МОЛОДЬ: ОСВІТА, НАУКА, ДУХОВНІСТЬ YOUTH: EDUCATION, … · 5 ЖИТТЯ — КІНО Життя — кіно Життя — кіно, а люди — це

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених

Всеукраїнська молодіжна громадська організація студентів з інвалідністю «Гаудеамус»

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 20-ій річниці заснування

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

МОЛОДЬ: ОСВІТА, НАУКА, ДУХОВНІСТЬ

YOUTH: EDUCATION, SCIENCE, SPIRITUALITY

Тези доповідейХV Всеукраїнська наукова конференція студентів і молодих вчених

Thesis ХV National Scientific Conference of Students and Young Scientists

(м. Київ, 17–19 квітня 2018 р.)(Kyiv, April 17–19, 2018)

Частина ІІPart IІ

Київ — 2018

Рекомендовано до друкуВченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

(Протокол № 3 від 26 квітня 2018 р.)Організаційний комітет конференції:

Таланчук П.М., Президент Університету «Україна», д.т.н., професор, Голова ор -ганізаційного комітету; Давиденко Г.В., відповідальна за наукову та міжнароднудіяльність університету, д. пед.н., доцент, заступник Голови організаційногокомітету; Кучерявий І.Т., перший проректор, д.філос.н., професор; Коляда О.П.,проректор з навчально-виховної роботи, к.н.д.у.; Журавльова В.М., директорфінансовий; Кириленко В.В., директор департаменту господарської роботи;Нікуліна Г.Ф., начальник науково-дослідної частини, к.т.н.; Веденєєва О.А., на -чальник управління навчально-виховної роботи; Ілініч С.Ю., начальник відділуорганізації наукової діяльності, к.філол.н.; Адирхаєв С.Г., директор Інститутусоціальних технологій, д.пед.н., доцент; Барна Н.В., директор Інституту філо-логії та масових комунікацій, д.філос.н., доцент; Малишев В.В., директор Інже -нерно-технологічного інституту, д.т.н., професор; Нестеренко С.С., директорІнституту економіки та менеджменту, к.е.н., доцент; Павленко В.І., директорІнституту комп’ютерних технологій, к.т.н., доцент; Терещенко А.Л., директорІнституту права та суспільних відносин, к.ю.н., доцент; Мовчан В.О., деканфакультету біомедичних технологій, к.б.н., доцент; Бебик В.М., завідувач науково-дослідної кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних кому-нікацій, д.політ.н., професор; Сарана С.В., завідувач кафедри цивільного, госпо-дарського, адміністративного права та правоохоронної діяльності, к.ю.н., доцент;Фрицький Ю.О., завідувач кафедри конституційного права та теоретико-право-вих дисциплін, д.ю.н., професор; Іванова І.Б., завідувач кафедри соціальної робо-ти та педагогіки, к.пед.н., доцент; Сердюк Л.З., завідувач кафедри психології,д.психол.н., професор; Ворона О.В., завідувач кафедри дизайну, професор;Калакура М.М., завідувач кафедри технології харчування, к.т.н., професор; Ку -щев ська Н.Ф., завідувач кафедри сучасної інженерії та нанотехнологій, д.т.н., про-фесор; Дубас Р.Г., завідувач кафедри менеджменту, д.е.н., доцент; Захарін С.В., заві-дувач кафедри фінансів та банківської справи, д.е.н., с.н.с.; Олійник Г.Ю., завідувачкафедри маркетингу, д.е.н.; Забара С.С., завідувач кафедри інформаційних техно-логій та програмування, д.т.н., професор; Волинець О.О., завідувач ка фед ри доку-ментознавства та інформаційної діяльності, к.філос.н.; Коломієць О.В., завідувачкафедри української мови, літератури та східних мов, к.філол.н., доцент; Степано -ва О.А., д.культ., доцент; Уліщенко В.В., завідувач кафедри іноземної філології таперекладу, д.пед.н., професор; Ярошовець Т.І., завідувач кафедри видавничої спра-ви, поліграфії та редагування, к.філос.н.; Тугай Т.І., завідувач кафедри мікробіо-логії, сучасних біотехнологій, екології та імунології, д.б.н., професор; Дубовсь -кий О.С., директор видавничо-друкарського комплексу; Сидоренко В.А., начальниквідділу організації виховної роботи; Федоренко Т.В., голова наукового товариствастудентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених, к.ю.н.; Руденко А.І., прези-дент студентського самоврядування.

Молодь: освіта, наука, духовність. Youth: education, science, spiri tua lity:тези доповідей ХV Всеукр. наук. конф., м. Київ, 17–19 квітня 2018 р.У ІIІ част., ч. ІІ. — К. : Університет «Україна», 2018. — 450 с.

У збірнику вміщено тези доповідей ХV Всеукраїнської наукової конференції студентіві молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність», у яких відображено результати науковихдосліджень студентів і молодих учених у галузях економічних, юридичних, біологічних, пси-хологічних, педагогічних, соціологічних, філологічних і технічних наук.

© Університет «Україна», 2018

ВСТУПНЕ СЛОВО

ХV Всеукраїнська наукова конференція студентів і молодих вчених«Молодь: освіта, наука, духовність» проводиться нині у знаменний рік 20-ої річниці Університету «Україна». Ця подія є дуже важливою для всієїуніверситетської спільноти. За доброю традицією ми відкриваємо збірниктез доповідей учасників конференції новими віршами талановитої поете-си Світлани Патри, випускниці Університету «Україна». Маємо надію, щощирі та палкі поезії Світлани Патри донесуть до Вас, шановні учасникиконференції, віру в добро, надію та безмежну любов до життя й рідноїземлі.

Організаційний комітет

INTRODUCTION

The XV National Scientific Conference of Students and Young Scientists«Youth: Education, Science, and Spirituality» is being held in the special year ofthe 20th anniversary of University «Ukraine». This event is very important for alluniversity community. According to the good tradition, we open a collection ofabstracts of the conference participants with the new poems of talented poetessSvitlana Patra, a graduating student of University «Ukraine». We hope that thesincere and passionate poetry of Svitlana Patra will bring to you, dear partici-pants of the conference, faith in goodness, hope and boundless love to the lifeand the native land.

Organizational committee

3

* * * Весна. Пробудження природи.Проснулись зграї мрій, думок,Надій веселі хороводиІ спів пташок. І спів пташок.Весна! Омріяна, бажанаЗнов повертається до нас,Піснями, квітами убрана.І вже, мов зупинився час.Час не біжить уже так швидко,Милується красою він.Весна, прекрасна — наче квіткаЧарівних дзвонів передзвін.

ДОРОГА ДО РАЮ

Ми нікому не вірим, крім Бога,Ми не знаєм, де наша дорогаІ не бачимо шлях до мети.Скільки ще нам до неї іти?

Ми не бачим, де чорне, де біле.Ми не знаємо, де взяти сили,Щоб не втратить останню надіюТа здійснити усі наші мрії.

Крізь зневіру і зло ми блукаєм,Ми шукаєм дорогу до раю,Ми постійно за крок до мети.Скільки ж можна до неї іти?!

Але я все одно сподіваюсь,Ми знайдемо дорогу до раю,І зневіра у душах розтане,Знаю я — скоро день цей настане!

4

5

ЖИТТЯ — КІНО

Життя — кіноЖиття — кіно, а люди — це актори,А їхні очі схожі на екран.Крізь цей екран проходять тисячі історій,Коротких, довгих — як телероман.Вони, немов комедія, веселі,Вони, немов трагедія, сумні,Вони захоплюють, неначе каруселі.Ці фільми… наяву … і увісні.Життя, немов кіно, та все таки, я знаю,Кіно з життям не можна порівнять.Хоча здається, я живу, неначе, граюУ фільмі цім, що можу я життям назвать.

ЯКЩО ХОЧЕШ

Якщо хочеш почути пісню — співай!Якщо хочеш торкнутись слова — кажи !Якщо хочеш пізнати небо — літай!Якщо хочеш відчути вітер — біжи!

Якщо прагнеш любові, друже, люби!Якщо радості хочеш — то смійся!Якщо зможеш зробити добро — зроби!І ніколи нікого не бійся!

Якщо хочеш почути правду — почуй!Якщо й важко бува — не здавайся!Що б не сталось — живи і працюй!Сонцю, небу та людям всміхайся!

СЕКЦІЯ 2

ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО ТА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ:СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ СИСТЕМ ДОКУМЕНТООБІГУ

В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Барабаш І. В.І курс, магістр, група ІБАСм-1.1,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»,Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»,

к.тел. (0332)78-04-29Науковий керівник: Ляшук Н. В., к.філол.н., доцент,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Електронний документообіг із використанням електронногоцифрового підпису є однією з основних складових державної про-грами електронного урядування, адже саме він забезпечує циркуля-цію електронних документів, які є підґрунтям для нової юридичнозначущої форми взаємодії: держави та суспільства, держави та біз-несу, державних органів між собою.

Розвиток електронних систем документообігу стримується яктехнічними можливостями сучасних засобів автоматизованої оброб-ки інформації, так і відсутністю відповідних нормативно-правовихактів, що забезпечують захист авторських прав у сфері інформацій-них технологій та унормовують правовий статус електронних доку-ментів.

Досліджено, що на ринку України представлено понад 50 сис-тем електронного документообігу, найпопулярнішими з них є: сис-

6

7

тема «Справа», «Архів-Діловодство», «ГРАН-ДОК» для MicrosoftWindows, OPTiMA-WorkFlow, MegapolisTM.Документообіг, система«АСКОД».

Практично всі сучасні системи електронного документообігутією чи іншою мірою підтримують усі етапи життєвого циклу доку-мента. Частина систем не підтримує механізму блокування редаго-ваних документів, що унеможливлює колективну працю із доку-ментами. Є системи, орієнтовані на діловодство, та в них нереалізоване ефективне зберігання документів.

За даними Національного центру підтримки електронного уря-дування програмний продукт «Megapolis. Документообіг» або йогоокремі версії та модулі використовують 23 установи. «Megapolis.Документообіг» створено спеціально для використання держанимсектором та реалізує всі етапи життєвого циклу документів — від під-готовки проектів документів до організації їх архівного зберігання, іззабезпеченням використання ЕЦП.

За даними Гоговного управління державної служби України, сис-тема управління документами «OPTIMAWorkFlow» використовуєть-ся в 9 з 38 державних органів. Систему автоматизації процесів діло-водства й електронного документообігу «АСКОД « використовуютьу 11 державних органах. Цю систему запроваджено як типове рішен-ня для державних органів різного рівня. Система «АСКОД « сумісната передбачає взаємодію з СЕД «Megapolis. Документообіг».

Проектування систем електронного документообігу здійснюєть-ся багатьма компаніями незалежно одна від одної, тому через неуз-годженість роботи систем виникають проблеми при взаємодії системдокументообігу різних виробників.

Наразі повноцінне впровадження автоматизованих систем діло-водства здійснено лише в Міністерстві економіки, Міністерствіфінансів, Міністерстві транспорту та зв’язку та в Державній фіс-кальній службі України.

Для переходу органів державної влади України на електроннийдокументообіг необхідно забезпечити:

– об’єднання систем електронного документообігу всіх органівдержавної влади;

– наявність в усіх органах державної влади надійних засобів елек-тронного цифрового підпису;

– затвердження технічних регламентів, необхідних для впровад-ження та функціонування систем електронного документообігу таелектронного цифрового підпису в органах державної влади;

сучасні проблеми та перспективи розвитку Секція 2

– вирішення питання кадрового забезпечення інформаційно-технологічних підрозділів органів державної влади, постійне підви-щення кваліфікації їхніх працівників;

– підвищення рівня електронної взаємодії між органами дер-жавної влади та громадянами й підприємствами;

– підвищення рівня комп’ютерної грамотності населення, пере-дусім шляхом впровадження нових методів навчання із застосуван-ням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

САЙТ ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ МІЖ БІБЛІОТЕКОЮ ТА КОРИСТУВАЧЕМ

Барашовець О. В.ІV курс, група ДКз-4.1,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Луцький інститут розвитку людини

Університету «Україна», к.т. 095-050-75-66

Науковий керівник: Конон Н. Г., ст. викладач,Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Бібліотечна галузь у час інформаційної епохи пов’язана із актив-ним використанням електронного середовища та формуваннямсистем електронних інформаційних ресурсів. Характерною озна-кою сьогодення є збільшення виробництва інформації в електрон-ному вигляді. Сайт бібліотеки — один із ефективних, зручних мето-дів доведення до користувачів інформації про можливостібібліотеки, її потенціал, комунікативний засіб формування іміджу тарекламних послуг. Він включає традиційний набір: контактну, істо-ричну і рекламну інформацію, точки доступу безпосередньо до біб-ліотечних і зовнішніх інформаційних ресурсів. Досвід свідчить, щостворення web-сайту в Інтернеті популяризує та підвищує престижбібліотеки — адже інформація висвітлюється у всесвітній мережі,розширюється число реальних і потенційних користувачів.Бібліотечний сайт являє рекламу планової та позапланової роботиустанови, її інформаційних ресурсів (каталоги, картотеки, БД), всіхаспектів діяльності бібліотеки, фондів, послуг, правил обслугову-вання стаціонарних та віртуальних читачів, індивідуальний підхіддо різних групових категорій тощо. На web-сайті представлені влас-ні інформаційні ресурси: ЕК, повнотекстові документи, нові

8

Секція 2 Документознавство та інформаційна діяльність:

9

надходження, матеріали конференцій та семінарів, проведених біб-ліотекою, наукові публікації, інформація про бібліотеку, її послугита проекти, наукова діяльність, науково-методична, просвітницькаробота, видавнича діяльність, новітні технології, корпоративнадіяльність, новини, події.

Волинська обласна бібліотека для юнацтва (ВОБЮ) першою наВолині почала надавати користувачам доступ до мережі Інтернет,завдяки проектам, які отримали гранти та тривалій тісній співпраціз IREX. Бібліотека оснащена сучасною технікою, бібліотечні проце-си автоматизовані на основі програми «УФД/Бібліотека».

На головній веб-сторінці ВОБЮ ([email protected]). У розділі«Наші доробки» висвітлені теми: «Видавнича діяльність«,«Краєвид«, «Легенди Волині«, «Віртуальні виставки«, «Творча лабо-раторія бібліотекаря«, «Школа правових знань«, «Програми, про-екти«. Розділ «Ресурси» включає: «Електронний каталог«, «Новінадходження«, «Періодичні видання«, «Бібліографічні ресурси«,«Видатні постаті Волині«, «Обмінний фонд«. Змістовно наповню-ються блоги: «Профі-скарбничка бібліографа«, «Територія читання:книги, журнали, спілкування«, «Тусня на ART GLOBUSI«,«Відкрий методичну скарбничку«, творча майстерня «На — вчись!«.«Архів новин», подає розташування матеріалів за календарем та пороках; відеогалерея включає «Наші відео»; «Ми — в соціальнихмережах» — вказує контактів в однокласниках, на фейсбуці тощо.Сторінка «Наші партнери» включає інформацію про діяльністьУкраїнської бібліотечної асоціації, яка всебічно сприяє розвиткубібліотечної справи і забезпеченню реалізації права користувачівбібліотечних послуг на якісне і своєчасне бібліотечне та інформа-ційно-бібліографічне обслуговування, а також захищає соціальніта інші спільні інтереси членів УБА. ВОБЮ видає електронні вер-сії бібліографічних посібників, які розміщено на web-сайті бібліо-теки. Популяризують бібліографічну продукцію у ВОБЮ дайджес-ти. Дайджести — це фрагменти текстів багатьох документів,підібрані за певною темою, не забезпеченою узагальнюючими пуб-лікаціями, що знаходиться у сфері інтересів реальних чи потенцій-них читачів. Розвиток новітніх технологій дає можливість бібліо-теці постійно поновлювати web-сайт, слідкувати за створеннямнових версій і дизайну. Сайт став живим та цікавим, тому щопостійно поновлюється сторінка «Новини». На цій сторінці можнадізнатись про цікаві події в бібліотеці, комплексні заходи тощо.Для забезпечення успіху web-сайта важливим елементом є прове-


дення моніторингу використання його ресурсів. Постійний аналізвідвідування ресурсів бібліотеки — це зробить його максимальнокорисним. Доцільно на головній сторінці подати інформаціюанглійською мовою для більшої міжнародної популяризації діяль-ності ВОБЮ.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Білецька О. П.V курс, група МДД-52,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», Білоцерківський інститут економіки та управління

Університету «Україна», к. тел.: (093)997-95-47Науковий керівник: Цвид-Гром О. П., к. філол. н., доцент,

Білоцерківський інститут економіки та управління Університету «Україна»

Відсутність автоматизованої системи управління у сфері націо-нальної безпеки і оборони України є однією з важливих проблемфункціонування українських сил оборони в умовах існуючих потен-ційних загроз, виявлених у рамках комплексного огляду сектору без-пеки і оборони, оцінки стану воєнної безпеки держави та набутогодосвіду участі ЗСУ у антитерористичній операції.

На сьогодні в Україні першочерговим питанням є створення цен-тралізованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення тазахищеної IT- структури у сфері національної безпеки і оборониУкраїни, яка сприятиме розвитку та впровадженню інформаційнихсистем для реалізації отримання та обміну інформацією і підвищен-ня функціональності органів державної влади. Тобто, чітко визна-чається необхідність і конкретне завдання щодо створення єдиноїінформаційної системи інформаційного забезпечення обороннимиресурсами та забезпечення її належної взаємодії з національноютелекомунікаційною мережею оперативного (бойового) управлін-ня, зв’язку, розвідки і спостереження.

Враховуючи необхідність створення єдиного захищеногоінформаційно-аналітичного забезпечення, яке забезпечить цен-тралізацію всіх існуючих в Міністерстві оборони та Збройних силахУкраїни інформаційних систем, програмних комплексів та баз

10


11

даних, потрібно створити єдину систему видової розвідки інфор-мації з відповідною інфраструктурою отримання та обробки інфор-мації в режимі часу, наближеного до реального; цілісного секторубезпеки і оборони держави як головного елементу системи забез-печення воєнної безпеки, інтеграції спроможностей його складо-вих для своєчасного і ефективного реагування на наявні та потен-ційні інформаційні загрози; забезпечення матеріально-технічноїбази системи управління сектором безпеки і оборони України задопомогою Головного ситуаційного інформаційного центруУкраїни, мережі відомчих ситуаційних центрів; здійснення коор-динації інформації відповідно діяльності всіх органів державноївлади, органів місцевого самоврядування і громадян в інтересахліквідації воєнного конфлікту і відсічі збройної агресії; забезпе-чення інформаційної складової воєнної безпеки шляхом запро-вадження ефективної системи заходів стратегічних комунікацій удіяльності органів сектору безпеки [1].

Важливу роль в інформаційно-аналітичному забезпеченні вЗСУ відіграє забезпечення обміну інформацією між державнимиорганами, приватним сектором і населенням стосовно загроз кри-тичній інфраструктурі та захисту інформації у цій сфері.Здійснення протидії інформаційними операціями проти України,маніпуляціями суспільною свідомістю і поширення спотвореноїінформації.

Таким чином, враховуючи тенденції розвитку та використанняінформаційних технологій та зростаючі вимоги щодо оперативнос-ті надання інформації для прогнозування розвитку ситуацій і забез-печення оперативного управління, в Міністерстві оборони Україниінтенсивно впроваджуються та використовуються електронні сис-теми, бази даних, реєстри, архіви, аналітичні системи, системи моні-торингу.

Тому при впровадженні нової інформаційної та інформаційно-аналітичної системи інформаційного забезпечення у ЗСУ необхіднорозгортати нову технічну складову зі створенням комплексної сис-теми захисту інформації, що будується відповідно до вимог існуючоїнормативної бази у сфері технічного захисту інформації.

Література

1. Військова панорама. — [Електрон. ресурс] / — Режим доступу:https://wartime.org.ua/, вільний. — Назва з екрану.


ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ

У ВИСЛОВАХ ГЕНЕРАЛЬНИХ СЕКРЕТАРІВ ООН

Боярчук Н. Л.І курс ОС «магістр», група ІБАС(м)з-1.1,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»,Луцький інститут розвитку людини

Університету «Україна» Науковий керівник: Дем’янюк О. Й., докт. іст. наук., проф.,


Величезною нині є інформаційна роль Організації Об’єднанихНацій (ООН) у запобіганні численних регіональних конфліктів.Змістовною тут є ідея колишнього Генерального Секретаря ООНХав’єра Переса де Куельяра (1982–1992 рр.) стосовно створення приорганізації багатостороннього центру щодо зменшення воєнноїнебезпеки. Це міг би бути механізм міжнародного контролю за вико-нанням угод щодо зменшення міжнародної напруженості, обме-ження озброєнь та ін.

Насамперед цей механізм мав би включати різні методи та формиконтролю щодо збору інформації та її опрацювання для передачі доРади Безпеки ООН та інших органів організації. Це давало би мож-ливість мати об’єктивну картину подій у світі. На основі такої інфор-мації можна було би заздалегідь готувати пропозиції щодо можли-востей превентивної дипломатії, вжиття попереджувальнихполітичних рішень, які б запобігали воєнному конфлікту чи обме-жували його масштаби.

Фактично всі останні Генеральні секретарі ООН приділяли кому-нікаційно-інформаційним проблемам величезну увагу. Так,Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос Галі (1992–1997 рр.),визначив такі цілі ООН на початок 1990-х: виявлення конфліктів наранній стадії і намагання ліквідувати джерела небезпеки; миротвор-чі зусилля, спрямовані на рішення проблем, при виникненні кон-флікту; сприяння встановленню миру в різних аспектах; вживаннязаходів у відношенні глибинних причин конфліктів. Погодьтесь, щодосягнення цих цілей неможливе без налагодження методів зборуінформації, комплексного її аналізу для прогнозування, вирішенняпроблеми інформування громадян та ін.

Превентивні кроки повинні ґрунтуватися на своєчасних і точ-них фактах. Як визначив у 1992 р. Б. Б. Галі, для ООН необхідна

12


13

інформація повинна охоплювати економічні і соціальні тенденції,а також політичні події. Для успіху постконфліктного світобудів-ництва необхідною в інформаційному плані діяльністю він назвав:консультації персоналу для забезпечення безпеки, нагляд за вибо-рами, інформування для підвищення довіри, культурний обмін іобмін в області освіти.

Одною з найважливіших думок Б. Б. Галі є теза про те, що мирунеможливо досягнути тільки зусиллями ООН. Результату буде досяг-нуто лише при залученні широкого кола осіб: урядів країн-членів,ділових кіл, ЗМІ і широкої громадськості. Покращення діяльностів області інформації мало зміцнити здатність ООН вирішувати гло-бальні проблеми.

Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан (1997–2007 рр.) своїмивиступами та діями надав величезного поштовху розвитку ООН вобласті інформації. Він наполягав на тому, що функція комунікаціїповинна знаходитись в самому центрі процесу управлінняОрганізацією та є найважливішим інструментом сприяння досяг-ненню головних її цілей.

У доповіді «Ми, народи: роль ООН у XXI столітті» він зазначав,що формальним організаційним структурам найчастіше бракуєшироти охоплення, швидкості й інформаційного потенціалу, щодозволяють не відставати від швидко мінливого глобального поряд-ку денного. Тому мобілізація ресурсів глобальних діючих сил можебути пов’язана з формуванням нежорстких глобальних мереж зпитань політики, що не визнають кордонів.

Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун (2007–2016 рр.) визначивнеобхідність поліпшення обміну інформацією як між державами-членами ООН і Секретаріатом, так і в рамках самого Секретаріату; йпотребу в більш ефективному та своєчасному аналізі інформації.Подальший ріст масштабів операцій ООН в області миру обумов-лював необхідність розширення інформування громадськості йінформаційно-пропагандистської діяльності на місцях.


РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ У ФОРМУВАННІ ІМІДЖУ ДОКУМЕНТОЗНАВЦЯ

Вітринська О. В.к. і. н., старший викладач кафедри правознавства,

Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»

У час інформаційних технологій стрімко збільшується потребау спеціалістах, які можуть швидко та якісно збирати, обробляти, збе-рігати та надавати колегам і керівництву підприємства, установи абоорганізації необхідну інформацію. Такими функціями володіють фахів-ці спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність».

Паралельно з формуванням інформаційного суспільства відбува-ється ствердження основних принципів, цінностей, норм етики доку-ментознавця. Основними гуманістичними принципами норматив-но-ціннісної системи є свобода особи та забезпечення її гідності;гармонійне поєднання її духовного та матеріального багатства, колидуховне стає підґрунтям для утримання егоїстичних та антигуманнихвиявів; милосердя та людинолюбство; честь та чесність; створеннянової ідеології, що базується на поєднанні філософії наукового,художнього, морального, правового, політичного, економічного таекологічного знання; різноманіття етнічних культур тощо.

Формування професійної етики документознавця має відбуватисяна основі самоусвідомлення загальнолюдських цінностей, ефективнійсистемі контролю та санкцій, морального та матеріального мотивуван-ня та інших чинників системи соціальної регуляції суспільства.

З метою формування професійного іміджу варто уникати негатив-них факторів його створення. Основними напрямами заплямуваннявласного імені є можливість використання інформаційних технологійяк засобу інформаційної війни та психологічного тиску; ідеологічногонасильства через вплив засобів масової інформації на суспільну свідо-мість громадян; витіснення або перекручування моральних цінностей,загальнолюдських ідеалів в мережі Інтернет; поступова заміна емоцій-но-сенсорного життя та людського спілкування віртуальною реаль-ністю, що призводить до неадекватних дій людини.

Поняття іміджу включає в себе уявлення про людину, яке цілес-прямовано формується у свідомості інших людей за допомогою про-паганди, реклами та діяльності засобів масової інформації. Іміджформується на основі зовнішніх та внутрішніх складників профе-сійного документознавця. До зовнішніх характеристик належить

14


15

охайний вигляд, гарні манери, виразність міміки. До внутрішніх —мистецтво спілкування, засноване на загальнолюдських цінностях,та уникненні негативізмів.

МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА

Вершняк А.В. V курс, група ІС-51,

спеціальність «Інформаційна, архівна та бібліотечна справа»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Волинець О. О., к. філос. н., Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

В даний час Україні зазнає ряд перетворень, що стосуються, першза все сфери управління. Змінам піддаються не тільки психологіякеруючого, але і стиль, і методи управління, відбувається переоцінкакерівниками та менеджерами свого місця і ролі в системі управління,пред’являються нові вимоги до сучасних управлінців. В епоху гостроїконкуренції і глобальних змін, очевидно, що не тільки сьогодення, алеі майбутній стан організації багато в чому залежить від якостей, знаньі здібностей керівника, його вмінь організувати ефективну роботу спів-робітників і в цілому за все, прагнення досягти кращих результатів.

Поняття «особистість» багатогранно. Зазвичай ми вважаємо осо-бистістю людини, що володіє особливими, що викликають повагувластивостями — сильна особистість, авторитетна особистість, але вантичні часи поняття «особистість» мало більш широкий зміст,маючи на увазі сукупність тіла, зовнішності людини і його душев-них властивостей, без будь-якої певної оцінки. Людина завжди пере-буває в стані розвитку, становлення, в пошуку свого неповторногообразу, особистість — це людина, яка прагне стати самим собою».Інтелект, емоційно-вольові якості, характер є необхідною базоюнестандартної особистості, вона слабо піддається корекції, але самевона визначає професійні якості керівника, його талант.

Талановитий керівник завжди виступає в ролі прикладу длянаслідування серед підлеглих, колег, рівних за посадою, і навіть длябільш високих начальників. Оригінальні методи управління, нормиповедінки важко передати шляхом бесід і моралей, вони більш ефек-тивно передаються шляхом поведінки, дій, які можна спостерігатипостійно під час виробничих контактів.


У керівників особливий предмет праці — інформація, працюючиз якою вони приймають рішення, необхідні для зміни стану керова-ного об’єкта. При цьому різноманітність вирішуваних завданьвикликає необхідність у зборі, обробці, передачі і використанні без-лічі самої різної інформації, що стосується організації в цілому, їїокремих підсистем і елементів, а також зовнішнього середовища.Кількість і зростаюча складність управлінських завдань безперер-вно збільшують інформаційні потреби організації і пред’являють всенові вимоги до швидкості і якості обробки інформації, що надхо-дить. Тому особливе значення мають засоби роботи з інформацією,що були знаряддям праці керівників і менеджерів. У сучасних умовахце комп’ютери, системи телекомунікацій, Інтернет та інформаційнітехнології, що дозволяють не лише економити час, пов’язаний зприйняттям рішень, але і підвищувати їх якість.

Новий підхід до психології керівництва передбачає використан-ня ентузіазму і творчих здібностей людей, пошук спільних поглядів,норм і цінностей, відкритий доступ до інформації, заохоченнякомандного праці, співробітництва та партнерства, адаптацію орга-нізацій до раптових змін зовнішнього середовища та досягненнямаксимальної ефективності їх діяльності.

Отже, керівник деякою мірою повинен бути тонким психологом,оскільки правильно обраний стиль керівництва, сприятлива робочасередовище, культура управлінської праці сприяють підвищеннюякості та ефективності праці, роблять значний вплив на результатидіяльності колективу. Поведінка керівника, його вміння керувати під-леглими, здоровий психологічний клімат у колективі сприяють зрос-танню продуктивності праці, розвитку творчої ініціативи працівниківі у результаті дають високі показники діяльності підприємства.

БАЗИ ДАНИХ — УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНИМИСИСТЕМАМИ

Волинець О. О.кандидат філософських наук, доцент кафедри документознавства

та інформаційної діяльності,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

В даний час практично всі програмні продукти оперують вели-кими обсягами інформації. Це призводить до проблеми її грамотно-го зберігання, оптимізації та можливості швидкого вилучення для

16


17

конкретних потреб. Рішенням цих проблем є організація бази даних,для зберігання, упорядкування та швидкого пошуку і представленняінформації.

Робота програмного комплексу з проектування інструментівзаснована на використанні баз даних, в якій зберігаються всі пара-метри проектованих інструментів, раніше створені проекти інстру-ментів, готові технологічні процеси, операції для технологічних про-цесів, список обладнання для виготовлення інструменту і так далі.Використання баз даних дозволяє розширювати номенклатуру виро-бів, що проектуються, необхідно занести необхідні дані і скластивідповідні таблиці і зв’язки між ними, для того, щоб програмнийкомплекс міг оперувати цими даними. Тому є можливість проекту-вання не тільки зуборізних інструментів, а й різних осьових інстру-ментів та інще.

База даних створена в середовищі MSAccess, але в подальшомупланується організація клієнт-серверної архітектури для можливос-ті працювати віддалено з базами даних (БД зберігається на сервері,через сервер йде підключення, перевірка користувача і після цьогобезпосередньо робота). Це дозволить централізовано керувати вміс-том баз даних і не дозволить засмічувати її згодом непотрібними,сміттєвими записами.

Варто відзначити переваги використання баз даних: простотадодавання нових записів для забезпечення роботи програмного ком-плексу, можливість запам’ятати результат розрахунок інструментуі надалі взяти його за основу для розрахунку такого ж типовогоінструменту, ще більш скорочуючи час роботи. Але також є і недолі-ки: необхідність згодом очищати бази даних від невірних, «сміттє-вих» записів для збереження швидкості роботи програмного ком-плексу, стежити за тим, щоб файл баз даних не губився в процесіпроектування, тому що відбудеться втрата всіх даних.

В міру використання комплексу баз даних буде поповнюватись іперекладається з просто клієнтського варіанту в клієнт-сервернийваріант на основі MSSQLServer. База буде зберігатися на сервері і донеї можна буде підключиться віддалено через корпоративну мере-жу. Це дозволить мати централізовану БД для всього підприємства,організації.

Інформаційне забезпечення комплексу завдань являє собоюінформаційну модель фірми. Основною функцією інформаційногозабезпечення є надійне зберігання на машинних носіях всієї сукуп-ності необхідних даних для вирішення завдань користувача і зручний


доступ до цих даних. В процесі розробки завдань користувацькогорішення по інформаційному забезпеченню розглядаються як від-носно самостійна і найважливіша частина розробки.

На основі інфологічної моделі даних була побудована датологіч-на модель, реалізована в системі управління базами даних MS SQLServer. MS SQL Server є сучасним інтегрованим рішенням, яке наді-ляє користувачів організації безпечної, надійної і продуктивної плат-формою для обробки промислової інформації і роботи додатків, щостосуються інтелектуальних ресурсів підприємства.

Саме тому однією з актуальних задач систем електронного доку-ментообігу є завдання об’єднання, інтеграції в єдиний процес оброб-ки електронних документів розрізнених віддалених інформаційнихоб’єктів замовника, посадових осіб на цих об’єктах, для забезпечен-ня керованості наскрізним обміном різнорідними документами іконтролем їх виконання, в тому числі централізованим.

ЕТИКА ДІЛОВОГО ЛИСТУВАННЯ

Волинська К. О.V курс, група ІС–51,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»


Лист — це поширений вид документації, один із способів обмінуінформацією.

Службові листи належать до головних засобів встановлення офі-ційних, службових контактів між підприємствами, організаціями,установами, фірмами та закладами. Мета їх — пояснити, перекона-ти, поінформувати і спонукати адресата до певної дії.

По суті, ділова переписка є значним елементом ділового спілку-вання. В деяких випадках без неї не можна обійтися. Якщо людиназбирається вести ділову переписку, йому необхідно знати кількаскладових.

Службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому арку-ші паперу. Основні реквізити листа встановлені державним стан-дартом.

Текст листа складається з двох частин: опису фактів або подій, щопослужили підставою для написання листа; висновків і пропозицій.

18


19

Якщо лист адресовано керівникові установи, назва якої входитьу найменування посади, то прізвище й посаду подають у давальномувідмінку, а назву установи — у родовому.

Набагато приємніше читати листи, в яких фігурують зверненнядо адресата, ніж безликі і незрозуміло до кого звернені. Наявністьіндивідуального поводження в листі підкреслює його важливість.Крім того, тим самим ви негласно говорите про повагу до свого заоч-ного співрозмовнику. Не потрібно допускати панібратства, завждизвертайтеся до адресата по імені та по батькові.

Дуже важливо ретельно обмірковувати початкову фразу листа,від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адре-сата у правомірності написання листа. Якщо цей лист-відповідь назапрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде дореч-ним ввічливо висловити вдячність.

Кому б ви не писали, постарайтеся робити це грамотно, безорфографічних і пунктуаційних помилок.

В діловому листі потрібно викладати лише суть інформації, якапредставляє практичну цінність. Абсолютно неприпустимо пуска-тися в довгі розмірковування, втомлювати свого адресата непотріб-ними подробицями. Всі ці деталі не принесуть користі, а тільки роз-чарують його, призведуть до думки про непотрібність і марністьпропонованої інформації.

В діловому листі інформація повинна подаватися дуже структу-ровано і лаконічно. Ваше завдання — донести до співрозмовникаконкретну думку, новину, а не приводити його до глибоких розду-мів про життя. Слід завжди пам’ятати золоте правило ведення діло-вої кореспонденції: ввічливість, коректність, аргументованість.

Підписує службовий лист переважно керівник установи (орга-нізації, підприємства), його заступник чи керівник структурного під-розділу. Якщо лист написано на бланку установи, то зазначаютьлише посаду, ініціали та прізвище особи, яка підписує лист (назвуустанови не повторюють).

Якщо лист написано не на бланку, то вказують повну назву уста-нови, посаду, ініціали та прізвище особи, котра підписує лист.

При діловому листуванні вкрай важливо дотримуватися строківвідправлення листа і намагатися відповідати як можна більш опера-тивно. Скажімо, якщо відбувся клієнт чекає від вас негайної відпо-віді по якомусь важливому питанню, то відкладання і будь-яке зво-лікання може призвести до небажаних наслідків, як то: анулюванняконтракту, зрив важливої угоди, тощо.


ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВОГО ТЕЛЕФОННОГОСПІЛКУВАННЯ

Волинська К. О.V курс, група ІС–51,

спеціальність «Інформаційна, архівна та бібліотечна справа», Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»


В усному діловому спілкуванні телефон відіграє суттєву допо-міжну роль зв’язку для отримання інформації, оперативного реагу-вання на події, дистанційного керування чи коригування діямитощо. Головна перевага над іншими традиційними засобами зв’язку(листи, телеграми, факси) — оперативність, швидкість, зручність.

Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонуютьдотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.

Якщо телефонуєте ви, то насамперед привітайтеся, назвіть орга-нізацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім’я та побатькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаютьсяпогано, а тому називайте своє прізвище та ім’я останнім — при-наймні це буде почуто.

Якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запи-тати прізвище, ім’я та по батькові свого співрозмовника. Можететакож повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити.

Якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є увашого співрозмовника достатньо часу для бесіди.

Попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати,і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди.

Не закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той,хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся,нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашогоспіврозмовника.

У разі досягнення важливих домовленостей згодом надішлітьпідтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам спробуйте якомога швидше зняти труб-ку й назвіть організацію, яку ви представляєте.

У разі потреби занотуйте ім’я, прізвище та контактний телефонспіврозмовника.

Розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сут-ності проблем того, хто телефонує.

20


21

Не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є неціка-вою, нудною та надто тривалою для вас.

Без візуального контакту реактивні репліки мають бути більшенергійними. Телефон не повинен «мовчати»: для мовця це означає,що його не слухають або слухають неуважно. Реактивні репліки типу«Так-так», «Добре», «Гаразд», «Зрозуміло» повинні супроводжуватиспілкування.

Фрази, яких слід уникати під час ділової телефонної розмови:«Я не знаю», «Ми не зможемо цього зробити», «Нам це не цікаво»,«Почекайте секундочку, я зараз повернуся», «Ви повинні...», «Ні».

Сучасні дослідники ділової комунікації вважають, що на успіш-ність ділової телефонної розмови впливають такі чинники: компе-тентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомамиведення бесіди, прагнення оперативно й ефективно розв’язати про-блему або надати допомогу в її розв’язанні. Спокійний, ввічливийтон ділової телефонної розмови завжди викликає позитивні емоції,що сприяє раціональному мисленню. Негативні емоції спричиня-ють порушення логічних зв’язків у словах, створюють умови длянеправильного оцінювання партнера, його пропозицій. Якщо спів-розмовник виявляє схильність до суперечок, висловлює в різкійформі несправедливі докори, то слід набратися терпіння і не відпо-відати йому тим самим. Слід перевести розмову на спокійний тон,спробувати зрозуміти мотиви його поведінки і стисло викласти своїаргументи.

ВИКОРИСТАННЯ БАЗ ДАНИХ В ДОКУМЕНТОЗНАВСТВІ

Голомбієвська О. В.ІV курс, група ДІДз-41,

спеціальність «Документознавство та інформацйна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна», к.тел. (068)-522-84-66

Науковий керівник: Лучко Ю. І., к. пед. н., Хмельницький інститутсоціальних технологій Університету «Україна»

Стрімке нарощування інформаційних ресурсів, бурхливий роз-виток комп’ютерних технологій й активне теоретичне осмисленняінформаційних процесів у другій половині ХХ сторіччя не простовплинули на характер і зміст документознавчих досліджень, але й


привели до вибудовування документознавства в цикл наук про соці-альну інформацію. У результаті документознавство виявилосяпов’язане з такими науковими дисциплінами, як соціальна інфор-матика, документалістика, обчислювальна техніка й програмуван-ня, інформаційна безпека й захист інформації й ін. [2].

Існує ряд особливостей використання інформаційних технологійв документознавстві пов’язаних з опрацюванням даних, що відріз-няють дану технологію від усіх інших: виконання необхідних під-приємству задач по опрацюванню даних; вирішення тільки струк-турованих задач, для яких можна розробити алгоритм; виконаннястандартних процедур опрацювання [1, c. 76-77].

У зв’язку із зростанням потоку управлінських документів і всьо-го діловодства важливу роль відіграють методи прийняття опти-мальних рішень, система науково обґрунтованих критеріїв оціню-вання інформації обслуговування та принципи ефективноїорганізації інформації та управління нею. На сьогодні в абсолютнійбільшості організацій створені і використовуються бази даних, вяких зберігається постійно обновлювана, максимально деталізованаі систематизована по різноманітних ознаках інформація про кадро-вий склад працівників. Це дозволяє оперативно відслідковуватиукомплектованість штатів, переміщення кадрів всередині організа-ції, набір і звільнення працівників, заходи спрямовані на підвищен-ня їх кваліфікації [3].

База даних — це впорядкована сукупність спеціально організо-ваних і логічно зв’язаних інформаційних елементів, яка відображаєстан об’єктів та їх характерні параметри у розглядуваній предметнійділянці. На відміну від простих наборів даних бази даних володіютьхарактерними перевагами відносно організованої іншим чиномінформації: для баз даних характерним є однократний ввід та бага-тократне використання інформації, введена інформація застосову-ється для вирішення багатьох проблем, забезпечується її багатоці-льове і сумісне використання; бази даних існують незалежно відконкретних прикладних програм, що забезпечує уніфікацію засобіворганізації даних і незалежність прикладних програм від організа-ції даних; бази даних володіють модельністю (структурованістю, щовідображає певну предметну ділянку); бази даних дозволяють вста-новити мінімально необхідний рівень надлишковості даних (тобтодані не дублюються при їх використанні різними користувачами);в базі даних забезпечується дотримання стандартів представленняданих, що спрощує їх створення та обслуговування: 1) в базах даних

22


23

забезпечується централізоване управління інформаційними ресур-сами, 2) синхронна підтримка даних для всіх прикладень, включаю-чи мови запитів і засоби захисту.

Таким чином можна зробити висновок, що використання сучас-них інформаційних технологій у формуванні баз даних організаціїдозволяє організовувати інформаційні потоки так, щоб не порушу-вати єдність інформації, що надається, а також зберігається фун-кціональне призначення блоку інформації, зміст матеріалів якийвідповідає потребам певної категорії користувачів інформації [3].

Література1. Бездрабко В. В. Документознавство в Україні: інституціоналізація та

сучасний розвиток: / Київський національний ун-т ім. ТарасаШевченка. — К.: Четверта хвиля, 2009. — 720 с. c. 76-77

2. Кулешов С. Г. Проект концепції розвитку документознавства в україні(Матеріал до обговорення) // [Електронний ресурс] — Режимдоступу: http://www.archives.gov.ua/Archives/IASD/Kuleshov-Conc.pdf

3. Кунченко-Харченко В. І. Значення інформаційних потоків та їхвикористання в системах бази даних та документології для прийняттярішень // [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.rus-nauka.com/13_NPN_2010/Gosupravlenie/65483.doc.htm

ІНДЕКСАЦІЯ СПРАВ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Гошко М. В.ІV курс, група ДІ–41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Інститут філології і масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Мірошниченко О. І., ст.викладач, Інститут філології і масових комунікацій Університету «Україна»

У номенклатурі справ рекомендується зберігати однакові індексидля однорідних справ у межах різних структурних підрозділів.Розміщення справ у номенклатурі структурного підрозділу повин-но відповідати ступеню важливості справ за уніфікованою формою.

Першою розташовується група справ, що включає документиорганів вищого рівня, далі група організаційно-розпорядчих доку-ментів установи (накази, розпорядження, рішення), планово-звіт-на документація, листування (тут першими справи, що містять лис-тування з вищими органами). Графа 3 — (кількість справ, томів)


заповнюється на кінці року. Графа 4 — строк зберігання із вказівкоюна перелік (типовий, відомчий). Графа 5 — переліки документтів ізстроками їх зберігання, помітки про заведення справ до знищення,про передачу справ.

У кінці ділового року НС структурного підрозділу обов’язковозавіряється підсумковим записом, в якому вказується кількістьі категорії фактично заведених за рік справ. Підписує особа, відпо-відальна за діловодство. Порядок складання та затвердження в уста-нові НС структурного підрозділу складається у трьох примірниках.На кожному заповнюється гриф погодження експертною комісієюструктурного підрозділу і завідуючим архівом установи, перший при-мірник зберігається в структурному підрозділі; другий — передаєть-ся в канцелярію установи; третій — використовується для форму-вання справ і пошуку документів.

Номенклатура справи структурних підрозділів зводяться в єдину(зведену) номенклатуру справи установи. Під час складання зведеноїноменклатури справи може використовуватися структурний абофункціональний принцип її побудови. Структурний — підзаголовкисправ — назва структурного підрозділу. Перший — канцелярія, орга-нізаційний відділ, плановий відділ, відділ реалізації та збуту.Функціональний — за напрямком діяльності. Розділи і підрозділивідображають управлінські функції і розміщуються за ступенем важ-ливості: планування, фінансування тощо.

До номенклатури справи включають незакінчені справи, щонадійшли від інших установ. Справи питань, вирішення яких три-ває понад один рік (перехідні), вносять до номенклатури справикожного року протягом терміну їх вирішення. Справи громадськихорганізацій розміщуються в кінці НС. До НС не включають друко-вані видання, брошури, довідники, бюлетені та інше.

Зведена НС погоджується з експертною комісією установи таекспертно-перевірною комісією державного архіву, затверджуєтьсякерівником установи.

Зведена номенклатура справи (ЗНС) складається з п’яти при-мірників: перший — в канцелярії; другий — до архіву установи; тре-тій — направляється до відповідної державної архівної установи; чет-вертий — у поточній Роботі канцелярії; п’ятий –- структурнимпідрозділам для роботи. ЗНС, як і НС структурного підрозділу щоро-ку (листопад-грудень) переглядається, уточнюється, передрукову-ється, затверджується керівництвом. Остання графа «Примітки» слу-жить для приміток про знищення справ чи передачі їх в архів. у кінці

24


25

кожного розділу треба залишати резервні порядкові номери, що непередбачені раніше.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІДІЯЛЬНОСТІ КАДРОВИХ СЛУЖБ

Гошко М. В.ІV курс, група ДІ–41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Інститут філології і масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Ткаченко Н. О., ст.викладач, Інститут філології і масових комунікацій Університету «Україна»

Важливе значення соціально-психологічних механізмів в управ-лінні будь-якою організацією обумовлено тим, що об’єктом управ-ління є людина. При формуванні кадрової політики необхідноз належною увагою поставитися до того, що прийнято називати«людським фактором» — починаючи з мотивації і закінчуючи спіль-ними цінностями і соціально-психологічним кліматом в колективі.

Регламентація професійної службової діяльності повинна допов-нюватися гнучкою системою цінностей, зразків поведінки, професій-ної мотивації і інших елементів корпоративної культури. Формуванняїх і є метою соціально-психологічних особливостей кадрової роботи.

У зв’язку з цим доцільно виділимо наступні соціально-психоло-гічні особливості роботи з кадрами, це: різні методи мотивації,в тому числі нематеріальної; сприяння кар’єрному зростанню,управління кар’єрою; технології управління конфліктами в устано-ві; формування сприятливого соціально-психологічного кліматув колективі (тобто середовища, яке сприяє ефективній роботі).

Слід пам’ятати, що трудова поведінка працівників, ефективністьпраці обумовлюються не тільки їхніми потребами, але й трудовоюситуацією, тобто комплексом умов, пов’язаних з організацією та опла-тою праці. Трудова ситуація охоплює стимулювання (винагороду) таціннісно-нормативні елементи управління. Сприйняття окремимипрацівниками трудової ситуації не може бути однаковим, а тому моти-вуючий вплив різних заходів повинен бути індивідуальним. На тако-му підході ґрунтуються так звані процесуальні теорії мотивації.

Поведінка окремого працівника визначається не тільки наборомйого особистісних якостей, особливостями конкретної ситуації, алей специфікою соціального середовища, в якому реалізується трудо-


ва діяльність. Таким соціальним середовищем с організація. Кожнийпрацівник організації, що бере участь у досягненні її стратегічнихцілей, є водночас членом певної робочої групи (колективу).

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметнідії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психіч-ною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так,під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: від-чуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їйнеобхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час вико-нання роботи працівник може переживати різні психічні та емо-ційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузі-азм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праціреалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності,знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваютьсяриси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У працілюдина утверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свійтворчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива безспілкування. Об’єктивні відносини й зв’язки між працівниками реа-лізуються як суб’єктивні міжособистісні відносини.

Таким чином, можемо говорити про те, що за оптимальногосоціально-психологічного клімату забезпечується максимальне втяг-нення працівників у діяльність, яке є умовою її ефективності.Показниками останньої є: продуктивність праці, соціальний розви-ток організації і ступінь реалізованості творчого потенціалу кожно-го працівника у трудовій діяльності.

ПОНЯТТЯ КАДРОВОГО ДІЛОВОДСТВА ТА ЙОГО СУТНІСНИЙ ЗМІСТ

Григорук І. О.IV курс, група ДІ-41,

спеціальність «Інформаційна діяльність та документознавство»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Ткаченко Н. О., ст. викладач, кафедридокументознавства та інформаційної діяльності,

Інститут філології і масових комунікацій Університету «Україна»

Актуальність теми обумовлюється недостатнім опрацюваннямпроблеми документаційного забезпечення управління в організації.

26


27

Рішення проблеми управління документацією в сучасних умовахдозволить цілеспрямовано формувати інформаційні ресурси орга-нізацій, забезпечувати їх ефективне функціонування, а також від-крити доступ споживачам до інформаційних ресурсів з найменшимивитратами часу, праці і коштів.

Термін «діловодство» характеризує сукупність робіт з докумен-тування управлінської діяльності установ і організації в них доку-ментів. Поняттям «документ» визначається інформація, записанабудь-яким способом на будь-якому матеріалі, видана або отриманабудь-якою фізичним або юридичною особою, в будь-якій організа-ції для використання у своїй діяльності. Таким чином, поняття«управління», «інформація», «діловодство», «документ» органічновзаємопов’язані.

Документована інформація становить основу управління, йогоефективність в значній мірі базуються на виробництві та споживан-ні інформації. У сучасному суспільстві інформація стала повноцін-ним ресурсом виробництва, важливим елементом соціального і полі-тичного життя суспільства. Якість інформації визначає якістьуправління. У сучасних умовах для підвищення ефективності управ-ління необхідно приділяти достатню увагу вдосконаленню роботи здокументами, оскільки всяке управлінське рішення завжди базуєть-ся на інформації, на службовому документі.

Організація роботи з документами впливає на якість роботи апа-рату управління, організацію та культуру праці управлінських пра-цівників. Від того, наскільки професійно ведеться документація,залежить успіх управлінської діяльності в цілому. Ділова інформа-ція може надаватися у вигляді різного роду документів. Дослідженняпоказують, що 75% робочого часу співробітників організацій витра-чається на їх підготовку, супровід, заповнення, копіювання і пере-дачу. Правильно організоване управління справами знижує час необ-хідне для пошуку, підвищує точність і своєчасність інформації,усуває її надмірність.

За рахунок більш досконалої системи документаційного забез-печення управління досягається швидше рухається і виконанняслужбових документів, їх збереження, використання і правильнийвідбір на державне зберігання.

Робота будь-якого управлінського апарату, як і взагалі будь-якаробота сьогодні, тримається на засадах наукової організації праці.Кожен процес роботи повинен бути методично розкладений на своїскладові частини, аж до найпростіших операцій. З продуманих,


правильно організованих операцій і будується повна ланцюжокнауково-організаційної роботи.

Принцип роботи з інформаційно-документаційного обслуго-вування зводиться до набору одних і тих же операцій. Тільки водних організаціях вони виконуються вручну, в інших — за допо-могою засобів механізації, в третіх — ці процеси повністю автома-тизовані. Але все це так само діловодного циклу роботи з докумен-тами аналогічні. Тому грамотний працівник управлінського апаратуповинен вміти не тільки правильно складати і оформляти самідокументи, а й знати, які види робіт виконуються з цими доку-ментами.

Отже, нажаль на сьогоднішній день багато керівників підпри-ємств, працівники, відповідальні за документаційне забезпеченняуправління, не знайомі з основами сучасного діловодства, а тимбільше — з тонкощами ведення документації. Разом з тим, пра-вильне складання та оформлення документів відповідно до новихнормативів — найважливіший обов’язок працівників діловоднихслужб. Інформація фіксується в документах, які надають їй орга-нізаційну форму і переміщають у часі і просторі. Документи і доку-ментний інформація лежать в основі управлінських рішень і є їхматеріальним втіленням, забезпечують юридичну силу. Робота здокументами повинна мати настільки відпрацьований порядок,щоб працівники не відволікалися від головних виробничих цілейпідприємства.


1. Верховцев А.В. Делопроизводство в кадровой службе — М.: ИНФРА –М,2000.

2. Діловодство у державних установах: зб. інструкцій / Є. К. Па шу тин сь -кий (упоряд.) — 2-ге вид. зм. — К.: КНТ, 2009. — 593 с.

3. Палеха Ю. І. Загальне документознавство [Текст]: навч. посібник /Палеха Ю. І., Леміш Н. О.: 2-ге вид. доп. і перероб. К.: 2009. — 434 с.

4. Погребна Л. Діловодство, яким воно повинно бути / Л. Погребна. — 2-евид., переробл. і доп. — Х.: Фактор, 2008. — 416 с.

5. Пустозерова В.М. Ведение трудовых книжек по новому Трудовомукодексу. –М.: ЗАО «Книга сервис», 2003.

28


29

СУТНІСТЬ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ В УПРАВЛІНСЬКІЙ СФЕРІ

Давидчук А. А.ІІІ курс, група ДІД-31,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологій

Університету «Україна», к. тел. (097)-437-77-06

Науковий керівник: Дика Л. Л., к.філол.н., доцент, Хмельницький інститут соціальних технологій

Університету «Україна»

У сучасних умовах ставлення до ділових комунікацій карди-нально змінилося. На відміну від суспільства суворої ієрархії, депанує монологічна комунікація, а головним інструментом висту-пає наказ, поява нового комунікативного простору, пов’язаного здемократизацією соціально-економічних відносин, обумовилозростання значимості ділової комунікації, з додаткового інстру-мента стосовно сфери виробництва товарів, робіт і послугперетворилася у важливу функцію, здійснювану менеджером длядосягнення ділового успіху. Спілкування та його культура — цетворчість, яка веде до самовдосконалення, і водночас це цінністьдля кожної людини і для суспільства загалом. Від усвідомленняцього залежить успіх у взаємодії людей. Цінністю культура спілку-вання стає тоді, коли слугує задоволенню їх актуальних потреб успільній діяльності та духовному розвитку. При цьому творчість успілкуванні веде до становлення сукупного суб’єкта «Ми» та роз-витку одноосібного «Я», а як наслідок — до самоактуалізації тасамореалізації особистості, досягнення спільної мети та втіленнягуманістичних комунікативних установок. Таке поняття культуриспілкування дає можливість розглядати її як володіння доскона-лими його нормами, які виступають у єдності з творчою та осо-бистісною складовою.

Нормами при цьому можуть бути знання, зокрема методологіч-ні, вміння і теоретично обґрунтовані способи дій, а також норми-цілі, норми-ідеали, які впливають на особистість.

Тісно пов’язаний з терміном «культура спілкування» термін«комунікації».

Для соціально-філософського аналізу феномена діловоїкомуніка ції передусім важливо тлумачення однієї з його складових,


яким виступає комунікація. Згідно енциклопедичного словника,«комуні ка ція» (латинське communicatio, від communico — «роблюзагальним, зв’язую, спілкуюся») — 1) шлях повідомлення, зв’язокодного місця з іншим; 2) спілкування, передача інформації від лю -дини до людини — специфічна форма взаємодії людей у процесахїхньої пізнавально-трудової діяльності, що здійснюється головнимчином за допомогою мови (рідше за допомогою інших знакових систем).

Комунікація є одним з провідних процесів у менеджменті, щообумовлює ефективність здійснення управлінських функцій в орга-нізації.

Зазначимо, що основи культури ділового спілкування інтегру-ють засади професійної культури і ділового спілкування. Формамиділового спілкування виступають усна: ділова бесіда, ділові наради,ділові переговори, публічні виступи, прес-конференції, дебати,презентації, дискусії; писемна: оформлення ділової кореспонден -ції; а засобами ділового спілкування — лінгвістичні; пара лінгвіс-тичні; оптико-кінетичні; екстралінгвістичні; просторово-часові;технічні.

Таким чином, поняття «культура ділового спілкування» можнарозуміти як полі структурне, динамічне, системне утворення, що єважливим компонентом загальної культури та водночас показникомефективності ділового спілкування, яке спрямоване на організаціюта оптимізацію діяльності керівника.

Особистісний компонент управлінської культури досить розмаї-тий. Проте, попри все розмаїття, можна виділити ті групи здібнос-тей, які відзначаються найчастіше і є спільними в різних роботах.Серед них: управлінське мислення, управлінська свідомість, управ-лінський менталітет.

Таким чином, актуальність дослідження феномену ділових кому-нікацій беззаперечна з огляду на зростаючу роль менеджменту люд-ських ресурсів у забезпеченні життєздатності організації.

30


31

ЗНАЧЕННЯ КОРПОРАТИВНОЇ РЕПУТАЦІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Данчук Н. Ю.ІV курс, група ДІД-41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна», к. тел. (096)-186-44-21

Науковий керівник: Дика Л. Л., к. філол. н., доцент, Хмельницький інститут соціальних технологій


В умовах посилення конкуренції особливе значення набуваєвирішення проблем щодо удосконалення управління ефективністюдіяльності підприємства на засадах соціальної відповідальності. Аджесаме соціальна відповідальність бізнесу дозволяє підприємству нетільки отримати переваги над своїми конкурентами на ринку, а йзбільшити вартість підприємства. Ключову роль у досягненні ком-паніями успіху у довгостроковій перспективі відводять корпоратив-ній культурі. Ефективність культури виражається в реалізації неюсвоїх функцій, однією з яких є формування іміджу компанії.

Зазначимо, що корпоративна культура — унікальна система цін-ностей, принципів, норм поведінки, яка визначає всі бізнес-проце-си в організації та вирізняє її з-поміж інших — виступає джереломформування позитивного іміджу компанії та її ділової репутації, а якнаслідок – бренда.

