекали моменту, а потім їх почали просто кликати. Люди питали: «Де Кличко? Де Яценюк? Де Тягнибок?». Проблема лише в тому, що наше су-спільство не знало як організуватися в такій ситуації.

Та, яку вона відіграє зараз. Українсь-кі церкви показують зараз дуже до-брий приклад. Так само як студенти у певний момент показали приклад дорослим і політикам, як треба по-слідовно відстоювати свої гасла на Майдані, так само церкви сьогодні показують, як треба забути те, що розділяє нас, і пам’ятати про те, що об’єднує. Священники допомагають зараз багатьом, і це також дуже по-тужна сила.

Молоді. Студентам, які готові ляг-ти на землю перед «беркутівцями» і лежати у мовчазному протесті. Це люди, які вже зрозуміли, що таке сила миру. Вона непереможна.

Радикали. Серед них є дуже бага-то щирих людей, вони вірять в те, що вони роблять. Але зверніть ува-гу, кожен великий і гарний крок був змазаний якимось непотрібним ра-дикальним глупством. То трактором на Банковій, то відрубаною головою цього «істукана» Леніна.

Я для себе цього ще остаточно не вирішила. Однак, на мою суб’єктив-ну думку, саме зараз – hromadske.tv. Коли я вмикаю цей канал, я в центрі подій. Я бачу все ззовні і зсередини. Навіть та їхня хаотичність… Вона додає їм тієї певної людськості. Я б не хотіла до кінця життя дивитися новини у такому форматі, але зараз ці люди об’єднують Майдан.

Майдан цікавий тим, що він постій-но змінюється. У цій його змінності є якась особливо важлива цінність, яку ми ще не бачимо. Я боюся, найбільш прогнозований варіант – все заглох-не, замерзне, розійдеться, влада на-страшить всіх, кого треба настраши-ти, вона вже цим займається. Я буду молитися, щоб я помилялася. А щодо можливих варіантів… На жаль, наше правове поле дуже нездорове, щоб ми могли мати якийсь легітимний варіант. Добрим закінченням си-туації було б юридичне вирішення питання. Не знаю, чи це можливо, враховуючи те, що відбувається з на-шим законодавством. А правильним варіантом була б відставка уряду. Це також буде велика перемога, незва-жаючи на всі інші гасла. Тому що наш президент спирається на свій уряд і якщо він його не матиме, то ситуація обернеться проти нього. Розумієте, раніше ми були його маріонетками, а тут він може стати нашою. Як на мене, то зміна уряду і підготовка до виборів 2015 року з новим урядом – оптимальна розв’язка. Цей уряд не буде ідеальним – я не будую ілюзій, але він буде обережніший і він боя-тиметься. У будь-якому разі, як би там не розгорталися події далі, те, що ми пережили за останні чотири тиж-ні, це вже величезна перемога.

Безумовно, він суперечливий, як саме життя. Можна почати з дрібниць. Ми говоримо про те, що хочемо до демо-кратичної Європи, що ми толерантні і мирні. Однак ось вже скільки тиж-нів ми кричимо: «Хто не скаче, той москаль». Це нібито дрібниця, але коли поряд з тобою скачуть першо-курсники і школярі, і ти розумієш, що вони це будуть розповідати своїм дітям, то не така вже це й дрібниця. Гасла суперечливі, настрої супереч-ливі, цілі, які різні групи зараз перед собою ставлять, суперечливі. Це і бо-ротьба за владу, і піар на різних рів-нях, і щирі переживання пересічних

як відобразилоСя це об’Єднан-ня на майдані і його цілях?

а яка роль церкви в Подіях май-дану?

як вПлинули на майдан оСтан-ні Політичні Події? зокрема, до-мовленіСть Президента януко-вича з володимиром Путіним.

чим, на вашу думку, закінчить-Ся майдан? і яка розв’язка була б найкращою?

кому належить реальна влада на майдані?

хто чи що Є «Стримуючим фак-тором» ?

хто зараз найкраще об’ЄднуЄ майдан?

очевидно, що майдан хоч і ціліСний організм, але в той чаС неоднорідний і СуПеречли-вий, як і будь-яка держава. чи не руйнуЄ це його зСередини?

чи можна Сказати, що Політи-зація майдану - це до Певної міри Провина Старшого По-коління? адже, на Перший По-гляд, Саме воно «Привело» за Собою Партійні ПраПори і Політиків Катерина Недеснова

Що їХ об’єдНУє: Менеджер з продажу Юлія роздає біля метро листівки із закликом виходити на Майдан. Почуття співпричетності до того, що відбувається в країні, не покидає дівчину ні на мить. Юля допомагає по-різному. Каже, що не може інакше, і робить це за покликом серця. Вона бере участь у вечірніх флеш-мобах, привозить їжу, допомагає волон-терам прикрашати ялинку і прибирає. Просто тому, що «потрібно дотримуватись чистоти», а коли була спроба розігнати Майдан – через нерви. «Я зараз можу боротися тільки так, тому роблю те, що наразі необхідно. Не можу продовжувати нормально жити і спати, коли мій народ бореться за те, щоб жити у вільній країні без вбивств і катувань людей, де можна добитися справедливості в су-дах, звертатися за допомогою до міліції без страху, що тебе поб’ють і зроблять винним».

На вулиці Інститутській, як і на підступах до Майдану з усіх інших вулиць, – високі барикади з дощок та мішків зі снігом. На лінії оборони – чоловіки в касках, які спо-стерігають за тими, хто збирається зайти на Майдан. Поміж барикад – лише один коридор, через який пропу-скають людей.

Серед охоронців і 35-річний Андрій. На його касці напис: «Формуємо жіночий загін швидкого реагування». Охо-ронець каже, що за цим оголошенням поки що зверну-лась тільки одна дівчина. Але насправді, цей напис рад-ше для жарту, говорить він. «Усе-таки не жіноча справа – на варті стояти», - вважає чоловік.

Андрій тут з власної ініціативи і каже, що це аж ніяк не можна назвати завданням: «Це наше добровільне рішен-ня. Ми самооборона. Маємо дивитися за порядком, щоб ніхто не заходив на Майдан нетверезим, щоб не було не-адекватних. Я тут, тому що хочу, щоб був якийсь поря-док і панувала людяність. Зрештою, на Майдані є і жін-ки, і діти. Маємо їх оберігати».

За декілька метрів від кордону самооборони чергують працівники медпункту. Оскільки за допомогою до них під час народного віча не звертаються, кілька медиків просто роздають вітаміни перехожим.

Одна з волонтерів - викладачка Києво-Могилянської Академії Тетяна Андрєєва. Про те, як вона потрапила до загону медичної допомоги на Майдані і для чого їй це по-трібно, жінка розповідає чистою українською, особливо чітко вимовляючи шиплячі: «Три дні тому я побачила на Фейсбуці оголошення, що потрібні лікарі-волонтери і прийшла записатися на чергування. Сьогодні зранку я розпочала роботу. Поки що ніяких серйозних викликів немає: тільки застуди, кашель, нежить. Я тут тому, що це потрібно і це все, що я можу наразі зробити для змін у країні. Кожен з нас повинен долучатися як може, для того, щоб ці зміни все-таки відбулися. Коли збираєть-ся так багато людей, важливо, щоб поруч були медики. Я сподіваюся, що зможу додати маленьку часточку до спільної справи».

У розмову несподівано з посмішкою втручається напар-ник жінки: «А зараз Ви здивуєтесь! Тетяна – росіянка!» Крім того, напарники з медпункту – подружжя, чергу-ють на Майдані сім’єю. Біля самого серця Майдану, од-разу біля Стели – територія, відгороджена стрічкою. У її центрі - великий казан, навколо якого п’ятеро чоловіків: високих, дебелих, схожих на козаків. Тримають у руках півметрові ложки, помішують кипучу страву, додають приправи. На вході до імпровізованої кухні теж охорона, чоловік з недовірою запитує: «А вас там чекають?», – але все-таки пропускає до кухарів Майдану.Приготуванням їжі керує Олександр Галай. На розмови часу немає – варить бограч.

Окрім фізичної праці, на Майдані люди знаходять собі і творчі завдання. Фортепіано біля КМДА рідко буває без піаністів і співочої публіки. Інколи мітингувальники ви-ходять з піснею за межі Майдану. Біля Кабміну машина з написом «Розмінування» пере-городила дорогу. Тротуари перекрили своїми щитами молоді міліціонери. Пропускають «своїх», для інших слугують дороговказами. Люди переважно запитують як пройти до Маріїнського – хочуть видовищ, подивитись на Антимайдан.Минаючи міліцейський пост, лише ліниві не зупиняють-ся зробити фото: присідають біля щитів, усміхаються. І здається, що міліція таки з народом. Принаймні на фо-тографіях. Хлопці радо позують, на їхніх спокійних об-личчях цілком щирі усмішки.Атмосферу революційної фотосесії порушують дві дів-чини-луганчанки з дзвінкими голосами. Вони збирають-ся співати, вирішують, яку пісню виконувати. Обирають «Червону руту» і підходять впритул до міліцейських щитів. На словах «У полоні печалі…» до співів приєд-нується більшість присутніх. Міліція-таки з народом, принаймні під час пісні. «Хіба ж ви не бачите, як їм тут сумно?» – пояснюють свою ініціативу луганчанки.Міліціонери здивовані перфоменсом, кажуть, що за весь день нічого схожого не бачили. Усі вони відкриті до спіл-кування. Один з них, найвищий, навіть сам цікавиться, хто його співрозмовники і звідки. Сам харків’янин, каже, що йому тут нудно.

Сенсу в протестах хлопець не бачить, каже, що влада завжди буде погана. Згадує, як гнали Кучму у 2004-му, як розчарувалися згодом і в Ющенкові. «Тепер те саме», – констатує.Його обурює те, як били ланцюгами 18-річних хлопців з внутрішніх військ на Банковій. «Ви ж дивилися повну версію, а не ту, яку по телику показують?» - уточнює хар-ків’янин, очевидно, не довіряючи новинам. Перший роз-гін студентського Євромайдану він не пригадує взагалі. Йому цікаво, кого на Майдані більше: тих, хто за ідею, чи тих, хто за гроші. Каже, що бачив у соцмережах добре

оплачувані пропозиції за агресію до правоохоронців. «Ми тут більше за ідею, ніж ви. Нам за це не платять», - робить висновок. Насправді міліція, принаймні кон-кретно ці хлопці, не позиціонують себе з народом. Вони не бачать себе в цьому океані, хоча мають обов’язок бути його частиною.А люди-краплі тим часом знаходять себе в інколи не-сподіваних, але потрібних амплуа, формуючи візію суспільства, яке має саме такий – майданний – дух консолідації, самоорганізації і підтримки. Щоденна во-лонтерська робота для декого триває вже майже місяць і навряд припиниться із завершенням Майдану. Мож-ливо, це відчуття спільної відповідальності з часом по-шириться на всю країну. Адже, якщо ти був частинкою цього океану, хіба не триматимеш хвилю?

вони формуЮть нові течії, ініціа-тиви і дії. лЮди шуКаЮть спосо-би допомогти майдану не тільКи матеріально, а й усіляКо долу-чаЮчись до роботи. прибирання, охорона території, медичне обслу-говування, інформаційне забезпе-чення, пунКти харчування і обігріву організовуЮться стихійно з влас-ної волі лЮдей. яК Каже руслана «…знаЮ точно: майдан - це вже новий стиль і спо-сіб життя. і ця маленьКа територія народовладдя зобов’язана дати нову модель суспільства. я зро-блЮ все можливе і неможливе... бо таК треба, бо іншого шансу не буде. Коли величезна КільКість лЮдей Концентрованим зусиллям б’Є в одну ціль, відбуваЄться епохальна зміна. ніщо не може зупинити ціЄї сили!»

- Я тут, тому що я люблю це робити, – говорить чо-ловік.- Але чому ж саме на Майдані?- Бо тут моє місце сьогодні. Бачите, плачу! - як і всі, біля казана, пан Олександр витирає сльози.- Це від радості, що бограч вдався! – сміється. – Воло-димире Івановичу, візьміть ложку, дам вам скушту-вати! – кличе свого знайомого Олександр. – Скажете, чого не вистачає.Володимир Іванович бере звичайну маленьку ложку і набирає трішки паруючого бограчу з великої дерев’я-ної.- Аромат! Мама мія! Бомба! – захоплено вигукує, скуштувавши.- Стільки людей це варило! Воно ж не може бути несмачним! – задоволено констатує Олександр.

- То, може, вам ще когось привести, щоб виступи-ли? – питаю.- Ага. Гарячих дівчат…- Може, гарячого чаю?- Ні, ми тут часто міняємось і годують нас добре

історії

«краПель в океаНі»

Надія Швадчак

Що отримав і що втратив євромайдан?

ще дев’ять роКів тому здавалося, що майдан – явище аб-солЮтно неповторне. проте 9-та річниця помаранчевої револЮції заКінчилась новим майданом. цього разу під ЄвропейсьКими прапорами з вимогоЮ Євроінтеграції. лЮди не тільКи змогли самоорганізуватися, а й задали новий тон дисКурсу в суспільстві. що вдалося за 29 днів існування нової уКраїнсьКої січі, а що й досі лишаЄться недопрацьованим? спробуЄмо розібратись.

