Володимир СЕРГІЙЧУК

СОБОРНАПАМ’ЯТЬУКРАЇНИ

КАлЕНдАР-АлЬМАНАх 2019

ВишгородПП СЕРГІЙЧУК М. І.

2018

УДК 901.161.2-1 ББК 63.5 (4 УКР)

С33

ISBN 978-966-2911-94-7

Сергійчук Володимир.С33 Соборна пам’ять України. Календар-альманах.

2019. — В.: ПП Сергійчук М. І., 2018 — 288 с.

У пропонованому календарі-альманасі наводяться най більшзнаменні події української історії та згадуються найвиз нач нішіпостаті нашого народу, яких ушановуємо в 2019 році.

Розрахований на широке коло читачів.УДК 901.161.2-1 ББК 63.5 (4 УКР)

Цей наклад віддруковано для бібліотек Новосанжарськогорайону Полтавської області і міста харкова на пожертву доб-родія Віктора Рудя (США) в пам’ять його батьків — Василя(1916 р. н.) і Пелагеї (1917 р. н.) з дому Сидоволоса.

© Володимир Сергійчук, 2018 © Михайло Черненко,

художнє оформлення, 2018 ISBN 978-966-2911-94-7 © ПП Сергійчук М. І., 2018

СОБІ — ПАМ’ЯТЬ, ЧУЖИНЦЯМ — ПРАВдУ І ми, і чужинці знаємо, що історія повторюється. Але і ми, і

чужинці не завжди враховуємо її уроки, коли творимо сього-дення. Це особливо спостерігаємо нині, коли бачимо, як позвичному колу знову здійснюється агресія Росії проти спробиУкраїни будувати самостійне життя, на що погодився нашнарод на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.

Він доручив тоді своїм представникам у вищих ешелонах владизробити все для того, аби збулася споконвічна мрія наших предків,що немає в світі краще, "та не має лучче, як у нас в Україні".

Так, ці будівничі нової держави були без досвіду самостійниць-кого державотворення. Але чому ж тоді вони наприкінці ХХ сто-ліття не проаналізували розвитку подій 1917—1921 роках, колиЦентральна Рада й Директорія спробували утвердити незалеж-ність України, а проти цього об’єдналися червоні й білі сили Росії?

Невже повірили в те, що наприкінці ХХ століття витвори-лася справжня російська демократія? Хіба не було зрозуміло,що негайний десант до Києва посланців нібито демократичноїРосії 27 серпня 1991 року в особі Собчака і Руцкого з вимогоюне виходити з СРСР є розвідка боєм, після чого в Москві од-разу ж розпочнуть розробляти плани упокорення України?

Хіба ж не видно було, як "по-братськи" ділилися з нами"старші брати" майном колишнього СРСР, зокрема, Чорно-морським флотом?

Чому не звернули увагу хай навіть на поодинокі пікети вСанкт-Петербурзі з промовистими гаслами: "Ельцин! Заставьхохлов кормить Россию!".

Найбільше ж дивує те, що ми добровільно роззброювалися,розтринькавши величезний оборонний потенціал. Хіба незнали, що подібна політика Центральної Ради призвела до того,що в січні 1918 року під Крути пішли захищати Українську дер-жавність тільки студенти й гімназисти? Чому ж тоді скорочу-вали армію й військове майно, розкрадаючи величезні кошти?

Ці питання поставатимуть постійно перед тими, хто мав пов-новаження від українського народу протягом усіх років неза-лежності, але не виконував їх з повною відповідальністю. І не

3

вдасться відбитися від суду Всевишнього, який чекає на кожного,хто нехтував обов’язком захищати права рідного народу, якийпоклав великі жертви на вівтар свободи протягом століть.

На жаль, не хочуть знати історії і наші скоробагатьки. Вони нерозуміють, що можуть повторити долю українських націонал-ко-муністів, яких Москва використала і знищила. І тепер імена їхніпроклинаються, бо працювали проти інтересів рідного народу.Згадають добрим словом наші нащадки хіба що олігарха Ігоря Ко-ломойського, який у скрутний час кинувся рятувати Україну.

Наївно продовжуємо вірити в допомогу Європи. Але ж вонабоїться Росії, як і сто років тому. І там також велика маса полі-тиків наївно вірить у те, що нашого північного сусіда можназмінити — не змінюється менталітет нації навіть за сто років,якщо він творився протягом багатьох тисячоліть у зовсім від-мінних від європейських природно-кліматичних умовах!

Наївними залишаються і наші найближчі сусіди, яким зда-ється, що трагедія України їх обмине. Скажімо, коли 2001 рокуПольща погоджувалася через свою територію дозволити Росії по-будувати обхідний газопровід навколо України, невже там не ро-зуміли, що після цього наступний газогін піде у Європу повз неї,що й стверджується спорудженням "Північного потоку".

Нам пробують утлумачувати, яких героїв України шанувати,а яких — ні. Особливо ж багатьом муляє постать Степана Бан-дери. Чому так його ненавидять? Та тому, що показав твердістьдуху, волелюбність українську й готовність віддати життя зарідну землю!

Хто може з тих країн, які без жодного пострілу здавали своїтериторії Гітлеру, порівнятися з очільником РеволюційноїОУН, яка перша виявила спротив нацистам, коли проголосилау Львові 30 червня 1941 року Акт відновлення Української дер-жави? Чи багато було в роки Другої світової війни таких под-вижників, що за право рідного народу готові були йти впідвали гестапо чи в концтабори смерті?

Тобто, і в Європі не знають історії, а нас намагаються вчитисвоєї версії минулого. Це вже ми проходили. Тож будемо самірозбиратися зі своїми героями, і хто з них поклав життя заУкраїну — він для нас навічно в пам’яті!

4

СІЧЕНЬ

5

1 січня115 років тому (1904) в селі Солониця (Полтавщина) наро-

дився Євген Адамцевич, український кобзар. Він творчо опра-цював відомий ще з давніх часів "Запорозький марш". Помер19 листопада 1972 року.

110 років тому (1909) народився Степан Бандера, українсь-кий політичний діяч, один із лідерів українського національно-визвольного руху 30—50-х років ХХ століття, провідник Рево -люційної ОУН, яка проголосила 30 червня 1941 року у Львовівідновлення Української держави. У 1941—1944 роках перебу-вав у гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, після війни очо-лював провід закордонних частин ОУН. Був убитий у Мюнхеніагентом КДБ Богданом Сташинським 15 жовтня 1959 року.

100 років тому (1919) Директорія УНР ухвалила Закон проАвтокефалію Української Православної Церкви.

95 років тому (1924) народився Леонід Большаков, письмен-ник, літературознавець. За його ініціативою створені музеїТ. Г. Шевченка в Орську та Оренбурзі, де поет відбував за-слання. Помер 9 серпня 2004 року в Оренбурзі ( Росія).

40 років тому (1979) помер Євген Лазаренко, українськийгеолог, академік АН УРСР. Автор одного з найбільш детальнихта фундаментальних свого часу "Курсу мінералогії". Народився26 грудня 1912 року.

2 січня 370 років тому (1649) відбувся урочистий в’їзд Богдана

Хмельницького до Києва.75 років тому (1944) народився Данило Курдельчук, прези-

дент Укрінюрколегії, голова МГО "Волинське Братство". Помер30 вересня 2016 року.

3 січня125 років тому (1894) народився Борис Лятошинський,

український композитор, диригент і педагог, один із основопо-ложників модерного напряму в українській музиці. Помер 15квітня 1968 року.

100 років тому (1919) у Станіславові Президія УкраїнськоїНаціональної Ради як найвищий законодавчий орган Західно-

6

Української Народної Республіки ухвалила рішення про возз’єд-нання з УНР.

55 років тому (1964) помер Микола Гришко, український бо-танік, генетик та селекціонер, засновник Центрального бота-нічного саду Національної Академії Наук України, академік АНУРСР. Народився 6 січня 1901 року.

3 січня180 років тому (1839) у Харкові народився Олександр Да-

нилевський, засновник першої в царській Росії наукової школиз фізіологічної хімії. Помер 18 червня 1923 року.

4 січня 100 років тому (1919) уряд УНР заявив ноту протесту уря-

дові РСФРР з приводу вторгнення радянських військ на тери-торію України.

5—13 сiчня95 років тому (1924) вiдбувся так званий Читинський про-

цес — більшовицький суд над провідниками українського на-ціонально-визвольного руху Зеленого Клину.

90 років тому (1929) в Сокалi на Львівщині народилася Ад-ріяна Димська, громадська дiячка на Зеленому Клинi, кудипiсля закiнчення в 1955 Львiвського полiтехнiчного була при-значена за розподiлом. Одна із засновниць та багатолiтнiй членправлiння Товариства української культури Приморськогокраю (1991—1998), Ради Владивостоцького товариства "Про-свiта" (з 1998) та Ради Української нацiонально-культурної ав-тономiї Владивостока (з 1999).

6 січня90 років тому (1929) помер Дмитро Коновалов, фізико-хімік,

академік АН СРСР (з 1923). Відкрив закони, які встановлюютьзалежність відносного складу компонентів у газовій і рідкійфазах від тиску пари і температури кипіння подвійних рідкихсистем (закони Коновалова). Народився 22 березня 1856 рокуна Катеринославщині.

80 років тому (1939) народився Валерій Лобановський, ра-дянський футболіст та видатний радянський і український тре-нер з футболу. Багаторічний наставник київського "Динамо",

7

на чолі якого двічі вигравав Кубок володарів кубків європей-ських країн та Суперкубок УЄФА, а також збірної СРСР, з якоюздобув срібло чемпіонату Європи. Помер 13 травня 2002 року.

70 років тому (1949) у Куманівцях Вінницької області наро-дився відомий поет-пісняр, багаторічний редактор журналу"Дніпро" Микола Луків. Всенародно визнаними стали такі пісніна його слова, як "Росте черешня в мами на городі", "Половинасаду квітне", "Послухай, шелестять дощі" та багато інших.

7 січня185 років тому (1834) народився Степан Руданський, укра-

їнський письменник, перекладач, фольклорист, лікар, авторвіршованих гуморесок, відомої збірки "Співомовки". Помер 4травня 1873 року у Ялті.

130 років тому (1889) народився Михайло Рудницький, укра-їнський письменник і театральний критик. Автор оповідань, поезій,театральних рецензій, критичних розвідок з історії української і за-рубіжної літератури та театру. Помер 1 лютого 1975 року у Львові.

8 січня140 років тому (1879) народився Степан Васильченко, пись-

менник, педагог, автор кількох кіносценаріїв. Помер 11 серпня1932 року у Києві.

125 років тому (1894) помер Петро Перемежко, українськийгістолог. Відкрив 1878 року та описав непрямий поділ клітини —каріокінез. Народився 23 червня 1833 року.

9 січня110 років тому (1909) у Високому на Чернігівщині народився

Василь Коршак, видатний хімік українського походження.Помер 14 червня 1988 року.

95 років тому (1924) народився Сергій Параджанов, вір-менський і український кінорежисер та сценарист. В Україністворив фільми "Українська рапсодія", "Наталія Ужвій", "Тінізабутих предків". Після 1977 року йому було заборонено житив Україні. Помер 21 липня 1990 року в Тбілісі.

10 січня85 років тому (1934) народився Леонід Кравчук, український

політичний і державний діяч, Президент України у 1991—94роках.

8

35 років тому (1984) помер Іван Бузанов, академік ВАСГНІЛ.Основні праці присвячені дослідженню цукрових буряків. На-родився 29 квітня 1903 року.

11 січня115 років тому (1904) у Янківці на нинішній Сумщині на-

родився Олександр Усиков, довголітній директор Харківськогоінституту радіофізики й електроніки, видатний учений у галузіфізики і техніки міліметрових і субміліметрових хвиль. Померу 1993 році.

12 січня125 років тому (1894) народився Василь Еллан-Блакитний,

поет, журналіст, публіцист, політичний та громадський діяч.Помер 4 грудня 1925 року.

75 років тому (1944) у Чехословаччині помер першийпрем’єр Кубанської Народної Республіки Лука Бич, через нері-шучість і невизначеність якого в 1918 році не відбулося об’єд-нання Кубані з Україною. Народився 1875 року в станиціПавлівській Єйської округу.

40 років тому (1979) у Нью-Йорку помер відомий українсь-кий історик Микола Чубатий. Народився 2 листопада 1891 рокув Будилові Бережанського повіту в Галичині.

13 січня 125 років тому (1894) народився Євген Онацький, українсь-

кий громадський та державний діяч, історик, член НТШ, сек-ретар Центральної Ради. Помер на еміграції в Аргентині 27жовтня 1979 року.

14 січня145 років тому (1874) помер Павло Наранович, лейб-хірург,

начальник Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії,перекладач. Народився на Чернігівщині 1801 року.

15 січня105 років тому (1914) у Санкт-Петербурзі помер Феодосій

Чернишов, російський та український геолог та палеонтолог,академік Петербурзької АН. Був організатором геологічноїзйомки Донбасу (1892) та одним з авторів детальної геологічноїкарти цього району. Народився 25 вересня 1856 року в Києві.

16 січня

9

100 років тому (1919) Президія Української НаціональноїРади і Рада державних секретарів Західно-Української Народ-ної Республіки повідомили Директорію УНР щодо ухвали провозз’єднання із Великою Україною.

17 січня150 років тому (1869) народився Іван Труш, український жи-

вописець, критик, громадський діяч. Один з організаторів ху-дожніх об’єднань "Товариство для розвою руської штуки" уЛьвові, "Товариство прихильників української літератури, наукиі штуки", журналів "Будучність", "Артистичний вісник". З йогоініціативи у Львові 1905 було відкрито Першу Всеукраїнську ху-дожню виставку. Твори: пейзажі — "Луки і поля", "В обіймахснігу", "Дніпро під Києвом"; портрети — І. Франка, В. Стефаника,М. Лисенка, Лесі Українки, А. Труш-Драгоманової. Помер 22березня 1941 року у Львові.

18 січня365 років тому (1654) відбулася Переяславська Рада, скли-

кана гетьманом Б. Хмельницьким. На ній, після запевненнямосковського посла Бутурліна про збереження за Україноюдавніх прав і звичаїв, було ухвалено присягнути на вірністьмосковському цареві.

155 років тому (1864) народився Іван Їжакевич, живописець,графік, народний художник УРСР. Писав з життя, побуту, іс-торії українського народу; виконував ілюстрації до творівукраїнських поетів і письменників. Брав участь у поновленніфресок у Кирилівській церкві Києва (1883). Твори: "Кий, Щек,Хорив і сестра їхня Либідь", "Повстання гайдамаків", "Кате-рина". Помер 19 січня 1962 року у Києві.

80 років тому (1939) у Хусті утворено Українське національнеоб’єднання (УНО) — організацію українців, що згуртувала біль-шість українських політичних партій і груп Закарпаття.

75 років тому (1944) помер Микола Самокиш, український жи-вописець, графік. Працював у галузі батального та історичногожанрів. Брав участь у розписах будинку Полтавського земства.Твори: "В’їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Похід запорожцівна Крим" тощо. Народився 25 жовтня 1860 року в Ніжині.

10

19 січня35 років тому (1984) у США помер видатний український се-

лекціонер Олександр Архімович. Народився 23 квітня 1892 року.20 січня

95 років тому (1924) народився Євген Скляренко, українсь-кий історик, заслужений працівник культури України. Помер17 листопада 2008 рокуу Києві.

21 січня 160 років тому (1859) у Немиловому на Львівщині наро-

дився Степан Смаль-Стоцький, український вчений-філолог,славіст, громадсько-політичний діяч, дипломат. Помер у Празі17 серп ня 1938 року, похований у Кракові.

140 років тому (1879) у Маргилані (тепер — Ферганськаобласть, Узбекистан) народився Володимир Сінклер, українсь-кий військовий діяч, генерал-поручник (з 1918 р.). Після утво-рення Української Центральної Ради перейшов на її бік. У 1920 р.очолював українську військову делегацію на переговорах ізПольщею. Після інтернування армії УНР у польських таборахзалишався до лютого 1921 р. на посаді начальника Генераль-ного штабу армії УНР, потім — член Вищої військової Ради. У1945 заарештований органами НКВС і вивезений до Києва. За-гинув наприкінці 1945 у Лук’янівській в’язниці.

100 років тому (1919) Всенародні збори Закарпаття в Хустіпроголосили возз’єднання з УНР.

100 років тому (1919) на станції Затишок біля Одеси по до-розі до Парижа на Мирову конференцію помер видатний укра-їнський учений Михайло Туган-Барановський. Народився вСолоному на Харківщині, закінчив фізико-математичний і прав-ничо- економічний факультети Харківського університету.

85 років тому (1934) столицю УРСР перенесено з Харковадо Києва.

75 років тому (1944) помер Павло Петренко-Критченко,хімік-органік, чл.-кор. АН СРСР (з 1932). Його праці сприялирозвитку стереохімічних уявлень і хімії гетероциклічних спо-лук. Народився 9 липня 1866 року.

22 січня день соборності України

11

100 років тому (1919) у Києві проголошено Акт злуки УНРі ЗУНР в єдину соборну Україну.

90 років тому (1929) народився видатний математик Воло-димир Петришин.

23 січня115 років тому (1904) народився Олег Вялов, український

геолог та палеонтолог. Розробив тектонічну схему Карпат тастратиграфічну схему карпатського флішу та неогенових мо-ласс Передкарпатського і Закарпатського прогинів, склав картупрогнозів нафтоносності західних областей України. Помер 1липня 1988 року.

90 років тому (1929) народився Філарет, Святійший Патрі-арх Київський і всієї Руси-України, Предстоятель УкраїнськоїПравославної Церкви Київського Патріархату.

24 січня155 років тому (1864) народився видатний український ком-

позитор Остап Нижанківський. Помер 22 травня 1919 року. 125 років тому (1894) народився Іван Стешенко, український

співак (бас). Співав у театрах Італії, Англії, Польщі, Франції, США.Був солістом Київської опери, Харківського театру опери та ба-лету, Харківської філармонії. Помер 3 травня 1937 року в Харкові.

27 січня180 років тому (1839) народився Павло Чубинський, українсь-

кий фольклорист, етнограф, поет, громадсько-культурний і освіт-ній діяч, автор гімну "Ще не вмерла Україна". Очолював етногра-фічно-статистичні експедиції з вивчення України, Білорусії та Мол-давії. За участю Чубинського вийшло 7 томів "Трудов этнографи-ческо-статистической экспедиции в Западно-Русский край" (СПб.,1872—1879), в яких розглядалися народні вірування, звичаї, пісні,звичаєве право українців. Ця праця отримала золоту медаль Ро-сійського географічного товариства (1973), Міжнародної виставкив Парижі (1875), Уварівську нагороду Російської академії наук(1879). Помер 26 січня 1884 року у Києві.

28 січня135 років тому (1884) народився Яків Парнас, український біо-

хімік, академік АН СРСР та АМН СРСР. Встановив (1935, разомз Т. Барановським), що процес розщеплення глікогену відбува-ється за участю фосфорної кислоти (схема Ембдена — Мейєрго-12

фа — Парнаса), здійснив інші значні відкриття у галузі молекуляр-ної біохімії. Член Германської академії природодослідників "Лео-польдіна", чл.-кор. Польської АН, почесний д-р Сорбонни таАфінського національного університету. Помер 29 січня 1949 року.

90 років тому (1929) у Відні відкрився Перший конгрес укра-їнських націоналістів, на якому створено Організацію укра-їнських націоналістів (ОУН).

29 січнядень пам’яті Героїв Крут

30 січня 185 років тому (1834) народився Володимир Антонович,

український історик, археограф, археолог, професор Київсь-кого університету, головний редактор видань "Временной ко-миссии для разбора древних актов", фундатор Історичноготовариства Нестора-літописця; основоположник народницькоїісторичної школи, активний діяч національно-визвольногоруху. Помер 21 березня 1908 року.

120 років тому (1899) народився Володимир Державин, лі-тературознавець, мовознавець, перекладач, професор Укра-їнського Вільного Університету в Мюнхені (з 1946), член НТШ.Помер 7 березня 1964 року в Аугсбурзі (ФРН).

115 років тому(1904) у Березні Київської області народивсяакадемік Антон Комар, довголітній директор Ленінградськогофізико-технічного інституту. Помер 4 березня 1985 року.

31 січня120 років тому(1899) в Оболоні Долинського повіту Стані-

славівського воєводства народився Володимир Горбовий, відо-мий діяч українського націоналістичного руху. Після відбуття25-річного покарання в більшовицьких концтаборах повер-нувся до рідного села, де й помер 21 травня 1984 року.

70 років тому (1949) у Львові загинув керівник Головногоштабу УПА Олекса Гасин. Народився 15 липня 1907 року в селіКонюхові нинішнього Стрийського району Львівської області.

Січень 285 років тому (1734) після смерті Д. Апостола вдруге лікві-

довано гетьманство в Україні. Утворено "правління гетьмансь-кого уряду", що діяло до 1750 року.

13

І ЗАлИШАЄТЬСЯ ВИЗВОлЬНИМ ПРАПОРОМ (до 110-річчя від дня народження Степана Бандери)

Так уже було визначено на його життє-вому шляху, щоб уже з молодих літ статипрапором національно-визвольної бороть-би рідного народу — коли двадцятип’яти-річного крайового провідника ОУН Степа-на Бандеру вводили до судової зали, то со-ратники й однодумці піднімалися. Автори-тетом для українських підпільників зали-шався він і в польських тюрмах, у яких ка-рався за участь в організації антиурядових акцій, бо й там роз-робляв плани подальшої боротьби.

Відтак, як тільки вдалося у вересні 1939 року звільнитися з Бе-рестейської тюрми, Степан Бандера поспішив до Львова, якийбув центром українського національно-визвольного руху в між-воєнні роки. Однак не гаяв часу і по дорозі. Оскільки в середо-вищі ОУН на західноукраїнських землях, уже зайнятих росій-ськими більшовиками, одразу ж постало питання про зміну так-тики і стратегії боротьби, то виникла гостра потреба негайно об-говорити ці проблеми підпільної діяльності українських націо-налістів. До цього схилялися й ті активні оунівці, котрі такожвийшли польських тюрем.

Тож уже в Сокалі відбулася зустріч з обласним провідникомОУН Холмщини Дмитром Маївським й іншими керівниками ор-ганізації, на якій ухвалено, аби всі члени ОУН, котрі вийшли зпольських тюрем і, таким чином, стали розконспірованими, від-ходили на захід. Але одним з найважливіших завдань у цей частакож було налагодити перервані війною організаційні зв’язки,завдяки чому Провід міг визначити місце кожного члена ОУН,котрий залишався на окупованій більшовиками території.

Детальніше програма боротьби за нових умов розглядаласяу Львові, куди Степан Бандера прибув нелегально наприкінцівересня 1939 року. Жив він тут конспіративно, хоча спочаткукористувався значною свободою рухів і увійшов в контакт нетільки з провідним активом ОУН, а й з деякими відомимидіячами українського церковного й національно-церковного14

життя. Тут за його участю члени крайової екзекутиви обгово-рили стратегічний план зміни векторів визвольної боротьби зпольського на антирадянський фронт.

Згодом Степан Бандера напише про ці дні такі рядки: "Напершому місці поставлено розбудову мережі і дії ОУН на всіхтеренах України, що опинилися під большевиками; плян ши-рокої революційної боротьби при поширенню війни на тери-торії України і незалежно від розвитку території України, інезалежно від розвитку війни, протиакцію на випадок масо-вого знищення большевиками національного активу на ЗУЗ".

А далі діючий Провід ОУН ухвалив, аби Степан Бандера за-лишив зону більшовицької окупації і вів політично-організа-ційну діяльність за її межами. Тож у другій половині жовтнявін з групою членів ОУН перейшов радянсько-німецький де-маркаційний кордон і дістався до Кракова.

Сам Бандера згадував про це так: "Мандрую до Кракова. Тутвходжу в гурт ініціяторів організаційної праці, роблю дрібнуроботу будня. За весь цей час довідуюся від багатьох про те,що діялося впродовж п’яти років... Для мене стає очевидно:Провід не функціонує, забагне загальновідоме... З друзями ви-робляю собі оцінку в ситуації та план, що треба робити".

Справді, спочатку в Кракові, а потім у Піщанах на Словач-чині, куди з'їхалося багато чільних членів ОУН, відбуласянизка нарад провідного активу, на яких проаналізовано ситуа-цію, дотогочасний розвиток визвольної боротьби, внутрішньо-організаційні справи в краю і на чужині. На цих нарадахвикристалізувалася низка справ, важливих для дальшої бо-ротьби ОУН, що вимагали розв’язання.

…Переходячи нелегально Сян на захід 80 років тому, СтепанБандера не знав, що вже ніколи не повернеться на рідну землю.Не знав, зрозуміло, які випробування йому доведеться пройтина шляху боротьби за відродження Української державності.Був упевнений лише в одному — залишиться вірний націо-нальній ідеї до кінця, які б загрози його життю не виникали.

Так і сталося. І цей високий чин перетворив його на прапорукраїнської національно-визвольної боротьби, яким він зали-шається й донині.

15

СОБОРНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ дОлІ (до 100-річчя проголошення Акта Злуки

на Софійському майдані в Києві)Задовго до буремних подій ХХ століття наші предки, нама-

гаючись перейняти традиції й славу своїх пращурів, постійнозадавалися питанням про обшири їхнього розселення. У пер-шому ж руському літописі, що з-під пера Нестора дійшов донас, ця зацікавленість проявляється з першого рядка: "Откудаєсть і пошла земля Руська?..".

Тільки через багато років завдяки розвідкам археологів мизмогли визначити ареал розселення прадавніх хліборобів, що

освоювали чорноземи від Вісли до Дону й поза нього. Однакневмирущі слова Нестора-літописця залишилися нам заповіт-ним ключем, яким відкриваємо все нові й нові факти з нашогоминулого як у нинішніх державних кордонах, так і на тих ет-нічних землях, що залишилися на сьогодні поза ним.

І коли ми втратили власну державність княжої доби, а нашіземлі дісталися сусідам, які розпочали на них тотальну асиміляціюавтохтонного населення, правда історії не могла з цим змиритися.Наші предки, втративши власну політичну еліту, що пішла внайми до чужинців-окупантів, витворили новий соціальний

16

стан — козацтво, що перейняв на себе провід над широкими ма-сами, піднімаючи їх на боротьбу за національне визволення.

Тож як тільки козацтво здобуло в середині ХVІІ століттяперші перемоги на Наддніпрянщині, воно одразу ж заявилопро соборність українських земель, про що гетьман недво-значно сказав польським комісарам на переговорах у Пере-яславі в лютому 1649 році: "Зажену ляхів за Віслу, а ставши наВіслі, скажу дальшим ляхам: "Сидіте, мовчіте, ляхи!".

У подальшому українство ретельно означало свої поселення,щоб у слушний час заявити про своє право на ті землі, якіосвоєні потом і кров’ю нашого народу. В 1900 році Микола Міх-новський чітко сказав з цього приводу: "від Сяну по Кавказ".

Саме цей орієнтир вивів українство на боротьбу за твореннявласного національного державного життя після лютого 1917року. І необхідна революційна енергія нагромадилася до січня1919 року, коли біля стін Святої Софії було зачитано Акт ЗлукиУкраїнської Народної Республіки і Західно-Української Народ-ної Республіки.

Від цього дня українство мислить себе соборно, пам’ятаючисвоїх братів і сестер на всіх розселеннях, а вони тягнуться до"святого Києва, нашого великого".

"ПУТЕМ Их ПОГОлОВНОГО ИСТРЕБлЕНИЯ" (до 100-річчя циркуляру Оргбюро ЦК РКП (б) про масове винищення заможного козацтва)

Нащадки запорозьких козаків, які переселилися на Кубаньнаприкінці ХVІІІ століття, на початок ХХ ще повною міроюзберегли свої національні традиції й мову. Особливістю їхньогоменталітету залишалася також і власна гідність, яка не дозво-ляла прийшлим зайдам з Великоросії підпорядкувати волелюб-них українців.

Їх можна було поставити на коліна тільки брутальноюсилою, до чого і вдалася російська більшовицька влада, розпо-чавши політику так званого розкозачення через введення в діюухвали Оргбюро ЦК РКП (б) 24 січня 1919 року. Це було масовевинищення заможних хліборобів Кубані, які не хотіли позбу-

17

ватися своїх батьківських прав і традицій. Репресії також вда-рили і по середній масі козацтва.

Москва відмінила цей драконівський циркуляр лише в бе-резні 1919 року, замінивши масові репресії на класове розша-рування козацьких поселень.

* * *Циркулярно, секретно.

Последние события на различных фронтах в казачьих рай-онах — наши продвижения в глубь казачих поселений и раз-ложения среди казачьих войск — заставляют нас дать указанияпартийным работникам о характере их работы при воссозда-нии и укреплении Советской власти в указанных районах. Не-обходимо, учитывая опыт гражданской войны с казачеством,признать единственно правильным самую беспощаднуюборьбу со всеми верхами казачества путем их поголовногоистребления. Никакие компромиссы, никакая половинча-стость пути недопустимы. Потому необходимо:

1. Провести массовый терор против богатых козаков, истре-бив их поголовно; провести беспощадный массовый терор поотношению ко всем вообще казакам, принимавшим какое-либо прямое или косвенное участие в борьбе с Советскойвластью. К среднему казачеству необходимо применять все темеры, которые дают гарантию от каких-либо попыток с его сто-роны к новым выступлениям против Советской власти.

2. Конфисковать хлеб и заставлять ссыпать все излишки вуказанные пункты, это относится как к хлебу, так и ко всемдругим сельскохозяйственным продуктам.

3. Принять все меры по оказанию помощи переселяющейсяпришлой бедноте, организуя переселение, где это возможно.

4. Уравнять пришлых "иногородних" к казакам в земельноми во всех других отношениях.

5. Провести полное разоружение, расстреливая каждого, вкого будет обнаружено оружие после срока сдачи.

6. Выдавать оружие только надежным элементам из иного-родних.

7. Вооруженные отряды оставлять в казачьих станицахвпредь до установления полного порядка.

18

8. Всем комиссарам, назначенным в те или иные казачьи по-селения, предлагается проявить максимальную твердость и не-уклонно проводить настоящие указания.

ЦК постановляет провести через соответствующие совет-ские учреждения обязательство Наркомзему разработать вспешном порядке фактические меры по массовому переселе-нию бедноты на казачьи земли.

Центральный Комитет РКП.

"ЗІ СПРАВЖНІМИ РЕСПУБлІКАНСЬКО-САМОСТІЙНИМИ ПОГлЯдАМИ"

(до 100-річчя входження українців до парламенту Азербайджану)

Після перемоги національно-визвольних революцій у Закав-каззі Українська Держава розпочала налагоджувати диплома-тичні стосунки з Грузією, Вірменією й Азербайджаном. Таперша українська дипломатична інституція — Українське Дер-жавне Консульство, що розмістилося в Тифлісі, опікувалосядолею всіх українців Закавказзя.

З огляду на значну кількість наших земляків у прикаспій-ському регіоні було вирішено добитися від АзербайджанськоїРеспубліки визнання їхнього статусу на парламентському рівні.З цією метою 11 грудня 1918 року український консул у Тиф-лісі, що поширював свою юрисдикцію і на терени Азербай-джану, звернувся до міністра закордонних справ цієї країни зпроханням надати "в Азербайджанском Парламенте двух местдля украинских граждан, которых проживает в пределах Азер-байджана свыше 10 тысяч человек. И просим Ваше Высокопре-восходительство с своей стороны оказать содействие в удовле-творении означенного моего ходатайства".

Відтак, МЗС Азербайджану переадресувало вказане зверненнядо голови Парламенту своєї країни. А там, з усього видно, пози-тивно поставилися до прохання української сторони, оскількиУкраїнська рада Баку невдовзі одержала можливість висунутидвох кандидатів до складу Парламенту Азербайджану.

Розширені збори Української ради Баку, що відбулися 30січня 1919 року, на цю посаду висунули Василя Кужима, якийбув консульським представником УНР в Азербайджані.

19

20

БАКІНСЬКАУКРАЇНСЬКАРАДАм. БАКУ ПРОТОКОЛ

зібрання розширенної Української Ради м. Баку30 січня 1919 рокуЗібрання почалось в 7 ½ годин вечора.На черзі дня:Вибори представника в Парламент Азербайджанської Рес-

публіки.Після промови д-ія Монтаг, котрий висловив необхідність

мати представником в Парламенті Азербайджанської Респуб-ліки чоловіка з справжніми республікансько-самостійними по-глядами й як також Рада Українська одноголосно постановилауповноважить д-ія В. М. Кужіма бути представником та занятимісце в Парламенті вищеозначеної Республіки.

Голова Ради: Д. Папировий.Члени: Е. Мандрика, Л. Байдак, В. Кужім, Гр. Лис.Писар: П. Монтаг.

БУВ длЯ КОМПАРТІЇ "хУЖЕ ГОНЧАРА…" (до 85-річчя від дня народження леоніда Кравчука)

Він міг загальмувати колесо українськоїдержавницької історії, коли б 24 серпня1991 року не поставив на голосування уВерховній Раді УРСР Акт про державну не-залежність. Адже знав уже ціну російськимдемократам, які собі навіть не могли уя-вити, що Україна зважиться вийти з СРСР.

Так, міг підтримати тих, хто наполягавперенести це історичне голосування на по-неділок 26 серпня. Але не зробив цього. І не тому, що над голо-вою стояв з-заду розгарячілий Дмитро Павличко й заклинав,зціпивши зуби: "Став на голосування, а то — задушу!..".

Він уже був іншим, ніж ті, голосами яких ще рік тому був обра-ний головою Українського парламенту. Він був іншим уже давно,

21

22

хоч волею долі вимушений був перебувати в тій системі не одиндесяток років. Як пише Леонід Кравчук у своїх спогадах, він, за-відуючий відділом агітації та пропаганди Чернівецького обкомупартії, в уже далекі 1960-і роки "мав контролювати, стежити, якпрацюють і оцінюють радянське життя вчителі, лікарі, редакторигазет, культурні діячі й т. д. Їхнє основне завдання — перекону-вати людей, що ми живемо краще, ніж за кордоном, хоч ніхто зних там не був, як і я не бачив, як живуть там люди. Вони маливірити партії і прославляти її неперевершену діяльність".

Автор цих споминів пише, що також в його "обов’язки вхо-дило закриття храмів, капличок". Але нині тішиться з того, щов житті не закрив жодної каплички. Бо не міг.

Сьогодні він признається, що "робив неймовірні трюки: хво-рів, кудись виїжджав, щоб тільки не їхати туди, де треба булоліквідовувати якийсь "релігійний" об’єкт". Зрештою, настав час,коли секретар обкому Олексій Григоренко сказав йому: "Я всерозумію, Леоніде Макаровичу…".

А вихід з ситуації знайшовся зручний – навчання в Академіїсуспільних наук при ЦК КПРС у Москві. Однак саме там і від-бувся справжній душевний злам, коли прочитав у спецхранахсправжнього Леніна: "Не стесняйтесь убивать, расстреливайте,революция все оправдает, враг должен быть уничтожен".

Теоретичні знання, які подавалися з викладацької кафедри, по-стійно входили в суперечність із радянською дійсністю. І це щебільше проявлялося, коли направили на практичну роботу до ЦККомпартії України. Але тут висловлювати свою думку виявилосяпросто небезпечним, про що йому чітко вказав сам Щербицький:"Товариш Кравчук, запомните, политику партии делают в Моск-ве. Наша главная задача — ее выполнять. Как лучше это сделать —только в этом смысле слова может быть разговор".

Від нього перспективний партапаратник почув і ще одне на-пучування: "Ты меньше думай". Але це було доброзичливо сказано.

В іншому тоні відбулася розмова, коли Щербицький осоро-мився своєю українською мовою перед інтелігенцією респуб-ліки: "Если ты еще раз убедишь меня выступать на украинскомязыке, это будет наш последний разговор".

Про те, що працівникам апарату ЦК фактично заборонялосяспілкуватися між собою українською вже й не доводиться го-ворити. Почувши її від Кравчука, другий секретар Титаренкотільки й зміг ошелешено бовкнути: "Слушайте, товарищ Крав-чук, вы хуже Гончара"…

Справді, він був іншим серед них, а тому й узяв на себе відпо-відальність поставити на голосування доленосний документукраїнської історії. Проголосував сам і підпис під ним поставив.

Він узяв на себе відповідальність підняти синьо-жовтий пра-пор над Верховною Радою України, хоча комуністична біль-шість протестувала, зумів знайти можливості згладити всігострі кути в суперечках з Москвою, яка ще не могла оговта-тися від подій одіозного путчу.

А коли 1 грудня 1991 року український народ підтримав Актпро незалежність України й обрав його своїм першим Прези-дентом, відстояв Українську державу в Біловезькій Пущі.

Так, не все вдалося Леоніду Кравчуку в розбудові щойно від-родженої Української держави, але коли побачив, що для благаїї треба поступитися — пішов на дострокові вибори. І зали-шився першим всенародно обраним Президентом України.

БРУТАлЬНА ЗУхВАлІСТЬ БІлЬШОВИЦЬКОЇ МОСКВИ(до 80-річчя Всесоюзного перепису населення в Україні)Всесоюзний перепис населення 1937 року, як відомо, показав

зменшення населення УСРР у порівнянні до перепису 1926року на півмільйона осіб — тільки 28,4 мільйона. А уважнийаналіз порайонних результатів засвідчує, що і в цьому випадкубуло ще приписано 532 тисячі осіб. Тому й не дивно, що ста-лінське керівництво визнало результати цього перепису де-фектними й призначило на січень 1939 року новий.

Про його справжній результат повідомляв 2 лютого 1939року начальник управління народногосподарського облікуДержплану УРСР Рябічко в таємному донесенні на адресу го-лови Раднаркому УРСР Коротченка: в Україні населення тільки29,4 мільйона осіб. При цьому уточнювалося, що, враховуючиприріст населення за 1937—1938 роки в півтора мільйона, цей

23

показник мав би сягати 29,9 мільйона, але такої кількості люд-ності в УРСР таки немає.

Зрозумівши, що "вилізли" невміло приписані півмільйонапід час перепису 1937 року, після кількох місяців роздумів уМоскві дописали ще мільйон, який доручили Харківській ма-шинолічильній станції розкидати по окремих областях у від-повідних пропорціях. Відтак остаточний результат переписунаселення в УРСР, який оголосила Москва в червні 1939 року,вже становив 30,9 мільйона осіб.

Цей показник, на жаль, й досі сприймається нашими демо-графами, які беруть сфальсифіковані результати в основу своїхрозрахунків щодо визначення кількості жертв Голодомору-ге-ноциду 1932—1933 років. Хоча, за великим рахунком, резуль-тати Всесоюзного перепису населення 1939 року ніякоговідношення до наслідків вказаних подій не мають, оскільки ба-зовими мають бути критично оцінені результати перепису 1937року.

Звичайно, якби ми мали достовірні дані всесоюзних перепи-сів 1937 і 1939 років, то не було б особливих труднощів устано-вити конкретні втрати кожної вікової групи українського

24

населення, а відтак і загальну кількість жертв цієї трагедії. І тодіне виникало б дискусії щодо свідчень німецьких дипломатівщодо втрат українства під час Голодомору-геноциду від 7 до 10мільйонів, включаючи наші поселення на Північному Кавказі,Слобожанщині, в Поволжі, Казахстані.

Але ж подані з України до Москви показники коригувалисятам, про що свідчать первинні документи наших архівів. Так,згідно з офіційними даними Всесоюзного перепису 1939 рокув Кам’янець-Подільській області (тепер — Хмельницька) раху-валося 1.789,083 мешканців* (Всесоюзная перепись населения1939 года. Основные итоги. — М.: Наука, 1992. — С. 15).

Водночас, первинні документи Кам’янець-Подільськогообласного відділу статистики засвідчують, що наявного насе-лення на теренах області нараховано було в 1939 році тільки1.637.654 осіб. При цьому вони не могли зрозуміти, чому заумови приросту населення за 1937—1938 роки в області в кіль-кості 69.968, його в 1939 році стало менше на 19.524.

Подібні нестикування бачимо і при аналізі первинних доку-ментів перепису 1939 року, які збереглися в Державному архівіПолтавської області. Так, оприлюднені Москвою кількісні по-казники вікових груп не співпадають з місцевими матеріалами.Зокрема, в московському збірнику зазначається, що дітей 8—11 років на тодішній Полтавщині нараховано 189.383, 12—14років — 182.754 (Всесоюзная перепись населения 1939 года. Ос-новные итоги. — М.: Наука, 1992. — С. 24). У той же час пол-тавські документи вказують на зовсім інші цифри —відповідно 137.418 і 175.780.

Оголосивши 2 червня 1939 року дані цього перепису, а потімдещо надрукувавши з нього, Москва тільки через рік спромо-глася на інструкцію щодо їх використання. Так, 27 липня 1940року звідти було розіслано в усі регіони такі директиви за під-писом заступника начальника Центрального управління народ-ногосподарського обліку Держплану СРСР Бозіна: "Посылае-___________________

* У той же час на виборах до Верховної Ради СРСР восени1939 року насе-лення Кам’янець-Подільської області рахувалося вже 1.793 тисячі осіб, аУРСР — 30.369 тисяч (ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 442. — Арк. 62, 64).

25

мые нами данные переписи Вы можете использовать для своихработ, а также предоставлять для служебного пользования го-сударственным учреждениям и общественным организациям.

Опубликованию эти данные не подлежат — до особого распо-ряжения. Пользоваться этими данными, а также предоставлятьдругим учреждениям и организациям следует, как правило, в тойгруппировке возрастов, в которой они были опубликованы впечати за 28 апреля 1940 г., т. е. до 7 лет, 8—11, 12—14, 15—19,20—29, 30—39, 40—49, 50—59, 60 и старше: погодные данные,особенно с подразделениями по полу, можно предоставлятьтолько в отдельных случаях, лично начальникам учреждений".

А далі був цікавий реверанс: "При пользовании высылае-мыми данными просим учесть следущее:

1) В отношении общей численности эти данные несколькоотличаются от опубликованных в печати за 2 июня 1939 года,а также от данных по имеющимся у вас ф. № 2 и ф. № 3; это объ-ясняется тем, что данные ф. № 2 и ф. № 3 и опубликованные впечати 2/VІ-39 г. являються данными предварительного под-счета на местах, а посылаемые тепер данные представляютсобой окончательные итоги, полученные при подсчетах на ма-шинно-счетной станции".

Відтак, 6 червня 1940 року начальник Харківської машинолі-чильної станції зафіксував такі остаточні дані з перепису 1939року по Кам’янець-Подільській області: чоловіків у містах —93.402, жінок у містах — 110.852, чоловіків у селах — 721.334,жінок у селах — 813.495, усього — 1. 739.083.

Це лише стверджувало те, що перепис 1939 року сфальсифі-кований.

Аналіз первинних документів українських архівів засвідчує,що станом на початок січня 1937 року населення України ста-новило не більше 27.851 тисячі осіб. Коли від неї відняти кіль-кість приросту населення в 1934 році (88,2 тис. осіб), 1935 (417,2тис.) і 1936 (533,7 тис.) — усього 1.039,1 тис., то маємо станомна 1 січня 1934 року 26.812 тисяч осіб. А мало бути 33.933.400:до кількості населення станом на 1.1.1932 року в 32.680,700 до-даємо народжених у 1932—1933 роках в кількості 1.252,700. Різ-ниця — 7.121,400!26

Тож не треба брати за основу підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років зухвало сфальсифікований переписнаселення 1939 року в Україні. Просто необхідно вивчити до-кументи українських архівів.

***УПРАВЛЕНИЕ НАРОДНО-ХОЗЯЙСТВЕННОГО УЧЕТА УССР

г. Киев, 2 февраля 1939 г. СЕКРЕТНО№ 23 Экз. № 1.

ПРЕДСЕДАТЕЛЮ СОВЕТА НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ УССРтов. КОРОТЧЕНКО Д. С.

СПРАВКАО ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫХ ИТОГАХ ПЕРЕПИСИ

НАСЕЛЕНИЯ 1939 г. ПО УССРПО ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫМ ДАННЫМ переписи 1939 года

численность населения УССР составляет 29,2 мил. человек.К этому количеству необходимо прибавить 220 тысяч чело-

век гражданского населения, переписанного в особом порядкеНКО, НКВД и НКВМФ. Всего по переписи 1939 года имеем,таким образом, 29,4 мил. человек.

По переписи 1937 года указанными наркоматами было пе-реписано гражданского населения 165 тысяч человек.

Вместе с этим населением численность населения УССР подефектным данным переписи 1937 года равняется 28,4 мил. че-ловек. Естественный прирост населения за 1937 и 1938 гг. со-ставляет 1,5 мил. человек.

Итоги переписи 1937 года, дополненные данными о есте-ственном приросте населения УССР за два года, определяютзаниженную цифру населения УССР в 29, 9 мил. человек.

Полученная по переписи 1939 года численность населенияУССР меньше этой только что указанной цифры на 0,5 мил. че-ловек.

Особенно большое снижение имеется по следующим обла-стям: Каменец-Подольской на 90 тысяч человек, Харьковскойи Полтавской по 67 тысяч человек.

Итоги по Николаевской, Одесской и Днепропетровской об-ластях дали незначительный прирост населения, однако и по

27

этим областям имеются районы, дающие снижение численно-сти населения против переписи 1937 года и естественного при-роста за два года.

За пять дней контрольного обхода в городах и два дня в сель-ских местностях инструкторами-контролерами дополнительнобыло переписано 17.553 человека по одной трети всего коли-чества счетных участков.

Нами предложено начальникам облУНХУ принять меры кобеспечению высокого качества контрольных обходов и личнодоложить Секретарю Обкома КП (б) У и Председателю Облис-полкома о предварительных порайонных итогах переписи 1939года с тем, чтобы они дали указания Секретарям Райкомов КП(б) У и Председателям Райисполкомов о тщательном проведе-нии контрольных обходов и о проверке тех инструкторскихучастков, по которым вовсе не обнаружено или мало обнару-жено пропусков при контрольных обходах.

Приложение: Таблица областных итогов переписи 1939 года. НАЧАЛЬНИК УПРАВЛЕНИЯ НАРОДНО-ХОЗЯЙСТВЕННОГО УЧЕТА УССР (РЯБИЧКО).

***ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫЕ ИТОГИ ПЕРЕПИСИ НАСЕЛЕНИЯ

1939 года в СРАВНЕНИИ С ПЕРЕПИСЬЮ 1937 года (в тысячах)Наличное Естеств. Данные Наличное Разница междунаселен. прирост 1937 г. население данными пере-по пере- за 1937 и плюс ес- по переп. писи 1939 г. в

писи 1937 г. 1938 г. тествен. 1939 г. сравнении с пе-прирост реписью 1937 г.(гр. 2+3) плюс естествен.

ОБЛАСТИ прирост за1937—1938 г.

………………………………………………………………………………………А 1 2 3 4 5

……………………………………………………………………………………….Киевская 2672 152 2824 2784 - 40Черниговская 2512 106 2618 2561 - 57Житомирская 1536 88 1624 1564 - 60Винницкая 2157 104 2261 2206 - 55Кам.-Подольская 1653 72 1725 1635 - 90Полтавская 2184 112 2296 2229 - 67Харьковская 2268 128 2396 2329 - 67

28

Сталинская 2845 149 2994 2940 - 54Ворошиловград. 1717 89 1806 1763 - 43Днепропетровская 3402 216 3618 3624 + 6Николаевская 1473 90 1563 1588 + 25Одесская 1707 85 1792 1808 + 16Молдавск. АССР 566 31 597 573 - 24г. Киев 743 28 771 805 + 34г. Харьков 743 28 771 785 + 14 Всего по УССР 28.178 1.478 29.656 29.194 - 462 тыс.

****Центральное управлениеНародно-хозяйственного учета Начальнику УНХУГосплана СССР Каменец-Подольской 17 июля 1940 года области№ 16. тов. Зинькевичу.ЦУНХУ Госплана СССР направляет Вам данные переписи

1939 года о численности населения, грамотности, образованияи числе учащихся по возврастным группам отдельно на город-ское и сельское население, на мужчин и женщин — по области(краю, республике), а также по автономным областям, нац. иадм. округам и городам свыше 50 тысяч жителей.

Посылаемые нами данные переписи Вы можете использо-вать для своих работ, а также предоставлять для служебногопользования государственным учреждениям и общественныморганизациям.

Опубликованию эти данные не подлежат — до особого рас-поряжения.

Пользоваться этими данными, а также предоставлять дру-гим учреждениям и организациям следует, как правило, в тойгруппировке возрастов, в которой они были опубликованы впечати за 28 апреля 1940 г., т. е. до 7 лет, 8 – 11, 12 – 14, 15 – 19,20 – 29, 30 – 39, 40 – 49, 50 – 59, 60 и старше: погодные данные,особенно с подразделениями по полу, можно предоставлятьтолько в отдельных случаях, лично начальникам учреждений.

При пользовании высылаемыми данными просим учестьследущее:

1) В отношении общей численности эти данные несколькоотличаются от опубликованных в печати за 2 июня 1939 года,

29

а также от данных по имеющимся у вас ф. № 2 и ф. № 3; это объ-ясняется тем, что данные ф. № 2 и ф. № 3 и опубликованные впечати 2/VІ-39 г. являються даннями предварительного под-счета на местах, а посылаемые тепер данные представляютсобой окончательные итоги, полученные при подсчетах на ма-шинно-счетной станции.

2) Грамотность населения следует считать соответственнотому, как было опубликовано в "Правде" и др. центральных га-зетах за 29 апреля 1940 г., т. е. в возрасте от 9 лет и старше, при-чем число грамотных в этом воздасте следует процентироватько всему населению от 9 лет и старше.

3) В число лиц, имеющие среднее образование, входят всеокончившие семилетку, в том числе обучавшиеся в момент пе-реписи в 8—10 классах средней школы, а также в техникумах ивузах, исчисление относительных величин по числу имеющихсреднее и высшее образование, а также по числу учащихся вовсех учебных заведениях и на курсах, следует производить не впроцентах, а на тисячу лиц всего населения (всех возрастов).

4) Встречающиеся в отдельных областях данные о числе уча-щихся в школах ФЗУ и типа ФЗУ (гр. 7, табл. 3) в младших воз-растах 7—12 лет относятся преимущественно к учащимся вмузыкальных школах, которые согласно инструкций по шиф-ровке материалов переписи относились в одну группу со шко-лами ФЗУ.

Аналогичные данные о численности населения, грамотно-сти, образования и числе учащихся по возврастным группам врайонном разрезе отдельно на каждое городское поселение,райцентр, крупное (свыше 5.000 жителей) село и на прочиесельские местности района Вам будут высланы дополнительнов б л и ж а й ш е е в р е м я.

ПРИЛОЖЕНИЕ: 6 таблиц.* П. п. ЗАМЕСТИТЕЛЬ НАЧАЛЬНИКА ЦУНХА

ГОСПЛАНА СССР БОЗИН.

___________________* Таблиці не виявлені. — В. С.

30

БО ВІЧНІ МАТИ І ЧЕРЕШНЯ (до 70-річчя від дня народження Миколи луківа)

Вічність роду людського завжди симво-лізує жінка, яка народжує й виховує дітей.І вони залишаються їй вдячні на все життя.І цей процес триватиме вічно, доки існува-тиме людство.

Протягом багатьох століть кращі май-стри слова намагалися передати ті мате-ринські почуття, якими оберігає кожного знас мати через тільки їй відому молитву засвою дитину. Як і сказати навзаєм про синівське пошануванняматері. Багато з цього приводу сказано і в українській літера-турі та мистецтві.

А Микола Луків сказав так, що не забувається вже не одиндесяток літ: це саме його слова дали таку потужну силу пісні"Росте черешня в мами на городі", що стала вона по-справжнь-ому народною.

І ця пісня — не єдина, крила якій дав Микола Луків: "Поло-вина саду квітне", "Сади цвітуть під небесами", "День пере-моги", "Кущ осінньої калини", "Послухай, шелестять дощі"…

А скільки ще поетичних рядків може перетворитися в пісні,коли композитори ретельно простудіюють усі 35 збірок, яківийшли в світ з-під пера Миколи Луківа, починаючи з тієї пер-шої — "Ріка", що стала 1973 року дипломною роботою її автораяк випускника факультету журналістики Київського держуні-верситету імені Т. Г. Шевченка. Та збірка зберігається і в авторацих рядків, бо ж і писалася вона на його очах у спільній кімнатістудентського гуртожитку.

Проте не тільки про це хочеться сказати в зв’язку з ювілеємМиколи Луківа. Популярність його пісень у Росії свого часузмусила керівництво цієї держави присвоїти їх автору звання"Заслужений діяч мистецтв Російської Федерації". Але коли цядержава здійснила агресію проти України, то Микола Луків від-мовився від тієї високої нагороди. І цим усе сказав.

…Вічна мати, вічна в цвіту черешня, біля якої виглядають дітей.А це значить, що вічними залишаться і поезії Миколи Луківа.

31

З лЮБОВ’Ю дО УКРАЇНИ(до 60-річчя від дня народження Богдана Андрусишина)У цього випускника історичного факуль-

тету Київського педінституту було все, абипродовжувати наукові пошуки в найповаж-нішій академічній установі: активна участьу студентських конференціях, диплом з від-знакою... Та батьки були звичайними сіль-ськими інтелігентами, а не тими можновлад-цями, які могли використати тоді звичне те-лефонне право. Немає сумніву, що й пильнікадровики, які переглядали справи вступників до аспірантури,звернули увагу і на територіальне походження цього претен-дента — Тернопільщина...

Тож довелося Богдану Андрусишину йти вчителювати вшколи Білої Церкви та Києва, відслужити в армії, а вже потімповернутися до омріяного наукового пошуку. І не зупинивсяна кандидатській дисертації, а й захистив докторську на тему"Робітнича політика українських урядів 1917—1920 рр. ".

А паралельно пройшов усі сходинки фахового зростання яквикладач і організатор — до професора кафедри історії Україниісторичного факультету, заступника декана, завідувача ка-федри теорії та історії держави і права, декана соціально-гума-нітарного факультету Національного педагогічного універси-тету імені М. Драгоманова, де був одночасно і проректором, аз 2007 року й донині — декан факультету політології та правацього відомого вишу.

Є в Богдана Андрусишина і велика кількість громадських до-ручень як у рідному університеті, так і в різних загальнодер-жавних організаціях. Крім того, він — член правління Міжна-родного культурного центру "Сяйво".

Та найважливе все ж таки читання лекцій для студентів — зісторії України, історії держави і права України, канонічногоправа. У центрі його наукових інтересів — проблеми станов-лення Української держави, її державно-правовий статус, ви-знання на міжнародному рівні.

32

Значна увага в працях професора Андрусишина приділенапитанням становлення державності у добу Української рево-люції (1917—1921 рр.), зокрема, формування державно-право-вих інститутів для регулювання соціально-трудової сфери,здійснення соціальної політики, підготовки трудового права таправа соціального забезпечення, вирішення соціальних кон-фліктів, правового регулювання страйків, безробіття, охоронипраці, правового становища профспілок, тобто традиційногооб’єкта вітчизняних історико-юридичних досліджень.

Вивчивши державно-політичні моделі, які реалізовувалисяв Україні у XX ст., професор Андрусишин, посилаючись наміжнародний досвід державотворення, наголошує, що нашанаціональна еліта, займаючись відновленням української дер-жавності, не усвідомила важливості паралельного розв’язаннясоціальних питань, відтак не зуміла досягти консенсусу між со-ціальним і національним в Українській революції і не змогласконсолідувати суспільство на вирішення цієї головної загаль-нонаціональної проблеми.

Виступи Богдана Івановича на цю тему в спеціальному лекто-рії Міжнародного культурного центру "Сяйво", до речі, прихо-дили слухати народні депутати, колишні міністри, дипломати.

Значним є доробок вченого у висвітленні проблем історіїцеркви в Україні, її правового статусу, державно-церковнихвідносин, їхнього сучасного стану та перспектив розвитку вУкраїні з урахуванням світового досвіду.

Є в дійсного члена Української академії історичних наук,Академії наук вищої школи України, Заслуженого діяча наукиі техніки України Богдана Андрусишина ще один почеснийтитул, про який знають далеко не всі — він ось уже понад де-сять років чемпіон світу з футболу серед команд вищих нав-чальних закладів "Наукова еліта планети". Такий чемпіонат нагромадських засадах справді проводився за ініціативою керів-ництва його вишу. Але оскільки більше подібного турніруніхто не організував, то Богдан Андрусишин зі своїми колегамиможе залишитися довічним чемпіоном світу...

Як і патріотом України, яким він завжди себе позиціонував.

33

ВІЧНА СВІЧА ПАМ’ЯТІ (до 5-х роковин перших жертв Революції Гідності)

Цей день пам’ятають не тільки в Україні та її патріоти повсьому світі — 22 січня 2014 року відлуниться зловісним перед-чуттям великої трагедії українства для всіх прихильників мирноїманіфестації на Майдані Незалежності в Києві у багатьох країнахсвіту. Імена українця Юрія Вербицького, вірменина Сергія Ні-гояна й білоруса Михайла Жизневського, які першими віддалисвоє життя за перемогу України в боротьбі за цивілізованийвибір власної долі, залишаться назавжди в історії нашого народу.

Маємо усвідом-лювати, що підступ-ний ворог не зов-сім випадково виб-рав саме цей деньдля розстрілу Май-дану — хотів зав-дати найдошкуль-нішого удару укра-їнцям саме в День,який записаний зо-

лотими літерами в історії боротьби за Українську державність:адже саме 22 січня 1918 року було проголошено Четвертий Універ-сал, яким Українська Народна Республіка ставала самостійною, арівно через рік і соборною після об’єднання із Західно-УкраїнськоюНародною Республікою.

А ще більша трагедія розіграється через місяць, коли на Май-дані Незалежності чергові жертви поповнять лави Небесноїсотні. Не тільки Україна — весь світ онімів від безкарної зухва-лості злочинців.

І це було очікуваним, бо саме так вчинила більшовицькаМосква в 1933, коли саме 22 січня в Кремлі було підписано зло-вісну постанову про заборону голодним українцям з УСРР і Ку-бані їхати до Росії, Білорусі й Закавказзя за хлібом, після чогомільйони їх вкрилися холодною землею.

Однак українство вижило, відтак 22 січня завжди горіти-муть свічки пам’яті за всіма героями національно-визвольнихзмагань.34

лЮТИЙ

35

1 лютого150 років тому (1869) народився Євген Оппоков, українсь-

кий гідролог, болотознавець, гідрогеолог, академік АН УРСР,один з основоположників гідрології, творець і перший дирек-тор Інституту водного господарства України. Уточнив рів-няння водного балансу річкового басейну, відоме як рівнянняПенка-Оппокова. Репресований 1 вересня 1938 року.

140 років тому (1879) народився Микола Капустянський,український військовий та політичний діяч, генерал-хорунжийАрмії УНР. У 1917 році був одним з ініціаторів формуванняукраїнських військових частин в російській армії. З 1921 — веміграції. В 1948 призначений міністром військових справУряду УНР в екзилі. Помер 19 лютого 1969 року.

135 років тому (1884) у Чуднові нинішньої Житомирської обла-сті народився Іван Фещенко-Чопівський, український політич-ний, державний діяч, член Центральної Ради, міністр торгівлі тапромисловості УНР, Голова Ради Республіки, вчений-металург,професор Варшавського університету. 1945 року заарештованийНКВС у Катовіце. Помер у таборах Комі АРСР 2 лютого 1952 року.

100 років тому (1919) командувач партизанських військ Хер-сонщини і Таврії отаман Григоріїв підпорядкувався більшо-вицькій владі, чим похоронив надії українських боротьбистівстворити Українську червону армію.

2 лютого70 років тому (1949) народився Олег Ільницький, український

літературознавець у Канаді, дослідник літературного процесу1920–30-х років. Викладав українську мову і літературу в Гар-вардському, Манітобському та Альбертському університетах.

3 лютого155 років тому (1864) народився Володимир Самійленко,

поет, сатирик, фейлетоніст, драматург, перекладач. Помер 12серпня 1925 року в Булаївці під Бояркою, де й був похований.

40 років тому (1979) в селі Волковому Одеської області на-родився Сергій Думенко — з 15 грудня 2018 року МитрополитКиївський і всія України Епіфаній.

25 років тому (1994) у Москві помер випускник Київського

36

університету, видатний радянський фізик Анатолій Александ-ров. Народився у Таращі на Київщині 26 лютого 1903 року.

4 лютого525 років тому (1494) у Кракові помер Юрій Дрогобич (Юрій

Котермак, Георгій з Русі, Юрій зі Львова), поет, філософ, пред-ставник раннього гуманізму в Україні, астроном, перекладач.Першим з українських вчених-медиків обраний ректором за-рубіжного (Болонського) університету (1481—82). Народивсяблизько 1450 у Дрогобичі.

95 років тому (1924) помер Федір Омельченко, українськиймікробіолог та антрополог, академік ВУАН. Також досліджувавантропологічний тип слов’ян, запропонував новий тип антропо-логічних вимірювань. Вніс значний вклад у створення українсь-кої медичної термінології. Народився 21 листопада 1865 року.

80 років тому (1939) у Харкові народилася Рената Бабак,українська співачка світової слави. Померла 31 грудня 2003року у США.

5 лютого160 років тому (1859) народився Микола Гамалія, український

мікробіолог та епідеміолог, почесний член АН СРСР, академікАМН СРСР. Основні наукові роботи присвячені етіології, пато-генезові та профілактиці сказу та холери, розробці питань загаль-ної патології, імунології та бактеріофагії. У 1886 році вдосконаливпастерівський метод щеплень. Разом з І. Мечніковим та Я. Бар-дахом організував в Одесі першу в Україні та Росії бактеріоло-гічну станцію та уперше в країні здійснив вакцинацію людейпроти сказу. Відкрив бактеріолізини, виявив способи передачізбудників висипного тифу та чуми. Створив протихолерну тапротивіспову сироватки. Був ініціатором та директором Бакте-ріологічного інституту. Помер 29 березня 1949 року в Москві.

