МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ»

ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДІСЦИПЛІНИ «РОЛЬ ЄС В СУЧАСНОМУ СВІТІ»

Маріуполь - 2016

2

УДК 94 (100) (072)

Методичні рекомендації для студентів спеціальності «Міжнародні відносини» з курсу «Роль ЄС

у сучасному світі» / Рябінін Є.В. — Маріуполь: МДУ, 2016. — 25 с.

Методичні рекомендації містять пояснювальну записку, тематичний план курсу, плани

семінарських занять, тематику рефератів, питання для самоконтролю, список літератури, тести ,

а також краткий конспект лекцій за основними темами курсу.

Рецензенти: Слющинський Б.В., доктор соціологічних наук, професор кафедри політології,

філософії та соціології;

Новікова С.В., кандидат історичних наук, доцент кафедри історичних дісциплін.

© Рябінін Є.В., 2016

© Маріупольський державний університет,

2016

3

Вступ

Навчальна дисципліна “Роль ЄС в сучасному світі” викладається для студентів, які

навчаються за спеціальністю “Міжнародні відносини” (освітньо-кваліфікаційний рівень —

“бакалавр”).

Метою курсу є опанування студентами навчального курсу “Роль ЄС в сучасному світі” —

вивчення основних особливостей виникнення, розвитку і трансформації європейської

інтеграції, проблем і тенденцій її розвитку, сучасної співпраці України з країнами

Європейського Союзу, головних проблем і перспектив її вступу до ЄС. Слід підкреслити

міждисциплінарний характер навчального курсу “Роль ЄС в сучасному світі ”, оскільки

інтеграційні процеси на теренах Європи мають політичні, економічні, соціальні, правові та інші

аспекти.

Основними завданнями навчального курсу є вивчення: витоків інтеграційних процесів у

післявоєнній Європі, утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі, Європейського

економічного співтовариства та Євроатома, розвитку європейських інтеграційних процесів,

утворення Європейського Союзу, процесів його розширення і трансформації; основних

моделей європейської політичної системи, провідних положень Договору про запровадження

Конституції для Європи; “первинного”, “вторинного” законодавства ЄС та інших складників

правової системи ЄС; складу, організації діяльності та основних повноважень Європейської

Ради, Ради Міністрів, Єврокомісії, Європарламенту, Суду Європейської спільноти та інших

органів ЄС; критеріїв вступу до ЄС — географічного, політичного, економічного, правового,

критерію абсорбції; головних етапів вступу країни до ЄС; Європейської політики сусідства і

шляхів її реалізації; співпраці України з Європейською спільнотою, проблем і перспектив

вступу України до ЄС.

У результаті засвоєння навчального курсу у студентів як майбутніх фахівців напряму

“Міжнародні відносини” мають бути сформовані вміння та навички застосування на практиці

основних міждисциплінарних методів: загальнонаукових логічних методів; порівняння,

спостереження, вимірювання, експерименту; контент-аналізу, івент-аналізу, когнітивного

картирування; кореляційного, провідних математико-статистичних методів; формалізації;

моделювання; структурно-функціонального аналізу; систематизації (групування, класифікації,

типології); таксонування (районування, зонування, ареалів); картографічних. Необхідними

складовими є і самостійне опрацювання основних прийомів кожної з груп методів, і

використання тих чи інших методик при виконанні конкретних прикладних завдань.

Як наслідок студенти повинні вміти:

• визначати тенденції розвитку європейської інтеграції в цілому;

• аналізувати тенденції трансформації політичної системи ЄС;

4

• виявляти характерні риси окремих складових правової системи ЄС;

• визначати особливості функціонування основних інституцій ЄС;

• аналізувати передумови, фактори і тенденції розширення Європейської спільноти;

• виявляти головні проблеми реалізації євроінтеграційних прагнень України;

• оцінювати ймовірні сценарії вступу України до ЄС.

Для ефективного опанування студентами навчального курсу “ Роль ЄС в сучасному світі”

надзвичайно важлива інтенсивна самостійна робота з різноманітними джерелами інформації:

збірниками документів, законодавчими актами, підручниками, навчальними посібниками,

енциклопедіями, словниками, науковими монографіями та статтями, науково-популярною

літературою тощо.

Перелік ті опис компетенцій, що формуються у студентів у межах вивчення

навчальної дисципліни

Соціально-особистісні

- володіння культурою мислення, прийомами усного і письмового викладу матеріалу,

здібністю до узагальнення, аналізу, сприйняття інформації, постановки мети та вибору

шляхів досягнення цілі;

- готовність до кооперування з колегами, роботи у колективі, здібність знаходити

організаційно-управлінські рішення у нестандартних ситуаціях, готовність нести за них

відповідальність;

- усвідомлення соціальної значущості своєї професії, володіння високою мотивацією до

виконання професійної діяльності, культурою та безпекою повсякденної праці;

- готовність поважно і дбайливо сприймати соціальні, етно-національні, релігійні та

культурні розбіжності.

Проектувальна (аналітична, дослідницька)

У складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, спираючись на вітчизняний і

світовий досвід інформаційно-аналітичного забезпечення, використовуючи фундаментальні

знання напряму підготовки уміти:

- аналізувати історичні корені виникнення конкретних ситуацій в міжнародних відносинах

України з іншими країнами світу;

- аналізувати історичні корені виникнення політичних теорій та їх реалізації в Україні та

інших країнах світу;

- використовувати на практиці теоретичні положення для аналізу міжнародних відносин і

зовнішньої політики країн світу та України;

5

- використовувати знання про міжнародні організації і брати участь в їх діяльності як в

Україні, так і за її межами;

- аналізувати економічні причини виникнення конкретних ситуацій в міжнародних

відносинах України з іншими країнами світу;

- використовувати на практиці теоретичні положення для аналізу міжнародних економічних

зв’язків України з іншими країнами світу;

- проводити ефективний менеджмент і маркетинг;

- використовувати програмно-технічні засоби інформатики і сучасні інформаційні системи і

технології;

- проводити наукові дослідження;

- проводити пошукове і нормативне прогнозування.