самоорганізація як феномен плинна мета майдану щоденне р.S.

Євромайдан мав хорошу організацію завдяки учасникам, які змогли чітко розділити працю та продумати захист свого табо-ру. Особливо помітним це стало після розгону мирних демон-странтів 30 листопада.Табір влаштований за схемою, яка колись ефективно працюва-ла на Запорізькій Січі, тому невипадково Євромайдан порів-нюють з козацьким формуванням. Особливістю Майдану є структура народної самооборони і господарська форма само-виживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки. Це дуже нагадує устрій Січі, стверджують фахівці. Звісно, прямої воєнної небезпеки в сучасному варіанті не було: на Майдані боялися лише штурму «Беркуту». Але структура організації, де існував прес-центр (писарі), старшина (громад-ські і політичні лідери) та загони охорони, які обмежують по-трапляння на територію сторонніх,є. Система працює як ма-ленька держава.В один з днів мені випало говорити з чоловіком, який слід-кував за тим, щоб вчасно постачали дрова, оскільки Майдан треба було постійно забезпечувати теплом, особливо вночі. Мене вразило, наскільки злагодженим є цей процес: на них окремо виділяли гроші, вони надходили чітко за розкладом і розподілялися так само чітко для кожної частини містечка. Важливу роль відіграють і споруди довкола Майдану Незалеж-ності. У першу чергу, це стосується Будинку профспілок. У ньому можна переночувати, також там діє прес-центр, де пра-цюють журналісти і проводить свої брифінги опозиція. Окре-мо в будинку розташована кухня. За словами однієї з праців-ниць, тільки за три тижні протестувальники випили близько 4-х тонн чаю! Усю їжу готують волонтери або ж приносять кияни. Така організація може забезпечити існування «євроре-спубліки» впродовж кількох тижнів. Головна умова тут – не-залежність від міської влади, основна будівля якої працює так само в режимі Будинку профспілок.Ще одна деталь, яка викликає аналогії із Запорізькою Січчю, – безпосередньо сам Майдан. Козаки в центрі Січі мали площу, де проводилося народне віче. Там же обирали отамана та вирі-шували всі найважливіші питання.Майдан 2013-го року – це швидке реагування, унікальна ор-ганізація масових акцій, чітке розділення сфер впливу на вла-ду: частина йде до Міносвіти, частина – до Генпрокуратури, інші охороняють урядовий квартал.Окремо слід згадати й інформаційну діяльність. В умовах, коли Україна тримається вже місяць на перших шпальтах най-рейтинговіших видань світу, важливо, щоб з Майдану надхо-дила якісна і правдива інформація. Журналісти працюють, як ніколи, злагоджено, виступаючи не тільки у ролі джерела ін-формації, а й експертів для своїх закордонних колег. Вони як реальні герої: по голові отримують, від газу тікають, техніку «в бою» втрачають, але все одно працюють. А їхні фотографії по-трапляють на обкладинки видань від Москви до Вашингтона.

Це є головним мінусом. Вона, ніби острівець льоду, пливе і видозмінюється. На початку головною ціллю була асоціація із ЄС, після 30 листопада – покарання винних за побиття сту-дентів (зокрема Захарченка та Попова), далі йшлося про від-ставку Кабміну, а потім і Президента. Що з цього вдалося здій-снити? По суті, майже нічого.Попова тимчасово усунули від роботи у КМДА, але це аж ніяк не означає його звільнення, не кажучи про притягнення до кримінальної відповідальності. Про асоціацію, як першочерго-ву мету, підзабули, хоча символіка і сама назва «Євромайдан» апелює до євроінтеграційного дискурсу. Імпічмент за умов нинішнього законодавства фактично неможливий, хіба-що Янукович вчинить злочин проти державного суверенітету або сам підпише наказ про власну відставку, проте його економіч-ні інтереси занадто великі для цього. Відставка діючого уряду? Можливо. Тоді постає питання: хто очолить новий уряд? Чи думають про це на Майдані?Посаду прем’єр-міністра може зайняти ставленик сім’ї, і тоді ситуація стане ще гіршою. Чи міг би цей пост зайняти, приміром, Петро Порошенко, який має досвід роботи в уряді, зокрема регіоналівському? Цілком. Або хтось інший? Але всі ці сценарії, не кажучи про конкретні вимоги до Президента і уряду, треба прописати. Меморандум з’явився лише через мі-сяць існування майдану. Але з’явився.

Позитивні наслідки протесту буде видно лише після його закінчення. Чи триматимуться люди поруч? Чи зможуть бути відповідальними на своїх робочих місцях, у своїх регіонах? Чи зможуть бути критичними до інформації? І яка вірогідність того, що приклади самоорганізації на Майдані стануть фор-мами самоврядування в регіонах? Що заважає перенести так звані курені на ті проблемні ділянки, які є в конкретному місті чи області?Мене здивував «голос» Східної України. Він не є достатньо гуч-ний. Для Донбасу шанс заявити про всі свої потреби та про соціальну несправедливість є унікальним. Але цього не відбу-вається. Шахтарі масово на Київ не йдуть. Хоча, якби вони це зробили, це стало б смачним ляпасом Януковичу – психологіч-ним та економічним. Невже знову Сходом рухає страх? Коли на Майдані був мільйон, невже страшно?

Янукович вів переговори з Путіним, і, хоча угоду про Митний Союз вони не підписали, це аж ніяк не означає, що можна полегшено видихнути. Економічні питання таки обговорили і низку домовленостей підписали. Мова йде, у першу чергу, про військово-промисловий комплекс, про життєво важливі питання, як то банківсь-ка система, цінні папери і втручання в них. У державній скарбниці грошей недостатньо, але чого нам буде варта Путінська раптова благодійність? Невже хтось вірить, що 15 мільярдів він дав нам просто так? Результати Май-дану ми побачимо після Нового року, коли стане ясно, чим наповнений наш держбюджет-2014. І чи зможуть за таких умов вижити звичайні громадяни? Далі буде…

Катерина Гладка

ДРУЗІ ПІЗНАЮТЬСЯ В БІДІ, А РЕКТОРи – ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ

уКраїнсьКа молодь стала рушійноЮ си-лоЮ Євромайдану. очільниКи львівсь-Ких вишів схвалили участь своїх сту-дентів у протестах. натомість позиція КерівниКів столичних університетів не таКа проста і прозора. у офіційних заявах адміністрації цих навчальних заКладів зазвичай висловлЮЮть під-тримКу або хоча б розуміння. однаК розповіді самих студентів подеКуди свідчать про зовсім інше.

