МАН і ЯКвітень 2011

Газета Львівської обласної Малої академії наукЗаснована у грудні 2001 року

Ôîðìóëà ìàòåìàòè÷íèõ ïåðåìîã

Якщо для більшості українців (школярів, їхбатьків та вчителів) квітень – це поравесняного розквіту, котра тісно пов’язана звідродженням життя у смерті, тобто зВоскресінням Христовим; квітень – цетолоки, миття вікон, прибирання довкола тау власній душі (зокрема, через Сповідь);квітень – це початок останньої чвертінавчального року, то для учнів Малоїакадемії наук – це особливо насиченийподіями, конкурсами, змаганнями час. Саме уквітні відбуваються конкурси'захистинауково'дослідницьких робіт у Києві. Отож,саме в ці весняні дні, як і колеги з іншихобластей, школярі Львівської ОМАН берутьучасть у Весукраїнському етапі змагань.І часто повертаються з перемогою.

Знай наших!Ще одна делегація юних науковців повернулась зі

столиці з повними кишенями нагород! Цього разувітаємо учнів�членів МАН з відділення комп’ютернихнаук, а саме:

Романа Гоція, учня 11 класу Липницької ЗОШЖовківського району – 1 місце (секція безпекиінфор�маційних та телекомунікаційних систем);

Романа Білого, учня 11 класу ЛФМЛ Ї IІ місце(секція математики);

Наталію Штаюру, ученицю 11 класу ЗОШ №28 –IІІ місце (секція математичного моделювання);

Ігоря Демковича, учня 11 класу ЛФМЛ – I місце(секція експериментальної фізики);

Олександра Кузнєцова, учня 11 класу НВК„Школа�садок „Софія” – I місце (секціяфінансів,грошового обігу і кредиту);

Назара Халавку, учня 11 класу ЛФМЛ – I місце(Секція економічної теорії та історії економічноїдумки);

Богдана Чекана, учня 11 класу Кам’янобрідськоїЗОШ Яворівського району – III місце (секціямікроекономіки та макроекономіки).

Соломія БУЙ, 10 клас, СЗШ № 73,переможниця Всеукраїнського

конкурсу�захисту в секції журналістики

Конкурс традиційно складався з двохчастин: написання контрольних робіт ізбазової дисципліни і захист науково�дослідницьких робіт. Нашу областьпредставляв Роман Білий, учень 11 класуЛФМЛ з науковою роботою на тему„Застосування властивостей дробово�лінійних функцій до побудови моделі геометріїЛобачевського у півплощині”.

Набравши у підсумку 88,40 балів іпродемонструвавши високий рівень знань,Роман зайняв почесне 2 місце. Перемогурозділили між собою Юрій Захарян з АР Кримі Антон Пугач з Дніпропетровщини. Крімпредставника Львівської області, друге місцепосіли Ігор Тимчишин з Івано�Франківськоїобласті, Олександр Книш з Дніп�ропетровської області та Олексій Постній ізХарківщини. Третє місце вибороли АндрійАнтосєв (Житомирська область), ІгорМелкумян (Луганщина), Анатолій Кутовий(Миколаївська область), Оксана Мельник(Сумщина) і Владислав Соловйов (Херсонськаобласть).

Призери ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу�захисту науково�дослідницьких робіт учнів�членів МАН отримали дипломи і цінніподарунки.

Анастасія СОГОЛОВСЬКА,10�Б клас, СЗШ №21

З 1 по 4 квітня у Києві на ІІІ етапі Всеукраїнського конкурсу)захисту науково)дослідницьких робіт свої досягненняпродемонстрували учні секцій математики обласних відділеньМАН. На фінальному етапі захисту було представлено26 науково)дослідницьких робіт.

Квітень 2011 року МАН і Я2

Ìàéáóòíº ïîêîë³ííÿЯк і будь�яку дитину, мене з дитинства питали, ким хочустати в майбутньому. На це питання відповідей булобагато і за той час, поки я дорослішала, вони були різними:починаючи від актриси і закінчуючи ветеринаром. Але років5 тому я знайшла свій старий зошит, у якому намагаласяписати вірші. Тоді до мене повернулася муза, зновузахотілося щось творити і вірші полилися рікою .

Напевно, Тургенєв помилився

А через місяць після цього менівдалося виграти шкільний конкурсюних поетів. Це була моя першаперемога. Мені хотілося зновупережити ці відчуття. Цілий рік писалавірші для задоволення. Пізнішенамагалася створювати прозовітвори. І раптом я зрозуміла, що нетреба ховати їх до шухляди, адарувати людям. Мені захотілосяпов’язати свою майбутню професіюсаме з тим, що мені подобається.Батьки хотіли, щоб я займаласябухгалтерською справою. Я ж ізжахом думала про те, що займати)мусь не улюбленою справою, а цілимиднями нудитимусь, тому остаточновирішила, що хочу стати журна)лістом.

Але шлях до власного вибору укожного свій. Після закінченнянавчального року одинадцятиклас)никам треба остаточно визначитисяз майбутньою професією. Я вирішилавивчити професійні уподобаннягімназистів. Опитавши школяріводного з випускних класів у Львівській

академічній гімназії, я підрахувалавідсотки.

16% опитаних хочуть проявити своїталанти в танцях, співах чиакторському мистецтві, наслідуючикумирів із телеекранів. Наприклад,Софія Мазуренко мріє бутихореографом, заснувати свійтанцювальний гурт. А Тетяна Кебузсказала: „Я з дитинства займаюсятанцями, але все ж вирішилапов’язати своє життя з юрис)пруденцією. Займаючись цієюсправою, маю більше шансівзабезпечити у всьому і себе, і своюсім’ю в майбутньому”.

Щоправда, як показує статистика,численні економісти та юристи незавжди можуть знайти собі роботу.67,2 тисячі – стільки фахівцівекономічних спеціальностей всередньому щороку випускає Україна.Юристів Україна також продукуєнемало – 32,7 тисячі на рік. УЛьвівському міському центрізайнятості левову частку зареєстро)ваних осіб становлять саме

економісти. У листопаді на обліку уцентрі було 509 економістів, 128юристів. А вакансій для них – 29 та 12відповідно.

