УДК

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка

"ЗАТВЕРДЖУЮ"Декан факультету ветеринарної

медицини, д. вет. наук, професор_________________ М. П. Прус

"......." ..................... 2013 р.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

з дисципліни

„МЕТОДИ МОРФОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ”для підготовки фахівців ОКР „Магістр”

Спеціальність 8.11010101 – «Ветеринарна медицина» (за видами)Термін навчання – 2 роки

Підготував: Костюк В. К., д. вет. н., професор

Київ – 2013

ЗМІСТ

1. Робоча програма з дисципліни “Методи морфологічних досліджень”..........2. Протокол узгодження робочої програми з іншими дисциплінами

спеціальності........................................................................................................3. Структурно-логічна схема вивчення дисципліни............................................4. Календарний тематичний план викладання дисципліни.................................5. Критерії оцінювання знань студентів...............................................................6. Індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів……………......7. Комплекти тестів, контрольних запитань для визначення рівня знань

студентів..............................................................................................................8. Конспекти лекцій відповідального за викладання дисципліни науково-

педагогічного працівника……………………………………………….…....9. Підручники, навчальні посібники, методичні розробки та вказівки,

рекомендовані для вивчення дисципліни…………..…………………….....

2

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка

"ЗАТВЕРДЖУЮ"Декан факультету ветеринарної

медицини, д. вет. наук, професор_________________ М. П. Прус

"......." ..................... 2013 р.

РОБОЧА ПРОГРАМА

дисципліни

„МЕТОДИ МОРФОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ”для підготовки фахівців ОКР „Магістр”

Спеціальність 8.11010101 – «Ветеринарна медицина» (за видами)Термін навчання – 1 рік

Підготував: Костюк В. К., д. вет. н., професор

Курс 2Семестр 3, 4Всього год./ кредитів 576/16З них: лекцій, год. 70 лабораторних занять, год. 110 самостійна робота 396Форма звітності іспит

Київ – 2013

3

УДК

Укладач: Костюк В. К., д. вет. н., професор

Рецензенти: Борисевич Б. В., д.вет. наук, професор______________________________

Карповський В.І., д. вет. наук, професор____________________________

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка

Протокол № від ___ ______________ 2013 р.

Завідувач кафедри анатомії тваринім. акад. В. Г. Касьяненка,

проф.______________ О. П. Мельник

Схвалено навчально-методичною вченою радою факультету ветеринарної медицини протокол № від ___.________________ 2013 р.

Голова навчально-методичної вченої ради факультету ветеринарної медицини доктор ветеринарних наук, професор_______________ М. П. Прус

4

І. МЕТА І ЗАДАЧІ ДИСЦИПЛІНИ

1.1. Мета і роль дисципліни в системі підготовки фахівців.Методи морфологічних досліджень – це дисципліна, що вивчає методи,

способи та методики, які можуть бути використані для виготовлення, консервації і збереження макромікропрепаратів органів чи їх структур, а також для здійснення їх цілеспрямованого дослідження. Базується на знанні анатомії, гістології, фізіології та інших дисциплін.

Метою навчальної дисципліни „Методи морфологічних досліджень” є формування у майбутніх дослідників глибоких теоретичних знань і практичних навичок із виготовлення та збереження макромікропрепаратів різних органів, їх систем та апаратів хребетних як для створення навчальних дидактичних засобів, так і для проведення різнопланових наукових досліджень органів і систем тварин.

1.2. Задачі вивчення дисципліни

Основними завданнями вивчення дисципліни є:- вивчення морфологічних методик виготовлення препаратів;- вивчення морфологічних методик збереження препаратів;- проведення морфологічних досліджень за обраною темою;- вивчення методик статистичного аналізу отриманих морофометричних

параметрів

1.3. Вимоги щодо знань і вмінь, набутих внаслідок вивчення дисципліни

1.3.1. Студент повинен ЗНАТИ:- основні принципи підбору методів для морфологічних досліджень.- методи виготовлення морфологічних препаратів; - методи консервації та збереження морфолоічних препаратів;- методи аналізу та статистичного оброблення отриманих

результатів досліджень.

1.3.2. Студент повинен ВМІТИ:- готувати фіксуючі засоби для виготовлення макромікропрепаратів

різних систем та органів;- здійснювати препарування різних систем та органів;- виготовляти остеологічні, синдесмологічні, міологічні та

ангіоневрологічні препарати;- здійснювати морфометрію параметрів досліджуваного матеріалу

1.4. Перелік дисциплін із зазначенням розділів, засвоєння яких

5

необхідне для вивчення дисципліни.Вивчення дисципліни передбачає знання таких дисциплін:1. Анатомія свійських тварин – будова систем та органів на

макроскопічному рівні;2. Цитологія, гістологія, ембріологія – будова систем та органів на

мікро- та субмікроскопічному рівні;3. Фізіологія – закономірності функціонування систем та органів

1.5. Перелік дисциплін, вивченню яких повинна передувати дисципліна.

Знання та уміння, сформовані дисципліною „Методи морфологічних досліджень”, мають стати основою для проведення наукових досліджень у будь-якій клінічній дисципліні, що вивчаються студентами ОКР „магістр” напаряму „Ветеринарна медицина”, зокрема:

1. Акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин;2. Спеціальна пропедевтика, терапія і профілактика внутрішніх

хвороб тварин;3. Хірургічні хвороби тварин та анестезіологія;4. Спеціальна екпізоотологія;5. Глобальна паразитологія

2. З м і с т д и с ц и п л і н и2.1. Назва тем, їх зміст, обсяг у годинах лекційних занять

№ п/п З м і с т д и с ц и п л і н и

К-сть год

Модуль 1. Загальні методи і методики досліджень у морфології

1. Вступ. Історія розвитку морфологічних методів і методик дослідження будови тіла людини і тварин. Еволюційне вчення 2

2. Описові методи дослідження будови тіла тварин та людини 23. Порівняльно-анатомічні методи дослідження хребетних 44. Екпериментальні та антропометричні методи дослідження різних

видів та класів хребетних 25. Цитологічні, гістологічні та ембріологічні методи дослідження 46. Ультрамікроскопічні методи дослідження 27. Методи мікрохірургії, експлантації або культури тканин у

вирішенні різноманітних питань морфології2

8. Рентгеноскопія, рентгенографія, ультразвукова діагностика, томографія, радіоізотопні дослідження та інші сучасні методи і методики і їх застосування у морфології

4

9. Методи ситуаційного моделювання у морфології 210. Методи статистичного оброблення отриманих морфометричних

параметрів та їх значення у обгрунтуванні висновків наукового 2

6

дослідження 11. Аналіз і синтез результатів дослідження як загальнонаукові

методи досліджень4

12. Методи доказу, полеміки, моделювання та їх значення у розробленні і формулюванні наукової гіпотези та концепції дослідження

2

13. Метод „мозкового штурму” як один із ефективних колективних методів вирішення складних дослідницьких проблем

2

Всього за 1 модуль 34Модуль 2. Спеціальні методи і методики досліджень у

морфології14. Методи дослідження будови кісткової тканини 215. Методи дослідження будови кісткової кісток 416. Методи дослідження будови хрящової тканин 217. Методи дослідження будови м’язової тканин та м’язів 418. Методи дослідження будови органів травного апарату 419. Методи дослідження будови органів дихального апарату 220. Методи дослідження будови органів сечостатевого апарату 421. Методи дослідження будови серцево-судинної системи 622. Методи дослідження будови нервової системи 423. Методи дослідження будови органів чуття та ендокринної

системи2

24. Методи дослідження будови інших органів та систем хребетних 2Всього за 2 модуль 36

ВСЬОГО 70 год

2.2. Лабораторні заняття, їх назва і обсяг у годинах№ п/п Зміст занять

К-сть год

Модуль 1. Спеціальні методи і методики досліджень у морфології1. Історія розвитку морфологічних методів і методик

дослідження будови тіла людини і тварин Зміст: Ознайомлення з історією розвитку морфологічних методів і методик дослідження будови тіла людини і тварин

4

2. Описові методи дослідження будови тіла тварин та людини Зміст: Ознайомлення з описовими методами дослідження будови тіла тварин та людини

4

3. Порівняльно-анатомічні методи дослідження хребетних Зміст: Ознайомлення з порівняльно-анатомічними методами дослідження хребетних

8

4. Екпериментальні та антропометричні методи дослідження різних видів та класів хребетних Зміст: Ознайомлення з екпериментальними та антропометричними

2

7

методами дослідження різних видів та класів хребетних5. Цитологічні, гістологічні та ембріологічні методи

дослідженняЗміст: Ознайомлення з цитологічними, гістологічними та ембріологічними методами дослідження

6

6. Ультрамікроскопічні методи дослідження Зміст: Ознайомлення з ультрамікроскопічними методами дослідження

4

7. Методи мікрохірургії, експлантації або культури тканин у вирішенні різноманітних питань морфології Зміст: Ознайомлення з методами мікрохірургії, експлантації або культури тканин у вирішенні різноманітних питань морфології

4

8. Рентгеноскопія, рентгенографія, ультразвукова діагностика, томографія, радіоізотопні дослідження та інші сучасні методи і методики і їх застосування у морфології Зміст: Ознайомлення з рентгеноскопією, рентгенографією, ультразвуковою діагностикою, томографією, радіоізотопними методами дослідження та інші сучасні методи і методики і їх застосування у морфології дослідження

6

9. Методи ситуаційного моделювання у морфології Зміст: Ознайомлення з методами ситуаційного моделювання у морфології

2

10. Методи статистичного оброблення отриманих морфометричних параметрів та їх значення у обгрунтуванні висновків наукового дослідженняЗміст: Ознайомлення з методами статистичного оброблення отриманих морфометричних параметрів для обгрунтування висновків наукового дослідження

4

11. Аналіз і синтез результатів дослідження як загальнонаукові методи досліджень Зміст: Ознайомлення з методами аналізу і синтезу результатів досліджень у морфології

2

12. Методи доказу, полеміки, моделювання та їх значення у розробленні і формулюванні наукової гіпотези та концепції дослідження Зміст: Ознайомлення з методами доказу, полеміки та моделювання для розроблення і формулювання наукової гіпотези та концепції дослідження

6

13. Метод „мозкового штурму” як один із ефективних колективних методів вирішення складних дослідницьких проблем Зміст: Ознайомлення з методом „мозкового штурму” як одним із ефективних колективних методів вирішення складних дослідницьких проблем аналізу і синтезу результатів досліджень

2

8

Всього за 1 модуль 54Атестація. Контроль знань за модулем 2 2

Модуль 2. Спеціальні методи і методики досліджень у морфології1. Методи дослідження будови хрящової і кісткової тканин та

кістокЗміст: Ознайомлення з методами дослідження будови хрящової і кісткової тканин та кісток

8

2. Методи дослідження будови м’язової тканин та м’язів Зміст: Ознайомлення з методами дослідження будови м’язової тканин та м’язів

6

3. Методи дослідження будови органів травного апаратуЗміст: Ознайомлення з методами дослідження будови органів травного апарату

6

4. Методи дослідження будови органів дихального апарату Зміст: Ознайомлення з методами дослідження будови органів дихального апарату

6

5. Методи дослідження будови органів сечостатевого апарату Зміст: Ознайомлення з методами дослідження будови органів сечостатевого апарату

6

6. Методи дослідження будови органів серцево-судинної системиЗміст: Ознайомлення з методами дослідження будови серцево-судинної системи

6

7. Методи дослідження будови органів нервової системиЗміст: Ознайомлення з методами дослідження будови нервової системи

6

8. Методи дослідження будови органів чуття та ендокринної системиЗміст: Ознайомлення з методами дослідження будови органів чуття та ендокринної системи

6

9. Методи дослідження будови інших органів хребетнихЗміст: Ознайомлення з методами дослідження будови інших органів хребетних

6

Всього за 2 модуль 56Атестація. Контроль знань за модулем 2 2

ВСЬОГО 110год

2.3.Орієнтовний перелік тем самостійної роботи з дисципліни „Методи морфологічних досліджень”

№ п/п Назва теми

К-сть годин

1 Методи дослідження будови хрящової і кісткової тканин та кісток: відпрацювання методик дослідження будови хрящової і кісткової тканин та кісток.

4

9

2 Методи дослідження будови м’язової тканин та м’язів: відпрацювання методик дослідження будови м’язової тканин та м’язів

4

3. Методи дослідження будови органів травного апарату: відпрацювання методик дослідження будови органів травного апарату

4

4 Методи дослідження будови органів дихального апарату: відпрацювання методик дослідження будови органів дихального апарату

4

5 Методи дослідження будови органів сечостатевого апарату: відпрацювання методик дослідження будови органів сечостатевого апарату

4

6 Методи дослідження будови органів серцево-судинної системи: відпрацювання методик дослідження будови органів серцево-судинної системи

4

7 Методи дослідження будови органів нервової системи: відпрацювання методик дослідження будови органів нервової системи

4

8 Методи дослідження будови органів чуття та ендокринної системи: відпрацювання методик дослідження будови органів чуття та ендокринної системи

4

9 Методи дослідження будови інших органів та структур тіла хребетних: відпрацювання методик дослідження будови інших органів та структур тіла хребетних

4

10 Аналіз наукової літератури, проведення досліджен, їх аналіз та підготовка дипломної роботи за обраною темою

360

ВСЬОГО 396 год.

3.Навчально-методичні матеріали з дисципліни

Робоча програма з дисципліни „Методи морфологічних досліджень”

3.1. Основна і додаткова літератураОсновна:

1. Анатомія свійських тварин: Підручник / С.К.Рудик, Ю.О.Павловський, Б.В.Криштофорова та ін.; За ред. С.К.Рудика. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 575 с.

2. Анатомія свійських тварин. Практикум: Навчальний посібник / С.К.Рудик, В.С.Левчук, В.Т.Хомич та ін. – К.: Агропромвидав України, 2000. – 248 с.

3. Морфологія сільськогосподарських тварин / В.Т.Хомич, С.К Рудик, В.С.Левчук та ін.; За ред. В.Т.Хомича. – К.: Вища освіта, 2003. – 527 с.

10

Додаткова:1. Меркулов Г.А. Курс патологистологической техники /

Г.А.Меркулов. – Л. : Медгиз. Ленинградское отделение, 1961. – 340 с.

3.2. Перелік наочних та інших посібників, методичних вказівок для проведення конкретних видів занять

1. Таблиці, схеми, муляжі, натуральні препарати різних органів і систем.

3.2.1. Науково-лабораторне обладнання та прилади.

Моно- та бінокулярні світлові мікроскопи з окуляр-мікрометрами, набори анатомічних інструментів для препарування різних органів та систем, ваги лабораторні, лабораторний посуд, набори реактивів для фіксування анатомічних препаратів, посуд для зберігання препаратів, виварювання кісток тощо.

3.2.2. Забезпеченість технічними засобами, обчислювальною технікою та методичними матеріалами до них.

Мультімедійний проектор для показу презентацій лекцій, два комп'ютери, кодоскоп

11

ПРОТОКОЛПогодження робочої навчальної програми з дисципліни „Методи морфологічних досліджень” з іншими

дисциплінами спеціальності „Ветеринарна медицина” ОКР „МАгістр” напрям підготовки „ Ветеринарна медицина ”

Дисципліна та її розділи, що передують вивченню даної дисципліни

Прізвище, ініціали, вчена ступінь та вчене звання викладача, що забезпечує попередню дисципліну

Підпис

Наступна дисципліна та її розділи, в яких використовуються матеріали даної дисципліни

Прізвище, ініціали, вчена ступінь та вчене звання викладача, що забезпечує наступну дисципліну

Підпис

Анатомія свійських тварин – вивчення будови органів, їх систем та апаратів;

Мельник О.П., д. вет. наук, професор

Акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин

Любецький В.Й.,д. вет. наук, професор

Фізіологія – вивчення функціонування систем та органів хребетних

Карповський В.І.,д.вет.наук, професор

Спеціальна пропедевтика, терапія і профілактика внутрішніх хвороб тварин

Цвіліховський М.І.,д. біол. наук, професор

Цитологія, гістологія, ембріологія – вивчення будови органів на мікро- та субмікроскопічному рівні;

Хомич В.Т., д.вет.наук, професор

Хірургічні хвороби тварин та анестезіологія

Дорощук В.О.,канд. вет. наук, доцент

Спеціальна екпізоотологія Недосєков В.В., д. вет. наук, професор

Глобальна паразитологія Сорока Н.М., д. вет. наук, професор

10

IV. НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції тваринництваФакультет ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції

тваринництва

АНОТАЦІЯ робочої навчальної програми з дисципліни

„Методи морфологічних досліджень” спеціальності „Ветеринарна медицина”

ОКР 8.11010101 „Магістр”

напрям підготовки „ Ветеринарна медицина ”

Кафедра анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка

Курс – 2 Семестр – 3, 4 Число кредитів – 16Лекцій – 70 Лабораторних занять – 110Самостійна робота – 396 Іспит – 4 семестр

Зміст дисципліниПредметом і завданнями дисципліни „Методи морфологічних

досліджень” є вивчення методів, способів та методик, які можуть бути використані для виготовлення, консервації і збереження макромікропрепаратів органів чи їх структур, а також для здійснення їх цілеспрямованого дослідження. Метою дисципліни є формування глибоких теоретичних знань і практичних навичок із виготовлення та збереження макромікропрепаратів різних органів, їх систем та апаратів хребетних як для створення навчальних дидактичних засобів, так і для проведення різнопланових наукових досліджень органів і систем тварин.

1

NATIONAL UNIVERSITY OF LIFE AND ENVIRONMETAL SCIENCES

FACULTY GUALITY STANDARTIZATION AND SERTIFICATION OF APK

DEPARTMENT OF MICROBIOLOGY, VIRUSOLOGY AND BIOTECHNOLOGY

Annotation of executable curriculum

course of study “ ”

for specialiti ’’ “ OQL 8. 11010101 “Magistr’’

dirction of preparation “ ”

department of microbiology, virology and biotechnologyCourse – 2Term – 3, 4Number of weeks – 17Number of credits – 16Number of lectures – 70Laboratory employments – 110Original research – 396Examination – 4th semesterTable of contents of sublject

Object and tasks of suject of meat microbiology. Description of microorganisms which influence on quality of meat and meatsnuff. Sources of microbic meat contamination of agricultural animals and poulty. Microorganisms reproduction sn meat. Defect of meat, which are caused by microorganisms. Meat, as a possible source of infections diseases. Food toxic infections and tocsicosises with microbic origin. Methods jf bacterioscjpic and bacteriological researches of meat and meat products. Ways of bacterial meat contamination descrease.

2

V. Комплекти тестів необхідні для визначення рівня засвоєння знань і рейтингу з дисципліни

3

Національний університет біоресурсів та природокористування України

факультет „Ветеринарна медицина”, спеціальність 8.11010101 – „Лікар ветеринарної медицини”, напрям підготовки „Ветеринарна медицина”, форма навчання денна, семестр 4, курс 2 ОКР „Магістр”

кафедра анатомії тварин ім. акад.В.Г.Касьяненкадисципліна

„Методи морфологічних досліджень”викладач Костюк В. К.

Питання 7 Які

Питання 8 Які

„ЗАТВЕРДЖУЮ” зав. кафедри _______О.П.Мельник„__”______________ 2013 року

4

БІЛЕТ № 1 Питання 1. Які Питання 9 Які

Питання 2. Які Питання 10 Які

Питання 3 Які Питання 11 Які

Питання 4 Які Питання 12 Які

Питання 5 Які Питання 13 Які

Питання 6 Які Питання 14 Які

Питання 6 Які Питання 13 Які

5

Питання 7 Які Питання 1. Які

Питання 1. Які Питання 1. Які

Питання 1. Які Питання 1. Які

Питання 1. Які Питання 1. Які

Питання 1. Які Питання 1. Які

Питання 1. Які Питання 1. Які

6

Національний університет біоресурсів та природокористування Українифакультет „Ветеринарна медицина”, спеціальність 8.11010101 – „Лікар ветеринарної медицини”. Напрям підготовки „Ветеринарна медицина”, форма навчання деннасеместр 4, курс 2 ОКР „Магістр”кафедра Анатомії тварин ім. акад.В.Г.КасьяненкаДИСЦИПЛІНА : „Мікробіологія м’яса та м’ясопродуктів”ВИКЛАДАЧ: Мельник М. В.„ЗАТВЕРДЖУЮ”ЗАВ. КАФЕДРИ __________ В. Г. СКИБІЦЬКИЙ„______”___________________ 2009 року

БІЛЕТ № 1 Питання 1. Які зміни відбувається у м’ясі при розвитку цвілевих грибів1 Спостерігається ослизнення і

пліснявіння2 Знижується кислотність м’яса3 Відбувається гниття м’яса4 Сірководневе псування

Питання 2. Назвіть морфологічні особливості патогенних анаеробів1 Патогенні анаероби утворюють спори,

діаметр яких не перевищує ширину мікробної клітини

2 Це неспороутворюючі бактерії3 Це спороутворюючі палички, діаметр

яких перевищує ширину мікробної клітини

4 Грампозитивні коки

Питання 3. Розставити по групах назви захворювань, залежно від походження збудникаА. Зооантропонози бактеріальної природи

1. Сибірка, бешиха

2. БруцельозВ. Зооантропонози вірусної природи

3. Ящур4. Лептоспіроз,5. Туберкульоз, туляремія6. Ку-лихоманка

Питання 4. Назвіть культуральні властивості збудника сибірки

7

1 На МПА утворює колонії R – форми, у вигляді сніжинки

2 На МПА утворює слизисті колонії3 На МПБ білуватий осад, який при

струшуванні пробірки піднімається у вигляді хмаринки

4 На дні пробірки з МПБ білий осад у вигляді шматочка вати

Питання 5. Яка мікрофлора є причиною утворення каламутного і пінистого розсолу (тузлука)? 1 Гнильна2 Дріжджі3 Плісеневі гриби4 Молочнокислі бактерії

Питання 6. Назвіть причини виникнення харчового отруєння1 Виникає при вживанні продуктів, які

містять велику кількість живого збудника

2 При вживанні продуктів, які містять токсини бактерій

3 При контакті із хворою твариною4 При розробці м’яса хворих вимушено

забитих тварин

Питання 7. Як впливає температура на бактерії групи кишкової палички?1 При пастеризації (63 -75оС) кишкова

паличка гине2 Витримують нагрівання до 90 – 100оС3 При заморожуванні м’яса залишаються

життєздатними декілька місяців4 Кишкові палички гинуть тільки при

температурі 100оС і вище Питання 8. Головним джерелом обсіювання м’яса мікробами за життя тварин є:1 Паренхіматозні органи2 Лімфатичні вузли3 Кишечник4 Усі перелічені органи і тканини

Питання 9. При мікробіологічному дослідженні м’яса, яке зберігалося у холодильнику визначають1 Кількість МАФАнМ2 Наявність бактерій групи кишкової

8

палички3 Наявність патогенних бактерії, у тому

числі і сальмонел4 Наявність клостридій

Питання 10. Яке м’ясо містить найбільшу кількість мікроорганізмів?1 Парне2 Охолоджене3 Заморожене4 Розморожене

Питання 11. Які види мікроорганізмів потрапляють у ковбасний фарш зі спеціями найчастіше ?1 Мікрококи2 Спороутворюючі гнильні бактерії3 Сальмонели4 Клостридії

Пита Питання 12. Мікрофлора, яка після стерилізації консервів залишається життєздатною називається

( у бланку відповідей правильну відповідь впишіть одним словом)

Питання 13. Яких мікроорганізмів є найбільше у мокросолених кишкових оболонках ?1 Пігментоутворюючі мікрококи2 Гнильні бактерії 3 Епіфітна мікрофлора4 Умовно – патогенні

Питання 14. Назвіть причини згіркнення ковбас1 Тривале зберігання ковбас2 Розвиток ліполітичних

мікроорганізмів3 Розвиток пігментоутворюючих

мікроорганізмів4 Наявність молочнокислих

бактерій, кишкової палички

Питання 15. Розставити у відповідності ознаки, які характеризують свіжість м’яса

9

за результатами мікроскопіїА. М’ясо свіже

1. У полі зору мікроскопа виявляють до 30 коків і паличок, видно сліди розкладеної м’язової тканини

В. М’ясо сумнівної свіжості

2. На препаратах-відбитках мікробів немає або в полі зору виявляються поодинокі клітини коків і паличок

С. М'ясо несвіже

3.На мікропрепаратах у полі зору понад 30 мікробів, переважно грамнегативних паличок, та велика кількість розкладеної м’язової тканини.

Питання 16. При виявленні сибірки після забою тварин

1 Тушу з усіма органами і шкірою спалюють

2 Внутрішні органи утилізують, а тушу направляють на виробництво консервів

3 М’ясо знезаражують шляхом проварки;

4 Внутрішні органи утилізують, а м’ясо випускають без обмежень

Питання 17. Інфекційні захворювання спільні для людей і тварин, і можуть передаватися через м’ясо називаються.... …..

(у бланку відповідей правильну відповідь впишіть одним словом)

Питання 18. Постійним резервуаром усіх типів сальмонел, які викликають у людини харчові токсикоінфекції є

1 Грунт2 Повітря 3 Кишечник тварин4 Субпродукти, кров

Питання 19. Розставте правильні відповіді відповідно до типів отруєнняА. Харчова токсикоінфекція

1.Виникають при вживанні продуктів, які містять велику кількість токсинів збудника

В. Харчовий токсикоз

2. Виникають при вживанні продуктів, які містять велику

10

кількість збудникаС. Мікотоксикоз

3. Виникають при вживанні продуктів, які містять неорганічні солі міді, свинцю, цинку

Д. Харчові отруєння не бактеріального походження

4. Це харчові отруєння, викликані токсинами, що виділяються деякими видами мікроскопічних грибів при їхньому розмноженні в харчових продуктах

Питання 20. Які із названих стафілокоів є патогенними?

1 Епідермальний стафілокок;2 Золотистий стафілокок3 Сапрофітний стафілокок;4 Усі перелічені

Питання 21. Як називаються мікроорганізми, які можуть розвиватися у солених розчинах ?

(у бланку відповідей правильну відповідь впишіть одним словом)

Питання 22. Назвіть гнильні бактерії, які спричиняють псування м’яса1 Капустяна, картопляна палички2 Сінна паличка3 Кишкова паличка4 Клостридія ботулінум

Питання 23. Залишкова мікрофлора ковбасних виробів після варіння складається переважно із1 Неспороутворюючих паличок2 Галофільних мікробів3 Спороутворюючих паличкоподібних

бактерій4 Сапрофітних мікрококів

Питання 24. Які види мікроорганізмів при коптінні ковбас зазвичай не гинуть?1 Молочнокислі бактерії2 Спори аеробних бацил3 Анаеробні клостридії і цвілі4 Бактерії групи кишкової палички,

стафілококи

Питання 25. Яку сировину не можна

11

використовувати для виготовлення консервів?1 М’ясо і субпродукти отримані від

вгодованих тварин2 Погано знекровлене, двічі

заморожене м’ясо3 Заморожене м'ясо4 Умовно-придатне м’ясо

Питання 26. Вкажіть фактори, які впливають на ефективність стерилізації м’ясних консервів1 Тривалість і температура

нагрівання2 Кількісний і видовий склад

мікрофлори сировини що консервується

3 Консистенція і рН середовища 4 Вміст у консервах жиру, цукру і

солі

Питання 27. . Які мікроорганізми можуть розвиватися в охолодженому м’ясі?1 Психрофільні 2 Мезофільні 3 Термофільні 4 Галофільні

Питання 28. Назвіть види псування ковбас1 Ослизнення, гниття2 Кисле бродіння (закисання)3 Згіркнення, пігментація, пліснявіння4 Краснуха

Питання 29. Які види псування характерні для варених і ліверних ковбас?1 Згіркнення 2 Кисле бродіння3 Позеленіння 4 Пігментація

Питання 30. Кокові бактерії у м'ясо проникають із.....1 Кишечника2 Легень 3 Шкіри4 Лімфатичних вузлів

12

13

VI. СТРУКТУРНО – ЛОГІЧНА СХЕМА ДИСЦИПЛІНИ «АНАТОМІЯ РИБ»

Попередні дисципліни та їх розділи, що використовуються в даній дисципліні

Аналітична хімія – вивчення загальних хімічних властивос-тей біоелементів живої природи;

Органічна хімія – вивчення сполук вуглецю і їх перетворення;

Основи фізіології та гігієни харчування – причини виникнення та розвиток харчових отруєнь

Технічна мікробіологія -використання мікроорга-нізмів на виробництві. умови регулювання життєдіяльності технічно корисних і

Наступні дисципліни та їх розділи, що використовуються в даній дисципліні

Харчові технології – технологія зберігання м'яса та м’ясопродуктів; технологія ковбасних виробництв; технологія консервів

Технологічне обладнання галузі – обладнання для перемішування та масування, термічне

Основи холодильних технологій- охолоджування м’ясопродуктів, зберігання, заморожування

Екологічні проблеми галузі- екологія харчових виробництв

Дисципліна: „МІКРОБІОЛОГІЯ М’ЯСА ТА М’ЯСНИХ ПРОДУКТІВ”

Викладач доцент М.В.Мельник

Національний університет біоресурсів і природокористування України

„ ЗАТВЕРДЖУЮ” Декан

факультету_______________ КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

___________________________________ з дисципліни „Мікробіологія м’яса та м’ясних продуктів” (звання, ступінь,прізвище та

ініціали лектора) факультет Якості, стандартизації та сертифікації продукції АПК Число тижнів

___17____________ курс ___3__ семестр ____6____ 2009 – 2010 навчальний рік Лекцій

_________34_______________ Лабораторних занять

____34_________ Самостійна робота

____76______________ Всього __144__ год.

Міс

яці Т

ижніЛекції

Кіл

ькіс

ть г

один Лабораторні заняття

Кіл

ькіс

ть г

один

Самостійна

робота

Кіл

ькіс

ть г

один

Основна і додаткова рекомендо-вана література

1 2 3 4 5 6 7 8 91

тиждень

Зміст і завдання дисципліни „Мікробіологія м’яса та м’ясних продуктів”. Історія розвитку, її зв’язок з іншими дисциплінами.

2 Бактеріоскопія м’ясаЗміст: 1.Відбір проб м’яса.

Визначення органолептичних показників м’яса: зовнішнього вигляду і кольору, консистенції, запаху, стану жиру тощо. Виготовлення мазків-відбитків, фарбування за Грамом та мікроскопія.

2 Вивчення морфологічних, біологічних та культуральних властивостей гнильних бактерій

4 1; 2; 3; 5

2 тиждень

Шляхи і джерела обсіменіння м’яса с-г тварин мікроорганізмами.

Зміст: Ознайомлення з основними джерелами та умовами прижиттєвого і післязабійного обсіменіння м’яса с/г тварин.

2 Бактеріологічне дослідження м’яса.

Зміст: Проведення первинного посіву на живильні середовища. Визначення загального мікробного обсіменіння м’яса

2 Вивчення морфологічних, біологічних та культуральних

2 1; 2; 3; 4

властивостей молочнокислих бактерій

3 тиждень

Шляхи і джерела обсіменіння м’яса птиці мікроорганізмами.

Зміст: Ознайомлення з основними джерелами та умовами прижиттєвого і післязабійного обсіменіння м’яса птиці.

2 Вивчення морфологічних і культуральних властивостей мікроорганізмів, які впливають на якість та показники безпеки м’яса.

Зміст: Приготування препаратів та мікроскопія гнильних, молочнокислих, маслянокислих, пропіоновокислих, оцтовокислих бактерій, мікрококів, цвілевих грибів.

2 Вивчення

морфологічних,

біологічних та

культуральних

властивостей

оцтовокислих,

пропіоновокислих і

маслянокислих бактерій

2 1; 2; 3; 4;

4 тиждень

Основні групи мікроорганізмів, які впливають на якість м’яса.

Зміст: Вивчення загальної характеристики гнильних, молочнокислих, маслянокислих, пропіоновокислих, оцтовокислих бактерій, мікрококів та їх впливу на якість м’яса і м’ясних продуктів.

2 Атестація. Контроль знань за модулем 1.

2 Мікрофлора тіла тварин

4 1;2;3; 4; 6;

Вивчення впливу цвілей на м’ясні продукти.

МОДУЛЬ 1. 5

тиждень

Інфекційні захворювання, які передаються людині через м’ясо (зооантропонози бактеріального походження)

Зміст: Шляхи та джерела обсіменіння м’яса і м’ясопродуктів збудниками зооантропонозів. Вивчення характеристики захворювань, які передаються через продукти забою (сибірка, туберкульоз, лістеріоз, лептоспіроз, туляремія). Санітарні міроприємства по попередженню зараження людей збудниками зооантропозоонозів.

2 Бактеріологічне дослідження м’яса на сибірку.

Зміст: Вивчення основних біологічних властивостей збудника сибірки, мікроскопія готових препаратів; вивчення методики постановки РП

2 Роль ферментів мікроорганізмів у м’ясній промисловості

4 3; 4; 5;6;

6 тиждень

Інфекційні захворювання, які передаються людині через м’ясо (зооантропонози вірусної природи)

Зміст: Вивчення характеристики інфекційних захворювань: ящур, Ку-лихоманка, орнітоз, сап Санітарні міроприємства по попередженню зараження людей збудниками зооантропозоонозів.

2 Бактеріологічне дослідження м’яса при бешисі свиней, лістеріозі, пастерильозі

Зміст: Вивчення морфологічних, культуральних і біологічних властивостей збудників. Мікроскопія готових фарбованих препаратів.

2 Мікотоксикози

4

7 тиждень

Харчові токсикоінфекціїЗміст: 1. Вивчення причин

виникнення харчових токсикоінфекцій та характеристики їх збудників. Джерела обсіменіння м’яса збудниками харчових отруєнь (бактерії роду сальмонела, ешерихія, протеус; клостридії перфрінґенс – збудники харчових токсикоінфекцій; .

Профілактичні заходи по попередженню виникнення харчових отруєнь.

2 Дослідження м’яса на наявність збудників харчових токсикоінфекцій

Зміст: вивчення морфологічних, культуральних та біологічних особливостей бактерій роду сальмонела, ешерихій, протею. Приготування препаратів, здійснення посівів на живильні середовища.

2 Ветеринарно-

санітарні вимоги до

цехів передзабійн

ого утримання,

забою тварин та розробки

туш.