У процесі формування позитивної корпоративної репутації під-приємства потрібно чітко усвідомлювати ключові аспекти корпора-тивної культури, які є важливими для кожної з груп стейк-холдерів.Так, прямий вплив на працівників здійснюється через систему моти-вації, організацію праці та відпочинку, соціальні гарантії, стиль керів-ництва, корпоративні заходи, систему навчання, можливість розвит-ку в даній компанії, відомість її бренда, якість трудового життя.

Однією з найважливіших складових репутації підприємства є довіразовнішніх контрагентів до підприємства. Рівень репутації підприємствабуде визначатися ступенем впевненості зовнішніх контрагентів під-приємства в тім, що їхні очікування та потреби будуть задоволені від-повідними діями підприємства. Також від цього залежатиме, наскількишвидко контрагенти зможуть довірити підприємству свої цінності.

Перевагою підприємств, що використовують досягнення науко-во-технічного прогресу, є економічна усталеність, надприбутковість


підприємства, можливість створення нових видів продукції та послуг.Але застосування інновацій може не виправдати всіх надій підпри-ємства через його складну або неможливу реалізацію в поточнихумовах, мінливі потреби ринку, економічну та соціальну ефектив-ність нововведень. Більш того, підприємства, що ставлять передсобою задачі не лише поточного прибутку, для яких репутація є табуде важливою завжди, мають турбуватися про наслідки викорис-тання досягнень НТП. Доцільно вводити такі інновації, які б збері-гали оточуюче середовище для подальшого безпечного існування та,при можливості, процвітання підприємства.

Підприємство, що дбає про безпеку оточуючого середовища привикористанні досягнень НТП, має високу репутацію як у поста-чальників, інвесторів, так і у споживачів та співробітників. Такимчином, використання засобів НТП добре відображує взаємозалеж-ність між репутацією підприємства та його економічною безпекою.Корпоративна репутація підприємства тісно пов’язана з такимпоняттям, як корпоративна культура. Так, корпоративна культурапідприємства виконує ряд важливих функцій: охоронна, інтегруюча,регулююча, адаптивна, орієнтуюча та мотиваційна.

Наведені функції корпоративної репутації формують певнийобраз підприємства та забезпечують соціальну стабільність, єдністьособистості та відданість працівників.

Отже, значення корпоративної репутації для ефективної діяль-ності будь-якого підприємства (організації, установи) важко переоці-нити. Управління ризиком втрати репутації повинно здійснюватисяпідприємствами з метою зниження можливих збитків, збереження тапідтримання корпоративної репутації перед клієнтами та контраген-тами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

ЕТИКА ПР-ПРАЦІВНИКА: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ

Демиденко Я. С.к.філос.н., доцент кафедри документознавства

та інформаційної діяльності Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна»

У США ранні практики в галузі зв’язків з громадськістю приве-ли до виникнення багатьох етичних проблем, оскільки преса засто-совувала переважаючий підхід, а потім підкреслювала гіперболу, сен-сацію і часто відчувала нестачу в істині.

32


33

Так званий «батько суспільних відносин», Едвард Бернайс,назвав цей період часу — «Публіка була проклятої ерою» (1850-1905рр.). Агенти преси були зацікавлені в створенні реклами практичноза будь-яку ціну, і цей підхід породив неетичну репутацію сучаснихсуспільних відносин.

Етика як міркування вступила в розвиток сучасної практикиприблизно в 1906 р., з проголошенням принципів Айві Лі. Йогозаява перевела практику на «громадськість, якій було відомо», з ак -цен том на те, щоб говорити правду і надавати точну інформацію.

Один із найбільш ранніх керівників по зв’язках з громадськіс-тю, щоб стверджувати, що він виступає в якості етичного ради длякерівництва, — це Джон Хілл. У Дж. Хілла була дуже розвиненафілософія корпоративної відповідальності та управління проблема-ми, і цей недавній аналіз показав, що етика пронизана як його робо-тою в якості виконавчого адвоката, так і його книгами про зв’язкиз громадськістю.

Розуміння Дж. Хілла взаємодії між етикою, управлінням про-блемами і «далекосяжними наслідками корпоративної політики»зробило його не тільки одним із найуспішніших практиків свого сто-ліття. Дж. Хілл був прабатьком того, що вчені називали громадськи-ми відносинами як «корпоративна совість».

Оскільки порушення громадського порядку 1960-х років потре-бували більш високий рівень підзвітності уряду та бізнесу, їх кому-нікаційні функції відповіли створенням більш відкритих, етичнихі соціально відповідальних форм суспільних відносин. Функціяуправління проблемами почала консультувати керівників по етич-но відповідальним політичним рішенням, а симетричні відносиниз громадськістю почали включати бажання громадськості для більшсправедливого і збалансованого прийняття рішень.

Хоча дослідження показали, що до цього часу мало уваги приді-лялося етики в основних підручниках зі зв’язків з громадськістю,останнє десятиліття показало поліпшення. Цей інтерес до викла-дання і обговоренню етики суспільних відносин — хороша новина,особливо для нових практикуючих, щоб вони не випадково обме-жували їх перспективи просування по службі.

У міру появи новіших даних варіанти просування роботи можутьбути обмежені для практикуючих, які не знають етики або відчува-ють себе готовими до консультування з етичних дилем.

Незважаючи на успіхи, досягнуті в сучасних відносинах з гро-мадськістю досить складно стати етичними радниками в галузі


управління. Як і будь-яка молода професія, історичний розвитоксуспільних відносин показує прогресію до більш самосвідомих таетичних моделей спілкування.

Розглядаючи цей розвиток, історично негативну репутацію сус-пільних відносин, а також його потенціал для заохочення етичногоспілкування, ми можемо бачити розвиток професії від того, хто зай-мається простим поширенням інформації, до того, хто бере участь устворенні етичного спілкування.

ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДОВИХ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Донцова А. В.3 курс, група ДІ–31,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Наук. кер.: Ткаченко О.О., ст. викладач, Інститут філології тамасових комунікацій Університету «Україна»

Масова комунікація — процес поширення інформації (знань,духовних цінностей, моральних і правових норм і т.п.) за допомо-гою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, комп’ютерна тех-ніка та ін.) на чисельно великі, зосереджені аудиторії.

Основні параметри, що відрізняють масову комунікацію відінших, — кількісні. У той же час внаслідок значної кількісної пере-ваги (збільшення окремих комунікативних актів, каналів, і т.п.) ство-рюється нова якісна сутність, у комунікації з’являються нові мож-ливості, створюється потреба в особливих засобах (передачаінформації на відстань, швидкість, тиражування і т.н.).

Умови функціонування масової комунікації: масова аудиторія(вона анонімна, просторово розосереджена, але ділиться на групиза інтересами тощо); соціальна значимість інформації; наявність тех-нічних засобів, що забезпечують регулярність, швидкість, тиражу-вання інформації, передачу її на відстань, зберігання і багатока-нальність (в сучасну епоху усіма відзначається переважаннявізуального каналу).

Соціальна значущість масової комунікації полягає у відповід-ності певним соціальним запитам і очікуванням (вмотивованість,формування громадської думки), впливу (навчання, переконання,навіювання і т.п.). При цьому краще сприймається очікуване пові-

34


35

домлення, коли для різних цільових груп готуються окремі повідом-лення з урахуванням інтересів цільової аудиторії.

Масовість як визначальна характеристика масової комунікаціїстворює нові сутності в комунікаційному процесі. Учасниками про-цесу спілкування вважаються не окремі індивіди, а збірні суб’єкти:народ, уряд, армія, та ін. Навіть окремі особистості постають як імід-жеві постаті: президент, лідер партії, і т.п.

Поява і розвиток технічних засобів спілкування зумовило фор-мування нового соціального простору — масового суспільства.Масове суспільство — теоретична модель, що описує соціальні пере-творення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, роз-витком засобів масової комунікації та масової культури, загальноюосвітою, демократизацією політики тощо). Дане суспільство харак-теризується наявністю специфічних засобів зв’язку — засобів масо-вої комунікації.

Засоби масової комунікації (ЗМК) — це спеціальні канали і пере-давачі, завдяки яким відбувається поширення інформаційних пові-домлень на великі території. Технічні засоби в масовій комунікаціївключають ЗМІ (преса, радіо, телебачення, Інтернет), засоби масо-вого впливу (СМВ: театр, кіно, цирк, видовища, література) і власнетехнічні засоби (пошта, телефон, телефакс, модем).

Отже, масова комунікація виконує роль регулятора динамічнихпроцесів соціальної психіки; роль інтегратора масових настроїв.Завдяки цьому органи масової комунікації є потужним засобомвпливу і на особу, і на соціальну групу. В цілому споживання масовоїінформації являє собою складний і психологічно активний процес,у якому підрозділяється аудиторія у відповідності з економічними,соціально-демографічними, культурними та іншими характеристи-ками. Структура масової комунікації в сучасному суспільстві являєсобою складну систему, що сполучає індивідів і технічні засоби масо-вої комунікації.


1. Федотова Л. Н. Соціологія масових комунікацій. Теорія і практика:підручник для бакалаврів / Л. Н. Федотова. — 5-е изд., перероб. ідон. — М: Видавництво Юрайт, 2014. — 603 с. — Серія: Бакалавр.Базовий курс.

2. Федорова Б.І. Суспільствознавство: підручник для бакалаврів / підред. Б. В. Федорова. — М: Видавництво Юрайт, 2015. — 412 с. — Серія:Бакалавр.


ЗМІСТ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СТРАТЕГІЯ ФОРМУВАННЯ

КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ОРГАНІЗАЦІЇ

Каплюк Я. В.V курс, група ІС–51

спеціальність «Інформаційна, архівна та бібліотечна справа»,Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна»Науковий керівник: Волинець О. О., к.філос.н.,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Актуальність теми полягає в тому, що корпоративна культура єосновою організаційної вартості підприємства, що визначає конку-рентні переваги підприємства.

Мета теми полягає в тому, що вся людська діяльність здійсню-ється в сформованому суспільством культурному середовищі.Кожний її вид характеризують певні особливості, які створюютьвнутрішнє культурне середовище діяльності.

Взагалі під культурою розуміють людську діяльність в її різнихпроявах, включаючи усі форми і способи людського самовираженняі самопізнання, накопичення людиною і соціумом у цілому навичокта вмінь. Культура постає також проявом людської суб’єктивності іоб’єктивності (характеру, компетентності, навичок, умінь і знань),тобто вона являє собою сукупність стійких форм людської діяль-ності, без яких вона не може відтворюватися, а значить — існувати.

В Україні навіть в останні десятиліття корпоративна культуране завжди розглядалася як сфера, що заслуговує пильної уваги.Однак актуальність проблеми зростає, зокрема, внаслідок глобаль-них змін, коли поява нової практики управління почала виперед-жати теорію.

Найбільш яскравою людина виявляється в діяльності з іншимипід час виконання професійних обов’язків. Від культури поведінки,говоріння, слухання та мови часто залежать результати професійноїдіяльності. Саме в цьому аспекті можна говорити про професійнукультуру, тобто про відповідність поведінки, говоріння, слухання,мови у професійної діяльності загальноприйнятим нормам і при-нципам, насамперед моральним, а також вимогам, що ставлятьсясаме до цієї професії. Людина, займаючись якимось видом діяль-ності, не тільки виявляє свої моральні якості, а й впливає через нихна інших, йдучи до поставленої мети.

36


37

Ділове спілкування передбачає різні способи взаємодії з людь-ми, воно — початок і кінець людських взаємин. Розвиток діловихвідносин посилює значущість культури спілкування і підприємниц-тва та відповідних їм ділових комунікацій. Вони дедалі частіше ста-ють вирішальними чинниками, які визначають успіх або, навпаки,провал у діяльності не тільки окремої людини, а й різних корпора-тивних форм діяльності.

У спілкуванні здійснюється своєрідне представлення внутріш-нього світу особистості. Культура спілкування є складовою части-ною культури людини. Для неї характерною є нормативність, якавизначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конк-ретній ситуації. Щоб оволодіти культурою спілкування, фахівецьповинен мати елементарні знання з психології, етики спілкування,уміти застосовувати на практиці комунікативні установки.

Механізм формування корпоративної культури полягає у взає-модії її джерел, які вони визначають, домінуючи в колективі, зна-чення та ієрархію цінностей. Ієрархічна система виділених у такийспосіб цінностей породжує найбільш адекватну сукупність способівїх реалізації, що втілюються у способах діяльності та формують внут-рішньо групові норми та моделі поведінки.

Останнім часом питання корпоративної культури, особливо у вели-ких організаціях, дедалі більше привертає увагу теоретиків та практи-ків управління. Воно відносно нове і недостатньо висвітлене з науковоїточки зору як в нашій країні, так і за кордоном. Численні дослідженнядоводять, що успішні компанії характеризуються високим рівнем кор-поративної культури, який формується у результаті зусиль, спрямова-них на розвиток духу корпорації на благо усіх зацікавлених сторін.

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТА

Качуровська Н. В.ІV курс, група ДІД–41,

спеціальність «Документознавство та інформацйна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна», к. тел. (097)-991-90-04

Науковий керівник: Лучко Ю. І., к.пед.н., Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна»

Впровадження системи електронного документообігу, дозволяєотримати величезну гнучкість в обробці та зберіганні інформації


і змушує систему організації працювати швидше і з більшою відда-чею. У той же час, системи електронного документообігу породжуєнові ризики, і зневаги захистом обов’язково призведе до новихзагроз конфіденційності [1].

Що стосується правового аспекту захисту інформації, то слідзазначити, що нормативно-правова база України в області інформа-ційних систем постійно оновлюється відповідно до вимог інформа-ційної безпеки, однак тут існує ряд складнощів. Нормативно-пра-вові акти висувають вимоги до інформаційних систем в цілому, алелише мала їх частина відноситься безпосередньо до електронногодокументообігу, який має свою специфіку: зберігання і обробкаінформації, надання електронних документів юридичної сили, взає-модія різних систем при обміні документами і т.д.

Найважливішим елементом електронного документа, що свід-чить про його юридичну силу і підтверджує факт направленняналежною стороною, є електронний підпис. Він відіграє ключовуроль в загальній сукупності систем криптографічного захистуінформації. Основними складовими в даному напрямку інформа-ційної безпеки є конфіденційність, автентифікація і контроль ціліс-ності. Конфіденційність забезпечується шифруванням, а автенти -фікація і контроль цілісності — застосуванням електронногопідпису [3].

Інша сторона безпеки електронного документообігу — технічна.При використанні систем електронного документообігу необхідно,щоб інформація була доступна учасникам. Для цього повинні бутипередбачені такі небезпеки як програмні збої в роботі системи, пору-шення роботи мережі і засобів обчислювальної техніки, впровад-ження шкідливого програмного забезпечення, стихійні лиха, від-ключення системи живлення, видалення інформації шляхомнесанкціонованого доступу або випадково.

Крім перерахованого вище цілісності інформації загрожують щей модифікації даних при передачі по каналах зв’язку. Тут важливорозуміти, що для цих проблем немає універсального рішення, і длякожної системи потрібно підбирати їх індивідуально. В цілому про-блеми безпеки електронного документообігу пов’язані з тим, щоскладно створити систему, яка була б зрозуміла як самим розробни-кам, так і користувачам, одночасно будучи недоступною для злов-мисників. Це є наслідком невирішених нормативно-правовихпитань, а також технічних недосконалостей існуючих систем елек-тронного документообігу [3].

38


39

Отже, загрози для системи електронного документообігу можутьбути класифіковані наступним чином: загроза цілісності — це пошкод-ження, знищення або спотворення інформації, що може бути як ненав-мисним у випадках помилок і збоїв, так і зловмисним; загроза конфі-денційності — це будь-яке порушення конфіденційності, в тому числікрадіжка, перехоплення інформації, зміна маршрутів слідування і т. д.;загроза працездатності системи — це загроза, реалізація якої призво-дить до порушення або припинення роботи системи, включаючинавмисні атаки, помилки користувачів, а також збої в обладнанні і про-грамному забезпеченні; неможливість доказу авторства — це загроза,яка виражається у тому, що якщо в документообігу не використовуєть-ся електронний цифровий підпис, то неможливо довести, що самеданий користувач створив даний документ (при цьому неможливо зро-бити документообіг юридично значимим); загроза доступності — цезагроза, що порушує можливість за допустимий час отримати потрібнуінформацію користувачам, що мають право доступу до неї [2].


1. Особливості захисту електронного документообігу // [Електроннийресурс] — Режим доступу: http://easy-code.com.ua/2011/07/osoblivosti-zaxistu-elektronnogo-dokumentoobigu/

2. Досмухамедов Б. Р. Анализ угроз информации систем электронногодокументооборота // Компьютерное обеспечение и вычислительнаятехника. — 2009. — № 6. — С. 140–143

3. Хуторянская В. Ю. Проблемы безопасности электронного документо -оборота // [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://core.ac.uk/download/pdf/81556822.pdf

ВИКОРИСТАННЯ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ЯК ОДНОГО ІЗ НОВІТНІХ РЕСУРСІВ

У СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

Кирильчик Н. І.І курс магістратури, група СР-17, спеціальність «Соціальна робота»,

Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»,к. тел.: 096-733-59-17

Науковий керівник: Костенко Н. І., к.пед.н., Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»

Інтернет кардинальним чином змінив життя людей. Цей засіб кому-нікації став у наш час розвсюдженим і продовжує стрімко розвиватися.


Інформаційні технології внесли в освітній простір нові засобиі методи навчання. Можна навести приклад дистанційної освіти, якамає ряд переваг в порівнянні з іншими формами. У рамках загаль-носвітових тенденцій переходу від індустріального до інформацій-ного суспільства розвиток дистанційної форми навчання є однимз перспективних напрямків удосконалення системи освіти.Дистанційне навчання як інноваційний освітній процес з викорис-танням інформаційно-комп’ютерних технологій допомагає здобу-вачам освіти реалізовувати власні освітні цілі, спрямовані на розви-ток особистості, задоволення й формування інтелектуальних потребта інтересів відповідно до інтересів суспільства.

У країнах Заходу дистанційне навчання дуже поширене.Причому, диплом з дистанційною формою навчання нічим не від-різняється від звичайного. На даний момент у світі налічуєтьсяблизько 600 мільйонів студентів, з яких 30 мільйонів навчаються засистемою дистанційної освіти.

Сьогодні все більше учбових закладів підключається до мережіІнтернет у рамках різних державних програм розвитку освіти.З одного боку навчальні заклади задовольняють свою потребу залу-чення до відкритого інформаційного простору за допомогою мережіІнтернет, з іншого — починають шукати можливості для реалізаціїосвітніх цілей і завдань. Можна виділити декілька етапів включенняінформаційних технологій в навчальний процес:

– пасивне використання посилань на різні Інтернет-ресурси.Такі посилання зазвичай включаються в списки рекомендованоїлітератури для самостійного використання слухачами при підготов-ці до заняття.

– використання електронних бібліотек;– використання гіперпосилань на різні Інтернет-ресурси при

підготовці навчальних і методичних посібників;– отримання інформації про нові педагогічні технології.Практика показує, що використання інтернет-ресурсів збільшує

пізнавальну активність здобувачів освіти і підтримує інтерес, допомагаєгармонійно жити і працювати в інформаційному суспільстві, глибше ірізноманітніше пізнавати навколишній світ і ефективніше розвиватисвій інтелектуальний потенціал. Саме завдяки Інтернету є можливість:

1. Самостійно підвищувати свою освітній рівень на основі інфор-мації, що міститься в мережі.

2. Підвищувати кваліфікацію з використанням дистанційногонавчання.

40


41

3. Отримання нормативних документів з серверів державнихустанов.

4. Отримання інформації про конференції, конкурси і гранти.5. Одержання програмного забезпечення. Публікація своїх робіт

і розробок.6. Переписка з колегами і друзями. Пошук однодумців колег в

інших містах і країнах.7. Вибір і замовлення книг в Інтернет-магазинах.Але не слід забувати, що використання освітніх Інтернет-ресур-

сів в процесі навчання може привести до негативних наслідків, середяких — ряд чинників психолого-педагогічного характеру і негатив-ного впливу засобів інформатизації на фізіологічний стан здоров’янавченого. Використання інформації, яка міститься в мережі, маєподвійний характер: з одного боку, Інтернет-ресурси виступають якджерело інформації, з іншого боку, як інструмент отримання інфор-мації. Тому використання цих засобів з освітньою метою забезпечуєвирішення наступних основних дидактичних завдань: наданняінформації навчального, загальнорозвиваючого і розважальногохарактеру та забезпечення засобами оволодіння вміннями викорис-тання інформаційних і телекомунікаційних технологій у навчанні.

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Конош Т. В.ІІ курс, групи ІС–21,


Науковий керівник: Ткаченко Н. О., старший викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Фізичні та юридичні особи у своїй діяльності насамперед керу-ються законодавчими актами. Обов’язковою вимогою до індивіду-альних підприємців є державна реєстрація — в результаті саме дер-жавної реєстрації вони набувають статусу суб’єктів підприємництва.Основне призначення державної реєстрації вважається у первиннійлегітимації учасників господарського обороту в цілому.

Для початку функціонування підприємства та отримання нимстатусу юридичної особи, воно повинно пройти державну реєстра-цію, яка завершує процес створення підприємства. Отже державна


реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців регулюєть-ся Господарським кодексом України та Законом України» Про дер-жавну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців» Згідноцих нормативно — правових актів — державна реєстрація юридич-них осіб і фізичних осіб-підприємців — це документальне засвід-чення створення юридичної особи, засвідчення факту набуття фізич-ною особою статусу підприємця.

Здійснення підприємницької діяльності без державної реєстраціїрозглядається як адміністративне правопорушення, а в окремихвипадках трактується як карний злочин. Тому державна реєстраціяпідприємства, яке створюється, є обов’язковою [1].

Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприєм-ців проводиться органом влади — державним реєстратором —виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного зна-чення або у районній (у містах Києві та Севастополі), державнійадміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцемпроживання фізичної особи-підприємця.

Державний реєстратор зобов’язаний надати відповідним орга-нам статистики, Податкової служби, Пенсійного фонду України,фондів соціального страхування повідомлення про проведення дер-жавної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємцяіз зазначенням номеру та дати внесення відповідного запису доЄДРПОУ — єдиний державний реєстр підприємств та організаційУкраїни та відомостей з реєстраційної картки на проведення дер-жавної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприєм-ця. Із моменту отримання свідоцтва про реєстрацію підприємствонабуває статусу юридичної особи. Державна реєстрація підприємствзумовлює виникнення витрат, що включають у себе реєстраційнийзбір (мито), витрати на розробку установчих документів (якщозасновник не може скласти їх сам), нотаріальне засвідчення доку-ментів тощо. Крім того, необхідно оплатити ліцензію (якщо діяль-ність підприємства підлягає ліцензуванню), відкрити поточний раху-нок у банку, виготовити печатки, штампи, товарні знаки та іншіатрибути, без яких підприємство не може діяти [2].

Розвиток господарської діяльності створює необхідні передумо-ви для розв’язання багатьох економічних та соціальних проблем, щоіснують в Україні. Підвищення ролі підприємництва є передумовоюстабільного економічного зростання та конкурентоспроможностіекономіки держави, створення нових робочих місць, збільшенняподаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів.

42


43

Отже, актуальним сьогодні є державна реєстрація суб’єктів під-приємницької діяльності й основні шляхи удосконалення держав-ного регулювання господарської діяльності.


1. Кольга, В.Д. Довідник приватного підприємця / В.Д. Кольга. — Київ:Літера ЛТД, 2003.

2. Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності[Електронний ресурс] — Режим доступу: https://xreferat.com /22/189-1-derzhavna-re-strac-ya-yuridichnih-ta-f-zichnih-os-b.html

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Кошеленко А. А.ІІІ курс, група ДЛ–31, спеціальність «Діловодство»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,к. тел.(066)-513-46-21

Науковий керівник: Ткаченко Н. О., старший викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал,відмінні ознаки і систему захисту. НБУ зберігає резервні фонди гро-шових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопи-чує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банків-ськими металами. НБУ встановлює порядок визначення обліковоїставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвілна створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видаєліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам таіншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язковогорезервування коштів.

Національний банк України є юридичною особою, має відок-ремлене майно, що є об’єктом права державної власності та перебу-ває у його повному господарському віданні і статутний капітал у роз-мірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить длязабезпечення зобов’язань Національного банку України. Згідно зістаттею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основноюфункцією центрального банку держави Національного банкуУкраїни є забезпечення стабільності грошової одиниці тобто гривні.На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє


дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїповноважень.

Національний банк виконує такі функції: відповідно до розроб-лених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну полі-тику, монопольно здійснює емісію національної валюти України таорганізує її обіг, виступає кредитором останньої інстанції для банківі організує систему рефінансування, встановлює для банків правилапроведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності,захисту інформації, коштів та майна, організовує створення та мето-дологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської ста-тистичної інформації та статистики платіжного балансу, визначаєсистему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками, визна-чає напрями розвитку сучасних електронних банківських техноло-гій, створює, координує та контролює створення електронних пла-тіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківськоїдіяльності та засобів захисту банківської інформації, здійснює бан-ківське регулювання та нагляд, веде Державний реєстр банків, здійс-нює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбаченихзаконами випадках, здійснює сертифікацію аудиторів, які проводи-тимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів таліквідаторів банку, представляє інтереси України в центральних бан-ках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних устано-вах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків,здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повнова-жень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій віноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за бан-ками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензіюНаціонального банку на здійснення валютних операцій, забезпечуєнакопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійсненняоперацій з ними та банківськими металлами, аналізує стан грошо-во-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин, реалізуєдержавну політику з питань захисту державних секретів у системіНаціонального банку, здійснює інші функції у фінансово-кредитнійсфері в межах своєї компетенції, визначеної законом. До складуНаціонального банку входять: державна Скарбниця України, її фун-кцією є зберігання резервних фондів національних грошових знаків,нагромадження золотого запасу, коштовностей та валютних запасів.

Отже, банківська система одна з актуальніших тем в нашому сус-пільстві, в останні роки значно посилився вплив банків на розвиток

44


45

реального сектора економіки, який зумовлює динаміку економічно-го розвитку країни. Це пов’язано з тим, що банки розпоряджаютьсязначною частиною коштів суб’єктів господарської діяльності та дер-жави, через них здійснюється найбільш глибокий взаємозв’язок міжусіма ланками національного і світового господарства.


1. Банківські операції: підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлу, М. Ф. Пу -хов кіна та інші; за ред.. проф. А. М. Мороза. — Київ: КНЕУ, 2002. —476 с.

2. Заруба, Ю. Принципи і завдання інформаційної політикиНаціонального банку України / Ю. Заруба // Вісник Національногобанку України. – 2007. – № 8. – C. 42-43.

ВНУТРІШНІ КОРПОРАТИВНІ СВЯТА ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ КОМАНДНОГО ДУХУ

ОРГАНІЗАЦІЇ

Крута О. О.V курс, група ІС–51,


Науковий керівник: Волинець О. О., к.філос.н., Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Актуальність проблеми. Корпоративне свято — важлива частинажиття кожної компанії, невід’ємний елемент корпоративної куль-тури, «цеглинка», що закладається в фундамент позитивного імід-жу роботодавця на ринку праці.

Корпоративні заходи дозволять зробити колектив однією коман-дою. Працювати, відпочивати і разом відзначати свята так, щоб цеприносило і користь, і задоволення, — бажання будь-якої людини,яка дорожить своїм робочим місцем. Мати згуртований, творчийколектив, колектив людей, які поважають один одного, які роблятьодну справу, мрія будь-якого менеджера.

Організація корпоративних свят — це ідеальна можливість«показати» партнерам, клієнтам і колективу високу динаміку роз-витку компанії, її потужний потенціал і стабільність. Корпоративнісвята виконують значну мотивуючу функцію. Для того щоб колективдобре працював, працівників потрібно правильно мотивувати.


Основним засобом мотивації були і залишаються матеріальні блага.Але цього недостатньо.

Внутрішнє корпоративне свято — спеціальний захід, ініційова-ний і фінансований компанією, організований для персоналу (зможливим залученням членів їх сімей), присвячений події у життікомпанії, який є засобом підтримки організаційної культури.Корпоративним заходом, або корпоративом, можна назвати будь-який захід, який проводиться від імені компанії-працедавця за учас-ті її співробітників.

Головне в усіх цих заходах — чітко позначена мета (стратегіч -на) — згуртування колективу, причому не на негативній основі, а напозитивній — всі вірять в перемогу організації над конкурентами іособисту для себе вигоду від цього.

Більшість досліджених компаній в якості засобів нематеріальноїмотивації використовують саме корпоративні заходи для співробіт-ників (94% опитаних організацій) і навчання персоналу (70% опи-таних).

Якщо одна з цілей неформальних корпоративів (заходів, що про-ходять строго у колі) показати, що начальник може бути не тількисуворим керівником, а й «своїм хлопцем», то мета формального захо-ду дещо інша: показати серйозність фірми, і тут начальник, що п’є«на брудершафт» з старшим помічником молодшого менеджераможе викликати недовіру.

Таким чином, організація корпоративного свята, формуванняатмосфери, корпоративного духу — це тонке налаштування склад-ного механізму, який складається з безлічі особистостей, індивіду-альностей Ваших співробітників, які в підсумку повинні створитиєдину симфонію корпоративного духу, ідеальну гармонію ефектив-ного бізнесу. Отже, грамотно організована корпоративна вечірказгуртує співробітників, зміцнить командний дух, послужить розвит-ку корпоративної культури й налагодженню неформальних зв’язківусередині компанії. Добре організований корпоратив краще будь-якого «командного тренінгу».


1. Бродська О. Формування корпоративного духу /Секретарь-рефе -рент. — 2008. — № 6. — C. 38–41.

2. Жуковська Т. О. Мотивування при формуванні корпоративного духукадрів на акціонерних підприємствах України /Актуальні проблемиекономіки. — 2008. — № 12. — C. 77–83.

46


47

3. Сингаевская И. Успеха слаженный оркестр, или Корпоративный духорганизации /Секретарь-референт. — 2006. — № 2. — C. 46–49.

4. Чернявський А. Корпоративне управління: Навчальний посібник /Анатолій Чернявський, Всеволод Кобржицький, ; Міжрегіональнаакадемія управління персоналом — К.: МАУП, 2006. — 207 с.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ЗАЙНЯТОСТІ ЇЇ СТРУКТУРА І ПОВНОВАЖЕННЯ

Литвин Я. В.4 курс, група ДІ–41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна»Науковий керівник: Ткаченко Н. О., старший викладач,


Досягнення високого рівня зайнятості — одне з основних зав-дань макроекономічної політики держави. Економічна система, якастворює додаткову кількість робочих місць, ставить за мету збіль-шити кількість суспільного продукту і тим самим підвищити рівеньзадоволення матеріальних потреб населення.

Державна служба зайнятості являється державним органом,створений для реалізації політики зайнятості населення, професій-ної орієнта ції, підготовки і перепідготовки, працевлаштування тасоціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку,що визначається Кабінетом Міністрів України, її діяльність здійс-нюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політи-ки України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевогосамоврядування.

Державна служба зайнятості складається з Центру зайнятостіМіністерства праці і соціальної політики України, центру зайнятос-ті Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Сева сто -поль ського міських, районних, міжрайонних, міських і район них умістах центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входятьтакож центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійноїпідготовки незайнятого населення, інформацій но-обчислювальніцентри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри тру-дової реабілітації населення.


У складі державної служби зайнятості створюється інспекція,яка здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятістьпідприємствами, установами і організаціями незалежно від формвласності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

Місцеві центри зайнятості та інші органи державної служби зай-нятості підпорядковуються Міністерству праці та соціальної полі-тики та відповідним місцевим органам державної виконавчої влади.Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахуноккоштів Державного фонду сприяння зайнятості населення, перед-бачених на ці цілі.

На державну службу зайнятості покладено обов’язки: аналізу-вати і прогнозувати попит та пропозицію на робочу силу, інформу-вати населення і державні органи управління про стан ринку праці;консультувати громадян, власників підприємств, установ і органі-зацій або уповноважених ними органів, які звертаються до службизайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робо-чою силою, про вимоги, що ставляться до професії, та з іншихпитань, які сприяють зайнятості населення; вести облік вільнихробочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлашту-вання; надавати допомогу громадянам у підборі підходящої робо-ти, а власникам підприємств, установ, організацій або уповноваже-ним ними органам — у підборі необхідних працівників;організовувати в разі потреби професійну підготовку і перепідго-товку громадян в системі служби зайнятості або направляти їх доінших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовкупрацівників, сприяти підприємствам у розвитку та визначенні зміс-ту курсів навчання та перенавчання; надавати послуги по працев-лаштуванню та професійній орієнтації вивільнюваним працівни-кам і незайнятому населенню; реєструвати безробітних і надавати їму межах своєї компетенції допомогу, в тому числі і грошову; братиучасть у підготовці перспективних і поточних національної і регіо-нальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищенос-ті різних груп населення від безробіття.

Отже, Державна служба зайнятості є державним орган, створе-ний для реалізації політики зайнятості населення, професійної орі-єнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціаль-ної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, щовизначається Кабінетом Міністрів України.

48


49

МІСЦЕ СЕКРЕТАРЯ В СТРУКТУРІ УПРАВЛІННЯ

Литвин Я. В.4 курс, група ДІ–41,


Науковий керівник: Мірошниченко О. І., ст. викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Секретар-референт у структурі управління займає «ключове»місце. Він є своєрідним координатором колективу, організації чифірми. В обов’язки секретаря входить контролювати інформаційнийпотік підприємства, правильно розподіляти, направляти управлінськуінформацію за призначенням. Документообіг (як зовнішні докумен-ти так і внутрішні), ділове спілкування з партнерами, відвідувачами,колегами (як візуальне так і каналами зв’язку), поштові відправлення(як звичайні так і електронні) — все це сфера діяльності секретаря.

Важливий момент в діяльності секретаря — підтримання в при-ймальні офісу ділової і в той же час дружньої атмосфери співпраці,партнерства, взаєморозуміння. Для цього він повинен крім всьогобути ще тонким психологом, а це — нелегко. Особливо обережнимслід бути в розмовах з відвідувачами: адже далеко не всяка інформа-ція розрахована на широке коло слухачів. Слід уникати пустопорож-ніх розмов і тим більше пліток на адресу співробітників і організації.

Зрозуміло, що без необхідних знань, умінь і навичок секретар незможе якісно виконувати свої обов’язки. До обов’язків секретаря-референта входить:

• облік, реєстрація, розгляд і підготовка кореспонденції (доку-ментації), що надходить, для подання керівництву;

• оформлення (у тому числі друкування) і розсипка розпоряд-чих документів, листів, телеграм, телефонограм, факсів, і т. п.;

• підготовка за вказівкою керівника та після узгодження зі струк-турними підрозділами проектів окремих наказів, довідок, листів, від-рядних посвідчень і інших документів;

• оформлення протоколів розсипок виписок із них;• аналіз довідок і доповідей структурних підрозділів з висновка-

ми і пропозиціями по них;• підготовка і своєчасна розсипка матеріалів до засідань, нарад,

конференцій, семінарів і з’їздів;• прийом і реєстрація заяв, пропозицій і скарг від громадян;• організація прийомів відвідувачів:


• прийом, реєстрація, зберігання, облік, доставка в підрозділи ірозсипка вхідної, вихідної і внутрішньої кореспонденції, підготовкасправ до здачі на зберігання й у внутрішній архів фірми.

Крім роботи з документами до обов’язків секретаря включають-ся функції з бездокументного обслуговування. Зокрема:

• технічне забезпечення роботи керівника;• підготовка й організація матеріально-технічного забезпечен-

ня засідань, нарад;• організація прийому працівників і відвідувачів;Перераховані службові обов’язки можуть бути обмежені й допов-

нені іншими. Але і приведений перелік дає уявлення про специфікусекретарської роботи, в зв’язку з чим доречно розглянути головні аспек-ти професійної діяльності й культури праці секретаря. Особливістюроботи також є постійна недостача часу, робота в у мовах стресу. У цьомувипадку виручає уміння слухати, правильно розуміти, запам’ятовува-ти завдання. Оцінювати і ухвалювати швидкі й вірні рішення.

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬЗАГАЛЬНОГО ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Лівкутний О. С.І курс магістратури, група ІБС 11–17м,

спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»

Науковий керівник: Мазуркевич О. П., кандидат культурології,доцент, Вінницький соціально-економічний інститут


Загальне документознавство є теоретичною галуззю знань. Вонофактично має представляти узагальнену теорію документа та сукуп-ностей документів. Більшість питань, пов’язаних з визначеннямбазових понять документознавства, різні концепції документа, складі зміст його функцій, проблеми типології документів висвітлено вфундаментальній монографії Г. В. Швецової-Водки [2, c. 26–27].

Важливими для розвитку загального документознавства слід вва-жати сучасні дискусії «нових» та «традиційних» документознавців нанаукових форумах та сторінках спеціальних часописів. Особливо гос-трими виявилися питання щодо сутності поняття «документ»і похідного від нього змісту документознавства як наукової дисципліни.«Традиційні» документознавці або заперечують існування нової версіїдокументознавства, або доводять, що для її визнання має пройти пев-

50


51

ний час. З іншого боку, публікації деяких нових документознавців свід-чать, що вони також ігнорують або не розуміють змісту традиційногодокументознавства та архівознавства, окремих спеціальних історичнихдисциплін. З іншого боку, присвячуючи низку наукових розвідок танавчальних видань аналітико-синтетичному опрацюванню (при цьомучасто використовується термін «обробка») документів, розгляд зазна-чених процесів здійснюється виключно з позицій бібліотечно-бібліог-рафічної та науково-інформаційної діяльності (тобто йдеться про пуб-лікації), не враховуючи специфіку здійснення таких процесів,наприклад, у діловодстві, архівній справі, археографічній діяльності.

Перспективність розвитку проблематики загального документоз-навства — документології є безсумнівною. Водночас він буде продук-тивним за умови розгляду документології не як комплексу наук абонавіть наукової дисципліни, а певної сукупності знань. Інакше доку-ментологія буде підмінена книгознавством, бібліографознавством,інформатикою або журналістикою, особливо коли не враховуєтьсяпроблематика традиційного документознавства, архівознавства тациклу спеціальних історичних дисциплін, що вивчають окремі харак-теристики історичних документів. Однобічний підхід до розглядудокументознавчих питань тільки з точки зору бібліотекознавства, біб-ліографознавства чи книгознавства навряд чи створює можливістьзарахування таких робіт до документознавчих (документологічних).


1. Комова М. Документознавство: [навч. посібник] / Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л.: Тріада плюс, 2007. — 294 с.

2. Швецова-Водка Г. Документознавство: навч. посіб.. — К.: Знання,2007. — 398с.

ЕТИКА КОЛЕКТИВНИХ ОБГОВОРЕНЬ

Марчак А. С.V курс, група ІС–51,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Волинець О. О., к.філос.н., Інститут філології та масових комунікацій Університет «Україна»

Важливу роль у діловому житті людини відіграє колективне обго-ворення проблем. До форм колективного обговорення проблем відносяться: нарада; дискусія; мозковий штурм; переговори.


Нарада — найефективніша форма колективного обговоренняпитань і прийняття рішень. В цьому виді спілкування поєднують-ся різні жанри: ораторський монолог (слово ведучого, виступиучасників, доповіді); діалог (обмін інформацією), мозковий штурм,дискусія.

Залежно від задач, які мають бути вирішені на нараді, можнавиділити такі типи: інформаційна нарада (обмінятися інформаці-єю, скоординувати дії); нарада інструктаж; проблемна нарада або«мозковий штурм» (колективний пошук ідей, вирішення проблем);нарада — конференція (навчання, підвищення кваліфікації співро-бітників).

Дискусія — це публічний діалог, в процесі якого виявляютьсяі протиставляються різні точки зору, різні позиції. Метою дискусії євияв істинної думки, пошук правильного рішення. Дискусія є частонеобхідним елементом ділової наради, тому менеджер, що їх прово-дить, повинен володіти технікою організації і проведення цієї формиспілкування.

Етапи підготовки і проведення дискусії. Підготовчий етап скла-дається з: формування проблеми, мети; збору інформації про пред-мет дискусії; формулювання запитань; оцінки аудиторії.

Слід обрати стратегію ведення дискусії з урахуванням індивіду-альних особливостей дискутуючих.

Традиційно виділяють сильних і слабких учасників. Сильнийучасник — впевнений в собі, добре знає предмет спору, має досвідполемічного спілкування, має авторитет. Слабкий учасник, відпо-відно, — недостатньо обізнаний у проблемі, нерішучий, недосвід-чений у спілкуванні.

Мозковий штурм — це метод колективного розв’язання пробле-ми, який забезпечується особливими прийомами. Мозковий штурмпокликаний віднайти якомога більше ідей, за допомогою якихможна вирішити дану проблему.

Головним правилом мозкового штурму є відмова від будь-якої кри-тики і оцінки ідей. Під час мозкового штурму люди не повинні бояти-ся виглядати по-дурному, адже мають вітатися найбільш дикі ідеї.

Отже, колективні обговорення в складним процесом, де важливочути співрозмовників, враховувати різні думки та дослухатись до спів-розмовників інших поглядів. Зниження рівня критичності, самокри-тичності у людини відповідно підвищує її впевненість у собі і готов-ність до творчого пошуку. Група просто висуває ідеї одну за одною,без зупинки для аналізу їхньої цінності, реальності чи нереальності.

52


53

ПОНЯТТЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ЇХ РОЛЬ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Марчак А. С.V курс, група ІС–51,

спеціальність «Інформаційна, архівна та бібліотечна справа»,Інститут філології та масових комунікацій Університет «Україна»Науковий керівник: Волинець О. О., к.філос.н, Інститут філології та

масових комунікацій Університет «Україна»

Моральний рівень людини не може визначатися її професією,так само як національним походженням чи іншими факторами.Мораль є суттєвим чинником життєдіяльності суспільства, але навітьапелюючи до цих людських якостей вона звертається передусім докожної окремої особистості.

Адже від культури говоріння, слухання, від культури поведінки,мови залежать результати професійної діяльності. Широко вжива-ним є сьогодні термін професійна культура (культура певної профе-сії). Фахівець має не лише виявляти свої моральні якості, а й впли-вати через них на інших. Особливо це стосується професій суддів,учителів, лікарів тощо.

Отже, професійна етика — це такі моральні обов’язки, в якихвідбивається ставлення представника певної професії до об’єктапраці, до колег, до партнерів, до членів суспільства. Це усвідомленнясвоєї моральної відповідальності і готовності виконувати свій про-фесійний обов’язок.

Професійна етика включає і поняття професійного обов’язку,професійної відповідальності, професійної совісті. А ці поняттяперетинаються з іншими (близькими): професійна честь, професій-на гідність, професійна справедливість, професійний такт.

Стівен Річардз Кові вважає, що сенсом життя людини, його цен-тром можуть бути:

1. Робота. Не тільки основний, а й додатковий час витрачаєтьсяна роботу.

2. Друзі. Вони з’являються на основі співробітництва. Тільки нароботі можна себе самореалізувати. Ідеї та принципи, які сповідує люди-на, є умовою більш ефективної роботи та пристосовуються до її умов.

3. Гроші. Задоволення поглинають фінанси. Друг чи друзі вибира-ються залежно від їх економічного стану. Вороги — це економічні кон-куренти. Самооцінка залежить від розміру капіталу. Хорошими при-нципами будуть ті, що дозволяють робити гроші та управляти ними.


54


4. Сім’я. Найвищим задоволенням є спільна діяльність, пов’яза-на з сім’єю. Друзі — це друзі сім’ї. Реалізація власного «я» найбільшрозкривається в сім’ї, у родинних стосунках. Сповідуються прави-ла та принципи, які підтримують силу і єдність сім’ї.

Коли центром життя людини є правильні принципи, які базу-ються на основі християнської етики, усі життєві радості, задово-лення і негаразди вона сприймає по-іншому, мудро. Тому задово-лення отримує від практично будь-якої усвідомленої діяльності.

Самореалізація — це оцінка себе та інших людей як унікальних,талановитих, творчих людей які можуть багато досягти, працюючиразом чи незалежно.

Принципи — це природні закони, які не можна порушити без-карно. Їх дотримання зберігає цілісність особистості та приводитьдо істинного розвитку і щастя.

Правильні принципи — це точний, надійний і сильний вимірю-вач для самовдосконалення. Це ядро внутрішньої безпеки. Це ком-пас, який направляє, куди йти, і показує, як туди дістатися. Це даєможливість піднятися над ситуаціями, емоціями, обставинамиі ачити картину в цілому. Ви стаєте впевненою в собі, знаючою,активною людиною, незалежно від ставлення, поведінки та дійінших людей. Ваш поточний фінансовий стан та інші сучасні обста-вини не є визначальними для ваших рішень і дій.

Отже, дотримання чи недотримання моральних норм і принци-пів формують відповідний авторитет керівника, менеджера. Лишена основі моральних засад авторитет особистості керівника буде міц-ним і довготривалим, або навпаки — неміцним і змінним.

ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖОСОБОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Мельниченко П. П.ІІІ курс, група ДІ–31,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Ткаченко О. О., ст. викладач, Інститут філології

та масових комунікацій Університет «Україна»

Особливістю міжособової комунікації є те, що в її процесі маємісце обмін повідомленнями між невеликим числом людей; це без-посередня взаємодія, коли її учасники знаходяться в просторовійблизькості, мають нагоду легко здійснювати зворотний зв’язок; кож-

55


ний з її учасників визнає незамінність, унікальність свого партне-ра, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки,особових характеристик і у свою чергу розраховує на зустрічну увагу.

Міжособова поведінка індивідів в процесі комунікації відрізня-ється від їх поведінки поза ситуацією взаємодії, адже кожний з їїучасників істотним чином впливає на поведінку іншого, між їхвисловами і вчинками виникає причинна залежність. Обмінюючисьповідомленнями, вони пристосовують їх до конкретної ситуації спіл-кування, зміст отриманої інформації значною мірою переробляєть-ся залежно від ситуації та навколишнього оточення.

Найбільш дієвим інструментом вирішення проблем і задач, щостоять перед людьми на рівні засобів комунікації можливо визначи-ти діалог — комунікативну технологію, що постає як впорядкованапослідовність етапів, елементів і актів поведінки (дій), змісту мови істанів комуніканта, що опосередковані особливостями його осо-бистого досвіду, поставленою метою, особливостями особистіснихрис і поведінки реципієнта, а також умов, в яких вони знаходяться.Визначення діалогу як методу чи технології дозволяє розглядати йогояк елемент професійної діяльності і застосувати до нього відповіднікритерії аналізу і оцінки.

Таким чином, діалог як інструмент комунікативної діяльностіможе характеризуватися наступними чинниками:

– цілеспрямованістю, тобто усвідомленням предмету і метикомунікативної дії;

– внутрішньою структурою, взаємопов’язаністю всіх комуніка-тивних актів, етапів і послідовних дій, тобто наявністю певної фазо-вої технології;

– ефективністю, тобто здатністю приводити до наперед наміче-ного результату, поставленої мети.

Щоб діалог як елемент професійної діяльності став ефективнимзасобом комунікативної роботи, його необхідно готувати заздале-гідь, а отримані результати об’єктивно аналізувати з позиції зробле-них помилок і упущених можливостей.

Діалогічне спілкування як рівноправна суб’єкт-суб’єктна взає-модія має за мету взаємне пізнання, самопізнання партнерів по спіл-куванню. Воно можливе лише у випадку дотримання низки правилвзаємовідносин.

Персоніфікація спілкування, тобто ведення розмови від власно-го імені (без посилання на думку авторитетів), представлення своїхсправжніх почуттів і бажань.

56


Компетентне гуманне спілкування дозволяє досягти більш гли-бинного взаєморозуміння, саморозкриття партнерів, створює умовидля взаємного особистісного зростання.

Залежно від комунікативної мети в міжособовій комунікаціїможливо виділити наступні рівні спілкування конвенційний, при-мітивний, маніпулятивний, стандартизований, ігровий, діловий,духов ний.

Отже, міжособову комунікацію можна вважати ефективною,якщо мета, що була поставлена суб’єктами комунікації, досягаєтьсянайбільшою мірою.

ЗАСТОСУВАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГОПРЕДСТАВЛЕННЯ ЗМІСТУ ПРЕДМЕТІВ

ДЛЯ ЕЛЕКТРОННОЇ ПІДТРИМКИ НАВЧАННЯ

Михальчук О. В.І курс, ОС, «Магістр»,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»,Луцький інститут розитку людини Університету «України»,

к. тел. (050)-238-41-11Науковий керівник: Бундак О. А., к. і. н., доцент,

Луцький інститут розитку людини Університету «України»

Віртуальна освіта — це зміна та збільшення внутрішніх якостейреальних суб’єктів, що відбуваються в результаті їхньої спільноївзаємодії. Нинішній ВНЗ України вже не в змозі оперативно змі-нювати навчальні курси, швидко реагувати на зміну запитів спо-живачів освітніх послуг. За допомогою систем дистанційногонавчання (СДН) навчальні матеріали, що оформляються у вигляді«модулів» — тематичних одиниць курсу. Модулі розробляютьсяколективом висококваліфікованих спеціалістів. Система надаєширокі можливості по створенню навчальних курсів. Готовий курсрозміщується на веб-сторінці, з додатком способів самотестуван-ня, а контактування із студентом здійснюється за допомогою інтер-активних засобів або електронної пошти. Для проведення інтерак-тивних віртуальних занять або презентацій використовуютьсяспеціальні програми.

Відкрита освіта в багатьох країнах розглядається сьогодні як сис-тема, яка забезпечує загальнонаціональний доступ до освітніхресурсів шляхом широкого використання інформаційних освітніх

57


технологій дистанційного навчання (ДН) і на цій основі надаєумови для найбільш повної реалізації громадянами своїх прав наосвіту. В Україні розвиток СДН знаходиться на початковій стадіїзапровадження. Використання дистанційної освіти здійснюєтьсяпереважно у складі звичайної освіти. Цілісне збереження навчальноїінформації, зручний доступ до неї концентрує увагу та активністьстудентів, викладачів, батьків забезпечуючи їх дієвим інструментомконтролю, утворюючи цілісний інформаційний простір комп’ютер-ної підтримки навчання. Якість такої комплексної системи будезростати більш ніж пропорційно до кількості людей які її будутьвикористовувати.

Досить комплексну інформаційну підтримку у ВМУРоЛ «Ук -раїна» надає дистанційний портал «MOODL». Накопичена в такийспосіб інформація практично узгоджена з навчальним процесом.Інтернет, в таких випадках відіграє роль лише сховища інформаціїтобто заміняє підручник. Система дистанційної освіти «MOODL»,передбачає чітке узгодження матеріалу з навчальними програмами,облік навчальних досягнень, зворотній зв’язок, гнучкість та багато-функціональність. За допомогою СДН можна побудувати в Інтернетвіртуальний університет і проводити ДН великого числа слухачів,автоматизувавши при цьому весь навчальний цикл — від прийомузаявок до відмітки про видачу підсумкового сертифіката. Модуль«Навчальний портал» дозволяє використовувати «MOODL» в якос-ті комплексної системи управління навчанням і контентом. Один зрежимів тестування — МКР — дозволяє після відповідей на питанняпоказати студентові кількість правильних відповідей. Тестування вцьому режимі дозволяє істотно підвищити ефективність роботи сту-дента над помилками. Гнучкий інструментарій планування навчаль-ного процесу дає можливість складання групових навчальних планівз подальшим їх коректуванням для окремих слухачів, що істотнополегшує роботу тьюторів і дозволяє поєднувати масовість навчанняз індивідуальним.

Переваги «MOODL»: дружній інтерфейс, гранична простотаосвоєння і експлуатації, можливість використання методикионлайн-навчання, висока продуктивність, масштабованість, мож-ливість використання графіки та мультимедіа в тестах. Нині значначастина матеріалів, що використовуються в навчальному процесі,подається в електронній формі. Використання телекомунікацій,мультимедійних навчальних даних, інтернет-технологій та систем,що базуються на знаннях, — потенціал для удосконалень процесу

58


освіти. Здобуття предметних знань — найскладніший та найтрива-ліший етап у створенні систем ДН. Онтологічне подання знаньзабезпечує їх інтероперабельність та дозволяє повторно використо-вувати їх при створенні нових курсів та модулів, а також дозволяєавтоматизувати пошук інформації про ці курси на семантичномурівні. Цю інформацію можуть використовувати агенти для персона-лізації процесу навчання.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО СЕКРЕТАРЯ-РЕФЕРЕНТА

Муріна А. В.IV курс, група ДІ–41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна»Науковий керівник: Мірошниченко О. І., ст. викладач,


В сучасних умовах глобальної інформатизації суспільства, стрім-кого розвитку стосунків ділового партнерства (в тому числі і закор-донних контактів) помилковим було б думати, що професія секре-таря-референта обмежується прийманням відвідувачів, відповідямина дзвінки, носінням документів на підпис керівникові. Так булов недалекому минулому. Сьогодні ж секретар — це універсальний(і свого роду унікальний) фахівець, що може практично все. А дляцього, зрозуміло, він повинен володіти відповідними знаннями ізнайрізноманітніших галузей науки і техніки.

Важливу роль у роботі секретаря відіграє професійна базова під-готовка, що включає як високий рівень загальної освіти, так і спе-цифічні знання, які можуть бути визначені відповідно до основнихфункцій секретаря.

У сформованій практиці оцінки праці секретарів прийнято виді-ляти такі ділові якості:

Професійна майстерність. Ця якість має на увазі володіння ком-плексом професійних знань, умінь і навичок, передбачених квалі-фікаційною характеристикою.

Ініціативність. Секретар повинен виявляти самостійність і іні-ціативу в рішенні питань своєї компетенції, не чекати спеціальнихвказівок керівника.

59


Організованість. Уміння організувати своє робоче місце і роботув офісі, раціонально спланувати розподіл обов’язків за часом, забез-печити своєчасне виконання щоденних операцій.

Відповідальність. Секретар, повинен бути повсякчас готовимприйняти на себе відповідальність за завдання, поставлені керівни-ком, особливо в межах своєї компетенції.

Пунктуальність. Уміння не тільки правильно спланувати захід,а й забезпечити його виконання у встановлений час.

Поінформованість. Секретар повинен добре орієнтуватисяв питаннях того напрямку діяльності, в якому працює його керів-ник і організація в цілому, знати положення справ і стан рішенняпитань у галузі, останні досягнення й проблеми; бути в курсі подій,що відбуваються в підрозділі й організації в цілому.

Дипломатичність, уміння зберігати службову таємницю. Гарнапамґять. Ця якість забезпечується не тільки за рахунок розвиткусвоїх здібностей, запам’ятовування інформації, а й за рахунокраціонального використання можливостей сучасної оргтехніки ідовідково-інформаційного апарату. Крім того, щоб відповідатисучасним вимогам, секретар повинен володіти наступними якос-тями: мати професійний імідж; добре володіти мовою й письмом;володіти гарною пам’яттю; добре орієнтуватися у часі; тримати впорядку документацію, швидко знаходити необхідні папери;уміти красиво оформляти звіти, вести ділове листування керів-ника; швидко освоювати розробки новітніх комп’ютерних про-грам для офісу, бути енергійним, проявляти ініціативу; швидкознаходити взаєморозуміння з колегами й клієнтами; підтримува-ти ефективну роботу офісу у відсутність шефа; контролюватифінанси офісу; бути обачним у конфіденційних, делікатнихпитаннях фірми.

Отже, секретар — це універсальний (і свого роду унікальний)фахівець, що може практично все, а для цього, він повинен воло-діти відповідними знаннями. Усі названі якості, необхідні секре-тарю, не даються людині в готовому виді. Потрібна повсякденнапраця розуму й душі, наполеглива й відповідальна підготовка дороботи за обраною професією.

60


ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

Муріна А. В.IV курс, група ДІ–41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність», Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна»Науковий керівник: Ткаченко Н. О., старший викладач,

Інститут філології та масових комунікацій університету «Україна»

Зайнятість характеризується як соціально-економічне явище,яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задово-лення потреб народного господарства в робочій силі, забезпеченняналежного рівня життя зайнятого населення, задоволення потребпрацівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвит-ку особистості.

Зайнятість населення є діяльністю,що пов’язана з задоволеннямособистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доходу вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, нату-ральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупністьсоціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечуютьможливості прикладання праці в різних сферах господарської діяль-ності, і виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої силина всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі їїформи: повну — діяльність працівника протягом повного робочогодня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних дляданого регіону розмірах; неповну — зайнятість певної особи протя-гом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з непов-ною оплатою. Залежно від сфери застосування праці виділяютьосновну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первин-ною і вторинною.

Основна зайнятість, або первинна є діяльність в межах норма-тивного робочого дня, тижня за основним місцем роботи. Додатковазайнятість є зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають гнуч-кі і нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу.Використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочого часу,гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. До осіб, що викорис-

61


товують гнучку форму зайнятості відносять: надомників, працівни-ків за викликом, тимчасових робітників (контрактників) тощо.

У спеціальній економічній літературі нерідко може використо-вуватися велика кількість визначень зайнятості: продуктивна, раціо-нальна, оптимальна, збалансована, ефективна. Всі вони лише уточ-нюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідностіпідтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і їїрезервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефективностіфункціонування виробництва і росту доходів населення.

До зайнятого населення, згідно із Законом «Про зайнятість насе-лення» в Україні відносять громадян, які проживають на її територіїна законних підставах: працівників, що працюють за наймом на всіхпідприємствах незалежно від форм власності; громадян, які само-стійно забезпечують себе роботою (підприємців, фермерів, осіб, якізаймаються індивідуальною трудовою діяльністю, осіб творчої працітощо); обраних, призначених на оплачувані посади в органи дер-жавної влади, управління або в громадські організації; громадян, якіпроходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органахнаціональної безпеки і внутрішніх справ; осіб, що проходять про-фесійну підготовку з відривом від виробництва; працюючих грома-дян держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функціїне пов’язані з забезпеченням діяльності посольств, місій.

Отже, зайнятiсть як соцiально-економiчна категорiя синтезуєсукупнiсть вiдносин щодо участi людей в суспiльному виробництвi йпов’язана із забезпеченням масштабiв, умов i форм включеннялюдей в суспiльно корисну працю, з процесами формування, роз-подiлу i використання трудових ресурсiв. Зайнятiсть вказує на рівеньзабезпечення працездатного населення робочими мiсцями в систе-мi кооперацiї суспiльної працi, а також рiвень соцiального захисту вреалiзацiї права на працю.