Серед опитаних бізнесменами,економістами чи політиками хочутьстати 7%, 8% – учні, які хочуть статиюристами чи вивчати міжнароднівідносини. Їхні мрії – цесправедливість у світі та розвитокміжнародних стосунків.

Інші ж бачать себе лікарями. Але цихучнів не так багато, всього 3%.

Випускників, яким подобаєтьсяматематика чи фізика, – 33%. Недивно, що їх так багато, аджеговоримо про Академічну гімназію зматематичним нахилом.

Зрештою, кількість учнів, які маютьнахил до мови чи літератури, майже такасама – 32%. Одні з них вступатимутьна факультет української мови та літе)ратури, інші на іноземну філологію.

Одна з учительок гімназії, ОльгаКравець, сказала, що сподівається нацьогорічний і майбутні випуски як натих, хто зможе врятувати нашу країну,не повторюючи помилок нашихполітичних діячів. На питання, чизмінилися останнім часом профе)сійні уподобання учнів, ОльгаІванівна відповіла, що не дуже. Воназазначила, що на вибір професіїдитини впливає передовсім мож)ливість добре заробляти в май)бутньому, адже якщо згадати вибірмаленької дитини, яка хотіла статиспівачкою, і вже дорослої дівчини, товибір значно відрізняється, бо заразвона, як і тисячі інших, обирає фахюриста чи економіста.

Ірина ДЗЮБЕНКО,7 (11)�А клас, ЛАГ

Кажуть, що вічна проблема –це батьки і діти…Цілі романи їй присвячують…

Однак, як на мене, не менш знаковапроблема у житті кожної дитини, аособливо підлітка – стосунки зучителями. Не скажу, що вчительвідіграє більшу роль у житті школяра,ніж батьки, але левову частину часуми проводимо саме у стінах школи.Тому, по)моєму, завданням вчителяє створити максимально комфортнута сприятливу атмосферу у школі, устосунках з учнями, щоб у дітейвиникало бажання іти до школи чихоча б на урок цього ж вчителя, а нетремтіти біля кабінету зі страху перед„монстром інтелекту”.

Саме відсутність бажання налагодитиконтакт із учнями, вважаю, здебільшо)го і є причиною незнання предмета. Хочаі ми, учні, м’яко кажучи, далеко неідеальні. Не раз влаштовували науроках і цирк, і театр, і стадіон, іїдальню, але, що найцікавіше, лише науроках тих учителів, з якими у наспостійні непорозуміння. Невже такважко зрозуміти, що учні також люди (!!!),а не „машини для виконання домашніхзавдань”? Що у них бувають своїпроблеми, своя думка, захоплення,інтереси, а головне, що поза школою уних також є життя?

От, наприклад, у нашому класівикладає 18 вчителів, їх умовно можнаподілити на три категорії. До першоївіднесемо тих, що „відтарахкотять”свій урок і тікають пошвидше зі школи.З такими у нас стосунки нейтральні,тобто їх немає взагалі. Думаю, беззайвих слів зрозуміло, що на урокахтаких вчителів можна дуже цікавопровести час: почитати художнюкнижку, послухати музику, поїсти,поспілкуватись, посидіти в Інтернеті,зіграти у „Морський бій” тощо. Але чиможна тоді говорити про знання?

Друга категорія – „Громовержці”,вчителі, до кабінету яких боятьсяпідходити на відстань гарматногопострілу, а як бачать їх на коридоріпід час перерви, то будь)які ознакижиття зникають… Їх мало, але і тоїкількості достатньо, аби відбити будь)яке бажання до навчання. На урокаху них і мухи не літають, а ми не вчимо,а тупо зубримо, не розуміючи навіть,про що говоримо… Як на мене, то цетакож навчанням назвати важко.

А тепер про найприємніше – третюкатегорію. Це справжні педагоги: зними і посміятись можна, і допомогипопросити, і самому запропонуватидопомогу, і коли завдання не виконав,вони зрозуміють, і урок нормальнопроведуть. Таких вчителів, на жаль,дуже мало, але вони є, декілька і в

моїй школі. Вчителі біології йукраїнської мови та літератури(класний керівник): за всі 6 років, якіми вчимо ці предмети, вони жодногоразу не підвищили голосу, вміютьпожартувати, наші жарти розуміють,люблять з нами навесні чи навітьвлітку на пікнік сходити, набаскетбольні чи футбольні матчі…Але біологію та мову в нас знає кожен,навіть той, хто ледве на одиницях їде,з тих предметів має 7. Не тому, щовчителі оцінки дарують, а тому, щозаслужив цю оцінку.

Ще одна риса вчителів, яка у нас,учнів, заслуговує особливої поваги, –це справедливість. Як на мене, цеправильно, коли вчитель приоцінюванні бере до уваги лише твоїзнання з певного предмета, а неуспішність загалом, коли вчителюбайдуже, чи відповідає відмінник чидвієчник, якщо я заслужила 1 –ставлять 1, заслужила 12 – ставлять12. А не шукають будь)якої нагодинагадати тобі, що ти МЕДАЛІСТ.

Тому якщо вчитель зрозуміє однупросту істину, що учень – це тежлюдина, то всі проблеми танепорозуміння щезнуть самі пособі.

Соломія БУЙ,10�В клас, СЗШ №73

МАН і Я Квітень 2011 року 3

Богдан Качмар: „Почув про МАНвід знайомих і зрозумів: це круто!”

„Яке ж воно, життя після МАНу?” – вженеодноразово чула я схожі запитання відучнів багатьох секцій Малої академії. Щобдовго не мучитись у здогадках, я зустріласяз випускником секції інформатики ЛОМАН,а сьогодні вже студентом факультетуприкладної математики та інформатикиЛНУ ім. І. Франка Богданом Качмаром.

– А тепер, будь ласка, детальніше про „Цікаветренування”.

– Цей проект розрахований на дітей з ДЦП. Спеціальнодля таких дітей було розроблено спеціальну рукавичкувіртуальної реальності P5 Data Glove. Коли гравецьодягає, на екрані з’являється баскетболіст із м’ячем уруках, тому створюється враження, що м’яч тримає самгравець. Для влучного кидка необхідно стиснути, а потімрозтиснути кисть руки. Для людей з таким діагнозомнеобхідно постійно займатись лікувальною фізкультурою,а щоб реабілітація була не лише корисною, але й цікавою,я й створив цю гру.

– Твоя третя наукова робота…– „Космічне тренування”. Частково вона перегукувалася

з попередньою, але замість баскетболіста з’явивсякосмічний корабель. Тут уже все вдосконалено,стандартизовано систему приєднання маніпуляторів дореабілітаційних ігор. На відміну від „Цікавого тренування”,де задіяна лише кисть руки, тут працює все тіло, а такожголос. Щоб влучити у космічне тіло, потрібно навестиногою корабель на такий рівень, щоб траєкторія пострілубула не надто складною, а потім вигукнути у мікрофонслово „вогонь”, після цього відбувається постріл. Цейпроект вже належить Міжнародній клініці відновноголікування.

– Це була твоя остання робота у МАН. Чи можешзараз об’єктивно оцінити роль МАН у твоєму житті?

– Це вагомі сторінки в моїй біографії (так гарно сказав:))). Насправді я щиро вдячний усім людям, які хоча бякось були причетні до моєї діяльності в МАН. А особливоВадимові Маркелову, мамі та бабусі. Вадиму Едуардовичуза те, що допоміг мені знайти себе в житті, розвинутиталанти. Між нами ніколи не виникало бар’єру успілкуванні, я міг до нього звертатись за порадою у будь)який момент, і не тільки стосовно програмування. А маміта бабусі – за підтримку та розуміння, за віру в мене тамої сили.

– Твоя наукова діяльність закінчилася з випускоміз МАН?

– Ні! Я тому і закінчував МАН із легкістю, без сліз таістерик (сміється), бо на 100% був упевнений, щопродовжуватиму роботу. Нещодавно поповнив свійарсенал ще однією реабілітаційною грою, героєм якої ємаленький песик. Він подорожує з лісу до міста. Головнезавдання дитини, що грає у „Песика”, – допомогтинагодувати його. Протягом подорожі змінюються порироку. Навесні та влітку їжу шукати легше, але за літомприходить осінь та зима, і песик потрапляє до холодногота засніженого міста, тому прохарчуватись важче. А заразя працюю над ще одним проектом, однак детальніше нерозповім, бо поки що це таємниця.

Поки я розглядаю Богданові нагороди, він швиденькота організовано складає у дорожню сумку речі, які можутьзнадобитись у горах. Через декілька годин юний генійвирушає з друзями в Буковель. Спостерігаючи заособливим ритуалом (примірка лижних окулярів) тасміючись над вдалим жартом Богдана (бо для чого ж уквітні лижні окуляри), розвіюю для себе міф про те, щопрограмісти нудні та нецікаві люди, адже Богдан дужевеселий та балакучий хлопець. Після чого починаюрозмову…

– Богдане, логічно було б почати з того, як тидізнався про МАН?

– Спочатку мені розповіли батьки, але я не надав їхнімсловам особливого значення, оскільки думав, що ценецікаво, потрібно багато вчитись. А оскільки це академія,то вчитись треба ще більше, ніж у школі. Але згодом почувпро МАН від знайомих, які вже на той час відвідувалисекцію інформатики. Послухав, розпитав і зрозумів – цекруто!

– Розкажи про свій дебют на науковій ниві у статусіМАНівця.

– Першою ластівкою була комп’ютерна гра „Кинь івгадай” для дітей молодшого та середнього шкільноговіку. Суть гри полягає у тому, що ти повинен спочаткузакинути м’яч у баскетбольний кошик, а після влучногокидка на екрані з’являються завдання з англійської мовиу тестовій формі. Якщо знаходиш правильну відповідь,отримуєш бали. Цю роботу я поїхав представляти у Київ,на ІІІ етап конкурсу)захисту наукових робіт, однак не привізперемоги.

– Як сприйняв поразку?– Повертався я з Києва зі спокійнішою душею, аніж

їхав туди. Пам’ятаю, що дуже хвилювався, не спав. Менібуло дуже важко змагатися зі старшокласниками. Я небув готовий чинити опір такій силі (силі розуму,звичайно), та і психологічно було важко. Цілий тижденьпрожити в такому напруженні для мене, ще „зеленого”,було важкувато. Тому особливих розчарувань не було,бо я знав, що ще замаленький, щоб перемагати уконкурсах такого рівня!

– Як відомо, після великих розчарувань приходятьвеликі перемоги. Вдалось перевірити правдивістьцього вислову на собі?

– О, так (сміється)! Вже у 10 класі я розробив нову гру„Цікаве тренування”, з якою поїхав до Києва на конкурс„Intel)ISEF”. Там я посів ІІІ місце. І через короткий проміжокчасу повернувся до столиці з цим проектом на захистнауково)дослідницьких робіт. Цього року було вже легше,оскільки мав певний досвід, а тому приїхав додому зперемогою. Згодом завдяки вдалому виступу в Києві явідвідав Сполучені Штати Америки (Сан Хосе,Каліфорнія). Це було грандіозно! 1600 проектів у різнихнапрямах, близько 100 програмістів з усього світу! З тогочасу минуло майже 2 роки, але враження не згасаютьдосі! По)перше, побачив розвинену країну, по)друге,будинки, які не видно з)за хмар, по)третє, поспілкувавсяз однодумцями, з юними програмістами з різних країн, аце надзвичайно важливий аспект у житті кожногонауковця. (Продовження на 7 стор.).

Квітень 2011 року МАН і Я4

Чорнобиль не залишився в минулому

Герої світуЛюди можуть досягнути не*

можливого: зануритися у най*глибші морські безодні,проникнути під землю або вийтиза межі атмосфери. Для цьоговони використовують різні технічнізасоби: підводні човни, шахти,літаки, ракети, космічні кораблі.Людині властиво відчувати себепереможцем, робити щосьфантастичне, що раніше здавалосяб нездійсненним. Ми завждихочемо змагатися між собою запанування над земним життям,перевершити самих себе.