Організаційна

- вибирати джерела та канали інформації, регламент збирання інформації, забезпечувати

точність, надійність та релевантність інформації;

- застосовувати комунікативні дискурси.

Управлінська

- виконувати функції керівника;

- забезпечувати умови роботи членів групи.

Виконавська

- використовувати електронну пошту, телеконференції, застосовувати методи пошуку і

Інтернеті;

- організовувати пошук документальної та фактологічної інформації;

- проводити зустрічі, бесіди, переговори державною та іноземною мовами.

Технічна

- вибирати структуру та форму документу, стиль викладу документу.

Методи навчання

В процесі навчання використовуються словесні методи: лекція, лекція-дискусія; наочні:

демонстрація матеріалу за допомоги мультимедіа засобів; практичні: реферати з історії

міжнародних відносин. Крім того, важливу роль відіграють творчі, проблемно-пошукові

методи, пов’язані із постановкою наукової гіпотези, розгляд якої має знайти відображення в

навчальній діяльності студентів.

Основними формами навчання є лекції, семінарські завдання, самостійна робота

студентів.

6

Методи контролю

Контроль за рівнем підготовки студентів здійснюватиметься, як:

поточний (перевірка знань на семінарах, за допомоги тестів та самостійних домашніх

завдань);

підсумковий (модульна контрольна робота);

в разі невиконання роботи — семестровий (у вигляді заліку).

Основні теоретичні відомості

Назва змістового модуля і теми

Змістовий модуль І. Європейська інтеграція, історія виникнення та розвитку

Європейського Союзу

1. Виникнення і розвиток європейської інтеграції. Історичні передумови європейської

інтеграції.

2. Процес вступу до ЄС

3. Концептуальні теорії інтеграції.

4. Основні договори ЄС

Змістовий модуль ІІ. Розширення ЄС. Україна і ЄС

1. Розширення Європейського Союзу

2. Проблеми ЄС на сучасному етапі

ТЕМА №1 ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом

було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції. Ініціатором цього плану був

Жан Моне. У його Декларації, виголошеній 9 травня 1950 р., можна знайти наступні

пропозиції:

- передання французької та німецької видобувної та металургійної галузей під спільне

наддержавне керівництво,

- створення спільної економічної бази як передумови утворення європейської федерації,

- звільнення від усіх митних платежів у переміщенні вугілля та сталі між країнами-

членами новоствореної організації,

- скликання міжнародної конференції, яка підготує договір, що міститиме вищезгадані

пропозиції.

Декларація про солідарність галузей Німеччини та Франції мала на меті забезпечити

Європі та світ тривалий мир, а країнам-членам - економічний розвиток. Звісно, план

передбачав, що майбутня організація буде відкрита для всіх бажаючих вступити країн. Завдяки

цьому було досягнуто консенсусу щодо національних інтересів: з одного боку, Франція

7

отримала можливість брати участь у контролі німецьких вугільної та металургійної галузей, а з

іншого - ФРН змогла стати рівноправним партнером для інших держав.

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано

Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав

чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації

стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

ТЕМА №2 ПРОЦЕС ВСТУПУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Копенгагенські критерії: в червні 1993 року лідери ЄС на зустрічі в Копенгагені

сформулювали три критерії, які має виконати будь-яка країна перед вступом до ЄС. По-перше,

країна повинна мати інституції, які є гарантами демократії, верховенства закону, прав людини

та повагу до меншин. По-друге, країна повинна мати функціонуючу ринкову економіку. По-

третє, країна має відповідати усім acquis та підтримувати цілі Європейського Союзу. ЄС

залишає за собою право вирішувати, коли країна виконала усі критерії, і коли ЄС готовий її

прийняти до своїх лав.

Аcquis communautaire, доробок Спільноти – спільний фундамент, що складається з прав та

обов’язків, і є обов’язковим для виконання усіма членами Європейського Союзу. Французький

термін, що означає «ЄС як він є», тобто спільні права та обов’язки для країн-членів ЄС. Acquis

включає усі закони та договори ЄС, декларації та резолюції, міжнародні договори про справи

ЄС та рішення, винесені Європейським Судом. Сюди також входять міри, які приймають уряди

країн-членів ЄС в сфері „юстиції та внутрішніх справ” та в Спільній зовнішні та безпековій

політиці (СЗБП). Прийняття Acquis означає, що ти приймаєш Євросоюз таким, який він є.

Країни - кандидати мають визнати Acquis до того, як вони приєднаються до ЄС, та інтегрувати

законодавство ЄС в державне законодавство.

Критерій членства: третій „Копенгагенський критерій”. Як свідчать переговори країн-

кандидатів, є найважчим для виконання. При проведенні переговорів про набуття членства в

ЄС конкретизовані 31 критерій членства. Кожен з них відповідає одному з 31 розділів acquis

communautaire („доробок Спільноти”):

1. Вільне переміщення товарів

2. Вільне переміщення робочої сили

3. Свобода у наданні послуг

4. Вільне переміщення капіталів

5. Законодавство про підприємства

6. Конкурентна політика

8

7. Сільське господарство

8. Рибне господарство

9. Транспортна політика

10. Податкова політика

11. Економічний та Монетарний Союз

12. Статистика

13. Соціальна політика та зайнятість

14. Енергетика

15. Промислова політика

16. Малі та середні підприємства

17. Наука та дослідницька діяльність

18. Освіта та навчання

19. Телекомунікації

20. Політика у галузі культури та аудіовізуальному секторі

21. Регіональна політика

22. Екологія

23. Захист прав споживачів та охорони здоров’я

24. Юстиція та внутрішні справи

25. Митний Союз

26. Зовнішні зносини

27. Спільна зовнішня політика та політика безпеки

28. Зовнішня торгівля

29. Бюджет та фінансовий контроль

30. Охорона прав інтелектуальної власності

31. Відповідність стандартів промислової продукції

Опис процедури вступу до ЄС: Можна виокремити п’ять основних етапів процесу вступу

до Європейського Союзу:

1. Консультативний етап – триває перед поданням країною заяви про

вступ. Практика свідчить, що на цьому етапі країни-претенденти на вступ укладали один з

трьох типів асоціативних угод:

Європейську угоду. У 1990-х роках такі угоди було укладено з десятьма колишніми

соціалістичними країнами Центральної та Східної Європи.

Угоду про асоціацію. Такі угоди були укладені з Туреччиною у 1963 році, Мальтою у

1970 році та Кіпром у 1972 році.

9

Угоду про стабілізацію і асоціацію. Такі угоди були підписані з балканськими країнами

(крім Словенії, з якою підписано Європейську Угоду).

Консультативний етап завершується поданням країною-претендентом заяви про вступ до

Європейського Союзу.

2. Оціночний етап – триває між поданням країною заяви про вступ та

початком переговорів про вступ. На цьому етапі країни намагаються якнайбільше

виконати критерії членства в ЄС. Держава офіційно стає країною-кандидатом на вступ до ЄС.

3. Переговорний етап – триває від початку і до завершення переговорів

про вступ. У процесі переговорів про вступ визначаються умови, на яких кожен кандидат

може приєднатися до Європейського Союзу, та терміни прийняття, імплементації і правового

впровадження acquis communautaire («доробок Спільноти»). В окремих випадках можливе

врахування перехідних заходів, але вони мають бути чітко визначеними за змістом і

тривалістю.

Кожна країна-кандидат діє за окремим графіком і може бути прийнята до ЄС настільки

швидко, наскільки швидко вона досягне відповідності критеріям вступу та членським

зобов’язанням.

Переговори відбуваються у формі серії двосторонніх конференцій між країнами-членами

та кожною з країн за кожним із 31 розділів acquis communautaire. Серед цих розділів –

конкурентна політика, транспортна політика, енергетика, податкова політика, митний союз,

сільське господарство, юстиція і внутрішні справи, фінансова сфера, регіональна політика,

бюджетні асигнування тощо.

Загальний успіх у переговорному процесі оцінюється кількістю розділів, за якими

переговори є цілком завершеними.

Результати переговорів включаються до проекту угоди про вступ країни-кандидата до

Європейського Союзу.

4. Ратифікаційний етап – триває між підписанням угоди про вступ та її

ратифікацією. Перед підписанням угода про вступ має бути подана до Європейської Ради

для схвалення та до Європейського Парламенту для надання згоди.

Після підписання угода про вступ подається до країн-членів ЄС і країн-кандидатів для

ратифікації та прийняття країнами-кандидатами рішення про вступ, за необхідністю – через

процедуру референдуму. Саме тому успішний хід переговорів, й навіть їх завершення, не є

гарантією вступу країни до ЄС. Так, наприклад, Норвегія, уряд якої двічі успішно провів

переговори, й навіть підписав Угоду про вступ, так і не стала членом ЄС, оскільки противники

вступу до ЄС двічі змогли з невеликою перевагою виграти референдум.

5. Імплементацій ний етап – започатковується після виконання усіх

10

ратифікаційних процедур та набуття угодою чинності. Лише після цього країна стає

повноправним членом Європейського Союзу.

Кожен інституційний орган Європейського Союзу має свої чітко визначені повноваження

у справі прийняття нових членів до ЄС. З точки зору послідовності дій та реалізації

повноважень окремих інституцій ЄС (Ради, Комісії та Парламенту) можна виокремити наступні

дванадцять кроків:

1) Європейська держава подає заявку про вступ до ЄС Європейській Раді;

2) Європейська Рада звертається до Європейської Комісії з проханням підготувати

«Думку» (“Opinion”/”Avis”);

3) Європейська Комісія представляє «Оцінку» Європейській Раді;

4) Європейська Рада одноголосно приймає рішення розпочати переговори про вступ

з державою-кандидатом;

5) Європейська Комісія пропонує, а Європейська Рада одноголосно затверджує

основні складові та принципи позиції ЄС на переговорах з державою-кандидатом;

6) Рада (Міністрів) ЄС проводить переговори з державою-кандидатом;

7) Проект Договору про вступ узгоджується між ЄС та державою-кандидатом;

8) Проект Договору про вступ направляється до Європейської Ради та

Європейського Парламенту;

9) Європейський Парламент схвалює Договір про вступ більшістю голосів;

10) Європейська Рада одноголосно затверджує Договір про вступ;

Держави-члени та держава-кандидат офіційно підписують Договір про вступ;

11) Держави-члени та держава-кандидат ратифікують Договір про вступ згідно зі своїми

конституційними нормами.

Держава-кандидат стає членом Європейського Союзу.

ТЕМА №3 ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ТА КОНЦЕПЦІЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Перш за все, в основі європейського будівництва лежить концепція функціональної

інтеграції. Основні її положення були розроблені англійським соціологом Д.Мітрані, який

зробив значний внесок у розвиток функціональної теорії міжнародних відносин. На відміну від

класичної федералістської теорії, яка будувала свою стратегію на ідеалізованих розрахунках і

постулювала готовність суспільства сприймати федерацію як необхідність інтеграційного

процесу, Д.Мітрані виводив основні положення своєї концепції з реальних тенденцій та потреб

міжнародних відносин у міжвоєнний період, особливо в період кризи 30-х років. Основна мета

функціоналістської ідеї полягала в “попередженні політичних розбіжностей шляхом поширення

мережі міжнародних агентств, націлених на інтеграцію життєвих інтересів усіх націй”.