Студент Київського національного університету будівництва і архітекту-ри Кирило сам не ходить на Майдан і не чув, щоб туди масово ходили його товариші:

Ще один студент цього вишу Дми-тро на Майдані періодично буває. Розповідає, що тиск адміністрації поки що абсолютно відсутній:

На події 11 грудня спільнота вишу від-реагувала заявою з вимогою до влади «схаменутися і негайно припинити насилля».Студентка НаУКМА Вікторія розповідає

Студентка Євгенія каже, що у їхньому виші все спокійно: «Мій університет займає нейтральну позицію стосовно Євромайдану. На мітинги студентів ніхто не жене і не забороняє брати участь. За політичні переконання з університету не відраховують. Про жодні «пресинги» я не чула. Звичай-но, керівництво наголошує на тому, що для студентів на першому місці має бути навчання, але нікого за погляди не засуджує». Першим проректором Національного авіаційного універси-тету є Максим Луцький – член Партії регіонів. На сайті вишу – жодної згад-ки про Євромайдан. Стрічка новин заповнена інформацією про академіч-ні та спортивні успіхи вишу, а також привітаннями з різноманітними свя-тами від ректора Миколи Кулика. Заяв керівництва щодо участі студентів у мітингах немає. Однак представники студентського самоврядування по-ширили в соцмережах власну офіцій-ну заяву, у якій повідомили: студенти мають право відвідувати Євромайдан, але через «загострення ситуації» по-винні робити це обережно та лише «у вільний від навчання час». Про щось подібне на своїй сторінці «Вконтакті» писав проректор з навчально-виховної роботи Ярослав Козачок. Він закли-кав бути обережними, не піддаватися на провокації і пам’ятати, що «основне завдання студента – вчитися». За його словами, віднедавна він спеціально за-реєструвався в соцмережі «не для того,

Студент цього ж навчального закла-ду Володимир розповів: «На мітин-ги пускають, але не заохочують. На початку грудня нас відпускали без «енок», але потім змінили своє рі-шення. Тож усі борги залишилися за нами, але ніхто не заборонив ходити далі». На університетському сайті – звер-нення вченої ради, де висловлюється підтримка євроінтеграційного курсу України та заклик не використову-вати насильницькі методи протесту. Того ж дня окремо опубліковано: «Адміністрація Київського націо-нального університету імені Тараса Шевченка жодної інформації про участь студентів у громадських ак-ціях у місті Києві не збирала». Ця офі-ційна відповідь була важливою для студентів після повідомлення про те, що прокуратура вимагає від керів-ництва університету надати списки студентів, які пропустили пари 29 листопада без поважних причин.Ректор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський нещодавно став депутатом Верховної Ради від Черкас. Отримавши цю посаду, він планує підіймати центральний регіон України та взаємодіяти з громадою міста. А от зі своїми підопічними по-розумітися не може. Студентка вишу Ольга так характеризує ситуацію: «Та в нас повне горе! Поплавський ба-лотувався в депутати до ВР, тож не хотів і не хоче, щоб ми «світилися» на Майдані як студенти його універ-ситету. На щастя, конкретних погроз немає – тільки балачки». Знайти кон-такти керівництва вишу не вдалося: сайт КНУКіМ зараз не функціонує.

Студентка Національного авіаційно-го університету Тетяна намагається поєднувати навчання з відвідуванням

Посаду ректора КНУБА займає Петро Куліков – заступник міністра освіти Дмитра Табачника. На університет-ському сайті опубліковано його звер-нення з обіцянкою не переслідувати студентів за їхні «політичні чи громад-ські переконання». За тиждень до того, як було оприлюднене це звернення, співачка Руслана Лижичко на Майдані сказала, що ректор Петро Куліков за-боронив своїм студентам долучатися до протестів. На сайті вишу також є заклик Міносвіти поважати «викла-дачів та студентів, які виявили ба-жання працювати чи навчатися» та не перешкоджати їм робити це «у зви-чайному режимі». А 13 грудня Дми-тро Табачник під час зустрічі в стінах університету подякував студентам за те, що завдяки їм «лідери Євросоюзу нарешті почули Президента України та Уряд, надавши згоду на продовжен-ня переговорів щодо підписання Угоди про асоціацію на вигідних для України умовах».Сергій Квіт, Президент Національно-го університету «Києво-Могилянська академія», відомий своєю «анти-Та-бачною» позицією, адже ще у 2010 році закликав публічно висловитися про-

«Ніхто нічого не каже про те, що там відбувається. Деякі викладачі піджарто-вують, що люди мерзнуть дарма, усім іншим – просто байдуже»

«Взагалі нічого не говорять. Кожен робить те, що хоче. Ніби нічого і не відбуваєть-ся – повна свобода вибору».

«Певною мірою, це штатна контрольована ситуація. Ми були готові до цього, тому зараз немає необхід-ності залишати Майдан».

«Нещодавно одна викла-дачка відпустила всіх з пари на мітинг. Заступник мого декана сказав, що це наш особистий вибір і ніх-то його засуджувати не має права. Ще додав, що він сам ходить на Майдан, тому нас цілком підтримує. Рек-тор пообіцяв, що подасть списки абсолютно всіх сту-

дентів університету, якщо попросять «зверху»: усіх же ж не виженуть».«Викладачі загалом не реа-

гують. Хочеш – іди, хочеш – пропускай пари. Але то будуть твої проблеми, якщо потім доведеться наздога-няти. Багато наших можна помітити на Майдані з пра-порами з написами «НАУ». Ніхто не забороняє, але й не підтримує. Проте студенти все одно активно збирають-ся і ходять на Майдан»

«У нас створена студент-ська координаційна рада, яка займається складанням вимог до влади і координує роботу студентів. На нас не тиснуть. Викладачі підтри-мують, дозволяють перено-сити пари. Один з них на-віть запитав, чи ми здорові і чи треба нам матеріальна допомога. Також нас під-тримує ректор. Нещодавно під час зустрічі він попро-сив підняти руку студентів, яких хвилює результат сесії. А потім сказав, що хвилю-ватись не треба, і щоб усі, у кого будуть проблеми, при-ходили особисто до нього».

