1

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ФОНД ОСВІТИ

Наукове дослідження на тему:

«Напрямки гармонізації наявних в Україні національних професійно-

класифікаційної , професійно- та освітньо-кваліфікаційної

стандартизованих систем з нормами й положеннями Національної

системи кваліфікацій: проблеми й рішення»

Частина І. Аналіз існуючої практики регулювання

професійних кваліфікацій в Україні

Робочий документ для обговорення

Липень - 2015 р.

2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………… 4

1. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ…………………………….. 5

1.1. Законодавчо-нормативна база, що регулює професійну діяльність в

Україні…………………………………………………………..............................

5

1.2. Законодавчо-нормативна база, що регулює сферу підготовки кадрів за

професійними кваліфікаціями…………………………………………................

5

2. НАЦІОНАЛЬНИЙ КЛАСИФІКАТОР УКРАЇНИ ДК 003 «КЛАСИФІКАТОР

ПРОФЕСІЙ» (КП)……………………………………….............................................

6

2.1. Ключові характеристики КП: проблеми й шляхи їх рішення………………..... 6

2.1.1. Перехідний статус КП……………………………………………………... 6

2.1.2. Функції КП...……………………………………………………………….. 6

2.1.3.Напрями модифікації КП………………………………………………….... 7

2.2. Загальна інформація про КП……………………………………………………… 8

2.3. Процедура внесення змін до КП……………………………………………......... 11

2.4. Взаємозв'язок КП й ISCO…………………………………………………………. 12

3. ДОВІДНИК КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПРОФЕСІЙ

ПРАЦІВНИКІВ (ДКХП)…………………………………………................................

15

3.1. Загальна інформація про ДКХП………………………………………..……….... 16

3.2. Порядок розробки, узгодження, затвердження й впровадження на практиці

кваліфікаційних характеристик професій працівників………………………….

17

3.3. Виділення категорій професій, їх зв'язок з рівнями кваліфікацій, питаннями

оплати праці, соціального (пенсійного) страхування, атестації

кадрів…………………………………………………………………...................

19

4. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК З

ДЕРЖАВНИМИ (ГАЛУЗЕВИМИ) СТАНДАРТАМИ ПРОФЕСІЙНО-

ТЕХНІЧНОЇ Й ВИЩОЇ ОСВІТИ…………………………………………………....

22

4.1. Загальна характеристика…………………………………………………………. 22

4.2. Взаємозв'язок кваліфікаційних характеристик з державними стандартами

професійно-технічної освіти………………………………………………………

25

4.3. Взаємозв'язок кваліфікаційних характеристик з галузевими стандартами

вищої освіти………………………………………………………………………..

26

5. СИСТЕМА ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ПІДГОТОВКИ КАДРІВ……………………………………........................................

26

5.1. Аналітичний огляд сфери підготовки кадрів у секторі формальної

освіти……………………………………………………………………….............

26

5.1.1. Підготовка кадрів у сфері вищої освіти…………………………….......... 26

5.1.2. Підготовка кадрів у професійно-технічних навчальних

закладах…………………………………………………………………....

27

5.1.3. Підготовка кадрів на виробництві та окрема інформація про робочу

3

силу………………………………………………………………………… 28

5.2. Переліки напрямків підготовки, спеціальностей з підготовки кадрів за

освітньо-кваліфікаційними рівнями…………………………………..................

29

5.2.1. Професійно-технічна освіта...………………………….............................. 29

5.2.2. Вища освіта...……………………………………………………................. 30

5.2.3. Підготовка кадрів на виробництві……………………………………....... 32

6. ВЗАЄМОДІЯ КП, КХ, ДКХП, ПРОФЕСІЙНО- І ОСВІТНЬО-

КВАЛІФІКАЦІЙНИХ СТАНДАРТІВ З НАЦІОНАЛЬНОЮ РАМКОЮ

КВАЛІФІКАЦІЙ. НОВІ ПІДХОДИ В ЦІЙ СФЕРІ…………………..………….....

33

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО МОДЕРНІЗАЦІЇ Й

АДАПТАЦІЇ КП, ДКХП, ОСВІТНІХ СТАНДАРТІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ

СИСТЕМИ КВАЛІФІКАЦІЙ……….....………………………………...........................

35

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………….. 38

Додаток 1. Перелік законодавчо-нормативних актів, що регулюють професійну

діяльність в Україні………………………................................................

38

Додаток 2. Перелік законодавчо-нормативних актів, що регулюють сферу

підготовки кадрів за професійними кваліфікаціями…………………….

39

Додаток 3. Коротка інформація про деякі нормативні документи України,

безпосередньо пов'язані із КП………………………................................

40

Додаток 4. Дефініції термінів і понять, що застосовуються у КП……………......... 41

Додаток 5. Перелік найменувань професійних й освітніх стандартів, розроблених

на основі компетентнісного підходу…………………………………….

42

5.1. Перелік найменувань проектів професійних стандартів,

розроблених на основі компетентнісного підходу за методикою

Мінсоцполітики України……………......................................................

42

5.2. Перелік професійних стандартів, включених до реєстру

(репозитарію) Федерації роботодавців України….................................

43

5.3. Перелік освітніх стандартів, розроблених на основі

компетентнісного підходу, включених до реєстру Федерації

роботодавців України……………………………......................................

44

Додаток 6. Приклади кваліфікаційних характеристик професій працівників……... 45

Додаток 7. Дефініції термінів і понять, що застосовуються в ДКХП………............ 49

4

ВСТУП

Питанням ефективної і якісної підготовки кадрів; оптимізації обсягів й освітньої-

кваліфікаційної структури прийому й випуску студентів/учнів у регіонально-галузевому

розрізі із прив'язкою до потреб міжнародного, національних і регіональних ринків праці;

формування умов для навчання (як академічного, так і професійного) дорослого населення

протягом всього життя; можливості зіставлення визнаних кваліфікацій у як можна більшій

кількості країн, що сприяє підвищенню регіональної й професійної мобільності робочої

сили; мінімізація втрат держави, роботодавців, платників податків й одержувачів освітніх

послуг від розбалансованої й низькоефективної діяльності провайдерів цих послуг і т. ін. –

приділяється дуже велика, першорядна увага з боку, якщо не всіх, то більшості країн світу.

Однією з найбільш перспективних у цьому напрямку за останнє десятиліття у ЄС і в

багатьох інших країнах, стала методика підготовки кадрів через результати навчання,

заснована на компетентнісному підході. Ця методика припускає визнання кваліфікацій

різних типів, отриманих через різні форми освіти та навчання (формальна, неформальна,

самостійне (спонтанне, інформальне) навчання) у чіткому, прозорому й підтверджуваному

процесі оцінювання наявних знань, умінь, навичок, здатності застосовувати їх на практиці,

як того вимагають професійні стандарти.

Це й визначило мету проведеного дослідження – вивчення існуючої в Україні

практики формування, використання, визнання (оцінювання) професійних кваліфікацій і

пошук напрямків їх модернізації відповідно до вимог Національної системи кваліфікацій.

Для виконання поставленої мети передбачене вирішення таких завдань:

аналіз існуючої професійно-кваліфікаційної системи;

аналіз існуючої освітньо-кваліфікаційної системи;

вивчення взаємодії з підготовки, визнання (оцінювання) і використання професійних

кваліфікацій провайдерами освітніх послуг і представниками сфери праці;

дослідження вітчизняних практик інноваційного спрямування стосовно розробки

професійних й освітніх стандартів нового типу;

вивчення реального стану справ щодо застосування на практиці Національної рамки

кваліфікацій;

розробка пропозицій стосовно модернізації існуючої в Україні «системи кваліфікацій» у

контексті європейського, закордонного й іншого міжнародного досвіду реформування.

Звіт підготовлений Мельником Сергієм Вікторовичем, кандидатом економічних наук,

доцентом, Заслуженим економістом України, позаштатним консультантом Комітету

Верховної Ради України з питань науки й освіти й Арьєном Деєм, старшим фахівцем із

системи кваліфікацій Європейського фонду освіти.

Звіт складається з 6 розділів й 7 Додатків. Статистична інформація в ньому

представлена в 7 Таблицях. Всі статистичні дані, норми, положення взяті з офіційних

джерел, доступної довідкової, науково-дослідної, аналітичної літератури, окремих

попередніх досліджень ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України, до

яких існує офіційний доступ. У багатьох випадках статистична інформація збиралася,

узагальнювалася й розраховувалася автором дослідження, за вірогідність якої він несе

відповідальність.

Автор висловлює подяку профільним спеціалістам та фахівцям Мінсоцполітики,

МОН України, Федерації роботодавців України, окремих ВНЗ і закладів профтехосвіти,

деяких Всеукраїнських професійних асоціацій за надання консультацій і висловлені думки

стосовно вкрай важливої і не менш складної проблеми, якій присвячено це дослідження.

5

1. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1. Законодавчо-нормативна база, що регулює професійну діяльність в Україні

Слід зазначити, що окремого закону в Україні, який визначав би порядок, процедуру

формування й супроводу професійно-класифікаційної й професійно-кваліфікаційної систем,

немає.

Частково ці сфери регулюються державною системою стандартизації (насамперед,

Національним класифікатором України ДК 003 «Класифікатор професій» (КП)), частково –

окремими законодавчими й нормативними актами. Базовим законом для КП виступає Закон

України «Про стандартизацію» (нова редакція вступила в дію з 01.01.2015 р.).

Законодавчими актами, які визначають всеосяжний характер використання й

розробки кваліфікаційних характеристик професій працівників усіма суб'єктами

господарювання з їх прив'язкою до КП, виступає Кодекс Законів про працю України й Закон

України «Про оплату праці».

На цей проміжок часу в законодавчій базі країни фіксується понад 30 законів, які

посилаються на норми КП і Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників

(ДКХП).

Детальний перелік законодавчо-нормативних документів відповідного напрямку

представлений у Додатку 1.

1.2. Законодавчо-нормативна база, що регулює сферу підготовки кадрів за

професійними кваліфікаціями

Як й у попередньому випадку, в Україні відсутній окремий закон, що регулював би

підготовку кадрів відповідно до потреб ринку праці, визначав ключові підходи (критерії) з

оцінювання, визнання й використання кваліфікацій на практиці, формував вимоги, взяті із

кваліфікаційних характеристик і профстандартів, до освітньо-професійних програм,

відповідальність провайдерів освітніх послуг за якість останніх, підходи до опису

результатів навчання, стандартів (критеріїв) їх оцінювання в контексті компетентнісного

підходу тощо.

Ключовими законодавчими актами відповідного спрямування є Закони України: «Про

освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту» й «Про професійний

розвиток працівників». Більш докладний перелік законодавчо-нормативного забезпечення

сфери підготовки кадрів наведений у Додатку 2.

6

2. НАЦІОНАЛЬНИЙ КЛАСИФІКАТОР УКРАЇНИ ДК 003 «КЛАСИФІКАТОР

ПРОФЕСІЙ» (КП)

2.1. Ключові характеристики КП. Проблеми й шляхи їх вирішення

2.1.1 Перехідний статус КП

Аналіз практики використання КП в Україні за 20-літній період його функціонування

дозволяє зробити такі узагальнюючі висновки:

КП є перехідним національним стандартом (від планової до ринкової економіки) і

виконує 4 (з 8) невластивих країнам ЄС функцій. Представляється, що паралельно з

результативними реформами в Україні, насамперед щодо впровадження трьохрівневого

страхового пенсійного забезпечення, скасування нехарактерних соціально-трудових пільг, у

т. ч. за професійною ознакою, оцінювання й визнання професійних кваліфікацій за межами

навчальних закладів (кваліфікаційні/сертифікаційні центри), фінансово-матеріальної

відповідальності провайдерів за якість і результативність освітніх послуг і т. ін. – ці функції

будуть поступово «відпадати» через непотрібність;

на найближчі 5-10 років альтернативи КП не існує, що пов'язано, крім усього

іншого, з технічною модифікацією нормативно-трудової сфери кожного із суб'єктів

господарювання;

серед позитивних характеристик КП варто виділити:

- відкритість до змін, чіткість й оперативність, типовість і доступність для

Користувачів;

- високу економічну ефективність роботи фахівців, що здійснюють ведення КП у

масштабах країни;

- наявність у Користувачів можливості автономно деталізовувати, поєднувати й

продукувати спеціалізації від КП;

- адаптованість КП до практичного його використання й широкого застосування;

серед ключових недоліків слід зазначити те, що КП:

- містить (з технічних причин) майже половину застарілих професій (з позиції

застарілих технологій і процесів, які дотепер використовуються в Україні);

- донедавна (до моменту вступу в чинність норм нової редакції ЗУ

«Про стандартизацію») в офіційному форматі КП визнавався тільки в друкованому вигляді

(видавництва «Стандарти» й «Соцінформ»);

- не має персоніфікованого кодування, англомовних версій у найменуванні професій;

- «відірваний» від опису класифікаційних угруповань і номенклатури укрупнених

професій (за аналогією ISCO);

- не відокремлює професії від подібних робіт (професійних найменувань робіт), що

входять до них;

- номенклатура КП, незважаючи на проведену за попередні 5 років роботу, до кінця

так і не уніфікована. Орієнтовно, надалі підлягає укрупненню (інтеграції) близько 1/3

позицій КП, переважно – серед робітничих професій.

2.1.2. Функції КП

Серед основних функцій, покладених на КП, варто виділити наступні:

1. Класифікація професій (професійних найменувань робіт, посад) за

класифікаційними угрупованнями, що найбільш повно характеризує зміст, характер, вимоги

до кваліфікацій робіт з максимальним наближенням цієї професійної ієрархії до

міжнародного аналогу (ISCO-88). Слід зазначити, що до введення МОП нової редакції

ISCO-08, цю функцію КП виконував, тому що повна відповідність кодів (до 4 знаків)

спостерігалася в 85,0% випадків. Збіг у найменуваннях професій (посад, професійних

найменувань робіт) має місце в 1-6 розділах КП у більш ніж 70,0% випадків, тоді як серед

7

робітничих професіях у 7-9 розділах КП – менш 30,0% (через їх старіння, обумовлене

використанням застарілих виробництв, устаткування й технологічних процесів).

2. Застосування при проведенні статистичних обстежень, насамперед,

Всеукраїнського перепису населення. КП показав себе при цьому (2001 рік) досить

ефективним механізмом для визначення інтерв'юерами трудової (професійної)

приналежності респондентів. Для більш оперативної роботи Міністерством статистики

України разом із НДІ соціально-трудових відносин були розроблені Алфавітний і

Систематизований переліки професій з відповідними інструкціями з підбору підходящих

найменувань і рішенню спірних (з позиції ідентифікації) питань.

3. Застосування при проведенні міжнародних зіставлень, у т. ч. під час визнання

(визначення) професійних кваліфікацій трудових мігрантів. Ця функція КП реалізується без

певних труднощів. За 20-річний період його існування було тільки 8 звернень МЗС України

за роз'ясненнями, що свідчить про порівнянність КП, так як раніше вже відзначалося, що на

рівні 4 знаків він на 85,0%, а на рівні 3 знаків – на 95,0%, відповідає класифікації занять

ISCO-88.

4. Відповідність найменувань посад, професій, професійних найменувань робіт

записам у штатних розписах і трудових книжках працівників підприємств, організацій,

закладів, установ всіх форм власності. Ця норма закріплена законодавчо. Записи до трудової

книжки регламентуються Інструкцією «Про порядок ведення трудових книжок на

підприємствах, в установах й організаціях».

5. Відповідність найменувань посад, професій, професійних найменувань робіт

Спискам: виробництв, робіт, професій, посад і показників, які надають право на пільгове

пенсійне забезпечення; посад, які надають право на скорочений робочий тиждень, додаткові

відпустки; посад працівників сфери охорони здоров'я, педагогічних і науково-педагогічних

працівників, наукових співробітників і т. ін. Більшість запитів, пов'язаних з регламентацією

пільгового пенсійного, у т. ч. за вислугу років, пільгового зарплатного забезпечення

(надбавки за профільний стаж, за ненормований робочий день, за роботу в особливих умовах

(вахтовий метод, сезонний характер) і т. ін., орієнтується на ідентифікацію найменувань

професій у відповідному переліку відносно КП. (Додаток 3).

6. Використання як бази даних при аналізі зайнятості населення й ринку праці в

професійному розрізі, визначенні потреби в підготовці кадрів для формування відповідного

державного замовлення.

7. Запис в дипломах (інших документах про освіту) професійних кваліфікацій через

найменування професій (професійних найменувань роботи), виписаних у КП. Із прийняттям

в 2014 році нової редакції ЗУ «Про вищу освіту» ця норма, як правило, не буде

застосовуватися стосовно дипломів про вищу освіту, що видаються вищими навчальними

закладами (з 2016 року), але повинна бути обов'язково виписана у додатках до дипломів

європейського зразка (Diploma Supplement) й ін. Слід зазначити, що це питання вимагає

більше чіткого законодавчого врегулювання.