11

Д.Мітрані відносив питання економічного, соціального та культурного співробітництва

до так званих “позитивних” функцій. Тоді як політика, право, безпека розглядалися ним у

якості функцій “негативних”, що, як правило, відіграють роль основного джерела розбіжностей

і конфліктів. І хоча функціональне співробітництво могло розвиватися в усіх напрямках,

перевага віддавалася “позитивним”.

Ще задовго до Ж. Монне, Роберта Шумана та Конрада Аденауера, Д. Мітрані пропонував

створити мережу міжнародних агенцій, які за рахунок своєї діяльності глибоко проникнуть в

економіку Німеччини, попередивши тим самим усі можливі форми агресії з її боку.

Стверджуючи, що федералізм не здатний створити мирну систему міжнародних відносин, Д.

Мітрані не ставив під сумнів можливий федеративний характер функціонально утворених

міжнародних організацій, чия компетенція мала бути достатньою для подальшого розвитку та

вдосконалення функціонального співробітництва. Поступово “акумуляція такої кількості

часткових повноважень, - прогнозував Д. Мітрані, приведе одного дня до утворення дійсно

авторитетної організації”.

Іншим послідовником концепції функціональної інтеграції є французький державний

діяч, перший Голова ЄОВС Жан Монне. У своїх міркуваннях він виходив з того, що

національні уряди швидше погодяться з втратою своїх суверенних прерогатив, якщо процес

інтеграції буде здійснюватися поетапно й погалузево (насамперед в економічній сфері), у

відповідності до чітко визначених функцій та завдань. Створення ж реальної солідарності в тій

чи іншій галузі економіки повинно було викликати потребу подальшої інтеграції в інших

сферах, і привести, зрештою, до побудови європейської федерації. Іншими словами, за

переконанням Ж.Монне, досягненню політичної єдності Європи мусила передувати її реальна

економічна єдність. Європейське будівництво також мало покладатись на верховенство

наднаціонального права та силу компетентної й незалежної від національних урядів інституції,

спроможної представляти та захищати спільні інтереси держав-членів і співтовариства в

цілому. Окрім того, функціональний метод передбачав комбінацію негативної (скасування

бар’єрів) і позитивної (створення спільних політик) форм інтеграції.

Таким чином, метод Монне вдало поєднував у собі давню ідею романтиків федеративного

наднаціонального об’єднання з прагматичним баченням конкретних економічних і політичних

реалій.

Другим напрямком вивчення інтеграції є неофункціоналізм. Виникнення

неофункціоналізму як концепції фактично пов’язане зі спробами знайти відповіді на ті питання

інтеграційного процесу, на які не могли відповісти прихильники класичного федералізму. На

відміну від останніх, послідовники неофункціоналізму в будівництві своєї стратегії виходили з

12

урахування реальних тенденцій інтеграційного процесу, що дозволило виробити й втілити в

життя ряд важливих її елементів, а саму концепцію вивести в розряд провідних напрямків

теоретичних досліджень політичної інтеграції.

Аналізуючи витоки виникнення неофункціоналізму, А. Спінеллі підкреслював, що ця

модель європейської інтеграції “визріла в головах тих, хто пізнав великий адміністративний

досвід роботи в спеціалізованих органах, яким під час першої та другої світових війн союзники

передали адміністративне право вирішення питань, що представляли спільний інтерес

(розподіл сировини, підтримка національних грошових одиниць, спільне воєнне

командування)”.

Концепція неофункціоналізму намагається пояснити динаміку розвитку співробітництва

та координації політичних курсів національних держав, а також логіку міжнародних обмінних

процесів. Основні положення теорії неофункціоналізму були розроблені в кінці 50-х років

відомим американським політологом, професором Каліфорнійського університету Ернестом

Хаасом. Подальший розвиток неофункціоналізму, вдосконалення його методів, ревізіонізм

деяких положень пов’язані з іменами відомих теоретиків Ф.Шміттера, Л.Ліндберга,

С.Шайнгольда, П.Тейлора.

Неофункціоналісти ідентифікують взаємодії в економічній сфері та потреби добробуту як

реальну основу для позитивного співробітництва. Спільні зусилля в цьому напрямку

розглядаються як найкраща протиотрута ще атавістичних проявів націоналізму. Одночасно,

неофункціоналізм зовсім виключає врахування у своїх теоретичних формулах творчих

можливостей політиків. Навпаки, він визнає, що в нашому, далеко недосконалому світі,

політики, з властивими для них чисельними мотиваціями, продовжують відігравати важливу

роль, зберігаючи і, навіть, посилюючи значення людського фактора в політичній інтеграції.

В ранніх роботах Е. Хааса “Динаміка міжнародних відносин” (1956), “Об’єднання

Європи: політичні, соціальні та економічні сили” (1958), написаних під впливом реальних

успіхів західноєвропейського інтеграційного процесу, були закладені базові положення

неофункціонального підходу до регіональної інтеграції, що характеризувалися досить

оптимістичним характером та далекосяжними задачами.

Е.Хаасом була представлена схема інтеграційного процесу, що включала такі етапи:

- поступову інтеграцію в сфері “низької політики”, при цьому, перш за все, в таких

секторах економіки, що відіграють стратегічну роль, наприклад, вугілля і сталь;

- створення наднаціональної політичної влади, яка уповноважена забезпечувати й

поглиблювати інтеграцію у важливих галузях;

13

- залучення до інтеграційного процесу інших секторів економіки в результаті

“функціонального тиску” вже інтегрованих акторів;

- формування позитивного сприйняття суспільствами інтегрованих держав

зростання значущості наднаціональної політичної влади в результаті усвідомлення того

факту, що створенні саме у такий спосіб владні структури спроможні найбільш ефективно

забеспечити суспільний матеріальний інтерес;

- неминучу інституціоналізацію наднаціональної політичної влади з метою

управління інтеграційним процесом, що дедалі ускладнюється [76, с.50].