62


КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДИСКУРСУ

Нестеренко Ю. Н.III курс, група ДІ–31,


Науковий керівник: Ткаченко О. О., ст. викладач кафедридокументознавства та інформаційної діяльності,


Актуальність теми дослідження: Поняття дискурсу є одним ізосновних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістикитексту. Дискурс (фр. discours — промова, виступ, слова) — у широ-кому сенсі складна єдність мовної практики і надмовних факторів.Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють увесь хід лінгвістич-ної науки. У першій половині ХХ століття мовознавство протягомдосить тривалого періоду було зосереджене на вивченні однієї з двохдіалектично зв’язаних сторін мови — мовній системі.

Дослідження текстів офіційного та неофіційного дискурсу, щорозглядається через призму їх адресованості. З цією метою, у роботіаналізується ті особливості оригінальних текстів художньої літера-тури, наукових текстів та офіційних документів, які обумовлені спе-цифікою передбачуваного адресата і прогнозованим характером йогоінтерпретативної діяльності.

Аналіз поняття дискурсу через призму його адресованості єдосить актуальним на даний час. Така актуальність зумовлюєтьсязростаючим інтересом до лінгвістичного опису передбачуваногоадресата у художній комунікації, а також специфікою адресованос-ті офіційного дискурсу, як однієї із важливих проблем лінгвістикитексту, яка має своїм джерелом «введення у фокус лінгвістики роз-гляд феномена життя, в центрі якого знаходиться людина з усіма їїпсихічними складовими і станами, формами соціального існуванняі культурної діяльності». Традиційно дискурс мав значення упоряд-кованого письмового, але найчастіше мовного, повідомлення окре-мого суб’єкта. В останні десятиліття термін отримав широке поши-рення в гуманітаристиці і набув нових відтінків значення.

Офіційний та неофіційний дискурс. Мова офіційного дискур-су — це мова офіційних та наукових текстів і документів. До офіцій-ного дискурсу, окрім текстів наукового стилю, належать іще текстиофіційних документів. Тексти офіційних документів мають деякіспільні риси з науковими: це сухість, логічність, лаконічність. Але

63


незалежно від того, чи текст належить до офіційного, чи неофіцій-ного дискурсу, він має свого певного адресата, який обумовлює в тійчи іншій мірі комунікативну природу мовленнєвого твору. Існуванняі важливість цього фактора визнається багатьма лінгвістами. У про-блемі вивчення мовленнєвої спрямованості твору є ще багато дис-кусійних та невирішених питань. Зокрема, нема єдності у визначен-ні об’єкта спрямованості мовленнєвого впливу, він іменується як«отримувач», «рецептор», «реціпієнт», «адресат». Розглядаючи мовуяк основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвиткуі становлення особистості в процесі комунікації не можна не торка-тися таких моментів в участі мови, які безпосередньо відтворюютьдинаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьомуособистісний початок кожного окремого етапу комунікації. Основнавластивість комунікативного фокуса — його зміна, перехід з однієїфази розвитку в іншу.

У сучасній науці дискурс трактується як складне явище, що скла-дається з учасників комунікації, ситуації спілкування і самого тексту.Іншими словами, дискурс — це абстрактний інваріантний описструктурно-семантичних ознак, що реалізуються в конкретних тек-стах. Ідеалом, до якого слід прагнути в процесі комунікації, є мак-симально можлива відповідність між дискурсом як абстрактною сис-темою правил і дискурсом (або текстом) як конкретним вербальнимвтіленням цих правил.


1. Ломачинська І.М. Бібліографознавство. Навч. посіб. для дистанц.навчання. — К.: Ун-т «Україна», 2004. — 300 с.

2. Воробьева, О. П. Лингвистич. аспекты адресованности худ. Текста[Текст]: учебник / О. П. Воробьева. — М, 1997. — 382 с.

64


ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ У ГОРИЗОНТАЛЬНІЙ ТА ВЕРТИКАЛЬНІЙ

ОРГАНІЗАЦІЙНІЙ ВЗАЄМОДІЇЇ

Паранюк К. С.V курс, група ІС–51,



Процес опанування мови та її культури пов’язаний із здобуттямнавичок правильно говорити й писати, вмінням точно висловлюва-ти свою думку, активно використовувати мовні знання, грамотнозастосовувати їх на практиці. Забезпечення саме мовної компетен-тності стає важливим компонентом підготовки фахівців у різнихсферах управління.

За лінгвістичним визначенням, поняття «культура мовлення»трактується як «володіння нормами усної та писемної літературноїмови, а також як уміння використовувати виражальні засоби мови врізних умовах спілкування відповідно до цілей та змісту мовлення».

Термін «культура мовлення» ввійшов у вітчизняну наукову літе-ратуру у 20-х рр. ХХ ст. Однак до початку 60-х років ХХ ст. основнимпоказником культури мовлення вважалася літературно-мовна пра-вильність, тобто відповідність змісту промови певній мовній нормі.

Культура мовлення передбачає, що відносини між співрозмов-никами повинні будуватися на основі загальнолюдських моральнихустановок. Під час мовленнєвого процесу враховуються такі чинни-ки: в офіційній чи неофіційній ситуації відбувається розмова; рольадресата й адресанта в комунікативному акті; вік і соціальний станкожного учасника; ступінь їх знайомства між собою тощо.

У будь-якому колективі існує два основні шляхи поширенняформальної інформації, а саме: вертикальний та горизонтальний.Причому ефективність спілкування за цими напрямами різна.

Вертикальні комунікації забезпечують передачу інформації з вищихрівнів управління на нижчі й навпаки. Саме завдяки цьому виду кому-нікації передаються розпорядження від керівництва фірми до кожно-го її працівника. Каналами зворотного зв’язку передається інформа-ція про досягнуті результати роботи, а також у разі необхідностіпропозиції працівників про внесення певних змін у трудовий процес.

65


Різновидами вертикальної комунікації є комунікації між керів-ником і робочою групою, а також між керівником і підлеглим.Вертикальні комунікації можуть — і повинні бути — двонаправле-ними, оскільки тоді вони є ефективніші, ніж однонаправлені.

Горизонтальні комунікації відбуваються між колегами та співро-бітниками на одному рівні. Вони сприяють координації між підлег-лими ланками й відіграють головну роль у робочих командах, деє працівники різних відділів.

За даними досліджень, ефективність спілкувань на горизонталь-ному рівні професійних відносин досягає 90%. Така висока ефек-тивність пояснюється, очевидно, тим, що співробітники одногорівня управління добре розуміють своїх колег, знають їхні пробле-ми, а отже здатні максимально ефективно й результативно вико-ристовувати потенціал ділового спілкування.

Спілкування, що відбувається по вертикалі ієрархічних відно-син, менш ефективне. Пояснення цьому можна знайти у статуснихвідмінностях, що справляють значний фільтраційний вплив на спіл-кування як знизу вгору, так і згори вниз.

Характер вертикальних відносин залежить від рівня децентралі-зації і стилю керівництва. Висока централізація влади обумовлюєпріоритет стосунків підпорядкування і слабкий зворотній зв’язокі навпаки при розвинутій децентралізації. Аналогічний вплив маютьі авторитарний і демократичний стилі керівництва. Горизонтальнівідносини визначаються доцільністю їх організації, якістю роботикожного з учасників.

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

В УКРАЇНІ

Паранюк К. С.V курс, група ІС–51,



Однією з передумов сталого демократичного розвитку суспільст ває інформаційна відкритість органів влади. Саме прозорість дій владивиступає головною запорукою здійснення ефективної політики,

66


уможливлення громадського контролю і зміцнення довіри до себез боку людей.

Актуальність питання доступу до інформації діяльності органіввлади останнім часом привертає велику увагу суспільства. Для фор-мування громадянського суспільства і розбудови правової державирегулювання інформаційних відносин має важливе значення.Оскільки суспільство доконечно зацікавлене в ефективному вико-ристанні державної інформації, вона повинна бути доступною длякожного громадянина.

Структурні підрозділи із зв’язків громадськістю в органах дер-жавної влади почали формуватися на початку 90-х pp. ХХ ст. якнеобхідність суспільних зрушень у напрямі формування економічнихінститутів демократії. Але з моменту запровадження інституту пре-зидентства, коли у структурі Адміністрації Президента України буластворена прес-служба глави держави, в Україні розпочався реаль-ний процес налагодження зв’язків із громадськістю в органах дер-жавної влади і місцевого самоврядування.

Сьогодні у межах структур Верховної Ради України, АдміністраціїПрезидента України, Кабінету Міністрів України під назвами прес-служб працюють відділи або підрозділи, що виконують ті чи іншіфункції зв’язків з громадськістю.

Функції існуючих державних служб зв’язків з громадськістю зво-дяться переважно до інформування громадськості, поширення незавжди ефективної реклами, що означає практичну діяльність із керу-вання пресою для створення позитивного іміджу в суспільній думці.

Основним завданням діяльності підрозділів органів влади зізв’язків з громадськістю є створення позитивної репутації, добро-зичливого ставлення громадськості до нових в Україні державних,громадсько-політичних, господарсько-економічних та інших інсти-тутів суспільства.

У період становлення публічної політики в Україні саме напрямзв’язків з громадськістю є найбільш затребуваним, оскільки фахів-цям у даній сфері найчастіше доводиться займатися висвітленняму засобах масової інформації політичних подій чи дій політиків упозитивному плані.

Наявні державні служби зв’язків з громадськістю в Українісприймаються як «групи швидкого реагування», основним завдан-ням яких стає «зняття» напруженості в суспільній думці з найгострі-ших проблем, у тому числі, пов’язаних з непрофесійною діяльніс-тю політиків чи державних діячів.

67


В умовах реформування системи державного управлінняв Україні все більше актуалізується проблема відкритості інформаціїщодо діяльності органів влади.

Світова практика свідчить, що зв’язки з громадськістю — ценевід’ємна частина будь-якої сучасної управлінської діяльності.Сферу, у якій функціонують зв’язки з громадськістю, можна визна-чити як суспільні комунікації, а практика зв’язків з громадськістю —це практика комунікативного менеджменту.

В Україні громадянське суспільство, що формується за допомо-гою зв’язків з громадськістю, майже не впливає на формування дер-жавної політики, що призводить до низького рівня підтримкий розуміння тієї ж політики. Якщо практика зв’язків з громадськіс-тю бізнесу чи політики в демократичних умовах вивчається давной плідно, то в перехідному суспільстві діяльність у зв’язках з гро-мадськістю ще залишається мало вивченою.

ПЕРЕДАЧА ДО АРХІВУ ТА ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТІВЛІКВІДОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Петрович І. В.ІV курс, група Док-44,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність», Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки,

к. тел. (066)-088-68-64Науковий керівник: Петрович В. В., к.істор.н., доцент,

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Прийняття рішення про ліквідацію підприємства — важливийкрок для його власника. Одним із заходів у цьому процесі є переда-ча документів з особового складу на державне зберігання в архів,зокрема й у трудовий: накази, трудові договори, штатні розписи,особисті рахунки, особисті картки та особисті справи співробітниківтощо [3]. Трудовий архів створюється для централізованого тимча-сового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесідокументування службових, трудових та інших правовідносин юри-дичних осіб і фізичних осіб-підприємців [2].

На упорядковані документи складаються: опис справ з особово-го складу, опис справ тимчасового зберігання і акт про виділення дознищення документів, термін зберігання яких минув. До описівсправ складається довідковий апарат: історична довідка; передмо-ва; титульний аркуш; засвідчувальний напис до опису [3].

68


Прийом-передача на зберігання проводиться співробітникамиархіву та представником ліквідованої організації. Фізичний стансправ визначається шляхом їх візуального перегляду. У процесі при-йому-передачі документів на зберігання перевіряється наявністьсправ, зазначених в описах, правильність їх оформлення та відпо-відність нормативним вимогам. Разом з документами на зберіганняв трудовий архів передаються три примірники кожного опису танауково-довідковий апарат (історична довідка, передмова до опису,копії або оригінали свідоцтв про реєстрацію, статути, документи проперереєстрацію, тощо на вимогу архіву). Документи, у яких термінобов’язкового зберігання вже закінчився, підлягають знищенню вустановленому порядку. Акт прийому-передачі документів на збері-гання складається у двох примірниках, підписується ліквідатором,співробітником архіву, який здійснив прийом документів та керів-ником архіву [1]. Після погодження експертною комісією архівноїустанови описів справ, ліквідатор звертається до керівника архівуз письмовою заявою про передачу документів установи, яка лікві-дується для подальшого їх зберігання в трудовому архіві.

З метою проведення робіт щодо впорядкування документів тапередачі їх на зберігання в архів, до кошторису витрат на ліквідаціюорганізації включається стаття, що передбачає витрати на експер-тизу цінності та обробку документів.

Таким чином, при ліквідації підприємства документи з особово-го складу, а також архівні документи, строки тимчасового зберіганняяких не минули, в упорядкованому стані за описами, затвердженимиекспертно-перевірною комісією відповідної архівної установи, пере-даються на зберігання в трудові архіви.


1. Про затвердження Правил організації діловодства та архівногозберігання документів у державних органах, органах місцевогосамоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях: НаказМіністерства юстиції України 18 червня 2015 р. № 1000/5 //Офіційний вісник України. — 2015. — № 52. — Стор. 538.

2. Про затвердження Типового положення про архівну установусільської, селищної, міської ради для централізованого тимчасовогозберігання архівних документів, нагромаджених у процесідокументування службових, трудових та інших правовідносинюридичних і фізичних осіб, що не належать до національногоархівного фонду: Наказ Міністерства юстиції України 02 червня 2014р. № 864/5 (Редакція від 10 листопада 2017 р.) // Офіційний вісникУкраїни. — 2014. — № 47. — Стор. 213.

69


3. Про порядок упорядкування документів при реорганізації аболіквідації установ, організацій і підприємств та передавання їх назберігання до державних архівних установ, трудових архівів:Методичні рекомендації. — Ужгород, 2007. — 19 с. [Електроннийресурс]. — Режим доступу: http://dazo.gov.ua/download/norm/metod1.pdf. — Назва з екрана.

ДИПЛОМАТИЧНЕ ЛИСТУВАННЯ

Примоченко М. Ю.ІІІ курс, група ДЛ–31, спеціальність «Діловодство»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна», к. тел.(098)-568-21-52

науковий керівник: Ткаченко Н. О., старший викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Дипломатичне листування є листування держави, уряду, відом-ства закордонних справ з відповідними іноземними державами, дип-ломатичними представництвами цих держав, міжнародними орга-нізаціями, а також листування таких дипломатичних представництвміж собою. Здійснюється для досягнення ними своїх цілей у зов-нішньополітичній області. Всі документи дипломатичного листу-вання носять офіційний характер.

Дипломатичні документи є одною з форм дипломатичної діяль-ності держави по здійсненню цілей і завдань зовнішньої політики.Складання дипломатичних документів є важливим і таким, що набу-ває дедалі більшої ваги у сфері дипломатії.

Дипломатична документація держав досить різноманітна. Значнуїї частину становлять документи, що мають виключно внутрішній йвідомчий характер. Інша категорія дипломатичних документів — цеті документи, за допомогою яких здійснюються письмові офіційнівідносини між державами і які висловлюють позицію держави з тогочи іншого питання міжнародного життя. Ще у часи середньовіччявважалося, що коли людина присвятила себе дипломатії, то повин-на, принаймні, володіти трьома професійними якостями: добреговорити, добре писати та знати римське право. Навіть поняття«дипломат», «дипломатія» пов’язані із французьким терміном «dip-lomas» — офіційний документ (акт, хартія), що виходить від верхов-ної влади. Це слово через латинь бере початок від древньогрецькоїназви складеного удвоє листка пергаменту [1, С. 7].

70


Одна із найважливіших особливостей дипломатичних докумен-тів полягає в тому, що вони призначені для сприймання не лише віт-чизняного, а й зарубіжного адресата, який може дотримуватисьінших поглядів на міжнародні справи, звик до інших понять, іншоїполітичної мови й термінології.

Дипломатичний протокол являється сукупністю загальноприй-нятих норм, правил, традицій і умовностей, яких дотримуютьсяуряди, державні установи, відомства закордонних справ, диплома-тичні представництва, місії та представництва при міжнароднихорганізаціях, офіційні особи та члени їх родин у міжнародному спіл-куванні. Ці правила загальноприйняті та обов’язкові в міжнароднійдипломатичній діяльності.

Правила протоколу дипломатичного листування: Правильнийвибір виду документа. Вид документа має відповідати кожномуконкретному випадку; Дотримання протокольних формул тобто ети-кетних мовних формул, якими висловлюють повагу до адресата.Правильність написання титулу, імен та прізвища адресата, а такожофіційних назв держав. Ці власні назви мають точно відповідатизаписам в офіційних документах, які виходять від іншої сторони.Дотримання принципу взаємності під час вибору форми документата формул увічливості. Обов’язковість відповіді. Є таке протокольнеправило: кожний дипломатичний документ вимагає відповіді.Відсутність відповіді в дипломатії сприймають як відповідь негатив-ного характеру [2, С. 213].

Отже, листування ведеться між суверенними державами, іншимиповноправними суб’єктами міжнародного права та їх повноважнимипредставниками. Воно вимагає чіткого врахування правової рівнос-ті партнерів, взаємної поваги та коректності. Характерною рисоюдипломатичної кореспонденції є дотримання особливих норм між-народно-правового характеру, протокольних вимог, усталених зви-чаїв та традицій.


1. Вуд, Дж. Дипломатический церемониал и протокол / Дж. Вуд, Ж.Серре; пер. с англ. Ю. П. Клюкина, В. В. Пастоева, Г. И. Фомина. —Изд. 2. — Mосква: Междунар. отношения, 2003. — 416 с.

2. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, діловогопротоколу та етикету. — Київ: УНВЦ «Рідна мова», 2003. — 479 с.

71


ІНФОРМАЦІЙНО-ПОШУКОВІ СИСТЕМИ

Примоченко М. Ю.ІІІ курс, група ДЛ–31, спеціальність «Діловодство»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна», к. тел.(098)-568-21-52

Науковий керівник: Ткаченко О. О., старший викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Інформаційно-пошукові системи з’явилися на світ досить давно.Теорії і практики побудови таких систем присвячено безліч статей,основна маса яких припадає на кінець 70-х та початку 80-х років.

Не можна сказати, що з появою Internet і бурхливим входжен-ням його в практику інформаційного забезпечення з’явилося щосьпринципово нове, чого не було раніше. І на сьогоднішній день немаєіншого способу швидкого пошуку даних, окрім пошуку за ключо-вими словами. При цьому потрібно концентруватися не лише насамій меті, але і на тому, що може її супроводжувати.

У ідеалі процес пошуку повинен виглядати приблизно так: спо-чатку робиться загальний запит, отримується відповідь з результа-тами пошуку, в якому потрібно виділити описи більш менш відпо-відних посилань. Потім необхідно додати до запиту загальні ключовіслова, які є в описі потрібних посилань і повторити процес. Якщовсе робити правильно, то кожен запит повинен наближати допотрібної інформації. Користувач має бути своєрідним зворотнимзв’язком, з кожним кроком зменшуючи невідповідність між потріб-ною інформацією і тим, що видає пошукова система.

Основна мета користувача при роботі з мережею Internet є отри-мання інформації, оскільки в першу чергу Internet є гігантськимінформаційним ресурсом.

Завдання пошуку інформації в умовах стрімкого розвиткуі постійної зміни мережі і її інформаційного наповнення є нетри -віальним.

Випадково знайти потрібну адресу в мережі можна різними спо-собами: просто подорожуючи по вузлах, дізнатися у знайомих, поба-чити в рекламі і т.д. Цілеспрямований пошук явно або неявно вимагаєформулювання мети пошуку, розуміння того, що є об’єктом пошуку,обґрунтованого вибору засобу пошуку і ефективної методики.

Мета визначає характеристики об’єктів пошуку, об’єм і термінивиконання роботи, перелік засобів пошуку і способи їх засто -сування.

72


На сьогоднішній день «всесвітнє павутиння» включає декілька де -сят ків (по різним оцінкам — від 50 до 80) мільйонів серверів, на кожно-му з яких доступно від декількох мегабайт до десятків гігабайт інформа-ції. Як уже відзначалося для пошуку незліченної інформації в Ін тернетіна допомогу приходять тематичні та індексні пошукові системи.

Існує більш зручний і ефективний засіб пошуку необхідних відо-мостей. Це так звані індексні пошукові системи (пошукові механіз-ми — search engines). Основою їх є спеціалізовані комп`ютери, щоперіодичні проводять індексацію документів на серверах «всесвіт-нього павутиння», і дозволяють шукати інформацію на цих серве-рах за одним або кількома ключовими словами і, можливо, за дея-кими додатковими ознаками [2, С.34].

Передусім треба пам’ятати, що складання запитів на пошукінформації — це свого роду мистецтво. Ідеальний запит видастькористувачу посилання тільки на ті сторінки, що йому потрібні.Просто грамотний запит може видати користувачеві кілька десятківсторінок, пошук серед яких виявиться не таким уже й складним.Користувачу слід мати на увазі, що жодна пошукова система не встані повністю індексувати всі сторінки і документи на всіх серве-рах Інтернету. Кожний пошуковий сервер проводить відбір і індекс-ування сторінок за своїми власними правилами.


1. Ландэ, Д.В. Поиск знаний в Internet. Профессиональная работа / Д.В. Лан -дэ.– Москва: Вильямс, 2005. — 272 с.

2. Яковлєва, Ю. В. Методика ранжирування результатів пошуку в ін фор -маційно-пошукових системах бібліотек / Ю. В. Яковлєва // Реє стра ція,зберігання і обробка даних. — Київ, 2004. — Т. 6, № 3. — С. 66–73.

НАРАДА: ВИДИ, ПІДГОТОВКА, ПРОВЕДЕННЯ

Самко І. А.ІV курс, група ЗДІ–41


Науковий керівник: Мірошниченко О. І., старший викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Найпоширенішим видом колективних заходів в організаціяхє нарада.

73


Нарада — це спільна діяльність колективу, об’єднаного однієюметою і керована особою, у функції якої входить розпорядча діяль-ність.

На ділових нарадах легше вирішуються саме ті питання, які сто-суються всього колективу — його успіхів або невдач.

З огляду на мету такого колективного заходу як нарада, їх роз-різняють:

– навчальна (інструктивна) — форма наради, яка має чітке при-значення — ознайомлення працівників з окремою ділянкою роботи,новими положеннями та законами уряду і відомчих інстанцій та ін.;

– інформаційна — на ній учасників знайомлять з певними дани-ми, які вводяться в діловиробничий процес або стосуються окремихділянок роботи.

– диспетчерська («п’ятихвилинка») — найбільш стихійний виднаради, яка має на меті охопити всі три стадії процесу управління:збір інформації, її переробку і прийняття рішень.

– дискусійна — на такому засіданні кожен може вільно висло-вити свою думку.

– диктаторська — особливий вид наради, організація та прове-дення якої є ініціативою керівництва з певного питання чи з певноїділянки роботи і призначена для вузького кола працівників.

– автократична — вид наради, яка наперед передбачає чіткий хідїї проведення і готується всіма учасниками заздалегідь.

– сегрегативна (відокремлена) — заздалегідь повідомляєтьсяособа та тема її виступу.

Майже всі види нарад, окрім диспетчерської, варто сплануватинаперед, провести відповідну документаційну та організаційну під-готовку. Керівники різних рангів використовують від 10 до 50% свогоробочого часу на проведення нарад і засідань, багато часу витрача-ється і на їх підготовку, Іноді керівник протягом робочого дня буваєна трьох-чотирьох засіданнях і нарадах.

На нарадах керівник роз’яснює свою позицію, переконує при-сутніх, готує до правильного сприйняття свого рішення. Коли з’яв-ляється наказ, розпорядження або вказівка, робітники, що були при-сутніми на нараді, сприймають його як результат рішення,у підготовці якого вони брали участь.

Наради і засідання — найбільш поширені методи керівництва,способи підготовки і прийняття управлінських рішень, вивчення іформування думки колективу, оцінки здібностей підлеглих. Умілепроведення наради, щира зацікавленість присутніх в її рішеннях

дають змогу залучити до активної дискусії навіть інертних людей,що рідко виступають.

До наради:1. Сформулювати тему і підготувати порядок денний та погодити

його з керівництвом, а у випадку, коли керівник готує нараду, обго-ворити хід її зі своїми безпосередніми заступниками і помічниками.

2. Забезпечити приміщення і подбати про його технічне осна-щення, якщо це необхідно, з урахуванням кількості учасників.

3. Одержати тексти заявок або документів від тих учасників наради,які мають бажання або повинні виступити з обговорюваних питань.

4. Підготувати все необхідне канцелярське приладдя, включаю-чи папір і записники (нотатники), додаткові копії порядку денного(якщо нарада тривала), справу з листування, включаючи листи учас-ників, які не можуть бути присутні на нараді, необхідні довідники,інструкції тощо.


1. Варенко, В. М. Референтна справа. Навчальний посібник, К., Кондор,2008, 212 с.

2. Гордієнко, К. Д. Діловодство в роботі секретаря. К., КНТ, 2006. 280 с.

ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ ТА ЙОГО СУТНІСТНІ ОЗНАКИ

Татаринова І. А.IV курс, група ДІ–41,


Науковий керівник: Ткаченко Н. О., ст. викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Актуальність даної теми полягає у тому, що право на працю єосновним конституційним правом громадян України, а для реаль-ного здійснення громадянами цього права держава створює певніумови, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудовоїдіяльності, реалізує програми створення робочих місць, професій-но-технічного навчання, підготовки і перепідготовки працівниківвідповідно до суспільних потреб, і тому трудовий договір виступаєна як основний документ на основі якого виникають трудові відно-сини між працівником і роботодавцем.

74


75

Трудовий договір є угодою між працівником і власником під-приємства, установи, організації або уповноваженим ним органомчи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконуватироботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудо-вому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організаціїабо уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язуєтьсявиплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовипраці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавствомпро працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір породжує взаємні права та обов’язки праці -вника та роботодавця. Після укладення трудового договору праці -вника приймають до штату підприємства. Він зобов’язаний підпо -рядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку,зат вердженим на конкретному підприємстві. При невиконанніпраці вником своїх обов’язків роботодавець може притягнути йогодо дисциплінарної відповідальності.

У свою чергу роботодавець також несе певні зобов’язання за тру-довим договором. Він зобов’язаний дотримуватися законодавствапро працю, а також створити безпечні умови праці, своєчас но випла-чувати заробітну плату. Однак законодавство про працю не міститьнорм, які б регулювали відповідальність роботодавця за невиконан-ня обов’язків за трудовим договором.

Зміст трудового договору становлять умови, визначені уго доюсторін. Серед цих умов можна виділити: місце роботи; трудо ву фун-кцію працівника; розмір оплати праці; час початку роботи. Під міс-цем роботи розуміється певне підприємство, установа, організація,що розташовані в даній місцевості. Важливою умовою трудовогодоговору є домовленість про за робітну плату, яка визначається уго-дою сторін на підставі чинного законодавства і не може бути нижчоюза розмір мінімальної заро бітної плати.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається наневизначений строк; на визначений строк, встановлений за погод-женням сторін; таким, що укладається на час виконання певноїроботи.

Види трудових договорів: контракт; трудовий договір про тим-часову роботу; трудовий договір про сезонну роботу; трудовий дого-вір про сумісництво; трудовий договір з державним службовцем; тру-довий договір про роботу з фізичною особою.

Отже, шляхом укладання трудового договору реалізується правогромадян на працю та право на захист своїх трудових інтересів.


76


Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Алев ч.1 ст. 24 КЗпП перелічуються випадки, коли таке укладанняє обов’язковим, у зв’язку з чим саме правило втратило ознакуобов’язковості. Передбачаючи, як правило, письмову форму трудо-вого договору, допускаючи усну його форму, закон передбачає подво-єння форми трудового договору. На мою думку, письмова форма тру-дового договору в сучасних умовах економічної нестабільностіє найбільш оптимальною. Особливо її значення збільшується зі зрос-танням договірного регулювання праці, з розширенням прав під-приємств як в регулюванні власне трудових відносин.

СУЧАСНА КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА

Ткаченко Н. О.старший викладач кафедри документознавства

та інформаційної діяльності, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

[email protected]

Ми живемо в епоху активної комунікації і бурхливого розвиткувсіх її видів і форм. Це висуває високі вимоги до комунікативноїкультурі сучасної людини, що включає в себе вміння володіти сло-вом, знання законів і правил мовної поведінки.

Актуальність теми дослідження. Удосконалення технологій фор-мування комунікативної культури особистості — одне з центральнихінноваційних напрямів вітчизняної теорії та практики. Вона зумов-лена соціокультурними процесами сучасності. Глобалізація усіх сферсуспільного життя пов’язана зі змінами масштабів комунікації (вонистали глобальними), колосальним зростанням її інтенсивності.

Сьогодні комунікація глибоко проникає в свідомість людей, зачі-пає кожну людину, що живе на планеті, завдяки сучасним інформа-ційним технологіям долучає його до загальних ідеалів. Система гло-бальної комунікації стає умовою усвідомлення особистістю своєїіндивідуальності, свободи, відповідальності за власну долю.

Аналіз сучасних тенденцій розвитку комунікативної культурисуспільства і існуючих у ньому протиріч призводить до розуміннянеобхідності створення диференційованої технології формуваннякомунікативної культури педагога з урахуванням соціально-еконо-мічних, національно-етнічних і тендерних особливостей, умов і спо-собу життя студентів.

77


Комунікативна культура є визначальною властивістю людини ХХIстоліття, природне явище і процес. Вона має унікальний всеосяжнийхарактер, будучи феноменом планетарного масштабу. Без визначеннязакономірностей і особливостей розвитку комунікативної культуриособистості еволюція загальної та професійної освіти неможлива.

Змінюється комунікативна роль мови як засобу передачі куль-турних знань, соціалізації і соціальної інтеграції. Розширюється колоштучних мов, і, перш за все комп’ютерного, як сучасного засобукомунікації і спілкування. Його значення для нового типу культуриі людини ще не дооцінюється філософами і культурологами, так якне враховується фактор внутрішнього діалогу і зворотних зв’язківміж творцями комп’ютерних програм, віртуально беруть участьу формуванні людини.

Система глобальної комунікації, зростання її інтенсивності зачі-пає кожну людину, стає умовою усвідомлення свободи, індивідуаль-ності, усвідомлення себе як особистості, яка має етичної і моральноївідповідальністю.

Сучасна інформаційно-комунікативна культура сприяє, з одно-го боку, ефективності процесу інформатизації, що охоплює всі сферисуспільного життя, особливо, професійну, змінюючи соціально-зна-чиму діяльність, підвищуючи її ефективність. З іншого боку, інфор-маційно-комунікативна культура в умовах сучасного суспільствасприяє подоланню негативних наслідків інформатизації за допомо-гою соціокультурної і професійної діяльності людини.

У сучасному суспільстві інформаційно-комунікативна культураперебудовує спосіб життя і характер комунікацій, впливає на люд-ську ментальність, поведінку, так як подається в основному в аудіо-візуальних музичних формах, які націлені на звук і картинку, що ведедо посилення значення віртуальної реальності, яка трансформує сві-домість аудиторії. Виникає небезпека того, що нову реальність немачого намагатися розуміти і творчо освоювати, оскільки вона не вра-жає уяву і не володіє цінністю.


1. Матвеева Ю. А. Информационно-комуникативная культура общест -ва — научные аспекты познания / Ю. А. Матвеева // Педагогікасучасного суспільства. — 2010. — №3. — С. 18–25.

2. Сарновська С. О. Сучасна соціальна комунікативна культура(філософсько-методологічний аналіз) [Текст]: дис... канд. філос. наук:09.00.03 / Сарновська Світлана Олександрівна ; Київський ін-ттуризму, економіки і права. — К., 2000. — 190 с.

АРХІВНА УКРАЇНІКА — ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА УКРАЇНИ

Ткаченко О. О. старший викладач кафедри документознавства

та інформаційної діяльності,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Коломієць О. В., к.філол.н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Історія українського народу та України в цілому є невичерпнимджерелом історико-культурного надбання, що є в цілості не вивче-ним та до кінця неосяжним у нових фактах та тонкощах. Архівнаукраїніка це важлива складова історичної спадщини нашої держави.

Під поняттям «архівна україніка» розуміють документи культур-ної спадщини України, які знаходяться за кордоном, та документиіноземного походження, що стосуються історії України. Склад і змістархівної україніки відображає Концепція створення та функціону-вання Національного реєстру «Архівна україніка», схвалена колегі-єю Держкомархіву України 14 серпня 2007 року [1].

Сучасний етап вивчення зарубіжної архівної україніки характе-ризується якісно новим станом джерельної бази проблеми. Новим,по-перше, є, введення в науковий обіг великих масивів зведеноїдокументації, що дозволила дати узагальнену історико-соціологіч-ну характеристику, перш за все, феномена української еміграції. По-друге, з’явилася можливість розкрити зв’язок формування джерел зінститутами та установами, в діяльності яких вони виникли. По-третє, склалася цілісна система дослідницьких центрів і напряміввивчення даного феномена, яка має вже інтернаціональний харак-тер, що веде до координації досліджень в цій області і появи якіснонових аналітичних можливостей у дослідників проблеми.

Незважаючи на те, що в результаті багаторічних зусиль в Українськіархіви повернуто значну кількість документів, або їх копій, однак вели-чезний масив зарубіжної архівної україніки і нині перебуває в зарубіж-них сховищах, частина цих документів ще не вивчена. Очевидна пер-спективність виявлення і подальшої публікації цієї архівної інформації,як з метою доповнити розрізнені в ході революцій і воєн архівні фонди,так і надати дослідникам раніше практично недоступні джерела.

Використання архівних джерел, що знаходяться поза межамиУкраїни, дослідниками залежить від ряду факторів: наявність доку-ментів українського походження в архівах тих чи інших країн і конти-

78


79


нентів, що багато в чому визначається чисельністю та активністю укра-їнських діаспор в них, історією їх формування і розвитку. Також важ-ливим фактором є доступність цих джерел для дослідників, докумен-ти, що знаходяться в державних архівах, як правило, більш доступні,ніж у відомчих і тим більше приватних, а також варто говорити не тіль-ки про можливості доступу до архівної джерела, а й про знання мов,що особливо актуально, тому публікації документів, особливо переве-дених з іноземних мов, викликають першорядний інтерес у читачів.

Наукова публікація документів сприяє освоєнню всього інформа-ційного потенціалу джерел. Важливе місце в цьому процесі займаютьпублікації збірників документів, де проводиться фронтальне вивчен-ня широкого кола фондів з різних архівів, що дозволяє зібрати багатийматеріал, який сприяє виробленню більш широкого погляду на про-блему. Важливим є і те, що збірники документів в більшості видають-ся з урахуванням вимог археографії та супроводжуються ґрунтовнимипередмовами, коментарями і різними покажчиками, що не завждиможливо при разової публікації документів в періодичній пресі.


1. Лемешко, О. І. Проблеми повернення архівної україніки [Електрон нийресурс] / О. І. Лемешко // Міжнародна наукова інтернет-конференція«Сучасний соціокультурний простір». — Київ, 2012, Режим доступу:http://intkonf.org/lemeshko-oi-problemi-povernennya-arhivnoyi-ukrayiniki/

2. Про Національний архівний фонд і архівні установи: закон Українивід 24 грудня 1993 року № 3814 -ХІІ // Відомості Верховної РадиУкраїни. -1994. — 15. — Ст. 86. [Зміни внесено Законами України№ 498/95-ВР від 22.12.1995; № 608/96-ІV від 17.12.1996; № 534-V від22.12.2006; № 2756-VІ від 02.12.2010; редакційні зміни внесеноЗаконами України № 2888-ІІІ від 13.12.2006].

ХАРАКТЕРИСТИКА ПИТАНЬ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ В АСПЕКТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Ткаченко О. О. старший викладач кафедри документознавства

та інформаційної діяльності,,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

У сучасному світі особливо велика роль інформатизації освітив розвитку соціуму. Процес інформатизації — це явище, яке охопи-ло майже всі сфери діяльності людини і пов’язане із застосуванням

80


новітніх інформаційних технологій. Тим самим було офіційновизнано, що доля нашої цивілізації вирішальним чином залежитьвід долі освіти. Так, Аркадій Дмитрович Урсул пише: «Можнасказати, що в світі в цілому склалася така ситуація, що саме відрозвитку освіти в майбутньому залежить доля цивілізації, чи візь-ме гору в світі очікуваний розумний порядок або стрімко насува-ється хаос».

Актуальність дослідження даної проблеми не викликає сумнівів,адже в Україні питання інформатизації постає важливим елементомяк в організації так і в регулюванні питань приватного і суспільногозначення, а також є елементом, що упорядковує фіксацію та роз-повсюдження знань, засобом управління.

Інформатизація — сукупність взаємопов’язаних організацій-них, правових, політичних, соціально-економічних, науково-тех-нічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умовдля задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства наоснові створення, розвитку і використання інформаційних систем,мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані наоснові застосування сучасної обчислювальної та комунікаційноїтехніки [1].

Проблемні питання щодо інформатизації та напряму пов’язаніз цим особливості комп’ютеризації у всіх сферах людської діяльнос-ті, можна вважати глобальною проблемою в сучасному світі. При -чи на криється в підвищенні значення інформації в порівнянніз інформаційною потребою попередніх епох, що на сьогодні явля-ється рушійною силою як у виробничій діяльності так і у суспільно-му житті.

Важливою ознакою у розвитку темпів технологічної модерні-зації, а також зростанню економічної продуктивності сприятимеєвроінтеграція, що створює конкуренцію на єдиному європей-ському ринку та забезпечує вільний доступ до підвищення квалі-фікації, доступу до новітніх технологій, інформаційних потоків такапіталу, в їх вільному русі в межах єдиного ринку. Такі складовістворюють розвиток сприятливого середовища, особливі умови длярозвитку сприятливого взаємообміну, також підвищенню умоврегулятивних інститутів в галузях фінансової, банківської та управ-лінської сферах.

Найбільш продуктивним механізмом вирішення завдання під-вищення наукоємності сучасної освіти є включення суб’єктів освіт-нього процесу всіх рівнів в науково-дослідну та науково-методичну

81


діяльність і реалізація в цьому середовищі комплексного науковогосупроводу [2].

Прогноз розвитку накопичених знань здійснюється людствомпостійно на всіх етапах соціально-економічного розвитку.Головною причиною цифрового розриву різних соціальних групнаселення з різними можливостями доступу до інформаційнихтехнологій і їх використання при реалізації процесів своєї життє-діяльності, є, надзвичайно низький рівень життя більшості насе-лення нашої країни в цілому. І для подолання цієї проблеми циф-рового розриву повинно бути забезпечено, в якості головногочинника і умови, істотне підвищення життєвого рівня більшостісоціально і виробничо активного населення країни до рівня, наякому воно буде здатне стати активним суб’єктом інформаційно-го суспільства.

Інформаційна культура мала значний вплив на трансформаціюповсякденного способу життя і професійної діяльності різних соці-альних груп, але перш за все — на свідомість і спосіб життя молоді.З вступом сучасного суспільства в період широкого використанняінформаційних технологій тезу про провідну роль молодого поко-ління в процесі освоєння передових досягнень науки і техніки пови-нен бути суттєво конкретизований і доповнений з урахуванням йогомасової участі в IT — сегменті.

Отже, інформатизація суспільства несе в собі не тільки розви-ток суспільства і виробництва, але і володіє негативними ефекта-ми. Необхідно, сконцентрувати увагу суспільства на дані пробле-ми і знайти грамотні способи їх вирішення. Перш за всезвернутися до вирішення цих проблем повинні люди, які займа-ються розвитком інформаційних технологій. Також необхідно мак-симально продуктивно впроваджувати інформаційні технології вповсякденне життя людини на основі розумного усвідомленогоіснування особистості.


1. Україна. Закони. Про Національну програму інформатизації [Текст]:закон України: затв. 4 лют. 1998 р., № 74/98-ВР // Голос України. —1998. — 7 ківт. — С. 5–6.

2. Богословский, В.И. Научное сопровождение образовательногопроцесса в педагогическом университете: методологическиехарактеристики. — Санкт Петербург: СПбГПУ, 2000. — 142 с.

82


ДІЛОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ

СИСТЕМИ

Торчук О. С.ІV курс, група ДІДз-41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологій


Науковий керівник: Дика Л. Л., к. філол. н., доцент, Хмельницький інститут соціальних технологій


В умовах сучасного розвитку комунікаційних каналів в усіх вуз-лах інформаційної інфраструктури складної соціальної системиконцентруються, переробляються великі інформаційні потоки зметою прийняття соціально значущих управлінських рішень, воснові яких лежить та чи інша модель інформаційно-комунікатив-ного процесу.

Комунікація — процес обміну смисловою інформацією між людь-ми за допомогою знаків і символів, при якому інформація переда-ється цілеспрямовано, приймається вибірково у відповідності з пев-ними правилами, незалежно від того, цей процес призводить допорозуміння чи ні. Здійснення комунікацій — це зв’язуючий про-цес, необхідний для кожного управлінського дійства.

Комунікація не обмежується простим передаванням інформації.Вона має здійснюватися таким чином, щоб надіслана інформаціявпливала на поведінку того, кому вона адресована, мотивувала йогодо певних дій. Комунікативна функція — це обмін інформацією міжособами, що спілкуються.

Спілкування людей — це, насамперед, процес взаємної актив-ності: інфор мація не тільки передається, а й формується, уточню-ється, розвивається, при цьому передбачається, що у відповідь напослану інформацію буде одержано нову. Цей процес здійснюєтьсяза допомогою вербальних і невербальних комунікацій.

Комунікаціями (спілкуванням) пронизана вся система управ-ління організацією. Метою комунікації є розуміння, осмисленняпереданої інформації. Для цього інформація має бути достовірною,своєчасною, повною і релевантною.

83


Головною вимогою до інформації є її достатність, тобто подан-ня тільки суттєвих відомостей для виконання завдань управління.Достатність інформації забезпечує можливість вибору рішення,підвищує ефективність управління за рахунок обґрунтованостірішень, скорочує час на їх розробку і прийняття, зменшеннявитрат на збір і обробку відомостей. Відбір суттєвої інформаціїполегшується чітким формулюванням змісту завдань управління.Надлишкова інформація підвищує якість наступних управлінськихрішень, але вимагає великих витрат часу для її передачі й аналізу.Недолік інформації ускладнює вироблення правильного рішення.Вірогідність інформації — це показник відповідності отриманихвідомостей реальним. Чим менше ланок бере участь у передачіінформації, тим вона достовірніша. Перекручування може відбу-лися з об’єктивних і суб’єктивних причин. Цінність інформаціїможе розглядатися з двох позицій: цінність для одержувача по від-ношенню до майбутньої прибутковості і цінність з погляду поне-сених витрат.

Насиченість інформації — це співвідношення корисної і фоновоїінформації. Фонова інформація необхідна для кращого сприйняттякорисної інформації через поліпшення емоційного настрою, зосе-редження уваги, підкреслення цінності. Якщо фонової інформаціїнемає, то інформація сприймається як «суха».

Відкритість інформації характеризує можливість її надання різ-ним групам людей. Секретна інформація надається тільки обме-женому колу працівників підприємства. Конфіденційна інформа-ція може бути передана досить широкому колу працюючих, але заумовою її збереження в секреті від працівників інших підприємств.Своєчасність надходження інформації важливе значення дляефективного функціонування системи управління. Частковаінформація, одержана своєчасно, значно корисніша для управ-ління, ніж повна інформація за всією фірмою, яка одержана іззапізненням.

Отже, інформація в процесі соціальної комунікації — це те, щокомуні кант намагається передати реципієнту; те, що реципієнтодержує в результаті процесу інформаційної комунікації. Такимчином, структура інформаційно-комунікаційної системи включаєтри елементи: комунікаторів, рух інформації, повідомлення.

84


ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ 3D-ТЕХНОЛОГІЙ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ОСВІТУ В УКРАЇНІ

Трохимчук К. Ф.V курс, група МДД–52,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», Білоцерківський інститут економіки та управління

Університету «Україна», к. тел. (098)-722-72-36Науковий керівник: Товт І. С., к. і. н., доцент,

Білоцерківський інститут економіки та управління Університету «Україна»

Останнім часом широкого поширення набули терміни безпапе-рові технології, інтерактивні технології, технології програмування,технології проектування баз даних, Internet-технології, ЗD-техноло-гії, технології аналізу та реінжинірингу бізнес-процесів тощо. Всівони припускають використання інформації, тобто будь-якого видувідомостей про предмети, факти, поняття предметної області [1].ЗD-технології сприяють більш якісному освоєнню навчальногоматеріалу в навчальних закладах усіх рівнів, від школи до універси-тету. 3D-технології в освіті дозволяють урізноманітнити навчальнізаняття, зробити освітній процес ефективним і візаульно-об’ємним.

Застосування 3D-технологій в галузі освіти дає можливість наоч-но продемонструвати об’єкт або явище з необхідного курсу чи пред-мету. Навчальний інтерактивний контент для освіти складається зпоєднання тестів, 3D-відео, 3D-моделювання, віртуальних лабора-торій, інтерактивних завдань, ігор, а також текстів, зображеньі гіперпосилань.

Можемо виділити такі переваги використання 3D-технологій восвіті: 1. візуалізація «складних» тем допомагає учням і студентамкраще розуміти навчальний матеріал; 2. демонстрація тривимірнихмоделей, процесів і об’єктів поряд з традиційними засобами навчан-ня забезпечують новий рівень наочності; 3. підвищення мотивації донавчання; 4. сприяє засвоєнню більшого обсягу інформації. 3D-тех-нології наразі стають таким ж доступним інструментом, як наприкладв свій час стали мультимедійні та інтерактивні технології [2].

Використання 3D-принтерів в освіті відкриває нові можливостідля вивчення і закріплення навчального матеріалу. Наприклад 3D-принтер дозволяє надрукувати готовий механізм, який після хви-линної обробки буде готовий для демонстрації. Програмне забезпе-чення дозволяє друкувати не тільки моделі з підручника, а й створені

85


самостійно, з використанням програм для 3D-моделювання(наприклад Google SketchUp — безкоштовна програма для створен-ня 3D-моделей) та інших систем автоматизованого проектування —AutoCAD, КОМПАС, SolidWorks.

Отже, відомі причини за якими 3D-принтер може використову-ватись у галузі освіти: 1. 3D-принтер спонукає до науково-технічноїтворчості; 2. 3D-принтер відкриває вікно в світ 3D-моделювання,3D-візуалізації і віртуальної реальності; 3. 3D-принтери розвиваютьобразне мислення (або просторовий інтелект); 4. Використання 3D-принтерів, дозволяє учням і студентам винаходити нові технічні про-дукти; 5. 3D-принтер звільняє людину від рутинної праці і дозволяєїй займатися творчістю; 6. 3D-принтери дозволяють реалізуватинавчання на практиці: студенти можуть самостійно створювати про-тотипи і необхідні деталі, втілюючи свої конструкторські та дизай-нерські ідеї; 7. 3D-принтер дозволяє розкрити творчі, інтелектуаль-ні, проектні, технічні, конструкторські, дизайнерські здібності.


1. Баженов, В. А. Системи автоматизованого проектування [Текст] / В. А. Ба -женов. — Київ, 2013. — 231 с.

2. Шпильовий, Ю. В. Нові види медіа-комунікацій в системі педаго гіч ноїосвіти (на прикладі 3D-технологій) [Текст] / Ю. В. Шпильовий. —Дніпро, 2015. — 453 с.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З КАДРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Трубійчук А. В.4 курс, група ДІ–41,


Науковий керівник Ткаченко Н. О., ст. викладач кафедридокументознавства та інформаційної діяльності,


Робота з кадрами підприємства здійснюється спеціалізованимфункціональним підрозділом підприємства — кадровою службою.Роль кадрової служби в апараті управління підприємством невпин-но зростає: постійно виникає необхідність в обґрунтованому підбо-рі, організації навчання, підвищенні кваліфікації, правильній оцін-ці і вихованні кадрів підприємства.

86


За статусом служба управління персоналом є самостійним струк-турним підрозділом підприємства. Керує діяльністю служби, як пра-вило, директор з кадрів, у підпорядкуванні якого можуть знаходи-тися ряд відділів, секторів, або груп окремих працівників, утворенихза функціональним принципом.

До функцій кадрової служби підприємства належать: визначен-ня потреби в кадрах, планування кадрового забезпечення і руху кад-рів; організація підбору, розміщення і виховання персоналу; дослід-ження і аналіз ділових, професійних і особистих якостей працівниківпідприємства; організація діловодства з роботи з персоналом; оцін-ка і атестація персоналу підприємства; організація навчання і під-вищення кваліфікації персоналу; формування кадрового резерву,підготовка керівних кадрів і управління просуванням за службою;поліпшення умов роботи і рішення соціальних питань; розвитокмотивації, кар’єри працівників.

Усі види роботи з персоналом у підприємстві пов’язані з фун-кціями кадрової служби, взаємозалежні між собою, мають конкрет-ний науковий і практичний зміст, а також мотивують працю праців-ників кадрової служби щодо їх виконання. Робота кадрових службмає свою специфіку відповідно до особливостей керованого об’єкта,що характеризуються профілем його діяльності (виробнича, комер-ційна, фінансова і т. д.).

Структура кадрової служби може бути різною залежно від спе-цифіки, масштабів діяльності підприємства, стратегії і тактики робо-ти з персоналом.

Для малого приватного підприємства найбільш характерним єздійснення функцій кадрової служби одним працівником або спо-лучення посади кадровика з якою-небудь іншою.

У великій виробничій або комерційній структурі виникає необ-хідність у створенні розгалуженої служби управління персоналом зарізними напрямками діяльності в сфері людських ресурсів, що очо-люється директором по персоналу або заступником генеральногодиректора.

Діяльність кадрової служби підприємства регламентуєтьсяПоложенням про кадрову службу. Це положення включає такі роз-діли: Загальні положення: повинно бути зазначено, що кадрова служ-ба є самостійним структурним підрозділом апарату управління і під-легла керівнику підприємства. Задачі відділу: вказуються задачі щодокадрового забезпечення, формування стабільного трудового колек-тиву, зниження плинності кадрів і зміцнення трудової дисципліни.

87


Функції відділу: визначаються, виходячи із встановлених передним задач. Типовими основними функціями підрозділу є: участьу розробленні і реалізації цілей і політики підприємства в галузіуправління людськими ресурсами; розроблення і реалізація ком-плексу планів і програм розвитку персоналу підприємства; прогно-зування і планування потреби в персоналі; формування резерву кад-рів на основі аналізу загальної і додаткової потреби в персоналі іполітики планування кар’єри; організація навчання персоналу іззастосуванням методів діагностики і оцінки ефективності персоналу.

Отже, кадрові служби займають одне із провідних місць в апа-раті управління державними організаціями й приватними фірмами.Виконанню ключових функцій підпорядкована структура кадровихслужб, до складу якої входять підрозділи, що займаються робочимперсоналом, і окремі підрозділи, що забезпечують комплектуваннякерівних кадрів.

ОБЛАДНАННЯ І ГІГІЄНА РОБОЧОГО МІСЦЯ

Шарупа О. О.ІV курс, група ДІ–41,


Науковий керівник: Мірошніченко О. І., ст. викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Робоче місце секретаря є важливим осередком організації тру-дового процесу в організації. Оскільки секретар — «обличчя фірми»,то і його робоче місце повинне бути зразком правильної організа-ції, показником високої культури праці.

Велику частину робочого часу секретар працює сидячи, а цеозначає, що він стомлюється, тому в нього повинна бути можливістьзручно витягувати ноги, вільно вставати, змінювати позу, щоб пра-цювати на ПК, читати.

Насиченість робочого місця секретаря засобами оргтехнікивимагає її розміщення з урахуванням вимог гігієни і максимальноїефективності роботи.

Важливим елементом організації робочого місця секретаря євнутрішня організація відділень столу. Шухляди повинні легко,плавно й безшумно висуватися. Велику шухляду найкраще присто-сувати для вертикального збереження матеріалів, в інших шухлядах

88


повинні бути різні спеціальні пристосування — для картотек, малоїорганізаційної техніки, канцелярського приладдя і т.п. Необхіднопостійно стежити за порядком на робочому місці й у шухлядах столу.

Варто пам’ятати, що нерідко секретар має велику кількість різ-них технічних засобів, включаючи оргтехніку, якою користуютьсяінші працівники. їх розміщують таким чином, щоб вони булидоступні для підходу і короткочасного користування, але знаходи-лися під постійним спостереженням секретаря. Користуватисясвоїм ПК, телефоном, іншими засобами без нагальної потреби від-відувачам дозволяти не слід, тому що це може призвести до серйоз-ної поломки, а також до розповсюдження службової інформаціїсеред сторонніх.

Секретар несе повну відповідальність за ту апаратуру, яка знахо-диться в його кабінеті, і тому спитають в разі пошкодження за неї упершу чергу з нього і стягувати за поломки теж будуть із нього.Раціональна організація робочих місць припускає правильне їхнєпланування, комплексне оснащення робочих місць технічними засо-бами, допоміжними пристроями і необхідними меблями. Шафи,картотеки й інше устаткування варто встановлювати в місцях, зруч-них для підходу й користування ними. Площа робочого місця повин-на відповідати характеру роботи, що виконується.

Робоча зона секретаря оснащується столом із приставкою, допо-міжним столом, підйомно-поворотним стільцем і шафовими сек-ціями. Зона для відвідувачів комплектується стільцями, журналь-ним столиком і квітником.

Документи, що надходять у поточний архів відділу, секретар збе-рігає в шафі в папках-реєстраторах, швидкозшивачах і папках із шну-рівками. Довідково-інформаційні посібники — у шафах-вітринах.

Крім традиційних комп’ютерних програм (Word, Excel та інші),секретар повинен вміти користуватися і спеціальними програмнимипродуктами, що називаються «персональними інформаційними сис-темами». Ці системи дають секретарю основні робочі інструменти:записну книжку, планувальник часу, адміністратор телефонних пере-говорів, калькулятор, тобто те, що повинно бути повсякчас підрукою секретаря. Так, наприклад, електронна записна книжка даєможливість секретарю створювати, проглядати, редагувати і друку-вати на принтері невеликі тексти. В тексти можна добавляти час ідату, що набагато полегшує роботу в майбутньому.

Щоб запобігти шуму, слід приглушити телефонні дзвінки, забо-ронити голосні розмови.

89


Заради продуктивної роботи секретарю необхідно враховуватициклічний характер праці і відпочинку. Найбільш продуктивнимивважаються перші 3 години роботи, а також 6 і 7 години праці. Втомуможна ефективно зняти зміною діяльності, гумором, масажем, вжи-ванням чаю, кави тощо. Тут кожний вибирає собі засоби залежновід індивідуальних вподобань.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУДОКУМЕНТОЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

Щетько О. В.І курс, група ІБС 11–17м,

спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»,Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»

Науковий керівник: Мазуркевич О. П., кандидат культурології,доцент, Вінницький соціально-економічний інститут


Інформація є важливим засобом існування суспільства, її обсягипостійно зростають; стрімко змінюється і характер використання.Протягом останніх десятиліть значення процесів, пов’язаних з доку-ментуванням і використанням інформаційного продукту усвідомле-не суспільством. Це призвело до появи нового поняття — інформа-ційні ресурси, що визначаються як інформаційні повідомлення,потенційно придатних для використання суспільством як метазасібдосягнення чітко визначеної мети, цілей, певного виду діяльності,певної особистості або групи людей [1].

Становлення і розвиток теорії інформаційної діяльності як одно-го з нових наукових напрямів сучасності методологічно пов’язане зподальшим узагальненням понять «інформація» і «документ», атакож з обґрунтуванням ідеї, що будь-яка доцільна діяльність базу-ється на інформаційному процесі.

Поняття інформації найважливіше в теорії документознавства.Теоретичною і методологічною основою науки про документуван-ня є філософська теорія відображення, яка дає можливість визна-чити інформацію як результат введеного в інформаційну взаємодіюінваріанта відображення зафіксованого об’єкта сприйняття (ідеаль-ного образу).

Філософський підхід до проблем інформаційної діяльності даєможливість розкрити взаємодію суб’єкта і об’єкта в інформаційних

90


процесах, що дуже важливо для визначення відповідних методів, засо-бів, умов, цілей, результатів інформаційної діяльності в суспільстві.

Базовим принципом діалектичного підходу до розуміння інформа-ції як базового елемента документа є визнання об’єктивної природиінформації. Найважливіший висновок, отриманий в галузі її методо-логії, полягає в установленні взаємозв’язку відображення та інформації.

Останнім часом досить чітко сформувались дві основні концеп-ції,суті інформації, як інваріанта відображення, який вводиться вінформаційний процес.

Прихильники атрибутивної концепції вважають інформаціюневід’ємною властивістю всіх природних і соціальних систем.Інша концепція — кібернетико-семіотична — базується на ідеїнерозривного зв’язку інформації з управлінням і самоуправлінням,з функціонуванням систем, які самоорганізовуються і само управ-ляються. Прихильники цієї концепції не визнають існування інфор-мації в неживій природі і, в основному, виходять з того, що вонавиникає лише на рівні життя і є видом відображення (активною,доцільною), отже існує лише в єдності всіх семіотичних характерис-тик, головними з яких є семантичні та прагматичні.

При наявності двох концепцій все ж спостерігається деяка інтег-рація концептуальних уявлень і результатів, отриманих в межах різ-них підходів до інформації.

Останнім часом все більше з’являється прибічників концепціїінформації як сутнісної, інваріантної сторони відображення, якаможе опредмечуватись, об’єктивуватись при введенні в інформа-ційну взаємодію, отже, кодуватися, передаватися від одного об’єктадо іншого в ході відображальних процесів. Одним з методологічнихнаслідків означеного розуміння природи інформації є уявлення пронеї, як про невід’ємну властивість відображення з одночаснимвизнанням всезагальності означеної властивості, а отже, і розпов-сюдженням її на всі матеріальні системи, що більш визначено харак-теризує онтологічний статус інформації, а в гносеологічному відно-шенні призводить до інтерпретації поняття інформації зза гальнонаукового[2, c. 18–21].


1. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник для студентов вузовкультуры. — 4-е изд., переработ, и доп. — К.: Знания, 2002. — 459 с.

2. Бібліотекознавство: Теорія, історія, організація діяльності бібліотек:Підруч. дія бібл. ф-тів ін-тів культури та училищ культури / За ред.М.С.Слободяника, В.О.Ільганаєвої. — X.: Основа, 1993 — 176 с.

91

СЕКЦІЯ 3

УКРАЇНОЗНАВСТВО — ОСНОВАФІЛОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ТА ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ:ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

ЮРІЙ ДРОГОБИЧ — ВИЗНАЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЧЕНИЙ ТА ПОЕТ

Антонюк В. С.І курс, група УМ–11, спеціальність «Українська мова та література»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Приліпко І. Л., д. філол. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Юрій Котермак (Дрогобич) (бл. 1450–1494) — вчений, поет, гео -граф, астроном, лікар, філософ, астролог і мандрівник. Народивсямайбутній вчений в Галицькому місті Дрогобичі (назву рідного міставін взяв для свого прізвища) у родині дрібного ремісника. ЮрійДрогобич був ровесником доленосного для європейської цивілізаціївинаходу книгодрукарства та одного з найвідоміших мандрівників уісторії людства — Христофора Колумба (1451 року народження). Цеглибоко символічно, адже Юрій Дрогобич жив у дивовижну, винят-кову епоху, коли перед мужніми, сміливими, підприємливими та, вкращому сенсі слова, честолюбними людьми відкривалися воістинубезмежні обрії і дорога до слави. Початкову освіту Юрій Дрогобичздобув у церковних школах Дрогобича та Львова, а у 19 років всту-пив до Ягелонського університету. За чотири роки студіювання уКракові Юрій Котермак отримав почесний ступінь магістра. Щобвтілити у життя свою заповітну мрію — навчатися у Болонському уні-верситеті — майбутній уславлений вчений пішки подолав відстань

92

Секція 3 Українознавство — основа філологічної освіти

від Кракова до Болоньї (через Кошице (Словаччина), Буду(Угорщина), Венецію, Падую). 15 жовтня 1478 року Юрію Дрогобичубуло присвоєно звання «доктора вільних мистецтв». Невдовзі моло-дий доктор уже читав в Болонському університеті курс астрономії.Згідно з традиціями того часу, ця наука була якнайтісніше пов’язаназ астрологією і Юрій Дрогобич досить швидко опанував мистецтвоскладати астрологічні прогнози. Водночас він почав відвідувати уні-верситетські лекції з медицини й невдовзі здобув звання доктора і вцій галузі. У 31 рік (24 березня 1481 р.) Юрій Дрогобич був обраний напосаду ректора Болонського університету. В історію університету вінувійшов під іменем «Джорджо да Леополі» (Юрій зі Львова). З 1488 р.Юрій Дрогобич був професором Ягелонського університету. Середйого учнів був славний польський астроном Микола Коперник.

Як високоерудована людина зі всебічними інтересами, ЮрійДрогобич поєднував наукові й творчі зацікавлення. Він увійшов в іс то -рію також як один з ініціаторів друку перших книг на староруській мові.У краківській друкарні, заснованій 1491 року, вийшли друком чотирикниги, написані кирилицею: «Тріодь Посна», «Тріодь Цвітна», «Ось -ми гласник» та «Часословець». Останню видано мовою, яка була набли-жена до української народної. Науковець здобув відомість і як талано-витий поет, увійшовши в історію як перший латиномовний поетсхідноєвропейського слов’янства. Свою книгу «Прогностична оцінка1483 року», що вийшла друком у Римі, Юрій Дрогобич відкрив поетич-ним вступом, присвятивши його папі римському Сіксту IV, особистимрадником якого він був (саме за дорученням Сікста IV й був написа-ний вищезазначений твір). У поезії Юрій Дрогобич відійшов від хрис-тиянського трактування законів всесвіту й акцентував на вирішальнійролі в долі світу й людини природних сил, зірок, античних богів, а такожлюдського розуму («Нами керують також (хто заперечить!) зірки /Правлять без примусу, а як настрашать коли випадково, / Розум підка-же, проте, як ту біду відвернуть»). Це було яскравим виявом ренесан-сного світогляду, адже саме в епоху Відродження зріс інтерес до антич-ної міфології та астрології, яка довгий час виконувала функціюастрономії. Останні роки недовгого життя Юрія Котермака (помер увіці близько 45 років) минули у Кракові, де він був одним із найшано-ваніших викладачів місцевої alma mater, звідки, власне, і почався йогошлях у широке життя й науку. Показово, в останні роки він часто наві-дувався на Галичину й, на відміну від багатьох своїх сучасників, повсяк-час підкреслював своє українське походження, його навіть називали«пан магістр Георгіус з Русі». В рідному місті Юрія Котермака-

93

та формування духовності: історія та сучасність Секція 3

Дрогобича встановлено пам’ятник славетному українцю.

ПОЛЬСЬКІ ПРІЗВИЩА ТА ІМЕНА В АНТРОПОНІМІЇ УКРАЇНИ

Блакита В. О.III курс, група УМ–31,

спеціальність «Українська мова та література»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,

к.тел.(095)123-66-58Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


Польські прізвища починають свою епоху походження на кількастоліть пізніше, порівняно з першими європейськими прізвищами,але їх історія близька. При всьому польські прізвища, які належатьдосить простим людям, дуже подібні за етимологією до українських.

Заміну кінцевих суфіксів -ий, -ський, -цький, -ич на відповідніпольські можна пояснити тим, що суфікси -y, -ski, -cki, -icz є най-більш характерними для польських прізвищ. Проте у цьому ряді незгадуються поруч із -icz суфікси -owicz / -ewicz (у польських прізви-щах після k, g, ch о переходить в е, а попередні задньоязикові приго-лосні пом’якшуються). Отже, приклад Шашкевич — Szaszkewіcz,поданий у Словнику для ілюстрації спольщення -ич на -icz, не зовсімдоречний: в українському прізвищі словотворчим формантом вис-тупає суфікс -евич, а не -ич, тож правильно — Szaszkewycz.

До типових польських суфіксів у закінченнях прізвищ не зара-ховано чомусь -ek та -ik як альтернативу до українських -ок і -ик,хоча вони (поряд з -ak) належать до найбільш продуктивних у тво-ренні польських прізвищ аж дотепер).

В українському антропоніміконі є багато прізвищ, які маютьпольський варіант — достатньо переглянути «Прізвища поляків.Історично- етимологічний словник» Казімєжа Римута («NazwiskaPolakуw. S ownik historycznoetymologiczny», Kazimierz Rymut), щобу цьому переконатися. Це є наслідком сусідства та багатої спільноїісторії: українські прізвища входили до польського антропонімікону,піддаючись при цьому часто фонетичним та словотворчим транс-формаціям, а польські навпаки — засвоювалися українською мовою,часто українізувалися. Враховуючи чисельність таких випадків, вва-жаємо, що нормативно прописане використання польськихвідповід ників лише призводить до плутанини через варіативність,

94


як, зрештою, до цього ж докладається заміна українських прізвище-вих кінцевих суфіксів польськими. Для прикладу: прізвищеХмельницький може згідно з чинними правилами транскрибуваннязаписуватися як Chmelnyćkyj, або Chmelnycki, або Chmielnicki.Неконкретно сформульовано, як нам здається, і принцип передачіпольською історичних прізвищ. Пропонуємо уточнити, що можли-вим є вживання польського відповідника, якщо мова йде про істо-ричну постать, ім’я якої традиційно закріпилося в польській мовіу полонізованому варіанті. Так, якщо на увазі мається БогданХмельницький, український гетьман, пишемо польською BohdanChmielnicki, але, якщо згадується Богдан Хмельницький, мешка-нець, скажімо, Тернополя, повинно писатися Bohdan Chmelnyćkyj,або хоча б Chmelnycki, проте, на нашу думку, у жодному разі неChmielnicki.

ЛІДА ПАЛІЙ — ПИСЬМЕННИЦЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАРУБІЖЖЯ

Бондарєва Н. М.VI курс, група ЗУМ-61/16,

спеціальність «Українська мова та література»,Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна», к. тел. (093) 652-42-69Науковий керівник: Коломієць О. В., к. філол. н., професор,


Після Другої світової війни за межами України опинилася цілакогорта поетично обдарованих митців. Проявилася небуденнимталантом і Ліда Палій (нар. 1926 р., м. Стрий Львівської обл.) —поетеса, прозаїк, маляр і графік, археолог, мандрівник, автор попу-лярних подорожніх нотаток. Вона протягом кількох десятиліть гіднопредставляє українську літературу в західному світі. Але тільки післяпадіння «залізної завіси» її твори дійшли до читацького залу вУкраїні.

Життєві враження, філософські роздуми, побачене та почуте підчас багатьох мандрівок у найвіддаленіші куточки планети лягли воснову нарисів, оповідань, віршів. Уже перші нариси, які були опуб-ліковані на сторінках часопису «Сучасність» наприкінці 60-х років,викликали інтерес і схвальні оцінки. У 1973 р. побачила світ книжка

95


оповідань і нарисів «Мандрівки у часі і просторі», У виданій 1985 р.книзі «Світло на воді» з новою силою розкривається талант опові-дачки-поета у прозі і художника в слові. Своїми поетичними книж-ками «Дивовижні птиці» (1980), «Жінка у вікні» (2001) вона змусилазаговорити про себе як про поетку вельми яскравого непересічноготаланту. Вершинним явищем її поетичної творчості став вихід у світ1994 р. книги «Сон-Країна» з присвятою матері — найпершійнаставниці та порадниці письменниці, яка навчила її любитиУкраїну. Ця збірка оригінальних, новаторських творів, пройнятихвисокими і світлими почуттями, щирою любов’ю до рідної землі,удостоєна премії ім. Павла Тичини у 1995 р. А сама вона стала чле-ном Національної спілки письменників України.

Проживаючи в Канаді, Л.Палій ніколи не поривала духовних тародинних зв’язків з Україною. Більше десяти разів вона побувала нарідній землі. Уперше поезію Л.Палій в Україні почули у 1990 р.в Києві, коли письменниця відвідала Україну. У травні цього ж рокувона брала участь у Шевченківському святі «В сім’ї вольній, новій»,у міжнародному літературно-мистецькому фестивалі українськоїпоезії «Золотий гомін». «Приємно бути свідком відродженняУкраїни. Приємно бачити, як тягнуться люди до джерел рідної куль-тури. Коли читала свої вірші на сцені, то щось від зворушення пере-хоплювало горло», — так розповідала про свої враження письмен-ниця київським журналістам.

Плідна творча праця Л.Палій на ниві красного письменства здо-була високу оцінку в Україні. У 2006 р. Ліда Палій зробила неабия-кий подарунок українському читачеві — у видавництві «ЯрославівВал» вийшла книжка її спогадів «Дитинство, заметене часом», у якійнадзвичайно зворушливо, любовно відтворено атмосферу передво-єнного Львова й історію дівчинки в нім — таку типову як для її поко-ління, і таку неповторну як для однієї окремо взятої людини.

Феноменом справжньої літератури вважав її творчий доробокІ. Драч. Активна поборниця української національної ідеї, Л. Палійживе сьогод- нішніми радощами, болями і тривогами України.

Знаходячись далеко від батьківщини, відірвана, наче кленовийлисточок, від рідної землі, Ліді Палій вдалося зберегти рідне укра-їнське слово. 26 листопада 2015 року поетаса одержала нагороду«Досягнення сеньйорів» (Senior Achievement Award). У грамоті ска-зано: «Ліда Палій, письменник і перекладач, присвятила багато свогочасу‚ щоб донести унікальний голос українських письменниківканадським читачам….».

96


ОНІМИ В ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО

Варваринець О. А.IІІ курс, група УМ–31,

спеціальність «Українська мова та література»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій


Власні назви у тканині художнього тексту стали об’єктом увагилінгвістів порівняно недавно — в останні 25–30 років (праціЮ. О. Карпенка, Л. І. Колоколової, В. М. Михайлова, С. Б. Мага -за ника, Л. Й. Ройзензона тощо). У сучасному мовознавстві вонививчаються з позиції когнітивної лінгвістики, в аспекті теорії фрей-мів (праці Ч. Філмора, М. Мінського, В. Кінча, Т. А. ван Дейка таін.), адже власні назви — це згорнуті національно-культурні тексти,це універсалії культури. Визнаючи кумулятивну роль слова, йогосвоєрідну «пам’ять», слід зазначити, що для власних назв така рольще більш характерна, ніж для загальних. Власні назви як мовні оди-ниці зі своїми значеннєвими особливостями, можливо, є більшяскравими знаками культури, ніж будь-які інші лексичні елементи.

Об’єктом нашого дослідження обрано поетичну творчість ЛіниКостенко. Звернемо увагу на антропоніми, що у її творах презенту-ють різні національні культури у рамках української культуриXX століття. У цьому зв’язку слушна думка А. Ф. Лосєва про те, щобудь-яке знання і будь-яка наука є перш за все знаннями і наукоюне тільки в словах, а й про слова. Методом суцільної вибірки булопроаналізовано майже 500 творів, де знайдено близько 900 власнихназв. Виявлено, що антропоніми становлять більш ніж половинувсіх власних назв (485). Вони розподілені на 3 групи: 1) імена істо-ричних осіб (225); 2) імена героїв творів мистецтва (134); 3) міфоні-ми (126).

Уживані антропоніми дають змогу Ліні Костенко у максимальноощадливому просторі поетичного тексту розгорнути значний обсягінформації, тобто антропоніми функціонують як фрейми.Наприклад, у рядку «Сидить на бочці скіфський Діоген» (СкіфськаОдіссея) антропонім Діоген — це фрейм, що несе інформацію продавньогрецького філософа, який, за переказами, жив у діжці і про-пагував аскетичний спосіб життя. У тексті цей фрейм покликанийрозповісти про просте і водночас мудре життя скіфів, наших предків.

97


Серед героїв поетичних творів Ліни Костенко зустрічаютьсяукраїнські прізвища: Вишняк, Галерник, Карпенко, Трухан, Томиленко,Наливайко тощо. У текстах чимало прізвищ у поєднанні з іменами:Маруся Чурай, Яків Остряниця, Іван Іскра, Мартин Пушкар, ГригорійБобренко, Процик Кулевара, Семен Ковпачик, Ромашко Струк, ТацяКисломедка тощо. За українською традицією цілі родини представ-лені родовим прізвищем, наприклад: «Ідуть Бобренки, Гуки,Шибилисти». Окремо виділено прізвища українських жінок:Вишнячка, Вишняківна, Чураїха, Чураївна, Бобренчиха, Демидиха,Ящиха. Лише один раз використано жіноче ім’я у неповній формідля називання тварини. Вірш «Зонька» розповідає про верблюда(Зонька — від Зофія, Софія). На прикладах власних імен героївпоетичних творів Л. Костенко можливо простежити розвитокукраїн ського антропонімікону: від імені, імені та прізвиська до іменіі прізвища, а далі до сучасного стану: ім’я, по батькові, прізвище.В епоху язичництва у слов’ян людина мала лише ім’я. У творахЛ. Костенко зустрічаємо імена древлянського князя Мала, княгиніОльги, князя Ігоря, літописця Нестора тощо. Така традиція булапоширена в усіх народів. Видатних діячів єгипетської чи давньог-рецької історії світ знає лише на ім’я: Рамзес, Тутанхамон, Сократ.Проте вже у давнину нерідко виникала потреба уточнити ім’я. Тодідо нього додавали назву місцевості, де людина народилася.Згадаймо: Ісус із Назарету, у Костенко знаходимо «Гекатей з Мілету».Така ж природа псевдоніма видатної поетеси Лесі Українки.

МОТИВ УТЕЧІ ЧОЛОВІКА В РОМАНІ АНАТОЛІЯ ДІМАРОВА «ЙОГО СІМ’Я»

Гросевич Т. В.канд. філол. наук, викладач циклової комісії видавничої справи

та редагування,Івано-Франківська філія Університету «Україна», тел.: 0954681180

Сімейний роман — один із найдавніших формально-змістовихутворень в історії літератури, що зумовило постійне коригуванняйого жанрових меж і безперервність процесу трансформації. Взятийу всій сукупності своєї проблематики, спрямованої на осмисленнявзаємин людини і сім’ї, включення в простір сім’ї особистості, тво-рення особливого типу героя, чиє життя визначається усвідомлен-ням свого зв’язку зі світом сім’ї, сімейний роман є надзвичайно

складним явищем, що пояснює його актуальність на сьогоднішнійдень, виводить інтерес до цього жанрового різновиду на новийрівень наукового осмислення.

Яскравим репрезентантом сімейного роману в українській літе-ратурі можна вважати твір Анатолія Дімарова «Його сім’я» (1956).В межах провідної теми, що розробляє роман, — теми сім’ї, — про-дуктивно функціонує мотив утечі чоловіка. На думку ГанниПокидько, в сімейних романах цей мотив реалізовується, як прави-ло, через прийом «вимкненого батька-чоловіка» — «поступове усу-нення біологічного батька-чоловіка з сімейної структури» [2; 10],обов’язки котрого перекладаються на іншого члена сім’ї.

Ключовою тематичною категорією постає в «Його сім’ї» родинаЯкова та Ніни Горбатюків, що проходить шлях занепаду.Усвідомлюючи крах своєї сім’ї та не бажаючи перебувати в деструк-тивному полі сімейної руйнації, Яків Горбатюк вирішує покинутиродину добровільно. Тобто йдеться не про примусове усунення(вигнання) з сімейного мікрокосму Якова іншими членами родинишляхом їхнього індивідуального чи колективного рішення, а про такзване «самоусунення» героя добровільне покидання сім’ї внаслідокособистого рішення («Я хочу розвестися з тобою» [1; 80]), виклика-ного назрілою сімейною ситуацією («В сім’ї Горбатюків знову ста-лася сварка» [1; 20]).

Прикметно й те, що мотив утечі Якова розгортається двома фаза-ми, які ми б означили як часткову (ситуативну) і тотальну (остаточ-ну). Перша передбачає повернення героя в сімейне русло, друга — ні.В романах, де процес сімейної руйнації завершується розколом сім’ї,мають місце обидві фази, причому часткова фаза, так би мовити,започатковує процес сімейного розпаду, а тотальна — його завер-шує, обрамлює.

Власне, роман «Його сім’я» є прикладом такої мотивної стратегії.Так, утечі Горбатюка на роботу чи у творчі відрядження як протестпроти сімейної нестабільності спершу завершуються тимчасовимповерненням у лоно сім’ї: «Навіщо я прийшов? — докоряв він собі. —Треба було піти в редакцію і ночувати там на канапі» [1; 24]. Та напри-кінці твору герой остаточно пориває з сім’єю. Тут тотальна фаза, що єнеповторюваною, одноразовою, «замикає» фабульний ланцюг сімей-ної руйнації у завершену систему: «Потім він пішов (…) Кроки става-ли все глухіші й глухіші, доки не затихли зовсім» [1; 291]. Іншими слова-ми, еволюція образу Якова передбачає чергування в системі сімейних«міграцій» героя категорій «імміграція в сім’ю» й «еміграція з сім’ї».

98


99


Отож, одним із провідних у тематико-мотивній парадигмі рома-ну А. Дімарова «Його сім’я» є мотив утечі чоловіка. Специфіка йогореалізації зумовила в аналізованому творі особливий тип включено-го у простір сім’ї героя, надала потужний імпульс функціонуваннюсімейної теми в цілому.


1. Дімаров А. А. Вибрані твори: В 2-х т. Т. . Його сім’я. Ідол: Романи. /А. Дімаров / Передм. В. Костюченка. — К.: Дніпро, 1982. — 535 с.

2. Покидько Г. С. Модифікація жанру сімейного роману в творчості ЕннТайлер: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук:спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / Г. С. Покидько. — Київ,2007. — 21 с.

МОВНА СПЕЦИФІКА ІДЕОСТИЛЮ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

Гусаківська В. М.VІ курс, група ЗУМ–61,


Університету «Україна», к. тел.(097)240-96-03Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


«Стиль — це людина» — твердить новолатинська ідіома.У мовознавстві інтерпретація дефініції індивідуального стилю

(ідеостилю, або ж ідіолекту) тлумачиться як системність неповтор-них виразових засобів мови окремого письменника чи інтелектуа-ла, яка уможливлює виокремлення його мови з-поміж решти.

Дослідження авторського стилю відбувається з використаннямкількісного та якісного підходів до розбору літературної спадщиниписьменника, тобто через призму факту мови та мистецтва від -повідно.

Для вивчення мовної специфіки ідеостилю Василя Сухо -млинського найбільш доцільним є кількісний підхід. Останній тео-ретично зводиться до аналізу одиниць синтаксичного, морфологіч-ного, лексичного та фонетичного рівнів, а також цикліки тарозподілення їх у тексті, маючи на меті визначення мовних засобів,властивих творчій манері автора.

100


Дослідження типових лексичних та граматичних одиниць тво-рів В. Сухомлинського наштовхує на умовивід, що перші світогляд-но тяжіють до педагогічного дискурсу.

Багатогранність лінгвістичних ознак доробку В. О. Сухо млин -ського обумовлений його стилістичною належністю до публіцис-тичного, наукового епістолярного та художнього стилів, а такожвідповідною жанровою строкатістю. Із огляду на вищеперерахо-вані особливості, специфічними засобами та прийоми авторсько-го стильового почерку є новотвори, прямі та спонукальні звер-тання, риторичні запитання й епітети, метафори та цитування,описи та повтори як інструменти увиразнення думки, зверненняуваги читача.

Питомими для синтаксису текстів Василя Олександровичає складні речення (складнопідрядні з підрядними з’ясувальнимий означальними обставинами), означено-особові речення (за від-сутності підмета-займенника читач фокусувався на дієслові), діє -прикметникові та прислівникові звороти.

У своїх творах автор часто використовував означено-особовіречення. Це пояснюється тим, що за відсутності підмета-займенни-ка увага читача фокусуватиметься на дієслові. Тому саме через дієс-лово-присудок (збережи, пам’ятай, знай, не відмовляйся та ін.)Сухомлинський-педагог, пропонуючи на перший план дію, нама-гався донести до читачів поради та настанови.

Зауважуючи особливості метафор видатного педагога (субстан-тивних та атрибутивних) у фарватері граматичних виявів, упадаєв око їхнє вираження цілими підрядними реченнями.

Письменницькі порівняння зазвичай виражаються дієсловом-присудком та прикметником (дієприкметником). Характерно, щосполучникові порівняння виражені здебільшого одиничними при-кметниками. Ідіостильовими формами вираження порівнянь є оди-ничні іменники або інші субстантивовані слова.

Авторські кольористичні та внутрішньочуттєві епітети найчас-тіше виражені іменниками в ролі прикладок, прикметниками таприслівниками, з-поміж яких саме останні репрезентують присутнідинамічні ознаки.

Значній частині афоризмів В. Сухомлинського характерна струк-турна присутність абстрактних іменників (на позначення психоло-гічних ознак і властивостей) та поширених контекстуальних сино-німів із відтінками спонукальної модальності (як засобу дляурізноманітнення викладу, уникнення монотонних повторень).

101


Серед поодиноких авторських неологізмів, витворених у казках,варті зауваги такі, як: «підневідив» (поплутав) та «красолиці» (вродливі).

Для повноти опису мовної специфіки ідіолекту ВасиляОлександ ровича годі оминути факт присутності у ній комуністич-ної словесної атрибутики. Остання видається перешкодою для пря-молінійного висловлення думки, але це компенсується письмен-ницьким вдаванням до підтексту.

Лінгвостилістичне дослідження праць В.О. Сухомлинського даєпідстави твердити, що мова творів письменника є винятково само-бутньою й оригінальною, вартою глибшого та осмисленішого аналізуїї лексичного складу та синтаксичних особливостей.

НАЗВИ РІЧОК І ГІР УКРАЇНИ

Дебольська Ю. В.IІІ курс, група УМ–31,


Університету «Україна»Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


Гідроніміка (від грец. υδωρ «вода» та όνομα «назва») — розділ то по -ні мі ки, що вивчає назви природних водоймищ — рік, озер, морів,океа нів, боліт, джерел, а також рукотворних — водяних споруд,зрошу вальних систем, каналів, колодязів, криниць тощо.

Українські гідроніми давні за походженням. Вони становлятьнайстаріший шар національної лексики, що розкриває неповторніособливості мови. Дослідники зазначають вікову доісторичну живу-чість гідронімів у часі, їх гранично-конкретну позначеність на етніч-них українських землях/

Гідронімія України — власні назви водних (природних та штучних)гео гра фічних об’єктів (морів, рік, ставків, боліт, джерел тощо). Гід ро -німи — найстабільніший шар лексики будь-якої мови, вони зберігаютьмовні релікти, відомості про природу краю, побут та світогляд людей.

Ороніми (назви об’єктів суходолу) та гідроніми (назви воднихоб’єктів) є цінними пам’ятками нашої культури, які так само, як іархітектурні пам’ятки, потребують державної охорони.

102


Природа України вражає своїм розмаїттям, що відображеноі в географічних назвах. Насамперед це стосується рельєфу. Багатоназв, таких як: Поділля, Поділ, Семигори, П’ятигори, Глибоке, Плоске,Рівчак, Рови, Шпилі, Міжгір’я, Нижні Ворота, Житні Гори, СомковаДолина, Гостра Могила, Червоні Яри, Нагірці, Підгірці, Загірні тощо —трапляються практично в кожній області України.

Україна багата на річки, озера, ставки, а її північна частина — наболота. Це також знайшло відображення в географічних назвах:Озірна, Озера, Озерщина, Мокрець, Вінницькі Стави, Болотня, За пруд -ка, Потік, Потоки, Грузьке та багато інших.

Рослинність України, її видовий склад, що властивий тій чиіншій місцевості, вплив людини на природне середовище теж відоб-ражено на карті держави. Це Хмельовик і Яблунівка, Вербова і Гайок,Бір і Мала Вільшанка, Дібрівка і Вишеньки, Калинівка і ЛиповийСкиток, Липова Долина і річки Золота Липа та Ромен, Березна іКленове, Кропивня і Очеретяне, Липовець і Тернівка, Вишня, Троянда іЛаванда.

Назви тварин збереглися в назвах населених пунктів, річок.Наприклад: тур (Тур’ї Ремети Закарпатської, річка Тур’я Волинськоїобластей), горностай (с. Горностайпіль Київської області), лебідь(Лебедин Сумської, Лебедівка Київської областей), бобер (БобровицяЧернігівської області), гуси (Гусятин на Тернопільщині). Корчувате,Пнятин, Поляна, Тартак (лісопилка), Папірня, Нова Папірня —назви, що відображають діяльність людини.

Найвища вершина у Карпатах — Говерла ( над рівнем моря).Розшифруванню засобами слов’янских і румунської мов не підда-ється, а Юзеф Галичер вважав слово румунським і перекладав як«висока гора». Цю думку підтримує М.П. Янко, який приводить рум.hovirla «труднопрохідний підйом», однак в інших романських мовахнічого подібного не знайдено, очевидно, румунське слово запози-чене з української. Беручи до уваги чув. к вар — «гаряче вугілля»разом із суфіксом -ла, який вживається при утворенні прикметників,дослівно назва гори може бути перекладена як «палаюча жаром».Така назва могла б добре підійти для гори вулканічного походження,але географи таке походження Говерли заперечують (ВулканічніКарпати розташовані на самій межі Закарпатської низовини). Однаккам’яні розсипи Говерли влітку дуже нагріваються і випромінюютьтепло, що і могло бути мотивацією для назви гори. Угорськепоходження (hу «сніг», var «фортеця» (можливо, раніше «гора»?)назви слід відкинути через відсутність угорських топонімів у най-

103


ближчому оточенні. Спокусливе півн.-герм. hawer «підвищення»чомусь «не витримало критики» і тому відкинуте.

Назва привертала увагу багатьох дослідників, але надійної ети-мології досі не має. Більшість ономастів XX ст. пов’язують її поход-ження з румунським howiirla — «важке для сходження підвищення;важкодоступна гора», яке не збереглося в літературний мові й не зна-ходить надійного підтвердження в румунських, як і словацьких, діа-лектах. В останніх працях О. М. Трубачова, Ю. О. Карпенка, О. І. Іліа -ді та інших оронім пояснено як «окутана, огорнена (хмарами,туманом)». Але досі залишаються сумніви щодо обох етимологій.

Що ж до питомих слов’янських гідронімів та оронімівв Українських Карпатах, то їх дуже багато, що документує тривалістьі — від появи — безперервність перебування тут слов’ян.Слов’янських гідронімів в Українських Карпатах більше 90%.Оронімів, які вивчені значно гірше, трохи (але не набагато) менше.Проте зрозуміло, що не всі ці 90% 14 карпатських топонімів є древ-німи, праслов’янськими.

ЗНАЧЕННЄВІ ТИПИ УКРАЇНСЬКИХ ТА АНГЛІЙСЬКИХ ПРІЗВИЩ

Домашенко О. В.IV курс, група УМ–41,


к. тел. (066) 459-13-12Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


Прізвища будь-якої мови становлять величезний за обсягом інадзвичайно розмаїтий за значенням основ лексичний шар цієїмови. Для того, щоб вивчити цей лексичний шар у всьому багатствійого структурних елементів, необхідно розробити семантичну кла-сифікацію прізвищ цієї мови.

Про семантику прізвищ можна говорити тільки як про значенняїх твірних основ, безвідносно до будь-яких ознак чи властивостейно сіїв цих прізвищ. Первісно, коли утворювалась особова назва,вона обов’язково була вмотивованою і значущою, оскільки в її основілежала певна характеристика, що відрізняла її носія від інших людей.Ознакою, яка впадала у вічі, могла бути і професія, і зовнішній

104


вигляд, і національність, і місце проживання тощо. Так виникалипрізвиська, частина яких згодом закріпилася за нащадками першихносіїв як родові прізвища.

У системі прізвищ будь-якої мови знаходять відображення різністорони суспільної, господарської, культурної і мовної діяльностіданого народу на різних історичних етапах. У зв’язку з цим україн-ські та англійські прізвища можна поділити на такі основні групизалежно від семантичного поля, до якого належить твірна основапрізвища:

1. Прізвища, утворені від власних імен. Сюди належать патроні-ми — прізвища, утворені від імені батька чи іншого предка по бать-ківській лінії; і матроніми — прізвища, які походять від імені матері:Arnold, Charles, Edmund, Joseph, Ben; Аксентій, Варава, Каленик,Андрушко, Іванюха.

2. Прізвища, утворені від топонімів (географічних власних назв):Stratford, Coldwell, Cranfield, Elwick; Конотоп, Бар, Галич, Горинь.

3. Прізвища, які походять від етнонімів: Dutchman, English, French,Gall, Scott; Литвин, Молдован, Грузин, Німець, Лях.

4. Прізвища, утворені від слів, які загально вказують на місцепроживання або окремі орієнтири місцевості: Bridge, Field, Glade,Hill, Pond; Острівний, Береговий, Заярний, Нагірний, Надбережний.

5. Прізвища, утворені за постійним заняттям або професією:Cooks, Porters, Frearson, Parsonson, Sergeantson; Косаревич, Попович,Бондарук, Фурманчук, Шевців.

6. Прізвища, які походять від слів, що вказують на соціальну при-належність людини: Baron, King, Lord, Prince, Gentleman; Цар, Дідич,Боярчук, Дворянин, Підданок.

7. Прізвища, утворені від слів, які вказують на певну індивіду-альну ознаку, фізичну або психічну властивість людини: High, Shor,True, Wise, Merry; Велет, Довгий, Ласкавий, Любий, Мирний.

8. Фітофорні прізвища, тобто прізвища, які походять від назврослин: Cherry, Pine, Rose, Violett, Twigg; Береза, Кульбаба, Колос,Корінь, Струк.

9. Зоофорні прізвища, тобто прізвища, які походять від назв тва-рин: Bear, Camel, Falcon, Pike, Wasp; Білка, Кіт, Серна, Ведмідь, Жук.

10. Прізвища, які походять від назв предметів побуту: Bellows,Plow, Shovel, Wheel, Nail; Шило, Цвях, Пилка, Прядка, Спиця.

11. Прізвища, які походять від слів, що означають абстрактніпоняття: Justice, Marvell, Pardon, Comfort, Pride; Біда, Ганьба, Незгода,Заморока, Доля.

105


12. Прізвища, утворені від загальних назв людей: Male, Hum,Guest, Ladd, Maiden; Особа, Земляк, Легінь, Юнак, Парубій.

13. Прізвища, які походять від слів, що вказують на родинні сто-сунки: Son, Husband, Child, Cousin, Twinn; Найда, Неня, Сирота,Батько, Одинак.

14. Прізвища, утворені від календарних назв: Averille, Friday, Lent,Monday, Winter; Весна, Середа, П’ятниця, Квітень, Марець.

15. Прізвища, які походять від назв природних явищ: Cheal, Frost,Snow, Storm, Tempest; Завірюха, Сльота, Хмара, Вітер, Град, Суховійта ін.

Звичайно, ці групи прізвищ є неоднаковими за кількісним скла-дом: одні з них нараховують тисячі одиниць, в той час як інші вклю-чають не більше кількох десятків прізвищ. Крім того, в англійській таукраїнській мовах твірні основи прізвищ неоднаково розподілені полексичних полях, що пояснюється відмінностями в національнихкультурах цих народів, специфічними особливостями процесів ста-новлення систем прізвищ двох мов.

СЕМАНТИКА ГРУЗИНСЬКИХ ІМЕН

Закалашвілі А. З.IІІ курс, група УМ–31,


Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Грузинські імена відображають усі складності історичного шляхурозвитку грузинського народу. Сучасний грузинський іменник від-різняється багатством джерел, відображаючи вплив культур сусідніхнародів. Однак із плином часу імена іншомовного походження(Північного Кавказу, Вірменії, Ірану, Візантії, халіфату та ін.) орга-нічно вливалися в грузинський антропонімічній «репертуар».

Найбільш давній шар — імена, пов’язані з живими мовами Грузії,утворені від зрозумілих народним масам загальних слів. Наприклад:чоловічі Бічік ‘хлопчик’, Мгеліка ‘вовченя’, Дзагліка ‘щеня, собач-ка’, Чічіко ‘чоловічок’; жіночі Гоголя ‘дівчина’, Мзекала ‘сонце-діва’,Циран ‘красна девіца’. Деякі із споконвічних імен зберігаються про-тягом століть і користуються популярністю дотепер (наприклад,чоловічі Бадрі, Мінді, жіночі Далі, Ціала). Імена цієї групи виникали

106


в окремих етнографічних групах грузин (хевсури, пшави, імеретіни,гурійці, мегрели, сван та ін.). Згодом деякі з них набули загальнона-ціонального поширення.

Упродовж своєї історії корінні народи Грузії тісно спілкувалисяз народами сусідніх регіонів, держав. Чимало імен у грузинів з’яви-лося у зв’язку з поширенням християнства (грузини прийняли хрис-тиянство вже в V столітті). Це імена біблійні (переважно давньоєв-рейські), грецькі і латинські за своїм мовним походженням.Наведемо деякі з них: Гіоргі, Гріголі, Давид, Іоане (від Іоанн), Ісак,Мосе (від Мойсей).

Особливо активно імена цієї групи проникали до грузинів післяприєднання Грузії до Росії (1801 р. — Східно-Грузинське царство,1804 р. — Імретія, Мегрелія, Гурія 1810 р. — Абхазія, 1858 р. —Сванетія).

З’ясуємо значення деяких чоловічних імен.Андріа — мужній, відважний.Габріел — помічник Бога, сильна людина Бога, Божа твердиня.Гіогрій — хлібороб.Давид — коханий, улюбленець.Зураб — червоний дорогоцінний камінь, рубін, божественній,

запашний.Ілля — мій Бог — Ягве.Іраклій — Гераклів, що належить Гераклові.Леван — білий.Лука — світлий.Мате — дар Яхве, подарунок Бога.Ніколоз — завойовник, переможець народів.Саба — старий, позбавлений свободи.Сандро — захисник.Тамаз — схвалення.Теймураз — залізний. Далі подамо семантику деяких жіночих імен.Ана — милість божа, сильна, хоробра. Барбаре — не говорить по-грецьки, чужинка, груба.Кетеван — чиста. Лія — виснажена, втомлена.Майя — травнева; від імені німфи Майї.Маріам — побожна, що служить Богу.Марина — морська.Нана — сім, добра, ніжна.

107


Натіа — народжена в день Різдва Христового, різдвяна, рідна.Неллі — світла.Ніно — від імені іссірійської богині родючості Нін.Саломе — мирна, спокійна.Тамара — смоковниця, фінікова пальма.Текла — Божа слава.Тінатін — відблиск сонця, мерехтливий промінь.

ІДЕОНІМИ УКРАЇНИ ХХ — ПОЧ. ХХІ ст.

Зелінська Ю. В.VІІ курс, група ЗУМ–71,


к. тел.(068) 212-46-06Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


На рубежі ХІХ–ХХ ст. перші кроки в Україні робить кіно. Ізпоявою таких мистецьких творів з’являється і відповідна лексика наїх позначення, що в науковій літературі має термін фільмонім (влас-ні назви фільмів). Перші відомі нам фільми режисера, театральногоактора О. Олексієнка за мотивами «Ночі перед Різдвом» М. Гоголяі «Москаля-чарівника» І. Котляревського (1909), фільми-спектакліД. Сахненка та М. Садовського «Наймичка» за І. Карпенко-Каримта «Наталка Полтавка» за І. Котляревським (1911). Створюються ідокументальні фільми — «Проголошення незалежності України» (проуряд П. Скоропадського).

У середині 20-их рр. побачили світ фільми «Остап Бандура»,«Укразія», «Нічний візник», «Тарас Шевченко», «Земля». Пізніше з’яв-ляються такі витвори поетичного кіно, як: «Тіні забутих предків» реж.С. Параджанова (1964), «Сон» реж. В. Денисенка (1964), «Каміннийхрест» реж. Л. Осики (1968), «Чорний птах з білою ознакою» реж. Ю.Іллєнка (1970) та ін.

Українські тогочасні імажоніми репрезентовані назвами картинвідомих футуристів, імпресіоністів, «бойчукістів», як, наприклад:«Жінки біля яблуні» Т. Бойчука (1920), «Святослав», «Козак Мамай»,«Запорожці в поході» (1912–1916) Д. Бурлюка, «Селянка з відром тадитиною», «Супрематизм» (1915) К. Малевича, «Ідилія» (1908), «Нарічці» (1900) М. Пимоненка, «Гагілки» (1905), «Гуцулка з дівчинкою»

108


(1913) І. Труша, «Парижанки», «Біля кафе» (1902–1903) О. Мурашка,графічними творами «Діти на леваді» О. Кульчицької (1909),«Пейзаж з кометою» Г. Нарбута (1910) та ін. Пізніше з’являються йімажоніми інших творців пензля: «Карпатський мотив» А. Кашшая(1950), «Місячний вечір» (1955) П. Горобця, «Соняшник» (1960-ті рр.)А. Горської, «Квітучий Крим» А. Стрєрова (1970-ті рр.), «Осінній день»(1970) Ф. Коновалюка, «Вечір у степу» (1985) В. Толочка, «Ню» (1992)В. Хруща, «Прилетіла павліна на яблоні сіла и рада що у своіму краю»(1994) М. Примаченко та ін.

Українська хрононімія ХХ ст. репрезентована назвами Перша сві-това війна, Жовтневий переворот, Друга світова війна, ВеликаВітчизняна війна, Голодомор, Чорнобильська катастрофа.

Активно функціонує й циркова ономастика: »Стальні капітани»(номер еквілібристів братів Мирославських), «Жінки-жокеї» (номерклоунів), «Залізниця» (номер із дресированими тваринами),«Еквілібристи-вуглекопи», «Ковалі-молотобойці», «Дресировані леви-ці», «Леви й тигри», «Зброяр Просперо» (назви атракціонів з дресиро-ваними хижаками Л. Шевченків).

ХХ ст. ознаменоване розвитком музикокімів, причому розширю-ються денотати, що позначають такі оніми — від уже відомих фоль-клорних і класичних творів — до мелодій популярної, джазової музи-ки, рок-композицій, назв музичних альбомів: «Слов’янськаувертюра» (Б. Лятошинський, 1961), «Сюїта» (М. Скорик, 1961),«Я стверджуюсь…» (хорова симфонія Є. Станковича, 1976),«Водограй», «Червона рута», «Мила моя», «Я піду в далекі гори» (пісніна сл. В. Івасюка), «Казки» (1997), «Хробак» (1999), «Еутерпа» (1999)(альбоми групи «Скрябін»).

У середині ХХ ст. з’являється новий розряд ідеонімів — транс-ляціоніми (власні назви теле-, радіопередач). У 1951 році глядачіпобачили по телевізору художній фільм «Велика заграва», а в 1956 р.започатковано телеальманах «Слово», тележурнал «Мистецтво»,виходила програма новин «Останні вісті». Твір теледокументалістів«Чорнобиль: два кольори часу» отримав Шевченківську премію у 1989 р.Телевізіонімами (власні назви телевізійних передач) того часу є«Сонячні кларнети» (телеконкурс), «Гарт» (програма), радіонімами(власні назви радіопередач): «Говорить і показує Україна», «Слово».У кін. 90-их рр. ХХ ст. з’являються і перші електрононіми (власніназви електронних ЗМІ), зокрема «Приватний погляд» (1999),«Українська правда» (2000), однак більшість із них почала функціо-нувати на поч. ХХІ ст.

109


Отже, короткий огляд ідеонімів ХХ ст. виявив багатограннийспектр цих власних найменувань, що вирізняються як типовимиідеонімічними секторами порівняно з іншими хронологічнимишарами, так і новими, що зумовлено, перш за все, екстралінгвіс-тичними чинниками. Кількість таких найменувань збільшувалась ізгеометричною прогресією, тонко реагуючи на всі прояви суспіль-них та історичних перетворень.

ЖАНР ЩОДЕННИКА У СИСТЕМІ МЕМУАРНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Кандюк-Лебідь С. В.викладач кафедри журналістики та інформаційних технологійМиколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини

Університету «Україна», к. тел.: 096-339-23-29, [email protected]

Прикметною ознакою сучасності є звернення до мемуаристикине лише дослідників, а й пересічного читача. Ще на початку ХХ ст.автор праці «Українська мемуаристика. Її сучасний стан і значіння»Іван Кревецький вказував на те, що українська історія має багатопитань, особливо погано «стоять справи» з ХІХ століттям — періо-дом національно-культурного та суспільно-політичного відроджен-ня: «Але чи багато знаємо ми про відродження це …? Знали б багато,навіть дуже багато, коли б мали нині автобіографії, щоденники,записки, спомини і т.п. усіх вичислених вище українських діячів».На щоденниках автор акцентує особливу увагу: «А передавати требанегайно, за свіжої пам’яти, не чекаючи аж поки багато при забу-деться. Записки, зроблені під час або безпосередньо після якоїсьподії, мають для історика багато більшу вартість, чим спомини, писа-ні пізніше, з пам’яти».

Щоденникові записи можна вважати різновидом мемуарної літе-ратури. Дослідниця Насипко М. стверджує: «Вони [щоденники —С.В. К.-Л.], як і мемуари, є своєрідним співавтором у праці пись-менника. І щоденникам, і мемуарам письменник довіряє найсокро-венніші свої думи, ділитися ними з можливим своїм читачем, і в такий спосіб творити історію (образ) і себе, і свого сучасника».

Найпослідовніше й найґрунтовніше щоденник розглянуто якжанр художнього стилю. Якщо аналізувати наукові праці з дослід-жень жанру щоденника ХІХ ст., то найбільш відомими є праці

110


Никитюк Д. («Феномен щоденника», 1999 р.), О. Єгорова («Русскийлитературный дневник ХІХ века. История и теория жанра», 2003 р.),Юферевої О. («Жанрово-родовий синтез у поетичному щоденникута подорожі (українська та російська література ХІХ — початкуХХ ст.)», 2010 р.), Костамеди Т. («Ego і Alter-Ego Т. Шевченка в кому-нікативному просторі щоденникового дискурсу», 2012 р.) тощо.

Однак щоденник не належить до традиційних літературних жан-рів. Його форму характеризують як гнучку та відкриту до видозмін,що виокремлює щоденник з огляду на параметри класифікацій яклітературних жанрів, так і мовленнєвих жанрів.

У системі мемуарної літератури щоденник розглядається як вто-ринний текст, здійснений унаслідок індивідуальної чи офіційноїдіяльності, що має інформативну спрямованість та пишеться сис-темно (кожний день) чи у вільному стилі (періодами).

На сьогодні існує декілька класифікацій типів щоденник.Найбільш відомою є класифікація Г. Костюк та К. Танчин, які поді-ляють щоденники за призначеннями, функцією, роллю в житті авто-ра. У російській літературознавчій науці К. Кобрин пропонує кла-сифікацію людей, які ведуть щоденники: щоденники «простихлюдей» (інженери, робітники, бухгалтери); щоденники «політиків»(ведуть щоденники з таємничою метою розповісти всю правду);вікові щоденники (дитячі, юнацькі, старечі передсмертні); релігійніабо містичні щоденники; щоденники подорожі. Міхеєв М. відно-сить щоденники, записні книжки до пред-тексту, називаючи їх «обы-денной литературой». А Кочетов розглянув еволюцію щоденнико-вого жанру, виокресливши чотири періоди: І період (XV-XVI ст.) —клерикальні тексти (твори світського характеру); ІІ період(XVII ст.) — період актуалізації інформації про події; ІІІ період(XVIII ст.) — авторське «я» стає центром оповіді, виникає поняття«жанру для себе і про все»; IV період (остання чверть XVIII — остан-ня чверть ХІХ ст.) — поява «експериментальних щоденниковихформ», щоденник стає доступним жанром практично для всіх членівсуспільства.

З проаналізованого матеріалу бачимо, на сьогодні існує ще бага-то питань щодо визначення жанру щоденника, його особливостей.Перспективу досліджень у вивченні щоденникового пласту мемуар-ної літератури становить визначення статусу і всебічний опис типо-логії цих видів тексту.

111


ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ АНГЛОМОВНИХ САЙТОНІМІВКлейман О. О.

II курс, група ПР–21, спеціальність «Переклад»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

У наш час Інтернет грає велику роль у всіх сферах життя. Томуактуально дослідити зв’язок лінгвістики й утворення власних назвсайтів (сайтонімів). У доповіді розглядатимуться сайтоніми англо-мовного сектору Інтернету.

В ономастиці (наука, розділ мовознавства про сукупність власнихназв об’єктів) вченими було разроблено багато різноманітних кла-сифікацій утворення онімів (власних назв об’єктів). Але всі класи-фікації сходяться на тому, що можна виділити три класи онімів заструктурою: прості, складні, складені.

Сайтоніми мають власні структурні особливості, такі, як: наяв-ність власного суфікса, який вказує на функціональну спрямованістьсайту. Наприклад.com — позначає комерційні сайти;.gov — сайти дер-жавних установ. Також існують публічні суфікси, що вказують на геог-рафічну належність сайту. Це такі як.us (Сполучені Штати Америки),.ua (Україна), .de (Німеччина) та ін. Також специфічністю сайтонімівможна назвати наявність префікса www. Він був створений для позна-чення належності ресурсу до Всесвітньої мережі, вже зараз цей пре-фікс не є обов’яковим. Утім більшість сайтів має дві версії в назві (зпрефіксом www. і без нього). Це робиться для того, щоб на сайт змог-ли потрапити і ті користувачі, що ввели префікс, і ті, що не вводили.

У доповіді розглядається лише словотвір назв хостів (без публіч-них суфіксів і префіксів). Як вже згадувалося вище, власні назвибувають прості, складні і складені. Сайтоніми також підлягають підцю класифікацію.

Прості сайтоніми — це однослівні одноосновні власні назви, якіможуть бути:

– безафіксальними, тобто тими, що не мають у собі таких час-тин слова, що змінюють власну назву кореня. Наприклад, сайт кор-порації Apple, який має назву apple.com, або онлайн-магазин gap.com,які є поєднаннями однокореневих слів apple чи gap, відповідно,з публічними суфіксами;

– афіксальними, тобто тими, що мають афікси. Наприклад, сайтдля створення блоґів blogger.com, який містить словотвірний суфікс — er.

112


Складні сайтоніми — це однослівні двохосновні або багатоос-новні власні назви сайтів:

– власне композити: facebook.com («face»+ «book») ; blackberry.com(«black» + «berry»;

– афіксальні композити: teamviewer.com («team» + «view» + «-er»);– абревіатури: bbb.org «Better Business Bureaus»;– складні скорочення: Los Angeles Times — latimes.com.Складені сайтоніми — це дво- і багатослівні власні назви сайтів.Вони розподіляються на:– словосполуки, де поєднуються повнозначні частини мови зі

службовими: stumbleupon.com («stumble»дієслово + «upon» прий менник);– словосполучення — сполука двох або більше слів, жодне з яких

не є дієсловом. Наприклад, іменник із прикметником або дієприс-лівником: rightmove.com.uk («right» прикметник + «move» іменник);

– фрази: paypal.com («pay» + «pal»).Проаналізувавши сайтоніми 1000 найвідуваніших сайтів в англо-

мовновному секторі Інтернету за версією компанії AlexaInternet,бачимо, що найбільшою популярністю користуються сайтонімискладеного типу, зокрема словосполучення (32%). Друге місце посі-дають прості безафіксальні сайтоніми (20,5%). Далі йдуть: склад-носкорочені назви (18%), абравіатураи (9%), і фрази (7%).

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що у світі Інтернету пара-лельно розвиваються дві протилежні тенденції: стискання інформа-ції до якнайкоротшої назви для легкого запам’ятовування (наприк-лад, vk.com) та навпаки — надання найменуванню щонайбільшоїінформації про сайт: youtube.com.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ІННОВАЦІЇУ ЗАГОЛОВКАХ ІНТЕРНЕТ-ВИДАНЬ

Ковбасюк С. І.ІІІ курс, група ВС–31,

спеціальність «Видавнича справа та редагування», Івано-Франківська філія Університету «Україна»,

Науковий керівник: Бойчук М. В., к. філол. н., доцент циклової комісії«Видавнича справа та редагування», Івано-Франківська філія


Суспільно-політична лексика побутує в політичному дискурсі,де знаходить своє відображення політична й ідеологічна практика

113


держави, політичних партій. Зміст політичного дискурсу найповні-ше розкривають газетно-публіцистичні тексти. Екстралінгвальнасуспільно-політична ситуація представляє динамічний континуум,що знаходить своє відображення у відповідній динаміці лексико-семантичного рівня, найчутливішого з усіх до зовнішніх чинників.

Репрезентантами згаданої динаміки виступають суспільно-полі-тичні інновації, що фіксують відносини в соціумі. Найчастіше вониназивають учасників процесів, їхні посади, статуси, ідеологічні впо-добання, сигналізують про належність до партій та інших структур-них утворень, інформують про участь у певних акціях, висвітлюютьполітичну боротьбу, позначають інші реалії аналізованої сфери.

Головними героями багатьох інформаційних повідомлень і статейстають представники політичної еліти. Найчастіше в заголовкахавтори намагаються використати назву-характеристику:Ю. Тимошенко — український Робін Гуд (ВЕ, 01.06.11), ЮліяВеликомучениця (УП, 12.01.01), українська Жанна д’Арк (УП, 19.02.01;26.03.09), Сфінкс №1 української політики (УП, 03.11. 08), леді Ю (ЛП,12.03.11), вічна опозиціонерка в законі (УП,07.09.06), вона (УП,17.09.09), Джу(нг)лія (УП, 16.09.05); Л. Кучма — Кучма-переможець(УП, 18.01.01), Леонід Данилович Мазепа. Кучма по-москальські (УП,20.02.01), двократний ворог преси (УП, 03.05.01), «хазяїн» землі укра-їнської (УП, 13.05.01), Прометей новітньої України (УП, 07.09.01),парторг на троні (УП, 20.09.01); В. Янукович — залізний володар (УП,15.08.06), вічно вчорашній (УП, 01.09.06), Робін Гуд навпаки (УП,11.06.11), Янукович-опозиціонер, Янукович-прем’єр-міністр (УП,27.10.06); В. Ющенко — український Бальцерович (УП, 05.05.01),Президент-Невидимка всєя України (І-Р, 04.09.10), Ющенко-2010 (УП,30.12.08), прем’єр-»кремезні плечі» (УП, 12.01.01), Ющенко-ринковик(УП, 06.06.01).

Далі йдуть політики, назви яких демонструють меншу продук-тивність: І. Богословська — Кармен Богословська на НЛО (УП,08.10.01), Інна Гебельсівна (УП, 20.03.09); Г. Суркіс — олігарх-футбо-ліст (УП, 25.08.01), Григорій Перший (УП, 12.06.07); Р. Ахметов —головний авторитет України (УП, 21.09.06), «український Берлусконі»(УП, 27.10.06).

Решта назв узагалі малопродуктивні: князь темників — «главаадміністрації президента України В. Медведчук» (УП, 11.10.02), голосКучми — «заступник голови АП Л. Кучми В. Базів» (УП, 13.10.06),любитель дармових снігуроньок — «О. Болкісєв», (УП, 19.12.07), кар-тковий «крадій» з Партії регіонів — «В. Лук’янов» (УП, 13.12.07),

114


Троянський кінь для Януковича (УП, 27.04.09) — «С. Тігіпко», геройнашого часу — «М. Азаров» (УП, 15.03.01), українськийАнтикисельов — «В. Долганов» (УП, 13.04.01), кримський Ющенко —«С. Куніцин» (УП, 24.07.01), Гітлерюнґе М — «Д. Медведєв» (УП,15.08.08), в. о. Пинзеника — «виконувач обов’язків міністра фінансівІ. Уманський» (УП, 18.03.09), президентська Дубина — «віце-прем’єрОлег Дубина» (УП, 26.01.01), соціалістичний олігарх — «почеснийпрезидент Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча В. Бойко» (УП,20.11.06), мер за версією WBC — «В. Кличко» (УП, 02.12.05), старийвалет — «А. Мартинюк» (УП, 13.12.07), кривавий друг Ющенка —«М. Саакашвілі» (УП, 03.11.07), Черновецький-Шварценеггер (УП,24.11.07), Грач-«вигнанець» (УП, 02.03.09), Кінах-оптиміст (УП,25.05.01).

Суспільно-політична лексика мови динамічно розвивається, атому є об’єктом мовознавчих зацікавлень, оскільки яскраво репре-зентує лінгвістичну перспективу і мовні уподобання носіїв україн-ської мови.

ІСТОРИЧНЕ СТАНОВЛЕННЯ НАЗВИ МІСТА КРОПИВНИЦЬКИЙ

Козлова С. В.II курс, група УМ–21,


к. тел.(066) 459-13-12Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


Від початку свого існування місто Кропивницький декілька разівзмінювало назву: на цей процес упливали історичні зміни в державі.

Появу міста пов’язують із будівництвом фортеці святоїЄлисавети. 24 грудня 1751 року серб Іван Хорват звернувся до сена-ту тогочасної Російської імперії з проханням дозволити сербам житина території країни. 11 січня 1752 року він отримав грамоту та дозвілна будівництво, а російський генерал-майор Івану Глєбов — інструк-цію «О поселении в Заднепрских местах прибывших с генерал-майо-ром Хорватом сербов и других народов», що були підписані цари-цею Єлисаветою 4 січня того ж року. Відповідно до тогочаснихтрадицій фортеця отримала ім’я формального засновника — святої

115


Єлисавети. За таким принципом, наприклад, було названо форте-цю св. Петра і Павла, засновану Петром І, фортеця св. Анни — цари-цею Анною тощо. Тому хибною є думка, що місто було назване ім’ямсвятої, згідно з історичними даними, на офіційному гербіЄлисаветграда було зображено вензель російської цариці ЄлисаветиПетрівни.

Перша історична згадка назви Єлисаветград датується 17 трав-ня 1755 року. Існувало 2 варіанти найменування — Єлисаветград таЄлизаветград. Це зумовлено тим, що за часів Російської імперії названовоствореного міста писалася через «с» (рос. Елисаветградъ).21 ересня 1920 року Раднарком УСРР проголосив українську дер-жавною мовою, і перевага була за загальновживаним найменуван-ням Єлизаветград.

За радянської влади назва міста знову зазнала змін. Починаючиз 1920 року, неодноразово було порушено питання про переймену-вання Єлис(з)аветграду. Цьому процесу посприяв і декрет від 12 квіт-ня 1918 року «Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів таїхніх слуг, і вироблення проектів пам’ятників російської соціаліс-тичної революції». У результаті делегат партійної конференціїМ.М. Амосов повідомив, що «Єлисаветград давно проектувався пар-тійними і радянськими органами до перейменування у революційнуназву». Серед рекомендацій інших делегатів запропоновано змінитиназву на Троцьк.

Серед варіантів назви на голосування було винесено 2: Зінов’ївські Левград. Рішенням міської комісії було підтримано назвуЗінов’ївськ, тож 11 червня 1924 року місто було перейменовано начесть російського радянського державного діяча Григорія Зінов’єва,який на той час очолював Політбюро ЦК ВКП(б) та був головоюВиконкому Комінтерну. 7 серпня 1924 року назву міста було затвер-джено Всеукраїнським центральним комітетом УРСР, а 5 вересня1924 року назву Зінов’ївськ затвердив Центральний виконавчий комі-тет СРСР.

Незабаром місту судилося знову змінити найменування. 1 грудня1934 року було вбито секретаря Оргбюро ЦК ВКП(б) та членаПолітбюро ЦК ВКП(б) Сергія Кострикова (Кірова). На підставіпостанови від 27 грудня 1934 року місто було перейменовано на честьКірова й офіційно отримало назву Кіровоград 10 січня 1939 року.

