177 років минуло з звільнення від кріпацтваТараса Григоровича Шевченка

Підготувала учениця 5

гімназійного класу

ЧНВК№13Якимова

Елизавета

Великий Кобзар був щирим співцем волі людського духу. Це достеменний факт і в ньому немає нічого дивного, адже Тарас Шевченко був сином цієї волі — вдячним сином. Хто відає, чи знав би світ про феномен Шевченка, якби не було 22 квітня 1838 року — дня підписання знаменитої відпускної. Одне безперечно: такого художника, як маємо, не мали б. Та й чи прокинувся б у безнадійно підневільній людині геніяльний поет?

У загальних рисах історія викупу Тараса Шевченка з кріпацтва відома всім. Однак значення цієї події у його житті таке велике, що для шанувальників творчости Кобзаря цікава кожна її подробиця. Хто саме був ініціятором викупу Шевченка з кріпацької неволі? Що спонукало людей взя тися за цю справу? Кому першому прийшла думка про лотерею? Де, коли і хто її проводив? Хто брав участь у лотереї (чи лотереях)? Коли було завершено портрет Жуковського і чи потрапив він до особи, яка його виграла? Де нині зберігається оригінал портрета та копія з нього?

В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В.І.Григоровичу з проханням — звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В.А.Жуковському.

Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К.П.Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоб розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М.Ю.Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».

Щоправда, в первісному варіянті автобіографії, написаної рукою Шевченка, замість фрази «щоб розіграти його в приватній лотереї», читаємо, що портрет Жуковського малювався «для імператорської фамілії, щоб розіграти його в лотерею в царському сімействі». Цю подробицю можна було б і не завважувати, якби не суперечки, що й досі точаться щe навколо питання про лотерею, зокрема про участь у ній членів царської родини.

Є свідчення, що Жуковський спочатку робив спробу вирішити справу Шевченка через безпосереднє втручання у неї імператриці, однак ця спроба не була успішною. Маємо на увазі замітку очевидця цих подій художника Миколи Бикова, що її 1904 року опублікував часопис «Русская старина»: «Добра душа Жуковського брала гарячу участь у звільненні Шевченка, і він перш за все просив імператрицю Олександру Федорівну через посередництво свого вихованця, але це йому не вдалося».

На десятому році заслання Шевченко записав до свого щоденника: "Бездушному сатрапові й повірнику царя (оренбурзькому генерал-губернаторові В.О.Перовському) примарилося, що я звільнений від кріпосного стану і вихований за рахунок царя і на знак вдячности намалював карикатуру на свого благодійника... Відкіля оця безглузда байка — не відаю. Знаю тільки, що вона мені не дешево обійшлася. Очевидно, байка ця сплелася на конфірмації, де в кінці вироку сказано: «Найсуворіше заборонити писати й малювати»

В автобіографії, пишучи про осіб, причетних до його звільнення з неволі, поет називає прізвища Сошенка, Григоровича, Жуковського, Брюллова і Вієльгорського. Зі спогадів Сошенка можемо ствержувати, що описана Шевченком в автобіографічній повісті «Художник» роль О.Г.Венеціянова у цій благодійній справі не є художнім вимислом, як дехто гадав досі.

Про те що Венеціянов брав участь у викупі, можна вичитати між рядками щоденника Шевченкового приятеля художника Аполлона Мокрицького. Принаймні з нього видно, що у той час Брюллов і Венецианов спілкувалися безпосередньо. Зокрема, 18 березня 1837 року Мокрицький записує: «Годині о сьомій я пішов до Брюллова. Там уже були брат його Федір та Венеціянов, незабаром надійшов Краєвський і прочитав прекрасні вірші Пушкіна...Читання продовжувалося до 12-х. Коли усі розійшлися, я залишився один, говорив Брюллову за Шевченка, намагався заохотити його до доброго діла, і, здається, то буде єдиний спосіб — через Брюллова позбавити його тяжких, ненависних кайданів рабства. Легко сказати! Людина з талантом страждає у неволі з примхи брутального пана».

Записи, зроблені Аполлоном Мокрицьким у наступні два дні, розповідають про дальше розгортання подій і початок роботи Брюллова над портретом Жуковського: «1 квітня. Вранці, після чаю, пішов я до Жуковського і перебрехав йому запрошення Брюллова! 2 квітня. По обіді покликав мене Брюллов. У нього був Жуковський, йому хотілося знати подробиці щодо Шевчен ка. Слава Богу, справа наша, здається, зрушилася... Брюллов по чав сьогодні портрет Жуковського і преподібно».

«Оце п. Шевченко. Він каже про себе: хотілося б мені нама лювати картину, а пан заставляє замітати

світлицю. У нього в одній руці пензель, а в другій мітла, і він не

знає, що робити. Над ним на хмарах Юлія Федорівна.