4 3; 4; 5;

8 тиждень

Харчові токсикозиЗміст: 1. Вивчення причин

виникнення харчових токсикозів та характеристики їх збудників (зб.ботулізму, патогенних стафілококів та стрептококів – збудники харчових токсикозів). Мікотоксикози

МОДУЛЬ 2.

2 Дослідження м’яса на наявність збудників харчових токсикозів

Зміст: вивчення морфологічних, культуральних та біологічних особливостей збудника ботулізму, бактерій роду стафілококус

2 Мікробіологічні методи дослідження м’яса кролів

4

9 тиждень

Зміни якості м'яса с/г тварин при холодильному зберіганні, обумовлені життєдіяльністю бактерій, цвілей, дріжджів.

Зміст. Вивчення мікрофлори охолодженого та замороженого м’яса. Характеристика

2 Атестація. Контроль знань за модулем 2.

2 Мікрофлора охолодженої та замороженої тушки птиці.

4

4

1; 3; 4; 5;

мікробіологічних процесів розмороженого м’яса. Вади м’яса.

Дослідження субпродуктів та напівфабрикатів кускових і рублених із м’яса птиці

10 тиждень

Зміна мікрофлори м’яса при солінні

Зміст: Ознайомлення з мікробіологічними процесами, що відбуваються у м’ясі та м’ясопродуктах під час соління

2 Мікробіологічне дослідження м’яса, яке зберігається у холодильнику

Зміст: відбір проб, бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження

2 Мікробіологічний контроль швидко заморожених продуктів Бактеріологічні методи дослідження заморожених пельменів

4

2

3;4;

11 тиждень

Мікрофлора копченого м’яса. Зміна мікрофлори м’яса і м’ясопродуктів під час висушуванні в умовах вакууму. Вади м'яса мікробного походження.

Зміст: Ознайомлення з мікробіологічними процесами, що відбуваються у м’ясі та

2 Мікробіологічне дослідження копченого м’яса та солонини

Зміст: відбір проб, бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження

2 Мікробіологічні дослідженні кулінарних виробів із м’яса

Дослідження м’ясних

4

4

3; 4; 5;6

м’ясопродуктах під час коптіння, висушування, опромінення, тощо.

продуктів сублімаційного висушування

12 тиждень

Мікробіологія продуктів забою тварин: субпродуктів, жиру – сирцю, крові.

Зміст: Ознайомлення з мікрофлорою субпродуктів та жиру-сирцю. Особливості мікробіологічних процесів у жирах тваринного походження. Санітарні вимоги до якості субпродуктів і тваринних жирів.

МОДУЛЬ 3

2 Мікробіологічне дослідження субпродуктів, жиру – сирцю, крові.

2 Визначення антибіотиків у м’ясі та м’ясних продуктах.

4 3;4;5

13 тиждень

Мікробіологія ковбасних виробів.

Зміст: Джерела обсіменіння ковбасного фаршу мікроорганізмами. Зміна мікрофлори фаршу під час виробництва варених і напівкопчених ковбасних виробів.

2 Атестація. Контроль знань за модулем 3.

2 Санітарно-гігієнічні вимоги при виробництві ковбасних виробів

4 1; 3; 4; 5;

14 тиждень

Мікробіологія ковбасних виробів

Зміст: зміна мікрофлори фаршу при виробництві копчених і варено-копчених ковбас. Вплив

2 Мікробіологічні дослідження ковбасних та ковбасно – кулінарних виробів.

Зміст: відбір проб, мікроскопія мазків-відбитків.

2 Визначення промислової стерильності м’ясних

4 1;4; 5;

залишкової мікрофлори на якість готових ковбасних виробів під час зберігання (види псування ковбас). Санітарно – гігієнічні вимоги при виробництві ковбас.

Здійснення посівів на МПА для визначення загальної кількості мікроорганізмів; на середовище Кеслера – бактерій групи кишкової палички; сальмонел і протея – на середовище збагачення (Кауфмана, Мюллера); клостридій – на середовище Кітт – Тароцці).

консервів

15 тиждень.

Мікробіологія м’ясних консервів

Зміст: Мікрофлора м'ясної сировини та інших складових при виробництві м’ясних консервів. Зміна мікрофлори консервів в процесі термічної обробки: пастеризації, стерилізації і тинділізації. Вплив залишкової мікрофлори на якість консервів – види псування консервів. Санітарно-гігієнічні вимоги при виробництві консервів.

2 Мікробіологічні дослідження м’ясних консервів. Бактеріологічне дослідження консервів до і після стерилізації.

Зміст: відбір проб, визначення загального мікробного обсіменіння, аеробних та анаеробних мікроорганізмів, на наявність токсинів збудника ботулізму.

2 Методи виявлення токсинів і збудників ботулізму у консервах, клос-тридії перфрінґенс

6 3;4; 5; 3

16 тиждень

Мікробіологія шкір та кишкової сировини забійних тварин. Зміст: Вивчення мікрофлори шкіри та кишкової сировини забійних тварин. Вади шкіри та кишок. Ветеринарно -

2 Санітарно-гігієнічний контроль умов виробництва

Зміст: мікробіологічне дослідження допоміжних матеріалів, контроль санітарного стану обладнання,

2 Методи виявлення палички цереус у консервах

4 3; 4; 5;3

санітарні вимоги до шкіряної та кишкової сировини. якості.

рук персоналу, повітря виробничих приміщень і води.

17 тиждень

Санітарно-мікробіологічний контроль виробництва м’яса і м’ясопродуктів.

Зміст: Санітарно – гігієнічний контроль умов виробництва: дослідження допоміжних матералів виробництва, мікробіологічний контроль сан.стану обладнання, інвентаря, тари, спецодягу, рук,повітря приміщень води;

- технологічних процесів та готової продукції: мікробіологічні дослідження сировини (м’ясо, субпродукти, яйця), кулінарних виробів і напівфабрикатів із рубленого м’яса; м’ясних консервів та ковбасних виробів. МОДУЛЬ 4

2 Атестація. Контроль знань за модулем 4

2 Мікробіологічні методи контролю за якістю дезінфекції

4 3; 4; 5;2

Лектор__________________________________ Завідувач

кафедри_________________________________ Результати перевірки виконання календарного плану

___________________________________________________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________________

Дата _____________________ Перевірив _______________ Завідувач кафедри

VIII. КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВза модульно – рейтинговою системою навчання студентів та оцінювання їх знань із дисципліни із дисципліни „Мікробіологія м’яса та м’ясних

продуктів”.

Лекцій – 34 год.Лабораторних занять – 34 год.Самостійна робота без керівництва викладача -76 годВСЬОГО –144 год ( 4) кредити ЕСТS). Форма підсумкового контролю знань - іспит. Тривалість навчального семестру 17 тижнів.

Рейтинг студента із засвоєння дисципліни визначається за 100- бальною шкалою і складається з рейтингу навчальної роботи RНР і рейтингу з атестації RАТ.

Rдис. = RНР + RАТ

(формула 1)Рейтинги з навчальної роботи (RНР) та з атестації ( RАТ ) визначаються за

такими співвідношеннями:RНР = рейтинг з навчальної роботи (не більше 70% від кількості балів

рейтингу з дисципліни)RАТ = рейтинг з атестації ( не більше 30% від кількості балів рейтингу з

дисципліни)

Змістові модуліВраховуючи обсяг та структуру програмного матеріалу дисципліни ділимо

його на 4 змістовні модулі.Розрахункову рейтингову оцінку з кожного змістового модуля приймаємо

за 100 балів.Змістовий модуль включає теоретичні питання лекційного матеріалу,

освоєні положення лабораторних занять (рівень теоретичних знань, виконання практичних робіт, захист їх результатів, тощо).

Форма контролю - тести.Рейтинг студента з навчальної роботи RНР визначається за формулою:

RНР =

0,7 · (R(1) ЗМ · К(1)ЗМ + R(2) ЗМ · К(2)ЗМ + R(3) ЗМ· К(2)ЗМ)

+ Rдр - Rштр

Кдис (формула 2) де : R(1) ЗМ ..... R(n) ЗМ - рейтингові оцінки із змістових модулів за 100

шкалою;

n – кількість змістових модулів; К(1)ЗМ ..... К(n)ЗМ – кількість кредитів ECTS, передбачених

робочим навчальним планом для відповідного змістового модуля;Кдис= К(1)ЗМ .+....+ К(n)ЗМ - кількість кредитів ECTS, передбачених

робочим навчальним планом для дисципліни у поточному семестрі

Якщо К(1)ЗМ =.....= К(n)ЗМ, тоді формула (2) буде мати такий вигляд:

RНР =

0,7 · (R(1) ЗМ + R(n) ЗМ)

+ Rдр - Rштр

n (формула 3)

На рейтинг з навчальної роботи можуть впливати рейтинг з додаткової роботи Rдр та рейтинг штрафний Rшт.

Рейтинг з додаткової роботи Rдр додається до RНР і не може перевищевати 10 балів (доповідь на студентській конференції, здобуття призового місця, виготовлення макетів, наочних посібників, тощо).

Рейтинг штрафний Rштр не перевищує 5 балів і віднімається від RНР

(пропуски занять, несвоєчасна здача модуля).Студенти, які з навчальної роботи набрали 60 і більше балів, можуть не

складати екзамен (залак) „Автоматично” відповідно до набраної кількості балів, переведених в національну оцінку та оцінку ECTS згідно з табл. 1. У такому випадку рейтинг студента з дисципліни дорівнює його рейтингу з навчальної роботи RДИС = RНР

Якщо студент бажає підвищити свій рейтинг і покращити оцінку з дисципліни, він має пройти семестрову атестацію. Останню в обов’язковому порядку проходять студенти, які з навчальної роботи набрали менше ніж 60 балів.

Для допуску до атестації студент має набрати не менше 60 балів із кожного змістового модуля, а загалом – не менше, ніж 42 бали з навчальної роботи.

Рейтинг студента з атестації RАТ проводиться за тестовими технологіями, визначається за 100-бальною шкалою. Якщо на атестації з дисципліни (екзамені чи заліку) студент набрав менше 60 балів, то така атестація йому не зараховується – одержані бали не додаються до набраних балів з навчальної роботи, і за студентом зберігається рейтинг (оцінка), визначений за формулою (2).

В іншому випадку рейтинг студента з дисципліни RДИС обчислюється за формулою:

Rдис = Rнр + 0,3 · Rат

Рейтинг з дисципліни, як і рейтинг з навчальної роботи, округлюється до цілого числа.

Співвідношення між національними та ECTS оцінками і рейтингом студента

Оцінка національна

Оцінка ECTS

Визначення оцінки ECTS Рейтинг студента, бали

Відмінно А Відмінно- відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

90 - 100

Добре В Дуже добре – вище

середнього рівня з кількома помилками

82 -89

С Добре – в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

75 – 81

Задовільно D Задовільно – непогано, але зі значною кількістю недоліків

66 - 74

E Достатньо – виконання задовільніє мінімальні критерії

60 – 65

Незадовільно FX Незадовільно – потрібно працювати перед тим, як отримати залік (позитивну оцінку)

35 – 59

F Незадовільно – необхідна серйозна подальша робота

01 - 34

Індивідуальне завдання для самостійної роботи №55.

ТЕМА . Вивчення морфологічних, біологічних та культуральних властивостей гнильних, молочнокислих, оцтовокислих, пропіоновокислих і

маслянокислих бактерій.

1. Скласти таблицю, де вказати можливі ураження кон’юнктиви у собак і котів.

2. Скласти таблицю, де вказати можливі ураження рогівки у собак і котів.3. Навести принципи лікування уражень кон’юнктиви та рогівки у собак і котів.4. Порівняти механізм дії та ефективність традиційних методів лікування уражень кон’юнктиви та рогівки у собак і котів та за допомогою нанотехнологій.

2. Джерела:1,3,7.

3. Форма подання результатівДокумент формату MS Word. Шрифт 14 пт, міжрядковий інтервал –

полуторний. Графічне зображення - MS Word чи MS Excel.

4.Критерії оцінювання:

Максимальна оцінка за виконане завдання – 12

№ п/п

Елементи завдання Критерій Бал

1. Скласти таблицю, де вказати можливі ураження кон’юнктиви у собак і котів.

Вказані всі можливі ураження кон’юнктиви у собак і котів.

3

2. Скласти таблицю, де вказати можливі ураження рогівки у собак і котів.

Вказані всі можливі ураження рогівки у собак і котів.

3

3. Навести принципи лікування уражень кон’юнктиви та рогівки у собак і котів.

Наведені повністю принципи та показання лікування уражень кон’юнктиви та

рогівки у собак і котів.

3

4. Порівняти механізм дії та ефективність традиційних методів

Правильно проведений порівняльний аналіз

3

лікування уражень кон’юнктиви та рогівки у собак і котів та за допомогою нанотехнологій.

механізму дії та ефективності традиційних та за допомогою нанотехнологій методів лікування уражень кон’юнктиви та рогівки у собак і котів.

ІХ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни „Біоиорфологія хребетних”

Л е к ц і я 1.

Методи наукових досліджень, виходячи з філософських позицій, можна розділити на емпіричні та теоретичні.

До емпіричних методів дослідження насамперед відносять: спостереження – цілеспарямоване сприйняття явищ дійсності;опис;вимірювання;порівняння;експеримент (передбачає активне втручання дослідника в процес, суть

явища тощо).Теоретичні методи наукового дослідження включають такі різновиди

методів і методик, як:формалізація – відображення знань про об’єкт дослідження у вигляді

специфічної для науки формалізованої мови (своєрідних формул), яка сприяє більш точному висловленні думок, не дає можливості неоднозначно трактувати ті чи інші наукові факти, розуміння, явища тощо. Формалізація відіграє важливу роль у з’єясуванні наукових понять, але вона має певну міру вичерпності, оскільки у будь-якій науці , у будь-якій теорії є елементи, які не можна повністю формалізувати;

аксіоматичний метод пізнання полягає у побудові теорії, основою якої є аксіома, але всі інші твердження виводяться з цієї аксіоми логічним шляхом;

гіпотетико-дедуктивний метод теоретичного дослідження передбачає створення системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез. Міра істиності висновків, сформованих гіпотетико-дедуктивним шляхом є невідомою, тобто такі висновки мають вірогіднисний характер;

метод аналізу полягає у реальному чи віртуальному поділові об’єкта дослідження на складові для кращого розуміння їх суті;

метод синтезу має протилежне до попереднього методу спрямування і передбачає реальне чи віртуальне об’єднання окремих елементів у єдине ціле для з’ясування взаємодії цих елементів та функції цілісного об’єкту;

метод абстрагування являє собою процесзалишення поза увагою певних якостей дослідженого об’єкта чи явища з одночавсним акцентуванням уваги дослідника на потрібних для дослідження якостей об’єкта;

метод ідеалізації заснований на формуванні абстрактних ідеалізованих об’єктів, явищ тощо, які у реальному житті є неможливими і не іцснують;

метод індукції або руху думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів – до узагальнень та висновків;

дедукція – метод, суть якого полягає у познанні одиничного (окремого) відштовхуючись від знання загального (цілого);

метод аналогії полягає у встановленні подібностей між різними нетотожними об’єктами. Цей метод дає не достовірне, а вірогіднісне знання;

метод моделювання передбачає відтворення певних властивостей на штучно виготовленому об’єкті (моделі), що є аналогом досліджуваного об’єкта. Моделювання може бути як предметне (реальне), так і знакове, або віртуальне (комп’ютерне чи математичне моделювання);

метод системного підходу педедбачає застосування сукупностізагальнонаукових методів та методик у вивченні досліджуваного об’єкта.

Історія розвитку анатомічної музейної справи

З появою людини на Землі основним засобом виживання було полювання на диких тварин. Добуту на полюванні тварину люди використовувли повністю, що в їжу, а що для забезпечення своїх побутових потреб. Тому природньо, що перші пізнання з анатомії людина почала здобувати завдяки полюванню на диких тварин, до того ж черепа багатьох тварин “колекціонували” як трофеї і використовували в різних ритуалах. На науку про будову тіла анатомія перетво-рилась у зв'язку з потребами гуманної та ветеринарної медицини.

Свідченням того, що первісні мисливці вже знали про положення життєво важливих органів (серця, печінки та ін.) є наскельні малюнки епохи палеоліту. Рудик С. К., (2001) зазначає, що перший анатомічний малюнок, на якому був зображений слон з намальованим серцем було виявлено в печері Астурії (Іспанія) цей малюнок датується 13 – 14 тисячоліттям до н. е. Це свідчить про те, що люди епохи палеоліту знали місце розташування серця і його значення для тварин. Із сказаного видно, що анатомія — найдавніша з біологічних наук, оскільки її джерела вихдять з доісторичних часів. Саме ж слово анатомія в перекладі з грецького означає розтин. Дещо пізніше людина почала вивчати і будову власного тіла, основою для цього були релігійні обряди пов’язані з жертвоприношенням, страти та бойові травми.

Деякі дані про серце, печінку, легені і інші органи тіла людини містяться в древній китайській книзі “Нейцзин” (XI-VII ст. до н.е.) В індуській книзі “Аюр-Веда” (“Знання життя”, VI ст. до н. е.) в цих книжках згадуються м'язи, кістки, сполучення, судини, нерви та інші анатомічні структури.

Медичний канон “Трактат про внутрішнє”, як зазначає Рудик С. К., (2001) складається з двох книг: книги “Прості питання трактату про внутрішнє”, складеної китайським імператором Хуанді (III ст. до н. е.), і “Книги див” (II ст. до н. е. — II ст. н. е.). Ці праці грунтуються на всіх попередніх знаннях з анатомії та лікування людини й тварин.

Найточніші дані з анатомії містять грецькі й римські джерела. Узаконені розтини трупів людей в Європі відносяться до XIV століття нашої ери, хоча першим увів розтин трупів людей і тварин учень Піфагора Алкмен Кротонський (V ст. до н. е.). Вони практикувалися також в Олександрійській медичній школі давньогрецьким лікарем, учнем Проксагора Герофілом, що жив за 300 років до нашої ери, але потім були припинені. Вже в I столітті нашої ери Цельс згадує про них, як про давно припинені, і говорить, що одному з родоначальників Олександрійської школи - грецькому лікарю Герофілу було дозволено розтинати тіла навіть живих злочинців. Про те, що деякі злочинці служили для медичних занять Герофіла згадує також Тертулліан (кінець II, початок III століття), обурюючись жорстокістю нравів того часу. Герофіл, вперше описав писальне перо в мозку, яєчники, дванадцятипалу кишку, виявив у кози лімфатичні (молочні) шляхи.

Першим творцем анатомічної теорії був Демокрит Абдерський (460 р. до н. е.), який написав багато праць з анатомії. Особливий слід в анатомії людини і тварин залишив Гіппократ (460-377 р. до н. е.). Хоча він ще не відрізняв нерви від сухожилків, дихальні шляхи від судин, проте навів правильні дані про головний мозок, описуючи вертячку у кіз.

Засновником порівняльної анатомії вважається учень Платона Аристотель (384-322 рр. до н. е.). За оцінкою Кюв'є, праці Аристотеля слід “прийняти за зразок”. Настільки вдало він описав апарат руху, що лише в XVII ст. Фабрицій незначно доповнив ці праці, проте, за словами самого автора, як вказує Рудик С.

К., (2001) він більшу частину взяв у Аристотеля. Мало послідовників Аристотеля щось додали до його опису нутрощів.

Одним з відомих анатомів був і Проксагор із Коса (335 р. до н. е.), який встановив різницю між венами й артеріями, відмічаючи, що артерії закін-чуються капілярами, хоча зазначав, що капіляри містять повітря. Завдяки йому набуло значного поширення вчення про пульс.

У період життя Аристотеля особливо виділявся Діокл Каристський (360 р. до н. е.). Після Гіппократа, який жив в Афінах, Діокл Каристський був найвідомішим лікарем. Гален говорить про нього, як про ревного анатома, що вивчав анатомію на тваринах.

Еразістрат (помер у 280 р. до н. е.), який жив при дворі сирійського царя, спостерігав молочні судини на брижі кози, хоча назвав їх артеріями, оскільки не завжди виявляв у них молочний сік. Він розрізняв рухові і чутливі нерви, добре описав сухожилкові нитки серця, хоча травлення пояснював механічним тертям стінок шлунка.

Марінус (близько 100 р. н. е.), за Галеном, опрацював м'язи, відкрив під-небінний нерв, досліджував кишкові залози. Гален називав Марінуса від-новником анатомії.

Хоча Гален (131-210 рр, н. е.) був добрим лікарем, проте в історії він біль-ше відомий як анатом. Це останній анатом давності. Він описав 300 м'язів, 7 пар черепномозкових і 30 пар спинномозкових нервів, був піонером у переході до аналітичного та експериментального досліджень. Гален добре володів розтином трупів свиней, собак, левів, слонів, написав 400 праць (“Анатомічні дослідження”, “Про призначення частин тіл” та ін.). Анатомія Галена містила в собі елементи гістології. Він спостерігав, що м'язи складаються не лише з м'язових, а й із сполучнотканинних волокон; стінки артерій, шлунка, кишок і матки складаються з кількох шарів. Це він за даними Рудика С. К., (2001) увів низку термінів, які вживаються й нині (апофіз, епіфіз, симфіз, діартроз, синартроз, гінглім тощо).

У древньому Римі панувала релігійна недоторканність тіла померлої людини, але це не поширювалося на трупи рабів, злочинців, убитих ворогів, Гален говорить, що під час війни з маркоманами (165 — 180 р.р.) лікарям, що супроводжували війська римлян, було дане право розтинати трупи ворогів, чим вони не скористалися.

У 1956 році під час археологічних розкопок у Римі виявлена фреска IV століття нашої ери, що зображує лікаря, який безсумнівно, не належав до подібних лікарів, що втрачали дослідницькі можливості. Сцена з життя лікаря пізньої Римської імперії зображена на фресці показує момент анатомічних занять на трупі, групи учнів, що стоять і сидять навколо центральної могутньої фігури чоловіка. Перед групою, біля ніг сидячих, лежить роздягнений труп людини з зяючим продовгуватим розрізом черевної порожнини.

Зосереджено, серйозно і уважно учні дивляться в сторону сидячого останнім від краю юнака, що щось розповідає, і підтримує рукою поставлену на коліно книгу в темному переплетенні. Сидячий з ним поруч юнак тримає в правій руці, довгу лозину, кінець якої торкається розрізу черевної порожнини і демонструє розтин під спостереженням зображеного в центрі керівника цих занять - лікаря - анатома. Погляд лікаря - анатома, переданий на фресці, повний наукового дерзання, його рука упевненим жестом протягнена вперед, його учні серйозно і уважно оточують вчителя.

Очевидно, для невідомого лікаря - анатома викладання подібним чином на трупі людини було явищем звичайним. Фреска зафіксувала звичайну зустріч лікаря зі своїми учнями, який для проведення занять використовув всі дозволені законом можливості. І фреска увічнила його анатомічну школу.

Повертаючись у далеку історію слід зазначити, що значну роль у розвитку анатомії зіграло ритуальне бальзамування трупів людей у древньому Єгипті.

Л е к ц і я 2.Виникнення методик бальзамування і консервування трупного

матеріалу

Батько історії Геродот писав, що єгиптяни виставляли на своїх бенкетах як емблему тлінності sole aridum et exsiccatum саdаvеr-худий і сонцем висушений труп (мумію), увінчаний трояндами, якого вони вітали вигуками: Edite, bibite - post mortem tales eritis - їжте, пийте — після смерті будете такими.

На жаль в письмових джерелах Стародавнього Єгипту є мало даних з анатомії, хоча саме в Єгипті, як у жодній іншій країні світу, поважали гуманну і ветеринарну медицину, а відповідно і анатомію. Що стосується гуманної медицини, то це зумовлено ритуальним бальзамуванням трупів людей, а ветеринарної за даними Рудика С. К., (2001) тим, що єгиптяни вважали тварин представниками своїх богів і створювали особливий культ бика Апіса — втілення Бога Озіріса. Єгиптяни добре знали будову органів грудної та черевної порожнин. Про це свідчить один з розділів папірусу Еберса (1550 р. до н. е.) — “Таємна книга лікаря, вчення про серце”, який починається з анатомо-фізіологічного нарису.

З тих прадавніх часів анатомічна наука надбала величезне число способів збереження анатомічних об'єктів і виготовлення анатомічних препаратів. Однак загального зведення літератури з історичним і критичним її аналізом в Україні практично немає. Монографії Ганналя (J.N.Gаnnаl, 1838), Коніля (Р. Соnіl, 1856), Виводцева Д. І. (1881), Прівєса М.Г. (1956), Богуславської Т. Б. (1959) хоча і не втратили цінності але вже стали бібліографічною рідкістю тим більше за цей період з’явилося багато нових методик.

Л е к ц і я 3.Давні способи бальзамування

Методи консервації, а точніше бальзамування трупів людей, як згадувалося вище почали розроблятися ще в далекій давнині. Перші достовірні відомості про це відносяться до древнього Єгипту, що підтверджується фактом збереження єгипетських мумій до наших днів. Єгипетські мумії, що пролежали не одне тисячоліття і збереглися в доброму стані свідчать про високе мистецтво бальзамування у древніх єгиптян.

Звичайно, коли вперше почалося бальзамування, сказати важко; судячи з даних історії, як відзначає Прівєс М. Г. (1956) воно почалося за 2000 років до нашої ери.

Думка про можливість збереження трупів від розкладання була навіяна єгиптянам, очевидно, самою природою. Сухий ґрунт піщаних пустель і теплий клімат Африки сприяли природній муміфікації мертвих тіл, що випадково знаходили древні єгиптяни. Іноді цілі каравани людей і тварин, засипані піском під час піщаної бурі, перетворювалися в мумії. Такі мумії зустрічаються в пустелях Африки і зараз (Прівєс М. Г. , 1956 ).

Перетворення трупа в мумію, як зазначає Мінаков П.А. (1924) відбувається в такий спосіб. У перші, дні після смерті, гниття при високій температурі відбувається дуже швидко. Внаслідок цього багаті кров’ю і лімфою тканини перетворюються в рідку масу (коллікваційнний некроз), яка збирається в нижче розсташованих частинах трупа. Під шкірою утворюються міхурі, що згодом лопаються, і рідина витікає назовні, у пісок. Витекла рідина, поглинається сухим добре провітрюваним ґрунтом, внаслідок чого труп висихає, а сухе тіло - погане середовище для життєдіяльності гнильних бактерій. Тому гниття сповільнюється і припиняється. Щільні частини трупа, що залишилися - кістки, зв'язки, сполучна тканина м'язів, сухожилля, сполучна тканина нутрощів остаточно висихають і утворюють те, що називається мумією.

Прівєс М. Г. (1956) вважає неправильним приписувати пальму першості у винаході бальзамування легендарному Гермесу, що нібито бальзамував труп Озіріса, як це роблять історики, а слідом за ними – Виводцев Д. І., (1881), Бахтіяров А., (1910) Мінаков П. А. (1924) та ін. Гермес став лише першим, про кого зберегла перекази древня історія. Судячи з того, що в Єгипті бальзамували трупи, які належали людям із широких верств населення, цією справою повинно було займатися багато бальзамувальників, що залишилися, однак, у невідомості.

Говорячи про консервацію або бальзамування трупів людей, потрібно розрізняти консервацію їх, що проводиться з метою збереження на деякий термін до поховання, і консервацію (бальзамування) на невизначно тривалий термін незалежно від прийомів їх поховання.

Консервація тіла людини до поховання застосовувалася за всіх часів у вигляді обмивань, натирання ароматичними речовинами і робилося це в основному з эстетичними і санітарно-гігієнічними цілями.

На думку Прівєса М. Г., (1956) бальзамування на тривалий термін виникло, імовірніше всього, з надр народної медицини як релігійний обряд.

Древні єгиптяни вірили в переселення душі. Вони думали, що душа після смерті протягом 3000 років переселяється з тіла однієї тварини в інше. Якщо ж після смерті тіло людини зберігається від розкладання, то душа його у вигляді птаха з людською головою парить над ним і рятується від переміщення в тіло тварини. Тому єгиптяни називали набальзамовані тіла gаbаrаs, тобто святозбереженими. Бахтіяров А., (1910), викладаючи ці вірування древніх єгиптян, бачить у них лише цю єдину причину бальзамування.

В залежності від кастової приналежності і майнового положення померлого застосовувалися різні способи бальзамування, що відрізнялися складністю роботи і високою вартістю.

За даними Мінакова П. А. (1924) Геродот, що жив у V столітті до н.е. і написав твір, який вважається головним джерелом історичних зведень про бальзамування в древньому Єгипті, описує 3 основних способи бальзамування.

Способи єгиптян (1)

Найкращий і дорогий спосіб застосовували для бальзамування царів, знатних і багатих людей. Він полягав у наступному: через ніс витягали залізним гачком головний мозок, залишки якого вимивалися медикаментозною рідиною. Взамін вливалася розплавлена смолиста рідина, яка застигала та заповнювала порожнини черепа. Потім гострим ефіопським каменем розтинали черевну порожнину, з якої виймали нутрощі. Прівєс М. Г. (1956) посилаючись на думку Ковнера С. (1878) зазначає, що використання ефіопського каменю замість ножа, відбиває крайню стародавність техніки розтинів, що проводилися нібито ще в кам'яному віці. Порожнину промивали пальмовим вином і наповняли пахощами, після чого зашивали. Потім труп клали в сіль на 70 днів після чого обмивали і обмотували бинтами з тонкої льняної матерії. змазаної знизу клеєм (гуммі). Оброблений у такий спосіб труп клали в металеву, дерев’яннy чи кам’яну труну.

Отаннім етапом ритуалу бальзамування було обмотування мумії бинтами (фреска з єгипетських пірамід)

(2)Другий спосіб простіший і дешевший. Черевну порожнину нерозтинали, а

внутрішні органи видаляли, через задній прохід після попереднього наповнення кишечнику кедровою олією за допомогою клістирної трубки. Після чого труп клали на 70 днів у сіль.

(3)Третій спосіб, найпростіший і дешевий, застосовувався для представників

бідноти . Він зводився до промивання кишечника редьковою олією з наступним збереженням тіла в солі.

За даними Мінакова П.А. (1924) Діодор Сицилійський, що жив незадовго до нашої ери приводить також три основних способи бальзаму-вання у єгиптян, в описуваний час, що відріз-няються від попередніх прийомів.

(4)Перший спосіб полягав у наступному: після розтину черевної порожнини

видаляли нутрощі за винятком серця та нирок, і порожнину очищали пальмовим вином та ароматичними речовинами. Після того протягом 30 – 40 днів труп змазували кедровою олією, корицею та іншими пахощами, які зберігали труп та надавали йому приємного запаху. Цей спосіб коштував один талант. Про два інших способи автор говорить лише про їх ціну. Другий спосіб коштував 20 мін і третій — майже нічого.

Діодор Сицилійський також відзначає, що спосіб бальзамування вибирався в залежності від кастової приналежності і матеріального стану померлого.

Наукове дослідження єгипетських мумій, проведене Гранвіллем (Granville, 1825), показало, що описи Геродота і Діодора Сицилійського виявилися неточними і неповними. Прівєс М. Г. (1956) пояснює це тим, що каста бальзамувальників тримала своє ремесло в секреті і сторонні люди, якими були Геродот і Діодор, могли знати про нього лише в загальних рисах.

При дослідженні мумій виявилося, що видалення мозку проводилося не тільки через ніс, але і через проміжок між потиличною кістою і атлантом, і через очну орбіту. У порожнину черепа наливали гарячу смолу або асфальт. В черевну порожнину через розріз або через пряму кишку також наливали гарячу смолу. Усе тіло покривалося шаром вапна для знищення епідерміса, потім занурювалося у суміш воску і смоли і, нарешті у розчин солей (азотнокислий калій, вуглекислий, сірчанокислий і солянокислий натрій) та дубильних речовин. Після цього труп висушували, обмотували бинтами, просоченими таніном або розплавленим воском та смолою. Звідсіля і походить назва “мумія” (від персидського слова “мум” віск). Це слово почало зустрічатися лише у ХІІ столітті.

Суперечливість термінів бальзамування в Геродота (70 днів) і Діодора (30—40 днів) Мінаков П. А., (1924) справедливо пояснює тим, що Діодор відзначав тільки час бальзамування, а Геродот мав на увазі весь період оплакування небіжчика, включаючи і бальзамування. Це підтверджують і посилання на біблію, у якій автор “Буття” пише: “І повелів Йосип слугам своїм — лікарям бальзамувати батька його: і лікарі набальзамували Іакова. І виповнилося йому 40 днів, тому що стільки днів потрібно для бальзамування. І оплакували його египтяни 70 днів”.

У тій же книзі (гл. 50, вірш 26) говориться, що і тіло самого Йосипа було бальзамовано.

Крім єгиптян, бальзамування в окремих випадках проводилось також у багатьох сучасних їм народів Азії і Північної Африки (індусів, асирійців, ефіопів, іудеїв, персів, греків). У цих народів відповідно були і певні знання з анатомії, як людини так і тварин.

Скіфи , які акумулювали високу культуру людей трипільської культури, що мешкали в долинах Південного Буга, Дністра, Прута, сягнувши згодом Дніпра і далі, не залишили писемних джерел про свої знання. Проте Руденко С. І., (1948; 1953) зазначає, що під час роботи експедиції Інституту історії матеріальної культури Академії наук СРСР, що у 1947 р. виїхала для розкопок так званих Пазирикських курганів у Гірському Алтаї, які являють собою поховання скіфів, що відносяться до V-IV століть до н.е. були знайдені бальзамовані тіла, що збереглися завдяки штучної муміфікація. Бальзамування було зроблено в такий спосіб:

Спосіб скіфів(5)розрізавши черевну порожнину від мечоподібного відростка до лобкового

зчленування, видаляли внутрішні органи і заповнювали порожнину живота крупно нарубаними стеблами і корінями рослин визначити які не вдалося. Після цього черевна порожнина зашивалася шнуром з чорного кінського волосся. Крім того, проводилися розрізи позаду — на обох сідницях, стегнах і гомілках видалялася частина м'язів і замінялася травою подібною до осоки. Після цього шкіра зшивалася кінським волосом, як на животі. В подальшому проводилася трепанація черепа в області лівої тім’яної кісти з наступним видаленням мозку і заповненням порожнини черепа не відомим матеріалом. Вибита кісткова пластинка ставилася на колишнє місце і шкіра затягувалася крученим кінським волосом.

Тіло настільки добре збереглося, що по випестуваних руках можна було судити про приналежність жінки до вищого шару суспільства. Добре збереглося і волосся. Виявлені в другому Пазирикському кургані тіла чоловіка і жінки підтверджують слова Геродота про звичай муміфікації у скіфів.

Звичай цей, як пише Руденко С. І., був пов'язаний з похоронним ритуалом, що вимагав тривалого підготовчого періоду, і необхідністю охороняти на цей час тіло від розкладання. Звичай цей практикувався тільки у відношенні представників багатих верств суспільства. Слід зазначити, що крім описаного способу скіфи і перси обливали тіло розтопленим воском.

В індусів мумії, або кааксоси, робилися майже так, як і у єгиптян:

Сосіб індусів(6)

набальзамоване тіло зашивали у козячі шкіри і ставили в катакомби. Індуські мумії на вигляд жовті, легше єгипетських та пахучі.

За Геродотом у ефіопів був свій спосіб бальзамування.

Спосіб ефіопів(7)полягав у висушуванні тіла й обкладанні його гіпсом. Після цього труп

розписували фарбами щоб надати вигляд живої людини, і поміщали в труну з прозорої, як скло маси. За Гіршфельдом (1870) ефіопи покривали мертве тіло камеддю.

Крім скіфів і персів древні греки також застосовували віск і бджолиний мед, котрі є гарними засобами для консервації.

Восковий спосіб греків(8)Так, тіло спартанського царя Агезілая (360 років до н.е.) було покрите

воском,Медовий сосіб греків(9) а Олександра Македонського залите медом.

Древні іудеї бальзамували способом подібним до єгипетського.

Спосіб іудеїв (10)При цьому способі вони голили лице, мили тіло, натирали його

парфумами та клали в труну з ароматичними речовинами. Спаський, (1835) говорить, що древні євреї при виході з Єгипту не винесли із собою єгипетського способу бальзамування. Вони обмежувалися натиранням тіла, що є запозиченням у древніх греків та римлян. Останні застосовували галуни.

Тод (Thode 1883), описав так званий “римський труп 1485 року” який, як припускають, належав дочці Цицерона Юлії. Труп був бальзамований, очевидно олією і зберігав гнучкість суглобів.

Протягом тривалого існування феодалізму не було стимулів для подальшого розвитку способів бальзамування, тому, що пануючі релігії — мусульманська і християнська відкидали древні вірування про переселення душ і забороняли всякий розтин небіжчиків з науковою метою. Тому бальзамування застосовувалося рідко.

Способи бальзамування, що застосовувалися в середні віки не були чимось оригінальним, вони просто повторювали єгипетські способи. У залежності від техніки введення бальзамуючих речовин, що застосовувалися в середні віки, способи бальзамування, як вважає Прівєс М. Г., (1956) можуть бути разділені на

2 групи: перша - це введення консервуючих речовин через задній прохід у попередньо промитий і спорожнений кишечник, друга група - це введення бальзамуючих речовин у порожнини тіла (грудну, черевну та тазову), шляхом розтину їх поздовжнім розрізом від гортані до лобкового зрощення, порожнини очищали губкою і наповнювали різними речовинами.

При бальзамуванні, наслідуючи приклад єгиптян, проводили також видалення нутрощів із трупа, а в якості бальзамуючих засобів, користувалися алкоголем, пахучими оліями і мазями, а також порошками, виготовленими з ароматичних рослин.

Виводцев Д. І. (1876) зазначає, що Разес (Razes, 1544) описав арабський спосіб бальзамування, який мав 3 різновидності.

Арабський спосіб(11)1. Tpуп через пряму кишку промивали сіллю і коллоквинтою потім тиском

на живіт виганяли з кишечника нечистоти і знову промивали розовою водою з домішкою ароматичних речовин після чого тіло натирали тією ж рідиною із сілью - та покривали порошком, що складався із ароматичних речовин.

Крім промивання і натирання порошками, обертали тіло спарадрапом, тобто полотном, просоченим запашними смолами.

(12)2. Розтинали порожнини і наповняли їх тим же порошком, потім зашивали і

обертали спарадрапом.

(13)3. Розтинали порожнини і після видалення нутрощів промивали їх

спиртом, потім заповнювали ватою з порошком, що складався з безлічі ароматичних і інших речовин. Після цього проводилося зашивання і покриття спарадрапом, просоченим воском і терпентином.

Як в епоху рабовласницького ладу, так і в епоху феодалізму бальзамування стало привілеєм пануючої верхівки феодального суспільства. Лише для бальзамування тіла знатних і багатих осіб застосовувався повний асортимент бальзамуючих засобів; для збереження трупів простих людей обмежувалися одними порошками.

Л е к ц і я 4.Середньовічні способи бальзамування

Дані про бальзамування в епоху феодалізму стосуються переважно державних і церковних діячів. Так, по 3-му з описаних способів був бальзамований папа Олександр VI.

Виводцев Д. І., (1876) констатує, що в 1647 р. у Міланській гробниці були знайдені тіла короля Бернарда з скіпетром у руці та архієпископа міланського Апельма в митрі з перснем на пальці і жезлом. Вони були бальзамовані пахучим бальзамом.

Церковна заборона, що існувала в середні віки, розтинати трупи людей значно гальмувала розвиток анатомії як науки і вчення про бальзамування, зокрема.

Починаючи з XIV століття, спочатку в Італії, а потім в інших європейських країнах, в надрах феодального суспільства стали зароджуватися нові, прогресивні для того часу, суспільні відносини. На історичну арену виходила буржуазія – ровивалася епоха Відродження.

В епоху Відродження анатомічна наука зробила великий крок у перед, на той період вже склалася багатовікова традиція створювати міжнародну наукову мову — термінологію на греко-латинському мовному матеріалі. Ця традиція була обумовлена значним впливом античних народів на розвиток усієї європейської науки, культури, мови.

В епоху Відродження лікарі, вчені і навіть художники одержали можливість проводити розтини людських трупів, а не лише трупів тварин і почали створювати наукову анатомію.

Вивчаючи пропорції людського тіла один з найвидатніших художників епохи Відродження – Мікеланджело захоплювався анатомією. Період захоплення Мікеланджело анатомією продовжувався біля 12 років. Початок цього періоду потрібно віднести до 1493 – 1494 рр. коли Мікеланджело виконував заказ пріора монастиря святого Спіріто на виготовлення розп’яття в дереві. Йому було надане приміщення в морзі монастирської лікарні та трупи для препарування.

Особливо необхідно сказати про Леонардо да Вінчі та реформатора анатомії Андрія Везалія.

Леонардо да Вінчі був одним з піонерів наукового природознавства, що з великою пристрастю і самовідданістю прокладали шлях у науці. Творчість Леонардо да Вінчі, вірна прогресивним традиціям італійських міст-комун, завдала удару по, тоді ще міцним підвалинам культури середньовіччя. Життя великого вченого проходило у переїздах з одного міста в інше, у безуспішних пошуках придатних умов для роботи.

У вивченні будови людського тіла Леонардо да Вінчі був справжнім новатором. Наприкінці XV століття анатомічні знання залишалися в цілому на тому ж рівні, до якого підняв їх Гален. Авторитет Галена залишався непорушним протягом 13 століть, і анатоми обмежувалися перекладаннями і

коментарями його робіт, заснованих на вивченні організму тварин, об’являючи каліцтвом все те, що не відповідало описам Галена.

Вивчення анатомії Леонардо да Вінчі почав ще в 70-ті роки XV століття у Флоренції, де практикувалися розтини трупів у боттегах художників. Вірний своєму погляду на сутність науки, Леонардо замальовує й описує те, що бачить власними очима. Особливо інтенсивно веде він свої спостереження в Мілані (1508—1511), подружившись із професором анатомії делла Торре. Леонардо розтинає трупи по ночах у госпіталі, займається препаруванням м'язів, нервів і кровоносних судин. “Я, для правильного і повного поняття про них, зробив розтин десяти трупів,— говориться в записках Леонардо,— руйнуючи всі інші члени трупів, знищуючи все м'ясо, що знаходилося на цих жилах, не заливаючи їхньою кров'ю, якщо не вважати непомітного виливу від розриву волосяних судин”. Заняття на трупах Леонардо продовжує в Римі (1513—1516), викликаючи цим невдоволення духовенства. Папа Лев Х забороняє художнику працювати в госпіталі. Ці обставини і послужили однією з причин переселення Леонардо да Вінчі у Францію.

Анатомічні малюнки Леонардо — це перші в історії анатомії малюнки, що відображають дійсну будову тіла. Багато які з них довго залишалися неперевершеними по своїй точності, а їхня художня досконалість дотепер викликає замилування. Ці малюнки і супровідні їхні записи свідчать про те, що Леонардо да Вінчі володів технікою препарування трупів, остаточно розробленою через пів століття основоположником сучасної анатомії Андрієм Везалієм. Відправним пунктом в анатомічних дослідженнях Леонардо були, імовірно, питання, зв'язані з художньою творчістю. Інтерес до форми і будови людського тіла виявляли усі великі художники Відродження (Микеланджело, Рафаель, Тиціан, Дюрер і ін.). Але усі вони обмежувалися лише тим, що необхідно для правильного зображення людського тіла в живописі і скульптурі (пропорції, кістковий і м'язовий рельєф). Леонардо да Вінчі пішов незмірно далі. Його дослідження охопили весь людський організм. Більш того, Леонардо розглядав людину як одну з ланок живої природи. Універсальність великого вченого, широта його кругозору відбилися в наміченій ним програмі вивчення анатомії людини і тварин. Леонардо, як зазначають Касткін С. Н., Сперанський В. С. (1953) пише —“Праця ця, повинна починатися з зачаття людини і описати особливості матки, і як у ній живе дитина, і на якій ступіні вона у ній знаходиться, і спосіб, яким вона живиться і харчується, і ріст її, і який проміжок між однією стадією його росту та іншою. Потім опишеш, які члени по народженні дитини ростуть швидше інших, і даси розміри однорічної дитини. Потім опишеш дорослого чоловіка і жінку і їхні розміри та істотні риси їхньої будови... Потім опиши, як складений він з жил, нервів, м’язів і кісток. Уяви потім... чотири загальних людських стани, а саме — радість з різними рухами сміху, уяви плач у різних видах з його причиною, зваду з різними рухами... і

усе, що відноситься до подібних станів. Потім опиши положення і рухи, і потім, опиши природу п'яти почуттів”.

Далі Леонардо да Вінчі ставить перед собою задачу порівнювати подібні по будові органи різних тварин: “Опиши особливості нутрощів людської природи, мавп і подібних їм. Потім особливості левиної породи, потім рогатої худоби і, нарешті, птахів”. Усі ці принципи Леонардо незмінно проводить у своїх дослідженнях, що містять, таким чином, зачатки функціонального, онтогенетического і порівняльно-анатомічного напрямків у вивченні анатомії взагалі і людини зокрема, напрямків, що одержать визнання лише в XIX столітті, а повний розвиток — у наш час.

Основна заслуга Леонардо да Вінчі перед анатомією полягає в тому, що він перший вступив на шлях спостереження і досліду, відобразивши у своїх малюнках і записах дійсну будову не лише людського тіла але й тіла тварин. Його робота залишилася незавершеною, але вона підготувала ґрунт для Андрія Везалія, що остаточно разбив кайдани, накладені на анатомічну науку середньовіччя.

Підхід Леонардо да Вінчі до вивчення форми і будови тіла людини і тварин може бути охарактеризований як загальбіологічний. Форма і функція органів виступають у Леонардо в нерозривній єдності, йому далекий сухий морфологізм. Анатомічні записи Леонардо поцятковані зауваженнями про особливості будови різних тварин, що порівнюються з будовою людини. Описуючи будову різних частин тіла дорослої людини, Леонардо да Вінчі постійно відзначає особливості їх у дитини і у осіб старечого віку, закладаючи цим основи вікової анатомії.

Як дослідник анатомії людини, препаратор і експериментатор Леонардо да Вінчі повинний вважатися найближчим попередником Везалія. По розмаху і польоту думки, повної невгасимої спраги знань, прагнення осягти походження численних створінь природи, по широті підходу до досліджуваних явищ Леонардо да Вінчі не має собі рівних серед видатних людей епохи Відродження.

Після Леонардо да Вінчі на средньовічну анатомічну арену твердим кроком ступив Андрій Везалій якому судилося стати реформатором анатомічної науки.

Життя Андрія Везалія повне драматичних подій. Андрій Везалій народився в ніч з 31 грудня 1514 року на 1 січня 1515 року в Брюсселі в родині придворного аптекаря, що походила з фламандського містечка Везель у герцогстві Клев. Він учився в Лувені і, по переказах, ще хлопчиком розтинав трупи тварин.

Переїхавши для здобуття медичної освіти в Париж, Везалій став учнем Жака Дюбуа, прозваного Сільвіусом, і Жана Гонтье д'Андернаха (Іоганнеса Гюнтера фон Андернаха). Жак Дюбуа - закостенілий галеніст, для якого тексти великого римського лікаря були недоторканні сумнівам, священним євангелієм медицини. Він читав лекції по анатомії і, знайомлячи аудиторію з текстами Галена, розтинав трупи лише для ілюстрації положень Галена. Гонтье був

ученим гуманістом і здійснив переклад із грецької мови на латинь ряду античних медичних творів. Хоча він і робив окремі розтини, але і він викладав середньовічну схоластичну науку. Це не могло задовольнити допитливий розум молодого Везалія, і він почав самостійні розтини трупів, ставши на місце служителя — знехтуваного “хірурга“, який розтинає труп під час лекції професора, що стоїть за кафедрою. Щоб задовільнити своє прагнення до точного анатомічного знання Везалій повернувся для тимчасового продовження освіти в Лувен де викрадав трупи із шибениць і зі свіжих цвинтарних могил.

З Лувена Везалій переїхав у Падую, де й одержав 5 грудня 1537 р. докторський ступінь, а на другий день став професором анатомії і хірургії Падуанского університету.

23-літній професор розвив традиції Алесандро Бенедетті, що у цьому місті вже з 1490 р. проводив регулярні розтини трупів.

У середні віки церква не дозволяла розтини трупів. Булла папи Боніфація VIII у 1300 р. забороняла навіть готування мацерованих кісток скелету. Однак, у 1238р. імператор Фрідріх II Гогенштауфен дозволив медикам університету в Салєрно робити розтин трупа один раз у п'ять років. До цього часу навіть у цьому місті Південної Італії, що прославилось своїми лікарями як “місто Гіппократа”, де вже в середині IX ст. існувала медична школа — зародок найстарішого університету Європи, анатомія зводилася до перерахування частин тіла на підставі опису їх Галеном і розтину домашніх тварин, як правило свиней. Першим, хто розтинав у судово-медичних цілях труп отруєного аристократа в Болоньї, був знаменитий хірург Гульєльмо Саліцета, що присвятив анатомії п'ять глав свого трактату про хірургі, написаного в 1275 р.

Інтерес до дослідження природи людини, що виник на зорі гуманістичного руху, вже в XIV ст. привів до дозволу публічних розтинів. У 1358 р. Велика Рада Венеціанської республіки, де церковна влада не була так сильна, як в інших італійських містах, спеціальним декретом дозволила розтинати один труп раз у рік перед лікарями і хірургами. У Падуї розтини, починаючи з 1341 р., допускалися владою два рази на рік, як і в Болонському університеті, де ще Мондіні робив їх нишком. У Болоньї в 1319 р. четверо вчених були засуджені за незаконні розтини трупів вдома одного з них - Альберта Болонського.

В Франції перші розтини трупів людей почалися в університеті Монпельє з 1376 р., коли Людовик Анжуйський надав можливість хірургам цього університету розтинати один раз у рік труп страченого злочинця. , а в Іспанії тільки із середини XVI ст.

Учені-медики пізнього середньовіччя і навіть анатоми, попередники Везалія, робили рідкі церемонії “анатомій” як видовище, що супроводжувало урочисте читання професором текстів Галена і Ібн-Сіни. Розтинав труп служитель. Андрій Везалий покінчив з цим звичаєм, про яке писав у передмові до своєї безсмертної праці “Про будову людського тіла” (1543): “одні робили розтини людського тіла, а інші давали пояснення його частин, з надзвичайною

важливістю декламуючи з висоти своїх кафедр, подібно сорокам, заучене ними з чужих книг, до чого самі вони і не доторкалися. Ті ж, хто робить розтини, так митецькі в мові, що не можуть пояснити результати розтину, а тільки роздирають те, що треба показувати по розпорядженню фізика, а той не без чванства, по коментарях грає знавця справи. Тому усе викладається перекручено; кілька днів витрачається на безглузді вишукування, так що в результаті від усього цього безладдя слухач одержує менше, ніж якби його навчав м'ясник на бойні”. Везалій, ставши професором анатомії і хірургії Падуанского університету, почав сам розтинати трупи, вигнавши із процедури розтину “остенсора”, що вказував лінію розрізу, і “демонстратора”, що безпосередньо проводив секцію.

Наступні п'ять років життя Везалія стали революцією в анатомії. Приїхавши в Падую, Везалій був ще молодим талановитим і енергійним медиком галеновської школи. З 1543 р. його ім'я прославилося, як ім'я реформатора анатомії і медицини, і його слава не меркне вже більше чотирьох століть. Імовірно, що запліднючим початком було для Везалія зіткнення з передовою італійською культурою і оволодіння духом гуманізму Відродження.

Андрій Везалій заклав фундамент анатомії, як експериментальної матеріалістичної науки. Він був дуже освіченим для свого часу гуманістом-ерудитом, що відмінно знав латинь і грецьку мову, досить поверхово знав арабську і єврейську мови.

Після смерті Галена, наприкінці II століття нашої ери, анатомія вступила в довгий період тринадцативікового застою і, більш того, регресу. Католицизм встановив панування теологічного світогляду, віри в догми церкви без міркувань. В уявленнях про будову тіла людини церква канонізувала традицію перекрученого Галена. Тільки в епоху пізнього середньовіччя, у XII-XIII столітях, в італійських університетах у Салєрно і Болоньї, що стояли на шляхах економічних зв'язків між Західною Європою і магометанським світом, як і у Франції в університетах Монпельє і Парижа, відновляється інтерес до анатомії на основі знайомства з фрагментами творів древніх авторів, зібраних, зведених у систему і комментованих вченими арабами у Багдаді і Кордові. У XIII-XIV століттях в анатомії, як і у всій медицині в західноєвропейських університетах, переважають арабські впливи Аверроеса, Разеса і особливо великого таджицького вченого Ібн-Сини (Авіцена, 980—1038). Ці впливи переважають і у виданому у Болоньї в 1316 р. і витримавшому до 1580 р. 25 видань підручнику анатомії Мондіні ді Луцці (1275—1326), по якому вивчали анатомію протягом двох сторіч аж до Везалія і ще в епоху Везалія. Мондіні використовував анатомічні зведення з творів Галена і з енциклопедії медичної науки того часу – “Канону” Ібн-Сіни і тільки проілюстрував їх публічним розтином у 1315 р. двох жіночих трупів. Цікаво, що хоча Мондіні - анатомував жіночі трупи, він пише, дотримуючи Галена, що розтинав тварин, що порожнина матки складається із семи камер, по три з кожної сторони і однієї в середині.

На цьому тлі діяльність Везалія була воістину реформаторською. Його життя в Падуї було насичене напруженою працею.

Першою його друкованою працею було перевидання авторизованого тексту твору його вчителя Гонтье “Анатомічні встановлення Галена” (Венеція, 1538). У тому ж році у Венеції Везалій опублікував шість великих таблиць, що ілюструють “Анатомічні встановлення”. Ці шість таблиць виконані краще, ніж анатомічні малюнки попередників Везалія, але в обох цих працях він — ще в полоні галеновської догми і помилок. Він ще малює в людини пятидолеву печінку свині, довгий куприк мавпи, плечоголовний стовбур собаки і семичленну грудину коня.

У Падуї Везалій особисто розтинав трупи перед великою аудиторією, а також робив розтини і вівісекцію тварин. Одночасно він і поза університетськими лекціями, у підземеллі, ховаючись від навколишніх, планомірно розтинає і препарує трупи, а його друг-учень Тиціана— художник Ян Стефан ван Калькар (1499—1546), виконують численні відмінні малюнки форм і будови тіла людини. Не можна забувати при цьому про величезні труднощі, що Везалій зазнав в одержанні трупів. Так, за п'ять років він міг досліджувати жіночі статеві органи тільки на 5 трупах.

Підсумком цієї гігантської роботи було опублікування в 1543 році знаменитої монографії Везалія “Про будову тіла людини” у сімох книгах. Ця класична праця була видана Іоганном Опоріном у Базелі - місті, що славилося своїми досягненнями в друкарстві. Друге, лише незначно поліпшене і доповнене прижиттєве видання цієї праці вийшло у світ в 1555 р. На російську мову книга Везалія була вперше перекладена українським ученим Єпіфанієм Славінецьким у 1649 р. (про, що мова піде далі). Повний переклад на російську мову з усіма малюнками праці Андрія Везалія виданий у 1950—1954 р. Академією наук СРСР у серії “Класики науки” за редакцією В.Н.Терновського.

Везалій наприкінці 1542 р. приїхав у Базель, де в травні 1543 р. протягом декількох днів зробив публічний розтин трупа одного злочинця і на закінчення розтину виготовив кістяк і подарував його Університету. З усіх кістяків, виготовлених Везалієм, зберігся тільки цей кістяк у Базельському Анатомічному інституті про, що зазначає Вольф Хейдеггер, (1959). За іншими відомостями (Зінгер, 1957), Везалій подарував цей кістяк Університету пізніше, при другому відвідуванні у 1546 р. На початку серпня 1543 р. Везалій направився в Спир, де припідніс свою працю імператору Карлу V, якому він її присвятив.

Везалій не називав, як інші анатоми XVI і XVII століть, своїм ім'ям окремі органи або анатомічні деталі. Але ім'я його навіки зв'язане з першим науково обґрунтованим вивченням будови тіла людини в цілому. При цьому його цікавить тіло живої людини, і багато таблиць його праці зображують анатомованих людей на тлі навколишньої живої природи. Це не тільки

характеризує Везалія як натураліста-гуманіста, але і виражає його артистизм, художнє сприйняття світу.

Коли в 1543 р. книга Везалія вийшла у світ і, як пише Зінгер, анатомія стала везалівською, сам Везалій припинив свою дослідницьку діяльність як анатом. Життєвий шлях Везалія докорінно змінився: бажаючи, імовірно, одержати захист могутнього монарха, він став лейб-медиком імператора Карла V. З ним Везалій подорожує по всій Європі, а коли Карл V пішов у монастир, Везалій з 1556 р. став придворним лікарем його сина Пилипа II. Але й у Мадриді переслідування продовжувалися. На обговорення Саламанкського університету було поставлене питання, чи припустиме вченому - християнину розтинати трупи. Везалія обвинуватили в лікарських злочинах. Пустили в хід наклеп, ніби-то він, коли лікував одну придворну даму, випробував на ній дію отрут і розтинав її для вивчення анатомії серця, коли в тілі ще тепліло життя. Правда, це обвинувачення було спростовано, але, щоб остаточно виправдатися в очах двору і суспільства, йому довелося відправитися в паломництво “до гробу господнього” у Єрусалим. На зворотному шляху корабель, на якому плив Везалій, зазнав аварії, мандрівники висадилися на пустельний грецький острів Занте, де Андрій Везалій занедужав і вмер 15 жовтня 1564 року в п'ятдесятилітньому віці в розквіті творчих сил.

Говорячи про Везалія неможна не сказати про перший переклад скороченого варіанту (“Епітом”) його безсмертної праці “Про будову тіла людини” видрукованої у сімох книгах на російську мову адже це зробив український учений.

Семитомна анатомія Андрія Везалія 1543 р. у 700 сторінок була не під силу молоді, що навчалася в університетах, існувавших у середньовічній Європі.Тоді за порадою друзів Андрій Везалій, зробив дуже короткі витримки зі своєї великої книги, і слідом за нею надрукував у тому ж 1543 р. книжечку типу конспекту, спеціально для навчальних цілей, назвавши її “Епітомом”. У ньому були декілька прекрасних анатомічних гравюр Калькара, він мав докладний індекс-покажчик-знаків до анатомічних таблиць.

Ініціативі Андрія Везалія призначено було зіграти роль віддушини в педагогічній практиці Західної Європи. На книжковий ринок відразу ж ринувся потік усіляких перевидань везалієвского “Епітому”. З поваги до великого вчителя кожен викладач викладав дослівно канонічний текст везалієвского твору. Студентами і лікарями “Епітоми” купувалися нарозхват.

У середині 17-го сторіччя в Росії хірурги цінувалися на вагу золота, але їх було дуже мало. З надзвичайною поспішністю була створена в Москві в 1654 р. перша медична школа для підготовки військових лікарів і головним чином “різальників” (хірургів); перший її набір складався всього з 30 уже бородатих стрільців. Передові люди усвідомлювали необхідність оновлення медико біологічної освіти. І починати треба було з підручників. Тому Росії середини

XVII століття і була потрібна анатомія Андрія Везалія оскільки своїх анатомічних видань в той час не було.

У 1649 р. для участі в задуманому патріархом Ніконом виправленні церковних книг у Москву прибуває група українських вчених з Києва. Серед них був Єпіфаній Славинецький. У розквіті творчих сил майже сорокарічний Єпіфаній Славинецький прославився як видатний поліглот. Про дату народження Єпіфанія Славинецького і середовище, з якого він вийшов, даних не має. Достовірно відомо лише, що походив він з “Киевския страны”, “от Малыя России”, тобто з України. Основну освіту Єпіфаній Славинецький одержав у Київській Братській школі, заснованій в 1615 р. Київським Богоявленським братством.

У Київській же школі Єпіфаній Славинецький здобув великі пізнання в мовах. Сучасники характеризують його як “искуснейшего в еллиногреческом і славянском диалектах”. Свою освіту він завершив за кордоном. Довгі роки навчаючись в Кракові, центрі тодішнього латинізму, незважаючи на тяжіння до “витонченої мови Еллади”, Єпіфаній Славинецький під тиском практичного життя, зробився насамперед неперевершеним латиністом. У підсумку складалася ситуація, при якій видана на латині анатомія Везалія — як би сама йшла назустріч перекладацькому перу Славинецького.

Після повернення до Києва він приймає чернецтво і стає викладачем у Київській Братській академії.

Єпіфаній Славинецький урядовою грамотою від 14 травня 1649 року в числі інших київських вчених був викликаний у Москву, де був оприділений на постійне місце проживання в Дворі Великого Посольського Приказу, для “перекладу латинських і грецьких книг”. У Москві він прожив до смерті (1675р.).

Переклад трактату Андрія Вазалія, як зазначаэ Оборін М. О. (1959) був початий 27 червня 1657 року і закінчений у лютому 1658 року. Це підтверджується записом у книгах Патріаршого казенного приказу: “166 г. [1658] майа 8 киевленину старцу Епифанию, что в Чудове монастыре живет, перевел на русский язык (курсив М. О. Оборіна) гасударю патриарху дохтурскую книгу, в приказ 10 рубльов дано сполна, те деньги по казначееву веленью старцу Епифанию в Чудов монастырь отнес подъячий Иван Зерцалов”.

Завдяки Єпіфанію Славинецькому слово “анатомія” з'явилося чи не вперше в російській мові. Безсумнівно, що для здійснення такого перекладу необхідні були медичні знання. Прямих зведень про наявність їх у Єпіфанія Славинецького не має. Однак, як зазначаэ Оборін М. О. (1959) можна з упевненістю говорити про його інтерес до медицини, що видно хоча б з того, що в його особистій великій бібліотеці знаходилася “книга Иппократ, ветх”.

Викладання анатомії, як людини так і представників тваринного світу, що зароджувалося в середньовічних університетах Європи завдяки таким реформаторам анатомії, як Леонардо да Вінчі, Андрій Везалій та ряд інших

викликало необхідність створення наочних посібників, у зв'язку з чим поступово виникала потреба виготовлення анатомічних препаратів, збереження їх на тривалий час і складання з них колекцій і навіть музеїв. Більшість препаратів у цих музеях зберігалося в спирті, що вже в середні віки став завойовувати найважливіше місце серед консервантів.

Вивчення анатомії стало однієї зі спонукальних причин для подальшого розвитку бальзамування. Але ця причина — науково-учбовго характеру — стане головною значно пізніше; спочатку вона грала лише допоміжну роль. Головний же двигун — це прагнення зберегти навічно тіла знатних і багатих осіб.

Починаючи з XVI століття, як зазначає Виводцев Д. І., (1876) публікоються спеціальні твори, присвячені питанням бальзамування трупів і консервування анатомічних препаратів Т.Бартоліні (Bartholini), Беклар (Beclard), Берцеліус (Berzelius), Грингілль (Greenhill) та ін.

В першій половині ХVI століття французькі лікарі застосовували складні суміші, що складалися із солей та ароматичних речовин розтертих в оцті. Цими сумішами наповняли порожнини тіла, яке потім обливали воском і клали в труну.

У другій половині того ж сторіччя був розповсюджений спосіб Амбруаз Паре (Pare).

Спосіб Амбруаз Паре(14)

полягав в наступному: із трупа видаляли нутрощі, причому серце зберігалося особливо. Порожнини тіла споліскували сумішшю з ряду речовин, закип'ячених у спирті, а потім наповняли складним порошком, виготовленим з багатьох ароматичних речовин. Зовні тіло натирали терпентином і ефірними оліями, після чого обвивали полотном і клали в труну. Один труп бальзамований описаним способом, простояв у кабінеті А. Паре 25 років без ознак гниття.

В Італії в XVII столітті застосовувався спосіб Сантореллі (Santorelli, 1629).

Спосіб Сантореллі(15)

складався з таких маніпуляцій: видалення нутрощів і випускання крові, просолювання, натирання тіла воском, кедровою олією і камеддю, обгортання папером, просоченим воском.

З історії Англії відомо про бальзамування королів Эдуарда ІІ, померлого в 1483 р. і Генріха VII, померлого у 1547 р.

Виводцев Д. І., (1876) зазначає, що у 1705 р. були опубліковані 2 способи бальзамування голландського лікаря Ст. Бланкардуса (Blancardus ) - мокрий і cyxий.

Мокрий спосіб Бланкардуса(16)

тіло після видалення мозку і нутрощів або занурювалося в міцний розчин морської солі і галунів, або в терпентин, або в спирт.

Сухий спосіб Бланкардуса(17)

з кровоносних судин випускалася кров і замість неї інє’ктувався віск, після чого труп залишали на свіжому повітрі і покривали лаком.

В другій половині того ж сторіччя велику популярність отримав спосіб Людвіга де Більс, при котрому бальзамування проводилося без розтину порожнин.

спосіб Людвіга де Більс(18)

У свинцевий ящик насипали: стовченої дубової

кори римських галунів перцюповареної солі

- 60 унтів- 50 фунтів- 50 фунтів- 100 фунтів

потім вливали: спирту оцту

- 1500 фунтів - 800 фунтів

Після вимочування в цій рідині протягом 2 місяців труп занурювали ще на 2 місяці в спирт з додаванням ароматичних речовин. Далі труп висушували в сушильній печі, змазували бальзамом і вкладали в гріб.

В цей же час Гріфіус (Gryphius, 1662) описав мумії, знайдені в Братиславі (Словакія).

Наприкінці XVII сторіччя аптекар Луї Пеніхер (Penicher, 1699) видав спеціальний твір, у якому були дані історичний огляд і опис різних способів бальзамування, що були в той час у користуванні. Ці способи по характеру обробки тіла були розбиті на 5 видів:

1) без видалення нутрощів;2) з видаленням їх і наповненням порожнин ароматичним порошком;3) з видаленням нутрощів і розрізами на всіх частинах тіла;4) з видаленням усіх м'яких тканин зі збереженням шкіри і кісток;5) із введенням консервуючих речовин, через маленькі отвори під пахвами,

у паху, біля прямої кишки, тобто як у єгиптян.

Ці способи застосовувалися в залежності від соціального і матеріального становищ. Так, по 3-му способу бальзамували представників царського роду (жінку спадкоємця Людовика XIV, короля Генріха III). Цей спосіб, у той час найбільш прославлений, полягав у тому, що на тілі робили розрізи видаляли нутрощі (причому серце окремо), порожнини начиняли великою кількістю порошків, складених з безлічі різнорідних ароматичних речовин.

Необхідно підкреслити, що при всій розмаїтості способів консервування ін'єкція судин у XVII столітті в практику бальзамування ще не була введена. Застосовувалося тільки занурення тіла в рідину або введення її в тканини і порожнини.

Л е к ц і я 5.Доформалінові методи консервування та бальзамування анатомічних

препаратів

На початку XVIII сторіччя в Росії був створений перший природничонауковий музей, так звана кунсткамера. У ній збиралися головним чином тератологічні препарати (каліцтва тварин і людини) і препарати, придбані Петром I у голландського анатома Рюйша.

Початок тератологічної колекції було покладено ще в Москві. Поповнення її було зобов'язано знаменитому указу Петра I, удруге підтвердженому в 1718 р. У цьому указі населення зобов'язувалося за особливу винагороду приносити різних “монстрів”, причому підкреслювалася необхідність їхньої попередньої консервації спиртом.

У цьому відношенні, як зазначають Вишневський Б. Н., Жиров В. (1934) примітні наступні слова петровского указу: “Выше перечисленные уроды как человечьи, так и животных, когда умрут, класть в спирты; буде же того нет, то в двойное, а по нужде в простеє вино, и закрыть крепко, дабы не испортилось, за которое вино заплачено будет из аптеки особливо“. З цього указу видно, що основним засобом для консервування, при створенні Петром Великим анатомічного музею став спирт.

Іншу частину анатомічної колекції складали препарати Рюйша.З початком розвитку капіталізму розвиваються і необхідні для нього

природничі науки, у тому числі і анатомія, яка стає свого роду модою. При європейських дворах засновуються посади придворних анатомів, що

проводять публічні розтини трупів; збираються колекції анатомічних препаратів; створюються музеї, тобто починається розвиток анатомічної музейної справи. Консервування органів і бальзамування трупів високо оплачуються і стають дохідною справою.

Це стимулює медиків і фармацевтів зайнятися разрбкою різних способів виготовлення музейних препаратів. Майже всі більш-менш відомі анатоми,

хірурги, терапевти і навіть аптекарі винаходять нові способи і засоби бальзамування, у яких вони досягають великої майстерності. При цьому комерційний дух проникає і у середовище анатомів, що тримають у секреті від конкурентів винайдені ними методи.