8. Використання як інструменту формування реєстру (переліку, класифікації)

професійних класифікацій, з визначенням рівнів Національної рамки класифікацій. Ця

діяльність в Україні перебуває на початковій стадії.

2.1.3. Напрямки модернізації КП

Основні напрямки модернізації КП полягають у наступному:

розробка й впровадження на практиці нової редакції КП, за структурою, кодуванням,

номенклатурою, описом максимально наближеною до ISCO-08;

виділення в окрему частину КП переліку професій, наявність яких обумовлена

тимчасовою необхідністю;

виділення окремим кодуванням (додатковим знаком) позицій, за якими має місце

більший ступінь ідентичності з міжнародними кваліфікаціями;

8

виділення окремим кодуванням (знаком, літерою, введенням окремої графи,

виписуванням в описовій частині) професій, за якими випитане професійне навчання

(повні кваліфікації);

вивчення питання про введення додаткової графи в КП із проставленням у ній (де це

можливо й/або необхідно) рівня Національної рамки кваліфікацій;

вивчення питання щодо виділення в новій версії КП окремого додатку з угрупованням

повних професійних кваліфікацій і перехідних таблиць до інших додатків КП. У цьому

випадку мова йде про виділення найменувань професій (економіст, актуарій, адвокат і

т. ін.), а не спеціалізацій до них (економіст з праці, економіст з ціноутворення),

випитаних на вітчизняному ринку праці.

2.2. Загальна інформація про КП

КП був підготовлений замість Загальносоюзного класифікатора професій працівників

і тарифних розрядів відповідно до Постанови КМУ від 04.05.1993 р. «Про Концепції

побудови національної статистики України й Державної програми переходу на міжнародну

систему обліку й статистики». КП був побудований на базі вітчизняної й міжнародної

нормативної бази, розроблений НДІ соціально-трудових відносин разом з Мінпраці,

Мінстатистики, Держстандартом України, Інститутом української мови НАН України й НДІ

статистики.

В основу розробки КП були покладені такі джерела:

Міжнародна стандартна класифікація занять (ISCO-88);

Міжнародна стандартна класифікація занять країн Євросоюзу (ISCO-88 (COM);

Міжнародна стандартна класифікація освіти (ISCED-97);

Конвенція МОП 160 « Про статистика праці»;

ДСТУ 1.2-03 «Державна система стандартизації України. Порядок розробки

стандартів». ДСТУ 1.5-93 Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення й змісту

стандартів;

КНД 50-011-93 Основні положення й порядок розробки стандартів з термінології й

ін.

Дворічна розробка КП супроводжувалася суцільним узгодженням номенклатури із

профільними центральними органами влади, проводилися термінологічні й змістовні

експертизи, у т. ч. з боку експертів МОП, представників США й Канади.

КП вступив у дію з 01.01.1996 року й став третім національним класифікатором із

серії 18 (за станом на сьогоднішній день) державних класифікаторів.

Дефініції термінів і понять, що застосовуються в КП, розкриті в Додатку 4.

КП складається із вступної частини, опису розділів, класифікації професій, Додатку А

(систематизація професій за кодами), Додатку Б (систематизація професій за абеткою),

Додатку В (похідні слова й механізм створення деталізованих найменувань професій). КП,

як й ISCO, складається і з 9 розділів. Структурна ієрархія КП наведена в Таблиці 1.

Таблиця 1

Структурна ієрархія КП

Найменування ієрархічних угруповань та їх кількість, од.

Розділи Підрозділи Класи Підкласи Групи

9 30 101 473 161

9

За станом на 01.07.2015 р. до КП входило 8856 найменувань професій, посад і

професійних найменувань робіт, які за Розділами розподілилися таким чином (Таблиця 2).

Таблиця 2 Розподіл позицій КП за його Розділами, окрема інформація

у розрізі Розділів КП

Найменування

Розділів КП

Кількість професій

(посад і т. ін.)

Питома вага

Розділів КП, %

Питома вага

зайнятих у розрізі Розділів КП, %

Питома вага безробітних,

%*

Питома вага працівників,

що підвищили кваліфікацію,

%

1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)

1218 13,8 7,6 10,6 16,4

2. Професіонали 1100 12,4 14,9 8,7 47,5

3. Фахівці 942 10,6 11,3 9,6

4. Технічні службовці 205 2,3 3,2 5,5 2,8

5. Працівники сфери торгівлі й послуг

161 1,8 15,3 14,8

33,3

6. Кваліфіковані робітники сільського й лісового господарств, риборозведення й рибальства

73 0,8 0,9 4,8

7. Кваліфіковані робітники з інструментом

1321 14,9 12,0 11,6

8. Робітники з обслуговування, експлуатації й контролю за роботою технологічного устаткування, збірці устаткування й машин

3336 37,7 11,1 19,7

9. Найпростіші професії 500 5,7 23,7 15,0

Усього 8856 100,0 100,0 100,0 100,0

*Дані за станом на 2013 рік

Аналіз показників Таблиці 2 свідчить про те, що згруповані в КП професійні

найменування робіт надмірно деталізовані в Розділі 8 «Робітники з обслуговування,

експлуатації й контролю за роботою технологічного устаткування, збірці устаткування й

машин», що передбачає їх укрупнення (інтеграцію) надалі з позиції техніко-технологічного

відновлення виробництва.

Про досить низький попит економіки країни на висококваліфікованих робітників

свідчить статистика – майже 40,0% зайнятих на робочих місцях з переважно ручною працею

(Розділ 9 «Найпростіші професії» (23,7%) і Розділ 5 «Працівники в сфері торгівлі й послуг»

10

(15,3%)). Підтвердженням цього висновку служить те, що тільки третина осіб, які пройшли

підвищення кваліфікації в 2013 році, припадала на робітників.

Попередній аналіз, проведений автором у процесі цього дослідження, показує, що в

КП 8856 професійних позицій за функціональною структурою розподілені таким чином

(Таблиця 3).

Таблиця 3

Розподіл професій (посад, професійних найменувань робіт), виписаних у КП, у

функціональному розрізі

Найменування функціонального

професійного угруповання

Кількість позицій

(одиниць)

Розподіл за Розділами КП,

одиниць Посади 1415 1102 - розділ 1

206 - розділ 2

103 - розділ 3

5 - розділ 4

Професії (професійні «повні»

кваліфікації)

1060 461 - розділи 1-4

599 - розділи 5-9

Службовці 202 202 - розділ 4

Професійні найменування робіт

(професійні «часткові» кваліфікації)

6179 1399 - розділи 1-4

4780 - розділи 5-9

Усього 8859 -

Питома вага професій у загальній номенклатурі КП становить 12,0%. Із загального

масиву КП застарілими, але такими, що використаються в окремих (можливо й в одиничних

випадках) виробництвах , виступає 3200 позицій або 36,2%, серед яких на робітничі професії

й професійні найменування робіт припадає 2988 позицій або 55,4% від загальної

номенклатури 5-9 Розділів КП (5391 одиниця).

За період дії КП (з 1996 по 2015 р.) до нього 11 Змінами були внесені такі позиції:

виключене 581 найменування, серед них такі, що застаріли й не використаються на

практиці -169 позицій;

змінено коди КП - 332 позиції;

змінено найменування 568 професіям (посадам, спеціалізаціям);

внесене 1391 найменування нових професій (посад або професійних найменувань

робіт).

У цілому за цей період КП мав 3 редакції видання (1995, 2005, 2010 р.). З

урахуванням технічних виправлень і наближення до вимог ISCO (відхід від 5 знаків в 7-8

Розділах КП, виключення в найменуваннях категорій, де це можливо, і т. ін.), у цілому

Класифікатор мав близько 20 тис. позицій змін.

Останню Зміну № 2 до КП було затверджено Мінекономрозвитку України

18.11.2014 р. Вона вступила в дію 01.03.2015 р. На черзі чергова зміна до КП, де

передбачається (за станом на 01.09.2015 р.). 96 змін, з них – включення 72 нових

найменувань, у т. ч. для сфери банківської справи, IT-технологій, оборонно-промислового

комплексу й т. ін.

Ініціатори внесення 1391 найменування нових професій (посад або професійних

найменувань робіт) за функціональною ознакою розподілилися таким чином:

профільні центральні органи виконавчої влади – 986 позицій (70,9%);

навчальні заклади (через центральний орган виконавчої влади) – 205 (14,7%);

Всеукраїнські об'єднання роботодавців – 32 (2,3%);

Всеукраїнські професійні асоціації – 56 (4,0%);

великі підприємства – 29 (2,1%);

11

ДУ НДІ соціально-трудових відносин у частині приведення КП у відповідність до

ISCO і виправлення технічних помилок – 83 (6,0%).

Слід зазначити, що питома вага роботодавців у кількості ініціатив із внесення змін до

КП значно вище, тому що більшість пропозицій профільних центральних органів виконавчої

влади стосувалися номенклатури виробничого рівня.

Серед центральних органів виконавчої влади за обсягами й темпами відновлення

варто виділити Мінінфраструктури, МОН, Мінпромполітики (ліквідоване), МінАПК,

Міністерство внутрішніх справ України, серед Всеукраїнських об'єднань роботодавців -

Український союз промисловців і підприємців, серед Всеукраїнських професійних асоціацій

- Союз дизайнерів, серед навчальних закладів - Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Національний

технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та ін.

Необхідно відзначити той факт, що ключовими проблемами щодо внесення змін до

КП є:

відсутність чіткої взаємодії соціальних партнерів із профільними центральними

органами виконавчої влади в частині єдиного підходу щодо модернізації

галузевої номенклатури професій і посад;

досить виражена динаміка реформування, реструктуризації, ліквідації

центральних органів виконавчої влади, що ускладнює профільним

підприємствам роботу з ними;

недостатня поінформованість Користувачів КП із процедурних питань, у т. ч. у

зв'язку з ліквідацією Держстандарту України;

відсутність доступної офіційної електронної бази КП і механізму публічного

ознайомлення з ним;

згортання в Україні більшості профільних наукових, методичних,

інформаційних центрів професійно-класифікаційної спрямованості при

відсутності альтернативних провайдерів цих послуг.

2.3. Процедура внесення змін до КП

Ведення КП на державному рівні регламентується ДСТУ 3739 «Положення про

ведення Національного класифікатора України ДК 003 «Класифікатор професій».

Норми цього Положення припускають, що підставою для змін КП служать:

зміни відповідних законодавчих і нормативних актів;

зміни в ISCO, у т. ч. прийняття її нової редакції;

обґрунтування профільних центральних органів виконавчої влади, об'єднань

роботодавців, професійних співтовариств, інших зацікавлених сторін, у т. ч.

підприємств, організацій й установ (Користувачі);

удосконалення КП у зв'язку зі змінами, які відбуваються на вітчизняному й

міжнародному ринках праці.

Процедура внесення пропозицій щодо змін до КП в укрупненому вигляді полягає в

наступному:

користувачі проводять дослідження, у т. ч. функціональний аналіз видів робіт,

які відсутні в КП, вивчають коло й складність завдань, обов'язків, вимог до працівників,

зіставляють ці вимоги з існуючими аналогами (щоб уникнути дублювання), формують

порівняльну таблицю. У випадку відсутності можливості адаптації нових трудових функцій

до наявним у КП, Користувач готовить обґрунтування необхідності введення нової,

виключення застарілої, зміни найменування або кодування існуючої професії, розробляє

проект кваліфхарактеристики (на нову професію) і направляє матеріали (разом з

порівняльною таблицею) органам, відповідальним за ведення КП;

12

всі роботи, пов'язані з веденням КП, у т. ч. надання роз'яснень, покладені на

Мінсоцполітики України і його профільну установу – ДУ НДІ соціально-трудових відносин.

Інститут, одержавши пропозиції від Користувачів, у тижневий строк проводить експертизу

матеріалів на їх відповідність нормам КП і включає пропозиції до проекту чергових Змін до

КП. У випадку невідповідності матеріалів установленим вимогам, вони направляються на

доопрацювання, вивчаються безпосередньо на робочих місцях з новими трудовими

функціями й т. ін.;

проект чергових Змін до КП, як правило, наприкінці року подається на

узгодження в Мінсоцполітики України, а після доопрацювання – на спеціалізовану й

термінологічну державні експертизи в органи стандартизації, після доробки – на

затвердження в Мінекономрозвитку України. Період від формування, узгодження,

експертних оцінок проекту Змін до КП до його затвердження становить у середньому 14

місяців. Бувають випадки (залежно від обсягу й номенклатури нових професій), коли

протягом одного календарного року приймається 2 Зміни до КП.

Проведення всіх видів робіт з ведення КП здійснюється за рахунок коштів

державного бюджету. Безпосереднє виконання цих робіт здійснює 10 фахівців (6 – в

Інституті, 2 – у Мінсоцполітики, 2 – у Мінекономрозвитку). У середньому протягом року

цими фахівцями дається більше 350 письмових й 2,5 тис. телефонних (у ЗМІ, на сайтах),

консультацій Користувачам і фізичним особам.

З липня 2014 року (коли відбулося погіршення, а надалі – припинення

функціонування ДУ НДІ соціально-трудових відносин у м. Луганську через воєнні дії й не-

підконтрольність цієї території Україні) діяльність з ведення КП ускладнилася, а основне

навантаження лягло на Мінсоцполітики України.

Слід зазначити те, що українським законодавством передбачена адміністративна

відповідальність роботодавця за помилкові записи (або їх відсутність) у трудових книжках,

невірне складання штатного розпису й т. ін. Ці питання регулюються ст. 14, ст. 41, ст. 41-2

Кодексу України про адміністративні правопорушення, а штрафи коливаються в межах 15-

50 й 50-100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проведені в 2006-2008 рр. Держінспекцією праці України вибіркові перевірки

роботодавців підприємств всіх форм власності у всіх регіонах країни показали, що питома

вага істотних порушень норм КП складала 16,0% підприємств. Переважно, це приватні

фірми сфери торгівлі й послуг, фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності,

фермерські господарства.

2.4. Взаємозв'язок КП й ISCO

Як ми вже відзначали раніше КП по 3 знакам класифікаційної ієрархії на 95,0%, а по 4

– на 85,0% відповідає ISCO-88. Такий підхід (через ISCO) дозволяє адаптувати

номенклатуру професій за формальними критеріями співвідношення до кваліфікацій і рівня

утворення. ISCO-88 й її нова редакція ISCO-08, як і КП, визначає для номенклатури

професій 4 кваліфікаційних рівні, пов'язані з рівнями утворення за ISED-97 (2013), рівнями

НРК (Таблиця 4).

Таким чином, ключовими змінами в кодифікації й «міграції» окремих професій при

прийнятті нової редакції КП, максимально наближеної до ISCO-08, буде перерозподіл

позицій номенклатури між 2 й 3 Розділами. Це обумовлено також прийняттям в 2014 році

нового ЗУ «Про вищу освіту», що виключає освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст»

(цей рівень розподілявся в КП між 2 й 3 Розділами), виводить за межі вищої освіти (з 5 на 4

рівень ISCED-2013) освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст», що

13

класифікувався на 3 рівні ISCO, вводить новий освітній ступінь «молодший бакалавр», що

не сприймається ані роботодавцями ,ані багатьма представниками ринку освітніх послуг.

Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок про те, що українська

класифікація професій виступає чітким орієнтиром для навчальних закладів у частині

визначення найменувань професійних кваліфікацій, формування освітніх професійних

програм, пов'язування освітніх ступенів, освітньо-кваліфікаційних рівнів , у т. ч. з ієрархією

КП.

Таблиця 4

Взаємозв'язок розділів ISCO - 88, ISCO - 08, КП із кваліфікаційними рівнями ISCO, рівнями освіти ISCED - 2013, рівнями НРК

Велика група ISCO-88, 08 Розділ КП

Кваліфікаційний рівень ISCO, рівень

освіти за ISCED- 2013, рівень НРК

Менеджери, старші посадові особи й законодавці

Вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)

3-4; 8; 7; 6; 5 7-9, 5-6 (в окремих

випадках)

Професіонали Професіонали * 4 8; 7; 6 7-8

Техніки й асоційовані професіонали

Фахівці ** 3 5 5-6

Клерки Працівники торгівлі й сфери послуг Кваліфіковані працівники сільського господарства й рибальства Ремісники й працівники споріднених професій Оператори й збиральники устаткування й машин

Технічні службовці Працівники сфери торгівлі й послуг Кваліфіковані працівники сільського й лісового господарств, риборозведення й рибного лову Кваліфіковані робітники з інструментом Робітники з обслуговування, експлуатації й контролю за роботою технологічного устаткування, збірці устаткування й машин

2 4; 3; 2 2-4, 5 (в окремих

випадках)

Найпростіші професії Найпростіші професії 1 1 1

Військові професії *** 1-4 1-8 1-9

*у КП до професій 2 Розділу висуваються вимоги до 7 й 8 освітніх рівнів ISCED (магістр і

доктор наук (філософія))

** у КП до професій 3 Розділу висувається вимога до 6 освітнього рівня ISCED (бакалавр)

*** в Україні так і не розроблений Розділ «0» «Військові професії»

14

Разом з тим, КП, як і ISCО, розглядає вимоги до формальної освіти й профпідготовки

тільки як один із компонентів виміру кваліфікаційного рівня носія професії й виносить їх у

розряд індикативних.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день роботи над розробкою, узгодженням,

затвердженням і т. ін. нової редакції КП, максимально наближеної до положень ISCO-08,

виконані на 70,0%, але у зв'язку із проблематичністю відновлення функціонування

профільної ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України – тимчасово

призупинені.