31 березня 2016 року комітетом Верховної Ради з питань дер-жавного будівництва та місцевого самоврядування було запропоно-вано перейменувати Кіровоград на Кропивницький. 14 липня того ж

116


року у рамках декомунізації Верховна Рада України ухвалила поста-нову № 4222 про перейменування 13 населених пунктів, серед якихбув колишній Кіровоград. За нову назву на честь МаркаКропивницького — видатного українського актора, режисерай засновника професійного українського театру, що жив і працюваву місті, проголосувало 230 народних депутатів.

Слід також зазначити, що під час місцевих виборів, 25 жовтня2016 року, паралельно було проведено опитування серед жителівміста щодо зміни його назви. Це опитування було проведено назамовлення тодішньої Кіровоградської міської ради, його результа-ти не стали обов’язковими до виконання. Серед 45 863 опитуваних56, 9% підтримали збереження назви Кіровоград та 30, 6 виступили заперейменування на Єлисаветград. Тоді як назва Кропивницькийзнайшла підтримку лише 4,2 опитуваних. Крім вищезгаданих варі-антів назви міста, було запропоновано такі: Інгульськ, Златопіль,Благомир, Ексампей та Козацький.

Результати опитування було передано міською радою до розгля-ду на засіданні Верховної Ради, але, оскільки воно суто соціологіч-ним і не мало юридичної сили, місто було перейменовано наКропивницький у рамках процесу декомунізації.

Перейменування міста — це важливий та відповідальний крок,але, що більш важливо, це рівень щастя та задоволення рівнем життянаселення.

ТЕМАТИЧНЕ СПРЯМУВАННЯ РОМАНУ ОЛЬГИ МАК%%ПРОТИ ПЕРЕКОНАНЬ&&

Кулієва І. В.VІІ курс, група ЗУМ–71,


к. тел.(096)522-95-40Науковий керівник: Коломієць О. В., к. філол. н., професор,


В Україні, ні за її межами досі немає повного ґрунтовного дослід-ження усієї творчості письменниці. Зокрема, залишається зовсім невивченим одне із її найдовершеніших епічних полотен — роман«Проти переконань» (1959). Цей твір був написаний Ольгою Маквже в зрілому віці, в час найактивнішої творчої діяльності.

117


Актуальність цієї роботи полягає в різновекторному підході дохарактеристики роману «Проти переконань» Ольги Мак у контек-сті української культури ХХ століття. Становлення індустріальноїцивілізації на початку минулого сторіччя, науковий, аксіологічний,ціннісний, релігійний, онтологічний прогрес призвів до кризи ідейгуманізму та просвітницьких ідеалів. В Україні, у зв’язку зі складни-ми політичними умовами та проникненням новітніх західноєвро-пейських досягнень у всі сфери життя, розгорнувся конфлікт тра-диційної української культури, основною складовою якої булохристиянське вчення, та модерних філософських вчень Заходу,у центрі яких — наука як всепереможна сила.

Спостерігаємо на прикладі головних образів роману «Протипереконань» Ольги Мак — Ігоря Березовського та МарусіКобзаренко. З огляду на те, що твір є маловідомим та в Україні ще неперевидавався, коротко опишемо сюжетно-композиційні особли-вості твору. Хронологічні межі зображуваної у романі дії —1935–1957 роки. Головна сюжетна лінія твору — любовна — відно-сини між Ігорем Березовським та Марусею Кобзаренко.

В романі «Проти переконань» крізь є висвітленням релігійно-духовних домінант художнього мислення авторки призми екзистен-ціальної філософії. Роман «Проти переконань» у творчому доробкуОльги Мак чи не найбільшою мірою репрезентує її релігійно-христи-янське світовідчування. Структура сюжету поліфонічна й побудованаза діалогічним принципом: у її основі — протиставлення релігійної таматеріалістично-позитивістської картин світу, репрезен тованих, від-повідно, родиною Кобзаренків і деякими епізодичними персонажа-ми з одного боку та Ігорем Березовським — з іншого. Конфлікт цін-нісних систем у тексті простежується на різних рівнях, як навербальному, так і на подієвому, а залучення авторкою тоталітарно-го контексту, що в екзистенціальному вимірі становить для персо-нажів роману майже суцільну межову ситуацію, надає йому ще гос-трішого звучання. Суперечки персонажів щодо релігійності загалом,що спочатку мали відтінок своєрідної розваги, згодом дедалі більшепоглиблюються і переростають у серйозний діалог із залученням різ-них смислових контекстів, і цей діалог різною мірою впливає на їхподальше життя, актуалізуючи проблему вибору в її широкому, філо-софському, значенні.

Добре знайомий з українською і світовою культурою молодийінтелектуал Ігор Березовський, відзначаючись відверто антиколоні-альним мисленням, чітко орієнтуючись у питаннях українського

118


минулого та ідеологічних небезпеках сучасного, захищає правоУкраїни на власний шлях розвитку, при цьому з помітною катего-ричністю вилучає з національної системи цінностей релігію, а з неювсю духовну традицію, цим самим позбавляючи український куль-турний простір фундаментальної опори.

У цьому аспекті важливим стрижнем дослідження є такий факт:релігійність була домінантною складовою світогляду населенняУкраїни ХІХ століття, і закономірно, основний культурний конфліктепох знаменувався протистоянням саме християнської моралі імодерних філософських вчень. У ширшому значенні можемо трак-тувати це як опозицію науки та релігії.

СИСТЕМНІ ВІДНОШЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ СУБМОВІ ПРАВА. ОМОНІМІЯ

Луценко Р. В.V курс, група УМ–51,




Одним із найважливіших аспектів єдності юридичної терміно-логії є необхідність уникнення в законодавчих текстах термінів ізрізним значенням і однаковим звуковим складом. Це, по-суті, замовними функціями — термінологічна омонімія. У сфері однієї галу-зі законодавства, і що більше, в межах одного нормативного акта,термінологічна омонімія може стати суттєвим недоліком правот-ворчої техніки. Так, наприклад, пенсія — вид державного соціально-го забезпечення громадян, на яке вони мають право з підстав, визна-чених законодавством, поширюється на поняття — проміжок часу,коли людина може вже не працювати.

Серед типів омонімів, що зустрічаються в юридичних текстах,можна виділити повні (слова в межах однієї частини мови, звуковийсклад яких збігається в усіх граматичних формах) та неповні омоніми,а останні, відповідно до традиційної класифікації, поділити на омо-фони (слова, збігаються за своїм звуковим складом, але різні за своїмзначенням та написанням) та омографи (слова, що пишуться одна-

119


ково, але відрізняються за значенням, а у вимові наголосом). Щодоостанніх, то вони є найменш поширеними саме в юридичних текстах.

Серед повних омонімів української субмови права можна назва-ти такі юридичні терміни, як: зв’язок (телефонний і чогось із чимосьабо когось з кимось), договір (документ та договір про щось міжкимось), номер (як числове значення та номер телефону), маса (якматематична одиниця, тобто вага та велика кількість чогось чикогось) тощо.

Через термінологічну омонімію можуть змішуватися значенняпонять у нормативному акті, а відповідно її необхідно максимальноредагувати, що також дасть змогу уніфікувати юридичну терміноло-гію та досягти єдності смислів у правовій сфері.

Не може не заслуговувати на підтримку спеціальне визначення в низці нормативних актів змісту понять, які для іншої групи актівможуть трактуватися як поняття з іншим семантичним окреслен-ням. Однозначність розуміння термінів у міжнародних договорахзабезпечується, відповідно, формулюванням їх у самому тексті до -говорів.

Варто зазначити, що проблема омонімії виникає через неунор-мованість та недосконалість наявних нині юридичних словників.Словники часто не відповідають вимогам та потребам реальної юри-дичної практики, адже, як виявилося, потреби життя висунули передтермінологією нові вимоги. Проте сьогодні ще існує ціла низка про-блем щодо вживання правничої термінології: це і паралельне засто-сування, часом навіть у межах одного тексту, двох термінів для харак-теристики одного й того ж поняття (правовий і правний, строк ітермін та ін.); це і омонімія, коли один український термін вжива-ється для позначення зовсім різних юридичних понять (угода можебути відповідником поняття порозуміння і трансакція; строк визна-чається в системі українських правовідносин і як час виконання пев-ної правової чи договірної дії, і як період позбавлення волі внаслідокскоєння злочину та ін.). Іноді просто відсутній адекватний поняттювідповідний термін на позначення юридичних термінопонять, щозастосовуються в правничій термінології інших країн.

Аналізуючи названі процеси, Е.Ф. Скороходько визначив такіосновні причини виникнення міжмовної омонімії: а) використан-ня однакових слів у різних мовах при утворенні термінів шляхомпереносу назви; 2) асоціації первісного значення зі схожими озна-ками різних об’єктів термінування; 3) надання переваги в різнихмовах різним аспектам змістової структури міжнародних термінів.

120


ПОНЯТТЯ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ПСИХОАНАЛІЗ У СФЕРІ ПРОБЛЕМ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИРадванська Є.С.

ІІ курс, група ЗУМ–21, спеціальність «Українська мова та література»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,к. тел.(093)560-52-35

Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,

В умовах сучасного негативного політичного впливу на україні-зацію важливо оцінити роль психології особистості у сфері цієї про-блеми. Самоактуалізація є одним з ключових понять гуманістичноїпсихології і означає прагнення людини до найбільш повного вияв-лення своїх можливостей. Відповідно до теорії Маслоу, після фізіо-логічних потреб та потреб безпеки наступними є соціальні, потім —поваги і самовираження. Мова займає важливе місце у всіх трьохвищих пунктах. На жаль, наразі соціальні потреби українців настіль-ки тісно пов’язані з мовою, що примусова українізація з точки зорупсихології гальмує виявлення цих потреб. За опитуваннями, у сім’ї,дружніх та родинних стосунках більше 30% опитуваних звертаютьувагу на політичні та мовні уподобання, що негативно впливає насімейні стосунки та кар’єрний ріст. Як наслідок, наступна «сходин-ка» піраміди Маслоу — «повага» — також залежить від мови. Дляукраїнців, які розмовляють іншою мовою, це є психологічним моти-ватором агресії, а для носіїв нашої мови — мотиватором апатії: воло-діння рідною мовою не дає українцям «бонусів», не підвищує пова-гу до них у колективі, а користування іншою мовою водночас ємотивом для приниження гідності людини у колективі. Тобто будь-яка мова, яка мала би бути важливим чинником, виступає баластом.

Найвищий рівень самоактуалізації — самовираження (творчість,моральність і тощо). Щоб мова займала важливе місце у цьомуаспекті, треба подолати нижчі рівні. Українська мова має стати моти-ватором у соціальних потребах та у потребах поваги і досягнень.Бездіяльність влади та керівництва не дозволяє цього. Тому вирі-шення цієї проблеми зводиться до психології особистості, але не зточки зору гуманістичної психології, а з точки зору психоаналізу.Свідоме бажання розмовляти українською не має сенсу, якщо ненесе за собою вирішення «несвідомих» проблем. «Несвідоме», «сві-

121


доме» і «надсвідоме» мають бути об’єднані однією метою та усві-домленням користі у майбутньому — після досягнення цієї мети.Якщо українська мова є негативним аспектом у «несвідомому» (чи,за Маслоу, у фізіологічних, потребах безпеки та соціальних потре-бах), то у «свідомому» (потреби соціуму та поваги) неможливо зро-бити її позитивним аспектом. Головна ж мета — зробити мовнепитання важливим для «надсвідомого» (моральності, духовності).Наразі церковна та політична влада починає українізацію одразуз «надсвідомого», і, як наслідок, людина відчуває внутрішній пси-хологічний дисонанс. Це призводить до таких явищ, як: сепаратизм,ненависть до українізації тощо. Доросла людина, на відміну від дітейчи підлітків, не здатна перелаштувати свої психологічні потреби.

Популяризація української мови залежить від соціальної психо-логії та від психології особистості більше, ніж від демагогії політо-логів. Приниження людської гідності на власній землі — головнийворог патріотизму, але це приниження не завжди глобальне: у осо-бистісних стосунках воно є навіть більш дієвим (саме у них питаннямови має бути не загрозою, а нормальним явищем). Тому починатипопуляризацію української мови треба не лише з психології мас, а зсебе, своїх дітей, учнів, колег, родичів. Це індивідуальна робота,індивідуальна психологія. В іншому випадку така робота дасть зво-ротній результат.

ДЕЩО ПРО ГЕНЕЗИС СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇВІЙСЬКОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Рященко О. А.VI курс, група УМ–61,




Українська літературна мова, її окремі фахові субмови, у томучислі й військова, мають давню, а іноді й трагічну історію свого розвитку.Термінологія кожної окремої галузі засвідчує її досягнення на певному етапіісторії народу — носія мови — і відображає перспекти ви подальшого про-гресу. Природа термінології як специфічної знакової системи, а

122


також тривале паралельне співіснування в українській військовійтермінології (УВТ) двох підсистем (національної та інтернаціональ-ної) і пізніше зрощення УВТ з російською національною терміно-логією зумовили генетичну неоднорідність лексичного складу сучас-ної лексики військової справи.

Осмислення процесу виникнення та розвитку української вій-ськової термінології, яка на різних етапах свого формування відби-вала поняттєву базу військової справи, знайшло своє відображенняяк у лінгвістичних студіях, так і почасти у працях з історії та етног-рафії. Низку праць присвячено з’ясуванню походження спільнос-лов’янських та староукраїнських військових найменувань (А. К. Аб -дуль манова, С. Д. Лєдяєва, Ф. П. Сороколєтов).

Історичний погляд на українську військову термінологію пока-зує, що військова лексика є однією з найдавніших фахових терміно-логій. Формування української військової термінології відбувалосяпротягом віків. На сучасному синхронному зрізі за похо дженнямвиділяємо такі групи військових термінів:

• Власномовні («внутрішньомовні») запозичення:а) народні назви або переосмислення загальновживаних слів;б) спільнослов’янські назви;в) перші іншомовні запозичення;

• Давні іншомовні запозичення.• Запозичення ХУІІІ–ХІХ ст.• Нові іншомовні запозичення.На сьогодні, коли формується сучасний україномовний вій-

ськовий словник, необхідно взяти до уваги весь мовний матеріал,який накопичувався віками, дослідити, вибрати потрібні і найпри-датніші для сучасної військової професійної лексики.

Отже, важливою передумовою нормалізації будь-якої сучас-ної терміносистеми насамперед є дослідження її історії: виявлен-ня певних мовних явищ, що виникли внаслідок розвитку термі-нології; їх лексико-семантична та лінгвістична інтерпретація;з’ясування перспективних засобів творення термінів, а такожвиявлення тих моделей термінотворення, що вийшли з ужитку.Все це дає можливість висвітлити об’єктивні тенденції розвиткутерміносистеми, без урахування яких неможливе її сучасне унор-мування.

123


КАЗКА ЯК ЖАНР ТА ОСНОВА СВІДОМОСТІ ДИТИНИ

Стьопкіна Ю. А.V курс, група УМ–51,


Науковий керівник: Приліпко І. Л., д. філол. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Казки за своїм походженням і структурно-семантичною приро-дою є народними та авторськими. За семантикою казки поділяють-ся на чарівні, побутові та казки про тварин, а за структурними озна-ками — на авантюрні, легендарні, анекдотичні, сатиричні,гумористичні. Жанр казки за своєю природою синкретичний: дойого міфологічної основи інтегровані елементи пізнішого літера-турного походження (шванки, фабльо, новели, оповідання). Казка,попри домінування в ній фантастичного начала, є поліфонічнимтвором, спрямованим як на дитячу, так і на дорослу аудиторію. Протесвоїми головними функціями, зокрема морально-дидактичною тарозважальною, вона насамперед апелює до дитячого світосприй-няття, відіграючи важливу роль у формуванні основ свідомості.

Казка як одна з найдавніших жанрів народної творчості є такожформою естетичної творчості. Один з її коренів — дитяча фантазія.Існує глибокий звязок між іграми та казками. Будь-яка казка у своїйсуті — фабула гри, незалежно від того, чи була ця гра зіграна, чи ні.

Роль казок у розвитку будь-якої дитини дуже багатогранна —вони розвивають правильну мова, мислення і фантазію. Ще з най-давніших часів казка була невід’ємним елементом у вихованні малю-ків. Саме вони допомагають батькам у непростій справі вихованнядітей, пояснюючи їм доступні межі добра і зла. Також казки закла-дають основи дитячої поведінки.

Діти, уявляючи ті чи інші образи, розбираються у внутрішньомустані героїв, знаходять віру в сили добра і навчаються співпереживати.

Завдяки читанню казок в значній мірі розширюється словнико-вий запас дитини, розвивається логічна і зв’язна мова. Саме вонироблять просту дитячу мова найбільш емоційною, красивою таобразної. А самі чарівні історії чудово сприяють спілкуванню, атакож формуванню умінь конструювати словосполучення і речен-ня, ставити запитання.

Крім усього іншого, в будь-якій казці переможцем завжди вис-тупає добро. Цей факт в майбутньому допоможе дитині справлятися

124


з життєвими труднощами. Незважаючи на той факт, що життя неод-мінно внесе свої корективи, в дитячій підсвідомості залишиться най-перший позитивний досвід, сформований завдяки казці.

Доля кожної людини визначається в першу чергу нею самою, їївмінням мислити і розумно ставитися до всього того, що відбува-ється в навколишньому світі. Людина сама планує власне життя.Тільки свобода дає їй силу здійснювати свої плани, а сила дає сво-боду осмислювати, коли треба їх відстоювати. Навіть якщо життє-вий план людини визначено іншими людьми або в якійсь мірі обу-мовлений генетичним кодом, то й тоді все її життя буде свідчити пропостійну боротьбу. Кожна людина ще в дитинстві, найчастіше несві-домо, думає про своє майбутнє життя, ніби прокручує в голові своїжиттєві сценарії.

Таким чином, казка — це найбільш доступний і простий засібдля забезпечення повноцінного розвитку малюків. Тому роль казкив розвитку дітей принижувати ні в якому разі не можна. При пра-вильному підборі казок можна в позитивну сторону змінити емо-ційний стан малюка, скорегувати його поведінку і навіть прищепи-ти впевненість у власних силах.

ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ ХХ — НА ПОЧАТКУ ХХІ ст.

Тріщ С. О.ІІІ курс, група УМ–31,


к. тел. (098) 255-63-82Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


У нашій державі, що недавно повернула собі незалежність післятоталітарної доби, демократію не всі усвідомлюють як засіб для віль-ного організованого життя. Дехто трактує її як уседозволеність. Ниніофіційні видання, більшість друкованих органів масової інформа-ції, книгодрук, освіта використовують чинний «Український право-пис» у його редакції 1960 p. з невеликими змінами 1990 р. і 1993 р.

Частина нашого громадянства відкидає все в орфографії, щонапрацьоване в ній після брутальної заборони 1933 p. правил«Українського правопису» 1927 р. He обізнані з історією української

125


орфографії, люди гадають, що ті, хто вживає норми 1927 р., корис-туються діаспорними правилами, іменують прийнятий демократич-ним шляхом «Український правопис» 1927 p. діаспорним.

Декотрі видання користуються саморобним «гібридним» право-писом. У чинний орфографічний кодекс уносять елементи правопи-су 1927 р. До цього треба додати, що через факсимільні перевиданнядо широкого читача доходять книги, надруковані право писними сис-темами XIX–XX століть.

У такій суперечливій ситуації, що утворилася в нашій орфогра-фічній практиці, відбивається вся складність долі української писем-но-літературної мови ХХ ст.

Як українська літературна мова взагалі, так і її правопис були і єпредметом уваги політиків, суспільства. За ним пильно стежатьпатріоти, він є предметом зацікавлення «інтернаціоналістів».

Вік нашого правопису налічує понад тисячу років, через тев ньому співіснують елементи, усталені ще в сиву давнину, з еле-ментами, що стали нормою кілька десятків років тому. В історіїукраїнської орфографії виділяємо кілька умовних, але важливихетапів:

Перший етап — давній україноруський період: X ст. — третячверть XIV ст.

Другий етап — староукраїнський: остання чверть XIV ст. — XVI ст. —час так званого другого південнослов’янського впливу.

Третій етап — XVII ст. — XVIII ст., коли діяли норми «Граматики»1619 року М.Смотрицького.

Четвертий етап — новоукраїнський: XIX ст. — XX ст.За всю тисячолітню історію український правопис не зазнав

такого інтенсивного спеціального колективного опрацювання, якза останні 80 років.

Від початку ХІХ ст. в українській мові поширюється фонетич-ний (фонематичний) правопис, принцип якого полягає в позначен-ні однією літерою однієї фонеми. Першу спробу закріпити цей пра-вопис зробив О. Павловськиий у «Грамматике малороссійскагонаречія» (1818). Тут до абетки введено літеру і на позначення звука інезалежно від його походження, але йотація його на письмі не зазна-чалася; звук и позначався літерою ы, а літеру и вилучено з абетки.Літера е вживалася замість сучасноі є, згідно з традицією, замістьнинішнього апострофа вживався ь, у кінці слів після приголоснихзберігався ъ, закінчення дієслів -ться, -шся передавалися згідноз вимовою як -цьця, -сся.

126


Нову тенденцію до фонетизації українського правопису підтри-мали в першій половині ХІХ ст. харківські письменники П. Гулак-Артемовський, за безпосередньою участю якого було створено новий(слобожанський) правопис, а також Г. Квітка-Основ’яненко,Є. ребінка, С. Писаревськиий та інші. Засадою слобожанськоговаріанта правопису було — писати так, як вимовляється, з послідов-ним використанням і дотриманням вимови літер російського алфавіту.

Кожна мова сильна не з того, скільки чужомовних лексем вонавідкине, через достатність власних, а тим, як вона зуміє адаптуватичужу форму до своіх законів.

Мова є системою, яка постійно розвивається, тому жоден пра-вописний кодекс не спроможний охопити всіх її особливостей. Нинічинний «Украінський правопис» потребує серйозного доопрацю-вання. Ця робота буде ефективною, якщо до неі залучать не лишемовознавців-теоретиків, а й журналістів, письменників, переклада-чів, редакторів — усіх, хто професійно використовує норми право-пису української мови.

ОНІМИ НА ПОЗНАЧЕННЯХ ФАРМАЦЕВТИЧНИХЗАКЛАДІВ МІСТА КИЄВА

Федорченко І. Р.VІІ курс, група ЗУМ–71,


к. тел.(063)470-02-62Науковий керівник: Цілина М. М., к. філол. н., доцент,


Фармацевтичними вважаються ті заклади, діяльність якихпов’язана з виробництвом і реалізацією медичних препаратів, засо-бів санітарії та гігієни, медичної косметики, фітопрепаратів та науко-во-дослідними розробками в цій сфері.

Аналіз назв цих закладів охорони здоров’я міста Києва дав змогувиявити, що найчисельнішою є група, утворена за моделлю«номенклатурна назва + порядковий номер аптеки» (236 наймену-вань закладів в основному державної форми власності): »Аптека№ 1», «Аптека № 2» та ін. На вивісках ці назви існують взагалі безномерів. Така одноманітність та невиразність подібних найменувань,

127


як зазначає Л.Н. Соколова, успадкована із соціалістичних часів,коли, вибираючи назви, шаблонно присвоювали номер номенкла-турній назві, не створюючи рекламу для подібних закладів.

Одноманітними є й ергоніми, побудовані за схемами:– номенклатурна назва «аптека» + номенклатурна назва заснов-

ника (власника) + власне назва засновника (власника) («Аптека АТ«Лекхім», «Аптека АО »Фармація», «Аптека АО «Фармак», «АптекаМП «Смерека»);

– номенклатурна назва «аптека» + назва підприємства-вироб-ника ліків («Аптека Борщагівського ХТЗ», «Аптека Київського віта-мінного заводу», «Аптека Гедеон-Ріхтер», «Аптека Київського філіалуІнституту фармакології та токсикології АМН України»);

– номенклатурна назва «аптека» + назва лікувального (науково-го) закладу, на основі якого утворено аптеку («Аптека Інститутугеронтології АМН України», «Аптека Київської центральної басейно-вої клінічної лікарні», «Аптека онкоцентру», «Аптека при пологовомубудинку №3»).

Інший тип ергонімів — складні й складені описові найменування,утворені з номенклатурної назви «аптека» та семантичного атрибута ізслів-іменників з означуваними словами або без них із вказівкою на видфармацевтичної продукції, потенційних відвідувачів тощо: «Аптека гор-мональних препаратів», «Аптека матері та дитини», «Аптека закрито-го типу», «Аптека-музей», «Аптека народних лікарняних засобів».

Трислівні складені назви аптек міста Києва представлені ерго-німами, складові частини яких поєднані на основі підрядного (узгод-ження, керування) чи сурядного зв’язку: «Фітоаптека «Світ Сходу»,«Аптека «Український сувенір», «Аптека «Попови і Ко». За семанти-кою ці сполуки можуть прямо чи опосередковано вказувати на діяль-ність закладу або називати його власників (співзасновників).

В однослівних ергонімів-назв фармацевтичних закладів містаКиєва можна визначити такі типи:

– одноосновні відапелятивні власне українські та іншомовногопоходження: МПП «Діамант»,»Сузір’я», ТОВ «Зір», торговий дім«Невід», «Троянда», ТОВ «Мітек», «Нір», «Табула», «Тахіон»;

– багатоосновні відапелятивні назви, утворені на основі скла-дання, абревіації та перехідного типу: СП «Береш-Віта», державнепідприємство «Біофарма», ВАТ «Київмедпрепарат», ПП »Медінтер»,ТОВ »Техномедекс», «Фітофарм» (36 назв);

відантропонімні одноосновні найменування: виробничо-комер-ційна фірма «Альбіна», фірма «Вікторія», ТОВ «Джулі», ПП «Ян»;

128


– відтопонімні багатоосновні назви: ВАТ «Київмедпрепарат», АТ»Словакофарма», ДП «Укрбіофарм», «Укрінжтехномед».

Багатослівними складеними назвами фармацевтичних закладівміста Києва є: «Фармацевтична фірма «Дарниця»,»Український кон-сорціум «Екосорб», «Науково-виробниче об’єднання «Фармакос»; ЗАТ«Київський вітамінний завод», «Аптечний інформаційний центр«Інфомед».

Найменування досліджуваних фармацевтичних ергонімів більшрізноманітні в порівнянні з назвами попередньо розглянутих аптек.Серед цих ергонімів виявлено велику групу з непрозорою семанти-кою або таких, що переобтяжені великою кількістю ініціалів і склад-ників (ТОВ»С.Т. Фарма-Київ ЛТД»).

ВІДРОДЖЕННЯ ЖАНРУ РОНДЕЛЯ В УКРАЇНСЬКІЙПОЕЗІЇ ХХ — ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Цілик Л. В.VI курс, група ЗУМ 61/16,


Університету «Україна»,к. тел.(096) 376-41-83

Науковий керівник: Коломієць О. В., к. філол. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Відродження жанру ронделя в українській поезії — це літератур-ний процес, який активно відбувається завдяки цілій плеяді сучас-них поетів. Сьогодні, коли людство вступило в епоху переходу в нову,духовну якість, надзвичайно актуальним є пошук ефективного впли-ву на розвиток душевних якостей людини, формування гармоній-ної особистості. Покоління цифрових технологій, інформаційноїінвазії потребує цікавої форми подачі літературного матеріалу, якийспонукає до заглиблення у витоки духовного світу, у процеси тво-рення і формування естетичних ідеалів. Саме такою формою є рон-дель. У своїх дослідженнях спробуємо теоретично обґрунтуватиколобіжність ронделя, розглядаючи його структуру, змістовне напов-нення та ґенезу.

Рондель (фр. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круг-лий) — це старовинна французька віршована форма з обов’язковимповторенням у строфі одних і тих самих рядків у певному порядку.

129


Рондель — це вид закінченого поетичного твору з 13 віршів на2 ими з повторенням першого вірша тричі, а другого — двічі. Такимчином утворюється своєрідне коло, сконденсована думка, яка вима-гає повтору як необхідності.

Канонічним стало римування виду АБбаабАБаббаА, яке впершезапропонував і закріпив за ронделем француз Есташ Дешан(1346–1406). У 1392 році в Парижі побачила світ його теоретичнапраця про поезію Франції «Трактат із поетики». Із того часу рондельстає популярною формою віршування. Особливою майстерністювідзначився Карл Орлеанський (Шарль д’Орлеань, 1394–1465), бага-тий вельможа, який 25 років провів у англійському полоні. Йогопоезії, наповнені тугою за рідним краєм, муками нещасливогокохання, мали класичну форму, чіткий ритм і точні рими.

Але вже на початку ХV століття рондель практично зникає з літе-ратурного обрію, поступившись іншій вишуканій формі — сонету. Ілише в кінці ХІХ — початку ХХ століття почалося відродження при-забутих класичних жанрів. У Європі за ронделем утвердилося амплуаліричного героя, з його душевними переживаннями, розмаїттямвнутрішнього світу. А от наш Павло Тичина у 1920 році створив двімініатюри, які за формою є ронделями, але їх зміст оригінальний,суголосний настроям того часу. «Іду з роботи я з завода» та«Мобілізуються тополі» — зразки українського соціального ронделя.

В сучасному літературному процесі рондель набирає популяр-ності завдяки справжньому ентузіасту, майстру Слова МиколіБоровку. У його творчому доробку на сьогодні понад 600 ронделів.Збірка «На подвір’ї Всесвіту» (2013) номінувалася на Шевченківськупремію в 2016 році. Микола Маркіянович Боровко започаткувавМіжнародний фестиваль ронделя, який з 2015 року щорічно відбу-вається у Борисполі.

Створено Асоціацію ронделістів України (головою обраноБоровка М.М.), до якої увійшли сучасні поети, які творять у жанріронделя. Це Володимир Литвин, Віктор Женченко, Ніна Ігнатенко,Анатолій Мойсієнко, Любов Костянець, Марія Фоміна, МиколаСлавинський та інші. У першій «Антології українського ронделя»можна прочитати тринадцятирядкові мініатюри 27 авторів. Виданняохопило рондельну спадщину незабутніх поетів, творчість яких щепотрібно досліджувати. Це Майк Йогансен, Орест Масикевич,Леонід Мосендз, Яр Славутич, Іван Світличний. Рондель відкриваєшироке поле для уважного дослідника та шанувальника справжньоїпоезії.

130


СТРУКТУРА Й МОТИВАЦІЯ НАЗВ МУЗИЧНИХАЛЬБОМІВ УКРАЇНСЬКИХ ВИКОНАВЦІВ

Цілина М. М. кандидат філологічних наук, доцент

кафедри української мови, літератури та східних мов,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,

к. тел.(066) 592 -27-75

В українському музичному просторі сформувалась своя тема-тична група пропріативів, іменована в науковій літературі як музи-коніми — власні назви музичних творів. Це окремий семантичнийрізновид ідеонімів — власних найменувань, що належать до духов-ної, розумової сфери діяльності людини. Сюди ж належать назвимузичних збірників (альбомоніми) Саме індивідуальні найменуван-ня музичних альбомів українських виконавців і стануть об’єктомдослідження.

Назв музичних альбомів порівняно незначна кількість. Знайдено174 альбомоніми, в основному періоду існування незалежноїУкраїни, як окремих виконавців (Ані Лорак, І. Білик, Т. Кароль,Р. Лижичко та ін.), так і музичних гуртів («Брати Гадюкіни»,«Бумбокс», «Мандри», «Скрябін», «ТІК», «ТНМК»).

Переглянувши всі найменування музичних збірників україн-ських виконавців, можемо стверджувати про строкатість цих онімівз будь-якої точки зору. За походженням назви можуть бути як укра-їнськими: «З ранку до ночі» (О. Пономарьов), «Кувала зозуля»(І. Білик), «Подих» (Джамала), «Хата моя» («Плач Єремії»), так йіншомовними: «Биология» (ВИА «Гра»), «Все включено» («Бумбокс»),«Stop! Stop! Stop!« (ВІА «Гра»), «Dolce Vita« («Океан Ельзи»). А деякімістять ще й змішані за етимологією лексеми: «Відправила Message»(Н. Могилевська), «Вода/L’eau« («ТНМК»), «Океан Ельзи: The BestOf« («Океан Ельзи»), «Family Бізнес« («Бумбокс»). Часто буваютьі цифрового оформлення: «1944« (Джамала), «1221» («ОкеанЕльзи»), «15» (Ані Лорак), 25 («Скрябін») — і буквенно-цифрового:«Назбиралося на 2010« («Тартак»), «Краще: 1988-1998« (І. Білик),«Попытка № 5« (ВІА «Гра»), «9 жизней« (Т. Кароль), «Останнє Різдво90-х« (Р. Лижичко). Така неоднорідність оформлення альбомонімівсвідчить про рекламну функцію власних назв, що презентують свогороду товар для меломанів, прихильників музичної творчості, а від-так, заохочують до купівлі цього типу творчої продукції. З іншогобоку, назва або повторює основний хіт, представлений в альбомі, або

131


вказує на часовий період, упродовж якого написано пісні, або ювілейгрупи чи творчості виконавця.

Структурна систематизація таких назв засвідчила домінуванняпростих номінацій (біля 100 назв), представлених одноосновнимиапелятивами: «Вона» (О. Пономарьов), «Еутерпа», «Казки»(«Скрябін»), «Сонце», «Розкажи» (Ані Лорак), «Мода» («Друга ріка»),«Світ» («Мандри»), «Bilyk« (І. Білик). Складних альбомонімів зафік-совано небагато: «Гуляйгород» («Тартак»), «ЛітераDYPA« («ТІК»),«Меломанія» («Бумбокс»), «Технофайт» («Скрябін»), утворені шля-хом основоскладання, та «L.M.L.« («ВІА Гра»), «С.П.А.М.»(«ТНМК»).

Складені найменування музичних альбомів — це, насамперед,оніми, утворені як підрядне словосполучення, найпоширенішими зяких є моделі: 1) іменник + іменник: «З ранку до ночі»(О. Пономарьов), «Легенда про Івана та Одарку» («Мандри»);«Система нервів» («Тартак»); «Постать голосу» («Плач Єремії»),«Танець пінгвіна» («Скрябін»), «Family Бізнес« («Бумбокс»); 2) зай-менник + іменник: «Наш Івасюк», «Наші партизани», «Хата моя»(«Плач Єремії»); «Моя еволюція», «Наші партизани» («Скрябін»);«Тvій формат» («Океан Ельзи»), «Этот танец» (Н. Могилевська),«For Every Heart« (Джамала); 3) прикметник + іменник: «Золоті хіти»(О. Пономарьов), «Модна країна» («Скрябін»), «Середній Вік»(«Бумбокс»), «Чорний ангел» (С. Лобода), «Wild Dances«, «Wild Energy«(Р. Лижичко).

Таким чином, сучасні українські альбомоніми — хоч і нечислен-на, проте різнопланова з лінгвістичного погляду група власних назв,що послідовною виявляється лише у переважно відмелосонімномупринципі номінації. Структура і мотив утворення таких наймену-вань — абсолютно індивідуальні, покликані створити рекламумузичному продукту.

132

СЕКЦІЯ 4

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВАТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

УНІКАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ В СКЛАДІ ІДІОМРЕЛІГІЙНОГО ПОХОДЖЕННЯ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

ТА ЇХ ПЕРЕКЛАД

Воровський С. І.IV курс, група ПР–41, спеціальність «Переклад»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,

к. тел. (093) 563-51-69Науковий керівник: Люшневська Т. Г., ст. викладач,


Унікальні складові ідіом німецької мови, не представлені в лек-сиконі як самостійні одиниці мови, знаходять своє вживання в стій-ких зворотах сфери релігії, в тому числі в перекладах Біблії. У статтірозглядаються етимологія, семантика, образність ряду ідіом з аналізом особливостей їх розвитку та вживання в сучасній німець-кій мові.

Спочатку слід звернутися до пояснення поняття «унікальнийкомпонент». Унікальні компоненти, які також називають унікалія-ми, фразеологічно ізольованими словами і формами слів, це слова,що не зустрічаються поза фразеологічною конструкцією, тобто незафіксовані в лексиконі як окремі лексеми.

Серед фразеологізмів, що містять унікальні компоненти, є пев-ний пласт, який сходить до сфери релігії. Ці фразеологізми є біблеїз ми(фразеологізми біблійного походження, наприклад, mit Engelszungen

133

Актуальні проблеми сучасного перекладознавствата методики викладання іноземних мов Секція 4

reden — співати ангельським голосом) або виникли пізніше в релігій-ному дискурсі фразеологічні одиниці (наприклад, jemandem dieLeviten lesen — читати нотації).

У даній статті ми розглянемо походження, образність і семанти-ку біблеїзмів mit Engelszungen reden і zur Salzsдule erstarren.

Біблійний фразеологізм mit Engelszungen reden (красномовноговорити) зустрічається в Біблії в першому вірші 13 розділу Першогопослання до Коринтян в Новому Заповіті:

Wenn ich mit Menschen- und mit Engelzungen redete, und hatte der Liebenicht, so ware ich ein tonend Erz oder eine klingende Schelle (Luther 1912l.Korinther 13: 1).

- Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові немаю, то я — мідь та дзвінка або бубон гудячий (1 Кор. 13: 1).

Слід звернутися до дослідження початкового значення даної ідіо-ми для правильного розуміння його розвитку в мові і його зв’язку зсучасним значенням. Розглядаючи контекст вживання фразеологіз-му mit Engelszungen reden в вищенаведеному вірші, ми виявляємо, щоАпостол Павло згадує ангельську мову поряд з людською. Данийвірш дав грунт для розбіжностей його тлумачення в релігійній сферіна предмет існування ангельської мови. Згідно з позицією церкви,апостол Павло використовував цей вислів як гіперболи для поси-лення важливості своєї думки. Однак з плином часу ця ідіома набуладодаткового значення прагматичного світського характеру: «намага-тися когось переконати своїм красномовством». Таким чином, миможемо спостерігати переосмислення початкового значення ідіоми.

Звертаючись до структури біблійної ідіоми mit Engelszungen reden,ми можемо визначити компонент Engelszungen як унікальний, що незустрічається в лексиконі ізольовано. Слід зазначити, що образністьі мотивування висвітлення цього слова видається прозорою дляносіїв мови через ясність семантики складових його компонентівEngel (ангел) і Zunge (язик).

Біблійне походження має також ідіома zur Salzsäule erstarren (пере-творитися в соляний стовп, остовпіти). В основі ідіоми лежить відо-мий біблійний сюжет про Божу кару, яка спіткала міста Содом іГоморру. Врятуватися Господь дозволив тільки праведному Лоту та йогосім’ї за умови, що вони не будуть обертатися назад при втечі з Содому.Однак дружина Лота не послухалася і обернулася назад, за що булаперетворена з соляний стовп (Бут. 19: 1-26). Як ми бачимо, дана ідіоматакож є результат переосмислення буквальних значень словосполу-чень Біблії, які в ході фразеологізації отримали нове значення.

134

Секція 4 Актуальні проблеми сучасного перекладознавства

Компонент Salzsдule є унікальним і існує в мові тільки в складіідіоми zur Salzsaule erstarren; ідіома зафіксована в «Універсальномусловнику Дуден» з позначкою «in der Wendung zur Salzsäule erstarren».Як і унікальний Engelszungen, компонент Salzsäule володіє прозороюобразністю і семантикою завдяки своєму морфемного складу: Salz —сіль і Säule — стовп.

Отже, слід зазначити, що функціонування в мові спочатку фра-зеологічно пов’язаних унікальних компонентів в якості вільних лек-сем є закономірністю розвитку фразеологічної системи, як у випад-ку з унікаліями Engelszungen, Sälzsaule. Подібні явища деунікалізацііі відповідно дефразеологізації властиві певному пласту ідіом, щоналежить до релігійного дискурсу.


1. Das Neue Testament in der deutschen Ьbersetzung von Martin Luther.Studienausgabe: in 2 Bd. Stuttgart: Philipp Reclam jun. GmbH, 1989.

2. Das Neue Testament. Немецко-русский Новый Завет. 10. Aufl.Wuppertal, Zьrich: R. Brockhaus Verlag, 1993.

МОВА, ОСВІТА І ДУХОВНІСТЬ

Голуб А. Г.V курс, ФП–17, спеціальність «Переклад»,

Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»,к. тел. (097) 779-39-64

Науковий керівник: Данилюк Л. В., к. філол. н., доцент, Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»

Мова, як відомо, — це найважливіший засіб спілкування міжлюдьми. Вона є засобом, за допомогою якого люди обмінюютьсядумками і досягають взаєморозуміння.

Фердінанд де Соссюр запропонував розділити два поняття влас-не «мова» і «мовлення». Мова мислиться як система лінгвістичнихелементів, пов`язаних асоціативними і сполучувальними зв`язками.Вона є системою соціально закріплених загальних правил вживаннямовних знаків обов`язковою для всіх членів колективу, тоді як мов-лення — це індивідуальний процес висловлювання, конкретна реа-лізація одиниць і категорій мови окремим індивідуумом.

У 1960-х рр. набула великого розголосу гіпотеза лінгвістичноївідносності, розроблена Е. Сепіром та Б. Л. Ворфом. Американські

135

та методики викладання іноземних мов Секція 4

лінгвісти стверджували, що не реальність визначає мову, а навпаки,кожна мова щоразу по-новому структурує реальність. Уявлення прореальний світ певних мовців створюється на основі лінгвістичнихнорм їхньої мови. Різні мови по-різному фіксують зміст життєвогодосвіду їх носіїв, утверджуючи різні способи сприйняття і осмис-лення дійсності. Наприклад, поняття такого явища як «сніг» будеабсолютно різним у ескімоса та африканця через різницю їхньогожиттєвого досвіду. Структурні компоненти кожної мови сполуча-ються за своїми власними правилами. Отже, саме мова є джереломрозвитку індивідуума, а відтак і усієї спільноти індивідуумів, народу,нації.Але мова, як відомо, можлива тільки в єдності з мисленням.Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка.Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змістудумки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови.Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існу-вати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним. Мисленняі мова є базовими складовими розвитку людства, це основна фун-кція мови. Як бачимо, засобами мови та її єдності з мисленням фор-мується, в решті решт, світогляд людини, тобто, її спосіб баченнясвіту і себе в ньому. Кожна конкретна мова існує допоки існує сус-пільство, яке нею послуговується. Суспільство може використову-вати декілька мов, але коли воно формується у націю, то національ-на мова стає одним із трьох необхідних чинників, що визначаютьнацію. Ось чому так гостро сьогодні в Україні стоїть мовне питан-ня, питання державної, тобто національної, мови. Ми чуємо багатополеміки з цього питання, і складається враження, що це відбува-ється, в основному, через банальне нерозуміння, що таке держава ідержавність, або навмисно з метою нашкодити Україні, «задурма-нити» малосвідому частину суспільства, яка не розуміє (через їїнедостатню освіченість) значення і місце національної державноїмови у формування духовності нації та її єдності. І сьогодні в Україніми маємо тут чимало проблем. Один відомий філософ (Карл Маркс)підкреслив, що, якщо ти живеш у суспільстві і не розмовляєш мовоюцього суспільства, то ти або гість, або ворог. Або хто ти ?

Сьогодні, в умовах глобалізації відбувається інтеграція культур,інтенсивний обмін знаннями та досягненнями. Разом з тим відбу-вається негативний вплив так званої « масової культури», а саме їїбездуховності та безмірної пропаганди різного роду насильства намолодь, яка ще не готова до аналізу та оцінки інформації, але праг-не самоствердження та самореалізації. Наркотики, бездуховність,

136


аморальність та нігілізм, а нерозуміння частиною української моло-ді загрози втрати своєї національної ідентичності, незнання біль-шою частиною населення історії України. Її культури, сучасної літе-ратури, геніальних і талановитих українців, якими не можна негордитися, усе це є, сьогодні, в умовах, коли країна відстоює своюдержавність і незалежність, великою небезпекою і основною про-блемою, що заважає українцям зайняти своє гідне місце серед демо-кратичної спільноти.

Звідси випливає необхідність невідкладних змін в країні до освіт-ньої політики: на першому місті, як нам здається, повинна бутидуховність людина, виховання у кожного відчуття людської гідності,національної свідомості та моральних християнських принципів, апотім вже фахова підготовка.

ДО ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗАСВОЄННЯ МОВИ

Данилюк Л. В. к. філол. н., доцент,


Аналіз спеціальної літератури свідчить, що не існує відомостейпро доісторичний стан мови. Побудова теорії при відсутності необ-хідних фактів — це спекуляції, ми повинні досліджувати те, що є, і непіддаватися спокусі будувати домисли при відсутності надійних фак-тів. Довгий час, як відомо, панувала думка, пов’язана з теорією ево-люції шляхом природнього відбору. Є теорії, які пояснюють поход-ження життя, але не можуть пояснити походження мови. На думкуНормана Фрезера, мова, ( якщо б вона була продуктом еволюції)повинна була б виникнути поступово шляхом розвитку людини,оскільки вона виконує свою функцію під час комунікації, тобто,тільки тоді, коли її учасники перебувають на однаковому рівні роз-витку мовної здатності, що малоймовірно.

Мова функціонує відповідно до законів, підпорядкованих пев-ній системі граматичних правил і притаманна лише людям, і, якдовели вже численні дослідження, вона відсутня у тварин. Ні люди-ноподібні шимпанзе, ніякі інші розумні тварини не можуть кон-струювати речення чи формулювати думку.

Найбільшим аргументом проти еволюційного походження мовиє численні дослідження вчених того, як засвоюють мову діти. Мибачимо, що діти з самого малечку здатні будувати висловлювання,

137


яких вони ніколи не чули, оперуючи системою правил, яка покла-дена в основу їхньої мовленнєвої активності. Це свідчить про те, щодіти не просто повторюють раніше почуті фрази і зразки висловлю-вань, а оперують системою правил, яка покладена в основу їхньоїмовної активності і має потенціал будувати раніше не зареєстрованівисловлювання.

Аналізуючи результати численних наукових досліджень пропоходження мови, Девід Гудінг та Джон Леннокс приходять довисновку, що дитина вже народжується з відповідними механізма-ми в головному мозку. Цей висновок співпадає з концепцієюН. Хомського, одного з провідних лінгвістів ХХ століття, який ствер-джує, що діти народжуються з мовною здатністю, і засвоєння мовидитиною є процесом запуску параметрів універсальної граматики.Розвиаючи тезу про існування вроджених структур мислення,Н.Хомський висунув ідею універсальної граматики, згідно з якоюграматичні принципи, шо лежать в основі мови, є вродженими йнезмінними, а відмінності між мовами світу можна пояснити спе-цифікою «параметричних» установок мозку. Коли дитина вчитьсяговорити, їй потрібно лише запам’ятати лексичні одиниці та сло-вотворчі морфеми й усвідомити необхідні категоріальні значення накількох конкретних прикладах.

Стівен Пінкер, у своїй роботі «Мовний інстинкт» доводить, щомова — це інстинкт, який самовільно розвивається в людині з дитин-ства і не потребує усвідомлених зусиль або систематичних настанов.На його думку, мовна здатність контролюється спеціальним набо-ром генів, що відповідають за «запуск» мовного інстинкту.

Е. Брейтс приходить до висновку, що можна висунути тільки дваможливих пояснення їх існування: 1) наявністю у мозку людини уні-версальної граматики, що була дарована нам Творцем; 2) або нашвид зазнав мутації надзвичайного масштабу, такого собі когнітивно-го Великого Вибуху. Християнська доктрина виходить з твердження,що все почалося зі Слова (Логоса).

Якщо під таким кутом тепер подивитися на вивчення людиноюіноземної мови, то можна твердити, що людей неспроможних вивча-ти іноземні мови немає, оскільки у кожної здорової людини є врод-жений набір відповідних ген, який може різнитися ступенем роз-витку, мати певну спадковість тощо. Адже відомо, що вивчати другумову легше ніж першу, а з кожною наступною цей процес йде швид-ше і легше.

138


ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ З НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Жернова К. Г.3 курс, група ПР–31, спеціальність (Переклад),

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,к. тел.+38-(099)-4551402

Науковий керівник: Люшневська Т. Г., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Статтю присвячено виявленню лінгвістичних особливостей тек-стів німецької політичної реклами для подальшого відтворення їх уперекладі. Основною метою дослідження є виявлення специфікиреалізації емотивної та прагматичної функцій німецької політичноїреклами за рахунок лексичних, граматичних та стилістичних засобів

Політичну рекламу вважають одним із найбільш важливих тавпливових інструментів проведення політичних кампаній. «Вико -нуючи інформаційну та про- пагандистську функції, політична рек-лама впливає на зміст та якість соціальних цінностей, традицій інорм, які регулюють політичні відносини». Текст політич- ної рек-лами має в першу чергу відповідати основним завданням реклами вцілому, тобто це привернення уваги, аргументація на користь рек-ламованого об’єкта, вплив на поведінку виборця. Текст політичноїреклами має, як правило, слоган/заголовок, основний зміст тависновок. Більшість експертів у галузi друкованої реклами вважа-ють, що перше місце iз залученням уваги адресата виконує заголо-вок, який в текстах політичної реклами часто виражений у формігасла, слогану. Часто поняття «слоган» і «заголовок» сприймають яксиноніми. Хоча ці тер- міни в жодному разі не є синонімами. Якщозаголовок привертає увагу адресата і є своєрідним міні-текстом, тослоган, крім залучення уваги, повинен зробити пізнаваною голов-ну ідею реклами, незалежно від наявності рекламного тексту. Якслушно зауважує Л. Л. Славова, текст політичної реклами можезакінчу- ватися слоганом, який б містив в собі основну ідею тексту,закликом до дії. Дуже часто в кінці рекламного тексту звучить фраза,яка дослівно або за змістом повторює основний мотив змісту всьоготексту, передає його основну ідею, так би мовити, аби закріпитиефект. Тексти політичної реклами повинні, з одного боку, інформу-вати аудиторію, а, з іншого боку, залучати якомога більшу кількістьвиборців на бік конкретного кандидата. У реалізації даної прагма-тичної функції важливу роль відіграють, різнорівневі лінгвістичні

139


засоби, які допомагають розташувати до себе аудиторію, зробититекст більш образним, тим самим краще впливати на аудиторію.У тексті політичної реклами кожне слово містить велике семантич-не навантаження, тому при вивченні мовних засобів рекламив першу чергу слід звертати увагу на властивості лексики. Аналіз лек-сичних засобів текстів політичної реклами дозволив нам виділитинаступні найбільш вживані лексичні шари: 1. Загальновживана лек-сика; 2. Професійна лексика; 3. Експресивна лексика;Загальновживана лексика робить текст політичної реклами більшдоступними для масового читача. Так, в програмах партій і слоганахнами було зафіксовано велику кількість випадків вживання лексемArbeit, Wechsel, Familie, Ehe, Eltern, Kinder, Zukunft, Bildung,Vertrauen, похідних від цих лексем, а також як компонентом складнихслiв Arbeitslose, Arbeitsplätze, Arbeitswelt, Arbeitslosigkeit, Arbeitsuchende,Arbeitsmarktreform, Systemwechsel, Politikwechsel, Regierungswechsel,Kurswechsel, Familienpolitik, Kinderwunsch, Zukunftschancen,Bildungschancen, Ausbildung, Selbstvertrauen, Kinderbetreuung, а такождієслів arbeiten та wechseln, що свідчить, на наш погляд, про існуючіпроблеми в суспільстві на момент створення даних текстів, а саме: —Про високий рівень безробіття в країні: CDU: Wir stehen weiter einfür unser Ziel «Arbeit für alle». SPD: Mit unserer großen Arbeitsmarkt -reform ist es gelungen, neue Wege aus der Arbeitslosigkeit in Beschäftigungzu eröffnen. — Про намір політиків змінити сформовану ситуацію всуспільстві: CDU: Deutschland braucht den Wechsel. — Про прагнен-ня політиків проявити свою турботу про інститут сім’ї: FDP: Ehe undFamilie sind tragende Verantwortungsgemeinschaften in der Bürger -gesellschaft. — Про прагнення кожної політичної партії поліпшитиосвітню систему в країні: FDP: Für Liberale gilt: Bildung istBürgerrecht. — Про бажання політиків завоювати довіру виборців:SPD: Ein starkes Land braucht Selbstvertrauen. Und gute Politik brauchtdas Vertrauen der Bürgerinnen und Bürger. Текстам політичної рекламихарактерно також вживання політичної професійної лексики.У досліджуваних нами текстах до таких можна віднести: sozialerFortschritt, Steuer, Frieden, soziale Gerechtigkeit, Familienpolitik,Reformen, Kündigungsschutz, die Wahl, Kandidat, Demokratie, Freiheit,Sozialismus, Kinderbetreuung, Arbeitslosengeld, Bürgerrechte, Wähler (in),назви партій: CDU, SPD, Die Grünen, FDP, Die Linke; імена полі-тичних лідерів: Angela Merkel, Edmund Stoiber, Frank-Walter Steinmeier.Відзначимо, що в текстах політичної реклами ми маємо справу пере-важно з професіоналізмами, зрозумілими для широкої аудиторії.

140


ОСОБЛИВОСТІ ЗАСОБІВ ТА СПОСОБІВ ПЕРЕКЛАДУАНГЛОМОВНИХ ПАРЕМІЙ

Жорник І. І.VI курс, група 51 МФП 16, спеціальність «Філологія (Переклад)»,

Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна», к. тел. (099)-278-48-73

Науковий керівник: Рябокінь Н. О., к. філол. н., доцент, Полтавський інститут економіки і права


Адекватне та правильне відтворення прислів’їв і приказок з іно-земної мови складає особливу перекладацьку проблему. Г. Салямоврозділяє ідею В. Виноградова щодо способів перекладу паремій,стверджуючи, що зазвичай використовується п’ять можливих спо-собів їх перекладу:

– повний еквівалент;– частковий еквівалентний переклад;– підбір псевдовідповідника;– описовий переклад;– калькування.При цьому вважають, що, оскільки в пареміологічних одиницях

часто міститься метафоричний елемент, то їх не можна перекладатидослівно. У багатьох випадках вони мають явно виражене націо-нальне забарвлення, яке призводить до того, що паремії часто немають абсолютних відповідників в іншій мові. Складність перекла-ду прислів’їв та приказок полягає в тому, що перекладач повиненуміти їх розпізнати і підшукати відповідний український варіант.

Із погляду перекладу приказок та прислів’їв, Кочерган М. роз-діляє їх на 3 групи.

До першої групи відносяться такі прислів’я й приказки, якіповністю співпадають з українськими — і за змістом, і за формою,тобто за образом, що описується або за складовими компонентами,наприклад: All that glitters is not gold. — Не все те золото, що блищить;As a man sows, so shall he reap. — Що посієш, те й пожнеш; New broomssweep clean. — Нова мітла по-новому мете. Неспівпадіння числа вукраїнській та англійській приказці в останньому прикладі не маєсуттєвого значення, тому ми включаємо його до першої групи.

Такі приказки та прислів’я, які повністю співпадають у різнихмовах, мають своїм джерелом спільний прототип і часто є калькоюз грецької або латинської, рідше — інших мов.

141


До другої групи належать прислів’я і приказки, які співпадаютьза змістом, але не співпадають за образом, який лежить в їх основі,наприклад:

Too many cooks will spoil the broth. — У cеми няньок дитя без носа; Aswell be hanged for a sheep, as for a lamb. — Сім смертям не бути, а одноїне минути; To buy a pig in a poke. — Купити кота в мішку.

При перекладі таких паремій рекомендується користуватися саметакими відповідниками, які закріпилися в мові, оскільки перекладачповинен притримуватися принципу перекладу чогось звичноготаким же звичним. У протилежному випадку приказка або прислів’явикличе у читача враження чогось несподіваного та оригінального.Тому англійську приказку At a snail’s pace – Як на волах, не можнаперекладати Із швидкістю равлика.

До третьої групи відносяться приказки та прислів’я, які не маютьвідповідників в українській мові ні за змістом, ні за образом. Вониперекладаються або описово, або за допомогою приказки, створе-ної перекладачем, наприклад: Little pitchers have long/ wide ears. —Діти люблять слухати розмови дорослих; У малих дітей великі вуха.

Як приклад вдалого відтворення приказки у перекладі можнанавести англійський переклад такого місця роману Л.Толстого«Война и мир»:

Ерема, Ерема, сидел бы ты дома, точил свои веретена. — Jerome,Jerome, do not roam, but mind spindles at home.

Незважаючи на те, що при перекладі цього прикладу вжито іно-земне ім’я, дуже вдало збережено римовану форму приказки, її рит-мічну рівновагу, а також досить вірно передано її зміст.

У тих випадках, коли прислів’я і приказки мають чітко вираженийнаціональний характер, вони не можуть бути використані при пере-кладі, не зважаючи на те, що вони повністю співпадають за змістом.Так, англійську приказку to carry coal to Newcastle не можна переклада-ти російською приказкою ездить в Тулу со своим самоваром, оскільки цевнесло б у переклад чуже національне забарвлення. У таких випадкахдоводиться або давати близький до оригіналу переклад, робити опи-совий переклад або перекласти цю приказку із зміною образу: Ніхто невозить вугілля в Ньюкасл; У ліс дрова возити; У криницю воду лити.

Проаналізувавши лінгвістичні джерела, присвячені особливос-тям перекладу паремій, ми дійшли висновку, що більшість вчених-лінгвістів розрізняють п’ять способів перекладу паремій: повний від-повідник (еквівалент), частковий відповідник, «псевдодослівний»відповідник, описовий переклад, калькування.

142


ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕКСТІВ З НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Івахненко А. Є.3 курс, група ПР–31,спеціальність «Переклад»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,к. тел.+38-(050)-867-4999

Науковий керівник: Люшневська Т. Г., доцент, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Протягом життя людина стикається з різними ситуаціями, яківимагають звернення до професійного юриста. Найчастіше доку-ментацію доводиться відтворювати на іноземній мові, наприклад,для отримання робочої вакансії за кордоном, надходження в закор-донний вуз, успішного проведення ділових операцій, придбанняправа проживання в тій чи іншій державі. У цьому випадку не обій-тися без послуг професійного перекладача.