щоб відстежувати, хто куди ходить, а для того, щоб не відставати від вимог часу, бути відкритим для спілкування і скоротити час передачі інформації від адміністрації до студента чи виклада-ча»Сайт Національного медичного універ-ситету ім. Олександра Богомольця мовчить про події на Євромайдані. У соціальних мережах студенти-медики розповідають, що спостерігають пров-ладні настрої в нинішнього ректора університету Віталія Москаленка – ко-лишнього міністра охорони здоров’я. Студентка Аліна каже: «На парах від-буваються перевірки. Якщо когось немає – доповідна. Але наші студенти все одно ходять на Майдан і допома-гають там як волонтери-медики. Була ситуація, коли однієї групи не було на парі разом з викладачем. Після цього викладача попросили написати заяву «за власним бажанням». Катерина, ще одна студентка медуніверситету, гово-рить: «Коли біля нас проходила колона мітингувальників, то всі двері універ-ситету були замкнені. Покинути те-риторію можна було тільки через одні ворота, біля яких стояло шість охо-ронців, а з самого корпусу можна було вийти лише через чорний хід».Натомість Заслужений лікар Украї-ни Ольга Богомолець (правнучка академіка Олександра Богомольця) активно долучається до Євромайда-ну, про що постійно пише на власній фейсбук-сторінці. Вона працює в цьо-му виші, має звання професора та ко-ристується авторитетом серед універ-ситетської спільноти. Студентка Київського національно-го університету ім. Тараса Шевченка Олександра налаштована позитивно:

ти тодішнього і нинішнього міністра освіти. На титульному фото універси-тетського сайту зображені студенти на Майдані з національним прапором з написом «Могилянка». Тут періодич-но публікуються новини про перебіг подій на Євромайдані. На сайті також є інформація про те, що 25 листопада понад 500 студентів, викладачів і спів-робітників НаУКМА долучилися до масових акцій протесту на Європейсь-кій площі. Сергій Квіт невдовзі після цього писав на своїй фейсбук-сторін-ці про позачергову перевірку з Дер-жавної інспекції навчальних закладів, водночас заспокоюючи:

Майдану:

Юля Сабадишина

євр

ом

ай

да

н: рево

люц

ія ч

и б

унт?

1 грудня на КиївсьКому Євромайдані було ясно і прохолод-но. відбувся переломний момент – і з «Євро» майдан пере-творився на антивладний. на вулицях КиЄва зібралося ба-гатотисячне, яКщо не мільйонне, віче. усі, хто прийшов, були обурені тим, яК «берКут» побив мирних мітингувальниКів. лЮди були рішуче налаштовані і вимагали справедливості. «разом – сила! разом – сила!» – лунало того дня в натовпі ЄвромайданівсьКе гасло.

Євромайдан як бунт набагато сильніший у своїх наслідках, аніж у результатах. Він об’єднав людей зі схожими поглядами і ро-звіяв розчарування, яке проросло після По-маранчевої революції. Він згуртував тих, хто не мислить «совковими» категоріями, тих, хто готовий бути активним, робити і давати, а не чекати, поки дадуть їм. Євро-майдан пробудив у людях патріотичні по-чуття, розвинув відчуття української іден-тичності і самоповаги. Важливо, що люди об’єдналися не навколо пафосно-порож-нього «Слава Україні!», а довкола спільного розуміння свого майбутнього - ідеї євроін-теграції і «антиянуковізму».

Те, що відбувалось навколо мене, можна назвати по-різному: протест, мітинг, зібрання, бунт. Один з лідерів опозиції Олег Тягнибок вигукував зі сцени: «Ре-во-лю-ція! Ре-во-лю-ція!», а народ підхоплював цей меседж. Але чи справді цей протест можна на-звати революцією?

Революція – це, передусім, політичний переворот, у результаті якого докорінно трансформується су-спільне життя держави. Це масштабна зміна, на-слідки якої торкаються навіть того населення, яке не брало участі в перевороті. У світовій історії та-кою була революція у Франції 1789 року, коли було змінено форму державного правління з монархії на республіку. В історії незалежної України такою була Помаранчева революція, в результаті якої відбулися перевибори президента і поступова демократизація суспільства. Але якими є результати Євромайдану і чи можна казати, що вони є взагалі? А якщо це лише бунт, який так і не став революцією через відсутність конкретного результату?

Євромайдан почався стихійно, спонтанно, проте з чіткою вимогою підписати Угоду про Асоціацію між ЄС і Україною. Після того, як підписання так і не відбулося, Євромайдан трансформувався в протест проти чинної вла-ди. Маючи емоційні лозунги, новий Євромай-дан в той же час не має чітких і раціональних вимог, плану розвитку і авторитетного лідера, який би його продумав і озвучив. Звідси, влас-не, й відсутність результату. Заклик «Банду геть!» не змінив систему, тому Євромайдан – це, всього-на-всього, бунт, що не доріс до рево-люції, а тому називати його так – це популізм.

аНтиЯНУковізм

заклик

#є революціЯ?

уКраїнсьКий народ неодноразово підтверджував, що ми Єдині, а географіч-ний поділ на західну і східну уКраїну – це лише маніпуляції політиКів. проте вже майже місяць револЮції Є свідченням іншого поділу – не географічно-го, а на лЮдей, яКі здобули внутрішнЮ свободу, та тих, хто її не маЄ.у неділЮ я разом з учасниКами аКції «Євромайдан – це лЮбов» мала наго-ду провести КільКа годин на території маріїнсьКого парКу та поговорити з «прихильниКами» влади. мета дружнього візиту – привітно зустріти лЮ-дей, яКі приїхали на мітинг партії регіонів, поспілКуватися та запросити їх на Євромайдан.

Перше, що впало у вічі – колона людей, які простували до ви-ходу із парку. Вони були похмурі та мовчазні. Ми прийшли на кінець їхнього мітингу, частина вже готувалася до повернен-ня додому. «Это вы здесь байдыкуете, а нам работать надо», – поспіхом кинув чоловік років 45, поспішаючи, щоб не відста-ти від колони та не загубитися. Ніколи не була в концтаборі, та чомусь у цю мить з’явилась саме така асоціація. Частина мітингувальників була п’яна, постійно було чути лайку.

Мене переповнили смуток і співчуття. Най-більше вразило зневажливе ставлення до лю-дей. Прямуючи до автобусів, частина колони повернула в хибному напрямку. Тоді один із тих, хто її супроводжував, не соромлячись, голосно гукнув: «Масовка, ви куди?». Найдив-ніше – люди мовчки повернули в правильно-му напрямку та попростували далі разом з рештою.

Натомість, учасники євромайданівської акції були наче со-нячні промінчики серед похмурих та похнюплених облич «прихильників» президента. Молоді дівчата та жінки трима-ли в руках таблички «Добро пожаловать в Киев», «Давай по-жмем друг другу руки», «Давай просто поговорим», «Прихо-ди послушать музику», «Приходи к нам на чай» та інші. Вони щиро усміхалися, привітно віталися, махали руками, запро-шуючи присутніх у гості на Майдан.

Проходячи повз двох старших жінок, ми зупинилися на їхнє прохання. Почувши, чому ми тут, вони співчутливо намага-лися нам пояснити: «Вас підставили. Воно вам треба? Стояли б мирно, і ніхто б вас не зачіпав, а ви влізли в якісь бійки. От ми два дні простояли і ніяких бійок. Вони вам треба? Війна вам треба? Правильно, не треба. А в Європу ми і так підемо, усе налагодимо і підемо!». Неприємний осад залишила фра-за, котру нам сказали на прощання: «А ви робіть тут Європу. А то ви хочете поїхати за кордон вчитися, працювати. Чому ж ви тут не робите Європу?». Неприємний, бо чула її неодно-разово в такому ж формулюванні від інших. І видалася вона штучною та завченою.

