Embed Size (px)
Citation preview
“РАДІСТЬ ЄВАНГЕЛІЯ”Апостольське повчання папи Франциска
ПРОВІДНА ДУМКА
«Радістю Євангелія наповнюється серце й усе життя кожного, хто зустрічає Ісуса».
2
Вступ
Загальні поняття
Перше Апостольське Повчання Папи Франциска називається EVANGELII GAUDIUM -‐ РАДІСТЬ ЄВАНГЕЛІЯ. Це досить великий документ (221 сторінка в українському перекладі), який поєднює дві нероздільні речі: євангелізацію і соціальну справедливість, побудовану на надії, вірі, любові і християнській радості.
РАДІСТЬ ЄВАНГЕЛІЯ
АПОСТОЛЬСЬКЕ П О В Ч А Н Н Я
ÐРàаäдiñсòтüь
Це НЕ Енциклика, однак все ж таки формально, можна сказати, що вона насправді містить у собі програму понтифікату. Папа подає нам блискучий аналіз реальних проблем, з якими сьогодні зустрічається Церква і пояснює, що Папа повинен зробити сьогодні для християнства. Трьома словами: «Душпастирство у наверненні»
РАДІСТЬ ЄВАНГЕЛІЯ
ɉȺɉȺ�ɎɊȺɇɐɂɋɄ
ɊȺȾȱɋɌɖ�ȯȼȺɇȽȿɅȱə(9$1*(/,,�*$8',80
Ⱥɩɨɫɬɨɥɶɫɶɤɟ�ɩɨɜɱɚɧɧɹɽɩɢɫɤɨɩɚɦ�
ɩɪɟɫɜɿɬɟɪɚɦ�ɿ�ɞɢɹɤɨɧɚɦ�ɛɨɝɨɩɨɫɜɹɱɟɧɢɦ�ɨɫɨɛɚɦ
ɿ�ɜɿɪɧɢɦ�ɦɢɪɹɧɚɦɩɪɨ�ɡɜɿɳɚɧɧɹ�ȯɜɚɧɝɟɥɿɹɜ�ɫɭɱɚɫɧɨɦɭ�ɫɜɿɬɿ
Ʌɶɜɿɜȼɢɞɚɜɧɢɰɬɜɨ�³ɋɜɿɱɚɞɨ´
2014
Як вже було сказано, це не маленький документ. Незважаючи, однак на таку кількість сторінок, читається досить легко. Сам текст був написаний іспанською мовою, але офіційно був опублікований в ще шістьох мовах: англійській, французькій, португальській, німецькій, польській і італійській.
РАДІСТЬ ЄВАНГЕЛІЯ
Заторкає різні питання: від заклику до навернення, до чуттєвості перед соціальною несправедливістю; від відсутності постійності у посвяті себе служінню до всіх тих речей, які затемнюють Христову Благовість; від вибору посвяти себе убогим до ролі жінки у Церкві тощо.
РАДІСТЬ ЄВАНГЕЛІЯ
Зміст
ЦЕРКВА – ВІДНОВЛЕННЯ – КУЛЬТУРА – ЕКОНОМІЯ – КЕРИГМА – ПАПА – ПРОПОВІДЬ
Структура тексту
9
Місійне перетворення
Церкви
У кризі суспільного обов’язку
Проголошення Євангелія
Соціальний вимір
євангелізації
СповненіДуха
євангелізатори
Марія, мати
євангелізації
Церква сповнена радості
• «Великою небезпекою -‐ пише Папа на початку свого повчання -‐, сучасного світу, який пропонує чимало споживацтва, що придушує людину, є пустота і пригніченість, які випливають із звиклого до вигод і пожадливого серця, з хворобливих пошуків поверхових задоволень і притупленого сумління». (2). Натомість «Радістю Євангелія наповнюється серце й усе життя кожного, хто зустрічає Ісуса» (1). Ця радість є і найкращим лікарством проти «гріха, смутку, внутрішньої порожнечі, ізольованості».
• У центрі нового документу бачимо основну ідею Папи: Бог, який «ніколи не втомлюється прощати», коли натомість «це ми, що втомлюємося просити його милосердя».
• «Він знову й знову піднімає нас і бере на плечі». «З ніжністю, яка ніколи нас не розчарує і завжди зможе повернути нам радість, Він дає нам можливість піднести голову і знову почати від початку» (3).
10
Радісні християни
• А християнин повинен увійти у «цю ріку радості» (5).
• Ні, отже, християнам «життя яких схоже на Великий піст без Пасхи» (6): «євангелізатор не має ходити з похоронним виразом обличчя (10) -‐ продовжує Папа, висловлюючи надію на те, що наш світ зможе прийняти «Добру Новину не від пригнічених чи занепалих духом проповідників, роздратованих і неспокійних, а від таких слуг Євангелія, чиє життя випромінює енергію; від тих, хто першими зачерпнули радості від Христа» (10).
11
Новий етап євангелізації охарактеризований радістю
• Йдеться про щирий заклик до всіх охрещених для того, щоб з новим завзяттям і силою понести іншим любов Ісуса в «постійному стані місії»(25), перемагаючи «велику небезпеку сучасного світу»: бути придушеним споживацтвом і бути прибитим індивідуалістичним смутком.
• «Віруючі, без сумніву, також постійно наражаються на таку небезпеку» (2).
• І тому, необхідно перейти «від душпастирювання на рівні звичайного збереження позицій до рішучого місійного душпастирства" (15).
12
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Місійне перетворення Церкви Церква, яка вирушає в дорогу (20-‐24) Душпастирство у наверненні (25-‐33)
Із серця Євангелія (34-‐39) Посланництво в умовах людських обмежень (40-‐45)
Матір з відкритим серцем (46-‐49)
13
1
Церква, яка вирушає в дорогу
• Це інша назва для місій: «місіонерська діяльність є парадигмою для всякої дії Церкви» (15) -‐ стверджує Папа.
• Перший розділ, отже, розвиває тему місійної реформи церковної спільноти, закликану «вийти з власного я» «щоб зустріти інших». Іншими словами Церква повинна «вийти назустріч людям, шукати тих, які далеко, вийти на перехрестя, щоб запросити відкинених» (24).
• Щоб це відбулося, Папа закликає до «навернення в душпастирстві», яке полягає в тому, щоб перейти від бюрократичного, статичного і адміністративного душпастирювання, до місійної перспективи, ба навіть до «постійного стану місій» (25).
14
Реформа церковних структур
• Папа запрошує нас «відновити первинну свіжість Євангелія», відкриваючи «нові шляхи» та «креативні методи». Заклик, звернений до всіх християн «вийти з власної зони комфорту й мати відвагу дістатися всіх віддалених місць, які потребують світло Євангелія» (11).
• Ні, отже, зачерствілим практикам і гірким обов’язкам! • Так, натомість, креативності, щоб по-‐новому підійти до євангелізації.
• Одним словом, Папа Франциск бажає бачити Церкву «місійного серця» і з «відкритими дверима».
• Тому необхідне «реформування церковних структур» , для того, щоб вони «стали більш місійними» (27).
• Говорячи про парафії, Папа підкреслює, що заклик до їх оновлення «ще не приніс достатніх результатів, аби вони могли ще більше наблизитися до народу» (28).
15
Навернення в папстві
• «Оскільки я сам покликаний жити так, як цього вимагаю від інших, мушу також думати про навернення в папстві», тому щоб бути «якомога вірнішим тому значенню, яке вклав у нього Ісус Христос, і теперішнім потребам євангелізації» (32).
• «II Ватиканський собор ствердив, що єпископські конференції можуть зробити багатосторонній і плідний внесок, для того, щоб конкретно втілити в життя значення колегіальності» (32). В даний час це побажання ще не повністю реалізоване.
• Надмірна централізація, замість допомагати, ускладнює життя Церкви та створює труднощі для її місійної динаміки» (32)
16
Зосередити увагу на найсуттєвішому
• Що стосується вістки, слід зосередитися на суттєвому, уникаючи душпастирювання, яке було б «зациклене на тому, щоб невпорядковано передавати багато вчень, наполегливо стараючись їх нав’язувати» (35).
• «У цьому центральному ядрі найбільше сяє краса спасенної любові Бога, яка проявилася в Ісусі Христі, померлому і воскреслому» (36)
• «Якщо різні лінії філософської, богословської і пасторальної думки під впливом Святого Духа гармонізувати в повазі й у любові, то вони можуть сприяти зростанню Церкви, оскільки допомагають краще пояснити величезний скарб Слова» (40).
17
Церква з відкритими дверима (47)
• «Церква покликана бути завжди відкритим домом Отця». «Один із конкретних знаків такої відкритості проявляється в тому, щоб двері наших храмів були завжди відчинені».
• «Навіть двері Святих Таїнств не можна зачиняти з будь-‐якої причини».
• Таким чином «Євхаристія, хоч і становить повноту сакраментального життя, не є нагородою для досконалих, а є щедрим ліком і поживою для слабких».
18
Церква з відкритими дверима (47)
• «Часто ми поводимося так, ніби маємо контроль над благодаттю, а не сприяємо її поширенню»
• «Але ж Церква не є митницею; вона – батьківський дім, де є місце для кожного, з усіма його життєвими труднощами».
• «Повторюю тут для всієї Церкви те, що не раз казав священикам і мирянам Буенос-‐Айреса: волію радше Церкву, яка зазнала ушкоджень, поранену й брудну через те, що вийшла на вулиці, аніж Церкву, яка хвора через те, що закрилася в собі й ухопилася за власну безпеку».
19
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
У кризі суспільного обов’язку Деякі виклики сучасного світу (52-‐75)
Спокуси, на які наражаються пасторальні працівники (76-‐109)
20
2
Теперішня економічна система -‐ несправедлива в самій своїй основі
• Говорячи про деякі проблеми сучасного світу, Святіший Отець оскаржує теперішню економічну систему, яка є «несправедливою в самій основі» (59). «Ця економіка вбиває», вона все підчиняє «законові сильнішого» (53)
• Сучасна культура «викидання» створила «щось нове»: «виключені є не лише ‘експлуатованими; вони -‐ відходи, ‘надлишок’» (53). Існує «нова, невидима, а іноді віртуальна тиранія» «сприйнятого за божество ринку», де царюють «фінансова спекуляція», «розгалуженa корупція» i «егоїстичне ухилення від сплати податків» (56).
• Документ відтак піднімає питання «нападів на релігійну свободу» і «нових ситуацій переслідування християн» (61).
21
Пост-‐модерний індивідуалізм спотворює родинні стосунки
• Сім’я, «основна клітина суспільства переживає глибоку культурну кризу» (66).
• Підтверджуючи «невід’ємний внесок подружжя в суспільство» (66), Папа підкреслює, що «глобалізований і постмодерний індивідуалізм сприяє стилю життя..., який спотворює родинні стосунки»(67)
22
Спокуси, на які наражаються пасторальні працівники
• «У численних працівників євангелізації, хоч вони і молитися, можна помітити наголошений індивідуалізм, кризу ідентичності й занепад ревності» (78); в інших можна помітити «певний комплекс меншевартості, через що вони релятивізують або приховують свою християнську ідентичність» (79).
• «Найбільшою загрозою» є «сірий прагматизм щоденного життя церкви, коли все, на перший погляд, йде нормально, тимчасом як насправді віра дедалі слабне й убогішає» (83).
• Та все ж таки Папа наполегливо закликає не піддатися «стерильному песимізму» (84). У пустелях суспільства є багато ознак «спраги Бога»: існує, отже, потріба у людях надії, «живими джерелами води, до яких інші приходитимуть пити» (86).
23
Визволи нас, Боже, від світської Церкви!
• Відтак, Папа, оскаржує «духовну світкість, яка ховається під виглядом релігійності й навіть любові до Церкви», яка полягає «в тому, щоб шукати замість слави Господньої славу людську та особистий добробут» (93). Ця світкість виражається у два способи:
• «Принада гностицизм – суто суб’єктивної віри»" • «"Зосереджений на самому собі прометеївський неопелагініанізм тих, які зрештою покладаються виключно на свої власні сили і вважають себе вищими за інших, тому що дотримуються певних норм або тому що непорушно вірні певному католицькому стилю, який властивий минулому». – «Це така собі уявна доктринальна чи дисциплінарна впевненість, яка
відкриває шлях для нарцистичного й авторитарного елітаризму, в якому замість євангелізувати інших, їх аналізують і класифікують, а замість того, щоб полегшити доступ до благодаті, сили витрачаються на контроль і перевірку» (94).
– Інші виявляють «показову турботу про літургію, вчення і престиж Церкви, але аж ніяк не про те, щоб Євангеліє по-‐справжньому втілювалося в Божий люд і в конкретні потреби сьогодення».
– У ще інших світкість проявляється «в управлінському функціоналізмі... де основним бенефіціарієм благ є не Божий люд, а Церква як організація» (95).
24
Більше місця в Церкві мирянам, жінкам та молоді
• Папа підкреслює необхідність росту «усвідомлення ідентичності й місії мирянина в Церкві». Іноді, «надмірний клерикалізм» не допускає мирян «до прийняття рішень» (102).
• «Церква визнає невід’ємний внесок жінки в суспільство», але «необхідно й далі розширювати простір для ще значнішої присутності жінок у Церкві». Слід забезпечити присутність жінок «в різних місцях, де приймаються важливі рішення, як у Церкві, так і в соціальних структурах» (103). «Справді, жінка – Марія – важливіша від єпископів»(104).
• Про брак покликань до священства та богопосвяченого життя, який відчувається в багатьох місцях, Папа стверджує, що «часто причиною цього є відсутність у спільнотах заразливого апостольського запалу». В той же час, «не можна наповнювати семінарії на підставі будь-‐яких мотивацій, тим більше, якщо ці мотивації пов’язані з емоційною нестабільністю, пошуком різних форм влади, людської слави чи матеріального добробуту» (107).
25
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Проголошення Євангелія Весь Божий народ звіщає Євангеліє (111-‐134)
Проповідь (135-‐144) Підготовка проповіді (145-‐159)
Євангелізація для поглиблення керигми (160-‐175)
26
3
Церква має багатообразне обличчя
• Звертаючись до теми інкультурації, Папа нагадує, що «християнство не має єдиної моделі культури» і що «Церква виражає свою правдиву вселенскість і показує красу багатообразного обличчя». (116).
• «Уявлення про якесь однокультурне й одноманітне християнство не відповідало б логіці воплочення» (117).
• Текст підтверджує «євангелізаційну силу народної побожності» (122). Папа заохочує «харизму богословів та їхні зусилля в богословських дослідженнях» але закликає їх «мати в серці євангалізаційну мету Церкви і самого богослов’я» і не задовольнятися «кабінетним богослов’ям» (133).
27
Проповідь: уміти сказати слова, від яких палають серця
• На цьому місці Папа зупиняється «і то досить ґрунтовно, на проповіді та на приготуванні до неї» (135).
• Понад усе, «той, хто проповідує повинен знати серце своєї спільноти, щоб шукати, де є живе й палке прагнення Бога» (137).
• Треба вміти сказати «слова, від яких палають серця», уникаючи «суто мораліузючу чи індоктринуючу проповідь» (142).
• «Іншою ознакою доброї проповіді є позитивна мова» (159). Проповіднику не слід надто багато говорити про те, чого ми не повинні робити; він має пропонувати те, що можна зробити краще (159).
28
Основна роль "керигми"
• «В катехизації основну роль має перша звістка, чи «‘керигма’» (164). В устах катехита ця перша звістка повинна звучати знову і знову: «Ісус Христос тебе любить, Він віддав своє життя, щоб тебе спасти, і тепер він живий поряд із тобою щодня, щоб просвітити тебе, щоб скріпити тебе, щоб визволити тебе» (164).
• Папа також вказує на мистецтво супроводу «щоб усі навчилися завжди знімати взуття перед святою землею цього іншого», до якого треба «наблизитися з повагою і співчуттям, щоб наша близькість водночас зцілювала, звільняла і заохочувала дозрівати в християнському житті» (169).
29
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Соціальний вимір євангелізації Спільнотні і суспільні наслідки керигми (177-‐185)
Прийняття бідних у суспільство (186-‐216) Загальне благо і суспільний мир (217-‐237)
Суспільний діалог як внесок у мир (238-‐258)
30
4
Убога Церква для убогих
• «Кожен християнин і кожна спільнота покликані бути знаряддям Бога для визволення і розвитку убогих» (187).
• «Часом йдеться про те, щоб почути крик цілих народів, найбідніших народів землі, адже «мир вимірюється не лише повагою до прав людини, але й повагою до прав народів» (190). «Прикро, що навіть права людини можна використовувати як виправдання для надмірного захисту прав окремих людей чи прав багатших народів» (190).
• Папа засуджує "поганий розподіл благ і доходів» (191). Відтак попереджає щоб не турбуватися лише тим, «аби не впасти в доктринальні помилки», але передусім, щоб зберегти «вірність цьому світлому шляху життя і мудрості» (194).
31
Політики повинні дбати про слабких
• «Політика, яку так часто очорнюють, є дуже високим покликанням, однією з найцінніших форм любові, адже вона шукає спільного добра» – пише Папа. «Молю Господа, щоб подарував нам більше політиків, які по-‐справжньому турбуватимуться про стан суспільства, про народ, про життя бідних!» (205).
• Закликає піклуватися про найслабших: «безпритульних, наркозалежних, біженців, тубільні народи, старших людей, які все частіше виявляються покиненими й приреченими на самотність» (210).
• Стосовно емігрантів закликає «всі держави до великодушної відкритості, яка, замість боятися втрати місцевої ідентичності, покаже свою здатність творити нові форми культурного синтезу» (210). Папа говорить про «тих, хто стає жертвами різних форм торгівлі людьми» і нові форми рабства (211).
32
Визнати людську гідність ненароджених дітей: аборт не є «прогресивним» (213)
• «До цих слабких, котрих Церква прагне огорнути особливою любов’ю й опікою, належать і ненароджені діти, які є найбільш незахищеними й невинними з усіх. Сьогодні намагаються заперечити їхню людську гідність, аби робити з ними все що завгодно, відбираючи в них життя і видаючи закони, які забороняють будь-‐кому стати цьому на заваді» (213).
• «Не слід очікувати, що Церква змінить свою позицію з цього питання» (214).
• «Хочу з цього приводу – продовжує Папа – бути максимально щирим. Це питання не може підлягати позірним реформам чи "модернізації". Не є «прогресивним» намагатися розв’язати проблеми коштом людського життя. «Однак правда й те, що ми небагато зробили для належної підтримки жінок, які опинилися в дуже складних обставинах, у яких аборт здавався їм швидким вирішенням їхніх глибоких проблем» (214).
• Вкінці, заклик поважати і дбати про все створене (216).33
Пророчий голос за мир
• Стосовно теми миру, Папа стверджує, що «має залунати голос пророка», коли бажається встановити фальшиве примирення, яке змусило б ‘замовчати’» убогих, в той же час, коли дехто не бажає відмовитися від своїх привілеїв» (218).
• Для побудови суспільства «в мирі, справедливості й братерстві» Папа вказує на чотири принципи (221): • «Час важливіший за простір» (222), що означає «працювати на довгострокову перспективу, без зацикленості на осягненні безпосередніх результатів» (223).
• «Єдність важливіша за конфлікт» (226) означає працювати так, щоб протилежні сторони могли досягти «багатогранної єдності, яка приносить нове життя» (228).
• «Дійсність важливіша за ідею» (231) означає уникнути того, щоб політика і віра були зведені до риторики (232).
• «Цілість важливіша за частину» означає поєднати глобалізацію і локалізацію (234).
34
Церква в діалозі
• «Євангелізація – продовжує Папа – включає в себе також і шлях діалогу», що відкриває Церкву для співпраці зі всіма політичними, соціальними, релігійними та культурними структурами (238).
• Екуменізм є «невідкличним шляхом євангелізації» (246). • Важливим є взаємозбагачення (246); «діалог і дружбa з синами Ізраїля є частиною життя Ісусових учнів» (248); «міжрелігійний діалог», який повинен проводитися «з ясним і радісним відчуттям своєї ідентичності», «є необхідною умовою для миру у світі» і не затемнює євангелізацію (250-‐251).
• «У наш час вагомого значення набули відносини з послідовниками ісламу (252): Папа «покірно» благає, щоб країни мусульманської традиції забезпечили релігійну свободу християнам, «з огляду на ту свободу, якою користаються вірні-‐мусульмани в західних країнах» (253).
• Проти спроби приватизування релігій в деяких контекстах, стверджує, що «повага, що належиться меншості агностиків чи невіруючих не може бути деспотично нав'язана в спосіб, що завдає утиску пореконанням більшості віруючих чи нехтує багатством релігійних традицій» (255).
• Відтак підкреслює важливість діалогу і співпраці між віруючими і невіруючими (257).
35
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Сповнені Духа євангелізатори Мотивації до оновленого місійного пориву (262-‐283)
Марія, Мати євангелізації (284-‐288)
36
5
Сповнені Духа євангелізатори
• Останній розділ присвячений «сповниним Духа євангелізаторам», якими є всі ті, що «без страху відкриваються на дію Святого Духа», який «сповнює сили, аби сповіщати всю новизну Євангелія з відвагою, на повен голос, завжди й усюди, навіть ідучи проти течії» (259).
• Ідеться про «євангелізаторів, які моляться і трудяться» (262), знаючи, що «місія -‐ це водночас і палка любов до Христа, і палка любов до Його народу» (268): «Ісус хоче, щоб ми торкнулися людського горя, щоб ми торкнулися страждженного тіла інших» (270).
• І уточнює, що «у стосунках зі світом нас просять пояснити причини нашої надії, але не з позиції ворога, який критикує і засуджує» (271). Та додає: "Місіонером може бути лише той, хто радіє від того, що шукає добра для інших, хто бажає щастя для інших" (272) Папа закликає не падати духом із-‐за неуспіхів, або незначних результатів, тому що «така плідність часто є невидимою, невловимою і не піддається обрахункам».
• Ми лише повинні знати, що «дарувати себе необхідно» (279).
37
Марія -‐ матір Євангелізації
• Апостольке повчання закінчується молитвою до Марії, «Матері Євангелізації».
38
Vale!
39о. Тарас Барщевський, 2014