Переклад документації фізичних та юридичних осіб можна оха-рактеризувати, як «переклад текстів, що відносяться до області праваі використовуються для обміну юридичною інформацією між людь-ми, що говорять на різних мовах».Оскільки право є предметноюобластю, пов’язаної із соціально-політичними та культурними особ-ливостями країни, юридичний переклад являє собою непросте зав-дання, вважається одним з найскладніших видів перевираженія тек-сту в середовищі перекладачів, тому що для адекватної передачіюридичної інформації мову юридичного перекладу повинен бутиособливо точним, ясним і достовірним.

У мові перекладу зберігається композиція оригіналу, та власнемовні штампи можуть різнитися за внутрішньою формою, співпа-даючи по змісту. Німецькій мові властива висока культура та стандар-тизація документів. В українській набагато менше сталих риторичнихштампів. Саме тому при перекладі часто доводиться використовуватидослівне трактування. Однак це небезпечний спосіб досягнення адек-ватності, адже в юридичній документації кожне слово має важливезначення, а хибне трактування може призвести до зміни змісту.З метою задоволення усіх вимог до перекладу юридичних документівважливо враховувати особливості цього перекладу, його структурні,лексично- семантичні характеристики, які і вирізняють юридичнийдокумент з-поміж інших текстів для перекладу. Передача змісту текстуоригіналу у тексті перекладу головним пріоритетом при редагуванні таперевірці тексту перекладу, у деяких випадках доводиться розширю-

143


вати текст додатковими примітками та поясненнями. Переклад окре-мо взятих компонентів, що входять до складу юридичного документу,не є достатнім для досягнення адекватності при перекладі. Слід вра-ховувати особливості оформлення того чи іншого документа у мовахоригіналу та перекладу. У випадку, коли оформлення документів та їхструктури відрізняються у двох мовах, необхідно шукати еквівален-ти, які б не призводили до будь-яких втрат при перекладі правничихдокументів. Л. М. Черноватий зазначає, що переклад має точно відоб-ражати оригінал документа. Абсолютно усі написи, штампи, штемпе-лі та печатки необхідно зазначати у тексті перекладу юридичних доку-ментів, усі примітки беруться у дужки. Розташування таких примітоктеж необхідно зберігати незмінним (в центрі, всередині тексту, післяосновного тексту тощо). Однак ці правила не є абсолютними, пере-клад лишається творчим процесом передачі інформації засобами мовиперекладу, що варіюються згідно обставин. Таким чином, у випадкуоформлення двомовного документа, обидві версії розташовуються наодній сторінці, оригінал зліва, переклад справа, початки відповіднихабзаців мають бути на одному рядку, текст підписів, печаток і штампівв такому випадку не перекладається. Особливої уваги заслуговує роз-гляд та аналіз перекладу реквізитів документів, вихідних текст пови-нен відповідати правилам і нормам мови перекладу. Саме різницятаких правил і норм є причиною перекладацьких проблем, а саме: —Особливості розміщення реквізитів в українських та німецьких юри-дичних документах (розташування назви адресата, дати складаннядокумента, місце підпису посадових осіб, оформлення параграфівтощо), — Переклад дат, — Переклад власних назв (транскрибуваннявласних назв, абревіатур, вживання усталених відповідників транс-крипції та транслітерації).

ТРУДНОЩІ ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ РЕАЛІЙ

Кетрушка П. П.VI курс, група 51 МФП 16, спеціальність «Філологія (Переклад) «,Полтавський інститут економіки і права, к. тел. (099)-278-48-73

Науковий керівник: Данилюк Л. В., к. філол. н., доцент, Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»

Реалії кожен раз ставлять перекладача перед альтернативою:транскрибувати або перекладати? Слова-реалії — це лексичні еле-менти, що позначають етноспецифічні поняття (поняття, прита-

144


манні тільки одній культурі). Реалії вважаються безеквівалентноюлексикою, тобто такими словами, що не мають у мові перекладуеквівалента (зрозуміло, у випадку нових слів-реалій, що переклада-ються вперше). Саме через це реалії іноді складно перекладати.

Основні засоби перекладу реалій залежать від:1. Характеру тексту.Наприклад:–у науковому тексті реалії частіш є термінами, отже і перекла-

даються відповідно термінам; – у науково-популярному творі можна надати коментарі відпо-

відно пізнавальним напрямкам твору; – у пригодницькому творі часто використовується транскрип-

ція через елемент екзотики, який присутній для цього жанру.2. Важливості реалії в контексті.Вирішальним при виборі між транскрипцією і перекладом реалії

є та роль, яку вона грає в змісті, яскравість її колориту, тобто міра їївисвітлювання в контексті. При транскрипції «звичайні і звичні вмові оригіналу слова і вислови в мові перекладу випадають із загаль-ного лексичного оточення, відрізняються своєю чужерідністю, внас-лідок чого, привертають до себе посилену увагу, а це порушує рів-новагу між змістом і формою. При передачі реалій іншим шляхомутрачається характерне забарвлення мови, носіями якої вони є: зни-кає частина національного або історичного колориту.

3. Характеру реалії.Ураховується ряд її особливостей як одиниці в лексичних систе-

мах відповідних мов, у тому числі таких показників, як її знайомістьі незнайомість, літературна й мовна традиція, її віднесення до того чиіншого класу за предметом, часом, місцем.

4. Іноземної і перекладацької мови.Рішення питання про вибір між транскрипцією і перекладом

залежить від іноземної і перекладацької мови, від їх граматичних ісловотвірних особливостей, від культури мови і традиційного дляних прийняття або неприйняття реалій.

5. Читача перекладу.Усі засоби передачі реалій у перекладі необхідно повязувати з

тим, у якій мірі запроваджені слова, знайомі читачу; якщо вонинезнайомі, не підказане часом значення реалії контекстом, необхід-но, щоб враження від перекладеної реалії у читачів було б такимсамим, як у носіїв мови, із якої реалія перекладена.

Отже, при перекладі реалій існує дві труднощі:

145


1) відсутність у перекладацькій мові відповідності (еквівалента,аналога) із-за відсутності у носіїв цієї мови об’єкта, який ця реаліяпозначає;

2) необхідність, передати не тільки предметне значення (семан-тику) реалії, а також і її колорит (конотацію) — її національне таісторичне забарвлення.

Не зважаючи на труднощі і враховуючи умови для засобів пере-кладу реалій кожен перекладач може гарно справитися з цією проб лемою.

ОЦІНОЧНА МОДАЛЬНІСТЬ В ТЕОРІЇ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У МЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ

Ковальова В. М.IV курс, група ПР–41, спеціальність «Переклад»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Коромисел М. В., старший викладач кафедри

англійської мови, факультету права та міжнародних відносин,Київського університету імені Бориса Грінченка

Мова — один з видів комунікативної діяльності людини, якавикористовує мову для контакту з іншими людьми.

Комунікація — це обмін інформацією між взаємодіючимисуб’єктами за допомогою системи знаків, слів.

Оцінка у мові має широкий діапазон одиниць, на перший поглядмало пов’язаних між собою. Оціночний предикат має два основнихзначення «позитивно» та «негативно», у більшості слів ця ознака недетермінована, тому це ускладнює аналіз.

Спираючись на теорію мовної комунікації можна зазначити щопід час процесу комунікації повідомлення що передається адресан-том, підлягає оцінці суб’єктами комунікації. Наведемо приклад най-поширенішої моделі:

« Хто ? ® Що говорить? ® Яким каналом? ® Кому ? ® З якимрезультатом?»

– Well, first of all I think about what great successes we have achievedover the past year. If you remember the first quarter, and this was the lastquarter of Obama, the GDP was very low. It was the slowest economic recove-ry, a very slight rise, it was the worst phase of recovery since the GreatDepression. And our country was going in the wrong direction.

146


— Ну, перш за все я думаю про те, яких величезних успіхів ми досяг-ли за минулий рік. Якщо ви згадаєте перший квартал, а це був останнійквартал Обами, то ВВП був дуже низький. Це був самий повільнийпідйом економіки, дуже незначний підйом, це була найгірша фазапожвавлення з часів Великої депресії. І наша країна йшла не в томунапрямку.

Аналізуючи даний приклад ми бачимо, що суб’єкт дає оцінкусвоєму повідомленню, контекст повідомлення невідомий. С точкизору емотивної модальності — суб’єкт виражає занепокоєння ситуа-цією, незадоволення. Повідомлення також місить і позитивну оцін-ку на початку, що послаблює негативну частину повідомлення.

– Sie kämpft als irische Revolutionärin für die Freilassung politischerHäftlinge, als Feministin für inhaftierte Frauen, wandert ins Gefängnis, kommtwieder frei, steht als Schauspielerin auf der Bühne, wird zur Legende desirischen unabhängigen Geistes.

– Вона бореться як ірландський революціонер звільнення політичнихув’язнених, як фемініст для ув’язнених жінок, потрапляє у в’язницю,звільняється знову, виступає як актриса на сцені, стає легендою проірландський незалежний дух.

В даному прикладі контекст повністю відсутній. Якщо в першо-му прикладі, незважаючи на це, повідомлення зрозуміле, то в цьомуприкладі ми не розуміємо хто є суб’єктами мовлення. Тому, аналі-зуючи зміст повідомлення ми можемо зрозуміти лише емотивнускладову, а саме піднесений настрій, глибока повага мовця до суб’єк-та про якого йде мова.

– Dazu kam, dass die Schauspieler nicht wirklich leicht zu führen waren.– До того, що актори не повинні поводитися занадто вільно.Цей приклад демонструє фрагментарність контексту, емотивна

складова цього прикладу застережлива, повчальна та оцінююча.Автор речення оцінює поведінку акторів, та визначає її як стриману.


1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич. —К., 2004. — 342 с.

2. Радзієвська О.В. Сучасна лекція: традиції VS інновації / О.В. Рад зієв -сь ка // Лінгвістині дослідження: Збірник наукових праць ХНПУ іменіГ.С. Сковороди.- Х., 2012.- Випуск 34. — С. 275–279.

3. Е.М. Вольф. Функциональная семантика оценки [Текст] Вольф Е.М./ М.: Едиториал УРСС, 2002. — 280 ст.

4. Німецька щотижнева газета « Zeit « випуск 36 5. Wall Street Journal від 13.01.2018

147


VALUATING MODALITY IN THE THEORY OF COMMUNICATION WITHIN THE MEDIA DISCOURSE

Kovalova V.M.IV course, group PR–41, specialty «Translation»,Institute of Philology and Mass Communication

of the University of UkraineScientific supervisor: Koromysel MV, Senior Lecturer of the Department

of English, Faculty of Law and International Relations, Borys Grinchenko University of Kyiv

Language is one of the types of communicative activity that uses thelanguage for contact with other people.

Communication is the exchange of information between the commu-nicating entities through a system of signs and words.

Evaluation in language is a wide range of units. At first glance, not veryrelated to each other. The evaluation predicate has two main values «posi -tive» and «negative,» in the majority of words this sign is not determined, soit complicates the analysis.

Based on the theory of communication, it may be noted that duringthe communication process messages are transmitted by the addressey,shall be assessed by the subject of communication.

For example: 1. Well, first of all I think about what great successes we have achieved

over the past year. If you remember the first quarter, and this was the lastquarter of Obama, the GDP was very low. It was the slowest economic recov-ery, a very slight rise; it was the worst phase of recovery since the GreatDepression. And our country was going in the wrong direction.

Analyzing this example, we see that the subject evaluates its message,the message context is unknown. From the point of view of emotive modal-ity — subject expresses concern about the situation and discontent. Themessage also contains a positive evaluation at the beginning, which weak-ens the negative part of the message.

2. Sie kämpft als irische Revolutionärin für die Freilassung politischerHäftlinge, als Feministin für inhaftierte Frauen, wandert ins Gefängnis, kommtwieder frei, steht als Schauspielerin auf der Bühne, wird zur Legende desirischen unabhängigen Geistes.

In this example, the context is completely missing. If in the first exam-ple, in spite of this, the message is understood, in this example, we do notunderstand who the subjects of the speech are. Therefore, analyzing the

148


content of messages we can only understand emotive component, namely,elevated mood, a deep respect of the speaker towards the subject in ques-tion.

3.Dazu kam, dass die Schauspieler nicht wirklich leicht zu führen waren.This example demonstrates the fragmentation of context, emotive

component of this example is warning, teaching and evaluating. The pro-ponent estimates the behavior of the actors, and defines it as reserved.

СИНТАКТИКО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІАНГЛОМОВНОГО КОНТРАКТУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Крайник К. В.асистент викладача кафедри перекладу та іноземних мов,

Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»,

к. тел. (066)-848- 37-67

Граматичний лад будь-якого контракту характеризується якдосить простий і формальний, тому що тут використовується доситьодноманітна граматика.

Відмінною рисою англомовного контракту є використання дієс-лівних часів, минулі часи майже не використовують.

У текстах зовнішньоторгових документів домінує вживаннянейтральної форми The Present Indefinite Tense пасивного стану, без-особових конструкцій. Проте зустрічаються інші часові форми: ThePresent Perfect Tense (характерніше для практично нестандартизова-них документів), The Future Indefinite Tense, The Present ContinuousTense. Вживання майбутнього неозначеного часу виражає певну пер-спективність, теперішнього перфектного — логічність, послідов-ність, зв’язок попереднього з наступним. Найчастіше The PresentPerfect Tense зустрічається у присудку преамбули зовнішньоторго-вих документів контрактного типу (have agreed), одночасно реалі-зуючи результативне та інклюзивне значення перфекту. Присудокпреамбули поділяє інформацію на дві частини: перша — факт досяг-нення згоди, друга — зміст угоди, який повністю розкривається унаступних частинах документів. Таким чином форми The PresentPerfect Tense і The Present Indefinite Tense набувають у преамбуліоднакового значення. Форма теперішнього тривалого часу вико-ристовується у тексті зовнішньоторгових документів досить рідко.За її допомогою підкреслюється процес дії, що відбувається: «We are

149


now packing your order and hope to arrange for it to be shipped before25 January»; »We are thinking of making our order…».

До групи синтактико-граматичних засобів текстів зовнішньо-торгових документів слід віднести модальні дієслова.

У створенні стильових рис офіційності, регламентованості, суво-рості зовнішньоторгових документів визначну роль відіграє вжи-вання архаїчної, проте поширеної для фахових текстів зовнішньо-торгових документів, структури The Present Subjunctive: «Documents tobe presented within 21 days of shipment but within credit validity» (акреди-тив), «This Certificate not valid unless the Declaration be signed by…» (стра-ховий сертифікат).

Одна з найбільш характерних особливостей ділової англійськоїмови — широке використання безособових форм дієслова. Системабезособових форм дієслова включає інфінітив,-ingформи і причастя.Це — загальноприйнята істина, що віддієслівні форми широко вико-ристовуються в англійській мові. Використання віддієслівних формявляє собою певні труднощі. Інфінітив є найбільш використовува-ною віддієслівною формою в ділових листах. Він може служитидоповненням до дієслів, іменником і прикметником.

Синтактико-граматичними засобами вважаються також такі сти-лістичні ефекти як інверсія і пасивний стан дієслова. Головна метаречень з інверсією — привернення уваги реципієнта до факту інфор-мації, виділення його з низки аналогічних. Пасивний стан відтво-рює тон нейтральності, офіційності, знеособленості. Наведемо при-клади інверсії і вживання дієслова у пасивному стані у текстахзовнішньоторгових документів, укладених українськими та інозем-ними компаніями: «No claim put forward in respect of any consignment ofthe goods can be used by the Buyer as a reason for refusal to accept all othergoods to be delivered under the present Contract and to pay for them» (кон-тракт купівлі-продажу); »Except as otherwise provided in Carrier’s tariffs ofconditions of carriage, in carriage to which the Warsaw Convention does notapply Carriers’ liability shall not exceed US$ 20,00 or the equivalent per kilog-ram of goods lost, damaged or delayed, unless a higher value is declared bythe shipper and a supplementary charge paid» (авіавантажна накладна).

До синтактико-граматичних засобів зв’язку текстів зовнішньо-торгових документів відносяться дієприкметникові, дієприслівни-кові і герундіальні звороти. Наприклад, дієприкметникові звороти:«The above order has now been completed and sent…» (замовлення), «Inaccordance with instructions received from…we hereby issue in your favour aDocumentary Credit for… drawn on… available by your drafts at sight for the

150


invoice value, accompanied by the following documents…, covering the follo-wing goods… to be shipped not later than…» (акредитив); дієприслівниковізвороти (часу і причини): »Referring to your order of… we have now havepleasure in enclosing…» (підтвердження замовлення), »Having studiedyour prices, we would like…» (замовлення); герундій і герундіальні зво-роти: «Upon receiving the documents the Seller…», «…including any Party’sbreaking the conditions of the present Contract…» (кліше з документів різ-них типів іноземних та українських підприємств).

Граматичним засобом виступають також дієприкметникові зво-роти, що пов’язують денотативне минуле і майбутнє преамбули зов-нішньоторгових документів.

Як бачимо, контракт має свої власні синтактико-граматичніособливості.

ВЖИВАННЯ ЕМОТИКОНІВ ТА ОСОБЛИВОСТІСПІЛКУВАННЯ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Кривенко Н. В.старший викладач кафедри перекладу та іноземних мов,

Полтавський інститут економіки і праваУніверситету «Україна», к. тел. (099) 301-78-90

Беручи до уваги бурхливий розвиток галузі обчислювальної тех-ніки та Інтернету виникає величезна кількість нових понять та явищ,що, в свою чергу, зумовлює появу нових значень тих слів, котрі вжеіснують, та утворення цілком нових одиниць мови. Проблематикалінгвокультурологічних студій упритул наблизилася до досліджен-ня мовних явищ доволі нетрадиційної як для попередніх десятилітьділянки — інтернет-дискурсу.

Учені все частіше говорять про виникнення «нової мережевоїформи мови», а деякі науковці цю нову форму мови називають «тре-тьою формою мовлення» поряд з усною і писемною. Для позначен-ня цієї форми в англомовній науковій парадигмі використовуютьнаступні терміни: e-language, netlingo, e-talk, geekspeak, netspeak,weblish.

Характерними ознаками комп’ютерного дискурсу є передаванняемоцій, міміки та почуттів за допомогою смайликів (від англ. smile —усміхатись), так званих емотиконів (від англ. emoticon) — ідеограмз використанням схематичного зображення людського обличчя, щовикористовується для передачі емоцій. Вони можуть складатися

151


з різноманітних символів, як то букв алфавіту, знаків пунктуації тарізних службових символів. Особливе розповсюдження смайликинабули з поширенням мережі Інтернет (чати, форуми, блоги, та ін..)та мобільних телефонів (короткі повідомлення — SMS), де широковикористовуються користувачами для обміну повідомленнями).Емотикони використовують не стільки за для краси, скільки длякомпенсації відсутності між співрозмовниками зорового і слуховогоконтакту. Вони вказують на ставлення мовця до повідомлення чи доіншого комуніканта. Смайлики відтворюють настрій повідомлення,зменшують саркастичність висловлювання або додають йому пев-ного евфемістичного та естетичного забарвлень. Найбільш вжива-ними серед цих «графічних емоцій» є наступні:

:-) — посмішка;:-)) — сміх; 8-0 — велике здивування; :Е — погро-за; :-\ — невпевненість;:-Х — мовчання та інші.

Частотність використання короткої форми знаку у зіставленніз частотністю використання емотикона є досить помітною. Знаки,що утворені з найтиповіших компонентів, тобто: або ; в якості очейта ) або ( в якості рота, використовуються переважно у короткійформі. Повна ж форма зустрічається у 2–3 рази рідше. Якщо типо-вим ви ступає тільки один компонент (або очі, або рот), то, як пра-вило, вживання короткої форми можливо, частіше буде зустрічати-ся повна форма. Якщо ж обидва компоненти нетипові, то короткаформа навряд чи буде використовуватися.

Другим процесом виступає редуплікація, тобто повторення, щовиражається у повторах правої (нижньої) частини знака і слугує дляпосилення емоції, що передається. Частіше за все редуплікуєтьсякомпонент «рот», а кількість повторів може бути дуже високоюпорівняно з повторами у природних мовах. Наприклад: «:)))))))))))))»

Третій процес полягає у використанні стандартних знаковихкомпонентів, але в нестандартних комбінаціях, що призводить допояви нових емотиконів. Наприклад: «3:]» (дутися), «3:[« (дуже обра-жена фізіономія).

Майже всі емотикони, що використовуються, слугують для відоб-раження емоційного стану людини, виключаючи звичайно, ті з них,що використовуються в якості підписів. Однак, у деяких ситуаціях,людина може поєднати вираження емоцій з інформацією про себе.

Отже, варто зазначити, що мова мережі Інтернет-спілкуваннядосить різноманітна й багата і метою лінгвістів, котрі займаються їїпроблемами, є детально вивчати, структурувати лексику даного типута знайти адекватні методи та способи її перекладу.

152


ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НІМЕЦЬКОЇ МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Куницька В. А, Шуляк Д. П.3 курс, спеціальність «Переклад»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Люшневська Т. Г., старший викладач,


Сучасна німецька медична термінологія характеризується висо-ким рівнем розвитку та спрямуванням до максимальної стандарти-зації й уніфікації термінів Незважаючи на той факт, що нині в медич-ній науковій комунікації домінує англійська мова, німецька мова якзасіб міжнародного наукового спілкування залишається на другомумісці (H.Lippert), що теж визначає необхідність ґрунтовного дослід-ження німецької медичної терміносистеми. Сучасна німецькамедична термінологія охоплює різні сфери функціонування. До сис-теми комунікації медицини входять три основні сфери:

1) сфера наукової комунікації, система медичних наук: андроло-гія, пульмонологія, геронтологія, педіатрія, гінекологія, стоматоло-гія, гастрологія, офтальмологія та ін.;

2) сфера вищої та середньої медичної освіти, викладання спе-ціалізованих предметів медико-біологічного профілю (анатомія,топографія, гістологія, фізіологія та ін.), укладання навчальної літе-ратури, підвищення кваліфікації;

3) сфера управління та практичний відділ охорони здоров’я: апа-рат управління; спеціальні медичні підрозділи (санітарна авіація,санітарно-епідеміологічна служба тощо); спеціалізовані лікарнянівідділення; лабораторії; матеріально-технічна база, яка охоплюєобладнання, ресурси (людські та технічні).

Для німецької медичної термінології характерні словотвірні лан-цюжки, які мають довжину два послідовні словотвірні акти.Дослідження термінів шляхом організації у словотвірні ланцюжки,які, у свою чергу, утворюють словотвірні гнізда, сприяє висвітлен-ню всіх встановлених словотвірних і семантичних зв’язків між тер-мінами, що входять до складу цих словотвірних гнізд.

Об’єктом дослідження є основи німецьких суфіксальних дієслів-термінів і похідні основи віддієслівних термінів, які перебуваютьу відносинах послідовної похідності й об’єднані спільним терміно-логічним значенням.

153


Предметом дослідження є словотворчі функції твірних основсуфіксальних дієслів у німецькій медичній термінології та співвід-носних з ними похідних, їхні структурні й семантичні особливості.

Матеріалом дослідження слугували дані, отримані методомсуцільної вибірки з різноманітних авторитетних лексикографічнихджерел німецької медичної термінології, спеціальних довідкових таперіодичних фахових наукових видань.


1. Сологор І.М. Словотвірний аналіз суфіксальних дієслів з твірноюосновою запозиченого прикметника: (на матеріалі німецької медичноїтермінології) // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія. —Черкаси: ЧІТІ, 1999. — Число 3. — С. 160–165.

2. Сологор І.М. Суфіксальні дієслова з твірною основою запозиченогоіменника у медичній термінології (на матеріалі німецької мови) //Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія. — Черкаси: ЧІТІ,2000. — Число 4. — С. 287–291.

3. Сологор І. Суфіксальні дієслова з автохтонними твірними основами унімецькій медичній термінології // «Наукові записки» Вінницькогодержавного педагогічного університету імені Михайла Коцю бин сь кого.Серія: Філологія. — Вінниця: ВДПУ, 2001. — Вип. 3. — С. 131–136.

АНГЛОМОВНІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВІДТВОРЕННЯ

В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕЛАДАХ

Назаренко А. В.ІV курс, група 41ФП, спеціальність «Філологія (Переклад)»,

Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна», к.тел. (096)-317-38-95

Науковий керівник: Кривенко Н. В., ст. викладач, Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»

Англійська мова має тисячолітню історію. За цей час накопичи-лася велика кількість виразів, які люди знайшли вдалими, так івиник особливий шар мови — фразеологія, а саме сукупність стійкихвиразів, що мають самостійне значення.

Вивчення англійської мови широко поширене в нашій країні.Добре знання мови, в тому числі і англійської, неможливо без знан-ня його фразеології. Розумне використання фразеологізмів робитьмову більш ідіоматичною.

154


Фразеологія є унікальним феноменом, який ретельно досліджу-ється на всіх рівнях. Часто фразеологічні одиниці несуть більшшироке та більш виразне значення під час вживання, яке має своювласну структуру, образність, емоційність тощо. Широке застосу-вання вони отримали в багатьох літературних жанрах та у повсяк-денному житті, їх скарбниця постійно поповнюється. Основнимипоняттями є:

Фразеологія — (від грецького phrasis — вираження, logos –вчен-ня) розділ теоретичної лінгвістики, котрий досліджує сталі мовнівираження та звороти, котрі називаються фразеологічними одини-цями. (В. В. Виноградов).

«Фразеологічна одиниця — абсолютно неподільна одиницямови, значення котрої зовсім не залежить від її лексичного складу,від трактування її компонентів, а також умовно та довільно, як зна-чення немотивованого слова — знаку» (В. В. Виноградов).

Також Виноградов зауважував, що фразеологізми виступають умові вже як сталі вирази, тобто готові кліше, які ми використовуємов нашому житті за вже готовими формулами, а також що однією зявних ознак фразеологічних одиниць є їх сталість.

Неможливо не зауважити той факт, що фразеологічні одиниціможуть:

– перекладатись повністю;– частково;– узагалі не мати сенсу в цільовій мові.Безперечно, що фразеологічні одиниці мають спільни риси зі

словами. Подібно до слів, вони не створюються під час мовленнєвоїдіяльності, а вживаються як готові, сталі вирази. Це означає те, щофразеологізми, так само як і слова, можуть мати лише одне значен-ня. Але існують також випадки, коли фразеологізми, подібно до слів,мають декілька значень і описуються як багатозначні.

Фразеологічний переклад вимагає чіткі правила під час транс-формації фразеологічної одиниці з англійської мови на українську.Це означає, що при перекладі фразеологізмів на українську мову слідвраховувати велику кількість факторів, котрі впливають на результатперекладацької діяльності. О. В. Кунін виокремлював такі способиперекладу фразеологізмів:

– генералізація; – антонімічний переклад;– калькування;– граматичні заміни;

155


– синтаксична схожість; – конкретизація.Отже, особливості перекладу фразеологічних одиниць з англій-

ської мови на українську налічують дуже багато моментів, які пере-кладач повинен врахувати при перекладі, щоб результат перекла-дацької діяльності був максимально точним та подібно стилістичнозабарвленим.

ЕВФЕМІЗМИ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ. ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ТА ПЕРЕКЛАДУ

Половко А. Т.ІV курс, група ПР–41, спеціальність «Переклад»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна», к. тел. (093) 726-57-96

Науковий керівник: Люшневська Т. Г., ст. викладач, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Евфемізми є найцікавішим пластом лексики будь-якої мови.Кожен евфемізм — це завершений художній образ, який демонструємудрість і дотепність носіїв мови.

Німецькі евфемізми, як невід’ємна частина словникового запа-су, зацікавили лінгвістів порівняно недавно. Серед вчених немаєпоки ні єдиної термінології, ні сталого погляду на їх місце в слов-нику; є розбіжності і з питання їх походження. Тому необхідно про-вести подальше дослідження цього пласту лексики та позначитипрактичну користь для викладачів та перекладачів німецької мови.

Причини вживання евфемізмів можуть бути різними:А) Страх перед явищами природи в стародавні часи. Для цього

типу виразів вживається також термін «табу». Б) Почуття такту в неприємних ситуаціях. В даному випадку

евфемізми переслідують мету прикрасити сутність.В) Ввічливість, дружелюбність, жарт, іронія.Евфемізми створюються носіями мови в усі часи, і часом їх появу

можна точно датувати. Наприклад, німецький вираз «nach Kanossagehen». Каносса — замок в Італії. Німецький король Генріх в одязігрішника, що кається простояв три дні під воротами замку, дома-гаючись прийому римським папою. Це був обдуманий політичнийхід, але з тих пір вислів «ходити в Каноссу» позначає крайню сту-пінь приниження. Таких прикладів дуже багато:

156


Es ist uber den Großen Teich gegangen — він емігрував за океан(букв. «Він перейшов великий ставок»).

Ein falscher Wilhelm — накладне волосся (букв. «ФальшивийВільгельм»).

Є три основні групи німецьких евфемізмів:А) Стилістично завищена лексика. Цю групу доцільно називати

«джентельмізмами», які прикрашають і облагороджують неприс-тойне, відразливе або страшне.

Б) Стилістично нейтральна лексика, або «нейтралізм» — це словаз нейтральним експресивним забарвленням.

В) Стилістично занижена лексика. Тут позначена форма супро-воджується якістю, протилежною благозвучності, декоративності.

Евфемізм володіє власною специфікою. Мовний портрет осо-бистості визначається багатством її лексикону. Саме він забезпечуєсвободу і ефективність мовної поведінки. Часом саме по наявності вмові носія мови евфемізмів можна судити про рівень його культури,освіченості та ставленні до людей.

Традиційною сферою, в якій активно вживаються евфемістичнізасоби вираження, є дипломатія. Наприклад: der eiserne Vorhang —залізна завіса, der Strohmann — підставна особа.

Таким чином, ми можемо констатувати наступне: евфемізм —це художній образ, який є носієм народної свідомості, проявляю-чись в мові носіїв мови і в художній літературі, він існує в різнихсферах людського спілкування, виконуючи різні функції: від пом’як-шення непристойностей до шифрування військової і дипломатич-ної таємниці. Отже, слід враховувати вищесказані моменти для пра-вильного та адекватного перекладу.


1. Будагов Р.А. Филология и культура. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1980. — С. 150–151.

2. Кацев А.М. Роль ассоциативности в эвфемии // Проблемысинхронного и диахронного описания германских языков.Межвузовский сборник. — Пятигорск, 1981. — С. 140–146.

3. Ольшанский И.Г., Гусева А.Е. Лексикология современного немецкогоязыка. — М.: Дрофа, 2006. — С. 279.

4. Степанова М.Д., Чернышева И.И. Лексикология современногонемецкого языка. — М.: Высшая школа, 1968. — С. 247.

5. Koester-Thoma S. Die Lexik der russischen Umgangssprache //Forschungsgeschichte und Darstellung. — Berlin: Humbolt-Universitat,1996. — S. 535.

157


ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДУ МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Радіонова Т. О.VI курс, група 51 МФП 16, спеціальність «Філологія (Переклад)»,

Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна», к. тел. 066-966-16-83

Науковий керівник: Рябокінь Н. О., к. філол. н., доцент, Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»

Якісний переклад медичних текстів, багатих складною терміно-логією — це цілком здійсненне завдання, все що для цього необхід-но — знання особливостей та класифікації термінів, способів їх утво-рення і способів перекладу. При перекладі медичної документаціїнедопустима приблизність формулювань, неточність термінів. Допроблем перекладу текстів медичного спрямування можна віднеститакі фактори, як:

– значна кількість синонімів;– широке використання абревіатур та скорочень;– медичний вокабуляр, що постійно поповнюється та розширюється;– наявність «хибних друзів перекладача».У переважній більшості випадків перекладу англійське слово

однієї частини мови перекладається на українську мову словом тієї жчастини мови. Однак така однозначна відповідь у перекладі буваєне завжди: через різні лексичні та граматичні особливості мов ори-гіналу й перекладу та розбіжності в мовленнєвих нормах, перекла-дачу доводиться застосовувати трансформацію заміни частини мови,коли, наприклад: іменник замінюється під час перекладу на при-кметник, а прикметник — на дієслово тощо. Така трансформаціяможе застосовуватися до слів майже всіх частин мови, однак най-частіше це спостерігається у випадку таких частин мови, як імен-ник, дієслово, прикметник та прислівник. Наприклад: in-patient —стаціонарний хворий, dripinfusion — крапельно. Заміна слова однієїчастини мови на слово іншої частини мови може супроводжуватисячастковою або повною перебудовою структури речення. Деякіанглійські дієслівні словоформи, що відсутні в українській мові(активний дієприкметник теперішнього часу та пасивний дієприк-метник теперішнього часу), замінюються у перекладі на особовіформи дієслів у складі підрядного речення. Трансформація замінизастосовується у тих випадках, коли збереження частин мовноїхарактеристики слова, призводить до порушення граматичних норм

158


мови перекладу та норм слововживання. Сутність трансформаціїперестановки (пермутації) полягає в тому, що під час перекладу лек-сичні елементи міняються місцями, наприклад: «obese patient» —«хворий з ожирінням». У науково-технічному перекладі така транс-формація застосовується досить рідко.

Таким чином можна визначити алгоритм адекватного перекладумедичних термінів:

– поняття загального змісту тексту;– ознайомлення з загальною та вузькопрофільною термінологі-

єю тематики тексту;– визначення цільової аудиторії тексту та його стилю;– пошук лексичного еквіваленту терміну в перекладній мові;– вибір лексичного еквіваленту в разі його наявності та визначен-

ня найбільш вузькопрофільного слова-терміну серед його синонімів;– за відсутності лексичного еквіваленту визначення наявності

греко-латинських морфем, які можуть транслітеруватись чи транс-крибуватись;

– за відсутності грецько-латинських характеристик, пошук термінусеред номенклатурних одиниць та використання запозичення терміну;

– за відсутності усіх вищезгаданих ознак, використання описо-вого перекладу терміну; у разі виявлення, що термін є неологізмом,його переклад буде найбільш адекватним за умов його транскрипції/ транслітерації з подачею описового перекладу в посиланнях;

– використання контекстуальних замін при остаточній перевір-ці тексту.

СПЕЦИФІКА ЗАСОБІВ ТА СПОСОБІВ ПЕРЕКЛАДУАНГЛОМОВНИХ ПАРЕМІЙ

Рябокінь Н. О.кандидат філологічних наук, доцент кафедри перекладу

та іноземних мов, Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна,

к. тел. (066)-321-71-84

Як відомо, англійська та українська культури відрізняються свої-ми традиціями, звичаями, поглядами, реаліями, світосприйняттям,що зумовлює одну з найбільших проблем під час перекладу. Зберегтикультурну специфіку мови оригіналу в мові перекладу — це завдан-ня особливої складності.

159


Адекватне відтворення прислів’їв і приказок складає особливуперекладацьку проблему. На відміну від лексичних одиниць, фра-зеологізмів, еквівалентних слову, у прислів’їв і приказок образнийзміст, тобто їх внутрішня форма, зберігає свою значущість. Носіїмови не лише знають сенс прислів’я і ситуації, в яких його слід вжи-вати, але і сприймають образ, метафору чи порівняння, що формуєприслів’я. Звичайно, початкові реалії, пов’язані з виникненням при-слів’я, забуваються, але двоплановість прислів’їв зберігається. Їхпрямий сенс і інший сенс співіснують. Сенс вільного поєднання,що лежить в основі прислів’я, і зміст іншого формулювання актуа-лізуються в мові. Тому перекладачу важливо передати ці його обид-ва компоненти: і сенс прислів’я, і метафоричний зміст.

Нагадаємо, що прислів’я визначаються як закріплені в мові стій-кі образні судження, які мають повчальний зміст, виражають певнумораль та часто мають звуко-ритмічну організацію. З огляду на ціознаки прислів’їв, В.Виноградов виділяє п’ять можливих типів пере-кладу прислів’їв:

1) повним відповідником (еквівалентом), коли в мові перекладує прислів’я, яке рівнозначне за змістом, функцією та стилістичнимихарактеристиками прислів’ю в мові оригіналу. Метафора, закріпле-на в прислів’ї, повинна спиратися на ідентичні образи. Повні екві-валенти часто зустрічаються в так званих інтернаціональних при-слів’ях та крилатих висловах, які беруть свій початок від міфічнихабо біблійних джерел [10, с.185];

2) частковим відповідником, коли прислів’я мови перекладуеквівалентне прислів’ю мови оригіналу за змістом, функцією та сти-лістичним забарвленням, але відрізняється своїм образним значен-ням. Наприклад, вислів red herring, який перекладається як відволі-каючий маневр, має такі аналоги в українській мові як замилити очі,задурити голову; рaint the town red — в англійській мові використову-ється на позначення гарного проводження часу, веселої прогулян-ки. В українській мові зустрічається такий його аналог: відірватисяна повну;

3) під час передачі прислів’їв нерідко використовується прийомкалькування. Прислів’я відтворюється майже дослівно, але контекстпідказує реципієнту, що він має справу зі стійким зворотом,наприклад, red rag to a bull червоний колір для бика, тобто той, щодратує [10, с.186];

4) так званим «псевдодослівним» відповідником, коли перекла-дач вважає за потрібне вжити прислів’я мови оригіналу або при від-

160


сутності в мові перекладу повного або часткового еквіваленту.У цьому випадку перекладач «винаходить» прислів’я та відтворюєбез модифікацій або з незначними змінами образний зміст прислів’яоригіналу, таким чином зберігаючи його зміст [10, с.190];

5) описовим перекладом, тобто шляхом переказу фразеологізму,який зумовлений відсутністю в мові перекладу необхідних відповід-ників та неможливістю калькування: Beware of reds under the beds —Пильнуйте! Комуністи всюди.

Як бачимо, існують різні способи адекватної передачі приказокта прислів’їв українською мовою.

СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ У ТВОРІ ДЖЕЙМСА ОЛІВЕРА КІРВУДА

Рябокінь Н. О., Данилюк Л. В.кандидати філологічних наук,

доценти кафедри перекладу та іноземних мов, Полтавський інститут економіки і права,

к. тел. (066)-321-71-84

Як свідчить аналіз спеціальної літератури за структурою топоні-ми поділяються на три класи:

1) прості;2) суфіксальні;3) складні.Аналіз фактичного матеріалу показує, що у творі Д.Ж. Кірвуда

зустрічаються прості топоніми Medina, Asia, Afghanistan, Bangladesh,Babylon, Egypt, Israel, India, Indonesia, Pamir, Frazer, Mackenzie,Vancouver, Columbia, Mecca, Jidda та складні топоніми, які пишутьсяодним словом або окремо, це свідчить, про те що вони знаходятьсяв процесі утворення і ще не зовсім чітко визначено як саме вонипишуться. Наприклад: Riyadh або Er Riad, Vietnam, Viet Nam,Indochina, Indo-China. Серед топонімів, що аналізуються суфіксаль-них топонімів не виявлено. Але зустрічаються складені топоніми якістановлять прийменникові та не прийменникові словосполучення.

Наприклад: Saudi Arabia, Asia Minor, Lake Aral, Aral Sea, Ala Tau,Hindu Kush, Amu Darya, Bering Strait, Mackenzie Bay, Large Australianchannel, Tasmanovo sea, District of Columbia.

Був зроблений частотний аналіз топонімів за способом їх утво-рення, який представлений у таблиці.

161


Як видно з таблиці у творі Джеймса Олівера Кірвуда найчастішезустрічаються складні топоніми, які становлять 50% усіх зібраниходиниць.

ПЕРЕКЛАДАЧ — МІСТОК ДО МІЖНАРОДНОГОВЗАЄМОРОЗУМІННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

СУСПІЛЬСТВА

Сєдова Н. А.кандидат психологічних наук

Бондар Г. Г.старший викладач кафедри документознавства

та інформаційної діяльності, Кіровоградський інститут розвитку людини Університету «Україна

Глобалізація міжнародних відносин, фінансів, бізнесу і револю-ція в комп’ютерному світі й світі телекомунікацій істотно впливаєта змінює мови всіх народів світу. У ставленні людини до навко-лишнього середовища все більшу роль відіграє іноземна інформа-ція, що зумовлюється як партнерствами між державами, розвиткомекономіки, туризму, мистецтва, техніки, науки, шоубізнесу, телеко-мунікацій, так і навіть певними негативними процесами на кшталтпроблем біженців та шукачів прихистку. Одним словом, питанняінтернаціоналізації продукують потребу міжнародного взаємо -розуміння.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що багато вітчизня-них і зарубіжних дослідників (Б.В. Беляєв, І.О. Зимня, В.І. Карабан,І.В. Корунець, Г.М. Мірам, І.І. Халєєва, R.W. Brislin, E.А. Glitt, M.D.

ТаблицяСтруктурний аналіз топонімів у творі Джеймса Олівера Кірвуда

№ Класи топонімівЧастота вживання

Кількісний показник Відсоткове співвідношення

1 Прості 14 35%

2 Суфіксальні 0 0%

3 Складні 20 50%

4 Складені 6 15%

Усього 40 100%

162


Gutner та інші) досліджували різноманітні аспекти підготовки пере-кладачів. Різноманітність процесу перекладу, невловимість деякихйого сторін, що ускладнює дослідження, є причиною появи числен-них абстрактних моделей процесу перекладу, створення різних теорійперекладу. Серед них теорія закономірних відповідників Я. І. Рец -кера, трансформаційна теорію перекладу Ю. А. Найда, ситуативнатеорія В. Г. Гака, семантико-семіотична модель Л. С. Бархударова,теорія рівнів еквівалентності В. Н. Комісарова. Однак подальшихдосліджень потребують психологічні особливості формування про-фесійної компетентності майбутніх перекладачів.

Переклад в усіх його різновидах є складним, специфічним видоммовленнєвої діяльності (МД), і, як і будь-який інший вид МД,визначається наявністю таких компонентів, як мотив, предмет, засо-би і способи реалізації, одиниця, продукт і результат [2]. Слід під-креслити вторинність перекладу як виду МД. Вторинність перекла-ду полягає в тому, що він базується на двох інших видах МД (увипадку усного перекладу — на аудіюванні, з одного боку, і на гово-рінні, з іншого), але при цьому він є не сумою, а своєрідним поєд-нанням внутрішніх механізмів цих видів МД. Крім того, кожний ізцих видів МД у процесі перекладу не має самостійної мети. Так, метою рецептивної ланки є сприйняття, розуміння та осмис-лення прослуханого, а (ре)продуктивної — відтворення (репро -дукція) [4].

Якщо розглядати усний переклад як процес (осмислення вислов-лювань мовця мовою оригіналу — розуміння смислу цих висловлю-вань — «перетворення» або перекодування цього смислу в задум —відтворення висловлювань мовою перекладу), то можна проаналі-зувати його складність і його специфіку як особливого виду МД.Усний переклад як складний рецептивно-репродуктивний вид МД,з психологічних позицій, вимагає стійкої уваги і пам’яті, зосередже-ності, чіткого і швидкого реагування, уміння виділяти головне тавідокремлювати зайве.

Складність перекладу як виду мовленнєвої діяльності (МД) вияв-ляється також і в характері випереджувального відображення дійс-ності, який у рецептивних видах МД проявляється у формі ймовір-ного прогнозування, а у продуктивних — у формі випереджувальногосинтезу. Зокрема, усний переклад характеризується тим, що ймовір-не прогнозування того, що буде сказане перекладачем, здійснюєть-ся не лише на основі лінгвістичного досвіду і ситуації спілкування,але також і на основі того, що може сказати мовець [3; 5]. Складність

163


і специфічність усного перекладу як виду мовленнєвої діяльностітакож виявляється як у його внутрішній, так і в зовнішній орга -нізації.

Дослідники лінгвістичних та екстралінгвістичних аспектів син-хронного перекладу єдині в тому, що синхронний переклад здійс-нюється в екстремальних умовах: наявність акустичних та семан-тичних перешкод як слуханню, так і говорінню; гострий дефіцитчасу; завданий ззовні темп мовлення [2].

Уміння перекладати усно передбачає знання найчастотнішихперекладацьких відповідників та автоматизовані навички їх вико-ристання. Лише знання перекладацьких відповідників без автома-тизму їх уживання недостатнє для перекладача, оскільки у нього невистачає часу для пригадування еквівалентів. Вагання та паузиу перекладі заважають адекватному сприйняттю перекладного тек-сту, порушуючи комунікацію між партнерами. Важливим аспектому методиці викладання перекладу, окрім набуття лінгвістичної таперекладацької компетенцій студентами, є формування розуміннязавдань перекладача та кінцевої мети перекладу. Завдання перекла-дача полягає у виявленні та аналізі мовних та позамовних факторів,які допомагають досягти еквівалентності перекладу. Кінцева метаперекладу — рівнозначний вплив текстів на своїх адресатів — стає мож-ливою за умов урахування сукупності факторів комунікативно-мов-леннєвої ситуації, культурологічних аспектів та, найголовніше, збере-ження комунікативно-прагматичної інтенції мовця оригіналу [6].

Незалежна Україна намагається останнім часом надолужити про-гаяне, тому звертає все більшу увагу на розвиток перекладацькогофаху. Йдеться як про усний, так і письмовий переклади. В Україніформуються власні термосистеми, які орієнтуються безпосередньона мови-продуценти. Засновуються спільні підприємства, форму-ються солідні програми та проекти, центри культури, щорічно тися-чі науковців та студентів з України завдяки спеціальним стипенді-ям їдуть до інших країн на навчання, практикування, конференції,підвищення кваліфікації. До цього спонукає обраний Україною шляхповернення до Європи, орієнтований на вступ до структур ЄС таНАТО. Перекладацький фах стає однією з домінуючих професійу сфері інтелектуальної діяльності.


1. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг переводчика. / И.С. Але -ксеева. — СПб.: Союз, 2001. — 288 с.

164


2. Баранова С.В. Переклад як складова лінгвістичної підготовки юристів// Вісник Сумського державного університету. — 2004. — № 3(62). —С. 15–20.

3. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. / Ф.С.Бацевич. — К.: Видавничий центр «Академія», 2004. — 344 с.

4. Гарбовський Н. К. Теория перевода: Учебник. / Н.К. Гарбовський —М.: Изд-во Моск. ун-та, 2004. — 544 с.

5. Ермолович В. И. Проблемы изучения психологических аспектовперевода / В.И. Ермолович // Тетради переводчика: научно-теоретический сборник. — 1999. — Вып. 24. — С. 45–62.

6. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення,викладання, оцінювання / Наук. ред. С.Ю. Ніколаєва. — К.: Ленвіт,2003. — 273 с.

НІМЕЦЬКА МОВА У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Сліпець Я.М., Кліпко Т. В.IV курс, група–41/14, спеціальність «Переклад»,


к. тел (093) 614-94-75, (063) 313-05-75Науковий керівник: Люшневська Т. Г., старший викладач,


Зараз німецька мова є найбільш розповсюдженою в Євро пейсь -кому союзі, саме тому її найбільше вивчають в Європі, хоча вонамає безліч фанів і з інших континентів, які мріють здобути освіту в одній з німецькомовних країн, які хочуть прочитати в оригіналітвори своїх улюблених науковців, філософів, письменників, поетів,які мріють побувати на їх Батьківщині чи яким вона просто до душі.

Метою дослідження є постійні зміни німецької мови у сучасно-му світі. Тому розглянемо, як вона пристосовується до потреб сус-пільства на даному етапі.

Німецька мова знаходиться у постійному стані зміни. З одногобоку спостерігається тенденція до спрощення мови, уніфікації, а зін шого до її ускладнення, інтелектуалізації. Змінюються значенняслів, деякі слова вимирають, нові приходять у склад мови. Якщоу 19 сторіччі літературна мова була формою вираження тільки неве-ликого кола освідченної еліти, то сучасне суспільство у своїй біль-

165


шості відмовляється від цієї культурної традиції, сучасна літера-турна мова схиляється все більше до простішої, економічної, гнуч-кішої, нетрадиційної сучасної розмовної мови. Розвиток мовинерозривно пов’язаний зі змінами у суспільстві, мова завжди при-стосовується до потреб суспільства. У ході цих сучасних мовнихзмін, диференціацій, уточнень ці тенденції спостерігаються не тіль-ки у лексиці, але й у будові речення. Виникла тенденція спрощен-ня порядку слів у складнопідрядних реченнях. Аналітичний складанглійської мови унаслідується тепер німецькою мовою, яка маєтак звану синтетичну будову, тобто у німецькій мові таким чиномвідбувається процес уніфікації. Так у системі відмінювання імен-ників спрощується закінчення іменників, які не виконують біль-ше ніяких функцій.

Якщо говорити про зміни сучасної німецької мови, то слід озна-чити такі тенденції як стандартизація, спрощення, індивідуалізація,диференціалізація, інтелектуалізація та інтернаціоналізація будовинімецької мови. Яка фраза німецькою найвідоміша? Відповідаютьрізне! Починаючи від «Ich liebe dich» — «я люблю тебе» до «Händehoch!», що означає «руки вгору!». Насправді ж, як кажуть соціоло-ги, найпопулярнішим виразом німецькою мовою вважають вираз«Ich bin ein Berliner», що означає «я — берлінець», який президентСША Джон Кеннеді сказав 1963 року, коли перебував з офіційнимвізитом у Берліні.

Цікавою особливістю німецької мови є майже необмежене сло-вотворення шляхом з’єднання іменників, які можуть надзвичайновражати кількістю букв в одному слові і які іноді просто неможливовимовити на одному диханні. Також в німецькій мові дуже довгимиє числа, записані літерами. Числа, менші мільйона, записуютьсяодним словом. Звісно, слова такої довжини ні в якому разі не є дужепоширеними в німецькій мові, однак вони існують і надають мовісвого колориту.

Отже, хоч німецька мова знаходиться у постійному стані зміни,але вона залишається найважливішою мовою міжнародного таділового спілкування та відкриває духовні горизонти.

166


ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ТЕРМІНІВ

Чунадра В. С.VI курс, група 51 МФП 16, спеціальність «Філологія (Переклад)»,


к. тел. 066-966-16-83Науковий керівник: Данилюк Л. В., к. філол. н., доцент,


Термін — це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретнийзміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдякицій дефініції — лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає сут-тєві ознаки предметів або значення поняття, тобто його зміст і межі.

1. Точність. Термін має бути по можливості коротким і точним.Удалий термін — не лише етикетка; він повинен чітко і повністюподавати характеристики поняття, наприклад.: nut «гайка», piston«поршень», diphthong «дифтонг»; скажімо, слово table, вживане яктермін, поза номенклатурою може означати «таблиця», «схема»,«станок», «планшайба», «рольганг». Не всі терміни подають описструктури, процесу чи функції, але взагалі кожний термін має корот-кі вказівні чи описові характеристики.

2. Специфічність. Ця ознака — дуже бажана якість для техніч-ного терміна у кожній галузі науки. В ідеалі термінологічне найме-нування повинне бути однозначним у межах окремої галузевої тер-мінології і не мати синонімів.

Від терміна також вимагають, щоб він не мав емоційно-експре-сивного забарвлення, був цілеспрямованим на об’єкт у системі аборяді та відповідав словотворчим закономірностям мови. Разом відтерміна вимагається, щоб він служив ґрунтом для новоутвореннядеривативів, але лише в межах своєї системи.

Сукупність перелічених ознак, як показує практика, існує лишев ідеалі для невеликої кількості термінів. У дійсності ж та чи іншаознака або відсутня, або існує у послабленому стані.

В окремих випадках нові відкриття впливають на значення тер-міна, не змінюючи його форми. Це трапилось, наприклад, з термі-нами atom та electron у зв’язку з постійним проникненням дослід-ників у мікросистему відповідних явищ.

До характерних ознак термінів належать:а) належність до певної термінологічної системи;

167


б) наявність дефініції (визначення);в) однозначність в межах однієї терміносистеми;г) точність;д) стилістична нейтральність;е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносис-

теми;є) відсутність експресивності, образності, суб’єктивно-оцінних

відтінків.Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довід-

никах, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в томузначенні, які подано в словниках.

Уживаються терміни переважно в науковому й офіційно-ділово-му стилі, рідше в публіцистичному та художньому і подекуди в роз-мовно-побутовому.

Отже, при визначенні терміна підкреслюються його функціо-нально-смисловий бік, бо термін за вимогами, що до нього визна-чаються, має стосуватися одного поняття.

168

СЕКЦІЯ 5

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ:ВІДГУК НА ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

БЛОГЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ МАСОВОЇКОМУНІКАЦІЇ У СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА

Бартун А. А.ІV курс, група ДІДз–41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна», к.тел. (096)-59-64-592

Науковий керівник: Броварська О. А., к. філол. н., Хмельницький інститут соціальних технологій


Стрімкий та бурхливий розвиток інформаційно- комунікатив-них технологій наприкінці ХХ — початку ХХІ століть, формуваннянового типу інформаційного суспільства ставлять перед вченимизавдання аналізу нових процесів, викликаних цими змінами, та їхможливе прогнозування. Інтернет-середовище щодня розширюєсферу свого впливу. Зміна та структура інтернет-комунікації безпо-середньо впливає на людину, формує її погляди, стиль життя та спіл-кування. Зміна комунікативних практик, поява нових соціальнихмереж, знаходять своє відображення у журналістиці, тому як одиніз видів соціального медіа, виникає блогерство. Таким чином, акту-альною проблемою сьогодення є дослідження впливу сучаснихінформаційних технологій на комунікативні практики журналісти-ки, які розширюються та оновлюються. Явище блогерства сьогодніє, з одного боку, найбільш динамічною, а з іншого — найменшдослідженою формою комунікації.

169

Засоби масової інформації: відгук на виклики сьогодення Секція 5

Значний внесок в розробку питань застосування нових інформа-ційних і комунікативних технологій внесли такі зарубіжні дослідники:Е. Вартанова, Ю. Зубарьова, В. Іноземцев, І. Курносов, Н. Богомолова,Л. Федотова, Ю. Єрмакова та ін. Ряд український вчених займаютьсядослідженнями комунікації в мережі Інтернет: В. Різун, Т. Фісенко,В. Мінаєва, С. Коноплицький, В. Посохова, Л. Компанцева, К. Курган,Н. Лупак та ін. За останні десятиріччя було написано чималий рядпраць, в якому аналізуються Інтернет як новий соціокультурний фено-мен, однак дослідження комунікативних практик, таких як блогерство,потребує практичних та теоретичних пошуків.

Останнім часом великою популярністю користуються блоги. Цейтермін з’явився недавно, згідно з визначенням у Вікіпедії: «Блоґ(англ. blog, від web-log, «мережевий журнал чи щоденник подій») —це веб-сайт, головний зміст якого — записи, зображення чи муль-тимедіа, що регулярно додаються. Для блоґів характерні короткізаписи тимчасової значущості» [1]. Подібне визначення подає і М. Пуговський: «Термін «блоґ», як і більшість інших мережевихтермінів, прийшов до нас з англійської мови та є транслітерацієюслова blog. Blog — це скорочення від web-log, що можна перекластияк «мережевий журнал» або «мережевий щоденник» [2]. ОднакО. Волощук зауважує, що «відмінністю блогів від щоденниковихзаписів є те, що перші зазвичай передбачають сторонніх читачів, якіможуть вступити в публічну дискусію з автором (наприклад,у коментарях до запису)» [3]. На думку І. Стечкіна, сучасний блогможе бути визначений як мережевий ЗМІ, що не має територіальноїреєстрації, при цьому власник, редактор і автор матеріалів є однієюй тією ж особою. Якщо сайт публікує матеріали різних авторів, тоблогом він вже не є. Н. Виговська вказує, що блог — це лише персо-нальний онлайн-журнал…він дає можливість висловитися будь-комупро будь-що. Цікавим є визначення дослідника С. Куінна: «… блог —це людський голос та уява, підсилені потужністю інтернету» [4].Сукупність усіх блоґів в Інтернеті створює блоґосферу.

Таким чином, в системі медіа-середовища блоги активно впли-вають на суспільство і політичні процеси. Блогосфера є невід’ємноючастиною розвитку інформаційного суспільства. Як видно з прак-тики, довіра до блогів дещо вища, ніж довіра до ЗМІ (як традицій-них, так і мережевих). Отже, з одного боку, блогерство можна назва-ти альтернативою класичній журналістиці, з іншого — блогери, посуті, виконують роль помічників і партнерів сучасних традиційних

170

Секція 5 Засоби масової інформації:

журналістів. Скільки б думок, даючи характеристику блогерам і бло-гам, дослідники не висловлювали, переконуємося, що майбутнє заблогосферою. Так, сьогодні блогінг перетворився на зручний інстру-мент у світі соціальних медіа.


1. Блог. Вікіпедія: [Електронний ресурс]. — Режим доступу:https://uk.wikipedia.org/wiki/Блог]/

2. Пуговський М. Що таке блоґ?: [Електронний ресурс]. — Режимдоступу: http://blogobig.com/blogs/what_is_blog.html — запит10.06.2008].

3. Волощук О. Блогер професія чи звичайне хобі: [Електронний ресурс].— Режим доступу: https://olegvoloshchuk.com/lyudy-ta-suspilstvo/72-bloger-profesya-chi-zvichayne-hobb.html.

4. Куинн С. Введение в конвергентную журналистику / С. Куинн, В. Ф. Филак ; пер. с англ. А. Ганюшина // Лаборатория конвергенции:[Електронний ресурс] — Режим доступу: http://convergencelab.ru/science/investigations.html.

ФАКТОРИ СТАНОВЛЕННЯ ЖУРНАЛІСТИКИ ЯК СИСТЕМИ

Бут В. С.ІV курс, спеціальність «Журналістика»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини Університету «Україна», к. тел.: 097-675-68-97

Науковий керівник: Кандюк-Лебідь С. В., старший викладач кафедрижурналістики та інформаційних технологій,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людиниУніверситету «Україна»

Формування і зростання потреб, відповідних інтересів суспіль-ства у сфері інформації, стає об’єктивною передумовою виникнен-ня і розвитку журналістики, визначання використання у журналіс-тиці усіх технічних досягнень (книгодрукування, чорно-білого,кольорового друку, ілюстрацій в техніці гравюри, фотографій,малюнків, радіо, телебачення, передача інформації за допомогоютелеграфу, телефону, телетайпу, телексу, факсу тощо, в тому числізв’язок за допомогою міжпланетних супутників, Інтернету тощо),за допомогою яких можна забезпечити оперативний, якісний зв’язокі надходження інформації.