При вигляді усміхнених євромайданівців люди з Маріїнського парку й собі всміхалися у відповідь, віта-лися, привітно здаля махали руками. Не було ніякого поділу на східняків та західняків, ніякої злоби та про-тистояння. От тільки погляди різнилися. В очах одних – надія та віра, в очах інших – порожнеча, безвихідь та розчарування. У ту мить так захотілось обійняти останніх та розповісти, що надія на краще майбутнє є, але за нього треба боротися.

Для себе чітко зрозуміла те, про що розмірковувала протя-гом останніх тижнів. Головний здобуток революції – подолан-ня внутрішнього страху, який є найбільшою перепоною на шляху боротьби та духовного розвитку. Страх сковує дії, за-бирає бажання спілкуватися з навколишніми, заважає втілю-вати свої мрії. Свобода, яка є в серці, спонукає ділитися з інши-ми теплотою, радістю, любов’ю. Люди, що стояли і стоять на Майдані, вже є переможцями. Вони позбулися страху перед владою, страху відверто вислов-лювати свою незгоду, відверто говорити те, що вони думають та про що вони мріють. Перший крок зроблений. І хоч чимало ще потрібно змінити, покращити, перетерпіти, та здобута свобо-да в серці – це добрий плацдарм для майбутніх змін.

та є!

Ірина Скіп Тетяна Руденька

Надія #є

Як

до

Не

чч

иН

а р

еа

гУ

є Н

а є

вр

ом

ай

да

Н донбас схожий на прозору сКлянКу з джерельноЮ водоЮ. яКщо туди додати фарбу, рідина швидКо стане Кольору барвниКа. уявімо, що наш прези-дент – це дитина, яКа бавиться різноКольоровими фарбами, населення донбасу – це вода, а веКтор зовнішньої політиКи – це фарба. Кинуло дитинча КульКу золотистого відтінКу – і вода пожовтіла. Кинув КульКу з чорноЮ фарбоЮ – і вода одразу ста-ла КаламутноЮ.Коли президент і Партія регіонів висловлюються на підтримку євроінтеграції, мешканці Донбасу демонстру-ють мовчазну підтримку, хоча соціологічні опитування показують, що більшість з них не схвалюють збли-ження з Європою.

Популярна серед молоді група «Типичная Дружковка» в соціальній мережі «Вконтакті» 30 листопада досліджувала громадську думку читачів стосовно побиття студентів. Питання було сформульоване наступним чином: «В связи с последними событиями – разгоном и избиением демонстрации «Беркутом», интересует Ваше мнение». Варіанти відповіді та результати:

Валентина, 63 роки, продавець

Ігор, 33 роки, безробітний (нещодавно його скоротили на роботі)

«Нам зарано туди (в ЄС) вступати. Я підтри-мую європейські цінності, але Євросоюз вче-пився в Україну, немов дідько в грішну душу.

Я не вірю в їхнє партнерське ставлення до нас, але виступаю за те, щоб ми жили, як в Європі,

якщо там так гарно»

«Беркут» прав: 449 человек (38.7%)«Беркут» не прав: 351 человек (30.3%)

Я не в курсе последних событий: 359 человек (31%).

«Зараз і так складно роботу знайти, а що роби-ти, як позакриваються заводи в місті? А мені

треба якось родину годувати. Ну не треба нам зараз ця Європа! Думаю, що уряд робить все

правильно».

Ці цифри відверто засмучують. Якщо такі показники серед молодого покоління Донеччини, то що казати про старших людей, які виросли в авторитарному Радянському Союзі і хочуть туди повернутися? У масових групах Донецька та інших міст області поширюються демотиватори і дописи в стилі «Проти ЄС, за антимайдан», які часто збирають сотні коментарів і стають майданчиком для суперечок на політичні теми.Ситуацію загострило знесення пам’ятника Леніну в Києві. Сайт «Дружковка на ладонях» провели відеоопи-тування стосовно демонтажу пам’ятника – всі респонденти засудили такі дії. Депутатам-«регіоналам» такої картинки тільки й бракувало – тепер можна знову лякати мешканців Донбасу войовничими бандерівцями.Ще один важливий момент: коли Янукович влітку оголосив, що Україна обирає європейський шлях розвит-ку, це не викликало масових протестів на Сході і Півдні країни. На охолодження відносин з Росією відре-агували лише комуністи з поодинокими нечисленними мітингами. Противники зближення з ЄС не готові виходити на площі за Митний союз або за Януковича. Тобто, протестна енергія цих громадян концентруєть-ся не на вулицях, а в розмовах на кухнях та в соцмережах. І коли пріоритетом у зовнішній політиці знову стане євроінтеграція, то це, швидше за все, не змусить прихильників Митного союзу захищати свій вибір на мітингах.Що робити далі? По-перше, не впадати у відчай. По-друге, прислухатися до того, що говорять на іншому боці країни, звернути увагу на аргументи цих людей. З ними треба налагоджувати діалог, розвінчувати сте-реотипи, пояснювати свою позицію. Переважно ці люди отримують інформацію про майдани зі ЗМІ, які контролюються владою і висвітлюють ці події у вигідному для неї ракурсі. По-третє, варто підтримувати тих, хто виходить на Майдани в регіонах, координувати спільні дії, акції. По-четверте, треба більше спілку-ватися безпосередньо через подорожі. Живе спілкування зближує та руйнує бар’єри. Звісно, що це справа не одного тижня і навіть не одного року, але хтось мусить її виконувати. І справа не тільки у євроінтеграції.

євромайдани України у найбільших містах уКраїни Євромайдани почались у день відмови уряду підписати угоду про ЄвроінтеграціЮ і аК-тивізувалися після побиття мітингувальниКів 30 листопада. серед ночі аКтивісти вже по всій уКраїні вслід за КиївсьКими громадсьКими діячами організували лоКальні протести. на майданах від ранКу до вечора звучать гасла про відставКу президента та уряду, створЮЮться Координаційні ради без політиКів. саме ці села, містечКа, обласні центри Є потужним джерелом енергії, лЮдей, яКі щоночі їдуть у Київ. зараз в їхніх руКах реальний шанс зупинити свавілля теперішньої влади та змінити майбутнЄ заради себе і нащадКів. лЮди зрозуміли: яКщо вони хочуть жити в розвиненій ЄвропейсьКій Країні – потрібно діяти. про особливості місцевих Євромайданів та свої очіКування нам розповіли їхні організатори.