140 років тому (1879) народився Станіслав Людкевич, укра-їнський композитор, музикознавець, фольклорист і педагог.Був першим професійним українським композитором на за-хідноукраїнських землях, сприяв піднесенню музичної куль-тури. Спрямував українську музичну творчість у напряміінструменталізму. Помер 12 вересня 1980 році.

37

7 лютого 215 років тому (1804) у Дунайцях (тепер Сумська обл.) на-

родився Микола Маркевич, український історик, етнограф,фольклорист, поет і композитор. Помер 21 червня 1860 року.

8 лютого190 років тому (1829) народився Юлій Шимановський, хі-

рург-новатор, один з основоположників пластичної хірургії. Якординарний професор оперативної і військової хірургії медич-ного факультету Університету Св. Володимира зробив вагомийвнесок у розвиток трансплантології й військово-польової хі-рургії. Сконструював близько 80 нових хірургічних інструмен-тів, що були високо оцінені на Всесвітній виставці у Парижі(1867). Помер 30 квітня 1861 року у Києві.

25 років тому (1994) у Брюсселі відбулось підписання Украї-ною документів, пов’язаних з участю в програмі НАТО "Парт-нерство заради миру".

9 лютого145 років тому (1874) народився Кость Лоський, українсь-

кий громадсько-політичний діяч, письменник і публіцист, дій-сний член НТШ. Був членом Української Центральної Ради, веміграції — професор римського права Українського ВільногоУніверситету у Празі, декан правничого факультету, прорек-тор. Помер 14 жовтня 1933 року.

80 років тому (1939) народилася Любов Мацько, українсь-кий мовознавець, стиліст, доктор філологічних наук, академікАПН України.

11 лютого 130 років тому (1889) у Крупичполі на нинішній Чернігів-

щині народився Олексій Кирій, котрий юнаком переїжджає наКубань, де розкрився його талант українського поета. Помер уКраснодарі 5 січня 1954 року.

30 років тому (1989) у Києві відбулась установча конферен-ція Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.

12 лютого 80 років тому (1939) відбулись вибори до Сойму Карпатської

України.

38

13 лютого235 років тому(1784) указом російської імператриці Кате-

рини ІІ завойований Крим разом з Таманським півостровом іЄйським укріпленням був включений до складу Катерино-славської губернії.

170 років тому (1849) у станиці Новодерев’янківській на Ку-бані народився Федір Щербина, визначний статистик, еконо-міст, соціолог, член-кор. Петербурзької академії наук, дійснийчлен НТШ, український громадський діяч. В еміграції був про-фесором Української Господарської Академії в Подєбрадах іректором Українського Вільного Університету в Празі (Чехо-словаччина). Помер 8 жовтня 1936 року в Празі, де й похованийна Ольшанському цвинтарі.

135 років тому (1884) народилася Наталія Полонська-Васи-ленко, український історик, член НТШ (1947), УВАН (1948),Міжнародної вільної Академії наук у Парижі (1952). Авторпраць: "Заселення Південної України в ХVІІІ ст." — Мюн-хен,1960; "Запоріжжя ХVІІІ ст. та його спадщина". — Т. 1, 2.Мюнхен 1965—1967; "Видатні жінки України" — Мюнхен, 1969;"Історія України". — Т. 1—2. Мюнхен, 1972—1976 та ін. Одна зперших жінок-професорів Київського університету. Післявійни емігрувала на Захід. Займалась дослідницькою та викла-дацькою діяльністю. Померла 8 червня 1973 року в НовомуУльмі. Похована в Дорштадті (ФРН).

65 років тому (1954) Президія Верховної ради УРСР, розгля-нувши пропозицію Президії Верховної ради РРФСР, погоди-лася на включення до складу України Кримської області.

14 лютого145 років тому (1874) народився Лев Писаржевський, фі-

зико-хімік, академік АН УСРР (з 1925), академік АН СРСР (з1930). Створив основи електронної теорії окисно-відновних ре-акцій, встановив будову пероксидів металів. Помер 23 березня1938 року.

100 років тому (1919) Далекосхідний Український Секрета-ріат видав циркуляр, яким заборонив усім окружним українсь-ким радам без його відома виконувати розпорядження будь-яких організацій краю.

39

100 років тому (1919) помер Іван Сікорський, психіатр, пси-холог, батько авіаконструктора Ігоря Сікорського. Вперше усвітовій науці використовував експериментальний метод у до-слідженні дитячої психології. Заснував в Києві першій у світіінститут дитячої психології. Автор багатьох наукових праць зпсихіатрії, психології, неврології. Власну рідкісну і величезнубібліотеку подарував Університету Св. Володимира. Народивсяна Київщині 7 червня 1842 року.

15 лютого 30 років тому (1989) було завершено виведення радянських

військ з Афганістану.17 лютого

160 років тому (1859) народився Микола Гамалія, видатниймікробіолог і епідеміолог. Помер 29 березня 1949 року.

18 лютого210 років тому (1809, за іншими даними — 1811) у Ярошівці,

нині — Дергачівського району Харківської області, народивсяЄгор Ковалевський, мандрівник та письменник. У 1847—49 рокахмандрував Північно-Східною Африкою й одним із перших пра-вильно визначив розташування витоків р. Білий Ніл. У 1851 р.мандрував Монголією та Китаєм. Помер 2 жовтня 1868 року.

55 років тому (1964) помер Андрій Ємченко, український фі-зіолог, чл.-кор. АН УРСР, один з організаторів НДІ фізіології тва-рин Київського університету. Народився 28 жовтня 1893 року.

19 лютого105 років тому (1914) помер Володимир Орловський, українсь-

кий живописець-пейзажист. Навчався у Петербурзькій Академіїмистецтв, її академік, професор. Брав участь у діяльності Київсь-кої малювальної школи М. Мурашка. Один із організаторівКиївського художнього училища. Автор творів: "У степу", "Село","Рибалки", "Жнива". Народився 1 лютого 1842 року у Києві.

100 років тому (1919) у Владивостоці засновано перше Укра-їнське Далекосхiдне крайове кредитове кооперативне товари-ство "Чумак", яке існувало до 1922 року.

100 років тому (1919) в Амвросіївці нинішньої Донецькоїобласті народився Олександр Самарський, видатний учений у

40

галузі обчислювальних процесів. Помер 11 лютого 2008 року.80 років тому (1939) у Хусті відбувся ІІ з’їзд "Карпатської Січі".

21 лютого120 років тому (1899) народився Дмитро Мілютенко, українсь-

кий актор, народний артист СРСР. Виступав на сценах театрів "Бе-резіль", згодом у Харківському українському драматичному театріім. Т. Шевченка, Українському драматичному ім. І. Франка в Києві.Помер 25 січня 1966 року в Ташкенті, похований у Києві.

22 лютого125 років тому (1894) у США засновано Руський(Українсь-

кий) Народний Союз. 100 років тому (1919) українські організації Кубані й Чор-

номорщини звернулися до Уряду Директорії УНР з проханнямзахистити національно-державні інтереси цих регіонів від сва-вілля денікінської окупаційної влади і довести протест з цьогоприводу до урядів і народів усього світу.

23 лютого65 років тому (1954) у Хоружівці на Сумщині народився Вік-

тор Ющенко, Президент України 2005—2010 років.25 лютого

110 років тому (1909) народився Микола Климишин (псевд."Непоборний", "Недобитий"), український політичний діяч,член ОУН. Ще у студентські роки, навчаючись у Краківськомууніверситеті, брав участь в українському націоналістичномурусі. 1934 заарештований та засуджений до довічного ув’яз-нення за участь у замаху на міністра внутрішних справ ПольщіПєрацького. У 1941 брав активну участь у діяльності Похіднихгруп ОУН під проводом С. Бандери. З 1949 року жив у США.Автор спогадів "В поході до волі" (1975). Помер 2003 року.

80 років тому (1939) помер Василь Данилевський, українськийфізіолог та протистолог, академік АН УРСР. Знайшов у корі го-ловного мозку центри, що регулюють діяльність внутрішніх ор-ганів. Одним з перших встановив (1874—76) наявність елект-ричних струмів кори головного мозку. Один з основоположниківвчення про патогенних найпростіших крові та крово творних ор-ганів птахів, риб та людини. Народився 25 січня 1852 року.

41

75 років тому (1944) помер Олексій Борисяк, український таросійський геолог і палеонтолог, засновник Палеонтологічногомузею РАН, академік АН СРСР. Проводив геологічну зйомкуДонбасу та дав його палеогеографічну характеристику, написавряд видатних праць з палеонтології, теорії еволюції Землі табіосфери. Вперше описав низку давніх ссавців, вніс значнийвклад у теорію фацій та геосинкліналей. Народився 3 серпня1872 року в Ромнах.

65 років тому (1954) помер Юрій Яновський, українськийписьменник, драматург, кіносценарист. Народився 27 серпня1902 року.

55 років тому (1964) помер Олександр Архипенко, видатнийукраїнський скульптор. Народився 30 травня 1887 року в Києві.

27 лютого100 років тому (1919) Головний Отаман військ УНР Симон

Петлюра поставив "домагання, щоб Антанта, полагоджуючипольсько-український спір, мала на увазі те, що тільки рі-шення, вдовольняючи українську суспільність, може стати ос-новою ладу та нормальних відносин на сході Європи".

лютий370 років тому (1649) перед польськими комісарами в Пере-

яславі гетьман Богдан Хмельницький виклав свої держав-ницькі погляди: "...тепер воювати буду о віру православнуюнашую. Поможет мі то чернь всяя по Люблин і Краков, которойя не одступлюсь, бо то права рука нашая, — люди, коториє, хо-лопства не витерпів, ушли в козаки... За границю на войну непойду, шаблі на турків і татар не поднесу. Досить нам на Україніі Подолю і Волині; тепер досить достатку в землі і князствісвоїм по Львов, Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу даль-шим ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи".

100 років тому (1919) було створено Комуністичну партіюЗахідної України. Діяла на території Східної Галичини, але підт-римувала тісні зв’язки із Наддніпрянською Україною. Післяокупації Галичини Польщею стала автономною частиною Ко-муністичної Робітничої Партії Польщі, мала легальні організа-ції та своє представництво в Сеймі, видавала журнал та ряд

42

газет. Виступала за возз’єднання всіх українських земель в єди-ній соціалістичній державі — УСРР та проти національної по-літики Сталіна. Більшість лідерів КПЗУ стали жертвами сталін-ських репресій. Наприкінці 1928 року оголосила про самороз-пуск.

75 років тому (1944) неподалік Рівного українські повстанціобстріляли екскорт штабних машин, в одній з яких виявивсякомандуючий І Українським фронтом генерал армії Микола Ва-тутін. Важкопоранений він за його ж і Микити Хрущова напо-ляганням був залишений на лікування у київському шпиталі,де через півтора місяця помер від гангрени.

40 років тому (1979) до складу Української Гельсінськоїгрупи увійшли Святослав Караванський, Данило Шумук, ЮрійШухевич, Володимир Романюк, Іван Сеник, В’ячеслав Чорно-віл.

43

ПОВЕРНУВСЯ В лОНО УКРАЇНИ (до 170-річчя від дня народження Федора Щербини)

У російській науковій літературі про ньоговідомо небагато: "кубанский казачий поли-тик и общественный деятель, историк, осно-воположник российской бюджетной статис-тики, член-корреспондент ПетербургскойАН. По молодости участвовал в народниче-ском революционном движении, был при-влечен к следствию по делу "Южно-россий-ского союза рабочих" и выслан в Вологод-скую губернию на 4 года. С 1896 по 1901 гг. Щербина руководилэкспедицией по исследованию степных областей Казахстана. Ре-зультатом этих трудов стали 10 томов серьезных исследований,давших право Ф. А. Щербине считаться основоположником бюд-жетной статистики Российской империи".

Звичайно, можна додати, що Федір Щербина був депутатомІІ Державної Думи Російської імперії, написав два томи історіїкубанського козацтва. Але до цієї фігури не можуть бути бай-дужими й українці. Адже сам він, хоч і справді народився наКубані, яку і царська Росія, і російські більшовики відмовилисьприєднувати до суцільного етнічного масиву України, вважавсебя сином нашого народу.

Так, виступаючи на своєму 75-річчі, яке відзначалось 2 бе-резня 1924 року в Празі, ювіляр говорив по-українськи про те,що довго не розмовляв так, як балакала з ним його рідна мати,котру він любив до безтями. І ось на 69-у році життя він, якмаленький хлопчик, став учитися рідній мові й писати нею.

Федір Щербина, за словами кубанського дослідника В. Чу-маченка, пройшов "долгий путь поисков и сомнений – от "ба-лакающего" казачонка из черноморской станицы, затеряннойна самой окраине украинских этнических территорий, до рек-тора Украинского вольного университета в Праге".

Необхідно додати, що на початку ХХ століття, коли ФедірЩербина мав завдання розібрати архів Чорноморського вій-ська, то він залучав до цієї справи багатьох українців, які пе-реховувалися на Кубані від переслідування на батьківщині.Зокрема, в цьому йому допомагав Симон Петлюра.44

НА ПРОхАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕдЕРАЦІЇ (до 65-річчя передачі Криму до складу УРСР)

На початку 1954 року, в перші дні після передачі КримуУкраїні, місцеві керівники заявляли на всіх нарадах про небла-гополучний стан економіки півострова. "Минуло десять роківпісля закінчення війни, — говорив секретар Феодосійськогоміськкому партії Моїсеєв, — трудящі пред’являють до нас за-конні вимоги — коли буде відбудоване місто і створені міні-мальні побутові умови? В місті немає води, достатньої кіль-кості електроенергії, лазнепрального комбінату. Під час війнибуло зруйновано до 40 процентів житлового фонду, а відбудо-вано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квар-тир. Місто майже не має благоустрою, в ньому одна вулиця маєвдосконалене покриття. Багато з цих питань неодноразово ста-вилися перед вищестоящими організаціями — Радою міністрівРРФСР і міністерствами. Уряд РРФСР, очевидно, погано шануєце рішення і своєчасно не виконало його".

Не краща ситуація склалася в сільськогосподарському ви-робництві. Так, посіви зернових зменшилися за рахунок того,що велика кількість орних земель до 1954 року залишалися не-освоєними ще з часів війни. У колгоспах Ленінського, Кіровсь-кого, Красноперекопського, Приморського районів, у радгос-пах "Каракультресту" і "Птахотресту" таких угідь налічувалосяпонад 30 тисяч гектарів. Крім того, на той час ще близько 5тисяч гектарів ріллі від війни залишалися не розмінованими.

Але найбільш відсталими галузями в Криму, станом на 1954рік, були садівництво і виноградарство. У колгоспах, наприклад,ще не були відновлені довоєнні площі цих насаджень, а багато зних перебувало в занедбаному стані. Так, у 1953 році врожай-ність кримських садів становила в цілому всього по 20 центнерівз гектара, в той час, коли в 1940 цей показник сягав 55 центнерів,тобто був майже в три рази вищим. Збір винограду був на 8центнерів нижчим — відповідно 12 і 20 центнерів.

Тодішній перший секретар Ялтинського міськкому партіїС. Медунов засвідчував: "Відпочиваючі могли одержати всьоголише один кілограм винограду і не більше двох кілограмів фрук-

45

тів, та й то низького сорту, за місяць перебування в санаторії".А ще раніше в обласній газеті він писав: "Переважна біль-

шість виноградників посаджена багато років тому. Так, у рад-госпі "Гурзуф" 80 га виноградників закладено 80—100 роківтому, а у радгоспі "Горный" — 60—70 років тому. Ці насадженнябезсистемні, сильно зріджені. Урожайність таких виноградни-ків — 12 ц/га. Незважаючи на це, в районі реконструйованолише десяту частину площі. Виноградарство ведеться по-ста-рому. Не всі насадження поставлені на шпалеру. Винограднікущі вражені мілдю та оідіумом".

Орган обласної влади змушений був визнавати, що "протя-гом останніх років радгоспи збирають дуже низькі врожаї і по-гано забезпечують сировиною заводи. Нові плантації розши-рюються повільно, а старі скорочуються та зріджуються. За-мість оновлення плантацій трест пропонує радгоспам спису-вати старі виноградники як економічно збиткові. В радгоспі"Сонячна долина" списано 30 га виноградників, а в радгоспі"Феодосійський" заплановано списати 24 га занедбаних план-тацій. Скрізь одне виправдання — низька врожайність. По-вільно створюються нові плантації. Замість 210 га по тресту їхпосаджено лише 31 га. В радгоспі "Сонячна долина" одержалилише по 16,1 ц/га винограду, тоді як до війни вирощували по60 ц/га сонячних ягід. В господарстві низька культура агротех-ніки. На 316 га міжряддя плантацій зовсім не оброблені. Старібезсистемні насадження взагалі не обробляються".

Особливо різко погіршився стан садівництва в тих районах, дедля цього природою були створені найсприятливіші умови —Сімферопольському, Бахчисарайському, Куйбишевському, Зуй-ському.

Розташовані в долинах річок Альми, Качі, Бельбек і в Салгірсь-кій долині, сади мали дуже непривабливий вигляд: меліоративніроботи не здійснювалися, дренажна система не діяла, а відтакспостерігалася велика заболоченість, значна зрідженість дерев.

Відставання в розвитку сільськогосподарського виробницт-ва Криму стали предметом серйозної розмови в ЦК КПРС 9січня 1954 року. Саме за великі недоліки в керівництві сіль-

46

ським господарством було звільнено з посади першого секре-таря обкому партії Титова.

У не менш важкому становищі перебували і кримські ку-рорти. Уже згадуваний перший секретар Ялтинського місь-ккому партії С. Медунов, котрий згодом розповідатиме байкипро "дурь Хрущова", тоді говорив зовсім інше: "Треба визнати,що розвиток курортів Криму значно відстає від розвитку ку-рортів Кавказу і, особливо, його Чорноморського узбережжя.

До останнього часу (до передачі області до складу УРСР. —В. С.) курортам Криму приділялося менше уваги, ніж курортамКавказу... Не можна вважати нормальним, коли в літній час, упору найбільш масового заїзду трудящих на курорт (тобто в Ял-ту — В. С.) добова подача води на одну людину, замість 300—400за нормою, доходить до 50 літрів. Ще меншу норму води одержуєнаселення, а в санаторіях Алупки і Місхору вода подаєтьсяодну—дві години на добу. В той же час, коли в Сочі, наприклад,на одну людину відпускається близько 500 літрів води на добу".

Міністерство комунального господарства РРФСР розробилопрограму пошукових робіт для будівництва сховища і водо-провідних споруд на північному схилі кримських гір для подачіводи на південний берег з урахуванням потреб і сільського гос-подарства. Але замість посилення цих робіт, свідчив Медунов,московське міністерство розукрупнило пошукові партії, ви-лучило частину обладнання і направило його в Новоросійськ.

Реконструкція освітлення Ялти, яка планувалася ще 1950року, так і не розпочалася. На 1954 рік воно налічувало лише800 точок, у той час як до війни їх було 1200.

Згідно із статистичними даними у 1939 році в Криму був 131санаторій на 23594 місця. В 1953 році їх функціонувало лише 110на 17409 місць. І з 1949 року не було введено жодного нового.

Будинків відпочинку в 1939 році налічувалося 40 на 5976 місць,а в 1953 — тільки 19 на 2358 місць, тобто вдвічі менше. У Ялті за-лишався невідбудованим один із найбільших готелів — Крим". Накурортах Великої Ялти до війни було 2200 місць у готелях. У 1954році, за твердженням Медунова, — тільки 400.

Зрештою, продовжувалася та криза, до якої потрапив Крим

47

одразу ж після відділення його від України в 1921 році. Без жи-вого зв’язку з нею півострів не мав майбутнього. У Москві цезрозуміли тільки в 1954 році.

Яким був насправді Крим через десять років після вигнанняз його території гітлерівців першим і навіть раніше від керів-ників УРСР дізнався і усвідомив усю катастрофічність стано-вища на півострові Микита Хрущов, котрий після обранняйого у вересні 1953 року першим секретарем ЦК КПРС приїхавна відпочинок до Ялти.

Але, як свідчить його зять Олексій Аджубей, відпочиватидовго він не міг і через кілька днів після приїзду вирішив озна-йомитися з степовим Кримом, якого практично не знав. "Тут, наплато,— пише Аджубей,— все ще дихало страшною війною.Вздовж доріг розбиті танки і артилерійські гармати і скрізь, догоризонту, сірі кам’яні обеліски, споруджені військовими буді-вельниками в пам’ять про своїх полеглих товаришів. І земля тежвисохла і заросла жорсткою щетиною бур’янів. Пустували се-лища, татарські аули, їхні господарі, відіслані злою волею Сталінав далекі холодні краї, втратили всяку надію на повернення...

Хрущов не поспішав до Сімферополя, хоча господарі напо-легливо пропонували перепочити з дороги. Він звертав зтракту, на випаленій траві розстилали брезент, перекушувалипрактично на ходу, ніби все ще йшла війна. Більше всього Ми-киту Сергійовича вразили й розстроїли натовпи переселенців,котрі бозна яким чином прочули про його поїздку. Мовчазнасіра маса людей перегороджувала дорогу і так само мовчки, нерозступаючись, чекала, поки машини не зупиняться. Людитяжко довго не розпочинали розмови, даючи можливість Хру-щову розпочати першим. Потім з натовпу лунало одне запи-тання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу.

Переселенці в більшості приїхали з Росії, з Волги, з північнихросійських областей".

"Це я зараз пишу "приїхали",— продовжує Аджубей,— авони кричали "нас пригнали" — звичний стогін людей, котрівтрачали надію в житті. З натовпу лунали і взагалі істеричнівигуки: "Картопля тут не росте, капуста в’яне". Або раптом зов-сім натовп видихав: "обманули".48

Певною мірою цих людей можна було зрозуміти: агітуючи їхза переїзд до Криму, вербувальники наобіцяли всіляких благ ікожному роботу до душі. Скажімо, в Арзамаській області Росіївписали в реєстри переселенців до Криму 250 родин, дві тре-тини членів яких виявилися робітниками й службовцями, час-тина взагалі не мала ніякого відношення до сільськогосподар-ського виробництва, а деякі були зовсім випадковими людьми.

А треба було враховувати, що після вересневого пленуму ЦККПРС (1953 р.), рішення якого дали можливість значно поліп-шити матеріальне становище колгоспного селянства на місцях,різко скоротилася кількість бажаючих переїхати до Криму, тимбільше, що ті, хто повертався з нього через невлаштованість інизький життєвий рівень, поширювали правдиву інформаціюпро цю "землю обітовану". Саме після таких зустрічей Хрущові Маленков полетіли до Києва, де перший почав вмовляти ке-рівників УРСР допомогти Криму у відродженні народного гос-подарства. При цьому він весь час повторював (згадуючи,очевидно, свої розмови з вихідцями з лісової російської гли-бинки, котрі ніколи в житті не бачили виноградної лози), щона півострові потрібні люди з півдня, "хто любить садочки, ку-курудзу, а не картоплю".

Як фахівець, що серед кремлівського керівництва був най-більш обізнаним з сільським господарством і тривалий часочолював УРСР, Хрущов добре знав: перебуваючи в складіРРФСР, Кримська область залишалася фактично в економіч-ному просторі України. І саме таким чином вона можерозв’язувати всі свої економічні проблеми.

Але Хрущов, на відміну від сталінського керівництва, якевольовим рішенням перекроювало кордони, не рахуючись з ет-нічними межами і бажанням народів, зокрема, українського(несправедливе відторгнення в 20-х Слобожанщини, Старо-дубщини, Таганрожщини, в 1939 — Берестейщини, в 1940 —Придністров’я), і навіть не запитуючи формального дозволу увищої законодавчої влади УРСР, як це передбачалося за то-дішньою Конституцією, з усього видно, він прагнув дотрима-тися чинного законодавства.

Спочатку це питання розглядалося в Раді міністрів РРФСР,

49

яка після вивчення його дійшла висновку про доцільність "пе-редачі Кримської області до складу Української РСР". Своюпропозицію Рада міністрів РРФСР подала до Президії Верхов-ної Ради РРФСР, яка ухвалила такий документ: "Президія Вер-ховної Ради РРФСР за участю представників виконкомівКримської обласної і Севастопольської міської рад депутатівтрудящих розглянула пропозицію Ради міністрів РРФСР пропередачу Кримської області до складу Української РСР. Врахо-вуючи спільність економіки, територіальну близькість і тіснігосподарські та культурні зв’язки між Кримською областю іУкраїнською РСР, а також беручи до уваги згоду Президії Вер-ховної Ради Української республіки, Президія Верховної РадиРРФСР вважає за доцільне передати Кримську область доскладу Української Радянської Соціалістичної Республіки".

50

Після цього Президія Верховної Ради РРФСР направиласвою постанову до Президії Верховної ради СРСР. А ПрезидіяВерховної Ради УРСР розглянула на своєму засіданні 13 лютого1954 року питання "Про подання Президії Верховної РадиРРФСР по питанню передачі Кримської області до складу Укра-їнської РСР", погоджуючись на пропозицію Москви.

Після цього 19 лютого 1954 року відбулося засідання Прези-дії Верховної Ради СРСР. Першим слово взяв Голова ПрезидіїВерховної Ради РРФСР. У своєму виступі М. Тарасов заявив:"Кримська область, як відомо, займає весь Кримський піво-стрів і територіально прилягає до Української республіки, бу-дучи немовби природженим продовженням південних степівУкраїни. Економіка Кримської області тісно пов’язана з еконо-мікою Української республіки. З географічних та економічнихміркувань передача Кримської області до складу братньої Укра-їнської республіки є доцільною і відповідає загальним інтере-сам радянської держави.

На закінчення свого виступу М. Тарасов зачитав ПостановуПрезидії Верховної Ради РРФСР і попросив Президію Верхов-ної Ради СРСР затвердити подання з цього питання. У відпо-відь Голова Президії Верховної Ради УРСР Д. Коротченко ска-зав, що рішення Президії Верховної Ради РРФСР з вдячністю ісхваленням зустрінуто всім українським народом і запевнивПрезидію Верховної Ради СРСР, що з боку Українського урядубуде приділена належна увага дальшому розвиткові народногогосподарства Криму і підвищенню матеріального та культур-ного добробуту трудящих Кримської області. Наприкінці своговиступу він зачитав Постанову Президії Верховної Ради УРСРвід 13 лютого 1954 року, якою Кримська область приймаласядо складу Української РСР. Після цього було проголосованоУказ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримськоїобласті до складу Української РСР, який 26 квітня 1954 рокубуло затверджено Законом СРСР.

Як можна переконатися з документів того часу, саме еконо-мічні причини і стали підставою передачі Кримської області доскладу УРСР, аби її зусиллями відбудувати народне господарствопівострова й вивести його принаймні на довоєний рівень.

51

БУдУВАТИ УКРАЇНСЬКИЙ ЄРУСАлИМ(до 40-річчя від дня народження

Митрополита Київського Єпіфанія)Протягом усієї своєї православної історії

Русь-Україна намагалася одержати автокефа-лію від Царгорода. Добивалися цього князі,гетьмани, просили Головний Отаман СимонПетлюра, Президент України Віктор Ющенко.

І тільки на початку ХХІ століття, відпові-даючи на тисячолітнє благання українства,волею Всевишнього звершується ця істо-рична справедливість, коли вперше за тисячуроків обраному вільними голосами Митро-политу Київському Єпіфанію передається Томос про визнанняУкраїнської Православної Церкви.

Митрополит Єпіфаній надто молодий, але тим паче має від-чувати, яка історична відповідальність лягає на його плечі, бож це від нього сьогодні так багато залежить, аби виправдатитисячолітні сподівання всіх попередніх поколінь українства.Так, на плечі того ще донедавна сільського хлопчика Сергія Ду-менка, який брав книжку з собою, коли пас корову.

І хоча до ювілею кожної людини перераховують її заслугиперед Батьківщиною, ситуація нині складається так, що не проних треба говорити, а про той величезний обсяг роботи, з якимне зуміли впоратися наші предки в попередні століття в ім’ядуховного розвитку української нації.

Тож Митрополиту Єпіфанію належить зібрати те розкиданепо нашій многостражденній землі каміння й будувати Укра-їнський Єрусалим. Це для нього — найголовніше привітаннявід усього українства.

ЯКУ ЗМІЮ ЗБИРАВСЯ ЗНИЩИТИ ВЕТЕРАН КПРС І ПИСЬМЕННИК

(до 30-річчя спроби зупинити творення Народного Руху України)Творення Народного Руху України, який перетворився в мо-

гутню народну силу, що змогла змести комуністичний режим,не всі сприйняли однозначно. Противники цієї демократичноїсили знайшлися і серед творчої інтелігенції, хоч саме в її лавахнароджувалася стихійно ця майбутня політична сила.

52

53

Одним з тих, хто побачив небезпеку для українського сус-пільства в творенні Народного Руху України був комуніст іписьменник Данило Бакуменко, який на початку лютого 1989року звернувся до першого секретаря ЦК КП України Щер-бицького з пропозицією: "хоч нині й рік змії, таку змію требанищити негайно, доки вона не виповзла з яйця".

Однак, як виявилося, штучно створеній компартії Українивиявилося не під силу боротися з народним рухом.

* * *Дорогий Володимире Васильовичу!

Не знаю, чи про це інформували Вас, але вважаю за не-обхідне повідомити, що керівництво Київської організації СПУрозіслали всім письменникам запрошення на збори по ство-ренню українського народного фронту сприяння перебудові.

Я переконаний, що ця затія не тільки протирічить історич-ному національному розвитку України (про що свого часу го-ворив Ленін), а й небезпечна, бо в суті своїй шкідлива.

По-перше, на Україні мешкає майже половина корінних росіянта людей інших національностей. То для чого вирізняти українців?

По-друге, основною життєдайною силою — творцями історії єробітники і хлібодари, а не творча інтелігенція. То чому і нашомубрату спочатку не порадитися з народом про те, чи потрібен йому"український народний фронт" бодай і під лозунгом перебудови.

По-третє, під егіду такого фронту потягнеться весь мотлохнеформалів і націоналістів, які вже будуть виступати за ви-правдання бандерівщини як представники офіційного народ-ного фронту. Хіба не таке твориться в Прибалтиці?

Ото ж, хоч нині й рік змії, таку змію треба нищити негайно,доки вона не виповзла з яйця.

З компривітом!З щиросердною шанобливістю

Данило Бакуменко,член КПРС з 1944 р.,член СП СРСР з 1955 р., учасник Великої Вітчизняної війни.

Вірно: П. Мусиенко.3.02.89.

54

БЕРЕЗЕНЬ

55

1 березня190 років тому (1829) помер Іван Орлай, вчений-медик, пе-

дагог, освітній діяч, історик та публіцист, вихователь МиколиГоголя. Почесний член Санкт-Петербурзької медико-хірургіч-ної академії та багатьох наукових товариств. Народився 1771року в Закарпатті.

35 років тому (1984) відомий правник з Торонто Володимир-Юрій Данилів виступив з пресовим повідомленням щодо за-пропонованого ним проекту створення міжнародного трибу -налу для розгляду справи з обвинувачення організаторів Голо-домору-геноциду 1932—1933 років.

2 березня115 років тому (1904) народився Федір Кириченко, українсь-

кий селекціонер рослин, академік ВАСГНІЛ. Помер у 1988 році.95 років тому (1924) народилася Анна-Галя Горбач, українсь-

кий літературознавець і перекладач. Померла 11 червня 2011 рокув Райхельсгаймі (Німеччина).

4 березня 170 років тому (1849) Буковину було проголошено "корон-

ним краєм Габсбурзької імперії". Поширення на територіюкраю указу про скасування кріпосного права.

120 років тому (1899) помер Василь Білозерський, громадсь-кий та літературний діяч, журналіст. Один із організаторів Ки-рило-Мефодіївського братства. У 1861—1862 роках — редакторукраїнського альманаху "Основа", який виходив у Санкт-Пе-тербурзі. Народився у 1825 році.

115 років тому (1904) в Одесі народився Георгій (Джордж)Гамов, видатний фізик-теоретик. Закінчив Ленінградський уні-верситет, із 1934 року працював у США. Помер 20 серпня 1968року.

70 років тому (1949) народився Володимир Івасюк, українсь-кий поет і композитор. Автор тексту і музики пісень "Я піду вдалекі гори", "Червона рута", "Водограй" та інших. Близько 40пісень на слова сучасних поетів, що увійшли до збірок "Пісні"(1977, 1983), "Моя пісня" (1988), "Водограй" (1989). Загинув занез’ясованих обставин 22 травня 1979 року.

56

30 років тому (1989) у Києві відбулась республіканська уста-новча конференція Українського історико-просвітницького то-вариства "Меморіал".

5 березня 80 років тому (1939) Київському університету присвоєно

ім’я Тараса Шевченка.6 березня

80 років тому (1939) у Києві відбулось відкриття пам’ятникаТарасу Шевченку.

55 років тому (1964) помер Анатолій Петрицький, українсь-кий живописець і художник театру, народний художник СРСР.Оформляв вистави у театрах Києва, Харкова. У творчому до-робку картини: "Парк у Харкові", "Інваліди", портрети ОстапаВишні, Павла Тичини, Павла Усенка, плакатів, ілюстрацій докнижок і журналів. Народився 12 лютого 1895 року в Києві.

7 березня145 років тому (1874) народився Іван Рубчак, український

актор. Помер у 1952 році.120 років тому (1899) народився Аркадій Любченко, пись-

менник, один із фундаторів ВАПЛІТЕ. Помер 25 лютого 1945року в Німеччині в Бад-Кіссінгені.

8 березня115 років тому (1904) у Ніжині народився Іван Спаський,

один з провідних нумізматів СРСР. Працював в Ермітажі.Помер 1990 року у Ленінграді.

9 березня205 років тому (1814) народився Тарас Шевченко, українсь-

кий поет-демократ, художник. Помер 10 березня 1861 року уСанкт-Петербурзі, перепохований 22 травня 1861 року на Чер-нечій горі поблизу Канева.

90 років тому (1929) народився Геннадій Добров, дослідникісторії науки і техніки, наукознавства, член-кор АН УРСР. По-мер 4 січня 1989 року.

10 березня195 років тому (1824) помер Лука Долинський, український

живописець. Виконував розписи іконостасів та вівтарів, на-

57

стінні розписи, фрескові композиції для соборів і церков, зо-крема Св. Юри і Св. Духа у Львові. Створив ряд портретів, утому числі Корняктів в Успенській церкві у Львові. Народивсяблизько 1745 року у Білій Церкві на Київщині.

10 березня90 років тому (1929) у Колодрубах Миколаївського повіту в

Галичині народився Василь Світальський, український гро-мадський дiяч на Зеленому Клинi, один із засновникiв та членРади Владивостоцького товариства "Просвiта" (з 1998) та Укра-їнської нацiонально-культурної автономiї Владивостока (з1999). Делегат I, II та ІІІ Всесвiтнiх форумiв українцiв. Пред-ставник ОУН на Зеленому Клинi (з 1999 р.) та журналу "Само-стiйна Україна" i газети "Українське слово".

11 березня135 років тому (1884) народився Порфирій Батюк, українсь-

кий композитор, фольклорист, педагог. Автор кантат, романсів,пісень, обробок народних пісень. Помер 19 квітня 1963 року вКиєві.

13 березня 350 років тому (1669) у Глухові було укладено "Глухівські

статті" — договір між козацькою старшиною та послами мос-ковського царя, які обмежували українську автономію.

14 березня165 років тому (1854) народився Володимир Високович,

український патологоанатом, бактеріолог та епідеміолог, про-фесор Київського університету. Організатор експедицій з бо-ротьби з епідеміями холери та чуми в Україні, Росії та Індії.Помер 26 травня 1912 року.

145 років тому (1874) у Києві проведено одноденний пере-пис населення міста.

15 березня180 років тому (1839) народився Василь Покровський, тера-

певт, епідеміолог, активний популяризатор провідних ідей сві-тової фізіології та клінічної медицини в Україні. Помер 14 січня1877 року.

95 років тому (1924) помер Григорій Павлуцький, українсь-

58

кий мистецтвознавець. Вивчав історію архітектури і народногодекоративного мистецтва на Україні. Народився 1861 року вКиєві.

80 років тому (1939) Соймом Карпатської України проголо-шено самостійну республіку з президентською формою прав-ління. Державною мовою республіки визнано українську, дер -жавним гербом — крайовий герб (тризуб), гімном — "Ще невмерла Україна", державним прапором — жовто-синій прапор.Президентом Карпатської України обрано Августина Волошина.

16 березня155 років тому (1864) народився Валентин Фельдман, укра-

їнський архітектор і художник. Серед створених ним споруд —будинок панорами "Оборона Севастополя в 1854—55 рр.".Автор численних акварелей: "Татарський дворик", "Українськесело", "Зимовий пейзаж" тощо. Помер 26 липня 1928 року уКиєві.

105 років тому (1914) народився Павло Дегтярьов, критик,літературознавець, перекладач. Помер 22 квітня 1990 року уСімферополі.

17 березня145 років тому (1874) народився Августин Волошин, укра-

їнський політичний і релігійний діяч, Президент КарпатськоїУкраїни. Заарештований НКВС у Празі у травні 1945 року.Помер в грудні 1945 року в більшовицькому ув’язненні.

115 років тому (1904) народився Борис Мазурмович, укра-їнський зоолог, паразитолог та історик науки, професор Ки -ївського університету. Помер 29 січня 1984 року.

100 років тому (1919) народився Олексій Коломієць, драма-тург, автор п’єс "Голубі олені" (1973), "Дикий Ангел" (1979), "Са-нітарний день" (1983). Помер 23 листопада 1994 року в Києві.

18 березня145 років тому (1874) у Києві народився Микола Бердяєв,

видатний філософ сучасності. Помер 24 березня 1948 року. 115 років тому (1904) народився Марко Вороний (псевд.

Марко Антіох), поет, син Микола Вороного. Репресований.Помер 18 березня 1941 року.

59

80 років тому (1939) загинув у бою із угорцями під Бушти-ном Михайло Колодзінський (псевд. Кум, Гузар), українськийвійськовий діяч. Був членом УВО і ОУН, Верховним Комендан-том Збройних Сил Карпатської України. Народився 26 липня1902 року.

19 березня155 років тому (1864) народився Василь Липківський. Був

одним із ініціаторів українського релігійно-громадського рухуза автокефалію на початку 1917 року. 9 травня 1919 відправивпершу службу українською мовою в Миколаївському соборі наПечерську в Києві. Був обраний митрополитом УАПЦ на Все-українському Церковному Соборі в жовтні 1921 року. Активнопрацював для відродження Української національної церкви,за що переслідувався більшовицькою владою. Розстріляний завироком особливої трійки НКВС СРСР 27 листопада 1937 року.

80 років тому (1939) загинув у боях проти угорських загарб-ників Зенон Коссак, український військовий і політичний діяч,провідний член УВО та ОУН. Був одним із організаторів На-ціональної Оборони "Карпатська Січ". Народився 14 квітня1907 року.

20 березня245 років тому (1774) народився Кіндрат Лохвицький, укра-

їнський археолог. Розкопав фундамент Десятинної церкви уКиєві (1824), відкрив руїни Золотих воріт (1832). Помер напри-кінці 1830-х років.

21 березня145 років тому (1874) народився Олександр Носалевич,

український співак (бас). Співав у провідних оперних театрахЄвропи. Помер 19 січня 1959 року у Вісбадені (Німеччина).

135 років тому (1884) народився Олексій Шовкуненко, укра-їнський живописець, народний художник СРСР, дійсний членАМ СРСР. Серед його творів — портрети М. Рильського, М. Ли-сенка, С. Ковпака, краєвиди України, Молдавії, Башкирії. По -мер 12 березня 1974 року у Києві.

90 років тому (1929) народився Юрій Мушкетик, прозаїк, дра-матург, автор романів "Яса", "На брата брат", "Гетьманський скарб".

60

22 березня 350 років тому (1669) у Корсуні старшинська козацька рада

разом з П. Дорошенком ухвалила рішення визнати протекторатТуреччини над Правобережною Україною.

125 років тому (1894) народився Василь Єрмилов, українсь-кий художник. Помер 4 грудня 1967 року у Харкові.

23 березня125 років тому (1894) народився Дмитро Чижевський, укра-

їнський філолог, філософ, історик філософії. Помер 18 квітня1977 року в Гейдельберзі (Німеччина).

115 років тому (1904) народилася Докія Гуменна, письмен-ниця. Померла 4 квітня 1996 року у США.

25 років тому (1994) у Брюсселі відбулось підписання угодипро партнерство та співробітництво між Україною і Європей-ським союзом.

24 березня150 років тому (1869) народилася Олена Кисілевська, пись-

менниця, видавець, громадсько-політична і культурна діячка.Померла 29 березня 1956 року в Оттаві (Канада).

85 років тому (1934) помер Борис Срезнєвський, російськийта український метеоролог та кліматолог, академік ВУАН. З1919 — директор Київської метеорологічної обсерваторії. За-пропонував схему кліматичного районування України, скон-струював ряд метеорологічних приладів — термометр-пращу,зливомір. Народився 31 березня 1857 року в Санкт-Петербурзі.

25 березня110 років тому (1909) народився Юрій Бойко-Блохін, літе-

ратурознавець, критик, публіцист, дійсний член НТШ та Укра-їнської академії мистецтв, Почесний член НАНУ, професорУкраїнського Вільного Університету (1949—1974). Помер 17травня 2002 року у Мюнхен (Німеччина).

26 березня110 років тому (1909) помер Микола Аркас, український ком-

по зитор, громадський діяч, історик. Автор опери "Катерина" за од-нойменною поемою Т. Шевченка та за власним лібрето, обробкиукраїнських народних пісень. Народився 7 січня 1853 в Миколаєві.

61

27 березня 345 років тому (1674) у Переяславі козацька рада проголо-

сила гетьманом всієї України Івана Самойловича.28 березня

315 років тому (1704) народився Арсеній Могилянський,український церковний діяч, митрополит Київський (1757—70). Відстоював перед російським урядом права Київської мит-рополії та інтереси Київської Академії. Помер 19 червня 1770року.

30 березня75 років тому (1944) на пропозицію першого секретаря ЦК

КП(б)У Микити Хрущова Сталін підписав постанову Держав-ного Комітету Оборони СРСР про виселення із західноукра-їнських областей родин активних оунівців.

31 березня75 років тому(1944) боївка Армії Крайової вчинила замах на

голову Українського допомогового комітету у Варшаві підпол-ковника Армії УНР Михайла Поготовка. Народився 21 листо-пада 1891 року.

55 років тому (1964) померла Павлина Цвілик, українськамайстриня художньої кераміки. Виробляла вази, глечики, та-релі, свічники, оздоблюючи рослинним орнаментом, зобра-ження тварин на білому тлі зеленими, жовтими й коричневимифарбами. Народилася 22 квітня 1891 року у Косові, тепер—Івано-Франківська область.

Березень 285 років тому (1734) відбувся перехід запорозьких козаків

із Олешківської Січі під протекторат Росії і заснування на р.Підпільна Нової Січі.

110 років тому (1909) у Києві розпочато видання літера-турно-публіцистичного журналу "Українська хата" (редакториПавло Богацький, Микита Шаповал).

100 років тому (1919) Українська Далекосхiдна Крайова Рададоручила уповноваженому з охорони державного порядку таспокою на Далекому Сходi генерал-майоровi Вериго зайнятисяформуванням добровольчих вiйськових частин українського

62

вiльного козацтва. Цей процес мав здійснюватися через мiсце -вi Українські Окружнi Ради Владивостока, Микольсько-Уссу-рiйського, Iмана, Хабаровська і Благовiщенська. Спочаткупла нувалося сформувати 5 курiнiв пiхоти та 2 гарматнi батареї,а потім розгорнути їх у полки та бригади. Планувалася такожможливiсть створення й кiнних частин. Формування мало вiд-буватися на чисто нацiональних пiдставах. Командний складмав призначатися особисто генералом Вериго. У випадках пе-ребування старшин на посадах у росiйських частинах генералВериго мав клопотатися щодо їх вiдрядження до українськихчастин. Козаки українських куренiв повиннi були мати окремiоднострої — шаровари синього сукна з жовтими лампасамив два ряди та з блакитним кантом посерединi. Погони — такоїж форми, як у кінних єгерiв, але жовтого кольору з блакитнимкантом. Ранги позначувалися нашивками. Кокарда на кашке-тi — росiйського зразка, але вище неї мало бути зображенняАрхiстратига Михаїла.

95 років тому (1924) до Києва повернувся з еміграції Ми-хайло Грушевський.

75 років тому (1944) в селі Сороки (біля Львова) в присут-ності Романа Шухевича, Мирослава Прокопа, Дарки Ребет,Омеляна Логуша, Ростислава Волошина, Олександра Луцького,Дмитра Грицая, Дмитра Маївського, Осипа Позичанюка і Ро-мана Кравчука відбулася Третя конференція РеволюційноїОУН. Вона розглянула пропозицію штабу УПА про створенняширокої, загальнонаціональної організації, якій мала б підпо-рядковуватися УПА. Завдання полягало в тому, щоб виробитипроект створення програмно-політичної платформи з орієн-тацією на бажання населення східної України. До ініціативногокомітету створення майбутньої організації, що в липні 1944оформилася як Українська Головна Визвольна рада, увійшлиМирослав Прокоп, Омелян Логуш, Дарка Ребет і Василь Охрі-мович.

63

І хОЧА "СТОЯлИ ОНИ НАКРЕПКО" (до 350-річчя нав’язання Москвою Глухівських статей)

Визнаний, як говорили, обома берегами Дніпра соборнимгетьманом Петро Дорошенко досить швидко витіснив мос-ковські війська аж до Глухова. А оскільки він був налаштова-ний на самостійницький розвиток України, то це, зрозуміло,не влаштовувало Москву.

І тут їй в нагоді став кошовий Сірко, який повів до Чигиринанового претендента на гетьманську булаву. З огляду на цеПетро Дорошенко, не встигнувши закріпити своєї влади на Лі-вобережжі, змушений був повертатися до своєї столиці, зали-шивши замість себе на Лівобережжі незначні відділи військана чолі з чернігівським полковником Дем'яном Многогрішним,котрий водночас став і наказним гетьманом лівобережним.Скориставшись з того, що Петро Дорошенко попрямував з ос-новними силами до Чигирина, на Лівобережжі знову з’явивсяз московським військом царський воєвода Ромодановський іпочав там наводити свої порядки, руйнуючи міста й замки.

За таких обставин на скликаній у Новгород-Сіверському ко-зацькій раді 17 грудня 1668 року було обрано Дем'яна Много-грішного на гетьмана Лівобережжя, складено проект новогодоговору й вислано з окремим посольством до царя.

Після переговорів у Москві Олексій Михайлович вислав ужесвоє представництво до Глухова для офіційного обрання но-вого гетьмана. Там було й нав’язано козацькій старшині такзвані "Глухівські статті", які нібито дещо полегшували стано-вище Гетьманщини у складі Московської держави. Водночас,хоч там і зазначалося про підтвердження договору з БогданомХмельницьким, статті нового договору значною мірою обме-жували автономію України: царські воєводи залишалися вКиєві, Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі, обмежені лишеформально втручатися у справи місцевої адміністрації. Реєстркозацького війська порівняно з "Березневими статтями" 1654року зменшувався вдвоє — до 30 000, гетьману не дозволялосявходити в дипломатичні відносини з іноземними державами.

Доповідаючи про свою перемогу цареві, Ромодановський на-

64

65

голошував, що його суперечка з козацькою старшиною на Глу-хівській раді щодо присутності московських воєвод у містахУкраїни тривала з 3 по 6 березня, "и стояли они на том крепко",але, мовляв, пощастило з ними домовитися.

Як тільки про це стало відомо на Правобережній Україні,гетьман Петро Дорошенко негайно попередив Многогрішного,аби він одумався або ж погодився лише з тими статтями, яківизнав Богдан Хмельницький.

Треба сказати, що Дем’ян Многогрішний від імені козацтвапробував протестувати проти утисків Москви, зокрема, він ка-тегорично виступив проти наміру царського уряду щодо пере-дачі Києва Речі Посполитій: "Це престольний город царству-ючий із давніх часів, звідки на весь світ Благодать Божа зрослаі засяяла. Великий государ преславний город Київ і всі укра-їнські городи не шаблею взяв, а Запорозьке Військо піддалосяйому добровільно. Коли ж і Київ і все Військо Запорозьке го-сударю тепер не потрібні, і він віддасть їх королеві, то нехай бинаказав воєвод і ратних людей вивести з Києва та інших міст,а вони знайдуть собі іншого володаря".

Його устами дано також характеристику тодішнього стано-вища в Україні: "Царські ратні люди замість оборони завдалинам ще гіршої шкоди і знищення: в наших городах вони до-кучали бідним людям частим злодійством, підпалами і биттямдо смерті та різними муками, а до того ж вони до наших звичаїві обичаїв не звикли".

Але після того, як з ним Москві вдалося домовитися в Глу-хові, ніхто його вже й не слухав.

А РОЗСУдИлА СИлА ЄВРОПИ(до 100-річчя невдалої місії Антанти)

Зима 1919 року була дуже важкою для української держав-ності. Обидва уряди не володіли своїми столицями — наддні-прянці перебралися до Вінниці, а наддністрянці — до Стані-славова. Відтак українську справу вирішила взяти до своїх рукАнтанта, яка прислали до Галичини свою місію на чолі з фран-цузьким генералом Бартелемі.

66

Українська делегація на переговорах з представниками Антанти26 лютого 1919 року запропонувала за лінію розмежування з по-ляками ріку Сян. Водночас поляки виставили таку ж лінію поЗбручу, а опісля ніби поступилися задля компромісу, зажадавширозмежуватися по лінії гора Попадя—Калуш—Галич—Рогатин—Перемишляни—Буськ—Берестечко. Зрозуміло, що це не могло за-довольнити українську сторону, відтак переговори закінчилисябезуспішно.

Наступного дня коаліційна комісія поїхала до Ходорова, демала можливість дізнатися про погляд на цю справу ГоловногоОтамана Симона Петлюри, який спеціально приїхав до Га-личини, аби досягти максимально можливого результату. Він,насамперед, як повідомляла в березні 1919 року станісла-вівська газета "Република", "поставив домагання, щоб Антанта,полагоджуючи польсько-український спір, мала на увазі те, щотільки рішення, вдовольняюче українську суспільність, можестати основою ладу та нормальних відносин на сході Европи".

На це від імені Антанти французький ге-нерал Бартелемі заявив українцям 28 лю-того: "Ми — себто представники державАнтанти, а саме: Англії, Америки, Франціїй Італії — розглянули совісно і основносправу, яку отсе рішаємо. Від обох сторінжадаємо жертв, та жертв тільки тимчасо-вих, до часу рішення мирової конференції.

Ваше воєнне положення нині добре, тазавтра воно може змінитися на вашу неко-ристь. Між Чехами і Поляками заключено вже перемирє, черезЧехію поляки могтимуть довозити амуніцію для себе; на дняхбуде заключене перемирє між німцями і поляками, больше-вики ще не заняли ніяку частину польської території і ніщо неприневолює поляків посилати зараз свої війська проти боль-шевиків. Все те знають поляки і в тій свідомости їх надія і сила.

Коли ви не приймете нашого предложення, возьмете відпо-відальність за той крок перед цілою Антантою. Будете мати тутвійну з поляками, яким прийде з підмогою знаменито зоружена

67

і хоробра армія Галєра, зложена з 6 дивізій, про якої хоробрістьми особисто могли переконатися у Франції. З другої сторонийдуть на вас большевики, що взяли Київ і значну часть вашоїтериторії, та стоять в брамах ваших.

Коли ж ви приймете наше предложення, ми постараємось опризнання вашої суверенности. Факт, що з вами говоримо івам ставимо своє предложення вже є до певної міри признан-ням: не предкладається нічого тому, що не істнує. Далі ви принашій допомозі поборете большевиків, відберете у них забранутепер свою землю і не станете перед мировою конференцією зпорожніми руками.

А наше рішення буде важне і для висліду переговорів Директоріїз послами Антанти в Одесі, бо наші повновласти куди більші якодеських послів. Ми подбаємо, щоб ваших представників допу-щено на мировий конгрес. Пішлемо до вас свою місію, яка постійноу вас перебувала би і здавала би нашим державам справу про вашідомагання і потреби. Поручимо, щоби були нав’язані дипльома-тичні зносини між державами Антанти і вашою державою.

Тямте пословицю: "Помагайте собі, а небо вам поможе; тенебо — се держави коаліції. Ваше рішення буде початком но-вого життя і вашого народного щастя. Не будете мати більшетої нагоди, що нині. Се святочна і велика година. У ваших рукахдоля вашого народу".

Після цього українській і польській делегаціям було врученоухвалу коаліційної місії з означенням демаркаційної лінії, щотягнулася від кордону Галичини вздовж Західного Бугу до впа-діння в нього Язениці і далі по адміністративній межі між Жов-ківським і Кам’янсько-Струмилівським повітами, потімкордоном між Кам’янським і Львівським, Перемишлянським іЛьвівським, Бібрським і Перемишлянським і від Миколаєвасхідним кордоном Дрогобицького й Турківського округів.

До карти прикладалися проекти договорів про перемир’я,обмін полоненими, тимчасове влаштування правних відносинв обох областях тощо. Окремою постановою передбачалося до-ставку українцям з Борислава за окрему плату нафтопродуктів,що принесла б їм стільки доходів, як у січні 1919.

68

Відповідь представники Антанти хотіли одержати до вось-мої ранку 5 березня. Однак уже 2 березня Рада державних сек-ретарів Західної області УНР після заслухання звіту делегаціїбез обговорення вирішила відкинути пропозиції Антанти.Мовляв, її пропозиції не можуть бути прийняті та "що в обо-роні своєї землі мусить Західня Область нашої держави про-довжати свою війну проти Польщі...".

Під заголовком "Хай розсудить нас залізо і кров!" появляєть-ся звернення командувача УГА Михайла Омеляновича-Пав-ленка і начштабу Віктора Курмановича: "На третий день пере-говорів запропоновано нам остаточно демаркаційну лінію, якаявляється образою наших найсвятіших почувань, бо на основіцеї лінії Камінка Струмилова, Львів, Дрогобич та від тих міс-цевостей на захід великі простори української території малиби остати далі в руках поляків аж до остаточного вирішення намировім конгресі. Рівно ж до рішення мирового конгресу за-боронено поділ землі великої польської власности, через щоутруднено було би переведення земельної реформи".

Така позиція галичан змусила Головного Отамана СимонаПетлюру покинути Західну область УНР, але через кілька міся-ців залишили ці терени і вояки УГА — все сталося так, як і пе-редбачав французький генерал Бартелемі, миротворча місіяякого через непоступливість українців провалилася. Зрештою,українці втратили все на десятки років.

"НАШИМИ СОЮЗНИКАМИ Є ТІлЬКИ ПОНЕВОлЕНІ НАРОдИ"

(до 75-річчя розгортання гібридної війни проти ОУН і УПА)Переконавшись у тому, що український національно-виз-

вольний рух у роки Другої світової війни за відродження Укра-їнської держави, який очолила ОУН, має підтримку широкихмас по всій Україні й після арешту своїх провідників у вересні1941 року відмовився співпрацювати з Берліном, нацистськийокупаційний режим розробив цілу систему знеславлюваннянаціоналістичного підпілля.

На перший план у цій кампанії ставилось питання нібитоспівпраці з гітлерівцями. Тож як тільки перші прояви цієї гіб-ридної війни почали поширюватися гебельсівською пропаган-

69

дою, Крайовий Провід ще навесні 1944 року в своєму зверненнідо членів ОУН, бійців УПА і цивільного населення наголошу-вав, що "відступаючи, німецька армія через свої розвідувальнівідділи, за погодженням з поліцією і гестапо, вперто поширюєчутки, про співробітництво і погодженість між ОУН-УПА з ні-мецькою армією в спільній боротьбі проти СРСР".

Оскільки наступаюча Червона армія через органи НКВСтакож намагалася всіма силами переконати народні маси, щоОУН — це німецький "союзник", то Провід ОУН заявляв тоді,"що ОУН і УПА не мають союзу ні з якими імперіалістичнимидержавами. Нашими союзниками є тільки поневолені народи,що разом з нами борються за звільнення... ".

А далі керівники націоналістичного підпілля заявляли: "За-хищаємо інтереси тільки свого народу і тому ніколи нашим во-рогам не допомагаємо і не співробітничаємо з ними...

Німецькі спроби знайти Провід через окремих людей свід-чать про повокаторські їхні наміри, бо кожний з них знає, щокерівник ОУН Степан Бандера сидить заарештований у Бер-ліні, і тільки з ним треба домовлятися, а не шукати Провідчерез кожну тітку...".

Зрозуміло, що повернення радянської влади в 1944 році наукраїнські землі не зупинило боротьби ОУН-УПА за самостійнуУкраїнську державу. Відтак поряд з масованими атаками зброй-них відділів каральних органів проти націоналістичного під-пілля значно посилили гібридну війну більшовицькі ідеологи,звинувачуючи його в злочинах проти мирного населення.

До цього процесу були залучені всі органи державної влади.Так, на основі рішень ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР спеці-альною директивою прокурора УРСР Р. Руденка в грудні 1944року чітко визначалася і роль цього відомства в ліквідації ОУН-УПА: "Органи прокуратури боротьбу з українсько-німецькиминаціоналістами повинні вважати своїм головним завданням".

У березні 1945 року Р. Руденко підписав спеціальний наказ длясвоїх підлеглих у західних областях України, яким підкреслюва-лося, що "для виконання головного завдання в роботі органів про-куратури — розгрому українсько-німецьких націоналістів —облпрокурорам забезпечити об’єктивну і якісну участь райпро-курорів по справах цієї категорії, встановивши особистий конт-70

роль і надаючи практичну допомогу районним прокурорам в ор-ганізації цієї роботи".

Тому, воюючи збройно за самостійну Україну, націоналіститакож використовували в цій боротьбі слово. Друга світова війна,зазначалося в післявоєнних програмових засадах ОУН, "даєновий могутній поштовх українській визвольній боротьбі. Про-голошення самостійности 30 червня 1941 року наперекір новомуокупантові, створення УПА, УГВР і боротьба з обома наїзниками,яка своєю героїкою перевершила все знане досі в історії Украї-ни — це все висліди і, одночасно, продовження тієї духовної ре-волюції, що мусить стати підбудовою реальних успіхів".

Як і раніше, продовжуючи боротьбу проти сталінського ре-жиму, оунівці виходили з права націй на самовизначення істворення власної держави на своїй етнічній території. Для нас,зазначали вони, є однозначно: "саме національними шляхамийдуть усі передові нації. Вони в своєму нутрі переходятьскорше чи повільніше всі конечні соціяльні переміни, напрям-лені на покращення долі одиниці, а тим самим на оздоровленнянаціональної спільности".

Але, наголошувалося далі, "з нашого національного становищааж ніяк не випливає національний егоїзм, негативна постава довсіх вселюдських ідей. Ні, навпаки, саме ми видвигнули все-людські кличі: "Воля народам, воля людині!". Саме ми пропагуємотаку міждержавну систему що включатиме вільні, самостійні дер-жави всіх народів, без супремацій більших над меншими.

У зверненні до пораненого бійця Червоної Армії, ОУН пи-сала: "Кривавий деспот Сталін по українських кістках хочевийти якнайдальше на Захід, щоб запрягти в московське ярмонові народи. Не вийде. Хай московські держиморди самі вою-ють за пляни мракобіса Сталіна. А пляни його — це сон рябоїкобили. Хіба ж не видно, що цією війною заправляють англо-американці! Вони водять дурного Сталіна за повід, як цигансліпого ведмедя по ярмарку.

Брати! Ми прогнали Гітлера з України. тепер пора голову знятикремлівському цареві Сталіну, його соратникам Хрущовим і те-рористичному апаратові НКВД. Тоді настане щасливе життя наУкраїні — без колгоспної панщини, національного гніту, без Си-біру, без голоду, без концтаборів, стахановщини, штрафів і над-

71

звичайних судів. Тоді Україна як самостійна держава буде.Під час переходу фронту підпілля ОУН здійснило велику ро-

боту щодо зміни форм і методів боротьби. В нових умовах пе-ревагу було віддано діяльності невеликих мобільних боївок,оскільки великі з’єднання легше було виявити. Багатьом оунів-цям довелося перейти на нелегальне становище, а ті, хто міг,змушені були законспіруватися.

Постанови більшовицької партії не могли зупинити укра-їнського національно-визвольного руху, так само, як і силовідії тоталітарної влади. Як справедливо писав в еміграції відо-мий український генерал Павло Шандрук, "нема в історії люд-ства подібного прикладу, що його дала Українська ПовстанськаАрмія (УПА) в боротьбі за долю і щастя України. Коли немаємо з цілком зрозумілих причин ближчих свідоцтв про ве-ликі чини УПА, то знаємо, що це тому, що не таке вона малазавдання, щоб уявнюватися, що не могла і не сміла виходити знаставленим чолом назустріч ворожим танкам, бо мала вонаінше політичне завдання, мала завдання перманентної бо-ротьби, і таке завдання виконала справді якнайкраще".

Цілий світ, продовжував цей військовий фахівець, "є під вра-жінням безпрервної партизанської діяльности УПА, військовіфахівці намагаються дослідити її чини, щоб зрозуміти їх і в разіпотреби стосувати їх. Але чи є в стані навіть найбільший зна-вець і реаліст зрозуміти, як може людина виявити стільки від-ваги, зручности та жертовности й хисту, щоб в умовахбезпримірної московської окупації з посиленою авіацією, тан-ками, поліційними псами, при застосуванні безпощадного те-рору та й підкупу продовжувати по сьогодні в тій чи іншійформі боротьбу. Ніхто не потрапить цього зрозуміти, не по-трапить уявити собі, як УПівець, хворий, голодний, босий,часом з 1—2 набоями до рушниці — "іде до бою темної ночі".

Але так було. І про це вже знав світ, оскільки українськасправа набрала міжнародного значення. Американський генералКрістенбері 2 жовтня 1954 р. заявляв: "Вояки УПА боролися і бо-рються за ті самі ідеали, що й волелюбні сини ЗДА (США. —В. С.). Ми знаємо тепер, що УПА репрезентує дух України".