15

3. ДОВІДНИК КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПРОФЕСІЙ

ПРАЦІВНИКІВ (ДКХП)

Проведений аналіз цього напрямку дозволяє зробити декілька узагальнюючих

висновків:

Серед переваг у використанні КХ і ДКХП виступають:

o простота, прозорість і розуміння в користуванні;

o типовий характер структури, що дозволяє комбінувати безпосередньо на робочих

місцях різні трудові функції, деталізувати виробничу специфіку в посадовій і

робочій інструкціях;

o має місце прямий зв'язок з державними стандартами профтехосвіти й галузевими

стандартами вищої освіти. КХ виступають вхідною інформацією в ці стандарти в

частині вимог до компетенцій;

o має місце прямий зв'язок із КП;

o сформовано чіткі процедури ведення ДКХП, внесення в них змін і доповнень.

До недоліків віднесемо:

o застарілість (в окремих випадках), а також запозичення без функціонального

аналізу подібних розробок ближніх країн;

o відсутність, крім окремої групи робітничих професій, чіткого визначення видів й

обсягів робіт, трудових функцій, компетенцій, які можна було б оцінити;

o відсутність чітко виписаних на критеріальній основі вимог до категорій (розділів,

класів, рангів і т. н.). У більшості випадків, крім КХ на робітничі професії,

відсутній функціональний розподіл компетенцій між рівнями кваліфікацій (так

звана кваліфікаційна додана вартість);

o відносно низький рівень оновлення КХ, галузевих випусків ДКХП, втрата їхніми

розробниками профільних кадрів (установ), відсутність фінансових ресурсів;

o низька зацікавленість у модернізації КХ і ДКХП з боку роботодавців й їхніх

об'єднань, що пояснюється їхнім орієнтиром на розробку документів нового

покоління, адаптованих до міжнародної практики;

o згортання в Україні мережі центрів методичного супроводу питань організації й

нормування праці, проведення аналізу трудових функцій і потреби ринку праці в

робочій силі в професійному розрізі.

З урахуванням того, що на сьогоднішній день із 25 професійних стандартів,

розроблених Федерацією роботодавців України, СКМ, ДУ НДІ соціально-

трудових відносин й іншими зацікавленими сторонами (Додаток 5), жоден не

одержав (через відсутність формалізованої процедури визнання) статусу

«національного», кваліфікаційні характеристики повинні існувати на практиці до

моменту їх поступового заміщення (витіснення, доповнення) професійними

стандартами, розробленими на базі компетентнісного підходу. Залежно від уваги

(розуміння необхідності) уряду, обсягів законодавчого, інституціонального,

фінансового, кадрового й матеріально-технічного забезпечення процесу розробки

й впровадження на практиці профстандартів, буде потрібно від 5 до 10 років на

розробку приблизно 600 «повних» й 1400 «часткових» професійних кваліфікацій,

що користуються попитом на вітчизняному ринку праці.

16

3.1. Загальна інформація про ДКХП

ДКХП – це систематизований за видами економічної діяльності збірник описів

професій (посад, професійних найменувань робіт), які включені в КП. Він визначає перелік

основних робіт, властивих тій або іншій професії (посаді, професійному найменуванню

роботи), набір вимог до знань, умінь та і навичок, до рівня освіти, кваліфікації, виробничого

стажу роботи й (в окремих випадках) до особистісних компетенцій.

ДКХП є нормативним документом, обов'язковим у використанні в питаннях

управління персоналом на підприємствах, в установах й організаціях усіх форм власності й

видів економічної діяльності, а кваліфікаційна характеристика професії працівника (КХ)

носить у масштабах країни обов'язковий характер і виступає основою для розробки

роботодавцями посадових (робочих) інструкцій.

ДКХП складається з Випусків і Розділів випусків, згрупованих за основними видами

економічної діяльності.

Усього передбачена розробка 100 окремих випусків ДКХП, з яких 92 (за період з 1998

по 2014 рр.) було запроваджено в дію. До них увійшли КХ на 6021 професію (посаду,

професійне найменування роботи). Їх розробниками були:

центральні органи виконавчої влади, їх профільні науково-дослідні центри, великі

підприємства – 60 Випусків;

Центр продуктивності (м. Краматорськ), наукова установа до моменту призупинення

діяльності (2012 р.), що здійснювала координацію й експертизу професійно-

кваліфікаційної роботи. Підготовлено на замовлення центральних органів виконавчої

влади – 22 Випуски;

ДУ НДІ соціально-трудових відносин (на яку з кінця 2012 року покладено функції

Центру продуктивності). Підготовлено на замовлення центральних органів

виконавчої влади – 8 Випусків;

Всеукраїнські об'єднання роботодавців (Всеукраїнська організація Український союз

промисловців і підприємців) – 1 Випуск (№ 99 «Безпека господарської діяльності

підприємств, установ, організацій»);

Всеукраїнські професійні асоціації (Союз дизайнерів України) – 1 Випуск (№ 91

«Дизайн і дизайнерські роботи»).

Так і не розроблені (за весь період незалежності країни) галузеві Випуски ДКХП для

таких перспективних видів економічної діяльності, як:

Освітні послуги (був прийнятий в 2013 році, але відмінений в 2014 році)

Наукова діяльність

Інформаційно-телекомунікаційні технології

Туристична діяльність

Виробництво скла й виробів зі скла

Виробництво шкіри й виробів зі шкіри

Виробництво наочного приладдя

Парфумерно-косметичне виробництво.

Крім того, в Україні є ціла група видів економічної діяльності, де кваліфікаційні

характеристики професій працівників або вкрай застаріли, або відсутні, і не були включені

до Програми створення й постійного оновлення національних стандартів з праці й

класифікації професій на 2004 – 2007 рр. (Постанова КМУ від 18.03.2003 м за № 356).

До них належать:

Виробництво зброї і боєприпасів;

Карбування монет;

Виробництво космічних апаратів;

Діяльність у сфері супутникового електрозв'язку;

Операції з нерухомістю;

Оренда, прокат і лізинг;

17

Діяльність у сфері працевлаштування;

Діяльність у сфері оборони;

Діяльність громадських організацій й ін.

Як видно з переліку, ряд видів економічної діяльності стосується сфери безпеки, а

інші не мають чітко вираженої приналежності до центральних органів виконавчої влади. У

будь-якому разі, у майбутньому необхідна розробка або КХ або відразу ж – профстандартів

нового типу.

За станом на 01.09.2015 року з 8856 позицій, що входять до КП, розроблено й

включено до галузевих Випусків ДКХП 6021 кваліфікаційну характеристику (68,0%); не

вимагає розробки КХ – 351 професійне найменування робіт (похідні від базових, застарілі,

«найпростіші» (з низькою кваліфікацією) і т. ін.), вимагає – 2484, у т. ч. для сфери освіти –

49, науки - 34, IT-технологій - 23, туризму - 56 кваліфхарактеристик (усі розрахунки

зроблені автором).

Крім того, у ДКХП додатково розміщені 1542 кваліфхарактеристики професійних

найменувань робіт, утворених від базових професій у КП.

3.2. Порядок розробки, узгодження, затвердження й впровадження на практиці

кваліфікаційних характеристик професій працівників

За структурою КХ складається з таких розділів:

«Завдання й обов'язки», де наводяться типові професійні завдання, обов'язки й

повноваження для певної посади (професії, професійного найменування роботи),

посилання на галузь необхідних знань, вимоги до певного обсягу вмінь, навичок і

здатностей (компетенцій) ;

«Повинен знати», де наводяться основні вимоги до спеціальних знань, необхідних

для виконання відповідних завдань й обов'язків, а також знання законодавчих актів,

положень, інструкцій й інших нормативних документів, методів і засобів, які

працівник повинен уміти використовувати під час виконання покладених на нього

трудових функцій;

«Кваліфікаційні вимоги», де визначаються стосовно конкретної посади (професії,

професійного найменування роботи) у категоріальному розрізі вимоги до освітнього

й освітньо-кваліфікаційного рівня, до підвищення кваліфікації, мінімальні вимоги до

стажу роботи, при необхідності, особистісні вимоги (за станом здоров'я, статево-

вікові обмеження й ін.), вимоги до додаткової освіти, у т. ч. до сертифікованої (за

межами навчальних закладів) спеціальної професійної підготовки тощо.;

«Спеціалізація», де приводяться похідні найменування посад (професій, професійних

найменувань робіт), характеристики робіт, галузева приналежність й інші складові,

що описують особливості застосування цієї трудової діяльності;

«Приклади робіт», де для робітничих професій (професійних найменувань робіт)

наводяться конкретні найменування робіт та пов'язані з ними засоби і предмети праці

(устаткування, машини, інструменти). Цей розділ дозволяє оцінювати рівень

кваліфікації робітника шляхом визначення відповідності рівня його знань, умінь,

навичок і здатностей (компетенцій) висунутим трудовим нормам і нормативам;

«Має право», де для керівників і держслужбовців виписується коло певних типових

повноважень (нагляд, представницькі функції, доступ до одержання обмеженої

інформації й т. ін.), (приклади КХ наведені в Додатку 6).

У цілому КХ, що включені до ДКХП, використовуються для:

розроблення посадових (робочих) інструкцій працівників, які закріплюють їхні

завдання, обов'язки, права й відповідальність;

складання положень про структурні підрозділи, які визначають їх роль і місце в

системі управління підприємством (організацією, установою);

формування й регулювання ринку праці;

18

ведення документації про складання трудового договору (контракту), при

професійному просуванні, переведенні на іншу роботу, відстороненні від роботи й

т. ін.;

присвоєння нової кваліфікаційної категорії за результатами кваліфікаційної атестації

відповідно до оволодіння працівником повного обсягу знань, умінь, навичок і

здатностей;

організації навчально-виховного процесу в закладах освіти й на виробництві, де

готують працівників за професіями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

визначення кваліфікаційного статусу робітника, присвоєння й підвищення

кваліфікаційних розрядів (класів, інших категорій) за професією відповідно до

отриманих працівником знань, умінь, навичок й здатностей (компетенцій) в закладі

освіти або на виробництві за результатами кваліфікаційної атестації.

Посадова інструкція, що розробляється роботодавцем на підставі типової КХ на

кожну ідентичну посаду (професію, професійне найменування роботи), складається з таких

розділів:

загальні положення;

завдання й обов'язки;

права;

відповідальність;

повинен знати;

кваліфікаційні вимоги;

взаємини за посадою з іншими працівниками.

У робочій інструкції (для робітничих професій) додатково виписується розділ

«Приклади робіт».

Варто відмітити, що оновлення ДКХП нижче рівня внесень змін до КП. За період з

1998 року по теперішній час тільки 12 з 92 галузевих Випусків ДКХП перевидавалися, а

питома вага кваліфхарактеристик, які обновлялися за цей період, не перевищувала 10,0% від

загального числа затверджених.

Найбільше число змін (5) були внесені до Випуску 1, ведення якого закріплено за

Мінсоцполітики України.

Базовим документом для оновлення, розробки й впровадження на практиці як

галузевих Випусків СКХПР, так і окремих КХ, виступають Методичні рекомендації з

формування кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджені спільним

наказом МОН і Мінсоцполітики України від 16.12.2011 р., № 547/1438.

Методологічними основами формування цих документів є результати аналізу

відповідної трудової діяльності. Потенційними Розробниками (центральні органи виконавчої

влади, всеукраїнські й галузеві об'єднання роботодавців, професійні асоціації, суб'єкти

господарювання й ін.) і зміни, що відбуваються у вітчизняній і міжнародній професійних

сферах.

До них належать:

зміни (включення нових, перекодування або зміна найменувань існуючих професій

та ін.) у КП, які вимагають перегляду або розробки описової частини відповідної

трудової діяльності у вигляді КХ;

укрупнення професій, насамперед, робітників, обумовлене змінами в технології,

організації виробництва, праці й управління;

поява на вітчизняному ринку праці нових виробництв і закордонних (іноземних)

найменувань професій (менеджер, клінер, хендхантер, мерчендайзер й ін.), що

вимагає відповідного опису нових трудових функцій;

орган приймає відповідне рішення й направляє проект наказу про нього на

узгодження до Мінсоцполітики України. Останнє, за необхідністю, може направити

19

матеріали на зовнішню експертизу до профільної наукової установи – ДУ НДІ

соціально-трудових відносин;

після закінчення узгоджувальних процедур відповідальний орган поширює

затверджені матеріали Користувачам за галузевою ознакою;

внесення змін до Випуску 1 ДКХП «Професії працівників, які є загальними для всіх

видів економічної діяльності», й експертні роботи здійснюються Мінсоцполітики

України й ДУ НДІ соціально-трудових відносин за рахунок коштів державного

бюджету. При цьому враховуються результати моніторингу попиту та пропозиції на

вітчизняному ринку праці в професійному розрізі, вивчення техніко-технологічних

процесів на виробництві, змін характеру й складності праці й вимог до

компетентності працівників.

Процедура розробки, узгодження й затвердження КХ і ДКХП має такий вигляд:

зацікавлені Користувачі звертаються до профільного центрального органу виконавчої

влади, відповідального за розробку галузевого випуску ДКХП й/або до об'єднання

роботодавців галузевого рівня, й/або до всеукраїнської асоціації професійної

спрямованості із проханням про затвердження, внесення змін до КХ або галузевого

Випуску ДКХП;

відповідальний орган приймає відповідне рішення й направляє проект наказу про

нього на узгодження до Мінсоцполітики України. Останнє, за необхідністю, може

направити матеріали на зовнішню експертизу до профільної наукової установи – ДУ

НДІ соціально-трудових відносин;

після закінчення узгоджувальних процедур відповідальний орган поширює

затверджені матеріали Користувачам за галузевою ознакою;

Внесення змін до Випуску 1 ДКХП «Професії працівників, які є загальними для всіх

видів економічної діяльності», й експертні роботи здійснюються Мінсоцполітики України й

ДУ НДІ соціально-трудових відносин за рахунок коштів державного бюджету. Перевірки

роботодавців, проведені Держінспекцією праці в 2006-2008рр., показали порушення норм

ДКХП і КХ на близько 25,0% підприємств.

Дефініції ключових термінів і понять, що застосовуються в ДКХП, розкриті в

Додатку 7.

3.3. Виділення категорій професій, їх зв'язок з рівнями кваліфікацій, питаннями

оплати праці, соціального (пенсійного) страхування, атестації кадрів

У системі ДКХП стосовно категорій посад (професій, професійних найменувань

робіт), описаних у КХ, визначено:

ДКХП і КХ використовуються як базовий елемент організації оплати праці поряд зі

схемами посадових окладів, коефіцієнтами й т. ін., які разом формують тарифну

систему оплати праці в Україні;

тарифікаційні процедури регулюються Кодексом Законів про працю України,

ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про колективно-договірну роботу», Генеральним,

галузевими й регіональними угодами між сторонами соціального діалогу,

колективними й трудовими угодами (договорами) на виробничому рівні;

усі найменування посад (професій, професійних найменувань робіт) і їх категорій, що

використовуються в тарифній системі оплати праці працівників бюджетної сфери,

регулюються постановами КМУ й регламентуються Мінсоцполітики України, а в

недержавному секторі – через додатки до відповідних угод соціальних партнерів

певного рівня. Тарифікація за номенклатурою повинна бути ідентичною нормам КП і

ДКХП;

для професій (посад, професійних найменувань робіт) 2 Розділу КП «Професіонали»

визначено 4 категорії (рівні кваліфікації) – без вимог до стажу (первинна посада),

II категорія, I категорія, провідний. Для професіоналів, зайнятих на складних і

20

відповідальних роботах, застосовується 5 категорій (рівнів кваліфікацій) шляхом

додавання III категорії. В окремих випадках використовується категорія «головний»

(держслужба, наукова діяльність). У науковій сфері використовуються 4 категорії –

молодший, науковий, старший, головний науковий співробітник. Для позицій 3

Розділу КП «Фахівці» використовуються (у разі необхідності) 3 категорії – без вимог

до стажу (первинна посада), II й I категорії. В окремих випадках застосовується

категорія «старший». У 4 Розділі КП «Технічні службовці» використовують (у разі

необхідності) 2 категорії – без вимог до стажу роботи (первинна посада) і «старший».

В окремих випадках застосовується спеціалізоване категоріювання, наприклад,

оператор комп'ютерної верстки – 1 (вища), 2 й 3 (первинна посада) категорії.