Безперечно, найвидатнішою подією ХХст. був початок освоєння космічногопростору. 12 квітня 1961 року російськамодифікована міжконтинентальнабалістична ракета Р)7, обладнанаприладами українських підприємств„Комунар” і „Арсенал”, вивела нанавколоземну космічну орбіту першого вісторії людства космонавта ЮріяГагаріна. За 108 хвилин на космічномукораблі „Восток” він облетів Землю.Почалася ера пілотованої космонав)тики.

Українські підприємства йорганізації „Комунар”, „Арсенал”,„Моноліт”, Євпаторійський космічнийцентр також брали участь у підготовцізапуску першого штучного супутникаЗемлі, виведеного на орбіту 4 жовтня1957 року. На початку 60)х роківпідприємства України почалирозробку і виробництво системкерування, бортової автоматики йінших систем і приладів длякосмічних об’єктів і комплексів.

Діяльність конструкторського бюро„Південне” у сфері науковихдосліджень почалася в 1961 році зрозробки космічних апаратів„Метеор” і „Стріла”. У 1962 роціракета)носій „Космос” вивела на

орбіту перший супутник дніп)ропетровської розробки ДС)2, а в1967 році ракетою)носієм „Космос”на орбіту був виведений супутник„Космічна стріла”.

За часи незалежності також булидосягнення в космосі. Проект SeaLaunch, завдяки якому Україназалишається у групі космічної елітисвіту, створено у 1995 році. Доміжнародного консорціуму з розробкицього проекту увійшли американськакорпорація „Боїнг”, російськакорпорація „Енергія”, українські КБ„Південне” і ВО „Південмаш”, а такожнорвезька суднобудівна компанія„Акер Квернер”. Також згадаємосупутник „Січ”, що був запущений 24грудня 2004 року, чи „Січ)2”, щозбираються запустити у жовтні 2010року.

Хочеться також нагадати, щоУкраїна є однією з 5 країн світу, щомає свої ракетні установки, супутникиі т. ін., та про першого її космонавтаЛеоніда Каденюка. З 19 листопада по5 грудня 1997 року він виконавкосмічний політ на американськомуБТКК „Коламбія” місії STS)87. Під часпольоту спільно з американцямивиконував біологічні експериментидля вивчення впливу стануневагомості процеси в рослинах.

Але українських космонавтів неодин і не два. Георгій Береговий, ЮрійГідзенко, Олег Кононенко, АнатолійЛевченко, Павло Попович, РоманРоманенко, Анатолій Арцебарський –це далеко не зааершений списокукраїнців)космонавтів, що живуть закордоном.

Дивлячись телевізор чи гортаючисторінки Інтернету, ми знаємо, щопрофесія космонавта одна з

найцікавіших. Космонавти можутьпобачити 16 світанків за один день.Якщо ви страждаєте хропінням, точерез невагомість у космосі хворобазникне. Також астронавти вивчаютьінші планети, сподіваючись знайтиякесь життя поза Землею. Можливо,вони настільки цього хочуть, щопідсвідомість змусить побачити те,що їм хочеться. Але є свідченнябагатьох космонавтів про існуванняНЛО. Та кожне з цих свідчень різне:то щось пролітало у виглядісферичної кулі, то у вигляді антени,яка через секунди змінювала своїформи, кольори, або ж трикутник,який пролітав повільно білякосмічного корабля людей, а далі нашаленій швидкості зник у просторі.Крім того, астронавти вивчають інашу Землю. Роблять фотографії зкосмосу, що допомагаютьнауковцям у вивченні Землі, або жпорівнюють будову нашої з сусідньоюпланетою.

Та професія космонавта й одна знайнебезпечніших. Якщо один ізприладів дасть збій, наприклад,система для постачання кисню, абож через якийсь несправний дрітпочнеться пожежа, то там нема кудитікати, за бортом корабля чи ні, азагинути доведеться. Тому дужеважливо, щоб усе було справне, акосмонавти були досвідченими ірозумними. Згодом деякі з нихотримують звання Героя, але ядумаю, що цих сміливців апріоріможна назвати героями. Бо вониризикують своїм життям зарадилюдства.

12 квітня – Міжнародний денькосмонавтики. Я думаю, цей деньзаслуговує особливої уваги, такого жсвяткування, як будь)яке інше свято,тому що цей день – день героїв!

Ірина ДЗЮБЕНКО,7 (11)�А клас, ЛАГ

26 квітня. З самого ранку над цілою країною повисає траур,на будинках приспущенні синьо�жовті прапори з чорнимистрічками, які нагадують нам про страшну подію в недавнійісторії України – вибух четвертого реактора наЧорнобильській атомній електростанції.

Теперішня зона відчуження таколишнє місто атомників спорожніло27 квітня 1986 року – на другу добупісля катастрофи. Сама аваріясталася вночі 26 квітня, зранкуз’явилися плітки, що сталась аварія,пожежа, але глобальної проблеминіхто не хотів помічати. Непідозрюючи про справжні масштабиподії, місто жило звичайним життям:батьки пішли на роботу, а діти у школита дитячі садки.

Інформацію про стан ЧАЕСмешканцям не надавали, реальний

стан влада приховувала через страх.Мешканців міста запевняли, щоевакуація тимчасова, тому з собоюдозволили взяти лише документи йнайнеобхідніші речі. Людям сказализачиняти двері, перекривати воду,газ, і обіцяли, що за декілька днів вониповернуться у свої будинки. Аленавіть через 25 років вони неповернулися. Деяких людей вивозилиз небезпечної зони в домашньомухалаті і капцях, створювали ілюзію,щоб не було паніки. Коли вивезливсіх, були сформовані спеціальні

загони, які відстрілювали кинутихдомашніх і диких тварин.

Якщо підрахувати кількість жертв)евакуаторів, то виходить, що під часвибуху на четвертому енергоблоціспочатку загинула лише одна людина,потім ще один помер вранці відотриманих травм. А згодом у 134співробітників ЧАЕС і членів ря)тувальних команд, що знаходилисяна станції під час вибуху, розвинуласяпроменева хвороба, 28 з них померлипротягом наступних декількохмісяців. Ті, хто все ж вижив, за)лишились інвалідами на все життя.

Чорнобиль – це не просто історія,це не просто 30)кілометрова зона, целюди, це місто)привид Прип’ять, цепам’ять. І цей дамоклів меч ще довготяжітиме не лиш над Україною, а йнад цілим світом.

Вікторія ХОМА,9 клас, СЗШ № 50

МАН і Я Квітень 2011 року 5

Недалечко червоне яєчко… Писанка – весняний атрибут, який сповіщає проприхід весни, повернення природи до життя,наближення великодніх свят.

Ще наші предки говорили: малюючи писанку, ти пишешсвою долю. У дохристиянські часи писанка виконувала рольоберега. Ця традиційна функція, як і найдавніший орнамент,частково збереглася й досі: трикутники, спіралі, клинці,трироги і свастики Ї все це знаки різних ритуалів і священнихмагічних чисел.

Раніше розписувати писанки можна було лише у чітковизначений час, з певними замовляннями. Чарівні знакиписалися відповідними кольорами. І нині частково зберегласясимволіка знаку і кольору. Символічних малюнків виявленопонад сотню різновидів. А є і найпоширеніші знаки Ї це знакбезконечності, який символізує довголіття, хвилеподібні знаки– цікавість життя та багато інших. Малюючи писанку,використовували кольори та відтінки природи: жовтийсимволізує сонце, зелений Ї листя, траву, червоний – цвіт,блакитний – небо, чорний – землю. Ця традиція передаєтьсяз покоління в покоління.

Сьогодні створення писанки дещо змінилось. Потрібномати лише бажання і час. І тоді у тебе все вийде. Потрібновідчувати орнаменти серцем, щоб саме твоя писанка буланайкращим оберегом. Не вагайся, бери писачок у руки іпиши свою долю. Адже саме ТИ – творець свого життя, томуне прогав миті.

Аліна ГАМОТА, 10�А клас, Мурованська СЗШ

Постом і молитвою відганяють злих духівПіст – це духовна підготовка до Великодня, яка триває40 днів. Передвеликодній піст (Великий) є найголовнішимсеред усіх постів. Хто як ставиться до посту, я вирішилазапитати у львів’ян.

Юлія Танчак, школярка:– Піст – відмова від якихось

задоволень, жертва задля наближеннядо Бога. Я стараюсь постити, хочадітям до 16 не обов’язково.

Андрій Мартинюк:– Під час посту ми повинні

насамперед зрозуміти, що ті труднощі,які маємо ми, прості люди, Ї дрібниців порівнянні з муками і стражданнямиІсуса Христа.

Христина Петрик, студентка:– Піст – це час, коли ти можеш

обмежити себе в чомусь у своєму життіі довести передовсім собі, що тиможеш жертвувати собою і своїмиулюбленими речами. Ми це робимо незаради Бога, а для самого себе, такимчином випробовуючи свою силу волі інамагаючись стати кращим. Якимчином я пощу? Не їм м’яса по

п’ятницях і в перший та останнійтиждень посту, не слухаю музикиабсолютно.

Олег Михалюк, фотограф:– Для мене піст – це передовсім

духовне очищення. Водночас не можупохвалитися, що дотримуюсь посту:дозволяю собі їсти м’ясні продукти утакий період (мало сплю, тому енергіюзвідкись потрібно брати), та й не можупохвалитись якимось душевнимспокоєм зараз, бо життя сповненестресів та проблем, тому мені доситьважко контролювати себе.

Марія Палиг, художниця:– Це боротьба душі й тіла.Вікторія Доскіч, школярка:– Це самопожертва. Коли твої

фізичні, матеріальні потребивідходять на другий план, аголовними стають духовні. Коли

стараєшся бути кращим і вдоскона)люватись.

Остап Кохман, студент:– Я стараюсь бути добрим

християнином: ходити до церкви,постити. Не можу похвалитисьвеликими досягненнями: я слухаюмузику, хоча по середах і п’ятницяхстараюсь утримуватись, м’ясо їм лишеу неділю. Звісно, стараюсь меншелаятись і курити, але це нелегко. Протепіст – це для мене щось світле і чисте,якесь своєрідне прагнення до вищого.

Олександр Мананніков, студент:– Я дізнався, що таке піст, лише коли

приїхав до Львова навчатися зПолтави. Раніше я не ставився доцього серйозно. А вже коли переїхавжити до Львова, мені почали вбиватив голову, що це таке і як до ньогопотрібно ставитись. Для мене піст Їце щось дійсно світле, чисте іблагородне. З одного боку Їзагартовування сили волі, а з іншого Їти розумієш, що робиш це не дляГоспода, а насамперед для себе.

Марта МАРТИНЮК,10�Б клас, СЗШ №86

Участь обов’язкова!Напередодні Великодніх свят люди прибирають

домівки та подвір’я. У Львові традиційновідбувається загальноміська толока. До участізакликають усіх. Учні, студенти, працівники фірм тапосадовці один день присвячують чистоті Ї наводятьлад у власному місті.

Цього року Прем’єр)міністр Микола Азаров оголосив16 квітня Всеукраїнським суботником. „Я прошу всіхчленів Уряду власним прикладом долучити до цієїшляхетної справи місцеві громади, трудові колективи,учнівську і студентську молодь”, — закликав Прем’єр назасіданні уряду.

Щоправда, ідея прибирання парків та скверівподобається не всім громадянам. Не всі охоче виконують

роботу комунальних служб. Щодо заборонивикористання примусової праці в Україні діє КонвенціяМіжнародної організації праці № 29 „Про примусову чиобов’язкову працю”. Окрім того, згідно з чиннимКодексом законів про працю України, власник абоуповноважений ним орган, вимагаючи від працівникавиконання роботи, не має права вийти за межі трудовогодоговору, що визначає коло обов’язків працівника,зокрема з урахуванням спеціальності, кваліфікації,посади.

Та якщо хоча би один день на рік усі прибиратимуть засобою чи за сусідами (колегами, просто перехожими),принаймні найближчим часом їм не захочеться смітити.Та й хіба не стає радісно, коли прибереш усе довкола,озираєшся і бачиш чистоту?

Юлія ВОЙЦІХ,10�А клас, СЗШ № 91

Квітень 2011 року МАН і Я6

Весняні канікули – шанс вдосконалитись

Ми проти!

Нарешті весна вступила у свої права, і назміну холодній погоді пришло тепло та сонце.І як у такі дні можна зосередись на навчанні,коли душа хоче співати від радості? Післяуроків хочеться якнайшвидше бігти на вули�цю і радіти теплу разом з усіма. Шкода, щовесняні канікули так швидко минули. Як їхпровели школярі, показало наше опитування.

Христина Барандій, школа „Надія”, 16 років:– Особисто я вважаю, що канікули – це додатковий час

для того, щоб підтягнути себе у навчанні, вивчити, що невивчила, і довчити, що не довчила. Звичайно, не можназабувати і про відпочинок, адже це запорука доброгонастрою.

Макс Назаренко, 15 років:– На канікулах я навіть не хочу думати про навчання,

мені його досить було в школі. Я гуляв на канікулах ізаймався спортом.

Аліна Нікітенко, 17 років:– Я вважаю, що канікули – це час привести себе в

нормальну фізичну форму. На канікулах я ходила вспортзал та сіла на дієту.

Марина Губенка, 17 років:– Звичайно, потрібно підтягувати знання. Я люблю

накупити нових книг і на канікулах присвяти часулюбленому заняттю Ї читанню.

Оленка з братиком Глібом, 11 та 6 років:– Я їздила до бабусі в гості та гуляла з дівчатами. А Гліб

ще маленький, тому сидів із мамою вдома.Марта Савіцька, 22 роки:У мене канікул як таких не було, тому влаштувала їх

собі сама. Я поїхала в тур Європою й ммммммотрималакупу задоволення. Щодо навчання під час канікул, скажу,що потрібно підчитувати конспекти, щоб не забутиматеріал.

Тетяна САВІЦЬКА, 10 клас, школа „Надія”

Прокинулась я приб*лизно о 7 ранку… При*вівши себе в порядок, миз Уляною сіли на вело*сипеди і гайнули ранішнімЛьвовом. Так починаласьнаша мандрівка, поклика*на відмовити людейспалювати траву.

Чесно кажучи, булохолодно, вітрюган задував,куди тільки можливо, і ми,так)сяк прокинувшись,доїхали до кінцевої другоготролейбуса. ДочекавшисьНастю (ще одну ман)дрівницю) і запхавшивелосипеди в тролейбус, ми

доїхали до вулиці СтепанаБандери, а вже звідтипоїхали до Приміськоговокзалу. Було доситьвесело, бо Настя бояласясісти на велосипед, каже,що боїться збити пішоходів.На вокзалі нас чекалипластуни і координатор рухуТарас зі своїм сином.

Їхати в електричці буловесело:Тарас нам розка)зував, хто куди їде, хто кудийде і взагалі, заради чого миїдемо. Основною нашоюметою було відмовитилюдей від спалюваннятрави, бо це завдає шкодиприроді, а відтак караєтьсяЗаконом.

Наша команда – 10учасників – розділилась:троє поїхали в село Рудки,четверо в Калинів, а я зкоординатором, його синомі Настею йшли пішки йроздавали по селі Хлопчиці

буклети, в яких містиласьінформація про шкоду відспалювання трави, тарозповідали про це всімзустрічним. Сподіваємося,людям буде шкода усіхкомашок, дрібних тварин танавіть їжаків, котрі частогинуть у вогні.

Все було б чудово, якби нетак холодно. Всі змокли дониточки, змерзли і грілисячаєм. Дорога додому булокуди цікавішою, ніж дорогау село: кожен наввипередкирозказував, як вони їздили,що з ними було і як їх болятьноги… А ми з Ляною зновупоїхали велосипедамидодому. І хоч усі змерзли ізмокли, нам приємно, щоми зробили добру справу, іможе хоч хтось таки наспослухає!

Марта МАРТИНЮК,10�Б клас, СЗШ № 86

Тікай, бо будеш мокрим!Кожному з нас добревідомо, що в понеділокпісля Великодня убагатьох країнах світу єзвичай обливатисяводою. Цей день нази*вають обливним поне*ділком.

Звичай обливатися удругий день свят прийшовдо нас дуже давно. Традиціяобливати когось або навітьсебе водою пов’язана звесняним очищенням. Укожній країні цей деньсвяткують по)різному: уСербії, наприклад, у Вели)кодню суботу обливаютьсвої будинки. Люди вірять,що таким чином виганяютьзлі духи. У Боснії ж у цей

день купаються у дже)рельній воді.

А в Україні простообливаються чи кидаютьлюдей у воду. І якщо колисьце робилось „з розумом” –людей трішки обливали зпляшок з водою, то зараззовсім незнайомі тобі людипросто посеред вулиціможуть вилити на тебевідро води, можуть облититебе з вікна автомобіля чинавіть освіжити такимчином людей у переповне)ній маршрутці.

Найбільше таке „осучас)нення” не подобається

старшим людям. І їх можназрозуміти. А от молоді в цейдень весело, в такі моментивідчуваєш шалений адре)налін, і все, що ти робиш, –„законно”. Кожен чекаєцього дня з нетерпінням,адже в році не так багатоможливостей робити все,що заманеться, безкарно.Такі дні буденному життюбарв і підбадьорюютьлюдей. Це ж такі шаленівідчуття, коли за тобоюхтось біжить з відрами,повними води, ти втікаєшщосили, в голові одночаснотисяча думок, і коли одна

група людей біжить затобою, а інша вибігає передтобою, зі всіх думок за)лишається одна: „Хоч би цявода була чиста!!!”.Приходиш додому мокра зніг до голови, переодя)гаєшся – і знову на вулицюза пригодами.

Обливний понеділок – цебожевільний день, у який тиможеш робити божевільніречі. Проте все добре,коли в міру, без фана)тизму, тому що залитивідро води в міськийтранспорт – це вже ду)рість, а не традиції.

Вікторія ДОСКІЧ,10�Б клас, СЗШ № 86

МАН і Я Квітень 2011 року 7

„Поки живий, я буду писати!”

Êðàñà âðÿòóº ñâ³ò

Від зустрічі львів’ян із авторомроману „Чорний ворон” ВасилемШклярем минуло більше місяця,однак враження від неї усе ще свіжі.

Зустріч із лауреатом Шевченківськоїпремії, великим письменником, проякого шумить вся Україна, в тому числіі Львів, відбулась у стінах Львівськогонаціонального університету ім. Івана

Франка. Своїм романом вінпробудив українців, у їхніх жилахзнову потекла гаряча українськакров. Книга „Чорний ворон” Ї проУкраїну, про її силу, про отаманівХолодного Яру Ї мужніх очільниківповстанського руху 20)30)х років ХХстоліття.

Дійство почалося зі слів „СлаваУкраїні!”, „Героям слава!”. Першимвиступав ректор ЛНУ ім. І. Франкапрофесор Іван Вакарчук. Пред)ставник Холодноярської ініціативиАндрій Юсов висловив переконання:„З такими духовними прапорами якЛіна Костенко і Василь Шкляр у нас

все буде добре”.Потім виступав Василь Шкляр, коли

він цитував уривок зі свого роману, нев одної мене виступили сльози наочах. Коли його запитати, чому такдовго писав книгу, він відповів, щозбирав факти, адже третина книги Їдокументальні свідчення. Письмен)никові задавали різні запитання: одні

йому були цікаві і він задумливовідповідав на них, інші неприємні, яківін намагався оминути, були і такі, щоШкляр сміявся. Ця розмова показала,що він щира і проста людина. Напідтвердження моїх слів можназацитувати уривок із його виступу:„Менше пафосу, уявімо, що мисидимо на кухні”.

Роздавши усім охочим автограф,Василь Шкляр вийшов на вулицю,адже на вулиці перед університетомзібралось чимало людей,здебільшого студентів та пенсіонерів.Він і тут виступив, відповів назапитання. „Я дійсно вдячний і щироздивований, що мене так прийняли. Яне очікував такого”, Ї зізнавсяписьменник.

Дійство завершилось вигуками„Табачника геть! Табачника геть!”, атоді виконанням Гімну України. Япишаюся, що в Україні є такі люди якВасиль Шкляр Ї патріоти, котрі небояться говорити правду.

Марта МАРТИНЮК,10�Б клас, СЗШ № 86

Краса – це те, що чарує не лишеоко, а й душу людини. Воназаворожує тіло, думку, подих, нібивесна дмухнула на тебе після довгоїзими. Я вважаю слушною думку,що краса може врятувати світ.

Подивіться, скільки всьогопрекрасного навколо нас: і зірки, ісонце, і тварини, і люди. Світ, хоч і недосконалий, але вартий нашої уваги.Просто ми не завжди помічаємо красудовкола. Ми вважаємо за потрібнесприймати ці речі як звичайний факт.Чомусь людство частіше звертає увагуна негативні події: на катастрофи,вбивства, крадіжки або інші гріхи, якілюдина робить і проти себе, і протиБога. Та пригадуючи казки, які я читалав дитинстві, переконуюся: що б несталося, добро завжди перемагає зло.

Так, краса врятує світ! Наприклад,для мами щастя бачити свою дитину,

яка щойно навчилася ходити і сказаланайголовніше перше слово. Хіба ж цене чудово почути його від крихітногостворіння?

Або поміркуймо про … весну. Всенавколо розцвітає, прокидається відзимового сну. Прийшла та веснянакраса, гарна та бездоганна. А ти йдешпарком і вдихаєш тепле, іноді зпрохолодою повітря. Правда ж, гарно?Аж настрій покращився! От через такі,може й не помітні, але дуже важливімоменти життя людина не думає пропогане.

Мистецтво – краса незаперечна.Особисто я ніколи не захоплюваласякартинами, але часто буває, що можурозглядати котрусь доволі довго. Аджекожен бачить полотно по)своєму, стаєцікаво, що хотів сказати митець, відчутийого емоції. Так, краса заворожує!

Ми також бачимо красу і в літературі.

Прикладом може слугувати історичнийроман Ліни Костенко „Маруся Чурай”.Краса Марусиних пісень, краса їїталанту рятувала життя багатьомлюдям. Вона надихала козаків непросто боротися за Україну, а йперемагати у битвах за неї.

Ще одним прикладом може служитикраса мужності, впертості інескореності відомої всім ЛесіУкраїнки. Вона, як би це банально незвучало, красиво боролася за своєжиття. Серед лиха співала пісні, крізьсльози сміялась. Леся Українка ізараз дарує людям красу свогописаного слова. Наприклад, її феєрія)пісня „Лісова пісня”, „Бояриня”, мійулюблений вірш „Contra spem spero”…

Красу можна зауважувати без)кінечно. І яка б непомітна частинка тієїкраси зустрілася нам на життєвомушляху, ми маємо її цінувати. Аджевона врятує світ!

Ірина ДЗЮБЕНКО,7 (11)�А клас, ЛАГ

– І щоб завершити з темою МАН. завершуєтьсятретій етап конкурсів*захистів науково*дослід*ницьких робіт учнів*членів МАН. Поділись рецептомуспіху.

– Відкрию вам страшну таємницю! Інформатик з мененабагато кращий, ніж кулінар, тому рецептів не знаю(сміється)! Насправді ніякого рецепту немає. Простопотрібно знайти таку тему роботи, щоб вона була цікавоюі для тебе, і для журі. Якщо ти не будеш „горіти” обраноютемою, то ніколи не переможеш, та й журі не зверне увагуна щось стандартне і посереднє.

– Богдане, розкажи про своє студентське життя.– МАН Ї це цікаво, університет – це важко. Важко не в

розумінні навчання, а важко в тому, що тут відсутній одинмомент, який був у МАН. Коли займався в Академії, тознав, що мені цікаво. Особливо коли щось не працює, а ти

міняєш, переставляєш, пробуєш і раптом виходить Ї цеприносило найбільше задоволення! А в університеті цьогонемає, тут вже все по)дорослому (сміється)

– Бачила в тебе в кімнаті фортепіано. Ти ще ймузикант?

– З 11 років беру приватні уроки гри на фортепіано.Музика – це важливий пункт мого життя. Перших 6 років –це нудна праця: постійно повторюєш одну і ту жкомбінацію, але потім, коли вже вмієш грати різні твори,стає цікаво. А тепер фортепіано для мене важливе і якдля науковця, оскільки під час гри на музичномуінструменті працюють дві півкулі головного мозку.

– Не так давно бачила тебе „в телевізорі” (Інтер,„Розбір польотів”). Відчув себе зіркою?

– (Сміється) „Засвітився” по телевізору, піймав зірочку,але не зіркову хворобу.

Соломія БУЙ, 10 клас, СЗШ № 73

(Закінчення. Початок на 3 стор.).

Богдан Качмар: „Почув про МАНвід знайомих і зрозумів: це круто!”

Квітень 2011 року МАН і Я8

12345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901

МАН і Я Редактор Тетяна ПАСОВИЧ Адреса для листування: 79000м. Львів, вул. Коперника, 42Тел.: 225�56�81, 261�22�58.

Комп’ютерна версткаЛьвівської обласної МАН

Газета Львівської обласноїМалої академії наук

Як мАнівці на „МанівцІ” ходили„І раз, і раз, і раз” – гучно лунало над озером. Бризки від весел летілизусібіч. Вони працювали синхронно, всі як один – і катамаран,підкорюючись їхній волі, легко пропливав між прапорцями. А десьпозаду вишикувалась черга, щоб залізти на величезний скеледром.Питаєте, де це було? Все дуже просто – 16�18 квітня у парку„Погулянка” на фестивалі активного туризму і дозвілля „Манівці”.А які ж „МанівцІ” без мАнівців? Звісно, і ми туди поїхали.

Фестиваль тривав тридні. Тут можна буловипробувати свої сили врізних аспектах, до того жзовсім безкоштовно. Такожщодня тут проводилисязмагання. У суботу –підприємств, у неділю –студентів, а в понеділок –школярів (до 14 років).Підприємствами, що зма)гались, були спонсорифестивалю. Перемогла„взуттєва” команда –„Левус”. На другий деньбрало участь 14 команд(переможець – „Ліет”), а натретій – 22 (перемогли„Непосиди”).

Змагання складалися з 9турів. Перший – скеле)лазіння. Далі – пішийтуризм. Це було вип)робовування шнуровоютрасою. Однією зтруднощів було те, що учас)ники мусили не тількистояти на канатах, а ще йперечіпати кріплення нарізні відрізки мотузок.Наступний – автотуризм.Завданням цього етапубуло прогнати маленькийавтомобіль на радіопультіякомога швидше по зроб)

леній трасі. Четвертий –лазертаг. Для тих, хто незнає, що це, – пояснюсловами деяких учасників –„Контр Страйк в реалі”.Інакше кажучи, учасникамвидавали зброю, і вонимали „повбивати” однеодного. У кожного було три„життя” і 600 патронів. Все,як у грі. Далі – сумо.Звичайно, це не булосправжнє сумо, зважаючина вагу учасників. Тому длятого, щоб зробити турмаксимально схожим нацей вид спорту, доучасників чіпляли„подушки”. Шостий тур –водний туризм. На озерібуло декілька прапорців.Команда мала їх оминути.Один із членів мав їхати самна байдарці, а рештачетверо після того, як відпройде трасу, – накатамарані. Потім бувкартинг і велотуризм. Аостаннім – футбол. Протене зовсім звичний футбол.Один тайм тривав 10хвилин, з команди малибрати участь лише 6гравців, і навіть воротарі немогли торкатись м’яча

руками. Проте це все ще ненайдивніше. Учасниківпарами зв’язували докупи.Тобто воротарів від однієїкоманди було два,нападаючих і захисників –теж.

Окрім того, в перший деньфестивалю відбувавсяпівмарафон Gorgany.Львів –21 кілометр. Судді учервоних пов’язках Gorga)ny.com записували часмарафонців у протоколи.Зрізати дистанцію неможна. Дистанція незараховувалась тим бігу)нам, котрі не були відмічені

у всіх протоколах. Нащастя, таких випадків небуло. Траса проходилачерез парк Погулянка,підземний перехід, вулицюПасічну… Біля бензозап)равки суддів з водою (дляспраглих учасників) пішохо)ди постійно запитували, щовони продають. Потім требабуло бігти через ліс. Далі –оббігти Винниківськеозеро, потім через доволізасмічений яр і зновуповернутись на Пасічну. Нажаль, учасники часто

блудили, оскільки все жважко було розібратися змаркуванням траси. 1місце серед чоловіківзайняв Роман Чепіль, асеред жінок – СвітланаКлочан.

Мета фестивалю –пропагування здоровогоспособу життя середмолоді, а також привернен)ня уваги місцевої влади доцього питання. Організа)тори – туристичний клуб„Аргонавт)Манівці” –займаються активним ту)ризмом, зокрема сплав)ляються гірськими річками.Тренування відбувається наозері в парковій зоні„Погулянка”. Ще недавноце місце було забрудненесміттям. А 5 років томупочалось чарівне пере)втілення. З дна вивезли 30кубометрів сміття. Заразозеро наповнюється дже)рельною водою. Проте цеще не все. Зараз требаочистити дно від намулу івпорядкувати довколишнютериторію.

Підтримки від чиновниківклуб поки не має, тому„видряпується” власнимисилами. Зараз він береучасть у проекті „NescafeIdea X” і вже потрапив допівфіналу. Щоб потра)пити у фінал, потрібнінаші голоси – ideax)nescafe.com.ua. Томуреєструймося, голосуймощодня, а потім будемовідпочивати на Погулянці!

Ярина КЕНДЗЬОР,10 клас, СЗШ № 100