Тож своїми діями українське націоналістичне підпілля роз-вінчувало брехливість більшовицької пропаганди.72

КВІТЕНЬ

73

1 квітня210 років тому (1809) народився Микола Гоголь, український

та російський письменник, мислитель. Автор "Мертвих душ", ба-гатьох комедій, повістей, статей. Збирав і використовував у своїйтворчості український фольклор (записав 1000 текстів українсь-ких пісень). Помер 4 березня 1852 року в Москві.

35 років тому (1984) помер Прокіп Гаркавий, український се-лекціонер, академік ВАСГНІЛ. Створив зимостійкі сорти ячме-ню, що й нині висіваються в Україні. Народився 8 липня 1908року.

2 квітня225 років тому (1794) народився Василь Черняєв, українсь-

кий ботанік. Досліджував флору України, описав 1769 видіврослин, серед них 17 нових. Заклав основи мікології. Помер 6березня 1871 року.

155 років тому (1864) народився Олександр Савицький, ге-нерал-майор, український громадський i вiйськовий дiяч на Зе-леному Клинi. У жовтнi 1918 — член вiйськової комiсiї IV-гоУкраїнського Далекосхiдного з’їзду. З березня 1919 — член Ха-баровської мiської управи з фінансових справ, виконував обо-в’язки Хабаровського міського голови. Навеснi 1919 — уповно-важений з формування українських добровольчих вiйськовихчастин у Хабаровську. Після встановлення більшовицькоївлади на Зеленому Клині — на еміграції в Тяньцзіні та Шанхаї(Китай), де став організатором Загальнокозачого союзу. По-дальша доля невідома.

115 років тому (1904) у Києві народився Сергій Лифар, ви-датний артист балету. Помер 16 грудня 1986 року в Парижі.

95 років тому (1924) Донецький губернський комітетКП(б)У висловив протест проти пропагандистської кампаніїросійських більшовиків у Ростові за перехід до РСФРР Таган-розького і Шахтинського округів УСРР.

3 квітня115 років тому (1904) народився Микола Підоплічко, укра-

їнський біолог, чл.-кор. АН УРСР. Вивчав мікофлору хлібнихзлаків, грубих кормів та ґрунтів України. Дослідив хвороби

74

раку картоплі та мікотоксикозу. Створив разом з В. Білай ан-тибіотик мікроцид. Помер 27 березня 1975 року.

77 років тому (1944) у Креговичах (Польща) народився Де -нис Козак, один з провідних українських дослідників слов’ян -ської археології, з 1996 — заступник директора Інституту архео -логії АН України. Помер 23 жовтня 2014 року у Львові.

4 квітня 65 років тому (1954) у Переяславі-Хмельницькому відкрито

історичний музей.5 квітня

15 років тому (2004) від рук невідомого злочинця у Влади-востоці загинув Анатолій Криль, український культурний дiячна Зеленому Клинi, спiвак, хормайстер, поет i композитор. У1960 році закiнчив Одеський медiнститут, а в 1961 — народнустудiю при Одеській консерваторiї за фахом — режисер му-зичного театру. З 1963 жив у Владивостоцi, де 1979 року за-снував Український народний хор "Горлиця", яким керував досвоєї загибелі. Лауреат багатьох фестивалiв та конкурсiв, за-служений дiяч культури Росiї (1997). Народився 24 червня1936 року в Овручі на нинішній Житомирщині.

7 квітня160 років тому (1859) народився Микола Левитський, українсь-

кий громадський діяч, член Центральної Ради. Займався органі-зацією землеробських, торговельних та промислових спілок. Зарадянських часів працював у кооперативних установах України,займався педагогічною діяльністю. Помер 1 груд ня 1936 року.

100 років тому (1919) народився Омелян Пріцак, українсь-кий історик, мовознавець, тюрколог-сходознавець, професор,іноземний член НАН України. Автор понад 800 праць, у томучислі: "Походження Русі"; "Походження хазар". Помер 29 трав-ня 2006 року в Бостоні (США).

55 років тому (1964) у Ленінграді помер видатний конструк-тор Вітольд Шумейко, який зробив великий внесок у розробкуперших авіаційних радіолокаційних станцій і сімейства системрадіолокаційного бомбометання для різноманітних літаківВПС. Народився 17 серпня 1913 року в Києві.

75

8 квітня145 років тому (1874) народився Михайло Коссак, українсь-

кий композитор і диригент. Був хормейстером і диригентом уРуському народному театрі у Львові, театрі М. Садовського вКиєві, Українському драматичному театрі ім. І. Франка. Писавмузику до театральних вистав, романси, обробки народних пі-сень. Помер 15 червня 1948 року.

105 років тому (1914) народився Іван Білокінь, українськийботанік та історик науки, професор Київського університету.Основні наукові роботи присвячені історії природознавства тафізіології рослин. Брав участь у створенні "Історії Київськогоуніверситету" (1959). Помер 13 січня 1975 року.

9 квітня110 років тому (1909) народився Іван Дікур, "залізний украї-

нець", як називали його в Канаді. Обирався в 1949—1957 рокахдо канадського парламенту, представляв цю країну в ООН.Помер 11 листопада 1994 року.

40 років тому (1979) в Філадельфії (США) померла ГалинаЖурба (спр. — Домбровська), письменниця. Народилася 29грудня 1888 року.

10 квітня75 років тому (1944) у ході Одеської операції війська 3-го

Українського фронту звільнили Одесу.65 років тому (1954) у Семенівці Чернігівської області наро-

дився Володимир Коваленко, археолог, дослідник історії, куль-тури та архітектури давньої Чернігівщини. Зробив великийвнесок в охорону історико-архітектурних пам’яток краю.

11 квітня 130 років тому (1889) у Крутому Березі на Полтавщині наро-

дився Іван Шлендик, український громадський дiяч в Харбiнi(Манчжурiя). В травнi 1935 був учасником установчої конфе-ренцiї, на якiй створено Українську національну колонiю в Ман-чжурiї. Спiвредактор часопису "Далекий Схiд", розробив статутмолодіжної нацiоналiстичної органiзацiї "Українська Далекос-хiдня Січ". У 1945 пiсля окупацiї Манчжурiї Червоною армiєюзаарештований та вивезений до СРСР. Розстрiляний у 1946 році.

76

40 років тому (1979) загинув Леонід Биков, український актортеатру і кіно, кінорежисер. Народився 12 грудня 1928 року.

12 квітня105 років тому (1914) у Вінніпезі (Канада) народився Юрій

Захарук, український археолог. Працював у наукових закладахЛьвова, Києва, Москви, керував багатьма археологічними екс-педиціями; фахівець з доби неоліту та бронзи, теоретик архео-логії. Помер у 2000 році в Москві.

13 квітня30 років тому (1989) до Комісії партійного контролю при ЦК

КПУ був викликаний секретар партійної організації Інститутулітератури АН УРСР В’ячеслав Брюховецький, якому вказали,що "творення опозиційної стосовно КПРС системи НародногоРуху України і що подібна діяльність несумісна з перебуванняму партії". У відповідь В. Брюховецький заявив: "йому точка зоруЦК Компартії України стосовно Руху невідома, оскільки офі-ційних рішень з цього питання, зокрема, Пленуму ЦК немає.Знає лише позицію окремих посадових осіб... У ході бесіди т.Брюховецький двічі наголосив думку, що припинити працю зістворення Руху вони не можуть. "Люди повірили нам, про щосвідчить велика кількість листів, що вони скажуть".

16 квітня135 років тому (1884) у Києві народився Валентин Шугаєвсь-

кий, український археолог, історик, нумізмат. Один з засновниківвидавництва "Сіверянська думка" (Чернігів). У 1930-ті роки під-давався репресіям з боку радянської влади. У 1947 емігрує доСША, де брав участь у підготовці "Енциклопедії українознав-ства". Помер 2 листопада 1966 року у США.

125 років тому (1894) в Житомирі народився Михайло Уса-нович, видатний хімік сучасності. Помер 15 червня 1981 року.

17 квітня220 років тому (1799) помер канцлер і cвітлійший князь Ро-

сійської імперії Олександр Безбородько. Народився 25 березня1747 року в Глухові нинішньої Сумської області.

105 років тому (1914) народився Микола Лемик, українсь-кий політичний діяч, член ОУН з 1932 року. За наказом ПУН

77

21 жовтня 1933 року вбив начальника канцелярії консульстваСРСР у Львові Майлова на знак протесту проти голодомору вУкраїні 1932—33 років, за що був засуджений до смертної кари,яку згодом було замінено на довічне ув’язнення. Після початкуДругої світової війни був звільнений, став одним із організа-торів Похідних груп ОУН. У жовтні 1941 року заарештованийгестапо і розстріляний у Миргороді.

18 квітня165 років тому (1854) народився Микола Сумцов, літерату-

рознавець, фольклорист, етнограф, історик культури, суспіль-ний діяч. Сумцов — один із фундаторів Харківської громадсь -кої книгозбірні (1886), член-кореспондент Петербурзької Ака-демії наук (з 1905), член НТШ у Львові, академік АН України(з 1919). Автор праць "Сучасна малоруська етнографія" (1892—1897), "Діячі українського фольклору" (1910), "Українські співцій байкарі" (1910), "Вага і краса української народної поезії"(1917), "Хрестоматія з української літератури" (1922). Помер 12вересня 1922 у Харкові.

19 квітня90 років тому (1929) Ленінградська театральна рада ухва-

лила рішення про створення в місті українського театру.20 квітня

105 років тому (1914) помер Костянтин Михальчук, мово-знавець, етнограф, основоположник української діалектології.В його дослідженні "Наріччя, піднаріччя й говори ПівденноїРосії в зв’язку з наріччями Галичини" (1877) вперше було до-сить повно представлено й описано українські говори з усієїтериторії їх поширення. Народився 2 січня 1841 року.

30 років тому (1989) біля приміщення Львівського міськви-конкому відбувся несанкціонований мітинг городян з вимогоюзареєструвати кандидатом у народні депутати СРСР поетаІвана Драча.

21 квітня 140 років тому (1879) в Лепляві Золотоніського повіту Пол-

тавської губернії народився Андрій Лівицький, українськийполітичний та державний діяч, член Центральної Ради, ЦК Се-

78

лянської спілки, голова Ради народних міністрів УНР, прези-дент УНР в екзилі. Помер 17 січня 1954 року в Карлсруе, похо -ваний на українському цвинтарі в Бавнд-Бруку (США).

75 років тому (1944) у Гурбівських лісах на Крем’янеччинівідбулася найбільша битва між більшовицькими підрозділамиі відділами УПА, в результаті якої українським повстанцямвдалося вирватися з оточення.

40 років тому (1979) у Києві відкрито театр драми і комедії.23 квітня

135 років тому (1884) народився Іван Шмальгаузен, укра-їнський зоолог та морфолог, академік АН УРСР та СРСР. Пра-цював в Київському університеті (1907—12, 1921—41), займавтакож посаду директора Інституту зоології та біології АНУРСР (нині цій установі присвоєно його ім’я). Основні науковіпраці присвячені еволюційній морфології, експериментальнійзоології, філогенії тварин, еволюційному вченню та біокібер-нетиці. Встановив закон параболічного зростання ембріонатварин та інші закономірності ембріогенезу й індивідуальногорозвитку тварин. Створив теорію стабілізуючого добору. По -мер 7 жовтня 1963 року.

20 років тому (1999) помер Олександр Маркевич, українсь-кий зоолог, академік НАНУ. Основні праці присвячені дослід-женням зоології безхребетних, проблемам загальної та спеці -альної паразитології. Описав чимало нових видів паразитич-них організмів, розробив методику та заклав організаційне під-ґрунтя для комплексних досліджень паразитоценологічнихвзаємовідносин. Член академії зоології в Агрі (Індія). Наро-дився 19 березня 1905 року.

24 квітня110 років тому (1909) у Кропивній на Чернігівщині наро-

дився Василь Довженок, український археолог, дослідникпам’яток Давньої Русі і слов’ян. Тривалий час очолював секторслов’яно-руської і середньовічної археології при Інституті ар-хеології АН УРСР. Помер 16 грудня 1976 року у Києві.

70 років тому (1949) у Києві відкрито Державний літера-турно-художній музей Т. Г. Шевченка.

79

25 квітня60 років тому (1959) у Стрию Львівської області народилася

Ольга Сергеєва (Шевченко), українська громадська дiячка на Зе-леному Клинi. Після закiнчення бiологiчного факультету Київсь-кого унiверситету з 1986 за сiмейними обставинами живе вУссурiйську (Приморський край), де в 1992 стала органiзаторомта першим головою Товариства української мови та культури.

26 квітня190 років тому (1829) народився Григорій Данилевський,

український і російський письменник. Автор творів про життя,побут, культуру та історію українського народу — "Повість проте, як козак побував у Бахчисараї" (1852), "Слобожани" (1853),"Полтавська старовина" (1856), "Українські казки" (1888). До-сліджував історію української літератури — "Основ’яненко"(1856), "Сковорода — український діяч ХVІІІ ст." (1862). Помер18 грудня 1890 року в Петербурзі, похований у Пришибі, те-пер — Балаклійського району Харківської області.

185 років тому (1834) народився Володимир Бец, українсь-кий анатом та гістолог, професор Київського університету.Вивчав механізм кровообігу печінки, будову наднирок, мозку,ростових процесів кісток. Відкрив хромафінну реакцію мозко-вого шару наднирок. Першим описав рухальну зону кори го-ловного мозку та відкрив (1874) у ній великі пірамідальні клі -тини (клітини Беца). Помер 12 жовтня 1894 року.

27 квітня115 років тому (1904) помер Михайло Старицький, письмен-

ник, театральний і культурно-громадський діяч, організаторукраїнського професійного театру. Виховувався у сім’ї Лисен-ків. Автор поетичних творів, романів, повістей, оповідань і на-рисів, перекладів творів Г.-Х. Андерсена, І. Крилова, Дж. Бай -рона, У. Шекспіра, Г. Гейне та ін. Зробив великий внесок у роз-виток українського професійного театру. З 1883 — керівник ірежисер першої об’єднаної української професійної трупи, бувдиректором трупи М. Кропивницького, директором і режисе-ром трупи М. Садовського. Твори: "Ой не ходи, Грицю, та й навечорниці", історична драма "Маруся Богуславка" за сюжетами

80

М. Гоголя та ін. Основоположник українського історико-при-годницького роману, автор трилогії "Богдан Хмельницький",дилогії "Молодість Мазепи" тощо. Народився 14 грудня 1840року в Кліщинцях, тепер — Черкаська область.

95 років тому (1924) помер Микола Андрусов, українськийі російський геолог та палеонтолог, професор Київського уні-верситету, академік ВУАН, один із основоположників палео-екології. Відкрив на дні Чорного моря залишки післятретинноїфауни каспійського типу та встановив "зараженість" глибиннихшарів моря сірководнем. Народився 19 грудня 1861 року.

50 років тому (1969) у Вашингтоні помер відомий українсь-кий учений і державний діяч Роман Смаль-Стоцький. Наро-дився 8 січня 1893 року в Чернівцях.

28 квітня100 років тому (1919) до Царгороду (Стамбула) прибуло По-

сольство УНР на чолі з Олександром Лотоцьким. 29 квітня

140 років тому (1879) помер Пилип Морачевський, поет-ро-мантик, перекладач, лексикограф. Сформував "Словарь мало-российского языка по полтавскому наречию" (1853, не надру -кований), писав для шкіл підручник "Священна історія". Наро-дився 26 лютого 1806 року.

110 років тому (1909) в Олеську поблизу Львова народивсяПетро Оришкевич, відомий організатор українського шкіль-ництва на чужині. Помер 5 жовтня 1982 року у Вашингтоні.

30 квітня135 років тому (1884) помер Сергій Арфер’єв, київський клі-

ніцист, терапевт-новатор. Ординарний професор, декан медич-ного факультету Університету Св. Володимира (1850—54).Голова товариства київських лікарів (1857—60). Народився 4жовтня 1816 року.

Квітень100 років тому (навесні 1919) у Владивостоцi було сформо-

вано 1-й Український Далекосхiдний Ново-Запорiзький курiньвiльного козацтва в складi 150 козакiв та 27 старшин на чолі зМикитенком. Згiдно з наказом Верховного Правителя Росiї ад-

81

мірала Колчака 20 червня 1919 року курiнь був розформова-ний, а особовий склад куреня у повному складi заарештова -ний, пiсля чого його було розпорошено по iншим вiйськовихчастинах. Пiзнiше частина воякiв куреня дезертувала з колча-кiвського вiйська, ставши основою українських партизанськихзагонiв у Приморщинi, а iнша частина брала участь у проти-колчакiвському повстаннi у Владивостоцi 31 сiчня 1920 року.

100 років тому (1919) відбувся з’їзд лiнiйних УкраїнськихРад Схiдньо-Китайської залiзницi в Маньчжурії.

82

СКОВОРОдА хх СТОлІТТЯ(до 125-річчя від дня народження дмитра Чижевського)Серед багатьох талантів України ХХ сто-

ліття українство представлене подвижниць-ким науковим чином видатного мислителя,талант котрого засвітився яскравою зіркою нанебосхилі світової філософії. Йдеться проуродженця Секреторівки на нинішній Кіро-воградщині Дмитра Чижевського (4.04.1894—18.04.1977). Це той випускник Київськогоуніверситету, про якого казали: Чижевсь-кий — Сковорода ХХ століття. За словамиакадеміка Омеляна Пріцака, "його теж ловив світ, але не зловив,бо з більшовицького арешту він втік на Захід. Але й там не втра-тив тісних зв’язків з Україною, а примножив славу її науки".

Це той наш філософ, котрий уперше застосував понятійнийапарат і методи європейської науки до історії української куль-тури, трактував її в контексті європейського процесу, відкривдля світу надбання українського барокко.

Хоча в цьому контексті необхідно зазначити про ті складнітрансформації, що відбувалися з Чижевським на шляху до са-мопізнання й самоусвідомлення: в 1914 році він обурюється за-бороною царських властей відзначати столітній ювілей ТарасаШевченка, а 22 січня 1918 року як представник російської мен-шини в Центральній Раді голосує проти незалежності України.

Лише пізнавши всі "принади" "русского мира" в різних об-гортках: а це і спалення Добровольчою армією Денікіна укра-їнських книг у Києві, і комуністичний терор, коли його самогов 1921 році більшовицький конвоїр ледве не застрелив, бо нехотів "томитися, йдучи на гору до тюрми", Дмитро Чижевськийостаточно пориває з цією ідеологією. Виїхавши за кордон, одер-жує запрошення читати лекції в Українському високому педа-гогічному інституті в Празі, де вів курси з історії філософії,історіографії філософії, вступу до філософії, естетики.

Підтримуючи контакти з російськими емігрантськими сере-довищами, Чижевський водночас поширює в них свої наукові

83

концепції щодо розвитку української філософської думку. УПразі він видав курс лекцій з логіки (1924) та першу частинухрестоматії з історії філософії (1926), монографію "Фільософіяна Україні (Спроба історіографії)", згодом — "Нарис з історіїфілософії на Україні" (1931).

Проте найбільшу увагу на еміграції вчений приділив філо-софії Григорія Сковороди, написав на цю тему низку статей іспеціальну монографію "Філософія Г. С. Сковороди". Серед за-значених статей дві було надруковано у російських виданнях:Сковорода и немецкая мистика // Тр. Рус. нар. ун-та в Праге.— 1929. — Т. 2. — С. 283—301; Философия Г. С. Сковороды //Путь (Париж). — 1929. — Т. XIX. — С. 23 — 56.

Підготувавши ці та багато інших праць, Дмитро Чижевсь-кий по праву заслужив визначення Сковороди ХХ століття.

"КОЖНА ГОдИНА МАЄ дЕРЖАВНЕ ЗНАЧЕННЯ В ЦЕЙ МЕНТ"(до 100-річчя тимчасового перенесення столиці УНР до Рівного)

Боротьба за утвердження Української державності навесні1919 року відбувалася в надзвичайно складних умовах. Дово-дилося не тільки маневрувати на фронті поріділими військо-вими з’єднаннями, але досить часто змінювати і дислокаціюурядових установ. А це викликало необхідність переносити йстолицю воюючої держави.

Якраз про такі вимушені обставини нагадує телеграма ГоловиДиректорії й Головного отамана військ УНР Симона Петлюрикомандуючим фронтами, комендантам залог, редакціям газет пройого розпорядження перенести осідок Уряду УНР в Рівне.

Оригінал телеграфної стрічки від 1 квітня 1919 року якраз ізасвідчує той високий рівень напруги й відповідальність мо-менту, який характеризує боротьбу за Українську державність.

Красного 480. 210. 28. 111. 115 Тільки Камян(ець) для губкомісара, товаришу військового

міністра Сиротенко, особливому коменданту залоги Жуківсь-кому, редакції "Життя Поділля"

Копії: Підволочиськ, штаб фронту, полковнику Стефаніву

84

Здолбуново, начштабу Дієвої Армії отаману МельникуРівне, отаману ОскілкоБердичів, отаману КовальчукХодорів, військовому міністру ШаповалуКомандуючому галицьким фронтом, отаману Омеля-нович-ПавленкоГусятин, заступнику Головради міністрів АрхипенкоРівне, редакція "Вільної України"

В зв’язку з поліпшенням нашого становища на всіх фронтах і по-сування нашого війська наперед, наказую зробити розпорядження,аби евакуйовані до Каменця міністерства негайно вирушили до Рів-ного, де одержать дальнійших вказівок в справі організації держав-ної праці. В місцевостях, увільнених від ворогів нашої державноїорганізації влади, вільних місцевостях нашого тилу крапка Нетільки кожен день, а кожна година має державне значення в сучас-ний мент (...) поскриплюють усіх наших військових частин, якізабув (ши) всі свої політичні сварки і партійні суперечки, несутьсвою кров і своє життя на овтар Отчизни крапка Цей мій наказ не-гайно надрукувати у всіх часописах Каменця для широкого опові-щення населення і попередити, що всякий саботаж або свідомепротиділа (ння) в справі виконання цього наказу я буду розглядатияк державну зраду, як ніж в спину нашої дорогої України крапка

Ч. 19393. Головний Отаман Петлюра.

З МОлОдИх лІТ — СЕРЕд БОРЦІВ ЗА ВОлЮ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

(до 100-річчя від дня народження Петра Стерча)Не кожному щастить мати п’ятнадцять рід-

них братів і сестер — уродженець ЗакарпаттяПетро Стерчо (14 квітня 1919—18 червня1987) їх мав. Однак і за таких умов родина далайому можливість здобути освіту в Мукачівсь-кій торговельній академії. А вивчивши вцьому поважному навчальному закладі, крімпрограмних дисциплін, ще й іноземні мови,філософію, літературу, юнак розширив свій

85

світогляд, освідомився українською національною ідеєю. Відтак змолодих літ він — серед борців за волю Карпатської України, якабула проголошена в березні 1939 року.

Цією боротьбою для українського народу і розпочаласяДруга світова війна, коли Угорщина здійснила агресію на іс-нуючу в той час державу нашого народу — Карпатську Україну.Вона першою в Європі зі зброєю виступила проти організато-рів нової війни. І це було надзвичайно важливо засвідчитиперед світом незломність українців — чехи, скажімо, без жод-ного пострілу здали свою державну суверенність гітлерівськійармії, а український народ зброєю "Карпатської Січі" оборонявправо бути господарем на власній землі проти наступу угорсь-кої армії з півдня, а польської — з півночі, яким активно допо-магали Італія та Німеччина.

Після поразки державницьких змагань на рідному Закар-патті Петро Стерчо змушений був емігрувати на Захід, де всерпні 1939 захистив дисертацію на здобуття наукового сту-пеня доктора економіки. Це знадобилося йому, коли в повоєн-ний час доля закинула до Баварії, де викладав у торговельнійшколі в таборі в Аугсбурзі. Поряд з цим відзначався активні-стю в громадській роботі.

Переїхавши за океан, Петро Стерчо продовжив науковийпошук, надаючи вже перевагу політичним наукам, у царині якихтакож був удостоєний ступеня доктора. Оволодів також методамиісторичного дослідження. А вивчивши доступні джерела, зміг під-готувати унікальну книгу "Карпато-Українська держава".

Широкій громадськості Петро Стерчо відомий і як талано-витий журналіст, статті якого постійно з’являлися в діаспорнійперіодиці США і Канади.

"ЗА дІЙСНЕ ПРИлУЧЕННЄ СВОЄЇ ОБлАСТИ дО ТОЇ дЕРЖАВИ"

(до 100-річчя звернення закарпатських українців до директорії УНР про підтримку)

Закарпаття одвічно прагнуло до возз’єднання з ВеликоюУкраїною. Особливо чітко проявилося це 21 січня 1919 року,

86

коли за почином Руської Ради Мараморощини Народні Зборицього краю висловилися за входження до Української Само-стійної Соборної Держави. Ця ідея продовжувала жити і в сер-цях тих закарпатців, котрі змушені були в умовах агресії сусідівперебратися за гірські перевали до Галичини, що видно з резо-люції з’їзду закарпатських українців у Станіславові наприкінціквітня— початку травня 1919 року.

З цього документа чітко випливає, що саме УНР закарпатцібачать тією формою державності, яка зможе задовольнити їхнінаціональні права й підтримати матеріально й духовно в ті не-легкі часи. Думається, що це звернення — один з численнихфактів на підтвердження єдності закарпатців з рідними бра-тами на сході, що спростовує концепції ідеологів політичногорусинства про "четвертий східнослов’янський народ на Закар-патті".

* * *РУСЬКА (УКРАЇНСЬКА) ЦЕНТРАЛЬНА РАДА НА УГОРЩИНІ

Резолюциї ухвалені одноголосно З’їздом ЗакарпатськихУкраїнців в Станіславові в днях 29. 30. цвітня і 1 мая 1919. р.

І. З’їзд Закарпатських Українців в Станіславові дня 29. 30.цвітня і 1. мая 1919. р. шле Українській Армії на руки Голов-ного Отамана Симона Петлюри привіт і щиру подяку за ге-ройську оборону самостійности Української Народньої Рес-публики.

ІІ. І. З’їзд Закарпатських Українців згідно з постановою Все-народних Зборів Закарпатських українців в Хусті з 21. січня1919. р. обстоює з’єдиненнє усіх українських земель в одну дер-жаву в формі Народньої Республики і протестує рішучо протинаїзду чужинців на територию Закарпатської України.

2. З’їзд звертається до Правительства Соборної України,щоби Оно внесло протест проти сього наїзду до Держав Поро-зуміння.

3. З’їзд взиває усіх українців Закарпаття, щоб спільно боро-лися за самостійність Української Держави та за дійсне прилу-ченнє своєї области до тої Держави.

4. З’їзд звертаєся до всіх Українців Придніпрянщини, Га-

87

личини і Буковини з зазивом допомогти Закарпатським Укра-їнцям в їх боротьбі за визволеннє з ворожого ярма.

5. З’їзд звертаєся з проханнєм до Високої Директориї, Міні-стерії У. Н. Республики та Секретаріяту Західної Области У. Н.Республики поспішити як найскорше з видатною помочию ворганізациї Закарпатських Українців та з харчами для голод-ного населення.

6. З’їзд домагає ся, щоби допустити до місиї на Париську кон-ференцию двох заступників Закарпатських Українців і умож-ливити їм як найскорше виїзд до Парижа.

ІІІ. 7. З’їзд стверджує конечність організациї кооператив наЗакарпатській Україні та просить Дніпро-Союз як Централюспоживчих товариств обняти своєю діяльністю ЗакарпатськуУкраїну.

ІV. 8. З’їзд просить Високу Директорію, зглядно МіністерствоНародньої Освіти заопікувати ся народньою освітою в Закар-патській области, а саме:

а.) призначити на народню освіту в Закарпатській Українівідповідний фонд;

б.) подбати о відповідну шкільну книжку як також о кни-жочки загально-освітнього змісту та часописи для народу;

в.) установити стипендії для образованнє учительських кан-дидатів із Закарпатської области.

9. З’їзд висказує подяку "Молодій громаді" і єї Угро-Укра-їнській секциї за дотеперішну хосенну діяльність в організа-циї культурно-освітнього життя на Закарпаттю та проситьсекцию

а) щоби дала почин до створення окремої інституциї, яка би за-нялася організациєю Закарпатських Українців в ширшім розмірі,

б) щоби припільнувала виконаннє ухвал З’їзду.Станіславів, дня 1. мая 1919. р.Президія З’їзду і Руська Центральна Нар. Рада:Иван Волощук Др Михайло Бращайко

ПредсїдательДр Кисілевський Кость Іван СтавничийПредсідатель З’їзду секретар З’їзду

88

ЩОБ ПРИхОВАТИ ПРАВдУ ПРО ГОлОдОМОР(до 85-річчя вилучення з сільських рад документів

про смертність у 1932—1933 роках)Щоб приховати справжній стан зі смертністю населення в

1932—1933 роках у багатьох районах УСРР вирішили замовчу-вати цей факт. Так, 27 квітня 1933 року бюро Брацлавського рай-кому КП (б) У Вінницької області, визнавши, "що голодуваннянабирає дійсно широкого розміру як по кількості сіл, так і по роз-міру в кожному селі і має тенденцію поширення", водночас ухва-лює: "Вважати за неприпустиме факти реєстрації смерті покнижках ЗАГС окремими сільськими Радами "від голоду", ос-кільки це ніким не встановлено. Запропонувати фракції райви-конкому дати сільським Радам відповідні вказівки по цьому".

Така політика влади дезорієнтувала працівників сільрад, якіреєстрували факти смертей, і спричинилася до того, що в багатьохмісцях почали не тільки фальсифікувати діагнози, а й прихову-вати масовість цієї трагедії. Відтак 28 серпня 1933 року Вінницькеобласне УНГО наголошувало про несвоєчасне звітування про рухнаселення на місцях. Зокрема, вказувалося, що не здали звіти затравень—червень Бершадський, Гайсинський, Джулинський, Ко-зятинський, Муровано-Куриловецький, Немирівський, Теофі-польський, Тиврівський, Чуднівський і Янушпільський райони.Водночас Бердичівський район надав неповноцінний статистич-ний матеріал за червень — з 39 сільрад звітні матеріали надійшлитільки з 20. Подібна картина спостерігалася також і в Брацлавсь-кому (43 і 17), Заславському (58 і 41), Іллінецькому (48 і 19),Кам’янецькому (38 і 23), Козятинському (48 і 23), Копайгородсь-кому (37 і 9), Славутському (65 і 43), Старокостянтинівському (46і 30), Тиврівському (33 і 16), Шаргородському (45 і 25).

А Вінницька міськрада, до складу якої входили десятки на-вколишніх сіл, навіть у середині листопада 1933 року не про-звітувала про рух населення в першому півріччі.

Далі — більше: в квітні 1934 року сільрадам цього регіону на-дійшла вказівка: "Негайно відберіть книжки ЗАГС про смерть за1932 та 1933 роки і надішліть такі до спецчастини міськради…".

Усвідомивши на початку 1934 року масштаб Голодомору вУСРР, більшовицька влада почала ховати первинні документиз обліку населення по всій республіці.

89

Так, 13 квітня 1934 року Одеський облвиконком ухвалив рі-шення про вилучення книг актових записів за 1932—1933 рік іпередачу їх на зберігання до таємних частин райвиконкомів,"зі злочинним обліком народження та смертей в сільрадах врезультаті роботи "чужих елементів".

Подібну директиву до міськрайвиконкомів 20 квітня 1934 рокурозіслали власті Харківської області, в якій вимагалося "очиститьсельсоветы от классово-враждебных и чуждых элементов, уста-новив регулярное наблюдение за делом регистрации актов".

90

Цей документ, до речі, гласив: "Все книги регистрации смер-тей за 1933 год и за 1932 год, начиная с ноября месяца Област-ной исполнительный комитет требует изъять из сельсоветов ипередать для хранения в секретную часть райисполкомов".

Що це дало яскраво свідчать факти по Красноградськомурайону Харківської області — ця передача призвела до того, щобагато документів просто зникла:

1931 1932 1933 1934Нар. Пом. Нар. Пом. Нар. Пом. Нар. Пом.

Красноград 216 164 344 191 - 1186 152 88Березівка 85 - 60 71 17 115 28 12Берестовенька 266 - 188 93 57 525 40 18Вільховий Ріг - - - 23 - 324 11 5Добренька 68 - 90 34 13 553 25 6Кирилівка 94 - 36 64 23 127 35 17Кобзівка 48 - - 38 - 229 - -Лукашівка 50 - 32 37 10 203 14 -Мокрянка - - 12 14 5 72 8 14Мик.- Комишуваха 27 - - 53 - 271 29 28Наталине - - 91 64 42 96 34 33Н. Михайлівка - 17 - 22 - 172 - 5Н. Павлівка 22 - 15 6 8 52 25 8Оленівка - 98 10 13 - 86 8 8Петрівка - 98 106 84 24 501 47 27Піщанка - 127 152 147 74 563 64 99Попівка - 30 84 60 36 290 52 46Тишенківка - 43 1 39 - 371 22 4*Циглерівка - 254 8 25 6 207 12 -Хрестище - - 70 - 21 665 17 14

Водночас уцілілі документи, наприклад, Кирилівської сіль-ради, розкривають своєрідне ноу-хау тодішніх ЗАГСів — фік-сувати смертні випадки через досить тривалий час. Скажімо,тільки 11 січня 1934 року виписується документ про смертьМотрі Чубач, яка сталася 13 грудня 1933, 31 січня — кончинуПилипа Бойка 3 травня 1933 і Михайла Бойка (сина) 3 червня1933, Василя Бойка (сина) 11 червня 1933, Миколи Бойка (сина)за 15 липня 1933, Петра Бойка (сина) 10 липня 1933.

Такі факти виявляються і в роботі Наталинської сільради:смерть Софії Черненко 20 серпня 1933 оформлена тільки 12

91

січня 1933, Клави Безрідної (25 липня 1933) — 30 січня 1934,Кирила Юрченка (20 вересня 1933) — 19 лютого 1934, АндріяВисочина (15 червня 1933) — 20 лютого 1934.

Вісімнадцятирічний Андрій Асеєв з Піщанки, котрий відій-шов у засвіти 10 липня 1933, зафіксований у книзі реєстраціїтільки 13 жовтня 1934 року. Він був таким двадцятим з числазареєстрованих у 1934 році 99 померлих.

Цікава ситуація виявлена в матеріалах ЗАГСу Борівськогорайону. Серед 55 свідоцтв про смерть за 1934 рік по Піско-Радь-ківській сільській раді, з яких 12 про смерть у 1933 році, вкла-дено і 24 документи про смерть, що були оформлені в 1933 році.

Про абсолютно незадовільне збереження документів прореєстрацію руху населення під час Голодомору 1932 – 1933років можемо переконатися з аналізу матеріалів органів ЗАГСу,які були нещодавно передані до Державного архіву Полтавсь-кої області. Наприклад, в Шершнівці Лубенського району сві-доцтва про народження за всі передвоєнні роки є, а документівпро смерть за 1932—1933 — жодного. Така ж картина і з мате-ріалами про рух населення села Яблунівка Лохвицького району.Тут є всі документи про народжених у 1930-х роках, а от доку-менти про смерть залишилися лише з 1936.

Про який належний облік руху населення можна говорити,якщо в Бабшинській сільраді Кам’янець-Подільського району ни-нішньої Хмельницької області реєстрацію смертей у 1933 роцірозпочали лише 28 липня. Якщо хтось залишався з родичів, тосмерть людини фіксувалася зі слів, хоч і заднім числом. Але чимогла пам’ять уцілілих та й реєстратора адекватно сприймати си-туацію, коли окремі смерті датувалися… 31 квітнем 1933 року.

А те, що було зафіксоване на папері, чи воно все могло збе-регтися, якщо переховування архівних матеріалів на місцях пе-ребувало в неприпустимому стані, зокрема, "немирівськіматеріяли знаходяться розкиданими у конюшні", як про цестверджувалося у документах Вінницького облвиконкому.

Зрозуміло, цей хаос був потрібний більшовицькій владі длятого, аби приховати правду про Великий Голодомор. Але за-вдання для сьогоднішніх дослідників полягає в тому, аби ре-тельно вивчити все те, що збереглося, й намагатися встановитинайбільш наближену до реальності картину про справжнійстан смертності в 1932—1933 роках.

92

ТРАВЕНЬ

93

3 травня95 років тому (1924) у Києві загинув видатний український дер-

жавник Микола Міхновський. Народився 26 листопада 1873 рокув Турівці нинішнього Прилуцького району Чернігівської області.

4 травня255 років тому (1764) народився Петро Лодій, український та

російський філософ. Помер 10 червня 1829 року в Санкт-Петер-бурзі.

5 травня100 років тому (1919) 5 травня 1919 року до Риму прибула

перша Дипломатична місія УНР на чолі з виконуючим обов’яз -ки голови Василем Мазуренком.

6 травня190 років тому (1829) народився Степан Ніс, фольклорист,

етнолог, письменник, народний лікар, громадський діяч. Якодин із фундаторів Чернігівської "Громади" поклав початокЧернігівській громадській бібліотеці. Помер 10 січня 1901 рокув Городні нинішньої Чернігівської області.

115 років тому (1904) народився Юрій Делімарський, елек-трохімік, академік АН УРСР (з 1957). Один із авторів відкриття(1975) явища переносу металу з катоду на анод при електролізііонних розплавів. Помер 2 червня 1990 року.

7 травня115 років тому(1904) на Кубані народився видатний укра-

їнський геолог Микола Єфремов. Помер 13 вересня 1962 рокув США.

30 років тому (1989) помер Ісидор Нагаєвський, українськийгреко-католицький священик, історик. Народився 4 липня 1908року.

9 травня120 років тому (1899) народився Микола Балуховський,

укра їнський геолог. Встановив закономірності формування,розміщення та методи дослідження родовищ нафти та газуУкраїни та ряду інших країн Східної Європи. Один з першовід-кривачів Шебелинського газового родовища. Помер 6 січня1977 року.

94

100 років тому (1919) у Радивилові на Волині Симон Пет-люра перебрав на себе обов’язки Голови Директорії УНР.

10 травня190 років тому (1829) помер Євстафій Звіряка, доктор меди-

цини, педагог, організатор медичної освіти в Україні. Був при-значений на посаду професора одного з перших в Україні війсь-ково-медичних закладів — Єлисаветградської медико-хірургічноїшколи (1787—1796). Народився 1748 року на Чернігівщині.

11 травня95 років тому (1924) політбюро ЦК КП(б)У рекомендувало

представникам УСРР у союзній комісії з кордонів "не підніматипитання про Крим".

12 травня20 років тому (1999) за iнiцiативою Владивостоцького укра-

їнського товариства "Просвiта" згiдно із законом РФ "Про на -цiо нально-культурну автономiю" засновано Українську націо -нально-культурну автономію Владивостока, яка створена наосновi добровiльної самоорганiзацiї з метою задоволення на-цiонально-культурних iнтересiв українцiв, вирiшення питаньзбереження нацiональної самобутності, розвитку рiдної мови,освiти, нацiональної культури, пiдтримання культурних, нау-кових зв'язкiв з українцями, що мешкають в iнших країнахсвiту, захисту прав та iнтересiв своїх членiв в порядку, зазначе-ному дiючим законодавством. На установчих зборах головоюобрано — Орисю Бондаренко, заст. голови — В’ячеслава Чор-номаза, секретарем — Ольгу Огороднiкову.

13 травня170 років тому (1849) народився Панас Мирний (спр. прізв.

Рудченко Панас), письменник, фольклорист, публіцист, гро-мадський і культурний діяч. Помер 28 січня 1920 року в Полтаві.

14 травня150 років тому (1869) народився Олександр Фомін, ботанік,

академік ВУАН. Розробив перше ботанічне районування тери-торії УРСР. Помер 16 жовтня 1935 року.

40 років тому (1979) помер Костянтин Клепачівський, укра-їнський державний діяч, фінансист. У 1918 був одним із орга-

95

нізаторів Державного банку УНР. У 1920–30-х роках жив в еміг-рації у Варшаві, у 1945 переїхав до Німеччини, з 1949 — до Фі-ладельфії (США). Народився 12 жовтня 1887 року.

15 травня165 років тому (1854) у Зарубинцях (нині — Тернопільська

область) народився Іван Горбачевський, біохімік та епідеміолог,академік АН УРСР. Працював в Українському Вільному Уні-верситеті у Празі, був його ректором (з 1924 року). Одним зперших виділив амінокислоти і встановив, що вони є складо-вою частиною білків. Ініціатор створення української хімічноїтермінології. Помер 24 травня 1942 року.

160 років тому (1859) народився Панас Саксаганський (спр.прізв. — Тобілевич), український актор і режисер, театральнийдіяч. Грав у трупах М. Старицького, М. Кропивницького, М. Са -довського, утримував власні трупи, виступав у театральних

товариствах. В 1918 р. заснував у Києві Народний театр, на базіякого (1922) було створено Український драматичний театр ім.М. Заньковецької. П. Саксаганський утвердив на українськійсцені соціально-психологічну драму, запровадив план поста-новки вистави. Помер 17 вересня 1940 року в Києві.

95 років тому (1924) у Кам’янці-Подільському народиласяСофія Березанська, український археолог, фахівець з добибронзи. Особливо великий внесок зробила у дослідження По-лісся і лісостепової смуги.

50 років тому (1969) помер Антін Монастирський, українсь-кий живописець, народний художник УРСР (1957). Народився14 листопада 1878 року.

16 травня125 років тому (1894) народився Петро Курінний, українсь-

кий історик культури та історіографії, археолог, етнограф, ми-стецтвознавець, професор Українського Вільного Університету.Помер 25 листопада 1972 року в Мюнхені (ФРН).

16 травня75 років тому (1944) у гітлерівському концтаборі Заксенхау-

зен загинув член Проводу Революційної ОУН Іван Габрусевич.Народився 1902 року на Львівщині.

96

18 травня75 років тому (1944) більшовицька влада депортувала крим-

ських татар у східні райони СРСР19 травня

250 років тому (1769) помер Григорій Левицький (справжнєпрізвище Ніс), український живописець і гравер. Представникукраїнського бароко. Народився близько 1697 року.

175 років тому (1844) народився Микола Мурашко, укра-їнський живописець і педагог. Автор творів: "Мотив околицьКиє ва", "Дніпро", "Український пейзаж", портретів Т. Шевченка,П. Моги ли, М. Ге. У творчому доробку книга "Спогади староговчителя". Заснував Київську малювальну школу. Помер 22 ве-ресня 1909 у Києві.

85 років тому (1934) у Києві відбувся Міжнародний конгресвчителів.

35 років тому (1984) померла Валентина Чистякова, укра-їнська актриса, народна артистка УРСР, дружина і учениця Ле -ся Курбаса. Виступала на сценах театрів Києва, театрі "Бере - зіль",Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Г. Шев-ченка. Викладала в Харківському інституті мистецтв. Авторстатей з питань акторської майстерності, спогадів про А. Буч -му, Леся Курбаса. Народилася 18 квітня 1900 року.

22 травня140 років тому (1879) у Полтаві народився Симон Петлюра,

один з найвидатніших українських державників ХХ століття.Убитий агентом НКВС Самуїлом Шварцбардом у Парижі 25травня 1926 року.

30 років тому (1989) біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Ки-єві вперше в столиці України були масово підняті національнісиньо-жовті прапори.

23 травня65 років тому (1954) на Львівщині спецбоївка МДБ взяла в

полон останнього Головного Командира УПА, Генеральногосекретаря УГВР і Голову Проводу ОУН в Україні генерал-хо-рунжого Василя Кука.

25 травня

97

100 років тому (1919) Надзвичайний і Повноважний посолУНР у Ватикані граф Михайло Тишкевич вручив вірчі грамотиГлаві Вселенської Церкви.

26 травня 30 років тому (1989) в Київському державному університеті

імені Т. Г. Шевченка було створено організацію Народного РухуУкраїни.

27 травня155 років тому (1864) народився Іван Кияшко, осавул Ку-

банського козацького війська, автор багатьох праць про засе-лення запорожцями Кубані. Помер у Краснодарі 13 червня 1921року.

30 травня 100 років тому (1919) На II-й сесiї Української Крайової Ради

у Владивостоцi було ухвалено Конституцiю українства Дале-кого Сходу.

98

ЗАВЖдИ ПІд НАЦІОНАлЬНИМ ПРАПОРОМ(до 140-річчя від дня народження Симона Петлюри)

Привид мазепинства після Полтавськоїбитви 1709 року понад два століття лякавревнителів російської національної ідеї.Воно як самовираження українського сепа-ратизму настільки наганяло страху ім-перським великоросам, що вони навітьзаборонили 1914 відзначати 100-річчя віддня народження Тараса Шевченка, бо це,мовляв, буде переглядом українсько-мазе-пинських сил, що вважають себе окреміш-нім європейським народом з правом власної держави підсиньо-жовтим прапором.

Однак у 1917 російські великодержавні шовіністи заклякливід нового переляку: виявляється, в лавах українців з’явивсяновий провідник, який не тільки підхопив мазепинський стягборотьби за волю рідного народу, а й розпочав енергійно вті-лювати в життя найголовніший заповіт Мазепи: "Же чрезшаблю маєм право!"...

І це надзвичайно налякало Москву: до нагромадженого ду-ховного потенціалу, відтепер в російській армії й на флоті тво-рилися під його опікою збройні відділи українства. Цейневійськовик Симон Петлюра, виявляється, може сам прибутив Ставку Верховного Головнокомандуючого як голова Укра-їнського Військового Генерального комітету і вимагати відімені української збройної сили.

Як не дивно, але царські генерали і міністри змушені кори-тися, оскільки перед ними вже не мазепинці, яких можна булолаяти заочно скільки завгодно, а озброєні петлюрівці. Відтак ізроджується в найширших українських масах сподівання науспіх визвольного здвигу, а в його противників люта ненавистьдо цієї зовні скромної і непоказної цивільної людини, висуну-тої озброєним людом у провід національної армії.

Велику працю візьме на свої плечі та невеличка купка людей,які й стануть першими петлюрівцями. Вони перші закладати-

99

муть той наріжний камінь, на якому виросте "величний храмнашої державної окремішности, нашої непереможної досі волідо незалежного, вільного життя".

Справді, "тільки із заснуванням у Києві при ЦентральнійРаді військового осередка — Українського Військового Гене-рального Комітету і організації ним Української армії — всізмагання нашого народу до волі — національної і соціальної— обняли реальні форми і перейшли в життя. Вперше в стінахГенерального Комітету як центрі організованої збройної силивільного народу були засіяні здорові, міцні зерна єдиного за-логу нашої незалежности — негайного формування власної на-ціональної армії".

Так, невеличкий гурток військових людей-патріотів разом з"найкращими провідниками нашого народу одразу ж збагнуввсю вагу свого завдання, всю могутню силу єдиного реальногофактора всякого державного існування і будівництва, своє-часно зрозумівши самий дійсний аргумент проти численнихворогів наших — се організацію збройної сили народу. І от, недивлячись на всі підводні і надводні каміння, рифи і скелі, недивлячись на сотні явних і таємних ворогів — цей маленькийгурток людей, ентузіастів здавалось би нездійснимої ідеї –почав свою працю на фронті і в запіллю б. російської армії. І зкрутістю голуба, і з хитрістью змія і нарешті з мечем або руш-ницею в руці завжди під національним прапором робили своє,зразу зовсім непомітне діло ці люде…".

З цими своїми першими соратниками Симон Петлюра роз-будовував українське військо, свідченням чого десятки йогонаказів і розпоряджень, звернень і листів. А ще тисячі тих укра-їнських патріотів, що потім прилучалися до святої справи — їхтреба також пам’ятати, бо вони йшли за Петлюрою, хоч знали,що боротьба за Україну —важка і на довгі роки. Йшли, хочзнали, що багато хто не вірив, що українцям вдасться здобутивласну державу.

Але Україна мала Петлюру, який у найскладніших ситуаціяхвислуховував підлеглих, а потім ухвалював рішення. Скажімо,коли його усунули з посади організатора українського війська,

100

яке, до того ж, Центральна Рада безвідповідально розпустилай залишила Україну без збройної сили перед агресією більшо-вицької Москви, він не залишився осторонь справи захистурідної землі — погодився очолити створення ГайдамацькогоКоша Слобідської України, щоб зупинити ворога на сході.

Тоді патріотичні вояки вносили різні пропозиції: піти в Га-личину, в пінські болота, в Білу Церкву — центр руху вільногокозацтва, але Петлюра мовчки не погоджувався з цими пропо-зиціями. Від одного з учасників наради надійшла нова пропо-зиція: підірвати залізниці, всіма способами затриматипросування червоної армії Муравйова на Київ, загону кину-тися назад, придушити повстання, звільнити Центральну Раду,після чого зустріти ворога на березі Дніпра. З цим планом Пет-люра погодився цілком. Але перед тим, як його втілювати вжиття, необхідно було перевірити настрій козаків.

Уночі при світлі багать за сигналом були зібрані гайдамаки.Ця рада нагадувала щось історичне з часів козаччини: навколосніг, палають багаття, міцніє мороз, а тисяча гайдамаків зісвоїми червоними шликами на баранячих шапках зі зброєю в

101

руках слухають промову Симона Петлюри: "Ми маємо розій-тися, або боротися далі. Якщо боротися далі, то ми уже пере-буваємо в кліщах. Перед нами — всі можливості загинути, імайже немає сподівань на порятунок. Чи бажаєте припинитиборотьбу, чи вмерти за Україну? "На Київ, за Україну, пійдемона смерть, але не прикоротим боротьби!".

Національний ентузіазм цієї невеликої групи скріпив ухвалу,прийняту на нараді. Штаб Гайдамацького корпусу того ж днядає наказ підірвати залізничні мости, стрілки, водокачки, дроти— знищити все необхідне, аби затримати рух червоних військна Київ. Наступного дня українські війська (гайдамаки, січо-вики, юнацька школа розпочали наступ на Київ. Втративши до30 вбитими, петлюрівські війська увірвалися до столиці й за-кріпилися в Києво-Печерській лаврі.

До останньої можливості Симон Петлюра боронив Київ,давши можливість нашим дипломатам підписати в Берестімирний договір з Центральними державами, що означало ви-знання незалежної України. Потім він на чолі українського вій-ська повернеться до столиці України, визволяючи її перший развід більшовиків.

Через кілька місяців Симону Петлюрі волею Всевишнього йукраїнських повстанців буде доручено знову визволяти Київ –тепер уже від проросійських гетьманців. Напередодні цього, 27листопада 1918 року, голова Директорії УНР Володимир Вин-ниченко записує у Фастові: "День туманний, оповитий вогкоюмрякою, однотонний і невиразний, — такий самий, як нашемайбутнє. Найгірше те, що рух цілком несподівано набравокраску приватної марки одної—двох людей. С. В. Петлюрастав лозунгом справи. Сьогодні маси мають до нього симпатіюі довір’я. А що буде, як симпатія до особи перевернеться в ан-типатію через якийсь невдачний вчинок цеї особи?

Широке громадянство, мабуть, певне в тому, що головноюсилою і рушієм у цій справі є та особа, ім’я якої у всіх на устах.Маси судять дуже схематично, вони до наївності невибагливій неаналізуючі.

Цікаво, що буде за тиждень, як вийдуть на арену інші імена,

102

як уступляться ще іншим. Наче бульбашки в казані. А казанкипить, бурлить, поки щось у ньому не звариться або якась ні-мецька чи антантська сила не погасить його силою".

Цей талановитий письменник ніяк не може зрозуміти все-народної популярності Петлюри, не вірить, що того підтри-мають прості українці. 26 листопада Винниченко записуєнавіть ось таке панічне: "75 шансів за поразку під Києвом, забезпорядочне тікання нашого недисциплінованого війська, заостаточне розбиття нас німцями і Антантою разом…Нема унас нації. Є темний, осоловілий від усяких історичних дурма-нів народ. Ми хочемо зробити його нацією, а він скоса ди-виться на наші маніпуляції й сердито бурчить".

Але той народ під проводом Петлюри здобуває Київ, і зновувін як визволитель на чолі війська входить до древньої столиціУкраїни, приймає військовий парад на честь Дня злуки. БорисЛисянський згадував про 22 січня 1919 року в Києві: "Загальнуувагу присутніх приковує до себе більша група осіб, серед якихнасамперед впадають у вічі своєрідні військові уніформи стар-шин чужинецьких армій. Чітко вирисовується знайома, так ха-рактерна постать "діда-чорномора" професора Грушевського зйого маєстатичною бородою. Біля нього висока, репрезента-тивна фігура Голови Директорії Винниченка та інших членівДиректорії; серед них найскромніша — Симона Петлюри. Взвичайній вояцькій шинелі та сивій шапці. Далі — члени РадиНародніх Міністрів, Делегація Західньо-Української НародньоїРеспубліки, велика група парламентаріїв — членів ТрудовогоКонгресу та інші групи представників різних громадських ікультурних інституцій…

Члени Директорії поспішно покидають Софійський майдан івдаються до недалекої будови Київського губерніального зем-ства на Великій Володимирській вулиці, щоб звідти ще раз по-глянути на марш військових частин, які по закінчені дефілядина майдані простують цією вулицею в далекий похід — відразуна бойовий фронт, для оборони новопроголошеної СоборноїУкраїнської Держави від її найбільшого і найнебезпечнішого во-рога — червоної Москви. Спокійно і впевнено крокує українське

103

героїчне вояцтво, підносячи свої очі вгору, де на бальконі стоїтьГолова Директорії і за ним інші члени, а поруч, окремо у вікні за-рисовується постать організатора і надхненного творця укра-їнської збройної сили Симона Петлюри. З великим зворушенямдивляться його сірі, задумні очі на вояцькі лави і проводжаютьїх поглядом безмірної батьківської любови…".

Марш закінчено, але юрба згромаджується біля будинку і чо-гось ніби чекає. Тоді Винниченко звертається з промовою. Го-ворить плинно, вишліфованно, технічно досконало. Однаквоно не запам’ятовується.

Натомість з винятковою чіткістю врізалася в мою пам’ятьпромова Петлюри, що забрав слово одразу після виступу Вин-ниченка. Промова була коротка і складалася лише з двох ре-чень; але таких глибоких своїм змістом і своїм впливом налюдську психіку! Мабуть, саме через те так запали вони в моюдушу і так надійно збереглися вони в моїй пам’яті серед жит-тєвих катаклізмів нашої буревійної минувшини.

"Громадяни, — сказав Петлюра, стоячи в просторі відчине-ного вікна і показуючи простягнутою рукою додолу, — кількахвилин тому ви бачили наше рідне військо, яке з сьогоднішньоїурочистости пішло одразу в бій, щоб боронити від ворога вашуземлю, ваші хати, вашу честь, вашу майбутність…Громадяни,будьте гідні свого війська і дбайте про нього".

Оце і все. Так коротко і так мало! Але ці безхитрісні словабули такі проникливі, променіли такою могутньою моральноюсилою, що їх під їхнім гіпнотичним впливом юрба враз при-тихла, закаменіла. Людські обличчя вкрила пелена глибокої за-думи, а на деяких очах заблищали сльози".

Тому до його війська продовжували прибувати українці,імена яких залишаються для історії з наказів Головного От-амана. Петлюрі вірили, бо говорив мало, а більше діяв, пока-зуючи власний приклад відданості Батьківщині й маючиглибоке переконання, що з більшовиками у нас не може бутизгоди. Хто б на півночі не прийшов до влади, вважав він, вонибудуть пертися в Україну. Самостійності України Москва ні-коли не визнає. Росіяни ніколи не подякують за хліб, який вони

104

їдять, будуть сіяти анархію, вчиняти різні заколоти, займатисясаботажем, провокаціями й спекуляціями. Хіба не те саме спо-стрерігаємо в наші дні: "Бувші гетьманці поробились большо-виками, комуністами і хотять знову накинути нам на шиюмосковське ярмо, від якого ми тільки що увільнились, і вирватиу нас ту землю, яку ми здобули".

Ще тоді він заявляв, що надто неприродною для України єтак звана "диктатура пролетаріату": країна, що налічує в складісвого населення 87 проц. селян, не може бути тереном однобо-кого панування нечисельної кляси населення, втратившогозв’язок з самою основою нашого державного буття — землею".

У листі до Винниченка Євген Чикаленко пише 18 березня 1921року, що "большевики страшенно спопуляризували ім’я Пет-люри, в сотню разів більше, ніж царський уряд Грушевського.Тоді тільки "язик Грушевського був", а тепер і язик петлюрівський,і думки та настрої, і повстання та всякі протес- ти — все те Пет-люрівське і що за цю Петлюрівщину, вільну і невільну, караютьлюдей і роблять ім’я Петлюри символом самостійності України ігаслом всенародного повстання на весну. Приїзжі з України де-легати повстанські кажуть, що коли Петлюра не прийде весноюна Україну, то вони мусять оголосити самозваного Петлюру, ботільки це ім’я об’єднає всі повстанчі групи".

Але то сам народ тягнувся до нього. Бо вірив, що за сонцеммав зійти і Петлюра. Навіть тоді, коли очолюваний СимономПетлюрою Уряд УНР опинився у вигнанні, його авторитетсеред широких мас залишався високим. Тож Петлюра вважавсвоїм обов’язком перед рідним народом не припиняти бо-ротьби за українську справу.

Додавали снаги йому в цьому й повідомлення, що надхо-дили з України, зокрема, з рідної Полтавщини. В одному з них,від 7 квітня 1921 року, зверталися члени Хорольсько-Золото-ніського повстанського комітету з такими словами: "Надія увсій Полтавщині тільки та, що прийшла весна, зійшло сонце, аза сонцем зійде і Петлюра, кажуть селяни... ".

У наказі від 10 липня 1921 року по військовим повстанськиморганізаціх Лівобережжя наголошувалося: "В цей роковий час

105

ми повинні всі підлягати, як оден, під єдиний жовто-блакітнийнаціональний прапор України, суворо придержуясь національ-ного грунту і Урядові У.Н.Р. під керуванням ЯсновельможногоПана Головного Отамана С. В. Петлюри".

Планувалося, що під прапорами Директорії УНР виступлять:чотири дивізії Полтавської губернії: 1. Сокирівська — Пере-яславський, Золотоніський, Пирятинський і Прилуцький повіти;штаб — Переяслав. 2. Андріяшівська — Лубенський, Кремен-чуцький, Хорольський і Миргородський; штаб — Кременчук. 3.Хижняківська — Лохвицький, Роменський, Гадяцький і Зінь-ківський; штаб — Ромни. 4. Полтавська — Полтавський, Костян-тинградський і Кобеляцький; штаб — Полтава. Четвертий полк —Петлюрівський. Чернігівська губернія — дві дивізії: 5. Черні-гівська — Чернігівський, Березанський, Ніжинський і Новозиб-ківський; штаб — Чернігів. 6. Шраговська — Стародубський,Новгород-Сіверський, Конотопський і Глухівський; штаб — Ко-нотоп. 7. Курська — з чотирьох полків з території, що підлягаєУкраїні; штаб — Білгород.8. Воронізька — з чотирьох полків з те-риторії, що підлягає Україні; штаб — Коротояк. Три дивізії Хар-ківської губернії: 9. Харківська з чотирьох полків; штаб — Харків.10. Тимошенка — з чотирьох полків; Суми.11. Пісьменська —Куп’янськ. Дві дивізії Катеринославської губернії: 12. Катерино-славська з чотирьох належних повітів; Павлоград. 13. Еварниць-ка — з чотирьох повітів; Маріуполь. Три дивізії Таврійськоїгубернії: 14. Таврійська — з чотирьох належних повітів; Меліто-поль. 15. Кримська — з чотирьох належних повітів; Сімферо-поль.16. Виговського — з чотирьох належних повітів; Бердянськ.

Україна справді готувалася до всенародного повстання. Ста-ном на 1 серпня 1921 року практично в кожному окупованомубільшовиками повіті дислокувалися повстанські загони. Однакне змогла тоді зібрати необхідної кількості революційної енергіїдля остаточного визволення...

Попри це Україна десятки років чекала Петлюру. Чекала йогоповернення і рідна Полтава. І якщо 7 травня 2016 року на від-критті пам’ятника Іванові Мазепі в Полтаві Президент УкраїниПетро Порошенко озвучив історичне значення постаті Симона

106

Петлюри для українського національно-визвольного руху, тохочеться вірити, що він уже на державному рівні повертаєтьсяна нашу землю своїм чином, який представлений і в його пра-цях. Вони й справді невичерпна скарбниця українського дер-жавницького здвигу.

А він сам, за словами російського академіка Федора Корша, —з породи вождів.

"СВЯТИЙ ПРЕСТОл дУЖЕ ЩАСлИВИЙ ЗАВ’ЯЗАТИ ЦІ ВІдНОСИНИ"

(до 100-річчя встановлення дипломатичних відносинміж УНР і Ватиканом)

Визнання незалежності України й підтримка її на міжнарод-ному рівні — було одним з головних завдань УНР. Важливотакож було добитися позитивного ставлення до молодої укра-їнської держави з боку Папи Римського, що мав авторитет усвіті. А це було нелегко, як свідчили самі дипломати Ватикану,"Святий Престол не має звичаю приймати Дипломатичні місіїнових Держав, котрі не признані кількома державами".

Тож Михайлу Тишкевичу як уже призначеному Голові Дип-ломатичної Місії навесні 1919 року дозволялося приїхати доРиму, але без необхідного штату, оскільки Ватикан зважав нанеприхильне ставлення тодішньої світової політичної потугидо незалежної України.

Але 25 травня 1919 року Михайло Тишкевич зміг вручити вірчіграмоти Главі Вселенської Церкви. У відповідь державний секре-тар Ватикану кардинал Гаспарі звернувся листовно до Голови Ди-ректорії УНР Симона Петлюри, зокрема, зазначаючи, що "СвятийПрестол — належно оцінюючи шляхетні якости славного укра-їнського народу — висловлює найкращі побажання для його роз-квіту і цілком не сумнівається в тому, що право на самовиз-начення, надане вже иншим народам, які колись належали до Ро-сійської імперії, так само буде визнане і за Україною".

Цей історичний документ, як справедливо підмітив В. Трем-біцький, був надзвичайно важливим у той час для молодоїукраїнської держави, оскільки з приводу випадків єврейськихпогромів "шаліла антиукраїнська та антипетлюрівська пропа-

107

ганда світового жидівства по столицях Европи". Тобто, в най-тяжчий час для закордонної діяльності УНР "АпостольськаСтолиця подала Україні допоміжну руку своїм авторитетом тавизнала графа Михайла Тишкевича як представника націо-нальної української держави на чолі з Симоном Петлюрою".

Тоді Ватикан не лише визнав повноважного посла України,на відміну від багатьох держав, котрі оглядалися на Антанту зїї концепцією відродження "єдиної й неділимої" Росії. На про-хання Української Місії Святий Отець погодився підтриматичерез свого представника прелата Черетті українську справуна Паризькій мировій конференції.

Коли ж інтереси УНР покликали до Парижа графа Тишке-вича, то на його місце у посольство нашої країни у Ватикані бувпризначений галицький чернець, заступник міністра закордон-них справ ЗУНР отець Франц Ксаверій Бон. Останній хоч і бувфламандцем за походженням, але пройнявся ідеєю нашої дер-жавності та служив їй як справжній український патріот. І влистопаді 1919 року Українська місія на чолі з новим головоювідновила свою роботу при Святому Престолі. Вже на першійаудієнції державний секретар Гаспарі пообіцяв для Україниповну підтримку.

Треба відзначити, що акредитація нового представникаУкраїни при Ватиканському дворі була також прихильно зу-стрінута місцевою пресою. Відтак о. Бон міг розраховувати наплідні результати своєї діяльності в Римі. Зокрема, за своє за-вдання він мав: "1) добитися призначення в УНР дипломатич-ного представника Папи для налагодження нормальнихдипломатичних відносин між усією християнською Україноюта Ватиканом як центром католицького світу,

2) завдяки авторитету Апостольської столиці одержати відІталійського Червоного Хреста допомогу санітарно-медичногохарактеру для скривавленої та безпомічної напівтифозноїукраїнської армії, яка захищала Європу перед наступом біль-шовицької Росії,

3) дістати через інтервенцію Апостольського уряду сані-тарну допомогу для 80 тисяч полонених українців, колишніхвояків австро-угорської армії, котрі утримувалися в трьох та-борах Італії, 108

4) гідно інформувати як Вселенський уряд, так і акредитова-них у Святому місті представників інших держав про становищев Україні в політичному та військово-стратегічному аспектах,

5) і відкрити в Римі центр дослідів і навчання під назвою"Академія України".

Тим часом відносини розвивалися, про що свідчить допо-відна секретаря Української Дипломатичної Місії при Св. Пре-столі Миколи Лучинського до Міністерства закордонних справУНР від 25 жовтня 1919 року про стосунки з Ватиканом і ста-новище в Італії.

* * *ДО МІНІСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ

Секретаря Надзвичайної Дипльоматичної Місії приСв. ПРЕСТОЛІ доктора Миколи Лучинського.

ДОКЛАДКористуючись можливостю надіслати відомости про діяль-

ність Місії при Св. Престолі, маю честь за відсутністю ГоловиМісії гр. Тишкевича представити безпосередньо цей доклад.

За той час, що п. Голова Місії був в Римії йому встиглось на-стільки добре поставити справу дипльоматичних зносин зі Св.Престолом, що коли я приїхав сюди до Риму і зробив належнівізити до Ватікану, то зустрів дуже прихильне відношення доУкраїни і справи її самостійности з боку Міністрів Папи. Менібуло заявлено, що Св. Отець щасливий тим, що завдяки мо-йому приїзду Українська Місія при Ватикані знову ожила, бо ввідсутності гр. Тишкевича не було абсолютно зв’язку Св. Пре-столу з Україною.

Зорієнтувавшись в становищі, я звернув увагу на те, що в су-часний мент напрям політики Ватікану значно змінився ірішив, що це треба скористувати для акції через Ватікан дляприскорення визнання нашої самостійности. Справа в тому,що внаслідок ненормальних відношень між Ватіканом і Квірі-налом і ворожого погляду Св. Престолу на саму присутність вРимі Короля об’єднаної Італії, котрого Папа вважає узурпато-ром, Голова Католицької Церкви заборонив відомо і було Nonexpedit всім католикам брати участь в політичних виборах.Такий саботаж мав своєю метою фаворізувати всі течії ворожі

109

до Державної влади, і Св. Престол йшов в своїх плянах на-стільки далеко, що навіть жадав внутрішньої революції, щобчерез ню знову збудовати Папську Державу. Однак події остан-ніх років примусили Ватікан рішуче відмовитись від своєї по-літичної тактики і страх перед можливостю дійсної не тількиполітичної, але соціяльної революції підсказав скористуватисьголосами католиків, щоб розвинути акцію в внутрішніх спра-вах Італії і ними переважити силу крайних партій. Всі като-лики-демократи вже давно були об’єднанні в UnionepopolareНародню Спілку, котра рахувала в своїх списках величезнукількість членів. Ця спілка не приймала безпосередньої участив політичній боротьбі, і Ватікану для своєї мети треба булолише скористуватись кадрами існуючої вже суспільности.Таким чином, Ватикан неформально дозволив Unine popolareприняти участь в політичній діяльности.

Внаслідок цього зорганізувалась нова політична партія Partitopopolare Italiand Італійська Народня Партія. Програм цієї партіїдуже демократичний, і вона стоїть за самі широкі соціальні ре-форми, наближаясь в своїх жаданнях до соціалістичних ідеалів.Одним з пунктів її програма є право на самовизначення окремихнацій, і навіть частинам Італійського народу вона бажає надатиправа selfguwernement, так, наприклад, населенню Албанії та Ви-сокого Адіжа (як звуть тутка Тіроль, анексований Італією), На-родня Партія обіцяла добути в парляменті право на автономію.Що торкається до політичного значення цієї партії, то воно можебути порівняно зі значенням в Германії католичного центру та вБельгії клерікальної партії. Майже все селянство стоїть за нею івесь південь Італії і Сіцілія буде голосувати за Partito popolare. Цевизнають навіть її вороги і дуже цім стурбовані.

В біжучий мент в Італії проходить виборча компанія до пар-ляменту, котрий мусить зібратись не пізніш 1 грудня ц. р.

Мені вдалось завдяки персональним знайомствам завестизв’язки з Народньою Партією через впливових її членів. Я був за-певнений, що справа визнання самостійности і суверенностиУкраїни буде підтримуватись цією партією, причому сам лідер їїпрофесор Струцо цілком знаходиться на нашому боці і рахує

110

справу, котру ми всі обстоюваємо, святою і правою. Маючи наувазі, що напрям зовнішньої політики Італії буде залежати в знач-ній мірі від поглядів Народньої Партії, можна рахувати, що нашасправа серьйозно наблизилась до свого позитивного розв’язання.

В напрямі офіціяльної дипльоматичної діяльности мноюздобуто, що Ватикан звернувся до Уряду з проханням заборо-нити російським попам агітувати проміж українських полоне-них, і о. Черезі, завідуючий справою пропаганди, обіцяв вжитизаходи, щоб одержати дозвіл від Уряду на командирування втабори священиків, знаючих мову. Справа зараз затримуєтьсятим, що в Римі нема українських священиків і було б дуже не-обхідно найскоріше надіслати до Італії не менше двох свяще-ників котрі могли б разом з духовною агітацією лехкопідтримувати патріотичний настрій наших полонених, яки ли-шаються поки що без духовної допомоги і сами вже просилибагато разів про надіслання священиків для треб.

В Римі мається духовна Колегія заснована Австрійським Уря-дом для українців. Після початку війни Колегію зачинено, і воназараз пустує, але в ней мешкає російський піп, хоч і греко-като-лицької віри. Було б дуже важно взяти цю Колегію до нашого ке-рування і навіть розпочати її діяльність. Я про це теж зондувавгрунт в Ватикані і довідався, що коли б нас тут був священик, здат-ний до цього, то ми б мали шанси на передачу нам зазначеної Ко-легії. А поки що, коли не скористуватись ментом, то ню можутьзабрати поляки на підставі того, що вони окупують Галичину.

На жаль, також я в стані секретаря не можу виступати офі-ціяльно і подавати належні меморандуми. Голова Місії вжебільш 3 місяців відсутний, а справа не чекає і моя діяльністьзначно гальмується браком належних уповноважень.

Мабуть Міністерство найде можливим до повороту до Римугр. Тишкевича, чи в випадку його демісії (про яку він мене по-відомив) — до призначення нового посла, надати мені уповно-важення керувати справами задля того, щоб діяльність моя немала півприватного характеру. Коли б я таким чином був при-значений тимчасово charge a Affaires, була б можливість офіці-яльно закріпити ті здобутки політичного характеру, котрівстиглось мені зробити.

111

Крім питання про дипльоматичну справу, вважаю необхід-ним просити Міністерство розв’язати питання матеріяльногостановища Місії.

За весь час існування Місії вона одержала від Міністерствавсього коло 20.000 лір. Між тим, як згідно штатам утриманнятільки одного Голови значно привишає цю суму, і місія моглаіснувати лише завдяки персональним средствам гр. Тишкевичата позичкам у Голови Італійської Місії. За браком грошей Місіяне має канцелярії і офіціяльні прийоми приходиться робити вприватньому помешканні.

Про це пише детально Голова Італійської Місії в папері від22 жовтня ц. р., ч 131. Приєднуюсь до його прохання і маючесть просити Міністерство найскоріше асигнувати замісцьнадісланих при відношенні Кацелярії Міністерства Закордон-них Справ п. Темницького 28 серпня ц. р. ,ч. 779. 60 тисячкорон (котрі зараз рівні — 5 тисячам лір) 60000 лір, які далиб Місії можливість доіснувати до кінця року і погасити своїборги.

Секретарь Місії М. Лучинський."25" жовтня 1919 р.Рим.

ЄдИНИЙ СПОСІБ — ПЕРЕКИдАННЯ ВЕлИКОРОСІЙСЬКИх ЧАСТИН

(до 100-річчя організації російськими більшовикамиособливих загонів для вилучення продовольства в Україні)

Пограбування українського селянства російськими більшо-виками в ході нової їхньої війни проти Української НародноїРеспубліки з початком 1919 року викликало масові протестихліборобів, які переросли в повстання. Скажімо, станом на 11травня повстало 11 сіл навколо Умані. На повітовому селянсь-кому з’їзді всі кандидати більшовиків провалені. Найбільш на-дійний їх бойовий підрозділ — інструкторська рота — здавсяв полон повстанцям, частина запасного батальйону з кулеме-том була оточена в монастирі.

112

В Умані на початку травня 1919 року функціонував загіннадзвичайної комісії і місцевого батальйону під командуван-ням українського есера-комуніста Штогрина й російськогоесера Клименка. Чекісти зуміли взяти в полон одного з провід-ників повсталих — Штогрина й розстріляти, а інший — Кли-менко продовжував організовувати селянство в повіті підгаслом "Геть комуни і жидівських комісарів!".

Член колегії Наркомату закордонних справ УСРР І. Кулик 28травня 1919 року свідчив у своєму донесенні до ЦК КП (б) У:"…Положення Умані, доки там стоїть грабіжницький 8-й полк,надто печальне. Настрій повіту (як і Липовецького і Гайсинсь-кого) по-старому контрреволюційний. Навіть бідняки не хо-чуть слухати про комуну й настроєні антисемітськи.

Банди повстанців не переловлені. Артилерія в них залиши-лась. Волинець з Гайсинського повіту перейшов в Уманський,з’єднався з Клименком. У Липовецькому повіті розпочавсяновий наступ Махомета. Можливість нових повстань в Умансь-кому повіті далеко не усунена. Населення міста по-старому на-строєна панічно. Комуністи змушені працювати мало не впідпіллі. Солдати б’ють уже тільки за приналежність до партії.Уманський комуністичний загін за порадами Косіора і Савиць-кого змушений був сховати зброю й виїхати до Києва. Група

113

місцевих працівників, членів виконкому, партійного комітету,євреїв, також, як і співробітники ЧК, змушені були евакуюва-тися. Єдиним засобом, що може поліпшити становище, по-моєму, перекидання великоросійських частин, які не піддають-ся шовіністичній антисемітській агітації, в наш район.

Залишається додати, що, зрозуміло, ніяка більшовицька ро-бота на селі була тоді неможлива, оскільки жоден працівник неризикував виїхати в село після того, як повстанцями розстрі-лювалися червоні українці й росіяни як "жидівські наймити".

Подібне творилося і в інших регіонах України. Так, 27 травня1919 року один з більшовицьких діячів Станіслав Косіор телегра-фував голові ВУЦВКу Григорію Петровському, що командир біль-шовицького полку Орлов, всупереч вимог комуністів Козятина,кинув розгорнутим ланцюгом свій озброєний підрозділ на селоЮзефівку, в результаті чого було вбито й поранено 30 осіб. Крімтого, вже біля Козятина був розстріляний військовий комісар Юзе-фівської волості, який також належав до прихильників російськихокупантів. "Усі в Козятині обурені цією подією, — писав Косіор, —вважають її провокацією, просили мене наполягти на арешті Ор-лова, а головне просять прислати когось від ЦК для розгляду".

Більшовицька влада не знайшла іншого виходу із ситуації,як формування спеціальних підрозділів, які мали б взяти підконтроль розбурхану стихію селян.

Пролетарии всех стран, соединяйтесь!РОССИЙСКАЯ КОММУНИСТИЧЕСКАЯ ПАРТИЯ

(БОЛЬШЕВИКОВ)ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ

№ 1851 Москва, 8 мая 1919 г.ВСЕМ ГУБЕРНСКИМ КОМИТЕТАМ Р. К. П.

В дополнение постановления Ц. К. об организации особыхотрядов предлагается к руководству:

1) В отряды зачисляються исключительно коммунисты, впервую очередь вступившие в партию до октября 1917 года,

2) Зачисленные в отряды продолжают обычную работу, про-изводя занятия в свободное время,

3) Зачисление в отряды не служит основанием к освобождениюот отправки на фронт по общей или партийной мобилизации,

114

4) Отряды организуються лишь в столичных и губернскихгородах,

5) Зачисление в отряды начать немедленно, 6) Вооружать лишь умеющих владеть оружием, держа все

розданное оружие на строгом учете; впредь до получения осо-бых инструкций вооружать лишь имеющимся в распоряжениипартийных и робочих организаций оружием,

7) Срочно сообщить Ц. К. партии предполагаемую числен-ность отрядов и количество имеющегося оружия.

Ответственный организатор особых отрядовпри Ц. К. Р. К. П. Е. Стасова.

"ТІлЬКИ длЯ БОРОТЬБИ З БОлЬШЕВИЗМОМ"(до 100-річчя спроби повернення

українців-військовополонених з Італії)Навесні 1919 року, коли постало питання поповнення військ

УНР свіжими силами, згадали і про тисячі українців-військо-вополонених, які з часів Першої світової війни каралися в Іта-лії. З цього приводу 18—20 травня відбулися переговори міжпредставниками Головного Верховного Командування Італії таІндустріального синдикату Морган і Вітмор і Ко і Головою Ди-ректорії та Головним Отаманом військ УНР Симоном Петлю-рою і членом Директорії Андрієм Макаренком щодо розвиткуторговельних справ між двома країнами, а також стосовно по-дальшої долі українців-військовополонених, що перебували вІталії. За результатами цих зустрічей було домовлено:

"1. Головна Верховна Команда Італійської армії виражаєзгоду по організації і характеру зброї полонених, які їхніми жетранспортами, як сухопутними, так і водними, можуть бутинадіслани в роспорядження Української Народньої Республіки.

2. Морган і Вітман і Ко обов’язуються на підставі цієї угодиукомплектувати всім необхідним військовим майном, а такжеі резервом українських полонених.

3. Головне Командування Італії ставить абсолютною умовою,що українські полонені як вновь скомпанована військова сила мо-жуть бути використувани тільки для боротьби з большевизмом...

115

4. За всі поставки товарами, а також за повне оборудованняяк персональним одягом, так і включно всім техничним вій-ськовим майном має бути заплачено: а) внесення завдатка влірах, або в леях — фр. б) перша задаточна сума вноситься вДержавний Національний Банк в Неаполі, в) загальна росплатаможе бути зроблена шляхом товарообміна.

5. Для товарообміна бажано зі сторони Італії заполучить зурожая хліб і други продукти як компенсацію за всю поставку,для чого необхідно буде скомпанована змішана комісія і уста-новить реглементацію і ціни на продукти.

6. Початок відправки полонених може бути негайний, і як ба-жано зі сторони України, то будуть дани італійські інструктори.

7. Для населення і для війська синдикат по згоді може пре-доставити всі необхідні товари, які бере на себе транспортиру-вати до границь предназначення".

Представники Італії поставили ультиматум перед українсь-кою стороною, аби її делегати представники прибули до Неа-поля не пізніше 29 травня. Однак українська делегаціязатрималася з виїздом. Згідно з виявленими документами, УрядУНР уповноважив Всеволода Голубовича тільки 28 травня 1919року "вести переговори, заключати й підписувати прелімінарніумови".

5 червня 1919 року Головний Отаман військ УНР СимонПетлюра підписав наказ про негайне відправлення до Українсь-кої Торговельної Місії в Італії полковника Петра Болбочана,котрий мав "взяти участь в формуванні військ з полоненихзгідно вказівкам і інструкціям".

Проте останній, як відомо, приєднався до заколотників, якінамагалися скинути Симона Петлюру, відтак був заарештова-ний і до Італії вже не поїхав.

116

ЧЕРВЕНЬ

117

1 червня140 років тому (1879) народився Борис Мартос, український

політичний та державний діяч, член Центральної Ради, головаРади народних міністрів УНР. Помер на еміграції 19 жовтня1977 року в США.

35 років тому(1984) помер видатний конструктор авіадви-гунів Архип Люлька. Народився 23 березня 1908 року в Са-варці нинішнього Богуславського району Київської області.

2 червня100 років тому (1919) народився Юрій Тимошенко (псевд. –

Тарапунька), артист естради і кіно. Помер 1 грудня 1986 рокув Ужгороді, похований у Києві.

75 років тому (1944) помер Фотій Красицький, українськийживописець і графік. Внучатий небіж Т. Шевченка. Викладач уКиївському художньому інституті. Виконав низку політичнихкарикатур у журналі "Шершень", писав жанрові картини, пей-зажі, портрети. Народився 24 серпня 1873 року у Зеленій Діб-рові, тепер — Черкаська область.

3 червня 150 років тому (1869) на Курсько-Харківсько-Азовській за-

лізниці відкрито рух поїздів.4 червня

135 років тому (1884) помер Орест Новицький, перший про-фесор філософії Київського університету. Народився у 1806році.

100 років тому (1919) помер Іван Левитський, українськийархітектор. Спроектував у Києві дерев’яну греко-католицькуцеркву в гуцульському стилі, багато будівель в Галичині. Усвоїй творчості прагнув поєднувати принципи модерну із тра-диціями української народної архітектури. У Львові збудувавголовний залізничний вокзал, готель "Жорж", Академічний дімтощо. Народився 18 червня 1851 року.

6 червня 130 років тому (1889) народився Ігор Сікорський, видатний

авіаконструктор, вчений, винахідник. Помер 26 жовтня 1972року в Істоні (Коннектикут, США).

118

7 червня 105 років тому (1914) народився Василь Охримович, укра-

їнський військовий і політичний діяч, майор Української Пов-станської Армії. Після Другої світової війни був в еміграції. У1951 повернувся в Україну для координації дій підпілля ОУН—УПА. Заарештований КДБ, страчений 19 травня 1954 року.

100 років тому (1919) відбувся наступ УГА на польсько-укра-їнському театрі воєнних дій (Чортківська наступальна операція).

65 років тому (1954) помер Юрій Шумський, українськийактор, режисер, народний артист СРСР. Організував у Херсоніаматорський драматичний театр. Працював у Київському дра-матичному театрі ім. І. Франка. В роки Другої світової завіду-вав художньою частиною радіостанції ім. Т. Г. Шевченка.Народився 17 листопада 1887 у Тирасполі (тепер — Молдова).

8 червня115 років тому (1904) народився Володимир Балтарович,

український композитор, співак (тенор). Помер 11 жовтня 1968року у Празі.

10 червня 80 років тому (1939) у Бєлграді помер член Кубанської ради

від станиці Уманської, генерал-лейтенант Петро Кокунько. На-родився на Кубані 10 червня 1851 року.

75 років тому (1944) гітлерівці закатували визначного укра-їнського поета і одного з провідників національно-визвольногоруху Олега Ольжича — Кандибу. Народився 21 липня 1907року в Житомирі в сім’ї видатного українського поета Олек-сандра Олеся-Кандиби.

75 років тому (1944) у збройній сутичці з енкаведистами наВінниччині загинув командир УПА-Південь Омелян Грабець —"Батько". Народився в Чесанові на Львівщині 1909 року.

55 років тому (1964) у Москві відкрито пам’ятник ТарасуШевченку.

12 червня25 років тому (1994) померла Віра Білай, український бота-

нік-міколог, чл.-кор. НАНУ. Розробляла систематику та вивчалафізіологію грибів. Разом з М. Підоплічком створила та впрова-

119

дила у медичну практику антибіотик мікроцид. Народилася 12липня 1908 року.

13 червня70 років тому (1949) народився відомий науковець академік

Юрій Глєба.14 червня

385 років тому (1634) підписано Поляновський мир міжМосковською державою і Річчю Посполитою, внаслідок якоговся Чернігово-Сіверщина потрапила до складу Речі Посполи-тої і на цій території було створено Чернігівське воєводство.

100 років тому (1919) у Ростові-на-Дону денікінці підступновбили голову Законодавчої Ради Кубані Миколу Рябовола, ве-ликого прихильника об’єднання з Україною. Народився 17 груд -ня 1883 року в станиці Дінській.

100 років тому (1919) загинув в Києві при нез’ясованих об-ставинах Олександр Мурашко, український живописець, педа-гог і громадський діяч. В 1917 став одним з основоположниківі перших професорів Української Академії Мистецтв. Наро-дився 7 вересня 1875 року.

85 років тому (1934) польська поліція заарештувала керів-ника Крайової екзекутиви ОУН Степана Бандеру.

15 червня 185 років тому (1834) у Києві відкрито університет Св. Во-

лодимира.16 червня

125 років тому (1894) народився Михайло Усанович, укра-їнський фізико-хімік, академік АН Казахської РСР (з 1962).Сформулював узагальнену теорію основ і кислот. Помер 15червня 1981 року.

17 червня105 років тому (1914) народився Федір Жарко, український

співак-бандурист. Був солістом Капели бандуристів УРСР. Уйого репертуарі українські думи, народні пісні, пісні на словаТ. Шевченка, І. Франка, М. Рильського. Помер 17 липня 1986року в Києві.

18 червня

120

80 років тому (1939) у Каневі відбулось відкриття Меморіаль-ного музею Т. Шевченка і нового пам’ятника на могилі поета.

20 червня185 років тому (1834) народився Олександр Лазаревський,

український історик, археограф. Член Історичного товаристваНестора-літописця, один із засновників журналу "Киевскаястарина". Був особисто знайомий із Тарасом Шевченком. До-сліджував в основному історію селянства, козацької старшиниі шляхти. Зосереджувався переважно на соціально-економіч-них проблемах. Ввів у науковий обіг велику кількість архівнихматеріалів. Помер 13 квітня 1902 року.

150 років тому (1869) народився Федір Матушевський, укра-їнський громадський і державний діяч, дипломат (посол УНРу Греції). Помер 21 жовтня 1919 року в Афінах (Греція).

90 років тому (1929) у Празі помер Євген Чикаленко, гро-мадський діяч, меценат. Фінансував видання газет "Громадськадумка" (1906), "Рада" (1906—1914), місячник "Нова громада",організацію у Львові Українських наукових курсів тощо. Наро-дився 21 грудня 1861 року.

22 червня170 років тому (1849) народився український скульптор Лео-

нід Позен. З 1891 — член Товариства передвижників, з 1894 —дійсний член Петербурзької АМ. Помер 8 січня 1921 року.

24 червня30 років тому (1989) помер Євген Кирилюк, літературозна-

вець, член-кореспондент АН УРСР з 1957. В 1946—1984 — зав.відділом шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шев-ченка. Народився 18 березня 1902 року.

27 червня165 років тому (1854) у Козельці (нині Чернігівської обл.)

народилася Марія Павлова, український та російський палеон-толог, академік АН УРСР, засновник Геологічного музею приМосковському університеті. Досліджувала викопних ссавцівПівденної України. Померла 23 грудня 1938 року.

29 червня170 років тому (1849) народилася Олена Пчілка, поетеса,

121

прозаїк, драматург, перекладач, критик, публіцист, етнограф,фольклорист, журналістка, редактор, видавець, педагог. Одназ організаторів літературного гуртка "Плеяда", засновниця"Українського клубу", клубу "Родина". Член-кореспондент УАНз 1925 року, автор альбому "Украинский народный орнамент.Вышивки, ткани, писанки" (1876), розвідок "Отживающая илиначальная форма "вертепной драмы", "Очерки национальныхтипов в украинской народной словесности", "Украинские ко-лядки" (1903). Брала участь у виданні альманахів "Рада" (1883,1884), "Нова рада" (1908). Разом з Н. Кобринською випустилаза редакцією І. Франка "Перший вінок. Жіночий альманах"(1887). Померла 4 жовтня 1930 року.

30 червняАкт проголошення відновлення Української держави

у львові 1941 року. 105 років тому (1914) на українському Підляшші народився

Володимир Челомей, видатний конструктор космічної техніки.Помер 1989 року в Москві.

122

ПОЗБУВАЮЧИСЬ ПРОВІНЦІАлІЗМУ(до 100-річчя об’єднання українських збройних сил)

Відмовившись від реальної співпраці з Головним команду-ванням збройних сил Української Народної Республіки в лю-тому 1919 року, провідники Західної області УНР та її військовівласті досить швидко переконалися у власній недалекоглядно-сті — вже наприкінці травня залишки пошарпаних постійнимисутичками з поляками підрозділів Української галицької арміїопинилися в критичній ситуації.

Зрештою, по-іншому й бути не могло, адже, за словами відо-мого теоретика української військової доктрини Михайла Ко-лодзінського, "УГА не могла позбутися всіх провінціалізмів ізагумінкового патріотизму. Воєнна доктрина УГА, а навіть їїорганізація, були достосовані до малих цілей. Творці цієї арміїбажали перш усього здобути при помочі факту існування УГАпризнання Галичині права до самовизначення мировою кон-ференцією. Військовий провід не всугерував в УГА, що вонатільки фактичним здобуттям Львова й осягненням лінії Сянуможе вирішити справу Галичини в користь соборної України".

На жаль, своєчасне неусвідомлення галичанами значенняКиєва й Наддніпрянщини в творенні Української держави йпризвело до тяжких наслідків. Відтепер тільки перехід Збручай об’єднання з такими ж поріділими відділами Армії УНРмогли зарадити справі, хоч і занадто пізно.

Однак не можна було втрачати й такої нагоди. Правда, прицьому, як справедливо висловився той же Колодзінський, "всіоціюють як слід тяжкі обставини, серед яких довелось органі-зувати УГА й командувати нею в бою. Одначе ці обставини, якістоять у нас завжди перед очима, не можуть вистачити, щобУГА і бувший її провід послужили фундаментом при організа-ції української націоналістичної армії".

Тому галичани змушені були погодитися на пропозицію Пет-люри — наступати на Київ у першу чергу, а не на Одесу. Оче-видно, він інтуїтивно відчув те, про що згодом скаже закор-донний дослідник Олександр Лащенко: "Козацька доба не маєСтолиці ... не спромогається на тривало закріпити за собою

123

124

Києва — її державу вивершують Батурин і Чигирин, але їх баніне дотикаються неба", а коли ж на момент здобуває Київ, іХмельницький починає усвідомлювати, що є він "Богом обра-ний Вождь — "Монарх руський", коли столиця встає в золотінової слави і зброя говорить пломінем Перемоги — починаютьзнову зростатись розламані землі в одну, українську козацькувеликодержавну і ціле національне життя — слово й меч —стають на службу Богові свому…".

"Щастя усміхається до людини, а так само до народів дужерідко й то тільки на короткий час, — наголошував МихайлоКолодзінський. — Хто вміє його схопити обидвома руками,той переможець, а хто прогавить відповідний момент, пізнішебуде виправдувати свою непорадність наріканням на бракзброї, лихі обставини, брак союзників...".

Саме цей шанс побачив Симон Петлюра в об’єднанні обохукраїнських армій, коли наполіг іти на Київ. Бо творити окремунаддніпрянську, галицьку чи кубанську армію — він у цьомувже був переконаний — злочин, який потягне за собою великіжертви.

СПРОБА ЗУПИНИТИ хІд ІСТОРІЇ(до 30-річчя протидії відродженню

Української греко-католицької церкви)Перебудовні процеси, які розпочалися в СРСР з 1985 року,

потягнули за собою і відродження ліквідованої сталінським ре-жимом Української греко-католицької церкви на так званомуЛьвівському соборі в березні 1946 року. Справді, загнані без-божницькою владою в підпілля українські греко-католики ско-ристалися горбачовською відлигою, аби зажадати своїх прав.Але це, зрозуміло, не сподобалося компартійним функціоне-рам, які чимдуж кинулися протидіяти ходу історії, намагаю-чись зупинити її колесо.

Чи не найбільше старалися в цій кампанії в ЦК КПУ. Її очіль-ник Володимир Щербицький намагався до того ж заручитисяпідтримкою Москви, куди він регулярно направляв доповідніпро розвиток ситуації в республіці. Як атеїст за посадою він го-товий був змиритися з відкриттям нових православних пара-

125

фій Російської церкви в Україні, але категорично заперечуваву праві на свободу совісті тим громадянам, які залишалися вір-ними Українській греко-католицькій церкві.

Досвідчений більшовицький функціонер Щербицький, оче-видно, в глибині душі добре розумів, що УГКЦ справді виконуємісію національного проводу українства в період нашої бездер-жавності й виступає реальним могильником надуманого со-ціалізму. Але, крім сигналів до Москви про власне безсилля,нічого вдіяти вже не міг.

* * *СЕКРЕТНО

ЦК КПССО попытках возродить униатскую ("украинскую

католическую") церковь в западных областях УкраиныВ последнее время униатско-националистические экстреми-

сты во Львовской, Тернопольской, Ивано-Франковской и За-карпатской областях при поддержке пропагандистских цен-тров Запада, Ватикана активизировали попытки возродить взападных областях Украины униатскую церковь под официаль-ным названием "Украинская католическая церковь" (УКЦ).Стремясь добиться регистрации, униатство пытаются выдатьза чисто религиозное направление, замалчивая при этом егоподлинную политическую, религиозно-националистическую,антирусскую направленность.

В этом году активизировалась западная радиопропаганда.Часть передач носит откровенно инструктивный, подстрека-тельский характер. В кампанию вокруг "униатского вопроса"втягиваются высокопоставленные государственные деятелиряда капиталистических стран.

Беспокоит, что в поддержку УКЦ начали высказываться не-которые народные депутаты СССР (Сахаров, Аверинцев, Бра-тунь), неформальные объединения ("Мемориал", "Украинскийхельсинкский союз" и др.). Легковесно, объективистски эту темуосвещают отдельные союзные средства массовой информации.

Все это не может не сказываться на общественном мнении.В течение 1988—1989 гг. униатские экстремисты осуще-

ствили в названных областях, а также г. Москве ряд скоорди-нированных акций, приуроченных к крупным общественнымсобытиям (1000-летию христианства на Руси, выборной кам-126

пании, Съезду народных депутатов и др.) и имеющих цельюпродемонстрировать "активность" и "массовость" УКЦ. Со-гласно заявлениям униатско-националистических лидеров,"УКЦ должна стать основой национального движения в борьбеза самостоятельность Украины и выход ее из состава СССР".Строятся планы создания церкви на националистической ос-нове с подчинением ее Ватикану и реакционной эмигрантскойиерархии во главе с кардиналом М. Любачивским.

Расчеты эмигрантских экстремистов строятся на наличии вчетырех западных областях Украины бывшего униатского духо-венства и монашества (около 770 чел.), проуниатски настроен-ных верующих, не признающих решения Львовского собора осамоликвидации униатской церкви в 1946 г. Часть бывшего уни-атского духовенства, оставшись без паствы, инспирирует слухио якобы готовящемся в руководящих органах решении о регист-рации УКЦ. Усиленно дискредитируется православная церковькак "продавшаяся Москве". Очередное сборище униатов и на-ционалистически настроенных элементов в г. Львове в мае с. г.окончилось призывом к молодежи записываться в спортивно-военизированную молодежную организацию "Пласт", котораяуже существовала в довоенной Галиции и по сути готовилакадры для "Организации украинских националистов" (ОУН) и"Украинской повстанческой армии" (УПА).

ЦК Компартии, партийные и советские органы на местах с уче-том реальной обстановки принимают меры по нейтрализацииуниатско-националистического экстремизма, последовательномуобеспечению свободы совести граждан, демократизации госу-дарственно-церковных отношений. У собственно верующих —православных, католиков — на Украине есть все возможности дляудовлетворения религиозных потребностей в 5347 православныхи католических общинах, в т. ч. с украинским языком богослуже-ния. За 1988—1989 гг. в республике зарегистрировано более 1300новых общин РПЦ, верующим передано ряд крупных монастыр-ских комплексов, более тысячи культовых зданий, большое коли-чество религиозной литературы, периодики на украинском языке.

Таким образом, позиция в отношении УКЦ — это не какие-тоограничения, запреты для верующих, а недопущение использо-вание религии в антисоциальных, националистических целях.

Регистрация УКЦ вызвала бы серьезный конфликт, в частности

127

раскол верующих по национальному признаку. Началась бы от-крытая борьба за сферы влияния, вплоть до физической борьбыза церковные здания, масштабы и следствия которой даже труднопрогнозировать. Была бы создана легальная база консолидацииантисоветских, националистических, антирусских настроений,усиление религиозного, а затем и политического сепаратизма. Не-малая часть верующих попала бы в подчинение реакционномуэмигрантскому центру УКЦ. Был бы нанесен значительный ударпо лояльным, миротворческим позициям РПЦ.

Партийные, советские органы, общественные организацииреспублики и, в частности, западноукраинского региона отно-сятся к попыткам реанимировать униатство, создать по сути ре-лигиозно-политическую организацию на националистическойоснове резко отрицательно. Категорически против регистрациит. н. украинской католической церкви выступает Русская право-славная церковь, другие религиозные объединения.

Направляется в порядке информации.СЕКРЕТАРЬ ЦК КОМПАРТИИ УКРАИНЫ

В. ЩЕРБИЦКИЙ.26 июня 1989 года

№ 1/26.

128

лИПЕНЬ

129

1 липня 30 років тому (1989) у Києві відбулася установча конферен-

ція Народного руху України за перебудову.2 липня

115 років тому (1904) помер видатний український патріот,який зробив славу російській літературі, Антон Чехов. Наро-дився в Таганрозі 29 січня 1860 року.

55 років тому (1964) помер Василь Мовчан, український зоо-лог-іхтіолог, чл.-кор. АН УРСР та ВАСГНІЛ. Розробив методінтенсифікації ставкового рибного господарства. За його іні-ціативою в Україні було здійснено акліматизацію та інтродук-цію цінних рослиноїдних риб. Народився 4 січня 1903 року.

3 липня45 років тому(1974) помер видатний учений, директор Ін-

ституту електротехніки АН УРСР в Києві Сергій Лебедєв, кот-рий був основоположником створення першої обчислювальноїмашини в Європі. Народився 2 листопада 1902 року.

5 липня185 років тому (1834) на хуторі біля станиці Павлівська в

Чорноморщині народився Прокіп Короленко, архіваріус Ку-банського козацького війська в 1893—1902 роках. Помер уСтаврополі 6 лютого 1912 року.

25 років тому (1994) помер Михайло Осадчий, українськийпоет, прозаїк та правозахисник, лауреат літературної преміїімені Івана Франка в діаспорі (1978), почесний член Швей-царського відділу Пен-клубу. Активний учасник руху шести-десятників, двічі був засуджений за "антирадянську діяль -ність". Народився 22 березня 1936 року.

6 липня115 років тому (1904) в Угорниках Станіславського повіту

в Галичині народився видатний діяч українського націо-нально-визвольного руху, Голова Проводу ОУН-р в 1959—1968 роках Степан Ленкавський. Помер 30 жовтня 1977 рокув Мюнхені.

130 років тому (1889) у Харкові народився Володимир Лин-ник, видатний учений-фізик. Помер 9 липня 1984 року.

130

7 липня450 років тому (1569) була підписана Люблінська унія-угода

про об’єднання Польщі та Великого князівства Литовського вєдину федеративну державу — Річ Посполиту.

105 років тому (1914) народився Мирослав-Іван Любачівсь-кий, Патріарх Української Греко-Католицької Церкви. Помер24 грудня 2000 року.

8 липня370 років тому (1649) загинув у бою під Збаражем Станіслав

Морозенко (Мрозовицький), український військово-політич-ний діяч часів Хмельниччини, корсунський полковник. Геройукраїнської народної пісні "Ой Морозе, Морозенку, ти славнийкозаче". Рік народження невідомий.

310 років тому (1709) у битві під Полтавою шведська арміяКарла ХІІ і частини гетьмана Івана Мазепи і запорожців підпроводом Костя Гордієнка зазнали поразки від московськихвійськ.

100 років тому (1919) був заарештований більшовиками і роз-стріляний Володимир Науменко, український громадсько-полі-тичний діяч, педагог, вчений-філолог, літературознавець. Бравучасть в українському національному русі. Редагував журнал"Киевская Старина" у 1893—1906 роках. У 1914—17 очолювавУкраїнське Наукове Товариство. Один із організаторів націо-нальної системи освіти. Народився 19 липня 1852 року.

8—9 липня360 років тому (1659) відбулася Конотопська битва, у котрій

українська армія під керівництвом гетьмана Івана Виговськогоперемогла очолювані Трубецьким і Ромодановським московсь -кі війська.

9 липня80 років тому (1939) народився Ігор Калинець, український

поет, громадський діяч.11—15 липня

75 років тому (1944) створено Українську Головну ВизвольнуРаду, яка взяла на себе роль найвищого представницького ор-гану влади під чужоземною займанщиною. Президентом УГВР

131

було обрано Кирила Осьмака, Генеральним секретарем — Го-ловного Командира УПА Романа Шухевича.

12 липня80 років тому (1939) народився Анатолій Паламаренко,

український артист.15 липня

100 років тому (1919) відбувся перехід УГА та уряду ЗОУНРна східний берег Збруча, об’єднання двох українських армійдля боротьби з більшовиками.

17 липня90 років тому (1929) помер Яків Бардах, український мікро-

біолог, засновник першої в Російській імперії бактеріологічноїстанції (Одеса). Народився у 1857 року.

19 липня 100 років тому (1919) народився Вячеслав Добровольський, ук -

раїнський історик математики, професор Національного техніч-ного університету України "Київський політехнічний інститут".

20 липня75 років тому (1944) перший секретар ЦК КП(б)У Микита

Хрущов звернувся до Сталіна з пропозицією створити Холм-ську область у складі УРСР.

75 років тому (1944) загинув у бою з радянськими військамиДмитро Паліїв, український політичний діяч, журналіст. Учас-ник визвольних змагань 1917—21 років, брав активну участь устворенні Української Військової Організації, був співзаснов-ником Українського Національно-Демократичного Об’єднан -ня, став одним із ініціаторів створення дивізії "Галичина".Народився 29 травня 1896 року.

21 липня75 років тому (1944) загинув у бою з радянськими військами

Микола Палієнко, український військовий діяч. Був підполков-ником Армії УНР під час визвольних змагань, командиром ди-візіону важкої артилерії дивізії "Галичина" в роки Другої світо- вої війни. Народився 12 жовтня 1896 року.

22 липня175 років тому (1844) у станиці Нововеличківській наро-

132

дився Михайло Бабич, з 1908 по 1917 рік наказний отаман Ку-банського козацького війська. Розстріляний більшовикамипісля жахливих катувань 7 серпня 1918 року.

75 років тому (1944) у Празі помер Олександр Олесь (спр.прізв. — О. Кандиба), поет, драматург. Народився 5 грудня 1878року на Сумщині.

24 липня95 років тому (1924) Політбюро ЦК РКП(б) ухвалило рі-

шення про створення в складі УСРР Молдавської автономноїреспубліки.

55 років тому (1964) помер Максим Рильський, українськийпоет, мистецтвознавець, академік АН СРСР, академік АНУРСР, директор Інституту мистецтвознавства, фольклору таетнографії АН УРСР, головний редактор журналу "Народнатворчість та етнографія". Автор поетичних творів, присвяче-них діячам театрального й музичного мистецтва та кіно —Т. Шевченку, М. Щепкіну, М. Кропивницькому, М. Заньковець-кій, П. Саксаганському, А. Бучмі тощо. Автор проблемнихпраць, рецензій на вистави опер. Народився 19 березня 1895року.

25 липня85 років тому (1934) помер Нестор Махно, український пов-

станський отаман, один з лідерів анархістського руху в УкраїніНародився 26 жовтня 1888 року.

26 липня140 років тому (1879) народився Володимир Правдич-Не-

минський, український фізіолог. Уперше зареєстрував (1913)електричні потенціали мозку тварин. Заклав основи сучасноїенцефалографії. Виявив ритмічність у діяльності головногомозку й уперше зареєстрував (1925) реакцію "десинхронізації".Помер 17 травня 1952 року.

30 липня135 років тому (1884) народилась Софія Налепинська-Бой-

чук, український графік. Художню освіту здобула у Санкт-Пе-тербурзі, Мюнхені, Парижі. З 1925 викладала у Київськомухудожньому інституті. Працювала в галузі станкової та книж-

133

кової графіки, переважно в техніці гравюри на дереві. Репре-сована. Померла 13 липня 1937 року.

130 років тому (1889) на Полтавщині народився ОлександрШульгин, український політичний та державний діяч, історик-соціолог, публіцист, член Центральної ради, ЦК УПСФ, гене-ральний секретар міжнаціональних, пізніше міжнароднихсправ Генерального секретаріату УНР, Голова Уряду УНР в ек-зилі. Помер 4 березня 1960 у Сарселі (Франція).

липень370 років тому (1649) при обороні північних рубежів Укра-

їни від литовського війська Януша Радзивіла загинув наказнийгетьман, київський полковник Михайло Кричевський.

75 років тому (1944) секція кубанського козацтва Револю-ційного комітету поневолених народів звернулася до всіх ку-банців підтримати боротьбу "за вільну Україну, за вільнуКубань".

134

УПЕРШЕ ЗАхВИлЮВАлИСЯ В СТАМБУлІ(до 460-річчя штурму Азова князем Вишневецьким)

Організатор Запорозької січі на Хортиці князь Дмитро Виш-невецький відомий насамперед як провідник козацьких похо-дів на Крим, що добре запам’ятолися в ханстві. Московськийлітописець, наприклад, зазначає, що 1558 року кримський воє-начальник, підійшовши із стотисячним військом до річки Мечі,особливо допитувався в захоплених у полон рибалок про князяДмитра Вишневецького, і коли татарам сказали, що той біляТули, а князь Воротинський в Калузі, "прийде на них страх, пе-реляк, незабаром повернуться назад, на втечу вдарившись".

Наведений факт засвідчує про неабия-кий військовий авторитет Вишневецькогосеред кримських воєначальників. Літопи-сець при цьому підкреслює, що навіть "непобачивши поблизу себе царя московсь-кого, ні полків царських не побачивши, а,мовляв, лише ім’я його зачувши — враз ки-нувся ворог тікати".

Однак не тільки прославився князь Виш-невецький у кримських походах. Як дізнаємося з Никонівсь-кого літопису, 1559 року "месяца февраля отпустил царь ивеликий князь воєвода своего князя Дмитрия Ивановича Виш-невецкого на Донец, а велел ему приходить на Крымские улусы,суда поделав, от Азова под Керчь и под иные улусы", а ДанилаФедоровича Адашова відправив на Дніпро. На Дон тоді пішоввоєвода Вешняков, "а велено ему сходится на Дону со княземДмитреем Вишневецким".

Московський посол Роман Пивов так мав розповідати у Вар-шаві про царське завдання Вишневецькому: "А нині государнаш послав його на свою службу на Дон і з ним послав багатьохлюдей, більше тридцяти тисяч, і велів йому з Дону приходитив Перекоп і промишляти своєю справою, як годиться".

Тим часом Дмитро Вишневецький відсилав з "поля" доМоскви 14 полонених. Крім того, він "писал, что побил крим-цов на Яйдаре близко Азова", було їх півтораста, котрі хотіли

135

йти воювати під Казань...Князь Дмитро побив їх наголову, а 26живими взяв, а дванадцять у вожи в себе залишив. Це відчутнопідірвало сили орди й пішла чутка, що ханський син до Кримуповернувся "добре истомен, омер конми и людми".

Водночас український князь, координуючи бойові дії протистепової орди, звелів запорожцям йти на з’єднання із його за-гоном, завдаючи удару розрізненим татарським відділам, щопоявилися в Дикому полі. Один з отаманів запорожців МишкаЧеркашенін, котрий направлявся на з’єднання з Вишневець-ким, також побив орду у верхів’ях Сіверського Дінця, при-славши 4 "язики" до Москви.

Детальніших згадок про бойові дії загону Вишневецького впониззях Дону в російських документах не знайдено. Повідом-ляють вони лише про його прибуття у вересні 1559 року доМоскви "из Дону, а с ним прислали черкасы (черкеси — В. С.)Ичю-рука-мурзу Черкаского: все черкасы бьют челом, чтобыих государь пожаловал, дал бы им воєводу своего в Черкасы ивелел бы их крестити".

А ось що свідчать архівні документи Блискучої Порти. На-прикінці весни 1559 року коменданти фортець Кафа та Азовповідомили султанський уряд про пересування загону під про-водом Дмитра Вишневецького. В турецьких документах пові-домляється, що відділ українського князя складався з руських.Аж чотири повідомлення від 2 липня 1559 року описують проте, як Вишневецький напав на турецьку фортецю Азов. Зо-крема, зазначається в них, гарнізон, до складу якого входило і200 яничар, був малочисельним, аби протистояти штурму, ійого відбили лише завдяки допомозі, яку подали ногайські пле-мена, та підтримці оттоманської ескадри з 6 великих і кількохмалих галер.

Незважаючи на те, що атака була відбита, гарнізон фортеціперебував у великому страху. Адже вперше над Азовом, воєн-ним форпостом Османської імперії в причорноморських сте-пах, важливим пунктом на старому торговельному шляху зТуркестана, нависла серйозна небезпека.

Захвилювалися і в Константинополі, адже будь-яка загроза

136

Азову негайно відбивалася на продовольчому становищіПорти, оскільки до неї саме звідси надходила левова частка не-обхідних столиці продуктів харчування. І підстави для занепо-коєння були, адже караван кораблів з ячменем, чечевицею тамаслом, на який саме в цей час чекали в Стамбулі, не міг вийтив море через козацьку блокаду портів азово-чорноморськогоузбережжя.

Більше того, облога фортеці та бойові дії загону Вишневець-кого в пониззі Дону викликали голод не тільки в Азові, а й укочовищах Великої Ногайської орди, що розташувалася міжДоном і Волгою. У зв’язку з цим навіть почалося її переселеннядо турецьких володінь у Буджаки.

Завдяки турецьким архівам дещо знаємо і про повторнуоблогу Азова Вишневецьким восени 1559 року. Так, адмірал ту-рецького чорноморського флоту Алі Реїс інформував султансь-кий диван, що після його прибуття в Азов "Дмитрашка"пробував атакував фортецю, але відступив на північ. Присут-ність у гирлі Дону турецьких галер перешкодили іншому мос-ковському воєначальникові (очевидно, Данилу Адашеву,оскільки дослідник прочитав "Ада" — В. С.) прийти на допо-могу Вишневецькому з чотиритисячною армією.

Тогочасні турецькі документи засвідчують також, що загонипід проводом Вишневецького на великих човнах форсувалиморську протоку і напали на Керч. Бей Кафи Сінан писав достолиці Порти, що оттоманській ескадрі вдалося відбити цюатаку. Лише після цього "Дмитрашка" повернувся черезАзовське море до гирла Дону і піднявся ним угору, де на своїх,уже обжитих місцях, побудував невеликі форти, "готуючисьтаким чином до нового наступу наступної весни".

У статті французької дослідниці Ш. Лемерсьє-Келькеже на-водиться ще один документ, який, за висновком автора, сто-сується наступу Вишневецького на володіння Туреччини уКриму і на берегах Азовського моря. Так, у листі кримськогохана до Великої султанської ради розповідається про атаки чер-кесів на Таманський півострів і на Кафу. Ця атака була відбита.

Безперечно, активні бойові Дмитра Вишневецького на Дону

137

і в Керченській протоці, відтягували значну частину збройнихсил Туреччини в гирло Азова, і дали можливість досить вільнопочуватися московським загонам під проводом Данила Ада-шева, котрі спустилися по Дніпру до Очакова і там могли три-валий час промишляти над татарськими й турецькимиволодіннями аж поки туди не підійшов сам хан із значноюзбройною силою.

Після відкликання до Москви Данила Адашева на Дніпрі за-лишився запорозький отаман Гаврило Сліпецький, котрийздійснив кілька успішних походів на кримські улуси, під часяких не лише побив багато татар і ногайців, а й чимало взяв уполон. Ці походи спричинилися до того, що частина ногай-ських мурз присягнула на вірність Івану Грозному й виїхаладо Москви.

Але, підкреслює Ш. Лемерсьє-Келькеже, Дмитро Вишневець-кий не змирився після цих двох невдач і за підтримки черкесівплемені Жане узимку 1559—1560 років знову почав штурму-вати Азов. Однак і ця атака була відбита турками.

Архівні документи Туреччини свідчать, що невдача Вишне-вецького пояснюється розкриттям його наступальних планівмосковськими купцями бею Кафи, завдяки чому султан змігсвоєчасно підготуватися до наступу українського князя.

"ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ПЕРЕд РЕВОлЮЦИЕЙ, ПЕРЕд ПРАВИТЕлЬСТВОМ РОССИИ"

(до 100-річчя усвідомлення малоросів про закінченняїхньої ролі в творенні так званої УСРР)

Ухвалюючи на початку 1919 року рішення про нову агресіюпроти Української Народної Республіки, в Москві вирішують за-мінити українських більшовиків, які не справилися з поставле-ними перед ними завданнями в 1917 році. А оформити це, як іпопереднього разу, планують через нібито просьби самих "укра-їнських товаришів" надіслати їм більш надійних і рішучіших.

Так, 16 січня 1919 року ЦК РКП (б) ухвалює: "1. Принято реше-ние, согласно просьбе украинских товарищей, отправить т. Раков-ского на Украину с тем, что он войдет в правительство в качествепредседателя; поручить ему сговориться с ЦК Украины о коман-

138

довании, считая в силе прежнее решение о фактическом коман-дующем Глаголеве. Поручить т. Раковскому провести в жизнь пол-ное отстранение Ворошилова и Рухимовича от военной работы.Одновременно поручить т. Раковскому не настаивать на оставле-нии т. Антонова, если украинцы потребуют его отстранения, асговориться с ними о другой кандидатуре. По вопросу о делега-ции, приехавшей из Киева, решено назначить для переговороводну комиссию как партийную, так и правительственную, в со-ставе тт. Чичерина, Раковского, Каменского и Мануильского".

У цьому документі жодним словом незгадується Микола Подвойський, який очо-лює військове відомство так званої само-стійної УСРР, але про нього в Москві такожне забули — він перебуватиме під постій-ним контролем наркома Троцького, відтактой свій вердикт винесе тоді, коли прийдеслушний час сказати самонадіяному укра-їнцеві, що його час минув. І ніякі запев-нення в тому, що він готовий і далізвітувати перед "правительством России" вже не матимуть нія-кого значення.

Свою справу для утвердження російської справи в Українівін уже зробив, і тепер в його послугах немає потреби.

* * *В Центральный комитет КП(б) У

Из моего разговора с т. Троцким я выяснил, что в Москвеставят мне в вину не только недочеты военного дела на Украи-не, но и слабые результаты работы Совнархоза и продоволь-ственных учреждений, разруху транспорта и прочее.

Считаю необходимым заявить следующее.Из опубликованного Наркомвоен отчета о его работе видно,

какие задания были даны мне центром, это были:1) устройство здесь административно-организационных во-

енных аппаратов по типу российских, 2) создание вооружен-ной силы путем переформатирования повстанческих отрядовв 2—3 регулярные дивизии и сформирование новых 2-х стрел-ковых и 1 кавалерийской дивизии.

Срока для выполнений заданий установлено не было.Из того же отчета видно, что задания эти были исполнены,

139

но значительное повышение требований фронта вызвалоновые задания по сформированию новых дивизий, для выпол-нения которых Наркомвоен прилагал все усилия и которыечастью и выполнил.

Отчет Наркомвоен рисует и обстановку, в которой прохо-дила его деятельность. Обстановка эта была исключительно не-благоприятной, создавая целый ряд препятствий для созида-тельной работы.

Партизанщина не уничтожалась, а фактически поддержи-ваемая фронтовым командованием, все больше и большеуглублялась, разлагая армию и уничтожая ресурсы.

Партийные учреждения во главе с Цека не могли справитьсяс поднимавшимся повстанчеством, с разложением армии и сконтрреволюционной агитацией в деревне.

В среде самой партии на верхах шел разлад на принципиаль-ной и личной почве, в низах партии проникло разложение.

Разруха хозяйства и промышленности, транспортный и про-довольственный кризис возрастали с каждым днем. Гражданскиеучреждения возникли очень поздно и работали вообще слабо.

На каждом шагу действовали подпольные польские, дени-кинские и петлюровские организации, последние особенно ра-ботали в армии и среди крестьян. Антисемитизм, антиком-мунизм возрастали, вместо того, чтобы исчезать.

В первый период территория быстро расширялась, но не за-креплялась вследствие вышеуказанных причин.

Власть висела в воздухе, не имея прочных корней.Ко всему этому прибавилась Григорьевщина и Махновщина,

совершенно обезкровевшие Советскую власть. Ко времениГригорьевщины случился прорыв на Южфронте.

Вместо того, чтобы напрячь все усилия, чтобы встрепе-нуться к отражению опасности — партия не смогла разбудитьмасс. Надо сказать прямо: некоторые партийные товарищивместо этого занимались так называемой "компанией противПодвойского", создавая в Москве предвзятые представленияоб Украине. Благодаря всему этому работа окончательно сталаневыносимой.

Как мог я провести полностью в Военном Комиссариатесвою программу, когда уже с весны самое ее существование

140

было поставлено под вопрос. В начале мая в Киев приехал т.Каменев для проведения директив Ц.К. об объединении рядаУкраинских Комиссариатов: военного, путей сообщения, про-довольствия с российскими. Если бы объединение было про-ведено тогда же быстро и правильно, централизация, можетбыть, и даже наверное, дала бы хороший результат, но объеди-нение проводилось нерешительно в течение трех месяцев, мае,июне и июле, Наркомвоен жил под знаком медленного умира-ния, ожидая постановления центра и развитие директив ЦК.

Этого постановления и до сих пор нет. Между тем уже с 17мая, после приезда т. Троцкого, а особенно моей поездки в Харь-ков в начале июня на совещание с т. Троцким, я фактически быллишен руководить Народным Комиссариатом, и Комиссариатне столько делал дела, сколько "упражнялся", то по указанимцентра, то под давленим местных учреждений, по требованиямкоторых от Наркомвоена постепенно отходили органы, создан-ные им для выполнения спешных требований момента, и вся по-степенно деятельность Наркомвоена сводилась на нет.

Defacto Наркомвоен существует и не может не существоватьдо окончательного принятия на себя центром руководства, аследовательно и ответственности за все военное дело наУкраине. В то же время, по директиве ЦК, он не должен суще-ствовать. Юридически же ни одного акта, которым можнобыло бы руководиться, — нет.

В настоящее время положение стало крайне неопределенными тягостным. Неопределенность совершенно запутала все, и яникак не могу найти легального выхода из этого положения.

Когда 25 июля я спросил т. Троцкого, есть ли постановлениео снятии с меня ответственности за дальнейшее ведения дела,он посоветовал мне съездить в Москву, однако отозвать меняв Москву отказался, не имея предписания ЦК Российской Ком-мунистической партии.

В конце концов до сих пор дело остается в сфере отдельныхзаявлений и частных разговоров, но прямого приказа относи-тельно того, что я должен делать теперь на Украине, я не имею.

Если бы положение Украины не было так тяжело, я, конечно,не задумываясь, покинул бы Украину, но уход с Украины втакой момент может иметь серьезные последствия. В тоже

141

время оставаться на Украине и нести ответственность нетолько за Наркомвоен, которого уже почти не существует, нои за все военное положение здесь, без возможности что либосделать для исправления этого положения, считаю абсолютнодля себя недопустимым.

Это вопрос, впрочем, не личного самолюбия, доказатель-ством отсутствия у меня такого рода соображений, служитхотя бы тот факт, что в течение последних трех месяцев я делалвсякую работу, требуемую обстоятельствами, не считаясь с не-определенностью положения.

Вопрос в том, что эта неопределенность, отсутствие ясной иточной программы и твердости проведения ее, ряд следовавшиходна за другой спешных реформ, всегда неоконченных, разру-шавших существующую и не создававших ничего взамен и рядпоспешных мер как политического бюро, так и Совета Обороны,привели к тягчайшему ухудшению положения на Украине.

Во время своих поездок по фронтам я не принимал участияв работах центра, но зато убедился, что эта постоянная реор-ганизация учреждений, не успевши даже во всем объеме раз-вернуть свою работу, например, создание Цуркомвоен,образование губернских Комитетов Обороны, попытки созда-ния комиссий из Накомвоен, Социалистической Инспекции и12-й Армии для наблюдения за Губ и Уездвоенкомами, ги-бельно отражалась на работе местных органов, нарушая пра-вильную деятельность военных комиссариатов и ухудшаяснабжение.

Точно также разрушалось и фронтовое командование, вслед-ствие частной, и иногда необдуманной смены командиров.Многие смены командного состава были несомненно необхо-димы, но слишком ретиво проведенная реформистская дея-тельность в этом отношении привела к тому, что отдельныечасти перестали знать, кому они должны подчиняться, имелипо 3, по 4 начальства и ими командовал буквально каждый,кому не лень. При этом в дело командования вмешивались не-опытные в военной области партийные товарищи, создаваядля работающих на фронте частей обстановку, неизбежно ве-дущую к бандитизму и дезертирству.

Я ограничиваюсь этими немногими замечаниями, не имея

142

сейчас возможности дать политического разбора всех меро-приятий, ухудшающих наше положение.

Отмечу только их общий характер — стремление создать ряднагроможденных одно на другое учреждений без соответ-ствующего аппарата, или с осколками старых разломанных ап-паратов, учреждений, без связи друг с другом, которыесталкиваются один с другим и вредят друг другу.

Результат — работа в тылу и на фронте лишается быстроты,точности и энергии в достижении поставленных целей.

Местные органы и части, над которыми теперь поставленостолько различных Особоуполномоченных Совета Обороны Р.С. Ф. С. Р., комиссий тов. Стеклова, тов. Гуковского и других,не имеют больше уверенности в своей работе, нервничают исбиваются, получая противоречивые приказания, и о нормаль-ном функционирования их, а значит и об ответственности заработу не может быть и речи.

В тоже время разрушен единственный организованный во-енный центр, дававший возможность вносить стройность икоординацию по крайней мере в тыловую работу.

Все это вместе взятое — выбивает у революции и КраснойАрмии почву из под ног — поистине ad maiorem Denikini glo-riam дает ясный перевес противнику и ведет нас к гибели.

Сказать, что наше положение катастрофично — значит ска-зать вещь всем известную. Надо выразиться яснее: перед намив самый решающий момент для мировой революции — пер-спектива потерять Украину, окруженную со всех сторон Дени-киным, польской буржуазией и Петлюровцами (что былопредусмотрено мной уже в марте, в докладу Съезду Советов),быть может риск потерять и крупную часть военных сил, стаким трудом созданных нами на Украине, которые могут ока-заться отрезанными, перед нами перспектива тяжкого ударапо мировой революции, который будет нанесен ей при нашейпотере Украины. Ответственность за этот удар, как и за все по-гибшие жизни, ляжет на тех, кто в эту минуту не сумеет понятьсвоего революционного долга и исполнить его, как и на тех, изпартийных товарищей, особенно здесь на Украине, которые не

143

сумели понять всей опасности для революции слишком лич-ного и легкого подхода к вопросам военного строительства.

Перед нами не месяцы, а немногие недели, или дни, которыеданы нам для того, чтобы встряхнуться не на словах, а на деле,перестать заниматься разговорами и "органотворчеством", —и железной рукой организовать сопротивление Деникину идругим врагам, которое положило бы конец их успехам. Еслипо-прежнему будет проявляться дряблость — все будет кон-чено. Удар, очевидно, нами заслуженный, мы получим.

В эту минуту я не считаю себя вправе далее молчать и оста-ваться в неопределенном положении. Моя ответственность передреволюцией, перед правительством России и перед всеми ра-бочими и крестьянством возлагает на меня обязанность предло-жить Центру использовать мой опыт и силы, чтобы посильноисправить положение, путем напряженных усилий оздоровитьармию, создать перелом на фронте и в тылу и постепенно начатьнаносить удары врагам, или, по крайней мере, обеспечить армииустойчивость под ударами противника.

При полной поддержке партии, при условии подъема в еерядах я считаю разрешение этой задачи возможным.

В виду того, что для выполнения этой работы необходимыизвестные полномочия, я вынужден немедленно отправитьсяв Москву для личного доклада о положении на Украине и длявыяснения своего положения.

С товарищеским приветомНаркомвоен Подвойский.

31.VІІ.19.

144

СЕРПЕНЬ

145

1 серпня 105 років тому (1914) розпочалась Перша світова війна

(1914—1918).95 років тому (1924) у Буенос-Айресі було засноване това-

риство "Просвіта".3 серпня

170 років тому (1849) народився Леонід Позен, українськийскульптор, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв,член Товариства передвижників. Автор пам’ятників І. Котля-ревському і М. Гоголю у Полтаві. Твори: українські композиціїі статуетки "Кобзар", "Переселенці", "Жебрак", "Запорожець урозвідці", портрети Ф. Стравинського, М. Ярошенка. Помер 8січня 1921 р. у Петрограді.

75 років тому (1944) польська делегація під час зустрічі вКремлі зі Сталіном запропонувала здійснити взаємне пересе-лення поляків і українців.

4 серпня165 років тому (1854) народилася Марія Заньковецька (спр.

прізв. — Адасовська), українська актриса, театральна діячка. Ви-ступала у трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Са дов -ського, у Руському народному театрі у Львові, керувала аматор -ськими гуртками в Ніжині та Кролевці. Знімалася в кіно: Наталка("Наталка Полтавка", 1910), мати ("Остап Бан дура", 1923). Померла4 жовтня 1934 у Києві, похована на Байковому кладовищі.

105 років тому (1914) у Львові засновано Союз ВизволенняУкраїни (СВУ).

5 серпня175 років тому (1844) в Чугуєві на Харківщині народився

Ілля Рєпін, український і російський живописець, професор,ректор Петербурзької Академії мистецтв, член Товариства пе-редвижників. Створював картини на українську тему: "Порт-рет Т. Шевченка", "Запорожці пишуть листа турецькомусултанові", "Вечорниці" та ін. Помер 29 вересня 1930 року уФінляндії, заповідав поховати себе в Україні.

120 років тому (1899) народився Борис Антоненко-Давидо-вич, письменник, публіцист, громадський діяч. Помер 8 травня1984 року.

146

90 років тому (1929) народився Дмитро Гродзінський, укра-їнський фізіолог та біофізик, академік НАНУ.

75 років тому (1944) на галявині між селами Свидник і Ла-стівка нинішнього Старосамбірського району Львівської обла-сті вояки УПА вперше прийняли присягу за текстом, ухвале -ним Українською Головною Визвольною Радою.

6 серпня230 років тому (1789) у Вороб’ївці на Чернігівщині наро-

дився Ілля Буяльський, український і російський анатом та хі-рург, один із засновників топографічної анатомії, організатормедико-хірургічної промисловості в Російській імперії. Осно-воположник вчення про індивідуальну мінливість організму(типова анатомія). Помер 20 грудня 1866 року.

20 років тому (1999) у Владивостоці помер Альберт Мамон-тов, театрознавець, актор, педагог, український культурний тагромадський дiяч на Зеленому Клинi. Народився 27 липня 1925року в Сумах у родині українського драматурга, iсторика татеоретика театру Якова Мамонтова.

8 серпня 200 років тому (1819) народився Пантелеймон Куліш (літ.

псевд. Панько Казюка, Данило Юс, Павло Ратай, Хуторянин таін.), письменник, літературний критик, фольклорист, мислитель,етнограф, перекладач, культуролог, мовознавець, культурно-освітній діяч, автор першого українського історичного роману"Чорна рада". Був одним із засновників Кирило-Мефодіївськогобратства. У 1857 заснував у Санкт-Петербурзі власну друкарню,де видавав альманахи "Хата", "Основа". Запровадив новий фоне-тичний правопис ("кулішівка"), першим переклав українськоюмовою твори Шекспіра, Байрона. Разом з І. Пулюєм та І. Нечуєм-Левицьким здійснив переклад Біблії. Помер 14 лютого 1897 нахуторі Мотронівка на Чернігівщині, де й похований.

185 років тому (1834) народився Юрій Федькович, письмен-ник, редактор, публіцист, педагог. Федькович склав українсь-кий "Буквар" і першу програму етнографічного описуБуковини, видав для народних шкіл "Співанки для господарсь-ких діточок". Помер 11січня 1888 року в Чернівцях.

147

100 років тому (1919) у Харкові народився Борис Вєркін, ви-датний український фізик.

40 років тому (1979) помер Михайло Крат, український вій-ськовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Відзначився на по-чатку жовтня 1919, коли вщент розгромив Білостоцький полкденікінської армії. Брав активну участь у боях проти більшо-виків. В еміграції був організатором і учасником націоналі-стичного руху. Автор численних мемуарів. Народився 16 серп -ня 1892 року.

11 серпня 100 років тому (1919) у Кам’янці-Подільському було ство-

рено керівний орган об’єднаних армій УНР — Штаб ГоловногоОтамана на чолі з генералом М. Юнаковим.

12 серпня 100 років тому (1919) відбувся наступ об’єднаних армій УНР

на радянсько-українському фронті.14 серпня

105 років тому (1914) у Львові створено Головну УкраїнськуРаду, яка об’єднала керівництво політичних сил краю.

15 серпня200 років тому (1819) народився Григорій Галаган, українсь-

кий поміщик, меценат. Був головою культурно-освітнього то-вариства "Громада" і Південно-Західного відділу Російськогогеографічного товариства в Києві, членом Археологічної комі-сії Київського університету. У 1871 заснував у Києві КолегіюПавла Галагана, організував в ній український хор. Збиравукраїнські народні пісні та видавав пісенники. У своєму маєткув Сокиринцях створив музей українського народного побуту.Був знайомий з багатьма діячами української культури, зо-крема з Т. Шевченком. Помер 25 вересня 1888 у Києві.

15 серпня105 років тому (1914) Митрополит Андрей Шептицький під-

готував проект змін в Україні з початком Першої світової вій ни,в основу чого покладено національно-державне відродження.

16 серпня 370 років тому (1649) козаки Богдана Хмельницького роз-

громили польське військо під Зборовом.

148

135 років тому (1884) у Новгород-Сіверську народився ІсаакМазепа, український громадсько-політичний та державнийдіяч, історик, член Центральної ради, ЦК УСДРП, Трудовогоконгресу УНР, у 1919—20 — голова Ради Народних МіністрівУНР. Був серед співорганізаторів Української НаціональноїРади в екзилі і головою Виконавчого Органу УНРади до січня1952. Помер 18 березня 1952 в Аугсбурзі (Німеччина).

40 років тому (1979) помер великий прихильник українців,прем’єр-міністр Канади Джон Діфінбейкер. Народився 18 ве-ресня 1895 року в провінції Онтаріо.

17 серпня905 років тому (1114) помер Алімпій (Аліпій, Олімпій), дав -

ньоруський живописець, золотар. Навчався у візантійськихмайстрів, спільно з ними виконував мозаїчні роботи. Авторікон, зокрема, "Богоматір", що її Володимир Мономах перевіздо Ростова Великого. Народився близько 1050 року.

105 років тому (1914) постановою Головної Української Радибуло створено у складі австро-угорської армії український доб-ровольчий легіон (Українські січові стрільці).

95 років тому (1924) за дорученням Сталіна усім членам ЦКі ЦКК РКП(б) було розіслано матеріали про необхідність пере-дачі РСФРР Таганрозького і Шахтинського округів УСРР.

70 років тому (1949) помер Федір Ернст, український історикмистецтва. Навчався у Київському університеті, працював уВсеукраїнському історичному музеї (1922—33). Писав твори зісторії української архітектури та образотворчого мистецтва,зокрема "Український портрет ХVІІ—ХХ ст.", "Українське ма-лярство ХVІІ—ХХ ст.". Народився 23 листопада 1891 року уГлухові, тепер — Сумська область.

18 серпня 370 років тому (1649) було укладено Зборівський мирний

договір між Б. Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Ка-зимиром, яким обмежувалася територія козацької УкраїниКиївським, Чернігівським і Брацлавським воєводствами.

75 років тому (1944) Радою міністрів СРСР ухвалено рішенняпро переселення до Криму 3000 родин українських селян.

149

19 серпня125 років тому (1894) у Кронштадті в родині українця-вій-

ськовослужбовця народився Петро Капиця, фізик світовогорівня, двічі Герой Соціалістичної Праці (1945, 1974), лауреатДержавних премій СРСР (1941, 1943), член багатьох зарубіж-них академій наук і наукових товариств. Помер 8 квітня 1984року в Москві.

20 серпня255 років тому (1764) народився Петро Загорський, лікар,

анатом, організатор медичної науки і освіти, академік Петер-бурзької академії наук. Створив першу вітчизняну наукову ана-томічну школу: його учні й земляки (з Чернігівщини) І. Бу -яльський, П. Наранович, В. Малахов, І. Книгин-Булгаков таінші очолювали кафедри в Санкт-Петербурзькій медико-хірур-гічній академії та в багатьох університетах Російської імперії.Помер 2 квітня 1846 року у Санкт-Петербурзі.

95 років тому (1924) народився Платон Костюк, українськийфізіолог, академік НАНУ та РАН. Уперше у колишньому СРСРзастосував метод внутрішньоклітинного відведення електрич-них потенціалів для дослідження окремих клітин мозку. Помер10 травня 2010 року в Києві.

80 років тому (1939) народився Валерій Шевчук, письмен-ник, драматург, критик, громадський діяч.

75 років тому (1944) в НКВС був закатований Юрій Липа,український громадсько-політичний діяч, письменник, публі-цист і лікар, один із ідеологів українського націоналізму. З юно-сті брав участь в націоналістичному русі. З осені 1920 змуше-ний був емігрувати до Польщі. У 1943 переїхав до Львівщини,став одним із активних учасників руху Опору. Працюючи яклікар, готував медичні кадри для УПА. З липня 1944 — інструк-тор першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Народився18 травня 1900 року.

40 років тому (1979) у Вінніпезі помер український гро-мадський діяч Микита Мандрика. Народився 28 вересня 1886року в Києві.

21 серпня55 років тому (1964) в еміграції помер Нестор Городовенко,

150

організатор хорових колективів в Україні і за океаном. Наро-дився 9 листопада 1885 року у Венславах Лохвицького повітуна Полтавщині.

22 серпня75 років тому (1944) загинув полковник Павленко — Рости-

слав Волошин, організатор і виховник відділів УПА-Північ. 23 серпня

130 років тому (1889) помер Йосип Лозинський, українськийвчений, етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українськогонаціонального відродження. Народився 1 січня 1808 року.

115 років тому (1904) народився Борис Тягно, українськийрежисер, педагог, народний артист УРСР. Був учнем Леся Кур-баса. Працював режисером у театрах Дніпропетровська, Дні-продзержинська, Одеси, головним режисером Львівськогоукраїнського драматичного театру ім. М.Заньковецької. Вик-ладав у драматичних студіях театру "Березіль". На кіностудії"Укрфільм" поставив фільми: "Охоронець музею", "Фата мор-гана", "Вирішальний старт". Серед його учнів: Л. Кадирова,Б. Козак, Б. Ступка. Помер 18 січня 1964 року у Львові.

80 років тому (1939) було підписано пакт Молотова-Ріббент-ропа про ненапад між СРСР та Німеччиною, а також таємнийдодатковий протокол, яким визначалися сфери взаємних інте-ресів обох держав у Східній Європі. Зокрема, такі українськіетнічні регіони, як Галичина, Волинь, Берестейщина, Надсяння,Холмщина і Підляшшя мали ввійти до складу СРСР, а Лемків-щина — до Німеччини.

24 серпнядень проголошення незалежності України

105 років тому (1914) народився Федір Шевченко, українськийісторик, історіограф, член-кор. АН УРСР. Був першим головнимредактором "Українського історичного журналу" (1957 —1972).Підготував 7 докторів наук, понад 50 кандидатів наук. Помер 1листопада 1995 року.

95 років тому (1924) народився Віктор Глушков, видатнийучений, директор Інституту кібернетики АН УРСР. Помер уКиєві 30 січня 1982 року.

151

25 серпня100 років тому (1919) Український з’їзд Криму ухвалив рі-

шення про надання виконкому Крайової ради статусу консуль-ства Української Народної Республіки.

95 років тому (1924) народився Павло Загребельний, укра-їнський письменник, сценарист, драматург. Помер 3 лютого2009 року.

80 років тому (1939) народився Володимир Дрозд, письмен-ник, публіцист. Помер у Києві 23 жовтня 2003 року.

27 серпня245 років тому (1774) народився Павло Білецький-Носенко,

письменник, критик, мовознавець, перекладач, педагог, авторпраць з питань літератури, лінгвістики, економіки, автор"Словника малоросійської мови", "Граматики малоросійськоїмови" (1821). Помер 23 червня 1856 року в Прилуках.

80 років тому (1939) у Римі відбувся Другий Великий Збірукраїнських націоналістів, після якого головою ОУН став Анд-рій Мельник.

28 серпня200 років тому (1819) у станиці Тимошівській народився

Іван Попко, військовий і громадський діяч Кубані. Помер уХаркові 30 серпня 1893 року.

31 серпня 100 років тому (1919) частини об’єднаної армії УНР (група

генерала Антона Кравса) зайняли Київ. Того ж дня до Києва пі-дійшли денікінські війська (частини генерала Бредова). На ви-могу білого генерала командуючий українськими військамизгодився залишити Київ.

Серпень 80 років тому (1939) у Києві створено Державну історичну

бібліотеку УРСР.75 років тому (1944) загинув майор Кропива, заступник

командира і начальник Штабу УПА-Південь.

152

НЕ ЗРАдИлА РІдНОГО ТЕАТРУ(до 165-річчя від дня народження Марії Заньковецької)

Ще за життя її талант одержав визнанняв світі. Особливо ж палко сприймали її груукраїнці Санкт-Петербурга, де вона блис-куче грала різні ролі української драматур-гії. "Щось невимовно дивне, неописанетрапилося, — писав Микола Садовський усвоїх спогадах про її участь в п’єсі "Най-мичка". — Це був такий тріюмф українсь-кого слова, якого воно більше ніколи незазнавало. Заньковецька, цей велетень і та-

лант, розгорнула перед публікою дивні риси простоти й ми-стецтва. Публіка, яка звикла до штучного і через це блискучоговиконання імператорських артистів, потонула в тій божествен-ній, художній простоті артистки...

Уперше в житті своїм сальон побачив таку артистичну гру,від чого мусив переконатися, що в мужичому, змученому пра-цею тілі, під драною його свитиною, б’ється часто серце, гарячесерце. Це переконання дала їм художньо-чарівна гра Занько-вецької. Зате ж і вітала її публіка! Вся заля, набита, мов уликбджолами, блискучим панством сальонів, стогнала і гучно ві-тала артистку".

І далі: "Слава трупи під орудою Кропивницького росла щодня.Квитки на вистави продавалися тиждень заздалегідь, а вся вулицяМойка, яка вела до каси театру, була набита людьми всяких шарівсуспільства і проїзд по ній припинився. В Петербурзі було багатоукраїнців, починаючи з бідолах, які працювали як маленькі уря-довці у різних урядах, і до сенаторів зі золотими еполетами, якіпочали признаватися, що вони теж "малороси", але вже давно зУкраїни: "Дуже, дуже приємно познайомитися з земляками".

Подібна реакція публіки була і в "белокаменной". ГеніальнийЛев Толстой після перегляду її у виставі "Глитай або ж павук" уМоскві 1887 року послав свого сина за куліси, аби той випросиввід артистки "на згадку ту хустку", що її Заньковецька зриває зголови на сцені. Той подарунок від великої актриси й досі збе-

153

рігається в музеї Льва Толстого. Російський цар аплодував ікричав "браво!", а після перегляду запросив українських акто-рів до виступу в одному з імператорський театрів.

За спогадами видатного артиста і режисера Івана Мар’яненка,Марія Заньковецька, "маючи виключну акторську інтуїцію й хо-рошу пам’ять, була надзвичайно спостережливою... На сцені, підчас дії, Марія Константинівна своєю надхненною грою, силоюсвого таланту захоплювала не тільки глядача, а й своїх партнерів,підносячи одночасно їх на вищий щабель. В патетичних сценахїї очі то затуманювались, то горіли, як зорі, то кресали іскри.Голос її то був м’який, дитячо-довірливий, то повний безнадій-ности, горя, то буряний, клекочуючий (здавалось, могутній ба-ритон дзвенить), то раптом сріблястий сміх розкотиться. Хто разпочує цей голос, той все життя пам’ятатиме його".

Такої ж думки був і Михайло Коцюбинський: "Кожний, хтотільки знає українську сцену, хто знає її діячів, той ніколи не за-буде вашого імени, не забуде його й історія України... НезабутнійКобзар українського горя поставив "слово" на сторожі, а ви по-несли те слово, щоб палити серця, щоб будити у них чуйність досвітла і рідної мови.... Бажаємо вам довгого віку, сили, енергії, —так, як Україні бажаємо найбільше людей, як ви".

Відзначаючи її талант, Іван Франко 1908 року лаконічно на-писав: "Зерно прозябло... і нива ожила і вкрилася ясною зе-ленню, зацвіла буйно, і в слушнім часі видасть багаті плоди.Ось ваша заслуга перед Україною і перед світом".

А ідеолог чорної сотні, редактор "Нового времени" Суворін,котрий досі цькував усе українське, став навколішки перед За-ньковецькою і молив, аби переходила до російського театру, бо,мовляв, "другой такой артистки я никогда не видел". Він, доречі, кілька разів намагався перетягнути Марію Заньковецькуна російську сцену, заявляючи їй дослівно: "Бросайте вы вашуузкую национальную речку и выплывайте в широкое безбреж-ное море общерусского театра".

Однак ні вона, ні її чоловік — артист Микола Садовський таінші українські артисти не зрадили свого рідного театру, незва-жаючи на те, що їм пропонувалися набагато кращі умови для

154

праці й творчості. Сама Марія Заньковецька в автобіографії цепояснила таким чином: "На всі намагання залишити мене наімператорській сцені, на примусові запросини п. Суворіна досвого театру, Корша — до свого і ще багатьох інших, не дивля-чись на ці корисні запропонування і надзвичайні винагороди,яких до того майже ніхто не одержував, незважаючи на стано-вище високостоящого в той час російського театру, не дивля-чись на все це, — я залишилась на своїй милій, хоч тоді й зовсімбідній і репертуаром, і положенням, і відносинами до неї з бокууряду — українській сцені".

"ПРЕдСТАВИТЕлЕМ ВОЕННОГО ВЕдОМСТВА Р. С. Ф. С. Р. НА УКРАИНЕ"

(до 100-річчя офіційного підпорядкування збройних силУСРР більшовицькій Москві)

Та розмова, яку провів головний військовий стратег росій-ських більшовиків Лев Троцький у липні 1919 року з так зва-ним наркомом з військових справ так званої самостійної УСРРМиколою Підвойським, мала свої наслідки вже через кількаднів — у Москві вирішили не гратися більше в нібито укра-їнську армію, а перейшли до відвертого керування військовимипроцесами на підконтрольній їй частині України.

На початку серпня 1919 року появляється проект положенняНаркомату з військових справ РСФРР, яким передбачаєтьсястворити на території України військові округи, а Наркомат звійськових справ УСРР розформувати, передавши його функ-ції штабу Київського військового округу.

Очільники військових округ в УСРР мають відтепер "всецелои во всем" підпорядковуватися Головному Всеросійському шта-бові, оскільки тепер "Харьковский и Киевский Военные Округаявляються также Округами Российской Республики и ника-кими исключениями не пользуются", як і керуються "декре-тами, постановлениями, приказами, узаконениями и другимираспоряжениями Российского Революционного Военного Со-вета Республики".

* * *

155

ПроектНаркомвоен

1) На территории Украинской Советской Республики обра-зуются Округа, число коих, а равно входящие в них губернииопределяются Р. В. С. Р.

2) Народный Комиссариат по Военным Делам Украины и всецентральные Управления и учреждения Народного Комисса-риата по Военным Делам расформировать, за исключением тех,кои будут признаны необходимыми оставить РеволюционнымСоветом Российской Республики.

3) Во главе Военных округов стоят Окружные Военные ко-миссары, всецело и во всем подчиненные Всероглавштабу и от-ветственные за состояние Округа во всех отношениях.

Органам Управления Округом являються Окружные Воен-ные Комиссариаты, содержимые по штатам и руководящиесядекретами, постановлениями, приказами, узаконениями и дру-гими распоряжениями Российского Революционного ВоенногоСовета Республики.

4) Никакого различия в административно-хозяйственномотношении и службе между Округами Украины и РоссийскимиОкругами нет.

5) В отношении норм различного довольствия, снабжения ивооружения Харьковский и Киевский Военные Округа яв-ляються также Округами Российской Республики и никакимиисключениями не пользуются.

6) Все предметы военного снабжения, вооружения и снаря-жения, находящиеся на территорииХарьковского и КиевскогоВоенных округов, состоят в распоряжении ЦУС и расходуются,используются по указаним ЦУСа на общих с Округами Россий-ской республики основаниях.

7) Окружному Военному Комиссару Киевского ВоенногоОкруга присваиваются по должности звание Народного Ко-миссара по Военным Делам Украины с правом голоса в СоветеНародных Комиссаров Украинской Советской Республики.

8) Народный Комиссар по Военным Делам Украины обязаносведомлять Совнарком Украины по всем военным вопросам.

156

9) Народный Комиссар по Военным Делам Украины имеет на-блюдение за всеми военными учреждениями, управлениями вотношении выполнения ими распоряжений РеволюционногоВоенного Совета Республики и Всероссийского Главного Штаба.

10) Харьковский и Одесский Военные Округа в подчиненииНаркомвоен Украины не состоят.

11) Народный Комиссар по Военным Делам Украины яв-ляется представителем Военного Ведомства Р. С. Ф. С. Р. наУкраине и обязательно принимает участие в установлениивзаимоотношений между военными и гражданскими властямии организациями Украины, а равно и в разрешении спорныхвопросов, возникающих между ними.

12. Наркомвоен Украины (Окружной Комиссар КиевскогоВоенного Округа) издает приказы, наставления и распоряже-ния только по Киевскому Военному округу.

13. Для ведения письменных сношений по званию Народ-ного Комиссара по Военным делам Украины Окружной Воен-ный Комиссар Киевского Военного Округа имеет Секретариатпо Штату, разрабатываемому и утверждаемому Российским Ре-волюционным Военным Советом Республики.

14. На время отсутствия Окружного Военного КомиссараКиевского Военного Округа заместитель его является и заме-стителем его по званию Народного Комиссара по ВоеннымДелам Украины, если не последует на то особых указаний Все-российского Главного Штаба.

С подлинным верно: Секретарь Ц. К. Елена Стасова.

ЯК ПРОМІНЮЮЧИЙ ЦЕНТР ЗАхІдНОЇ КУлЬТУРИ(до 100-річчя взяття українськими військами Києва)

Російські більшовики, оцінивши значення для українстваКиєва, що особливо проявилося з весни 1917 року масовиминаціональними маніфестаціями, будь що намагалися утрима-тися в ньому. Це чітко було видно влітку 1919 року, коли їхнійфронт на Наддніпрянщині почав тріщати.

Зокрема, 9 серпня 1919 року з Кремля надійшла телеграма

157

верховному головнокомандуючому Троцькому й у копії керів-нику більшовицького уряду УСРР Раковському: "ПолитбюроЦека просит сообщить всем ответственным работникам ди-рективу Цека: обороняться до последней возможности, отстаи-вая Одессу и Киев, их связь и связь их с нами до последнейкапли крови. Это вопрос о судьбе всей революции. Помните,что наша помощь недалека. За Политбюро Цека Ленин".

Оскільки стабілізувати фронт не вдавалося через стрімкийнаступ українського війська, що атакувало із заходу, 13 серпня1919 року Ленін від імені політбюро ЦК РКП(б) направив те-леграму Раднаркому України про необхідність закриття всіхкомісаріатів, крім військового, шляхів сполучення, продоволь-ства і мобілізації їхніх працівників на військову справу, про не-обхідність об’єднання в одне ціле Раднаркому, Ради оборони,ЦВК і ЦК КП (б) У.

За дорученням ЦК РКП його секретар Олена Стасова 29серпня 1919 року підготувала листа більшовицькому керів-ництву УСРР: "ЦК обращает ваше внимание на позорно по-спешную эвакуацию до предписания военного командованияцелого ряда советских и особенно партийных организаций сУкраины и, в частности, из Киева; считает, что необходимопринять еще более энергические меры к мобилизации сил длятого, чтобы удержать во чтобы то ни стало и отстоять Киев.

Безпощадно карайте трусов и сеящих панику. Ваша первая за-дача — обеспечить дерущиеся войска всем необходимым и, в пер-вую очередь, продовольствием. Помощь Южного фронта близка".

Однак нічого вже це не допомагало. Позачерговою телеграм-мою 29 серпня 1919 року члени організаційного бюро ЦК КП(б) У Косіор і Рафаїл сигналізували до Москви: "ЭвакуацияУкраины вскрыла большое число шкурников нашей партииточка Под предлогом эвакуации без разрешения уехало Россиюбольшое количество членов партии точка Это элемент нена-дежный бегущий перед первой опасностью избавиться от негопутем исключения из партии сей час невозможно точка Мысчитаем своим долгом предупредить вас и просить ко всемприезжающим из Украины относиться с сугубой осторож-

158

ностью не давая им исключением отдельных лиц ответствен-ной работы безпощадно преследуя явных а особенно скрытыхдезертиров точка Просим дать соответствующие указаниявсем местным организациям".

Тим часом, як писав Олександр Лащенко, "днем 31. серпнянарод викупив свою Столицю, запричастився її кров’ю і духом!".

Справді, "дня 31. серпня на балкон київської ратуші скеро-вано рушниці, все затихає, і на балкон виходить козак й тріскаєдержало і падає вниз прапор ворожий; прапор підхоплює сот-ник Божко й, спинивши раптово коня, що він аж сідає на задніноги, кидає ворожий прапор під ноги коневі отамана, а знатовпу вибігають дві жінки й простягають прапор поперек ву-лиці, і через ворожий прапор входить з’єднане військо в Сто-лицю; і Столиця одягається в славу своїх прапорів, і тоді славаСтолиці наповнюється".

Це справді було велике свято, бо більше двохсот років пере-можне українське військо не входило в Київ. І ось тепер "з’єднанаармія — обідрана, голодна, боса — здобула 31.8.1919 Київ і освя-тила його; Київ перестав бути збіговищем крамарів і блуд-ниць! — за Київ і в Києві знову пролилась українська кров, і Київпролив свою кров за Україну, і Київ став знову щитом, заборо-лом муром, городищем, Городом України, і став СтолицеюУкраїни. І став столицею Київ, бо через століття несе благосло-венство Столицею бути! А ставши Столицею, пов’язує свій про-стір, поле вже не розбігається в безкрає, і хаос формується, збезодні небуття виступає земна твердь, обновлюється укра-їнська земля, і небо піднімається в гору "блакитними вежами".

А далі цей автор написав цілком справедливі слова: без сто-лиці в Києві "будемо пустоцвітом, вічними ізгоями, народомокаянним, Богом проклятим, без Столиці, скільки б не перема-гали ми — не осягнемо останньої і найбільшої перемоги, якаім’я нації запише в книгу вічної жизні; бо лише через перемогуможемо наповнити дійсність правдою, яка горить в нас!".

Історія національно-визвольної боротьби українського на-роду цілком підтвердила ці пророчі слова.

159

"длЯ УРЯТУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СПРАВИ В КРИМУ"(до 100-річчя українського з’їзду в Севастополі)

Після того, як на початку травня 1918 року Німеччина зму-сила УНР вивести війська з Криму, привівши там до влади ма-ріонетковий проросійський уряд генерала Сулеймана Сульке-вича, на півострові розпочалася нагінка на все українське. Щебільше розгорнулася вона в умовах денікінської окупації.Однак, незважаючи на різні репресії "єдинонєдєлімців" власнеукраїнське життя в Криму не завмирало.

Так, у Севастополі був скликаний черговий Українськийз’їзд, який ухвалив: "Ми, нижчепідписані представники укра-їнських організацій в Криму, зібравшись на з’їзд в м. Севасто-полі 11 серпня 1919 року, ухвалили таку постанову: "АбиКраєва Українська Рада в Криму могла обстоювати права укра-їнської людності перед Кримською Владою і провадити широкуорганізаційну, просвітну та економічну діяльність серед укра-їнців Криму. З’їзд постановив надати Виконавчому КомітетуКраєвої Ради, котрий зветься Малою Радою, права Українсь-кого консульства і Голову Малої Ради Павла Єрофеїча Горянсь-кого визнати Консулом Української Народної Республіки вКриму. Місцем перебування Консула є м. Ялта".

Намагаючись швидше налагодити контакт з УкраїнськимУрядом, голова Крайової Ради Павло Горянський спробувавзробити це через дипломатичне представництво УНР на Кав-казі, до якого звернувся з такими словами: "Од імені КраєвоїУкраїнської Ради в Криму уклінно прохаю Вас переслати до-клад про Краєву Раду, прохання про заснування Українськогопредставництва в Криму і інші папери до уряду НародноїРес¬публіки, долучивши до прохання Вашу прихильну резо-люцію.

Для урятування української справи в Криму Краєва Рада ви-знає необхідним призначення Урядом Українського представ-ництва і асигнування задля його праці певних коштів. Дужепрохаю Вас, коли потрібно, скласти кошторис видатків на удер-жання представництва в Криму та його культурно-економічнупрацю.

160

Полишаючи повернення нашої національної справи в Кримуна кращий шлях Вашій ласкавій опіці.

Маю честь бути Вашим слугою".З подібним листом звертався Горянський і до МЗС УНР, у

якому викладав також усі перипетії українського життя вКриму: "Згідно з постановою З’їзду Українських Організацій вКриму 11 серпня сього року, Краєва Рада в Криму звертаєтьсядо Міністерства Закордонних справ з уклінним проханням пронадання Малій Раді прав Консульства або про заснування вКриму представництва Українського Уряду.

Таке представництво необхідно для піднесення українськоїнаціональної справи в Криму, котра з плином часу все дужчезанепадає. Без коштів і достойних поводирів українське міськегромадянство в Криму лишиться беззахисним проти обруси-тельних заходів російського уряду, і населення змушене будецілком денаціоналізуватись. Треба також будити свідомість іпідносити українську культуру серед селянства в Криму, длякотрого досі Краєва Рада нічого не робила. Засоби, котрі ведутьдо осягнення цієї мети, докладно з’ясовані в статуті МалоїРади, в пункті 2.

Крім того, після офіціальної наради делегації Краєвої Ради зпредставниками Татарської Директорії (власне з директоромЗакордонних справ) і Курултаю (Парламенту) вияснилось, щокерманичі татарського народу вважають бажаним і потрібнимпредставництво Українського уряду в Криму для спільної ді-яльності в обороні національніх прав обох народів.

Видатки на заснування культурних закладів (шкіл, курсів),на утримання представників і оплату роз’їздів нехай Мініс-терство буде ласкаве призначити на рік уперед по штатам, яківоно визнає відповідними.

Оскільки Краєвій Раді відомо, Голова Української Диплома-тичної Місії на Кавказі Іван Ігнатович Красковський пильнодбає про підтримання українського національного руху в ко-лоніях і спеціально працює в сфері Східної політики України,його Краєва Рада вважає авторитетним порадником в справіутворення Українського Представництва в Криму.

161

Його Краєва Рада просить бути посередником і переслати сепрохання разом з докладом, статутом і инчими паперами доМіністерства.

Відповідь Міністерство нехай, буде ласкаве, дати також черездипломатичну місію на Кавказі".

ПІд СИНЬО-ЖОВТИМ ПРАПОРОМ, АлЕ В ЧУЖИх РУКАх(до 100-річчя втрати Чорноморського флоту)

Підняття 29 квітня 1918 року кораблями Чорноморськогофлоту синьо-жовтих прапорів ознаменувало їхню приналеж-ність Українській державі. Однак, як тільки німці почали на-ближатися до Севастополя, частина з них вийшли в море йпопрямували до Новоросійська. Тоді Берлін поставив більшо-вицькому урядові Леніна ультиматум щодо повернення чорно-морської ескадри до Севастополя. В Москві змушені булипідкоритися тиску Німеччини, відтак кораблі знову вийшли вморе. Декілька з них були потоплені збільшовиченими матро-сами, але всі інші повернулися в свій рідний порт. Згодом вонибули передані німцями Українській державі.

Коли ж Антанта втрутилася в події в Україні, вона накинулаоком і на Український Чорноморський флот, який дислоку-вався головним чином у Севастополі. З фактом належностіфлоту Українській Державі рахувався і головний представникморських сил на Сході адмірал Амет, коли увіходив у фор-мальну щодо флоту умову з українським послом у Туреччині.

Тією умовою право Української Держави на Чорноморськийфлот визнано Союзним Командуванням формально, неза-лежно од питання про кількість того флоту. З документа видно,що у листопаді 1918 року українській флот існував, складаю-чись з кораблів державних (військових) і з пароплавів різнихприватних товариств, що перебували на українській територіїі представляли український капітал; що французьке команду-вання цей факт існування українського флоту під синьо-жов-тим прапором визнало, коли підписувало умову зпредставником України в Стамбулі, і зверталося до нього з про-ханням розпоряджень капітанам, які тільки він як представник

162

Українського Уряду міг дати; що пароплави ті, як плавають непід українським прапором, то могуть бути лише під прапоромсоюзним, а ні в якому разі не перебувати під російським коман-дуванням та під російським прапором; що врешті повиннівони уживатися тільки для виразно окреслених цілей. Паро-плави повинні бути під союзним прапором та командуваннямі вживатися виключно для допомоги Українській Державі —перевезенням людей, майна та харчів.

Проте стамбульські представники Антанти передали флотЧорного моря до нової морської бази Добровольчої армії наБосфорі, чим порушили право і інтереси Української Держави,якої права та інтереси Денікін не репрезентував. Крім того, не-залежно від тимчасових окупаційних обставин, які не можутьмати постійного правного значення, залишалася в силі основнанорма, після якої компанія, що її головне управління знахо-диться на території У.Н. Р., мусить вважатися за українську.

Тож у справі українського флоту Посольство УНР в Туреч-чині подало 19 серпня 1919 року Високому Комісарові Фран-цузької Республіки в Стамбулі таку ноту: "Покликаючись наугоду, заключену Його Ексцеленцією паном Високим Коміса-ром Французьскої Республіки Віце-Адміралом Аметом і ЙогоЕксцеленцією паном Міністром України в Царьгороді Суков-киним 26-го листопада 1918 року, згідно якій Міністр Українивіддав від імени Українського Уряду до розпорядження ВищогоКомандування французських морських сил для транспорту іхарчування союзних військ на Україні:

1) всі пароплави, що стояли в портах українських, котрі бу-дуть визнані потрібними французським морським владам;

2) яхту "Александр Михайлович" — Царьгородській стаціонер;3) пароплави "Тигр", "Ерусалим", "Королева Ольга" і всі инші

пароплави, належні до українських навігаційних Товариств,вільні від контрактів з їх арматорами, Легація У.Н.Р. в Царьгородімає честь подати до уваги Високого Комісаріяту слідуючі факти:

1) Вищезгадані пароплави і пароплав "Евфрат" також відан-ний до розпорядження Високого Комісаріяту Франції по зга-даній умові, хоч вони мали складати частину французської

163

флоти в Царьгороді і на Чорному морі, ходять зараз під росій-ським прапором, наче вони належать до російської флоти;

2) Встановлення в Царьгороді Російської морської бази пред-ставниками Уряду Адмирала Колчака і захоплення українськихпароплавів, визнаних належними У.Н.Р. угодою, заключенноюміж їх Ексцел. паном Високим Комісаром Віце-АдмираломАметом (в імени Уряду Французської Республіки) і паном Мі-ністром Суковкиним (в імени Уряду України), порушаютьправа Української Республіки і вражають почуття українців.

Беручи на увагу зміст угоди між їх Ексцел. паном Віце-Ад-миралом Аметом і паном Міністром Суковкиним, ствердженоїобміном листів Високого Комісаріяту від 1-го листопада 1918року за підписом його Ексцеленції Високого Комісара і Штабу2-ої _і ескадри № 12600 від 26-го листопада 1918 року, ЛегаціяУ.Н.Р. вважає за обов’язок звернутися до Високого Комісаріяту,аби він вжив заходів до того, щоб:

1. Українські пароплави, віддані до розпорядження ВисокогоФранцузьского командування, залишились під цим командуван-ням і під французським прапором до того часу, коли вони будутьповернені Українському Урядові і піднімуть українській прапор;

2. щоб сі пароплави вважались до транспорту на батьків-щину українців (згідно меморандуму Легації від 8-го серпня)або військового приладдя для української армії.

Сі уваги і сей запрос диктуються необхідністю здобути УрядовіУ.Н.Р. дійсну допомогу в його боротьбі з російськими большеви-ками, що займають ще міста і порти на Чорному морі, що в рештіі було мотивом передачі українських пароплавів до розпоряд-ження Високого Морського Французського Командування".

У додаток до цього документу 24 серпня 1919 року було по-слано до Високого Комісара Французької Республіки другуноту, в якій Посольство УНР, не отримавши відповіді на по-передню, ставило вимогу на підставі угоди 26 листопада 1918року або повернути торговельний і військовий українськийфлот, відданий до розпорядження французької влади зазначе-ною угодою, або допильнувати, щоб усі пароплави були вико-ристані для транспортування продуктів, військового знаряддя

164

і вояків, потрібних Урядові УНР в його боротьбі з російськимибільшовиками. При цьому Посольство, беручи до уваги, щофактична влада на Чорному морі перейшла (по суті) до рук анг-лійців, додавало:

"Вважаючи на те, що з 9-го серпня, коли Легація У.Н.Р. вЦарьгороді надіслала свою першу ноту в справі українськихпароплавів, деякі зміни мали місце на Чорному морі і що пере-дача сих пароплавів українським владам, так саме, як справащодо їх вжитку не залежать більше виключно від француз-ського командування, Легація має честь просити Високій Ко-місаріят передати зміст сих нот не тільки відповіднимфранцузським владам, а також і тим, які зараз відають паро-плавами української фльоти".

Крім того, Посольство УНР у Стамбулі додавало в цьому по-сланні, що "у Франції заготовлена велика кількість військовогознаряддя і ріжних товарів, що також організуються кадри добро-вольців українського походження, котрі мають бути відправленіна Україну через море і що Уряд У.Н.Р. рахує в сих випадках ско-ристуватись тими пароплавами, що знаходяться зараз під фран-цузським командуванням і мусили мати французський прапор".

На жаль, ця проблема так і не була розв’язана — Франція й на-далі використовувала українські судна для російських інтересів,і часто досить в антиукраїнських цілях. (Після встановлення біль-шовицької влади в Криму вивела весь український флот у своїсередземноморські порти, де він згодом і був ліквідований).

"АНІ НЕ ПРИЗНАлИ НЕЗАВИСИМОСТЬ УКРАЇНИ, АНІ НІЯКОГО УРЯдУ"

(до 100-річчя спроби встановити дипломатичні відно-сини між УНР і США)

Хоч у відомих 14-х пунктах Президента США Вудро Вільсонавід січня 1917 року не згадувалося про право українців мативласну державу, однак політичний провід УНР всетаки споді-вався на підтримку цієї країни на міжнародній арені.

Додавало сподівань на це чуйне ставлення американських дип-ломатів у Німеччині до потреб українців-військовополонених у

165

Європі. З цього приводу керівники Уряду УНР висловили 4серпня 1919 року подяку представнику США в Берліні.

Але коли Дипломатичний представник УНР Юліан Бачинсь-кий 8 серпня 1919 року попросився на прийом до державногосекретаря США Роберта Лесинга, то цей "послушний слуга" від-мовився прийняти його і визнати Україну, бо США "не є приго-товані приняти ніяких представників цего уряду".

* * *15 серпня 1919 рокуДепартамент ДержавнийВашингтонДня 15 серпня, 1919.У відповіди покликання на НЕ-М.

Пан Юліан БачинськийВашингтон, Д. К.

Пане:Департамент одержав Ваше письмо з дня 8-го серпня, 1919, в

якім Ви кажете, що Директорія або виконавче тіло УкраїнськоїНародної Республіки, вибрана волею народа після скинення на-становленого німцями гетьмана, поручила Вам дипльоматичнумісію до Злучених Держав, щоби позискати симпатії американсь-кого народу в боротьбі українців за независимість, одержати відЗлучених Держав признання Української Народної Республіки танав’язати торгівельні зносини між Республіками Америки іУкраїни.

У відповідь Департамент бажає повідомити Вас, що уряд інарод Злучених Держав живе і симпатично зацікавлені долеюлюдей у всіх частинах Росії, виключно з Україною; одначе ЗлученіДержави ані не признали независимость України, ані ніякогоуряду, який тепер є там при владі, і, послідовно, не є приготованіприняти ніяких представників цего уряду.

Я є, панеВаш послушний слуга.

Роберт Ленсинг.

166

ВЕРЕСЕНЬ

167

1 вересня165 років тому (1854) помер Іван Озаркевич, український

культурно-освітній діяч. Був співзасновником аматорськоготеатру в Коломиї, де здійснено першу в Галичині прилюдну ви-ставу українською мовою. Народився у 1795 році.

100 років тому (1919) у Львові відбулось підписання оста-точного договору про перемир’я між представниками УНР таПольщі, згідно з яким встановлювалась демаркаційна лінія пор. Збруч—Заслав—Олевськ—Мозир.

80 років тому (1939) відбувся напад гітлерівської Німеччинина Польщу. Початок Другої світової війни.

35 років тому (1984) помер Борис Соколов, український се-лекціонер рослин, академік ВАСГНІЛ. Одним з перших дослі-див можливості гетерозису у селекції кукурудзи. Створивперші вітчизняні гібриди цієї культури. Народився 12 вересня1897 року.

2 вересня100 років тому (1919) у Катеринодарі помер просвітитель,

засновник першої на Північному Кавказі картинної галереї Фе -дір Коваленко. Народився в Опішні на Полтавщині 16 травня1866 року.

35 років тому (1984) помер Мстислав Гембарович, українсь-кий мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства. Авторпраць з історії давнього українського мистецтва. Народився 17грудня 1893 року у Ярославі (тепер — Польща).

3 вересня130 років тому (1889) помер Олександр Вальтер, анатом, фі-

зіолог, історик медицини. Один з засновників київської школианатомів і фізіологів. Ініціатор побудови Анатомічного театрув Києві (1853), визнаного одним з найкращих у своєму родіспоруд в Західній Європі (нині в ньому розташований Націо-нальний музей медицини України). Народився 28 грудня 1817в Дерпті (Естонія).

6 вересня95 років тому (1924) у Києві народився Михайло Брайчевсь-

кий, український історик, археолог, письменник та суспільний

168

діяч. Досліджував давню історію та культуру слов’ян, КиївськоїРусі. Помер 23 жовтня 2001 року.

8—10 вересня 30 років тому (1989) у Києві відбулись установчі збори На-

родного руху України за перебудову (Рух). Було ухвалено ста-тут і програму руху, обрано керівні органи. Головою Рухуобрано І. Драча.

9 вересня250 років тому (1769) народився Іван Котляревський, укра-

їнський письменник, драматург, педагог, перший класик новоїукраїнської літератури. Започаткував нову українську драма-тургію, був директором Полтавського театру. Автор "Енеїди" —першого літературного твору, написаного народною мовою,п’єс "Наталка-Полтавка" та "Москаль-чарівник", що започатку-вали нову українську драматургію. Помер 10 листопада 1838року в Полтаві.

155 років тому (1864) народився Іван Колесса, фольклорист,військовий лікар. Опубліковано його збірники "Народження,хрестини, весілля, похорони руського народу в с. ХодовичіСтрийського повіту" (1889), "Галицько-руські народні пісні змелодіями" (1902). Помер 8 лютого 1898 року в Хорватії.

100 років тому (1919) народилася Олена Апанович, дослід-ниця історії України XVI—XVIII ст., зокрема, історії українсь-кого козацтва. Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка(1994) Померла 20 лютого 2000 року.

75 років тому (1944) у Люблині підписано угоду між урядомУРСР і Польським Комітетом національного визволення провзаємне переселення — українців з територій, що відходили доповоєнної Польщі, до УРСР, а поляків і євреїв із західноукра-їнських областей — до Польщі.

10 вересня 125 років тому (1894) у Сосниці на Чернігівщині народився

Олександр Довженко, український письменник, сценарист, кі-норежисер, художник, фундатор української національноїшколи кінематографії, лауреат Державної премії (1959, посмерт -но). Створив кінострічки: "Арсенал", "Земля", "Іван", "Сумка

169

дипкур’єра", автор кіноповісті "Зачарована Десна". У 1958 наВсесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців з 20країн, добираючи 12 найкращих фільмів "усіх часів і народів",назвали і "Землю" О. Довженка. Ім’я Довженка було присвоєноКиївській кіностудії художніх фільмів (1957). Помер 25 листо-пада 1956 року в Москві.

100 років тому (1919) згідно з Сен-Жерменською угодою За-карпаття включено до складу Чехословаччини.

90 років тому (1929) помер Микола Коваль-Медзвецький,український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР. На-родився 5 лютого 1868 року.

11 вересня155 років тому (1864) народився Павло Грабовський, пись-

менник, перекладач, діяч українського визвольного руху. По -мер на засланні 12 грудня 1902 року в Тобольську, де й похова-ний.

135 років тому (1884) у Харкові народився Петро Єфименко,український історик і археолог, один з основоположників вив-чення палеолітичної доби на теренах України. У 1945—1954роках — директор Інституту археології АН УРСР. Академік АНУРСР, почесний член Королівського антропологічного інсти-туту Великобританії та Ірландії, Міжнародного союзу доісто-риків, Італійського інституту доісторії та праісторії у Флорен -ції. Помер 18 квітня 1969 року під час проведення всесоюзноїархеологічної конференції у Ленінграді.

13 вересня185 років тому (1834) народився Анатолій Свидницький, пись-

менник, педагог, етнограф, автор першого соціального роману"Люборацькі", громадський діяч. Помер 30 липня 1871 року вКиєві.

14 вересня 165 років тому (1854) розпочалася оборона Севастополя в

ході Кримської війни, тривала до 30 серпня 1855 року.15 вересня

215 років тому (1804) народився Михайло Максимович,український природознавець, історик, археолог, мовознавець,

170

фольклорист, письменник, педагог, вчений-енциклопедист,член-кор. Петербурзької АН, перший ректор Київського уні-верситету. Досліджував та видавав найдавніші літературніпам’ятки України. Був одним з основоположників вітчизняноїботаніки. Поклав початок українській фольклористиці: видавзбірники "Малоросійські пісні", "Українські народні пісні","Збірник українських пісень", "Дні та місяці українського селя-нина". М. Максимович — автор віршованих перекладів укра-їнською та російською мовами "Слова о полку Ігоревім" табіблійних псалмів. Дослідив і опублікував "Руську правду" та"Повість минулих літ". Помер 22 листопада 1873 року на хуторіМихайлова Гора (нині — Черкаська область).

75 років тому (1944) у Києві відкрився відновлений Держав-ний музей західного і східного мистецтва.

16 вересня95 років тому (1924) народився Микола Щербак, академік

НАНУ. Досліджував геологію докембрію України, геохімію ізо-топів та геохронологію. Помер у Києві 27 січня 1998 року.

17 вересня155 років тому (1864) народився Михайло Коцюбинський,

український письменник, громадський діяч. Один із найви-значніших представників імпресіонізму в українській літера-турі. У 1906—1908 роках очолював товариство "Просвіта" вЧернігові. Влаштовував для громадськості літературні вечори,читання лекцій, вистави, згуртовував навколо себе молодь.Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові.

80 років тому (1939) Червона армія перейшла радянсько-польський кордон і вступила на територію Західної України іЗахідної Білорусі.

18 вересня90 років тому (1929) народилася Алла Горська, живописець,

автор вітража "Шевченко. Мати" (Київський університет, 1964).Трагічно загинула 28 листопада 1970 року.

85 років тому (1934) народився Роман Гнатишин, перший зукраїнців, котрий посів посаду генерал-губернатора Канади.Помер 18 грудня 2002 року.

171

19 вересня100 років тому (1919) контррозвідка білогвардійської армії

на Далекому Сході "за вірність ідеї самостійності України" ви-слала з Приамурського військового округу голову УкраїнськоїДалекосхідної Ради Юрія Глушка-Мову.

20 вересня150 років тому (1869) помер Микола Цертелев, український

фольклорист, один з перших дослідників і видавців українськоїнародної творчості. Видав збірник "Досвід збирання старовин-них малоросійських пісень", чим фактично започаткував укра-їнську фольклористику. Автор статей "Про народні малоро-сійські пісні", "Про народні вірші". Народився 1790 року у Хо-ролі тодішньої Полтавської губернії.

90 років тому (1929) народився Іван Світличний, поет, кри-тик і літературознавець, публіцист, перекладач, дисидент. По -мер 25 жовтня 1992 року, похований на Байковому кладовищіу Києві.

45 років тому (1974) помер Василь Яворський, російськийта український геолог та палеонтолог. Здійснював геологічнузйомку у Донбасі. Народився 10 січня 1876 року в Кам’янець-Подільському.

21 вересня115 років тому (1904) народився Ростислав Чаговець, укра-

їнський біохімік, академік АН УРСР. Здійснив низку новатор -ських досліджень з вітамінології. Запропонував метод визна -чення окислювально-відновлювальних властивостей за допо-могою електродів. Розробив наукові основи раціонального хар-чування спортсменів та контролю за їхнім тренуванням. Помер11 вересня 1982 року.

75 років тому (1944) помер Олександр Кошиць, українськийхоровий диригент і композитор. У 1903–1905 роках збирав і за-писував козацькі пісні на Кубані. Займався педагогічною діяль-ністю. В 1916—1917 роках був диригентом і головним хормей -стером Київської опери. У 1919 організував за дорученнямС. Петлюри Українську Республіканську Капелу, яка з величез-ним успіхом виступала за кордоном. З 1926 жив у США. Авторчисленних мемуарів. Народився 26 вересня 1875 року.

172

23 вересня 100 років тому (1919) у Кам’янці-Подільському відбулось

спільне засідання Директорії та урядів УНР і ЗУНР, на якомуухвалено негайно почати воєнні дії проти армії Денікіна.

85 років тому (1934) народився Микола Ільницький, літера-турознавець, критик, письменник, поет.

80 років тому (1939) померла Ганна Борисоглібська, укра-їнська актриса, народна артистка УРСР. Виступала у трупахМ. Кропивницького, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого,Т. Колісниченка, у театрі М. Садовського, Національному те-атрі в Києві. Народилася 7 січня 1867 року.

27 вересня75 років тому (1944) народилася Гізела Ципола, українська

співачка (лірико-драматичне сопрано).28 вересня

100 років тому (1919) у Хабаровську створено споживче коо-перативне товариство "Запорожець" з метою забезпечення мiс-цевого українського населення найнеобхiднiйшим крамом таздобуття коштiв на фiнансування національної громадської дi-яльності. Переважну бiльшiсть прибутку скеровувалося на ут-римання української школи та iншi нацiонально-культурнiпотреби. Входило до складу крайового Українського Далекос-хiднього кооперативу "Чумак", який був розв’язаний більшо-вицькою владою наприкiнцi 1922, а його майно конфiсковане.

90 років тому (1929) народився Дмитро Павличко, українсь-кий поет, перекладач, публіцист, громадсько-політичний і дер-жавний діяч, один із засновників Руху, лауреат Державноїпремії ім. Т. Шевченка. Багато його віршів покладено на музику.Серед них такі популярні пісні, як "Два кольори", "Пісня проУкраїну", "Лелеченьки" тощо. За його сценаріями поставленофільми "Сон", "Захар Беркут".

80 років тому (1939) у Москві підписано "Договір продружбу і кордони між СРСР і Німеччиною", яким українськіетнічні землі Надсяння, Холмщина і Підляшшя передавалисяНімеччині взамін литовської території.

80 років тому (1939) делегати Лемківщини звернулися у

173

Львові до представників більшовицької влади з проханнямвключити цю українську етнічну територію до складу УРСР.

Вересень 150 років тому (1869) у Севастополі відкрили військово-іс-

торичний музей Чорноморського флоту.135 років тому (1884) у Києві відбувся виступ студентів

проти реакційного університетського статуту. Під час демонст-рації відбулися зіткнення з поліцією. Університет закрили докінця року, а 34 студентів притягнули до судової відповідаль-ності.

Осінь115 років тому (1904) було створено Українську радикальну

партію (з кінця 1905 — Українська радикально-демократичнапартія).

174

ГОРИТЬ, ЯК ЗОРЯ, ЙОГО ЗАПОВІТ (до 310-річчя від дня смерті Івана Мазепи)

Що скажеш ти, нащадку милий,За двісті чи за триста літ?Чи буде суд твій справедливий?Чи будеш вільний, як той світ,Своїми думками й собою?Чи будеш чути ти ще гнітРуки зрадливої чужої?Як будеш вільний в Україні,В державі Радости й Добра,Чи будеш честить, як святиню, Мазепи пам’ять і діла.Як же ж ти будеш ще терпітиЧуже пановання і гніт,То буде, як зоря, горітиТобі Мазепи заповіт.

Микита Мандрика, 1960.Уже тридцять років творіння Великого

Богдана роз’їдала корозія малоросійськоїсамозгуби, точила живе національне тілочерез амбітну заздрість і неусвідомленнявласного недотягнення окремими козаць-кими старшинами. Скільки горя й кровірозлилося після Хмельниччини через без-росудність Пушкаря і Сірка, а чим обер-нувся для України боярський титул Брю-ховецького з добавкою в дружини "москов-

ской девки"... А чи думав Многогрішний, що розриває задлясвого гетьманства на Лівобережжі вже відновлену Дорошен-ком українську соборність?

Однак вони, запихаючись жалюгідними подачками, а то й про-сто обіцянками підтримки в кривавій міжусобиці за гетьманськубулаву, продовжували й далі валити Україну. Скільки соболинихшуб заповнило гардероби відступників-малоросів і скількома но-вими тисячами чужих ратників заполонилася Україна...

175

І вже не бачили кращі українські уми виходу з вкрай тяжкогостановища, в якому опинилася рідна земля, і не уявлялося їм, колизможе народ їхній піднятися з колін, бо ж поклав у безвиході геть-манську булаву навіть славний Дорошенко... Уже не тільки збай-дужіле суспільство, а й духовенство, попхавшись за привілеямидо царя, не запротестувало на весь голос проти наруги небувалої,коли їхню рідну православну церкву приневолений бідністю Все-ленський Патріарх продав за золоті червінці до Москви.

Очевидно, загрозило тоді вже й зникнення самого іменіукраїнського не тільки на власній землі, а й у пам’яті всіх сущихсусідів...

Тільки чи ж міг допустити таке Всевишній, аби пішло в не-звість ім’я українське? Хіба він вже змирився з тим, що моглазійти з політичної арени козацька нація, що стільки роківстояла заборолом на межі християнського світу? Невже йсправді серед тих гречкосіїв не знайдеться такого, хто б кинуввиклик часові, піднімаючи за собою широкі маси?

І Боже Провидіння обрало серед тих, хто був найбільшстрадним у собі, хто своїм серцем переболів за весь народ і бувготовий зважитися на боротьбу за його найвищий чин —Україна завжди прагнула волі!

Обрало такого, хто готовий був узяти на себе місію виправ-ляти помилки своїх попередників, міг зважитися пройти най-важчі випробування в ім’я всього українського і готовий бувнавіть зазнати неслави й від своїх, коли не зрозуміють його дер-жавного чину.

Гетьман Іван Мазепа і справді витримав усе, віддавши себерідному народові, освятивши своїм чином і іменем одвічну бо-ротьбу за волю України. А зведені ним собори зберігали такупотужну енергетику його духу, що навіть Петро І не наваживсязруйнувати їх, аби стерти пам’ять про непокірного гетьмана.Коли ж один з його наступників на царському престолі, відві-давши в Києві Микільський військовий собор, дізнався від на-стоятеля, що в цьому храмі моляться за його будівничого —Мазепу, аж здригнувся, після чого в задумі видихнув: "То й мо-літься! " — і поспішив геть.

176

Справжнє українство так і робило, згадуючи в найпотаєм-ніших молитвах великого будівничого своєї національної дер-жави. Хоч прислужники російського самодержавства, абипереконати царат у своїй догідливості, намагалося тавруватиMазепу більш затято, ніж на це спромоглися самі великороси.

Особливо ж старалися малороси в професорських мантіях.Один з таких — уродженець козацької Стародубщини ПетроАрмашевський, котрий обіймав кафедру в Університеті Свя-того Володимира, навіть у сторіччя народження Великого Коб-заря бив на сполох, аби не допустити цього відзначення —боявся, що це буде "перегляд українсько-мазепинських сил, щопрагнуть до визнання нашого народу окремим європейськимз правом на власну державу під синьо-жовтим прапором".

Царська влада тоді прислухалася до малороса Армашевсь-кого, забороняючи відзначати в Україні сторіччя від дня народ-ження Тараса Шевченка. Але як тільки в лютому 1917 повіяввітер жаданої для нашої нації волі, українство згадало про Ве-ликого Гетьмана. Особливо ж відзначилися військовики, котріне тільки зодягли мазепинки, а й почали творити бойові під-розділи його імені.

Український Мазепинський полк формується навіть на да-лекому розселенні нашого народу в Поволжі. І, піддаючисяпоклику предківської крові, ці поволзькі українці добилисявідправки на фронт, який пролягав на землі їхніх батьків, іпроявили себе справжніми мазепинцями, незважаючи на пе-реляк "єдинонеділимців", на кшталт царського генерала ПавлаСкоропадського, котрий розпорядився розформувати при-булу під його команду за наказом голови Українського Гене-рального Військового Комітету Симона Петлюри національносвідому частину, — мовляв, я завжди визнавав Мазепу за "из-менника".

Однак дух Великого Гетьмана відроджував історичнупам’ять українства. І вже помисли його звірялися з новим ета-пом національного державотворення, відтак в оновленійУкраїні свідоме духовенство уперше за понад двісті років від-правило привселюдний молебень за упокій його душі, зні-

177

маючи з нього ганебну анафему, примушено накинуту за не-церковні дії...

Тавруючи й надалі Великого гетьмана на українській землі,більшовицька влада не посміла перейменувати його рідне селоМазепинці, й воно залишалося з іменем свого видатного урод-женця аж до державного відродження нашої нації наприкінціХХ століття.

Що ж стосується світу, то він не тільки продовжував захоп-люватися сценічним образом Івана Мазепи в різних мелодра-мах на кшталт "Мазепа, або дикий кінь Татарії", а й називавйого іменем нові поселення на далеких континентах. І тут якприклад можна навести не тільки національний парк і невеликесело Мазепа в штаті Міннесота в США, а й копальню золота наАлясці...

А сьогодні Мазепа продовжує завойовувати Україну назвамивулиць і проспектів, а також величними пам’ятниками. Зреш-тою, він повертає українцям свій волелюбний дух.

"УСЕ ГИНЕ, А ПІСНЯ ЗАлИШАЄТЬСЯ…" (до 90-річчя від дня народження дмитра Павличка)

Ці слова Дмитро Павличко, уже будучиавтором багатьох книг, сказав у фільмі "Якцвіт весняний", де йшлося про творчістьвидатного українського композитора Олек-сандра Білаша. Очевидно, йому тоді хоті-лося, щоб така доля випала і тим йогословам, які поклав на музику цей непере-вершений маестро.

Таких спільних пісень Олександра Бі-лаша і Дмитра Павличка, що залишаться в

скарбниці українського мистецтва, є багато. Природно, насам-перед — це "Два кольори", що стали чи не першим життєдай-ним струмком, що наповнював велику ріку українськогонаціонального відродження з другої половини 1960-х років.

А хіба не зробила свою справу пісня "Долиною туман тече",яка потаємно впливала на піднесення національного руху твер-дою вірою в майбутнє закликом до боротьби? Отой невидимий178

туман засвідчував непомітне нагромадження української рево-люційної енергії, критична маса якої повинна була вибухнутипотужним здвигом народних мас. Засимволізувавши червоно-чорні кольори національно-визвольної боротьби у традиційнійукраїнській народній вишивці в знаменитій пісні, тепер Пав-личко так потаємно висловився за майбутню революцію — "За-палим небеса колись вогнями яворовими", — що навітьнайбільш вимуштрувані цензори компартії не побачили цього.

Вони також прогледіли прем’єру їхньої спільної з Олександ-ром Білашем "Пісні про Україну", слова якої не залишали сум-нівів у єстві Дмитра Павличка: "Україно, моя Україно, Я длятебе на світі живу!".

А ще ж залишаться на вустах мільйонів "Дзвенить у зоряхнебо чисте", "Впали роси на покоси", "Явір і яворина"…

Однак Павличко для України — це не лише сприйняті в на-роді пісні — він один з творців відродженої Української дер-жавності наприкінці ХХ століття. Це він очолив Товариствоукраїнської мови імені Тараса Шевченка в 1988 році, наступ-ного року був серед організаторів Народного Руху України, аколи благословився День 24 серпня 1991 року, то був тим, хтоприніс з машбюро до сесійної зали Верховної Ради ще УРСРпередрукований текст Акта про державну незалежністьУкраїни й, вручивши його Леоніду Кравчуку, вимагав негайноставити на голосування, бо інакше задушить того.

У ті вікопомні дні доля звела автора цих рядків з Дмитром Пав-личком безпосередньо. І сталося це за його ініціативою: пізноввечері 17 вересня він подзвонив мені додому й попросив підійтиназавтра о 16-й до Верховної Ради, щоб виступити перед депута-тами й переконати їх у необхідності затвердити національні сим-воли нашого народу державними — синьо-жовтий прапор, гербТризуб і гімн "Ще не вмерла Україна". Викликалося це наближен-ням першого закордонного візиту Голови Верховної Ради УкраїниЛеоніда Кравчука до США і Канади, а державні символи незалеж-ної країни ще не були прийняті через спротив групи "239".

Коли наступного дня в призначений час я підійшов до при-міщення Верховної Ради, то Дмитро Павличко повідомив мене,що розгляд цього питання переноситься на засідання ПрезидіїВерховної Ради України, яке відбудеться після 18-ї години.

179

Довго довелося чекати, поки Президія Верховної Ради розпу-стить КГБ, аж тоді тільки Дмитро Павличко завів мене до зали іпредставив першому заступникові Голови Івану Плющу, який вівце історичне засідання. Коли члени Президії в суперечках з при-воду національної символіки вже вичерпали себе, от тоді ДмитроПавличко й запропонував присутнім: "А чого ми сперечаємося,коли тут є науковець з університету, він нас хай і розсудить".