Однією з перших інтеграційних теорій, що поза зростаючою після другої світової війни

популярністю наднаціональних підходів до європейської інтеграції, визнавала життєздатність

національної держави та її ролі в сучасному міжнародному житті була комунікативна теорія

відомого американського політолога Карла Дойча. Проголошуючи основною ціллю інтеграції

забезпечення миру і стабільності, К.Дойч та його прихильники пропонували відмінні від

федералістських шляхи її досягнення. В інтегрованому співтоваристві, вважав К.Дойч, держави

не будуть вступати між собою у фізичну боротьбу, а спірні питання будуть вирішуватися

іншими засобами. В цьому плані інтеграція розглядалася, як процес пошуку різними активними

політичними групами системи колективної безпеки, в основі якої лежить такий психологічно-

соціологічний чинник, як почуття співтовариства. Саме розуміння того, що вони належать до

єдиної спільноти диктує учасникам цього процесу необхідність вирішувати спільні проблеми

лише шляхом мирного узгодження. Враховуючи вищезгадане, таке інтеграційне об’єднання К.

Дойч пропонував назвати “плюралістичним співтовариством безпеки”.

Історія доводить, що процес інтеграції може досягти успіху, а може і зазнати невдачі.

Значною мірою це залежить від передумов, які існують у середині кожної одиниці, що інтегрує,

і між ними усіма. Ці передумови К.Дойч поділяє на чотири групи: а) взаємна відповідність

частин, що мають інтегрувати; б) сумісність її цінностей; в) взаємна відповідальність; д) певна

ступінь спільної ідентичності або лояльності. Всі ці групи передумов можуть взаємодіяти і

підсилювати одна одну.

Водночас К.Дойч досліджує й уточнює умови успішного розвитку інтеграційних

процесів. Головними серед них є: 1) взаємна сумісність норм політичної поведінки; 2) більш

високе економічне зростання, порівняно з сусідніми територіями; 3) розширення політичних та

економічних еліт; 4) різноманітність і масштабність потоку взаємної інформації; 5) взаємне

передбачення поведінки всіх учасників.

14

На думку К.Дойча, цілі й умови інтеграції значною мірою визнають характер цього

процесу і засоби його забезпечення. Ці засоби він знов-таки поділяє на чотири групи: а)

виробництво цінностей; б) розподіл цінностей; в) утримування силою; г) ідентифікація.

ТЕМА №4 ОСНОВНІ ДОГОВОРИ ЄС

Маастрихтський договір

Політичні зміни, спричинені засіданнями „круглого столу“, падіння Берлінської стіни та

об'єднання Німеччини призвели до того, що політична інтеграція набрала обертів. У 1990 р.

Бельгія запропонувала організувати конференцію, на якій можна буде напрацювати принципи

для поглиблення політичного союзу та впровадження спільної валюти (ЕКЮ). Ця конференція

розпочалася в грудні 1990 р. у Римі і завершилася 7 лютого 1992 р. у Маастрихті підписанням

Договору про створення Європейського Союзу. У цьому документі читаємо: “Європейський

Союз будується на основі Європейських Співтовариств, доповнюючись політикою та формою

співпраці встановленими у цьому Договорі. Європейський Союз базується на принципах

свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права; ці

принципи є спільні для усіх країн-членів“. Під час підписання Договору було визначено, що в

1996 р. відбудеться чергова міжнародна конференція, на якій буде обговорено реалізацію

Договору та буде ухвалено рішення щодо переходу до наступної фази інтеграції.

Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох стовпах:

Повноваження першого стовпа дуже широкі, а саме:

спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,

митний союз,

спільна торговельна політика,

спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства,

спільна транспортна та енергетична політика,

Європейський Соціальний Фонд,

спільна політика з питань охорони навколишнього середовища,

захист конкуренції,

підтримка наукового та технологічного розвитку,

охорона здоров'я та споживачів,

цивільна оборона,

туризм та спорт.

15

Другий стовп - це Спільна Зовнішня Політика та Політика Безпеки (СЗППБ). ЇЇ завданням

є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки,

прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ:

охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з

принципами Хартії Об'єднаних Народів,

зміцнення безпеки ЄС та його членів,

збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки,

підтримка міжнародної співпраці,

розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини та

основних свобод.

Третій стовп - співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ. Визначаючи обов'язки

країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС

питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У

рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується:

забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції,

запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими явищами,

запобігати організованій злочинності та боротися з ними,

боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю,

корупцією та зловживаннями.

З метою боротьби з цими явищами створено європейську поліцію - Європол, а також

висловлена мета в майбутньому уніфікувати покарання за такі дії у всіх країнах-членах.

Амстердамський Договір

Крах комуністичного табору в Європі, економічні та суспільні зміни в посткомуністичних

країнах та їх бажання стати членами Співтовариства змусили ЄС виробити стратегію на

майбутнє. Відповідний документ був прийнятий на саміті в Гессені в 1994 році.

Маастрихтський Договір давав можливість перегляду та змін деяких положень, зокрема

тих, що стосувалися Європейського Парламенту та СЗППБ, а також європейського права.

Вирішено проводити інституційні та правові реформи таким чином, щоб підготувати ЄС до

розширення на Схід. Підготовка до чергової міжнародної конференції була розпочата вже в

грудні 1995 р. Офіційно ця конференція почалася 29 березня 1996 р. у Туріні, а її результатом

стало рішення про вдосконалення системи інституцій з огляду на майбутнє прийняття нових

членів, наближення ЄС до його громадян, а також надання ЄС нових функцій у сфері юстиції та

внутрішніх справ. Усі ці питання були включені до Амстердамського Договору, парафованого

17 червня 1997 р. Формально цей договір було підписано 2 жовтня 1997 р., і він набрав

чинності 1 травня 1999 р.

16

У Амстердамському Договорі йдеться про основні права громадян, поступове

встановлення зони свободи, безпеки та справедливості, містяться декларації про політичну

співпрацю та судову співпрацю в карних справах, впроваджуються нові положення з питань

працевлаштування, соціальної політики, охорони навколишнього середовища, здоров'я та

споживачів, піднімається проблематика європейського громадянства, підкреслюється

важливість дотримання принципів субсидіарності та пропорційності, містяться положення, які

зміцнюють ІІ-ий стовп ЄС, а також впроваджуються досить обмежені зміни, якщо йдеться про

інституції ЄС та зобов'язальний процес прийняття рішень. Цілком новим є положення

Договору, яке передбачає можливість використання в певних ситуаціях формули „тіснішої

співпраці“ окремими країнами-членами задля реалізації спільних цілей. Виконуючи положення

Амстердамського Договору у сфері СЗППБ, визначено кандидатуру Високого Представника у

справах СЗППБ, яким став Хав'єр Солана.

Знову нерозглянутими залишилися питання, пов'язані зі вступом нових членів, а зокрема:

створення нового принципу „урівноваження“ голосів у Раді,

визначення кількості членів Комісії та депутатів Європейського Парламенту для кожної

країни-члена, зі врахуванням новоприйнятих.

Подальші внутрішні реформи, як визначив саміт, мали стосуватися боротьби з

безробіттям, обмеження злочинності та охорони навколишнього середовища.

Після того, як Договір почав діяти, стало зрозуміло, що функціонування ЄС буде

неможливим без загальної та ґрунтовної зміни його діяльності.

Ніццький договір

Країни-члени запропонували Комісії, щоб вона якнайшвидше підготувала проект нової

реформи. У відповідь, 13 грудня 1997 р. Європейська Комісія представила План дій 2000, де

представила стратегію зміцнення ЄС перед розширенням, передбачаючи також потребу

реформування систем спільної сільськогосподарської політики, інституцій, соціальної

політики, охорони навколишнього середовища та наукових досліджень. План дій був

прийнятий Радою ЄС під час її засідання в Берліні 24-25 березня 1999 р.

У червні 1999 р. на саміті в Кельні було прийняте рішення про організацію міжнародної

конференції, присвяченої справам інституцій та прийняттю нових членів. Як і було

заплановано, конференція розпочалася 14 лютого 2000 р. і завершилася зустріччю

Європейської Ради в Ніцці, яка тривала з 7 до 11 грудня 2000 р.

Міжнародна конференція завершилася підписанням у ніч з 10 на 11 грудня 2000 року

нового Договору. Положення Ніццького Договору були офіційно визнані такими, яких цілком

достатньо для потреб розширення ЄС. Після підписання Договір підлягав процедурі ратифікації

як в національних парламентах, так і в Європейському Парламенті.

17

Для того, щоб Договір набрав чинності, потрібна була його ратифікація у всіх країнах-

членах ЄС. Ратифікацію можуть виконувати парламенти самостійно, хоча це може відбуватися

через всенародний референдум. Такий референдум, наприклад, відбувся в Ірландії, де при

низькій участі громадян (35% з тих, хто має право голосу) понад половина (54%) проголосувала

проти прийняття Договору, що вважалося відмовою від розширення ЄС. Другий референдум,

проведений 19 жовтня 2002 р., якому передувала потужна інформаційна кампанія, приніс

очікуваний успіх. При участі 50% аж 63% населення погодилися на прийняття Ніццького

Договору.

У Декларації, доданій до Ніццького Договору, передбачені подальші дебати щодо

майбутнього ЄС, а зокрема: як встановити та контролювати детальніший поділ повноважень

між ЄС та країнами-членами; статус Хартії Основоположних Прав ЄС, прийнятої на саміті в

Ніцці; спрощення Договорів з метою легшої їх читабельності; ролі національних парламентів у

майбутній європейській конструкції. Нова конференція представників урядів країн-членів, яка

займеться цими питаннями, запланована на 2004 рік.

ТЕМА №5 РОЛЬ ЄС В СУЧАСНОМУ СВІТІ.

1. Приклад євроінтеграції стимулює інші держави до створення міжнаціональних форм

взаємодії, а успіх європейської інтеграції доводить ефективність інтеграційної політики та має

гарні перспективи щодо продовження.

2. Євроінтеграція є каталізатором усунення ідеологічних бар’єрів.

3. Розширення на Схід є процесом відновлювання цілостності європейського економічного

простору, яке наприкінці 1940-х років було розколоте залізною завісою.

4. Введення валюти євро створило подвійну систему резервних валют та робить Європу

важливою в системі світового господарства та в системі світових економічних зв’язків.

5. ЄС стимулює процес конвергенції європейських господарств.

6. Регіоналізація світової економіки – концентрація економічних інтересів в найближчих

регіонів, особливо якщо вони економічно розвиненні.

7. Активна участь в проведенні антитерористичних кампаній.

8. Європеїзація Балкан. Усунення політичної нестабільності в Європі.

9. ЄС претендує на триумвірат на світовій арені.

10. Розробка та реалізація різних наукових проектів.

ТЕМА №6 ПРОБЛЕМИ ЄС НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ

1. Подвійний американський троянський кінь (Велика Британія та країни Східної Європи).

2. Політика безпеки ЄС.

18

3. Дефіціт довіри.

4. Один потяг – два локомотиви (Німеччина та Франція)

Семінарські заняття

Семінар №1 Історія розвитку ідей об’єднанної Європи

1. Ідеї об’єднання Європи (період до ХХ століття).

2. Культурні, соціально-економічні та історичні передумови в Європі в ХХ столітті

3. Причини, що вплинули на активізацію об’єднавчих процесів в Європі в ХХ столітті.

