Богдан-Ігор Антонич

До дна землій до дна цупкого словавдираюся завзято і упертоі видираю в заздрісної смертіпісні,п’яніння,ночі й дні.

Підготував:Філіпас О.О.

за біографічними матеріалами Павличко Д.

Богдан-Iгор антонич:УкраIнський поет, який народився на ЛемкIвщинI

5 жовтня 1909 рокУ в родинI священика. його рIдне сеЛо новиця тепер на територII поЛьщI.

тУт, У новицI, поБачив свIт поет, I той свIт БУв йомУ прекрасним, допоки очI не догЛянУЛи ЛюдськоI УБогостI, яка на тЛI розкIшних пейзажIв здається страшнIшою, нIж на фонI одноманIтного рIвнинного овидУ.

УрБанIстичнI мотиви й оБрази з його останньоI книжки “ротацII”, напевне, пов’язанI з тими враження ми, якI витис на дитячIй дУшI по-хмУрий в тI часи вIдень – стоЛиця конаючоI австро-Угорщини.

Учився антонич доБре. з 1928 по 1933 рIк ан-тонич навчається У ЛьвIвськомУ УнIверситетI на фIЛоЛогIчномУ, чи, як тодI говориЛи, на фIЛософськомУ факУЛьтетI.

гУрток УкраIнIстIв часто засЛУховУє його фIЛоЛогIчнI стУдII. перед УнIверситетськими дрУзями вистУ-пає антонич так само з читанням своIх поезIй.

У 1931 роцI виходить перша книжка антонича “привIтання життя”, яка привернУЛа до ньо-го УвагУ ЛьвIвськоI ЛIтератУрноI громадськостI. закIнчення УнIверситетУ зБIгЛося в антони-ча з видатною подIєю в його життI - ви-ходом У свIт дрУгоI зБIрки “три перстенI”. ця книжка поставиЛа антонича в перший ряд захIдноУкраIнських письменникIв. за чоти-ри роки (1933-1937) антонич написав ще три книжки, аЛе тIЛьки одна з них, “книга Лева”, вийшЛа за його життя, 1936 рокУ. двI IншI – “зеЛена євангеЛIя” I “ротацII” – посмертнI видання, датованI 1937 роком.

6 Липня 1937 рокУ антонич помер. вIн захворIв на апендицит I пIсЛя вдаЛоI операцII вже мав намIр виписУватися з ЛIкарнI додомУ. аЛе тУт же дрУга важка недУга - запаЛення ЛегенIв - пIдкосиЛа його навIки.

поет похований на янIвськомУ цвинтарI У ЛьвовI.

Добрий день, сьогодні ми будемо розмовляти з найвидатнішим, але багатьма забутим, поетом західної України міжвоєнного пе-

ріоду – Богданом-Ігорем Антоничем. Оминаючи сторінки біографії, одразу б хотілося перейти до питань літературних. Одже, більшу час-тину свого дитинства та юнацтва Ви провели на Львівщині, але чомусь “поетичним батьком” Вашим став Тарас Григорович Шевченко, а не Іван Франко. Не розповісте нашій аудиторії причини такого вибору?

– Вітаю й вас. Звичайно, розповім. Для багатьох Шевченко був, та й досі лишається, лише борцем за свій народ, відстоювачем його прав, носієм його самобутності та незламної волі до свободи. До певного віку я був такої самої думки, але потім почав вивчати його творчість більш детально і, так би мовити, розкрив у ньому зовсім іншого по-ета - багатогранного, чуттєвого, закоханого до нестями у свій рідний край та його природу. Лише згадайте його “садок вишневий”, котрий й досі лишається взірцем поетичної майстерності. Тому і зустрічаються у мене такі рядки:

“Це Ти сто літ показував мету і шлях стовпом вогнистим, ми виросли у спадщині твоїй, як в сяйві сонця листя, у куряві воєн, у мряці буднів час Тебе не зрушив”.

– Зрозуміло. Хочу у Вас запитати нарахунок ваших сонетів, які навіть деяким досвідченим читачам ба, навіть, поетам здаються за-надто складними, занадто, мабуть, ідеальними у своїй формі. При їх читанні, навіть, відчуваються ті зусилля, які доклав поет, ті каплі поту, які він зронив, перебігаючи лабіринтами своїх думок у пошуку необхідних слів. На вашу думку, чи варті ці сонети тих старань, які ви до них приклали?

– Чи варті? Я думаю це зайве питання, якщо вони після майже сторічного свого існування й досі спонукають дискусії у середовищі літературознавців та викликають зацікавленість серед читачів. Лише той твір не вартий зусиль, котрий забувається миттєво, котрий не спо-нукає до розмірковування, котрий не напоює душу читача задоволен-ням, щастям, або будь-яким іншим почуттям. Щодо сонетів, то це для мене трохи болюча тема. Окрім поезії я захоплювався й музикою, так от сонети для мене були синтезом музичної мелодійності та літератур-ної суттєвості. Бажання ж досягти ідеальні пропорції між цими двома складниками й викликали такі надзвичайні труднощі, але ж ви вслу-хайтесь у цю “музику слів”:

“Дзюрить, дзичить, дзюрчить, дзирчить вода,мелод’ї грає на каміння флейті,

а в білих пін хвилястогривім рейдіриб щічки розцвітають з глибу дна.

Над плесо вискочила з них одна,та, сонця колесом побита в леті,упала вниз. Відтоді є в хвиль метісамітна та німа, хоч молода”.

– У вашому читанні це звучить божественно... – Дякую. – Перейдемо від поетично-ліричного до особисто-інтимного. І пер-

ше, що я хотів би у Вас спитати: у роки вашого життя, та й завжди, мабуть, у поезії домінує тематика соціальна, любовна, інколи духовна, а найбільше – патріотична, національна, чому ж у ваших віршах ми бачимо так багато містичного, філософського, міфологічного, усього такого віддаленного від буденних проблем?

– Ще задовго до початку усвідомленої літературної діяльності я передчував, що життя моє буде дуже коротким, як би це дивно не здавалося. Тому я вирішив, точніше це стало моєю органічною по-требою поринути в своїй творчості у вічне, в світ міфів, символів та алегорій. Можливо, ви заперечите: «Якщо життя коротке, то, слід було б звернути увагу на поцейбічну його сторону». Але як на мене, в такому разі моя б творчість в цілому була ще менш завершеною, аніж сталося насправді.

– Цікава думка. Тобто знання обмеженої граничності вашого життя стало поштовхом до пошуку істин-відповідей у необмеженій фізични-ми і, можливо, часовими рамками містиці.

– Так, саме так. Напевно, ще й наклалосяна мою творчість «розі-рване» дитинство та юнацтво, адже виходить так, що мені довело-ся уникнути тих значних змін, які відчула своїм «тілом і духом» майже вся Україна.

– І останнє запитання, яке, напевно, ставлять всім людям з таким великим досвідом, з таким яскравим життям, з такими досягненнями - щоб ви порадили, побажали, сказали нашим читачам?

– Я б роздробив свою відповідь на кілька підпунктів:Думайте, розмірковуйте, тренуйте свій розум мислити, адже саме мис-лення є його основною задачею. Радійте тому життю, яким обдарував вас Бог. Воно у вас лише одне, а тому не витрачайте свій час на ніщо.Завжди, при будь-яких обставинах, лишайтесь Людиною.