Я давно перебрав відведений мені час, але головуючий давможливість висловитися максимально повно. Після того пе-рейшли до голосування – більшістю голосів рішення було ухва-лене, відтак глава щойно відродженої Української державиЛеонід Кравчук міг їхати з першим візитом за кордон. І в цьомутакож була заслуга Дмитра Павличка, який зумів знайти вихідз ситуації, коли комуністи заблокували винесення на розглядсесії Верховної Ради доленосного тоді рішення.

Після того я багато разів спілкувався з Дмитром Павличком,запрошував його на зустрічі з студентами Шевченкового уні-верситету, де молодь молилася на нього. Пам’ятні зустрічі зним були на Майданах, на міжнародних конференціях, у томучислі й за океаном. Він залишається енергійним, з всеосяж-ними планами на майбутнє, хоче встигнути скрізь.

І Всевишній його веде цим шляхом.

"СПИНИТИ ПОхОдУ НЕ МОЖНА" (до 85-х роковин від дня смерті Михайла Грушевського)

Коли впала Галицько-Волинська держава — і українськашляхта в переважній більшості пішла наслужбу литовській і польській державам,наш народ тривалий час залишався без по-літичного проводу. Принаймні 300 роківнеобхідно було потратити українству, абивикристалізувався новий власний політич-ний провід, який трансформує залишкипатріотичної шляхти, що очолить такий но-вонароджений соціальний стан, як запо-розьке козацтво.

180

Завдяки енергії цього проводу наш народ через триста роківзміг відродити власну державність. Але втримати її цей провідне зміг, бо знову ж таки еліта пішла на службу до московськогоцаря — козацька старшина поласилася на дворянство та іншіподачки Москви, перетворюючись на малоросійство.

Так, голос Шевченка пробудив з майже столітнього сну ши-рокі маси, але після смерті його російський царат кинувся ре-тельно затоптувати паростки національного відродженняукраїнства, заявивши устами міністра внутрішніх справ ПетраВалуєва в 1863 році: "нет, не было и не может быть! ". Зрозу-міло, що на статтю Миколи Костомарова "Две русские народ-ности" ніхто в Російській імперії не звертав уваги. Того Кос-томарова, який, за словами Михайла Грушевського, "хоч вирісміж панством російським… прилегши всею душею до укра-їнського народу, як небагато і з родовитих українців, зоставсявічним докором таки всяким землячкам нашим, що тільки хлібукраїнський їдять та перед світом брешуть, що нема ані мови,ані народу українського, а тільки один руський, і не треба укра-їнцям ні письменства, ні школи української, бо вони руськерозуміють за своє і нічого українського не хочуть".

І не випадково в першому Всеросійському переписі українціяк нація вже не значилися — там були великороси, малороси ібілоруси. Нас уже просто не було, бо представлені ми були вцьому переписі лише частиною російської нації, так званимменшим братом. Справді насувалася велика катастрофа дляукраїнської нації. Тож цілком можливо, що саме це змусило мо-лодого історика Михайла Грушевського суттєво доповнитисвою програму наукових досліджень минулого України, яку вінпроголосив 30 вересня 1894 року, представляючи свою вступнулекцію в Львівському університетові. Бо тоді, він говорив лишепро те, що всі періоди нашої історії є "тісно й нерозривно спо-лучені між собою…народ, маса народня зв’язує їх в одну ці-лість і єсть, і повинен бути альфою і омегою історичноїрозвідки. Він — із своїми ідеалами й змаганнями, з своєю бо-ротьбою, поспіхами і помилками — єсть єдиний герой історії".

Відтак треба було негайно не тільки повернути автохтону ве-

181

личезних масивів від Вісли до Дону його ім’я, а й сказати усь-ому світові, що українство — це окремішна нація.

І Михайло Грушевський з усією відповідальністю взявся довиконання цієї місії. Перш за все, він уважно проаналізувавпраці російських істориків Карамзіна, Соловйова, Ключевсь-кого і Погодіна, які визначали панівну концепцію розвитку іс-торичного процесу. І розробив свою власну, яка була викладенав статті "Звичайна схема "русскої" історії і справа раціональ-ного укладу історії східного слов’янства".

Ця стаття давала можливість заявити, що ніякої общерусскойісторії ніколи не було й не могло бути. Грушевський пише з цьогоприводу так: "Може бути історія всіх "руських народностей", комуохота їх так називати, або історія східного слов’янства".

Грушевський категорично заперечив домагання Москви наспадщину Київської Руси, оскільки вважав, що винятково"українсько-руська людність створила першу державу на схід-нослов’янських землях".

Крім того, Михайло Грушевський довів, що за антропологіч-ними ознаками, духовною культурою і рівнем матеріальноїкультури, менталітетом українці суттєво відрізняються від ве-ликоросів.

Справді, наш великий історик сказав про те, що лежало наповерхні і що й сьогодні багатьма ще не сприймається: не мо-жуть бути рідними братами етноси, які тривалий час живутьу різних природно-кліматичних умовах, в яких відповідно доостанніх будуть і різні рівні матеріального виробництва. Лю-дина, яка перекочовує з місця на місце в лісах і болотах у по-шуках їстивного, користуючись готовим, що дає природа, недокладаючи ніяких зусиль для його продукування, не можемати однаковий менталітет і антропологічні ознаки з хліборо-бом, який на родючому чорноземі в нашому теплому осоннітворить диво природи — золоте збіжжя, що є основою нашогоіснування, бо ж хліб — усьому голова.

Зрештою, це підтвердить і російський письменник МаксимГорький на зустрічі з Михайлом Грушевським і його однодум-цями в листопаді 1916 року. На ній, як зафіксував її зміст піз-

182

ніше Олександр Саліковський, важливим було фактичне ви-знання М. Горьким окремішності українського народу. Зо-крема, останній заявив тоді: "Для мене не підлягає жодномусумніву, що душа народу, його характер, здібності, культура івесь життєвий лад залежить від сонця. Так само, як усе живе,що ми бачимо на нашій землі. Я своїми ногами перейшов Росіюв різних напрямках. Добре знаю майже всі її краї і кутки відчорноморських степів безмежних до похмурих північних борівта тундр. Всюди я жив з народом та придивлявся до нього, і длямене ясно, що душа українця, яка росте й купається в яскравихі гарячих проміннях полудня, є і мусить бути не тільки іншою,але в багатьох випадках протилежною душі тих, що виросли йперебувають свій вік у сутінках та холоді північних лісів. Окрімтого, вона повинна бути багатшою, в ній мусить бути більшебарв, значить і культура, яку ця душа творить, повинна бутибагатшою, різноманітнішою, вона має сяяти радощами життя.Широта думки, жага волі, щастя, краси, потреба живої твор-чості мусять характеризувати і дійсно характеризують те, щодав і дає світові український народ. Я переконаний, що куль-тура українського народу по суті своїй вище великоруської...

Ласкаве небо, яскраве сонце, запашний степ, повний звуків,тепле шумливе море, в якій небудь Херсонщині чи Катерино-славщині і раптом Заволжя з безкрайніми віковічними суво-рими борами, важкий сумерк, зимна мряка і десь глухо вглибині "бом!.. бом!..". Це скит розкольничий, це одшельники,аскети, що зреклися радощів світу і шукають правди в сухихпапірцях стародрукованої книжки, спалюють себе на вогни-щах, закопують у землю, рятуючись від антихриста... Два ціл-ком різні світи! Чи може бути в них однакова психіка, однаковамова, один світогляд, однаковий життєвий лад? Ясно, що ні! Іетнограф, і філолог, і економіст, і політик, і релігійний дослід-жувач доведуть це нам з цілковитою наочністю...".

Великодержавні російські шовіністи, проте, продовжувалиманіпулювати схожістю українського слова "руський" і росій-ського "русский", намагаючись переконувати, що галичани якрусини відмінні від надніпрянців, які є малоросами. І тоді Гру-

183

шевський дав таке роз’яснення: галицьке "населення під цимсвоїм "руським" іменем насправді мислить саме те, що ми на-зиваємо українським — воно відчуває окремішність від вашого"русcкого", його "руська мова", якою воно розмовляє, яку вонохоче мати в школі, в церкві — це українська, малоросійська,якщо бажаєте, але не великоросійська мова, його "руська" ві-ра — це унія, а не православ’я…".

Випускаючи 1898 році в світ перший том своєї "Історії України-Руси", Михайло Грушевський зазначив у вступному слові: "Минімило, що вихід сеї книги припадає на століттє нашого національ-ного відродження; нехай вона буде йому привітом! Вправді не-веселий переважно образ дає нам історія, сумнійший може часомніж иньші, але суспільність, що має віру в себе, мусить мати і від-вагу глянути на неприкрашену правду свого минулого, щоб за-черпнути в ній не зневіру, а силу. "Увісте истину, и истинасвободить ви!" — сю девізу діячів нашого національного відрод-ження можемо повторити й по п’ять десятьох літах, додавшитільки "волю" і "працю", як неминучих супутників знання в походідо забезпечення ліпшої будучности свому народу".

Перебуваючи в Галичині, Михайло Грушевський продовжу-вав потужно впливати на українську громадськість не тількина Наддніпрянщині, а й на всіх її розселеннях. Особливо цестосувалося української громади Санкт-Петербурга, куди вінчасто навідувався. Її очільник Олександр Лотоцький в одномуз листів до Сергія Єфремова писав: "Мій фікс тепер — видання"Энциклопедии украиноведения". Пам’ятаєте — ся думка ви-пала нам з Вами ще тоді, як були Ви в Петербурзі і задумалими з Вами видати "Укр. Збірник". Як і тоді, думка моя не здобуласпівчуття, і вже коли я заінтересував нею декого з академічнихсфер, та як приїхав Мих. Сергійович, то ся справа стала нарельси. Вже можна бути певним, що то піде дальше. Енцикло-педія буде на російській мові — щоб захопити ширший кругчитачів. Сістема не словарна, а збірника сістематичних статейз ріжних галузей українознавства: археологія, історія, етногра-фія, мова, література, економіка, політика…

Я зараз тільки й живу, що сею думкою. Про ту темність на-

184

шого громадянства, яка панує тут щодо українства, Ви не мо-жете собі й уявити. На грунті тої темності тільки й можливімонструально-брехливі легенди про українство. Отже, поки небуде такого видання, де совістний чоловік міг би знайтисправжні відомости, а несовістному можна було б покликатисяна те видання, до того часу, мені здається, трудно говорити провсякі "порозуміння". Оговорююся, що ні на одну хвилину ненадаю сьому значіння якоїсь самостійної панацеї від нашоголиха; думаю, що я не перебільшую значіння сього видання, аленадаю йому велике значення з того погляду, що се видання дастьспроможність широким кругам громадянства вияснити сутьукраїнства і своє становище щодо його. Треба кувати залізо, бовоно починає вже холонути від скепсісу тутешніх земляків.

Був тут Мих. Сергійович. Він оживив трохи нас і значно по-сунув наперед ті зусилля, що тут робилися для порозуміння зінтелігентними російськими сферами. З-посеред сих останніхвиникла навіть думка (ініціатор — Погодін!) урядити банкетдля привітання Мих. Серг. Банкет той відбувся з участю ба-гатьох стовпів тутешніх і справив своє вражіння".

Подібний вплив мав Михайло Грушевський і на українцівМоскви. Один з організаторів "Украинской жизни" Симон Пет-люра 25 жовтня 1911 року повідомляє Грушевського про заходиукраїнської колонії щодо видання російською мовою спеці-ального журналу на українську тематику. Зокрема, просив іс-торика "освідомити своє відношіння до справи видання inpieno", взяти участь у виданні, хоч "більше значіння має в даниймомент Ваша порада, Ваш досвід, Ваш погляд на видання: а) чиє об’єктивні дані за те, що такий би журнал був зараз на часі,бо може бути, що москвичі переоцінюють значіння видання,особливо при сучасних політичних умовах; б) в якому напрямійого слід видавати, щоб він відіграв ту ролю, що належе йому,і кого б Ви хотіли бачити поміж ближчими співробітникамижурналу і г) зрештою — яке особисто Ви зокрема могли б за-няти відношення до журналу. Само собою зрозуміло, що Вашголос і слово кожне в цій справі буде прийнято на увагу з по-дякою великою і може мати величезне значіння".

185

Крім того, засновники журналу не уявляли його шпальт безпраць Михайла Грушевського. Зокрема, в першому числі плану-валося опублікувати фундаментальну статтю вченого "Що такеУкраїна?". Оскільки відповідь вченого затримувалася, то 22 ли-стопада 1911 року О. Саліковський і С. Петлюра повторюютьсвою попередню пропозицію. Водночас повідомляють, що "ре-дакції дуже бажаним було б, щоб Ви першу книжку журналуощасливили своєю статею. Розмова в цьому напрямку проводи-лася, між іншим, і в Петербурзі на зібранню пайщиків майбутнь-ого журналу, причому висловлено було бажання, щоб за Вашимпідписом уміщено було в першому числі статтю на тему: "Що такеУкраїна?". Ся стаття, як ми розуміємо, повинна в живому нарисіна протязі якихсь 8 журнальних сторінок подати головне з того,що повинен знати великоросіянин — читач українського жур-налу: тут повинно бути трохи і історії, і географії, і етнографії, істатистики. Ся стаття ввела б нашого читача в курс тих інтересів,що їм має на увазі присвятити себе майбутнє видання".

І необхідна стаття таки з’явилася на сторінках першого числа"Украинской жизни". Важливим у ній було те, що вона не тількидавала глибокий аналіз історичного процесу творення укра-їнського народу, характеристику його природних багатств ігеографічного розташування. Найголовнішим дороговказомдля етнічної особи українця були слова великого вченого проте, що "только тепер получает она те сознательныя планомер-ныя, организованныя формы, которых не доставало до сих порукраинскому населению в его вековых усилиях к национальнойжизни и развитию, и в них и через них должен произойти зна-менательный процесс претворения могучей народной этниче-ской стихии и ея статической потенции в самосознающую исамонаправляющую динамику национальной жизни".

Звичайно, українці Москви прагнули, аби публікації Ми-хайла Грушевського з’являлися регулярно на сторінках "Укра-инской жизни". Тож її редактори Петлюра і Саліковськийневдовзі пишуть до нього щодо підготовки статті про виборидо ІV Державної Думи Росії, оскільки "ніхто, як Ви, не зможевиконати завданнє: бо вже одно ймення, не кажучи вже про

186

зміст, могло б надати статті і належного авторитету, і цікавости.Отож звертаємось до Вас з проханням не одмовити дати намтаку статтю, в якій вияснено було б обов’язки та вимоги, що їхмусить задовольняти той, хто ставить свою кандидатуру на де-путата Державної Думи в українській місцевости". І МихайлоСергійович відгукується.

Перебуваючи в Казані, Михайло Грушевський в петроградскійгазеті "Речь" у червні 1916 року друкує статтю "Кілька слів проукраїнство", на початку якої приділяє увагу виданню московсь-ких українців: "П’ятий рік у Москві виходить, за участю багатьохвидатних українознавців і публіцистів, місячник "Украинскаяжизнь", який ставить собі за мету інформувати російське сус-пільство про українські інтереси й українське життя. Невелика,але дуже змістовна книга "Украинский вопрос", скомпонованаспівробітниками цього журналу, вийшла в 1914 р. і за рік по-требувала нового видання. Є загальні курси української історії,історії української літератури; незадовго до війни почала вихо-дити колективна праця, що мала на меті дати якомога повнішукартину українського життя — "Украинский народ в его про-шлом и настоящем" (встиг вийти лише І том 1914 р.)…".

До речі, згодом стане традицією, щоб щорічне перше число"Украинской жизни" відкривалося статею Михайла Грушевсь-кого. Так, цей журнал і в 1914 році відкривається його програм-ною статею "Нові гасла", яка присвячується вчителям, "неостанавливающимся пред жертвами, чтобы заявить свое испо-ведывание" — вони вийшли "из темных деревень, из глухих ху-торов, в которых пронесшийся вихрь ликвидации, казалось,уничтожил всякое дерзновение, всякое дыхание свободнойжизни, выхватив и выбросив далеко все не склонявшее своейголовы перед торжествующим походом "успокоения".

Ця публікація засвідчила, що Михайло Грушевський пере-конаний: "…жизнь выдвигает со всею несомненностью новыекадры борцов за освобождение и дает новые лозунги, могущиеобъединить их с представителями старого освобождения. За-крывать глаза на этот факт было бы гибелью для этих послед-них. Будущность освобождения требует самого серьезного

187

учета этих симптомов, пересмотра старых программ и включе-ния в них этих требований, так мощно выдвигаемых жизньюсреди этого внешнего кажущегося застоя".

У цьому ж числі друкується повідомлення про те, як київськівласті злякалися імені Грушевського, заборонивши дошку зіменем його батька на приміщенні міського училища, яке булозбудоване на кошти відомого педагога". На 1916 рік вміщуєтьсяйого стаття "Новий рік", у якій учений заявляє, що "украинскоеобщество никогда не выделяло украинского вопроса из общагоплана общественного и политического обновления России, непретендовало на какое-либо привилегированное положение,на исключительную трактовку его в силу каких-либо истори-ческих прав или исторических заслуг в создании обществен-ных и культурных ценностей России…А в последние годы,перед войной особенно, устанавливалось все более определен-ное и планомерное сотрудничество прогрессивного украин-ского общества с прогрессивным великорусским и всеотчетливее выяснялось, что должно лежать в области солидар-ности национальных украинских интересов и что должно оста-ваться непоколебимым основанием сотрудничества в областиобщих политических и общественных задач всей прогрессив-ной России".

Але, залишаючись вірним цим принципам дружнього полі-тичного і суспільного співробітництва з прогресивними і демо-кратичними великоруськими группами, продовжує автор,"украинская интеллигенция вправе была требовать и действи-тельно не переставала настаивать на том, чтобы эти последнияравным образом не оставляли вне своей политической тактикивопросов национального равноправия и самоопределения, какодного из основных элементов общей задачи и цели сотрудни-чества — политического и общественного устроения России, ав числе этих вопросов — и удовлетворения лежащих в этойплоскости национальных нужд огромного украинского народа".

Проаналізувавши зміни, які відбулися в контексті цьогоспівробітництва за роки Першої світової війни, Михайло Гру-шевський через друкований орган московських українців звер-

188

тається до представників прогресивної великоросійської інте-лігенції із закликом "серьезно задуматься над необходимостьювозобновления, возможно скорого и полного, сколь-нибудьнормальных отношений также и в области национальнойжизни негосударственных народностей России, в том числе икрупнейшей из них, украинской — необходимостью, настоя-тельной с точки осуществления лозунга возможного развитияобщественной жизни, или во имя несокрушимости принципасотрудничества и солидарности прогрессивной программы, вкоторой охрана национальной жизни негосударственных на-родностей является столь существенным членом".

Про московські справи думав постійно, зокрема, колийшлося про організацію публікацій в "Украинской жизни". Зо-крема, 2 березня 1916 року повідомляє Михайла Мочульського,котрий відбував заслання в Буїнську, що "рецензії Ваші піславдо Москви, просячи частину дати до "Укр. Ж. ", частину до"Наук. Збірника".

Як досвідчений дорадник Михайло Грушевський узяв ак-тивну участь в нараді щодо організації україномовного жур-налу в Москві, який назвали "Промінь". Cправа в тому, що"Украинская жизнь" задовольняла не всіх українців Москви,бо, мовляв, "вона була журналом "для наружного употребле-ния", для російської публіки, в нім було прийнято писати так,як годиться виступати перед чужими, не виносячи внутрішніхсправ і не дуже ставлячи справу "у весь зріст" — дарма, що тихросійських читачів у неї було дуже мало, читало головно укра-їнці, і се не подобалось багатьом (і мені в тім числі), що певнікатегорії обросійщених українців підтримують сей російськийжурнал для вжитку внутрішнього, як більше їм близький імилий, ніж часописи українські".

Піднятий настрій московських українців розпізнав і сам Гру-шевський, про що він зазначає в споминах: "Мій приїзд з свогобоку підняв почуття і енергію московських українців. Я з усеюохотою прилучивсь до сих планів і взагалі заявив з свого бокувсяку готовність приложити свої сили до того, щоб змобілізу-вати місцеві українські сили й зробити їх продуктивнішими".

189

Зокрема, він пише з цього приводу: "Після двохлітньої ви-мушеної перерви в моїй громадській і науково-культурній ро-боті я готов був кинутись на московські можливості в сій сфері,як голодний циган на паску. Можливості, об’єктивно взявши,були досить скромні й обставлені всякого роду трудностями.Але після віденського сидження, лук’янівської одиночки і ка-занської глухої провінції московське показувалося не знатьяким добром. Можна було докінчити VІІІ том "Історії Украї-ни", перерваний війною. Можна було збирати архівальний ма-теріал для другої половини ХVІІ в. Можна було взяти собіякусь іншу тему з пізнішого часу. Архівальний матеріал бувдуже різнорідний. Бібліотеки, правда, не дуже багаті поль-ськими і західноєвропейськими виданнями, — але все ж таки.Для ХІХ в. можна було теж не одно зробити. Для журнальної ро-боти — простір. Українська громада численна й багата різнорід-ними силами. Видавничі можливості величезні. Для українськихвидань, правда, грунт мало підготовлений. Ну, але аби був".

Був підготовлений грунт для плідної праці, був набутий і до-свід організатора української справи. Тому й невипадково Ми-хайла Грушевського, котрий перебуває в московському за-сланні, члени Центральної Ради в березні 1917 року обираютьсвоїм Головою. Іншого ніхто й не бачив.

І він візьме на свої плечі цей обов’язок і пронесе через рево-люційні бурі, поставить свій підпис під найважливішими до-кументами державного відродження України.

Коли буде чужинцями усунутий від державної роботи, виїде закордон, продовжуючи наукову працю. Коли ж забракне там сві-жого повітря батьківщини, повернеться зі сподіванням, що ро-сійські більшовики дадуть йому можливість творчо працювати.

Глибоко помилиться, бо ті для того його й виманили з-закордону, аби знищити. Більшовицька влада, треба це визнати,не змігши поставити його на коліна, поспішила розправитисяз великим українським ученим і державником. Так, 18 вересня1933 року м’ясорадгосп імені Грушевського Одеська обласнарада на "клопотання політвідділу та громадських організацій"перейменувала на радгосп "Більшовицький наступ". А влітку

190

1934 нарком освіти УСРР Затонський благає очільників КП (б)У Косіора й Постишева, котрі зібралися на пленум ЦК ВКП (б)до Москви, аби вони вже, нарешті, вирішили там справу з Гру-шевським, бо той, мовляв, і досі залишається академіком зусіма повноваженнями...

А він знав, що "мусимо йти, бо спинити походу не можна.Мусимо перейти через цей страшний огонь і знищення. Му-симо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цім мо-менті: самостійність і незалежність нашого народу.

Мусимо згромадитися коло сеї мети всі, скільки нас є свідомихі відданих інтересам нашої батьківщини. Збиратися в тісну йкомпактну фалянгу, відложивши всі партійні й групові різниці,всі міркування про партійні вигоди й інтереси. Все мусить бутипідпорядковане вимогам моменту — перед ними мусить відсту-пити все інше. Вони такі великі, що кожна сила, кожна одиницятепер на рахунку. Всяке ухилення від роботи, від відповідально-сти, від сповнення того обов’язку, який накладається момен-том, — являється дезертирством негідним громадянина. Всякасамочинність, ухилення від громадської чи національної дис-ципліни являється недопустимим злочином".

І таким чином пішов у безсмертя.

З НАПУТНІМ СлОВОМ ВЕлИКОГО ГОНЧАРА(до 30-річчя відкриття в Києві І з’їзду Народного руху України)

Написавши видатний роман "Собор", Олесь Гончар став сим-волом боротьби за душі всього українства. Це під впливомйого прози з’являтимуться незгідні з режимом компартії, якабуде погрожувати запроторити автора в мордовські концта-бори.

У ті далекі вже шістдесяті Олесь Гончар візьме на себе весьудар Москви по українській духовності. Вона не посміє від-крито знищити всесвітньо відомого письменника, але почнейого підступно цькувати руками малоросів. Йому доведетьсявід них відбиватися і вдасться вистояти.

І не тільки вистояти, а й перейти в наступ. Це саме з-під йогопера з’явиться послання до Горбачова на захист української

191

мови, це з ним будуть радитися готові до бою за українське від-родження молоді й літні інтелігенти.

А коли над Україною почала сходити зоря свободи через ор-ганізацію Народного Руху України, то саме Олесь Гончар підт-римав його створення своїм авторитетом. Тому й не дивно, щоколи Народний Рух зібрався на своє перше зібрання, то самедо Гончара його організатори звернулися з проханням відкритице перше за багато років українське народне віче.

Він вийшов на трибуну Палацу Київського політехнічногоінституту й виголосив своє напутнє слово, з яким Рух розпочавсвоє життя.

* * *Вступне слово письменника Олеся Гончара на відкритті

Установчого з”їзду Народного Руху України за перебудову8 вересня 1989 року

Наші з вами спільні друзі, ініціатори Руху, виявили мені ви-соку честь, запропонувавши сказати слово на відкриття з'їзду.Слово моє — це слово пошани, приязні і привіту до вас, учас-ників Першого Всеукраїнського Установчого з’їзду Народногоруху України за перебудову, за докорінне оновлення життя.

Щось важить уже навіть те, що зібралися ви вдома, що не до-велося вам шукати притулку десь у сусідів, скажімо, в Молдавії192

або податися у Литву, як довелося це нашим білоруським сяб-рам, котрі змушені були проводити, як ви знаєте, свій з'їзд уВільнюсі, бо на рідній білоруській землі для її синів і дочок незнайшлося місця. Українському Рухові, виходить, поталанилобільше, адже, незважаючи на недавні шквали телевізійних тагазетних атак, делегатам з’їзду стало можливим зібратися всеж у себе в Києві. І за це спільно подякуймо колективу Політех-нічного та його ректорові Петру Михайловичу Таланчуку.(Оплески).

Тут, гадаю, зібралися не ті, кого привели сюди амбіції та якісь"неблагородні цілі", не ті, кому нібито сняться бюрократичніпросиджені крісла, як це деколи чуємо в чиновницьких комен-тарях. З трибуни з’їзду, сподіваємось, до народу промовлятимесама безкорислива правда життя, пекучі його проблеми, високіпочуття громадянської відповідальності, розуміння обов’язку,справжнє вболівання за долю перебудови, за наше спільне май-бутнє.

Тільки традиційна схильність до ярликування здатна й сьо-годні так самовпевнено, безапеляційно, в дусі дрімучо-застій-ницьких часів осуджувати будь-який вияв живої, недогма-

193

тичної думки, зображувати зростаючу громадянську актив-ність людності республіки як щось підозріле, а патріотичну,цілком природну діяльність на захист зневаженої рідної мовиі культури, на підтримку національного відродження народувитлумачувати як діяльність, неодмінно спрямовану проти ко-гось, ну, звісно ж, передусім проти людей інших національно-стей. Старі пісні! Старі пісні! Умільців сіяти підозри,культивувати ненависть, нацьковувати одних на інших в насніколи не бракувало. "Divide et impera" — відоме людям ще зримських часів, але не такі ми наївні, щоб і в наш цивілізованийвік не навчитись читати підтексти, щоб і далі вишукуватиобраз ворога там, де його нема, де натомість постають переднами гуманістичні, такі ясномовні, самим життям надиктованіістини: взаємодовіра, взаємопідтримка, братерська вселюдськаєдність перед лицем майбутнього. (Оплески).

Наука терпимості допомогла відчутно зменшити міжна-родну ядерну напругу, досягнути діалогу між Сходом і Заходом,то невже ж ми в себе не порозуміємося, не знайдемо конструк-тивних шляхів, щоб бодай наблизитись до розв’язування своїхвнутрішніх проблем? Загостренням ситуації нічого не досягти,і це мають збагнути не лише молоді гарячі голови, а й солідніволодарі кабінетів, яким би слід частіше запитувати себе: "Чомув нас так багато покривджених людей?".

Ось, скажімо, з новин найсвіжіших. Це добре, що шановнінаші керівники останнім часом вдарились у культуру. Примі-ром, на Дні літератури й мистецтва в Казахстан, як ви бачилипо телебаченню, офіційні наші керманичі вирушають в такихкількостях, що за ними й артистів не видно. (Оплески). Хоті-лось би тільки, щоб ці керманичі і в себе вдома були уважнішідо потреб культури, толерантніші до творчої інтелігенції, непідбурювали проти неї людей непоінформованих, бо чого вартехоча б оце безпрецедентне цькування народних депутатів, якібез дозволу тих, хто на Україні монопольно володіє пресою, по-сміли, бачите, висловити у московському виданні свої нестан-дартні думки про характер наступних виборів у республіці. Зякою категоричністю, як безапеляційно відома вам виборна

194

особа відчитує в газеті всіх, хто з нею не згоден, хто сміє про-понувати альтернативний виборчий проект, не схвалюючи офі-ційного, що його потім на київськім багатотисячнім мітингубуде названо "троянським конем застою". (Оплески).

Відомо, що в партії є здорові, конструктивні сили, які й сталиініціаторами перебудови, але не бракує в ній і спринтерівкар’єризму, чемпіонів показухи, зокрема й таких, котрі, зовнівизнаючи перебудовні гасла, насправді віддають перевагу днювчорашньому, науці брежнєвській, де, згадаймо, основнимипредметами були підступність, цинізм і демагогія, що в своїйбезсовісності не мала меж. Стиль застійництва живучий, віндосить агресивний, і хіба часом не він найчастіше спричинюєті напруги, які раз у раз виникають у різних суспільних сере-довищах?

Формуючись у винятково складних умовах, Рух має бутимаксимально вимогливим до себе, вдумливо виважуватикожне слово і кожен крок, дорожити єдністю, тоді ніякі інси-нуації йому не страшні. (Оплески).

З-поміж багатьох проблем — національних, соціальних, еко-номічних — мабуть, чи не найпекучіша нині є проблема від-вернення екологічної катастрофи. Бути чи не бути — ось прощо йдеться. Зустрічати третє тисячоліття народові нашому су-дилося під знаком Чорнобиля. Бюрократична централізація,відомча сваволя, технічна непідготовленість, дегуманізаціянауки, відсутність гласності, відсутність реального суверені-тету республіки — хіба не цим найперше пояснюється Чорно-биль? А ті нові потенційні Чорнобилі, всі оті АЕСи — Ровен-ська, Хмельницька, Ново-Українська та інші, що їх по-крутій-ськи, потайки замишляють розширювати до безпам’яті, — хтоскаже, чим вони можуть обернутися для цілих регіонів?

Україна експортує колосальну кількість електроенергії, а намкажуть: "Треба продавати ще більше, треба валюти, треба ста-вити нові й нові реактори". Та доки ж Україна, сама знемагаючив дефіцитах, буде електричним донором для зарубіжжя?!(Оплески).

Депутатські запити поки що нічого не прояснили. Білорусія,

195

скажімо, прийняла на Верховній Раді республіки величезнупрограму допомоги потерпілим. А до нас приїздять зі своїмитермосами та бутербродами високі втішальники, титулованісвітила і, пустивши очі в землю, щось там тлумачать непевне,суперечливе про нові допустимі норми берів, розказують десьу Народичах свої казочки враженим цезієм дітям та нелікова-ним, кинутим напризволяще старим. (Оплески. Голоси з залу:"Ганьба! ").

Відомства нікого не бояться. Не страшить їх і та грізна ста-лева Валькірія, що замахнулась на когось мечем зі своєї Відь-миної гори. Хоча, здається, скорше личило б їй зі своїмбутафорним мечем стояти не біля Дніпра, а десь у Прип’ятськійзоні, поряд із саркофагом, і, подібно загадковому сфінксу(оплески), що тисячі літ стереже піраміди серед гарячих єги-петських пустель, стерегти б і їй серед атомної мертвизни, середрадіоактивної чорнобильської пустелі скоєне зло, стерегти тойстрахітливий саркофаг, що став промовистим гербом чинов-ницької епохи, епохи великого скудоумія, несмаку, марнотрат-ства і непрощенних знущань над природою і людьми.(Оплески).

Іноді здається, товариші, що довготривала виснажлива бо-ротьба з відомствами уже не залишає нам шансу, що всі нашіможливості вичерпані. Просили, благали, тисячі петицій пішлидо центру — і що? До наших волань глухі. То що ж зостається?Змиритись? Віддати АЕСам і всю Україну з її Дніпром, з мі-стами й селами, національними святинями, з життям живих іненароджених? Чи, може, вдатися до іншого, вирішального,способу, до якого при потребі вдаються цивілізовані народи?Я маю на увазі всенародний референдум, який спитав би 50-мільйонну людність республіки, що вона думає про подальшудолю Чорнобиля і про всі ці, нав’язувані нам, розташовані в гу-стонаселених пунктах АЕСи, що їх потайки збираються роз-ширювати та нарощувати. Оскільки відомствам потурають і вцентрі, і в керівництві республіки, оскільки ніхто їх не беретьсяотямити, то, може, якраз таке всенародне опитування, прове-дене, скажімо, за участю Руху, асоціації "Зелений світ" та інших

196

громадських організацій могло б виявити справжню волю на-роду, всіх, хто живе й трудиться на нашій землі. (Оплески).

Думається, що і новообраний український соціалістичнийпарламент мав би забезпечити собі право накладати вето, коливиникає доконечна потреба захистити від руйначів людину і їїдовколишнє середовище. (Оплески),

Товариші! Ми — різні люди, ми не однакові, але мета нашаспільна — побудова правової держави, федерації оновленої,союзу такого, звідки справді нікому не захотілось би вийти.Тільки спільними зусиллями можемо звершити перебудовукраїни, зусиллями людей різних поглядів, думок, темперамен-тів, залучивши до сконсолідованих дій усіх, здатних до чесноїспівпраці, партійних і безпартійних, людей різних національ-ностей і віросповідань, всіх, хто відчув себе господарямикраїни і прагне її вдосконалювати. Адже держава правова тимі відрізняється від держави тоталітарної, режимної, що вонамає усунути будь-які дискримінації, значно поглибити нашудемократію, правова — це та, де не буде корупції, злочин-ності,де спецкостоломи за одну лиш безневинну репліку не ламати-муть людям ребра (тривалі й бурхливі оплески, вигуки:"Ганьба" ), держава правова — це та, де ніхто не розглядатимереспубліку як свою вотчину (оплески), де пануватимуть непросто закони, а закони справді демократичні, де нині існуючанапівгласність стане гласністю повною, де стане таки реальніс-тю народовладдя, де найвищий, спільно вироблений народамиСоюзний договір стане надійним гарантом і справжнього су-веренітету республік і прав кожної людської особистості.(Оплески). Певне, тільки правовій державі буде під силу при-боркати супергігантів, надмогутність тих збюрократизованихвідомчих структур, чиє верхоглядне планування розо¬рилокраїну, хто господарювати не вміє інакше, як по-хижацькомузнищу¬ючи природу, завдаючи найтяжчих, може, й генетичнихушкоджень багатьом націям та народностям країни. Україна —з найбільш потерпілих. (Оплески).

Декому ситуація, мабуть, і уявляється так, що Україна маєнароджувати мутантів. Ні! Земля пісень, земля нашого болю,

197

нашої любові, нашої духовності, земля найродючіших у світічорноземів і ще недавно чистих, блакитних, сонцесяйних рік,земля Шевченка і Гоголя, — вона не для мутантів, не для вось-миногих нещасних лошат. Вона має народжувати для світу пов-ноцінних здорових людей — обдарованих трударів, мислителіві поетів! (Оплески).

Якщо після всього, що Україна зазнала, якщо після поколіньрозстріляних, депортованих, замучених по тюрмах та концта-борах народ іще зберіг себе, якщо наш дух не занепав і воля дожиття не зникла, якщо сьогодні на зміну тим, що були, стаютьдо дії, до праці нові покоління роботящих, безстрашних, здат-них піднестися до найвищої єдності душ, то віриться: такомународові — жити!

Вітаю всіх вас! Хай вам щастить! (Бурхливі оплески. Залскандує: "Слава!").

198

ЖОВТЕНЬ

199

2 жовтня310 років тому (1709) у Бендерах помер Іван Мазепа, укра-

їнський державний, культурно-просвітницький діяч, гетьманУкраїни протягом 22 років. Народився 1632 року.

115 років тому (1904) народилася Надія Капельгородська,письменниця, актриса, дружина скульптора Івана Кавалерідзе.Померла 27 листопада 1984 року в Києві.

3 жовтня140 років тому (1879) народився Володимир Дорошенко, лі-

тературознавець, бібліограф, член Союзу Визволення України(1914—1918). Помер 1963 року в США.

5 жовтня120 років тому (1899) народився Олекса Стефанович, укра-

їнський поет. Помер 4 січня 1970 року в США, похований нацвинтарі у Бавнд-Бруці.

110 років тому (1909) народився Богдан-Ігор Антонич, поет.Помер 6 липня 1937 року у Львові.

7 жовтня 155 років тому (1864) народився Сергій Шелухин, українсь-

кий громадський, політичний і державний діяч, правознавець,член Центральної Ради, міністр судочинства УНР. Помер наеміграції у Празі в 1938 році.

150 років тому (1869) народився Григорій Дядченко, українсь-кий живописець. Твори: "Вечір над Дніпром", "Левада", "Дво ри",портрети Ф. Красицького, Ф. Балавенського. Помер 25 травня1921 року у нинішньому Шевченковому Черкаської області.

35 років тому (1984) помер Валерій Марченко, українськийправозахисник, літературознавець і перекладач. У 1973 був засуд-жений за антирадянську діяльність до шести років позбавленняволі в колонії суворого режиму та двох років заслання. Післязвільнення не припинив протестів проти існуючої тоталітарноїсистеми, виступав і проти інструкції Міністерства освіти УРСР"Про посилення вивчення російської мови у школах України". За-суджений вдруге в 1983 році. Народився 16 вересня 1947 року.

9 жовтня135 років тому (1884) у Чернігові народилася Любов Андрє-

200

єва-Дельмас (у дівоцтві — Тищинська), оперна співачка світо-вої слави. Померла 30 квітня 1969 року.

115 років тому (1904) народився Микола Бажан, українсь-кий поет, перекладач, державний і громадський діяч, академікАН УРСР, голова правління Спілки письменників України(1953—59). 1958—83 — головний редактор УРЕ (з 1988 — ім.М. П. Бажана). Помер 23 листопада 1983 року в Києві.

10 жовтня160 років тому (1859) у Зарубинцях Збаразького повіту в Га-

личині народився Григорій Грушка, засновник і перший редак-тор газети "Свобода" (США). Помер у Пеняках біля Бродів 16квітня 1913 року.

135 років тому (1884) у станиці Полтавській народився Ко -нон Безщасний, один з найславетніших кубанських кобзарів.Помер у Слов’янську на Кубані 1967 року.

130 років тому (1889) народився Михайло Драй-Хмара,поет-"неокласик", літературознавець, перекладач. Досліджувавісторію української і сербської літератур. Автор монографій"Леся Українка" (1926), "Поема Лесі Українки "Віла Посестра"на тлі сербського та українського епосу" (1929). Репресований.Загинув 19 січня 1939 року на Колимі.

125 років тому(1894) народилася видатний селекціонер цук-рових буряків Ольга Коломієць. Померла 24 квітня 1976 року.

120 років тому (1899) народився Михайло Хаджинов, укра-їнський рослинник та селекціонер, академік ВАСГНІЛ. Однимз перших відкрив явище цитоплазматичної чоловічої стериль-ності та використав його для покращення насінництва. Вивівпонад 20 високопродуктивних сортів кукурудзи. Помер 21 лис-топада 1980 року.

100 років тому (1919) народився Олександр Грандо, укра-їнський лікар, історик медицини, керівник створеного ним На-ціонального музею медицини України (1973), письменник,громадський діяч. Помер у Києві 17 липня 2004 року.

75 років тому (1944) гестапівською трійкою був закатованийОлег Кандиба (псевд. О. Ольжич), український поет, політич-ний діяч, археолог і публіцист. Син Олександра Олеся. Нав-

201

чався та викладав в Українському Вільному Університеті. Вхо-див до Проводу Українських Націоналістів, був заступникомйого голови. Протягом 1939—41 років очолював РеволюційнийТрибунал ОУН. У травні 1942 був обраний заступником ГоловиПУН та Головою Проводу на українських землях. Серед йоговиданих творів відомі збірки "Рінь" (1935), "Вежі" (1940), "Під-замче" (1946), "Поезії" (1956), "Величність" (1969), ряд праць зархеології. Народився 8 серпня 1907 року.

11 жовтня 160 років тому (1859) у Києві відкрито першу недільну

школу.90 років тому (1929) народився Олександр Яценко, українсь-

кий філософ. Помер 8 січня 1985 року в Києві. 12 жовтня

85 років тому (1934) народився Юрій Щербак, українськийписьменник, драматург, сценарист, публіцист, еколог, доктор ме-дичних наук. Був міністром охорони навколишнього природногосередовища України, Надзвичайним і Повноважним посломУкраїни в Ізраїлі, США, Канаді. Автор п’єс: "Сподіватись", "Вонивідстояли весну", "Карантин", "Хортиця", "Державне ставлення".

16 жовтня145 років тому (1874) у Москві помер Памфил Юркевич,

представник української академічної філософії. Народився 28лютого 1826 року.

18 жовтня120 років тому (1899) народився Володимир Зосимович, ук -

раїнський генетик та селекціонер, академік АН УРСР. Створивтеорію походження та еволюції дикого, культурного та цукро-вого буряка, відкрив новий тетраплоїдний його вид, обґрунту-вав можливість існування мутантів з однонасіннєвими пло -дами. Помер 18 січня 1981 року.

19 жовтня165 років тому (1854) народився Сергій Васильківський,

український живописець. Експонував свої твори на виставкахСалону в Парижі, на Міжнародній художній виставці у Римі тачисленних вітчизняних виставках. Виконував розписи в бу-

202

динку Полтавського земства. Разом з М. Самокишем підготу-вав альбоми "З української старовини", "Мотиви українськогоорнаменту". Помер 7 жовтня 1917 року у Харкові.

140 років тому (1879) у Лубнах народився Микола Порш,український громадський,політичний та державний діяч, членЦентральної Ради, генеральний секретар праці. Помер на еміг-рації 16 квітня 1944 року.

30 років тому (1989) у Києві відбулись установчі збори Рес-публіканської асоціації українознавців (РАУ). ПрезидентомРАУ було обрано Івана Дзюбу.

20 жовтня100 років тому (1919) народився Михайло Парнюк, укра-

їнський філософ, доктор філософських наук, професор, заслу-жений діяч науки України. Помер 7 липня 1992 року, похова-ний у Ки єві на Байковому кладовищі.

70 років тому (1949) помер Володимир Лучицький, українсь-кий геолог, академік АН УРСР. Вивчав петрографію, стратигра-фію та гідрогеологію території України. Керував створеннямпершої карти корисних копалин України (1923). Був одним іззасновників української гідрогеологічної школи. Народився 2травня 1877 року.

22 жовтня80 років тому (1939) на західноукраїнських землях під конт-

ролем НКВС відбулися вибори делегатів до Українських На-родних Зборів, котрі мали вирішити долю Галичини і ЗахідноїВолині. Зайнята Червоною армією Берестейщина примушенабула більшовицькою владою посилати своїх делегатів на Біло-руські народні Збори до Білостоку.

80 років тому (1939) помер Олександр Лотоцький (літ. псевд.О. Білоусенко, О. Любенький), український громадсько-полі-тичний діяч, письменник, публіцист, професор церковногоправа, дійсний член НТШ і Українського Наукового Товариствав Києві. Був міністром віросповідань Української Держави таУНР періоду Директорії, Послом УНР в Туреччині. Виступавініціатором проголошення автокефалії Української Православ-ної Церкви. В еміграції — доцент права Українського ВільногоУніверситету, засновник і директор Українського Наукового

203

Інституту у Варшаві. Автор спогадів "Сторінки минулого". На-родився 3 червня 1870 року.

24 жовтня105 років тому (1914) помер Олександр Варяницин, військо-

вий інженер. Теоретик української архітектури, живописець.Народився у 1860 році в Харкові.

26 жовтня 155 років тому (1864) народився Євген Вотчал, український

ботанік, академік АН УРСР. Один з організаторів та співробіт-ник Наукового інституту селекції (нині — Всеукраїнський нау-ковий інститут селекції). Створив школу українських бота -ніків-фізіологів. Один з основоположників фізіології сільсько-господарських рослин. Помер 1 квітня 1937 року.

115 років тому (1904) у селі Веприк на Полтавщині наро-дився Микола Духов, учений-механік, конструктор оборонноїтехніки. Після закінчення Ленінградського політехнічного ін-ституту працював на Кіровському заводі, де запропонував кон-струкцію нового важкого танка КВ, у роки війни — на Кіров -ському заводі в Челябінську, з 1948 р. — в атомній промисло-вості. Один із творців радянської атомної та водневої бомб.Тричі Герой Соціалістичної праці, Лауреат Ленінської і п’ятиДержавних премій СРСР. Помер 1 травня 1964 року в Москві,де й похований на Новодівочому цвинтарі.

100 років тому (1919) у Плісовому на Харківщині народивсяДмитро Телегін, український археолог. Зробив великий внесоку дослідження пізньої кам’яної доби і доби міді в Україні і су-міжних країнах. Помер у Києві 1 січня 2011 року.

75 років тому (1944) помер Дмитро Свиренко, українськийботанік та гідробіолог, чл.-кор. АН УРСР. Описав нові видинижчих рослин, упорядкував систематику деяких їхніх груп.За його ініціативою була створена (1927) Дніпровська науково-дослідна гідробіологічна станція, перетворена у 1944 в Інститутгідробіології АН УРСР. Автор визначника прісноводних водо-ростей УРСР. Народився 24 жовтня 1888 року.

27 жовтня 360 років тому (1659) воєводи царя Олексія Михайловича

204

нав’язали молодому гетьманові Юрію Хмельницькому Пере-яславський договір, яким на обмежених правах регулювалосяполітичне й правове становище козацької України в складіМосковської держави.

170 років тому (1849) у придунайській Кілії народивсяФедір Шведов, основоположник науки про текучість і дефор-мацію суцільних середовищ, що відзначаються пластичністю.З 1895 до 1903 — ректор Одеського університету. Помер 25грудня 1905 року.

125 років тому (1894) народився Іван Падалка, українськийживописець, бойчукіст. Розстріляний 17 липня 1937 року.

100 років тому (1919) народився Іван Лисяк-Рудницький,український історик і педагог української діаспори. Плідно зай-мався викладацькою та науковою діяльністю, багато друку-вався в емігрантських періодичних виданнях. Досліджувавформування української модерної нації та української політич-ної думки ХІХ—ХХ ст. Помер 2 квітня 1984 року.

40 років тому (1979) помер Євген Онацький, українськийгромадсько-політичний діяч, журналіст, дійсний член НТШ. У1917—18 роках був членом Української Центральної Ради іМалої Ради. Емігрував до Риму. З 1929 — член ОУН. Після Дру-гої світової війни переїхав до Аргентини. Брав активну участьв житті української громади. Автор численних наукових працьз українознавства. Народився 25 січня 1894 року.

28 жовтня125 років тому (1894) помер Омелян Огоновський, літера-

турознавець, громадський діяч, голова товариства "Просвіта"у Львові (1877—1894). Автор навчальних книжок для гімназій"Хрестоматія староруська", "Граматика руського язика". Здій-снив перше українське видання "Слова о полку Ігоревім"(1876). Народився 3 серпня 1833 року.

29 жовтня 205 років тому (1814) народився Яків Головацький, українсь-

кий історик, поет, педагог, учений-славіст, етнограф та фольк-лорист, діяч "Руської Трійці". Один із видавців збірника"Русалка Дністровая". У 1848—1867 рр. був професором укра-

205

їнської мови й літератури у Львівському університеті. Склав"Географический словарь западнославянских и югославянскихземель и прилежащих стран" (1877, вид. 1884). Опублікував"Граматику руського язика" (1849). Автор поетичної збірки"Вінок русинам на обжинки" (1846—1847). Помер 13 травня1888 у Вільно.

29 жовтня30 років тому (1989) парафіяни православної Преобра-

женської церкви у Львові заявили про своє повернення в лоноУкраїнської греко-католицької церкви.

30 жовтня 90 років тому (1929) у Празі помер видатний український

правник Ростислав Лащенко. Народився 1 вересня 1878 року. 55 років тому (1964) у Львові відкрито пам’ятник Івану

Франку.55 років тому (1964) у Києві відкрито республіканський Бу-

динок кіно.31 жовтня

135 років тому (1884) померла Марія Башкирцева, українсь-кий живописець. Жила у Франції. Народилася 23 листопада1860 на Полтавщині.

110 років тому (1909) в Таганрозі на Катеринославщині на-родився Іван Федорченко, видатний учений-матеріалознавець.Помер у Києві 26 грудня 1997 року.

Жовтень 100 років тому (1919) у Благовiщенську на Амурщинi ство-

рено українське споживче кооперативне товариство "Украї-нець" з метою забезпечення мiсцевого українського населеннянайнеобхiднiшим крамом та здобуття коштiв на фiнансуваннянаціональної громадської діяльності. Входило до складу кра-йового Українського Далекосхiдного кооперативу "Чумак", якебуло розв’язане більшовицькою владою наприкiнцi 1922, а йогомайно — конфiсковане.

90 років тому (1929) почалася масова колективізація укра-їнського селянства, яка супроводжувалась насиллям, руйнацієюодноосібних господарств, депортацією заможного селянства.

206

ТЕОРЕТИК ОСНОВ ПОРОШКОВОЇ МЕТАлУРГІЇ(до 110-річчя від дня народження Івана Федорченка)

Академік Іван Федорченко (31.10.1909—26.12.1997), народившись в українськомуТаганрозі, усе своє свідоме життя пра-цюючи в Україні, став одним із провіднихрозробників теоретичних основ порошко-вої металургії і створення спеціальнихсплавів і матеріалів, започаткував сучаснутеорію механізму тертя вузлів машин і ме-ханізмів.

Він першим звернув увагу на можливуроль домішок у порошкового матеріалу при термообробці.Саме ним уперше були виконані всебічні дослідження ролі до-мішок у металічних порошках, вивчено процес створення між-кристалітної речовини, яка формується в основному здомішок, що перебувають у підповерхневих прошарках порош-ків. За допомогою майже ювелірної техніки Іваном Федорчен-ком була одержана міжкристалітна речовина, яка витвориласяпри стіканні залізного порошка. Учений також визначив йогосклад і температуру плавлення, оцінив роль у формуванні ос-новних властивостей нового матеріалу, увів коефіцієнт шоро-ховатості поверхні.

Крім того, Іван Федорченко ще в 1952 році першим вивчивпроцеси поверхневої самодифузії в металічних порошках. Саменим запропоновано оціночний коефіцієнт поверхневої дифузіїта енергії активності щодо зміни питомої поверхні порошківпри обпаленні тощо.

У наступні роки вчений уперше здійснив дослідження про-цесів повернення і рекристалізації в порошкових матеріалах,установив їх суттєву відмінність.

За словами його учнів, "протягом 40 років не можна уявитисобі роботу Інституту проблем матеріалознавства, ні журналу"Порошковая металлургия", ні Академії наук України без ака-деміка Івана Михайловича Федорченка".

207

ЯК АКТ ВЕлИКОЇ ГУМАННОСТІ (до 100-річчя спроби підтримати українців Мугані)

Як тільки стало відомо про насилля над українцями Мугані,що входить до складу Азербайджану, перший Український з’їздЗакавказзя в листопаді 1917 року постановив "ужити всіх за-ходів, щоб захистити мирне населення від розбоїв, для чого не-обхідно організувати "Вільне озброєне козацтво", яке можезамінити народню міліцію".

Українська Рада Закавказзя, що розміщувалася тоді в Тиф-лісі, передала в перших днях січня 1918 року Закавказькому Ко-місаріату як тодішньому органу влади в регіоні вимогиделегації від Української Ради на Мугані, які звучали в такій ре-дакції: "1. Припинить насилля над організованими українцямина Мугані з боку мусульманського населення.

2. Дати гарантії безумовного невтручання у внутрішнє життяукраїнців на Мугані як з боку мусульман, так і з боку росіян.

3. Припинить арешти громадських революційних українсь-ких організацій, так і окремих громадських діячів, які роб-ляться мусульманами і росіянами.

4. Вернуть арештоване діловодство українського з’їзду наМугані.

5. Закрити кордон з Персією, щоб шахсевани не заходили натериторію Мугані.

6. Негайно організувать народну міліцію ("Вільне козацтво")з придачею на кожні 20 дворів по одному кулемету.

7. Поголовно озброїть всіх українців, здібних носити зброю,3-лінейними рушницями, з придачею кожному селу двох гор-них гармат.

8. Збільшить культурно-просвітну і організаційну роботусеред українського населення, для того в першу чергу необхідно:

а) оказати повну підмогу верховному національному органудля українців Закавказзя — Українській Краєвій Раді шляхомперіодичних видач грошових сум на видання відповідної літе-ратури, підручників, відкриття українських шкіл, а також наудержання кадра агітаторів та організаторів.

9. Звернутись до національних совітів народів Закавказзя з

208

пропозицією, аби вони звернули увагу на виступи неорганізо-ваних підвладних їм мас, особливо мусульман, наслідком чогоявляються розгромлені і пограбовані села.

10. Аби запобігти небажаним наслідкам (самосуди) заборо-нити подорожі офіцерів, які ідуть на Мугань з метою пропа-ганди русифікації.

Делегація: Голова ради священик Сергій Бородин.Члени: К. К. Любинський, М. Д. Карпенко, Прохоренко, Ба-

тиченко і Н. Карпенко".Український комісар Центральної Ради на Закавказзі П.

Куцяк постійно тримав це питання на контролі, нагадуючи За-кавказькому Комісаріатові про проблеми українське населенняМугані. Згодом цю естафету підтримав консульський представ-ник Української Народної Республіки в Азербайджані ВасильКужим, якого наші співвітчизники запропонували своїм деле-гатом до Парламенту цієї країни.

Уболіваючи за долю українців Мугані, Василь Кужим вирі-шив особисто ознайомитися з їхнім становищем на місці, длячого він звернувся в жовтні 1919 року до голови ПарламентуАзербайджану з проханням відрядити його на три тижні довказаного регіону.

Відбувши поїздку до Мугані, Василь Кужим, як свідчать ви-явлені в Центральному державному історичному архіві Респуб-ліки Азербайджан документи, розгорнув активну діяльністьщодо надання підтримки українському населенню цього ре-гіону, яке опинилося у вкрай важкому становищі. Він постійнозвертався до представників влади Азербайджану, переконуючиїх у доцільності надати матеріальну допомогу українцям Му-гані, що може бути сприйнято в Україні як акт гуманності і будевідповідно оцінено народом і владою УНР.

* * *Господину Председателю Парламента Азербайджанской РеспубликиЧлена Парламента Василия Николаевича Кужима

ЗаявлениеВ виду необходимости обследования быта украинских коло-

209

нистов, живущих в Ленкоранском и Диодатском уездах, честьимею просить Вас разрешить мне трехнедельный отпуск дляобъезда всех поселений …. в вышепоименованных уездах.

Примите уверения в совершенном почтении.В. Кужим.

21 / Х 19 г.* * *

ГОСПОДИНУ МИНИСТРУ НАРОДНОГО ПРИЗРЕНИЯУважаемый Муса –бек!

В дополнение к нашим личным переговорам настоящимчесть имею обратить Ваше внимание на нижеследующее.

Начиная с марта месяца сего года с Северного Кавказа при со-действии Вашего правительства, представившего льготные усло-вия по переезду, начали возвращаться на свои насиженныеместа, в Джеватский и Кубинские уезды, бежавшие оттуда вовремя царившей там анархии, туземные жители украинскогопроисхождения; по настоящее время туда вернулось свыше 700семейств. В конце лета мною, в качестве члена парламента Рес-публики от украинцев, была предпринята поездка по этим ме-стам в целях всестароннего ознакомления с бытом и условиямижизни вышеуказанных поселенцев. Впечатления, вынесенныемною из этой поездки, крайне безотрадны. Около 50-ти—60-типоселений представляют собою сплошные руины. Хозяйстваэтих примерных сельчан, так много труда положивших для про-цветания края, совершенно разрушены. О каком-нибудь восста-новлении их в течении лета не могло быть и речи. Чтобы какнибудь прокормить себя, люди сажали овощи – огурцы и поми-доры – и дырявыми кафтанами пытались ловить мелкую рыбув канавах. Сейчас все проедено. Никаких ни у кого запасов. Вособенно бедственном положении очутилось около 250-ти се-мейств, как наименее обезпеченных, проевших все свои сбере-жения. Из стадии полуголодного существования они перешлив следующую, грозящую им полным истощением, что в резуль-тате повлечет за собой физическое уничтожение свыше 1000 че-ловек, если принять преуменьшено по 4 души на семью.

Само собой разумеется, что будь у нас средства, мы бы немед-

210

211

ленно пришли на помощь нашим бедствующим единокровнымбратьям, и не стали бы обременять и без того перегруженное за-ботами о беженцах-мусульманах Правительство просьбой о под-держке. Но, к великому сожалению, все наши средства пришли кконцу: на днях нами приобретено на последние ½ миллиона руб-лей хинина у Американского Комитета помощи пострадавшим наБлижнем Востоке, связь же с нашим центром пока отсутствует.

Положение, как видите, создалось безвыходное. Но зная наопыте глубокую гуманность, воодушевляющую Ваше Прави-тельство в деле помощи Вашим подданным, без различия на-циональности временно впавшим в нужду вследствииисключительных обстоятельств тяжелого времени, зная такжео чувствах глубокой симпатии, проявленной моим Правитель-ством в отношении Ваших подданных и страны – в тяжелыедля них дни, не сомневаюсь, что Вами будет оказано всемерноесодействие в посильной материальной помощи Азербайджан-ским гражданам украинского происхождения.

Считаю своим долгом указать Вам на следующие обстоятельства: 1) Из всех беженцев немусульман возвращаются пока только

украинцы всегда лояльно относящиеся к Республике и 2) чтопри своевременной поддержке Правительства и спасении ихтаким образом их от неминуемой голодной смерти, эти труже-ники со временем сумеют себя проявить как ценный работо-способный элемент, и с лихвой вернут потраченное на нихПравительством пособие.

Смею Вас заверить, что моя страна, узнав о высоком акте гу-манности Вашей в отношении бедствующих ее сынов, оценит егопо достоинству и ответит на это новым взрывом симпатии и про-явлений истинной дружбы, связывающей теперь уже нашистраны в борьбе за общие идеалы политической независимости.

Выражая надежду, что это мое обращение не останется безнадлежащего Вашего внимания, честь имею о последующемпоставить меня в известность.

Примите уверения в искреннем уважении к ВамЧлен Парламента Азербайджанской Республики В. Кужим.29 декабря 1919 года.гор. Баку.

"А АНТАНТА, МОВ ПИлАТ, ВМИВАЄ РУКИ…"(до 100-річчя звернення Симона Петлюри до французького

публіциста Жана Пелісьє щодо підтримки України)У 1917 році французький публіцист Жан Пелісьє мав нагоду

простудіювати велику кількість пам’ятників національноговідродження у різних країнах Європи. Те що він побачив підчас його кількатижневого перебування в Україні, "скидаєтьсятільки дуже мало на те, що я вже бачив у Чехії, Катальонії, По-луденній Славянщині, Польщі, Литві, Фінляндії тощо. Укра-їнське автономне рушенє має цілком оригінальний характер іуявляє із себе цікаву мішанину етнографізму, що дає йому йоговласний кольорит".

За висловом французького автора, "це рушенє перейшло зчасу революції через дві вельми відмінні фази. Бувши чисто-національним спочатку, воно зробилося відтак соціялістичнимта федеративним через допущенє у склад Ради передставниківнеукраїнської демократії на Вкраїні. (Росиян, Поляків та Геб-реїв) (Порозуміннє 3/16. іюля 1917. заключене під проводомминістрів Керенського, Терещенка і Церетелі, котре уступає30% крісел Ради неукраїнцям)".

Тож коли з весни 1919 року утримувана єврейськими коламиєвропейська преса розпочала кампанію знеславлювання укра-їнського національно-визвольного руху в зв’язку з погромами,то Голова Директорії й Головний Отаман військ УНР СимонПетлюра вирішив погасити цю антиукраїнську істерію, звер-нувшись листовно до французьких демократичних кіл черезЖана Пелісьє.

"Нехай вона трубить алярм,— писав провідник УНР,— нехайвона примусить того, кого слід, шанувати закони любови ілюдськости! Нехай французький уряд зніме бльокаду і тимдасть змогу купити для нашої армії та нашого народу медичнісредства і ліки".

Петлюра намагався переконати французів, що між більшо-виками і денікінцями "існує певного роду стратегічний плянвідносно України й українців. Денікін ллє воду на совєтськиймлин і цю воду доливає Антанта!".

212

Та в Парижі дуже повільно звільнялися від цієї політичноїсліпоти. Скажімо, незважаючи на високий авторитет в євро-пейських політичних колах графа Михайла Тишкевича, кот-рого Директорія призначила Головою Української делегації наМирову конференцію в Парижі, він так і не зміг пробити стінубайдужості до України з боку урядових чинників Франції…

* * *Кам’янець на Поділлі

Мій дорогий Пелісьє!Багато вже минуло часу, коли я з Вами бачився. З цього часу

пережили ми багато тяжких моментів і не один сивий волосвказує на ті болючі етапи тієї дороги, якою ми пішли. Ми маємобагато ворогів, але через те власне скристалізувалась єдністьволі нашого народу, через те й запалало могутнім вогнем ба-жання нашої країни до власної суверенности. Під теперішнюпору нашим найтяжчим ворогом є Денікін, який замість вою-вати з большевиками, обернув проти нас гармати й кріси, якіотримав від Антанти; його старшини заявляють цілком од-верто, що коли буде повалено Україну, вони вестимуть війну зПольщею і Румунією.

Ми не отримали досі жадної помочі; ні амуніції, ні технічнихапаратів, ні санітарного матеріялу. Нічого! Ах, коли б Ви знали,Друже, скільки трагічних моментів прийшлось нам пережитичерез це цілковите опущення нас! Траплялось часто, що нашимкозакам бракувало патронів! І тоді приходилось їм класти своюголову в багнетній боротьбі з большевиками! Приміри їхньогогероїзму й ті великі криваві жертви, які вони несли, це щосьодиноке, нечуване в історії війни.

Три четвертини наших козаків без чобіт і одежі; однак їх духне погас! Ми не маємо ліків; тиф десяткує ряди нашої армії, ба-гато з ранених вмирає, бо не маємо ні медикаментів, ні білля.А антантські держави, які проголошують високі принципи, за-бороняють Червоному Хрестові прибути до нас! Ми вмираємо,а Антанта, мов Пилат, вмиває руки, й нам не остається більшнічого як кликнути їм: "morituri te salutant"!

Та Ви знаєте це добре, Друже! Осторонь від переворотів і по-

213

літичних комбінацій стоять незмінені принципи гуманности іфілянтропії. Для осягнення цих принципів закладено Черво-ний Хрест. Його відділ мусить прибути на Україну, щоб ряту-вати хворих і ранених, і тим дати доказ, що милосердя й любовближнього не знає ріжниць і, що вона не ділить людей на доб-рих і злих, на овець і вовків!

Через Вас звертаюсь я до великої французької демократії. Їїдіяльність, її посвята мусить подвоїтись. Нехай вона трубитьалярм! Нехай вона примусить того, кого слід, шанувати законилюбови і людськости! Нехай французький уряд зніме бльокадуі тим дасть змогу купити для нашої армії та нашого народу ме-дичні средства і ліки.

У нас цього року гарні жнива, і ми за ці речі заплатимо хлі-бом, щоб тільки допомогти нашому народові, який гине наполях битви і якого нищать епідемічні хвороби.

Я вірю, що мій поклик не пролунає без сліду й що він знайдеширокий відгомін у демократичних колах Франції.

Наш народ ненавидить большевиків і вважає їх своїми смер-тельними ворогами; так само відноситься він до правих, дес-потичних і жорстоких приклонників Денікіна. Ці останнівживають тих самих метод, яких вживають і большевики, і міжодними і другими існує певного роду спільний стратегічнийплян відносно України й українців. Денікін ллє воду на совєтсь-кий млин і цю воду доливає Антанта! Що за сумне явище! Тутмається діло з цілковитою політичною сліпотою! Я з цілогосерця бажаю, щоб антантські кола увільнилися від подібноїхвороби й почали дивитись на справи правдивими очима.

У тих тяжких трагічних умовах, серед яких ми будуємо своюдолю, ведемо свою визвольну боротьбу, ми потішаємося дум-кою, що є ще люди, які мимо цієї загальної сліпоти, правдивооцінюють наше становище і усувають всякі перешкоди, пере-суди й недовір’я. Це все дозволяє мені й моїм приятелям легшенести цей тяжкий хрест, який на нас поклало Провидіння. Ви,мій Друже, є одним з тих, хто sine ira et studio виступаєте в обо-роні нашої нації, і я вірю, що настане день, коли правда і спра-ведливість побідить.

214

Дозвольте мені в доказ моєї вдячности за Вашу моральнупоміч стиснути Вашу руку.

Відданий Вам Петлюра.28 жовтня 1919 року.

"лЮдИ У ВАГОНАх МЕРЗНУТЬ"(до 75-річчя депортації родин активних націоналістів

у східні регіони СРСР)Як тільки передові загони Червоної армії вступили на тери-

торію західноукраїнських областей, керівник УРСР МикитаХрущов одразу ж вніс пропозицію щодо виселення родин ак-тивних оунівців. Він навіть підготував відповідний проект по-станови Державного Комітету Оборони СРСР, який відправивна розгляд Сталіна.

Уже 31 березня 1944 року згідно з розпорядженням народ-ного комісара внутрішніх справ СРСР Берії за № 7129 встанов-лювався відповідний порядок виселення, що уточнювавсяспеціальною інструкцією НКВС УРСР від 5 квітня 1944 року"Про порядок організації заслання родин членів ОУН і актив-них повстанців у віддалені райони СРСР". Зокрема, передбача-лося відправляти до східних районів СРСР усіх повнолітніхчленів родини, а їхнє майно конфісковувати. Через 10 днів буласпущена нова директива, якою детально розписувався весьпроцес депортації вказаних категорій населення.

Наказом каральних органів від 9 жовтня 1944 року "Про за-ходи про посилення боротьби з оунівським підпіллям і лікві-дації збройних банд ОУН у західних областях Української РСР"передбачалося посилити репресії щодо родин повстанців черезвиселення їх у віддалені райони СРСР. Таким чином виселеннянабувають нового розмаху.

І відбувається це в брутальний спосіб — навіть беріївськекерівництво занепокоїлось тим, що транспортування спецпе-реселенців в необладнаних вагонах призводить до значнихсмертельних втрат. Скажімо, у відправленому з Тернополя еше-лоні № 49339, як засвідчує телеграма заступника наркома внут-рішніх справ СРСР Чернишова, "вагоны не утеплены, окон в

215

вагонах нет, печки отсутствуют. В результате среди спецпере-селенцев имеется большое количество с простудными заболе-ваниями; имелось 12 случаев смерти детей".

* * *

Совершенно секретноКиев НКВД РясномуТелеграмма № 2791от 18.11.1944 г.

Выселяемые Вами с Украины семьи оуновцев направляютсяв необорудованных для перевозок в зимних условиях вагонах:так, в отправленном из Тернополя эшелоне № 49339 вагоны неутеплены, окон в вагонах нет, печки отсутствуют. В результатесреди спецпереселенцев имеется большое количество с про-студными заболеваниями; имелось 12 случаев смерти детей.

В отправленном 8.11.44 года со станции Киверцы эшелоне№48454 вагоны также не утеплены, люди в вагонах мерзнут.Прошу дать срочное указание отправлять эшелоны оуновцевтолько в оборудованных железнодорожных вагонах, приспо-собленных для перевозок людей в зимних условиях.

Об исполнении донести в НКВД СССР.

Заместитель наркома внутренних дел СССР Чернышов.

Передано во Львов Рясному

19.11.44 г. исх. №5646

216

лИСТОПАд

217

1 листопада150 років тому (1869) народився Олександр Леонтович,

український фізіолог та нейрогістолог, академік АН УРСР.Помер 15 грудня 1943 року.

75 років тому (1944) помер Андрей Шептицький, Митропо-лит греко-католицької церкви. Народився 29 липня 1865 року.

55 років тому (1964) помер Андрій Мельник, українськийвійськовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лі-дерів ОУН. В еміграції був одним із співзасновників УВО. У1957 висунув ідею створення світового конгресу українців, якубуло реалізовано вже після його смерті в 1967 зі створеннямСвітового Конгресу Вільних Українців. Народився 24 грудня1890 року.

2 листопада135 років тому (1884) народився Олександр Білецький, літе-

ратурознавець, мистецтвознавець, театрознавець, драматург, те-атральний діяч, акад. АН УРСР і АН СРСР, директор Інститутулітератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР (1939—1941, 1944—61),віце-президент АН УРСР, проф. Київського університету. До-сліджував історико-теоретичні проблеми літератури, психоло-гію художньої творчості. Помер 2 серпня 1961 року в Києві.

3 листопада160 років тому (1859) на Чернігівщині народилася Марія

Сіоницька, відома українська співачка. Померла 25 серпня 1932року.

125 років тому (1894) народився Костянтин Копержинсь-кий, український та російський літературознавець-славіст,один із відомих дослідників міжслов’янських літературнихвзаємин, фольклорист, етнограф, бібліограф. Репресований1934. Помер 18 березня 1953 року в Ленінграді.

4 листопада90 років тому (1929) українські організації Москви звернулися

з протестом до Робітничо-селянської інспекції СРСР щодо байду-жого ставлення столичної влади до розвитку української культури.

5 листопада85 років тому (1934) у Києві народилася Елеонора Яковенко,

218

історик та археолог, професор, дослідниця скіфських та антич-них пам’яток Причорномор’я і Криму. З 1987 — директор Кер-ченського історико-культурного заповідника. Померла 9 груд-ня 1998 року.

6 листопада 90 років тому (1929) народився Дмитро Наливайко, літера-

турознавець-компаративіст, член-кореспондент НАН Україниз 1992 року.

7 листопада275 років тому (1744) народився Нестор Амбодик-Макси-

мович, видатний учений-енциклопедист, випускник Києво-Могилянської академії, один із засновників акушерства тапедіат рії. Помер 5 серпня 1812 року.

8 листопада65 років тому (1954) в Бориславі Львівської області народи-

лася Орися Бондаренко, видавець, громадська дiячка на Зеле-ному Клинi. В 1975 закiнчила Український полiграфiчнийiнститут у Львовi. Працювала на рiзних посадах у газетах "Ра-дянська Україна", "Правда України" (Київ). З 1987 живе у Вла-дивостоцi (РФ). Веде активну громадську дiяльнiсть — членПрезидiї Далекосхiднього вiддiлення ЮНЕСКО та президентМiжнародного жiночого клубу ЮНЕСКО, член Мiжнародноїасоцiацiї видавцiв. В 1992—1998 — член Товариства українсь-кої культури Приморського краю. Одна з засновниць та головаВладивостоцького українського товариства "Просвiта" (з 1998)та Української нацiонально-культурної автономiї Владивостока(з 1999).

9 листопададень української писемності та мови.

395 років тому (1624) помер Єлисей Плетенецький, укра-їнський православний, церковний і культурний діяч. Бравучасть у Берестейському соборі 1596. З 1599 був архімандритомКиєво- Печерського монастиря. Засновник монастирської дру-карні (1615) і Києво-Печерського культурно-освітнього гуртка.Наро дився у 1550 році.

225 років тому (1794) помер Григорій Сковорода, українсь-

219

кий просвітитель, філософ, поет, музикант. Автор збірки поезій"Сад божественних песней", численних музичних та філософ-ських творів. Народився 3 грудня 1722 у Чорнухах на Полтав-щині.

12 листопада90 років тому (1929) народився Зиновій Красівський, укра-

їнський громадсько-політичний діяч, правозахисник, поет,член Української Гельсінської спілки. Неодноразово був за-арештований за участь у націоналістичному русі, відбував по-карання у таборах, тюрмах, психіатричних лікарнях. У 1964—один із засновників підпільного Українського Національногофронту, у 1979 — Української Гельсінської Групи. Автор збірки"Невольницькі плачі" (Лондон 1984). Після 1985 брав участь устворенні нових суспільно-політичних рухів та політичнихпартій в Україні. Помер 20 вересня 1991 року.

75 років тому (1944) у збройній сутичці з енкаведистами за-гинув командир УПА-Північ Роман Клячківський — "КлимСавур".

13 листопада130 років тому (1889) народився Остап Вишня (Павло Гу-

бенко), український письменник-сатирик і гуморист. Репресо-ваний у 1933, реабілітований у 1955 році. Помер 28 вересня1956 року в Києві.

14 листопада 75 років тому (1944) у Києві відкрився Державний музей

українського мистецтва.15 листопада

80 років тому (1939) у Києві відбулась позачергова третясесія Верховної Ради УРСР, де було ухвалено Закон про вход-ження Західної України до складу УРСР.

16 листопада135 років тому (1884) у Супрунівці Кам’янець-Подільського

повіту на Поділлі народився Григорій Голоскевич, видатнийучений-мовознавець. Загинув в ув’язненні 1934 року в Тоболь-ську (Росія).

100 років тому (1919) помер Дмитро Одрина, український

220

громадсько-політичний і державний діяч, лікар. Народився у1892 року.

25 років тому (1994) Верховна Рада України ухвалила законпро приєднання України до договору про нерозповсюдженняядерної зброї від 1 липня 1968 року.

17 листопада110 років тому (1909) у Сухумі помер збирач народних пі-

сень Кубані, композитор Яким Бігдай. Народився 3 вересня1855 року в Катеринодарі.

70 років тому (1949) у Нью-Йорку відбулася перша нарадаорганізаційної групи по створенню Української Вільної Акаде-мії Наук у США.

65 років тому (1954) помер Іван Карпинець, український іс-торик і музеєзнавець, член Наукового Товариства ім. Шев-ченка. Засновник (1937) та керівник Музею історично-воєннихпам’яток НТШ. Як науковець досліджував економічну та вій-ськову історію Галичини. Народився на Львівщині 26 грудня1898 року.

18 листопада35 років тому (1984) у Мюнхені помер Іван Майстренко,

український політичний діяч і публіцист. Під час німецькоїокупації очолював капелу бандуристів, у повоєнний час жив уБаварії, належав до лівого крила Української революційно-де-мократичної партії. Народився 28 серпня 1899 року.

19 листопада230 років тому (1789) народився Михайло Лучкай, мовозна-

вець, історик, церковний діяч, фольклорист, автор "Граматикислов’яноруської" (1830). Помер 3 грудня 1843 року в Ужгороді.

30 років (1989) в Києві відбулося велелюдне перепохованняВасиля Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, які загинули у ра-дянських концтаборах.

20 листопада100 років тому (1919) денікінці повісили в Катеринодарі

члена Кубанської Законодавчої Ради, міністра внутрішніхсправ кубанського уряду Олексія Калабухова. Народився в ста-ниці Новопокровській 1889 року.

221

21 листопада260 років тому (1759) у Санкт-Петербурзі народився Григо-

рій Розумовський, син останнього гетьмана Кирила Розумовсь-кого, чл.-кор. Стокгольмської, Мюнхенської та Туринської АН.Як геолог першим досліджував південний регіон України, вив-чаючи й описуючи нові мінерали, які він відкривав. Один з мі-нералів на його честь був названий розумовскитом. Помер 15червня 1837 року.

255 років тому (1764) видано царський указ про ліквідаціюгетьманства. Утворення Другої Малоросійської Колегії — ор-гану управління Лівобережною Україною на чолі з її президен-том П. Рум’янцевим.

105 років тому (1914) народився Дмитро Маївський (псевд.Марченко, Тарас, Косар, П.Дума та ін.), український військовийі політичний діяч. Був активним діячем ОУН, очолював пові-товий та обласний, був заступником голови Крайового Про-воду ОУН. У 1941—43 роках займався пропагандистськоюроботою в різних регіонах України. Загинув 19 грудня 1945 вЧехословаччині під час переходу на Захід.

100 років тому (1919) денікінська розвідка розстріляла укра-їнських письменників Гната Михайличенка та Василя Чумака.

22 листопада100 років тому (1919) померла Катерина Рубчакова, драма-

тична актриса і співачка (сопрано). Працювала в Руському на-родному театрі у Львові, Чернігівському українськомудраматичному театрі та Новому львівському театрі. Народи-лась 29 квітня 1881року в Чорткові, тепер — Тернопільськаобласть.

15 років тому (2004) на знак протесту проти фальсифікаціївиборів Президента України в другому турі київські студентина майдані Незалежності розбили наметове містечко, що сталопочатком Помаранчевої революції.

23 листопада180 років тому (1839) народився Петро Ліницький, українсь-

кий філософ, представник української академічної філософії.Помер 13 червня 1906 року в Києві.

222

110 років тому (1909) народився Микола Лебедь (псевд.Максим Рубан, Марко, Євген Скиба), український військовийі політичний діяч. Один із лідерів ОУН. Ще з юнацьких роківбрав активну участь у національно-визвольному русі. У 1934організував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пє-рацького. Був заарештований та засуджений до смертної кари,яка згодом була замінена на довічне ув’язнення. Після арештугітлерівцями Степана Бандери у 1941—1943 був Урядуючимпровідником Революційної ОУН. Брав участь у формуванніУПА. У 1944 став Генеральним секретарем закордонних справУГВР. З грудня 1949 проживав у США, займався активною по-літичною діяльністю. Помер 1998 року у США.

100 років тому (1919) помер Микола Євшан, літературнийкритик, співредактор журналів "Будучність", "Шляхи". Наро-дився 19 травня 1890 року.

24 листопада 85 років тому (1934) помер Михайло Грушевський, українсь-

кий історик та громадсько-політичний діяч. Народився 29 ве-ресня 1866 року в Холмі (нині — Польща).

25 листопада260 років тому (1759) помер Григор (Григорій) Орлик, укра-

їнський політичний діяч, французький дипломат, генерал-по-ручник французької армії, син гетьмана Пилипа Орлика. Середурядових і політичних кіл західноєвропейських країн постійновідстоював ідею необхідності створення незалежної українсь-кої держави. Після смерті батька став лідером української по-літичної еміграції. Народився 16 листопада 1702 року.

145 років тому (1874) в Кам’янці на нинішній Харківщинінародився видатний геолог Іван Шовгенів. Після 1920 року зай-мав різні посади в екзильному уряді УНР, з 28 квітня 1922 обра-ний першим ректором Української Господарської Академії вПодєбрадах (Чехословаччина), що була своєрідною національ-ною політехнікою нашого народу на чужині в період його без-державності. Помер 13 квітня 1943 року.

26 листопада125 років тому (1894) у Севастополі народився Іван Папанін,

223

полярний дослідник, контр-адмірал, двічі герой РадянськогоСоюзу. Помер 30 січня 1986 року в Москві.

85 років тому (1934) народився Юрій Литвин, українськийпоет, журналіст і правозахисник. Неодноразово заарештову-вався за звинуваченнями у веденні антирадянської агітації тапропаганди. В ув’язненні писав поезії, в яких звинувачував то-талітарну систему у злочинах проти українського народу. У1977 став членом Української Громадської Групи сприяння ви-конанню Гельсінських угод. У квітні 1979 написав статтю "Пра-возахисний рух в Україні. Його засади і перспективи", за якубув засуджений до 10-літнього ув’язнення. Помер 5 вересня1984 року в таборі суворого режиму. Прах його був перепохо-ваний у листопаді 1989 на Байковому цвинтарі в Києві.

75 років тому (1944) у Мукачеві відбувся Перший з’їзд деле-гатів Народних комітетів Закарпатської України, який ухваливманіфест про возз’єднання з УРСР.

27 листопада30 років тому (1989) помер Олексій Квасницький, українсь-

кий фізіолог, академік АН УРСР. Досліджував фізіологію сіль-ськогосподарських тварин, зокрема — свиней. Розробив теоре -тичні основи годівлі та оригінальну методику штучного заплід-нення свиней та "машинного" вирощування поросят. Наро-дився 24 лютого 1900 року.

29 листопада100 років тому (1919) у Львові помер Іван Верхратський,

український натураліст, педагог, філолог і письменник, почес-ний і дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, пер-ший і багаторічний голова його математично-природничо-медичної секції. Народився 26 квітня 1846 року у Більчому наТернопільщині.

75 років тому (1944) Тимчасовий Народний Комітет україн-ців Пряшівщини звернувся до Центральної Народної Ради вМукачевому з проханням приєднати до Закарпаття цей укра-їнський етнічний терен.

30 років тому (1989) у Івано-Франківську відбулось перепо-ховання жертв сталінських репресій.

224

30 листопада170 років тому (1849) народився Вільгельм Котарбінський,

польський і український живописець. Жив в Україні. Бравучасть в організації Товариства київських художників, розпи-сував Володимирський собор у Києві. Твори: "Прометей і Вул-кан", "Бій кентаврів з амазонками". Помер 4 вересня 1921 рокуу Києві.

160 років тому (1859) народився Кость Левицький, українсь-кий громадсько-політичний і державний діяч, адвокат і публі-цист, дійсний член НТШ та "Просвіти". Був депутатом австрій -ського парламенту. Очолював Загальну Українську Раду у Відніз травня 1915. У 1918 був обраний головою уряду ЗУНР. З 1924займався громадською та науковою діяльністю в Галичині.Очолював Союз Українських Адвокатів, був директором Цент-робанку. У 1939 був заарештований НКВС, після дворічногоув’язнення – звільнений. У липні 1941 став засновником і го-ловою Української Національної Ради. Помер у Львові 12 лис-топада 1941 року.

225

СВІТОВОЇ СлАВИ БІОлОГ(до 150-річчя Олександра леонтовича)

Славу української біологічної науки вжена початку ХХ століття примножив видат-ний фізіолог Олександр Леонтович(2.11.1869—15.12.1943), який народився вКиєві, у сім’ї земського лікаря. Закінчившиіз золотою медаллю Київську гімназію, він1888 року вступає на медичний факультетКиївського університету. Оскільки в зв’язкузі смертю батька його родина не мала кош-тів для оплати навчання, то Олександр Ле-

онтович змушений був погодитися на іменну стипендіюКатеринославської земської управи, де останні роки свогожиття працював лікарем Леонтович-старший.

При цьому юнак змушений був дати розписку ось такогозмісту: "Я зобов’язуюсь по закінченні курсу прослужити Кате-ринославському повітовому земству на посаді земського лікарятаку кількість років, протягом яких користуватимусь стипен-дією, погашаючи в той же час названу стипендію вирахуваннямпо 350 карбованців на рік з платні, яку одержуватиму від зем-ства на посаді лікаря".

Правда, відпрацювати п’ять років у Катеринославськомуземстві йому не довелося, оскільки з 1895 року він уже бувзарахований надштатним помічником прозектора при ка-федрі гістології Київського університету. Маючи велике педа-гогічне навантаження в університеті й на сільськогос-подарському факультеті Київського політехнічного інституту,працює над докторською дисертацією "Нові дані про ін-нервацію шкіри людини", яку захищає в 1900 році. Вонапізніше буде визнана класичним дослідженням у медичнійнауці.

Після цього наукові інтереси Олександра Леонтовича пов’я-зуються з глибоким вивченням будови та функціональних особ-ливостей нервової системи.

226

РУКАМИ БОЯГУЗлИВИх хОлУЇВ-МАлОРОСІВ (до 100-річчя більшовицької ухвали про

розшарування в українському селі)Не зумівши в двох спробах упокорити волелюбну Україну, і

розуміючи, що проблема полягає в подоланні опору насампе-ред селянства, російські більшовики звернулися за консульта-ціями до тих малоросів, які готові були служити чужому гос-подарю. Одним з таких був Олександр Шліхтер, якого Москваспеціально призначила на посаду завідуючого відділом по ро-боті з селянством.

Цей малорос детально проаналізував усі прорахунки пер-ших двох спроб упокорення Москвою наших хліборобів, зро-бивши висновок, що треба використати найбільш дієвийспосіб через розшарування селянства. Тобто, нацькувати бід-них на заможних, розпалюючи низькі інстинкти неосвіченої йлюмпенізованої маси, що призведе до колотнечі в середовищіхліборобів. А тоді вже можна руками ледарів і п’яниць боро-тися із статечними хліборобами.

На жаль, саме цей сценарій і був використаний Москвою длязнищення спротиву українського селянства.

* * *Доклад о работе в деревне

Третий раз приходит Советская власть на крестьянскую, вподавляющем количестве своего населения, Украину. Третийраз Коммунистическая партия Украины стоит перед вопросомоб условиях и методах закрепления Советской власти.

Разрешение этого вопроса требует прежде всего справки обуроках прошлых двух опытов. Первый раз Советская властьтак быстро была задушена германской оккупацией, что Ком-мунистическая партия даже не успела закончить создание со-ветских органов управления. Партийная работа в широкихкрестьянских массах при таких условиях даже не могла бытьпоставлена. Второй раз построение советских органов прихо-дилось проводить в огне неприкращающихся восстанийкрестьянства против Советов. В связи с такой обстановкойвозник лозунг наивозможно большего успокоения тыла. Ло-

227

зунг этот привел в конце концов к тому, что организованноестроительство советских учреждений было закончено по всейУкраине, но существование их имело формальный характер,ибо они не опирались на ту социальную базу, без которой за-крепление советской власти на Украине, с ее весьма незначи-тельным и слабым в организационном отношении городскимпролетариатом — было неосуществимо. Эта база — деревен-ская беднота, организационным путем оторванная от подчи-нения кулацким слоям деревни.

Ревниво оберегая спокойствие тыла, Коммунистическая пар-тия Украины избегала гражданской войны в деревне; а, избегаягражданской войны, она в силу объективной неизбежности, неуделила достаточного внимания и тем советским мероприятиям,которые были расчитаны на классовое разслоение крестьянствапри помощи гражданской войны в самой же деревне (Мы имеемв виду классовую разверстку хлебной повинности).

Оставленная вне сферы организационных забот и идейноговлияния со стороны коммунистической партии, деревня отве-тила на социалистическую конструкцию советских органов вдеревне ненавистью со стороны кулацких элементов, недове-рием со стороны середняка и полным равнодушием со стороныбедноты.

Так, в период второго прихода Советской власти оказаласьУкраина с советским органами, но без советской власти. Такскладывалось в сознании широких крестьянских масс отожеств-ление коммуниста то с продовольственником — "голодным ка-цапом", то с насильником «"коммунаром", то просто с "жидом".

Из этого беглого анализа прошлых двух опытов вытекаютдва важнейших принципа, которые должы бать положены в ос-нову партийной работы по закреплению и углублению совет-ской власти на Украине в настоящий момент.

1) Классовое разслоение деревни как единственное условие,обеспечивающее прочное закрепление советской власти наУкраине,

и 2) повсеместное создание коммунистических сельскихячеек как органов коммунистического просвещения и партий-

228

ного объединения сельскохозяйственныхрабочих и деревенской бедноты.

Но крестьянин прежде всего практик.Как бы ни были соблазнительны и мно-

гообещающи коммунистические лозунги,они остаются для него пустой отвлечен-ностью, если не базируются на злободнев-ных и важнейших для него экономическихинтересах.

Земельный закон, передаючий всю помещищью землю вруки безземельних и продовольственная политика, определяю-щая весьма существенные льготы для беднейших земледельче-ских хозяйств, — вот два фокуса, вокруг которых можетработать мысль деревенской бедноты. Охрана земельногофонда, предназначеного для бедноты, от поползновения нанего со стороны зажиточных слоев деревни, а также контрольи надзор за осуществлением продовольственных льгот, предо-ставляемых бедноте декретом о хлебной разверстке, — вот тареальная политика, которая может наиболее понятно и быстрооплодотворить в деревне отвлеченные коммунистические ло-зунги организационными формами живой работы, вот таканва, вокруг которой легче всего может быть найден общийязык между индивидуалистически настроенным малоземель-

229

ным крестьянством и пропагандистом партийного объедине-ния бедноты вокруг коммунистической ячейки в селе.

Но чтобы коммунистическое объединение деревенской бед-ноты могло, кроме того, вырвать середняка из-под кулацкоговлияния и этим самым обеспечить второе важнейшее условиезакрепления советской власти, надо чтобы организационнаяформа объединения не отождествлялась с местными орга-нами советской власти.

Вся власть в деревне — Советам; коммунистический конт-роль и надзор за деятельностью Советов — партийной органи-зации бедноты, — этими положениями доподлинно опреде-ляться взаимоотношения между советскими и коммунистиче-скими органами в деревне.

Такое разграничение в сфере деятельности важно на Украинееще особенно потому, что волостные и сельские советы, благо-даря общин социальным условиям украинской деревни, ока-жуться представленными, в лучшем случае, середняками ифактически будут находиться в политическом подчинении уместных кулаков. Чтобы устранить это подчинение, надо проти-вопоставить кулацкому господству влияние коммунистическойячейки, опирающейся на организацию бедноты. Как бы мы неназывали эту организацию — комитетом, союзом, или еще как-нибудь иначе, — дело не в названии, а в том, что в настоящий мо-мент Советы как конституционное учреждение не могуторганизовать бедноту, что для этого нужна специальная классо-вая организация и что без таких организаций Украина можетснова оказатися при Совдепах, но без Советской власти.

Из всего сказанного с достаточной очевидностью вытекает, чторазрешение этой важнейшей задачи — овладение деревней —нельзя предоставить разрозненным усилиям местных коммуни-стических организаций. Только при единстве руководящих ука-заний можно рассчитывать на успешное выполнение партийнойработы в деревне. Поэтому создание при ЦК КПУ особого специ-ального партийного апарата для деревенской работы являетсянашей первейшей и важнейшей организационной задачей.

В свою очередь, успешная работа такого апарата может быть

230

обеспечена только с помощью товарищей, хорошо знаючихжизнь, быт, нравы, обычаи и социальные условия украинскойдеревни. Поэтому подготовка кадра деревенских работниковпо преимуществу из местных крестьян является второй весьмаважной организационной задачей.

И, наконец, третье условие успешной работы отдела заклю-чается в использовании специально для деревни всех видов испособов пропаганды и агитации: газетная, брошюрная и пла-катная литература, беспартийные крестьянские конференции,партийные школы коммунизма, избы-читальни, клубы,крестьянские дома, организация союзов деревенской моло-дежи и союзов крестьянок, и прочие способы коммунистиче-ского просвещения — все это должно явиться основнымсодержанием деятельности отдела в деревне.

Резюмируя все изложенное, ЦК КПУ предлагает Всеукраин-ской конференции вынести по вопросу о партийной работе вдеревне следующее постановление:

231

1) Разслоение деревни как средство закрепления советскойвласти признается неотложной очередной задачей текущегомомента.

2) Разслоение деревни может быть осуществлено лишь при по-мощи организации комитетов сельскохозяйственых рабочих исоюзов деревенской бедноты на платформе охраны земельных ипродовольственных интересов беднейших слоев деревни.

3) Для осуществления указанной задачи учреждается приЦека КПУ отдел работы в деревне с сетью подведомственныхему отделов при губпаркомах и упаркомах.

4) Признается приципиально необходимым поручать вы-полнение партийной работы на местах товарищам, комплек-туемым по преимуществу из среды местных крестьян.

И 5) Общий план в деревне, ее виды и формы поручаетьсянаметить и провести в жизнь Цека КПУ.

Заведующий Отделом работы в деревни А. Шлихтер.

232

ГРУдЕНЬ

233

1 грудня 45 років тому (1974) помер видатний український фізик

Вадим Лашкарьов. Народився в Києві 7 жовтня 1903 року.2 грудня

245 років тому (1774) помер Касіян Ягельський, доктор ме-дицини, один з засновників епідеміології в Росії. У числі пер-ших десяти випускників Києво-Могилянської академії захис -тив у Лейденському університеті (Нідерланди) дисертацію наступінь доктора медицини. Народився 1736 року в Києві.

150 років тому (1869) народився Олександр Ющенко, укра-їнський психіатр, академік АН УРСР. Був одним з основопо-ложників біохімічного напрямку у психіатрії. Помер 13 червня1936 року.

4 грудня90 років тому (1929) у Києві народилася Ірина Шарафутді-

нова, український археолог, дослідниця пам’яток доби бронзистепової України.

5 грудня 40 років тому (1979) за ініціативою Анатолія Криля при Па-

лацi культури залiзничникiв у Владивостоці створено При-морський український народний хор "Горлиця", в репертуарiякого понад 500 творiв — українські народнi пiснi, опернiхори, романси та побутовi сцени. За час свого існування хорздiйснив сотнi концертних виступiв, об’їздив з концертамимайже увесь Приморський край, брав участь у хорових фести-валях у Хабаровську, де в травнi 1999 став лауреатом II-го ре-гiонального фестивалю української культури. Серед найактив -нiших учасникiв хору — Ольга Печинiна, Петро Iванчей, Бог-дан Слабик, Софiя Моторнюк, Надiя Пiдвальна, Лариса Мос-каленко, Надiя Вишневська.

6 грудня 120 років тому (1899) народився Олександр Оглоблин

(Олесь Мезько) український історик, дослідник історії УкраїниХVІІ-ХІХ ст., дійсний член НТШ (1947) та УВАН (1948). Помер16 лютого 1992 року у Лудлові, США.

100 років тому (1919) розпочався "Зимовий похід" армії УНР

234

на чолі з М. Омельяновичем-Павленком по денікінських, апотім радянських тилах.

8 грудня235 років тому (1784) помер Григорій Полетика, український

громадсько-політичний діяч, письменник. В своїй діяльностіта творах обстоював автономний устрій Лівобережної Україниі права українського шляхетства. За деякими припущеннями,був одним із авторів "Історії Русів". Народився у 1725 році.

155 років тому (1864) народився у Білогородці (нині — Рів-ненської області) Йосиф Пачоський, український еколог, ботанікі зоолог, один із творців сучасної екологічної парадигми. Один зперших описав рослинні спільноти українських степів. Сформу-лював принципи та завдання фітоценології (флоpології, 1891),проводив аналогію між людським суспільством та спільнотамирослин. Розробив концепцію біоекологічного потенціалу виду. У1925 виїхав до Польщі, де і помер 14 лютого 1942 року.

115 років тому (1904) народився Павло Жолтовський, укра-їнський мистецтвознавець, доктор мистецтвознавства. Авторбагатьох наукових творів та статей, серед них: "Українськийживопис ХVІІ—ХVІІІ ст.", "Художнє життя на Україні в ХVІ—ХVІІІ ст.". Брав участь у підготовці колективної праці "Історіяукраїнського мистецтва" (т. 2; т. 4; кн. 2). Помер 30 серпня 1986року в Москві, похований у Львові.

100 років тому (1919) в Чигирині на нинішній Черкащині на-родилася Катерина Ющенко, котра написала перші програмидля обчислювальної машини, була керівником першої ново-створеної обчислювальної лабораторії в системі АН УРСР.

90 років тому (1929) народився Еммануїл Мисько, українсь-кий скульптор, народний художник УРСР, лауреат Державноїпремії ім. Т. Шевченка. Автор пам’ятника І.Франкові у Львові,портретів О. Кульчицької, В. Стефаника, меморіальних дощокЛесі Українки та С. Крушельницькій у Львові. Помер у Львові12 березня 2000 року.

35 років тому (1989) помер Микола Лівицький, українськийгромадсько-політичний діяч, Президент УНР в екзилі (1967—89). Народився 9 січня 1907 року.

235

9 грудня140 років тому (1879) народився Григорій Чупринка, видат-

ний український поет. Помер у 1921 році.10 грудня

160 років тому (1859) у Мазниках Подільської губернії (ниніДеражнянського району Хмельницької області) народивсяЮхим (Євтим) Сіцинський, український історик, краєзнавець,археолог, етнограф, громадсько-культурний і церковний діяч,засновник, а потім завідувач (1890—1922) Кам’янець-Поділь-ського історико-археологічного музею, приват-доцент бого-словського факультету (з 1918) Кам’янець-Подільського універ -ситету, науковий співробітник (1931—1933) Лаврського музеюу Києві, дослідник історії Поділля. Помер 7 грудня 1937 року уКам’янець-Подільському.

11 грудня120 років тому (1899) народився Григорій Косинка (Стрі-

лець), український письменник. Вважається одним із авторівімпресіоністичної новели в українській літературі. У 1934 бувзаарештований, звинувачений у причетності до терористичноїорганізації й розстріляний. Реабілітований 19 жовтня 1957року.

65 років тому (1954) помер Олексій Кримов, хірург, академікАМН СРСР, доктор медицини, заслужений діяч науки УРСР.Понад 40 років завідував кафедрою госпітальної і факультетсь-кої хірургії спочатку медичного факультету Університету Св.Володимира, з 1921 — Київського медичного інституту. Наро-дився 30 липня 1872 року.

12 грудня 135 років тому (1884) народився Микола Свитальський, ук -

ра їнський геолог, академік АН УРСР. Наукові роботи були при-свячені геологічній будові Криворізького залізорудного ба-сейну. Загинув від репресій 15 вересня 1937 року.

95 років тому (1924) народився Іван Денисюк, літературо-знавець, критик. Помер у Львові 10 жовтня 2009 року.

13 грудня115 років тому (1904) у Яківцях на Полтавщині помер Ми-

236

кола Скліфосовський, лікар, хірург, вчений, громадський діяч,автор визначних праць з військово-польової хірургії, один зпіонерів порожнинної хірургії. Як військовий лікар брав участьу австро-прусській (1866), франко-прусській (1870—71), сербо-турецькій (1876) і російсько-турецькій (1877—78) війнах. Увласному маєтку Яківці побудував лікарню, де надавав допо-могу своїм землякам. Народився 6 квітня 1836 року в Херсоні.

15 грудня90 років тому (1929) помер Данило Заболотний, український

і російський мікробіолог та епідеміолог, академік, президентВУАН (1928—29). Ініціатор та розробник планомірних держав-них заходів з вивчення та запобігання епідемій. Народився 28грудня 1866 року.

85 років тому (1934) помер Кость Буревій, український пись-менник, публіцист, театрознавець. У Москві влаштував ви-ставки творів українських художників, зокрема, школи М. Бой -чука. Автор історичної драми "Павло Полуботок" (1928, опубл.1991). Редагував монографії про художників Д. Левицького,М. Самокиша, мемуари П. Саксаганського, М. Кропивниць-кого, М. Садовського. Народився 2 червня 1888 року у Воро-незькій губернії.

16 грудня25 років тому (1994) помер випускник Київського універси-

тету імені Тараса Шевченка, директор Інституту кібернетикиНАНУ академік Володимир Михалевич. Народився 10 березня1930 року.

17 грудня140 років тому (1879) помер Михайло Куземський, українсь-

кий церковний і політичний діяч. Брав участь у заснуванні ба-гатьох парафіяльних шкіл в Галичині. У 1859 — активний учас -ник боротьби проти наміру урядових кіл перевести галицькеписьменство на латинський алфавіт. Народився 4 березня 1809року.

75 років тому (1944) загинув у бою з військами НКВС Дмит -ро Карпенко (псевд. Яструб), український військовий діяч,майор Української Повстанської Армії. Був лейтенантом Чер-

237

воної Армії. У 1943 приєднався до підпільного осередку ОУН.Очолював сотню "Сіроманці" на Тернопільщині. Був організа-тором інтернаціональних куренів УПА. Постановою Українсь-кої Головної Визвольної Ради від 30 травня 1945 першим ізстаршин УПА нагороджений Золотим Хрестом Бойової заслу гипершого ступеня (посмертно). Народився близько 1907 року.

17—21 грудня 40 років тому (1979) у Кагарлику Київської області відбувся

суд над одним із фундаторів Української Гельсинської групиписьменником Олесем Бердником, якого засуджено до 6 роківпозбавлення волі і 3 років заслання.

18 грудня125 років тому (1894) народився Левко Ковалів, український

політичний і державний діяч. У 1917 р. — член ЦК Українськоїпартії соціалістів-революціонерів. Входив до складу Українсь-кої Центральної Ради. З приходом більшовиків активно спів-працював з ними. У 1921 р. — заступник наркома закордоннихсправ УСРР. Наприкінці 1921 вийшов з КП(б)У, переїхав доКиєва, займався науковою роботою. У 1934 звинувачений упричетності до контрреволюційної боротьбістської організації.Під час слідства категорично відкидав всі звинувачення. 26жовтня 1937 розстріляний у Бамлагу за постановою особливоїтрійки НКВС по Далекому Сходу. Реабілітований у серпні 1956року.

145 років тому (1874) народився Христофор Барановський,український громадський, державний діяч, член ЦентральноїРади, Генеральний секретар, міністр УНР. Помер у 1941 році вСан-Пауло (Бразилія).

20 грудня90 років тому (1929) помер Євмен Лукашевич, український

громадський діяч, видавець, один із ініціаторів створенняУкраїнського Червоного Хреста. Народився 6 січня 1872 року.

23 грудня 75 років тому (1944) загинув у бою з військами НКВС майор

Куля — Яків Чорний, командир військової округи "Сян" УПА-Захід.

238

24 грудня175 років тому (1844) народився Євген Желехівський, мово-

знавець, лексикограф, фольклорист, педагог, громадський діяч.Належав до партії народовців, був одним із фундаторів това-риства "Просвіта" у Львові. Автор "Малорусько-німецькогословаря" (1882—1886), укладеного на основі фонетичногопринципу правопису, названого "желехівкою". Помер 18 лю-того 1885 року в Станіславові (тепер — Івано-Франківськ).

100 років тому (1919) у Вінниці відбулось підписання дого-вору про об’єднання Наддніпрянської армії з УГА.

25 грудня110 років тому(1909) у Києві народився Гліб Лозино-Ло-

зинський, один з головних творців радянських ракетопланів"Буран". Помер 28 листопада 2001 року в Москві.

26 грудня130 років тому (1889) помер Левко Боровиковський, поет,

фольклорист, етнограф, філолог. Народився 22 лютого 1806року.

27 грудня85 років тому (1934) помер Сергій Реформатський, хімік-ор-

ганік, професор Київського університету, чл.-кор. АН СРСР (з1928). Відкрив новий метод синтезу в-оксикислот (реакція Ре-форматського). Народився 1 квітня 1860 року.

30 років тому (1989) померла Єлизавета Чавдар, українськаспівачка (лірико-колоратурне сопрано) і педагог, народна ар-тистка СРСР. Працювала в Київському театрі опери і балету,викладала у Київській консерваторії. Народилася 23 лютого1925 в Одесі.

28 грудня35 років тому (1984) помер Анатолій Канарський, українсь-

кий філософ, професор Київського університету. Народився 16квітня 1936 року.

29 грудня115 років тому (1904) народилася у Києві Євгенія Покров -

ська, дослідниця археологічних пам’яток скіфо-сарматськогоперіоду.

239

30 грудня125 років тому (1894) у Києві народився Валентин Асмус,

український та російський філософ, член Міжнародного інсти-туту філософії в Парижі. Помер 4 червня 1975 року в Москві.

Грудень100 років тому (1919) Харків проголошено столицею УСРР.80 років тому (1939) у Львові було засновано Наукову біб-

ліотеку ім. В. Стефаника. 80 років тому (1939) на території Волині було здійснено

низку оперативних і чекістсько-військових операцій, у резуль-таті яких тільки в Луцькому повіті заарештовано понад 30 ак-тивних членів ОУН, вбиті районний провідник МефодійМикитюк і підрайонні провідники Юрій Харченко та Іван Гай-дюк.

75 років тому (1944) загинув майор Ясень — Микола Свис -тун, заступник командира УПА-Південь.

240

В ІМ’Я ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ дЕРЖАВНОСТІ (до 100-річчя укладення українсько-польського перемир’я)Осінь 1919 року була надзвичайно важкою для Української

державності. Опинившись у так званому чотирикутникусмерті, УНР бачила вихід з цієї складної ситуації в підтримцієвропейської демократії. Однак держави Антанти не поспі-шали на виручку, тому дипломати УНР погляд звертали нанайближчих сусідів.

Поміж ними, яким загрожувало вторгнення російських біль-шовиків, були Румунія і Польща. У військовому відношеннітільки Польща мала певні шанси на успіх у безпосередній су-тичці з Москвою. Румунія за відсутністю достатнього військо-вого потенціалу не відігравала важливої ролі. Крім того,Петлюра враховував позицію керівника Польської держави

Юзефа Пілсудського, котрий вважав Росію небезпечнішою длясвоєї країни, бо знав про плани Леніна пройти збройною силоючерез польські землі до Центральної Європи, аби викликатитам пролетарську революцію.

Зважаючи на ці обставини, Симон Петлюра в листі до го-лови Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Польщі АндріяЛівицького від 30 жовтня 1919 року спрямовував у відповідне

241

русло хід українсько-польських переговорів. Маючи повідом-лення останнього про прихильне ставлення Пілсудського доцієї справи, він ставив Лівицькому завдання домагатися: "а)Повороту наших полонених, в Польщі перебуваючих. Стано-вище їх тяжке, а часом просто неможливе. Маємо од них рядлистів. Закордонна преса вже реагує на неймовірні факти з пе-ребуванням наших полонених. Навіть польський "Robotnik"примушений був тих полонених взяти під свою оборону. Текстстатті "Robotnіkа" мені відомий з Науенського радіо, перехоп-леного нашою радіостанцією. Нам полонені дуже потрібні, од-наково старшини, урядовці і козаки. Домагайтесь виконаннянашого домагання в цій справі якнайскорше.

б) Звороту нам військового і санітарного майна та иншого,захопленого поляками під час офензиви — оскільки це мож-ливо — з огляду на обставини.

в) Допомоги нам амуніцією (рушниць та набоїв до них) вобмін на хліб чи цукор, чи в продаж за гроші. Коли би Ви впев-нились, що в цій справі говорити можна, то конкретно фік-суйте число: 20000 рушниць (російських) з набоями до них(5—10 міліонів). Капітан Чарноцький говорив про можливістьтакої комбінації: зброя в обмін на хліб, але по спеціальному ад-ресу направляється з таким рощотом, щоб п. Пілсудський мавнаш хліб в своїй розпорядимости (Денікін, мовляв, хтозна ще,чи дасть Польщі хліб, на що сподіваються "ендеки", а У.Н.Рес-публіка вже дала!). Справа амуніції для нас має величезне зна-чіння, і Ви вжийте всіх сил і хисту, на який ми покладаємовеликі надії, щоб нашій армії допомогти в цій справі. Кожендень тут має велике значіння.

г) Здійснення скорійшого торговельного договора з Поль-щею (конкретна умова Міністер. нар. господарства). Одер-жання нами річей, замовлених в Польщі, має державнезначіння в цю пору.

д) Виконання умови про Демаркаційну лінію. Ця умова пол-ьською стороною завжди порушується, завдаючи великі кло-поти та проблеми нашому такту і почуттю обов’язка,випливаючого з акту підписання нами умови тої".

242

Загальний стан УНР, як зазначав у листі Петлюра, вимагавякнайскорішого полагодження польсько-українських відносині забезпечення неможливости альянсу поміж Польщею та "Ро-сією Денікіна". У зв’язку зі становищем нашої армії гостру по-требу ми відчуваємо в амуніції, і проф. Мацієвич звертає увагуна необхідність використати Польщу в тому напрямку, в якомупрацює отаман Дельвіг в Румунії. Я з цим гожусь і прошу Васз свого боку попробувати щось зробити для цього і то негайно.Можете дати запевнення п. Підсудському од мого ймення, щота зброя буде звернена виключно проти Денікіна. Завтра (31/Х.ц. р.) міністри Шадлун та Мартос від'їздять до Букурешту. Метаподорожі: поглибити наші торговельно-комерційні стосунки.Коли поляки будуть "ревнувати", — можете заспокоїти їх,що — за Вашою згодою ми, звичайно, — і до Варшави можемопослати для тої ж мети належних наших заступників.

Ніколи не забувайте, що Велика Росія, та ще така чорна намасть, як Денікінська, для нас неприємлема, і ми повинні шу-кати спільників нашої позиції щодо Денікіна. В зв’язку з цимкомбінація союзу проти Росії: Польща—Україна—Латвія—Литва— Естонія цілком приємлема для нас. Коли за допомогоюПольщі ми дістанемо зброю, і щастя військове тоді перейде нанаш бік, а се наблизить можливість вступу до такого союзу Ку-бані, Грузії і Азербайджану і, реалізувавши таким чином си-стему коаліції, Балтійсько-Чорноморських держав. Дляздійснення заключення мирного договору між Україною таПольщою в разі потреби можна йти на уступки, зважаючи нанаше тяжке становище".

Так, в ім’я збереження української державності, її міжнарод-ного визнання і реальної підтримки в цей трагічний час поля-ками Петлюра готовий був піти їм на поступки. Але наваживсяна це лише тоді, коли питання обговорили наддніпрянські й га-лицькі політики. Воно, зокрема, розглядалося на спеціальнійнараді 28 листопада 1919 року за участю членів Директорії УНРФедора Швеця, Андрія Макаренка, міністрів уряду УНР АндріяЛівицького, Миколи Ковалевського й доктора ВолодимираСтаросольського, що відповідав за міжнародні відносини в

243

уряді Західно-Української області. Було заслухано доповідь Лі-вицького про хід переговорів Української дипломатичної місіїу Варшаві з польським урядом, а також інформацію Старосоль-ського про останні події в Україні.

А далі протокол наради зафіксував таке: "Заслухавши до-клад А. М. Лівицького про те, що польський уряд згоджуєтьсяпідписати мировий договір з урядом Директорії і зобов’язу-ється допомагати будуванню української держави матеріяль-ними засобами і дбати про визнання української державидипломатичним шляхом під умовою підписання українськоюмісією в Варшаві деклярації, якою будуть зазначені українсько-польські кордони по рр. Збручу і Стирі, причом галичанам за-стерігається право говорити з поляками про внутрішній устрійГаличини, — нарада обміркувала основи підписання укра-їнсько-польського договору мирового, і члени Високої Дирек-торії проф. Ф. П. Швець і А. Г. Макаренко після дискусіївисловили думку, що хоча умови підписання мирового дого-вору важкі для української держави, але скрутне становище, вякому опинилась українська державність, та інтереси державніУкраїни вимагають якнайскоршого підписання українсько-польського мирового договору, згідно докладу міністра закор-донних справ А. М. Лівицького. До висновків приєдналисяприсутні члени наради*.

Протокол цей конфіденціяльний і опублікуванню чи розпов-сюдженню не підлягає ні в якому разі".

У жовтні 1921 року Андрій Жук у Відні записав з уст Воло-димира Старосольського перебіг подій на нараді у Львові: "Лі-вицький попросив В. Старосольського піти разом до директора______________

* 8 червня 1920 року члени Директорії Ф. Швець і А. Макаренко надіслалилиста на адресу С. Петлюри, в якому повідомляли, що укладення угоди з по-ляками, за якою УНР поступається Речі Посполитій Галичиною і частиноюВолині, мовляв, "відбулося вже без повідомлення нас Вашою власною волею",що вимагає "в цім останнім випадку виразного до себе відношення з бокунас як членів Директорії, що не сказали ще в цій справі свого слова і в тойже час несуть відповідальність за долю Республіки".

А два дні згодом вони "постановили припинити нашу роботу і, нарешті,звернути увагу на стан нашого здоровля".

244

Швеця і бути свідком розмови з ним. Д-р Старосольськийзгодився, і в його присутности відбулося побачення А. Лівиць-кого з директором Швецем, під час якого директор Швець за-явився за зложення деклярації. З перебігу розмови, яка при сімвелася, списано протокол, який підписали всі присутні, се зна-чить Швець, Лівицький і Старосольський як свідок.

Щодо відношення Старосольського до тої деклярації і допідтримки угоди, зі слів В. Старосольського знаю: ще перед зло-женням деклярації 2 грудня відбулася у Варшаві нарада укра-їнських політичних партій і організацій наддніпрянських, наякій був присутній і Старосольський. По його словам, тількивін, д-р Старосольський, та ще один с.-рев. висловилися протизложення такої деклярації" (NAC: MG30. C167. Vol. 24|35).

І Макаренко, і Швець 10 жовтня 1919 року мали таку пози-цію щодо відносин з Польщею: "Зважаючи на те, що

1) в цей скрутний мент державного становища України по-розуміння з Польщею мало би величезне значіння для поліп-шення загальних справ,

2) що переговори з Польщею не роспочались своєчасно і до-нині ще не можуть провадитись в нормальному напрямку завідсутністю Голови Місії А. М. Лівицького,

3) що дальше одволікання справи загрожує тяжкими наслід-ками державній справі, ми знимаємо з себе персональну від-повідальність за такі наслідки і заявляємо, що цю відпові-дальність від сьогоднішнього дня буде нести лише повністюперед народом Кабінет Міністрів".

Сам Симон Петлюра наводив такі мотиви прийняття пол-ьських умов:

"1) Поширення влади добровольчої російської влади, що маєна меті відновлення "єдиної неділимої Росії" в її довоєннихмежах, небажане і суперечне не лише панствовим інтересамУкраїни, але і таким же інтересам Польщі, тим більш, що, опа-новуючи Поділля, спільний Україні й Польщі ворог підходитьбезпосередньо до кордонів Панства Польського.

2) Я був і є прихильником широкого порозуміння інав’язання тісних добросусідських стосунків між суміжними

245

українським і польським народами на підставі їх співдіяння нагрунті політичному і економічно-господарському.

3) Українська Дипломатична Місія, вислана до Варшави, ін-формувала мене в тому, що в Високій особі Пана НачальникаПанства, в Польському Уряді і кращих представниках пол-ьського народу — Українська Держава, український нарід іУкраїнський Уряд мають щирих прихильників самостійної, не-залежної і дужої України".

Але на той час прихильність Польщі до України вимірюва-лася державним зобов’язанням про поступки своєю терито-рією. Так, у листі українського дипломата Миколи Василька зБерна (14.IX.1919) на цьому наголошується особливо. Ось щовін писав: "Я все ще переконаний, що ми самі не є в можностізробити сю дипломатичну роботу, яка є потрібна для побо-рення упередження цілого світу до нас завдяки дипломатамдавньої Росії. Тому мусять нашу справу заступати адвокати,котрі є у світі добре заакредитовані. В першій мірі входять підуваги румунські дипломати — дальше чехи і поляки.

Страх, який має Румунія й Польща перед відновленням ве-ликана Росії, й економічні інтереси, які має Чехія в утвореннюУкраїнської держави, піддержують симпатії тих трьох державдо української ідеї, але цілком природно жадають вони відпо-відної заплати. "Руську Країну" застерегла вже це собі Чехо-Словакія. Бессарабія й Буковина є гонорар для Румунії (гадаю,що головну часть української Буковини вдасться ще вряту-вати), лишається ще Польща, котра добре знає, як то для нас єпотрібним, щоб польські дипломати заступилися за нашусправу перед Антантою, а також вона добре знає, що спеці-ально Румунія не буде з нами за далеко вдаватися без порозу-міння з Польщею й з тої причини буде певно жадати найбіль-шої оплати".

І висновок Микола Василько зробив невтішний: "Хоч дорогіздаються бути всі адвокати, я обстоюю за утіленням тих гоно-рарів, бо не бачу іншої можності осягнення нашої мети: се су-веренности й самостійности України".

Прагнучи з відомих причин встановити добросусідські сто-

246

сунки з Річчю Посполитою, уряд УНР 2 грудня 1919 року черезУкраїнську дипломатичну місію у Варшаві заявив:

"1) Що територія Української Народньої Республіки має бутиустановлена з такими кордонами: починаючи від Чорного моряпо річці Дністру і від Дністра, між Польщею і Україною, порічці Збручу. Далі кордон Української Народньої Республіки натериторії бувшої Російської імперії має пройти на західно-пів-нічній Волині і остаточне вирішення тут кордону залежатимевід вирішення Мирової конференції в Парижі. Далі на північ,сході і півдні кордон буде встановлений після опанування від-повідних частин території українським військом і відповіднихпереговорів з заінтересованими державами.

2) Національно-культурні права, які Уряд Української На-родньої Республіки забезпечує на території України громадя-нам польської наиіональности, повинні бути надані в межахРечі Посполитої Польської громадянам національности укра-їнської, і на відворот. Політичне становище східної Галичинирозв’язується Польським урядом в порозумінню з Представ-никами Українського народу, мешкаючого в тій провінції.

3) Остаточне вирішення складного земельного питання внапрямку справедлипости і заспокоєння широких народнихмас буде переведено через Всеукраїнський Уставодавчий Пар-лямент, обраний на підставі загального, демократичного, безріжниці національности, для всіх рівного права виборного і та-ємного голосування. На час від менту заключення і підписанняміж Україною і Польщею умов угоди і до скликання Уставодав-чого Парляменту, юридичне положення землевласників пол-ьської національности на Вкраїні регулюється на підставіосібного погодження між Українським і Польським урядами.

4) В справах економічно-торговельних Українська НародняРеспубліка бажає нав’язати якнайтісніші стосунки з Річчю По-сполитою Польською на підставах взаємності і обміну по-слугами в обсягу транзиту через свої території.

В свою чергу Уряд Української Народньої Республіки відУряду Річі Посполитої Польської жадає:

1) Признання Української Народньої Республіки незалеж-

247

ною самостійною Державою, підтримання змагань УкраїнськоїНародньої Республіки до того перед третіми державами і за-ключення необхідних договорів та конвенцій, поперед всьоговійськового, торговельного і консульського характеру.

2) Для ліквідації наслідків попередніх непорозумінь і скріп-лення сприятливої атмосфери взаємного довір’я, доброзичливогоі скорого вирішення долі тих осіб української національности,які з політичних причин конфісковані, інтерновані польськимурядом чи знаходяться під арештами або ув’язнені.

3) Допомоги Українській Народній Республіці в її боротьбіз ворогами — зброєю, набоями, амуніцією, військовим одягомі взагалі військовим майном в розмірах, які будуть оприділеніокремою згодою Українського і Польського Урядів.

4) Відкриття дійсного і скорого транзиту з третіх державчерез Польщу на Україну полонених українських вояків, на-лежних Україні грошових знаків, військового знаряддя, одежіі всякого військового майна та матеріялів.

Подаючи до відома Уряду Речі Посполитої Польської повишуДекларацію — Уряд Української Народньої Республіки вважає,що декларація ця стане основою для нав’язання братніх і доб-росусідських стосунків між обома народами.

Щиро домагаючись сталого миру і найтіснішого зближенняміж Польською Річчю Посполитою і Українською НародньоюРеспублікою, ми сподіваємось, що обидва народи в спільномуєднанню утворять могутню, непереможну силу, яка буде осно-вою влади і спокою на сході Європи та спричиниться до пиш-ного розцвіту культури обох народів".

Документ цей підписали голова Української дипломатичноїмісії у Варшаві міністр юстиції і керуючий Міністерством за-кордонних справ УНР Андрій Лівицький, члени місії Михайлівта Ржепецький і радник-секретар Понятенко.

Ухваленням цієї декларації, зазначав Андрій Лівицький,місія створила грунт "для реальних взаємин державно-прав-ного характеру між Польщею і Україною" і набула "для Українив Польській Речі Посполитій доброзичливого сусіда, з якимУряд наш міг вже вести переговори і умовлятися щодо допо-моги Українській Народній Республіці...".

248

Ще одним важливим аргументом на користь підписання дек-ларації Лівицький вважав те, що вона давала можливість уря-дові УНР "знайти на території Польщі не тільки місце, куди бвідступили рештки української армії і евакуйовані державніустанови, але також базу, на якій після попередніх, не зовсімдобре проведених заходів,— зараз (початок квітня 1920 р. — В.С.) відбувається вже в налагодженому напрямкові і по певномуплянові організація нових військових сил України".

Отже, декларація, на думку Лівицького, є точкою опори дляукраїнської державності, бо після залишення урядом УНРКам’янця-Подільського трагічне для державності становищебез угоди з таким сусідом, як Польща, могло б стати катастро-фічним.

Треба сказати, що в українських колах ця акція сприймаласянеоднозначно*. Особливо гостро її засуджували в Галичині, дена сторінках часописів "Нова Рада", "Громадська думка" таінших висловлювалися протести з цього приводу.

Не розуміли Петлюру і його найближчі друзі. Так, давніййого соратник в справах національно-визвольної боротьбиукраїнського народу Андрій Жук оцінював цю подію вкрай не-гативно: "Акт з 2 грудня – се страшна пляма на Вашій будь-щочистій постаті. Не виявили Ви ані державного Розуму, ані твер-дої волі, не знаєте людей і не вмієте підбирати собі співробіт-ників, що є головне в державній діяльности. Трохи маєтеукраїнської упертости та щире, любяче серце. Се Вам придбалосимпатії, і шкода, що цих симпатій Ви не зуміли при собі ли-шити. Знайдіть же принаймні стільки цивільної відваги, якСкоропадський, і скажіть публично, що Бог не судив і Вам збу-дувати Україну та віддайте справу в инші руки…".

Але якби ж тільки цим обійшлося: галичани почали різковідсепаратизовуватися від наддніпрянських політиків. З їхньо- ___________________

* У щоденнику М. Шаповала з’явився навіть такий запис: "Підла зрада,підписана Лівицьким, Михайловим, Понятенком. Галичани мають право на-зивати це зрадою. Петлюра у Варшаві пертрактував з Пілсудським і іншими– згода досягнута. Підлота. Незвичайно огидне враження роблять всі ці лю-бителі України".

249

го боку дійшло до паралізування роботи делегації УНР на Мир-них переговорах у Парижі. Одному із її співробітників — Сте-панові Томашівському спала гадка про утворення в ПарижіУкраїнського Національного Комітету. Сформування такогокомітету мало на меті спаралізувати діяльність делегації. Змов-ники доручили Томашівському увійти в переговори з деяки-ми наддніпрянцами, які перебували в Парижі, а в той же часВасиль Панейко поїхав до Відня, до диктатора Петрушевича,аби отримати його благословення. Тим часом Томашівський,чекаючи на повернення з Відня Панейка, влаштовував нарадив помешканні колишнього помічника гетьмана Скоропадсько-го Моркотуна щодо формувания комітету і вів агитацію середнадніпрянців за їхній вступ до його складу. Але всі заходи То-машівського не давали бажаних наслідків. Не кажучи вже пронадніпрянців, більшість і галичан була проти утворення та-кого комітету, бо вважала, що це зашкодить усій українськійсправі.

Росіяни, довідавшись від Моркотуна про цю справу, почализ свого боку вживати всіляких заходів, аби здійснити програмуТомашівського, маючи на меті з свого боку посварити україн-ців і викликати розкол у складі делегації УНР, чим вони гадалискористатися перед союзниками, здійснюючи боротьбу протисамостійности України. Росіяни, зокрема, обіцяли підтриму-вати комітет матеріально і морально. Навіть дали слово доби-тися від союзників визнання комітету як офіційного органуукраїнців за кордоном. Між іншим, членам комітету була обі-цяна досить висока платня.

До повернення Панейка з Відня справа комітету стояла намертвій точці. Коли ж він приїхав, то вжив рішучих заходівщодо прискорення цього процесу. Незважаючи на те, що уВідні 9—17 грудня 1919 року члени Української НаціональноїРади підтвердили курс на створення соборної української дер-жави, Василь Панейко видає наказ від імені диктатора Петру-шевича, щоб усі галичани негайно вийшли із делегації івступили до Українського національного комітету, який мавнезабаром сформуватися з галичан і надніпрянців. При цьому

250

він заявив, що диктатор Петрушевич ставиться до цього ко-мітету дуже гарно. Під головуванням Панейка відбулося трипопередніх засідання в справі формування комітету. 19 грудня1919 року комітет видає декларацію, якою оголошує себе "пред-ставником і оборонцем національних інтересів України передполітичним світом" і заявляє: "Своїм віросповіданням Укра-їнський Національний Комітет уважає повне воскресенняУкраїни в етнографічних границях, З’ЄДИНЕНОЇ З СИЛЬ-НОЮ РОСІЄЮ В ФЕДЕРАЦІЇ".

Це справді призвело до розколу українства на міжнароднійарені, бо галичани відтепер боронили лише інтереси ЗУНР.

"ВЕСЬ ПРАВИТЕлЬСТВЕННЫЙ АПАРАТ УССР лИКВИдИРУЕТСЯ"

(до 100-річчя поглинання УСРР російською більшовицькою владою)

Питання повного підпорядкування українських ресурсів ро-сійській більшовицькій владі не сходило з порядку дня вКремлі. Оскільки в серпні 1919 року Москва зазнала поразкив Україні, то там вирішили остаточно розв’язати так званийукраїнський уряд, на який переклали всю відповідальність зацей провал. Зокрема, 11 вересня 1919 року за участю Ленінабуло ухвалено: "13. Ликвидировать весь правительственныйапарат, сохраняя существование правительства номинально.Всех членов правительства и всех членов ЦК КПУ, которые неполучили военного назначения или не ведут зафронтовой под-польной работы, вызвать в Москву и здесь использовать дляобщерусской работы".

Через десять днів, знову ж таки за участю Леніна, ця поста-нова уточнюється: "3. а) Формальное существование Украин-ского правительства и ЦК КПУ сохраняется.

б) ЦК РКП утверждает в качестве представителей ЦК КПУ,уполномоченную Украинским ЦК тройку тт. Раковского, Пет-ровского и Иоффе.

в) Весь правительственный апарат УССР ликвидируется. Отимени правительства выступает, когда нужно, Раковский, пе-

251

реезжающий в Москву и сохраняющий лишь небольшой сек-ретариат по украинским делам".

З цього часу Москва бере під свій неослабний контроль фор-мування кадрової політики в УСРР. За підписом секретаря ЦКРКП М. Крестинського 12 грудня 1919 року була розіслана всімгубернським, Петроградському і Московському міським комі-тетам партії і політвідділам армії така директива:

"1. Никто из членов партии не может ехать на Украину дляпартийной или советской работы без разрешения Ц. К.

2. Все желающие выехать на Украину могут подавать об этомзаявления в свои губернские, а в Петрограде и Москве — город-ские комитеты партии, которые пересылают заявление вместесо своим заключением и анкетными листами в Ц. К. Р. К. П.".

Могли виїхати за дозволом губкомів і вказаних міськкомівлише літні члени партії, підлітки, хворі, рядові, що не обіймалираніше ніяких партійних і радянських посад в Україні. Алесписки цього контингенту щоденно повинні були подаватисядо ЦК РКП.

На нараді членів ЦК КПУ "з відповідальними українськимитоваришами" 30 листопада 1919 року ухвалюється більшістюголосів ще й така резолюція: "1. Выработать заявление в Ц. К.Р. К. П. от совещания ответственных украинских работников.

2. В этом заявлении, присоединясь к общей линии Ц. К., ука-зать на необходимость конкретизировать особенно острые во-просы украинской политики.

3. Указать на слишком сильное выпячивание национальноговопроса в декларации-резолюции Ц. К. Р. К. П. (принятовосьми голосами против пяти).

4. В положительной части заявления отразить наше мнениепо вопросам: национальному, об основах советской политики вукраинской деревне, о боротьбистах, о партизанстве. В основуэтого мнения положить тезисы т. Раковского по национальномувопросу и т. Бубнова по вопросу об основах советской политикив украинской деревне, принятом на прошлом совещании.

Выработку этого заявления поручить тт. Раковскому, Затон-скому и Бубнову.

252

Предложить Ц. К. К. П.У. и Всеукраинскому Ревкому в раз-витие резолюции Ц. К. Р. К. П., выработать ряд положений, ин-струкций по отдельным вопросам, главным образомпродовольственному, земельному, национальному, финансо-вому и организационному".

Зрештою, саме ці підготовчі рішення й ляжуть в основу ре-золюції грудневої конференції російських більшовиків щодовзяття під повний контроль України.

* * *РЕЗОЛЮЦИЯ ЦКРКП О СОВЕТСКОЙ ВЛАСТИ

НА УКРАИНЕ(утвержденная на декабрьской конференции РКП).

"По вопросу об отношении к освобождающемуся от времен-ного захвата деникинскими бандами трудовому народуУкраины ЦК РКП постановляет:

1) Неуклонно проводя принцип самоопределения наций, ЦКсчитает необходимым еще раз подтвердить, что Р. К. П. стоитна точке зрения признания самостоятельности У. С. С. Р.

2) Считая бесспорной для всякого коммуниста и для всякогосознательного рабочего необходимость теснейшего союза длявсех советских республик в их борьбе с грозными силами все-мирного империализма, РКП стоит на той позиции, что опре-деление форм этого союза будет окончательно решено самимиукраинскими рабочими и трудящимися крестьянами.

3) В настоящее время отношения между УССР и РСФСРопределяются федеративной связью на почве решений ВЦИКот 1 июня 1919 г. и Ц. И. К. У от 18 мая 1919 г. (резолюция при-лагается).

4) Ввиду того, что украинская культура (язык, школа и т. д.)в течение веков подавлялась царизмом и эксплоататорскимиклассами России, ЦК вменяет в обязанность всем членам пар-тии всеми средствами содействовать устранению препятствийк свободному развитию украинского языка и культуры. По-скольку на почве многовекового угнетения в среде отсталойчасти украинских масс наблюдаются националистические тен-денции, члены РКП обязаны относиться к ним с величайшей

253

терпимостью и осторожностью, противопоставляя им словотоварищеского разъяснения тождественности интересов тру-дящихся масс Украины и России. Члены Р. К. П. на территорииУкраины должны на деле проводить право трудящихся массучиться и объясняться во всех советских учреждениях на род-ном языке, всячески противодействуя попыткам исскуствен-ными средствами оттеснить украинский язык на второй план,стремясь, наоборот, превратить украинский язык в орудиекоммунистического просвещения трудовых масс. Немедленноже должны быть приняты меры, чтобы во всех советских уч-реждениях имелось достаточное количество служащих, вла-деющих украинским языком, и чтобы в дальнейшем всеслужащие умели объясняться на украинском языке.

5) Необходимо обеспечить теснейшую связь советских уч-реждений с коренным крестьянским населением страны, длячего должно быть принято за правило, чтобы уже на первыхпорах, при самом введении ревкомов и советов, в них былопривлечено большинство из представителей трудового кресть-янства при обеспечении решающего влияния за представите-лями крестьянской бедноты.

6) Ввиду того, что в Украине еще в большей мере, чем в России,преобладающую массу населения составляет крестьянство, за-дачей Советской власти на Украине является завоевание к себедоверия не только крестьянской бедноты, но и широких слоевсреднего крестьянства, которое своими подлинными интересамитеснейшим образом связано с Советской властью. В частности,сохраняя основные принципы продовольственной политики(государственная заготовка хлеба по твердым ценам, принуди-тельная разверстка), необходимо способы ее проведения внима-тельно сообразовать с условиями украинской деревни.

Ближайшей задачей продовольственной политики наУкраине должно быть извлечение хлебных излишков лишь встрого ограниченном размере, необходимом для снабженияукраинской бедноты, рабочих и красной армии. При извлече-нии излишков особое внимание должно быть обращено на ин-тересы среднего крестьянства, при строгом отделении его от

254

кулаческих элементов. Необходимо на деле разоблачать передукраинским крестьянством контрреволюционную демагогию,внушающую ему, будто задачей Советской России является вы-качивание хлебных и других продовольственных продуктов изУкраины в Россию.

Самое широкое привлечение беднаго и средняго крестьян-ства к делу управления во всех областях должно быть вмененов обязанность агента центральной власти, всем партийным ра-ботникам, инструкторам и т. п.

В тех же целях установления подлинной власти трудящихсядолжны быть немедленно приняты меры к тому, чтобы не до-пустить наводнения советских учреждений элементами укра-инского городского мещанства, чуждого понимания условийбыта широких крестьянских масс и нередко прикрывающегосязнаменем коммунизма.

Условием допущения такого рода элементов как в ряды пар-тии, так и в советские учреждения должна быть предваритель-ная проверка их трудоспособности и преданности интересамтрудящихся на деле, и прежде всего на фронте, в рядах дей-ствующей армии. Везде и при всяких условиях подобные эле-менты должны быть поставлены под строгий классовыйконтроль пролетариата.

Ввиду того, что большое количество оружия, имеющегося наУкраине в руках сельского населения, как показал опыт, не-избежно, при неорганизованности бедноты, сосредотачиваетсяв руках кулацких и контрреволюционных элементов, что приво-дит вместо диктатуры трудящихся к фактическому господствубандитского кулачества, первейшей задачей советского строи-тельства на Украине является извлечение всего оружия и сосре-доточение его в руках рабоче-крестьянской Красной армии.

7) Земельная политика должна проводиться с особым вни-манием к интересам земельного хозяйства бедного и среднегокрестьянства.

Задачей земельной политики на Украине должно явиться:1) Полная ликвидация восстанавливаемого Деникиным по-

мещичьего земледелия с передачей земель безземельным и ма-лоземельным.

255

2) Советское хозяйство строить только в строго необходи-мых размерах, сообразуясь с жизненными интересами окру-жающего крестьянства.

3) В деле объединения крестьян в коммуны, артели и т. п.строго проводить политику партии, которая не допускает вэтом отношении никакого принуждения, предоставляя этосвободному решению самих крестьян и строго карая за всякиепопытки внести в это дело начало принуждения.

Верно: Зав. Бюро Секретариата ЦККПУ (Каплан).* * *

РЕЗОЛЮЦИЯ ПО ВОПРОСУ ОБ ОРГАНИЗАЦИИ НАРОДНОГО ХОЗЯЙСТВА У. С.С.Р.

Принимая во внимание:1) Позицию Р.К.П. в вопросе об организации политической

власти У.С.С.Р., выраженную в постановлении Ц.К.Р.К.П. иодобренную Всероссийской конференцией партии, а также 7-м съездом Советов;

2) что организация народного хозяйства вообще неразрывносвязана с организацией политической власти;

3) что в частности в аграрной Украине самые главные от-расли промышленности (сахар, табак, винокурение и пр.) ба-зируют на сельском хозяйстве, а тяжелая индустрия (уголь иметалл) тесно связаны с аграрной и продовольственной поли-тикой У.С.СР.;

4) что в систему высшего политического органа У.С.С.Р.предположено ввести комиссариаты земледелия и продоволь-ствия с целью приспособления методов советской политики вэтих областях народного хозяйства к специфическим условиями социальной структуре Украины,

Совещание полагает правильным — в целях планомернойи рациональной утилизации всех местных сил и средств, атакже теснейшего контакта между всеми хозяйственными ор-ганами и между ними и политической властью принять сле-дующее:

1) В состав высшего органа политической власти У. С. С. Р.входит также С. Н. Х. Украины;

256

2) в виду тесного федеративного, военного и экономическогосоюза Р. С. Ф. С. Р. и У. С. С. Р., принятого Ц. И. К. обеих Рес-публик, требующего абсолютного единства экономических ре-сурсов с объединенным производственно-распределительнымпланом, С. Н. Х. Украины является составной федеративнойчастью В. С. Н. Х. федерации, функции коего

а) исполнение в согласии с политическими и экономиче-скими органами У. С. С. Р. всех заданий В. С. Н. Х. федерацийв области производства и снабжения;

б) принятие мер к максимальному использованию экономи-ческих ресурсов У. С. С. Р.;

в) организация, согласно общих директив В. С. Н. Х. федера-ции на Украине губсовнархозов, отделений, главков и центровВСНХ федерации, объединение и руководство их деятельности,а также организация на Украине главков только для тех отраслейпромышленности, которые на Украине представляют своеобраз-ную и общегосударственную экономическую особь;

г) представление на окончательную санкцию ВСНХ федера-ции производственного плана и сводного годичного бюджетапо органам СНХ Украины, входящим в круг его ведения.

* * *Екатеринбургскому, Пермскому. Петроградскому, Витеб-

скому, Смоленскому, Гомельскому, Калужскому, Тульскому, Ря-занскому, Московскому, Иваново-Вознесенскому, Владимир-скому, Нижегородскому, Саратовскому, Самарскому, Казан-скому, Пензенскому, Тамбовскому, Симбирскому, Костром-скому, Ярославскому, Тверскому губернским, а также Петро-градскому и Московскому городским комитетам Р. К. П.

1. Ввиду необходимости спешно направить в распоряжениеЦ. К. К. П. Украины и Всеукраинского Ревкома большое количе-ство работников для советской и партийной работы на УкраинеЦ. К. предлагает в самом срочном порядке мобилизовать и по-слать в Москву в Ц. К. следующие категории работников:

а) двух членов Губкома или губисполкома;б) трех членов коллегий Губисполкома или разъездных ра-

ботников;

257

в) по одному на каждый уезд из числа членов уездкома илиуисполкома;

г) по одному на каждый уезд из числа членов коллегий уис-полкома.

Примечание: Районы Петрограда и Москвы приравни-ваются к уездам.

2. Мобилизация ответственных работников по 8-ми губер-ниях, объявленных циркулярной телеграммой Ц. К. отза № , а также мобилизация, произведенная делегациямина съезде Советов, включается в настоящую мобилизаци..

3. Мобилизации подлежат товарищи, имеющие достаточнопродолжительный стаж организационной советской и партий-ной работы в центральних губерниях России и подходящихдля работы среди украинских крестьян.

4. Разверстка мобилизованных по уездах, проведение по гу-бернии всей мобилизации, а также ответственность за сроч-ность исполнения, возлагается на губернские, а в Петроградеи в Москве на городские комитеты партии.

Секретарь Ц. К. 12 декабря 1919 г. Москва

"НЕ СПРАШИВАЯ ЧЬЕГО-лИБО СОГлАСИЯ"(до 75-річчя початку підготовки ліквідації

Української греко-католицької церкви на Закарпатті)Повернувшись на західноукраїнські землі восени 1944 року,

більшовицька влада розпочала реальну підготовку до ліквідаціїУкраїнської греко-католицької церкви. І йшлося не тільки проГалицьку митрополію, а й уніатів Закарпаття, які з 1646 рокуперебували в зв’язку з Римом.

Ще за карпатськими перевалами не було встановлено ра-дянської влади, а контррозвідка всесильного "Смершу" Четвер-того Українського фронту вже мала повне уявлення промережу уніатських парафій і настрої духовенства УГКЦ. Усе цебуло початком процесу майбутнього так званого поверненняв лоно Російської православної церкви, хоч закарпатські греко-

258

259

католики, як зрештою й галицькі, ніколи ніякого відношеннядо московського православ’я не мали.

Але Сталін мав своє бачення розвитку подій, і в Кремлі вжебуло ухвалено про ліквідацію Ужгородської унії, що станетьсявлітку 1949 року. Наприкінці 1944 року цей процес тільки-норозпочинався.

* * *СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

СПРАВКАо деятельности духовенства греко-католической церкви на

территории Закарпатской Украины и об отношении его к во-просу о воссоединении Закарпатской Украины с УССР

На территории Закарпатской Украины распространены сле-дующие формы вероисповедания:

- римо-католическая церковь;- греко-католическая церковь;- православная церковь;- реформатская церковь;- евангелисты (примыкают к реформатской церкви).Наибольшее влияние среди украинско-русского населения

Закарпатской Украины имеют греко-католическая и православ-ная церкви, остальные же формы вероисповедания объеди-няют в основном венгерское население.

Греко-католическая церковь в период немецко-венгерскойоккупации являлась господствующей церковью, охватывавшейбольшинство карпатоукраинского населения.

Как и римо-католическая, так и греко-католическая церковьподчинены папе Римскому, отличие между ними лишь в цер-ковных обрядах, разновидностях построения литургии и вязыке, на котором ведется богослужение. Богослужение вгреко-католической церкви производится на церковно-славян-ском языке, а в районах с большинством венгерского населения– на венгерском языке.

В Закарпатской Украине греко-католическое духовенство на-ходится под руководством епископа, епархия которого поме-щается в гор. Ужгороде.

260

В прошлом во главе Ужгородской епархии стоял реакцио-нер-епископ СТОЙКО. После его смерти руководство долгоевремя осуществлялось двумя ставленниками венгров — про-тоиереем Александром ИЛЬНИЦКИМ и каноником ЮлиемМАРИНУ.

Лишь в последнее время к руководству епархией стал епископФедор РОМЖА, по национальности русский и противник вен-гров. Его назначение при венграх не могло изменить общей ре-акционной направленности церкви и ее венгерской ориентации.Греко-католическая церковь, находясь на привилегированном по-ложении, вела мадъяризаторскую политику по отношению к рус-скому населению. Влияние греко-католического духовенствабыло тем более значительным, что оно имело связь с венгерскойвластью. При приеме на службу русских местные власти прове-ряли их предварительно в жандармерии и в греко-католическойцеркви, причем, последняя, выдавала письменные справки о"благонадежности" соответствующих лиц.

Греко-католическая церковь проводила широкую фашист-скую и антисоветскую пропаганду среди населения, священ-ники читали политические проповеди, направленные противСоветского Союза, проводили молебны о победе немецкогооружия и т. д.

Даже в то время, когда советские войска подошли к Карпа-там, духовенство стремилось в своих проповедях посеять всреде верующих уверенность в том, что укрепленная линия"Арпад" неприступна и что немцы имеют мощное оружие, ко-торое изменит соотношение сил в пользу Германии.

Профашистская и антисоветская пропаганда проводиласьпо прямому указанию Ужгородской епархии.

Для этой цели Ужгородская епархия в 1942—44 гг. специ-ально высылала своему духовенству антисоветские брошюры.

Следует отметить, однако, что молодое русское поколениегреко-католического духовенства в период венгерской оккупа-ции зачастую избегало политических проповедей, стараясьограничивать свою деятельность только выполнением своихнепосредственных религиозных функций.

261

Греко-католики находились и продолжают находиться в по-стоянной вражде с православной церковью, ее приверженцевназывали "коммунистами". С другой стороны, с целью опоро-чить православную церковь, греко-католики в период венгер-ской оккупации писали в своей клерикально-фашистскойгазете "Неделя", выходившей в гор. Ужгороде под редакциейИльницкого и Марину, о том, что православная вера распро-странялась чехами.

Своей фашистской и провенгерской политикой греко-като-лическое духовенство подорвало свой авторитет у населения.Последние, зачастую обращались к православным священни-кам за помощью и поддержкой.

После освобождения Закарпатской Украины советскимивойсками, верующие греко-католики разделились в своихвзглядах: значительная часть их выступает за воссоединение сСоветской Украиной. В связи с этим, замечено движение за пе-реход в православную церковь (например, в селе Заднее, Ир-шавского округа, несколько верующих перешло под покро-вительство православной церкви).

Со стороны греко-католического духовенства замечена не-решительность. Значительная часть его продолжает заниматьвраждебные позиции по отношению к Советскому Союзу и по-этому отрицательно относится к движению за воссоединениеЗакарпатской Украины с Советской Украиной.

Так, например, священник греко-католической церкви в г.Ужгороде Евгений Ортутай в беседе с нашим источником за-явил, что манифест 1-го съезда Народных Комитетов о воссо-единении Закарпатской Украины с Советской Украинойявляется излишним, ибо этот вопрос, по-видимому, был решенв пользу Советского Союза еще на Тегеранской конференции.Если же это не так, то Советский Союз имеет достаточно силдля того, чтобы присоединить к себе Закарпатскую Украину,не спрашивая чьего-либо согласия. Мнение карпато-украин-ского народа не может приниматься во внимание, ибо никто вКарпатской Украине не знает, что собой представляет Совет-

262

ский Союз, а поэтому не может вынести твердого решения поэтому вопросу.

Далее Ортутай сказал, что кампания за воссоединение про-изводится по указанию Советского правительства. На возра-жение нашего источника о том, что масса украинскогонаселения активно поддерживает лозунг воссоединения с Со-ветской Украиной, Ортутай ответил: "Многие русины в 1938году восхваляли Гитлера и восхищались его нацистской поли-тикой, а теперь эти люди сумели перерядиться в сторонниковсоветской власти".

Секретарь Ужгородской епархии Николай МУРАНИ откро-венно заявил по вопросу о воссоединении с Советской Украи-ной: "Мне чехословацкая государственность ближе ипонятней".

Доктор Василий ШАРЕГИЙ, молодой священник в гор. Уж-городе, заявил, что политическая ситуация, сложившаяся в на-стоящее время в Закарпатской Украине, является временной,ибо Советский Союз связан определенным договором с Чехо-словакией, который он не станет нарушать, дабы не ухудшитьвзаимоотношения с Англией.

В соответствии с высказываемыми взглядами, духовенствогреко-католической церкви избегает принимать активное уча-стие в политическом движении народа Закарпатской Украины,ссылаясь на то, что служителям церкви запрещено участвоватьв политической жизни.

Такой ответ был, в частности, получен корреспондентом га-зеты "Закарпатская правда" от греко-католических священни-ков МУРАНИЯ, БАЧИНСКОГО и БОРОВСКОГО, когдакорреспондент обратился к ним с просьбой высказать в печатисвое мнение по поводу ареста чехословацкой комендатурой вгор. Хусте православного священника ШЕВЕЛЕРА.

Следует, однако, отметить, что ряд священников греко-ка-толической церкви активно выступает за поддержку НародныхКомитетов и за воссоединение с Советской Украиной. К такимлицам следует отнести Береговского священника НиколаяМОНДА. Сдержанное, но, тем не менее, доброжелательное от-

263

ношение к Советскому Союзу и Красной Армии, отмеченотакже у епископа греко-католической церкви Федора РОМЖА,его близкого приятеля священника Иоана КОВЧАК и других.

В отношении Красной Армии Иоанн КОВЧАК, например,заявил: "После прихода Красной Армии мы увидели, что гер-мано-фашистская пропаганда лгала от первой до последнейточки в вопросе об отношении Советского Союза к религии.Красная Армия не только не тронула священников, не осквер-нила и не заперла церквей, а наоборот, выявила к нам добро-желательное отношение. Поэтому духовенство искренноприветствует Красную Армию, как освободительницу от фа-шистского ига".

Из числа священников греко-католической церкви на терри-тории Закарпатской Украины известны:

1. Протоиерей Александр Ильницкий, депутат верховной па-латы венгерского парламента, член партии "Автономный зем-ледельческий Союз". Издатель клерикально-фашистскойгазеты "Неделя". После оккупации венграми ЗакарпатскойУкраины был назначен главным советником регентского ко-миссара в гор. Ужгороде. Крупный реакционер и венгерскийставленник. Бежал с отступавшими немецко-венгерскими вой-сками.

2. Доктор Юлиус МАРИНУ, профессор теологии, каноникУжгородской епархии. Руководил школьным отделом регент-ского комиссариата, проводил насильственную мадъяризациюукраинской молодежи. Редактор клерикально-фашистской га-зеты "Неделя". Бежал при отступлении немецко-венгерскихвойск.

3. Доктор Степан ФЕНЦИК — священник греко-католиче-ской церкви в Ужгороде, руководитель фашистской "русскойнационально-автономной партии", агент венгерской, польскойи резидент немецкой разведок. Бежал при отступлении не-мецко-венгерских войск.

4. ОРТУТАЙ Евгений, священник греко-католическойцеркви в

гор. Ужгороде. В прошлом — член правительственной пар-

264

тии "Венгерская жизнь" и депутат венгерского правительства.В настоящее время продолжает занимать реакционную пози-цию по отношению к Красной Армии и Советскому Союзу.

5. МУРАНИ Николай, секретарь епархиальной канцеляриив гор. Ужгороде, сторонник и друг ОРТУТАЯ.

6. КОРЦУК Павел, священник в гор. Севлюш. Выступалсреди верующих с антисоветской и антикоммунистическойпропагандой. После освобождения советскими войсками За-карпатской Украины, КОРЦУК, прячась от ответственности,ушел в чешскую армию, где и служит, продолжая находиться вгор. Севлюш.

7. ДУЛИШКОВИЧ, архидъякон в гор. Мукачево, венгерскийставленник, проводил политику мадъяризации церкви.

8. ТИВАДОР, священник в гор. Мукачево, венгерский став-ленник, выступал с проповедями, направленными против ком-мунистов. Резко настроен против православной церкви, скоторой боролся еще в чехословацкий период. Его дочь — женаофицера, убитого на советско-германском фронте. Сын учитсяв венгерском офицерском училище. ТИВАДОРА поддержи-вали венгерские власти, но у верующих он авторитетом непользуется.

9. ФАНКОВИЧ Андрей, священник с. Олешник, в прошломарестовывался чехословацкой полицией за шпионскую дея-тельность в пользу Венгрии и был осужден к 18 месяцам тю-ремного заключения. Во время венгерской оккупации получилот венгров крест за верную службу.

10. ШЕРЕШ Корнилей, священник села Тростник, фашист,сторонник венгров, издевался над коммунистом МихаилемГабор, заставлял его трижды ползти вокруг церкви, устроил из-биение последнего, в результате чего Габор покончил жизнь са-моубийством. В настоящее время арестован милициейНародного Комитета, гор. Севлюш.

11. ШЕРЕПЕЙ Василий, молодой священник в Ужгороде, вы-сказывал отрицательное отношение к вопросу о воссоедине-нии Закарпатской Украины с Советской Украиной.

12. РОМЖА Федор, епископ греко-католической церкви в

265

Закарпатской Украине, украинец, окончил в Риме "КоллегиумРуссикум". Высказывал положительное отношение к Совет-скому Союзу.

13. БАЧИНСКИЙ, священник в гор. Мукачево, одновре-менно преподаватель в гимназии. Поддерживает хорошие от-ношения с православной церковью. Высказываетположительное отношение к Советскому Союзу, однако, избе-гает принимать активное участие в политической жизни.

14. ТИХИЙ, священник в гор. Мукачево, украинец, пользу-ется авторитетом у русско-украинского населения.

15. БИЦКОВ, педагог духовной академии в гор. Мукачево,представитель молодого поколения греко-католического духо-венства. Противник венгров.

16. КАВЧАК Иоанн, священник в г. Ужгороде, русский. Вы-сказывает положительное отношение к Красной Армии, но из-бегает открыто выступать с пропагандой воссоединенияЗакарпатской Украины с Советской Украиной.

17. ФЕДАК Николай, священник в гор. Ужгороде.18. МОНДА Николай, священник в гор. Берегово. В про-

шлом поддерживал венгров, за это последними был награжден"Крестом защиты нации". После прихода советских войск сМОНДА была проведена работа политуправлением фронта, врезультате чего МОНДА является в настоящее время актив-ным агитатором воссоединения Закарпатской Украины с Со-ветской Украиной. […]

19. ХОМА Виктор, каноник в гор. Ужгороде. 20. … Стефан, профессор богословия в Ужгороде.21. ПУПКО Александр, секретарь епископа в г. Ужгороде.22. КАДАР Георгий, священник в гор. Ужгороде.[…]НАЧАЛЬНИК 2 ОТДЕЛА УПР. КОНТРРАЗВЕДКИ"СМЕРШ" 4 УКР. ФРОНТАПОДПОЛКОВНИК

Шабалин"18" декабря 1944 года.

266

"ЖИТИ Й ПРАЦЮВАТИ З КОМЕНдАНТОМ" (до 70-річчя завершення хрущовської колективізації

в західноукраїнських областях)Початок масової насильницької колективізації на західно-

українських землях у 1947 році спричинився до активногоспротиву селянства. Комуністична влада УРСР на найвищомурівні добивалася прискорення цього процесу, аби в черговийраз відрапортувати господарю Кремля свою відданість і послу-шенство.

На нараді ідеологічного активу УРСР 9 грудня 1949 року підголовуванням першого секретаря ЦК КП (б) У Леоніда Мель-никова його підручний пропагандист і агітатор Іван Назаренкорозповів про методи переконання й впливу Микити Хрущова.Приїхав він до Джурівки Заболотівського району Станіславсь-кої області, де не було колгоспу. Зустрівшись з селянами в при-міщенні сільради, став з ними бесідувати: як ви думаєте житидалі, тут у вас убивають людей, навколо колгоспи, а ви думаєтеДжурівську республіку створити й так існувати.

Після тривалої розмови Хрущов заявив прямо: "Перед вамипитання — вибирайте: або бандитів ви знищите і створитеколгосп за прикладом сусідів і будете жити, або ми всіх вас ви-

267

селимо до Сибіру, будете там жити й працювати з комендан-том. Або самі господарюйте й працюйте, як люди, для себе і длядержави, або поїдете до Сибіру, там теж землі добрі, будете пра-цювати тільки з комендантом. Ось вибір".

Коли слово взяли інваліди війни, спробувавши щось запе-речити, Хрущов швидко знайшовся: "І вас туди ж. Якщо 200чоловік учасників Вітчизняної війни, які били німців, побувалив Берліні, не можуть справитися із залишками бандитів, то вастакож туди треба послати".

Через кілька днів 570 родин вступило до колгоспу. А 19родин повстанців і їхніх прихильників уже виселили і селовже, мовляв, "починає жити повноцінним, вільним радянськимжиттям в повному смислі слова".

268

ПАМ’ЯТНЕ

269

У 2019 році 1035 років тому (984) відбувся похід руських дружин Воло-

димира Святославовича на радимичів і підкорення їх владікиївського князя.

1030 років тому (989) розпочалося спорудження Десятинноїцеркви в Києві.

820 років тому (1199) волинський князь Роман Мстиславо-вич об’єднав Волинь і Галичину в Галицько-Волинське князів-ство, чим започаткував відродження української державності.

755 років тому (1264) у Холмі помер видатний українськийдержавник галицько-волинський князь Данило Галицький.

315 років тому (1704) придушене повстання на Правобе-режній Україні на чолі з Семеном Палієм. Розпочалося в 1702році.

310 років тому (1709) після зруйнування московськими вій-ськами Базавлуцької Січі запорозькими козаками заснована утурецько-українському порубіжжі Кам’янська Січ (поблизунинішнього Милового Бериславського районну Херсонськоїобласті). Проіснувала до 1711, коли була зруйнована московсь-кими військами і полками українського гетьмана Івана Скоро-падського. Після цього козаки заснували Олешківську Січ.

295 років тому (1724) споруджено церкву Св. Параскеви уКрехові.

290 років тому (1729) почалося правління уніатського мит-рополита Афанасія Шептицького. Завершилося 1746 року.

285 років тому (1734) на Поділлі відбулось гайдамацьке по-встання на чолі з Верланом проти польсько-шляхетського па-нування.

270 років тому (1749) коштом полтавської козацької стар-шини розпочато спорудження Успенського кафедрального со-бору у Полтаві (зодчий — С. Стабанський). Завершено 1770 року.

265 років тому (1754) народився Іван Мартос, скульптор,представник класицизму. Походив з українського старшинсь-кого роду. Навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв, піз-ніше — її професор і ректор. Помер 17 квітня 1835 року вСанкт-Петербурзі.

270

265 років тому (1754) розпочато спорудження дзвіниці наДальніх печерах Києво-Печерського монастиря (архітекторІ. Григорович-Барський). Завершено 1761 року.

255 років тому (1764) в Новій Слободі на Путивльщині на-родився Максим Берлинський, український історик та архео-лог, основоположник археологічного дослідження Києва.Почесний член Археографічної комісії. У 40-х роках ХІХ ст. —голова правління Київського університету. Помер 1848 у Києві.

245 років тому (1774) народився Михайло Левицький, укра-їнський греко-католицький церковний діяч, перший кардиналУкраїнської греко-католицької церкви. Піклувався заснуван-ням народних (парафіяльних) шкіл та друкування для них під-ручників, домагався запровадження української мови в школахСхідної Галичини. Помер 26 січня 1858 року.

140 років тому (1779) в Лютеньці нинішнього Гадяцькогорайону Полтавської області народився Олександр Засядько,який був основоположником творення ракетної техніки. По -мер у Харкові 1838 року.

230 років тому (1789) споруджено Покровський собор у Ба-турині. Поруйнований у 30-х рр. ХХ. ст., нині відновлюється.

230 років тому (1789) споруджено Воскресенську церкву уЛебедині.

225 років тому (1794) помер Яків Козельський, українськийі російський філософ-просвітитель. Народився бл. 1728 року.

225 років тому (1794) на місці поселення Хаджибей засно-вано місто Одеса.

220 років тому (1799) було засновано Городницьку фарфо-рову мануфактуру на Волині.

220 років тому (1799) у станиці Медведівській народивсяЯків Кухаренко, наказний отаман Кубанського козацького вій-ська в 1852—1856 роках.

215 років тому (1804) переселені на Кубань катеринославськікозаки в кількості 378 осіб заснували станицю Воронезьку.

210 років тому (1809) в Чорноморію з Полтавської й Черні-гівської губерній переселилися 20.910 колишніх реєстрових ко-заків.

271

205 років тому (1814) народився Костянтин Думитрашко,письменник, професор Київської духовної семінарії (1839—1864), автор пародійної поеми "Жабомишодраківка", статейтощо. Його пісня "До карих очей" ("Карії очі, чорнії брови")стала народною. Помер 7 травня 1886 року у Києві.

205 років тому (1814) народився Баронч Садок, вірменськийісторик, тривалий час проживав в Україні, автор історико-краєзнавчих досліджень міст Галичини, українського живописута фольклору. Помер у 1892 році.

195 років тому (1824) помер Павло Шумлянський, доктормедицини, професор Харківського університету. Народився у1752 році.

190 років тому (1829) засновано міську публічну бібліотекув Одесі.

180 років тому (1839) в Одесі засновано Товариство історіїта старожитностей.

180 років тому (1839) в Києві при університеті св. Володи-мира засновано Ботанічний сад.

180 років тому (1839) російське самодержавство остаточноліквідувало уніатську церкву на Волині і Поділлі.

175 років тому (1844) у Львові відкрито Технічну академію.175 років тому (1844) в Одесі започатковано видання "Запи-

сок Одесского общества истории и древностей". Всього до 1915вийшло 33 томи, в яких друкувалися матеріали та дослідженняз історії, археології, етнографії Південної України.

165 років тому (1854) студенти Київського університету ор-ганізували таємне товариство "Друзі людства".

160 років тому (1859) у Східній Галичині розпочато "Азбучнувійну" — протидію української інтелігенції спробі австрій-ського уряду запровадити латинську абетку для українськоїмови. Продовжувалася до 1861 року.

160 років тому (1859) у Золотоноші на нинішній Черкащинінародився Василь Ляскоронський, український історик. Про-водив розкопки на півдні України та Київ. Помер у 1928 році.

160 років тому (1859) у Києві розпочато видання Тимчасо-вою комісією для розгляду давніх актів корпусу документів з

272

історії України "Архив Юго-Западной России" у 8-и частинах і36 томах. Останній том виданий у 1911 році.

160 років тому (1859) у Києві започатковано видання газети"Киевский телеграф", органу "Старої громади", на шпальтахякої друкувалися праці М. Драгоманова, М. Лисенка, П. Чу-бинського, П. Житецького, В. Антоновича тощо. Видавалася до1876 року.

160 років тому (1859) народився Олександр Лігнау, українсь-кий військовий діяч, генерал-майор. В 1917 брав участь в украї-нізації частин російської армії. Помер в 1923 році.

155 років тому (1864) композитор Михайло Вербицький наслова поета Павла Чубинського написав національний гімн"Ще не вмерла Україна".

155 років тому (1864) народився Євген Сокович (Сакович),український державний і політичний діяч, член Українськоїпартії соціалістів-революціонерів, член Центральної Ради, то-вариш (заступник) Генерального секретаря шляхів, доцент ме-ліорації (з 1922) в Українській Господарській Академії в Подє -брадах в Чехословаччині. Помер у Потсдамі (Німеччина) у 1946році.

150 років тому (1869) у Донецькому басейні розпочато бу-дівництво Новоросійського чавунноливарного та залізороб-ного заводу (завод Юза), який знаменував початок активногорозвитку металургійної промисловості України.

150 років тому (1869) народився Олександр Карпинський,український громадсько-політичний діяч. У 20-х роках ХХ ст.у Рівному очолював місцеву філію "Просвіти". У 1922—1928роках — член польського сенату. Очолював Український Се-натський Клуб у Варшаві. Помер у 1929 році.

145 років тому (1874) у Глухові засновано перший в Україніучительський інститут.

145 років тому (1874) народився Григорій Сидоренко, укра-їнський політичний діяч, дипломат, за фахом — інженер шля-хів. Належав до Української партії самостійників-соціалістів,член Української Центральної Ради. У січні—квітні 1918 — мі-ністр пошти і телеграфу. За Гетьманату входив до президії Все-

273

українського союзу земель. У 1919—1922 — посол УНР у Відні.В еміграції жив в Чехословаччині. З 1923 працював директоромбібліотеки Української Господарської Академії в Подєбрадах.Помер 6 лютого 1924 року в Празі.

145 років тому (1874) народилась Марія Білецька, українсь-кий педагог, громадська діячка, одна із організаторів першоїприватної п’ятирічної української школи у Львові. Організаторжіночого виробничо-виховного об’єднання "Праця". Голова То-вариства Опіки над інвалідами (1925—1926). Померла у 1938році.

140 років тому (1879) в станиці Новодерев’янківській наро-дився Павло Курганський, голова Кубанського уряду в 1919році.

140 років тому (1879) у Києві започатковано видання збір-ника "Читання в історичному товаристві Нестора-літописця".До 1914 вийшло 24 випуски.

140 років тому (1879) народився Степан Баран, українськийполітичний та державний діяч, один з провідних діячів Укра-їнської національної ради, державний секретар земельнихсправ ЗУНР. Помер на еміграції у Мюнхені 4 червня 1953 року.

140 років тому (1879) народився Михайло Ткаченко, українсь-кий політичний та державний діяч, член Центральної Ради, членЦК УСДРП, генеральний секретар судових справ, міністр внутрі-шніх справ УНР. Помер у більшовицькому концтаборі у 1920 році.

140 років тому (1879) народився Дмитро Кисільов, українсь-кий громадський дiяч на Зеленому Клинi. У 1920—1921 роках —голова Владивостоцької Української Окружної Ради. Заареш-тований більшевиками в листопадi 1922 і засуджений за укра-їнську дiяльнiсть на Читинському процесi в 1924 році.

140 років тому (1879) народився Микола Воскресенський,український біолог та еколог, рентгенолог, один з піонерів до-слідження впливу радіоактивного випромінювання на живі ор-ганізми. Помер у 1955 році.

135 років тому (1884) у Великих Сорочинцах на Полтавщинінародився Павло Сулятицький, міністр юстиції Кубанськогоуряду. Помер на початку 30-х років хх ст. у Варшаві.

274

135 років тому (1884) на Станіславівщині народився СтепанВітвицький, український політичний та державний діяч, сек-ретар Української національної ради, державний секретар за-кордонних справ ЗУНР, президент Української НаціональноїРади в екзилі. Помер 9 жовтня 1965, похований на українсь-кому цвинтарі в Бавнд-Бруці (США).

135 років тому (1884) народився Дмитро Нечипоренко,український громадський дiяч на Зеленому Клинi. В 1919—1922 роках — секретар i член правлiння Українського Далекос-хiдного кооперативу "Чумак", господар та член Ради Влади-востоцького українського товариства "Просвiта" (квiтень 1920),член комiсiї по органiзацiї Українського Далекосхiдного Ви-давничого товариства iм. Т. Шевченка (грудень 1920), член Ра-ди товариства "Владивостоцька Українська Хата". Заарешто-ваний більшовиками в листопадi 1922, але на Читинськомупроцесi (1924) був виправданий.

135 років тому (1884) народився Віталій Жук, українськийгромадський дiяч на Зеленому Клинi, секретар з освiтнiх справУкраїнського Далекосхідного секретаріату(1920—1922).

135 років тому (1884) у Бiлоцеркiвці Лохвицького повiтуПолтавської губернії народився Микола Новицький, журна-лiст, український громадський та полiтичний дiяч на ЗеленомуКлинi. В 1938 — репресований.

130 років тому (1889) у Кам’янці народився Сергій Дло-жевський, філолог і археолог-краєзнавець, дослідник античнихміст Причорномор’я, один з засновників Таврійського універ-ситету у 1918. Помер у 1930 році.

130 років тому (1889) народився Андріян Казнодзей, відо-мий український громадський дiяч на Зеленому Клинi, членУкраїнського гуртка у Владивостоцi з дореволюцiйних часiв. Уберезнi 1917 — один з органiзаторiв Владивостоцької Укра-їнської громади, керiвник театральної секцiї, займався органi-зацiєю української школи у Владивостоцi.

125 років тому (1894) у Станіславові народився Яків Руд-ницький, український громадський дiяч на Зеленому Клинi. В1920—1921 роках — секретар Хабаровської Української Ок -

275

руж ної Ради, Хабаровської Української Громади та товариства"Просвiта" у Хабаровську, спiвпрацiвник укр. кооперативу "За-порожець". Заарештований більшовиками наприкiнцi 1922,однак у 1923 звiльнений. Дальша доля невідома.

120 років тому (1899) у Харкові в середовищі українськоїстудентської молоді засновується Революційна українська пар-тія(РУП).

120 років тому (1899) у Києві відбувся ХІ Всеросійський ар-хеологічний з’їзд.

120 років тому (1899) у Києві було створено міський музейстарожитностей і мистецтв (з 1904 р. — Художньо-промисловийі науковий музей, з 1924 р. — Всеукраїнський історичний музейім. Т. Шевченка, з 1965 р. — державний історичний музей).

115 років тому (1904) було утворено Українську демокра-тичну партію, провідними діячами якої були Б. Грінченко,С. Єфремов, Ю. Квасницький, В. Чехівський, М. Левицький,Є. Чикаленко. Програмою партії передбачалася боротьба за ав-тономію України, ліквідація абсолютизму, парламентська фор -ма держави, дотримання прав і свобод людини.

110 років тому (1909) російська влада заборонила першу наЗеленому Клинi українську органiзацiю — Владивостоцьку сту-дентську українську громаду, створену в 1907 року. Після цьогона її базі аж до 1917 тут дiяв напiвлегальний український гурток.

110 років тому (1909) народився Іван Климів (псевд. Леген -да), український політичний і військовий діяч. Член УВО і ОУНз 1929. У 30-х роках неодноразово заарештовувався польськоюполіцією. У 1937 звинувачений у приналежності до ОУН і засуд-жений до десяти років ув’язнення. У 1941 став членом ПроводуОУН(Б). 30 червня 1941 увійшов до складу Українського Дер-жавного Правління на чолі з Я. Стецьком, де очо лив мініс -терство політичної координації. Брав активну участь в органі -зації руху Опору на окупованих гітлерівцями землях України.Закатований під час допиту у гестапо 4 грудня 1942 року.

110 років тому (1909) у Новому Селі на Львівщині народивсяІван Равлик, відомий діяч Революційної ОУН. Загинув у геста-півській катівні в грудні 1941 року.

276

105 років тому (1914) в Даляві Дрогобицького повіту Львів -ського воєводства народилася Зеновія Левицька, відома оунів -ська підпільниця. Загинула навесні 1940 в збройній сутичці зенкаведистами, повертаючись разом з групою Крайового Про-воду ОУН із-за кордону.

100 років тому (1919) у Владивостоці Дмитром Боровикомбуло засновано українське видавництво "Українець на Зеле-ному Клині", яке в 1919—1920 роках видавало газету "Украї-нець на Зеленому Клинi".

100 років тому (1919) загинув у повітряному бою в районіОзерної на Тернопільщині Джамбулат Кануков, українськийвійськовий діяч, полковник авіації Української Галицької Армії,татарин за походженням. Народився у 1875 році.

100 років тому (1919) у Владивостоці засновано Українськуспілку поштово-телеграфних службовців на чолі з МиколоюСоловеєм.

100 років тому (1919) був розстріляний за участь в органі-зації антибільшовицького повстання в Києві українськийгромад сько-політичний діяч, член Української партії соціал-революціонерів Кузьма Корж. Був членом Української Цент-ральної Ради, секретарем Інформаційного бюро УЦР. Рікнародження невідомий.

95 років тому (1924) у США створено Союз українських ро-бітничих організацій.

95 років тому (1924) у Жулянах розпочалось будівництвопершого міського аеропорту в Україні.

90 років тому (1929) помер український політичний і дер-жавний діяч Михайло Кривецький. Був міністром фінансів вперіод Директорії УНР. Його підпис стоїть на перших українсь-ких грошах періоду УНР. Після еміграції жив у Франції. Рік на-родження невідомий.

85 років тому (1934) в системі ВУАН у Києві створено Інсти-тут електрозварювання й Інститут історії матеріальної куль-тури (з 1938 — Інститут археології).

80 років тому (1939) при поверненні в Україну за нез’ясова-них обставин загинув крайовий провідник ОУН Мирослав

277

Тураш-"Грибівський". Народився 26 лютого 1910 року в Ніжан-ковичах Перемишльського повіту Львівського воєводства.

80 років тому (1939) у Сумах створено обласний краєзнав-чий музей.

75 років тому (1944) на Берестейщині, переданої 1939 всу-переч волі місцевого населення до Білорусі, діяло понад 200оу нівських загонів, чисельність котрих коливалася від 25 до500 осіб.

75 років тому (літо 1944) на Колимі помер Дмитро Загул, лі-тературознавець, критик, поет, перекладач. Незаконно репре-сований 1933. Народився 28 серпня 1890 року.

40 років тому (1979) у Владивостоці засновано Приморсь-кий український народний хор "Горлиця".

30 років тому (1989) у Харкові, який колись називали сто-лицею Голодомору, було поставлено і освячено першого хрестав Україні в пам’ять про жертви цієї трагедії.

278

"ТАМ, ГдЕ УКРАИНЦЫ СОСТАВлЯЮТ БОлЬШИНСТВО"(до 100-річчя відкриття українських шкіл у Туркестані)Відродження українства, яке розпочалося в Туркестані після

Лютневої демократичної революції в Російській імперії, зібралоїх на Перший з’їзд у 1918 році, на якому заявлено, що в цьомурегіоні нараховується до 500 тисяч наших співвітчизників.

Зрозуміло, що представники українського населення краю,особливо з тих населених пунктів, де воно було в абсолютнійбільшості, зажадали відкриття власних національних шкіл, дедіти могли б учитися рідною мовою. Відтак та більшовицькавлада, яка вже встановилася в Туркестані, змушена була дослу-ховуватися до вимог місцевого українського населення, пла-нуючи мережу освітніх закладів на 1919 рік.

Зокрема, колегія Комісаріату народної освіти ТуркестанськоїРеспубліки РСФРР 22-го листопада 1918 року ухвалила: "а) там,где украинцы составляют большинство населения, преподава-ние должно вестись на украинском языке по общей программе,б) там, где украинцы составляют меньшинство, украинскийязык должен преподаваться как факультативный предмет дляжелающх, в) в украинских школах применить общее положе-ние о национальных школах".

Відтепер органи освіти на місцях мали проаналізувати кіль-кісний склад населення в кожному населеному пункті з тим,щоб вирішити, де і на якому рівні розпочинати навчання укра-їнською мовою.

* * *Список украинцев, проживающих в Аулиеатинском уезде

Название Расстояние Общее Из них Детей школь- Есть липоселка до ближайш. число украинцев ного возраста школа

уездн. города душ (малороссов) от 6 до 16 вообщев верстах поселка возраста

Михайловка 12 800 нет нет естьГоловановка 7 247 169 43 естьРовное 6 380 42 18 естьШаповаловка 30 666 654 185 естьНово-Николаевка 15 239 223 73 нетНово-Ивановка - - - - ---

279

Бурное 50 606 364 67 естьНово-Георгиевское 45 187 166 30 нетМерс 53 146 123* 40 нетСтолыпинское 57 180 102 38 нетИльинское - - - - ---Владимирское 50 22 18 3 нетГоринцовское 54 150 128 39 нетЧерпальское 55 141 121 46 нетДмитриевское 63 296 нет нет нетПетровское 65 424 7 2 нетЧернявское 15 665 321 132 нетТроицкое 60 235 225 44 нетВасильевское 60 122 11 3 естьПавловское 72 346 28 12 нетВревское 56 161 161 35 естьЯсно-Полянское 60 180 нет нет нетПреображенское 60 105 (??) 837 20 нетМарьяновское 53 96 80 23 нетНово-Петровское - - - - ---Ольгинское 56 31 14 7 нетВириненское 60 - 24** 19 нетАндреевское - - - - ---Казанское 80 537 369 112 естьБлаговещенское 80 361 223 64 естьУспенское 90 363 327 40 нетЛюбимое - - - - ---Самсоновское 80 716 662 98 естьФедоровское - - - - ---Полтавское 25 1250 1185 370 естьЛеонтьевское - - - - ---Ключевское 55 546 48 16 естьДмитриевское 90 1767 1559*** 327 естьИвано-Алексеевское - - - 136 ---Черный Холм 100 110 73 26 естьЗалувар 190 2398 нет нет ---Николаевка 189 1326 1203 361 естьРовное 190 234 30 5 нетКарабалты 200 - - - естьАлексеевка 204 1003 610 232 естьВознесенское - - - - ---

280

Ставропольское - - - - ---Степное 240 - 29 6 естьГоловачевка 17 312 нет нет естьГрозное 45 1230 629 80 естьАлександровское35 1350 1110 125 естьГорная Павловка135 355 нет нет нетЦарицынское - - - - ---Пятигорское 120 160 нет нет нетКарасуйское 180 71 64 18 нетГебирь 185 17 10 1 нетГуляевка 300 210 210 34 естьПидгирное 90 290 290 65 естьНово-Троицкое 260 883 44 12 естьКузьминка 150 523 нет нет естьН.Федоровское - - - - ---Каменка 120 407 407 100 естьЛуговое 113 274 179 36 естьПетропавловское112 398 360 114 нетМерка 148 1471 6**** 2 есть

Ок. 12 тысяч *****

* Далі олівцем дописано: 600.** Далі олівцем дописано: 2000.*** Далі олівцем дописано: 3500.**** Далі олівцем дописано: 4000.***** Дописано олівцем, що може означати загальний підсу-

мок підрахунку українців у Аулієатинському повіті.

281

ЗМІСТСобі — пам’ять, чужинцям — правду.......................................................3Січень………………………………………………….............................5І залишається визвольним прапором (до 110-річчя від дня народження Степана Бандери)……………………………………..14Соборність української долі (до 100-річчя проголошення Акта Злуки на Софійському майдані в Києві)………………….…16"Путем их поголовного истребления" (до 100-річчя циркуляру Оргбюро ЦК РКП (б) про масове винищення заможного козацтва)….................................................................................................17"Зі справжніми республікансько-самостійними поглядами" (до 100-річчя входження українців до парламенту Азербайджану)..............................................................................................19Був для Компартії "хуже Гончара…" (до 85-річчя від дня народження Леоніда Кравчука)…............................................................21 Брутальна зухвалість більшовицької Москви (до 80-річчя Всесоюзного перепису населення в Україні)……………………......23Бо вічні мати і черешня (до 70-річчя від дня народження Миколи Луківа)………………...................................................................31З любов’ю до України (до 60-річчя від дня народження Богдана Андрусишина)…...........................................................................32Вічна свіча пам’яті (до 5-х роковин перших жертв Революції Гідності)………….........................................................................................34Лютий………………………………………............................................35Повернувся в лоно України (до 170-річчя від дня народження Федора Щербини)………….......................................................................44На прохання Російської Федерації (до 65-річчя передачі Криму до складу УРСР)………………..................................................................45Будувати український Єрусалим (до 40-річчя від дня народження Митрополита Київського Єпіфанія)…..........................52Яку змію збирався знищити ветеран КПРС і письменник (до 30-річчя спроби зупинити творення Народного Руху України)...........................................................................................................52Березень………………………...................................................................55І хоча "стояли они накрепко" (до 350-річчя нав’язання МосквоюГлухівських статей)……..............................................................................64А розсудила сила Європи (до 100-річчя невдалої місії Антанти)..........................................................................................................66"Нашими союзниками є тільки поневолені народи" (до 75-річчя розгортання гібридної війни проти ОУН і УПА)........69

282

Квітень………………………………........................................................73Сковорода ХХ століття (до 125-річчя від дня народження Дмитра Чижевського)…….........................................................................83"Кожна година має державне значення в цей мент" (до 100-річчя тимчасового перенесення столиці УНР до Рівного)..........................................................................................................84З молодих літ — серед борців за волю Карпатської України (до 100-річчя від дня народження Петра Стерча)………………..85"За дійсне прилученнє своєї области до тої держави" (до 100-річчя звернення закарпатських українців до Директорії УНР про підтримку)…………….........................................86Щоб приховати правду про Голодомор (до 85-річчя вилучення з сільських рад документів про смертність у 1932—1933 роках).....89Травень………………………………………………………………...93Завжди під національним прапором (до 140-річчя від дня наро-дження Симона Петлюри)….....................................................................99"Святий престол дуже щасливий зав’язати ці відносини" (до 100-річчя встановлення дипломатичних відносин між УНР і Ватиканом)……………….......................................................................107Єдиний спосіб — перекидання великоросійських частин (до 100-річчя організації російськими більшовиками особливихзагонів для вилучення продовольства в Україні)….........................112"Тільки для боротьби з большевизмом" (до 100-річчя спроби повернення українців-військовополонених з Італії)………..……115Червень…………………………….........................................................117Позбуваючись провінціалізму (до 100-річчя об’єднання українських збройних сил).....................................................................123Спроба зупинити хід історії (до 30-річчя протидії відродженнюУкраїнської греко-католицької церкви)..............................................125Липень……………………………….......................................................129Уперше захвилювалися в Стамбулі (до 460-річчя штурму Азова князем Вишневецьким)................................................................135"Ответственность перед революцией, перед правительством России" (до 100-річчя усвідомлення малоросів про закінченняїхньої ролі в творенні так званої УСРР)………...............................138Серпень………………….........................................................................145Не зрадила рідного театру (до 165-річчя від дня народження Марії Заньковецької)….............................................................................153"Представителем военного ведомства Р. С. Ф. С. Р. на Украине" (до 100-річчя офіційного підпорядкування збройних сил УСРР

283

більшовицькій Москві)……………….................................................155Як промінюючий центр західної культури (до 100-річчя взяттяукраїнськими військами Києва)…………………...........................157"Для урятування української справи в Криму" (до 100-річчя укра-їнського з’їзду в Севастополі)…………................................................160Під синьо-жовтим прапором, але в чужих руках (до 100-річчявтрати Чорноморського флоту)…….................................................162"Ані не признали независимость України, ані ніякого уряду" (до 100-річчя спроби встановити дипломатичні відносини між УНР і США)………………….......................................................165Вересень……………………..................................................................167Горить, як зоря, його заповіт (до 310-х роковин смерті Івана Мазепи)..............................................................................................175"Усе гине, а пісня залишається…" (до 90-річчя від дня народження Дмитра Павличка)…………….......................................178"Спинити походу не можна" (до 85-х роковин від дня смерті Михайла Грушевського)............................................................................180З напутнім словом великого Гончара (до 30-річчя відкриття в Києві І з’їзду Народного руху України)…………..........................191Жовтень………………………….............................................................199Теоретик основ порошкової металургії (до 110-річчя від дня народження Івана Федорченка)……………......................................207 Як акт великої гуманності (до 100-річчя спроби підтриматиукраїнців Мугані)….................................................................................208"А Антанта, мов Пилат, вмиває руки…" (до 100-річчя звернення Симона Петлюри до французького публіциста Жана Пелісьє щодо підтримки України)………….........................212"Люди у вагонах мерзнуть" (до 75-річчя депортації родин активних націоналістів у східні регіони СРСР)…………………215Листопад……………………................................................................217Світової слави біолог (до 150-річчя Олександра Леонтовича)…..226Руками боягузливих холуїв-малоросів (до 100-річчя більшовицької ухвали про розшарування в українському селі)..........227Грудень…………………………...............................................................233В ім’я збереження української державності (до 100-річчяукладення українсько-польського перемир’я)………………..….241"Весь правительственный апарат УССР ликвидируется" (до 100-річчя поглинання УСРР російською більшовицькою владою)…………......................................................................................251"Не спрашивая чьего-либо согласия" (до 75-річчя початку підго-

284

товки ліквідації Української греко-католицької церкви на Закар-патті)…………………................................................................................258"Жити й працювати з комендантом" (до 70-річчя завершення хрущовської колективізації в західноукраїнських областях)........267 Пам’ятне........................................................................................................269"Там, где украинцы составляют большинство" (до 100-річчя відкриття українських шкіл у Туркестані)………..........................279

285

Науково-популярне видання

Художнє оформлення Михайла Черненка

Комп’ютерна верстка Миколи Сергійчука

Підписано до друку 31.12.2018. Формат 84x1081/32. Гарнітура Міньйон.Друк офсетний. Умов. друк. арк. 29,4. Обл. вид. арк. 14,7. Наклад 500.

Зам.

Оригінал-макет виготовлено в ПП Сергійчук М. І., 07300, м. ВишгородКиївської області, вул. Грушевського, 1, пом. 31.

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державногореєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції —

серія ДК №2448 від 24.03.2006 р.

Віддруковано в ПAT "Віпол", 03151, м. Київ, вул. Волинська, 60. Свідоцт -во про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видав-

ців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції — серія ДК № 752 від 27.12.2001 р.

286

ПРО ІСТОРІЮ УКРАЇНИ МОЖНА ЩЕ ПРОЧИТАТИ:1. В. Петрів. Військово-історичні праці. Спомини. — К., 2002. —

640 с. Розвідки генерала про історію українського військового ми-стецтва, спомини з 1917—1918 років.

2. В. Сергійчук. Поляки на Волині у роки Другої світової війни. До-кументи з українських архівів і польські публікації.— К., 2003. — 576 с.

3. В. Петрів. Військово-історичні праці. Листи. — К., 2004. — 626 с.Праці з історії військового мистецтва, листування з відомимидіячами української діаспори.

4. В. Сергійчук. Український здвиг: Закерзоння. 1939—1947. — К.:2011. — 840 с.

Український здвиг: Волинь. 1939—1955. — К.: 2011. — 840 с.Український здвиг: Прикарпаття. 1939—1955— К.: 2005. — 840 с. Український здвиг: Поділля. 1939—1955. — К.: 2005. — 840 с.Український здвиг: Наддніпрянщина. 1941—1955. — К.: 2011. — 836 с.

Документи і матеріали про український національно-визвольнийрух у роки Другої світової війни на українських етнічних землях.

5. В ім’я майбутнього нації. Документи і матеріали про організаціюдопомоги українською діаспорою студентам-емігрантам у 1920—2000 роках. — К., 2005. — 920 с.;

6. Симон Петлюра. Статті. Листи. Документи. Т. ІV. — К., 2006. —704 с. Невідома спадщина Симона Петлюри за 1902—1926 роки.

7. В. Сергійчук. Симон Петлюра і єврейство. — К., 2006. — 152 с.Про взаємовідносини Симона Петлюри з представниками єврействана основі невідомих документів.

8. В. Сергійчук. Новітня каторга. Військовополонені та інтернованіДругої світової війни в радянських концтаборах на території України. —К., 2001. — 188 с.

9. В. Сергійчук. Танковый король России. — К., 2005. — 236 с. Про ба-гатолітнього директора Кіровського заводу, наркома танкової проми-словості в роки війни, першого Героя Соціалістичної праці в роки війни,уродженця Томашполя на Вінниччині генерала Ісаака Зальцмана.

10. В. Сергійчук. Соборна пам’ять України. Календар-альманах. Ви-пуски 2007—2018 років. — К., 2006—2017. — 288 с.

11. В. Сергійчук. "Українізація" Росії. Політичне ошуканство українцівросійською більшовицькою владою в 1923—1932 роках. — К., 2000. —332 с.

12. Чверть століття українського чину. Програми 25 міжнароднихукраїнознавчих конференцій в Іллінойському університеті (укр. іангл. мовами). — К., 2006. — 400 с.

287

13. В. Сергійчук. Що дала Україна світові. — К., 2008. — 504 с. У книзіоцінено внесок видатних українців у розвиток світової науки, тех-ніки, освіти й культури.

14. В. Сергійчук. Українські державники: Всеволод Петрів. Розпо-відь про визначного воєначальника, військового міністра УНР. — К.,2008. — 296 с.

15. В. Сергійчук. Етнічні межі і державний кордон України. Вид. 3-є,доповнене. — К., 2008. — 560 с.

16. Степан Бандера у документах радянських органів державної без-пеки (1939—1959). — К., 2009., у трьох томах (т. І. — 680 с.; т. ІІ. — 640 с.;т. ІІІ. — 648 с.).

17. В. Сергійчук. Українські державники: Симон Петлюра. Розпо-відь про визначного воєначальника, військового міністра УНР. — К.,2008. — 568 с.

18. В. Сергійчук. Надія і розчарування українства. — К., 2010. — 264 с.19. В. Сергійчук. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність спецбої-

вок НКВС під виглядом боївок УПА — К., 2011. — 240 с.20. Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної

безпеки (1939—1987), у двох томах (т. 1. — 656 с.; т. 2. —480 с.).21. Б. Сергійчук, В. Сергійчук. На межі двох світів. Українсько-ту-

рецькі відносини в середині ХVІ—на початку ХХІ ст.— К., 2012. — 320 с.22. Володимир Сергійчук. Неусвідомлення України. Ставлення

світу до Української державності: погляд у 1917—1921 роки з аналі-зом сьогодення. — К., 2012. — 872 с.

23. В. Сергійчук. Український Крим. —В., 2016. — 360 с. У книзі де-тально аналізується перебіг подій, пов’язаних з процесом об’єднанняКриму з Україною в 1918 і передання півострова УРСР в 1954 році.

24. В. Сергійчук. Правда про "золотий" вересень 1939-го. — Виш-город, 2014. — 204 с.

25. Українці Санкт-Петербурга, Петрограда, Ленінграда. – Вишго-род, 2013. — 712 с.

26. В. Сергійчук. Голодомор 1932—1933 років як геноцид україн-ства. — В., 2016. — 320 c.

27. В. Сергійчук. Депортація українців до Казахстану. — В., 2017. —288 с.

28. В. Сергійчук. Відродження українства.1914—1922. — В., 2018. – 492 с.

З питань придбання вищезазначеної літератури звертатися за телефонами: (067) 995-67-06, (095) 683-08-80.

E-mail: serhijchuk@ukr.net

288