Гінзбург В. В., (1953) зазначає, що ці методи бальзамування стають засобом особистого збагачення, і для анатомів настає, як говорить К. Бер, “золотий вік”.

Таким типовим представником торгової буржуазії був голландський анатом Фредерік Рюйш (1638 - 1731). Він народився в Гаазі. У молодості працював аптекарем і вивчав медицину у Франскерському, потім у Лейденському університеті. Галлер, а пізніше і Бер вважали, що Рюйш не був глибоко освітченим вченим. Однак залишена ним літературна спадщина, особливо полемічні статті і листи, показують, що Рюйш не стояв нижче більшості інших учених того часу. Практичну ж анатомію він знав краще багатьох, про що свідчать тисячі не тільки виготовлених, але і детально описаних ним препаратів по нормальній, патологічній і порівняльній анатомії, а також зоології. Добре знав він і ботаніку.

У 1665 р., тобто у віці 27 років, Рюйш був запрошений в Амстердамську хірургічну школу як демонстратора анатомії, а з 1685 р. призначений професором анатомії і ботаніки. В Амстердамі Рюйш зайнявся виготовленням демонстраційних анатомічних препаратів, причому особливо мистецьки ін’єктував кровоносні судини. Хоча винахідником ін’єкції (впорскування) вважають Іогана Сваммердама (1627— 1680), але Рюйш досяг у цьому відношенні великої для свого часу досконалості.

“Не думайте, что я все сие нашел без дальних трудов,—писав у 1717 р. Рюйш архіятеру (головному лікарю Петра I) Арєскіну,—Я вставал каждое утро в 4 часа, издерживал на то все свои доходы и при всем том часто отчаивался об успехе; употребил на то не одну тысячу трупов, не только свежих, но и таких, которые уже на точение червям досталися, а через то многим подвергал я себя опасным болезням”.

Сучасники високо цінували “рюйшевське мистецтво” ін'єкції судин. Бургав відзначаючи показану Рюйшем розмаїтість судинної системи в різних органах, писав, що “...у печінці вона схожа на невеликі висячі гнізда, у сім’яниках вона намотана подібно клубку ниток, у нирках вона зігнута кутами і дугами, у кишках вона розгалужується подібно гілкам дерева, у райдужній оболонці вона звивається подібно змії, у сальнику вона місцями розташована подібно петлям сітки, і майже в кожній іншій частині тіла має різну, властиву тільки їй, структуру”. Про мистецтво Рюйша можна судити по тому, що йому вдалося наповнити фарбованою масою артерії окістя слуховых кісточок, а також vasa vasorum великих судин. Тонкі ін'єкції, що виявляли масу кровоносних судин в органах, давали Рюйшу підстави підтримувати розповсюджену в XVII столітті думку про судинну будову паренхіми всіх органів.

Але ін'єкції кровоносних судин складали лише одну сторону діяльності Рюйша. Найбільшу славу він завоював як бальзамувальник, що стала меркнути лише в XX столітті, коли в Росії були розроблені нові і кращі способи бальзамування, про які буде сказано нижче (М. Ф. Мельников-Развєдєнков, Г.В. Шор, В. П. Воробйов і ін.).

Рюйш улаштував у своєму будинку анатомічний музей, що два рази в тиждень був відкритий для відвідувачів за плату; там він демонстрував величезну кількість анатомічних препаратів, виготовляти які йому допомагали дочка Рахіль і син Генріх. Тут збиралися також порівняльно-анатомічна колекція і гербарій. Виготовленим препаратам Рюйш надавав приємний вигляд, наприклад закривав місця розрізів мереживами або складав складні композиції, монтуючи дитячі кістяки в різних позах, що повинні були зображувати скорботу, гру на скрипці і т.п.

Працюючи з трупом знаменитий майстер ін’єкційної техніки застосовував бальзамування трупа шляхом ін'єкції консервуючої рідини у кровоносні судини. Ін’єктований таким чином труп набував вигляду сплячої людини настільки природньо, що Петро І, який відвідав Рюйша і бачив бальзамований ним труп дитини по словам Герсдорфа, прийняв її за сплячу і навіть поцілував. Щодо складу консервуючої рідини, Рюйша є розбіжності. Виводцев Д. І., (1876) пише, що склад цей залишився невідомим. Однак у “Анатомічних колекціях кунсткамери” (1934) вказується, що Рюйш повідомив свій спосіб Петру І під великим секретом, не відкривши йому, однак, своєї техніки ін'єкції. Про цей спосіб бальзамування Петро І сказав Блюментросту, а той у свою чергу Шумахеру, від якого довідався про це лейб-медик Рігер. Останній, виїхавши з Росії, опублікував секрет Рюйша в особливому творі, що вийшов у Гаазі в 1743 р. В. В. Гінзбург (1953) спростовує цю версію. Він указує, що Рюйш відкрив Петрові-І не спосіб бальзамування трупів, а спосіб консервування препаратів у розведеному водою спирті, що було відоме тоді кожному анатому. Для консервування своїх препаратів Рюйш застосовував рідину, яку ми назвемо

Рідина Рюйша (19)

спирт настояний на чорному перці і розбавлений до 750.

Для ін'єкції судин по припущенню, висловленому в “Анатомічних колекціях кунсткамери”, він застосовував віск із домішкою барвних речовин. Рюйш писав, що зберігає препарати або в скипидарі або в спирті, що консервуюча рідина, виготовляється з винного спирту, зерен хлібних злаків, цукру і рисової горілки. Метод бальзамування все ж таки залишився таємницею, яку ні сам Рюйш ні його син Генріх ні дочка Рахіль, що її знали нікому не повідомили.

У кунсткамері препарати Рюйша зберігалися спочатку в банках, затягнутих зверху бичачим міхуром, а потім у банках, наповнених спиртом і закритих скляними кришками. Крім того, у кунсткамері було значне число сухих препаратів: м'язів різних частин тіла, матки з яєчниками, твердої мозкової оболонки в склепінні черепа, а також муміфіковані голови дітей і мумії виродків.

Якщо врахувати, що більшість препаратів, виготовлених у самій кунсткамері, збереглося дотепер, варто визнати, що мистецтво бальзамування в Росії наприкінці XVII і початку XVIII століть знаходилося на високому рівні.

У XVIII столітті з'являється ряд спеціальних творів, присвячених бальзамуванню. Серед них зустрічаються дослідження мумій з метою вивчення досвіду єгиптян Герцог (Chr. Hertzog, 1716), Строп (Strope, 1756) та ін., а також опису інших способів бальзамування, наприклад спосіб Фрідріха Гоффманна (3) в дисертації Сцент-Петері (J. Scent-Peteri, 1741).

Спосіб Фрідріха Гоффманна (20)

по цьому способу труп обполіскували зовні і зсередини розчином солі і галунів у спирті, далі труп висушували, натирали ефірними оліями і мазями зовні і засипали в порожнини ароматичні порошки.

З інших творів варто згадати книгу Грінхіля (Greenhill, 1705), реферат Сю (Sue, 1765) і опис берлінського анатомічного музею Вальтера (J. Walter, 1796).

В другій половині XVIII століття, як зазначає Виводцев Д. І., (1876) був опублікований спосіб В. Гюнтера (Gunther, 1718—1783), який, так само як і Рюйш, застосував ін'єкцію артеріального русла цілого трупа.

Спосіб Гюнтера (21)

ін'єкція трупа людини проводилась через стегнову артерію. Як ін'єкційна маса застосовувалася пофарбована кіновар'ю суміш олій і скипидару і повторно-суміш скипидару, кіноварі, камфори і спирту. Після цього в порожнини тіла засипали порошок, складений з жовтої смоли, селітри і камфори.

Новий метод бальзамування шляхом ін'єкції судин поширювався усе ширше і ширше і поступово став витісняти старий спосіб просочування тканин шляхом занурення трупа в консервуючі рідини. Однак повного витиснення цього способу не відбулося, обидва методи стали доповнювати один одного: спочатку проводилася ін'єкція судин консервуючою рідиною, а потім занурення всього трупа. Такий комбінований спосіб міцно ввійшов у практику збереження трупів.

Так, наприклад, у 1775 р. доктор Сєлєдом по способу Гюнтера сам бальзамував тіло своєї нареченої.

За свідченням Выводцева Д.І., (1876) у Лондоні в Королівському хірургічному коледжі ще в другій половині XIX сторіччя зберігалося тіло жінки, бальзамованої по способу Гюнтера.

Таким чином, до початку XIX століття наука мала у своєму розпорядженні різноманітні способи консервування трупів.

Однак і в цей час головною метою бальзамування було прагнення зберегти тіло людини від гниття в зв'язку з бажанням вшанувати пам'ять померлого, що, звичайно, було доступно лише представникам знаті. Наукові цілі (вивчення анатомії) стояли на другому плані.

Бальзамування в ті часи ще не мало під собою твердої наукової основи; воно будувалося, як і раніше, на голому емпіризмі, без обліку фізичних і хімічних властивостей консервуючих засобів, що були ще мало відомі в зв'язку з тим, що фізика і хімія знаходилися в XIX столітті в зародковому стані. Недолік знань прагнули компенсувати застосуванням можливо більшої кількості консервуючих засобів: останні застосовувалися у вигляді складних сумішей, що складалися з величезного числа самих різнорідних речовин (смол, ароматичних речовин, солей і ін.). Дія багатьох з них не була відома, а частина їх, як зазначає М. Г. Прівєс (1956) не мала ніяких консервуючих властивостей. Навіть у першій половині XIX століття бальзамування багато в чому нагадувало старі прийоми середньовічних анатомів, що видно з опису його техніки в посібнику з хірургії В. Буша (1831). Зокрема, Ватсон (Watson, 1831) для приготування анатомічних препаратів продовжував користуватися одним спиртом, що був у той час єдиним надійним консервантом.

З розвитком фізики і хімії вчення про бальзамування почало здобувати наукову основу і тому стало розвиватися швидше. В основному розробкою методик бальзамування і консервування трупного матеріалу займалися представники гуманної медицини, що було обумовлено потребами збереження трупів знатних осіб. Вчення про бальзамування і консервування трупного матеріалу стимулювалося також і потребами вивчення анатомії.

Протягом усього XIX століття було запропоноване безліч різних способів, заснованих на нових відкриттях фізичних, хімічних і біологічних властивостей різних медикаментів.

Так, Шосьє (Сhаussіеr, 1801), як зазначає Виводцев Д. І., (1876) увів у практику бальзамування сулему, антисептичні властивості якої відкрив Дарконвіль (Darconvill. 1762) про, що говорить Гіршфельд Л. Г., (1870). Сулема швидко знайшла застосування для збереження трупів від гниття.

Буде (Boudet. 1877) застосував сулему в розчині спирту в сполученні з дубильними речовинами з наступним лакуванням тіла, а Буатар (Boytard, 1845) використав спиртовий розчин сулеми без дубильних речовин, але з лакуванням.

Використання сулеми як антисептика дозволило значно спростити весь процес бальзамування.

До цих пір проводилося розтинання трупа (тобто робили численні розрізи, видаляли нутрощі, серце бальзамували і зберігали окремо), застосовувалося наповнення порожнин складними порошками, лакування тіла складними сумішами і т. п. Тепер, коли арсенал бальзамувальних засобів поповнився таким могутнім антисептиком, як сулема, стало можливим відмовитися від ряду складних маніпуляцій. Так, Беклар (Beclard) робив ін'єкцію міцним розчином сулеми через дихальне горло і маленькі розрізи в поржнинах без видалення нутрощів.

Ларей та Рібс (Larrey and Ribes) бальзамували полковника Морлана, що загинув при Аустерліце, простим зануренням тіла в розчин сулеми.

Грефе (Grafe) обливав трупи сулемою, видаляв нутрощі, і заповнював порожнини просоченою сулемою паклею.

Оригінальний спосіб бальзамування належить вихідцю з України анатому і хірургу Буяльскому І. В. (1866), який уводив сулему шляхом ін'єкції кровоносного русла. Він ін’єктував в артерії і вени розроблену ним рідину.

Рідина Буяльського

(22)

сулеми сірчаного

ефіру

-1 частина

-3 частини

Після ін’єкції нутрощі і мозок видалялися труп вимочувався у ванні наповненій гасом чи спиртом. Далі порожнини обмивали розчином таниіну, обсипали дрібним порошком сулеми, заповнювали смолами (каніфоль, смірна, ладан, мастика, камфора) і пахучими маслами та зашивали.

Весь труп ззовні змочували розчином таніна і спиртовим розчином сулеми.Буяльский працював над удосконаленням бальзамування не тільки з метою

збереження тіла, але і з метою консервування анатомічних препаратів. У 1864 р. він приніс у дарунок Медико-хірургічної академії свій приватний анатомічний музей, у тому числі спиртові препарати. Буяльский домігся гарних результатів, користуючись також сулемою. Однак сулема виявилася дуже отруйною і шкідливою для здоров'я. До того ж вона псувала інструменти і сам труп, який набував темне забарвленя і втрачав природний вигляд. Внаслідок цього користування нею стало обмеженим.

Недовго протримався і деревний оцет (Монж, Берцелиус), від якого тканини чорніли.

Третім засоб, запропонованим як консервант у ХІХ столітті, був миш'як.Як антисептик він був відомий ще у XVIII столітті але як консервуючий

засіб застосований на початку XIX століття Ріттером (Ritter, 1821); Транхіна

(Tranchina, 1835); Шиллінгом (Schіlling) і ін. Бугліаретті (Buglіаrеttі) за даними Гіршфельда Л. Г., (1870) застосовував суміш миш'яку із сулемою.

Миш'як— непоганий засіб; він входив до складу багатьохт бальзамуючих розчинів запропонованих проягом майже двох сторіч. Але він дуже шкідливий для здоров'я тому також був заборонений і вийшов із застосування.

Тоді почали застосовувати галуни. Вони використовувалися для цілей бальзамування і раніше (Разес, Паре, Бланкар) але наукове обгрунтування для застосування зробив тільки у ХIX столітті Ганналь (Gannal, 1838). Іосіфов Г.М., (1913) вказує, що Ганналь випробував галуни в суміші з селітрою та повареною сіллю (1834). Пелетан (Pelletan) використав розчин галунів і вуглекислого натрію. Однак одних галунів виявилися недостатньо для запобігання гниття тканин.

Пінье (Рigne, 1843) випробував креозот.Значною подією стало використання хлористого цинку, що було зроблено

Сюке (Sucquet). Хлористий цинк має значні протигнильні властивості, що робить його — одним із сильних консервуючих засобів.

У 1845 р. у Парижі відбувся своєрідний конкурс на кращий спосіб бальзамування. У конкурсі взяли участь 3 автори: Ганналь, що бальзамував труп за допомогою галунів, Дюпре (Dupre) — за допомогою деревинного вугілля і сірчаної кислоти і Сюке — за допомогою хлористого цинку. Коли спеціальна комісія через 1 рік і 2 місяці зробила перевірку, то виявилося, що переміг Сюке.

Однак Бильрот (Billroth, 1874) відзначив отруйність і їдкість хлористого цинку.

Надалі, з огляду на недоліки хлористого цинку (розкладання його в умовах вологого повітря на хлор і цинк і зміну внаслідок цього зовнішнього вигляду трупа), відзначені Берцеліусом, Сюке додав до хлористого цинку сіркуватисто-кислий натрій.

М. Фелеоні (1849) замінив хлористий цинк сірчанокислим, котрий, на думку комісії під головуванням професора Паніци (1851), як вказує Виводцев Д.І. (1876) дав кращі результлты.

Будге (Budge) випробував сірчанокислий цинк із acid licmosum crudum. Цей спосіб схвалив А. П. Вальтер (1875), який сам все ж таки користався спиртово-ефірним розчином.

Надалі стали пропонуватися різні речовини, котрі однак, не знайшли собі застосування, наприклад хлороформ - Дубінін (Dubini, 1858), оцтовокислий алюміній (у вигляді буровської рідини), оцтовокислий свинець - Буров (G. Burow, 1860) сіркуватистокислий натрій - Фанберг (Fanberg).

У першій половині XIX століття в Україні на кафедрі анатомії Харьківського університету почалася систематична розробка метотодів бальзамування, що невпинно удосконалювалися протягом сторіччя цілою плеядою талановитих анатомів.

У результаті цієї багаторічної колективної праці були створені найкращі методи збереження трупів, котрі в ХХ столітті принесли вітчизняній науці світову славу.

Початок цієї праці було покладено А. С. Венедиктовим, який виклав у спеціальному манускрипті плоди своїх багаторічних спостережень над збереженням тіл померлих, що залишився після смерті автора в його дочки і не був опублікований. Однак в “Летописи Харьковского унверситета“ за 1899 р. є автореферат цього рукопису, у якому А. С. Венедиктов виклав сутність свого методу бальзамування.

Метод Венидиктова (23)

полягав у наступному: труп кладуть у теплу ванну (30)° з міцного розчину вуглекислої соди або потаща. Через 6 годин, коли труп стане м’яким у судини ін’єктується пофарбована маса, що складається з скипідару, меду та воску, Ця маса попередньо підфарбовується для артерії кіновар’ю з додаванням свинцевого цукру і карміну, для вен — венеціанською яр’ю з додаванням індиго, розчиненого в сірчаній кислоті.

Після закінчення ін’єкції тіло занурюють на кілька годин у ванну з водою, підкисленою сірчаною кислотою, потім обсушують і приступають до бальзамування внутрішніх органів. Мозок і щільні нутрощі занурюють у посуд зі спиртом, підкисленим соляною кислотою, а порожнисті нутрощі (кишечник) наповняють бальзамуючою рідиною. У хребетний канал вкладають тканину, змочену тією ж рідиною.

Порожнини тіла змащюють смолами та ароматичними речовинами, укладають у них бальзамовані окремо нутрощі після чого тіло обвивають бинтами, просоченими бальзамуючою рідиною.

Прівєс М. Г. (1956) зазначає, що загалом, спосіб А. С. Венедиктова являє собою удосконалений спосіб єгиптян.

Наранович П. А., що змінив Венедиктова А. С. на посаді професора анатомії за даними Змєєва Л. Ф., (1886) особисто бальзамував останки імператриці Марії Федорівни та імператора Миколи I.

Особливо високої майстерності в справі збереження тіла померлих досяг професор Харківського університету Попов М. А., що завідував кафедрою анатомії після Нарановича.

З цього приводу Деліцин С. Н., (1898) який відвідав Харківський анатомічний музей у 1897 р., написав наступне: “Серед музею в розкішній вітрині, у хвилях рожевого газу спочиває труп молодої дівчини, набальзамований проф. М. А. Поповим кілька років тому назад і збережений з тих пір без всяких ознак розкладання... Вітрина ця мимоволі привертає до себе увагу і викликає цілком заслужений подив усіх відвідувачів музею... згаданий

препарат представляє... переконливий доказ досягнутого ним у цій галузі анатомічної техніки високої досконалості”.

Таким чином, вітчизняна наука в особі харківських анатомів у ХІХ столітті опанувала високу техніку бальзамування трупів і внесла свій цінний внесок у вчення про консервування трупного матеріалу.

Приблизно в той же час у Медико-хірургічній академії в Петербурзі при створенні Пироговим М. І. Анатомічного інституту в 1846 р. була сконцентрована велика колекція патологоанатомічних препаратів. Частину цієї колекції складали патологоанатомічні спиртові препарати, що були власністю Пирогова і вивезені ним з Дерпта. Інша частина препаратів була виготовлена особисто Пироговим, його співробітниками і студентами. Як консервируючі засоби були використані холодні (пофарбована олія або скипидар) і гарячі (сургуч, віск, смола) маси. Значне число препаратів було подаровано знаменитим майстром ін'єкційної техніки Гіртлем. Крім того, В. Л. Грубер, що працював у Пирогова прозектором, сам виготовив велику кількість препаратів. Коли він став професором, то ще більше розширив анатомічний музей за рахунок препаратів по нормальній анатомії, або, як їх тоді називали, анатомо-фізіологічних препаратів.

Як відзначає Таренецкий А., (1895) мускулатура у вигляді висушених і спиртових препаратів була представлена в музеї Грубера в такій повноті і розмаїтості, як навряд чи в якому-небудь іншому музеї Європи. При Грубері були виготовлені також препарати всіх інших органів, що зберігалися в спирті або у скипидарі.

Тут також слід зазначити, що М. І. Пироговим у 1851—1859 рр. для вивчення топографії органів і систем був вперше у світі науково розроблений метод розпилів заморожених трупів.

М. І. Пирогов робив розпили заморожених трупів у різних площинах, з нормальними і патологічно зміненими органами, зі штучно роздутими газами або наповненими рідинами порожнистими органами, а також розпили суглобів при різному положенні кінцівок. Метод, застосований М. І. Пироговим для вивчення топографічної анатомії областей людського тіла, дав можливість вивчити взаєморазсташування органів і систем у нормі і патології, вказав шляхи практичного застосування даних топографічної анатомії в хірургії.

Метод розпилів М. І. Пирогова одержав подальший розвиток у працях інших вчених і є в даний час одним з основних при вивченні топографічної анатомії.

Метод Пирогова(24)

Виготовлення розпилів замороженого трупаПрепарати розпилів потрібно готувати зі свіжого трупного матеріалу.

Судини попередньо заповнюються пофарбованою застигаючою масою.

Зручною масою, що рівномірно заповнює просвіт судини і, що утримується в просвіті судини на тонких розпилах є, як зазначає Т. Б. Богуславська (1959) клейова маса (20% водяний розчин столярного клею), забарвлена водяними фарбами, при користуванні якою не потрібно підігрівати труп. Необхідно тільки бритвою вирівнювати виступаючу на площині розпила розбухшу клейову масу. Можна користуватися й іншими застигаючими масами.

Труп з налитими (пофарбованою застигаючою масою) судинами протягом доби зберігається в холодному приміщенні (до застигання маси). Заморожування можна робити в снігу (узимку при 15—20° морозу повне промерзання трупа наступає через 3—4 доби) чи в спеціальній холодильній камері з температуро —20° і нижче.

Перед заморожуванням труп, як зазначає Т. Б. Богуславська (1959) краще розпиляти, тому що цілий труп може не поміститися в холодильній камері і на столику пилки. Кінцівки відокремлюють від тулуба на рівні середини стегна і плеча. Тулуб варто покласти на рівну дерев'яну дошку з ватяною підстилкою, під місця прогинів підкласти вату. Кукси кінцівок потрібно злегка розвести. Голову фіксують бинтами в потріному положенні. Відділені кінцівки варто заморожувати у витягнутому положенні. Якщо м'язи кінцівок дуже тряблі, то їх можноих перебинтувати, щоб надати їм округлу форму. Розпили, роблять ручною дуговою чи стрічковою електричною пилкою, за допомогою якої вдається готувати тонкі, рівні розпили.

Товщина розпилів може бути різною: розпили, що не монтують у скляні банки або рамки повинні бути тотовстіші (2—3), інакше при використанні вони будуть прогинатися і псуватися. Для монтуровання у прозоре середовище препарати кінцівок повинні бути товщиною в 0,5— 1,0 см, препарати порожнистих органів і порожнин тіла —товщиною у 1,5—2,5 см.

Площини розпилів до відтавання очищають, щіточкою від , обпилювань і відразу ж укладають у низькі ванночки з ватяною прокладкою (можна використовувати емальовані кювети для прояву фотопластинок), заповнені 10% розчином формаліну або першою рідиною М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова. Тонкі розпили попередньо укладають на скло, а потім занурюють у фіксуючий розчин. У формаліні препараты фіксують до ущільнення тканин. Термін фіксації залежить від величини препаратів. Якщо надалі буде потрібно відновлення кольору препарату, то фіксувати потрібно не більш 10—15 днів, інакше буде важко відновити колір тканин. Для відновлення кольору побурілої від формаліну тканини добре користуватися, методом М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова.

Препарати розпилів заморожених трупів повинні зберігатися у фіксуючих розчинах у скляному або емальованому посуді.

Однак для тривалого збереження і більш зручного користування варто монтувати препарати в музейному посуді, як вологі препарати, або монтувати пластинчасті препарати в прозорі желеподібні середовища. Перед монтуванням

препаратів рекомендується відновити колір тканин по способу М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова.

Оригінальний метод виготовлення препаратів запропонував Брунетті (Brunetti, 1867).

Метод Брунетті(25)

полягав у наступному: після, промивання судин водою, прополіскування спиртом, видалення жиру ефіром і дубління таніном проводилося висушування сухим зігрітим повітрям. Приготовлені в такий спосіб анатомічні препарати були виставлені на всесвітній виставці в Парижі у 1867 р.

Виводцев, що бачив ці препарати, зауважує, що вони эффективні, але марні, тому що внаслідок дубления не зберігається їхня анатомічна будова. Навпаки, професор Лямбль, що робив у 1868 р. у Харківському університеті звіт про всесвітню виставку в Парижі, дав їм високу оцінку і відзначив їхню перевагу перед препаратами Гіртля, Герлаха і Гірша.

В тому ж 1867 р. у практику бальзамування був введений гліцерин Веттер (Vetter), Лясковський (Laskowsky), на антисептичні властивості якого вказав М.Уарингтон (Warington, 1846).

Лясковський (1878) опублікував метод консервування при допомозі гліцерину. Виготовлені ним препарати демонструвалися на тій же всесвітній виставці в Парижі в 1867 р.

Метод Лясковського(26)

полягав у занурюванні органів у наступну рідину:

спиртвода

- 50 частин

- 50 частин

висушував їх і знову занурював на 5—10 днів у такий розчин:

карболової кислоти

гліцерину

- 50 частин

- 1000 частин

Трупи ін’єктували через аорту або сонну артерію 10% розчину кристалічної карболової кислоти в гліцерині. Лясковский додавав у цю рідину також спирт і борну кислоту. Карбол-глицернова суміш, що одержала назву рідини Лясковского, мала успіх протягом довгих років і з деякими змінами і

доповненями застосовується і зараз. Цей успіх обумовлюється тим, що карболова кислота діє на тканини знезаражуючи, а гліцерин має не тільки антисептичні, але і гігроскопічні властивості. Притягаючи вологу з повітря, він запобігає висиханню тканин.

Рідина С. Лясковського(27)

борної кислоти гарячої води гліцеринунагрітої карболової

кислоти

50 г 200 мл1000

мл 50 г

М. К. Лисєнков рекомендує користуватися цією рідиною для консервування в літню пору.

Рорець, а потім Гарастін модифікували рідину Лясковського

Рідина Ророця(28)

рідина Лясковського + спирт

Рідина Гарастіна (29)

рідина Лясковського + миш'як

Професор Київського університету Бец (80-і роки ХІХ століття) рекомендував іншу рідину.

Рідина Беца(30)

являла собою сполучення гліцерину з хлористим аммонієм і двухлористою ртуттю (сулемою). Виготовлені ним анатомічні препарати привернули увагу іноземних учених, і Бецу було запропоновано продати їх за кордон. Однак Бец відмовився від цієї пропозиції, мотивуючи тим, що його препати повинні служити вітчизняній науці.

Д. І. Виводцев (1870) також використовував карболову кислоту, що завдяки знезаражуючій дії виявилася гарним консервуючим засобом, і використовується в даний час. Він застосовував розчин карболової кислоти у декількох варіантах

Спирт-карболова рідина Виводцева(31)

спирткарболова кислота

- 5 частин

- 1 частина

Гліцерин-карболова рідина Виводцева (32)

гліцеринкарболова кислота

- 5 частин

- 1 частина

Спирт-гліцерин-карболова рідина Виводцева (33)

гліцерин + спирт 1 : 1карболова кислота

- 5 частин

- 1 частина

Рідина Жирі(34)

являла собою суміш гліцерину із селітрою і цукром.

Бюфален (Bufaline, 1872) відкрив, що з'єднання камфори з карболовою кислотою є відмінним засобом для запобігання анатомічних препаратів від гниття. Він застосував рідини наступного складу:

Рідина Бюфалена (35)

гасусуміші фенолу з

камфорою

- 200,0 - 70,0

Ця рідина ін’єктувалася у судини, або в неї занурювався труп.Наваліхін (1872) покритикував існуючі методи консервування анатомічних

препаратів і вперше запропонував застосовувати оцтовокислый калій.

Метод Наваліхіна(36)

проводився шляхом повільної і тривалої ін'єкції артеріального русла концентрованим розчином під тиском. Завдяки такому прийому ин’єктування рідина досягала всіх частин трупа і давала гарні результати. Окремі органи для

цілей консервування Наваліхін занурював у розчин оцтовокислого калію. Останній захищав препарати від гниття і зберігав вологість.

Оцтовокислий калій став гарною консервуючою речовиною, і згодом був використаний у рідинах Мельникова-Развєдєнкова, Кайзерлінга та ін

Для бальзамування трупів Мельников-Развєдєнков використовуючи оцтовокислий калій запропонував дві рідини

Рідина Мельникова-Развєдєнкова(37)

гліцериноцтовокислий калійвода

- 600 мл

- 400 г- 1000

мл

Модифікована рідина Мельникова-Развєдєнкова(38)

гліцериноцтовокислий калійвода

- 200 – 350 мл

- 200 - 800 г

- 1000 мл

Малінін Я. І., (1873) демонстрував бальзамовану ногу з раковою пухлиною колінного суглоба, а також повідомив про бальзамування тіла 12-літнього хлопчика.

Спосіб Малініна(39)

полягав в тому, що після вимивання крові теплою водою проводилася ін'єкція бяльзамуючої рідини, що містить солі.

В тому ж 1873 р. Штіда (Stieda) рекомендував рідину фон Феттера, що він застосовував у трохи зміненому вигляді, а саме:

Рідина фон Феттера(40)

гліцеринубурого

цукру селітри

- 6 частин - 1 частина- 1/2

частина

у цю рідину труп занурювали на кілька тижнів. Препарати, що виходли темними відбілювали, виставляючи їх на сонце. Недоліком цього методу є те, що препарати стають липкими.

Лангер (Langer, 1873) готував сухі препарати шляхом занурення органів на 3 - 4 тижні в рідину, наступного складу:

Рідина Лангера(41)

глицерину карболової кислоти спирту

- 100 частин-15 – 17

частин- 11 частин

Фредерік (L. Fredericq, 1879, 1880) запропонував у 1876 р. свій спосіб, основним принципом якого є заміна води речовиною, що просочує тканини. Остання в нагрітому стані проникає в тканини і після охолодження робить їх щільними, перешкоджаючи стисканню при висушуванні.

Спосіб Фредеріка(42)

полягає в тому, що підвішений орган на кілька днів занурюється в розведений алкоголь, потім у концентрований і, нарешті, у скипидар доти, поки не зробиться прозорим, подібно гліцериновому милу. Тоді орган переносять у розтоплений у водяній бані при температурі 55—60° рідкий парафін на 2 - 8 годин Після охолодження парафін з поверхні відділяється струменем пари, після чого препарат може зберігатися роками. Препарати, виготовлені автором, зберігали нормальний колір протягом 3 років.

У 1876 р. Д. І. Виводцев випробував нові антисептики - саліцилову кислоту і тимол, з яких найкращі результати дав тимол.

Рідина Виводцева(43)

тимолспиртгліцериндистильована вода

- 5,0

- 45,0

- 2160,0

- 1080,0

Тіло М. І. Пирогова, яке бальзамував Виводцев, пролежало в труні 65 років після чого було ребальзамоване під керівництвом Р. Д. Сінєльнікова.

Тому можна вважати, що метод Виводцева став визначеним досягненням вітчизняної науки в області бальзамування. Опублікування цього методу в кінці

ХІХ століття стало великою подією у вітчизняній науці, що поклала початок новому етапу в розвитку вчення про бальзамування.

Монографія Виводцева, опублікована в 1881 р. під заголовком “Бальзамирование и способы сохранения анатомических препаратов и трупов животных”, стала першою капітальною працею у вітчизняній літературі на цю тему. У ній дана докладна історія вчення про бальзамування, критична оцінка способів консервування, що існували до нього, і докладний виклад власних методів збереження трупів і органів від розкладання.

Інші методи того часу не були настільки вдалі.Так, Вікерсгеймер (Wickersheimer, 1880), запропонував для виготовлення

анатомічних препаратів, рідину особливого складу, яка спочатку мала величезний успіх. Тому секрет її виготовлення, як зазначає М. Г. Прівес, (1956) був за вказівкою Вірхова куплений у автора пруським урядом за 12000 марок (близько 6000 царських російських карбованців). Рідина ця готується в такий спосіб:

Рідина Вікерсгеймера(44)

кип'яченої водигалунівповареної соліселітрипоташумиш’яковистої

кислоти

- 3000,0

- 100,0

- 25,0

- 12,0

- 60,0

- 10,0

До 10 л цієї рідини: додають:

гліцеринуметилового спирту

- 4 л

- 1 л

Т. Є. Маковецький (1879—1880) випробував рідину Вікерсгеймера для збереження тваринних і рослинних препаратів і дав їй позитивну оцінку.

Однак надалі Г. В. Струве та О. Мартенсон піддали суміш Вікерсгеймера критиці, відзначивши несумісність деяких солей. Зокрема, Струве вказав на необхідність заміни галунів сірчанокислим калієм.

Крім того, цими авторами, а також Річардсоном (Richardson, 1873) була відзначена велика шкідливість миш’яковистої кислоти, що входить до складу рідини Вікерсгеймера. У результаті вона поступово вийшла з застосування.

Поряд з методом Виводцева, продовжувалася розробка деяких старих способів у нових модифікаціях.

Так, у 1878 р. у Росії департаментом торгівлі і мануфактури після розгляду в Медико-хірургічній академії та у Раді торгівлі і мануфактури був виданий привілей (тобто авторське свідоцтво) Пієтро Тонінетті на спосіб консервування анатомічних препаратів шляхом введення в кровоносні судини такої рідини:

Рідина Тонінетті (45)

розчину бензойної кислоти

спиртуефіру

- 50 частин

- 1000 частин

- 50 частин

З наступним продуванням під тиском у 3—7 атмосфер теплим повітрям, нагрітим до температури 70 – 800 С.

Перемежко П., (1881), застовував спосіб Джіакоміні

Спосіб Джіакоміні(46)

при цьому він занурював мозок у розчин хлористого цинку у воді, через 3—4 дні переносив його в алкоголь, потім через 10—12 днів у гліцерин. Після цей мозок покривався лаком, що складається з розчину гуттаперчі в бензині або скипидарі.

Перемежко проводив досліди над збереженням по способу Джіакоміні не тільки мозку, але і різних органів людини, нормальних і патологічно змінених, а також тіл риб, амфібій і плазунів.