Для робочих професій 5-8 Розділів КП застосовується розрядна тарифікація

(категоріювання). До 9 Розділу КП «Найпростіші професії», де акумульовані професії із

простими, як правило, фізичними трудовими функціями, тарифікація не застосовується. Для

більшості робітничих професій застосовується 6-ти розрядна тарифікація. Професії з

високим техніко-технологічним змістом праці, використанням автоматизованих і

робототехнічних систем (комплексів) потрапляють у 8-ми розрядне категоріювання, яке

починається, як правило, з 4-5 розрядів.

В окремих випадках розрядна тарифікація замінюється іншими кваліфікаційними

категоріями, наприклад, класи, рівні, ранги й т. ін. Відзначимо, що при такому

категоріюванні застосовується виділення переважно 3-х рівнів кваліфікації.

Слід зазначити, що категоріювання здійснюється на рівні КХ і ДКХП, а не КП.

Винесення категорій, розділів, класів за межі КП було здійснено в період з 2005 по 2010 рр.

для надання роботодавцю більших і оперативних можливостей для тарифікації робіт через

КХ і посадові (робочі) інструкції.

Процедура тарифікації категорій професій визначається Методикою оцінювання

складності праці працівників окремих професійних груп з метою розмежування рівнів

тарифної оцінки шкали кваліфікаційних розрядів, затвердженої наказом Мінпраці й

соціальної політики України (від 10.01.2006р. під номером 1).

Методологічні підходи оцінювання полягають у наступному:

визначення розряду складності робіт проводиться в розрізі ступеня їх механізації й

автоматизації (ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратні) з

оцінюванням факторів, що впливають на процес й організацію праці;

застосовується 4 групи оцінювальних факторів: технологічні (складність управління

засобами праці, складність предметів праці, складність технологічних процесів),

організаційні (широта комплексу виконуваних операцій/робіт, самостійність

робітника в процесі виконання робіт, відповідальність – матеріальна, за здоров'я й

життя) і специфічні фактори (фізичні й розумові зусилля, прямо пов'язані із

кваліфікацією й компетентністю робітника; важкі й шкідливі умови праці; умови

зовнішнього середовища, що впливають на вимоги до додаткових компетенцій

робітника);

проведений у розрізі технологічних процесів факторний аналіз у межах багатьох

емпіричних досліджень дозволив визначити питому вагу факторів оцінки складності

праці за типами трудових процесів. Простежується чіткий взаємозв'язок між

факторами оцінки складності праці за типами трудових процесів, наприклад, від

ручного до апаратного типу зростає питома вага технологічного фактору (з 53 до

64%), відповідальності (з 12 до 23%), тоді як організаційного й специфічних, навпаки,

знижується (з 28 до 10% і з 7 до 3% відповідно);

для чіткого розмежування рівня складності праці на основі емпіричних досліджень

були розраховані значення кваліфікаційного коефіцієнта складності праці в діапазоні

від 1,0 для 1 розряду до 3,10 для 6 розряду;

21

за допомогою множення питомої ваги факторів оцінювання за типами трудових

процесів на коефіцієнт складності праці виходить зведена таблиця бальної оцінки

коефіцієнтів складності праці в розрізі шести розділів у діапазоні від 100 до 310 балів;

цей підхід дозволяє визначити розряд (іншу категорію) діяльності працівника для

встановлення рівня тарифної оцінки його праці; визначити укрупнений рівень

тарифної оцінки при сполученні (інтеграції) робітничих професій; розробляти й/або

модернізувати кваліфікаційні характеристики, а надалі, і/або професійні стандарти

нового типу; визначати мінімальні й максимальні розряди за робітничими

професіями, виходячи з більш високого рівня складності праці;

розряд (інша категорія) робітника є показником рівня його кваліфікації як сукупність

знань, умінь, навичок, інших компетентностей, необхідних для виконання робіт

відповідної складності.

Слід зазначити, що через дескриптори рівнів НРК можна диференціювати тарифні

розряди робітника з відповідною професійною кваліфікацією, а саме:

2 рівень НРК – 1 розряд;

3 рівень НРК – 2-3 розряди;

4 рівень НРК – 4-6 розряди;

5 рівень НРК – 7-8 (в окремих випадках).

Подібним чином побудована й Методика оцінювання складності роботи керівників,

професіоналів і технічних службовців з метою визначення й диференціації рівня

кваліфікації, підготовлена Центром продуктивності Мінсоцполітики України. Ця методика

так і не впроваджена на практиці. Її методологічною основою є факторний аналіз, що

припускає оцінювання 5 груп факторів: характер роботи, зміст праці (30,0% – питома вага в

повному обсязі робіт); розмаїтість (комплексність) робіт (15,0%); самостійність (25,0%);

масштаб і складність управління (15,0%), додаткова відповідальність (15,0%), у розрізі 3

типів складності роботи.

22

4. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК З

ДЕРЖАВНИМИ (ГАЛУЗЕВИМИ) СТАНДАРТАМИ ТЕХНІЧНОГО-

ПРОФЕСІЙНОЇ Й ВИЩОЇ ОСВІТИ

Аналіз взаємозв'язку кваліфікаційних характеристик з освітніми стандартами

дозволяє зробити такі узагальнюючі висновки:

на сьогоднішній день офіційно не затверджений і не введений на національному рівні в

дію жоден профстандарт. Діючі КХ і КП, як перелік вимог і номенклатури, Закон

України «Про вищу освіту” здебільшого, ігнорує;

має місце виключення із узгоджувального процесу розробки стандартів вищої освіти

Мінсоцполітики України, як центрального органу, що здійснює державну політику в

сфері використання трудового потенціалу. Слід зазначити, що на сьогоднішній день

близько 60,0% найманих працівників відноситься до бюджетної сфери (освіта, наука,

культура, держслужба, збройні сили, інші силові структури, охорона здоров'я й ін.), до

яких галузеві об'єднання роботодавців (визначені Законом стороною ринку праці) не

мають прямого відношення;

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти перебуває в стадії

формування (у порушення п. 5.6.10 Розділу XV «Перехідні положення» ЗУ «Про вищу

освіту»);

на сьогоднішній день в Україні так і не поширилася загальноприйнята концепція

оцінювання за результатами навчання. Тільки окремі ВНЗ (КНУ імені Тараса

Шевченка, Київська й Львівська політехніки, «КРОК», Києво-Могилянська академія й

ін.) мають наробки відповідного напрямку.

не вирішені ключові методичні питання:

- МОН України не розроблена класифікація предметних (національних) компетенцій

для різних галузей освіти;

- не розроблені рекомендації з використання передових закордонних практик

формулювання результатів навчання;

- не переборена невідповідність вітчизняної освітньої термінології з європейськими

аналогами;

не сформована система і єдиний методологічний підхід до підготовки розробників,

оцінювачів і координаторів стандартів освіти, стандартів навчальних закладів, ЕКТС,

академічних і професійних кваліфікацій.

4.1. Загальна характеристика

Виходячи з норм вітчизняного законодавства сфери освіти, основою для розробки

державних стандартів професійно-технічного й галузевого стандартів вищої освіти

виступають положення кваліфікаційних характеристик професій працівників у частині

вимог до первинних посад (без наявності трудового профільного стажу).

На сьогоднішній день стосовно вищої освіти до 2016 року (відповідно до перехідних

положень ЗУ «Про вищу освіту» буде діяти норма, за якою професійну кваліфікацію

визначають, як і раніше, заклади освіти. У дипломах (інших документах про освіту)

виписується найменування кваліфікації відповідно до КХ і найменування «первинної

посади» у КП. В окремих випадках професійна кваліфікація визнається (сертифікується) за

межами освітньої установи уповноваженим на те органом.

23

Аналіз «первинних посад» у КП і ДКХП свідчить про те, що з 8856 позицій КП, після

виключення 1218 посад керівників, 3208 застарілих (у техніко-технологічному контексті)

професійних найменувань робіт, 500 позицій найпростіших професій (9 Розділ КП),

професій (професійних найменувань робіт), на які відсутні КХ, включаючи 56 позицій

менеджерів (управителів) і т. ін., для підготовки кадрів у формальній освіті за «первинними

посадами» є близько 3500 професійних кваліфікацій, з яких близько тисячі «повних»

(порівняних із професією), а інші – «часткові» (порівняні із професійними найменуваннями

робіт).

Взаємодія КП і КХ з освітніми стандартами передбачена через урахування їх

положень при розробці Державних стандартів професійно-технічної освіти за конкретними

робітничими професіями. Цей підхід регулюється відповідною методикою, затвердженою

наказом МОН України від 15.05.2013 р., № 511.

У методиці передбачена розробка освітньо-кваліфікаційних характеристик (ОКХ) на

базі кваліфікаційних характеристик професій (профстандарту), відображених у КП (РI2

п. 2.1). Крім ОКХ до Держстандарту також входять типовий навчальний план підготовки

(ОПП), типові навчальні програми за дисциплінами, виробничому навчанню й практикою,

система контролю отриманих учнями (слухачами) знань, умінь, навичок й інших

компетентностей і система атестації їхніх освітніх і професійних кваліфікацій (критерії

кваліфікаційної атестації випускників).

Подібна система прив'язування до вимог КП і КХ через ОКХ, ОПП, системи якості й

оцінювання, варіативної складової й т. ін. має місце й у сфері вищої освіти в розрізі

спеціальностей і рівнів (ступенів) вищої освіти.

Оцінювання (визнання) освітніх і професійних кваліфікацій випускників навчальних

закладів формальної форми освіти здійснюється в більшості випадків у закладах, де

надаються відповідні освітні послуги. Відповідно до чинного законодавства сфери освіти

цей процес відбувається у формі державних іспитів, захистів дипломних робіт на засіданні

державної екзаменаційної комісії, що створюється в кожному окремому навчальному закладі

за окремою спеціальністю із залученням зовнішніх представників із числа роботодавців,

наукових співробітників, профільних працівників і т. ін.

Слід зазначити, що існуюча система оцінювання (визнання) професійних кваліфікацій

уже давно є архаїчною, суб'єктивною, відірваною від реалій. Саме тут перебуває «слабка»

ланка в оцінюванні компетентності за результатами навчання у зв'язку з відсутністю чітких,

зрозумілих ринку праці, провайдерам освітніх послуг й їх одержувачам, стандартів

(критеріїв) оцінювання.

Поряд із цим, в Україні (в окремих випадках) застосовується зовнішнє оцінювання

(сертифікація) здобувачів професійних, у т. ч. визнаних у світі, кваліфікацій.

До групи таких регульованих професій можна віднести професії сфери: морського

транспорту (міжнародні професійні кваліфікації); авіаційного транспорту (міжнародні

професійні кваліфікації) – пілоти, диспетчера, залежно від типів літаків – стюарди й ін.;

фінансового аналізу й моніторингу; архітектурно-будівельних робіт (окремі фахівці й

керівники); юриспруденції (нотаріуси, адвокати); неруйнівного контролю; аудиторської

діяльності тощо.

Усього в Україні зовнішньому ліцензуванню (оцінюванню) професійної кваліфікації

підлягають 24 групи професій (посад), до яких входить близько 150 професій (близько 1,7%

від загальної номенклатури КП).

Якщо враховувати працівників морського транспорту, що працевлаштовуються за

кордоном за міжнародними професійними кваліфікаціями (близько 350 тис. осіб), то в

Україні є близько 0,5 млн. працівників із сертифікатами на регульовану професію (близько

4,5 % від загальної чисельності найманих робітників).

24

Крім того, має місце досить розповсюджена практика зовнішнього оцінювання

часткових професійних кваліфікацій, пов'язана, як правило, з допуском до особливо

небезпечних, важких і відповідальних видів робіт. Мова йде про питання, пов'язані з

ремонтно-обслуговуючими роботами в сфері електроенергетики, насамперед, на атомних

електростанціях, обслуговуванням електромереж з високою напругою, ремонтом ліфтів,

роботою на висоті, під землею, під водою й т. ін.

У цілому вдалося виявити понад 280 видів робіт (трудових функцій), що вимагають

зовнішнього оцінювання часткової (додаткової) професійної кваліфікації.

4.2. Взаємозв'язок кваліфікаційних характеристик з державними стандартами

професійно-технічної освіти

Державний стандарт професійно-технічної освіти (далі – ДС) як регулятор сфери

підготовки кадрів регламентується ст. 32 ЗУ «Про професійно-технічну освіту». Закон

визначає, що ДС – це сукупність державних вимог до змісту профтехосвіти, рівня

кваліфікації випускника закладів профтехосвіти (ЗПТО) і освітнього рівня вступників.

Визначено, що ДС розроблюється МОН України й затверджуються КМУ. ДС за

конкретними професіями розробляються на основі типового стандарту й затверджуються

МОН України після узгодження з Мінсоцполітики України й інших зацікавлених сторін. ДС

складається з освітньо-кваліфікаційної характеристики, навчального плану, навчальної

програми. Розробка цих документів відбувається за такою орієнтовною схемою: навчальний

заклад (їх група) або Департамент профтехосвіти МОН України ініціюють розробку ДС за

конкретною професією, визначають розробників, наприклад, Інститут профтехосвіти

Національної академії педагогічних наук України, які на базі кваліфікаційної

характеристики професії (якщо є в наявності – професійного стандарту), інших нормативних

документів сфери ринку праці, пропозицій навчальних закладів і т. ін. готовлять проект ДС.

Останній подається до Інституту інноваційних технологій і методів навчання МОН України

на експертизу. Після доробки за експертними зауваженнями проект ДС подається в

профільний Департамент МОН України. Далі МОН України подає проект ДС на узгодження

в спільний представницький орган сторони роботодавців і Мінсоцполітики України (у

частині його відповідності вимогам КП і ДКХП) – після проходження процедур МОН

України затверджує ДС і поширює його серед ЗПТО для використання на практиці.

Розробка ДС за конкретними професіями регулюється Постановою КМУ від

17.08.2002 р. №1135 «Про затвердження Державного стандарту профтехосвіти», Методикою

розробки держстандартів профтехосвіти за конкретними робітничими професіями (наказ

МОН України від 15.05.2015 р., №511), спільним наказом Мінпрацісоцполітики й МОН

України «Про впровадження Положення про відкрите професійно-технічне навчання на

основі модульної технології» (від 09.04.2002 р., №187/243).

4.3. Взаємозв'язок кваліфікаційних характеристик з галузевими стандартами

вищої освіти

Розробка галузевих стандартів вищої освіти (далі – ГСВ) була визначена ст. 13

попереднього ЗУ «Про вищу освіту» і визначала розробку на базі державних стандартів

За період з 2006 по 2014 рр. в Україні було розроблено, погоджено й затверджено:

392 державних стандартів профтехосвіти за конкретними професіями;

759 типових навчальних планів і програм (для підготовки на виробництві, за

професійними найменуваннями робіт, окремими категоріями професій і т. ін.).

Таким чином, МОН України розроблені й впроваджені на практиці стандарти й/або

їхні складові на 1151 професійну кваліфікацію, що становить 36,9% від загальної кількості

професій (професійних найменувань робіт), виписаних у Переліку ЗПТО.

25

вищої освіти (перелік напрямків і спеціальностей; перелік кваліфікацій; вимоги до освітніх й

освітньо-кваліфікаційних рівнів освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик (ОКХ),

освітньо-професійних програм підготовки (ОПП), засобів діагностики якості вищої освіти.

Крім цього, у сфері вищої освіти розроблялися стандарти ВНЗ (перелік спеціалізацій до

спеціальностей, варіативні частини ОКХ, ОПП і засобів діагностики, навчальні плани й

програми навчальних дисциплін).

Процедура розробки, узгодження й затвердження ГСВ подібна до процедури ДС за

конкретними робітничими професіями, але в ній на початковій стадії експертизу за галузями

знань і великими групами спеціальностей проводили науково-методичні комісії (близько

60), склад яких затверджувався МОН України.

Нормативною базою розробки ГСВ виступали «Комплекс нормативних документів

для розробки складових системи галузевих стандартів вищої освіти» (лист МОН України від

31.07.2008 р., № 1/9-484), «Порядок розробки, затвердження й внесення змін до галузевих

стандартів вищої освіти», затверджений Постановою КМУ від 05.09.2012 р., №847.

За період з 2006 по 2014 р. в Україні було розроблено, погоджено, затверджено й

запроваджено на практиці 458 ГСВ або 35,7% від загального числа напрямків підготовки й

спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший спеціаліст», «бакалавр»,

«спеціаліст» й «магістр».

26

5. СИСТЕМА ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ КАДРІВ

5.1. Аналітичний огляд сфери підготовки кадрів у секторі формальної освіти

5.1.1. Підготовка кадрів у сфері вищої освіти

Узагальнений аналіз підготовки студентів в Україні дозволяє зробити такі висновки:

тенденція постійного збільшення із середини 90-х років минулого сторіччя

чисельності студентів, обумовлена переходом України до спрощення доступності до

вищої освіти, насамперед, за рахунок згортання підготовки робітничих кадрів і

клерків у профтехучилищах і профколеджах (технікумах), починаючи з 2008 року, у

зв'язку з різким скороченням чисельності молодих людей відповідної вікової

категорії стала істотно знижуватися. Так, якщо з 1995 по 2008 р. чисельність

студентів збільшилася майже в 2,2 рази (до 2,8 млн. осіб), то до 2013 р. вона

знизилася на 0,5 млн .осіб;

охоплення населення України вищою освітою має тенденцію до постійного зростання

(за винятком 2010 року). За станом на 2012 рік цей показник (питома вага студентів у

чисельності населення в 5-річній віковій групі) становив в Україні 79,2%, що на

13 в. п. вище, ніж у середньому по ЄС. Подібна ситуація характерна для студентів, які

навчаються на 5-7 рівнях МСКО. Так, наприклад, чисельність «магістрів» і

«бакалаврів» на 10000 населення в 2013/2014 навчальному році зросла в порівнянні з

1995/1996 навчальним роком в 2,1 рази (до 379,3 осіб);

за формами навчання домінує денна форма (65,7%), а на заочну й вечірню форми

припадає 34,0 й 0,3% відповідно (2013/2014 навчальний рік). Таким чином, питома

вага учасників вищої освіти із числа зайнятого населення становить третю частину

сегмента, що є досить високим показником;

за галузями знань серед студентів переважають ті, хто входить в «соціальні науки,

бізнес і право» (38,3%), «інженерію, промисловість і будівництво» (21,1%),

«гуманітарні науки» (6,9%). Слід зазначити, що динаміка змін структури розподілу

студентів українських ВНЗів за галузями знань в 2001-2011 рр. істотно змінилася.

Має місце зростання студентів у галузі знань «соціальні науки, бізнес і право»,

істотне скорочення освіти у військовій сфері (за станом на 2013 рік);

питома вага студентів, що одержують кваліфікацію в приватних ВНЗ, становила в

2013/14навч.р. 9,3% (191,0 тис. осіб);

за показником «чисельність населення країни на один ВНЗ» Україна з 55 країн огляду

(ЄС, СНД, інші країни Європи) в 2013 р. посідала 37 позицію (306 ВНЗ на 44,57 млн.

осіб населення), випереджаючи такі країни як: Швеція, Німеччина, Великобританія та

ін., включаючи середній показник по Європі й СНД;

питома вага державних витрат на освіту в Україні досить висока (7,0% в 2012 році,

7,3% в 2013 році). На вищу освіту виділяється в останні 4 роки близько 2,0% ВВП, що

є дуже високим показником у порівнянні з ЄС (більше тільки в Данії, де в 2010 році

було 8,8% ВВП на освіту, а 2,4% – на вищу освіту);

з 2009 по 2013 рр. в Україні при впровадженні Додатку до диплому європейського

зразка третина ВНЗ (100 одиниць) видала 17 тисяч Diploma Supplement;

співвідношення частини студентів, які навчаються за рахунок державного й місцевого

бюджетів, і тих, хто оплачує освітні послуги самостійно, за останні 3 навчальні роки

коливалося в межах 43,4-47,3% до 52,3-56,2% з тенденцією до зниження

комерціоналізації вищої освіти;

пріоритетами у виборі контрактниками (платна форма навчання) спеціальності для

освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» були «Фармація» (87,9% від

загального числа студентів), «Право» (78,1%); на рівні «бакалавр» й «магістр» –

«Фармація» (98,5%), «Сфера обслуговування» (80,7%), «Ветеринарія» (79,5 %),

«Журналістика й інформація» (78,1%), «Економіка й підприємництво» (76,7%).

27

Найменш привабливими спеціальностями для контрактників виступали: «молодший

спеціаліст» – «Морська техніка» (1,7%), «Електроніка» (6,2%); «бакалавр» – «Фізико-

математичні науки» (5,7%), «Авіаційна й ракетно-космічна техніка» (5,8%);

у 2013 році вищу освіту в Україні одержали 793,5 тис. осіб, серед яких кваліфікацію

«магістр» – 94,7 тис. осіб або 11,9 %, «спеціаліст» – 214,7 тис. осіб або 27,1%,

«бакалавр» – 328,8 тис. осіб. або 41,4% й «молодший спеціаліст» – 155,6 тис. осіб або

19,6% відповідно. 36,6% «бакалаврів» подальше навчання закінчили, а інші вирішили

продовжити навчання на наступних рівнях вищої освіти;

із числа 576, 3 тис. випускників, які завершили навчання, найбільше число припадає

на галузь знань «Економіка й підприємництво» – 22,1%, найменше – «Право» – 7,3%,

«Медицина», «Педагогічна освіта», «Транспорт і транспортна інфраструктура»,

«Менеджмент» – від 4,5 до 4,2% . Слід зазначити, що реальне працевлаштування

випускників цих галузей знань (47,2% від загальної чисельності випускників країни)

за отриманою спеціальністю не перевищує 40,0%, а для економіко-правового й

управлінського напрямку – 20,0%;

в Україні з 10,3 млн. працівників (2013 рік) неповну й базову вищу освіту (молодший

спеціаліст і бакалавр) мали 23,6%, повну (спеціаліст і магістр) – 35,6% зайнятих.

Серед видів економічної діяльності за рівнем охоплення працівників з вищою освітою

«лідирували»: «Фінансова й страхова діяльність» (87,8%), «Діяльність у сфері

адміністративного й допоміжного обслуговування» (84,8%), «IT-технології» (76,3%).

Серед «відстаючих» варто виділити: «Сільське, лісове й рибне господарство» (32,1%),

«Транспорт, складське господарство, поштова й кур'єрська діяльність» (43,9%) і

«Будівництво» (47,0%);

питома вага осіб, які одержують вищу освіту відразу після закінчення школи, в 2012

та 2013 роках становила 66,9 й 66,0% відповідно від загальної чисельності

випускників шкіл відповідно.

5.1.2. Підготовка кадрів у професійно-технічних навчальних закладах

Аналіз сфери підготовки кадрів у закладах професійно-технічної освіти (далі – ЗПТО)

дозволяє зробити наступні висновки:

в Україні існує тенденція скорочення кількості ЗПТО й учнів у них. Порівняльна

статистика за станом на 01.09.2014 р. й 01.01.2015 р. чітко підтверджує цю

закономірність (Таблиця 5).

слід зазначити, що таке значне зменшення цих показників обумовлене, окрім іншого,

й впливом військово-політичної складової (анексією Криму й воєнними діями на

Донбасі).

Таблиця 5

Зміни в структурі ЗПТО

Найменування показника

Чисельність учнів, тис. осіб

За станом на

01.09.2014р.

За станом на

01.01.2015р.

Кількість ЗПТО, од., у т. ч. за структурою:

- структурні підрозділи ВНЗ, од.

- навчальні центри в пенітенціарній службі, од.

- навчальні заклади інших типів, які

представляють профтехосвіту, од.

- ЗПТО, од.

986/389,5

53/21,8

75/8,7

–

858/358,6

940/314,0

33/13,1

76/6,7

19/5,3

812/288,8

28

З 19 навчальних центрів, що з’явилися як нові структури у профтехосвіті, 9 – це

підрозділи обласних центрів зайнятості з підготовки/перепідготовки безробітних;

у загальній чисельності учнів ЗПТО й студентів ВНЗ країни в 2013 році

(2,9 млн. осіб) питома вага учнів ЗПТО становила 13,4%, студентів коледжів і

технікумів (ВНЗи І та ІІ рівнів акредитації) – 11,9%, а інші 74,7% – ВНЗ ІІІ й ІV рівнів

акредитації;

питома вага витрат на профтехосвіту становила 0,4% від ВВП (2000 р. – 0,9%);

із числа випускників 9-х класів загальноосвітніх шкіл поступили на навчання на 1

курс ЗПТО 16,2% (як й в 2000 р.);

чисельність учнів у ЗПТО у порівнянні з 1995 роком скоротилася в 1,4 рази, кількість

закладів – на 17,9%, навантаження учнями на 10000 осіб населення зменшилося з 108

до 86 осіб. Співвідношення чисельності студентів до чисельності учнів збільшилося з

1990/1991р. по 2013/2014 навчальний рік з 2,5 до 5,2 разів;

за галузевою ознакою 387 ЗПТО готують робітничі кадри для промисловості, 166 –

для будівництва, 143 – для сфери послуг, а 244 – для агропромислового комплексу;

в 2014 році випуск у ЗПТО становив 181,3 тис. кваліфікованих працівників й 40,9 тис.

слухачів із числа працюючого й незайнятого населення;

через півроку після працевлаштування випускників його рівень знижувався з 82,0%

(працевлаштованих за фахом) до 62,0-74,0%, а через 3 роки продовжувало працювати

за професією не більше 30,0%;

за видами економічної діяльності випускники ЗПТО працевлаштовувалися в:

промисловість – 28,5% від випуску; сферу торгівлі й громадського харчування –

17,0%, на транспорт – 15,0%, у житлово-комунальне господарство й побутове

обслуговування населення – 9,2%, сільське господарство –8,5% і т. ін.

5.1.3. Підготовка кадрів на виробництві й окрема інформація про робочу силу

Аналіз офіційної статистики дозволяє зробити наступні висновки:

має місце зниження чисельності працівників, навчених новим професіям (з 230,0 тис.

осіб. в 2011 р. до 196,9 тис. осіб в 2013 р.), а для такої форми як підвищення

кваліфікації відбувається зростання із 978,4 тис. осіб до 1020,9 тис. осіб відповідно.

Питома вага осіб, що одержали нову професію в 2013 р., становила 1,9% від

чисельності зайнятих, а тих, що підвищили кваліфікацію, – 9,9%;

у галузевому розрізі найбільше число працівників, які одержали нову професію в

2013 р., припадає на промисловість (80,1%) і транспорт, складське господарство,

поштову й кур'єрську діяльність (11,1%). Із числа осіб, які одержали нову професію

(всього 196,9 тис. осіб), 72,8% одержали її на виробництві (27,2% – у навчальних

закладах). Підготовка на виробництві домінує в галузях матеріальної сфери, тоді як у

нематеріальній переважає первинна підготовка в навчальних закладах;

з 143,3 тис. осіб, навчених на виробництві, індивідуальною формою було охоплено

51,9%, а інших (48,1%) – курсовою. З 53,6 тис. осіб, навчених у навчальних закладах,

на ЗПТО припадає 87,2%, 12,8% – на ВНЗ;

з 1020,9 тис. осіб, які підвищили кваліфікацію в 2013 р., 45,7% здійснили її на

виробництві, а інші (54,3%) – у навчальних закладах;

у галузевому розрізі підвищення кваліфікації переважало в промисловості (39,5%), у

сфері освіти (17,6%), охороні здоров'я (12,4%) і на транспорті (9,7%). Прив'язка виду

економічної діяльності до форми підвищення кваліфікації практично ідентична тій,

що простежується з підготовкою за новою професією;

у професійному розрізі з осіб , які підвищили кваліфікацію, на керівників припадає

16,4%, професіоналів і фахівців – 47,5%, технічних службовців – 2,8%, робітників –

33,3%, серед яких кожен 12-й підвищив кваліфікаційний розряд;

у 2013 році на 487,7 тис. безробітних припадало 47,5 тис. вільних робочих місць

(вакантних посад). У професійному розрізі безробітні й вакансії розподілилися в

29

такий спосіб: керівники, вищі державні службовці, менеджери (управителі) –

51,6 тис. осіб й 4,3 тис. од., професіонали – 42,6 й 8,1, фахівці – 46,7 й 5,4, технічні

службовці – 27,0 й 1,5, працівники сфери торгівлі й послуг – 72,0 й 6,3, кваліфіковані

робітники сільського й лісового господарств, риборозведення й рибальства – 23,3 й

0,7, кваліфіковані робітники з інструментом – 56,5 й 9,0, робітники з обслуговування,

експлуатації й контролю за роботою технологічного устаткування, збірці

устаткування й машин – 94,4 й 6,0, найпростіші професії –73,6 тис. осіб й 6,2 тис. од.

відповідно;

серед зареєстрованих безробітних повну вищу освіту мали 21,8%, базову й неповну

вищу освіту – 20,7%, професійно-технічну освіту – 36,1%, шкільну (різних форм) –

21,4%;

86,7 тис. громадян України, працевлаштованих за межами країни, при сприянні

ліцензованих агентств з працевлаштування (2012 р.) за рівнем освіти розподілилися

таким чином повна вища – 44,9%, базова вища – 12,7%, професійно-технічна –

25,6%; середня ( всіх видів) – 16,8%;

на фіксованому ринку праці України з 2009 по 2011 рр. спостерігалася тенденція

зростання абсолютної чисельності випускників навчальних закладів, які перебувають

на обліку в службі зайнятості, а з 2012 року – почалося зниження цього показника на

тлі того, що з 2010 року знижується чисельність випускників навчальних закладів

країни (з 654,7 тис. осіб до 612,9 тис. осіб в 2012 році або на 6,4%). Питома вага

безробітних випускників у загальній чисельності безробітних країни в 2012 р.

становила 18,3%. У структурі безробітних випускників на колишніх учнів ЗПТО

припадало 36,3% відповідно. Із числа безробітних випускників у 2012 р. було

працевлаштовано за сприяння служби зайнятості 11,1% колишніх учнів ЗПТО й

16,2% колишніх студентів ВНЗ;

за даними Держслужби зайнятості населення в 2013 р. в Україні було надано

профорієнтаційних послуг 4,2 млн. громадян, у т. ч. близько 1,5 млн. незайнятим,

проведено 402 тис. заходів.

5.2. Переліки напрямків підготовки, спеціальностей з підготовки кадрів за

освітньо-кваліфікаційними рівнями

5.2.1. Професійно-технічна освіта

На сьогоднішній день питання підготовки кадрів у навчальних закладах у розрізі

напрямків підготовки й спеціальностей для робітничих кваліфікацій регулюються

Державним переліком професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-

технічних навчальних закладах України, затвердженим Постановою КМУ від 11.09.2007 р.,

№1117 (далі – Перелік ЗПТО), а для фахівців, яких готують у ВНЗ – Переліком галузей

знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка пошукачів вищої освіти,

затвердженим Постановою КМУ від 29.04.2015 р., №266 (далі – Перелік ВНЗ).

Перелік ЗПТО був розроблений відповідно до норм ст. 31 ЗУ «Про професійно-

технічну освіту». Він визначає:

код секції (підсекції), код і назву розділів (групи, класу, підкласу) Національного

класифікатора України ДК 009 «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД);

назву професії (професійного найменування робіт) відповідно до Національного

класифікатора України ДК 003 «Класифікатор професій» (КП);

приналежність робітничих професій (розряд, клас, категорія, група) до первинної

професійної підготовки відповідно до атестаційного рівня ЗПТО, а також професійно-

технічного навчання на виробництві (у сфері послуг);

можливість перепідготовки за технологічно сумісними професіями і підвищення

кваліфікації в ЗПТО й на виробництві (у сфері послуг).

30

У Переліку ЗПТО розміщено 3116 професій (професійних найменувань робіт) або

35,0% від кількості всієї номенклатури КП й 55,7% від числа позицій Розділів КП із

робітничими професіями (5-9) і технічними службовцями (4).

До позитивних характеристик цього документа віднесемо те, що він:

охоплює широкий «світ» професій, тобто дозволяє провайдерам професійно-технічної

освіти робити вибір профпідготовки, виходячи з потреби вітчизняного (регіонального)

ринку праці;

є досить змістовним, тому що приводить у відповідність співвідношення професій із

КП, випусками ДКХП, розділами КВЕД, розподіляє категоріювання професій (розділи,

класи й т. ін.) за атестаційними рівнями ЗПТО. Перелік ЗПТО визначає рівень

кваліфікації (розряд) для перепідготовки за технологічно сумісними професіями і

підготовки на виробництві;

структурований в 3 частини (систематизація за кодами, за алфавітом, виділення

рекомендованих інтегрованих (укрупнених) професій);

у «Загальній частині» Переліку ЗПТО, крім іншого, виписані мінімальні вимоги до

випускників ЗПТО, у т. ч. за: віком, відношенням до переліків важких і шкідливих

умов праці, нормативними термінами навчання за програмами ЗПТО різних

атестаційних рівнів, базовою шкільною підготовкою й т. ін.

До недоліків Переліку ЗПТО віднесемо:

його архаїчність і низьку мобільність до змін в економіці й професійно-

класифікаційній сфері. За 7,5 років його існування до нього не вносилися зміни, тоді як

тільки до КП 4 Змінами й новою редакцією 2010 року було прийнято близько 3 тис.

нових позицій;

громіздкість документа з позиції відбору нових, випитаних ринком праці «професій

для навчання»;

наявність 78 погрішностей стосовно вимог КП;

включення десятків професій, віднесених до Розділу 9 КП «Найпростіші професії».

5.2.2. Вища освіта

«Перелік ВНЗ» прийнятий на заміну 17 постанов КМУ й 3 окремих переліків для

освітньо-кваліфікаційних рівнів «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» й

«магістр». У ньому за 27 галузями знань виділено 114 спеціальностей, що майже в 5 разів

менше, ніж у попередньому переліку (512 позицій для «магістрів»).

Важливість прийняття «Переліку ВНЗ» з позицій укрупнення й приведення у

відповідність до Міжнародної стандартної класифікації освіти ISCED (МСКО) – 2013,

наочно демонструють дані Таблиці 6.

Таблиця 6

Зіставлення міжнародної й вітчизняної структур підготовки фахівців з галузей знань і

спеціальностей (за станом на 01.01.2014 р.)

Найменування галузі

знань, навчальних

програм

МСКО-

2013,

од.

Вітчизняні переліки «молодших спеціалістів»,

«бакалаврів», «спеціалістів» й «магістрів»

Молодший

спеціаліст Бакалавр Спеціаліст Магістр

Розширена галузь знань 9 15 18 12 18

Галузі знань 25 40 48 78 48

Навчальні програми

(напрямки підготовки,

спеціальності)

106 291 142 337 512

31

Слід зазначити той факт, що попередні переліки були істотно відірвані від положень

вітчизняних стандартних класифікацій (Таблиця 7).

Таблиця 7

Невідповідність переліків напрямків підготовки й спеціальностей положенням КВЕД і

КП (за станом на 01.01.2014 р.)

Переліки напрямків

підготовки й

спеціальностей

Кількість невідповідностей

напрямків підготовки,

спеціальностей нормам КВЕД

Кількість невідповідностей

напрямків підготовки й

спеціальностей нормам КП

од. % од. %

Молодший спеціаліст 94 32,3 137 44,7

Бакалавр 27 19,0 67 47,2

Магістр 215 42,0 409 79,9*

Усього 336 35,6 613 64,9* *якщо застосувати механізм деталізації найменувань професій, виписаних у КП, то ці

показники невідповідності зменшаться в 2 – 2,5 рази

Виходячи з того, що відповідно до норм Розділу XV ЗУ «Про вищу освіту» (введеного

в дію 01.01.2014 р.) «Перехідні положення» набір студентів за освітньо-кваліфікаційними

рівнями «молодший спеціаліст» й «спеціаліст» буде здійснюватися до 2016/2017 навчального

року, а випуск студентів, які навчаються за напрямками підготовки й спеціальностями,

виписаними у попередніх переліках до 2018/2019 навчального року (бакалаври), розглянемо

недоліки Переліку ВНЗ разом з переліками, ним «скасованими»:

попередні переліки розроблені у відповідності зі ст.11 п.5 ЗУ «Про вищу освіту»

(попередній), яким передбачалося, що буде єдиний перелік, а не 3.

За період дії цього Закону (з 2002 по 2014 р.) МОН України в порушення ст. 12 так і

не був розроблений Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними

рівнями, що стало ключовою причиною розбалансування інтересів ринку праці й

ринку освітніх послуг;

«Перелік ВНЗ» у процесі укрупнення «втратив» цілий ряд сфер діяльності,

наприклад, наукову, як таку, зв'язок, спорт (поза галуззю знань «освіта») і т.д.;

перерозподіляє спеціальності за невластивими галузями знань, наприклад,

«маркетинг», «підприємництво, торгівлю й біржову діяльність» – в «управління й

адміністрування»; виділяє спеціальності, за якими відсутні професійні кваліфікації на

ринку праці, наприклад, «культурологія», «менеджмент соціокультурної діяльності».

Слід зазначити, що «Перелік ВНЗ» відповідно до норм п. 3 ст. 7 оперує

академічними, а не професійними кваліфікаціями, що створює проблемні ситуації з

визначенням (оцінюванням, визнанням) професійної кваліфікації за межами

навчальних закладів, тому що в Україні на сьогоднішній день відсутня (у більшості

випадків) практика (мережа центрів) незалежного зовнішнього оцінювання

результатів навчання , отриманих у формальній освіті.

5.2.3. Підготовка на виробництві

Нормативною базою підготовки кадрів на виробництві виступає Положення про

професійне навчання працівників на виробництві, затверджене спільним наказом

Мінпрацісоцполітики й МОН України від 26.03.2001 р. за №127/151 (Положення).

Ключовими нормами Положення виступають:

виділення формального й неформального навчання на виробництві;

32

визначення його видів: первинна профпідготовка, перепідготовка, підвищення

кваліфікації робітників, перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації,

стажування керівників, професіоналів і фахівців;

позначення форм підготовки (індивідуальна або курсова);

виклад ключових вимог до змісту, характеру, діяльності, особливостям

підготовки;

визначення кола педагогічних працівників, наставників, майстрів, вимог до їхньої

компетентності;

орієнтування на специфіку підготовки за тією або іншою професійною

кваліфікацією з урахуванням категорій професій (тарифікація за розрядами) та ін.

Іншим нормативним регулятором відповідного напрямку виступає Положення про

організацію навчально-виробничого процесу на виробництві, затверджене спільним наказом

Мінпрацісоцполітики й МОН України (від 27.12.2006 р., №500/861), де визначені:

планування навчально-виробничого процесу;

його організація;

облік навчальної роботи на підприємстві;

вимоги до педагогічних кадрів системи профпідготовки на виробництві;

контроль за навчально-виробничим процесом і документи про профтехосвіту.

Цей документ зорієнтований на організацію діяльності навчально-виробничих

центрів (комбінатів і т. ін.) і ЗПТО 1 атестаційного рівня. Питання оцінювання професійної

кваліфікації особи , яка вчиться (слухача) у ЗПТО, й працівника, залученого до формального

навчання на виробництві, регулюються Положенням про порядок кваліфікаційної атестації й

присвоєння кваліфікації громадянам, які одержують професійно-технічну освіту.

33

6. ВЗАЄМОДІЇ КП, КХ, ДКХП, ПРОФЕСІЙНО- І ОСВІТНЬО-

КВАЛІФІКАЦІЙНИХ СТАНДАРТІВ З НАЦІОНАЛЬНОЮ РАМКОЮ

КВАЛІФІКАЦІЙ. НОВІ ПІДХОДИ В ЦІЙ СФЕРІ

Проведений аналіз свідчить про те, що затверджена 23.11.2011 р. постановою КМУ

(№1341) Національна рамка кваліфікацій (НРК):

не використовувалася, у більшості випадків, на практиці й носила переважно

декларативний характер, що, безумовно, не сприяє процесу європейської інтеграції

освітнього простору країни;

відрізняється специфічними 0 й 9 рівнями від Європейської рамки кваліфікацій

(ЄРК), що, з одного боку цілком припустимо, але, з іншого, чітко не прив'язує їх

через описи (дескриптори) до 8-ми рівневої ЄРК. Крім того, дефініції, структура,

дескриптори рівнів НРК в окремих випадках відрізняються від аналогів ЄРК, що

стане проблематичним при її самосертифікації;

рішення органів влади по імплементації НРК у сфері ринку освітніх послуг і ринку

праці – частково реалізовані тільки в частині внесення окремих законодавчих норм у

ЗУ «Про вищу освіту» і ЗУ «Про освіту». У більшості випадків намічені цілі, у т.ч.

План заходів щодо впровадження НРК на 2012-2015р., затверджений спільним

наказом МОН молодьспорту й Мінсоцполітики України (від 20.04.2012 р., №488/225),

залишилися на папері. Не затверджені ні Стратегія розвитку національної системи

кваліфікації, ні Національна стандартна класифікація освіти;

як при розробці, так і після затвердження НРК, досить низьку активність проявляють

навчальні заклади, професійні асоціації, профспілки, представники малого й

середнього бізнесу, студентського самоврядування;

виходячи з десяти принципів (кроків) самосертифікації національних рамок

кваліфікацій, визначених директивними документами ЄС, вітчизняна НРК перебуває

на 3 сходинці, що порушує питання про її перегляд (з позиції майже 4- річної

«бездіяльності»).

Слід зазначити, що поряд із традиційними стандартами професійно-класифікаційної,

професійно- і освітньо-кваліфікаційної вітчизняних систем, іде активна діяльність із

впровадження нових підходів у цій сфері.

Найбільший обсяг роботи в цьому напрямку здійснює Спільний представницький

орган сторони роботодавців (СПО), а саме:

створено й працює Інститут професійних кваліфікацій;

створено й функціонують 5 галузевих рад із професійних кваліфікацій;

розроблено й затверджено Порядок розробки, затвердження й перегляду професійних

стандартів (рішення СПО від 23.01.2015 р.);

підготовлені й впроваджені на практиці 18 профстандартів на сучасні професії, у т.ч.

– на 5 нових професій (Додаток 5.2);

взято участь у розробці сферою профтехосвіти 78 Державних стандартів професійно-

технічної освіти за конкретними професіями, серед яких окремі підготовлені із

застосуванням компетентнісного підходу й результатів навчання (Додаток 5.3);

реалізуються на практиці напрямки спільної діяльності (Мінсоцполітики,

Держслужба зайнятості, МОН України) з оцінювання (визнання) неформальної освіти

й ін.

Важливою складовою у частині впровадження нових підходів у сфері підготовки

кадрів є формування її законодавчого забезпечення. Як ми вже відзначали раніше, ключові

положення про НРК, профстандарти внесені в ЗУ «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про

34

професійно-технічну освіту», «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії

їх діяльності» і т. ін.

У свою чергу, певна робота проводиться Мінсоцполітики України й

підпорядкованими йому установами:

розроблені й рекомендовані для використання на практиці (лист Мінсоцполітики

України від 20.04.2012 р. за №4382/0/14-12/13) Методичні рекомендації з розробки

професійних стандартів за компетентнісним підходом;

на базі цих Методрекомендацій розроблено 5 проектів профстандартів, затверджених

СПО, і 7 проектів профстандартів на нові професії, у т. ч. на «оцінювача професійних

кваліфікацій» (Додаток 5.1);

підготовлено проект Порядку розробки, узгодження, затвердження й супроводження

професійних стандартів, який після доробки за зауваженнями зацікавлених сторін

передбачається до кінця 2015 р. подати в КМУ на затвердження;

розроблено й впроваджується на практиці система визнання неформальної освіти (за

станом на 01.07.2015 р. приклади офіційного визнання за цією системою були

відсутні) і т. ін.

МОН України у свою чергу:

активно вносить пропозиції щодо змін законодавства в сфері підготовки кадрів, у т. ч.

щодо багатьох інноваційних для України питань. Це й створення Національного

агентства з оцінювання якості вищої освіти, і впровадження нового типу стандартів

вищої освіти, і «дефінізація» термінів (результати навчання, формальна й

неформальна освіта, самостійне (спонтанне, інформальне) навчання, типи

кваліфікацій і багато чого іншого);

і в сфері професійно-технічної, і в сфері вищої освіти, здійснює спроби виписування

методик з розробки освітніх стандартів за компетентнісним підходом, але вони

(спроби) поки не увінчалися успіхом.

35

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ Й ПРОПОЗИЦІЇ ПО МОДЕРНІЗАЦІЇ Й АДАПТАЦІЇ

КП, ДКХП, ОСВІТНІХ СТАНДАРТІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

КВАЛІФІКАЦІЙ

Проведений аналіз ситуації в Україні з функціонуванням «світу кваліфікацій»

дозволяє зробити 10 ключових висновків:

1. Професійно-класифікаційна (КП), професійно- (ДКХП, КХ) і освітньо- (Державні

стандарти професійно-технічної освіти за конкретними професіями, галузеві стандарти

вищої освіти, переліки спеціальностей) кваліфікаційна системи:

виконували й виконують певну роль на ринку праці й ринку освітніх послуг;

не розроблені в повному обсязі. Потрібна розробка: КХ на 28,0% професій

(професійних найменувань робіт, посад); Державних стандартів професійно-

технічної освіти за конкретними професіями на 60,1% позицій, розміщених у

відповідному Переліку; галузевих стандартів вищої освіти – на 64,3 % напрямків

підготовки й спеціальностей за «старими» 3 Переліками;

мають слабкий рівень взаємодії через досить узагальнений характер викладу

матеріалів у КХ, виписані у відриві від конкретних кваліфікаційних вимог до

компетенцій, у т. ч. за категоріями, а також через використання старої

методологічної бази побудови освітніх стандартів, не зорієнтованої на результати

навчання.

2. КП виконує 4 (із 8) функцій, не характерних для більшості країн ЄС. Його

«прив'язування» до записів у трудових книжках, пільгових списках на одержання

дострокової пенсії, скорочену тривалість робочого тижня, додаткові відпустки, записи

професійної кваліфікації в посвідченнях (дипломах, сертифікатах) про освіту й ін., свідчить

про те, що цей національний стандарт повинен буде «витягувати» додаткове навантаження

ще тривалий час.

3. КП вимагає оперативної адаптації до нової версії ISCO-08, що передбачає, крім

усього іншого, і включення в його описовій частині за всією ієрархією (від розділів до

груп), що дозволить поступово відходити від ДКХП нинішнього формату.

4. КП, як і ISCO, має 4 рівні кваліфікації, пов'язані з ISCED й у значній мірі з рівнями

Європейської й Національної рамок кваліфікацій. Варто розглянути питання про додаткове

кодування в КП (де це можливо) повних і часткових професійних кваліфікацій із вказівкою

інформації про рівні НРК.

5. ДКХП, будучи типовим описом професійної діяльності, дає можливість

роботодавцю через посадову (робочу) інструкцію розширити коло завдань, обов'язків і

вимог до працівника в обсязі до 50% випадків сполучення подібних трудових функцій.

Разом з тим, у КХ в основному відсутні структуровані за ключовими компетенціями вимоги

до знань, умінь, навичок і здатностей (компетенцій), які можна було б чітко оцінити на

практиці, насамперед, за кваліфікаційними категоріями, у першу чергу, професіоналів і

фахівців.

6. Оцінювання формальної й неформальної освіти проводиться, як правило,

безвідповідально й «формально». Система оцінювання застаріла, зберіглася ще із часів

СРСР. Поряд із цим у країні вже існує 25 груп, що поєднують близько 150 регульованих

професій, за якими здійснюється незалежне зовнішнє оцінювання (сертифікація)

професійних кваліфікацій. Надто важливо поширити цей досвід на інші життєво важливі

сфери трудової діяльності. Найцікавішим є досвід підготовки й визнання профкваліфікацій

моряків, представників професій льотного складу, архітекторів і т. ін.

7. В Україні ні професійно-стандартизаційна система, ні роботодавці, ні провайдери

освітніх послуг не готові до оцінювання (визнання) часткових кваліфікацій, насамперед, у

сфері формальної освіти. Слід зазначити, що нефіксоване визнання часткових кваліфікацій

на виробництві в країні носить досить масовий характер.

36

8. Серед інноваційних підходів у цьому напрямку останнім часом найбільшу

активність проявляє Спільний представницький орган сторони роботодавців, окремі

професійні асоціації. Разом з тим, через цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин,

результативність цієї діяльності, у т. ч. і щодо імплементації НРК, є недостатньою.

9. Державні органи управління в сфері праці й зайнятості за останнє десятиріччя

втратили інституціональну базу відповідного напрямку (згортання діяльності нормативних

центрів, інституцій з продуктивності праці й т. ін.). Важливість й актуальність реформування

системи підготовки кадрів, формування кваліфікованої робочої сили ставить на порядок

денний питання про підвищення ролі цих напрямків у діяльності Мінсоцполітики України й

Державної служби зайнятості.

10. Ринок освітніх послуг в Україні девальвувався за останні 20 років з «ринку

кваліфікацій» в «ринок дипломів». Відбувся істотний відрив від потреб ринку праці, відмова

від виробничого (прикладного) навчання, має місце закріплення в студентів/учнів у

найкращому разі знань, але ніяким чином не вмінь, навичок і здатностей (компетенцій).

У цьому контексті викликають крайню стурбованість останні реформи МОН України,

у т. ч. у законодавчо-нормативній сфері, які віддаляють ринок освітніх послуг від вимог,

інтересів, викликів і потреб ринку праці й економіки країни в цілому, у тому числі щодо

ефективної (на якісному рівні) підготовки кваліфікованих працівників.