роман сердЮК, дніпропетровсьК22-23 листопада Роман з друзями почав обдзво-нювати знайомих, поширювати інформацію в соцмережах, і вже 24 листопада вони зібрали півтори-дві тисячі людей на Європейській пло-щі в Дніпропетровську. Наступного дня суд за-боронив мирні зібрання. «Одразу після оголо-шення заборони налетіли «тітушки» і повністю змели намети організаторів, побили мітингу-вальників. Ми вирішили більше не організову-вати таких масових акцій», - ділиться він.Дніпропетровський рецепт протесту – це іта-лійський страйк. «Замість заборонених масо-вих акцій, ми запрошуємо жінок міста погу-ляти зі своїми чоловіками з жовто-блакитною стрічкою на Європейській площі. Так ми пока-зуємо владі, що теж маємо зуби, що не боїмося ні заборони, ані «тітушок», ані антимайданів. Ми показали владі, що вони безпорадні, і єди-ний спосіб припинити протести на площах Дні-пропетровська - піти на поступки», - говорить активіст.«Дніпропетровськ серед Сходу України зібрав найбільш численні мітинги – близько 7-10 ти-сяч у пік активності. Зараз кількість менша, але народ не втомився і ще приходить до нас. Допомагають грошима, передають харчі, речі, теплий одяг, посуд. Щодня передаємо до Ки-єва великі пакунки. Окрім того, зараз у Києві близько 70 хлопців і дівчат з нашого міста та області, а загалом туди з’їздило вже більше 2000 осіб».«Після майдану буде інше життя. Краще воно буде чи гірше - залежить від нас. Народ відчув свою силу вже в тому, що не дав владі зламати ситуацію 30 листопада. Уряд тепер замислиться над тим, чи варто розганяти наступний мітинг, забороняти протести через суд. Він відчула своє безсилля перед Євромайданом. І в цьому наше досягнення».«Люди повинні розуміти, що вийти на Майдан - це не героїзм, а громадянський обов’язок кож-ного. Героїзм - залишитись на Майдані, коли всі розійшлись. Ми відчули це, коли знесли наше наметове містечко. Кияни ж пережили це двічі – коли «Беркут» намагався їх розігнати 30 ли-стопада і 11 грудня».

павлЮК іванна, Кам’янець-поділь-сьКийУ перший тиждень близько сотні людей відвіду-вали мітинги біля Кам’янець-Подільської місь-кої ради. «Реакція мешканців нашого міста була тихою. Хто хотів – той приєднувався, байдужі мовчки проходив повз», - пояснює Іванка. – А після побиття студентів у Києві їх прийшло вже більше тисячі. Багато кам’янчан не мали змоги поїхати в Київ, але всім серцем хотіли підтрима-ти Україну, і наш місцевий євромайдан з’єднав патріотів. Ми створили студентську координа-ційну раду з представниками різних факульте-тів. Таким чином ми мали змогу інформувати всіх студентів. Але на майдан виходило не лише студентство, були люди й старшого віку. Щове-чора близько 50 людей вирушали до Києва».«Ми сподіваємося на повну люстрацію влади як

на державному, так і місцевому рівні. Звісно, певний час ситуація в країні буде економіч-но нестійкою. Та натомість ми позбудемось нашого «любого брата» і всієї проросійської політики».«Я починаю вірити в українців як самобутню націю, адже, як говорив перший націоналіст України В’ячеслав Липинський: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудує-мо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».

петро лучКа, хустНа Закарпатті, а саме в Хусті силами кіль-кох активістів вдалося зібрати на мітинги не тільки студентство. «Потрібно було показати владі, що не тільки Київ, Львів і інші обласні центри незадоволені силовим розгоном Єв-ромайдану та їх політикою, а й у найвіддале-ніших куточках країни люди обурені!» - роз-повідає Петро.«Спочатку в організації була задіяна молодь, потім підключилися партії. На жаль, актив-ність жителів міста була дуже слабка. Хоча під час проведення демонстративних маршів пе-рехожі нас хвалили, а автомобілісти сигнали-ли, мало хто з них приєднувався. Повнолітні активісти постійно їздили і їздять до Києва, є організовані автобуси від міської та районної адміністрації».«Гадаю, що в кожному містечку люди повинні спочатку вимагати перевиборів місцевої вла-ди, щоб регіоналам не було, на кого спирати-ся», - розмірковує Петро.

олеКсандр савич, херсонПерший день столичного Майдану надих-нув хлопця на створення в соціальних мере-жах тематичних пабліків для Херсону. І вже в перший день зібралось 200-300 студентів та активістів. «Спершу ми купили ватмани, мар-кери й почали збиратися на площі Свободи. Усе було хаотично, ніхто не знав, що робити, - згадує Сашко, - але потім усі згуртовувалися у велику спільноту. І щодня від 5 вечора до 12 ночі ми були тут».«Свобода» нам дала рупор і кілька прапорів. Десь на п’ятий день «Батьківщина» привезла намет, генератор, мікшер і проектор. «Кістя-ком» наших мітингів були студенти. Акції протесту проводили різні, зокрема пікетуван-ня МВД та університетів».«Після розгону в Києві на мітинг вийшло кілька тисяч людей. Виші почали активно тис-нути на студентів за їхні прогули, викликали до ректорів, проте нікого не вигнали. Після мітингу ми збирались і йшли колоною з пра-порами й рупорами центральними вулицями міста. Херсонці активно підтримували Єв-ромайдан: виходили з квартир, кафе, машин і аплодували нам, часом приєднувались до акцій. Також ми намагаємося підтримувати тісну комунікацію з майданами інших міст».

олег черненКо, хмельницьКийІдея мітингів у Хмельницькому виникла в багатьох активістів: «Усі розуміли, що треба

протестувати. Я особисто жодного дня не сумні-вався в доцільності протесту, адже саме так бу-дується нація і виховуються політики. Проблеми в організації були суто технічні і вирішувалися досить швидко, адже усі розуміли, що це остання крапля, що нас «кинули».«Чудово пам’ятаю, як перехоплювало дух на Майдані, коли бачив там тисячі студентів. Пора радикальних дій минула, ми стали на шлях мир-ного, ненасильницького спротиву, який вимагає значної витрати часу. Після Майдану можливі тільки два варіанти: або влада здасться і прийде опозиція; або опозиція нічого не доб’ється і почне стрімко втрачати підтримку народу. У першому випадку люди повинні дати зрозуміти новій вла-ді, що протест повториться, якщо і вони «дериба-нитимуть» Україну».

володимир палагнЮК, чернівці22 листопада о 15:30 на Центральній площі Чер-нівців уперше зібралася молодь, яка сконтакту-вала через соціальні мережі, аби висловити своє невдоволення попереднім рішенням Кабміну. Коли зібралися політичні сили зі своїми гаслами та прапорами, це обурило громаду. І через деякий час утворилася Координаційна рада Чернівецько-го Євромайдану, до якої політики не входили.«Важко сказати, хто був першим. Це спільна те-чія, яка об’єднала всіх свідомих жителів нашого міста. Чернівці – європейське місто, яке має свою позицію, навіть якщо вона відрізняється від пози-цій влади, опозиції чи будь-якої третьої сторони. 24 листопада ми оголосили про початок безстро-кового протесту та встановили перші намети на площі. Наступного дня вистояти було нелегко, адже почався сильний вітер з мокрим снігом. Громада була на нашому боці, підтримувала, чим могла, хоч і не завжди радувала присутністю».«Я вже був на допиті в обласному УМВС. Одного з активістів побили представники КПУ, коли він проходив повз їхній офіс».«Ми формуємо різносторонні групи впливу, які вже почали роботу. Організовуємо мирні акції, пікетування, флешмоби, лекції та круглі столи. Продовжуємо функціонування наметового мі-стечка. Проводимо й інформаційну кампанію: друкуємо власні наліпки, вісник, тісно співпра-цюємо з регіональними ЗМІ. Левова частина на-шої діяльності – задля підтримки Євромадану в столиці. Чернівці вже відправили понад 1000 ак-тивістів до Києва».«Після Майдану ми вже не такі, як були. Суспіль-ство зрозуміло, що не можна вибирати з двох по-ганих варіантів, а варто змінювати порядки сис-теми. Воно збагнуло свою силу і діятиме далі. Я пишаюсь українським народом. Я вірив у нього, а тепер бачу, що не дарма. Для мене Євромайдан – це перевірка на справжність, непідробність, міц-ність та стійкість у всьому. Євромайдан – це той поштовх, інерцію від якого не можна змарнувати. Це та справа, за яку варто жертвувати собою».

Павло Островський Володимир Вірстюк

сміХові бімбиінтернет-меми, «фотожаби» і просто зо-браження з КоротКими дотепними підпи-сами сьогодні, яК ніКоли, потрібні, щоб розбавити серйозний КонтеКст сучасно-го життя. КільКість мемів і «фотожаб» за-раз настільКи велиКа, що їх можна Кла-сифіКувати яК оКремий вид сучасного мистецтва. у часи напруженого та непе-редбачуваного Євромайдану вони віді-граЮть особливу роль: розважаЮть та підтримуЮть позитивний настрій серед мітингувальниКів.

Найзручніше поширювати такі смі-хові «бімби» – неологізм, який, між іншим, теж народився з євромай-данівських мемів – через соціальні мережі, зокрема Twitter, Facebook та Вконтактe. У той час, коли Twitter при-значений радше для оперативного ін-формування людей, а Facebook – для конструктивного діалогу між ними, розважальний за своєю сутністю сайт Вконтакте стає чи не найкращою платформою для меморозповсюд-ження. Тут існує безліч гумористич-них пабліків, які користуються вели-чезною популярністю в аудиторії і де жарти на тему Майдану постійно по-трапляють у тренди. Поле діяльності для дотепників дуже широке. Окрім незмінних героїв сучасної народної творчості – Януковича та Азарова, під приціл жартівників потрапляють й самі мітингувальники, жорстокий «Беркут», міліція, яка не з народом, «свідомі» тітушки, колоритні персо-нажі Антимайдану, київська «йолка», нещасний Ленін-вигнанець і «чесні» російські телеканали.

Після сумнозвісного розгону про-тестувальників 30 листопада навіть мій скептично налаштований росій-ськомовний друг сказав: «Это теперь как-то не смешно». І справді – ранок тоді був не з веселих. Проте українці не були б українцями, якби не спро-бували і тут «юморнути». У ті дні з’явився мем – логотип «Беркуту» з підписом «Б’є – значить любить».

Адміністратор пабліку «/Б/етономе-шалка» у Вконтакте Богдан Столяров говорить, що пік популярності євро-майданівського гумору припав на по-чаток грудня. Зараз кількість подіб-них мемів та рівень уваги до них знизився, власне, як і активність на самому Майдані. Проте для тих, хто стомився від політики та протестів (а таких, повірте, уже немало), подіб-ні меми залишаються способом не випадати із загального українського контексту, особливо не заглиблюю-чись у суть подій.

Гарний настрій у євромайданівців взявся підтримувати і засновник «Ко-

зацького Цитатнику» Антон Кістол з Дніпропетровська. Його паблік швидко став популярним завдяки «українізації» різних видів зарубіж-ної масової культури – від класичних літературних творів до популярних вірусних відеороликів. Наприклад, з початком Майдану «Козацький Ци-татник» перетворив рок-гурт «Iron Maiden» на «Euro Maiden». «Нам приємно, що ми в такий спосіб ро-бимо свій внесок у спільну справу», – розповідає Антон. Адміністратори пабліку активно підтримують мітин-гувальників. Вони вже їздили на го-ловний Майдан країни, де повісили плакат з емблемою «Козацького Ци-татника».

Більшість подібних «фотожаб» ство-рюють адміністратори сторінок, адже запорука їх популярності – ори-гінальність. Але за місяць протестів охочих до створення мемів стало надзвичайно багато, тож у керівників пабліків з’явилися нові джерела для поповнення контенту, якими вони не гребують. Автор мему неважливий. Якщо його поширять на багатьох сторінках, це не вдарить по його ори-гінальності, натомість засвідчить успішність.

Цікавою закономірністю є те, що про-майданівський гумор користується популярністю не тільки серед україн-ців, а й серед росіян. Незважаючи на те, що паблік заснований в Україні, більшість підписників вже згадува-ної раніше «/Б/етономешалки» – з Росії. Вони охоче ставлять свої «лай-ки» під зображеннями. Звичайно, іс-нують сторінки з мемами негативно-го характеру. Наприклад, порівняння мітингів проти ЄС у Греції з українсь-ким за євроінтеграцію або навмисне перебільшення різниці між Україною без ЄС та в ЄС. Проте всі вони ніве-люються на тлі всеукраїнського буму сміху українців над собою. Важко вивести з рівноваги тих, хто вміє з гумором та здоровим скептицизмом ставитися до себе, а це майданів ці вміють! Тож численні сміхові «бім-би» розриваються, не завдаючи Єв-ромайдану ніякої шкоди.А

нна

Жур

ба

Тарас Малий Оксана ПіддубнаОльга ПерехрестАнна ЖурбаОлена МарченкоКатерина НедесноваСергій Галун

Керівник проектуВипусковий редакторЛітературний редакторЛітературний редакторРедакторКоректорВерстка/дизайн

Редакційна колегія: