Upload
others
View
2
Download
0
Embed Size (px)
Citation preview
Микола Куліш
Тернистий шлях митця
«Микола Куліш – талант світового масштабу. Не
буду шукати безперечних аналогій у класиці – між
Шекспіром і Шіллером або Мольєром чи Бомарше,
але в сучасній радянській драматургії він не мав
собі рівних».
Юрій Смолич
Народився 6 грудня 1892 року в
с.Чаплинка Херсонської губернії у бідній
селянській родині. Батько наймитував,
мати розмальовувала хати.
З 1905 року навчався в Олешківському
(тепер Цюрупинськ Херсонської обл.)
міському восьмикласному училищі.1908 – вступає до Олешківської
прогімназії, яку закінчує екстерном.Микола Гурович
Куліш (1892 – 1937)
Перші його твори – це сатиричні вірші, фейлетони,
епіграми, що з’являються на сторінках учнівських
рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка»,
«Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і
редактором яких він був сам.
З’являються перші драматичні спроби Куліша –
колоритні малюнки з колишнього життя.
1913 – пише першу російськомовну п’єсу «На рыбной
ловле», що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув
Гуска».
1914 – у 22 роки надсилає документи до Одеськогоуніверситету на історико-філологічний факультет, дейого зараховують на перший курс. Плани перервавпочаток Першої світової війни, коли у серпні 1914 Кулішамобілізували до війська.Перед відправкою на фронт встиг обвінчатися з коханоюТонею.З початку 1918 – голова Олешківської ради робітничих іселянських депутатів.У липні 1919 в Херсоні, Микола Куліш формуєДніпровський селянський полк у складі Червоної Армії,
з яким він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з
денікінцями. Воював у Галичині й Литві. За уряду
Скоропадського півроку відсидів в ув’язненні. Став
прототипом образу Данила Чабана у «Вершниках»
Ю. Яновського.
Після демобілізації керував органами народної освіти в
Олешківському повіті, редагував газету «Червоний
шлях» у Зінов’євську (нині Кіровоград). У цей період
складає першу українську абетку для дорослих –
«Первинка», в якій використав твори класичної
української літератури, а також деякі власні.
Роки перебування М. Куліша в Одесі (1923–1925) – це
період внутрішньої боротьби між сумлінним
виконанням службових обов’язків інспектора
облнаросвіти і бажанням писати. В Одесі письменник
стає членом письменницької спілки «Гарт».
1924 – написав п’єсу «97», в якій розповів про голод
1921–1922 на Херсонщині. Постановки цього твору та
п’єси «Комуна в степах» (1925) на харківській сцені
принесли Кулішу загальне визнання.
1925 – переїздить з родиною до Харкова, де
знайомиться з визначними літераторами –
М. Хвильовим, Остапом Вишнею, В. Сосюрою,
Ю. Яновським, П. Тичиною, Г. Епіком та іншими.
У цей період вступає до «ВАПЛІТЕ». Веде
багаторічну плідну співпрацю з театром «Березіль» та
його режисером Лесем Курбасом. Постановка п’є
Куліша на сцені «Березолю» стала творчим злетом двох
геніїв: драматурга і режисера, виникла «лабораторія
української культури».
Упродовж 10 років Куліш написав 14 п’єс, найбільш
уславленими з-поміж яких є:
«Отак загинув Гуска» (1925) – політична сатира на
більшовицьку владу;
«Хулій Хурина» (1926) – про двох шахраїв, що
вдавали із себе партійних босів, дурили ціле містечко
на чолі з місцевими партчиновниками;
«Зона» (1926) – гостра сатира на партійних
кар’єристів, відображено катастрофу фанатизму;
Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1929) –
про облудність ідеалів комуністичної революції,
національне пристосуванство і фальш міщанського
середовища;
Патетична соната» (1929) – порушує важливі питання
долі українців, про боротьбу трьох сил – комуністичної,
білогвардійської і національно-патріотичної у 1917–1918.
У п’єсі використано засоби експериментальної драми
(слова, звуки, музика, кольори, лінії) у поєднанні з
традиційним українським театром (вертеп);
«Маклена Ґраса» (1932) – про події ніби у Польщі.
Тексти 1-го («На рыбной ловле») та останнього творів
(«Такі») були вилучені у письменника під час арешту, і
тому вважаються втраченими.
1926–1928 – входить до складу редакційної колегії
журналу «Червоний Шлях», друкується в альманасі
«Літературний ярмарок», пише статтю «Критика чи
прокурорський допит», де захищає право митця на
самобутність на внутрішню незалежність.
На І всесоюзному з’їзді радянських письменників
(17 серпня – 1 вересня 1934 р.) М. Куліша оголосили
буржуазно-націоналістичним драматургом.
І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку
української літератури схарактеризував Миколу Куліша
як митця, що є представником «виявів націоналізму» в
драматургії, та як художника, «більшість п’єс якого є
відверто націоналістичними і ворожими нам» і
зазначив, що на них базувалася робота театру
«Березіль», коли ним керував Лесь Курбас.
У грудні 1934 р., після похорону друга Івана
Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано
органами НКВС і звинувачено у приналежності до
націоналістичної терористичної організації і зв’язках
з ОУН. Засуджений до 10 років Соловецьких таборів.
На Соловках утримувався в суворій ізоляції.
3 листопада 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох
(Карелія), у складі т. зв. «соловецького етапу» у
кількості 1111 осіб, разом із В. Підмогильним, Г. Епіком
та іншими культурними діячами.
Лесь Курбас вважав М. Куліша провідним українським
драматургом і неодноразово говорив про це у виступах,
численних диспутах, статтях. Курбас був також одним
із найретельніших аналітиків творчості Куліша.
Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер
акцентував увагу на тому, що вона «романтична в
реалістичному».
М. Куліш утверджувався в жанрі трагікомедії, був
схильним як до сатири, так і до напруженої трагедії.
Творчiсть митця стала новаторською та
багатоплановою. Засобами експресіонізму Куліш
розкриває облудність комуністичної революції
та її далекість від українського народу («Народний
Малахій»), дає їдку сатиру на українізацію («Мина
Мазайло»). І врешті, він створив «Патетичну сонату»
з алегоричним показом революції 1917 року.
За творами письменника знято телефільми: «Закут»,
«Мина Мазайло», «Народний Малахій». Йому
присвячено стрічки: «Микола Куліш» (1970),
«Микола Куліш» (1991), документальні кінокартини
«Пастка», «Тягар мовчання» (1991).