Перемежко П. рекомендував найбільш випробуваний розчин хлористого цинку: для великих препаратів—8%, а для малих — у півтора разу слабкіше.

Полак (Polak, 1882) випробував суміш сулеми з тимолом.Грубер (1885) для цілей бальзамування тіл застосовував суміш:

Бальзамуюча рідина Грубера (47)

хлористого цинку міцного спирту гліцерину

- 1 частина

- 5 частин- 1—2

частини

а для анатомічних препаратів— рідину наступного складу:

Косервуюча рідина Грубера(48)

водигліцеринукарболової кислоти спирту

- 0,5 відра- 0,5 відра-2 фунти - 4 фунти

У музеї Військово-медичної академії більш 25 років зберігалися в сухому вигляді трупи двох хлопчиків, ін’єктованих (без розтину) Грубером спиртовим розчином хлористого цинку.

Бахтіяров А., (1910) зазначає, що Грубер і Таренецький із препаратором Єндріхінським бальзамували тіло імператора Олександра II, а усі вони разом з Лєсгафтом — тіло імператриці Марії Олександрівни.

Усе це свідчить про те, що вже в XIX столітті анатоми тогочасної Росії досягли високого мистецтва бальзамування і мали у своєму розпорядженні значний арсенал бальзамуючих засобів. Закордонна наука віддавала перевагу обмеженому числу консервуючих рідин, що видно зі спеціального керівництва по техніці розтину трупів Бурневіля і Брікона, переведеного на російську мову у 1886р. М. І. Понялковським. В цьому керівництві згадуються тільки спирт, карболовий гліцерин, рідина Вікерсгеймера і рідина Лясковського.

Останнє десятиліття ХІХ століття було особливо багате пропзиціями комбінацій різних консервуючих засобів (способів, що належали як російським, так і іноземним авторам. Так, Фабр-Домерг (Fabre-Domergue М., 1889) запропонував виноградний цукор у наступній суміші:

Рідина Фабр-Домерга(49)

25% розчин виноградного цукру

білий гліцеринетиловий алкоголь

- 1000 частин

- 100 частин

камфора - 200 частин

- до насичення

Рідина не руйнує барвних пігментів і зберігає забарвлення препарата. Грандмезон (Grandmaison М., 1889) зробив повідомлення про застосування хлористого цинку.

Стрезберг (1890) при бальзамуванні застосовував два способи

Внутрішній спосіб Стрезберга(50)

полягав у ввведенні в судини розчину сулеми зі спиртом і гліцерином

Зовнішній спосіб Стрезберга(51)

полягав у обмазуванні трупа розчином карболової кислоти в гліцерині.

Автор відзначив, що останній спосіб ненадійний. Гомбольт (A. Gombault, 1890) застосував для виготовлення препаратів з

нормальної і патологічної анатомії спирт, хромовокислий калій, солі і рідину Мюллера.

Осборн (1890) витримував труп протягом місяця в 10% рoзчині повареної солі, при цьому колір м'язів зберігався не повністю.

Вірх і Гіршфельд ин’єктували труп спиртовим розчином сулеми а потім занурювали його в спиртовий розчин карболової кислоти.

Лейфен (Leuffen, 1890) рекомендував проціджену суміш:

Рідина Лейфена(52)

миш’яковистої кислоти сулеми5% розчину карболової

кислоти спирту

- 20,0- 30,0- 3250,0- 200,0

Для надання природнього рожевого кольору тілу суміш підфарбовувалася фуксином.

У 1891 р. професор Юр’ївского університету Тома запропонував занурювати органи на 18 - 24 години в рідину, що являє собою розчин солей:

Рідина Тома(53)

водикристалічного сірчанокислого

натрію повареної солі хлористого калію калійної селітри

- 1 л- 50 – 100

г- 30 - 100

г- 20 – 100

г- 10—100

г

Після чого препарати потрібно зберігати в спирті.Руднєв (1891) запропонував спосіб зберігання трупів від розкладання без

зовнішніх ушкоджень тіла. Ґрунтуючись на тому, що гниття раніш всього починається в органах грудної і черевної порожнин, автор вирішив вводити дезинфікуючий розчин саме в ці порожнини зразу після смерті.

Як дезинфікуючу рідину Руднєв скористався 10% розчином карболової кислоты в спирті по кількості від 1/4 до 1/2 відра.

Попов І. (1891) у рецензії на статтю Руднєва відзначає, що при способі Руднєва все ж таки приходиться ушкоджувати покриви тіла і руйнувати тканини, що перешкоджає подальшому судово-медичному дослідженню або небажано для родичів покійного. Тому Попов обмежився збереженням трупів у льодовику, охолодженням їх відповідними охолоджувальними сумішами або міхурами з льодом. Останні І. Попов рекомендує прикладати в першу чергу (як і в способі Руднєва) до стінок грудної і черевної порожнин, а також до обличчя.

Пуше (Pouchet, 1892) випробував спирт для збереження кольору анатомічних препаратів. Малль (F. Mall, 1895) кращим способом збереження раннього ембріологічного матеріалу вважав занурення його в спирт чи відразу після попередньої обробки в мюллеровску рідину або сулему з 10% азотною кислотою.

Л е к ц і я 6.Формалінові методи консервації та бальзамування анатомічних

препаратів

У 90-х роках ХІХ століття в практику консервування анатомічних об'єктів був введений формалін, що представляє собою 40% водяний розчин формальдегіду. Протигнильні властивості формаліну були відкриті ще у 80 роках ХІХ століття, а використання формаліна як консервуючої рідини запропоноване в 1893 р. батьком та сином Блюм (J. Blum та F. Blum).

Вальдейєр (Waldeyer, 1904) вказує, що незалежно від Блюмів формалін був випробуваний також і Германном (Hermann, 1894).

Формалін убиває гнильні мікроорганізми, ущільнює і фіксує тканини, легко розчиняється простою водою, залишаючись прозорим; дешевий і доступний. Завдяки цим властивостям він зайняв перше місце серед консервуючих засобів.

У Росії прекрасні консервуючі властивості формаліну, як зазначає Мельников – Развєдєнков М. Ф., (1897) були оцінені дуже швидко (раніш, ніж у багатьох інших країнах). Один з перших застосував його М. Н. Нікіфоров.

Лисенков М. Ф. уже через рік після пропозиції Блюмів використовував формалін для готування і збереження розпилів трупа для музеїв. Він відзначив (1894), що прості розпили замороженого трупа, що застосовував М. І. Пирогов, представляють велику незручність, тому що ними можна користуватися лише короткий час, поки вони не розмерзлися. Для консервації таких заморожених частин тіла Лисєнков випробував спочатку спосіб Волковича М., (1890), що консервував розпили в рідині Виводцева, і спосіб Студенського, описаний ним у його посібнику з оперативної хірургії (1888) Однак ці способи не задовольнили Лисенкова, і він запропонував свій метод.

Спосіб Студенського(54)

який можна назвати гістологічним, нагадує готування мікроскопічних препаратів. Він полягає в тому що зріз замороженого трупа поміщають у спирти наростаючої міцності тобто обезводнюють в абсолютному алкоголі. Після цього м'яз забарвлюють эозином і весь препарат просвітлюють у скипидарі.

Спосіб Студенського найшов собі широке застосування як метод просвітління анатомічних препаратів, що є і в даний час одним з основних при анатомічному дослідженні. Спосі6 просвітлення був запропонований Студенским задовго до введення його в анатомічну практику Шпальтегольцом (1914), з ім'ям якого звичайно зв'язують метод просвітлення. Однак для цілей бальзамування він виявився незручним, так як, подібно способу Волковича, вимагав занурення распилів у великі судини з рідинами.

Спосіб Лисенкова(55)

зводиться до двох варіантів:1) розпили замороженого трупа ущільнюють у 85° спирті протягом 3

тижнів, потім фарбують розчином аміачного карміну та кладуть на добу в 95° спирт;

2) розпили занурюють на 3 тижні в 2% розчин формаліну.Для консервування анатомічних об’єктів з застосуванням формаліну

Лисенков (1895) запропонував свою рідину, яка дістала назву

Рідина Лисенкова (56)

гліцерин водаоцтовокислий калій формалін

- 1000 мл - 500 мл - 500 г - 40 мл

Рідина М. К. Лисенкова на тривалий термін зберігає консистенцію тканин, частково зберігає колір.

Шавловський І. Е. на 5-му Всеросійському з'їзді російських лікарів, так само як і Лисенков, через рік після повідомлення про формалін (1894) виступив із пропозицією нового методу приготування сухих препаратів мозку, заснованого на використанні формаліну. Докладний виклад цього методу він зробив у своєї спеціальній брошурі, виданій в 1898 р.

У короткому керівництві по готуванню препаратів з топографічної анатомії Ф. А. Рейна, Ф. І. Березкіна і М. Ф. Лисенкова, що вийшли за редакцією М. І. Дьяконова в 1895 р., відзначені способи бальзамування, що дали кращі результати, у тому числі способи вітчизняних авторів. Ці способи розділені на кілька груп.

1. Збереження препаратів у рідинах: а) спирт, б) 2% розчин формаліну і в) рідина Вікерсгеймера.

2. Готування сухих препаратів: а) просте висушування, б) занурення в рідину Вікерсгеймера, висушування і фарбування.

3. Збереження розпилів за методом Лисенкова: занурення розпилів замороженого трупа в 2% формалін, заливання в желатину Кайзера, розміщення в банках, чашки або скляних ящиках.

4. Бальзамування цілих трупів рідиною Лясковського або 3 % лізолом.Останній метод робить трупи темними.Богданов Є. А., (1896) з метою створення зоологічного музею проробив

велику роботу з консервування рослин і тварин (безхребетних і хребетних). Він випробував спирт, гліцерин, різні солі в сполученні з антисептичними речовинами, хлористий цинк, миш'як, нарешті, формалін. Ці речовини застосовувалися у вигляді різних розчинів і комбінацій, запропонованих рядом вітчизняних і іноземних авторів, що цитуються в його статті.

Богданов відзначив позитивні і негативні сторони способів, запропонованих різними авторами, і вніс свої пропозиції.

У 1897 р. Г. М. Іосифов дав порівняльну оцінку найбільш розповсюджених консервуючих засобів: тимолу, гліцерину, карболової кислоти, хлористого цинку і формаліну. Він прийшов до висновку, що кращим з них є формалін.

В перші роки після введення в практику формаліну ще продовжувалася розробка методів консервування за допомогою інших засобів. Так, Клепцов К.

3. (1894) використовував цукор у сполученні з бурою, борною кислотою і спиртом з миш’яковистокислим калієм.

Шиффердекер (Schiefferdecker, 1897) ін’єктував у судини розчин хінозолу.Деліцин С. Н. у своїх нарисах про стан кафедр нормальної анатомії (1898)

згадує про спосіб Farabeuf робити розпили трупів, попередньо ін’єктованих карболізованою желатиною. Карболова кислота охороняє їх від гниття, а желатина робить щільними.

Шавловскнй (1898) докладно описав свій “Новий метод збереження препаратів мозку в сухому вигляді”.

Метод Шавловського (57)

полягає в наступному:1) ін'єкція судин голови трупа через канюлю, вставлену в сонну артерію,

водним розчином формаліну (2—4%);2) видалення мозку з оболонками з порожнини черепа;3) занурення видаленого мозку в 2—4 % розчин формаліну на кілька днів;4) зняття оболонок мозку і вторинне занурення мозку без оболонок у такий

же розчин формаліну на 2 тижні;5) перекладання мозку в спирт на 2 тижні;6) приміщення мозку у гліцерин не менш ніж на 1 місяць (можна, минаючи

спирт, переносити мозок з формаліну безпосередньо в гліцерин);7) обсушування мозку гігроскопічною ватою або фільтрувальним папером.Якщо до Шавловского первісна обробка мозку проводилася хлористим

цинком - Джиакоміні (Giacnrnini) чи іншими речовинами — азотною кислотою, спиртом, скипідаром і парафіном; двухромовокислим калієм, алкоголем і парафіном; спиртом і гуттаперчою; сулемою з гліцерином, хлористим цинком, спиртом, скипідаром і лляною олією та ін., то Шавловскнй вперше для цілей консервування мозку став застосовувати формалін.

З усіх методів готування сухих препаратів мозку (Брока, Дюваль, Шмідт, Тейхманн, Оре, Джіакоміні і Граціолє) метод Шавловского виявився найкращим і був визнаний конференцією Військово-медичної академії гідним премії імені Петра Загорського.

Прівєс М. Г. (1956) зазначає, що при обробці мозку методом Шавловського він втрачає об’єм.

У систематичному переліку препаратів музею кафедри описової анатомії Київського університету, складеному Ф. Стефанісом (1898), відзначаються препарати, що зберігаються в спирті, формаліні і рідині Вікерсгеймера, а також сухі препарати.

Цікаво, що в той час, як формалін уже через рік після пропозиції Ж. і Ф. Блюмів почав одержувати широке поширення в анатомічних музеях Росії, за кордоном він входив в анатомічну практику повільно. Так, Карузін П. І. у своїх

замітках про викладання анатомії за кордоном (1900) відзначав, що формалін для дезінфекції трупів використовувався на початку ХХ століття тільки у Швейцарії і Польщі, а також у деяких анатомічних інститутах Австрії для консервування мозку; у Німеччині через 7 років після введення формаліну в анатомічну практику він ще не застосовувався.

Кінець ХІХ століття ознаменувався великим відкриттям в області бальзамування трупів і консервування анатомічних об'єктів, що належать російському вченому М. Ф. Мельникову-Развєдєнкову.

Сутність цього відкриття полягала у винаході способу збереження прижиттєвого забарвлення органів. Усі попередні методи консервування препаратів, у тому числі і формаліновий, мали один великий недолік — зміна початкового кольору органів (виключення складав спосіб Рюйша, що домігся збереження природного забарвлення шкіри).

Мельников-Развєдєнков М. Ф., (1896) усунув цей недолік, запропонувавши в 1895 р. наступний спосіб:

1) спочатку орган фіксується і знезаражується в розчині чистого формаліну протягом 24 годин;

2) потім він переноситься в 95° спирт, у якому відбуваєтьсявідновлення початкового кольору;3) нарешті, препарат розміщюється для збереження в розчин гліцерину та

оцтовокислого калію в дистилльованій воді, у якому забарвлення органа остаточно відновлюється і закріплюється. Гліцерин третього розчину зберігає вологість і м'яку консистенцію органа.

Як показав Мінаков П. А. (1897), збереження прижиттєвого забарвлення органа по способу Мельникова-Развєдєнкова засновано на відновлючій (у плані кольору) дії спирту на кров.

Пуппе (Puppe, 1899) прийшов до тих же результатів, що і П. А. Мінаков, але змовчав про пріоритет останнього, хоча він провів свої дослідження двома роками пізніше.

Надалі Мельников-Развєдєнков (1899) видозмінив свій первісний спосіб у тім напрямку, що замість чистого формаліну до нього були додані оцтовокислий калій і хлористий калій; до того ж замість занурення органів у рідину допускалося і перебування їх у парах формаліну.

Обробка спиртом проводилася проведенням органа через спирти зростаючої міцності (50—70—95°), а в третьому розчині були змінені кількісні співвідношення речовин.

Цей спосіб був названий трьохмоментним. Він мав за мету збереження препаратів у рідині.

Спосіб Мельникова – Развєдєнкова(58)

Полягає, як зазначалося вище у послідовній обробці препарата у трьох рідинах:

1) для фіксації препарат поміщають у першу рідину

формалінуоцтовокислого натрію хлористого каліюводи

- 100 мл

- 30 г- 5 г-

1000 мл

Для кращої фіксації великих препаратів або цілих трупів цей розчин можна ввести в судини. При цьому ін'єкція проводиться великою кількістю рідини до повного заповнення артеріального і венозного русла. Для визначення ступеня заповнення судинної системи треба розкрити поруч з артерією, через яку проводиться ін'єкція, одноіменну вену і стежити за витіканням з неї рідини. Коли остання перестане бути забарвленою, ін'єкцію можна закінчити. Після ін'єкції труп занурюється у ванну з тим же розчином, на дно якої кладеться м'яка підстилка з гігроскопічного матеріалу (легко вбираючі рідину ганчірки, покриті марлею, або вата).

У фіксуючому розчині препарати варто витримувати до рівномірного ущільнення тканин і припинення витікання рідкої крові з зяючих судин при натисненні на тканини Для фіксації трупів на це что іде 1—2 місяці. Невеликі препарати рекомендується зберігати в першому розчині М.Ф.Мельникова-Развэдэнкова не більш 3—5 діб, тому що від тривалої дії формаліну гемоглобін переходить у стійкий кислий гематин, на який спирт не діє.

Під дією формаліну тканини буріють і приймають потім сіре забарвлення в силу переходу гемоглобіну в метгемоглобін.

2) для відновлення забарвлення препарату з нього видаляють надлишок фіксуючої рідини за допомогою гігроскопічної вати та фільтрувального паперу і поміщають його в 60° ректифікований або денатурований безбарвний спирт на 3—4 дні. Пофарбований денатурат або спирт-сирець не годиться. При роботі з цілим трупом краще попередньо ввести спирт через ті ж артерії, а потім занурити труп у ванну зі спиртом.

Потім міцність спирту може бути збільшена до 80—95°. Препарати витримують у спирті до відновлення природного забарвлення тканин. При зануренні препаратів відразу в 96° спирт їх варто зберігати в ньому не більш 8— 10 годин (у залежності від величини препарату). Під дією спирту метгемоглобін, що має буро-сірий колір, переходить у нейтральний гематин, близький по забарвленню до оксигемоглобіну. Тканини поступово набувають майже природний колір на, що іде декілька днів.

3) Надлишок спирту видаляють фільтрувальним папером і ватою, після чого препарат поміщають у третю – консервуючу рідину, М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова, що має наступний склад:

гліцерин оцтовокислий калій дистильована вода

- 600 мл

- 300 г

- 1000 мл

У цій рідині препарат повинен знаходитися не менш 3—4 тижнів, а цілий труп протягом декількох місяців (не менше 4) до повного просочування тканин гліцерином і уксуснокислым калієм, після чого рідину обновляють і в ній же остаточно монтують препарат. Рідина М.Ф.Мельникова-Развэдэнкова під впливом тепла каламутніє, препарати частково знебарвлюються. У цих випадках рідину приходиться змінювати. Що стосується цілих трупів, то їх витягають, витирають марлею і висушують на повітрі при кімнатній температурі.

П. П. Движков і В. М. Губін (1936) рекомендують замість гліцерину користуватися його замінником - більш дешевим глікоголем.

Для реставрації носа Прівєс М. Г. (1956) рекомендує упорскування рідкого парафіну, що після застгання виправляє запалий ніс.

Для реставрації очей можна висувати їх уперед, підкладаючи в очницю за очним яблуком вату, змочену консервуючою рідиною. Ще краще застосовувати очні протези.

Крім ін'єкції судин, рекомендується додаткове упорскування фіксуючої рідини безпосередньо в тканини шляхом уколів голкою шприца (інфільтрація). При бальзамуванні трупів людей Абрикосов А. І. (1926) рекомендує робити уколи голкою на обличчі з таким розрахунком, щоб місця їх залишилися непомітними (брови, ніздрі, вуса, борода, слизова оболонка губ і т.п.).

Воробйов, як зазначає Прівєс М. Г. (1956) модифікував спосіб Мельникова-Разведенкова в тім напрямку, що запропонував ряд прийомів для усунення посмертних пігментних плям на шкірі і кращого просочування тканин консервуючими рідинами.

“Зміст всього бальзамування, — говорить Воробйов, — полягає в тім, щоб усі клітини тіла були – прросочені бальзамуючими речовинами”. Для цієї мети при консервуванні по Мельникову-Развєдєнкову Воробйов широко застосовував обколювання і розрізи, через які додатково вводилися рідини (формалін, спирт і гліцерин, у яких був розчинений оцтовокислий калій). Унаслідок цього концентрація консервуючих речовин, у тканинах безупинно наростає. Зокрема, вміст гліцерину доводиться до 60—70%.

З появою ознак висихання на шкірі у вигляді пергаментних плям Воробйов рекомендує діяти на неї слабким розчином оцтової кислоти, а потім перекисом водню. Останній має здатність відбілювати тканини. При розкладанні перекису водню виділяється кисень, що взбучує клітковину і дає можливість діяти на тканини гліцерину та оцтовокислому калію. Останній, відрізняючись високими гігроскопічними властивостями, притягає вологу з повітря. унаслідок чого шкіра перестає висихати і пергаментні плями зникають.

Мельников-Развєдєнков розробив і чотирьохмоментний спосіб, що має цілью збереження препаратів у сухому вигляді. Для цього до трьох описаних маніпуляцій він додав четверту — заключення препарату в желатину, що містить оцтовокислий калій або формалін.

Усі ці три способи Мельников-Развєдєнков назвав московською системою. Вона безсумнівно, з'явилася віхою у вченні про консервування анатомічних об'єктів, тому що зберігала природне забарвлення органів, і стала основою для інших методів збереження прижиттєвогго кольору органів, запропонованих як вітчизняними, так і іноземними авторами.

Так, Жорес (Jores, 1896) запропонував додавати до формаліну сірчанокислі солі.

Спосіб Жореса(59)

За цим способом орган занурюється в 1-й розчин:

Формалінусірчанокислого натрію сірчанокислого магнію повареної солі води

- 100,0

- 20,0

- 20,0

- 10,0

- 500,0

потім переноситься в 2-й розчин: спирт; нарешті, у третій: суміш гліцерину і води по 500,0.

Велику популярність здобув спосіб Кайзерлінга (Kaiserling, 1896):спосіб Кайзерлінга

(60)1-й розчин:

формалінуселітриоцтовокислого калію

- 200,0

-

води 15,0-

30,0 -

1000,0

2-й розчин: спирт3-й розчин:

гліцерину оцтовокислого калію води

- 200—350.0

- 200- 800,0

- 1000,0

Способи Жореса і Кайзерлінга не мають принципових відмінностей від способу М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова, тому що зміна солей у першому розчині або кількісних співвідношень у третьому не є вирішальним. Головне — це послідовна трьохмоментна операція з застосуванням спирту. Ця система названими авторами змінена не була.

Тим часом протягом певного часу намагалися затушувати метод М.Ф. Мельникова-Развєдєнкова і висунути на перший план спосіб Кайзерлінга.

Спочатку заслуга М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова була визнана як у Росії, так і за кордоном. Конференція Військово-медичної академії удостоїла його премії імені Петра Загорського. У великому посібнику з історії медицини Нейбургера і Пагеля (Neuburger і Pagеl), відомий патологоанатом Шіари (Chiari), констатувавши великі успіхи у готуванні анатомічних препаратів за допомогою формаліну, перелічив авторів у наступному порядку — Блюм, М. Ф. Мельников-Развєдєнков, Жорес, Кайзерлінг. Пріоритет М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова підкреслює і Вальдейер (1904) у статті “Анатомічна техніка”.

Сам Кайзерлінг у 1896 р., відзначаючи недоліки способу Жореса і достоїнства способу М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова, не міг не визнати “велику заслугу у тім, що вперше опублікував спосіб, за допомогою якого вдається консервувати відомі органи дійсно в природному їхньому вигляді”.

Однак для повного визнання заслуг М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова знадобилися певна боротьба і час.

Система М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова була викладена в його 12 виступах, з яких 4—на російській мові, 5—на німецькій і 3—на французькій. Перші друковані повідомлення з’явилися на початку 1896 р. на російській і німецькій мовах раніше публікації Кайзерлинга. Однак у 1911 р. М. Ф. Мельникову-Развєдєнкову довелося виступити зі спеціальною статтею “До історії методу консервування анатомічних препаратів зі збереженням

природного їхнього забарвлення і про способи застосування його”, у якій він довів свій пріоритет.

Жорес у статті, опублікованій в 1913 р., змушений був поставити М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова на перше місце.

Довгий час у Росії метод Кайзерлінга був більш відомий, ніж метод М. Ф. Мельникова-Развєдєнкова. Заслуги останнього були остаточно визнані тільки в час існування Радянського союзу.

Таким чином, до початку ХХ століття наука мала у своєму розпорядженні значний арсенал консервуючих засобів, і різноманітні методи бальзамування, що дало привід Гейденрейху підвести їм деякий підсумок і дати порівняльну їхню оцінку. У статті “Про найкращу рідину для збереження анатомічних препаратів” (1903) він розглядає на підставі особистого досвіду достоїнства і недоліки всіх рідин, що застосовувалися в той час для консервування органів.

7. Винний спирт сильно збезводнює органи, зморщує їх, зменшує об’єм препарату і знебарвлює; він летучий, дорогий і “для нижчого персоналу ласий напій при відповідному розведенні його водою”.

2. Метиловий алкоголь сильно знебарвлює і зморщує тканини; їдкий і шкідливий.

3. Рідина Вікерсгеймера. Після 12 років збереження препаратів у цій рідині вони не втратили м’якості, не зморщилися і не змінилися в кольорі. Але органи стали м’якшими, ніж у нормі, і зблідли. Сама рідина дуже отруйна; до того ж вона пліснявіє, буріє і стає непрозорою, так що препарати для розгляду треба виймати з банок; це суперечить задачі збереження препаратів у рідині.

4. Рідина Лясковського. Гейденрейх і ряд інших авторів відзначили прекрасне зберігання в ній препаратів протягом 20 років і разом з тим недоліки її: отруйність та запах карболки.

5. Рідина Виводцева, що усунув недоліки рідини Лясковского, замінивши карболову кислоту тимолом.

Препарати, приготовлені по Виводцеву, спостерігалися протягом 10 років. Вони мають свої недоліки – гліцерин буріє, рідина проростає цвіллю і робиться непрозорою.

6. Рідина Тома. Спостереження Гейденрейха протягом 10—12 років дали негативні результати: препарати стали щільними, зморщеними і зашкарублими.

7. Формалін замінив всі інші складні і нескладні рідини і виявився гарним антисептиком і фіксатором, але знебарвлює органи. Цей недолік, як уже говорилося вище, був усунутий Мельниковим – Развєдєнковим, що перекладає органи з формаліну у спирт де відбувається відновлення природнього забарвлення.

Далі Гейденрейх випробував ряд рідин, що являють собою видозміниний склад рідини Мельникова-Развєдєнкова.

Рідина Піка (Pick)(61)

а) формалінкарлсбадска сіль водаб) 80-85° спиртв) оцтовокислий

натрій гліцеринвода

- 50,0 по масі

- 50,0 - // -

- 1000,0 - // -

- 2700 частин

- 5400 частин

- 9000 частин

Рідина Ріше і Готара (62)

а) формаліндестильована вода селітра (азотнокислий

калій) оцтовокислий калійб) спирт 80° на 1—2

години, потім 950 на 2 годинив) гліцерин дестильована вода оцтовокислий калій

- 150 - 1000,0- 10,0 - 3

частини

- 100 частин

- 100 частин

- 30 частин

Крім того, були випробувані рідини іншого складу, а саме:

Рідина Гоадбая (Goadby)(63)

сулемагалунихлористий натрійкип”ячена вода

- 0,25- 60,0- 120,0- 2000—

3000,0

Рідина Пачіні (Pacini)

Рідина № 1(64)

сулемахлористий натрій гліцерин 80%вода

- 1,0- 2,0- 13,0- 113,0

Рідина №2(65)

сулемагліцерин 80%льодяна оцтова кислота вода

- 1,0- 13,0- 215,0- 113,0

Рідина № 3(66)

сулемагліцерин вода

- 1,0- 80,0- 113,0

Рідина Фаррана (Farrant)(67)

гліцеринвода аравійська камедьмыш”яковиста кислота

- 30 мл- 30 мл- 30,0- 0,1

РідинаМюллер (Muller)(68)

двухромовокислй калії сірчанокислий натрійвода

- 2,5

- 1,0

- 100,0

Рідина Орта (Orth)(69)

мюллерівська рідина формалін

- 100,0

- 10,0

Рідина Кульчицького(70)

50% спирт і насичений у ньому розчин двохромовокислого калію і мідного купоросу; на 100 мл розчину –5 - 6 крапель оцтової кислоти.

Рідина Флеммінга (Flemming)(71)

1 % розчин хромової кислоти

2% розчин осмиєвої кислоти

льодяна оцтова кислота

- 15 частин

- 4 частини

- 1 частина

Рідина Ценкера (Zenker)(72)

сулемадвохромовокислий калійсірчанокислий натрійльодяна оцтова кислота вода

- 5- 2,5- 1,0- 5,0- 100,0

Рідина Гарстена (Garsten)(73)

гліцерин, миш'як і карболова кислота.

Рідина Ганналя (Qannal)(74)

розчин сірчанокислого окису алюмінію або хлористого алюмінію.

Рідина Сюкэ (Sucquet)(75)

розчин хлористого цинку.

Рідина Штірлінга (Stierling)(76)

креозот, деревний оцет і сулема.

Рідина Розенберга (Rosenberg)(77)

1% розчин патентованого препарату Holxina, що представляє собою суміш формаліну — 3 частини і метилового спирту — 2 частини.

Випробування усіх способів і рідин показало, що найкращими з них є, на думку Гейденрейха 7% розчин формаліну у гліцерині і воді (2:1) з додаванням хлоралгідрату (10 - 20%), а також способи Мельникова-Развєдєнкова і Ріше і Готара.

У виданому до початку ХХ століття керівництві по розтину трупів для початківців Покровського М. (1901) серед кращих способів бальзамування також відзначаються способи російських авторів Виводцева і Мельникова-Развєдєнкова. Покровський рекомендує для збереження трупів застосовувати формалін, хлористий цинк або рідину Виводцева, а для збереження органів - спирт, формалін або консервацію по методу Мельникова-Развєдєнкова.

Аналогічні узагальнення методів консервування трупного матеріалу були зроблені й іншими авторами.

Так, Вальдейєр (Waldeyer, 1904) надрукував зведення майже усієї світової літератури, опублікованої протягом 12 років (1892—1904). Стаття Вальдейєра значно уступає по своїй глибині статті Гейденрейха, однак і Вальдейєр віддає данину першості методу Мельникова-Развєдєнкова.

Бурзинский А. (1901) написав статтю, присвячену способу збереження природного забарвлення органів.

Крім учебовоанатомічних цілей, формалін як консервуючий засіб був використаний і для збереження анатомічних об'єктів, що підлягають судово-медичним дослідженням (Барт В. І., 1904), а також для консервування трупного матеріалу тварин. Так, Маріман (Mariman, 1902) запропонував для консервування анатомічних і зоологічних об'єктів комбінацію формаліну з фтористим натрієм.

Спосіб Марімана(78)

Спочатку орган занурюється в першу рідину, що містить:

фтористого натрію40% формаліну води

- 50,0 - 20,0- 1 л

а зпотім переноситься у другу рідину, що містить:

гліцерину - 5 л

водихлористого магнію фтористого магнію

- 10 л- 1 кг- 200,0

Після цього препарат можна заливати в парафін для гістологічної обробки.Початок ХХ століття ознаменувався новими успіхами в області готування

анатомічних препаратів.Великим досягненням в області консервування анатомічних об'єктів

з'явився оригінальний метод збереження трупів і частин тіла в герметично закритих скляних камерах.

Спочатку в 1904 р. Г. В. Шор вніс удосконалення в метод Мельникова-Развєдєнкова і його модифікації, який полягав в тім, що, з огляду на дорожнечу чистого спирту, він замінив його денатурнрованим.

Надалі, у 1907 р., Шор запропонував зберігати препарати не в рідкому, а в повітряному середовищі, укладаючи їх у герметично закриті камери — скляні ящики або вітрини.

Метод Шора(79)

дає можливість зберігати анатомічні препарати без фіксуючих рідин зі збереженням обсягу і фарбування тканин, близьких до природного.

Етапи виготовлення препарату:1) Готування препарату зі свіжого трупного матеріалу.2) Обробка препарату першою фіксуючою рідиною Мельникова-

Развєдєнкова або Кайзерлінга (див. вище) протягом від 12 годин до 10—15 днів (у залежності від їхньої величини) до рівномірного ущільнення тканин. Для рівномірного просочування органа фіксуючою рідиною застосовують наступні прийоми:

а) орган занурюють у банку з розчином, на дно якої попередньо кладеться гігроскопічна вата. Завдяки цьому фіксуюча рідина діє на орган рівномірно з усіх боків;

б) якщо хочуть одержати препарати великих цілих органів чи частин тіла то попередньо ін’єктують судини міцним розчином формаліну (20%), після чого їх перевязують;

в) якщо немає потреби у збереженні цілосноті органа, то його можна нарізати пластинками у вигляді аркушів книги зі збереженням загального зв'язку пластинок біля воріт органа. Тоді фіксуюча рідина буде краще просочувати кожну пластинку органа;

г) при готуванні препаратів великих щільних органів їх кладуть у фіксуючий розчин на 1—3 доби. Коли на поверхні органа утвориться кірка ущільненої тканини, що перешкоджає глибокому проникненню фіксуючої рідини роблять невелике віконечко, через яке вискоблюють довгою гострою ложечкою тканини із середини органа, залишаючи недоторканим його

периферичний шар товщиною в 2 см. Порожнину, що утворилася, промивають водою і знову кладуть орган у розчин на 4—5 днів. Виходить добре фіксований, легкий по вазі наочний препарат;

д) для готування препаратів великих порожнинних органів (наприклад, вагітної матки) останні кладуть спочатку на 1—2 дні у фіксуючий розчин, потім випускаю через пророблене віконечко рідину з порожнини органа і знову занурюють його в фіксуючий розчин на 4 - 5 днів;

є) для приготування препаратів трубчастих органон зав'язують трубку (наприклад, відрізок кишкин) з одного кінця, вивертають її скляною паличкою навиворіт, тобто слизовою оболонкою назовні, наливають в утворений сліпий канал органа фіксуючу суміш і підвішують останній у циліндрі із сумішшю на 8—12 годин;

ж) для збереження великої частини тіла (тулуб, кінцівки, голова) потрібно попередня ін'єкція судин фіксуючою сумішшю і занурення у ванну з тим же розчином, на дно якої кладеться товста прокладка з гігроскопічної вати чи з ганчірок, покритих марлею. Після фіксації препарати обмивають холодною водою.

3) орган чи частини тіла, фіксовані в першому розчині і очищені від вати, марлі, згустків крові і т.п., обливають звичайною водою і занурюють 90° - 95° денатурований (метиловим спиртом) безбарвний спирт на 12—24 годин або 1–2 дні ( в залежності від величини препарату) до появи стійкого яскравого забарвлення. Більш тривале збереження препаратів у спирті приводить до розчинення жиру і потемніння препарату. Препарат, вийнятий зі спирту, має злегка матовий відтінок тканин, що зникає при переміщенні його в глицериново-спирто-солевий розчин.

4) Просочування препарату в глицериново-спирто-сольовому розчині наступного складу:

Рідина Шора(80)

хлористий натрій вода (окріп) денатурований безбарвний винний

спирт гліцерин

- 100 г- 1000

мл- 150

мл- 1000

мл

Замість хлористого натрію можна користуватися повареною сіллю, яка попередньо розчиняється у окропі і фільтрується через вату.

У банку з отриманою сумішшю занурюють вийнятий зі спирту препарат і покривають марлею, ганчіркою чи картоном, щоб він не спливав і просочувався рідиною з усіх боків. Препарати повинні зберігатися в цьому

розчині не менш 2—3 тижнів. Суміш час від часу варто перемішувати (добре просочені препарати у свіжому глицериново-спирто-сольовому розчині відразу опускаються на дно).

 Л е к ц і я 7.

Метод збереження трупів і частин тіла в герметично закритих скляних камерах

5) Як скляну камеру можна брати для маленьких об'єктів банки, великі чашки Петрі і т.п. Для великих частин тіла виготовляються спеціальні скляні футляри у формі прямокутника. Футляри робляться з дерев'яних рам, у які вставляються 4 скла. Стеля і дно футляра дерев'яні. Краї виготовленної в такий спосіб скляної камери герметично заливаються замазкою Менделєєва, нафтобитом або замазкою Шора наступного складу:

гуттаперчачорна смола (вар) асфальтсало (несолоне) каніфоль

- 100 г

- 400 г

- 200 г

- 200 г

- 400 г

Л. В. Соболєв рекомендує клеїти герметичні камери столярним клеєм, звареним у 5—10 % розчині оцтової кислоти. Слід зазначити, що сучасний розвиток науки дозволяє замінити цю замазку іншими матеріалами побутової хімії.

Витягнутий з рідини препарат механічно очищюють щіткою і милом, протирають насухо матерією знежиреною ефіром та 95° спиртом і висушують. Далі проводиться змазування усієї внутрішньої поверхні посудини гліцерино-спирто-сольовим розчином, чистим гліцерином або вазеліновою олією (край скла повинен бути сухий) і протирання досуха марлею. Препарат монтують на підставці, прикріпленій до дна футляра. Щоб уникнути запотівання скла останні зсередини змазуються гліцерином чи рідиною Шора.

Такі препарати дуже повільно втрачають вологу і зберігають початковий вигляд.

Запропонований Шором метод збереження препаратів у герметично закритих камерах став основою збереження трупів, їхніх частин і органів у різних модифікаціях інших авторів.

Так, Баклушинський І. Д. (1911) приготував препарати мозку способом Кайзерлінга, видозміненому за способом Шора. Мозок занурювався на 4 дні в рідину, що складається:

Метод Баклушинського(81)

водиформалінуоцтовокислого калію азотнокислого калію

- 2000,0

- 500,0- 60,0 - 20,0

В цій рідині він набував буро-сірий колір. Потім мозок переносився на 30—40 хвилин у денатурований спирт із формаліном до відновлення початкового кольору; далі він переносився на 8 - 10 днів у рідину наступного складу:

водигліцеринуспирту

- 1000 частин

- 1000 частин

- 250 частин

Після цього мозок покривався шаром желатини і на ваті, просоченій формаліном розміщювався у герметично закритій банці.

Спосіб Шора, що пройшов сувору перевірку часом і здобув широке поширення в анатомічних і патологоанатомічних музеях колишнього Радянського союзу, повинен бути віднесений до числа великих досягнень науки в області бальзамування.

Воробйов В. М. при організації анатомічного музею застосував ряд власних прийомів консервування анатомічних препаратів. Так, при виготовленні препаратів зв'язок

Метод Воробйова(82)

полягав в тому, що останні вимочувалися в гліцерині, потім витримувались 3—4 години години у суміші желатини з гліцерином.

Для приготування сухих препаратів зв'язки відпрепаровувались, кістки знежирювалися в особливому апараті, сконструйованому Воробйовим, потім препарати проводилися через спирти, де вони ставали щільними, висушувалися і фарбувалися.

М'язи після препарування фіксувалися по Мельникову-Развєдєнкову або Піку, занурювалися на 3—4 години в теплу суміш риб'ячого клею з гліцерином, висушувалися і лакувалися. Виготовлені таким способом м'язи зберігали свою форму і величину протягом 3 років. Для фіксації нутрощів був використаний 10% формалін, а для мозку — що рекомендується Піанеллі (Pianelli,. 1908) 10% розчин хлорал-гідрату. Розробкою методів консервування мозку займався також Хрдлічка (Hrdlicka, 1906).

У 1907 р. Венгловськии Р. І. в “Короткому підручнику мікроскопічної і лабораторної техніки” дав зведення найбільш випробуваних способів приготування анатомічних (нормальних і патологічних) препаратів для музеїв і лабораторій. До числа консервуючих рідин, що рекомендуються ним, для приготування сухих препаратів він відніс рідини Вікерсгеймера, Виводцева і Лясковського.

Для збереження препаратів у рідинах він радить застосовувати спирт, формалін і рідину Мюллера. Кращими способами для збереження природного забарвлення автор підручника вважає метод Мельникова-Развєдєнкова і його модифікації, запропоновані Піком і Кайзерлінгом, а також метод Шора;

Крім згаданих способів, Венгловський описує склад рідини Тома і Гравітца (Grawitz, 1897). Остання має такий склад:

Рідина Гравітца(83)

повареної солі селітриборної кислоти тростинного цукру води

- 150,0- 20,0- 30,0- 40,0- 2000,0

Однак Венгловський відзначає, що препарати в цих рідинах знебарвлюються.

У 1911 р. Попов В. А. вперше застовував метод бальзамування трупів з одночасним забарвленням судин, що полегшує практичні заняття студентів.

Артеріальна система ін’єктувалася сумішшю такого складу:

Рідина Попова(84)

гліцеринуводикристалічної карболової кислотиформаліну

- 30 частин

- 15 частин

- 3,5 частини

- 1 частина

до 16 частин цієї маси додавалася 1 частина крейди, підфарбованої кіновар'ю. Після троєкратної ін'єкції проводилася доливка більш грубою масою, наприклад Тейхманна. Бальзамовані в такий спосіб трупи добре зберігалися протягом місяця.

Лісіцький Є. Ф. (1911) рекомендував метод Полі (85), що полягав в ін’єкції 3-10% розчином формаліну судин тварин, підвішених для цієї мети на дроті.

Штэрке (Starke A., 1911) використовував парафін для консервування мозку.

Метод Штерке(86)

Спочатку мозок фіксують у 15% формалині протягом 8—14 днів, потім занурюють у розплавлений парафін, що після застигання обволікує мозок парафіновою оболонкою. Остання охороняє мозок від висихання.

Михайлівський І. П., (1911) для муміфікації холоднокровних використовував вуглекислий кальцій, поварену сіль, галуни і хлористий кальцій.

У 1912 р. Михайловський І. П запропонував метод хімічного висушування трупів людей і тварин.

Метод Михайловського(87)

труп підвішувався вниз головою (для муміфікації мозку), через задній прохід вставлялася трубка, що просувалася в черевну і навіть грудну порожнину. Через зазначену трубку названі порожнини наповнялися насиченим розчином повареної солі (3000,0—4000,0) із хлористим кальцієм (500,0). Після цей труп занурювався в насичений розчин галунів, потім у насичений розчин двовуглекислого натрію, далі знову в насичений розчин галунів і, нарешті, у розчин хлористого кальцію.

В результаті відбувалося скам'яніння трупа внаслідок утворення вогнетривкого соляно-крейдового цементу, крейди, гідрату окису алюмінію і гіпсу.

Однак сам автор відзначив великі недоліки цього методу, які полягали в тому, що сильно змінюється колір і зовнішній вигляд трупа.

На недоліки способу Михайлівського вказав і Іосіфов Г. М., (1913). Він порівняв його з найбільш дешевим способом єгиптян. Замість наповнення порожнин і збереження трупів у насичених сольових розчинах, що викликають скам'яніння і муміфікацію тканин, Іосіфов рекомендував модифікований ним метод Шора, що дає можливість зберігати у герметично закритих просторах без рідини об'ємні препарат і трупи.

Метод Шора-Іосіфова(88)

1) Ін'єкція судин рідиною наступного складу:

денатурований спиртформалінкристалічна карболова

кислотагліцерин

- 5000,0

- 400,0

- 200,0

- 500,0

Для виявлення кровоносних судин робиться також ін'єкція застигаючою масою (пофарбована желатина).

Спочатку щоб уникнути передчасного затвердіння желатини при зіткненні з кров'ю остання вичавлюється з вен масажем. Потім орган або частина тіла міститься у ванну з гарячим водним розчином желатини 5 - 10%), забарвленим у червоний колір суриком з домішкою крейди, і проводиться ін'єкція вен тим же розчином, забарвленим у синій колір ультрамарином.

2) Консервування препарата способам Мельникова-Развєдєнкова, Кайзерлінга, Шора та ін.

3) заключення у скляну камеру по способу Шора. Воробйов В. П., (1913), розвиваючи розроблені на кафедрі анатомії

Харківського університету методи бальзамування, уточнив ряд практичних прийомів.

Так, антисептичну рідину він вводив у судинне русло трупа людини через аорту, сонні і стегнові артерії.

Як консервируючі речовини він застосовував формалін, спирт, оцтову кислоту і глицерино-оцтово-калієву суміш.

Гліцерин і оцтовокислий калій посилено притягають з повітря вологу і тим самим у значній мірі виключають посмертне висихання тканин.

У 1913 р. Жорес (L. Jores) поліпшив запропоновану ним раніше модифікацію методу Мельникова -Развєдєнкова додаванням хлорал - гідрату до сольового розчину формаліну.

Магнус (G. Magnus, 1913) для виготовлення сухих препаратів користувався концентрованим розчином цукру.

Галі (Hale, 1913) вкладав препарати в желатину між скляними пластинками,Шпальтегольц (W. Spalteholz, 1914) у спеціальній монографії виклав

техніку і принципи методу просвітління тканин. Прівєс М. Г., (1956) зазначає, що честь розробки цього методу в літературі неправильно приписується

Шпальтегольцу, тому що він ще у ХІХ столітті був вперше застосований російським ученим Студенським, про що вже говорилося вище

Шпальтегольц рекомендував фіксувати анатомічні об'єкти у формаліні, спирті, сулемі або в глицериниво-оцтово-калієвій суміші, а потім білити їх у розчині перекису водню.

У 1915 р. Іосіфов Г. М. зробив попереднє повідомлення про бальзамування трупів повареною сіллю, давно випробуваної і для цілей бальзамування трупів і в практиці збереження м'ясних і овочевих продуктів.

Автор з успіхом застосовував ін'єкцію 10 % розчином повареної солі. У цьому ж розчині можна зберігати ін’єктовані трупи. Ще більш надійним засобом є насичений розчин повареної солі.

Суміш цього розчину з гліцерином і спиртом також є прекрасною консервуючою рідиною. Поварена сіль має перевагу перед карболовою кислотою в тім відношенні, що вона дешевше, легко доступна і не має неприємного запаху. Іосіфов вказує, що, незважаючи на наявність нових відміних консервантів, поварена сіль не втрачає свого значення для збереження природного забарвлення органа.

У 1916 р. Лисенков Н. К. опублікував статті за назвою “Способ консервирования анатомических препаратов без заключения в жидкости с сохранением ихнего естественного объема”. У цій статті Лисенков покритикував різні способи збереження препаратів у рідинах і відзначив недолік збереження препаратів у скляних камерах, стінки яких запотівають від випару вологи і стають непрозорими. Тому він вважав найкращим зберігати препарати у відкритому вигляді. Для цієї мети він запропонував свій метод: органи або частини тіла занурюються в рідину, схожу на третій розчин Мельинкова-Развєдєнкова, але відрізняється від нього наявністю формаліну та іншою концентрацією решти речовин.

Рідина Лисенкова(89)

гліцеринводаоцтовокислий калійформалін

- 1000 мл

- 500 мл

- 500 г

- 40 мл

За спостереженнями Лисенкова, формалін можна заміняти тимолом (у кількості 2,0), розчиненим у 20,0 спирту, взятого на 1000,0 розчину гліцерину з оцтовокислым калієм. Органи або частини тіла треба поміщати у зазначені

розчини не менше ніж на місяць. Для бальзамування трупів ці рідини потрібно ін”єктувати у судини.

Лисенков спостерігав гарне збереження препаратів, виготовлених по його способу, протягом 20 років.

Високу оцінку способу Лисенкова дав Бєлінський К. Д., (1913 і 1914). У 1924 р. Мінаков П. А. у своїй статті “Консервирование” виклав історію

вчення про бальзамування трупіві поділився досвідом муміфкації трупів при допомозі введення в порожнини тіла (черепну, грудну і черевну) суміші формаліну зі спиртом.

Рідина Мінакова(90)

50 % розчин формаліну зі спиртом. Рідину вводять шприцем під тиском у черпно-мозкову порожнину (через просверлені у кістці отвори), грудну і черевну порожнини. Цей метод можна застосовувати, як доповнення до введення консервуючих речовин у судинну систему в випадках часткового розкладання трупів. Рідина Мінакова одержала позитивну оцінку в роботах пізніших авторів Талалаев В. Т. , 1928; Сафронова, 1947).

У період з 1924 по 1927 р. у російській та іноземній літературі з'явився ряд повідомлень В. Т. Талалаева про так званий пластинчастий метод приготування музейних препаратів.

Сутність цього методу полягає в тім, що пластинка органа, оброблена по Кайзерлінгу, поміщається не в желатину, як рекомендує Мельников-Развєдєнков, а в дерев'яну рамку між двома скельцями, заповнену агар-агаром. Завдяки цьому виходить препарат, зручний для розвішування на стінах музею, для демонстрації в аудиторії і т.п.

Метод Талалаєва(91)

консервовані по Мельникову-Развєдєнкову органи поміщають між скляними пластинками і заливають желатиною (препарат-картинка).

1) Готування “препарта пластинки”. Для вирізування пластинки органа беруть скляну пластинку, що розміром трохи перевищує розміри майбутнього пластинчастого препарату. На довгій стороні скляної пластинки наклеюють дві скляні прокладки товщиною 2—4 мм і довжиною рівною довжині пластинки. На скло укладається половина органа чи вирізана з нього товста пластинка, що покривається шматком картону і притискається до скла лівою рукою. Правою рукою роблять срізування пластинки за допомогою довгого мозкового чи шинкового ножа, який сковзає по скляним прокладкам і робить рівний і гладкий зріз. В результаті виходить лежача на скл пластику органа з гладкою і рівною поверхнею - лицьова сторона препарату. Цю пластику укладають на вату і піддають дії копсервуючих рідин.

Якщо орган має занадто м'яку консистенцію, то його попередньо ущільнюють протягом 12-24 годин у “сольовому формаліні” (1 - й розчин Мельникова-Развєдєнкова чи Кайзерлінга).

Консервування пластинки органа производигся по способу Мельникова-Развєдєнкова, Кайзерлінга або Піка зі збереженням прижиттєвого забарвлення.

У 1-м розчині (“сольовий формалін”) пластинка органа фіксується протягом 1—2 днів.

В 2-м розчині (спирт) її витримують 12 - 24 години) до появи стійкого і яскравого прижиттєвого забарвлення.

Нарешті в 3-му розчині (водяний розчин гліцерину 60 : 100) з оцтовокислим натрієм (30 частин) пластинка органа зберігається до розміщення її в рамку-ванночку з агаровим середовищем.

Можна консервувати “препарат-пластинку” і без застосування спирту, по Піку.

Для цього пластинка витримується 2—3 дні в 1-му розчині

водиформалінукарлсбадской солі насиченого розчину хлоралу-

гідрату

- 100,0

- 5,0

- 5,0

- 5,0

потім промивається в текучій воді і зберігається в гліцерин-оцтовій суміші (3-й розчин Кайзерлінга) до розміщення в агарове середовище.

2) Готування рамки-ванночки. Із шибки вирізують дві однакові чотирикутні пластинки необхідного розміру, що перевищують розміри пластинки органа. Прокладкою між цими двома стеклами служать дві пари дерев'яних брусочків, що вирізуються з дощок (береза, ясен і т.п.). Товщина брусочків 3—5 мм, ширина 2—2,5 см, довжина однієї пари брусочків відповідає довжині скляних пластинок, а іншої пари їх ширині.

Усі чотири смужки приклеюються до відповідних сторін однієї скляної пластинки менделєєвською замазкою, у результаті чого виходить рамка-ванночка, у яку укладають консервовану пластинку органа. Треба ретельно стежити за тим, щоб не було щілин між деревом і склом. Б. Н. Шмидт (1952) пропонує робить рамки-ванночки не з дерева, а з картону, просоченого розплавленим парафіном, завдяки чому картон робиться непроникним для повітря, води чи інших речовин і досить міцним для одержання легкої камери.

3) Розміщення пластинки органа в щільне прозоре середовище. Для готування середовища, що ущільнюється, у колбу з дистильованою водою (500,0) додається 12—15,0 здрібненого агар-агару, що поступово розбухає. Колбу з рідиною ставлять у автоклав чи водяну баню до повного розчинення агар-агару, після чого додають киплячий 50% розчин оцтовокислого натрію у кількості 90,0 і негайно фільтрують через марлю або вату, попередньо облиту киплячою водою щоб уникнути застигання агар-агару.

Після фільтрації в рідину додають 120,0 гліцерину і рідкої карболової кислоти з розрахунку 0,1%. Отримана суміш (гліцерино-оцтовий агар) збовтується і нагрівається протягом 15 хвилин у водяній бані, після чого наливається рамку-ванночку.

4) Розміщення “препарату-пластинки” в “рамку-ванночку”. Рамку-ванночку кладуть на строго горизонтальну площину і наливають у неї тонкий шар (на 1/3 глибини) рідкої агаровий суміші, після чого кладуть препарат-пластинку лицьовою стороною до скла. Щоб уникнути попадання пухирців повітря між склом і пластинкою, останню прикладають до скла поступово, від одного кінця до іншого, подібно тому, як накривають покривне скло на канадський бальзам при виготовленні гистологічних препаратів.

Для фіксації препарата-пластинки до скла на препарат кладуть у різних місцях груз. Коли агарове середовище затвердіє, груз знімається і ванночка доливається рідким глнцерино-оцтовим агаром ще на 1/3 до покриття пластинки органа, що повинна мати меншу товщину, ніж висота рамки-ванночки. Це досягається тим, що скляні прокладки, по яких сковзає ніж при зрізуванні пластинки, повинні мати меншу товщину, ніж дерев'яні прокладки, що утворять борти рамки-ванночки.

Після другого заливання препарату агаровою сумішшю рамку-ванночку залишають відкритою для висушування протягом 1—7 днів.

Ознакою остаточного висихання служить поява тріщини між агаровим середовищем і дерев'яними краями рамочки. Ці тріщини знову заливають гарячою агаровою сумішшю, що також повинна затвердіти і висохнути.

Тоді приступають до остаточного заключення препарату. Для цього на дерев'яні смужки наносять гарячу менделєєвську замазку, за допомогою якої приклеюють до них другу скляну пластинку. Для більшої міцності цю пластинку треба щільно притискати до дерев'яних країв рамки.

Щоб не утворилося негативного тиску між склом і препаратом і щоб не лопнуло скло, необхідно в одному з кутів рамки проробити невеликий отвір для зрівноважування атмосферного тиску.

Після цей препарат окантовується, як діапозитив, чорним папером. Виходить дуже портативний музейний експонат, що представляє собою пластинку органа, укладену і прозоре щільне середовище між двома скляними пластинками. Такий експонат можна пустити для огляду по руках чи повісити на стіні.

Мєдвєдєв І. І. (1929), як застигаюче середовище замість желатини або агар-агару запропонував гідрогель кремінної кислоти.

Для більшої демонстративності об'єкта Русаков запропонував покривати задню поверхню пластинки органа, включно до її країв товстим шаром гіпсу, а потім заливати рамку-ванночку розігрітим шевським варом. У результаті на лицьовий стороні препарату ясно вимальовується на чорному фоні пластинка органа обведена білим кантом.

Шмідт Б. Н. (1952) пропонує препарат-пластинку, заключати в рамку з картону, просоченого розплавленим парафіном.

Готування картонної камери за Шмідту проводиться наступним чином: по склу бажаного розміру виготовляється низькобортна картонна коробочка, дно якої фарбується акварельними фарбами у потрібний колір. На скло накладають металеві косинці великих розмірів, що застосовуються в гістологічній техніці при заливанні парафінових блоків, У таку металеву камеру заливають агар-агар і занурюють пластинку органа.

Після застигання маси металеві косинці знімаються, а фіксовані на склі пластинки органа накриваються картонною коробочкою і через день-два після виділення конденсаційної води края коробки герметично замазуються менделєєвською замазкою і окантовуються.

Виготовлені по способу Талалаева пластинчасті препарати одержали широке поширення для демонстрації анатомічних препаратів на кафедрах колишнього Радянського союзу.

Булгакова Б. В., (1924) запропонувала нову модифікацію методу Мельникова-Развєдєнкова, що відрізняється замість трьох двома етапами консервування препаратів.

Метод Булгакової(92)

Для одержання гарних препаратів треба до занурення в 1-у рідину промити їх у нормальному сольовому розчині після чого органи занурюються на 1 – 10 днів у розчин “А”

хлоралгідратформалінводамодифікована карлсбадська сіль

- 5

- 5

- 100

- 5

Склад модифікованої карлсбадської солі

natrii suliuricinatrii bicarbonici

- 22

natrii chloratikalii natricikalii sulfurici

- 20

- 18

- 38

- 2

Ще кращі результати дає більш тривала фіксація (7 – 10днів) у більш слабкому розчині тих же інгридієнтів:

хлоралгідратформалінводамодифікована карлсбадська сіль

- 125

- 125

- 4000

- 125

Після фіксації препарат промивається у проточній воді протягом 10 годин для видалення солей формаліну і занурюється в Рідину “Б”:

цукороцтовий калійхлорал-гидраттимол або фенол розчинений в

спіртівода

- 3000

- 160

- 80

- 0,5

- 8000

Також можна поміщати у звичайний 3% розчин Кайзерлінга.Мєлкіх А. А., (1924) зробив попереднє повідомлення з демонстрацією

патологоанатомічних препаратів, що зберегли природній колір. Окремі органи були поміщені у рідину наступного складу:

Метод Мєлкіх(93)

повареної солі - 10,0

сірчанокислого натрію селітриформалінуводи кип”яченої

- 10,0- 20,0- 15,0 –

20,0- 1000,0

Через 2 дні органи промиваються у проточній воді протягом 1 - 5 годин для видалення солей формаліну і занурюється для відновлення кольору у 80—95° спирт. Після відновлення кольору органи переносилися у заключну рідину: 10% розчин повареної солі з додаванням 30 % гліцерину і 15 – 20 % спирту

Метод Мєлкіх, як зазначає Прівєс М. Г., (1956) по суті є однією з модифікацій методу Мельникова-Развєдєнкова, що застосована для консервації окремих органів.

Казанцев А. І., (1925) розробив техніку просолювання цілих трупів, для чого застосував насичений розчин кухонної солі з додаванням карболової кислоти.

Метод Казанцева(94)

У гарячу воду при постійному помішувані насипалася подрібнена поварена сіль до випадіння осаду. До такого насиченого розчину додавалася розплавлена на вогні карболова кислота (3% по об’єму). Рідина проціжувалася у гарячий металевий бак і вливалася у судинне русло.

Достоїнства цього способу — дешевизна простота і збереження червоного кольору м'язів. Недолік, як указує сам автор, — необхідність працювати з гарячою масою.

Крім того, Казанцев випробував гас, що по його словах, виявився добрим консервуруючим засобом.

У 1925 р. Абрикосов А. Й. у своєму підручнику по техніці патологоанатомічних розтинів коротенько виклав найбільш застосовуванні і випробувані методи збереження aнатомічних об'єктів.

У 1926 р. Кернер Ю. М. описав спосіб готування препаратів, при котрому орган з початку піддавався дії окису вуглецю потім оброблявся по Мельникову-Развєдєнкову або Кайзерлінгу, а потім поиіщався у желатину або агар - агар.

Ряд авторів пішов по шляху удосконалення самої техніки введення консервуючої рідини у судинне русло. З цією метою почали конструювати різні апарати для ін”єкції судин. Слід зазначити, що апарат для рівномірного введення консервуючих рідин був запропонований ще у ХІХ столітті Виводцевим і одержав його ім'я.

У 1928 р. Роджанов С. А. Також сконструював ін”єкційний апарат, що, однак, виявився невдалим, внаслідок чого він замінив його іншою моделлю, опнсаною у 1940 р.

Махов Н. І., (1936) запропонував для рівномірної ін'єкції судинної системи з метою бальзамування трупа замінити шприц сконструйованим ним особливим апаратом, що представляв собою особливий металевий балон ємкістю 15 – 20 л з пневматичним насосом і водомірною трубкою.

Основою апарата став пневматичний гідропульт системи ленінградського заводуавода “Вулкан”.

Дерман Г. Л. видав у 1936 р. керівництво до розтину трупів, у якому коротенько виклав всі кращі способи збереження органів і бальзамування трупів (Мельников-Развєдєнков, Кайзерліиг, Лик, Жорес, Шор, Талалаєв, Мінаков і ін.).

У 1937 р. Ромодановський А. В. запропонував простий спосіб готування сухих анатомічних препаратів, що представляють собою сполучення звичайних консервантів із заморожуванням

Метод Ромодановського(95)

труп бальзамують звичайним шляхом, ін’єктуючи артеріальне русло 10% формаліном. Краще бальзамувати свіжий труп до настання труного заклякнення. Після ін'єкції труп кладеться у ванну з тим же розчином формаліну на тривалий термін; причому чим довше труп лежить у ванні, тим краще. Після того як труп достатньо консервувався, його виносять на холод і заморожують протягом декількох днів чи краще тижнів, до повного промерзання. Потім труп розморожують при кімнатної температурі і його знову кладуть у ванну з розчинои формаліна.

Після цього шляхом препарування виготовляються необхідні препарати органів і частин тіла, які добре помістити на 10—30 днів у 30 -50% розчин гліцерину. Потім препарати висушують при температурі 20—250. Ознакою висихання служить відсутність запотівання при перенесенні препарата в більш низьку температуру.

Сухі препарати покривають лаком, що додає їм більш красивий вигляд і охороняє від псування. Гарний результат виходить, коли після відтавання і препарування труп чи частина його витримується в 30—50% гліцерині протягом 10—30 днів чи у крайньому випадку змазується гліцерином.

Для демонстративності препарат розфарбовується акварельними фарбами після попереднього покриття розчином желатини (1 лист на 100 мл води).

1940 р. виявився багатим у плані опублікування робіт, присв’чених збереженню анатомічних об’єктів.

Так. Харченко Н. С. виготовив природні муляжі і препарати органів по способу Бруннетті який він спростив відмовившись від попередньої обробки препаратів спиртом та іншими речовинами, як це робив Бруннетті. Харченко обмежився одним висушуванням opганів шляхом продування кров'еносної системи нагрітим повітрям. Однак практика показала, що таке спрощення виявилося невдалим.

У 1940 р. Лаврєнтьєв А. П. для розмальовування музейних формаліинових препаратів застосував по пропозиції Воробйова В. П, желатину.

Метод Лаврєнтьєва(96)

желатина пофарбована неорганічними фарбами кіновар, крон жовтий та зеленый, берлінська лазур азотнокислий вісмут, бакан та ін. вводилася шляхом ін'єкції в судин або накладалася на органи.

Воскобойніков В. I., (1940) рекомендував для пересилання в судово-медичну лабораторню речових доказів свій метод консервації трупного матеріалу.

Метод Воскобойнікова(97)

проводиться консервація органів у спиртах зростаючої міцності (10, 20 та 400) потім у формаліні (1 —5 % ). При відсутності цих хімікалій можна поміщати об'єкти у поварену сіль або висушувати.

Рожков Г. І. і Бажанов В. А. (1943) для збереження і пересилання патологогістологічного матеріалу користувалися сольовм формаліном, що має наступний склад:

Рідина Рожкова – Бажанова(98)

формалінаповареної

соліводи

- 13,0

- 25,0

- 85,0

Ця рідина не замерзає протягом доби при 28—30° нижче нуля. В 1943 р. Р. Д. Сінєльніков запропонував оригінальний метод готування

препаратів по топографії сірої і білої речовини центральної нервової системи.

Метод Сінєльнікова(99)

після фіксації формаліном мозок проводиться його промивання у дестильованій чи прокип'яченій воді (3—4 рази), потім мозок занурюється у водяний розчин окису аніліну і мурашиної кислоти, которий готують ех tempore, для чого в суху банку наливають анілін і додають по краплях мурашину кислоту до появи білих кришталиків. Одержану білу масу розчиняють у дестильованій воді до утворення прозорого розчину. В розчин переносять мозок який покривається білісоватим нальотом, а розчин стає мутним. Посля цього мозок промивають у воді.

Далі мозок поміщають у 25% водяний розчин півторахлористого заліза, де проходить фарбування сірої речовини, що наближується до природного кольору. Біла речовина набуває рожевий колір.

Метод Сінєльнікова простий, швидкий і надійний: він є дуже цінним для виготовлення музейних і навчальних препаратів по топографії сірої і білої речовини центральної нерв-нсжсистемы.

В 1945 р. Ф. Мальков для консервації мозку запропонував спосіб, що представляє комбінацію звичайної консервації з заморожуванням

Метод Малькова(100)

1) фіксація формаліном шляхом проведення мозку через розчини різної міцності від 3 до 30%. Загальний час перебування в формаліні до 3 місяців;

2) вплив низької температури (від —14 до –200) заморожування;3) відтавання при кімнатній температурі (від + 160 до +18°);4) вторинне заморожування через 1—6 днів протягом 2-14 днів;5) повторне відтавання;6) висушування при кімнатній температурі. При цьому способі, як і при методі Шавловського, спостерігається різке

зменшення об’єму мозку.У 1947 р. А. І. Сафронова випробувала для судово-медичних цілей деякі

методи бальзамування, запропоновані іншими авторами, і прийшла до висновку, що найбільше доступним і дешевим є 20 % розчин повареної солі в комбінації з 2—3% карболовою кислотою і 3 % формаліном. Обличчя трупа найкраще зберігається в рідині Мінакова (8% формалін з винним спиртом), у 20% розчині солі з 8% формаліном, з 3—5% гліцерином або 2—3% карболовою кислотою, а також при сухому засолюванні трупа, але при додатковій інфільтрації м'яких тканин обличчя сумішшю 50% глнцерина та спирту.

У 1947 р. вийшов посібник з патологоанатомічної техніки С. С. Вайля, у якому виділений спеціальний розділ про бальзамування трупів і консервування окремих органів, написаний А. І. Абрікосовим. У цьому розділі в стиснутій формі викладені всі кращі способи збереження анатомічних об'єктів, а саме: способи збереження препаратів по Мельникову-Развєдєнкову, Кайзерлінгу, Піку, Жоресу, Шульцу; закладення препаратів у желатину (Кернер) чи агар-агар (Талалаев) і розміщення у герметично закритих скляних камерах за Шором.

У 1948 р. у літературі було опубліковано кілька способів консервування.В. М. Тоцький описав спосіб бальзамування трупів хлор-аміном; Л. І.

Намєстнікова — спосіб реставрації обличчя трупа для цілей його упізнання , В. А. Наумов запропонував модификацію пластинчастого методу Талалаєва, який полягає в тім, що замість звичайного скла береться органічне скло — плексиглаз.

Метод Наумова(101)

Техніка заключення препарату в пластинки з органічного скла полягає в наступному.

1) готування пластинки органа. Проводитьсяя так само, як і по методу Талалаєва. Спочатку вирізують пластинку органа і консервують її по способі Мельникова-Развєдєнкова, Кайзерлінга, Шора та ін.

2) готування пластинок з органічного скла. Для цієї мети з органічного скла (плексиглаза) за допомогою листової пилки або ножівки з дрібними зубцями випилюють дві пластинки товщиною 4 - 6 мм, розмірами перевищуючими об'єкт, що укладається, у довжину і ширину на 2—3 см.

Для видалення пухирців повітря з органічного скла випилені пластннки занурюють у крутий окріп і кип'ятять протягом 15 - 20 хв після чого їх охолоджують і висушують на повітрі.

3) укладання пластинки органа між пластинками з органічного скла. Одну з пластинок поміщають у скляну або емальовану ванночку, куди попередньо наливають Розчинник органічного скла — дихлорэтан, хлороформ, бензол, ацетон чи толуол. З перерахованих речовин дешевше і краще дихлорэтан, але вдихання його шкідливо діє на організм тому при користуванні ним роботу треба робити у витяжній шафі.

Щоб уникнути попадання повітря при приміщенні скляної пластинки в розчинник останню треба спочатку поставити на ребро і лише потім поступово нахилити до повного зіткнення пластинки з рідиною, як це робиться при накладанні покривного скла на укладенений у канадський бальзам гістологічний зріз.

Розчинник повинний повністю покрити пластинку. Долі на останню кладуть пластинку органа, що укладається, після чого накривають її другою пластинкою органічного скла. При цьому стежать, щоб рівень розчинника .відповідав рівню зовнішньої пластинки і, якщо потрібно, то доливають розчинник. Щоб уникнути випару розчинника ванночку доливають водою до країв, після чого вона вважається зарядженою ц повинна простояти 10 - 12 годин.

За цей час під впливом розчинника відбувається склеювання пластинок, між якими знаходиться пластинка органа. Через зазначений термін воду з ванночки зливають, препарат витягають і сушать на повітрі при звичайній кімнатній температурі протягом години. Щоб запобігти утворенню нерівностей на препарат під час сушіння варто покласти невеликий вантаж.

4) туалет препарата. Після того як препарат висохнув і затвердів, йому надають з усіх боків рівну і гладку поверхню, для чого роблять обпилювання слюсарною пилкою, очищення наждаковим папером і полірування за допомогою ганчірки, змоченої гасом, або войлочного круга, крейди і води.