171

відгук на виклики сьогодення Секція 5

Кожна епоха історії держави характеризуються проявом особли-вих рис системи журналістики. Фактори, що діють при цьому, різ-нобічні. І серед них можна виділити соціально-політичний, еконо-мічний тощо. Важливим є також характер і стан масової аудиторії.Поряд з цим серйозний вплив надають техніко-економічні можли-вості країни.

Питання про систему преси (за відсутності телебачення в умо-вах початкової стадії розвитку радіомовлення) було чітко визначе-но в Україні на початку 20-х років XX століття. Саме тоді з’явилосятвердження, що в інтересах правильного обслуговування усієї різ-нобічної читацької аудиторії необхідно провести диференціаціюгазет. Для кожного основного прошарку читача необхідно створитиособливий тип газети чи журналу.

Сьогодні інформаційним обслуговуванням аудиторії опікуєтьсяпреса, радіо, телебачення, Інтернет. Оптимально сформована сис-тема дозволяє передати всю інформацію, яка необхідна в інтересахаудиторії, відповідає її запитам, базується на спеціалізації кожного їїелементу, за умови тісних контактів їх між собою, виключаючи мож-ливість виникнення «вакууму» у масово-інформаційній діяльності.

Сучасна система журналістики обслуговує інформаційні служ-би: прес-служби, прес-бюро, інформагенції, прес-центри, агенціїінформації (державні, приватні, зарубіжні), причому, серед нихє такі, які ведуть свою самостійну книговидавничу справу. Кожнапідсистема у свою чергу складає системно-організаційний об’єкт, доякого входять видання і програми різної регіональної тематичноїі аудиторної направленості. Окрема підсистема журналістики вико-нує свою частину завдань ЗМК на використання своїх специфічнихособливостей. Але специфіка кожного ЗМК — це особливий і єди-ний прояв загальних для них властивостей. Загальне — це здібністьдонести до аудиторії більш або менш оперативно словесно-опера-тивну, емоційно-образну інформацію.

Форми втілення поняття і образу бувають як загальними — для2 або 3-х засобів інформації (звукова на радіо і телебаченні, зобра-ження статичне на телебаченні і у пресі, словесне і звукове, тобтоаудіовізуальне зображення, на радіо і телебаченні тощо), так і харак-терними тільки для одного ЗМК (кінематографічне зображення нателебаченні, словесно-літерна інформація у пресі, поза візуальнезвукове повідомлення на радіо).

Кожне з друкованих видань і програм радіо, телебачення особ-ливим чином і в особливому поєднанні використовують специфічні

172


риси даного засобу інформації, у результаті чого формується широ-ка сукупність окремих джерел інформації. А кожне окреме джерелоінформації, в свою чергу, характеризується колом притаманних йомутем, форм і методів їх розробки, способами подання, жанровоюструктурою, аудиторією тощо.

АНАЛІЗ МОВЛЕННЯ ПЕРСОНАЖІВ СЕРІАЛУ «ШКОЛА»:

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ

Галушка В. П.І курс, група Тз–11,

спеціальність «Технології захисту навколишнього середовища»,факультет агротехнологій та екології

Львівського національного аграрного університету, к. тел. (096) 784-28-01

Науковий керівник: Дерпак О. В., к. філол. н., доцент, Львівський національний аграрний університет

Серіал «#Школа» можна вважати справжнім проривом у нашійкіноіндустрії. Цей телевізійний серіал, зокрема, став найрейтинго-вішим на українському ТБ у сезоні осінь 2017 — зима 2018 за ауди-торією 18–54, хоча окремі кінокритики вважають його не дуже вдалою пародією на російський серіал «Школа» Валерії ГайГерманіки та перегуком із популярними колись серіалами «Ранетки»і «Кадети».

Серіал має низку переваг: намагання показати актуальні проб -леми сучасних школярів (залежність від Інтернету, зокрема, бло-герство, расизм, секс і вагітність у 15, насильство і жорстокість сьо-годнішніх підлітків тощо), динамічний і цікавий сюжет, початковийсаунд-трек, музичний супровід. Серед недоліків, погоджуємосяз критиками, — непевна гра акторів, особливо молодшого поколін-ня, зовнішній вигляд учнів (зокрема, вкриті косметикою личка,ризиковані міні-спідниці, високі підбори школярок тощо).

Серед найбільших плюсів серіалу слід відзначити його україно-мовність. Хоча і тут є досить багато зауважень. Відразу відчуваєть-ся, що актори в житті не говорять українською мовою. Їх мова занад-то «причесана», дуже літературна, якась ідеальна і через тенеприродна. «Облиш», «геть ні до чого», «не завадить», «звісно», «я

173


б йому в пику дав», «кепські справи», «ти що накоїла?» тощо —такою мовою навряд чи хтось розмовляє в побуті. Хотілося б почутитрохи реалістичніші, можливо і простіші, фрази від акторів, а не такі,що ріжуть слух.

З іншого боку, спостерігаємо засилля відвертих росіянізмів у мов-ленні персонажів: пока, ітак, об’явимо бойкот, ох уж ця Дарина, даладно, можу його приютити, давай їсти курячу грудку на пару тощо.«Та ладно, не парся, пап», — каже Вероніка. «Добрий ранок!» — чуємоз екрану замість нормативного «Доброго ранку!» Скорочені іменадітей та й дорослих теж подають на кшталт російських форм: Даша,Паша, Пєть, Катюша, Боря.

Використання сленгу, звичайно, робить діалоги підлітків більшправдоподібними, проте складається враження, що сценаристи незавжди «в тренді» сленгового мовлення, наприклад, слова ніштяк,крутяк — це відгомін далеких 1990-х. Особливо ріже слух українськавимова відверто російськомовного сленгу — кінчений, тягомотина,хрінь якась, училка в поряді, ах ти, дрянь тощо.

Учителі, звичайно ж, мали б розмовляти чистою, незасміченоюлітературною мовою, особливо в робочих моментах навчальногопроцесу, натомість від них теж чуємо просторічні елементи: я виба-чаюсь, я вас вірно розумію? (замість правильно), скажете пару слів(замість кілька), столова (замість їдальня), по сторонам дивитисяніколи.

Також у серіалі часто з’являються російськомовні елементипобуту, зокрема таблички у лікарні російською (приём ведёт врачЛамзи на О.А.), російськомовна клавіатура смартфона, російсько-мовні інтерфейси телефонів та ноутбуків, російськомовний тексту газетах тощо, а це на тлі україномовності решти серіалу виглядаєзначним дисонансом. У першій серії одна з учительок розмовля-ла російською, чулися уривки російської попси. Через те, щогероям «#Школи» важко дається переклад деяких російських слів,ми відчуваємо, що певні моменти та навіть і цілі сцени дуже затя-гуються.

Підсумовуючи, зауважимо, що загалом серіал «#Школа» пере-конав суспільство у тому, що україномовний продукт може бутисучасним і цікавим, проте, сподіваємось, що другий сезон серіалубуде набагато якіснішим щодо мовної складової.

174


ІНТЕРНЕТ-ЖУРНАЛІСТИКА ТА ПРОБЛЕМИ ЇЇ ФІНАНСУВАННЯ

Могильова Ж. С.ІV курс, спеціальність «Журналістика»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини Університету «Україна»,

к. тел.: 093-503-97-08Науковий керівник: Кандюк-Лебідь С. В., старший викладач кафедри

журналістики та інформаційних технологій, Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини


Перехід традиційної друкованої преси в «глобальну мережу»,породжує безліч розмов і суперечок. Деякі пророкують значне змен-шення популярності, а дехто, і взагалі, відхід, паперових носіївінформації, як незручний і застарілий. Хтось же бачить у цьому лишенаступний еволюційний крок у розвитку ЗМІ. Безсумнівним фак-том залишається те, що Інтернет сьогодні — найперспективнішийзасіб подачі інформації, адаптивний під будь-якого споживачаінформації.

З точки зору читача, до безперечних плюсів електронних виданьможна віднести: великий об’єм контенту, широкий спектр тем,швидкість виходу матеріалу, зворотній зв’язок в режимі он-лайн та вбільшості випадків безоплатність. Але є і зворотній бік медалі, якийвидно лише власникам. Це і привернення та утримання уваги новихчитачів, і постійний несанкціонований передрук іншими мас-медій-никами, і пошук джерел доходів.

В умовах новинних Інтернет-перегонів, оригінальний, актуаль-ний матеріал досить коштовний і швидко псується, тому так важли-во дослідити комерційну сторону веб-журналістики.

З погляду на фінансову складову, розділимо всі електронні ЗМІна три умовні групи: «підвладні», «передплатні» та так звані «без-коштовні» [2, с. 68].

Влада, без сумніву, має інструменти для коригування роботибудь-яких ЗМІ, але є окремі інформаційні організації, які фінан-суються і контролюються вищими державними силами (прикладомя вважаю BBC та CNN).

До «платних» представників можна віднести зарубіжні«Financial Times», «The Wall Street Journal», «USA Today», частково«The New York Times» і вітчизняні «УНІАН», «Інтерфакс» та

175


«Комментарии». У «всесвітній мережі» бізнес-модель з платнимдоступом просто приречена на швидку втрату читачів, не може йтиі мови про великий заробіток, і зрозуміло чому. Всім відомо з еко-номіки: чим більша пропозиція за попит, тим менша її цінність.Будь-яка спроба продавати контент буде «підірвана» безкоштов-ною альтернативою. Не можу назвати цей метод гарним вирі -шенням фінансового питання, тим більше з огляду на наш мента-літет і стійке небажання платити, якщо є змога роздобутибезкоштовно [1, с. 40].

Сьогодні найбільш поширеними залишаються електронні ЗМІз вільним доступом до інформації. Але чи існує «безкоштовний сир»?Так, вони не продають нам матеріал, але ж вони продають нас рек-ламодавцям. Тут і виникає проблема неякісного контенту та вели-кої кількості недієвих набридливих реклам. Ця бізнес-модель, щопродає кількості читачів (заходів на сайт) давно застаріла. В умовахведення бізнесу в Інтернет-просторі, доцільніше було б використо-вувати «розумну» рекламу (з урахуванням інтересів даного кола спо-живачів, з постійним аналізом найбільш популярних серед читачівтем), орієнтовану на потенційного покупця, чи продажу конкретнододаткових ресурсів.

Суспільству необхідно усвідомити, що інформація — не безкош-товна, а ЗМІ — важливий економічний сектор, який повинен: при-носити чималі прибутки своїм власникам.

Інтернет-видавці ж повинні зрозуміти, що змінився засіб подачіінформації, значно ширшими стали і інструменти, і лише урахо-вуючи кожен фактор можна створити авторитетний, прибутковийЗМК.


1. Машкова С.Г. Интернет-журналистика: учебное пособие. Тамбов:Изд-во тамб. гос. техн. ун-та, 2006. 80 с.

2. Чабаненко М.В. Основи інтернет-журналістики: навчальний посібникдля студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напрямупідготовки «Журналістика. Запоріжжя: «Просвіта», 2013. 112 с.

176


МЕНЕДЖМЕНТ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇКОМУНАЛЬНОЇ ПРЕСИ

Петровська А. В.ІІ курс магістратури, спеціальність «Журналістика»,

Інститут журналістики Київського Національного Університету ім. Т. Г. Шевченко, к. тел. 067 6337171

Науковий керівник: Барна Н. В., доктор філософських наук, доцент,професор кафедри журналістики,


В Україні, видавнича діяльність продовжує розвиватись, отже, єактуальним дослідити організаційні засади видавничої діяльності тавизначити особливості її здійснення в умовах реформування видав-ництв державної та комунальної форм власності.

Проблемам розвитку підприємств видавничо-поліграфічноїгалузі присвячено роботи Р. Машталіра, М. Масловатого, Ю. Бар -нича, О. Афоніна, Б. Ники фо рука, В. Теремка, Є. Палиги, З. Холод,О. Боженко, Л. Швайки, О. Гузели, О. Сухорукової, О. Свінцицької,А. Штангрета, Г. Пушак та ін. В нових умовах господарювання дляколишніх комунальних підприємств потрібен принципово відмін-ний тип менеджменту, тому існує потреба в дослідженні проблема-тики даного питання.

Основною проблемою при переході від державної чи комуналь-ної до комерційної форми власності побудова нових типів управ-ління, які спрямовані на пошук нових напрямків діяльності, поєд-нання існуючих напрацювань та технологій з новими потребами тазадачами видавництва. Реформування та роздержавлення видав-ництв, переведення їх у розряд суб’єктів господарювання відкри-ває нові можливості перед видавничими підприємствами, аджекомерціалізація діяльності вимагає інноваційних підходів до роз-витку в ринкових умовах, пошуку такого формату діяльності таасортименту видань, які задовольнять існуючий попит та сформу-ють новий.

На жаль, в Україні не можна відзначити існування системногопідходу до розвитку видавничої галузі. Сучасні проблеми видавничоїдіяльності в Україні викликані кризовим станом, в першу чергу соці-альної сфери; відсутністю цілісної державної політики регулюван-ня, підтримки та програм розвитку галузі.

З метою ефективного управління інвестиційною діяльністюпідприємств видавничо-поліграфічної галузі, виникає потреба

177


у виборі методів оцінки економічної ефективності інвестиційнихпроектів, які б враховували економічну специфіку видавничого біз-несу. Тому відбувається комерціалізація видавничої діяльності шля-хом реформування державних та комунальних видавництв.Внаслідок реформування шляхом перетворення у статусі підприєм-ства відбувається низка змін, зокрема: змінюється організаційно-правова форма підприємства; змінюється форма власності на майно;змінюється склад засновників підприємства.

В контексті зазначених перетворень виникає потреба у форму-ванні нового управлінського підходу. Відповідно до пункту 3 части-ни 2 статті 12 Закону України «Про реформування державних і кому-нальних друкованих засобів масової інформації» одна з формдержавної підтримки друкованих засобів масової інформації місце-вої сфери розповсюдження — надання редакціям пріоритетногоправа на укладення договорів про висвітлення діяльності місцевихорганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.Пріоритетне право публікації звітів про діяльність державних та міс-цевих органів, оприлюднення їх рішень тощо надають таким видав-ництвам конкурентну перевагу у контексті актуальності новин, якідрукуються у даних ЗМІ.

Отже, процес змін в діяльності державних та комунальних дру-кованих ЗМІ спрямований на підвищення конкурентоспроможнос-ті даних видавництв та передачі їх у комерційну власність колективу,що дозволяє отримувати прибуток, а не функціонувати за рахунокбюджетних коштів. Аналіз діяльності видавництва до реформуваннята ефективності впровадження нових управлінських рішень дозво-лив спрогнозувати майбутні економічні результати діяльності танапрямки подальшого розвитку видавництва.

178

СЕКЦІЯ 6

РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧІ ПРОЦЕСИ:ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ В СИСТЕМІМАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОЇ КРИТИКИНА ШПАЛЬТАХ ІНТЕРНЕТ-ВИДАНЬ

Авад Р. М.студентка групи ЗВСР–41,

спеціальність «Видавнича справа та редагування»,кафедра видавничої справи, поліграфії та редагування,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Андрейчук Л. Й., к. ф. н., доцент,

Інститут філології та масових комунікаційУніверситету «Україна»

Чимало відомих видань нині мають свої Інтернет-«дзеркала», наяких читачі можуть здебільшого абсолютно безкоштовно прочитатив електронному вигляді матеріали свіжого випуску газети, перегля-нути архів номерів. Звичайно, наповнення сайтів цілком залежитьвід інформаційної політики «паперового» оригіналу та можливостейвидавця підтримувати Інтернет-версію в актуальному та зручномудля користувача вигляді. Що мається на увазі?

Приміром, за допомогою пошукових систем безпосередньо насайті, задавши параметри пошуку (наприклад, за словом «критика»),можна отримати перелік публікацій на цю тему за певний період.Яскравий приклад — Інтернет-версія газети «Сегодня»(http://today.viaduk.net), де, окрім свіжого номера та «підшивки»,представлений грамотно налагоджений пошук опублікованих мате-ріалів, який дає змогу проаналізувати їх спрямованість, форму

179

Редакційно-видавничі процеси: теорія та практика використання Секція 6

подання тощо. Подібні пошукові системи мають також веб-сторін-ки газет «Дзеркало тижня» (www.zerkalo-nedeli.com), «День»(http://www.day. kiev.ua) та інших центральних видань.

Популярна газета «Вечірні вісті» в електронному варіанті(http://www.vv.com.ua), як і в «паперовому», вміщує анонси, інтерв’ю.Трохи ускладнений за відсутності систем пошуку перегляд матеріалівсайту-«дзеркала» газети «Факты и комментарии» (http://www.facts.kiev.ua).

Окремо можна відзначити регіональні видання. Їхні Інтернет-версії, окрім того, що несуть інформацію про саме видання, йогоспрямованість, рекламну діяльність, містять матеріали свіжих номе-рів та архіви, де можна знайти публікації на цікавлючу тематику. Утім,слід зазначити, що можливості регіональних ЗМІ представляти себеу «всесвітньому павутинні» значно обмежені, насамперед, через браквільних коштів, нестачу фахівців, які б цілеспрямовано працювалинад Інтернет-виданням, а також у зв’язку із недостатнім рівнем роз-витку електронно-комунікативних технологій на пе риферії.

В Інтернет-просторі розміщені й спеціалізовані літературно-кри-тичні видання. Яскравим прикладом є український літературнийжурнал «Вітчизна».

Журнал друкує літературну критику, публіцистику, має сатирич-но-гумористичну рубрику «Зенітка», розділ «Наш виставковийстенд», у якому вміщує розповіді про художників.

Спеціалізовані та суспільно-політичні періодичні газетні видан-ня розміщують фахові літературно-критичні праці з актуальних про-блем сучасної української літератури та дублюють їх у електронномуформаті.

ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУКНИГОВИДАВНИЧОГО БІЗНЕСУ

Адамчук Н. В.кандидат філологічних наук, доцент кафедри видавничої справи,

поліграфії та редагування, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Ні для кого не секрет, що за умов стрімкого розвитку інформа-ційного суспільства від рівня розвитку книговидання в державі зале-жать не лише ефективні зміни у вітчизняній освіті, культурі, еконо-міці, а й міжнародний авторитет держави. Тому підтримка

180

Секція 6 Редакційно-видавничі процеси:

національної книговидавничої справи має стати одним із стратегіч-них завдань держави.

Ситуацію у сфері книговидання сьогодні визначають чинники,пов’язані як зі світовими тенденціями розвитку інформаційногосуспіль ства, так і з низкою проблем національної книговидавничоїгалузі.

Серед найвиразніших тенденцій розвитку галузі є такі, щопов’язані з формуванням книжкового ринку, проблемами функціо-нування бібліотек, непрозорістю державної програми «Українськакнига», відсутністю належної промоції читання та репрезентаціїукраїнської книжкової продукції за кордоном.

Головними стримуючими факторами розвитку книговидання,окрім зниження рівня інтересу до читання, є недостатній рівень дер-жавної підтримки галузі, низька конкурентоспроможність, а такожнедостатній рівень попиту українців на вітчизняну видавничу про-дукцію, зумовлений зростанням цін на неї і зменшенням реальнихдоходів населення.

Важливу роль у наближенні книжки до читача покликані відіг-равати ЗМІ. У пресі й телеефірі катастрофічно бракує фаховихрецензій новинок, глибокого аналізу змісту та художнього офор-млення книжок, їх суспільної значущості тощо. За відсутності ціле -спрямованої професійної критики часто виходять друком ще «напів-фабрикати», сирі, погано відредаговані видання, які дискредитуютькнижку як культурний продукт.

Однак за останні роки ситуація дещо поліпшилася. Ринок потро-ху зростає, попит збільшується, а значить — відкриваються новівидавничі ніші. Українські книговидавці в нестабільних умовах змог-ли не просто вижити, а й голосно про себе заявити, вийшовши з тініпісля виходу з ринку російських конкурентів. Цьогоріч Forbes пред-ставив ТОП-20 українських видавничих брендів. До нього увійшлинайбільш ринково орієнтовані книжкові видавці, які активно сти-мулюють читацький попит на книги своїх авторів.

У процесі підготовки рейтингу аналітики Forbes відійшли від тра-диційної оцінки діяльності компаній, заснованої на зіставленнікомерційних результатів, і звернули увагу на якість маркетингу кни-говидавців. Це дало змогу визначити, хто з них найбільше сконцен-трований на просуванні власної продукції та завоюванні покупців,щоб наростити продажі і, відповідно, отримати найбільшу віддачувід вкладень у бізнес. Зазначимо, що у першу п’ятірку увійшли:«Видавництво Старого Лева», «Фоліо», «А-ба-ба-га-ла-ма-га»,

181

теорія та практика використання Секція 6

«Клуб сімейного дозвілля», «Дух і літера», орієнтовані на створен-ня свого унікального книжкового бренду і підвищення його вар-тості, що сприяє еволюції ринку і його виходу на більш цивілізова-ний рівень.

Важливим елементом діяльності видавництв є потужна мережазбуту. Проте нині в Україні більш-менш нормальна ситуація із кни-гарнями тільки в найбільших обласних центрах. Окремі видавництвамають змогу випускати таку величезну кількість книг саме завдякивласним мережам книжкових магазинів. А значить — розвитокринку саме за таким форматом діяльності.

Фахівці зазначають, що головним інструментом державної полі-тики у книжковій індустрії України має стати стратегічна антикри-зова урядова програма, яка б охоплювала всі пріоритетні напрямирозвитку книговидання.

Отже, щоб вивести книговидавничу галузь України на рівеньвимог ХХІ століття, державі слід визнати її стратегічним пріорите-том, затвердити спеціальну програму і розробити механізми її реалі-зації. Тоді можна буде з оптимізмом говорити про майбутнє україн-ського книговидання. А ще — якісно працювати, щоб даруватичитачам найкращі книги.

МОЖЛИВОСТІ ФОТОАЛЬБОМУ ДЛЯ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ІСТОРІЇ МІСТА

(НА ПРИКЛАДІ ФОТОАЛЬБОМІВ ПРО КИЇВ)

Бірюков Ю. А.студент групи ВСР–41,



Науковий керівник: Бобренко Р. В., к. пед. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій


Фотоальбом як вид видання майже не охарактеризованийу спеціальній літературі та відповідних нормативних документах.А втім, він є окремим варіантом видання, що з успіхом викорис-товують для унаочнення певних матеріальних об’єктів; процесіву історичному, культурному житті країни, краю, міста; окресленні

182


біографічних моментів діячів із різних сфер мистецтва, науки, тех-ніки тощо.

Тож комплексним завданням наукової роботи є узагальненнявідомостей про фотоальбом як вид видання на основі аналізу фото-альбомів, присвячених Києву.

Фотоальбом належить до образотворчих видань. Так, згідноз ДСТУ 3017:2015 серед видань за знаковою природою інформаціївиділяють певні види образотворчих видань. Більшу їх частину зай-мають зображення, що є відтворенням живописних, графічних,скульптурних, архітектурних творів, фотографій тощо. Альбом якобразотворче видання представлений, зокрема, технічним, худож-нім альбомами та фотоальбомом. За матеріальною конструкцієюфотоальбом може бути книжковим або комплектним виданням.

На прикладі фотоальбомів про Київ розглянемо, які можливос-ті надає таке видання для відображення минулого та сучасного містав різнобічних його проявах.

Так, фотоальбоми про Київ друкували ще в ХІХ столітті. Київ,відомий як «мати міст руських», визначний релігійний центр з йогосвятинями — Печерською Лаврою, іншими монастирями і церква-ми — з давніх-давен вабив прочан. Тому створювали путівники, супут-ники Києвом, що призначені переважно для освічених мандрівників.Вони були складені не тільки з «фототипічних видів м. Києва і йогооколиць», а й містили текстовий матеріал, «адресний розділ» і «план»міста. Згадані видання були дуже популярними, їх неодноразово пере-видавали. Відомі путівники, практичні ілюстровані путівники з фотог-рафіями, супутники Києвом та ін., видані з 1888 до 1917 років.Одними з найкращих фотоальбомів, надрукованих у Києві, буливидання С. В. Кульженка, який підніс цей вид альбомів на рівень мис-тецтва не тільки завдяки дуже якісним (як в технічному, так і в худож-ньому сенсах) фотографіям, а й високій видавничій культурі.

Після революції 1917 року, з приходом до влади більшовиків,навіть такі видання як фотоальбоми набувають рис ідеологізації.Наприклад, можна бачити фотоальбоми «Київ: сторінки революціїі бойової слави», «Київ: адреси революції», «Будова соціалістичногоКиєва» тощо. Проте видають і фотоальбоми з іншою тематикою:«Київ: фотоальбом і стислий огляд архітектурних пам’ятниківі ансамблів», «Золотоверхий Київ», «Київ: місто та його визначнімісця. Фотокнига-гід». Зустрічаються фотоальбоми з ліричниминазвами: «Києве, мій», «Київські етюди», «Знову цвітуть каштани»,«Київ Михайла Булгакова».

183


Слід зазначити, що переважна більшість фотоальбомів радян-ських часів видавалася російською мовою, також готували виданнядвома чи трьома мовами: російська-англійська, російська-фран-цузька, російська-англійська-німецька. Варто відзначити, що середфотоальбомів були навіть двотомні видання, наприклад, «Київвчора, сьогодні та завтра».

У вмісті фотоальбомів, виданих у різні часи, переважають фотоз пояснювальним текстом, частково подають плани, схеми містай адреси, за якими розташовані певні пам’ятки. Як правило, це книж-кові видання, зрідка — комплектні. Путівники, довідники, гіди поКиєву виконані в книжковому форматі, а типові фотоальбоми пере-важно мають альбомну орієнтацію. Зазвичай фотоальбоми друкуютьна крейдованому папері. Довідкові видання, на кшталт путівників,трапляються на звичайному папері, що знижує якість самого видання.Використовують або палітурку, або обкладинку, прикрашені світли-ною з найбільш ефектним (популярним) краєвидом з фотоальбому.

Отже, фотоальбом є одним з найкращих і популярних видіввидань для поширення історичної та сучасної інформації про певнемісто. Цільове призначення фотоальбому (фотоальбом-довідник,фотоальбом краєвидів та ін.) узгоджують з концепцію видання, від-повідною орієнтацією (книжковою чи альбомною), компоновкоюматеріалу (ілюстраціями з текстівками, планами, схемами міста,адресами пам’яток історії та ін.), а також способом друку (переваж-но на крейдо ваному папері); та обкладинкою чи палітуркою з голов-ною ілюстрацією видання.

УКРАЇНСЬКА ДИТЯЧА КНИГА В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

Бабяк М. М.студентка групи ВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Ярошовець Т. І., к. ф. н., доцент,


Наслідки Першої світової війни для галичан були важкими.Українці вмирали за імперії, які не лише ігнорували їхні національніінтереси, а й активно намагалися знищити їхній національний рух.

184


Історичною подією стало проголошення 22 січня 1919 рокув Києві Акту злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською. Книговидання дитячої літератури розглядалось укра-їнською державою як важливе завдання у справі навчання та вихо-вання українських дітей.

Боротьба за незалежність, роки державності сприяли розвиткуукраїнських видавництв, зокрема книговидання для дітей. Донаших днів дійшли лише поодинокі примірники дитячих книг тихчасів. Так, наприклад, Комісаріат Українських Січових Стрільціву Володимирі-Волинському в 1917 році видав «Читанку для чемних діточок», яку надрукував у друкарні НТШ у Львові.У читанці сміливо й відверто звучать національні мотиви: «Гей,гуртуймося й лучімся, українські діти. З ранку, змалку вже учімсядля Вкраїни жити».

Заслуговує на увагу педагогічно-видавнича діяльність АнтонаКрушельницького (1878–1935), який був призначений на посадуміністра освіти УНР на західноукраїнських землях. Зокрема, йогоорганізація видавничого товариства «Українська книжка» — видан-ня бібліотеки дитячих книг «Нашим найменшим» (1917–1922). Досерії входили, здебільшого, народні казки, байки, переказані длянаймолодшого читача-слухача. Ілюструвала серію відома художни-ця Олена Кульчицька (1877–1967).

Ті видання, які за цей час побачила українська дитина, стали біб-ліографічною рідкістю. Для тих років характерні невеликі за обся-гом книги, друк і папір часто були неякісні. Та в справі національноїідеї, державності, значущість їх винятково велика.

Однак, попри складні економічні та соціальні обставини, видав-ничий рух українців не занепав, а долаючи великі труднощі, про-довжував розвиватися.

Вражає видавничий репертуар видавництва, у якому широкопредставлена як оригінальна, так і перекладна література. У пресіпідкреслювалось, що його складають твори найкращих авторівдитячої літератури — українських, німецьких, польських, росій-ських, французьких та інших: «Треба просто подивляти шановноговидавця, як він у такому короткому часі та при таких важких умо-вах економічного життя встиг придбати для наших малолітківтакий багатий і всесторонній літературний матеріал», — писалатогочасна преса.

185


РОЛЬ ПЕРІОДИКИ У РОЗВИТКУ ГРОМАДСЬКОГО ЖІНОЧОГО РУХУ У ГАЛИЧИНІ

Байдюк Л. Я.студентка групи ЗВСР–41,




Український жіночий рух, який виник у другій половині ХІХ сто-ліття, — це не стільки копія з аналогічних рухів у європейських дер-жавах, скільки початок відновлення історичного місця українки в сус-пільному житті, яке їй належало у минулому. Саме завдяки врахуваннютрадицій щодо місця жінки в українському суспільстві різних епохможна зрозуміти суть і призначення преси для жінок. Розвиток цієїпреси тісно пов’язаний і з діяльністю українського жіночого руху у тихконкретних суспільно-політичних умовах, у яких він існував. Це озна-чає ще одне — ми не можемо вважати пресу для жінок якимось спе-цифічним об’єктом дослідження, бо цей структурний елемент захід-ноукраїнської преси, хоча й має особливості, але підлягає тим жезаконам, що й інші види й групи преси. Коли ж мова йде про україн-ський жіночий рух, то треба пам’ятати, що йому притаманні деякі влас-ні особливості та відмінності щодо традиційного феміністського руху.

У 70-х роках у польській пресі почалася дискусія про освіту жінки,яка зворушила галичанок. Леся Українка, побувавши у Галичині у 90-х роках, назвала галицькі звичаї щодо жінки «азіатчиною».

Але перші видання для жінок появилися значно раніше, ніжпочався жіночий рух. Майже відразу після «весни народів», у 1853р. С. Шехович почав видавати журнал «Лада», а в 1868-1870 рр. —журнал «Русалка». С. Шехович — колишній редактор газети «ЗоряГалицька», москвофіл, прихильник запровадження «латинки».Обидва журнали виходили таким українсько-російським суржиком,що галичанки з більшим задоволенням читали польські журнали.

Жіночий рух поступово набирав сили. На початку 90-х роківжіночі товариства виникають у різних містах Галичини — у Львові,Тернополі, Коломиї, Долині, Бережанах тощо. У 1893 р. у Львовівиник Клуб руських жінок, який очолила Герміна Шухевич. Клубмав стати вогнищем інтелектуального життя, заохотити галичанокдо громадського життя.

186


Передбачався випуск періодичних видань, утримування бібліо-теки, організація конференцій, різноманітні вечірки, забави.

Жінки заснували газету «Наша мета», «часопись робітного жіноц-тва». Відповідальним редактором стала Д. Старосольська. Згодомвидавало цю газету видавництво «Вперед», що належало соціал-демо-кратам. Газета виходила для «жіноцтва без огляду на суспільні та пар-тійні різниці». Коли ж вона перейшла у власність Української соціал-демократичної партії, то вже орієнтувалася на «жінок пролетаріату ітих, хто хотять змінити лад». Зрозуміло, що з цим не погоджувалисяавтори, згуртовані навколо газети. До того ж ситуація українськоїгазети в умовах польської окупації була непевною.

Спочатку газеті вдавалося якось пропагувати ідею українськоїдержавності. Багато було інформації про воєнні дії. Польська владаконфісковувала окремі публікації.

Не оминала увагою газета і жіноче питання. Його порушувалиМ.Рудницька, О.Кисілевська, С.Кабаровська. Газета надрукувалалист-привітання Союзові українок у Кам’янці.

На сторінках «Нашої мети» обговорювалися: національно-патріотичне виховання дітей, проблеми шкільництва та освіти,діяльність вищих закладів освіти, різноманітних професійних шкіл ікурсів. Друкувала газета і літературні твори.

Після поразки національно-визвольних змагань починається новийетап розвитку жіночого руху та його преси. Український жіночий рух,національно-патріотичний за своєю суттю, зробив дуже багато, щобукраїнська національна ідея не вмерла, щоб Україна воскресла.

РУКОПИСНА КНИГА XIV – СЕРЕДИНИ XVI ст. В НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ

УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Бондаренко Ю. В.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Довбищенко М. В., д. і. н., професор,


Рукописна книга — комплексне історико-книгознавче джерелокнижного типу писемного періоду середньовічної та ранньомодерної

187


доби, упродовж століть — один із видів соціальної комунікації,об’єкт кодикології та кодикографії. Історичними формами книгибули сувій, гармоніка, потхі (невеликі прямокутні листи, які зв’язу-валися ниткою), клинописні та воскові таблички, поліптихи (наво-щені дощечки, скріплені подібно до книги) тощо. Після винаходупергаменту та паперу рукописна книга існує у формі кодексу і ста-новить текстову, матеріально-конструктивну і художню цілісність.

На відміну від актових джерел, що регулюють соціально-еконо-мічні та політичні відносини в суспільстві, рукописна книга міститьтексти оповідного змісту, значні за обсягом та об’єднані спільністюпоходження, призначення, книжною технологією. Змістовна струк-тура рукописної книги як книжного джерела складається зі змістутекстів, мови, місця і дати написання, стану, обсягу, формату; сис-теми нумерації, матеріалу письма рукопису, письма, організації сто-рінки і тексту, особливих видів тексту, оправи, оздоблення, нашару-вання ін. текстів, історії побутування, мікротекстів вторинногорівня, записів тощо.

Форма кодексу та матеріал письма стали вирішальними в істо-рії писемного періоду, прискорили суспільний розвиток людства.Анонімність рукописної книги викликає необхідність проведенняатрибуції, тобто встановлення автора, часу і місця її створення,задля чого вивчаються особливості паперу, письма, почерків, чор-нила, організації та оформлення тексту, оздоблення тексту та опра-ви, походження книги (соціальне, географічне) тощо. На відмінувід писемного твору, рукописна книга пов’язана з поняттям колек-тивного авторства кодексу, що включає автора тексту, співавтора,редактора, перекладача, коментатора, упорядника, художника,палітурника, переписувача, читача, який дописував тексти та за -писи, та ін.

Українська рукописна книга має тривалу історію. Перші відомірукописні книги на українських землях виникли з розповсюджен-ням християнства, датуються Х ст. Книги переписувалися церков-нослов’янською та літературно-писемною давньоруською мовами,поширеними були переклади з давніх мов, що базувалися на візан-тійських християнській писемності. Відомими сьогодні є Ізборник1073 року та Ізборник 1076 року київського князя Святослава, пер-ший звід юридичних норм — «Руська Правда», перекладні твори,нотні крюкові рукописні книги.

Спочатку книги писалися на пергаменті, із XV ст. на українськихземлях поширився папір. Українська рукописна книга зазнала кіль-

188


кох змін рукописних шрифтів: устав (до поч. XIV ст.), півустав(XIV–XVI ст.), скоропис (XVI–XVIII ст.) та в’язь (для заголовків),що виконувала й мистецькі функції.

Рукописна книга представляє художню творчість майстрів книж-кового мистецтва: розкішні мініатюри, малюнки, орнаментальнібагатоколірні прикраси різних стилів (візантійського, балкансько-го): заставки, кінцівки, ініціали, декоративні прикраси на полях увигляді квітково-рослинних бордюрів, рубрикаційних знаків тощо.Одним із найважливіших елементів і джерел книжного мистецтвастала оправа, що мала як охоронно-технологічні, так і мистецькі,особливості та прикраси у вигляді рослинного і сюжетного тиснен-ня, металевих прикрас, найдорожчі з них мали срібне або золотеокуття, прикрашалися дорогоцінним камінням.

Хоча літописні твори та історичні хроніки й хронографи булиодними з найпоширеніших видів історичних джерел, репертуар біль-шості рукописних книг до XVI ст. мав переважно сакральний харак-тер, переписувалися твори релігійного змісту, зокрема богослужбо-ві книги? твори отців Церкви, екзегетичні твори — бесіди на темиЄвангелія з різноманітними тлумаченнями та поясненнями СвятогоПисьма, а також повчання, бесіди отців Церкви, апокрифічній агіографічні твори.

СКЛАДОВІ УСПІШНОГО САЙТУ ВИДАВНИЦТВА

Винар А. Р.студентка групи ЗВСР–41,



Науковий керівник: Адамчук Н. В., к. ф. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій


У створенні привабливого іміджу будь-якого підприємства вдалорозроблений сайт відіграє чи не найважливішу роль. Це його «облич-чя», яке повинно мати бездоганний вигляд, бути зрозумілим тадоступним для кожної людини. Сьогодні, коли мережа Інтернет охо-пила переважну більшість населення нашої планети, за потрібноюінформацією ми дедалі частіше звертаємось до електронних джерел,серед яких сайти посідають одне з чільних місць.

189


В сучасних умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільст ва,з одного боку, і кризи читання, з іншого, підтримка книговидавничоїсправи є дуже важливим завданням. З огляду на це сайти сучаснихукраїнських видавництв мають бути зроблені довершено, щоб читач,зайшовши на сайт, не зміг залишитися байдужим і швидко відшу-кав саме те, що йому було необхідно.

Контент сайту видавництва. Контентом, або вмістом сайту,прий нято вважати будь-яке інформаційне наповнення сайту, як-от: тексти, графіка, відео чи аудіо ролики. Різна інформація, надана навеб-ресурсі для перегляду, прослуховування або скачування, є кон -тен том. А оскільки саме контент відіграє першорядну роль в ранжу-ванні сайту (йдеться про певний порядок видачі сайтів пошуковоюсистемою), якість контенту здатна як поліпшити, так і погіршитишвидкість його знаходження користувачем.

Для сайтів видавництв важливо мати такий контент, який зможезацікавити читача. За інформаційним наповненням сайт видавницт -ва має містити у собі таку літературу, яка буде актуальною для будь-якого читача будь-якого віку. Контент має бути простим і в той жечас зрозумілим та доступним для швидкого орієнтування в асорти-менті книжкової продукції з метою ознайомлення та придбання.

Оформлення сайту видавництва. Передусім сайт видавництва, які будь який сайт, має бути правильно структурований. Стиль сайтутакож повинен відповідати стилю самого видавництва. Важливу рольвідіграє правильно дібрана кольорова гама (найчастіше використо-вують корпоративні кольори видавництва).

Сайт має бути оздоблений яскравими флеш-банерами, на якихможуть бути представлені останні новинки у сфері літератури тощо.Важливо продумати особливі елементи дизайну, щоб читачеві булоцікаво перебувати на сайті в пошуках потрібних книг і користува-тися ним для їх придбання.

Оформлення сайту має бути таким, щоб відрізняло його від сай-тів інших видавництв та робило унікальним в очах користувачів.З цією меою мають бути використані оригінальні рішення графіки такольору, застосовані індивідуальні творчі та художні прийоми. Добрепродумана навігаційна система сайту має важливе значення длязалучення на його сторінки цільової аудиторії відвідувачів.

Зручність користування. Насамперед має бути створено зручний,зрозумілий та привабливий інтерфейс сайту, який сприятиме досяг-ненню кінцевої мети користувача — одержання необхідної інфор-мації чи здійснення покупки. Користувач, зайшовши на сайт видав-

190


ництва, має легко і швидко знайти потрібну йому інформацію проновинки, авторів, які його цікавлять, тощо. Цьому сприятиме добрепродумана пошукова система сайту.

Сайт має бути максисально функціональний для швидкого при-дбання того чи іншого товару. Всі сайти видавництв — це одночасной інтернет-магазини, тому мають бути створені оптимальні умовидля того, щоб користувач без перешкод зміг здійснити покупку.

Отже, три основні складові успішного сайту, його «три кити» —це контент, оформлення та зручність користування. Вони тісно-пов’язані між собою і мають бути виконані не просто правильно,а бездоганно, щоб сайт виділявся з-поміж інших і виконував своєголовне завдання — залучав якомога більше зацікавлених читачів.

ТИЖНЕВИК ЯК ВИД РЕКЛАМНО-ПЕРІОДИЧНОГО ВИДАННЯ

Гнатюк М. Л.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Ярошовець Т. І., к. філол. н., доцент,


Рекламно-інформаційний тижневик — вид періодичних видань,що з’явився в Україні порівняно недавно — із появою ринкових від-носин, тому на сьогодні відбувається процес активного становленнята розвитку цього виду періодики.

Саме слово «тижневик» дає інформацію про періодичність вихо-ду в світ видання цього типу. Переважна більшість цих видань —газетного типу, чорно-білі, кольорові, повнокольорові або змішано-го типу (кілька шпальт повнокольорові, решта — чорно-білі).

Основним наповненням подібних видань є реклама. Рекламау будь-якому вигляді (рекламні блоки, статті, оголошення тощо).Крім реклами рекламні періодичні видання містять інформацію різ-ного характеру. Залежно від типу видання кількість інформації порів-няно з рекламою може коливатися від 5 до 95%. Цей показник зале-жить від кількох факторів, серед яких попит на рекламу в окремовзятому виданні, специфіка видання. Хоча деякі з цих видань перед-бачають розміщення мінімальної кількості інформації (здебільшого

191


спеціалізоване видання «Автомир»), проте інші заповнюють інфор-маційними матеріалами не викуплені рекламні площі.

Велике значення відіграє й тематика тижневика. Тематика інфор-маційних матеріалів цілком залежить від того яке це видання — спе-ціалізоване чи розраховане на широкий загал. У спеціалізованихвиданнях уся інформація підпорядкована певній темі, якій присвя-чене видання (будівництво, автомобілі, нерухомість). У виданнях,розрахованих на широке коло читачів, інформація має переважнорозважальний характер. Цікаві факти, кумедні випадки і майже нія-кої політики, хіба що емоційно нейтральні повідомлення інформа-ційних агентств.

Інший важливий критерій оцінки — це структура видань.Переважно всі видання цього типу мають однакову дуже простуструктуру, а деякі, треба зазначити, взагалі не мають чіткої та постій-ної структури. Серед найбільш структурованих вирізняються видан-ня, основу яких складають реклама та рекламні оголошення (наприк-лад, «Київ на долонях»). Ці видання мають чітку рубрикацію,відповідно до якої розміщуються рекламні блоки, інформаційні мате-ріали, рекламні оголошення. У виданнях менш чітко структурованихприсутні кілька постійних рубрик, які визначають тематику виключ-но інформаційних матеріалів, а реклама та оголошення розміщують-ся у довільному порядку, лише іноді зважаючи на кольорову гамму(якщо це повнокольорова шпальта) рекламних блоків.

Рекламно-інформаційні тижневики можна досить чітко розпо-ділити на два види: спеціалізовані та політематичні (які охоплюютьшироке коло питань, розрахованих на загальний попит). Ця класи-фікація допомагає визначити читацьку аудиторію обох видів рек-ламно-інформаційних тижневиків.

У видавничій практиці рекламно-інформаційного тижневикареклама посідає перше місце. Це пріоритетний напрямок у діяль-ності згаданого видання. Реклама приносить гроші, на які існують цівидання, особливо враховуючи те, що переважна більшість з нихрозповсюджується безкоштовно.

Редакційній підготовці у виданнях такого типу надається наба-гато менше уваги, ніж треба. Це відбувається на всіх етапах, почи-наючи з підбору матеріалу і закінчуючи вичитуванням.Редагування, у повному розумінні цього слова, в таких виданняхчасто відсутнє. Внаслідок цього знижується якість видань, падаєавторитет серед читачів. В складних економічних умовах дово-диться економити і ця економія здійснюється за рахунок інформа-

192


ційної частини цих видань. Особливо низька якість редакційноїпідготовки в тих виданнях, які виходять українською мовою, томурекламно-інформаційні тижневики поки що перебувають напочатковому етапі розвитку і потребують подальшої уваги, поси-лення редакторської роботи.

Щодо сучасної практики видання рекламно-інформаційнихтижневиків в Україні, то нині випускається кілька видань цього типу.

РОЗВИТОК ОФІЦІЙНИХ ЕЛЕКТРОННИХ ВИДАНЬ

Горбачова Т. В.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Ярошовець Т. І., к. філос. н., доцент,


Розвиток держави в сучасних умовах пов’язаний передусім іззапровадженням інформаційних технологій.

Саме розвиток інформаційної сфери, зокрема інформаційнихтехнологій та телекомунікацій, створює сприятливі умови для сус-пільного прогресу. Використання автоматизованих систем в управ-лінні підвищує якість і швидкість обробки та передачі інформації,потік якої постійно зростає.

Офіційне електронне видання — це електронне видання, щопублікується від імені державних органів, установ, відомств або сус-пільних організацій, яке містить матеріали нормативного або дирек-тивного характеру.

Розповсюдження електронних видань починається з останньогодесятиріччя минулого сторіччя. Починається період інтенсивногорозроблення, становлення й упровадження електронних видань:прийняття нормативно-правової бази, створення урядового веб-порталу, введення в органах державної влади системи автоматизо-ваного діловодства та контролю виконавської дисципліни, розвиткутелекомунікаційної інфраструктури. Нормативно-правові акти, зок-рема закони України «Про Концепцію Національної програмиінформатизації», «Про Національну програму інформатизації»заклали підвалини системного розвитку застосування електроннихвидань в Україні. Національна програма об’єднує регіональні

193


і галузеві програми інформатизації та програми створення й розвит-ку відомчих інформаційно-аналітичних систем.

Прийняття у 2003 році Закону України «Про електронні доку-менти та електронний документообіг» дало можливість розпочатироботи зі створення й упровадження в органах державної влади сис-теми автоматизації діловодства, контролю виконавчої дисциплінита заклало законодавчу базу переходу на електронний документообігяк усередині державних органів, так і між ними.

Закон України «Про електронний цифровий підпис», прийня-тий того ж року, відкрив шлях створення єдиної загальнонаціональ-ної системи цифрового підпису.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок опри-люднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів вико-навчої влади» 2002 року започатковано обов’язкове надання інфор-маційних послуг міністерствами, іншими центральними органамивиконавчої влади, місцевими державними адміністраціями за допо-могою створення власних веб-сайтів. Розроблено й реалізовано про-ект єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України.

Останнє десятиліття стало періодом подальшого розвитку ство-реної інформаційної системи.

Дієвого поштовху цьому розвиткові в Україні надав УказПрезидента України «Про першочергові завдання щодо впрова -дження новітніх інформаційних технологій» 2005 року.

Одним з них є використання програмних або програмно-апарат-них засобів, які створюють перепони при спробі копіювання захи-щеного матеріалу, який розповсюджується в електронній формі, абодозволяють відстежити створення таких копій. Це — власне технічнізасоби захисту, хоча захист від копіювання може включати також різ-номанітні організаційні, юридичні та інші запобіжні заходи.

Іншим способом від несанкціонованого копіювання є створенняфайлів з «водяними знаками». Це дозволяє легко ідентифікуватипокупця, якщо він вирішить поділитися покупкою в Інтернеті.Фактично захист авторського права електронного видання — цеборотьба, де по обидві сторони барикади стоять високопрофесійніфахівці з цифрових технологій та програмування. Через це багатовидавництв відмовляються від підготовки електронних видань порядз традиційним книжковим виданням. Хоча ситуація коли друкованевидання постачається на ринок разом з її електронним, професій-но підготовленим аналогом, була б найбільш прийнятною для роз-витку інформаційного та інноваційного суспільства.

194


СТУДЕНТСЬКА ПРЕСА В УКРАЇНІ

Зайвенко А. О.4 курс, група ЗВСР–42,

спеціальність «Видавнича справа та редагування»,Інститут соціальних технологій Університету «Україна»,

Науковий керівник: Бобренко Р. В., к. пед.н., доцент,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Студентська преса — явище далеко не унікальне, а досить буден-не. В Україні вона веде свою історію ще з 1860 року, коли студентиКиївського університету почали видавати рукописний журнал«Самостійне слово». У 1863–1964 роках виходив журнал «Помий -ни ця», а в Галичині першим студентським виданням вважають жур-нал «Друг», котрий виходив з 1874 року. як друкований органАкадемічного гуртка.

На початку ХХ століття саме Львів мав найбільшу кількість сту-дентської преси. Тут виходив перший український студентськийжурнал «Молода Україна», тижневик «Гайдамаки», місячники«Іскра», «На світанку». У Києві в той час видавався «Вісник укра-їнської київської студентської громади», а в Петербурзі —«Український студент». Під час Першої світової війни видань помен-шало. Мали змогу виходити лише окремі: «Стерно» в Києві, «ВісникДрагоманівської організації» у Львові, «Нова думка» за редакцієюЮрія Липи в Кам’янці-Подільському. У цей час з’явився особливийвид студентської преси — листівки-відозви, які були реагуванням наполітичну нестабільність та засвідчували позицію студентства.

За роки радянського режиму в Україні сформувалася партійно-комсомольська преса, яка займалася пропагуванням комуністичнихідей серед студентства. До таких видань належали: «Студент рево-люції» (1922 р., двомовний місячник Центрального і ХарківськогоБюро пролетарського студентства); «Молоді загони» (1925 р., органорганізації ЛКСМУ Київського інституту народної освіти);«Студенти Жовтня» (1928 р., орган парткому ЛКСМУ). Одним ізвидів студентської преси в УРСР були «стінгазети», яких на 1 січня1977 року у ВНЗ України виходило близько 60.

Проте існували й нелегальні видання, котрі висвітлювали відмін-ну від офіційної преси думку. На Західній Україні виходили: двотиж-невик Професійної організації українського студентства «Наш шлях»(1922_р., з 1923 р. виходив під назвою «Студентські вісті»), науко-вий журнал «Історичний вісник» (1923 р.), місячник студентів-

195


католиків «Поступ» (1921 р.). У відповідь на проникнення совєто-фільських тенденцій у студентському середовищі почав виходитинаціоналістичний журнал «Смолоскипи» (1927 р.). Союз українськихстудентських організацій під Польщею видавав офіційний журнал«Студентський шлях» (1931 р.). У Львові було відновлено видання«Студентського вісника» (1935 р.), який у 1923—1931 роках виходиву Празі як офіційне видання Центрального союзу українськогостудент ства (ЦеСУС).

Із встановленням радянської влади на західноукраїнських зем-лях студентська преса занепала. На Закарпатті в міжвоєнний періодвиходили студентські журнали «Підкарпатскій студент» і «Лучшаядоля»;, на Буковині — журнал «Промінь» (1921 р.) і орган Союзуукраїнських студентських організацій Румунії журнал «Студентськівісті» (1935, як додаток до часописів «Час» і «Самостійність»).Видавалися студентські журнали в еміграції. Студентські громадиВаршави, Відня, Праги, Берліна також мали свої видання.Українські студенти заснували навіть журнали у США (журналСоюзу українських студентських товариств Америки «Студентськеслово» та «Вісник студентської громади Нью-Йорку»), в Аргентині(двомовний орган місцевого Союзу українського студентства«Студентське життя»), Канаді та Австралії.

Після Другої світової війни в Радянській Україні домінувала ком-сомольська преса. Але навіть тоді окремі студенти видавали різно-манітні «самвидавні» газети, інколи просто публіцистичні праціполітичного характеру, які ставали у чітку опозицію з легальною пре-сою. Проте видання таких газет негайно припиняла каральна систе-ма, авторів тягали в управління та відділи КГБ, відраховувализ навчальних закладів.

Сьогодні в Україні кожен поважний університет видає свою сту-дентську газету (у Київському національному університеті іменіТараса Шевченка виходить газета «Університет», у Національномууні верситеті «Київський політехнічний інститут» — газета «Київ сь -кий політехнік», у Львівському національному університеті іменіІ. Франка — «Каменяр», у Тернопільській академії народного гос-подарства — «Академія», в Острозькій академії — «Острозька ака-демія»). Усі вони мають той чи інший формат та різну кількість сто-рінок і іноді є чи не єдиним масовим джерелом інформації длястудентів. Але кожна така газета передусім — виразник ідей адмі-ністрації навчального закладу. На противагу до цих видань студентистворюють «самвидавні» газети. З ширшим входженням у наше

196


життя Інтернету у студентів з’явилася можливість створювати мере-жеві ЗМІ («Бонет», «Студентський портал», «Колега»). Це поки щоне таке масове явище, але найактивніші вже зрозуміли корисністьтаких проектів. Насамперед творцем таких електронних газет висту-пає сам читач, бо майже завжди пише відгуки на запропонованіматеріали, а іноді стає послідовним дописувачем. Існує думка, щоза таким видом студентської преси — майбутнє, позаяк це доситьдешевий та дієвий спосіб розповсюдження інформації. Для ство-рення електронної газети потрібні лишень комп’ютер та вихід вІнтернет. Уже сьогодні можна надибати на такі речі, як «сайт 65групи Дніпропетровського радіоприладобудівельного коледжу».Тобто можливості є, було б бажання.

Студентська друкована преса сьогодні виглядає не так строкато,як, скажімо, загальнополітичні видання. Причина того банальна:фінансування, що його виділяє навчальний заклад, ледве-ледвевистачає на елементарний друк, про колір та добрий папір можутьговорити одиниці. Наклади студентських газет сьогодні не надтовеликі, більше двох тисяч примірників майже не буває, рекламода-вець також не спокушається таким тиражем, а переважна більшістьстудентських газет не передплачується і не продається. Винятком єхіба що «Аудиторія», яка має загальнодержавну сферу розповсю -дження і котру можна передплатити в будь-якому куточку України.Але левова частка матеріалів у ній — місцевого характеру. Проте сту-дентська преса все ж має свої перспективи, тому що студентстводедалі активніше входить у громадське життя, прогнозуємо, щопотреба створення загальнодержавного студентського видання мате-ріалізується у конкретну форму.

Таким чином можна сказати, що студентська преса відігравалаважливу роль в історії України, і на данний момент досі відіграє важ-ливу роль в Не дивлячись на це студентська преса має досить багатоперспектив, українська молодь останнім часом стала більш актив-ною, а разом з цим розвиваються і студентські видання.


1. Лисяк-Рудницький І. Структура української історії в ХІХ ст.Україна. — 1907. — Т. 1. — Кн. 1.

2. Нова громада. — 1906. — № 12. Грушевский М. Вопрос об украинскихкафедрах и нуждах украинской науки. — Спб., 1907.

3. Дорошенко В. Українство в Росії: новійші часи. — Відень, 1916. 4. Янів В. Укр. студентська преса, ж. Визвольний Шлях, Лондон 1978;5. uk.wikipedia.org

197


ВИНАХІД ДРУКАРСЬКОГО ВЕРСТАТУ ГУТЕНБЕРГОМ

Ільбєєва Д. В.студентка групи ВСР–41,

спеціальність «Видавнича справа та редагування», кафедра видавничої справи, поліграфії та редагування,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Довбищенко М. В., д. і. н., професор, кафедра видавничої справи, поліграфії та редагування,


Книгодрукування виникло не відразу, його винахідники вико-ристовували вже існуючі технології. Дві основи книгодрукування —набір і друкарський процес — були відомі з давніх часів. Але щобзробити революцію в світі комунікацій, необхідна була оптимальнатехнологія. І творцем цієї технології став німецький винахідникЙоганн Гуттенберг. Не дивлячись на всю простоту, що здається, цягеніальна ідея привела до великих результатів.

У 1448 р. Гутенберг з’явився в Майнці, де, узявши у борг 150гульденів, продовжив роботу над відливанням літерного набору іконструюванням друкарського верстата. Принцип дії верстатаГутен берга залишається непорушним і понині. Із заліза вирізуєтьсямодель букви — пуансон. Потім пуансон накладають на м’якийметал, мідь наприклад, і отримують зворотне зображення букви —матрицю. Матрицю заливають свинцем або оловом і отримуютьлітеру. Щоб набрати слово або текст, треба узяти лінійку з борта-ми — верстатку — і набрати в неї літери. Отриманий рядок кладутьпід прес на лист паперу і роблять відтиснення. Рухливість літердозволяє складати за їх допомогою необмежену кількість текстів,вносити в них зміни. Букви можна використовувати багато разів.

Друкарський верстат Гутенберга — це великаспоруда, яка задопомогою спеціальних брусів кріпилася до стелі і підлоги. Основначастина верстата — важкий прес з важелем. Під ним розташовував-ся ідеально плоский стіл, талер, який при необхідності можна буловисувати з-під преса. Багато дослідників вважають, що основою длявинаходудрукарського верстата Гутенберга послужив звичайний вин-ний прес, мав аналогічний механізм.

Рік появи першого друкарського видання залишається предме-том дискусій — називаються дати від 1445 до 1447 pp. Перші ж йогодруковані досліди датуються 1440 р., це були «Граматика латинськоїмови» Елія Доната, астрологічний календар і папські індульгенції та

198


підручники. На них немає вказівок імені Гутенберга і місця видання,тому існують різні версії щодо точної атрибуції і датування.

З ранніх гутенбергівських видань збереглися так званий «Фрагментпро Страшний суд» — надрукований з двох боків лист, що є уривкомз «книги Сивіли», латинська граматика Елія Доната (її приміники збе-рігаються в Паризькій бібліотеці). Перші друки мають погану якістьдруку і свідчать про те, що Гутенберг ще шукав свою модель шрифту йекспериментував з набором тексту Близько 1445 р. з-під друкарськоговерстата Гутенберга вийшла так звана «Севільська книга» — старовин-на поема німецькою мовою. Сьогодні вона не відома ні в одному при-мірнику, і до кінця XIX ст. ніхто не підозрював про її існування. У 1892 р.у Майнці виявлено невеликий клаптик паперу — все, що залишилосявід книги. Вона мала приблизно 74 сторінки, по 28 рядків у кожній. Засвоїм змістом цей клаптик паперу отримав назву «фрагмент проСтрашний суд» і зберігається в музеї Гутенберга в Майнці. ТакожІоганном був надрукований астрономічний календар на 1448 рік.

