МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ...old.ippo.edu.te.ua/files/gromad_osvita/resursy/tygden... · 2013. 10. 19. · ПРАВА ДИТИНИ до ii

/;МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРЕДСТАВНИЦТВО ЮНІСЕФ В УКРАЇНІ

ПРАВА Д И Т И Н И

до II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти

в^йЛЮТЕКА"^гг.'хзгіільеькаго О&ЧАГМ

КОМУНАЛЬНОГО Н«СТи,У

,но! осв'тч

Київ - 2001

Упорядники збірника:

В.П. Романенко - начальник департаменту загально-середньої,дошкільної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

В.І. Туташинський - заступник начальника головного управліннязмісту освіти Міністерства освіти і науки України.

Д.Л. Коник - координатор програм ЮНІСЕФ в Україні.

Видання здійснене до II Всеукраїнського з'їзду

працівників освіти.

ПередмоваДитинство - найважливіший, самобутній і неповторний період у

становленні особистості. Саме у цей період людина потребує найбільшоїуваги і захисту. Від ставлення до дітей, розуміння їх проблем, інтересів тапотреб, стану охорони дитинства залежить доля кожної дитини і розвитоксуспільства в цілому.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенціяпро права дитини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй.

З часу ратифікації у 1991 році Конвенції про права дитиниУкраїна неухильно йде шляхом інкорпорації найвищих стандартів правдитини у своє законодавство та впроваджує їх у життя.

Конституція України гарантує рівність у своїх правах дітейнезалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чипоза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатаціяпереслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує іпідтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта єобов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатністьдошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищоїосвіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвитокдошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; наданнядержавних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту вдержавних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповіднодо закону, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивченнярідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або черезнаціональні культурні товариства.

Указом Президента України затверджено Національну програму"Діти України". Урядом послідовно вживаються заходи на її виконання, утому числі й з питань освіти дітей.

Разом з тим права дитини в Україні реалізуються в умовахекономічних та соціальних протиріч, нестабільності, що негативнопозначилися на розв'язанні проблем захисту дітей.

Не оминули ці явища і систему освіти. Недостатньо фінансуютьсянавчальні заклади, слабкою є їхня матеріальна база. Не в повній мірівирішена проблема залучення до навчання підлітків, які залишилинавчання, потребує більшої уваги задоволення прав дітей-інвалідів наздобуття освіти. Існують проблеми соціального захисту дітей, яківиховуються в школах-інтернатах. Зростає кількість бездоглядних дітей.З огляду на це є гостра необхідність у реалізації єдиної державної політикищодо поліпшення становища дітей, їх освіти та соціалізації в суспільстві,

Права дитини

у якнайповнішому використанні міжнародного досвіду розв'язання проблемзахисту прав дітей.

У 2001 році прийнято Закон України "Про охорону дитинства", якиївизначає охорону дитинства у нашій країні як стратегічнийзагальнонаціональний пріоритет і встановлює основні засади державноїполітики у сфері реалізації прав дітей на життя, охорону здоров'я, освіту,соціальний захист та всебічний розвиток. Реалізація цього закону вимагаєоб'єднання зусиль усіх, кому не байдужа доля дітей, і не лише освітян, а кожногогромадянина України.

Державна політика щодо дітей і молоді значною мірою реалізуєтьсясаме в освітній галузі. Саме в освіті зосереджено найбільший потенціал длястановлення особистості, тому, насамперед, від освітян залежить, яким буденаше суспільство сьогодні і завтра.

В центрі всієї освітянської роботи повинна бути дитина.Гуманізація навчального процесу, особистісно орієнтоване виховання -

пріоритетні напрямки подальшого розвитку освіти.Сучасна система освіти включає значне коло питань, які сприяють

реалізації та захисту прав дітей.Тож подбаємо усі разом, щоб кожна дитина знала свої права і уміла їх

відстоювати.

Міністр освіти і науки України В.Г. Кремень

Конвенція про права дитини


Набула чинності для України з 27вересня 1991 року

Преамбула

Держави - сторони цієї Конвенції,вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті

ООН, визнання властивої людині гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членівсуспільства є основою забезпечення свободи, справедливості та миру на землі,

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили вСтатуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи тасповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життяпри більшій свободі,

визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальнійдекларації прав людини та Міжнародних пактах про права людини проголосилаі погодилася з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними в нихправами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса,колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне абосоціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,

нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальнійдекларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливепіклування та допомогу,

впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства таприродному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливодітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона моглаповністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,

визнаючи, що дитині для повного та гармонійного розвиткунеобхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння,

вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена досамостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених уСтатуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності,терпимості, свободи, рівності та солідарності,

беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захистідитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року іДекларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті прогромадянські та політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародномупакті про економічні, соціальні та культурні права (зокрема, в статті 10), а такожу статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнароднихорганізацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації про правадитини, "дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребуєспеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до,так і після народження",

Права дитини 5

посилаючись на положення Декларації про соціальні та правовіпринципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачідітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях,на положення Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуютьсяздійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Деклараціїпро захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройнихконфліктів,

визнаючи, що в усіх країнах є діти, які живуть у виключнотяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностейкожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,

визнаючи важливість міжнародного співробітництва дляполіпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, щорозвиваються,

погодилися про нижченаведене:

Частина І

Стаття 1Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення

18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона недосягає повноліття раніше.

Стаття 21. Держави-сторони поважають і забезпечують всі права, передбачені

цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, безбудь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії,політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціальногопоходження, майнового стану, стану здоров'я та народження дитини, її батьківчи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодозабезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання напідставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини,батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'і.

Стаття З1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони

державними чи приватними установами, що займаються питаннямисоціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчимиорганами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпечен-нюінтересів дитини.

2. Держави-сторони зобов'язуються забезпечити дитині такий захист іпіклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язкиії батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цієюметою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-сторони забезпечують, щоб установи, служби та органи,


відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам,встановленим компетентними органами, зокрема в галузі безпеки й охорониздоров'я та з точки зору чисельності та придатності їх персоналу, а такожкомпетентного нагляду.

Стаття 4Держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих,

адміністративних та інших заходів щодо здійснення прав, визнаних у ційКонвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав, держави-сторонивживають таких заходів у максимальних межах наявних у них ресурсів, і занеобхідності, в межах міжнародного співробітництва.

Стаття 5Держави-сторони поважають відповідальність, права та обов'язки

батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як цепередбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за закономвідповідають за дитину, належним чином управляти та керувати дитиною зметою здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зіздібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 61. Держави-сторони визнають, що кожна дитина має невід'ємне право

на життя.2. Держави-сторони забезпечують у максимально можливій мірі

виживання та здоровий розвиток дитини.

Стаття 71. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту

народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки цеможливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

2. Держави-сторони забезпечують здійснення цих прав згідно з їхнаціональним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповіднимиміжнародними документами в цій галузі, зокрема у випадку, коли б інакшедитина не мала громадянства.

Стаття 81. Держави-сторони зобов'язані поважати прово дитини на збереження

індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, якпередбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина протизаконне позбавляється частини або всіхелементів індивідуальності, держави-сторони забезпечують їй необхіднудопомогу та захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Стаття 91. Держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з

батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи

Права

згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону Іпроцедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Такевизначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, колибатьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї, або колибатьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місцяпроживання дитини.

2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всімзаінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді тавикладати свою точку зору.

3. Держави-сторони поважають право дитини, яка розлучається зодним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особистівідносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли цесуперечить інтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудьрішення, прийнятого державою-стороною, наприклад при арешті, тюремномуув'язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що наступилачерез будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави)одного чи обох батьків або дитини, така держава-сторона надає батькам, дитинічи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформаціющодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієїінформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-сторони надалізабезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило донесприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Стаття 101. Відповідно до зобов'язання держав-сторін за пунктом 1 статті 9 заява

дитини чи її батьків на в'їзд у державу-сторону або виїзд із неї з метоювозз'єднання сім'ї повинна розглядатися державами-сторонами позитивним,гуманним і оперативним чином. Держави-сторони надалі забезпечують, щобподання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків длязаявників та членів їх сім'ї.

2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має правопідтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особистістосунки та прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно дозобов'язання держав-сторін за пунктом 2 статті 9 держави-сторони поважаютьправо дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, іповертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лишетакі обмеження, які встановлені законом, необхідні для охорони державноїбезпеки, громадського порядку, здоров'я чи моралі населення або прав і свободінших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Стаття 111. Держави-сторони вживають заходів щодо боротьби з незаконним

переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.2. З цією метою держави-сторони сприяють укладенню двосторонніх

або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.


Стаття 121. Держави-сторони забезпечують дитині, здатній сформулювати

власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, щоторкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увагазгідно з її віком і зрілістю.

2. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бутизаслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, щоторкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний органу порядку, передбаченому процесуальними нормами національногозаконодавства.

Стаття 131. Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає

свободу шукати, одержувати та передавати інформацію та ідеї будь-якого родунезалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творівмистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

2. Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, протеними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:а) для поваги прав і репутації інших осіб; абоб) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я або моралінаселення.

Стаття 141. Держави-сторони поважають право дитини на свободу думки, совісті та

релігії. .2. Держави-сторони поважають права та обов'язки батьків у

відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її праваметодом, що відповідає розвитку здібностей дитини.

3. Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лишетаких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державноїбезпеки, громадського порядку, моралі та здоров'я населення або захистуосновних прав і свобод інших осіб.

Стаття 151. Держави-сторони визнають право дитини на свободу асоціацій і

свободу мирних зборів.2. Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які

обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону та необхідні вдемократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадськогопорядку, охорони здоров'я та моралі населення або захисту прав і свобод іншихосіб.

Стаття 161. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного

втручання в здійснення її права на особисте та сімейне життя, недоторканність


житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь ігідність.

2. Дитина має право на захист закону від такого втручання абопосягання.

Стаття 17Держави-сторони визнають важливу роль засобів масової інформації і

забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різнихнаціональних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів,які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральномублагополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. Зцією метою держави-сторони:а) сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації і матеріалів,корисних для дитини в соціальному, культурному відношеннях та в дусі статті 29;б) сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки, обміну тапоширення інформації і матеріалів, що надходять із різних культурних,національних і міжнародних джерел;в) сприяють виданню та розповсюдженню дитячої літератури;г) сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої уваги мовнимпотребам дитини, яка належить до якоїсь групи меншостей або до корінногонаселення;д) сприяють розробці належних принципів захисту дитини від інформації іматеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей13 і 18.

Стаття 181. Держави-сторони докладають всіх можливих зусиль для того, щоб

забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обохбатьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадкахзаконні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвитокдитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

2. З метою гарантування та сприяння здійсненню прав, викладених уцій Конвенції, держави-сторони надають батькам і законним опікунам належнудопомогу у виконанні ними обов'язків по вихованню дітей та забезпечуютьрозвиток мережі дитячих установ.

3. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодозабезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватисяпризначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.

Стаття 191. Держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих,

адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіхформ фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутностіпіклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючисексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншоїособи, яка турбується про дитину.

ІО Права дитини

2. Такі заходи захисту у випадку необхідності включають ефективніпроцедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідноїпідтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення іншихформ запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд,розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокогоповодження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхідностіпочатку судової процедури.

Стаття 201. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення

або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такомуоточенні, має прави на особливий захист і допомогу, що надається державою.

2. Держави-сторони відповідно до своїх національних законівзабезпечують зміну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання("кафала", за ісламським правом), усиновлення або, за необхідності,направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розглядуваріантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаністьнаступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну та культурнуналежність і рідну мову.

Стаття 21Держави-сторони, які визнають і/чи дозволяють існування системи

всиновлення, забезпечують, щоб, найкращі інтереси дитини були враховані впершочерговому порядку, і вони:а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні власті,які визначають згідно із застосовуваним законом і процедурами та на підставівсієї інформації, що має відношення до справи і достовірна, що всиновленнядопустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів іщо, якщо потрібно, заінтересовані особи дали свою усвідомлену згоду навсиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;б) визначають, що всиновлення в іншій країні може розглядатися якальтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути переданана виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання абовсиновлення, і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країніпоходження дитини є неможливим;в) забезпечують, щоб у випадку всиновлення дитини в іншій країнізастосовувалися такі самі гарантії і норми, які застосовуються щодовсиновлення в межах країни;г) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у випадкувсиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержанняневиправданих фінансових вигод, пов'язаних з цією особою;д) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхомукладення двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод танамагаються на цій підставі забезпечити, щоб влаштування дитини в іншійкраїні здійснювали компетентні власті чи органи.


Стаття 221. Держави-сторони вживають необхідних заходів, щоб забезпечити

дитині, яка бажає одержати статус біженця або яка вважається біженцем,відповідно до застосовуваних міжнародним або внутрішнім правом процедур,як тій, що супроводжується, так і тій, що не супроводжується її батьками абобудь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу вкористуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та іншихміжнародних документах з прав людини або гуманітарних документах,учасницями яких є зазначені держави.

2. З цією метою держави-сторони сприяють у випадках, коли вонивважають це за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об'єднаних Націй таінших компетентних міжурядових або неурядових організацій щодо захистутакої дитини та надання їй допомоги у пошуку батьків чи інших членів сім'їбудь-якої дитини-біженця, з тим щоб одержати інформацію, необхідну для їївозз'єднання зі своєю сім'єю. В тих випадках, коли батьки або інші члени сім'їне можуть бути знайдені, цій дитині надається такий самий захист, як і будь-якійіншій дитині, з якихось причин тимчасово або постійно позбавленій сімейногооточення, як це передбачено в цій Конвенції.

Стаття 231. Держави-сторони визнають, що неповноцінна в розумовому або

фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах,які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшуютьїї активну участь у житті суспільства.

2. Держави-сторони визнають право неповноцінної дитини наособливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови наявностіресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неїдопомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини тастановищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомогазгідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно зурахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечуютьтурботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитиніефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки,медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудовоїдіяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який дає змогунайповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку,включаючи культурний і духовний.

4. Держави-сторони сприяють у дусі міжнародного співробітництваобміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров'я,медичного, психологічного та функціонального лікування неповноціннихдітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації,загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації,з тим, щоб розширити свої можливості та знання, набути більшого досвіду в ційгалузі. З огляду на це, особлива увага має приділятися потребам країн, щорозвиваються.

Стаття 241. Держави-сторони визнають право дитини на користування найбільш

досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікуванняхвороб і відновлення здоров'я.

2. Держави-сторони домагаються повного здійснення цього права,зокрема вживають заходів щодо:а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;б) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здаров'явсіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медикосанітарної допомоги;в) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступноїтехнології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистоїпитної води, беручи до уваги небезпеку та ризик забруднення навколишньогосередовища;г) надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий іпісляпологовий періоди;д) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків ідітей, щодо здоров'я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни,санітарії середовища перебування дитини та запобігання нещасним випадкам, атакож доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;ж) розвитку просвітницької роботи та послуг у галузі профілактичної медичноїдопомоги та планування розміру сім'ї.

3. Держави-сторони вживають будь-яких ефективних і необхіднихзаходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає наздоров'я дітей.

4. Держави-сторони зобов'язані сприяти міжнародномуспівробітництву і розвивати його з метою поступового досягнення повногоздійснення права, яке визнається в цій статті. В зв'язку з цим, особлива увагамає приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25Держави-сторони визнають права дитини, яка віддана компетентними

органами на піклування з метою догляду, захисту, фізичного чи психічноголікування, на періодичну оцінку лікування і всіх інших умов піклування.

Стаття 261. Держави-сторони визнають за кожною дитиною право

користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальнестрахування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повногоздійснення цього права згідно з їх національним законодавством.

2. Ці блага, в міру необхідності, надаються з урахуванням наявнихресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утриманнядитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиноючи від її імені.

12 Права дитини Права дитини 13

Стаття 271. Держави-сторони визнають право кожної дитини на рівень життя,

необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціальногорозвитку дитини.

2. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основнувідповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансовихможливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

3. Держави-сторони відповідно до національних умов в межах своїхможливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам таіншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права та у випадкунеобхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливощодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодозабезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами,які відповідають за дитину, як всередині держави-сторони, так і за кордоном.Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитинапроживають у різних державах, держави-сторони сприяють приєднанню доміжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню іншихвідповідних домовленостей.

Стаття 281. Держави-сторони визнають право дитини на освіту, і з метою

поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівнихможливостей вони, зокрема:а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;б) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так іпрофесійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають такихзаходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідностіфінансової допомоги;в) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностейкожного за допомогою всіх необхідних засобів;г) забезпечують доступність інформації та матеріалів у галузі освіти йпрофесійної підготовки для всіх дітей;д) вживають заходів щодо сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженнюкількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільнадисципліна була забезпечена методами, що грунтуються на повазі до людськоїгідності дитини та відповідно до цієї Конвенції.

3. Держави-сторони заохочують і розвивають міжнароднеспівробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема з метою сприянняліквідації невігластва та неписьменності в усьому світі та полегшення доступу донауково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв'язку особливаувага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

14 Права дитини

Стаття 291. Держави-сторони погоджуються щодо того, що освіта дитини має

бути спрямована на:а) розвиток особи, талантів, розумових здібностей дитини в найповнішомуобсязі;б) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів,проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;в) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови танаціональних цінностей країни, в якій дитина проживає, до країни їїпоходження та цивілізацій, відмінних від її власної;г) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміннямиру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіманародами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами зкорінного населення;д) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Жодна частина цієї статті або статті 22 не тлумачиться як така, щообмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керуватиними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієїстатті, та виконання вимоги того, щоб освіта, яку одержують в таких учбовихзакладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановленідержавою.

Стаття ЗОУ таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи

особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостейчи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншимичленами її групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію івиконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.

Стаття 311. Держави-сторони визнають право дитини на відпочинок і дозвілля,

право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, тавільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.

2. Держави-сторони поважають і заохочують право дитини на всебічнуучасть у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних ірівних можливотей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку.

Стаття 321. Держави-сторони визнають право дитини на захист від економічної

експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку дляздоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю,фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

2. Держави-сторони приймають законодавчі, адміністративні тасоціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечитиреалізацію цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннямиінших міжнародних дркумеюів, держави-сторони, зокрема:


а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;Ь) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці;с) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпеченняефективного здійснення цієї статті.

Стаття 33Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів, включаючи

законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, щобзахистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами тапсихотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнароднихдоговорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництватаких речовин і торгівлі ними.

Стаття 34Держави-учасниці зобов'язанні захищати дитину від усіх форм

сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. З цією метою держави-сторони, зокрема, вживають на національному, двосторонньому табагатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальноїдіяльності;б) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншійнезаконній сексуальній практиці;в) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічнихматеріалах.

Стаття 35Держави-сторони вживають на національному, двосторонньому та

багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викраденьдітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Стаття 36Держави-сторони захищають дитину від усіх експлуатації, що завдають

шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Стаття 37Держави-сторони забезпечують:

а) щоб жодна дитина не піддавалася катуванням та іншим жорстоким, нелюдськимабо принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, нідовічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, непризначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;б) щоб жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільнимчином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідноз законом та використовуються лише як крайній захід і протягом найкоротшоговідповідного періоду часу;в) гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності їїособи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина

І

має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що внайкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримуватизв'язок із своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливихобставин;г) щоб кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ доправової та іншої відповідної допомоги, а також право оскаржувати законністьпозбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним ібезстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодобудь-якої процесуальної дії.

Стаття 381. Держави-сторони зобов'язані поважати норми міжнародного

гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктіві стосуються дітей, та забезпечувати їх додержання.

2. Держави-сторони вживають всіх можливих заходів щодозабезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не бралибезпосередньої участі у воєнних діях.

3. Держави-сторони утримуються від призову будь-якої особи, яка недосягла 15-річнога віку, на службу до збройних сил. При вербуванні з числа осіб,які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, держави-сторони прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку.

4. Згідно зі своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарнимправом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройнихконфліктів, держави-сторони зобов'язані вживати всіх можливих заходів зметою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, тадогляду за ними.

Стаття 39Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів для сприяння

фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, якає жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чибудь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видівповодження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення тареінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я,самоповагу і гідність дитини.

Стаття 401. Держави-сторони визнають право кожної дитини, яка, як

вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачується абовизнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяєрозвиткові у дитини почуття гідності та значущості, зміцнює в ній повагу доправ людини й основних свобод інших та при якому беруться до уваги вікдитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі всуспільстві.

2. З цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнароднихдокументів, держави-сторони, зокрема, забезпечують, щоб:


а) жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, небула звинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чибездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом начас їх здійснення;б) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чизвинувачується в його пору шенні, мала принаймні такі гарантії:I) презумпцію невинності, поки її вина не буде доведена згідно із законом;II) негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадкунеобхідності - через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншоїнеобхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;III) невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним,незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливогослухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і,якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини,зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;IV) свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини; вивченняпоказань свідків звинувачення або самостійно, або за допомогою інших осіб тазабезпечення рівноправної участі свідків захисту та вивчення їх свідчень;V) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство,повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органомчи судовим органом згідно із законом відповідного рішення та будь-якихвжитих у цьому зв'язку заходів;VI) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваноїмови чи не розмовляє нею;VII) повна повага її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

3. Держави-сторони прагнуть сприяти створенню законів, процедур,органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, яквважається, порушили кримінальне законодавство, звинувачуються чивизнаються винними в його порушенні, і зокрема:а) встановленню мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатнимипорушити кримінальне законодавство;б) у випадку необхідності та бажаності вжиттю заходів щодо поводження зтакими дітьми без використання судового розгляду за умов повного додержанняправ людини та правових гарантій.

4. Необхідна наявність таких різних заходів, як догляд, положення проопіку і нагляд, консультативні послуги, призначення випробного строкувиховання, програми навчання і професійної підготовки, та інших форм догляду,що замінюють догляд в установах, з метою забезпечення такого поводження здитиною, яке забезпечувало б її добробут і відповідало її становищу та характерузлочину.

Стаття 41Жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою

мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися:а) в законі держави-сторони; абоб) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави.

18 Права дитини

Частина II

Стаття 42Держави-сторони зобов'язані, використовуючи належні та дійові

засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції якдорослих, так і дітей.

Стаття 431. З метою розгляду прогресу, досягнутого державами-сторонами щодо

виконання зобов'язань, взятих згідно з цією Конвенцією, засновується Комітетз прав дивини, який здійснює функції, передбачені нижче.

2. Комітет складається з десяти експертів, що відзначаються високимиморальними якостями та визнаною компетентністю в галузі, охоплюваній цієюКонвенцією. Членів Комітету обирають держави-сторони з числа своїхгромадян, вони виступають як особистості, при цьому приділяється увагасправедливому географічному розподілу, а також головним правовим системам.

3. Членів Комітету обирають таємним голосуванням із числа внесенихдо списку осіб, висунутих державами-сторонами. Кожна держава-сторона можевисувати одну особу з числа своїх громадян.

4. Первісні вибори до Комітету проводяться не пізніше ніж через шістьмісяців з дня, коли Конвенція набуває чинності, а надалі - раз на два роки.Принаймні за чотири місяці до дня кожних виборів Генеральний секретарОрганізації Об'єднаних Націй звертається до держав-сторін з листом,пропонуючи їм подати кандидатури протягом двох місяців. Потім Генеральнийсекретар складає в алфавітному порядку список всіх висунутих таким чиномосіб із зазначенням держав-сторін, які висунули цих осіб, та представляє цейсписок державам-сторонам цієї Конвенції.

5. Вибори проводяться на нарадах держав-сторін, які скликаєГенеральний секретар у центральних установах Організації Об'єднаних Націй.На нарадах, де дві третини держав-сторін складають кворум, обраними доскладу Комітету є ті кандидати, які дістали найбільшу кількість голосів іабсолютну більшість голосів представників держав-сторін, що присутні таберуть участь у голосуванні.

6. Члени Комітету обираються на чотирирічний строк. Вони маютьправо бути переобраними у випадку повторного висунення їх кандидатур. Строкповноважень п'яти членів, обраних на перших виборах, минає вкінці дворічногоперіоду; негайно після перших виборів імена цих п'яти членів визначаютьсяголовою наради шляхом жеребкування.

7. У випадку смерті або відставки якого-небудь члена Комітету абоякщо він, чи вона, з якоїсь іншої причини не може більше виконувати обов'язкичлена Комітету, держава-сторона, що висунула даного члена Комітету,призначає іншого експерта з числа своїх громадян на строк, що залишився, заумови схвалення Комітетом.

8. Комітет встановлює власні правила процедури.9. Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк.10. Сесії Комітету, як правило, проводяться в центральних установах


Організації Об'єднаних Націй або в будь-якому іншому відповідному місці,визначеному Комітетом. Комітет, як правило, проводить сесії щорічно.Тривалість сесії Комітету визначається і при необхідності переглядається нанарадах держав - сторін цієї Конвенції за умови схвалення ГенеральноюАсамблеєю.

11. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надаєнеобхідні персонал і матеріальні засоби для ефективного здійснення Комітетомсвоїх функцій відповідно до цієї Конвенції.

12. Члени Комітету, заснованого відповідно до цієї Конвенції,одержують схвалювану Генеральною Асамблеєю винагороду з коштівОрганізації Об'єднаних Націй в порядку та на умовах, встановленихГенеральною Асамблеєю.

Стаття 441. Держави-сторони зобов'язані подавати Комітету через Генерального

секретаря Організацій Об'єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодозакріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цихправ;а) протягом двох років після набуття чинності цією Конвенцією для відповідноїдержави-сторони;б) надалі - що п'ять років.

2. У доповідях, які подаються відповідно до цієї статті, зазначаютьсяфактори і труднощі, якщо такі є, що впливають на ступінь виконаннязобов'язань за цією Конвенцією. Доповіді містять також достатню інформацію зтим, щоб забезпечити Комітету повне розуміння дії Конвенції у даній країні.

3. Державі-стороні, яка подала Камітету всебічну первиннуінформацію, немає необхідності повторювати у наступних доповідях, щоподаються відповідно до пункту 1 (б) цієї статті, раніше викладену основнуінформацію.

4. Комітет може запитувати у держав-сторін додаткову інформацію.5. Доповіді про діяльність Комітету раз на два роки представляються

Генеральній Асамблеї через Економічну та соціальну раду.6. Держави-сторони забезпечують широку гласність своїм доповідям у

власних країнах.

Стаття 451. З метою сприяння ефективному здійсненню Конвенції та

заохочення міжнародного співробітництва в галузі, охоплюваній цієюКонвенцією:

2. спеціалізовані установи, Дитячий фонд Організації Об'єднанихНацій та інші органи Організації Об'єднаних Націй мають право бутипредставленими при розгляді питань про здійснення таких положень цієїКонвенції, які входять до сфери їх повноважень. Комітет може запропонуватиспеціалізованим установам, Дитячому фонду Організацій Об'єднаних Націй таіншим компетентним органам, якщо він вважає це за доцільне, подавативисновки експертів щодо здійснення Конвенції у тих галузях, які входять до

сфери їх відповідних повноважень. Комітет може запропонуватиспеціалізованим установам, Дитячому фонду Організації Об'єднаних Націй таіншим органам Організації Об'єднаних Націй подавати доповіді про здійсненняКонвенції у галузях, що входять до сфери їх діяльності;

3. Комітет направляє, якщо він вважає за доцільне, до спеціалізованихустанов, Дитячого фонду Організацій Об'єднаних Націй та інших компетентнихорганів будь-які доповіді держав-сторін, в яких вміщені прохання про технічнуконсультацію чи допомогу або йдеться про потреби в цьому, зазначенізауваження та пропозиції Комітету, якщо такі є, щодо таких прохань чизауважень;

4. Комітет може рекомендувати Генеральній Асамблеї запропонуватиГенеральному секретареві провести від її імені дослідження з питань, щостосуються прав дитини;

5. Комітет може вносити пропозиції і рекомендації загальногохарактеру, засновані на інформації, одержаній відповідно до статей 44 і 45 цієїКонвенції. Такі пропозиції і рекомендації загального характеру направляютьсябудь-якій заінтересованій державі-стороні і повідомляються ГенеральнійАсамблеї поряд із зауваженнями держав-сторін, якщо такі є.

Частина III

Стаття 46Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами.

Стаття 47Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на

зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 48Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї будь-якої держави.

Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретаревіОрганізації Об'єднаних Націй.

Стаття 491. Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на

зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй двадцятоїратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднаєтьсядо неї після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документапро приєднання, ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачітакою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа проприєднання.

Стаття 501. Будь-яка держава-сторона може запропонувати поправку та подати її

Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй. Генеральний секретар


потім направляє запропоновану поправку державам-сторонам з проханнямповідомити його, чи висловлюються вони за скликання конференції держав-сторін з метою розгляду цих пропозицій та проведення по них голосування.Якщо протягом чотирьох місяців, починаючи з дати такого повідомлення,принаймні третина держав-сторін висловиться за таку конференцію,Генеральний секретар скликає цю конференцію під егідою ОрганізаціїОб'єднаних Націй. Будь-яка поправка, прийнята більшістю держав-сторін, якіприсутні та голосують на цій конференції, подається Генеральній Асамблеї на їїзатвердження.

2. Поправка, прийнята згідно з пунктом 1 цієї статті, набуває чинностіпісля затвердження її Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй таприйняття її більшістю у дві третини держав-сторін.

3. Коли поправка набуває чинності, вона стає обов'язковою для тихдержав-сторін, які її прийняли, а для інших держав-сторін залишаютьсяобов'язковими положення цієї Конвенції та будь-які попередні поправки.

Стаття 511. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй отримує та

розсилає всім вам текст застережень, зроблених державами у моментратифікації або приєднання.

2. Застереження, не сумісні з цілями і завданнями цієї Конвенції, недопускаються.

3. Застереження можуть бути зняті в будь-який час шляхомвідповідного повідомлення, направленого Генеральному секретареві ОрганізаціїОб'єднаних Націй, який потім повідомляє про це всі держави. Такеповідомлення набуває чинності з дня отримання його Генеральним секретарем.

Стаття 52Будь-яка держава-сторона може денонсувати цю Конвенцію шляхом

письмового повідомлення Генерального секретаря Організації Об'єднанихНацій. Денонсація набуває чинності через рік після отримання повідомленняГенеральним секретарем.

Стаття 53Генерального секретаря Організації Об'єднаних націй призначаютьдепозитарієм цієї Конвенції.

Стаття 54Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський, іспанський,

китайський, російський і французький тексти якої є автентичними, здається назберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Прийнята та відкрита для підписання, ратифікації таприєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї від 20 листопада1989року


ЗАКОН УКРАЇНИП р о охорону дитинства

Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічнийзагальнонаціональний пріоритет і'з метою забезпечення реалізації прав дитинина життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвитоквстановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінівУ цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: дитина - особа

віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї,вона не набуває прав повнолітньої раніше; дитинство - період розвитку людинидо досягнення повноліття; охорона дитинства - система державних тагромадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя,всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав; дитина-сирота -дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківськогопіклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку зпозбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавленнябатьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними,оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення воліта перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніхсправ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостейпро їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їмвиконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки якихневідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти; безпритульнідіти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади,де вони виховувались, і не мають певного місця проживання; дитина-інвалід -дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням,травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, щозумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідністьдодаткової соціальної допомоги і захисту; дитина-біженець - дитина-іноземець(іноземний громадянин чи особа без громадянства), якій у порядку та напідставах, визначених Законом України "Про біженців", надано статус біженця;неповна сім'я - сім'я, що складається з матері або батька і дитини (дітей);багатодітна сім'я - сім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьохта більше дітей; прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів длядітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей навиховання та спільне проживання; дитячий будинок сімейного типу - окремасім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка неперебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його завданняЗаконодавство про охорону дитинства грунтується на Конституції

України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цьогоЗакону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільнівідносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширеннясоціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального,культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних іправових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини вУкраїні.

Стаття 3. Основні принципи охорони дитинстваВсі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі,

мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного абосоціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей іїх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівніправа і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовимиактами.

У порядку, встановленому законодавством, держава гарантує всім дітямрівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпеченнязахисту їх прав.

Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинстваСистема заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:визначення основних правових, економічних, організаційних,

культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконаленнязаконодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його увідповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері;

забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання,виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуальногорозвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяль-ності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги,свободи та рівності;

проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільовихпрограм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг та соціальнихгарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності,заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;

встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадовихосіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їйшкоди.Стаття 5. Організація охорони дитинства

Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сферівизначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповіднихзагальнодержавних програм.

Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку іздійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту таполіпшення становища дітей, координацію діяльності центральних та місцевих


органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України.Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стандемографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ходівпроваджених соціально-економічних перетворень.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуваннявідповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:

проведення державної, політики у сфері охорони дитинства,розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшеннястановища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;

розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я,соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність якихспрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей,зміцнення їх матеріально-технічної бази;

вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створенняінших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідоксмерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи зінших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захистуособистих і майнових прав та інтересів дітей;

організацію безкоштовного харчування учнів 1-3 класів загально-освітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних табагатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах;

організацію пільгового проїзду міським пасажирським транспортом(крім таксі), автомобільним транспортом загального користування (крім таксі)в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей, що навчаються в професійно-технічних навчальних закладах;

вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям тасім'ям з дітьми відповідно до законодавства;

вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їхкомпетенції законодавством України.

Компетенція інших органів виконавчої влади у сфері охоронидитинства визначається законодавством.

У порядку, встановленому законодавством, трудові колективи,благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь узабезпеченні реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становищадітей, створення розвиненої системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування, підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів,спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти,всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини.

Держава сприяє трудовим колективам, громадським та благодійниморганізаціям, іншим об'єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності,спрямованій на поліпшення становища дітей, охорону їх прав та інтересів,заохочує розвиток усіх форм благодійності, патронату і спонсорства щодо дітейшляхом надання податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифнихпільг у порядку, встановленому законами України.

Розділ II. ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ

Стаття 6. Право на життя та охорону здоров'яКожна дитина має право на життя з моменту визначення її

живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організаціїохорони здоров'я.

Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатнукваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорониздоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини,раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає заходів щодо:зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям

доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питноїводи;

створення безпечних і здорових умов праці;надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і

післяпологовий періоди;забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей,

інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваггрудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей тазапобігання нещасним випадкам;розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охоронирепродуктивного здоров'я;

пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку,встановленому законодавством.

Стаття 7. Право на їм 'я та громадянствоКожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство.

Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються законодавствомпро шлюб та сім'ю, реєстрацію актів громадянського стану, а підстави і порядокнабуття та зміни громадянства визначаються Законом України "Прогромадянство України", іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 8. Право на достатній життєвий рівеньКожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного,

інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за

створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно дозаконів України.

Стаття 9. Право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформаціїКожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки,

формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності,отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободурозшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігатиінформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва,

Права дитини Права дитини 27

літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної,телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини, їй забезпечуєтьсядоступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел,особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку,соціальному, духовному та моральному благополуччю.

Діти мають право звертатися до органів державної влади, органівмісцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масовоїінформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовноїхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав ізаконних інтересів та скаргами про їх порушення.

З метою реалізації цього права держава сприяє:поширенню засобами масової інформації матеріалів, корисних для

розвитку дитини;виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручників шляхом

створення пільгових умов для їх видання;міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширення інформації

та матеріалів, що надходять із різних національних і міжнародних джерел;діяльності засобів масової інформації, спрямованій на задоволення

мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до національних меншин.Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання

інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобіганнязаворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захистурепутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації,одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженостіправосуддя.

Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильстваКожній дитині гарантується право на свободу, особисту

недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних таінших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що грунтуютьсяна взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідностідитини.

Держава здійснює захист дитини від:усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і

жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальнізловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю,наркотичних засобів і психотропних речовин;

залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань татечій, використання її для створення та розповсюдження порнографічнихматеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягненнядо азартних ігор тощо.

Держава через органи опіки і піклування, служби у справахнеповнолітніх у порядку, встановленому законодавством, надає дитині таособам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленнівипадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про цівипадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для

проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства.Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування,

служби у справах неповнолітніх, інших уповноважених органів за захистом своїхправ, свобод і законних інтересів.

Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що можезаподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.

Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод, жорстокеповодження, насильство і знущання над ними в сім'ї та поза її межамивстановлюється законодавством.

Розділ III. ДИТИНА І СІМ'Я

Стаття 11. Дитина і сім 'яСім'я є природним середовищем для фізичного, духовного,

інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріальногозабезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або всім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпеченняінтересів своєї дитини.

Стаття 12. Права, обов'язки та відповідальність батьків за виховання тарозвиток дитини

Виховання в сімї є першоосновою розвитку особистості дитини. Накожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання ірозвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язанівиховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральнийрозвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природнихздібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості,поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних ікультурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини досвідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя,забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби міжнародами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу увиконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї,сприяє розвитку мережі дитячих закладів.

Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків безпозбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.

Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини вбудинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї, іншому закладідля дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,встановлюються законодавством України.

28 Права дитиниПрава дитини 29

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність запорушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я,фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення відвиконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщоце загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несутьвідповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стануздоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язаніпопередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність зазалишення дитини в небезпеці.

Стаття 13. Державна допомога сім'ям з дітьмиЗ метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у

сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу,передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" таіншими законами України.

Сім'ям з дітьми у порядку, що визначається Кабінетом МіністрівУкраїни, надаються пільгові довгострокові кредити на придбання житла,предметів довгострокового користування та житлове будівництво.

Стаття 14. Розлучення дитини з сім 'єюДіти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком

випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагаєрішення суду, що набрало законної сили.

Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним абообома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку,встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Стаття 15. Спілкування дитини з батьками, які проживають окремоДитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на

підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її

вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що такеспілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків,який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначаєтьсяорганами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені в судіу порядку, встановленому законом.

Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщоце не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю.

Стаття 16. Спілкування дитини з батьками, які проживають у різних державахДитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на

регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та їїбатьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд зУкраїни у порядку, встановленому законом.

Стаття 17. Право дитини на майноКожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в

установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьківчи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлиминезалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківськихправ, не втрачає права на успадкування їх майна.

У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісновідсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органівопіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальномупосвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитинімайнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла,зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитинибез позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуженнямайна та житла дітей, про що повідомляє нотаріальну контору за місцемзнаходження майна та житла.

Інші майнові права дитини та порядок їх захисту встановлюютьсязаконами України.

Стаття 18. Право дитини на житлоДержава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-

гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному тарозумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення маютьправо користуватися займаним приміщенням нарівні з власником абонаймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль задодержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житловихправ дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Розділ IV. ДИТИНА І СУСПІЛЬСТВО

Стаття 19. Право на освітуКожна дитина має право на освіту.Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної

загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних ікомунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учнямі студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України.

Держава забезпечує право на вибір навчального закладу і навчаннярідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальнихнавчальних закладах.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуванняорганізовують облік дітей дошкільного та шкільного віку для виконання вимогщодо навчання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах.

Учні державних професійно-технічних навчальних закладів, студентивищих навчальних закладів І-ІУ рівнів акредитації з числа дітей-сиріт, дітей,

ЗО Права дитини Права дитини 31

позбавлених батьківського піклування, перебувають на повному утриманнідержави. Порядок повного державного утримання та забезпечення учнівдержавних професійно-технічних навчальних закладів безоплатнимхарчуванням і стипендією встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування (за виняткомтих, які мають вади фізичного та розумового розвитку і не можуть навчатися взагальних навчальних закладах), навчаються в загальноосвітніх школах.

Держава забезпечує пільгові умови для вступу до державних такомунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладів дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, таіншим категоріям дітей, які потребують соціального захисту, за умови наявностіу них достатнього рівня підготовки.

Норми навантаження у навчальних програмах та планах навчальнихзакладів повинні визначатися з урахуванням віку та стану здоров'я дітей.Контроль за дотриманням цих норм у порядку, встановленому законодавством,забезпечують органи управління освітою та органи охорони здоров'я.

У порядку, встановленому законодавством, держава забезпечуєпідтримку та заохочення особливо обдарованих дітей шляхом направлення їх нанавчання до провідних вітчизняних та іноземних навчальних закладів івстановлення спеціальних стипендій.

Стаття 20. Залучення дитини до національної та світової культуриЗ метою сприяння соціальному, духовному, моральному благополуччю,

всебічному здоровому розвитку дитини держава забезпечує їй безкоштовнийдоступ до національних духовних та історичних цінностей, досягнень світовоїкультури шляхом надання можливості користування бібліотечними фондами,виставковими залами, музеями тощо. З цією метою створюється мережаспеціальних дитячих закладів культури, закладів позашкільної освіти, діяльністьяких спрямовується на сприяння розвитку індивідуальної та колективноїтворчості дітей.

Розробка навчальних програм, що застосовуються в навчальнихзакладах, повинна базуватися на найкращих здобутках людства у сферікультури, засадах моралі та добра, національних духовних традиціях.

Держава сприяє випуску і забезпеченню доступності кіно- тавідеофільмів, теле- і радіопередач, виданню друкованих засобів масовоїінформації, розрахованих на дитячу та молодіжну аудиторію, а такожпоширенню іншої корисної для культурного розвитку дітей інформації.

Забороняється пропагування у засобах масової інформації культунасильства і жорсткості, розповсюдження порнографії та інформації, щозневажає людську гідність і завдає шкоди моральному благополуччю дитини.

Стаття 21. Дитина і працяПорядок застосування праці дітей визначається законодавством

України про працю.Вік, з якого допускається прийняття дитини на роботу, становить 16

років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, що незавдає шкоди їх здоров'ю і навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яказамінює батьків.

Для дітей, молодших 16 років, тривалість робочого часу обмежуєтьсявідповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Час, витраченийдитиною за згодою власника або уповноваженого ним органу на професійнупідготовку в межах встановленого законодавством робочого часу, зараховуєтьсяяк робочий час.

Забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах зшкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах тадо праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час.

Діти приймаються на роботу лише після попереднього медичногоогляду за наявності письмового медичного висновку про відсутністьпротипоказань для участі у трудовій діяльності та в подальшому до досягнення21 року щорічно підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

Участь у трудовій діяльності дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичногота розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережіробочих місць.

З метою захисту своїх трудових прав діти, які працюють, можутьстворювати професійні спілки або вступати до існуючих професійних спілок упорядку, встановленому законодавством України.

Державний контроль і нагляд за додержанням трудових прав дитинизабезпечується в порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 22. Право на зайняття підприємницькою діяльністюДіти, які досягли 16-річного віку, мають право займатися

підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективногосільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського)господарства в порядку, встановленому законом.

Стаття 23. Право на об'єднання в дитячі та молодіжні організаціїДіти мають право на об'єднання в самостійні дитячі та молодіжні

громадські організації за умови, що їх діяльність не суперечить КонституціїУкраїни та законам України, не порушує громадський порядок і безпекудержави, права і свободи інших осіб, не шкодить моралі та здоров'ю дітей таінших громадян.

Дитячі громадські організації можуть створювати свої об'єднання,встановлювати контакти з дитячими громадськими організаціями інших країн,вступати до міжнародних дитячих об'єднань.

Створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямуваннязабороняється.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуваннянадають допомогу дитячим організаціям та об'єднанням, сприяють їх роботі.


Розділ V. ДИТИНА В НЕСПРИЯТЛИВИХ УМОВАХТА ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ

Стаття 24. Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, та безпритульних дітей

Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, забезпечує держава. •

Безпритульні діти в порядку, встановленому законом, тимчасоворозміщуються у притулках для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх, уяких створюються належні житлово-побутові умови та умови, спрямовані назабезпечення їх соціальної адаптації та підготовку до повернення у рідні сім'ї абопередачі під опіку і піклування, надається правова, психологічна, медична таінша допомога таким дітям.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бутипередані під опіку чи піклування, на усиновлення або влаштовані на вихованняв сім'ї громадян (прийомні сім'ї), в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання.Вихованцям таких закладів створюються необхідні умови для їх всебічного ігармонійного розвитку, підготовки до самостійного життя та праці.

Посадові особи органів державної влади та органів місцевогосамоврядування, працівники Міністерства внутрішніх справ України,працівники органів соціального захисту населення, житлово-експлуатаційнихорганізацій, навчальних закладів, громадяни та інші особи, яким стало відомопро факт залишення дитини без опіки (піклування) батьків, зобов'язані негайноповідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження дитини.

Усиновлення допускається виключно в інтересах дитини Українивідповідно до закону.

Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом(рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини направах сина чи дочки.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземнимигромадянами провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачіпід опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України.

Переважне право серед інших іноземних громадян на усиновленнядитини, яка є громадянином України, мають іноземні громадяни країн, якіуклали міжнародні договори з Україною про усиновлення дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування.

Порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення контролюза умовами їх проживання і виховання в сім'ях усиновителів встановлюєтьсяКабінетом Міністрів України.

Посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей,передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України абогромадян інших держав забороняється законом.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховнихзакладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомні сім'ї або дитячібудинки сімейного типу, а також положення про них затверджуються КабінетомМіністрів України.

Працівники закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, які здійснюють виховні функції, в разі вчиненняаморального проступку, не сумісного з продовженням зазначеної роботи,притягаються до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленомузаконом.

Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, в сім'ях опікунів (піклувальників),усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, в прийомних сім'яхпокладається на органи опіки і піклування або інші спеціально уповноваженіоргани.

Стаття 25. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування

Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківськихправ, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківськогопіклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклуванняпідтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цимдітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавствомУкраїни.

У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячібудинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'їжиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягомусього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників,дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чипроживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї. Жилеприміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншимгромадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чипіклувальників, з прийомної сім'ї чи дитячого будинку сімейного типу.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які допередачі під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячібудинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї немали впорядкованого житла або вселення їх в приміщення, яке зберігалося заними, неможливе, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом заостаннім місцем проживання в порядку, встановленому законодавствомУкраїни.

Держава гарантує матеріальну допомогу на дітей, які перебувають підопікою чи піклуванням, у дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'яху порядку, встановленому законодавством України.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, підлягаютьобов'язковому державному страхуванню до досягнення ними 18-річного віку.

Держава гарантує працевлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, після повернення їх з дитячих закладів, від опікунівчи піклувальників, з дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей,закінчення навчання в державних та комунальних навчальних закладах.

34 Права дитини Права дитини

Стаття 26. Захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового абофізичного розвитку

Дискримінація дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового абофізичного розвитку забороняється.

Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям з вадамирозумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншимигромадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванняміндивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідноїматеріальної допомоги, встановлення одному з батьків дитини-інваліда чиособі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації незалежно відформ власності, за його згодою, скороченого робочого дня, надання додатковоїоплачуваної відпустки на строк до 5 днів, відпустки без збереження заробітноїплати та інших пільг, передбачених законодавством України.

Дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвиткунадається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічнадопомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних ікомунальних закладах охорони здоров'я, надається можливість отримати базову,професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах. Такимдітям гарантується безоплатне забезпечення засобами індивідуальної корекції.

З метою створення умов для безперешкодного доступу дітей-інвалідів тадітей з вадами фізичного розвитку до об'єктів соціальної інфраструктурипланування та забудова населених пунктів, формування жилих районів,розробка проектних рішень, будівництво та реконструкція будинків, споруд таїх комплексів, об'єктів та засобів громадського транспорту повинніздійснюватися з дотриманням вимог Закону України "Про основи соціальноїзахищеності інвалідів в Україні".

Діти-інваліди, які позбавлені батьківського піклування і проживають удержавних або комунальних дитячих закладах, після досягнення повноліттязабезпечуються житлом в порядку, встановленому статтею 33 Закону України"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Стаття 27. Заклади для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового абофізичного розвитку

Для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку,які не можуть навчатися в загальних навчальних закладах, створюютьсяспеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторнішколи (школи-інтернати), будинки-інтернати для дітей-інвалідів, дошкільні таінші заклади, в яких вони утримуються за рахунок держави. При направленнідітей до таких закладів останні мають обиратися з урахуванням принципу їхмаксимальної територіальної наближеності до місця проживання батьків абоосіб, що їх замінюють.

Кошти на фінансування будівництва та утримання закладів для дітей-інвалідів і дітей з вадами розумового або фізичного розвитку в Державномубюджеті України, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетахвиділяються окремою статтею.

Стаття 28. Захист дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха,техногенних аварій, катастроф

Дітям, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій,катастроф, держава забезпечує всебічну підтримку. В порядку, встановленомузаконодавством, їм гарантується першочергове і невідкладне відселення знебезпечної зони, надання кваліфікованої безоплатної медичної допомоги,пенсійного, соціального та іншого забезпечення, компенсацій за втрачене абопошкоджене майно та житло, вживаються заходи щодо сприяння возз'єднаннюз членами сім'ї.

Стаття 29. Державна допомога дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією, та дітям,хворим на інші невиліковні та тяжкі хвороби

Дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією (ВІЛ-інфіковані та хворі на СПІД),гарантується державна допомога в порядку та обсягах, визначених ЗакономУкраїни "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту(СПІД) та соціальний захист населення".

Діти, хворі на інші невиліковні та тяжкі хвороби, мають право надержавну допомогу в порядку, встановленому законодавством України.

Стаття ЗО. Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктахУчасть дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, створення дитячих

воєнізованих організацій та формувань, пропаганда серед дітей війни інасильства забороняються.

Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту правдітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та догляду заними, їм надається матеріальна, медична та інша допомога, в разі потреби їхвлаштовують у заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, заклади охорони здоров'я тощо.

Стаття 31. Захист дітей-біженцівДержава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту на

території України прав дітей-біженців та догляду за ними.Держава через органи опіки і піклування за місцем перебування дитини

сприяє розшуку її батьків, інших членів сім'ї чи родичів, наданню матеріальної,медичної та іншої допомоги, а в разі потреби її влаштуванню до закладів длядітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорониздоров'я тощо. У разі коли батьки чи родичі дитини не знайдені, їй надаютьсявідповідно до законодавства України права дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.

Стаття 32. Захист дитини від незаконного переміщенняУ порядку, встановленому законодавством України та відповідними

міжнародними договорами, держава вживає заходів для боротьби з незаконнимпереміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їхвикраденням, торгівлею та контрабандою ними.


Стаття 33. Захист прав дитини на особисту свободуПраво дитини на особисту свободу охороняється законом.Затримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятковий захід

і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Про затримання дитинивідповідні органи негайно повідомляють батьків чи осіб, які їх замінюють, атакож органи прокуратури. Забороняється утримання дитини в одномуприміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженимиособами.

Порядок притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальностіта відбування ними покарання встановлюється законом.

Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, іншихнезаконних дій з метою примушення її дати показання як свідка або визнаннясвоєї вини.

Примусові заходи виховного характеру за вчинення дитиною злочинуабо в інших передбачених законом випадках застосовуються до неї лише судом.

Стаття 34. Захист прав дитини в спеціальних навчально-виховних закладах длянеповнолітніх, які потребують особливих умов виховання

Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умоввиховання, в порядку, встановленому законом, направляються дозагальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальноїреабілітації.

Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, та неповнолітні, якіза станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкілсоціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, впорядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальноїреабілітації неповнолітніх.

Дітям, які перебувають у зазначених закладах, гарантується право нагуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров'я, отримання базовоїосвіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, які їхзамінюють, відпустку, листування, на отримання передач, посилок від батьків,гуманітарних, благодійних та інших громадських організацій, які виявилибажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.

Розділ VI. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ДИТИНСТВА

Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинстваОсоби, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства,

несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальністьвідповідно до законів України.

Розділ VII. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 36. Участь України у міжнародному співробітництві з охоронидитинства

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охоронидитинства та захисту законних прав дитини відповідно до норм міжнародногоправа.

У порядку, встановленому законом, Україна укладає з іноземнимидержавами договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних,сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей - громадянУкраїни, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю заумовами утримання та виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян.

Стаття 37. Міжнародні договориЯкщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана

Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться узаконодавстві України про охорону дитинства, застосовуються правиламіжнародного договору.

Розділ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін:подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення

змін до законів України, що випливають з цього Закону;привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими

центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам цього Закону.

Президент України

м. Київ, 26 квітня 2001 рокуN 2402-ІП

Л.КУЧМА


Documents

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ...old.ippo.edu.te.ua/files/gromad_osvita/resursy/tygden... · 2013. 10. 19. · ПРАВА ДИТИНИ до ii