На одержаному препараті можна робити надписи спеціально виготовленим для цієї мети чорнилом. Останнє готуються шляхом розчинення фарб (судан ІІІ або нейтральрот для червоного чорнила,

піоктанін або кристалл-віолет для фіолетового) у дихлоретані з домішкою невеликої кількості органічного скла.

У 1950 р. Б. К. Боль видав керівництво по патологоанатомічному розтину сільськогосподарських тварин. В цьому підручнику, перевиданому в 1953 р. описуються ті ж методи, що й в Абрикосова, але без указівки їхніх авторів, а також доданий пластинчастий метод Наумова.

Зведення способів консервування анатомічних об'єктів дає В. К. Жгенті у своєму підручнику по техніці патологоанатомічних розтинів (1951).

Е. С. Гермер і В. Б. Дубінін (1954) опублікували статті з викладом методу Гермера, що полягає в наступному:

Метод Гермера(102)

спочатку протягом декількох хвилин орган занурюється в киплячий водяний розчин гліцерину, потім на 15—30 днів у розчин гліцерина з формаліном, після чого висушується і покриваєтся яєчним білком. Достоїнством цього методу є можливість тривалого зберігання препаратів у сухому вигляді. Однак консервовані таким методом органи зменшуються в об’ємі твердіють і набувають вигляд муляжів, на що вказують і самі автори.

У 1954 р. вийшло практичне керівництво А. К. Ковєшнікової і Е. А. Клєбанової по виготовленню анатомічних препаратів.

У цьому керівництві, крім описаних способів виготовлення анатомічних препаратів, запропонованих іншими авторами (переважно вітчизняними), викладені також способи, розроблені А. А. Красуською, А. К. Ковєшніковою.

Метод Ковєшнікової – Клєбанової(103)

Для виготовлення препарату кишечнику останній добре промивається проточною водою, наглухо зав'язується на одному кінці і наповнюється розчином форрмалін.

Після цього наповнена кишкова трубка зав'язується (не наглухо) на іншому кінці і кладеться на 2—3 дні у формалін такої ж концентрації. Далі кишечник звільняється від формаліну і переноситься у спирти висхідної міцності починаючи від 70° до абсолютного алкоголю. Відповідно змінюється концентрація спирту, що ввдиться в порожнину кишки. Потім кишкова трубка наповнюється скипидаром, зав’язується і кладеться в скипидар на 2— 3дні, до появи повної прозорості.

Нарешті препарат кишки звільняється від скипидару, знову зав'язується, надувається повітрям за допомогою шприца або іншим чином і підвішується в кімнаті.

Через 2—3 дні скипидар випаровується, препарат висихає і здобуває вигляд білої замші.

Цим же способом можна готувати препарати цілих попередньо розпрепарованих трупів. Недолік цього методу — неприродне забарвлення органаів.

Для готування препаратів легень у роздутому вигляді ре-мендується проводити фіксацію легень 2,5% розчином двохромовокислого калію шляхом ін'єкції його на цілому трупі через легеневу артерію. На 2-й день розкривають легеневі вени біля впадіння їх у серце і вводять в легеневу артерію водяний розчин гліцерину. Потім легені видаляють з трупа і занурюють у той же розчин гліцерину місяця. Після цього роздувають легені через скляну трубку або при допомозі компресора. Роздування добре проводити, повторно в період перебування легень в гліцерині з метою запобігання їх затвердіння.

Для готування препаратів мозку судинне русло його наповняють 50% розчином гліцерину шляхом чи ін'єкції через сонну артерію (на цілому трупі), або через артерії основи мозку (на мозку, витягнутому з порожнини черепа). Після цей мозок кладуть у такий же розчин гліцерину. Через місяць після першої ін'єкції роблять повторні ін'єкції через кожні 2—3 дні розчином гліцерину зростаючої концентрації, включно до чистого гліцерину. Відповідно підвищенню концентрації гліцерину в розчинах, застосовуваних для ін'єкції, збільшується і вміст гліцерину в розчинах, у які занурюють мозок.

Просочування гліцерином триває протягом року, але воно може бути прискорене шляхом уведення 50% розчину гліцерину у мозкові шлуночки і інфільтрації тим же розчином тканин мозку за допомогою шприца з голкою.

Л е к ц і я 8.Способи виготовлення сухих анатомічних препаратів

 Прівєс М. Г. у 1956 році випустив книгу під назвою “Методы консервирования анатомыческих препаратов” у якій зробив досить докладний огляд літератури і виклав ряд особистих методик, що полягають у застосуванні латексу.

Латекс має вигляд молочної рідини, що під впливом різних речовин коагулює з утворенням щільного каучука, який характеризується пружністю та еластичністю. Каучук при вулканізації стає гумою. Величина часток каучуку, у латексі, надзвичайно мала, тому латекс легко проникає через капіляри, діаметр яких вимірюється мікронами. Отже латексом легко рівномірно заповнити всю кровоносну систему органа - артеріальну і венозну, що дуже важливо при консервуванні препаратів. Будучи стійкою колоїдною системою, латекс проходить у судини без коагуляції, що має велике значення для доброї ін'єкції судин. Коли вся судинна система заповнена проводиться коагуляція латексу в органах шляхом нагрівання; врезультаті цього в судинному руслі органа утворюється каучук, що додає йому эластичні властивості. До того ж латекс має невелику антисептичну дію і, отже сприяє запобіганню органа від гниття.

Каучук для анатомічних цілей уперше був використаний більш наприкінці XVIII століття. Основоположник мікроскопічної анатомії в Росії А. М. Шумлянський, що відкрив в 1788 р. будову ниркового тільця, уперше

використовував для ін'єкції кровоносних судин нирки натуральний каучук. Ним була виготовлена ін'єкційна маса, що представляла собою “водянистий розчин блакитного бразильського дерева”, тобто те, що ми називаємо зараз натуральним каучуком. Каучук був також використаний Штейном (St. Stein, 1898), Франком (F. Frank, 1903) і ін. Однак надалі каучук не знайшов собі застосування у анатомічній практиці.

Пізніше був розроблений метод одержання штучного каучуку, що зв’язано з іменами русійських учених І. Кондакова, О. Фаворского та особливо С. Лєбєдєва. Синтетичний каучук став широко використовуватися в промисловості, а з другої половини ХХ століття він знайшов застосування для виготовлення корозійних препаратів судинної системи. Перше дослідження такого роду було проведено В. Н. Степановою, що демонструвала виготовлені нею препарати в Ленінградському товаристві анатомів, гістологів і ембріологів у 1948 р. і в Ленінградському товаристві акушерів і гінекологів у 1949 р. Дослідження В. Н. Степанової були надруковані в 1949 і 1953 р. Повідомлення про ін'єкцію судин синтетичним каучуком опублікували також А. П. Надєін (1951), Н. В. Крилова (1952), М. Г. Прівєс (1952 і 1953), С. І. Давидов (1955).

З метою бальзамування трупів і консервировяния органів та частин тіла синтетичний каучук уперше застосував Н. С. Кондратьев ще в 1920 р. еле детально розробив М. Г. Прівєс у першій половині 50-х років ХХ століття.

Техніка приготування препаратів по розробленому ним методу полягає в наступному.

Методи Прівєса

Метод виготовлення сухих еластичних анатомічних препаратів за допомогою натурального і синтетичного каучуку

(104)1-й варіант. Спочатку проводиться видалення крові з кровоносного

русла шляхом його промивання, тому що латекс при зіткненні з кров’ю коагулює і швидко перетворюється в каучукові тромби, що перешкоджає подальшому прникненю його в кровоносне русло. Звільнення судин від крові досягається простим промиванням кровоносної системи через скляну канюлю, вставлену в артерію. Для промивання використовується вода з домішкою аміаку (0,25%), що протидіє коагуляції латексу. Промивання вважається закінченим, коли через вену, починає випливати промивна рідина, вільна від домішок крові, тобто не забарвлена в рожевий колір.

Після цього можна приступити до наповнення кровоносного русла латексом (ін’єкція синтетичного каучука).

Кровоносне русло заповнюється забарвленим у колір крові латексом, що зберігає первісне забарвлення органа, яке надавала йому кров. Забарвлення латексу проводиться на підприємствах, де він виготовляється або кіноварью перед застосуванням. Забарвлений латекс вводиться в кровоносне русло через ту ж скляну канюлю через який проводилося промивання судин. Для ін’єкції латексу застосовується звичайний 10 – або 20-грамовий шприц або

шприц Жене (залежно від величини об’єкта), поршень якого треба занурювати в рідке мило щоб уникнути коагуляції латексу в шприці. Ін'єкція проводиться до повного заповнення кровоносного русла, про що можна судити по витіканню червоного латексу з вени, а також по появі рівномірного темночервоного забарвлення всього органа. Якщо в яку-небудь частину органа латекс не попадає, то ця частина виділяється своїм кольором на тлі іншої частини його, забарвленної латексом.

Перед закінченням ін'єкції перев'язується вена потім додається деяка кількість латексу в артерії, нарешті, канюля витягається і артерія перев'язується.

Орган наповнений червоним латексом, набуває свій початковий вигляд за об’ємом, кольором і консистенцією. Збереження цих властивостей органа на тривалий час досягається обробкою препарату в рідинах, що консервують, про що див. нижче.

Для одержання еластичних препаратів необхідно провести коагуляцію латексу в орггані що досягається кип’ятінням ін’єктованого латексом органа у водяному розчині гліцерину.

З цією метою готують розчин гліцерину у воді в співвідношенні 1:1 нагрівають його до кипіння. У киплячий розчин кілька разів занурюють орган. Чим більше орган, тим довше треба його тримати в гарячому розчині. Цю маніпуляцію роблять до тих пір поки не настане зміна консистенції органа і він не почне ставати щільним,

При зануренні органа в киплячий розчин під впливом високої температури відбувається коагуляція латексу з утворенням щільного еластичного “крагулюма” каучуку, що, робить орган упругим, еластичним і міцним; при цьому відбувається швидке звертання білків, що сприяє надійній фіксації тканин, а також омилення жирів.

Після охлаждення препарата він піддається остаточній консервації.З цією метою застосовуються звичайні консервуючі речовини, а саме:

формалін, відомий своїми прекрасними антисептичними властивостями, і гліцерин, що має кращі гігроскопічні властивості. Формалін береться у вигляді-4—5% водного розчину а гліцерин у вигляді 50% водяного розчину. Обидва розчини змішуються у рівних по об’єму кількостях. У цій суміші органи повинні знаходитися кілька тижнів, причомум чим довше, тим краще за цей час відбувається остаточне обеззаражування і фіксація тканин формаліном і просочування їх гліцерином, що необхідно для подальшого запобігання препарату від висихання і муміфікації.

Далі проводиться висушування препарата на повітрі, для чого він залишається у підвішеному стані в добре вентильованому сухому приміщенні на 10 – 15 днів

З метою остаточного запобігання препарата від втрати вологи на його поверхні створюється захисна плівка. Вона наноситься надзвичайно просто, шляхом кількаразового змазування препарата яєчним білком аба гумовим клеєм. Плівка із гумового клею є еластичною, легко розтягується- і

скорочується не ламаючися. Прозорість резинового клею робить плівку непомітною, а блиск її легко усувається припудрюванням.

Збереження внутрішньої структури органа досягається і без застосування каучуку шляхом обробки органа киплячим водним розчином гліцерину. Однак при цьому відбувається зменшення органа і різке зморщення препарату, що стає схожим на муляж.

Попередня ін'єкція каучуком зберігає об’єм, колір і еластичність. Каучук, що утворюється у середині судинного русла органа, перешкоджає зменшенню його розмірів і втраті еластичності, а червоний колір латексу, що не міняється при кип'ятінні, зберігає первісне забарвлення органа.

Приготовлені по описаному способі препарати мають наступні достоїнства: вони мають природний вигляд — початкове забарвлення, форму та об’єм і м'яку, пружну консистенцію; еластичність, обумовлена каучуком, робить такі препарати міцними, що дозволяє безбоязно видавати їх на руки студентам для занять.

Аналогічні препарати можна готувати і для вивчення патологічної анатомії.

(105)2-й варіант. З огляду на те, що кип'ятіння органів у розчині гліцерину

часто викликає наступне затвердіння тканин і перетворення препаратів при подальшій обробці їх у муляж, М. Г. Прівєс замінив занурення органа в киплячий водний розчин гліцерину ін'єкцією судин гарячою рідиною наступного складу: 50 % водний розчин гліцерину з додаванням оцтово-кислого калію з розрахунку 1%.

Введення цієї рідини викликає омилення жирів без ущільнення тканин, внаслідок чого останні залишаються м'якими і при наступній фіксації.

До того ж ін'єкція судин дає краще і рівномірне проникнення консервантів у тканини. Останні, будучи просочені такими гігроскопічними речовинами, як гліцерин і оцтово-кислий калій, жадібно притягають вологу з повітря і не втрачають у вазі, внаслідок чого зберігаються об’єм органа і його м'яка консистенція.

Техніка описаного методу зводиться до наступного.1. Спочатку проводиться ін'єкція кровоносного русла через артерії

нагрітим до 80° 50% водним розчином гліцерину, що містить 1 % оцтово-кислого калію.

2. Далі судинне русло наповняється червоним латексом.3. Ін’єктований таким способом орган поміщається на 1 місяць у суміш,

що складається з 50% водного розчину гліцерину, 3 % формаліну і 1% оцтового калію.

4. Після місячного перебування в цій рідині орган виймається, висушується на повітрі і покривається яєчним білком.

(106)

3-й варіант. Для збереження м'якої консистенції органа М. Г. Прівєсом був розроблений ще один прийом

З цією метою судинне русло спочатку промивається для видалення сгустків крові і можливої коагуляції латексу 0,25% розчином аміаку. Потім воно наповняється сумішшю, що складається з забарвленого в червоний колір латексу і гліцерину в співвідношенні 1: 1.

Після цей орган або частину тіла занурюють у 50% гліцерин ("доставлянням тимолу (0,1— 0,08 %) і зберігають у ньому протягом 30—40 днів.

Витягнутий з рідини орган з початку має вигляд свіжих тканин, що залишається надовго при збереженні препаратів у сухому вигляді під скляним ковпаком. При відкритому збереженні проепарати дещо темніють.

Приготовлені таким способом препарати притягають з повітря вологу і тому зберігають свій об’єм і консистенцію, а при підвищеній вологості повітря вони навіть збільшуються у масі.

Консервування трупів і частин тіла за методом Прівеса

Крім виготовлення по описаному способу препаратів окремих органів, можна готувати анатомічні та топографо-анатомічні препарати м'язів судин і нервів.

Для цієї мети можна застосовувати два технічних варіанти. (107)

1-й варіант. Консервування трупів для препарування проводиться в такій послідовності:

1) кровоносне русло промивається аміачною водою з допомогою великого шприца або ін'єкційного апарата;

2) судини ін’єктуються темночервоним латексом за допомогою великого шприца;

3) у поржнини тіла (черепну, грудну і черевну) вводиться 50 % водний розчин гліцерину;

4) труп неодноразово занурюється в киплячий 50% водяний розчин гліцерину протягом 10—30 хвилин до появи більш щільної консистенції тканин;

5) порожнини тіла розкривають для проникнення в них рідини, що консервує;

6) труп занурюють у ванну, наповнену сумішшю 50% водного розчину гліцерину навпіл з 5% водним розчином формаліну на 1—2 місяці;

7) труп висушують у підвішеному стані протягом декількох днів, після чого препарують і виготовляють препарати м'язів, судин, суглобів і нервів.

8) для запобігання від висихання відпрепарований труп або його частини покривають яєчним білком, що утворить захисну плівку.

Завдяки синтетичному каучуку всі тканини відрізняються еластичністю і тому рвуться важко. Це має особливе значення при препаруванні студентами нервів і судин, що, будучи наповнені каучуком, при препаруванні

розтягуються і майже не рвуться. Ця ж обставина полегшує тонку препаровку судин для науково-дослідних цілей.

(108)2-й варіант. Консервування відпрепарованих трупів відбувається в такій

послідовності:а) ін'єкція кровоносного русла гарячим (80)° 50% водним розчином

гліцерину, що містить 1 % оцтово-кислого калію;б) ін'єкція темночервоного латексу;в) багаторазове занурення відпрепарованного трупа в киплячий розчин

50% водного розчину гліцерину протягом 10—30 хвилин, до появи більш щільної консистенції тканини;

г) збереження трупа протягом місяця в розчині гліцерину і формаліну: 50% водний розчин гліцерину змішується навпіл з 4% водним розчином формаліну з додаванням 1% оцтово-кислого калію;

д) препарування м'язів, суглобів, судин і нервів;е) висушування на повітрі в підвішеному стані;ж) накладення захисної плівки з яєчного білка шляхом кількаразового

змазування поверхонь препарату. Таким способом можна готувати препарати окремих частин тіла,

необхідні для викладання нормальної і топографічної анатомії.

Виготовлення сухих эластичних препаратів мозку

У літературі опубліковано багато методів збереження мозку в сухому вигляді. Однак усі ці способи в результаті дають різке зменшення розмірів мозку, значно більше, ніж при консервуванні інших органів. Тканини мозку дуже багаті водою, що у великій кількості втрачається при фіксації, а це і викликає зморщення і зменшення розмірів мозку.

Втрата вологи при деяких методах консервації мозку досягає 70%, а об’єм мозку зменшується до половини.

Л е к ц і я 9.

Повітряна пластинація

Виготовлення натуральних і анатомічно правильних препаратів легень за допомогою стандартної методики пластинації важке і проблематичне. Легені, вода в яких спочатку була заміщена ацетоном а потім полімером, важко висихають і втрачають внаслідок деформації свою правильну анатомічну форму. Якщо легені висушені із збереженням правильної їх анатомічної позиції, то вони можуть бути пластиновані модифікованим нами повітряно-імпрегнаційним методом. При цій методиці легені не занурюють в полімер, а вводять полімер-ксиленову мікстуру в бронхіальне дерево легень, а повітря,

що проходить крізь бронхіальне дерево сприяє кращій імпрегнації та наповненню полімером легеневих тканин та альвеол.

Свіжі легені брали із трупів після забою тварин. Серце, медіастінальні лімфатичні вузли, стравохід та жир обережно відділяли від легень, трахеї і бронхіального дерева. Канюлю відповідного діаметру вводили в трахею. Канюлю з’єднували з водяним джерелом і наповнювали легені водою. Після наповнення легень водою, водяне джерело від’єднували і давали стекти воді та кров’яним згусткам з трахеї. Цю процедуру промивання легень повторювали 8-10 разів, що сприяло виведенню значної кількості крові з легень. Зовні легені покривали вологою тканиною, що перешкоджало їх висиханню.

Після того, як значна кількість води висушилась легені ложили на їх діафрагмальну поверхню, а канюлю під’єднали до лабораторного повітряного компресора. Повітряний потік був відповідним, щоб легенею майже повністю надулись. Потік повітря підтримували до тих пір, поки легені повністю не висохли. Щоб бути певними, що легені надуті достатньою мірою, за ними й повітряним потоком спостерігали протягом першого дня кожні 30 хвилин. Більш крупні препарати (легені жирафа, свині корови, коня) фіксували шляхом ін’єкції 1-5 мл 40% формальдегіду за допомогою шприца й голки введеної в стінку канюлі, а повітря розносило формальдегід по легенях. Менші препарати (легені свійського кота і собаки, їжака, зеленої мартишки) можна не фіксували. Щоб запобігти прилипанню часток легень одна до одної легені підвішували за трахею. Повітря надходило в легені до тих пір поки вони не висохли. Час висушування залежить від розмірів легень (коти – 1-2 дні, собаки – 2-3 дні; свині й вівці – 3-6 днів; жираф, корови й коні – 5-15 днів). Після висушування легені стають дуже легкими.

Після того, як легені повністю висохнуть, в трахею вливали полімер-ксиленову мікстуру по масі у 5-10 раз більшу ніж маса самих легень. На легенях собаки, які мали приблизно однакові розміри випробовували шість варіацій полімер-ксиленової мікстури. Процентний вміст ксилену коливався від 15% до 40% при 5% інкременту (варіації приросту ксилену в мікстурах) (15-20-25-30-35-40%). Мікстури з 30% і 40% вмістом ксилену випробовувалися на легенях кота, свині, бика та вівці. Легені розташовували таким чином, щоб частина полімеру, влитого в трахею, розтікалась по бронхах правої легені. Потім легені перевертали на лівий бік і вливали полімер знову, так що він розтікався вже по бронхіальному дереву лівої легені.

Відразу ж після вливання полімеру в трахею, до легень через канюлю під’єднували повітряний насос. Швидкість повітряного потоку не вимірювали. На нашому обладнанні ми вмикали потік, близький до максимального. Протягом перших 15 хвилин повітряної імпрегнації положення легень постійно змінювали. Це забезпечувало максимальне проникнення полімеру в усі ділянки легень. Через декілька хвилин після початку повітряної імпрегнації, на поверхні легень можна було спостерігати невеликі краплинки полімеру. Максимальний потік повітря утримували від 4

до 10 днів, і щодня змінювали положення легень, забезпечуючи максимальну повітряну імпрегнацію, наповнення альвеол полімером і видалення ксилену. Двічі на день зовнішню поверхню легень покривали полімером, щоб створити твердий зовнішній шар, забезпечуючи розтікання полімеру по легеневій плеврі під час випаровування ксилену із легень. Після 4-10 денної імпрегнації джерело повітря від’єднували, легені покривали полімером і змінювали їх положення один раз на день протягом одного тижня.

Після цього періоду розпочався процес полімеризації. Процес висихання супроводжувався барботуванням – пропускання газу або пари крізь шар рідини, яке застосовують для прогрівання рідини парою або для перемішування агресивних рідин.

В даному випадку барботування сприяло кращому висиханню й полімеризації полімеру, який виступав рідиною, що барботувалася за допомогою лабораторного джерела повітря. Барботування проводили через трахею по 15 хвилин на день протягом трьох днів. При цьому легені поміщали в пластикову сумку, яка слугувала камерою в якій відбувалося висихання. У випадку потреби, легені покривали полімером й залишали в сумці до повного висихання.

Результати досліджень. Ми отримали чудові препарати легень в результаті обробки їх 6%-ною полімер-ксиленовою мікстурою. Легені імпрегновані полімером з нижчою концентрацією ксилену були міцними й слугували навчальними препаратами для студентів по причині їх твердості. Легені імпрегновані полімером з вищим процентним вмістом ксилену були більш гнучкими й пористими в структурі, тож вони були не настільки міцними. Легені собаки й кота були більш гнучкі, ніж легені свині, вівці і бика. Всі пластиновані легені мали анатомічно правильну форму. Деякі препарати по причині виходу повітря через з альвеол через розриви легеневої плеври, мали ділянки, які були неповністю розширені. Ці легені були не такі чудові, але і досі придатні для використанні їх у навчальному процесі.

Слід відмітити, що повітряна імпрегнація не в змозі інфільтрувати щільні тканини, тому трахея потребувала додаткової обробки полімером. Полімер не проник в хрящі трахеї, тож вона стала твердою і не гнучкою. Слід зазначити, що при вакуумній імпрегнації, трахея у препаратів більш гнучка і м’яка. Натомість легені при повітряній імпрегнації при кімнатній температурі були більш м’якими ніж у випадку вакуумної імпрегнації. При повітряній імпрегнації необхідно особливо ретельно видаляти жир і слиз із трахеї.

Виготовлення пластинованих препаратів легень потребує модифікації методу стандартної пластинації, тому що виготовлення чудових, натуральних і анатомічно правильних препаратів легень за допомогою стандартної методики пластинації важке і проблематичне. Легені, вода в яких спочатку була заміщена ацетоном, а потім полімером, важко висихають і втрачають внаслідок деформації свою правильну анатомічну форму. Якщо легені висушити із збереженням правильної їх анатомічної позиції, то вони можуть бути пластиновані модифікованим нами повітряно-імпрегнаційним методом.

При цій методиці легені не занурюють в полімер, а вводять полімер-ксиленову мікстуру в бронхіальне дерево легень, а повітря, що проходить крізь бронхіальне дерево сприяє кращій імпрегнації та наповненню полімером легеневих тканин та альвеол.

Після препарування та промивання легень від крові, легені через канюлю під’єднували до лабораторного повітряного компресора. Таким чином, процес дегідратації випадає і заміняється висушуванням повітрям. Повітряний потік був відповідним, щоб легені майже повністю наповнилися повітрям. Потік повітря підтримували до тих пір, поки легені повністю не висохли. Щоб бути певними, що легені надуті достатньою мірою, за ними й повітряним потоком спостерігали протягом першого дня кожні 30 хвилин. Більш крупні препарати (легені жирафа, свині корови, коня) фіксували шляхом ін’єкції 1-5 мл 30% розчином формальдегіду за допомогою шприца й голки введеної в стінку канюлі, а повітря розносило формальдегід по легенях. Менші препарати (легені свійського кота і собаки, їжака, зеленої мартишки) як правило не фіксували. Щоб запобігти прилипанню часток легень одна до одної легені підвішували за трахею. Повітря йшло в легені до тих пір поки вони не висохли. Час висушування залежить від розмірів легень (коти – 1-2 дні, собаки – 2-3 дні; свині й вівці – 3-6 днів; жираф, корови й коні – 5-15 днів). Після висушування легені стають дуже легкими.

Після того, як легені повністю висохнуть, в трахею вливали полімер-ксиленову мікстуру по масі у 5-10 раз більшу ніж маса самих легень. На легенях собаки, які мали приблизно однакові розміри випробовували шість варіацій полімер-ксиленової мікстури. Процентний вміст ксилену коливався від 15% до 40% при 5% інкременту (варіації приросту ксилену в мікстурах) (15-20-25-30-35-40%). Мікстури з 30% і 40% вмістом ксилену випробовувалися на легенях кота, свині, бика та вівці. Легені розташовували таким чином, щоб частина полімеру, влитого в трахею, розтікалась по бронхах правої легені. Потім легені перевертали на лівий бік і вливали полімер знову, так що він розтікався вже по бронхіальному дереву лівої легені.

Відразу ж після вливання полімеру в трахею, до легень через канюлю під’єднували повітряний насос. На нашому обладнанні ми вмикали потік повітря, близький до максимального. Протягом перших 15 хвилин повітряної імпрегнації положення легень постійно змінювали. Це забезпечувало максимальне проникнення полімеру в усі ділянки легень. Через декілька хвилин після початку повітряної імпрегнації, на поверхні легень можна було спостерігати невеликі краплинки полімеру. Максимальний потік повітря утримували від 4 до 10 днів, і щодня змінювали положення легень, забезпечуючи максимальну повітряну імпрегнацію, наповнення альвеол полімером і видалення ксилену. Двічі на день зовнішню поверхню легень покривали полімером, щоб створити твердий зовнішній шар, забезпечуючи розтікання полімеру по легеневій паренхімі під час випаровування ксилену із легень. Після 4-10 денної імпрегнації джерело повітря від’єднували, легені

покривали полімером і змінювали їх положення один раз на день протягом одного тижня.

Після цього періоду розпочався процес полімеризації. Процес висихання супроводжувався барботуванням. В даному випадку барботування сприяло кращому висиханню й полімеризації полімеру, який виступав рідиною, що барботувалася за допомогою лабораторного джерела повітря. Барботування проводили через трахею по 15 хвилин на день протягом трьох днів. При цьому легені поміщали в пластикову сумку, яка слугувала камерою в якій відбувалося висихання. У випадку потреби, легені покривали полімером й залишали в сумці до повного висихання.

Ми отримали чудові препарати легень в результаті обробки їх 6%-ною полімер-ксиленовою мікстурою. Легені імпрегновані полімером з нижчою концентрацією ксилену були міцними й слугували навчальними препаратами для студентів по причині їх твердості. Легені імпрегновані полімером з вищим процентним вмістом ксилену були більш гнучкими й пористими в структурі, тож вони були не настільки міцними. Легені собаки й кота були більш гнучкі, ніж легені свині, вівці і бика. Всі платиновані легені мали анатомічно правильну форму. Деякі препарати по причині виходу повітря з альвеол через розриви легеневої плеври, мали ділянки, які не були повністю надуті тобто були спалими. Ці легені були не такі чудові, але і досі придатні для використанні їх у навчальному процесі.

Слід відмітити, що повітряна імпрегнація не в змозі інфільтрувати щільні тканини, тому трахея потребувала додаткової обробки полімером. Полімер не проник в хрящі трахеї, тож вона стала твердою і не гнучкою. Слід зазначити, що при вакуумній імпрегнації, трахея у препаратів більш гнучка і м’яка. Натомість легені при повітряній імпрегнації при кімнатній температурі були більш м’якими ніж у випадку вакуумної імпрегнації. При повітряній імпрегнації необхідно особливо ретельно видаляти жир і слиз із трахеї.

Л е к ц і я 10.Об’ємна пластинація

   Бальзамування трупів, як людей так і тварин з релігійних міркувань

застосовувалося ще за тисячі років до нашої ери. З цією метою використовували різні природні консерванти: сіль, пальмове вино, кедрову олію, корицю тощо. З розвитком медичної науки в епоху «Відродження» для збереження органів при виготовленні анатомічних препаратів, з метою вивчення анатомії людини почали застосовувати хімічні консерванти. Ними були: фенол (карболова кислота), етиловий спирт, водні розчини солей і кислот, гліцерин і з 1898 року формалін – це далеко неповний перелік речовин, які використовуються анатомами в якості консервантів і по сьогоднішній день. Весь цей час в анатомічних лабораторіях доводиться працювати викладачапм і студентам, дослідникам і препараторам, які вимушені використовувати шкідливі хімічні реактиви

при роботі з трупним матеріалом під впливом хронічного отруєння. Окрім цього недоліку, оброблені консервантом навчальні анатомічні препарати зберігаються на повітрі лише не тривалий період часу, після чого вони муміфікуються, пліснявіють і стають непридатними для використання, а замість них доводиться виготовляти все нові і нові зразки.

Розвиток посмертних змін у біологічних об’єктах, які використовуються анатомами зазвичай мають неприємний запах. Запобігти розкладанню тканин мертвих тіл людини і тварин можна за допомогою консервантів – спеціальних хімічних речовин, що викликають коагуляцію білкових молекул. Протягом багатьох століть це був єдиний метод збереження трупного матеріалу людини і тварин для підготовки майбутніх лікарів.

Методи вирішення проблеми збереження трупного матеріалу цікавлять анатомів вже дуже давно.

Існуючі методики фіксації, виготовлення та збереження морфологічних об’єктів хребетних та безхребетних тварин на сьогодні є застарілими і не задовольняють потреб музейної справи та не відповідають сучасним вимогам якості та безпеки зберігання музейних і навчальних колекцій. Відповідно потребують удосконалення та розробки нових.

В останні десятиріччя у практику морфологічних досліджень гуманної і ветеринарної медицини почали впроваджуватися нові методи виготовлення музейних препаратів виготовлених шляхом полімерного бальзамування – пластинації.

Метод професора Гейдельбергського університету Гюнтера фон Хагенса є одиним з найестетичніших способів бальзамування, який розробив новий спосіб консервації на основі полімерів – пластинацию і використовує його для створення унікального анатомічного музею та проведення науково-популярних анатомічних виставок та виготовлення навчальних анатомічних препаратів.

До середини XX століття не було речовин, які могли б повністю замінити воду в органах і тканинах мертвого тіла і назавжди запобігти його розкладанню. І лише завдяки розвитку хімії полімерів такі речовини були створені. Спочатку прозорий пластик використовувався для заливки в нього окремих органів. Гюнтеру фон Хагенсу прийшла ідея вводити полімери всередину органу, а потім і цілого тіла. Пластинация не тільки зробила анатомію естетично привабливою наукою, але і забезпечила недосяжну раніше тривалість збереження тіл.

В світі налічується вже більше ста лабораторій, що працюють по методиці доктора фон Хагенса і удосконалювальних її. Для розвитку пластинації в Росії створений Міжнародний морфологічний центр у м. Санкт-Петербург який займається бальзамуванням для потреб гуманної медицини.

Проблема виготовлення музейних препаратів нового покоління шляхом заміни води в тканинах на полімери, яка отримала назву пластинація або полімерне бальзамування турбує і морфологів України, але у зв’язку із

складністю методик та відсутністю спеціальних приладів ніхто із науковців та спеціалістів музейної анатомічної та загально-біологічної справи в Україні над вирішенням цього питання не працює.

Наріжним каменем процесу полімерного бальзамування є заміна води і ліпідів у біологічних тканинах на прозорі полімери і смоли.

У результаті цієї обробки анатомічні препарати набувають нових унікальних властивостей:

1. Токсичні консерванти та інші шкідливі для здоров’я речовини видаляються з органів разом з водою. Це робить пластиновані препарати безпечними для здоров’я і дає можливість поводитися з ними без захисного спецодягу (халат і гумові рукавички).

2. Видалення води зупиняє ферментативні реакції і розвиток мікроорганізмів, що запобігає будь-яким змінам у біологічних тканинах. Тому пластиновані зразки не мають ніякого запаху і не псуються протягом багатьох років.

3. Заміщення води на хімічно інертний полімер дає можливість зберігати препарати на повітрі без повторної обробки консервантами і не вимагає використання спеціальних ємкостей і герметичних контейнерів.

4. Міцність і зносостійкість пластинованих зразків значно вищі, ніж у традиційних анатомічних препаратів. Саме тому навчальні експонати, виготовлені методом полімерного бальзамування, мають тривалий термін експлуатації, прості і зручні у використанні.

5. Процес полімерного бальзамування починається з фіксації біологічного матеріалу і закінчується затвердінням полімеру усередині біологічного об’єкта. Тривалість процесу залежить від розміру і складності анатомічного препарату, що виготовляється, і становить від 2 до 7 місяців.

У процесі полімерного бальзамування виділяють чотири етапи, що виконуються у такій послідовності:

1. Виготовлення анатомічного препарату.2. Дегідратація і знежирення біологічного об’єкта.3. Просочення рідким полімером анатомічного препарату.4. Полімеризація (тверднення полімеру) анатомічного препарату.Виготовлення анатомічних препаратів шляхом препарування

традиційно є складною роботою, що вимагає ретельності і акуратності. Іноді в цьому процесі можуть використовуватися спеціальні пристосування, але більш ніж на 90% ця робота вимагає тільки пінцета і скальпеля в умілих руках. Також, як не існує двох однакових картин або скульптур, так і кожний з виготовлених нами препаратів унікальний і неповторюваний.

Після виготовлення анатомічного препарату шляхом препарування та його фіксації приступаємо до його обезводнення – дегідратації.

Дегідратацію органів проводили у спеціальній установці при низькій температурі. Спеціально розроблений і запатентований розчин заміщає воду в органах, знижуючи її вміст у тканинах до 1 % протягом декількох днів. Завдяки декільком технічним удосконаленням забезпечується

поступова дегідратація органів, що дозволяє зберігати об’єм біологічних об’єктів на подальших етапах хімічної обробки. Знежирення здійснювали після обезводнення препаратів при кімнатній температурі, оскільки в цих умовах значно зростає розчинність тканинних ліпідів у проміжному розчиннику. Завдяки модернізації процесу можна досягти екстракції тканинних жирів протягом семи діб. Ретельний контроль за знежиренням і обезводненням препаратів забезпечує високу якість зразків і скорочення термінів їх виготовлення.

Просочення (імпрегнація) біологічних об’єктів полімерною композицією проводили у вакуумній камері як при низькій, так і при кімнатній температурі. Знежирені і зневоднені біологічні об’єкти занурювали у полімер і поміщали у вакуумну камеру, після чого в камері плавно знижували тиск. При зниженні тиску відбувається „кипіння” проміжного розчинника і виділення міхурців, що утворилися, місце яких у міжклітинному просторі заміщається на полімер. Застосування нових полімерів дозволяє проводити імпрегнацію при кімнатній температурі, що істотно скорочує тривалість цього етапу.

На етапі полімеризації полімер, що проник в органи і тканини вступає в хімічну реакцію, при якій відбувається зв’язування окремих молекул одна з одною і формування гігантських полімерних ланцюгів. У результаті цієї реакції полімер твердне і втрачає текучість. На цьому етапі зразки можуть бути допрепаровані, а деяким частинам тіла і органам може надаватися потрібна форма. Після застигання полімеру на поверхні зразків, препарати необхідно витримати декілька годин в ізостатичних і ізотермічних умовах з тим, щоб відбулася остаточна полімеризація силікону в глибоких шарах органів, після чого препарати можна використовувати в навчальному процесі.

Для поліпшення демонстраційних якостей полімеризованих препаратів і підвищення їх навчальної цінності, в судинне русло органів, що виготовляються, можна ін’єктувати підфарбовані застигаючі суміші на основі латексу, желатину, силікону або епоксидної смоли.

Застосування тонких зрізів органів і частин тіла для виготовлення пластинчастих препаратів може з успіхом використовуватися для показу внутрішньої структури органів і їх взаємного розташування.

Подальша розробка технології полімерного бальзамування дозволить виготовляти як прозорі тонкі зрізи органів і частин тіла, так і тотальні препарати цілих тіл які можуть з успіхом використовуватися у навчальних і наукових цілях.

Порівняно з традиційними вологими препаратами наші зразки мають багато переваг, основними з яких є: не токсичність анатомічних препаратів; відсутність будь-якого запаху; препарати зберігають природну форму і в деяких випадках природній колір органів; надзвичайно демонстративні і можуть вивчатися як візуально, так і мануально; мають необмежений термін придатності; не вимагають для зберігання ніяких

ємностей; мають високу міцність і зносостійкість; їх використання заощаджує навчальний бюджет.

Через ці властивості препарати, виготовлені методом полімерного бальзамування, можуть з успіхом використовуватися для проведення лабораторних занять, лекцій, прийому іспитів. Вони можуть широко використовуватися при проведенні виставок і публічних виступів, а також у будь-якій іншій діяльності, яка припускає макроскопічне вивчення біологічних об’єктів.

Щоб приготувати платиновані препарати з головного мозку, необхідно провести підготовчі препарувальні роботи, що тривають 4 – 5 місяців, як вказувалося на це вище.

Наша методика витягання головного мозку з черепної коробки полягає в тому, що ми відокремлювали кістки від мозку, а не мозок від кісток. Подібна процедура вимагає досить багато часу, але створюється можливість отримати мозок з достатньо довгими відрізками черепно-мозкових нервів. Застосовуючи вказаний спосіб, кістки видаляють невеликими шматочками кістковими щипцями, кусачками, долотом. Особлива обережність необхідна при знятті клиноподібної кістки і її крил, оскільки через отвори в цій кістці виходять численні нерви.

Якщо представляється можливість, бажано мати препарати з головним мозком, як звільненим від твердої мозкової оболонки, так і такі що знаходиться в ній.

Наріжним каменем процесу полімерного бальзамування є заміна води і ліпідів у біологічних тканинах на прозорі полімери і смоли.

У результаті цієї обробки анатомічні препарати набувають нових унікальних властивостей:

1. Токсичні консерванти та інші шкідливі для здоров'я речовини видаляються з органів разом з водою. Це робить пластиновані препарати безпечними для здоров'я і дає можливість поводитися з ними без захисного спецодягу (халат і гумові рукавички).

2. Видалення води зупиняє ферментативні реакції і розвиток мікроорганізмів, що запобігає будь-яким змінам у біологічних тканинах. Тому пластиновані зразки не мають ніякого запаху і не псуються протягом багатьох років.

3. Заміщення води на хімічно інертний полімер дає можливість зберігати препарати на повітрі без повторної обробки консервантами і не вимагає використання спеціальних ємкостей і герметичних контейнерів.

4. Міцність і зносостійкість пластинованих зразків значно вищі, ніж у традиційних анатомічних препаратів. Саме тому навчальні експонати, виготовлені методом полімерного бальзамування, мають тривалий термін експлуатації, прості і зручні у використанні.

5. Процес полімерного бальзамування починається з фіксації біологічного матеріалу і закінчується затвердінням полімеру усередині біологічного об’єкта. Тривалість процесу залежить від розміру і складності анатомічного препарату, що виготовляється, і становить від 2 до 7 місяців.

У процесі полімерного бальзамування виділяють чотири етапи, що виконуються у такій послідовності:

5. Виготовлення анатомічного препарату.6. Дегідратація і знежирення біологічного об’єкта.7. Просочення рідким полімером анатомічного препарату.8. Полімеризація (тверднення полімеру) анатомічного препарату.Виготовлення анатомічних препаратів шляхом препарування

традиційно є складною роботою, що вимагає ретельності і акуратності. Іноді в цьому процесі можуть використовуватися спеціальні пристосування, але більш ніж на 90% ця робота вимагає тільки пінцета і скальпеля в умілих руках. Також, як не існує двох однакових картин або скульптур, так і кожний з виготовлених нами препаратів унікальний і неповторюваний.

Для виготовлення препаратів може бути використаний як фіксований, так і нефіксований матеріал. При цьому як фіксуючі агенти можуть застосовуватися будь-які відомі консерванти.

Для поліпшення демонстраційних якостей полімеризованих препаратів і підвищення їх навчальної цінності, в судинне русло органів, що виготовляються, ін'єктували підфарбовані застигаючі суміші на основі латексу, желатину, силікону або епоксидної смоли.

Л е к ц і я 11.

Листова пластинаціяПротягом останніх 30 років пластинація стала найкращим методом

захисту від тління біологічних тканин тваринного та людського походження. В останні роки пластинація почала використовуватися для вирішення різних анатомічних і клінічних питань. Використовуючи техніку листової пластинації ми отримуємо зрізи тканин з детальною структурою зберігаючи їхню нормальну анатомічну позицію, особливо стосовно м’язів, кісток, судинної системи та внутрішніх органів. Метод листової пластинації може використовуватися для виготовлення пластинованих зрізів різної товщини. Багато сучасних діагностичних методів включаючи радіографію, комп’ютерну томографію, магнітно-резонансне зображення, ультразвук широко використовуються для уяви детальної анатомії тіла. Метод листової пластинації дозволяє робити чіткі зрізи препаратів з чудовою візуальною ясністю. Ці зрізи дозволяють проводити візуалізацію неозброєним оком, як загальної будови органів, так і субмакроскопічної їх структури. Можна використовувати листову пластинацію для гістологічних дослідженнь з подальшою світловою та електронною мікроскопією.

Сьогоднішні сучасні діагностичні обладнання для виведення зображення внутрішніх органів (комп’ютерна томографія, магнітно-резонансне зображення, ультразвук) підкреслюють важливість усвідомлення анатомії тваринного та людського організму. Метою листової пластинації є виготовлення зрізів тканин та органів для подальшого їх дослідження та

вивчення. При виготовленні пластинованих зрізів вібувається заміщення всієї тканинної рідини і значної кількості жиру на пластичний полімер. За допомогою листової пластинації ми отримуємо чіткі та ясні серійні зрізи, які дозволяють нам розглядати неозброєним оком загальну будову на макроскопічному та субмакроскопічному рівнях візулізації. Так само як і в інших методиках пластинації, при листовій пластинації вода і значна кількість жиру заміщується пластичним полімером. В листовій пластинації використовуються такі хімічні реактиви як ацетон, полімерні суміші з отверджувачами, та допоміжне обладнання. Розрізняють два методи листової пластинації:

компресорний метод виготовлення вільних зрізів; компресорний метод виготовлення зрізів, заключених в

склянні пластинки.Ця методика вирізняється високим дослідницьким потенціалом та

можливістю вивчення препаратів із збереженими анатомічними співвідношеннями. Нижче наведені рекомендації щодо методики листової пластинації серійних зрізів тіла.

Матеріал та методика.Стандартні етапи листової пластинації при виготовленні препаратів це

дегідратація, знежирення, імпрегнація, та висушування (von Hagens, 1986; Fasel et al., 1988; Weber and Henry, 1993; Cook, 1996; Cook and Ali-ali, 1997; An and Zhang, 1999; Sora et al., 2002; Sora et al., 2004).

Підготовка препаратів. Проводять відбір зразків. Відібрані зразки можуть бути зафіксовані в формаліні, або ж використовуються без попередньої фіксації. Фіксація є необов’язковою в методиці листової пластинації. Взагалі, бажаним є те щоб тканини були зафіксованими для нівелювання будь-якого ризику, який може бути пов’язаний із зберіганням та при маніпуляціях з тканинами. Недоліками фіксації є втрата кольору, а також формалізовані препарати замерзають при більш низьких температурах. Препарати повинні бути розміщені в правильній анатомічній позиції перед фіксацією. Далі свіжі, чи фіксовані зразки заморожують. Дуже важливо довести температуру замерзання як можна до нижчої позначки, особливо якщо маємо справу з фіксованими об’єктами. У випадку нефіксованих об’єктів, зразки повинні бути розміщені в правильній анатомічній позиції перед заморожуванням. При можливості бажане миттєве заморожування до - 750С, це зменшить формування кристалів льоду. Звичайні холодильники, які дають температуру –250С не можуть забезпечити ідеальний результат тому що при цій температурі замерзання формуються кристали, які пошкоджують тканини на етапі їх нарізання. Ми отримали непогані результати попередньо охолоджуючи зразки до температури +50С протягом 6 – 8 годин (на ніч). Цим нам вдавалося попередити, або значно знизити формування кристалів. В холодильнику препарати утримувалися щонайменше протягом 5 діб для забезпечення повного заморожування. Якщо маємо справу з великими об’єктами, то їх краще розрізати на менші частини. Це полегшить маніпулювання, дозволить уникнути швидкого розмороження зразка під час

нарізання. Наприклад тулуб великих тварин перед виготовленням зрізів повинен бути поділений на декілька частин. Волосся повинно бути зрізане.

Нарізання. Великі та малі серійні зрізи тіла або органів можуть бути нарізані за допомогою звичайної пили, електропили, а краще слайсера. Менші об’єкти технічно легше нарізати. Після нарізання, для попередження танення зрізи краще помістити знову до холодильника при температурі -250С. Товщина зрізів може бути різною, але бажаними є більш тонкі зрізи. Після нарізання приступають до видалення з поверхні зрізу решток тканин, які можуть стати артефактами в кінцевому препараті. Рештки тканин можна зішкрябати, видалити промиванням в холодній воді чи охолодженому ацетоні. Непоганим методом напевне є очищення тканинних ошурків скальпелем чи плексигласовими пластинками (для безпечнішого видалення), заморожений зріз при цьому кладуть на металеву пластинку яка до цього знаходилась в холодильнику протягом декількох годин. Промивання водою повинне проводитися швидко, оскільки призводить до розмороження зрізу. Тож в даному випадку, слід віддати перевагу промиванню зрізів в холодному ацетоні температура якого –250С, зрізи промивають або занурюють в ацетон та механічно видаляють рештки. Очищені зрізи поміщають на решіточки та занурюють в першу порцію ацетону для дегідратації.

Дегідратація та знежирення. Під час пластинації процедура дегідратації відбувається в холодному ацетоні. Зразки занурюють у холодний (-250С) ацетон, вони відразу ж замерзають, і стабілізують свою форму. Цей метод зберігає час та зусилля порівняно з дегідратацією в спиртах. Також, при використанні холодного ацетону зморщення препаратів є мінімальним (менше 7%). Рівень зморщення при використанні спиртів в 2-4 рази вищий.

В усіх методах пластинації використовується ацетон. Він є ідеальним варіантом, одночасно слугуючи як дегідратаційним середовищем, знежируючою рідиною, та проміжним середовищем вільно змішуючись з усіма смолами та полімерами що використовуються в пластинації.

Перед дегідратацією зрізи поміщають на металеві або пластикові решіточки. Вони є зручним пристосуванням в перенесені зрізів при змінах ацетону. Якщо готуємо велику кількість зрізів, то поміщаємо їх разом з решіточками в металеву корзину. Попередньо очищені від залишків тканин зрізи занурюються у першу дегідратаційну ванночку >900 ацетон (який вже використовувався в дегідратації) може бути використаний в першій ванночці, використання 100% ацетону не обов’язкове. Рекомендоване співвідношення тканин до рідини складає 1 : 5-10. Металева корзина з решіточками та зрізами повинна бути занурена в ацетон під кутом. Це попереджує утворення бульбашок під зрізами. Похилий кут та отвори в сіточках дозволяють ацетону рівномірно циркулювати в ветикальному і горизонтальному напрямках вздовж тканин зрізів. Корзину перідично потрібно ворушити з боку в бік для видалення бульбашок які затримались між сіточками та зрізами. Зрізи повинні бути постійно повністю покриті ацетоном.

Бажаними є три зміни в ацетоні. Дегідратація зрізів займає приблизно 7-9 днів. Після трьох днів перебування зрізів в першій ванночці зрізи

переносять у ванночку з новим свіжим ацетоном. Зразки потрібно переносити швидко уникаючи їх висихання. Сухі ділянки перетворюються на зморщені білі плями які значно псують зовнішній вигляд кінцевого препарату. Після трьох днів перебування у другій ванночці, зрізи переносять в останню третю ванночку з ацетоном. У другій ванночці виміряють чистоту ацетону. В цьому разі виміри покажуть або повну дегідратацію зразків, або ж необхідність третьої зміни ацетону. Перед вимірюванням ацетон потрібно збовтати, а також пересвідчитися в тому що температура ацетону відповідає каліброваній температурі ацетонометра. Більшість ацетонометрів відкалібровані на температури +15, +20, або –100С. Для отримання точних данних ацетон повинен бути доведений до калібраційної температури ацетонометра перед визначенням його чистоти. Якщо концентрація ацетону становить щонайменше 98,5% дегідратація може вважатися завершеною, і необхідність третьої зміни відпадає. Якщо чистота ацетону менша ніж 98% зразки варто переносити в третю ванну. Після цього вимірюють концентрацію ацетону в третій ванночці приблизно на 11-й та визначають ступінь дегідратації. Повністю дегідратовані зрізи готові до знежирення.

Останню дегідратаційну ванночку з концентрацією не менше 98,5% надалі утримують при кімнатній температурі. Розпочинається процес знежирення. Видалення жиру є необхідним кроком для отримання гарних зрізів в методиці листової пластинації. Знежирення забезпечує хорошу диференціацію структур імпрегнованих зрізів. Коли ацетон стає жовтим зразки повинні бути переміщені в нові його порції. Як правило, для знежирення достатньо двох-трьох змін ацетону при кімнатній температурі протягом двох тижнів. Однак, деякі зрізи можуть містити значну кількість жиру і вимагають більш сильного розчинника жиру. В такому разі ми поміщали ці зразки в гексан [гексиловий гідрид, нормальный гексан, дипропіл]. Гексан – чудовий знежируючий агент. Ця прозора, текуча рідина є небезпечною, й повинна знаходитись під витяжкою. Ми досягли чудових результатів знажирення занурючи зрізи в суміш ацетону з гексаном, у співвідношенні 70% ацетону та 30% гексану. Не має простого методу вимірювання концентрації жиру у відпрацьованому ацетоні чи суміші ацетону з гексаном. Тому можна рекомендувати моніторити ступінь знажирення лише по зміні кольору рідини. Коли колір рідини стає насичено жовтим, то варто провести заміну ацетону/гексану. Ми проводили дві зміни протягом яких візуально оглядали зрізи. Знежирення тривало приблизно один тиждень в першій зміні, та 3-4 дні в другій.

Вакуумна імпрегнація. Імпрегнація під вакуумом є головною і дуже важливою ланкою в пластинації. Протягом імпрегнації проміжна речовина (ацетон, ацетон + гексан) виходить з клітин та інтерстиціального простору зріза і заміщується на полімерну композицію. В якості полімерної композиції можуть виступати силікони, епоксидні та поліефірні смоли з їх отверджувачами. Полімерні композиції та отверджувачі змішуються в певних співвідношеннях. Отримана суміш має відносно коротку життєвість (час перебування в рідкому стані, в процесі застигання, так звана «життєздатнісь»

для клею, резинових сумішей, лакофарбових матеріалів), яка може бути продовжена утриманням цієї суміші при низьких температурах (-100С, +50С). Готується лише необхідна кількість суміші полімеру та отверджувачу, якої буде достатньо для імпрегнації та покриття зрізів. Невикористана частина суміші згодом застигне та стане непридатною для подальшого використання. До того ж великі кількості активної суміші в деяких випадках стигнуть швидше. Також для імпрегнації зразків попередньо потрібно підібрати посудину відповідних розмірів для менших витрат активної суміші. Дегідратовані та знежирені зрізи переносять з останньої третьої ванночки в посудину з активною сумішшю де й буде проходити імпрегнація. Металеву корзину з решіточками та зрізами швидко занурюють (уникаючи висихання зрізів) в посудину для імпрегнації. Корзина разом з решіточками може вспливати, тож повинна бути додатково уважена, так щоб залишалося приблизно 3-5 см суміші поверх зрізів.

Вакуумні насоси вмикають за 10 хвилин до початку імпрегнації, щоб вони нагрілися до робочої температури. Посудину із сумішшю полімеру з отверджувачем, корзину із сіточками та зрізами поміщають у вакуумну камеру, яка знаходиться при низьких температурах в холодильнику. До вакуумної камери підключають систему вакуумних насосів. Тиск в камері різко падає, що прискорює екстрагування проміжної речовини із зрізів. Тиск знижують поступово і повільно, починаючи з 760 мм рт. ст. і доводять його до 2 мм рт. ст. протягом 48 годин. Так як тиск знижується, то досягається точка кипіння проміжного середовища, і ацетон починає випаровуватися із зріза у вигляді бульбашок в полімерній суміші. Ацетон, який випаровується, має низьку пружність парів, натомість полімерна суміш (епоксидної смоли, силікону чи поліефірних смол) має високу пружність парів. Пружність парів – це тиск (мм. рт. ст.) при якому встановлюється рівновага між рідиною та паром при даній температурі в замкнутому об’ємі, її визначають для оцінки випаровуваності, тенденції до створення газових пробок (для нафти, бензину тощо), а також для обліку втрат при зберіганні та транспортуванні. Пружність парів – природня фізична властивість, характеризує будь-яку речовину. У різних речовин вона різна. На основі викладеного вище, можна сказати, що пружність парів певної речовини характеризує здатність цієї речовини до випаровування. Чим вища пружність парів, тим легше випаровується речовина, і при більш низькій температурі вона закипає. Навпаки, речовини з меншою пружністю парів і високими температурами кипінння називаються малолеткими. В системі, для кипіння речовини з високою пружністю парів порівняно з речовиною з низькою пружністю парів достатньо застосовування «меншого вакууму» (потужність вакумних насосів може бути нижчою). Леткий ацентон відразу починає випаровуватися, і видаляється вакуумним насосом. Візуально створюється враження що полімерна суміш кипить. При температурі +50С і тиску 85 мм. рт. ст. ацетон почав випаровуватись, і з цього моменту розпочалася імпрегнація. Рівень імпрегнації можна моніторити за появою бульбашок імпрегнації, вони не повинні бути надто великими. Спостерігають також за рівнем полімерної

суміші. Якщо її стає мало, то композицію знову виготовляють і додають необхідну кількість. Зрізи повинні постійно бути повністю занурені в полімер. По причині того, що ми маємо справу кожен раз з різними за розмірами і товщиною зрізів біологічних тканин, відповідно і різною кількістю імпрегнаційної мікстури не видається можливим вималювати якусь загальну вакуумну криву для імпрегнації. Однак, бажано записувати показники вакууму та температуру в системі. Ці дані стануть в нагоді для контролю перебігу імпрегнації при схожих умовах.

До кінця першого дня тиск був знижений до 50 мм рт. ст., а протягом наступного дня тиск знижували до 2 мм рт.ст. Як тільки бульбашки перестануть виходити зі зрізів, імпрегнація може вважатися завершеною. Процедура імпрегнації в середньому займає 36-48 год. при температурі +50С, або -100С. Коли імпрегнація завершена, в камері відновлюють атмосферний тиск. Відкривають кришку і дістають посудину із імпрегнаційною сумішшю. В ній занаходиться корзина з сіточками та імпрегнованими зрізами.

Висушування. Зрізи дістають з корзини і видаляють надлишок полімерної суміші. Розрізняють два методи висушування зрізів: компресорний метод виготовлення вільних зрізів, та компресорний метод виготовлення зрізів заключених в пластинки чи плівки. Для обох методів нам необхідна додаткова кількість мікстури для заливки. Вона відрізняється від звичайної полімерної суміші тим, що вона містить більше отверджувача.

Компресорний метод виготовлення вільних зрізів. Нам необхідні дві склянні пластини достатніх розмірів, силіконові прокладки та затискачі. Приступають до виготовлення «плоского» резервуара в якому буде відбуватися висушування виготовлених та імпрегнованих зрізів. Спочатку кладуть склянну пластинку, поверх неї наносять невелику кількість мікстури для заливки (щоб зріз не прилип безпосередньо до скла). Далі кладуть імпрегнований зріз, а навколо нього кладуть силіконову прокладку. Силіконову прокладку підбирають суцільну, відповідної довжини і розкладають її паралельно до країв склянної пластинки. Поверх зріза кладуть другу склянну пластинку. Пластинки скріплюють зажимами. Виготовлений резервуар, що містить зріз розташовують вертикально. Верхній край силіконової прокладки відводять, і приступають до вливання в цю камеру мікстури для заливки. Наповнивши камеру імпрегнаційною мікстурою, силіконову прокладку закривають. Наповнений плоский резервуар можна помістити на 1 годину в вакуумну камеру для видалення невеличких бульбашок, які присутні в полімерній мікстурі. Після цього будь-які залишкові бульбашки можна видалити голкою відповідної довжини. Нею ж можна поправити позицію зрізу в плоскому резервуарі. Резервуар, представлений двома склянними пластинками з заключеним між ними зрізом, розміщують горизонтально при температурі +150С мінімум на 24 години. Протягом цього періоду суміш стає більш в’язкою, застигає, і зріз вній вже не може рухатися. Після цього плоску камеру кладуть в термостат з температурою +450С. Через чотири дні резервуар дістають із термостата, охолоджують до кімнатної температури, знімають затискачі і розбирають

склянні пластинки. Отриманий зріз, імпрегнований і заключений в полімер, готовий до використання в навчальному процесі для демонстрації та вивчення.

Компресорний метод виготовлення зрізів заключених в пластинки або плівки. При цьому методі використовуються прозорі пластикові пластинки чи плівки. Ця методика вимагає менше часу ніж методика виготовлення вільних зрізів. Нам також знадобляться і склянні пластинки, їх прозорість та чистота в даному випадку необов’язкова. Спочатку кладуть склянну пластинку і на неї поміщають плівку чи пластикову пластинку, яка повинна виходити за краї склянної пластинки на 2 см з усіх боків. Свіжо-виготовлену мікстуру для заливки в невеликій кількості наносять на поліестерну плівку. Поверх плівки кладуть імпрегнований зріз. Поверх зрізу додатково наносять мікстуру для заливки, та обережно розміщують іншу плівку. Використовують лопаточку для видавлювання утворених повітряних бульбашок з поверхні зрізу. Зріз разом з плівками перевертають і видаляють бульбашки з іншої сторони зрізу. Бульбашки повинні бути видалені з обох сторін. На зріз заключений між плівками накладається друга склянна пластинка. Поверх всього розміщують тягар (брусок). Якщо для застигання виготовлено багато зрізів, то їх можна розміщувати між склянними пластинками по декілька відразу. Це може виглядати так: скло/плівка/зріз/плівка/плівка/зріз/плівка/ плівка/зріз/плівка/скло.

Загальна схема листової пластинації.День 0. Заморожування зразків.День 1. Підготовка зрізу, додаткове заморожування.День 2. Зразки в ванночці дегідратації №1 (ацетон >90%) -250С.День 5. Зразки в ванночці дегідратації №2 (ацетон 100%) -250С.

Виміряти чистоту ацетону.День 8. Зразки в ванночці дегідратації №3 (ацетон 100%) -250С.

Виміряти чистоту ацетону.День 11. Знежирення зрізів в ацетоні при кімнатній температурі.День 18. Імпрегнація зрізів при низиких температурах.День 20 чи 28. Заливка й виготовлення зрізів.День 25 чи 33. Знімаєм склянні пластинки. Обробка зрізів.Коли проходить достатній час для стигнення склянні пластинки

розкривають. Плівку/зріз/плівку заключеними між склянними пластинками залишають стигнути при кімнатній температурі протягом одного дня, а потім поміщають в термостат при температурі +450С на чотири доби. Застигші зрізи дістають із печі, охолоджують при кімнатній температурі, склянні пластинки знімають і отримують чудові зрізи заключені заключені між плівками.

Результати. Виготовлені чудові пластиновані зрізи можуть бути використані в навчальному процесі. На них збережено співвідношення тканин і органів. Вони дають детальну анатомічну інформацію. Успішність результату також залежить від товщини зрізу. Чим менша товщина, тим більш демонстративним є кінцевий препарат. Відіграють важливу роль також

ступінь знежирення зразка, якість імпрегнації і обов’язково – якість використаного обладнання.

Головна перевага листової пластинації це збереження топографічних відношень, цілісність і ясність зрізаної ділянки, зв’язаність структур тканин на ній. Отримані зрізи можуть зберігатися при кімнатній температурі і можуть бути використані в подальших морфологічних і морфометричних дослідженнях. А дані, отримані зі зрізів, не поступаються отриманим данним при магнітно-резонансному зображенні. Незначним недоліком є те, що зрізи з часом можуть змінювати свій колір, що погіршує візуалізацію.

Видалення жиру зі зрізів є необхідним кроком листової пластинації для досягнення гарного результату. Ацетон, на нашу думку, є найкращим проміжним середовищем для дегідратації при низикій температурі, а також в поєднанні з гексаном – чудовим знежирювачем на етапі видалення жиру при кімнатних температурах.

Можливе вивчення топографічної анатомії всіх структур тіла, адже вони знаходяться в незміщеній, правильній позиції. Використані зрізи можуть бути використані при написанні комп’ютерних програм по топографічній анатомії. Комп’ютерне відтворення анатомічних структур було б надзвичайно корисним в навчальному процесі.

МЕТОДИКИ ВИГОТОВЛЕННЯ ЗРІЗІВ ПЛАСТИНОВАНИХ СИЛІКОНОВИМИ, ЕПОКСИДНИМИ ТА ПОЛІЕФІРНИМИ

СМОЛАМИПластиновані зрізи займають важливе місце в навчальному процесі.

Демонстративні зрізи можуть бути виготовлені використовуючи епоксидні, поліефірні смоли, та силікон. Кожен полімер дає різні результати. Силіконові зрізи непрозорі, матові, гнучкі та пружні. Епоксидні смоли при застиганні жовтіють, тож треба відбирати марки які найбільш світлі, і менше затемніють тканини заключені в них. Поліефірні смоли є визнаними в пластинації зрізів мозку, вони забезпечують найкращу диференціацію сірої і білої речовини. Також можуть бути використані і для пластиніції інших зрізів.

1. ВИГОТОВЛЕННЯ ЗРІЗІВ ЗА МЕТОДИКОЮ ПЛАСТИНАЦІЇ СИЛІКОНОМ

Силікон з успіхом може бути використаний для виготовлення зрізів як цілого тіла так і органів окремо. Виготовлені зрізи можуть зберігатися в хорошому стані протягом довгого періоду часу, зручні в маніпуляцїї. При пластинації силіконом виготовляються зрізи товщиною 1-2,5 см.

Виготовлення зрізів мозкуФіксаціяСвіжий мозок потрібно попередньо зафіксувати в 10% формальдегіді

(14 днів мінімум), після фіксації промити в холодній воді. Перед дегідратацією його варто витримати при температурі +50С . Попередньо фіксований мозок (який зберігався в фіксаторі протягом довгого періоду часу) також повинен бути промитий в воді та охолоджений до +50С.

Дегідрітація

Мозок повинен бути витриманий як мінімум в двох змінах 100 % ацетону при температурі – 200С. Після другої зміни вимірюють чистоту ацетону, якщо вона становить не менше 99%, то дегідратація може вважатися завершеною. Для зменшення ступеню зморщення мозку, дегідратацію проводять при низьких температурах (-200С).

ІмпрегнаціяПеред вакуумною імпрегнацією мозок попередньо витримують в

силіконі при температурі – 200С протягом 1 тижня. Цей крок значно зменшить зморщення мозку після імпрегнації. Довше ніж 1 тиждень перебування препарату в силіконі матиме результатом зменшення тривалості періоду імпрегнації. Далі посудину з мозком та силіконом поміщають в вакуумну камеру при t0 -200С на найближчі 3 тижні. Тиск в системі знижують поступово і повільно, це також зменшить зморщення в кінцевому препараті.

ВисушуванняПісля вакуумної імпрегнації мозок виймають, надлишок полімеру

знімають. На мозок при кімнатній температурі наносять отверджувач, та залишають в теплому світлому місці. Сонячні промені та та тепло є каталізаторами застигання. В тканинах проходять реакції полімеризації, і препарат через декілька тижнів застигає.

НарізанняПри виготовленні зрізів пластинованих силіконом етап нарізання

можна проводити перед дегідратацією, або в кінці, після висушування. Пластинований мозок, так само як і свіжий може бути розрізаний ножем або слайсером. При нарізанні слайсером можна отримати більш тонкі зрізи. Товщина отриманих зрізів 1-2,5 см.

Зрізи мозку пластиновані силіконом є гарним засобом навчання, можуть бути використані при вивченні анатомії нервової системи. Вони забезпечують хорошу диференціацію сірої і білої речовини. Зрізи гнучкі, а отже менш схильні до пошкодження при маніпуляціях в навчальному процесі.

2. ВИГОТОВЛЕННЯ ЗРІЗІВ ЗА МЕТОДИКОЮ ПЛАСТИНАЦІЇ ПОЛІЕФІРНИМИ СМОЛАМИ

Фіксація. Свіжі біологічні тканини фіксують в 10% формаліні протягом 4-6 тижнів. Препарати які вже були фіксовані протягом довгого періоду часу не варто використовувати в цій методиці.

Нарізання. Надалі можлива заливка зразків в желатин (Barnett et al, 1980), після чого приступають до виготовлення зрізів. Зрізи краще нарізати на слайсері, товщина їх в такому разі буде 4 мм. Після нарізання, зрізи кладуть на металеві решіточки, а ті в свою чергу в металеву корзину. Зрізи залишають промиватися в холодній воді t0 5С на ніч.

Дегідрітація. Корзину зі зрізами поміщають в холодний ацетон -200С на 3 дні.

Імпрегнація. Перед вакуумною імпрегнацією зрізи попередньо витримували в двох змінах композиції поліефірних смол з отверджувачем

при низьких температурах по 24 год в кожній. Далі робили останню, третю зміну і поміщали під вакуум на 24 год при низьких температурах.

Висушування. Зрізи діставали з корзини та поміщали між склянними пластинами. Кожна пластина складалась з зовнішнього, склянного шару, та внутрішнього шару представленого пластиковою плівкою, комплекс зрізу заключеного між пластинами мав такий вигляд скло/плівка/зріз/плівка/скло. Вздовж зовнішніх країв зрізу розміщували силіконову прокладку. Для поліефірних смол каталізатором застигання виступає ультрафіолетове випромінювання а також повіря, тож на зрізи направляли повітряний потік з електровентилятора, та опромінювали ультрафіолетом. Для прискореня засихання зрізи також поміщали в термостат налаштований на температуру +450С.

3. ВИГОТОВЛЕННЯ ЗРІЗІВ ЗА МЕТОДИКОЮ ПЛАСТИНАЦІЇ ЕПОКСИДНИМИ СМОЛАМИ

Фіксація. Для процедури пластинації епоксидними смолами можна використовувати як фіксовані так і свіжі тканини. В якості фіксатора рекомендують використовувати реактив Кайзерлінга.

Замороження та нарізання. Зразки заморожують в холодильнику. Нижчі температури є бажаними. Найкращих результатів можна досягти замороженням рідким нітрогеном до -700С. За допомогою станка зі стрічковою пилою нарізаються зрізи товщиною 2,5 мм. Після видалення залишків тканин, зрізи переносять на пластикову чи металеву сіточку. Сіточки зі зрізами поміщаються в сталевий кошик для подальших процедур.

Дегідрітація. Кошик поміщають в ацетон при t0 -25 ° C. Необхідні три або чотири зміни ацетону для досягнення повного зневоднення.

Імпрегнація. Надалі зрізи переносять в смолу до якої додали отверджувач, поміщають в вакуумну камеру при низьких температурах на 24-48 год. Після завершення імпрегнації зрізи поміщають між двома склянними пластинками, вздовж зовнішніх країв зрізу розміщували силіконову прокладку. Змайсторовану «плоску камеру» наповнюють мікстурою для заливки.

Висушування. Висушування проводять протягом 2-3 днів при кімнатній температурі, потім плоску камеру поміщають в термостат при t0 500C на наступні 3 дні. Після завершення висихання склянні пластинки знімають.