У 1450–1455 рр. Гутенберг надрукував свою першу Біблію, звану42-рядкової, оскільки в ній на кожній сторінці набрано і видруку-вано 42 рядки тексту у два стовпці. У книзі 1282 сторінки, всі худож-ні елементи ілюстровані від руки. Частина тиражу була виконана напапері, а частина видрукувана на пергаменті.

Довгий час Біблія Гутенберга шанувалася як перша друкованакнига взагалі, бо видання, що виходили раніше, за своїм обсягом,швидше, заслуговували назви брошур. Крім того, це перша книга,що дійшла до нас цілком, притому в досить великій кількості при-мірників, у той час як всі попередні збереглися лише у фрагментах.

ДОМАНИЦЬКИЙ І ФРАНКОВІ ПРИНЦИПИ ЕДИЦІЙНО-ТЕКСТОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Коваленко Б. В.студентка групи ЗВСР–41,




На Василя Доманицького величезний вплив мала редакторськаробота та текстологічні принципи та видавничі стандарти текстолога-

199


редактора, які утверджував й успішно застосовув у своїй практичнійдіяльності Іван Франко. Чи не найкраще ті текстологічні принципивиявилися під час роботи над першим повним виданням творіввидатного українського письменника Юрія Федьковича. Виконуючидоручення філологічної секції наукового товариства ім. Шевченка,Франко не тільки запропонував план випуску чотирьох томів,а й домігся того, щоб зробити повне видання ще й критичним.Йшлося насамперед про науковий відбір, аналіз, підготовку ґрун-товних приміток, численних пояснень та супровідних матеріалів, щостосувалися написання й опублікування поетичних, прозових, дра-матичних й перекладних творів автора.

Текстологічні проблеми супроводжували Івана Франка всежиття. Причиною цього була його активна редакторська і видавни-ча діяльність. Текстологічне дослідництво він активно застосовуваві тоді, коли з’являлася потреба аргументувати свої літературно-мис-тецькі висновки, встановити істину, простежувати етапи творчогозростання того чи іншого автора.

Василеві Доманицькому були дуже близькі ґрунтовні текстоло-гічні дослідження Івана Франка, здійснювані ним у відомій літера-турознавчій праці «Іван Вишневський і його твори», що вийшлау світ окремою книгою у Львові 1895 року. Висока майстерність, гли-бока обізнаність з матеріалом виявилися у застосуванні порівняльноїхарактеристики текстів, залученні численних джерел ( у тому числі-у віднайденні і введенні в науковий обіг деяких рукописів ІванаВишенського), хронологічному аналізі, в екскурсі і розкритті причинпояви псевдонімних творів.

Доманицькому були відомі також принципи текстологічної робо-ти, які сповідував Іван Франко, з тих критичних публікацій, що сто-сувалися нових багатотомних видань творів Адама Міцкевича таЮліуша Словацького, здійснених наприкінці 19 століття. Зі знан-ням справи там підкреслювалися особливості роботи текстолога-редактора за умови, коли « в дуже багатьох випадках автографи поетане збереглися зовсім, а видання зроблені за життя поета, не відзна-чаються акуратністю і правильністю тексту».

Чи не найвідповідальнішу текстологічну роботу виконував ІванФранко, працюючи над підготовкою та випуском у світ двотомногоШевченкового «Кобзаря» (1908 р.). Не лише дослідження Шев чен -кових текстів, а й їх старанна підготовка, з’ясування авторства,наукове коментування творів було характерне і повчальним у тек-стологічній роботі Франка-редактора та видавця.

200


Етапною подією в літературному житті України була поява двохвидань творів Т. Шевченка, що готувалися паралельно — під редак-цією В. Доманицького у Петербурзі та І. Франка — у Львові.Франкові ідеї про періодизацію творчості Т. Шевченка, текстологіч-ні засади і принципи були реалізовані саме у двотомовому виданні«Кобзаря», що побачило світ у Львові 1908 р. Цей видатний проект вісторії українського книговидання XX ст. детально дослідивМ. Возняк, який опублікував листування І. Франка з В. Доманиць -ким, а також окрему статтю з нагоди двадцятилітнього ювілею появиу світ першого критичного друку спадщини Т. Шевченка.

Не одне редакторське свавілля щодо Шевченкових поетичнихрядків виявив Василь Доманицький. Виявив, щоб у своєму відомо-му аналітичному дослідженні також суворо зауважити одному з такихнедбальців: «Добродій Романчук цілком вільно, по своїй уподобі,підправив думу на «душу» — мабуть, під впливом дальшого: «із домо-вини воззову». Таких поправок, не маючи більших підстав, як суб’єк-тивний погляд, годилось би видавцям «Кобзаря» не робити».

ІНТЕРНЕТ-ПЛАГІАТ

Коваленко Б. В.студентка групи ЗВСР–41,




Плагіат з появою Інтернету перетворився в серйозну проблему.За даними останнього опитування, проведеного професором ДономМаккей-бом (Don МсСаЬе) з Ратгерського університету (RutgersUniversity), 37% з ЗО тисяч студентів в 34 коледжах США користу-ються заповітним сору&-paste для копіювання шматків чужих робіт,знайдених у Мережі, у свої власні. В 1999 році таких було тільки 10%.Однак 20% університетських професорів у США вже використову-ють програмні продукти, що вияв ляють факти плагіату. Все більшакількість видавництв, юридичних та інших компаній також почи-нають застосовувати в повсякденній діяль ності програмне забезпе-чення, що дозволяє аналізувати величезні обсяги текстової інфор-мації та за лічені секунди виділяти в них ідентичні блоки.

201


Один з популярних інтернет-сервісів, що дозволяють вишукува-ти пла гіаторів, створений компанією iParadigms LLC (http://www.ipa-radigms.com) з Окленда (Каліфорнія). Його історія бере початокв 1996 році, коли роз роблена фахівцями компанії програма почалавикористовуватися ви кладачами Каліфорнійського університетув місті Берклі для аналізу студентських робіт. На відміну від звичай-них пошукових систем типу Google, які здійснюють пошук по вве-деним користувачем ключовим сло вам, програмне забезпеченняiParadigms створює цифровий образ всього документа, що переві-ряє, після чого порівнює його з матеріалом в Інтер неті та у спеціалі-зованих базах даних, в тому числі на академічних ре сурсах і в базахданих ЗМІ. Популярність нового сервісу виявилася на стільки вели-ка, що його послугами з минулої осені стала користуватися навітьРада Безпеки ООН. Сьогодні детектор плагіату Turnitin (http://www.turnitin.com) застосовується більш ніж в 2500 вищих навчаль-них закладах США і більш ніж в 1000 — за кордоном. Комерційнаверсія програми iThenticate з’явилася в січні 2005 року.

Користування iParadigm обходиться для університетів $500щоріч них ліцензійних відрахувань плюс $0,6 за кожного студента.Комерційні користувачі платять $1000 в рік плюс $10 за кожну сто-рінку проаналі зованого тексту. Для друкованих засобів масовоїінформації розцінки визначаються з врахуванням кількості слів ваналізованому тексті й ти ражу видання.

Аналогічні детектори плагіату пропонують сьогодні на ринку йінші компанії. Багато хто, наприклад Glatt Plagiarism Services,MyDropBox, CFL Software Development, повідомляють про ріст попу-лярності своїх продуктів не тільки в університетських стінах, але й заїхніми межами. Плагіат вишукують компанії, що випускаютьнавчальну продукцію, юри дичні фірми, інтернет-компанії, а такождержавні органи. При цьому найчастіше виявляються досить цікавіфакти.

Так, приміром, програма iParadigm допомогла газеті The HartfordCourant підтвердити, що президент Центрального університетуштату Коннектикут Річард Джадд (Richard Judd) у своєму оглядово-му матеріалі використав готові пропозиції не тільки з газети The NewYork Times, як припустив один із читачів, але й ще із трьох джерел.У цілому 11% його тексту були «запозичені». Попередня спробаперевірити обґрунтованість підозр уважного читача за допомогоюзвичайної пошукової системи успіху не принесла. ГромадянинуДжадду довелося достроково перервати свою кар’єру.

202


ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА СЛЬОЗКИ: БАЛАНС ПІДПРИЄМНИЦТВА

І КУЛЬТУРНОЇ МІСІЇ

Ковтун А. В.студентка групи ВСР–21,



Науковий керівник: Довбищенко М. В., д. і. н., професор, Інститут філології та масових комунікацій


Актуальність проблеми. Цілком очевидно, культурний розвитоксуспільства безпосередньо пов’язаний з простором, в якому воноперебуває. Саме інформаційний простір, представлений на сучас-ному етапі телебаченням, радіо, інтернетом, друкованою продукці-єю, формує суму культурних цінностей, які визначають цивілізацій-ний рівень суспільства. Відповідно, від культурних вподобань людей,які впливають на формування інформаційного простору, багатов чому залежить перспектива духовного розвитку держави. Поприрозвиток високих технологій, важливим сегментом лишається дру-кована продукція, в тому числі, книга. Зрозуміло, що видавець нелише реагує на запити ринку; своєю діяльністю він, також, формуєсмаки читацького середовища, і в такий спосіб відбувається взаєм-ний вплив видавництв і книжкового ринку. Відповідно, історичнітрадиції українських друкарів, які поєднували видавничий бізнесз усвідомленням культурної місії, є важливим на сучасному етапі.Одним із таких особливостей був Михайло Сльозка.

Михайло Сльозка. Етапи життя і діяльності. Видавець МихайлоСльозка, який, ймовірно, походив з Білорусії, належав до видатнихдіячів свого часу. В одній особі об’єднав талант друкаря, палітурни-ка, а також здібності менеджера, який успішно досліджує книжковийринок. Поєднання цих якостей з енергійністю і наполегливістю,створили передумови його успішної видавничої діяльності. Протереалії першої половини ХVІІст. Були складними для вітчизнянихприватних видавців. В цей час український книжковий ринок бувфактично поділений між видавництвами-монополістами: Києво-Печерської лаври і Львівського братства. На певних етапах життя

203


М. Сльозка йшов працювати найманим працівником, керував типог-рафією Львівського братства два рази(1635–1638 рр.; 1643–1651 рр.).Проте бажання вповні реалізувати власні видавничі плани вивелона створення приватної типографії з усіма можливими ризикамитого часу. З 1638 р. Мав власну друкарню, в якій вийшов в світ«Апостол» 1639 р. — за власними визначенням друкаря «овоч пер-ший друкарні власної». З того часу і аж до смерті видавця(1667 р.)в його друкарні вийшло більше 50вилань українською, польськоюі латинською мовами.

Книга в світогляді М. Сльозки. В передмовах книг львівськоговидавця можемо знайти численні думки про важливу роль книгод-рукування в суспільному бутті України. Своїм читачам він пропонуєзайнятись самоосвітою, а книги порівнює то з маслиною плодови-тою, то з сонцем незатухаючим на весь Всесвіт. В цих визначенняхвідчувається літературний хист видавця, його поетична натура. Так,виданий ним «Псалтир» він порівнює зі «скарбом добрих наук»і «манною небесною», яка живила народ в пустелі; «Пісну Тріодь», засхіднослов’янською традицією вважає духовною поживою, щоє солодшою за мед; «Ключ Розуміння» Іоаникія Галятовського нази-вав даром, більшим за який сам Бог в людському єстві учням своїм(апостолам) дати не міг, тощо.

М. Сльозка став першим українським приватним друкарем, якийзумів налагодити прибуткове видавництво, поєднавши якісний друкі фаховий моніторинг книжкового ринку. Наклади деяких йоговидань для свого часу були великими — від 900 до 1400 примірників.Проте це був не лише бізнес. М. Сльозка бачив у книгах джерелодуховного вдосконалення людини, про що не забував нагадуватичитачам у своїх передмовах. Мабуть тому саме цей друкар видав у світперше українське ілюстроване Евангеліє з авторським шрифтом, щоімітував художній рукописний текст; саме М. Сльозка першим вУкраїні почав друкувати великими накладами малоформатні книжки(молитовники і псалтирі), дуже зручні в приватних молитовних прак-тиках. Його книжкова продукція суттєво вплинула на книжковийринок України, знизивши стабільні прибутки тодішніх видавничихмонополістів. За свою справу видавець заплатив велику як на той часціну — 1646 р. всесильний митрополит П. Могила кинув клятву (цер-ковне відлучення) на М. Сльозку, яка так і не була знята до кінцяжиття. В результаті тіло видатного книжника і патріота два тижніпісля смерті не могли поховати, поки митрополит АнтонійВинницький не відмінив суворий присуд свого попередника.

204



1. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми /Ярослав Ісаєвич — Львів, 2002.

2. Огнєва О. За що Петро Могила прокляв Михайла Сльозку, абоякборолися середньовічні монополісти з вільними підприємцями /Огнєва О. Д. // Про бізнес. – 2001. – №6. – С. 28–29.

3. Росовецька Т. Михайло Сльозка — друкар, письменник, бібліофіл тайого бібліотека як джерело творчості / Т. М. Росовецька // Рукописната книжкова спадщина України. — 2004. — Вип. 9. — С. 60–70.

ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГРАВЕР ІВАН ЩИРСЬКИЙ (1650–1714 рр.)

Кучер В. Д.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Довбищенко М. В., д. і. н., професор,


Українська гравюра часів бароко є визначним явищем вітчизня-ної культури другої половини XVII-XVIII ст. Митці-гравери створю-вали справжні шедеври, які поєднували традиції українського мис-тецтва зі здобутками художніх майстрів тодішньої Європи. Власне,їхня творчість є одним із переконливих свідчень належності Україникозацької доби до європейського культурного простору. В той жечас, життя та діяльність вітчизняних граверів досі не знайшла все-бічного висвітлення у науковій літературі. Одним із таких митців бувІван Щирський — видатний майстер твори якого, розсіяні по світу,якого ідентифіковані лише частково.

Видатний гравер епохи бароко Іван Щирський походив, ймовір-но, з Чернігова. За версією Д. Степовика освіту отримав в Києво-Могилянській академії. Тісно співпрацював з Чернігівським архіє-пископом Лазарем Барановичем, за рекомендацією якого в другійполовині 7-х років XVII ст. продовжив навчання у Віленській ака-демії (Річ Посполита). Саме тут, при академічній друкарні І. Щир сь -кий опанував мистецтво гравюри на міді (медіорити). Віленськийперіод життя майстра був досить тривалим (бл. 6–7 років) та позна-чився його першими мистецькими успіхами. Тим не менше, 1683 р.

205


він повернувся на Україну і відтоді працював в друкарнях Черніговаі Києво-Печерського монастиря, а також викладав курс поетики вКиєво-Могилянській академії. Близько 1686 р. прийняв чернецтвопід іменем Інокентій. У 90-х рр. XVII ст. заснував монастирсв. Антонія у Любечі, ставши його ігуменом. З того часу, і аж до своєїсмерті 1714 р. він поєднував чернече життя і роботу гравера.

Достеменно відомо, що Щирський, який належав до творчоїшколи Олександра Тарасевича, розпочав свою мистецьку діяльністьу Вільні. Тут, за дорученням свого вчителя, він виконував титульністорінки, образки та естампи. Найвідомішою роботою віленськогоперіоду творчості І. Щирського стала ікона Матері Божої Чен сто -хов ської — найшановнішої святині Польщі, яка вважалася захисни-цею та покровителькою Речі Посполитої. Композиція виконанав стилі бароко, має багато старанно вирізьблених орнаментальнихдеталей та відзначається високим мистецьким смаком. В умовахвоєнних лихоліть іконки Богородиці Ченстоховські мали підвище-ний попит у польської та литовської шляхти і це, поруч з художнімиякостями, пояснює успіх перших самостійних творчих працьІ. Щирського.

Проте найкращі праці цього майстра були виконані в Україні.До найкращих робіт майстра зазвичай зараховують вісім медіоритівдо панегірика на честь єпископа Лазаря Барановича «ВоскреслийФенікс» (1683 р.) та три медіорити до підручника риторики (1698 р.)Лаврентія Крщоновича. Найвідомішою композицією І. Щирськогостав естамп «Тріумфальне знамено» на честь ректора Києво-Могилянської академії Прокопа Калачинського. Створений 1698 р.з нагоди іменин ректора і приурочений до весняного наукового дис-путу, твір має дві сюжетні лінії — зверху святі Прокопій Декаполіт івеликомученик Прокопій з апостолом св. Петром, нижче — буди-нок колегіуму, на тлі якого шикується «божественний хор», що маєпроспівати «многая літа» ректору. Самого ректора зображено у обра-зі лицаря у бойових обладунках. Проте згаданий твір — не лише проособу П. Калачинського. Шанований учений став лише приводомдля уславлення Академії як вищий навчальний заклад України, дляпідкреслення мудрості вітчизняний професорів і старанності їхніхстудентів. Естамп виконано у формі феєричного видовища, за допо-могою якого майстер прагнув надати приватній події глобальногохарактеру, підкреслюючи у послідовності земних подій здійсненнябожественного задуму як в масштабі Всесвіту, так і в долі конкретноїособи.

206


Іван Щирський належав до плеяди видатних майстрів-граверівУкраїни другої половини XVII — початку XVIII ст. Усі відомі йогогравюри (їх відомо біля сотні) виконані в стилі українського барок-ко і являють собою творчий синтез української та європейської мис-тецької традиції. Висока технічна майстерність, поєднана з чудовоюфантазією і філософським сприйняттям світу поставила його творив ряд найвищих художніх досягнень вітчизняного мистецтва козаць-кої доби.


1. Адруг А. Гравюри І. Щирського другої половини XVII ст., надрукованіу чернігівській друкарні / Анатолій Адруг // Сіверянський літопис —2017 — С. 22–28.

2. Ситий І. Ким і коли було започатковано Любецький синодик, абоОстанній твір Івана Щирського / І.М.Ситий // «Любецький з’їздкнязів 1097 року в історичній долі Київської Русі»: МатеріалиМіжнародної наукової конференції, присвяченої 900-літтю з’їздукнязів Київської Русі у Любечі. — Чернігів, 1997. — С. 191–196.

3. Степовик Д. Українська гравюра бароко / Дмитро Степовик — К.:Кліо, 2013. — С. 367–467.

ТЕНДЕНЦІЇ РИНКУ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ В УКРАЇНІ

Лук’янчук О. С.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Адамчук Н. В., к. ф. н., доцент,


Незважаючи на те, що читання книг в Україні не стає більшпопулярним заняттям, швидше, навпаки, дедалі частіше поступа-ється місцем іншим формам проведення часу, ситуація на ринкудитячої книги не безнадійна. По-перше, батьки готові вкладати урозвиток дітей, особливо дошкільного віку, по-друге, в Україну ще недійшли інтерактивні електронні альтернативи, які могли б скластихоч якусь серйозну конкуренцію дитячій книзі з яскравими картин-ками, різноманітними ефектами і техніками друку.

Сегмент дитячої книги на ринку друкарської продукції. За данимиКнижкової палати України, у загальному асортименті друкарства

207


видання для дітей та юнацтва займають четверте місце — наприк-лад, 2014 року було видано 1809 друкованих одиниць тиражем4934,5 тис. примірників, що становить 8,2% і 8,9% від загальногоасортименту видань відповідно. За рівнем попиту дитячі книгитакож серед лідерів. Як свідчать дослідження останніх років, дитячалітература пребуває на третьому місці після художньої та пізнаваль-ної, яку купують українські споживачі не на вимогу навчальногозакладу.

Сьогодні простежується поступове витіснення російських видав-ництв, проте лідером зовнішньоторговельних відносин, як і раніше,залишається РФ. Ця тенденція характерна як для ринку дитячоїкниги, так і для книжкового ринку загалом. Так, за оцінкою прези-дента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачівО. Афоніна, обсяг офіційних поставок книг з Росії у 2014 р. змен-шився у 3 рази, сірий імпорт, який раніше становив не менше 60%від ввезених книг, також значно скоротився. При загальному падін-ні продажів книжкової продукції аналітики відзначають зростанняінтересу покупців до вітчизняної книги на противагу імпортованій.

У сегменті книг для дітей впевнено домінують вітчизняні видав-ництва. За словами засновника видавництва «Кальварія» П. Мац -ке вича, їх частка сьогодні сягає 80%. Так само, як і на ринку зага-лом, у дитячому сегменті попит на українську книгу зростає. Яквідзначають розповсюджувачі, якщо покупцеві подобаються двікниги різних видавництв, то свій вибір він зробить на користь книгивітчизняного видавця.

Обсяг випуску дитячої україномовної літератури в останні рокитакож збільшується. Однак слід враховувати, що за назвами украї-номовних книг видається у два рази більше, ніж російськомовних, аза накладом — 50 на 50 (тобто разовий тираж однієї україномовноїкниги удвічі менший, аніж російськомовної).

Основні центри дислокації видавництв в Україні — це Київ, Харків,Львів і Тернопіль, який посідає третє місце за показниками вироб-ництва книг на душу населення. Тривалий період перші сходинкиутримував Київ, але останнім часом поступається Харкову (за останніроки у Харківській області видано понад третину всіх друкованихвидань України та майже половину загального накладу по країні.

Для того, щоб долучити якомога більше покупців, потрібна біль-ша комунікація видавництва з читачами: відкривши шоу-рум, можнаорганізовувати презентації нових книжок, різноманітні виставки,зустрічі з авторами, вечори літературного читання, тематичні дис-

208


пути. Важливим є розміщення на сайті цікавої інформації проновинки книжкових видань. Останнім часом набуває популярностітаке явище, як книгарня-кав’ярня, де є можливість читати книгив затишній атмосфері і відчувати «дух видавництва».

Дитяча книга — товар, який завжди буде користуватися попи-том, однак у сучасних економічних умовах купувати книги будуть утих видавництв, які зробили акцент на якості продукції і при цьомузберегли прийнятні ціни, а ще змогли забезпечити максимальнийзв’язок із читачами.

МЕТАМОВА ОПИСУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ТЕРМІНОГРАФІЇ

Мосійчук В. Р.студентка групи ЗВСР–41,



Науковий керівник: Ярошовець Т. І., к. ф. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій


Питання метамови опису об’єкта є надзвичайно важливим,оскільки від точності метаодиниці та її відповідності поняттю, якевона передає, залежить наукова вартість проведеного дослідженнята ступінь його сприйняття адресатом. Термінографія виокремиласьіз термінознавства як прикладна дисципліна, орієнтована на укла-дання термінологічних словників.

Генетично ця дисципліна пов’язана із загальним термінознав-ством та лексикографією.

Оскільки проблеми метамови опису належать до методологіч-них проблем термінографічної діяльності, вони традиційно викли-кають зацікавленість дослідників, про що свідчать праці О. С. Ахма -но вої, О. С. Герда, А. В. Іванова, В. Л. Іващенко, Н. О. Слюсаревої табагатьох інших дослідників.

Зокрема, О. С. Герд зазначає, що існують і відрізняються міжсобою різні форми знакового представлення наукового знання:

1) власне код, мова для запису знань у вигляді символів, слів,словосполучень, речень, знаків їхнього зв’язку тощо;

209


2) різні типи текстів, у котрих знаходить своє оформлення науко-ве знання в тій чи тій мові;

3) логіко-поняттєва система знання. У сучасному мовознавстві метамову трактують як мову «другого

порядку», тобто таку мову, яка описує мову-об’єкт, мову, об’єктомякої постає зміст і вираження іншої мови.

Н. Б. Гвішиані писала про те, що метамова, використовувана підчас обговорення того чи того наукового предмета, не може бутивідірвана від індивіда — людини, яка, реалізуючи певну метамову,творить своєрідне метамовлення. Важливо, що метамова за посе-редництва метамовлення і через метамовлення виявляється не лишенаціонально й соціально зумовленою, але й залежною від ідей,поглядів, загальної методологічної позиції науковців-мовознавців,які нею послуговуються.

Джерелом знань є людина, особистість, конкретний науковець,тому дослідників цікавлять не лише лінгвістичні праці, а й особис-тості мовознавців, зокрема ті «комунікативні механізми», за допо-могою яких стає можливим ефективне наукове спілкування.

Виразною ілюстрацією комунікативної настанови автора, йогоособистісного ставлення до описуваного матеріалу може слугува-ти передмова до «Історичного словника української граматичноїтермінології» Івана Огієнка: «В словнику ми розстановлюваливирази так, щоб кожний термін подавав з себе малюнок свого істо-ричного життя; тому ставили їх в хронологічному порядкові тавнесли до словника чимало термінів давніх, з пори початку укра-їнської граматичної літератури, — аби було виднійше, яким шля-хом йшов розвиток термінології і як спроквола пробивалася до неїнародна течія. Про історичну перспективу ми додержували і тогоправопису, що ним писано вирази по джерелах; з сього боку слов-ник почасти дає нам історичний малюнок і розвитку нашого пра-вопису. Терміни необроблені, негарно витворені ми теж занотува-ли до словника, щоб показати виразніше, де саме бракуєнайбільшої праці».

У підсумку важливо підкреслити важливість розуміння метамовияк основної форми знакового представлення наукових знань.Історико-хронологічне дослідження виявляє потенційну здатністьметамови до саморозвитку й самоорганізації, які виявляються в їїзбагаченні, можливості упорядкування та гармонізації.

210


ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ УКРАЇНСЬКИХ ВИДАВНИЦТВ

Нагула Д. В. студент групи ВСР–41,




Коли в минулому видавництва випускали в світ книжки, які вонисамі вважали вартими прочитання або конче потрібними читачеві,і пропонували книгарям їхній асортимент, виходячи дуже великоюмірою з власних уявлень, то тепер вони чимраз більше вважають себеактивними учасниками ринку.

Видавництва вивчають бажання, потреби та інтереси своєї клієн -тури і намагаються спрямуванням і добором книжкової продукції,пропонованої ринкові, задовольняти попит покупців.

Певна річ, це не є чимось зовсім новим. Завжди існували окремівидавництва та книгарні, які добирали свою продукцію та складалисвій асортимент, орієнтуючись на потреби клієнтури, працювали дляконкретних читацьких контингентів і задовольняли конкретний попит.

Новим є те, що чимраз більше видавництв намагаються знайтисвоє місце на ринку і припасовують свою програму та організаційнуструктуру саме до нього.

На сьогоднішньому книжковому ринку відбилася низка й почас-ти нових факторів: конкуренція у виробництві споживчих товарів —отже, і в «книжковій промисловості» — стає дедалі жорсткішою;книжка для багатьох утратила свою самостійну цінність і зазнає деда-лі гострішої конкуренції з боку інших засобів інформації та розваг;тиск витрат на підприємство — досить згадати хоча б плату за вироб-ничі приміщення — непомірне зріс; попит дуже великою мірою вжезадоволений, дійти до потенційних читацьких верств надто склад-но — а ще важче їх утримати; площа полиць у торговельних примі-щеннях обмежена, і за цей «життєвий простір» між видавництвамиточиться затята боротьба.

Все це веде до чіткої професіоналізації видавничої справий кінець кінцем призводить до того, що підприємство може вирости,лише завдавши збитків конкурентам.

211


До того ж дедалі більше зростає влада торгівлі над виробництвом:саме книгарі вирішують, яка продукція якого видавництва буде пред-ставлена в асортименті їхніх книгарень, і таким чином визначаютьуспіх чи провал певної назви чи видавничої програми. Існує дужемало таких назв, котрі для книгаря є чимось обов’язковим і «мусять»бути в наявності, а поза тим він лише заповнює певні тематичні цари-ни, цікаві для його покупців. Він може знайти собі постачальника зоптимальними умовами здавання книжок на продаж, та ще й такого,що забезпечуватиме безперебійне співро бітництво: сам стимулюва-тиме продаж і сприятиме підвищенню попиту, проводячи рекламнікампанії та популяризуючи свої книжки у пресі.

Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію,розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої кількості людей, та ймати від цього прибуток. Щоб досягти цих первісних цілей кожногопідприємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обста-винами завдання, перевіряти власні структури і хід організаційного про-цесу — отже, ставити перед собою такі запитання: Чого прагне досягтипідприємство в перспективі? Чи організаційна структура видавництванацілена на здійснення такої мети? Чи спрямована ця організація у всіхсвоїх ланках на ринок і чи може вона в умовах ринку діяти й реагуватиноваторські, гнучко, оперативно, ефективно? Чи відчуває себе видав-ництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим наобслуговування потреб своєї клієнтури? та багато інших.

Підприємство, котре не ставить перед собою повсякчас такихзапитань і не робить у разі потреби необхідних висновків, швидковтрачає здатність маневрувати, здійснювати свої плани, а кінець кін-цем, досягати ринкового успіху.

ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЬВІВСЬКОГО БРАТСТВА XVII–XVIII ст.

Прокопенко Д. В.студентка групи ВСР–41,




Перші видавничо-друкарські підприємства, які функціонувалипротягом тривалого часу, були засновані громадськими організація-

212


ми — братствами українських міщан у Львові та білоруських міщанВільнюса. Друкарня Львівського братства успадкувала найстарішульвівську друкарню (федорівську). Щоб викупити друкарню, львів-ські міщани почали збирати гроші спільно з єпископом ГедеономБалабаном (він підписав у листопаді 1585 р. грамоту для збірниківпожертв). 1585році виник конфлікт між Львівським братством таБалабаном, щоправда наприкінці року між ними було укладено пере-мир’я. Саме в час цього затишшя, в грудні 1586 та в травні 1587 рр.Гедеон Балабан знову закликав збирати кошти для друкарні.

Користуючись обладнанням з друкарні Івана Федорова, брат-ство планувало видання книг різного змісту. У константинополь-ського патріарха Єремії Тараноса та луцького і львівського єпископівбратчики домоглися дозволу друкувати церковні книги (часосоло-ви, псалтирі, апостоли, мінеї, тріоди, євангеліє і т.д.), а такожнавчальні книги для школи (граматику, риторику, філософію).

Грамоти патріарха Єремії 1589 р. та білорусько-українського єпис-копату (1590 р.) є найдавнішим друкованим виданням друкарні брат-ства. Вони були видрукувані однією листівкою 23 січня 1591 р. Дозвілна їх видрук братчики отримали від митрополита Михайла Рогози 17січня 1591 р. Грамоти укріплювали позицію братства в конфлікті зБалабаном і відігравали роль своєрідних закликів. 1 лютого 1591 рокувийшли друком вірші, вони були об’єднані у збірку «Просфонима».Навесні 1591 р. було надрукована грецько-церковнослов’янська гра-матика, відома як «Аделфотес» (з грецької «братство»).

Незадовго після виникнення братської друкарні церковна ієрар-хія спробувала взяти контроль над видавничою справою. НаБерестейському соборі єпископів (26 жовтня 1591 р.) було прийнятерішення, що Віленська і Львівська друкарні повинні видавати лишетексти, дозволені єпископатом.

1593 року у братській друкарні грецькою і церковнослов’янськоюмовами вийшов друком твір александрійського патріарха МелетіяПі гаса «О христіанском благочестіїк іудеом отвіт». 21 вересня 1595 р.варшавська нунціатура повідомила Ватикан про те, що братствонадрукувало твір «…сповнений блюзнірств проти апостольськогопрестолу і римського папи» (Litterae nuntiorum. Romae, t. 6, 1962,p. 50.). Патріарх Мелетій Пігас у листі царя Федора Іоановича просивросійський уряд надати підтримку братчикам. Та саме в цей період вдіяльності друкарні настає перерва.

За перше 25-ліття друкарня в більшості мала на меті обслугову-вання освітньої і суспільно-політичної діяльності братства. Протягом

213


1616 р. випустила лише невеличку брошуру, а у 1617-1629 рр. не діялазовсім.

1630-1648 рр. основна увага зосереджувалася на підготовці тавипуску видань богослужбових книг. Також до великої кількостілітургійної книг додавали присвяти впливовим особам, вірші на їхгерби та герб Львівського братства, передмови, в яких деколи міс-тилися згадки про історичні події або ремінісценції з античної літе-ратури. Велику частину братських видань займала навчальна літе-ратура малого формату (зокрема, букварі та скорочені часослови).

З середини XVII до 40-х років XVIII ст. Ставропігія обмежува-лась передрукуванням богослужбових книг. У другій половині XVIIі першій половині XVIII ст. більша частина літургійних книг меха-нічно передруковувались зі старих видань «слово в слово». Інколивносились певні зміни, щоб здешевити книгу для забезпечення кра-щого її збуту.

РЕДАКТОРСЬКИЙ ФАХ У МЕРЕЖЕВІЙ КОМУНІКАЦІЇ:СУЧАСНИЙ СТАН І ПРОГНОЗИ

Раковська А. О.студентка групи ВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Неділько Т. П., ст. викладач,


У наш час більшість видань мають інтернет-версії. Визначальноюособливістю нових медіа є їхня мультимедійність. Саме ця харак-терна риса інтернет-ЗМІ істотно змінила і роботу сучасної редакції,і вимоги до медіа-працівників. Універсальність працівника сьогодніє одним з ознак його професійності та часто основною вимогою пра-цедавців таких ЗМІ. Тому сучасні редактори повинні поглиблюватисвої знання, щоб мати можливість правити видання враховуючиособливості подачі матеріалів у інтернет-ЗМІ.

Ця тема є досить актуальною, адже принцип подачі інформації велектронних ЗМІ значно відрізняється від подачі інформації друко-ваних видань, а тому відрізняються й особливості редагування. Данедослідження допоможе редакторам-початківцям виділити особли-вості цього редагування і використовувати знання на практиці.

214


Серед українських та іноземних дослідників питання роботиінтернет-редакцій розглядали І. Артамонова, Б. Потятиник, М. Жен -чен ко, О. Кайда, Д. Бережньова, Л. Федорчук, О. Калмиков таЛ. Коханова.

Інтернет-видання має недоліки, але головною перевагою є опе-ративність подавання інформації, тому в Інтернеті можна зустрітине тільки мережевий аналог друкованої преси. Частина видань — цепродубльовані друковані ЗМІ, інша ж частина публікується лише вінтернеті.

Газети, які дублюються в інтернеті:– Газета «День» (www. day. kiev. ua)– Газета «Дзеркало тижня» (www. mirror. kiev. ua)– Газета «Сьогодні» (www. today. viaduk. net)Електорнні видання, такі як:– Українська правда (www. pravda. com. ua)– Електронні вісті (www. visti. com)Отже, питання редагування мережевих видань в Україні недос-

татньо досліджене і потребує детальнішого вивчення. Мережеві ЗМІволодіють перевагами у порівнянні з друкованою пресою. Це мож-ливість негайної публікації матеріалів, завдяки чому мережні видан-ня є оперативнішими за газети і телебачення, адже оперативністьгазети обмежена терміном виходу номера, а оперативність телеба-чення — часом виходу в ефір новин. Тому редактор повинен вмітиоперативно та якісно редагувати матеріал, для того, щоб інформа-ція не втратила своєї актуальності.

РЕДАКТОРСЬКІ ТА ВИДАВНИЧІ ОСОБЛИВОСТІКНИЖОК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ДРУКАРНІ

Рущіц В. В.студент групи ВСР–41,




З погляду технічного устаткування печерська друкарня була най-кращою — на цілу Вкраїну не було їй рівної. З давнього часу, щеперед 1630 р., Лавра мала свою словолитню, а ще раніше —

215


папірню, перше Радомиську, а з XVIII століття — Пакульську тадобру переплетню.

Видання набули найбільшої досконалості: як внутрішньої, так ізовнішньої. Особлива увага була прикута до строгості науковихпечерських видань, особливо за часів Петра Могили. Рукопис длядруку довго виправлявся, звірявся з оригіналами. Ні одна давня дру-карня не ставилася так поважно до своїх видань, як друкарня печер-ська. На коректорство та на справлення лавра звертала якнайбіль-шу увагу, часто залучаючи до цієї справи вчені кола, що працювали утипографії.

Київські майстри книги завжди старанно займалися структур-ною побудовою та художнім оформленням друків: відмовившись відстрятинських (дещо архаїчних) шрифтів, створили, на основі півус-таву, свої — з висотою літери 3 мм для основного тексту і 2,5 мм —для допоміжного.

У XVIII ст. київські друки за шрифтовою ознакою складали триосновні групи: видання кириличного, латинського й т. зв. «граж-данського» шрифтів; останній є модернізованим різновидом кири-лиці й був розроблений 1707 р. за ініціативою російського царяПетра I, однак на засадах традицій насамперед української шриф-тової графіки XVI — початку XVIII ст.

Українські стародруки відзначаються надзвичайною різноманіт-ністю та індивідуальними прикметами оздоблення. В українськихвиданнях XVI — початку XVIII ст. простежуються своєрідні рисив оформленні титульного аркуша, в заставках, кінцівках, ілюстра -ціях. На зворотному боці вхідного аркуша (титула) здебільшого вмі-щувалися сюжетні гравюри, інколи герб, пов’язаний не із змістомкниги, а з тією особою, на чиї кошти вона видана, або з місцемвидання, а також тексти на честь меценатів та благодійників, авторівкниг, друкарів, видавців. Книги з любов’ю прикрашали заставками,що стояли перед початком тексту. В ранніх друках вони мали рос-линний орнамент, а згодом їх композицію стали доповнювати фігур-ними та сюжетними зображеннями.

Алегоричні композиції на титульних аркушах мали за завданнямовою символів дати певне синтетичне узагальнення змісту, нерідкорозкрити головні думки твору. В деяких випадках елементи декорутвору були не тільки тлумаченням тексту, але й істотним доповнен-ням до нього. Оздоблені титули були своєрідними рекламними про-спектами, які полегшували збут книжок. Можна твердити, що книгабула першим з виготовлених технічними засобами товарів, на якому

216


стали називати виробника і подавати його фірмовий знак, те й другемало гарантувати якість і приваблювати потенційних замовників.На Заході оздоблення титульних аркушів нерідко проектували най-визначніші митці свого часу, від Дюрера, Гольбайна і Кранаха доРубенса і Пуссена.

Верстання ілюстрацій на шпальтах виконувалося по-різному:внизу або вгорі текстової шпальти, між рядками або в оточенні тек-сту зі всіх боків, на полях або на шпальті з виходом на поля.Допоміжний і довідковий матеріал подавався на полях.

У книжковому оздобленні почали широко вживати виливні при-краси. З них складали орнаментальні смужки, заставки та кінцівки;ними оздоблювали колонтитули й ініціали, обрамлювали шпальтий ілюстрації; з них будували декоративні рамки на титульних арку-шах і фронтисписах.

Видання Лаврської друкарні ілюструвалися багатьма дереворитами.Київ постійно обмінювався дереворитами з друкарнями Львова, а

також отримував книги і «куншти» (гравіювальні прикраси) від захід-ноєвропейських друкарень. Формат кожної книги, формат шпальти тарозміри полів, система верстання, загальна композиція сторінок про-ектувалися, ймовірно, архітипогафом. Для виконання ілюстраційзапрошували здібних художників («ізобразителі») і граверів з іншихпровідних книгодрукарських осередків, що загострило творче про-тистояння двох стильових напрямів у художньому оформленнікниги — візантійсько-венеціанського та західноєвропейського.

ІВАН ТИКТОР — ІНІЦІАТОР ТА ОРГАНІЗАТОРВИДАННЯ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА»

ТА «ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Рущіц В. В.студент групи ВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Ярошовець Т. І., к. ф. н., доцент,


В умовах тотального поневолення українського народу спосте-рігалося зростання інтересу українського суспільства до науковогодоробку попередніх генерацій вітчизняних істориків, що є не лише

217


даниною їх пам’яті, а й об’єктивною потребою часу, яка диктує необ-хідність нового прочитання і неупередженої оцінки їх творчогодоробку. Серед вагомих результатів видавничої діяльності ІванаТиктора стала підготовка та публікація другого видання «Історіїукраїнського війська» І. Крип’якевича та Б. Гнатовича у Вінніпезі в1949 році, а також другого видання «Історії української культури»І. Крип’якевича у Віннепезі в1953 р.

До наших часів неабияку цінність становить двотомна син те -тич на праця І. Крип’якевича та Б. Гнатевича, присвячена історіїукраїнського війська з найдавніших часів і до початку XX ст. В їїпершому томі автори коротко розглядають ще й військову справув слобідських козацьких полках. Дослідники відзначають обґрун-товані, історично підтверджені дані про повітряні бої і перемогивинищувачів Української Галицької армії. В частині, присвяченійУкраїнській Галицькій армії, вказується, що її авіатори збилив повітряних боях 18 ворожих літаків. Дев’ять з них на рахункуЄвського, три — поручника Шеремецінського. По два літакизбили сотник Ф. Алелюхін і чотар М. Сєріков, по одному — пол -ковник Б. Губер і поручник Рудольфер [22, 119]. Таких невідомихширокому читачеві фактів в «Історії українського війська» дужебагато.

Іван Тиктор опрацьовував науково-дослідну тематику, спря-мовану на вирішення актуальних проблем історії та культури ук -раїнського народу. У центрі уваги були питання української куль-тури, громадсько-політичного та визвольного руху Українив контексті загально-українських і регіональних політичних про-цесів, дослідження культури західноукраїнського регіону та суміж-них земель. Тому у 1953 р. видавництво І.Тиктора видало ще однувагому книгу з історії України — «Історію української культури»І. Крип’якевича.

Видана Іваном Тиктором книга є ґрунтовним дослідженнямукраїнської духовної та матеріальної культури періоду XVI — XIX ст.Вона поділена на три частини: «Княжа доба», «Доба перемін», «Насвітанку нових часів».

В цих частинах розглядається як побут (а саме помешкання, сіль-ське господарство, сімейний устрій), так і освіта (різноманітні освіт-ні заклади), духовне життя українців (свята, обряди, звичаї). Окремаувага приділяється мистецтву (здебільшого літературі).

218


ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД КНИГОДРУКАРСТВА ТА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

У ХVІІІ СТОЛІТТІ

Савенкова П. О.IVкурс, група ВСР–42,

спеціальність «Видавнича справа та редагування», Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна»Науковий керівник: Неділько Т. П., старший викладач,


Історія книги і друкарства має чимало захоплюючих сторінок.Про неї розповідають і сьогодні спеціалісти, що досліджують справуполіграфії. На всіх етапах розвитку цивілізованого суспільства книгавідігравала важливу роль. Не лише друкована, але й рукописна книгав період, який передує виникненню книгодруку, служила важливимзасобом розповсюдження знань, знайомила суспільство з різнома-нітними науковими та політичними поглядами, була поштовхом доїх формування.

Варто зазначити, що шлях розвитку книги завжди, в усі століттябув довгим і складним. Який тільки матеріал не використовувалилюди для їх виготовлення: глину, листя та кору дерева, шкіру тва-рин, бамбук, папірус, шовк.

Поява книгодрукування — значна віха в розвитку культуриукраїнського народу, серйозний чинник у формуванні національ-ної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціональногопризначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мис-тецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одно-часно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії тазброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за неза-лежність.

Друкарні початкового періоду мало були схожі на підприємствов сучасному розумінні цього слова. Вони являли собою заклади,довкола яких об’єднувалася певна кількість вчених того часу, які саміписали або перекладали і самі в тій чи іншій мірі брали участь у виго-товленні книги. У кожній друкарні був вчений гурток, що збиравсябіля друкарського верстату і шрифтової каси; кожна друкарня явля-ла собою в мініатюрному вигляді академію наук.

219


XVIII століття — виключно складний і важливий період ужитті українського народу. У політичній історії він є продовжен-ням подій, які розпочалися ще у XVII столітті на теренах нашоїдержави та охоплює такі процеси, як перехід всіх українськихземель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної бороть-би, створення національної державності в ході Хмельниччини,подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскра-ва, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можнавиділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесенняв Україні.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже напочатку XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, най-більшою з яких була друкарня в Києво-Печерській Лаврі. Друкарністворювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активнозаймалися організацією друкарень братства.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. Досередини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень.Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релі-гійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довід-ники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важ-ливу роль в освіті.

Увесь час Лавра дбала про зовнішність своїх книжок, і тут печер-ські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собізаслужену славу серед усього словґянського світу. Художники готу-вали потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця1680-х pp. і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вжев XVII ст.

У середині XVII ст. друкована книга стала істотним чинникомрозвитку української культури. її тематика відображала стан цер-ковного життя, освіти, науки, мистецтва, суспільно-політичноїдумки. Друкарство і книговидання на той час ще не відокремилисяодне від одного. Деякі друкарні були не просто прибутковими поліг-рафічними підприємствами, а й видавничими центрами, осередка-ми розвитку письменства. Навколо них гуртувалися письменники,знавці мов, майстри мистецького оформлення книги. Важливо під-креслити підтримку українського друкарства гетьманським урядомі козацькою старшиною.

220


ІНТЕРВ’Ю ЯК ВИД ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ РОБОТИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО КОМУНІКАТИВНОГО

ПРОСТОРУ

Скурська Т. В.студентка групи ВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Адамчук Н.В., к. ф. н., доцент,


У сучасному медіапросторі інтерв’ю є одним із найпопулярні-ших інформаційних жанрів. Це один із найскладніших видів жур-налістської роботи, адже вимагає не лише максимального занурен-ня в тему, а й упевненості в собі, тактовності у веденні розмови,здатності налаштуватися на співбесідника. Інтерв’ю найчастішетрактується як бесіда, вибудована за певним планом через безпосе-редній контакт інтерв’юера з респондентом з обов’язковою фікса-цією відповідей.

Завдання журналіста-інтерв’юєра полягає передусім у доборі таформулюванні запитань: він підказує теми, яких бажано торкнутися врозмові, «скеровує» бесіду, реагує на висловлювання співрозмовника,не дозволяючи діалогу вийти за межі, передбачені задумом. Натомістьособі, що дає інтерв’ю, належить зміст та форма відповідей, тобтосамого матеріалу. Однак багато видів цього жанру зумовлюють різнийхарактер створення матеріалу і часто зводять участь одного з співавто-рів до мінімуму. Цей факт породжує чимало суперечок щодо право-мірності визнання того чи того учасника інтерв’ю співавтором.

Теорія журналістикознавства виділяє такі різновиди інтерв’ю:інтерв’ю-діалог, колективне інтерв’ю, інтерв’ю-монолог, інтерв’ю-замальовка, інтерв’ю-нарис, інтерв’ю-анкета.

Інтерв’ю-діалог вважають класичним його різновидом, у ньомуможуть брати участь дві та більше осіб, і тоді інтерв’ю плавно пере-ходить у «круглі столи» чи в ток-шоу. Відповідно, всі учасники тако-го роду інтерв’ю стають його співавторами.

В основі інтерв’ю-монологу — актуальне запитання на злободен-ну суспільно-значущу тему та відповідь фахівця. Такий жанр частопублікується у рубриці «Коментар фахівця» тощо. Необхідність такоїформи викликана прагненням надати матеріалу динамічності, заці-кавити читача.

221


Інтерв’ю-замальовка та інтерв’ю-нарис часто межують із так зва-ними «літературними записами», коли відома особистість надикто-вує свої спогади, думки, розуміння, повідомляє певні факти, а пись-менник, журналіст викладає цей матеріал як єдиний текст, надаючийому оригінальної форми та урізноманітнюючи діалогами з цієюлюдиною.

Окремої уваги заслуговує інтерв’ю-анкета, або інтерв’ю-опиту-вання, жанр дуже поширений, зокрема в радіо- та тележурналіcти-ці. Хоча тут і практикуються «класичні» інтерв’ю із заздалегідь під-готовленими запитаннями, та частим явищем є спонтанні інтерв’ю:на вулиці, на місці подій з очевидцями.

До цього переліку слід віднести ще й таке поширене останнімчасом явище, як інтерактивне інтерв’ю. Суть його полягає у спіл-куванні з випадковою людиною шляхом обміну текстовими пові-домленнями. Різновидом інтерактивного інтерв’ю можна вважа-ти матеріал, запитання в якому належать читачам газети абонавіть перехожим на вулицях. Працюючи над такими інтерв’ю,слід бути особливо уважними та знайти відповідні стилістичніможливості матеріалу задля дотримання прав на авторство всіхучасників події.

Отже, маючи справу з інтерв’ю, слід виходити з того, що спів-розмовник повідомляє щось нове, оригінальне, а матеріал є резуль-татом спільної діяльності. Творчість журналіста триває і післязавершення бесіди: у газетах і журналах — це внесення змін, щовиходять за межі редагування, на радіо й на телебаченні — монтажабо додаткове залучення запитань, доповнення, коментарі. Такапраця передбачає зацікавленість обидвох сторін у створенні ціка-вого інтерв’ю, взаємне сприяння максимальній комфортностіцього процесу.


1. Глухівськин Л. Співавторство і авторське право на інтерв’ю //Інтелектуальна власність. — 2002. — № 1. — С. 19.

2. Афанасьева К. О. Інтерв’ю як об’єкт співавторства [Електроннийресурс]. Режим доступу: ttp://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1517

222


ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЖАНРУ РЕЦЕНЗІЇ В УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ НА МЕЖІ ХХ — ХХІ СТОЛІТЬ

Собчук В. В.студент групи ЗВСР–41,



Науковий керівник: Ярошовець Т. І., к. філос. н., доцент, Інститут філології та масових комунікацій


На початку 1990-х років спостерігалася криза жанру рецензії,пов’язана із загальною кризою літературної критики як такої.

Якщо за радянських часів обов’язком критики (як і літератури)було відстеження міри дотримання ідейних «постулатів» та служіння ідеології партії, то в період перебудови відбуваєтьсяінтенсивне надолужування літературною критикою власної самосвідомості — процес осягнення незаангажованості та власноїсамостійності.

Глибоке усвідомлення цього призводить до кризи: спостеріга-ється різкий процес переорієнтації на нову форму і зміст критики,усвідомлення можливості її ґрунтування на всій множині філософ-ських теорій, а не на «єдино правильній», за якою «літературно-художня критика — справа суспільна, партійна».

Через вищезазначені фактори історичний прорив формуваннянової критики є дуже складним і потребує багато часу та, можливо,повної зміни літературно-критичних поколінь. У ході цього пере-учування постає багато проблем.

Приклад «масової» рецензії, що прямо пов’язаний з її читабель-ністю, — поява в ряді журналів таких рубрик, як «сто рядків про новукнигу», «варто прочитати», де друкуються стислі, підрізані матеріа-ли — підробки на рецензію за змістом, а в деяких випадках і за фор-мою. Цікавим є той факт, що такі приклади зустрічаються в різнихвидах друкованих ЗМІ.

Крім того, на практиці часто спостерігається ситуація, коли авторвдовольняється лише поверховим розумінням змісту твору — пере-казом сюжетних ліній та основної теми твору, визначенням головнихйого персонажів та загальною оцінкою.

223


Усі ці проблеми, в першу чергу, пов’язані з тим, що ще недостат-ньо з’ясована, усвідомлена, спопуляризована вимога часу до жанрурецензії. Головні якості, що мають виходити на перший план під часнаписання рецензії, — це акцент саме на «аналіз, оцінку» рівня зба-гачення рецензованого твору, його зв’язків з життям, яскравостінового твору на тлі літературного процесу.

Хоча не варто недооцінювати негативну роль, яку виконує сьо-годні описово-рекомендаційна рецензія. Для відходу від її масовоговживання необхідно перейти від надання оцінки до спроби рецен-зентом збудити думку, порушити важливу проблему в ході аналізутвору, висловити не тільки судження, а й роздум. Характернимє пов’язування цієї якості переважно зі статтею проблемного харак-теру, але за умови максимального використання жанром рецензіїсвоїх можливостей, ми отримаємо рецензію-статтю.

Також окремим різновидом працюючих рецензій можна виділи-ти рецензії-диспути.

Близьким до вищенаведеного прикладу є інший вид — рецензії,де відбувається суперечка рецензентів з письменниками. Негатив -ним моментом таких матеріалів часто є їхня необ’єктивність, коливідсутній рівноправний діалог між автором твору та автором журна-лістського матеріалу, через що складається картина однобічного суд-ження, а в деяких випадках — звинувачення щодо думок твору чийого якості.

Протилежним принципом виступають матеріали, де перед чита-чем постає глибинний аналіз неоднозначності питання, концепцій,підходів письменника та рецензента. Сучасна література надаєширокі можливості для використання таких видів жанру, як рецен-зія-суперечка, рецензія-інтерв’ю, рецензія-діалог та інші цікавівидові форми.

На сучасному етапі засоби масової інформації часто пропону-ють до уваги читачеві псевдорецензії або матеріали інших жанро-вих видів. Так, забуваючи про масову аудиторію видання, авториподають імітацію літературно-критичної статті замість якісноїрецензії.

Поява модифікованих форм цього жанру дозволяє адаптуватитекст матеріалу для різних цільових аудиторій.

224


СТРУКТУРА ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ СИСТЕМИ

Собчук В. В.студент групи ЗВСР–41,





Єдиної організаційної структури, придатної для всіх видавничо-полігра фічних систем, не існує, тому вибір її для певної системи —складне пи тання. Структуру формує керівна і управ лінська ланкисистеми відповідно до загаль ного призна чення, ці лей, завдань цієїсистеми. Одночасно встанов люється співвідношен ня ієрархій і під-систем управління, щоб система функціо нувала й розвивалась якєдине ціле. Від правильної розста новки кадрів і вмілого керівниц-тва ними багато в чому зале жить успіх бізнесу.

Структура будь-якого видавництва чи видавничого підрозділузалежить від цілого ряду чинників — програмних цілей, обсягу діяль-ності, ринкової кон’юнк тури. Але найперше — від типу, до якоговидавництво відноситься.

Найбільш поширені середні та невеликі видавничо-поліграфіч-ні системи. Ці системи можна розділити на окремі функціональніблоки, що мають свої певні завдання й обов’язки: редакційний (пла-нування випус ку; робота з автором і рукописом), виробничий (офор-млення видання й підготовка його до друку, розміщення замовленняу друкарні, контроль і приймання накладу), маркетин говий (реалі-зація готового накладу), фінансово-економічний (бух галтерськийоблік, калькулювання продукції, економічні про гнози), кадровий(робота з пер со налом, юридична служба). На верхівці такої системизнаходиться директор (президент, генеральний директор, головнийредактор), а окремі блоки очолю ють ке рівники. Саме вони повиннізабезпе чити функціо нальність і розвиток сис теми, чітко розподілятизавдання і відповідальність всередині кожного під роз ді лу системиі між її структурами, творчу й органі зовану роботу кожної із її ланок.

В невеликих видавничо-поліграфічних системах шлях їх розвит-ку, їхню політику і поводження на ринку, як правило, оприділяє самдиректор.

225


Обов’язкової організаційної форми для видавничо-поліграфічноїсистеми не іс нує. Кожна система сама розробляє оптимальну струк-туру, відповідно до своїх розмірів, функцій і цілей, вра ховуючи як своїсильні, так і слабкі сторони. Кожна зі ланок такої системи виконуєсвої обов’язки, визначені типовими інструкціями і внутрішньовидав-ничими положеннями. Розгля немо один з можливих варіантів.

У цій системі директор керує всією редакційно-видавни чою,виробничо-господарською, фінансово-економічною та полігра-фічною ді яльністю видав ництва. Організовує роботу всіх йогопідрозді лів, здійснює загальне керівництво розробкою перспектив-них і поточних тематичних і виробничих планів видання літерату ри.Контролює зміст, якість художнього і технічного оздоблен ня видав-ничої продукції, забезпечує її конкурентоспроможність. Контролюєправильність підготовки угод з авторами і підряд ними організація-ми, дотримання термінів подання рукописів і їх проходження увидавництві, виконання замовлення полігра фічними підприєм-ствами. Затверджує наклади видань і цінову політику. Організовуєсвоєчасне матеріальне забезпечення ви робничої діяльності, робо-ту з рекламування і реалізації літера тури. Керує колективом спів-робітників видавництва та персо нально відповідає за його прибут-кову роботу.

СВІТОГЛЯДНІ ОРІЄНТИРИ РЕЛІГІЙНОЇ ЛІТЕРАТУРИЯК АГЕНТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ

В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Совенко Д. О.студентка групи ВСР–41,




Актуальність теми полягає у тому, що сучасне українське сус-пільство, запозичуючи характеристики інших світових культур,поступово втрачає свою ідентичність. Натомість релігійна літерату-ра як один з агентів соціалізації може здійснювати позитивний впливна цей процес.

226


Говорячи про соціалізацію як «процес інтеграції індивіда в сус-пільство, у різноманітні типи соціальних спільнот шляхом засвоєн-ня ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основіяких формуються соціально-значущі риси особистості» [1, с. 164],слід розуміти, що її правильна реалізація неможлива у соціумі, який,морально деградуючи, втрачає свою ідентичність. Зважаючи на те,що соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поді-ляючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціаліза-ція дорослих) [1, с. 197], індивід не завжди може вирішувати, якийсоціальний досвід перетворювати на особисті цінності та життєвіорієнтації. Тобто складний шлях переходу від індивіда до особис-тості неможливо регулювати виключно власними уподобаннями,самостійно обираючи лише окремі характеристики для насліду -вання. У цьому процесі значну роль відіграють світогляд, релігія таменталітет.

В українському суспільстві панівною релігією є християнство(трансформоване у процесі розвитку), відповідно подальші комен-тарі стосуватимуться лише його характеристик. Протягом століть нафундаменті релігії (безперечно, за участі сторонніх впливів) форму-вався національний менталітет як «своєрідний стан і спрямованістьіндивідуальної та групової свідомості, набір вже складених на під-свідомому рівні, норм, принципів, архетипів, життєвих орієнтацій,відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь» [3, с. 204].

Шляхом накладання відбитків історичних епох, політичнихрежимів він і досі трансформується, однак, незважаючи на ситуаціюу суспільстві, будь-яка особистість — результат релігійної соціаліза-ції індивіда через запозичення особливостей менталітету певної краї-ни. Релігійна соціалізація передбачає «передачу системи релігійноїорієнтації, знань, настанов, моральних норм, набутих за період жит-тєдіяльності індивіда, нації, людства від покоління до покоління»[2, с. 33]. Відповідно, агентами релігійної соціалізації як такої є роди-на, церква та релігійна література.

Розробкою питань соціалізації і релігійної соціалізації як одногоз її аспектів займалися зарубіжні (Е. Дюркгейм, З. Фройд, Ж. Піаже,Д. Мід, В. Ядов, