МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ... · 2017-11-17 · 3 ВСТУП Актуальність теми дослідження. В умовах соціально-економічних

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

На правах рукопису

УДК 159.922.27(043.3)

КАШИРІНА ЄВГЕНІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ

У ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Науковий керівник

Завацька Наталія Євгенівна

доктор психологічних наук, професор

Сєвєродонецьк 2017

2

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ

ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОГО

ПРОФІЛЮ 12

1.1. Соціально-психологічна структура професійної діяльності фахівців

соціономічного профілю 12

1.2. Аналіз сучасних підходів до проблеми професійних деформацій у

фахівців соціономічного профілю 30

1.3.Специфіка діяльності працівників соціальної сфери як представників

соціономічних професій 38

Висновки до розділу 48

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ

ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ У ФАХІВЦІВ

СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ 52

2.1. Обґрунтування методик і процедури емпіричного дослідження 52

2.2. Специфіка проявів професійних деформацій у представників

соціономічних професій 83

2.3. Визначення соціально-психологічних чинників професійних деформацій

у фахівців соціономічного профілю 90


РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗАПОБІГАННЯ ТА

ПОДОЛАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ У ФАХІВЦІВ

СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ 114

3.1.Принципи побудови та зміст інтегрованої соціально-психологічної

програми запобігання та подолання професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю в умовах сучасного соціуму 114

3.2.Результати формувального етапу дослідження та їх узагальнення 139


ВИСНОВКИ 154

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 158

ДОДАТКИ 186

3

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах соціально-економічних

трансформацій, які відбуваються на сучасному етапі розвитку суспільства,

професійна діяльність людини характеризується високою динамічністю,

повʼязаною з виникненням нових професій і значним ускладненням змісту праці

в традиційних видах діяльності. Особливої уваги заслуговують соціономічні

професії, які передбачають постійну взаємодію та безпосереднє спілкування в

процесі професійної діяльності, а до представників цих професій висуваються

підвищені вимоги, оскільки об’єктом їх праці є інші люди. Сучасне суспільство

вимагає від такого фахівця не тільки великого обсягу професійних знань, а й

ряду якостей зрілої особистості, як-то: готовність до зміни і розвитку, прийняття

самостійних рішень, співвіднесення своїх життєвих сенсів зі смислами

суспільства та загальнолюдськими цінностями (С. Безсонов, С. Максименко,

І. Томаржевська та ін.).

Особливості діяльності фахівців соціономічного профілю є предметом

досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Так, розкрито специфіку:

функціонування суб’єкта в межах соціономічних професій та розширення

спектру його ролей (А. Журавльов, О. Занковський, Б. Косов, Р. Кричевський,

К. Левін, Н. Ревенко, Ф. Фідлер, R. Haus, H. Minzberg, T. Mitchell, R. Mocker,

E. Schein, W. Schidt, R. Tannenbaum та ін); зміни змісту й сенсу праці протягом

життя людини та зміни в особистісних цінностях фахівців соціономічного

профілю (К. Девіс, О. Казакова, Ф. Льютенс, В. Марков, Ю. Сінягін, В. Толочек,

E. Frieling, F. Herzberg, B. Mausner, R. Robbins, B. Snyderman, K. Sonntag та ін.);

підготовки до безпеки життя й професійної діяльності фахівців соціономічного

профілю (С. Гвоздій, Ю. Іванеко). Формування особистісних та професійних

якостей у процесі підготовки групи фахівців соціономічних спеціальностей

вивчалося у контексті формування професійної культури проектної діяльності

(Т. Васильєва, І. Нікішина, О. Проніна), емоційного інтелекту (О. Чіркіна),

4

просоціальної мотивації (Т. Брессо), полікультурної компетенції (О. Горін,

А. Скріпкіна), конфліктологічної культури (Т. Браніцька). Науковий інтерес

викликали й професійні деструкції особистості представників соціономічних

професій (керівників, менеджерів, обслуговуючого персоналу, робітників

правоохоронних органів, педагогів, медичних працівників) (С. Безносов,

В. Зазикін, Е. Зеєр, Г. Маркова, В. Орел, Н. Родіна, C. Maslach, S. Jackson та ін.).

При цьому, поза увагою дослідників залишилося вивчення соціально-

психологічних чинників виникнення та подолання професійних деформацій у

фахівців соціальної сфери (соціальних працівників, фахівців з соціального

забезпечення, управлінців соціальними закладами та їх підрозділами) як

представників соціономічного профілю професійної діяльності. Натомість

соціальна робота є одним із важливих напрямків соціального захисту населення

та полягає у наданні допомоги, різноманітних форм підтримки, ресоціалізації

осіб, які цього потребують. Крім того, саме зазначена професійна група фахівців

наразі витримує значне психологічне навантаження, перебуваючи в атмосфері

людських проблем, болю та неблагополуччя, що може сприяти виникненню

низки негативних соціально-психологічних явищ, які виявляються в

професійних деформаціях.

Отже, актуальність вирішення означеної проблеми, її недостатнє

теоретичне та емпіричне вивчення, а також соціальна значущість зумовили

вибір теми дисертаційного дослідження «Соціально-психологічні чинники

професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне

дослідження виконано в рамках комплексних науково-дослідних тем кафедри

практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного

університету імені Володимира Даля «Соціокультурні та психологічні аспекти

адаптації особистості в сучасному соціумі», «Соціально-психологічні основи

розвитку адаптаційного потенціалу особистості засобами інноваційних

психотехнологій в умовах трансформаційних змін сучасного суспільства». Тему

дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Східноукраїнського

5

національного університету імені Володимира Даля (протокол № 5 від

26 березня 2015 р.) та узгоджено з бюро Міжвідомчої ради з координації

наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол

№ 6 від 29 вересня 2015 р.).

Об’єкт дослідження – професійна діяльність фахівців соціономічного

профілю.

Предмет дослідження – соціально-психологічні чинники професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та емпірично визначити

соціально-психологічні чинники професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю; розробити та апробувати програму подолання таких

деформацій й визначити шляхи їх запобігання.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання

дослідження:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз підходів до вивчення

особливостей професійної діяльності фахівців соціономічного профілю в

науковій літературі.

2. Розкрити механізм виникнення та динаміку проявів професійних

деформацій, специфіку їх видів й форм у фахівців соціономічного профілю.

3. Визначити структуру та складові соціально-психологічних чинників

виникнення й подолання професійних деформацій у фахівців соціономічного

профілю.

4. Розробити інтегровану соціально-психологічну програму запобігання та

подолання професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю в

умовах сучасного соціуму та оцінити її ефективність.

Теоретико-методологічну основу дослідження складали: принципи

системного (Б. Ананьєв, В. Ганзен, І. Данилюк, А. Коваленко, Б. Ломов,

В. Мерлін, В. Семиченко, Г. Щедровицький), субʼєктно-діяльнісного

(К. Абульханова-Славська, А. Брушлинський, Л. Виготський, О. Леонтьєв,

С. Максименко, В. Роменець, С. Рубінштейн), особистісно-компетентнісного

6

(І. Бех, С. Гарькавець, І. Зязюн, О. Киричук, В. Моляко, В. Рибалка),

інтегративного (В. Козлов, К. Уілбер) підходів; теорії: психологічних захистів

особистості й копінг поведінки (Р. Грановська, Н. Завацька, Р. Лазарус,

І. Микільська, В. Ташликов, Е. Хейм), цілепокладання (Ю. Швалб), соціальних

ролей (Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Морено), поведінкові теорії (А. Бандура,

Б. Скіннер, Дж. Уотсон); концептуальні положення про розвиток особистості в

процесі професійної діяльності (Л. Анциферова, Е. Зеєр, В. Зінченко,

З. Ковальчук, Л. Пілецька, Л. Снігур, Д. Фельдштейн); дослідницькі положення

щодо відповідності особистісних якостей вимогам професії (О. Бондаренко,

А. Борисюк, Ж. Вірна, А. Журба, В. Панок, В. Рибалка, М. Савчин, В. Скребець,

М. Тоба, Б. Федоришин); уявлення про професійне становлення особистості як

суб’єкта діяльності: стадіальність професійного розвитку, переживання

професійних криз, формування професійної ідентичності (О. Блинова,

В. Бодров, О. Єрмолаєва, Д. Завалішина, Є. Клімов, О. Кононенко, А. Маркова,

Ю. Поваренков, Л. Шнейдер); концепції професійного вигорання та

професійних деформацій (В. Бойко, О. Бондарчук, І. Ващенко, Н. Водопʼянова,

Т. Зайчикова, Л. Карамушка, К. Маслач, Т. Форманюк, Х. Фреденберг);

методологічні положення і принципи активних методів соціально-

психологічного навчання та допомоги (Г. Балл, О. Бондарчук, Ю. Бохонкова,

В. Бочелюк, О. Кочарян, С. Кузікова, Л. Петровська, Н. Шевченко, О. Шевяков,

Т. Яценко).

Для досягнення поставленої мети та розв’язання висунутих завдань

використано комплекс методів дослідження:

– теоретичні: концептуальний аналіз наукової літератури з проблеми

вивчення соціально-психологічних чинників професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю (методи порівняння, систематизації, узагальнення,

моделювання, класифікації); наукова інтерпретація і синтез емпіричних даних;

– емпіричні: спостереження (аналіз процесу соціальної взаємодії за Р.

Бейлсом); анкетування (анкета «Особливості сприйняття професійної ситуації

працівниками соціальних служб як представників соціономічних професій»

7

Є. Каширіної); метод експертної оцінки; психодіагностичні методики:

опитувальник копінг-стратегій (WCQ) (Р. Лазарус, С. Фолкман, в адаптації

Т. Крюкової, О. Куфтяк, М. Замишляєвої), методика діагностики копінг-

механізмів (Е. Хейм), багатофакторний особистісний опитувальник 16-PF

(Р. Кеттелл); методика визначення рівня нервово-психічної стійкості «Прогноз»

(В. Бодров); методики діагностики рівня емоційного вигорання (В. Бойко),

визначення психічного «вигорання» (О. Рукавішніков), «Професійне (емоційне)

вигорання» (К. Маслач, С. Джексон, адаптований Н. Водопʼяновою); методика

дослідження рівня самооцінки (Дембо-Рубінштейн); тест-опитувальник

самоставлення (В. Столін, С. Пантелєєв); методика вивчення комунікативної

соціальної компетентності (М. Фетіскін); методика «Індекс життєвого стилю»

(LSI) (Р. Плутчик, Г. Келлерман, Х. Конт, в адаптації Л. Вассермана, О. Єришева,

Є. Клубової); методика діагностики особистості на мотивацію до успіху

(Т. Елерс); методика діагностики соціально-психологічних установок

особистості в сфері мотивації і потреб (О. Потьомкіна);

– методи математичної обробки даних із їх подальшою якісною

інтерпретацією та змістовним узагальненням. Статистична обробка даних і

графічна презентація результатів дослідження здійснювалася за допомогою

пакета статистичних програм SPSS (версія 19.0).

Організація і база дослідження. Дослідження проводилося впродовж

2015-2017 років на базі науково-практичного Центру медико-соціальних та

психотехнологій (м. Сєвєродонецьк), в управліннях праці та соціального захисту

населення різних міст України. Вибірку склали 144 досліджуваних (39,6%

чоловіків, 60,4% жінок) віком від 28 до 46 років – представники соціономічних

професій (соціальні працівники, фахівці з соціального забезпечення, управлінці

соціальними закладами та їх підрозділами) зі стажем роботи у цій сфері від 3 до

17 років.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечено

методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних позицій, використанням

взаємодоповнювальних методів, що відповідають меті та завданням

8

дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісних та якісних

методів аналізу отриманих емпіричних даних, використанням методів

математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

– вперше: запропоновано структурну модель диференціації соціально-

психологічних чинників виникнення (на особистісно-рольовому й

організаційному рівнях) та подолання (на психологічному, компетентнісному,

соціальному рівнях) професійних деформацій у фахівців соціономічного

профілю з урахуванням ступеня проявів професійних деформацій і

продуктивності стратегій копінг-поведінки в професійній діяльності;

– розроблено та обгрунтовано змістовний і організаційний аспекти

інтегрованої соціально-психологічної програми запобігання та подолання

професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю в умовах сучасного

соціуму, ефективність реалізації якої забезпечена принципами її побудови й

функціонування і системністю застосування визначених соціально-

психологічних чинників на інформаційно-мотиваційному, компонентно-

цільовому, корекційно-відновлюваному, рефлексивно-ресурсному етапах;

– поглиблено уявлення: про соціально-психологічні особливості професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю та чинники їх виникнення й

перебігу з урахуванням механізму і динаміки проявів таких деформацій,

специфіки їх видів й форм;

– набули подальшого розвитку засоби та технології подолання професійних

деформацій у представників соціономічного профілю професійної діяльності,

зокрема у фахівців соціальної сфери.

Теоретичне значення дослідження полягає: у використанні системного

підходу до вивчення проблеми професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю; визначенні та систематизації соціально-психологічних

чинників їх виникнення й подолання; у науковому обґрунтуванні організаційно-

інтеракційних та змістовних особливостей процесу психологічної корекції та

психолого-консультативної взаємодії, що складають соціально-психологічні

9

умови запобігання та подолання професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю.

Практичне значення отриманих результатів полягає: в можливості

застосування методичного інструментарію для дослідження особливостей

професійних деформацій у представників соціономічного профілю, зокрема у

фахівців соціальної сфери; у розробці та апробації принципів побудови й

функціонування інтегрованої соціально-психологічної програми запобігання та

подолання таких деформацій. Результати дослідження покладені в основу

розробки психологічно обґрунтованої системи підготовки психологів,

практичних психологів, соціальних працівників, працівників освітньої галузі до

професійної діяльності з особами, які випробовують дію професійного стресу та

з наявністю професійних деформацій. Запропонована програма може бути

рекомендована для впровадження в соціальних службах, Центрах соціальної

адаптації, соціально-психологічної допомоги, психосоціальної реабілітації,

закладах освітньої галузі.

Результати дослідження впроваджено в роботу відділу освіти

Сєвєродонецької міської ради (довідка № 1883 від 26.12.2016 р.), науково-

практичного Центру медико-соціальних та психотехнологій (м. Сєвєродонецьк)

(довідка № 305/42-01 від 15.03.2017 р.), Сватівської міжрайонної виконавчої

дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з

тимчасової втрати працездатності (довідка № 118 від 21.11.2016 р.); в

навчально-науковий процес Східноукраїнського національного університету

імені Володимира Даля (довідка № 36/42-01 від 18.01.2017 р.), Одеського

національного університету імені І.І. Мечникова (довідка № 01-880 від

03.06.2016 р.), Буковинського державного медичного університету (довідка

№ 12/11-97 від 20.06.2017 р.), ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника» (довідка № 01-15/03/896 від 16.06.2017 р.), Інституту

післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (довідка № 2/4-505 від

21.06.2017 р.), Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти

ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» (довідка № 19-03/29 від 23.06.2017 р.),

10

Мелітопольського інституту державного та муніципального управління

Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) (довідка № 299/3 від

23.12.2016 р.) та використовуються в процесі викладання професійно-

орієнтованих дисциплін «Соціальна психологія», «Психологія соціальної

роботи», «Соціальна допомога», «Соціальне забезпечення», «Психологія праці»,

«Психодіагностика», «Психологічне консультування».

Особистий внесок автора. Розроблені наукові положення та отримані

емпіричні дані є самостійним внеском автора в розробку соціально-

психологічних чинників професійних деформацій у фахівців соціономічного

профілю. В опублікованих із співавторами працях доробок автора становить

60%. Розробки та ідеї, що належать співавторам, у дисертації не

використовуються.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні

положення дисертаційної роботи було представлено на науково-практичних

конференціях та конгресах різного рівня, зокрема на міжнародних: IХ науково-

практичній конференції «Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий

досвід і українська реальність» (Мелітополь, 2014 р.), ХХІІІ науково-

практичній конференції студентів і молодих учених «Наука і вища освіта»

(Запоріжжя, 2015 р.), ХІІ науково-практичній конференції «Актуальні питання,

проблеми та перспективи розвитку гуманітарного знання у сучасному

інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти»

(Montreal, 2016 р.), V науково-практичній конференції молодих учених,

аспірантів і студентів «Сучасні проблеми гуманітарної науки і практики:

філософський, психологічний та соціальний виміри» (Сєвєродонецьк, 2016 р.),

ІІІ науково-практичній конференції «Генеза буття особистості» (Київ, 2016 р.);

з міжнародною участю: ІІІ психологічному конгресі «Особистість у сучасному

світі» (Київ, 2014 р.), ХІІІ науково-практичній конференції «Соціально-

психологічні проблеми гендерної стратифікації суспільства» (Сєвєродонецьк,

2017 р.); всеукраїнських: ІІ науково-практичній конференції «Психічне

здоровʼя особистості у кризовому суспільстві» (Львів, 2017 р.), V науково-

11

практичній конференції «Інноваційна діяльність та дослідно-експериментальна

робота в сучасній освіті» (Чернівці, 2017 р.); регіональних: науковій

конференції «Соціально-психологічний та філософський підхід до проблем

сучасного суспільства» (Сєвєродонецьк, 2016 р.), науковій конференції

«Гуманітарні проблеми сучасного розвитку суспільства» (Сєвєродонецьк,

2017 р.); доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри практичної

психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного

університету імені Володимира Даля (2015-2017 рр.).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційної роботи

представлено у 15 публікаціях автора, з яких 1 розділ у колективній монографії,

7 статей у наукових фахових виданнях із психології (з них – 1 стаття у

наукометричному виданні, 1 стаття – у міжнародному виданні), 7 публікацій у

збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох

розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних

джерел із 238 найменувань (з них 19 – іноземними мовами), 15 додатків на 116

сторінках. Загальний обсяг дисертації викладено на 302 сторінках, із них 157

сторінок основного тексту. Робота містить 18 таблиць на 10 сторінках,

5 рисунків на 3 сторінках.

12

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ

ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОГО

ПРОФІЛЮ

1.1. Соціально-психологічна структура професійної діяльності

фахівців соціономічного профілю

Вивчення структури професійної діяльності в сучасній науці посідає

чільне місце в ряді наукових напрямків психології. Як відомо, у психології

звʼязок особистості з виробленою нею діяльністю широко досліджувався та

знайшов вираження у структурованому діяльнісному підході, згідно якому

між субʼєктом та його діяльністю відбувається взаємовплив (К. Абульханова-

Славська, Б. Ананьев, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн,

Г. Суходольский, Б. Теплов та ін.) [1; 4; 40; 102; 103; 164; 186 та ін.].

Діяльність можна класифікувати за різними ознаками. Головною з них є

якісна своєрідність діяльності. За цією ознакою виокремлюють різні види

діяльності, зокрема професійну. Іншим критерієм є зовнішній, матеріальний,

або внутрішній, теоретичний характер діяльності – це різні форми діяльності.

Зовнішні та внутрішні форми діяльності взаємоповʼязані й переходять одна в

одну в процесах інтеріоризації та екстеріоризації. При цьому дія одного виду

чи типу може входити як утворюючий елемент у діяльність іншого типу чи виду;

теоретична дія може входити до складу практичної, наприклад, професійної

діяльності тощо. У С. Рубінштейна ми зустрічаємо ідею інтегрованого підходу

до питання про природу діяльності: «Аналіз психічних механізмів діяльності

приводить до функцій і процесів, які вже були предметом нашого вивчення.

13

Однак це не означає, що психологічний аналіз діяльності цілком призводить

до вивчення функцій і процесів та вичерпується ними. Діяльність виражає

конкретне ставлення людини до дійсності, в якій реально виявляються

властивості особистості, що мають більш комплексний, конкретний характер,

ніж функції та аналітично виділені процеси» [164, с. 232].

Аналізуючи проблему діяльності та психіки, Б. Ломов визначає,

що будь-яка діяльність має зовнішню й внутрішню складові й вони повʼязані

між собою неперервно. Розподіл діяльності на зовнішню і внутрішню – це не

природний розподіл. Будь-яка зовнішня дія опосередковується процесами, які

відбуваються всередині субʼєкта, а внутрішній процес так чи інакше

проявляється ззовні. Завдання психології полягає не в тому, щоб їх спочатку

розділити, а потім шукати як вони повʼязані, а в тому, щоб вивчаючи

«зовнішній бік» діяльності, розкрити «внутрішній бік», а точніше, зрозуміти

реальну роль психічної діяльності [107].

У психології діяльність розглядається як одна з провідних категорій, що є

джерелом рушійних сил розвитку особистості, та як складова життєвої стратегії

особистості [1; 40; 102; 103; 164]. Діяльність розглядається як специфічно-

людський спосіб ставлення до світу, у ході якого людина відтворює і творчо

перетворює природу, роблячи тим самим себе діяльним субʼєктом, а засвоювані

нею явища природи – обʼєктом своєї діяльності [135]. На відміну від

наведеного розуміння діяльності філософами, психологи розглядають

діяльність як феномен, що характеризує функцію індивіда в процесі його

взаємодії з навколишнім світом [49]. Разом із тим, наразі в науковій літературі

поняття діяльності трактується різнобічно. Так, С. Рубінштейн визначає, що

діяльність – це процес, за допомогою якого реалізується те або інше ставлення

людини до оточуючого її світу, інших людям, до завдань, які ставить перед

нею життя [164]. За визначенням О. Леонтьєва терміном діяльність

позначаються ті процеси, які, здійснюючи те або інше ставлення людини до

світу, являють собою відповідні їм потреби [102; 103]. Вчений визначає

потреби одним із компонентів структури діяльності. Отже, основними

14

компонентами діяльності є потреби і мета.

Діяльність як «внутрішню» (психічну) і «зовнішню» (фізичну)

активність людини, регульовану усвідомлюваною метою розглядає

А. Петровський [143; 144]. Враховуючи, що активність передбачає наявність

певної потреби, як збудника активності, можна сказати, що вченим у якості

основних компонентів діяльності виокремлені потреби та цілі. Дотримується

цієї точки зору й Г. Костюк, який розглядає діяльність як найважливішу форму

вияву активного ставлення людини до оточуючої дійсності [95]. За

К. Платоновим діяльність – є категорією всіх наук про живу природу в

суспільстві [149]. Дослідник виділяє три категорії психічних явищ: потреби як

спонукання, увагу як організуючий чинник, психомоторику як оптимізацію

психічної діяльності. На цій основі формується складна наочна діяльність, яка

є вже функцією не особистості, а людини в цілому. Визначення Р. Немова

полягає в тому, що дiяльнiсть як специфiчний вид активностi людини

спрямована на пiзнання та творче перетворення оточуючого середовища [133].

В дiяльностi формується та проявляється система психічних процесiв, станiв і

властивостей індивіда. В. Шадріков розглядає діяльність як форму активного

ставлення субʼєкта до дійсності, спрямованого на досягнення свідомо

поставленої мети і повʼязаного зі створенням суспільно значущих цінностей,

засвоєнням суспільного досвіду [209]. Учений розглядає діяльність як

багаторівневе поліструктурне утворення, що має особистісно-мотиваційний;

компонентно-цільовий; структурно-функціональний; інформаційний;

психологічний; індивідуально-психологічний рівні аналізу.

Отже, найчастіше під діяльністю розуміють певну форму вияву

активності людини, що спрямовується її потребами і мотивами. Крім цього, до

основних психологічних характеристик діяльності відносять активність,

усвідомленість, цілеспрямованість, наочність і системність будови [102; 103;

112; 127; 143; 144; 217 та ін.].

Разом із цим, як показує аналіз наукової літератури, структура діяльності

може зазнавати істотні зміни залежно від умов, видів і форм її реалізації [140].

15

Встановлено, що різні види діяльності як соціальної категорії, формуються

і розвиваються в процесі історичного розвитку суспільства. Діяльність будь-

якої окремої людини включена в систему суспільних відносин, поза яких вона

взагалі не існує. Таким чином, основним видом дiяльностi людини є соціально

обумовлена, усвiдомлена, цiлеспрямована праця, головнi характеристики якої

властивi, зокрема, професiйнiй дiяльностi. Треба відзначити, що професійна

діяльність обов’язково припускає наявність відповідних знань, умінь і навичок

в тій або іншій конкретній галузі, які підтверджені наявністю документа.

Серед різноманітних видів соціальної зовнішньої діяльності особистості

професійна посідає окреме місце. Тільки професійна діяльність визначає

основну форму активності субʼєкта, їй присвячена основна частина життя

особистості. Більшості осіб саме цей вид діяльності надає можливість

задовольнити всю гамму їхніх потреб, розкрити свої здібності, утвердити себе

як особистість, досягти певного соціального статусу. Професійна діяльність,

заповнюючи понад дві третини свідомого життя людини, тим самим визначає її

сутність як основу розвитку самої особистості. Багатство внутрішньої

структури особистості здебільшого залежить від її діяльності, а професія складає

головну, найбільш суттєву, спрямовану її частину [122].

А. Лазурський писав: «Коли потрібна професія знайдена, то вона скоріше

надає всьому образу особистості значимої визначеності та довершеності.

Завдяки багаторазовому повторенню в окремих професійних проявах

закріплюються і, так би мовити, кристалізуються ті риси, які найбільш

характерні для даної особистості та які змусили її зупинитися тільки на цій

професії, тоді як усе інше відходить на задній план, стає малопомітним...» [100,

с. 142].

Є. Степанова продовжує цю думку: «У дорослої людини провідним видом

діяльності є трудова. Труд, як вид діяльності, є засобом або чинником, що

прискорює розвиток особистості. Під впливом праці здійснюється не тільки

тренування окремих функцій людського організму, а й формування життєвих

16

позицій та орієнтацій, визначення планів на майбутнє, соціалізація особистості»

[183, с. 312].

Психологічному аналізу професійної діяльності приділялася значна увага

в багатьох науково-прикладних напрямках психологічної науки, зокрема в

психології праці, інженерній психології, психології управління. Серед

закордонних вчених, які працювали в цьому напрямку відомі праці О. Лiпмана,

Г. Мюнстерберга, В. Штерна та iнших дослідників, які здебільшого були

спрямованi на визначення придатності до майбутньої професiйної дiяльностi

шляхом тестового обстеження і створення низки методичних розробок для

психологiчного вивчення професiйної дiяльностi [104; 128; 216].

Розробка принципів і методів психологічного аналізу професійної

діяльності проводилася у рамках двох основних напрямках. Завдання першого

полягало в описі і психофізіологічному аналізі різних професій для

професійного відбору і профконсультації; професійного втомлення і

професійного навчання; раціоналізації робочого місця, реконструкції і

проектування професій. У цьому напрямку розгорнулися роботи методичного і

практичного характеру (Б. Ананьєв, М. Левітов та ін.) [4; 101]. Завдання

другого напрямку – створення психологічної класифікації професій. Принципи

психологічної систематики професій почали розроблятися психотехніками

С. Геллерштейном, С. Струміліним та ін. [43; 184 та ін.].

При дослідженні професійної діяльності слід зупинитися на визначенні

поняття «професія» у науковій літературі. Одним із поширених визначень

професії є: «діяльність, за допомогою якої певна особа бере участь у житті

суспільства, як спосіб, що служить головним джерелом матеріальних засобів

для існування, а також як те, що має визнаватися за професію особистісною

самосвідомістю даної особистості» [157, с. 256].

Є. Клімов визначає кілька дефініцій цього поняття: професія як спільність

людей, що займаються близькими проблемами і ведуть приблизно однаковий

спосіб життя (тобто будь-яка професія накладає свій відбиток на життя

людини); професія як область долання сил, повʼязана з виділенням

17

(і уточненням) самого обʼєкта і предмета професійної діяльності; професія як

діяльність і область вияву особистості; професія як система, що історично

розвивається; професія як реальність, творчо сформована самим субʼєктом

праці [85].

На думку Г. Нікіфорова, професія – це діяльність, що має власну мету та

власні продукти, норми, засоби, які визначаються соціальною функцією та

технологією тієї сфери суспільного виробництва, яку дана діяльність

обслуговує [153]. Отже, професiйна діяльність – це вид трудової дiяльностi, що

включає комплекс професійних обов’язків, занять та потребує вiд людини

певної пiдготовки, вiдповiдних знань, умiнь та навичок.

Разом із характеристиками трудової професійної діяльності в науковій

літературі пропонуються різні класифікації професій. У сучасній науці

найбільш відома типологія професій, запропонована Є. Клімовим. В цій

класифікації критерієм виступає ставлення людини (субʼєкта праці) до

предмета праці. В залежності від особливостей основного предмета праці всі

професiї за Є. Клімовим поділяються на п’ять головних типів: людина-природа

(біономічні спеціальності); людина-техніка (технономічні спеціальності);

людина-людина (соціономічні спеціальності); людина-знакові системи

(сигнономічні спеціальності); людина-художній образ (артономічні

спеціальності) [85].

C. Струмілін запропонував класифікувати професії за ступенем

самостійності людини в праці, як-то: автоматична рефлекторна праця;

напівавтоматична звична праця; шаблонно-виконавська праця; самостійна

праця в межах завдання (наприклад, робота інженера, вчителя, лікаря,

журналіста); вільна творча праця [184]. З виробничо-технічної точки зору,

автор виділяє моторну працю, до якої належать всі професії, в яких на перший

план виступає сила; виконавчу працю – професії, в яких велике значення

належить набутим навичкам; організуючу працю – це праця службовців.

За рівнем і характером необхідної кваліфікації всі професії

розподіляють на чотири кваліфікаційні категорії: висококваліфікована,

18

кваліфікована, малокваліфікована і некваліфікована праця.

Існує класифікація, в якій всі професії розподіляються за переважними

професійними цінностями: цінності спілкування; інтелектуальна активність;

практико-технічна активність; художня активність; соматична активність;

матеріальна (економічна) активність [69; 155].

Соціономічні (ті, що допомагають) професії (від лат. society –

суспільство) – це професії, які в процесі діяльності ґрунтуються на спілкуванні

типу «людина–людина». Людина або група людей для представників

соціономічних спеціальностей є не соціальним середовищем виробничої сфери,

а предметом професійної діяльності. Згідно з таким твердженням, соціономічні

професії асоціюються з вивченням і поясненням соціальних стосунків,

соціального розвитку суспільства, впливом на соціальні процеси на різних

рівнях соціальної взаємодії [94]. Саме тому доречним вбачається визначення

Л. Буркової: «соціономічні професії − це професії, що вирішують професійні

завдання, пов’язані з соціальними стосунками в суспільстві, зміст яких

зосереджено на їх розвитку, регуляції, дослідженні соціальних закономірностей

і тенденцій, збереженні, трансформації історично визначених і прийнятих у

суспільстві форм культури й традицій на всіх рівнях соціальної взаємодії …

психолог, педагог, соціальний педагог, соціальний працівник, журналіст,

політолог, соціолог, юридичні професії» [27, с. 72].

Використання словосполучення «соціономічні спеціальності» чи

«соціономічні професії» не змінює загального змісту ідеї професій

соціономічного профілю. Якщо звернутись до тлумачного словника [175],

знаходимо, що «спеціальність» те ж саме, що ї «професія». Тому нами

використовувались обидва словосполучення залежно від контексту та

стилістики тексту. Серед соціономічних професій існують ті, які завжди

актуальні. Це спеціальності з напруженими і складними умовами праці,

високою плинністю кадрів тощо [176, с. 186].

Професії типу «людина–людина» відрізняють особливості умов, засобів,

предмета й продукту праці. Діяльність у професіях соціономічних типу

19

орієнтована на інших людей (або їх групи), які володіють власною активністю

та оцінкою, можуть сприяти (або протидіяти) діям суб’єкта праці. Соціономічні

професії характеризуються відсутністю єдиних і жорстких вимог до процесу

професійної діяльності і до продукту праці. Водночас до представників таких

професій застосовуються високі психологічні, професійні, особистісні вимоги,

відповідно до того, що об’єктом праці є інші люди [66, с. 204].

Професії соціономічного типу припускають також і особливий тип

взаємодії – «поведінку допомоги» [42; 178]. На думку К. Роджерса,

«допомагаючими» варто називати відносини, у яких одна зі сторін має намір

надавати допомогу іншій стороні в розвитку, особистісному зростанні, в умінні

ладити з іншими людьми та створенні комфортних умов для існуваня [161].

Допомагаюча діяльність стає професією, коли суб’єкт допомагаючої

діяльності не лише здійснює цілеспрямовані дії відносно того, кому він

допомагає, а й водночас усвідомлено застосовує спеціальні знання, уміння та

навички для реалізації допомагаючих технологій [208]. О. Корабліна

досліджувала теоретичні й прикладні аспекти допомагаючих професій [92,

с. 104]. Вона зазначає, що допомагаюча діяльність спрямована на підтримку

людини у складних, критичних моментах її життєдіяльності та застосовується

для активізації в ній внутрішнього психічного потенціалу, у передачі

інформаційних, матеріальних та інших ресурсів, необхідних у кризових і

проблемних ситуаціях. Власне допомога, здійснювана через допомагаючу

діяльність, може розглядатися в кількох аспектах (професійному і не

професійному), а також на різних рівнях (духовному, емоційному,

інтелектуальному, соціальному, юридичному, фізичному й матеріальному).

Більшість дослідників проблем ефективної професійної діяльності фахівців

соціономічних професій звертають увагу на наявність певних спеціальних

здібностей щодо такого виду діяльності. О. Єрмолаєва зазначає, що для

соціономів «важливі як гласні, формалізовані етичні норми, так і негласні,

неформальні, незафіксовані в документах, але реально існуючі і пропоновані

професіоналу його оточенням» [53, с. 71].

20

Критеріями групи соціономічних професій є: мета діяльності (виховання,

управління, контроль, оцінювання, обслуговування); засоби діяльності

(невербальні і вербальні форми, безпосередні та опосередковані контакти);

умови праці (соціально-психологічні, режимно-гігієнічні й техніко-економічні),

а також функції, які здійснюються працівником (Л. Анциферова, Е. Зеєр,

В. Зінченко, З. Ковальчук, А. Кононенко, В. Мясищев, Л. Пілецька,

Л. Снігур, Д. Фельдштейн та ін.) [7; 63; 64; 89; 90; 129; 148; 197 та ін.].

Професійна діяльність фахівців соціономічних професій – це діяльність,

під час якої професійні компетенції усвідомлено використовуються фахівцем

(при безпосередній взаємодії з людиною, яка звернулася по допомогу), з метою

надання фізичної, соціальної та психологічної допомоги тому, хто її потребує,

для поліпшення якості його життєдіяльності (О. Єрмолаєва, В. Ісаєв) [51; 52;

53; 66].

Соціономічна професійна діяльність включає комплекс професійних

обов’язків, передбачає роботу з людьми, основана на цінностях спілкування і

взаємодії, є самостійною працею в межах завдання, є виконавською й

організуючою (Дж. Голланд, А. Журба, Є. Клімов, В. Скребець, Л. Пілецька,

Б. Федоришин та ін.) [54; 55; 56; 85; 148 та ін.]. Узагальнено психологічні

вимоги, які висуваються до фахівців соціономічного профілю: соціальна

компетентність, здатність розпізнавати емоції і управляти ними, психологічна

культура (О. Бондаренко, А. Борисюк, Л. Карамушка, В. Панок, В. Рибалка,

М. Савчин та ін.) [22; 24; 72; 73; 138; 139; 168; 169; 170 та ін.].

У результаті аналізу специфіки соціального об’єкта й предмета

діяльності, а також відмінностей у здійснюваних людиною функціях

підтверджено, що клас соціономічних професій є неоднорідним і містить різні

типи професій, що висувають до людини різні психологічні вимоги [26].

Наприклад, специфічні особливості професії психолога полягають у тому, що

до його особистості висуваються певні вимоги, оскільки рівень і якість

професійної майстерності, успішність професійної діяльності психолога

переважно визначаються не лише рівнем володіння психологічними знаннями,

21

а й залежать від особливостей розвитку його особистості. Психологи

відрізняються схильністю до емпатії, щирі та емоційні у спілкуванні, уміють

поєднувати прямолінійність і тактовність. Серед цінностей називають активне

життя, життєву мудрість та досвід, цікаву роботу, постійний розвиток і

творчість. Важливим мотивом вибору професії психолога є прагнення до

самовдосконалення, самореалізації. Значну роль відіграє можливість розв’язати

за допомогою професії особисті проблеми. Рішення про вибір професії

приймається самостійно та без сумнівів. Планується робота за фахом.

Виділяються такі основні типи особистості і типи професійного

середовища: реалістичний тип (техніка, чоловічі професії); інтелектуальний

тип; соціальний; конвенційний (знакові системи, що вимагають

структурованості); підприємницький; артистичний [157].

Зауважимо, що до представників соціономічних професій взагалі

висувається ряд вимог. По-перше, вони повинні мати організаторські та

управлінські здібності, які надають можливість керувати групою, колективом,

суспiльством людей, виховувати людей певного вiку; по-друге, здійснювати дiї

з обслуговування матеріальних, духовних та соціальних потреб людства [85].

Стосовно виконавчо-рухового боку працi, професiї цього типу мають

власні особливостi. У представників цих професiй має бути й розвинена мiмiка,

пантомiмiка, виразнi особливостi зовнiшностi, навiть одягу. Цілий ряд професiй

типу «людина-людина» вимагає від працівника певного рівня точностi та

координацiї професійних дiй. Серед вимог до вказаного типу професій виступає

також вміння добре володіти письмовою та усною мовами (чiткість, виразність,

зв’язність тощо), вміння спілкуватися з різними верствами населення у

відповідності до моральних та юридичних норм суспільства.

Протипоказаннями до вибору професiй цього типу є дефекти мовлення,

замкненiсть в собi, явнi фiзичнi недолiки.

Проте професій і спеціальностей типу «людина-людина» налічується

багато. Кожна з них характеризується своїми задачами, змістом, специфічними

особливостями. Через неоднорідність професій цього типу виникла

22

необхідність розподілу професій всередині даного типу на підтипи, які

дозволяють найбільш оптимально знаходити відповідність між психологічними

властивостями особистості й обʼєктивними вимогами професії. Було виділено

шість класів, які умовно названі за більшістю представлених у них професій –

«педагоги» (викладачі, вихователі, вчителі, психологи, спортивні тренери),

«продавці» (продавці, товарознавці), «контролери» (контролери кас,

бортпровідники, провідники пасажирських вагонів, телефоністи), «медики»

(лікарі, акушери, фельдшери, медичні сестри), «культпрацівники» (журналісти,

екскурсоводи, бібліотекарі, клубні працівники), «юристи» (юристи, інспектори

міліції й інспектори у справах неповнолітніх, фахівці з міжнародних відносин)

[33; 68; 85; 120; 155; 156].

Провідним мотивом вибору професії педагога є прагнення до нового й

невідомого. Майбутнім педагогам властива обережність, розважливість та

консервативність. Педагогічна діяльність – це діяльність специфічна, головною

особливістю якої є те, що основним предметом праці тут є особистість іншої

людини. Тому педагогічна професія належить до широкого класу професій

соціономічного типу. Проте педагогічна діяльність відрізняється своєю

специфічністю навіть і всередині цього виду професій, тому що в центрі цієї

діяльності особистість, яка лише формується. А ця особистість особливо

чутлива до різних соціальних впливів, зокрема, і до професійно-педагогічних

Відзначимо, що діяльність «педагогів» визначається особливостями

предмету праці (статевовіковими та індивідуально-типологічними

характеристиками особистості) й особливостями мети праці: виховання,

навчання, професійна підготовка фахівців у системі навчальних закладів.

Робота припускає тісну взаємодію з обʼєктом діяльності. Тому до особистості

працівника даного класу висуваються певні вимоги. Зокрема, наявність

педагогічних і організаторських здібностей, уміння володіти увагою слухачів,

здатністю логічно і дохідливо висловлювати матеріал тощо.

За своїми психологічними ознаками професії другого («продавці») та

третього («контролери») класу схожі за метою праці, зокрема торгове і

23

соціально-побутове обслуговування, задоволення матеріальних потреб і запитів

людей. Спілкування працівника з обʼєктом професійної діяльності обмежено

службовими інструкціями, стереотипізовано і має в основному інформаційний

характер. Тому від працівника не вимагається глибокого і всебічного

проникнення в глибинні особистісні відмінності, інтереси, світогляд іншої

людини. Однак висуваються значні вимоги до емоційної стійкості й вольової

сфери (уміння володіти собою).

Для представників четвертого класу («медики») – предметом праці є не

просто інша людина, а індивід з відхиленнями у стані здоровʼя. Отже,

предметом професійної діяльності є певне захворювання, а об'єктом праці

виступає людина.

Особливостями змісту трудової діяльності «культпрацівників» є

задоволення духовних запитів людини, організація відпочинку і дозвілля. Як і у

попередньому випадку, процес пізнання іншої особистості в професіях даного

класу відходить на другий план. Тут успіх трудової діяльності в значній мірі

залежить від професіоналізму працівника, його такту й ініціативності у

встановленні ділових контактів з читачами, туристами, людьми, які

перебувають в будинку відпочинку або пансіонаті, учасниками ділової зустрічі.

Найбільш значущими для «юристів» є уміння розпізнавати причини

відхилення в соціальній поведінці людини й ухвалення відповідних рішень

стосовно її долі. Працівнику недостатньо лише зовнішньої реєстрації

(сприйняття) поведінки, вчинку людини. Необхідне проникнення в сутність

даної особистості, індивідуальний підхід, що вимагає значної розумової

напруженості. Ступінь повноти і правильності сприйняття мотивів поведінки

людини залежить від розуміння того, наскільки внутрішня сутність людини

прямо і безпосередньо виявляється в її діях і вчинках [9; 14; 155].

Отже, зі здійсненого аналізу заропонованих Є. Клімовим характеристик

професій доходимо висновку про неоднорідність вимог які висуваються до

особистості працівника. Ці відмінності торкаються й особливостей предмету і

24

мети праці, а також характеру спілкування: його стилю, спрямованості, темпу,

тривалості [85].

Всі досліджувані типи професій, виходячи з предмету праці, можна

розбити на дві групи, а саме професії, які припускають безпосередній вплив

(впливають) на особистість; професії, які не мають вагомого впливу на

особистість й спрямовані здебільшого на надання послуг.

За зазначеною вище типологією «педагогів», «юристів» і «медиків»

можна віднести до першої групи, до другої групи – «продавців», «контролерів»,

«культпрацівників».

У свою чергу, серед професій першої групи, відповідно до мети праці і з

погляду особливостей впливу на особистість, можна виділити дві підгрупи, а

саме: професії, спрямовані на розвиток особистості, і професії, спрямовані на

відновлення функцій організму і психіки. Тобто, можна вважати, що до першої

групи належать «педагоги» та «юристи», а до другої – «медики». Серед

професій другої підгрупи, відповідно до мети праці, виокремлюють професії,

спрямовані на задоволення матеріальних потреб і запитів та забезпечення руху

продуктів праці, і професії, спрямовані на задоволення потреб в організації

дозвілля і отриманні інформації. Якщо розглядати ці професії з погляду

безпосередньої й опосередкованої дії на особистість, то можна вважати, що,

діяльність «педагогів» і «юристів» припускає глибоке проникнення в

особистість людини, діяльність «медиків» і «культпрацівників» впливає на

особистість опосередковано, а діяльність «продавців» і «контролерів» не має

особливого розвиваючого впливу на особистість. Слід зазначити, що говорячи

про вплив на особистість дослідники мають на увазі зміну структури

особистості, зміну особистісних відмінностей [25; 60; 155].

Основними психологічними вимогами до соціономічних професій,

спрямованих на розвиток особистості виокремлюють: прагнення до

спілкування; уміння легко вступати в контакт з незнайомими людьми; стійке

добре самопочуття при роботі з людьми; доброзичливість, чуйність; витримка;

уміння управляти емоціями; здатність аналізувати поведінку оточуючих і свою

25

власну, розуміти наміри і настрій інших людей, здатність розбиратися у

взаємостосунках людей, уміння злагоджувати розбіжності між ними,

організовувати їх взаємодію; здатність у думках ставити себе на місце іншої

людини, уміння слухати, враховувати думки іншої людини; здатність володіти

мовою, мімікою, жестами; розвинута мова, здатність знаходити спільну мову з

різними людьми; уміння переконувати людей; акуратність, пунктуальність,

зібраність; знання психології людей [117; 123; 146; 155; 171].

Основними загальними психологічними вимогами професій

соціономічного профілю є соціальна компетентність; здатність розпізнавати

емоції й управляти ними (емоційна культура); психологічна культура. Аналіз

цих складових показав, що соціальна компетентність є необхідною складовою

психологічної культури. Психологічна культура особистості знаходить свій

прояв в усіх сферах життєдіяльності людини. Вона включає як зовнішню, так і

внутрішню характеристики особистості, які відображають спосіб, якість її

діяльності в різних сферах життя і рівень її культурного розвитку як прагнення

творчої самореалізації [96]. Вважається, що психологічна культура особистості

в своєму складі має такі компоненти: сензитивність; комунікативну

компетентність; здатність будувати та здійснювати повноцінні міжособисті

відносини; здатність приймати участь у груповій мислетворчій діяльності;

здатність і можливість реалізувати особистий інноваційний потенціал та

потенціал свого колективу [194]. При цьому сензитивність розглядається як

здатність передбачати свій вплив на певну людину, яка формується у

спілкуванні й забезпечує можливість адекватного відображення психічних

станів людини, її властивостей та якостей. Комунікативна компетентність

розглядається не тільки як опосередковуюча ланка, але і як інструментальний

засіб. У цьому випадку інформація циркулює між партнерами, оскільки вони

рівною мірою активні, а інформація збільшується, збагачується, розширюється.

Тобто, комунікація постає як засіб координації кооперативної взаємодії.

Міжособистісні відносини у колективі формуються й розвиваються у

спілкуванні, у безпосередніх контактах його членів один з одним. Здатність

26

будувати та здійснювати повноцінні міжособистісні відносини у багатьох

випадках набувається з життєвим досвідом, придбаними вміннями та

навичками спілкування. Під здатністю приймати участь у груповій

мислетворчій діяльності розуміється активна взаємодія суб’єкта з оточуючими,

яка проявляється в різноманітності шляхів сприйняття та обробки інформації,

які включають способи її комбінування в пошуках ефективних рішень.

Здатність і можливість реалізувати особистий інноваційний потенціал та

потенціал свого колективу – це здатність креативно підходити до вирішення

проблем, своєчасне і адекватне реагування на нові форми поведінки тощо.

Невід’ємним компонентом психологічної культури є емоційна культура.

Разом із тим, поняття «емоційна культура», «емоційні здібності», «емоційний

інтелект» багатьма авторами розглядаються як еквівалентні [5; 6; 237]. Поняття

емоційного інтелекту виокремилося з поняття соціального інтелекту.

Дослідженню соціального інтелекту приділяли увагу такі вчені як Х. Гарднер,

Дж. Гілфорд, Е. Торндайк та ін. [223; 225; 237; 238 та ін.]. Емоційний інтелект –

це явище, яке обʼєднує в собі уміння розрізняти і розуміти емоції, управляти

власними емоційними станами і емоціями своїх партнерів по спілкуванню.

П. Салоуей і його співавтори Д. Майер і Д. Гарузо визначають емоційний

інтелект як здатність сприймати і розуміти прояви особистості, що

виражаються в емоціях, управляти емоціями на основі інтелектуальних

процесів [224; 235]. Вченими була розроблена найвідоміша модель емоційного

інтелекту. В рамках цієї моделі було виділено чотири компоненти, що

вибудовуються в ієрархію, рівні якої засвоюються в онтогенезі послідовно.

Важливо відзначити, що кожний компонент торкається як власних емоцій

людини, так і емоцій інших людей. Перший компонент – ідентифікація емоцій

як ряд повʼязаних між собою здібностей, як-то: сприйняття емоцій, їх

ідентифікація, адекватне вираження, розрізнення справжніх емоцій, їх імітації.

Другий компонент – використання емоцій для підвищення ефективності

мислення і діяльності; включає здатність використовувати емоції для

спрямування уваги на важливі події, викликати емоції, які сприяють

27

розвʼязанню задач, використовувати коливання настрою як засіб аналізу різних

поглядів на проблему. Третій компонент – розуміння емоцій як здатність

розуміти комплекси емоцій, звʼязки між емоціями, переходи від однієї емоції до

іншої, причини емоцій, вербальну інформацію про емоції. Четвертий

компонент – управління емоціями як здібність до контролю за емоціями,

зниження інтенсивності негативних емоцій, усвідомлення своїх емоцій, до

рішення емоційно навантажених проблем без придушення повʼязаних з ними

негативних емоцій [108; 177].

Вчені виокремлюють складові професійної досконалості виокремлює

фахівців соціономічного профілю [174]: теоретична компетентність –

сукупність загальних та спеціальних знань, якими володіє фахівець у певній

професійній сфері; практична компетентність – сукупність практичних

навичок, якими володіє фахівець; професійно-важливі якості особистості –

властивості особистості, сукупність яких є потенційними або актуальними

здібностями до професійної діяльності; мотивація професійного вдосконалення

– сукупність мотивів, які спонукають особистість до вдосконалення

професійної діяльності.

На підставі проведеного аналізу можна констатувати, що до основних

складових професійної діяльності представників соціономічних професій

належать: професійна компетентність, яка включає соціальну компетентність,

здатність розпізнавати емоції й управляти ними, психологічна культура;

професійна мотивація.

Дослідженню особливостей професійної діяльності фахівців

соціономічного профілю також присвячена низка досліджень, які так чи інакше

включають виділені компоненти. Наприклад, вивчаючи проблеми становлення і

розвитку фахівців соціономічного профілю, Л. Свиридова виділила

характеристики без яких не можлива продуктивна діяльність у цій сфері і серед

них, разом із професійними вимогами, висока мотивація досягнення, високий

самоконтроль і організованість. Інша група учених (В. Воробйова, О. Крупчан,

В. Цвєтков, О. Чебикін) виокремлює ряд професійних якостей, при цьому не

28

виділяючи окремо мотиваційний компонент [39; 205; 207 та ін.]. Відповідно до

теорії А. Суворової, разом із основними нормативними якостями фахівців

соціономічного профілю, слід враховувати їх мотиваційно-ціннісні критерії

[182].

Аналізуючи складові професіоналізму фахівців соціономічного профілю

С. Зінченко виокремлює такі характерні ознаки професіоналізму, як знання,

уміння, етика, мораль [64].

Досліджуючи потенціал карʼєрного зростання як наявність у фахівців

соціономічного профілю професійних і особистісних характеристик, що

сприяють підвищенню їх формального посадового статусу, О. Фаллер обʼєднує

виділені критерії-показники за своїми сутнісно-змістовними особливостями в

основні блоки: професійний блок; особистісний блок; індивідуальний блок;

акмеологічний блок [196]. У професійному блоці автор виділяє професійну

компетентність і професійну креативність; в особистісному блоці –

цілеспрямованість, ініціативність, волю, організованість і відповідальність,

чесність і порядність; в індивідуальному блоці – особливості мотивації і

потреби в досягненнях, характеристику самооцінки, характеристику ціннісних

орієнтацій та інтереси, оцінку самореалізації; в акмеологічному – рівень

антиципації, рівень саморегуляції, уміння приймати і реалізовувати рішення,

рівень працездатності.

Визначено, що соціально-психологічна структура професійної діяльності

фахівців соціономічних професій містить у собі блок професійної

компетентності (професійні уміння, пов’язані зі сферою діяльності і

реалізацією професійних функцій; соціальна компетентність; психологічна

культура тощо) та професійну спрямованість, яка включає, зокрема, професійну

і особистісну мотивацію (В. Бодров, О. Бондарчук, О. Єрмолаєва,

Д. Завалішина, Є. Клімов, А. Кононенко, А. Маркова) [16; 17; 18; 19; 23; 51; 52;

53; 57; 58; 59; 85; 113; 114 та ін.].

Таким чином, структура професійної діяльності представників

соціономічних професій включає професійну компетентність, обов’язковою

29

складовою якої є система професійних умінь, повʼязана зі сферою діяльності, в

якій реалізуються управлінські функції; соціальну компетентність;

психологічну культура та професійну спрямованість, як сукупність

професійних та особисті мотивів (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Структура професійної діяльності фахівців соціономічного профілю

Структура професійної діяльності

Професійна компетентність Професійна спрямованість

Система професійних умінь,

повʼязана зі сферою діяльності.

Соціальна компетентність.

Психологічна культура.

Професійні

мотиви

Особисті

мотиви

Визначена структура професійної діяльності фахівців соціономічного

профілю надає змогу визначити місце мотивації в структурі їх професійної

діяльності, а наявність даних компонентів свідчить про продуктивність

професійної діяльності фахівців цієї сфери.

Встановлено, що структурно-функціональна організація діяльності

фахівців соціономічних професій знаходить своє відображення у відповідних

формах професійної свідомості. Визначено рівні професійної свідомості:

ситуативний, що уможливлює ідентифікацію професійної ситуації (рівень

безпосереднього змісту професійної діяльності), рівень задач і технологій

(професійні еталони, стандарти та норми професійної діяльності), що регулює

діяльність у професійних ситуаціях, та рівень цінностей, що детермінує

загальний смисл професійної діяльності (А. Кунцевська, Ю. Швалб,

Н. Шевченко) [98; 210; 211; 212].

Професії соціономічного типу належать до професій з великою

моральною відповідальністю за здоров’я та життя окремих людей, груп

населення та суспільства в цілому. Констатовано, що в процесі складної

соціальної взаємодії з клієнтом, фахівець часто потрапляє в професійні

30

стресові ситуації, перебуває під впливом різних морально-психологічних

чинників, що можуть негативно впливати на його здоров’я та призводити до

зниження працездатності, втраті ціннісних орієнтацій тощо. Тому подальший

теоретичний аналіз був спрямований на вивчення підходів до проблеми

професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю.

1.2. Аналіз підходів до проблеми професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю

На сучасному етапі розвитку суспільства доросла людина значну

частину свого життя присвячує професійній діяльності. Соціономічні професії

(типу «людина-людина») передбачають постійну роботу з людьми та

безпосереднє спілкування в процесі професійної діяльності. Не дивно, що до

представників цих професій висуваються підвищені вимоги, оскільки об’єктом

праці є інші люди [10]. Однак сучасне суспільство вимагає від такого фахівця

не тільки великого обсягу професійних знань, а й ряду якостей зрілої

особистості: готовність до зміни і розвитку, до прийняття самостійних рішень,

до співвіднесення своїх життєвих сенсів зі смислами суспільства та

загальнолюдськими цінностями [11]. Професійна діяльність представників

«допомагаючих професій» спрямована перш за все на людей, які потрапили в

життєво складні обставини або мають значні труднощі в зв’язку з хворобою,

інвалідністю, втратою роботи, з вихованням дітей або через наслідки

психотравмуючих ситуацій тощо. При цьому, одним із найважливіших

принципів цієї роботи є не тільки надання різних видів допомоги (як-то

психологічна, соціально-економічна, соціально-правова та ін.), але і мобілізація

внутрішніх ресурсів людини для вирішення власних проблем [190].

Наслідком професіоналізації особистості може виступати не лише

досягнення нею професійної ідентичності, здобуття професійної

компетентності та формування професійної готовності до виконання фахової

31

діяльності, але й професійна деформація особистості (В. Бойко, І. Ващенко,

Н. Водопʼянова, Н. Завацька, О. Літвінова, К. Маслач, Ю. Поваренков,

Т. Форманюк, Х. Фреденберг, Л. Шнейдер) [20; 32; 37; 38; 61; 62; 105; 150; 199;

213; 214; 222; 230].

Професійна деформація є явищем протилежним професійному

саморозкриттю, яке полягає в досягненні професійної ідентичності шляхом

відчуження від своєї Самості та характеризується рольовою ригідністю, що

змушує індивіда продовжувати здійснюватись як професіонал у

позапрофесійному просторі. В зв’язку з цим, фахівець може відчувати емоційне

виснаження, ворожість по відношенню до клієнтів, підвищення агресивності,

почуття провини тощо. Все це може призвести до десоціалізації та

депрофесіоналізації особистості і, зрештою, до професійних деформацій.

Констатовано, що професійну деформацію розуміють як викривлення

конфігурації особистісного профілю за рахунок згасання позитивних установок

та посилення негативного ставлення до себе та інших людей (А. Маркова) [113;

114]; особистісні прояви під впливом особливостей професійної діяльності

таких психологічних змін, які починають негативно впливати на її здійснення

та на психічну структуру самої особистості (Б. Новіков) [134]; боротьбу або

конфлікт між суб’єктом і особистістю як компонентами єдиної структури

індивідуальності людини (С. Безсонов) [10; 11]; різке загострення якостей

особистості фахівця, перенесення назовні професійних стереотипів поведінки,

мислення, спілкування, що призводять до ускладнень у взаємодії людини з

оточуючими та роблять її поведінку такою, що не відповідає обставинам

(Г. Нікіфоров) [159]; результат появи та розвитку жорстких професійних

стереотипів, перенесення професійної ролі у сферу позаслужбових стосунків

або впливу специфіки службової діяльності (Г. Медведєва, С. Пиняєва) [116;

147].

Термінологічний аналіз поняття «професійна деформація» показав, що

одночасно з даним терміном в багатьох працях вітчизняних та закордонних

науковців використовуються в близькому значенні такі поняття як «професійна

32

деструкція» та «професійна деградація». Так, на думку В. Ковальчишиної,

професійна деформація є провісником професійної деструкції, її нижчим

щаблем [87]. За визначенням В. Тогобицької, професійна деструкція є

порушенням вже засвоєних способів діяльності, руйнуванням сформованих

професійних технологій, професії або спеціальності [189]. Однак, етимологічні

терміни «деструкція» та «деградація» мають однозначно негативне забарвлення

та не відображають всю сутність змін, що відбуваються в структурі діяльності

особистості. Саме тому термін «професійна деформація» є таким, що може

застосовуватись стосовно фізичної і психічної організації людини, що

змінюються під впливом професії. Професійна деформація особистості

відбувається під впливом змісту та своєрідності умов, за яких здійснюється

діяльність. Механізм виникнення професійної деформації має досить складну

динаміку. Спочатку несприятливі умови праці викликають негативні зміни в

професійній діяльності, в поведінці. Потім, у міру повторення складних

ситуацій, ці негативні зміни можуть накопичуватися і в особистості,

призводячи до її розбудови, що надалі проявляється в повсякденній поведінці

та спілкуванні. Встановлено також, що спочатку виникають тимчасові

негативні психічні стани та установки, потім починають зникати позитивні

якості. Пізніше на місці позитивних властивостей виникають негативні психічні

якості, що змінюють особистісний профіль працівника. Професійна деформація

може мати досить складну динаміку проявів у професійній діяльності людини і

зачіпати різні сторони психіки: мотиваційну, когнітивну сферу, сферу

особистісних якостей. Її результатом можуть бути специфічні установки і

уявлення, виникнення певних рис особистості [190].

А. Маркова виділяє основні тенденції розвитку професійних деструкції

[113]:

- відставання, уповільнення професійного розвитку порівняно з віковими

і соціальними нормами;

- несформованість професійної діяльності (працівник як би застряє у

своєму розвитку);

33

- дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і, як

наслідок, нереалістичні цілі, помилкові смисли праці, професійні конфлікти.

- низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов

праці та дезадаптація;

- неузгодженість окремих ланок професійного розвитку, коли одна сфера

видається вперед, а інша відстає (наприклад, мотивація до професійного праці

є, але заважає відсутність цілісної професійної свідомості);

- згортання раніше були професійних даних, зменшення професійних

здібностей, ослаблення професійного мислення;

- спотворення професійного розвитку, поява раніше відсутніх негативних

якостей, відхилення від соціальних і індивідуальних норм професійного

розвитку, що змінюють профіль особистості;

- поява деформацій особистості (наприклад, емоційного виснаження і

вигорання, а також збиткової професійної позиції, особливо в професіях з

вираженою владою та популярністю);

- припинення професійного розвитку, професійні захворювання або

втрата працездатності.

Таким чином, професійні деформації порушують цілісність особистості;

знижують її адаптивність, стійкість; негативно позначаються на продуктивності

діяльності. Професійний розвиток – це одночасно і придбання, і втрати

(вдосконалення і деструкції).

Отже, професійні деструкції в загальному вигляді – це порушення вже

засвоєних способів діяльності; але це й зміни, повʼязані з переходом до

наступних стадій професійного становлення; зміни, повʼязані з віковими

змінами, фізичними і нервовим виснаженням. Подолання професійних

деструкцій супроводжується психічною напруженістю, психологічним

дискомфортом, а іноді – кризовими явищами.

Деструкції, викликані багаторічним виконанням однієї і тієї ж

професійної діяльності, породжують професійно небажані якості, змінюють

професійну поведінку людини – це і є професійні деформації. По мірі

34

професіоналізації успішність виконання діяльності починає визначатися

взаємодією професійно важливих якостей, які роками є затребуваними. Окремі

з них поступово трансформуються в професійно небажані якості; водночас

поволі розвиваються професійні акцентуації – надмірно виражені якості та їх

поєднання, що негативно позначаються на діяльності і поведінці фахівця.

Багаторічне виконання професійної діяльності не може постійно

супроводжуватися її вдосконаленням. Неминучі тимчасові періоди стабілізації.

На початкових стадіях професіоналізації ці періоди недовготривалі. На

наступних стадіях у окремих фахівців період стабілізації може тривати досить

довго. У цих випадках доречно говорити про настання професійної стагнації

особистості.

Сензитивними періодами утворення професійних деформацій є кризи

професійного становлення особистості. Непродуктивний вихід з кризи

спотворює професійну спрямованість, сприяє виникненню негативної

професійної позиції, знижує професійну активність.

Основні групи факторів, що детермінують професійні деструкції:

обʼєктивні, повʼязані з соціально-професійної середовищем (соціально-

економічна ситуація, імідж і характер професії, професійно-просторове

середовище); субʼєктивні, зумовлені особливостями особистості та характером

професійних взаємин; обʼєктивно-субʼєктивні, що породжуються системою та

організацією професійного процесу, якістю управління, професіоналізмом

керівників; неусвідомлювані і усвідомлювані невдалі мотиви вибору (або не

відповідають реальності, або мають негативну спрямованість); очікування на

стадії входження в самостійне професійне життя (перші невдачі спонукають

шукати кардинальні методи); поява стереотипів професійної поведінки (з

одного боку, стереотипи надають роботі стабільність, допомагають у

формуванні індивідуального стилю праці, але з іншого боку, заважають

адекватно діяти в нестандартних ситуаціях, яких достатньо в будь-якій роботі);

різні форми психологічних захистів, які дозволяють людині знижувати ступінь

невизначеності та психічну напруженість (раціоналізація, заперечення,

35

проекція, ідентифікація, відчуження); емоційна напруженість, часто

повторювані негативні емоційні стани (синдром емоційного вигорання); на

стадії професіоналізації (особливо для соціономічних професій) по мірі

становлення індивідуального стилю діяльності знижується рівень професійної

активності і виникають умови для стагнації професійного розвитку; зниження

рівня інтелекту зі зростанням стажу роботи, що часто викликано особливостями

нормативної діяльності, коли багато інтелектуальних здібностой залишаються

незатребуваними (такі здатності швидко згасають); індивідуальна межа

розвитку працівника, який багато в чому залежить від початкового рівня освіти,

від психологічної насиченості праці; причиною утворення межі може бути

незадоволеність професією; акцентуації характеру (надмірне посилення

окремих рис характеру, а також окремих професійно обумовлених властивостей

і якостей особистості); старіння працівника (соціально-психологічне старіння

(ослаблення інтелектуальних процесів, перебудова мотивації, зростання

потреби у схваленні); морально-етичне старіння (навʼязливе моралізування,

скептичне ставлення до молоді і всього нового, перебільшення заслуг свого

покоління); професійне старіння (несприйнятливість до нововведень, труднощі

адаптації до мінливих умов, зниження темпу виконання професійних функцій).

Роскрито рівні професійних деструкцій.

Загальнопрофесійні, типові для працівників соціономічного профілю.

Наприклад, для лікарів – синдром співчутливої втоми (емоційна

індиферентність до страждань хворих); для працівників правоохоронної галузі

– синдром асоціальної перцепції (коли кожен сприймається як потенційний

порушник; для керівників – синдром вседозволеності (порушення професійних

і етичних норм, прагнення маніпулювати підлеглими).

Спеціальні професійні деструкції, що виникають у процесі спеціалізації.

Професійно-типологічні деструкції, обумовлені накладенням

індивідуально-психологічних особливостей особистості на психологічну

структуру професійної діяльності. В результаті складаються професійно і

особистісно обумовлені комплекси: деформації професійної спрямованості

36

особистості (спотворення мотивів діяльності, перебудова ціннісних орієнтацій,

песимізм, скептичне ставлення до нововведень); деформації, що розвиваються

на основі яких-небудь здібностей: організаторських, комунікативних,

інтелектуальних та ін. (комплекс переваги, гіпертрофований рівень домагань,

нарцисизм); деформації, зумовлені рисами характеру (рольова експансія,

владолюбство, посадова інтервенція, домінантність, індиферентність).

Індивідуальні, зумовлені особливостями працівників найрізноманітніших

професій, коли окремі професійно важливі якості, як, втім, і небажані якості,

надмірно розвиваються, що призводить до виникнення особливих якостей або

акцентуацій (наприклад, гіпервідповідальність, гіперчесність, гіперактивність,

трудовий фанатизм, професійний ентузіазм, навʼязливий педантизм та ін.)

(Е. Зеєр) [63].

Традиційно виділяють також різні форми й види професійної деформації

особистості. На думку І. Хоржевської, професійна деформація може мати

епізодичний або стійкий, поверховий або глобальний, позитивний або

негативний характер [203]. Стосовно форм професійної деформації існують

неоднозначні позиції, що може бути пов’язане з відсутністю їх чіткої

критеріальної класифікації. Однією з форм професійної деформації є

професійна індиферентність, або професійна байдужість, яка проявляється, на

думку Е. Зеєра, в емоційній сухості, ігноруванні індивідуальності інших [63].

Особливого значення мають ідеї С. Безносова стосовно професійної деформації

особистості. На думку вченого – це така зміна особистості (її стереотипів

сприймання, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування й

поведінки), що настає внаслідок виконання професійної діяльності [10; 11].

Професійна деформація особистості завжди стосується певного ступеня

відчуження від попередньої репрезентації своєї Самості, тобто пов’язана зі

зміненням себе заради успішного виконання професійної діяльності. Саме цим

професійна деформація змістово відрізняється від професійного саморозкриття,

яке, як уже зазначалось, полягає в максимальному здійсненні себе, своєї

неповторності, індивідуальності – Самості – у діяльності, яка є покликанням.

37

Професійна деформація особистості є результатом спрямованості останньої

відповідати власному образу професіонала, тобто бути професійно ідентичною.

В такому разі ті зміни, яких зазнає структура особистості, з одного боку,

допомагають їй здійснюватись як професіонал, проте, з іншого –

розповсюджуються на всі сфери її життя. Причинами розвитку професійної

індиферентності на думку Н. Кальки є узагальнення особистого негативного

досвіду взаємодії та тривала емоційна втома [70].

Ж. Вірна до професійних деформацій зараховує такі її форми як подвійні

етичні стандарти, професійний маргіналізм та професійне вигорання [36].

Як зазначалося, сенситивним періодом для виникнення професійної

деформації особистості традиційно вважають час переживання нею

професійної кризи. В контексті зазначеного професійна деформація є

своєрідним способом розв’язання цієї кризи, відновлення втраченої

професійної ідентичності.

Професійна деформація особистості може мати ситуативний або

постійний характер та протікати в індивідуальній чи груповій формі. У

професійно-моральної сфері деформація виявляється у втраті уявлення про

громадянський і моральний зміст професійної діяльності, підміні її норм у

поведінці спотвореними вузькокорпоративними нормами, а в кінцевому

результаті – у порушенні законності. У професійно-інтелектуальній сфері

деформація проявляється в шаблонності мислення, поступовій втраті її широти,

глибини, критичності, у перебільшенні значущості власної професійної думки і

досвіду, а іноді їх абсолютизації. У емоційно-вольовій сфері деформація

проявляється в розбалансованості і огрубінні емоційно-вольової сфери, появі

тривалих депресивних станів, накопиченні втоми, зростанні внутрішньої і

зовнішньої конфліктності, агресивності, ослабленні вольових якостей, втраті

здатності до самоконтролю та саморегуляції. Проявами деформації в сфері

професійних дій є, як правило, прагнення до формалізму, підміні ділового

підходу псевдодіяльністю, гіпертрофованою увагою до зовнішньої її

атрибутики, правовий нігілізм, довільне тлумачення закону, підозрілість,

38

стереотип закритості («надтаємності»), прагнення до силових методів

вирішення завдань. Розвиток професійної деформації може привести до

професійної непридатності (професійному знесиллю) співробітника, а найгірше

– зробити його небезпечним для професійної діяльності. Причини професійної

деформації лежать як в особливостях самої діяльності, її умовах, так і в

особливостях особистості конкретного фахівця. Тому прояви професійної

деформації необхідно завжди розглядати в контексті особистості, бо в ній

можуть бути знайдені її індивідуальні причини й «точки опори» для

профілактики та подолання. Крайньою формою професійної деформації

вважають професійну деградацію особистості, пов’язану зі спекуляцією

посадовими повноваженнями, девіантною поведінкою, які можуть

переноситись і в позаслужбовий простір [190].

Отже, існує необхідність у тому, щоб привернути увагу суспільства та

власне фахівців соціономічного профілю до проблеми формування здатності

долати прояви професійної деформації особистості, вмінь та навичок

попередження професійних деструкцій, тобто визначенні умов подолання

професійної деформації.

1.3. Специфіка діяльності працівників соціальної сфери як

представників соціономічних професій

Різноманітність підходів до розгляду поняття діяльності і тлумачення

самого терміна сприяє появі безлічі підстав для класифікацій різних форм і

типів діяльності. Зокрема, в основу класифікації часто закладено обʼєкт

діяльності. Якщо цю підставу включити в систему соціального простору, де

існують різні форми діяльності, метою яких є надання допомоги індивідам або

соціальним групам за рішенням їх проблем, то в цьому випадку виділиться

соціальна діяльність, метою якої є оптимізація здійснення субʼєктної ролі

людей у всіх сферах життя суспільства і процес спільного задоволення потреб

39

підтримки життєзабезпечення і діяльного існування особистості. Цією

діяльністю і є соціальна робота [179; 180; 181]

Соціальний працівник здійснює ряд конкретних видів діяльності. До них

відносять психологічну, педагогічну, організаторську, управлінську та інші.

Але при цьому треба мати на увазі, що той чи інший вид діяльності переважає в

залежності від основних функцій того чи іншого соціального фахівця.

До основних цілей соціальної роботи, як професійної діяльності, можна

віднести збільшення ступеня самостійності клієнтів, їх здатності контролювати

своє життя і більш ефективно вирішувати виникаючі проблеми; створення

умов, в яких клієнти можуть в максимальній мірі проявити свої можливості і

отримати все, що їм належить за законом; адаптація або реадаптація людей в

суспільстві; створення умов, при яких людина, незважаючи на фізичне

каліцтво, душевний зрив або життєву кризу, може жити, зберігаючи почуття

власної гідності і повагу до себе з боку оточуючих і, як кінцева мета,

досягнення такого результату, коли необхідність у допомозі соціального

працівника у клієнта відпадає.

Соціальна робота як практична діяльність спрямована на підтримку,

розвиток і реабілітацію індивідуальної і соціальної субʼєктності, які в єдності

характеризують життєві сили людини. Реалізатором цілей соціальної роботи є

соціальний працівник, який пройшов спеціальну підготовку для здійснення

різних функцій, починаючи від «лінійної» роботи з клієнтом і закінчуючи

управлінською діяльністю в державних відомствах.

Соціальна робота – це складний процес, що вимагає грунтовних знань в

області теорії управління, економіки, психології, соціології, педагогіки,

медицини, правознавства тощо. Її ефективність багато в чому залежить від

самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистісних особливостей

і якостей.

Професійні якості соціального працівника розглядаються як прояв

психологічних особливостей особистості, необхідних для засвоєння

40

спеціальних знань, умінь і навичок, а також для досягнення ефективності в

професійній праці.

Для опису соціального працівника можна обрати мову здібностей як

проекцію певних рис особистості, що відповідають вимогам соціальної

діяльності і визначають її успішність: вміння слухати інших, розуміти їх,

самостійність і творчий склад мислення, швидкість і точність орієнтування,

організаторські здібності, моральні якості та ін. Таким же чином виявлено

психологічні «протипоказання» до соціальної роботи. До них належать:

відсутність інтересу до інших людей (егоїзм), запальність, різкість суджень,

категоричність, незібраність, невміння вести діалог з опонентом, конфліктність,

агресивність, невміння сприймати іншу точку зору [48; 67; 98].

Не кожна людина придатна для соціальної роботи. Основним фактором

тут є система цінностей кандидата, яка в кінцевому рахунку визначає його

професійну придатність і ефективність практичної діяльності. Подання про

абсолютну цінність кожної людської істоти переходить тут з розряду

філософського поняття в категорію базисного психологічного переконання як

основи всієї ціннісної орієнтації індивіда. Соціальна робота була і залишається

однією з найважчих професій. Вона не завжди адекватно сприймається

громадською думкою. Але соціальна робота є одним з найбільш благородних

видів діяльності людини. Стиль поведінки соціального працівника,

обумовлений сукупністю його особистісних якостей, його ціннісними

орієнтаціями та інтересами, робить вирішальний вплив на систему відносин,

яку він формує не тільки з клієнтами, але і зі своїми колегами, підлеглими і

начальством. Розкриваючи особистісні якості соціального працівника,

Є. Холостова розділяє їх на три групи: психологічні характеристики, які є

складовою частиною здатності до даного виду діяльності; психолого-

педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника, як

особистості; психолого-педагогічні якості, спрямовані на створення ефекту

особистої чарівності [202].

41

У роботі з людьми, як правило, психологічні вимоги базуються на

зібраності і уважності, розумінні іншого, прояві таких вольових якостей, як

терпіння, самовладання та ін. Без цих, провідних для даної професії,

характеристик психіки неможлива ефективна робота. Як показує зарубіжний

досвід, від соціального працівника очікується дуже багато. Відповідно до

«Стандартів класифікації практичної соціальної роботи в США» йому

необхідно мати уявлення про: теорії та методики роботи з окремим клієнтом і

їх групою; ресурси і послуги, що надаються суспільством (громадою);

програми і цілі соціальних служб, організацію місцевої інфраструктури і

розвиток служб охорони здоровʼя і соціального забезпечення; основи

соціально-економічної і політичної теорії; расові, етнічні і інші культурні

групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності, життєві устрої і проблеми);

результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в

практичній роботі; концепції і методи соціального планування; теорії та

практику проведення спостережень, зокрема, у практичній соціальній роботі;

теорії та практику управління персоналом; соціальні, психологічні, статистичні

дослідницькі методи і методики; теорії та концепції управління службами

соціального захисту населення; фактори навколишнього середовища і

суспільства, що впливають на клієнта; теорію і методи психосоціальної оцінки

різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також

диференціальний діагноз стану клієнта; теорію і практику організаційних

соціальних систем і методів заохочення поліпшення їх роботи; етичні

стандарти і практику професійної соціальної роботи; теорію та методи

викладання і навчання; тенденції в політиці у соціальному захисті населення;

закони і постанови на місцевому, федеральному рівнях, а також на рівні штатів,

які впливають на різні види соціальних послуг [206].

Т. Браніцька визначила індивідуально-психологічні особливості та

соціальні умови професійного самовизначення майбутніх фахівців

допомагаючих професій соціономічного типу в контексті їхніх спеціальностей.

Так, для майбутніх соціальних працівників важливі громадські контакти; у

42

спілкуванні – вони динамічні і експресивні, відрізняються критичністю

мислення, терпимістю до невизначеності, спрямованістю на владу. Значущою

цінністю є активне, діяльне життя, а мотивом вибору професії – прагнення

розвивати свої сили й здібності [26]. Соціальна робота, як вид професійної

діяльності, вимагає від фахівця особливих знань, умінь і навичок, а також

особистісних якостей, без яких здійснення соціальної допомоги практично

неможливе. Серед значущих якостей можна виділити такі, як: гуманістична

спрямованість особистості, особиста й соціальна відповідальності, загострене

почуття добра й справедливості, почуття власної гідності та поваги до гідності

іншої людини, терпимість, ввічливість, порядність, емпатійність, готовність

зрозуміти інших та прийти до них на допомогу, емоційна стійкість, адекватна

самооцінка, рівня домагань і соціальної адаптованості. Діяльність фахівця

соціономічної професії спрямована на досягнення таких суспільних ідеалів, як:

добробут, здоров’я, високий рівень життя, розвиток особистості, здобуття

освіти [176]. Небезпеки сьогодення, сучасні ризики та потреба у захисті

зазначених суспільних ідеалів підкреслює, що, крім усіх загальних схильностей

і професійно значущих якостей, для успішної діяльності представників

соціономічних професій є потреба та необхідність у наявності культури

безпечної життєдіяльності.

Соціальні працівники зайняті різними видами діяльності при виконанні

своїх професійних функцій. Їх робота характеризується трьома підходами при

вирішенні проблеми: виховний підхід – виступає в ролі вчителя, консультанта,

експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і

демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний звʼязок, застосовує

рольові ігри, як метод навчання; фасілітативний підхід – здійснює роль

помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації

особистості, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника

при такому підході націлена на інтерпретацію поведінки, обговорення

альтернативних напрямків діяльності і дій, пояснення ситуацій,

підбадьорювання і націлювання на мобілізацію внутрішніх ресурсів; захисний

43

підхід застосовується тоді, коли соціальний працівник виконує рольові функції

захисту від імені конкретного клієнта або групи клієнтів, а також помічника тих

людей, які виступають в ролі захисника від свого власного імені, такого роду

діяльність включає в себе допомогу окремим людям у висуненні посиленої

аргументації, підборі документально обгрунтованих звинувачень.

Дослідження вчених, а також практика дозволили виділити кілька груп

умінь для фахівця з соціальної роботи. Серед них виокремлено кілька груп.

Когнітивні уміння: кваліфікований соціальний працівник повинен вміти

аналізувати і оцінювати досвід, як свій, так і інших; аналізувати і виявити

проблеми та концепції; застосовувати на практиці свої знання і розуміння

проблем; застосовувати на практиці дослідні знахідки.

Комунікативні вміння: кваліфікований соціальний працівник повинен

бути в змозі створювати і підтримувати робочу обстановку і атмосферу;

виявляти і долати негативні почуття, які впливають на людей і на нього самого;

виявляти і враховувати в роботі відмінності особистісного, національного,

соціального і культурно-історичного характеру; розпізнавати і долати в

стосунках з людьми агресію і ворожість, мінімізувати лють з урахуванням

ризику для себе і для інших; сприяти наданню фізичної турботи нужденним і

старим; спостерігати, розуміти й інтерпретувати поведінку і відносини між

людьми; спілкуватися вербально, невербально; організовувати і брати інтервʼю

при різних обставинах; вести переговори, взаємодіяти в колективі з іншими

соціальними працівниками; ставити себе в роль захисника свого клієнта.

Конструктивні вміння: кваліфікований соціальний працівник повинен

бути в змозі виробляти рішення з індивідами або, при необхідності, від їх імені,

з сімʼями, групами або від їх імені; виділяти рішення, які вимагають

попереднього узгодження з іншими фахівцями; діяти в алгоритмі вироблення

рішення; виробляти рішення, що передбачають співпрацю з іншими

установами, відомствами, професіоналами.

Організаторські вміння: кваліфікований соціальний працівник повинен

бути в змозі вести чіткі і лаконічні записи; проводити політику служби щодо

44

конфіденційності та належного підходу до справи; готувати доповіді і

доповідати; організовувати, планувати і контролювати роботу; добувати

інформацію за допомогою доступної технології; досліджувати і розпізнавати

потреби в послугах; розширювати сфери своїх послуг; оцінювати і творчо

використовувати ресурси установи та соціальних комунікацій.

Соціальний працівник має володіти чималим арсеналом професійних

умінь, навичок, володіти глибокими знаннями в області наук про людину:

психології, акмеології, соціології, педагогіки, права, щоб виступати гідним

реалізатором цілей соціальної роботи. Знання та вміння соціального працівника

в поєднанні з відповідними особистісними якостями підлягають оцінці за

допомогою відповідних методів, що сприяє більш ефективному виконанню

професійної діяльності [25; 71].

Виконуючи різні соціальні ролі, фахівець соціальної роботи реалізує

наступні функції: освітньо-виховну – фахівець забезпечує цілеспрямований

вплив на поведінку і діяльність дітей і дорослих, сприяє освітній та виховній

роботі всіх соціальних інститутів в зоні свого професійного впливу: сімʼї,

освітніх установ, трудових колективів, засобів масової інформації, релігійних

організацій та громадських обʼєднань; діагностичну – фахівець ставить

«соціальний діагноз», вивчає психологічні і вікові особливості, здібності

людини, вникає в світ її інтересів, коло спілкування, умови її життя, виявляє

позитивні чи негативні впливи, проблеми; організаторську – фахівець

організовує ту чи іншу суспільно цінну діяльність дітей і дорослих, допомагає у

працевлаштуванні, професійній орієнтації та адаптації, координує діяльність

підліткових і молодіжних обʼєднань, впливає на взаємодію клієнта з

медичними, освітніми, культурними, спортивними, правовими установами,

громадськими і благодійними організаціями, забезпечує реалізацію планів,

проектів і програм; прогностичну – фахівець бере участь в розробці планів,

програм і прогнозів соціального розвитку мікрорайону і конкретного

мікросоціуму, діяльності різних інститутів, розробляє соціально-педагогічну

програму розвитку особистості конкретної дитини, схеми і алгоритми

45

вирішення конкретних соціально-педагогічних завдань; профілактичну і

соціально-терапевтичну – фахівець бере участь і приводить в дію соціально-

правові, юридичні та психологічні механізми попередження і подолання

негативних впливів, організовує соціально-терапевтичну допомогу нужденним,

забезпечує захист прав людини в суспільстві, надає допомогу підліткам та

молоді в період соціального і професійного самовизначення; організаційно-

комунікативну – фахівець сприяє включенню добровільних помічників,

населення в соціальну роботу, в спільну працю і відпочинок, ділові та особисті

контакти, зосереджує інформацію та налагоджує взаємодію між різними

соціальними інститутами в їх роботі з клієнтом; охоронно-захисну – фахівець

використовує весь арсенал правових норм для захисту інтересів клієнтів,

сприяє застосуванню заходів соціального примусу і юридичної

відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані

протиправні дії на клієнта; посередницьку – фахівець здійснює звʼязки між

сімʼєю, освітніми установами, найближчим оточенням, офіційними інстанціями

в інтересах дитини. Будучи співробітниками відповідних служб, соціальні

працівники повинні відчувати себе в першу чергу лідерами соціально

вразливих груп населення.

Для того, щоб професійно реалізувати покликання, необхідно враховувати

специфіку реагування на труднощі, проблеми, суспільні умови життя окремих

людей, а також вміти тонко поєднувати методи переконання і примусу зі

стимулюванням власної активності особистості, з розкриттям можливостей її

внутрішнього потенціалу і компенсаторних можливостей. Потрібна не тільки

відмова від авторитарних методів роботи, а й справжня віра в те, що кожна

людина має право і здатна сама досить успішно будувати своє життя у всьому

різноманітті її проявів.

Сформувалася концепція соціальної служби, що включає найбільш

загальні положення, на основі яких створюються численні варіанти і моделі, які

розрізняються за способами і засобами реалізації в конкретних національно-

регіональних і місцевих умовах. Основним, базовим положенням загальної

46

моделі соціальної служби є побудова її структур і застосування технологій на

основі територіального принципу, максимального наближення до сімʼї, сфери

взаємин і спілкування людей різного віку, професії, поколінь, дорослих і дітей.

Таким чином, сфера діяльності соціального працівника багатогранна,

багатофункціональна і затребувана суспільством. Соціальна робота, як вид

професійної діяльності соціономічного профілю, вимагає від фахівця особливих

знань, умінь і навичок, а також особистісних якостей, без яких її здійснення

практично неможливе, як-то: гуманістична спрямованість особистості, особиста

й соціальна відповідальності, загострене почуття добра й справедливості,

почуття власної гідності та поваги до гідності іншої людини, терпимість,

ввічливість, порядність, емпатійність, готовність зрозуміти інших та прийти на

допомогу, емоційна стійкість, адекватні самооцінка та рівень домагань,

соціальна адаптованість (Т. Браніцька, С. Гвоздій, С. Сорокоумова) [26; 42;

176].

За структурою, формами виявлення та переживання з професійними

деформаціями соціальних працівників, як представників соціономічних

професій, повʼязані феномени вигорання та внутрішньоособисісних конфліктів.

Визначено, що професійні деформації та вигорання як невротичні утворення

можуть бути наслідками нерозвʼязного інтраперсонального конфлікту.

Проаналізовано типологію показників та чинників вигорання та

внутрішньоособисісних конфліктів (В. Бойко, В. Орел, Д. Трунов) [20; 136; 137;

193], зокрема у соціальних працівників (А. Кунцевська) [98]. Проте структура,

різновиди, походження професійних деформацій цієї групи фахівців потребує

додаткового вивчення.

Зʼясовано, що не зважаючи на велику кількість досліджень

професіогенезу в соціономічних професіях, проблема особистості фахівця в

сфері соціальної роботи та соціальної допомоги й запобігання їх професійним

деформаціям, особливо у вітчизняних дослідників цієї галузі, залишається

нерозробленою.

47

Вищезазначене обумовлює необхідність визначення та диференціації

соціально-психологічних чинників професійних деформацій у представників

соціономічних професій, а також розробки на цій основі багаторівневої

інтегрованої програми подолання таких деформацій.

48

Висновки до розділу

У розділі розкрито соціально-психологічну структуру професійної

діяльності фахівців соціономічного профілю; проведено аналіз сучасних

підходів до проблеми професійних деформацій в їх діяльності; висвітлено

специфіку діяльності працівників соціальної сфери як представників

соціономічних професій щодо можливості виникнення у них професійних

деформацій.

Встановлено, що в професіях соціономічного профілю вирішуються

професійні завдання, пов’язані з соціальними стосунками в суспільстві, зміст

яких зосереджено на їх розвитку, регуляції, дослідженні соціальних

закономірностей і тенденцій, збереженні, трансформації історично визначених і

прийнятих у суспільстві форм культури й традицій на всіх рівнях соціальної

взаємодії. Визначено, що критеріями групи соціономічних професій є: мета

діяльності (виховання, управління, контроль, оцінювання, обслуговування);

засоби діяльності (невербальні і вербальні форми, безпосередні та

опосередковані контакти); умови праці (соціально-психологічні, режимно-

гігієнічні й техніко-економічні), а також функції, які здійснюються

працівником. Визначено, що професійна діяльність фахівців соціономічних

професій – це діяльність, під час якої професійні компетенції усвідомлено

використовуються фахівцем (при безпосередній взаємодії з людиною, яка

звернулася по допомогу), з метою надання фізичної, соціальної та

психологічної допомоги тому, хто її потребує, для поліпшення якості його

життєдіяльності.

Зʼясовано, що соціономічна професійна діяльність включає комплекс

професійних обов’язків, передбачає роботу з людьми, основана на цінностях

спілкування і взаємодії, є самостійною працею в межах завдання, є

виконавською й організуючою.

Визначено, що соціально-психологічна структура професійної діяльності

фахівців соціономічних професій містить у собі блок професійної

49

компетентності (професійні уміння, пов’язані зі сферою діяльності і

реалізацією професійних функцій) та професійну спрямованість, яка включає,

зокрема, професійну і особистісну мотивацію.

Встановлено, що структурно-функціональна організація діяльності

фахівців соціономічних професій знаходить своє відображення у відповідних

формах професійної свідомості. Визначено рівні професійної свідомості:

ситуативний, що уможливлює ідентифікацію професійної ситуації (рівень

безпосереднього змісту професійної діяльності), рівень задач і технологій

(професійні еталони, стандарти та норми професійної діяльності), що регулює

діяльність у професійних ситуаціях, та рівень цінностей, що детермінує

загальний смисл професійної діяльності.

Показано, що професії соціономічного типу належать до професій з

великою моральною відповідальністю за здоров’я та життя окремих людей,

груп населення та суспільства в цілому. Констатовано, що в процесі складної

соціальної взаємодії з клієнтом, фахівець часто потрапляє в професійні стресові

ситуації, перебуває під впливом різних морально-психологічних чинників, які

можуть негативно впливати на його здоров’я та призводити до зниження

працездатності, втраті ціннісних орієнтацій тощо. Наслідком професіоналізації

особистості може виступати не лише досягнення нею професійної ідентичності,

здобуття професійної компетентності та формування професійної готовності до

виконання фахової діяльності, але й професійна деформація особистості.

Констатовано, що професійну деформацію розуміють як викривлення

конфігурації особистісного профілю за рахунок згасання позитивних установок

та посилення негативного ставлення до себе та інших людей (А. Маркова);

особистісні прояви під впливом особливостей професійної діяльності таких

психологічних змін, які починають негативно впливати на її здійснення та на

психічну структуру самої особистості; боротьбу або конфлікт між суб’єктом і

особистістю як компонентами єдиної структури індивідуальності людини (С.

Безсонов); різке загострення якостей особистості фахівця, перенесення назовні

професійних стереотипів поведінки, мислення, спілкування, що призводять до

50

ускладнень у взаємодії людини з оточуючими та роблять її поведінку такою, що

не відповідає обставинам; результат появи та розвитку жорстких професійних

стереотипів, перенесення професійної ролі у сферу позаслужбових стосунків

або впливу специфіки службової діяльності.

Встановлено, що професійна деформація є провісником професійної

деструкції (порушенням вже засвоєних способів діяльності, руйнування

сформованих професійних технологій, професії або спеціальності), її нижчим

щаблем.

Показано, що соціальна робота, як вид професійної діяльності

соціономічного профілю, вимагає від фахівця особливих знань, умінь і навичок,

а також особистісних якостей, без яких її здійснення практично неможливе, як-

то: гуманістична спрямованість особистості, особиста й соціальна

відповідальності, загострене почуття добра й справедливості, почуття власної

гідності та поваги до гідності іншої людини, терпимість, ввічливість,

порядність, емпатійність, готовність зрозуміти інших та прийти на допомогу,

емоційна стійкість, адекватні самооцінка та рівень домагань, соціальна

адаптованість. Констатовано, що за структурою, формами виявлення та

переживання з професійними деформаціями соціальних працівників, як

представників соціономічних професій, повʼязані феномени вигорання та

внутрішньоособисісних конфліктів. Визначено, що професійні деформації та

вигорання як невротичні утворення можуть бути наслідками нерозвʼязного

інтраперсонального конфлікту. Проаналізовано типологію показників та

чинників вигорання та внутрішньоособисісних конфліктів, зокрема у

соціальних працівників. Проте структура, різновиди, походження професійних

деформацій цієї групи фахівців потребують додаткового вивчення.

Отже, зʼясовано, що не зважаючи на велику кількість досліджень

професіогенезу в соціономічних професіях, проблема особистості фахівця в

сфері соціальної роботи та соціальної допомоги й запобігання їх професійним

деформаціям, особливо у вітчизняних дослідників цієї галузі, залишається

нерозробленою.

51

Вищезазначене обумовлює необхідність визначення та диференціації

соціально-психологічних чинників професійних деформацій у представників

соціономічних професій, а також розробки на цій основі багаторівневої

інтегрованої програми подолання таких деформацій.

Основні результати розділу опубліковані у таких публікаціях автора: [74;

79; 80; 84; 229].

52

РОЗДІЛ 2

ЕМПІРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ

ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ У ФАХІВЦІВ

СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2.1. Обґрунтування методик і процедури емпіричного дослідження

В руслі вирішення висунутих завдань було здійснене емпіричне

дослідження, яке складалося з трьох етапів:

- на І етапі (2014-20015 рр.) здійснювався теоретико-методологічний

аналіз проблеми; формувалися вихідні методологічні підходи; проводився збір

первинних емпіричних даних (методами спостереження, опитування).

- на ІІ етапі (2015-2016 рр.) проводився констатувальний експеримент із

застосуванням методів анкетування, експертного оцінювання,

психодіагностичного обстеження співробітників і керівників (різних

підрозділів) соціальних служб.

- на ІІІ етапі (2016-2017 рр.) проводилась апробація розробленої

інтегрованої соціально-психологічної програми запобігання та подолання

професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю в умовах

сучасного соціуму та оцінка її ефективності.

Основні завдання дослідження полягали у визначенні структури та

складових соціально-психологічних чинників виникнення й подолання

професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю.

На констатувальному етапі дослідження для вивчення соціально-

психологічних чинників професійних деформацій у фахівців соціономічного

профілю було використано комплекс емпіричних методів: спостереження

53

(аналіз процесу соціальної взаємодії за Р. Бейлсом); анкетування (анкета

«Особливості сприйняття професійної ситуації працівниками соціальних служб

як представників соціономічних професій» Є. Каширіної); метод експертної

оцінки; психодіагностичні методики: опитувальник копінг-стратегій (WCQ)

(Р. Лазарус, С. Фолкман, в адаптації Т. Крюкової, О. Куфтяк, М. Замишляєвої),

методика діагностики копінг-механізмів (Е. Хейм), багатофакторний

особистісний опитувальник 16-PF (Р. Кеттелл); методика визначення рівня

нервово-психічної стійкості «Прогноз» (В. Бодров); методики діагностики рівня

емоційного вигорання (В. Бойко), визначення психічного «вигорання»

(О. Рукавішніков), «Професійне (емоційне) вигорання» (К. Маслач, С. Джексон,

адаптований Н. Водопʼяновою); методика дослідження рівня самооцінки (Дембо-

Рубінштейн), тест-опитувальник самоставлення (В. Столін, С. Пантелєєв);

методика вивчення комунікативної соціальної компетентності (М. Фетіскін);

методика «Індекс життєвого стилю» (LSI) (Р. Плутчик, Г. Келлерман, Х. Конт, в

адаптації Л. Вассермана, О. Єришева, Є. Клубової); методика діагностики

особистості на мотивацію до успіху (Т. Елерс); методика діагностики соціально-

психологічних установок особистості в сфері мотивації і потреб (О. Потьомкіна).

До констатувального етапу дослідження було залучено спостереження.

Наукова цінність спостереження полягала, насамперед, у створенні

узагальненої моделі поведінки фахівців соціального профілю. Сутність цього

метода – в можливості більш тривалого спостереження за поведінкою

досліджуваних. В цьому –методологічна перевага методу спостереження над

експериментом. До того ж спостереження виграє у часі: ним можна

користуватись як короткий термін часу, так і довготривало [28; 119].

Проводився аналіз процесу соціальної взаємодії за Р. Бейлсом, який

здійснив визначення послідовних фаз взаємодії, запропонувавши своєрідну

схему реалізації цього процесу. Всі різновиди взаємодій (або можливих форм

поведінки її учасників) дослідник поділяє на 12 груп, які також об’єднуються у

дві головні категорії: зону постановки і розв’язання проблеми (власне дії) та

54

зону емоцій (позитивних і негативних), тобто ставлення учасників до самого

факту взаємодії (конкретної діяльності) [93; 195].

Діяльність учасників взаємодії під час вирішення спільного завдання

постає у Р. Бейлса як послідовний перехід від однієї фази до іншої:

1) орієнтування щодо спільного завдання; 2) оцінювання ходу вирішення

завдання кожною зі взаємодіючих сторін; 3) контроль; 4) ухвалення рішення.

Цей процес супроводжується позитивними і негативними емоціями його

учасників. Зона постановки і розв’язання проблеми містить: прохання про

інформацію, прохання висловити думку, прохання про вказівки; пропозицію,

думку, орієнтацію на інших. Зона емоцій: позитивних (солідарність, зняття

агресивності, згода) і негативних (незгода, створення напруги, демонстрація

антагонізму). У наведеній схемі взаємодії, запропонованій Р. Белсом, основний

акцент робиться на можливих способах реагування респондентів.

Бланк спостереження процесу соціальної взаємодії за Р. Бейлсом

наведений у Додатку А.

На першому етапі констатувального експерименту відбувалося експертне

оцінювання, спрямоване на визначення проявів професійних деформацій у

фахівців соціономічного профілю.

Оцінка експертів здійснювалася за параметрами, які експерти повʼязують

з виникненням професійних деформацій у представників соціономічних

професій: з особистісними якостями та рисами фахівця; емоційним станом

фахівця; стратегіями його адаптивної поведінки; якістю професійного та

життєвого досвіду; особистістю клієнта та його проблемами; стосунками

фахівця з оточенням.

Інструментом дослідження виступав також опитувальний лист (анкета

«Особливості сприйняття професійної ситуації працівниками соціальних служб

як представників соціономічних професій» Є. Каширіної) з питаннями

оціночного типу для фахівців. Запитання анкети були підібрані таким чином,

аби стимулювати респондентів до відтворення особистісного ставлення до своєї

професійної діяльності в соціальній службі.

55

Інструкція та перелік запитань анкети наведені у Додатку Б.

З широкого спектра психодіагностичних засобів, що дозволяють з різних

аспектів дослідити та об’єктивізувати саме ті копінг-стратегії, які формують

копінг-стилі фахівців соціономічного профілю, найбільш доцільними та

репрезентативними виявилися опитувальник копінг-стратегій (WCQ)

Р. Лазаруса, С. Фолкмана (в адаптації Т. Крюкової, О. Куфтяк, М. Замишляєвої)

та методика діагностики копінг-механізмів Е. Хейма.

Опитувальник копінг-стратегій (WCQ) Р. Лазаруса, С.Фолкмана (в

адаптації Т. Крюкової, О. Куфтяк, М. Замишляєвої) [97] вважається першою

стандартною методикою в області вимірювання копінг-дій, що за роки

використання довела свою ефективність та надійність, і широко

використовується у вітчизняних та закордонних дослідженнях із означеної

проблематики.

Співоволодіння з проблемами, зокрема, з професійними, як стверджують

автори методики, це постійно змінювані когнітивні і поведінкові зусилля

індивіда з метою управління специфічними зовнішніми й (або) внутрішніми

вимогами, які оцінюються ним як такі, що піддають його випробуванню, або

перевищують його ресурси. Завдання співоволодіння з негативними

обставинами полягає в тому, щоб вирішити проблеми, зменшити їх негативні

наслідки, уникнути труднощів, або опонувати їх. Можна визначити таку

поведінку як цілеспрямовану соціальну поведінку, що дозволяє подолати

складну ситуацію способами, адекватними особистісним особливостям і

ситуації через усвідомлені стратегії дій. Ця свідома поведінка спрямована на

активну зміну, перетворення ситуації, що піддається контролю, або на

пристосування до неї, якщо ситуація не піддається контролю.

Опитувальник копінг-стратегій включає 50 тверджень, кожне з яких

відображає певний спосіб поведінки у проблемній ситуації. Подолання

труднощів можливе за допомогою 8 стратегій (стилів поведінки). Копінг-тест

демонструє наскільки часто респондент використовує кожну з копінг-стратегій

і наскільки ефективно відбувається їх використання.

56

Оцінювання проводиться за такими субшкалами:

1.Конфронтація. Вирішення проблеми за рахунок не завжди

цілеспрямованої поведінкової активності, здійснення конкретних дій. Часто

стратегія конфронтації розглядається як неадаптивна, однак при помірному

використанні вона забезпечує здатність особистості до опору труднощам,

енергійність і заповзятливість при вирішенні проблемних ситуацій, вміння

відстоювати власні інтереси.

2.Дистанціювання. Подолання негативних переживань завдяки

субʼєктивному зниженню її значущості та ступеня емоційної залученості до неї.

Характерним для цього способу є використання інтелектуальних прийомів

раціоналізації, перемикання уваги, відсторонення, гумор, знецінення тощо.

3.Самоконтроль. Подолання негативних переживань завдяки

цілеспрямованому придушенню, стримування емоцій, мінімізації їх впливу на

сприйняття ситуації, високий рівень контролю поведінки, прагнення до

оволодіння.

4.Пошук соціальної підтримки. Вирішення проблеми завдяки залученню

зовнішніх (соціальних) ресурсів, пошуку інформаційної, емоційної та дієвої

підтримки. Характерними рисами цього напрямку є орієнтованість на

взаємодію з іншими людьми, очікування підтримки, уваги, поради, співчуття,

конкретної дієвої допомоги.

5.Прийняття відповідальності. Визнання субʼєктом своєї ролі у

виникненні проблеми та відповідальності за її рішення, що у ряді випадків

супроводжується виразним компонентом самокритики та самозвинувачення.

Домінування даної стратегії в поведінці може призводити до невиправданої

самокритики і самобичування, переживання почуття провини і хронічної

незадоволеності собою.

6.Уникнення/відхід. Подолання особистістю негативних переживань у

звʼязку з труднощами завдяки реагуванню за типом ухилення: ігнорування

проблеми, фантазування, невиправдані очікування, відволікання тощо. У

57

випадку переважного використання стратегії уникнення можуть спостерігатися

інфантильні форми поведінки в стресових ситуаціях.

7.Побудова плану дій. Подолання проблеми завдяки цілеспрямованому

аналізу ситуації і можливих варіантів поведінки, формування стратегії

вирішення проблеми, планування власних дій з урахуванням обʼєктивних умов,

особистого та колективного досвіду і наявних ресурсів.

8.Позитивна переоцінка. Подолання негативних переживань у звʼязку з

проблемою завдяки її позитивному переосмисленню, розгляду її як стимулу для

особистісного зростання. Характерна орієнтованість на філософське

осмислення проблемної ситуації, включення її в більш широкий контекст

роботи особистості над саморозвитком.

Текст методики, ключі до обробки даних та інтерпретації результатів

наведені у додатку В.

Наступною діагностичною методикою була застосована методика

діагностики копінг-механізмів Е. Хейма – скринінгова методика, що дозволяла

дослідити 26 ситуаційно-специфічних варіантів копінгу, розподілених

відповідно до трьох основних сфер психічної діяльності на когнітивний,

емоційний і поведінковий копінг-механізми [130].

Показаннями до використання запропонованої методики Е. Хейма є

вивчення характеристик неадаптивних форм копінг-стратегій у осіб, які

перебувають в стресових ситуаціях, для корекції їх копінг-поведінки;

проведення групової або індивідуальної психотерапії, в ході яких виявляються

неадаптивні форми копінг-стратегій для подальшої їх корекції та формування

адаптивної копінг-поведінки; складання психогігієнічних і

психопрофілактичних програм з урахуванням формування адаптивних форм

копінг-поведінки як для осіб, що піддаються стресу, так і для осіб із

прикордонними нервово-психічними розладами.

Розглянемо адаптивні варіанти копінг-стратегій.

Серед когнітивних копінг-стратегій до них належать: «проблемний

аналіз» (А5), «установка власної цінності» (А10), «збереження співоволодіння»

58

(А4) – форми поведінки, спрямовані на аналіз труднощів і можливих шляхів

виходу з них, підвищення самооцінки і самоконтролю, глибше усвідомлення

власної цінності як особистості, наявність віри у власні копінг-ресурси у

подоланні проблем.

Серед емоційних копінг-стратегій: «протест» (Б1), «оптимізм» (Б4) –

емоційний стан з активним обуренням і протестом по відношенню до

труднощів і впевненістю в наявності виходу із будь-якої, навіть найскладнішої,

ситуації.

Серед поведінкових копінг-стратегій: «співпраця» (В7), «звернення» (В8),

«альтруїзм» (В2), під якими розуміється така поведінка особистості, при якій

вона співпрацює зі значимими (більш досвідченими) людьми, шукає підтримки

в найближчому соціальному оточенні, або сама пропонує її оточуючим у

подоланні труднощів.

Нижче наведено неадаптивні варіанти копінг-стратегій.

Серед когнітивних копінг-стратегій до них належать: «смиріння» (А2),

«розгубленість» (А8), «дисимуляція» (А3), «ігнорування» (А1) – пасивні форми

поведінки з відмовою від подолання труднощів через невіру в свої сили та

інтелектуальні ресурси, з умисною недооцінкою неприємностей.

Серед емоційних копінг-стратегій: «придушення емоцій» (Б3),

«покірність» (Б6), «самозвинувачення» (Б7), «агресивність» (Б8) – варіанти

поведінки, які характеризуються пригніченим емоційним станом, станом

безнадійності, покірності і недопущення інших почуттів, переживанням злості

та покладанням провини на себе та інших.

Серед поведінкових копінг-стратегій: «активне уникнення» (В3), «відхід»

(В6) – поведінка, що припускає уникнення думок про неприємності, пасивність,

самоту, спокій, ізоляцію, прагнення відійти від активних інтерперсональних

контактів, відмова від вирішення проблем.

Розглянемо відносно адаптивні варіанти копінг-стратегій,

конструктивність яких залежить від значимості і вираженості ситуації

опонування.

59

Серед когнітивних копінг-стратегій до них належать: «відносність» (А6),

«додача сенсу» (А9), «релігійність» (А7) – форми поведінки, спрямовані на

оцінку труднощів у порівнянні з іншими, надання особливого сенсу їх

подолання, віра в Бога і стійкість у вірі при зіткненні зі складними проблемами.

Серед емоційних копінг-стратегій: «емоційна розрядка» (Б2), «пасивна

кооперація» (Б5) – поведінка, яка спрямована або на зняття напруги, повʼязаної

з проблемами, емоційним відреагуванням, або на передачу відповідальності за

розвʼязання труднощів іншим особам.

Серед поведінкових копінг-стратегій: «компенсація» (В4), «відволікання»

(В1), «конструктивна активність» (В5) – поведінка, що характеризується

прагненням до тимчасового відходу від вирішення проблем за допомогою

алкоголю, лікарських засобів, занурення в улюблену справу, подорожі,

виконання своїх заповітних бажань [226].

Текст методики, ключі до обробки даних та інтерпретації результатів

наведені у додатку Г.

Ми розділяємо думку Ф. Березіна, який вказував на можливості

використання 16-факторного опитувальника Р. Кеттелла при визначенні

особистісних деформацій, повʼязаних із процесом адаптації (в дослідженні

нами використовувалася форма С цього тесту). Зокрема, як самостійний

чинник адаптації може розглядатися чинник контролю поведінки, адаптаційне

значення якого в основному повʼязане з соціально-психологічним аспектом

психічної адаптації. Його центральними елементами є показники, що

відображають усвідомлюваний самоконтроль, інтеріоризацію норм поведінки,

перевагу наявних поведінкових стереотипів, здатність не привертати увагу до

своїх утруднень і орієнтуватися на соціальне схвалення. Ці характеристики

відображають фактори Q3 (високий самоконтроль поведінки), G (висока

сумлінність), N (проникливість) методики 16-PF Р. Кеттелла.

До характеристик, cуттєвих для мікросоціальної взаємодії, належать:

незадоволеність ситуацією і своїм становищем у ній, обмеження

міжособистісних контактів, потреба в домінуванні, а також – рівень свідомого

60

самоконтролю, легкість входження у середовище, тенденція не привертати

уваги до своїх утруднень і викликати соціальне схвалення. Показниками

тенденцій, вагомих для мікросоціальної взаємодії, є фактори O (схильність до

відчуття провини), Е (домінантність, наполегливість) 16-PF Р. Кеттелла [220].

Найбільш адекватним психодіагностичним показником ефективності

соціально-психологічної адаптації Ф. Березін вважав ступінь задоволеності

(незадоволеності) ситуацією, своїм становищем в ній (фактор О методики

Р. Кеттелла) [13].

Одним із показників соціальної адаптованості особистості є фактор С

(емоційна стійкість) 16-PF Р. Кеттелла, який використовувався нами як

показник стійкості поведінки. Високі показники за цим фактором характерні

для осіб із стабільною, стійкою, реалістично орієнтованою поведінкою, з

урахуванням вимог соціального середовища. Низькі – для осіб з нестабільною і

погано інтегрованою поведінкою. Ефективність соціальної адаптації вище при

низькій фрустраційній напруженості (зворотна залежність). Як показник

фрустраційної напруженості нами використовувався фактор Q4 методики

Р. Кеттелла, високі значення якого характерні для осіб фрустрованих і

напружених, а низькі – нефрустрованих і спокійних, що позначається авторами

тесту відповідно як висока і низька ергічна напруга. Cпіввіднесена

фрустраційна напруженість, тобто відношення фрустраційної напруженості до

інтеграції поведінки – відношення факторів 16-PF Р. Кеттелла Q4/С є

адекватним індикатором ефективності адаптації. Крім того, індикатор

ефективності адаптації, по-перше, вірогідно диференціює не тільки крайні

групи (з ефективною психічною адаптацією і зі стійкими її порушеннями), але і

проміжні (з нестійкою психічною адаптацією) і, по-друге, цей показник не

змінюється при адаптаційних навантаженнях, що говорить про його

прогностичну цінність [13].

При оцінці незалежності поведінки від зовнішніх соціальних дій

(неконформність) враховувалися показники за такими факторами:

61

Е (домінантність – конформність) і Q4 (самодостатність – соціабельність,

залежність від групи).

Стимульний матеріал та ключі до обробки даних за методикою

Р. Кеттелла наведено у Додатку Д.

Опитувальник «Прогноз» В. Бодрова дозволяв проаналізувати нервово-

психічну стійкість та ризик дезадаптації фахівців соціономічного профілю в

умовах професійного стресу, тобто тоді, коли система емоційного відображення

функціонує в критичних умовах, що викликаються зовнішніми і внутрішніми

факторами. За допомогою такої методики можливо виявити окремі початкові

симптоми порушень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку й

прояву в поведінці та професійній діяльності фахівця. В основі нервово-

психічної стійкості особистості лежить взаємодоповнююче поєднання,

гармонійна єдність сталості особистості та її мінливості. На фундаменті

сталості вибудовується життєвий шлях особистості, без нього неможливе

досягнення цілей життя. Воно підтримує і зміцнює самооцінку, сприяє

прийняттю себе як особистості та індивідуальності. Саме тому ми

використовували дану методику для вивчення особистісних детермінант

професійних деформацій у представників соціономічних професій.

Методика містить 84 запитання, на кожне з яких обстежуваному

пропонується дати відповідь «так» чи «ні». Результати анкетування

виражаються кількісним показником (у балах), на підставі якого робиться

висновок про рівень нервово-психічної стійкості. Методика має дві шкали:

шкалу надійності і шкалу нервово-психічної стійкості. Обробка результатів

починається з першої шкали. Якщо сума балів за нею складає 10 і більше, то

оцінка за другою шкалою не проводиться, результати обстеження вважаються

недостовірними. Показник другої шкали отримують простим додаванням

позитивних і негативних відповідей, що співпадають з ключем. Обстеження

може проводитися як індивідуально, так і в складі групи. Загальний час

обстеження – 20 хвилин [154].

62

Стимульний матеріал за методикою, ключі для обробки даних наведено у

Додатку Ж.

Методика «Діагностика рівня емоційного вигорання» В. Бойка є найбільш

комплексною і надає можливість системно проаналізувати міру вираженості

симптомів синдрому вигорання, враховуючи компоненти, до яких вони

належать. Суттєвим є те, до якої фази формування емоційного вигорання

належать домінуючі симптоми і в якій фазі їх найбільша кількість. Відповідно

до ключа проводяться такі підрахунки: визначається сума балів для кожного з

12 симптомів вигорання; підраховується сума показників симптомів для кожної

з трьох фаз формування вигорання; встановлюється підсумковий показник

синдрому емоційного вигорання [154].

Дані за опитувальником В. Бойка є найбільш дискретними, ніж за іншими

методиками діагностики вигорання, які ми застосовували. В той же час, окремі

симптоми чітко групуються, що зручно для компактного розгляду результатів,

але можуть бути за необхідності розгорнені. Враховуючи якісні і кількісні

показники, які обчислюються за даними методики для різних компонентів

синдрому вигорання, ми мали змогу надати досить змістовну характеристику

щодо проявів синдрому у фахівців соціономічного профілю, а також визначити

індивідуальні та групові заходи профілактики і психокорекції професійних

деформацій.

Емоційне вигорання (за В. Бойко) – це механізм психологічного захисту,

вироблений особистістю, який має форму повного або часткового виключення

емоцій у відповідь на окремі психотравмуючі впливи. Емоційне вигорання є

надбаним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки. Вигорання є

частково функціональним стереотипом, оскільки надає змогу людині дозувати

та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його

дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на

професійну діяльність та стосунки з партнерами [20].

В. Бойко розглядає емоційне вигорання як професійну деформацію

особистості, яка виникає під впливом низки чинників – зовнішніх та

63

внутрішніх. Зовнішні чинники: хронічно напружена психоемоційна діяльність

(це відбувається у тих випадках, коли професіоналу, який працює з людьми,

доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти діяльності);

дестабілізуюча організація діяльності (дестабілізуючі обставини діяльності

позначаються не тільки на самому професіоналі, але і на суб’єктові спілкування

– клієнті, партнері); підвищена відповідальність при виконанні функцій та

операцій; несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності (вона

визначається двома основними обставинами: конфліктністю «по вертикалі»,

тобто між начальником і підлеглими, і конфліктністю «по горизонталі» – між

колегами). Внутрішні чинники: схильність до емоційної ригідності (емоційне

вигорання частіше виникає у тих, хто менш реактивний і виразний, та більш

емоційно стриманий; у осіб імпульсивних з рухомими нервовими процесами

формування синдрому вигорання відбувається повільніше, а підвищена

вразливість і чутливість можуть повністю блокувати механізм психологічного

захисту); інтенсивна інтеріоризація (у осіб з підвищеною відповідальністю

більше шансів піддатися синдрому, але нерідко трапляється, що в роботі

професіонала чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації та психологічного

захисту); слабка мотивація емоційної віддачі у професійній діяльності (в цьому

випадку вірогідні два варіанти: професіонал не вважає для себе необхідним або

з якоїсь причини не зацікавлений виявляти співпереживання до об’єкту

діяльності; фахівець не звик, не вміє заохочувати себе до співпереживання і

співучасті до суб’єктів діяльності); етичні дефекти і дезорієнтація особистості

[20].

Запропонована методика дає докладну картину синдрому емоційного

вигорання як динамічного процесу, що виникає поетапно у повній відповідності

до механізму розвитку стресу, коли присутні три його фази. Рівень емоційного

вигорання оцінюється за 12 шкалами, які відповідають трьом фазам:

- фаза «Тривожна напруга»: передвісник і «пусковий механізм» у

формуванні емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що

зумовлено постійністю або посиленням дії психотравмуючих чинників;

64

- фаза «Резистенція»: опір наростаючому стресу;

- фаза «Виснаження»: характеризується більш або менш вираженим

падінням енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи.

Фаза «Тривожна напруга». Нервова напруга – це пусковий механізм, що

проявляється чотирма симптомами: переживання психотравмуючих обставин (в

усвідомленні посилення психотравмуючих чинників професійної діяльності;

незадоволеність собою: проявляється відчуттям незадоволеності собою,

обраною професією, посадою, розвивається при неможливості конструктивного

вирішення ситуації; «загнаність до клітки»: проявляється відчуттям

безвихідності, гостро переживається, коли психотравмуючі обставини дуже

тиснуть і усунути їх неможливо. Розвивається при марних спробах усунути

натиск психотравмуючих обставин. Це стан інтелектуально-емоційного затору,

тривога і депресія, які проявляються тривожно-депресивною симптоматикою,

що стосується професійної діяльності в особливо ускладнених обставинах.

Відчуття незадоволеності діяльністю і собою породжує велику напругу у формі

переживання ситуативної або особистісної тривоги.

Фаза «Резистенція» (опір). Формування захисту на даній фазі

проявляється такими симптомами вигорання: неадекватне вибіркове емоційне

реагування: спостерігається у випадках, коли професіонал перестає уловлювати

різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економним

проявом емоцій і неадекватним вибірковим емоційним реагуванням. Тобто,

професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за

рахунок вибіркового реагування на ситуації суб’єктів діяльності; емоційний

контакт встановлюється не зі всіма суб’єктами, а за принципом «хочу – не

хочу» – неадекватним або вибірковим чином; емоційно-етична дезорієнтація:

виявляється в тому, що у працівника емоції не спонукають або не достатньо

стимулюють етичні відчуття. Не проявляючи належного емоційного ставлення

до свого підопічного (клієнта), він захищає свою стратегію: виправдовується

перед собою за припущену грубість або відсутність уваги до суб’єкта,

раціоналізує свої вчинки або проектує провину на суб’єкта, замість того, щоб

65

адекватно визнати свою провину. У емоційно складних ситуаціях

використовуються думки: «Це не той випадок, щоб переживати», «Таким

людям не можна співчувати»; розширення сфери економії емоцій: проявляється

поза професійною діяльністю – вдома, під час спілкуванні з приятелями і

знайомими. На роботі фахівець так втомлюється від контактів, розмов,

відповідей на запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими;

редукція професійних обов’язків: виявляється в спробах полегшити або

скоротити обов’язки, які вимагають емоційних витрат.

Фаза «Виснаження» характеризується більш або менш вираженим

падінням загального тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист

стає невід’ємним атрибутом фахівця. Дана фаза також проявляється низкою

симптомів: емоційний дефіцит (проявляє себе відчуттям, що емоційно

професіонал вже не може допомогти суб’єктам своєї діяльності); емоційна

відчуженість (працівник майже повністю виключає емоції зі сфери своєї

професійної діяльності; його майже ніщо не хвилює, не викликає емоційного

відгуку: ні позитивні, ні негативні обставини); особисте відсторонення, або

деперсоналізація (проявляється широким діапазоном зміни настрою та вчинків

професіонала у сфері спілкування; відчувається повна або часткова втрата

інтересу до людини – суб’єкта професійної діяльності); психосоматичні та

психовегетативні порушення (виявляються на рівні психічного і фізичного

самопочуття). Фази стресу та прояви емоційного вигорання в професійній

діяльності (за В. Бойко) наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Фази стресу та прояви вигорання в професійній діяльності (за В. Бойко)

Фаза Прояви

Тривожна напруга Переживання психотравмуючих обставин

Незадоволеність собою

Відчуття «Загнаності в клітку»

Тривога і депресія

66

Продовж. табл. 2.1

Резистенція Неадекватне (виборче) емоційне реагування

Емоційно-етична дезорієнтація

Економія емоцій

Редукція професійних обов’язків

Виснаження Емоційний дефіцит

Емоційна відчуженість

Деперсоналізація

Психосоматичні і психофізіологічні порушення

Відповідно до ключа визначалася сума балів окремо для кожного з

симптомів вигорання. Показник вираженості емоцій коливається в межах від 0

до 30 балів (симптом не склався – 9 і менше білів, симптом у стадії формування

– 10-15 балів, симптом склався – 16 балів і вище). Подальший крок в

інтерпретації результатів опитування – підрахунок суми показників симптомів,

який здійснюється для кожної з трьох фаз формування вигорання. Для кожної

фази оцінка може бути від нуля до 120 балів (фаза не сформувалася – 36 і

менше балів, фаза у стадії формування – 37-60 балів, фаза сформувалася 61 і

більше балів). За кількісними показниками можна судити тільки про те, яка

фаза сформувалася більшою чи меншою мірою.

Стимульний матеріал за методикою, ключі для обробки даних наведено у

Додатку З.

Методика «Визначення психічного «вигорання» О. Рукавішнікова

надавала можливість дослідити прояви синдрому за такими основними

показниками: психоемоційне виснаження; особистісне віддалення; професійна

мотивація. Психоемоційне виснаження – процес вичерпання емоційних,

фізичних, енергетичних ресурсів професіонала, що працює з людьми.

Виснаження проявляється у хронічній емоційній і фізичній втомі, байдужості і

холодності у ставленні до людей з ознаками депресії та роздратованості.

Особистісне віддалення – специфічна форма соціальної дезаптації

67

професіонала, що працює з людьми. Особистісне віддалення характеризується

зменшенням кількості контактів з оточенням, підвищенням роздратованості і

нетерплячості в ситуаціях спілкування, негативізмом стосовно до інших.

Професійна мотивація – рівень робочої мотивації і ентузіазму щодо роботи

альтруїстичного змісту. Стан емоційної сфери оцінюється таким показником, як

продуктивність професійної діяльності, оптимізм та зацікавленість у роботі,

самооцінка професійної діяльності і ступеня успішності в роботі з людьми

[167].

Прояви психічного вигорання на різних системно-структурних рівнях (за

О. Рукавішніковим) наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Прояви психічного вигорання на системно-структурних рівнях

Шкали Прояви психічного вигорання

Міжособистісний

рівень

Особистісний

рівень

Мотиваційний

Рівень

Психоемоційне

виснаження

Психічне

виснаження;

роздратованість;

агресивність;

підвищена

чутливість до

оцінок інших

Низька емоційна

толерантність;

тривожність

Небажання йти на

роботу; бажання

скоріше закінчити

робочий день; поява

прогулів

Особистісне

віддалення

Небажання

контактувати з

людьми; цинічне,

негативне

ставлення до них

Критичне

ставлення до

оточуючих і

некритичність в

оцінці самого себе;

значущість своєї

правоти

Зниження

включеності в

роботу і справи

інших людей;

байдужість до своєї

карʼєри

68


Професійна

мотивація

Незадоволеність

роботою і

стосунками в

колективі

Знижена

самооцінка;

незадоволеність

собою як

професіоналом;

відчуття низької

професійної

ефективності та

віддачі

Зниження потреби

в досягненнях

Для визначення психічного «вигорання» в межах вказаних шкал

використовався спеціальний «ключ». Кількісна оцінка психічного «вигорання»

у кожній шкалі здійснювалася шляхом перетворення відповідей у трибальну

систему («часто» – 3 бали, «зазвичай» – 2 бали, «рідко» – 1 бал, «ніколи» – 0

балів) і сумарного підрахунку балів. Обробка здійснювалася за «сирим» балом.

Після цього за допомогою нормативної таблиці визначався рівень психічного

«вигорання» у кожній шкалі.

Стимульний матеріал до методики та ключі до обробки даних наведено у

Додатку К.

Методика діагностики професійного вигорання (американських

психологів К. Маслач и С. Джексон, адаптована Н. Водоп’яновою) (MBI)

дозволяла визначити ступінь вираженості професійного вигорання фахівців

соціономічного профілю за трьома шкалами: емоційне виснаження,

деперсоналізація та редукція професійних досягнень.

«Емоційне виснаження» проявляється в переживаннях зниженого

емоційного тонусу, підвищеної психічної виснаженості і афективної

лабільності, втрати інтересу і позитивних почуттів до оточуючих, відчутті

«перенасиченості» роботою, незадоволеністю життям в цілому. В контексті

69

синдрому вигорання «деперсоналізація» передбачає формування особливих,

деструктивних взаємин з оточуючими людьми.

«Деперсоналізація» проявляється в емоційному відстороненні і

байдужості, формальному виконанні професійних обовʼязків без особистісної

включеності і співпереживання, а в окремих випадках – в негативізм і цинічне

ставлення. На поведінковому рівні «деперсоналізація» проявляється в

зарозумілій поведінці, використанні професійного сленгу, гумору, ярликів.

«Редукція професійних досягнень» відображає ступінь задоволеності

працівника собою як особистістю і як професіоналом. Незадовільне значення

цього показника відображає тенденцію до негативної оцінки своєї

компетентності і продуктивності і, як наслідок, – зниження професійної

мотивації, наростання негативізму стосовно службових обовʼязків, тенденцію

до зняття з себе відповідальності, до ізоляції від оточуючих, відстороненість,

уникнення роботи спочатку психологічно, а потім фізично.

Був запропонований спосіб визначення системного індексу синдрому

вигорання на підставі математичної моделі визначення відстані між точками в

багатовимірному просторі. Даний метод дозволяв отримати єдиний кількісний

показник на основі параметрів синдрому вигорання, отриманий за допомогою

тесту MBI. Отримання системного показника дозволяло надати більш точну

оцінку поширеності синдрому вигорання. При цьому нульовою точкою,

«початком координат» вважається точка, відповідна відсутності порушень по

всім трьом шкалами – 0 балів. Для того, щоб дана математична модель була

правильна, необхідна відсутність значущих кореляцій між шкалами, що було

підтверджено дослідженнями в НІПНІ ім. В.М. Бехтерєва. Крім того,

вважається, що кожна шкала вносить рівний внесок у формування поняття

«професійне вигорання», але кожна шкала має різну кількість пунктів,

внаслідок чого значення за шкалою приводиться до нормативу розподілом на

максимальну кількість балів.

Опитувальник складається з 22 пунктів. Відповіді оцінюються за 7-

бальною шкалою вимірювань і варіюються від «ніколи» (0 балів) до «завжди»

70

(6 балів). Чим більше сума балів за кожною шкалою окремо, тим більше у

працівника виражені різні сторони «вигорання» [154].

Стимульний матеріал та ключі до обробки даних за методикою МВІ

наведено у Додатку Л.

Для визначення самооцінки фахівців соціономічного профілю та її впливу

на формування їх професійних деформацій ми скористалися однією з

найвідоміших методик дослідження самооцінки – методикою Дембо-

Рубінштейн (Т. Дембо розробила методику, а С. Рубінштейн модифікувала її

для дослідження самооцінки). Зовні ця методика досить проста – респондентам

пропонується пройти тест, результати якого згодом інтерпретуються

психологом. На бланку методики дослідження самооцінки Дембо-Рубінштейн є

сім вертикальних ліній (шкал), що позначають здоровʼя, розум (здатності),

вміння робити щось своїми руками, зовнішність, характер, авторитет,

впевненість в собі. Кожна лінія має чіткі межі початку і кінця, а середина

відзначена ледве помітним штрихом. Верхня межа позначає вищий розвиток

якості (найщасливіша людина), нижня – повна відсутність якості

(найнещасніша людина). Від респондента потрібно відзначити на кожній лінії

рискою (-) ступінь розвитку кожної якості на даний момент. Кружечком (О)

потрібно відзначити той рівень розвитку якостей, який би змусив відчувати за

себе гордість. Далі слід обʼєктивно оцінити свої можливості і відзначити

хрестиком (х) рівень, який може бути досягнутий. Для простоти підрахунків

висоту кожної шкали потрібно зробити 100 мм, а один міліметр шкали вважати

рівним одному балу. На виконання тесту відводиться 10-12 хвилин [154].

Для визначення самооцінки за методикою Дембо-Рубінштейн необхідно

визначити три її параметра – висоту, стійкість і реалістичність. Перша шкала

«здоровʼя» в оцінці не бере участі, її називають пробною, а решту шкал

потрібно оцінювати.

Висота самооцінки. Кількість балів до 45 означає низьку самооцінку, від

45 до 74 свідчить про середній рівень самооцінки, а високої відповідає 75-100

балів. Завищена самооцінка може вказує про особистісну незрілість, невміння

71

правильно оцінювати результати своєї роботи, порівнювати себе з іншими.

Також занадто висока самооцінка може вказувати на спотворення у формуванні

особистості – закритість для досвіду, нездатність усвідомлювати власні

помилки. Низька самооцінка свідчить про справжню невпевненість в собі або

про захисні реакції, коли за визнанням невміння ховається небажання що-

небудь робити.

Реалістичність самооцінки. Нормальний рівень характеризується

результатом від 60 до 89 балів, причому оптимальним вважається показник 75-

89 балів, який відображає найбільш реальне уявлення про свої можливості.

Результат більше 90 балів свідчить про нереалистичне подання власних

можливостей. Результат менше 60 балів характеризує занижений рівень

домагань людини, що є індикатором несприятливого розвитку особистості.

Стійкість самооцінки. Про цей факт свідчить співвідношення між

значками, розставляють на шкалах. Хрестики повинні розташовуватися між

знаками «-» і «О». Відстань між нулем і хрестиком відображає інтервал

недосяжного, чим він менший, а відстань до хрестика більше, тим вище рівень

оптимізму. Кружечки повинні бути трохи нижче самої верхньої позначки,

людина повинна розуміти, що ідеал їй не потрібен. Якщо самооцінка

нерівномірна, показники різних шкал «скачуть», що є свідченням емоційної

нестійкості.

Бланк до методики Дембо-Рубінштейн наведено у Додатку М.

Як відомо, в ході професійної діяльності фахівець пізнає себе і накопичує

про себе знання; ці знання становлять змістовну частину його уявлень про себе.

Знання про себе самого небайдужі: те, що в них розкривається, виявляється

обʼєктом емоцій, оцінок, стає предметом його більш-менш стійкого

самоставлення. В якості вихідного приймається відмінність змісту «Я-образу»

(знання або уявлення про себе, в тому числі й у формі оцінки вираженості тих

чи інших рис) та самоставлення.

З метою визначення особливостей самоставлення фахівців соціономічного

профілю використовувася тест-опитувальник самоставлення, побудований

72

відповідно до розробленої В. Століним ієрархічної моделі структури

самоставлення. Дана версія опитувальника дозволяла виявити три рівні

самоставлення, що відрізняються за ступенем узагальненості: глобальне

самоставлення; самоставлення, диференційоване за самоповагою,

аутосимпатією, самоінтересом і очікуванням ставлення до себе; рівень

конкретних дій (готовності до них) стосовно свого «Я».

Опитувальник включає такі шкали [132]:

Шкала S – вимірює інтегральне почуття «за» чи «проти» власного «Я»

респондента.

Шкала I – самоповага.

Шкала II – аутосимпатія.

Шкала III – очікуване ставлення від інших.

Шкала IV – самоінтерес.

Опитувальник містить також сім шкал, спрямованих на вимірювання

вираженості установки на ті чи інші внутрішні дії на адресу «Я» респондента:

Шкала 1 – самовпевненість.

Шкала 2 – ставлення інших.

Шкала 3 – самоприйняття.

Шкала 4 – самокерівництво, самопослідовність.

Шкала 5 – самозвинувачення.

Шкала 6 – самоінтерес.

Шкала 7 – самопоняття.

Глобальне самоставлення – внутрішньо недиференційоване почуття «за» і

«проти» самого себе.

Самоповага – шкала з 15 пунктів, що обʼєднали твердження, які стосуються

«внутрішньої послідовності», «саморозуміння», «самовпевненості». Йдеться

про той аспект самоставлення, який емоційно і змістовно обʼєднує віру в свої

сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей,

контролювати власне життя і бути самопослідовним, розуміння самого себе

[154].

73

Аутосимпатія – шкала з 16 пунктів, що обʼєднує пункти, в яких

відбивається дружність-ворожість до власного «Я». У шкалу увійшли пункти,

які стосуються «самоприйняття», «самозвинувачення». У змістовному плані

шкала на позитивному полюсі обʼєднує схвалення себе в цілому і в істотних

деталях, довіру до себе і позитивну самооцінку, на негативному полюсі –

бачення в собі переважно недоліків, низьку самооцінку, готовність до

самозвинувачення. Пункти свідчать про такі емоційні реакції на себе, як

роздратування, презирство тощо.

Самоінтерес – шкала з 8 пунктів, відображує міру близькості до самого

себе, зокрема інтерес до власних думок і почуттів, готовність спілкуватися з

собою «на рівних», впевненість у своєму інтересі для інших.

Очікуване ставлення від інших – шкала з 13 пунктів, що відображають

очікування позитивного або негативного ставлення до себе оточуючих.

Стимульний матеріал, таблиця сирих балів і накопичених частот (у %)

наведено у Додатку Н.

Діагностика комунікативної соціальної компетентності (КСК) фахівців

соціономічного профілю проводилася за опитувальником М. Фетіскіна [46;

198]. Дана методика призначена для отримання більш повного уявлення про

особистість фахівця, складання імовірнісного прогнозу успішності його

професійної діяльності. Опитувальник включає в себе 100 тверджень,

розташованих в циклічному порядку. Для кожного питання передбачені три

альтернативних відповіді. Методика розрахована на вивчення окремих

особистісних факторів у осіб із середньою і вищою освітою. Отримані таким

чином бали підсумовуються по кожному фактору. По чинниках А, В, С, Д, К,

М, Н, Л максимальне число балів 20. По фактору П – 40 балів.

Кількість балів від 16 до 20 (за факторами А, В, С, Д, К, М, Н) є високою

оцінкою відповідного фактора. Це означає, що відповідна якість особистості

явно виражена (наприклад, товариськість по фактору А).

Кількість балів 13, 14, 15 свідчить про певне переважання якості,

відповідній високій оцінці (наприклад, товариськості над замкнутістю).

74

Кількість балів 5, 6, 7 свідчить про переважання якості, відповідній

низькій оцінці (наприклад, замкнутості над товариськістю).

Кількість балів 8-12 означає приблизну рівновагу між двома

протилежними особистісними якостями (наприклад, в міру відкритий, в міру

замкнутий). Якщо респондент набрав 12 і більше балів за шкалою Л, то

результати опитування необхідно визнати недостовірними. Якщо респондент

набрав більше 20 (з 40) балів за шкалою П (схильність до асоціальної

поведінки), то це свідчить про певні особистісні проблеми в певній сфері

життя: в сімʼї, у відносинах з друзями, на роботі, в стосунках із оточуючими). У

цьому випадку необхідно провести додаткову співбесіду, щоб виявити,

наскільки серйозні проблеми, що виникли.

Фактор А. Висока оцінка + А – відкритий, легкий, товариський. Низька

оцінка -А – нетовариський, замкнутий.

Фактор В. Висока оцінка + В – з розвиненим логічним мисленням,

кмітливий. Низька оцінка –В – неуважний або зі слаборозвиненим логічним

мисленням.

Фактор С. Висока оцінка + С – емоційно стійкий, зрілий, спокійний.

Низька оцінка -С – емоційно нестійкий, мінливий, піддається почуттям.

Фактор Д. Висока оцінка + Д – життєрадісний, безтурботний, веселий.

Низька оцінка -Д – мовчазний, серйозний.

Фактор К. Висока оцінка + К – чутливий, що тягнеться до інших, з

художнім мисленням. Низька оцінка -К – покладається на себе, реалістичний,

раціональний.

Фактор М. Висока оцінка + М – віддає перевагу власним рішенням,

незалежний, орієнтований на себе. Низька оцінка -М – залежний від групи,

компанійський, слідкує за громадською думкою.

Фактор Н. Висока оцінка + Н – контролює себе, вміє підкоряти себе

правилам. Низька оцінка -Н – імпульсивний, неорганізований.

Крім того, даний опитувальник дозволяє виявити схильність до

асоціальної поведінки (фактор П), що може характеризуватися зневагою до

75

прийнятих суспільних норм, визнаних моральних і етичних цінностей,

встановлених правил поведінки і звичаїв. Включена до опитувальника і шкала

правдивості (фактор Л), яка дозволяє судити про достовірність отриманих

результатів.

Інструкція до виконання методики, тестовий матеріал, рекомендації до

обробки та інтерпретації результатів, рівнева оцінка факторів (в балах) наведені

у Додатку О.

Для діагностики різних механізмів психологічного захисту фахівців

соціономічного профілю ми скористалися методикою «Індекс життєвого

стилю» (LSI), яка була розроблена Р. Плутчик в співавторстві з Г. Келлерманом

і Х. Контом. Передбачається, що існує вісім базисних захистів, які тісно

повʼязані з базисними емоціями психоеволюційної теорії. Існування захистів

дозволяє опосередковано виміряти рівні внутрішньоособистісних конфліктів,

тобто дезадаптовані люди мають використовувати захисти більшою мірою, ніж

адаптовані особи. Захисні механізми намагаються звести до мінімального

негативні переживання, що травмують особистість. Ці переживання в

основному повʼязані з внутрішніми або зовнішніми конфліктами, станами

тривоги чи дискомфорту. Механізми захисту допомагають зберегти

стабільність самооцінки, уявлень про себе і про світ. Так само вони можуть

виступати в ролі буферів, намагаючись не допустити до нашої свідомості надто

сильні розчарування і загрози, які приносить життя. У тих випадках, коли

фахівець не можемо впоратися з тривогою або страхом, захисні механізми

спотворюють реальну дійсність з метою збереження психологічного здоровʼя і

фахівця як особистість [132].

Вісім механізмів психологічного захисту особистості формують вісім

окремих шкал, чисельні значення яких виводяться з числа позитивних

відповідей, розподілених на число тверджень в кожній шкалі. Напруженість

кожного психологічного захисту підраховується за формулою n/N х 100%, де n

– число позитивних відповідей по шкалі цього захисту, N – число всіх

76

тверджень, які стосуються цієї шкали. Загальна напруженість всіх захистів

підраховується за формулою:

n / 92 х 100%, де n – сума всіх позитивних відповідей за опитувальником.

Нижче наведена інтерпретація індексу життєвого стилю [154].

Заперечення. Механізм психологічного захисту, за допомогою якого

особистість або заперечує деякі фруструючі обставини, або будь-який

внутрішній імпульс, що викликає тривогу. Як правило, дія цього механізму

проявляється в запереченні тих аспектів зовнішньої реальності, які, будучи

очевидними для оточуючих, проте не приймаються, не визнаються самою

особистістю. Іншими словами, інформація, яка турбує і може привести до

конфлікту, не сприймається. Мається на увазі конфлікт, що виникає при прояві

мотивів, які суперечать основним настановам особистості, або інформація, яка

загрожує її самозбереженню, самоповазі або соціальному престижу. Як процес,

спрямований назовні, заперечення часто протиставляється витісненню як

психологічному захисту проти внутрішніх, інстинктивних вимог і спонукань.

Зауважимо, що автори методики (LSI) пояснюють наявність підвищеної

сугестивності та довірливості у істероїдних осіб дією саме механізму

заперечення, за допомогою якого у соціального оточення заперечуються

небажані, внутрішньо неприйнятні риси, властивості або негативні почуття до

субʼєкта переживання. Як показує досвід, заперечення, як механізм

психологічного захисту, реалізується при конфліктах будь-якого роду і

характеризується зовні виразним спотворенням сприйняття дійсності.

Витіснення. З. Фрейд [200; 201] вважав цей механізм головним способом

захисту інфантильного «Я», нездатного надати відсіч спокусі. Іншими словами,

витіснення – механізм захисту, за допомогою якого неприйнятні для

особистості імпульси: бажання, думки, почуття, що викликають тривогу, –

стають несвідомими. На думку більшості дослідників, цей механізм лежить в

основі дії інших захисних механізмів особистості. Витіснені (пригнічені)

імпульси, не знаходячи вирішення у поведінці, зберігають свої емоційні та

психо-вегетативні компоненти. Наприклад, типова ситуація, коли змістовна

77

сторона психотравмуючої ситуації не усвідомлюється, і людина витісняє сам

факт якогось вчинку, але інтрапсихічний конфлікт зберігається, а викликане

ним емоційне напруження субʼєктивно сприймається як зовні невмотивована

тривога. Саме тому витіснені потяги можуть виявлятися в невротичних і

психофізіологічних симптомах. Як показують дослідження, найбільш часто

витісняються багато властивостей, особистісні якості та вчинки, які не роблять

особистість привабливою у власних очах й в очах інших, наприклад,

заздрісність, недоброзичливість, невдячність тощо. Слід підкреслити, що

психотравмуючі обставини або небажана інформація дійсно витісняються зі

свідомості людини, хоча зовні це може виглядати як активна протидія спогадам

і самоаналізу. В опитувальнику в цю шкалу автори включили і питання, які

стосуються менш відомого механізму психологічного захисту – ізоляції. При

ізоляції психотравмуючий і емоційно підкріплений досвід індивіда може бути

усвідомлений, але на когнітивному рівні, ізольовано від афекту тривоги.

Регресія. У класичних уявленнях регресія розглядається як механізм

психологічного захисту, за допомогою якого особистість в своїх поведінкових

реакціях прагне уникнути тривоги шляхом переходу на більш ранні стадії

розвитку лібідо. При цій формі захисної реакції особистість піддається дії

фруструючих факторів, замінює собою рішення субʼєктивно більш складних

завдань на відносно більш прості та доступні в наявних ситуаціях.

Використання більш простих і звичних поведінкових стереотипів суттєво

збіднює загальний (потенційно можливий) арсенал переважання конфліктних

ситуацій. До цього механізму належить і захист за типом реалізації в дії, при

якому неусвідомлювані бажання або конфлікти прямо виражаються в діях, що

перешкоджають їх усвідомленням. Імпульсивність і слабкість емоційно-

вольового контролю, властиві особам з професійними деформаціями,

визначаються актуалізацією саме цього механізму захисту на загальному тлі

зміни мотиваційно-потребнісної сфери в бік їх більшої спрощеності й

доступності.

78

Компенсація. Цей механізм психологічного захисту нерідко обʼєднують з

ідентифікацією. Він проявляється в спробах знайти відповідну заміну реального

чи уявного недоліка, дефекту нестерпного почуття іншою якістю, найчастіше за

допомогою фантазування або привласнення собі властивостей, переваг,

цінностей, поведінкових характеристик іншої особистості. Часто це

відбувається при необхідності уникнути конфлікту з цією особистістю і

підвищення почуття самодостатності. При цьому запозичені цінності,

установки або думки приймаються без аналізу і переструктурування й тому не

стають частиною самої особистості.

Іншим проявом компенсаторних захисних механізмів може бути ситуація

подолання фруструючих обставин або понадзадоволення в інших сферах.

Фахівці, для яких компенсація є найбільш характерним типом психологічного

захисту, часто виявляються мрійниками, які шукають ідеали у різних сферах

життєдіяльності.

Проекція. В основі проекції лежить процес, за допомогою якого

неусвідомлювані та неприйнятні для особистості почуття і думки

локалізуються зовні, приписуються іншим людям й, таким чином, стають ніби

вторинними. Негативний, соціально малосхвалюваний відтінок

випробовуваних почуттів і властивостей, наприклад, агресивність нерідко

приписується оточуючим, щоб виправдати свою власну агресивність або

недоброзичливість, яка проявляється як би в захисних цілях. Рідше

зустрічається інший вид проекції, при якому значущим особам (частіше з

мікросоціального оточення) приписуються позитивні, соціально схвалювані

почуття, думки або дії.

Заміщення. Поширена форма психологічного захисту. Дія цього захисного

механізму проявляється в розрядці пригнічених емоцій (як правило, ворожості,

гніву), які спрямовуються на обʼєкти, що становлять меншу небезпеку або

доступніші, ніж ті, що викликали негативні емоції та почуття. Наприклад,

відкритий прояв ненависті до людини, який може викликати небажаний

конфлікт із нею, переноситься на іншу, більш доступну і безпечну. У більшості

79

випадків заміщення знижує емоційне напруження, що виникло під впливом

фруструючої ситуації, але не призводить до полегшення або досягнення

поставленої мети.

Інтелектуалізація. Цей захисний механізм часто позначають поняттям

раціоналізації. Автори методики обʼєднали ці два поняття, хоча їх сутнісне

значення дещо відрізняється. Так, дія інтелектуалізації проявляється в

заснованому на фактах надмірно розумового способу подолання конфліктної

або фруструючої ситуації без переживань. Іншими словами, особистість

присікає переживання, викликані неприємною або субʼєктивно неприйнятною

ситуацією за допомогою логічних установок і маніпуляцій, навіть при наявності

переконливих доказів на користь протилежного. Відмінність інтелектуалізації

від раціоналізації, на думку Ф. Василюка, полягає в тому, що вона, по суті,

являє собою «відхід зі світу імпульсів і афектів в світ слів й абстракцій» [29,

с. 105]. При раціоналізації особистість створює логічні, але слушні

обгрунтування своєї або чужої поведінки, дій або переживань, викликаних

причинами, які вона (особа) не може визнати через загрозу втрати самоповаги.

При цьому способі захисту нерідко спостерігаються очевидні спроби знизити

цінність недоступного для особистості досвіду. Так, опинившись в ситуації

конфлікту, людина захищає себе від його негативної дії шляхом зниження

значущості для себе та інших причин, що викликали цей конфлікт або кризову

ситуацію. У шкалу інтелектуалізації-раціоналізації була включена і сублімація,

як механізм психологічного захисту, при якому витіснені бажання і почуття

гіпертрофовано компенсуються іншими, відповідними вищим соціальним

цінностям, які сповідує особа.

Реактивні утворення. Цей вид психологічного захисту нерідко

ототожнюють з гіперкомпенсацією. Особистість запобігає вираження

неприємних або неприйнятних для неї думок, почуттів або вчинків шляхом

перебільшеного розвитку протилежних прагнень. Іншими словами,

відбувається трансформація внутрішніх імпульсів в їх протилежність, що

субʼєктивно розуміється. Наприклад, жалість або дбайливість можуть

80

розглядатися як реактивні утворення по відношенню до несвідомої черствості,

жорстокості або емоційної байдужості.

Ізоляція – це відділення психотравмуючої ситуації від повʼязаних з нею

душевних переживань. Заміна ситуації відбувається начебто неусвідомлено,

принаймні не повʼязується з власними переживаннями.

Сублімація – це найбільш поширений захисний механізм, коли

намагаючись забути про травмуючу подію (переживання) особа переходить до

інших видів діяльності, прийнятних для неї і суспільства. Різновидом сублімації

може бути спорт, інтелектуальна праця, творчість.

Отже, механізми захисту – це способи, за допомогою яких особистість

захищає себе від внутрішніх і зовнішніх напружень. Вони формуються

спочатку в міжособистісному аспекті, потім стають внутрішніми

характеристиками, тобто тими чи іншими захисними формами поведінки. Слід

зауважити, що людина часто застосовує не одну захисну стратегію для

вирішення конфлікту або ослаблення тривоги, а декілька. Але, незважаючи на

відмінності між конкретними видами захистів, їх функції подібні: вони

полягають у забезпеченні стійкості й незмінності уявлень особистості про себе.

Прояви механізмів захисту залежать від вікового розвитку і особливостей

когнітивних процесів. В цілому, вони утворюють шкалу примітивності-зрілості.

Першими виникають механізми, в основі яких перцептивні процеси (відчуття,

сприйняття і увага). Саме перцепція несе відповідальність за захисти, повʼязані

з незнанням, нерозумінням інформації. До них належать заперечення і регресія,

що є найбільш примітивними і характеризують особистість, яка їх застосовує,

як емоційно незрілу. Далі виникають захисти, повʼязані з памʼяттю, а саме з

забування інформації, це витіснення і придушення. У міру розвитку процесів

мислення і уяви, формуються найбільш складні та зрілі види захистів, повʼязані

з переробкою і переоцінкою інформації, – це раціоналізація. Механізм

психологічного захисту, відіграють роль регулятора внутрішньоособистісного

балансу завдяки зменшенню домінуючою емоції.

81

Інструкція, стимульний матеріал, ключ до обробки даних наведено у

Додатку П.

З метою діагностики фахівців соціономічного профілю на мотивацію до

успіху було застосовано методику Т. Елерса. Дослідження показали, що фахівці

з помірно високою орієнтацією на успіх надають переваги середньому рівню

ризику. Ті ж, хто побоюються невдач, надають переваги малому чи, навпаки,

надто завеликому рівню ризику. Чим вища мотивація до успіху – досягнення

мети, тим нижчий показник готовності до ризику. При цьому мотивація до

успіху впливає й на сподівання на успіх: при сильній мотивації до успіху надії

на успіх зазвичай більш, ніж при слабкій. До того ж фахівцям, мотивованим на

успіх і тим, що мають великі надії на нього, притаманно уникати великого

ризику. Ті, хто сильно мотивовані на успіх і має високу готовність до ризику,

рідше потрапляють в незручні ситуації, ніж ті, що мають високу готовність до

ризику, але високу мотивацію до уникнення невдач (захист). І навпаки, коли у

людини є висока мотивація до уникнення невдач (захист), це є перешкодою

мотиву до успіху – досягнення мети [154].

Стимульний матеріал до методики Т. Елерса наведений Додатку Р.

Для виявлення ступеня вираженості соціально-психологічних установок в

мотиваційно-потребнісній сфері нами використовувалася однойменна методика

О. Потьомкіної.

Методика складається з 80 запитань: 40 запитань спрямовані на виявлення

ступеня вираженості соціально-психологічних установок на «альтруїзм-

егоїзм», «процес-результат», 40 запитань спрямовані на виявлення ступеня

вираженості соціально-психологічних установок «свобода - влада», «праця -

гроші». Досліджуваним необхідно відповісти «так», якщо відповідь ствердна,

або «ні», якщо поведінка не відповідає позитивній відповіді на запитання. За

кожну відповідь «так» нараховується 1 бал.

При орієнтації на процес фахівці менш замислюються над досягненням

результату, часто запізнюються зі здачею роботи, їх процесуальна

спрямованість перешкоджає їх результативності; ними більше рухає інтерес до

82

справи, а для досягнення результату потрібно багато рутинної роботи,

негативне ставлення до якої вони не можуть подолати. Фахівців, які

орієнтуються на результат, одні з найбільш надійних. Вони можуть досягати

результату у своїй діяльності всупереч суєті, перешкодам, невдачам. Фахівці,

які орієнтуються на альтруїстичні цінності, часто на шкоду собі, заслуговують

на повагу. Альтруїзм найцінніша громадська мотивація, наявність якої відрізняє

зрілу особистість. Фахівці з надмірно вираженим егоїзмом зустрічаються

досить рідко. Відома частка «розумного егоїзму» не може нашкодити людині.

Швидше за все заважає його відсутність, причому це серед фахівців

«допомагаючих професій» зустрічається досить часто. Фахівці, які

орієнтуються на працю, весь час використовують для того, щоб щось зробити,

не шкодуючи вихідних днів, відпустки і т.ін. Праця приносить їм більше

радощів і задоволення, ніж якісь інші заняття. Провідною цінністю для людей з

орієнтацією на гроші є прагнення до збільшення свого добробуту. Головна

цінність для фахівців, що орієнтуються на свободу – свобода. Дуже часто

орієнтація на свободу поєднується з орієнтацією на працю, рідше це поєднання

«свобода» і «гроші». Для фахівців з орієнтацією на владу провідною цінністю є

вплив на інших, на суспільство.

На підставі результатів використання методик можна виявити кілька груп

досліджуваних:

1. Група високомотивованих досліджуваних з гармонійними орієнтаціями.

Всі орієнтації виражені сильно і в рівній мірі.

2. Група нізькомотивованих досліджуваних, у яких всі орієнтації виражені

надзвичайно слабо.

3. Група з дисгармонійними орієнтаціями, у яких деякі орієнтації виражені

сильно, а інші можуть навіть бути відсутнім [34].

Стимульний матеріал до методики, ключі до обробки та інтерпретації

даних наведено у Додатку С.

83

Статистична обробка даних і графічна презентація результатів

дослідження здійснювалася за допомогою пакета статистичних програм SPSS

(версія 19.0) [131].

2.2. Специфіка проявів професійних деформацій у представників

соціономічних професій

Дослідження проводилося впродовж 2015-2017 років на базі науково-

практичного Центру медико-соціальних та психотехнологій

(м. Сєвєродонецьк), в управліннях праці та соціального захисту

населення різних міст України.

Вибірку склали 144 досліджуваних (39,6% чоловіків, 60,4% жінок) віком

від 28 до 46 років – представники соціономічних професій (соціальні

працівники, фахівці з соціального забезпечення, управлінці соціальними

закладами та їх підрозділами) зі стажем роботи у цій сфері від 3 до 17 років.

На першому етапі були проведені спостереження за особливостями

соціальної взаємодії (за Р. Бейлсом) та експертне оцінювання, спрямовані на

визначення проявів професійних деформацій у фахівців соціономічного

профілю.

Добір експертів здійснювався за критеріями наявності фахової освіти в

галузі психології чи соціальної роботи, термін досвіду безпосередньої роботи в

соціальних службах не менше 3-х років.

Масив опитаних експертів становив 16 респондентів – психологів

соціальних служб та психологічних центрів, соціальних працівників,

викладачів-практиків за напрямом соціальна робота.

Встановлено, що експерти повʼязують виникнення професійних деформацій

у представників соціономічних професій з:

- особистісними якостями та рисами фахівця (45,1%);

- емоційним станом фахівця (36,1%);

84

- стратегіями адаптивної поведінки (34,7%);

- якістю професійного та життєвого досвіду (30,6%);

- особистістю клієнта та його проблемами (18,8%);

- стосунками фахівця з оточенням (18,1%).

За оцінками експертів виникнення професійних деформацій нерозривно

повʼязане зі змістом та своєрідністю умов, за яких здійснюється професійна

діяльність, а особистісні та інші чинники впливають на частоту виникнення,

глибину та гостроту проявів професійних деформацій у фахівців


Дані спостереження та експертної оцінки були співставлені з анкетним

опитуванням досліджуваних щодо визначення умов, від яких залежить

виникнення та гострота перебігу професійних деформацій.

Серед тих особливостей, що вирізняють соціальну роботу від інших видів

професій соціономічного профілю, досліджувані назвали:

- специфіку контингенту клієнтів соціальної роботи та соціального

забезпечення (переважання представників маргінальних груп) (56,3%);

- низьку заробітну плату при відсутності іншого джерела професійного

заробітку (відсутність ринку соціальних послуг) (52,1%);

- постійне зіткнення з внутрішніми конфліктами клієнтів (43,8%);

- необхідність самостійного прийняття відповідальних соціальних рішень

(38,2%);

- публічність соціальної роботи та постійна оцінка оточення (37,5%).

Досліджувані також відзначили, що внаслідок вказаних особливостей у

соціальних службах може складатися негативний соціально-психологічний

клімат.

Отримані дані свідчать, що предиктори професійних деформацій та

особливості їх перебігу повʼязані з відображенням конкретної ситуації у

професійній свідомості фахівця та з його особистісними й професійними

якостями.

85

Зʼясовано, що прояви професійних деформацій можуть викликати кризовий

психічний стан, у процесі якого особистість переживає внутрішню

неспроможність реалізації життєвих і професійних завдань, що

супроводжується особистісними змінами, змінами в діяльності, спілкуванні

тощо. У нашому випадку нормативна криза професійного становлення

поєдналася з ненормативною (соціальною) професійною кризою. Зауважимо,

що досліджувані у процесі професійного становлення переживали труднощі,

поʼязані з розчаруванням в опануванні професією, невдоволенням умов

діяльності та оточуючими, при цьому вони навіть сумнівалися у

правильності професійного вибору.

За даними спостереження та експертної оцінки виоремилися дві групи

фахівці. Представники першої з них ситуації професійних змін переживали як

стресові, з незначним психоемоційним напруженням, респонденти другої групи

– як кризові, такі, що можуть впливати на руйнування старих цінностей і

мотивів, трансформацію життєвих стратегій.

На глибину, інтенсивність і стійкість переживань проявів професійних

деформацій впливав вік досліджуваних. Так, у молодих фахівців, за

недостатньої сформованості ціннісно-мотиваційних утворень, переживання

набували сили завдяки тенденції швидко поширюватися і займати центральне

місце.

Зʼясовано, що чинником, який викликав нервово-психічні перенавантаження,

перевтоми був інформаційний стрес – необхідність опрацювання великої

кількості інформації в короткі терміни. Це породжувало емоційні реакції, які

могли дезорганізувати професійну діяльність, особливо в період підвищеної

відповідальності за її результати.

Встановлено, що на актуалізацію емоційних деформацій у професії

впливають особистісні особливості. Серед них є такі, що сприяють схильності

фахівців із високим ступенем проявів професійних деформацій – це

тривожність, невротичні риси (психопатичні та окремі акцентуйовані риси

характеру), схильність до недооцінювання складності завдань і часу,

86

необхідного для розвʼязання цих завдань, невпевненість у собі, постійне

очікування невдачі та схильність неадекватно оцінювати свої здібності,

необхідні для вирішення професійних завдань та реальних ситуацій, що

вказує на неадекватну самооцінку.

До адаптивних характерологічних особистісних особливостей, які

запобігають негативному впливу професійних ситуацій та підвищують його

Я, толерантність до переживань вказаних змін є адекватний рівень тривожності

(він може бути і ситуативно підвищеним, коли тривожність виникає в

небезпечних ситуаціях); схильність до спокійної, спланованої, розміреної

діяльності; впевненість у собі, своїх успіхах та вміння реально оцінювати свої

потенційні можливості у розвʼязанні поставленого професійного завдання.

Таким чином, виокремлено високий ступінь проявів професійних

деформацій як невротичних, що містять комплекс психічних станів, які

супроводжуються низькими вольовими зусиллями, відчуттям дискомфорту,

наявністю потенційної готовності до слабкого (не досить продуктивного)

виконання професійної діяльності, що супроводжується хаотичними,

недоцільними діями, накопиченням помилок і нездатністю впоратися з

наростаючими навантаженнями.

Нагадаємо, що для пояснення причин невротичної поведінки та

схильності до переживання невротичних конфліктів К. Хорні використовує

поняття базальної тривоги, яка формується ще в ранньому віці внаслідок

порушення стосунків між дитиною і дорослими. Кожен невроз, на думку

К. Хорні, являє собою певну дезорганізацію характеру особистості, тому

одне з основних завдань – проаналізувати структуру характеру особистості

[204, с. 215]. P. Мерклє також схиляється до думки, що до невротичної

депресії, як форми дезадаптивної поведінки, приводять нерозвʼязані з

дитинства проблеми або конфлікти [118].

Високий ступінь проявів професійних деформацій властивий

фахівцям із відповідними характеристиками психологічного портрету

особистості: неадекватного стресового (гострого або пасивного, бездіяльного)

87

реагування на критичні події в силу постійного переживання фрустрацій,

високого рівня особистісної та реактивної тривожності, емоційної

збудливості, подразливості, внутрішніх невротичних конфліктів та

недостатньої саморегуляції; вираженого мотиву уникнення невдач;

екстернального локусу контролю; низької самоповаги і низького рівня

актуальності ціннісних орієнтацій; невротичних рис особистості та

неадекватної поведінки в соціальній сфері. Як правило, такі досліджувані

мають низькі показники продуктивності професійної діяльності й можуть

входити до групи осіб із ризиком захворювання на неврози. Невротична

особистість в силу високої тривожності й наявності невротичних рис не може

мати мотиваційну спрямованість на краще виконання будь-якого виду

діяльності (Т. Гордєєва) [44]. Очікування неприємної події тривожним фахівцем

може викликати більше нервове напруження, ніж сама подія. Прояви невротичних

реакцій (тривоги, хвилювання, напруги) у таких фахівців внаслідок життєвих

труднощів можуть привести до неврозу. Тому високотривожним фахівцям

необхідна психологічна підтримка з боку оточуючих (Ю. Тарновський)

[185]. Фахівці з високим рівнем стресостійкості здатні успішно протистояти

переходу стресу у стадію дистресу (С. Мадді) [110].

Таким чином, специфіка професійних деформацій може визначатися не

тільки самою проблемою зміни соціальної ситуації, провідної діяльності,

несприятливими умовами життєдіяльності, незадоволеністю професійно-

освітнім статусом, а й особистісною схильністю до неконструктивного

переживання професійних змін.

Можна передбачити, що рівень (сила) постійної мотивації чи сили потреб є

також чинником, який визначає емоційну стійкість фахівця [155]. Низьку

емоційну стійкість обумовлює тривога (хвилювання, напруження). 3 іншого

боку, типовою причиною тривоги може бути внутрішній конфлікт, повʼязаний із

неправильним уявленням особистості про себе і свої досягнення (Д. Мак-

Клелланд) [111].

88

Специфіку і структуру мотиваційної сфери фахівців із підвищеною

тривожністю, з високим ступенем проявів професійних деформацій, складають

мотив уникнення невдач, зовнішній рівень субʼєктивного контролю, потреба в

мотивації уникнення, малоактуальні професійні цінності, слабкий інтерес

до професії, стійка зосередженість на фрустраційних переживаннях як

особистісна потреба, вибіркова спрямованість на слабку професійну реалізацію.

Отже, схильність до високого ступеня проявів професійних деформацій – це

дезадаптивний і чуттєвий тип реагування на ситуації професійних змін як

значимі, труднощі у професійному і особистісному житті, що характеризується

субʼєктивними переживаннями стану підвищеної тривожності, і, як наслідок,

неможливістю реалізації професійних цілей і планів та ефективного розвʼязання

професійних проблем.

Схильність до дезадаптивного переживання як здатність фахівця чуттєво (як

на значиму подію) реагувати на перехідні моменти у професійному житті

проявляється на тлі невротичних властивостей особистості, високого рівня

особистісної й реактивної тривожності, схильності до переживання почуття

провини, замкнутості, напруженості, заниженої потреби в досягненнях,

вираженого мотиву уникнення невдач, прояву депресивних рис особистості,

низької здатності до розвʼязання життєвих та професійних труднощів, слабкої

волі. Всі ці прояви утворюють певний симптомокомплекс як інтегральну, стійку

властивість особистості – схильність до професійних деформацій.

Недостатньо сформовані й недостатньо зрілі мотиваційні утворення

закріплюють індивідуальну здатність до неконструктивного переживання

професійної кризи, обумовлюють невротичні формування і розвиток особистості,

призводять до професійних деформацій.

У психологічній літературі невротизація трактується як стан емоційної

нестабільності, що може призвести до неврозу і невротичних тенденцій у

поведінці особистості. Невротизація формується на основі таких особистісних

чинників-передумов: емоційного (коли особистість схильна до тривожності),

мотиваційного (особистість має егоцентричну спрямованість), адаптаційного

89

(особистість відрізняється поганою пристосованістю). Невротизація,

невротичні переживання професійної кризи не обовʼязково розвиваються і

досягають рівня неврозу, тому особистість має шанс вберегтися від

розвитку психічної деформації. Несприятливими наслідками невротизації є

неефективне виконання професійних обовʼязків [41; 106; 125; 218].

Таким чином, фахівці, які схильні до невротичних проявів

професійних деформацій в силу наявності відповідних характеристик

психологічного портрету їхньої особистості, мають такі особливості: в

емоційно-вольовій сфері – схильність до неадекватного стресового і

гострого або пасивного, бездіяльного реагування на критичні події свого

життя, що полягає у вираженому невротичному синдромі, в емоційній

нестабільності, збудливості, дратівливості, недостатній саморегуляції; в

мотиваційній сфері – різко виражений мотив уникнення кризи з низькою

самоповагою і переоцінювання складності професійних завдань, вольових і

мобілізаційних зусиль для досягнення позитивних високих результатів;

мала актуальність ціннісних орієнтацій та неадекватна поведінка у

соціальній сфері; максимально виражені екстра- й інтравертованість,

полезалежність.

Адаптовані до професійних змін фахівці (без проявів професійних

деформацій) відрізняються переважно середнім рівнем мотивації

досягнення успіху, низьким рівнем мотивації уникнення невдач,

адекватним рівнем особистісної тривожності та продуктивно-якісним

рівнем ціннісних орієнтацій.

Подальший науковий пошук був спрямований на визначення соціально-

психологічних чинників професійних деформацій у представників професій

соціономічного профілю з урахуванням ступеня проявів їх професійних

деформацій (високого, низького, без проявів професійних деформацій).

90

2.3. Визначення соціально-психологічних чинників професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю

На другому етапі аналіз даних спостереження, експертної оцінки та

анкетного опитування було співставлено з результатами вивчення динаміки

репертуару адаптивних технік досліджуваних як відображення їх особистісного

та професійного розвитку. На цьому етапі дослідження було застосовано

методику WCQ, яка містить 8 шкал, що описують практично весь спектр

копінг-поведінки представників соціономічних професій: «пошук соціальної

підтримки», «уникнення/відхід», «позитивна переоцінка», «побудова плану

дій», «самоконтроль», «прийняття відповідальності», «дистанціювання»,

«конфронтація».

Кореляції між шкалами методики WCQ та методики діагностики копінг-

механізмів Е. Хейма показали, що шкала непродуктивних стратегій негативно і

значимо корелює зі шкалою пошуку соціальної підтримки (r=-0,39; р≤0,01), а

шкала відносно продуктивних стратегій – зі шкалою конфронтації (r=-0,32;

р≤0,05). Отже, вибір непродуктивних копінг-стратегій передбачає відмову від

пошуку соціальної підтримки в складних ситуаціях професійної взаємодії, а

вибір продуктивних – відмову від конфронтації в таких ситуаціях.

У табл. 2.3 відображені кореляції показників методики WCQ з близькою

їй за спрямованістю методикою Е. Хейма.

Таблиця 2.3

Кореляції між шкалами методики WCQ і методики визначення

індивідуальних копінг-стратегій Е. Хейма (n=144)

Стратегії Шкали WCQ

К Д СК ПСП ПВ УВ ППД ПП

Непродуктивні 0,034 0,067 0,01 -0,39** -0,06 0,18 -0,07 0,15

Відносно

продуктивні

-0,32* 0,108 -0,04 0,08 -0,05 0,07 0,01 0,03

91


Продуктивні 0,17 0,14 0,08 0,12 0,08 -0,20 0,06 -0,14

Примітки: К – конфронтація, Д – дистанціювання, СК – самоконтроль,

ПСП – пошук соціальної підтримки, ПВ – прийняття відповідальності, УВ –

уникнення/відхід, ППД – побудова плану дій, ПП – позитивна переоцінка;

* – рівень значимості р≤0,05; ** – р≤0,01.

Виявлено кореляції між шкалами методики WCQ, експертною оцінкою і

обʼєктивними показниками (вік, стаж роботи). Зʼясовано, що вік фахівців

соціономічного профілю позитивно корелює зі шкалою дистанціювання

(r=0,34; p≤0,05). Це свідчить про схильність старших за віком фахівців

віддалятися від проблем, вважати ситуацію менш значимою, ніж вона є.

Експертна оцінка і стаж роботи досліджуваних позитивно корелювали зі

шкалою побудови плану дій (r=0,29; p≤0,05), негативно – зі шкалою

уникнення/відхід (r=-0,32; p≤0,05). Крім того, показано, що зі збільшенням

стажу роботи відбувається трансформація мотиваційної сфери, яка повʼязана з

підвищенням орієнтації на професійну компетентність. Вікові тенденції змін

мотиваційної сфери багато в чому повторюються для стажу і дозволяють

стверджувати, що з віком підвищуються ті мотиваційні тенденції, які повʼязані

з установками на стабільність, працю, альтруїзм і свободу, тобто гуманістична

мотивація. У табл. 2.4 наведено кореляції між шкалами методики WCQ,

експертною оцінкою і обʼєктивними показниками.

Таблиця 2.4

Кореляції між шкалами методики WCQ, експертною оцінкою й

обʼєктивними показниками (n=144)

Показники Шкали WCQ


Вміння долати

кризові ситуації

0,03 -0,15 0,06 0,09 -0,09 -0,24* 0,22* 0,19

92

Продовж. тал. 2.4

Вік -0,01 0,34* 0,02 -0,18 -0,16 -0,01 0,08 0,02

Стаж 0,06 0,12 -0,21 -0,05 -0,12 -0,32* 0,29* 0,01





Копінг-поведінка розглядалася нами як один із психологічних механізмів

подолання професійних деформацій фахівців соціономічного профілю. Ії

урахування необхідне при проведенні психологічної, соціальної допомоги при

подоланні професійних деформацій.

Оцінка загального індексу конструктивності стратегій копінг-поведінки

(ІК) розраховувалася для визначення ступеня конструктивності поведінки

фахівців (ІК = АП: ПА, де АП – сума показників субшкал 1,2,3; ПА – сума

показників субшкал 6, 8, 9. Конструктивна стратегія є адаптивним і активним

копінгом, а в сукупності з позитивним використанням соціальних ресурсів

(контактів) підвищує стресостійкість). Показники ІК менші 0,85 розцінювалися

як низька конструктивність, від 0,86-1,1 – як середня конструктивність; більше

1,1 – як висока конструктивність.

Констатовано, що особистісні копінг-ресурси фахівців впливають на

процес їх соціальної взаємодії, набуття та застосування адаптивних умінь і

навичок, визначають усвідомлений вибір стратегій подолання професійного

стресу.

Для інтерпретації індивідуальних особливостей копінг-поведінки дані

конкретного респондента зіставлялися з даними, представленими в табл. 2.5.

Дані респондента М., 32 років (ІК=87:65=1,3 з високою

конструктивністю) виділені в табл. 2.5 жирним курсивом.

93

Таблиця 2.5

Показники інтерпретації індивідуальних особливостей копінг-поведінки

№ Стратегії

подолання

Модель

поведінки (дії)

Ступінь вираженості моделей

копінг-поведінки

низький середній високий

1 Активна Асертивні

(впевнені)

6-17 18-22 23-30

2 Просоціальна Вступ до

соціального

контакту

6-21 22-25 26-30

3 Просоціальна Пошук соціальної

підтримки

6-19 20-24 25-30

4 Пасивна Обережні дії 6-17 18-23 24-30

5 Пряма Імпульсивні 6-15 16-19 20-30

6 Пасивна Запобігання 6-12 13-17 18-30

7 Непряма Маніпулятивні дії 6-16 17-23 24-30

8 Асоціальна Жерсткість,

цинізм

6-14 15-19 20-30

9 Асоціальна Агресивні дії

(тиск, відмова від

пошуку

альтернативних

дій)

6-13 14-18 19-30

Встановлено, що при високому ступені проявів професійних деформацій

досліджуваних активуються копінг-ресурси, які є або не сформованими, або

виснаженими (різко зниженими). Це обумовлює виражене домінування

дезадаптивних копінг-стратегій (60,4% осіб), що виявляються в пасивних,

просоціальних і асоціальних стратегіях подолання професійного стресу.

94

Зʼясовано, що фахівцям більш притаманні емоційно-орієнтовані варіанти

копінг-стратегій («втеча-уникнення», «емоційна розрядка», «ігнорування»), які

вважаються менш продуктивними, у порівнянні з проблемно-орієнтованими

копінг-стратегіями. Обмежене використання когнітивних варіантів копінг-

стратегій обумовлювало й недостатньо високу ефективність подолання

професійних деформацій.

Встановлено, що шкала конфронтації виявила позитивні звʼязки з

факторами L і Q4 методики 16-PF Р. Кеттелла (r=0,29 та r=0,34 при р≤0,05

відповідно) та негативні з фактором N цієї методики (r=-0,41; р≤0,01). Це вказує

на те, що вибір агресивних спроб змінити ситуацію більш притаманний

фахівцям із високим рівнем конфліктності, зі зниженою фрустраційною

толерантністю, недостатньою здатністю дотримуватися необхідної

субординації у спілкуванні.

Шкала дистанціювання негативно корелює з факторами С та І (r=-0,52 та

r=-0,49 при р≤0,01 відповідно), тобто чим сильніше у фахівців виражені такі

риси, як нездатність долати життєві і професійні труднощі, недостатнє вміння

контролювати емоційні прояви, виражати їх у соціально прийнятній формі, тим

частіше вони віддають перевагу відокремленню себе від проблем. Негативні

кореляційні звʼязки виявлено між факторами О, Q4 (r=-0,37 та r=-0,42 при

р≤0,05 відповідно) й позитивні – з фактором Q3 (r=0,54; р≤0,01). Це свідчить

про те, що фахівців, які у складних ситуаціях професійної взаємодії потребують

інформаційної, інструментальної, емоційної підтримки з боку колег,

відрізняються заниженою самооцінкою, легкою уразливістю, підвищеною

тривожністю; їм складніше організовувати і планувати свою поведінку, вони

частіше відчувають труднощі у разі необхідності докладати вольових зусиль.

Шкала пошуку соціальної підтримки виявила негативні значимі звʼязки з

факторами О та Q4 (r=-0,41 та r=-0,44 при р≤0,05 відповідно) а з фактором Q3 –

позитивний (r=0,30; р≤0,01). Ці взаємозвʼязки свідчать про те, що фахівці, які у

кризових ситуаціях потребують інформаційної, матеріальної та емоційної

підтримки з боку колег, відрізняються заниженою самооцінкою, легкою

95

уразливістю, самолюбством, підвищеною тривожністю, метушливістю,

занепокоєнням. Їм складніше організовувати і планувати свою поведінку, вони

частіше відчувають труднощі у разі необхідності докласти вольових зусиль.

Шкала прийняття відповідальності виявила негативний значимий звʼязок з

фактором Q4 (r=-0,42; р≤0,01) методики 16-PF. Фахівці, що мають таки риси

характеру, як терпимість до невдач, стійкість до дратівних чинників, схильність

задовольнятися існуючим станом справ, незворушність, посидючість, охочіше

визнають свою власну роль у кризовій професійній ситуації й роблять адекватні

спроби виправити становище.

Шкала уникнення/відходу від проблем позитивно корелює з факторами N

і О (r=0,40 та r=0,36 при р≤0,05 відповідно), негативно – з факторами А, С, Н

(r=-0,51, r=-0,46, r=-0,39 при р≤0,05 відповідно). Такі фахівці схильні докладати

зусиль до втечі від проблем у складних професійних ситуаціях, приймати

бажане за дійсне. Їм притаманні висока тривожність, песимістична оцінка

перспектив, надмірне переймання труднощами, дезорганізація діяльності,

прагнення до обмеження кола власних міжособистісних контактів, що сприяє

виникненню професійних деформацій.

Виявлено значні взаємозвʼязки з факторами методики 16-PF та шкали

побудови плану дій. Ця шкала позитивно і значимо корелювала з факторами А, В, Е,

Н (r=0,46; r=0,36; r=0,31; r=0,29 при р≤0,05 відповідно) і негативно з фактором О

(r=-0,30; р≤0,01). Наведені вище кореляції свідчать про превалювання таких

особистісних особливостей у фахівців соціономічного профілю: у ситуаціях

професійної кризи вони аналітичне підходять до розвʼязання проблем і

обирають активні організовані дії, спрямовані на зміну ситуації. По-перше, вони

характеризуються більш високою логічністю мислення, кращими здібностями

до навчання, розумінням абстрактних понять, стійкістю мислення до

емоційних впливів. По-друге, такі фахівці мають більш розвинені комунікативні

здібності: вони активно прагнуть до встановлення міжособистісних контактів,

виявляють необхідну ініціативу в спілкуванні, впевнені у власних силах, не

схильні драматизувати труднощі. По-третє, вони активніше виявляють свої

96

лідерські якості, ніціативу в розвʼязанні проблем, що виникають у їхній

професійній діяльності, організовують діяльність, схильні до домінування у

спілкуванні.

У табл. 2.6 наведено кореляції між шкалами методики WCQ з факторами

методики 16-PF Р. Кеттелла.

Таблиця 2.6

Кореляції між шкалами методики WCQ з факторами методики 16-PF

(n = 144)

Фактори

16-PF

Шкали WCQ


A 0,01 -0,06 0,09 0,08 -0,05 -0,51* 0,46* 0,02

B -0,08 -0,08 0,01 0,06 0,04 -0,13 0,36* -0,06

C -0,05 -0,52** 0,01 0,09 0,18 -0,46* 0,12 0,07

E 0,11 -0,04 0,03 -0,03 -0,06 -0,19 0,31* -0,03

F 0,17 -0,12 0,04 0,14 -0,13 -0,12 0,04 0,04

G -0,03 -0,09 0,02 -0,05 0,03 -0,06 0,16 0,01

H 0,09 -0,16 -0,03 -0,01 0,12 -0,39* 0,29* 0,08

I 0,01 -0,49** 0,09 0,16 0,04 0,05 -0,07 -0,05

L 0,29* 0,07 -0,04 -0,08 -0,13 -0,03 0,10 -0,10

M 0,12 -0,08 0,01 -0,03 -0,02 -0,18 0,05 0,15

N -0,41** -0,02 0,11 0,07 0,09 0,40* -0,08 -0,09

O -0,13 -0,37* -0,03 -0,41* -0,14 0,36* 0,15 -0,20

Q1 -0,15 -0,19 -0,10 0,08 0,07 -0,04 -0,05 0,06

Q2 0,14 0,07 0,10 -0,17 0,06 0,01 0,20 -0,12

Q3 -0,01 0,54** 0,20 -0,44* -0,07 -0,19 0,19 0,13

Q4 0,34* -0,42* -0,18 0,30** -0,42** -0,32* 0,29* -0,10




97


Гістограми кількості досліджуваних із вираженістю позитивних та

негативних факторів Р. Кеттелла відповідно до ступеня проявів професійних

деформацій представлені на рис. 2.1-2.2.

Рис. 2.1. Гістограма кількості досліджуваних з вираженістю

позитивних факторів Р. Кеттелла за ступенем проявів професійних

деформацій

Рис. 2.2. Гістограма кількості досліджуваних з вираженістю

негативних факторів Р. Кеттелла за ступенем проявів професійних

деформацій

98

Примітка: на рис. 2.1-2.2: І рівень – без проявів професійних

деформацій; ІІ рівень – низький ступінь проявів професійних деформацій; ІІІ

рівень – високий ступінь проявів професійних деформацій.

Результати покрокового дискриминантного аналізу з вирішальним

правилом Уїлкса для розрізнення показників досліджуваних з різним ступенем

проявів професійних деформацій за факторами 16-PF Р. Кеттелла

(додавання/видалення змінних а,b,с) наведені у табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Результати покрокового дискриминантного аналізу з вирішальним

правилом Уїлкса, застосованого для розрізнення показників

досліджуваних з різним ступенем проявів професійних деформацій за

факторами Р. Кеттелла (додавання/видалення змінних а,b,с)

Шаг Дод. Значення критерію Уїлкса

Статист

ика.ика

Dfl df2 df3 Функція розподілу F

Статист Dfl df2 Рівень

значущості

1 C .904 1 1 252.000 29.057 1 252.000 .000

2 G .824 2 1 252.000 28.356 2 251.000 .000

3 O .790 3 1 252.000 24.212 3 253.000 .000

4 Q4 .749 4 1 252.000 23.076 4 250.000 .000

Примітка: У табл. 2.7 на кожному кроці змінні, які мінімізують

статистику Уїлкса додаються для аналізу

а. Максимальна кількість кроків 32

b. Максимальне значення F для додавання змінних .05

с. Мінімальне значення F для видалення змінних .10

Зʼясовано, що нервово-психічна стійкість негативно пов’язана зі шкалами

побудови плану дій (r=-0,26; p≤0,05) та позитивної переоцінки (r=-0,31; p≤0,05).

Це вказує на те, що фахівці з високою нервово-психічною стійкістю не схильні

99

переглядати свої рішення та прагнуть дотримуватися наперед прийнятих

рішень, тобто проявляють зазначену стійкість нервових процесів.

Визначено позитивні кореляції шкали самоконтролю та інтегральних

показників емоційного вигорання, професійного психологічного вигорання та

професійного емоційного виснаження (r=0,59, r=0,34, r=0,43 при р≤0,01

відповідно). Емоційне виснаження також позитивно корелює з плануванням

плану дій (r=0,28; p≤0,05). Нестача професійної мотивації позитивно корелює з

пошуком соціальної підтримки (r=0,41; p≤0,01) та уникненням/відходом від

проблем (r=0,23; p≤0,05). Деперсоналізація у професійній діяльності

досліджуваних позитивно корелює з пошуком соціальної підтримки (r=0,35;

p≤0,05). Таким чином, основною відповіддю на професійний стрес є посилення

самоконтролю, який спричиняє залучення значного внутрішнього ресурсу й

збільшує професійний стрес.

За методикою «Професійне (емоційне) вигорання» (К. Маслач, С. Джексон,

адаптований Н. Водопʼяновою) визначено рівні показників професійного

(емоційного) вигорання (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Рівні показників професійного (емоційного) вигорання

Субшкали Групи Низький

рівень

Середній

рівень

Високий

рівень

Дуже

високий

рівень

Шкальні оцінки 1 бал 2 бала 3 бала 5 балів

Емоційне


чоловіки 5-15 16-24 25-34 >34

жінки 6-16 17-25 26-34 >34

Деперсоналізація/

Цинізм

чоловіки 2-4 5-12 13-15 >15

жінки 1-4 5-10 11-13 >14

Професійна

успішність

чоловіки 37-48 34-28 27-23 22 і <

жінки 37-48 35-28 27-22 21 і <

100

Тестові норми для інтегральних показників вигорання наведено в

табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Тестові норми для інтегральних показників вигорання

Низький ступінь Середній ступінь Високий ступінь Вкрай високий

ступінь

3-4 бала 5-6 балів 7-9 балів 10 балів і вище

Показники вигорання в різновікових групах фахівців соціономічного

профілю за методикою К. Маслач, С. Джексон наведено в табл. 2.10.

Таблиця 2.10

Показники вигорання в різновікових групах фахівців

Вік Емоційне


Цинізм Професійна


Критерій Рівень


20-30

років

19,44 7,7 30,19 T р>0,05

р>0,05

30-40

років

19,29 7,55 28,79 T р>0,05

р>0,05

40-50

років

20,92 7,29 27,82 T р<0,05

р>0,05

Показники виснаження в залежності від стажа роботи наведено в табл. 2.11.

Таблиця 2.11

Показники виснаження в залежності від стажа роботи

Стаж Емоційне


Цинізм Професійна


Критерій Рівень


0,5-3 роки 20,96 6,91 28,23 T р>0,05

4-10

Років

19,24 7,19 28,57 T р>0,05

101


10-20

років

20,74 8,21 30,19 T р>0,05

В ході дослідження було визначено індекс синдрому вигорання (ІСВ) і

встановлено, що фахівці без проявів професійних деформацій в найменшій мірі

(ІСВ = 0,69 ± 0,01), а фахівці з високим ступенем проявів таких деформацій в

найбільшій мірі (ІСВ = 0,99 ± 0,03) відрізняються від нормативних показників,

які свідчать про відсутність синдрому вигорання. У фахівців з низьким

ступенем проявів професійних деформацій ІСП склав 0,71 ± 0,03, які, таким

чином, зайняли проміжне положення.

Почуття самоповаги зменшується при збільшенні показників професійного

стресу: відсторонення (r=-0,24; p≤0,05), професійна мотивація (r=-0,29; p≤0,01),

загальний індекс професійного психологічного вигорання (r=-0,27; p≤0,05),

емоційного виснаження (r=-0,32; p≤0,05), що негативно позначається саме на

позитивних сторонах активності фахівців та відчутті задоволення професійним

розвитком.

Виявлено значущі взаємозв’язки між внутрішньою конфліктністю та

самоставленням фахівців соціономічного профілю (за параметрами

самосприйняття, самоцінності та самоприхильності). Негативні кореляції між

вказаними показниками означають, що при зростанні внутрішньої

конфліктності зменшується інтерес до свого внутрішнього світу (за шкалою

«самоцінність» r=-0,51; p≤0,05), що відповідно призводить до зниження

впевненості у собі, зростання незадоволеності собою, бажання змінитися у

відповідності з ідеальними уявленнями про себе (за шкалою

«самоприхильність» r=-0,54; p≤0,05) та зменшенням відкритості, збільшенням

критичності в усвідомленні себе (за шкалою «самосприйняття» r=-0,58; p≤0,05).

Визначений негативний кореляційний звʼязок між фактором внутрішньої

конфліктності та фактором самоповаги (статистично значущим є зв’язок зі

шкалою «самокерівництво» r=-0,34; p≤0,05), що означає зменшення здатності

102

впливати на обставини, зниження саморегуляції та активності в досягненні

поставлених цілей.

Доведено, що з підвищенням внутрішньої конфліктності зменшується

рівень розвитку соціальної компетентності. Про це свідчать негативні

кореляційні зв’язки. Особливо значущими показниками з тенденцією до

зниження у фахівців з високим ступенем проявів професійних деформацій

стали такі ознаки соціальної компетентності, як відкритість, розвиненість

логічного мислення, контроль за своєю поведінкою та вміння підкорювати себе

встановленим правилам (p≤0,05).

Результати покрокового дискримінантого аналізу з вирішальним

правилом Уїлкса, застосованого для розрізнення показників досліджуваних із

різним ступенем проявів професійних деформацій за факторами методики КСК

М. Фетіскіна (додавання/видалення змінних а,b,с), наведені у табл. 2.12.

Таблиця 2.12

Результати покрокового дискримінантого аналізу з вирішальним

правилом Уїлкса, застосованого для розрізнення показників

досліджуваних з різним ступенем проявів професійних деформацій за

факторами КСК М. Фетіскіна (додавання/видалення змінних а,b,с)

Шаг Дод. Вилуч. Значення критерію Уїлкса

Статис.

тистика

Dfl dЈ2 df3 Функція розподілу F

Статис. Dfl df2 Рівень


1

2 3

4 5

6 7

А .841 1 1 252.00 47.815 1 252.00 .000

2

В .771 2 1 252.00 36.653 2 253.00 .000

3

С .696 3 1 252.00 35.716 3 252.00 .000

4

Д .654 4 1 252.00 34.043 4 251.00 .000

5

К .571 5 1 252.00 38.397 5 252.00 .000

6

М .567 6 1 252.00 35.453 6 251.00 .000

7

Н .543 5 1 252.00 40.298 5 250.00 .000

103

Примітка: у табл. 2.12 на кожному кроці змінні, мінімізуючі статистику

Уїлкса додаються для аналізу

а. Максимальна кількість кроків 32

b. Максимальне значення F для додавання змінних .05

с. Мінімальне значення F для видалення змінних .10

Як показав попередній аналіз, процеси сприйняття, мислення і афективні

прояви професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю

взаємоповʼязані. Негативні думки породжують негативні емоції й навпаки. Все

це впливає на сприйняття себе і навколишнього світу. При цьому важливо

відзначити, що у фахівців із високим ступенем проявів професійних

деформацій, формується травматичний стереотип мислення, створюється

внутрішня реальність. У цю систему включаються всі сфери психічного

процесу. У них чітко фіксується й обмежується діапазон процесів сприйняття

зовнішнього світу, чому сприяє формування суджень і уявлень про себе і

навколишній світ, з одного боку, а з іншого, – забезпечують такі судження.

Формується своєрідна захисна вибірковість інформації. Діапазон

функціонування у цих осіб, на відміну від фахівців без проявів професійних

деформацій, звужується, що забезпечує їм певне збереження свого Его, захист

від впливу зовнішніх факторів. Ці особливості виражаються в певній формі

психологічних захистів Его. Хоча ці захисти й деструктивні, з точки зору

здорового психічного функціонування, але доцільні з точки зору природи –

вони забезпечують субʼєкту виживання.

Виходячи з уявлень К. Хорні [204] про психологічні захисти, можна

пояснити і зрозуміти механізми формування проявів професійних деформацій.

Зокрема, при низькому ступені проявів професійних деформацій найбільш

вірогідний варіант захисту, коли зʼявляється конфлікт особистості з зовнішнім

середовищем. У відповідь формується низька, або завищена самооцінка як

внутрішня установка, коли ще можлива раціоналізація тих чи інших явищ у

зовнішньому середовищі. Психологічні захисти проявляються по типу

104

гіперкомпенсації. При цьому зʼявляється підвищена дратівливість, ворожість,

міжособистісна сензитивність. Особистість при цьому ще внутрішньо

інтегрована.

Встановлено кореляційні звʼязки копінг-поведінки фахівців

соціономічного профілю з механізмами психологічного захисту: витісненням

(r=0,44; p≤0,05), регресією (r=0,57; p≤0,05), запереченням (r=0,59; p≤0,05),

компенсацією (r=0,62; p≤0,05). Найбільш виражені психологічні механізми

захисту здебільшого повʼязані з емоційною сферою особистості, яка має вияв у

поведінкових реакціях, що, в свою чергу, позначається на ефективності

виконання професійної діяльності.

Вищенаведене дозволяє зробити висновок, що професійні деформації

виникають переважно у фахівців замкнених, стриманих у контактах,

незадоволених роботою, тривожних, ригідних, невпевнених у собі, напружених

з неврівноваженістю емоційних реакцій та їх збідненістю. Такі фахівці

переносять проблеми зі свідомості у сферу підсвідомого, намаючись здобути

стан більшої захищеності, за якого в професійній ситуації, що викликає

тривогу, несвідомо використовують несформовані патерни поведінки та

компенсують певні успіхи в іншій сфері діяльності.

Для проведення факторного аналізу з метою виокремлення соціально-

психологічних чинників професійних деформацій були відібрані фахівці з

полярними проявами показників за основними змінними дослідження.

Враховувалася нерівномірність характеру розподілу респондентів у групах та

диференціація досліджуваних групи з середніми показниками за параметрами

професійних деформацій.

За результатами регресійного аналізу зроблено відбір значущих параметрів

(предикторів) професійних деформацій відповідно до ступенів їх проявів та з

урахуванням стратегій копінг-поведінки фахівців соціономічного профілю в

професійній діяльності. Так, виокремлено підгрупи досліджуваних, зокрема

20,1% фахівців із високим ступенем проявів професійних деформацій, які

відрізнялися непродуктивними стратегіями копінг-поведінки в професійній

105

діяльності та 35,4% фахівців без проявів професійних деформацій з

продуктивними стратегіями копінг-поведінки в професійній діяльності.

Докладний кількісний розподіл досліджуваних за зазначеними параметрами

наведений у табл. 2.13.

Таблиця 2.13

Розподіл фахівців соціономічного профілю за ступенем проявів

професійних деформацій та стратегіями поведінки

Стратегії

копінг-поведінки

в професійній

діяльності

Ступені проявів

професійних деформацій

Всього

Високий Низький Без проявів

n % n % n % n %

Продуктивні - - 12 8,3 51 35,4 63 43,7

Відносно

продуктивні

11 7,6 16 11,2 15 10,5 42 29,3

Непродуктивні 29 20,1 10 6,9 - - 39 27,0

Всього 40 27,7 38 26,4 66 45,9 144 100

Загальний аналіз факторної матриці дозволив визначити дескриптори

(«індивідуальні характеристики», «соціальне функціонування», «професійні

вимоги», «обʼєктивні умови»), які надали можливість виокремити соціально-

психологічні чинники розвитку та подолання професійних деформацій у

фахівців соціономічного профілю (див. рис. 2.3).

Визначено соціально-психологічні чинники виникнення професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю:

- на особистісно-рольовому (емоційна нестійкість, реактивність; виражений

внутрішній дискомфорт; фрустраційна напруженість; високий індекс синдрому

вигорання; низький рівень самооцінки та негативне самоставлення;

несформованість ефективних механізмів психологічного захисту;

дефіцітарність адаптивних копінг-ресурсів; рольовий конфлікт, рольова

106

невизначеність, незадоволеність професійним та особистісним зростанням,

низький соціальний статус);

- організаційному (перенавантаження; нестача часу для виконання роботи;

редукція професійних обовʼязків та професійних досягнень; обмеженість чи

відсутність соціальної підтримки з боку колег та керівництва; одноманітна та

безперспективна професійна діяльність; нераціональна, дестабілізуюча

організація професійної діяльності) рівнях.

Виокремлено соціально-психологічні чинники подолання професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю на:

- психологічному (позитивне самоставлення; фрустраційна толерантність;

застосування адаптивних варіантів поведінкового копінгу й механізмів

психологічного захисту; самоаналіз, рефлексія; відсутність рольового

конфлікту; розвинений комунікативний потенціал; сприятливий соціальний

статус; наявність психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки);

- компетентнісному (формування у фахівців соціономічного профілю

професійної компетентності, комунікативної соціальної компетентності та

високого рівня професійної культури, забезпечення умов професійного

саморозкриття фахівця; ефективна соціальна інтеграція);

- соціальному (соціальна підтримка та захист фахівців соціономічного

профілю на державному рівні; доступність та своєчасність

психопрофілактичних і реабілітаційних програм щодо запобігання професійних

деформацій, моніторинг їх впровадження; задовільний соціально-економічний

статус фахівця) рівнях.

Структурну модель диференціації виокремлених соціально-психологічних

чинників виникнення та подолання професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю наведено на рис. 2.3.

107

Рис. 2.3. Структурна модель диференціації соціально-психологічних

чинників професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю

Дані, отримані на констатувальному етапі дослідження, були враховані

при побудові інтегрованої соціально-психологічної програми запобігання та


умовах сучасного соціуму.

Соціально-психологічні чинники професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю

Чинники розвитку професійних деформацій

Чинники подолання професійних деформацій

на особистісно-рольовому рівні:

емоційна нестійкість, реактивність;

виражений внутрішній дискомфорт;

фрустраційна напруженість; високий

індекс сидрому вигорання; низький

рівень самооцінки та негативне

самоставлення; несформованість

ефективних механізмів психологічного

захисту; дефіцітарність адаптивних

копінг-ресурсів; рольовий конфлікт,

рольова невизначеність,

незадоволеність професійним та

особистісним зростанням, низький

соціальний статус;

на організаційному рівні:

перенавантаження; нестача часу для

виконання роботи; редукція

професійних обовʼязків та професійних

досягнень; обмеженість чи відсутність

соціальної підтримки з боку колег та

керівництва; одноманітна та

безперспективна професійна діяльність;

нераціональна, дестабілізуюча

організація професійної діяльності.

на психологічному рівні: позитивне самоставлення, фрустраційна толерантність; застосування адаптивних варіантів поведінкового копінгу й механізмів психологічного захисту; розширення самоусвідомлення, самоаналіз, рефлексія; відсутність рольового конфлікту; розвинений комунікативний потенціал; сприятливий соціальний статус; наявність психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки;

на компетентнісному рівні: формування у фахівців соціономічного профілю професійної компетентності, комунікативної соціальної компетентності та високого рівня професійної культури; забезпечення умов професійного саморозкриття фахівця; ефективна соціальна інтеграція;

на соціальному рівні: соціальна підтримка та захист фахівців соціономічного профілю на державному рівні; доступність та своєчасність психопрофілактичних і реабілітаційних програм щодо запобігання професійних деформацій, моніторинг їх впровадження; задовільний соціально-економічний статус фахівця.

108


У розділі обґрунтовано комплекс методик і процедуру емпіричного

дослідження; наведено соціально-психологічну характеристику вибірки;

визначено особливості проявів професійних деформацій у представників

соціономічних професій; виокремлено соціально-психологічні чинники

професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю та запропонована

структурна модель їх диференціації.

На першому етапі було проведено спостереження за особливостями

соціальної взаємодії (за Р. Бейлсом) та експертне оцінювання, спрямовані на

визначення особливостей проявів професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю. Добір експертів здійснювався за критеріями

наявності фахової освіти в галузі психології чи соціальної роботи, термін

досвіду безпосередньої роботи в соціальних службах не менше 3-х років. Масив

опитаних експертів становив 16 респондентів – психологів соціальних служб та

психологічних центрів, соціальних працівників, викладачів-практиків за

напрямом соціальна робота. Встановлено, що експерти повʼязують виникнення

професійних деформацій у представників соціономічних професій з

особистісними якостями та рисами фахівця; емоційним станом фахівця;

стратегіями адаптивної поведінки; якістю професійного та життєвого досвіду;

особистістю клієнта та його проблемами; стосунками фахівця з оточенням. За

оцінками експертів виникнення професійних деформацій нерозривно повʼязане

зі змістом та своєрідністю умов, за яких здійснюється професійна діяльність, а

особистісні та інші чинники впливають на частоту виникнення, глибину та

гостроту проявів професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю.

Дані спостереження та експертної оцінки були співставлені з анкетним

опитуванням досліджуваних щодо визначення умов, від яких залежить

виникнення та гострота перебігу професійних деформацій. Серед тих

особливостей, що вирізняють соціальну роботу від інших видів професій

соціономічного профілю, фахівці назвали специфіку контингенту клієнтів

109

соціальної роботи та соціального забезпечення (переважання представників

маргінальних груп); низьку заробітну плату при відсутності іншого джерела

професійного заробітку (відсутність ринку соціальних послуг); постійне

зіткнення з внутрішніми конфліктами клієнтів; необхідність самостійного

прийняття відповідальних соціальних рішень; публічність соціальної роботи та

постійна оцінка оточення. Досліджувані також відзначили, що внаслідок

вказаних особливостей у соціальних службах може складатися негативний

соціально-психологічний клімат. Отримані дані свідчать, що предиктори

професійних деформацій та особливості їх перебігу повʼязані з відображенням

конкретної ситуації у професійній свідомості фахівця та з його особистісними й

професійними якостями.

На другому етапі аналіз даних спостереження, експертної оцінки та

анкетного опитування було співставлено з результатами вивчення динаміки

репертуару адаптивних технік досліджуваних як відображення їх особистісного

та професійного розвитку. На цьому етапі дослідження було застосовано

методику WCQ, яка містить 8 шкал, що описують практично весь спектр

копінг-поведінки представників соціономічних професій: «пошук соціальної

підтримки», «уникнення/відхід», «позитивна переоцінка», «побудова плану

дій», «самоконтроль», «прийняття відповідальності», «дистанціювання»,

«конфронтація». Кореляції між шкалами методики WCQ та методики

діагностики копінг-механізмів Е. Хейма показали, що шкала непродуктивних

копінг-стратегій поведінки негативно і значимо корелює зі шкалою пошуку

соціальної підтримки, а шкала відносно продуктивних стратегій – зі шкалою

конфронтації. Отже, вибір непродуктивних копінг-стратегій передбачає відмову

від пошуку соціальної підтримки в складних ситуаціях професійної взаємодії, а

вибір продуктивних – відмову від конфронтації в таких ситуаціях.

Встановлено, що шкала конфронтації виявила позитивні звʼязки з

факторами L і Q4 методики 16-PF Р. Кеттелла та негативні з фактором N цієї

методики. Це вказує на те, що вибір агресивних спроб змінити ситуацію більш

притаманний фахівцям із високим рівнем конфліктності, зі зниженою

110

фрустраційною толерантністю, недостатньою здатністю дотримуватися

необхідної субординації у спілкуванні. Шкала дистанціювання негативно

корелює з факторами С та І, тобто чим сильніше у фахівців виражені такі риси,

як нездатність долати життєві і професійні труднощі, недостатнє вміння

контролювати емоційні прояви, виражати їх у соціально прийнятній формі, тим

частіше вони віддають перевагу відокремленню себе від проблем. Негативні

кореляційні звʼязки виявлено між факторами О, Q4 й позитивні – з фактором

Q3. Це свідчить про те, що фахівці, які у складних ситуаціях професійної

взаємодії потребують інформаційної, інструментальної, емоційної підтримки з

боку колег, відрізняються заниженою самооцінкою, легкою уразливістю,

підвищеною тривожністю; їм складніше організовувати і планувати свою

поведінку, вони частіше відчувають труднощі у разі необхідності докладати

вольових зусиль. Шкала уникнення/відходу від проблем позитивно корелює з

факторами N і О, негативно – з факторами А, С, Н. Такі фахівці схильні

докладати зусиль до втечі від проблем у складних професійних ситуаціях,

приймати бажане за дійсне. Їм притаманні висока тривожність, песимістична

оцінка перспектив, надмірне переймання труднощами, дезорганізація

діяльності, прагнення до обмеження кола власних міжособистісних контактів,

що сприяє виникненню професійних деформацій.

Зʼясовано, що нервово-психічна стійкість негативно пов’язана зі шкалами

побудови плану дій та позитивної переоцінки. Це вказує на те, що досліджувані

з високою нервово-психічною стійкістю не схильні переглядати свої плани та

прагнуть дотримуватися наперед прийнятих рішень, тобто проявляють

зазначену стійкість нервових процесів.

Визначено позитивні кореляції шкали самоконтролю та інтегральних

показників емоційного вигорання, професійного психологічного вигорання та

професійного емоційного виснаження. Емоційне виснаження також позитивно

корелює з плануванням плану дій. Нестача професійної мотивації позитивно

корелює з пошуком соціальної підтримки та уникненням/відходом від

проблем. Деперсоналізація у професійній діяльності досліджуваних позитивно

111

корелює з пошуком соціальної підтримки. Основною відповіддю на

професійний стрес є посилення самоконтролю, який спричиняє залучення

значного внутрішнього ресурсу й збільшує прояви професійних деформацій.

Показано, що почуття самоповаги зменшується при збільшенні проявів

професійних деформацій: відсторонення, професійної мотивації, загального

індексу професійного психологічного вигорання, емоційного виснаження, що

негативно позначається на позитивних сторонах активності фахівців та відчутті

задоволення професійним статусом та професійним розвитком.

Встановлено кореляційні звʼязки копінг-поведінки фахівців соціономічного

профілю з механізмами психологічного захисту: витісненням, регресією,

запереченням, компенсацією. Найбільш виражені психологічні механізми

захисту здебільшого повʼязані з емоційною сферою фахівця, яка має вияв у

поведінкових реакціях, що, в свою чергу, позначається на ефективності

виконання професійної діяльності.

Виявлено кореляції між шкалами методики WCQ, експертною оцінкою і

обʼєктивними показниками (вік, стаж роботи). Зʼясовано, що вік фахівців

соціономічного профілю позитивно корелює зі шкалою дистанціювання. Це

свідчить про схильність старших за віком фахівців віддалятися від проблем,

вважати ситуацію менш значимою, ніж вона є. Експертна оцінка і стаж роботи

досліджуваних позитивно корелюють зі шкалою побудови плану дій, негативно

– зі шкалою уникнення/відхід. Крім того, показано, що зі збільшенням стажу

роботи відбувається трансформація мотиваційної сфери, яка повʼязана з

підвищенням орієнтації на професійну компетентність. Вікові тенденції змін

мотиваційної сфери багато в чому повторюються для стажу і дозволяють

стверджувати, що з віком підвищуються ті мотиваційні тенденції, які повʼязані

з установками на стабільність, працю, альтруїзм і свободу, тобто гуманістична

мотивація.

Вищенаведене дозволяє зробити висновок, що професійні деформації

виникають переважно у фахівців замкнених, стриманих у контактах,

незадоволених діяльністю, тривожних, ригідних, невпевнених у собі,

112

напружених з неврівноваженістю емоційних реакцій та їх збідненістю. Такі

фахівці переносять проблеми зі свідомості у сферу підсвідомого, намаючись

здобути стан більшої захищеності, за якого в професійній ситуації, що викликає

стрес, несвідомо використовують несформовані патерни поведінки та

компенсують певні успіхи в іншій сфері діяльності.

Для проведення факторного аналізу з метою виокремлення соціально-

психологічних чинників професійних деформацій були відібрані фахівці з

полярними проявами показників за основними змінними дослідження.

Враховувалася нерівномірність характеру розподілу респондентів у групах та

диференціація досліджуваних групи з середніми показниками за параметрами

професійних деформацій. За результатами регресійного аналізу зроблено відбір

значущих параметрів (предикторів) професійних деформацій відповідно до

ступенів їх проявів та з урахуванням стратегій копінг-поведінки фахівців

соціономічного профілю в професійній діяльності. Так, виокремлено підгрупи

досліджуваних, зокрема 20,1% фахівців із високим ступенем проявів

професійних деформацій, які відрізнялися непродуктивними стратегіями

копінг-поведінки в професійній діяльності та 35,4% фахівців без проявів

професійних деформацій з продуктивними стратегіями копінг-поведінки в

професійній діяльності.

Загальний аналіз факторної матриці дозволив визначити дескриптори

(«індивідуальні характеристики», «соціальне функціонування», «професійні

вимоги», «обʼєктивні умови»), які надали можливість виокремити соціально-

психологічні чинники розвитку та подолання професійних деформацій у


Визначено соціально-психологічні чинники виникнення професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю на особистісно-рольовому

(емоційна нестійкість, реактивність; виражений внутрішній дискомфорт;

фрустраційна напруженість; високий індекс синдрому вигорання; низький

рівень самооцінки та негативне самоставлення; несформованість ефективних

механізмів психологічного захисту; дефіцітарність адаптивних копінг-ресурсів;

113

рольовий конфлікт, рольова невизначеність, незадоволеність професійним та

особистісним зростанням, низький соціальний статус) та організаційному

(перенавантаження; нестача часу для виконання роботи; редукція професійних

обовʼязків та професійних досягнень; обмеженість чи відсутність соціальної

підтримки з боку колег та керівництва; одноманітна та безперспективна

професійна діяльність; нераціональна, дестабілізуюча організація професійної

діяльності) рівнях.

Виокремлено соціально-психологічні чинники подолання професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю на психологічному (позитивне

самоставлення; фрустраційна толерантність; застосування адаптивних варіантів

поведінкового копінгу й механізмів психологічного захисту; самоаналіз,

рефлексія; відсутність рольового конфлікту; розвинений комунікативний

потенціал; сприятливий соціальний статус; наявність психологічної (емоційної,

когнітивної) підтримки); на компетентнісному (формування у фахівців

соціономічного профілю професійної компетентності, комунікативної

соціальної компетентності та високого рівня професійної культури;

забезпечення професійного саморозкриття фахівця; ефективна соціальна

інтеграція); на соціальному (соціальна підтримка та захист фахівців

соціономічного профілю на державному рівні; доступність та своєчасність

психопрофілактичних і реабілітаційних програм щодо запобігання професійних

деформацій, моніторинг їх впровадження; задовільний соціально-економічний

статус фахівця) рівнях.

Дані, отримані на констатувальному етапі дослідження, були враховані при

побудові інтегрованої соціально-психологічної програми запобігання та


умовах сучасного соціуму.

Основні наукові результати розділу опубліковані у таких публікаціях

автора: [62; 75; 76; 82; 83; 227].

114

РОЗДІЛ 3

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗАПОБІГАННЯ ТА

ПОДОЛАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ У ФАХІВЦІВ

СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

3.1. Принципи побудови та зміст інтегрованої соціально-психологічної

програми запобігання та подолання професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю в умовах сучасного соціуму

У психологічній літературі існує достатньо підходів до подолання

негативних наслідків професійних деформацій у фахівців соціономічного

профілю (педагогів, медичних працівників, юристів та ін.). Однак питання

запобігання та подолання професійних деформацій у соціальних працівників як

представників соціономічних професій залишилося поза увагою дослідників.

Крім того, відсутня єдина система, яка сприяла б розвитку успішної стратегії

профілактики та подоланню професійних деформацій у цих працівників. Для

вирішення цього завдання ми пропонуємо інтегровану соціально-психологічну

програму запобігання та подолання професійних деформацій у соціальних

працівників як представників соціономічних професій.

В нашому дослідженні ми використовували елементи інтегративного

підходу завдяки його універсальності, поєднанню найкращих здобутків різних

напрямків психологічної науки та використанню потенціалу психіки до

самозмінювання. На думку В. Козлова, інтегративний підхід створює

оптимальні умови для прояву цього потенціалу та розв’язання глибоких

конфліктів, напружень, деструкцій [91].

115

Смисл загального інтегративного підходу полягає в тому, що психіка

людини є багаторівневою системою, яка виявляється в особливих

структурованих формах. Особистість виступає формою прояву психічного і має

фрагментарну структуру, між фрагментами різних областей і рівнів якої існує

конфліктна напруга. Бінарний характер оцінки людиною власного досвіду,

зокрема, професійного, призводить до посилення інтрапсихічної напруги.

Інтеграція на особистісному рівні має на увазі усвідомлення конфліктної

напруги між фрагментами і рівнями психіки і відкрите ухвалення того, що

раніше відкидалося.

Інтегративний підхід спирається на декілька важливих положень: монізм

як єдність людини і світу, духовного і тілесного; холізм як уявлення про

початкову цілісність свідомості людини; енергійність свідомості; можливість

саморуху і саморозвитку – без необхідності зовнішнього управління; ідею

подолання криз на шляху конвергенції, кооперації і взаємодоповнюваності

сторін психічного життя в індивідуальній вільній свідомості, які свідомість Его

і соціальна свідомість розводять, протиставляють, роблять проблемними.

Головна методологія інтегративного підходу полягає в наступних

принципах.

Принцип цілісності забезпечує розуміння особистості як надзвичайно

складної, відкритої, багаторівневої системи, яка самоорганізується, з

розвиненою здатністю підтримувати себе в стані динамічної рівноваги і

проводити нові структури і нові форми організації своєї життєдіяльності.

Зокрема, істотним моментом, що відрізняє інтегративний напрям від багатьох

інших, є орієнтація в його практиці не виключно на минулий досвід індивіда, як

в психоаналізі, і не тільки на сьогодення, як в гештальт-терапії, а на часову

цілісність людини, що включає її минуле, сьогодення і майбутнє як в аспектах

філогенезу, так і онтогенетично.

Принцип розвитку виражається в тому, що людська психіка, особистість

або група будь-якого рівня структурної і функціональної складності, має безліч

потенційних напрямів свого розвитку. Ці напрями визначаються в критичних

116

точках – точках кризового стану, де особистість робить вибір відносно шляху

свого подальшого розвитку та способів існування. Можна сказати, що в точці

кризи ці системи перебувають в стані часової нестабільності і надзвичайно

чутливі навіть до незначних зовнішніх впливів. В цьому стані особистості

відбувається мобілізація психологічних, матеріальних, соціальних, духовних

ресурсів і активний пошук нових шляхів розвитку.

Принцип обумовленості передбачає існування не тільки лінійних

причинно-наслідкових відносин, але і каузальних взаємозвʼязків як усередині

психіки, так і між подіями зовнішнього світу. Завжди є проблема джерела і

первинної польової детермінанти психічної активності. В. Козлов виділяє такі

координати, як «зовсім далеко», «усередині людини» та «між людиною і світом»

[91]. Але це різноманіття ідей детермінізму не враховувало той факт, що будь-

який чинник, віднесений ззовні, стає по відношенню до людини не зовнішнім, а

його власним. Більш того, всі психічні процеси і функції, механізми і феномени

є продуктами самої свідомості. Психічний простір особистості є системою

взаємопозвʼязаних просторово-часових свідомих і несвідомих структур –

персони, інтерперсони, трансперсони, між якими існує енергоінформаційна

взаємодія.

Принцип співвіднесеності використовувався на завершальній стадії

дослідження та напрацювання корекційних впливів на вже сформовані

негативні наслідки професійних деформацій, оскільки даний принцип

передбачає необхідність співвіднесення інтенсивності дії використовуваної

психотехнології, інтенсивності дії особистості психолога-дослідника та рівень

психологічних можливостей самого досліджуваного, що впливають на

структуру, зміст і форму дії. Даний принцип, за В. Козловим, указує, що в

практичній діяльності психолог повинен дотримуватися таких правил, як:

глибоке знання психотехнологій і їхнього впливу на особистість; доцільність

застосування психотехнологій за змістом, складністю, кількістю, так і рівнем

складності механізмів інтерпретації: міра, необхідна достатність; семантична

близькість: смислове поле і методична оснащеність використовуваної

117

психотехнології повинні бути зрозумілі, доступні і прийнятні для клієнта;

зовнішньої підтримки за тривалістю і інтенсивністю повинно бути достатньо

для приведення особистості у стан балансу (рівноваги); цілі трансформації і

психокорекцїї, які ставить психолог, повинні бути співвіднесені з

індивідуальними і загальногруповими цілями клієнтів, складати єдине смислове

поле. Принцип співвіднесеної також стосується психологічного

дистанціювання під час взаємодії психолога і клієнта [91].

Інтегративна методологія, спираючись на цілісне бачення особистості в

перспективі її особистісного, професійного, соціального зростання, припускає

при психологічній роботі з клієнтом розкриття його потенційності, розвиток

інтуїції, творчості, вищих станів свідомості, особистісних ресурсів. В цьому

полягає принцип потенційності.

Використання цього принципу в контексті нашого дослідження

припускає, що фахівець мобілізує свої ресурси для подолання професійних

деформацій. Ми згодні з К. Уілбер, який підкреслює, що кожна людина володіє

тенденцією до саморозвитку і потенційністю, інтенцією до цілісності, до

більшої свободи тощо.

Розкриття потенційності особистості може бути досягнуте на різних

рівнях, і воно не обовʼязково включатиме так званий духовний рівень. Більш

того, форми розкриття можуть бути різними. У психологічній роботі

потенційність може розкриватися: у пізнаванні різних складових особистості,

структури, якостей, властивостей, здібностей, цілей, дійсної мотивації; у

розкритті перспектив розвитку матеріального, соціального і духовного Его; у

ототожненні або ні зі значущими фрагментами або якостями свого Его на

особистісному рівні і у відкиданні неефективних форм взаємин,

цілепокладання; у розкритті потенційних можливостей, здібностей, вітальних

ресурсів; у посиленні основних тенденцій особистості, особливо експансивної і

гомеостатичної; у можливості відмови від ототожнення себе з фрагментами Его і

структурними елементами групи і в набутті здатності їх контролювати: у

розкритті творчих сил особистості, вищих психічних станів свідомості,

118

екзистенціальних смислів існування. Найважливішим у принципі потенційності

виступає відкриття простору для подальшого розвитку, руху, життя серед

людей.

Запропонована інтегрована соціально-психологічна програма запобігання та

подолання професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю,

основними принципами побудови якої слугували: принципи єдності

діагностики і корекції, системності, цілісності, розвитку, обумовленості,

співвіднесеності, потенційності, диференціованості, діяльнісний принцип

корекції.

Програма складалася з інформаційно-мотиваційного, компонентно-

цільового, корекційно-відновлюваного, рефлексивно-ресурсного етапів.

Інформаційно-мотиваційний етап передбачав аналітичний опис

професійної ситуації через виявлення причин виникнення професійних

проблем, актуалізацію, усвідомлення і оцінку власного ставлення до проблеми.

Первинне вивчення ситуації створювало можливість визначити проблему,

з’ясувати ймовірні потреби та їх пріоритетність, запустити механізм

діагностики в рефлексивний процес усвідомлення професійних обмежень і

досягнень. Цей етап передбачав також створення активної настанови на

психокорекцію, формування мотивів самовдосконалення, самопізнання,

особистісного та професійного зростання, виявлення професійних недоліків у

самореалізації, підвищення впевненості в собі та в успіху програмних заходів

щодо подолання наслідків професійних деформацій у фахівців соціономічного

профілю.

Компонентно-цільовий етап був спрямований на пошук та усвідомлення

протиріч між власними переконаннями та вимогами професії (професійні

обмеження), що ведуть до порушень у професійній взаємодії; формування

навичок цілепокладання, розвиток здатності до подолання виявлених

обмежень; розробку проекту власних дій, спрямованого на досягнення

бажаного результату з урахуванням власних обмежень і ресурсів, варіантів

подолання виявлених проявів професійних деформацій, набуття необхідних

119

вмінь і навичок для їх запобігання та подолання.

Корекційно-відновлюваний етап передбачав зняття психоемоційного

напруження, формування психологічної готовності до рефлексії, навичок

саморегуляції негативних переживань, корекцію власних соціальних обмежень

та формування необхідних для професійної взаємодії вмінь і навичок.

Проводилися тренінг соціальних вмінь і навичок, де у рольових іграх та через

моделювання реальних професійних ситуацій відбувалося формування та

закріплення успішних паттернів поведінки; тренінг компетентності в

професійній комунікації з формуванням навичок ефективної самопрезентації;

усвідомлення та зняття внутрішніх бар’єрів, які перешкоджають ефективній

комунікації; розвиток соціальної сенситивності.

Рефлексивно-ресурсний етап був спрямований на розвиток навичок

рефлексії власних професійних обмежень у подоланні професійних

деформацій, організацію груп взаємопідтримки, що створювалися за

принципом схожості проблем учасників. Основною метою організації груп

було об’єднання спільного потенціалу учасників для обміну професійним

досвідом, спрямованим на вирішення проблем та надання соціально-

психологічної підтримки один одному. Результатом роботи таких груп стало

розширення кожним учасником власного репертуару шляхів подолання проявів

професійних деформацій, формування соціальної компетентності.

В системних заходах запобігання та подолання професійних деформацій

у фахівців соціономічного профілю застосовано психологічний супровід як

особливу соціально-психологічну технологію, що об’єднує комплекс

взаємопов’язаних і взаємообумовлених заходів, які представлені різними

психологічними методами, які проводяться з метою забезпечення оптимальних

психологічних умов для професійного розвитку фахівця, профілактики та

успішного подолання наслідків професійних деформацій.

Основними принципами психологічного супроводу виступали

цілеспрямованість, активність й самостійність, комплексність, гуманість,

безперервність, відкритість, коректність, єдність діагностики і корекції.

120

Психологічний супровід є цілісною системою. Як будь-яка система вона

складається з певних компонентів, що не можуть існувати окремо, усі вони

взаємопов’язані між собою.

Перший компонент – систематичне відстеження соціального статусу

фахівця відповідно до його актуального стану й перспектив професійного

розвитку. Для відстеження статусу фахівця необхідно мати чіткі параметри, які

необхідно виокремити і вивчати, а також певні нормативи для оцінки стану

конкретного фахівця; мати у своєму розпорядженні відповідний методичний

інструментарій; мати можливість відслідковувати статус за обраними

параметрам.

Другий компонент – створення психологічних умов для особистісного і

професійного розвитку фахівця. Створення таких умов, які здійснюються як у

процесі безпосередньої роботи психолога з фахівцями (він веде розвивальні

заняття, організовує спеціальне розвивальне середовище, консультує з

актуальних питань), так і опосередковано – через консультування й методичну

допомогу керівному складу соціальних служб.

Третій компонент – створення спеціальних психологічних умов для

профілактики професійних деформацій. Психолог організує й здійснює

корекційну, консультативну роботу з фахівцями соціономічного профілю в

межах вирішення проблем поведінки, спілкування або психічного самопочуття.

Форми і методи психологічного супроводу залежали, зокрема, від ступеня

проявів професійних деформацій.

Основними напрямками психологічного супроводу є:

- діагностика та самодіагностика професійної мотивації, рівня

рефлексивності, особливостей Я-концепції;

- опанування копінг-стратегіями: аналіз власної професійної ситуації, що

полягає в когнітивній оцінці ситуації професійної діяльності (виявлення

бар’єрів, аналіз власної кризи розчарування);

- оволодіння навичками саморегуляції; розвиток вміння

самоорганізовуватися (керувати власним часом через визначення основних

121

цілей та завдань власної професійної діяльності на певний період);

- індивідуальне та групове консультування;

- корекція особистісного та професійного профілю фахівця.

Реалізація цих напрямків можлива завдяки наступним методам: проектна

гра, рефлепрактикум, проектування.

Напрямки психологічного супроводу професійного розвитку фахівців

соціономічного профілю полягають у:

- формуванні професійної ідентичності;

- підтримці в знаходженні сенсу професійної діяльності;

- допомозі професійного самовизначення;

- розвивальній діагностиці, яка дозволяє використовувати результати

діагностики для стимулювання потреб фахівців в самопізнанні,

самовдосконаленні, професійному розвитку;

- корегуванні недостатнього рівня розвитку професійно важливих

якостей, здібностей з метою загальної корекції професійно-психологічного

профілю особистості [88].

Методами, які використовувалися, були соціально-психологічний тренінг,

психобіографія.

Розглянемо більш детально методи психологічного супроводу: соціально-

психологічний тренінг, психобіографію, рефлепрактикум, проектну гру.

При виборі методів психологічного супроводу ми керувалися принципом

системності, який дозволяє використовувати сукупність взаємозв’язаних

методів, що спрямовані на всі компоненти професійної діяльності. При

структуруванні методів в системі психологічного супроводу ми слідували

логіці нашого дослідження, а саме – кожен метод співвідноситься зі ступенем

проявів професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю та з

етапом професійного розвитку фахівця.

Вибір тренінгової роботи зумовлений спрямованістю даного виду роботи

на зняття обмежень і подолання труднощів, які заважають оптимальному

розвитку тих чи інших сторін особистості, розкриття внутрішнього потенціалу

122

фахівця й розширення його професійної самосвідомості, що у свою чергу

дозволяє реалізувати всі необхідні психологічні умови розвитку професійного й

особистісного самопізнання фахівців.

Основною метою тренінгу є професійний розвиток фахівця: формування

кожним учасником свого професійного стилю, усвідомлення своїх професійних

можливостей, визначення шляху професійного росту. В тренінгу

використовуються різноманітні засоби активного психологічного навчання для

вирішення наступних завдань: розуміння свого професійного Я, прийняття себе

в професії (професійна ідентичність), управління собою в професійних

ситуаціях, управління своїм професійним розвитком.

Завдання тренінгу вирішуються шляхом розвитку рефлексії, залученням

розумових засобів для аналізу прототипу професійної діяльності, проектування

образу професійного майбутнього, вдосконалення інтерактивної і перцептивної

сторони спілкування, осмислення своєї професійної позиції.

Слід зазначити, що програма тренінгу передбачає конкретизацію мети і

завдань в залежності від ступеня проявів професійних деформацій, актуальної

проблеми. Але незмінною залишається форма роботи, яка спрямована на

конструктивний вихід з професійної кризи, на формування готовності до

професійної діяльності: розвиток професійних якостей, професійної

самосвідомості, становлення професійної ідентичності. Будь який етап

тренінгової роботи повинен сприяти професійному розвитку фахівця, що

простежується у засвоєні механізмів, завдяки яким можливий саморозвиток.

Тренінг має досить стійку узагальнену структуру, що включає обов’язкові

змістовні блоки й процедурні компоненти. Програма тренінгу складається із

трьох взаємопов’язаних тематичних блоків: когнітивного (інформаційного),

операційного (поведінкового) і змістовного (інтерпретаційного) (Г. Балл). У

всіх блоках учасники тренінгу знайомляться з короткими й ефективними

способами зняття внутрішньої напруги, прийомами саморегуляції (релаксаційні

техніки, аутотренінг та інші).

Так, комунікативний тренінг мав на меті формування і вдосконалення

123

комунікативних навичок, необхідних для успішних соціальних взаємодій. Під

комунікацією (соціальною комунікацією) розуміємо ефективну синхронну й

діахронну взаємодію соціальних суб’єктів (людей і (або) їх спільнот), сутність

якої складає рух від одного суб’єкта (джерела) до іншого (одержувача), яка має

для них суттєву інформацію. Комунікація, як взаємодія двох або більше людей,

може здійснюватися на трьох рівнях: когнітивному (пізнавальному),

емоційному та поведінковому.

З цією метою проводився тренінг компетентності в соціальній

комунікації (поведінковий тренінг), який ґрунтується на принципах відтворення

суб’єктивно складних для учасників групи ситуацій через розігрування

рольових ігор і проведення групової дискусії.

Провідними задачами тренінгу поведінки є: формування навичок

ефективної самопрезентації; усвідомлення та зняття внутрішніх бар’єрів, які

перешкоджають ефективній соціальній комунікації; розвиток соціальної

сенситивності.

На початку роботи пропонувалися вправи, спрямовані на комунікативну,

поведінкову та емоційну сфери. Потім проводиться групова дискусія для

визначення цілі заняття. Із запропонованих учасникам рольових ситуацій

обирається одна або дві, найбільш значимі для учасників. Після групової

дискусії ведучий пропонує рольову ситуацію, яка розігрується учасниками по

черзі.

В кінці заняття проводиться групова дискусія з метою рефлексії

ефективності участі членів групи в рольовій ситуації. Можливим є повторення

найбільш складної ситуації і дискусії. Питання про завершення занять в групі

вирішується індивідуально кожним клієнтом разом із ведучим.

Головним результатом цього етапу виступає розвиток та набуття

комунікативних навичок учасників, необхідних для успішних соціальних

взаємодій.

Особливе місце серед методів психологічного супроводу займає

психобіографія, адже її застосування актуальне на етапах адаптації та

124

ідентифікації.

В широкому значенні психобіографічний метод визначають як певний

концептуальний підхід до вивчення особистості, заснований на уявленні про те,

що особистість є «продуктом» власної біографії або історії свого життя. В

цьому методі виокремлюється специфічний принцип аналізу особистості через

історію її розвитку і становлення. Це метод збору, систематизації, аналізу,

інтерпретації і використання в практичних цілях психологічної інформації про

життєвий шлях особистості.

Використання психобіографічного методу як діагностичного

інструментарію дозволяє визначити які внутрішні і зовнішні фактори впливали

і впливають на професійний розвиток фахівця; наявні професійно важливі

якості фахівця; мотиви професійної діяльності.

Психобіографія як розвивальний метод спрямований на розвиток:

професійно важливих якостей фахівця, які забезпечать йому успіх в

професійній діяльності; мотиву досягнення і афіліації, професійної орієнтації;

рефлексивності. Також психобіографічний метод сприяє усвідомленню свого

професійного шляху; усвідомленню професійної діяльності; усвідомленню

наявних знань, умінь, навичок, необхідних в професійній діяльності;

уникненню деструктивного виходу з професійної кризи; саморозвитку і

самопроектуванню.

В основі рефлексивно-інноваційного практикуму (рефлепрактикума)

лежить уявлення про тип розвитку як про саморозвиток. Завдяки спеціально

розробленим процедурам, відбувається активізація незатребуваного

інтелектуального, емоційного, вольового потенціалу фахівця. Внаслідок цього,

рефлепрактикум дозволяє усвідомлювати різні сфери, які раніше не

усвідомлювалися, і створювати умови для переосмислення цілісного Я як

суб’єкта професійного розвитку. При цьому будь-який результат

інтелектуального пошуку учасниками рефлепрактикуму сприймається не як

закінчений і закритий. Акцент з кінцевого результату зміщується на розкриття

творчого процесу саморозвитку, результатом якого є запуск нового процесу

125

(наприклад, наступне коло обговорення, переінтерпретація, тощо). Це є одним з

принципових відмінностей рефлепрактикуму як від традиційних лекційно-

дидактичних методів, так і від відносно нових (ділових, імітаційних, рольових

ігор).

Рефлепрактикум передбачає застосування рефлексивно-гуманістичної

моделі психологічного впливу на фахівця соціономічного профілю. Основними

вимогами для його застосування є створення рефлексивного середовища, яке

сприяє розвитку рефлексивної здібності; створення відносин співтворчості.

Рефлексивне середовище пов’язане з творчою розкутістю фахівця, це система

розвивальних відносин і відносин, що розвиваються. Це можливо лише при

відкритості в групі. Необхідною умовою також є додержання принципу

психологічної рівноправності позицій. Рівноправність позицій передбачає, що і

організатори, і учасники, взаємодоповнюючи та розвиваючи спільне смислове

поле, сприяють доповненню і розвитку знань, досвіду кожного. Система

розвиваючих взаємин і стосунків, що розвиваються, в ситуації групового

процесу рефлепрактикума передбачає відмову від прямого навчання з позиції

ведучого. Основна стратегія – створити такий характер взаємодії, який

стимулює до творчого дослідження професійного досвіду, самопізнання,

саморозвитку. Ця стратегія спрямована на культивування рефлексивно-

професійного Я і вміння працювати у команді, а також персоніфікуватися у

різноманітних видах професійно-інноваційної діяльності.

Проектна гра є невід’ємною частиною психологічного супроводу

професійного розвитку фахівців соціономічного профілю, оскільки дозволяє

організовувати реальні ситуації інтелектуальної, розумової роботи у відкритих

проблемних зонах, і фахівці одержують відповідний досвід діяльності й

мислєдіяльності; робота в проектній грі вимагає заняття чіткої, певної позиції й

вчить будувати дії виходячи з певної ситуації; проектна гра несе в собі

унікальний досвід колективної розумової роботи в умовах відкритої проблемної

ситуації, яка потребує від учасників максимального й повного особистісного

включення, участі; проектна гра будує модель вирішення проблемної ситуації

126

або модель виходу з професійної кризи (якщо така назріла).

Виходячи з того, що технологія стимулювання професійної мотивації

фахівців зростає за умови використання нетрадиційних форм і методів,

пропонувалися дискусійні методи: фокус-групи, дебати, групові дискусії.

Фокус-групи – організація групового, сфокусованого

(напівстандартизованого) інтерв’ю, що проходить у формі групової дискусії й

спрямована на обмін учасниками ідеями, судженнями, думками з заданих тем.

Дана форма роботи сприяє розвитку професійної мотивації, вирішує завдання

усвідомлення протиріч, труднощів, пов’язаних з обговорення професійних

проблем, актуалізує отримані знання, розвиває комунікативні якості фахівців.

Мають місце структуровані дискусії, в яких задається тема для обговорення, а

іноді чітко регламентується порядок проведення; і неструктуровані дискусії, в

яких ведучий є пасивним, теми вибирають самі учасники, час дискусії

формально необмежено.

Особливою формою роботи є інтелектуальна гра, яка проводиться за

певними правилами. Дана форма роботи вимагає підготовленості фахівців.

Дебати сприяють розвитку логічного й критичного мислення, розвиваються

навички самопрезентації, емпатія й терпимість до різних поглядів, здатність

концентруватися на певній проблемі. Таким чином, фахівці здобувають

навички, необхідні для ефективного спілкування, вивчають, досліджують і

аналізують важливі сучасні проблеми, синтезують знання.

Предметом аналізу групи є обговорення ситуацій професійної діяльності:

це можуть бути «вдалі» та «невдалі» професійної ситуації, такі що тривають і

були у минулому. Розповідь не обмежується і має вільну форму. Наприкінці

психолог допомагає сформулювати питання того, хто розповідав, таким чином,

щоб воно було зрозумілим для інших. Потім учасники групи мають право

задати запитання учаснику, який представив ситуацію, а далі відповідають самі.

Розгортається дискусія, протягом якої психолог узагальнює відповіді групи,

представляє власну думку про ситуацію. Робота групи закінчується розповіддю

учасника, який представляв ситуацію про свої почуття і думки, тобто

127

здійснюється рефлексивний аналіз.

Вважалося за необхідне й приділення особливої уваги самостійній роботі

фахівців. Здійснюючи самостійну роботу, фахівець здобуває не тільки

додаткові знання, але й розвиває навички організації різних форм розумової

діяльності, успішніше входити у професійне співтовариство, самореалізується.

Завдяки можливості спілкуватися, висловлювати свою думку,

вислуховувати інших розвивається мотив афіліації. Підтримка учасників групи

сприяє розвитку мотиву досягнення. Створення проблемної ситуації та її

обговорення сприяють розвитку рефлексивної готовності.

Дослідивши методи і форми психологічного супроводу відповідно до

ступеня проявів професійних деформацій на кожному з етапів професійного

розвитку фахівця, можна зробити висновок, що жоден із методів не є

універсальним. Однак їх комплексне використання в системі психологічного

супроводу дозволяє досягти стійкої зміни особистості фахівця не тільки в

поведінкових копінг-стратегіях, але і на глибинному, рефлексивному рівні,

адже завдяки їм можливе запобігання та подолання наслідків професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю. В результаті цього фахівець

зможе самостійно вирішувати ускладнення, які виникають в процесі

професійної діяльності у майбутньому незалежно від ситуації.

Зауважимо, що розробка психологічних технологій має бути спрямована

на вирішення конкретної ситуації індивідуального розвитку або соціальної

взаємодії з використанням знань і досвіду психології [121]. Основними

компонентами психологічної технології є: інформаційно-смисловий,

діагностичний, корекційно-розвивальний [67].

У процесі впровадження психологічної технології важливу роль

відіграють інтерактивні техніки, що забезпечують активну міжособистісну

взаємодію учасників занять і активізацію їх пізнавальної діяльності. Це

досягається наступними методами: спеціальним розміщенням учасників

заняття; організацією їх спільної діяльності у парах, трійках та малих групах;

організацією різних видів вербального та невербального спілкування;

128

розв’язанням реальних професійних і навчальних проблем та ситуацій;

забезпеченням зворотного зв’язку.

Інтерактивні техніки, що використовуються для підготовки фахівців

соціономічного профілю, розвитку їх мотивації у закордонній і вітчизняній

психологічній практиці можна поділити на дві групи: організаційно-

спрямовуючі та змістовно-смислові [72].

До групи організаційно-спрямовуючих технік відносять: організаційно-

підготовчі техніки; вивчення очікувань учасників заняття щодо занять; спільну

розробку правил групової роботи; форми роботи, які позитивно позначаються

на активності учасників («криголами»); створення малих груп (пар, трійок) та

ін.

Основне призначення організаційно-спрямовуючих інтерактивних технік

– залучення учасників заняття у виконанні певних завдань, забезпечення

початку і кінця заняття, здійснення послідовного переходу від однієї частини до

іншої, створення комфортних умов діяльності для учасників занять і

підтримання їх активності.

Мета змістовно-смислових інтерактивних технік – це сприяння

безпосередньо вирішенню цілей та завдань, поставлених перед заняттям

(наприклад, аналіз змісту конкретного поняття, обґрунтування певних позицій

та функцій, аналіз деяких особливостей тощо).

До групи змістовно смислових інтерактивних технік відносять:

заповнення робочих листків; «мозкові штурми»; дискусії з відкритим кінцем;

аналіз професійних ситуацій; рольові ігри; тренінги та ін.

Слід зазначити, що послідовність використання активних методів не є

чітко визначеною. В одному випадку вони можуть використовуватися як

підкріплення теоретичного матеріалу, в інших – тема може розпочинатися з

активних методів, під час проведення яких учасники можуть зацікавитися тим

чи іншим питанням, а потім його детально розглянути в теоретичній частині

занять.

129

Розробка ефективних мотиваційних програм спрямована на спонукання

працівників до діяльності шляхом формування мотивів поведінки.

Одним із основних напрямів вдосконалення мотивації в сучасних

організаціях є створення комплексної системи нематеріального стимулювання.

О. Тихонова висуває наступні правила створення такої системи: створення

соціальної політики організації (організація культурно-масових, спортивних

заходів, додаткове навчання); формування збалансованої системи соціально-

психологічних методів мотивації працівників; створення і розвиток

прихильності працівника своїй організації [188].

Центральна роль у процесі реалізації мотивації відводиться

організаційній культурі. Важливо, яка поведінка працівників підтримується, чи

заохочується самостійність, чи відповідає робота цінностям, потребам,

установкам і очікуванням працівників.

Встановлено, що на рівень організаційної культури впливає рівень

психологічної культури, психологічної підготовки фахівців соціономічного

профілю. Саме формуванню психологічної культури фахівців слід надати

пильну увагу. З цією метою доцільно організувати систему навчання

працівників та керівників (різних підрозділів) соціальних закладав роботі з

підлеглими і клієнтами соціальних служб, а працівників соціальних служб –

роботі з клієнтами.

Формуванню психологічної культури фахівців соціономічного профілю

приділялась увага в рамках організаційної психології [35; 109; 141; 145; 215].

Взагалі поняття «культура» є сферою духовного життя людини і включає в себе

предметні результати її діяльності (зокрема професійної), індивідуальні

особливості, які в цій діяльності виявляються: знання, уміння, навички, рівень

інтелекту, моральний та етичний розвиток, світогляд, засоби і форми

спілкування з людьми [187]. Формування психологічної культури соціальних

працівників як представників соціономічних професій здійснюється через

формування професійної культури фахівця, професійної етики та моральної

свідомості особистості.

130

Існуючі технології розвитку моральної свідомості фахівців

соціономічного профілю, формування навичок етичної поведінки та етичних

взаємовідносин спрямовані на придбання навичок щодо визначення рівня

сформованості своєї моральної свідомості; здійснення морального вибору і

застосування їх до вирішення актуальної етичної дилеми; визначення основних

кроків здійснення етичного вчинку: вміння оцінити поведінку колег і клієнтів у

типових ситуаціях професійної діяльності; визначення істотних перешкод, що

заважають у налагодженні етичних відносин у колективі; об’єктивної оцінки

причин виникнення етичних проблем; розробки оптимальних шляхів побудови

етичних взаємин з іншими людьми [187].

Для формування вищезазначених чинників застосовується система

тренінгових занять розвитку професійної етики фахівців. У вітчизняній

психологічній практиці цьому питанню достатню увагу приділяла

О. Винославська. На погляд вченої, в систему занять обов’язково повинні

входити тренінг розвитку моральної свідомості фахівців, тренінг формування

навичок етичної поведінки фахівця, тренінг побудови етичних відносин

фахівця з іншими працівниками соціальних служб та клієнтами [35].

Разом із тим, слід відзначити, що кращі західні й вітчизняні компанії

розглядають прихильність персоналу організації як найважливішу

характеристику, що визначає рівень ефективності і конкурентоспроможності.

Внаслідок цього вчені пропонують розробляти пропозиції з формування

прихильності працівників, виходячи з загальної схеми [187], в якій в один блок

входять: довіра керівництву і рішенням, що приймаються; високий рівень

розвитку ділових і особистих якостей керівника; увага керівника до підлеглих і

їх проблем; ефективність системи стимулювання праці.

До другого блоку входять: сприятливий моральний клімат; професійна

перспектива, можливість самореалізації; сприятливі умови праці; соціальна

захищеність працівників.

Акцент робиться на тому, що вищезазначені етапи прихильності

працівника своїй організації і створення єдиної системи стимулювання повинні

131

збільшити рівень мотивованості працівників соціальних служб для підвищення

їх ефективної діяльності.

О. Винославська розглядає проведення мотиваційного моніторингу як

важливої складової реалізації функції мотивації і відзначає, що шляхом

моніторингу може бути надана оцінка мотиваційного потенціалу працівників

організації; виявлені активні потреби працівників і області демотивації, що

вимагають оперативного регулювання. За його результатами складаються

рекомендації зі зміни стратегії, структури і процедур мотивації працівників.

Також результати моніторингу можуть бути використані для: поліпшення

діючої або формування нової системи стимулювання працівників; розробки

програм навчання керівників прийомам мотивування тощо [35].

Проведення мотиваційного моніторингу має величезне значення і

приносить велику користь у плані оцінки мотивації працівників. На наш

погляд, використання результатів моніторингу в розвиваючих заняттях є

доцільним і може використовуватися як діагностичний компонент

інтерактивної технології.

Нагадаємо, що у психологічній науці виділяють два аспекти формування

мотивації: соціально-психологічний та особистісний.

Є. Моргунов зазначає, що соціально-психологічний аспект проблеми

розвитку мотивації пов’язаний з впливом оточення та цілеспрямованим

формуванням мотивації шляхом включення в професійну діяльність [126]. Цей

аспект представлений роботами О. Дусавицького, А. Маркової, Т. Матіс,

М. Матюхіної та інших вчених [47; 113; 114; 115 та ін.].

Особистісний аспект, на думку вченого, пов’язаний з власною активністю

особистості та стимулюванням самодовільного розвитку професійних

спонукань. Він представлений роботами Е. Дісі, С. Мадді, Д. Макклеланда,

Р. Раяна та інших дослідників [111; 110; 221]. Особливістю цього підходу є

звернення до власне психологічних чинників розвитку мотивації.

В. Климчуком знайдений метод, який дозволив використати переваги як

соціально-психологічного, так і особистісного підходів. Учений показав, як за

132

допомогою методів соціально-психологічного підходу можна сприяти появі

досвіду внутрішньо мотивованої поведінки, а з допомогою методів

особистісного підходу – сприяти переходу набутих стратегій у сферу цінностей

[86].

У науковій літературі, присвяченій дослідженню професійної діяльності

фахівців соціономічного профілю простежуються два підходи до підбору

засобів і форм вивчення й розвитку їх професійної компетентності і

професійної мотивації. Кожний з підходів спрямований на розв’язання певного

кола задач, у звʼязку з чим має свої переваги і обмеження.

З позицій першого підходу фахівці соціономічного профілю з їх

професійними і особистісними відмінностями виступають як певний феномен,

який стає обʼєктом наукової уваги. Основним методом роботи виступає

тестовий метод з інтерпретацією результатів і визначенням феноменологічних

характеристик професійної діяльності [8]. Позитивністю даного підходу є

проведення широкомасштабних досліджень з застосуванням стандартизованих

методів. Нажаль, дослідження цієї групи містять багато констатувальних

матеріалів і мало методичних.

З погляду другого підходу до вибору засобів формування професійної

компетентності і мотивації фахівців соціономічного профілю кінцевою метою

здійснюваної роботи є проведення яких-небудь змін. Форми і методи роботи з

фахівців носять характер, активізуючий їх діяльність працівників [126].

Частіше за все, для досягнення цієї мети використовується комплекс

організаційних, діагностичних і активізуючих методів. Методи вивчення й

оцінки професійної компетентності і мотивації працівників спрямовані на те,

щоб якомога точніше виявити тих фахівців, які найбільшою мірою

відповідають вимогам посади, вже на етапі первинної співбесіди або є самими

відповідними для управлінської діяльності, зокрема в соціальних закладах [45].

Таким чином, засоби формування професійної компетентності фахівців у

двох описаних підходах несуть у собі різні можливості. Якщо при першому

підході в наявності прагнення до отримання узагальненої обʼєктивної картини,

133

то в другому випадку субʼєктивність у підборі методів задається часто вже

самими задачами роботи. Якщо при першому підході професіоналізм

розглядається як сукупний формальний показник, то в другому випадку

зʼявляється можливість зміни якісних характеристик професіоналізму фахівців.

Вчені приділяють особливу увагу формуванню мотиваційної

приналежності до діяльності як одному із головних компонентів

професіоналізму [174; 191; 192].

Наголошується на тому, що розвиток та трансформація мотиваційної

сфери відбувається у процесі професіоналізації у двох напрямках: по-перше,

відбувається трансформація загальних мотивів особистості у трудові; по-друге,

зі зміною рівня професіоналізму змінюється і система професійних мотивів

[191].

Мотивація приналежності до діяльності на різних стадіях становлення

професіонала має різні особливості. Існують припущення, що настановлення

щодо професійної приналежності формується вже на стадії навчання, де

виникає і закріплюється інтерес до змісту професійної діяльності;

усвідомлюється її суспільна й індивідуальна значущість; виникають прагнення і

намір особистості удосконалювати свою професійну діяльність задля

самоздійснення в професійній кар’єрі. Тобто, йде примірювання на себе

перспективності професійного вдосконалення [174].

На стадії практичного оволодіння професією уточнюються професійні

домагання; коригуються мотиви і цілі професійного вдосконалення; виникають

мотиви самореалізації особистості у професійній діяльності тощо.

На стадії акме посилюються мотиви особистісного зростання,

престижності професії, професійної творчості, в тому числі інтенсивно йде

смислотворення (відкриття все нових і нових особистісних смислів у

професійній діяльності); переважають конструктивні мотиваційні тенденції,

збільшується кількість рішень на основі професійної інтуїції тощо.

Отже, у разі формування мотивації до професійної діяльності змінюється

і рівень професіоналізму фахівця.

134

Мотивація як складова емоційної компетентності являє собою емоційні

тенденції, які полегшують досягнення цілей. У даному випадку, говорячи про

мотивацію розуміють наявність: мотиву досягнення; обов’язковості як

прихильності, відданості цілям групи або організації; ініціативи як готовності

використовувати всі можливості; оптимізму (завзятості у досягненні мети,

незважаючи на перешкоди та невдачі.

Емпатія – це сприйнятливість до почуттів, потреб і турбот інших.

Складниками емпатії є: розуміння інших; сприяння розвиткові інших;

політична чутливість.

Соціальні навички – це уміння викликати бажані реакції в інших. До них

належать:

- переконання (володіння ефективними тактиками переконання);

- комунікація (відкрите сприйняття та переконливий зворотній звʼязок);

- розв’язання конфліктів (обговорення та нівелювання розбіжностей у

думках);

- лідерство;

- ініціювання або управління змінами);

- налагодження зв’язків;

- співпраця і кооперація;

- здатність працювати в команді (забезпечення групової взаємодії в

досягненні спільної мети).

З метою запобіганя та подолання наслідків професійних деформацій у

фахівців соціономічного профілю було запропоноване психолого-професійне

консультування, що охоплює широке коло психологічних і соціально-

психологічних проблем, які включають в себе інтерперсональні проблеми,

пов’язані з міжособистісними стосунками в соціумі, виникаючими конфліктами

в професійній діяльності та яке спрямоване на широке коло явищ соціального

характеру особистості. Це, насамперед, превентивна діяльність, яка запобігає

розвиткові небажаних ускладнень в професійній діяльності. Воно повинно

сформувати у кожного учасника здатність об’єктивно оцінювати складні для

135

нього ситуації, які виникають в професійній діяльності, продуктивно

використовувати досвід своїх помилок, розширювати діапазон можливих

способів поведінки кожного окремого учасника в складних для нього ситуаціях

через те, що стереотипність поведінки заважає йому у вирішенні проблем, які

виникають в процесі професійної діяльності. Допомагати кожному окремому

учаснику усвідомити, що у відносно значущих для нього позиціях можливі

проблеми, які складають для нього контролюючий розвиток дезадаптивних

стереотипів професійної діяльності, сформувати у кожного окремого учасника

позитивну програму майбутнього. Специфіка такого роду консультування

полягає в тому, що проблема фахівця розглядається тільки у зв’язку з

проблемами усіх учасників.

Досягнення оптимального ефекту психолого-професійного

консультування можливе при дотриманні таких його принципів:

конфіденційності, діалогу психолога-консультанта та клієнта, нейтральності,

відкритості та персоніфікованості.

Однією з умов запобігання професійним деформаціям фахівців

соціономічного профілю є професійна особистісна компетентність спеціаліста,

що дозволить подолати негативні прояви професійної діяльності. Професійну

компетентність спеціаліста соціономічного профілю можна визначити як

інтегративну особистісно-діяльнісну характеристику, котра є поєднанням

знань, умінь та сформованої професійної позиції, що дозволяє самостійно та

якісно виконувати завдання професійної діяльності, залежить від професійної

спрямованості особистості [172].

Компетентість – це не тільки наявність знань та досвіду, але й уміння

застосовувати їх при виконанні своїх функцій, що є обов’язковою умовою

оптимізації професійної діяльності.

Найчастіше в структурі компетентності виділяють:

- операційно-технічну сферу (знання, навички, уміння, професійно значущі

якості);

- мотиваційну сферу (спрямованість, інтерес, мотиви, потреби);

136

- практично-діяльнісну сферу (засоби виконання діяльності, результативні

показники діяльності).

Наповнення змістом структурних компонентів відбувається варіативно,

залежно від професії або виду діяльності. Зазначається, що крім названих

структурних компонентів у деяких дослідженнях виділяють рефлексивну сферу

(аналіз та оцінка відповідності здобутого результату поставленим цілям) [124,

с. 7-8].

Розглядаючи компетенцію, А. Маркова вкладає особливий зміст в різні

види професійної компетенції. Співвідношення професіоналізму з різними

аспектами зрілості спеціаліста надало можливість виділити чотири види

професійної компетентності: спеціальну, соціальну, особистісну та

індивідуальну [113]. На думку вченої, соціальна компетентність – це володіння

власне професійною діяльністю на достатньо високому рівні, здатність

проектувати свій подальший професійний розвиток. Дану компетенцію

складають, перш за все, професійні компетенції, що сприяють ефективному

здійсненню професійної діяльності спеціаліста.

Соціальна компетентність передбачає володіння сумісною професійною

діяльністю, співробітництвом, а також прийнятим у даній професійній

спільноті прийомами професійного спілкування; соціальна відповідальність за

результати своєї професійної праці.

Індивідуальна компетентність проявляється в оволодінні прийомами

самореалізації та розвитку індивідуальності в рамках професії, включає в себе

готовність до професійного росту, готовність до індивідуального

самозбереження, вміння раціонально організовувати свою працю. При цьому

професійна освіта орієнтована перш за все на особистість спеціаліста, оскільки

успішність оволодіння професією знаходиться в прямій залежності від ступеня

співвідношення індивідуальних якостей та вимог до професії. Саме це є

актуальним для професій соціономічної сфери.

Особистісна компетентність спеціаліста включає сукупність професійно

значущих особистісних якостей. Професійна особистісна компетентність – це

137

володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку засобами

протистояння проявам професійної деформації особистості.

Особистісна компетентність має велике значення в поведінці людини. Вона

дозволяє оптимізувати емоційний стан, відносини з соціумом. Саме високий

рівень особистісної компетентності в структурі професійної компетентності

спеціалістів соціономічного профілю є гарантом їх успішної адаптації до

динамічних змін умов середовища, складає основу життєдіяльності, забезпечує

перспективність ефективної соціально-професійної реалізації.

Таким чином, формування компетентності, що здатна здійснювати

контроль над професійним стресом, приймати адекватні рішення в складних

ситуаціях, підтримувати стан рівноваги між зовнішніми вимогами та

внутрішніми ресурсами буде сприяти корекції та профілактиці професійної

деформації особистості спеціаліста соціономічного профілю та

забезпечуватиме професійну ефективність, особистісний комфорт та соціальну

затребуваність.

Однією з причин професійної деформації, на думку дослідників даної

проблеми, є несформованість загальної та професійної культури. В якості

особистісних причин професійної дезадаптації називають рівень освіти, рівень

та характер мотивації праці, ціннісні орієнтації та установки, особистісні

реакції на стрес, характерологічні властивості, рівень емпатійних здатностей,

стиль взаємовідносин в колективі, рівень розвитку інтелекта, психофізіологічні

властивості тощо [10; 11].

Отже, характер та динаміка деформації залежить від індивідуальних

особливостей людини. Через те, що всі згадані вище особистісні

характеристики індивіда включені в компоненти його психологічної культури,

можемо зробити висновок, що однією з причин професійної деформації є не

сформованість психологічної культури спеціаліста. Тобто, однією з умов

подолання професійної деформації спеціаліста є відповідний рівень

психологічної культури.

138

Стосовно професійної діяльності, психологічна культура визначається не

тільки як знання професійно важливих якостей, але й прийняття себе в

професії, ототодження себе зі своєю професійною діяльністю, позитивна

орієнтація на міжособистісне спілкування, творчість та інше. Спираючись на

теоретичні розробки дослідників, можна визначити професійну культуру як

невід’ємну частину загальної культури особистості, складне структурне

утворення, що базується на свідомому засвоєнні, безперервному розвитку та

використанні цілісної системи спеціальних професійних знань, умінь та

навичок, цінностей, професійно важливих якостей для високоефективної

професійної діяльності в ситуаціях, що потребують мобілізації глибинних

особистісних ресурсів фахівця соціального пофілю. Для формування

професійної культури першочергове значення має мотивація саморозвитку та

особистісного зростання майбутнього соціального працівника.

Як зазначає А. Деркач, «особистість має оволодіти здатністю до

проектування саморозвитку і до організації в межах своєї професійної

діяльності умов для самореалізації» [45, с. 575]. Підвищення рівня професійної

культури розглядається як результат удосконалення творчого й особистісного

потенціалу фахівця.

Таким чином, професійна культура у загальному тлумаченні – це

сукупність спеціальних теоретичних знань, практичних умінь та навичок,

пов’язаних з конкретним видом праці, а також професійно-етичних якостей, що

відповідають вимогам до представника професії.

У контексті теми дослідження професійну культуру слід розглядати як

інтегральну якість особистості фахівця, що є передумовою його ефективної

професійної діяльності та метою професійного самовдосконалення. В сучасних

умовах спеціалісти, котрі ефективно здійснюють професійну діяльність, мають

своєчасно реагувати на нові соціальні очікування, бути мобільними, здатними

до творчого зростання та професійного самовдосконалення, до постійного

оновлення власних особистісних ресурсів, стресостійкими, здатними долати

негативні емоції та стани тощо. Саме тому необхідними елементами якості

139

підготовки спеціалістів соціономічного профілю до професійної діяльності є

розробка та реалізація програм формування психологічної культури. Оцінка,

прогнозування та розвиток психологічної культури як чиннику попередження

професійної деформації є пріоритетним завданням забезпечення діяльності

представників соціономічних професій.

Отже, фахівцям, які займаються соціономічною професійною діяльністю

властива рання професійна деформація, тому попередження розвитку

професійної деформації особистості професіонала варто визначити одним із

завдань психологічних служб соціальних закладів; шляхами подолання

професійної деформації є формування у фахівця професійної компетентності та

високого рівня професійної культури, забезпечення його професійного

саморозкриття.

Як показав попередній аналіз, вся діяльність соціального працівника

повинна сприяти створенню обстановки психологічного комфорту і безпеки

особистості клієнта, встановлення гуманних, морально здорових відносин у

соціальному середовищі. Професійна успішність соціального працівника

визначається результативністю його діяльності і її суспільним визнанням. Але

не тільки від цього залежить успішність діяльності фахівця соціальної роботи,

вона залежить і від умов праці, тут важливі: наявність посадових обовʼязків,

складених з урахуванням специфіки установи; чітке і ясне інформування про

посадові обовʼязки фахівця соціальної роботи; графік роботи з урахуванням

часу на звʼязку в зовнішньому соціальному просторі; можливість професійного

росту; адекватна оплата праці; адекватний соціальний статус.

3.2. Результати формувального етапу дослідження та їх узагальнення

У психокорекційній роботі взяли участь 29 фахівців із високим ступенем

проявів професійних деформацій та непродуктивними стратегіями копінг-

поведінки в професійній діяльності (19 жінок та 10 чоловіків) , з яких було

140

сформовано експериментальну вибірку. 21 фахівець (12 жінок та 9 чоловіків) з

високим ступенем проявів професійних деформацій і відносно продуктивними

стратегіями копінг-поведінки в професійній діяльності та низьким ступенем

проявів таких деформацій і непродуктивними стратегіями копінг-поведінки, які

склали контрольну групу. Процедура психокорекції в контрольній групі не

проводилася. Відбір учасників відбувався за принципом добровільності.

Досліджуваних експериментальної групи було розподілено на 4 підгрупи

по 7-8 осіб. З кожною підгрупою протягом трьох місяців займалися двічі на

тиждень, потім протягом 3 місяців здійснювали підтримуючу корекцію два рази

на місяць та у наступні 6 місяців – один раз на місяць.

Як зазначалося, одним із провідних методів групової роботи було обрано

соціально-психологічний тренінг (В. Большаков, О. Бондарчук, І. Вачков,

І. Ващенко, О. Євтіхов, Л. Карамушка, К. Мілютіна, Л. Петровська,

К. Рудестам, Н. Хрящева) та показано, що тренінгова форма роботи

максимально сприяє усвідомленню цілей і завдань професійної діяльності

фахівців соціономічного профілю, формуванню особистісної позиції щодо

професійних проблем і засобів їх вирішення, розвитку особистісної рефлексії і

здатності до розуміння позицій інших [21; 23; 30; 31; 32; 50; 72; 73; 121; 141;

142; 158; 165; 166].

Застосування тренінгової форми роботи надало змогу системно підходити

до запобігання та подоланні професійних деформацій у фахівців соціальних

служб, починаючи від зняття психологічного дискомфорту переживання

проблеми, формуванням психологічної готовності та здатності долати подібні

проблеми в майбутньому до побудови соціальних проектів розвитку дій,

спрямованих на досягнення продуктивного професійного результату.

У підсумку формувального етапу експерименту був проведений

порівняльний аналіз ефективності розробленої нами тренінгової технології.

Діагностичний блок містив методики, що використовувалися на

констатувальному етапі.

141

Аналіз отриманих даних показав, що для фахівців соціономічного профілю в

структурі особистості яких основними психологічними захистами були

заміщення та ідентифікація з агресором, а провідним проявом професійних

деформацій – гіперактивація, відзначені статистично достовірні відмінності

(р≤0,01) і не виявлено статистично достовірних відмінностей в діагностичній

категорії проявів уникнення. В результаті проведеної роботи було досягнуто

зменшення проявів на тлі вираженого зниження захисного реагування.

Учасники програми відзначили зниження рівня тривожності, зменшення

загальної кількості конфліктів у соціальному оточенні, нормалізацію настрою,

посилення функцій саморегуляції та контролю над негативними емоціями.

Для фахівців із провідними захистами заперечення, придушення і

витіснення, статистично достовірні відмінності (р≤0,01) відзначені за всіма

діагностичними показниками проявів професійних деформацій, що підтверджує

правильність обраної стратегії психокорекційного втручання.

Ці зміни є показником психологічних захистів групи уникнення та

включення когнітивних Его-захисних механізмів.

Зміна характеристик психозахисної поведінки в результаті

психокорекційного втручання наведена в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Зміна характеристик психозахисної поведінки в результаті

психокорекційного втручання

Психологічні

захисти

Експериментальна група

(n = 29)

Контрольна група

(n = 30)

І зріз ІІ зріз І зріз ІІ зріз

Придушення 1,62 ± 0,21* 1,41 ± 0,19* 2,24 ± 0,22 2,19 ± 0,24

Витіснення 1,88 ± 0,20* 1,39 ± 0,23* 2,30 ± 0,18 2,11 ± 0,20

Заперечення 1,47 ± 0,22* 1,27 ± 0,18* 1,74 ± 0,20 1,72 ± 0,23

Примітка: * - статистично значущі відмінності між показниками груп до і

після проведення психокорекційної впливу (*р <0,01).

142

Констатовано, що в експериментальній групі збільшилась частота

використання копінг-стратегії планування плану дій (Т=2936; p≤0,05). Тобто

досліджувані частіше стали використовувати цілеспрямований аналіз можливих

варіантів поведінки з урахуванням об’єктивних обставин та минулого досвіду.

Знизилися середні значення копінг-стратегії дистанціювання (Т=1854; p≤0,05).

Встановлено покращення параметрів психологічного захисту за

показниками «регресія», «інтелектуалізація», «компенсація», «проекція»

(p≤0,01). Проте за показниками «заперечення», «заміщення», «реактивні

утворення» покращення показників не досягало рівня статистичної значущості,

що може свідчити про високий ступінь проявів професійних деформацій,

глибину та стійкість їх наслідків.

Виявлено відмінності у середніх показниках, отримані за методикою

дослідження рівня самооцінки Дембо-Рубінштейн.

Порівняння показників самооцінки у досліджуваних до та після

формувального впливу наведені в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Порівняння показників самооцінки у досліджуваних

Параметри До

експерименту

Після

експерименту

Чіткість усвідомлення цілі 59,3 77,2

Впевненість у собі 65,0 74,8

Мотивація до успіху 67,4 75,9

Втілення запланованого 59,7 72,7

Задоволеність собою 72,3 75,9

Ініціативність 60,8 67,3

Тривожність 64,9 56,1

Як засвідчують дані таблиці, найбільших змін зазнали показники, які є

домінантними у мотиваційно-потребнісній сфері особистості фахівців

соціономічного профілю. Зокрема, чітке усвідомлення цілей, високі

143

мотиваційні показники, впевненість у запланованих цілях є чинниками

готовності до змін проблемної ситуації і вказують на ефективність участі у

проведеному експерименті. Водночас, тривожність, як перешкоджаючий

фактор досягнення цілей, стала меншою, й, відповідно, навички асертивної

поведінки, отримані в результаті застосування заходів формувального впливу,

досягли ефективного результату.

Окрім того, методика надала змогу виявити різницю між «Я-реальним» та

«Я-ідеальним». Відомо, що чим більшою вона є така різниця, тим більш

неадекватним є рівень домагань людини та рівень самооцінки. Таку людину

характеризує наявність певних «ілюзій», відірваність від реалій, утопічність

запланованих цілей, тощо. Чим меншим є розрив між «Я-реальним» та «Я-

ідеальним», тим адекватніше людина здатна оцінити свої особистісні ресурси,

співвіднести їх із вимогами професійної діяльності і оцінити зовнішні фактори,

які допомагають або заважають професійній діяльності та професійному

зростанню фахівців соціономічного профілю.

Результати, отримані за методикою Дембо-Рубінштейн, свідчать про

зростання рівня самооцінки особистісних якостей, вмінь та навичок учасників

експерименту.

Найбільшого «приросту» отримала характеристика «чіткість

усвідомлення цілі», що, на нашу думку, є закономірним фактом, оскільки

розвитку навичок цілепокладання та планування приділялась достатня увага на

усіх етапах проходження програмних заходів.

Аналіз індивідуальних характеристик досліджуваних за зазначеними

показники виявили тенденцію до завищених самооцінок, у даному випадку це

може вказувати на певну переоцінку можливостей та відчуття уявної

досконалості.

У табл. 3.3 представлено зведені результати (у %) за оцінками «Я-

реального» та «Я-ідеального» до та після проходження учасниками заходів

формувального впливу та різниця між показниками «Я-реального» та «Я-

ідеального».

144

Таблиця 3.3

Порівняльний аналіз показників «Я-ідеального» і «Я-реального у

досліджуваних

Якості Експериментальна група Різниця Різниця

«Я реальне» «Я –ідеальне» До Після

Чіткість

усвідомлення цілі 59,7 79,7 95,7 97,7 36,1 18,2

Впевненість у собі 65,3 77,8 93,4 98,3 27,8 20,8

Мотивація

до успіху 67,3 75,9 95,4 96,4 21,6 16,7

Втілення

запланованого 54,5 73,4 98,9 99,8 46,5 23,6

Тривожність 65,8 57,2 30,8 37,3 37,8 29,2

Ініціативність 61,8 68,3 76,9 85,9 23,4 17,5

Задоволеність

собою 71,5 73,4 92,9 98,7 23,6 24,2

Як видно з представленої таблиці, за усіма показниками відбулось значне

зменшення різниці між «Я-реальним» та «Я-ідеальним» після проходження

учасниками програмних заходів. Зокрема, показники «чіткість усвідомлення

цілі» та «втілення запланованого» змінились майже на половину в бік більш

реалістичного сприйняття бажаного майбутнього та можливостей у

знаходженні ресурсів щодо досягнення цілей. В цілому ж усі показники

засвідчують більш адекватне сприйняття учасників себе і своїх можливостей.

У фахівців соціономічного профілю за результатами методики

діагностики мотивації до успіху, спостерігаємо зростання рівня мотивації

майже вдвічі.

Отримані дані свідчать про зростання активної позиції серед учасників

тренінгу щодо досягнення поставлених цілей. Лише у пʼяти осіб рівень

мотивації не змінився і залишився на середньому рівні

145

Діаграма порівняльного аналізу мотивації особистості до успіху

досліджуваних (Т. Елерс) наведена на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Діаграма порівняльного аналізу мотивації особистості до успіху

(Т. Елерс) (%)

Узагальнені результати отриманих даних щодо співвідношенням ступеня

проявів професійних деформацій у експериментальній та контрольній групі

наведені на рис. 3.2.

Аналізуючи дані діаграми, можна зробити висновок, що в

експериментальній групі в результаті формувального впливу зафіксовані

статистично значущі відмінності (р≤0,01) між результатами першого та другого

зрізів.

Так, кількість осіб без проявів професійних деформацій зросла з 9,4% до

32,5%, а низького – з 16,8% до 43,7%.

І навпаки, кількість осіб із низьким ступенем проявів професійних

деформацій зменшилась з 38,8% до 13,9%, а з високим ступенем проявів таких

деформацій – з 35,0% до 9,9%.

Рис. 3.2. Співвідношення ступеня проявів професійних деформацій

в експериментальній та контрольній групах

Експериментальне дослідження свідчить про те, що це сталося в

результаті зниження кількості осіб у групах, що належать до груп з низьким

ступенем проявів професійних деформацій та високим ступенем таких

проявів.

Аналіз змін до та після впровадження заходів формувального впливу

здійснювався за 25 показниками, які розраховано за t-критерієм Стьюдента та

виявилися значущими на рівнях р≤0,05; р≤0,01 в експериментальній групі.

Динаміка змін показників професійних деформацій у досліджуваних

експериментальної групи до (І зріз) та після (ІІ зріз) заходів формувального

впливу представлена у табл. 3.4.

147

Таблиця 3.4

Динаміка змін показників професійних деформацій у досліджуваних

експериментальної групи до (І зріз) та після (ІІ зріз) заходів

формувального впливу

Показники

Експериментальна

група

І зріз ІІ зріз Критерій

Стьюдента

(х) (х) t

Нервово-психічна стійкість 7,3 9,2 -2,923*

Тривожна напруга 7,6 8,9 2,474*

Резистенція 10,1 12,3 -2,780*

Фрустраційна толерантність 2,9 0,4 -2,677**

Емоційне виснаження 16,6 19,8 -2,214*

Особистісне віддалення 0,6 1,7 1,224

Професійна мотивація -0,1 0,4 -2,687*

Мотивація до успіху 5,0 35,2 2,239*

Пошук соціальної підтримки -0,6 2,7 -6,514**

Уникнення/відхід -0,9 2,1 -5,954**

Позитивна переоцінка -1,2 2,6 -2,661*

Прийняття відповідальності 0,5 1,4 -1,382

Побудова плану дій -0,7 2,3 -5,848**

Самоконтроль 0,9 1,8 -1,687*

Дистанціювання -1,2 0,2 -2,212*

Конфронтація 9,6 8,2 -2,427

Орієнтація на результат -1,1 0,4 -2,317*

Орієнтація на процес 0,5 1,6 -1,339

Орієнтація на альтруїзм 5,7 8,4 -2,057

Орієнтація на егоїзм 5,9 6,6 -2,120

148


Усвідомлення цілі 63,4 70,3 -4,856**

Впевненість у собі 58,7 67,3 -2,393*

Самоповага 59,3 61,9 -2,139*

Самоприйняття 61,4 68,5 -1,307

Соціальний статус 60,2 65,8 -1,061

Примітка: * р≤0,05; ** р≤0,01.

За результатами аналізу процесу взаємодії (за Р. Бейлсом) під час

апробації та впровадження програмних заходів в експериментальній групі

були виявлені наступні вагомі комунікативні проблеми у взаємодії: В

(оцінка), досліджувані намагалися нав’язати власні думки іншим та

виказували бажання щодо оціночних суджень; за показником Е (управління

напруженням) досліджувані демонстрували напругу та скутість, що

відображалося у пасивній комунікативній стратегії при взаємодії. Звідси

витікала невпевненість у собі та невміння вирішувати професійні проблеми.

При розігруванні ігрових ситуацій деякі учасники при спілкуванні

поводилися дещо з висока, тобто намагаючись принизити свого партнера по

спілкуванню, таким чином демонструючи свій самозахист. Що стосується

невербальних проявів під час рольових ігор, то проявлялася деяка

неконгруентність між тим, що було сказано та тим, як це виражалося на

невербальному рівні (міміка, жести, поза). Для деяких досліджуваних

складним виявилось чітко і лаконічно виражати свої думки.

За результатами спостереження, після проходження досліджуваними

тренінгу компетентності в соціальній комунікації, рівень комунікативної

компетентності помітно підвищився, що виражалося у чіткості

висловлювання власних думок, саморегуляції власних емоцій, впевненості у

собі, у вмінні правильно ставити запитання, підтримувати взаємодію, а

головне виступати активною стороною при взаємодії. Під час групової

149

рефлексії деякі учасники зауважили, що розвиток комунікативних навичок

сприяє впевненості у собі.

У контрольній групі статистично значущих змін щодо зазначених

показників не зафіксовано.

Отже, впровадження програми сприяло підвищенню нервово-психічної

стійкості, самоконтролю, фрустраційної толерантності; впевненості у собі;

зниженню показників індексу синдрому вигорання, психічного напруження,

емоційного виснаження, відсторонення; розширенню самоусвідомлення,

формуванню позитивного самоставлення; позитивним змінам у обранні

адаптивних копінг-стратегій поведінки та ефективному застосуванню

механізмів психологічного захисту; створенню сприятливого рефлексивного

простору, активізації самоаналізу; посиленню професійної мотивації та

мотивації до успіху; підвищенню рівня комунікативної компетентності у

соціальній взаємодії; покращенню соціального статусу.

Визначено шляхи запобігання професійним деформаціям у фахівців

соціономічного профілю, як-то: формування та розвиток стресостійкості,

навичок саморегуляції, економія витрачання своїх енергетичних ресурсів при

вирішенні складних ситуацій в умовах професійної взаємодії, виважене

планування робочого часу та повноцінний відпочинок, вдосконалення

професійного розвитку і самовдосконалення.

Таким чином, результати формувального етапу дослідження

підтвердили ефективність розробленої інтегрованої програми та можливість

її впровадження при запобіганні та подоланні професійних деформацій у


150


У третьому розділі наведено принципи побудови та зміст інтегрованої

соціально-психологічної програми запобігання та подолання професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю в умовах сучасного соціуму

та проведено оцінку її ефективності.

У психокорекційній роботі взяли участь 29 фахівців із високим

ступенем проявів професійних деформацій та непродуктивними стратегіями

копінг-поведінки в професійній діяльності (19 жінок та 10 чоловіків), з яких

було сформовано експериментальну вибірку. 21 фахівець (12 жінок та 9

чоловіків) з високим ступенем проявів професійних деформацій і відносно

продуктивними стратегіями копінг-поведінки в професійній діяльності та

низьким ступенем проявів таких деформацій і непродуктивними стратегіями

копінг-поведінки, які склали контрольну групу.

Процедура психокорекції в контрольній групі не проводилася. Відбір

учасників відбувався за принципом добровільності.

Досліджуваних експериментальної групи було розподілено на 4 підгрупи

по 7-8 осіб. З кожною підгрупою протягом трьох місяців займалися двічі на

тиждень, потім протягом 3 місяців здійснювали підтримуючу корекцію два

рази на місяць та у наступні 6 місяців – один раз на місяць.

Запропонована інтегрована соціально-психологічна програма запобігання

та подолання професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю,

основними принципами побудови якої слугували: принципи єдності

діагностики і корекції, системності, цілісності, розвитку, обумовленості,

співвіднесеності, потенційності, диференціованості, діяльнісний принцип

корекції.

Програма складалася з інформаційно-мотиваційного, компонентно-

цільового, корекційно-відновлюваного, рефлексивно-ресурсного етапів.

Інформаційно-мотиваційний етап передбачав аналітичний опис

151

професійної ситуації через виявлення причин виникнення професійних

проблем, актуалізацію та усвідомлення і оцінку власного ставлення до

проблеми. Первинне вивчення ситуації створювало можливість визначити

проблему, з’ясувати ймовірні потреби та їх пріоритетність, запустити

механізм діагностики в рефлексивний процес усвідомлення професійних

обмежень і досягнень. Цей етап передбачав також створення активної

настанови на психокорекцію, формування мотивів самовдосконалення,

самопізнання, особистісного та професійного зростання, виявлення

професійних недоліків у самореалізації, підвищення впевненості в собі та в

успіху програмних заходів щодо запобігання та подолання професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю.

Компонентно-цільовий етап був спрямований на пошук та усвідомлення

протиріч між власними переконаннями та вимогами професії (професійні

обмеження), що ведуть до порушень у професійній взаємодії; формування

навичок цілепокладання, розвиток здатності до подолання виявлених

обмежень; розробку проекту власних дій, спрямованого на досягнення

бажаного результату з урахуванням власних обмежень і ресурсів, варіантів

подолання виявлених проявів професійних деформацій, набуття необхідних

вмінь і навичок для їх запобігання та подолання.

Корекційно-відновлюваний етап передбачав зняття психоемоційного

напруження, формування психологічної готовності до рефлексії, навичок

саморегуляції негативних переживань, корекцію власних соціальних

обмежень та формування необхідних для професійної взаємодії вмінь і

навичок. Проводилися тренінг соціальних вмінь і навичок, де у рольових

іграх та через моделювання реальних професійних ситуацій відбувалося

формування та закріплення успішних паттернів поведінки; тренінг

компетентності в професійній комунікації з формуванням навичок

ефективної самопрезентації; усвідомлення та зняття внутрішніх бар’єрів, які

перешкоджають ефективній комунікації; розвиток соціальної сенситивності,

152

рефлепрактикум та ін.

Рефлексивно-ресурсний етап був спрямований на розвиток навичок

рефлексії власних професійних обмежень у подоланні проявів професійних

деформацій, організацію груп взаємопідтримки, що створювалися за

принципом схожості проблем учасників. Основною метою організації груп

було об’єднання спільного потенціалу учасників для обміну професійним

досвідом, спрямованим на вирішення проблем та надання соціально-

психологічної підтримки один одному. Результатом роботи таких груп стало

розширення кожним учасником власного репертуару шляхів подолання

проявів професійних деформацій, формування соціальної компетентності.

Серед методів групової роботи було обрано, зокрема, соціально-

психологічний тренінг (В. Большаков, О. Бондарчук, І. Вачков, І. Ващенко,

О. Євтіхов, Л. Карамушка, К. Мілютіна, Л. Петровська, К. Рудестам,

Н. Хрящева) та показано, що тренінгова форма роботи максимально сприяє

усвідомленню цілей і завдань професійної діяльності фахівців

соціономічного профілю, формуванню особистісної позиції щодо

професійних проблем і засобів їх вирішення, розвитку особистісної рефлексії

і здатності до розуміння позицій інших. Застосування тренінгової форми

роботи надало змогу системно підходити до запобігання та подоланні

професійних деформацій у фахівців соціальних служб, починаючи від зняття

психологічного дискомфорту переживання проблеми, формуванням

психологічної готовності та здатності долати подібні проблеми в

майбутньому до побудови соціальних проектів розвитку дій, спрямованих на

досягнення продуктивного професійного результату.

Аналіз змін до та після впровадження заходів формувального впливу

здійснювався за 25 показниками, які розраховано за t-критерієм Стьюдента та

виявилися значущими на рівнях р≤0,05; р≤0,01 в експериментальній групі.

У контрольній групі статистично значущих змін щодо зазначених

показників не зафіксовано.

153

Результати формувального етапу дослідження підтвердили ефективність

розробленої інтегрованої програми та можливість її впровадження з метою

запобігання та подолання професійних деформацій у фахівців


Основні результати розділу опубліковані у таких публікаціях автора:

[77; 78; 81; 228].

154

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення

проблеми визначення соціально-психологічних чинників професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю та зроблено такі висновки.

1. Проведено теоретико-методологічний аналіз підходів до вивчення

особливостей професійної діяльності фахівців соціономічного профілю в

науковій літературі. Визначено, що діяльність у професіях соціономічних

типу відрізняють особливості умов, засобів, предмета, продукту праці та

орієнтація на інших людей (або їх групи), які володіють власною активністю

та оцінкою, можуть сприяти (або протидіяти) діям суб’єкта праці. Водночас

до представників таких професій застосовуються високі психологічні,

професійні, особистісні вимоги відповідно до особливого типу соціальної

взаємодії – «поведінки допомоги», спрямованої на підтримку людини у

складних, критичних моментах її життєдіяльності, активізацію у неї

внутрішнього психічного потенціалу, у передачі інформаційних,

матеріальних та інших ресурсів, необхідних у кризових і проблемних

ситуаціях. У результаті аналізу специфіки соціального об’єкта й предмета

діяльності, а також відмінностей у здійснюваних фахівцем функціях

підтверджено, що група професій соціономічного профілю є неоднорідною і

містить різні типи професій, зокрема в сфері соціальної роботи та соціальної

допомоги, що висувають специфічні психологічні вимоги, потребують

постійного психічного навантаження та можуть сприяти виникненню

професійних деформацій, які наразі є найменш дослідженими.

2. Показано, що наслідком професіоналізації особистості фахівція

соціономічного профілю може виступати не лише досягнення професійної

ідентичності, здобуття професійної компетентності та формування

професійної готовності до виконання фахової діяльності, але й професійна

155

деформація особистості (зміна її стереотипів сприймання, ціннісних

орієнтацій, характеру, способів спілкування й поведінки), що настає

внаслідок виконання професійної діяльності, обумовлена її змістом та

специфічними умовами. Розкрито механізм виникнення та динаміку проявів

професійних деформацій, специфіку їх видів й форм у фахівців

соціономічного профілю. Зʼясовано, що механізм виникнення професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю має складну структуру:

несприятливі умови праці викликають негативні зміни в професійній

діяльності та поведінці (виникають тимчасові негативні психічні стани та

установки), які накопичуються, призводячи до особистісних деструкцій

(виникають негативні психічні якості, які змінюють особистісний профіль

працівника соціономічної сфери). Визначено динаміку проявів професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю, яка відбувається на

емоційному, потім когнітивному та поведінковому рівнях, від прояву

психологічних до появи психосоматичних симптомів. Виокремлено різні

види й форми професійних деформацій у фахівців соціономічного профілю,

що мають епізодичний або стійкий, поверховий або глобальний характер та

можуть виступати як професійна індиферентність, подвійні етичні стандарти,

професійний маргіналізм та професійне вигорання.

3. Визначено соціально-психологічні чинники професійних деформацій у

фахівців соціономічного профілю з урахуванням ступеня проявів професійних

деформацій і продуктивності стратегій копінг-поведінки в професійній

діяльності.

Соціально-психологічними чинниками виникнення професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю на особистісно-рольовому

рівні є: емоційна нестійкість, реактивність; виражений внутрішній

дискомфорт; фрустраційна напруженість; високий індекс синдрому

вигорання; низький рівень самооцінки та негативне самоставлення;

несформованість ефективних механізмів психологічного захисту;

156

дефіцітарність адаптивних копінг-ресурсів; рольовий конфлікт, рольова

невизначеність, незадоволеність професійним та особистісним зростанням;

низький соціальний статус; на організаційному рівні – перенавантаження;

нестача часу для виконання роботи; редукція професійних обовʼязків та

професійних досягнень; обмеженість чи відсутність соціальної підтримки з

боку колег та керівництва; одноманітна та безперспективна професійна

діяльність; нераціональна, дестабілізуюча організація професійної діяльності.

Соціально-психологічними чинниками подолання професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю на психологічному рівні є:

позитивне самоставлення; фрустраційна толерантність; застосування

адаптивних варіантів поведінкового копінгу й механізмів психологічного

захисту; самоаналіз, рефлексія; відсутність рольового конфлікту; розвинений

комунікативний потенціал; сприятливий соціальний статус; наявність

психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки; на компетентнісному

рівні – формування у фахівців соціономічного профілю професійної

компетентності, комунікативної соціальної компетентності та високого рівня

професійної культури; забезпечення умов професійного саморозкриття

фахівця; ефективна соціальна інтеграція; на соціальному рівні – соціальна

підтримка та захист фахівців соціономічного профілю на державному рівні;

доступність та своєчасність психопрофілактичних і реабілітаційних програм

щодо запобігання професійних деформацій, моніторинг їх впровадження;

задовільний соціально-економічний статус фахівця.

4. Запропонована інтегрована соціально-психологічна програма

запобігання та подолання професійних деформацій у фахівців

соціономічного профілю, що складалася з інформаційно-мотиваційного,

компонентно-цільового, корекційно-відновлюваного, рефлексивно-ресурсного

етапів.

Впровадження програми сприяло підвищенню нервово-психічної

стійкості, самоконтролю, фрустраційної толерантності; впевненості у собі;

157

зниженню показників індексу синдрому вигорання, психічного напруження,

емоційного виснаження, відсторонення; розширенню самоусвідомлення,

формуванню позитивного самоставлення; позитивним змінам у обранні

адаптивних копінг-стратегій поведінки та ефективному застосуванню

механізмів психологічного захисту; створенню сприятливого рефлексивного

простору, активізації самоаналізу; посиленню професійної мотивації та

мотивації до успіху; підвищенню рівня комунікативної компетентності у

соціальній взаємодії; покращенню соціального статусу.

Визначено шляхи запобігання професійним деформаціям у фахівців

соціономічного профілю, як-то: формування та розвиток стресостійкості,

навичок саморегуляції, економія витрачання своїх енергетичних ресурсів при

вирішенні складних ситуацій в умовах професійної взаємодії, виважене

планування робочого часу та повноцінний відпочинок, вдосконалення

професійного розвитку і самовдосконалення.

Перспективи подальшого дослідження повʼязані з проведенням

порівняльних досліджень професійних деформацій відповідно до різновиду

професій соціономічного типу та на різних етапах професійного становлення

особистості. Потребує подальшого теоретичного осмислення та

експериментального дослідження гендерний аспект соціально-психологічної

допомоги для отримання тривалого ефекту при подоланні професійних

деформацій відповідно щодо професійної специфікації фахівця.

158

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-

Славская. – М. : Мысль, 1991. – 299 с.

2. Адлер А. Наука жить / А. Адлер // Психология личности в трудах

зарубежных психологов / Сост. и общ. ред. А. А. Реана. – СПб. : Питер,

2000. – 320 с.

3. Активность и жизненная позиция личности : сб. науч. тр. / Отв. ред.

А. В. Брушлинский. – М. : Наука, 1988. – 228 с.

4. Ананьев В. А. Практикум по психологии здоровья : метод. пособ. по

первичной специфической и неспецифической профилактике /

В. А. Ананьев. – СПб. : Речь, 2007. – 320 с.

5. Андреева И.Н. Предпосылки развития эмоционального интеллекта /

И.Н. Андреева // Вопр. психологии. – 2007. – № 5. – С. 57 – 65.

6. Андреева И.Н. Эмоциональный интеллект / И.Н. Андреева // Вопр.

психологии. – 2006. – № 3. – С. 78 – 86.

7. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях:

переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита /

Л. И. Анцыферова // Психологический журнал. – 1994. – Т. 15, № 1. –

С. 3 – 18.

8. Базаров Т.Ю. Социально-психологические методы и технологии

управления персоналом организации / Т.Ю. Базаров. – М. : Ин-т

повышении квалификации гос. служащих, 2000. – 159 с.

9. Байдик В. В. Психодіагностичні методики дослідження професійного

стресу працівників освіти / В. В. Байдик // Актуальні проблеми психології

: Екологічна психологія : зб. наук. праць Інституту психології імені

Г. С. Костюка НАПН України / за ред. С. Д. Максименка. – Житомир :

Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. – Т. 7. – Вип. 33. – С. 16 – 25.

159

10. Безсонов С.П. Профессиональная деформация личности / С.П. Безсонов.

– СПб. : Речь, 2004. – 272 с.

11. Безносов С. П. Профессиональная подготовка и ее влияние на личность

(проблемы профдеформации) / С.П. Безсонов, А.Т. Иваницкий,

В.Я. Кикоть. – СПб. : Речь, 1996. – 230 с.

12. Бергер П. Социальное конструирование реальности: трактат по

социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман ; [пер. К.Рудкевич]. – М. :

МЕДИУМ, 1995. – 322.

13. Березин Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека /

Ф. Б. Березин. – Л. : Медицина, 1988. – 268 с.

14. Бідюк І.А. Творчі здібності як професійна особливість менеджерів /

І.А. Бідюк // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. праць

Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. – № 3(38). –

Т. 2. – Cєверодонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2015. – С. 23 – 29.

15. Боднарчук О.Г. Професійна деформація персоналу як передумова

виникнення корупції / О.Г. Боднарчук // Часопис Національного

університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2012. – 2 (6). – C. 12

– 19.

16. Бодров В.А. Информационный стресс / В.А. Бодров. – М. : ПЕР СЭ, 2000.

– 352 с.

17. Бодров В.А. Проблема взаимосвязи стресса, адаптации и личности /

В. А. Бодров // Психология совладающего поведения / Под ред.

Е.А. Сергиенко, Т.Л. Крюкова. – Кострома : КГУ им. Н.А. Некрасова,

2007. – С. 54 – 62.

18. Бодров В.А. Психологический стресс: развитие и преодоление /

В.А. Бодров. – М. : ПЕР СЭ, 2006. – 523 с.

19. Бодров В.А. Развитие учения о профессиональном утомлении человека.

Ч. 3: Механизмы регуляции состояния профессионального утомления /

160

В.А. Бодров // Психологический журнал. – 2010. – Т. 31. – № 5. – С. 89 –

99.

20. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении / В. В. Бойко. – СПб. : Питер,

2004. – 474 с.

21. Большаков В.Ю. Психотренинг: социодинамика, упражнения, игры /

В.Ю. Большаков. – СПб. : «Социально-психологический центр», 1996. –

380 с.

22. Бондаренко О. Ф. Метапсихологічний контекст психологічної допомоги /

О. Ф. Бондаренко // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 4. – С. 4 – 12.

23. Бондарчук О.І. Професійна деформація особистості керівників

загальноосвітніх навчальних закладів у процесі їх соціалізації /

О.І. Бондарчук // Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць

Ін-ту психол. ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. –

Т. Х. – Ч. 1. – К., 2008. – С. 27 – 33.

24. Борисюк А.С. Дослідження професійної спрямованості та копінгу

студентської молоді соціономічних професій / А.С. Борисюк //

Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. праць

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

– № 3(32). – Сєвєродонецьк : Вид-во «Ноулідж», 2013. – С. 43 – 49.

25. Бочелюк В.Й. Соціально-психологічні аспекти саморозуміння

особистості в професійному спілкуванні / В.Й. Бочелюк та ін. //



Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2016. – С. 26 – 33.

26. Браніцька Т.Р. Загальна характеристика фахівця соціономічної професії

[Електронний ресурс] / Т.Р. Браніцька // Зб. наук. праць Хмельницького

інституту соціальних технологій Університету «Україна». – 2012. – № 6.

– С. 25 – 28.

161

27. Буркова Л.В. Визначення класу соціономічних професій / Л.В. Буркова //

Практична психологія та соціальна робота. − № 7. – 2010. – С. 68 – 73.

28. Бурлачук Л. Ф. До створення теорії «вимірювальної індивідуальності» у

психодіагностиці / Л. Ф. Бурлачук // Актуальні проблеми психол. : наук.

записки Ін-ту психол. ім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 2001. – Вип.

21. – С. 61 – 67.

29. Василюк Ф.Е. Типология переживания различных критических ситуаций /

Ф.Е. Василюк // Психол. журн. – 1995. – Т.16, № 5. – С. 104 – 115.

30. Вачков И.В. Окна в мир тренинга. Методологические основы

субъектного подхода к групповой работе / И. В. Вачков, С.Д. Дерябо. –

СПб. : Речь, 2004. – 272 с.

31. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники /

В.И. Вачков. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : «Ось-89», 2005. – 256 с.

32. Ващенко І.В. Концепт «моральна свідомість» та цінності: психологічний

аспект / І.В. Ващенко // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб.

наук. пр. Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. –

Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2015. – № 1 (36). – С. 65 – 75.

33. Венгер Г.С. Самоактуалізація майбутнього фахівця соціальної сфери /

Г.С. Венгер // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук.

праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. –

№ 1(39). – Cєверодонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2016. – С. 36 – 45.

34. Верещагина Л.А. Психология потребностей и мотивация

персонала / Л.А. Верещагина, И.М. Карелина. – Х. : Гуманитарный

центр, 2005. – С. 123 – 129.

35. Винославська О.В. Етична мотивація американських та українських

професіоналів бізнесу / О.В. Винославська // Зміни у свідомості

українського суспільства на зламі тисячоліть / редкол. С.С. Рябов та ін. –

К. : КМ Академія, 2000. – С. 167 – 175.

162

36. Вірна Ж.П. Неврогенез професійних деструкцій особистості / Ж.П. Вірна

// Психологічні перспективи. – 2012. – Вип. 19. – С. 84 – 90.

37. Водопьянова Н.Е. Синдром выгорания / Н.Е. Водопьянова,

Е.С. Старченкова. – СПб. : Питер, 2008. – 358 с.

38. Водопьянова Н. Е. Синдром «психического выгорания» в

коммуникативных профессиях / Н.Е. Водопьянова // Психология

здоровья / Под ред. Г.С. Никифорова. – СПб. : СПбГУ, 2000. – С. 443 –

464.

39. Воробьева И.В. Психотехнологии развития личности / И.В. Воробьева,

О.Н. Шахматова. – Екатеринбург : РГППУ, 2006. – 103 с.

40. Выготский Л.С. История развития высших психических функций. – Собр.

соч. : в 6-ти т. / Л.С. Выготский ; гл. ред. А. В. Запорожец. – М. :

Педагогика. – 1982.

41. Вязовська О.В. Формування професійної самосвідомості особистості в

умовах активного соціально-психологічного навчання / О.В. Вязовська //



Cєверодонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2016. – С. 54 – 62.

42. Гвоздій С.П. Підготовка майбутніх фахівців соціономічних

спеціальностей до безпеки життя і професійної діяльності як соціально-

педагогічна проблема / С.П. Гвоздій // Педагогіка безпеки. – 2016. – № 1.

– C. 40 – 47.

43. Геллерштейн С.Г. К вопросу о профессиональной типологии /

С.Г. Геллерштейн // Психотехника и психофизиология труда. – 1930. –

№ 6. – С. 489 – 502.

44. Гордеева Т.О. Психология мотивации достижения / Т.О. Гордеева. – М. :

Смысл ; Изд. центр «Академия», 2006. – 336 с.

163

45. Деркач А.А. Акмеологические основы развития профессионала /

А.А. Деркач. – М. : Изд-во психолого-социального института ; Воронеж :

НПО «МОДЭК», 2004. – 752 с.

46. Диагностика коммуникативной социальной компетентности (КСК) /

Н.П. Фетискин, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов // Социально-

психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М.

: Институт Психотерапии, 2002. – C. 138 – 149.

47. Дусавицкий А.К. Мотивы учебной деятельности студентов /

А.К. Дусавицкий. – Х. : ХГУ, 1987. – 55 с.

48. Дьяченко В.П. Концептуальні засади реформування системи соціальних

послуг в Україні / В.П. Дьяченко // Соціальна політика і соціальна робота.

– 2007. – №1 (36). – С. 5 – 16.

49. Дьяченко М.И. Психологический словарь-справочник / М.И. Дьяченко,

Л.А. Кандыбович. – Мн. : Харвест, 2001. – 576 с.

50. Евтихов О.В. Практика психологического тренинга / О.В. Евтихов. –

СПб. : Речь, 2004. – 256 с.

51. Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты

профессиогенеза / Е.П. Ермолаева // Психологический журнал. – 1998. –

Т.19. – №4. – С. 80 – 87.

52. Ермолаева Е.П. Профессиональная идентичность и маргинализм:

концепция и реальность / Е.П. Ермолаева // Психологический журнал. –

2001. – Т.22, №4. – С. 51 – 59.

53. Ермолаева Е. П. Психология профессионального маргинала в социально

значимых видах труда / Е.П. Ермолаева // Психологический журнал. –

2001. – Т. 22, № 5. – С. 69 – 78.

54. Журба А.М. Аналіз понятійного конструкту «особистісні копінг-

деструкції» в науковій літературі / А.М. Журба // Актуальні проблеми

психології : зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С. Костюка

НАПН України / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки. – К. :

164

Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 2015. – Вип. 42.

– С. 16 – 21.

55. Журба А.М. Проблема подолання особистісних деформацій в сучасному

соціумі / А.М. Журба, Н.Є. Завацька // Теоретичні і прикладні проблеми

психології : зб. наук. праць Східноукраїнського національного

університету імені Володимира Даля. – Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ

ім. В. Даля, 2016. – № 3(41). – С. 33 – 41.

56. Журба А.М. Психологічні ресурси соціальної і професійної мобільної

ідентичності крізь призму копінг-поведінки особистості / А.М. Журба та

ін. // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. праць


– Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2017. – № 1(42). – С. 220 –

229.

57. Завалишина Д. Н. Динамика ценностно-смыслового отношения субъекта

к профессиональной деятельности / Д.Н. Завалишина // Психологические,

философские и религиозные аспекты смысла жизни. – М., 2001. – С. 193 –

203.

58. Завалишина Д.Н. Методологический аспект смысложизненной ценности

профессионального труда / Д.Н. Завалишина. – М. : Смысл, 2004. – Ч. 1. –

С. 224 – 229.

59. Завалишина Д.Н. Способы идентификации человека с профессией /

Д.Н. Завалишина // Психология субъекта профессиональной деятельности

/ под ред. А. В. Карпова. – М. ; Ярославль : ЯрГУ, 2001. – С. 104 – 128.

60. Завацька Н.Є. Аналіз соціально-психологічних особливостей адаптації до

навчання майбутніх фахівців соціономічного профілю / Н.Є. Завацька та

ін. // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. праць


Т. 2. – Cєверодонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2015. – С. 192 – 199.

61. Завацька Н. Є. Проблема дезадаптації особистості в умовах системних

165

змін: криза соціальної та особистісної ідентичності / Н. Є. Завацька // Зб.

наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред.

С. Д. Максименка. – К., 2006. – Т. VIII. – Вип. 2. – С. 118 – 126.

62. Завацька Н.Є. Соціально-психологічні особливості професійних

деструкцій та антиципаційної спроможності особистості / Н.Є. Завацька,

Є.В. Каширіна // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук.


№ 2(37). – Т. 2. – Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2015. – С. 70

– 77.

63. Зеер Э.Ф. Психология профессиональных деструкций / Э.Ф. Зеер,

Э.Э. Сыманюк. – М. : Академический проект ; Екатеринбург : Деловая

книга, 2005. − 240 с.

64. Зінченко С. До питання професіоналізму в державній службі / С. Зінченко

// Вісн. держ. служби України. – 2006. – №1. – С. 17 – 20.

65. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Е.П. Ильин. – СПб. : Питер, 2000. –

512 с.

66. Исаев В.П. Психологические особенности будущей профессиональной

деятельности специалистов социономического профиля / В.П. Исаев //

Мир науки, культуры, образования. – 2013. – № 4(41). – С. 203 – 206.

67. Іванеко Ю.В. Теоретична модель тренінгової технології вирішення

соціальної проблеми клієнта в соціальній роботі / Ю.В. Іванеко //

Теоретичні і прикладні проблеми психології: зб. наук. праць


– 2009. – № 3(23). – С. 76 – 83.

68. Івашкевич І.В. Структурна модель професійної компетентності юриста /

І.В. Івашкевич // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук.


№ 2(37). – Т. 2. – Cєверодонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2015. – С. 151

– 157.

166

69. Йовайша Л.А. Проблемы профессиональной ориентации школьников /

Л.А. Йовайша. – М. : Педагогика, 1983. – 129 с.

70. Калька Н.М. Психологічні особливості професійної індиферентності в

контексті професійних деструкцій особистості / Н.М. Калька // Матеріали

Міжнар. наук.-практ. конф. «Психолого-педагогічні виклики сучасності:

шляхи розвʼязання та новітні перспективи», м. Львів, 16-17 груд. 2011 р.

– Львів : Львівська педагогічна спільнота, 2011. – С. 28 – 29.

71. Камінська С.В. Криза професійної ідентичності як чинник професійної

маргінальності фахівця / С.В. Камінська // Матеріали І Міжнар. наук.-

практ. конф. «Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях

життя», 19-20 лютого 2015 р., м. Суми. – Суми : Вид-во СумДПУ імені

А.С. Макаренка, 2015. – С. 40 – 41.

72. Карамушка Л.М. Види інтерактивних технік та особливості їх

застосування у підготовці менеджерів та працівників організацій /

Л.М. Карамушка, М.П. Залигіна // Актуальні проблеми психології. – Т. 1.

Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія.

– К. : Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2002. – Ч. 6. – С. 275

– 284.

73. Карамушка Л.М. Концептуальні засади дослідження підготовки

практичних психологів до надання психологічної допомоги

управлінському персоналу організації / Л.М. Карамушка // Актуальні

проблеми психології. – Т. 1. Соціальна психологія. Психологія

управління. Організаційна психологія. – К. : Ін-т психології ім.

Г.С. Костюка АПН України, 2001. – Вип. 2. – С. 260 – 267.

74. Каширина Е.В. Социальная роль личности и ее значение в социуме /

Е.В. Каширина // Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф. молодих

учених, аспірантів і студентів «Сучасні проблеми гуманітарної науки і

практики : філософський, психологічний та соціальний виміри», 24-25

167

лист. 2016 р. / За ред. проф. Н. Є. Завацької. – Сєвєродонецьк : Вид-во

СНУ імені В. Даля, 2016. – С. 107 – 109.

75. Каширіна Є.В. Гендерні особливості управління в професіях

соціономічного профілю / Є.В. Каширіна // Матеріали ХІІІ наук.-практ.

конф. з міжнар. участю «Соціально-психологічні проблеми гендерної

стратифікації суспільства» 24-25 берез. 2017 р., м. Сєвєродонецьк. –

Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ імені В. Даля, 2017. – С. 105 – 107.

76. Каширіна Є.В. Дефекти набуття соціального досвіду у осіб з проблемою

професійних деструкцій / Є.В. Каширіна // Матеріали IХ міжнар. наук.-

практ. конф. «Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий

досвід і українська реальність», 18-19 верес. 2014 р., м. Мелітополь / за

заг. ред. А. А. Ткача, М. М. Радєвої. – Мелітополь : МІДМУ «КПУ»,

2014. – С. 54 – 56.

77. Каширіна Є.В. Засоби профілактики та подолання негативних наслідків

професійної дезадаптації (на прикладі працівників соціономічного

профілю) / Є.В. Каширіна, М.С. Панов // Теоретичні і прикладні

проблеми психології : зб. наук. праць Східноукраїнського національного

університету ім. В. Даля. – № 2(40). – Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ ім.

В. Даля, 2016. – С. 73 – 79.

78. Каширіна Є.В. Застосування адаптивних стратегій поведінки у

професійній діяльності фахівців соціономічного профілю / Є.В. Каширіна

// Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. праць



79. Каширіна Є.В. Проблема професійних деформацій особистості в

сучасному суспільстві / Є.В. Каширіна // Матеріали наук. конф.

«Гуманітарні проблеми сучасного розвитку суспільства», 11-12 січн.

2017 р. – Сєвєродонецьк : Вид-во СНУ імені В. Даля, 2017. – С. 97 – 99.

168

80. Каширіна Є.В. Проблема професіогенезу в сучасній науці /

Є.В. Каширіна // Матеріали ХІІ міжнар. наук.-практ. конф. «Актуальні

питання, проблеми та перспективи розвитку гуманітарного знання у

сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний

аспекти», 30-31 травн. 2016 р. – Montreal : СPM «ASF», 2016. – С. 101 –

104.

81. Каширіна Є.В. Психологічна допомога особам в умовах професійного

виключення / Є.В. Каширіна, Н.Є. Завацька // Матеріали наук. конф.

«Соціально-психологічний та філософський підхід до проблем сучасного

суспільства», 8-9 лют. 2016 р., м. Сєвєродонецьк. – Сєвєродонецьк : Вид-

во СНУ імені В. Даля, 2016. – С. 30 – 33.

82. Каширіна Є.В. Соціально-психологічні аспекти професійної діяльності

працівників соціономічної сфери / Є.В. Каширіна // Психологічні засади

подолання наслідків професійного стресу : монографія / за ред.

Н.Є. Завацької. – [2-ге вид.; перероб. і доп.]. – Сєвєродонецьк : СНУ ім.

В. Даля, 2017. – С. 45 – 65.

83. Каширіна Є.В. Соціально-психологічні особливості проявів професійних

деформацій у фахівців соціономічного профілю в сучасних умовах /

Є.В. Каширіна // Матеріали ХХІІІ міжнар. наук. конф. студентів і

молодих учених «Наука і вища освіта», 23 квіт. 2015 р., м. Запоріжжя. –

Запоріжжя : КПУ, 2015. – С. 84 – 85.

84. Каширіна Є.В. Cучасні підходи до проблеми вивчення організаційно-

професійних стресів у фахівців соціономічної сфери / Є.В. Каширіна //

Науковий вісник Херсонського державного університету. – Вип. 4. –

Херсон : Гельветика, 2017. – С. 152 – 157. (Серія «Психологічні науки»).

85. Климов Е.А. Психология профессионала / Е.А. Климов. – М. : Институт

практической психологии ; Воронеж: НПО «МОДЕК», 1996. – 400 с.

86. Климчук В.А. Тренинг внутренней мотивации / В.А. Климчук. – СПб. :

Речь, 2006. – 76 с.

169

87. Ковальчишина В.М. Исследование психологических особенностей

формирования профессиональной идентичности / В.М. Ковальчишина //

Психология и право. – 2012. – №1. – С. 96 – 104.

88. Ковальчук З.Я. Вплив формувального експерименту на комунікативну

толерантність та рефлексійність особистості у професійній взаємодії /

З.Я. Ковальчук // Вісник Чернігівського національного педагогічного

університету імені Т.Г. Шевченка – Вип. 121. – Т. І / Чернігівський

національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка; гол. ред.

Носко М.О. – Чернігів : ЧНПУ, 2014. – С. 164 – 169.

89. Ковальчук З.Я. Особистісний та рольовий аспекти професійного

спілкування / З.Я. Ковальчук // Актуальні проблеми психології : зб. наук.

праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України / За ред.

С. Д. Максименка. – Т. 11. – Психологія особистості. Психологічна

допомога особистості. – Вип. 7. – Ч. 1. – Ніжин : ПП Лисенко М.М., 2014.

– С. 443 – 451.

90. Ковальчук З.Я. Особливості моделювання психологічних захистів в

професійній діяльності соціономічного типу / З.Я. Ковальчук //

Психологія професійної безпеки: технології конструктивного

самозбереження особистості : кол. монографія / О. Лазорко, Ж. Вірна,

Л. Акімова [та ін.] ; за заг. ред. Ж. Вірної. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015. –

С. 97 – 109.

91. Козлов В.В. Интегративна психология / В.В. Козлов. – М. : Изд-во

Института психотерапии, 2005. – 544 с.

92. Кораблина Е.П. Помощь и помогающие / Е.П. Кораблина,

Л.А. Колчанова // Вестник Балтийской педагогической академии. – 2002.

– Вып. 43. – С. 143 – 145.

93. Корнєв М.Н. Соціальна психологія / М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко. – К. :

АТ «Київська книжкова фабрика», 1995. – 304 с.

170

94. Корчова О.М. Риторична компетентність як складник професійної

підготовки соціальних педагогів / О.М. Корчова // Вісник Глухівського

національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. –

2013. – Вип. 22. – С. 23 – 28. – (Серія: Педагогічні науки).

95. Костюк Г.С. Избранные психологические труды / Г.С. Костюк ; под ред.

Л. Н. Проколиенко. – М. : Педагогика, 1988. – 301 с.

96. Кребер А.Л. Избранное: Природа культуры / А.Л. Кребер; [сост.

Л.А. Мостова; пер. с англ. Г.В. Вдовина]. – М. : Полит. энцикл., 2004. –

1007 с.

97. Крюкова Т.Л. Опросник способов совладания (адаптация методики WCQ)

/ Т.Л. Крюкова, Е.В. Куфтяк // Журнал практического психолога. – 2007.

– № 3. – С. 93 – 112.

98. Кунцевська А.В. Інтраперсональні конфлікти у діяльності соціальних

працівників: автореф. дис. …канд. психол. наук : 19.00.05 / Анастасія

Володимирівна Кунцевська. – К., 2006. – 22 с.

99. Кузікова С.Б. Основи психокорекції / С.Б. Кузікова. – К. : Академвидав,

2012. – 320 с.

100. Лазурский А. Ф. Очерк науки о характерах / А. Ф. Лазурский. – М. :

Наука, 1995. – 271 с.

101. Левитов Н.Д. Психотехника и профессиональная пригодность /

Н.Д. Левитов. – М. : Наука, 1928. – 264 с.

102. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. – М.

: Политиздат, 1975. – 302 с.

103. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы, эмоции: курс лекций /

А. Н. Леонтьев. – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 162 с.

104. Липман О. Психология профессий / О. Липман ; [пер. с. нем. под ред. и

с предисл. Л. Г. Оршанского]. – Прага : Academia, 1923. – 106 с.

105. Літвінова О. В. Прояв гендерних стереотипів в уявленнях молоді про

соціальні ролі / О. В. Літвінова // Зб. наук. праць Прикарпатського

171

національного університету імені Василя Стефаника. – Серія : філософія,

соціологія, психологія. – Івано-Франківськ : Вид-во «Плай» ЦІТ

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,

2014. – Вип. 19. – Ч. 1. – С. 227 – 234.

106. Лозинская Е.И. Системный индекс синдрома перегорания (на основе

теста MBI). Методические рекомендации / Е.И. Лозинская, Н.Б. Лутова,

В.Д. Вид. – М. : НИПНИ им. В.М. Бехтерева, 2007. – 323 с.

107. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии /

Б.Ф. Ломов. – М. : Наука, 1984. – 444 с.

108. Люсин Д.В. Современные представления об эмоциональном

интеллекте / Д. В. Люсин // Социальный интеллект: Теория, измерение,

исследования / под ред. Д. В. Люсина, Д. В. Ушакова. – М. : Ин-т

психологии РАН, 2004. – С. 29 – 36.

109. Лякішева А.В. Взаємодія студентів як узгоджена діяльність по

досягненню спільної мети (аналіз зарубіжного досвіду) / А.В. Лякішева //

Психолого-педагогічні проблеми сільської школи : зб. наук. пр.

Уманського держ. пед. ун-ту імені Павла Тичини / [ред. кол.: Побірченко

Н. С. (гол. ред.) та ін.]. – Умань : ФОП Жовтий О. О., 2013. – Вип. 47. –

С. 154 – 159.

110. Мадди С. Смыслообразование в процессе принятия решений /

С. Мадди // Психологический журнал. – 2005. – Т. 26, №6. – С. 87 – 101.

111. Макклелланд Д. Мотивация человека / Д. Макклеланд. – СПб. : 2007. –

672 с.

112. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці:

методологія, методи, програми, процедури / С.Д. Максименко. – К. :

Наук. думка, 1998. – 225 с.

113. Маркова А.К. Психология профессионализма / А.К. Маркова. – М. :

Международный гуманитарный фонд «Знание», 1996. – 306 с.

172

114. Маркова А.К. Формирование мотивации учения / А.К. Маркова,

Т.А. Матис, А.Б. Орлов. – М. : Просвещение, 1990. – 192 с.

115. Матюхина М.В. Мотивация учения / М.В. Матюхина. – М. :

Педагогика, 1984. – 144 с.

116. Медведева Г.П. Этика социальной работы / Г.П. Медведева. – М. :

Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 208 с.

117. Мельничук О.Б. До питання формування професійного інтелекту /

О.Б. Мельничук // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук.


№ 2(37). – Т. 2. – Cєверодонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2015. – С. 179

– 187.

118. Меркле Р. Депрессия? Больше никогда / Р.Меркле. – М. : Авицена

Юнити, 1996. – 118 с.

119. Милграм C. Эксперимент в социальной психологии / С. Милграм ; [пер.

с англ. Н. Вахтиной, С. Левандовского, Н. Малыгиной, В. Попова,

А. Татлыбаевой, Д. Толстобы, А. Федорова]. – СПб. : Питер, 2000. –

336 с. : ил. – (Серия «Мастера психологии»).

120. Миськів О.В. Особливості структурних компонентів професійної

спрямованості особистості в процесі опонування професії / О.В. Миськів

// Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. праць



121. Мілютіна К.Л. Теорія та практика психологічного тренінгу /

К.Л. Мілютіна. – К. : МАУП, 2004. – 188 с.

122. Мірошниченко О.М. Сфери та ознаки професійної самоактуалізації

жінок у соціономічних професіях / О.M. Мірошниченко // Проблеми

загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту психології

імені Г.С. Костюка НАПН України / За ред. С. Д. Максименка, – Т. VІІІ. –

Ч. 5. – К. : Гнозіс, 2006. – С. 170 – 177.

http://childpsy.ru/lib/authors/id/11887.php

http://childpsy.ru/catalogs/publishers/index.php?ID=17594

http://childpsy.ru/catalogs/publishers/index.php?ID=17594

173

123. Мітічкіна О.О. Професійне самовизначення особистості у сучасному

глобальному світоустрої / О.О. Мітічкіна та ін. // Теоретичні і прикладні



В. Даля, 2016. – С. 85 – 94.

124. Міщенко І.Б. Дидактичні умови формування психолого-педагогічної

компетентності майбутніх викладачів економіки у процесі професійної

підготовки: автореф. дис. …канд. пед. наук : 13.00.04 / Ірина Борисівна

Міщенко. – К., 2004. – 20 с.

125. Міщенко М.С. Психологічні чинники запобігання синдрому

емоційного вигорання у майбутніх практичних психологів: автореф. дис.

…канд. психол. наук : 19.00.07 / Марина Сергіївна Міщенко. – К., 2016. –

20 с.

126. Моргунов Е.Б. Управление персоналом: исследование, оценка,

обучение / Е.Б. Моргунов. – М. : Бизнес-школа, 2000. – 264 с.

127. Москвичев С.Г. Мотивация, деятельность, управление /

С.Г. Москвичев. – К. ; Сан-Франциско, 2003. – 492 с.

128. Мюнстерберг Г. Психология и экономическая жизнь /

Г. Мюнстерберг. – М. : Современные проблемы, 1924. – 60 c.

129. Мясищев В.Н. Психология отношений / В.Н. Мясищев. – М. ; Воронеж

: НПО МОДЭК, 1995. – 356 с.

130. Набиуллина Р.Р. Механизмы психологической защиты и совладания со

стрессом (определение, структура, функции, виды, психотерапевтическая

коррекция) / Р.Р. Набиуллина, И.В. Тухтарова. – Казань, 2003. – С. 23 –

29.

131. Наследов А. SPSS: Компьютерный анализ данных в психологии и

социальных науках / А. Наследов. – СПб. : Питер, 2005. – 416 с.

132. Настольная книга практического психолога / Сост. С.Т. Посохова,

С.Л. Соловьева. – М. : АСТ ; Хранитель ; СПб. : Сова, 2008. – 671 с.

174

133. Немов Р.С. Психология / Р.С. Немов. – М. : ВЛАДОС, 1999. – Кн. 1. –

688 с.

134. Новиков Б.Д. Психологические особенности возникновения

профессиональной деформации сотрудников: автореф. …дис. канд.

психол. наук : 19.00.03 / Борис Дмитриевич Новиков. – Тверь, 1993. –

20 с.

135. Огурцов А.П. Деятельность / А.П. Огурцов, Э.Г. Юдин // Филос.

энциклоп. словарь. – М. : Наука, 1983. – С. 151 – 152.

136. Орел В.Е. Исследование профессиональной деформации личности на

уровне представления о профессии / В.Е. Орел. – Ярославль, 1995. – 23 с.

137. Орел В.Е. Структурная организация синдрома «психического

выгорания» / В.Е. Орел // Психология психических состояний / Под ред.

А.О. Прохорова. – Казань : Центр инновационных технологий. – 2004. –

С. 484 – 498.

138. Панок В.Г. Життєвий шлях і соціалізація особистості / В.Г. Панок //

Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту

психології імені Г. С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. –

К. : ГНОЗІС, 2007. – Т. ХІ, Ч.2. – С. 208 – 216.

139. Панок В.Г. Психологія життєвого шляху особистості : монографія /

В.Г. Панок, Г.В. Рудь. – К. : «Ніка-Центр», 2006. – 280 с.

140. Пасічник В.І. Психологічні особливостттті ефективної діяльності

керівників груп авіаційних фахівців ДКН: автореф. …дис. канд. психол.

наук. : 19.00.09 / В.І. Пасічник ; Харк. військов ун-т. – Харків, 2004. –

20 с.

141. Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально-

психологический тренинг / Л.А. Петровская. – М. : МГУ, 1989. – 216 с.

142. Петровская Л.А. Теоретические и методические проблемы социально-

психологического тренинга / Л.А. Петровская. – М. : МГУ, 1982. – 168 с.

175

143. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив / А.В. Петровский

– М. : МГУ, 1987. – 253 с.

144. Петровский А.В. Психология / А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский. –

[2-е изд., стереотип.]. – М. : Академия, 2001. – 512 с.

145. Петрунько О.В. Особистісна толерантність як показник професійної

культури педагога / О.В. Петрунько // Теоретичні і прикладні проблеми

психології : зб. наук. праць Східноукраїнського національного

університету ім. В. Даля. – № 2(37). – Т. 2. – Cєверодонецьк : Вид-во СНУ

ім. В. Даля, 2015. – С. 199 – 205.

146. Пилипенко Н.М. Психологічний аналіз схильності осіб із підвищеною

тривожністю до дезадаптивного (невротичного) переживання

професійних криз / Н.М. Пилипенко // Проблеми загальної та

педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту психології імені

Г.С. Костюка НАПН України / За ред. С. Д. Максименка, – Т. VІІІ. – Ч. 5.

– К. : Гнозіс, 2006. – С. 210 – 219.

147. Пиняева С.Е. Личностное и профессиональное развитие в период

зрелости / С.Е. Пиняева, Н.В. Андреев // Вопр. психологии. – 1998. – № 2.

– С. 3 – 10.

148. Пілецька Л.С. Психологічні особливості професійної самосвідомості

молоді / Л.С. Пілецька // Науковий вісник Херсонського державного

університету. Серія «Психологічні науки». – Херсон : Гельветика, 2015. –

Вип. 1-2. – С. 135 – 145.

149. Платонов К.К. Вопросы психологии труда / К.К. Платонов. – М. :

Воениздат, 1970. – 264 с.

150. Поваренков Ю.П. Системогенетическая концепция профессионального

становления человека / Ю.П. Поваренков // Психологические основы

профессиональной деятельности : хрестоматия / [сост. В. А. Бодров]. –

М. : ПЭР СЭ, Логос, 2007. – С. 543 – 553.

176

151. Поваренков Ю.П. Психологическое содержание профессионального

становления человека / Ю.П. Поваренков. – М. : Изд-во УРАО, 2002. –

160 с.

152. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття / О.І. Погорілий. – К. :

Либідь, 1996. – 224 с.

153. Практикум по психологии профессиональной деятельности и

менеджмента / Под ред. Г.С. Никифорова, М.А. Дмитриевой,

В.М. Снеткова. – СПб. : СПбГУ, 2001. – 239 с.

154. Практическая психодиагностика. Методики и тесты // Ред. и сост.

Райгородский Д. Я. – Самара : Бахрах-М, 2001. – С. 408 – 418.

155. Провоторова Н.В. Характеристика управлінської діяльності, як

професії типу «людина-людина» / Н.В. Провоторова // Теоретичні і

прикладні проблеми психології та педагогіки. Збірник наукових праць

СНУ ім. В. Даля – 2008. – № 3 (20) – С. 181 – 187.

156. Профессиональная ориентация молодежи на профессии типа «человек

– человек» / сост. Р.Д. Каверина. – Л. : ВНИИ Ипрофтехобразования,

1987. – 39 с.

157. Пряжников Н.С. Психология труда и человеческого достоинства /

Н.С. Пряжников, Е.Ю. Пряжникова. – М. : Академия, 2001. – 480 с.

158. Психогимнастика в тренинге [Текст] / Под ред. Н. Ю. Хрящевой. ‒ СПб.

: Речь; Ин-т тренинга, 2001. ‒ 250 с.

159. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности» / Под

ред. Г. С. Никифорова. – М. : Речь, 2010. – 816 с.

160. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека /

К. Роджерс. – М. : Прогресс ; Универс, 1994. – 497 с.

161. Роджерс К. Клиентоцентрированный / человекоцентрированный

подход в психотерапии / К. Роджерс // Вопр. психол. – 2001. – № 2. –

С. 48 – 59.

177

162. Роджерс К. Становление личности. Взгляд на психотерапию /

К. Роджерс ; [пер. с англ. М. Злотник]. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. –

416 с.

163. Родіна Н.В. Аналіз конструктивної й критеріальної валідності

методики WOCQ у діагностиці ефективності діяльності антикризових

менеджерів / Н.В. Родіна // Проблеми загальної та педагогічної психології

: зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України /

За ред. С. Д. Максименка. – Т. VІІІ. – Ч. 5. – К. : Гнозіс, 2006. – С. 224 –

233.

164. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. –

СПб. : Питер, 2001. – 720 с.

165. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы:

теория и практика / К. Рудестам. – М. : Прогресс, 1993. – 368 с.

166. Рудестам К. Практические упражнения по групповой психотерапии /

К. Рудестам. – СПб. : Питер, 1992. – 295 с.

167. Рукавишников А.А. Опросник «психического выгорания» /

А.А. Рукавишников. – Ярославль : НПЦ «Психодиагностика», 2001. –

43 с.

168. Савчин М.В. Вікова психологія / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. – К. :

Академвидав, 2005. – С. 264 – 320.

169. Савчин М. В. Психологія відповідної поведінки / М. В. Савчин. – К. :

Україна-Віта, 1996. – 132 с.

170. Савчин М.В. Три логіки душевного життя людини / М.В. Савчин //

Наук. записки Ін-ту психол. ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. акад.

С.Д. Максименка. – К. : Міленіум, 2007. – Вип. 34. – С. 212 – 220.

171. Савчук О.А. Основні психологічні теорії особистісного і професійного

самовизначення (на прикладі фахівців соціальної сфери) / О.А. Савчук //


178



172. Cимен-Сиверская О.В. Формирование педагогической компетентности

специалиста социальной работы в процессе профессиональной

подготовки в вузе: автореф. дис. …канд. пед. наук : 13.00.08 / Ольга

Викторовна Cимен-Сиверская. – Ставрополь, 2003. – 20 с.

173. Сиротовський Д.М. Історична перспектива та сучасні напрями

дослідження соціальної мотивації / Д.М. Сиротовський // Теоретичні і

прикладні проблеми психології : зб. наук. праць Східноукраїнського

національного університету ім. В. Даля. – № 3(41). – Сєвєродонецьк :

Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2016. – С. 109 – 117.

174. Сич В. М. Соціально-психологічні особливості мотивації професійного

вдосконалення спеціалістів відділів освіти: дис. …канд. психол. наук :

19.00.05 / Василь Михайлович Сич. – К., 2005. – 170 с.

175. Словник української мови : в 11-ти т. – Т. 6. – 1975. – С. 417.

176. Сорокоумова С.Н. Специфика профессиональной деятельности

специалистов помогающих профессий / С. Н. Сорокоумова, В. П. Исаев //

Педагогическое образование. – 2013. – № 4. – С. 186 – 190.

177. Социальный интеллект: Теория, измерение, исследования / под ред.

Д. В. Люсина, Д. В. Ушакова. – М. : Ин-т психологии, 2004. – 174, [1] с.

178. Социономические профессии («Человек–Человек») [Электронный

ресурс] // Атлас профессий. – Режим доступа : http://www.rabota-

enisey.ru/atlas/human-human.

179. Соціальна робота : в 3 ч. / [Бойко А. М., Бондаренко Н. Б., Брижовата

О. С. та ін.] ; за ред. Т. В. Семигіної та І. М. Григи. – К. : Вид. дім «КМ

Академія», 2004. – Ч. 3. : Робота з конкретними групами клієнтів. – 166 с.

180. Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи : зб. наук. праць за

матеріалами міжнар. наук.-практ. конф. / За заг. ред. І. В. Козубовської,

І. І. Миновича. – Ужгород, 1999. – Ч. 1. – 412 с.

http://www.rabota-enisey.ru/atlas/human-human

http://www.rabota-enisey.ru/atlas/human-human

179

181. Соціальна робота в Україні / [Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Марченко

С. Я. та ін.] ; за заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Наук. світ,

2003. – 233 с.

182. Суворова А. А. Акмеологическая диагностика при подборе кадров: от

теоретических предпосылок к практике / А.А. Суворова // Матер.

междунар. науч. конф. «Акмеология: личностное и профессиональное

развитие». – М., 2004. – С. 119 – 130.

183. Степанова Е.И. Психология взрослых – основы акмеологии /

Е.И. Степанова. – СПб. : 1995. – 450 с.

184. Струмилин С. Г. К вопросу о классификации труда / С.Г. Струмилин. –

М. : Наука, 1983. – 12 с.

185. Тарновский Ю.Б. Как сохранить психическое здоровье в старости /

Ю.Б. Тарновский. – М. : Медицина, 1988. – 112 с.

186. Теплов Б.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий

/ Б. М. Теплов. – М. : Ин-т практ. психологии ; Воронеж : МОДЕК, 1998. –

544 с.

187. Технології роботи організаційних психологів: навч. посіб. для студ.

вищ. навч. закладів та слухачів ін-тів післядипломної освіти / [наук. ред.

Л. М. Карамушка]. – К. : ІНКОС, 2005. – 366 с.

188. Тихонова О.Б. Механизмы и факторы развития мотивационной

функции управления в современных условиях: дис. … канд. экон. наук :

08.00.05 / Ольга Борисовна Тихонова. – Ставрополь, 2007. – 28 с.

189. Тогобицька В.Д. Психологічні засади професійних деструкцій

працівників МНС / В.Д. Тогобицька // Проблеми екстремальної та

кризової психології : зб. наук. праць. – Х. : НУЦЗУ, 2010. – Вип. 8. –

С. 378 – 383.

190. Томаржевська І.В. Шляхи подолання професійної деформації

особистості спеціаліста соціономічної сфери / І.В. Томаржевська // Вісник

180

Національного університету оборони України : зб. наук. праць. – К. :

НУОУ, 2015. – Вип. 1 (44). – С. 224 – 230.

191. Третьяченко В.В. Колективні субʼєкти управління: формування,

розвиток та психологічна підготовка / В.В. Третьяченко. – К. : Стилос,

1997. – 585 с.

192. Третьяченко В.В. Психологічні чинники розвитку організаційної

культури психологічної готовності керівників до управління (соціально-

психологічний аспект) / В.В. Третьяченко // Теоретичні і прикладні

проблеми психології / За ред. В.В. Третьяченко. – Луганськ : СНУ ім.

В. Даля, 2007. – №1 (17). – С. 163 – 171.

193. Трунов Д.Г. «Синдром сгорания»: позитивный подход к проблеме /

Д.Г. Трунов // Журнал практического психолога. – 1998. – № 8. – С. 84 –

89.

194. Устюжанин А.П. Социально-психологические аспекты управления

коллективом / А.П. Устюжанин. – М. : Знание, 1993. – 230 с.

195. Учебное-методическое пособие по методам социально-

психологического исследования / сост. В.А. Штроо. – Воронеж :

Воронежский гос. ун-т, 2003. – 212 с.

196. Фаллер О.В. Потенциал карьерного роста государственного служащего:

психологические и акмеологические аспекты [Текст] / О.В. Фаллер // Мир

психологии, 2007. – № 1. – С. 197 – 206.

197. Фельдштейн Д.И. Психология развития личности в онтогенезе /

Д.И. Фельдштейн. – М. : Педагогика, 1989. – 206 с.

198. Фетискин Н.П. Социально-психологическая диагностика развития

личности и малых групп / Н.П. Фетискин, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов. –

М. : Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 490 с.

199. Форманюк Т.В. Синдром «эмоционального сгорания» как показатель

профессиональной дезадаптации учителя / Т.В. Форманюк // Вопросы

психологии. – 1994. – №6. – С. 57 – 64.

181

200. Фрейд З. Введение в психоанализ : Лекции / З. Фрейд ; [пер. с нем.

Г. В. Барышниковой] / Сост. М. Г. Ярошевский. – [2-е изд., стер]. – М. :

Наука, 1991. – 455 с.

201. Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы / А. Фрейд ; [пер. с

англ. М. Р. Гинзбурга]. – М. : Педагогика-Пресс, 1993. – 140 с.

202. Холостова Е.И. Социальная работа: история, теория и практика /

Е.И. Холостова. – М. : Изд-во Юрайт ; ИД Юрайт, 2011. – 905 с.

203. Хоржевська І.М. Професійне становлення спеціаліста та

профдеформація / І.М. Хоржевська // Реалізація нужди у підлітковому

віці : зб. наук. праць. Психологічні науки. – Т. 2, Вип. 4. – С. 254 – 257.

204. Хорни К. Невроз и личностный рост. Борьба за самореализацию /

К. Хорни ; [пер. с англ. Е. И. Замфир] / Под ред. М. М. Решетникова. –

СПб. : Вост.-европ. Ин-т психоанал. ; Б. С. К., 1997. – 316 с.

205. Цвєтков В.В. Демократія – управління – бюрократія в контексті

модернізації українського суспільства : монографія / В.В. Цвєтков,

В.П. Горбатенко. – К. : Ін-т держави і права НАН України, 2001. – 326 с.

206. Целых М. П. Cоциальная работа за рубежом: Соединенные Штаты

Америки / М. П. Целых. – М. : Академия, 2007. – 128 с.

207. Чебикін О.Я. Психодіагностика професійно важливих якостей

особистості в системі фахової підготовки магістрів державного

управління / О.Я. Чебикін // Матеріали наук.-практ. конф. «Кадрове

супроводження регіональних перетворень», 18 квіт. 2002 р., м. Одеса. –

Одеса : ОРІДУ УАДУ, 2002. – С. 61 – 74.

208. Чиркина Е.А. Содержание учебного предмета как условие

профессионально-личностного становления специалиста в сфере

помогающих профессий / Е.А. Чиркина // Вектор науки Тольяттинского

гос. ун-та. – Тольятти : Изд-во ТГУ, 2012. – Вып. 1(8). – С. 318 – 321. –

(Серия: Психология. Педагогика).

182

209. Шадриков В.Д. Способности и деятельность / В.Д. Шадриков. – М. :

ЭКСПО-Пресс, 1995. – 361 с.

210. Швалб Ю.М. Позиційний тренінг у підготовці спеціалістів

соціономічних професій / Ю.М. Швалб // Матеріали Всеукр. наук.-практ.

конф. «Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у

практичній психології», 22 лист. 2003 р., м. Київ / за наук. ред.

Л. І. Мороз. – К. : КІВС, 2003. – С. 6 – 9.

211. Швалб Ю.М. Проблема ситуативной диагностики в тренинговом

процессе / Ю.М. Швалб // Матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. «Теорія

та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології»,

20 жовт. 2005 р., м. Київ / За ред. Л. І. Мороз. – К. : КЮІ МВС, 2005. –

С. 50 – 55.

212. Шевченко Н.Ф. Теоретичні підходи до розуміння свідомості як

психологічного феномену / Н.Ф. Шевченко // Актуальні проблеми

психології : зб. наук. праць Ін-ту психол. ім. Г. С. Костюка АПН України /

За ред. С. Д. Максименка. – К., 2005. – Т. VІІ. – Вип. 1. – С. 366 – 375.

213. Шнейдер Л. Б. Профессиональная идентичность и память: опыт

генетической реконструкции / Л. Б. Шнейдер // Мир психологии. – 2001. –

№1. – С. 64 – 78.

214. Шнейдер Л.Б. Реконструкция профессиональной идентичности:

структурный и динамический аспекты / Л. Б. Шнейдер // Развитие

личности. – № 2. – 2000. – С. 44 – 68.

215. Шостя І.В. Соціально-психологічні особливості розвитку

компетентності у професійному спілкуванні / І.В. Шостя // Теоретичні і


національного університету ім. В. Даля. – № 1(42). – Cєверодонецьк :


216. Штерн Э. Прикладная психология. Методы и результаты / Э. Штерн. –

М. : Красная новь, 1924. – 324 с.

http://rl-online.ru/articles/2-00.html

http://rl-online.ru/articles/2-00.html

183

217. Щекин Г.В. Основы кадрового мнеджмента / Г.В. Щекин. – К. : МАУП,

2004. – 280 с.

218. Ямчук Т.Ю. Психологічні особливості формування професійної

самоідентичності майбутніх психологів / Т.Ю. Ямчук // Теоретичні і


національного університету ім. В. Даля. – № 2(37). – Т. 3. –


219. Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне

соціально-психологічне навчання / Т. С. Яценко. – К. : Вища школа, 2004.

– 679 с.

220. Cattell R.B. The meaning and measurement of neuroticism and аnxiety /

R.B. Cattell, I.H. Scheider. – N.-Y., 1961. – 535 p.

221. Deci E.L. Motivation and Education: The Self-Determination Perspective /

E.L. Deci, R.M. Ryan // Educational Psychologist. – 1991. – Vol. 26 (3,4). –

P. 325 – 346.

222. Fredenberger H.J. Staff burnout / H.J. Fredenberger // Journal of Social

Issues. – 1974. – Vol. 30. – P. 159 – 165.

223. Gardner H. Frames of mind the theory of multiple intelligences /

H. Gardner. – N.-Y. : Basic Books, 1983. – 312 р.

224. Garuso D.R. Relation of an ability measure of emotionial intelligense to

personality / D. R. Garuso, J.D. Mayer, P. Salovey // Journal of Personality

Assessment. – 2002. – V.79. – P.306-320.

225. Guilford, J.P. Nhe nature of human intelligence / J.P. Guilford. – N.-Y.

McGraw-Hill, Book, 1967. – 538 p.

226. Heim E. Coping and Adaptivitat / E. Heim // Psychotherapie und

Medizinische Psychologie. – 1998. – Vol. 38. – № 1. – P. 8 – 18.

227. Kashyrina Ye.V. Features of usage of copying strategies by workers under

stress / Ye.V. Kashyrina // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб.

184

наук. праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. –

№ 2(43). – Cєвєродонецьк : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2017. – С. 130 – 136.

228. Kashyrina Ye.V. The use of active socio-psychological education (ASPE)

and socio-psychological training (SPT) to improve the adaptability of

personality / Ye.V. Kashyrina etc. // The scientific method : science journal. –

№ 5(5). – Vol. 1. – Warszava : Mariusz Nowak - Adam Mickiewicz

University, 2017. – С. 22 – 24.

229. Kashyrina Ye.V. Social and psychological assistance of the individual in the

presence of professional deformations / Ye.V. Kashyrina // Теоретичні і


національного університету ім. В. Даля. – № 3(41). – Сєвєродонецьк :


230. Maslach C. Burnout: A multidimensional perspective / C. Maslach //

Professional burnout: Recent developments in the theory and research / Ed.

W.B. Shaufeli, Cr. Maslach, T. Marec. Washington DC: Taylor and Francis,

1993. – Vol. 1. – P. 19 – 32.

231. Maslach C. Job burnout: new directions in research and intervention /

C. Maslach // Current Directions in Psychological Science. – 2003. – Vol. 12.1.

– P. 189 – 192.

232. Maslach C. A Multidimensional Theory of Burnout / C. Maslach // Theories

of Organizational Stress / Cary & Cooper (ed.). – N.-Y. : Oxford University

Press, 2000. – 287 p.

233. Maslach С. Prevention of burnout: New perspectives / C. Maslach,

J. Goldenberg // Applied & Preventive Psychology. – 1998. – Vol. 7. – P. 63

– 74.

234. Maslach C. The truth about burnout: How organization course personal

stress and what to do about it / C. Maslach, M.P. Leiter. – San Francisco ; CA :

Jossy-Bass, 1997. – 186 p.

185

235. Mayer J.D. Models of Emotional Intelligence / J.D. Mayer, P. Salovey,

D. Garuso // Handbook of Human Intelligence. – 2-nd ed. ; R.J. Sternberg

(Ed.). – N.-Y. : Cambridge, 2006. – P. 396 – 420.

236. Savchuk A.A. Professional self-determination of a person in the context of

modern scientific knowledge / А.А. Savchuk // Теоретичні і прикладні



В. Даля, 2017. – С. 157 – 165.

237. Steven J.S. The EQ edge: emotional intelligence and your success /

J. S. Steven, E.B. Howard. – 2-nd ed. – Toronto : Stoddart, 2006. – 351 p.

238. Thorndike E.L. Intelligence and its uses / E.L. Thomdike // Harper’s

Magazsne. – 1920. – № 140. – P. 227 – 235.

186

Додаток А

Бланк спостереження процесу соціальної взаємодії за Р. Бейлсом

Тип взаємодії № Зміст взаємодії 1 2

По

зити

вн

і р

еакц

ії

Оріє

нта

ція

на

емо

ції

F 1 Демонструє солідарність,

підвищує статус партнера, надає

допомогу і підтримку,

винагороджує

E 2 Розріджує напругу, жартує,

сміється, висловлює задоволення

D 3 Погоджується, висловлює пасивне

прийняття і розуміння, йде на

поступки

Оріє

нта

ція

на

завд

анн

я

C 4 Робить пропозиції, дає вказівки,

надає іншим автономію

B 5 Висловлює думки, дає оцінки,

аналізує, висловлює почуття і

бажання

A 6 Орієнтує, інформує, повторює,

розʼяснює, підтверджує

Нег

ати

вн

і реа

кц

ії

Оріє

нта

ція

на

завд

анн

я

A 7 Просить дати інформацію,

орієнтувати повторити і

підтвердити

B 8 Просить висловити думки, дати

оцінки, проаналізувати, висловити

почуття бажання

C 9 Просить запропонувати напрямок і

можливі способи дії

Оріє

нта

ція

на

емо

ції

D 10 Не погоджується, висловлює

пасивне неприйняття і своє

формальне ставлення, утримується

від допомоги

E 11 Демонструє напругу і просить про

допомогу, усувається від взаємодії

F 12 Демонструє антагонізм, знижуючи

статус партнера, демонструє

самозахист, самостверджується

187

Додаток Б

Анкета «Особливості сприйняття професійної ситуації працівниками

соціальних служб як представників соціономічних професій»

(Є. Каширіна)

Інструкція: «На кожне з наведених нижче суджень відзначте

запропонований варіант відповіді».

Прізвище, імʼя, по-батькові______________________________________

Стать ____________________ Вік ___________________________

Місце роботи, посада___________________________________________

Перелік запитань анкети

1. Перелічте основні чинники, які найбільше дратують Вас в роботі (на

Ваш погляд є найбільш складними у Вашій професії):

- умови праці

- клієнти

- адміністративні вказівки

- спілкування з колегами

- заробітна плата

2. Які емоції Ви останнім часом відчуваєте при контактах з клієнтами:

- задоволення

- байдужість

- прикрість

- роздратування

- агресивність

3. Які емоції, взаємовідносини останнім часом переважають у Ваших

відносинах з близькими людьми:

- взаєморозуміння

188

- сварки, конфлікти


- непорозуміння

4. Як часто Ви конфліктуєте з оточуючими?

- ніколи

- рідко

- часто

- дуже часто

5. Чи відчуваєте Ви останнім часом, що стали жертвою мобінгу

(переслідування, причіпки, заздрість, звинувачення з боку керівництва або

колег)?

- ні

- інколи


- постійно

6. Як часто у Вас буває відчуття, що життя не склалося, попереду одні

труднощі, що начальство несправедливо ставиться до Вас, колеги не

поважають тощо:

- ніколи

- інколи


- постійно

7. Як часто Ви відчуваєте незрозумілу втому і занепад сил після

роботи:

- ніколи

- дуже рідко

- не більше одного - двох разів на місяць

- протягом останніх двох тижнів

- постійно

189

9. Які з перерахованих симптомів Ви часто відчуваєте після

напруженого робочого дня:

- депресія

- коливання настрою

- бессоніца

- головний біль

10. Чи спостерігається у Вас останнім часом зниження памʼяті:

- зовсім ні

- незначною мірою

- так

11. Чи маєте Ви шкідливі звички:

- ні

- іноді вдаюся до них

- останнім часом часто

12. Як часто буває у Вас відчуття, що після нічного сну не відпочили і

Вам важко просинатися:

- ніколи


- останнім часом все частіше

- постійно

13. За останній рік Ви перебували на лікарняному:

- жодного разу

- один раз у півріччя

- кожні 3 місяці

- кожен місяць

14. Хвороби, які Вас турбували протягом останніх 3 – 5 років:

- ніякі

- вірусні захворювання

- головні болі

190

- захворювання серцево-судинної системи

- нервові захворювання

15. Як часто у буває відчуття, що взагалі Ви обрали не ту професію:

- ніколи


- останнім часом частіше

- постійно

16. У зв’язку з чим Ви відчуваєте останнім часом страхи:

- не відчуваю

- з погіршенням здоровʼя

- з контактами з оточуючими

- з погіршенням матеріального становища

17. Спостерігаючи за чужим горем, що Ви відчуваєте:

- співчуття

- готовність прийти на допомогу

- добре, що не у мене це сталося


18. Назвіть основні причини, з яких би Ви змінили професію:

- ні за яких умов

- вища за карʼєрним ростом

- вища зарплата

- менше контактів з оточуючими

- менше відповідальності

- змінив би уже на будь-яку

19. Ваші найближчі плани:

- підвищити освіту

- зайнятися особистим життям

- встановити контакти і взаєморозуміння з колегами, начальством

- відпочити

191

- пролікуватися

- змінити місце роботи.

Дякуємо за співпрацю і допомогу!

192

Додаток В

Опитувальник копінг-стратегій (WCQ) Р. Лазаруса, С. Фолкмана

(в адаптації Т. Крюкової, О. Куфтяк, М. Замишляєвої)

Бланк для відповідей

N Оказавшись в трудной ситуации, я ... никогда редко иногда часто

1 ... сосредотачивался на том, что мне нужно

было делать дальше – на следующем шаге

0 1 2 3

2 ... начинал что-то делать, зная, что это все

равно не будет работать, главное – делать

хоть что-нибудь

0 1 2 3

3 ... пытался склонить вышестоящих к тому,

чтобы они изменили свое мнение

0 1 2 3

4 ... говорил с другими, чтобы больше

узнать о ситуации

0 1 2 3

5 ... критиковал и укорял себя 0 1 2 3

6 ... пытался не сжигать за собой мосты,

оставляя все, как оно есть

0 1 2 3

7 ... надеялся на чудо 0 1 2 3

8 ... смирялся с судьбой: бывает, что мне не

везет

0 1 2 3

9 ... вел себя, как будто ничего не

произошло

0 1 2 3

10 ... старался не показывать своих чувств 0 1 2 3

11 ... пытался увидеть в ситуации что-то

положительное

0 1 2 3

12 ... спал больше обычного 0 1 2 3

193

13 ... срывал свою досаду на тех, кто навлек

на меня проблемы

0 1 2 3

14 ... искал сочувствия и понимания у кого-

нибудь

0 1 2 3

15 ... во мне возникла потребность выразить

себя творчески

0 1 2 3

16 ... пытался забыть все это 0 1 2 3

17 ... обращался за помощью к специалистам 0 1 2 3

18 ... менялся или рос как личность в

положительную сторону

0 1 2 3

19 ... извинялся или старался все загладить 0 1 2 3

20 ... составлял план действий 0 1 2 3

21 ... старался дать какой-то выход своим

чувствам

0 1 2 3

22 ... понимал, что сам вызвал эту проблему 0 1 2 3

23 ... набирался опыта в этой ситуации 0 1 2 3

24 ... говорил с кем-либо, кто мог конкретно

помочь в этой ситуации

0 1 2 3

25 ... пытался улучшить свое самочувствие

едой, выпивкой, курением или

лекарствами

0 1 2 3

26 ... рисковал напропалую 0 1 2 3

27 ... старался действовать не слишком

поспешно, доверяясь первому порыву

0 1 2 3

28 ... находил новую веру во что-то 0 1 2 3

29 ... вновь открывал для себя что-то важное 0 1 2 3

30 ... что-то менял так, что все улаживалось 0 1 2 3

31 ... в целом избегал общения с людьми 0 1 2 3

194

32 ... не допускал это до себя, стараясь об

этом особенно не задумываться

0 1 2 3

33 ... спрашивал совета у родственника или

друга, которых уважал

0 1 2 3

34 ... старался, чтобы другие не узнали, как

плохо обстоят дела

0 1 2 3

35 ... отказывался воспринимать это слишком

серьезно

0 1 2 3

36 ... говорил о том, что я чувствую 0 1 2 3

37 ... стоял на своем и боролся за то, чего

хотел

0 1 2 3

38 ... вымещал это на других людях 0 1 2 3

39 ... пользовался прошлым опытом - мне

приходилось уже попадать в такие

ситуации

0 1 2 3

40 ... знал, что надо делать и удваивал свои

усилия, чтобы все наладить

0 1 2 3

41 ... отказывался верить, что это

действительно произошло

0 1 2 3

42 ... я давал обещание, что в следующий раз

все будет по-другому

0 1 2 3

43 ... находил пару других способов решения

проблемы

0 1 2 3

44 ... старался, что мои эмоции не слишком

мешали мне в других делах

0 1 2 3

45 ... что-то менял в себе 0 1 2 3

46 ... хотел, чтобы все это скорее как-то

образовалось или кончилось

0 1 2 3

195

47 ... представлял себе, фантазировал, как все

это могло бы обернуться

0 1 2 3

48 ... молился 0 1 2 3

49 .. прокручивал в уме, что мне сказать или

сделать

0 1 2 3

50 ... думал о том, как бы в данной ситуации

действовал человек, которым я

восхищаюсь и старался подражать ему

0 1 2 3

Обробка.

1. Підрахувати бали, підсумовуючи за кожною субшкалою:

ніколи – 0 балів;

рідко – 1 бал;

іноді – 2 бали;

часто – 3 бали

2. Обчислити за формулою: X = (сума балів / max бал) * 100

Номери опитувальника (по порядку, але різні) працюють на різні шкали,

наприклад, в шкалі «конфронтативного копінга» питання – 2, 3, 13, 21, 26, 37

і т.д.

Максимальне значення з питання, яке може набрати досліджуваний – 3,

а з усіх питань субшкали максимально 18 балів, досліджуваний набрав 8

балів – це і є рівень напруги конфронтаційного копінга.

3. Можна визначити за підсумковим балом:

0-6 – низький рівень напруженості, свідчить про адаптивні варіанти

копінга;

7-12 – середній, адаптаційний потенціал особистості в прикордонному

стані;

13-18 – висока напруженість копінга, свідчить про виражену

дезадаптацію.

196

Ключ

Конфронтаційний копінг – пункти: 2, 3, 13, 21, 26, 37.

Дистанціювання – пункти: 8, 9, 11, 16, 32, 35.

Самоконтроль – пункти: 6, 10, 27, 34, 44, 49, 50.

Пошук соціальної підтримки – пункти: 4, 14, 17, 24, 33, 36.

Прийняття відповідальності – пункти: 5, 19, 22, 42.

Втеча-уникнення – пункти: 7, 12, 25, 31, 38, 41, 46, 47.

Планування плану дій – пункти: 1, 20, 30, 39, 40, 43.

Позитивна переоцінка – пункти: 15, 18, 23, 28, 29, 45, 48.

Інтерпретація.

Опис субшкал.

1. Конфронтаційний копінг. Наступальні дії щодо зміни ситуації.

Передбачає певну ступінь ворожості і готовності до ризику.

2. Дистанціювання. Когнітивні зусилля відокремитися від ситуації і

зменшити її значимість.

3. Самоконтроль. Зусилля з регулювання своїх почуттів і дій.

4. Пошук соціальної підтримки. Зусилля в пошуку інформаційної, дієвої

та емоційної підтримки.

5. Прийняття відповідальності. Визнання своєї ролі в проблемі зі

спробами її вирішення.

6. Втеча-уникнення. Уявне прагнення і поведінкові зусилля, спрямовані

до втечі або уникнення проблеми.

7. Планування плану дій. Довільні проблемно-фокусовані зусилля щодо

зміни ситуації, що включають аналітичний підхід до проблеми.

8. Позитивна переоцінка. Зусилля по створенню позитивного значення з

фокусуванням на зростанні власної особистості. Включає також релігійний

вимір.

197

Додаток Г

Методика діагностики копінг-механізмів Е. Хейма

Інструкція: «Вам буде запропонований ряд тверджень, що стосуються

особливостей Вашої поведінки. Намагайтеся згадати, яким чином Ви частіше

за все розвʼязуєте важкі і стресові ситуації і ситуації високої емоційної

напруги. Обведіть кружечком, будь ласка, той номер, який Вам підходить. У

кожному розділі тверджень необхідно обрати тільки один варіант, за

допомогою якого Ви вирішуєте свої труднощі. Відповідайте, будь ласка,

відповідно до того, як Ви справляєтеся з важкими ситуаціями впродовж

останнього часу. Не роздумуйте довго – важлива Ваша перша реакція. Будьте

уважні!»

А

1. «Говорю себе: в данный момент есть что-то важнее, чем трудности»

2. «Говорю себе: это судьба, нужно с этим смириться»

3. «Это несущественные трудности, не все так плохо, в основном все

хорошо»

4. «Я не теряю самообладания и контроля над собой в тяжелые минуты и

стараюсь никому не показывать своего состояния»

5. «Я стараюсь проанализировать, все взвесить и объяснить себе все»

6. «Я говорю себе: по сравнению с проблемами других людей мои –

это пустяк»

7. «Если что-то случилось, то так угодно Богу»

8. «Я не знаю что делать и мне временами кажется, что мне не выпутаться

из этих трудностей»

9. «Я придаю своим трудностям особый смысл, преодолевая их, я со-

вершенствуюсь сам»

198

10. «В данное время я полностью не могу справиться с этими трудностями,

но со временем смогу справиться и с ними, и с более сложными».

Б

1. «Я всегда глубоко возмущен несправедливостью судьбы ко мне и

протестую»

2. «Я впадаю в отчаяние, я рыдаю и плачу»

3. «Я подавляю эмоции в себе»

4. «Я всегда уверен, что есть выход из трудной ситуации»

5. «Я доверяю преодоление своих трудностей другим людям, которые

готовы помочь мне»

6. «Я впадаю в состояние безнадежности»

7. «Я считаю себя виноватым и получаю по заслугам»

8. «Я впадаю в бешенство, становлюсь агрессивным»

В

1. «Я погружаюсь в любимое дело, стараясь забыть о трудностях»

2. «Я стараюсь помочь людям и в заботах о них забываю о своих горестях»

3. «Стараюсь не думать, всячески избегаю сосредотачиваться на своих

неприятностях»

4. «Стараюсь отвлечься и расслабиться (с помощью алкоголя, успо-

коительных средств, вкусной еды и т. п.)»

5. «Чтобы пережить трудности, я берусь за осуществление давней мечты

(еду путешествовать, поступаю на курсы иностранного языка и т.п.)»

6. «Я изолируюсь, стараюсь остаться наедине с собой»

7. «Я использую сотрудничество со значимыми мне людьми для пре-

одоления трудностей»

8. «Я обычно ищу людей, способных помочь мне советом»

199

Додаток Д

Багатофакторний особистісний опитувальник 16-PF (Р. Кеттелл)

Інструкція: «Вам пропонується відповісти на ряд запитань, мета яких

зʼясувати особливості Вашого характеру, схильностей та інтересів.

Відповідаючи на запитання, Ви можете обрати один із трьох запропонованих

варіантів відповідей. Номер відповіді на бланку має відповідати номеру

запитання. Відповідаючи, памʼятайте: не витрачайте часу на роздуми,

давайте першу природну відповідь, що спадає Вам на думку; намагайтеся

уникати проміжних, «невизначених» відповідей; не пропускайте нічого,

обовʼязково відповідайте на всі запитання».

Текст опитувальника.

1. Я хорошо понял инструкцию, которую только что прочитал:

а) да;

b) не уверен;

с) нет.

2. И готов отвечать на каждый вопрос так искренне, как только

возможно:

а) да;

в) не уверен;

с) нет.

3. Я бы предпочел временами жить в доме, который находится:

а) в обжитом городе;

в) нечто среднее;

с) одиноко в глухих лесах.

4. Я чувствую в себе достаточно сил, чтобы справиться со своими

трудностями:

а) всегда;

200

в) обычно;

с) редко.

5. Я чувствую некоторое беспокойство при виде диких животных, даже

если они находятся в прочных клетках:

а) верно;


с) неверно.

6. Я воздерживаюсь от критики людей и их высказываний:

а) да;

в) иногда;

с) нет.

7. Я делаю саркастические (язвительные) замечания по поводу людей,

если они этого, по-моему, заслуживают:

а) обычно;

в) иногда;

с) никогда.

8. Мне больше нравится классическая, чем эстрадная музыка:

а) верно;


с) неверно.

9. Если бы я увидел дерущимися соседских детей, то я:

а) дал бы им возможность договориться самим;


с) рассудил бы их.

10. При общении с людьми я:

а) с готовностью вступаю в разговор;


с) предпочитаю спокойно оставаться в стороне.

201

11. По-моему, интереснее быть:

а) инженером-строителем;


с) драматургом.

12. Я остановился бы на улице скорее, чтобы посмотреть на работу

художника, чем слушать, как ссорятся люди:

а) верно;


с) неверно.

13. Обычно я могу ладить с самодовольными людьми, несмотря на то, что

они хвастаются или слишком много о себе воображают:

а) да;


с) нет.

14. По лицу человека всегда можно заметить, что он нечестный:

а) да;


с) нет.

15. Было бы хорошо, если бы отпуск (каникулы) был более

продолжителен, и каждый был бы обязан его использовать:

а) согласен;


с) не согласен.

16. Я предпочел бы работу с возможно большим, но непостоянным

заработком, чем работу со скромным, но постоянным окладом:

а) согласен;


с) не согласен.

202

17. Я говорю о своих чувствах:

а) только если это необходимо;


с) охотно, когда представится возможность.

18. Время от времени у меня возникает чувство неопределенной опасности

или внезапного страха по непонятным причинам:

а) да;


с) нет.

19. Когда меня неправильно критикуют за что-то, в чем я не виноват, я:

а) не испытываю чувства вины;


с) все же чувствую себя немного виноватым.

20. За деньги можно купить почти все:

а) да;


с) нет.

21. Моим решением руководит больше:

а) сердце;

в) сердце и разум в равной степени;

с) разум.

22. Большинство людей были бы больше счастливы, если бы они были

ближе друг к другу и поступали так же, как все:

а) да;


с)нет.

23. Иногда, когда я смотрю в зеркало, мне трудно разобраться, где у меня

правая, а где левая сторона:

а) верно;

203


с) неверно.

24. При разговоре я предпочитаю:

а) высказывать свои мысли так, как они приходят мне в голову;


с) сначала сформулировать получше свои мысли.

25. После того как меня что-то сильно рассердит, я довольно быстро

успокаиваюсь:

а) да;


с) нет.

26. При одинаковом рабочем времени и заработке было бы интереснее

работать:

а) плотником или поваром;


с) официантом в хорошем ресторане.

27. На общественные должности меня выбирали:

а) очень редко;

в) иногда;

с) много раз.

28. «Лопата» относится к «копать», как «нож» относится к:

а) «острый»;

в) «резать»;

с) «указывать».

29. Иногда я не могу заснуть потому что какая-нибудь мысль не выходит

из головы:

а) верно;


с) неверно.

204

30. В своей жизни я почти всегда достигаю поставленных целей:

а) верно;


с) неверно.

31. Устаревший закон следует изменить:

а) только после основательного обсуждения;


с) как можно скорее.

32. Я чувствую себя «не в своей тарелке», когда мне приходится работать

над чем-нибудь, что требует быстрых действий, результаты которых

могут повлиять на других людей:

а) верно;


с) неверно.

33. Большинство знакомых считают меня интересным рассказчиком:

а) да;


с) нет.

34. Когда я вижу неряшливых, неопрятных людей, я:

а) принимаю их такими, как они есть;


с) испытываю отвращение и возмущение.

35. Я чувствую себя немного не по себе, если неожиданно оказываюсь в

центре внимания группы людей:

а) да;


с) нет.

36. Я всегда рад оказаться среди людей, например, в гостях, на танцах,

коллективной встрече:

205

а) да;


с) нет.

37. В школе я предпочитал (или предпочитаю):

а) заниматься музыкой, пением;


с) выпиливать и мастерить что-либо.

38. Если меня назначают руководителем чего-либо, я настаиваю на том,

чтобы мои указания выполнялись, иначе я отказываюсь от этой

работы:

а) да;

в) иногда;

с) нет.

39. Важнее, чтобы родители:

а) помогали детям развивать свои чувства;


с) обучали детей сдерживать свои чувства.

40. Участвуя в групповой деятельности, я бы предпочел:

а) постараться улучшить организацию работы;


с) следить за результатами и соблюдением правил.

41. Время от времени у меня появляется потребность в интересной

физической деятельности:

а) да;


с) нет.

42. Я предпочел бы скорее общаться с вежливыми людьми, чем с

грубоватыми и любящими возражать:

а) да;

206


с) нет.

43. Я чувствую себя очень униженным, когда меня критикуют в

присутствии группы людей:

а) верно;


с) неверно.

44. Если меня вызывает начальство, то я:

а) пользуюсь случаем, чтобы попросить о чем-то нужном мне;


с) боюсь, что это связано с какой-нибудь оплошностью в моей работе.

45. В наше время требуется:

а) больше спокойных, солидных людей;


с) больше «идеалистов», планирующих лучшее будущее.

46. При чтении я сразу замечаю, когда автор произведения хочет меня в

чем-то убедить:

а) да;


с) нет.

47. В юности я принимал участие в нескольких спортивных

мероприятиях:

а) иногда;

в) довольно часто;

с) многократно.

48. Я поддерживаю порядок в моей комнате, все вещи всегда лежат на

своих местах:

а) да;

207


с) нет.

49. Иногда у меня возникает чувство напряжения и беспокойства, когда я

вспоминаю, что произошло в течение дня:

а) да;


с) нет.

50. Иногда я сомневаюсь, действительно ли люди, с которыми я

разговариваю, интересуются тем, что я говорю:

а) да;


с) нет.

51. Если бы пришлось выбирать, то я предпочел бы быть:

а) лесником;


с) учителем средней школы.

52. На праздники и дни рождения я:

а) люблю делать подарки;

в) неопределенно;

с) считаю, что делать подарки – довольно неприятная вещь.

53. «Усталый» относится к «работе», как «гордый» к:

а) «улыбка»;

в) «успех»;

с) «счастливый».

54. Какой из следующих предметов по существу отличается от двух

других:

а) свеча;

в) луна;

с) электрический свет.

208

55. Друзья меня подводили:


в) иногда;

с) довольно часто.

56. У меня есть качества, по которым я определенно выше большинства

людей:

а) да;


с) нет.

57. Когда я расстроен, я стараюсь скрыть свои чувства от других:

а) верно;


с) неверно.

58. Я склонен посещать зрелищные мероприятия и развлечения:

а) чаще, чем раз в неделю (т.е. чаще, чем большинство);

в) примерно раз в неделю (т.е. как большинство);

с) реже, чем раз в неделю (т.е. реже, чем большинство).

59. Я считаю, что возможность вести себя непринужденно важнее, чем

хорошие манеры и уважение к существующим правилам поведения:

а) верно;


с) неверно.

60. Обычно я молчу в присутствии старших по возрасту, опыту и

положению:

а) да;


с) нет.

61. Мне трудно говорить или декламировать перед большой группой

людей:

209

а) да;


с) нет.

62. У меня хорошее чувство ориентировки в незнакомом месте (мне легко

сказать, где север – восток – юг – запад):

а) да;


с) нет.

63. Если кто-нибудь рассердится на меня, то я:

а) постараюсь его успокоить;


с) раздражаюсь.

64. Встречаясь с несправедливостью, я скорее склонен забыть об этом, чем

реагировать:

а) верно;


с) неверно.

65. Из моей памяти часто выпадают несущественные тривиальные вещи,

например, названия улиц, магазинов:

а) да;


с) нет.

66. Мне бы понравилась жизнь ветеринара, лечение и операции на

животных:

а) да;


с) нет.

67. Я ем со вкусом, не всегда так аккуратно и тщательно как другие люди:

а) да;

210


с) неверно.

68. Бывают времена, когда у меня нет настроения видеть кого бы то ни

было:



с) довольно часто.

69. Иногда меня предупреждают о том, что в моем голосе и манерах

слишком проявляется возбуждение:

а) да;

в) нечто среднее,

с) нет.

70. В юности, если я расходился во мнении с родителями, то я:

а) оставался при своем мнении;


с) соглашался с их авторитетом.

71. Я предпочел бы заниматься самостоятельной работой, а не совместной

с другими:

а) да;


с) нет.

72. Мне бы больше понравилась спокойная жизнь, чем слава и шумный

успех:

а) верно;


с) неверно.

73. В большинстве случаев я чувствую себя зрелым человеком:

а)верно;

211


с) неверно.

74. Замечания в мой адрес, которые позволяют себе некоторые люди, меня

больше расстраивают, чем помогают:

а) часто;

в) иногда;

с) никогда.

75. Я всегда способен управлять проявлением своих чувств:

а) да;


с) нет.

76. Начиная работу над полезным изобретением, я бы предпочел:

а) разрабатывать его в лаборатории;


с) заниматься его практической реализацией.

77. «Удивление» относится к «странный», как «страх» относится к:

а) «смелый»;

в) «тревожный»;

с) «ужасный».

78. Которая из последующих дробей отличается от двух других:

а) 3/7;

в) 3/9;

с) 3/11.

79. Кажется, некоторые люди игнорируют и избегают меня, хотя я не знаю,

почему:

а) верно;


с) неверно.

212

80. Отношения ко мне людей не соответствуют моим добрым намерениям:

а) часто;

в) иногда;

с) никогда.

81. Употребление нецензурных выражений вызывает у меня возмущение,

даже если не присутствуют лица другого пола:

а) да;


с) нет.

82. У меня определенно меньше друзей, чем у большинства людей:

а) да;


с) нет.

83. Я бы очень не хотел находиться в таком месте, где нет таких людей, с

которыми можно поговорить:

а) верно;


с) нет.

84. Люди иногда считают меня небрежным, хотя и думают, что я приятный

человек:

а) да;


с) нет.

85. Волнение перед выступлением в присутствии многих людей я

испытывал:

а) довольно часто;

в) иногда;

с) почти никогда.

213

86. Когда я нахожусь в большой группе людей, то я предпочитаю молчать

и предоставляю слово другим:

а) да;


с) нет.

87. Я предпочитаю читать:

а) реалистические описания военных и политических сражений;


с) роман, где много чувств и воображения.

88. Когда люди пытаются мною командовать, то я поступаю как раз

наоборот:

а) да;


с) нет.

89. Начальник или члены моей семьи критикуют меня только тогда, когда

к этому действительно есть повод:

а) верно;


с) неверно.

90. На улицах или в магазинах мне не нравится, когда некоторые люди

пристально разглядывают других:

а) да;


с) нет.

91. Во время длительной поездки я бы предпочел:

а) читать что-нибудь серьезное, но интересное;

в) неопределенно;

с) провести время, беседуя с кем-нибудь из пассажиров.

214

92. В ситуациях, которые могут стать опасными, я громко разговариваю,

хотя это выглядит невежливо и нарушает спокойствие:

а) да;


с) нет.

93. Если знакомые плохо обращаются со мной и показывают свою

неприязнь, то:

а) меня это совершенно не трогает;


с) я расстраиваюсь.

94. Я смущаюсь, когда меня хвалят или говорят мне комплименты:

а) да;


с) нет.

95. Я бы предпочел иметь работу:

а) с постоянным окладом;


с) с большим окладом, который бы зависел от моей способности

показать людям, чего я стою.

96. Чтобы быть информированным, я предпочитаю получать сведения:

а) в общении с людьми;


с) из литературы.

97. Мне нравится принимать активное участие в общественной работе:

а) да;


с) нет.

98. При выполнении задания я удовлетворяюсь только тогда, когда

должное внимание будет уделено всем мелочам:

215

а) верно;


с) неверно.

99. Даже самые незначительные неудачи иногда меня слишком

раздражают:

а) да;


с) нет.

100. Сон у меня всегда крепкий, я никогда не хожу и не разговариваю во

сне:

а) да;


с) нет.

101. Для меня интереснее работа, при которой:

а) нужно разговаривать с людьми;


с) нужно заниматься счетами и записями.

102. «Размер» так относится к «длине», как «нечестный» к:

а) «тюрьма»;

в) «нарушение»;

с) «кража».

103. «АБ» так относится к «ГВ», как «СР» относится к:

а) «ПО»;

в) «ОП»;

с) «ТУ».

104. Когда люди ведут себя неразумно, то я:

а) молчу;


с) высказываю свое презрение.

216

105. Если кто-нибудь громко разговаривает, когда я слушаю музыку:

а) могу сосредоточиться на музыке, не отвлекаться;


с) чувствую, что это портит мне удовольствие и раздражает.

106. Меня лучше характеризовать как:

а) вежливого и спокойного;


с) энергичного.

107. В общественных мероприятиях я принимаю участие только тогда,

когда это нужно, а в иных случаях избегаю их:

а) да;


с) нет.

108. Быть осторожным и не ждать хорошего лучше, чем быть оптимистом

и всегда ждать успеха:

а) верно;


с) неверно.

109. Думая о трудностях в своей работе, я:

а) стараюсь планировать заранее, прежде чем встретить трудность;


с) считаю, что справлюсь с трудностями по мере того, как они

возникнут.

110. Мне легко вступить в контакт с людьми во время различных

общественных мероприятий:

а) верно;


с) неверно.

217

111. Когда требуется немного дипломатии и умения убедить, чтобы

побудить людей что-либо сделать, обычно об этом просят меня:

а) верно;


с) неверно.

112. Интересно быть:

а) консультантом, помогающим людям выбирать профессию;


с) руководителем технического предприятия.

113. Если я уверен, что человек несправедлив или ведет себя эгоистично,

я указываю на это, даже если это связано с неприятностями:

а) да;


с) нет.

114. Иногда я говорю глупости ради шутки, чтобы удивить людей и

посмотреть, что они на это скажут:

а) да;


с) нет.

115. Мне бы понравилось быть газетным критиком в разделе драмы,

театра, концертов:

а) да;


с) нет.

116. У меня никогда не бывает потребности что-нибудь рисовать или

вертеть в руках, ерзать на месте, когда приходится долго сидеть на

собрании:

а) верно;

218


с) неверно.

117. Если кто-нибудь говорит мне что-то неправильное, то я скорее

подумаю:

а) он – лжец;


с) по-видимому, он плохо информирован.

118. Я чувствую, что мне угрожает какое-то наказание, даже когда я

ничего плохого не сделал:

а) часто;

в) иногда;

с) никогда.

119. Мнение о том, что болезнь также часто бывает от психических, как и

от физических факторов, сильно преувеличено:

а) да;


с) нет.

120. Торжественность и величие традиционных церемоний следует

сохранить:

а) да;


с) нет.

121. Мысль о том, что люди подумают, будто я веду себя необычно или

странно, меня беспокоит:

а) очень;

в) немного;

с) совсем не беспокоит.

122. Выполняя какое-либо дело, я бы предпочел работать:

а) в составе коллектива;

219


с) самостоятельно.

123. У меня бывают периоды, когда мне трудно избавиться от чувства

жалости к себе:

а) часто;

в) иногда;

с) никогда.

124. Часто я слишком быстро начинаю сердиться на людей:

а) да;


с) нет.

125. Я всегда могу без труда изменить свои старые привычки и не

возвращаться к прежнему:

а) да;


с) нет.

126. Если бы зарплата была одинаковой, то я предпочел бы быть:

а) адвокатом;


с) пилотом или капитаном судна.

127. «Лучшее» так относится к «наихудшее», как «медленное» к:

а) «быстрое»;

в) «лучшее»;

с) «быстрейшее».

128. Каким из приведенных ниже сочетаний следует продолжить

буквенный ряд РООООРРОООРРР...:

а) ОРРР;

в) ООРР;

с) РООО.

220

129. Когда приходит время осуществить то, что я планировал и на что

надеялся, я обнаруживаю, что уже пропало желание делать это:

а) верно;


с) неверно.

130. Большей частью я могу продолжать работать тщательно, не обращая

внимания на шум, создаваемый другими:

а) да;


с) нет.

131. Иногда я говорю посторонним вещи, кажущиеся мне важными,

независимо от того, спрашивают ли они об этом:

а) да;


с) нет.

132. Много свободного времени я провожу в разговорах с друзьями о

прошлых развлечениях, от которых я получал удовольствие:

а) да;


с) нет.

133. Мне нравится устраивать какие-нибудь смелые рискованные

выходки «смеха ради»:

а) да;


с) нет.

134. Вид неубранной комнаты очень раздражает меня:

а) да;


с) нет.

221

135. Я считаю себя общительным открытым человеком:

а) да;


с) нет.

136. В общении я:

а) свободно проявляю свои чувства;


с) держу свои переживания «при себе».

137. Я люблю музыку:

а) легкую, живую;


с) чувствительную.

138. Красота поэмы восхищает меня больше, чем красота хорошо

сделанного оружия:

а) да;


с) нет.

139. Если мое удачное замечание остается незамеченным окружающими,

то я:

а) смирюсь с этим;


с) даю людям возможность услышать его еще раз.

140. Мне бы понравилось работать фотокорреспондентом:

а) да;


с) нет.

141. Нужно быть осторожным в общении с незнакомыми, так как можно,

например, заразиться:

а) да;

222


с) нет.

142. При поездке за границу я бы предпочел быть под руководством

экскурсовода, чем самому планировать маршрут:

а) да;


с) нет.

143. Меня справедливо считают упорным и трудолюбивым, но не

слишком преуспевающим человеком:

а) да;


с) нет.

144. Если люди пользуются моим хорошим отношением в своих

интересах, то я не возмущаюсь этим и вскоре об этом забываю:

а) верно;


с) неверно.

145. Если при обсуждении какого-либо вопроса среди участников

возникает ожесточенный спор, то я предпочитаю:

а) увидеть, кто же «победил»;


с) чтобы спор разрешился мирно.

146. Я предпочитаю планировать что-либо самостоятельно, без

вмешательства и предложений со стороны других:

а) да;


с) нет.

147. Иногда чувство зависти влияет на мои действия:

а) да;

223


с) нет.

148. Я твердо верю, что начальник может быть не всегда прав, но он

всегда имеет право быть начальником:

а) да;


с) нет.

149. Когда я думаю обо всем, что еще предстоит сделать, у меня

появляется чувство напряженности:

а) да;

в) иногда;

с) нет.

150. Когда зрители мне что-либо кричат во время игры, меня это не

трогает:

а) верно;


с) неверно.

151. Интереснее быть:

а) художником;


с) организатором культурных развлечений.

152. Которое из следующих слов не относится к двум другим:

а) любые;

в) некоторые;

с) большинство.

153. «Пламя» так относится к «жар», как «роза» относится к:

а) «шип»;

в) «красивые лепестки»;

с) «аромат».

224

154. У меня бывают яркие сновидения, мешающие мне спать:

а) часто;

в) иногда;

с) практически никогда.

155. Если на пути к успеху стоят серьезные препятствия, я все-таки

предпочитаю рискнуть:

а) да;


с) нет.

156. Когда я нахожусь в группе людей, приступающих к какой-то работе,

то само собой получается, что я оказываюсь во главе их:

а) да;


с) нет.

157. Мне больше нравится в одежде спокойная корректность, чем

бросающаяся в глаза индивидуальность:

а) верно;


с) неверно.

158. Мне больше нравится провести вечер за спокойным любимым

занятием, чем в оживленной компании:

а) верно;


с) неверно.

159. Я не обращаю внимания на доброжелательные советы других, даже

когда эти советы могли бы быть полезными:

а) иногда;

в) почти никогда;

с) никогда.

225

160. В своих поступках я всегда стараюсь придерживаться общепринятых

правил поведения:

а)да;


с) нет.

161. Мне не очень нравится, когда смотрят, как я работаю:

а)да;


с) нет.

162. Иногда приходится применять силу, потому что не всегда возможно

добиться результата с помощью утверждения:

а) верно;


с) неверно.

163. В школе я предпочитал (предпочитаю):

а) русский язык и литературу;


с) математику или арифметику.

164. Меня иногда огорчало, что обо мне за глаза отзывались

неодобрительно без всяких к этому причин:

а) да;


с) нет.

165. Разговор с простыми людьми, которые всегда придерживаются

общепринятых правил и традиций:

а) часто вполне интересен и содержателен;


с) раздражает меня, потому что ограничивается мелочами.

226

166. Некоторые вещи настолько раздражают меня, что предпочитаю

вообще не говорить на эти темы:

а) да;


с) нет.

167. В воспитании важнее:

а) относиться к ребенку с достаточной любовью;


с) выработать нужные привычки и отношение к жизни.

168. Люди считают меня положительным, спокойным человеком,

которого не трогают превратности судьбы:

а) да;


с) нет.

169. Я считаю, что общество должно руководствоваться разумом и

отбросить старые привычки или ненужные традиции:

а) да;


с) нет.

170. Думаю, что в современном мире важнее разрешить:

а) вопросы нравственности;


с) разногласия между странами мира.

171. Я лучше усваиваю материал:

а) читая хорошо написанную книгу;


с) участвуя в обсуждении вопроса.

172. Я предпочитаю идти своим путем вместо того, чтобы действовать в

соответствии с принятыми правилами:

227

а) верно;


с) неверно.

173. Прежде чем выдвигать какой-либо аргумент, я предпочитаю

подождать, пока не буду убежден, что я прав:

а) всегда;

в) обычно;

с) только если это целесообразно.

174. Мелочи иногда невыносимо «действуют мне на нервы», хотя я и

понимаю, что они не существенны:

а) да;


с) нет.

175. Под влиянием момента я редко говорю вещи, о которых потом очень

сожалею:

а) верно;


с) неверно.

176. Если бы меня попросили участвовать в шефской деятельности, то я

бы:

а) согласился;


с) вежливо сказал, что занят.

177. Которое из следующих слов не относится к двум другим:

а) широкий;

в) зигзагообразный;

с) прямой.

178. «Скоро» так относится к «никогда», как «близко» к:

а) «нигде»;

228

в) «далеко»;

с) «где-то».

179. Если я невольно нарушил правила поведения, находясь в обществе,

то я вскоре забываю об этом:

а) да;


с) нет.

180. Меня считают человеком, которому обычно в голову приходят

хорошие идеи, когда нужно разрешить какую-либо проблему:

а) да;


с) нет.

181. Я способен лучше проявить себя:

а) в трудных ситуациях, когда нужно сохранить самообладание;


с) когда требуется умение ладить с людьми.

182. Меня считают человеком, полным энтузиазма:

а) да;


с) нет.

183. Мне нравится работа, которая требует перемен, разнообразия,

командировок, даже если она связана с некоторой опасностью:

а) да;


с) нет.

184. Я довольно требовательный человек и всегда настаиваю на том,

чтобы все делалось по возможности правильно:

а) верно;

229


с) неверно.

185. Мне нравится работа, требующая добросовестного отношения,

точных навыков и умений:

а) да;


с) нет.

186. Я отношусь к типу энергичных людей, которые всегда заняты:

а) да;


с) нет.

187. Я уверен в том, что не пропустил ни одного вопроса и на все ответил

как следует:

а) да;


с) нет.


1 а в с 33 а в с 65 а в с 97 а в с 129 а в с 161 а в с









230



















28 а в с 60 а в с 92 а в с 124 а в с 156 а в с




231


Обробка та інтерпретація.

При обробці використовується спеціальний ключ, за допомогою якого

отримують так звані сирі бали. Підраховується кількість збігів відповідей

випробуваного з ключем.

Таблиця Д.1

Ключ до методики

Фактор Твердження

A 3 а в 26 в с

27 в с

51 в с

52 в с 76 в с 101 а в 126 а в 151 в с 176 а в

B 28 в 53 в

54 в

77 с

78 в

102 с

103 в

127 с

128 в

152 а

153 с

177 а

178 а

C 4 а в

5 в с

29 в с

30 а в 55 а в

79 в с

80 в с

104 а в

105 а в

129 в с

130 а в 154 в с 179 а в

E 6 в с

7 а в

31 в с

32 в с

56 а в

57 в с 81 в с 106 в с 131 а в

155 а в

156 а в

180 а в

181 а в

F 8 в с 33 а в 58 а в 82 в с

83 а в

107 в с

108 в с

132 а в

133 а в

157 в с

158 в с

182 а в

183 а в

G 9 в с 34 в с 59 в с 84 в с 109 а в 134 а в 159 в с

160 а в

184 а в

185 а в

H 10 а в 35 в с

36 а в

60 в с

61 в с

85 в с

86 в с

110 а в

111 а в

135 а в

136 а в 161 в с 186 а в

I 11 в с

12 а в 37 а в 62 в с 87 в с 112 а в

137 в с

138 а в

162 в с

163 а в

L 13 в с 38 а в 63 в с 88 а в 113 а в 139 в с 164 а в

232

64 в с 89 в с 114 а в

M 14 в с

15 в с

39 а в

40 а в 65 а в

90 в с

91 а в

115 а в

116 а в

140 а в

141 в с

165 в с

166 в с

N 16 в с

17 а в

41 в с

42 а в

66 в с

67 в с 92 в с 117 а в 142 а в 167 а в

O 18 а в

19 в с

43 а в

44 в с

68 в с

69 а в

93 в с

94 а в

118 а в

119 а в

143 а в

144 в с 168 в с

Q 1 20 а в

21 в с

45 в с

46 а в 70 а в 95 в с 120 в с 145 а в

169 а в

170 в с

Q 2 22 в с 47 а в 71 а в

72 а в

96 в с

97 в с

121 в с

122 в с 146 а в 171 а в

Q 3 23 в с

24 в с 48 а в 73 а в 98 а в 123 в с

147 в с

148 а в

172 в с

173 а в

Q 4 25 в с 49 а в

50 а в

74 а в

75 в с

99 а в

100 в с

124 а в

125 в с

149 а в

150 в с

174 а в

175 в с

Таблиця Д.2

Нормування первинних оцінок

Стени

факторів 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

A 3-4 5-6 7 8 9 10-11 12 13 14-15 16-19

B 0-1 2-3 4 5 6 7 8 9 10 11-17

C 1-6 7-8 9-10 11-12 13 14-15 16-17 18-20 21 22-26

E 2-4 5-6 7 8-9 10 11-12 13 14-15 16-17 18-22

F 4-5 6-7 8-9 10 11-12 13-14 15-16 17-18 19-20 21-26

233

G 2-4 5-7 8-9 10-11 12-13 14 15-16 17 18 19-22

H 1-3 4-5 6-7 8-9 10-13 14 15-16 17-18 19-20 21-25

I 0-3 4 5 6 7-8 9 10-11 12-13 14 15-18

L 2-3 4-5 6 7 8-9 10 11 12-13 14-15 16-18

M 2-3 4-5 6-7 8 9 10-11 12 13-14 15-16 17-20

N 2-4 5 6-7 8 9-10 11 12-13 14-15 16 17-20

O 2-4 5-6 7 8-9 10-11 12-13 14-15 16 17-18 19-22

Q1 2-3 4 5-6 7 8 9-10 11 12-13 14 15-18

Q2 0-2 3 4-5 6 7 8-9 10-11 12 13-14 15-17

Q3 3-5 6-7 8-9 10 11-12 13 14-15 16 17 18-20

Q4 0-1 2-3 4-5 6-8 9-10 11-12 13-15 16-17 18-19 20-22

Інтерпретація факторів.

Фактор А. Замкнутість – товариськість.

При низьких оцінках людина характеризується замкнутістю,

байдужістю, деякою ригідністю і зайвою строгістю в оцінці інших. Вона

скептично налаштована, холодна по відношенню до оточуючих, любить бути

на самоті, не має близьких друзів, з якими можна бути відвертим. При

високих оцінках людина відкрита, товариська і добродушна. Їй властиві

природність і невимушеність у поведінці, уважність, доброта. Вона охоче

працює з людьми, активна в усуненні конфліктів, довірлива, не боїться

критики, відчуває яскраві емоції, жваво відгукується на події. У цілому

чинник орієнтований на вимірювання товариськості людини в малих групах.

Фактор В. Інтелект.

При низьких оцінках людині властиві конкретність і деяка ригідність

мислення, може мати місце емоційна дезорганізація мислення. При високих

234

оцінках спостерігаються абстрактність мислення, кмітливість, здатність

швидко навчатися. Існує певний звʼязок із рівнем вербальної культури та

ерудицією.

Фактор С. Емоційна нестійкість-емоційна стійкість.

При низьких оцінках виражені низька толерантність по відношенню до

фрустрації, мінливість інтересів, схильність до лабільності настрою,

дратівливість, втомлюваність, невротичні симптоми, іпохондрія. При

високих оцінках – людина витримана, працездатна, емоційно зріла,

реалістично налаштована. Їй без зусиль вдається слідувати вимогам групи,

вона характеризується постійністю інтересів. Їй не властиве нервове

стомлення. У крайніх випадках можуть мати місце емоційна ригідність і

нечутливість. Є експериментальні дані, що даний фактор повʼязаний з силою

нервової системи, лабільністю і переважанням процесу гальмування.

Фактор Е. Підпорядкованість – домінантність.

При низьких оцінках людина соромʼязлива, часто виявляється

залежною, бере провину на себе, тривожиться про можливі свої помилки. Їй

властиві тактовність, покірливість, шанобливість, покірність до повної

пасивності. При високих оцінках – людина владна, незалежна, самовпевнена,

вперта до агресивності. У конфліктах звинувачує інших, не визнає влади і

тиску з боку інших, вважає за краще авторитарний стиль керівництва, але

бореться за більш високий статус; конфліктна.

Фактор F. Стриманість – експресивність.

При низьких оцінках людина характеризується розсудливістю,

обережністю, розважливістю, мовчазністю. Їй властива схильність все

ускладнювати, деяка стурбованість і песимістичність у сприйнятті дійсності.

Турбується про майбутнє, чекає невдач. Оточуючим здається нудною,

млявою. При високих оцінках людина життєрадісна, імпульсивна,

безтурботна, весела, говірка, рухлива. Енергійна, соціальні контакти для неї

емоційно значущі. Вона експансивна, щира у міжособистісних відносинах.

235

Емоційність, динамічність спілкування призводять до того, що вона часто

стає лідером і ентузіастом групової діяльності, вірить в успіх. У цілому

оцінка за цим фактором відображає емоційну забарвленість та динамічність

спілкування.

Фактор G. Схильність почуттям – висока нормативність

поведінки.

При низьких оцінках людина непостійна, схильна до впливу випадку та

обставин, не робить зусиль по виконанню групових вимог і норм. Вона

характеризується безпринципністю, неорганізованістю, безвідповідальністю,

гнучкими установками по відношенню до соціальних норм, що може

призвести до антисоціальної поведінки. При високих оцінках

спостерігаються усвідомлене дотримання норм і правил поведінки,

наполегливість у досягненні мети, точність, відповідальність, ділова

спрямованість. У цілому чинник визначає, якою мірою різні норми і

заборони регулюють поведінку і ставлення людини.

Фактор Н. Нерішучість – сміливість.

При низьких оцінках людина соромʼязлива, не впевнена у своїх планах,

стримана, віддає перевагу одному-двом друзям. Відрізняється підвищеною

чутливістю до загрози. При високих оцінках людині властиві соціальна

сміливість, активність, готовність мати справу з незнайомими обставинами і

людьми. Вона схильна до ризику, тримається вільно, розгальмована. У

цілому чинник визначає реактивність на загрозу в соціальних ситуаціях та

ступінь активності в соціальних контактах.

Фактор I. Жорсткість – чутливість.

При низьких оцінках людині властиві мужність, самовпевненість,

розсудливість, реалістичність суджень, практичність, деяка жорсткість,

суворість, черствість по відношенню до оточуючих. При високих оцінках

спостерігається мʼякість, поступливість, залежність, прагнення знайти

заступництво, схильність до романтизму, артистичність натури, жіночність,

236

художність у сприйнятті світу. Можна говорити про розвинену здатність до

емпатії, співчуття, співпереживання та розуміння інших людей.

Фактор L. Довірливість – підозрілість.

При низьких оцінках людина характеризується відвертістю,

довірливістю, доброзичливістю по відношенню до інших людей, терпимістю,

товариськістю; людина вільна від заздрості, легко знаходить спільну мову з

людьми і добре працює в колективі. При високих оцінках – людина ревнива,

заздрісна, характеризується підозрілістю, їй властива велика зарозумілість. Її

інтереси звернені на себе, зазвичай обережна у своїх вчинках, егоцентрична.

Фактор M. Практичність – розвиненість уяви.

При низьких оцінках – людина практична, добросовісна. Орієнтується

на зовнішню реальність і слідує загальноприйнятим нормам, їй властиві

деяка обмеженість і зайва уважність до дрібниць. При високій оцінці можна

говорити про розвинену уяву, орієнтацію на свій внутрішній світ, високий

творчий потенціал людини.

Фактор N. Прямолінійність – дипломатичність.

При низьких оцінках людині властиві прямолінійність, наївність,

природність, безпосередність поведінки. При високих оцінках людина

характеризується ощадливістю, проникливістю, розумним і

несентиментальним підходом до подій і оточуючих людей.

Фактор О. Впевненість у собі – тривожність.

При низьких оцінках людина безтурботна, холоднокровна, спокійна,

упевнена у собі. При високих оцінках людині властиві тривожність,

депресивність, вразливість.

Фактор Q1. Консерватизм – радикалізм.

При низьких оцінках людина характеризується консервативністю,

стійкістю по відношенню до труднощів. Вона знає, у що має вірити, і,

незважаючи на неспроможність будь-яких принципів, не шукає нових, із

сумнівом ставиться до нових ідей, схильна до моралізації. При високих

237

оцінках людина критично налаштована, характеризується наявністю

інтелектуальних інтересів, аналітичністю мислення, прагне бути добре

поінформованою. Більш схильна до експериментування, спокійно сприймає

нові несталі погляди і зміни, не довіряє авторитетам, на віру нічого не

приймає.

Фактор Q2. Конформізм – нонконформізм.

При низьких оцінках людина залежна від групи, слідує за громадською

думкою, віддає перевагу і працювати, й приймати рішення разом із іншими

людьми, орієнтується на соціальне схвалення. При цьому у неї часто відсутня

ініціатива ухвалення рішень. При високій оцінці людина воліє власним

рішенням, незалежна, слідує за обраним нею самою шляхом, сама приймає

рішення і сама діє. Однак вона не завжди домінантна, тобто, маючи власну

думку, не прагне навʼязувати її оточуючим.

Фактор Q3. Низький самоконтроль – високий самоконтроль.

При низьких оцінках спостерігаються недисциплінованість, внутрішня

конфліктність уявлень про себе, людина не стурбована виконанням

соціальних вимог. При високих оцінках – розвинений самоконтроль, точність

виконання соціальних вимог. Людина дотримується свого поданням про

себе, добре контролює свої емоції і поведінку, доводить всяку справу до

кінця. Їй властиві цілеспрямованість та інтегрованість особистості. На

відміну від соціальної нормативності поведінки (фактор О), цей чинник

вимірює рівень внутрішнього контролю поведінки.

Фактор Q4. Розслабленість – напруженість.

При низьких оцінках людині властиві розслаблення, млявість, спокій,

низька мотивація, лінощі, зайва задоволеність і незворушність.

Висока оцінка свідчить про напруженість, фрустрованість, наявність

порушень та занепокоєння. Стан фрустрації, в якому людина перебуває,

являє собою результат підвищеної мотивації. Їй властиве активне

незадоволення прагнень.

238

Фактор МD. Адекватність самооцінки.

Чим вище оцінка за цим фактором, тим більшою мірою людині

властиво завищувати свої можливості та переоцінювати себе.

Вторинні фактори обчислюються тільки по стенах.

1.Тривожність

F1 = [38 + (2 х L + 3 х О + 4 х Q4) – 2 х С – 2 х Н – 2 х Q3] : 10,

де «38» – нормуюча константа, L, O, Q4, C, H, Q3 – значення відповідних

факторів в стенах.

2.Екстарверсія

F2 = [2 х А + 3 х Е + 4 х F + 5 х Н – 2 х Q2 – 11] : 10,

де «10» – нормуюча константа, A, E, F, H, Q2 – значення відповідних


3.Емоційна лабільність

F3 = [77 + 2 х С + 2 х Е + 2 х F + 2 х N – 4 х А – 6 х I – 2 х М] : 10, де

«77» – нормуюча константа, C, E, F, N, A, I, M – значення відповідних


4.Домінантність

F4 = [4 х Е + 3 х М + 4 х Q1 + 4 х Q2 – 3 х А – 2 х G] : 10, де E, M, Q1,

Q2, A, G – значення відповідних факторів в стенах.

Стени розподіляються за біполярною шкалою з крайніми значеннями в

1 і 10 балів. Відповідно, першій половині шкали (від 1 до 5,5) присвоюється

знак «-», другій половині (від 5,5 до 10) знак «+». З наявних показників за

всіма 16 факторами будується так званий «профіль особистості». При

інтерпретації приділяється увага, в першу чергу, «пікам» профілю, тобто

найбільш низьким і найбільш високим значенням факторів в профілі,

особливо тим показникам, які в «негативному» полюсі знаходяться в межах

від 1 до 3 стенів, а в «позитивному» – від 8 до 10 стенів.

239

Додаток Ж

Методика визначення рівня нервово-психічної стійкості «Прогноз»

(В. Бодров)

Інструкція: «Підпишіть реєстраційні бланки. Зараз Вам буде

запропоновано 84 запитання, на які Ви маєте відповісти так або ні. У випадку

позитивної відповіді ставте знак «+» у відповідній клітині реєстраційного

бланку, при негативному – «-». Правильних або неправильних відповідей тут

немає, тому не намагайтесь довго їх обмірковувати. Відповідайте виходячи з

того, що більше відповідає Вашому стану або уявленню про себе».

Реєстраційний бланк

П.І.П.__________________ Дата _____________________

№ +,- № +,- № +,- № +,- № +,- № +,- № +,- № +,- № +,-

1 11 21 31 41 51 61 71 81

2 12 22 32 42 52 62 72 82

3 13 23 33 43 53 63 73 83

4 14 24 34 44 54 64 74 84

5 15 25 35 45 55 65 75

6 16 26 36 46 56 66 76

7 17 27 37 47 57 67 77

8 18 28 38 48 58 68 78

9 19 29 39 49 59 69 79

10 20 30 40 50 60 70 80

Стимульний матеріал.

240

1. Іноді мені в голову приходять такі погані думки, що краще про них

нікому не розповідати.

2. Запори у мене бувають рідко.

3. Часом у мене бувають такі напади сміху і плачу, з якими я нічого не

можу вдіяти.

4. Часом мені так і хочеться вилаятися.

5. У мене часто болить голова.

6. Іноді я говорю неправду.

7. Раз на тиждень або частіше я без будь-якої видимої причини раптом

відчуваю жар у всьому тілі.

8. Буває, що я пропускаю передовиці в газетах.

9. Буває, що я серджуся.

10. Тепер мені важко сподіватися на те, що я чогось доб’юся в житті.

11. Буває, що я відкладаю на завтра те, що можна зробити сьогодні.

12. Я охоче беру участь у всіх зборах та інших громадських заходах.

13. Найбільш важка боротьба для мене – боротьба із самим собою.

14. М’язові судоми у мене бувають дуже рідко.

15. Іноді, коли я погано себе почуваю, я буваю дратівливим.

16. Я досить байдужий до того, що зі мною буде.

17. В гостях я тримаюся за столом краще, ніж удома.

18. Якщо мені не загрожує штраф і машин поблизу немає, я можу

перейти вулицю там, де мені хочеться, а не там, де повинний.

19. Я вважаю, що моє сімейне життя таке ж гарне, як і у більшості моїх

знайомих.

20. Іноді у мене буває таке відчуття, що я просто повинний нанести

пошкодження самому собі або будь-кому іншому.

21. В дитинстві у мене була така компанія, де всі намагалися завжди і у

всьому стояти один за одного.

22. Під час гри я волію вигравати.

241

23. Після декількох років депресії більшу частину часу я почуваю себе

добре.

24. Зараз моя вага постійна (я не повнішаю і не худну).

25. Мені приємно мати серед моїх знайомих значущих людей, це немов

надає мені ваги у власних очах.

26. Я був би досить спокійним, якби у кого-небудь з моєї сім’ї були

неприємності внаслідок порушення закону.

27. З моїм розумом коїться щось недобре.

28. Мене турбують сексуальні питання.

29. Коли я намагаюсь щось сказати, то нерідко помічаю, що у мене

тремтять руки.

30. Руки у мене такі ж спритні і прудкі, як і раніше.

31. Серед моїх знайомих є люди, які мені не подобаються.

32. Вважаю, що я людина приречена.

33. Бували випадки, коли мені було важко втриматися від того, щоб

будь-що не поцупити у кого-небудь або де-небудь, наприклад, у магазині.

34. Буває, що я з ким-небудь трошки попліткую.

35. Я бачу часто сни, про які краще нікому не розповідати.

36. Бувало, що при обговоренні деяких питань я, особливо не

обмірковуючи, погоджувався з думкою інших.

37. У школі я засвоював навчальний матеріал повільніше, ніж інші.

38. Моя зовнішність мене загалом вдовольняє.

39. Я цілком впевнений у собі.

40. Раз на тиждень або й частіше я буваю дуже збудженим і

схвильованим.

41. Хтось керує моїми думками.

42. Я кожного дня випиваю незвично багато води.

43. Буває, що неприємний або навіть непристойний випадок викликає у

мене сміх.

242

44. Найщасливішим я завжди буваю, коли я один.

45. Хтось намагається впливати на мої думки.

46. Я любив казки Андерсена.

47. Навіть серед людей я завжди відчуваю себе самотнім.

48. Іноді мені в голову приходять такі негарні думки, що про них краще

нікому не розповідати.

49. Мене легко збентежити.

50. Я легко втрачаю терпіння з людьми.

51. Часто мені хочеться померти.

52. Бувало, що я кидав почату справу, тому що боявся, що не справлюся

з нею.

53. Майже кожного дня трапляється що-небудь, що лякає мене.

54. До питань релігії я ставлюся байдуже, вони мене не турбують.

55. Напади поганого настрою бувають у мене рідко.

56. Я заслуговую суворого покарання за свої вчинки.

57. У мене були дуже незвичні містичні переживання.

58. Мої переконання і погляди непохитні.

59. У мене бували періоди, коли внаслідок хвилювання я втрачав сон.

60. Я людина нервова і легко збуджувана.

61. Мені здається, що нюх у мене такий же, як у інших (не гірший).

62. Усе в мене виходить погано, не так, як потрібно.

63. Я майже завжди відчуваю сухість у роті.

64. Більшу частину часу я відчуваю себе стомленим.

65. Іноді я відчуваю, що близький до нервового зриву.

66. Мене дуже дратує, що я забуваю, куди кладу речі.

67. Я дуже уважно ставлюсь до того, як я вдягаюся.

68. Пригодницькі романи мені подобаються більше, ніж романи про

любов.

243

69. Мені дуже важко пристосуватися до нових умов життя, роботи.

Перехід до будь-яких нових умов життя, роботи, навчання здається дуже

важким.

70. Мені здається, що зі мною особливо часто поводяться

несправедливо.

71. Я часто відчуваю себе несправедливо ображеним.

72. Моя думка нерідко не співпадає з думкою оточуючих.

73. Я часто відчуваю почуття стомленості від життя і мені не хочеться

жити.

74. На мене звертають увагу частіше, ніж на інших.

75. У мене буває головний біль і запаморочення внаслідок переживань.

76. Часто у мене бувають періоди, коли мені нікого не хочеться бачити.

77. Мені важко прокинутися в призначений час.

78. Якщо в моїх невдачах будь-хто винний, я не залишу його безкарним.

79. У дитинстві я був вередливим і дратівливим.

80. Мені відомі випадки, коли мої родичі лікувалися у невропатолога і

психіатра.

81. Іноді я приймаю заспокійливі ліки.

82. Чи є у Вас судимі родичі?

83. Чи мали Ви приводи до міліції?

84. Чи залишались Ви в школі на другий рік?

Ключ

Шкала надійності Шкала нервово-психічної нестійкості

Ні ( - ) Так ( + ) Ні ( - )

1 4 6 8 9 11 15 17 18 22

25 31 34 36 43

3 5 7 10 16 20 26 27 29

32 33 35 37 40 41 42 44

45 47 48 49 50 51 52 53

56 57 59 60 62 63 64 65

2 12 13 14 19 21 23 24 28

30 38 39 46 54 55 58 61

68

244

66 67 69 70 71 72 73 74

75 76 77 78 79 80 81 82

83 84

На основі обстеження виставляється оцінка за 10-бальною шкалою.

Сума інфор-

мативних

відповідей за

шкалою

нервово-

психічною

стійкістю

Оцінка

результатів за

10-бальною

шкалою

Група нервово-

психічної стійкості

(Н.П.С.)

Прогноз

5 і менше

6

10

9

1. Висока нервово-

психічна стійкість

Благо-

приємний

7-8

9-10

11-13

8

7

6

2. Добра нервово-


Благо-

приємний

14-17

18-22

23-28

5

4

3

3. Задовільна нервово-


Благо-

приємний

29-32

33 і більше

2

1

4. Незадовільна

нервово-психічна

стійкість

Неблаго-

приємний

245

Додаток З

Методика діагностики рівня емоційного вигорання (В. Бойко)

Інструкція: «Якщо Ви професіонал у будь якій галузі спілкування з

людьми, то для Вашої діяльності важливо, в якій мірі у Вас сформований

психологічний захист у формі «емоційного вигорання». Прочитайте

твердження та дайте відповідь «так» або «ні». Там, де у запропонованих

твердженнях опитувальника йдеться про «партнерів», маються на увазі

суб’єкти Вашої професійної діяльності – клієнти та інші люди, з якими Ви

щоденно співпрацюєте».


1. Організаційні недоліки на роботі постійно примушують нервувати,

переживати, напружуватися.

2. Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку

кар’єри.

3. Я помилився(лася) у виборі професії або профілю діяльності.

4. Мене непокоїть те, що я став(ла) гірше працювати (менш продуктивно,

менш якісно, повільніше).

5. Теплота взаємодії з партнерами залежить від мого настрою.

6. Від мене, як від професіонала, мало залежить добробут партнерів.

7. Коли я приходжу з роботи додому, то деякий час (2 – 3 години) мені

хочеться побути на самоті, щоб зі мною ніхто не спілкувався.

8. Коли я відчуваю втому чи напруження, то намагаюся якомога швидше

вирішити проблеми партнера (згорнути взаємодію).

9. Мені здається, що емоційно я не можу надати партнеру те, чого

вимагає професійний обов’язок.

10. Моя робота не дає виражатися моїм емоціям.

246

11. Я відверто втомився(лася) від людських проблем, із якими доводиться

мати справу на роботі.

12. Буває, я погано засинаю (сплю) через хвилювання, пов’язані з роботою.

13. Взаємодія з партнерами потребує від мене великого напруження.

14. Робота з людьми приносить все менше задоволення.

15. Я б змінив(ла) місце роботи, якби була така можливість.

16. Мене часто засмучує те, що я не можу належними чином надати

партнерові професійну підтримку, допомогу.

17. Мені завжди вдається запобігти впливові поганого настрою на ділові

контакти.

18. Мене дуже засмучує, якщо щось негаразд у стосунках із діловими

партнерами.

19. Я настільки втомлююсь на роботі, що дома намагаюсь спілкуватися

якомога менше.

20. Через брак часу, втомленість або напруження, часто приділяю

партнерові менше уваги, ніж належить.

21. Інколи звичайні ситуації спілкування на роботі викликають у мене

роздратування.

22. Я спокійно приймаю обґрунтовані претензії партнерів.

23. Спілкування з партнерами спонукає мене триматися осторонь від

людей.

24. Коли згадую деяких колег по роботі чи партнерів, у мене псується

настрій.

25. Конфлікти чи розбіжність поглядів із колегами забирають багато сил і

емоцій.

26. Мені все складніше встановлювати або підтримувати контакти з

діловими партнерами.

27. Обставини на роботі здаються мені дуже складними.

247

28. У мене часто виникають тривожні очікування, пов’язані з роботою:

щось повинно статися, як би не припуститися помилки, чи зможу

зробити все, як належить, чи не скоротять мене тощо.

29. Якщо партнер мені неприємний, я намагаюсь обмежити час

спілкування з ним або менше приділяти йому уваги.

30. На роботі під час спілкування я дотримуюсь принципу: «Не роби

людям добра, не отримаєш лиха».

31. Я охоче вдома розповідаю про свою роботу.

32. Бувають дні, коли мій емоційний стан негативно впливає на результати

роботи (менше виконую, знижується якість, трапляються конфлікти).

33. Інколи я відчуваю, що треба виявити до партнера емоційну чуйність,

але не можу.

34. Я дуже переживаю за свою роботу.

35. Партнерам по роботі віддаєш уваги та турботи більше, ніж отримуєш.

36. Коли думаю про роботу, мені стає не по собі: починає колоти в ділянці

серця, підвищується тиск, з’являється головний біль.

37. У мене добрі стосунки з керівником.

38. Я часто радію, коли бачу, що моя робота йде на користь людям.

39. Останнім часом, мене переслідують невдачі в роботі.

40. Деякі сторони моєї роботи викликають глибоке розчарування.

41. Бувають дні, коли контакти з партнерами складаються гірше, ніж

звичайно.

42. Я враховую особливості ділових партнерів гірше ніж раніше.

43. Стомленість від роботи призводить до того, що я прагну скоротити

спілкування з друзями та знайомими.

44. Я зазвичай виявляю інтерес до особистості партнера, окрім того, що

стосується справи.

45. Зазвичай я приходжу на роботу відпочивши, зі свіжими силами, у

гарному настрої.

248

46. Я інколи ловлю себе на тому, що працюю з партнерами автоматично,

без натхнення, запалу, ентузіазму.

47. По роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що мимоволі

бажаєш їм чогось поганого.

48. Після спілкування з неприємними партнерами, у мене буває

погіршення фізичного або психічного самопочуття.

49. На роботі я маю постійні фізичні або психологічні перевантаження.

50. Успіхи в роботі наповнюють мене натхненням.

51. Ситуація на роботі, у якій я опинився(лася), здається безвихідною.

52. Я втратив(ла) спокій через роботу.

53. Упродовж останнього року була скарга (скарги) на мою роботу з боку

партнера (партнерів).

54. Мені вдається берегти нерви завдяки тому, що я не сприймаю близько

до серця те, що відбувається з партнером.

55. Я часто приношу з роботи додому негативні емоції.

56. Я часто працюю понад силу.

57. Раніше я був(ла) більш чуйним(ною) і уважним(ною) до партнерів, ніж

зараз.

58. У роботі з людьми керуюся принципом: не втрачай нерви, бережи

здоров’я.

59. Інколи я йду на роботу з важким відчуттям: як усе набридло, нікого б

не бачити і не чути.

60. Після напруженого робочого дня я почуваюся трохи недобре.

61. Контингент партнерів, із якими я працюю, дуже важкий.

62. Інколи мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль,

які я втрачаю.

63. Якби мені поталанило з роботою, я був(ла) би(б) щасливішим(ою).

64. Я у відчаї через те, що на роботі у мене серйозні проблеми.

249

65. Інколи я поводжуся зі своїми партнерами так, як не хотів(ла) би(б) щоб

поводилися зі мною.

66. Я засуджую партнерів, які розраховують на пільги, поблажливість,

увагу.

67. Найчастіше після робочого дня у мене немає сил робити хатні справи.

68. Я постійно підганяю час: скоріше б робочий день закінчився.

69. Стан, прохання, потреби партнерів мене щиро турбують.

70. Працюючи з людьми, я ніби ставлю екран, який захищає мене від

чужих страждань та негативних емоцій.

71. Робота з людьми (партнерами) дуже розчарувала мене.

72. Щоб відновити сили, часто вживаю ліки.

73. Як правило, мій робочий день проходить спокійно і легко.

74. Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те, чого я досягаю в силу

обставин.

75. Моя кар’єра склалася вдало.

76. Я дуже нервую через все, що пов’язано з роботою.

77. Деяких із своїх постійних партнерів я не хотів(ла) би(б) бачити і чути.

78. Я схвалюю колег, які присвячують себе людям (партнерам), забуваючи

про власні інтереси.

79. Моя втомленість на роботі мало впливає або зовсім не впливає на

спілкування з домашніми та друзями.

80. Якщо випадає нагода, я приділяю партнерові менше уваги, але так, щоб

він цього не помітив.

81. Мене часто підводять нерви у спілкуванні з людьми на роботі.

82. До всього, що відбувається на роботі, я втратив(ла) цікавість.

83. Робота з людьми спричинила поганий вплив на мене, як на

професіонала, зробила злим(лою), нервовим(ою), беземоційним(ою).

84. Робота з людьми підриває моє здоров’я.

250

Ключ

«Напруження»

1.Переживання

психотравмуючих обставин

+1(2), +13(3), +25(2), -37(3), +49(10),

+61(5), -73(5)

2. Незадоволеність собою

-2(3), +14(2), +26(2), -38(10), -50(5),

+62(5), +74(5)

3. «Загнаність у клітку»

+3(10), +15(5), +27(2), +39(2), +51(5),

+63(1), -75(5)

4. Тривога і депресія

+4(2), +16(3), +28(5), +40(5), +52(10),

+64(2), +76(3)

Разом по фазі «Напруження»

«Резистенція»

1. Неадекватне вибіркове

емоційне реагування

+5(5), -17(3), +29(10), +41(2), +53(2),

+65(3), +77(5)

2. Емоційно-моральна

дезорієнтація

+6(10), -18(3), +30(3), +42(5), +54(2),

+66(2), -78(5)

251

3. Розширення галузі

економії емоцій

+7(2), +19(10), -31(2), +43(5), +55(3),

+67(3), -79(5)

4. Редукція професійних

обов’язків

+8(5), +20(5), +32(2), -44(2), +56(3),

+68(3), +80(10)

Разом по фазі «Резистенція»

«Виснаження»

1. Емоційний дефіцит

+9(3), +21(2), +33(33), -45(5), +57(3), -

69(10), +81(2)

2. Емоційна відчуженість

+10(2), +22(3), -34(2), +46(3), +58(5),

+70(5), +82(10)

3. Деперсоналізація

+11(5), +23(3), +35(3), +47(5), +59(5),

+71(2), +83(10)

4. Психосоматичні та

психоемоційні порушення

+12(3), +24(2), +36(5), +48(3), +60(2),

+72(10), +84(5)

Разом по фазі «Виснаження»

252

Додаток К

Методика визначення психічного «вигорання» (О. Рукавішніков)

Інструкція: «Вам пропонується відповісти на низку запитань-

тверджень, щодо відчуттів, повʼязаних з роботою. Будь ласка, прочитайте

твердження і визначте, чи Ви колись відчували щось схоже. Якщо у Вас

ніколи не виникало такого відчуття, поставте галочку чи хрестик у бланку

відповідей в колонці «ніколи» навпроти порядкового номера твердження.

Якщо у Вас схоже відчуття присутнє завжди, то поставте позначку у бланку

відповідей в колонці «зазвичай», а також відповідно до відповідей «рідко» та

«часто». Відповідайте якомога швидше. Намагайтесь довго не міркувати над

вибором відповіді».


№ Питання Зазвичай Часто Рідко Ніколи

1 Я легко дратуюсь

2 Я вважаю, що працюю лише тому,

що треба десь працювати

3 Мене непокоїть, що думають колеги

про мою роботу

4

Я відчуваю, що в мене немає

жодних емоційних сил

заглиблюватись у чужі проблеми

5 Мене непокоїть безсоння

6 Думаю, що якби мені випала вдала

нагода, я б змінив місце роботи

7 Я працюю з великою напругою

253

8 Моя робота приносить мені

задоволення

9 Відчуваю, що робота з людьми

виснажує мене

10 Переконаний, що моя робота є

важливою

11

Я втомлююся від людських

проблем, з вирішенням яких

стикаюся на роботі

12 Я задоволений професією, яку обрав

13 Некмітливість моїх колег чи клієнтів

дратує мене

14 Я емоційно стомлююся на роботі

15 Я вважаю, що не помилився у

виборі своєї професії

16 Я почуваю себе спустошеним та

розбитим наприкінці робочого дня

17 Відчуваю, що отримую мало

задоволення від досягнень на роботі

18

Мені важко встановлювати чи

підтримувати тісні контакти з

колегами на роботі

19 Для мене важливо досягнути

високих результатів у роботі

20

Коли вранці я йду на роботу,

почуваю себе свіжим та

відпочившим

254

21

Мені здається, що результати моєї

роботи не варті тих зусиль, яких я

доклав

22 У мене не вистачає часу на сімʼю та

особисте життя

23 Я сповнений оптимізму щодо своєї

роботи

24 Мені подобається моя робота

25 Я стомився весь час старатися

26 Мене стомлює участь у дискусіях на

професійні теми

27 Мені здається, що я ізольований від

моїх колег по роботі

28 Я задоволений своїм професійним

вибором так, як і на початку карʼєри

29 Я відчуваю фізичну напругу, втому

30 Поступово я починаю відчувати

байдужість

31 Робота емоційно виснажує мене

32 Я використовую ліки для

покращення самопочуття

33 Я цікавлюся результатами

роботи моїх колег

34 Вранці мені тяжко вставати з

думкою, що треба йти на роботу

35 На роботі мене непокоїть думка:

скоріше б закінчився робочий день

255

36 Навантаження на роботі практично

нестерпне

37 Я відчуваю радість, коли допомагаю

оточенню

38 Я відчуваю, що збайдужів до своєї

роботи

39

Трапляється, що в мене без

особливої причини починають

боліти голова чи шлунок

40 Я докладаю зусиль, щоб бути

толерантним

41 Я люблю свою роботу

42

У мене виникає відчуття, що

внутрішньо я глибоко емоційно

незахищений

43 Мене дратує поведінка моїх клієнтів

44 Мені легко зрозуміти ставлення

оточуючих до мене

45 Мене часто охоплює бажання

все кинути і піти з робочого місця

46 Я помічаю, що стаю все більш

черствим у ставленні до людей

47 Я відчуваю емоційну напругу

48 Я зовсім не захоплений і не

цікавлюся своєю роботою

49 Я почуваю себе виснаженим

50 Я думаю, що своєю працею я

256

приношу людям користь

51 Часом я сумніваюся у своїх

здібностях

52 Я відчуваю повну апатію до всього,

що мене оточує

53 Виконання повсякденних справ для

мене — джерело задоволення

54 Я не бачу сенсу в тому, що роблю на

роботі

55 Я відчуваю задоволення від обраної

професії

56 Хочеться «плюнути» на усе

57

Я скаржуся на здоровʼя попри

відсутності чітко визначених

симптомів

58 Я задоволений своїм статусом на

роботі і в суспільстві

59 Мені сподобалася би робота, що

забирає мало сил і часу

60

Я відчуваю, що робота з людьми

позначається на моєму фізичному

здоровʼї

61 У мене виникають сумніви з

приводу значущості моєї роботи

62 Я відчуваю почуття ентузіазму

стосовно своєї роботи

63 Я так стомлююся на роботі, що не в

257

змозі виконувати свої повсякденні

домашні обовʼязки

64

Вважаю себе достатньо

компетентним у вирішенні проблем,

що виникають на роботі

65 Відчуваю, що можу дати дітям

більше, ніж даю

66 Мені майже доводиться

примушувати себе працювати

67

У мене є передчуття, що я можу

легко впасти у відчай і занепасти

духом

68 Мені подобається віддавати роботі

всі сили

69 Я відчуваю стан внутрішньої

напруги та роздратування

70 Я став з меншим ентузіазмом

ставитися до своєї роботи

71 Вірю, що можу виконати все, що

задумано

72 У мене немає бажання глибоко

занурюватися у проблеми моїх учнів

Обробка та інтерпретація результатів

Ця методика має три шкали: психоемоційного виснаження (ПВ),

особистісного віддалення (ОВ) і професійної мотивації (ПМ). Для визначення

психічного «вигорання» в межах вказаних шкал використовують спеціальний

«ключ»:

258

ПВ – 1, 5, 7, 14, 16, 17, 20, 25, 29, 31, 32, 34, 36, 39, 42, 45, 47, 49, 52, 54,

57, 60, 63, 67, 69 (25 тверджень);

ОВ – 3, 4, 9, 10, 11, 13, 18, 21, 30, 33, 35, 40, 43, 46, 48, 51, 56, 59, 61, 66,

70, 71, 72 (24 твердження);

ПМ – 2, 6, 8, 12, 15, 19, 22, 23, 24, 26, 27, 28, 37, 41, 44, 50, 53, 55, 58, 62,

64, 65, 68 (23 твердження).

Кількісна оцінка психічного «вигорання» у кожній шкалі здійснюється

шляхом перетворення відповідей у трибальну систему («часто» – 3 бали,

«зазвичай» – 2 бали, «рідко» – 1 бал, «ніколи» – 0 балів) і сумарного

підрахунку балів. Обробка здійснюється за «сирим» балом. Після цього за

допомогою нормативної таблиці визначається рівень психічного «вигорання»

у кожній шкалі.

Таблиці норм

Норми для компонента «психоемоційне виснаження» (ПВ)

Вкрай низькі

значення

Низькі

значення

Середні

значення

Високі

значення

Вкрай високі

значення

9 і нижче 10-20 21-39 40-49 50 і вище

Норми для компонента «особистісне віддалення» (ОВ)


значення

Низькі

значення

Середні

значення

Високі

значення


значення

9 і нижче 10-16 17-31 32-40 41 і вище

Норми для компонента «професійна мотивація» (ПМ)


значення

Низькі

значення

Середні

значення

Високі

значення


значення

7 і нижче 8-12 13-24 25-31 32 і вище

Норми для індексу психічного «вигорання» (ІПВ)

259


значення

Низькі

значення

Середні

значення

Високі

значення


значення

31 і нижче 32-51 52-92 92-112 113 і вище

260

Додаток Л

Методика «Професійне (емоційне) вигорання» (К. Маслач, С. Джексон,

адаптований Н. Водопʼяновою)

Інструкція: «Вам пропонується 22 твердження про почуття та

переживання, повʼязані з роботою. Будь ласка, прочитайте уважно кожне

твердження і вирішите, чи відчуваєте Ви себе таким чином на Вашій роботі.

Якщо у Вас ніколи не було такого відчуття, в листі для відповідей відзначте

позицію 0 – «ніколи». Якщо у Вас було таке відчуття, вкажіть, як часто Ви

його відчували, позиція 6 – «щодня». Для цього закресліть або обведіть

кружечком бал, відповідний частоті переживань того чи іншого почуття».

Відповіді досліджуваного оцінюються таким чином:

0 балів – «Ніколи»;

1 бал – «Дуже рідко»;

2 бали – «Рідко»

3 бали – «Іноді»;

4 бали – «Часто»;

5 балів – «Дуже часто»;

6 балів – «Кожен день».

Шкала Пункти в прямих

значеннях

Пункти в

зворотних

значеннях

Максимальна

сума балів

Емоційне


1, 2, 3, 8, 13, 14, 16,

20 6 54

Деперсоналізація 5, 10, 11, 15, 22

30

Редукція

професіоналізму

4, 7, 9, 12, 17, 18, 19,

21 48

261

Оцінка рівнів вигорания

Субшкала

Низький

рівень

L

Середній

рівень

M

Високий

рівень

H

Емоційне виснаження

(середнє - 19,73) 0-15 16-24 25 і більше

Деперсоналізація

(середнє - 7,78) 0-5 6-10 11 і більше

Редукція професіоналізму

(середнє - 32,93) 37 і більше 31-36 30 і менше

Бланк методики

Твердження Ніколи Дуже

рідко Рідко Ніколи Часто

Дуже

часто

Кожен

день

1. Я чувствую

себя

эмоционально

опустошенным.

2. После работы я

чувствую себя

как «выжатый

лимон».

3. Утром я

чувствую

усталость и

нежелание идти

на работу.

4. Я хорошо

262

понимаю, что

чувствуют мои

подчиненные и

коллеги, и

стараюсь

учитывать это в

интересах дела.

5. Я чувствую,

что общаюсь с

некоторыми

подчиненными и

коллегами как с

предметами (без

теплоты и

расположения к

ним).

6. После работы

на некоторое

время хочется

уединиться от

всех и всего.

7. Я умею

находить

правильное

решение в

конфликтных

ситуациях,

возникающих при

263

общении с

коллегами.


угнетенность и

апатию.

9. Я уверен, что

моя работа нужна

людям.

10. В последнее

время я стал

более «черствым»

по отношению к

тем, с кем

работаю.

11. Я замечаю,

что моя работа

ожесточает меня.

12. У меня много

планов на

будущее, и я

верю в их

осуществление.

13. Моя работа

все больше меня

разочаровывает.

14. Мне кажется,

что я слишком

264

много работаю.

15. Бывает, что

мне

действительно

безразлично то,

что происходит c

некоторыми

моими

подчиненными и

коллегами.

16. Мне хочется

уединиться и

отдохнуть от

всего и всех.

17. Я легко могу

создать

атмосферу

доброжелательно

сти и

сотрудничества в

коллективе.

18. Во время

работы я

чувствую

приятное

оживление.

19. Благодаря

своей работе я

265

уже сделал в

жизни много

действительно

ценного.


равнодушие и

потерю интереса

ко многому, что

радовало меня в

моей работе.

21. На работе я

спокойно

справляюсь с

эмоциональными

проблемами.

22. В последнее

время мне

кажется, что

коллеги и

подчиненные все

чаще

перекладывают

на меня груз

своих проблем и

обязанностей.

266

Додаток М

Бланк до методики дослідження самооцінки (Дембо-Рубінштейн) ПІП_________________________________

чіткість усвідомлення цілі впевненість у собі мотивація до успіху

100 100 100

50 50 50

0 0 0

ініціативність втілення запланованого тривожність задоволеність собою

100 100 100 100

50 50 50 50

0 0 0 0

267

Додаток Н

Тест-опитувальник самоставлення (В. Столін, С. Пантелєєв)


1. Думаю, что большинство моих знакомых относится ко мне с

симпатией.

2. Мои слова не так уж часто расходятся с делом.

3. Думаю, что многие видят во мне что-то сходное с собой.

4. Когда я пытаюсь себя оценить, я прежде всего вижу свои недостатки.

5. Думаю, что как личность я вполне могу быть притягательным для

других.

6. Когда я вижу себя глазами любящего меня человека, меня неприятно

поражает то, насколько мой образ далек от действительности.

7. Мое «Я» всегда мне интересно.

8. Я считаю, что иногда не грех пожалеть самого себя.

9. В моей жизни есть или по крайней мере были люди с которыми я был

чрезвычайно близок.

10. Собственное уважение мне еще надо заслужить.

11. Бывало, и не раз, что я сам себя остро ненавидел.

12. Я вполне доверяю своим внезапно возникшим желаниям.

13. Я сам хотел во многом себя переделать.

14. Мое собственное «Я» не представляется мне чем-то достойным

глубокого внимания.

15. Я искренне хочу, чтобы у меня было все хорошо в жизни.

16. Если я и отношусь к кому-нибудь с укоризной, то прежде всего к

самому себе.

17. Случайному знакомому я скорее всего покажусь человеком приятным.

18. Чаще всего я одобряю свои планы и поступки.

268

19. Собственные слабости вызывают у меня что-то наподобие презрения.

20. Если бы я раздвоился, то мне было бы довольно интересно общаться со

своим двойником.

21. Некоторые свои качества я ощущаю как посторонние, чужие мне.

22. Вряд ли кто-либо сможет почувствовать свое сходство со мной.

23. У меня достаточно способностей и энергии воплотить в жизнь

задуманное.

24. Часто я не без издевки подшучиваю над собой.

25. Самое разумное, что может сделать человек в своей жизни – это

подчиниться собственной судьбе.

26. Посторонний человек, на первый взгляд, найдет во мне много

отталкивающего.

27. К сожалению, если я и сказал что-то, это не значит, что именно так и

буду поступать.

28. Свое отношение к самому себе можно назвать дружеским.

29. Быть снисходительным к собственным слабостям вполне естественно.

30. У меня не получается быть для любимого человека интересным

длительное время.

31. В глубине души я бы хотел, чтобы со мной произошло что-то

катастрофическое.

32. Вряд ли я вызываю симпатию у большинства моих знакомых.

33. Мне бывает очень приятно увидеть себя глазами любящего меня

человека.

34. Когда у меня возникает какое-либо желание, я прежде всего

спрашиваю.

35. Иногда мне кажется, что если бы какой-то мудрый человек смог

увидеть меня насквозь, он бы тут же понял, какое я ничтожество.

36. Временами я сам собой восхищаюсь.

37. Можно сказать, что я ценю себя достаточно высоко.

269

38. В глубине души я никак не могу поверить, что я действительно

взрослый человек.

39. Без посторонней помощи я мало что могу сделать.

40. Иногда я сам себя плохо понимаю.

41. Мне очень мешает недостаток энергии, воли и целеустремленности.

42. Думаю, что другие в целом оценивают меня достаточно высоко.

43. В моей личности есть, наверное, что-то такое, что способно вызывать у

других неприязнь.

44. Большинство моих знакомых не принимают меня уж так всерьез.

45. Сам у себя я довольно часто вызываю чувство раздражения.

46. Я вполне могу сказать, что унижаю себя сам.

47. Даже мои негативные черты не кажутся мне чужими.

48. В целом, меня устраивает то, какой я есть.

49. Вряд ли меня можно любить по-настоящему.

50. Моим мечтам и планам не хватает реалистичности.

51. Если бы мое второе «Я» существовало, то для меня это был бы самый

скучный партнер по общению.

52. Думаю, что мог бы найти общий язык с любым разумным и знающим

человеком.

53. То, что во мне происходит, как правило, мне понятно.

54. Мои достоинства вполне перевешивают мои недостатки.

55. Вряд ли найдется много людей, которые обвинят меня в отсутствии

совести.

56. Когда со мной случаются неприятности, как правило, я говорю: «И

поделом тебе».

57. Я могу сказать, что в целом я контролирую свою судьбу.

Ключі до обробки.

Наводяться номери пунктів і знак, з яким пункт входить до відповідного

фактора.

270

Шкала S (інтегральна)

"+": 2, 5, 23, 33, 27, 42, 46, 48, 52, 53, 57.

"-": 6, 9, 13, 14, 16, 18, 30, 35, 38, 39, 41, 43, 44, 45, 49, 50, 56.

Шкала самоповаги (I)

"+": 2, 23, 53, 57.

"-": 8, 13, 25, 27, 31, 35, 38, 39, 40, 41, 50.

Шкала аутосимпатії (II)

"+": 12, 18, 28, 29, 37, 46, 48, 54.

"-": 4, 9, 11, 16, 19, 24, 45, 56.

Шкала очікування позитивного ставлення інших (III)

"+": 1, 5, 10, 15, 42, 55.

"-": 3, 26, 30, 32, 43, 44, 49.

Шкала самоінтереса (IV)

"+": 7, 17, 20, 33, 34, 52.

"-": 14, 51.

Шкала самовпевненості (1)

"+": 2, 23, 37, 42, 46.

"-": 38, 39, 41.

Шкала очікування ставлення інших (2)

" +": 1, 5, 10, 52, 55 .

"-": 32, 43, 44.

Шкала самоприйняття (3)

"+": 12, 18, 28, 47, 48, 54.

"-": 21.

Шкала самопослідовності (самокерівництва) (4)

"+": 50, 57.

"-": 25, 27, 31, 35, 36.

271

Шкала самозвинувачення (5)

"+": 3, 4, 9, 11, 16, 24, 45, 56.

"-": нет.

Шкала самоінтереса (6)

"+": 17, 20, 33.

"-": 26, 30, 49, 51.

Шкала саморозуміння (7)

"+": 53.

"-": 6, 8, 13, 15, 22, 40.

Таблиця Н.1

Таблиця сирих балів і накопичених частот (у %)

Фактор S Фактор I

Сирий

бал

Накопичені

частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

0

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

0

0.67

3.00

5.33

6.33

9.00

13.00

16.00

21.33

26.67

32.33

38.33

49.00

55.33

62.67

69.33

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

74.33

80.00

85.00

88.00

90.67

93.33

96.00

96.67

98.00

98.33

98.67

99.67

99.67

100.00

100.00

0

1

2

3

4

5

6

7

1.67

4.00

6.00

9.33

16.00

25.33

34.00

44.67

8

9

10

11

12

13

14

15

58.67

71.33

80.00

86.67

91.33

96.67

99.67

100.00

Фактор II Фактор III

272

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

0

1

2

3

4

5

6

7

8

0.33

3.67

9.00

16.00

21.67

28.00

37.33

47.00

58.00

9

10

11

12

13

14

15

16

69.67

77.33

86.00

90.67

96.67

98.33

99.67

100.00

0

1

2

3

4

5

6

0.00

0.00

0.67

1.00

3.33

6.00

9.00

7

8

9

10

11

12

13

17.67

27.33

39.67

53.00

72.33

91.33

100.00

Фактор IV Фактор 1

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

0

1

2

3

4

0.67

2.00

5.33

16.00

29.00

5

6

7

8

49.67

71.33

92.33

100.00

0

1

2

3

4

3.77

7.33

16.67

29.33

47.67

5

6

7

8

65.67

81.33

92.33

100.00

Фактор 2 Фактор 3

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

0

1

2

3

4

0.00

0.67

3.67

7.33

15.00

5

6

7

8

32.00

51.33

80.00

100.00

0

1

2

3

2.67

7.67

16.67

34.33

4

5

6

7

50.67

70.67

89.67

100.00


Сирий

бал


частоти (у

Сирий

бал


частоти (у

Сирий

бал


частоти (у

Сирий

бал


частоти (у

273

%) %) %) %)

0

1

2

3

3.00

9.67

25.67

38.33

4

5

6

7

60.33

79.67

92.00

100.00

0

1

2

3

4

1.67

4.67

15.00

27.67

43.33

5

6

7

8

60.67

81.67

96.67

100.00


Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

Сирий

бал


частоти (у

%)

0

1

2

3

0.67

3.00

11.33

20.00

4

5

6

7

34.33

54.67

80.00

100.00

0

1

2

3

4.33

21.33

43.33

68.67

4

5

6

7

83.67

94.00

99.33

100.00

274

Додаток О

Методика діагностики комунікативної соціальної компетентності

(М. Фетіскин)

Інструкція: «Вам пропонується ряд питань і три варіанти відповідей

на кожне з них (а, б, в). Відповідати потрібно таким чином:

1. Спочатку прочитайте питання і варіанти відповідей на нього.

2. Виберіть один із запропонованих варіантів відповіді, що відображає

Вашу думку, і поставте відповідну букву (а, б чи в) в клітинці на аркуші для

відповідей.

Памʼятайте такі правила:

• не витрачайте багато часу на обдумування відповідей; давайте ту

відповідь, яка першою приходить в голову;

• намагайтеся не вдаватися занадто часто до проміжних відповідей типу

«не впевнений», «щось середнє» і т. п. Таких відповідей має бути якомога

менше;

• ні в якому разі нічого не пропускайте. На кожне питання необхідно

дати відповідь;

• відповідайте якомога більш щиро. Не треба намагатися справити

хороше враження своїми відповідями, вони мають відповідати дійсності.

А тепер, будь ласка, приступайте до роботи. Свої відповіді необхідно

проставляти або в опитувальному аркуші поруч із номером питання, або в

спеціальному бланку».

Памятка експериментатору. Звертайте увагу на те, чи зрозумів

респондент інструкцію, чи готовий щиро відповісти на поставлені запитання.

Памʼятайте, що слід відповісти на всі питання. Необхідно підкреслити, що

небажано часто використовувати проміжні відповіді та тривалий час

роздумувати над ними. Якщо досліджуваних кілька, то вони не повинні

радитися один із одним.

275

Тестовий матеріал.

1. Я хорошо понял инструкцию и готов искренне ответить на вопросы:

a. да;

б. не уверен;

в. нет

2. Я предпочел бы снимать дачу:

а. в оживленном дачном поселке;

б. нечто среднее;

в. в уединенном месте, в лесу.

3. Я предпочитаю несложную классическую музыку современным

популярным мелодиям:

а. верно;


в. неверно.

4. По-моему, интереснее быть:

а. инженером-конструктором;

б. не знаю;

в. драматургом.

5. Я достиг бы в жизни гораздо большего, если бы люди не были настроены

против меня:

а. да;

б. не знаю;

в. нет.

6. Люди были бы счастливее, если бы больше времени проводили в обществе

своих друзей:

а. да;

б. верно нечто среднее;

в. нет.

7. Строя планы на будущее, я часто рассчитываю на удачу:

276

а. да;

б. затрудняюсь ответить;

в. нет.

8. «Лопата» так относится к «копать», как «нож» к:

а. острый;

б. резать;

в. точить.

9. Почти все родственники хорошо ко мне относятся:

а. да;

б. не знаю;

в. нет.

10. Иногда какая-нибудь навязчивая мысль не дает мне уснуть:

а. да, это верно;


в. нет.

11. Я никогда ни на кого не сержусь:

а. да;


в. нет.

12. При равной продолжительности рабочего дня и одинаковой зарплате мне

было бы интереснее работать;

а. столяром или поваром;

б. не знаю, что выбрать;

в. официантом в хорошем ресторане.

13. Большинство знакомых считают меня веселым собеседником:

а. да;


в. нет.

14. В школе я предпочитал:

277

а. уроки музыки (пения);

б. затрудняюсь сказать;

в. занятия в мастерских, ручной труд.

15. Мне определенно не везет в жизни:

а. да;


в. нет.

16. Когда я учился в 7-10 классах, я участвовал в спортивной жизни школы:

а. очень редко;

б. от случая к случаю;

в. довольно часто.

17. Я поддерживаю дома порядок и всегда знаю, что где лежит:

а. да;


в. нет.

18. «Усталый» так относится к «работе», как «гордый» к:

а. улыбка;

б. успех;

в. счастливый.

19. Я веду себя так, как принято в кругу людей, среди которых я нахожусь:

а. да;

б. когда как;

в. нет.

20. В своей жизни я, как правило, достигаю тех целей, которые ставлю перед

собой:

а. да;


в. нет.

21. Иногда я с удовольствием слушаю неприличные анекдоты:

278

а. да;


в. нет.

22. Если бы мне пришлось выбирать, я предпочел бы быть:

а. лесничим;

б. трудно выбрать;

в. учителем старших классов.

23. Мне хотелось бы ходить в кино, на разные представления и в другие

места, где можно развлечься:

а. чаще одного раза в неделю (чаще, чем большинство людей);

б. примерно раз в неделю (как большинство);

в. реже одного раза в неделю (реже, чем большинство).

24. Я хорошо ориентируюсь в незнакомой местности: легко могу сказать, где

север, юг, восток или запад:

а. да;


в. нет.

25. Я не обижаюсь, когда люди надо мной подшучивают:

а. да;

б. когда как;

в. нет.

26. Мне бы хотелось работать в отдельной комнате, а не вместе с коллегами:

а. да;


в. нет.

27. Во многих отношениях я считаю себя вполне зрелым человеком:

а. это верно;


в. это неверно.

279

28. Какое из данных слов не подходит к двум остальным:

а. свеча;

б. луна;

в. лампа.

29. Обычно люди неправильно понимают мои поступки:

а. да;


в. нет.

30. Мои друзья:

а. меня не подводили;

б. изредка;

в. довольно часто.

31. Обычно я перехожу улицу там, где мне удобно, а не там, где положено:

а. да;


в. нет.

32. Если бы я сделал полезное изобретение, я предпочел бы:

а. дальше работать над ним в лаборатории;

б. трудно выбрать;

в. позаботиться о его практическом использовании.

33. У меня безусловно меньше друзей, чем у большинства людей:

а. да;


в. нет.

34. Мне больше нравится читать:

а. реалистические описания острых военных или политических

конфликтов;


в. роман, возбуждающий воображения и чувства.

280

35. Моей семье не нравится специальность, которую я выбрал:

а. да;


в. нет.

36. Мне легче решить трудный вопрос или проблему:

а. если я обсуждаю их с другими;


в. если обдумываю их в одиночестве.

37. Выполняя какую-либо работу, я не упокаиваюсь, пока не будут учтены

даже самые незначительные детали

а. верно;

б. среднее;

в. неверно.

38. «Удивление» относится к «необычный», как «страх» к:

а. храбрый;

б. беспокойный;

в. ужасный.

39. Меня всегда возмущает, когда кому-либо ловко удается избежать

заслуженного наказания:

а. да;

б. по-разному;

в. нет.

40. Мне кажется, что некоторые люди не замечают или избегают меня, хотя

не знаю, почему:

а. верно;


в. неверно.

41. В жизни не было случая, чтобы я нарушил обещание:

а. да;

281

б. не знаю;

в. нет.

42. Если бы я работал в хозяйственной сфере, мне было бы интересно:

а. беседовать с заказчиками, клиентами;


в. вести отчеты и другую документацию.

43. Я считаю, что:

а. нужно жить по принципу: «Делу время, потехе час»;

б. нечто среднее между «а» и «в»;

в. жить нужно весело, не особенно заботясь о завтрашнем дне.

44. Мне было бы интересно полностью поменять сферу деятельности:

а. да;


в. нет.

45. Я считаю, что моя семейная жизнь не хуже, чем у большинства моих

знакомых:

а. да;

б. трудно сказать;

в. нет.

46. Мне неприятно, если люди считают, что я слишком невыдержан и

пренебрегаю правилами приличия:

а. очень;

б. немного;

в. совсем не беспокоит.

47. Бывают периоды, когда трудно удержаться от чувства жалости к самому

себе:

а. часто;

б. иногда;

в. никогда.

282

48. Какая из следующих дробей не подходит к двум остальным:

а. 3/7;

б. 3/9;

в. 3/11.

49. Я уверен, что обо мне говорят за моей спиной:

а. да;

б. не знаю;

в. нет.

50. Когда люди ведут себя неблагоразумно и безрассудно:

а. я отношусь к этому спокойно;


в. испытываю к ним чувство презрения.

51. Иногда мне очень хочется выругаться:

а. да;


в. нет.

52. При одинаковой зарплате я предпочел бы быть:

а. адвокатом;


в. штурманом или летчиком.

53. Мне доставляет удовольствие совершать рискованные поступки только

для забавы:

а. да;


в. нет.

54. Я люблю музыку:

а. легкую, живую;


в. эмоционально насыщенную, сентиментальную.

283

55. Самое трудное для меня – это справиться с собой:

а. верно;


в. неверно.

56. Я предпочитаю планировать свои дела сам, без постороннего

вмешательства и чужих советов:

а. да;


в. нет.

57. Иногда чувство зависти влияет на мои поступки:

а. да;


в. нет.

58. «Размер» так относится к «сумма», как «нечестный» к:

а. тюрьма;

б. грешный;

в. укравший.

59. Родители и члены семьи часто придираются ко мне:

а. да;


в. нет.

60. Когда я слушаю музыку, а рядом громко разговаривают:

а. это мне не мешает, я могу сосредоточиться;


в. это портит мне удовольствие и злит меня.

61. Временами мне приходят в голову такие нехорошие мысли, что о них

лучше не рассказывать:

а. да;


284

в. нет.

62. Мне кажется, интереснее быть:

а. художником;


в. директором театра или киностудии.

63. Я предпочел бы одеваться скорее скромно, так, как все, чем броско и

оригинально:

а. согласен;


в. не согласен.

64. Не всегда можно осуществить что-либо постепенными, умеренными

методами, иногда необходимо приложить силу:



в. нет.

65. Я любил школу:

а. да;


в. нет.

66. Я лучше усваиваю материал:

а. читая хорошо написанную книгу;


в. участвуя в коллективном обсуждении.

67. Я предпочитаю действовать по-своему, вместо того чтобы

придерживаться общепринятых правил:




68. АВ так относится к ГВ, как СР к:

285

а. ПО;

б. ОП;

в. ТУ.

69. Обычно я удовлетворен своей судьбой:

а. да;

б. не знаю;

в. нет.

70. Когда приходит время для осуществления того, что я заранее планировал

и ждал, я иногда чувствую себя не в состоянии это сделать:




71. Не все мои знакомые мне нравятся:

а. да;


в. нет.

72. Если бы меня попросили организовать сбор денег на подарок кому-

нибудь или участвовать в организации юбилейного торжества:

а. я согласился бы;

б. не знаю, что сделал бы;

в. сказал бы, что, к сожалению, очень занят.

73. Вечер, проведенный за любимым занятием, привлекает меня больше, чем

оживленная вечеринка:




74. Меня больше привлекает красота стиха, чем красота и совершенство

оружия:

а. да;

286


в. нет.

75. У меня больше причин чего-либо опасаться, чем у моих знакомых:

а. да;


в. нет.

76. Работая над чем-то, я предпочел бы делать это:

а. в коллективе;


в. самостоятельно.

77. Прежде чем высказать свое мнение, я предпочитаю подождать, пока буду

полностью уверен в своей правоте:

а. всегда;

б. обычно;

в. только если это практически возможно.

78. «Лучший» так относится к «наихудший», как «медленный» к:

а. скорый;

б. наилучший;

в. быстрейший.

79. Я совершаю много поступков, о которых потом жалею:

а. да;


в. нет.

80. Обычно я могу сосредоточенно работать, не обращая внимания на то, что

люди вокруг меня шумят:

а. да;


в. нет.

81. Я никогда не откладываю на завтра то, что должен сделать сегодня:

287

а. да;


в. нет.

82. У меня было:

а. очень мало выборных должностей;

б. несколько;

в. много выборных должностей.

83. Я провожу много свободного времени, беседуя с друзьями о тех

приятных событиях, которые мы вместе переживали когда-то:

а. да;


в. нет.

84. На улице я остановлюсь, чтобы посмотреть скорее на работу художника,

чем на уличную ссору или дорожное происшествие:

а. да;


в. нет.

85. Иногда мне очень хотелось уйти из дома:

а. да;


в. нет.

86. Я предпочел бы жить тихо, как мне нравится, нежели быть предметом

восхищения благодаря своим друзьям:

а. да;


в. нет.

87. Разговаривая, я склонен:

а. высказывать свои мысли сразу, как только они приходят в голову;


288

в. прежде хорошенько собраться с мыслями.

88. Какое из следующих сочетаний знаков должно продолжить этот ряд

Х0000ХХ000ХХХ:

а. 0ХХХ;

б. 00ХХ;

в. Х000.

89. Мне безразлично, что обо мне думают другие:

а. да;


в. нет.

90. У меня бывают такие волнующие сны, что я просыпаюсь:

а. часто;

б. изредка;

в. практически никогда.

91. Я каждый день прочитываю всю газету:

а. да;


в. нет.

92. К дню рождения, к праздникам:

а. я люблю делать подарки;


в. считаю, что покупка подарков – несколько неприятная обязанность.

93. Очень не люблю бывать там, где не с кем поговорить:

а. верно;


в. неверно.

94. В школе я предпочитал:

а. русский язык;


289

в. математику.

95. Кое-кто затаил злобу против меня:

а. да;

б. не знаю;

в. нет.

96. Я охотно участвую в общественной жизни, в работе разных комиссий и т.

д.:

а. да;


в. нет.

97. Я твердо убежден, что начальник может быть не всегда прав, но всегда

имеет возможность настоять на своем:

а. да;


в. нет.

98. Какое из следующих слов не подходит к двум остальным:

а. какой-либо;

б. несколько;

в. большая часть.

99. В веселой компании мне бывает неудобно дурачиться вместе с другими:

а. да;

б. по-разному;

в. нет.

100. Если я совершил какой-то промах в обществе, то довольно быстро

забываю о нем:

а. да;


в. нет.

290

Обробка та інтерпретація результатів.

Відповіді респондента треба порівняти з ключем.

У разі збігу літери, зазначеної в ключі, й літери відповіді, яку обрав

опитуваний, за дану відповідь нараховується 2 бали.

За проміжну відповідь «b» завжди нараховується 1 бал.

У разі неспівпадання літери відповіді й літери ключа нараховується 0

балів.

Обробка за фактором В (логічне мислення) дещо інша.

У разі збігу літери відповіді з літерою ключа присвоюється 2 бали,

в разі неспівпадання – 0 балів.

Ключ до тесту.

I 1c 11a 21c 31c 41a 51c 61c 71c 81a 91a Л

II 2a 12c 22c 32c 42a 52a 62c 72a 82c 92a А

III 3a 13a 23a 33c 43c 53a 63c 73c 83a 93c Д

IV 4c 14a 24c 34c 44a 54c 64a 74a 84a 94a К

V 5a 15a 25c 35a 45c 55a 65c 75c 85a 95a П

VI 6c 16a 26a 36c 46a 56a 66c 76c 86a 96c М

VII 7c 17a 27a 37a 47c 57c 67c 77a 87c 97a Н

VIII 8b 18b 28b 38c 48b 58c 68b 78c 88b 98a В

IX 9c 19c 29a 39c 49a 59a 69c 79a 89a 99c П

X 10c 20a 30a 40c 50a 60a 70c 80a 90c 100a С

Рівнева оцінка факторів (в балах):

16-20 – максимальний рівень;

13-15 – переважна вираженість факторів;

8-12 – середній рівень;

5-7 – низький рівень.

291

Додаток П

Методика «Індекс життєвого стилю» (LSI) (Р. Плутчик, Г. Келлерман,

Х. Конт) (в адаптації Л. Вассермана, О. Єришева, Є. Клубової)

Інструкція: «Уважно прочитайте наведені нижче твердження, що

описують почуття, поведінку і реакції людей в певних життєвих ситуаціях, і

якщо вони мають до Вас відношення, то відзначте відповідні номери знаком

«+».

Тестовий матеріал.

1. Со мной ладить очень легко.

2. Я сплю больше, чем большинство людей, которых я знаю.

3. В моей жизни всегда был человек, на которого мне хотелось быть

похожим.

4. Если меня лечат, то я стараюсь узнать, какова цель каждого действия.

5. Если я чего-то хочу, то не могу дождаться момента, когда мое желание

сбудется.

6. Я легко краснею.

7. Одно из самых больших моих достоинств – это умение владеть собой.

8. Иногда у меня появляется настойчивое желание пробить стену кулаком.

9. Я легко выхожу из себя.

10. Если меня в толпе кто-нибудь толкнет, то я готов его убить.

11. Я редко запоминаю свои сны.

12. Меня раздражают люди, которые командуют другими.

13. Я часто бываю не в своей тарелке.

14. Я считаю себя исключительно справедливым человеком.

15. Чем больше я приобретаю вещей, тем становлюсь счастливее.

16. В своих мечтах я всегда в центре внимания окружающих.

292

17. Меня расстраивает даже мысль о том, что мои домочадцы могут

разгуливать дома без одежды.

18. Мне говорят, что я хвастун.

19. Если кто-то меня отвергает, то у меня может появиться мысль о

самоубийстве.

20. Почти все мною восхищаются.

21. Бывает так, что я в гневе что-нибудь ломаю или бью.

22. Меня очень раздражают люди, которые сплетничают.

23. Я всегда обращаю внимание на лучшую сторону жизни.

24. Я прикладываю много стараний и усилий, чтобы изменить свою

внешность.

25. Иногда мне хочется, чтобы атомная бомба уничтожила мир.

26. Я человек, у которого нет предрассудков.

27. Мне говорят, что я бываю излишне импульсивным.

28. Меня раздражают люди, которые манерничают перед другими.

29. Очень не люблю недоброжелательных людей.

30. Я всегда стараюсь случайно кого-нибудь не обидеть.

31. Я из тех, кто редко плачет.

32. Пожалуй, я много курю.

33. Мне очень трудно расставаться с тем, что мне принадлежит.

34. Я плохо помню лица.

35. Я иногда занимаюсь онанизмом.

36. Я с трудом запоминаю новые фамилии.

37. Если мне кто-нибудь мешает, то я его не ставлю в известность, а

жалуюсь на него другому.

38. Даже если я знаю, что я прав, я готов слушать мнения других людей.

39. Люди мне никогда не надоедают.

40. Я могу с трудом усидеть на месте даже незначительное время.

41. Я мало, что могу вспомнить из своего детства.

293

42. Я длительное время не замечаю отрицательные черты других людей.

43. Я считаю, что не стоит напрасно злиться, а лучше спокойно все

обдумать.

44. Другие считают меня излишне доверчивым.

45. Люди, скандалом добивающиеся своих целей, вызывают у меня

неприятные чувства.

46. Плохое я стараюсь выбросить из головы.

47. Я не теряю никогда оптимизма.

48. Уезжая путешествовать, я стараюсь все спланировать до мелочей.

49. Иногда я знаю, что сержусь на другого сверх меры.

50. Когда дела идут не так, как мне нужно, я становлюсь мрачным.

51. Когда я спорю, то мне доставляет удовольствие указывать другому на

ошибки в его рассуждениях.

52. Я легко принимаю брошенный другим вызов.

53. Меня выводят из равновесия непристойные фильмы.

54. Я огорчаюсь, когда на меня никто не обращает внимания.

55. Другие считают, что я равнодушный человек.

56. Что-нибудь решив, я часто, тем не менее, в решении сомневаюсь.

57. Если кто-то усомнится в моих способностях, то я из духа противоречия

буду показывать свои возможности.

58. Когда я веду машину, то у меня часто возникает желание разбить чужой.

Автомобиль.

59. Многие люди меня выводят из себя своим эгоизмом.

60. Уезжая отдыхать, я часто беру с собой какую-нибудь работу.

61. От некоторых пищевых продуктов меня тошнит.

62. Я грызу ногти.

63. Другие говорят, что я избегаю проблем.

64. Я люблю выпить.

65. Непристойные шутки приводят меня в замешательство.

294

66. Я иногда вижу сны с неприятными событиями и вещами.

67. Я не люблю карьеристов.

68. Я много говорю неправды.

69. Порнография вызывает у меня отвращение.

70. Неприятности в моей жизни часто бывают из-за моего скверного

характера.

71. Больше всего не люблю лицемерных неискренних людей.

72. Когда я разочаровываюсь, то часто впадаю в уныние.

73. Известия о трагических событиях не вызывают у меня волнения.

74. Прикасаясь к чему-либо липкому и скользкому, я испытываю омерзение.

75. Когда у меня хорошее настроение, то я могу вести себя как ребенок.

76. Я думаю, что часто спорю с людьми напрасно по пустякам.

77. Покойники меня не «трогают».

78. Я не люблю тех, кто всегда старается быть в центре внимания.

79. Многие люди вызывают у меня раздражение.

80. Мыться не в своей ванне для меня большая пытка.

81. Я с трудом произношу непристойные слова.

82. Я раздражаюсь, если нельзя доверять другим.

83. Я хочу, чтобы меня считали сексуально привлекательным.

84. У меня такое впечатление, что я никогда не заканчиваю начатое дело.

85. Я всегда стараюсь хорошо одеваться, чтобы выглядеть более

привлекательным.

86. Мои моральные правила лучше, чем у большинства моих знакомых.

87. В споре я лучше владею логикой, чем мои собеседники.

88. Люди, лишенные морали, меня отталкивают.

89. Я прихожу в ярость, если кто-то меня заденет.

90. Я часто влюбляюсь.

91. Другие считают, что я излишне объективен.

92. Я остаюсь спокойным, когда вижу окровавленного человека.

295

Таблиця П.1

Бланк ключа до обробки даних

№ Назва захистів Номера тверджень n

1 Витіснення 6, 11, 31, 34, 36, 41, 55, 73, 77, 92 10

2 Регресія 2, 5, 9, 13, 27, 32, 35, 40, 50, 54, 62, 64,

68, 70, 72, 75, 84

17

3 Заміщення 8, 10, 19, 21, 25, 37, 49, 58, 76, 89 10

4 Заперечення 1, 20, 23, 26, 39, 42, 44, 46, 47, 63, 90 11

5 Проекція 12, 22, 28, 29, 45, 59, 67, 71, 78, 79, 82, 88 12

6 Компенсація 3, 15, 16, 18, 24, 33, 52, 57, 83, 85 10

7 Гіперкомпенсація 17, 53, 61, 65, 66, 69, 74, 80, 81, 86 10

296

Додаток Р

Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху (Т. Елерс)

Інструкція: «На кожне з нижченаведених запитань відповідайте «Так»

або «Ні».


1. Коли є вибір між двома варіантами, його краще зробити швидше, ніж

відкласти на певний час.

2. Я легко дратуюся, коли помічаю, що не можу на всі 100% виконати

завдання.

3. Коли я працюю, це виглядає так, ніби я все ставлю на карту.

4. Коли виникає проблемна ситуація, я найчастіше приймаю рішення

одним із останніх.

5. Коли в мене два дні поспіль немає діла, я втрачаю спокій.

6. У деякі дні мої успіхи нижче середніх.

7. По відношенню до себе я більш строгий, ніж по відношенню до

інших.

8. Я більш доброзичливий, ніж інші.

9. Коли я відмовляюся від важкого завдання, то потім суворо засуджую

себе, бо знаю, що в ньому я домігся б успіху.

10. У процесі роботи я потребую невеликих пауз для відпочинку.

11. Старанність – це не основна моя риса.

12. Мої досягнення в праці не завжди однакові.

13. Мене більше приваблює інша робота, ніж та, якою я зайнятий.

14. Осуд стимулює мене сильніше, ніж похвала.

15. Я знаю, що мої колеги вважають мене діловою людиною.

16. Перешкоди роблять мої рішення більш твердими.

17. У мене легко викликати честолюбство.

297

18. Коли я працюю без натхнення, це зазвичай помітно.

19. При виконанні роботи я не розраховую на допомогу інших.

20. Іноді я відкладаю те, що повинен був зробити зараз.

21. Треба покладатися тільки на самого себе.

22. У житті мало речей більш важливих, ніж гроші.

23. Завжди, коли мені треба буде виконати важливе завдання, я ні про

що інше не думаю.

24. Я менш честолюбний, ніж багато інших.

25. У кінці відпустки я зазвичай радію, що скоро вийду на роботу.

26. Коли я налаштований на роботу, я роблю все краще і

кваліфікованіше, ніж інші.

27. Мені простіше і легше спілкуватися з людьми, які можуть завзято

працювати.

28. Коли у мене немає справ, я відчуваю, що мені не по собі.

29. Мені доводиться виконувати відповідальну роботу частіше, ніж

іншим.

30. Коли мені доводиться приймати рішення, я намагаюся робити це

якомога краще.

31. Мої друзі іноді вважають мене ледачим.

32. Мої успіхи в якійсь мірі залежать від моїх колег.

33. Безглуздо протидіяти волі керівника.

34. Іноді не знаєш, яку роботу доведеться виконувати.

35. Коли щось не ладиться, я нетерплячий.

36. Я зазвичай звертаю мало уваги на свої досягнення.

37. Коли я працюю разом із іншими, моя робота дає великі результати,

ніж робота інших.

38. Багато чого, за що я беруся, я не доводжу до кінця.

39. Я заздрю людям, які не завантажені роботою.

40. Я не заздрю тим, хто прагне до влади і положення.

298

41. Коли я впевнений, що стою на правильному шляху, для доведення

своєї правоти я йду аж до крайніх заходів.

Ключ. Ви отримали по 1 балу за відповіді «Так» на наступні запитання:

2, 3, 4, 5, 7, 8, 9,10, 14,15, 16,17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 37, 41. Ви

також отримали по 1 балу за відповіді «Ні» на запитання 6, 13, 18, 20, 24, 31,

36, 38, 39. Відповіді на питання 1, 11, 12, 19, 23, 33, 34, 35, 40 не

враховуються. Підрахуйте суму набраних балів.

Результат:

- Від 1 до 10 балів: низька мотивація до успіху;

- Від 11 до 16 балів: середній рівень мотивації до успіху;

- Від 17 до 20 балів: помірковано високий рівень мотивації;

- Понад 21 бали: занадто високий рівень мотивації до успіху.

299

Додаток С

Методика «Діагностика соціально-психологічних установок

особистості у сфері мотивацій і потреб» (О. Потьомкіна)

Шкала А

Виявлення установок, спрямованих на альтруїзм – егоїзм

Інструкція: «Уважно прочитайте питання і відповідайте на них «так»

або «ні», залежно від тенденцій Вашої поведінки у певній ситуації».

Текст опитувальника

1. Вам часто говорять, що ви більше думаєте про інших, ніж про себе?

2. Вам легше просити за інших, ніж за себе?

3. Вам важко відмовити людям, коли вони вас про щось просять?

4. Ви часто намагаєтеся зробити людям послугу, якщо в них сталося лихо

або неприємності?

5. Для себе ви робите що-небудь із більшим задоволенням, ніж для інших?

6. Ви прагнете зробити якнайбільше для інших людей?

7. Ви переконані, що найбільша цінність у житті — жити для інших людей?

8. Вам важко змусити себе зробити щось для інших?

9. Ваша характерна риса — безкорисливість?

10. Ви переконані, що турбота про інших часто шкодить собі?

11. Ви засуджуєте людей, які не вміють подбати про себе?

12. Ви часто просите людей зробити що-небудь через корисливі міркування?

13. Ваша характерна риса — прагнення допомогти іншим людям?

14. Ви вважаєте, що спочатку людина повинна думати про себе, а потім вже

про інших?

15. Ви звичайно витрачаєте на себе багато часу?

300

16. Ви переконані, що не потрібно для інших сильно напружуватися?

17. Для себе у вас зазвичай не вистачає ні сили, ні часу?

18. Вільний час ви використовуєте тільки для своїх захоплень?

19. Ви можете назвати себе егоїстом?

20. Ви здатні зробити максимальне зусилля лише за гарну винагороду?

Обробка результатів

Ключ до опитувальника: виставляти 1 бал за відповіді «так» на питання

1–4, 6, 7, 9, 13, 17 і відповіді «ні» на питання 5, 8, 10–12, 14–16, 18–20. Потім

підраховуємо загальну суму балів.

Висновки

Чим більше набрана сума балів перевищує 10, тим більше в суб'єкта

виражений альтруїзм, бажання допомогти людям, і навпаки, чим менша сума

балів від 10, тим більше у субʼєкта виражена егоїстична тенденція.

Шкала Б

Зʼясування установок на «процес діяльності» – «результат діяльності»

Інструкція: «Уважно прочитайте питання і відповідайте на них «так»

або «ні», залежно від тенденції у Вашій поведінці в певній ситуації».

Текст опитувальника

1. Сам процес виконуваної роботи захоплює Вас більше, ніж її

завершення?

2. Для досягнення мети Ви звичайно не шкодуєте сили?

3. Ви зазвичай довго не зважуєтеся почати робити те, що вам нецікаво,

навіть якщо це необхідно?

4. Ви впевнені, що у Вас вистачить наполегливості, щоб завершити

будь-яку справу?

301

5. Закінчуючи цікаву справу, Ви часто шкодуєте про те, що вона вже

зроблена?

6. Вам більше подобаються люди, здатні досягати результату, ніж

просто добрі та чуйні?

7. Ви зазнаєте насолоди від гри, у якій не важливий результат?

8. Ви вважаєте, що успіхів у вашому житті більше, ніж невдач?

9. Ви більше поважаєте людей, здатних захопитися справою по-

справжньому?

10. Ви часто завершуєте роботу всупереч несприятливій обстановці,

нестачі часу, перешкодам?

11. Ви часто починаєте одночасно багато справ і не встигаєте цілком

закінчити їх?

12. Ви вважаєте, що маєте достатньо сили, щоб сподіватись на успіх у

житті?

13. Чи можете ви захоплюватися справою настільки, що забуваєте про

час і про себе?

14. Вам часто вдається закінчувати розпочату справу?

15. Чи буває, що, захоплюючись деталями, ви не можете закінчити

розпочату справу?

16. Ви уникаєте зустрічей із людьми, які не мають ділових якостей?

17. Ви часто завантажуєте свої вихідні дні або відпустку роботою через

те, що потрібно щось зробити?

18. Ви вважаєте, що головне в будь-якій справі – результат?

19. Погоджуючись на яку-небудь справу, ви думаєте про те, наскільки

вона для вас цікава?

20. Прагнення до результату в будь-якій справі – Ваша характерна риса.

302

Обробка результатів і висновки.

За кожну позитивну відповідь на запитання опитуваний одержує 1 бал.

Сума балів за позитивні відповіді на непарні питання (1, 3, 5, 7 і т. д.)

відображатиме орієнтацію субʼєкта на процес діяльності, а на парні питання

– орієнтацію субʼєкта на результат.

Documents

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ... · 2017-11-17 · 3 ВСТУП Актуальність теми дослідження. В умовах соціально-економічних