Мистецтво, 8 клас Урок 9 Тема: Готика. Характерні особливості готичного стилю. Особливості

готичної архітектури. Шедеври готичної архітектури. Мета: навчальна: розширити загально-естетичний кругозір учнів, ознайомити

їх із стилями часу, поняттями, з життям і творчістю композиторів, художників, скульпторів; музичними творами, художніми творами;

розвиваюча: розвивати навички образного, осмисленого сприйняття музики, художніх творів;

виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості - національної гордості й патріотичних почуттів, любові до рідного краю, до природи; любові до народних пісень, до народних традицій, до живопису.

Тип уроку: комбінований, поглиблення знань. Обладнання: Підручник для 8 класу Л.Кондратової, комп’ютер, альбом

для малювання.

Хід уроку

1. Організація класу . Вхід учнів під музику, музичне вітання.

2.Мотиваційний . Повідомлення теми і мети, головних завдань уроку.

3.Актуалізація опорних знань учнів . - Поясніть, як ви розумієте поняття «синтез мистецтв у храмі».

4.Розкриття теми уроку. Розвиток мистецтва готики пов’язаний із життям міста — нового центру

середньовічної культури (ХІІ-ХУІ ст.). Готичний стиль зародився у Франції. Саме тут був зведений перший готичний собор Нотр-Дам де Парі (собор Паризької Богоматері). Поступово новий стиль витіснив свого попередника — романський стиль, і поширився Західною, Центральною і частково Східною Європою, відображаючи панівний християнський світогляд. Готичні ознаки найяскравіше виявилися в сакральній архітектурі. Набуло поширення і світське будівництво (ратуші, університети, палаци).

Готичний собор — це зразок синтезу архітектури, скульптури й живопису. У соборі й на площі перед ним відбувалися всі найважливіші події в житті міста.

Го́тика (італ. gotico, від назви германського племені готів), готичний стиль — художній стиль, середньовічної культурикраїн Західної Європи (між серединами XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Готика зародилася в Північній частині Франції (Іль-де-Франс) у середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст. Первісна назва готичної архітектури — Opus Francigenum. Термін «готика» — пізнього походження, але саме він закріпився в літературі і мистецтвознавстві. Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковні основи зберігалися в ідеології та культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним за тематикою: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. З початку XIX ст., коли для мистецтва X — XII ст. був прийнятий термін романський стиль, були обмежені хронологічні рамки готики, у ній виділили ранню, зрілу (високу) і пізню фази. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи споруд. Особливе місце в мистецтві готики займав собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (вітражів). Незрівнянний з людиною простір собору, вертикалізм його веж ісклепінь, підпорядкування скульптури динамічним архітектурним ритмам, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих. Розвиток мистецтва готики відбивав і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил — міських, торговельних і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки слабнули підвалини середньовічного релігійно-догматичного світогляду, розширювалися можливості пізнання й естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічні системи. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура. Міські архітектурні ансамблі включали культові і світські будинки, замки, укріплення, мости, колодязі. Головна міська площа часто оббудовувалася спорудами з аркадами, торговельними і складськими приміщеннями на нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці; вузькі фасади 2-, рідше 3-поверхових будинків з високими фронтонами вибудовувалися вздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багато прикрашеними в'їзними вежами. Замки королів і феодалів поступово перетворювалися на складні комплекси фортечних, палацових і культових споруд. Зазвичай у центрі міста, пануючи

над його забудовою, знаходився замок або собор, останній ставав також осередком міського життя.

У 12 ст. абат Сугерій, який служив у першому готичному соборі Абатство Сен-Дені в Іль-де-Франс, написав трактат «Про освяченні церкви Сен-Дені», де описав символічність всіх елементів архітектури готичного собору. За Сюжером (французький еквівалент вимови «Сугерій») храм — це корабель, що символізує Всесвіт. Витягнутий інтер'єр храму — неф (nef), по французьки — navis, перекладається як корабель. Цей Всесвіт ділиться поясом вітражів у верхній частині храму, і масивом стін в нижній, на горний (небесний) і Дольний (земний) світ, відповідно. Стіни храму — як обителі Божої, дематеріалізуются рельєфним і скульптурним ажуром. Такий конструктивний елемент як арка символізує розрив круговороту часу, адже в цілому образ готичного храму також несе смислове навантаження про швидкоплинність і кінець часу (в той час народ Середньовіччя перебував напередодні швидкого кінця світу). Готична троянда — символізує колесо Фортуни і висловлює циклічність часу. В унікальних готичних вітражах у вікні-троянді можна розгледіти сцени, що відсилають до круговороту часу. Світло, яке проникає через яскраві вітражні скла позначає Божественне світло, Божественне провидіння (див. Фаворське світло). Споглядаючи вітражі людина відсторонюється від матеріального, тілесного, людського світу і «потрапляє» в іманентний, духовний, Божественний світ

Готична архітектура.

Для готики характерний символіко-алегоричний тип відображення. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи будинків. Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури,скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих. Розвиток мистецтва готики відбивав і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил, торгових і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки, слабшали підвалини середньовічних релігійно-догматичних світоглядів, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічна

система. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура, переважно замковата фортифікаційна. Міські архітектурні ансамблі західноєвропейських країн включали культові і світські будинки, фортеці, мости, колодязі. Головна міська площа часто оббудовувалася будинками з аркадами, торговими і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці, вузькі фасади двох-, рідше трьохповерхових будинків з високими,фронтонами вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багатоприкрашеними проїзними вежами. Замки феодалів поступово перетворювалися в складні комплекси фортець, палацових і культурних споруджень. Звичайно в центрі міста західноєвропейських країн, пануючи над його забудовою, знаходився собор, який ставав осередком як церковного, та і міського життя. У ньому поряд з богослужінням влаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, відбувалися збори городян. Собор мислився свого роду зводом знання (головним чином богословського), символом Всесвіту, а його художній лад, що сполучив урочисту велич з жагучою динамікою, достаток пластичних мотивів зі строгою ієрархічною системою їхньої супідрядності, виражав не тільки ідеї середньовічної суспільної ієрархії і влади божественних сил над людиною, але і зростаюче самосвідомість городян, каркас зі стовпів (у зрілій Готиці — пучка колон) і стрілчастих арок, що спираються на них.

Структура будинку складається з прямокутних осередків (травей), обмежених 4 стовпами і 4 арками, що разом з арками-нервюрами утворять ост хрестового склепіння, заповненого полегшеними невеликими склепіннями — розпалубками. Бічний розпір склепіння головного нефа (або нави) передається за допомогою опорних арок (аркбутанів) на зовнішні стовпи —

контрфорси. Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арковими вікнами. Нейтралізація розпору склепіння за рахунок винесення назовні основних конструктивних елементів дозволила створити відчуття легкості і творча велич зусиль людського колективу. У Франції кам'яні готичні собори — одержали свою класичну форму. Як правило, це 3—5 — нефні базиліки з поперечним нефом — трансептом і напівкруговим обходом хору («деамбулаторієм»), до якого примикають радіальні каплиці («вінець капел»). Їх високий і просторий інтер'єр зазвичай осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом

гострих стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї (трифорія). Завдяки контрасту високого головних і напівтемних бічних нефів виникає мальовниче багатство аспектів, відчуття безмежності і величі храмового простору. На фасадах соборів варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні декорації, деталі — візерункові вимперги, фіали, краббі і т. д. Статуї на консолях перед колонками порталів і в їх верхній арковій галереї, рельєфи на цоколях і в тимпанах порталів, а також на капітелях колон утворять цілісну символічну сюжетну систему, у котру входять персонажі й епізоди Священного писання, алегоричні образи. Найкращі здобутки готичної пластики — декор, статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Ам'єні, Страсбурзі перейняті одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю.

Собор Паризької Богоматері Собо́р Пари́зької Богома́тері (Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris) — собор у Парижі (Франція), присвячений Діві Марії, матері Ісуса Христа, кафедральний храм Паризької архідієцезії. Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церквиПарижа, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці галло-римського храму Юпітеру, що стояв тут за часів римської влади. Собор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина — 130 м, ширина —

48 м. Висота дзвіниць — 69 м, вага дзвона Емануель у східній вежі — 15 тонн. У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомони романського стилюНормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а з другого, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, який додає будівлі легкості й створює враження простоти вертикальної конструкції і вагової опори будови (будучи каркасом опори будови, його видно лише ззовні).

Собор був спланований у ХІІ ст. Морісом де Сюллі. В 1163 році королем Франції Людовиком VII було закладено перший камінь фундаменту, але розділяється думка про те хто саме — єпископ Моріс де Сюллі або Папа Олександр III заклав перший камінь. Будівництво тривало понад сто років. За задумами, він мав приймати всіх мешканців тогочасного Парижа (10 000 осіб), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилось у декілька разів. Будівництво західного фасаду з його видатними двома баштами почалося

приблизно у 1200 році, перш ніж було закінчено центральний неф-прохід довівтаря. За період будівництва змінилося багато архітекторів, про що свідчать стилі, що відрізняються один від одного, а також різна висота західної сторони і башт. Башти були закінчені в 1245, а весь собор — у 1345 році.

В часи Людовіка XIV, наприкінці XVII століття собор пережив серйозні зміни: могили і вітражі були зруйновані. В результаті французької Революції, в кінці XVIII століття багато що зі скарбів собору було зруйновано або вкрадено, проте великі дзвони собору уникнули долі бути перелитими на метал; сам собор використовувався як продовольчий склад. Реставрація була почата в 1841р. під керівництвом архітектора Віоле-ле-Дюка (1814–1879). Цей талановитий паризький архітектор-реставратор також займався

реставрацією Лаонського і Ам'єнського соборів, фортеці Каркассон на півдні Франції і готичної церкви Сент-Шапель. Відновлення тривало 23 роки і включало будівництво шпилю. Однією з його ідей була і галерея хімер.

Собор був місцем суспільного життя міста. Його оточували численні лавки та ятки, де продавали різноманітні товари. Купці тут укладали угоди, а світські дами приходили похизуватись своїм вбранням. Також тут

обмінювались новинами та плітками. Тут влаштовували танці та карнавали, грали у м'яч. Під час небезпеки в соборі знаходили притулок мешканці сусідніх селищ не тільки зі своїми пожитками, а навіть і з худобою. Також в соборі професори читали лекціїсвоїм студентам, роблячи перерву для богослужінь. Будівництво західного фасаду собору розпочалося близько 1200 року і завершилося спорудженням спочатку Північної вежі в 1240, а потім й Південної в 1250 роках. Ширина фасаду становить 41 метр, висота до основи башт — 43, до їхніх верхівок — 63 метри. Посередині фасаду, над галереєю королів, знаходиться круглий вітраж Велика роза, створена в 50-х роках XIII століття[1], діаметром 9,6 метри. Створена 1225 року, роза знаходиться за статуєю Діви Марії з малим Ісусом, з обох боків котрої знаходяться статуї Адама і Єви, що символізують первородний гріх. Ця скульптурна композиція було відновлена в XIX столітті архітектором Віолле-ле-Дюком. Попід болюстрадою знаходиться галерея королів — 28 статуй, що зображають царів Юдеї. Встановлені в XIII столітті, статуї правителів Юдеї стали уособлювати правителів Франції, тому під час Французької революції 1789 року ці статуї біли знищені революціонерами, як символ монархії та деспотизму. У 1847 році, коли архітектори Віолле-ле-Дюк та Лассюс взялися за відновлення собору, в галереї не залишилося жодної статуї. Сучасні статуї були створені майстернею Жофруа-Дешома. У 1977 році в ході ремонтних робіт на вулиці Шосе-д'Антен робітниками було знайдено 143 фрагменти старовинних статуй царів, які нині експонуються в музеї Клюні.

Під галереєю королів знаходяться три портали. Центральний портал Страшного суду є найвищим з-поміж трьох інших. Лівий портал присвяченийБогородиці, правий — святій Анні. На порталах містяться зображення великої кількості всіляких персонажів. У нішах між порталами встановлені статуї, відновлені в XIX столітті Віолле-ле-Дюком. Справа від порталу святої Анни в ніші розміщена статуя диякона святого Стефана (фр. Saint Étienne), зліва від порталу Богородиці — статуя єпископа Діонісія Паризького (фр. Saint Denis). Справа та зліва від порталу Страшного Суду знаходяться алегоричні статуї Синагоги та Церкви відповідно. Портал святої Анни є найстаршим з трьох порталів Нотр-Даму, він споруджувався в 20-х роках XIII століття. Тимпан порталу відтворює попередній портал, створений на 50 років раніше для Церкви святого Стефана. Портал створено з дотриманням вимог романського стилю. У його центрі знаходиться скульптура Діви Марії на троні зі скіпетром. На її колінах сидить маленький Ісус, який однією рукою благословляє усіх християн, а іншою тримає Книгу Закону. З обох боків від трону знаходяться скульптурні зображення янголів, та скульптури Єпископа Парижа та його скарбника зліва та короля Франції справа. Жодна з осіб не може бути достеменно ідентифікована, проте вважається що єпископом є святий Жермен Осерський, а королем — Гільдеберт I. Над тимпаном на згині арки розміщено скульптурну композицію Царства Небесного (янголів, царів, пророків та вершників апокаліпсису), що співають на славу Господа. Нижче тимпана на двох фризах розміщено сцени одруження Йоакима з Анною та Йосипа з Марією. З обох боків від воріт розміщено 9 статуй на повний зріст, відновлених у XIX столітті після їх зруйнування у 1793. Ліворуч від воріт розміщено статуї царя та цариці Сабейського царства, цар Соломон та святий Петро. Праворуч — святий Павло, цар Давид, Вирсавія та невідомий цар, посередині — святий Марсель Паризький, що був єпископом Парижа у V столітті. Портал Страшного Суду є наймолодшим з-поміж всіх трьох порталів Собору Паризької Богоматері, він створювався впродовж 1220-1230-х років. Портал відтворює сцену Страшного Суду, що описана в Євангелії від Матвія. На нижньому рівні зображено сцену воскресіння мертвих. На наступному рівні розміщено скульптурне зображення архангела Михаїла, який тримає ваги. На вагах архангел зважує душі померлих та визначає, кого з них направити до раю (ліворуч), а кого до пекла (праворуч). На верхньому рівні зображено Христа, що сидить на троні. Спаситель підіймає свої руки вгору, демонструючи рани на долонях та на боках, обабіч нього стоять янголи, що тримають в руках символи віри: янгол зліва — спис, янгол справа — хрест.

Скульптурна композиція довершується фігурами Івана Богослова ліворуч та Діви Марії праворуч, що стоять навколішки перед Спасителем. У 1771 році архітектор Жак-Жермен Суффло на замовлення архієпископа та Капітули прибрав стовп, що підтримував портал. У 1792 році революціонери зруйнували портал, який був відновлений лише в XIX столітті. З обох боків воріт розміщено 13 скульптур апостолів у повний зріст. З лівого боку скульптури Варфоломія, Симона, Якова Молодшого, Івана, Андрія та Петра, з правого боку — скульптури Павла, Якова Старшого, Хоми, Пилипа, Юди та Матвія. Посередині розміщено статую Ісуса. Під статуями апостолів знаходяться картини, що символізують чесноти та пороки, які їм протидіють. Подібна тема зображена на вітражі Південна роза. Портал Діви Марії було створено в 1210-1220-х роках після спорудження порталу святої Анни. Портал, відповідно до церковних традицій, відтворює смерть Діви Марії та її потрапляння до раю, де вона стає королевою Неба. На нижньому рівні порталу ліворуч зображено трьох пророків, праворуч — трьох царів Старого Завіту, які тримають свитки, що вказують на виконання обіцянки Богом: послання Христа на землю задля спасіння людства. На середньому рівні розміщено сцену смерті Богородиці в оточенні Христа та Апостолів. Біля Богородиці знаходяться два янголи, які відносять матір Божу до раю. На верхньому рівні показано Богородицю в раю, яка воссідає на троні. Марію коронує янгол та благословляє Ісус. Богородиця стає Царицею Небесною перед усім Небесним судом, що складається з янголів, патріархів, царів та пророків, скульптури яких розміщені на чотирьох послідовних арках. З обох боків воріт розміщено 9 статую в повний зріст, що були відновлені в XIX столітті після знищення революціонерами в 1793 році. Ліворуч від воріт знаходяться статуї імператора Костянтина, янгола, святого Дені та знову янгола, праворуч від воріт — святий Іван Хреститель, святий Етьєн, свята Женев'єва та Папа Римський Святий Сильвестр, на опорі, що підтримує тимпан, розташована статуя Діви Марії з маленьким Ісусом.

Кельнський собор Ке́льнський собо́р (нім. Kölner Dom, офіційно Hohe Domkirche St. Peter und Maria) — римо-католицька церква в Кельні, Німеччина. Тут знаходиться осідок архиєпископа Кельнського (в цей час кардинал Йоахим Мейснер), і парафія підпорядковуєтся адміністрації Кельнської архидієцезії. Він відомий як

пам'ятка християнства та Німецького католицизму зокрема, готичної архітектури символ тривалої віри і стійкості людей міста, в якому він стоїть. Собор присвячений Святому Петру і Пресвятій Діві Марії. У ньому також зберігаються мощі Трьох Царівта Святої Ірмґардіс. Собор входить до Світової спадщини, це один з найвідоміших архітектурних об'єктів Німеччини та найзнаменитіша пам'ятка Кельна, яку UNESCO описує як

«виняткова робота людського творчого генія».[1] Спорудження Кельнського собору почалось у 1248 році і зайняло, з перервами до закінчення в 1880 році, — більш ніж 600 років. Він є завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м у висоту.[2]Собор - одна з найбільших у світі церков і найбільша готична церква у Північній Європі. Протягом

чотирьох років, 1880-84, він був найвищою спорудою у світі, поки не збудували Монумент Вашингтона. Він має другий за висотою церковний шпиль, якого перевершив тільки шпиль Ульмського собору, що був завершений на 10 років пізніше в 1890 р. Через свої величезні дві вежі він також має більший фасад, ніж будь-яка інша церква у світі. Легенда Кельнського собору

Архітектор собору Ґерхард, не в силах виконати креслення майбутнього собору, вирішив запросити на допомогу диявола. Сатана тут же з'явився і запропонував обмін: архітектор отримує довгоочікувані креслення, але натомість віддає свою душу. Операцію треба було зробити після перших криків півнів. Будучи у безвиході архітектор погодився. Але розмову підслухала дружина архітектора, вона вирішила вберегти душу свого чоловіка і дістати креслення будівлі. Вставши рано-вранці, вона прокукурікала замість півня. Диявол негайно з'явився, передав заповітні креслення. Обман потім розкрився, але було вже пізно.

Існує продовження першої легенди: коли диявол дізнався про обман, він сказав: «Та настане кінець світу з останнім каменем на цьому соборі!». З тих пір собор не перестають будувати і добудовувати: закінчиться будівництво — настане Апокаліпсис, обіцяний дияволом.

Місто Кельн буде стояти і процвітати до тих пір, поки будуватиметься Кельнський собор.

Під час Другої світової війни, коли бомбардуваннями союзників був знищений практично весь Кельн, не постраждав тільки Кельнський собор. За негласною угодою льотчиків, собор берегли як географічний орієнтир.

Рейнський собор побудований в 13-му сторіччі на честьДіви Марії, кафедральний собор Реймської архідієцезії. Собор — одна з найвизначніших споруд готичного стилю у Франції, як з точки зору архітектури, так і за кількістю скульптурних елементів — 2303. Завдяки цьому занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО з 1991-го року. Собор є одною з найвидатніших туристичних пам'яток Франції, кількість відвідувачів в 2007-му році сягнула півтора мільйони осіб. Походження

В 401-му році освячується перший Реймський собор на місці стародавніх терм. Собор був зведений на

честьДіви Марії і саме в цій будівлі відбулося хрещення Хлодвіга єпископом реймським (25 грудня в один з років між 496-м та 499-м, за оцінками деяких істориків). В 816-му році син Карла Першого — Людовик Благочестивийобирає Реймс для своєї коронації як імператора. Це стало першою коронацією французького монарха в Реймсі. В 862-му єпископ Гінкмар освячує другий собор, побудований навзамін першого. За часів монархічного устрою цей собор став місцем коронації французьких королів. В 976-му році, за єпископа Адальберона Реймського (фр. Adalbéron de Reims), починається будівництво каролінзького собору. Шостого травня 1211-го року інший реймський архіепископ Альберік де Умбер (фр. Albéric de Humbert) розпочинає будівництво нового собору (сучасна споруда) з метою заміни попереднього (каролінзького) собору, зруйнованого під час пожежі роком раніше. Чотири архітектори змінюють один одного під час будівництва, головна частина якого була закінчена в 1275-му році: Жан д'Орбе (фр. Jean d'Orbais), Жан-ле-Лу (фр. Jean-le-Loup), Гоше де Реймс (фр. Gaucher de Reims) та Бернар де Суасон (фр. Bernard de Soissons).

В 1481-му році споруда була сильно пошкоджена під час пожежі. Місце коронації французьких монархів

коронація Карла VII Релігійна важливість Святої Ампули та політична значимість архієпископів Реймсу призводять до того, що, починаючи з Генріха I (1027-й рік), Реймс стає постійним місцем коронації французьких монархів. Всі французькі королі з династіїКапетингів, за виключенням Гуго Капета, Робера II Побожного, Людовіка VI,Генріха IV та Людовіка XVIII були короновані саме в Реймському соборі. Коронація Карла VII в 1429-му році виособлюється серед інших, тому, що вона

призвела до кардинальної зміни в перебігу Столітньої війни завдяки стійкостіЖанни д'Арк, статуя якої встановлена в соборі. Собор уславлює королівську владу. На фасаді виконана «Галерея королів», що складається з п'ятидесяти шести скульптур висотою чотири з половиною метри. В центрі галереї розташована статуя Хлодвіга, обабіч якого стоять його дружина свята Клотільда та Святий Ремі. Собор протягом століть

Попри той факт, що Реймс був символом королівської влади, хвилі змін Великої французької революції не сягнули тут тієї висоти, як, наприклад, в Шартрі, де сама споруда собору знаходилася під загрозою знищення[2]. Деякі скульптури були потрощені, портали пошкоджені, скіпетр та Рука правосуддя спалені[3], собор було перетворено на склад фуражу, але проект його знищення був швидко покинутий. 1860 року собор було відреставровано під орудою Ежена Вйоле-ле-Дюка (фр. Eugène Viollet-le-Duc). 1914 року, відразу після початку Першої світової війни, собор було піддано артилерійському обстрілу німецькими військами, через що його стали називати «собор-мученик». Перші снаряди впали на місто та на собор 4 вересня 1914 року просто перед захопленням міста німецькою армією. Для припинення обстрілу абати Жюль Тіно (фр. Jules Thinot) та Моріс Ландріє (фр. Maurice Landrieux) поспіхом вивісили білий прапор на собором. 13 вересня французька армія відбила місто, але німці закріпился у передмістях і 14-го вересня обстріли почалися знову[5].

19-го вересня 1914-го двадцять п'ять снарядів влучили безпосередньо в собор[6]. Риштування, що знаходилося під північною вежею, зайнялося близько п'ятнадцятої години, після чого вогонь розповсюдився по всьому остову даху.Свинець покрівлі розплавився і, стікаючи по горгульях, зруйнував архієпіскопське помешкання — палац То. Зруйнування монументу викликало емоційну хвилю по всій країні. Багато з-поміж поранених німецьких полонених, що знайшли притулок в соборі, загинули[6]. Собор було відреставровано під керівництвом Анрі Деньо (фр. Henri Deneux), уродженця Реймсу та головного архітектора історичних пам'яток, зі значною фінансовою допомогою з боку американських меценатів, зокрема, родини Рокфеллерів. Відновлена споруда була відкрита в 1919-му році і дійшла до наших часів. Зруйнований дубовий остов даху було замінено спеціальною структурою, легшою та негорючою, що складається з бетонних елементів, поєднаних за допомогою дубових шпонок для забезпечення легкості конструкції. В наші дні дзвіниці нараховують лише два дзвони: Марі (вагою сім тон) та Сторка (десять тон). Дзвони не використовуються через побоювання за подальше послаблення споруди, яка значно постраждала під час Першої Світової війни .

Маркграф Еккегард та його дружина Ута Ута Балленштедтська (або Ута Наумбургська) : 1000 р.н. – рік смерті невідомий – маркграфиня, жінка Еккехарда ІІ, маркграфа Мейсена, Саксонської Восточної марки і графа Хутици. Батьки Ути – Адальберт, маркграф Балленштедта, та Гідда, дочка графа Одо Лужицького. У неї було три брати: Езіко Балленштедський – граф, засновник роду Асканіїв. Дітріх – настоятель церкви в Балленштедті, Лудольф – монах монастиря Корвей, та сестра Хацеха – настоятельниця абатства Гернроде.

Ута народилась 1 січня 1000 року в Гарці, живописному гірському місці в Німеччині. Юня графиня виховувалась в одному із жіночих монастирів, розміщених поблизу сімейних помість. Вони призначались для представниць високої знаті, відігравали роль не тільки релігійних центрів, але і свого роду академій та університетів. В монастирях викладали літопис, переписувались книги, створювались трактати, збирались багаті бібліотеки. Ута багато читала, добре розбиралась в історії, любила музику, добре грала на органі,

знала лікарські трави. Головна якість, яку привили їй з дитинства – домовитість і почитання майбутнього чоловіка. Шлюб Ути з графом Мейсенським відбувся, по всій вірогідності, із політичних поглядів. На цьому шлюбі закінчився рід Еккехардинерів, який виявився бездітним. Еккехард ІІ, який правив графством 15 років до своєї передчасної смерті, був відважним воїном і справедливим правителем. Після його смерті в 1046 році Ута пішла в монастир абатства Гернроде, яким керувала її сестра Хацеха, відказавшись від наслідства чоловіка, яке частково перейшло абатству і імператриці Агнесі. Дата смерті Уни не встановлена, відомо лише , що це сталось 23 жовтня.

Наумбургський собор святих апостолів Петра і Павла – це базиліка, яка знаходиться в

історичному центрі містечка Наумбург і землі Саксонія-Анхальт, Німеччина. В західній частині

собору на висоті приблизно 3 м. висять фігури маркграфа Еккехарда ІІ та його прекрасної дружини Ути – це єдине, дійшовши до нас

скульптурне зображення. Її обличчя випромінює чистоту і силу. На грудях у маркграфині брошка в вигляді шестикінечної сніжинки з трьома

окружностями на кожному промені (знамено світу). Скульптурне зображення Ути вважається одним із найбільш ярких жіночих образів в мистецтві

Середніх віків. 5.Творча робота.

Варіант 1 Створи ескіз вітража за геометричними або рослинними Щ мотивами для вікна певної форми — круглого, прямокутного або стр1л. частого (на вибір) (графітні і кольорові олівці, фломастери). Варіант 2. Групова робота. Створіть ескіз календаря (кольорові олівці, фломастери; акварель, пензлі; кольоровий папір, клей). За бажанням розробіть шрифт з елементами готичного стилю, дослідивши додатково його особливості. (с.62-63)

6. Підсумки уроку, оцінювання . - Що нового ви дізналися на уроці? - Порівняйте романський і готичний стилі в архітектурі на прикладі

певних споруд. - Опишіть тематику готичних вітражів, особливості їхнього

«прочитування». Які основні кольори в них переважають? - Чи сподобався вам урок? Чим саме?

- Як ви гадаєте цілі, які були поставлені на початку уроку були виконані?

7.Додаткові завдання (с.63)