Відоме ще одне тогочасне джерело, яке зберегло у собі емо ційну атмосферу, в якій відбувалася та знаменита подія, власне, те джерело, мабуть, і народилося з надлишку радісних емоцій. Маємо на увазі веселе і дотепне, помережане тонким гумором, ілюстроване п’ятьма замальовками посланіє В.А.Жуковського до графині Ю.Ф.Баранової. Поет-романтик назвав цю імпро візацію «Історичний огляд добродійних учинків Юлії Федорівни та ріжних інших обставин, курйозних пригод і особливих уся ких штучок» і подав це під назвою ’"Утвір Матвія".

Це Брюллов, малює портрет Жуковського. На обох лаврові

вінки. Вдалині Шевченко замітає світлицю. На хмарах

Юлія Федорівна...

Жуковський у вигляді Долі оголошує виграшний квиток. В одній руці його карта, а в другій — відпускна

Шевченка. Вдалині портрет Жуковського, він танцює на радощах, бо дістався госу дарині імператриці...

Шевченко від радості виріс і на скрипці грає качучу. А Юлія Федорівна па хмарах благославляє їх.

Юлія Федорівна зійшла з хмар, у них залишилося тільки сіяння... У її руці мішок з грошима (2500 карбованців). Вказівний палець її направлений на їздового, і вона владним тоном мовить йому: „Голубе їздовий, поїдь до Матвія і запроси до мене. Я зібрала усі гроші, і мені хочеться їх віддати йому якнайшвидше...“ Ось що говорить Юлія Федорівна, а Жуковський, підслухавши це, записує у записник... Примітка. Юлія Федорівна тому так поспішає зібрати гроші, бо Матвій незабаром їде за кордон і повинен до від’їзду порішити цю справу...

Це Шевченко і Жуковський: обидва на радощах перекидаються, а  Юлія Федорівна із хмар благословляє їх».

У своїй замітці про портрет Жуковського, видрукованій в 11-му номері часопису «Русская старина» за 1877 рік, Микола Биков , розповівши про історію створення Брюлловим портрета, далі пише: «Перед тим, як цей портрет було забрано, М.Ю.Вієльгорський замовив мені зробити копію за 1000 карбованців асигнаціями; копія вийшла дуже вдалою і хорошою, і ось, через рік чи більше , я чую — розігрується портрет В.А.Жуковського в домашньому колі (російською мовою — „в кружке“); але чи то був оригінал, чи моя копія — того не відаю, і де ці портрети зараз — теж ніде не знайду».

Цікаво, що згодом Миколі Бикову все-таки вдалося дещо довідатися про обидва портрети, і він написав ще одну замітку. Вона, як і перша, була надрукована в «Русской старине» через багато років після смерти її автора. Там, зокрема, читаємо: «...портрети були розіграні в лотерею, зібрані гроші. Оригінал Брюллова дістався імператриці Олександрі Федорівні, а мій портрет надійшов у галерею Третьякова у Москві під ім’ям Брюллова, і коли я просив Третьякова, щоб він зняв ім’я Брюллова, то він неохоче на те погоджувався і не знаю, чи виконав він мою просьбу, чи ні».

Нині не маємо змоги докладно говорити про довгий, з пере рвами, творчий процес роботи Брюллова над портретом Жуковського, як і про подальшу долю цього твору, хоча даних для такого дослідження є чимало. Наголосимо лише, що портрет, який був колись у Третьяковській галереї, тепер зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка, що у Києві, і його вважають оригінальним твором пензля Карла Брюллова.

!!! Готуючи нове Повне зібрання творів Т.Г.Шевченка в 12 томах, вдалося встановити, що довільна акварельна копія з портрета пензля Брюллова, яка зберігається у фондах Національного музею Тараса Шевченка, є твором Тараса Григоровича.

Особливостями акварельного письма, кольоритом, способом пропису вання тла, (і що важливо!) навіть контурами його тонової плями копія Шевченка вочевидь перегукується з Шевченковим аква рельним портретом Антона Лагоди, створеним художником 1839 року. Зазначені збіжності особливо увиразнюються, якщо покласти поряд оригінали Шевченкових акварелей.

На портреті А.Лагоди є авторська дата, то її варто завважити у визначенні ймовірного кінцевого часу виконання художником недатованого портрета Жуковського. Копія могла бути створена після викупу Шевченка з кріпацтва, коли він розпочав систематично працювати в майстерні Брюллова. Факти засвідчують, що наприкінці квітня 1838 року портрет Жуковського роботи Брюллова був близький до завершення, бо художник А.Мокрицький у цей час уже робив з нього олійну копію.

Отож, у межичассі 1838—1839 років талановитий учень Карла Брюллова знову й знову вдивлявся в дорогий йому образ поета-гуманіста, щоб творчо осмисливши, продовжити його мистецьке буття у власному акварельному малюнкові.Та й дивно було б, щоб Шевченко, який після викупу став улюбленим учнем Карла Брюллова, постійно бував у його майстерні, жив у нього на квартирі, щоб він, копіюючи твори свого учителя, не змалював би і цього, завдячуючи якому вигукнув поет своє захоплено-радісне: «живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком».