Авторський колектив: Рецензенти · 2018. 1. 3. · 2. Сутність і структура громадянського суспільства 49 3

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих на-вчальних закладів (лист № 1.4/18-Г-2151 від 04.12.07)

Громадянська освіта: теорія і методика навчання

Київ, 2008Видавництво ЕТНА-1

174 стор.

Авторський колектив:Т. Асламова, Т. Бакка, В. Бортніков, Т. Гінєтова, Л. Дух, О. Желіба, В. Кононенко,

Т. Ладиченко, О. Магдик, Т. Мелещенко, М. Михайліченко, Г. Михайлович, Ю. Найда, О. Салата, Н. Сірик, Н. Софій, Є. Синьова,

О. Суслова, В. Терещенко, С. Терно.

Рецензенти:О.В. Бабкіна, доктор політичних наук, професор.В.П. Бех, доктор філософських наук, професор.І.Г. Вєтров, кандидат історичних наук, доцент.

Н.В. Ігнатенко, кандидат педагогічних наук, доцент.І.М. Ковчина, кандидат педагогічних наук, доцент.

О.А. Кучер, вчитель історії і суспільствознавства, вчитель-методист.О.М. Мовчан, кандидат філософських наук, доцент.

О.В. Овчарук, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник.О.Г. Фідря, вчитель-методист історії, основ правознавства і громадянської освіти,

заслужений вчитель України.

Координатори: Т. Клекота, А. Тарновський

Посібник «Громадянська освіта: теорія і методика навчання» адресований студентам педагогічних університетів і слухачам курсів підвищення кваліфікації. Він складається з двох модулів –

теоретичного і практичного, що дають змогу ознайомитися з метою і завданнями громадянської освіти, світовим і національним досвідом її втілення, а також оволодіти формами й

методами її викладання у середній школі і сформувати потрібні вміння й навички.

Видання підготовлено і здійснено підготовлено в межах проекту «Громадянська освіта – Україна»(2005–2008), що здійснювався за фінансової підтримки Європейського Союзу в

партнерстві з Міністерством освіти і науки України.

Проект «Громадянська освіта – Україна» щиро вдячний методистам і викладачам ІППО та педагогічних університетів, які надавали свої коментарі, пропозиції і зауваження у процесі

проведення семінарів і апробації матеріалів у практичній діяльності.

© Європейський Союз©Alex Gromov

©Етна-1

ЗМІСТ

ДО ЧИТАЧІВ 7( Девід Ройл)ВСТУП ДО КУРСУ 8 (Тетяна Ладиченко)I. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ 11(Тамара Бакка)

1. Предмет і концептуальні засади курсу 112. Концептуальні підходи до змісту громадянської освіти 133. Місце і роль громадянської освіти в системі освіти України 154. Психолого-педагогічні і філософські засади курсу 16

II. СТРУКТУРНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА 19(Валерій Бортніков)

1. Сутність суспільства та його історичні типи 192. Соціальні спільності та групи 203. Соціально-класова структура суспільства. Соціальна стратифікація 214. Етнокультурний вимір суспільства 23

III. СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ 25(Сергій Терно)

1. Поняття суспільних відносин 252. Соціальні інститути 26

IV. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ 31(Сергій Терно)

1. Забобони і стереотипи 312. Конфлікт як соціальне явище 343. Складові миру і гармоні 38

V. ДЕМОКРАТІЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ 40(Олександр Желіба, Валентина Терещенко)

1. Сутність демократії. Принципи та цінності демократії 402. Історія демократії 413. Концептуальні моделі і проблеми розвитку сучасної демократії 434. Демократія в Україні 45

VI. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 48(Оксана Салата, Ніна Сірик, Валентина Терещенко)

1. Ідея громадянського суспільства та еволюція уявлень про нього 482. Сутність і структура громадянського суспільства 493. Розвиток громадянського суспільства в Україні 504. Місцеве самоврядування і державна влада 515. Роль засобів масової інформації у функціонуванні громадянського суспільства 53

VII. ГРОМАДСЬКІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ 56(Оксана Салата, Людмила Дух)

1. Політичні партії та рухи у структурі громадянського суспільства 562. Структурно-функціональні характеристики громадських організацій 593. Діяльність громадських організацій як засіб впливу на владу 61

VIII. ГРОМАДЯНИН І СУСПІЛЬСТВО 64(Валерій Бортніков, Ганна Михайлович)

1. Інститут громадянства 642. Права і свободи людини та громадянина 653. Громадянин і політика 674. Мораль, політика і право 69

3

IX. ЛЮДИНА, ГРОМАДЯНИН І ДЕРЖАВА 72(Валерій Кононенко)

1. Ґенеза ідей про державу 722. Держава як форма організації суспільства 733. Вплив держави на особу та суспільство 754. Вплив людини та громадянина на державу 76

X. ЛЮДИНА В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ 80(Людмила Дух)

1. Економічна культура людини на сучасному етапі розвитку суспільства 802. Соціально-економічні права і свободи людини в умовах ринкових відносин 823. Соціальний захист населення в Україні 84

XI. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ ЕВРОПЕЙСЬКИХ 88ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ (Ганна Михайлович , Олександр Желіба)

1. Історія та сьогодення Європейської спільноти 882. Україна в контексті європейських інтеграційних процесів 91

XII. МЕТОДИ І ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ 95(Олександр Желіба, Ольга Магдик, Оксана Салата)

1. Методи розвитку навчальних компетентностей нижчого рівня 952. Технології розвитку навчальних компетентностей вищого рівня 963. Метод проектів 99

XIII. ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИКЛАДАННІ 104 ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ(Людмила Дух)

1. Значення використання інформаційно-комунікаційних технологій у громадянській освіті 1042. Напрями використання інформаційно-комунікаційних технологій у викладанні

громадянської освіти 1063. Використання можливостей Інтернету на заняттях громадянської освіти 107

XIV. ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ 111ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ(Олександр Желіба)

1. Класифікація засобів навчання та їх використання у навчальному процесі 1112. Міжпредметні зв’язки у навчанні громадянської освіти 114

XV. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНОЗНАВЧИХ ПОНЯТЬ 118(Сергій Терно)

1. Громадянознавчі поняття: структура і способи визначення 1182. Технологічні засади та наукові підходи до формування понять 1203. Способи формування громадянознавчих понять 122

XVI. ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 126(Микола Михайліченко, Ганна Михайлович)

1. Компетентність як педагогічне явище. Система освітніх компетентностей 1262. Громадянська компетентність особистості та шляхи її розвитку 1283. Зміст громадянської компетентності для учнів початкової, основної і старшої школи 129

XVII. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ КУРСУ«ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА» 133(Тетяна Ладиченко, Тамара Бакка, Тетяна Мелещенко)

1. Поняття про форми організації навчання 1332. Урок як основна форма навчання громадянської освіти 1343. Інтерактивні форми уроків 137

XVIII. ДІАГНОСТИКА ТА ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ 141(Валерій Кононенко)

1. Діагностика навчальних досягнень учнів 1412. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів 1433. Форми оцінки навчальних досягнень учнів 145

4

XIX. ШКОЛА ЯК ДЕМОКРАТИЧНА СПІЛЬНОТА 148(Тетяна Асламова)

1. Завдання сучасної школи в умовах побудови демократичного суспільства 1482. Основні засади шкільного самоврядування 1503. Методи стимулювання розвитку учнівського самоврядування 153

XX. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ПІДХОДУ ПРИ ВИКЛАДАННІГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ 154(Юлія Найда, Наталія Софій, Тетяна Гінєтова, Євгенія Синьова)

1. Інклюзивна освіта як форма навчання дітей з особливими освітніми потребами 1542. Забезпечення інклюзивного підходу при викладанні громадянської освіти 1563. Психолого-педагогічні особливості розвитку та навчальної діяльності дітей з

особливостями освітніми потребами 158

ДОДАТОК 1. Інтернет-ресурси з громадянської освіти 165

ДОДАТОК 2. Словник з теорії громадянської освіти 167

Словник з методики громадянської освіти 171

АВТОРИ 173

ВИКЛАДАЧІ, ЯКИМ МИ ВДЯЧНІ ЗА СПІВПРАЦЮ 174

РЕЦЕНЗЕНТИ 174

5

6

ДО ЧИТАЧІВ

Навчальний посібник для вчителя «Громадянська освіта: теорія і методика навчання» є одним з основнихрезультатів проекту «Громадянська освіта – Україна». Проект здійснювався з березня 2005 р. по березень2008 р. у партнерстві з Міністерством освіти і науки України за фінансування Європейського Союзу.Безпосереднім виконавцем виступив консорціум на чолі з британською компанією Cambridge Education Ltd.(членом Mott MacDonald Group), до якого також увійшли Всеукраїнський фонд «Крок за кроком»,громадянська організація «Німецько-російський обмін» (Берлін) та Центр громадянської освіти (Варшава).

Посібник адресовано студентам педагогічних університетів і слухачам курсів підвищення кваліфікації.Його було розроблено в межах напряму проекту з підготовки вчителів членами двох робочих груп у співпраціз національними і міжнародними експертами в галузі підготовки та професійного вдосконалення вчителів.Значний внесок у створення цього видання зробили й інші робочі групи, надавши напрацювання зі своїхгалузей, зокрема Таблицю змісту громадянської компетентності (робоча група з розроблення навчальнихпланів і програм), методичні рекомендації з інклюзивної освіти (робоча група з особливих освітніх потреб),матеріали з проектної діяльності та позакласних заходів (робоча група з позакласної діяльності тагромадського розвитку) і питань соціальної справедливості (робоча група із соціальної справедливості тарівних прав і можливостей). У посібнику також міститься розділ з оцінювання, в якому використано матеріали,зібрані під час семінарів у Києві та Вінниці короткотерміновим міжнародним експертом з оцінювання.У процесі розроблення матеріалів було враховано взірцевий український і європейський досвід. Остаточнірішення щодо змістового наповнення посібника приймалися членами команди напряму з підготовки вчителів,тобто робочими групами та довготерміновими й короткотерміновими національними й міжнароднимиекспертами.

Процес створення посібника передбачав проведення низки семінарів для методистів інститутівпіслядипломної педагогічної освіти та викладачів педагогічних університетів, апробацію в ІППО чотирьохпілотних та інших областей, а також у педагогічних університетах. На завершення відбулися семінаризворотного зв’язку для обговорення результатів апробації та з метою подальшого вдосконалення матеріалів.Крім того, для оцінки матеріалів було запрошено незалежних наукових рецензентів. Таким чином, достворення цієї публікації долучилося багато спеціалістів, і ми надзвичайно вдячні їм за допомогу і можливістьскористатися їхнім досвідом.

Команда проекту сподівається, що використання цього посібника в закладах вищої педагогічної освіти тана курсах підвищення кваліфікації сприятиме якісному викладанню громадянської освіти і, зрештою,допоможе забезпечити формування громадянських компетентностей учнів, тобто знань, умінь, навичок,ставлень і цінностей, які допоможуть їм ефективно навчатися, бути відповідальними громадянами й активнимиучасниками суспільного життя.

У рамках проекту готується до друку ресурсний посібник для вчителів середніх загальноосвітніх закладів.Матеріали цієї публікації також входять до компакт-диску, що додається до посібника.

Девід Ройл,міжнародний керівник команди

проекту «Громадянська освіта – Україна»компанія Cambridge Education

7

8

Вступ до курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти»

Національна стратегія навчання та виховання підростаючого покоління в Україні потребує впровадженнянової освітньої парадигми, мета якої полягає у всебічній підготовці молодої людини до життя вбагатовимірному, полікультурному, швидкоплинному світі, що дедалі більше глобалізується. Україна єскладовою цього процесу і не може відсторонити своїх громадян від загальносвітових тенденцій. Тому одниміз найважливіших завдань сучасної педагогіки є адаптація молоді до реалій сьогодення, розуміння нею свогомісця в цьому бурхливому житті, соціалізація особистості різноманітними засобами, зокрема засобами курсу«Громадянська освіта».

Процес становлення громадянського суспільства в Україні неможливий без оволодіння молодимигромадянами знаннями про це суспільство та навичками демократичного громадянства (англ. – citizenship),необхідними для його розбудови, які вони здобудуть спочатку в середніх загальноосвітніх, а потім у вищихнавчальних закладах. Це стосується не лише політичної активності молоді, а й усвідомлення нею власної роліта значення в житті суспільства, а також поведінкової діяльності відповідно до власних переконань і цінностей.

Як ми розуміємо термін демократичне громадянство?У концептуальному документі «Жити і вчитися демократії», ухваленому Радою Європи 1 грудня 2004 р.,

зазначено: «Громадянство є не тільки юридичним і політичним, а й всезагальним поняттям. З одного боку, підгромадянством розуміють, що всі громадяни, як жінки, так і чоловіки, мають повною мірою користуватисяправами людини й відчувати свою захищеність з боку демократичного суспільства. З другого, громадянствотакож означає, що кожний має прилучатися до справ, які стосуються життя суспільства, й упродовж усьогожиття діяти як активний та відповідальний громадянин, який поважає права інших».

Зважаючи на необхідність використання всіх чинників впливу на формування демократичного громадянстваабо, як прийнято говорити в сучасній педагогіці, громадянської компетентності учнівської молоді, предмет«Громадянська освіта» запроваджується у старших класах 12-річної школи як обов’язковий для всіх учнів.З метою підготовки вчителів (майбутніх і тих, які вже працюють) до викладання цього предмета доцільноввести в навчальні плани педагогічних вищих навчальних закладів і курсів підвищення кваліфікації вчителівісторії і правознавства в інститутах післядипломної педагогічної освіти окрему навчальну дисципліну –«Теорію та методику навчання громадянської освіти».

Чи існує досвід розроблення такого курсу?Цей курс було створено внаслідок діяльності проекту «Громадянська освіта – Україна», який діє на теренах

України з березня 2005 р. Найвагомішими здобутками проекту є:♦ розроблення і підготовка 72-годинного курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти» для

його подальшого впровадження в ІППО та вищих навчальних закладах; ♦ створення експериментального посібника для вивчення цього курсу;♦ підготовка відповідних спеціалістів для викладання курсу в ІППО та вищих навчальних закладах;♦ проведення низки потужних міжнародних конференцій з проблем громадянської освіти із залученням

національних і зарубіжних фахівців;♦ створення концепції міжпредметного підходу до викладання громадянської освіти і підготовка відповідних

навчальних матеріалів для різних шкільних предметів;♦ розроблення програми 8-годинного громадянознавчого модуля, який має викладатися на курсах підвищен-

ня кваліфікації для вчителів усіх предметів;♦ забезпечення інклюзивного підходу у процесі вивчення громадянської освіти дітьми з особливими

освітніми потребами; поширення практики реалізації цього підходу в кожній українській школі;♦ вдосконалення та реалізація системи міні-проектів громадянознавчого спрямування з метою залучення до

проблем громадянської освіти широкого кола громадськості.

Який зміст курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти»?Громадянська освіта – це спеціалізована систематична підготовка молоді до суспільного життя в умовах

демократії. Тому курс охоплює структурні характеристики сучасного суспільства, аналіз суспільних відносині соціальних норм. У ньому розкрито сутність демократії, різноманітність уявлень про неї та еволюцію її форм.Значне місце в курсі посідають принципи та цінності громадянського суспільства. Велика увага приділяєтьсяспецифіці переходу України до демократичної політико-правової системи, формуванню представницьких таінших демократичних інститутів, налагодженню розвиненої ефективної системи правосуддя, становленню тарозвитку громадянського суспільства в нашій країні.

У курсі «Теорія та методика навчання громадянської освіти» по-новому, з антропоцентричної позиції,висвітлюється життєдіяльність людини за умов ринкової економіки. Чільне місце посідають питання визначенняособливостей розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом у контексті європейських інтеграційнихпроцесів.

Під час вивчення курсу студенти ознайомляться з метою та завданнями освіти для демократичногогромадянства, світовим і національним досвідом її втілення, поглиблять і систематизують власні знання проспівжиття в демократичній спільноті, усвідомлять суть та різні моделі громадянського суспільства.

Водночас демократичне громадянство – категорія містка, поліпредметна, вона репрезентує багатограннугалузь знань, поєднує предмети низки навчальних дисциплін, за кожною з яких стоїть відповідна наука. Звісно,це створює певні труднощі при концептуалізації курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти».Проте, якщо виробити методологічно вмотивовану концепцію вивчення цього курсу як цілісної системи знань,то її пізнання формуватиме у студентів широту мислення та масштабність світогляду.

Які вміння опановують студенти та вчителі-курсанти?Специфіка курсу полягає в тому, що слухачі, студенти та вчителі, крім отримання знань, набудуть або

вдосконалять важливі вміння, які згодом прищеплять своїм учням (наприклад, захищати свої права та свободи;критично оцінювати відповідність власних вчинків, змінюючи власну думку в разі незаперечних аргументівсвого опонента; взаємодіяти з представниками владних структур та інших установ; здатність ставити себе намісце іншої людини; вміти вести діалог – обмін думками і враженнями, добирати переконливі аргументи назахист своєї позиції, в тому числі з власного життєвого досвіду; брати відповідальність на себе; толерантноставитися до людей з іншими поглядами, що дає змогу цивілізовано виходити з конфліктних ситуацій тощо).

Ціннісні установки курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти»Важливим результатом запровадження курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти» може

стати формування ціннісних установок особистості щодо загальнолюдських моральних норм, громадянськихцінностей і ставлень, глибоке світоглядне розуміння гуманізму як первинної субстанції людських стосунківу суспільному житті, формування активної життєвої позиції, демократичного світосприйняття.

Методологічною основою формування особистості, її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів,як зазначав відомий педагог В. О. Сухомлинський, є: цілісність, системність, урахування темпераменту кожноїособистості, які завершуються діяльнісним підходом, спрямованим на самовияв і творчість.

Ціннісні установки, що сформуються в слухачів, мають знайти відображення як у повсякденномустудентському житті, так і в подальшій професійній діяльності.

Методичні основи вивчення курсуПід час вивчення курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти» значна увага приділяється

сучасним інтерактивним методикам, оскільки його специфіка полягає в активній діяльності студентів у процесіопанування навчального матеріалу. Саме на заняттях з цього курсу студенти мають навчитися працювати впарах та малих групах, вислуховувати один одного, обстоювати власні погляди, поважаючи при цьому правоіншого на його думку, виконувати проекти, презентувати результати своєї співпраці, аналізувати таузагальнювати набутий досвід. Автори посібника пропонують слухачам матеріал, який ознайомить їх ізновими формами та методами викладання шкільного курсу «Громадянська освіта»; допоможе оволодітивміннями формувати громадянознавчі поняття; використовувати новітні комунікативні технології; проводитиоцінювання навчальних досягнень на основі найновіших наукових розробок у цій галузі.

У посібнику вміщено розділ, що розкриває демократичні засади функціонування сучасної школи, адже безстворення сприятливого демократичного середовища під час навчальних занять і в позакласній діяльності, безсистеми шкільного самоврядування, практична значущість курсу «Громадянська освіта» буде мінімальною.

Спеціальний розділ присвячено інклюзивній освіті. В ньому йдеться про підготовку вчителів до роботи здітьми з особливими освітніми потребами в умовах звичайних загальноосвітніх закладів. Предмет«Громадянська освіта» має змінити ставлення до таких дітей як учителів, так і учнів.

Окремий розділ описує форми та методи позакласної роботи з курсу «Громадянська освіта», приділяючиголовну увагу проектній діяльності. В ньому докладно висвітлено всі етапи цієї роботи: від вибору теми допідготовки презентації результатів.

Як ефективно користуватися посібником?Навчальний посібник з курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти» складається з двох

блоків: теоретичного і методичного з відповідними термінологічними словниками. Усі розділи побудовано заєдиним стандартом: на початку кожної теми визначено мету заняття та очікувані результати у формі «піраміди

9

Блума», у тексті вміщено запитання, в кінці – завдання та коротку бібліографію. Загальний список літературита програма курсу з визначенням годин і форм занять (лекція або семінарсько-практичне заняття) подано вкінці посібника. Там само пропонуються корисні інтернет-ресурси.

Міжпредметний підхід у викладанні громадянської освітиУ рамках проекту «Громадянська освіта – Україна», як уже зазначалося, крім предметного, розроблено

також міжпредметний підхід до вивчення в школі громадянознавчих знань. Ідеться про наповнення всіхшкільних предметів громадянським «духом», коли вчитель під час вивчення окремих тем свого курсувіднаходить можливості навести відповідні громадянознавчі приклади, сформувати або розвинути в учнівнеобхідні навички та вміння, спонукати їх до роздумів і громадянських дій, виховати ціннісні орієнтації. Длязапровадження такого підходу вчителями-предметниками було розроблено детальні таблиці, в якихзафіксовано теми та окремі уроки з багатьох предметів, де можливо і доцільно використовуватигромадянознавчий аспект. На додаток до таких таблиць створено зразки уроків із різних шкільних дисциплініз використанням громадянознавчого підходу. Отже, в загальноосвітніх закладах України створюютьсяможливості застосування як предметного підходу (ввести шкільний предмет «Громадянська освіта», длявикладання якого вже починають готувати вчителів в університетах та ІППО), так і міжпредметного, який вжемає навчально-методичне забезпечення.

Отже, за допомогою досвідчених зарубіжних фахівців в Україні триває робота зі створення освіти длядемократичного громадянства, важливою складовою якої на нинішньому етапі є запровадження в педагогічнихуніверситетах та ІППО курсу «Теорія та методика навчання громадянської освіти», що сприятиме формуваннюв слухачів розвинених морально-інтелектуальних якостей, утвердженню гуманістичних правил і норм життяв суспільстві, цивілізованих стандартів поведінки, вкоріненню у свідомості основних засад волелюбності тасамодисципліни духу, правової та політичної культури, економічного мислення, патріотизму, вироблення вміньобстоювати свої права і свободи, потреби та інтереси в тісному поєднанні з інтересами держави, суспільства.Адже, як зазначає президент АПН України В.Г.Кремінь, «Лише демократичний за своїми діями іпереконаннями вчитель може готувати людину, здатну творити і жити в демократичному суспільстві».

Тетяна Ладиченко Національний експерт з підготовки і професійного вдосконалення вчителів

проекту «Громадянська освіта – Україна»

10

Очікувані результати:♦ знати предмет і концептуальні засади змісту громадянської освіти;♦ розуміти мету й завдання громадянської освіти;♦ використовувати загальнопедагогічні, наукові та спеціальні принципи викладання громадянської освіти;♦ аналізувати місце і роль громадянської освіти в освітньому просторі України;♦ характеризувати провідні освітні складові громадянської освіти в Україні;♦ давати оцінку моделей громадянської освіти, що існують;♦ створити свій варіант програми курсу «Громадянська освіта».

I. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

1. Предмет і концептуальні засади курсу2. Концептуальні підходи до змісту громадянської освіти3. Місце і роль громадянської освіти в системі освіти України4. Психолого-педагогічні і філософські засади курсу

1. Предмет і концептуальні засади курсуРозвиток сучасного суспільства неможливий без

високоінтелектуальної і глибоко духовної людини, якавідповідає вимогам демократичного суспільства. Фор-муванню саме такої особистості сприятиме грома-дянська освіта, зміст і структура якої відображаютьсучасні тенденції розвитку суспільствознавчих наук.

Концептуальні засади сучасної освіти передбачаютьгуманітаризацію школи на всіх її рівнях. Головну рольу цьому процесі повинні відіграти нові світогляднідисципліни. Громадянська освіта покликана сприятивихованню особистості, якій властиві демократична,громадянська культура, усвідомлення взаємозв’язку міжідеями свободи та правами людини, готовність докомпетентної участі в житті суспільства. Цей курс єінтегрованим, що вигідно вирізняє його з-поміж іншихсуспільствознавчих дисциплін, і має за мету формуван-ня особистісних якостей та ціннісних орієнтацій, прита-манних громадянинові демократичного суспільства.Сучасна демократія вимагає від особи політичноїактивності та усвідомлення своєї ролі і значення в життісуспільства, а також дій відповідно до власних переко-нань і цінностей. Саме громадянська освіта маєзабезпечити й реалізувати ці світоглядні завдання.

Отже, громадянська освіта – це освіта, спрямованана формування знань, умінь, навичок і громадянськихкомпетенцій, потрібних для життя в демократичнійдержаві. Громадянин має права, може захистити їх, знає,як працюють соціальні інститути держави. Громадянсь-ка освіта – це також «соціалізація» індивідів таполітична «соціалізація», це сукупність процесівстановлення політичної та громадянської свідомості йповедінки особистості, прийняття та виконання полі-тичних ролей, виявлення активності в них, формуваннягромадянської культури. Освічене громадянство із роз-виненим почуттям власної гідності, яке знає свої правата обов’язки і вміє їх дотримуватися, є фундаменталь-ною засадою встановлення демократичного й замож-ного суспільства. Високий рівень громадянськоїсо-ціалізації індивідів є передумовою поступу врозвитку суспільних відносин та запорукою їхньоїстабільності.

Поміркуйте, які знання та вміння повинна матилюдина, щоб вважати себе справжнім громадя-нином.

Громадянська освіта виховує активного громадя-нина своєї держави, людину національно свідому, якапоєднує в собі здобутки національної культури іззагальнолюдськими. Щоб забезпечити таку мету грома-дянського виховання, школа має готувати підростаючепокоління до життя в громадянському суспільстві.Шкільні предмети гуманітарного циклу, такі якукраїнська мова та література, історія, географіяУкраїни, музика, образотворче мистецтво, недостатньовідображають проблеми громадянського навчання йвиховання, сучасний рівень громадянської освіти, новийїї зміст із пріоритетом загальнолюдських цінностей, щоґрунтується на національній основі. І тому реалізаціязавдань громадянської освіти потребує введення новихдисциплін і створення нового покоління підручників танавчально-методичних посібників із них. Забезпечитицілісний зміст громадянської освіти можуть такі курсисередньої школи: «Права людини», «Основи право-знавства», «Основи політології», «Основи економічнихзнань», «Соціологія» та «Громадянська освіта» якзавершальний предмет суспільствознавчого циклу.

Чи можливе виховання громадянина у процесі вик-ладання предметів природничо-математичногоциклу?

Реалізація концепції громадянської освіти може бутиефективною лише за умов створення широкого культур-ного контексту причетності всього суспільства до утвер-дження демократії, надання вихованцям прикладівефективної громадянської дії, тому до справи громадян-ської освіти доцільно залучити широкі кола населення,громадські організації, родини, засоби масової інфор-мації.

Концептуальні засади громадянської освіти сформу-льовано й задекларовано в Концепції громадянськоїосвіти в Україні, над якою працював авторський ко-лектив у складі науковців Українського інноваційногоцентру гуманітарної освіти АПН України під керів-ництвом І. Г. Тараненко. Її розроблено в межах широко-масштабного проекту «Освіта для демократії в Україні»,

11

який є частиною Трансатлантичної програми підтримкигромадянського суспільства, що її фінансують урядиСША і країн Європейського Союзу. Концепція визначи-ла актуальність громадянської освіти в Україні, її мету ізавдання, основні принципи, зміст, форми й методи, атакож шляхи реалізації.

Актуальність громадянської освіти в Українізумовлена процесами демократизації, трансформації таглобалізації, що розгорнулися у світі на зламі XXI ст.Сучасне постіндустріальне суспільство потребує відпо-відної форми політичної організації, яка забезпечувалаб умови для розкриття творчих можливостей людини тапотенціалу нових технологій, що реально здійснитилише у вільному, демократичному суспільстві, яке спо-відує тріаду «вільна людина – розвинене громадянськесуспільство – сильна держава». Виходячи з Концепції,основою демократичного ладу є людина, яка спроможнарозкрити його потенціал і для якої демократія є природ-ним середовищем задоволення особистих і суспільнихінтересів. Саме за демократії розквітає громадянськесуспільство – сфера самовияву вільних індивідів та їхніхдобровільних асоціацій, для якої властиві горизон-тальні несанкціоновані державою зв’язки між громадя-нами, що мають справді колективний характер. Сучаснадемократія вимагає від особи не лише політичної актив-ності, а й усвідомлення нею власної ролі і значення вжитті суспільства та дії відповідно до власних переконаньі цінностей.

Україна вже впродовж тривалого часу переживаєсуперечливі й складні трансформаційні процеси, нама-гаючись звільнитися від спадщини тоталітаризму векономіці, політиці та національній самосвідомості. Упроцесі демократизації наша країна подолала певнийшлях і нині перебуває на етапі становлення політичнихінститутів демократії. Проте конституційне закріпленняосновних інститутів і принципів демократії – лише одиніз кроків до демократизації. Україні вкрай необхіднаконсолідація демократії та зразків поведінки, властивихдля демократичної політичної культури, подальшеформування та вдосконалення різних демократичнихструктур, звикання людей до життя в демократичномусуспільстві.

Однак на заваді стає спадщина тоталітаризму. Дляполітичного, та й громадського життя України досіхарактерні: войовнича політична непримиренність,чорно-біле бачення світу, звичка поділяти людей на«своїх» та «ворогів», нетолерантність, нездатність додіалогу, зневага до прав людини, вимоги одностайностіз питаннь, що за своєю сутністю потребують плюра-лістичного підходу (форми власності, пріоритети дер-жавної політики, духовно-ціннісні вподобання). Пронерозвиненість демократичної культури в нашій країнісвідчать пригніченість громадянської гідності, зневіралюдей у власній спроможності змінити щонебудь усуспільному житті, схильність до протиставлення зако-нослухняності й критичного ставлення до державноївлади. І досі поширене спотворене розуміння грома-дянської свободи як права не дотримуватися законів,якщо вони когось не влаштовують або комусь особистоздаються недемократичними.

З огляду на сказане вище значення громадянськоїосвіти об’єктивно зростає. Громадянська освіта – це

вимога часу, тому розвиток та вдосконалення її системиє актуальним завданням для всіх демократичних країн.В умовах посткомуністичної трансформації розвитоксистеми громадянської освіти є важливою складовоюперехідного процесу до стабільної демократичної систе-ми. Хоча від часу проголошення незалежності процесстановлення громадянської культури в Україні минувкілька важливих етапів – багатопартійність, конкурентнівибори, розвиток мережі недержавних організацій тадобровільних асоціацій громадян, – сучасна системаосвіти слабко зорієнтована на формування в молоді де-мократичних цінностей, виховання громадянинадемократичної держави. Навчально-виховний процеснедостатньо спрямований на формування демократич-ного світогляду. Серйозною перешкодою на шляху грома-дянської освіти та виховання є розрив між теоретичнимизнаннями та повсякденною соціальною практикою.

У Радянському Союзі місце громадянської освітипосідав навчальний курс «Суспільствознавство». Якумету, на вашу думку, він мав?

Громадянська освіта є важливим компонентом демо-кратичних перетворень тому, що звертається до проб-лем побудови системи, яка встановлює єдині «правилагри» для організацій та індивідів. Громадяни перехіднихсуспільств повинні вміти оцінювати конкурентні пропо-зиції політиків – представників різних ідеологій. Школаяк осередок громадянської освіти має сприяти розвиткудемократичної політичної культури, формуванню грома-дянської компетентності, політико-правових знань, полі-тичних умінь, гідності та відповідальності молодогопокоління, усвідомленню й визнанню ними демократич-них принципів життя та пріоритету прав людини. Отже,розбудова сучасної системи громадянської освіти набу-ває надзвичайної актуальності, що згідно з Конституцієюзумовлена такими реаліями політичного життя України:

♦ спонтанністю, неузгодженістю та безсистемністю зу-силь, спрямованих на демократизацію суспільногожиття;

♦ небезпечно низьким рівнем суспільного прийняттядемократичного ладу та довіри до нього;

♦ недемократичністю відносин між державою тасуспільством і державою та особою.

Поміркуйте, чи згадані реалії справді породжені«громадянською неосвіченістю» громадян.

Деякі положення Концепції вже реалізовані йпотребують переосмислення та оновлення. Події остан-ніх років в політичному та суспільному житті Україні,зокрема вибори президента 2004 р. та вибори доВерховної Ради 2006 та 2007 рр. продемонстрували ре-зультати громадянської освіченості в дії.

Наступним компонентом Концепції є визначеннямети та завдань громадянської освіти.

Мета громадянської освіти – сформувати особис-тість, якій притаманні демократична громадянськакультура, усвідомлення взаємозв’язку між індивідуаль-ною свободою, правами людини та її громадянськоювідповідальністю, готовність до компетентної участі вжитті суспільства.

Завдання громадянської освіти:♦ надати молодому поколінню знання про світові де-

мократичні здобутки та особливості становленнядемократії в Україні;


12

♦ сформувати мотивацію та основні вміння, необхід-ні для відповідальної участі в громадсько-політич-них процесах, критично-конструктивне ставленнямолоді до життя суспільства;

♦ сприяти становленню активної позиції громадянщодо реалізації ідеалів і цінностей демократії вУкраїні;

♦ створити умови для набуття учнями досвіду грома-дянських дій, демократичної поведінки таконструктивної взаємодії.

Громадянська освіта ґрунтується на тих загально-педагогічних і дидактичних принципах, що й освітазагалом, однак найбільш значущими для неї на ниніш-ньому етапі є:

♦ принцип гуманізму – пріоритетність ідеї прав і сво-бод людини і творчий розвиток; виховання людсь-кої гідності, поваги до приватності, розуміннязначущості особистісної автономності, співвідне-сення освітніх вимог із можливостями та природ-ними задатками особистості;

♦ принцип демократичності – виховання духу со-ціальної солідарності, справедливості; вмінняконструктивно взаємодіяти із суспільством і братиучасть у прийнятті рішень; передбачає діалогічнийхарактер освіти, суб’єктно-суб’єктні відносини міжпедагогами та учнями, атмосферу взаємоповаги йдовіри в шкільному колективі, учнівське самовря-дування, відкритість і зв’язок школи з іншимиучасниками процесу соціалізації (сім’єю, дитячимий молодіжними громадськими організаціями, ЗМІ,церквою тощо);

♦ принцип зв’язку із практичною діяльністю – пріори-тетність для системи громадянської освіти навчанняй виховання умінь і дій; зорієнтованість учнів нанавички соціальної взаємодії, вміння самостійноаналізувати різні ситуації, передусім у своєму жит-тєвому середовищі, самостійно приймати відпо-відальні рішення і діяти у правовому полі;

♦ принцип зорієнтованості на позитивні соціальні дії –спрямованість громадянської освіти на соціальніочікування учнів; набуття позитивного досвіду со-ціальних дій; формування позитивного іміджукомпетентної громадянськості;

♦ принцип наступності і неперервності – поетапне,відповідно до вікових особливостей, розширенняінформаційного, виховного, інструментального(практичного) обсягу системи освіти для демокра-тії, що бере початок у дошкільному вихованні,охоплює всі етапи середньої, вищої, професійноїосвіти, а також освіту для дорослих; вихованняпотреби набувати навичок громадянськості протя-гом усього життя;

♦ принцип міждисииплінарності – навчання і вихо-вання громадянськості у процесі опанування різнихнавчальних дисциплін; узгодження змісту навчаль-них програм із метою та завданнями грома-дянської освіти;

♦ принцип культуровідповідності – врахування в зміс-ті громадянської освіти етнонаціонального, регіо-нального культурного і звичаєвого контексту;зв’язок шкільного колективу з місцевою громадою,

участь у спільних із нею соціальних, культурних,природозахисних акціях;

♦ принцип полікультурності – наповненість грома-дянської освіти ідеєю універсальності прав люди-ни, а також ідеєю етнокультурного розмаїттядовкілля, України, Європи, світу, правової рівностінаціональних культур; виховання особистості назасадах міжетнічної толерантності, поваги допредставників інших культур, передусім у життєво-му середовищі учнів; практична реалізація правукраїнців та представників інших етнічних спіль-нот на розвиток і збереження своєї мови, куль-турної самобутності в контексті формуванняукраїнської політичної нації;

♦ принцип плюралізму – виховання поваги до засадполітичної, ідеологічної, етнонаціональної й расо-вої багатоманітності, толерантного ставлення дорізних світоглядних і політичних доктрин, релігій-них переконань, до діяльності в школі різнихмолодіжних громадських організацій; униканняекстремістських поглядів і поведінки в життішкільного колективу, виховання розуміння, щобудь-який політичний екстремізм є неприйнятним;

♦ принцип поповнення соціального капіталу – ґрун-тується на засадах довіри й терпимості індивідів,їхній здатності спрямовувати свої дії на спільнеблаго;

♦ принцип відкритості – вироблення антидогматич-ного мислення, що полягає в здатності неупере-джено сприймати будь-яку нову інформацію та зрозумінням ставитись до різних поглядів і ціннос-тей, що репрезентують різні світогляди й культури;

♦ принцип поєднання локального і глобального – взаємо-зв’язок родового та етнічного, національного й за-гальнолюдського, індивідуального й суспільного;

♦ принцип розвитку особистісних компетенцій –формування знань, умінь, навичок, переконань,установок, мотивів, ціннісних орієнтацій та іншихособистісних характеристик; розвиток критичногоі творчого мислення особистості.

Зобразьте зазначені принципи за допомогоюзнаків-символів.

2. Концептуальні підходи до змісту громадянсь-кої освіти

Реалізацію мети, завдань і принципів громадянськоїосвіти покладено в основу її змісту. Зміст грома-дянської освіти як головний засіб цілеспрямованогонавчання має будуватися на провідних ідеях демо-кратичного суспільства. Це система інтегрованого знан-ня, оволодіння яким створює умови для формування тарозвитку демократичних цінностей і громадянськихумінь особистості, становленню яких у громадянськійосвіті надається більше значення, ніж засвоєнню власнепрофесійних знань та умінь.

Визначаючи зміст громадянської освіти, потрібнодотримуватися таких підходів:

♦ особистісно-зорієнтованого, за якого центром нав-чально-виховного процесу є інтереси особи.Центральною ідеєю громадянської освіти прицьому стає поняття невідчужуваних прав людини,

13

2. Концептуальні підходи до змісту громадянсь-кої освіти

а її зміст спрямовується на виховання громадянинадемократичного суспільства, патріота України,який прагне до вільного вибору, будує свою діяль-ність на визнанні абсолютної цінності правлюдини. Особистісно-зорієнтований підхід приформуванні змісту громадянської освіти передбачаєврахування вікових особливостей аудиторії, роз-роблення змісту кожного конкретного етапу навчан-ня за віковою вертикаллю у взаємопов’язаномуконтексті всього навчального змісту;

♦ діяльнісного, який визначає спрямування змісту гро-мадянської освіти на розвиток уявлень і вмінь, щозабезпечують успішність соціальної активностіособистості. Цей підхід реалізується через створен-ня навчальних ситуацій, у яких засвоєні громадян-ські цінності апробуються на практиці; викладенняглобальних проблем через локальні на основі пози-тивного досвіду участі в окремих громадянськихакціях, проектах тощо;

♦ конкретно-історичного, що передбачає розгляднавчального змісту загалом, як історичної категорії,своєрідної моделі конкретних вимог суспільстващодо підготовки молоді до життя та діяльності вньому на певному етапі його розвитку. Конкретно-історичний підхід зорієнтовує зміст громадянськоїосвіти на розв’язання завдань, найактуальніших длясучасного етапу розвитку українського суспільства.

Зміст громадянської освіти має спрямовуватися надосягнення цілей навчання і виховання, а її успішністьпотрібно оцінювати не стільки за обсягом отриманихзнань і умінь, скільки за результативністю їх трансфор-мування у світоглядні пріоритети й ціннісні установки,формування громадянської культури та практичнихкомпетенцій особистості.

Визначте критерій виокремлення підходів дозмісту громадянської освіти.

Громадянська освіта може розглядатися як:♦ комплекс інтегрованого знання (зміст);♦ процес розвитку та поширення цього знання як не-

обхідного компонента громадянського суспільства;♦ комплекс інтегрованого знання.

Громадянська освіта є складною динамічною сис-темою, яка поєднує:

♦ громадянські знання, на основі яких формуютьсяуявлення про форми і способи функціонування гро-мадянина в політичному, правовому, економічно-му, соціальному та культурному полі демокра-тичної держави;

♦ громадянські вміння та досвід участі в соціальнопо-літичному житті суспільства і практичного засто-сування знань;

♦ громадянські чесноти – норми, установки, цінностіта якості, притаманні громадянинові демокра-тичного суспільства.

Громадянська освіта є одним із головних засобівформування громадянської культури. За сучасної геопо-літичної ситуації громадянська культура особистостімає формуватися не лише на основі національноїкультури і національних цінностей, а й з урахуваннямзагальноцивілізаційної спадщини людства, плюралізму

віросповідань, систем ідей, а також прагнення до уні-версалізації загальних правил і цінностей. Складовимигромадянської культури є громадянська освіченість,компетентність, досвід громадянської участі та грома-дянська зрілість особистості, що визначається духовно-моральними якостями, ціннісними орієнтаціями тасвітоглядно-психологічними характеристиками особи.

Зміст громадянської освіти охоплює такі знання:♦ культурологічні, ядром яких у системі освіти для

демократії є культура міжлюдських стосунків(оволодіння культурними надбаннями своєї націївідбувається водночас із вихованням доброзич-ливого й зацікавленого ставлення до культур іншихнародів, етнічних спільнот, які становлять куль-турне розмаїття регіону, України, Європи, світу);

♦ філософські та аксіологічні – про громадянські, де-мократичні, загальнолюдські, національні цінності;

♦ політичні – про демократичні принципи функціону-вання політичної системи і влади та їх особливостів Україні, процедури та механізми формування іфункціонування державних структур, порядокреалізації їхніх повноважень, апелювання до них,основи конституційного ладу України, особли-вості взаємодії органів державної влади та місце-вого самоврядування та їхню відповідальністьперед громадянами;

♦ правові – про право та його роль у суспільстві,Конституцію як Основний Закон, порядок форму-вання, діяльності та взаємодії державних органів зорганами місцевого самоврядування; права люди-ни, механізми їх захисту, обов’язки і відпові-дальність, національні та міжнародні нормативніакти, присвячені цій проблемі;

♦ економічні – про сутність ринкових відносин якелемента демократії, основні економічні принципи,системи – фінансові, соціального забезпечення тасоціального захисту, соціально-економічні аспектиекологічної проблеми, питання розвитку таекологічної безпеки;

♦ соціально-психологічні – про психологічну природута сутність владно-підвладних відносин, мотиваціюсоціальної поведінки особистості, психологічніособливості інформаційного впливу на свідомістьвиборців, способи розв’язання конфліктних си-туацій, ефективні форми комунікативної взаємодії.

Подайте систему громадянознавчих знань увигляді ілюстрованої схеми.

Усі поняття, що входять до змісту громадянськоїосвіти, розглядаються як робочі, потрібні для оволо-діння конкретними діями. Одним із першочерговихзавдань, поставлених перед системою громадянськоїосвіти, є забезпечення мінімальної функціональноїгромадянської освіченості особи. Тому зміст освіти маєспрямовуватися на здобуття досвіду громадянських дійі переживань, основних громадянських умінь, а саме:

♦ реалізовувати право на участь у виборах та іншихформах прямої демократії;

♦ обстоювати свої права, беручи участь у діяльностіоб’єднань громадян та громадянських акціях,взаємодіючи з державними органами та органамимісцевого самоврядування; апелюючи до суду, пра-воохоронних та правозахисних організацій;

14


♦ орієнтуватися в умовах вільного ринку; обстоюва-ти свої права як споживача і платника податків;

♦ використовувати типові прийоми та методи розв’я-зання проблемних ситуацій;

♦ диференціювати емоційні та раціональні компонен-ти власного вибору;

♦ критично сприймати інформацію, самостійно її ана-лізувати;

♦ комунікативні уміння.

Зміст громадянської освіти має бути зорієнтованимне лише на розвиток понять із різних галузей науково-го знання, а й на формування емоційно-ціннісногокомпонента громадянської культури особистості, щонасамперед охоплює: усвідомлення абсолютної цін-ності прав людини, свободи особистості й себе як гро-мадянина і патріота, людини, спроможної впливати наситуацію в державі; почуття власної гідності, гуманізм,толерантність, плюралізм, здатність до компромісу;лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, зако-нослухняність; активну позицію щодо участі в демо-кратичних перетвореннях; критичне сприйняттясоціально-політичної інформації; розуміння можли-вості та цінності самостійного політичного вибору;готовність відповідати за власні рішення та їхнінаслідки; усвідомлення взаємозалежності інтересівокремих людей і соціальних груп.

Оволодіння системою знань сприяє формуваннюсвітоглядних орієнтацій особистості, виробленнювласної філософії життєдіяльності, її самоідентифікаціїта самореалізації в кожній сфері суспільного життя.

3. Місце і роль громадянської освіти в системіосвіти України

Сучасна українська педагогіка спирається на багатуспадщину, кращі традиції у вихованні громадян.Останнім часом у нашій країні зроблено низку кроківщодо впровадження системи громадянської освіти:підготовлено пробні підручники, що нині перевіряють-ся на практиці, у загальноосвітніх школах створенодекілька експериментальних майданчиків, проводятьсяконференції та семінари, Академією педагогічних наукУкраїни розроблено проект Концепції громадянськоговиховання. Питання громадянської освіти знайшливідображення у проекті концепції дванадцятирічноїосвіти. Незважаючи на відмінність підходів, методик імасштабу національних систем громадянської освіти,єдиною залишається їхня мета – громадянин, якийцінує ідеали свободи, демократичні цінності та правалюдини і готовий їх обстоювати.

Які посібники з громадянської освіти використо-вуються в навчальному процесі сучасних українсь-ких шкіл?

Першою формою реалізації громадянської освіти євпровадження спеціальних навчальних курсів.Найдоцільнішим є введення такого курсу в старшихкласах. Впровадження його саме в старшому шкіль-ному віці має суттєві переваги. Передусім можна спира-тися на ті громадянознавчі знання та навички, що їхучні отримали раніше, під час вивчення громадяно-знавчих «модулів» з інших предметів. У цьому випадкукурс зможе відіграти узагальнювальну роль. Крім того,впровадження зазначеного предмета в старшій школі

відповідає віковим особливостям учнів. При йоговикладанні потрібно якнайповніше врахувати наявні вучнів громадянознавчі знання. Визначаючи зміст курсу,слід зважати на профіль навчання, але громадянськаосвіта має бути складовою навчання в класах будь-якоїспеціалізації. Це має бути інтегрований курс, своєрід-ний підсумковий тренінг із демократії на порозі са-мостійного життя молодого громадянина.

Другим напрямом є введення змісту громадянськоїосвіти до інших шкільних предметів. Найбільшіможливості для цього надають такі предмети інва-ріативної частини навчального плану, як історіяУкраїни, всесвітня історія, основи правознавства,українська та зарубіжна література.

Окремі елементи змісту громадянської освіти до-цільно запровадити у процесі опанування іноземноїмови, географії тощо. Можливості надають також курсиваріативної частини – «Права людини», «Людина ісвіт», «Основи економіки», «Ознайомлення з навко-лишнім світом» та ін. Вивчаючи ці предмети, учні отри-мують безпосередні знання про теоретичні засадидемократії, історичний досвід і життя сучасних демо-кратичних суспільств, політичну систему та конститу-ційний устрій української держави, взаємозв’язокполітичної й економічної систем, соціальну структурута норми соціальної взаємодії, права людини і меха-нізми їх захисту, тенденції поступу світового культур-ного процесу. Певні можливості розвитку громадянськихчеснот, таких як саморозуміння, здатність робити вибірй відповідати за нього, формування комунікативнихнавичок і вмінь конструктивно розв’язувати конфлікти,толерантність дають курси «Основи психології»,«Психологія спілкування», соціально-психологічнітренінги тощо. Предмети соціально-гуманітарногоциклу формують базовий комплекс громадянськихумінь і навичок, систему демократичних пріоритетів іцінностей особистості.

Передання знань та інформації, що сприяє утвер-дженню гуманістичних, громадянських ціностей, можездійснюватися під час навчання негуманітарнихдисциплін (природничо-математичного циклу, техно-логій тощо), що розкривають цілісність світу, взаємо-зв’язок людини з природою, відповідальність зазбереження екології та життя на планеті, сприяютьрозвиткові критичного мислення та аналізу.

Упровадження змісту громадянської освіти в різніпредмети може відбуватися зокрема шляхом розроблен-ня блоків-модулів для кожного уроку, де можливе іпланується застосування громадянознавчого змісту.Формами громадянської освіти можуть бути такожосвітні або навчально-виховні творчі програми: «Я –громадянин України», «Я і економіка», «Особистість»,«Лідер», «Я і моя сім’я», «Я – людина» тощо.

Навчання громадянськості, виховання громадянинане слід обмежувати тільки навчальними курсами,спеціалізованими дисциплінами або сумою окремихгуманітарних предметів і тем. Важлива роль відво-диться організації позакласної та позашкільної вихов-ної роботи, яка сприяє розвитку громадянськихякостей та умінь. Це є третім напрямом реалізаціїгромадянської освіти.

Демократичні та громадянські цінності дітизасвоюють, беручи участь у повсякденному житті

15

3. Місце і роль громадянської освіти в системі освіти України

школи, спільноти, громади. При цьому школа можевиступати як модель світу дорослих, що є четвертимнапрямом впровадження громадянської освіти.Практичною школою демократії для учнів має статиучнівське самоврядування. Воно формує навичкипроведення передвиборчих кампаній, участі у вибо-рах, створення й реалізації власної політичної програ-ми, апелювання до владних структур із метою захистусвоїх прав, ефективної взаємодії з владою. Органиучнівського самоврядування повинні ініціювати роз-роблення кодексу поведінки учня, його демократичнеобговорення і подальше чітке дотримання,здійснюючи у такий спосіб правовий тренінг учнів;вести пошук ефективних шляхів співпраці зі шкіль-ною адміністрацією.

Який із запропонованих напрямів, на вашу думку,є пріоритетним?

Провідну роль у реалізації громадянської освіти віді-грають освітньо-виховні заклади (формальної і нефор-мальної освіти): дошкільні; загальноосвітні (І–ІІІ ступенів,гімназії, колегіуми, ліцеї, спеціалізовані школи); про-фесійно-технічні; вищі І–ІV рівнів акредитації (коледжі,технікуми, училища, інститути, університети); закладипіслядипломної освіти та ін., позашкільні (центри,будинки, станції, установи, клуби, бібліотеки); закладита установи культури, громадські (неурядові) органі-зації. Причому на шкільні роки припадає ключовийперіод формування громадянської культури, громадян-ських цінностей, самоусвідомлення молодої людини,виховання національної свідомості. Важлива роль урозвитку громадянськості належить сімейному вихован-ню. Саме в сім’ї формуються базові цінності світоглядумолодого громадянина демократичної держави. Впли-вають на становлення громадянської свідомості такожполітичні партії, громадські організації та асоціації(молодіжні, жіночі, правозахисні, екологічні тощо).

4. Психолого-педагогічні і філософські засадикурсу

Начальний курс громадянської освіти визнаєреальність прагматичного прагнення людей захиститий посилити свою владу над обставинами. Для форму-вання характеру особистості важливо навчитися са-моврядування в усіх змістовних лініях цього поняття:від самоврядування собою як особистістю, людини,громадянина, до самоврядування в різноманітних со-ціальних об’єднаннях, адже криза сучасного індивідапов’язана передусім зі складною взаємодією влади йособистості. А це, як відомо, породжує в нього почуттянедієвості, самотності, невдоволеності собою, щовиникає через необхідність коритися рішенням і подіям,які від нього не залежать.

Громадянська освіта розкриває технології влади, щовизначають поведінку індивідів, підпорядковують їхтим чи іншим системам влади (панування). З іншогобоку, як твердив Алексіс де Токвілль, завданням усьогожиття... є стати інформованим, активним та відпо-відальним громадянином – тобто «навчання свободи».Свобода передбачає, писав Ф. Хайєк, щоб індивід мавзмогу реалізовувати власні цілі. Індивідуальні рішеннявін зможе приймати завдяки чіткому визначенню в сус-пільстві прав приватної власності та сфер, у якихіндивід самостійно розпоряджається своїми засобами.

Приватна власність встановлює гарантоване поле віль-них дій індивіда. У правових інститутах приватної влас-ності і права спадкування відображено свободу, без якоїлюдина й суспільство деградують до первісного стану.

Як вважав А. Швейцер, хоча індивіди й мають слу-жити суспільству, це не означає, що вони зобов’язаніприносити себе йому в жертву. Інакше кажучи, люди неповинні дозволяти суспільству опікуватися собою вусьому. Індивідові не слід довіряти масовим ідеалам істереотипам суспільства, які не завжди відповідаютьсправжній гуманності.

Свобода, рівність, справедливість є тісно пов’я-заними цінностями демократії і виступають системо-твірними принципами конституцій демократичноготипу. Кожна із зазначених цінностей передбачає іншу,вони співіснують у нерозривній єдності, взаємозабез-печуючи і водночас взаємообмежуючи одна одну.

Визначте суперечності між поняттями свобо-ди, рівності, справедливості.

Громадянство – формально-юридичний статусособистості, який настає після досягнення людиноюпевного віку або внаслідок натуралізації, надаєтьсярезолюцією офіційної установи і пов’язане з отриман-ням документа (за наявності необхідних формальнихумов). Громадянська освіта розглядає ознаки грома-дянства у конституційній демократії і дає відповіді натакі запитання:

♦ як ми використовуємо своє громадянство?♦ як ми вчимося бути справжніми громадянами?♦ як ми здійснюємо свої громадянські права та

обов’язки?♦ що означає бути громадянином?

Іноді громадяни мають різні погляди щодо належноїїм ролі. У вільному суспільстві ви можете самі вирішу-вати, як здійснювати свої права та обов’язки громадяни-на. Те, чого ви навчитеся із цього курсу та з іншихджерел, допоможе вам ухвалювати самостійні рішення.Ваша поведінка як громадянина залежатиме як відваших власних інтересів та здібностей, так і від здобутоїкультури громадянськості. Метою й головним завдан-ням громадянської освіти є розвиток громадянськості,формування свідомого компетентного громадянина.Громадянськість – це громадянська компетентність.

Компетентний громадянин – це людина, яка відпо-відає суспільству, в якому живе, має належну освіту йдосвід, щоб дати собі раду в ньому, бути здатноюрозв’язувати особисті та громадські проблеми, є повно-правною й правомочною, відповідальною й небайдужою.

Громадянська компетентність як здатність люди-ни до реалізації її прав та до відповідальності за них неіснує від народження. Вона формується певними перед-умовами, політичною системою, власними зусиллямиособистості та внаслідок здобуття нею громадянськоїосвіти, яка передбачає: навчання жити за умов сучасноїдержави, бути громадянином демократичного сус-пільства, мати справу з владою, її органами та політич-ними інституціями, взаємодіяти з ними; формуваннянавичок дотримання законів; набуття вміння не дозво-ляти владі порушувати права громадян, домагатися віднеї реалізації їхніх правомірних потреб; поширеннядемократичних цінностей, принципів та правил сус-пільного життя.

16


Громадянську освіту називають «тренінгом з демо-кратії», оскільки вона покликана:

♦ готувати особистість до компетентної і відповідаль-ної участі в житті громади;

♦ допомагати зрозуміти такі засадничі поняття демо-кратії, як свобода, рівність, справедливість, рес-публіканізм, конституціоналізм тощо;

♦ виховувати свідоме ставлення до базових ціннос-тей і принципів демократичної політичної системи;

♦ виробляти практичні навички – вміння спостеріга-ти за політичними процесами, аналізувати й оціню-вати їх, впливати на політиків і урядовців, мати йобстоювати власну позицію в суспільному житті.

Демократичні соціальні зміни в суспільстві можливілише за умови, що громадяни мають знання, уміння йбажають їх здійснити. Такі знання, уміння, настанови йвизначають громадянську компетентність. Роль грома-дянської освіти набагато зростає, коли в суспільствіпанує некорисна й неефективна для нього влада, щопотурає умовам, за яких людині невигідно бути чесноюй законослухняною.

Що вирізняє громадян держав конституційноїдемократії від громадян країн із диктаторським читоталітарним режимом?

У різні історичні часи в різних країнах громадянствомає неоднакове значення. Тоталітарні держави й дикта-тури також декларують, що ними правлять громадяни.Одначе роль громадянина в конституційній демократіїзасадничо відрізняється від ролі того, хто живе в умовахнеобмеженого чи самоправного правління. Якщонеобмежені режими вимагають пасивної покори і непо-рушної відданості, за конституційної демократії від гро-мадянина очікують критичного і дійового членства вполітичній громаді. У конституційних демократіях гро-мадяни повинні дотримуватися розумної відданості йкоритися законові, але не на підставі беззастережноїповаги до державної влади. Жодний уряд не працюєідеально і без конфліктів, не вдається і ухвалюватизакони, які всіх задовольняють і нікому не шкодять.Тому критичне ставлення до уряду може породитиправо або навіть обов’язок опиратися законам, які вивважаєте несправедливими – рух за громадянські праває сучасним прикладом цього.

Без вільного потоку інформації демократичний уряднеможливий. Демократії є залежними від інформо-ваних, конструктивних обговорень. Слушно сказано,що «політична інформація для демократичної політикиє те саме, що й гроші для економіки: валютою грома-дянства». Поінформовані громадяни є, безперечно, кра-щими громадянами. Вони активніше братимуть участьу політиці, матимуть чіткі, стабільні погляди на події,більш здатні знайти зв’язок між власними інтересамита поглядами і діяльніше підтримуватимуть демокра-тичні норми і громадянські свободи. Хороша демокра-тична освіта надає можливість отримати потрібнуінформацію для того, щоб бути активними наполітичній арені.

Крім надання інформації, громадянська освітапідтримує знання цінностей і принципів демократії.Це знання фундаментальне, бо воно є базою для свідо-мої добровільної прихильності громадянина до демо-кратичних норм, заходів і наслідків. Громадянин, який

розуміє основні догмати демократії, швидше усвідо-мить спільний, колективний інтерес, що інколи можесуперечити його індивідуальним уподобанням чи домі-нувати над ними. Такий громадянин більш відданийсправедливості й виявляє бажання дозволити іншим –навіть тим, із ким він рішуче не погоджується –висловити та реалізувати їхні власні інтереси.

Одне із завдань громадянської освіти – допомогтилюдям реалістичніше зрозуміти сучасний світ.Елементарне розуміння світу, в якому вони живуть,потребує ознайомлення з деякими базовими концеп-ціями, зокрема з поняттями національна держава, між-народне співтовариство, світовий ринок, міжнароднеправо, права людини, міжнародні норми. Крім того,громадяни мають знати основні конвенції та угоди, атакож те, як національні та міжнаціональні урядові йнеурядові організації впливають на їхнє життя.

Реалістичне бачення сучасного світу ґрунтується нарозумінні «людини суспільної» як продукту еволюції,що доповнила потреби тварини досконалим розумом ізподовженням пам’яті і програмою творчості. Розумвтілився у комунікативних знаках, техніці, релігії, науці,мистецтві, політиці. Проте біологічна природа людинизалишилася й постійно виявляється в імпульсивнихбіологічних інстинктах:

1) інстинкт самозбереження виявляється в почут-тях голоду та страху з бажанням бігти від загрозичи боротися з небезпекою;

2) інстинкт продовження роду людина реалізує всім’ї (секс та любов до дітей);

3) стадний інстинкт виражений сукупністю потреб –почуттів стосовно інших людей (спілкуватися, са-моутверджуватися, доганяти лідера, підкорятися йдовіряти йому, належати до групи, співпере-живати, допомагати, або навпаки – уникатинеприємного й навіть знищувати ворога);

4) «робочі» рефлекси забезпечують будь-яку діяль-ність (допитливість, рефлекси цілі, свободи іпотреба у відпочинку та грі).

Дії людини щодо інших людей визначаються ставлен-ням до них (симпатією чи антипатією) й залежать відзворотних зв’язків із боку опонентів: антипатія поси-люється до ворожості й ненависті, а симпатії переро-стають у дружбу й любов.

Кожна потреба людини має два протилежні вияви:егоїзм – альтруїзм, агресивність – толерантність, лідер-ство – підлеглість, жадібність – доброта, замкнутість –товариськість. Переважання одного з компонентів зале-жить від умов, типу особистості, її виховання й освіти.Одначе протилежний компонент завжди «присутній» упідсвідомості і за зміни обставин готовий долучитися.

Чи існують потреби людей поза ротилежностями?На щастя, поведінка людини визначається не

тільки «тваринними» інстинктами, а й переконаннями(мораль, ідеологія, вірування) і громадськими почут-тями. Ними свідомість перевіряє імпульсивні біоло-гічні потреби. «Тваринну» природу людини, якнамагався довести відомий український хірург іучений М. Амосов, можна змінити максимум наполо-вину. А в середньому ж – набагато менше. Цим ізумовлена необхідність реалістичнішого розуміннясучасної людини й сучасного світу.

4. Психолого-педагогічні і філософські засади курсу

17

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Що є предметом вивчення громадянської освіти?♦ Назвіть основні складові концепції громадянської освіти.♦ З яких компонентів складається зміст громадянської освіти?♦ Перерахуйте форми здійснення та впровадження громадянської освіти в Україні.♦ Чи може сучасна людина обійтися без громадянської освіченості? Відповідь обґрунтуйте прикладами

з власного досвіду.♦ Якими моральними якостями та цінностями має бути наділений громадянин демократичної держави?♦ Визначте чинники, що впливають на формування поведінки людини як біосоціальної істоти.

Список рекомендованої літератури

Дьюї Дж. Демократія і освіта. – Л.: Літопис, 2003. – 294 с.

Історія для громадянина: Метод. Посіб. для вчителів / В. Горбатенко, П. Вербицька, А. Ковтанюк – Л.: НВФ«Українські технології», 2003. – 136 с.

Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи // Документи про школу. / Упоряд. Н. Мурашко. – К., 2004.

Концепція громадянської освіти // Громадянська освіта: Навч. посіб. для 9–11-х класів загальноосвітніх навч. закл./ Р. А. Арцишевський, Т. В. Бакка, І. М. Гейко та ін. – К.: Генеза, 2002.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Інформаційнийзбірник МОН України. – 2000. – № 22.

Рябов С. Громадянська освіта і її роль у демократизації українського суспільства // Директор школи. – 1999. – № 45.

Сухомлинська О. Ідеї громадянськості і школа України // Шлях освіти. – 1999. – № 4.

18

1. Сутність суспільства та його історичні типи Суспільство розглядають як історично обумовлену

сукупність форм спільної діяльності людей, конкретно-історичний тип соціальної системи. Воно не можезводитися лише до держави або певної сукупностілюдей. Це складна система соціально-національних,економічних, політичних ті інших відносин, яка можерозглядатися в багатьох контекстах: історичному, просто-ровому, цивілізаційному, структурному, функціональ-ному і, що особливо важливо, в культурному. Історіястановлення взаємовідносин громадянина і суспільстване може бути зрозумілою поза культурою, тобто позалюдським змістом існування соціуму. Йдеться просоціокультурний підхід до вивчення суспільства якєдності культури і соціальності в їх конкретно-історич-них формах, адже в реальному історичному життікультура і соціальність не розведені – вони сутність двохсторін нерозривної єдності. Вивчення проблеми грома-дянства неприпустимо відривати від вивчення соціаль-них умов існування індивіду, в яких відбувалися йоговиховання і соціалізація. Людина не народжуєтьсячленом суспільства та громадянином, вона ним стає врезультаті тривалої взаємодії з оточуючим світом. Якзауважив відомий історик Арон Гуревич (1924–2006),«найважливіша функція сучасних гуманітаріїв полягаєв розкритті людського змісту світової історії».

Суспільство можна поділяти на чотири сфери, в якихнайбільш рельєфно проявляється специфіка жит-тєдіяльності людини та громадянина. Це: економічна,соціальна, політична та культурно-духовна.

Економічна сфера – певною мірою визначальна повідношенню до інших сфер. Вона включає промисловета сільськогосподарське виробництво, відносини людейу процесі виробництва, обміну та розподілу тощо.Залежно від характеру відносин власності формуєтьсяпевний господарчий механізм, який детермінує системусуспільних відноси, а відповідно і ступінь свободиіндивіду. Так, у системах з централізованою командноюекономікою, пануванням державної форми власності, завідсутності її приватної форми (тоталітарні режими)ступінь свободи індивіду мінімальна.

Соціальна сфера включає великі й малі соціальнігрупи, класи, верстви, сім’ю, представників різнихнаціональностей, характеризує відносини між ними. Досоціальної сфери входять також установи та організаціїосвіти, виховання, дозвілля, соціального захисту тасоцзабезпечення. Держава, яка гарантує громадянаммаксимальний соціальний захист і створює сприятливіумови для життя та розвитку, називається соціальною.

Політична сфера включає сукупність політичнихінститутів та процесів і в цілому охоплює сферу влад-них відносин, забезпечує певний рівень прав та свободгромадян, їх участь у державному та суспільному житті.

Культурно-духовна сфера охоплює царину світо-гляду та науки, мораль, релігію, мистецтво, а такожустанови та організації, що спрямовують і забезпечуютьвідповідну діяльність людей. По суті, культура – це всете, що люди, як члени суспільства, роблять, в якийспосіб здійснюють зв’язок між собою та оточуючимсвітом, як думають, чим володіють, що залишають дляприйдешніх поколінь.

У своєму розвитку суспільство пройшло довгийеволюційний шлях: від суспільства мисливців і збирачівдо сучасного індустріального (постіндустріального)суспільства. За свідченням соціологів, неіндустріальні,або традиційні, цивілізації існували починаючи від6000 р. до н. е. і до ХІХ ст. Зараз їх не залишилося зовсім.У другій половині ХХ ст. – з 1970-х років на Заході із 1990-х у посткомуністичних країнах – починаєтьсяінтенсивний перехід до суспільства нового типу, якевизначається деякими вченими як «постсучасне».Зважаючи на те, що всі країни розвиваються нерівно-мірно і мають суттєві відмінності у рівні економічного,соціального і суспільно-політичного розвитку, їх можнакласифікувати і групувати за певними ознаками.

Перший світ. Час його існування датують з XVIII ст.і до наших днів. Основою таких суспільств є промисло-ве виробництво і вільна конкуренція. Більшість насе-лення проживає в містах і мегалополісах, і лишенезначний відсоток його зайнятий у сільському госпо-дарстві. Таким суспільствам притаманна значна со-ціальна нерівність, хоч і не така гостра, як у менш

II. СТРУКТУРНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

1. Сутність суспільства та його історичні типи2. Соціальні спільності та групи3. Соціально-класова структура суспільства. Соціальна стратифікація4. Етнокультурний вимір суспільства

Очікувані результати:♦ знати сутність суспільства та його історичні типи;♦ розуміти особливості соціально-класової структури сучасного демократичного суспільства;♦ використовувати джерела ЗМІ для визначення процесів соціальної мобільності;♦ визначати та аналізувати соціальну стратифікацію українського суспільства;♦ характеризувати етнокультурний вимір суспільства;♦ оцінювати взаємозв’язки і взаємовплив моральних, правових і політичних норм;♦ зробити проект про соціальну стратифікацію сучасного студентства.

19

розвинених країнах. До них відносяться державиЗаходу, а також Японія, Австралія і Нова Зеландія.

Другий світ існує з 1917 р. (коли відбулася Жовтневареволюція в Росії) і до початку 90-х років того жстоліття. У більшості цих країн панувала марксистськаідеологія, а керували ними комуністичні партії.Відповідно економіка цих країн базувалася на центра-лізованій плановій економіці промислового типу.Значну частку населення становили міські жителі, хочазберігався й великий відсоток сільських мешканців.Після 1989 р. країни Другого світу – СРСР і державиЦентральної та Східної Європи – під впливом соціаль-них і політичних чинників почали трансформуватися всистеми того ж економічного типу, який превалює всуспільствах Першого світу.

Перехід до демократії в країнах Центральної таСхідної Європи, а також колишнього РадянськогоСоюзу набував специфічних ознак, які в кожному окре-мому випадку відрізнялися у своєму розвитку відзахідноєвропейських демократій, маючи водночас певніспільні наслідувані риси. Деякі закордонні дослідницькіустанови, зокрема «Дім свободи» (Freedom House),серед посткомуністичних країн вирізняють консолі-довані та напівконсолідовані демократії, гібридні, напів-консолідовані авторитарні і авторитарні режими.Україну, разом з Македонією, Албанією, Боснією іГерцеговиною, а також Грузією, відносять до країн зперехідним урядуванням, або гібридним режимом.

Окрему групу становлять суспільства, що розви-ваються (Третій світ). Початок їх виникнення відно-сять до XVIII ст. (як колонії індустріальних державЄвропи). Більшість населення таких країн працює ваграрному секторі, використовуючи традиційні методивиробництва. Частина сільськогосподарської продукціїпродається на світових ринках. Деякі з них маютьпланове господарство, інші живуть в умовах вільноїконкуренції. До них відносяться Китай, Індія ібільшість країн Африки і Південної Америки.

Нові промислові країни (НПК). Їх виникненнядатується початком 1970-х років. У минулому вониналежали до суспільств Третього світу. Зараз у нихактивно розвивається промислове виробництво вумовах вільного ринку. Більшість населення проживає вмістах і мегалополісах, і лише незначний відсотокзайнятий у сільському господарстві. Велика соціальнанерівність є значнішою, а середній дохід на душунаселення істотно нижчий, ніж у країнах Першого світу.До числа НПК входять Гонконг, Південна Корея,Сінгапур, Тайвань, Бразилія і Мексика.

2. Соціальні спільності та групиНатовп. Народ. Маса. Найбільш загальною соціо-

логічною категорією, яка описує багатство формоб’єднання людей, є поняття соціальна спільність –сукупність людей, об’єднаних загальними умовами існу-вання, які регулярно взаємодіють між собою. Досоціальної спільності відносять народи (нації), натовп,аудиторію (публіку), соціальні кола, соціальні групи,соціальні організації тощо.

Поведінка натовпу давно описана в психології.Починаючи з праць Г. Ле Бона (1841–1931), Г. Тарда(1843–1904), дослідники підкреслюють, що в натовпілюдина почуває себе анонімною, і це підштовхує її до

дій, які можна назвати ризикованими або безвідпові-дальними. Спрацьовує тут стадне почуття, яке дає змогуокремим учасникам відключати свою волю, свідомістьі діяти за законами натовпу. Дії політизованого натовпувизначаються вченими як крайність в умовах, колинедоступні або недостатні санкціоновані суспільствомзасоби для висловлювання політичних позицій або колиці засоби не дають бажаних результатів. Однак змальо-вувати дії натовпу лише у негативному контекстіозначає віддавати данину традиційним уявленням.Натовп в умовах суспільнополітичної кризи здатнийздійснювати дії достатньо сильні, щоб припинити абопереломити хід подій у бажаному для нього напрямі.Для цього він здатний народжувати стихійних лідерівта керманичів, організуватися у міру можливостей,знаходити природних спільників та опонентів, намічатипевний план дій.

Чи завжди натовп грає у суспільстві негативнуроль?

Цікавими є роздуми видатних мислителів щодо со-ціальної природи народу та маси. К. Ясперс (1883–1969)наголошував на їх принциповій відмінності. Різницяполягає в тому, що народ структурований, усвідомлюєсебе у своїх життєвих підвалинах, у своєму мисленні,традиціях. «Народ – це дещо субстанціональне іквалітативне (якісний вимір В.Б.) <…> Маса, напроти,не структурована, не володіє самосвідомістю, одноріднаі квантитативна (кількісний вимір В.Б.), вона позбав-лена будь-яких відмінних якостей, традицій, ґрунту –вона порожня. Унаслідок цих якостей маса є об’єктомпропаганди та впливу, не знає відповідальності і пере-буває на найнижчому рівні свідомості». К. Ясперсвважав, що масу слід відрізняти від публіки, яка стано-вить першу стадію на шляху перетворення народу вмасу. На думку мислителя, людина уособлює водночаснарод і масу. Однак вона абсолютно порізному відчуваєсебе в тому та іншому стані. «Ситуація примушує її бутимасою, людина ж докладає максимум зусиль, щобзберегти зв’язок із народом».

Чим принципово відрізняється народ від маси?Співзвучними з цього приводу є міркування видатно-

го іспанського мислителя Х. Ортегі-і-Гасета (1883–1955), який виокремлював «масу» і «правдивуменшину». Він уважав, що людина і в однині можеуособлювати масу. На його переконання, в істоті масуможна розглядати як психологічний феномен, нечекаючи на те, щоб одиниці з’явилися у накопиченні.У присутності однієї особи ми можемо дізнатися, чивона належить до маси, чи ні. «Маса – це кожний, хтосам не дає собі обґрунтованої оцінки – доброї чи злої, анатомість почуває, що він „такий, як усі”, і проте тим непереймається і навіть задоволений почуватися тотож-ним з іншими», – підкреслював він.

Чи може одна людина уособлювати масу?Однак в контексті громадянської активності мова має

йти не про «народ» або «маси», а про громадян, бонарод – це ще не громадяни, а маси – це тільки номі-нально вільні люди, які фактично не керують своїмидіями. На думку сучасного американського політичноготеоретика Б. Барбера, ідея участі в громадському життімає, по суті, нормативний вимір – вимір, визначенийгромадянством. «Маси галасують, громадяни міркують;маси поводяться, громадяни діють; маси стикаються і


20

перетинаються, громадяни беруться до чогось,об’єднують зусилля і сприяють. Тієї миті, коли „маси”починають міркувати, діяти, об’єднувати зусилля ісприяти, вони перестають бути масами і стають грома-дянами», – уважав учений.

Деякі політики у своєму нестримному бажаннідосягнути влади намагаються впливати на якомогабільшу кількість людей, прагнучи звести їх до стано-вища маси. Для цього здійснюється цілеспрямованийвплив на свідомість людей за допомогою ідеологій,ідейно-політичних доктрин, ідеологізованих міфів, атакож політичного маніпулювання з використаннямновітніх технологій. Розпалюється релігійна та на-ціональна ворожнеча, у хід ідуть брехня та соціальнадемагогія. Коли їм це вдається, настає реальна загрозадемократії.

К. Манхейм (1893–1947) у відомій праці «Діагнознашого часу» (1943) звертав увагу на цю проблему. Віннаголошував на тому, що ми маємо відійти від упере-дження, що групова взаємодія спроможна вироблятилише масовий психоз, що групи і маси не можуть бутипросвіченими і приречені бути жертвою ідеологій.Учений висловив переконання, що демократія «повин-на навчитися використовувати ці сили групової взаємо-дії у позитивному руслі». Учений вбачав альтернативуфашистської експлуатації групових емоцій у традиціяхгрецьких трагедій, де був розроблений метод груповогокатарсису (грец. katharsis – очищення).

Соціальні групи. Наявність у сучасному суспільствівеликої кількості соціальних груп залежить від багатьохфакторів: рівня цивілізаційного розвитку країни, типуїї політичної системи та політичного режиму, традицій,характеру політичної культури тощо. Вирізняють дваосновні типи груп інтересів: зацікавлені (ті, чия діяль-ність обумовлена конкретною зацікавленістю членівгрупи) і суспільні (учасники яких сприймають свою ро-боту в групі головним чином як моральний обов’язок).До перших належать, зокрема, професійні союзи іасоціації, а до других – об’єднання, що намагаютьсядопомагати соціально незахищеним прошаркам насе-лення або ті, хто виступає на захист тварин.

За своїм характером групи бувають:Невпорядковані – до них відносять стихійні групи,

які раптом створюються, коли значна кількість індивідіваналогічно реагує на соціальні зміни, висловлюючипевні емоції.

Неасоційовані – бувають погано організовані, і їхактивність має епізодичний характер. Такі групиможуть не мати формальної організаційної структури,виникаючи спонтанно, на підставі спільного статусу тарізних неполітичних зв’язків. Вони відрізняються відневпорядкованих груп тим, що в їх основу закладенаспільність інтересів, пов’язана з етнічною належністю,місцем проживання, віросповіданням, родом занять, аможливо, й кровними родинними зв’язками.

Асоціативні – створюються безпосередньо длятого, щоб представляти інтереси якоїсь специфічноїкатегорії громадян. До їх числа відносяться профспілки,комерційні палати і асоціації промисловців, етнічні тарелігійні об’єднання. Вони мають певний штат профе-сійних працівників, чітко визначені процедури тавимоги до влади.

Інституційовані – є формальними утвореннями,що мають спеціальних співробітників, які відповідаютьза представництво інтересів групи. Крім артикуляціїінтересів, вони виконують інші політичні або соціальніфункції, виступають, як правило, як корпоративні орга-ни і захищають або власні інтереси, або інтереси іншихгруп.

Громадські ініціативи – це локальні добровільніорганізації, діяльність яких спрямована на проведенняпевних суспільно-політичних акцій на засадах прямоїдемократії. Вони мають нечіткі, розмиті організаційніформи, гнучкі структури, і може бути відсутнє профе-сійне керівництво. За деякими ознаками до такихініціатив можна віднести акцію, що відбувалася під часпрезидентських виборів 2004 р., – «Чиста Україна».

Залежно від кількості членів і умов внутрішньогру-пової взаємодії вирізняють великі, середні та малісоціальні групи. До великих можна віднести так званістатусні групи (класи, страти, еліти, безробітні тощо);функціональні (медики, студенти, військові, підприємцітощо); етнічні об’єднання (народність, нація, раса тощо).

Середні соціальні групи можуть складати представ-ники виробничої або територіальної громади: працівни-ки одного підприємства чи організації або мешканціодного населеного пункту, городяни, селяни, земляки.

Важливим інститутом, що формує характер участі,є малі (первинні) соціальні групи, члени яких знахо-дяться в безпосередніх особистих відносинах один зодним, наприклад сім’я, студентська група, спортивнакоманда тощо. Це групи, в які можуть входити один,два, три або декілька людей. Відмінною їх рисою є те,що вони розглядаються соціологією як сполучна ланкаміж суспільством та особистістю. Саме у такому мало-му колективі сполучаються дві взаємопересічні особли-вості людини: з одного боку – унікальна неповторність;з іншого – гомогенність та стандартність як членасоціальної групи. Звідси випливає необхідність належ-ної уваги з боку держави та суспільства до проблеммалих груп, формування в них гармонійних, демокра-тичних відносин.

3. Соціально-класова структура суспільства.Соціальна стратифікація

Соціально-класова структура сучасного сус-пільства. Соціально-класова структура сучасного сус-пільства вирізняється великим розмаїттям. Це пов’язанояк з багатством форм власності, так і складністю ви-робничої та соціальної інфраструктури соціуму. Длянього є характерною порівняно невелика частка робіт-ничого класу, а також фермерства, що пояснюється,зокрема, високим рівнем технічної оснащеності вироб-ництва. У той же час значна частина населення працюєу сферах обслуговування.

Для країн з перехідною економікою, у тому числі йУкраїни, притаманна відсутність чітких кордонів міжкласами за професійною ознакою, тому що останнітільки формуються. У соціальній структурі таких країнє великою частка маргіналів – «напівробітників»,«напівбізнесменів», «напівселян» тощо, які перебу-вають у стадії переходу з однієї соціальної спільноти доіншої і їм доводиться водночас «грати» різні соціальніролі.

3. Соціально-класова структура суспільства. Соціальна стратифікація

21

У науці існує багато підходів до визначення соціаль-но-класових характеристик сучасного суспільства. Воснову виміру класу, як правило, покладають рід занять,статус, а також матеріальну і соціальну нерівність.Оксфордський словник англійської мови дає наступневизначення класу: «Поділ суспільства або порядок всуспільстві відповідно до статусу; розряд, категоріясуспільства». Зокрема, виділяють вищий, середній танижчий класи (див. схему 2.1). За іншою класифікацієюв основу класового поділу покладено контроль надінвестиціями, над матеріальними засобами виробництваі робочою силою. За марксистською методологією клас –це група людей, котрі знаходяться в однаковому відно-шенні до засобів виробництва. Найбільш поширеною єкласифікація британського соціолога Дж. Голдтропа.Його схема включає одинадцять категорій, об’єднаних утри основні класові страти: «клас службовців», до якогоналежать професіонали, державні службовці, керівникивищого і більш низького рівня, власники великих таневеликих підприємств; «проміжний клас» включаєпрацівників рутинної нефізичної праці, дрібних влас-ників, самозайнятих, фермерів, техніків та керівниківнижчого рівня у сфері фізичної праці; «робітничийклас»: кваліфіковані, напів- та некваліфіковані праців-ники фізичної праці, сільськогосподарські робітники.

Проте економічні та соціальні перетворення, стрімкерозшарування, що відбуваються в індустріальних сус-пільствах, ставлять під сумнів правомірність викорис-тання самого поняття «клас».

Чим принципово відрізняється соціально-класоваструктура розвинутих країн від тих, які знаходятьсяв стадії переходу?

Роль середнього класу. Соціальний плюралізм пе-редбачає наявність численного і впливового середньогокласу. Середній клас має внутрішню диференціацію іскладається з різних груп. Загалом виокремлюютьтрадиційний середній клас, до якого входять переважнопідприємці, і новий середній клас, який включає в себе«білі комірці» – працівників інтелектуальної праці іменеджерів. Представники середнього класу є у лавахробітників, селянства, інтелігенції, підприємців, війсь-кових та інших прошарків населення. Він складається злюдей, близьких за важливими стратифікаційнимипоказниками: доходу, освіти тощо. Середній клас виріз-няється високим рівнем освіти, розвитку самосвідо-мості, компетентністю суджень й активністю. Він

досить чутливий до змін у державній політиці, оскількийого відсторонення від розподілу ресурсів загрожуєнеприємностями для всіх сторін життєдіяльності.Середній клас, в силу свого становища в суспільстві йодержуваних доходів, зацікавлений у політичній ста-більності, схильний до компромісів, примирення полі-тичних крайнощів.

Від позиції середнього класу значною мірою зале-жить доля демократії. Для переважної більшостіпредставників середнього класу джерелом існування єприватна та інтелектуальна власність. З її втратою вонипозбавляються головного – джерела існування. Власнедемократія не тільки створює сприятливі умови длярозвитку приватної власності, а й гарантує захист відспроб її незаконного захоплення. Тому не дивно, щопредставники середнього класу більше, ніж багаті чибідні, зацікавлені у суспільстві, де панують справедли-вість, порядок та стабільність. В Україні часткасереднього класу в соціальній структурі за різнимипоказниками становить від 9 до 20 %.

Соціальна стратифікація. За визначенням відомо-го сучасного англійського соціолога Е. Гідденса соціаль-ну стратифікацію простіше за все схарактеризувати як«структуровану нерівність між різними групамилюдей». Існує багато її видів, зокрема статусна і майнова.

Упродовж віків людство прагнуло добра, намагалосяпокращувати умови життя, підвищувати свій добробут.Це загальні цінності та аксіома суспільного життя.Водночас суспільне багатство може сприяти розвиткудемократії лише в тому разі, якщо воно більш-меншрівномірно поділене між усіма членами суспільства.Поляризація суспільства на багатих і бідних породжуєгострі соціальні конфлікти, тому таке суспільство єсерйозною перешкодою для демократії. І справа нелише в конфліктах. Головна проблема полягає в тому,що люди з високим рівнем доходів мають більшеможливостей впливати на владу, причому як прямо,брутально підкупаючи посадовців і політичних діячів,так і опосередковано – через різні канали впливу, будучисуб’єктами потужних груп інтересів.

Існує ще один поширений вид нерівності, в основуякого покладено статеві відмінності. Це так званагендерна нерівність, яка визначається як розбіжністьстатусних позицій жінок і чоловіків у різних царинахжиттєдіяльності суспільства, зумовлену гендерним чин-ником. У підручнику «Основи теорії гендеру» (2004) мизнаходимо пояснення сутності цієї категорії: ґендер – цезмодельована суспільством та підтримана соціальнимиінститутами система цінностей, норм та характе-ристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю та спосо-бу мислення. Ролей та відносин жінок і чоловіків,набутих ними як особистостями в процесі соціалізації.У сучасних суспільствах ця нерівність має прояв насам-перед у несправедливій оплаті праці жінок та чоловіківна користь останніх, обмеженій присутності представ-ниць жіночої статі в органах влади і управління та ін.(див. табл. 2.1).

Які види нерівності ви знаєте?Які фактори спонукали чоловіків надати

жінкам виборче право?Зокрема, Цілями тисячоліття ООН (Ціль 6 – Забезпе-

чення гендерної рівності) передбачено до 2015 р.забезпечити гендерне співвідношення на рівні від 30


22

Вищий

Середній

Нижчий

Схема. 2.1. Соціальна стратифікація

4. Етнокультурний вимір суспільства

Таблиця 2.1. Надання жінкам виборчого права

до 70 % для будь-якої статі в представницьких органахвлади та у вищих органах виконавчої влади, а такожскорочення розриву у доходах жінок та чоловіків.

Для демократії найбільш досконалою є модельдекомпозиції соціальної нерівності. Вона не допускаєконцентрування різних дефіцитних благ, а саме: доходу,багатства, престижу, влади, освіти тощо в однієї соціаль-ної групи або класу, а вимагає їх розосередження всуспільстві таким чином, щоб індивід, який має низькийпоказник в одному відношенні (наприклад, у доступі довлади), міг компенсувати це собі за рахунок володінняіншими благами, наприклад високим прибутком таосвітою. Ця структура соціальної нерівності перешкод-жає статусній поляризації суспільства й виникненнюгострих масових конфліктів.

Соціальна мобільність. Це поняття розробив і запро-вадив у науковий обіг американський учений російсь-кого походження Пітирим Сорокін (1889–1968).Соціальна мобільність відбиває зміни окремими індиві-дами або групами свого статусу, позиції в соціальнійструктурі суспільства, перехід людей з одних соціаль-них груп або прошарків в інші. Фактично мобільністьгенерується постійно відтворюваним станом нерівностіі є його найближчим наслідком. Споконвіку люди праг-нули до кращого життя, намагаючись створювати длясебе найкомфортніші умови існування. Людину спону-кає до мобільності намагання отримати якомога вищийсоціальний статус у соціальної ієрархії.

Соціологи розрізняють кілька основних типів мобіль-ності, зокрема, горизонтальну, вертикальну (висхіднута низхідну), індивідуальну, групову, міжгенераційну(міжпоколінну), внутрішньогенераційну (внутрішньо-поколінну або кар’єрну), структурну, обмінну (цирку-люючу), добровільну та вимушену.

Чим горизонтальна мобільність відрізняється відвертикальної, а міжгенераційна – від внутрішньо-генераційної?

За свідченням учених, на соціальну мобільністьістотно впливає належність до певного класу. Зазвичайпредставникам нижчих класів важко зайняти місценагорі соціальної піраміди. Єдиним винятком виявиласяШвеція, що спромоглася завдяки особливостям соціаль-ної політики просунутися шляхом зменшення нерів-ності шансів для соціальної мобільності між вихідцямиз різних класів.

4. Етнокультурний вимір суспільстваПодії кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст., коли у

Центральній, Східній та Південній Європі з’явиласянизка нових незалежних держав, довели життєздатністьнаціонального чинника. Якщо згадати особливостідемократичних рухів, що виникли на теренах Радянсь-кого Союзу в різних національних республіках, то всівони були водночас і рухами націоналістичними.Виявилося цілком очевидним, що демократична розбу-дова суспільства неможлива без розв’язання національ-ного питання. Саме органічне поєднання боротьби задемократію і національне самовизначення призвело доперемоги демократичних революцій.

Переважно становлення незалежних держав відбува-лося з великими труднощами, особливо в багатона-ціональних країнах. Не стала винятком й Україна, депроблема державного будівництва збіглася в часі ізстановленням української нації. Зокрема, за переписом1989 р. на території України мешкало 72,7 % українців,21,9 % росіян, близько 1 % євреїв тощо. Зважаючи на те,що кримські татари є етнічною нацією на своїй історич-ній території, нашу країну, на думку вчених, можнавважати різновидом багатонаціональної держави.

Символічно, що одним з перших документів,прийнятих у незалежній Україні, була «Декларація правнаціональностей України» (1.11.1991), в якому йшлосяпро те, що всім народам, національним групам, грома-дянам, які проживають на території Української держа-ви, гарантуються рівні політичні, економічні, соціальніта культурні права. Ці права були закріплені в Консти-туції України у 1996 р.

Характер суспільних відносин в багатоетнічних сус-пільствах значною мірою залежить від пануючої куль-тури міжнаціональних відносин, яку характеризуютьдва полюси: етноцентризм та етнокультурний плюра-лізм. Етноцентризм виявляється в уявленні провиняткову, особливу цінність власної культури і навітьв її вищості над іншими. Людина із таким світосприй-няттям з підозрою або вороже ставиться до представ-ників інших культур та націй, прагне окреслитиособисте життя межами власного етнічного масиву.Така позиція соціально небезпечна – обмеженістьсоціального спілкування призводить до непорозумінняміж людьми, створює підгрунття для культурно-національних конфліктів.

Етнокультурний плюралізм, або мультикульту-ралізм, передбачає активне утвердження культурноїбагатоманітності, в основі якого полягає терпляче абоповажливе (толерантне) ставлення до інших культур інацій. Саме такий підхід покладено в основу діяль-ності міжнародних організацій, зокрема ООН,ЮНЕСКО та ін.

Одним з головних завдань багатонаціональної дер-жави є забезпечення соціального миру та злагоди міжлюдьми, подолання національної нетерпимості та во-рожнечі. Це можливе за умови рівноправності представ-ників титульних націй та національних меншин,справедливого розподілу матеріальних та інших ресур-сів, у тому числі політичні, владні. У контексті демо-кратичної трансформації України державу і грома-дянське суспільство недостатньо розглядати лише вплощині інституційного та ідеологічного плюралізму;основне їх призначення полягає в тому, щоби бути

Рік Країна Рік Країна Рік Країна

1893Нова

Зеландія1915 Данія 1932 Іспанія

1902 Австралія 1917

Україна,

Росія,

Канада

1934Бразилія

Треччина

1906 Фінляндія 1918

Австрія,

Велика

Британія

1937 Болгарія

1911 Ісландія 1919

Німеччина,

Голландія,

Польща,

Швеція,

Чехословач-

чина

Після

Другої

світо-

вої

війни

Франція,

Італія,

Португалія,

Угорщина,

Югославія,

Румунія,

Швейцарія,

Аргентина,

Японія1913 Норвегія 1920

Бельгія,

США

23


Гидденс Э. Социология / При участии К. Бердсолл: Пер. с англ. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: ЭдиториалУРСС, 2005. – 632 с.

Гуревич А.Я. История – нескончаемый спор. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2005.

Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори / Пер. з ісп. – К.: Основи, 1994. – 420 с.

Основи теорії гендеру: Навч. посіб. – К.: «К.І.С.», 2004. – 536 с.

Структурні виміри сучасного суспільства: Навч. посіб. / За ред. С. Макеєва. – 372 с.

Штомпка П. Социология. Анализ современного общества: Пер. с польск. – М.: Логос, 2005. – 664 с.

Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. – 2-е изд. – М.: Республика, 1994. – 527 с.

Типи стратифікації

Спосіб, яким індивіди закріплюються в певній страті

Тип суспільства (закрите чи відрите)

Історичний приклад стратифікації

РабствоЕкономічне чи юридичне закріпа-чення, максимально жорстке

Закрите

Давня Греціярабовласники; раби (повністю безправні, їх дозволено вбивати, ємайном рабовласника)

КастиЗакріплення за допомогою релігіїта традицій, визначається від народження, є пожиттєвим

Закрите

Індіябрахмани (жерці); кшатрії (вояки); вайшії (заможні селяни, ремісники,купці); шудри (наймані працівники);5 тис. неосновних каст; недоторкані

Стани Закріплення на основі звичаїв і законів, передається по спадковості

Закрите (але допускалися

міжстанові шлюби,купівля титулів)

Російська імперія:дворяни; духовенство; купецтво; козацтво; селянство; міщанство

Класи

Страти, що відчинені для всіх, незакріплені законом, відрізняютьсявід інших владою, прибутком, осві-тою, престижем

ВідкритеСШАбагаті; заможні (середній клас);бідні

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ До якого класу суспільства ви відносите вашу сім’ю: вищого, середнього чи нижчого? Обґрунтуйте

чому.♦ Які суб’єктивні якості людини сприятимуть (заважатимуть) висхідній мобільності?♦ Чи погоджуєтесь ви з наступним твердженням: «Які провідники – такий народ… Кожен народ має

таких провідників, а з ними й таку історичну долю, яких він вартий»? (Василь Кучабський).♦ Чи не правильніше казати: «Який народ – такі й провідники?». Обґрунтуйте свою позицію.♦ Уявіть сучасне українське суспільство у вигляді океанського лайнера. Розташуйте на різних рівнях

палуб соціальні групи. Коротко охарактеризуйте умови їх подорожі.♦ Доведіть, що саме середній клас є основою сучасної демократії. ♦ Складіть перелік об’єктивних та суб’єктивних чинників висхідної (низхідної) мобільності.♦ Проаналізуйте історичні типи стратифікації. Відтворіть кожен із них за допомогою логічної схеми

(див. табл. 2.2).

певною комунікативною спільнотою, яка уможливлюєприйняття політичних рішень і забезпечує формуванняколективної волі. Йдеться про залучення до виробленняполітики широких кіл громадськості, включно на-ціональні. Водночас налагодження гармонійних стосун-

ків у суспільстві є проблематичним за відсутності спіль-них цінностей та мети, при пануванні групового таіндивідуального егоїзму. Саме патріотизм може статитим об’єднуючим чинником, який сприятиме консо-лідації суспільства.


24

Таблиця 2.2. Історичні типи стратифікації

1. Поняття суспільних відносинЖиття людини у суспільстві видається цілковито

«природним»: люди народжуються, зростають, розви-ваються та діють серед собі подібних, зазвичай розу-міючи й передбачаючи поведінку одне одного.Прищеплення соціальних звичок починається з ранньо-го дитинства і триває протягом усього життя, мизаучуємо правила спілкування та поводження, приму-шуючи один одного дотримуватися певних соціальнихнорм, щоб підтримувати своє соціальне середовище устабільному, передбачуваному стані. Збудований такимчином світ відносин, взаємодій та цінностей нази-вається суспільними відносинами.

Суспільні відносини – це різноманітні зв’язки, щовиникають між людьми та соціальними спільностями(групами, націями, класами) у процесі економічного,соціального, політичного, культурного життя тадіяльності. Як справедливо відзначав П. Сорокін,суспільство – не лише сукупність кількох одиниць, алей передбачає, що ці одиниці не ізольовані одна від одної,а взаємодіють між собою, тобто здійснюють одна наодну той чи інший вплив, стикаються одна з одною тамають між собою той чи інший зв’язок*.

Справді, якщо придивитися до людського життя, томи побачимо людей, що живуть пліч-опліч, між нимивиникають тисячі процесів взаємодії, причому цявзаємодія має психічний характер, а саме: відбуваєтьсяобмін ідеями (релігійними, науковими, художнімиобразами, житейською мудрістю та ін); здійснюєтьсяобмін вольовими імпульсами (люди об’єднуються вгрупи з метою досягнення власних цілей – комерційних,господарчих, наукових, доброчинних тощо); має місцеобмін почуттями (на основі поваги, лобові, співпере-живання, ненависті та ін.).

«Людське суспільство, – як дотепно підкреслювавП. Сорокін, – схоже на море, що хвилюється і в якомуокремі люди, подібно хвилям, оточені собі подібними,постійно зіштовхуються одна з одною, виникають,зростають та зникають, а море – суспільство – вічнобурлить, хвилюється і не вщухає»**.

Суспільні відносини пронизують усі сфери життясуспільства: політичну, економічну, соціальну тадуховну. В основу їх покладено індивідуальні, груповіта громадські інтереси й потреби людей.

Суб’єктами суспільних відносин є індивіди тасоціальні спільноти. При цьому слід усвідомлюватиподвійну природу суспільних відносин: з одного боку,будь-яка суспільна акція здійснюється людиною якіндивідуальністю, що має власний розум, почуття та во-лю; з іншого – людина є особистістю, що займає певнестановище у суспільстві й виступає представникомпевної соціальної групи (національної, етнічної, полі-тичної, релігійної, класової тощо).

Тривалий час науковці сперечалися щодо характерусуспільних відносин: суспільна взаємодія – це індиві-дуальна справа людини чи групова? Тобто суспільнівідносини – це відносини індивідів чи спільнот?

Філософи по-різному розставляли акценти: дехтонаголошував на індивідуалізації суспільних відносин(Т. Парсонс), дехто їх соціологізував (К. Маркс).Сучасне розуміння характеру суспільних відносинполягає в тому, що неможливо й неправильно абсолюти-зувати якусь одну складову в процесі суспільноївзаємодії. Отже, суспільні відносини мають індиві-дуально-соціальний характер. Адже, з одного боку, доякої б спільноти не належав індивід, які б суспільніобов’язки не виконував, він ніколи не перестає бутисобою; з іншого боку, незалежно від сили й характеруіндивідуальності людина завжди відбиває у своїй діяль-ності цінності й потреби того соціального оточення, вякому вона перебуває.

Існують різні підходи до класифікації суспільнихвідносин. Залежно від предмету суспільні відносини по-діляють на матеріальні (економічні, виробничі) таідеологічні (політичні, правові, моральні та ін.).Марксизм визначив як провідні та визначальні самематеріальні відносини, що зумовлюються продуктив-ними силами суспільства. А ідеологічні вважалисяпохідними від матеріальних, що виникають на основіостанніх.

Залежно від характеру перебігу суспільні відносиниподіляють на антагоністичні та неантагоністичні. Першіхарактеризуються різким протистоянням одних соціаль-них груп іншим. Другі – гармонійним поєднаннямсоціальних інтересів, взаєморозумінням та певнимрівнем соціальної злагоди.

Відповідно до сфери суспільного життя, в якійрозгортаються суспільні відносини, їх поділяють на:

III. СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ

1. Поняття суспільних відносин2. Соціальні інститути

Очікувані результати:♦ знати різновиди та структурні характеристики суспільних відносин;♦ розуміти роль соціального впливу на індивіда та соціальну групу;♦ використовувати критичне мислення для прийняття обміркованих та зважених рішень у

сфері суспільних відносин;♦ аналізувати позитивні та негативні наслідки соціального впливу;♦ характеризувати зв’язки, що виникають між людьми та соціальними спільнотами;♦ оцінювати вплив суспільних відносин на самовиявлення особистості у суспільстві;♦ скласти графічну структуру аргументації та перевірити її обґрунтованість.

* Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество: Пер. с англ. – М. ; 1992. – С. 28.** Там само. – С. 29.

25


1) економічні, в основу яких покладено проблемувласності та обміну (виробничі, технологічні, відносинирозподілу та обміну); 2) політичні, що базуються напроблемі влади (владні, національні та ін.); 3) соціальні,які ґрунтуються на проблемі соціальної взаємодії(соціально-групові, класові, етнічні, родинно-сімейні,побутові, товариські); 4) духовні, в основу яких покла-дено проблему цінностей (моральні, релігійні, наукові,художньо-естетичні).

Класифікація суспільних відносин відповідно досфер суспільного життя є найуживанішою. Однак зали-шається питання: які відносини є системотвірними абовизначальними? Тривалий час мислителі ламали списинавколо цього питання. К. Маркс наголошував на про-відній ролі економічних відносин; Г. Гегель – духовних;Е. Дюркгейм – релігійних; З. Фрейд – сексуальних.Проте тисячолітній досвід людства наштовхує на думку,що немає простої однозначної відповіді на питання проте, які відносини є визначальними. Історія свідчить, щосуспільні відносини у різних сферах життя мають тіснівзаємозв’язки і взаємовпливи. І зміни в одній сферісуспільного життя неминуче тягнуть за собою зміни вінших сферах. Свого часу гіперболізації виробничихвідносин у забезпеченні поступу суспільства (К. Маркс)були протиставлені не менш переконливі аргументищодо важливої ролі духовних відносин (М. Вебер).

Отже суспільні відносини є комплексним явищем,що характеризується наявністю взаємозалежних впли-вів. Зміни, які відбуваються в одній з частин системисуспільних відносин, впливають на інші частинисистеми та мають опосередковані та віддалені наслідки.

У структурі будь-яких суспільних відносин можнавиділити такі компоненти:

♦ декілька суб’єктів;♦ значущий для них об’єкт;♦ потреби (відносини суб’єкт → об’єкт);♦ інтереси (відносини суб’єкт ↔ суб’єкт);♦ цінності (відносини між ідеалами взаємодіючих

суб’єктів).

Об’єктом є будь-яке матеріальне або духовне утво-рення, унаслідок якого виникають відносини власності,влади або престижу, суб’єктом – певним чином органі-зована соціальна одиниця.

Підсумовуючи, можемо констатувати: 1) суспільнівідносини – це досить сталі і самостійні зв’язки міжіндивідами та соціальними групами у процесі еконо-мічного, соціального, політичного, культурного життята діяльності; 2) суспільні відносини мають індиві-дуально-соціальний характер; 3) відповідно до сферсуспільного життя суспільні відносини поділяють наекономічні, політичні, соціальні, духовні; 4) суспільнівідносини є системою, що має комплексний характер,тобто в цій системі наявні взаємозалежні впливи;5) структура суспільних відносин складається з п’ятикомпонентів: суб’єкти, об’єкт, потреби, інтереси, цін-ності.

2. Соціальні інститутиСоціальний інститут – це форма організації та регу-

лювання життя суспільства. За допомогою соціальнихінститутів упорядковуються відносини між людьми,

їхні діяльність та поведінка в суспільстві, забезпе-чується сталість громадського життя. Вони є певноюсукупністю установ; соціальних норм і культурнихзразків, що визначають сталі форми соціальної пове-дінки та дії; системою поведінки відповідно до цихнорм. Як правило, вирізняють п’ять основних групсоціальних інститутів: 1) економічні (власність, розпо-діл тощо); 2) політичні (держава, армія, суд, партії);3) шлюбу та сім’ї; 4) виховні (школи, вузи тощо);5) культури (театри, музеї та ін.). Усі соціальні інститутиздійснюють соціальну взаємодію та соціальний впливна особистість та соціальну групу. Інколи цей впливможе бути позитивним та сприяє соціалізаціїособистості, а інколи – негативним, що руйнує психікулюдини. Як відбувається соціальний вплив? Які законо-мірності зумовлюють соціальну взаємодію та визна-чають соціальний вплив? Як дізнатися, коли вартосприйняти соціальний вплив, а коли опиратися йому?Ось запитання, на які ми спробуємо відповісти.

Суспільні відносини неможливі без соціальноївзаємодії. Під нею розуміють процес, що передбачаєдіяльність людей та здійснення соціального впливу.Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, щовиконують ті чи інші дії, які призводять до змін у со-ціальній спільноті або в суспільстві загалом, вплив наінших індивідів, що є наслідком змін, і нарешті зворотнуреакцію тих людей, що зазнали соціального впливу.

Соціальний вплив усюдисущий. Він здійснюєтьсяскрізь та завжди. Це, так би мовити, невід’ємна скла-дова частина соціального світу. Якщо людина прагнедосягти успіху в цьому світі, не зайвим буде навчитисявикористовувати соціальний вплив, розпізнавати спро-би стороннього впливу і вирішувати у кожнійконкретній ситуації – піддаватися йому чи відкинутизапропоноване із обуренням.

Пригадайте, в яких ситуаціях ви зазнавали со-ціального впливу.

У процесі соціального впливу поведінка однієї лю-дини або групи людей має на меті внесення змін у те,як інша людина або група поводить себе, почуває себета думає про щось. Соціальний вплив здійснюється вусіх сферах життя суспільства: в економічній, політич-ній, соціальній та духовній. Реклама, політичні кампа-нії, психотерапія, спілкування з друзями та сім’єю – усеце є прикладами соціального впливу.

Загалом є два способи психічного впливу наособистість: переконування та навіювання. Переко-нування зазвичай ґрунтується на логіці та непохитнихдоказах, навіювання полягає в безпосередньому при-щепленні психічних станів, тобто ідей, почуттів тавідчуттів, не вимагаючи взагалі ніяких доказів та непотребуючи логіки.

Залежно від умов та кількості людей, на яких нама-гаються вплинути, вирізняють три види соціальноговпливу: 1) міжособистісний; 2) вплив в умовах спеціаль-но створеного середовища переконування; 3) за допо-могою засобів масової інформації. В умовахміжособистісного впливу один або кілька агентіввпливу вступають у безпосереднє спілкування з однієюабо кількома «мішенями» впливу. Спеціально створенесередовище переконування передбачає наявність одногоагента впливу, що намагається змінити поведінку

26

значної кількості людей. В умовах використання засобівмасової інформації знеособлене, неіндивідуалізованеповідомлення поширюється за допомогою технічнихзасобів, у такому разі кількість об’єктів впливу можесягати мільйонів.

Методи вербування та обернення у віру, що вико-ристовують різні релігійні секти, є наочним прикладоммогутньої стратегії впливу в умовах міжособистісноївзаємодії. Зовнішньо привабливі вербувальники переко-нують молодих людей, як правило, перехідного віку,приєднатися до релігійного співтовариства й стати йогоповноправними членами. У релігійних співтовариствахнакопичений значний потенціал технік впливу –підкріплення, формування в об’єкта впливу почуттяобов’язку по відношенню до товариства, безперервністьпотоку переконуючих повідомлень, неослабнийконтроль за фінансами тощо.

Яскравим прикладом спеціально створеного середо-вища переконування є ефективне використання слів тариторичних прийомів відомими ораторами, яким вдало-ся спонукати до життя та очолити значні суспільні рухи.До таких ораторів можна віднести Мартина ЛютераКінга, Рональда Рейгана, Адольфа Гітлера та ін. Одні зних закликали до позитивних зрушень у суспільстві,інші – пропагували ідеї масової руйнації та масовогосамогубства. «Палкий» Мартин Лютер Кінг та «тихоня»Рональд Рейган обидва закликали до великих цілей,підкреслювали свою «однорідність» з аудиторією,промови обох були доступні за змістом та оптимістичніза духом, обидва намагалися дати відчути аудиторіїсвою щирість за допомогою голосу та виразу обличчя.Адольф Гітлер проповідував ідеї масової руйнації задопомогою схожих прийомів переконування, супрово-джуючи свої послання інсценуваннями з великим по-тенціалом емоційного впливу.

Наочним прикладом впливу засобів масової інфор-мації є значний спад тютюнокуріння в 1960-х роках,коли були оприлюднені дані про шкідливість нікотину.Ще більш яскравим прикладом є той факт, що 30 %усього дорослого населення продовжують палити, йкожного дня тисячі людей прилучаються до цієї згубноїзвички. Це відбувається тому, що рекламодавці ство-рюють привабливі образи, які пов’язують тютюно-куріння із здоров’ям, сексуальністю та особистоюсвободою, у той же час й спонсорська підтримка тютю-новими кампаніями різноманітних спортивних змаганьта культурних заходів закріплює ці позитивні асоціації.

Слід усвідомлювати, що спроби впливу необов’язково призводять до безпосередньої зміни пове-дінки, проте вони можуть змінити переконання таустановки, тим самим готуючи ґрунт для подальшихзмін у поведінці. Установкою називають оцінне ставлен-ня до того чи того об’єкта. В установочну систему вхо-дять п’ять компонентів: установка, переконання тазнання, афективні реакції (почуття), поведінкові намірий безпосередньо поведінка.

Установочні системи мають складну внутрішнюорганізацію: зміна одного компонента (наприклад,установки) може спонукати до зміни будь-якого іншогокомпонента (наприклад, поведінки). Приміром, зміни вставленні до будь-якого кандидата на державну посадуможуть призвести до зміни в намірах за ньогопроголосувати.

Установки є найбільш значущим компонентомустановочної системи. Вони здійснюють вплив на нашідумки та сприйняття, є стислими формулюваннями на-ших точок зору, їх легко пригадати і застосовувати підчас прийняття рішень. Більше того, установки поряд зіншими факторами впливають на самосприйняттялюдини.

Яку роль, на вашу думку, відіграє соціальний впливу житті суспільства: позитивну чи негативну?

Соціальний вплив не завжди є засобом експлуатації,але іноді він може використовуватися «майстрамипоступливості» з метою використання інших людей усвоїх егоїстичних цілях. Виникає важливе питання: якпротистояти небажаному соціальному впливу таманіпуляціям суспільною свідомістю? Які здібностізнадобляться громадянинові, щоб уникнути подібнихмахінацій? Відповідь очевидна – це уміння критичномислити.

Критичне мислення – це наукове мислення,сутність якого полягає в прийнятті ретельно обмірко-ваних та зважених рішень стосовно довіри до будь-якого твердження: чи мусимо ми його сприйняти, чивідкинути або відкласти, а також ступінь упевненості, зякою ми це робимо.

Критичне мислення означає не негативність судженьабо критику, а зважений розгляд різноманітних підходівдо проблеми, щоб приймати обґрунтовані судження тарішення щодо неї. Критично мисляча людина нічого несприймає на віру. Отже критичне мислення – цездібність й устремління оцінювати різні твердження таробити об’єктивні висновки на основі добре обґрунто-ваних доказів. Мета критичного мислення полягає увстановленні об’єктивної істини.

Як ви вважаєте, чи є навчання критичномумисленню нагальним у сучасних умовах?

Уміння критично мислити особливо важливо зараз,коли в ЗМІ постійно відбувається масована і витонченаобробка суспільної свідомості, розгортаються підготов-лені професіоналами широкомасштабні рекламні кам-панії, в яких нас намагаються переконати не лишепридбати «цей сир», але й обрати саме «цього канди-дата» на посаду депутата, мера, Президента тощо.Сплативши сьогодні за несмачний сир, ми вільні завтрайого не купувати. Але обравши на посаду Президенталюдину, від якої у значній мірі залежатиме наше життяв найближчі роки, ми не зможемо його завтра пере-обрати, та й, чесно кажучи, практично не в змозі контро-лювати його діяльність. Тому такий вибір має бутиособливо ретельним і обґрунтованим.

Падіння моралі в суспільстві, що спостерігаєтьсяостаннім часом, призводить до стрімкого зростаннядезінформації з метою використання інших людей усвоїх егоїстичних цілях. Часто нам намагаються «підсу-нути» витончено упаковану неправду, що виглядаєдоволі правдоподібно. Отже у наш час особливоїактуальності набуває необхідність відрізнити істину відпідробки, й постає проблема набуття навичок критич-ного мислення.

Критичне мислення – це здатність ставити нові запи-тання, випрацьовувати різноманітні аргументи, прийма-ти незалежні та продумані рішення.

Люди, здатні критично мислити, ставлять собі такізапитання:

27

2. Соціальні інститути


♦ У чому полягає проблема?♦ До яких висновків дійшов автор щодо цієї проблеми?♦ У чому полягають причини, що призвели його до

такого висновку? ■ Будьте пильні щодо невідповідної аргументації

(через жаль, страх, неправильну обробку статис-тичних даних та ін.), що може ввести вас в оману.

♦ Автор спирається на факти чи на погляди?■ Факти можна перевірити.■ Погляди перевірити неможливо, вони можуть ба-

зуватися на голослівних твердженнях.♦ Автор виражає свої думки нейтрально чи емоційно?■ Критично мисляча людина стежить за манерою

викладу, щоб побачити підґрунтя.

Щоб навчитися критично і правильно мислити,необхідно вміти ставити продумані запитання. Гарнийспосіб почати думати над проблемою – це задаватизапитання. Правильно сформульоване, воно може допо-могти людині зіставити факти і проаналізувати своїдумки. Наведемо кілька варіантів таких запитань.

Запитання загального характеру:■ Що це означає?■ Як зробити так, щоб...?■ Навіщо це потрібно?■ До чого це призведе?

Запитання для уточнення:■ Що ви мали на увазі, сказавши...? ■ У чому полягає основна думка? ■ Як ... зв’язано з ... ? ■ Не могли б ви висловити думку інакше? ■ Уточніть, будь ласка, ви мали на увазі ... чи ...? ■ Яке відношення має це до нашої проблеми/супе-

речки/розбіжностей? ■ Маріє, підведіть, будь ласка, підсумок тому, що

сказав Олександр, своїми словами? ... Олександре,ви це мали на увазі?

■ Не могли б ви навести приклад? ■ Чи може ... бути гарним прикладом для цього?

Запитання, що перевіряють припущення:■ Які Ви робите припущення? ■ Які припущення робить Оксана? ■ Що ми можемо припустити замість цього? ■ Мені здалося, що ви припустили ... . Я вас пра-

вильно зрозумів? ■ Усі ваші твердження ґрунтуються на припущенні ....

Чому б вам не засновувати їх на ... замість ... ? ■ Ви припускаєте, що ... . Як ви можете оцінити

справедливість такого припущення? ■ Чому хто-небудь може зробити такі припущення?

Запитання, що перевіряють факти:■ Поясніть, будь ласка, чому ви так вирішили? ■ Як це можна прикласти до даної ситуації? ■ Чи є причини сумніватися в цьому факті? ■ Що б ви відповіли людині, яка стверджує, що ... ? ■ Хто-небудь може навести факти, що підтверджують

цю точку зору? ■ З якої причини ви дійшли цього висновку? ■ Як ми можемо упевнитися, що це правда?

Запитання, що перевіряють розуміння перспек-тив:

■ Що ви цим припускаєте? ■ Коли ви говорите ... , ви робите висновок ... ? ■ Але якщо таке могло відбутися, що ще може тра-

питися внаслідок цього? Чому? ■ На що може це вплинути? ■ Чи відбудеться це неминуче, чи можливо/швидше

за усе відбудеться? ■ Яка альтернатива?

Запитання, що перевіряють зрозумілість задач:■ Як ми можемо це знайти? ■ Що це запитання передбачає? ■ Чи можна спитати про це інакше? ■ Можемо ми взагалі проминути це запитання? ■ Запитання зрозуміле? Ми зрозуміли його? ■ Важко чи легко відповісти на це запитання? Чому? ■ Чи всі погоджуються, що запитання полягає саме в

цьому? ■ На які інші запитання необхідно відповісти, перш

ніж думати над цим запитанням? ■ Чому це запитання є необхідним? ■ Це запитання є найбільш важливим, чи в ньому

приховане інше запитання? ■ Чи бачите ви, як це може співвідноситися з ... ?

До продуманих запитань слід також віднести такі:наведіть приклад; що відбулося б, якщо...; у чому поля-гають сильні та слабкі сторони...; яким чином впливаєна...; поясніть, чому...; поясність, як...; чому важливо...;який аргумент можна навести проти...; який є кращимта чому...; чи погоджуєтеся ви із твердженням, що...; як,на вашу думку, подивився б... на проблему...? та ін.

Характеристики людей, здатних критичномислити:

♦ чесні перед собою;♦ відкидають підтасування;♦ переборюють плутанину;♦ ставлять запитання;♦ роблять власні висновки на підставі очевидних

фактів;♦ слідкують за зв’язком між явищами;♦ інтелектуально незалежні.

Дослідницькі навички, використовувані в критич-ному мисленні:

♦ спостерігати – бачити і помічати властивості об’єкта;♦ описувати – зазначати, як об’єкт виглядає;♦ порівнювати – установлювати подібності й розбіж-

ності між об’єктами; оцінювати будь-що іпорівнювати з іншими речами;

♦ визначати – показувати чи доводити існуванняоб’єкта; розпізнавати об’єкт як конкретну річ;

♦ асоціювати – розумово установлювати зв’язок міжоб’єктами; з’єднувати об’єкти за принципом їхньоївзаємодії;

♦ узагальнювати – робити висновки на основі наяв-ної інформації чи фактів;

♦ прогнозувати – передбачати, що відбудеться в май-бутньому; пророкувати будь-що;

♦ застосовувати – використовувати відповідно;отримувати практичну користь від будь-чого.

28

Роль критичного мислення полягає у тому, щобипротистояти вірі, яка не піддається поясненню. Цей видмислення проявляється у двох напрямах: 1) орієнтаціяна пошук правди; 2) розуміння різноманітності. Віра вабсолютизм та ідеї, які не підлягають поясненню, єнегативними показниками критичного мислення.

Критичне мислення також включає оцінку самогорозумового процесу – перебігу розмірковувань, що при-вели нас до висновків, або тих чинників, які ми враху-вали під час прийняття рішення. Критичне мисленняпередбачає свободу від психологічного захисту. Людиніінколи дуже важко визнавати свої помилки, і не тому,що не вистачає інтелектуальних здібностей, а тому, щоспрацьовує психологічний захист. Така людина дужечасто схильна відкидати або викривляти інформацію,що не сумісна з її уявленнями щодо себе або навколиш-нього світу. Отже нерозумна людина не та, яка не поми-ляється, а та, яка не бажає помічати та виправляти своїпомилки.

Критичне мислення неможливо відокремити відтворчого. Як тільки-но ми починаємо аналізуватипроблему, то одразу будуємо гіпотези, шукаємо альтер-нативні способи розв’язання тощо. А все це є актамитворчості. Отже точніше буде називати той тип мислен-ня, якому слід навчитися сучасному громадянинові,критичним творчим мисленням.

Критичні запитання особливо знадобляться громадя-нину, коли до нього застосовуватимуть методи прямогоабо непрямого впливу на поведінку. Слід усвідомлю-вати, якщо ми дуже легко поступаємося на проханняінших, ми стаємо вразливими для маніпуляцій з боку.Незважаючи на це конформізм (зміна поведінки абопереконання відповідно до думки групи) виконує йважливі особисті та суспільні функції, задовольняючипотреби у передбачуваності, порядку і навіть у перетво-реннях. Отже, відчуваючи на собі вплив, слід замисли-тися, чи не є це спробою маніпуляції?

Не менш важливим стане у пригоді критичнемислення, коли громадянин зіткнеться з таким явищем,як підпорядкування. Підпорядкуванням називають ви-конання чиїхось вимог, навіть якщо людина внутрішньоне погоджується з тим, що робить. За допомогою лабо-раторних експериментів С. Мілграм в 60-х рр. ХХ ст.продемонстрував, що абсолютно нормальні (психічно)люди здатні завдавати іншим людям біль за командоюавторитетної особи. Під виглядом проведення експери-менту щодо з’ясування впливу покарання на процеснавчання професор Стенфордського університетуС. Мілграм хотів з’ясувати, як багато людей будутьготові покарати так званого «поганого учня» електрич-ним розрядом 450 В (що є занадто). Слід заспокоїтичитача: насправді учень жодних розрядів току неотримував. Після проведення експерименту С. Мілграм,не повідомляючи його результатів, попросив амери-канських психіатрів спрогнозували відносну чисель-ність таких «жорстоких громадян». Психіатри булипереконані, що таких людей буде не більше 4 %,а насправді їх виявилося 62%.

Поміркуйте, які висновки можна зробити напідставі експериментів С. Мілграма.

Інформація, отримана Мілграмом, судячи з усього,свідчить про те, що люди готові поступитися багаточим, аби тільки не виказувати непокору офіційній особі.

На перший погляд, результати експерименту можутьвидатися дивними й не досить значущими для гро-мадського життя. Проте слід згадати, як ставлятьсялюди на роботі до начальників. Співробітники, якіотримали владу, найчастіше говорять або роблять те, щоє беззаперечно помилковим, проте підлеглі не вика-зують великого бажання заперечувати їм. Навіть якщодехто відважиться поставити під сумнів рішенняначальства, то він, напевно, відчуватиме значне напру-ження та хвилювання.

Іншим експериментом, який проводився з метоюз’ясувати можливості соціального впливу, був широковідомий, дехто навіть сказав би – скандально відомийексперимент Ф. Зімбардо із Стенфордського універси-тету. Дослідник хотів визначити, чим зумовлюєтьсядегуманізація, що доволі часто спостерігається у в’язни-цях. Що би сталося в тому разі, якби вдалося умовитизвичайних громадян виступити в ролі в’язнів та тюрем-них наглядачів в експериментальній тюрмі, яка б увсьому була схожа на справжню? Якби експеримен-тальна в’язниця не продемонструвала картини нена-висті та відчуження справжньої тюрми, це дозволило бстверджувати, що головними складовими нетерплячоїтамтешньої атмосфери є індивідуальні особливостінаглядачів або в’язнів, або тих і тих одночасно. З іншогобоку, якби в експериментальній тюрмі спостерігаласяповедінка, що була б дуже схожа на ту, яка притаманнасправжній в’язниці, це дало б підстави стверджувати,що визначальним чинником у створенні атмосферинетерплячості та ворожості є тюремне оточення.

Експеримент розпочався 14 серпня 1971 р. у США(штат Каліфорнія). Одинадцять «наглядачів» та десять«ув’язнених» були відібрані з числа 75 осіб, яких оціни-ли як найбільш урівноважених (фізично та психічно),зрілих та найменш схильних до антисоціальної пове-дінки. Події, що розгорнулися в експериментальнійтюрмі, виявилися настільки неприємними й потенційнонебезпечними, що експеримент довелося завершитивже через шість днів після його початку. Вже за два дніу тюрмі спалахнуло насилля й піднявся бунт.«Ув’язнені» зривали із себе одяг та ідентифікаційні но-мери, лаялись на «наглядачів» та барикадувалися усвоїх камерах. «Наглядачі» жорстоко придушили бунт ізвикористанням вогнегасників, перетворили права«ув’язнених» на привілеї, налаштовували їх один протиодного й систематично демонстрували свою владу.Один із «в’язнів» вже через день після початку експе-рименту почав виявляти доволі очевидні симптоминервового розладу (незв’язна мова, невимушені викри-ки та плач), його довелося відпустити.

На четвертий день ще два «ув’язнених» буливідпущені на волю через наявні симптоми сильногоемоційного розладу; четвертий «ув’язнений» був звіль-нений після того, як усе його тіло вкрилося висипкоюпсихосоматичного характеру. Згодом деякі «наглядачі»,схоже, почали отримувати велику насолоду від своєївлади. Цікавий факт, що застосування сили,демонстрація влади з боку «наглядачів» з кожним днемпосилювалися, незважаючи на те, що опір «ув’язнених»послаблювався, а згодом й взагалі припинився. Протя-гом експерименту «наглядачі» все частіше почалиопосередковано демонструвати свою владу, наприкладстукати кийком по руці або по інших предметах,

29

2. Соціальні інститути

ходити перевальцем або із викликом. «Ув’язнені»,навпаки, почали сутулитися й ховати очі.

На яку думку вас наштовхує експериментФ. Зімбардо?

Незважаючи на своє передчасне завершення, експе-римент Ф. Зімбардо продемонстрував, що ситуації на-силля та нетерплячості, властиві для атмосфери тюрми,можуть виникати навіть тоді, коли в ролі тюремнихнаглядачів та ув’язнених виступають нормальні тазаконослухняні громадяни. Дегуманізація стосунків, щоспостерігалася в експериментальній тюрмі Стенфордсь-кого університету, навряд чи може бути приписана«злочинним нахилам» тих, хто брав у ньому участь.Найбільш відповідним поясненням у цьому разі є те, щоповедінка учасників експерименту головним чиномзумовлювалася умовами тюрми. За власним висловлю-ванням Ф. Зімбардо, його дослідження виявило«здатність соціальних інститутів примушувати добро-порядних людей здійснювати погані вчинки».

З урахуванням даних експериментальних дослід-жень С. Мілграма та Ф. Зімбардо підкорення особам звеликим авторитетом пояснюється не як слабкістьхарактеру, а як наслідок впливу ситуаційних факторів.

Слід добре усвідомлювати, як діють ці ситуаційніфактори та що змушує людей вчиняти майже злочиннідії. Справа в тому, що авторитетним особам припи-

суються більша обізнаність і право віддавати розпоряд-ження у незнайомих контекстах, що не мають жоднихпідказок для правильної поведінки. Більше того,«мішень впливу» може побоюватися, що буде не-прийнята або виявиться посміховиськом в очах «автори-тета». Підкорення владі відбувається ще й тому, що єукоріненою звичкою, яка засвоюється упродовжсоціалізації. Для того щоб уникнути пастки підкорення,ми постійно маємо ставити собі запитання: «Чому мипідкорюємося?», переосмислювати ситуацію й учитисявідрізняти реальні авторитети від підроблених.

Отже соціальний вплив є невід’ємною складовоюжиття суспільства. Він охоплює усі сфери: економічну,політичну, соціальну та духовну. Соціальний впливздійснюється за допомогою соціальних інститутів. Уйого процесі поведінка однієї людини має своїм наслід-ком внесення змін у те, як інша людина (люди) поводитьсебе, відчуває себе та думає про щось. Соціальнийвплив, з одного боку, може відігравати позитивну рольу житті спільноти, роблячи життя передбачуваним іулаштованим за правилами; з іншого боку, він можестати небезпечною зброєю в руках безвідповідальнихполітиків та керманичів суспільного життя, призводячидо масових руйнацій та злочинних дій. Протистоятинебажаному соціальному впливу допоможуть навичкикритичного мислення.

30

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Наведіть приклади суспільних відносин за сферами життя суспільства.♦ Чому важливо враховувати індивідуально-соціальний характер суспільних відносин?♦ Наведіть приклади взаємозалежних впливів у системі суспільних відносин.♦ У чому виявляються позитивні та негативні риси соціального впливу?♦ Яким чином можна опиратися небажаному соціальному впливу?♦ Який висновок можна зробити, спираючись на результати експериментів С. Мілграма та Ф. Зімбардо?


Айзенк Г., Айзенк М. Исследования человеческой психики. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 480 с.

Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.

Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. – СПб.: Питер, 2001. – 448 с.

Милграм С. Эксперимент в социальной психологии. – СПб.: Питер, 2000. – 336 с.

Социальная психология: ключевые идеи / Р. Бэрон, Д. Бирн, Б. Джонсон. – 4-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 512 с.

Чалдини Р. Психология влияния. – СПб.: Питер, 2000. – 272 с.


Соціальні норми – це зразки, правила, принципидіяльності, що визнаються соціальною організацією(системою, групою) та в тій чи іншій формі задаютьсядля виконання її членам. Система соціальних нормзабезпечує впорядкованість суспільної взаємодії індиві-дів і груп. Соціальні норми відрізняються за способомфіксації (формальні та неформальні), універсальностідії (специфічні привілеї та загальнозначущі права),ступенем жорсткості вимог (обов’язкові, рекомендовані,заохочувальні та ін.). Неодмінна умова дієвості соціаль-них норм – їх обґрунтованість з погляду відповідностіприйнятим у суспільстві цінностям й ідеалам. У різнихсуспільствах функції нормативних інститутів вико-нують звичаї, право, мораль, громадська думка, смакитощо. Такі явища, як стереотипи, забобони, конфліктибезпосередньо пов’язані з дією соціальних норм,зумовлюються й регулюються ними. На практиці цевідображується в негативних санкціях (заборони,покарання, засудження) щодо тих, хто порушив соціаль-ні норми. Найважливішими системами нормативногорегулювання є мораль і право.

1. Забобони і стереотипиНаші почуття й дії стосовно інших бувають позитив-

ними, а подекуди – негативними. Забобони, стереотипий конфлікти можна віднести до неприємних аспектівлюдських стосунків. Чому ми не любимо або навітьзневажаємо одне одного? У цьому здебільшого виннізабобони.

Забобон (упередження) – невиправдано негативнаустановка щодо групи або її окремих членів. Цезасудження наперед, яке навіює упередження протилюдини або категорії людей лише через її належністьдо певної групи. Забобон – це сукупність установок, щоохоплюють афект (почуття), поведінкові наміри (схиль-ність діяти певним чином), знання (переконання).Особі, яка перебуває під впливом забобону, не до впо-доби люди, не схожі на неї, і вона схильна припускатиможливість їхньої дискримінації. Забобонна особа пере-конана, що ці інші люди є невігласами й небезпечнимисуб’єктами.

Негативні оцінки, притаманні забобонам, можутьпоходити від емоційних асоціацій, потреби виправдатисвою поведінку або з негативних переконань, які нази-вають стереотипами. Стереотип – це усталена думкапро особистісні якості групи людей. Вони можуть бутинадто узагальненими, неточними й нечутливими до

нової інформації. Наприклад, поширеним стереотипомсеред європейців є думка, що мешканці ПівденноїЄвропи (італійці, іспанці та ін.) емоційніші і меншсумлінні у роботі, ніж громадяни країн Північної Євро-пи (німці, скандинави тощо). Справді, зерно істини утакому узагальненні є. Мешканці півдня експресивнішіза жителів північних регіонів.

Стереотипи можуть бути позитивними або негатив-ними, точними або неточними. Точні стереотипибувають корисними. Наприклад, стереотипне припи-сування британцеві більшої стриманості, ніж італійцю,означає розуміння того, чого можна від нього очікуватиі як забезпечити мінімальні розбіжності під час взаємо-дії з представниками різних культур.

Поміркуйте, в яких випадках стереотипи спричи-нюють непорозуміння.

Корисність стереотипів полягає в тому, що вонидопомагають систематизувати уявлення про світ.Водночас вони ведуть до трьох серйозних перекрученьреальності.

Надмірне випинання відмінностей між групами, ане загальних рис. Група, що оцінюється за стереоти-пом, здається незнайомою, небезпечною, поганою (нетакі, як ми); люди поділяються на «своїх» і «ворогів», на«наших» і «не наших».

Ігнорування відмінностей усередині однієї групи.Люди часто вважають, що їхня власна група складаєть-ся з гарних людей, а інша – з поганих (усі вони одна-кові). Скажімо, один англієць поводиться сухо – всіанглійці «сухарі»; один єврей хитрує – всі євреї хитрі.Проте якщо хитрує чи виявляє сухість хтось із власноїгрупи, такі висновки не робляться.

Вибіркове сприйняття. Люди схильні помічатилише те, що відповідає їхньому стереотипу, й відкидатиінформацію, що йому суперечить.

Стереотипи не є цілком помилковими. Чимало з нихпевною мірою справедливі, відображають щось важли-ве, суттєве в групі. Невідповідність виникає тоді, колипочинають вважати, що зерна істини – це вся істина, івитлумачувати свої спостереження негативно.

Проблеми зі стереотипами з’являються тоді, коливони надто узагальнені й очевидно не відповідаютьдійсності. Інколи такі стереотипи навмисно нав’язуютьпід час передвиборних кампаній. Так, громадян Україниполюбляють поділяти на західників (бандери) і східня-ків (москалі), нав’язуючи штучні та неправдиві уявлен-ня про мешканців Заходу та Сходу. Безумовно, певні

IV. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ

1. Забобони і стереотипи2. Конфлікт як соціальне явище3. Складові миру і гармонії

Очікувані результати:♦ розуміти роль стереотипів та забобонів у житті суспільства;♦ знати й застосовувати способи подолання упереджень;♦ знати й розуміти закономірності конфліктної взаємодії;♦ уникати соціальних пасток;♦ уміти долати ворожість у суспільних відносинах;♦ складати план аргументації-спростування забобону щодо національних меншин.

31

відмінності між ними є, але вони не утворюють тієїпрірви, що стоїть на заваді єдності нашої держави.

Отже, забобони ґрунтуються на негативнихстереотипах і являють собою негативну установку щодопевної групи людей. Забобони породжують дискриміна-цію – негативну поведінку, основою якої здебільшого(але не завжди) є установки упередженості, тобто те,наскільки ми прагнемо відмежуватися від деяких лю-дей, більше залежить від наших почуттів до них, ніжвід нашої думки про них.

Витоки забобонів мають різну природу: це можутьбути соціальні умови життя, негативні емоції абонедосконалість сприйняття та мислення, за допомо-гою яких ми усвідомлюємо навколишній світ, укла-даючи його у спрощені схеми.

Який життєвий досвід, на вашу думку, спричинюєвиникнення забобонів?

Соціальні умови породжують та підтримуютьупередження. Наприклад, група, що відчуває задово-лення від своїх соціальних та економічних переваг,частіше виправдовуватиме власне становище за допо-могою упереджених суджень. Більш того, забобониможуть налаштовувати цю групу ставитися до іншихлюдей так, що врешті-решт ці інші почнуть поводитисявідповідно до її очікувань, і тим самим підтвердять уженаявні стереотипи.

Соціальна ідентифікація (віднесення себе до певноїсоціальної групи за будь-якою ознакою, наприклад,віруючий, кримчак, науковець та ін.) також може поро-джувати забобони. Експериментальні дослідженняамериканських психологів (М. Білліга, Г. Таджфела та ін.)довели, що внутрішньогрупова прихильність пере-важно виникає лише тому, що люди поділені на групи.Забобони є доволі живучими, їх дуже нелегко подолати.Зазвичай їх живучість зумовлена прагненням людейбути прийнятими іншими людьми (тобто внаслідокконформізму). Якщо забобон є соціально прийнятним,більшість громадян діятимуть відповідно до нього.Вони вчинятимуть певні дискримінаційні дії не тому,що матимуть потребу в цьому, а тому, щоб сподобатисяіншим і бути соціально сприйнятими.

Найефективнішим способом підтримки упередженьє інституційна підтримка. Школи, уряд, політики,засоби масової інформації часто формують забобони йсприяють їх поширенню. Наприклад, дійові особи пре-зидентських та парламентських виборчих кампаній вУкраїні активно формують і підтримують забобоннеставлення мешканців Західної та Східної України одиндо одного. Дуже поширеним є забобон про «годуваль-ників та нахлібників», відповідно до якого СхіднаУкраїна годує Західну (реалії інколи суперечать цьомууявленню), або «москалів – зросійщених українців-непатріотів», згідно з яким мешканці східних областейне є патріотами України (таке уявлення теж далеке відістини).

Утворившися, упередження живе почасти внаслідокінерції конформізму, почасти – через інституційнупідтримку таких соціальних структур, як засоби масовоїінформації.

Незважаючи на те, що коріння забобонів криється усоціальних умовах, емоційні чиннки підсилюють їхживучість. Дослідники іноді називають їх психологіч-ними чинниками. Забобони живляться за рахунок

фрустрації (блокування у досягненні мети) та агресії.Біль та фрустрація часто призводять до агресії. Колипричиною нашої агресії є переляк або невизначеність,ми нерідко переадресовуємо свою злість на так званогоцапа-відбувайла. Така ситуація є доволі типовою, колидві групи змагаються за право на отримання роботи,житла або за соціальний престиж. Тобто досягненнямети однією групою веде до фрустрації іншої. Забобонидобре даються взнаки, коли дві групи змагаються задефіцитні ресурси.

Забобони дають відчуття соціальної переваги, атакож можуть забезпечувати маскування почуття влас-ної меншовартості. В Європі та Америці забобонинайпоширеніші серед людей із невисоким соціально-економічним становищем або тих, чиє становище різкопогіршилося, а також серед тих, хто відчуває загрозусвоєму позитивному «Я»-образу. Наприклад, проведенена північному заході США дослідження (Крокер та ін.)продемонструвало, що члени громад із низькимсоціальним статусом зневажливіше ставилися до іншихгруп, ніж представники громад із вищим статусом. Іншедослідження (Дж. Грубе, Р. Клейнхесселінк та К. Керні)засвідчило наявність зв’язку між самооцінкою й забо-бонами: коли люди почувають себе більш упевнено,вони позитивніше сприймають представників іншоїгрупи, якщо ж їхня самооцінка під загрозою, ставленнярізко погіршується. Так, чоловіки-студенти Державногоуніверситету у Вашингтоні з низькою самооцінкою,переглядаючи інтерв’ю з жінками під час прийому нароботу, негативно ставилися до сильних, незалежнихжінок, натомість чоловіки із високою самооцінкоюсприймали їх позитивно.

Зневага до інших може слугувати й іншій меті:потребі належати до «своїх». Усвідомлення наявностіспільного ворога об’єднує групу. Наприклад, почуттятовариськості серед працівників організації досягаємаксимуму, коли вони відчувають антагонізм між собоюй адміністрацією. Для того щоб Німеччина згуртуваласянавколо нацистів, Гітлер використав «єврейськунебезпеку». Отже, зневага до «чужих» може згуртуватигрупу.

Найбільш схильними до забобонів є авторитарніособистості. Авторитарна особистість має такі риси:нетерпимість до слабкості, установку на покарання тасмиренне шанування своїх внутрішньогруповихавторитетів. Авторитарна особистість не почуває себеу безпеці, надто уважно ставиться до питань влади тастатусу, а також має негнучке, «чорно-біле» мисленняй не терпить невизначеності. Саме тому такі людисхильні коритися тим, хто має владу, й карати тих, хтонижче за статусом.

Окрім соціальних умов й емоційних чинників, неменш важливу роль у виникненні стереотипів віді-грають пізнавальні процеси. Забобони, як свідчатьдослідження, є побічним продуктом людського мислен-ня – засобом спрощення складного навколишньогосвіту шляхом укладання його у зручні для нас схеми.Основою забобонів є реальні розбіжності, проте й нанас самих, і на джерела інформації, якими ми корис-туємося, діють різні феномени, що викривлюють істин-ний стан речей. Це надмірна узагальненість, впливодиничних яскравих фактів, внутрішньогрупова при-хильність, фундаментальна помилка атрибуції,

32


самодостатнє пророцтво, феномен справедливогосвіту та ілюзія надійності.

Надмірна узагальненість призводить до гіперболі-зації незначних розбіжностей між людьми різної статі,національності тощо. Особливість нашого сприйняттяпевних груп полягає в тому, що тільки-но людей поділи-ли на групи, ми одразу починаємо перебільшуватиоднорідність усередині кожної з них та відмінності міжгрупами. Наприклад, за даними одного дослідження,чоловіки виявилися більш упевненими та домінантни-ми за жінок, а жінки – більш лагідними та схильними доспівчуття, ніж чоловіки. Проте в переконаннях чолові-ків і жінок ці характеристики різнилися вдвічі.

Вплив одиничних яскравих факторів на виникнен-ня забобонів значно більший за вплив ширшої і точні-шої, але малоемоційної інформації. Так, опис кривавогозлочину, скоєного особою національності Х, сприятимеформуванню відповідного забобону сильніше, ніжстатистична таблиця, яка свідчить, що більшість злочи-нів скоюють особи національності Y.

Феномен внутрішньогрупової прихильності вияв-ляється у виникненні симпатії та наділенні позитив-ними якостями членів групи, до якої належимо ми самі,й антипатії до членів інших груп. Поняття «група» вцьому випадку може застосовуватися у доволі широ-кому значенні – від мешканців одного будинку до грома-дян цілої країни.

Фундаментальна помилка атрибуції полягає втому, що люди, пояснюючи неприємну поведінкуінших, схильні переоцінювати роль внутрішніх чин-ників і недооцінювати зовнішні. Тобто поведінку іншихлюдей ми часто пояснюємо їхніми внутрішніми особли-востями: характером, настроєм, бажаннями та ін., не-зважаючи на різні зовнішні причини, зокрема на те, щоїхня поведінка може бути реакцією на наші власнівчинки. Свою поведінку, на відміну від чужої, миздебільшого пояснюємо дією зовнішніх, ситуативнихчинників; винятки становлять пояснення нашихдосягнень та гарних вчинків.

Самодостатнє пророцтво – це феномен, дія якогополягає в тому, що забобонна людина змінює поведінкущодо «чужих», що, у свою чергу, впливає на поведінкуїї партнерів по спілкуванню, наближуючи її до забобо-ну. Яскравим прикладом самодостатнього пророцтва єексперимент американських психологів, що діставназву «Пігмаліон у класній кімнаті». Молодій учительціматематики психологи надали кваліфікований висновокпро високі математичні здібності чотирьох учнів їїкласу, які насправді показували середні результати.Яким же було здивування вчених, коли за рік по тому вцих учнів не лише підвищилася успішність з матема-тики, а й стрімко зріс загальний інтелектуальний розви-ток. Отже, віра вчителя у неіснуючі здібності привеладо їх реального формування, тобто пророцтво блискучереалізувалося завдяки діям учителів, які очікували відсвоїх підопічних успіху. Так само самодостатнє про-роцтво діє й у зворотньому напрямі. Негативні очікуван-ня щодо інших породжують у них негативну поведінку.

Феномен справедливого світу означає неусвідом-лене переконання, що добро та зло винагороджуютьсявідповідним чином, що з людиною відбувається те, нащо вона заслуговує, що кожний може сам будувати йконтролювати власну долю. Такі переконання здебіль-

шого не відповідають дійсності, проте вони потрібнідля психічного благополуччя людини, оскільки даютьпідставу думати, що якщо з нею стане біда, то почастивона сама в цьому винна. Тому людина гадає, що з неюцього не трапиться, а її зусилля не будуть марними. Зраннього дитинства нас вчать, що добро винагоро-джується, а зло карається. Наполеглива праця й чеснотиприносять дивіденди, а лінощі та аморальність – ні.Звідси недалеко до висновку: той, хто процвітає, заслу-говує на свою долю. Отже, люди часто нечутливі досоціальної несправедливості не тому, що це питання їхне хвилює взагалі, а тому, що її не бачать. Вони переко-нані, що жертви насилля, ймовірно, самі його спровоку-вали; бідняки не заслуговують на краще; хворі несутьвідповідальність за свої хвороби та ін.

Невдах не полюбляють, навіть якщо невдачі явноспричинені несприятливим збігом обставин. Усім добревідомо, що азартна гра завершується або програшем,або виграшем, й оцінювати гравця в таких випадкахбезглуздо. Проте ми рідко відмовляємо собі в задово-ленні оцінювати людей за їхніми досягненнями,причому дуже часто ігноруючи той факт, що навітьнайрозумніші рішення можуть призвести до поганихрезультатів. Ми схильні вважати тих, хто програв, меншкомпетентними і здібними. Не можна стверджувати, щоталант й ініціатива не впливають на успіх, але ідея, що«цей світ справедливий», не враховує неконтрольованихчинників, які подекуди зводять нанівець найенергійнішізусилля.

Ілюзія надійності – це особливий феномен, сутьякого в тому, що ми схильні відчувати впевненість увисновках, зроблених на основі недостатньоїінформації. До того ж ілюзія діє, навіть якщо миусвідомлюємо її ненадійність. Феномен ілюзіїнадійності тісно пов’язаний із феноменом когнітивногодисонансу. Найпоширеніший у повсякденному життінаслідок спільного вияву цих феноменів – зростаннявпевненості у прийнятому рішенні й підвищенняпривабливості вибору після того, як його зроблено, прицьому не має значення, чого стосується це рішення:покупки, голосування на виборах, працевлаштуваннячи одруження. Тільки-но рішення прийнято, механізмілюзії надійності й когнітивного дисонансу починаютьпрацювати на підтвердження його правильності йзаперечення будь-яких доводів на користь альтерна-тивних варіантів.

Упередження та стереотипи мають сталий характер,і подолати їх складно. Стійкість стереотипів та забобо-нів зумовлена тим, що інформація, яка відповідаєстереотипу, сприяє його зміцненню, а інформація, якайого спростовує, – ігноруються. Більш того, в тій самійінформації можна відшукати підтвердження протилеж-них стереотипів.

Завершуючи розгляд цього питання, зазначимо, щонаше розуміння людей, які нас оточують, і суспільствазагалом далекі від об’єктивності. Ми уявляємо їхпростішими, ніж вони є (стереотипи й забобони), а світ,в якому живемо, кращим, «правильнішим», ніжнасправді (феномен справедливого світу), особливо несумніваючись у справедливості власних суджень (ілюзіянадійності). Як не дивно, але саме такі уявленнядопомагають нам успішно існувати в цьому непростомусвіті.

1. Забобони і стереотипи

33

Отже, забобон (упередження) – це особливий типустановки, зазвичай негативне ставлення до представ-ників певної соціальної групи тільки на підставі належ-ності до неї. Забобон містить не лише негативну оцінкупевної соціальної групи, а й деякі думки щодо їїпредставників, що знаходить відображення в стереоти-пах. У свою чергу, стереотипи впливають на опрацю-вання соціальної інформації таким чином, що підтри-мують самі себе, чим зумовлюється їх стійкість іскладність подолання. Стереотипи також виконуютьроль найкоротших ментальних шляхів, зменшуючикількість пізнавальних дій, до яких нам доводитьсявдаватися, щоб зрозуміти інших людей, скласти вражен-ня або сформувати судження про них. Виникненнястереотипів та упереджень спричинене соціальнимиумовами, емоційними чинниками й особливістю пізна-вальних процесів.

2. Конфлікт як соціальне явищеПочаток теорії конфлікту як певної системи поглядів

на природу суспільства, його устрій і розвиток булопокладено працями К. Маркса, який є визнаним заснов-ником сучасної конфліктології, його ідеї багато в чомуподіляє більшість конфліктологів. Суть теорії К. Марксаполягає в тому, що в суспільстві, поділеному на класи(експлуататорів та експлуатованих), класова боротьбанеминуча, вона є рушійною силою історії. За Марксом,конфлікти спричинюються протилежними інтересамисоціальних груп і сягають своїм корінням у відносинивласності та її розподілу.

Іншим класиком, ім’я якого згадується поряд із ім’ямК. Маркса, є німецький філософ Г. Зіммель. Головнавідмінність соціології конфлікту Зіммеля від ідейМаркса – віра в те, що конфлікт може сприяти соціаль-ній інтеграції і тим самим забезпечувати соціальну солі-дарність. Конфлікт, за Зіммелем, не завжди й необов’язково призводить до руйнацій; навпаки, він можевиконувати важливі функції збереження соціальнихвідносин та соціальних систем. Зіммель розумієконфлікт не просто як зіткнення інтересів, а й більшпсихологічно – як утілення властивої людям та їхнімстосункам ворожості. Потяг до ворожості цей ученийрозглядає як парну протилежність потреби в симпатії.

Найвідомішим сучасним соціологом конфлікту єР. Дарендорф. За Дарендорфом, соціальний конфліктбув і буде притаманним кожному суспільству, оскількив усякому суспільстві завжди наявні різні інтереси.Проте в постіндустріальному суспільстві, яке досліджу-вав Дарендорф, основна суперечність соціальних сис-тем зміщується, на його думку, з економічної площини(відносини власності) в політичну (відносинипанування–підкорення), отже, й основний конфліктпов’язаний із перерозподілом влади. Водночас динамікавиникнення конфліктів, по суті, повторює логікуК. Маркса про діалектику розвитку конфлікту: об’єктив-на протилежність інтересів сторін, усвідомлення цієїпротилежності, утворення соціальних організацій та ін.

Яку роль, на вашу думку, відіграють конфлікти всуспільному житті?

Сучасне розуміння конфлікту можна звести до такихосновних положень:

♦ конфлікт є природним фрагментом людського життя.Хоча конфлікт, можливо, не найкраща форма

людської взаємодії, проте він не є патологією абоаномалією. Конфлікт – це нормально;

♦ конфлікти не завжди й не обов’язково спричинюютьруйнації. За певних умов вони можуть, навпаки,сприяти життєздатності й сталості соціальногоорганізму. Конфлікт – це не обов’язково погано;

♦ конфлікт містить у собі потенційні позитивні власти-вості. Цінність конфліктів у тому, що вони запобі-гають закостенінню системи, відкривають дорогуінноваціям. Конфлікт – це стимул до змін, цевиклик, який передбачає творчу реакцію (відпо-відно до досліджень американського соціологаЛ. Козера). В конфлікті наявний ризик руйнаціївідносин, небезпека поглиблення кризи, проте вінможе також сприяти виходу стосунків на новий рі-вень, конструктивному подоланню кризи, отри-манню нових життєвих можливостей. Отже, вконфлікті потенційно закладено потужне конструк-тивне начало, тому конфлікт може бутикорисним.

♦ конфлікт може бути керованим, причому таким чи-ном, що його негативні наслідки зводяться домінімуму, а конструктивний потенціал підси-люється. Це означає, що конфлікт – це те, з чимможна працювати. А робота над конфліктомсьогодні розуміється як важливий суспільний таособистий інтерес.

Слід пам’ятати, що безконфліктні стосунки абоорганізації, мабуть, приречені до занепаду. Конфліктипороджують відповідальність, рішучість і небайду-жість. Якщо конфлікти вчасно розпізнати й усвідомити,вони сприятимуть оновленню й покращенню стосунківміж людьми. За відсутності конфліктів люди рідко за-мислюються над своїми проблемами й намагаються їхвирішити. Мир – це значно більше, ніж просте приду-шення відкритих конфліктів, ніж напружений, тендіт-ний, поверховий спокій. Мир – це результат творчорозв’язаного конфлікту, коли сторони долають те, щоздавалося їм несумісним, і досягають справжньої згоди.

Конфлікти бувають різними. Виокремлюють психо-логічні (внутрішні особистісні) конфлікти, міжосо-бистісні, конфлікти між групами та усередині груп. Васпекті громадянознавчого курсу нас передусім цікави-тимуть конфлікти між різними соціальними групами, атакож частково – внутрішньогрупові. Проте потрібнозазначити, що конфлікти усередині групи пов’язані зутворенням різних підгруп, що дає підставу розглядатиїх як конфлікти між групами.

У дослідженні конфліктів між групами є три основніпідходи: мотиваційний, ситуативний та когнітивний(пізнавальний), які по-різному інтерпретують витокиконфліктів. Мотиваційні підходи грунтуються на тому,що міжгрупова ворожість, дискримінація тощо євідображенням внутрішніх проблем самої групи. Такрозглядали конфлікти З. Фрейд та Л. Берковіц.

Ситуативний підхід пояснює виникнення конфлік-ту особливостями зовнішньої ситуації, насамперед їїконкурентним характером. Експерименти М. Шерифапідтвердили правомірність подібної інтерпретації між-ґрупових конфліктів і стали основою для «реалістичноїтеорії конфліктів», що розглядає міжгрупові конфліктияк наслідок об’єктивної суперечності між інтересами

34


груп. Дойч збагатив ситуаційний підхід дослідженнямигруп у кооперативній та конкурентній ситуаціях.Завдяки його працям ситуативний підхід у дослідженніміжгрупових конфліктів є домінантним.

Когнітивні підходи, піддавши критиці жорсткузумовленість міжгрупових конфліктів ситуацією, до-повнили наше розуміння конфліктів тим, що проде-монстрували залежність конфліктної взаємодії відкогнітивних установок членів груп один щодо одного.Інтерес до когнітивних складових міжгрупової взаємо-дії пов’язаний з ім’ям європейського психологаГ. Таджфела.

До структурних компонентів конфлікту слідвіднести: 1) його сторони (учасників); 2) умови;3) предмет; 4) дії учасників; 5) результат. Сторониконфлікту іменуються переважно як конфронтаційністорони, рідше – як конкуренти або суперники; коликонфлікт набуває особливої гостроти – як противники.Під умовами конфлікту традиційно розуміють обста-вини й чинники, що визначають його виникнення таперебіг. Предмет конфлікту (інколи говорять – об’єкт) –це те, на що претендують сторони (матеріальний об’єкт,конкретна можливість, дотримання або недотриманняпевних правил тощо). Дії учасників конфлікту всукупності становлять те, що зазвичай називаютьконфліктною взаємодією, оскільки вони взаємозумов-лені й взаємоспрямовані. Результат конфлікту являєсобою завершальну стадію конфліктної взаємодії, атакож ідеальний образ цього результату, учасниківконфліктної взаємодії, який зрештою й визначаєспрямованість конфлікту.

Як процес конфлікт проходить у своєму розвиткучотири стадії: 1) виникнення об’єктивної конфліктної(або передконфліктної) ситуації; 2) усвідомленняситуації як конфліктної; 3) конфліктну взаємодію;4) вирішення конфлікту.

Поміркуйте, що зумовлює перетворення перед-конфліктної ситуації на конфліктну.

Сучасні дослідники наголошують на об’єктивно-суб’єктивній природі конфліктів, що передбачає нелише наявність «об’єктивних» умов виникненняконфлікту, а й суб’єктивної оцінки ситуації. Оцінкаситуації – це результат її сприйняття та інтерпретації.Згідно з теоремою У. Томаса, «якщо ситуації визна-чаються як реальні, то вони стають реальними за своїминаслідками». Класичним прикладом практичноїреалізації теореми Томаса є крах на Нью-Йоркськійбіржі 1929 р., з якого почалася Велика депресія і якийбуло названо «самодостатнім пророцтвом». Проведенедослідження показало, що банки мали достатньо го-тівки, але люди цьому не вірили, а оскільки вони всіводночас почали забирати свої гроші, банки один заодним збанкрутували. Отже, люди визначилинесправжню ситуацію як істинну, внаслідок чого вонаперетворилася на реальну. Не менш яскравою ілюстра-цією цієї теореми є вже розглядуваний експериментФ. Зімбардо зі створення штучної в’язниці.

У результаті наперед визначеної ситуації людинавибудовує свою поведінку відповідно до власноготлумачення, і такі суб’єктивні уявлення зазвичай справ-ляють на неї сильніший вплив, ніж об’єктивні характе-ристики. Людина не просто реагує на ситуацію, але«тлумачить» її, водночас «визначаючи» себе в ній,

створюючи у такий спосіб фактично той соціальнийсвіт, в якому живе. Отже, якщо людина або група людейоцінює ситуацію як конфліктну, то вона перетворюєтьсяна конфлікт, оскільки особа розпочинає конфліктнувзаємодію.

Принципове значення у виникненні конфлікту маєте, чи актуальна ситуація сприйматиметься якконфліктна і чи відбудеться після цього перехід доконфліктної взаємодії. Вирішальним чинником в оцінціситуації як конфліктної, на думку фахівців, є те, наскіль-ки людина вважає свої цілі, дії та мотиви несуміснимиз цілями, діями та мотивами іншої сторони. Тлумаченняситуації зумовлюється, з одного боку, зовнішньоюреальністю, з іншого – суб’єктивним світом людини,проте в різних випадках внесок кожного із цих чинниківможе бути різним. Що очевиднішою є зовнішняситуація, то менше вплив суб’єктивного світу і більшеоднотипних реакцій. За неоднозначності зовнішноїситуації роль індивідуальних особливостей учасників вїї сприйнятті зростатиме.

Більшість глобальних проблем людства, що загро-жують існуванню всього живого на Землі – ядернеозброєння, парниковий ефект, забруднення довкілля,перенаселеність, виснаження природних ресурсів –виникають унаслідок того, що різні групи переслідуютьсвої вузько егоїстичні інтереси, завдаючи шкоди інтере-сам загальним. Кожен може міркувати приблизно так:«Очисні споруди будуть для мене надто дорогими.З іншого боку, лише мої викиди багато не зашкодять».Решта гадає так само, і як наслідок, ми маємо отруєнеповітря й воду. Отже, індивідуально вигідні стратегіїповедінки призводять до колективного програшу. Такимчином, постає дилема:

Як сумістити благополуччя окремих людей, вклю-чаючи їхнє право діяти у власних інтересах, таблагополуччя суспільства загалом?

Соціальні психологи використовують лабораторніігри, щоб продемонструвати, як люди з позитивниммисленням потрапляють у пастку взаємно деструктив-них стратегій поведінки. Найпоширеніші прикладицього – це «дилема ув’язненого» та «трагедія общиннихвигонів». Першу дилему ілюструє історія про двохпідозрюваних, яких по одному допитує прокурор. Обоєвони винні, проте прокурор має докази їхньої винилише у дрібних злочинах. Тому він пропонує кожномуз підозрюваних зізнатися окремо: якщо один зізнається,а другий ні, прокурор гарантує імунітет тому, хтозізнався (а його зізнання буде використане для обвину-вачення іншого в більш тяжкому злочині). Якщозізнаються обидва, то кожний отримає поміркованийтермін ув’язнення. Якщо жоден не зізнається, покаран-ня обох буде незначним. Щоб мінімізувати свій термінув’язнення, більшість людей зізнається, незважаючи нате, що обопільне зізнання веде до суроворішого вироку,ніж обопільне заперечення. Проведені лабораторнідослідження свідчать, що ця дилема заганяє учасниківу психологічну пастку, коли обоє усвідомлюють, щомогли б взаємно виграти, проте, не довіряючи однеодному, відмовляються від співробітництва. У подібнихдилемах неприборкане прагнення до егоїстичних цілейможе спричинити загибель усіх. Приклад тому – гонкаозброєнь у США та СРСР після 1945 р. Вирішення цієїдилеми видається очевидним – це співробітництво,

2. Конфлікт як соціальне явище

35

проте реальне розв’язання проблеми, з якою постійностикаються і керівники держав, і студенти в лаборатор-них умовах, ускладнюється тим, що одностороннєроззброєння робить учасника «гри» уразливим длянападу й шантажу.

Багато соціальних дилем мають більше двох учасни-ків. Метафоричний приклад подібної дилеми навівеколог Гаррет Хардін, назвавши її «трагедія общиннихвигонів». Він взяв цю назву від пасовищ, розташованихсеред старовинних англійських поселень, але «общин-ними» можуть бути повітря, вода, кити й будь-які іншіобмежені ресурси. Якщо всі користуються ними помір-ковано, вони відновлюються з тією самою швидкістю,з якою витрачаються. Трава виростає, кити наро-джуються, вода й повітря самоочищуються. Якщовиявляється непоміркованість – відбувається суспільнатрагедія.

Наприклад, 100 фермерів тримають кожний по однійкорові та випасають їх на общинному пасовищі, якездатне прогодувати 100 корів. Якщо кожний пасе лишеодну корову, то пасовище використовується оптималь-но. Але згодом хтось вирішує: «Якщо я випущу на вигінще одну корову, то я подвою свою вигоду, а надлиш-кового випасу буде лише 1%». Отже, цей фермер додаєще одну корову, й так роблять усі інші. Який маєморезультат? Трагедію общинних вигонів – утоптануділянку без жодної травинки.

До цієї історії подібні чимало реальних ситуацій.Забруднення довкілля є наслідком багатьох дрібнихвикидів, кожний з яких приносить окремим забрудню-вачам значно більше вигоди, ніж вони б могли отрима-ти, якби викиди припинилися. Отже, спільна для всіхсправа (збереження природи) стає нічиєю справою. Го-ловний висновок, який ми мусимо зробити з прикладу«трагедії общинних вигонів», такий: коли ресурси непіддаються обліку, люди часто споживають більше, ніжсамі усвідомлюють. Тобто якщо на стіл, за яким сидитьдесятеро осіб, поставити каструлю з пюре, кожненучасник трапези швидше за все покладе в тарілкубільше, ніж одну десяту всієї страви. А якщо на стілбуде поставлено блюдо з десятьма порціонними шмат-ками м’яса, такого не станеться.

Ігри з дилемою ув’язненого та общинними вигона-ми мають спільні ознаки:

1) вони спонукають людей пояснювати свою пове-дінку ситуацією («я мушу захистити себе від експлуата-ції з боку конкурентів»), а поведінку партнерів – їхнімирисами характеру («їй не можна було довіряти», «вінжадібний» та ін.). Більшість учасників так і неусвідомлюють, що інші гравці припускаються щодо нихтієї самої помилки атрибуції;

2) мотиви у процесі розгортання дилеми змі-нюються. Спочатку люди прагнуть отримати легкігроші, потім – мінімізувати втрати і нарешті – зберегтиобличчя й уникнути поразки;

3) дилеми ув’язненого та общинних вигонів, як ібільшість конфліктів у реальному житті, не є іграми знульовою сумою. Сума виграшів та програшів необов’яз-ково дорівнює нулю. Обидва гравці можуть і виграти, йпрограти. В таких іграх безпосередні інтереси індиві-дуума протиставлені груповому благополуччю. Кожна зцих ігор – соціальна пастка, яка показує, що навіть за«раціональної» поведінки індивідуумів вони можуть

завдати собі шкоди. Слід пам’ятати, що ніякі зловмисніособи не планували екологічних катастроф у багатьохрегіонах світу або глобального потепління в атмосфері,спричиненого збільшенням викидів вуглецю.

Як можна уникнути соціальних пасток та схили-ти людей до співпраці у подібних ситуаціях?

На підставі проведених експериментів можна ви-окремити п’ять основних прийомів.

Регулювання. Закони й угоди, укладені між різнимисуб’єктами конфліктної взаємодії, є тим важливимінструментом, який забезпечує уникнення суспільнихтрагедій. Наприклад, якби податки були добровільними,чи багато людей сплачували б їх у повному обсязі?Очевидно, що більшість їх не сплачувала б. Саме томусучасне суспільство влаштоване таким чином, що незалежить від добровільних пожертвувань під часзадоволення своїх потреб у соціальній та воєннійбезпеці. Проте в реальному житті регулювання маєвисоку ціну – це витрати на його розроблення таздійснення, а також обмеження індивідуальних свобод.Крім того, виникає актуальне політичне питання: в якиймомент ціна регулювання перевищує вигоду від нього?

Зменшення розмірів групи. В малих співтовариствахлюдина почуває себе відповідальнішою та ефективні-шою, більшою мірою ідентифікує свій успіх з успіхомгрупи. Зі зростанням розміру групи людина дедалічастіше починає думати: «Все одно від мене нічого незалежить». Отже, на думку деяких соціальних психо-логів, суспільство доцільно поділяти на дрібні терито-ріальні громади.

Комунікація. Обговорення дилеми підвищує групо-ву ідентичність, що підсилює турботу про груповеблагополуччя. Дотепний експеримент Робіна Доузанаочно продемонстрував це. Дослідник пропонувавкожному із семи незнайомих між собою людей такийвибір: ви можете або залишити в себе 6 доларів, абовіддати їх іншим шести учасникам через експеримен-татора, знаючи, що він подвоїть суму й роздасть кожно-му по 2 долари. Ніхто не знатиме, що ви вирішили:віддати гроші чи залишити в себе. Отже, якщо всі сімучасників співпрацюють і віддають гроші, кожнийотримує по 12 доларів. Якщо один залишить їх собі, арешта віддадуть, він матиме 18 доларів. Якщо вивіддасте, а решта залишить у себе, ви не отримаєтенічого. Очевидним є той факт, що співпраця є вигідноюдля всіх, але потребує самовідданості й ризику. Доузз’ясував: без обговорення гроші віддають лише 30 %людей, а якщо воно було – 80%. Отже, комунікаціязменшує недовіру, сприяючи досягненню згоди, яказабезпечує обопільну вигоду.

Зміна виграшів. Кооперація поглиблюється, якщоввести такі правила гри, які б заохочували співпрацю таробили невигідною експлуатацію.

Заклик до альтруїстичних вчинків. Коли коопера-ція без сумнівів забезпечує спільне благо, можна успіш-но апелювати до норм соціальної справедливості.Наприклад, у боротьбі за громадянські права багато де-монстрантів охоче готові страждати за інтерес значнобільшої групи, терплячи напади, побої й тюремнеув’язнення.

Таким чином, ми можемо зменшити деструк-тивний вплив соціальних пасток, якщо: 1) устано-вимо правила, які регулюватимуть егоїстичну

36


поведінку; 2) забезпечимо малий розмір групи;3) дозволимо людям спілкуватися; 4) змінимо матри-цю гри так, щоб співпраця була більш вигідною;5) закличемо до альтруїстичних норм поведінки.

Коли люди конкурують за обмежені ресурси, їхністосунки стають упередженими й ворожими. У своїхвідомих експериментах Музафер Шериф з’ясував, щозмагання за принципом «я виграв – ти програв» швидкоперетворюють незнайомців на ворогів, породжуючивідкриту конфронтацію навіть серед нормальних чес-них дітей. В одному зі своїх експериментів він поділив22 незнайомих між собою хлопця із Оклахома-Сіті(США) на дві групи, відвіз їх до бойскаутського таборуна різних автобусах і поселив у бараках, розташованихприблизно за кілометр один від одного. Перший тиж-день жодна група не підозрювала про наявність іншої.Співпрацюючи в різних господарських справах(готуючи їжу, ремонтуючи споруди та ін.) кожна з нихстала згуртованим колективом. Вони навіть вигадалисобі назви – «Громобої» та «Орли».

Отже, в обох групах виникла групова ідентифікація,й тим самим було підготовлено ґрунт для конфлікту.Наприкінці першого тижня «Громобої» побачили«Орлів» на «своєму» футбольному полі. Тоді персоналтабору запропонував влаштувати між двома групамитурнір (гра в бейсбол, перетягування канату тощо).Обидві команди відреагували з ентузіазмом. Це булозмагання на зразок «виграв – програв». Усі призиотримували переможці.

Який був результат? Табір поступово перетворивсяна арену відкритої війни. Кожна зі сторін почала обзива-ти іншу під час змагань, потім дійшло до спалюванняпрапорів, набігів на бараки та ін. Отже, конкуренція затипом «виграв – програв» породила глибокий конфлікт,негативний образ ворога й сильну внутрішньогруповузгуртованість та гордість. Усе це відбувалося завідсутності будь-яких інших розбіжностей між двомагрупами (культурних, фізичних або економічних). Міжіншим, і «Громобої», й «Орли» належали до так званихвершків суспільства, а в експерименті Шерифа поводи-лися як звичайнісінька шпана. Фактично поведінкахлопців була зумовлена поганою ситуацією, й згодомШерифу вдалося перетворити ці дві ворожі групи надрузів за допомогою успішної співпраці задля досягнен-ня екстраординарних цілей.

Конфлікти часто виникають через несправед-ливість. Поміркуйте, що таке несправедливість і заяких умов вона призводить до конфліктів.

Наступною типовою причиною конфлікту є відчуттянесправдливості. Однак проблема конфліктів черезсправедливість пов’язана з різним сприйняттям та розу-мінням цього поняття. Більшість людей сприймаютьсправедливість як баланс – розподіл винагородпропорційно до індивідуальних внесків. Будь-якістосунки (робітник – роботодавець, чоловік – дружина,викладач – студент та ін.) збалансовані, якщо:

Якщо ви вкладаєте більше, а отримуєте менше, товідчуваєте себе експлуатованим та ображеним; іншасторона буде швидше за все почуватися винною. Проте,напевно, ви сприйматимете несправедливість більше занеї. Експериментальні дослідження продемонстрували,що люди рідко вимагають розподілу благ на своюкористь за рахунок інших. Однак якщо вони отримують«більший шмат пирога», то охоче приймають його і злегкістю знаходять для цього виправдання й логічніпояснення. Якщо «більший шмат пирога» дістаєтьсяіншій людині або групі, то це обов’язково викличе зїхнього боку обурення й осуд.

Навіть якщо ми дійшли згоди щодо принципу визна-чення справедливого балансу, проте можемо спереча-тися щодо збалансованості наших взаємовідносин.Наприклад, двоє колег можуть по-різному розуміти по-няття «внесок»: той, хто старший, вважатиме, що оплатапраці має здійснюватися відповідно до маститості тазаслуг, а його молодший колега поставить на першемісце продуктивність праці. Чиє визначення візьмегору? Здебільшого ті, хто мають соціальну владу,переконують себе та інших, що вони заслуговують нате, що отримують.

Це означає, що експлуататор поступово втрачатимепочуття провини, переоцінюючи або недооцінюючивнески інших, щоб виправдати наявний розподілдоходів. Експлуатовані можуть або приймати та схвалю-вати своє принижене становище, або вимагати компен-сації, соромити й обманювати своїх гнобителів, або,якщо нічого не допомагає, – відновити справедливістьшляхом помсти й розплати.

Перебіг конфлікту ускладнюється тим, що в йогоучасників формуються викривлені образи одне одного.Навіть способи цих викривлень передбачувані.Наприклад, в «Орлів» та «Громобоїв» справді булипевні несумісні цілі, але поглиблювало суперечки їхсуб’єктивне сприйняття. Упередження на свою користьзмушують індивідів пишатися власними добрими вчин-ками й ухилятися від причетності до поганих, ненадаючи таких пільг іншим людям. Завдяки фунда-ментальній помилці атрибуції кожна сторона розглядаєворожість іншої сторони як відображення її злісноїатрибуції. Далі люди сприймають та фільтруютьінформацію таким чином, щоб вона відповідала їхнімупередженням. Групи дуже часто поляризують своїтенденції до викривлень, що слугують власним інтере-сам та самовиправданню. Один із симптомів груповогомислення – сприймати власну групу як моральну тасильну, а суперників – як зловмисних і слабких.

Зміни у сприйнятті тих, хто бере участь у конфлікті,на диво, взаємні. Обидві сторони приписують схожічесноти собі, а вади – своїм супротивникам. Оскількимає місце суперечність у сприйнятті один одного сторо-нами конфлікту, то принаймні одна з них сприймає іншунеправильно. За наявності подібного викривлення усприйнятті, зазначає Бронфенбреннер, цей психологіч-ний феномен породжує образи ворога, що підтверджують-ся. Тобто якщо А очікує від Б ворожості, він можепочати так ставитися до Б, що той виправдає ці очіку-вання, замкнувши тим самим хибне коло. Негативнедзеркальне сприйняття стало перепоною на шляху домиру в багатьох випадках. Для міжнародних конфліктівтакож характерна ілюзія «поганий лідер – гарний народ».

мій дохід

мій внесок

ваш дохід

ваш внесок=

37

2. Конфлікт як соціальне явище

Отже, конфлікт є природною складовою людськогожиття. Він не завжди й не обов’язково спричинюєруйнації, але й містить у собі потенційні позитивнівластивості. Конфлікт може бути керованим, причомутаким чином, що його негативні наслідки мінімі-зуються, а конструктивні можливості підсилюються. Доструктурних компонентів конфлікту слід віднести:1) його сторони (учасників); 2) умови; 3) предмет; 4) діїучасників; 5) результат. Як процес конфлікт проходитьу своєму розвитку чотири стадії: 1) виникненняоб’єктивної конфліктної (або передконфліктної)ситуації; 2) усвідомлення ситуації як конфліктної;3) конфліктну взаємодію; 4) вирішення конфлікту.Конфлікти розпалюються через соціальні пастки,конкуренцію, відчуття несправедливості та викривленесприйняття.

3. Складові миру і гармоніїМи проаналізували, чому розгортаються конфлікти,

але не менш важливо з’ясувати, як ці конфлікти успіш-но долати. Соціальні психологи виокремлюють чотириосновні стратегії перетворення ворогів на друзів:контакт, кооперація, комунікація та консолідація.

Поміркуйте, в який спосіб контакт, кооперація,комунікація та консолідація залагоджуютьконфлікти.

Контакт. Інтенсивне контактування дає групамзмогу більше дізнатися одна про одну. Близькість упоєднанні із взаємодією породжує симпатію.Наприклад, у США неприязні расові установки зміню-валися крок за кроком відповідно до десегрегації,підтверджуючи принцип «установки – це наслідокповедінки». Опитування майже 4000 європейців вияви-ло, що дружба є ключем до успішних контактів: якщо увас є друг, що належить до якоїсь меншини, ви стаєтеприхильнішим до того, щоб висловлювати цій меншинісвої симпатії та підтримку, навіть почнете лояльнішеставитися до процесу її імміграції. Для подоланнянегативних установок щодо інших контакти мають бутирівні за статусом.

Кооперація. Безумовно, контакти рівного статусуважливі для гармонізації стосунків, проте інколи їхзамало. Наприклад, контакту виявилось недостатньо,коли Музафер Шериф припинив змагання між«Орлами» та «Громобоями» й об’єднав обидві групи внеконкурентних заняттях – вони разом переглядалифільми, запускали феєрверки та ін. На цей час їхня во-рожість була настільки сильною, що контакт вонивикористовували лише як привід для глузування тавипадів.

Якщо вам доводилося разом з іншими потерпати віднегоди, бути покараними викладачем, зазнавати глузу-вань як новачкові або приниження через вашу соціаль-ну, расову або релігійну належність, то, напевно, визгадаєте, що відчували близькість до тих, хто зазнававцих труднощів разом із вами. Мабуть, колишні соціальнібар’єри було зруйновано, коли ви допомагали однеодному вибратися із сніжного заносу або боротися зспільним ворогом. Мало що так зближує людей, якспільний ворог.

Наступним потужним об’єднавчим засобом є екстра-ординарні цілі. Саме за їх допомогою Шерифу вдалосяперетворити «Орлів» та «Громобоїв» на друзів. Він

створював штучні труднощі із запасом води у таборі,спонукаючи хлопців до спільних зусиль. Коли під часпоїздки «зламався» автомобіль, персонал подбав про те,щоб поруч виявився канат, й одному хлопцеві спало надумку скористатися ним, щоб завести вантажівку зрозгону. Коли машина завелася, дружні сплески поплечах засвідчили спільну перемогу.

Зусилля «Орлів» та «Громобоїв» завершилися успі-хом. Проте чи виникла б така гармонія, якби проблемиз водопостачанням залишалися, а вантажівка не заве-лася? Швидше за все, ні. Експерименти Стівена Уерчелазі студентами в університеті Вірджинії (США) пока-зали, що успішна співпраця двох груп викликає взаємнусимпатію. Проте, якщо співробітництво було невдалимі обставини дозволяють звинувачувати у цьому однеодного, конфлікт може поглибитися.

Отже, кооперація мусить бути організована так, щобзабезпечувати загальний успіх. Наприклад, за коопера-тивного навчання школярі не лише засвоюють матеріал,а й отримують інші соціальні уроки: вони вчатьсявзаємодіяти. З цього приводу Гордон Олпорт зауважу-вав: «Упередження... може бути послаблено завдякиконтактам рівного статусу між групами більшості йменшості в досягненні ними спільної мети». Такимчином, найважливіше завдання, що постає перед полі-тиками, педагогами, керівниками (тобто перед тими, хтозабезпечує організацію суспільства), – це визначити йузгодити наші екстраординарні цілі й організуватиспільні зусилля для їх досягнення.

Велику роль у кооперації відіграє групова та надгру-пова ідентифікація. У повсякденному житті ми частомаємо справу з прикладами подвійної ідентифікації.Спочатку ми визначаємо свою належність до підгрупи(наприклад, дитина або батько), а потім коло розши-рюється (ми усвідомлюємо себе сім’єю). Дослідникичасто намагалися з’ясувати: чому ідентифікація зі своєюпідгрупою суперечить належності до більшої групи?Річ у тім, що самооцінка людини зумовлена її належ-ністю до певної групи. Якщо ми позитивно сприймаємосвою групу (колектив, сім’ю, расу, націю), то це підви-щує нашу власну самооцінку. Відповідно позитивнаетнічна самоідентифікація змушує нас краще думати йпро себе. «Маргінали», які не мають ніякої (ні етнічної,ні загальнодержавної) ідентифікації, зазвичай потер-пають від низької самооцінки. Отже, для багатона-ціональних держав, до яких належить і Україна, дужеважливо доповнити етнічну ідентифікацію загальнона-ціональними ідеалами. Проте слід зазначити, що в муль-тиетнічних країнах існує конфлікт між сепаратизмом таунітаризмом, між замкненими етнічними групами йнацією загалом, між усвідомленням культурного роз-маїття і намаганням дотримуватися єдиних цінностей.Прагнення розв’язати цей конфлікт сформульовано вгаслі США: «Ex pluribus unum» («Із багатьох – єдине»).

Комунікація. Сторони, що конфліктують, можутьподолати суперечності шляхом безпосередніх перегово-рів або за посередництва третьої сторони, або вико-ристати арбітраж, передоручивши свої розбіжності насуд іншої особи, яка вивчить питання й віднайдерішення. Безпосередні перемовини не завжди призво-дять до продуктивного рішення через бажання кожноїсторони зберегти власне обличчя, тому нейтральнийпосередник може посприяти тому, що обидві вони

38


підуть на поступки, не втративши свого іміджу. Якщопоступка приписується вимогам посередника, якийпримушує іншу сторону йти на не меншу поступку, тодіні про кого не можна сказати, що він спасував передсупротивником. Таким чином, відбувається перетвореннявзаємодії із «я виграв – ти програв» на «я виграв – тивиграв».

Деякі конфлікти настільки складні, а базові інтересисторін так сильно відрізняються, що рішення, яке б за-довольняло всіх, стає неможливим. Наприклад, у супе-речці про опіку над дитиною після розірвання шлюбузабрати її має право лише один із батьків. В такихвипадках сторони доручають право винести рішенняарбітражу.

Консолідація. Інколи напруженість та підозрілістьзростають настільки, що спілкування, а тим більшерозв’язання конфлікту, абсолютно нереальне. Кожна ізсторін може погрожувати, примушувати, мститися.Подібні дії провокують ходи у відповідь, що спричинюєескалацію конфлікту. В таких ситуаціях використовуютьстратегію примирення – «поступові й обопільні ініціа-тиви з розрядки напруженості». Ця стратегія покликанарозірвати спіраль конфлікту, породжуючи його обопіль-ну деескалацію. Одна із сторін після проголошенняпрагнення до миру мусить провести кілька дрібнихакцій розрядки. Ініціатор повідомляє про своє бажаннязнизити напруженість, оголошуючи про кожну акціюпримирення ще до її початку, й запрошує супротивникадіяти за власним прикладом. Далі він демонструє свою

надійність і чесність, здійснюючи у цілковитій відповід-ності із заявами кілька акцій примирення, які можнаперевірити, посилюючи при цьому тиск, що вимагав бивзаємності.

Лабораторні експерименти підтвердили ефектив-ність цієї стратегії, спонукуючи людей діяти за принци-пом «послуга за послугу». Акції примирення, щоповторюються, справді породжують більше довіри йсприяють співробітництву.

Підбиваючи підсумки, маємо констатувати, що гар-монізувати людські стосунки допомагають чотириосновні стратегії взаємодії: контакт, кооперація, комуні-кація та консолідація. Контакти особливо плідні, колилюди разом намагаються подолати спільну загрозу абодосягти екстраординарної мети. Учасники конфліктутакож можуть вирішити свої проблеми шляхом прямихпереговорів або за посередництва третьої сторони.Допомога такого посередника полягає в тому, що вінпідштовхне супротивників до того, щоб змінити їхнюконкурентну позицію «я виграв – ти програв» на більшплідну коопераційну орієнтацію «я виграв – ти виграв».Посередник може також організувати спілкування, якеусуне викривлення у сприйнятті сторін одна одною йзабезпечить взаєморозуміння та довіру. Якщо згоди недосягнуто, сторони можуть доручити винести рішеннятретейському судді. Інколи напруження настільки силь-не, що справжня комунікація неможлива. В такому разіакції примирення з боку однієї сторони можутьспонукати на відповідні кроки іншу.

3. Складові миру і гармонії


Айзенк Г., Айзенк М. Исследования человеческой психики. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 480 с.

Барлас Т. Психология 4 you. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2004. – 288 с.

Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.

Гришина Н.В. Психология конфликта. – СПб.: Питер, 2002. – 464 с.

Майерс Д. Социальная психология. – 6-е изд., перераб. и доп. – СПб.: Питер, 2001. – 752 с.

Социальная психология: ключевые идеи / Р. Бэрон, Д. Бирн, Б. Джонсон. – 4-е изд. – СПб.: Питер,2003. – 512 с.

Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. Як допомогти собі та іншим: Курс лекцій. – К.: Наук.думка, 2000. – 190 с.

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Що, на вашу думку, є причиною виникнення забобонів та дискримінаційної поведінки?♦ Яку роль відіграють стереотипи у громадському житті?♦ Чому розпалюються конфлікти, як сприяти їх залагодженню?♦ У чому полягають позитивні та негативні риси конфліктів?♦ Як можна керувати конфліктом та зменшити його негативні наслідки?♦ Чому люди потрапляють у пастки взаємно деструктивних стратегій поведінки? Що потрібно знати

громадянинові, щоб уникнути соціальних пасток?♦ Які стратегії дозволяють гармонізувати людські стосунки?

39

1. Сутність демократії. Принципи та цінностідемократії

Існування сучасного суспільства і демократія –майже аксіома суспільного життя. Переважна більшістьлюдей у всіх куточках земної кулі своїми голосамипідтримує демократичні уряди та їхніх лідерів. У чомуж полягає привабливість демократії? Чому прибічникинайширшого спектра ідейно-політичних уподобань такнаполегливо демонструють прихильність до неї?

Демократія – багатогранне явище, яке не можназвести лише до форми правління, розподілу владнихповноважень або процедури. По суті, це спосіб існуван-ня суспільства, який на кожному історичному етапі маєсвої особливості. Є три найпоширеніші уявлення продемократію: як принципу функціонування влади, якформи побудови будь-якої організації та як світогляду.

Демократія (від грец. dēmokratia: dēmos – народ,kratos – влада, правління) – народовладдя або правліннянароду. Ґрунтовніше визначення демократії, що сталодуже популярним, дав американський президентАвраам Лінкольн (1809–1865): «Правління народу,вибране народом і для народу». Таке тлумачення відпо-відає розумінню демократії як принципу функціону-вання влади.

Демократія може розглядатися і як форма побудовибудь-якої організації, заснованої на рівноправній участіїї членів в управлінні і прийняті рішень більшістю.Отже, в широкому розумінні демократія пов’язана ізжиттєдіяльністю суспільства, яке організоване так, щонарод має шанси впливати на здійснення політичногоуправління й розподіл ресурсів.

Важливе значення має розуміння демократії якзаснованого на певній системі цінностей ідеалу суспіль-ного устрою і відповідного йому світогляду. Відлюдини із тоталітарним світоглядом марно чекатидемократичної моделі поведінки.

Зміст демократії розглядається через її концепції,принципи та цінності (див. табл. 5.1).

Принципи демократії – незаперечні вихідні вимогидо всіх учасників суспільних відносин. Найголовніши-ми серед них є такі:

♦ принцип народного суверенітету, який визнаєнарод носієм верховної влади;

Таблиця 5.1. Концепції демократії

♦ політична свобода, що передбачає свободу виборусуспільного ладу і форми правління, право народувизначати й змінювати конституційний лад, за-безпечення захисту прав людини (свобода має пер-винне призначення – на її основі може виникнутирівність і нерівність, але вона припускає рівно-правність);

♦ рівноправність громадян, що означає рівність усіхперед законом, однакову відповідальність за скоєнеправопорушення, право на рівний захист перед су-дом (не може бути привілеїв або обмежень за озна-ками раси, кольору шкіри, політичних, релігійнихта інших переконань, статі, етнічного та соціаль-ного походження, майнового становища, місця про-живання, за мовними або іншими ознаками);

♦ виборність органів державної влади і місцевого са-моврядування, постійний контакт із ними населен-ня, що забезпечує формування органів влади тамісцевого самоврядування шляхом народноговолевиявлення, їх змінюваність і підконтрольність,надає громадянам можливість впливу на прийняттяполітичних рішень;

V. ДЕМОКРАТІЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1. Сутність демократії. Принципи та цінності демократії2. Історія демократії3. Концептуальні моделі і проблеми розвитку сучасної демократії4. Демократія в Україні

Очікувані результати:♦ знати історію розвитку демократії;♦ розуміти сутність демократії;♦ використовувати принципи та цінності демократії;♦ аналізувати концептуальні моделі сучасної демократії;♦ характеризувати основні ознаки демократичного суспільства;♦ оцінювати суспільні відносини крізь призму цінностей демократії;♦ створити проект ідеального демократичного суспільства.

Концепції

колективістські індивідуалістичні плюралістичні

Пріоритет

суспільних

інтересів над

груповими і

приватними

Пріоритет прав особи

над правами держави

Зацікавлена група –

головний об’єкт

політики

Індивідуальна

свобода як

відсутність обмежень

Суперництво і

баланс інтересів –

основа демократич-

ної влади

Підпорядкування

більшості

меншості

Обмеження

компетенції і сфери

впливу держави,

невтручання у справи

громадянського

суспільства

Держава – атрибут,

що забезпечує

саморегулювання

суспільства

Поділ влад

Поділ влади,

створення системи

стримань і противаг

Множина,

плюралістичність

владних еліт

40

♦ поділ влади, що визначає взаємозалежність і взаєм-не обмеження різних гілок влади: законодавчої,виконавчої, судової (це слугує перешкодою дляперетворення влади на засіб придушення свободи);

♦ прийняття рішень волею більшості за обов’язково-го дотримання прав меншості, що означаєпоєднання волі більшості з гарантіями прав особи,яка перебуває в меншості – етнічній, релігійній,політичній; відсутність дискримінації, придушенняправ особи тощо;

♦ плюралізм, що передбачає не лише плюралізм ду-мок, а й економічний, соціальний, світоглядний інарешті політичний плюралізм, який загаломзапобігає монополізму в усіх сферах життя сус-пільства;

♦ взаємна відповідальність громадянина та державитощо.

Демократія ґрунтується на певних цінностях, якістановлять основу суспільної свідомості населенняцивілізованих країн. Цінності – загальні ідеї, які допо-магають людям відрізняти добре від поганого, бажаневід небажаного і формулювати на цій підставі суспільніорієнтири та принципи поведінки. Очевидно, що демо-кратія так само є важливою загальновизнаною цін-ністю. Водночас вона вибудовується на основі групиінших цінностей, що пов’язані із суспільним життямлюдини:

♦ свобода – передбачає усвідомлений самостійнийвибір рішень і дій суб’єктами суспільних відносин;

♦ громадянськість як цінність означає не лишеналежність людини до держави, а й розвиненістьсоціальної свідомості й індивідуальної гідності,спроможність людини усвідомлювати власні інте-реси й компетентно обстоювати їх з урахуваннямінтересів усього суспільства;

♦ людська гідність – усвідомлення особистої значу-щості, власної людської місії, унікальності,самобутності й невичерпності. Справжній громадя-нин є носієм власної гідності та її захисником.Вищий рівень гідності – повага й захист гідностіінших людей;

♦ конституціоналізм – принцип соціального та пра-вового співіснування людей у демократичному сус-пільстві, побудованому на засадах демократичноїконституції;

♦ моральна автономія – можливість вільного й не-упередженого самовизначення людини відповіднодо її власного розуміння щастя й добра;

♦ приватна автономія – гарантії невтручання інших(як окремих людей, так і держави) у справи, що нестосуються публічної діяльності людини, саме уприватну сферу, єдиним господарем якої є самалюдина;

♦ соціальний порядок – життя в умовах стабільності,впорядкованості та безпеки. Водночас демокра-тія – це постійний, але впорядкований конфлікт.

Влада народу може здійснюватися у формі прямої,представницької або плебісцитарної демократії. Остан-ня реалізується через участь населення в референдумахі плебісцитах. Завдяки референдуму громадяни мають

можливість здійснювати вплив на процеси прийняттяполітичних рішень як на місцевому, так і на загально-державному рівні, долучатися до законо творчого про-цесу й управління державою. Загалом у світіспостерігається тенденція до відродження та поши-рення цієї старовинної форми демократії. Так, якщо у1901–1920 рр. було проведено 47 національнихреферен-думів, у наступне двадцятиліття: з 1921 по1940 рр. – 98, у 1941–1960 рр. – 111, у 1961–1980 – 254,то у 1981– 2000 рр. – вже 335.

Чи може референдум мати негативні наслідки?Чому?

Залежно від характеру рівності, яку забезпечує дер-жава, демократія поділяється на політичну, що передба-чає насамперед формальну рівність, рівність прав, ісоціальну, яка ґрунтується на рівності фактичнихможливостей участі громадян у розподілі ресурсів тауправлінні державою.

Відкидання певних принципів чи цінностей призво-дить до виродження демократії. Так, абсолютна свобо-да, якщо вона не обмежена, може перетворитися наанархію або охлократію. Неконтрольоване пануваннябільшості може призвести до деспотії більшості, аотже, до знищення демократії. Якщо влада цілковитопідкоряє суспільство та особистість і прямує довстановлення над ними суцільного (тотального)контролю, то демократія вироджується й перетворюєть-ся на тоталітаризм.

Які пастки існують для демократії?Незадоволення демократією як основним шляхом

розвитку суспільства можна трактувати як втому людей,з одного боку, від невизначеності й власної відповідаль-ності, з іншого – від життя за умов «чужої волі біль-шості». Тож чи є щось краще за демократію? Чудовувідповідь на це запитання дав Вінстон Черчилль,виступаючи в Британському парламенті 11 листопада1947 р.: «Демократія – це найгірша форма врядування,за винятком усіх інших форм, які ще гірші».

Порівняно з іншими типами суспільного регулюван-ня демократія більшою мірою здатна до саморозвитку йзбереження рівноваги в державі. Це пов’язане з тим, що,по-перше, виборці своєю електоральною поведінкою,розгортанням політичних дискусій, висловленням своєїдумки через ЗМІ можуть впливати на розвиток політич-ного процесу в потрібному для них напрямі. По-друге,демократія корисна для найпоширеніших верств насе-лення сучасних демократичних країн – середнього кла-су, благополуччя якого визначається наявністю власноїсправи і який у своїй більшості підтримує поміркованихполітиків, а не ідеологічно забарвлених фанатиків.По-третє, демократичний лад має апробовані інстру-менти для мирного компромісного подолання конфлік-тів та криз. Цей механізм сприяє соціальній стабільностій політичній рівновазі в країні, допомагає опонентамдійти суспільної згоди.

2. Історія демократіїФундаментальні засади сучасної демократії ґрун-

туються на синтезі різних ідей, кон цепцій та форм орга-нізації. Вона поєднує традиційні ліберальні цінності зідеями, запозиченими від античної демократії, хрис-тиянського, соціалістичного та інших рухів, ураховує

41

2. Історія демократії

нові реалії інформаційного суспільства. Історичні коре-ні демократії сягають далекого минулого, первіснихзасад організації суспільного життя.

Через родовий устрій та первісну демократіюпройшли всі народи. Первісна демократія — це при-родна форма самоврядування за низького рівня вироб-ництва, його примітивного характеру, колективноїпраці, спільного володіння її знаряддям і результатами,нечисленності й низької густоти населення. Общинникимали рівні права на управління справами роду й участьу судочинстві (варто зазначити, що в найдавніших сус-пільствах чоловіки й жінки були рівними у правах).Первісне суспільство могло існувати лише за умовпервісної демократії, оскільки в ньому можна було ви-жити тільки завдяки спільним зусиллям групи людей;вождю влада не могла дати значних ресурсів, якіпотрібно було оберігати й збільшувати. Первісна демо-кратія характеризувалася спільністю особистих і сус-пільних інтересів.

Поміркуйте, чому для первісної демократії булахарактерною спільність особистих і суспільнихінтересів.

Державні форми демократії давнього, античногосвіту – це демократії невеликих міст-держав Греції іДавньоримської республіки. Переваги й вади античноїдемократії стають предметом політичних роздумів їїсучасників. Для Геродота (він використав це поняттявперше), Платона, Арістотеля, Цицерона, Сенеки таінших класичних авторів демократія – це така формаорганізації державної влади, яка належить не однійособі (як при монархії), не групі людей (як при олігар-хії), а громадянам держави.

Давньогрецька демократія була безпосередньою,тобто такою, що забезпечувала внесок кожного вільногогромадянина в управління державою через участь у на-родних зібраннях, обіймання певних державних посад,на які його могло бути обрано за конкурсом або призна-чено за жеребкуванням, причому кожен міг обійматиуправлінську посаду тільки один раз. Народні зібранняобговорювали й вирішували всі важливі справи, ачиновники мали звітувати про свою діяльність.Афінський поліс не знав фундаментальних принципівсучасної демократії, таких як поділ влад, політичний таідеологічний плюралізм, система представництва тощо.Афінська демократія була насамперед системою прямо-го правління, за якого народ як сукупність вільнихгромадян виступав колективним законодавцем. Сучас-ний політичний філософ Девід Хелд справедливо заува-жує, що афінське місто-держава, яким правилиправителі-громадяни, не розрізняло держави й сус-пільства. В античних Афінах громадяни були водночасі підданими політичної влади, й творцями суспільнихзаконів та норм. Народ брав участь у законодавчій тасудовій функціях, «афінське поняття громадянствазумовлювало його безпосередню участь у цих функціях,у „державних” справах».

Для більшості філософів Давньої Греції характерненегативне ставлення до демократії. Так, Платон зарахо-вував її, разом із тимократією, олігархією й тиранією,до «хибних» форм держави через надмірність свободи.Для нього демократія – це влада черні, яка не зважає нажодні закони. Арістотель різко критикує демократію, де

верховна влада належить демосу, а не закону, адже полі-тичне правління, згідно з його тлумаченням, є правлін-ням закону, а не людей; закон – це «врівноваженийрозум». Давньогрецькому філософу належить такожідея верховенства природного права над законамидержави. Він вважав, що природне право має бути осно-вою для права умовного, яке є результатом діяльностівлади та угоди між людьми. Згодом цю ідею верхо-венства природного права над законами держави булорозвинуто в сучасній теорії прав людини і концепціїправової держави.

Правопорядок був ідеалом і Стародавнього Риму.Закон мав бути вищим за людські прагнення й амбіції.Чинне законодавство не можна було змінювати на влас-ний розсуд, усі – навіть ті, хто перебував при владі, –мали шанувати його й підкорятися йому. Цей ідеалзберігся в Європі упродовж усієї її історії.

Джерелом влади в Римській республіці був народ.Владу було поділено між різними інституціями: консу-ли, сенатори, трибуни і цензори мали різні повноважен-ня. Поєднання безпосереднього народовладдя зпредставницькими інститутами, а також одноосібнимправлінням створювало стан політичної врівноваже-ності, яку Полібій і Цицерон вважали гарантією від дер-жавних зловживань. Римська демократія збагатилаполітичне життя появою інституту народного трибуна-ту, який започаткував механізм стримувань і противаг усистемі влади. Комплекс взаємовідносин між сенатом,консульською владою й народним трибунатом як полі-тичний інститут забезпечив широку участь вільнихгромадян у політичному процесі.

Можна стверджувати, що саме в Римі вперше булоздійснено розподіл влади як на соціальному, так і наінституційному рівні.

Певний внесок у поширення цінностей рівності іправ людини належить християнству, яке вимагалоповаги до кожної людини як істоти, наділеної душею йствореної Богом за своїм образом і подобою.Божественне походження зумовлювало принциповурівність усіх людей. Християнство звертається довнутрішнього світу людини, її вільного вибору віри,життєвих орієнтирів. Воно визнає споконвічну свободуволі кожного.

Саме з античних часів ознаками демократій вважа-лися існування виборного представ ницького органувлади, надання громадянам політичних прав, оригіналь-на система обрання посадових осіб. Вибори стаютьпоширеним і прийнятним способом формуваннясуспіль ної влади й визнання чийогось авторитету. Протенедосконалість античної демократії полягала в обмеже-ному доступі до влади широких верств населення,зокрема, рабів і жінок.

За доби середньовіччя демократичні ідеї не знайшливтілення в реальних державно-правових нормах. Владазакону й держави сприймалася людиною як така, щомає божественне походження, і тому основи залежностій служіння, нерівності станових прав розглядались якприродні.

Незважаючи на перевагу монархічних форм правлін-ня, в середні віки існували інститути й механізминародовладдя: народні віча, станові зібрання, виборнімагістратури й парламенти (англійський парламент,


42

іспанські кортеси, генеральні штати у Франції), гро-мадське самоврядування – общинне, земське, міське, атакож самоврядування у професійних організаціях.Церковні собори як колективні органи духовної владитакож претендували на представницьке вираженняінтересів народу. У цей період Марсилій Падуанськийобстоює ідею чіткого розмежування законодавчої тавиконавчої влади, яка делегується монарху у формімандату, що може бути відкликаний у будь-який момент.Під впливом християнства в Європі поширюєтьсятеорія суспільного договору, яка розглядає державнувладу як наслідок вільного договору народу й прави-теля, які повинні дотримуватися досягнутих домовле-ностей.

У цей період у Європі формуються станово-представницькі установи, з яких пізніше посталабуржуазно-демократична парламентська політичнасистема. Замість з’їздів феодалів у Франції було засно-вано постійний виборний орган – парламент. Посту-пово він перетворився на контролювальний та вищийсудовий орган, а функції станово-представницької уста-нови перейшли до Генеральних штатів, де булипредставники від духівництва, дворянства і – вперше –від так званого третього стану – верхівки міщан та за-можних селян. На Британських островах парламентспочатку здійснював значний вплив на питання подат-кової політики, а згодом і на інші сфери політичногожиття країни. Королі скликали парламенти переважнотоді, коли відчували потребу в грошах, прагнули запро-вадити нові податки або підтвердити старі, потребувалисхва лення своєї політики. Судово-адміністративні жфункції монархи за лишали за собою.

Важливу роль у розвитку демократії Нового часувідігравала самоврядність місцевих громад. Найяскра-віше ця форма демократії виявилася в так званомуМагдебурзькому праві та самоорганізації міських цехів.

Вагомий внесок у побудову ідейних засад сучасноїдемократії зробили діячі епохи Відродження та Рефор-мації. В поглядах Н. Макіавеллі, М. Лютера,Ж. Кальвіна, Т. Мюнцера, Ж. Бодена, Т. Мора та іншихнаочно відображалося неприйняття панівних політико-правових порядків феодального суспільства.

Зміна уявлень про демократію за Нового часу при-вела до розроблення концепції класичної ліберальноїдемократії, ідеологами якої були Дж. Стюарт Міль,Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо,І. Кант, А. де Токвіль та ін. Вони заклали підвалиникласичного лібералізму, основу якого становили ідеї«мінімальної держави» або «держави нічного сторожа»,принципів невтручання держави в економіку та сус-пільні справи, а також негативного права.

До характерних ознак класичної ліберальної демо-кратії належать:

♦ визначення суверенітету народу;♦ визначення прав і свобод особи як природних і не-

від’ємних;♦ констатація політичної рівності громадян;♦ правове обмеження державної влади на основі роз-

поділу громадянського суспільства і держави тавстановлення межі державного втручання;

♦ захист автономної особи і прав меншості стосовнобільшості;

♦ поділ влади, створення системи стримувань і противаг.

З кінця ХVIII ст. чільне місце в уявленнях про демо-кратію посіли такі ліберальні цінності, як права і сво-боди особи, парламентаризм, конституціоналізм,законність тощо.

Водночас ідеологи класичного лібералізму не дбалипро забезпечення всіх громадян рівними політичнимиправами й залучення їх до управління державою, а мализа мету захистити власників, а часто й аристократію відсвавілля монарха, ліквідувати феодальні обмеження, якігальмували розвиток нових суспільних відносин. Ізурахуванням історично зумовлених обмежень самелібералізм як теорія та ідейно-політична течія є підґрун-тям сучасного розуміння демократії.

Становлення правових держав у XVIII-XIX ст. булонеможливе без конституційного закріплення гарантійправ і свобод особи. Уперше ліберальну концепцію правлюдини було юридично закріплено в 1776 р. уВірджинській декларації, яка стала в основою Білля пропра-ва Конституції США. У 1789 р. природні і невід’єм-ні права було проголошено у французькій Деклараціїправ людини і громадянина.

Незважаючи на розвиток теорії і практики демокра-тії, тільки у XX ст. цілком запанувала вимога дотриман-ня прав людини, загального та рівного виборчого права.Трагічні події Другої світової війни довели, наскількиважливим є визначення елементарних і необхідних правкожної людини, які не може скасувати жодна влада. Цінорми зафіксо вано в національних законодавствахбільшості країн світу та низці міжнародно-правовихдокументів. Так, Загальна декларація прав людини наго-лошує, що «всі люди народжуються вільними та рівни-ми у своїй гідності та правах» і не можуть бутипозбавлені цих прав та гідності ні за яких обставин.Держави, які прийняли Декларацію, взяли на себезобов’язання дотримуватися цих прав і запровадити їху національне законодавство.

3. Концептуальні моделі і проблеми розвиткусучасної демократії

Поняття «сучасна демократія» потребує певноїконкретизації. Феномен демократії утвердився в Захід-ній Європі, США і деяких циві лізованих країнах іншихрегіонів світу і був побудований на ідеалах лібералізмуй політичної демок ратії. Для вказаних країнхарактерним є відносно високий рівень економічногорозвитку і «переважання того, що можна назватизахідною культурою з її цінностями, включаючи західнехристиянство» (С. Хантингтон).

Поширення демократії в останні десятиліття ХХ ст.відбувалося хвилеподібно. За визначенням сучасногоамериканського вченого Семюеля Хантінгтона миживемо в умовах «хвиль демократії», які почалися у70-ті роки, з падінням авторитарних режимів усередземно-морських країнах – Греції, Португалії таІспанії. У 80-ті роки демократична хвиля «докотилася»до Південної Америки, зокрема до Аргентини й Чилі.У 1989 р. внаслідок «третьої хвилі» впав Берлінськиймур, що символізувало розпад світової системи соціа-лізму: комунізм зазнав поразки в країнах Центрально-Східної Європи, а згодом і в СРСР. Процесдемократизації поширився і на Південну Африку, деприпинив існування режим апартеїду – в 1997 р.вступила в дію нова конституція ПАР.

3. Концептуальні моделі і проблеми розвитку сучасної демократії

43

Загалом важливість демократії дедалі більш усвідо-млюється. Цьому сприяє високий рівень освіченостінаселення, визнання демократичних цінностей тапринципів дотримання їх у спілкуванні з іншимилюдьми. Водночас в умовах глобалізації демократіястикнулася з низкою викликів і загроз, пов’язаних ізфеноменом масової культури, можливостями нинішніхінформаційних технологій маніпулювати людськоюсвідомістю тощо.

Цінність сучасної демократії полягає в розмаїтті їїформ і механізмів самореалізації громадян, їхньої участіу здійсненні владних повноважень на всіх рівнях – відзагальнодержавного до місцевого. Жодна політичнасистема у світі не втілює в собі ідеалів демократії, а єлише однією зі сходинок на шляху до цієї мети. Тому вполітичній науці триває пошук нових моделей демо-кратії, з’являються нові її концепції: мажоритарна,консенсусна, співгромадська, елітарна, учасницька,плюралістична, інформаційна тощо. Зазначені концеп-ції розкривають різні аспекти проблеми народовладдя,складність демократії в теоретичному і практичномувиявах.

Форма демократії, за якої політичну владу, заіснування певних механізмів стримувань та противаг,зосереджено в руках більшості, зветься мажоритар-ною. Ця модель передбачає контроль громадян за діямиуряду. Її ознаками зазвичай є: домінування виконавчоївлади над законодавчою (при цьому виконавча владаформується однією партією, що перемогла на виборах),двопартійність (дві основні партії відрізняються однавід одної лише стратегією й тактикою соціально-еконо-мічних питань), диспропорційна виборча система,плюралістична система груп спеціальних інтересів.Найтиповішими представниками мажоритарної де-мократії є Велика Британія та Нова Зеландія.

Для консенсусної демократії, на відміну від мажо-ритарної, характерні рівновага виконавчої та законо-давчої влади (при цьому виконавча влада формуєтьсяна багатопартійній коаліційній основі), багатови-мірність партійної системи (партії в усьому різнятьсяодна від одної), пропорційні результати виборів (якнаслідок пропорційної виборчої системи); корпорати-вістська система відносин між групами спеціальнихінтересів. Найбільше ідеальному типу консенсусноїдемократії відповідає Швейцарія.

Різновидом консенсусної демократії є співгромадсь-ка демократія, механізм дії якої розкрито АрендтомЛейпхартом. Це форма організації суспільства, «яка пе-редбачає таку організовану взаємодію основних „оди-ниць” (етнічних, релігійних або культурних спільнот,що становлять політію), за якої жодна з них не опи-няється протягом тривалого часу в стані, що може бутирозцінений як ізоляція». Модель співгромадськоїдемократії має практичний смисл у багатоскладовихсуспільствах, де політичні суперечності й соціальні«розмежування» загалом збігаються з «кордонами»суперечностей соціальних – майнових, територіальних,мовних, культурних, національних, релігійних тощо.Врегулювання конфліктів здійснюється не захопленнямвлади однією політичною силою з метою задоволенняінтересів певної соціальної групи, а процедурнимузгодженням інтересів, знаходженням взаємоприйнят-них рішень, досягненням консенсусу. До країн, де

успішно функціонує співгромадська демократія, вченізараховують Бельгію, Нідерланди, Австрію, ПАР,Чехію, Словаччину, Індію.

Концепція демократії участі сформувалася підвпливом молодіжного та студентського руху 60-х роківХХ ст., а також теоретиків «нових лівих» на Заході(П. Гудмен, Т. Хейден, Ф. Фанон). Учасницька демокра-тія – це система правління, за якої пересічні громадяникерують собою скоріше самі, ніж за допомогою обранняпредставників, котрі б правили від їхнього імені.Водночас цій формі демократії притаманні суттєві недо-ліки: можливість прийняття некомпетентних рішень яквияв непрофесійності; безвідповідальність, пов’язана звеликою кількістю осіб, які приймають рішення;наявність технічних проблем забезпечення масовоїучасті й механізмів узгодження спірних питань тощо.

Суспільний устрій, який віддає перевагу участінароду, представленого групами, дістав назву плюраліс-тичного. Плюралізм є базовою категорією американсь-кої політології, що знаходить відображення в теоріїгруп, започаткованій у 1908 р. Артуром Бентлі. Осно-вою плюралізму є припущення про первинністьінтересів груп у політичному процесі. Згідно з плюра-лістичною моделлю, демократія – це така система, вякій багато незалежних від уряду організацій здій-снюють тиск на нього і навіть протидіють йому. Якзауважують фахівці, плюралізм не потребує ґрунтовнихзнань громадян про політику загалом. Він передбачаєлише вузькі спеціалізовані знання від груп громадян,насамперед їхніх лідерів. За багатьох переваг сус-пільство, побудоване на принципах плюралістичноїтеорії демократії, має суттєвий недолік – відсутністьрівних можливостей впливу всіх груп на процесиприйняття рішень.

Виходячи з на явних розбіжностей нормативного тареально-інституційного понять демократії, сучаснідослідники Роберт Даль і Чарльз Ліндблом називалисучасні демократичні системи поліархіями (цей термінбуло введено ними в політичну науку в 1953 р.).

Поліархія – це історично апробована, певною міроюкомпромісна форма, позбавлена крайнощів і класичноїліберальної демократії, основою якої був вільнийіндивід, і сучасної політичної демократії, що спираєтьсяна плюралізм груп інтересів. Ідея поліархії полягає втому, що плюралізм різних організацій і центрівприйняття рішень не заперечує свободи індивіда.

Визначте сильні і слабкі сторони концепційдемократії, що існують нині.

Кожна з окреслених вище груп теорій має своїсильні й слабкі сторони. В реальному житті більшістьзахідних держав тяжіє до ідей елітарної демократії впитаннях функціонування вищих ешелонів влади і додемократії участі на рівні місцевого самоврядування.

Визначимо деякі основні проблеми сучасноїдемократії.

♦ Суперечності між мораллю та політикою. Вбагатьох країнах народні обранці замість розв’язаннясуспільних проблем вирішують особисті, сімейні,кланові. Якщо в країнах розвиненої демократії існуютьтакі моральні бар’єри, як суспільна думка, що стає назаваді відвертому зловживанню владою, то в державахіз молодою демократією важелі впливу на урядовцівпотрібно ще виробити.


44

♦ Обмеження основних прав і свобод людини. Черезнеобхідність ефективної боротьби з тероризмом владавдається до введення обмеженнь на діяльність засобівмасової інформації, порушення деяких прав і свободлюдей, зокрема прав на конфідеційність приватногожиття. Очевидно, такі обмеження можуть призвести доконтролю над громадською думкою, політичнимиопонентами. Саме тому суспільство має бути готовимзахистити себе від зловживань відповідних державнихструктур.

♦ Вплив інформаційних технологій. Інформація –справжня «валюта демократії». Право на чесну,об’єктивну, вичерпну інформацію – одне з визначаль-них демократичних прав. Інтернет забезпечує відкритийдоступ до великого кола різноманітних, часто супереч-ливих джерел, що сприяє плюралізмові думок іпідтримці демократії.

♦ «Вестернізація» демократії. Існують загрозиуніфікації демократії за західним зразком. США,«головний полюс світу», послідовно реалізують сцена-рій нав’язування стандартів американського баченнядемократії.

♦ Ґендерна нерівність. У багатьох демократіях сього-дення визнається рівність чоловіків та жінок, протефактичну реалізацію цього права не забезпечено.Вирішення цієї проблеми, наприклад у Скандинавськихкраїнах, сприяло гуманізації політики держави(див. табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Жінки-депутати у вищих представницьких органах різних

країн (на листопад 2004 р.)

Який відсоток становлять жінки в українськомупарламенті? Як, на вашу думку, впливає їхня присут-ність на діяльність парламенту?

Окрему проблему становлять суперечності міжглобалізацією і демократією (див. табл. 5.3).

Водночас є думка, що глобалізація не дуже впливаєна демократію. Цю тезу обґрунтовують тим, що різніуряди мають різний вплив на свої країни, а отже, й різнуспроможність долати наслідки глобалізації.

Ті зміни, що відбуваються у світовій демократії,можна назвати одним із виявів інформаційного сус-пільства.

4. Демократія в УкраїніВирішуючи актуальні проблеми демократизації сус-

пільного життя в Україні, слід спиратися насамперед нанаціональні демократичні традиції, власний досвіддержавотворення, історичне буття українського народу.

Витоки вітчизняної демократії сягають часівТрипільської культури, мають спадок причорноморсь-ких грецьких колоній, знайшли відображення услов’янському народоправстві, козацькому врядуванніта міському самоврядуванні. В українських землях часівкозаччини в межах військової демократії розвиваласянаціональна демократична традиція. При цьому уВійську запорізькому часом вона була глибшою, ніж уЄвропі, зокрема козаки були рівними у праві обіймативиборні посади. На жаль, законодавче оформлення здо-бутків козацького права в конституції Пилипа Орликане вдалося запровадити в практику.

Визначте інститути української демократії врізні періоди історії. Чи виявлялися в козацькомутоваристві авторитарні тенденції?

Проблема розбудови українського суспільства надемократичних засадах постійно перебувала в центріуваги прогресивних вітчизняних учених С. Оріховсь-кого, М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича,М. Драгоманова, М. Грушевського. Вони обстоювалиідею виняткової самобутності українського народу по-між інших, вбачаючи її джерело в природномудемократизмі, одвічних виявах таких якостей, якволелюбність, справедливість і рівність. При цьомувони наголошували, що демократизм українців бувбільше потенційним, аніж фактичним. Збіг внутрішніхі зовнішніх обставин заважав, на їхню думку, практич-ній реалізації на українських землях норм і цінностейдемократії.

Так, В. Антонович зазначав, що український народупродовж століть залишався суцільно одноріднимносієм ідеї демократизму: коли він потрапляв у сприят-ливі історичні обставини, йому вдавалося організуватилад на демократичних засадах. Суспільний ідеал, якогозавжди прагнули українці, знайшов втілення у грома-дах, козацтві, церковних братствах. М. Драгоманов,розглядаючи становлення та розвиток української націїв контексті європейської демократичної традиції, напо-лягав на необхідності розвитку місцевого самовряду-вання, яке гарантувало б реалізацію особистісних ігрупових прав і свобод у загальній площині розвиткудемократії. Програма національного відродженняУкраїни, за М. Грушевським, одним із джерел своєї жит-тєдіяльності має ідею демократичної організаціїУкраїни.

Особливе місце в історії прагнень українського наро-ду до демократії займає період національно-демокра-тичної революції 1917–1920 рр., який позначивсяпошуком форм і засобів становлення українськоїдержавності, зусиллями, спрямованими на побудовугромадянського суспільства. Створена у березні 1917 р.Центральна Рада на чолі з М. Грушевським у своїйдержавотворчій діяльності дотримувалася демократич-них принципів і традицій. Центральна Рада сформува-лася як національний протопарламент і ще тількиготувала підґрунтя для створення повноцінногоукраїнського парламенту.

Країна % Країна %

Руанда 49 Ісландія 30

Швеція 45 Нова Зеландія 28

ПАР 42 Австрія 28

Намібія 42 Пакистан 21

Данія 38 Канада 21

Фінляндія 38 Китай 20

Норвегія 36

Велика

Британія

(палата громад)

18

Іспанія 36 Мавританія 17

Нідерланди 35 США 15

Німеччина 33 Японія 7

4. Демократія в Україні

45

Під час хрущовської відлиги на захист національноїі людської гідності та особистої свободи виступилидисиденти із середовища шістдесятників. У період«перебудови» кінця 80-х – початку 90-х років активновикористовуються демократичні гасла, однак черезобмеженість демократичних заходів як інструментаріюмодернізації політичної системи демократичнийполітичний режим реалізувати не вдалося. Однак попривсі недоліки зміни, що сталися в Україні в ці періоди,сприяли подальшому поступу країни до демократії.

Із прийняттям Декларації про державнийсуверенітет і створенням Верховною Радою Комісії зрозроблення нової Конституції України (1990 р.)розпочався конституційний процес, який завершився вчервні 1996 р. прийняттям Основного Закону країни.

Визначте у Конституції України положення продемократичний устрій нашої держави.

Перерахуйте ознаки демократичного режиму всучасній Україні.

Серед чинників, що гальмують процес демократич-них змін і визначають українську специфіку, слідназвати високий рівень політичної поляризаціїнаціональної еліти, корупцію, відсутність повноцінногоподілу влад (насамперед несамостійність судової гілки),законодавчого закріплення захисту прав опозиції,усунення широких народних мас на узбіччя політич-ного процесу, брак ефективних механізмів контролю задіями влади на всіх рівнях, вплив на політику великогобізнесу тощо.

Спонтанність, непослідовність демократичних пе-ретворень у державі, розрив між демократичними заформою інститутами в усіх сферах суспільного життята їхньою реальною практикою призводять до негатив-ного сприйняття інститутів демократії, помітноїірраціональності політичної поведінки людини, їїегоцентризму, емоційності у сприйнятті навколишньоїдійсності, апатії та стомленості від політики. В умовахрозгубленості, зневіри й зневаги до державних органівгромадянська відповідальність залишається лишепобажанням.

Чинниками стабільного й динамічного розвиткуукраїнського суспільства, його трансформації доконсолідованої демократії є такі:

♦ наявність ідеї, яка об’єднувала б усі суспільнігрупи;

Запропонуйте свій варіант такої ідеї.♦ зміцнення правової держави;♦ формування зрілого громадянського суспільства;♦ покращення соціально-економічного становища в

Україні;Чому цей чинник впливає на становлення

демократії?♦ становлення демократичного громадянина.

Отже, нинішній політичний режим в Україні є пере-хідним і його можна схарактеризувати як частководемократичний: йому притаманні не лише елементиавторитарної практики, неопатримоніальних відносин,а й панування корпоративних інтересів на шкодурозвиткові громадянської свободи та ініціативи.

Відомо: нових матеріальних цінностей, що ведуть допрогресу, демократія сама по собі не створює й не можестворити. Демократія – лише механізм, за допомогоюякого визначається воля більшості щодо проблемсуспільного життя. Як скористатися цим механізмом –залежить від конкретних учасників демократичнихперетворень.

Глобалізація сприяє

демократії

Глобалізація перешкод-

жає демократії

Розвивається ринкова еконо-

міка, що можливе лише за де-

мократії

Зменшується незалежність

державної політики, яка стає

виразником інтересів інозем-

них інвесторів, а не простих

людей

Зільшується потреба світового

бізнесу в демократії, яка гаран-

тує стабільність

Погіршується становище

більшості людей; держава не

може компенсувати втрати

нужденних через скорочення

податкової бази

Зменшуються стимули автори-

тарних лідерів до втримання

влади, оскільки прибутки з

країни вимиваються

Поглиблюються етнічні та

класові розколи, що зменшує

національно-культурну основу


Інтенсифікуються контакти з

іншими демократіями, що веде

до зростання ролі міжнародних

недержавних організацій

Швидке пересування грошей

між країнами призводить до

частих криз платіжного

балансу й нестабільності

національних економік

Спонукання авторитарних ре-

жимів до децентралізації

влади й передання значного

впливу ринковій економіці

Держава і транснаціональні

корпорації отримують змогу

контролювати інформацію та

маніпулювати нею

Розвиваються державні інсти-

туції, які підтримують демокра-

тію, зокрема суди

Знецінюється поняття

громадянства – важлива

передумова дієвої і стабільної


Інтенсифікується поширення

демократичних ідей

Розширюється економічна

прірва між Північчю й Півднем

46

Таблиця 5.3. Суперечності між глобалізацією і демократією



Визначення і вимірювання демократії. /За ред. Д. Бітема /Пер. з англ. – Львів: Літопис, 2005. – 312 с.

Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – ХХVІІІ+1108 с.

Дьюї Джон. Демократія і освіта. – Львів: Літопис, 2003. – 294 с.

Ле Дюк Л. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці / Пер. з англ.– Х.: Центр Освітніх Ініціатив,2002.–160 с.

Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / За заг. ред. А. Колодій. – К.: Ай Бі, 2002. –684 с.

Патнам Р.Д. Творення демократії. – К.: Основа, 2001. — 302 с.

Рагозін М. Вчимося демократії. Уроки громадянської освіти. – Донецьк: ООО Донбас, 2000. — 150 с.

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Зобразьте принципи (або цінності) демократії за допомогою знаків-символів.♦ Напишіть листа товаришеві про переваги демократії від імені:

а) афінського громадянина; в) запорізького козака ХVІІ ст.;б) римського сенатора; г) американського конгресмена початку ХІХ ст.

♦ Складіть порівняльну таблицю розвитку демократії за таким зразком:

♦ Визначте суперечності між представницькою та безпосередньою демократією в сучасному світі.♦ Демократія передбачає законність, яка охоплює насильство і примус. Де межа, за якою насильство і

примус набувають недемократичних чи антидемократичних форм?♦ Прочитайте статтю «Що таке демократія?» на сайті www.nomad.su. Як ви можете заперечити

положення критиків демократії?♦ Поясніть зміст даних висловлювань. Чи ви згодні з ними?

Принципи демократії Первісна демократія Антична демократіяКласична ліберальна

демократіяСучасна демократія

«Демократія перед тими, хто до неї ставиться серйозно, ста-

вить майже нездоланні проблеми, а для тих, хто її ненави-

дить, відчиняє майже необмежені можливості».

Вацлав Гавел

«Головна відмінність між демократичним і авторитарним ре-

жимами полягає в тому, що за останнього народ розрахову-

ється за чужі помилки, а за першого – за свої власні».

О.Н. Смолин

47

1. Ідея громадянського суспільства та еволюціяуявлень про нього

Упродовж тривалого часу в політичній науці поняттягромадянського суспільства і держави не розрізнювалий розглядали як тотожні. Однак, починаючи із серединиXVІІ ст. у зв’язку з диференціацією різних сфер сус-пільства, вивільненням їх із всеосяжної влади держави,відокремленням автономного й незалежного індивіда зйого невід’ємними правами і свободами з’явиласяпотреба відображення у свідомості суспільства й у науцідвох тенденцій соціального прогресу. Одну з них,пов’язану зі становленням автономних від держависфер життєдіяльності людини, віддзеркалило поняттягромадянське суспільство. З іншого боку, потребу вупорядкуванні, забезпеченні цілісності суспільства,узгодженні та інтеграції спрямувань індивідів ісоціальних груп втілено у поняття держава.

Застосувавши термін «societas civilitas» (civil society –цивільне суспільство) на позначення нових суспільнихпорядків, що утверджувалися, тогочасні мислителізапочаткували властиве й нинішнім концепціям грома-дянського суспільства протиставлення суспільства йдержави, їх трактування як автономних сфер –громадської й політичної.

Ліберальну концепцію громадянського суспільстварозробили Т. Гоббс і Дж. Локк. Поняття «громадянськесуспільство» було введено ними з метою відображенняісторичного розвитку людства, переходу людини відприродного стану до цивільного.

Основоположник лібералізму Дж. Локк упершеставив особистість вище за суспільство та державу, асвободу – вище за інші цінності. Свободу він розумів яксвободу від втручання ззовні, з боку держави.

Люди як розумні істоти, на думку Локка, укладаютьміж собою суспільну угоду, тобто створюють грома-дянське суспільство. Воно формує низку захиснихструктур, які перебувають між індивідом і державою.Підвалинами свободи індивіда, гарантією його політич-ної самостійності, за Локком, є приватна власність. Для

нього суспільство є первинним щодо держави (сукуп-ність владних структур), бо саме воно, переходячи зприродного стану в цивільний, створює і наділяє повно-важеннями уряд, а той, зі свого боку, зобов’язуєтьсяслужити інтересам спільноти.

Послідовники Локка (А. Сміт, А. Фергюсон) збага-тили концепцію громадянського суспільства мораль-ними ідеями. Громадянське суспільство виниклозавдяки схильності людини шукати схвалення інших таїї здатності формулювати моральні правила і нормисправедливості.

У творах мислителів ХVII ст. знаходимо ще однуважливу для теорії громадянського суспільства думку –про інтерес як основну силу, що єднає людей у грома-дянському суспільстві. Проблему конфлікту інтересіврозробив один із батьків-засновників США ДжеймсМедісон. Причини різних інтересів, уважав він,зумовлені відмінностями здібностей, талантів, володінь,потреб. Таким чином, громадянське суспільство розгля-далося з позицій конфліктності інтересів і потенційнихзагроз, які несе в собі боротьба груп.

Основи сучасних уявлень про громадянське сус-пільство як самостійну сферу міжлюдських взаєминформулює у першій половині ХІХ ст. Алексіс де Токвіль.Свої міркування щодо підґрунтя і перспектив розвиткудемократії він виклав у праці «Демократія в Америці».Зокрема, він започаткував соціокультурний підхід дорозуміння громадянського суспільства. Токвіль звертаєувагу на те, що громадські асоціації, які існували вАмериці, створюють необхідне для демократії соціаль-не поле.

Ґрунтовний аналіз громадянського суспільства в усіййого суперечливості й багатогранності здійснив німець-кий філософ Г. В. Ф. Гегель – засновник етатистськоїконцепції. У праці «Основи філософії права» він розкри-ває як відокремленість, так і тісний зв’язок грома-дянського суспільства та держави.

У суспільній системі Гегель виокремлює сфери:сім’ю, громадянське суспільство, державу. Сім’я – це

VI. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

1. Ідея громадянського суспільства та еволюція уявлень про нього2. Сутність і структура громадянського суспільства3. Розвиток громадянського суспільства в Україні4. Місцеве самоврядування і державна влада5. Роль засобів масової інформації у функціонуванні громадянського суспільства

Очікувані результати:♦ знати структуру громадянського суспільства;♦ розуміти принципи взаємовідносин громадянського суспільства та держави;♦ використовувати нормативно-правову базу для вивчення функцій інституту місцевого

самоврядування і державної влади;♦ аналізувати умови становлення громадянського суспільства та його роль у процесі демократизації

суспільних відносин;♦ характеризувати основні ознаки громадянського суспільства;♦ оцінювати рівень громадянської компетентності, необхідний для подальшого розвитку

громадянського суспільства;♦ створити проект програми студентської громадської організації.

48

природна спілка індивідів, поділ якої привів до утворен-ня громадянського суспільства. Громадянське сус-пільство є всезагальною формальною спільнотою, якаопосередковує відносини та інтереси його членів. Вонопов’язане з публічною сферою суспільного життя.

Основою громадянського суспільства Гегель, як іЛокк, уважав приватну власність. Проте рушійноюсилою історичного прогресу, на його думку, було негромадянське суспільство, а держава.

Концепції громадянського суспільства, що розвива-лися протягом XVII – першої половини ХІХ ст., булипов’язані з обґрунтуванням раннього капіталістичногосуспільства, що утверджувало ліберальні свободи іпідкорялося закону. Людей у ньому об’єднували спільніінтереси. Ринок надавав йому механізми саморегуляції,звільняючи неполітичну сферу від потреби в державнійрегламентації. Ідея громадянського суспільства отримуєдруге народження внаслідок подій 80-х років ХХ ст. уСхідній Європі, коли протистояння Сходу та Заходузавершилося крахом комуністичних режимів та перехо-дом до демократії багатьох нових країн.

Які, на вашу думку, ознаки характерні для грома-дянського суспільства?

Особливістю сучасного етапу в розвитку концепціїє те, що більшість політиків вбачають головну особли-вість громадянського суспільства в солідарності таздатності діяти в інтересах загального добра. Грома-дянське суспільство, на їхнє переконання, сумісне зрелігією і мораллю, а також з різними формами кому-нітаризму, а держава покликана забезпечувати функціо-нування громадянських інститутів, гарантуватидемократичне управління ними, регулювати економічні,соціальні та інші процеси.

За всього розмаїття інтерпретацій громадянськогосуспільства переважна більшість дослідників виходитьіз того, що це поняття застосовується при вивченнінеполітичної частини суспільної системи і має певнеаналітичне навантаження лише в разі розмежуваннясуспільства й держави. Опріч того, йому властиві певніякісні характеристики, тому його не слід плутати злюдським суспільством загалом.

2. Сутність і структура громадянського сус-пільства

Громадянське суспільство – це передусім суспіль-ство громадян. Але громадянським суспільство робитьне просто сукупність окремих громадян, а такаінтегральна якісна визначеність, як громадянство.Громадянство є однією з фундаментальних категорійконцепції громадянського суспільства й означає наді-лення громадян відповідними правами й створенняумов існування.

Громадянство постає у відносинах між громадянамий виражає соціальний статус індивіда як агентапублічної діяльності. Саме завдяки громадянству грома-дянське суспільство певною мірою дистанціюється віддержави і соціуму загалом, набуваючи характеру авто-номної сфери суспільного життя. Проте громадянствоє лише формальною характеристикою соціальноїдіяльності й не враховує конкретної активності індивідата її спрямованості. Щоб глибше зрозуміти сутністьгромадянського суспільства, поняття громадянства

варто поставити в залежність від реальних запитівлюдей, їхніх потреб, інтересів та цінностей.

Структурно громадянське суспільство є підсис-темою суспільства як цілого, яка наближається досоціальної сфери суспільного життя. В зародковомустані її елементи наявні в кожному сучасному сус-пільстві, однак суспільства різняться за розмірами цієїсфери та за її якістю (рівнем розвиненості, повноцін-ністю функціонування, системою цінностей).

У сучасній політології громадянське суспільстворозглядається як складна й багаторівнева системаневладних зв’язків і структур. Громадянське суспіль-ство охоплює всю сукупність міжособистісних відно-син, які розвиваються без втручання держави, а такожрозгалужену систему незалежних від держави суспіль-них інститутів, які вдовольняють повсякденні індиві-дуальні та колективні потреби.

Базові людські потреби в їжі, одязі, житлі тощо, якіпідтримують життєдіяльність індивідів, забезпечуютьвиробничі відносини, що утворюють перший рівеньміжособистісних стосунків. Ці потреби реалізуютьсячерез такі громадські інститути, як приватна власність,акціонерні товариства, бізнес-центри, професійні, спо-живчі і кредитні спілки, кооперативи та орендніпідприємства.

Потреби у продовженні роду, здоров’ї, вихованнідітей, віросповіданні, інформації, комунікації тощозабезпечує комплекс соціокультурних відносин, якийохоплює сімейно-статеві, релігійні, етнічні та іншівзаємодії, що становлять другий рівень міжособис-тісних стосунків. Потреби цього рівня задовольняютьсятакими інститутами, як сім’я, церква, благодійні фонди,заклади освіти, науки, культури, творчі спілки, науковіасоціації, спортивні товариства тощо.

Нарешті, третій, вищий рівень міжособистіснихстосунків мають політико-культурні відносини, якісприяють реалізації потреб політичної участі, пов’яза-них з індивідуальним вибором на основі політичнихпереваг і ціннісних орієнтацій. Цей рівень передбачаєсформованість в індивіда конкретних політичних пози-цій. Політичні переваги індивідів і груп реалізуютьсячерез групи інтересів, політичні партії, громадські рухи,незалежні засоби масової інформації, громадську думкуяк соціальний інститут; у певному аспекті – черезвибори та референдуми, коли вони слугують засобомформування і виявлення громадської думки та захистугрупових інтересів; через залежні від громадськостіелементи судової та правоохоронної систем.

Таким чином, громадянське суспільство – це нелише сфера, а й тип взаємодії, певна модель соціальноїорганізації.

Якісними характеристиками громадянського сус-пільства є:

♦ наявність вільних та рівних індивідів, які вірять усвою здатність вирішувати будь-які справи усуспільстві (об’єкти взаємодії);

♦ зорієнтованість на соціальні справи, небайдужістьдо спільних проблем;

♦ поєднання індивідуалізму та конкурентності в діяль-ності із взаємною довірою та співробітництвом,здатністю до компромісів, поміркованістю й толе-рантністю.

2. Сутність і структура громадянського суспільства

49

Громадянська культура є культурою участі йпідтримки з прихильним ставленням громадян до полі-тичної системи.

На нормативному рівні можна дати таке визначеннягромадянського суспільства:

Громадянське цивільне суспільство – це сфераспілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації тасамоврядування вільних індивідів на основі добровільносформованих асоціацій, яка захищена необхідними зако-нами від прямого втручання й регламентації з бокудержави і в якій переважають громадянські цінності.

Виходячи з цього ідеалу, можна говорити: наскільките чи інше суспільство наближене до нього, настільки вньому розвинені структури і громадянська культура,притаманні саме громадянському суспільству.

Основні напрями діяльності інститутів громадянсь-кого суспільства та їхній вплив на суспільне життявідображено в його функціях.

Найголовнішими з них є такі:♦ громадянське суспільство є засобом самовияву інди-

відів, їхньої самоорганізації та самостійної реалі-зації ними власних інтересів. Значну частинусуспільно важливих питань громадські об’єднаннярозв’язують самостійно або на рівні місцевогосамоврядування. У такий спосіб вони полегшуютьвиконання державою її функцій, бо зменшуютьтягар проблем, які їй доводиться розв’язувати;

♦ інститути громадянського суспільства виступаютьгарантом непорушності особистих прав громадян,дають їм упевненість у своїх силах, слугують опо-рою в їхньому протистоянні з державою, формуютьсоціальний капітал, тобто ті риси особистості,завдяки яким вона стає здатною до ефективнихсолідарних дій.

Інститути громадянського суспільства системати-зують, упорядковують, урегульовують протести й вимо-ги людей, які без цього могли б мати руйнівнийхарактер, і в такий спосіб створюють сприятливі умовидля функціонування демократичної влади. Ці інститутивиконують функцію захисту інтересів певної групи в їїпротистоянні з іншими групами інтересів. Завдяки їмкожна група отримує шанс бути почутою владнимиструктурами.

Таким чином, громадянське суспільство – це сферавзаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вониутворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання,висловлення й захист індивідами та їхніми об’єднан-нями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин,коли громадські організації виступають як групиінтересів, що є посередниками в стосунках індивидів ізвладою та рештою суспільства.

Саме функції громадянського суспільства даютьзмогу зрозуміти, чому його розглядають як опору де-мократії й вияв свободи. Що розвиненішим є грома-дянське суспільство, то легше громадянам захищатисвої права, то більшими є їхні можливості щодо само-реалізації в різних сферах суспільного життя і томеншою – небезпека узурпації політичної влади тимичи іншими її органами або окремими особами.

Отже, яке суспільство можна назвати грома-дянським?

Поділ громадянського суспільства й держави доситьумовний і спрямований на те, щоб зрозуміти механізмисуспільного життя, ступінь свободи та несвободи інди-відів, рівень політичного розвитку.

Громадянське суспільство і держава взаємодопов-нюють одне одного й залежать одне від одного. Завідсутності зрілого громадянського суспільства немож-лива побудова правової демократичної держави, оскіль-ки саме свідомі вільні громадяни здатні створитинайкращі раціональні форми життєдіяльності.

Становлення демократії зазвичай розпочиналося зпідпорядкування держави і громадянського суспільстваправовим нормам, із введення принципу розподілувлади, що привело до створення єдиної системиконституціоналізму.

Із формально-правового погляду, конституціоналізмозначає наявність у суспільстві основного закону держа-ви (конституції), який регламентує народне представ-ництво, розподіл і обсяг повноважень різних гілок владита гарантії прав громадян. Виконання законів єобов’язковим і для представників влади, і для громадян.Верховенство права над свавільними рішеннями влад-них органів забезпечує розподіл влади, високе стано-вище законодавчої влади, її залежність (через механізмвиборів) від народу, а також рівний і доступний для всіхгромадян суд. Конституція як основний закон – цеформа договору суспільства й держави про розподілсфер їх діяльності. Згідно з цим договором, грома-дянське суспільство є цариною індивідуальних свободі особистих інтересів, а держава – сферою публічноївлади та загальних інтересів.

Чи може громадянське суспільство розвиватисяпоза державою?

Зворотний зв’язок у стосунках громадянськогосуспільства і правової держави дуже важливий.Визначаючи автономність громадянського суспільства,правова держава має реагувати на запити й потребиасоціативного громадянства, видавати відповідні зако-нодавчі акти та стежити за їх виконанням. Інакше ка-жучи, вона повинна забезпечити правову захищеністьгромадян, сформувати сприятливе правове поле длядіяльності громадських інститутів.

3. Розвиток громадянського суспільства в Україні Становлення громадянського суспільства перед-

бачає формування такої спільноти людей, в якій досяг-нуто оптимального співвідношення політичних інеполітичних засад, забезпечено взаємну рівність прав,свобод і обов’язків громадянина, суспільства та держа-ви. З огляду на це до 1917 р. у Росії, до складу якоївходила більша частина України, засади громадянськогосуспільства не сформувалися. Підвалини дореволю-ційного суспільства ґрунтувалися на владних відно-синах, які забезпечували погодження інтересів різнихгруп, організовували життєдіяльність. Фактично буввідсутній розвинений інститут приватної власності наземлю, ресурси та засоби виробництва. Відношення довлади слугувало також і критерієм поділу суспільствана дві нерівні групи: нечисленну панівну й іншенаселення. Панівному класу належала монополія навладу, водночас він був і найзаможнішим власникомзасобів виробництва й ресурсів. Він беззаконно правив


50

більшістю злиденного населення, тобто соціальнаструктура складалася з двох крайніх полюсів і булаприречена на постійні конфлікти. Середнього класу,покликаного відігравати роль стабілізаційного чинникасуспільного розвитку, майже не було.

За тоталітарного й авторитарного режимів в Українінеполітичне спілкування й солідарність не становилиістотного сектора суспільства. Не існувало також неза-лежної, публічно висловлюваної громадської думки, наяку мусила б зважати влада. Не було вільної преси.Діяльність громадських організацій, створюванихсамим комуністичним режимом, контролювалася дер-жавою й партією. За їхньою допомогою владні структу-ри тримали під контролем усіх суспільно активнихгромадян.

Порушення рівноваги між громадянським сус-пільством і державою призвело до занепаду ініціативита самодіяльності громадян, поширення безвідпо-відальності, страху.

Реформи, розпочаті 1985 р., привели до гласності,визнання соціального й політичного плюралізму, щомало вирішальне значення для активізації в Українігромадського життя. Цей період позначений швидкимзростанням кількості неформальних організацій,громадських рухів, пробудженням громадської свідо-мості. Наступним кроком мало стати формування пра-вового поля громадянського суспільства. В Українірозпочався конституційний процес, формувалися інсти-тути громадянського суспільства.

Формування громадянського суспільства і сьогодніпов’язане з великими труднощами. Передусім це стійкістереотипи, система цінностей, сформованих за часівкомуністичного режиму, які відкидають більшістьекономічних, соціальних і культурних передумов грома-дянського суспільства. У значної частини населеннявикликають психологічний дискомфорт фундамен-тальні базові цінності, що становлять основу грома-дянського суспільства (приватна власність, економічнай соціальна нерівність, конкуренція), а також від-сутність багатьох соціальних гарантій, які були раніше.Унаслідок прорахунків у проведенні реформ утіленняцих універсальних цінностей у свідомість українськихгромадян здійснюється за умов постійного зниженнярівня життя більшості населення.

Ускладнює процес кристалізації автономноїособистості й те, що утвердження ринкових відносин іперехід до демократії збіглися в часі з процесомнаціонального самовизначення і соціальної стратифі-кації на засадах відносин власності.

Водночас активність громадських організацій таїхній вплив на життя і свідомість людей ще недостатні,а рівень правової захищеності індивідів і груп далекийвід бажаного. Тиск з боку держави і могутніх приватнихінтересів позбавляють свободи ЗМІ, а громадян –об’єктивної інформації. А це не сприяє неформальномуфункціонуванню публічної сфери, у якій формуєтьсягромадська думка.

Чи є в Україні умови, достатні для формуваннягромадянського суспільства?

За такої ситуації держава має зробити дуже багатодля того, щоб стати гарантом поступального процесуформування громадянського суспільства, створити

надійні правові, економічні, політичні та культурніпередумови для самореалізації індивідів і груп, задово-лення їхніх повсякденних потреб.

4. Місцеве самоврядування і державна владаПротягом майже двохсот років існування місцевого

самоврядування в світовій прак тиці воно було об’єктомдосліджень представників різних наукових шкіл і течій.Завдяки науці місцеве самоврядування вдосконалювалосвої інститути, народ оволодівав його методами і фор-мами, підвищувалася культура місцевої (комунальної)влади.

Відповідно до Основного Закону України місцевесамоврядування – це право територіальної громади –мешканців села чи добровільного об’єднання в сільсь-ку громаду жителів кількох сіл, селища чи міста – са-мостійно вирішувати питання місцевого значення вмежах Конституції і законів України (ст. 140).

Згідно із Законом України «Про місцеве самовря-дування в Україні» (ст. 6) система місцевого самовряду-вання охоплює: територіальну громаду; сільську,селищну, міську ради; сільського, селищного міськогоголову; виконавчі органи сільської, селищної, міськоїради; районні та обласні ради, що представляють спіль-ні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;органи самоорганізації населення.

Важлива роль в системі місцевого самоврядуванняналежить органам самоорганізації населення, право-вий статус яких визначено Конституцією України(ст. 140) й Законом України «Про органи самоорга-нізації населення». Відповідно до цього закону такимиорганами є: будинкові, вуличні, квартальні комітети,комітети мікрорайонів, сільські та селищні комітети.

Територіальна громада – мешканці, які постійнопроживають у межах села, селища, міста, що є са-мостійними адміністративно-територіальними одини-цями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл,що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 ЗаконуУкраїни «Про місцеве самоврядування в Україні).

До територіальної громади входять усі жителі села,селища, міста незалежно від їхнього віку, національ-ності, соціального стану та громадянства. Членом тери-торіальної громади людина стає за народженням увідповідному населеному пункті або в разі прибуття донього на проживання.

Місцеве самоврядування є одним з головнихелементів розвитку демократичного конституційноголаду. За своєю природою воно виступає як специфічнаформа реалізації публічної влади, відмінна від держав-ної. Воно втілює місцеві інтереси територіальнихгромад, тоді як держава – загальнонаціональні інтереси,а політичні партії чи громадські організації – політичні,соціальні, культурні та інші інтереси своїх членів.Місцеве самоврядування відрізняється від інших формпублічної влади своїми інститутами, формами діяль-ності, повноваженнями, правовим захистом і відпо-відальністю.

Характе рними ознаками місцевого самоврядування є:♦ демократизм, що виявляється у виборності його

органів (сільських, селищних і міських рад, сільських,селищних і міських голів), різноманітності форм участів ньому населення (місцеві референдуми, вибори,

4. Місцеве самоврядування і державна влада

51

органи самоорганізації громадян та ін.), гласності йурахуванні громадської думки його органами і поса-довими особами;

♦ децентралізованість, тобто побудова системимісцевого самоврядування на засадах наближеностійого органів до населення сіл, селищ і міст (первиннийрівень місцевого самовря дування), самостійності тери-торіальних громад у вирішенні питань місцевого життя,невтручання держави у внутрішні справи територі аль-них громад, формування місцевих бюджетів знизууверх, наділен ня територіальних громад комунальноювласністю, утворення вторинного рівня місцевогосамоврядування (районних та обласних рад) на базіпервинного рівня, автономії органів місцевого само -врядування у взаємних стосунках, делегування їмокремих функцій виконавчої влади;

♦ гарантованість у межах Конститу ції і законівУкраїни, яка полягає в підтримці місцевого само-врядування державою, закріпленні його конститу -ційного і законодавчого статусу, судовому захисті прав;контролі районних та обласних рад за діяльністювідповідних органів виконавчої влади в районах таобластях, уведенні гарантованих мінімумів бюджетнихасигнувань і державних соціальних стандартів;

♦ піднаглядність і підконтрольність, що передба-чає здійснення державою нагляду за законністю діяль -ності органів місцевого самоврядування, судовескасування його незаконних актів, дострокове припи-нення повноважень його органів і посадових осіб, при-тягнення винних до дисциплінарної та інших видівюридичної відпові дальності.

Які ознаки притаманні місцевому самовря-дуванню?

Отже, місцеве самоврядування є пристосованою допотреб територіальних громад формою автономногоздійснення публічної влади, яку держава заохочує йконтролює відповідно до Конституції і зако нів України(див. схему 6.1).

Основу місцевого самоврядування в Україні стано-вить адміністративно-територіальний устрій держави:області, райони, міста, райони в містах, селища і села.Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус і єсамостійними адміністративно-терито ріальними одини-цями. За Конституцією України в Автономній Республі-ці Крим діє система територіальної (адміністративної)авто номії в особі її Верховної Ради і Ради міністрів.Питання місцевого самоврядування належать довиключної компетенції України, але її законами Авто-номній Республіці можуть бути делеговані певні повно-важення у цій сфері.

Адміністративно-територіальний устрій відіграєважливу роль в організації та діяльності органів місце-вого самоврядування. Кожна ланка системи самовря-дування має свою територіальну сферу діяльності, своїособливі місцеві інтереси, пов’язані зі специфікою йогоадміністративно-територіальних одиниць: історич ними,економічними, екологічними, географічними і демо-графічними особливостями, етнічними, релігійними,культурними, національними та іншими традиціями.Будь-яка зміна адміністративно-територіального устроюпевним чином може позначитися на місцевому само -врядуванні.

Дворівнева система місцевого самоврядування,закріплена Основним Законом України, вказує на те, щодержава по-різному підходить до цього інституту врізних адміністративно-територіальних одиницях.Головним осередком місцевого самоврядування є села,селища й міста, де природним шляхом складаютьсятериторіальні громади.

Чинне законодавство, на жаль, недостатньо дифе-ренціює статус кожного виду адміністративно-терито-ріаль них одиниць. Так, міста поділено на містарайонного, обласного, республіканського (в АвтономнійРеспубліці Крим) підпорядкування зі спеціальнимстатусом – Київ та Севастополь. Однак є міста закількістю населення малі, середні й великі, що поки щозаконодавством не враховано.

Спеціальний статус Києва зумовлений тим, що він єстолицею України, а Севастополь – велика військово-морська база в Україні.

Питання адміністративно-територіального устрою єкомпетенцією Верховної Ради України (ст. 92 Консти-туції). До її повноважень належить утворення і лікві-дація районів, встановлення і зміна меж районів і міст,надання населеним пунктам статусу міст, найменуванняі перейменування населених пунктів і районів.

Ставлення місцевого самоврядування до грома-дянського суспільства в Україні є неоднозначним. Якщоміське самоврядування більш-менш реально інтегруєть-ся в громадянське суспільство, то сільське (селищне) усвоїй більшості перебуває під політичним та адмі-ністративним контролем місцевих органів виконавчоївлади і тому до громадянського суспільства (йогоінститутів) ставиться майже негативно. Регіональнийрівень місцевого самоврядування також переважно кон-тролюється місцевими державними адміністраціями,але ступінь інтеграції в громадянське суспільство тутвищий, ніж у сільського (селищного) самоврядування.

Місцеве самоврядування має власну фінансово-економічну основу. Необхідною передумовою йогоефективної діяльності є наявність достатніх мате-ріальних та фінансових ресурсів.

Схарактеризуйте статус селищного, міського таобласного рівня місцевого самоврядування.

Європейська хартія місцевого самоврядування,Конституція України приділяють значну увагу цьомупитанню. Так, у Хартії задекларовано право терито-ріальних громад на власні фінансові ресурси таобов’язок держави надавати фінансову допомогу слаб-ким територіальним громадам.

За Конституцією України (ст. 142) до матеріальної іфінансової основи місцевого самоврядування належитьрухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів,інші кошти, земля, природні ресурси, що є власністютериторіальних громад сіл, селищ, міст, районів умістах, які перебувають в управлінні районних і облас-них рад.

Таким чином, місцеве самоврядування має харак-теристики трьох різнорідних суб’єктів: суб’єкта влади,суб’єкта громадянського суспільства, суб’єкта госпо-дарської діяльності. Децентралізований зміст місцевогосамоврядування та деякі інші чинники зменшують йогозалежність від держави, але не виключають її. Водночасоргани місцевого самоврядування залишаються


52

важливим інститутом громадянського суспільства,надійним каналом реалізації громадянської ініціативита творчості, прав громадян на участь у державномууправлінні.

5. Роль засобів масової інформації у функціо-нуванні громадянського суспільства

Засоби масової інформації (ЗМІ) – це формипублічного розповсюдження інформації, спрямовані наохоплення необмеженого кола осіб, держав і соціальнихгруп з метою оперативного інформування їх про події іявища у світі, окремій країні, регіоні.

Умови й напрями діяльності ЗМІ залежать відбагатьох чинників: економічного розвитку суспільства,рівня демократії в ньому, політичних сил, які домінуютьв конкретній країні. Свобода слова, друку й інформації –це складники цілісного організму, що зветься демо-кратією.

ЗМІ є універсальним засобом оприлюднення різно-манітних суспільних інтересів. Саме використовуючисилу друкованого слова, можливості телебачення тарадіо, різні суспільні групи мають змогу публічновисловлювати свої думки, погляди й оцінки, знаходитинових прихильників, об’єднувати їх і мобілізувати наспільні дії.

Звісно, цим у суспільстві опікуються не лише мас-медіа, а й політичні партії та інші гро мадські об’єднан-ня, які володіють засобами партійного впливу. Проте безвикористання засобів масової інформації вони не здатнівиявити й згуртувати своїх однодумців.

У кожній демократичній країні поряд із державнимиіснують також і приватні ЗМІ. Недержавні ЗМІ, на від-міну від державних, не повинні слугувати політичнимінтересам урядів, а навпаки, мусять забезпечити неза-лежний від урядового погляд на внутрішню і зовнішнюполітику, суспільні здобутки й проблеми.

4. Місцеве самоврядування і державна влада

53

Конституційно-правовіоснови місцевогосамоврядуваннястанвлять

ПоложенняКонституції України

щодо:

КонституціяУкраїни

визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7)

самостійності місцевого самоврядування - його органи не входять до системи органів державноївлади (ст. 5, 140)

зобов’язаності органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі та в м повноваженьежахі у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України (ст. 19)

права громадян брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними доорганів місцевого самоврядування та на рівний доступ до служби в органах місцевогосамоврядування (ст. 38)

права громадян користуватися для задоволення своїх потреб об’єктами права комунальноївласності (ст. 41)

матеріальної фінансової основи місцевого самоврядування та його державної підтримки (ст. 142)

предметів відання та повноважень місцевого самоврядування та можливості делегування йогоорганам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади (ст. 143)

права органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, прийматирішення, які є обов’язковими на відповідній території (ст. 144)

підстав і порядку зупинення рішень органів місцевого самоврядування та звернення до суду зметою їх оскарження (ст. 144) та судового захисту прав місцевого самоврядування (ст. 145)

Схема 6.1. Конституційно-правові основи місцевого самоврядування

законодавча

влада

законодавча

влада

виконавча

влада

судова

влада

громадяни

ЗМІ ор

ган

іза

ції

па

ртії

Схема 6.2. Роль ЗМІ в політичному житті суспільства

Демократія неможлива без свободи слова і вільноїпреси. Уряд не повинен контролювати написане й випу -щене в ефір, ув’язнювати журналістів за їхні пере-конання.

Від яких чинників залежить ефективність діяль-ності ЗМІ в громадянському суспільстві?

Проте свобода ЗМІ зовсім не означає, що вони мо-жуть діяти на власний роз суд, ігноруючи право. Відпо-відно до Закону України «Про інформаційні агентства»,цензу ру інформації в нашій країні заборонено.Водночас інформаційні агентства не мають права розго-лошувати відомості, які становлять державну таємни-цю, або іншу інформацію, яка охороняєтьсязаконодавством; закликати до насильницької зміни абоповалення чинного конституційного ладу, пору шеннятериторіальної цілісності України, підриву її безпеки;пропагувати війну, на сильство й жорстокість, розпа-лювати расову, національну, релігійну ворожнечу;розповсюд жувати порнографію або інші матеріали, щоруйнують суспільну мораль або підбурюють до право-порушень, принижують честь і гідність людини, а такожінформацію, яка обмежує за конні права й інтересигромадян; давати оцінку щодо винуватості осіб у скоєн-ні злочи ну до рішення суду; публікувати матеріали, якірозкривають тактику і методику розслідування.

Свобода слова і вільне вираження у друкованійформі своїх поглядів і переконань гаран туютьсяКонституцією України й відповідно до Закону України«Про друковані засоби масо вої інформації (пресу) вУкраїні» означають право кожного громадянина вільноі незалежно шукати, отримувати, фіксувати, зберігати,використовувати та поширювати будь-яку інфор маціюза допомогою друкованих ЗМІ.

При організації мас-медіа на співробітників друкова-ного органу чи телерадіокомпанії, інформаційної агенціїтощо, окрім законодавчих меж, покладаються такожпевні етичні обов’язки морального ґатунку.

Відповідно до міжнародного права незалежнимивважаються ті ЗМІ, які не залежать від уряду, політич-ного чи економічного контролю, від контролю за мате-ріалами та обладнанням, необхідними для виробництваі поширення інформації.

Чи є головною ознакою демократії абсолютнасвобода ЗМІ?

Держава не повинна володіти будь-якою монополієюна «істинну» і «доцільну» інфор мацію; має існуватиякомога більше мас-медіа, які відображали б найшир-ший діапазон думок у суспільстві. В демократичнихкраїнах відносини між державною і «четвертою»владою не завжди бу вають гармонійними.

Довершене громадянське суспільство передбачаєнаявність незалежних від держави, вільних від комер-ційного примусу ЗМІ, які належали б усім й усімаконтролювалися. Жодна політична партія, жоден уряд,жоден банк чи підприємство не повинні мати вирі-шального впливу на загальнонаціональні мас-медіа.Суспільство мусить законодавчо гарантувати пресі,радіо і телебаченню максимальну свободу, проте вономає право і на певне соціальне за мовлення їм. Зокрема,мають друкуватися й транслюватися інформаційніматеріали, дитячі та освітні програми тощо(див.схему 6.2).

«Право народу знати», яке є наріжним каменемвільної преси, нерідко вступає в су перечність з полі-тикою урядів. Посадовці намагаються викласти своєбачення певних подій чи навіть уникають оприлюд-нення офіційних версій. Журналісти ж дошуку ютьсяпомилок влади і поширюють інформацію про них.

В умовах офіційно задекларованого на найвищомурівні прагнення України брати активну участь упроцесах європейської інтеграції, долучитися допередових зразків європейського досвіду в основнихсферах політичного, соціально-економічного такультурного життя суспільства, на стадії поглибленнявідносин з Європейським Союзом особливо важливуроль відіграють питання інформування суспільства тазабезпечення широкої громадської підтримки дляєвроінтеграційної політики України, ефективність якихвеликою мірою визначається діяльністю засобів масовоїінформації.

Головні засади державної політики України у ційгалузі окреслено в Державній програмі інформуваннягромадськості з питань європейської інтеграції Українина 2004–2007 рр., яка закладає підвалини для організаціїінформування населення та в перспективі – длярозвитку широкої суспільної дискусії з цієї тематики.


54


Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення. – К., 1997.

Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії «громадянське сус-пільство» / Пер. з нім. А. Онишко. – Л.: Літопис, 2000. – 318 с.

Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность: Коллективнаямонография / Науч. ред. И. Ф. Кононов. – Луганск: Альма матер, 2002. – 284 с.

Громадянин – Держава – Громадянське виховання: Антологія / Упоряд. М. П. Рагозін, О. В. Сухомлинська. –Донецьк: Донбас, 2001. – 262 с.

Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004–2007 роки.– K., 2003.

Основи демократії: Навч. посіб. для студентів вищих навч. закладів / За заг. ред. А. Колодій. – К.: Ай Бі, 2002. – 684 с.

Пасько І. Т., Пасько Я. І. Громадянське суспільство і національна ідея (Україна на тлі європейських процесів.Компаративні нариси). – Донецьк: ЦГО НАН України, УКЦентр, 1999. – 184 с.

Шамайда Т. Місцеве самоврядування в Україні. Історія та сучасний стан //Узагальнення польського досвідумісцевого самоврядування та перспективні напрями розвитку самоврядування в Україні. – К., 2001.

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ У чому виявляється суперечливість взаємовідносин громадянське суспільство – держава?♦ Які повноваження мають представницькі органи Автономної Республіки Крим щодо вирішення

соціально-економічних питань на півострові?♦ Змоделюйте ситуацію, коли ЗМІ виконує роль «четвертої влади».♦ Схарактеризуйте конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні.♦ Запишіть до таблиці спільні та відмінні ознаки громадянського суспільства, правової та соціально

справедливої держави.

♦ Зіставте інститут держави з інститутом громадянського суспільства.

Соціальний інститут Три найістотніші ознаки

Громадянське суспільство

Правова держава

Соціально справедлива держава

ГРОМАДЯНСЬКЕСУСПІЛЬСТВОДЕРЖАВА

ДЕРЖАВА

ДЕРЖАВА

ГРОМАДЯНСЬКЕСУСПІЛЬСТВО

А Б ВГРОМАДЯНСЬКЕСУСПІЛЬСТВО

55

Сучасне суспільство вирізняється багатством інтере-сів соціальних суб’єктів, що взаємодіють у суспільстві,а відповідно і складною структурою суспільно-політич-них відносин. Характерною ознакою та цінністюсучасної демократії є не лише існування плюралізму яктакого, а й можливість організаційного оформлення тазахисту цих інтересів через певні інститути демократії,одним з яких є громадські та суспільно-політичні утво-рення, що мають різну організаційну форму.

Такі об’єднання є ефективним каналом громадськоїта політичної участі у суспільному житті, які виконуютьтакож й інші важливі функції. Згадані об’єднання єзасобами соціалізації і соціально-політичної мобіліза-ції; разом із політичними партіями вони сприяютьагрегації і просуванню суспільних інтересів у структу-рах державного управління; доповнюють офіційнепредставництво, а також можуть виступати в ролі со-ціальних «амортизаторів», є ефективним засобомвирішення конфліктів у суспільстві. Вони можуть вестимоніторинг виконання значущих суспільних програм ізобов’язань уряду чи інших органів влади, а такожзайматися інформуванням громадськості і роз’ясненнямвласної позиції, висувати на обговорення нові політичнітеми, тим самим сприяти формуванню «політичноїтеми дня». Усе це допомагає залученню громадян доактивного політичного життя і процесу формуваннянаціональної політики.

1. Політичні партії та рухи у структурі громадянського суспільства

Головна риса, що відрізняє політичні партії відінших суспільно-політичних об’єднань, – це прагненнядо влади. Саме через партії громадськість має можли-вість законним шляхом дістатися влади та ефективновпливати на неї. На думку сучасних учених, визнанняякоїсь організації партією передбачає в неї відповіднушироту політичних поглядів з певного кола проблем,наявність стратегічного мислення, а також намаганняотримати право на формування уряду (із достатньовагомими шансами для цього). Однак дрібні партії безреальних шансів прийти до влади можуть трактуватисялише як групи інтересів, що слідують певній публічнійстратегії і мають мало спільного з політичнимипартіями з урядовим потенціалом.

До основних функцій політичних партій у системіпредставницької демократії належать наступні:висунення кандидатів на офіційні посади на виборах таїх «селекція» і структурування партійних списків;боротьба за владу з використанням конвенційних танеконвеційних форм; агрегація інтересів (діяльність, уході якої політичні вимоги індивідів і групформулюються і відображаються у партійнихпрогрАмах); висунення політичних лідерів іформування еліт; представництво суспільних інтересів;узгодження різних соціальних інтересів і запобіганнявиникненню конфліктів; залучення громадян до участіу політиці; забезпе- чення організованої конкуренції уборотьбі за політичну владу; координація дій політиків,наведення «мостів» між різними гілками влади длязабезпечення ефективної політики; формуваннягромадської думки щодо суспільно важливих питань;забезпечення легітимності політичної системи та ін.

Специфіка політичних партій полягає в тому, що їхмасові організації є частиною громадянського суспіль-ства. Верхівка ж партій інкорпорована в державніструктури, зокрема у вигляді партійних фракційпарламентів. У цьому і полягає унікальність політичнихпартій як важливої сполучної ланки між громадянськимсуспільством і державою (див. рис. 7.1).

VII. ГРОМАДСЬКІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ

1. Політичні партії та рухи у структурі громадянського суспільства2. Структурно-функціональні характеристики громадських організацій3. Діяльність громадських організацій як засіб впливу на владу

Очікувані результати:♦ знати нормативно-правову базу діяльності громадських та політичних організацій;♦ розуміти структурно-функціональні характеристики громадських організацій;♦ використовувати статути громадських організацій та політичних партій для визначення їх цілей та

завдань;♦ аналізувати концептуальні засади програм політичних та громадських організацій;♦ схарактеризувати впливові міжнародні громадські організації сучасної світової спільноти;♦ оцінювати діяльність громадських організацій як засіб впливу на владу;♦ створити проект-схему, який відображає політичний спектр партій у сучасній Україні.

ГРОМАДСЬКИЙ РУХ

ГРОМАДСЬКІОРГАНІЗАЦІЇ

ПОЛІТИЧНІПАТІЇ

56

Рис. 7.1. Громадські організації та рухи

Бути справжньою політичною партією організаціяможе тільки за умови, якщо вона виконуватиме своюсоціальну роль. Про політичну партію можна говоритилише тоді, «коли є організації, які мають на метіпостійно впливати на формування політичної волі…Відмітною ознакою політичної партії є участь увиборах, щоб таким чином отримати владу та вплив».

Правові та організаційні засади діяльності партій вУкраїні регламентуються Конституцією України тавідповідними законами. У Законі «Про політичні партіїв Україні», зокрема, визначається поняття політичноїпартії: Політична партія – це зареєстроване згідно ззаконом добровільне об’єднання громадян – прихиль-ників певної загальнонаціональної програми суспільногорозвитку, що має своєю метою сприяння формуваннюі вираженню політичної волі громадян, бере участь увиборах та інших політичних заходах (Стаття 2 ЗаконуУкраїни «Про політичні партії в Україні» – с. 13).

Таким чином, з набуттям чинності Закону України«Про політичні партії» (2001) вдалося певною міроюуникнути багатозначності у тлумаченні поняття «полі-тична партія» в контексті українських реалій, більшчітко встановити її правовий статус.

Характер політичної участі значною мірою залежитьвід партійної системи, а також від типу партій, що ре-ально впливають на політичний процес. За Дж. Сарторіна основі чисельного критерію можна виділити сім кла-сів таких систем: 1) однопартійна; 2) гегемонистська;3) з домінуючою партією; 4) двопартійна; 5) обмеже-ного плюралізму; 6) крайнього плюралізму; 7) атомізо-вана.

Чим регламентуються правові та організаційнізасади партій в Україні?

Політичні партії класифікуються за різнимиознаками: по відношенню до соціальної дійсності – нареволюційні, реформістські, реакційні, консервативні.За ідеологічною спрямованістю – на соціал-демокра-тичні, комуністичні, ліберальні, консервативні, конфе-сіональні, профашистські та ін. За характером участі уполітичній владі – на правлячі, опозиційні, легальні,напівлегальні, нелегальні. За політичним темперамен-том – на праві, центристські, ліві (див. схему 7.1). Вонитакож різняться за характером внутрішньої організації,соціального складу та іншими ознаками. Виділяютьтакож прагматичні, партикулярні (об’єднують вузькісоціальні, національні або релігійні групи) партії тощо.Найпоширенішим типом є так звані «народні» партії,які декларують відображення інтересів не окремихверств, а всього населення. Яскравим прикладом такоїпартії є Християнсько-демократичний союз (ХДС),утворений у 1945 р. у Німеччині. Своїх прибічниківСоюз об’єднав не стільки консервативною, або

реформістською, ідеологією, скільки наголошеннямхристиянських принципів, ідеєю про політичне таміжконфе- сійне об’єднання. На відміну від соціальнота програмно чітко окреслених світоглядних партійвона не належить ані до правого, ані до лівого спектру.

Рівень представництва партій у законодавчомуоргані державної влади є критерієм визнання їх полі-тичного авторитету в суспільстві. Саме парламентськаборотьба партій відображає співвідношення політичнихсил у ньому. Ефективність діяльності парламентськогомеханізму зростає внаслідок об’єднання депутатів упартійні групи та фракції. Такі об’єднання тримають уполі зору найважливіші питання, вивчають законо-проекти, вирішують і узгоджують позицію групи.Прагнення партії створити парламентську фракціюпов’язане з тим, що лише за цієї умови депутати відпартій отримують представництво в різних керівних іробочих органах палат.

З якою метою політичні партії у парламентістворюють фракції?

Залежно від співвідношення і розстановки партійнихсил у парламенті формуються різні типи урядів – одно-партійний, коаліційний (при цьому в парламенті можутьвиникати центристські, право- чи лівоцентристськікоаліції). Практикується також формування урядунаціональної єдності, до якого входять представникивсіх впливових парламентських політичних партій.Наприклад, у Великобританії в 1931–1935 рр., 1935–1937 рр. та з 1940 р. і до 1945 р. уряди національноїєдності утворювали лейбористська, консервативна іліберальна партії.

У процесі посткомуністичної трансформації вкраїнах колишнього Радянського Союзу були створенінові політичні партії, які нібито взяли на себе відпові-дальність за управління та поглиблення політичногорозвитку. Але недостатній досвід як під час здійсненнядемократичних перетворень, так і при створенні,організації і практичній діяльності самих партій, егоїзм,відсутність державного мислення в її лідерів таідеологів стають на заваді виконанню їх соціальної ролі.

Політичним партіям, що утворювалися на постра-дянському просторі, притаманні певні особливості, асаме:

♦ відсутність досвіду роботи в умовах багатопартій-ності;

♦ слабкі соціальні база та ідентифікація з певними вер-ствами населення як результат відсутності чіткоїсоціальної стратифікації суспільства;

♦ існування великої кількості політичних партії, якіокрім лідера та найближчого оточення нікого непредставляють;

Ультра-радикальніі групи

Соціалісти Консерва-тори

Ультра-радикальніі групи

Ліберали

(Нео)фашисти

Комуністи,анархісти

Соціал-демократи

Ліві ЦентрКрайніліві

Ліво-центристи

Право-центристи

Крайніправі

СТАТУС КВО

57Схема 7.1. Класифікація політичних партій

1. Політичні партії та рухи у структурі громадянського суспільства


♦ сильна залежність від великого бізнесу та політико-економічних груп (ПЕГ).

Партії, які існують лише для того, щоб унаслідок по-літичних маніпуляцій допомогти своєму представникузайняти посаду, не можуть виконувати власну репре-зентативну функцію суб’єкта громадянського суспіль-ства.

Головна робота політичних партій, що дісталисявлади, – це постійна парламентська діяльність. Самечерез роботу в парламенті вони можуть здійснюватисвою політичну волю і задовольняти потреби певнихсоціальних верств. Тому для підвищення ролі партій якканалів ефективної участі в процесі суспільно-полі-тичної модернізації необхідно як мінімум намагатисястворити «бодай рівновагу між президентською владоюта парламентським контролем або ж навіть забезпечитиневелику перевагу парламенту».

Іншим напрямом підвищення ролі партій є вдоско-налення законодавства, зокрема щодо фінансування їхстатутної діяльності. Нерівність фінансових можливос-тей політичних партій призводить до нерівності їх шан-сів на перемогу на виборах.

Фінансові важелі водночас можуть бути використаніі як засіб, спрямований на вдосконалення гендерних від-носин, що відповідає міжнародній демократичній тра-диції та вимогам ООН. Закон України «Про забезпе-чення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»(2005) не містить конкретних положень, які б зо-бов’язували партії дотримуватися певних квотних при-нципів, хоча і захищає право жінок та чоловіків бутипредставленими у списках виборців.

Які умови необхідні для ефективної діяльностіпартій?

І ще один напрям пов’язаний зі створенням ефек-тивного механізму зворотного зв’язку між партією і ма-сами. Існуюча практика, коли про народ згадують лишеу час виборчих кампаній, не може вважатися нормаль-ною. Створення тандему «партія – соціальна група» за-лежить не лише від суб’єктивної волі керівництваполітичної партії, а й від цілого комплексу суспільно-економічних перетворень, результатом яких є станов-лення сталої соціальної структури суспільства, здатноїдо самоорганізації. Діяльність же партій, які відстою-ють інтереси всього народу, виходить за рамки існу-вання такого «тандему». Слід зауважити, що повно-цінне функціонування партій можливе лише там, денарод сам прагне до активної участі у громадських тадержавних справах. (Детальніше у праці «Політологія»Юргія М.Ф., 2005).

Однією з проблем забезпечення ефективного зворот-ного зв’язку партії та виборців є недостатнє володінняінформацією про реальні потреби пересічних громадян.Роль посередника між партіями і масами беруть на себеЗМІ, які здатні бути не лише простим «ретранслятором»проблем, що існують у суспільстві, а й стати надійнимисоюзниками політичних партій і громади в їх вирішенні.

Важливою залишається проблема відповідності ролій місця політичної партії в демократичному суспільстві.Якщо партіям життєво важливо впливати на дії парла-менту та уряду, включаючи участь в їх формуванні, топодібний вплив партій на органи правосуддя та упра-вління не припускається. Партії не повинні панувати

над державою та суспільством, а мусять знаходитисяпід пильним суспільним контролем. Відсутність гро-мадського та державного контролю за діяльністю партій –чи то з суб’єктивних причин або за браком дієвих меха-нізмів – може призвести до виникнення такого антиде-мократичного явища, як партократія.

Ефективним каналом реалізації масової громадян-ської участі можуть виступати і соціальні рухи. Для нихє притаманними дві характерні особливості. По-перше,вони спрямовані на особливу мету – здійснення певноговиду соціальних змін. По-друге, вони розвиваються врамках неформальних (слабо формалізованих та інсти-туціалізованих) систем. У цьому розумінні вони зай-мають положення між колективною поведінкою іпрофесійною діяльністю. В останній час у науковій лі-тературі почали розрізняти «традиційні» та «нові» со-ціальні рухи. Якщо перші відбивали класовий конфлікт,то другі – проблеми життєвого стилю та споживання.Існують реформаторські, революційні, екологічні, жі-ночі, правозахисні та інші рухи, яки відбивають увесьспектр суспільних проблем: від глобальних проблем су-часності до захисту прав сексуальних меншин.

У процесі еволюції соціальні рухи або розпадаютьсяпісля реалізації певної мети (виконання основнихвимог), або перетворюються на більш організовані таінституалізовані структури довготривалої дії типу полі-тичних партій, асоціацій, клубів, фракцій тощо і стаютьскладовими політичної системи. Свій громадський таполітичний потенціал з максимальною повнотою партіїта соціальні рухи можуть реалізувати насамперед черезвибори до органів державної влади та місцевого самов-рядування.

Яку роль відіграють політичні партії у грома-дянському суспільстві?

У боротьбі на виборах 2006 р. взяли участь 45 полі-тичних партій і блоків, найбільша кількість за рокинезалежної України. Пересічний виборець знав лишепро найвідоміші, які постійно були на слуху. Проідеологічні цінності та програмні документи вибор-цеві було майже не відомо, більшість політологівстверджують, що українські політичні партії персоніфі-ковані.

1. Партії і блоки, які мали найбільше шансів на пере-могу у виборах 2006 р. – 9 блоків та партій;

2. Відомі блоки і партії, проте не рейтингові – 25;3. Маловідомі партії і блоки – 11.

Політологи визначають декілька причин, з яких«нерейтингові партії» беруть участь у виборах:

♦ маловідомі політики отримують можливість заяви-ти суспільству про себе та свої «карликові» партії,а уже відомі – мають додаткову можливість проде-монструвати власну партію;

♦ значна кількість цих партій створена чи фінансовопідтримується «прохідними» партіями і блоками зметою забрати відсотки у своїх конкурентів;

♦ партія може не мати шансів потрапити до парла-менту, проте в якомусь регіоні може бути дужепопулярною і розраховує на перемогу у виборах доорганів місцевої влади;

♦ найголовнішою причиною окремі політологи вва-жають боротьбу за місця в територіальних вибор-чих комісіях.

58

Залежно від обставин та інтересів політичної бо-ротьби діяльність окремих партій не цілком адекватнаідейно-політичній суті, зафіксованої в їхніх назвах іпрограмних документах. Прикладом може бути такзвана широка коаліція у Верховній Раді 2006 року,також політологи відзначають високу персоніфіко-ваність українських політичних партій (більш детальноу праці «Політичні партії в Україні» за ред. Якушина М.В., 1998).

Що робить партію демократичною?Лідери та прихильники політичних партій віді-

грають важливу роль у процесі успішного переходу додемократії. Але політичні партії самі повинні бутидемократичними для того, щоб сприяти розвитку демо-кратії у своїй країні. Якщо партії не мають практикидемократії та поваги до її цінностей, то вони не мати-муть їх і тоді, коли переможуть на виборах і почнутькерувати. Політичні партії, правлячі чи опозиційні,зобов’язані підтримувати та захищати демократичніцінності та права людини.

Відданість партії демократичним принципам маєвідображатися не тільки в статуті, але й у взаємодії міжлідерами і рядовими членами. Це означає, що партіяповинна на практиці дотримуватися норм демокра-тичної поведінки.

Демократична партія:♦ дозволяє своїм членам вільно висловлювати власні

погляди;♦ сприяє членству у своїх лавах жінок;♦ виявляє толерантність щодо різних ідей;♦ дотримується правил та процедур під час прийнят-

тя рішень;♦ забезпечує підзвітність лідерів членам та прихиль-

никам партії.

Партії як суспільний інститут, конкуруючи міжсобою, шукаючи нових рішень і підтримки прихиль-ників, розвиваються зокрема і шляхом об’єднання наоснові кількох партійних структур («Партія Регіонів»,«Наша Україна» тощо). Змінюються їхні організаційніформи, внутрішньопартійне життя, характер зв’язків змасами, методи діяльності. Сприяючи розвитку плюра-лізму і демократії в суспільстві, партії також демокра-тизуються. Взаємодіючи між собою, вони утворюютьрізні типи партійних систем.

Якими мають бути норми демократичної пове-дінки партії?

2. Структурно-функціональні характеристикигромадських організацій

Важливим каналом залучення громадян до участі уздійсненні владних та суспільно значимих повноваженьє громадські організації. Вони є не лише «становимхребтом» громадянського суспільства, а й вагомимчинником демократизації суспільних відносин. Цепояснюється характером їх взаємодії з державою, депереважають дискурсивні, діалогові відносини, що єзапорукою досягнення стану консолідованої демократії.Більш того, самоцінною є сама участь у таких органі-заціях багатьох людей, оскільки в них таким чиномформуються певні громадянські чесноти.

Асоціації виховують у своїх членів почуття гро-мадського обов’язку, солідарності та патріотизму.

Участь у громадських організаціях допомагає набуватидосвіду співробітництва, а також почуття спільної від-повідальності за колективні дії. Крім того, якщо люди,об’єднані в певну асоціацію, належать до різноманіт-них соціальних груп з різною метою, в результаті гру-пової взаємодії та взаємовпливів вони стають набагатопоміркованішими.

Діяльність громадських об’єднань прийнято відно-сити до так званого «третього сектору». Передба-чається, що демократичне суспільство поділяється натри сектори: державний, ринковий і некомерційний. Піднекомерційним сектором розуміється сукупність (си-стема) груп населення й організацій, що не мають наметі збільшення особистого доходу безпосередньочерез участь у роботі таких груп і організацій або черезволодіння ними.

Досить часто вдаються до термінів неурядові (НУО)чи недержавні (НДО) організації, беручи за основу кла-сифікації ознаку недержавної природи їх утворення.Утім такий термін, на думку фахівців, не є юридичновиваженим. Неурядовий чи недержавний характер ор-ганізації свідчить про те, що таке об’єднання створю-ється не актом органу влади, а рішенням засновника,тобто має приватноправову природу походження і неуправляється органом державної влади чи місцевого са-моврядування.

Часто вживається і такий термін: неприбуткова (не-комерційна) організація. Знову ж таки, за основу класи-фікації взято лише одну з кількох ознак, а саме,неприбутковість діяльності організації. Коли ж розгля-немо перелік неприбуткових організацій, то побачимо:до них реально належать усі органи державної влади,місцевого самоврядування та більшість установ, ство-рених їхніми юридичними актами.

За роки незалежності в Україні спостерігається ви-бухове зростання кількості громадських організацій, щоє нібито свідченням процесу активного формування таструктуризації громадянського суспільства. Так, у1991 р. в Україні, згідно з даними Звіту про гуманітар-ний розвиток (1996), існувало понад 5000 недержавнихнеприбуткових організацій. За оцінками експертів, у1992–1997 рр. у країні було створено близько 880 но-вих всеукраїнських і тисячі місцевих громадських ор-ганізацій. На 2004 р., за даними Міністерства юстиціїУкраїни, кількість зареєстрованих громадських органі-зацій сягнула вже понад 25 000.

Однак переважна більшість з них існують фор-мально. За спостереженням фахівців Творчого центру«Каунтерпарт» (ТЦК), які спеціалізуються на аналізістану розвитку вітчизняного «третього сектору», восени2004 р. в Україні активно діяли лише близько 5000 гро-мадських організацій. За результатами експертного опи-тування, серед 588 найкращих з них 44 % спрямовувалисвої зусилля на допомогу дітям та молоді; у галузі за-хисту прав людини працювали 34 % об’єднань; соці-альні питання вирішував 31 % орга-нізацій; громадськоїосвіти – 30 %; розвитку сектору недержавних непри-буткових організацій – 20 %; у сфері політики, законо-давства і держави було зайнято 19 % організацій.

Які види громадських об’єднань можуть бути удемократичному суспільстві?

Слід зауважити, що політична активність не єпріоритетним напрямом діяльності громадських органі-

59

2. Структурно-функціональні характеристики громадських організацій


зацій в Україні. Однак у передвиборний період тради-ційно різко зростає кількість громадських об’єднань, якітак чи інакше задіяні у політичній боротьбі. Активністьгромадських утворень спостерігається і під час гострихполітичних криз, які останнім часом стали звичним яви-щем у суспільно-політичному житті нашої країни.

За спостереженням аналітиків, серйозним гальмомна шляху розвитку громадських організацій є недоско-налість правової бази їх діяльності. Закон України «Прооб’єднання громадян», прийнятий у 1992 р., багато вчому вже не відповідає реаліям сьогодення. На законо-давчому рівні необхідно чіткіше визначити механізмипідвищення фінансово-економічної незалежності об’єд-нань громадян, їхнього ширшого залучення до вироб-лення та обговорення суспільно важливих державнихрішень, створення системи ефективного громадян-ського контролю за діями влади.

Як свідчить практика, громадські організації вУкраїні не мають істотного впливу на прийняття полі-тичних рішень та здійснення державної політики. Цепояснюється відсутністю сталої демократичної традиціїв Україні, особливостями процесів суспільно-політич-ної трансформації.

Який вплив мають громадські організації наприйняття політичних рішень у демократичнійдержаві?

Переважну більшість громадських організаційможна класифікувати як групи інтересів або групитиску. Часто поняття «групи інтересів», «групи тиску»,«лобі» використовують як рівнозначні.

Групи тиску більш широка категорія. До неї (урахо-вуючи існування розбіжностей у трактуванні різних ав-торів) у цілому відносяться організації, що маютьбезпосередній вплив на прийняття політичних рішень.На відміну від громадських організацій і політичнихпартій ці групи не прагнуть політичної відповідаль-ності, не ставлять за мету завоювання державної влади,а обмежуються лише здійсненням впливу на неї. Най-більш поширеними форма ми такого впливу на владніструктури є підготовка звернень до законодавців абопредставників адміністрації, організація відповіднихкампаній у засобах масової інформації, проведення де-монстрацій, маршів, пікетувань, інших публічних акцій.

До узагальнених рис груп тиску відносяться такі:♦ створюються лише для досягнення певної політич-

ної мети;♦ їх мета відноситься до розряду досяжних, здійсни-

вши її, група може бути розпущена;♦ це неурядове утворення;♦ не прагнуть до формування уряду: їх мета – впли-

нути на державну політику;♦ формалізоване добровільне індивідуальне членство;♦ члени організацій контролюють їх керівництво в

тому, що стосується цілей і засобів, що застосо-вуються (внутрішньо організаційна демократія);

♦ члени субсидують організації за допомогою членсь-ких внесків і пожертв;

♦ створюються для реалізації колективних установокабо досягнення колективних інтересів;

♦ оскільки членство в групі передбачає відповідністьіндивідуальних цілей до групових, слід очікувати,

що люди приєднуються до неї на досить тривалийтермін.

У сучасних суспільствах існує безліч різноманітнихгруп, що залежить від багатьох факторів: рівня цивілі-заційного розвитку країни, типу її політичної системита політичного режиму, традицій, характеру політичноїкультури тощо. Вирізняються два основні типи групінтересів: зацікавлені (ті, чия діяльність обумовленаконкретною зацікавленістю членів групи) і суспільні(учасники яких сприймають свою роботу в групіголовним чином як моральний обов’язок). До першихналежать, зокрема, професійні союзи і асоціації, а додругих – об’єднання, що намагаються допомагати соці-ально незахищеним прошаркам населення, або ті, хтовиступає на захист тварин.

1. Громадські організації (Civil society organizations) –формальні та неформальні групи індивідів абоасоціацій, які не належать ані владним, ані бізнесовимструктурам.

2. Недержавні організації (Non-governmental organi-zations) – НДО часто плутають з поняттям грома-дянського суспільства. Насправді вони складають лишеверхівку «айсберга» громадянського суспільства.Розрізняють НДО з членством та без нього.

3. Недержавні організації з розвитку (Non-govern-mental development organizations) – займаються пошу-ками шляхів залучення коштів з метою розвитку пев-ного регіону, наприклад такі організації міжнародногомасштабу, як CARE, Caritas, Novib, Oxfam. Розрізняютьорганізації північного та південного типів. Північніпрацюють тільки у напрямі розвитку регіонів, південнізалучаються і до інших проектів на місцевому рівні.

4. Регіональні організації (Сommunity-based organiza-tions). Зазвичай організації з членством, які розташованіі діють у певному регіоні. Вони не завжди є формальнозареєстрованими, складаються з гуртків, груп інтересів,клубів, працюють на волонтерських засадах, хоча йотримують гранти від недержавних організацій.

5. Представницькі недержавні організації (AdvocacyNGOs) – такі, що не мають індивідуального членства, аскладаються з професійних груп або регіональнихнедержавних організацій, які прагнуть розширити своїправа шляхом колективних зусиль у місцевих асоціаціяхта державних структурах. Вони можуть мати місцевий,регіональний, національний та міжнародний масштаби.Представницькі організації забезпечують тренінги, збірінформації та проведення досліджень для своїх членів.Council for Social Welfare, Amnesty International, WorldBusiness Counceil for Sustainable Development єяскравими представниками цієї групи організацій.

6. Асоціації груп інтересів (Interest group associa-tions) – це асоціації професіоналів. Профспілки най-більш повно репрезентують цю групу організацій.Недержавні організації відрізняються від профспілоктим, що вони є формально відповідальними тількиперед собою, тоді як профспілка звітує перед своїмичленами.

Які типи та групи громадських організаційіснують у демократичних країнах?

60

Важливим інститутом громадянського суспільства,які захищають права і свободи громадян насамперед угалузі трудових відносин, є профспілки. Ці організаціїне є ані державними, ані політичними. Тому відноситипрофспілки до інститутів, через які здійснюється полі-тична участь громадян, можна лише за певних застере-жень. Так, політичного характеру набувають діїпрофспілок під час співпраці з державою у форматі со-ціального партнерства, коли вони залучаються до фор-мування та затвердження Державного і регіональнихбюджетів, а також у рамках корпоративних угод за уча-стю державних структур.

В умовах перехідного стану суспільства відповіднимчином трансформуються і традиційні профспілки –утворюються «незалежні», «альтернативні», «вільні»та ін. організації, завданням яких є адекватне реагуван-ня на потреби суспільства.

Які функції в громадянському суспільстві вико-нують профспілки?

З ростом соціальної активності громадян, виник-ненням чисельних зацікавлених груп, громадськихоб’єднань та потребою у спрямуванні процесів демок-ратизації у правове та організоване русло посталанеобхідність у формуванні структур, які б сприяликоординації зусиль державних органів та громадськості.В їх компетенції – створення ефективних організацій-них і правових умов для всебічної реалізації громадя-нами їх конституційного права на участь в управлінні,забезпечення відкритості діяльності органів виконавчоївлади, урахування громадської думки не лише в процесіпідготовки, а й на етапі виконання їх рішень. Зали-шається актуальним і здійснення постійного діалогу зусіма соціальними групами громадян, надання можли-востей для вільного та об’єктивного висвітлення проб-лем, що турбують людей, у засобах масової інформації,більш повне врахування позицій політичних партій тасуспільно-політичних об’єднань, широких кіл гро-мадськості під час вироблення регіональної політики.

У своєму Указі за № 1276/ 2005 «Про забезпеченняучасті громадськості у формування та реалізаціїдержавної політики» від 15 вересня 2005 р. ПрезидентУкраїни В. Ющенко наголосив на необхідності забезпе-чення прозорості та відкритості діяльності органіввиконавчої влади та місцевого самоврядування, запро-вадження здійснення громадського контролю за їхдіяльністю та участі громадян у прийнятті ними рішень;підвищення кваліфікації державних службовців, насам-перед оволодіння ними навичками якісного та ефектив-ного спілкування, організації та забезпечення консуль-тацій з громадськістю, участі зацікавлених сторін увиробленні та прийнятті рішень; удосконалення законо-давства з питань реєстрації та діяльності об’єднаньгромадян, зокрема забезпечення безпосередньої їхучасті в процесі формування та реалізації державноїполітики; організації постійних соціологічних дослі-джень громадської думки щодо діяльності органів дер-жавної влади та місцевого самоврядування з визначен-ням на конкурсній основі виконавців таких досліджень.

Серед механізмів та процедур, спрямованих на ефек-тивне партнерство влади та громади, можна виділититри головні напрями: робота із зверненнями громадян,інформування населення про діяльність органів владита місцевого самоврядування і спільна робота у колек-

тивних органах (радах, колегіях, комісіях, комітетахтощо).

Важливим кроком у налагодженні співпраці державита громадянського суспільства є прийняття в лютому2004 р. Хартії громадських організацій України в галузірегуляторної політики. У ній, зокрема, надається великаувага створенню додаткових механізмів громадськогоконтролю за дотриманням регуляторних процедур ор-ганами влади та забезпеченню участі громадськості вреалізації регуляторної політики у сфері господарю-вання.

3. Діяльність громадських організацій як засібвпливу на владу

Україна розбудовує демократію, отже проблемагромадянського суспільства є головною темою сучас-них соціальних та політичних досліджень. Незважаючина те, що тема громадянського суспільства стосуєтьсябезпосередньо громадян, вона, в основному, тлума-читься державними органами, іноді просто виключаючигромадян з обговорення. Унаслідок цього значна кіль-кість громадських ініціатив, семінарів, конференцій тазаконопроектів мають просто «косметичний характер»і не вирішують жодних проблем. Зберігається відчужен-ня населення від влади. Діяльність апарату управлінняпродовжує залишатися непрозорою, недостатньозорієнтованою на реальні потреби людей. Представ-ницькі установи не стали місцем представництва,узгодження впливових суспільних інтересів та інстру-ментом формування загальнонаціональної волі.Незбалансованим є розподіл повноважень, ресурсів івідповідальності владних структур по вертикалі.Прагнення центру через розподіл ресурсів і призна-чення керівників контролювати становище на місцяхнеминуче супроводжується перекладанням передусімна керівництво країни відповідальності за всі численнінегаразди, вирішення яких знаходиться в компетенціїмісцевих органів влади.

Структури громадянського суспільства покликанізабезпечувати інтереси громадян у стосунках з держа-вою, а не навпаки. Однак громадянське суспільство незмогло б існувати за умов, коли б організовані грома-дяни почали домагатися тільки задоволення державоювласних групових або й суто приватних інтересів. Уцьому відношенні структури громадянського сус-пільства мають врівноважувати тиск на державу зперебиранням на себе відповідальності за формуванняі здійснення державної (публічної) політики. Це всепризводить до критичного ставлення абсолютноїбільшості населення до органів державної влади імісцевого самоврядування, професійних і молодіжнихоб’єднань, політичних партій.

Які основні функції структур громадянськогосуспільства?

Становлення в Україні громадянського суспільствамає вирішити двоєдине завдання. З одного боку,забезпечити реальну можливість громадян через різніформи їх об’єднання здійснювати результативний впливна державу, її органи, посадових осіб. З іншого –громадянин повинен усвідомити себе відповідальнимза формування і здійснення державної політики. Відтакгромадянське суспільство слід розглядати як особливуорганізацію суспільної життєдіяльності, яка забезпечує

61

3. Діяльність громадських організацій як засіб впливу на владу


результативний, диференційований і збалансованийвплив громадян на державну владу через їх самооргані-зацію. Основними структурами громадянського сус-пільства, формування і розвиток яких забезпечує впливособи на державу, слід вважати політичні партії, групитиску і незалежні засоби масової комунікації.

Розглянемо механізми впливу недержавних органі-зацій на державні структури, адже саме «проштовхуван-ня» громадських інтересів коридорами влади є най-більш відповідальною частиною представлення гро-мадських інтересів недержавними організаціями.Основними завданнями роботи є:

1) з’ясування основних механізмів впливу недержав-них організацій на державні структури;

2) оцінювання ефективності впливу недержавнихорганізацій на державні структури;

3) розгляд пріоритетних завдань недержавнихорганізацій у контексті механізмів впливу;

4) визначення обмежень впливу недержавнихорганізацій на державні структури;

5) визначення рівня залученості недержавнихорганізацій в державні інституції на національному таєвропейському рівнях;

6) розгляд термінологічних засад проблеми.

Процес залучення громадських організацій дополітичного процесу державних структур проходитьтри етапи.

Перший – це допомога у визначенні найактуаль-ніших проблем для вирішення (узгодження шляхівподолання проблеми, визначення пріоритетностізавдань).

Другий – це політичне конструювання шляхіврозв’язання проблеми (вибір найбільш правильногошляху з усіх можливих).

Третій – це імплементація теорії у практику(безпосереднє вирішення проблеми).

Які завдання ставлять перед собою недержавнігромадські організації для представлення громад-ських інтересів?

Визначають також чотири можливі шляхи впливугромадських організацій на державну політику:

1. Безпосередній – розв’язання актуальних проблем-них питань, які не можуть бути вирішені державою. Цейвплив має короткостроковий ефект, якщо не комбі-нується з одночасним впливом на зміну політики держа-ви щодо цього питання.

2. Консультативний – спрямування державної полі-тики у правильне русло. Громадські організації шу-кають шляхи представлення інтересів та проблемнедостатньо репрезентованих груп через переговори звладними структурами – адвокасі (advocacy).

3. Інноваційний – розробка та демонстрація новихшляхів вирішення проблем.

4. Наглядовий – контроль за правильним виконаннямдержавної політики.

Зокрема в Україні існують наступні шляхи впливунедержавних організацій на державні структури:

1. Право участі в законодавчому процесі шляхомвироблення законопроектів та пропозицій. Так, 70 %НДО пропонують ініціативні проекти, тоді як 30 %організацій вносять поправки до нормативних актів.

2. Організація громадських слухань законопроекту. 3. Громадські ради, створені при державних органах

з числа представників громадських об’єднань. 4. Підготовка експертних висновків, консультування

на загальних підставах.

Вплив на законодавчі органи є найбільш поширенимта ефективним механізмом, який вимагає систематич-ності та професійності. Так, недержавні організаціїберуть участь у розробці законів та законопроектів, про-водять їх громадську експертизу, публікують заяви тазвернення до громадян з різних питань у ЗМІ, органі-зовують громадські дії (пікети, акції, семінари),лобіюють конкретні пропозиції в органах державноївлади через депутатів та участь у виборах, проводятьмоніторинги здійснення рішень, опитування, аналі-зують досягнені результати.

Як відомо, в Україні громадські організації офіційноне мають права на здійснення законодавчої ініціативи.Тому лобіювання є єдиним шляхом представленняінтересів громадських організацій. Поняття лобізм (відангл. lobby – закрите приміщення для прогулянок, кори-дор, кулуари) достатньо нове для нашого суспільства.

Чи створені в Україні умови для доступностігромадських організацій до прийняття політичнихрішень?

Розглянемо приклад з конкретного життя. Якасьгромадська організація (ГО) займається проблемою ре-формування середньої школи. Вона розробила проект,виграла грант і, відповідно, реалізує задумане. У проце-сі діяльності проводяться семінари, конференції, моні-торинги, опитування серед споживачів, учнів та батьків.Результатом цієї праці стає видання збірки матеріалів,в якій зазначені найоптимальніші шляхи і способи ре-формування середньої школи. Дані матеріали розси-лаються до законодавчих органів, комісій, урядовихструктур, тобто в ті установи, які займаються відповід-ною проблематикою, або ж можуть вплинути на вирі-шення питання. Окрім цього, матеріали розсилаютьсяв усі навчальні заклади. Отже ГО стала одним з меха-нізмів лобіювання. Адже основна суть даного механізмуполягає в інформуванні законодавців і спрямуванні їхроботи в потрібне русло.

Інша модель, яка більш притаманна суспільствам звисоким рівнем розвитку демократії, є так звана активнамодель лобіювання ГО. Наведемо приклад. Громадапевного району має потребу в дитячому садочку. Є двашляхи розв’язання проблеми: перший – «вибивати»гроші у місцевих органів влади. Другий – побудуватисадочок силами самої громади. У другому варіантіпередбачається створення певної ГО, яка б займаласязбором коштів, наймала робітників, контролювалабудівництво, виносила конкретні питання на розгляджителів району. Після побудови садочка ця організаціяабо розпадається, або трансформується в ГО з іншимифункціями.

Другий спосіб з усіх точок зору набагато продуктив-ніший. Хоча він можливий у суспільствах з високимрозвитком демократії і ступенем децентралізації влади.

Як у першому, так і в другому випадку, даний процеспередбачає залучення механізму лобіювання, деініціатором процесу виступає громада цього району

62


Загальна декларація прав людини. – Харків: ХПГ, 1998. – 14 с.

Конституція України: права і свободи громадян: Навчально-методичний посібник в запитаннях і відповідях.К.: Право, 1998. – 174 с.

Обушний М.І., Примуш М.В., Шведа Ю.Р. Партологія: Навчальний посібник / За ред. М.І. Обушного. –К.: Арістей, 2006. – 432 с.

Політологія: Підручник для вищих навч. закл. ЗС/ За ред. В.Ф. Смолянюка.-1-е вид. – Вінниця: Нова книга. –2002. – 446 с.

Політичні партії в Україні / За ред. М.В. Якушинка. – К., 1998.- 136 с.

Політологія: кн. пер. Політика і суспільство/ А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко. – 2-е вид.,перероб.та доп. – К.: Ельга. Ніка-центр. – 2003. – 664 c.

Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи / В.І. Луговий, В.М. Князєв(заг. ред.), Українська Академія державного управління при Президентові України. - К.: АУДУ, 2001. 252 с.

через посередництво створеною нею ГО. Особливе місце в Україні посідають екологічні орг-

нізації. У своїй природоохоронній діяльності вонивикористовують певні ресурси соціально-політичногоконтексту, які включають: загальну екологічну стурбо-ваність населення; реакцію конкретних соціально-професійних груп на техногенні аварії або на загрозубезпосередньому середовищу мешкання; громадськудумку, яка формується переважно під впливом мас, –медіа, наявність екологічно орієнтованих соціальнихгруп та окремих людей, здатних стимулювати населен-ня до конкретних дій. Отже входження окремих акти-вістів вищезазначеного руху до структур виконав-чоїгілки влади є одним з механізмів екологічнихперетворень. Такі громадські організації залучаються йу зміну законодавчої діяльності, лобіювання екополі-тики та проведення громадських екологічних експертиз.

Яку роль відіграють громадські організації узбереженні навколишнього середовища?

Поняття «громадські організації» не можна повністюзрозуміти без використання поняття держави, владнихструктур, державної (публічної) політики. Громадськіорганізації всіма способами намагаються показати своювідмінність від державних структур (зокрема, термін«недержавні організації»), але, що є цілком природним,часто змушені звертатися за вирішенням суспільнихпроблем до владних структур. Тож недержавниморганізаціям дуже важливо знайти збалансованупозицію щодо державних структур.

Отже, основною метою діяльності громадськихорганізацій у представництві інтересів громадян маєбути:

1) удосконалення структур публічної влади з метоюпідвищення їх відповідальності та оптимізаціївзаємодії;

2) гармонізація стосунків між державою і особоючерез утвердження структур громадянського сус-пільства.

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Створіть (гіпотетично) громадську організація, яка б представляла певну частину суспільства і

визначте напрями її роботи.♦ Визначте особливості притаманні політичним партіям у пострадянських суспільствах.♦ Створіть схему, що відображає політичний спектр партій в Україні сьогодні.♦ Поясніть, які існують шляхи впливу недержавних організацій на державні структури в Україні.♦ Яким чином громадська організація може вплинути на прийняття закону про збереження

навколишнього середовища? ♦ Створіть модель лобіювання інтересів молодіжної організації.♦ Яким чином вирішується питання участі жінок в українському парламенті?

63

3. Діяльність громадських організацій як засіб впливу на владу

1. Інститут громадянстваЩо таке громадянство?Під громадянством розуміють стійкий правовий

зв’язок особи з даною державою, тобто визнання дер-жавою цієї особи як повноправного суб’єкта всіх прав іобов’язків.

Ще за первісних часів люди визнавали «своїх» і«чужих». Спочатку інстинкт самозбереження, а згодомусвідомлені дії, спрямовані на розвиток та вдоскона-лення суспільних відносин, спричинили створеннясучасного інституту громадянства. Його виникненнясягає античності з притаманною йому полісною органі-зацією співжиття. Повноправним громадянином грець-кого полісу вважали лише того, чиї батьки (батько ймати) були його повноправними громадянами. Грома-дянство у Стародавній Греції набувалося у 18-річномувіці. Бути громадянами не лише почесно, а й корисно,оскільки вони мали певні привілеї, зокрема право нанерухомість (землю), а за участь у роботі органів владита судах навіть отримували винагороду. Проте в умовахгрецьких держав і повноправні громадяни користу-валися привілеями лише всередині своєї общини – закордонами свого поліса вони ставали безправнимиіноземцями.

На відміну від грецького полісу в СтародавньомуРимі громадянство можна було «заробити», особливовійськовою службою. Цікаво, що серед населення Римута інших міст існував прошарок людей, які за виконан-ня своїх громадських обов’язків так само отримуваливинагороду. Це так звані люмпен-пролетарі, які малиномінальне громадянство. Вони брали участь у народ-них зборах, виборах магістратів, ніде не працювали іперебували в патрон-клієнтських стосунках з багатимилюдьми. За законом Касія (73 р. до н. е.), кожному з нихвиділялося 5 модієв зерна на місяць (близько 1,5 кгхліба на день). У 50–40 рр. до н. е. таких нахлібниківлише в Римі налічувалося 300 тис. Уже в стародавнічаси римський громадянин був захищений законом відсвавілля володарів. До речі, його не можна булорозп’ясти на хресті, оскільки це вважалося ганьбою.

Сучасне поняття громадянства історично пов’язанез Французькою революцією ХVІІІ ст. Політико-правоваконцепція «вільного громадянина» знаменувала лікві-

дацію феодального ладу. На зміну відносин підданства,які позначали васальну залежність від держави, якууособлював монарх, прийшли модерні відносинигромадянства.

У деяких державах існує подвійне громадянство.Людина також може опинитися у статусі особи безгромадянства, що має назву апатридизм. Такий станвиникає, коли особа вийшла або була виключена згромадянства (підданства) однієї держави, не отримав-ши громадянства іншої.

Визначте позитивні та негативні сторониінституту подвійного громадянства.

Громадянство можна набути двома основними спо-собами: унаслідок факту народження і шляхом нату-ралізації. Набуття громадянства на підставі народженняздійснюється автоматично. При цьому як основніпринципи застосовуються «право крові» і «правоґрунту». Перший визнає громадянином будь-яку особу,яка народилася від громадян даної держави (у деякихкраїнах достатньо, щоб громадянином був лише один збатьків). Принцип «права ґрунту» визнає громадяниномбудь-яку особу, яка народилася на території даної дер-жави незалежно від громадянства батьків.

Здійсніть порівняльний аналіз способів набуттягромадянства.

Набуття громадянства шляхом натуралізації пов’яза-не із зверненням особи, що фактично проживає в країні,з проханням надання йому громадянства. Отриманняйого в такий спосіб пов’язане з певними труднощами,оскільки передбачає низку умов, часом суб’єктивногохарактеру: знання державної мови, наявність засобів доіснування, доказів відсутності важких захворюваньтощо. Наприклад, умовами набуття громадянства Вели-кої Британії згідно з законом 1981 р. є, зокрема, «прожи-вання на території країни протягом п’яти років»,«достатнє знання однієї з трьох мов: англійської,шотландської або валійської», а також «хорошийхарактер».

Умови натуралізації, які існують в українськомузаконодавстві

Існують й особливі, історично обумовлені, шляхиотримання громадянства. Так, відповідно до статті 2Закону України «Про громадянство України», грома-

VIII. ГРОМАДЯНИН І СУСПІЛЬСТВО

1. Інститут громадянства2. Права і свободи людини та громадянина3. Громадянин і політика4. Мораль, політика і право

Очікувані результати:♦ знати основні інститути громадянства;♦ розуміти права і свободи людини та громадянина;♦ використовувати вітчизняні та міжнародні законодавчі акти для визначення прав та свобод людини;♦ аналізувати форми впливу громадян на владу;♦ характеризувати форми участі громадян у політичному житті суспільства;♦ оцінювати співвідношення моралі політики і права в сучасній Україні;♦ зробити проект «Декларація прав студентства».

64

дянство отримали всі громадяни колишнього СРСР, якіна момент проголошення незалежності України прожи-вали на території країни.

Громадянство як антитеза аполітичності – суттєвийчин-ник функціонування демократичних держав. Адже«справжній громадянин» у демократичних сус-пільствах – це людина, яка свідомо ставиться до свогогромадянського обов’язку, дотримується законів, регу-лярно голосує та сплачує податки. Нібито «нормаль-ний», «адекватний» громадянин – це той, хто володіємінімально достатнім обсягом знань про політику іполітичне життя, про те, що відповідає його власнимінтересам, а також про те, яка політична сила здатназадовольнити ці інтереси краще за інших. Однак напрактиці більшість громадян не відповідають навітьцим заниженим стандартам «доброго» громадянина.

Чи згодні ви з тезою «Справжній громадянин той,хто цікавиться політикою»?

Як показують результати соціологічних опитувань,частка тих, хто активно цікавиться політикою, невелика.Це пояснюється тим, що легітимність демократії обумов-лена скоріше пасивністю, ніж активним захистом їїцінностей. Часто громадяни задоволені своїм урядом,тому вони не роблять нічого – ні проти, ні для нього.Однак пасивність громадян може бути спричинена йзовсім іншим, наприклад відсутністю віри в те, що їхучасть у політичному процесі має будь-який сенс, томущо влада все одно робитиме так, як їй заманеться.

2. Права і свободи людини та громадянинаГромадянські права та свободи є основою конститу-

ційно-правового статусу громадянина держави, визна-чають можливості його участі у суспільно-політичномута культурному житті. Стаття 3 Конституції Українипроголошує: «Права і свободи людини та їх гарантіївизначають зміст і спрямованість діяльності держави.Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.Утвердження і забезпечення прав і свобод людини єголовним обов’язком держави».

Протягом тисячоліть існування людства пов’язане звідповідною організацією соціуму, розподілом обов’я-зків між його членами, виконанням правил та нормспівжиття, які забезпечували його стабільність тажиттєздатність. Практика колективного життя передба-чала надання переваг певним категоріям населення таїх захист – за соціальною, релігійною, расовою, на-ціональною, статевою або політичною ознаками залеж-но від культурно-історичних умов і типу національ-но-державного утворення. Спочатку люди жили за пра-вилами «звичаєвого права», згодом виникає розумінняіснування і захисту «природного права» з наступноюдиференціацією прав людини в його сучасному розу-мінні.

Як це не дивно, термін «права людини» є порівняноновим. Його почали вживати лише після Другої світо-вої війни, і пов’язане це з розгромом фашистськоїНімеччини та утворенням Організації Об’єднанихНацій. Цим новим терміном було замінено інші –«природні права» і «права людини», які вже адекватноне відбивали нових історичних реалій.

Розуміння громадянських прав у традиційних сус-пільствах асоціювалося із вільними громадянами чоло-вічої статі. Тільки в Новий час з подоланням релігійного

догматизму та політико-економічної рабської залеж-ності став можливим перехід у ХVІІ–ХVІІІ ст. до лібе-ральних уявлень про свободу та рівноправ’я,насамперед права приватної власності. Майже заверше-ного вигляду права та свободи людини того періодунабули в Декларації прав людини та громадянина від26 серпня 1789 р. – неперевершеного за своїм все-світньо-історичним значенням документа Великоїфранцузької революції. Підкреслюючи, що «людинароджуються й залишаються вільними та рівними усвоїх правах», Декларація визначала ці права як «Свобо-ду, Власність, Безпеку та Опір утискам», включаючи допоняття «свобода» свободу слова, об’єднань, релігійнута свободу від свавільного арешту й тюремногоув’язнення.

Одним з найбільш вдалих з погляду розумінняеволюції концепції прав людини є поняття «трьохпоколінь прав людини», запропоноване французькимправознавцем Карелом Васаком. Перше покоління правлюдини відноситься до періоду англійської, амери-канської та французької революцій ХVІІ–ХVІІІ ст. іхарактеризується переважно негативним розуміннямправа як «свободи від», а не позитивним – «права на».Для першого характерне невтручання держави у справисуспільства, дистанціювання від нього, що знайшлосвоє втілення у понятті «мінімальна держава», або«держава – нічний сторож». Зокрема, до цього першогопокоління належать заявлені права, викладені в статтях2–21 Загальної декларації прав людини. У політичнійсфері ідея «мінімальної держави» була реалізованачерез впровадження принципу поділу влади, механізмустримувань та противаг, розвиток парламентаризмутощо. Розмірковуючи над сутністю демократії, слідзвернути увагу на те, що демократія була б неможливабез забезпечення так званих базових прав: свободидумки, слова, преси, зборів, об’єднань тощо. Саме нацих правах була заснована ліберальна держава, яка всвою чергу породила доктрину правової держави.Звідси випливає, що ліберальна держава є не лишеісторичною, а й правовою передумовою демократичноїдержави.

Чи може бути реалізована свобода без правовогозахисту?

Друге покоління прав людини характеризується вбільш позитивному («права на»), ніж негативному(«свобода від») сенсі, вимагаючи втручання, а неневтручання держави для забезпечення рівної участі увиробництві та розподілі відповідних цінностей.Показовими у цьому плані є права, зафіксовані у статтях22–27 Загальної Декларації прав людини. Ці праваототожнюються з поняттям «соціальна держава»,політикою та практикою сучасної соціал-демократії.Основні цінності останньої – свобода, справедливість,солідарність, ідея демократичного соціалізму і соціаль-ної держави, наголошення на загальнонародномухарактері держави – усе це так чи інакше співзвучнеідеям колективного і справедливого співіснування всоціумі.

Третє покоління прав людини накреслилося устатті 28 Загальної декларації прав людини, котра наго-лошує, що «кожний має право на суспільний та міжна-родний порядок, в якому права, викладені в ційДекларації, можуть бути повністю реалізовані». Третє

2. Права і свободи людини та громадянина

65

покоління охоплює нині шість заявлених прав. Три зних відображають появу націоналізму Третього світу тайого вимоги щодо перерозподілу влади, багатства йінших важливих цінностей: право на політичне, еконо-мічне, соціальне та культурне самовизначення; право научасть та отримання прибутків від «спільної спадщинилюдства» (спільний навколоземний простір; наукова,технічна й інша інформація та прогрес; культурні тради-ції, пам’ятки та пам’ятники), а також право на мир,здорове та збалансоване довкілля і право на гуманітар-ну допомогу у разі катастроф.

Яким може бути наступне покоління правлюдини?

Поряд зі згаданими вирізняють громадянські(особисті), політичні, економічні, соціальні та культурніправа. Інколи виокремлюють й екологічні права. Догромадянських прав належать такі, що забезпечуютьгідне життя і свободу людини, захищають її від непра-вомірних втручань з боку як держави, так й іншихсуб’єктів суспільних відносин. В основному вонимають негативний характер: право на життя, повагучесті та гідності, безпеку, недоторканість особистості,недоторканість житла, свободу, гідне існування тощо,більшість яких ще визначають як фундаментальні,природні права людини.

Політичні права забезпечують участь громадян усуспільно-політичному житті країни. До них належать:громадянство, свобода слова, думки та переконань,свобода друку (поширення інформації), право об’єднан-ня в політичні партії, громадські об’єднання тапрофспілки, право обирати та бути обраним тощо.Оскільки деякими політичними правами громадянинаділяються в певному віці, треба згадати про активнеі пасивне виборче право. Активне виборче право (правообирати) громадяни України набувають у 18-річномувіці; пасивне виборче право (право бути обраним) –у 21-річному віці, коли вони можуть бути обраними доВерховної Ради України, і 35-річному – ПрезидентомУкраїни.

Центральне місце в групі економічних прав відво-диться праву приватної власності, оскільки це правоуможливлює певну матеріальну незалежність людинивід держави, створює умови для достойного існуваннягромадян. Наближеним до нього є право на підприєм-ницьку діяльність, а в більш широкому сенсі – право напрацю, на вибір професії та сфери діяльності, право насправедливу оплату праці тощо.

Соціальні та культурні права покликані гаран-тувати достойний матеріальний та духовний розвитоклюдини. Виокремлення соціальних прав пов’язують ізвиникненням концепції соціальної держави, яка прита-манна більшості демократичних країн світу. Докомплексу цих прав належать: право на відпочинок,соціальний захист, житло, охорону здоров’я тощо.

Право на освіту, технічну, художню та наукову твор-чість, право на результати своєї інтелектуальної, творчоїдіяльності, право на використання здобутків культурита мистецтва тощо є основою культурних прав людинита громадянина.

Визначте, як суспільство може допомагатиреалізації прав людини.

Як зауважив відомий західний правознавецьДж. Донеллі, лише після Другої світової війни почався

справжній розвиток міжнародного права: «Ставленнядержав-переможців до прав людини було ганебним.Перед війною небагато було зроблено, щоб допомогтиєвреям, які намагалися виїхати з Німеччини у сусіднікраїни. Фак тично ж тим, хто втекли, було відмовлено впритулку урядами держав-союзниць, включаючиСполучені Штати. Під час війни не було зробленожодних зусиль для припинення функціонуванняконцтаборів. Наприклад, держави-союзниці навіть незвертали увагу на залізничні колії, якими в Аушвіцпривозили на заклання сотні тисяч жертв… І лише коливійна завершувалася, громадяни й лідери держав-союзниць, які до цього були заклопотані своєю перемо-гою, захотіли протистояти цьому страхіттю».

Першим кроком у заповненні правового вакууму бувНюрнберзький процес над військовими злочинцями(1945–1946 рр.), на якому проти нацистських лідеріввисувалися безпрецедентні на той час звинувачення взлочинах проти людства. Проблема прав людини дійсностала об’єктом міжнародних відносин, принаймні вОрганізації Об’єднаних Націй (ООН). (У Пакті ЛігиНацій права людини не згадуються.)

10 грудня Генеральна Асамблея ООН одностайноухвалила Загальну декларацію прав людини, визначен-ня якої міжнародних норм щодо прав людини навітьсьогодні є найбільш авторитетним. Слід зауважити, щооскільки Загальна декларація прав людини – це резолю-ція Генеральної Асамблеї ООН, а не угода, вона сама пособі не має зобов’язальної сили. Однак вона разом ізМіжнародним пактом про економічні, соціальні такультурні права і Міжнародним пактом про грома-дянські та політичні права склали спільний документМіжнародний Білль про права, що є підсумковимвикладом мінімальних соціальних і політичних гаран-тій, визнаних міжнародною спільнотою як необхіднихдля гідного життя в сучасному світі.

Важливим кроком на шляху розвитку та забезпечен-ня прав людини став великий міжнародний форум –Конференція з безпеки та співробітництва в Європі,що була скликана у Гельсінкі 3 липня 1973 р. і закінчи-лася 1 серпня 1975 р. На конференції були присутніпредставники 35 урядів – країн НАТО, держав-членівВаршавського договору, 13 нейтральних європейськихкраїн, які належали до Руху неприєднання. Конференціязакінчилася прийняттям Гельсінкського ЗаключногоАкту, який хоча і не був зобов’язальним документом,але мав вагомий вплив на процес захисту прав людининасамперед у соціалістичних країнах. Зокрема, саметоді на теренах Радянського Союзу виникають гель-сінкські групи правозахисників, які стали провісни-ками майбутніх незалежних держав.

Проблема забезпечення захисту прав людини тазабезпечення їх повноцінної участі в політичному життіперебуває в центрі уваги міжнародної спільноти ізакріплюється відповідними правовими актами.Зокрема, це Загальна Декларація Прав Людини –Резолюція Генеральної Асамблеї 217 А (ІІІ), прийнята10.12.1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські іполітичні права, який був ратифікований УказомПрезидії Верховної Ради Української РСР, № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73 р.; Конвенція про заборонувсіх форм дискримінації жінок – Резолюція ГА 34/180,прийнята 18.12.1979 р.; Європейська конвенція про


66

захист прав людини і основних свобод 1950 р.(ратифікована разом з Протоколами № 1, 2, 4, 7, 11 Зако-ном України від 17 липня 1997 р.); Європейська хартіямісцевого самоврядування; Документ Копенгагенськоїнаради Конференції з людського виміру Конференціїз Безпеки та Співробітництва в Європі (КБСЄ);Рекомендація 1413 (1999) ПАРЄ про рівне представ-ництво в політичному житті; Рекомендація Rec 3(2003) Комітету Міністрів про збалансовану участьжінок та чоловіків у процесі прийняття рішень усфері політики та громадського життя та ін.

До цих прав слід додати ще колективні права таправа народів. Суб’єктами колективного права можутьвиступати сім’я, виробничі колективи, національні тасексуальні меншини тощо. Із розпадом СРСР та світовоїсистеми соціалізму проблема реалізації права націй насамовизначення набула особливої гостроти.

Повноцінна реалізація прав і свобод громадянможлива за умови їх органічного поєднання з обов’яз-ками перед державою, спільнотою і окремими громадя-нами. У кожній країні існує певне розмаїття такихобов’язків, але в цілому їм притаманні такі: захист дер-жави та військова служба, сплачування податків таінших фінансових відрахувань, повага національноїгідності та національних символів, підтримка громадсь-кого порядку і загального миру, піклування дітей пробатьків тощо.

Які обов’язки громадян ви вважаєте найбільшважливими?

3. Громадянин і політикаПроцес засвоєння людиною законів і норм співжит-

тя, правил політичної поведінки, оволодіння необхід-ними соціальними навичками, усвідомлення своїх прав,а також способів їх реалізації – усе це називаєтьсяполітичною соціалізацією. Її центральним пунктом єформування адекватних уявлень про владу та владнівідносини. Процес політичної соціалізації відбуваєтьсянабагато швидше, коли людина безпосередньо зану-рюється в політичні справи. Відповідно до класифікаціїМ. Вебера індивід може бути залучений до політикирізною мірою. У своїй відомій праці «Покликання дополітики» соціолог говорить, що політиками можнабути:

♦ «за нагодою», коли здійснюємо акт голосування абоіншим чином висловлюємо подібне волевиявлення;

♦ «за сумісництвом», тобто бути довіреною особою,членом правління партійно-політичної спілки,державних рад та ін. У цьому разі політика не стаєдля людини першочерговою «справою життя» ані вматеріальному, ані в моральному вимірі;

♦ «професійним політиком», коли політика стає спра-вою життя.

Причому вчений зауважував, що існує два способиопанування політики як професії: або жити «для»політики, або жити «за рахунок» політики і «політи-кою». «За рахунок» політики як професії живе той, хтонамагається перетворити її на постійне джерело доходу,«для» політики – той, у кого інша мета.

Відомо, що різні люди можуть брати участь у полі-тичному житті з різною інтенсивністю: одні особи лишечитають газети, інші ще й ходять на вибори, а треті ве-

дуть активну політичну роботу. Навіть залучення доодного і того ж виду діяльності може проявлятися по-різному: наприклад, один активіст може лише інколибрати участь в політичних кампаніях на правах виконав-ця, а інший є їх активним організатором, один виборецьможе ходити на кожні вибори, а інший лише на особли-во значущі для нього. Для визначення цих відмінностейіснує поняття політичної активності. Під політичноюактивністю слід розуміти інтенсивність участісуб’єкта в політичному процесі загалом, а також умежах окремих форм політичної діяльності.

У політичній науці під терміном політична пове-дінка розуміють не лише дії окремих учасників, а ймасові виступи як організованих суб’єктів влади, так істихійні дії натовпу. Це можуть бути акції на підтримкусистеми, або такі, що спрямовані проти неї. Особливимвидом політичної поведінки є голосування «проти» абонеявка на вибори. Зазвичай її розглядають як індиві-дуальну та масову, активну й пасивну, спонтанну тацілеспрямовану, лояльну і протестну, легітимну та неле-гітимну, добровільну і примусову, автономну і мобілі-заційну. Характер та спрямованість політичноїповедінки залежать від співвідношення об’єктивних(навколишнє соціальне середовище) і суб’єктивних(внутрішні спонуки людей) факторів. Найбільш вивче-ними формами політичної поведінки є лідерство, спосо-би голосування на виборах, участь в масових заходах(мітинги, демонстрації, виборчі кампанії) і діяльністьпартій, а також поведінка під час здійснення різнихформ політичного протесту.

Політична діяльність – це насамперед соціальнадіяльність, що забезпечує життєздатність суспільства,сприяє розвиткові його потенціалу. Як свідчить істо-ричний досвід, чим нижчий рівень всебічного цивілі-зованого розвитку суспільства, тим вищою є рольполітичної діяльності і тим більша потреба в ній.І навпаки, чим вищий рівень цивілізованого розвиткусоціуму, тим меншою є роль політичної складової вдіяльності суб’єктів суспільних відносин через нижчийрівень потреб в її організуючому впливі. Похідною відполітичної діяльності є політична участь, яка перед-бачає насамперед непрофесійну політичну діяльність.

Визначте власну політичну активність, пове-дінку, діяльність, участь.

Кожна політична система має певні механізми іпроцедури, завдяки яким громадяни та колективнісуб’єкти суспільних відносин мають можливість доно-сити до влади свої вимоги. Цей процес, який у західнійполітології отримав назву артикуляції інтересів, можездійснюватися в багатьох формах — від елементарногоіндивідуального звернення до місцевого чиновника доколективних дій через групову політику в процесівирішення загальнодержавних питань. При цьому діїгромадян не завжди повинні мати яскраво вираженийполітичний характер. Так, претензії, які висловлюютьсяпевному представнику комунальних служб або установіщодо якості освітлення (покриття дороги) на окремійвулиці, можуть перерости в інших формах у політичнуакцію недовіри всій місцевій владі, якщо ці явищанаберуть систематичного і масового характеру. Томувчені часто поряд з категорією «політична участь»(political participation) використовують більш широкепоняття «громадянська дія» або «громадянська участь»,

3. Громадянин і політика

67

«громадянська активність», «громадська залученість»,які не виключають політичної складової у поведінцілюдей. Головне, що політична участь завжди соціальнодетермінована і визначається характером суспільнихвідносин та рівнем політичної культури, що панують всуспільстві.

В яких проявах політичної діяльності ви погоди-лися б узяти участь?

У політичній науці існують різні способи класи-фікації політичної поведінки і політичної участі.

Традиційна (або конвенційна, conventional parti-cipation) участь – достатньо рутинна поведінка, якавикористовує інституційні канали і є прийнятною дляполітичної системи, що домінує. До конвенційних формучасті відносять наступні: 1) регулярна участь у голо-суванні на президентських виборах; 2) постійна участьу місцевих виборах; 3) активна участь у діяльностіоднієї організації, що опікується проблемами спільноти;4) активна діяльність у розв’язанні деяких проблемгромади; 5) спроби переконати інших у доцільностіучасті в голосуванні; 6) активна робота принаймні інодіна користь тих чи тих партій або кандидатів на виборах;7) контактування із представниками місцевого керів-ництва з приводу конкретної проблеми; 8) присутністьна політичних зборах або з’їзді партії; 9) контактуванняіз представниками керівництва штату або країни з при-воду конкретного питання; 10) участь у створенні групиабо організації для розв’язання певних проблем місце-вого значення; 11) грошова підтримка партії або канди-дата під час виборчої кампанії; 12) членство у полі-тичному клубі чи організації.

Нетрадиційна (неконвенційна, inconventionalparticipation) участь – досить незвична політична пове-дінка, яка кидає виклик установленим інститутам інормам, що домінують, або відкидає їх. Неконвенційніформи участі включають: 1) участь у недозволенихдемонстраціях; 2) участь у бойкотах; 3) відмову відсплати податків; 4) участь у захопленні приміщень,підприємств і сидячих страйках в їх стінах; 5) блоку-вання дорожнього руху; 6) участь у стихійних страйках.У переломні та кризові періоди життя суспільствазначного поширення набувають таки масові формиполітичної участі, як мітинги, демонстрації, страйки,бойкоти, акції громадянської непокори. Їх ефективністьяскраво продемонстрували події кінця 80-х – 90-х рр.ХХ ст. на всьому пострадянському просторі та в країнахЦентральної і Східної Європи, а також масові виступипід час помаранчевої революції в Україні.

Увага! Неконвенційна участь залишається в рамкахзакону.

Демонстрація (від лат. demonstratio – показ, опис) –публічне висловлення вимог, побажань, суспільногонастрою шляхом проведення ходи, мітингів та іншихзаходів переважно масового характеру. Демонстраціїможуть набувати різних форм: маніфестацій, пікетів,бойкоту, захоплення громадських приміщень, блокаддоріг та ін.

Мітинг (англ. мeeting – зустріч) – масова політичнаакція у формі публічного зібрання для обговоренняактуальних політичних проблем, що цікавлять суспіль-ну думку; масове зібрання з приводу злободенних пи-тань. Проведення мітингів та демонстрацій має давню

історію. Деякі дослідники пов’язують їх із християнсь-кою традицію проведення хресного ходу.

Страйк як один із ефективних засобів досягненняекономічних цілей може набувати політичного забар-влення і бути могутньою зброєю у боротьбі трудящих засвої права. Достатньо згадати масові шахтарські таробітничі виступи кінця 80-х – початку 90-х років уколишньому Радянському Союзі, які були каталізаторомпіднесення національно-демократичних рухів у респуб-ліках та утворення незалежних держав. У країнах ізсильними анархо-синдикалістськими традиціями,наприклад у Франції, Іспанії, Італії, всезагальнийстрайк застосовується для повалення уряду або відстав-ки міністрів.

Політична участь може здійснюватися у формібойкоту, сутність якого зводиться до групової дії, спря-мованої проти співробітництва з іншою групою абополітичним чи громадськими інститутами задля досяг-нення певної мети. Класичним зразком ефективноговикористання тактики бойкоту є факт бойкотуваннячорношкірим населенням міського транспорту ум. Монтгомері (штат Алабама) у 1955 р. на знак про-тесту проти расової сегрегації. Внаслідок акції, а такожреакції суспільної думки місцева влада була вимушенаскасувати рішення про сегрегацію в міському тран-спорті. Так народився рух за громадянські правачорношкірого населення, який очолив пастор МартінЛютер Кінг (1929–1968). Бойкот – це такий метод, якиймежує із громадянською непокорою.

Специфічним засобом політичної участі громадян єгромадянська непокора. Практикою політичної бороть-би вона стала завдяки Махатмі Ганді (1869–1948), якувін використав спочатку у боротьбі за покращанняжиття індусів в Південній Африці, потім за права такзваних «недоторканих» – найнижчої касти в Індії і,наприкінці, в боротьбі індійців за незалежність протибританського панування. В основу такої діяльностіпокладено принцип відмови від насилля, добровільногоприйняття покарання та відмови від співробітництва зізлом. Його палкий послідовник Мартін Лютер Кінгефективно використовував цю тактику в боротьбі чор-ношкірого населення за громадянські права.

Які причини будуть адекватними інструментамполітичної участі?

Однією з крайніх форм політичної участі є політич-ний екстремізм, який відноситься до розрядуполітичного насильства. Екстремізм (лат. еxtremys –крайній) – прихильність у політиці та ідеях до крайніхпоглядів і дій. Політичний екстремізм виходить з посту-лату про доцільність та правомірність викорис-таннянасильства як засобу досягнення політичної мети.Прояви екстремізму, як правило, мають місце там, девідсутня гнучкість політичної системи (правлячої еліти)щодо вимог, в тому числі й екстремальних. Виокрем-люють такі види політичного екстремізму: державний,організаційно-груповий та індивідуальний. Екстремізмчасто асоціюється з тероризмом, хоча останній є лишеодним з проявів першого. Тероризм народжується зкрайнощів екстремізму, тому його слід розглядати якекстремальну форму політичної участі.

З якою політичною метою ви погодилися б засто-сувати насилля? Чому?


68

Політична участь може здійснюватися як в органі-зованих, так і в стихійних формах. Політична участь ви-різняється залежно від тієї ролі, яку відіграє в цьомупроцесі власне індивідуальний суб’єкт. За таким крите-рієм виокремлюється автономна і мобілізаційна участь.Автономна – це така участь, коли індивід діє, прий-маючи рішення самостійно. Автономна участь засно-вана на можливості вибору і притаманна розвинутомугромадянському суспільству, в якому існує можливістьсправжньої конкуренції суб’єктів політичних відносин.Мобілізаційна участь здійснюється під тиском іншихсуб’єктів політики або під їх впливом, що призводитьдо викривлення власних пріоритетів суб’єкта політич-них відносин. Зокрема, тоталітарний режим намагаєть-ся впровадити мобілізаційну участь у формі ритуальноїдії підтримки влади максимальною часткою населення.

Двома важливими формами політичної участі є опірта протест. Опір, як правило, повною мірою здійснюєть-ся в умовах політичного тиску, у демократичнихсистемах домінуючою формою є протест. Як формиполітичного протесту можуть розглядатися електо-ральний абсентеїзм, тобто відмова від участі у виборах,або голосування «проти всіх».

4. Мораль, політика і правоВідомо, що жодна людська спільнота, жодне сус-

пільство не могли існувати і розвиватися без узгодженнярізноманітних суперечливих (часто протилежних) інте-ресів людей, дотримання певних взаємних обов’язків,правил поведінки, які поступово перетворювалися назвичаї, традиції, стійкі суспільні норми і правила. Отже,суспільство в процесі історичного розвитку вироблялоособливий соціальний інструмент для регулювання іспрямовування поведінки кожної людини, щоб вона нетільки не руйнувала, а зміцнювала суспільний організм.Людство за час свого існування створило і збагачувалодуховну культуру, важливими складовими якої є моральправо і політика.

Мораль як форма духовного життя є одним із най-давніших універсальних способів соціальної регуляції.Вона має загальнолюдський сенс і конкретно-історич-ний зміст. Наприклад, моральні норми середньовічногосуспільства принципово відрізняються від сучасних.Моральний вимір дає нам уявлення про міру людяностісуспільства і особистості.

Мораль передбачає ціннісне ставлення людини донавколишнього світу, суспільства, спільнот, соціальнихінститутів, соціальних суб’єктів, інших людей і до самоїсебе. Моральне ставлення людини до світу зорієнтованена ідеал добра, справедливості, дружби, любові, свобо-ди і відповідальності. Загальнолюдські моральні цін-ності орієнтують особистість і суспільство на ідеалигуманізму, на протистояння злу, на розумні потреби, насамообмеження заради загального блага, причому не зпримусу, а свідомо і добровільно.

Виконуючи роль регулятора суспільної та індиві-дуальної поведінки, мораль поділяє соціальні явища, діїта вчинки людей на «добро» і «зло», даючи людиніможливість свідомо орієнтуватись у своєму моральномувиборі.

Боротьба добра і зла є головним змістом моральногорозвитку суспільства. Протистояння злу має базуватисьна морально виправданих засобах.

Поясніть цю тезу.Мораль не має чітко встановлених (нормативних)

форм виразу, здебільшого вона міститься у свідомостілюдей. Винятками є лише норми релігійної моралі,деяких ідейно-політичних рухів, доктрин, ідеологій, атакож громадських організацій і партій. Так, за часівіснування радянського режиму поведінка громадянСРСР мала відповідати моральному кодексу будівникакомунізму, а, наприклад, цінностями сучасної соціал-демократії, що зафіксовані у програмних документах, єСвобода, Справедливість, Солідарність.

Сучасне українське суспільство представленерозмаїттям соціальних груп (демографічних, етнічних,професійних, територіальних спільнот), політичнихпартій та угруповань, різних громадських об’єднань.Особистості, що до них належать, мають власні корпо-ративні та особисті інтереси, які не тільки збігаютьсячи не збігаються, а й нерідко бувають протилежними,непримиримими, що не просто призводить до супереч-ностей у соціальній практиці, а й сприяє виникненню ірозвитку глибоких суспільних конфліктів. Саме в такихумовах мораль разом з іншими формами духовногожиття та соціальними інститутами через свої цінності імеханізми повинна знаходити шляхи примирення,залагодження, зняття суперечностей і розв’язанняконфліктів заради єдності, цілісності суспільства відпо-відно до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, тобтосприяти гармонізації людських і суспільних відносин.Іншими словами, мораль має бути основою, фунда-ментом соціальної, політичної, правової стабільності всуспільстві.

Поряд з моральними нормами суспільні відносинирегулюють й інші правила, які формально визначені ізахищалися державою. Йдеться про право як системувстановлених або санкціонованих державою загально-обов’язкових норм, дотримання яких забезпечується ішляхом переконання, і державним примусом.

Мораль і право мають багато спільного: вони висту-пають як загальні правила поведінки людей, зорієнто-вані на вільне волевиявлення людини та її відповідаль-ність, базуються на фундаменті вікових звичаїв татрадицій. У той же час між правом і мораллю існуютьсуттєві відмінності (див. табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Порівняльна таблиця правових і моральних норм

4. Мораль, політика і право

69

Правові норми Моральні норми

Утверджують державні цінностіУтверджують загальнолюдські

цінності

Забезпечуються системою дер-

жавного примусу

Забезпечуються суспільною

думкою

Обов’язкові до виконанняЄ внутрішнім переконанням

людини

Чітко визначають права,

обов’язки і відповідальність

Не деталізують регламентацію

поведінки особистості

Зафіксовані у формі законівНе мають усталеної форми

виразу

До відносин, що регламентуються правом, належатьнайбільш важливі для стабільного функціонування ірозвитку певної соціальної системи: державний устрій,форма правління, права і свободи людини, грома-дянство, власність, система відповідальності за злочинитощо. Людина у правових відносинах виступає перш завсе як громадянин держави, тому норми права є депер-соніфікованими, формально однаковими і обов’язко-вими для всіх. Вони окреслюють свободу зовнішньоїповедінки людей, залишаючись нейтральними до їївнутрішніх мотивів. Виконання норм права забезпе-чується застосуванням різних форм державного впливуаж до державного примусу.

Взаємозв’язок та взаємодія моралі і права є узгод-женням двох найважливіших соціальних регуляторів.Уся правова система і дійсність підлягають моральнійоцінці. Моральність права означає ціннісний підхід доправової реальності. Право, що нехтує моральнимизасадами стосунків між людьми, є аморальним.

Гуманність як стрижень моралі є однією з фундамен-тальних засад права і правового регулювання в де-мократичній, правовій, соціальній державі. Зокрема,Конституція України наголошує на тому, що людина, їїжиття та здоров’я, честь і гідність є найвищою соціаль-ною цінністю.

Тенденцією взаємодії правової та моральної системв умовах демократії та розбудови громадянського сус-пільства має стати гармонізація між цими двоманайвагомішими соціальними регуляторами.

Проблема взаємозалежності і взаємовпливу моралій політики є однією із найскладніших в історії суспіль-ного розвитку. Залежно від конкретно-історичних умовступінь збігу норм моралі і політичних принципів можебути різним. Мораль і політика є формами суспільногожиття, сама природа яких далеко не завжди передбачаєїх збіг. Мораль орієнтована на гармонізацію суспільнихінтересів, політика скерована, як правило, на підпоряд-кування однієї волі іншій, часто із застосуваннямнасильства. З одного боку, на політиків покладеневиконання державних завдань в інтересах всьогосуспільства, з іншого – в їхньому розпорядженні єособливі засоби впливу (примусу), якими можназловживати заради особистої чи корпоративної вигоди,завдаючи шкоди іншим людям чи суспільству в цілому.Саме тому суспільство завжди зацікавлене, щобполітика з усіма її цілями, принципами і засобамивідповідала вимогам моральності.

Значення моральних норм у політичній діяльності –проблема дискусійна й неоднозначна. Характер сус-пільства, соціокультурне середовище, вибір осо-бистістю системи цінностей з-поміж існуючих альтер-натив – усе це впливає на співвідношення політики іморалі, моральності політиків.

У політиці діють люди з різними інтересами,культурою, правами і функціями, а відповідно, з різноюмірою відповідальності за свої вчинки, вони можуть по-

різному тлумачити моральні норми та принципи,керуючись власними інтересами та потребами. На вибірта прийняття політичних рішень може вплинути і те, яклюдина чи група людей оцінює світ, своє місце в ньомуі події, які відбуваються, що вважати першочерговим, ащо – другочерговим у суспільному житті.

Аналіз розвитку людства свідчить, що співвідношен-ня моралі й політики трактувалося по різному. Ідеюневід’ємності політики від моралі відстоювали античніфілософи: Сократ (470–399 до н. е.), Платон (428–348 до н. е.), Аристотель (384–322 до н.е.). Конфуцій(551– 479 до н. е.) бачив основу гуманного політичногоправління в доброчинності, він не довіряв регулюючійсилі закону. Виразниками ідеї верховенства моралі надполітикою були Махатма Ганді, Мартін Лютер Кінг,Андрій Сахаров (1921–1989).

І навпаки, італійський мислитель епохи Відроджен-ня Нікколо Макіавеллі (1469–1527), виносячи моральнікритерії за рамки політики, підкреслював, що політич-них цілей треба досягати політичними засобами, дляяких загальноприйнята мораль не може бути переш-кодою. Саме завдяки цьому філософу словник політич-них термінів поповнився поняттям «макіавеллізм», щоє синонімом безморальності в політиці.

Зв’язок між політикою і мораллю визначаєтьсятакож і типом політичної системи. Політика тоталітар-ного типу, що ґрунтується на культі лідера, тяжіє допоглинання моралі політикою, перетворення моральнихвідносин у похідні від політичних цілей та принципів.Протистояння політики та моралі в рамках правовоїдемократичної держави є найменшим.

За умов сучасної цивілізації політика має більшорієнтуватися на моральні норми, адже протистояннясуспільства і держави, держав між собою за умовиіснування зброї масового знищення може створитинебезпеку для народів на світовому рівні.

З огляду на історичну перспективу інтеграціїцивілізованої людської спільноти доцільним і законо-мірним є функціонування міжнародних суспільно-полі-тичних та економічних організацій, діяльність якихсприяє порозумінню між суспільствами і державами(ООН, Європейський Союз). Соціально-політичнадумка шукає шляхи до узгодження моральних, право-вих та політичних норм суспільного життя.

Відомий французький письменник А. Моруа (1885–1967) відзначав, що політика – це вміння добиватисярівноваги сил у суспільстві. Ми можемо додати, щоправо – це вміння утримувати і узаконювати рівновагу,а мораль – це той важіль, який допомагає добиватисярівноваги й утримувати її. Інакше кажучи, народ і дер-жава, громадянське суспільство і державні органи вла-ди, розбудовуючи демократію, мають дотримуватисьзагальнолюдської тріади – гуманних моральних, право-вих та політичних норм, які утверджують у суспільствістійкість державних устроїв, суспільну стабільність, дина-мізм економічного розвитку і соціальну справедливість.


70


Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произведения: Пер с нем. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.

Гаєвський Б. А. Сучасна українська політологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 1999. – 268 с.

Донеллі Д. Права людини у міжнародній політиці / Пер. з англ. – Л.: Кальварія, 2004. – 280 с.

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Із змінами, внесени-ми Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV. Станом на 1 січня 2006 року. Офіційне видання. – К.: 2006.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо,Л.М. Энтина. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 1999. – 832 с.

Рікер П. Етика і політика. – К.: Дух і літера, 1995. – 324 с.

Уестон Б.Г. Права людини // Права людини: Концепції, підходи, реалізація: Пер. з англ. – К.: Вид-во «Ай Бі»,2003. – 263 с.

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ 1. Назвіть статті Конституції України, де йдеться про громадянські (економічні, політичні, соціальні,

культурні) права і обов’язки українських громадян.♦ 2. Конституційне положення «Український народ» слід розуміти як спільне проживання на теренах

України:а) усіх, хто проживає в Україні;б) громадян України всіх національностей;в) етнічних українців;г) свідомих українців.

♦ 4. Громадянин України може бути позбавлений громадянства:а) за державну зраду;б) за вчинення тяжкого злочину;в) у разі проживання за теренами України більше 5 років;г) не може бути позбавлений громадянства?

♦ 5. Відомий німецький філософ Іммануїл Кант є автором знаменитого категоричного імперативу –безумовного загальнолюдського правила, згідно з яким «До будь-якої людини слід ставитися як до мети,а не як до засобу». Чи стосується цей моральний закон діяльності політиків?

♦ 6. Сутність поняття «макіавеллізм» розкривають наступні якості політичного діяча:а) поблажливе ставлення до своїх підлеглих;б) намагання силоміць зробити всіх щасливими;в) щирість та відвертість у процесі досягнення своєї мети;г) дія за принципом: «мета виправдовує засоби»?

♦ 7. Порівняйте законні та незаконні форми політичної діяльності та участі.

71

1. Ґенеза ідей про державуУпродовж історичного розвитку людство пройшло

складний шлях пошуку найкращих форм колективногоспівжиття. Від первісного стада як початкової формиорганізації людей до утворення власне держав минулисотні тисяч років. Долаючи сходинку за сходинкою,трансформуючись у рід, родову й сусідську громаду,плем’я, союз племен, лише близько 4 тис. років до н.е.виникли перші державні утворення (див. схему 9.1).

Держава перетворилася на політичний інститут, задопомогою якого стало можливим ефективно регулю-вати суспільні відносини, спираючись не тільки на при-мус як основний метод управління. На основі різнихпідходів до тлумачення сутності держави з позиціїоптимальної організації взаємовідносин влади й народурозвивалось учення про цю форму людського співісну-вання.

Перші держави за своєю суттю були деспотичними,побудованими на необмеженій владі правителя(фараона, імператора, базилевса) та сваволі багатіїв.Навіть демократія Стародавньої Греції після нетрива-лого періоду розквіту занепала. За словами Гесіода(VII ст. до н. е.), псування моралі призвело до того, що«правду замінив кулак».

У середньовічних теократичних доктринах па-нували твердження, що держава зобов’язана підпоряд-ковуватися церкві, а світські правителі мусять коритисяїй як християни. Фома Аквінський (1226–1274) вважав,що влада виникає у відповідь на природну необхідністьзадоволення потреб людини. Закони – це специфічнінастанови (приписи), що не порушують божественногопорядку.

За доби Відродження та Нового часу представникиутопічного соціалізму (Т. Мор, Т. Кампанелла) у своїхтворах змальовували проекти ідеальної держави, яківідповідали ідеалам ранньохристианської громади йбудувалися на принципах соціальної рівності, відсут-ності експлуатації та спільній праці всіх громадян.

Вагомий внесок у розуміння сутності держави в цейчас зробив італійський мислитель Нікколо Макіавеллі(1469–1527). Держава для нього була найвищимпородженням людського розуму і мала приборкувати

егоїзм людини, уособлений у самозбереженні йособистому інтересі, задля встановлення загальногопорядку. Н. Макіавеллі, якого можна вважати одним ізфундаторів суто світської політичної теорії, ствер-джував, що в основу політичної поведінки покладеноне християнську мораль, а вигоду й силу. На відміну відкатолицьких постулатів про державу та владу як бо-жественні інститути він розглядав її як політичний станрозвитку суспільства, певним чином організовануполітичну владу.

Саме цей італійський учений першим використавтермін держава (від італ. stato) для визначення політич-но організованого суспільства. Він також був першим,хто публічно піддав сумніву доцільність слідуваннянормам моралі у політиці. Формула «мета виправдовуєзасоби» дістала назву макіавеллізм і стала символомпідступності у політиці.

У період ранніх буржуазних революцій (ХVІІ ст.)феодальному корпоративному суспільству протистав-лявся індивідуалізм природної людини. У цей час сфор-мувалися теорії природного права й суспільногодоговору. Згідно з голландським юристом Гуго Гроцієм(1583–1645), держава – це досконала угода вільних відприроди людей, укладена заради дотримання права йспільного інтересу. В такій державі публічне право – цесукупність соціальних норм, що забезпечують належ-ний порядок у суспільстві. За Томасом Гоббсом (1588–1679), держава є результатом суспільного договору зметою подолання природного стану людини у формі«війни всіх проти всіх». Джон Локк (1632–1704)розробив концепцію поділу влад, що, на його думку,було необхідною умовою забезпечення свободи, тобтоумов реалізації громадянами їхніх природних прав.

За часів Просвітництва (ХVІІІ ст.) у вченняхФ.-М. Вольтера (1694–1778), Ш.-Л. Монтеск’є (1689–1755), Ж.-Ж. Руссо (1712–1778), Д. Дідро (1713–1784),К. Гельвеція (1715–1771), П.-А. Гольбаха (1723–1789)розвивається й удосконалюється теорія природногоправа, що вже розглядалося як діяльність державивідповідно до права для досягнення цілей суспільногодоговору: свободи та справедливості.

IX. ЛЮДИНА, ГРОМАДЯНИН І ДЕРЖАВА

1. Ґенеза ідей про державу2. Держава як форма організації суспільства3. Вплив держави на особу та суспільство4. Вплив людини та громадянина на державу

Очікувані результати:♦ знати про державу як інститут управління;♦ розуміти функції держави як форми організації суспільства;♦ використовувати механізми та засоби впливу громадян на державу;♦ аналізувати соціальну політику держави і систему планування та регулювання соціально-економіч-

них процесів;♦ характеризувати державні форми організації суспільства;♦ оцінювати систему державних соціальних гарантій громадян;♦ створювати проект концепції демократичної, соціальної, правової держави.

72

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. формуютьсяідеї правової держави, як основної гарантії реалізаціїсвободи індивіда та громадянського суспільства (І. Кант,1724–1804) як опосередкованої через працю системипотреб, яка ґрунтується на принципі панування приват-ної власності й на загальній формальній рівності людей(Г.В.Ф. Гегель, 1770–1831).

Наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.представники критичного утопічного соціалізму:К.-А. Сен-Сімон (1760–1825), Ш. Фур’є (1772–1837),Р. Оуен (1771–1858) у різний спосіб змальовувалимоделі досконалого суспільства, побудованого наідеалах соціального прогресу, правди й справедливості.Разом з якобінськими ідеями революційно-утопічногокомунізму (Л.-О. Бланкі, 1805–1881, Ж-П. Марат, 1743–1793, М. Робесп’єр, 1758–1794 та ін.) вони заклалифундамент марксистського вчення про державу і право.

Засновники марксизму К. Маркс (1818–1883) таФ. Енгельс (1820–1895) розглядали державу як законо-мірний продукт розвитку суспільних відносин, побудо-ваних на приватній власності, поділі суспільства накласи й наростанні антагонізмів між ними. Згідно зїхньою теорією, держава є органом класового пану-вання, засобом пригноблення одного класу іншим,«порядком», що узаконює й зміцнює це пригноблення,стримуючи зіткнення між ними.

У другій половині ХІХ ст. на противагу комуністич-ній державницько-правовій ідеології починає формува-тися концепція соціал-демократії (соціал-реформізм),яка відмовилася від ідеї соціалістичної революції тадиктатури пролетаріату на користь філософії демокра-тичного соціалізму.

Палким прихильником, послідовником і практикоммарксизму став Ленін (В. І. Ульянов, 1870–1924), якийбачив своїм ідеалом суспільство рівних, що можназбудувати лише в разі перемоги соціальної революції.У розумінні Леніна держава була не просто продуктомподілу суспільства на класи, а «машиною (знаряддям)для підтримання панування одного класу над іншим».Саме погляди Леніна та його послідовника Сталіна(Й. В. Джугашвілі, 1879–1953), практично втілені уРадянському Союзі та інших соціалістичних країнах,спричинили у ХХ ст. зміни глобального порядку – поділсвіту на дві антагоністичні системи, а також сприялистановленню авторитарних і тоталітарних політичнихрежимів.

На противагу марксизму й ленінізму, в другійполовині ХІХ–ХХ ст. формуються інші концептуальнімоделі, які уособлюють сучасну демократичну, соціаль-ну і правову державу.

2. Держава як форма організації суспільстваПоняття «держава» є ключовим для багатьох сучас-

них наук: історії, соціології, політології, правознавствата ін. У соціологічному розумінні держава – це формаорганізації людського суспільства, що об’єднує всенаселення і репрезентує його інтереси, волю. В політич-ному – політична організація суспільства, що характе-ризується наявністю публічної влади, яка єобов’язковою для всіх. В юридичному – це джерелоправа й закону, сукупність органів державної влади, щовиступають від імені держави з метою регулюваннясуспільних процесів. У економічному – організаторвикористання людських, матеріальних, природних ре-сурсів в інтересах усього суспільства.

Відповідно до сучасних підходів держава – це формаорганізації суспільства, носій публічної влади, сукуп-ність взаємопов’язаних установ та організацій, якіуправляють суспільством від імені народу.

Від інших форм організації суспільства держававідрізняється низкою характерних ознак:

♦ наявністю публічної системи органів та установ,що здійснюють функції державної влади;

♦ політичною організацією громадянського суспільства;♦ наявністю права як певної системи норм, встанов-

лених і санкціонованих державою;♦ зв’язком між державою, територією та громадяна-

ми за допомогою інституту громадянства;♦ наявністю бюджетно-фінансової системи.

Вчені виокремлюють також ознаки держави, що неє визначальними, проте притаманні цій формі органі-зації суспільства. До них належать: наявність кордону,збройних сил, державної символіки, визнання держависвітовим співтовариством тощо.

Чи можуть існувати держави без згаданих ознак?Поясніть, чому.

Місце держави зумовлене її призначенням у сус-пільстві. Вона виступає як: політична організація сус-пільства; представник усього населення певноїтериторії; носій влади; виразник спільного інтересу;інструмент реалізації загальної волі; головний суб’єктполітичного суверенітету.

За своїм призначенням держава виконує зовнішні тавнутрішні функції. Функції держави – це основнінапрями її діяльності з реалізації поставлених переднею завдань і цілей. Головними внутрішніми функ-ціями прийнято вважати: організаційно-управлінську,економічну, соціальну, інтегративну, культурно-виховну,правоохоронну тощо. Серед зовнішніх функцій слідназвати насамперед оборонну та дипломатичну.

73

2. Держава як форма організації суспільства

Схема 9.1. Форми співжиття людей


Якими є очікування громадян від держави?У чому відмінність між формулами стосунків дер-

жави й громадян: «держава для людини» і «людинадля держави»?

Держава функціонує у певних формах, у яких вияв-ляються її основні характеристики, що визначаютьорганізацію державної влади, а також способи таприйоми реалізації владних повноважень.

Держава має три основні елементи:а) форму державного правління, що визначає поря-

док утворення й організації вищих органів влади тауправління. Виокремлюють дві форми державногоправління: республіка (парламентська, президентська,напівпрезидентська, або змішана, суперпрезидентська,монократична) та монархія (абсолютна, спадкова, ви-борна, теократична, парламентська (конституційна),дуалістична та ін.);

Чи впливає форма державного правління надобробут громадян? Чому?

б) форму державного (територіально-політичного)устрою – спосіб територіальної організації влади держа-ви, що характеризує порядок взаємодії центральних,регіональних і місцевих влад. За територіальною органі-зацією влади розрізняють дві основні форми терито-ріально-політичного устрою: унітарну та федеративну;

Увага! Від федерації як форми державного устроюслід відрізняти конфедерацію як міжнародно-правовеоб’єднання суверенних держав.

Чи впливає форма державного устрою на само-реалізацію громадян? Чому?

в) політичний режим – сукупність способів таметодів здійснення політичної влади. Політичнийрежим – це категорія, яка характеризує, з одного бокуструктуру владних відносин, а з іншого – ті методи, задопомогою яких відбувається процес володарювання всуспільстві. Поняття «політичний режим» визначаєтьсяі як спосіб здійснення влади, і як політичний простірреалізації свободи індивіда, і як наслідок взаємодії дер-жави й громадянського суспільства. Сучасна юридичната політична наука виокремлює два основні типирежимів: демократичний та недемократичний. До неде-мократичних передусім належать тоталітарний іавторитарний політичні режими.

Для демократичного політичного режиму харак-терними є вільна діяльність політичних партій і гро-мадських організацій, обов’язкова виборність органіввлади, розмежування сфер держави та громадянськогосуспільства, політичний та ідеологічний плюралізм.Основними типами сучасних демократичних політичнихрежимів вважають ліберально-демократичний, консерва-тивно-демократичний, соціал-демократичний та ін.

До недемократичних політичних режиміввідносять деспотії, тиранії, теократії, авторитарний абототалітарний режими. Авторитарний режим можли-вий і за монархічної, й за республіканської форми прав-ління. За авторитаризму в суспільстві можуть існуватидеякі демократичні інститути, наприклад опозиція,система виборів, незалежна преса, але основними йогоознаками є переважання методу адміністрування,концентрація влади в руках виконавчих органів, зву-ження сфери гласності та виборності державнихорганів. Крайнім виявом авторитарних режимів єтоталітарні.

Для тоталітарного режиму характерна відмовавід принципу поділу влад, цілковита заборона діяль-ності опозиційних партій та організацій, всеосяжний(тотальний) державний контроль, «одержавлення»панівної партії, загальнообов’язкова ідеологія тощо.Якщо тоталітарний режим спирається на силу, тоавторитарний – здебільшого на авторитет.

Увага! Характеристики форм правління, держав-ного устрою та різновидів політичних режимів.

Чи впливає форма політичного режиму на моральсуспільства? Чому?

У сучасних цивілізованих державах немає чітковираженої лінії класового поділу, соціальні відмінностіміж класами втратили антагоністичність, чому знач-ною мірою сприяло загальне зростання життєвого рівнянаселення. Зміст діяльності сучасної цивілізованоїдержави набув нових якостей: суспільні суперечностідолаються не насильством і пануванням одного класунад іншими, а через громадський компроміс, створенняумов для розвитку громадянського миру та злагоди.

Стаття 1 Конституції України наголошує: «Україна єсуверенна і незалежна, демократична, соціальна і право-ва держава». Акцентування саме на демократичності,соціальному і правовому характері Української державине випадкове, адже саме сукупність таких типів держа-ви є найпрогресивнішою і найсприятливішою для жит-тя людей.

Демократична держава є досягненням сучасноїцивілізації. Демократія тут виступає як спосіб і умовацивілізованого вирішення конфліктів, діалогу, мирногообговорення проблем, взаємного врахування інтересів,уподобань і переконань різних суб’єктів суспільнихвідносин. Вона сприяє гармонізації суспільних відно-син, гарантуючи участь громадян у розподілі ресурсівта формуванні державної політики. Найповніше своюдемократичну сутність держава може реалізувати, якщовона водночас є і соціальною, й правовою.

Один з найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів – правова держава. Сучасна правовадержава покликана суворо регламентувати вплив владина суспільство через досконалу нормативно-правовубазу, насамперед – конституцію та закони. Конституція– це своєрідна демаркаційна лінія між повноваженнямивлади і свободою громадян.

Саме верховенство права є головним принципоміснування правових демократичних країн у сучасномусвіті. Отже, правова держава – це держава, в якійзабезпечується панування права, верховенство закону,рівність усіх перед законом і незалежним судом;визнаються й гарантуються права та свободи людини,в основу організації державної влади покладено прин-цип її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Дляправової держави характерні такі ознаки:

♦ верховенство закону в усіх сферах життя суспільства;♦ підзаконність влади та управління;♦ конституціоналізм;♦ здійснення діяльністі органів правової держави за

принципом поділу влади на законодавчу, виконавчуй судову;

♦ взаємна відповідальність особистості і держави; ♦ гарантія прав і свобод громадянина, їх правова за-

хищеність;♦ розвиненість громадянського суспільства.

74

Сучасна політична думка дедалі частіше звер-тається до практики «держави загального добробуту»,або соціальної держави. Відповідно до позиціїнеолібералізму, головна суть сучасного державногорегулювання полягає в подоланні соціальних проблемта класових антагонізмів створенням змішаноїекономіки, завдяки активній регулювальній ролі урядуі політиці соціальних послуг.

Соціальна держава визначається сукупністю рис:♦ забезпеченням населення роботою або іншими дже-

релами існування; ♦ рухом до утвердження в суспільстві соціальної

справедливості;♦ послабленням соціальної нерівності;♦ наявністю правових гарантій на гідний рівень

життя;♦ значною роллю держави в системі планування та

регулювання соціально-економічних процесів;♦ достатньо високим рівнем економічного розвитку;♦ наявністю компромісу основних політичних сил

щодо стратегії розвитку.

Чи є в Конституції України положення про зав-дання держави?

Отже, сучасне розуміння поняття держави передусімґрунтується на загальнолюдських ідеалах справедливоїдержави для всіх. Саме такою є демократична, соціаль-на, правова держава.

3. Вплив держави на особу та суспільствоДержава як форма організації людського суспільства

покликана виконувати складні завдання регулюваннясуспільних відносин. Соціальне управління як виддіяльності людини у будь-якому випадку тісно пов’яза-не із соціальним впливом та взаємовпливом: державина суспільство, суспільства на державу. Їхні відносинимають суперечливий характер: з одного боку, державазавжди намагається панувати над суспільством, зіншого – вона зацікавлена у формуванні гармонійнихвідносин, які є запорукою стабільності й соціальногомиру; держава репрезентує спільний інтерес, а грома-дянське суспільство представляє різні інтереси.Держава уособлює свою волю за допомогою влади(політичної, державної), яка у своєму первинному розу-мінні тісно пов’язана із насиллям. Саме межа насиллядержави й міра свободи людини були вирішальнимикритеріями розвитку цієї форми організації суспільстваі тисячі років тому, і тепер. Вплив держави на сус-пільство, громадянина визначається насамперед типомполітичного режиму, формою правління та низкоюінших чинників.

Держава створюється людьми, і за висловоманглійського філософа Дж. Локка, «головною метоюоб’єднання людей у держави і передачі ними себе підвладу уряду є збереження їхньої власності». Під влас-ністю філософ розумів життя, свободу й володіння.Р. Нозик у праці «Анархізм, держава, утопія» (1974)писав, що держава має обмежитись функціями захистулюдини від грубої сили, обману і грабунку.

Функціонування держави в межах суспільствапотребує визначення місця людини в системі суспіль-них відносин (див. схему 9.2).

Слід зауважити, що вплив держави на суспільствоздійснюється з урахуванням того, що людина – це нелише особа, а й громадянин. Статус громадянина вонамає тільки в державі, її особиста свобода і права можутьбути гарантовані лише законом.

Відносини між суспільством, громадянином і держа-вою можна окреслити за допомогою наведеної вищесхеми. Конкретний стиль поведінки цих суб’єктів відно-син зумовлений низкою чинників: економічним розвит-ком суспільства, традиціями, рівнем правової й полі-тичної культури населення. Держава за допомогоютаких методів здійснення влади, як примус і переконан-ня, керує діяльністю інших суб’єктів політичної систе-ми й спрямовує її в обсязі й мірі, необхідних длявиконання найважливіших загально-суспільних зав-дань. Досягається це визначенням прав та обов’язківсуб’єктів суспільних відносин, забезпеченням дотри-мання всіма вимог закону, інших правових актів.

Які зміни ви могли б запропонувати до цієї схеми?Відносини «держава – особа» можна звести до двох

теоретичних підходів:1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний

(природно-правовий) підхід. Згідно з ним, особа єметою, а держава – засобом її досягнення. Таке розу-міння поведінки людини в суспільстві відповідаєкатегоричному імперативу видатного німецького філо-софа І. Канта, сутність якого зводиться до максими:«Вчиняй так, щоб ти ставився до людства і в своїй особі,і в особі будь-кого іншого як до мети, і ніколи лише якдо засобу». Такі відносини між державою й громадя-нином ґрунтуються на постулаті про те, що права нале-жать людині від природи і є невід’ємними. Завданнядержави й суспільства полягає в тому, щоб дотриму-ватися цих прав, не допускати їх порушення, створю-вати умови для їх реалізації. Конкретні зміст і обсягправ змінюються й розширюються з розвитком сус-пільства, самі ж фундаментальні права залишаютьсянезмінними;

2) державний, статичний (юридично-позити-вістський) підхід ґрунтується на розумінні держави якмети, а особи – як засобу для її досягнення. Його осно-вою є уявлення про те, що свої права людина отримуєсаме від суспільства й держави, а тому держава висту-пає не лише джерелом, а й гарантом цих прав завдякизакріпленню їх у законі. Отже, право й закон не мають

75

3. Вплив держави на особу та суспільство

Схема 9.2. Взаємодія держави і суспільства


істотних відмінностей; більш того, права особи змі-нюються залежно від державної доцільності. За такихумов панує патерналістський характер відносин міжгромадянином та державою.

Увага! Не слід плутати патерналістську і патріар-хальну держави. Це близькі, але не тотожні поняття.

Сучасна правова держава побудована на гума-ністичному підході. Проте в державі завжди є низкачинників, що не сприяють розвитку демократії і навітьстановлять для неї загрозу. Одна з таких загроз криєтьсяв механізмах державної влади, часто реалізованоїнедемократичними методами. Через те що державнавлада тяжіє до абсолюту, спільнота потребує важелів і«противаг» проти неї. Саме громадянське суспільствоє запорукою стримування держави, важливою складо-вою забезпечення балансу влад поряд із її поділом назаконодавчу, виконавчу та судову гілки. Громадянськесуспільство якраз постає як альтернатива, контрагентдержавного врядування із властивим йому насиллям,формалізмом, свавіллям бюрократичного апарату. Це неструктурна одиниця, а насамперед спосіб життя людей,сфера їхньої свободи, життєдіяльність особистості позаофіційною регламентацією. Питання про межі втручан-ня держави в життя громадянського суспільства обгово-рювалися від часів Н. Макіавеллі, Ш.-Л. Монтеск’є,Г.В.Ф. Гегеля й залишаються предметом наукових супе-речок, партійних змагань тощо.

Як відомо, рівень демократизму в кожній країні ве-ликою мірою залежить від характеру взаємо відносинміж державою та громадянським суспільством. Самедержава з її великим ресурсним потенціалом здатнастворити сприятливі умови для самореалізації суспіль-ства, а може й заблокувати всі його потяги до самостій-них дій. Громадянське суспільство, у свою чергу, єодним з інститутів, покликаних забезпечити ефективнефункціонування держави. Тобто певною мірою вонипотрібні одне одному і здатні максимально розкритисвій потенціал лише в умовах демократії.

У су часному цивілізованому суспільстві скла-даються партнерські відносини між державою та грома-дянським суспільством, зумовлені нормами суспільногожиття й «пра вилами гри», застосовуваними в політич-ній сфері. Характер домінантних відносин між грома -дянським суспільством і державою й визначає рівеньдемократизму суспільства загалом. Про це свідчитьісторія.

У чому полягає взаємопідтримка демократичноїдержави та громадянського суспільства?

Давні народи не приділяли великої уваги особистимправам людини. Громадянське суспільство, яке стано-вить сферу особистої діяльності людини, ще не булоокремим союзом – особа поглиналася державою. Томуі свобода полягала насамперед у праві участі грома дяну державному управлінні. Хоча вже за стародавніх часівримський громадянин був захище ний законом відсвавілля володарів. Наприклад, його не можна булорозіп’ясти на хресті, оскільки це вважалося ганьбою.

У середні віки, навпаки, превалювало індивідуаліс-тичне начало. Громадянське суспільство, своєю чергою,поглинуло державу, внаслідок чого особисті права роз-ширилися не на користь дер жавної влади. Це призво-дило до зловживань, найвищим виявом яких було правоприватних війн. У цей період сваволя особи розвивалася

на користь сильних і призводила до пригнічення слаб-ких. Тільки за Нового часу держава знову посіла належ-не їй місце в суспільному союзі, не погли наючи, однак,громадянського суспільства, проте надавши йому відпо-відну самостійність. Отже, рівновага між громадянсь-ким суспільством і державою є важливим чинникомстабільного демократичного розвитку.

Пригадайте, які права існували в Україні часів Русіта козацтва.

У процесі історичного розвитку громадянського сус-пільства та взаємодії його інститутів зі структурамидержави у ХХІ ст. спостерігається стійка тенденціяпереходу від антагоністичних, конфронтаційних формвзаємодії до дедалі більшого утвердження принципівсоціального діалогу та партнерства у практиці країн, щообрали демократичний шлях.

Розглядаючи місце і роль держави в політичній сис-темі суспільства, потрібно передусім зупинитися напроблемі співвідношення держави й суспільства(насамперед громадянського) – як суспільства громадянразом з державою розвинуті правові відносини. Визна-чальними у відносинах держави і громадянськогосуспільства є такі принципи: сприяння формуваннюгромадянського суспільства з боку держави; забезпечен-ня державою рівних можливостей для всіх суб’єктів увсіх сферах суспільного життя; чітке законодавче окрес-лення меж можливого державного втручання у справилюдини й суспільства.

Проблеми взаємозв’язку держави, суспільства таіндивіда є визначальними для будь-якого соціуму.Такими вони є і для України за умов побудови демо-кратичної, правової, соціальної держави й формуваннягромадянського суспільства.

4. Вплив людини та громадянина на державуЛюдина є головним суб’єктом політики, здатним

брати участь у політичному житті, впливати на владу.Ставлення людини до влади та держави залежить відрівня її політичної та правової культури й може набува-ти різних форм – від свідомого схвалення до стихійногозаперечення. Між громадянами і державою існують такіформи відносин: компроміс, консенсус, конформізм,політичний екстремізм, політичний конфлікт. Іноді устосунках між громадянами й державою спосте-рігається політичне відчуження – процес, що характери-зується сприйняттям політики, держави, влади яксторонніх, чужих сил, які панують над людиною, при-гнічують її. Важливим атрибутом сучасної держави єінститут парламентаризму. Саме через своїх представ-ників громадяни беруть участь не тільки у формуванніорганів влади, а й у прийнятті політичних та державнихрішень. Ефективним каналом реалізації волі громадян,їхньої участі у виробленні державної політики є полі-тичні партії й громадські організації.

Саме політична діяльність індивідів, через якувони реалізують свої найрізноманітніші інтереси, єодним з найголовніших способів впливу на державу.Політична діяльність індивідів реалізується черезпрофесійну політичну діяльність (виконання обов’язківнародного депутата, державного чиновника, наділе-ного владними повноваженнями, лідера політичноїпартії та ін.) і політичну участь, яка може здійснюва-тися в різних формах колективної та індивідуальної

76

поведінки (вибори, референдуми, демонстрації, мітин-ги, акції громадянської непокори тощо). Форми полі-тичної діяльності й участі залежать від політичногорежиму, типу політичної культури громадян і рівняправосвідомості.

Найважливішою соціальною функцією держави єврахування інтересів широких верств населення. Однакуряд не зможе ефективно задовольняти колективніпотреби, не знаючи їх характеру. Тому зміцнення сус-пільних інститутів слід розпочинати з наближеннядержави до людей. Це означає, що народ має братиучасть у виробленні державної політики на різнихрівнях і що індивідуальні споживачі повинні отриматизмогу висловлюватися, так само як і організації приват-ного сектору та інші групи громадян – мати право голо-су. Все це може відбуватися за децентралізації дер-жавної влади і рівномірного (оптимального) розподілуресурсів між владою та суспільством.

На певному етапі розвитку державу почали розгля-дати як утворення, вороже громадянському суспільству.Ця тенденція особливо простежувалася у суспільнійдумці кінця ХХ ст. – після повалення тоталітарнихрежимів й розпаду Радянського Союзу. У той часпанувало уявлення, що надцентралізація, притаманнатоталітарним і авторитарним режимам, має бутизамінена децентралізацією.

Яким чином децентралізація держави впливає нажиття її громадян?

Децентралізація має сенс, якщо вона сприяє підви-щенню ефективності діяльності держави, насампередна місцях. Проте щодо цого є певні застереження.Децентралізація надає можливість для тиску на держав-ні структури, щоб змусити їх відтворювати суспільніпослуги відповідно до вимог часу, а також сприяєпідзвітності на місцях і розвитку економіки в регіонах.Але тут є приховані небезпеки. На думку фахівців,центральний уряд, що визначає стратегічний курсрозвитку, може втратити контроль над макроеконо-мічною ситуацією через відсутність скоординованихрішень, прийнятих на місцевих рівнях. Може погли-битися нерівність між регіонами, що підвищить еконо-мічне й соціальне напруження. Місцеві органи владиможуть потрапити також під вплив специфічних(егоїстичних) інтересів, що часом призводить дозловживання державною владою й навіть до того, щоуряд менше реагуватиме на потреби людей і звітува-тиме про свої дії.

Таким чином, децентралізація без належної органі-зації інститутів громадянського суспільства та самовря-дування на місцях, забезпечення прозорості дійцентральної влади не лише не сприятиме демократиза-ції, а й навпаки, може призвести до руйнуваннядержавної структури, провокувати відцентровітенденції, регіональний егоїзм та сепаратизм. Векторцентралізації або децентралізації не має самодостатньоїцінності поза конкретного історичного контексту. Томудоцільніше говорити про ефективну державу, якамусить бути сильною й демократичною, здатноюзабезпечити підтримання прав і свобод індивіда,належний рівень життя, стимулювати ініціативу,позитивну активність та самоврядування громадян.

Важливим каналом залучення громадян до участі уздійсненні владних та суспільно значущих повноваженьє громадські організації. Вони є не лише «становимхребтом» громадянського суспільства, а й вагомим чин-ником демократизації суспільних відносин. Цепояснюється характером їхньої взаємодії з державою,де переважають дискурсивні, діалогові відносини, що єзапорукою досягнення стану консолідованої демократії.Об’єднуючись у громадські організації, трудові ко-лективи, громадяни безпосередньо впливають на дер-жаву через участь у формуванні представницьких(законодавчих) органів державної влади. Керівні органигромадських об’єднань можуть наділятися правомзаконодавчої ініціативи.

Як свідчить практика, вплив громадських органі-зацій в Україні на прийняття політичних рішень таздійснення державної політики неоднозначний. Цепояснюється браком сталої демократичної традиції,особливостями процесів суспільно-політичної транс-формації. За слабкої структуризації суспільства, від-сутності стабільних організованих груп інтересівгромадські об’єднання разом з політичними партіями єводночас і лобістськими організаціями, і групами тискуна владні структури, й каналами взаємодії держави тасуспільства.

Які важелі впливу на державу мають громадськіорганізації?

Більшість громадських організацій можна класифі-кувати як групи інтересів або групи тиску. На відмінувід політичних партій ці групи не праг нуть політичноївідповідальності, не ставлять собі за мету завоюваннядержавної влади, а обмежуються лише впливом на неї.Найпоширенішими форма ми такого впливу є підго-товка звернень до законодавців або представниківадміністрації, організація відповідних кампаній узасобах масової інформації, проведення демонстрацій,маршів, пікетувань, інших публічних акцій.

Важливим інститутом громадянського суспільства,які захищають права і свободи громадян насамперед угалузі трудових відносин, є профспілки. Ці організаціїне є ані державними, ані політичними. Політичногохарактеру їхні дії набувають під час співпраці з держа-вою у форматі соціального партнерства, коли вони за-лучаються до формування та затвердження державногоі регіональних бюджетів, а також у межах корпоратив-них угод за участю державних структур. У разі ціле-спрямованого, тривалого недотримання державнимиорганами або іншими суб’єктами трудових відносинугод і домовленостей щодо соціальних стандартів абоумов праці, профспілки також залишають за собоюправо на проведення політичних акцій: вимог щодовідставки певних посадових осіб або органів влади,страйків, маніфестацій, блокувань державних установта ін.

У чому полягають функції профспілок?Усі ці інституційні об’єднання громадян не лише

здатні певним чином реагувати на дії влади. Вони такожсприяють наданню більшої легітимності демократії,висловленню політичних інтересів, покращенню інфор-мованості, підвищенню довіри громадян до уряду.Однак водночас демократична влада повинна мати

77

4. Вплив людини та громадянина на державу

певний ступінь автономії від зазіхань різних груп – длятого, щоб ухвалювати й проводити в життя непопулярнірішення. Більш того, діяльність груп інтересів може йтина шкоду інтересам суспільства, зокрема, коли групи,що володіють значними матеріальними ресурсами імогутніми важелями впливу на процеси вироблення таприйняття політичних рішень, намагаються підміню-вати державні інтереси власними.

Великий потенціал ефективної співпраці держави тасуспільства у вирішенні багатьох проблем мають колек-тивні органи, до яких входять представники владнихструктур та громадськості. Зі зростанням соціальноїактивності громадян, виникненням численних зацікав-лених груп, громадських об’єднань та потребою спря-мування процесів демократизації в правове таорганізоване річище, постала необхідність у формуван-ні структур, які сприяли б координації зусиль держав-них органів та громадськості. В їх компетенції –створення ефективних організаційних і правових умовдля всебічної реалізації громадянами їхнього конститу-ційного права на участь в управлінні, забезпеченнявідкритості діяльності органів виконавчої влади, враху-вання громадської думки не лише у процесі підготовкирішень, а й на етапі їх виконання. Не втрачає актуаль-ності й здійснення постійного діалогу з усіма соціаль-ними групами громадян, надання можливостей длявільного та об’єктивного висвітлення проблем, щотурбують людей, у засобах масової інформації, повнішеврахування позицій політичних партій та суспільно-політичних об’єднань, широких кіл громадськості підчас вироблення регіональної політики.

Серед механізмів і процедур, спрямованих наефективне партнерство влади та громади, можна ви-окремити три головних напрями: робота зі зверненнями

громадян, інформування населення про діяльність орга-нів влади та місцевого самоврядування і спільна роботав колективних органах (радах, колегіях, комісіях, комі-тетах та ін.).

Важливим напрямом роботи державних інститутів єорганізація консультацій. Цей вид громадянської актив-ності не можна стовідсотково відносити саме до полі-тичної участі. Консультування передбачає використан-ня механізмів (консультативні комітети, громадські такоординаційні ради), які дають змогу доводити думкугромади до тих, хто має право приймати рішення.Ключова особливість консультування полягає в тому,що політики не зобов’язані слідувати висловленим їмрекомендаціям: вони погоджуються слухати, але діятивідповідно до того, що почують, не повинні. Саме дотакого виду участі належить діяльність громадськихдорадчих комітетів.

Однак, як свідчить практика, значна частина гро-мадських комітетів і рад існує лише формально й ство-рююся владою з метою демонстрації нібито її демо-кратичності, а фактично – для маніпулювання масовоюсвідомістю. До роботи в таких утвореннях запро-шуються активісти громадських організацій, але реаль-ного впливу на політику вони часто не мають.

Як перетворити консультування у дієвий спосібспівпраці громадян та держави?

Отже, незважаючи на критику, держава залишаєтьсяосновною формою співжиття людей та організації сус-пільства. Проте упродовж історичного розвиткулюдство вибудовувало модель ідеальної держави та на-полегливо до неї рухалось. Саме демократична, правовата соціальна держава є основним суспільним ідеаломна сучасному етапі. Це той дороговказ, у напрямі якогокрокують більшість сучасних демократичних країн.

78

Ξ Запитання та завдання Ξ♦ Схарактеризуйте відмінність держави від інших додержавних форм організації суспільства.♦ Складіть схему форм держави.♦ Схарактеризуйте сучасну типологію та класифікацію держав.♦ Визначте форми взаємодії держави і суспільства.♦ Проаналізуйте форми та методи впливу громадян на державу.♦ Схарактеризуйте співвідношення методів примусу та переконання у процесі впливу держави на

людину.♦ Заповніть таблицю. Зазначте наскільки політичний режим співвідноситься із цінностями демократії.

№ Форма державного правління Зміст

1 Монархія

Абсолютна

КонституційнаДуалістична

Парламентська

2 Республіка

Президентська

Парламентська

Парламентсько-президентська



Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Із змінами, внесенимиЗаконом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІV. Станом на 1 січня 2006 р. Офіційне видання. – К., 2006.

Боброва А. Основні форми сучасного політичного насилля. – К.: Світ успіху, Юрінком-Інтер, 2005. – 141 с.

Давиденко В. Імперативи формування та розвитку інституту соціального діалогу // День. – 2005. – 17 груд.

Канетті Е. Маса і влада: Пер. з нім. – К.: Вид. дім «Альтернативи», 2001. – 416 с.

Кіндратець О. Нові форми взаємодії держави і громадянського суспільства // Людина і політика. – 2004. – № 1.

Кисельов С. Міра свободи індивіда в державі: (Політичні режими) // Політичний менеджмент. – 2003. – № 3.

Новохацький В. Громадянське суспільство і держава: український досвід // Трибуна. – 2003. – № 7–8.

Якубовський О., Бутирська Т. Взаємодія держави і громадянського суспільства в Україні // Вісник Національноїакадемії державного управління при Президентові України. – 2004. – № 1.

79

1. Економічна культура людини на сучасномуетапі розвитку суспільства

Людина, економіка і соціум становлять єдину сус-пільну систему. Можна стверджувати, що економікапосідає визначальне місце в суспільстві, є основою йогожиття. Щоб жити і функціонувати в суспільстві, людинамає насамперед задовольняти власні потреби. Сучаснарозвинена економіка створює матеріальну основу длядосягнення нових, значно вищих соціальних та духов-них стандартів життя людей, забезпечення соціальноїстабільності в суспільстві. Тобто людина і соціум неможуть існувати поза економікою. Соціоекономічнарівновага суспільства – це визначена відпо-відністьміж економічною та соціальною сферами, узгодженістьінтересів окремих індивідуумів з інтересами різнихсоціальних груп та верств населення, а також з інтере-сами держави.

У суспільстві із сучасним ринковим господарствомсоціоекономічна рівновага забезпечується формуван-ням єдиної цілісної системи економіки політики і соціу-му, ознакою якої є визначена свобода економічних дійкожної окремої людини. Соціоекономічна рівновага вдемократичному суспільстві має спиратися на ринковіформи організації суспільства. Національна економікаУкраїни утверджується на ринкових засадах, тому рольлюдини в економіці не можна розглядати поза ринко-вими відносинами. Цивілізовані ринкові відносинизабезпечують найприйнятніші умови для реалізаціїекономічного вибору як одного з основних прав людини.

Чому громадянам України потрібна економічнаосвіта?

Кожна людина повсякденно є дотичною до еконо-мічних проблем і поставлена перед вибором: як буду-вати бюджет сім’ї, як зробити розумний вибір при ку-півлі товарів та отриманні послуг, організації робочогомісця тощо. Тому економічні знання потрібні не лишебізнесменам, банкірам, менеджерам, а й зокрема кожно-му. Формування основ економічного мислення дає мож-ливість приймати ефективні рішення як раціональнимспоживачам, ефективним виробникам, компетентнимінвесторам, працівникам та роботодавцям, активнимучасникам світової економіки, так і відповідальнимгромадянам.

Щоб повніше зрозуміти сутність сучасної економіч-ної культури насамперед треба з’ясувати, яку рольвідіграє економічна освіта у житті окремої людини. Невикликає заперечень, що освіта завжди була і буде най-важливішим чинником управління будь-якими змінами,а сучасні знання, інтелект є найвартіснішим товаром.Саме таким товаром, потрібним людині, виробництву ідержаві, стали економічні знання. Економічна освітаохоплює широкий спектр економічної діяльностілюдини – оволодіння необхідними знаннями і форму-вання суспільних норм економічної поведінки.Економічна освіта і культура є невід’ємною складовоюосвіти громадянина і необхідною умовою розбудовиекономічно міцної і незалежної держави. Значенняекономічної культури нації виявляється найперше удвох напрямах: 1) розробці принципів, що стають осно-вами економічної політики; 2) сприянні демократизаціїсуспільства. Економічна освіта сприяє інформованостілюдей, а отже, демократизації виборності органів влади,передбачаючи економічну інформованість не лише тих,хто претендує на владу, а й тих, хто обирає претен-дентів. Крім того, через освіту громадяни розуміютьтакі загальносуспільні явища, як багатство і бідність,безробіття й інфляція, бюджетний дефіцит і державнийборг. Знаючи їх сутність і фактори впливу, можна прог-нозувати розвиток подій, здійснювати певні заходистимулювання або стримування, розвитку або гальму-вання, шукати ресурси для здійснення або змінюватиформи організації.

Урядовці і політичні діячі мають знати відповідь наважливі економічні питання: чи можливе здійсненнясоціальних програм, що спричинило падіння курсу гро-шей, як доцільно змінити систему оподаткування та ін.Якщо найширші кола населення не матимуть хоча бзагальних уявлень про зміст економічних явищ, то годічекати свідомих дій під час виборчих кампаній, рефе-рендумів, інших загальнонаціональних або місцевихакцій, навпаки, вивчення базових категорій сприятимерозумінню реальних економічних процесів та пошукусвого місця ефективної участі у цих процесах.

Економічна освіта особистості дає змогу людинідіяти свідомо, раціонально використовувати власнісили та інші ресурси, що є фактором умов

X. ЛЮДИНА В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1. Економічна культура людини на сучасному етапі розвитку суспільства2. Соціально-економічні права і свободи людини в умовах ринкових відносин3. Соціальний захист населення в Україні

Очікувані результати:♦ знати значення економічної грамотності в житті окремої людини та суспільства;♦ розуміти, що підприємець є головною постаттю ринкової економіки;♦ використовувати соціально-економічні права і свободи людини;♦ аналізувати і пояснювати соціальну політику держави;♦ характеризувати місце людини − громадянина в ринкових суспільних відносинах;♦ оцінювати систему соціального захисту, соціальних пільг та соціальної допомоги;♦ розробити проект «Можливості людини в умовах ринкової економіки України».

80

життєдіяльності в ринковій економіці. Наявність сучас-ного ринкового оточення потребує формування у грома-дян України системи цінностей ринкової економіки,як-то:

♦ поваги до своєї країни і до себе як громадянина;♦ поваги до незалежності, законів, власності, квалі-

фікованої праці як головного засобу благополуччя;♦ формування економічної та правової культури для

швидкого адаптування в умовах ринкової еконо-міки;

♦ надання не лише загальних та спеціальних еконо-мічних знань і навичок, а й сприяння навчаннюкомпетентно приймати економічні рішення;

♦ сприяння формуванню самодостатньої та соціальноадаптованої особистості на сучасному ринку праці.

Розвинене суспільство, яке будує своє життя надемократичних засадах та прагне стати громадянським,має бути економічно поінформованим, а тому братиучасть у процесах реформування можна лише розу-міючи їх сутність.

Визначте мінімальний зміст економічної освітиукраїнських школярів.

Найповніше активна економічна роль людини можерозкритися в умовах органічного поєднання вільноїпраці і гарантій економічних і соціальних прав людини,поваги до приватної власності і прагнення до суспільноїкорисності. При цивілізованих ринкових відносинахмають установитися партнерські стосунки між грома-дянином і державою, працівником і роботодавцем, спо-живачем і виробником.

У центрі всіх економічних перетворень стоїть люди-на, її світогляд, моральність, культура, особистісніякості, які віддзеркалюють мотиви економічної поведін-ки, вона є первинним і основним суб’єктом економічноїсистеми. У процесі розвитку ринкової економікиУкраїни зростає роль індивідуальності людини. Воназалишається не тільки виробничим ресурсом, сучасноює людина як особистість, носій інтелекту, творець ігромадянин, людина економічна, її реальна поведінка, ане абстрактні виміри, що стали основою наукових,економічних, соціальних, дослідницьких і політичнихпрограм розвитку. Якість людської особистості в сучас-ному житті – головна і найвища мета в системах на-ціональних інтересів розвинених країн. У суспільствімає сформуватися свідомий громадянин – відповідаль-ний господар, енергійна людина з розвиненим прагнен-ням успіху, який гарантуватиме відчуття свободи йнезалежності. Тобто людський інтелектуальний капіталстає інтелектуальним потенціалом, який використо-вують у процесі економічного розвитку. В сучаснихумовах наджорстокої конкурентної боротьби тільки вінзабезпечує конкурентоспроможність і підприємствам, ісуспільству. Однак такий новий капітал, як і будь-якийнематеріальний «живий» об’єкт, має свої особливості,оскільки його носієм є людина. Загальновідомо, щонова економіка змінює модель праці, яка більш схильнадо стрімкого зростання нових спеціальностей і кваліфі-каційних вимог. Зростання спеціалізації і швидке ко-ригування кваліфікаційних вимог знижують взаємоза-мінність працівників, індивідуалізуючи процес праці йістотно змінюючи процес впливу трудового колективуна поведінку його членів. Усе це свідчить про нові

тенденції на ринку праці, зміну характеру відносин, аотже, й економічної поведінки його суб’єктів.

Економічна поведінка людини визначається багать-ма чинниками, зокрема особистим інтересом. Протереалізувати свій інтерес індивід може лише тоді, колинадає послуги іншим людям, пропонуючи для обмінусвою працю і продукти своєї праці. Таким чином розви-вається розподіл праці, який є основою економічноїсолідарності, партнерства і взаємодопомоги у сус-пільстві.

Визначте позитивні та негативні чинники впли-ву особистих інтересів на економіку.

У ХVІІІ ст. англійський економіст А. Сміт у праці«Дослідження про природу і причини багатства наро-дів» (1776) вперше визначив окрему людину як основуекономічної системи, її вищу цінність, та розробивприкладні основи ефективної підприємницької діяль-ності людини, розкривши умови і чинники економічноїреалізації її активності й творчих здібностей. Він заува-жував, що завданням держави є забезпечення всіміндивідам рівних умов для вияву їхніх сил і талантів.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що успіхив реформуванні економічного життя досягаються черезлюдську якість економіки, тобто проведення такої полі-тики реформ, яка б створювала необхідні стимули допраці й підприємницької діяльності. Беззаперечно те,що високий рівень розвитку західних країн було досяг-нуто на основі реалізації економічних прав і свободлюдини. У демократичному суспільстві економічніможливості людини стають надзвичайно широкими,вона здатна протистояти ринковому ризику, відповідатиза своє благополуччя, успіхи й поразки. В Україні поки-що ідеї гуманізації економіки, висунення на переднійплан людини як мети розвитку виробництва зали-шаються лише гаслами. Обов’язком держави є прове-дення економічних реформ, які були б достойні людини.На думку окремих дослідників економічних процесів вУкраїні, форми і шляхи розв’язання проблемисумісності людини та економічного середовища, в яко-му вона живе, варто вирішувати як через трансфор-мацію економічних відносин, так і безпосередньо череззміни в світогляді, культурі і мисленні самої людини.

У сучасній економічній системі людина можеуспішно діяти завдяки таким економічним якостям, якпевні погляди, риси характеру, знання, вміння. Вищуцінність в економіці демократичного суспільствапредставляють і почуття власної гідності людини, їїособистої відповідальності за власну долю, самостій-ний вибір, готовність забезпечити своє життя власноюпрацею – підприємницькою або трудовою діяльністю.Серед економічних якостей людини значне місце посі-дає працьовитість, активна життєва позиція, толе-рантність.

Будь-яку людину спонукають до економічної діяль-ності, до активності в економічній сфері її потреби. Уразі, якщо індивід не задовольняє особисті матеріальніпотреби, він не може себе відчувати вільною осо-бистістю. Людина усвідомлює власну гідність лишетоді, коли її не пригнічують матеріальні турботи, аматеріальні потреби більш-менш задоволені. Прагненнядо достатнього рівня споживання – значний стимул дляпрацівника. Динамічність у системі потреб для най-активніших соціальних груп виразно виявляється саме

1. Економічна культура людини на сучасному етапі розвитку суспільства

81


в умовах демократії, а за умов тоталітарного суспільствадержава обмежує потреби (обмеженням інформації прожиття людей в інших країнах, ідеологічно-просвіт-ницьку роботу тощо). Безмежність потреб людей вису-ває складні проблеми перед економікою, адже немож-ливо забезпечити такий рівень виробництва товарів іпослуг, який зміг би задовольнити всі потреби насе-лення.

Чи варто обмежувати потреби людини? Чому?Важливими в економічній діяльності людини є

мотиви і стимули економічної діяльності. Чому і зара-ди чого людина працює? Що спонукає її, наприклад, допідприємницької діяльності? Найвідомішим є тверд-ження, що грошовий, матеріальний стимул є вирішаль-ним для залучення людей до економічної діяльності.Однак разом із матеріальними стимулами існуютьпозаекономічні стимули – моральні, ентузіазм, солідар-ність тощо. Цікавою є думка про те, що на людей, якіне мають ресурсів на задоволення власних матеріальнихпотреб, більше впливають матеріальні стимули, а висо-кий рівень статків знижує її залежність від грошовихстимулів. Проте стимулом може бути сама економічнадіяльність як процес (задоволення від праці, кар’єра,престижність праці тощо).

Який мотив праці є найбільш істотним? Як виставитеся до прислів’я «Грошей багато не буває»?

2. Соціально-економічні права і свободи людинив умовах ринкових відносин

У чому полягає сутність економічних правлюдини?

Економічні права і свободи людини відіграють важ-ливу роль у розвитку демократичного суспільства.Зокрема, у Загальній Декларації прав людини наголо-шується про право людини на власність (ст. 17), напрацю та вільний вибір роботи (ст. 23), на соціальнезабезпечення (ст. 22), на належний життєвий рівень(ст. 25). Уперше економічні права людини знайшлиповне відображення у французькій Декларації правлюдини і громадянина (1789 р.), в основі якої лежатьфілософські ідеї просвітництва, і людина розумієтьсявільною і рівною від природи. Держава не має правапозбавляти людину її економічних прав, вона повиннагарантувати їх рівність усім громадянам. Проте самадержава вельми часто порушує економічні права своїхгромадян через відсутність сформованої правової сис-теми охорони і забезпечення економічних прав і свободлюдини. Їх реалізація є основою економічної політикидержави в умовах розбудови ринкової економіки. Вреальних умовах сучасної Української держави людинане завжди має можливість самостійно реалізуватизакріплені Конституцією економічні і соціальні права,а саме: відсутність гарантій, перепони чиновництва,надмірний податковий тиск, корумпованість.

Беззаперечним є той факт, що найбільш значущимекономічним правом людини є право власності, оскіль-ки саме власність – необхідна умова незалежності лю-дини. Рівень демократичності суспільства визначаєтьсяможливостями реалізації права власності як економіч-ної свободи. Саме право людини на власність визначаєсутність економічної свободи, його реалізація створюєумови для ініціативи, діловитості, активності людини векономічному житті країни.

Чому залежна від держави безправна людина-прохач, що немає власності, не може бути свідомимгромадянином?

Кожна людина має право володіти, користуватися тарозпоряджатися своїм майном. У ст. 41 КонституціїУкраїни зазначається, що «Ніхто не може бути проти-правно позбавлений права власності. Право власності єнепорушним. Це означає, що кожна людина має правозасновувати власну справу, займатися підприємницькоюдіяльністю, отримувати прибутки і використовувати їхна власний розсуд. Володіння власністю є сутністю при-роди людини як суспільної істоти. Право на власність –важлива передумова підприємницької діяльності, яка, усвою чергу, є основою ринкової економіки. За рокисоціалістичного господарювання в Україні були втра-чені принципи підприємницької культури, а нівелюван-ня права власності призвело до занепаду суспільноговиробництва. Принцип права власності відновлено, щозакріплено Конституцією України, проте має бутирозроблена ще й ефективна система стимулюванняпідприємницької діяльності та впроваджені законодавчігарантії для рівноправності й незалежності всіх суб’єк-тів господарювання і підприємницької діяльності.

Яка мета підприємницької діяльності?Поняття підприємницької діяльності розкриває ст.

1 Закону України «Про підприємництво», за якоюпідприємництво – це безпосередня самостійна, систе-матична, на власний ризик діяльність з виробництвапродукції, виконання робіт, надання послуг з метоюотримання прибутку, яка здійснюється фізичними таюридичними особами, зареєстрованими як суб’єктипідприємницької діяльності в порядку, встановленомузаконодавством.

Із наведеного визначення випливають певні необхід-ні правові вимоги до підприємницької діяльності. По-перше, це безпосередня самостійна і систематичнадіяльність, яка полягає в тому, що підприємець починаєі проводить свою діяльність на власний розсуд, без будь-яких застережень. Підприємницька діяльність повиннаносити постійний характер. По-друге, підприємницькадіяльність здійснюється на власний ризик підприємця.Це означає, що він приймає на себе будь-які наслідки –як позитивні, так і негативні. По-третє, метоюпідприємницької діяльності є отримання прибутку.Для цього і розпочинає свою діяльність підприємець,тобто, характерною ознакою підприємницької діяль-ності є її комерційний характер.

Суб’єктами підприємницької діяльності(підприємцями) можуть бути фізичні та юридичніособи.

У 2000 р. було прийнято Закон України «Про дер-жавну підтримку малого підприємництва», який визна-чає правові засади державної підтримки суб’єктівмалого підприємництва незалежно від форми власності«з метою якнайшвидшого виходу із економічної кризита створення умов для розширення впровадженняринкових реформ» в Україні. Дія цього Закону поши-рюється на суб’єктів малого підприємництва незалежновід форми власності.

Кількість діючих малих і середніх підприємств(МСП) в Україні за останні сім років збільшилася в10 разів. Про місце і значення МСП свідчать показникийого ролі в ринковій економіці, зокрема частка в

82

загальній кількості зайнятих та його частка у валовомувнутрішньому продукті. Так, частка МСП у загальнійкількості зайнятих становить: у США і Франції – 54 %,в Італії – 73, в Японії – 78 %. Частка малих підприємству ВВП України у 5 разів менша, ніж у розвиненихкраїнах, і становить лише близько 11–12 %, тобто гро-мадяни України ще недостатньо усвідомлюють, щопідприємництво має виробничі та соціально-економічніпереваги, а саме: гнучкість, динамізм, значно швидшуадаптацію до місцевих умов господарювання, присто-сування до мінливостей попиту, здатність оперативностворювати та впроваджувати нові технології, забез-печує соціальну стабільність, насичення ринку праціновими робочими місцями, відкритість доступу та лег-кість входження до цього сектора економіки. Крім того,підприємництво має і значні соціально-психологічніпереваги, в основі яких лежить специфічна мотиваціядо праці, що передбачає подолання елементів відчужен-ня і залучення елементів економічного та неекономіч-ного заохочення.

Визначте риси економічної поведінки підприємця.Доберіть наочні приклади для висвітлення питанняпідприємництва в Україні.

Підприємництву, особливо малому та середньому,притаманні соціальні джерела активізації колективноїпраці. Властивий невеликим підприємствам духініціативи, підприємливості та динамізму виражаєтьсяв особливих людських стосунках та специфічномусоціально-психологічному кліматі. У невеликих трудо-вих колективах, пов’язаних єдиним прагненням до са-мостійності та виживання, зароджується почуттягосподаря, скорочуються до мінімуму елементи бюро-кратизму. Незначний чисельний склад малихпідприємств дає змогу зблизити інтереси керівництвата підлеглих. Власники малих підприємств значносхильніші до заощаджень та інвестування, в них завждивисокий рівень бажань у досягненні успіху, що загаломпозитивно позначається на діяльності підприємства.

Підприємництво громадян здійснюється на основітаких принципів:

♦ вільний вибір видів діяльності;♦ залучення на добровільних засадах до здійснення

підприємницької діяльності майна та коштів юри-дичних осіб і громадян;

♦ самостійне формування програми діяльності та ви-бір постачальників і споживачів вироблюваної про-дукції, встановлення цін відповідно до законо-давства;

♦ вільний найм працівників; ♦ залучення і використання матеріально-технічних,

фінансових, трудових, природних та інших видівресурсів, використання яких не заборонено або необмежено законодавством;

♦ вільне розпорядження прибутком, що залишаєтьсяпісля внесення платежів, установлених законо-давством.

У взаєминах підприємця і споживача перший нале-жить до категорії активного суб’єкта, а другому влас-тива пасивна роль. У цих взаєминах споживач виконуєроль індикатора підприємницького процесу. Це пояс-нюється тим, що все те, що складає предмет діяльностіпідприємця, має право на реалізацію тільки в разі пози-

тивної експертної оцінки споживача, тобто його готов-ністю придбати той або той товар. Підприємець приплануванні й організації своєї діяльності не може ігно-рувати настрою, бажання, інтереси, очікування, оцінкиспоживача. У підприємця в умовах ринкової системивідносин немає іншого шляху впливу на споживача,крім як діяти згідно з його інтересами. Однак така си-туація зовсім не означає, що він зобов’язаний діятитільки відповідно до вже виявлених інтересів спожи-вача. Сам підприємець може формувати попит спожи-вача, створювати нові купівельні потреби (приміром,хто із споживачів мав намір придбати відеомагнітофон,коли він ще не вироблявся, а тільки готувався довиробництва?). До цього якраз і зводиться положенняпро два способи організації підприємницької актив-ності: на основі виявленого інтересу споживача та наоснові «нав’язування» йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця є потреба«завоювати» споживача, створити коло власних спожи-вачів.

Чому без людини-власника неможливе становен-ня демократії і свободи? Обґрунтуйте свою думку.

Будь-яка нація і кожний її окремий представникпишається своєю причетністю до втілення якої-небудьконкретної підприємницької ідеї. Підприємництво якодна з конкретних форм вияву суспільних відносинсприяє не тільки підвищенню матеріального й духов-ного потенціалу суспільства, розвитку меценатства, нетільки створює сприятливе підґрунтя для практичноїреалізації здібностей і талантів кожного індивіда, а йведе до єднання нації, збереження її національного духуі національної гордості.

Наскільки сприяє єдності нації засилля в країнііноземного капіталу?

Становлення ринкових відносин нерозривнопов’язане зі становленням громадянського суспільства.Однією з найістотніших рис громадянського суспіль-ства є економічна свобода, ринкові відносини, подолан-ня відчуження людини від засобів виробництва ірезультатів її трудової діяльності. Зокрема, можнавиокремити такі принципи функціонування та роз-витку економіки громадянського суспільства: приват-на власність, особиста економічна свобода людини,відкритість економічної політики, пріоритетна рольспоживача, економічна обізнаність та неухильнедотримання законів.

Плюралізм форм власності з переважанням приват-ної власності є економічною основою громадянськогосуспільства. Економіка громадянського суспільства – церинкова економіка, де виробництво організованозусиллями індивідів чи їхніми економічними об’єднан-нями, а не державою. Значна роль відводиться спожи-вачам, яких можна назвати справжніми господарямиекономіки громадянського суспільства. Система публіч-ної економічної влади може бути ефективним механіз-мом масового виробництва та споживання. Держава маєпублічно обґрунтовувати ті чи ті економічні рішення,тому можна стверджувати, що економіка громадянсь-кого суспільства є ринковою демократією. Економікагромадянського суспільства побудована на активнихдіях усіх індивідів, також передбачає широку й повнуінформованість людей про стан справ в економіці.Держава у громадянському суспільстві має забезпечити

83

2. Соціально-економічні права і свободи людини в умовах ринкових відносин


правову основу для розвитку економіки та спрямуватиу правові рамки діяльність суб’єктів економічноїдіяльності.

Економічна політика сучасної Української державиполягає в становленні самостійних цивілізованих рин-кових відносин, які мають бути визнані світовою спіль-нотою та зумовлять її вступ до Світової організаціїторгівлі та інших економічних організацій. Важливимє створення національної конкурентоспроможноїринкової економіки, в якій держава забезпечуватимеумови для підвищення добробуту людей. Для розвиткуукраїнської економіки потрібна правова, демократичнадержава, яка змогла б створити новий тип чиновників,здатних працювати в умовах громадянського суспіль-ства, а також подолати зловживання й корупцію.Децентралізація економічної влади надає можливістьекономічно освіченим людям брати участь у прийняттіекономічних рішень, пропонувати власний економічнийвибір і визначати відповідальність за наслідки такоговибору.

3. Соціальний захист населення в УкраїніСоціальний захист населення в УкраїніВеликого значення для розвитку ринкових відносин

в Україні набуває питання соціальної справедливості. Чи можливо взагалі сумістити ринкову конку-

ренцію і соціальну справедливість?Прагнення до справедливості завжди було для

людства одним із головних орієнтирів соціальногопрогресу. Ідеї економічної справедливості, рівності усуспільстві беруть свій початок з давніх часів (рабовлас-ницькі суспільства). Принцип соціальної справед-ливості можна розглядати як рівність у доходах,майнову рівність, зрівняльний розподіл. Однак ринокне має нічого спільного з поняттям рівності у доходах,бо за своєю сутністю він сприяє диференціації удоходах. Найчастіше економісти і соціологи під соціаль-ною справедливістю розуміють вияв справедливості усфері розподілу багатств, благ і доходів між членамисуспільства. На думку науковців А. Задої, В. Лагутіна,С. Мочерного поняття «соціальна справедливість»варто розглядати як соціоекономічну цінність суспіль-ства, без якої неможливо забезпечити ефективнийекономічний розвиток. Головною є ідея відповідностівеличини доходу витратам праці і капіталу. Економічнадіяльність людини та її результати – основа соціальноїсправедливості: більше отримує доходів той, хто кращепрацює, ефективніше діє на ринку, має інші доходи відвласності, торговельної діяльності, інвестицій тазаощаджень.

Ринкова економіка змінює критерії соціальноїсправедливості, замість «рівності у бідності», властивоїдля соціалістичних ідей, на перше місце виступаєпроблема створення рівних можливостей для кожноїлюдини: вибору професії, сфери діяльності тощо. Урозвиненому ринковому господарстві саме завдякипринципу самоорганізації створюються можливості длязабезпечення кожній людині цивілізованого життя, дляпостійного підвищення його рівня. Прагнення до благо-получчя і досягнення його власними силами можливелише в умовах демократії і пануванні ринкових відносин.

Звичайно, в ринкових умовах існує диференціаціядоходів, що є економічним стимулом. Так, Р. Рейганстверджував: «Багатство США – через багатих грома-

дян», – тобто, чим вищі їхні доходи, тим успішніше мо-жуть бути вирішеними соціальні проблеми економічнонезахищених верств суспільства. Справді, вирівнюван-ня доходів може бути реальним в умовах ринковогогосподарювання із сильними демократичними тради-ціями і високим економічним розвитком. Нині в Українідіють економічні обмежувачі доходів, зокрема, знижен-ня стимулів до праці у низькооплачуваних та середньо-оплачуваних працівників (учителів, лікарів, працівниківкультури та ін.). Можуть мати місце і політичні обмежу-вачі доходів, пов’язані з можливістю загострення полі-тичної ситуації в суспільстві, ростом незадоволеньсеред малозабезпечених верств населення. Громадяни зневисоким рівнем економічного забезпечення є середо-вищем для політичного екстремізму, тому через покра-щання економічного розвитку в Україні можливодосягти більшої рівності, безпеки, вищого рівня життяусіх громадян суспільства.

Що для вас є соціальна справедливість?В умовах ринку, крім рівності можливостей, має

існувати державний соціальний захист, державні гаран-тії для непрацездатних, малозабезпечених та безро-бітних громадян.

Визначте основні причини безробіття в Україні.Безробіття – складне економічне, соціальне і

психологічне явище. Водночас це економічна категорія,яка відображає економічні відносини щодо вимушеноїнезайнятості працездатного населення. Згідно із Зако-ном України «Про зайнятість населення» безробітнимивважаються громадяни працездатного віку, які з неза-лежних від них причин не мають заробітку або іншихпередбачених чинним законодавством доходів черезвідсутність підходящої роботи та зареєстровані у дер-жавній службі зайнятості. Тобто це особи, які справдішукають роботу та здатні приступити до неї.

Як називають громадян, які не хочуть працювативзагалі? Чи потрібно на них розповсюджуватисоціальний захист?

Причинами безробіття можуть бути:♦ недостатній рівень сукупного ефективного попиту;♦ негнучкість системи у відношенні цін до ставок за-

робітної плати і викривлення в ній, пов’язані згрошовою експансією держави і подальшоюінфляцією;

♦ недостатня мобільність робочої сили;♦ структурні зрушення в економіці;♦ дискримінація на ринку праці стосовно жінок, мо-

лоді та національної меншості;♦ демографічні зміни в чисельності та складі робочої

сили;♦ сезонні коливання в рівнях виробництва окремих

галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить,що рівень зайнятості і масштаби безробіття характе-ризуються значними коливаннями, зумовленими сукуп-ним впливом багатьох чинників. Безробіття неоднакововиявлялося на різних етапах формування і функціону-вання ринкових відносин. Окремі його види мали місцеі в період доринкової економіки.

Назвіть, які ви знаєте види безробіття.Державне регулювання ринку праці здійснюється

за такими напрямами:

84

1) працевлаштування незайнятого населення і допо-мога в профорієнтації, підготовці та перепідготовцікадрів;

2) сприяння створенню і розвитку гнучкого ринку праціта нестандартним формам зайнятості;

3) правове забезпечення трудових відносин;4) соціальний захист населення, яке має статус безробіт-

них (матеріальна допомога, виплата допомоги узв’язку з безробіттям, страхування від безробіття).

Сформована в Україні модель суспільства не єсоціально-ринковим господарством у загальноєвро-пейському розумінні, оскільки соціальна орієнтаціяекономіки здебільшого трактується як прискоренезростання сфери обслуговування або як створенняпевної системи соціального захисту, окремі заходи якоїмають переважно епізодичний, кон’юнктурний харак-тер і функціонують автономно, не створюючи цілісноїсистеми. З огляду на це в Україні має змінитися соціаль-но орієнтована модель суспільства загалом і регулю-вання ринку праці та зайнятості населення зокрема.

Зважаючи на державну програму зі створенняробочих місць, як скоро може бути розв’язанапроблема скорочення безробіття в Україні?

В умовах трансформації економіки України – пере-ходу від командно-адміністративної до ринкової еконо-міки, від державної власності до приватної, розвиткуконкуренції й підприємництва, гостро постала пробле-ма соціального захисту населення. Становлення ринко-вої економіки супроводжується стрімким матеріальнимі соціальним розшаруванням суспільства. Перед держа-вою стоїть завдання забезпечення і підтримки мало-забезпечених прошарків населення. Однією із функційдержави є недопущення зростання соціального напру-ження з приводу майнової нерівності, передбачення йфінансування негативних виявів ринку для громадян(безробіття, втрата працездатності), створення ефектив-ної пенсійної системи. Система соціального захисту –сукупність заходів, які здійснюються у суспільстві длязабезпечення нормальних умов матеріального і духов-ного життя населення. Створення системи соціальногозахисту вимагає особливої бюджетної політики, розвит-ку соціального страхування.

Розгляньте схему 10.1. До яких із соціальнихстанів сучасного українського суспільства потрібнозастосовувати систему соціального захисту і якоюмірою?

Соціальна політика держави включає:♦ регулювання соціальних відносин у суспільстві,

регламентацію умов взаємодії суб’єктів економікив соціальній сфері (в тому числі між роботодавцямиі найманою робочою силою);

♦ розв’язання проблеми безробіття та забезпеченняефективної зайнятості;

♦ розподіл і перерозподіл доходів населення;♦ формування стимулів для високопродуктивної сус-

пільної праці й надання соціальних гарантій еконо-мічно активній частині населення;

♦ створення системи соціального захисту населення;♦ забезпечення розвитку елементів соціальної інфра-

структури (закладів освіти, охорони здоров’я,науки, культури, спорту, житлово-комунальногогосподарства та ін.).

Соціальна політика через свої об’єкти виступаєелементом життєздатності, стабілізації, розвитку таконсолідації суспільства (див. схему 10.2).

Модель соціальної політики Української державимає представляти собою симбіоз лібералізму та соціаль-ної орієнтації. Перша складова дає можливість у разівідсутності достатніх фінансових коштів у державистворити умови для самореалізації і самозабез печенняекономічних суб’єктів. Друга складова передбачає фор -мування раціональної системи соціального захистунаселення.

В умовах соціально-ринкової трансформації державамає виступити соціальним амортизатором перетвореньі водночас проводити активну соціальну політику на но-вих, адекватних ринковим вимогам засадах.

Розглянемо два напрями соціальної політики пере-хідного періоду в Україні:

1) стратегічного характеру – наповнення реформсоціальним змістом, розвиток демократії, забезпеченняправ і свобод, формування громадянського суспільства,активізація соціальної ролі держави, відпрацюваннямеханізму взаємодії держави і суспільства в соціальнійсфері, забезпечення гідних і безпечних умов життя тапраці, зростання добробуту громадян, створення кожній

85

Схема 10.1. Соціальна стратифікація сучасногоукраїнського суспільства

Схема 10.2. Основні об’єкти соціальної політики

3. Соціальний захист населення в Україні


людині можливостей для реалізації її здібностей,отримувати доход відповідно до результатів праці,компетентності, таланту, стимулювання мотивації дотрудової підприємницької діяльності, становлення се-реднього класу, забезпечення відтворення населення,оптимізація ситуації на ринку праці, гармонізація відно-син між різними соціальними групами, формуванняпочуття соціальної солідарності, формування ефектив-ної системи соціального захисту насе лення, рефор-мування пенсійної системи, розвиток соціальної інфра-структури, створення умов для виховання, освіти,духовного розвитку дітей, молоді, зміцнення сім’ї тапідвищення її ролі в суспільстві;

2) поточного характеру – погашення заборгованостііз заробітної плати та соціальних виплат, забезпеченняпрожиткового мінімуму, боротьба з бідністю, наданняадресної допомоги, захист громадян від інфляції задопомогою своєчасної індексації доходів, обмеженнябезробіття та стимулювання зайнятості населення,створення екологічно та соціально безпечних умов жит-тя, запобігання соціальній деградації тощо.

Складовими системи соціального захисту є:пенсії, допомога по безробіттю, система короткотер-мінових грошових допомог під час хвороби, при на-родженні дитини. Система соціальних допомогвключає: цільові допомоги (грошові, натуральні, пільгипо оплаті), соціальне забезпечення (система інтернат-них установ та територіальних центрів).

Система соціального страхування і пенсійного забез-печення, що діє в Україні, включає: пенсійну систему,соціальне страхування на випадок безробіття, соціальнестрахування у зв’язку з тимчасовою втратою працездат-ності, соціальне страхування від нещасних випадків. Заданими Міністерства праці і соціальної політикиУкраїни і Пенсійного фонду, системою соціального стра-хування та пенсійного забезпечення охоплено близько21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.

Державну соціальну допомогу в Україні можнарозділити відповідно до критеріїв добору тих, хто їїотримує:

♦ соціальна допомога – надається з урахуваннямпотреб, але без урахування майнового стану або доходу;

♦ адресна соціальна допомога – надається з ураху-ванням доходу або майнового стану.

Який вид соціальної допомоги, на вашу думку,найсправедливіший?

В Україні з 2000 р. діє Закон «Про державні соціальністандарти та державні соціальні гарантії», в якомузазначено, що основні державні соціальні гарантіївстановлюються з метою забезпечення конституційногоправа громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії – це встановлені зако-нодавчо мінімальні розміри оплати праці, доходівгромадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомо-ги, розміри інших видів соціальних виплат, що забезпе-чують рівень життя не нижчий від прожитковогомінімуму.

Основними соціальними гарантіями в Україні є:мінімальний розмір заробітної плати, мінімальнийрозмір пенсій за віком, мінімальний розмір заробітноїплати робітників різної кваліфікації в установах таорганізаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів,стипендії студентам, індексація доходів населення зметою підтримання достатнього життєвого рівнягромадян та їхньої купівельної спроможності під часзростання цін, забезпечення пільгових умов задоволен-ня потреб у товарах і послугах окремим категоріямгромадян, які потребують соціальної підтримки.

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продук-тивних сил Національної академії наук України правона пільги відповідно до законодавства мають: засоціальним статусом – 31 % населення, за професійноюознакою – 13,8 % економічно активного населення.Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд.грн., тому в останні роки провадиться робота щодозаміни системи пільг на адресну грошову допомогунаселенню.

Від яких чинників залежить масштаб соціальноїдопомоги?

Держава, відіграючи активну роль у проведенні со-ціальної політики, не повинна перетворюватися уринковій економіці у відділ соціального забезпечення.Організація системи соціального захисту забезпечуєзворотний зв’язок між рівнем соціальних послуг таінтенсивністю й результатами праці окремого праців-ника, загальними економічними результатами вироб-ництва та комерційно-фінансової діяльності госпо-дарських організацій.

86

Ξ Запитання та завдання Ξ♦ Визначте зміст економічної культури. Опишіть уявний економічний портрет громадянина України.♦ Уявіть себе суб’єктом підприємницької діяльності (підприємцем), що потрібно для успіху вашого

бізнесу? Що, на вашу думку, стримує підприємництво в Україні?♦ Визначте причини та форми безробіття. Які гарантії по безробіттю передбачені законодавством

України? Чи є дієвою існуюча система захисту від безробіття?♦Назвіть відомі напрями соціальної політики держави. Якими критеріями керуються посадовці в

реалізації соціальної політики?♦ Проаналізуйте твердження: «Плюралізм в економіці є передумовою економічного розвитку

громадянського суспільства». Чи відповідають економічні критерії становленню громадянськогосуспільства в Україні?

♦ Розкрийте взаємозв’язок економіки і політики в умовах демократії. Наведіть приклади з українськихреалій.

♦ Якими шляхами забезпечується соціоекономічна рівновага в громадянському суспільстві?


Загальна економіка: Підручник / І.Ф.Родіонова та ін. – 3-тє вид., допов. і перероб. – Кам’янець-Подільськ.:Абетка – НОВА, 2002. – 384 с.

Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій і вправ: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Т-во «Знання» КОО, 2002. –211 с.

Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К.Кінах та ін. – К.: Знання України,2002 – 336 с.

Лагутін В.Д. Людина і економіка: соціоекономіка. – К.: Просвіта, 1996.–336 с.

Макроекономічне моделювання та короткострокове прогнозування / НАН України. Ін-т екон. прогнозування. –К.: Вид. центр «Академія», 2000. – 36 с.

Мочерний С. В., Устенко О. А., Чоботар С. І. Основи підприємницької діяльності. – К.: Вид. центр «Академія»,2001. – 280 с.

Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5.10.2000 р., № 2017. – ІІІ //www.rada.org.ua

87

1. Історія та сьогодення Європейської спільнотиЄвропейський Союз – одна з найпотужніших органі-

зацій на міжнародній арені і являє собою унікальнийзразок співпраці різних країн Європи щодо вирішенняширокого кола питань. Це унікальне наднаціональнеоб’єднання двадцяти п’яти європейських держав. Натериторії Європи єдиними державними утвореннями,які за розмірами можна порівняти з ЄС, були ЗахіднаРимська імперія, Франкська держава, Священна Римсь-ка імперія.

За останнє тисячоліття Європа була роздроблена йроз’єднана як політично, так і економічно, що сприяловиникненню суперечностей і конфліктів та розв’язаннювоєн. Результатом цього стали величезні людські втрати,постійна відбудова зруйнованої економіки. Європейськімислителі прагнули знайти спосіб об’єднати Європу.

Ідея об’єднання Європи має давню традицію і налі-чує не одну сотню років. Так, ще король Карл Великий(742–814), названий «батьком Європи» (згодом імпера-тор франків), намагався створити християнську західнуімперію шляхом військових завоювань. Організаціюхристиянської конфедеративної республіки 15 державна чолі з Радою Європи, створеної з генеральної та6 регіональних рад (функції арбітражу, боротьба протитурків, забезпечення свободи торгівлі), пропонував у1638 р. Дюк де Суллі, міністр фінансів французькогокороля Анрі ІV. Еммануїл Кант (1724–1804) у своїйпраці «До вічного миру» висунув ідею укласти федера-тивний союз між європейськими державами на основівизнання ними національного права. Проект євро-пейської конфедерації, заснованої на спільних інтересахі зобов’язаннях, економічній співпраці, діяльності євро-пейського парламенту та уряду пропонував представ-ник так званого «критичного утопічного соціалізму»Клод Анрі де Сен-Сімон (1760–1825) у праці «Прореорганізацію європейської спільноти». Віктор Гюго(1802–1885), видатний французький письменник, поеті політичний діяч, проголошував ідею СполученихШтатів Європи: федеративної суверенної республіки зфедеральним урядом, сенатом, європейською національ-ністю і вільною торгівлею.

Не залишилися осторонь об’єднавчих прагнень іукраїнські громадські та політичні діячі. Зокрема, ідеяслов’янської федерації простежується у поглядах учас-ників Кирило-Мефодіївського товариства («НачеркКонституції Республіки» Григорія Андрузького).

Які інші українські діячі розвивали ідею об’єднаноїЄвропи?

Ідея європейської єдності отримала нове життя післяДругої світової війни, коли про необхідність її здійснен-ня заявив Уїнстон Черчілль (1874–1965). 19 вересня1946 р. у своїй промові в Цюріхському університеті вінзакликав до створення Сполучених Штатів Європи,аналогічних Сполученим Штатам Америки. Практичневтілення ідеї європейської інтеграції пов’язують з ім’ямміністра закордонних справ Франції Роберта Шумана,який 9 травня 1950 р. запропонував створити ЄС. Цядата вважається днем народження ЄС і відзначаєтьсящорічно як день Європи.

У 1949 р. було створено Раду Європи, яка існує йдонині. Однак Рада була й залишається чимось на зра-зок регіонального еквівалента ООН, зосередивши своюдіяльність на проблемах забезпечення прав людини вєвропейських країнах. Спроби створити політико-економічний союз були невдалими. Виявилося, що знач-на частина, якщо не більшість, політичних еліт та насе-лення Європи не були готові хоча б частково поступи-тися національними суверенітетами на користь Сполу-чених Штатів Європи. Європейська інтеграція пройшлатернистий шлях довжиною в чотири десятиліття, першніж від спільного регулювання окремих галузей еконо-міки, через створення всеосяжного «Спільного ринку»європейці дійшли консенсусу щодо можливості йнеобхідності створення Європейського Союзу.

Майже півстоліття ця організація об’єднувала лише6 країн: Бельгію, Італію, Нідерланди, Німеччину,Люксембург, Францію. У 1973 р. до ЄС приєдналисяДанія, Ірландія та Велика Британія, у 1981 р. – Греція, у1986 – Іспанія і Португалія, у 1995 – Австрія, Фінляндіята Швеція, у 2004 – Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва,Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина.Тепер ЄС налічує 25 країн-членів.

XI. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІЕВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1. Історія та сьогодення Європейської спільноти2. Україна в контексті європейських інтеграційних процесів

Очікувані результати:♦ знати історію становлення Європейської спільноти та інститути європейської інтеграції;♦ розуміти сутність інтеграційних процесів в Європі;♦ використовувати статутні документи європейських організацій для розуміння глобальних інтеграцій-

них процесів у Європі;♦ аналізувати стратегію інтеграції України до ЄС;♦ схарактеризувати принципи побудови та функціонування загальноєвропейських інститутів;♦ оцінювати курс стратегічного партнерства Україна − ЄС;♦ створити проект «Ставлення населення України до євроінтеграційних процесів».

88

Що символізує прапор Європейського Союзу? Яківи знаєте інші символи Європи? Визначте за кар-тою, які європейські країни не ввійшли до Європейсь-кого Союзу. Чому?

Своєрідним прообразом ЄС прийнято вважати Євро-пейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Засно-ване ЄЕС 1 січня 1958 р. після підписання Паризькоїугоди про створення Європейського співтовариствавугілля та сталі від 18 квітня 1951 р., Римських угод простворення Європейського економічного співтовариствата Європейського співтовариства з атомної енергетики(Євроатом), які набрали чинності 1 січня 1958 р. Органі-зація, крім економічної функції, поступово перебралана себе низку обов’язків у соціальній сфері, сфері захис-ту довкілля тощо. 1 листопада 1993 р. після ратифікаціїМаастрихтського договору її було перейменовано в ЄС.Держави-члени ЄС утворили спільні інституції, якимделегували деякі зі своїх повноважень з метою демокра-тичного вирішення певних питань на європейськомурівні.

У грудні 2002 р. у Копенгагені на засіданні Ради ЄСбули розроблені критерії вступу до ЄС:

♦ стабільність настанов, які гарантують демократію,правову державу, дотримання прав людини та за-хист прав меншин;

♦ існування життєздатної економіки та спроможністьвитримати конкурентний тиск на внутрішньомуринку Союзу;

♦ здатність виконувати обов’язки, які випливають зфакту вступу до ЄС, зокрема про політичне, еконо-мічне та монетарне об’єднання.

На Раді наголошувалося, наскільки важливо не лишевнести відповідні зміни у національне законодавство, ай гарантувати ефективне їх втілення відповіднимиадміністративними та юридичними установами.

Основні завдання ЄС полягають в наступному:♦ створення міцного союзу народів Європи;♦ сприяння збалансованому та тривалому економіч-

ному прогресу;♦ утвердження власної ідентифікації в міжнародній

сфері шляхом проведення спільної зовнішньої полі-тики, а також в галузі безпеки та оборони;

♦ розвиток співробітництва в юридичній галузі;♦ збереження та примноження загального добробуту.

Європейський Союз всіма можливими засобаминамагається забезпечувати високий рівень життя грома-дян, надаючи їм певні переваги.

Перебування в ЄС забезпечує свободу пересуванняЄвропою: громадянин будь-якої країни-члена ЄС маєзмогу вільно обирати країну для проживання, роботи,навчання або просто для здійснення туристичної подо-рожі Європою без перешкод й перевірок на кордонах.Громадянам ЄС не потрібен закордонний паспорт дляпересування Європою.

У країнах-членах ЄС велику увагу приділяють забез-печенню роботою всіх, хто бажає її мати й сумлінновиконувати.

ЄС опікується вдосконаленням засобів надання ме-дичної допомоги, яка має бути доступною, вчасною такваліфікованою. Важливою складовою системи заходів

по забезпеченню здоров’я своїх громадян в ЄС є поши-рення й пропагування здорового способу життя.

У ЄС особливу увагу приділяють забезпеченню осві-тою, тобто здобуттю бажаної професії громадянами ЄС.Головне гасло, якого дотримуються в ЄС, – навчатисяпротягом всього життя.

Країни ЄС дотримуються певних правил щодозбереження навколишнього середовища, яке належитьвсім, а саме: заборона забруднень та захисту дикої при-роди – рослин, тварин і птахів.

Євро – єдина валюта, яку запроваджено у країнах-членах ЄС, що створюють Єврозону ЄС. Цю грошовуодиницю країни-члени запроваджують в обіг за бажан-ням для спрощення розрахунків за торговельні операціїміж країнами.

Які символи європейської єдності зображено наєвро? Поясніть їх зміст.

Згідно з умовами Амстердамського договору віджовтня 1997 р. Шенгенська угода про кордони є обов’язко-вим елементом для держав-членів ЄвропейськогоСоюзу. Підписання Амстердамського договору надаєгарантії того, що розширення ЄС не послабить захище-ність Союзу від імпорту товарів за демпінговими ціна-ми, нелегальної міграції та організованої злочинності ісприятиме вільному пересуванню громадян у межахШенгенської зони. Ця зона охоплює територію 15 євро-пейських країн: Австрію, Бельгію, Німеччину, Грецію,Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію,Францію, Данію, Ісландію, Норвегію, Фінляндію таШвецію. До вказаної зони входять дві країни, які не єчленами ЄС, – Ісландія та Норвегія. Шенгенська віза,видана однією з учасниць угоди, є дійсною на територіївсіх країн-учасниць.

Визначте значення Шенгенської угоди для гро-мадян ЄС.

Окремі країни-члени ЄС або їхні регіони частомають невисокі показники розвитку і потребують допомо-ги з боку інших країн ЄС. Для цього із щорічних бюдже-тів держав-членів ЄС для таких регіонів виділяютьзначну частину коштів.

За роки свого існування ЄС забезпечував мир середкраїн-членів Союзу і процвітання громадянам цих країн,створив єдину європейську валюту, вільний від кордонівринок, де забезпечується вільне пересування товарів,людей, послуг і капіталу. Він став провідною торговель-ною силою і світовим лідером у захисті довкілля, одниміз головних донорів, що надають фінансову допомогу.

Успіхи ЄС пов’язані з його унікальною сутністю,оскільки він не є федерацією на зразок США чиорганізацією, що ґрунтується на співпраці урядів, якООН. Держави-члени ЄС залишаються незалежнимисуверенними націями, які об’єднали свою суверенність,щоб набути такої сили і ваги у світі, якої поодинці вониб ніколи не досягли. Делегуючи частину своїх законо-творчих повноважень відповідним органам ЄС, країни-члени ЄС отримали можливість приймати спільнірішення з питань, що є найгострішими й найболючі-шими у Європі і світі.

Європейський Союз створив унікальні наднаціональ-ні структури, що керують його діяльністю і забезпе-чують досягнення цілей, поставлених основнимидокументами ЄС.

1. Історія та сьогодення Європейської спільноти

89

XI. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ ЕВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Європейська Комісія представляє інтереси Союзузагалом, є наймогутнішою наднаціональною структу-рою, головними завданнями якої є забезпеченняфункціонування європейського ринку, захист інтересівспівтовариства, представництво ЄС у сфері міжнарод-них відносин. Повноваження Європейської комісіїпредставлені чотирма блоками:

♦ законодавча ініціатива;♦ активізація процесів інтеграції;♦ контроль за дотриманням європейського права;♦ виконання бюджету, в тому числі управління кош-

тами різних фондів, надання різних видів допомогиз бюджету ЄС, запобігання випадкам податковоїдискримінації тощо.

Новий склад Комісії призначають кожні п‘ять років,через шість місяців після виборів Європейського Парла-менту. Комісія політично підзвітна Парламенту, якиймає повноваження розпускати її, висловивши вотумнедовіри. Окремі члени Комісії можуть подати у від-ставку за вимогою Президента, схваленою іншимикомісарами.

Європейська Комісія має своє представництво вУкраїні.

Європейський Парламент представляє громадянЄС і безпосередньо ними обирається. До складу Парла-менту входить 732 депутати, яких обирають прямимголосуванням строком на 5 років. Основні напрями йогодіяльності – участь у створенні законів, обрання та фор-мування виконавчих органів ЄС, контроль за діяльністювиконавчої влади, взаємодія в галузі освіти, прикордон-на співпраця тощо.

Поясніть розташування місць депутатів уЄвропарламенті (див. рис. 11.1).

Основні функції парламенту такі:1) разом із Радою здійснює законодавчу функцію і,

як орган, обраний прямим голосуванням, виступає га-рантом демократичної законності європейських законів;

2) здійснює демократичний нагляд за діяльністюінституцій ЄС, зокрема Комісії; уповноважений схва-лювати чи відхиляти кандидатури комісарів і має правоне схвалювати діяльність Комісії загалом;

3) разом із Радою контролює втілення бюджету ЄС і,таким чином, впливає на витрати ЄС; затверджує чивідхиляє бюджет загалом.

Рада ЄС, більше відома як Рада міністрів, опікуєтьсяполітикою у сфері зайнятості, представляє країни-члениЄС, координує економічну політику, укладає договори зтретіми країнами тощо. Керівництво Ради змінюєтьсякожні півроку.

Участь міністрів у засіданнях залежить від порядкуденного. Наприклад, якщо Рада обговорює питаннязахисту довкілля, то в засіданні беруть участь міністриохорони навколишнього середовища від усіх країн-членів ЄС, при цьому зустріч називатиметься Рада зпитань довкілля.

У Парламенті діють такі Ради:1) Рада із загальних питань та зовнішніх відносин;

2) Рада з питань економіки та фінансів; 3) Рада з питаньправосуддя та внутрішніх справ; 4) Рада з питань зайня-тості, соціальної політики, охорони здоров’я та захистуспоживачів; 5) Рада з питань конкуренції; 6) Рада з пи-тань транспорту, телекомунікацій та енергетики; 7) Рада

з питань сільського господарства та рибальства; 8) Радаз питань довкілля; 9) Рада з питань освіти, молоді такультури.

Кожний міністр Ради уповноважений представлятисвій уряд, тобто його підпис свідчить про зобов‘язаннявсього уряду. Крім того, кожний міністр Ради підзвітнийсвоєму національному парламенту і громадянам, якихцей парламент представляє. Це забезпечує демокра-тичну легітимність рішень Ради.

Чотири рази на рік глави держав країн-членів разомз Президентом Європейської Комісії зустрічаються назасіданнях (самітах) Європейської Ради, де визначаєть-ся загальний курс політики ЄС та вирішуються питан-ня, які не можуть бути вирішені на нижчому рівні(міністрами в рамках звичайних зустрічей Ради).

Європейський суд регулює суперечності між держа-вами-членами ЄС, між ЄС і фізичними або юридич-ними особами, між інститутами ЄС. Рішення Судуобов’язкові для виконання на всій території ЄС. Судскладається із 27 суддів і 8 генеральних адвокатів, якіпризначаються строком на 6 років. Кожні 3 роки онов-люється половина складу суддів.

Суд виносить рішення у справах, які він розглядає.Найтиповішими є такі справи: клопотання про попе-реднє вирішення; позови у зв’язку з невиконаннямзобов’язань; позови про визнання рішень недійсними;позови про бездіяльність.

Важливу роль у функціонуванні ЄС відіграють такіоргани:

Європейський суд аудиторів – здійснює контроль завиконанням бюджету ЄС;

Комітет з економічних і соціальних питань –представляє та захищає інтереси роботодавців профспі-лок, фермерів, споживачів та інших груп, які разомскладають «організоване громадянське суспільство»;

Комітет регіонів – представляє точку зору місцевихта регіональних адміністрацій на законодавство ЄС,подаючи свої висновки на пропозиції Комісії;

Європейський інвестиційний банк – фінансуєінвестиційні проекти загальноєвропейського значення(наприклад, будівництво залізниць і доріг, аеропортів тапроекти із захисту довкілля), особливо у найменшрозвинених регіонах, країнах-кандидатах та в країнах,що розвиваються, надає кредити для інвестуваннямалого бізнесу;

90

Рис. 11.1. Приміщення Європейського Парламенту

Європейський центральний банк – відповідає заєвропейську валютну політику;

Європейський Омбудсман – розглядає скарги пропорушення в управлінні європейських інституцій таорганів;

Генеральний інспектор з охорони даних – забезпечуєконфіденційність персональних даних громадян під часїх обробки.

Підготуйте доповідь про один із наведених органівЄС.

Крім того, існують спеціалізовані агентства, які ви-конують певні технічні, наукові чи управлінські функції.

Самостійно знайдіть інформацію про європейськіагентства та їхні функції.

У 2005 р. була зроблена спроба прийняти Євро-пейську конституцію, проект якої схвалено у червні2004 р. на спеціальному саміті ЄС. 29 жовтня 2004 р.глави всіх 25 держав-членів Євросоюзу підписали вРимі європейську конституцію, яка мала сприяти фор-муванню загальноєвропейської самосвідомості і пере-творити ЄС в особливу світову структуру. ЩобКонституція вступила в дію, її мали ратифікувати всідержави-члени ЄС. Оскільки всенародні референдумиу Франції і Нідерландах проект не прийняли, Євро-пейська конституція не вступила в дію. Брюссельськийсаміт Європейського Союзу від 23 червня 2007 р.розв’язав проблему щодо спрощеного варіанту євро-пейської конституції. Очікується, що новий, полегше-ний проект Конституції ЄС набере чинності 2009 р.

Чому гальмувалося підписання Європейськоїконституції?

Які головні положення нового основного докумен-та Європи? Схарактеризуйте їх.

Яким ви бачите майбутнє Європи?

2. Україна в контексті європейських інтеграцій-них процесів

У політичних, культурних, торговельних питанняхісторія України тісно пов’язана з європейськими сусіда-ми. І ЄС, і Україна прагнуть тісного і взаємовигідногоспівробітництва, яке покладено в основу майбутньогонової Європи. Проголошення незалежності УкраїниЄвропейський Союз визнав головною подією у Європі.Маючи природну схильність підтримувати демократію,ЄС прийняв низку важливих документів щодо України:«Спільну позицію» (листопад 1994 р.) – про намірпідтримувати незалежність, територіальну цілісність ісуверенітет України; Угоду про партнерство та співро-бітництво (УПС, документ підписано в 1994 р., а набувчинності в березні 1998 р.). В угоді, зокрема, наголо-шується про повагу до основних спільних цінностей якоснови співробітництва, забезпечуються відповіднірамки для політичного діалогу, запроваджено основніспільні цілі на основі гармонійних економічних відно-син, сталого розвитку, співробітництва в деяких галузяхта підтримку зусиль України в напрямі демократії, атакож створення інституційної мережі для досягненняцих цілей.

У грудні 1999 р. в Гельсінкі Європейською Радоюбула ухвалена Спільна стратегія ЄС щодо України, з

метою налагодження найтісніших зв’язках між ЄС,державами-членами та конкретними країнами-партне-рами.

21 лютого 2005 р. на засіданні Ради з питань спів-праці між Україною та ЄС було офіційно схвалено Пландій Україна – ЄС*, який визначає такі пріоритети:

♦ подальше посилення стабільності та ефективностіінститутів, які гарантують демократію та верхо-венство права:

♦ забезпечення демократичного проведення в Україніпарламентських виборів 2006 р. відповідно достандартів ОБСЄ**;

♦ забезпечення поваги до свободи слова та ЗМІ;♦ розробка можливостей для розширення українсько-

європейських консультацій щодо управліннякризовими ситуаціями;

♦ розширення співпраці у сфері спільної сусідськоїта регіональної безпеки, зокрема робота в напряміактивного вирішення придністровського конфліктув Молдові, включаючи питання прикордонногохарактеру;

♦ вступ України до СОТ, що є першим і ключовимкроком до укладання Угоди про зону вільноїторгівлі з ЄС;

♦ посилення двосторонніх торгових зв’язків, спрямо-ваних на поступове усунення обмежень і нетариф-них перешкод, що заважають здійсненню двосто-ронньої торгівлі. У межах цієї ініціативи ЄСпідтримуватиме Україну в реалізації необхідноїрегуляторної реформи;

♦ покращання інвестиційного клімату через створен-ня недискримінаційних, прозорих і передбачуванихумов для здійснення бізнесу, спрощення адмі-ністративних процедур і боротьба з корупцією.

♦ податкова реформа, вдосконалення адмініструванняподатків і оздоровлення управління державнимифінансами.

Яке значення цих пріоритетів для українськогосуспільства?

У вересні 1993 р. в Києві відкрито представництвоЄвропейської Комісії. Загалом у період з 1994 р. до 2006 р.структурами Європейського Союзу прийнято близькоста документів щодо співробітництва з Україною.Головними завданнями в діяльності Представництва єсприяння політичним та економічним зв’язкам між ЄСта Україною, підвищення поінформованості про Євро-пейський Союз, його організації та програми, контрольза виконанням Угоди про партнерство і співробіт-ництво, впровадження програм технічної допомоги ЄС.Спільна стратегія Європейського Союзу щодо Україниґрунтується, зокрема, і на спільному інтересі країн-членів ЄС підтримати Українську державу на шляхуутвердження громадянського демократичного суспіль-ства, ринкової економіки, створення основ для стабіль-ності та процвітання, самодостатнього економічного ісоціального росту.

Програми технічної допомоги Європейського Союзусприяють розвитку гармонійних та успішних економіч-них і політичних зв’язків між ЄС та країнами-

* Документ повністю можна переглянути на сторінці: http://www.delukr.ec.europa.eu/data/doc/Action-plan-ukr.pdf ** Слід зауважити, що міжнародні спостерігачі дуже високо оцінили виборчу кампанію 2006 р. Так, оцінюючи організацію та проведення виборів в Україні Європарламент

визнав, що «Україна міцно стоїть на шляху перетворення у зрілу демократичну державу та отримання місця у європейському співтоваристві демократичних держав, якеналежить їй по праву». 91

2. Україна в контексті європейських інтеграційних процесів


партнерами. Метою програм є підтримка ініціативкраїн-партнерів з розвитку суспільства, заснованого наполітичних свободах та економічному процвітанні.ЄС здійснює цю мету шляхом надання безоплатногофінансування та передачі ноухау для підтримки проце-сів переходу до ринкової економіки та демократичногосуспільства. Головна увага у програмах технічної допо-моги ЄС спрямована на:

♦ підтримку інституційних, правових та адміністра-тивних реформ;

♦ підтримку приватного сектору та допомогу в еконо-мічному розвитку;

♦ підтримку в процесі подолання соціальних наслід-ків перехідного періоду;

♦ розвиток інфраструктури; ♦ сприяння охороні навколишнього середовища та управ-

ління природними ресурсами; ♦ підтримку в галузі ядерної безпеки.

Одним із показників становлення громадянськогосуспільства в Україні є швидке зростання кількостінеурядових організацій. Європейський Союз неоднора-зово висловлював підтримку процесу зміцнення«третього сектору» в Україні. Більше того, для місцевихнеурядових організацій було створено можливості длязалучення відповідного європейського досвіду в сферідіяльності НУО. Участь у проектах та програмах, якіпропонує Європейський Союз для українських неуря-дових організацій, стимулює їх розвиток і зростання,додає необхідного досвіду та позитивно впливає нагромадянське суспільство в Україні загалом.

Як ви ставитеся до твердження, що деякі полі-тичні сили вважають підтримку ЄС неурядовихорганізацій втручанням у внутрішні справи України?Обґрунтуйте свою думку.

Проекти, які є загальноукраїнськими або призначе-ними для всіх країн СНД, називаються макропроекта-ми. Напрямки їх діяльності такі:

♦ самоврядування – проект «Забезпечення втіленняправ територіальної громади, гарантованих Зако-ном про місцеве самоврядування в Україні», ухва-лений Європейською Комісією у 2001 р.;

♦ підтримка засобів масової інформації – проект«Демократизація ЗМІ через доступ громадськості»проводив тренінги для журналістів радіо та праців-ників радіомовлення в Україні та Росії; проект«Медіа за демократію» працював в усіх країнахСНД, організовуючи семінари щодо законодавчихта етичних стандартів журналістики, поїздки зметою розслідування окремих порушень у роботіЗМІ та консультацій журналістів;

♦ демократизація Збройних сил України – проект«Підвищення поінформованості збройних сил тагромадськості щодо діяльності МіжнародногоКарного суду» був ухвалений для України, Росії,Білорусі та Узбекистану; в Україні реалізованозначно масштабніший проект щодо роз’ясненняролі армії в демократичному суспільстві – «Освітаз демократії та прав людини в Українських зброй-них силах»;

♦ підтримка професійних союзів – проект «Налагод-ження мережі моніторингу прав професійнихспілок та розбудова співробітництва між цими

організаціями» сприяв налагодженню тісних зв’яз-ків між професійними об’єднаннями країн СНД таЦентральної і Східної Європи.

Знайдіть інформацію про реалізацію цихпроектів. Яке їх значення в житті українськогосуспільства?

Більшість із мікропроектів, регіональних за змістомта невеликих за фінансуванням, зміст яких є вельми роз-галуженим, виконуються неурядовими організаціями.Наприклад, мікропроекти, які здійснювалися в період злипня 2001 р. до липня 2002 р., сконцентрували своюдіяльність в таких напрямах:

♦ захист прав людини, інформування про ці права;♦ розвиток неурядових організацій;♦ сприяння жіночим організаціям;♦ гендерний баланс у суспільстві;♦ захист прав дитини;♦ самоврядування та ін.

Проекти ЄС у сфері розвитку громадянського сус-пільства в Україні спрямовані на досягнення наступнихцілей:

♦ підвищення ефективності роботи неурядових орга-нізацій які надають соціальні послуги в регіонахУкраїни з тим, щоб вони стали чинником соціаль-них змін у своїх громадах;

♦ сприяння співробітництву цих неурядових організа-цій і тих, що працюють у соціальному секторі,з органами місцевої влади на первинному рівні че-рез використання новаторських моделей співробіт-ництва між учасниками цього процесу.

Співпраця України з європейськими структурамимає для неї важливі політичні, економічні та соціальніперспективи. Україна за своїм геополітичним розташу-ванням знаходиться на межі двох світів – європейськогоі євразійського, тому для неї важлива політична стабіль-ність. ЄС за час свого існування накопичив досвід ефек-тивної співпраці країн Європи, створив систему розме-жувань повноважень між урядами країн-членів інаднаціональними органами, забезпечив збереженнянаціонально-культурних особливостей держав, що такважливо для України.

Одна з умов вступу до ЄС – це стабільність демокра-тії, верховенство права, забезпечення захисту правлюдини і національних меншин. Зближення з ЄС є га-рантією, а дотримання критеріїв вступу до ЄС –інструментом розбудови демократії і громадянськогосуспільства в Україні.

Важливими є й економічні перспективи України,зокрема збільшення продуктивності економіки, підви-щення конкурентоспроможності українських товарів наоснові використання інноваційних технологій. Запро-вадження європейських стандартів в економічній діяль-ності стимулюватиме надходження прямих інвестицій,що матиме позитивний вплив на внутрішній споживчийринок. Якщо брати до уваги, яка величезна кількістьукраїнців нині нелегально працює в країнах ЄС, тонадзвичайно важливою є проблема захисту цих людей.Вступ до ЄС узаконить їх перебування за кордоном наоснові Шенгенських угод, зокрема щодо вільногопересування робочої сили в межах ЄС.

92

Європейська інтеграція України сприятиме вирішен-ню цілої низки соціальних проблем, зокрема захиступрав тих, хто працює. Хартія основних соціальних правпрацівників передбачає право на вільне працевлашту-вання, адекватну оплату праці, покращання умов життяі праці, охорону здоров’я і безпеку праці. Співпраця усфері охорони навколишнього середовища сприятимезапобіганню й боротьбі з локальними і регіональнимизабрудненнями та впровадженню в Україні європейсь-кої експертизи навколишнього середовища.

Наближення України до стандартів ЄС вимагаєузгодження європейського та національного законо-давства, координації внутрішньої та зовнішньої полі-тики, дотримання бюджетного балансу, приєднання доєдиного «Простору свободи, безпеки та правосуддя» вмежах ЄС. Важливою статтею бюджету ЄС є підтримкафермерських господарств, які використовують екологіч-но чисті технології, виробляють здорову їжу та добреставляться до тварин.

Щоб ознайомити українців із життям та досягнен-нями сучасної Європи, в Україні проводяться акції підназвою «Дні Європи». Такі акції щорічно проходять устолиці, а також інших містах України. Це ще одна знагод нагадати іншим і підтвердити, що українці –європейська нація. За час, що минув від першого ДняЄвропи в Україні, це свято стало настільки популярниму країні, що його без перебільшення можна назвати час-тиною сучасного формування національної самобут-ності українців.

На Дні Європи гостинно відкривається європейськемістечко, де країни Європи представлені посольствамита представництвами, які подають інформацію про своїкраїни, а також запрошують до кварталу європейськихстрав посмакувати традиційні страви з різних куточківконтиненту. Оригінальними заходами днів є школиєвропейських мов і павільйони громадських дебатів, девідомі представники України та ЄС обговорюютьактуальні питання сьогодення. У ці дні також прово-дяться різноманітні інтерактивні ігри, вікторини табагато інших захоплюючих атракціонів.

Які нові акції ви хотіли б побачити на ДняхЄвропи?

Завдання будь-якої національної освіти полягає, зодного боку, в збереженні та розвитку національнихтрадицій і культури, з іншого – в оновленні змісту,спрямованому на підготовку особистості до життя в ди-намічному, взаємозалежному світі, що постійнозмінюється під впливом інтеграційних процесів. Восвіті віддзеркалюються всі процеси, що відбуваютьсяу державі. Основною стратегією розвитку України в по-точному десятилітті є підвищення її економічногопотенціалу, залучення до європейських структур нарівні повноправного партнера і, головне, вступ доЄвропейського Союзу. Для реалізації цієї мети потрібноформувати позитивну суспільну думку щодо євро-пейського вибору України, що ставить перед освітоютаке завдання, як поширення знань про європейськідержави, їх культуру, історію, економіку.

Одним з найважливіших і дієвіших інструментівінтеграції України до європейської спільноти, вклю-чаючи й культурно-освітню інтеграцію, є співробіт-ництво з Європейським Союзом в галузі освіти в межахпрограми ТЕМПУС, яка спрямована в Україні на

підтримку процесу реформування системи вищої осві-ти, а саме:

♦ сприяння розробці нових та реформування існую-чих навчальних програм і курсів, просування сучас-них педагогічних методик, орієнтованих на студента;

♦ надання навчальним закладам допомоги в процесіреструктуризації, впровадження сучасних методівуправління та планування навчального процесу;

♦ підтримка навчальних закладів чи окремих осіб, якізаймаються питаннями вищої освіти, у плануванніта реалізації реформ та розробці стратегій;

♦ стимулювання спільної діяльності організацій (нав-чальних та неакадемічних) з визначених дисциплін;

♦ надання допомоги вищим навчальним закладам узбільшенні їхнього внеску в перехідний процес узначно ширшому соціальному, економічному таполітичному контексті за межами академічної сфе-ри, наприклад шляхом розробки та впровадженнякурсів перепідготовки для державних службовців;

♦ надання матеріально-технічної допомоги вищимнавчальним закладам (підтримка діяльності бібліо-тек, передплата наукових журналів, придбанняінформаційно-комунікаційного обладнання).

Яке значення діяльності програми ТЕМПУС вУкраїні?

Сучасна освіта має сприяти розвиткові демократич-ної культури, виховувати повагу до прав людини, толе-рантності, вміння знаходити компроміс, формувативідповідні життєві і громадянські компетентності, вчитимолодь адаптуватись до життя у Європі, бути мобіль-ними, соціально здібними, здатними до комунікації ізахисту своїх прав. Європейські країни мають певнийдосвід такої освіти, вона ввійшла у світову скарбницюзнань під назвою «громадянська освіта». Основні підхо-ди до змісту громадянської освіти у Європі викладенів таких документах Європейського Союзу і РадиЄвропи:

♦ Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи;♦ Рекомендація міністрів освіти держав-членів Ради

Європи;♦ «Громадянська освіта в школах Європи»;♦ «Загальноєвропейське дослідження політики в га-

лузі освіти для демократичного громадянства»;♦ «Освіта і навчання 2010».

Головна мета громадянської освіти – формуваннягромадянських компетентностей, які полягають насам-перед у здатності громадян свідомо застосовувати набу-ті знання, вміти використовувати їх для розв’язаннявласних життєвих проблем, життя громади, держави,суспільства, орієнтуючись на цінності демократії.

У деяких країнах-членах Євросоюзу курс «Грома-дянська освіта» введено окремим предметом, який єобов’язковим для учнів усіх класів (Велика Британія,Чехія та ін.). Вельми розповсюдженою формою грома-дянської освіти є міжпредметний підхід, тобто введеннягромадянознавчої тематики до програм з усіх предметів,що вивчаються у школі.

У яких класах країн Євросоюзу читається грома-дянська освіта?

Україна має певний досвід формування системигромадянської освіти (введення громадянознавчих

93

2. Україна в контексті європейських інтеграційних процесів

курсів за рахунок варіативної частини навчальногоплану, позакласної та позашкільної роботи). Практикасуспільного життя свідчить, що цього недостатньо,громадянська освіта має бути окремим предметомосвітньої галузі «Суспільствознавство» і входити доінваріантної частини базового навчального плану. Вирі-шуючи важливі суспільні проблеми, пов’язані з розвит-

ком економіки, соціальною сферою (зокрема, соціаль-ним захистом громадян), державна влада і суспільствозагалом повинні пам’ятати, що громадяни з високимрівнем громадянських компетентностей є основоюпозитивних змін у громаді, державі, суспільстві, вЄвропі і світі.

Ξ Запитання та завдання Ξ♦ Чому співробітництво між європейськими країнами розпочалося у повоєнні роки?♦ Чим зумовлене бажання постсоціалістичних країн вступити до ЄС?♦ Наведіть приклади компромісів у формуванні європейських структур. Чи були б вони можливими, якби

кожен із національних урядів займав «принципову» позицію?♦ Проаналізуйте копенгагенські критерії вступу до ЄС. Визначте, наскільки влада і суспільство в Україні

готові до вступу в ЄС. Спрогнозуйте результати відповідного референдуму.♦ Противники інтеграції України в ЄС твердять, що країнам Заходу від України потрібні не лише

сировинні ресурси, а й дешева кваліфікована робоча сила та дешевший інтелектуальний потенціал.Обґрунтуйте свою позицію, підтримуючи або заперечуючи сказане.

♦ Маастрихтський договір закріпив інститут громадянства Європейського Союзу, яке згідно зДоговором доповнює національне громадянство і гарантує свободу пересування і проживання натериторії країн-членів кожного громадянина Союзу. Громадяни ЄС, які проживають на територіїкраїн-членів, але не є їх громадянами, отримують право обирати і бути обраними на муніципальнихвиборах і на виборах в Європарламент. Чи не означає це подвійне громадянство, що суперечитьКонституції України?

♦ Знайдіть в Інтернеті дані про Європейський Союз. Охарактеризуйте їх.

94


Довідник НАТО. – Брюссель: OIP NATO, 2001. – 605 с.

Європейський Союз / Буклет. – К.: Представництво Європейської Комісії в Україні, Молдові та Білорусі, 2005. – 11 с.

Європейський Союз та Україна: Стратегія відносин в контексті розширення / Ін-т регіональних таєвроінтеграційних дослідж. «ЄвроРегіо Україна». – К.: К.І.С., 2003. – 206 с.

На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів / Є.Кім, О. Вишняков та ін. – К.: Логос, 2000. – 224 с.

Партнерство Європейського Союзу та України. Підтримка демократії та розбудова громадянськогосуспільства в Україні. – К.: КПФ «А-Скрін», 2006. – 12 с.

Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції. – К.: Смолоскип, 2002. – 168 с.

Представництво Європейської комісії // http://www.delukr.ec.europa.eu/home_uk.html

Як працює Європейський Союз.: Довід. інституцій ЄС. – К.: КПФ «А-Скрін», 2006. – 52 с.


1. Методи розвитку навчальних компетентнос-тей нижчого рівня

Метод навчання громадянської освіти – процесдвосторонньої цілеспрямованої діяльності вчителя таучнів задля вирішення дидактичних завдань з грома-дянської освіти.

Пригадайте, які дидактичні завдання з грома-дянської освіти ви знаєте.

Методична наука і практика пропонують викладачуширокий арсенал методів і прийомів навчання. Йоготворча діяльність полягає в тому, щоб раціональновикористовувати в навчальному процесі методи, щоякнайкраще забезпечують досягнення поставленоїмети.

Які класифікації методів навчання ви знаєте?Пропонуємо розглянути класифікацію методів нав-

чання на основі вирішення дидактичних завдань.Користуючись нею, учитель може вибрати із загальногонабору найефективніші методи для кожного конкрет-ного етапу навчання. Таким чином, маємо дві групи ме-тодів: а) спрямовані на первинне оволодіння знаннями(методи розвитку навчальних компетентностей нижчогорівня); б) спрямовані на набуття вмінь і навичок (методирозвитку навчальних компетентностей вищого рівня).

У практиці викладання, що традиційно склалася,значне місце посідають інформаційно-розвивальні ме-тоди (лекція, пояснення, розповідь, бесіда), в яких учи-тель відіграє активнішу роль, ніж студенти. Длязакріплення й удосконалення знань учні особливо частовикористовують репродуктивні методи (переказ –відтворення навчального матеріалу, виконання вправ зазразком, лабораторних робіт за інструкцією). Вонибільш орієнтовані на запам’ятовування й розуміннянавчального матеріалу, менш – на розвиток творчогомислення, активізацію самостійної пізнавальної діяль-ності. Домінування цих методів призводить донеправильного уявлення учнів про мету навчання – удітей формується враження про те, що метою навчанняє саме знання. Проте інформаційно-розвивальні методивідіграють важливу роль у процесі навчання – ство-рюють інформаційний базис для формування навчаль-них компетентностей вищого рівня.

Одним з найефективніших інформаційно-розвиваль-них методів навчання є також пояснювально-ілюстра-тивний метод. Інакше його можна назвати такожінформаційно-рецептивним. Він відображає діяльністьучителя й учня. Цей метод полягає в тому, що викладачповідомляє готову інформацію різними засобами, а учнісприймають, усвідомлюють і фіксують її в пам’яті.Повідомлення інформації педагог здійснює за допомо-гою усного слова (розповідь, лекція, пояснення), дру-кованого слова (підручник, посібник), наочних засобів(картини, схеми, відеофільми), практичного показу спо-собів діяльності (вирішення завдання, складання плану,анотації тощо). Учні слухають, дивляться, маніпулюютьпредметами, використовують знання, читають, спосте-рігають, співвідносять нову інформацію із раніше за-своєною і запам’ятовують. Пояснювально-ілюстратив-ний метод – один з найбільш раціональних способівпередачі узагальненого і систематизованого досвідулюдства.

Репродуктивний, або інструктивно-репродуктив-ний, метод використовується для набуття навичок іумінь через систему завдань неодноразовим відтворен-ням повідомлених знань і показаних способів діяль-ності. Викладач дає завдання, а учень їх виконує. Відтого, наскільки складне завдання, від здібностей учнязалежить, як довго, скільки разів і з якими проміжкамичасу він повинен повторювати роботу. Установлено, щозасвоєння нових слів при вивченні іноземної мови вима-гає, щоб ці слова зустрілися близько 20 разів упродовжпевного терміну. Отже, відтворення і повторення спо-собу діяльності за зразком є головною ознакою репро-дуктивного методу. Під час вивчення курсу «Грома-дянська освіта» це може бути повторення окремихпонять, що фігурують в різних ситуаціях чи суспільнихявищах.

Завдяки вищезазначеним методам учні набуваютьзнань, навичок й умінь, навчаються виконувати основнірозумові операції (аналіз, синтез, абстрагування тощо),проте це не гарантує розвитку творчих здібностей, недає змогу планомірно і цілеспрямовано їх формувати.

Методи розвитку навчальних компетентностейнижчого рівня переважно зосереджуються в усних

XII. МЕТОДИ І ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

1. Методи розвитку навчальних компетентностей нижчого рівня2. Технології розвитку навчальних компетентностей вищого рівня3. Метод проектів

Очікувані результати:♦ знати класифікації методів навчання громадянської освіти;♦ розуміти сутність функції методів навчання громадянської освіти;♦ використовувати методи розвитку навчальних компетентностей нижчого рівня;♦ визначати етапи навчальних технологій;♦ створювати план реалізації навчального проекту;♦ оцінювати ефективність методів навчання громадянської освіти;♦ створити комплекс системи оцінювання навчальних проектів різного виду.

95

монологах учителя із використанням елементів наоч-ності. Розглянемо ці усні монологічні методи.

Лекція – логічно завершений, науково обґрунтова-ний і систематизований виклад певного наукового абонауково-методичного питання, ілюстрований у разінеобхідності засобами наочності та демонстрацією дос-лідів. Лекція є одним з основних видів навчальних за-нять і водночас методів навчання у вищій школі тадодатковим методом у середній школі. Вона покликанаформувати у слухачів основи знань з певної науковоїгалузі, а також визначати напрям, основний зміст і ха-рактер усіх інших видів навчальних занять та самостій-ної роботи з відповідної дисципліни.

Сюжетна розповідь учителя найчастіше вживаєть-ся під час пояснення нового матеріалу в молодших ісередніх класах, відрізняється вона від лекції тим, що єзначно коротшою, завжди має яскравий, захоплюючий,живий і конкретний сюжет.

Стисле повідомлення має на меті повідомитиучням про певний факт. У повідомленні фактично від-сутні емоційність, яскравість, деталізація, вживаєтьсямінімум слів.

Наведіть приклад стислого повідомлення.Опис – розкриття зовнішніх ознак, властивостей,

функцій явищ матеріальної та духовної культури. Навідміну від розповіді в описі відсутній сюжет, але єконкретний об’єкт, ознаки якого ми повідомляємоучням. Може бути опис географічного середовища, депроходили певні події, господарчих комплексів, споруд,органів влади, знарядь праці, зброї, зовнішнього вигля-ду й одягу людей. Опис слугує створенню чітких і точ-них уявлень, що збільшує міцність знань і творчу уявушколярів.

Характеристика – перелік ознак певного явища іна цій основі розкриття його суті. Вона може спиратисяна попередньо повідомлений учням матеріал опису чирозповіді і слугувати висновком, зробленим на підставіаналізу і узагальнення.

Пояснення – розкриття навчального матеріалу черезпризму мислення: суті явищ, їх розвитку, встановленняпричинно-наслідкових зв’язків і співвідношень міжними, їх оцінок, законів суспільного розвитку тощо.Пояснення завжди спирається на розповідь, опис,демонстрацію наочних засобів, адже без знання фактівпояснювати нема чого.

Роздуми – послідовний розвиток положень, дове-день, що підводять учнів до висновків. Роздуми маютьбути доступними, переконливими, чіткими, логічнопослідовними, їх слід давати лише спираючись навиклад, аналіз і узагальнення конкретного матеріалу.Роздуми часто вживаються, коли необхідно зробитипевні висновки, вивести певну закономірність.

Варто виділити наступні вимоги до усних моноло-гічних методів:

♦ науковість (не дублювання, а поглиблення інфор-мації шкільного підручника);

♦ учитель повинен сам мати конкретне і чітке уявлен-ня про те, що він розповідає учням (інформація маєбути зважена і перевірена);

♦ мова доступна для розуміння учнів (оперуваннятими термінами, що знають діти, пояснення новихтермінів);

♦ чітка структурованість (наприклад, лекція муситьмати чітку структуру: вступ, план, виклад теми,заключна частина).

♦ ілюстрування монологу (для цього використовують-ся яскраві малюнки тощо, приклади, цікаві епізодиз життя історичних діячів);

♦ використання допоміжних засобів мови: інтонації,міміки і жестів;

♦ під час монологу учителю доречніше стояти так,щоб він міг бачити всіх учнів (це сприяє їхуважності і підтримує дисципліну в класі);

♦ велику увагу слід приділяти формі (всілякі поетичніприкраси, метафори призводять до плутанини вдитячих головах);

♦ темп монологу залежить від його змісту: а) розповідаючи про явища відомі дітям і легкі для

розуміння, особливо коли йдеться про динамічніподії (баталії, драматичні моменти з життя людейтощо), слід пам’ятати, що темп монологу має бутишвидким (при такому темпі фрази повинні бутикороткими і ясними);

б) коли ж учитель розповідає про якісь нові, важкідля розуміння явища, особливо коли він форму-лює визначення, закономірність, слід промовлятиповільно, наголошуючи на кожному слові.

♦ мова має бути граматично і стилістично правильною.

Методи розвитку навчальних компетентностей ниж-чого рівня відіграють свою важливу роль у навчальномупроцесі. Проте досягти навчальних компетентностейвищого рівня учні зможуть лише завдяки власним зу-силлям і активності.

2. Технології розвитку навчальних компе-тентностей вищого рівня

Навчання, орієнтоване на «середнього» учня, щоспрямоване лише на засвоєння і використання знань,умінь та навичок, не може задовольняти потребисьогодення. Люди, які вміють вчитися самостійно, здатніставити перед собою цілі і досягати їх, шукати і знахо-дити необхідну інформацію для вирішення тих чиінших проблем, використовуючи для цього різноманітніджерела, більше пристосовані до життя в суспільстві.Такій людині буде набагато легше самій підвищуватисвій професійний рівень, змінювати кваліфікацію, по-повнювати знання. Зважаючи на це провідним страте-гічним напрямом розвитку системи шкільної освіти євирішення проблеми особистісно-орієнтованої освіти,у центрі якої знаходяться особистість та діяльність учня.Провідним чинником у вирішенні цих завдань постаютьосвітні технології.

Слово «технологія» запозичене з латинської мови іскладається з двох слів techne – мистецтво, ремесло,наука і logos – поняття. Історично поняття «техно-логія» виникло у зв’язку із технічним прогресом і відпо-відно до словникових тлумачень є сукупністю знань проспособи і засоби обробки матеріалів. Технологія вклю-чає також і мистецтво опанування процесом, внаслі-док чого вона персоналізується.

Технологія навчання – обґрунтована дидактичнасистема, яка гарантує досягнення певної навчальноїмети через чітко визначену послідовність дій, спроекто-


96

ваних на розв’язання проміжних цілей і наперед визна-чених кінцевих результатів. У громадянській освітінавчальні технології дають змогу учням вибудуватинеобхідні для громадянина громадянські уявлення танабути громадянських компетенцій.

Види технологій навчання за масштабом:♦ загально-дидактичні – такі, що охоплюють весь про-

цес навчання від сукупності цілей, змісту, засобів,методів до алгоритмів діяльності (до них належитьтехнології поетапного формування розумових дій,програмованого, диференційованого навчання тощо);

♦ частково-методичні – близькі до часткових мето-дик, сукупність методів і засобів реалізації певногозмісту навчання (технологія розвитку історичногомислення учнів);

♦ елементарні – такі, що стосуються окремих елемен-тів навчального процесу (технології уроку, форму-вання понять тощо).

Види технологій навчання за стабільністюкомпонентів:

♦ жорсткі технології, коли треба неухильно дотриму-ватися поданої інструкції, тут неприпустимі будь-які зміни та імпровізації;

♦ гнучкі технології, в яких дозволяються деякі заміниі корекція компонентів.

Види технологій навчання за метою:♦ технології, які формують поняття;♦ технології, що формують компетенцію.

Варто пам’ятати, що у громадянській освіті форму-вання понять і компетенцій відбувається у тісномувзаємозв’язку і взаємопроникненні. Адже закріпленняпонять найбільш ефективним може бути в процесі діяль-ності (під час формування громадянських компетенцій),а при виконанні практичних завдань виникають пробле-ми, вирішити які можливо лише через засвоєння новихпонять.

Характерні риси педагогічних технологій:♦ системність – міцний зв’язок усіх компонентів;♦ керованість – можливість визначення мети, її кори-

гування, планування етапів, варіювання засобамий методами;

♦ ефективність – гарантованість позитивного резуль-тату і оптимальність за витратами;

♦ відтворюваність – можливість застосування в іншиходнотипних умовах іншим вчителем з іншимиучнями.

Складові педагогічних технологій:♦ заплановані результати – складаються на основі орієн-

тації на випадкові одиничні, локальні, глобальніознаки;

♦ засоби оцінки для корекції та відбору оптимальнихдля даної ситуації методів – формуються на підста-ві критеріїв для оцінки стану учнів та вибору моде-лі навчання;

♦ набір моделей навчання – комплекс методів навчан-ня, через який здійснюється найкоротший перехідвід початкових умов до запланованих результатів.

Наведіть приклади навчальних технологій заоднією із запропонованих класифікацій.

Як співвідносяться навчальні технології з мето-дами навчання?

Для запровадження інтерактивних технологій нав-чання можливе об’єднання учнів класу в пари, малі абовеликі групи. У парах вони можуть вирішувати прак-тично будь-яку міні-проблему. Мала група формуєтьсяіз трьох – шести учнів для розв’язання нескладної нав-чальної проблеми. Велика група об’єднується із семи–десяти учнів переважно для вирішення тривалої нав-чальної проблеми (яка потребує роботи кількох видів)переважно в позаурочний час. Порівняно з малими,великі групи для занять з громадянської освіти вико-ристовуються рідко.

Критерії об’єднання учнів у великі та малі групи:♦ випадкової вибірки (коли успішність учнів не має

значення, основна складова роботи групи – вияв-лення власної позиції щодо дискусійного питання,співвідношення її із громадською думкою);

♦ диференційованої успішності (створюються задлязалучення учнів із низькою успішністю до навчаль-ної діяльності на основі кількох блоків матеріалуоднакової складності);

♦ гомогенної успішності (формуються задля посиль-ного поділу завдань учнями із низьким рівнемкомпетентності до навчальної діяльності на основікількох блоків матеріалу залежно від його склад-ності).

Розглянемо провідні кооперативні технологіїнавчання.

1. Робота в парах найбільш ефективна на почат-кових стадіях навчання дітей у малих групах. Саме втакий спосіб усі діти в класі отримують можливістьвисловлюватись, обмінюватись ідеями з партнером,озвучувати свої думки перед класом. Так розвиваютьсянавички спілкування, вміння висловлюватись, критич-ного мислення, уміння обстоювати власну думку, пере-конувати й вести дискусію. Використання такого видуспівпраці сприяє тому, що діти не можуть ухилитися відвиконання завдання.

2. Снігова лавина (два – чотири – всі разом) є похід-ною від парної роботи, ефективним способом розвиткунавичок спілкування в групі, умінь переконувати тавести дискусію. Полягає в індивідуальному усвідом-ленні проблеми, розв’язанні її спочатку попарно, потіму об’єднаних четвірках, потім у вісімках і всім класомразом.

3. Подвійне коло (карусель) – найбільш ефективнатехнологія для одночасного залучення всіх учасників доактивної роботи з різними партнерами зі спілкуваннядля обговорення дискусійних питань. Вона передбачаєнаявність двох кіл стільців, коли внутрішнє колонерухоме, а зовнішнє – рухливе: за сигналом ведучоговсі його учасники пересуваються на один стілецьправоруч і опиняються перед новим партнером. Мета –пройти все коло, виконуючи поставлене завдання(дискусія прихильників і супротивників певної точкизору, збір інформації з диференційованих питань,взаємоопитування).

2. Технології розвитку навчальних компетентностей вищого рівня

97

4. Потрійне коло (ротаційні трійки) створюєтьсядля активного, ґрунтовного аналізу та обговорення но-вого матеріалу з метою його осмислення, закріпленнята засвоєння. Змінність трійок полягає у рухливості і за-міні двох її складових для обговорення нових питань.Так, учасники під номером один рухаються за часовоюстрілкою до нових груп, під номером три – проти часо-вої, учасники під номером два є стабільним ядром груп.

5. Команда (робота в малих групах) створюєтьсядля вирішення складних проблем, що потребують ко-лективного розуму та розподілу обов’язків: голова,секретар, посередник, доповідач, відповідальний зарозв’язання підпроблеми. Результати роботи переважновиносяться на загальний огляд класу.

6. Акваріум ефективний для розвитку навичокспілкування в малій групі, удосконалення вміння диску-тувати та аргументувати свою думку. Може бути запро-понований тільки за умови, що діти вже мають певнінавички групової роботи. Зміст цієї технології полягаєв об’єднанні учнів у малі групи для почергового публіч-ного обговорення різних проблем із подальшим аналі-зом змісту обговорення (одна група в центрі проводитьобговорення, а інші за нею слідкують).

Розглянемо провідні колективно-групові технологіїнавчання.

1. Обговорення проблеми в загальному колі всімкласом триває доти, доки є бажаючі висловитися.Метою цієї технології є з’ясування певних положень,привертання уваги дітей до складних або проблемнихпитань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальноїдіяльності, актуалізація базових знань тощо.

2. «Мозковий штурм» використовується для вироб-лення кількох варіантів вирішення конкретної пробле-ми. Мета «мозкового штурму» – зібрати якомога більшеідей щодо неї від усіх дітей протягом обмеженого пе-ріоду часу.

3. «Мікрофон» надає можливість кожному вислов-лювати свою думку чи позицію швидко, по черзі пере-даючи один одному уявний мікрофон (наприклад,ручку). Модифікацією методу є варіант із пропозицієюзакінчити відкрите речення.

4. «Броунівський рух» застосовується для навчанняучнів обміну інформацією. Для цього вони отримуютькартки з новими фактами до теми уроку (по одній на

кожного), кілька хвилин ознайомлюються з ними, потімходять по класу і обмінюються інформацією з одноклас-никами (одночасно можна говорити тільки з однієюособою). Протягом відведеного терміну треба отриматиякомога повнішу інформацію.

5. «Мозаїка» використовується для створення науроці ситуації, яка дає змогу дітям працювати разом длязасвоєння великої кількості інформації за короткий про-міжок часу. Для цього створюється кілька груп учнівдля аналізу окремих тем проблеми, потім з представ-ників кожної з них формуються нові команди для за-гального аналізу проблеми, після чого їх об’єднують упопередні групи.

6. Аналіз ситуації відбувається на основі життєвоїабо гіпотетичної спірної ситуації. Прихильники і супро-тивники дійової особи захищають свою позицію інамагаються спростувати докази опонентів.

7. «Дерево рішень» є технологією розв’язання проб-лем, яка допомагає дітям проаналізувати та краще зро-зуміти механізми прийняття складних рішень шляхомїх обговорення у групах за такою схемою: проблема –варіанти рішень – позитивні і негативні наслідки рі-шень – найбільш прийнятне рішення – висновки.

Технології ситуативного моделювання включаютьрольові ігри.

Визначте коло рольових ігор, які можна викорис-товувати в навчанні громадянської освіти.

Розглянемо провідні технології опрацюваннядискусійних питань.

1. Метод ПРЕС є технологією вирішення проблемза чіткою схемою: «Я вважаю, що... – ...тому, що... –наприклад, ... – отже, таким чином...

2. Обери позицію – технологія початку дискусії, колиучні збираються в групи на підставі власного ставленнядо певної проблеми (згоден, не згоден, не визначився) зможливістю змінити групу після дискусії.

3. Зміни позицію – схожа на попередню технологіюз додаванням роботи опонентів у четвірках з метоювироблення спільної позиції.

4. Дискусія – широке публічне обговорення якогосьспірного питання.

5. Стиль ток-шоу створюється на основі викорис-тання правил проведення телевізійних програм анало-гічного стилю із ведучим, запрошеними фахівцями,глядачами.

Найменуваня Традиційне навчання Інтерактивне навчання

Навчальний процесНавчальна діяльність учителя та навчально-

пізнавальна діяльність учнів

Цілісна взаємодія, співпраця двох рівноправних її

учасників (суб’єктно-суб’єктні стосунки)

Мета навчання Засвоєння певного обсягу знань

Розвиток особистості,різноманітних форм мислення

кожного учня, формування

переконань

Стиль спілкуванняПереважає авторитарний стиль, ініціатива учнів

гальмується

Демократичний,

ініціатива учнів підтримується

Позиція і роль

вчителя

Орієнтація на предмет навчання, переважають

інформаційна та контролююча функції вчителя

Зорієнтованість учителя на

особистість учня, переважають організаційні і

стимулюючі функції

Форми навчання Фронтальна перевірка знань учнівІндивідуальна рольова та групова форми роботи,

повага та довіра дитини


98

Таблиця 12.1. Традиційне та інтерактивне навчання

Сучасні навчальні технології називають інтерактив-ними. Інтерактивне навчання (комунікативно-діало-гове) – різновид проблемного навчання, побудований надіалозі його учасників. У широкому розумінні інтер-активним називають такий аспект спілкування, якийхарактеризується стратегією взаємодії партнерів.

Визначимо відмінність традиційного навчання відінтерактивного (див. табл. 12.1).

Застосовування інтерактивних технологій вимагаєстаранної підготовки вчителя й учнів. Вони мають нав-читись успішно спілкуватися, використовувати навич-ки активного слухання, висловлювати власні думки,бути переконливими, толерантними, розуміти інших.

Сьогодні є три виміри нової парадигми освіти: глоба-лізація, локалізація й індивідуалізація. Пропонуємотаблицю, що ілюструє зміну парадигми викладання внапрямі глобальної освіти з індивідуальним підходом(див. табл. 12.2).

При всьому багатстві інтерактивних технологій нав-чання слід зважати на те, що найбільшої ефективностівони досягають лише за умови свідомої активностіучнів.

Таблиця 12.2. Зміна парадигми викладання

3. Метод проектівДосить новим у практиці шкільної та позашкільної

роботи є проектне навчання. Навчальний проект –науково-пошукова та дослідницька робота окремогоучня, великої чи малої їх групи у позаурочний час.Метод проектів завжди спрямований на розв’язаннядеякої теоретичної або практичної проблеми, яка перед-бачає, з одного боку, використання рiзноманiтних ме-тодів, засобів навчання, а з іншого – інтегрування знань,умінь із всіляких галузей науки, техніки, технології,творчих професій. Метод проектів виник на початкуХХ ст. в американській школі. У вітчизняній практицііснував у 1920–1930 рр. Останнім часом цей метод здо-буває все більшого поширення у багатьох країнах світу.

Слово «проект» запозичене з латинської мови йозначає «викинутий вперед», «той, що висувається»,«той, хто кидається в очі». Потім це слово починаютьрозуміти як ідею, за якою суб’єкт може і має праворозпоряджатися власними думками. Сьогодні цей тер-

мін часто застосо вується в менеджменті й означає будь-яку діяльність, спрямовану на визначення комплексуокремих кроків. Це трактування для нашої теми є близь-ким, але дещо відрізняється від того, яке склалося вширокому вжитку, де проект – задум певного новогооб’єкту (машини, будівлі, механізми тощо), матеріалі-зований у кресленнях, схемах чи іншій документації.

Мета методу проекту:♦ поглиблене вивчення програмного матеріалу;♦ розвиток індивідуальних наукових інтересів учнів

на основі моделювання діяльності спеціалістівконкретної предметної галузі;

♦ розвиток пізнавальних, творчих навичок учнів, кри-тичного мислення, умінь самостійно шукати інфор-мацію та інших життєво важливих навичок;

♦ розвиток самостійної діяльності учнів (індивідуаль-ної, парної, групової);

♦ розвиток комунікативних здібностей у співробіт-ництві учнів між собою і вчителем («педагогікаспівробітництва»).

♦ розвиток уміння викладати власну думку, репре-зентувати результати своєї діяльності (у виглядізвіту, веб-сайту, доповіді, газети чи журналу тощо);

♦ виховання гуманізму, увага та повага до особистостіколеги, позитивний запал, спрямований не лише нанавчання, а й на розвиток особистості учня.

♦ можливість iнтеграцiї знань не тільки з різних галу-зей знань, але й соцiокультур.

Характерні риси методу проектів:♦ створює навчальне середовище, в якому вчитель тре-

нує, спрямовує, досліджує та зміцнює більш глибо-кі рівні розуміння;

♦ дозволяє учням самостійно будувати свої власнізнання;

♦ завершується реальним продуктом, відповідає насуттєві запитання;

♦ установлює зв’язки з оточуючим світом, розвиваєнавички, потрібні у житті, вирішує реальні проб-леми (багато з цих навичок є бажаними для сьогод-нішніх роботодавців: розвиває здатність працюватиразом з іншими, приймати виважені рішення, про-являти ініціативу, розв’язувати складні проблеми);

♦ дозволяє використовувати розмаїття навчальнихметодик;

♦ підходить для всіх учнів.

Проекти мають відповідати ряду вимог. Педагогічнівимоги включають актуальність тематики, обґрунтуван-ня вибору теми, відповідність практичним завданнямшколи. Методичні вимоги передбачають урахуванняпринципів дидактики, специфіки предмета та відповід-ного понятійного апарату, самостійну (індивідуальна,парна, групова) діяльність учнів. Технічні вимоги поля-гають в орієнтуванні на сучасну техніку. Фізіолого-гігієнічні вимоги встановлюють рекомендації щодоумов організації проекту, які не повинні зашкодитиздоров’ю дитини. На виконання проекту вiдводитьсяпевний час, протягом якого має бути досягнутийконкретний, «вiдчутний» результат, готовий довпровадження.

№ Нова парадигма Традиційна парадигма

1Індивідуально зорієнтовані

учитель і викладання x

Репродуктивний учитель і

спосіб викладання

2Учитель є організатором який

сприяє учнівському навчанню Учитель є центром освіти

3Учитель з високим рівнем

інтелекту

Частково компетентний

учитель (лише у своїй

галузі)

4Індивідуальний стиль

викладання

Стандартний стиль

викладання

5

Викладання є процесом

ініціювання сприяння

підтримки самонавчання й

самореалізації учнів

Викладання, передача

знань, тренінг та процес

соціалізації

6Освіта − це процес навчання

впродовж усього життя

Освіта − це процес

передачі й застосування

знань

3. Метод проектів

99

Етапи і зміст проектної роботи:1. Пошуковий: визначення теми проекту, пошук та

аналіз проблеми, висування гіпотези, вивчення мети,обговорення методів дослідження.

2. Аналітичний: аналіз вхідної інформації, пошукоптимального способу досягнення цілі проекту, побу-дова алгоритму діяльності, покрокове планування робо-ти кожного учасника проекту.

3. Практичний: виконання запланованих кроків,регулярне обговорення проміжних результатів.

4. Презентаційний: оформлення кінцевих резуль-татів, підготовка та проведення презентації, «захист»проекту.

5. Контрольний: аналіз результатів, коригування,оцінка якості проекту.

Тема проекту може визначатися науковцями, якіпрацюють у галузі освіти (у рамках затверджених нав-чальних програм), учителем (з урахуванням навчальноїситуації та стану викладання предмету, природнихпрофесійних інтересів, уподобань та здібностей дітей),учнями, які природно орієнтуються на власні інтереси,не лише пізнавальні, а й творчі, прикладні.

Учитель має орієнтуватися на такі критерії відборутеми проекту:

♦ наявність значущої проблеми або завдання, що ви-магає для свого розв’язання інтегрованих знань,дослідницького пошуку;

♦ практична, теоретична, пізнавальна значущість очі-куваних результатів;

♦ головні змістовні поняття навчального курсу;♦ проблеми, з якими стикався та стикається світ про-

тягом своєї історії;♦ проблеми місцевої громади та громадських орга-

нізацій;♦ актуальні та поточні проблеми сучасного життя

учнів.

У рамках реалізації проекту учитель має дотриму-ватися певних правил поведінки:

♦ керівництво зі сторони (на сцені більше не має авто-ритета);

♦ більше тренування та моделювання (менше розпо-відей);

♦ більше пошуку разом із учнями (не видавайте себеза експерта);

♦ більше міжпредметного мислення (менше спеціалі-зації);

♦ оцінювання на основі виконаної роботи (меншеоцінювання на основі рівня знань).

Разом з тим у роботі над проектом учні маютьорієнтуватися на свої правила поведінки (див. табл. 12.4).

Варіанти звіту проектів можуть бути різноманітні:реферат, мультимедійний навчальний проект, комп’ютерніенциклопедії, інформаційний або тематичний веб-сайт,відеофільм, номер газети чи журналу (у тому числіелектронні), соціологічне опитування, фотоесе чиальбом, вистава тощо.

Варто вирізняти особливості методу проектів заінструктивним підходом (див. табл. 12.5).

Складність проектів залежить від віку учнів (див.табл. 12.6).

Одним із напрямів формування критичного мислен-ня на заняттях громадянської освіти є телекомуніка-ційний проект – спеціально організована навчальнадіяльність, в якій учасники з різних регіонів міста,країни, інших країн світу співпрацюють над спільнимпроектом, обмінюючись за допомогою швидкодіючоїмережі не тільки результатами своєї діяльності, а йметодами дослідження, обговорюючи проміжні резуль-тати, спілкуючись з опонентами і однодумцями.

Розв’язання проблеми, закладеної в будь-якомупроекті, завжди вимагає залучення інтегрованого знан-ня. Але в телекомунікаційному проекті, особливо між-народному, потрібна, як правило, більш глибокаінтеграція знання, що передбачає знання не тількивласне предмета проблеми, який досліджується, алеособливостей національної культури партнера, йогосвітогляду.

Критерії застосування телекомунікаційних проектів:♦ численні, систематичні, разові або тривалі спосте-

реження за тим або іншим природним, фізичним,соціальним тощо явищем, які вимагають збиранняданих у різних регіонах для розв’язання постав-леної проблеми;

♦ порівняльне вивчення, дослідження того чи іншогоявища, факту, події, яка відбулася чи має місце в різ-них місцевостях для виявлення певної тенденціїабо прийняття рішення, розробки пропозицій тощо.

♦ порівняльне вивчення ефективності використанняодного і того ж або різних (альтернативних) спосо-бів розв’язання однієї проблеми, задачі для вияв-лення найбільш ефективного, прийнятного длябудь-яких ситуацій рішення, тобто для отриманняданих про об’єктивну ефективність способу роз-в’язання проблеми, яка пропонується;

♦ спільне творче створення, розробка деякої теми,наприклад чисто практична діяльність (виведеннянового сорту рослини в різних кліматичних зонах)

За домінантою діяльностіЗа предметно-змістовими

напрямами

За кількістю учасників і

характером контактів За терміном виконання

Дослідницькі Монопроекти

(у рамках однієї предметної

галузі)

Індивідуальні

КороткотерміновіІнформаційні Групові

Творчі Колективні

Ігрові Міжпредметні

(у рамках кількох предметних

галузей)

Шкільні

ДовготерміновіПрактичні Українські

Ознайомчо-орієнтовані Міжнародні


100

Таблиця 12.3. Види проектів

або творчий проект (створення журналу, газети,веб-сторінки, п’єси, книги, музичного твору, пропо-зицій щодо вдосконалення навчального курсу, педа-гогічного програмного продукту, спортивних,культурних спільних заходів, народних свят та ін.);

♦ проведення захоплюючої пригодницької спільноїкомп’ютерної гри, змагання*.

При оцінюванні учнівських проектів ураховуютьсятакі вимоги:

♦ чіткість поставлених вимог (критерії оцінюванняучні мають знати перед початком роботи надпроектом);

♦ оцінювання змісту роботи, процесу її виконання, пре-зентації результатів дослідження;

♦ уточнення критеріїв оцінювання роботи разом зучнями;

♦ залучення нових суб’єктів оцінювання проекту: бать-ків (так родина бере участь у навчальному процесі),

інших учнів (розвивається вміння сприймати кри-тику колег), самого себе (порівняння наявної само-оцінки з іншими оцінками сприяє об’єктивнійкорекції самооцінки).

Очевидно, що застосовувати методи проектів требана тих уроках громадянської освіти, де це найдоціль-ніше. Перевантаження учнів даним методом може при-вести до збіднення їх теоретичного компоненту.

Варто пам’ятати, що інтерактивні навчальні техно-логії наближають процес навчання до реального життя,допомагають учням засвоїти матеріал, але в інший спо-сіб, доповнюють процес навчання такими компонента-ми як співпраця, вирішення проблем, презентація та спілку-вання з іншими, заохочує учнів до поглиблення своїхзнань, упродовж того, як їх увага усе більше привер-тається до окремих питань.

Прямувати

від

виконання команд

до

самостійно спрямованої

навчальної діяльності

запам’ятовування та

повторення

відкриття, поєднання та

презентації

слухання та

реагування

спілкування та прийняття

відповідальності

знань фактів,

термінів та змістурозуміння процесів

теорії застосування теорії

залежності від

вчителя

озброєного знаннями

учня

Приклад теми Інструктивний підхідНавчання методом

проектівРізниця

Забруднення

навколишнього

середовища

Виконайте лабораторну роботу,

яка відкриває наслідки різних

видів забруднення

навколишнього середовища.

Визначте компоненти кожного

виду

Назвіть проблеми забруднення

навколишнього середовища, з

якими стикається ваша

громада. Організуйте цільову

групу для дослідження проблем

та запропонуйте по кожній

технічно прийнятні рішення

Завдання, в основі яких лежить

діяльність, — це окремі

завдання, що не пов’язані з

реальним життям. Підхід,

базований на методі проектів,

визначає загальну проблему та

інтегрує ці завдання в значущий

громадський проект. Учні

можуть виконати лабораторні

роботи та визначити складові

кожної з них, але потому вони

мають скористатися цією

інформацією під час розробки

рішення

* З основними ідеями та описами телекомунікаційних проектів можна познайомитися на веб-сторінці http://www.iearn.org. Створена і активно працює націо-

нальна навчальна мережа цих проектів. Їх описи знаходяться на веб-сторінці програми http://www.kar.net/~iearn/ .

3. Метод проектів

101

Таблиця 12.4. Правила поведінки в процесі реалізації проекту

Таблиця 12.5. Порівняння інструктивного підходу та навчання методом проектів


Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія. – Запоріжжя:Просвіта, 2000. – 160 с.: іл.

Дементієвська Н.П. Телекомунікаційні проекти як один із напрямів формування критичного мислення //http://www.e-ukraine.org/cms-service/stream/asset/?asset_id=109867.

Пометун О., Сущенко І. Молодь обирає дію: Співпрацюємо у соціальному проекті. Навчальний посібник дляучнів старших класів основної та старшої школи. – К, 2001. – 55 с.

Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. / О.І. Пометун,Л.В. Пироженко. За ред. О.І. Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.: іл.

Терно С.О. Технологія формування історичних понять в учнів 9-го класу загальноосвітньої школи: Посібникдля вчителя. – Запоріжжя: ВСВСДГО, 2001. — 60 с.

Shelley Shott Майстер-клас за програмою Intel® Навчання для майбутнього. Київ, 4–8 жовтня 2004р. //http://iteach.com.ua/about/presentations.

Класи Мета Ключове запитання Проект

ПочатковіЗрозумійте складові,функції, ролі, та етапипостановки вистави

Чому ми ставимо п’єсу?

Вистава. Учні виконуютьролі сценаристів, акторів тапостановників. Вонитрансформують оповіданняу п’єси та грають у них дляінших учнів у своїй школі

Середні

Застосування вміньаргументовановисловлювати свою думкута критично мислити

Чи завжди ми кажемо те,що маємо на увазі, та маємона увазі те, що кажемо?

Мистецтво риторики.Учні виконують роліучасників різнихгромадських груп, якіпублічно обговорюютьмісцеві проблеми спірногохарактеру

Старші Розуміння різних існуючихвидів забрудненнянавколишнього середовища

Як забезпечити здоров’янаселення?

Мистецтво риторики.Учні виконують роліфахівців з питань довкіллята досліджують проблему,актуальну на їх території.Учні складають доказовийтекст про довкілля, а згодомрозробляють презентаціющоб поінформувати іншихстосовно проблеми таподати на розгляд планщодо її подолання

Ξ Запитання та завдання Ξ♦ Визначте співвідношення понять «метод навчання» та «навчальна технологія».♦ Розкрийте види інтерактивних методів навчання за характером взаємодії учителя і учнів за

допомогою логічних схем.♦ Складіть класифікацію рольових ігор, які можна використовувати на уроках громадянської освіти.♦ Проаналізуйте програму шкільного курсу «Громадянська освіта», запропонуйте до кожної з тем

варіант навчального проекту.♦ Розробіть пам’ятку для учнів із виконання одного з видів навчального проекту.♦ Запропонуйте тему та структуру телекомунікаційного проекту з громадянської освіти.♦ Створіть комплекс системи оцінювання навчальних проектів різного виду.


102

Таблиця 12.6. Рівні складності проекту за віковою категорією учнів

Таблиця 12.7. Приклад схеми і критеріїв оцінювання учнівського проекту зі створення веб-сторінки

103

1. Значення використання інформаційно-комуні-каційних технологій у громадянській освіті

Входження України в світове інформаційне сус-пільство ставить невідкладне завдання випереджаль-ного розвитку системи середньої освіти на основіінформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), ство-рення єдиного освітнього середовища, підвищенняефективності обміну даними.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку сус-пільства є швидке проникнення в усі сфери громадсь-кого життя. Інформаційно-комунікаційні технології –це сукупність методів і технічних засобів збирання,організації, зберігання, опрацювання, передачі та подан-ня інформації, яка розширює знання людей і розвиваєїхні можливості щодо керування технічними і соціаль-ними проблемами. ІКТ відкривають кожному, хто нав-чається, доступ до практично необмеженого обсягуінформації, що забезпечує «безпосередню включеність»в інформаційні потоки суспільства. Функціональнепризначення ІКТ – переробка інформації за допомогоюкомп’ютерів і вироблення нових знань, співвіднесенихіз метою користувачів.

Чому потрібне впровадження ІКТ у навчально-виховний процес?

Широке впровадження в навчально-виховний про-цес загальноосвітніх закладів ІКТ, що базується накомп’ютерній підтримці навчально-пізнавальної діяль-ності, включає розробку та практичне використаннянауково-методичного забезпечення, ефективне застосу-вання інструментальних засобів та систем комп’ютер-ного навчання і контролю знань, поступове доповненняцими технологіями існуючих традиційних форм іметодів організації процесу. Це відкриває перспективищодо розширення і поглиблення теоретичної бази знаньі надання результатам навчання практичної значущості;інтеграції навчальних предметів та диференціації нав-чання відповідно до запитів, нахилів та здібностейучнів; збільшення ваги самостійної діяльності дослід-ницького характеру; розкриття творчого потенціалу

учнів і вчителів з урахуванням їхніх позицій та вподо-бань, специфіки забезпечення і перебігу навчальногопроцесу.

Таким чином, ІКТ є універсальним засобом пізна-вально-дослідницької діяльності і другим за значимістю(після традиційної писемності) способом обміну інфор-мацією. Вони стають потужним знаряддям педагогіч-ного впливу і мають непересічне значення для опти-мізації навчального процесу:

♦ підвищення ефективності;♦ розвиток особистісних якостей учнів (навченість,

здатність до навчання, здатність до самоосвіти,самовиховання, самонавчання, саморозвиток, твор-чі здібності, уміння застосовувати отримані знанняна практиці, пізнавальний інтерес, ставлення допраці);

♦ розвиток комунікативних і соціальних здібностеймолодих людей, особливо під час роботи вІнтернеті;

♦ значне розширення можливостей індивідуалізації ідиференціації навчання за рахунок надання кож-ному учневі персонального педагога, роль якоговиконує комп’ютер;

♦ учень стає активним суб’єктом пізнання, визнаєтьсяйого самоцінність;

♦ урахування суб’єктивного досвіду учня, йогоіндивідуальних рис;

♦ здійснення самостійної навчальної діяльності, у хо-ді якої учень самонавчається і саморозвивається;

♦ учень отримує навички роботи з сучасними техно-логіями, що сприятиме його адаптації до швидко-плинних соціальних умов для успішної реалізаціїсвоїх професійних завдань;

♦ комплексне вивчення явищ дійсності, нерозрив-ність взаємозв’язку між природознавством, техні-кою, гуманітарними науками та мистецтвом;

♦ сприяння постійному динамічному оновленню змі-сту, форм, методів, процесів навчання й виховання.

XIII. ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ УВИКЛАДАННІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

1. Значення використання інформаційно-комунікаційних технологій у громадянській освіті2. Напрями використання інформаційно-комунікаційних технологій у викладанні громадянської

освіти3. Використання можливостей Інтернету на заняттях громадянської освіти

Очікувані результати:♦ знати завдання інформаційно-комунікаційних технологій;♦ розуміти сутність інформатизації освіти;♦ використовувати комп’ютерні технології у пошуку інформаційних ресурсів курсу громадянська освіта;♦ визначати види інформаційних ресурсів курсу громадянська освіта;♦ створювати структуру занять з громадянської освіти із використанням інформаційно-комунікаційних

технологій;♦ оцінювати ефективність використання інформаційно-комунікаційних технологій;♦ створити власну базу ресурсів Інтернету для викладання громадянської освіти.

104

XIII. ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИКЛАДАННІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

Також ІКТ, якщо вони використовуються педаго-гічно доцільно, мають величезний вплив на навчальнудіяльність школярів, який виявляється:

♦ у покращанні результатів навчання учнів і в погля-дах на самих себе як на суб’єктів навчання, щосприяє підвищенню впевненості в собі;

♦ у збільшенні кількості напрямів діяльності, в якихможливий прояв здібностей школярів;

♦ у підвищенні відповідальності тих, хто навчається,бо за рахунок самоконтролю зростає самодисцип-ліна;

♦ у формуванні навчальних навичок через збільшенумотивацію, стійку концентрацію і розвиток нави-чок мислення;

♦ у зміні природи стосунків між учнем і вчителем,відповідно до стилю викладання і навчання.

Яке значення для освітнього процесу має інфор-матизація освіти?

Існують негативні наслідки масового безоглядногозапровадження ІКТ, яких побоюються всі педагоги, асаме:

♦ втрата компетентностей міжособистісної взаємодії;♦ ізоляція і усамітнення особи;♦ зниження ініціативності, потягу до самостійних актив-

них дій і творчості;♦ перевага і домінування вторинного досвіду над осо-

бистим первинним тощо.

Інформатизація освіти розглядається сьогодні якупорядкована сукупність взаємопов’язаних організа-ційно-правових, соціально-економічних, навчальноме-тодичних, науково-технічних та управлінських про-цесів, спрямованих на задоволення освітніх інфор-маційних, обчислювальних телекомунікаційних потребучасників навчально-виховного процесу. Існує кількавизначень цього поняття.

Так, інформатизація освіти у широкому розумінні –це комплекс соціально-педагогічних перетворень,пов’язаних із насиченням освітніх систем інформацій-ною продукцією, засобами і технологією; у вузькому –запровадження в системи освіти інформаційних засобів,що ґрунтуються на комп’ютерній техніці, а також інфор-маційної продукції і педагогічних технологій, якібазуються на цих засобах. Інформатизацію освітирозглядають також як масове запровадження в педаго-гічну практику методів та засобів збору, обробки, пере-давання та зберігання інформації на базі комп’ютернихтехнологій з метою створення умов для особистісно-зорієнтованого навчання, покращання пізнавальної діяль-ності і посилення інтелектуального потенціалу учнів.

Можливості сучасних комп’ютерів дають змогузалучати учнів до навчання завдяки наявності такихпрограм, як Microsoft Office та Open Office.

Текстові редактори, зокрема Microsoft Word, дозво-ляють швидко і якісно створювати та редагувати доку-менти, за допомогою панелі «Елементи управління»створювати різні види тестів. Проте Word не ефектив-ний для опрацювання публікацій, матеріалів, готових дороботи.

Створіть у програмі Microsoft Word за допомогоюпанелі «Елементи управління» тест для учнів дотеми «Громадянин і суспільство».

Програма Microsoft Excel дає змогу виготовлятиякісні таблиці для статистичних даних та впорядкуван-ня навчального матеріалу. Досить ефективною є мож-ливість запровадження формул обрахунку цифровогоматеріалу на основі закладених початкових даних:успішність учнів, результати їх досліджень. За допо-могою додаткових функцій цієї програми цифрові данітаблиць можна презентувати у вигляді графіків тадіаграм.

Створіть у програмі Microsoft Excel таблицюобрахунку навчальних досягнень учнів за курс «Грома-дянська освіта».

Paint є найпростішою графічною програмою, щодозволяє створювати та редагувати прості графічніфайли.

Створіть у програмі Paint графічний файл дляпрезентації теми «Демократія».

Ефективним засобом презентації навчального мате-ріалу учителя та самостійного доробку учнів є програмаMicrosoft РоwеrРоіnt. Корисною рисою презентаційнихпрограм є можливість «оживлення» тексту та графікианімацією, вставками відеофільмів, звуковими ефектами.

Створіть у програмі РоwеrРоіnt презентацію те-ми «Суспільні відносини».

Microsoft Publisher, яка входить до пакета MicrosoftOffice, є однією з найдоступніших видавничих приклад-них програм, бо вона дає можливість вводити візуальніматеріали (фотографії, плакати, ілюстрації тощо) дошаблонів веб-сторінок, макетів учнівських газет табуклетів. Автоматичний підбір великої кількості кольо-рових схем та шаблонів публікацій дає змогу швидкоопанувати її. Особливо корисним є використання цієїпрограми під час підготовки електронних варіантівлабораторно-практичних робіт чи дослідницькихпроектів. Microsoft Publisher може слугувати інструмен-том для створення дидактичних матеріалів на урок і велектронному, і в паперовому варіантах, завдяки чомуможна зекономити час на занятті і у процесі підготовкидо нього, використовувати матеріали з Інтернету, якихнемає в підручниках. Лабораторно-практичні роботи ззастосуванням Microsoft Publisher сприяють розвиткутворчого мислення, формуванню власного погляду такритичного ставлення до інформації, аргументовано, наоснові фактичного матеріалу обстоювати власні погля-ди на соціальні чи політичні проблеми, толерантносприймати протилежні думки, виявляти розбіжності впозиціях тощо.

Створіть у програмі Microsoft Publisher макетучнівської газети «Громадянин» або веб-сторінкугуртка «Я громадянин».

Поширення застосування комп’ютерів у різних галу-зях людської діяльності, зростання загальної доступ-ності їх як елементів ІКТ, навчання професійно користува-тись ПК й оволодівати методами самоосвіти, роботи зними за допомогою програмних засобів різних видівобумовлюють зміни в освіті:

♦ зміну предметного змісту майже всіх навчальнихдисциплін;

♦ становлення нових навчальних дисциплін, що за-безпечують як загальноосвітню, так і професійнупідготовку;

♦ появу нових цілей навчання у зв’язку зі зміною моде-лі підготовки громадян інформаційного суспільства;

105

♦ включення в зміст навчального матеріалу елементівдіяльності з використанням інформаційних техно-логій;

♦ інтенсифікацію навчання за рахунок удосконаленняй розвитку технічних засобів передавання, прий-мання та переробки інформації;

♦ інтеграцію різних видів знань і способів діяльності.

Глобальною загальною проблемою сучасного нав-чання є створення та ефективне використання інфор-маційно-освітнього середовища на основі ІКТ. У дидак-тичному плані існує три найважливіші проблемирозробки та використання такого середовища:

♦ організація самостійної когнітивної діяльності учнів;♦ організація індивідуальної підтримки навчальної

діяльності кожного учня вчителем;♦ організація групової співпраці тих, хто навчається

(дискусій, спільної роботи над проектом тощо).

Поясніть, у чому, на вашу думку, доцільністьвикористання ІКТ у викладанні громадянськоїосвіти.

2. Напрями використання інформаційно-комуні-каційних технологій у викладанні громадян-ської освіти

Однією з найсуттєвіших складових інформатизаціїнавчально-виховного процесу в загальноосвітніх нав-чальних закладах є створення, запровадження та розви-ток комп’ютерно-орієнтованого освітнього середовищана основі інформаційних систем, мереж, ресурсів ітехнологій, побудованих із застосуванням сучасноїобчислювальної й телекомунікаційної техніки.

Реалізація можливостей усіх засобів навчання, щофункціонують на базі інформаційно-комунікаційнихтехнологій у сучасній педагогіці, здійснюється в рамкахрізних форм:

♦ навчальні програмні засоби, методичним призна-ченням яких є повідомлення певної кількості знань,формування навичок та умінь навчальної та прак-тичної діяльності та забезпечення необхідногорівня засвоєння, що встановлюється зворотнимзв’язком;

♦ програми, призначені для контролю (самоконтро-лю) рівня оволодіння навчальним матеріалом;

♦ інформаційно-пошукові системи, інформаційно-до-відкові програмні засоби для формування навичокта умінь із систематизації інформації;

♦ імітаційні програмні засоби, які призначені длястворення моделі об’єкта, явища, процесу абоситуації;

♦ демонстраційні програмні засоби, що забезпечуютьнаочне подання навчального матеріалу;

♦ навчально-ігрові програмні засоби, призначені для«програвання» різних ситуацій (наприклад, ізметою формування вмінь приймати оптимальнерішення або відпрацювання оптимальної стратегіїдій).

Якими формами ІКТ ви володієте?Розвиток ІКТ, спрямованих на використання в

громадянській освіті, має відбуватися за трьоманапрямами:

♦ запровадження безпосередньо в навчально-вихов-ний процес та в самостійну позакласну роботу учняелектронних засобів навчального призначення;

♦ використання Інтернету (електронні бібліотеки, пуб-лікації, дистанційні курси тощо);

♦ створення єдиного інформаційного середовища «шко-ла – дім».

Електронні засоби навчального призначення – цезасоби навчання, що зберігаються на електронномуобладнанні (імітаційні, моделюючі, контролюючі нав-чальні комп’ютерні програми; бази даних та бази знань;підручники та посібники; словники, публікації в Інтер-неті тощо).

За дидактичною метою комп’ютерні програми згромадянської освіти поділяють на такі основні групи:

1. Програми для засвоєння нового матеріалу (пояс-нення теоретичних засад, закономірностей; уведеннянових термінів і понять; ознайомлення з об’єктами дос-лідження).

2. Програми для формування практичних умінь інавичок.

3. Програми-тренажери (повторення основних по-нять та об’єктів з паралельним здійсненням самокон-тролю рівня їх засвоєння.

4. Програми для поточного і тематичного оцінюван-ня навчальних досягнень (різнопланові контрольнізавдання для визначення рівня засвоєння програмногоматеріалу з елементами корекції знань).

Прикладне програмне забезпечення слід створюватиз урахуванням навчальних програм. Сьогодні на ринкуУкраїни відсутні електронні навчальні програми згромадянської освіти.

Науковці і методисти шукають можливості створен-ня електронних посібників з урахуванням вимог сучас-ної школи, програмного забезпечення комп’ютернихкласів. Ставляться питання щодо форми і змісту цихнавчальних посібників (підручників, довідників, енцик-лопедій тощо), яким чином їх можна використовувативчителям і учням на уроках та самостійно. Тобтоформується підґрунтя широкого застосування електрон-них форм навчання, зокрема в громадянській освіті.Важливими є наукові дослідження щодо систематизаціїзасобів навчання та розробки методичних рекомендаційдо них, утім таких розробок в освітній галузі «Суспіль-ствознавство» зовсім небагато, а з громадянської освітивони майже відсутні.

Електронні посібники з яких дисциплін вамзустрічалися? Наскільки вони ефективні?

Цікавою і сучасною є розробка благодійної органі-зації «Вчителі за демократію і партнерство» електрон-ного методичного посібника для вчителів «Молодьобирає дію», як підготуватися і реалізувати учнівськийсоціальний проект, авторами якого є О. Пометун таІ. Сущенко. Запропонований педагогічний програмнийзасіб (ППЗ) навчання є доповненням до навчальногопосібника для учнів і дає можливість учителеві органі-зувати ефективну роботу щодо організації учнівськогосоціального проекту. ППЗ складається з кількох компо-нентів: додаткова інформація для вчителя, яка поділенана невеликі блоки відповідно до етапів проекту; блокроздаткового матеріалу для різних категорій учнів,різноманітні анкети, зразки презентацій, узагальнень

106

2. Напрями використання інформаційно-комуні-каційних технологій у викладанні громадян-ської освіти


роботи над проектом. Важливим елементом ППЗ є блок,присвячений методиці використання інтерактивних тех-нологій навчання, що дає змогу вчителеві широко вико-ристовувати ППЗ на уроках громадянської освіти.

Визначте сильні та слабкі сторони вищезга-даного посібника.

Створення ППЗ з громадянської освіти має на метівирішення таких актуальних проблем:

♦ використання у навчанні здобутків новітніх інфор-маційних технологій;

♦ інтенсифікація громадянської освіти, поліпшеннязасвоєння учнями програмного матеріалу;

♦ можливість дистанційного навчання для тих кате-горій дітей шкільного віку, які не можуть відві-дувати школу (зокрема, дітей з особливими потре-бами), тобто сприяння їхній подальшій соціальнійреабілітації.

Використання ППЗ у комплекті з традиційнимпідручником дозволяє:

♦ залучити до шкільної освіти новітні інформаційнітехнології;

♦ удосконалити контроль з боку вчителя та самокон-троль учнів, зокрема завдяки тестуванню;

♦ зробити навчання громадянській освіті більш при-вабливим для школярів, вже знайомих з Інтернетомта різноманітними електронними іграми;

♦ здійснювати дистанційне навчання, зокрема для тихкатегорій дітей, які не мають змоги відвідуватишколу.

З педагогічним програмним засобом можна працю-вати як у спеціалізованому комп’ютерному класі з ви-користанням мультимедійних комплексів, так і в кабі-нетах, обладнаних комп’ютером та телевізором. Такожпередбачається робота з ППЗ у домашніх умовах занаявності комп’ютера. Програма має бути зрозуміла зпершого ознайомлення і вчителям, і учням, а інформа-ція, яка виноситься на екран, сприйматися однозначно.Керування програмою має бути максимально простим ізрозумілим. Учитель повинен мати змогу компонуватиматеріал на власний розсуд.

Іншим перспективним напрямом є створенняучнівських проектів за допомогою комп’ютернихінформаційних технологій. Значний внесок у розробкуцього напряму в освіті зробив проект «Intel® Навчаннядля майбутнього». Даний проект акцентує увагу як назмісті учнівських проектів, так і на технологіях вико-ристання пакету Microsoft Office для його реалізації.

Визначте етапи реалізації учнівського проекту звикористанням інформаційних технологій.

3. Використання можливостей Інтернету на за-няттях громадянської освіти

Як ефективно організувати пошук інформації вІнтернеті?

Інтернет можна уявити собі як всесвітню публічнубібліотеку. У мережі зберігається велика кількість різ-них електронних публікацій. До них, зокрема, належатьмультимедійні видання, сайти, бази даних, електроннітексти, відео- та аудіофайли, зображення в електроннійформі, оприлюднені для використання широким загалом.

Електронна публікація має таку схему опису:Прізвище, ім’я автора (авторів). «Назва роботи».

Назва веб-сайта. Дата розміщення/перегляду. Організа-ція. Дата звернення*. <URL-адреса>.

Приклад: Сміт, Джон. «Міграція метеликів-данаїд». Метелик кожного сезону. 6 червня 2001.Асоціація вивчення метеликів. 28 липня 2001. www.butterflyquarterly.com/2001/edl2/article7.htm.

Веб-сайти, що пропонують багато послуг та різно-манітну інформацію (сайти Yahoo! та About.com) абоінформацію з певної теми чи дисципліни, називаютьсявеб-порталами.

Форум – інструмент для спілкування на веб-сайті.Досить ефективним є обговорення на форумі проблемгромадянської освіти як у рамках учнів школи, так і ззалученням представників з інших шкіл, населенихпунктів, держав. На форумах можна спілкуватися іззапрошеними гостями: громадськими та політичнимидіячами, представниками місцевої територіальної гро-мади, однолітками з інших країн.

Які форуми для спілкування про питання грома-дянської освіти ви знаєте?

Інтернет дозволяє дітям не лише шукати інформа-цію, а й ділитися нею. Сьогодні дуже активно розви-вається система вікі – веб-сайт (або інша гіпертекстовазбірка документів), що дає змогу користувачам самос-тійно змінювати зміст сторінок на ньому. Найбільш роз-робленою є Вікіпедія (англ. Wіkіpedіa) – відкритабагатомовна вікі-енциклопедія. Започатковано 15 січня2001 р. як англомовний проект для створення онлайн-енциклопедії, де будь-який користувач може редагуватинаявні статті та додавати власні. Сьогодні метоюпроекту є створення повної, нейтральної, відкритої,вільної від авторських прав енциклопедії всіма мовамиЗемлі.

Як можна використати вікі на заняттях грома-дянської освіти?

Електронна пошта належить до основних послугІнтернету. Після реєстрації на поштовому сервері чисервері провайдера (організації, яка надає інтернет-послуги) користувач одержує поштову скриньку. Йомунадається адреса поштової скриньки, а також право чи-тати листи, що до неї надходять. Для обміну електрон-ними листами використовується спеціальна системаадресації, схожа на стандарт адресації звичайної пошти,коли вказуються ім’я користувача та адреса його місцяпроживання. Електронна адреса користувача записуєть-ся з використанням латинських літер, цифр і деякихінших спеціальних символів та має такий формат:Ім’я_користувача@повна_адреса_комп’ютера_користувача

Наприклад: [email protected]Повна адреса комп’ютера користувача складається з

кількох слів або скорочень, що розділяється крапками.Читають цю адресу зліва направо, часто вона включаєумовні позначення організації провайдера, міста такраїни адресата.

Функції електронної пошти:♦ листуватися з колегами та друзями;♦ відправити копії своїх листів іншим користувачам;♦ надсилати листи спеціально створеним групам ко-

ристувачів – за так званим списком розсилання;* Дата подається так: день, місяць, рік (наприклад, 10 березня 2001).

107

♦ відправляти SMS-повідомлення на мобільний те-лефон;

♦ відправляти факси і телетексти;♦ проводити мережеві дискусії, телеконференції у

відстроченому режимі;♦ працювати з віддаленими інформаційними серве-

рами, запитуючи в них потрібну інформацію.

Електронне повідомлення може містити не лишетекст. За допомогою електронного листа пересилаютьсязображення, звук тощо.

Як правильно оформити посилання на конкретнуелектронну публікацію на веб-сайті?

Для того щоб отримати доступ до інтернет-ресурсу,необхідно знати його мережеву адресу. ОскількиІнтернет постійно оновлюється і розвивається, у ціймережі нема єдиного каталогу, так само як нема єдиноїсвітової телефонної книги.

Але в Інтернеті є різні інформаційно-пошукові сис-теми, що допомагають користувачам знайти потрібнуінформацію. Прикладами таких систем можуть бутитематичні каталоги й пошукові сервери, що здійснюютьконтекстний пошук, а також мета-пошукові машини таспеціалізовані пошукові служби. Усі механізми пошукубагато в чому повторюють методи і підходи, що засто-совується в бібліотечній справі.

Якщо потрібна загальна інформація, яка стосуєтьсяглобальної теми або певних її галузей, доцільно скорис-татися пошуковими тематичними каталогами. Цеінформаційно-довідкові системи, які створюютьсявручну редакторами на основі даних, зібраних на сайтахІнтернету. Вони мають деревоподібну структуру і нага-дують систему УДК (Універсальна десяткова класифі-кація) для друкованих видань. Усі галузі людської діяль-ності поділяються на групи: наука, техніка, мистецтво,економіка, політика, спорт тощо, а ті, у свою чергу, – напідрозділи. Наприклад, до мистецтва відносять літе-ратуру, театр, живопис, музику, архітектуру. Далі йдедетальніша класифікація. Так, до театрального мис-тецтва належать опера, балет, драма, мюзикл тощо. Утематичних каталогах Інтернету не існує єдинихстандартів класифікації.

Каталоги організовуються за темами і, як правило,містять гіперпосилання для повернення на верхнійрівень веб-сайта каталогу, а не на окремі сторінки цьоговеб-сайта. Користувачі каталогів починають пошук,вибираючи загальну тему чи відповідну тематичнукатегорію, а потім крок за кроком звужують областьпошуку. Наприклад, користувач, який шукає загальнуінформацію, що стосується навчальних учнівськихпроектів, має почати з категорії «Освіта», а потімпослідовно переходити до категорій «Методи» і«Методи проектів».

У разі необхідності терміново знайти «типову»інформацію за тематикою, яка розглядається (якщонемає потреби враховувати певні її нюанси), доцільнозвернутися до каталогів ресурсів. Швидко перейти допотрібного розділу каталогу можна скориставшисьвбудованою системою автоматизованого пошуку заключовим словом. Для цього в рядку запиту слід ввестиключове слово або словосполучення і клацнути накнопку «Пошук». Після здійснення пошуку на екранівідобразиться повідомлення про те, чи існує відпо-

відний розділ у каталозі системи, і буде запропонованоперейти до нього, обминаючи всі проміжні розділи.

Тематичні каталоги мають високу якість, оскільки їхвміст перевіряють люди-редактори (див. табл. 13.1).

Якщо відома конкретна назва, фраза або термін, тодля отримання інформації щодо предмету пошуку слідвикористовувати пошукові, мета-пошукові або спеціалі-зовані пошукові машини.

Таблиця 13.1. Приклади тематичних каталогів

Пошук на таких машинах здійснюється за допо-могою спеціально розроблених для цього програм, якіпостійно відвідують веб-сайти Інтернету з метою ство-рення каталогів веб-сторінок. У більшості випадків длявизначення місцезнаходження певної інформації,наприклад якогось відомого документа, зображення абофрази, а не загальної теми, найкраще застосувати самепошукові машини.

Пошукові машини працюють з використаннямавтоматичних засобів. Це дає змогу порівняно швидкоопрацьовувати велику кількість веб-документів і ство-рювати великі бази даних. Але в той же час ніхто неможе гарантувати, що наявність у документі певнихслів, за якими здійснюється пошук, вказує на належ-ність документа до конкретної теми. Тому точністьпошуку інформації в таких базах даних залишає бажатикращого. Пошукові машини зручні для використаннялише тоді, коли користувач знає ім’я автора документа,його назву або якусь цитату з нього. Разом з тим базиданих пошукових машин значно більші за обсягом, ніжбази даних тематичних каталогів, та й поновлюютьсявони частіше (див. табл. 13.2).

Таблиця 13.2. Найбільш відомі спеціалізованіпошукові машини

Якщо для пошуку інформації потрібно переглянутикілька баз даних, доцільно використовувати мета-пошукові машини. Самостійно такі системи нічого нешукають. Вони лише «дають завдання» тематичнимкаталогам та пошуковим машинам, а потім збираютьрезультати, видаляють з них повторення і повертають

Українські Російські

META: www.meta.ua

Quick Search: www.Qs.kiev.ua

Atlas: www.atlasua.net

Avaport: www.avaport.com

Bigmir: www.bigmir.net

Topping: www.topping.com.ua

Uaport: www.uaport.net

Uaportal: www.uaportal.com

Uaplus: www.Uaplus.com

Рамблер: www.rambler.ru

Яндекс: www.yandex.ru

Апорт: www.aport.ru

Metabot: www.metabot.ru


Каталог «Вибране»:

www.favorites.com.ua/

Інтернет-портал:

www.era.com.ua

Український портал

(каталог сайтів України):

www.uanceter.com/

Каталог Silver:

www.silver.kiev.ua

Каталог ualist:

www.ualist.com

Каталог дитячих ресурсів Рунету:

www.kinder.ru

Федеральний портал «Российское

образование»: www.portal.edu.ru

Шкільний світ: каталог освітніх

ресурсів: http://school.holm.ru

Russia on the Net: /www.ru

List.ru: www.list.ru

Max.ru:www.max.ru

Weblist.ru: www.weblist.ru

Mavica NET: www.mavica.ru

108

3. Використання можливостей Інтернету на заняттях громадянської освіти

користувачеві узагальнений результат. Мета-пошуковімашини не мають гнучкої мови запитів і, головне, нечекають надходження всіх результатів пошуку, аобмежуються лише першими знахідками.

Для пошуку спеціальної інформації доцільно вико-ристовувати спеціальні пошукові машини (див. табл. 13.3).

Систематичне використання ІКТ приводить допідвищення якісного рівня використання наочності науроках громадянської освіти; зростання продуктивностіуроків громадянської освіти; установлення міжпред-метних зв’язків; дозволяє організувати самостійнуробо-ту учнів на високому рівні, підвищує ефективністьпроектної роботи, зокрема розробки учнямисоціальних проектів; учитель, який створює або вико-ристовує ІКТ, змушений звертати велику увагу на логікуподання навчального матеріалу, що позитивно позна-чається на рівні знань школярів; підвищується інтересдо громадянської освіти, особливо в учнів, які захоп-люються інформатикою.

Форми роботи з використанням інформаційних тех-нологій під час вивчення курсу «Громадянська освіта»можуть бути різноманітними, найповніше їх можна ви-

користати тоді, коли учні на уроках інформатики вжеоволоділи хоча б початковим рівнем комп’ютерних тех-нологій. Як самостійні завдання, розраховані на се-местр, учням можна запропонувати:

♦ розробити і вивести в Інтернет веб-сторінку з гро-мадянської освіти;

♦ створити програму, яка дасть можливість вивчати іперевіряти знання з громадянської освіти;

♦ оформити науково-дослідницьку роботу, реферат тощо;♦ віднайти цікаві та корисні сайти в Інтернеті з гро-

мадянської освіти і зробити їх аналіз.

Варто пам’ятати, що центральною фігурою процесунавчання є і в майбутньому залишиться вчитель, а ІКТвідіграватимуть важливу, але допоміжну роль. Голов-ним завданням використання мультимедіа та іншихбудь-яких нових технологій в освіті є надання вчителевій учневі максимальної свободи вибору форм і методівроботи та полегшення передачі знань, формуваннявмінь і навичок, комп’ютер має доповнювати, а не замі-нювати традиційні навчальні посібники і підручники.


Мета:

http://meta-ukraine.com/topics/asp?t=314

Каталог «Маяк»:

http://mayak.net/catalog/category,phtml?id=298

Літературний Портал:

http://lit.portal.rharkov.ua/catalog/grp/5.html

Пошукова система онлайнових газет та журналів

«Віртуальна бібліотека»:

www.library.ru

Довідково-інформаційний потрал Грамота:RU:

www.gramota.ru

Рубрикон: www.rubricon.ru/

Прима: www.primavista.ru/dictionary/index.php

Рамблер:

http://top100.rambler.ru/top100/Science/index.shtml.ru

Світ енциклопедій:

/www.encyclopedia.ru/encyclopedias.html

Словники та енциклопедії онлайн:

http://dic.academic.ru/

Таблиця 13.3. Найбільш відомі спеціалізовані пошукові машини

109

Ξ Запитання та завдання Ξ♦ Розкрийте сутність інформаційно-комунікаційної технології навчання.♦ Сформулюйте мету та завдання інформаційно-комунікаційної технології навчання.♦ Що таке програмно-педагогічні засоби? Які різновиди комп’ютерних навчальних програм ви знаєте?♦ Яким чином можна ефективно використовувати комп’ютерні технології у викладанні громадянської

освіти?♦ Сформулюйте основні рекомендації стосовно ефективної організації пошуку інформації в Інтернеті.♦ Якими можливостями текстового редактора можна скористатися для створення дидактичних

матеріалів під час підготовки до уроків громадянської освіти?♦ Скориставшись сайтами з громадянської освіти (див. Додаток 1), підготуйте тематичну підбірку

ресурсів громадянської освіти.



Intel® Навчання для майбутнього. – К.: Видавництво «Нора-прінт», 2006. – 12 мод.

Головко М.В. Використання можливостей нових інформаційних технологій у навчанні// Зб. Наукових працьК.-Подільського державного педагогічного університету: Серія пед. – Коломия: ВПТ «ВІК », 2001. – Вип.7. –С. 15-19.

Жалдак М.І. Педагогічний потенціал інформатизації навчального процесу та проблеми його розкриття. [Online].(2004) Доступ HTTP: http://www.school.kiev.ua/Htm/Technologi e/ITinSchool.htm

Інформаційні технології в навчанні. – К.: Видавнича група ВНV, 2004. – 240 с.

Корнієнко М.М. Телекомунікаційні технології в навчально-виховному процесі закладів освіти // Комп’ютер ушколі та сім’ї. v 2004. v №3. v С.14 - 16.

Лунячек В.Е., Дрожжина Т.В., Жабіна О.Г. Навчальні комп’ютерні програми для загальноосвітніх навчальнихзакладів. – К.: Міленіум, 2003. v 148 с.

Основи нових інформаційних технологій навчання: Посіб. для вчителів / За ред. Ю.І. Машбіца. – К.: ТЗМН, 1997. – 263 с.

Худобець О.А. Чому Інтернет потрібний вчителеві історії//Історія. – 2005. v №5-6. v С. 52-56.

110

1. Класифікація засобів навчання та їх викорис-тання у навчальному процесі

Засоби необхідні для здійснення певної дії предмета,приладу чи їх сукупності. Засоби навчання – цекомплекс оснащення навчального процесу для йогоефективності (див. схему 14.1).

Функції засобів навчання полягають в наступному: 1) забезпеченні навчального процесу джерелами знань;2) керуванні пізнавальною діяльністю учнів; 3) мотивації стимулювання пізнавальною активністю

учнів; 4) виховній функції.

Існують різні класифікації засобів навчання. Дляаналізу засобів навчання у громадянській освітівикористовують як критерій спосіб отриманняінформації. Виокремлюють три групи засобів навчання:а) наочні; б) звукові; в) текстові.

Розглянемо схему «Класифікація засобів навчаннягромадянської освіти». Запропонуйте свій варіанткласифікації засобів навчання громадянської освіти.

На основі дидактичної мети можна виокремити такігрупи наочних засобів:

♦ ілюстративні (образні), які відповідають на питання«що?», «який?»;

♦ креслярські (умовно-графічні), які відповідають напитання «як?»;

♦ відеозасоби, які відповідають на питання «що?»,«який?», «як?», «де?».

Розглянемо кожну групу окремо.Ілюстративні наочні засоби посідають важливе місце

в процесі навчання. Вони дають учням найбільшцілісне, яскраве уявлення про конкретне явище чиподію, що вивчається. Учні відчувають себеспостерігачами, свідками. Вони дізнаються щовідбувається в певний час у певному місці, які людиприсутні, який статус вони мають та ін. Ілюстрація даєемоційний заряд учням, допомагає відчути колоритепохи, дає матеріал для розумових операцій (аналізу,порівняння тощо).

Окремо варто розглянути фотоджерела. Алгоритмдослідження фотоджерел за навчальним посібником«Історія епохи очима людини» такий:

1. Опишіть, що ви бачите на фотографії.

2. Які предмети, речі зображені на фото? Які з нихавтор, на вашу думку, хотів показати найвиразніше?Чому?

3. Що роблять люди, зображені на фото?4. Зверніть особливу увагу на те, чи люди спеціально

позували для цієї фотографії. Чому саме в цей момент іна цьому місці опинилася людина з фотоапаратом?

5. Чи розміщена на фото якась текстова інформація(плакати, реклама, підписи)? Як вона пов’язана зіншими зображенями?

XIV. ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

1. Класифікація засобів навчання та їх використання у навчальному процесі2. Міжпредметні зв’язки у навчанні громадянської освіти

Очікувані результати:♦ знати класифікації засобів навчання громадянської освіти;♦ розуміти сутність міжпредметних зв’язків громадянської освіти;♦ використовувати пам’ятки для роботи із засобами навчання;♦ визначати види міжпредметних зв’язків громадянської освіти;♦ створювати власні логічні схеми та таблиці;♦ оцінювати ефективність засобів навчання громадянської освіти;♦ створити комплекс міжпредметних зв’язків громадянської освіти та іншого предмета.

111

Схема 14.1. Класифікація засобів навчання громадянської освіти

Рис. 14.1. Підрахунок голосів на виборах

6. Якщо вам не відома дата виготовлення фотографії,спробуйте за всіма можливими ознаками визначити часїї появи.

7. Обов’язково слід брати до уваги, як співвідносить-ся інформація з фотографії з інформацією інших джерел(текстом, статистикою, карикатурою тощо), та намага-тися створити цілісне уявлення.

8. У разі, якщо джерела суперечать одне одному, слідз’ясувати – чому. Яку нову інформацію дає протистав-лення різних джерел? Яке з них викликає у вас більшудовіру, чому?

9. Яку максимальну інформацію можна отримати,розглядаючи фото? На які запитання фотодокумент неможе дати відповіді? Якої інформації бракує?

Який матеріал найкраще сприймати через фото-графії? Чому?

Використайте цей алгоритм для аналізу фото«Підрахунок голосів на виборах» (рис. 14.1). На якомууроці громадянської освіти його можна використа-ти? Як саме?

У процесі аналізу задіюють такі прийоми роботи зфотоджерелами:

♦ з позицій представників різних соціальних, етніч-них, вікових, релігійних, статевих груп тощо;

♦ з диференційованих позицій (наприклад, різнівидання);

♦ озвучення подій на фотоджерелах;♦ уявлення думок людей, зображених на фотодоку-

ментах;♦ співставлення різних фотопозицій про одну подію.

Рис. 14.2. Ти хто?

Серед наочних джерел, що оригінально подаютьінформацію, є карикатура. Це твір чи окремий худож-ній образ, в якому в гумористичній або сатиричнійформі перебільшено характерні осоливості (частішенегативні, а інколи й позитивні) як окремої людини, такі суспільства чи явища з метою їх висміювання чивозвеличування. Карикатурист надає нам неочікуваний,оригінальний погляд про нас самих і навколишній світ.При цьому міра жарту по-своєму відображає рівеньдуховної культури народу, суспільства і епохи.Карикатурист є необ’єктивним і відверто не прагнеподати різні точки зору, оскільки висловлює лишевласний (або замовника) погляд.

Алгоритм дослідження карикатур (за навчальнимпосібником «Історія епохи очима людини»):

1. Яка головна ідея крикатури? Поясніть свою думку.2. Перевірте дату створення карикатури. Якій події

чи якому явищу вона присвячена?

3. Чи впізнаєте ви персонажів? Завдяки чому? Якеставлення до них, позитивне чи негативне, відображаєкарикатура?

4. Визначте символи, використані автором. Чомухудожник помістив їх у малюнок?

5. Яку оцінку, інтерпретацію персонажів, подій,явищ подає малюнок? Чи згодні ви з нею?

6. Які ідеї та політичні погляди сповідує автор? Як цеможна визначити?

7. З якою метою створювалася карикатура? На коговона розрахована?

8. Що вам уже відомо з інших джерел про події,пов’язані зі змістом карикатури? Як співвідносятьсяваші попередні знання з посланням карикатури?

Використайте цей алгоритм для аналізу карика-тури «Ти хто?» (рис. 14.2). На якому уроці грома-дянської освіти можна використати поданукарикатуру? Як саме?

Цікаві види робіт для учнів можна організувати зплакатами. Болгарский учений Р. Кушева пропонуєтакий план аналізу плакатів:

1. Назвіть подію і дату, якій присвячено цей плакат.2. На яку аудиторію він розрахований?3. Хто із персонажів тут зображений і з якою метою?4. Яка інша символіка використана на плакаті?5. Чиє це «послання»? Чи легко його «прочитати»?

Як варіант роботи із цим видом наочності, можназапропонувати: самостійне індивідуальне чи груповевиготовлення учнями плакату до тієї чи іншої темиуроку.

Спробуйте проаналізувати плакат виборчого бло-ку виборів до Верховної Ради 2006 р. На якому уроцігромадянської освіти можна використати цюкарикатуру? Як саме?

На основі згаданих пам’яток аналізу фотоджерел, карикатур і плакатів запропонуйте власнийплан аналізу художньої пам’ятки.

Креслярські наочні засоби мають велике значення упроцесі розвитку абстрактного мислення школярів:допомагають аналізувати та узагальнювати історичніявища, засвоювати їх істотні ознаки і взаємозв’язки,схему причин, наслідків, особливостей, взаємозалеж-ностей, ієрархії, тобто, відповісти на питання «як?»

Креслярську групу наочних засобів можна поділитина низку підгруп:

Рис. 14.3. Загальна чисельність населення України

1. Графіки – дають уявлення про кількісні показ-ники. Вдало складені графіки, як й інші графічні зобра-ження цифрових даних, викликають інтерес, при-вертають увагу учнів, допомагають засвоєнню навчаль-ного матеріалу. Особливо добре через призму графіків

XIV. ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ. МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

112

сприймаються зв’язки між величинами. Користуючисьтакою системою зображень, учитель має можливістьзекономити час, адже висновки зі статистичних данихшвидше вивести і швидше сприймаються.

На якому уроці громадянської освіти можна вико-ристати цей графік? Як саме (див. рис. 14.3)?

Які графіки можна використовувати на занят-тях громадянської освіти?

2. Діаграми – показують співвідношення кількісниххарактеристик об’єктів чи явищ. Форма діаграмивизначається змістом і цільовим призначенням тогоматеріалу, який потрібно ілюструвати. Нині розробленобагато різних форм діаграмування: стовпчикові діагра-ми, квадратні, багатокутні, кубічні, колові, кільцеві,фігурні, об’ємні тощо. Кожен вид діаграм може бутиускладненим, крім того, їх можна поєднати в одномунаочному посібнику з іншою наочністю (наприклад,історичними картами), що зробить матеріал більш наси-ченим і привабливим.

Схема 14.2. Родовід

3. Логічні схеми. Їх поділяються на такі види:♦ схеми перерахування – найпростіші схеми, які пока-

зують (перераховують) складові цілого, можутьмати елементи ілюстрацій;

На якому уроці громадянської освіти можна вико-ристати схему «Родовід»? Як саме (див. схему 14.2)?

Які схеми перерахування можна використо-вувати для теми «Громадянське суспільство»?

♦ логічні піраміди показують (перераховують) складо-ві історичного об’єкта, їх характеристику і спів-відношення в системі ієрархії (суспільства, сус-пільної групи тощо), залежність між якими вира-жається розміщенням: чим вище знаходитьсяелемент, тим важливіше становище він посідає;

Які логічні піраміди можна використовувати длятеми «Громадянин і суспільство»?

За зразком наявної логічної піраміди створітьвласні схеми соціальної стратифікації сучасногоукраїнського суспільства.

♦ схеми «Політична система» пояснюють систему під-леглості та розподілу повноважень у системі влад:вони є втіленням певного історичного об’єкта, якийскладається з кількох елементів – вказується статуселементів і їх розміщення (чим вище знаходитьсяелемент, тим важливіше становище він посідає) задопомогою з’єднувальних ліній і стрілочок;

На якому уроці громадянської освіти можна вико-ристати цю схему? Як саме (див. схему 14.3)?

Схема 14.3. Американський варіант соціальноїстратифікації

Схеми яких політичних систем можна вико-ристовувати для теми «Людина, громадянин ідержава»?

♦ причинно-наслідкові (структурно-логічні) схеми по-казують сукупність причин, передумов, особливос-тей, характерних рис, наслідків певної події, явища,закономірностей у певному взаємозв’язку;

Які причинно-наслідкові схеми можна викорис-товувати для теми «Соціальні норми»?

♦ нестандартні схеми відображають систему взаємо-зв’язків та взаємовпливів об’єктів, особливості про-тікання явищ за допомогою нестандартних підходів(тобто схем, що не ввійшли до попередніх видів).

Які нестандартні схеми можна використовуватидля теми «Європейський Союз»?

Схема 14.4. Політична система за проектомконституційної реформи «Третій гетьманат»

4. Стрічка часу – застосовують для поясненняхронології, розвитку уяви про час, полегшеногозасвоєння хронологічного матеріалу.

5. Таблиці – для формування багатьох історичнихпонять на основі проведення логічних операцій, щозначно полегшує осмислення й запам’ятовування мате-ріалу. За допомогою таблиці можна здійснити: а) добірнайважливіших даних, явищ і об’єктів у конкретномуматеріалі; б) систематизацію найважливого та істотно-го; в) виклад усього відібраного й систематизованого унайлегшій для сприйняття формі; г) отримання навичоканалізу цифрового матеріалу чи умовних співвідно-шень; г) виділення тих чи тих закономірностей.

Які таблиці використані у цьому підручнику длявисвітлення теорії громадянської освіти? Які видиробіт можна з ними організувати?

6. Педагогічний малюнок – складне поєднаннярізних підгруп креслярських наочних засобів (так званіопорні схеми).

1. Класифікація засобів навчання та їх викорис-тання у навчальному процесі

113

Запропонуйте опорні схеми для теми «Ринковаекономіка»?

7. Знаки-символи – символічне зображення науко-вих понять чи явищ.

Які знаки-символи можна використовувати длятеми «Суспільні відносини»?

Отже, значну частину креслярських засобів станов-лять статистичні дані. Статистика є важливим джере-лом, що дає змогу з’ясувати періодичність, тривалістьявища, подає його кількісну характеристику, звертаєувагу на темпи, циклічність розвитку тощо. Завдякистатистичним даним можна визначити основні суспіль-ні тенденції певної країни у певний період і порівнятиїх із подібними процесами в просторі і часі. При цьомуслід пам’ятати, що статистичні дані, як і будь-яке іншеджерело, можуть давати часткову, викривлену або фаль-шиву інформацію. Тому для об’єктивного аналізу їхпотрібно розглядати в сукупності з іншими джерелами,перевіряти відповідність даних, аналізувати мету збиран-ня інформації, час і місце збирання даних, особу укладача.

Фільми, відео і радіопередачі дають змогу створитиміцне підґрунття для організації бесіди. Наприклад, цеможе бути первинна реакція учнів на фільм, про те,наскільки він був «життєвим», чи зображені дійовіособи реалістично чи вони покликані проповідуватияку-небудь політичну або етичну проблему.

Запропонуйте відеофільм для перегляду на уроцігромадянської освіти? Яка практична цінність залу-чення до уроку такого фільму?

Звукові посібники відіграють важливу роль упроцесі викладання історії. Голос учителя у навчаль-ному процесі є провідним засобом, але він не повиненстати самотнім джерелом звуків. Розгляньмо звуковізасоби і позиції класифікації звукових посібників захарактером використаних в них матеріалів:

♦ музичні твори слугують переважно емоційним фо-ном для розповіді вчителя;

♦ записи літературних творів також можуть викорис-товуватися на уроках громадянської освіти, а саме:вірші, уривки з віршів чи прозових творів у вико-нанні професійних читців. Такі записи можутьстати джерелом для висвітлення соціальної пробле-ми очима митця;

♦ записи мови видатних діячів та звичайних людейдають можливість побачити їхнє ставлення до тихчи тих подій.

Запропонуйте звуковий посібник для прослухову-вання на уроці громадянської освіти. Яка практичнацінність введення в процес уроку цього засобу?

Текстові посібники покликані стати важливимджерелом інформації в самостійній роботі учнів.Водночас їх використовують як знаряддя формування вучнів багатьох умінь і навичок. Вирізняють такі видитекстових посібників:

♦ документи – передають враження очевидців чиучас-ників про певні історичні події. Їх аналіз назаняттях громадянської освіти слід проводити заалгоритмом дослідження історичних документів;

♦ науково-популярна та наукова література – ознайом-лює із трактуванням історичних фактів (сюди нале-жить і адаптований текст шкільних підручників);

♦ художня література – покликана зацікавити учнівпевними історичними подіями, ознайомити з нимив обробці митця.

Текстові джерела найбільш звичний вид історич-ного матеріалу (за посібником «Історія епохи очималюдини»). Для детального аналізу історичного текстуслід відповісти на такі питання:

1. Що це за документ або вид документа: а) запис ущоденнику; б) лист, приватний чи офіційний; в) спога-ди; г) публічне звернення чи заклик; д) політичнийдокумент (звіт, протокол, резолюція. урядова постанова,декларація, тощо); е) дипломатичне послання, акт, нота;є) уривок з історичного дослідження?

2. Хто є автором (авторами) документа: приватнаособа, офіційна, анонім та ін.?

3. Яка політична, національна, етнічна, службованалежність автора? Яким чином це впливає на йогоставлення до подій?

4. Чи є у документі інформація, яка підтверджує, щовін ґрунтується на особистому досвіді чи на причет-ності автора до згадуваних подій?

5. Чи був автор очевидцем того, що сталося, або жбрав безпосередню участь у подіях?

6. Чи є в документі які-небудь факти, що допома-гають зробити висновок про мету виникнення доку-мента? Кому адресований текст?

7. Коли з’явився документ? Чи був він написанийтоді, коли сталася подія, відразу після неї чи за кількаднів, тижнів, місяців чи навіть років потому?

8. Автор просто повідомляє про ситуацію, передаєінформацію або описує те, що сталося, чи документмістить також погляди, висновки і рекомендації?

9. Чи намагається автор об’єктивно й осмисленоописати те, що сталося?

10. Чи є в документі які-небудь твердження чи фрази,які б свідчили про уподобання чи упередження авторапроти будь-якої групи людей чи точки зору?

11. Чи є в тексті факти, що вказують на те, що цейдокумент є вірогідним джерелом інформації?

Залежно від відповідей на ці запитання можнавизначити ступінь вірогідності інформації. Тому завждислід намагатися проаналізувати якомога більше різно-манітних джерел, беручи до уваги їхню правдивість.

Запропонуйте текстові джерела до теми уроку«Європейський Союз. Україна в контексті европейсь-ких інтеграційних процесів».

Отже, специфіка підходу при роботі з комплексомзасобів підпорядкована загальній методиці викладання.Засоби комплексу мають стимулювати всебічну розу-мову діяльність учнів. Учитель повинен використо-вувати всю можливу інформацію, закладену в засобинавчання, для організації самостійної діяльності учнів,розвивати їх здібності, визначати і співставляти факти,розглядати проблеми і питання.

2. Міжпредметні зв’язки у навчанні громадян-ської освіти

Громадянознавчі компетентності можна й требарозвивати не лише в рамках окремих навчальних пред-метів, а й через викладання передбачених навчальнимпланом предметів інших курсів. Варто пам’ятати, що


114

робота над формуванням активної громадянської пози-ції – це тривалий і багатогранний процес. Особливостіформування й реалізації міжпредметних зв’язківзумовлені базовою наукою, структурою, змістом цьогопредмета, його завданням і місцем у системі освіти.Повна реалізація міжпредметних зв’язків неможливабез розуміння особливостей шкільного курсу грома-дянської освіти.

Як ви ставитеся до інтегрованих уроків, яківедуть два вчителя?

Встановлення міжпредматних зв’язків грома-дянської освіти (далі – МПЗ) це узгодженість завдань ізмісту навчання основам шкільного курсу грома-дянської освіти та іншим дисциплінам, координованекерівництво формуванням знань учнів, розвитком їхніхпізнавальних здібностей і вмінь. Заняття практично зусіх навчальних курсів мають спиратися на засадничігромадянознавчі поняття: патріотизм, свобода, грома-дянська відповідальність тощо. При цьому слід братидо уваги, яке місце їм відводиться в процесі уроку, якібудуть опрацьовані відповідні поняття, метод, щовідповідає віковим особливостям та відповідному рівнюрозвитку навичок учнів.

Широкі можливості й необхідність МПЗ історії,економічної географії, права, суспільствознавства грома-дянської освіти пояснюються тим, що ці навчальнідисципліни присвячені вивченню явищ і процесів сус-пільного життя, а їх зміст містить низку загальних чивзаємопов’язаних компонентів. Має значення такожспільність завдань гуманітарних предметів: синтеззнань дає змогу підвести учнів на доступному для нихрівні до розуміння закономірностей суспільного життя,вироблення у школярів вміння оцінювати суспільні по-дії, факти. Водночас історія, економічна географія,громадянська освіта і суспільствознство мають свійспецифічний зміст, що робить проблему їх взаємо-зв’язків особливо актуальною, відкриває можливостібагатогранного висвітлення явищ і закономірностей.

Завдання встановлення МПЗ із громадянськоюосвітою у навчанні інших дисциплін такі:

♦ постійна робота над формуванням в учнів грома-дянознавчих понять та компетенцій;

♦ активізація життєвої позиції учнів;♦ розвиток в учнів критичного мислення, зокрема че-

рез застосування інтерактивних технологій;♦ розвиток громадянознавчих якостей учнів та збага-

чення їхнього соціального досвіду;♦ розуміння багатогранності суспільного життя;♦ опертя на відомі знання для набуття нових;♦ звільнення від надмірного дублювання деяких

шкільних предметів.

Існує кілька класифікцій міжпредметних зв’язків.Розрізняють МПЗ за часом встановлення, а саме:

♦ синхронні зв’язки (паралельні) – встановлюютьсяпри вивченні близького матеріалу в стиснутийпроміжок часу (наприклад, тиждень);

♦ асинхронні зв’язки – встановлюються при вивченніблизького матеріалу через якийсь проміжок часу іподіляються на: ретроспективні (наступні, спадко-ві) – раніше вивчений матеріал; перспективні (випе-реджаючі) – враховується той матеріал, якийвивчатиметься пізніше.

Розрізняють МПЗ за змістом:♦ зв’язки, що побудовані на засвоєнні надпредметних

понять і вмінь. Це поняття класифікації, моделі,аналізу вміння працювати з джерелами, ре-конструювати об’єкт чи явище, навички висуненнягіпотез, захисту власних теорій в дискусії тощо.

♦ зв’язки, що побудовані на використанні досягненьоднієї науки для вирішення питань і потреб іншої:використанні математичного апарату для пошукурезультатів у громадянській освіті; досягненнілінгвістики та географії для розв’язання соціальнихголоволомок; історії для розуміння сутності грома-дянської освіти. Так виробляються вміння викорис-товувати поняття та методи одних предметів дляпотреб інших;

♦ зв’язки, що побудовані на аналізі функціонуванняпевного складного метаоб’єкта, понять, принципиработи якого можна осягнути лише за допомогоюзнань різних дисциплін. Наприклад, суспільство якявище. Звичайно, в такому випадку можна задіятигру чи наукову конференцію. Часто використо-вується і фантастика, і фентезійні світи.

Розрізняють рівні встановлення МПЗ:♦ рівень фактів і понять;♦ рівень світоглядних ідей і принципів;♦ рівень закономірностей розвитку суспільства.

Методичні умови реалізації МПЗ полягають унаступному:

1. Ретельній підготовці вчителя до уроку: а) ознайом-лення з програмами курсів суміжних предметів, зпереліком основних понять і вмінь; б) ознайомлення зізмістом підручників і навчальних посібників суміжнихпредметів (з характером і логікою викладу матеріалу, звизначеннями понять, термінологією, системою питаньі завдань, ілюстраціями, документами тощо); в) ознайом-лення із календарно-тематичним поурочним плану-ванням курсів, їх взаємозв’язки.

2. Застосуванні системи заходів, що стимулюютьвикористання учнями МПЗ: а) навчання школярівприйомам пригадування раніше засвоєних знань;б) створення таких міжпредметних завдань, що змусятьучнів шукати відповіді у підручниках суміжнихдисциплін; в) створення проблемних міжпредметнихситуацій, що вимагають перенесення знань з іншихкурсів чи суміжних предметів; г) диференційованийзаохочувальний підхід до учнів з різною підготовкоюпри оцінюванні виконання МПЗ.

3. Координованій роботі вчителів суміжних предме-тів з розвитку загальних навчальних вмінь учнів:а) узгодження в часі і характері пояснення загальнихспособів діяльності, методики їх закріплення; б) єдинасистема вимог до виконання однакових способівнавчальної діяльності.

Методи здійснення МПЗ такі:1) повторення до уроку засвоєного раніше матеріалу

із суміжного предмета;2) ставлення пізнавальних задач, спрямованих на

актуалізацію відомого учням матеріалу;3) включення шляхом бесіди раніше отриманих знань

у зміст нового матеріалу для аналізу й узагальнення;

2. Міжпредметні зв’язки у навчанні громадянської освіти

115

4) формування нового прийому навчальної діяль-ності учнів (наприклад, складання таблиці, конспекту)з урахуванням того, як він формувався вчителями іншихпредметів;

5) навчання учителя з опертям чи посиланням нанаявні знання школярів із суміжних дисциплін;

6) навчання прийомам пригадування і самостійногозастосування відомих знань і вмінь;

7) проведення комплексних уроків, що включаютьматеріал кількох близьких за змістом дисциплін;

8) співставлення та інтеграція однотипного мате-ріалу з інших предметів;

9) узагальнення знань на міжпредметній основішляхом створення тематичних таблиць, які розкри-вають етапи в розвитку певного явища;

10) організація на уроці самостійної роботи учнів ізнавчальними посібниками з інших предметів;

11) здійснення міждисциплінарних проектів;12) проведення інтегрованих уроків.

Розглянемо основні напрями встановлення МПЗгромадянської освіти.

Одним із провідних завдань шкільної історичноїосвіти є виховання громадянськості зокрема і на основістановлення громадянського суспільства в Україні тасвіті загалом.

♦ Історія – дає змогу громадянській освіті вико-ристовувати життєві приклади вияву національноїсвідомості та громадянської активності і боротьбиза громадянські права. На заняттях з історії фор-муються багато громадянських понять та компе-тенцій, які допоможуть учневі відчути себесправжнім громадянином своєї країни.

♦ Етика – ставить за мету створення умов для фор-мування моральних цінностей і орієнтирівособистості, моральної культури і культури пове-дінки учня, що є основою для формування грома-дянських компетенцій.

♦ Література (українська, зарубіжна) – дає змогугромадянській освіті використовувати життєвіприклади.

♦ Рідна мова – надає словниковий запас для вивчен-ня громадянської освіти, надає можливість з молод-ших класів завдяки диктантам і творам підніматиактуальні суспільні проблеми і накреслювати шля-хи їх розв’язання.

♦ Іноземна мова – надає певну інформацію щодоособливостей суспільних відносин окремих країн.Особливу цінність має порівняння громадянськихцін-ностей нашої Батьківщини з іншими країнами.

♦ Образотворче мистецтво – дає змогу грома-дянській освіті використовувати життєві приклади,змальовані митцями у їхніх творах, знайомить ізмистецькою спадщиною різних країн, виховуєтолерантне став-лення до здобутків різних культурсвіту.

♦ Людина і світ (людина і суспільство) – узагаль-нює особливості розвитку суспільства і людськоїдумки, визначає закономірності розвитку сус-пільства і людської думки, виконує спільні завдан-ня, використовує спільну термінологію. Задля тісні-шого зв’язку із громадянською освітою, курс варто

перевести у площину індивідуального і суспільногозначення піднятих проблем.

♦ Захист Вітчизни – формує та вдосконалює жит-тєво необхідні компетенції учнів щодо захистуВітчизни і військово-патріотичного виховання. Назаняттях цього курсу варто акцентувати увагу напрактичній значущості набутих навичок у природ-них, техногенних та соціальних умовах, якіпостійно змінюються.

♦ Право (практичне право, права людини) – надаєгромадянській освіті категоріальний апарат тауявлення про правове поле відносин людства. Нацьому занятті бажано постійно акцентувати увагуна системі захисту прав людини.

♦ Економіка – надає громадянській освіті катего-ріальний апарат та уявлення про економічні відно-сини людства. На занятті з економіки бажанопостійно акцентувати увагу на системі захистуекономічних інтересів людини (як споживача, так івиробника).

♦ Географія – надає подіям географічне (особливостіклімату, рельєфу того чи іншого регіону), соціаль-не (народонаселення, урбанізація, демографічнаситуація, політичний лад, етнічні проблеми),економічне тло, акцентує увагу на глобальних пробле-мах людства, розумінні географічних аспектівважливих сучасних соціально-економічних проб-лем. Країнознавча частина курсу географії маєформувати в учнів систему поглядів на становленняі соціально-культурний розвиток окремих країн,їхнього етнокультурного розмаїття, розвивати вмін-ня оцінювати складну систему взаємозв’язків міжлюдьми, територіями і природним середовищем.

♦ Біологія (ботаніка, зоологія) – формує науковеуявлення про будову живого світу, впливає на вихо-вання адекватного ставлення до навколишньогосередовища. Саме уроки біології дають можливістьусвідомити спільну відповідальність суспільства задолю живого світу та всього людства.

♦ Фізкультура – допомагає усвідомити цінністьлюдського життя та здоров’я, потребу особистогофізичного розвитку та гігієни.

♦ Математика – надає вміння оперувати цифрами впроцесі вивчення громадянської освіти. Саме завдя-ки математиці можна навчатися оперуватистатистичними даними задля підготовки висновківіз тих чи тих питань суспільного життя. Водночасна уроках математики можна здійснити конкрети-зацію теорій, явищ і процесів та закріплення знань,використовуючи навчальний матеріал грома-дянської освіти.

♦ Фізика – важлива у розумінні будови і використан-ні сучасної техніки, нових інформаційних техноло-гій, сприйманні наукових і технічних ідей, форму-ванні наукової картини світу і сучасного світогляду.На уроках фізики можна обговорити використаннярезультатів дослідження задля розв’язання сус-пільних проблем.

♦ Астрономія – формує наукове уявлення про будовуВсесвіту, цілісне сприйняття світу і розуміннявзаємозв’язку і взаємозумовленості явищ, щовідбуваються у Всесвіті. Саме уроки астрономії


116

дають можливість усвідомити спільну відпові-дальність всього людства за долю планети Земля.

♦ Інформатика – дає змогу громадянській освітізадіювати на заняттях навички користувача персо-нальним комп’ютером: працювати з програмнимзабезпеченням курсу, знаходити матеріал у мережіІнтернет, оформляти результати дослідницької ро-боти у вигляді веб-сторінок, презентацій, друкова-ного тексту. На заняттях інформатики варто нав-чити учнів, як знаходити корисну для них (громади,країни), інформацію, встановлювати зв’язки згромадськими організаціями, органами місцевої тадержавної влади.

♦ Хімія – дає змогу пояснити учням складові товарівспоживання, зокрема акцентуючи увагу на шкідли-вих речовинах та їхньому впливі на людей і довкіл-ля. На заняттях хімії доречно закріпити в учнівположення про право споживача на вірогіднуінформацію про товар, завдяки чому громадянин

може зробити самостійний вибір між ціною іякістю товар.

♦ Трудове навчання – допомагає оформляти резуль-тати дослідницької роботи.

♦ Безпека життєдіяльності – сприяє усвідомлен-ню цінностей людського життя та здоров’я іважливість його захисту.

Наскрізними вміннями, що розвивають практичновсі навчальні курси, є комунікативні вміння, вмінняпрацювати в колективі, дослідницькі вміння.

Учителям потрібно знати, що поширювати середучнів принципи громадянської освіти зможе лише тойпедагог, який сам вірить у необхідність і можливістьформувати активну громадянську позицію молодогопокоління в школі, який є небайдужим до лицемірства,фальші, подвійної моралі й блюзнірства. При цьомуслід пам’ятати про важливість навчання власнимприкладом.

Ξ Запитання та завдання Ξ♦ Поміркуйте, що дає учням аналіз ілюстративних джерел з позицій представників різних соціальних,

етнічних, вікових, релігійних, статевих та інших груп?♦ Створіть зразки всіх видів логічних схем для уроків громадянської освіти.♦ Порівняйте особливості наочних та текстових джерел. Визначте їх сильні та слабкі сторони.♦ Підготуйте знаки-символи для розкриття змісту шкільних навчальних курсів, з яким громадянська

освіта встановлює міжпредметні зв’язки.♦ Визначте ієрархію зв’язків громадянської освіти з іншими навчальними курсами. Зобразіть її за

допомогою схеми.♦ Запропонуйте кілька варіантів тем інтегрованих уроків громадянської освіти та іншого навчального

курсу.♦ Опрацюйте одну із запропонованих викладачем програм шкільних курсів. Визначте спільні поняття

громадянської освіти і даного курсу, спільні компетенції. результати своєї роботи покажіть у виглядітаблиці.


Желіба О.В. Методика викладання історії засобами умовно-графічної наочності: Навч. посіб. – Ніжин:НДПУ ім. М. Гоголя, 2003. – 147 с.

Історія для громадянина:. Метод. посіб. для вчителів серед. загальноосвіт. навч. закл. / В. Горбатенко,П. Вербицька, А. Ковтонюк та ін. – Л.: НВФ «Українські технології», 2003. – 136 с.

Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900–1939 роках: Навч. посіб. для 10 кл. загальноосвіт.навч. закл. / Ю.Комаров, В.Мисан, А.Осмоловський та ін. – К.: Генеза, 2004. – 256 с.

Короткова М.В. Наглядность на уроках истории: Практ. пособие для учителей. – М.: Гуманит. изд. центрВЛАДОС, 200. – 176 с.

Стрелова О. Ю. Новая жизнь учебных иллюстраций // http://teacher.syktsu.ru/06/liter/003.htm

2. Міжпредметні зв’язки у навчанні громадянської освіти

117

1. Громадянознавчі поняття: структура і способивизначенняГромадянська освіта є інтегрованим курсом, який

включає в себе поняття різних наук, а саме: історії, полі-тології, філософії, правознавства та психології. Ця особ-ливість курсу визначає багатоваріантність та різнома-нітність підходів щодо формування громадянознавчихпонять. Не менш важливою особливістю курсу є те, щовін має аксіологічний (ціннісний) вимір. Одним із го-ловних завдань громадянської освіти є прищепленняучням певних цінностей та спонукання до поведінкизгідно з цими цінностями. Таким чином, виокремлюютьдві групи понять курсу: 1) наукові і 2) ціннісні.

Поміркуйте, у чому полягає відмінність цих двохгруп понять.

Наукові поняття зазвичай однозначні і за змістомзначно точніші. Наприклад, поняття «держава» муситьбути однаковим для всіх учнів і відбивати рівень роз-витку науки в цьому питанні. Інша справа – ціннісніпоняття. Наприклад, що є кращим для держави: автори-таризм чи демократія? В історії можна відшукатиприклади, що свідчитимуть як на користь автори-таризму, так і на користь демократії. То, що є кращим?Це моральне питання, на яке не може бути категоричноївідповіді. У всьому є свої позитивні та негативні риси,переваги й недоліки, плюси і мінуси. Тим більше, що зарізних історичних умов кожний із цих політичнихрежимів може бути корисним і дієвим. Проте упереважній більшості випадків демократія демонструєбільшу відповідність запитам людей та загально-людським цінностям. Формування ціннісних понятьпередбачає переконування учнів у необхідності прийня-ти ті чи ті цінності й діяти відповідно до них. Цескладне завдання, виконання якого потребуватиме відучителя не просто фаховості, а й педагогічної майстер-ності та високих моральних якостей.

Спочатку розглянемо проблему формування науко-вих понять. Опанування основами будь-якої наукипередусім означає засвоєння системи її понять.Наукові поняття, на відміну від уявлень і житейських

понять, відбивають не чуттєві якості предметів, а їхзагальні й суттєві об’єктивні відносини. Значеннянаукових понять розкривається тільки в системі, черезвідношення, що відбивають об’єктивні зв’язки речей іявищ. Ці зв’язки виявляються не сприйняттям, а впроцесі діяльності. Джерелом наукового поняття є нечуттєвий досвід, а певна дія, що шляхом перетворенняпредметів виявляє в них нові відношення й властивості.В одних випадках вони мають значення для виконанняпредметами певних функцій, а в інших несуттєві дляцих функцій. Наукові поняття виокремлюють ізакріплюють функціональні властивості речей іявищ, тобто вони не просто виводяться з досвіду, астворюються відповідно до поставлених завдань. Прицьому наявні знання вже використовуються з новоїточки зору для вироблення нових класифікацій об’єктів,нових способів розв’язання задач.

Поняття – складна логічна й гносеологічна категорія.Питання про сутність поняття є надто складним. Неіснує поки що єдиної думки серед філософів, психо-логів і логіків стосовно того, що саме представляєсобою поняття. Вчені-логіки розглядають поняття якформу мислення. В. Асмус визначає поняття як «думкупро предмет, що виділяє в ньому суттєві ознаки»*.К. Бакрадзе вважає, що поняття – це думка, що відбиваєістотні ознаки предмета**. Зрозуміти, тобто відбити упонятті ту чи іншу сферу явищ, – зазначає Е. Ільєнков, –означає поставити ці явища в належний зв’язок,прослідкувати об’єктивно необхідні їх взаємини,взаємозалежності»***.

Отже, поняття – це логічна форма мислення, вищийрівень узагальнення, характерний для словесно-логіч-ного мислення. У понятті відбивається сутність явищта процесів. Кожне поняття має свій зміст і об’єм. Змістпоняття – це сукупність суттєвих ознак низки одно-рідних предметів, відображених у цьому понятті.Відповідно об’єм поняття – це сукупність предметів,до яких це поняття може бути прикладене.Встановлення змісту поняття, тобто точна вказівка вньому суттєвих ознак, є найважливішою логічною

XV. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНОЗНАВЧИХ ПОНЯТЬ

1. Громадянознавчі поняття: структура і способи визначення2. Технологічні засади та наукові підходи до формування понять 3. Способи формування громадянознавчих понять

Очікувані результати:♦ знати основні громадянознавчі поняття;♦ розуміти способи визначення понять та технологічні засади їх формування;♦ використовувати різні підходи для формування громадянознавчих понять;♦ аналізувати структуру громадянознавчих понять;♦ характеризувати способи формування громадянознавчих понять;♦ оцінювати рівні засвоєння громадянознавчих понять;♦ розробити технологію формування одного із громадянознавчих понять.

*Кондаков Н.И. Логический словарь. – М.: Наука, 1971. – С. 396.

**Бакрадзе К. Логика. – Тбилиси, 1951. – С. 94.

***Ильенков Э.В. Диалектическая логика: Очерки истории и теории. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1984. – С. 234.

118

операцією, що називається визначенням поняття.«Визначити поняття, – стверджує Б. Кедров, – означаєрозкрити його зміст, тобто вказати його суттєві озна-ки»*. Операція ділення розкриває об’єм поняття,вказуючи всі види, сукупність яких становить об’ємцього поняття.

Розглянемо це на прикладі поняття «громадянин».Громадянин трактується як самостійний член цивільно-політичного співтовариства, що має права і несе мо-ральну, правову і соціальну відповідальність. У цьомувизначенні відбитий зміст поняття «громадянин», тобтосукупність загальних, суттєвих ознак, що охоплює цепоняття. До них належать: членство у громадянсько-політичному співтоваристві, наявність прав та цивільнавідповідальність.

Перша ознака свідчить про те, що громадянинвиступає як представник (член) суспільства, умовнорозділеного на неполітичну сферу (громадянське сус-пільство) і сферу політичну. Друга ознака вказує наприродний і невідчужуваний характер прав людини,тому що громадянин не «використовує встановленідержавою права», а «має» права, тобто є людиною віль-ною. Третя ознака наголошує, що свобода передбачаєвідповідальність.

Кожна із цих ознак є абстракцією, що тісно пов’яза-на одна з одною. Справді, членство громадянина у спів-товаристві пов’язано з його громадянством. Грома-дянство, будучи офіційним оформленням належностілюдини до певного співтовариства, означає, що державабере на себе зобов’язання забезпечити людині гіднісоціальні умови, охороняти і захищати її права якможливості вільного вибору і самореалізації в неполі-тичній і політичній суспільних сферах. Громадянин, усвою чергу, зобов’язується виконувати закони та іншінормативні акти держави, тобто несе правову відпо-відальність, а також відповідає перед самим собою,власною совістю (моральна відповідальність) і суспіль-ством (соціальна відповідальність).

Зазначена взаємодія ознак поняття відбиває різнома-нітні зв’язки між громадянином та іншими соціальнимиявищами: громадянським суспільством, державою,політичною сферою, правом, мораллю тощо. Провід-ним серед них є опосередкований правом зв’язок міжгромадянином і державою. Для усвідомлення цьогозв’язку потрібно засвоїти сукупність взаємозв’язків,втілених не лише у поняттях «громадянин» і «держава»,а й в інших елементах теорії ліберального права(наприклад, у принципі верховенства права в сус-пільстві), що передбачає значну кількість пізнавальнихоперацій (кроків).

Яким би складним не був зміст поняття, вінрозкривається за допомогою визначення (дефініції). Ценадійний спосіб, що оберігає від непорозумінь під часспілкування, у процесі дослідження та дискусії. Визна-чити поняття – це вказати, що воно означає, виявитиознаки, які становлять його зміст. Визначення поняттявиконує дві важливі функції: 1) відрізняє й відмежовуєпредмет від усіх інших предметів; 2) розкриває сутністьпредмета.

Визначення наукових понять здійснюється пере-важно через зазначення роду та видової відмінності.

Загальна схема визначення така:«А є (В і С)»А – це поняття, що підлягає визначенню; В – поняття,

більш загальне щодо А (рід); С – такі ознаки, яківиокремлюють предмети, що позначаються А, середусіх предметів, що позначаються В (видова відмінність).

У розглянутому нами прикладі поняття А (поняття,що підлягає визначенню) – це «громадянин»; поняттяВ – «член цивільно-політичного співтовариства» –більш загальне щодо А; поняття С – це ті ознаки (маєправа та обов’язки), які відрізняють громадянина відусіх інших членів цивільно-політичного співтовариства,наприклад, від осіб без громадянства.

До визначень такого роду висуваються досить простій очевидні вимоги: по-перше, поняття, що підлягаєвизначенню, й поняття, за допомогою якого визначають,мають бути взаємозамінними; по-друге, поняття неповинно визначатися за допомогою хибного кола, якщовоно визначається через себе або через інше поняття,яке, у свою чергу, визначається через нього; по-третє,визначення має бути чітко сформульованим, тобтомають використовуватися лише поняття, які відомі йзрозумілі тим, на кого розраховано визначення (бажаноне використовувати образи, метафори, порівняння,тобто усе те, що не передбачає однозначного й чіткоготлумачення).

Чи будь-яке поняття доцільно та необхідновизначати через рід та видову відмінність?

Слід зазначити, що не всі поняття необхідновизначати через зазначення роду та видової відмінності.Такого визначення потребують тільки ті поняття, якімають високий рівень узагальнення. У разі, якщопотрібно визначити менш загальні поняття (або рівеньрозвитку учнів не дозволяє використовувати складнілогічні конструкції) використовуються визначення-описи, визначення-перерахування; визначення-прикла-ди; стисле пояснення. Визначення-описи – це опис явищ,узагальнених у понятті; визначення-перерахування –передбачає перелік тих відомих учням понять, якіутворюють нове поняття; визначення-приклади – наве-дення прикладу з доступного учням життєвого досвідудля роз’яснення поняття; стисле пояснення – це тлума-чення терміна, який позначає відповідне поняття йпередбачає коротке зазначення суттєвих ознак.

Поняття виникають внаслідок узагальнення, щоявляє собою з’єднання подібних предметів за випадко-вими, загальними для них ознаками (генералізація).Внаслідок такого узагальнення виникають житейськіабо емпіричні поняття; на найвищому рівні знаходитьсяузагальнення, при якому людина поєднує предмети, щосправді мають багато подібних ознак як основних сут-тєвих, так і випадкових. Результатом такого узагаль-нення є виникнення наукових теоретичних понять.

Узагальнення скорочує кількість інформації, замі-нюючи знання багатьох подібних випадків знаннямодного принципу. Воно дає можливість розглядатипредмет чи явище не як сугубо ізольоване, а як таке, щопредставляє певний клас. Узагальнення, втілене у фор-мулу, дозволяє розв’язувати серію однорідних задач, на-віть ще не сформульованих. Узагальненням у науці євідомі закони, принципи, правила та поняття. Різнома-

* Кедров Б.М. Определение научных понятий через закон // Диалектика и логика. Формы мышления. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – С. 66.

119

1. Громадянознавчі поняття: структура і способи визначення

нітні взаємозв’язки й взаємини загального й одиничноговиявляються за допомогою узагальнень. Вони розкри-вають сутність речей як закономірність їхнього розвит-ку, як таке, що визначає їхній розвиток, це, у свою чергудає змогу встановити необхідний зв’язок одиничнихявищ усередині деякого цілого, тобто відкрити законо-мірності його становлення.

Формування понятійного узагальнення передбачаєне тільки перехід від конкретного та одиничного доабстрактного й загального, а й зворотний перехід відзагального та абстрактного до одиничного й конкрет-ного. Останній є вираженням думки від абстрактногодо окремих і одиничних виявів загального, доступнихчуттєвому досвіду.

Перехід від загального до одиничного, конкретноговиступає як цілком самостійний процес. Оволодівшиним, учні переборюють первісно існуючий у їхнійсвідомості розрив між конкретним та абстрактним.Основним засобом заповнення цього розриву є збага-чення чуттєвого досвіду учня. Чим абстрактніше пер-вісне узагальнення, тим більше конкретизації вимагаєйого повноцінне засвоєння. Сама конкретизаціяздійснюється шляхом застосування поняття, під часрозв’язання задач на підведення під поняття одиничнихфактів або при розкритті учнями загальних положеньна конкретному матеріалі. Справжнє опануванняабстрактним знанням відбувається по мірі його збагачу-вання конкретно-чуттєвим змістом. Таким чином, роз-виток абстрактного залежить від накопичення уявленьі сприймань.

Оволодіти поняттям — означає оволодіти всією су-купністю знань про предмети, яких воно стосується.Чим більше ми наближаємося до цього, тим більшешансів оволодіти певним поняттям. У цьому й полягаєрозвиток понять, що змінюються за своїм змістомвідповідно до розширення знань.

Таким чином, оскільки поняття становлять логічнуформу мислення, слугують організації й регулюваннюпрактичної діяльності, забезпечують засвоєння основгромадянознавства, вони обіймають провідне місце вгромадянській освіті.

Ефективне засвоєння понять неможливе без певнимчином організованої пізнавальної діяльності, яка бпередбачала як узагальнення фактів, так і застосування(конкретизації) громадянознавчих понять. Особливовеликого значення набуває діяльність щодо засто-сування громадянознавчих понять, оскільки поняттявважаються сформованими лише за умови правильногоїх використання.

Оскільки неможливо й непотрібно формувати всіпоняття шляхом узагальнення фактів, слід виявляти, якіідеї, поняття викладатимуться тією або іншою формоювчителем або підручником (перша група понять), а якіучні здобудуть самі у процесі вивчення теми (другагрупа понять). До цих двох груп понять потрібно ство-рювати дослідницькі завдання (проблемні задачі) такимчином, щоб перша група понять виступала як засіб,інструмент, об’єкт застосування, а друга виступала бнаслідком розв’язання задач.

Таким чином, громадянознавчі поняття є значновищим щаблем організації знань про суспільство,вищим рівнем узагальнення, формою мислення. Головнеїх призначення – організація й регулювання практичної

діяльності учнів. Отже, й робота над формуваннямсистеми наукових та ціннісних понять в учнів повиннаґрунтуватися на засадах проблемного навчання ізвикористанням пізнавальних задач.

2. Технологічні засади та наукові підходи доформування понять

Процес формування громадянознавчих понять маєздійснюватись, за наступними принципами і прави-лами:

♦ Початкову інформацію про соціальний об’єкт вартопред’являти шляхом пояснення, міркування, проб-лемного викладу з використанням структурно-схематичних моделей об’єкта, що дають змогунаочно представити взаємозв’язок його елементів(ознак поняття), відбиваючи логіку їхніх взаєминміж собою та іншими елементами (поняттями)суспільної системи. При цьому дуже корисно вибу-довувати схему поступово, супроводжуючи їївідповідними роз’ясненнями;

♦ Оволодіння поняттями високого ступеня узагаль-нення вимагає ґрунтовного опертя на ранішезасвоєні знання з предметів природничонаукового йгуманітарного циклів. Ці знання можуть використо-вуватися як для ілюстрації (конкретизації) сус-пільствознавчого поняття, так і виступати об’єктоманалізу на основі застосування цього поняття впояснювальній функції;

♦ Оволодінню поняттями високого ступеня узагаль-нення сприяє організація їх застосування як мето-дологічної основи (методу) пізнання й прогно-зування нових явищ;

♦ Ефективними та «економічними» з погляду раціо-нального використання навчального часу є такіметодичні прийоми здійснення міжпредметних івнутрішньокурсових зв’язків під час формуванняпонять: випереджальні домашні завдання, щонацілюють на повторення і первинну систематиза-цію раніше вивченого матеріалу; встановленнязв’язків між раніше вивченими поняттями та нови-ми під час пояснення матеріалу; демонстрація ужевідомих школярам таблиць, схем і діаграм; органі-зація роботи з раніше вивченими текстами тощо.

♦ Слід використовувати різноманітні джерела у робо-ті над поняттями для посилення доказовості теоре-тичних положень, висновків і оцінок, для здійснен-ня впливу не лише на раціональну, а й на емоційнусферу свідомості учня, формування його особис-тісного ставлення до об’єкта, що вивчається. Такийпідхід сприятиме вихованню громадянськихякостей та розумовому розвитку учнів. Джерела по-винні містити наукові поняття та їх характеристику,зразки наукового підходу до аналізу й оцінки явищсоціальної дійсності;

♦ Опертя на особистий досвід учня, його позитивнийзміст і розширення цього змісту за допомогою науко-вих понять сприяє їх глибшому й усвідомленомузасвоєнню. Застосування наукових понять досуджень учнів, заснованих на позанавчальномупізнанні, що містить помилкові уявлення про певнесуспільне явище, розвиває інтерес до науковогопізнання, дає змогу зробити необхідну корекцію«життєвого» досвіду, закріплює наукові знання;


120

♦ Слід добирати першоджерела з урахуванням ступе-ня підготовки учнів, повторно звертатися до них таїх комплексно використовувати. У міру зростанняпідготовки учнів варто підвищувати питому вагуїхньої самостійної роботи з документами на урокахта під час виконання домашніх завдань. Ефектив-ними прийомами організації роботи учнів з першо-джерелами є: коментоване читання, колективнийаналіз тексту, формулювання запитань і завдань, щопередбачають як просте відтворення розглянутоготексту загалом, так і його частин; інтерпретаціязмісту на основі аналізу тексту та його логічноїструктури (виокремлення головної думки, складан-ня плану, конспекту, виписки за проблемним запи-танням, підготовка невеличких повідомлень тощо);запитання й завдання, що передбачають навчально-дослідницьку чи пошукову роботу (встановленнязв’язків змісту документа з досліджуваним об’єк-том; оцінювання явищ у світлі ідей документа;постановки проблемних запитань самими учнями,на які можна отримати відповідь із джерела;формулювання запитань, для відповіді на якіпотрібно отримати додаткові дані тощо);

♦ У роботі над формуванням громадянознавчих по-нять необхідно використовувати комплекс пізна-вальних і практичних завдань, побудованих нарізноманітних джерелах, спрямованих на оволо-діння основними категоріями суспільних наук. Усвою чергу, ці громадянознавчі поняття повинністати основою формування загальнонавчальних іспецифічних умінь, тобто сприяти набуттю грома-дянознавчої компетентності. Завдання маютьвраховувати різні рівні складності, використовува-тися для організації колективної та індивідуальноїроботи учнів, а також під час проведення різнихформ навчальних занять: шкільної лекції, семінару,практичного і лабораторного заняття, при підго-товці школярів удома тощо.

Які підходи, на вашу думку, варто використову-вати під час формування громадянознавчих понять?

Засвоєння громадянознавчих понять може здійсню-ватись за допомогою різних підходів. Так, багато сучас-них учених вважають системний підхід універсальнимнауковим методом дослідження соціальної дійсності.Цей підхід передбачає виявлення потрібної та достат-ньої кількості елементів, наявність яких сприяла брозумінню суспільного явища як цілісності (системи),осмислення ролі й значення різних частин цієї системита їх взаємовплив, а також взаємодію системи з навко-лишнім середовищем (тобто зовнішніми до неї чин-никами).

Нове бачення системного підходу ґрунтується навідмові від розгляду одного елемента системи як визна-чального стосовно інших. При цьому зовсім не відки-дається той факт, що всі ланки системи мають бутивзаємопов’язані, як мета і засоби або причини та наслід-ки. Йдеться про потребу розгляду кожного елементасистеми як ланки автономної та самостійної, що маєсамоцінність і певну значущість для існування й розвит-ку інших елементів цілісної системи.

Оволодіння системним підходом допомагає учнямсприймати й описувати об’єкти соціальної дійсності якскладноупорядковані. Тим самим підвищується рівеньтеоретичного мислення школярів, створюється база дляформування у них основ світоглядної культури, а такожумінь застосовувати знання для самостійного поясненняй прогнозування суспільних явищ.

Засобом формування ціннісно-нормативного підхо-ду в шкільному громадянознавчому курсі є використан-ня поняття в оцінювальній функції. Громадянознавчіпоняття, застосовані як критерії оцінювання суспільнихявищ і процесів або групової та індивідуальної пове-дінки, впливають на становлення усвідомленого йсамостійного ціннісного вибору учнів, формуванняїхньої економічної, політичної, правової та моральноїкультури.

При цьому потрібно пам’ятати про складну структу-ру оцінювання. На думку деяких учених, вона вміщує:по-перше, оцінювальне ставлення як емоційно пере-жите співвіднесення об’єктивних властивостей явищаз духовними та матеріальними потребами суб’єкта; по-друге, оцінне судження як логічну форму усвідомленняй фіксації результатів оцінювального ставлення. Отже,оцінка – це єдність оцінювального ставлення (оцінка –процес) і оцінювального судження (оцінка – результат).Головна особливість оцінювальних відносин полягає втому, що вони містять у собі не лише належне, а й бажа-не, пов’язане з вільним вибором, духовним прагненнямсуб’єкта.

Наведемо приклади завдань, спрямованих на засто-сування таких понять: «права людини», «людськагідність» в оцінювальній функції та з урахуваннямспецифічних структурних особливостей оцінювання.

Приклад: один із ваших однолітків надіслав доредакції газети лист наступного змісту:

«Я людина незвичайна, як прийнято висловлю-ватися, супермен. Навчаюся в ПТУ. Я ще з дитинствапоставив собі за мету стати кращим за інших. І думаю,що досяг цього. Тепер мої дані: зріст 174 см., об’ємгрудей – 110 см., вага 65 кг. Я багато чого можу робити:ламати цеглини руками, ногами, головою. Добреволодію своїм тілом, можу водити автомобіль, володіюсхідними єдиноборствами. Моя мрія – служба у війсь-ках спецпризначення. Для досягнення своєї мрії я тре-нував не лише тіло, а й дух. З дитинства я виховував усобі жорстокість, бив однокласників, тримав у страхувсю школу, а тепер і ПТУ. У мене залізне здоров’я. Кудиж мені звернутися, щоб здійснити свою мрію?»

Чи хотіли б ви бути схожими на автора цьоголиста і чому? Оцініть його погляди й поведінкустосовно такого морального критерію як людськагідність. Якими моральними критеріями ви керу-ватиметеся, оцінюючи мету «супермена» і засоби їхдосягнення? Аргументуйте свою відповідь.

До відносно нових для вітчизняних соціальних наукметодів пізнання належать діяльнісний та рольовийпідходи. Вони орієнтують на осмислення наступнихпитань: навіщо я це роблю? (тобто, яка ціль моєї діяль-ності); що я роблю? (яку сутність має моя діяльність); яктреба робити? (тобто чи відповідає моя діяльністьзагальнолюдським цінностям); які результати моєї

121

2. Технологічні засади та наукові підходи до формування понять

діяльності? (аналізуються отримані результати); щотреба ще робити? (ставляться нові завдання).

Підгрунтям для опанування цими підходами єпоняття про регулятивно-практичну функцію. Оперу-вання ними в знайомій та незнайомій ситуаціях є мо-гутнім стимулом у розвитку інтелектуальної таповедінкової рефлексії учнів, сприяє формуваннюготовності конструктивно діяти.

Прикладом застосування понять у регулятивно-практичній функції може виступати таке завдання,складене у тестовій формі.

Приклад: «Уявіть, що ви організатор мітингу. Які знаведених дій ви б здійснили?а) сповістив би про мітинг тільки своїх політичних при-

хильників;б) сповістив би про мітинг своїх політичних прихиль-

ників і супротивників;в) надавав би слово всім бажаючим;г) надавав би слово тільки своїм політичним прихиль-

никам;д) спробував би звинуватити своїх політичних опонен-

тів, закликав би до непримиренної боротьби з ними».Обгрунтуйте свій вибір.Велику значущість у сучасному науковому знанні

набуває психологічний метод (підхід). Він орієнтує навивчення суб’єктивних механізмів, поведінки людини,індивідуальних якостей, рис характеру, несвідомихпсихічних процесів, психологічних мотивацій.

У педагогічному плані цей метод використовуютьпід час оперування поняттями в діагностичній функції.Він також сприяє усвідомленню інформації про те, який«Я» та інші люди. Такий підхід позитивно позначаєтьсяна самопізнанні учня, розвитку його рефлексивногодосвіду, сприяє формуванню вміння оцінювати свої тачужі слабкі й сильні сторони, свідомо керувати собою івпливати на інших людей.

У межах сучасних наукових парадигм особливоїактуальності набуває порівняльний метод (підхід). Вінпередбачає зіставлення однотипних явищ і процесів зметою виявлення їхніх загальних рис і специфіки, зна-ходження найоптимальніших шляхів розв’язання задач.Найбільшу педагогічну ефективність цей метод відіграєв процесі формування конкретно-історичних понять,сприяючи значно глибшому їх засвоєнню: розвиткуінтелектуальних здібностей учнів; умінню бачити зазовнішньою схожістю особливості, своєрідність, само-бутність явищ; визначати підстави для класифікаційявищ; прогнозувати події, тенденції, наслідки на основізіставлення раніше отриманої інформації з новимиданими.

При формуванні понять, як відзначалося, потрібноспиратися на особистий досвід учня. Психологивважають, що формування понять сягає своїм корінняму глибинні структури індивідуального досвіду, пов’яза-ні, зокрема, з основними формами представлення реаль-ності у людській свідомості – через дію, почуттєве вражен-ня, знаковий символ.

Отже, процес ознайомлення із системою грома-дянознавчих понять, має грунтуватися залежно відзмісту поняття на таких підходах: системному, ціннісно-нормативному, діяльнісному, рольовому, порівняльномута психологічному.

3. Способи формування громадянознавчих понятьПоняття відображають суттєві відношення речей і

явищ, що становлять значення цих понять. Науковіпоняття відрізняються від житейських передусім тим,що учень не сам їх створює, а отримує від суспільствау готовому вигляді (у процесі навчання в школі).

За яких умов поняття засвоюватимуться най-краще?

Основний шлях формування наукових понять –навчання, при цьому важливу роль відіграє зміст нав-чання. Знання, які учень отримує, завдання, які він вирі-шує в процесі навчання, визначають зміст і формупонять, а також характер практичних, перцептивних(від лат. рerceptio – сприйняття) і розумових дій учня,що виявляють значущі й суттєві сторони об’єктів, щовідображаються в поняттях.

Для управління процесом формування правильнихпонять вчителю потрібно:

1) разом з учнями виділити відповідні суттєвівластивості об’єктів;

2) показати їх значення для вирішення певнихзавдань.

Виокремлення суттєвих властивостей досягаєтьсядвома шляхами: на основі цілеспрямованого моделю-вання, коли необхідні якості відразу зображаються задопомогою схем і символів, або на основі варіювання,коли матеріал, що подається, видозмінюється йчергується так, щоб у ньому виявилися деякі суттєвівластивості. Значущість для учня досягається тим, щовиокремлені суттєві властивості використовуютьпід час вирішення певних завдань. Ці властивостістають потрібними йому як орієнтири доцільної дії.

Учитель повинен показати учням суттєві властивостіоб’єктів, демонструючи дії, шляхом яких ці властивостіможуть бути виявлені або відтворені в процесі форму-вання понять. Такого результату можна досягти двомашляхами. Перший – полягає в тому, що орієнтири дійвстановлюються й освоюються на окремих конкретнихзразках. Цей шлях починається з формування схеми, щовказує: 1) які властивості об’єкта і в якій послідовностітреба виділяти; 2) які дії слід виконувати за наявностітих чи тих властивостей; 3) які результати можутьдавати ці дії; 4) під яке поняття потрібно підвести об’єкту разі отримання того або того результату. Багаторазовевикористання цієї схеми сприяє формуванню в учнявідповідних понять.

Другий шлях полягає в тому, що в якості об’єктівучню даються не конкретні зразки, а загальні принципий структури класу предметів (явищ), що вивчається. Уцьому випадку він сам, виходячи із загальних прин-ципів, виокремлює орієнтири дій з конкретнимиоб’єктами.

У пізнавальному процесі знання розвиваються,збагачуються, проходячи три етапи (рівні): уявлення →емпіричні поняття → теоретичні поняття (див.схему 15.1).

Знання про світ виникають первісно у виглядісприйняття, образів і відчуттів. Переробка чуттєвихданих у свідомості призводить до утворення уявлень іпонять (див. схему 15.1). У цих двох формах знаннязберігаються в пам’яті. Якими б загальними не були


122

уявлення й абстрактні поняття, головне їх призначення –організація й регулювання практичної діяльності.

У процесі формування наукових понять треба усві-домлювати різницю між теоретичними й емпіричнимипоняттями в науці, оскільки вони суттєво відрізняютьсяза характером утворення і відповідно вимагають різнихтехнологій формування. Теоретичні поняття вини-кають на основі аналізу ролі та функції певного відно-шення речей у середині розчленованої системи; відби-вають внутрішні відношення і зв’язки, під час відтво-рення предмета у формі теоретичного поняття мислен-ня виходить за межі чуттєвих уявлень. Емпіричніпоняття, на противагу теоретичним: 1) створюютьсяв процесі порівняння предметів і уявлень про них, щодає змогу виокремити в них однакові, загальні власти-вості; 2) відбивають лише зовнішні властивості предме-тів і тому повністю спираються на наочні уявлення.

Наприклад, якщо визначити поняття «забобон» якневиправдано негативну установку стосовно групи абоокремих її членів, то це буде суто емпіричне поняття. Вцьому понятті відбиті лише зовнішні властивості забо-бону. Таке визначення поняття виконує важливу функ-цію, а саме: допомагає відокремити забобон від іншихособливостей сприйняття, наприклад, від стереотипів.Однак за межами цього поняття лишаються причинивиникнення забобонів, роль і значення забобонів у жит-ті суспільства. Таким чином, забобон виступає у свідо-мості учня сам собою, без аналізу й розуміння числен-них зв’язків з іншими явищами та процесами.

Поміркуйте, що треба додати до визначенняпоняття «забобон», щоб воно стало теоретичним.

Визначення поняття «забобон» на теоретичномурівні узагальнення виглядатиме так: забобон – ценевиправдано негативна установка стосовно групи абоокремих її членів; представляє собою сукупність уста-новок, що включає афект (почуття), поведінкові наміри(схильність діяти певним чином), знання (переконання);витоки забобонів мають різну природу: це можуть бутисоціальні умови життя, негативні емоції, або недоско-налість нашого сприйняття та мислення; забобонивідносять до неприємних аспектів людської взаємодії,що спричиняють конфлікти та непорозуміння. Такимчином, сформульоване визначення поняття «забобон»дає змогу не лише відокремити його від іншихпсихічних явищ, а й розкриває сутність цього явища.Отже, теоретичне поняття не лише відокремлюєпредмет від інших, а й розкриває його сутність.

Щоб сформувати теоретичне поняття, недостатньовідповісти на питання, що є таке забобон, а вкрайважливо поставити перед учнями питання: чому вини-

кають забобони, яку роль вони ві-діграють у спілкуванні, як подолатиневиправдано негативне ставлення?

Для засвоєння поняття «забобон»слід запропонувати учням розглянутитакий діалог двох людей:

Приклад:Містер Х: Проблема з євреями по-

лягає в тому, що вони тільки те й роб-лять, що піклуються про своїх спів-вітчизників.

Містер У: Але записи казначействанашого союзу показують, що євреї

роблять значно щедріші пожертвування порівняно зізвичайними благодійними внесками неєвреїв.

Містер Х: Це показує, що вони завжди намагаютьсякупити прихильність і втрутитися у справи християн.Вони тільки про гроші й думають, тому так багатобанкірів-євреїв.

Містер У: Недавнє дослідження показує, що відсо-ток євреїв серед банкірів незначний, набагато менший,ніж серед неєвреїв.

Містер Х: Може, воно і так, але вони не займаютьсяреспектабельним бізнесом, а тільки шоу-бізнесом,казино і нічними клубами.

Для осмислення цієї ситуації учням треба запропо-нувати такі запитання: «Про що свідчить цей діалог?Чому містер Х ігнорує докази містера У?» Даліпотрібно надати базову інформацію про природу забо-бонів. Акцентувати увагу учнів на тому, що у наведенійбесіді містер Х уперто відкидає докази містера У черезнаявність у нього упередження проти євреїв. Замістьвідповіді він лише продовжує свої обвинувачення,переходячи до наступної причини того, чому він недо-люблює євреїв. Ця бесіда між двома співрозмовникамиХ и У являє приклад природи забобону. Слід спряму-вати розумову роботу учнів над проблемою за допо-могою таких запитань: «Звідки беруться забобони?Чому вони не зникають? Які їх причини?» У ході дис-кусії підвести до висновку, що деякі забобони походятьз особистого життєвого досвіду. Скажімо, вам довелосяпережити неприємну зустріч із представником якоїсьетнічної чи іншої групи і це породило упередженнящодо всієї групи. Інші упередження походять від бать-ківських повчань на зразок «ми не маємо нічого спіль-ного з такими людьми». Часто кілька поколінь неконтактували з представниками цієї групи, а упереджен-ня все одно існує. Чому? Коли упередження вже скла-лося, люди опираються тому, щоб змінити свою думкучерез пізнавальні, соціальні, психологічні й економічніпричини. Слід запропонувати учням проаналізуватиприроду своїх забобонів на конкретних прикладах.

Таким чином, наукові поняття – це теоретичніпоняття, які виникають на основі аналізу ролі та функціїпевного зв’язку між речами, відбивають внутрішнізв’язки, пояснюють явища та процеси. Теоретичніпоняття за своїм змістом становлять засіб переходу відсутності до явищ, а за формою – виведення одиничногоз узагальненого.

Про повноцінне засвоєння поняття можна говоритилише в тому випадку, коли учні зможуть застосуватийого до нової ситуації, а також будуть здатні використо-вувати теоретичні, узагальнені знання для пояснення

123

3. Способи формування громадянознавчих понять

Схема 15.1. Етапи (рівні) засвоєння знань у пізнавальному процесі

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Чим відрізняються наукові поняття від аксіологічних?♦ У чому полягає головне призначення громадянознавчих понять?♦ Які основні технологічні засади та наукові підходи висуваються до формування громадянознавчих

понять? Схарактеризуйте їх сутність і значення.♦ Чим відрізняються теоретичні поняття від емпіричних?♦ Які існують способи формування громадянознавчих понять?♦ За яких умов процес формування громадянознавчих понять матиме найбільшу ефективність?

конкретних фактів та явищ. Пояснити щось означаєпідвести під уже відомі закони або поняття.

На прикладі поняття «забобон» продемонстрованодва принципово різні підходи щодо формування понять.Унаслідок першого підходу утворюється емпіричнепоняття, внаслідок другого – теоретичне. Під час реалі-зації першого підходу здійснюється розвиток емпірич-ного мислення, яке спирається на безпосереднєсприйняття, чуттєві образи й уявлення, не виходячи заїх межі, й обмежується виокремленням загального,істотного на рівні уявлень й утворенням емпіричнихпонять. Основною розумовою операцією у цьому ви-падку виступає порівняння. Таким чином, учні усві-домлюють різницю між суспільними явищами, але замежами узагальнення (поняття) залишаються причин-но-наслідкові зв’язки, функції та наслідки явища(процесу), що узагальнюється. «Врешті-решт, – якзазначав Е. Ільєнков, – людина звикає бачити у речахлише те, що «підтверджує» слова вчителя (або власніочі – С.Т.), а на решту просто не звертає уваги... І вирос-тає з неї недоук, який усе життя залишається у межахзаученого, а сам нічому у житті навчитися не вміє, неможе»*.

Другий підхід сприяє розвитку теоретичного мис-лення, що так само спирається на чуттєво-конкретнесприйняття, але воно виходить за його межі й призво-дить до виявлення такого суттєвого загального, що вбезпосередньому сприйнятті не дано; результатомтеоретичного мислення є утворення теоретичних по-нять, побудова мисленнєвих моделей, гіпотез. Основ-ними компонентами теоретичного мислення є аналіз(аналіз через синтез) як здатність виокремлення гене-тично вихідної основи, абстрагування від зовнішніх,неістотних особливостей; рефлексія як здатність люди-ни до оцінювання своїх дій; планування (розумовеекспериментування) як здатність до пошуку й побудовисистеми можливих дій. Формування теоретичнихпонять і відповідно розвиток теоретичного мислення

дає можливість підвищити якість знань: міцність(повнота, тривалість, легкість і безпомилковість відтво-рення, що забезпечується активною розумовою робо-тою над матеріалом); глибину (кількість усвідомленихсуттєвих зв’язків і відношень у знаннях); системність(усвідомлення певного об’єкта загалом з усіма йогоелементами й відносинами).

Розглянутий спосіб формування понять отримавназву класичного способу. Він складається з такихпроцедур: 1) створення навчально-проблемної ситуації,формулювання пізнавального завдання як осмисленняцієї ситуації; 2) забезпечення необхідною інформацієюдля формування поняття (розповідь, опис та ін.);3) застосування евристичної бесіди для відокремленняй усвідомлення істотних ознак (як на емпіричному, такі на теоретичному рівні); 4) формулювання визначенняпоняття й уведення терміна (хоча можна починати фор-мувати поняття з уведення нового терміна); 5) виконан-ня учнями вправ на використання нового поняття;6) використання засвоєного поняття для пізнання новихсуспільних явищ.

Для повноцінного засвоєння поняття «забобон»учням треба запропонувати задачі на застосуванняцього поняття. Наприклад: Андрій вірить, що циганськаменшість у його місті відповідальна за погане еконо-мічне становище. Що це є: стереотип чи забобон? Якідокази можна навести «за» та «проти».

Отже, підвищення ефективності процесу засвоєн-ня громадянознавчих понять має відбуватися утаких напрямах: 1) уведення у зміст громадянськоїосвіти проблемної інформації (суспільні явища тапроцеси мають подаватися в системі взаємозв’язків тасуперечностях); 2) планування у навчальному про-цесі діяльності, яка передбачає засвоєння науковихтеоретичних понять (аналіз, синтез, узагальнення),конкретно ця діяльність має здійснюватись під часвиконання творчих завдань і вправ на засвоєння тазастосування понять.

* Ильенков Э.В. Философия и культура. – М.: Политиздат, 1991. – С. 46.


124


Гальперин П.Я. К исследованию интеллектуального развития ребенка // Возрастная и педагогическаяпсихология: Тексты // Сост. и коммент. Шуаре Марата О. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992.

Годфруа Ж. Что такое психология.: В 2 т: Пер. с фр. – М.: Мир, 1992.Т. 1.

Рубинштейн С.Л. О мышлении и путях его исследования. – М.: Изд-во АН СССР, 1958.

Стоунс Э. Психопедагогика. Психологическая теория и практика обучения: Пер. с англ. // Под ред.Н.Ф.Талызиной. – М.: Педагогика, 1984.

Терно С. Історичні поняття: структура і способи визначення // Історія в школах України. – 2003. – № 3. –С. 36–37.

Терно С. Ознайомлення учнів із системою понять історичних курсів (Класифікації та шляхи формуванняпонять) // Історія в школах України. – 2003. – № 4. – С. 24–26.

Терно С. Як підвищити ефективність навчання? (Науково-технологічні засади формування історичних понять) //Історія в школах України. – 2003. – № 5. – С. 21–26.

125

XVI. ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1. Компетентність як педагогічне явище. Система освітніх компетентностей2. Громадянська компетентність особистості та шляхи її розвитку3. Зміст громадянської компетентності для учнів початкової, основної і старшої школи

Очікувані результати:♦ знати систему освітніх компетентностей;♦ розуміти поняття та сутність громадянських компетентностей;♦ використовувати громадянські компетентності в процесі викладання громадянської освіти;♦ аналізувати структурні компоненти громадянських компетентностей;♦ схарактеризувати процес формування громадянських компетентностей;♦ оцінювати значення соціуму для формування компетентної особистості;♦ визначити компетентності, необхідні для діяльності територіальної громади.

1. Компетентність як педагогічне явище.Система освітніх компетентностей

Сучасний світ з кожним роком стає дедалі складні-шим, динамічнішим, тому інтеграція в сьогоденне сус-пільство і знаходження свого місця в житті вимагаютьзначних зусиль від кожної людини. Треба не простобагато знати, а й уміти постійно розширювати йоновлювати знання, відкидаючи ті, що не витрималиперевірки досвідом і часом. Доводиться постійнорозв’язувати численні проблеми на роботі і в особис-тому житті, прогнозувати свої плани і методи їх здійс-нення. Отже, нині тільки та людина може повноціннодіяти в сучасному світі, яка здатна прийняти самостій-не рішення. Усі ці обставини зумовлюють потребу воволодінні сучасними компетентностями, які даютьособистості можливість реалізувати в житті свій пізна-вальний, творчий, діяльнісний потенціал.

Нині важливим є не лише об’єм знань, а й умінняними оперувати, бути готовим змінюватись та присто-совуватись до нових потреб ринку праці, оперувати йуправляти інформацією, активно діяти, швидко при-ймати рішення, навчатись упродовж життя. Прогресив-на освітня спільнота сьогодні ставить перед собою новезавдання – сформувати у школяра та дорослого вміннявчитись. І якщо на рівні ВНЗ це вміння формується вконтексті приєднання системи вищої освіти України доБолонського процесу, то у старшій школі його форму-ванню (й покращанню майбутньої адаптації учнів довимог вищої школи) сприяє компетентнісно-орієнто-ваний підхід до навчання.

Саме розвиток в особистості життєво важливихкомпетентностей може дати людині можливостіорієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційно-му просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці,подальшому здобутті освіти.

Поняття «компетентність» знаходиться в епіцентрісвітової педагогічної думки, оскільки воно розкриваєякісно нові перспективи розуміння місії школи, резуль-тати освітньої діяльності. Науковець І. Тараненко устатті «Розвиток життєвої компетентності та соціальноїінтеграції: досвід європейських країн» зауважує, що воснові концепції компетентності лежить ідея станов-

лення компетентної особистості, яка не лише маєнеобхідні знання, професіоналізм, високі моральні тагромадянські якості, а й уміє діяти адекватно у відпо-відних ситуаціях, застосовуючи ці знання і беручи насебе відповідальність за певну діяльність.

Незважаючи на те, що терміни «компетенція»,«компетентний», «компетентність» часто зустрічають-ся в педагогічній літературі, існують різні визначення їхзмісту. Великий тлумачний словник сучасної українсь-кої мови (К., 2001), подає такі трактування:

♦ компетенція – 1) добра обізнаність із чим-небудь;2) коло повноважень якої-небудь організації,установи чи особи;

♦ компетентність – властивість (від компетент-ний);

♦ компетентний – 1) який має достатні знання вякій-небудь галузі, добре обізнаний, тямущий,кваліфікований; 2) який має певні повноваження,повноправний, повноважний.

К. Баханов у статті «Учнівські компетенції якскладова програм з історії для 12-річної школи» (ІШУ. –2004. – № 7) подає такі визначення:

♦ компетенція – необхідний комплекс знань, нави-чок, ставлення та досвіду, що дають змогу ефек-тивно виконувати діяльність або певну функцію.Визначається державою, певними установами абоокремими особами, які організують той чи іншийвид діяльності;

♦ компетентність – загальна здатність особи-стості, що характеризується складними уміннями,ґрунтується на знаннях, які дають змогу ефективнодіяти або виконувати певну функцію.

Автори науково-методичного посібника «Життєвакомпетентність особистості» (К.: Богдана, 2003), аналі-зуючи трактування вказаних понять англомовнимисловниками та довідниками, зазначають, що термін«компетентність» вказує насамперед на «здатність додії», тобто вміння застосовувати знання в практичнійдіяльності. На їхню думку, компетентність не зводитьсяні до знань, ні до умінь, це сфера відношень, які

126

існують між знаннями і дією в людській практиці;компетентність – це специфічна здатність, яка даєзмогу ефективно розв’язувати проблеми, що вини-кають в реальних життєвих ситуаціях. Отже, більшістьавторів під компетентністю розуміють здатність і готов-ність особистості до дії, що ґрунтується на знаннях іжиттєвому досвіді.

Поміркуйте, як змінюється визначення поняття«навчальний процес» зі зміною мети освіти від на-буття знань і вмінь до набуття компетентностей.

Міжнародна комісія Ради Європи у своїх доку-ментах розглядає поняття компетентності як загальніабо ключові компетентності, базові вміння, фундамен-тальні шляхи навчання, кроснавчальні вміння абонавички, ключові уявлення, опори або опорні знання.

Експерти країн Європейського Союзу визначаютьпоняття компетентностей як здатність застосовуватизнання й уміння, що забезпечує активне використаннянавчальних досягнень у нових ситуаціях.

Система компетентностей в освіті України маєієрархічну структуру і складається з таких рівнів:

1. Ключові компетентності (міжпредметні та над-премедметні компетентності) – здатність людиниздійснювати складні поліфункціональні, поліпред-метні, культурнодоцільні види діяльності, ефективнорозв’язуючи актуальні індивідуальні та соціальніпроблеми.

2. Загальногалузеві компетентності – компетент-ності, які формуються учнем упродовж засвоєннязмісту певної освітньої галузі в усіх класах середньоїшколи і які відбиваються в розумінні «способу існуван-ня» відповідної галузі – тобто того місця, яке ця галузьпосідає в суспільстві, а також уміння застосовувати їхна практиці у межах культурно доцільної діяльностідля розв’язку індивідуальних та соціальних проблем.

3. Предметні компетентності – складова загально-галузевих компетентностей, яка стосується конкрет-ного предмета.

Ключовими компетентностями, яких має набутикожен випускник загальноосвітнього навчальногозакладу, на думку О. Пометун, є: навчальна, культурна,громадянська, соціальна та підприємницька компе-тентності.

Навчальна компетентність – це інтелектуальнийрозвиток особистості та здатність учитися упродовжусього життя.

Культурна компетентність – здатність жити тавзаємодіяти з іншими в умовах полікультурного сус-пільства, керуючись національними та загальнолюдсь-кими духовними цінностями.

Громадянська компетентність – здатність захи-щати та піклуватися про відповідальність, права, інтер-еси та потреби людини й громадянина Українськоїдержави та суспільства.

Соціальна компетентність – володіння сукуп-ністю засобів, що дають можливість особистостівзаємодіяти з різними соціальними групами тасоціальними інститутами суспільства.

Підприємницька компетентність – володіння за-собами, що дають особі можливість ефективно орга-нізувати власну та колективну трудову й підприєм-ницьку діяльність.

Концепція загальної середньої освіти (12-річнашкола) України проголошує освіту ХХІ ст. освітою длялюдини. Перед суспільством, освітянами постало зав-дання формування у молодих українців таких якостей,як прагнення до навчання впродовж усього життя;постійний пошук найкращих шляхів розв’язуванняжиттєвих проблем; готовність своєю навчальною, апотім і фаховою працею закласти фундамент власногосоціального успіху і зробити внесок у громадську,державну справу.

Виходячи із зазначених концептуальних положень,загальна середня освіта має забезпечити умови дляморального, інтелектуального, фізичного, художньо-естетичного розвитку учнів, виховання громадянинадемократичного суспільства. Реалізація цієї мети вима-гає осучаснення змісту освіти таким чином, щобвипускники 12-річної школи могли швидко адаптува-тись у самостійному житті, цілеспрямовано викорис-тати свій потенціал для самореалізації у професійномута особистому плані, в інтересах суспільства і держави.Інакше кажучи, завдання освіти полягає насамперед уформуванні життєвих компетентностей школярів.

Принциповим в оновленні змісту загальної серед-ньої освіти є визнання того, що в сучасному світі знан-ня стають доступнішими для тих, хто хоче оволодітиними, тому й переосмислюється самоцінність знань.Натомість зростає роль умінь добувати і перероблятиінформацію, отриману з різних джерел. Це зумовлюєзменшення питомої ваги готової інформації, зміну спів-відношення між структурними елементами змісту накористь засвоєння учнями способів пізнання, набуттяособистого досвіду творчої діяльності.

Чому знання в наш час стали доступнішими? Чиможна таке явище назвати позитивним?

Компетентнісний підхід передбачає визначеннячіткого кола компетенцій, тобто необхідного комплексузнань, навичок, ставлень та досвіду, що дає змогуефективно виконувати певну діяльність або певнуфункцію. Перелік і зміст компетенцій визначаєтьсядержавою. В Україні вони представлені у Державномустандарті та Концепції загальної середньої освіти(12-річна школа). Відповідно до того наскільки ученьздатен виконувати певну діяльність і визначаєтьсярівень його компетентності.

Місія компетентнісно спрямованої освіти полягає втому, щоб сприяти становленню людини як суб’єкта іпроектувальника життя. Навчальна діяльність маєґрунтуватися на суб’єктно-суб’єктних основах, деучень і вчитель виступають як повноправні партнери.Для компетентнісно зорієнтованої освіти важливою єриса особистісної зорієнтованості. Кожна особистістьвід народження має різні здібності й здатності, томуосвіта, школа мають забезпечити кожній дитині можли-вість вибору своєї подальшої життєвої і професійноїдіяльності. Вводячи систему профільного навчання устарших класах 12-річної школи, держава і визначилаосвіту не лише компетентнісно, а й особистіснозорієнтованою.

Які компетентності мають бути в усіх громадянУкраїни?

127

1. Компетентність як педагогічне явище. Система освітніх компетентностей

Науково-методичний посібник «Життєва компе-тентність особистості» так визначає поняття «життєвакомпетентність особистості»: «Це знання, уміння, жит-тєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності,необхідні для розв’язування життєвих завдань іпродуктивного здійснення життя як індивідуальногожиттєвого проекту». Життєва компетентність перед-бачає свідоме й відповідальне ставлення до виконанняособистістю її життєвих і соціальних завдань. Спро-буймо визначити основні складові життєвої компе-тентності:

♦ вміння орієнтуватись у соціальних ситуаціях;♦ здатність обирати адекватні та ефективні способи

розв’язання життєвих проблем;♦ знання своїх особистих якостей, позитивних і нега-

тивних рис;♦ здатність до самовдосконалення;♦ здатність розуміти та правильно оцінювати інших

людей, встановлювати з ними адекватні способиспілкування, виявляти толерантність у стосунках;

♦ вміти керувати собою і обставинами свого життя.

Відобразьте наведені компетентності за допомо-гою знаків-символів.

Отже, життєва компетентність є основою, фунда-ментом для високоякісної самореалізації особистості всуспільстві та особистому житті. Це результат, в якийвкладають зусилля сім’я, освіта, соціум, сама людина.Життєва компетентність формується на основі стриж-невих компетентностей (ключових). У країнах Європипо-різному визначають їх обсяг та складові. Рада Євро-пи подає таку класифікацію компетентностей:

♦ політичні і соціальні (здатність і бажання бративідповідальність і участь у прийнятті рішень вгрупі, розв’язанні конфліктів мирними способами,бажання сприяти розвитку демократії);

♦ полікультурні (здатність жити в полікультурномусуспільстві, запобігати відродженню расизму,ксенофобії, брати на себе відповідальність; повагадо інших, вміння мирно жити поряд з людьмиінших культур, мов та релігій);

♦ комунікативні;♦ інформаційні (володіння сучасними техноло-гіями,

здатність їх використовувати, здатність до критич-ного мислення);

♦ здатність навчатися впродовж всього життя.

Проаналізувавши сутність ключових компе-тентностей особистості, можна виявити вельми цікавуособливість: практично усі вони несуть у собі ціннісніабо діяльнісні риси, які притаманні громадянськості(готовність людини реалізувати свої права і свободи,поважати права інших, бути готовим брати на себевідповідальність тощо). Характеризуючи громадянсь-кість як інтегровану якість особистості, що міститьзнання, переживання і вчинки, «Концепція громадянсь-кого виховання особистості в умовах розвитку українсь-кої державності» підводить нас до висновку про майжеповну ідентичність громадянськості і громадянськоїкомпетентності.

2. Громадянська компетентність особистості ташляхи її розвитку

Існує кілька визначень поняття «громадянськакомпетентність». Науковець О. Пометун зауважує, щоце здатність людини активно, відповідально й ефектив-но реалізовувати громадянські права і обов’язки з ме-тою розвитку демократичного суспільства. І. Тараненковизначає громадянську компетентність як здатністьбути громадянином, який володіє демократичноюгромадянською культурою, усвідомлює цінності сво-боди, прав людини, відповідальності, готовністості докомпетентної участі в громадянському житті. Якщовиходити із змісту самого поняття «компетентність»,то обов’язковою його складовою є знання, цінність,діяльність.

Розглянемо структурні компоненти громадянсь-кої компетентності (див. табл. 16.1).

Спробуйте показати зміст компонентів череззнаки-символи.

Формування громадянських компетентностейособистості – складний і довготривалий процес. Цікомпетентності (особливо соціальні та компетентності,пов’язані з цінностями) дитина набуває передусім усімейному колі: від батьків та інших членів родини.

Чому так сталося, що родина більше не виконуєфункції «передавання компетентностей», що (яквважається) вона робила раніше?

Чому тягар обов’язків школи збільшується зарахунок завдань розвитку життєвих компетент-ностей, які мали прищеплювати дитині батьки?

До формування громадянських компетентностеймають залучатися всі інститути як держави, так і грома-дянського суспільства. Важко уявити собі державу, якаб не була зацікавлена в консолідації зусиль народу івлади для досягнення добробуту, суспільної солідар-ності. Важко уявити і громадянське суспільство, яке бне прагнуло до розбудови демократії, стабільності тавзаєморозуміння. У розвитку громадянської компе-тентності особистості зацікавлені місцева громада, гро-мадські організації. Особливе місце належить школі,адже саме тут людина отримує перші громадянськізнання і громадянський досвід.

Тож педагоги мають використати весь освітнійпотенціал, власні педагогічні й життєві надбання длягромадянського виховання учнівської молоді. Сучаснапедагогіка дає достатній арсенал технологій дляформування підвалин громадянської компетентності, азміст навчальних дисциплін – достатню кількістьгромадянських знань.

Які загальні умови необхідні для формуваннягромадянської компетентності?

Рада Європи розробила відповідний перелік умовформування громадянської компетентності науроці, в школі, у шкільному середовищі, в місцевійгромаді та для широкого кола громадян:

♦ активна участь учнів, педагогів і батьків у демо-кратичному управлінні навчальним закладом;

♦ демократизація методів навчання та виховання,відносин суб’єктів навчально-виховного процесу;

128


КОМПОНЕНТ ЗМІСТ КОМПОНЕНТА

Знаннєвий

а) знання, які стосуються правил колективного життя, демократичних умов встановлення цих

правил, про взаємодію влади, суспільства і особистості, про розбудову демократії (правові,

політичні, соціальні);

б) знання про свою національну культуру, історію, традиції, звичаї, мову;

в) знання про сучасний світ (глобалізація, міжнародні відносини);

г) знання принципів і цінностей прав людини, демократичних свобод

Ціннісний

а) повага до Батьківщини, народу, держави, її символіки, традицій, мови;

б) почуття власної гідності;

в) повага до таких цінностей, як права людини, свобода, рівність, солідарність;

г) визнання та дотримання законів, вміння орієнтуватись у проблемах сучасного суспільно-

політичного життя в Україні та визначати власну позицію;

д) толерантність, здатність до емпатії

Діяльнісний

а) здатність робити вибір у ситуаціях реального життя;

б) здатність співпрацювати з органами державної влади та місцевого самоврядування;

в) здатність до порозуміння з іншими, здатність до співпраці, роботи в команді;

г) здатність розробляти і впроваджувати спільні проекти;

д) уміння розв’язувати конфлікти відповідно до законів демократії

Процесуально-особистісний

а) здатність критично й незалежно мислити;

б) здатність брати на себе відповідальність;

в) здатність робити свідомий вибір та застосовувати демократичні технології прийняття

рішень;

г) здатність брати участь у дебатах, аргументувати;

д) здатність поважати погляди інших людей

♦ поширення методів, орієнтованих на особистістьучня і студента, зокрема реалізація педагогічнихпроектів, що ґрунтуються на спільній колективнійметі та співпраці учасників, які опікуються осві-тою з питань демократичного громадянства(неурядові установи, підприємства, професійніорганізації);

♦ формування освітніх підходів, що тісно пов’язуютьтеорію з практикою;

♦ залучення учнів і студентів до індивідуального таколективного оцінювання якості навчання;

♦ заохочення обмінів, зустрічей та партнерства міжучнями, студентами і вчителями з різних навчаль-них закладів для міжособистісного взаєморозу-міння;

♦ поширення підходів і методів освіти, що сприяютьвихованню у суб’єктів навчально-виховного про-цесу толерантності та поваги до культурної ірелігійної багатоманітності;

♦ зближення формальної і неформальної освіти;♦ встановлення відносин громадянського партнер-

ства між школою і сім’єю, громадою, ЗМІ.

Ініціатором відповідних заходів та напрямів діяль-ності мають бути заклади освіти.

Формування і розвиток громадянської компе-тентності учнівської молоді значною мірою залежитьвід тих освітніх технологій, які використовують педаго-ги в процесі навчання. Беручи до уваги те, що учень яксуб’єкт навчання отримує від педагога лише певніорієнтири процесу засвоєння знань, а більшість інфор-мації має добувати сам, основу освітнього процесумають становити інноваційні технології, зорієнтованіне тільки і не стільки на знаннєвий компонент, скількина діяльність й особисту творчість. Важливу рольвідіграє й опертя на життєвий досвід школярів.

Розглянемо приклад розвитку громадянської компе-тентності при ознайомленні з поняттям «цінності».Вивчаючи у 6 класі курсі етики тему «Цінності людинив сучасному світі», учні пояснюють поняття «цінністьлюдського життя», «моральні цінності», оцінюють си-туації та вчинки людей з позицій духовності, схаракте-ризовують відповідальність за свій вибір та результатидіяльності як показник зрілості людини. В 9–11 класахдо цього поняття учні звертаються на уроках з право-знавства, основ філософії, вивчаючи цінності демо-кратії. Для формування відповідної складової грома-дянської компетентності вчитель може використатиметодику проектного дослідження і визначити длястаршокласників завдання: «Дослідіть, які моральніцінності та цінності демократії знайшли своє втіленняв програмах українських політичних партій. Які зміниі доповнення внесли б ви особисто у ці програми,враховуючи необхідність розбудови демократії вУкраїні?»

Наведіть приклад розвитку громадянської компе-тентності при ознайомленні з поняттям «демо-кратія» у різних класах.

Велике значення у формуванні й розвитку грома-дянської компетентності має комплексний підхід.Єдність навчального курсу «Громадянська освіта», по-закласної діяльності громадянського спрямування,позашкільної громадської діяльності учнів надає мож-ливість реалізувати одне з найважливіших освітніхзавдань – становлення особистості здатної до грома-дянської дії в умовах сучасного світу.

3. Зміст громадянської компетентності для учнівпочаткової, основної і старшої школи

Аналіз існуючих нормативно-правових документів,держаних стандартів освіти та навчальних програм12-річної школи дає змогу зробити висновок, що розви-

129

3. Зміст громадянської компетентності для учнів початкової, основної і старшої школи

Таблиця 16.1. Характеристика структурних компонентів громадянської компетентності

Учень знає Учень вмієУчень виявляє у поведінці та

оцінках

• про національні, та загальнолюдські

цінності;

• про державу, закони, права людини,

права і обов’язки людини-громадянина;

• про правила спілкування з однолітками

та дорослими і норми поведінки в

різних ситуаціях

• спілкуватися з однолітками та

дорослими; колективно обговорювати

проблеми;

• робити свідомий вибір;

• брати участь у колективній діяльності

сім’ї, класу, а також прийнятті

колективних рішень;

• залучатися до суспільно корисної

діяльності;

• висловлювати і пояснювати власну

точку зору

• повагу до прав людини і закону;

• прагнення до справедливості, чесність,

відповідальність;

• визнання та сприйняття

багатоманітності;

• патріотизм;

• повагу до національної історії, культури,

мови, традицій

Таблиця 16.2. Зміст громадянської компетентності учнів початкової школи

ток громадянської компетентності учнів забезпечуєформування у них таких рис особистості, як поінфор-мованість, здатність до дослідження, активність,ініціативність, комунікативність, участь і відповідальнадія.

Це завдання вирішується як у навчальному процесі,так і позакласній та позашкільній роботі відповідно доступенів шкільної освіти, змісту навчальних предметівта вікових особливостей учнів на кожному з них.

Особливістю завдань громадянської освіти у почат-ковій школі (1–5 класи) є створення умов для форму-вання елементарних знань про державу, закони, праваі відповідальність людини і громадянина, основніморальні цінності і норми поведінки. На цьому ступеніу дитини розвиваються такі комунікативні здібності,завдяки яким вона може інтегруватися в суспільство,формується уміння спілкуватися й розв’язуватиконфліктні ситуації через діалог. Закладаються основиціннісних орієнтацій свідомого громадянина. Повністюзміст громадянської компетентності учнів початковоїшколи відображено в табл. 16.2.

В основній школі (6–9 класи), водночас із поглиб-ленням знаннєвої та морально-етичної складовоїгромадянської компетентності, акцент має бути зробле-ний на соціальній складовій громадянської компе-тентності, яка забезпечує учнів знаннями й уміннями,що необхідні для участі в житті школи й громади(співпраця, співробітництво, комунікації, повага доінших, толерантна поведінка, права та обов’язки,плюралізм, розв’язання конфліктів, громадянське сус-пільство). Повний зміст громадянської компетентностіучнів основної школи подано в табл. 16.3.

Визначте методи формування громадянськоїкомпетентності в основній школі.

У старшій школі (10–12 класи) треба концентру-вати увагу на політологічні, правові та економічніаспекти громадянської компетентності, які передба-чають розуміння сутності демократії, форм участі гро-мадян у житті суспільства і держави, прав і обов’язків,прав і свобод людини, форм і функцій державної влади,процесів прийняття рішень та контролю за ними,сутності ринкових відносин, економічних чинниківрозвитку демократичного суспільства. Особливістюформування громадянських умінь на цьому рівні освітиє здатність учня свідомо застосовувати набуті знання,уміння і навички для розв’язання проблем власногожиття, життя громади, держави і суспільства, орієн-туючись на цінності громадянського суспільства.Розглянемо повний зміст громадянської компе-тентності учнів старшої школи в табл. 16.4.

Визначте методи формування громадянськоїкомпетентності у старшій школі.

Впровадження компетентнісного підходу у старшійшколі сприятиме поліпшенню якості освіти та покра-щанню адаптації учнів до кредитно-модульної сис-теми, з якою вони стикнуться після вступу до вищогонавчального закладу. Адже набуті під час навчання устаршій школі предметні, галузеві та ключові компе-тентності сприятимуть не лише кращому засвоєннюнових знань у ВНЗ, а й швидкому та ефективномуопрацюванню великого обсягу матеріалу, що відво-диться на самостійну роботу, використанню інформа-ційних та комунікаційних технологій, критичномумисленню.

130



оцінках

• про національні та загальнолюдські

цінності;

• про права людини і механізми їх

захисту, права і обов’язки громадянина;

• про громадянське суспільство;

• про процеси прийняття суспільних

рішень і форми участі громадян у житті

громади і суспільства загалом;

• про основи співпраці та спілкування з

іншими та розв’язання конфліктних

ситуацій

• взаємодіяти з учителями,

адміністрацією школи, дорослими

членами місцевої громади;

• реалізовувати та обстоювати свої права

й законні інтереси;

• ефективно спілкуватися, розпізнавати

стереотипи;

• свідомо обирати способи дії та

поведінки і діяти відповідально;

• застосовувати демократичні процедури

прийняття рішень;

• брати участь у діяльності органів

учнівського самоврядування,

волонтерській діяльності в громаді;

• критично сприймати інформацію,

самостійно її досліджувати та

застосовувати; формулювати,

висловлювати та аргументувати власну

позицію;

• брати участь у дискусії

• почуття власної гідності, шанування

прав людини і свободи особистості,

повагу до закону, свідоме ставлення до

обов’язків і відповідальність за власні

вчинки і поведінку;

• прагнення до справедливості,

рівноправності;

• активну та відповідальну громадянську

позицію;

• розуміння світу як багатоманітного;

толерантність, патріотизм, повагу до

національної історії, культури, мови,

традицій


оцінках

• про національні, європейські та

загальнолюдські цінності;

• про сутність демократії, демократичні

цінності;

• про права і свободи людини і

громадянина, механізми їхнього

захисту;

• про громадянське суспільство,

політичну систему і механізми її

функціонування, процеси прийняття

суспільних рішень і форми участі

громадян у житті суспільства на

місцевому, національному,

європейському та світовому рівні,

контроль громадян над владою;

• про роль ЗМІ у суспільному житті;

• про процеси європейської інтеграції та

глобалізації;

• про сутність ринкових відносин,

економічні чинники розвитку

демократичного суспільства;

• про основи ефективної комунікації,

вибору конструктивних форм взаємодії

з іншими та вибір власної поведінки;

стратегії розв’язання конфліктів

• орієнтуватись у проблемах сучасного

суспільного життя в Україні, Європі та

світі й визначати власну позицію щодо

їх розв’язання;

• взаємодіяти з органами державної

влади, місцевого самоврядування та

використовувати засоби громадського

впливу на владні структури;

• реалізовувати та послідовно

обстоювати й захищати свої права та

інтереси;

• ефективно спілкуватися, долати

стереотипи, войовничий націоналізм,

расизм і нетерпимість, робити свідомий

вибір та діяти відповідально;

• застосовувати демократичні технології

прийняття колективних рішень,

враховуючи власні інтереси і потреби

інших громадян; брати участь в

діяльності органів самоврядування,

волонтерській діяльності у громаді;

• реалізовувати та обстоювати свої права

як суб’єкта ринкових відносин,

споживача і платника податків;

орієнтуватись в умовах вільного ринку;

• володіти способами отримання

інформації з різних джерел,

використовувати ЗМІ, інтернет-ресурси

та ІКТ;

• критично мислити

• усвідомлення цінності людини як вищої

соціальної цінності, повагу до її прав і

свобод, закону; прагнення до

суспільної справедливості,

рівноправності; активну та

відповідальну громадянську позицію і

розуміння громадянського обов’язку;

• плюралізм, міжкультурне

взаєморозуміння і толерантність;

• усвідомлення глобальної

взаємозалежності й особистої

відповідальності;

• патріотизм, повагу до національної

історії, культури, мови, традицій

Таблиця 16.3. Зміст громадянської компетентності учнів основної школи

Таблиця 16.4. Зміст громадянської компетентності учнів старшої школи

131

3. Зміст громадянської компетентності для учнів початкової, основної і старшої школи

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Чому основою оновлення змісту освіти є компетентнісний підхід?♦ Чим відрізняються поняття «компетенція» і «компетентність»?♦ Які суспільні чинники впливають на розвиток громадянської компетентності особистості?♦ Чи існує в українському суспільстві «громадянська некомпетентність»? Якщо існує, то в чому це

виявляється і від чого залежить?♦ Хто, на ваш погляд, і чому більше зацікавлений у формуванні громадянської компетентності

особистості – сама людина, суспільство чи держава?♦ У районному центрі Криве Озеро (Миколаївська обл.) при селищній Раді вже чотири роки діє мала

селищна рада, до складу якої входять учні 9–11 класів, обрані загальними зборами старшокласників.Члени малої ради мають право голосу у вирішенні багатьох питань. Спробуйте сформулювати цеколо питань, беручи до уваги досвід діяльності вашої територіальної ради.

♦ У. Браунеллу належать такі слова: «Сходинки життя всіяні колючками, і найбільше вонивстромляються, коли ми сповзаємо ними донизу». Що, на вашу думку, відіграє роль таких колючок усфері розвитку громадянських компетентностей?


Баханов К. Учнівські компетенції як складова програм з історії для 12-річної школи // Іст. в шк. України. – 2004. –№ 7.

Бібік Н.М., Єрмаков І.Г., Овчарук О.В. Компетентнісна освіта – від теорії до практики. – К.: Плеяда, 2005. – 120с.

Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібл. з освітньої політики //Під заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: К.І.С., 2004. – 112 с.

Михайличенко М.В. Використання компетенцій і компетентностей як нового типу цілепокладання та забезпеченняякості підготовки педагогічних працівників // Наук. записки. – Вип. 68. – Серія: Педагогічні науки. –Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. – С. 137-139.

Овчарук О.В. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти // Стратегія реформування освіти в Україні. –К.: К.І.С., 2003. – С.68–75.

Пометун О. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті // Іст. в шк. України. – 2007. – № 6. – С. 3–12.

Пометун О.І. Компетентнісний підхід – найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти // Рідна школа. –2005. – Січ. – С.65–69.

Родул В.В., Кравцов В.О., Михайличенко М.В. Основи професійного становлення особистості сучасного вчителя:Навч. посіб. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. – 216 с.

132

1. Поняття про форми організації навчання.Урок як основна форма навчаннягромадянської освіти

Форма організації навчання – це цілеспрямована,чітко організована, змістовно насичена та методичнооснащена система пізнавального та виховного спілку-вання викладача та студентів, яка передбачає певнувзаємодію учасників навчального процесу, що регу-люється заздалегідь встановленим режимом та умова-ми роботи, завдяки яким кожна із сторін відчуває своюуспішність та інтелектуальну спроможність.

Від того як організований процес навчання зале-жить якість освіти. Національна система освіти нама-гається зберегти кращі національні надбання в органі-зації навчального процесу та вивчити, взяти наозброєння найкращий іноземний досвід. Педагогічнійпрактиці відомі понад тридцять конкрет них формнавчання. Вибір форм організації навчання зумов-люється за вданнями освіти і виховання, особливостямизмісту різ них предметів та їх окремих розділів,конкретним змістом.

Ефективність практики навчання має забезпечу-ватись не лише використанням конкретних форм орга-нізації навчального процесу, а й поєднанням їх видів.

Існують різні класифікації форм організаціїнавчальної діяльності, а саме:

♦ за дидактичною метою та структурою заняття (лек-ція, семінар, практикум, лабораторне та практичнезаняття, колоквіум, тощо.)

♦ за кількістю учасників (індивідуальне, парне, коопе-ративне, фронтальне);

♦ за місцем навчання (аудиторне, позааудиторне,екстернат);

♦ за тривалістю (час регламентується навчальним пла-ном, викладачем, студентами).

Кожна із цих форм має свої особливості, які потріб-но врахо вувати, підбираючи ті чи інші способи органі-зації засвоєння знань учасниками навчального процесу(методи, технології).

Які системи навчання ви знаєте з історії?Незважаючи на всю різноманітність пропонованих

сучасними дидактами форм організації навчальноїдіяльності учнів, основним підходом до організації сис-теми навчання залишається класно-урочна система.Для цієї системи організації процесу навчання харак-терні такі елементи:

♦ основною структурною одиницею є урок;♦ учасники об’єднуються в класи відповідно до віку

та підготовки дитини;♦ існує постійний склад класу на весь період нав-

чання;♦ заняття обов’язкові для всіх учасників навчального

процесу;♦ існує розклад занять та перерв;♦ робота всіх учнів відбувається одночасно і за єди-

ним навчальним планом;♦ навчальним процесом керує вчитель.

Основною формою організації навчальної роботи вшколі є урок.

Урок – форма організації навчання, за якої заняттяпроводить учитель з групою учнів постійного складу,одного віку й рівня під готовки впродовж певного часуй відповідно до розкладу. Урок як «розділ», певна«частина» навчального матеріалу дає можливість унавчальному процесі дотримуватись принципу послi-довностi та неперервності. Він є не лише важливоюорганізаційною, а й передусім педагогічною одини-цею процесу навчання і виховання. Саме урок дає мож-ливість формувати в учнів основні складові грома-дянської компетентності.

Кожен урок виконує конкретне, притаманне лишейому завдання. Запровадження навчального предмета«Громадянська освіта» дає можливість здійснититематичне планування уроків відповідно до мети таочікуваних результатів навчального курсу. З метоюдосягнення запланованого результату вчитель можезастосовувати такі традиційні типи уроків:

XVII. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ КУРСУ«ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА»

1. Поняття про форми організації навчання2. Урок як основна форма навчання громадянської освіти3. Інтерактивні форми уроків4. Види інтерактивних форм навчання

Очікувані результати:♦ знати основні форми навчальної діяльності у школі;♦ розуміти специфіку та особливості форм навчання громадянської освіти;♦ використовувати навчально-методичні комплекси для підготовки занять з громадянської освіти;♦ аналізувати структурні елементи занять з громадянської освіти;♦ співвідносити цільові завдання і форми навчання громадянської освіти;♦ оцінювати ефективність різних форм навчання громадянської освіти;♦ розробити план-конспект заняття з громадянської освіти.

133

♦ урок засвоєння нових знань (головною дидактич-ною метою уроку вивчення нового матеріалу є набуттяучнями нових знань. Реалізація цієї мети передба чаєзасвоєння нових понять і способів діяльності);

♦ урок формування вмінь і навичок (спрямованийна формування, на основі раніше засвоєних знань,умінь і навичок);

♦ урок застосування знань, умінь і навичок(спрямований на засто сування на практиці умінь інавичок з метою поглиблення і розширення, формуван-ня нових вмінь і навичок, контроль за ходом опануван-ня навчаль ного матеріалу);

♦ урок узагальнення і систематизації знань(проводять після вивчен ня певної теми або розділунавчальної програми з метою приве дення засвоєнихучнями знань у систему);

♦ урок перевірки, оцінювання та корекції знань,умінь і навичок (слугують для оцінювання процесунавчання і його результатів, рівня засвоєння системипонять того або іншого ку рсу, сформованості в учнівумінь і навичок навчально-пізнаваль ної діяльності);

♦ комбінований урок (спрямований на формуваннястійких знань, умінь, навичок та їх систематизацію).

Пригадайте структуру цих типів уроків.Урок як форма організації навчання існує вже сотні

років, і постійно були спроби його модернізувати,вдосконалити. Спробуймо узагальнити цей досвід тавизначити загальні вимоги до уроку.

З-поміж загальних вимог, яким має відповідатисучас ний урок, виділяються такі:

♦ побудова уроку на основі закономірностей нав-чально-виховного процесу;

♦ оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіхдидак тичних принципів і правил;

♦ забезпечення умов для продуктивної пізнавальноїді яльності учнів з урахуванням їхніх інтересів,нахилів і по треб;

♦ встановлення міжпредметних зв’язків, усвідомле-них учнями;

♦ зв’язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями,опертя на досягнутий рівень розвитку школярів;

♦ стимулювання й активізація розвитку всіх сферособис тості;

♦ логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності;

♦ ефективне використання педагогічних засобів;♦ зв’язок з життям, особистим досвідом учнів;♦ формування практично-необхідних знань, умінь,

навичок, раціональних прийомів мислення тадіяльності;

♦ формування уміння вчитися, потреби постійногопоповнення знань;

♦ діагностика, прогнозування, проектування і плану-вання кожного уроку.

Таким чином класно-урочна система залишаєтьсядомінуючою у національній школі. Проте на сучасномуетапі вона вдосконалюється новітніми підходами доорганізації навчання – інтерактивними технологіями,які дають можливість вчителю зробити процес навчан-ня цікавим, різноманітним, ефективним.

2. Інтерактивні форми уроківВеликої ваги набула проблема активізації пізнаваль -

ної діяльності на уроках з використанням активнихмето дів навчання, виконання учнями різних видівсамостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.Пошуки творчих учителів покликали до життя новівиди уроків, відмінні від типових.

Інтерактивні форми уроку – це форми спеціальноорганізованого спілкування, психологічний впливякого засновано на активних методах навчання. Слово«інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова in-teraсt, де іntеr – взаємний і асt – діяти. Таким чином,інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу, розу-міється певна взаємодія вчителя та учнів, що регу-люється заздалегідь встановленим режимом та умова-ми праці.

Інтерактивні уроки можна розглядати як одну ізформ активного навчання. Це спроба підвищенняефективності навчання з використанням різних засобіві методів навчання. Такі уроки з громадянської освітиможуть стати надзвичайно корисними, оскільки вонидають можливість перейти учням до іншого психоло-гічного стану, викликають у них нові позитивні емоції,відчуття. Для таких уроків характерні: максимальнащільність, насиченість різними видами пізнавальноїдіяль ності, запровадження самостійної діяльностіучнів, вико ристання програмованого і проблемногонавчання, здійс нення міжпредметних зв’язків, усунен-ня перевантаже ності учнів.

Досвід зарубіжних та українських колег свідчить,що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації таоптимізації навчального процесу і допомагають учнямоволодіти такими навичками:

♦ аналізувати навчальну інформацію;♦ творчо підходити до засвоєння навчального мате-

ріалу;♦ навчитися формулювати власну думку, правильно

її висловлювати;♦ доводити власну точку зору, аргументувати й дис-

кутувати;♦ навчитися слухати іншу людину, поважати альтер-

нативну думку;♦ моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати

власний соціальний досвід через включення у різніжиттєві ситуації і переживати їх;

♦ вчитися будувати конструктивні відносини у групі,визначати своє місце в ній, уникати конфліктів,розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнутидіалогу, знаходити спільне розв’язання проблеми;

♦ розвивати навички проектної діяльності, самостій-ної роботи, виконання творчих робіт.

Організація інтерактивного навчання передбачаємо делювання життєвих ситуацій, використання рольо-вих ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізуобставин та від повідної ситуації. Воно ефективносприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цін-ностей, створенню атмосфери співробіт ництва, взаємо-дії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитя-чого колективу. Інтерактивна взаємодія виключає якдомінування одного учасника навчального процесу надіншими, так і однієї думки над іншою.

134

XVII. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ КУРСУ «ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА»

Такий урок дає можливість розвивати творчі можли-вості і особисті якості учня, оцінити роль знань іпобачити застосування їх на практиці, відчути взаємо-зв’язок різних наук, це самостійність і зовсім іншевідношення до праці. Інтерес до уроку викликається інезвичайною формою його проведення, чим знімаєть-ся традиційність уроку, активізується робота учня. Длякожного типу уроку можна запропонувати широкийперелік нетрадиційних форм навчання (див. табл. 17.1).

За визначенням О. Пометун, сутність інтер-активного навчання у тому, що навчальний про цесвідбувається за умови постійної, активної взаємодії всіхуч нів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне,групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель єрівноправними, рів нозначними суб’єктами навчання,розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводутого, що вони знають, вміють і здій снюють. Зокрема, взахідній педагогіці активно використовується коопе-ративне навчання, або навчання в невеликих групах. Вамериканській педагогіці під навчанням у співро-бітництві (cooperative learning) або кооперативнимнавчанням розуміється навчання учнів у невеликихгрупах. Воно має своїми витоками ідеї Дж. Дьюі іекспериментальну практику першої чверті XX ст.

Організація інтерактивного навчання ефективносприяє формуванню громадянознавчих навичок івмінь: спілкуватися з іншими людьми та органами вла-ди, критично мислити, приймати продумані рішення;обґрунтовано висловлювати точку зору, обстоюватисвої права. За структурою такі заняття складаютьсязазвичай з п’яти елементів:

♦ мотивація; ♦ оголошення, представлення теми та очікуваних

навчальних результатів;♦ надання необхідної інформації;♦ інтерактивна вправа;♦ підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

У новітніх освітніх системах використовуєтьсякілька варіантів кооперативного навчання. Усі вони до-ведені до рівня технології і ґрунтуються на трьохосновних принципах:

♦ заохочування – отримання групою однієї на всіхбальної оцінки, будь-якого сертифікату відзнаки, пох-вали або іншого виду оцінки їх спільної діяльності;

♦ індивідуалізація виконання кожним учнем своєїчастки загальної справи і персональна відповідаль-ність кожного за всіх;

♦ рівні можливості – принесення кожним школярембалів до загальної скарбнички команди, заробле-них шляхом покращання власних попередніхрезультатів (оскільки саме цей показник, а неуспіх, порівняно з іншими, є вирішальним унарахуванні балів).

Наприклад, у навчальних закладах України всіхрівнів у повсякденну практику ввійшов метод мозко-вого штурму, який використовується на різних етапахзанять: мотивація до вступу, актуалізація опорнихзнань, закріплення вивченого матеріалу, узагальненняотриманих знань учнями. Ця технологія має певнуструктуру:

♦ первинна постановка проблеми; ♦ аналіз проблеми і повідомлення необхідної вступ-

ної інформації (частіше невеличка доповідь, якуробить викладач або спеціально підготовлені учні-експерти);

♦ з’ясування можливості розв’язання проблеми (учніпропонують способи розв’язання, а викладачпояснює, чому вони не підходять);

♦ переформулювання проблеми (кожен переказує длясебе проблему у зрозумілій формі);

♦ спільний вибір одного з переформулювань проб-леми;

♦ висування образних аналогій (особистісних абосимволічних);

♦ «підгонка» визначених групою підходів до роз-в’язання поставленої проблеми.

Сучасні українські педагоги, зокрема, О. Пометун,Л. Пироженко, О. Овчарук, М. Рогозін та інші, адап-туючи зарубіжний досвід, активно розробляють пробле-ми інтерактивного навчання та використання його урізних предметах. Вітчизняна наука, а за нею й практи-ка вже мають значні напрацювання у використанніінтерактивних прийомів та методів.

Наприклад, вивчення теми «Громадянське сус-пільство» можна розпочати з цікавої мотивації: «Які визнаєте молодіжні організації? З якою метою вони ство-рені? Які з них захищають права молоді, допомагають

Тип урокуУрок засвоєння нових

знань

Урок формування

вмінь і навичок

Урок узагальнення і

систематизації знань

Урок перевірки,

оцінювання та

корекції знань, умінь

і навичок

Форми уроків

Уроки лекційної форми

Уроки-експедиції

Уроки-дослідження

Уроки-інсценування

Навчальні конференції

Інтегровані уроки

Практикуми

Практичні роботи

Уроки-діалоги і

семінари

Уроки рольової

ділової гри

Повторювально-

узагальнювальчі диспути

Ігрові КВК

«Що?Де?Коли?»

Поле чудес

Щасливий випадок

Інтегровані театралізовані

уроки (урок-суд)

Уроки-консультації

Уроки-конкурси

Уроки змагання

Залікові вікторини

Конкурси

Захист творчих робіт,

проектів

Творчі звіти

135

2. Інтерактивні форми уроків

Таблиця 17.1. Нетрадиційні форми навчання

Тип уроку Форма уроку Структура уроку Мета уроку Завдання уроку

Урок формування нових

знань

Урок-подорож

Урок-експедиція

Урок-дослідження

Урок-інсценування

Мультмедіа-урок

Проблемний урок

• організаційний момент;

• постановка цілей;

• актуалізація опорних

знань;

• пояснення нового

матеріалу;

• діагностика

правильності засвоєння

учнями знань;

• підбиття підсумків

уроку;

• повідомлення

домашнього завдання

Організувати роботу з

формування нових

громадянознавчих

понять, наукових фактів,

визначених навчальною

програмою

Сформувати уявлення

про основні питання, що

входять до сфери

громадянської освіти;

підвести до розуміння

нових громадянознавчих

понять; активізувати

пізнавальну активність

учнів

Урок формування вмінь і

навичок

Урок-практикум

Урок-діалог

Урок-ділова чи рольова

гра

Подорож

Експедиція та ін.




знань;

• виконання завдань

стандартного типу;

• виконання

реконструктивно-

варіативного типу;

• виконання завдань

творчого типу;

• діагностика

правильності

формування умінь та

навичок;


уроку;



Формування нових умінь

та навичок,

передбачених

навчальною програмою

Залучити до активної

практичної діяльності;

виробити вміння

працювати в групі;

сприяти формуванню

громадянської

компетентності;

навчити володіти новими

прийомами і методами

роботи з додатковою

літературою та

джерелами інформації,

проектної діяльності;

готувати доповіді,

виступати перед

аудиторією; формувати

критичне мислення,

вміння аналізувати,

виділяти головне,

узагальнювати і робити

висновки

Урок застосування

знань, умінь і навичок

Рольові і ділові ігри

Практикуми

Уроки захисту проектів

Подорожі

Експедиції та ін.




знань;

• оперування знаннями,

уміннями, навичками

при вирішенні практич-

них завдань;

• складання звіту про ви-

конану роботу;


уроку;

• повідомлення домаш-

нього завдання

Застосування знань на

практиці

Навчити застосовувати

отримані знання на прак-

тиці; оперувати наявним

потенціалом у конкретній

ситуації; закріпити на-

вики роботи з…; навчити

обстоювати власну точку

зору; закріпити вміння

виокремляти проблеми;

удосконалювати вміння

роботи з джерелами

знань; удосконалювати

навики аналізу, узагаль-

нення тощо; вміння ви-

ступати і захищати

власну думку; розвивати

творчі комунікативні

здібності

Урок узагальнення і

систематизації знань

Узагальнювальний урок

Диспут

Гра (КВК, Щасливий

випадок, Поле чудес,

конкурс, вікторина)

Театралізований урок

(урок-суд)

Урок-удосконалення

Підсумкова конференція

Урок-консультація

Підсумкова конференція

Урок-консультація

Урок-аналіз контрольних

робіт

Оглядова лекція

Оглядова конференція

Урок-бесіда



• оперування знаннями

та способами діяльності

у стандартних та

нестандартних

ситуаціях;

• підбиття підсумків та

узагальнення;



Глибше засвоєння

знань, високий рівень

узагальнення,

застосування на

практиці

Сформувати уявлення

про вивчений матеріал

як систему знань;

розвивати уміння

класифікувати,

виокремлювати зв’язки,

формулювати висновки;

розвивати комунікативні

якості під час роботи в

групах, розвивати

пізнавальний інтерес,

вміння пояснювати

особливості,

закономірності;

аналізувати,

співставляти,

порівнювати тощо

136


Таблиця 17.2. Типи й форми інтегрованих уроків

їй у вирішенні соціальних потреб?» Учні мають при-гадати відомі їм організації та поміркувати, з якою ме-тою вони були створені та які з них справді спрямо-вують свою діяльність на задоволення потреб молоді.Узагальнюючи відповіді, вчитель підводить слухачів дорозуміння складових громадянського суспільства,необхідності його розвитку взагалі і в Україні зокрема.

Підготовка будь-якої нетрадиційної форми урокувимагає від вчителя затрат сил і часу, оскільки вінвиступає у ролі організатора. Він має володіти не лишецілою низкою особистісних якостей, а й відповідатипевним вимогам:

♦ мати гарні знання з методики;♦ застосовувати творчий підхід до роботи;♦ враховувати особливості власного характеру і

темпераменту.

Формування громадянських знань та компетенційможе також відбуватися через міжпредметну формудіяльності в межах освітнього процесу. Цей підхід даєможливість формувати необхідні знання та вміння нечерез окрему дисципліну, а через інтегровані освітніобласті, насамперед предмети суспільно-політичногоциклу: історію, правознавство, людину і світ та ін.Міжпредметні уроки став лять за мету поєднатиспоріднений матеріал кількох предметів.

Інтегроване навчання дає можливість проводитиуроки з використанням міжпредметних зв’язків на усіхетапах засвоєння знань. На інтегрованих уроках мате-ріал кількох тем пода ють блоками. На цих урокахрозглядають проблему інтеграції громадянських знань,оновлення методів, засобів і форм навчального про-цесу. Найголовніші типи і форми таких уроків наве-дено в таблиці 17.2.

3. Види інтерактивних форм навчанняІнтерактивні форми навчання громадянської освіти

можна поділити на три групи:♦ класичні форми уроків громадянської освіти;♦ рольові форми уроків громадянської освіти;♦ ігрові форми уроків громадянської освіти.

Розглянемо класичні форми уроків громадянськоїосвіти.

Урок-семінар – форма навчання, що покликаназабезпечити узагальнення, поглиблення й розширенняпрограмного матеріалу попередньо засвоєного під часуроків формування нових знань, доопрацьованого впроцесі самостійної та індивідуальної роботи і колек-тивного творчого обговорення в класі.

Плануючи роботу, вчитель заздале гідь визначаєперелік тем семінарських занять, користуючись нав-чальною програмою. План семінарського заняття учнімають отримати за два тижні до його проведення.Організація підготовки до занять семінарського типу ви-магає підготовки як з боку вчителя, так і з боку школяра.

Викладач повинен:♦ здійснити вибір вузлових тем, які є важливими для

формування основних понять та закономірностей імістять конкретний та яскравий мате ріал; наприклад,тема «Громадянин і суспільство» включає такі питання:історичні типи суспільств; соціальні спільності і групи,соціально-класова структура суспільства та соціальнастратифікація;

♦ забезпечити підбір доступної для старшоклас-ників літератури та пер шоджерел з теми, оскільки однеіз завдань семінару полягає в тому, щоб сформуватинавички роботи з на уковою літературою, довідниками,матеріалами періодичних видань тощо.

Урок перевірки,

оцінювання та корекції

знань, умінь і навичок

Урок-залік

Вікторина

Захист творчих

робіт,проектів

Творчий звіт

Контрольна робота

Співбесіда

Усна форма контролю:



• перевірка знань, умінь і

навичок та

систематизації знань;

• оцінювання діяльності

учнів;


домашнього завдання.

Письмова форма

контролю:



• письмова перевірка

знань, умінь і навичок та

систематизації знань;

Урок комплексного

контролю:

передбачає поєднання

різних форм навчальної

роботи

Здійснити контроль

навчання, продовжити

систематизацію знань,

виявити рівень

засвоєння матеріалу,

сформованості умінь і

навичок.

З’ясувати рівень

оволодіння знаннями та

уміннями; узагальнити

матеріал, як систему

знань, перевірити

здібності учнів до

творчого мислення і

самостійної діяльності,

закріпити вміння

працювати з тестовими

завданнями.

Сприяти формуванню

відповідального

відношення до навчання,

готовності і мобілізації

зусиль на безпомилкове

виконання завдань,

виявити активність у їх

виконанні; виховувати

культуру начальної

праці, навичок

самоосвіти. Розвивати

логічне мислення,

пам’ять, здібності до

аналізу, синтезу;

формувати навички

самоконтролю, навички

роботи в колективі.

137

3. Види інтерактивних форм навчання

Продовження таблиці

Організація практично-семінарських занять потре-бує виконання таких видів робіт, як:

♦ вивчення першоджерел, аналіз відповідних доку-ментів;

♦ самостійне опрацювання навчально-методичної танаукової літератури;

♦ складання плану, тез відповідей на поставлені за-питання;

♦ підготовку повідомлень, рефератів та доповідей, їхзахист в усній формі на уроці.

Семінарсько-практичне заняття передбачає співпра-цю вчителя і учня під час його проведення. Зокрема,колективне обговорення окремих вузлових питань те-ми за зазда легідь виробленим планом на основі аналізудодаткової літератури й джерел, підведення підсум ків,систематизація та узагальнення отриманих знань.

Наслідком проведення семінарсько-практичногозаняття має бути оволодіння слухачами науковимиметодами аналізу явищ та проблем, формування в нихнавичок самоосвіти.

Характерною особливістю курсу «Громадянськаосвіта» є можливість організації навчальної діяльностіучнів через практикуми.

Практикум – форма організації навчального проце-су, під час якої діяльність школярів спрямовується навирішення практичних наукових завдань на основіраніше вивченого теоретичного матеріалу та сформо-ваних умінь. Особливістю практикуму є те, що вінпередбачає використання отриманих знань і вмінь унових навчальних ситуаціях.

Розрізняють такі види практикумів:♦ практикуми, спрямовані на розвиток пізнавальних

умінь і навичок (в курсі громадянської освіти цеможуть бути навички ведення переговорів);

♦ практикуми, спрямовані на розв’язання життєвихситуацій, зокрема конфліктів, обробку результатівсоціологічних досліджень, даних анкет та опиту-вання тощо;

♦ практикуми, пов’язані з перевіркою результатівтворчо-пошукової діяльності школярів.

Наприклад, при вивченні теми «Суспільні відно-сини» можна провести практикум з вирішенняконфліктів і застосувати методику, що має назву«дерево рішень». Учасники обговорення детальноаналізують усі можливі варіанти рішень і виписуютьу стовпчики переваги і недоліки кожного з них, атакож ті проблеми, що вони можуть за собоюспричинити.

Інтегрований урок дає змогу синтезовано опанува-ти тему, яка вивчається: демонструються зв’язки грома-дянської освіти з іншими навчальними досягненнями ужитті людини, повсякденному житті, житті сус-пільства. Не останню роль відіграє й оригінальністьсамої форми проведення уроків, на яких присутнікілька вчителів, що значно зацікавлює учнів.

Проблемний урок ставить за мету сприяти актив-ному розвитку аналітичного мислення учнів, уміннюоб’єктивного сприйняття минулого і самостійного йогооцінювання. Основою такого уроку є проблемне запи-тання. Чим воно відрізняється від звичайного? На

звичайне запитання можна відразу дати однозначнувідповідь. На проблемне запитання одразу немає одно-значної відповіді (або й зовсім немає відповіді). Відпо-відь на запитання можна отримати лише після засвоєн-ня й аналізу нового матеріалу. Проблемне запитанняставиться або на етапі «Активізація опорних знань»,або на етапі «Повідомлення теми і мети уроку». Щобдіти постійно мали перед очима чітко сформульованупроблему, вони записують запитання в зошит, аучитель на дошку. За потреби вчитель може розділитипроблемне запитання на підпитання, що допоможе урозв’язанні проблеми через вирішення легших проб-лем. У певні моменти уроку, коли в учнів може загаль-муватись вирішення завдання, вчитель може їм допо-могти підказкою у формі роздумів. Однозначний вис-новок часто відсутній, тому слід дати висловитися всімучням, які мають власну позицію щодо проблеми.

Урок-екскурсія проводиться у класах всіх віковихгруп і ставить за мету ознайомити учнів з наочнимматеріалом з певної теми чи розділу курсу. Екскурсія –форма організації на вчання, яка передбачає вихід учнівна місце розташування об’єктів вивчення для безпо-середнього ознайомлення з ними. Екскурсія є склад-ною формою навчально-виховної робо ти, триває 45–90 хв.Вона відкриває можливості для комплексного вико-ристання методів навчання, збагачує знаннями учнів ісамого вчителя, допомагає виявити практичну значу-щість знань, сприяє ознайомленню учнів з досягнен-нями науки, є ефективним засобом їхнього виховання,зокрема емоційної сфери. У курсі громадянської освітицю форму організації навчання можна застосовуватипри вивченні цілої низки тем. Зокрема, учитель можезапропонувати учням екскурсії до органів державноївлади та місцевого самоврядування, до правоохорон-них органів, до редакцій газет, телекомпаній, громадсь-ких організацій політичних партій, де познайомитьучнів зі специфікою їхньої роботи та діяльністю, щоспрямована на обстоювання прав і інтересів громадян.

Урок-зустріч проводиться у класах усіх віковихгруп і ставить за мету активізувати інтерес учнів допредмета шляхом залучення гостей: науковців, літера-торів, очевидців подій, громадський діячів, політиківта ін.

На які теми громадянської освіти можна запроси-ти гостей? Які вимоги повинні ставитися до гостей?

Урок-конференція ставить за мету привчити учнівдо наукового дослідження, діалогу. Урок-конференціявідповідає типу уроків вивчення нового матеріалу, абопідсумковоузагальнювальним урокам. Оскільки в про-цесі організації конференції учні залучаються до ро-боти перед проведенням уроку, в план-конспект урокувноситься «підготовчій етап», де описується структурапідготовки уроку. Таким чином, виклад нового мате-ріалу на уроці відбувається у вигляді учнівськихдоповідей, а закріплення – у вигляді обговорень.

Запропонуйте прикладидо класичних форм уроківгромадянської освіти.

Наступна група форм уроків належить до рольовихігор і вимагає від учнів прийняття конкретних рішеньу проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має планпроведення, безпосередній сценарій кожної роліскладає сам учень і коригує під час проведення.

138


Урок-вистава проводиться у молодших, рідшесередніх класах, має за мету відновити певну подію івикликати інтерес учнів до навчання. Ці уроки спи-раються на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Навідміну від рольової гри вистава має чіткий сценарійпроведення. Важливу роль учні можуть відігравати прискладанні сценарію. Учні, які виконують ролі, зазда-легідь готують собі костюми, ближче зна йомляться зособою, яку будуть представляти, її характером, пове-дін кою, зовнішністю. Вони вивчають потрібні слова,вчаться, як себе поводити у відповідній ситуації.

Урок-круглий стіл відтворює роботу державних чигромадських організацій та установ, наприклад, засі-дання ООН, «великої сімки», NATO тощо. Так учні де-тально вивчають певну проблему, вчаться розумітиособливості функціонування певної установи чиорганізації та важливість демократичного розв’язанняпоставлених проблем.

Урок-суд має розібрати певну типову подію у виг-ляді судового засідання з прокурором, суддею, адвока-том, свідками, звинуваченим, присяжними засідате-лями. Учні аналізують проблему та вчаться розумітиважливість судової гілки влади в існуванні громадянсь-кого суспільства в Україні.

Урок-прес-конференція проводиться у старшихкласах, ставить за мету допомогти учням поглянути наподії та проблеми очима очевидців, розвиває актив-ність, пошукові здібності, вміння розкри вати сутністьпевної проблеми, стисло й коротко висвітлювати її,конкретно відпо відати на поставлені запитання. Форматакож має попередній етап, коли клас ділиться на діячів(учасників прес-конференції) і на журналістів (ко -респондентів газет і телебачення). Потім відповідно,кожен готує загальну проблему і значно глибше своюроль. Можливим варіантом роботи для присутніх напрес-конференції «журналістів» є ведення конспектів,адже наприкінці уроку всі матеріали потрібно здати.

Урок-журналістське розслідування відтворюєроботу журналістів. Учні отримують завдання описатипевну подію на основі документальних даних з позиціїгазети певної політичної чи громадської орієнтації.

Запропонуйте до рольових форм уроків грома-дянської освіти приклади.

Розглянемо ігрові форми уроків громадянськоїосвіти.

Урок-вікторина належить до низки інтелектуаль-них ігор і вимагає від учнів виявлення власної ерудиції,аналітичного мислення, лаконічного мовлення, швид-кості реакції в обставинах, що змінюються. Вікторинаскладається з кількох турів, які містять окремі зазмістом завдання. Кількість і зміст турів залежить відобсягу матеріалу, успішності та активності учнів.

Запропонуйте назви турів для вікторини з грома-дянської освіти.

Урок-гра «Що? Де? Коли?» повторює відому теле-візійну гру. Група учнів заздалегідь ділиться на три ко-манди, обираються капітани, роздаються домашні завдан-ня, підготовлені номери команд, картки обліку з прізви-щами капітанів. Для проведення уроків використо-вують прилади, з якими учні працювали під час вив-чення розділу, таблички з формулюваннями для розміт-ки, кодоскоп, гонг, емблема клубу «Що? Де? Коли?».

Урок-капітал-шоу «Поле чудес» можна провестидля повторення нового матеріалу, при перевірці домаш-нього завдання, на повторювально-узагальнювальномууроці. В грі використовують різні слова, поняття, виз-начення пов’язані з вивченням теми. Гра може прохо-дити командно (три команди класу) та індивідуально –кожний учень отримує завдання. У грі використо-вується дзиґа і цупкий папір, на якому намальованоколо. Воно поділене на такі сектори: «Підказка теми»(якщо стрілка зупиниться у цьому секторі, то вчитель-ведучий може підказати, якої теми це слово стосуєть -ся), «Пропусти хід», «Підказка букви» (у цьомувипадку гравцеві пощастило, він отримує підказку набудь-яку букву навіть, якщо першу назвав непра-вильно). Незаповнений чистий сектор дає право учас-никові назвати свою букву чи слово. При підказці замі-нюють слово. У цій грі можна використовувати крос-ворди, відгадуючи проблемні слова.

Брейн-ринг – відома телевізійна гра, де стартом єскладне цікаве запитан ня, а фінішем – правильнавідповідь. При цьому треба швидко зреагувати, аджечас прийняття рішення обмежений.

Організаційні проблеми:1. Наявність спеціально обладнаного приміщення

(класу), кількість ігро вих столів має відповідати кіль-кості команд.

2. На кожному столі сигнальний пристрій абодзвінок, який сповіщає веду чого про готовність коман-ди відповідати.

3. Згідно з умовами гри потрібен один ведучий, якийодночасно буде і організатором, і арбітром гри (за-звичай це вчитель).

4. У 1-му турі брейн-рингу команда повинна датиправильну відповідь на три запитання, лише тоді вонаможе зайняти стіл лідера.

5. Команда, яка найдовше втримається за столомлідера, вважається переможцем гри.

6. Підготовка запитань для брейн-рингу.За результатами гри можна зробити висновок щодо

рівня підготовки учнів класу з обговорюваної теми,їхнього вміння логічно мислити, швидко прийматирішення.

Урок-КВК доволі популярний серед учнів. Такийвид роботи можна використову вати на повторювально-узагальнювальних уроках або в позаурочній роботі. Упроцесі підготовки учні вчаться творчо мислити,“добувати” знання, швид ко знаходити смішну відпо-відь і подавати її винахідливо. Вчаться уважно вислухо-вувати і розуміти своїх товаришів, допомагати їм.Варто наголосити, що за своїм змістом КВК має бутисмішним, і не обов’язково правильним. Правильнізнання з громадянської освіти тут використовуєть лишеяк тло, підґрунтя для гумору, але, очевидно, що беззнаннь буде важко і створити «історичний гумор», ізрозуміти його.

Результат залежить від правильної організації і під-готовки. Команди формують за один-два тижні до гри.Діти обирають капітана і розподіляють обов’язкихудожника, кореспондента, історика, картографа і ін.Учитель дає домашнє завдання: повторити параграфи,хронологію, теми привітання і домашнього завдання.Завдання вчителя на підготовчому етапі – залучити всіх

139

3. Види інтерактивних форм навчання


Громадянин – Держава – Громадянське виховання. Антологія / Упорядник М.П.Рагозін і О.В.Сухомлинська. –Донецьк: Донбас, 2001. – 262 с.

Історія для громадянина: Метод. посіб. для вчителів / В. Горбатенко, П. Вербицька, А. Ковтанюк. – Львів:НВФ “Українські технології”, 2003. – 136 с.

Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньоїполітики // Під заг. ред. О.В.Овчарук. – К.: К.І.С., 2004. – 112 с.

Мокрогуз О.П. Інноваційні технології у викладанні суспільних дисциплін. – Чернігів : 2004.

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України 2002. – №33. – 23 квіт. 2002 р.

Патешков А., Пометун О., Ремех Т. Навчання в дії. – К.: АПН, 2000.

Пометун О., Л. Пироженко Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К., 2003.

Рагозін М. Громадянське виховання: методологія і організація у світлі Європейського досвіду // Шлях освіти. –1999. – №4. – С. 16–20.

Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.: К.І.С., 2003.

учнів, перевірити й оцінити знання і вміння кожного.Адже одне із завдань гри – навчитися дивитися навітьна серйозні речі з гумором, розвивати вміння дітейпрацювати у команді.

Запропонуйте приклади до ігрових форм уроківгромадянської освіти.

Ще однією формою навчання в курсі «Громадянськаосвіта» можуть бути факультативи – позапрограмовінавчальні заняття, які доб ровільно обирають і відві-дують учні. Їх призначення – поглиблене вивченняокремих навчальних предметів, розвиток пізна вальнихінтересів, творчих здібностей та підвищення пізнаваль -ної активності учнів. Теоретичні факультативи органі-зовують для поглиб леного вивчення окремих тем,розділів, висвітлення склад них теоретичних проблем,узагальнення й систематизації знань. Практичніфакультативні заняття проводять для формуванняпошукових навичок і вмінь у процесі роз в’язування

технічних завдань. Такі заняття проводять найдосвід-ченіші вчителі шко ли, запрошують також високо-кваліфікованих фахівців із вищих закладів освіти,науково-дослідних інститутів, ви робництва. На відмінувід інших організаційних форм навчання, факультативимають певні особливості: спільність пізнавальних інте-ресів учнів, їхнє позитивне ставлення до вивченняматеріалу, допитливість (оскільки групи форму ютьсяза інтересами).

Таким чином, активні та інтерактивні форми нав-чання, що орієнтовані на всебічну взаємодію учня зучителем та учнів між собою, самостійне і спільнеприйняття рішень, яке має бути вирішальною переду-мовою їхньої громадянської активності в майбутньому.Активні методи та форми навчання дають можливістьрозвивати та стимулювати в учнів творчість, ініціативу,самостійне та критичне мислення, тобто сприяютьформуванню громадянської компетентності.

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Схарактеризуйте існуючі класифікації форм навчальних занять.♦ Порівняйте основні типи традиційних уроків.♦ У чому полягають особливості проведення інтегрованого навчання ?♦ Проаналізуйте основні методичні вимоги до інтерактивних занять.♦ Поясніть, як викладач має підготуватися до проведення семінарсько-практичного заняття?♦ Визначте, чим факультативне заняття відрізняється від практикуму?♦ Схарактеризуйте основні інтерактивні моделі навчання.

140


1. Діагностика навчальних досягнень учнівЕфективність управління будь-якою діяльністю, у

тому числі педагогічною, залежить від об’єктивноїінформації про перебіг процесу, ступінь досягнення ме-ти та рівень виконання завдань. Це можливо зробитизастосовуючи постійну, систематичну діагностикудосягнень учнів на всіх етапах навчально-виховногопроцесу. Основними формами діагностики таких до-сягнень є оцінювання рівня засвоєння знань, умінь танавичок учнів на кожному етапі та контроль за їхдіяльністю. Крім того, ефективними будуть такі форми,як спостереження за учнями під час занять, аналізстану навчально-виховного процесу за певний період,облік успішності (фіксація результатів контролю увигляді оцінного судження), прийняття рішень щодовдосконалення навчально-пізнавальної діяльностіучнів. Саме поняття «контроль» (франц. сontrole) насьогодні найповніше відображає діагностику навчаль-но-виховних досягнень учнів, оскільки у дидактиці цейтермін тлумачиться як нагляд, спостереження іперевірка їх успішності.

Особливістю діагностики якісних показників учнівпід час вивчення курсу «Громадянська освіта» є те, щотут не завжди будуть ефективними ті форми контролю,оцінювання, що зазвичай застосовуються в загально-освітній школі. Наприклад, за якими критеріямиоцінювати їх роботу на уроках громадянознавства, девикористовують різноманітні інтерактивні технології:дебати, рольові ігри, дискусії, обговорення в групі таін. Нетрадиційні уроки саме і є такими, оскільки незавжди відповідають звичним критеріям організаціїнавчального процесу, і, на перший погляд, сприймають-ся скоріше як гра, ніж серйозне навчання. Необхідністьальтернативного оцінювання полягає також і в тому, щотрадиційні підходи у цьому разі не відповідаютькритеріям вимірювання багатьох результатів у сферігромадянської освіти. Саме це вимагає від учителя нетільки досконалого володіння формами та методамидіагностики навчальних досягнень учнів, а й уміннявизначити, які з них будуть найефективнішими на кож-

ному з етапів навчального процесу та при застосуваннірізних педагогічних технологій.

Визначте специфіку оцінювання навчальнихдосягнень учнів на уроках громадянської освіти.

Педагогічна діагностика вивчає передумови,умови і результати навчального процесу з метою опти-мізації чи обґрунтування його результатів для сус-пільства (К. Ігненкамп). Без діагностики не можливеефективне управління навчальним процесом, аджевона розглядається як його складова частина і включаєконтроль, перевірку, оцінювання, накопичення ста-тистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки, тен-денцій, прогнозування подальшого розвитку явищ.Тобто у діагностику вкладається більш широкий зміст,ніж у традиційну перевірку знань та умінь учнів. Протеконтроль та оцінювання є основними, необхіднимичастинами педагогічної діагностики.

Контроль як виявлення, вимір і оцінювання нав-чальних досягнень учнів у курсі вивчення «Грома-дянської освіти» має на меті з’ясувати набуття нимиважливих компетенцій. Визначимо рівні компе-тентностей:

♦ громадянські знання, на основі яких визначаютьсяпоняття про форми і способи функціонування гро-мадянина в політичній, правовій, економічній, со-ціальній та культурній сферах демократичноїдержави;

♦ практичні навички, громадянські уміння та досвідучасті в соціально-політичному житті суспільстваі практичного застосування знань;

♦ загальний розвиток та громадянська вихованістьяк результат вивчення курсу «Громадянськаосвіта»;

♦ сформованість громадянських чеснот – норм уста-новок, цінностей та якостей, притаманних грома-дянинові демократичного суспільства.

У громадянській освіті вирізняють чотири групикомпетентностей:

Очікувані результати:♦ знати поняття «педагогічна діагностика»;♦ розуміти роль діагностики навчальних досягнень учнів у педагогічному процесі, значення контролю

при формуванні знань, умінь та навичок з означеного курсу;♦ використовувати різні засоби для перевірки навчальних досягнень учнів з громадянської освіти;♦ виділяти форми педагогічної діагностики у курсі громадянської освіти;♦ визначити критерії оцінювання навчальних досягнень учнів;♦ установити ефективність оцінювання громадянських компетентностей учнів;♦ створити план-конспект уроку тематичної перевірки громадянської освіти.

XVIII. ДІАГНОСТИКА ТА ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

1. Діагностика навчальних досягнень учнів2. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів3. Форми оцінки навчальних досягнень учнів

141

XVIII. ДІАГНОСТИКА ТА ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

♦ політико-правові – у сфері функціонування полі-тичної системи та державної влади;

♦ полікультурні – у сфері міжособистісних та міжна-ціональних відносин, оволодіння вітчизняною тасвітовою історичною, культурною спадщиною;

♦ соціальні – у сфері соціальних відносин у громаді,суспільстві, формування досвіду соціальної пове-дінки;

♦ економічні – у сфері ринкових відносин, соцзабез-печення та соціального захисту; формування про-фесійної практики та економічних навичок.

Визначений еталонний рівень компетентностейвключає як когнітивний аспект (наприклад, учні мають«знати про права і свободи людини і громадянина імеханізми їх захисту»), так і емоційно-цінніснийаспект («виявляти... повагу до національної історії,культури, мови, традицій»).

У чому полягає специфіка діагностики цих групкомпетентностей?

Контролювання та оцінювання впливають на якістьта ефективність будь-якої діяльності. На сучасномуетапі в педагогічному процесі вони зводяться не тількидо формального визначення якості успішності кожногоучня, а й слугують показниками з’ясування позитивнихі негативних сторін педагогічних методик, які застосо-вуються. Контроль здійснюється на всіх етапах навчан-ня, але особливого значення набуває після вивченняпевної теми або завершення ступеня навчання.

Діагностування педагогічної діяльності у курсі«Громадянська освіта» виконує певніі функції.Розглянемо їх.

Діагностична – полягає у систематичному спосте-реженні вчителя за навчальною діяльністю учнів прививченні означеного курсу, виявленні успіхів і недолі-ків у знаннях, навичках та уміннях, з’ясовуванні їхпричин і визначенні заходів щодо підвищення якостінавчання, попередження та подолання неуспішності.

Контрольно-облікова – визначає: рівень засвоєнняматеріалу і оцінює його за певною шкалою; система-тичність роботи учня над матеріалом предмета;«плюси» та «мінуси» системи навчання, що дає можли-вість учителю коригувати свою роботу: усувати помил-ки й недоробки.

Навчаюча – забезпечує правильність знань та вміньунаслідок виявлення помилок і неточностей, повнотузнань у результаті доповнення того необхідного, щопропущено у відповіді; слабкі учні, які не зрозумілипевну частину матеріалу, повністю його осягають;сильні учні впевнюються у своїх досягненнях; у всіхучнів (хоч і різною мірою) підвищується міцністьзнань; вони стають глибшими в результаті розглядурізних сторін події, зв’язків з іншими подіями чиявищами; знання стають ширшими внаслідок ознайом-лення з додатковим матеріалом, який учні засвоїлисамостійно.

Розвиваюча – вдосконалюється усна й письмовамова, логічне мислення учнів, пізнавальні здібності,самостійне креативне мислення, уміння працювати вколективі, дискутувати, планувати роботу тощо.

Виховна – систематичний контроль досягнень учнівсприяє вихованню в них свідомої дисципліни, відпові-

дального ставлення до роботи та формуванню такихрис, як працьовитість, наполегливість, почуття відпові-дальності та обов’язку.

Стимулююча – оцінювання має бути стиму-люючим, спрямованим на створення ситуації успіху, ахарактер спілкування між вчителем і учнями на занят-тях громадянської освіти – у межах позитивної психо-логічної атмосфери.

Як специфіка громадянської освіти впливає нареалізацію функцій перевірки?

Ефективність діагностування та контролюванняуспішності учнів під час засвоєння громадянознавчихпонять, умінь та навичок залежить від дотриманнятаких найважливіших принципів:

♦ індивідуальності (за стилем і формами) перевіркий оцінювання знань, умінь і навичок;

♦ системності і регулярності перевірок і оцінювання;♦ урізноманітнення видів і форм контролю;♦ всеосяжності, що передбачає всебічність, тематич-

ність і повноту контролю та оцінювання;♦ об’єктивності перевірок та оцінювання;♦ диференційованості контролю та оцінювання;♦ єдності вимог до оцінювання.

Відповідно до Концепції загальної середньої освіти(12-річна школа) навчальний заклад визначає форми,зміст і способи проведення контролю якості загально-освітньої підготовки школярів, на підставі якогооцінюються досягнення і розумовий розвиток кожногоучня.

У наш час принципово змінюється система оціню-вання навчальних досягнень учнів на основі надійнихдіагностичних методик та багатобальної шкали оцінок,розвитку самооцінки учнями власної діяльності.Відповідно до «Критеріїв оцінювання навчальнихдосягнень учнів у системі загальноосвітньої середньоїосвіти» визначення їх компетентностей є особливоважливим з огляду на те, що навчальна діяльність ізрештою має не просто дати людині суму знань, уміньта навичок, а сформувати її компетенції. Завданнясучасної діагностики знань – не тільки з’ясувати,якими знаннями, уміннями та навичками володієучень, а й наскільки ефективно він може застосовуватиїх на практиці. Компетенція – це загальна спромож-ність, що ґрунтується на вже набутих знаннях, досвіді,цінностях, здібностях.

В. Бондар («Дидактика») пропонує використовуватитакі критерії аналізу відповідей учнів:

♦ характеристики відповіді учня: елементарна, фраг-ментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрун-тована, творча;

♦ якість знань: правильність, повнота, осмисленість,глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагаль-неність, міцність;

♦ ступінь сформованості загальнонавчальних та пред-метних умінь і навичок;

♦ рівень оволодіння розумовими операціями: здат-ності аналізувати, синтезувати, порівнювати,абстрагувати, узагальнювати, робити висновкитощо;

♦ ступінь самостійності учнів у навчальній діяль-ності;

142

♦ досвід творчої діяльності (уміння виявляти проб-леми, формулювати гіпотези, розв’язувати проб-леми);

♦ самостійність оцінних суджень.

Які специфічні критерії аналізу відповідей учнівна заняттях громадянської освіти ви б додали?

Існує два основні типи оцінювання: формувальнеі підсумкове. Перше здійснюється в процесі навчанняі передусім спрямоване на покращання навчальноїдіяльності учня. Другий тип застосовується наприкінціетапу навчання, тобто після завершення теми, у кінцісеместру чи навчального року. Основна його мета – цевимірювання і надання звіту про досягнення учня напевний момент. Учителю потрібно точно усвідомлю-вати, навіщо він робить оцінювання, адже від цьогозалежать його зміст і форма.

Таким чином, педагогічна діагностика є важливимкомпонентом педагогічного процесу, а контроль таоцінювання знань, умінь і навичок учнів виступаютьяк її основні та необхідні складові.

2. Критерії оцінювання навчальних досягненьучнів

Питання громадянської освіти знайшли відображен-ня в концепції дванадцятирічної освіти, згідно з якоюшкола є осередком формування громадянськості, щомає сприяти розвиткові демократичної політичноїкультури, формуванню громадянської компетентності,політико-правових знань, політичних умінь, гідності тавідповідальності молодих людей, усвідомленню іприйняттю ними демократичних принципів життя тапріоритету прав людини.

Сучасна система освіти в Україні намагається запо-зичити зарубіжний досвід в організації навчальногопроцесу при збереженні національних традицій таособливостей освіти. Інститут педагогіки АПН Україниздійснив нове обґрунтування критеріїв оцінюваннядіяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Нимбуло здійснено порівняльний аналіз вітчизняного ізарубіжного досвіду з проблем формування змістуосвіти, контролю успішності учнів у школах ЗахідноїЄвропи і США, за підсумками якого видано моно-графії «Тенденції розвитку змісту базової освіти українах Заходу», «Контроль та оцінювання успішностіучнів у школах Західної Європи».

Сучасні критерії оцінювання, запроваджені 1 верес-ня 2000 р. разом з 12-бальною шкалою мають на метівиявити рівень засвоєння учнем знань, формування внього умінь та практичних навичок, а не рівень йогонеуспішності. Організація оцінювання – одна з най-складніших проблем в освітньому процесі. Під часвивчення зазначеного курсу вона ускладнюється тим,що об’єктом оцінювання стає громадянська компе-тентність, а не просто знання, уміння та навички. Щобперевірити чи володіє учень відповідною компе-тентністю, учитель має бачити, як діє учень, розв’язую-чи загальносуспільні завдання.

Які критерії оцінювання навчальних досягненьучнів існували в радянській школі?

Завданнями курсу «Громадянської освіти» визна-чаються критерії оцінювання знань, умінь і навичок.

Критерії – це ті якості громадянської освіти, щовідбивають її суттєві характеристики.

Російські педагоги, що вже мають певний досвід увикладанні цього курсу, пропонують оцінювати досяг-нення учнів у громадянській освіті за такими крите-ріями (лист Міністерства освіти РФ від 15 січня 2003 р.№ 13-51-08/13 «Про громадянську освіту учнів загаль-ноосвітніх закладів Російської Федерації»):

♦ об’єктивність – досягається шляхом розробки кон-кретних критеріїв знань, умінь і соціально-актив-ної діяльності учнів;

♦ адекватність – полягає в тому, що при оцінюваннірівня успішності учнів у курсі громадянської осві-ти, вчитель використовує ті вправи та завдання, щонайбільш адекватно показали як учні досяглипоставленої мети, оволоділи відповідними знан-нями, уміннями та практичними навичками;

♦ значущість – учитель має оцінювати найважливішіочікувані результати (цілі) курсу громадянськоїосвіти;

♦ інтегрованість – означає, що оцінювання включе-не безпосередньо до процесу навчання;

♦ відкритість – вимагає, щоб критерії і форми оціню-вання були відомі учням завчасно;

♦ доступність – форми оцінювання мають бути прос-тими та зручними у використанні.

На основі критеріїв оцінювання вибудовуютьсярівні навчальних досягнень учнів. Н. Волкова визна-чає чотири рівні досягнень учнів (див. таб. 18.1):

1. Початковий – відповідь учня під час відтвореннянавчального матеріалу фрагментарна, елементарна,зумовлюється початковими уявленнями щодо предметавивчення.

2. Середній – учень відтворює основний навчальнийматеріал, здатний вирішувати завдання за зразком,володіє елементарними вміннями навчальної діяль-ності.

3. Достатній – учень знає істотні ознаки понять,явищ, закономірностей, зв’язків між ними, самостійнозастосовує знання в стандартних ситуаціях, володієрозумовими операціями, робить висновки, виправляєдопущені помилки; відповідь учня повна, логічна,обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень.

4. Високий – знання учня глибокі, міцні, узагальнені,системні; він уміє застосовувати їх творчо, навчальнадіяльність має дослідницький характер, позначенавміннями самостійно оцінювати життєві ситуації,явища, факти, виявляти і обстоювати власну позицію.

Зазначеним рівням відповідають критерії оцінюван-ня навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою*

Чи відповідають дані критерії оцінювання специ-фіці курсу громадянської освіти?

Очевидно, що зміст перевірки має будуватися наоснові цілей навчання. Отже, визначимо типизапитань і завдань на базі рівнів навчальнихкомпетентностей учнів за Б. Блумом (див. табл. 18.2).

Співвіднесіть типи навчальних рівнів компе-тентності учнів із критеріями оцінювання грома-дянської освіти.

Новий підхід щодо оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів у системі загальної се-

143

2. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів


Рівні

навчальних

досягнень

Бали Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

Початковий

1 Учень може розрізняти об‘єкт вивчення і відтворювати його деякі елементи

2Учень фрагментарно відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об‘єкт

вивчення, здатний елементарно висловити думку

3Учень відтворює менше половини навчального матеріалу; за допомогою вчителя виконує елементарні

завдання

Середній

4Учень знає приблизно половину навчального матеріалу, може відтворити його відповідно до тексту

підручника або пояснення вчителя, повторити за зразком певну операцію

5Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення

понять, сформулювати правило

6

Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна,

але недостатньо осмислена. За допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та

робити висновки. Уміє застосовувати знання під час розв‘язування задач за зразком

Достатній

7

Учень правильно, логічно відтворює навчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, уміє

наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, застосовує вивчений матеріал у

стандартних ситуаціях, частково контролює власні навчальні дії

8

Знання є достатньо повними, учень вільно застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, уміє

аналізувати, встановлювати найістотніші зв‘язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки,

загалом контролює власну діяльність. Відповідь його повна, логічна, обґрунтована

9Учень вільно володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, уміє

аналізувати й систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази у власній аргументації

Високий

10Учень володіє глибокими і міцними знанням, здатний використовувати їх у нестандартних ситуаціях.

Самостійно визначає окремі цілі власної діяльності, критично оцінює певні факти, явища, ідеї

11

Учень володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано використовує їх у нестандартних

ситуаціях, уміє знаходити джерело інформації та аналізувати її, ставити і розв‘язувати проблеми. Визначає

програму особистої пізнавальної діяльності. Самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти,

виявляючи особисту позицію щодо них

12

Учень має системні, дієві знання, виявляє неординарні творчі здібності у навчальній діяльності, уміє

ставити і розв‘язувати проблеми, самостійно здобувати і використовувати інформацію, виявляти власне

ставлення до неї. Розвиває свої обдаровання і нахили

РІВЕНЬ ЦІЛІ НАВЧАННЯ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

ЗНАННЯ

(відтворення чи впізнання інформації)

Визначити, відтворити, впізнати,

встановити, запам’ятати, організувати,

ідентифікувати, назвати, переказати,

перелічити, повторити, показати, скласти

список

Хто? Що? Чому? Коли? Де? Як? Який?

Скільки? Підібрати! Описати! Вибрати!

Дати визначення! Що є найкращим? Що це

означає?

ВИКОРИСТАННЯ

(перетворення з одних умов на інші)

Використати, вирахувати, вирішити

проблему, встановити співвідношення,

грати ролі, записати, застосувати,

ілюструвати, інтерпретувати,

класифікувати, маніпулювати,

модифікувати, обрати, оперувати,

продемонструвати

Спрогнозувати! Обрати найкраще

твердження для застосування! Дати оцінку

ефекту! Які були б результати? Визначити

як, коли, де, чому? Пояснити!

Ідентифікувати результати! Підібрати!

АНАЛІЗ

(ідентифікувати частини та встановити

співвідношення)

Вивести (умовивід, формулу), виділити

категорії, виокремити, диференціювати,

експериментувати, запитати, обрати,

організувати, підрахувати, покритикувати,

порівняти, проаналізувати,

проекзаменувати, протестувати,

протиставити, розпізнати, розцінити

Розрізнити! Розподілити! Ідентифікувати!

Які припущення? Що є причиною? Які

висновки? Які передумови? Які ідеї

співвідносяться? Які стосунки між? Яка

головна ідея, тема? Як буквально

використовується? Що мається на увазі

під цим твердженням? Які функції (чого?)?

Ідентифікувати, що є факти, а що —

інтерпретація фактів! Яке саме

твердження відповідатиме?… Відповідно

до, виключення до, не відповідне… На

чому автор наголошує? Визначити точку

зору! Встановити, які думки належать! Які

ідеї впливають на оцінку висновків? У

чому несумісність, оманливість? Яка

переконуюча техніка використана?

144

Таблиця 18.1. Чотири рівні досягнень учнів (за Н. Волковою)

Таблиця 18.2. Типи запитань і завдань

редньої освіти слугує гуманізації освіти, орієнтаціїпроцесу навчання на розвиток особистості учня, реалі-зації особистісно-орієнтованого навчання, підвищеннюякості й об’єктивності оцінювання.

3. Форми оцінювання навчальних досягненьучнів

Оцінювання якісних досягнень учнів з курсу«Громадянська освіта» не можливо звести до тих за-гальних підходів, які застосовуються під час вивченняінших дисциплін. Поряд із загальновживаними уснимопитуванням, письмовою перевіркою, тестуванням,перевіркою якості виконання практичних завдань уцьому курсі корисними будуть не зовсім традиційніметоди оцінювання знань, умінь і навичок, наприкладметоди соціологічного дослідження: інтерв’ювання,самооцінка, спостереження за учнем у навчальнійситуації та практичному житті. Сучасні методи оцінюв-ання мають показати рівень оволодіння інтелектуаль-ними уміннями, навичками комунікації, розв’язанняскладних проблем, використання правових та іншихсоціальних інструментів, вміння визначати свої цін-нісні орієнтири. Традиційні методи оцінювання,спрямовані на перевірку знань і розумінь, тобтозасвоєння інформації, часто не підходять для оцінюван-ня наведених вище вмінь, навичок та досвіду. Якіснеоцінювання можливе лише за умови оптимальногопоєднання різноманітних форм та методів.

Контроль як родове поняття, що включає перевірку(виявлення, вимір) і оцінювання знань, умінь учнів,використовується на різних стадіях навчального проце-су і застосовується у таких формах:

♦ попередній контроль – здійснюється з діагностич-ною метою перед вивченням нової теми або напочатку навчального року, чверті. Він дає змогувивчити обсяг і рівень знань учнів з окремої теми,розділу, предмета загалом. На основі отриманоїінформації вчитель планує й організовує наступнунавчальну діяльність у курсі «Громадянськаосвіта». Доцільно застосовувати: вхідне анкету-вання, тести, ігрові вправи, спостереження, проб-лемні ситуації тощо;

♦ поточний контроль – здійснюється протягом повсяк-денної навчальної діяльності шляхом систематич-них спостережень за учнями на кожному уроці.

Його мета – оперативне отримання інформації прорівень знань учнів та якість навчального процесу укурсі «Громадянська освіта». Дає змогу педагогувносити корективи в організацію навчальногопроцесу;

♦ тематичний контроль – здійснюється після вивчен-ня логічно завершеної частини навчального мате-ріалу – теми або розділу програми. Він дає змогувизначити, наскільки успішно учні оволоділисистемою знань та умінь з цієї теми;

♦ підсумковий контроль – здійснюють після завер-шення тривалого періоду навчання: наприкінцісеместру, року. Його мета – встановити систему іструктуру знань, умінь і навичок.

Ефективність запропонованих форм залежить відметодів контролю, які вчитель обирає відповідно дозавдань, які перед собою ставить. Педагогічна наукавизначає методи контролю як способи перевірки йоцінювання навчальних досягнень учнів, які даютьзмогу здійснювати зворотний зв’язок у процесі навчан-ня з метою отримання даних про успішність навчання,ефективність навчального процесу. У сучасній педаго-гіці вирізняють такі методи перевірки:

1. Спостереження – один з основних методівконтролю. Планомірне, систематичне спостереженняза роботою учнів на уроках допомагає вчителю вноси-ти корективи в організацію навчального процесу;

2. Усна перевірка результатів навчання – бесіда,розповідь, пояснення, читання тексту, схем тощо.Активними формами перевірки є залік та уснийекзамен.

3. Письмова перевірка результатів навчання –контрольні роботи (завдання), твір, диктант, реферат,тестування тощо.

4. Практична перевірка – це проведеннялабораторного досліду, створення виробів, моделейтощо.

При викладанні курсу «Громадянська освіта» широ-ко застосовуються нетрадиційні форми роботи: диску-сії, дебати, брейн-ринги, рольові ігри тощо. Під часоцінювання результатів учнів не завжди можнаефективно скористатися запропонованими методамиконтролю. У цьому разі оцінювання бажано наближатидо реального життя. Воно має бути засноване на жит-

СИНТЕЗ

(скласти частини разом, щоб сформувати

єдине ціле)

Винайти, виписати, висунути гіпотезу,

встановити порядок, запропонувати,

зібрати, класифікувати (змонтувати),

обговорити, підтримати, планувати,

порівняти, приготувати, розвинути,

розробити, скласти звіт, скомпонувати,

сконструювати, створити, сформувати,

схематизувати, керувати

Створити! Зробити! Виконати! Вибрати!

Розвинути ідеї! Як би ви перевірили?

Запропонувати альтернативу! Розв‘язати

проблему! Спланувати! Зорганізувати!

Утворити! Скомбінувати! Сформулювати!

Яким чином ще можна зробити?

Встановити правила!

ОЦІНЮВАННЯ

(виявити відмінності чи встановити вже

відомі критерії)

Вибрати, визначити цінність, виправдати,

відстояти (думку), встановити, дати оцінку,

довести цінність, довести, критикувати,

обрати, оцінити, розсудити, передбачити,

порівняти з критеріями, порівняти,

провести оцінювання

Оцінити! Установити! Покритикувати!

Відстояти свою думку! Виправдати! Які

невідповідності, суперечності, неявні

ознаки з’являються? Що більше важливе,

цінне, моральне, логічне, краще,

відповідне, прийнятне? Знайти помилки!

Порівняти!

145

3. Форми оцінювання навчальних досягнень учнів


тєвих ситуаціях чи «ситуаціях з контекстом».Наприклад, учні повинні вміти діяти в умовах грома-дянського суспільства, беручи участь у рольових іграх,навчаючись у співробітництві, аналізуючи газети,критично переглядаючи телевізійні програми тощо.Саме тому американські науковці Мак Брайд, Д. Дрейк,М. Левінські пропонують використовувати альтерна-тивні і комбіновані методи. Учитель не може поклада-тися тільки на усні опитування і контрольні роботи,щоб з’ясувати, як багато матеріалу учні спроможнівідтворити за певний проміжок часу.

Щоб оцінити виконання завдань, учителю дово-диться використовувати різні методи. Тепер учні маютьне тільки сприймати інформацію, а й розвивати навич-ки аргументування і спілкування. Саме в цьому значен-ні використовується визначення «альтернативнеоцінювання». Логіка така: виконання завдань розрахо-ване не лише на оволодіння матеріалом, а й на навичкибільш вищого рівня – аргументування і спілкування.Це готує учнів до справжнього життя активних грома-дян. Традиційні усні опитування та письмові контроль-ні роботи не відповідають новим вимогам. Такимчином, мають бути знайдені нові форми оцінювання.До альтернативних методів оцінювання можна від-нести такі:

♦ участь у випуску газети;♦ участь у тематичних сценках;♦ написання твору (есе);♦ змагання між учнями у формі КВК, брейн-рингу; ♦ участь у рольових іграх, диспутах;♦ підготовка виставки чи зібрання матеріалу з якоїсь

теми (портфоліо).

Критеріями таких методів оцінювання можуть бути:уміння виділяти головне; робити порівняння; визна-чати інформацію, що стосується справи; ставити відпо-відні запитання (хто? що? де? коли? чому?); послідовнорозповідати про проблему, відокремлювати факти відсуб’єктивного судження, розрізняти хибну та істиннуінформацію, виявляти причинно-наслідкові зв’язки,знаходити і наводити аргументи, робити висновки,бачити варіанти вирішення, перевіряти висновки напрактиці, передбачати наслідки рішень, демонструватилогічно зумовлені судження.

О. Пометун пропонує на уроках з «Громадянськоїосвіти» використовувати такі альтернативні методиоцінювання:

♦ тестування як сукупність ретельно обраних зав-дань (або питань) складене з метою оцінити рівеньздібностей учня у чітко визначеній частині стан-дарту освіти у такий спосіб, щоб отримані резульз-тати можна було використати певною мірою;

♦ експрес-опитування у вигляді стислих усних абописьмових відповідей типу «продовжити речення»(наприклад, за картками на знання основних

понять), заповнити таблицю, намалювати діаграму,скласти схему тощо;

♦ розширене опитування, під час якого вчительпро-понує учням усно або письмово дати повнувідповідь на поставлене запитання з поясненнямиокремих положень, з наведенням аргументів,прикладів (варіантами цього методу є усний«екзамен» з білетом, письмова контрольна робота,домашнє есе);

♦ контрольна вправа або творче завдання, наприк-лад виступ у суді, підготовка аргументів, виконан-ня завдання в групі, упорядкування документів,написання доповіді, есе-твору, реферату, упоряд-кування портфоліо тощо;

♦ спостереження, як один із головних методівоцінювання під час інтерактивних методів викла-дання – педагог вибирає для себе показники, яківін відслідковуватиме протягом заняття, а такожучнів, яких треба оцінити;

♦ самооцінка як оцінка самими учнями власної ро-боти (своєї особисто або своїх колег), а такожзаняття в цілому є важливим методом оцінювання(у разі застосування цього методу педагог можебагато чого дізнатися про себе й учнів, а також проякість навчального процесу).

Підготуйте приклади використання зазначенихметодів у контексті конкретних навчальнихзавдань конкретного уроку.

Оцінювання альтернативної оцінної діяльностістановить особливу складність для вчителів не тількигромадянознавчих, а й інших суспільних дисциплін.Для забезпечення надійного, справедливого і всеосяж-ного оцінювання необхідно розробити його чіткі крите-рії, які вимагають постійного контролю діяльності.Чіткі критерії допомагають уникнути не стосовної досправи інформації і суб’єктивної думки в оцінюванні.Нарешті, самі учні мають знати його критерії, щоб матирозуміння, чого від них очікують.

Спектр підходів до оцінювання може бути у виглядібального оцінювання (1–12 балів), рейтингового, бально-рейтингового, оцінювання за системою «зараховано–незараховано», вербального заохочення.

Таким чином, діагностика навчальних досягненьучнів на уроках з громадянської освіти є важливоюскладовою процесу формування в них громадянознав-чих знань, умінь та навичок. Учитель на своїх урокахможе застосовувати як традиційні форми та методиконтролю, так і нетрадиційні, альтернативні, що став-лять перед собою завдання не стільки оцінити рівеньгромадянознавчих знань, умінь і навичок у формічислового балу, скільки проаналізувати рівень їхзасвоєння учнями, внести корективи в організаціюнавчального процесу та сприяти застосуванню отрима-них учнями знань та умінь у конкретних ситуаціях.

146

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ У чому полягає зміст діагностики навчальних досягнень учнів?♦ Заповніть пропуски, впишіть визначення понять:

Діагностування — це ..Контроль — це …Перевірка — це …Оцінювання — це…Оцінка — це …

♦ Назвіть загальні принципи діагностування успішності учнів.♦ Проаналізуйте існуючі види контролю.♦ У чому полягають вимоги до оцінювання знань учнів?♦ Назвіть можливі форми та методи оцінки досягнень учнів при використанні нетрадиційних уроків

громадянської освіти.♦ Якою мірою новий підхід до оцінювання знань учнів сприятиме подоланню неуспішності учнів?


Барановська О. Сучасна модель оцінювання навчальних досягнень учнів: Переваги і недоліки // Рідна шк. –2000. – № 7. – С. 48 – 50.

Бондар В. Дидактика: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Либідь, 2005. – 264 с.

Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Освіта України. –2001. – 7 лют.

Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: Учеб. для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центрВЛАДОС, 1999. – Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.

Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посіб. / За ред.О. Пометун. – К.: А.С.К., 2006. – 192 с.

Уруський В. Роль учителя-предметника у системі громадянської освіти // Доба. – 2006. – № 2 (18). – С.10–13.

Фібула М. М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти. – К.: Вид. центр «Академія», 2002. – 528 с.

147

1. Завдання сучасної школи в умовах побудовидемократичного суспільства

Освіта – це консервативна система, яка доволіобережно сприймає нововведення. Однак потрібно ба-чити нове, розуміти його сенс і сприймати його якнеобхідність, зумовлену часом і новими соціокуль-турними реаліями.

Згідно з дослідженнями вчених, сучасна освіта в їїширокому розумінні виконує низку соціально значу-щих, цивілізаційно визначених функцій, а саме:

♦ політичну – відтворення існуючої системи влади іуправління;

♦ економічну – відтворення і розвиток певного спо-собу виробництва;

♦ соціальну – відтворення певних соціальних груп івідношень між ними;

♦ гуманістичну – відтворення і розвиток особистості.

Орієнтація сучасної освіти коливається в системідавно визначених координат, що означають два полюсилюдського розвитку і світорозуміння. Йдеться про двапротилежні підходи до суспільного розвитку.Суспільство, в якому свобода і права людей знева-жаються, в якому одні люди використовують інших якзасіб (в тому числі й через освіту), з повним правомможна визначити як антигуманне. Суспільство ж, вякому свобода і права поширюються на всіх йогогромадян, коли кожна особистість завжди вважаєтьсяметою і ніколи засобом, визначається як гуманне.

За всієї очевидної доцільності втілення другого зназваних підходів, нині у світі продовжує домінуватиавторитарна модель освіти, яка забезпечує відтвореннялюдини насамперед як «засобу виробництва». Учніпереважно позбавлені права на самостійність у нав-чальному процесі, їхня діяльність обмежена вузькими,регламентованими можливостями.

Які, на вашу думку, повинні бути межі впливуучнів на шкільні справи?

У зв’язку зі зміною епох, можна вести мову лишепро передумови становлення особистісно-орієнтованоїосвіти, за якої домінуючою функцією може стати гума-ністична*.

Отже, демократія і освіта є життєво важливою скла-довою будь-якого суспільства. На відміну від автори-тарних суспільств, які намагаються вкорінювати станінертного схвалення, метою демократичної освіти євиховання громадян з незалежним, допитливим і аналі-тичним світоглядом, проте глибоко обізнаних з прави-лами і практикою демократії. Адже демократія – це нелише великі права, а й велика відповідальність. Цьогопотрібно навчитися. І має це робити школа.

Умовами ефективності шкільних громад є:♦ громадські ради з питань освіти, які мають не при-

значатися, а обиратися демократичним шляхомусіма жителями відповідного шкільного району;

♦ громадські ради, які мають бути наділеними пов-новаженнями та правами;

♦ визначати основні напрями освітньої політикишкіль ного району;

♦ формувати бюджет установ освіти та його роз-поділ;

♦ вирішувати кадрові питання: (призначати керів-ників шкіл, приймати на роботу вчителів тощо).**

Щоб управління було ефективним, школа має статисамоврядувальною громадою учнів, батьків тавчителів.

Зміни в суспільстві вимагають і змін у школі. Передшколою стоїть непросте завдання подолання автори-тарних традицій, сформованих десятиліттями. Длятого, щоб школа готувала дітей до життя в демокра-тичній правовій державі, вона має бути заснована надемократичних засадах і повазі до прав людини (див.схему 19.1).

Надзадача школи: випускати в життя нові поко-ління громадян, здатних зробити внесок у побудовудемократичного суспільства і правової держави.

В умовах сьогодення у кожній школі є безліч пи-тань, від вирішення яких залежить життєдіяльністьучнів. Слід прагнути вирішувати більшість із них зурахуванням точки зору шкільного самоврядування.

Визначте коло питань, від розв’язання яких зале-жить життя учнів у школі.

XIX. ШКОЛА ЯК ДЕМОКРАТИЧНА СПІЛЬНОТА

1. Завдання сучасної школи в умовах побудови демократичного суспільства2. Основні засади шкільного самоврядування3. Методи стимулювання розвитку учнівського самоврядування

Очікувані результати:♦ знати основні засади шкільного самоврядування;♦ розуміти сутність учнівського самоврядування;♦ використовувати нормативну базу для розвитку учнівського самоврядування;♦ визначати суб’єкти демократичних відносин у школі;♦ створювати положення шкільного самоврядування;♦ оцінювати ефективність учнівського самоврядування;♦ сформулювати власну концепцію шкільного самоврядування.

148

* Горбатенко В. Цінності епохи постмодернізму і розвиток соціально-гуманітарної освіти в Україні. // Доба. – 2002. – №4. – с. 4–7.

** Поврозник П. Майбутнє України значною мірою залежить від діяльності сьогоднішньої школи // Вісн. програм шкільних обмінів. – 2003. – 15–16. – С. 26.

Учнівське самоуправління має розглядатися насам-перед не як один з елементів виховної роботи школи, аяк самостійний громадський інститут, що дає можли-вість учням реалізувати своє право на участь в управ-лінні освітньою установою. Сутність питання проучнівське самоврядування полягала в зміні системивідносин суб’єктів шкільного процесу. Учнівське само-управління – це можливість подолання ситуації, приякій в школі нічого не залежить від самих школярів.

Включення учнів у процес управління школоютакож відкриває можливість для активізації власноїдіяльності учнів заради розв’язання шкільних проблем.Школа стає об’єктом інноваційної активності учнів, аучні, у свою чергу, учасниками процесу модернізаціїосвіти.

Проблема учнівського самоврядування має розгля-датися у контексті завдань реформування школи. Учні,у межах самоуправління, включаються в діяльність помодернізації школи, сприяючи становленню системидержавно-громадського управління, просуванню куль-тури прав людини, освоєнню інноваційних способіврозв’язання шкільних проблем.

Для становлення учнівського самоврядування яксамостійного суспільного інституту, потрібно створи-ти, як мінімум, такі базові умови:

♦ наділити учнівське самоврядування правами участів управлінні школою – реальними повноваження-ми, які дають можливість серйозно впливати нашкільну політику;

♦ розробити технології учнівського самоврядування,що дає можливість учням і їхнім педагогам-наставникам проектувати і створювати системисамоврядування в умовах кожної конкретноїшколи;

♦ передати учнівському самоврядуванню ефективнітехнології роботи, що дозволяють вирішувати

актуальні шкільні проблеми (їх можна запозичитиіз технологій «третього сектору», що використо-вуються в роботі громадських організацій);

♦ створити систему підтримки розвитку учнівськогосамоврядування, зокрема на рівні освітньої полі-тики, в галузі конструювання взаємодії учнівсь-кого самоврядування зі структурами громадянсь-кого суспільства;

♦ організувати інформаційну, методичну підтримкуз розвитку організаторських здібностей шкільнихактивістів.

Які з базових умов учнівського самоврядуванняхарактерні для української школи?

Вирізняють такі напрями діяльності органівучнівського самоврядування:

♦ представницький напрям – участь учнівської радив обговоренні шкільних проблем і ухваленнірішень, вироблення думки учнів з питань шкіль-ного життя, участь у роботі органів загально-шкільного самоврядування;

♦ напрям вирішення конфліктів – посередництво увирішенні внутрішніх конфліктів на принципахдобровільності;

♦ інформаційний напрям – інформування школярівпро шкільні проблеми і шляхи їх розв’язання,діяльності учнівської ради;

♦ шефський напрям – організація шефства старшихнад молодшими;

♦ напрям зовнішніх зв’язків – організація взаємодії зпозашкільними структурами, органами самовря-дування сусідніх шкіл, залучення зовнішніх ресур-сів до розв’язання проблем учнів і школи загалом;

♦ організаторський напрям – підтримка позашкіль-них, соціально-значущих та інших ініціатив шко-лярів;

♦ правозахисний напрям – захист прав учнів у школі.

Як можна забезпечити реалізацію кожного ізвищезгаданих напрямів?

Завдання самоврядування полягають у наступному:♦ вивченні потреб учасників освітнього процесу, по-

в’язаних із життям і діяльністю в освітнійустанові;

♦ виявленням потреб та інтересів, які можуть бутиреалізовані в умовах школи в подальший період;

♦ складанні і здійсненні плану діяльності органівсамоврядування з реалізації виявлених потреб;

♦ внесенні за потреби коректив у план діяльностіорганів самоуправління всіх учасників освітньогопроцесу;

♦ оцінюванні результатів запланованої діяльності.

На початковому етапі самоврядування учнів розгля-дається як організація дозвілля, відпочинку, розваг. Помірі розвитку самоуправління все більше місця має від-водитися у змісті його діяльності суспільно кориснимсправам, спрямованим на організацію життя, навчання,праці учнів, участь в управлінні школою, на захистсвоїх прав та інтересів.

Як традиційно виставлялися пріоритети зав-дань учнівського самоврядування?

149

1. Завдання сучасної школи в умовах побудови демократичного суспільства

Схема 19.1. Засади демократичної школи


Для досягнення цих принципів потрібно реалізу-вати низку конкретних завдань, а саме:

♦ надати учням реальну можливість разом з педа-гогами брати участь в прогнозуванні, організації,виконанні та аналізі навчально-виховного процесу;

♦ формувати в учнів потребу і готовність удоскона-лювати свою особистість, створювати умови длярозвитку здібностей і враховувати інтереси членівучнівського колективу, збагачувати духовний світ,розвивати самостійне мислення і самосвідомість;

♦ виховувати позитивне ставлення до загальнолюдсь-ких цінностей, норм колективного життя, законівдержави, розвивати громадянську й соціальнувідповідальність за самого себе, свою сім’ю,навколишніх людей, суспільство і державу;

♦ формувати уміння самостійно знайти справу ко-рисну суспільству, державі, вести невпинну роботуза збереження миру, берегти й охороняти природу.

Особливу увагу слід приділити формуванню в учнівдемократичної культури, яка потрібна для самороз-витку і самовдосконалення саме в правовій державі.Навчання навичкам самоврядування, вільного вибору івідповідальності дає змогу розвинути в учнів бажаннябрати участь в громадському житті, реалізовувати своїправа і свободи, відповідати за свої вчинки, обиративладу і свій шлях у житті.

Розвиток самоуправління є актуальним соціально-педагогічним завданням. Участь школярів в управліннісправами школи розглядається, передусім як спосібнавчання дітей демократії, підготовки їх до життя вдемократичному суспільстві. Зробити процес вихован-ня в школі справді демократичним, відкритим, гуманіс-тичним допоможуть особливі органи самоврядуванняшкільного життя.

2. Основні засади шкільного самоврядуванняРозширювати й активізувати участь дітей у всіх

областях громадського життя потрібно через органиучнівського самоуправління. Визначимо основні заса-ди шкільного учнівського самоврядування.

1. Самоврядування – це право. Права людини захи-щають її від зловживання з боку влади, дозволяютьбути незалежними від держави і впливати на неї.Людина може користуватися правами на власнийрозсуд: держава не може заборонити їй користуватисяними. Кожному праву людини відповідає обов’язокдержави щодо дотримування цього права: так, якщолюдина має право на освіту, то держава повинназабезпечити їй здійснення цього права – організуватироботу освітніх закладів. Шкільне самоврядування –це право, яке мають у школі учні, педагоги, батьки, усвою чергу, адміністрація школи має обов’язок надатиучням, батькам, вчителям можливість цим правомкористуватися.

Чим може завершитися підміна права самовря-дування на обов’язок?

2. Шкільне самоврядування – це не є «управліннясобою», а управління школою. Одним із прав людиниє право на участь в управлінні справами держави.Тобто громадяни можуть обирати своїх представниківдо владних органів або впливати на владу в інший

спосіб: направляти пропозиції, приймати участь уреферендумах. У свою чергу, батьки, учні й учителімають право на участь в управлінні загальноосвітнімизакладами, яке закріплюється в Законі «Про освіту»,Положенні про загальноосвітній навчальний заклад,Концепції загальної середньої освіти. Таким чином,шкільне самоврядування – це не організація шкільногоколективу, не «управління собою», не допомогаадміністрації школи в організації чергувань або прове-денні заходів, а система, яка дає змогу учням, батькам,вчителям приймати участь в управлінні школою.

Чому шкільне самоврядування не організаціяшкільного колективу?

3. Самоврядування представляє інтереси батьків,учнів, педагогів, але не може керувати ними. Самовря-дування – це представництво. Учні, педагоги, батькиобирають своїх представників і довіряють їм прийматиучасть в управлінні школою від свого імені. Органишкільного самоврядування представляють тих, хто їхобрав і захищають інтереси своїх виборців. Вонимають право сказати директору школи: «Ми вислов-люємо думку учнів (вчителів, батьків)», – і впливати нарішення будь-яких шкільних питань, стосовно інтере-сів учнів (педагогів, батьків). Органи самоврядуванняпредставляють учнів (вчителів, батьків), але не маютьніякого відношення до їхніх владних повноважень.Вони не можуть робити розпоряджень, прийматиніяких обов’язкових рішень для учнів, вчителів ібатьків. Обираючи орган самоврядування, ви обираєтесвоїх представників, а не начальників. Ви можетевимагати від них звіту, наскільки ефективно вонивиконують свої обов’язки. Від тих, хто обирає, вони неможуть вимагати ніякого звітування.

Чому органи шкільного самоврядування не мо-жуть приймати ніяких обов’язкових рішень дляучнів, вчителів і батьків?

4. Самоврядування не може підпорядковуватисядиректору школи, навпаки воно впливає на його ро-боту. Самоврядування умовно можна назвати однією згілок шкільної влади. Інша гілка влади – це адміністра-тивна влада, яку очолює директор школи. Обидві цігілки – влада самоврядування та адміністративнавлада – не є підвладними одна одній. Однак як тількисамоврядування починає виконувати адміністративніфункції (керувати чергуваннями, карати порушниківдисципліни тощо) воно перестає бути самовря-дуванням. Тобто стає своєрідним штабом добровільнихпомічників адміністрації школи, яким керує адмі-ністрація і, як наслідок, уже не представляє інтересівучнів, вчителів і батьків. Отже, адміністрація школи неможе покласти на учнів (вчителів, батьків) свої адмі-ністративні функції. У свою чергу, і учасники само-врядування не можуть їх узяти з власної ініціативи. Усяадміністративна робота у школі пов’язана з відпові-дальністю за життя і здоров’я школярів.

Органи самоврядування та шкільна адміністраціявпливають на роботу одне одного і взаємодіють. Томусамоврядування має найбільше впливати на роботудиректора, а не навпаки. Так, самоврядування, форму-люючи від імені батьків, учнів, педагогів замовленняучасників освітнього процесу в конкретній школі,передає його директорові, яке той має виконати. Таким

150

чином, замовниками виступають батьки, учні, вчителі,які висловлюють свої думки та побажання через систе-му шкільного самоврядування. Директор школи – цевиконавець, який має виконувати замовлення державиі самоврядування. Органи самоврядування звітуютьсяперед тими, хто їх обрав.

Визначте механізми впливу органів шкільногосамоврядування на адміністрацію школи.

5. Діяльність органів шкільного самоврядуваннямає спрямовуватися на розв’язання шкільних проблем.Основною діяльністю органів шкільного самовряду-вання є робота по захисту, «просуванню» інтересівучнів (педагогів, батьків) у межах школи. Об’єднанняз будь-якою іншою основною діяльністю не може бутивіднесене до органів шкільного самоврядування. Таки-ми не можуть вважатися групи, які працюють вик-лючно заради своїх членів. Слід також розрізняти орга-ни шкільного самоврядування та громадські органі-зації, які працюють на території школи.

Чому громадські організації, які працюють натериторії школи не можна вважати органамисамоврядування?

6. Шкільне самоврядування складається з чотирьох«блоків» (див. схему 19.2):

♦ учнівське самоврядування – органи шкільного са-моврядування, які створені учнями і відповідно,віддзеркалюють інтереси учнів (формами учнівсь-кого самоврядування можуть бути – учнівськаконференція, учнівські збори класу, учнівська рада,правозахисна приймальня тощо);

♦ батьківське самоврядування – органи шкільногосамоврядування, які створені батьками (най-поширенішими формами батьківського самовря-дування є батьківські комітети, проте в школі мо-жуть працювати й інші форми батьківського само-врядування);

♦ педагогічне самоврядування – органи шкільногосамоврядування, створені педагогами (зазвичай,найпоширенішим органом педагогічного самовря-дування є педрада);

♦ загальне шкільне самоврядування – органи шкіль-ного самоврядування, які створені спільно батька-ми, учнями та вчителями.

Саме четверта форма оптимально узгоджує інтере-си всіх учасників шкільного життя і тому вони маютьповноваження приймати рішення, які стосуються всієїшколи. Найпоширенішою формою загальношкільного

самоврядування є Рада школи. Крім того, в школі мо-жуть існувати форми самоврядування, які створеніспільно не трьома, а двома сторонами, наприклад, бать-ками і учнями. В кожній школі самоврядування можебути представлене різними формами. Наприклад, водній школі може працювати тільки учнівське самовря-дування, в іншій – форми самоврядування всіх чоти-рьох груп.

Яка оптимальна кількість органів самоврядуван-ня у школі?

7. Самоврядування – це не підпорядкована струк-тура: кожна форма самоврядування має свої повнова-ження. У структурі самоврядування немає жорсткоїпідпорядкованості. Не можна говорити, що шкільнарада важливіша, ніж учнівська. У кожного із цих орга-нів повинні бути свої повноваження і своє коло питань,на рішення яких вони повинні впливати. Рада школине може керувати учнівською радою. Органи шкіль-ного самоврядування можуть працювати незалежноодне від одного. Водночас вони можуть взаємодіяти.Так, при формуванні Ради школи, треба направлятипредставників від учнів, батьків і педагогів до органівучнівського, батьківського та педагогічного самовряду-вання. Це дає змогу представникам від цих органіввиносити на розгляд Ради школи питання, у вирішенніяких вони зацікавлені, а їхні представники у шкільнійРаді будуть ефективно обстоювати інтереси своїхвиборців.

Спробуйте визначити спільні та відмінні інтере-си різних органів шкільного самоврядування.

8. Органи самоврядування поділяють на представ-ницькі та виконавчі. Представницькі органи самовря-дування мають повноваження представляти інтереситих, хто їх обрав (учнів, батьків, педагогів). Ці органиможуть бути тільки виборними. Вони мають право відімені своїх виборців впливати на прийняття тих чи тихшкільних рішень. Виконавчі органи самоврядування немають права представляти інтереси учасників шкіль-ного життя. Вони не обираються, а тільки комплек-туються за принципом добровільності. До складу цихорганів входять лише ті, хто зацікавлений у розв’язаннітієї чи іншої шкільної проблеми. Органи самовряду-вання не беруть участі у прийнятті рішень, однак вониможуть істотно впливати на шкільне життя: управлятишкільними процесами не за рахунок повноважень, а зарахунок своїх можливостей. Наприклад, шкільнаправозахисна приймальня може захищати права учніві тим самим впливати на ситуацію з дотримання правлюдини у школі. Виконавчі органи не вирішують, авпливають.

Чому виконавчі органи самоврядування комплек-туються добровільно?

Суб’єктами процесу колективного прийняттяуправлінських рішень є:

♦ адміністрація школи;♦ рада школи;♦ педагогічна рада;♦ тимчасові або постійні органи (комісії, творчі гру-

пи, методичні об’єднання тощо);♦ учасники навчально-виховного процесу: вчителі,

учні, батьки, працівники школи;♦ представники місцевої громади.

151

2. Основні засади шкільного самоврядування

Схема 19.2. Система співпраці адміністрації школи і шкільного самоврядування


Для забезпечення ефективної участі всіх зазначенихсуб’єктів у процесі вироблення, прийняття, а такожвиконання рішень потрібно добирати відповідні техно-логії організації колективної діяльності таким чином,щоб досягти очікуваних результатів. Тому керівникамшколи доцільно освоїти інтерактивні технологіївзаємодії й комунікації та використовувати їх в управ-лінській діяльності, тобто методи, які застосовують дляобговорення того чи того питання, вироблення чиприйняття рішення здійснюються шляхом активноївзаємодії всіх суб’єктів цього процесу. В інтерактив-ному управлінні його учасники постійно взаємодіютьодне з одним. Особливістю такого управління є діало-говий, а скоріше полілоговий характер.

Інтерактивність в управлінні розуміють як органі-зацію іншого типу взаємодії між учнями, педагогами,адміністрацією, батьками, які перебувають у постій-ному режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно інтер-активним може бути названий метод управління, вякому той, хто управляє (суб’єкт управління), є учасни-ком, який здійснює щось (наприклад, говорить, пише,моделює, малює тощо), тобто не виступає тільки слуха-чем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, щовідбувається, власне, «створюючи» управлінськерішення. Отже, така модель управління якісно змінюєспособи взаємодії суб’єктів управління, насампередадміністрації з учителями, керівника з колек тивом,педагогічного колективу і керівника з батьками й учня-ми тощо; активність керівника поступається місцеміншим суб’єктам управління, а його головним завдан-ням стає створення умов для вияву їхньої ініціативи.Керівник не повинен бути «фільтром», який пропускаєчерез себе будь-яку інформацію, що з’являється в про-цесі вироблення управлінського рішення і впливає найого зміст. Він виконує функції помічника в роботі,одного з джерел інформації.

Які інтерактивні методи роботи із самовряду-ванням ви можете запропонувати адміністраціїшколи?

Організація інтерактивного процесу прийняттяуправлінського рішення дає змогу передусім учителям(як і всім іншим суб’єктам управління) самостійнорозв’язувати складні проблеми, відкидаючи при цьомузвичну роль спостерігачів і споживачів у процесі роз-витку та функціонування школи.

Інтеракція виключає домінування як будь-якогоучасника процесу управління, так і будь-якої думки,точки зору над іншими. У процесі діалого вого управ-ління його учасники вчаться критично мислити,розв’язувати складні проблеми на основі аналізу обста-вин і відповідної інформації, зважати на альтернативнідумки, приймати продумані рішення, брати участь удискусії, спілкуватися з іншими людьми.

Інтерактивність потребує іншого способу взаємодії,форми комунікації учасників у процесі виробленнярішення. У нинішній системі освіти вельми частоосновною формою комунікації виступає монолог. Прицьому керівник є своєрідним полюсом, навколо якогоконцентрується вся комунікація учасників процесууправління. Таким чином, на практиці реалізуєтьсямодель однобічної комунікації.

Інтерактивні методи орієнтовані на організаціюпроцесу ефективної комунікації, в якій учасники про-цесу взаємодії мобільніші, відкритіші й активніші.Основою інтеракції є принцип багатосторонньої ко-мунікації, яка характеризується відсутністю полярностій мінімальною сконцентрованістю на точці зору керів-ника. Оптимізації процесу багатосторонньої комуні-кації сприяє використання відповідних технологій їїорганізації.

В інтерактивному процесі прийняття рішення керів-ник виступає організатором і консультантом, якийніколи не «замикає» процес на собі. Головним у такомупроцесі є зв’язки між учасниками, їх взаємодія таспівпраця. Результати досягаються спільними зусил-лями учасників процесу, за які вони беруть на себевзаємну відповідальність.

Застосування інтерактивних технологій у процесіуправління дає змогу керівникові:

♦ зробити процес управління школою демократич-нішим;

♦ навчити учасників навчально-виховного процесуформулювати власну думку, правильно її вислов-лювати, доводити свою точку зору, аргументуватий дискутувати, слухати інших, поважати альтерна-тивну думку, будувати конструктивні відносини вгрупі, визначати своє місце в ній, уникати конфлік-тів, а за потреби розв’язувати їх, шукати компро-міси, прагнути до діалогу;

♦ аналізувати широкий спектр думок, масив інфор-мації щодо проблеми, з якої приймається рішення,творчо підходити до шляхів її розв’язання, урізно-манітнюючи їх;

♦ знаходити спільне розв’язання проблеми;♦ розвивати у членів колективу почуття спільності,

єдності, відповідальності за процес прийняттярішення та його виконання.

Крім того, використання інтерактивних методівзабезпечує реалізацію ідеї співробітництва у колективі,сприяє оздоровленню психологічного клімату, створюєатмосферу доброзичливості. Проте швидкому таефективному застосуванню таких методів усімауправлінцями заважають певні труднощі.

Більшість сучасних керівників недостатньо обізнанів тому, які існують технології інтерактивного прийнят-тя рішень. До того ж кожна з них потребує від органі-затора чіткої, поетапної реалізації з обов’язковимпрогнозуванням результатів. Важливість технологіч-ного підходу до реалізації інтерактивного управління,складна структура кожного з таких методів дає змогуговорити про інтерактивні технології. При цьомукожний із застосовуваних методів виконує свою функ-цію, а отже, комплексний вплив на учасників може бу-ти не до кінця передбачуваним. Саме тому однією зосновних вимог до застосування інтерактивних мето-дів є власний досвід участі керівника в груповихінтерактивних вправах.

Як перевірити ефективність співпраці адмі-ністрації школи і самоврядування?

152

Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Яка із функцій сучасної освіти є домінуючою в Україні? Чому?♦ Порівняйте авторитарну й демократичну моделі системи освіти. У чому переваги й недоліки

кожної?♦ Поділившись на групи, спробуйте за 10–15 хв вписати в уявний Статут школи повноваження, які

дають можливість учнівському самоврядуванню реально і серйозно впливати на шкільну політику.♦ Чому розвиток самоврядування є актуальним соціально-педагогічним завданням?♦ Чому виконавчі органи шкільного самоврядування не можуть обиратися, а тільки комплектуватися

за принципом добровільності?♦ Як ви розумієте полілоговий характер в інтерактивному управлінні школою?♦ Які труднощі заважають швидкому та ефективному застосуванню інтерактивних методів усіма

управлінцями? Запропонуйте свій варіант подолання цієї ситуації.


Бочкарев В.И. Директору школы о самоуправлении. – М.: Владос, 2001. – 192 с.

Драйден Г., Вос Д. Революція в навчанні. – Л.: Літопис, 2005. – 542 с.

Мистецтво жити в громаді. – Л.: НВФ «Українські технології», 2005. – 160 с.

Нормативно-правове забезпечення освіти: У 4 ч. – Х.: Вид-во Гр. «Основа», 2004. – Ч.1. – 144 с.

Пометун О., Середяк Л., Сущенко І. та ін. Управління школою, що змінюється. Порадник сучасного директора. –Тернопіль: Вид-во «Астон», 2005. – 192 с.

Рожков М.И. Развитие самоуправления в детских коллективах. – М., Владос, 2002. – 160 с.

Співпраця між домом і школою: Практ. посіб. – К. 2005.

153

3. Методи стимулювання розвитку учнівськогосамоврядування

Запропонуйте власний варіант стимулюваннярозвитку учнівського самоврядування на основіподаних та власних джерел.

http://podil100.com/goverment/self.htmwww.citizen.org.ua/content.php?dep=4&id=84http://visnyk.iatp.org.ua/visnyk/issue_article;8;6/http://www.school14.tim.ua:8114/samovradyvana.htm

1. Інклюзивна освіта як форма навчання дітей зособливими освітніми потребами

Останніми десятиліттями у більшості країнЗахідної, а тепер і Центральної Європи, відбуваютьсядокорінні зміни у законодавстві, розумінні та забезпе-ченні якісної освіти для дітей з особливими освітнімипотребами. Разом з вибором Україною незалежного тадемократичного напряму розвитку суспільства, нашоюдержавою у 1991 році визнана Конвенція ООН «Проправа дитини», посилилася увага до якості й доступ-ності освіти для дітей з особливими освітніми потре-бами. Так, Конвенція ООН «Про права дитини» зазна-чає, що «…усі діти мають право на освіту, і, як наслідокцього, право на прогрес».

Характерно, що з розвитком демократичного сус-пільства, яке гарантує право кожного громадянина наактивну участь у житті цього суспільства, приходитьнове розуміння понять «інвалідність», «вади ро-звитку», «інтеграція» тощо. Нині усі згадані термінищодо дітей поступаються новому – «діти з особливимиосвітніми потребами», що однаковою мірою стосуєтьсяяк інвалідності у важкій формі, так і середніх заступенем порушень. Такий підхід пояснюється тим, щоявище «недостатності» або «інвалідності» передбачаєвтрату або дефіцит фізичної та розумової спромож-ності. Однак спроможність вчитися безпосередньозалежить не від стану окремих органів або ж їх фізіоло-гічної функціональності, а, радше, від психологічноїфункціональності. Таким чином, акцент зсувається відвнутрішніх проблем дитини до системи освіти, яканадає їй підтримку у навчанні, визнає її сильні якості тазадовольняє всі її індивідуальні потреби.

♦ Діти з особливими освітніми потребами –

поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні

потреби виходять за межі загальноприйнятої норми.

Воно стосується дітей з особливостями психофізич-

ного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально

вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих

будинків тощо).

♦ Обдаровані діти – діти, які володіють

комплексом задатків і здібностей, що за сприятливих

умов дають змогу потенційно досягти значних успіхів у

певному виді діяльності чи діяльностей. У шкільному

віці обда-рованих дітей налічується близько 3–5 % від

загальної популяції.

♦ Діти з особливостями (порушеннями) психо-фізичного розвитку – діти, які мають відхилення від

нормального фізичного чи психічного розвитку, зумов-

лені вродженими чи набутими розладами.

Чому обдаровані діти входять до кола дітей зособливими потребами?

В основних законах України про освіту зустрі-чаються такі терміни: «діти, які потребують корекціїфізичного та (або) розумового розвитку» та «особи, якімають вади у фізичному чи розумовому розвитку і неможуть навчатися в масових навчальних закладах».Один з останніх нормативних документів – наказМіністерства освіти і науки України «Про створенняумов щодо забезпечення права на освіту осіб зінвалідністю» – використовує низку термінів: «молодьз інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвит-ку», а також «діти з особливими освітніми потребами».

Усі ці терміни відображають медичну модель, якарозглядає ваду здоров`я як характеристику особи, щоможе бути спричинена хворобою, травмою чи станомздоров`я і, відповідно, потребує медичного або жіншого втручання з метою «корекції» проблеми.Природно, що реакцією суспільства в контексті медич-ної моделі є забезпечення лікування, реабілітації тасоціальної допомоги, на зразок спеціальної освіти йпенсії. Іншими словами – ставиться за мету зробитижиття людини з особливими потребами до певної міри«нормальним» шляхом забезпечення їй, зокрема,економічних та освітніх можливостей.

Історичний екскурс (міжнародний досвід):

Медична модель (сегрегація) – початок ХХ ст. –

середина 60-х років ХХ століття. Ця модель припускає,

що людина з проблемами розвитку – хвора людина, яка

потребує довготривалого догляду і лікування, що

найкраще може здійснюватись у спеціальних закладах.

Модель нормалізації (інтеграція) – середина

60-х років – середина 80-х років ХХ століття. Ця модель

у 60-ті роки визначала політику у ставленні до дітей з

особливостями психофізичного розвитку. В цей період

XX. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ПІДХОДУ ПРИВИКЛАДАННІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

1. Інклюзивна освіта як форма навчання дітей з особливими освітніми потребами2. Забезпечення інклюзивного підходу при викладанні громадянської освіти3. Психолого-педагогічні особливості розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими

освітніми потребами

Очікувані результати:♦ знати основні складові, що забезпечують розвиток інклюзивної освіти;♦ розуміти сутність інклюзивної освіти;♦ вміти реалізовувати на практиці основні принципи інклюзивної освіти;♦ поглибити знання про дітей з особливими освітніми потребами;♦ розширити практики роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах загально-

освітньої школи.

154

поширився процес інтеграції дітей з особливостями

розвитку в середовище звичайних однолітків. Інтегра-

ція в цьому контексті розглядається як процес асимі-

ляції, що передбачає прийняття людиною норм, ха-

рактерних для домінуючої культури. Людина має бути

«готовою» до прийняття в суспільство. В основі поняття

«нормалізації» лежать наступні положення: дитина з

особливостями розвитку – людина, яка розвивається,

здатна освоювати різні види діяльності; суспільство має

визнавати це і забезпечувати умови життя, максималь-

но наближені до узвичаєних норм.

Соціальна модель (залучення, інклюзія) – середина80-х років ХХ століття – теперішній час. В основісоціальної моделі лежить положення: людина незобов’язана бути «готовою» для того, щоб брати участьу житті суспільства, вчитися у школі, працювати.Соціальна модель спрямована на зміни в суспільствітаким чином, щоб воно забезпечувало рівну участьсвоїх громадян у здійсненні їхніх прав і надавало їмтаку можливість.

Яка із вищезгаданих моделей розв’язання проблемдітей з особливими потребами вам більше довподоби?

З часу ратифікації Україною Конвенції ООН проправа дитини дедалі більшого визнання та поширеннянабуває соціальна модель, більше пов`язана з дотри-манням прав людини. На противагу медичній моделі,соціальна модель розглядає розлади здоров`я як со-ціальну проблему, а не як характеристику особистості,оскільки вона (проблема) зумовлена непристосова-ністю оточення, включаючи ставлення до людей зособливими потребами та виробничі норми, архітек-турну безбар’єрність і транспорт. Термін «особливіосвітні потреби» тісно пов’язаний з поняттям «інклю-зивна освіта» як варіативна модель спеціальної освіти.

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процесзбільшення ступеня участі всіх громадян у соціальномужитті. Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг,що ґрунтується на принципі забезпечення основногоправа дітей на освіту та права здобувати її за місцемпроживання, що передбачає навчання дитини з особли-вими освітніми потребами в умовах загальноосвіт-нього закладу.

До яких сфер життєдіяльності людини можназастосувати термін «інклюзія»?

Розвиток і функціонування окремої, спеціальноїсистеми освіти, завжди вважалися виявом турботи продітей з особливими потребами. Однак, таке баченнясистеми спеціальної освіти почало поступово зміню-ватися у більшості країн світу. Знання, досвід, облад-нані приміщення досі мають велике значення, протесегрегація учнів наразі розглядається як неприйнятна ітака, що порушує право дитини на освіту. Загальне ба-чення цього питання полягає в тому, що переважнабільшість дітей з особливими потребами мають навча-тися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах.Одним із результатів такого підходу вважається ство-рення єдиної освітньої системи, яка охоплюватимеучнів різних категорій.

Як проміжний етап розвитку інклюзивної системиосвіти можна вважати процес інтеграції. Інтеграція –зусилля, спрямовані на введення дітей з особливимиосвітніми потребами в регулярний освітній простір.

Інтеграція має кілька типів:♦ соціальна – діти з особливими потребами можуть

брати участь у позакласній діяльності разом зіншими дітьми (харчування, ігри, екскурсії тощо)як у дошкільних закладах, так і в загальноосвітніхнавчальних закладах, однак вони не навчаютьсяразом;

♦ функціональна – діти з особливими потребами таїхні однолітки навчаються в одному класі (причастковій інтеграції діти з особливими потребаминавчаються в окремому спецкласі або відділеннішколи та відвідують лише окремі загальноосвітнізаходи; при повній інтеграції такі діти проводятьувесь час у загальноосвітніх класах);

♦ зворотна – здорові діти відвідують спецшколу;♦ спонтанна або неконтрольована – діти з особли-

вими потребами відвідують загальноосвітні класибез отримання додаткової спеціальної підтримки(існують підстави вважати, що у багатьох країнахчимало таких дітей залишається навчатися наповторний рік).

Який тип функціональної інтеграції можнарозглядати як справжню освітню інтеграцію?

Останнім часом поняття інтеграції замінюєтьсятерміном «інклюзія», який має дещо ширший контекст:інтеграція відображає спробу залучити учнів з особли-вими потребами до загальноосвітніх шкіл, а інклюзіяпередбачає пристосування шкіл, їх загальної освітньоїфілософії та політики до потреб усіх учнів. Інклюзіяпотребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це –особлива система навчання, яка охоплює весь різнома-нітний контингент учнів та диференціює освітній про-цес, зважаючи на потреби учнів усіх груп та категорій.

Важливим рушієм поширення інклюзії є міжна-родні організації, які проводять дослідження, розроб-ляють рекомендації для урядів різних країн, сприяютьрозвитку інклюзивної політики. Такими організаціями,насамперед, є:

Організація Об`єднаних Націй (ООН)Стандартні правила ООН щодо рівних можли-

востей для людей з інвалідністю (1993):♦ містять заклик до всіх держав зробити освіту осіб з

фізичними та розумовими вадами невід`ємною

частиною системи освіти;

♦ зауважують, що для того, аби втілювати інклюзив-

ну освіту, держави мають застосовувати гнучкі

навчальні програми, які можна адаптувати до різ-

них потреб дітей;

♦ зосереджують увагу на тому, що необхідно впрова-

джувати безперервне навчання вчителів та нада-

вати їм всебічну підтримку;

♦ відзначають, що місцеві громади мають форму-

вати ресурси для забезпечення такої освіти.

ЮНЕСКОЗусиллями ЮНЕСКО було організовано кілька

Всесвітніх конференцій з питань освіти для людей зособливими освітніми потребами. Остання конфе-ренція відбулася в Дакарі у 2000 р. Серед найвиз-начніших – конференція в місті Саламанка (Іспанія), уякій взяли участь 92 уряди та 25 міжнароднихорганізацій (1994).

155

1. Інклюзивна освіта як форма навчання дітей з особливими освітніми потребами

Саламанкська декларація та План Дій (1994)Головною темою цих документів є інклюзія, що має

на меті докорінні реформи в загальноосвітніх закла-

дах – сформувати Школу для всіх.

Декларація містить Заклик до урядів усіх країнзатвердити на законодавчому рівні принципінклюзивної освіти та приймати до загальноосвітніх

шкіл усіх дітей, якщо немає виняткових випадків, які

унеможливлюють це. Таким чином, було запропоно-

вано, щоб інклюзія стала загальною формою освіти, а

спецшколи або спецкласи існували для виняткових си-

туацій. Положення Декларації спонукають уряди до

розвитку інклюзивної освіти, а саме: до докладання

більших зусиль для розвитку дошкільних стратегій та

професійної освіти, забезпечення організації та реалі-

зації програм підготовки педагогів та підвищення їхньої

кваліфікації з огляду на принципи інклюзивної освіти.

Організація Економічної Співпраці та Розвитку(OECD) тісно співпрацює з ЮНЕСКО і EUROSTAT іє найбільшим статистичним центром ЄвропейськогоСоюзу. Одним з її операційних підрозділів є Центросвітніх досліджень та інновацій, який ініціюєдослідження та втілення проектів, що мають на метівпровадження реформ.

Низка досліджень, які проводила ОЕСD у різнихкраїнах забезпечила такі основні висновки:

а) концепція соціальної справедливості, яка ґрун-

тується на правах людини, зазначає всюди, де це мож-

ливо: діти з особливими потребами мають навчатися у

загальноосвітніх, а не в окремих навчальних закладах;

б) різноманітні національні підходи до включення

дітей з особливими потребами до загальноосвітніх

закладів забезпечують цінний досвід для ширших деба-

тів про освітню різноманітність та справедливість.

Виходячи із зазначеної концепції соціальної рів-

ності і справедливості, учні з особливими освітніми

потребами мають досягти таких самих навчальних

результатів, як і їхні однолітки. Це є певним викликом,

який веде до питання різних рівнів або варіантів ре-

зультатів навчання для учнів з особливими потребами.

Іншими словами, підхід, що ґрунтується на правах

людини, має забезпечувати прогрес і, відповідно,

оцінювання індивідуального прогресу упродовж

засвоєння навчальної програми.

Знайдіть інші міжнародні організації, щосприяють розвитку інклюзивної освіти.

Освіта дітей з особливими потребами ґрунтуєтьсяна принципах виваженої педагогіки, дієвість якихнеодноразово підтверджувалась і від використанняяких вигравали всі діти. Вона передбачає, що відмін-ності між людьми є природним явищем, і навчаннявідповідним чином слід адаптувати до потреб дітей, ане «підганяти» під сталі погляди щодо організації тахарактеру освітнього процесу.

Педагогіка, спрямована на задоволення потребдітей, корисна всьому суспільству. Досвід свідчить, щотака педагогіка може забезпечити значно вищий серед-ній рівень успішності. Педагогіка, орієнтована напотреби дітей, може допомогти уникнути безцільнихвитрат ресурсів і краху надій, до чого надто часто приз-водить низький рівень навчання та шаблонність кон-цептуальних підходів в освіті. Крім цього, школи, які

основну вагу приділяють дітям, є тренувальниммайданчиком для суспільства, орієнтованого на задово-лення потреб своїх громадян, в якому панує повага довідмінностей і гідності всіх людей.

Залучення та участь мають велике значення длялюдської гідності, а також для утвердження та реаліза-ції прав людини. В галузі освіти це виявляється в роз-робці стратегій, які здатні забезпечити справжню рів-ність можливостей. Досвід багатьох країн свідчить, щоінтеграція дітей і молоді з особливими освітніми потре-бами найкраще відбувається в інклюзивних школах, якіприймають усіх дітей певного району чи громади.Саме в таких умовах діти з особливими освітнімипотребами можуть досягти найвищих результатів восвіті та соціальній інтеграції. Інклюзивна школа –заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту яксистему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальніпрограми та плани, фізичне середовище, методи таформи навчання, використовує існуючі в громадіресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями длянадання спеціальних послуг відповідно до різнихосвітніх потреб дітей, створює позитивний клімат ушкільному середовищі.

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливіумови для досягнення рівних можливостей і повноїучасті, для їх ефективної діяльності необхідні спільнізусилля не лише вчителів і персоналу школи, а йровесників, батьків, членів родин.

Основні принципи інклюзивної школи: ♦ всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли

це виявляється можливим, не зважаючи на певнітруднощі чи відмінності, що існують між ними;

♦ школи мають визнавати і враховувати різноманітніпотреби своїх учнів шляхом узгодження різнихвидів і темпів навчання;

♦ забезпечення якісної освіти для всіх шляхом роз-робки відповідних навчальних планів, застосуван-ня організаційних заходів, розробки стратегії викла-дання, використання ресурсів і партнерськихзв’язків зі своїми громадами;

♦ діти з особливими освітніми потребами маютьотримувати будь-яку додаткову допомогу, яка можезнадобитися їм для забезпечення успішностіпроцесу навчання;

♦ вони є найефективнішим засобом, який гарантуєсолідарність, співучасть, взаємоповагу, розумінняміж дітьми з особливими потребами та їхнімировесниками.

2. Забезпечення інклюзивного підходу при викладанні громадянської освіти

Гнучка організація демократичного суспільства, якашвидко реагує на всі потреби своїх членів, забезпечуєйого стабільність, єдність, ефективніше розв’язаннясуспільно-соціальних завдань. У сучасному україн-ському суспільстві, яке орієнтується на демократичніцінності, така демократія може бути недосяжною, якщоне матиме загальносуспільного характеру, якщо діядемократичних інститутів для однієї частини громадянне поширюватиметься на всі верстви населення(соціальні групи, прошарки та ін.), в тому числі й осібз особливими освітніми потребами.

156

XX. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ПІДХОДУ ПРИ ВИКЛАДАННІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

Основу демократичного суспільства складаютьзасади рівності для всіх її громадян, відсутність уперед-женого ставлення до національних меншин, людей зобмеженими можливостями, мовної, релігійної, ґен-дерної дискримінації. Громадянська освіта включаєзагальнолюдські аспекти, що полягають у формуваннів молодого покоління усвідомлення єдності та взаємо-залежності світу в усіх його виявах. З огляду на це, всідіти, незалежно від того в який місцевості вони прожи-вають, в якій школі навчаються (загальноосвітній чиспеціальній), якою мовою спілкуються, повинні матидоступ до громадянської освіти. Особливо це сто-сується дітей, які залишилися без батьків, навчаютьсяі проживають в умовах інтернату або дитячого будинку,оскільки вони мають найслабші зв’язки з громадою.

Саме через громадянську освіту учнівська молодьможе отримати досвід і знання, які сприяють подолан-ню упереджень і дискримінації, формують позитивнеставлення до тих, хто «відрізняється», забезпечившитим самим інклюзивність суспільства в майбутньому.Водночас громадянська освіта спонукає заклади освітистворювати умови, за яких всі учні мають однаковийдоступ до освіти, в тому числі й діти з особливимиосвітніми потребами.

Отже, забезпечення рівного доступу для всіх учнів,які різняться за своїми потребами, здібностями тамісцем навчання, є одним із ключових завдань грома-дянської освіти. Для реалізації цього завдання викорис-товують так званий інклюзивний підхід.

Інклюзивний підхід – створення таких умов, заяких усі учні мають однаковий доступ до освіти, в томучислі діти з особливими освітніми потребами, якінавчаються у загальноосвітніх школах; водночас усіучні мають можливість отримати досвід, знання, якісприяють подоланню упереджень і дискримінації,формуванню позитивного ставлення до тих, хто«відрізняється».

Ключовий принцип, який лежить в основі інклю-зивного підходу, полягає в тому, що школи мають бутивідкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізич-них, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовнихчи інших особливостей. До їх числа належать діти зпорушеннями психофізичного розвитку та обдарованідіти, безпритульні і працюючі діти, діти, які належатьдо мовних, етнічних чи культурних меншин. Школампотрібно знаходити шляхи, які б забезпечували успіш-не навчання всіх дітей, включаючи дітей, які маютьфізичні чи розумові розлади.

Навчання учнів з особливим освітніми потребаминакладає додаткові вимоги щодо діяльності вчителів.Особливо це стосується організації навчальної діяль-ності учнів з особливостями психофізичного розвитку.

Діти з особливостями психофізичного розвиткуможуть мати певні труднощі у навчанні, зокрема, підчас вивчення курсу громадянської освіти, пов’язані звикористанням власного досвіду у громадському житті,оскільки, психофізичні порушення позначаються назагальній активності дитини, в тому числі й на гро-мадській. Завдання громадянської освіти в розвиткудітей з особливостями психофізичного розвитку поля-гає в тому, що вони, так само як і звичайні діти, маютьповною мірою опанувати положення громадянськоїдемократії. Насамперед засвоїти те, що в її змістовній

тріаді (людина – суспільство – держава) є найвагомі-шою складовою демократії. Йдеться про те, що самелюдина є системоформуючою основою сус-пільства тадержави. За роки навчання дитина з особли-востямипсихофізичного розвитку має усвідомити та реалізу-вати своє право на освіту та спеціальну допомогу в їїотриманні. Це дасть їй можливість відчути себе части-ною спільноти, яка підтримує її прагнення самореалі-зуватися, опанувати громадянську культуру, грома-дянські та загальнолюдські цінності.

Водночас недостатність суспільного досвіду позна-чається на розвиткові громадянської освіченості такомпетентності дитини з особливостями психофізич-ного розвитку і, відповідно, на її громадянській зрі-лості. Тому суто теоретичне вивчення цього курсу діть-ми з особливими освітніми потребами може призвестидо формалізму знань, що впливає на формуваннядуховних, моральних якостей, ціннісних орієнтацій ісвітоглядно-психологічних характеристик особистості.

Наприклад, недостатнє врахування особливостей ді-тей з порушеннями психофізичного розвитку у форму-ванні знань про політикоправову сферу громадянськоїосвіти може позначитися на уявленнях про правалюдини та механізмі їх захисту. Це може бути пов’яза-не з тим, що, наприклад, дитина, яка самостійно непересувається, лише чула (сама не брала ніякої участі)про обстоювання батьками її прав як інваліда, іншіжиттєві ситуації, які були їй недоступні для спосте-реження, вона може не розуміти. Це також стосуєтьсяформування у такої дитини усвідомлення себе як гро-мадянина, а саме її активної позиції щодо необхідностібрати участь у демократичних перетвореннях. У со-ціальній сфері це може істотно позначитися на форму-ванні впевненості у своїй спроможності впливати як навласне життя, так і на життя суспільства, вмотиво-ваності громадянських вчинків; у культурній сфері –наприклад, на оволодінні культурою міжлюдських(міжгрупових і міжособистісних) стосунків; в еконо-мічній сфері – на формуванні вміння оцінити можли-вості самореалізації в системі ринкових відносин.

Молода людина, отримавши освіту, має бути добрепідготовлена до дорослого життя, і така підготовкапередбачає, зокрема, володіння знаннями і вміннями,пов’язаними з громадянським суспільством, правовоюсферою, правами, а також із загальними аспектамидорослого життя, наприклад, розумінням того, якпотрібно влаштовуватися на роботу.

Усі школи, де навчаються діти з особливимиосвітніми потребами, визнають, що один з аспектівїхньої роботи передбачає підготовку учнів до до-рослого життя, яке має бути максимально незалежним,зважаючи на обмежені можливості, що впливають нажиття особи. Громадянська освіта цілком правомірнорозглядається як складова такої підготовки, що йпояснює потребу учнів і вчителів як у практичній діяль-ності, пов’язаній з реальними життєвими ситуаціями,так і академічній (на основі текстової інформації).

Водночас аби засвоєння учнями з порушеннямипсихофізичного розвитку курсу громадянської освітибуло ефективним, необхідно детальніше ознайомитисяз особливими освітніми потребами кожної з категорійдітей в умовах навчання в загальноосвітній школі.

157

2. Забезпечення інклюзивного підходу при викладанні громадянської освіти


До якого розділу громадянської освіти належитьтема «Інклюзія»? Чому?

3. Психолого-педагогічні особливості розвитку танавчальної діяльності дітей з особливостямиосвітніми потребами

Розглянемо окремі категорії дітей, які можутьнавчатися в інклюзивних умовах.

У довідковій літературі обдарованість визначаєть-ся комплексом задатків і здібностей, які потенційно, засприятливих умов, дають змогу досягти значнихуспіхів у певному виді діяльності чи діяльностей.Дослідження свідчать, що обдарованість і винятковийінтелект є наслідком взаємодії рівня обдарованості таспеціально створеного середовища. Тому насампередпедагоги можуть сприяти активізації процесу розвиткуздібностей та обдаровань у всіх дітей, створюючисприятливі життєві та освітні зони. Саме вчитель маєпомітити ту особливу мить у розвитку кожної окремоїдитини, збалансувати і відокремити лише їй прита-манні обдаровання: інтелектуальні здібності, специфіч-ні навчальні зацікавлення, творче продуктивне ми-слення, задатки лідерства, художні або надзвичайнімоторно-рухові здібності.

Водночас проблем із такими дітьми виникаєчимало. Складність полягає в тому, що обдаровані учніставлять складні запитання педагогові, аби дізнатисябільше, почути детальніші пояснення. Інші ж – запере-чують все, що говорить вчитель або мають загалом су-перечливу вдачу. Тому педагог має виявляти достатнютолерантність і професіоналізм, аби не зашкодитирозвитку дитячої цікавості та захоплення. Крім цього,він має виховувати в учнів розуміння порядку, сприятивиробленню цілеспрямованості та позитивних навичоку спільній діяльності.

Проте обдарованість як така ще не гарантує висо-ких досягнень у навчанні. Труднощі можуть зумовлю-ватися емоційними проблемами учнів, депресією чинегативним ставленням до школи, вчителів, ровес-ників. Тому «білі ворони» або «не такі, як усі» є нині укожному класі.

Головним стратегом пошуку, навчання та вихованняобдарованих дітей є педагогічний колектив школи,який має реалізовувати індивідуальний підхід до кож-ного, без винятку, школяра як один із принципів органі-зації навчально-виховної роботи. Якщо ми визнаємо,що обдарованій дитині притаманні особливі освітніпотреби та можливості, й цим вони відрізняються відсвоїх ровесників, то для їхнього розвитку необхіднаособлива державна увага, індивідуальна система нав-чання і виховання. Такий принцип має сприяти ціле-спрямованому та гармонійному розвитку кожногообдарованого учня, який виховується як справжнійгромадянин і творча особистість.

На жаль, традиційні навчальні програми, на якіорієнтується сучасна школа, не відповідають вимогамі високим можливостям обдарованих дітей. Томурозв’язання цього завдання лягає насамперед на плечівчителя. Загальна система освіти дає безперечну мож-ливість кожному учневі опанувати значний обсягтеоретичних знань з основ наук, а тим більше, обдаро-ваному учневі. Однак учитель має чітко визначити, яка

позиція – дослідницька чи репродуктивна – з найбіль-шою ймовірністю розвиватиме таку дитину.

Визначте роль співпраці батьків і школи у роботіз обдарованими дітьми.

Важливим компонентом подальшого розвиткуюного обдаровання є створення індивідуальної систе-ми (програми) роботи з ним, яка б забезпечувалаформування вмінь і навичок самостійно здобуватизнання і вести дослідницьку роботу, зберегла потяг допізнання, бажання постійно вчитися та обов’язково вмайбутньому зробити свій внесок у розвиток науки,культури, у вирішення соціальних, економічних, полі-тичних та екологічних проблем, що постають передбудь-яким суспільством. Тому цих дітей, особливо зознаками загальної або академічної обдарованості,потрібно вчити у школі не традиційно, а по-іншому.

При роботі з обдарованими дітьми вчитель маєдотримуватися важливого правила: розвиток інтелектушляхом завантаження його великим обсягом матеріалупосідає не чільне місце у цьому процесі. Знати «все»неможливо. Найважливіше – навчити активно розви-вати свої розумові сили й уміння окреслювати йрозв’язувати актуальні задачі. Тому програма роботи зобдарованою дитиною має містити наступні важливіелементи.

Кілька порад вчителеві:♦ надавати щонайбільше можливостей та всебічну

допомогу для поглибленого вивчення тем, які виби-рає сам учень;

♦ сприяти та забезпечувати самостійність у нав-чанні, навчати дитину самостійно керувативласним навчанням;

♦ навчати методів і розвивати навички дослідниць-кої роботи;

♦ розвивати творче, критичне, системне таабстрактно-логічне мислення;

♦ підтримувати і стимулювати виникнення новихідей, які руйнують звичні стереотипи та усталеніпогляди, формують цілісне світосприйняття;

♦ заохочувати до створення індивідуальних і колек-тивних робіт з використанням різноманітнихматеріалів, джерел, засобів і форм;

♦ створювати проблемні ситуації, під час вирішенняяких учень накопичує значний досвід спілкування зіншими учасниками цього процесу; формувати ко-мунікативну компетентність та вміння самос-тійно керувати діяльністю (власною та групи);

♦ сприяти розвитку самопізнання та саморозумін-ня, усвідомлення різноманітності власних здіб-ностей, а також обов’язкове розуміння індиві-дуальних особливостей інших людей;

♦ вчити дітей оцінювати результати роботи задопомогою різноманітних критеріїв, заохочуватиоцінювати роботу самими учнями;

♦ розвивати емоційно-особистісну сферу, оскількипри стрімкому розвитку інтелекту або іншихособливостей, дитина має усвідомлювати таадекватно сприймати свої «сильні» та «слабкі»сторони (занижена самооцінка, тривожність,невпевненість у собі). Проблеми емоційно-особистісного плану можуть повністю блоку-вати творчий розвиток обдарованої дитини;

158

♦ створювати підґрунтя для реалізації інтелек-туального і творчого потенціалу в позашкільнийчас (власна наукова робота, особистий внесок устворення колективного проекту (предметногоабо міжпредметного), публічна презентація, вис-тупи на конференціях, колоквіумах, участь волімпіадах, турнірах і конкурсах тощо).

Діти з особливостями (порушеннями) психофі-зичного розвитку мають відхилення від нормальногофізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродже-ними чи набутими розладами.

Навчання та виховання дітей з порушеннями психо-фізичного розвитку здійснюється з урахуванням особли-востей їхнього розвитку, використанням специфічнихзаходів та організаційних форм навчальної роботи,залежно від характеру розладу. Діти з особливостямипсихофізичного розвитку мають як і всі інші діти певніправа, серед яких і право на отримання якісної світи.

Залежно від типу порушення виокремлюють такікатегорії дітей:

♦ з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженимслухом);

♦ з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженимзором);

♦ порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із зат-римкою психічного розвитку);

♦ з мовленнєвими порушеннями; ♦ з порушеннями опорно-рухового апарату; ♦ зі складною структурою порушень (розумово

відста-лі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.); ♦ з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з

аутизмом.

Існують вроджені та набуті порушення.Чим зумовлені вроджені та набуті порушення

дітей?Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

становлять 5–7 % від загальної популяції дітей. Увсіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток,порушення або втрата рухових функцій. Домінуючимсеред таких розладів є дитячий церебральний пара-ліч – ДЦП (близько 90 % випадків). При ДЦП страж-дають найважливіші для людини функції: рух, психіката мовлення, трапляються також випадки їх поєднанняз порушеннями зору та слуху. У цих дітей рухові розла-ди поєднуються з психічними і мовленнєвими пору-шеннями, тому більшість із них потребує не лишеособливої організації навчальної діяльності, а й ліку-вальної, психолого-педагогічної та логопедичної допо-моги. Для пристосування фізичного середовища длятаких дітей існують спеціальні технічні засоби пересу-вання: візки, милиці, тростини, велосипеди, пандуси(похила поверхня для переміщення візків), з’їзди натротуарах тощо.

Особливості дітей з ДЦП:♦ Нерівномірно знижений обсяг відомостей та

уявлень про довкілля. Дітям з церебральним паралічемне знайомі багато явищ навколишнього предметногосвіту і соціальної сфери, вони мають обмежені уявлен-ня лише про те, що відбувалося в їхньому незначномудосвіді.

♦ Нерівномірний, дисгармонійний характер інтелек-туальної недостатності, тобто порушення одних інте-лектуальних функцій, затримка других і збереженістьтретіх (наприклад, можуть розвиватися переважнонаочні функції мислення).

♦ Загальмованість, виснажуваність психічних про-цесів. Труднощі переходу (переключення) до іншихвидів діяльності, недостатність концентрації уваги,зниження обсягу механічної пам’яті. У більшості дітейспостерігаються низькі пізнавальна активність і зосе-редженість, зниження інтересу до завдань, уповільне-ність психічних процесів. Низька розумова праце-здатність характеризується швидкою втомлюваністюпід час виконання інтелектуальних завдань.

♦ У дітей із ДЦП спостерігається особистісна незрі-лість, яка виявляється в наївності суджень, недостатнійорієнтації в побутових і практичних питаннях. У нихчасто виробляються утриманські установки, спосте-рігається нездатність і відсутність прагнення досамостійної практичної діяльності.

В організації навчання дітей з дитячим церебраль-ним паралічем (ДЦП) існує низка особливостей.

Кілька порад вчителеві:♦ у розвитку учня необхідно підтримувати і форму-

вати самостійність, виробляти навички само-обслуговування;

♦ окремі рухи дитини передбачають значні витратиенергії, відтак вона може швидко втомлюватися;

♦ у такого учня більш сповільнений темп роботи(письма, читання, виконання певних дій);

♦ у такої дитини поганий почерк, внаслідок пору-шення дрібної моторики. Оскільки дитині складномалювати, наприклад, таблиці чи схеми, вчительмає заздалегідь підготувати індивідуальні завдан-ня для учня;

♦ внаслідок недостатності соціального досвіду вучнів може спостерігатися нерозумінням окремихположень з курсу громадянської освіти. Наприк-лад, дитина може не повною мірою усвідомлю-вати обов’язки людини як платника податків(соціальна сфера), оскільки інваліди звільнені відподатків; внаслідок вимушеної рухової обмеже-ності звужується досвід взаємин дитини з інши-ми людьми, що позначається на засвоєнні нормкультури міжособистісних стосунків (культурнасфера).

Діти із затримкою психічного розвитку (ЗПР)мають труднощі в опануванні знань і незрілість емоцій-но-вольової сфери. Відсутність концентрації та швидкевідволікання уваги призводять до того, що цим дітямскладно чи неможливо організувати свою діяльність увеликій групі та самостійно виконувати завдання. Крімтого, зайва рухливість та емоційно-вольові порушенняпризводять до того, що такі діти, попри їхні потенційніможливості, не досягають потрібних результатів у нав-чанні. Вчителеві необхідно уважно стежити за успіш-ністю цих школярів, перевіряючи після кожного урокуусвідомлення навчального матеріалу.

Під час засвоєння курсу громадянської освіти удітей може спостерігатися недостатнє усвідомленнясебе громадянином, який має брати участь у демокра-

159

3. Психолого-педагогічні особливості розвитку та навчальної діяльності дітей з особливостями освітніми потребами


тичних перетвореннях країни, невпевненість у власнійспроможності впливати на життя суспільства, невміннярозробити стратегію вирішення проблемної ситуації,неспроможність оцінити власні можливості в системіринкових відносин.

Кілька порад вчителеві:♦ давати добре структурований матеріал;♦ посадити дитину ближче до вчителя, щоб пос-

тійно підтримувати емоційний і зоровийконтакт;

♦ змінювати види роботи на уроці, чергуючи дійові,рухливі форми з теоретичними, оскільки рухи сти-мулюють увагу такої дитини;

♦ під час уроку пропонувати дітям записувати певніположення та свої дії, що допоможе використо-вувати ці записи в подальшому як план дій;

♦ перевіряти знання в усній формі.

Діти з мовленнєвими порушеннями мають функ-ціональні або органічні відхилення у стані центральноїнервової системи. Такі діти швидко виснажуються,втомлюються. Втома накопичується упродовж дня,тижня, що позначається на загальній поведінці. Вонидратівливі, збудливі, мають рухову розгальмованість,не можуть спокійно сидіти, щось крутять в руках,гойдають ногами тощо. Ці діти емоційно нестійкі, їхнійнастрій швидко змінюється.

Віднайдіть матеріал про види мовленнєвих пору-шень у дітей.

Особливу групу серед дітей з порушеннями мовлен-ня становлять діти з розладами процесів читання таписьма (дислексія та дисграфія). Основним симптомому таких випадках є наявність стійких специфічнихпомилок, які не пов’язані ні з порушенням інтелекту,ні з порушеннями зору або слуху. Дислексія та дисгра-фія зазвичай трапляються у поєднанні. При дисграфії уписьмових роботах дітей спостерігаються такі помил-ки: перекручення складів у слові; порушення злитностінаписання окремих слів у реченні – розрив слова начастини, злите написання слів у реченні; аграматизми;плутання букв за оптичною подібністю. При дислексіїспостерігається розлад процесу опанування читання.Дитина робить багато помилок, що постійно повто-рюються: заміни, перестановки, пропуски букв та ін.,що зумовлюється несформованістю психічних функ-цій, які забезпечують процес оволодіння читанням.Помилки при дислексії мають стійкий характер.

Кілька порад вчителеві:♦ дітям, які мають ці порушення, потрібен полег-

шений режим навчання, однак не зниження вимог-ливості до засвоєння програмового матеріалу, авідповідна організація режиму навчання. Ценасамперед психологічна підтримка з боку вчите-ля. Завдання та інструкції, адресовані всім учнямкласу, для такої дитини потрібно деталізувати,вони мають бути доступними для розуміння івиконання;

♦ мовлення педагога має бути повільним, розміре-ним, емоційно виразним, складатися з коротких ізрозумілих речень;

♦ за наявності у класі дітей із заїкуванням, потрібнозаміняти усні відповіді на письмові; усне опиту-

вання слід проводити на місці, не викликаючи учнядо дошки, а також не слід починати опитуваннясаме з цих дітей. Якщо дитина боїться уснихвідповідей, її краще опитати після уроку.

Діти з порушенням слуху мають втрату слуху чизнижений слух. Глухота – стійка втрата слуху, при якійнеможливе самостійне опанування словесної мови ісприймання мовлення навіть на близькій відстані відвуха. Діти зі зниженим слухом можуть самостійнонакопичувати мінімальний мовленнєвий запас на осно-ві збережених залишків слуху (хоч і певною міроюспотворений) і водночас можуть сприймати зверненемовлення на близькій відстані від вушної раковини. Навідміну від глухоти, у дітей зі зниженим слухом мож-ливе самостійне оволодіння мовою.

У масових школах частіше навчаються діти зізниженим слухом. Вони мають значні труднощі в розу-мінні пояснень вчителя, роблять специфічні помилкив письмових роботах, часто не розуміють текст підруч-ника. Абстрактні й технічні поняття, прислів’я та при-казки, жарти та слова з подвійним смислом завждискладні для їхнього сприймання. До того ж такі діти нечують повністю інтонації, зміни голосу тощо. Мовлен-ня не зажди може використовуватися ними як пов-ноцінний інструмент для спілкування. Найкращедитина зі зниженим слухом сприймає мовлення лише втихому оточенні, а в шумному класі, на ігровомумайданчику цей процес значно ускладнений, або ж ізовсім неможливий.

Для покращання слухового сприйняття існуютьрізні допоміжні засоби, зокрема, індивідуальні слуховіапарати, які підсилюють звуки. Кожен слуховий апаратспеціально налаштовується на певний рівень сприй-мання мовлення, проте апарат підсилює не лише голос,а й інші звуки довкілля (стук олівця, пересуваннястільців та ін.).

Кілька порад вчителеві:♦ слід пам’ятати, що учень зі зниженим слухом

завжди змушений посилено концентрувати своюувагу, він не повинен відволікатися, оскільки можепропустити частину повідомлення;

♦ читання з губ також потребує додаткових зусиль,оскільки учень для розуміння матеріалу маєправильно «прочитати» мовлення вчителя;

♦ у розмові з дитиною зі зниженим слухом потрібноартикулювати правильно, чітко, але не надмірно;

♦ слід пам’ятати, що такий учень багато чує, алене завжди розуміє те, що чує;

♦ під час пояснення матеріалу треба дивитися научня і говорити не надмірно голосно, повільно;

♦ краще якомога більше писати на дошці, а уснемовлення супроводжувати жестами та мімікою;

♦ якщо це можливо, краще давати учневі зі зниже-ним слухом конспект нової теми для ознайомлення.Якщо учень його перепише і прочитає, йому буделегше сприймати матеріал на уроці;

♦ необхідно стежити за тим, щоб учень давав пра-вильні відповіді на поставлені запитання;

♦ запитання однокласників треба повторити дляучня ще раз;

160

♦ необхідно привернути увагу дитини зі зниженимслухом перед тим як почати говорити, інакшевона пропустить частину повідомлення. Требадомовитися з учнем про певні сигнали: наприклад,той, хто відповідає, має підводити руку тощо;

♦ для дитини зі зниженим слухом найкраще місце укласі – за три-чотири метри збоку від учителя,біля вікна. При такому положенні учень добре ба-чить обличчя викладача. Проте необхідно це обго-ворити з учнем, оскільки більш зручним можевиявиться місце, розташоване ближче до вуха, якекраще чує;

♦ уроки-дискусії краще проводити в колі, так ученьзі зниженим слухом бачитиме обличчя співрозмов-ників. Треба попередити учнів класу про те, щовони не повинні говорити одночасно.

Діти з порушенням зору – сліпі та зі зниженимзором. Сліпі діти не сприймають зорову інформацію.Діти зі зниженим зором при використанні оптичнихприладів можуть сприймати зорову інформацію, хоча йсуттєво обмежену та певною мірою викривлену.

Сліпі діти навчаються за допомогою рельєфно-крап-кового шрифту Л.Брайля. Для навчання дітей зі зниже-ним зором використовують спеціальні підручники зізбільшеним шрифтом, зошити з лінеатурою, відповід-ною до їхніх зорових можливостей. У сучасних масо-вих школах навчаються переважно діти зі зниженим зором.

Внаслідок порушення зору у дітей спостерігаєтьсявідставання у пізнавальній діяльності, соціальному таемоційному розвитку. Школярі зі зниженим зоромвідчувають труднощі сприймання предметів, малюн-ків, текстів тощо. Наприклад, сприймання малюнка уних уповільнене, неточне, вони пропускають деталізображення. У випадках, коли тексти та малюнки вели-кого формату не сприймаються дитиною цілісно,вчителеві потрібно виробити в учня вміння оглядатималюнки поступово (наприклад, шляхом закриванняокремих деталей) та навчити об’єднувати отриману втакий спосіб інформацію в ціле, надати дитині більшечасу для огляду.

При читанні та письмі у школярів зі зниженимзором спостерігається уповільненість, фрагментар-ність, нечіткість, викривлення сприймання елементівбукв, їх неправильні розширення у словах, рядках, за-міни букв, пропуски зображуваних елементів. Требапам’ятати про ці специфічні особливості дітей зізниженим зором і використовувати в роботі з нимиспеціальні зошити, збільшений і контрастний шрифти.

Кілька порад вчителеві:♦ якщо дитині важко читати дрібний шрифт, вона

швидко втомлюється, вчителеві необхідно з’ясу-вати, в яких саме випадках це відбувається (колинадто густо розміщені рядки, коли є кольороветло, шрифт недостатньо контрастний тощо) ізапропонувати дитині використовувати допо-міжні оптичні засоби (лупи);

♦ використовувати робочі аркуші з достатнімконтрастом і відповідним розташуванням рядків;

♦ не використовувати тексти з малими інтерва-лами між рядками;

♦ стежити, щоб папір не відсвічував (використову-вати краще матовий);

♦ добирати відповідні висоту букв та інтервалиміж рядками (лінеатури);

♦ добре освітлювати робоче місце;♦ коли вчитель помічає, що дитина надто нахи-

ляється над зошитом, не треба їй перешкоджа-ти, краще дозволити самостійно обрати відстаньдо зошита, яка їй найбільш прийнятна;

♦ коли учневі складно знайти рядок або букву під чассписування з підручника, можна запропонуватийому використовувати лінійки або трафарети,нумерацію рядків, кольорові чи спеціальні поз-начки;

♦ якщо дитина погано бачить на далекій відстані,не може списувати з дошки, її необхідно посадитиза парту прямо перед дошкою (в жодному разі незбоку); дозволити проговорювати написане вго-лос; використовувати індивідуальні картки з тимсамим текстом, який написано на дошці;

♦ у випадках, коли розглядання предметів на відстанінеможливе або ускладнене, необхідно демонстру-вати предмети безпосередньо перед учнем абодозволити йому підійти й оглянути об’єкт зблизь-ка. Не варто надто високо розвішувати плакати,карти, малюнки;

♦ коли учень погано або із запізненням розпізнає пе-решкоди на своєму шляху у приміщенні, необхідностворити такі умови, аби всі предмети у класізнаходитись на певних постійних місцях. Унезнайомому приміщенні дитину слід завчаснопопереджати про перешкоди;

♦ при написанні на дошці бажано так структуру-вати матеріал, щоб учень міг відокремити йогочастини, розбірливо та каліграфічно писати;

♦ вчителеві бажано якнайменше знаходитись нав-проти світла, дитині зі зниженим зором важкодивитись на нього;

♦ дитині зі зниженим зором іноді потрібно встава-ти з місця, щоб, наприклад, підійти до дошки іроздивитися розташований або написаний на нійматеріал. Міркування, що дитині зі зниженимзором краще сидіти за першими партами, ближчедо дошки, є помилковим. Таке місце відособлюєдитину чи вона може заважати іншим дітям укласі. Якщо під час уроку вчитель вважає запотрібне, щоб дитина сиділа за передньою пар-тою, необхідно потурбуватись про те, аби у неїбуло ще одне місце у класі – постійне;

♦ розмовляючи з дитиною зі зниженим зором,необхідно дивитись прямо на неї, не робити зайвихта прихованих від неї жестів, оскільки вона це відчу-ває і ображається. Водночас, не вважається неко-ректним вживати слова «дивитися», «бачити»та ін.;

♦ бажано, щоб така дитина могла поєднувати сло-весний опис дій, предметів та ситуацій з можли-вістю самостійно вивчити матеріал на дотик;

♦ дитина зі зниженим зором працює на уроці по-вільніше, ніж інші. Їй треба дати більше часу абоскоротити кількість вправ (у тих випадках, коливчитель впевнився, що вона зрозуміла і засвоїламатеріал). Напередодні уроків, на яких потрібнобагато читати (літератури, мови, історії,географії та ін.), бажано дати дитині можли-вість ознайомитися з текстом;

161



♦ під час виконання контрольної роботи допустимадопомога дитині супроводжуючого або асистен-та вчителя.

Аутичні діти. Аутизм – важка аномалія психічногорозвитку дитини, що характеризується переважнопорушенням контакту з навколишніми, емоційноюхолодністю, перверсією інтересів, стереотипністюдіяльності. Так, фахівцям відомо, що аутична поведінкаможе бути властива і дітям з іншими порушеннями(сліпим та зі зниженим зором, глухим та зі зниженимслухом, розумово відсталим). Виділяють чотири типицього порушення:

♦ порушення соціальних контактів; ♦ порушення вербальної та невербальної комунікації;♦ порушення образного мислення;♦ порушення діяльності.

При всіх типах порушень аутичній дитині важковідрізнити важливу інформацію від другорядної. Їйскладно мислити абстрактно та розуміти образне мов-лення. Тому матеріал з курсу громадянської освітиаутичній дитині буде недостатньо зрозумілим. Аутичнадитина егоцентрована. Їй важко сприймати почуття таемоції інших, у спілкуванні вона може бути або занадтонав’язливою або навпаки – відстороненою. Аутичнадитини з острахом сприймає світ, що зумовлює психіч-ні проблеми. Якщо у класі є дитина з аутизмом учительмає відвести для неї спокійне місце, неподалік від себе.Такій дитині бажано на різних заняттях мати власнепостійне місце. Особливу увагу слід приділити органі-зації кожного робочого місця: стіл для письма, куточокдля читання тощо. Варто обмежити кількістьподразнюючих об’єктів навколо неї.

Кілька порад вчителеві:♦ надайте дитині чіткий розпорядок дня, де вказані

всі заходи;♦ таким дітям складно самостійно зробити вибір.

Допоможіть їм у цьому, унаочнивши різнуінформацію;

♦ детально поясніть дитині суть завдання, а та-кож те, чого від неї очікують;

♦ періодично повторюйте важливі моменти уроку,бажано в різних вправах;

♦ якщо учень не розуміє завдання, ви можете вико-ристати інший спосіб його повідомлення або роз-поділити це завдання на окремі невеликі частини;

♦ намагайтесь якомога більше структурувати ма-теріал для цієї дитини;

♦ говоріть чітко, достатньо голосно, короткимиреченнями, не використовуйте образне мовлення;

♦ звертайтеся безпосередньо до дитини;♦ для аутичної дитини дуже важливі правила.

Чітко повідомляйте їй, які правила існують, атакож те, що вони чинні для всіх;

♦ домовтеся з дитиною, який жест вона викорис-товуватиме, якщо потребуватиме допомоги;

♦ вчителеві дуже важливо мати зв’язок з батькамиаутичного учня. Варто пам’ятати, що така ди-тина не може передавати інформацію батькам.

Гіперактивність та дефіцит уваги – один зпоширених розладів, притаманний за різними даними3–5 – 8–15 % дітей та 4–5 % дорослих. Причини цьогостану досі вивчаються. У таких дітей спостерігаєтьсякомплекс клінічних, фізіологічних, психологічних ібіохімічних змін, іноді певні мінімальні мозкові дис-функції (збірна група різних паталогічних станів, яківиявляються у комбінованих порушеннях сприймання,моторики, уваги) тощо. Водночас такий стан може на-гадувати низку інших порушень: неврози, затримкупсихічного розвитку, аутизм, деякі психічні розладита ін. Іноді гіперактивність з дефіцитом уваги важковідмежувати від нормального розвитку з характерноюдля певного віку руховою активністю, від особли-востей темпераменту окремих дітей. Зазвичай цей станчастіше спостерігається в хлопчиків.

Серед характерних ознак гіперактивності з дефіци-том уваги можна виділити надмірну активність, пору-шення уваги, імпульсивність у соціальній поведінці,проблеми у стосунках з навколишніми, порушенняповедінки, труднощі у навчанні, низьку академічнууспішність, низьку самооцінку тощо.

Педагог, помітивши ознаки гіперактивності з дефі-цитом уваги, має залучити до команди фахівців психо-лога, невропатолога, терапевта, батьків. В окремихвипадках може знадобитися медикаментозне лікуван-ня. У повсякденній роботі та спілкуванні з учнем усічлени команди мають дотримуватися виробленої спіль-но стратегії поведінки. Корисними будуть і сімейніпсихологічні тренінги, які знизять рівень стресу уродині, зменшать ймовірність конфліктів у соціальнійвзаємодії з дитиною, вироблять у батьків навички пози-тивного спілкування з нею.

Кілька порад вчителеві:♦ найдоцільніше посадити учня за першу парту, він

менше відволікатиметься;♦ розклад уроків має враховувати обмежені можли-

вості учня зосереджуватися та сприймати ма-теріал;

♦ види діяльності на уроці мають бути структуро-ваними для учня у вигляді картки дій, алгоритмувиконання завдання, чітко сформульованими;

♦ вказівки мають бути короткими та чіткими, пов-торюватися кількаразово;

♦ учневі важко зосередитися, тому його потрібнокількаразово спонукати до виконання роботи,контролювати цей процес до його завершення,адаптувати завдання таким чином, щоб школярвстигав працювати у темпі усього класу;

♦ домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його;

♦ знаходьте різноманітні можливості для виступуучня перед класом (наприклад, як саме виконувавзавдання, що робив під час чергування, як готувавтворчу роботу тощо);

♦ навчальний матеріал потрібно унаочнити на-стільки, щоб він утримував увагу учня і був макси-мально інформативним;

♦ хваліть дитину, використовуйте зворотній зв’язок,емоційно реагуйте на найменші її досягнення,підвищуйте її самооцінку, статус у колективі;

162

♦ необхідно постійно заохочувати учня, рідше явновказувати на хиби, віднаходити коректні способивказати на помилки;

♦ потрібно виробляти позитивну мотивацію у нав-чанні;

♦ спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайтейого успіхи, особливо у діяльності, до якої він вияв-ляє інтерес;

♦ у разі вияву учнем епатажних чи неадекватнихдій, дотримуйтеся тактики поведінки, обраноїкомандою фахівців;

♦ тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпра-цюйте з батьками учня.

Загальні поради щодо роботи з дітьми з особли-востями психофізичного розвитку:

♦ адаптуйте навчальний матеріал до потреб учня;♦ спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте

його успіхи, особливо у діяльності, до якої вінвиявляє інтерес;

♦ формуйте позитивну мотивацію у навчанні;♦ постійно заохочуйте учня, використовуйте ко-

ректні способи вказати на помилки;♦ хваліть дитину, використовуйте зворотний зв’язок,

емоційно реагуйте на її найменші досягнення,підвищуйте її самооцінку, статус у колективі;

♦ за будь-яких обставин дотримуйтеся тактикиповедінки, обраної командою фахівців;

♦ тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюй-те з батьками учня.

Поширення практики інклюзивного підходупередбачає такі кроки:

♦ узгодження чіткої та цілеспрямованої інклюзивноїполітики з відповідними фінансовими ресурсами;

♦ ефективні зусилля щодо інформування громадсь-кості з метою подолання упереджень і формуванняпозитивних поглядів;

♦ здійснення широкої програми орієнтації та підго-товки персоналу, організації необхідних додатко-вих спеціальних послуг;

♦ зміни в усіх аспектах шкільного навчання: у нав-чанні педагогів та іншого шкільного персоналу, унавчальних планах, приміщеннях, організаціїнавчального процесу, в оцінці, залученні фахівців,цінностях школи та діяльності, що виходить замежі навчального плану.

Переважна більшість відповідних змін стосуєтьсяне лише дітей з особливими освітніми потребами. Во-ни є частиною більш широкої реформи в галузі освіти,необхідної для покращання її якості та відповідності, атакож заохочення всіх учнів досягати вищого рівня унавчанні. У Всесвітній декларації про освіту для всіхнаголошується на необхідності особистісно орієнто-ваного підходу для забезпечення успішного навчаннявсіх дітей у школі. Поширення більш гнучких, адапто-ваних систем, здатних повною мірою враховуватирізноманітні потреби дітей, сприятиме підвищеннюшкільної успішності та залученню до освіти всіх дітей.

163


Ξ Запитання і завдання Ξ♦ Вкажіть основні міжнародні документи, які є керівними для реалізації інклюзивної освіти.♦ Визначте, в чому полягає відмінність між поняттями «інвалідність» та «особливі освітні

потреби»?♦ Назвіть моделі надання послуг дітям з особливими освітніми потребами, які складалися упродовж

останнього століття, та зазначте їх основні положення.♦ Назвіть основні принципи інклюзивної школи. Які заходи необхідно здійснити закладу освіти, щоб

стати інклюзивним.♦ За допомогою знаків-символів позначте групи дітей з особливими освітніми потребами.♦ Яким, на вашу думку, є ставлення суспільства до людей з особливими потребами у наш час? Чи

потребує змін ставлення суспільства до людей з особливими потребами? Яких саме?


Даніелс Е., Стаффорд К. Залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх класів. – Л.: Т-во“Надія”, 2000. – 255 с.

Інклюзивна освіта: стан і перспективи розвитку в Україні: Наук.-метод. зб. – К.: ФО-П Придатченко П.М.,2007. – 180 с.

Липова Л. Діагностика дитячої обдарованості та психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей //Рідна шк. – 2004. – № 5. – С. 9–11.

Синьов В.М. Кобернік Г.М. Основи дефектології: Навч. посіб. – К., 1994. – С. – 143 .

Скурідіна О. Уроки для обдарованих // Директор шк. – 2003. – № 13. – С. 4-5.

Софій Н., Сварник М., Троханіс П. Права дітей з особливими освітніми потребами на рівний доступ до якісноїосвіти. – К., 2006. – 64 с.

Соціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей-інвалідів: Зб. матеріалів / За ред.: В.І.Бондаря, В.В.Засенка. –К.: Наук. світ, 2005. – 167 с.

Специальная педагогика. // Под. ред. Н.М.Назаровой. – М., 2002. – С. 390.

164

www.gurt.org.ua – інформація від Центру розвитку гро-мадських організацій «Гурт» (матеріали поданіукраїнською та англійською мовами).

www.ji-magazine.lviv.ua/n21texts/N21-prava.htm – 21 числонезалежного культурологічного часопису «Ї» «Грома-дянське суспільство. Україна 2001» (публікації поданоукраїнською мовою).

www.city-adm.lviv.ua/cep/ – Центр освітньої політиким. Львова (інформацію подано українською та англійсь-кою мовами).

www.right-to-education.org – інформація про права восвітній сфері (матеріал подано англійською мовою).

www.khpg.org/osvita.html – громадянська освіта насайті Харківської правозахисної групи.

www.polit.com.ua – інформаційний сервер «ПолітичнаУкраїна», створений в результаті співробітництвавсеукраїнської громадської організації «Комітет вибор-ців України» (КВУ) та компанії ІР-Телеком. Головнезавдання серверу – подання інформації, пов’язаної зполітич ним життям в Україні та формування каталогуполітичних ресурсів. Сервер складається з двох частин:інформаційної та довідкової. На інформаційній частинісайту можна ознайомитися з низкою аналітичних мате-ріалів, моніторингом ЗМІ, моніторингом діяльностіВерховної Ради України (інформацію подано українсь-кою мовою, проте деякі матеріали перекладено наанглійську).

www.ngoukraine.kiev.ua – інформаційний сервер, ство-рений за підтримки Британської Ради у співпраці зміжнародним товариством донорських та громадськихорганізацій України. Головне завдання серверу – надан-ня доступу до різноманітної інформації про неурядовіорганізації, що діють в Україні. На інформаційній час-тині сайту можна знайти потужну базу даних НДОУкраїни, матеріали про грантові програми, семінари,конференції з питань розвитку громадського сектору,про міжнародний досвід розвитку громадськогосектору та ін. (інформацію подано українською, ро-сійською та англійською мовами).

www.ngoukraine.kiev.ua/idc/ukr – сторінка, на якій мож-на знайти електронну версію всеукраїнського спеціалі-зованого журналу «Перехрестя» для громадськихорганізацій і благодійних фондів в Україні, якийвидається Центром інновацій та розвиткуwww.ngoukraine.kiev.ua/idc/. Матеріали журналу маютьпрактичну спрямованість та корисні для тих, хто вивчаєдіяльність або працює в громадському секторі.

www.ukrcivnet.iatp.kiev.ua – сторінка Інституту грома-дянської освіти Національного університету «Києво-

Могилянська Академія», яка містить корисну інфор-мацію про дослідницькі проекти, методичні поради,літературу, посилання на Інтернет-ресурси з грома-дянської освіти, інформацію про семінари, конференціїта ін. (інформацію подано українською та англійськоюмовами). На цій сторінці також розміщено інформа-ційний бюлетень «CIVIS» українською та англійськоюмовами, який видається Інститутом громадянськоїосвіти: www.ukrcivnet.iatp.kiev.ua/civis.html

usinfo.state.gov – сторінка, яка підтримується Держав-ним департаментом США з міжнародних інформацій-них програм. На інформаційній частині сайту можназнайти інформацію про політику США у сфері міжна-родних відносин, економічних питань, демократії таправ людини тощо (інформацію подано англійською,французською та іспанською мовами). На цій сторінцітакож розміщено кілька електронних журналівusinfo.state.gov/journals/, серед яких: «Питання демо-кратії», «Довузівська освіта в США», «До демокра-тичної спільноти» та ін. (журнали подано англійською,французською, іспанською, португальською та російсь-кою мовами).

www.rada.kiev.ua – сторінка Верховної Ради України,яка містить законодавство України та дає змогуздійснювати швидкий пошук необхідних документів(інформацію подано переважно українською мовою).

www.civnet.org – досить повний ресурс навчальнихматеріалів з громадянської освіти, опублікованихCIVITAS International, міжнародною НУО, мета якої –сприяння громадянській освіті та розвитку грома-дянського суспільства. Описує нові розробки з грома-дянської освіти, пропонує дискусійний форум, а такожбібліотеку навчальних матеріалів з громадянськоїосвіти та навчальні курси.

www.apsanet.org/CENnet/ – сайт Американської асоціа-ції політичних наук включає «Civic Education Network»,де користувачі мають змогу знайти організації, стежитиза розвитком політики, знайомитися зі статтяминауковців, з корисними методичними й дослідниць-кими матеріалами. Сайт містить бібліотеку і диску-сійний клуб.

www.ncss.org/resources/resourcesx.html – сайт Націо-нальної ради соціальних досліджень, що об’єднуєпонад 20 000 учителів переважно зі США, організуєробочі зустрічі, публікацію новин щодо розвитку осві-ти. NCSS також здійснює освітні проекти в Централь-ній Європі, пропонує гранти для кращих практичнихініціатив, підтримує дискусійну сторінку для вчителів.Завдяки он-лайновій бібліотеці можна відвідати цікавіінститути й організації.

Додаток 1

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ З ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

165

www.education.unesco.org/education/ecp/index.html –сайти ЮНЕСКО пропонують навчальні посібники дляосвіти з прав людини, широкий спектр матеріалів згромадянської освіти – від підручників, навчальнихкурсів до спеціальних досліджень, корисні директорії,та «путівник з толерантності». Освітяни також можутьскористатися потужною мультимедійною бібліотекоюЮНЕСКО.

www.politeia.net – сайт Politeia використовується освітя-нами та громадянами для організації контактів міжорганізаціями, що сприяють політичній участі. Міститьінформацію про організації, інституції та громадянськірухи з усього світу, а також новітні розробки в галузігромадянської освіти. Бюлетень новин публікуєтьсякожні три місяці.

www.wfd.org – веб-сайт Вестмінстерського Фонду заДемократію містить інформацію про різні типи проек-тів, які підтримує Фонд (полiтичнi партії, законодавчіреформи, права людини, незалежні мас-медіа та ін.), атакож можна побачити зразки цих проектів (інформа-цію подано англійською, французькою та російськоюмовами).

www.edu-ua.net – центр Інтернет Міністерства освітита науки України був створений у 1996 р. на базі Інсти-туту змісту і методів навчання.

www.ICTME.Edu-ua.Net – для координації робіт потелекомунікації. На сервері відображено сторінки базиданих вищих навчальних закладів України.

www.edu-ua.net/ukr/basehes/III-IV/ – Головне управлін-ня вищої освіти Міністерства.

www.edu-ua.net/library/ – сайт Центральної Освітянсь-кої Бібліотеки.

www.education.gov.ua/edu/ – сторінка Міністерстваосвіти і науки України, на якій міститься опис системивищої освіти в Україні, в європейських країнах, базаданих вищих навчальних закладів країни тощо.

www.edu.kiev.ua – сторінка Головного управління осві-ти Київської міської держадміністрації, на якій містить-ся перелік шкіл міста, в тому числі шкіл, підключенихдо мережі Інтернет, сайти окремих шкіл, посилання накорисні освітні сторінки в Інтернет edu.kiev.ua/links/,надається можливість прийняти участь у телекон-ференції з освітніх питань www.EIVists.Info.edu

ngo.org.ru/index_en.shtml – веб-сторінка Програмипідтримки громадського сектору в Росії міститьелектронну бібліотеку для неурядових громадськихорганізацій (матеріал подано російською та англійсь-кою мовами).

www.owl.ru/перемога/книга/dbras_who_is_who/ – уні-кальна база даних про дослідників гендерних питань унових незалежних державах (подано російськоюмовою) «Гендерні дослідження в Росії та СНД: хто єхто».

www.worldbank.org/ukrainecas – форум обговоренняСтратегії Всесвітнього банку в питаннях допомогиУкраїні. Електронний форум також має «бібліотекудокументів», «базу даних корисних адрес Інтернету»та «базу даних контактних осіб».

www.mshr.redline.ru/engl/ абоwww.human-rights.net/hrschool/ – веб-сторінка Москов-ської школи з прав людини (інформацію поданоанглійською та російською мовами).

www.21CT.org – за цією адресою знаходиться організа-ція 21st Century Teachers Network. Головне завданняConnecting Teachers with Technology – допомогти вчите-лям у вивченні, використанні та ефективній інтеграціїсучасних технологій у навчальний процес для поліп-шення викладання знань.

www.rotary.org – містить інформацію про навчальніпрограми Ротарі Центру з Міжнародного навчаннямиру та розв’язання конфліктів.

www.fordfound.org – містить докладну інформаціюФонду Форда, який пропонує гранти НУО для реалі-зації програм з миру та соціальної справедливості, зправ людини, розвитку НУО в різних регіонах світу.

www.tcafu.net – адреса Відкритого Університету зГромадянської Активності містить корисні матеріали.

www.hrw.org – адреса Human Rights Watch, міжна-родної дослідницької та правозахисної організації.

hr_ukraine.tripod.com – веб-сторінка Центру ІнформаціїПрав Людини містить інформацію з конференції по пра-вам людини, що пройшла в Одесі. Підготовлена профе-сорами та студентами у сфері прав людини в Україні.

www.delukr.cec.eu.int – сайт Представництва Євро-пейської Комісії в Україні.

www.csi.org.ua – україномовний сайт Інституту грома-дянського суспільства в м. Києві.

www.novadoba.org.ua – веб-сторінка Всеукраїнськоїасоціації вчителів історії та громадянської освіти «Новадоба».

visnyk.iatp.org – веб-сторінка Вісника програм шкіль-них обмінів.

www.usha.org.ua – сайт Асоціації керівників шкіл України.

www.gr.org.ua – сайт Громадянської ради.

www.civiced.org.ua – веб-сайт проекту «Громадянськаосвіта – Україна».

www.citizen.org.ua – веб-сайт «Молодь діє» Молодіж-ний інформаційний портал громадянської освіти.

www.democracy.kiev.ua – сайт канадо-українськогопроекту «Розбудова демократії».

166

Абсолютна монархія – форма державного прав-ління, яка визнає за монархом необмежену владу.

Авторитаризм (лат. autoritas – повна влада) – полі-тичний режим, який характеризується значною концен-трацією влади в руках однієї особи або групи, а такожобмеженням та звуженням політичних прав і свободгромадян, їхніх об’єднань тощо.

Активність політична (лат. activus – діяльний) –одна із форм суспільної активності, діяльність соціаль-них суб’єктів, мета якої – впливати на прийняття полі-тичних рішень, здійснення власних інтересів.

Апатриди – особи, які не мають громадянства(підданства).

Аполітичність – негативне чи байдуже ставленнядо політики, політичного життя.

Влада – здатність нав’язувати власну волю іншим іспрямовувати їхні дії різними засобами, включаючисилу.

Громадянин – особа, яка ідентифікує себе з певноюкраїною, де вона наділена відповідним юридичнимстатусом, що є основою для користування певнимиправами та для виконання обов’язків.

Громадянство – стан особи певної держави, її зван-ня, права і обов’язки стосовно держави і суспільства.

Громадянська непокора – політичні акції непокоривладі, які ґрунтуються на моральних принципах.

Громадянське суспільство – сфера соціальногожиття, в якій люди взаємодіють самостійно і автономнощодо держави.

Громадянські права – гарантовані законом полі-тичні, соціальні та економічні права, якими володіютьгромадяни як члени суспільства.

Громадянські свободи – свободи, які гарантовані(реально або формально) людині для захисту їїневід’ємних прав від неправомірного втручання іншихсуб’єктів суспільних відносин, зокрема представниківвлади.

Громадянськість – сукупність інтелектуальних інормативних позицій та відповідних їм зразківповедінки, духовно-моральних цінностей, світогляднихустановок людини, її самоідентифікація з певною полі-тико-культурною спільнотою, усвідомлення взаємоза-лежності між особистим інтересом та інтересом гро-мади, прийняття на себе зобов’язань діяти на її користь.

Групи інтересів – об’єднання людей, які, виходячиз певних інтересів або потреб, висувають вимоги доінших соціальних груп суспільства чи суспільствазагалом, з метою підтримки, поліпшення та досягнен-ня визначених позицій.

Групи тиску – суспільно-політичні об’єднання, якіпрагнуть задоволення власних інтересів засобом впли-ву на державну владу або політичні партії.

Демократія – форма державно-політичного устроюсуспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джере-лом влади.

Держава – форма організації суспільства, носійпублічної влади, сукупність взаємопов’язаних установта організацій, які управляють суспільством від іменінароду.

Держава загального добробуту – соціально-економічна теорія, яку втілено у політичну практикубагатьох країн і яка ґрунтується на дотриманні принци-пу забезпеченості всіх членів суспільства матеріаль-ними благами та послугами, необхідними для збере-ження себе та свого роду.

Державне регулювання соціальних процесів –вплив органів державної влади за допомогою різнома-нітних засобів (форм, методів, інструментів) на розви-ток соціальних відносин, умови життя та праці насе-лення країни.

Державні соціальні гарантії – встановлені зако-нами та іншими нормативно-правовими актами міні-мальні розміри опла ти праці, доходів громадян, пенсій-ного забезпечення, соціальної допомоги, розміри іншихвидів соціальних виплат, які забезпечу ють рівень жит-тя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Державні соціальні стандарти – встановлені зако-нами та іншими нормативно-правовими актами со-ціальні норми і норма тиви або їх комплекс, на базі якихвизначаються рівні основних державних соціальнихгарантій.

Деспотична монархія – влада, за якої монархаобожнюють, а він сам офіційно визнається божеством.

Європейська Комісія – унікальна інституція ЄС, щоне має аналогів у національних системах урядування,«двигун європейської інтеграції» з винятковим правомна законодавчу ініціативу, а також наглядає за тим, щобне порушувались угоди, і традиційно захищає інтересималих держав-членів.

Європейська Рада – регулярні зустрічі глав державта урядів країн Європейського Союзу відповідно доЄдиного Європейського Акту та Договору про Євро-пейський Союз.

Європейський Парламент – одна з п’яти інститу-цій Європейського Союзу, асамблея представників йогомайже 500-мільйонного населення.

Європейський Союз – союз держав-членів євро-пейських спільнот, який створено згідно з Договоромпро Європейський Союз (Маастрихтський Договір) іпідписано в лютому 1992 р. (діє з листопада 1993 р.).

Забобон (упередження) – невиправдано негативнаустановка стосовно групи чи її окремих членів; стано-вить сукупність установок, що включають афект(почуття), поведінкові наміри (схильність діяти певнимчином), знання (переконання); витоки забобонів маютьрізну природу – це можуть бути соціальні умови життя,негативні емоції, або недосконалість сприйняття тамислення особистості; належать до неприємних аспек-тів людської взаємодії, що спричиняють конфлікти танепорозуміння.

Додаток 2

СЛОВНИК З ТЕОРІЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

167

Засоби масової інформації (ЗМІ) – форми публіч-ного розповсюдження інформації, спрямовані на охоп-лення необмеженого кола осіб, соціальних груп тадержав з метою оперативного інформування їх проподії і явища у світі, окремій країні, регіоні.

Змішана форма правління – форма правління, уякій поєднуються риси парламентської та прези-дентської республіки (парламентсько-президентська,президентсько-парламентська).

Індустріальне суспільство – стадія розвитку сус-пільства, заснована на широкому поділі праці і велико-му машинному виробництві, що є наступним за тради-ційним аграрним.

Компроміс – згода з ким-небудь у чомусь, що дося-гається взаємними поступками; поступка заради досяг-нення мети.

Консенсус – відсутність у сторін, що домовляються,заперечень проти пропозицій, висунутих під час пере-говорів.

Конституційна монархія – форма правління, заякої монарх здійснює владу у межах, встановленихконституцією.

Конфедерація (лат. confederation – спілка, об’єднан-ня) – союз суверенних держав, які, зберігаючи незалеж-ність свого існування, об’єдналися для досягнення пев-них цілей (політичних, дипломатичних, військовихтощо).

Конфлікт – зіткнення протилежно спрямованихцілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентівчи суб’єктів взаємодії. Основою конфлікту єконфліктна ситуація, що передбачає суб’єктівконфлікту та об’єкт. Проте для розвитку конфліктупотрібен інцидент, коли одна зі сторін починає діяти,утискуючи інтереси іншої. Якщо протилежна сторонавідповідає тим самим, то конфлікт із потенційногопереростає в актуальний і далі може розвиватися якпрямий або опосередкований, конструктивний стабілі-зуючий чи неконструктивний.

Критичне мислення – наукове мислення, сутністьякого полягає в прийнятті ретельно обміркованих тазважених рішень стосовно довіри до будь-якого твер-дження: чи мусимо ми його сприйняти, чи відкинутиабо відкласти, а також ступінь упевненості, з якою мице робимо.

Ксенофобія – нав’язливий страх перед незнайоми-ми особами; ненависть, нетерпимість до кого-небудь,чого-небудь чужого, незнайомого.

Ліберальна демократія – відповідальне правління,уряд, що сформований представницьким органом, якийспроможний приймати рішення і несе за них відпові-дальність.

Макіавеллізм – синонім безморальності в політиці,дії відповідно до принципу: «Мета виправдовує засоби».

Місцеве самоврядування – політико-правовийінститут, в межах якого здійснюється управління місце-вими справами в низових адміністративно-терито-ріальних одиницях (громадах) через самоорганізаціюмісцевих жителів, за згодою і підтримкою держави.

Мобільність вертикальна – висхідне чи низхіднепереміщення індивідів чи груп в системі соціальноїстратифікації суспільства.

Мобільність внутрішньогенераційна (внутріш-ньо-поколінна) – рух людини між різними позиціями всоціальній структурі суспільства упродовж індиві-дуальної життєвої кар’єри.

Мобільність горизонтальна – переміщення індиві-дів чи груп, що не впливає на зміну позицій у системісоціальної стратифікації суспільства.

Мобільність міжгенераційна (інтеграційна, між-поколінна) – зміна соціального статусу, стратифікацій-ної чи класової належності дітей порівняно з поколін-ням батьків.

Мобільність соціальна – рух індивідів чи груп міжпозиціями в соціальній структурі суспільства.

Монархія (грец. mono – один і kratos – влада) –форма державного правління, за якої вища державнавлада зосереджується (повністю або частково) у рукаходнієї особи (царя, імператора, князя та ін.) і зазвичайпередається у спадщину представником правлячоїдинастії.

Мораль – етичні норми, що виникають внаслідоквзаємодії суб’єктивних цінностей особи та об’єктивнихцінностей і потреб суспільних інститутів.

Навіювання – спосіб психічного впливу наособистість, що діє шляхом безпосереднього щепленняпсихічних станів, тобто ідей, почуттів та відчуттів, невимагаючи при цьому взагалі ніяких доказів і непотребуючи логіки.

Необмежена монархія – монархія, за якої владамонарха ніким і нічим не обмежена.

Парламент (лат. parlare – говорити, розмовляти) –найвищий зако нодавчий і представницький орган вла-ди у державі з республіканською формою правління,який обирається населенням.

Парламентська республіка – форма республіки, заякої в умовах розподілу державної влади керівна рольу політичному житті суспільства належить парламенту,який формує уряд та інші органи державної влади, щоє відповідальними перед ним.

Партійна система – сукупність зв’язків і відно-шень між партіями, які претендують на володіння вла-дою у країні.

Патерналістська держава – держава, в якій мож-ливе встановлення «соціального миру» шляхом«соціального партнерства» і «соціального патронажу».Ідея такої держави – вкорінити у свідомості мас вірупро те, що суб’єкт управління (окрема особа – прави-тель, господар, управитель, менеджер або соціальнийінститут чи організація – держава, її органи, правлячапартія, адміністрація і т. ін.) піклується не лише просвою вигоду, а й про інтереси людей забезпечує задово-лення їхніх потреб.

Патріархальна держава – держава, за якої владабатька поступово перетворюється у владу монарха.Державна влада виникає внаслідок розвитку і про-довження влади родоначальника, глави сімейства, якапереходить спочатку до ради старійшин, а потім – додержавної влади. Монарх – батько свого народу.

Переконування – спосіб психічного впливу наособистість, що діє на іншу особу силою своєї логіки танепохитними доказами.

168

Плюралізм – множина рівноправно-конкуруючихтечій, сил, думок, поглядів у політиці, ідеології, релігіїі т. ін.

Політична культура – частина загальної культури,яка формується і виявляється в процесі політичногожиття; історично і соціально зумовлений продукт полі-тичної життєдіяльності людей, їхньої політичної твор-чості, який відбиває процес опанування суспільством,націями, класами, іншими соціальними спільнотами таіндивідами політичних відносин.

Політична партія – організована група громадян,яка виражає інтереси тих чи тих соціальних верств іпрагне до реалізації своїх завдань шляхом боротьби задержавну владу і її використання.

Політична соціалізація – процес, завдяки якомулюди долучаються до певних політичних поглядів тацінностей, «правил гри», що існують у суспільстві.

Політична участь – різноманітні форми непро-фесійної політичної діяльності, яка характеризуєступінь реального впливу громадян на інститути владиі процеси прийняття рішень.

Політичний лідер – будь-який учасник політичногопроцесу, який активно впливає на нього, стимулюючисоціальну групу або суспільство загалом на досягненняпевних завдань.

Політичний плюралізм (від лат. pluralie – множин-ний) – різноманітність поглядів і точок зору, можли-вість соціальних груп створювати організації длявираження своїх інтересів.

Політичний режим – сукупність способів та мето-дів, за допомогою яких здійснюється політична влада.

Правова держава – держава, яка забезпечує пану-вання права, верховенство закону, рівність усіх передзаконом і незалежним судом, де признаються і гаран-туються права і свободи людини і де в основу органі-зації державної влади покладено принцип поділу владина законодавчу, виконавчу і судову.

Президентська республіка – форма державногоправління, за якої президент зазвичай обирається неза-лежно від парламенту (прямим чи непрямим голо-суванням) і поєднує повноваження глави держави іглави уряду. При цьому уряд слабко впливає на парла-мент, не залежить від нього (парламент не можепроголосити недовіру уряду або достроково припинитийого повноваження).

Принципи демократії – незаперечні вихідні вимо-ги, які ставляться до всіх учасників політичної діяль-ності, тобто до суб’єктів демократії.

Прожитковий мінімум – вартісна величинадостатнього для забезпечення нормального функціону-вання організму людини, збереження його здоров’я на-бору продуктів харчування, а також мінімальногонабору послуг, необхідних для задоволення основнихсоціальних і культурних потреб особистості.

Рада Європейського Союзу (Council of theEuropean Union) – інституція Європейського Союзу,головний орган, що ухвалює рішення в ЄС.

Республіка (лат. res – справа і publica – народ) – фор-ма правління, за якої вища державна влада здійснюєть-ся виборним колегіальним органом, що формуєтьсягромадянами (або їх частиною), які проживають у ційкраїні, на визначений час.

Референдум – всенародне голосування з приводуякогось державного законопроекту, адміністративногонормативного акта, конкретного питання загально-національного значення, міжнародної угоди тощо.Процедура референдуму, його організація й прове денняє подібними до голосування громадян на виборах.Через референдум правлячі кола практикують отриму-вати попередню згоду громадян під час ухвалення важ-ливих загальнонаціональ них або міжнародних рішень.

Соціальна база ринкового реформування –соціальні верстви і групи, які зацікавлені в проведенніреформ і сприяють їхній реалізації шляхом трудової йполітичної активності.

Соціальна взаємодія – процес, що передбачає діяль-ність людей та здійснення соціального впливу. Меха-нізм соціальної взаємодії включає індивідів, щоздійснюють ті чи ті дії, що призводять до змін у со-ціальній спільноті або в суспільстві загалом, вплив наінших індивідів, що є наслідком змін, і нарештізворотну реакцію тих людей, що зазнали соціальноговпливу.

Соціальна держава – держава, яка бере на себевідповідальність за кожного громадянина і прагне за-безпечити гідні умови існування (життя), соціальний за-хист, співучасть в управлінні виробництвом, а в ідеалі –однакові життєві шанси та можливості для само-реалізації особи в суспільстві.

Соціальна політика – діяльність держави щодостворення та регулювання соці ально-економічних умовжиття суспільства з метою підвищення добробутучленів суспільства, усунення негативних наслідківфункціонування ринкових процесів, забезпечення со-ціальної справедливості та соціально-політичноїстабільності в країні; система правових, організацій-них, регулятивно-контрольних заходів держави з метоюузгодження цілей соціального характеру з цілямиекономічного зростання; соціально-економічні заходидержави, підприємств, місцевих органів влади, якіспрямовані на захист населення від безробіття, інфля-ції, знецінення трудових заощаджень.

Соціальна сфера – підсистема національної еконо-міки, тобто явища, процеси, види діяльності та об’єкти,що пов’язані із забезпеченням життєдіяльності суспіль-ства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Соціальний вплив – процес соціальної взаємодії, вякому поведінка однієї людини або групи людей має наметі внесення змін в поводження, почуття і думкиіншої людини або групи людей).

Соціальні інститути – історично зумовлені формиорганізації і регулювання суспільного життя, які забез-печують виконання життєво важливих для суспільствафункцій та включають усталений комплекс формаль-них і неформальних принципів, правил, настанов, зраз-ків і норм поведінки, спеціальних установ і системуконтролю.

Соціальні норми – це зразки, правила, принципидіяльності, що визнаються соціальною організацією(система, група) та в тій чи іншій формі задаються длявиконання її членам. Система соціальних норм забезпе-чує упорядкованість суспільної взаємодії індивідів тагруп. Неодмінна умова дієвості соціальних норм – їхобґрунтованість з точки зору відповідності прийнятим

169

у певному суспільстві цінностям та ідеалам. У різнихсуспільствах функції нормативних інститутів вико-нують звичаї, право, мораль, громадська думка, смакитощо.

Соціальні норми і нормативи – показники необхід-ного споживання продуктів харчування, непродоволь-чих товарів і послуг та забезпечення освітніми,медичними, житлово-комунальними, соціально-куль-турними послугами.

Стереотип – думка про особистісні якості групилюдей. Він впливає на обробку соціальної інформаціїтаким чином, що підтримує сам себе, чим зумовлюєть-ся його стійкість і трудність у подоланні. Стереотипитакож виконують роль найкоротших ментальних шля-хів, зменшуючи кількість пізнавальних дій, які дово-диться виконувати, щоб зрозуміти інших людей тасформувати враження про них або винести судження.Виникнення стереотипів зумовлюється соціальнимиумовами, емоційними чинниками та особливістюпізнавальних процесів.

Стрічка часу – вид умовно-графічної наочності,який показує на стрічці за допомогою лінійної системикоординат співвідношення історичних подій у часі

Суверенітет – політико-правова характеристикадержавної влади, що визначає її політичний характерта закріплюється шляхом прийняття конституційногозакону.

Суспільні відносини – різноманітні зв’язки, щовиникають між людьми та соціальними спільнотами(групами, націями, класами) в процесі економічного,соціального, політичного, культурного життя та діяль-ності. Вони забезпечують взаємодію між людьми, асаме: обмін ідеями, вольовими імпульсами та почут-тями. Ці зв’язки становлять систему, що маєкомплексний характер, тобто в ній наявні взаємоза-лежні впливи. Суспільні відносини мають індиві-дуально-соціальний характер та складаються з п’ятикомпонентів: суб’єкти, об’єкт, потреби, інтереси,цінності. Відповідно до сфер життя суспільства їхподіляють на економічні, політичні, соціальні, духовні.

Суспільно-політичний рух – добровільні са-мостійні організації громадян, створювані для досяг-нення конкретних завдань шляхом здійснення впливуна уряд.

Суспільство – історично зумовлена сукупністьформ спільної діяльності людей; конкретно-історич-ний тип соціальної системи.

Теократична монархія – монархія, за якої політич-на владою належить духовенству, а глава церковноїієрархії наділений вищою духовною та світськоювладою.

Територіальна громада – жителі, які об’єднаніпостійним проживанням у межах села, селища, міста,що є самостійними адміністративно-територіальнимиодиницями, або добровільне об’єднання жителівкількох сіл, які мають єдиний адміністративний центр.

Толерантність – поблажливість, терпимість доінших думок, поглядів, вірувань тощо.

Тоталітаризм – політичний режим, який харак-теризується повним контролем держави над усіма сфе-рами суспільного життя, фактичною ліквідацією прав ісвобод громадян, репресіями щодо опозиції та ін.

Унітарна держава – єдина централізована держа-ва, територія якої поділяється на адміністративно-тери-торіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.

Федерація (лат. federation – союз, об’єднання) –єдина держава, у якій національно-державні утворення,що складають її як суб’єкти федерації, мають сувере-нітет, зберігають певну політичну самостійність.

Форма держави – устрій держави, в якому вияв-ляються основні формальні характеристики держави іякий забезпечує організацію державної влади, визна-чаючи способи та прийоми реалізації владних повно-важень.

Форма державного правління – порядок утвореннята організації вищих органів влади та управління.

Форма державного (територіально-політичного)устрою – спосіб територіальної організації владидержави, що характеризує порядок взаємодії централь-них, регіональних та місцевих влад.

Функції держави – основні напрями діяльності дер-жави по реалізації основних завдань і цілей, що стоятьперед державою.

Цінності демократії – загальні ідеї, які допома-гають громадянам відрізняти добре від поганого,бажане від небажаного і формулювати на підставіцього суспільні орієнтири та принципи поведінки всуспільному житті.

170

Види контролю – форми організації контролю(попередній, поточний, періодичний або тематичний,підсумковий, заключний) знань, умінь і навичок учніввідповідно до цілей та завдань, які ставить перед собоювчитель.

Графік (від грец. graphikos – накреслений) – крес-лення, яке використовують для наочного зображеннязалежності певної величини (наприклад, кількості) відіншої (наприклад, часу), тобто лінія, що дає наочнеуявлення про характер зміни функції.

Громадянська освіта – інтегрована галузь гумані-тарних знань, завдання якої – підготувати молодихгромадян до життя в умовах демократії; система нав-чально-виховних заходів, що спрямована на форму-вання громадянськості як інтегрованої якостіособистості, яка усвідомлює свої права й обов’язкищодо суспільства і держави; прилучення молоді додемократичної системи цінностей; формування індиві-дуального досвіду активних і відповідальних дій удемократичному суспільстві.

Дидактичний тест (тест досягнень) – набірстандартизованих завдань із визначеного матеріалу,який встановлює ступінь його засвоєння учнями.

Діаграма (від грец. diagramma – зображення, малю-нок, креслення) – графічне зображення, що наочнопоказує співвідношення кількісних характеристикоб’єктів чи явищ: порівняння величин, структури,аналізу інших кількісних показників.

Діти з особливими освітніми потребами –поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітніпотреби виходять за межі загальноприйнятої норми.Воно стосується дітей з особливостями психофізич-ного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціальновразливих груп (наприклад, вихованців дитячихбудинків та ін.).

Діти з особливостями (порушеннями) психофі-зичного розвитку – діти, які мають відхилення віднормального фізичного чи психічного розвитку,зумовлені природженими чи набутими розладами.

Електронні засоби навчального призначення(ЕЗНП) – засоби навчання, які зберігаються наелектронному обладнанні.

Засоби навчання – комплекс оснащення навчаль-ного процесу для його ефективності.

Інвалідність – втрата або дефіцит фізичної чирозумової спроможності.

Інклюзія – політика й процес, що дає можливістьусім дітям брати участь у будь-яких програмах.

Інклюзивна освіта – система освітніх послуг, щоґрунтується на принципі забезпечення основного правадітей на освіту та права навчатися за місцем проживан-ня; передбачає навчання дітей з особливими освітнімипотребами, зокрема психофізичного розвитку, в умовахзагально-освітнього закладу.

Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечуєінклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема:адаптує навчальні програми та плани, фізичне середо-вище, методи та форми навчання, використовує існуючі

в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахів-цями для надання спеціальних послуг відповідно дорізних освітніх потреб дітей, створює позитивнийклімат у шкільному середовищі.

Інклюзивний підхід – створення таких умов, за якихусі учні мають однаковий доступ до освіти, в томучислі діти з особливими освітніми потребами, якінавчаються в загальноосвітніх школах; водночас, усіучні мають можливість отримати досвід, знання, якісприяють подоланню упереджень й дискримінації тасприяють формуванню позитивного ставлення до тих,хто «відрізняється».

Інтерактивне навчання (комунікативно-діало-гове) – різновид проблемного навчання, побудованийна діалозі учасників навчального процесу.

Інформатизація освіти – комплекс соціально-педагогічних перетворень, пов’язаних із насиченнямосвітніх систем інформаційною продукцією, засобамиі технологіями.

Інформатизація суспільства – взаємопов’язанасукупність організаційних, правових, політичних, со-ціально-економічних, науково-технічних і виробничихпроцесів, спрямованих на створення та задоволенняінформаційних потреб громадян і суспільства завдякиобчислювальній техніці, інформаційним засобам ітехнологіям.

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) –сукупність методів і технічних засобів збирання, орга-нізації, збереження, опрацювання, передачі та поданняінформації.

Карикатура – твір чи окремий художній образ, вякому в гумористичній чи сатиричній формі перебіль-шуються характерні особливості (частіше негативні, аінколи й позитивні) як окремої людини, так і суспіль-ства чи явища з метою їх висміювання чи возвели-чування.

Компетентний громадянин – людина, що відпо-відає суспільству, в якому вона живе, належним чиномосвічена й досвідчена, щоб давати собі раду в ньому;спроможна впоратися з розв’язанням особистих тагромадських проблем, є повноправним і правомочним,відповідальним і небайдужим.

Контроль навчання – форма навчання, що можерозглядатись у двох значеннях: 1) адміністративно-формальна процедура перевірки роботи вчителя і шкіл,функція управління, результати якої існують дляприйняття управлінських рішень; 2) перевірка таоцінювання знань, умінь і навичок учнів учителем.

Лабораторне заняття – форма організації нав-чального процесу, якій притаманна особлива струк-тура заняття з використанням самостійної діяльностістудентів та спеціальних методів роботи.

Лекція – монологічна форма подачі викладачемматеріалу, розгорнуті послідовні теоретичні міркуван-ня, науковий аналіз та узагальнення, які спираються наконкретну наукову інформацію і формують орієнтовнуоснову для подальшого засвоєння студентами навчаль-ного матеріалу.

СЛОВНИКЗ МЕТОДИКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

171

Логічна схема (від грец. schema – зовнішній вигляд,форма) – графічне зображення дійсності, де окремічастини, ознаки явища зображуються умовними знака-ми – геометричними фігурами, символами, написами,а співвідношення і зв’язки позначаються їх взаємнимрозташуванням, зв’язуються лініями чи стрілочками.

Мета громадянської освіти – формуванняособистості, якій притаманні демократична грома-дянська культура, усвідомлення взаємозв’язку міжіндивідуальною свободою, правами людини та її грома-дянською відповідальністю, готовність до компе-тентної участі в житті суспільства.

Методи контролю – способи діагностичної діяль-ності, які дають можливість здійснювати зворотнийзв’язок у процесі навчання, ефективність навчальногопроцесу.

Метод навчання громадянської освіти – процесдвосторонньої цілеспрямованої діяльності учителя таучнів задля вирішення дидактичних завдань з грома-дянської освіти.

Методи педагогічного діагностування – способиперевірки й оцінювання навчальних досягнень учнів,які дають можливість здійснювати зворотний зв’язок упроцесі навчання з метою отримання даних про успіш-ність навчання, ефективність навчального процесу.

Міжпредматні зв’язки – узгодженість завдань ізмісту навчання основам шкільних курсів різних дис-циплін, координоване керівництво формуванням знаньучнів, розвитком їхніх пізнавальних здібностей і вмінь.

Навчальна технологія – обґрунтована дидактичнасистема, яка гарантує досягнення певної навчальноїмети через чітко визначену послідовність дій, спроек -тованих на розв’язання проміжних цілей і напередвизначених кінцевих результатів.

Навчальний проект – науково-пошукова та дослід-ницька робота окремого учня або великої чи малоїгрупи учнів у позаурочний час для розв’язання певноїтеоретичної або практичної проблеми, що передбачає,з одного боку, використання рiзноманiтних методів,засобів навчання, а, з іншого, – інтегрування знань,умінь із різних галузей науки, техніки, технології,творчих галузей.

Обдарована дитина – дитина, яка володієкомплексом задатків і здібностей, які за сприятливихумов дають змогу потенційно досягти значних успіхіву певному виді діяльності чи діяльностей.

Оцінка – 1) оцінні судження в усній та письмовійформі щодо якості певної діяльності; 2) бали – кількіснівимірники, які визначаються нормами оцінок.

Оцінювання знань, умінь і навичок – процеспорівняння досягнутого учнями рівня володіння нимиеталонними вимогами, описаними у навчальнійпрограмі.

Педагогічна діагностика – процес, який визначаєрівень засвоєння знань, умінь і навичок учнів, а такождеяких аспектів розвитку й вихованості; обробка йаналіз отриманих знань; узагальнення та висновки прохід процесу навчання та просування учнів на наступнісходинки навчання; висновки про ефективність роботивчителя й усього навчального закладу.

Практикум – форма організації навчального проце-су, під час якої діяльність студентів спрямовується навирішення практичних наукових завдань на основіраніше вивченого теоретичного матеріалу та сформо-ваних умінь.

Семінарсько-практичне заняття – форма навчан-ня студентів, що покликана забезпечити: узагальнення,поглиблення й розширення програмного матеріалупопередньо засвоєного під час лекцій, доопрацьованогов процесі самостійної та індивідуальної роботи і колек-тивного творчого обговорення в аудиторії.

Спеціальна освіта – дошкільна, загальна середня,професійно-технічна та вища освіта, для отриманняякої особам з особливостями психофізичного розвиткустворюють спеціальні умови.

Спеціальні умови для отримання освіти – умовинавчання, в тому числі спеціальні програми та методиосвіти, індивідуальні технічні навчальні засоби, підруч-ники, навчальні посібники, а також педагогічні, медич-ні, соціальні та інші послуги, без яких неможливо абоускладнено засвоєння загальноосвітніх та професійнихнавчальних програм особами з особливостями психо-фізичного розвитку.

Спеціальний навчальний заклад – навчальнийзаклад, створений для навчання осіб з особливостямипсихофізичного розвитку.

Таблиця (від лат. tabula) – перелік, згрупуванняякихось об’єктів чи явищ, що графічно представлені внайкращому для сприйняття порядку.

Телекомунікаційний проект – спеціально організо-вана навчальна діяльність, в якій учасники з різнихрегіонів міста, країни, різних країн світу співпрацюютьразом над спільним проектом, обмінюючись завдякишвидкодіючий мережі не лише результатами своєїдіяльності, а й методами дослідження, обговорюючипроміжні результати, спілкуючись з опонентами йоднодумцями.

Форма організації навчання – цілеспрямована,чітко організована, змістовно насичена й методичнооснащена система пізнавального та виховного спілку-вання викладача і студентів, яка передбачає певнувзаємодію учасників навчального процесу, що регу-люється заздалегідь встановленим режимом та умова-ми роботи, завдяки яким кожна зі сторін відчуває своюуспішність та інтелектуальну спроможність.

Форми діагностики – форми оцінювання рівнязасвоєння знань, умінь і навичок учнів на всіх етапахнавчального процесу та контроль за діяльністю учнів.

172

АВТОРИ

Тетяна Ладиченко (загальна редакція) – професор, зав. кафедри методики викладання історії тасуспільно-політичних дисциплін Національного

Микола Михайліченко – Начальник Управління ліцензування, акредитації, нострифікації МОН України

Наталія Софій – старший науковий співробітник ЦІПО АПН України, директор Всеукраїнського фонду«Крок за кроком»

Олександр Желіба – доцент кафедри права та методики викладання історико-правознавчих дисциплінНіжинського державного університету ім. М. Гоголя доцент кафедри права та методики викладанняісторико-правознавчих дисциплін Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя

Тамара Бакка – старший. викладач кафедри методики викладання історії та суспільно-політичнихдисциплін Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова

Валерій Бортніков – доцент кафедри політичних інститутів та процесів Волинського державногоуніверситету ім. Лесі Українки

Валерій Кононенко – доцент кафедри правознавства Вінницького державного педагогічного університетуім. М. Коцюбинського

Оксана Салата – доцент кафедри методики викладання історії Київського педагогічного університетуім. Б. Грінченка

Сергій Терно – доцент кафедри історії України Запорізького національного університету

Тетяна Асламова – методист з історії Інституту післядипломної педагогічної освіти, м. Херсон

Ганна Михайлович – зав. відділу суспільних дисциплін Інституту післядипломної педагогічної освіти,м. Миколаїв

Ніна Сірик – методист Інституту післядипломної педагогічної освіти, м. Житомир

Ольга Магдик – методист Інституту післядипломної педагогічної освіти, м. Полтава

Людмила Дух – старший викладач Інституту післядипломної педагогічної освіти, м. Харків

Валентина Терещенко – зав. кафедри соціально-гуманітарних дисциплін луганського Інститутупіслядипломної педагогічної освіти

Євгенія Синьова – професор, зав.кафедри тифлопедагогіки Національного педагогічного університетуім. М.П. Драгоманова

Юлія Найда – старший науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки АПН України

Тетяна Гінєтова – зав. сектором відділу роботи з обдарованою молоддю Інституту інноваційнихтехнологій змісту освіти

Олена Суслова – координатор з ґендерніх питань Програми сприяння Парламенту

Тетяна Мелещенко – аспірантка кафедри всесвітньої історії Національного педагогічного університетуім. М.П. Драгоманова

173

ВИКЛАДАЧІ, ЯКИМ МИ ВДЯЧНІ ЗА СПІВПРАЦЮ

Світлана Бережна – доцент кафедри історико-правових дисциплін, декан історичного ф-ту Харківськогонаціонального педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди

Світлана Вовк – доцент кафедри культури та правознавства Луганського національного педагогічногоуніверситету ім. Т.Шевченка

Зоя Вознаc – викладач кафедри правових та економічних дисциплін Уманського державного педагогічногоуніверситету ім. П. Тичини

Василь Галузяк – доцент кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університетуім. М. Коцюбинського

Лариса Гапоненко – професор кафедри психології і педагогічних технологій Криворізького державногопедагогічного університету

Сергій Гізер – старший викладач кафедри політології Південноукраїнського державного педагогічногоуніверситету ім. К. Д. Ушинського

Оксана Бабак – доцент, зав. кафедри всесвітньої історії Кіровоградського державного педагогічногоуніверситету

Надія Задорожня – зав. кафедри теорії держави і права Херсонського державного університету

Наталія Ігнатенко – доцент кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історіїТернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка

Віктор Мисан – доцент кафедри всесвітньої історії та методики навчання Міжнародного економіко -гумані-тарного університету ім. С.Дем’янчука

Ольга Полякова – зав. кафедри соціальної педагогіки Сумського державного педагогічного університетуім. А.С.Макаренка

Євген Творін – старший викладач кафедри політології Слов’янського державного педагогічногоуніверситету

Юлія Павлишена – координатор проекту громадянської освіти Вінницького обласного інститутупіслядипломної освіти педагогічних працівників

Світлана Демкова – координатор проекту у Волинській області

РЕЦЕНЗЕНТИ

Ольга Бабкіна – професор, зав. кафедри політичних наук Національного педагогічного університетуім. М.П.Драгоманова.

Ігнатенко Н.В. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри нової і новітньої історії та методикивикладання історії Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка.

Мовчан О. М. – кандидат філософських наук, доцент, начальник відділу соціально-гуманітарної, мистецькоїосвіти та освіти з бізнесу і права, Інститут інноваційний технологій і змісту освіти.

Ковчина І. М. – кандидат педагогічних наук, доцент, завідувачка кафедри соціально-правового захистуНаціонального педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова.

Оксана Овчарук – старший науковий співробітник , зав. інформаційно – аналітичним відділом педагогічнихінновацій Інституту ІІ ТЗН АПН України.

Олег Фідря – заслужений вчитель України, директор ЗОШ № 10, м. Рівне.

Ольга Кучер – відмінник освіти, вчитель-методист, ЗОШ № 22, м. Севастополь.

174

Documents

Авторський колектив: Рецензенти · 2018. 1. 3. · 2. Сутність і структура громадянського суспільства 49 3