Виходячи із проведеного дослідження, зроблених попередніх висновків і коментарів

щодо адаптації існуючої професійно-класифікаційної (КП), професійно- (ДКХП, КХ) і

освітньо- (Переліки спеціальностей, Державний (Галузевий) стандарт професійно-технічної

(вищої) освіти) кваліфікаційної систем до нових підходів, обумовлених НСК і НРК,

пропонується зацікавленим сторонам у визначений термін:

1) у частині методичного забезпечення:

розробити Методичні рекомендації з використання КХ при підготовці професійних

стандартів нового типу, передбачивши групування трудових дій у трудові функції,

визначення до них вимог у розрізі базових компетенцій (нормативна, професійна

(основна), соціальна (міжособистісна), управлінська, працеохоронна (включаючи й

інші види безпеки) і особистісна, з виділенням необхідних знань, умінь і навичок за

кожною із них;

розробити Методичні рекомендації з адаптації стандартів освіти до нових вимог КХ і

профстандартів через результати навчання й стандарти їх оцінювання;

провести інвентаризацію ДКХП, КХ і КП з позицій їх використання при розробці

стандартів нового типу;

використовуючи існуючу нормативну базу, розробити реєстр повних професійних

кваліфікацій за найбільш перспективними професіями (де це можливо) з їх розбивкою

за рівнями НРК, у тому числі, у розрізі кваліфікаційних категорій;

розробити перелік базових освітніх і професійних компетенцій, які носять наскрізний

характер у розрізі всіх/декількох/одного виду трудової діяльності;

підготувати, погодити й впровадити на практиці відповідно до прийнятої процедури

нову редакцію КП, у тому числі з використанням пропозицій, викладених у підрозділі

2.1.3 Звіту;

сформувати єдині (оптимальні для всіх зацікавлених сторін): методичні рекомендації

з розробки професійних стандартів, підготовлених на компетентнісній основі;

Порядок розробки, узгодження, супроводу професійних стандартів в Україні;

методичні рекомендації з підготовки стандартів вищої й професійно-технічної освіти,

розроблені відповідно до компетентнісного підходу; методологічні підходи щодо

розробки стандартів оцінювання професійних кваліфікацій (виділення їх окремо або

включення в професійний , або освітній стандарт). Направити погоджений матеріал

на затвердження до КМУ;

37

сформувати: а) переліки КХ за професіями, які можуть бути використані при розробці стандартів нового типу; б) перелік професій, на які не розроблені КХ, де можлива безпосередня розробка профстандартів; в) перелік освітніх стандартів, «придатних» для розробки нових стандартів, підготовлених на основі результатів навчання; г) перелік професійних кваліфікацій за узгодженою типізацією (повні, часткові, змішані, додаткові й т. ін.) із визначенням рівнів НРК, необхідних для підготовки кадрів за випитаними професіями, у тому числі й у сфері неформальної освіти; д) перелік регульованих професій, за якими буде здійснюватися зовнішня (за межами навчальних закладів) оцінка сертифікації одержувачів професійних кваліфікацій;

2) у частині інформаційного забезпечення: закінчити розробку профстандарту професії «Оцінювач професійних кваліфікацій» й

освітніх програм і т. ін. Визначити коло провайдерів з підготовки цих фахівців, умови й порядок сертифікації їхніх одержувачів;

зацікавленим сторонам визначити процедуру створення регламенту функціонування, порядок доступу до національної бази за професійно-освітніми стандартами й кваліфікаціями; зібрати в повному обсязі всю вітчизняну інформацію відповідного напрямку, у тому числі, на паперових носіях;

3) у частині інституціонального забезпечення уряду країни: визначитися з питанням про створення окремого органу національного рівня з

розробки, затвердження й супроводу професійних стандартів, розробки стандартів оцінюванню профкваліфікацій, ліцензування діяльності розробників стандартів й оцінювачів профкваліфікацій, використання в цій діяльності КП, наявних КХ, стандартів освіти й т. ін.;

здійснювати фінансову й матеріальну підтримку сторін соціального діалогу, національного й галузевого рівнів, інших зацікавлених органів у створенні галузевих (професійних) рад з розробки професійних стандартів і професійних кваліфікацій. Як варіант, пропонується використання для цих і більш широких (з позицій прогнозу ринку праці й зайнятості) цілей і завдань використання регіональної мережі Державної служби зайнятості;

сприяти Мінсоцполітики й МОН України у відновленні (за необхідності – створенні) структурних підрозділів і науково-методичних установ (центрів) відповідного спрямування. Забезпечити для цього можливість підбору й підготовки, у тому числі й за межами країни, відповідних кадрів. Крім того, зацікавленим сторонам варто визначитися з порядком взаємодії, планом

(програмою) роботи на середню перспективу, доступом й обміном інформації й т. ін.

4) у частині фінансового й матеріального забезпечення: зацікавленим сторонам визначити можливість створення Фонду фінансування робіт з

модернізації вітчизняної системи регулювання професійних кваліфікацій з виділенням їхньої участі і залучення коштів міжнародних (закордонних) донорів;

уряду вирішити питання про фінансування відповідних робіт, як заходів щодо інтеграції України в ЄС, у тому числі інституційно-організаційного забезпечення цього процесу;

5) у частині кадрового забезпечення: залучення провідних вітчизняних і закордонних (міжнародних) експертів з розробки

стандартів нового типу, оцінювання (визнання) професійних кваліфікацій, у тому числі, отриманих у неформальній освіті;

навчання представників зацікавлених сторін, включаючи членів галузевих рад, представників профільних центральних органів виконавчої влади, членів Національного агентства з оцінювання якості вищої освіти, членів науково-методичної ради й науково-методичних комісій з галузей знань й ін. основам «світу кваліфікацій»;

навчання розробників стандартів нового типу методикам використання (трансформації) норм чинних кваліфікаційних й освітніх стандартів.

38

ДОДАТКИ

Додаток 1

ПЕРЕЛІК

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНИХ АКТІВ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ПРОФЕСІЙНУ

ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Серед законів України, які посилаються на КП і ДКХП, виділимо:

Кодекс законів про працю;

ЗУ «Про оплату праці»;

ЗУ «Про професійно-технічну освіту»;

ЗУ «Про зайнятість населення»;

ЗУ «Про професійний розвиток працівників»;

ЗУ «Про державну службу»;

ЗУ «Про формування й розміщення державного замовлення на підготовку фахівців,

наукових, науково-педагогічних і робітничих кадрів, підвищення кваліфікації й

перепідготовку кадрів»;

ЗУ «Про сертифікацію» та інші.

Серед нормативних актів виділимо:

Указ Президента України «Про Положення про Міністерство соціальної політики

України» від 06.04.2011 р., № 389/2011м;

Наказ Мінсоцполітики й МОН України «Про затвердження Методичних

рекомендацій з формування кваліфікаційних характеристик професій працівників»

від 15.12.2011 р., №544/1438;

Генеральна й галузева угоди між об'єднаннями роботодавців, професійними спілками

й органами влади національного й галузевого рівнів;

План заходів щодо імплементації Угоди про асоціації між Україною і ЄС на 2014-

2017 роки;

Постанова КМУ від 16.01.2003 р., № 36 «Про затвердження Списку виробництв,

робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо

шкідливими умовами праці, зайнятість на яких надає право на пенсію за віком на

пільгових умовах і Списку виробництв, робіт, професій, посад і показників зі

шкідливими й тяжкими умовами праці, зайнятість у яких надає право на пенсію за

віком на пільгових умовах»;

Постанова КМУ від 17.11.1997 р., № 1290 «Про затвердження Списку виробництв,

цехів, професій і посад, зайнятість працівників на яких надає право на щорічну

додаткову відпустку за роботу зі шкідливими й тяжкими умовами праці й за

особливий характер праці»;

Наказ Мінпраці й соціальної політики України «Про затвердження Методики

оцінювання складності праці працівників різних професійних груп з метою

розмежування рівнів тарифної оцінки шкали кваліфікаційних розрядів»;

Рішення Спільного представницького органу сторони роботодавців «Про

затвердження Порядку розробки, затвердження й перегляду професійних стандартів»

(від 23.01.2015 р.);

Методичні рекомендації з розробки професійних стандартів за компетентнісним

підходом (лист Мінсоцполітики України від 20.04.2012 р., № 4382/0/14-12/13).

39

Додаток 2

ПЕРЕЛІК

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНИХ АКТІВ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ СФЕРУ

ПДГОТОВКИ КАДРІВ ЗА ПРОФЕСІЙНИМИ КВАЛІФІКАЦІЯМИ

Серед законодавчих актів, які частково регулюють або посилаються на практику

розробки й використання освітньо-кваліфікаційних стандартів підготовки кадрів за професійними кваліфікаціями, застосування формальної, неформальної освіти й інформального навчання, виділимо:

ЗУ «Про освіту»;

ЗУ «Про вищу освіту»;

ЗУ «Про професійно-технічну освіту»;

ЗУ «Про зайнятість населення»;

ЗУ «Про організації роботодавців, їхніх об'єднання, права і гарантії їх діяльності»;

ЗУ «Про забезпечення молоді, що одержала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцеві» й ін.;

Постанова КМУ «Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступінчата освіта)» (від 20.01.1998 р., № 65);

Постанова КМУ «Про затвердження Порядку видачі ваучерів для підтримки конкурентоздатності громадян на ринку праці» (від 20.03.2013 р., № 207);

Постанова КМУ «Про затвердження Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг» (8.08.2007 р. № 1019);

Постанова КМУ «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій» (23.11.2011 р., № 1341);

Постанова КМУ «Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання громадян за робітничими професіями» (від 15.05.2013 р., № 340);

Постанова КМУ «Про затвердження Державного стандарту професійно-технічної освіти» (17.08.2002 р., № 1135);

Постанова КМУ «Про затвердження Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка пошукачів вищої освіти» (від 29.04.2015 р., № 266);

Постанова КМУ «Про затвердження Положення з акредитації ВНЗів і спеціальностей у них і вищі професійні училища» (від 09.08.2001 р., № 978);

Спільний наказ Мінсоцполітики України й Міносвіти й науки, молоді й спорту України «Про затвердження Плану заходів щодо впровадження Національної рамки кваліфікацій» (від 20.04.2012 р., № 488/225);

Наказ Міністерства освіти й науки, молоді й спорту України «Про затвердження методики розробки державних стандартів профтехосвіти з конкретних робітничих професій» (від 15.05.2013 р., № 511);

Спільний наказ Мінсоцполітики України й МОН України «Про затвердження Положення про порядок кваліфікаційної атестації й присвоєння кваліфікації громадянам, які одержують професійно-технічну освіту» (від 31.12.1998 р., № 201/469).

Спільний наказ Мінпраці й соціальної політики й МОН України «Про впровадження Положення про відкрите професійно-технічне навчання на основі модульної технології» (від 09.04.2002 р., № 187/243);

Постанова КМУ «Порядок розробки, затвердження й внесення змін у галузеві стандарти вищої освіти» (від 05.09.2012 р., № 847);

Комплекс нормативних документів для розробки складових систем галузевих стандартів вищої освіти (лист МОН України від 31.07.2007 р., № 1/9-484);

Постанова КМУ «Про затвердження Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах України» (від 11.09.2007 р., № 1117).

40

Додаток 3

КОРОТКА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ДЕЯКІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ УКРАЇНИ,

БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ КП

Слід зазначити, що до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на

підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими умовами праці, зайнятість в яких

надає право на пенсію за віком на пільгових умовах (на 10 років раніше) (постанова КМУ від

16.01.2003 р., № 36) входить 1244 позиції, які охоплюють близько 2000 професій (посад,

професійних найменувань робіт), виписаних у КП (22,6% від загальної кількості).За видами

економічної діяльності найбільше «пільгових професій» застосовується в кольоровій (471

позиція й близько 500 професій (посад) і чорній (126 й 160 відповідно) металургії.

У Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й

тяжкими умовами праці, зайнятість у яких (повний робочий день) надає право на пенсію за

віком на пільгових умовах (на 5 років раніше) (затверджений тією ж постановою, що й

Список № 1), у свою чергу, фіксується 2682 позицій, які охоплюють близько 3000

найменувань професій (посад, професійних найменувань робіт) (30,3% від загальної

кількості в КП).

Слід зазначити, що за станом на 01.01.2014 року на працівників, які мають право на

пенсію на пільгових умовах, у загальній чисельності працівників припадало 14,0% (7,4% -

Список № 1; 6,6% - Список № 2). В абсолютному значенні це становить 296,2 й 263,6 тис.

осіб. відповідно.

У Списку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в

яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженому постановою КМУ

(21.02.2001 р., № 163), визначена 1731 позиція, що у сукупності стосується близько 2000

найменувань професій (посад, професійних найменувань робіт) (28,2% від загальної

кількості позицій у КП). Слід зазначити, що серед зайнятих в економіці на кінець 2013 року

під ці пільги підпадало 182, 2 тис.осіб або 1,6% від загальної чисельності працівників.

У Списку виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких надає

право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими й тяжкими умовами праці й

за особливий характер праці, затвердженим постановою КМУ від 17.11.1997 р., № 1290,

визначено 5952 позицій, серед яких 2950 професій (професійних найменувань робіт, посад),

розміщених у КП (33,3%), а інші – похідні спеціалізації від них. У 2013 році підпадало під

цю пільгу 899,2 тис. працівників або 7,7% від загальної чисельності найманих працівників на

той період.

41

Додаток 4

ДЕФІНІЦІЇ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У КП

У КП ключові терміни й поняття визначаються таким чином:

Професія – здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від працівника

певної кваліфікації.

Робота (професійне найменування роботи) – певні завдання й обов'язки, які виконані,

виконуються або повинні бути виконані одним працівником. Робота (професійне

найменування роботи) є статистичною одиницею, що класифікується відповідно до

кваліфікації, необхідної для її виконання.

Кваліфікація – здатність виконувати завдання й обов'язки відповідної роботи. У

дипломах про освіту або інших документах про професійну підготовку кваліфікація

визначається через найменування професій (токар, економіст, секретар-стенографіст і т.д.).

Кваліфікація визначається рівнем освіти й спеціалізацією.

Рівень освіти досягається шляхом реалізації освітніх, освітніх професійних й освітніх

наукових програм навчання й повинен у цілому відповідати колу й складності професійних

завдань й обов'язків.

Спеціалізація пов'язується як з необхідною галуззю знань, використовуваними

інструментами й устаткуванням, так і з продукцією, що виробляється, або надаваними

послугами, і відповідає деякою мірою деталізованому колу професійних завдань й

обов'язків.

Посада – визначена структурою й штатним розписом первинна структурна одиниця

підприємства, установи, організації, на яку покладене встановлене нормативно-

законодавчими актами коло службових повноважень технічного службовця, фахівця,

професіонала або керівника.

Найменування професії – найменування, обумовлене характером і змістом роботи

або службових функцій, застосовуваними засобами або предметами праці. Процес створення

нових професій супроводжується постійно у взаємозв'язку з науково-технічним прогресом й

в узагальненому вигляді передбачає:

деталізацію нових трудових функцій і спеціалізацій, особливо на межі галузей науки і

галузей знань, насамперед, з розвитком IT-технологій, робототехніки;

укрупнення (уніфікацію) трудових функцій з метою оптимізації виробництва,

удосконалення організації й підвищення продуктивності праці, зростання професійної

й регіональної мобільності працівників. В Україні за останні 10 років до КП внесені

21 підклас укрупнених (інтегрованих) професій, до яких входить 215 професійних

найменувань робіт вузькоспеціалізованого профілю;

відновлення (додання «звучабельності», привабливості найменувань професій, їх

«підвищення» за Розділами КП (або навпаки, «зниження» для більшої доступності) і

т. ін. За період з 2006 по 2015 роки у КП із цією метою було оновлено 131 професію

(професійне найменування роботи).

42

Додаток 5

ПЕРЕЛІК НАЙМЕНУВАНЬ ПРОФЕСІЙНИХ СТАНДАРТІВ, РОЗРОБЛЕНИХ НА

ОСНОВІ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ

5.1. ПЕРЕЛІК

найменувань проектів професійних стандартів, розроблених на основі

компетентнісного підходу за методикою Мінсоцполітики України

№

п/п

Найменування проекту

професійного стандарту,

розробленого на основі

компетентнісного підходу

Замовник, розробник Період розробки, рік

1 Професіонал з фінансово-

економічної безпеки

Мінсоцполітики,

ДУ НДІ соціально-

трудових відносин

2014

2 Оцінювач професійної

кваліфікації

-«- 2014

3 Провізор-косметолог Асоціація косметологів

України, ДУ НДІ

соціально-трудових

відносин

2014

4 Оцінювач майна Мінсоцполітики, ДУ

НДІ соціально-

трудових відносин

2014

5 Оператор телекомунікаційних

послуг

-«- 2014

6 Оператор з розробки інформації

й програмного забезпечення

-«- 2014

7 Майстер банно-оздоровчих

послуг

-«- 2014

43

5.2. ПЕРЕЛІК

професійних стандартів, включених до реєстру (репозитарій) Федерації роботодавців

України (www.profstandart.org.ua)

№

з/п

Найменування професійного стандарту Розробник Рік затвердження

1 Редактор мультимедійних видань

засобів масової інформації

СКМ 2015

2 Журналіст мультимедійних видань

засобів масової інформації

СКМ 2015

3 Інженер-електрик в енергетичній сфері

енергопостачальної компанії

СКМ 2015

4 Продавець-консультант

непродовольчих товарів

СКМ 2014

5 Інженер-електромеханік гірничий СКМ 2015

6 Зварник Інститут

електрозварювання

ім. Е. Д. Патона

НАН України

2014

7 Бренд-менеджер* Українська асоціація

маркетингу

2014

8 Слюсар-ремонтник Федерація

металургів України

2014

9 Машиніст крана металургійного

виробництва

-«- -«-

10 Електрозварювач ручного зварювання -«- -«-

11 Електромонтер з ремонту й

обслуговування електроустаткування

-«- -«-

12 Газівник доменної печі -«- -«-

13 Оператор поста керування в

сталеплавильному й прокатному

виробництві

-«- -«-

14 Вальцювальник стану гарячої

прокатки

-«- -«-

15 Майстер конвертерного виробництва -«- -«-

16 Інженер конвертерного виробництва -«- -«-

17 Сталевар конвертера -«- -«-

18 Підручний сталевара конвертерного

виробництва (конвертера)

-«- -«-

*Це професійне найменування роботи відсутнє у КП і не може утворюватися в такому виді за

допомогою уточнювальних термінів (Додаток В до КП)

44

5.3. ПЕРЕЛІК

освітніх стандартів, розроблених на основі компетентнісного підходу, включених до

реєстру (репозитарій) Федерації роботодавців України (www.profstandart.org.ua)*

№

з/п

Найменування освітнього

стандарту Рік затвердження**

Наявність професійного

стандарту, внесеного до

реєстру «+», «-»

1 Зварник 2011 +

2 Гірник підземний 2014 -

3 Електромонтер по експлуатації

розподільних систем

- -

4 Машиніст – обхідник з

котельного устаткування

- -

5 Електрик судновий - -

6 Моторист (машиніст) - -

7 Матрос - -

8 Реставратор декоративно-

художніх фарбувань

- -

9 Трубопровідник судновий - -

10 Плодоовочівник - -

11 Виготовлювач художніх виробів

з лози

- -

12 Збирач поїздів 2014

13 Лісник - -

14 Конторський (офісний)

службовець (бухгалтерія)

- -

15 Слюсар-ремонтник - -

16 Гірник очисного вибою - -

17 Бармен - -

18 Жиловальник м'яса й

субпродуктів

- -

19 Електромонтер охоронно-

пожежної сигналізації

- -

20 Слюсар з експлуатації й ремонту

газового устаткування

- -

21 Столяр будівельний - -

22 Контролер-касир - -

23 Монтажник гіпсокартонних

конструкцій

- -

24 Штукатур - -

25 Нянька - -

*Усього до Переліку включено 78 позицій

**Слід зазначити, що тільки в цьому випадку освітній стандарт у повному обсязі розроблений на

основі компетентнісного підходу

45

Додаток 6

ПРИКЛАДИ КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПРОФЕСІЙ ПРАЦІВНИКІВ

6.1 Озеленювач

Професія «Озеленювач», код КП 6113 (Садівники й хлібороби, які займаються

вирощуванням садових саджанців і культур у теплицях й оранжереях), кваліфікаційна

характеристика розміщена у Випуску 87 ДКХП «Житлове й комунальне господарство

населених пунктів», підрозділ «Декоративне садівництво, закладка й догляд за зеленими

насадженнями населених пунктів»). КХ уведена в дію 22.11.2004 р. «Озеленювач» має 1-5

кваліфікаційні розряди. У прикладі наведені вимоги до 1, 3 й 5 розрядів.

1-й розряд

Завдання й обов'язки. Виконує підсобні допоміжні роботи, пов'язані зі збиранням і

чищенням садових доріжок, квітників й інших зелених площ від листя, сміття й снігу.

Забезпечує робочі місця посадковим матеріалом, добривами й інвентарем. Бере участь у

сортуванні різноманітних вантажів і складуванні їх у відведених місцях. Ущільнює й

розвантажує сніг. Доглядає за малими архітектурними формами. Відколює лід. Посипає

садові доріжки піском вручну. Готовить печі для випалювання квіткових горщиків ручним

способом.

Повинен знати: правила роботи з ручним інструментом під час виконання

найпростіших робіт в «зеленому» господарстві; норми, правила навантаження й

транспортування вантажів; найменування вантажів і правил їх укладання; особливості

підготовки тари під сіяння дрібного квіткового насіння і пікірування рослин; правила

догляду за малими архітектурними формами.

Кваліфікаційні вимоги. Базова або неповна базова загальна середня освіта.

Одержання професії безпосередньо на виробництві. Без вимог до стажу роботи.

Приклади робіт:

1. Вантажі маловідповідальні - навантаження й розвантаження

2. Газони, квітники, клумби, садові доріжки, кювети - очищення від листя і сміття,

скошеної трави

3. Квіткові горщики, ящики - затарювання, мийка, збирання й складування їх у штабелі.

4. Дивани садові - розміщення й установка

5. Підтримувачі рослин - збирання

6. Листи – штабелювання для компосту

7. Саджанці, сіянці, живці - рознесення до місць посадки, замочування коріння у

глиняному розчині, зв'язування в пучки й розв'язування

8. Стелажі й тара - підготовка до посадки, очищення від землі

9. Ями - засипання землею з перекиданням і трамбуванням ґрунту, вирівнювання поверхні

3-й розряд

Завдання й обов'язки. Виконує середньої складності земляні роботи з

використанням кінної або механізованої тяги. Розсіює добрива, маркірує й нарізає борозни.

Готовить насіння й посадковий матеріал. Облаштовує клумби, рабетки, партери й бордюри.

Здійснює раздернення поверхні. Висіває газонні трави на горизонтальних поверхнях.

Виконує механізований полив дерев, чагарникових рослин і газонних трав. Розпилює

стовбури дерев ручною пилкою. Ремонтує ґрунтові, гравійні й щебневі доріжки в парках,

садах і скверах. Затінює оранжереї. Доглядає за зеленими насадженнями за допомогою

розтяжок. Облаштовує кювети, зрізує ґрунт із плануванням поверхні. Плете сітки вручну для

вирощування гвоздики. Саджає й пророщує бульбо-цибулинні рослини. Викопує багаторічні

квіткові рослини. Формує букети квітів.

46

Повинен знати: будову й правила експлуатації причіпних засобів і призначення

простих інструментів; правила викопування квіткових рослин і виїмки їх із ґрунту; способи

засівання газонних трав на горизонтальних площах; способи планування площ під рейку або

шаблон; правила поливу рослин; способи затінення оранжерей.

Кваліфікаційні вимоги. Повна або базова загальна середня освіта. Професійно-

технічна освіта без вимог до стажу роботи або одержання професії безпосередньо на

виробництві, підвищення кваліфікації й стаж роботи за професією «Озеленювач 2 розряду» -

не менш 1 року.

Приклади робіт:

1. Бордюри, партери, квітники - планування під рейку або шаблон

2. Брівки, придоріжжя, схили - косіння вручну

3. Букети квітів - формування

4. Газони - викопування різними способами

5. Ґрунт – оранка, культивація, боронування в розсадниках

6. Дерева, кущі, саджанці - заготівля із грудками землі розміром 1x1x0,6 м, посадка

7. Дерева, саджанці й квіти - навантаження й розвантаження

8. Георгіни, кали - посадка й пророщення

9. Квіти однолітні й багаторічні - зрізка, викопування, очищення коріння від землі й

лушпайок, відщіплення «дитинок»

10. Кубики живлющі, горщики торфоперегнійні - виготовлення

11. Матеріал посадковий (саджанці, сіянці, живці, квіткова розсада, цибулини) - підготовка

й посадка, сортування, підрахунок, відпускання, упакування для транспортування

12. Плівка синтетична - натягування на теплиці й на утеплений ґрунт

13. Розчини, емульсії - готування

14. Рослини дерево - чагарникові, квіткові - декоративне оформлення, підв'язка, підгодівля,

прополка в теплицях, мульчування й утеплення

15. Цибулини й бульбо-цибулини квіткових рослин - сортування за розмірами, посадка,

викопування

5-й розряд

Завдання й обов'язки. Виконує особливо складні роботи, пов'язані з вирощуванням

рослин на гідропоніці, їх вегетативним розмноженням. Завантажує, розвантажує й висаджує

великомірні дерева з використанням автокранів. Закладає й формує крони дерев. Виконує

художню обрізку декоративних рослин: вручну й з використанням механізмів. Облаштовує

килимово-мозаїчні квітники, бордюри, партери з нанесенням складних малюнків і

створенням рельєфів (ландшафтів). Здійснює механізовану обробку зелених насаджень

ядохімікатами й аерозолями. Доглядає за пам'ятниками й полірованими покриттями.

Дивиться за рослинами в міських умовах з використанням засобів малої механізації.

Налагоджує й регулює роботу причіпних і начіпних споряджень.

Повинен знати: особливості вирощування рослин на гідропоніці; правила

експлуатації й обслуговування механізмів під час виконання особливо складних робіт при

закладці зелених насаджень і догляду за ними; агротехнічні особливості декоративних

рослин; правила обробки зелених насаджень ядохімікатами й аерозолями; правила й норми

охорони праці й виробничої санітарії в «зеленому» господарстві; способи пакування,

навантаження й розвантаження великогабаритних дерев; способи художнього формування

крон; способи облаштування партерних газонів, килимово-мозаїчних квітників; способи

раздернення фігурних площадок; способи накладки й регулювання причіпних і начіпних

споряджень.

Кваліфікаційні вимоги. Повна або базова загальна середня освіта. Професійно-

технічна освіта. Підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією «Озеленювач 4

розряду» - не менш 1 року.

Приклади робіт:

1. Букети й квіткові кошики - оформлення

47

2. Вази - художнє оформлення з підбором асортименту квіткових рослин

3. Газони партерні - посів газонних трав за двома напрямками з готуванням суміші

газонного насіння за проектною схемою; засипання насіння рослинною сумішшю і його

коткування

4. Дерева, кущі живопліт - омолоджування крони, художня стрижка: ручна й за допомогою

механічних споряджень

5. Дерева великогабаритні - викопування, упакування, навантаження, розвантаження й

посадка

6. Дерева із грудкою землі - установка автокраном біля ями

7. Малюнки художні - нанесення на спланованих поверхнях

8. Насіння квіткових рослин - збирання й оброблення

9. Омела - вирізка на деревах з автомобілів

10. Поверхня - раздернення: контурне й фігурне

11. Рослини - окулірування й щеплення

12. Рози - обрізка

13. Цибулини квіткові - препарування

6.2 Лікар-стоматолог-хірург.

Професійне найменування роботи «Лікар-стоматолог-хірург» виділено в КП кодом

2222.2 (Стоматологи). КХ внесена у Випуск № 78 ДКХП «Охорона здоров'я» змінами до

нього (наказ МОЗ України від 14.02.2012 р., № 121).

Як й у більшості медичних працівників, трудова діяльність лікаря-стоматолога-

хірурга передбачає 4 кваліфікаційні рівні (вища, I, II категорія й без категорії). У прикладі

розглянемо кваліфікаційні вимоги до вищої категорії й кваліфікаційні вимоги до посади без

категорії.

Завдання й обов'язки. Керується чинним законодавством України про охорону

здоров'я й нормативно-правовими актами, які визначають діяльність органів управління й

закладів охорони здоров'я, організацію хірургічної стоматологічної допомоги, у т.ч. швидкої

й невідкладної.

Застосовує сучасні методи діагностики й хірургічного лікування запальних процесів,

травматичних ушкоджень, новотворів, придбаних деформацій щелепної ділянки.

Здійснює спостереження за побічними реакціями (діями лікувальних препаратів

(засобів). Працює в тісному контакті із суміжними фахівцями й службами. Дотримується

принципів медичної етики. Планує роботу й проводить аналіз її результатів. Керує роботою

середнього медичного персоналу. Веде лікувальну документацію. Сприяє поширенню

медичних знань серед населення. Постійно вдосконалює свій професійний рівень.

Повинен знати: чинне законодавство й нормативні документи, які регламентують

діяльність органів управління й закладів охорони здоров'я; організацію хірургічної

стоматологічної допомоги населенню; основи права в медицині; свої права, обов'язки й

відповідальність; показники роботи лікувально-профілактичних закладів; сучасну

класифікацію захворювань ротової порожнини й щелепної ділянки; сучасні методи клініки,

профілактики, діагностики й хірургічного лікування стоматологічних захворювань;

топографічну анатомію голови й щелепної ділянки; профілактику й терапію шоку й

крововтрати; загальні й спеціальні методи обстеження; методи знеболювання, інтенсивної

терапії й реанімації; основи фармакотерапії; методи фізіотерапії й дієтичного харчування в

хірургічній стоматології; організацію диспансеризації хворих; питання визначення

працездатності хірургічних стоматологічних хворих; засоби індивідуального захисту від

гострих респіраторних захворювань й особливо небезпечних інфекцій; форми й методи

санітарної освіти серед населення; правила оформлення медичної документації; сучасну

літературу за фахом і методи її узагальнення.

48

Кваліфікаційні вимоги

Лікар-стоматолог-хірург вищої категорії: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за

напрямком підготовки «Медицина», спеціальністю «Стоматологія». Проходження

інтернатури за фахом «Стоматологія» з наступною спеціалізацією за фахом «Стоматологія

хірургічна». Підвищення кваліфікації ( курси вдосконалення, стажування, передатестаційні

цикли й т.д.). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста й посвідчення про присвоєння

(підтвердження) вищої кваліфікаційної категорії за цією спеціальністю. Стаж роботи зі

спеціальності понад 10 років.

Лікар стоматолог-хірург вищої категорії повинен відповідати вимогам, які

висуваються перед стоматологом-хірургом I кваліфікаційної категорії й, крім того, повинен

уміти:

- готувати методичні матеріали з актуальних проблем хірургічної стоматології для їх

використання на місцевих лікувальних базах;

- проводити операції на гілках трійчастого й лицьового нервів;

- проводити операції на хворих слизуватих залозах (паротідектомія, видалення

під'язичної й підщелепної залози);

- проводити хірургічне лікування деформації щелеп (прогенія, прогнатія, мікрогенія,

мікрогнатія, відкритий прикус);

- здійснювати хірургічне лікування спадкових кіст щелепно - лицьової ділянки

(серединні, бічні й т.д.);

- проводити реконструкційно-відновлювальні операції при спадкових і придбаних

ушкодженнях обличчя, ортодонтичної патології;

- проводити естетичні пластичні операції на щелепах і м'яких тканинах щелепно-

лицьової ділянки;

- здійснювати проведення дослідження лицьового кістяка, остеотомії й ще 4 уміння.

Лікар-стоматолог-хірург: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямком

підготовки «Медицина», спеціальністю «Стоматологія». Проходження інтернатури за фахом

«Стоматологія» з наступною спеціалізацією «Стоматологія хірургічна». Наявність

сертифіката лікаря-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи.

Лікар-стоматолог-хірург повинен уміти:

- проводити клінічне обстеження хворого з хірургічним стоматологічним

захворюванням, застосовуючи основні й допоміжні методи обстеження (інструментальні,

лабораторні, рентгенологічні й ін.);

- проводити диференційовану діагностику основних стоматологічних захворювань;

- діагностувати травматичні ушкодження зубів;

- діагностувати захворювання слизуватих залоз різної етіології;

- діагностувати доброякісні й злоякісні утворення й пухлиноподібні захворювання

щелепно-лицьової ділянки;

- визначати необхідність алергологічних проб на медпрепарати й ще 11 умінь.

49

Додаток 7

ДЕФІНІЦІЇ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У ДКХП

Терміни й поняття, що застосовуються при розробці й використанні кваліфікаційних

характеристик професій працівників, розглядаються в такому значенні:

дефініції термінів «Професія», «Професійне найменування роботи», «Робота»,

«Кваліфікація», «Спеціалізація», «Рівень освіти» ідентичні тим, що виписані в КП;

атестація робочих місць – комплексна оцінка всіх факторів виробничого

середовища й трудового процесу, відповідних соціально-економічних складових, які

впливають на здоров'я й працездатність працівників у період трудової діяльності;

посадова (робоча) інструкція – внутрішній нормативний документ

підприємства, що встановлює певний порядок діяльності працівника (робітника) під час

виконання ним трудових функцій, відповідно до професії, посади, професійного

найменування роботи, яку(яке) він займає;

компетенція – сукупність повноважень, прав, обов'язків, знань, умінь і

навичок, які працівник повинен використовувати (демонструвати) при виконанні своїх

професійних (трудових) функцій у повному обсязі й відповідно до прийнятих вимог;

кваліфікаційні характеристики – опис посадових (робочих) завдань й

обов'язків, вимог до компетенцій, інших вимог, за невиконання яких установлюється

відповідальність; вимоги до рівня кваліфікації працівника й змісту роботи, необхідних для

виконання ним покладених завдань й обов'язків; вимоги, які висуваються до професійних

знань, умінь, навичок і здатностей працівника;

кваліфікаційні вимоги – перелік норм, які стосуються освіти, освітньо-

кваліфікаційних рівнів і трудового досвіду (стажу), достатніх для виконання в повному

обсязі й на якісному рівні роботи (завдань);

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) – складова системи

національних класифікаторів. КВЕД розроблена на базі NACE, Revl, mod.7 і включала до

прийняття нової версії 2010 року 19 секцій, 80 розділів, 254 групи й 576 класів видів

економічної діяльності. У цей час нова версія істотно (більш ніж в 2,5 рази) укрупнена, що

викликає технічні проблеми з її застосуванням на практиці;

повноваження – офіційно надане кому-небудь право якої-небудь діяльності,

ведення справ;

професійна придатність – сукупність знань, умінь, навичок і здатностей,

психофізіологічних і психічних особливостей працівника, необхідних і достатніх для

ефективного виконання завдань й обов'язків за певною професією;

тарифікація – установлення тарифу (розміру заробітної плати) на основі

класифікації професій, видів робіт (професійних найменувань робіт).