Методичні рекомендації щодо викладання художньої культури.

І. Художня культура як навчальний предмет. Сутність та особливості уроків

художньої культури.

Предмет «Художня культура» є інтеграційним за своєю суттю тому, що

вивчає всі види мистецтва в контексті світової історії, регіональних

співвідношень, він має допомогти молодій людині в осягненні смислів і

значень, зосереджених в різноманітних творах художньої культури

Урок є значущим елементом виховання особистості, яка пізнає

закономірності життя і будує своє життя з урахуванням цих закономірностей.

У зазначеному аспекті змінюються виховні вимоги до уроку як

ключовому елементу виховання:

- виховання і розвиток в учнів національної свідомості, самосвідомості та

ментальності, провідних рис громадянина своєї держави;

- формування в учнів високої духовності, оскільки духовність

особистості, за словами Г. П. Шевченко, “вміщує в собі гармонію, красу світу,

моральні імперативи,

єдність думок” і основами якої є загальнолюдські, національні та

професійні цінності, широка правова, екологічна, політична, художньо-

естетична й фізична культура;

- виховання в учнів активної життєвої настанови, допомога в

самоактуалізації та самореалізації у навчальному процесі;

- вміле поєднання дидактичних, розвивальних і виховних завдань

кожного уроку та їх творче спрямування на розвиток всебічно і гармонійно

розвиненої особистості;

- формування і розвиток мотивації самовдосконалення і змістовної

професійної діяльності;

- підпорядкування виховної мети кожного уроку узагальненій меті

виховання.

Одним із нових виховних “механізмів”, які призводять до руху всю

виховну систему школи, є, по-перше, посилення гуманітарної та практичної

спрямованості навчальних дисциплін, які включають у свій зміст матеріали, що

допомагають учням засвоїти цінності суспільства і культуру, у якій вони

живуть, способи самовизначення в них, а саме: світова й українська література,

історія, музичне, образотворче мистецтво, мистецтво і, насамперед, художня

культура; по-друге, використання методів навчання, форм організації

пізнавальної діяльності в їх взаємодії для здійснення формування і розвитку

етичних, трудових, естетичних, патріотичних, екологічних та інших якостей

учня.

Регулюють духовно-творчу активність особистості, зумовлюють її

ставлення до світу сформовані світоглядні уявлення, естетичні оцінки, ідеали,

переконання, що формуються завдяки мистецтву – домінанти навчального

предмета “Художня культура”.

В етимологічному значенні поняття “художній” веде початок від

прадавніх часів. Первинно воно запозичене з готської мови – handbags –

“мистецький, спритний”, від handus – “рука”. Давні слов’яни надали цьому

слову власного значення, вклавши в нього всі відтінки свого творчого набутку.

Таким чином з’явилося слово “художній”, тобто рукотворний, вироблений

руками митця.

Хоча питання “художнього” існувало в історії цивілізації ще з прадавніх

часів, художню культуру як дефініцію було сформульовано в останній третині

ХХ ст. Вперше воно з’явилося в 1978 році в довідковому посібнику

Л. Дорогової “Художня культура. Поняття, терміни”, де трактується як

“сукупність процесів і явищ духовно-практичної діяльності зі створення,

розповсюдження, засвоєння творів мистецтва або матеріальних предметів, які

мають естетичну цінність”.

Ми розглядаємо художню культуру як особливу сферу культури, що

утворилася завдяки зосередженню навколо мистецтва пов’язаних з ним форм

діяльності (створення, опанування, розповсюдження, зберігання, сприйняття)

і водночас субстанцію, що характеризує собою ступінь розвитку особистості,

яка виражається у здатності образно відображати і моделювати світ,

метафорично виражати розуміння й оцінку явищ дійсності, оцінювати

ступінь естетичної досконалості художнього твору і через нього –

навколишнього.

Структура художньої культури охоплює три основні елементи, що

забезпечують її функціонування: створення, поширення й опанування

художніх цінностей – творів мистецтва.

Фундатор курсу Лія Михайлівна Предтеченська трактувала цей

навчальний предмет як предмет мистецтва, головним на уроці є спілкування з

художніми творами, що спирається на закони мистецтва, використовує засоби

самого мистецтва, впливає на внутрішній світ учнів, формує їхню особистість,

розкриває перед молодим поколінням найбагатшу скарбницю вічних людських

цінностей, якою є художня культура.

Таким чином, метою уроків художньої культури, є художньо-естетичне

виховання учнів, розвиток їхнього духовного світу і творчого начала засобами

мистецтва.

Для досягнення цієї мети виокремлюємо три завдання:

перше – організація на уроці сприйняття учнями творів мистецтва. У

цьому процесі, завдяки спілкуванню учнів із героями художніх творів, їх

творцями, відбувається збагачення духовними цінностями, що містяться у

художній культурі.

Друге завдання полягає у вирішенні проблеми формування в учнів

здатності й уміння встановлювати взаємозв’язки між різними творами

художньої культури з метою визначення в них загального і своєрідного, між

творами минулих епох і сьогоденням, власним життям. Це сприяє виникненню

в уяві учнів художньої картини кожної епохи, а потім – цілісної картини світу.

Третє завдання – розвиток творчих здібностей учнів і спонукання їх до

самостійної естетико-творчої діяльності, що полягає у створенні власних творів

різних за типами – малюнків та ілюстрацій, колажів, сценаріїв, творчих робіт,

художньо-образній інтерпретації творів мистецтва тощо.

Зміст програми, принципи побудови, методична система викладання

мають за мету:

- особистісний художньо-естетичний розвиток учнів;

- формування в них світоглядних орієнтацій і компетентностей у сфері

художньої культури;

- виховання потреби у творчій самореалізації та духовному

самовдосконаленні у процесі опанування української та зарубіжної

культурно-мистецької спадщини.

Зміст програми структуровано за вертикально-горизонтальними

координатами: у 9 класі відбувається узагальнення мистецьких знань учнів,

набутих у 1–8 класах, і втілено ідею пропедевтики культурологічної освіти, що

є базовою у старшій профільній школі, у 10 – опановується українська художня

культура, в 11 – зарубіжна художня культура.

Організація навчально-виховного процесу на уроках зарубіжної

художньої культури має певні особливості.

Важливими є такі:

- розуміння мистецтва як творчого процесу співпереживання та інтерпретації,

що носить активно діалогічний характер (діалог культур дає змогу

особистості не тільки прилучитися до вітчизняних і загальнолюдських

цінностей, а й самовизначитись у світі культури, включитися в її творення,

удосконалюючи, насамперед, власний духовний світ);

- панування на уроці атмосфери святковості, гармонії й доброзичливості, що

сприяє передачі аури творів мистецтва та викрешує іскру емоційної

позитивної енергії, яку можна отримати тільки в мистецтві;

- комунікативна виразність учителя, аби учні не тільки розуміли, а й

позитивно сприймали як його мовлення, так і паралінгвістичний контекст

мови (доречність жестів, міміки, зовнішній вигляд тощо);

- розвиток на уроках зарубіжної художньої культури в учнів почуття успіху

від власних досягнень у царині світової мистецької культури, впевненості в

спроможності самостійно вирішувати завдання.

Змістово-виховна наповненість уроків, звичайно, ураховує психологічні

особливості учнів, а саме: втрачання зовнішніми орієнтирами своєї ваги,

руйнування авторитетів, критична переоцінка норм поведінки. Значна частина

учнів повністю оволодівають пізнавальними процесами: сприйняттям, увагою,

пам’яттю, уявою, мисленням, підпорядковуючи їх завданням діяльності. Ще

більше зростає роль словесно-логічного запам’ятовування. Дослівне заучування

непопулярне, учні користуються планами, схемами, конспектами”.

Підвищена емоційність знаходить відображення у високому рівні емпатії,

почуттях дружби, любові. Розвинені естетичні почуття пом’якшують різкі

прояви особистості юнаків і дівчат, допомагають звільнитися від

непривабливих манер, вульгарних звичок, сприяють розвитку чуйності,

м’якості, стриманості.

В учнів помітно поглиблюється здатність емоційно сприймати й любити

прекрасне в навколишній дійсності: у природі, мистецтві, громадському житті.

Мистецтво набуває особливого сенсу – від об’єкта, нерідко, тільки

інформаційного характеру, до джерела усвідомлення світу особистих

переживань, формування власних поглядів і цінностей.

Формування естетичних почуттів тісно пов’язане з розвитком усієї

особистості старшокласника. Цей розвиток, який виражається в зрілості

суджень, розширенні явищ, які цікавлять учня, моральній зрілості, викликає

прагнення знайти відповіді на багато питань у художніх творах. Учні

спираються на уявлення митців минулого й сучасності у вирішенні тих чи

інших проблем, моральних та соціальних суперечностей на основі різних

світоглядних концепцій, різного ставлення людини до життя, тієї або іншої

ієрархії людських цінностей. Вплив мистецтва на старшокласника

обумовлюється особливою чутливістю його психіки до всіх форм вираження

емоційних станів, що втілюються в рухах, жестах, міміці, інтонаціях мови або ж

у звуках, ритмах, фарбах, лініях тощо.

Отже, здатність до глибоких переживань дає можливість

старшокласникам відкривати у собі нові якості. Рефлексія на свої емоції й

почуття сприяє більш усвідомленому ставленню до себе.

Урок ХК не уміщується в прокрустове ложе традиційного

комбінованого уроку. Специфіка цілей і змісту передбачає вдосконалення

традиційних і розробку інноваційних форм організації діяльності учнів і

вчителя на заняттях. Вектор цього розвитку націлений на зміну акцентів в

логіці освітньої діяльності. Це означає, по-перше, необхідність трансформації

соціальної ролі педагога в освітньому процесі: від носія інформації та

транслятора готових істин - до фасилітатора, який супроводжує учня в пошуках

істини. По-друге, для школяра пріоритетним стає перетворення процесу

пізнання з запам’ятовування фактів і явищ у збагнення їх смислів. Таким

чином, сучасне розуміння суті освітньої лінії «ХК» пов’язано з усвідомленням

того, що імперативом уроку мистецтва є «діалог з оригіналами».

Урок – головна форма організації навчально-виховного процесу в сучасній

школі і, таким чином, головна форма викладання художньої культури. Отже,

він підпорядковується всім закономірностям процесу навчання й виховання.

Урок – є логічною одиницею теми, розділу, всієї змістової лінії. Він має свою

сувору внутрішню логіку, яка визначається дидактичною метою, змістом,

засобами, методами та прийомами навчання. Але на уроці зарубіжної

художньої культури на п е р ш и й план висувається завдання не управління

пізнавальною діяльністю учнів, а виховання особистості випускника школи,

формування ціннісного відношення до світорозуміння, світосприйняття

засобами мистецтва. Виходячи з цього, такий урок, як цілісний педагогічний

твір, має свої специфічні методичні особливості. Вони забезпечують провідну

роль на уроці організації переживань, а потім уже одержання навчальних

досягнень учнів. «Збентежив, примусити замислитися» (М.Щербаков) – це

формула, яка є сконцентрованим визначенням суті методики викладання

зарубіжної художньої культури.

Таким чином, уроки художньої культури мають великий естетико-

виховний потенціал, який представляє багатовекторний комплекс

можливостей уроку, що, за певних педагогічних умов, являє собою

джерело виникнення в свідомості й в підсвідомості учнів породжувальних

імпульсів: а саме:

імпульси психолого-особистісного характеру:

імпульс «породження» - спроможність потенціалу породити в свідомості

учнів значущість своєї особистої неповторності, особистісного «Я»;

імпульс «розкриття» - спроможність потенціалу розкрити незнані,

непізнані раніше, внутрішні резерви особистості;

імпульс «критичного осмислення» - спроможність потенціалу формувати

критичне ставлення до особистих вчинків й до вчинків оточуючих людей.

імпульси творчого характеру:

імпульс «перетворення» - здатність потенціалу пробудити в учнях бажання

перетворювати яскраві враження особистого життя у виразні художні

образи;

імпульс «бажання» - здатність потенціалу пробуджувати бажання творити

прекрасне власноручно;

імпульси пізнавально-евристичного характеру:

імпульс «пробудження» – здатність потенціалу пробудити в юній душі

інтерес до зарубіжної художньої культури, до життя видатних митців, до

історії виникнення шедеврів мистецтва народів світу;

імпульс «жадання» - здатність уроку пробудити жадання до теоретичної

поліхудожньої обізнаності.

імпульси дієвого характеру:

імпульс «поштовху» – здатність потенціалу пробудити бажання до пошуку

особистісного шляху творчого саморозвитку, самовдосконалення;

імпульс «активної дії» - здатність потенціалу викликати бажання до

перетворення оточуючого середовища за законами краси;

імпульс «імітації» – спроможність потенціалу викликати у старшокласника

бажання наслідувати достойний вчинок, духовно красиву особистість,

досконалу зовнішність.

Таким чином у цьому і полягають сутність та особливості уроків

художньої культури.

ІІ. Художньо-педагогічна драматургія уроку мистецтва

В основу організації уроку мистецтва покладений метод художньо-

педагогічної драматургії, який спирається на принципи проблемного навчання

і закони театральної драматургії, сприяє цілеспрямованим діям, що організують

на уроці мистецтва живий процес спілкування учнів з творами художньої

культури, активізують їх самостійну творчу діяльність.

Драматургія уроку – це проблема організації всього того, що відбувається

між учителем і учнями на суворо обмеженому двома дзвониками часовому

відрізку як єдиного наскрізного дійства. «Устрій» уроку має передбачити

сумісництво моментів вільної імпровізації і запланованої заздалегідь передачі

певного об’єму навчального матеріалу, водночас він не повинен дозволити

загубитись меті й задачам, які стоять перед учителем і відобразити емоційну

напругу всіх учасників, де педагог – ведучий, а учні - відомі, устрій має

створити ситуацію переживань усіма єдиних почуттів. Таким чином, метод

художньо-педагогічної драматургії передбачає певні правила розробки

сценарію уроку.

Визначаємо принципи побудови уроку:

за законами мистецтва драми;

учитель – актор;

урок – твір мистецтва.

Побудова композиції уроку:

експозиція

зав’язка;

постанова проблеми;

розробка проблеми;

кульмінація;

узагальнення найважливіших ідей;

розв’язка;

післядія.

Головна задача для вчителя:

- організувати зустріч учнів з творами художньої культури, досягаючи

співробітництва.

Головна формула методу:

«Збентежив, примусити задуматися».

Урок зарубіжної художньої культури має бути: проблемним, актуальним,

міжособистісним.

Вимоги до уроку «ХК»:

на уроці має царювати твір мистецтва;

ретельний відбір фактичного матеріалу;

достовірність фактів;

робота з мистецтвознавчим термінами;

завдання творчого характеру;

діалогове спілкування між учителем й учніми.

Зупинимося докладніше на побудові

композиції уроку.

-

-

-

-

-

-

Вступ є тим структурним компонентом, від організації якого залежить

продуктивність та успішність реалізації естетико-виховного потенціалу уроку

художньої культури. Йдеться, насамперед, про активізацію “естетичної

настанови”, що, за словами М. Кагана, “спрямовує діяльність та поведінку

людини у всіх сферах культури, обумовлюючи міру естетичної цінності і самої

діяльності, і її результатів”.

Поняття “настанови”, введене в науку Д. Узнадзе, набуло широкого

визнання не тільки в психології, а й в інших сферах знання, що вивчають

поведінку людини.

Кульміна-

ція

Розробка

Розв’яз-

ка

Найвища

емоційна

напруга

Емоцій-

не

убування

Висновки

Післямова

Особистісна

рефлексія

Реприза

Кода

Занурення

в епоху

Постановка

проблеми

Розвиток

проблеми

Експози-

ція

Активізація

естетичної

настанови

Вступ

Зав’язка

Юнацький вік – час відкриття свого внутрішнього світу. Учні вже здатні

осмислювати особистісні змісти, питання самовизначення, власний світогляд.

Саморегулювання (самоконтроль, самооцінка, корекція, планування тощо) для

них усвідомлена потреба. Розуміння особистої індивідуальності гіпотетично

веде до цілеспрямованого управління своєю діяльністю. Старшокласник

здатний до свідомої “переробки” себе, спроможний піднятися вище того

ступеня розвитку, якого вже було ним досягнуто.

У навколишньому учні неодмінно шукають матеріал для побудови своєї

особистості. Завдання вчителя допомогти зрозуміти й прийняти учнем думку

про те, що мистецтво може стати саме таким матеріалом, показати як в

художній культурі втілилися найвищі прояви людського духу, побудувати урок

так, щоб мистецтво зверталося безпосередньо до емоційно-чуттєвої сфери учня,

розвивало здатність відчувати, співпереживати, формувало художньо-естетичне

ставлення до світу.

Не всі старшокласники усвідомлюють значущість художніх творів в

емоційному переживанні того досвіду, який реально поки ще їм не доступний,

духовні пошуки героїв творів мистецтва не стали для них повною мірою ані

привабливими, ані цікавими.

Тому, ціннозначущий зміст вступу уроку – в активізації вчителем

естетичної настанови, адже “щоб свідомість почала працювати у будь-якому

певному напрямі, попередньо необхідно активізувати настанову, яка і буде

визначати напрям цієї дії”. Настанова має бути зрозумілою, схваленою і

прийнятою учнем, стати поштовхом до самоактивності його особистісного

“Я”.

Естетична настанова залежно від теми уроку може бути активізованою

через такі форми, наприклад, як звернення вчителя до учнів з пропозицією

оцінити особистісні якості: ступінь розвитку емоційності, сформованість

естетичного смаку, художньо-творчі здібності, особисте ставлення до культури

іншого народу або до течій моди, тобто оцінити позиції, актуальні саме у

сімнадцятилітніх, розвиток і формування яких відбувається через реалізацію

естетико-виховного потенціалу уроків художньої культури.

Естетичну настанову можна активізувати через “власне цілепокладання”,

що відбувається через формулювання запитань самими учнями, на які б вони

хотіли одержати відповіді у контексті теми уроку. Вчитель може записати їх на

дошці, доповнити пропозиції учнів і наголосити на тому, що дати відповіді на

поставлені запитання є завданням уроку. Запитання можна і не

оприлюднювати, в такому випадку в кінці уроку рефлексія відбувається “сам на

сам”.

Таким чином учень приходить до усвідомлення, що його дії, поведінка

відтепер залежать від нього самого, від його власної особистості, від його “Я”, а

роль вчителя – заздалегідь продумати дії й поведінку, найкращі для цього.

Експозиція задає уроку певну тональність, вводить учня в його образний

світ і направляє його увагу на головну думку, головну ідею, яку йому належить

зрозуміти у ході всього заняття. Це можуть бути літературний або музичний

епіграфи, зоровий ряд, історичні події, біографічні фрагменти, життєві ситуації,

пов’язані з появою даного твору тощо.

Зав’язка і постанова проблеми - це подія, факт, явище, що створює

проблемну ситуацію і що дозволяє визначити проблему уроку. Можливі

варіанти, коли зав’язка тільки готує виникнення проблемної ситуації, яка

виникає на наступних етапах уроку. Тут же відбувається формулювання

проблеми.

Розробка проблеми - поглиблення проблемної ситуації, пошук відповіді

на проблему уроку.

Кульмінація - вершина емоційної напруги на уроці, рішення поставлених

темою уроку проблем.

Фінал - узагальнення та формулювання висновків.

На прикінцевому етапі, Коді, відбувається особистісна рефлексія.

Особистісна рефлексія - спроможність людини звертати свою свідомість

на саму себе, на свій внутрішній світ, на особливості переживань свого “Я”, на

засоби і форми не тільки пізнавальної, а й інших різновидів своєї діяльності.

Особистісна рефлексія логічно передбачає вивчення ступеня усвідомленості

особистістю своїх думок, почуттів, цінностей.

Таким чином, процес розгортання особистісної рефлексії має

індивідуальний характер і становить один із механізмів саморозвитку

особистості.

Особистісна рефлексія – прикінцевий етап уроку – розглядається як

процес осмислення особистісних змістів (образів особистості, з якими

ототожнює себе “Я”), якостей, станів, що є результатом власної

усвідомленої діяльності на уроці художньої культури. Особистісна рефлексія

може відбуватися через такі форми: творче підсумкове завдання “Розмова з

самим собою”, “Дзеркало”, “Пізнай самого себе”, суттю виконання яких є

оцінка особистого саморозвитку, чи, навпаки, деградації.

Письмове завдання за моделлю “Що ти відчував, коли … (слухав, читав,

споглядав, сприймав тощо)” слугує меті самооцінки діяльності на уроці.

У процесі бліц-інтерв’ю “Відкритий мікрофон” учні, за бажанням,

самостійно оцінюють власну роботу на уроці. Особистісна рефлексія може

відбуватися і через такі запитання вчителя: “Чи змінилася ваша точка зору із

проблемних питань? Якщо так – які аргументи вас переконали? Чому?”

Отже, на перший план виводиться особистість старшокласника, ступінь

художньо-естетичної виховності якого, припускаємо, підвищиться внаслідок

реалізації естетико-виховного потенціалу уроку.

Післямова - самостійна творча діяльність учнів, викликана потребою ще

раз зустрітися з твором мистецтва. Вона може бути виражена як самостійною

творчою діяльністю учнів, так і діяльністю, цілеспрямовано організованою

вчителем.

Образній єдності всіх етапів уроку сприяє визначення вчителем

художньо-педагогічної ідеї - головної думки уроку, своєрідним творчим

задумом. Це може бути ідея не одного окремого уроку, а групи уроків або їх

комплексу. Вона проходить через всі види художньої діяльності учасників

освітнього процесу, поступово підводячи їх до цінніснозначногу результату.

Пропонуємо розробку уроку зарубіжної художньої культури (11 клас) за

темою «Колір в стильових пошуках постімпресіоністів» естетико-виховний

потенціал якого, на нашу думку, буде реалізовано завдяки використанню

методу художньо-педагогічної драматургії.

Тема: «Колір в стильових пошуках постімпресіоністів».

Мета: визначити новий підхід до кольору як засобу виразності живопису у

стильових пошуках художників - постімпресіоністів.

Задачі уроку:

в и х о в у в а т и: шанобливе ставлення до творчості зарубіжних митців;

повагу, толерантність до альтернативного світосприймання та світовідчуття;

р о з в и в а т и: кольорочуттєвість; навички критичного мислення; культуру

мовлення;

н а в ч а т и: знанням про особливості стилів «імпресіонізм» та

«постімпресіонізм»; подальше формувати практичні вміння художньо –

образного аналізу - інтерпретації художніх творів; поповнювати

мистецтвознавчий тезаурус.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: (див. у розділі «Експозиція»)

Експозиція

Експозиція емоційно вводить учнів у часи кінця 19 сторіччя, а саме:

звучить музика Клода Дебюссі «Дівчина з волоссям кольору льону» або

«Місячне сяйво»; на дошці табличка з іменами художників –

постімпресіоністів, датами їх життя, назвами картин; дві міні – експозиції:

ліворуч - «Твори імпресіоністів»: Огюст Ренуар. «Портрет Жани Самарі», Клод

Моне. «Вокзал Сен-Лазар», Каміль Піссарро. «Оперный проїзд у Парижу»,

праворуч - «Твори постімпресіоністів»: Поль Гоген. «Ідол», Анрі Тулуз

Лотрек. В «Мулен де ла Галетт», Ван Гог. «Поле зернових напередодні грози»,

Поль Сезан «Натюрморт с корзиною фруктів».

Словничок :

Емпіризм – (від грец. еmpeiria – досвід) – напрям у теорії пізнання, який на противагу

раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід, применшує

значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень.

Імпресіонізм – (франц.impressionnisme,від impression- враження)- течія в мистецтві й

літературі 2-ї половини 19-поч.20ст.,яка основним завданням вважає витончене відтворення

суб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань, без заглиблення в

їхню суть.

Мастихін – (від. грец. жувальна смілка) – інструмент, що його застосовують у живопису для

розтирання й накладання на полотно фарб та щищення палітри.

Константа – (від. лат. constants (constant’s) – незмінний, постійний) - стала, постійна

величина.

Концепція – (від лат. conceptio – сприйняття) – в мистецтві – ідейно творчий задум твору.

Постімпресіонізм – (від пост…та імпресіонізм) – умовна назва напряму, що прийшов на

зміну імпресіонізму в мистецтві кінця 19-поч.20ст. На відміну від імпресіоністів,

представники П. намагалися створити більш узагальнений і цілісний образ світу.

Література до уроку: 1.Словник іншомовних слів. Головна редакція Української радянс.

енциклопедії АН Укр. РСР.,Київ-1975р.; 2.Дмитриева Н.А. «Винсент Ван Гог: очерк жизни и

творчества», Москва «Искусство», 1990г.; 3.Дмитриева Н.А. Краткая история искусств.

Москва, «Искусство», 1993; 4.Перрюшо А. «Жизнь Ван Гога»,1997; 5.Фрид Г. «Музыка,

общение, судьбы», Москва, «Советский композитор», 1987; 6.«Этюды об изобразительном

искусстве». Сост. Платонова Н., Тарасов В. Москва, «Просвещение» 1993г. Поль Гоген

(1848-1903)

48«Купальниці»

«Чудове

джерело»

«Ідол»

«Кафе в Арлє»

Вінсент ВанГог

(1853-1890)

«Учень»

«Старі ветли»

«Тераса кафе у вечорі»

«Червоні виноградники»

«Човни в Сен-Марі»

Поль Сезан

(1839-1906)

«Натюрморт з вишнями

та драпіровкою»

«Гора Сент-Виктуар»

«Дім повішеного в

Овері»

Тулуз Лотрек

(1864-1901)

«Танок в Мулен Руж»

«В салоні на вулиці де

Мулен»

«На концерті»

«Велика ложа»

Зав’язка – постановка проблеми

Учитель. На межі ХІХ і ХХ століть в Європейській художній культурі

з’являється новий термін – «постімпресіонізм». Поява його обумовлена занадто

прямолінійним протиставленням мистецтва Вінсента Ван Гога, Поля Сезана,

Поля Гогена, Анрі Тулуз Лотрека імпресіоністичній практиці. Взаємини між

представниками цих художніх шкіл були значно складнішими звичайної

полеміки про сенс напрямків в мистецтві, що змінюють один одного. В чому ж

сутність цього протистояння?

(Завдання). Вдивіться в ілюстрації картин, «вслухайтесь» в них, відчуйте

їхній подих, намагаючись схопити швидкоплинні мотиви їх протиставлення,

роз’єднання.

(Момент тиші, припустимі відповіді)

Огюст Ренуар. Портрет Жани Самарі. Клод Моне. Вокзал Сен-Лазар. 1877 Камиль Писсарро. Оперный проезд

в Париже. 1877 1898

Учень 1. Імпресіоністи намагалися писати чистим кольором, не змішуючи його

на палітрі, використовуючи оптичне сприйняття ока, що з’єднує на певній

відстані окремі мазки в мальовничий образ.

Учень 2. Вони зняли з картин той умовний коричневий наліт, який завжди був

присутній на музейних творах, освітлити палітру, зробили колір яскравим,

перейшли до манери письма «а ля прима» - прямо по ґрунтованому полотну,

без довгої попередньої підготовки фарбами. Вони показали, що динамічна

поверхня картини є одним з важливих виразних засобів. Імпресіоністи

відвоювали право художника писати вільно, так, як він бачить, як йому підказує

інтуїція, ніщо не прив’язувало їх до раз і назавжди встановлених правил.

Учень 3. Свої враження вони намагалися втілити на полотнах, створивши

живописними засобами ілюзію світла і повітря, так званого світлоповітряного

середовища.

Учитель. Так, вірно. Європейський живопис з часів Ренесансу до другої

половини ХІХ сторіччя ґрунтувався на системі, в основі якої лежав принцип

«дивлячись – зображую». В імпресіонізмі він досяг особливого розвитку. Це

виразилось в дивній природності та різноманітті фіксуємих художниками

особистих вражень від оточуючого світу. Митці цінили зачарованість

швидкоплинності моменту життя. Сама назва їх живопису «імпресіонізм»

походило від французького слова impression – враження. У нескінченій зміні

світлових і повітряних убрань природи імпресіоністи бачили «прекрасне

обличчя» її вічного відновлення. Звідси і своєрідна манера живопису:

користування чистими кольорами, намагання не змішувати фарби на палітрі,

відмова від чорних і сірих тонів. Якщо роздивитись поверхню

імпресіоністських картин зблизу, то можна побачити окремі різнокольорові

плями, які нанесені пензлем упритул один до одного. Поверхня картин здається

тріпотливою, хисткою, завдяки чому художникам вдавалось передавати блиск

сонячних променів, брижі на воді, посмішку, яка промигтіла на обличчі

людини. Але культ безпосередніх вражень таїв у собі т е, що зробило систему

візуального сприйняття обмеженою. У невтримній погоні за неслухняною

миттю, непомітно, сам об’єкт спостереження перемістився на другий план.

Внаслідок чого художній образ у цілому виявився непоправно збідненим.

Питання: так що ж для імпресіоністів колір? (припустимі відповіді учнів): -

основний засіб виразності; - відсутність сірих, коричньових, чорних фарб;-

покриття поверхні полотен вібруючою сіткою дрібних, барвистих мазків інші

відповіді.

Учитель. Праворуч – твори постімпресионістів, чи не вважаєте ви причину

протиставлення в іншому підході до засобів виразності, наприклад, кольору?

(У відповідь - поки що тиша, або поодинокі відповіді)

Спробуємо розв’язати цю проблему!

Розвиток, розробка проблеми

Давайте поспілкуємося з самими художниками, як вони розуміють

призначення кольору в своїх картинах.

Завдання: у процесі «бесіди» з художниками виокремити світоглядні погляди,

перетворені у творах у художній почерк – стиль певного автора.

Поль Сезан Вінсент Ван Гог Поль Гоген Тулуз Лотрек

Поль Сезан (розповідь учня, виконуючого роль Сезана).

П.Сезан. «Натюрморт с корзиной фруктов»

Подивіться на мою картину! Мене цікавить не динаміка

світлоповітряного середовища зі зміною кольору в атмосфері, а стійка

закономірність кольорових сполучень і форм, матеріальність предметного та

природного всесвіту. Я наголошую на тому, що в живопису не повинні

існувати ні лінії, ні форми. Повинні бути тільки кольорові контрасти. Вони

народжуються не «чорним» і «білим», а кольоровим відчуттям. Позбавившись

назавжди чорного, я почав писати чистими фарбами, більш дрібним спокійним

мазком. І чим гармонічнішим робиться колір в моїх картинах, тим точнішим

робиться малюнок. Техніка імпресіонізму, накладення тонів, в моїх роботах

нагадує кристалізацію мінералу, зчеплення перших елементів. Пишу,

використовуючи модуляції різних відтінків одного кольору, накладених один

на одного з досі небаченою ретельністю, і чітко маю уявлення про результат

мого письма заздалегідь. Вважаю, що саме колористичний ефект – головне в

картині,саме він, колорит, робить картину єдиним цілим, організує її. Цей

ефект повинен спиратися на одну домінуючу кольорову пляму. Згоден я і з

думкою Матісса і Боннара, які про мене сказали, що я хочу бачити силу в

кожному тоні й хотів би, щоб всі переходи були обдуманими тонами. Так,

кожен мазок на моїх картинах обдуманий, свідомо обраний і вирахуваний. Ради

виявлення сутності мальовничого бачення я відкидаю деталі й орнаментальні

прикраси.

Вінсент Ван Гог (розповідь учня, виконуючого роль Вінсента Ван Гога).

Ван Гог. «Поле зернових напередодні грози»

Картини у мене з’являються як би то «у вісні». Я відчуваю, що мій мазок

робиться дивовижним, вібруючим, поривчастим й, в водночас, нервовим. В

картинах намагаюся виразити з вражаючою силою й щирістю всі свої особисті

почуття та настрої. Сподіваюся, що мені це вдається , адже я використовую

чисті, дзвінкі фарби, їхні різноманітні комбінації. Про свої пошуки манери

письма часто розповідаю брату Тео. В останньому листі я йому написав про

своє відкриття: в фарбах, на мою думку, закладені прихованні співзвуччя та

контрасти, які взаємодіють самі по собі і які треба використовувати тільки для

передачі настрою. Часто я пишу пензлем прямо на полотні, змушуючи мазок,

штрих, лінію контуру бути передавачами моїх хвилювань, почуттів. Може від

цього і йде така нерівна яскрава поверхня картин? Фарби накладаю то вщіль, то

прозоро, то цілими згустками, в наслідок чого утворюється складний рельєф.

Це дружба з імпресіоністами, жага оволодіти новим живописом розкрила

переді мною багатство кольору, і тепер дивовижна пишнобарвність стала

переповнювати мої полотна. Золото нив, блакить неба, розкішне квітіння

мигдалю, сік виноградних грон, біло – рожеву кипень квітучих садів я

переношу на полотна, надаю живописному шару живе дихання та тріпотіння.

Колір для мене – симфонія різнобарвної краси. Вона звучить у душі

співзвуччями симфонічного оркестру й завдяки їй я можу висловити найтонші

почуття, переживання, особисте бачення світу. Сподіваюся зробити в області

колориту відкриття: виразити почуття двох закоханих сполученням двох

додаткових кольорів, їхнім змішанням і протиставленням, таємничою вібрацією

родинних тонів, щоб виразити думку, яка народжується в моєму мозку сяйвом

світлого тону на темному тлі. Отже живопис для мене – це вражаючий, повний

страждання і любові діалог - з самим собою, з Богом, зі світом.

Поль Гоген (розповідь учня, виконуючого роль Поля Гогена).

П. Гоген. « Ідол»

В своїх стильових пошуках я прийшов до створення своєрідної

живописної системи – «синтетизма», яка ґрунтується на гармонії чистих

кольорів, подібно гармонії в музиці. В ній світлотіньова моделіровка об’ємів,

світлоповітряна та лінійна перспективи заміщуються ритмічним зіставленням

окремих площин чистого кольору, цілісно заповнюючи форми предметів, і це

відіграє провідну роль в створенні емоційного та психологічного строю

картини. Цю систему письма я подальше розвивав в картинах, написаних на

островах Океанії. Я відчуваю тягу до декоративної стилізації і відчуваю, що в

моїх роботах абстрактні форми поступово беруть гору. Це від того, що я

захопився японською графікою, якій притаманне «текуча» лінія і «музичне»

сприйняття кольору та форми. Зараз дуже багато говорять про тісний зв’язок

між музикою та живописом, і я з цим згоден. Вважаю, що в живопису треба

уникати дрібниць. Прості вітражі, які привертають погляд, чітко поділяючи

форму і колір, набагато кращі. Саме вони, на мою думку, схожі на музику.

Тулуз Лотрек (розповідь учня, виконуючого роль Тулуза Лотрека).

А.Тулуз-Лотрек. В «Мулен де ла Галетт»

Ви, мабуть, відчули, знайомлячись з моїми роботами, що рамки

традиційного натуралістичного живопису для мене малі. Я, працюючи по

двадцять годин на добу, намагаючись виробити власний почерк, шукаю свою

нішу в мистецтві, відкидаючи будь-які канони і безсоромно змішую стилі та

напрямки. Подивіться, як на моїх полотнах китайський тіньовий малюнок

покорився моїй волі і слухняно з’єднався з технікою імпресіоністів і прийомами

майстрів Відродження, створивши неповторний колорит і виразність. Пошуки

власного стилю продовжуються, і я знаю, що в мене вже сформувалася сугубо

індивідуальна манера, де провідну роль відіграє холодна кольорова гама. Вона

відтінена крупними яркими, барвистими плямами. Для мого письма характерні

довгі вібруючі мазки, гнучкий та ломкий малюнок. У графічних роботах я

досягнув дивовижного синтезу малюнка і кольору. Темпераментними

барвистими мазками я підкреслюю характер форми, передаю світлові ефекти.

Обведені експресивним контуром фігури, здаються плоскими і

монументальними. Я вважаю за краще писати на картоні, а не на полотні і

ніколи не прагну до передачі другорядних деталей. Мій пензель не гладкий, як

того вимагають академічні правила, але широкий і густий, а картон дозволяє

домагатися самих незвичайних ефектів. Мене ніколи не цікавила проблема

впливу світла на поверхню зображуваних предметів. Зараз, поступово, палітра

на моїх картинах яснішає, мене приваблюють витончені поєднання декількох

кольорів, в основному зеленого та фіолетового. Це вже стало візитною карткою

більшості моїх робіт.

Учитель. Отже, постімпресіоністи, в наслідок особистих пошуків

індивідуального стилю, протиставили себе імпресіоністам з їх спонтанним

чуттєвим сприйняттям світу і запропонували принципово інший метод – метод

синтезу спостережень і знань, метод аналізу внутрішньої структури речей і

явищ. Це відкрило шлях до укрупнення масштабів образів, розширило

пізнавальні можливості мистецтва, створило більш узагальнений образ світу. А

головне – привело до пошуків нових виразних засобів, які б були здатні

подолати емпіризм художнього мислення імпресіоністів і дозволили б перейти

від імпресіоністської фіксації окремих миттєвостей життя до втілення його

тривалого стану, матеріальних і духовних констант. У стильових пошуках

постімпресіоністів колір, як один із головних засобів виразності, одержав н о

в и й с е н с.

Кульмінація.

Учитель. Тож давайте «прислухаємося» до «живої» картини, нехай вона

сама нам розповість про причини появи нового напряму в мистецтві.

Спробуємо, наприклад, відчути музичність кольору Ван Гога, адже саме в його

картинах подібно тому, як у музиці існує мінорний і мажорний лади, фарби

поділені надвоє. Для нього холодне й тепле – як життя й смерть. На чолі

конфронтуючих таборів – жовте й синє. Ці кольори для художника глибоко

символічні. Жовті фарбі, від лимонної до інтенсивно жовтогарячої, - це якийсь

світлий початок. Колір сонця й дозрілого хліба в його розумінні був кольором

радості, сонячного тепла, людської доброти, доброзичливості, любові та щастя,

тобто усього того , що в його розумінні входило в поняття «життя». А

протилежний за змістом – синій, від блакитного до, майже, чорно - оливового,

це колір суму, нескінченої туги, розпачу, фатальної неминучості й, в кінці

кінців, смерті.

І так, «Червоні виноградники» (аналіз – інтерпретація відбувається

вчителем разом з учнями). Лише один раз побачивши цю картину, уже не з

якою не переплутаєш. Погляньте уважно! Мазки, кинуті на полотно

художником, біжать, несуться, зіштовхуються, знову розбігаються. Схожі на

Вагн Гог. Червоні виноградники

риски, крапки,коми, вони – стенограма сприйняття навколишнього світу Ван

Гогом. З їх каскадів народжуються спрощені й виразні форми. Вони є лінія, що

складається в малюнок. Їхній рельєф то ледь намічений, то нанесений

масивними згустками, як переорана земля, утворює чудову мальовничу

структуру. Це є джерелом величезного за масштабом образу: на тлі розпеченого

сонця, як грішники у вогні звиваються виноградні лози, вони силяться

відірватися від гладкої фіолетової землі, вирватися з рук виноградарів.

Динаміка кольору і довгих звивистих мазків наповнює одухотвореним життям і

рухом не тільки природу, але й людей. І от уже мирна суєта збору врожаю

виглядає як сутичка людини з природою. Нам передається гарячкувата

стрімливість роботи Ван Гога. Він кладе фарби на полотно, видавлюючи їх

прямо з тюбику. І це створює відчуття як би то нашої присутності при його

роботі… Ми відчуваємо напруженість кольору, драматичну його виразність.

Фінал.

Учитель. Отже, проблема кольору, фарбових співвідношень для всіх

постімпресіоністів була першорядна завжди. Як бачимо, емоційні й

психологічні можливості колориту – предмет їх постійних міркувань.

Домінанта імпресіоністичної системи – колір. Колір постімпресіоністів звучить

по іншому. Він особливо яскравий. Фарби мають здатність звучати будь-якою

інтонацією на всій довжині емоційного діапазону – від палючого болю до

найніжніших відтінків радості. Звучні фарби то сплітаються в м’яку й тонку

гармонійну мелодію, то підскакують в ріжучому слух дисонансі. Колір в

полотнах постімпресіонистів не існує сам по собі, він не відірваний від життя.

Колір не за ради кольору, як це може бути у імпресіоністів, а спосіб ще й ще раз

підкреслити емоційну значимість твору. Саме в цьому полягає найважливіша

особливість мальовничої мови постімпресіонистів, на якій вони говорять з нами

через свої картини.

(Перевірка заповнення таблиці ст.16).

Післямова. Кода.

Дома ви повернетеся до картин порстімпресионістів і на підставі аналізу

– інтерпретації (алгоритм додається, він має бути у кожного учня) спробуєте

дати назву одній з картин за вибором.

Поль Сезан Тулуз Лотрек

Поль Гоген

(Інформація для вчителя: Поль Сезан. «Гора Сент Віктуар»; Тулуз Лотрек. «На

концерті»; Поль Гоген. «Складальники водоростей»).

Алгоритм аналізу твору живопису

1. Як би Ви назвали цю картину?

2. Чи подобається Вам картина чи ні? (Відповідь має бути неоднозначною).

3. Розкажіть про картину так, щоб людина, яка її не знає, могла скласти уявлення про неї.

4. Які почуття викликає у Вас ця картина?

5. Що, на Вашу думку, автор «хотів сказати» цією картиною? Яка її головна думка, навіщо

він її написав?

6. Що зробив автор для того, щоб ми зрозуміли її задум? Якими засобами він цього досяг?

7. Чи не хочете додати або змінити щось у Вашій відповіді на перше запитання?

8. Поверніться до відповіді на друге питання. Чи залишилася Ваша оцінка попередньою чи

змінилася? Чому Ви так тепер оцінюєте картину?