МАН і ЯБерезень�квітень 2014

Газета Львівської обласної Малої академії наукЗаснована у грудні 2001 року

ювілей пророка

ÌÀÍ ³ Òàðàñ Øåâ÷åíêî

240 учнів із усієї України взялиучасть у цьому конкурсі. Діти зЧеркаської, Волинської, Він�ницької, Тернопільської, Львів�ської, Івано�Франківської, До�нецької, Дніпропетровської, Лу�ганської областей писали продуховне начало Тараса Шевченкаі про те, ким він є особисто дляних. Викладачі Львівської обласноїМАН також запропонували своїмучням стати учасниками цьогоконкурсу. Вже через тижденьпісля оголошення МАНівці почалипри�носити свої творчі роботи.

А у березні, коли деякі учні вже йзабули про те, що восенинадіслали свої твори для участі уцьому конкурсі, їх запросили нафінал і оголошення результатів вУКУ. Захід розпочався зоголошення правил конкурсу,вітання священика, який бувчленом журі, та читання поезії

Тараса Шевченка одним зістудентів УКУ.

З 240 робіт члени журівідібрали 21 найкращу. Учнівськітвори оцінювали за такимикритеріями: грамотність ірозкриття учасником за�пропонованої теми. З 21 роботивибрали 9 фіналістів, якіотримали право змагатися запершість. У фіналі всі дев’ятьконкурсантів повинні буливиступити зі своїми роботамиперед присутніми в залі, середяких були члени журі, вчителі таучасники. Роботи тих учасників,які не змогли приїхати,зачитував ведучий. Учнівськітвори вражали недитячимбаченням світу і розуміннямтворчості Шевченка. Думки,викладені дітьми на папері, булинадзвичайно глибокими,змушували задуматись.

Одна з фіналісток є землячкоюТараса Шевченка, вона живе уселі Шевченкове на Черкащині,яке колись називалося Ке�релівка (за радянських часівКирилівка).

Учениця Львівського навчаль�но�виховного комплексуім. В. Стуса Ольга Лапчинськанаписала свою роботу у віршо�ваній формі й перемогла уконкурсі. За творчу май�стерність і старання усі дев’ятьфіналістів отримали подарунки,інші конкурсанти були на�городжені сертифікатами заучасть.

Наталя БОДНАР,10 клас, СЗШ № 1

11 березня на факультеті філософії та богослов’яУкраїнського Католицького Університету відбувсяфінальний етап і нагородження учасників конкурсу„Молітесь Богові одному, молітесь правді наземлі…”, присвяченого 200#літтю з дня народженняТараса Шевченка.

Øåâ÷åíêî ïîíàä ÷àñîì200�ліття українського пророка –

Тараса Шевченка святкують усі українці. Кобзар для нас – не просто поет. Він

допоміг сформувати українську націюмайже два століття тому. І продовжує бутиВеликим Українцем зараз. Його творчістьзнаємо, його пам’ять вшановуємо. Чималозаходів на відзначення ювілею відбулося ів ЛОМАН.

Львівська обласна Мала академія наукучнівської молоді та Міжнародний інститутосвіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ„Львівська політехніка” з нагоди ювілейногороку 200�ліття Тараса Шевченка запо�чаткували проект „Пізнаємо Шевченкаразом!”.

Проект передбачає цикл інтерактивнихзустрічей через мережу Інтернетукраїнських дітей зарубіжжя з цікавимивикладачами та дослід никами Шевченка зУкраїни. У проекті беруть активну участьукраїнські школи з Румунії, Польщі, Латвіїта Придністров’я.

Зокрема, 8, 11 і 12 березня відбулисязустрічі з учнями Української школи уВаршаві (Польща), Рибницької українськоїсередньої загальноосвітньої школи № 1 згімназичними класами імені Лесі Українки(Придністров’я) та Ризької українськоїшколи (Латвія), на яких вони мали нагодупоспілкуватися з мистецтвознавцем,викладачем Львівської національноїакадемії мистецтв Вікторією Боярко�Долженко.

А 10 квітня під назвою „Шевченко понадчасом” у стінах Львівської обласної МАНвідбувся круглий стіл, присвячений 200�річчю від дня народження Т. Шевченка.Захід пройшов під гаслом „Іду з дитинствадо Тараса, несу думки свої земні!”

Слухачі секції української мови талітератури цитували улюблені твори„Кобзаря”. У заході взяли участь гуртківцілітературної студії „Галиця”, які разом ізкерівником, членом НСПУ ЗоряноюГладкою декламували свої твори, навіяніпостаттю Шевченка та цьогорічнимювілеєм.

Особливим був виступ�авторефлексіяпоетеси Надії Стрем (Заячківської), якависловила власне пережиття Шевченковоїтворчості, згадала про дитяче „зна�йомство” з його віршами та зачитала свійтвір, присвячений поету.

Директор ЛОМАН Іванна Бородчукзачитала напам’ять вірш Лесі Українки,присвячений Кобзареві та подякувала всімза живий інтерес до творчості пророка яккоду нації, який можна розкрити тільки упостійному русі думки.

За матеріалами сайту ЛОМАН

пізнаємо разом

Квітень 2014 року МАН і Я2

Intel�Техно Україна�2014конкурс

З 18 по 21 лютого у стінах Київської політехніки запідтримки представництва корпорації Intel в Україніпроходив конкурс науково�технічної творчості дляшколярів Intel�Техно Україна – Національний етапміжнародного конкурсу Intel ISEF International Science andEngineering Fair.

У конкурсі змагалося 219 учасників,з яких 67 відвідують секції комп’ютер�них наук. Журі оцінювало п’ять кате�горій знань: математика, комп’ютернінауки, фізика та астрономія, інже�нерія, енергетика. Мета конкурсу –демонстрація найсучасніших науко�вих проектів, підтримка обдарованоїмолоді у сфері науки й техніки тощо.

Представник ЛОМАН Олег Кліщпосів на конкурсі друге місце. Мипопросили його поділитисявраженнями.

– Яким був склад журі і якпроходило оцінювання?

– На конкурсі працювали

студентське (студенти фізико�технічного інституту НТУУ „КПІ”),юніорське (минулорічні переможціконкурсу) і старше журі (викладачіНТУУ „КПІ”), конкурсанти та їхнікерівники. Кожен з учасників напочатку конкурсу отримав роз�друковані тези робіт конкурсантів імав змогу оцінити і знайти подібні досвоєї роботи теми конкурентів, щодопомогло нам оцінити конкуренцію.Захист роботи оцінювався до 100балів. Також зважали на комунікативніта лідерські якості учасника.Переможець візьме участь унаступному етапі. Всесвітній фінал

конкурсу має відбуватись 11�16травня у м. Лос�Анджелес, Каліфор�нія, США.

– Ти посів дуже високе місце.Давно захоплюєшся комп’ютерни�ми науками?

– Я почав цікавитись комп’ютерамище з дитинства, із захопленнямдивився фільми про хакерів�дітей до16 років. Першу програму написав у11 років. Це було розширення до гриGTA San Andreas. Його суть полягалав тому, що рівень життя відновлювавсяавтоматично. Далі ще декількаскладних розширень. Захопленнягрою GTA переросло у захопленняпрограмуванням. Тоді я почав вивчатиweb�технології.

– Чи плануєш пов’язати своє життяз інформаційними технологіями?

– Я мрію заснувати свою ІТ�компанію. Звичайно, хочу розробитиінноваційний продукт, що зможезмінити світ на краще. Я розумію, щоІТ – це не тільки програмування, томурозвиватимусь і в інших напрямах.Спочатку хочу попрацювати про�грамістом, щоб набратися досвіду іподивитися, як організована роботау людей, що успішно працюють усфері інформаційних технологій.

Анастасія МАНЮХІНА,10 клас, СЗШ №51

актуальний репортаж

Мовознавці повернулися не з порожніми рукамиЗ 11 по 14 квітня у Києві проходив

ІІІ етап конкурсу�захисту науково�дослідницьких робіт ізмовознавства. Львівська областьбула представлена п’ятьмаучасниками, точніше учасницями.Ми не підвели наших наставників івибороли три призові місця.

До Києва прибули близько сьомоїранку. Одразу впала в око тотальназросійщеність столиці України.

Мовознавці з усієї країни з’їхалисьна вулицю Вишгородську – у Націо�нальний еколого�натуралістичнийцентр (НЕНЦ). Він зустрів наскрижаним холодом. Але головне – цеатмосфера! Протягом усього часупідбадьорювала і не давала упастинашому бойовому духу МирославаЮріївна Зінько, за що ми усі їй щировдячні.

Відкриття конкурсу було урочистимі дещо помпезним, але директорНаціонального центру „Малаакадемія наук” Оксен Лісовий вмілонадавав атмосфері безпосередності.Після урочистої частини учнямпоказали креативну виставу,своєрідне прочитання „Великогольоху”.

Настя Наконечна, представницяЛьвівської області у секціїфранцузької мови, поділиласявраженнями:

– Вистава мене приємно вразила,ніколи не бачила нічого подібного.Також із зацікавленням слухалавиступи інтелектуальної еліти нашоїдержави.

Наступного дня усіх учасників

очікувало написання контрольноїроботи з базової дисципліни.Письмова частина тривала тригодини і показала справжні знанняучасників, адже списати не булозмоги. Олександра Місюра,представниця Львівщини у секціїанглійської мови, яка здобула третємісце, розповіла:

– Я думала, що завдання наконтрольній будуть складнішими.Написала її добре, бо булапідготовлена. Інших дітей вважала неконкурентами, а своїми колегами.

Найбільш хвилюючим булоочікування результатів заочногооцінювання та контрольних робіт. Насвіжі дані кидалися, мов на гарячіпиріжки. Дехто розчаровувався, а укогось за спиною виростали крила.Напруженими були й апеляції.

13 квітня було найскладнішим. Ізсамого ранку Вербної неділірозпочався захист наукових робіт.Важливо було не лише мати лаконічнупрезентацію і знати виступ, але йчудово орієн�туватися у темі, щобкомпетентно відповідати назапитання. Також варто було активноставити запитання своїм колегам,щоб показати загальну обізнаність таерудованість.

– Перед захистом я дужехвилювалася, бо виступала шостою– на самому початку. Коли вийшла,то переживання вщухли, явикладалася на повну, – зполегшенням зітхає УлянаДигдалевич, представниця Львівськоїобласті у секції іспанської мови.

Саме учасники цієї секції закінчилинайшвидше. Далі фінішуваланімецька – о 15:00. Англійськазакінчила роботу о 17:00, аукраїнська мова побила своєріднийрекорд – завершила захист о 18:00.

Іванна Качмар, представниця містаЛева у секції німецької, яка виборолатретє місце, підсумувала:

– У Києві відчувала себе маленькоюмурашкою. Тут я познайомилася здуже приємними та розумнимилюдьми. Найбільше тішусядодатковим балам до ЗНО. Мені дужедопомогли знання зі школи і з МАН.Дякую за чудову підготовку своїмучителям і науковому керівнику –Галині Остапівні Дячок.

Коли результати було оголошено,всі зітхнули з полегшенням. Непотрібно більше хвилюватися,переживати, найстрашніше вжепозаду. У понеділок відбулосяурочисте закриття та нагородженняпереможців. Кожному призеровівручили „Кобзар”, а переможціотримали медалі та планшети.

Після обіду більшість командвирушили на екскурсію по Києву. Мипобували на Майдані. Залишилосягнітюче враження…

Фінальний етап конкурсу залишивпо собі незабутні спогади.Передовсім, це неоціненний досвід,нові знайомства, емоції. Хочемосказати велике спасибі Малійакадемії наук за цей шанс, який мине втратили.

Ірина ЛАДИКА,10�А клас, СЗШ № 62

МАН і Я Квітень 2014 року 3

Æóðíàë³ñòèêà – òâîð÷à ïðîôåñ³ÿабітурієнт�2014

Майбутній перекладач із ДрогобичаХочу ближче познайомити вас із Іванною Качмар, представницею

Львівської області на ІІІ етапі конкурсу�захисту у Києві в секції німецькоїмови. Вона виборола третє місце. Тема її наукової роботи – „Вірші�речіР. М. Рільке та їх переклади українською мовою”.

– Іванко, поділися своїми враженнями від ІІІ етапу.– Це важливий досвід. Мені дуже сподобався Київ, буквально зачарував.

Тому я прагнула закарбувати у пам’яті (і у цифровому фотоапараті) якомогабільше.

– З якими труднощами ти зіткнулася під час написання науководослідницької роботи?

– Найскладніше було аналізувати вірші, визначати рими, зіставляти їх ізоригіналами.

– Чому обрала саме таку тему?– На уроці ми вивчали творчість Рільке, і я дуже зацікавилася його віршами.

Задум виношувала довго.– Чи є у тебе якесь хобі?– Я ось уже 13 років ходжу в художню школу в місті Дрогобичі. Але не

збираюся займатись цим професійно.– Ти – одинадцятикласниця. Поділися секретом, як тобі вдається усе

встигати?– У мене складений чіткий графік: у понеділок, середу та п’ятницю –

репетитори, вівторок та четвер – баскетбол, щотижня обов’язковоконсультації у наукового керівника. У неділю співаю у церковному хорі (осьуже 5 років).

– Які три слова можуть Тебе охарактеризувати?– Працьовита, наполеглива і добра.– Одна твоя мрія уже здійснилася. Яка тепер на черзі?– Дуже хочу подорожувати навколо світу.– Ким ти хочеш стати?– Я вже остаточно визначилась – буду перекладачем.

Ірина ЛАДИКА,10�А клас, СЗШ № 62

Продовжуємо знайомити наших читачів із цьогорічнимиабітурієнтами. Сьогодні розповімо про хлопця, який вирішивпов’язати своє життя із фахом журналіста. Іван Гарапко –учень 11�А класу школи № 45.

– Що тебе наштовхнуло на думкустати журналістом?

– Я прийшов до цього не одразу.Спочатку обирав різноманітні на�прями, які мені радили батьки. Вониорієнтувалися суто на прибутковіпрофесії, тому журналістика нерозглядалась. Але несподівано япочав писати вірші і прозові твори, тодізрозумів, що хочу пов’язати своєжиття із творчістю, а у журналістиціцього буде достатньо.

– І давно ти пишеш вірші?– Перший вірш я написав випадково

у 14 років. Сидів на уроці і від нічогоробити спробував заримувати, мені цевдалося. Згодом до мене почалоприходити натхнення, і я почав писативірші частіше. Наразі маю кількадесятків поезій.

– Чи потрібні журналістові емоції?– Вважається, що ні, оскільки

журналіст має подавати чіткийфактаж подій без зайвих емоцій.Проте я думаю, що коли журналіст маєемоції, то йому більше довіряють люди.Це прозвучить цинічно, але журналіст,який видавить із себе сльозу, здатендізнатись більше інформації, аніж той,котрий сидить із кам’яним обличчям.

– Як до твого прагнення статижурналістом ставляться батьки?

– Спочатку вони були категоричнопроти, адже у цій професії вони небачили можливості розкриття моїхздібностей. Але поспілкувавшись ізлюдьми, які орієнтуються у бізнесі,батьки погодилися з моїм рішенням.Їм розповіли, що люди, які починализ журналістики, були більш адаптивнідля переходу на інші фахи, аніжрешта.

– Ким мріяв бути раніше?– У дитинстві я був захоплений

динозаврами: дивився фільми, читавкнижки – так я вирішив статиархеологом. Але потім зрозумів, щоця робота залежить винятково відудачі: або щось розкопаєш і зробишвідкриття, або ні. Тому згодомпередумав, це було лише дитячезахоплення, не більше.

– Які шкільні предметиподобаються?

– Я гуманітарій, люблю історії, мовита літератури. Математика і фізикамені не подобаються, ці предмети небарвисті і монотонні, а рахуватицифри, підставляючи одну й ту самуформулу – не моє.

– Три базові принципи у твоємужитті.

– Їх багато, але головні три: завждирозраховувати на себе; не давати

обіцянок, які не можеш виконати; недумати про результат, а тільки пропроцес.

– Чи хочеш вчитися за кордоном?– Вступатиму у Львові, але

проходження практики можливе і закордоном. У Європі система освітипередбачає інший підхід до навчання,відповідно мені як студентові будекорисно відвідати практику закордоном.

– Що тобі ближче до душі: освітачи самоосвіта?

– Теорію я не дуже полюбляю. Менідостатньо лише один раз вивчитиматеріал, а вже потім застосовуватийого на практиці. Таким чином якраще запам’ятовую інформацію. Унавчальних закладах нас частошпигують тим, що може незнадобитись у житті. А коли зай�маєшся самоосвітою, ти обираєш те,що вважаєш для себе потрібним, кон�центруєш на цьому увагу і досягаєшнабагато більшого успіху, аніжзаймаючись лише теоретичнимнавчанням.

– Які маєш хобі?– Люблю читати, це надихає мене

до творчості. Також мені приємнописати, і не важливо, кому ти пишеш,головне – що ти пишеш!

– Що порадиш своїмодноліткам?

– Не бійтесь діяти! Не слухайтесьчужої думки, прислухайтеся до свогосерця, саме воно здатне показатиправильний шлях.

Гліб ГАВРИЛОВ,11�Б клас, ССЗШ № 45

особистість

Квітень 2014 року МАН і Я4

П’ять причин, які призвели до сучасноїполітичної кризи в Україні

точка зору

Із запалом в очах, хоробрістю в серці, із неосяжнимпатріотичним поривом душі, у трохи незвичномуспорядженні з підручних матеріалів, ламаючиукраїнофобський стереотип ,,моя хата скраю”, він сміливостає на барикади.

Сучасний українець прокинувся відзаціпеніння розчарувань, розірвавостогидлу завісу дезінформації ізрозумів, що настав час докоріннихзмін – змін, які він мусить робити сам,не сподіваючись ні на кого: ані наполітиків з однотипними гаслами йобіцянками, ані на протекцію з бокуінших держав. Озброївшись рішучістюсамостійно творити історію свогонароду і виконати ,,Заповіт” Кобзаря,патріот робить впевнений крокназустріч тому, хто безжалісно іхолоднокровно здійснює своїжорстокі плани, спрямовані протинароду. І, можливо, цей відважнийгромадянин, який насмілився кинутивиклик, здавалося б, непохитнійвладі, стане одним із героїв, щопоклали своє життя і стали воїнами,,Небесної сотні”… Що ж змусилоукраїнців, маючи незалежну державу,піднятися на революцію? Які причинипризвели до такої глибокої політичноїкризи в Україні, що потягла за собоювеликі жертви?

Передовсім, повернімося на 23роки назад, адже головна причинатеперішніх подій криється саме там,у минулому. За свою незалежністьукраїнці боролися протягом багатьохстоліть, зазнавали поразок та втрат ізнову ставали до боротьби. Українузавойовували та ділили різні держави,людей знищували, морили голодомта застосовували репресії, нама�галися викоренити зі свідомостірозуміння того, ким вони є. Але це незламало їхнього духу і спробивідродження самостійності про�довжувалися. В результаті, не�залежність таки була здобута. Протеяк? Після стількох жертв і стражданьукраїнська держава ,,відроджується”із гниючих решток нещодавнорозваленого Радянського Союзу.Гігантська наддержава булаприреченою, оскільки система вже незадовольняла переважну більшістьлюдей, а запланований комунізм такі не був побудований. Тому УкраїнськаРСР була однією з перших республік,що з відносною легкістю вийшла зіскладу СРСР, прийнявши Деклараціюпро державний суверенітет України.А 24 серпня 1991 року Українаостаточно стає незалежною. Безжодної краплі крові була здобутаомріяна самостійність…

Проте ще не до кінця мертвізалишки, на яких побудуваласямолода держава, зникли. Мирним,безкровним шляхом знищити всіпережитки старої системи

неможливо, і вони з часом почнутьпідступно вражати всі сфери життякраїни, наче паразити з довгимінкубаційним періодом. А згодом вонирозростуться до таких масштабів, щоспинити дію отруйних плодів, якімають корені ще в минулому, будедуже важко. Отож, основноюпричиною теперішньої кризи в Україніє те, що розбудова державипочиналася не з абсолютно новогоміцного фундаменту, а з підвалинстарої радянської системи. Томуукраїнська національно�визвольнаборотьба, що тягнулася ще з давніхчасів, не була завершена, а отже,врешті потребувала своєї логічноїрозв’язки в майбутньому.

Окрім вищезгаданої, є ще ряд іншихпричин, що лише поглиблювалипроблеми, з якими довелосязіткнутися майже на самому початкурозбудови України. Формальнонезалежність уже була, протедокумент не став миттєвою путівкоюдо райського життя, слова на паперіне були заклинанням, що вразпримушувало мрії здійснюватися.Справжнє підтвердження новогостатусу держави ще мало бутипопереду…

Отож, ще однією вагомою причиноює те, що фактично був знівельованийпринцип верховенства права. Заправління чотирьох президентів зчасу проголошення незалежності нелише не вдалося вдосконалитиправовий інститут, а й спостерігалосяпогіршення ситуації, особливо востанні роки. Відбулося зрощеннякриміналу з владою, що іспровокувало ланцюгову реакцію.Спершу це відкрило шлях дорозширення сфери впливу і доправління країною скоробагатькам�олігархам, які часто є вихідцями ізкримінального середовища.Історична практика неодноразовопоказувала, що коли владазосереджена в руках олігархії, токраїна приречена на гострі соціальній економічні проблеми, адже приправлінні такого кола осіб штучногальмуються ринкові відносини, атакож економічні, соціальні та правовіреформи. Не останню роль відігралаі прихована сила – політики зминулої, зовсім іншої епохи, зідеологією, що майже вивітрилася всучасному світі і в більшостірозвинутих країн вважаєтьсяпережитком. Проте черезнеправильний фундамент почавпроростати бур’ян у вигляді

політичної партії із застарілими таконсервативними переконаннями,що часто були гальмом у розвиткуУкраїни. В умовах відсутностідосконалої правової системи таправового захисту ці дві доволіпотужні сили своєю політикоюсформували останню ланку ланцюга– занепад економіки. А оскількиполітика та економіка є тіснопов’язаними поняттями, тоекономічний спад та загальнепогіршення рівня життя сталиприводом до зростання соціальноїнапруги та незадоволення в країні.

Наступна причина є такожнаслідком попередніх. Відомо, щоособи, які раптово отримали владу,вплив, гроші, що є для них головноюметою політичної діяльності, незупиняються. Бажання бутивсесильними, мати відчуттявседозволеності і безкарності зчасом переростають у своєріднуманію. Ці люди не перестаютьнакопичувати своє багатство зарахунок народу, якому вони мали бислужити і про який вони насправдіабсолютно не піклуються та недбають. Проте найгіршим із цього єкінцевий етап свавілля олігархії –узурпація влади й унеможливлення їїзміни легальним способом. Якодержимість звіра, який спробувавкрові, і це тільки посилило йогоапетит, так і ,,золоту лихоманку” та,,наполеонівський синдром” олігархіввилікувати неможливо. Зупинити їхможе тільки народний гнів, щопереросте у рішучі дії…

Майже за чверть століття в Україніне зуміли вирішити багато іншихважливих питань. Серед нихнерозв’язаними залишилися соці�альні та національно�культурні запитигромадян. Українці, які з одного бокумали душу, освітлену Шевченковимсловом та загартовану козацькимдухом, а з іншого – замученугнобителями, потребували підтримкита зміцнення єдності уновосформованій державі. Аленатомість відбувалося штучнерозділення регіонів України,створення прірви за допомогоюнеобґрунтованих стереотипів.Деколи агресивне з’ясовуваннястосунків між жителями західних тасхідних регіонів і надмірнеакцентування на відмінностях міжними відволікало українців відвирішення спільних проблем таробило вразливими перед зовнішнімивтручаннями, які цілеспрямованорозпалювали сепаратизм на окремихтериторіях України. На жаль, не всіукраїнці до кінця усвідомили, хто вониі що незалежно від того, де живуть –на півдні чи на півночі, на заході чисході, вони є єдиною нацією, однимнародом зі спільною історією.

(Продовження на 5 стор.).

МАН і Я Квітень 2014 року 5

Жива душа поетова святаясила слова

2014 рік в Україні проходить під егідою 200�річчя від днянародження українського поета, художника, борця засвободу Тараса Шевченка. Цей чоловік, попри всі перешкодина своєму тяжкому життєвому шляху, сміливо боровся завласні думки, за що провів чимало років в ув’язненні. Танезважаючи на фізичне знесилення, поетичні сили Шевченкабули невичерпні.

Саме ця сила духу й незламністьзробили Тараса Шевченка гордістюУкраїни, кумиром, у якого українціможуть взяти приклад у скрутну

хвилину. Зокрема й під час Євро�революції громадяни України згордістю читали твори Шевченка,зробивши його символом Майдану.Шевченко в шоломі і з битою в руці чизображення поета, який, тримаючиукраїнський прапор, копає скульптуруЛеніна – саме ці картинки „ходили” всоцмережах, підвищуючи настріймайданівцям.

Гаслом Майдану стало поетичнезвернення Тараса Шевченка:

Борітеся — поборете,Вам Бог помагає!Цей заклик — із поеми „Кавказ”, у

якій поет у листопаді 1845 рокувисловив своє співчуття народовіКавказу. „Встане правда! Встаневоля!” — запевняє український поетзалиті ріками крові кавказькі народи.

Неможливо було стримати сліз,слухаючи на Євромайдані декламаціюуривка із поеми „Кавказ” СергіяНігояна, якого вбила снайперська кулявранці 22 січня — в день державногосвята Соборності та Свободи.

Чому і тоді, під час помаранчевоїреволюції, і тепер, на Євромайдані,так часто люди звертаються допоета? Чому на головній сценіМайдану між святими образамивисить портрет Тараса Шевченка?

Тому що проблеми, які піднімаєШевченко, актуальні і в наші дні. Ідеїта образи, втілені в його роботах,відображають національний характер,роблячи Кобзаря поетом�пророком.Як помаранчева революція, так іЄврореволюція мали національнийдух, люди боролися за свою гідність,намагаючись донести до владиосновне питання:

Чи довго ще на сім світіКатам панувати?Шевченко хотів воскресити дух

народу, використовуючи слово, аджесаме воно може підняти з колін рабів.Кобзар розумів, що це наймогутнішазброя, яку можуть використовуватилише ті люди, які володіють талантомвідкривати істину:

Жива душа поетова святая,Жива в святих своїх речах,І ми, читая, оживаємІ чуєм Бога в небесах.Тож не забуваймо пророчі слова

Тараса Шевченка, які є національнимобов’язком кожного українця:

Свою Україну любіть,Любіть її… Во врем’я люте,В остатню, тяжкую минутуЗа неї Господа моліть!

Тетяна ЖУКОВА,11�Б клас, ССЗШ № 93

П’ять причин, які призвели до сучасноїполітичної кризи в Україні

(Закінчення. Початок на 4 стор.).

Це нерозуміння дозволило легкопіддатися на провокації і призвело дофатальних наслідків для держави, дополітичної кризи на міжнародномурівні…

Кінцева причина, яка булаостанньою краплею в чаші терпінняукраїнців, стала водночас і без�посереднім приводом для початкувнутрішнього протистояння народу івлади. Президент України проявивмінливу політику, кардинальнозмінюючи свій курс і орієнтацію вміжнародних відносинах. Будучи закрок до того, щоб Україна сталачастиною європейської спільноти, піддією зовнішніх впливів вінвідмовляється від курсу євро�інтеграції, обриває канали поро�зуміння як із Євросоюзом, так і зісвоїм народом. Колишній главадержави чітко виконував план дляпослаблення України на користьсусідньої країни, від якої він бувповністю залежним. Українці булизрадженими, адже людина, яка була

обрана для забезпечення сподіваньнароду, дала фальшиву присягу,поглумилася над цінностямигромадян і повністю знехтувала їхнімипрагненнями та бажаннями. Народопинився сам�на�сам із серйознимипроблемами у країні, адже той, коговони обрали своїм президентом,рухався іншим шляхом, слідував своїмінтересам і абсолютно не пов’язувавсвого життя з життям громадянУкраїни. Це стало точкою відліку.Механізм революції був запущений…

Та це не стримало главу держави.Його пройняв гнів через те, що ранішесмиренні збайдужілі українці, якімогли тільки висловлюватинезадоволення сусідові чи скар�житися знайомим, тепер згур�тувалися в одну силу, охопленупатріотичною хвилею, й організувалимасові протести. Янукович розпочавсправжній терор, задіявши міліціюпроти народу, застосувавши репресіїта впровадивши антидемократичнізакони, що суперечать правам ісвободам громадян. Але це незупинило і не придушило повстанські

настрої людей. Більше того,розуміючи, що шукати компромісу зжорстокою владою немає сенсу,українці кинулися у вир революції…Хвилі народного гніву, якийздушувався всередині вже надто довго,протистояти було неможливо…

Сотні жертв, людське горе істраждання – ось та ціна, якуукраїнцям довелося заплатити занезавершеність дій у минулому. Усіпричини в сукупності створилинебезпечну суміш, яка від найменшоїіскри вибухнула і розрослася вполітичну кризу. Проте якщоукраїнський народ врешті пройде всівипробування, то він освятитьборотьбою свою справжню не�залежність… І, може, подолавшикризу, Україна вже цього року, у великурічницю з дня народження Кобзаря,оповита його духом, розпочне своюнову історію – справжньої незалежноїпроцвітаючої держави.

Ірина ІВАСІВ,11 клас,

Львівська класична гімназія

Квітень 2014 року МАН і Я6

Ëþäè, çàãóáëåí³ ñåðåä ì³ñüêî¿ ìåòóøí³доброчинність у дії

Як живуть позитивні люди?поради

Кілька днів назад, їдучи в автобусі й спостерігаючи залюдьми, які постійно кудись квапляться, я почулаперешіптування жіночок, які сиділи навпроти мене: „Фу!Який неприємний запах!”. А згодом хлопець, який стояв збоку,голосно промовив: „Чоловіче! Мало того, що ви за проїзд неплатите, то ще й псуєте умови іншим!”.

У пошуках суб’єкта „псуваннязапаху” я помітила старенького дідусяз довгою сивою бородою, в зношеномуодязі і з великим мішком за пазухою.

Люди навколо обмотувалисяшарфами й ховали свої носи закомірцями новеньких курток тапіджаків, більше аби показати своюогиду до безпритульного, аніжвберегтися від смороду. А дідусь, нібине помічаючи цього, тихенько стояв,дивлячись у вікно. Напевно, він ужезвик до такого ставлення – було видно,що бідує чоловік не перший день.Мене ж оці дії „інтелігентних” людей,м’яко кажучи, вразили. Відчуваючи, щосльози навертаються на очі, я думала,які є причини того, що деякі людизмушені жити на вулиці.

Знайшла я відповідь у львівськомужурналі „Просто неба”, який по�ширюють винятково безхатьки, за щоотримують половину суми, закладеноїу вартість (5 гривень).

Зневажлива російськомовна аб�ревіатура БОМЖ не повністю охоплюєту частину населення, на яку давномахнули рукою, опустили на саме дносуспільства. Безхатьки – це не лишеті, хто веде асоціальний спосіб життя,

краде, їсть зі сміттєвих баків, здаєпляшки і спить під целофановимипакетами. Насправді середбезпритульних трапляються й ті, укого є документи, багаторічний стажроботи, кілька вищих освіт, діти якихживуть за кордоном.

Люди воліють не помічатибезхатьків. Проходячи повз них,відвертають погляд, намагаютьсяоминути, щоб випадково невимазатись, не засмердітись. Та кимбув той немитий безпритульний рік чидва назад? Може, він також мав великуквартиру, гарний одяг, душ кожногоранку і побачивши неестетичноговигляду людину, так само морщивноса, показуючи зневагу до такогоспособу життя?

Далеко не всі бездомні опинилисяна вулиці за власним бажанням чивнаслідок не зовсім правильногоспособу життя (пиятика, наркоманіятощо). На першому місці причин,через які люди втратили житло, –квартирні махінації щодо них. Якрозповідають самі постраждалі, вподібних аферах беруть участьнедобросовісні ріелторські компанії,нотаріальні контори, працівники

ЖЕКів і навіть співробітники міліції!Та не лише брехнею можна забрати

житлову площу в чесних громадян.Буває, що люди втрачають домівки йчерез рідних – жінки виганяють навулицю своїх чоловіків, і ті, залишившимайно дітям та дружині, залишаютьсяна вулиці. Пенсіонерів і хворихпозбавляють житла навіть діти тавнуки, після чого вони змушеніховатися в підвалах колись власнихбудинків!

Ніколи не знаєш, що буде завтра.Тож не чекай, поки біда торкнетьсятебе особисто. Не заплющуй очі настраждання оточуючих. Щодня людиможуть приносити свої старі речі з9.00 до 18.00 до Порохової вежі уЛьвові або за адресою вул. І. Франка,46 у м. Винники. Якщо ж у вас немаєзмоги матеріально допомогти, будедостатньо й кількох привітних слів.

Не відсмикуй руку, краще простягниїї для допомоги!

Тетяна ЖУКОВА,11�Б клас, ССЗШ № 93

Чи подобаються вам люди, які позитивно мислять?Якщо так, то, певно, кожному хотілося б дізнатись,як їм вдається бути такими веселими йоптимістичними. Спробуймо з’ясувати, які звичкимають позитивні люди. Можливо, декотрі з нихможуть бути корисними Вам. Отже, головні правила:

1. Позитивні люди завжди активні. Вони самі обираютьте, що хочуть сьогодні робити, відповідно вони обираютьсвій настрій. Щоб бути веселою, зазвичай такій людиніне потрібно чекати „вдалого моменту” або удачі.Позитивна людина впевнена, що її щастя у власних руках.

2. Позитивна людина не згадує про старі звички чиобрази. Така людина може легко відпустити від себе всінегативні емоції чи переживання, а також усе те, черезщо відчуває дискомфорт.

3. Позитивні люди завжди думають про те, що вониможуть зробити, а не про те, що їм заважає досягти мети.Такі особи мають адекватну самооцінку і чітко уявляють,на що здатні. Навіть якщо на їхньому шляху трапиться

перешкода, то для оптимістів це чудова можливістьрухатись далі і відкрити для себе нові можливості.

4. Позитивно налаштована людина завжди відкрита дляспілкування, а з такими людьми приємно контактувати,відповідно вони мають багато приятелів та друзів. Такапостать здатна поважати думку кожного і завжди радановим друзям.

5. І наостанок. Головне і найочевидніше правило –усмішка. Дійсно, позитивна людина здатна завжди щироусміхатись, адже саме усмішка вабить людей, свідчитьпро дружелюбне ставлення, крім того, усмішка допомагаєспіврозмовнику почувати себе комфортніше.

Отже, немає абсолютно ніяких секретів, як статипозитивною людиною. Все, що вам знадобиться, –залишатись щирими, а також бути впевненим у власнихсилах.

Гліб ГАВРИЛОВ,11�Б клас ССЗШ № 45

МАН і Я Квітень 2014 року 7

Моє майбутнє через 10 років

2014 рік очима людини 60�х

роздуми

Той, хто не дивиться вперед, опиняється позаду.Д.Герберт

Зовсім недавно почала замислюватись над своїммайбутнім. Зараз мені лише 16 років, а що буде через далекі10 років?

Змалку я хотіла стати і перукарем, ідизайнером. Коли мені було вісімроків, я вперше зацікавиласьфотографією. Згодом мені купилиперший фотоапарат, це була зовсім непрофесійна, маленька „мильниця”.Пам’ятаю, що фотографувала я все,що бачила. Згодом батьки придбалимені вже професійний фотоапарат,яким користуюся досі. Аби навчитисьправильно фотографувати, я пішла напочаткові курси, набула стартовихзнань і почала далі вчитись сама. І осьуже 3 роки я фотографую. Фотографія— це відчуття. Цим потрібно жити, цепотрібно любити та шанувати.

Не так давно я почала цікавитисьжурналістикою. Ще змалку я люблю

писати. Пишу про те, що бачу. Меніподобається описувати наше, моєжиття, що в ньому відбувається, чимцікавиться молодь, яке становищемає наша країна. Бути журналістом— це цікаво, але водночас і складно.Та якщо тобі це подобається, ти хочешписати, ти готовий, що буде складно,то ти зможеш цим займатися. Врешті�решт немає легкої роботи. І першукопійку заробити, і дітей виховати —все це не так легко, як на першийпогляд здається. Але не потрібнобоятися зробити помилку, ми всівчимося на них.

Хоч мені лише 16 років, я вжепочинаю замислюватись над тим, щобуде далі. Я цікавлюся майбутнім

тому, що збираюся провести тамрешту свого життя. Якщо ви недумаєте про майбутнє – у вас його іне буде. Як казав В.Зубков: „Майбутнє— це мрія, яка може статиреальністю”.

Через 10 років я закінчууніверситет, матиму міцну та дружнусім’ю, прекрасних маленьких дітей,багато подорожуватиму, писатимупро різні події цього життя, тому що яжурналіст (фоторепортер), ящаслива! – ось моя ціль. Як усестанеться, нікому не відомо, але явірю, що маю світле та щасливемайбутнє. Яким би воно не було, яхочу будувати, хочу чогось досягти вжитті, аби не залишити пустого місцяна цьому світі.

Як казав Г. Сковорода: „Людина —коваль свого щастя”. І справді,обставини в житті можуть бутирізними, але за своє щастя потрібноборотись до останнього.

Катерина КОСІВ,11 клас, СЗШ № 28

вперед у минуле

Іще 50 років тому люди не моглисобі уявити, що сучасне життя будетісно пов’язане з комп’ютернимитехнологіями, майже у кожногобуде комп’ютер, а людиспілкуватимуться за допомогоюінтернету. Проте багато хто знауковців і футуристів пробувавзазирнути у майбутнє, роздумувавнад змінами, які чекають людство.Цікаві прогнози подав письменник�фантаст Айзек Азімов. У 1964 роцівін зробив кілька влучнихпрогнозів, які вже у 2014 роцідосить реальні. Ось кілька з них:

„Спілкування здійснюватиметься нелише голосом, ви також зможетебачити вашого співрозмовника,неначе знаходитеся з ним поруч. Дляцього апаратуру почнуть оснащуватиспеціальними екранами, які можнабуде використати не лише дляспілкування, а і в освітніх цілях. Прицьому завдяки супутникам зв’язкустануть можливі дзвінки по всьомусвіту, навіть в Антарктиду”.

„Електроніка позбавить людей віднудної роботи. Спеціальні кухонніприлади зможуть готувати їжуавтоматично, це може бути кава,тости, яєчня або смажений бекон.Сніданок замовлятиметься з вечора іготуватиметься до вказаного часувранці”.

„Поширення набудуть електро�

люмінісцентні панелі. Стелі і стінисвітитимуться м’яким світлом, колірякого можна буде змінювати простимнатисненням на спеціальну кнопку”.

„Роботи все ще не досягнутьвисокого рівня розвитку, але вжеактивно використовуватимуться”.

„Пристрої у 2014 роцісполучатимуться один з одним бездротів. Працюватимуть вони відресурсних батарей на основірадіоізотопів”.

„Автомобільні дороги в найбільшрозвинених регіонах світу вжедосягнуть піку свого розвитку до 2014року. Транспортування людей івантажів здійснюватиметься черезповітря. Це будуть не лише літаки,наземний транспорт також літатимеприблизно на метр над поверхнею”.

„З’являться автомобілі зроботизованим мозком, які зможутьздійснювати поїздки за будь�якиммаршрутом без втручання людини”.

„З’являться екрани у виглядіпрозорих кубів, які зможутьпередавати тривимірне зображення,максимально наближене до реаль�ності”.

„Кількість людей на Землідосягне 6,5 мільярда. При цьому вСША мешкатиме 350 мільйонів.Людству доведеться серйознозамислитися над методамиконтролю народжуваності. У світі

почнуть приділяти особливу увагуцьому питанню”.

„Людство почне сильно страждативід нудьги і різних депресій. Цематиме серйозні розумові, емоційні ісоціологічні наслідки. В результатінайважливішою галуззю медицинистане психіатрія”.

„Найчастіше вживатимуть слово„робота”.

„Звичайне сільське господарствопоступатиметься місцем спе�ціальним фермам, на яких най�різноманітніші продукти харчуваннявирощуватимуть із особливихводоростей і дріжджів”.

„Оскільки до 2014 року людствобагато в чому буде залежне від різнихмашин, освіта повинна бутиорієнтована в цьому напрямі. Так, ушколах обов’язково викладатимутьсистему числення, а студенти вищихнавчальних закладів обов’язкововивчатимуть комп’ютерні мови назразок сучасного Fortran”.

Як бачимо, більшість прогнозівАйзека Азімова здійснились. Декотріще не увійшли у наше буденне життя,але вже є концепти і прототипи такихідей. Залишається лише спостерігатиі брати участь у подальшому розвиткунових ідей!

Підготував Гліб ГАВРИЛОВ,11�Б клас ССЗШ № 45

Квітень 2014 року МАН і Я8

12345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901

МАН і Я Редактор Адреса для листування: 79000м. Львів, вул. Коперника, 42Тел.: 225�56�81, 261�22�58.

Тетяна ПАСОВИЧКомп’ютерна верстка

Львівської обласної МАН

Газета Львівської обласноїМалої академії наук

Ñâ³ò òîòàëüíî¿ áàéäóæîñò³крик душі

Сьогодні я прокинулась і, на диво, не відчувала втоми.Навіть думка про те, що знову доводиться повертатися звеселих вихідних до буденної шкільної праці, не гнітиламене.

Дорогою до школи я йшла так,немовби летіла. Каблуки дзвінкоцокали по блискучих камінцях, вітерпустотливо розтріпував волосся,пташки навперебій хвалилися своїминовими піснями. А висока трава іззелених острівців узагалі не пускаламене на навчання, чіпляючись за ноги.Нарешті я зуміла побачити красувранішнього міста. Виявляється, нетаке вже й воно черстве, у нього такожє частинка зеленої душі природи. Алеголовне – я подивилася на кожнудеталь багатої вишивки на�вколишнього світу небайдужим оком.Кожен жучок, камінчик, пушинкавідкрилися для мене заново. Ярадісно усміхалась і так хотіласпівати!

У такому чудовому настрої я швидкозабігла в прохолодне й тінистеприміщення школи. Я занесла в цідовгі коридори частинку свіжо�зеленої весни… А ось і мій клас. В очівпала групка однокласниць. Я, нібиспускаючись по веселці, плавнопідійшла до них і привіталася.,,Дівчата, там надворі така краса!” –сказала я від щирого серця подругамі … дуже пошкодувала про це. Моюрадість зустріли кілька пар холоднихочей із жорсткою іронічноюпосмішкою на губах. Вонизневажливо зміряли мене поглядом,наче я стою перед ними в костюміблазня, швидко прокотивсятупуватий смішок. Ученицірозвернулися і пішли. Їм булобайдуже. Хороший настрій як рукоюзняло. На будь�яке моє запитання –чи то про уроки, чи про проведенівихідні, я чула тільки байдужі сухівідповіді. ,,Мені все одно”, ,,А,байдуже”, ,,Навіщо?”, ,,А сенс?”.Навіть молодші школярі зустрічалимене порожнім поглядом абоскептичним пересміюванням. Явідчула себе прибульцем, випадковозакинутим у світ цинізму. Якби недзвінок на перший урок, я б, напевно,дременула геть із класу.

У клас повільно вкотився соннийвчитель з фізики. Його вираз обличчя,а також нудно�сірий костюм і

байдуже�фіолетова краватка булидоречним доповненням до настроюмоїх байдужих однокласників. Менепройняла злість. Злість на людей –чи малих, чи вже дорослих заневміння жити, робити правильнийвибір, небажання прислухатися довсього навколо й до голосу власногосерця. Мої епіграми байдужомусуспільству повністю заполонили моїдумки так, що я ледве чула монотонніпояснення фізика.

– Досліджуючи механічний рух, тіловідліку можна вибирати довільно…

Так, можна вибирати довільно все!Абсолютно все! Тільки потімдоведеться за це платити доостанньої копієчки. Поступово, почастинах, по відсотках платиш своїмжиттям і щастям за один дурненькийдовільний вибір. Вибір бутибайдужим. Невже вони всі нерозуміють?!

–… але зазвичай його вибирають ізміркувань зручності, щоб опис рухумав найпростіший вигляд…

Звичайно, зручність! Затишок.Вибираємо те, що забезпечить намспокій і не порушить нашоїспоконвічної байдужості. Аби що,головне, щоб не приносилотруднощів, щоб можна було і даліінертно існувати. І тому, зарадигодиться, робимо цей довільнийвибір, а не йдемо за покликанням душі(якщо, звісно, в світі тотальноїбайдужості ще зуміли вижити душі зякимись високими прагненнями).

– В різних системах координатположення того самого тіла можебути зовсім різним…

Ось так і я поступово втягуюся вгіпнотично�зачаклований світ бай�дужості, де люди, як зачаровані зомбі,одночасно чхають на всіх і все. Але жза межами цієї фабрики бездушних язовсім інша! Згадати лишесьогоднішній ранок. Яка я булащаслива, як раділа сонечку, небу,пташкам!.. Пройшло лише декількагодин, і я не вірю, що могла колисьтакою бути. Байдужість – як чорнадіра.

– Будь�який механічний рух і,

зокрема, стан спокою тіла євідносним…

Все на світі відносне, і безЕйнштейна в цьому змоглопереконатись більшість людей.Можливо, і я, великий борець ізбайдужістю, комусь здамся нудноюі бездіяльною. Бо на світі існуєбагато гіперактивних, цікавих,допитливих людей, готових кількаразів за годину оббігти земну кулювздовж і впоперек. Це по�справжньому видатні особистості,які змінюють світ. Я поки що, нажаль, їм не рівня.

– Відповідаючи на запитання,рухається тіло чи знаходиться устані спокою, необхідно вказати,відносно яких тіл розглядається рухцього тіла…

Поки я знаходитимуся всуспільстві зануд, я буду частиноюцього суспільства, тобто зараз яуподібнююся їм. Все! Треба діяти!На мене тиснуть стіни цього сірогоприміщення, душить нудне повітря,переповнене пилом від крейди йпозіханням однокласників… Я чую,що зараз не витримаю…

Дзень! Дзень!– На домашнє завдання – параграф

третій, – промимрив наостанокфізик.

Ну, нарешті! Я кулею вилетіла зкласу, щоб не дивитися, як лінивоскупчується решта учнів для нуднихбеззмістовних розмов. Я миналаоблуплені сині стіни, старі скрипучідвері з табличками класів, сходинкуза сходинкою, які щойно старанновимила прибиральниця. Вибігаю нашкільне подвір’я. І ось я знову наволі. Зовні школа не виглядає такоюпохмурою в яскравому обрамленні зпалючих сонячних променів. Я зновуповернулась до життя, до спокою.Але не інертного стану заціпеніння,а такого приємного відчуття, нібидушу зсередини гріє кольоровийтеплий вогник. Я сіла на шовковистугнучку травичку й слухала, як учудовій поліфонії сплітаютьсяголоси живчиків�пташок і лагідноїтиші білих хмарок на синьому небі.Я радісно усміхаюся, бо зновуповернулася до свого світу щастя,де радію кожній квіточці, кожнійросинці…

Ірина ІВАСІВ,11 клас,

Львівська класична гімназія