4. Активізація євроінтеграцйних процесів після Другої світової війни: причини, успіхи,

недоліки.

5. Створення Європейського об’єднання вугілля та сталі: мета та завдання

Методичні вказівки

Метою семінарського заняття є сформувати у студентів комплексне уявлення такого

феномену як європейська інтеграція. Студент повинен мати розуміння суть існуючих підходів

до визначення такого поняття як «інтеграція». Студент має вміти аналізувати ти поцеси та

події, що передували активізації європейської інтеграції у друій половині ХХ столітя. Студент

повинен розібратися в існуючій дискусії з питання хронологічних рамок європейської

інтеграції.

Семінар №2 Етапи розширення ЄС.

1. Розширення 1973 року: передумови, готовність держав до розширення, результати та

проблеми.

2. Розширення 1981 року: передумови, готовність держав до розширення, результати та

проблеми.

3. Розширення 1986 року: передумови, готовність держав до розширення, результати та

проблеми.

4. Створення Європейського Союзу.

5. Розширення 1995 року: передумови, готовність держав до розширення, результати та

проблеми.

6. Розширення 2004 року: передумови, готовність держав до розширення, результати та

проблеми.

7. Розширення 2007 року: передумови, готовність держав до розширення, результати та

проблеми.

19

8. Розширення 2013 року: передумови, готовність держав до розширення, результати та

проблеми.

9. Основні договори ЄС (Маастрихський, Амстердамський, Ницький, Шенгенський,

Лісабонський)

Методичні вказівки

Основною метою семінарського заняття є аналіз усіх етапів розширення Європейського

економічного співтовариства та Європейського Союзу. Студент повинен чітко орієнтуватися у

датах розширення, передумов, а також політико-економічної готовності країн, що

приєднувалися до європейської спільноти. Студент повинен вміти надти оцінку позитивним та

негативним наслідкам приєднання тієї чи іншої країни до європейського співтовариства.

Семинар №3 Основні проблеми та роль ЄС в сучасному ствіті

1. Американський троянський кінь.

2. Проблема ідентичності, міграційна криза та арабізація Європи.

3. Проблема загальноєвропейської безпеки.

4. Проблема регіоналізації Європи.

5. Роль ЄС в сучасному світі.

6. Моделі та сценарії розвитку ЄС.

Методичні вказівки

Метою семінару є проведення аналізу проблем, з якими стикається Європейський Союз на

сучасному етапі свого розвитку. Студент повинен орієнтуватися у причинах та пердумовах

сучасних проблем європейського співтовариства. Крім того, студент повинен спрогнозувати

подальший перебіг подій та спрогнозувати той сценарій за яким буде розвиватися це політико-

економічне угруповання.

Шкала оцінювання: національна та ECTS

Сума балів за всі

види навчальної

діяльності

Оцінка

ECTS

Оцінка за національною шкалою

для екзамену, курсового

проекту (роботи), практики

для заліку

90 – 100 А відмінно

зараховано

82-89 В добре

74-81 С

64-73 D задовільно

20

60-63 Е

35-59 FX незадовільно з можливістю

повторного складання

не зараховано з

можливістю

повторного складання

0-34 F

незадовільно з обов’язковим

повторним вивченням

дисципліни

не зараховано з

обов’язковим

повторним вивченням

дисципліни

Поточне тестування та самостійна робота Підсумковий

залік Сума

Змістовий модуль 1 Змістовий модуль 2 Модуль 3

25 100 25 25 25

Тест

1. Спільні дії держав, спрямовані на узгодження питань, що становлять спільний інтерес, це -

- інтеграція

- транскордонне співробітництво

- кооперація

- політична співпраця

2. Митний союз – це рівень

- регіональної інтеграції

- економічної інтеграції

- політичної інтеграції

- военної інтеграції

3. Існує 4 типи єдності Європи в історії:

- єдність на основі спільної інтеграції

-

- єдність у різноманітності

-

4. Ініціатор плану часткової економічної інтеграції:

- Р.Шуман

- Ж.Моне

21

- У.Черчіль

- А.де Гаспері

5. Договір, який заклав основи Європейського Об’єднання Вугілля і Сталі:

- Римський

- Паризький

- Маастрихтський

- Ніццький

6.Договір, який заклав основи ЄЕС та Євроатома:

- Римський

- Паризький

- Маастрихтський

- Ніццький

7. Концепцію «Союз Націй» запропонував:

- Г.Шредер

- Т.Блєр

- Й.Фішер

- Ж..Моне

8. В якому році було підписано Шенгенську угоду?

9. Дайте перелік стран, які підписали Паризьку угоду

10. Дайте визначення транскордонного співробітництва

11. Що таке єврорегіон?

12.Що стимулювало розвиток транскордонного співробітництва?

13. Коли та де було вперше зафіксоване транскордонне співробітництво?

14. Чим не є транскордонне співробітництво?

15 Дайте перелік та розгорнену відповідь стосовно чинниік, які легли в основу об’єднавчих

процесів в Європі.

Питання до модульної контрольної роботи

1. “План Шумана” й утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).

2. Римські договори про заснування ЄЕС та Євроатома.

3. Європейська асоціація вільної торгівлі, її утворення та розвиток.

4. Брюссельський договір про інституціональне злиття ЄОВС, ЄЕС та Євроатома.

5. Вступ до Європейських спільнот Данії, Великобританії та Ірландії.

6. Маастрихтський договір: основні положення.

22

7. Створення Європейського економічного простору.

8. Утворення і розвиток Європейського валютного союзу.

9. Вступ до ЄС Австрії, Швеції та Фінляндії.

10. Амстердамський договір: основні положення.

11. Договір Ніцци: основні положення.

12. Розширення ЄС в 2004 р.

13. Теоретичні аспекти європейської інтеграції.

14. Основні моделі політичної системи ЄС.

15. Особливості сучасної політичної системи ЄС.

16. Функціональна інтеграція в ЄС.

17. Європейська Рада, її склад, основні повноваження та організація діяльності.

18. Перспективи трансформації ЄР згідно з Договором про запровадження Конституції для

Європи.

19. Рада Міністрів (Рада Європейського Союзу), її склад, особливості організації роботи,

процедури голосування.

20. Основні повноваження Ради Міністрів ЄС.

21. Плани реформування Ради Міністрів відповідно до Договору про запровадження

Конституції для Європи.

22. Європейська комісія, її склад, головні функції.

23. Основні повноваження Європейської комісії. Повноваження Голови Євро комісії.

24. Європейський Парламент, його склад, порядок обрання та особливості функціонування.

25. Основні повноваження Європарламенту.

26. Економіко-соціальний комітет ЄС, його склад та функції.

27. Комітет регіонів ЄС, його склад та функції.

28. Європейський центральний банк, його керівні органи, діяльність.

29. Європейський інвестиційний банк, його керівні органи, функціонування.

30. Структура загального бюджету ЄС.

31. Порядок ухвалення бюджету ЄС.

32. Виконання бюджету ЄС. Процедури бюджетного контролю.

33. Чинні установчі договори ЄС, процедура їх перегляду.

34. Розробка проекту Договору про запровадження Конституції для Європи.

35. Ключові особливості Договору про запровадження Конституції для Європи.

36. Співпраця Комісії, Ради та Парламенту в законотворчому процесі.

37. Основні процедури прийняття законодавства ЄС.

38. Юридично обов’язкові акти ЄС.

23

39. “М’яке” право ЄС.

40. “Нетипові” акти, міжінституційні угоди і конвенції ЄС.

41. Міжнародні угоди спільнот: основні галузі та процедурні правила.

42. Неписане право ЄС.

43. Головні принципи застосування права ЄС.

44. Суд Європейських спільнот (Суд ЄС).

45. Суд першої інстанції і Суд у справах цивільної адміністрації Євросоюзу.

46. Географічний критерій вступу до ЄС: приклади застосування.

47. Політичний критерій вступу до ЄС.

48. Економічний критерій вступу до ЄС.

49. Правовий критерій (acquis communautaire) вступу до ЄС.

50. Критерій абсорбції при вступі до ЄС.

51. Критерії “конвергенції” до ЄС.

52. Початковий етап вступу країни до ЄС: основні процедури.

53. Основний етап вступу країни до ЄС: основні процедури.

54. Завершальний етап вступу країни до ЄС.

55. Перспективи найближчого розширення ЄС.

56. Становлення і розвиток Європейської політики сусідства.

57. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

58. Стратегія інтеграції України до ЄС; проблеми реалізації.

59. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС: основні

досягнення та проблеми.

60. Сучасна євроінтеграційна зовнішня політика України.

61. Транскордонне співробітництво.

62. Єврорегіони.

63. Концепції європейської інтеграції.

Опис змісту індивідуального навчально-дослідного завдання.

Кожен студент має скласти аналітичну записку з проблем, з якими стикається

Європейський Союз на сучасному етапі свого розвитику. Об’єм має складати 10 сторінок 12

шрифтом Times New Roman. Після написання роботи, студент має представити свою працю для

обговорення під час індивідуальних занять.

24

Рекомендована література

1. Борко Ю. А. От европейской идеи — к единой Европе. — М.: Деловая лит., 2003. — 464 с.

2. Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі: Пер.з англ. — К.: Основи,

2004. — 871 с.

3. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 216 с.

4. Европейский Союз: Справочник-путеводитель / Отв. ред. О. В. Буторина. — М.: Деловая

лит., 2003. — 286 с.

5. Европейский Союз на пороге ХХI века: выбор стратегии развития / Отв. ред. Ю. А. Борко. —

М., 2001. — 471 с.

6. Європейський Союз: консолідовані договори / Наук. ред. В. Муравйов. — К.: Port-Royal,

1999. — 206 с.

7. Європейський Союз: Словник-довідник / За ред. М. Марченка. — К.: К.І.С., 2005. — 142 с.

8. Копійка В. В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. — К.: Юрид. думка, 2005.

— 448 с.

9. Копійка В. В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу.

— К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002. — 253 с.

10. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення: Навч.

посіб. — К.: Ін Юре, 2001. — 448 с.

11. Ланцов С. А., Ачкасов В. А. Мировая политика и международные отношения: Учеб.

пособие. — СПб.: Питер, 2005. — 448 с.

12. Міжнародні інтеграційні процеси сучасності / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, М. А. Дудченко

та ін. — К.: Знання України, 2004. — 304 с.

13. Міжнародні організації: Навч. посіб. / За ред. О. С. Кучика. — К.: Знання, 2005. — 497 с.

14. Міжнародні організації: Навч. посіб. / За ред. Ю. Г. Козака. — Одеса: Астропринт, 2001. —

288 с.

15. Міжнародні організації економічного співробітництва: Довідник / Відп. ред. Н. Г. Діденко.

— К.: НІПМБ, 2005. — 114 с.

16. Міжурядові регіональні організації: Навч. посіб. / За ред. Б. І. Гуменюка. — К.: Вид-во КНУ

ім. Тараса Шевченка, 2001. — 198 с.

17. Ніццький договір та розширення ЄС / Наук. ред. С. Шевчук. — К.: Логос, 2001. — 196 с.

18. Посельський В. Конституційний устрій Європейського Союзу. — К.: Таксон, 2005. — 280 с.

19. Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под ред. Е. Б. Кубко,

В. В. Цветкова. — К.: Юринком Интер, 2003. — 528 с.

20. Циганкова Т. М., Гордеєва Г. Ф. Міжнароні організації. — К.: КНЕУ,2001. — 340 с.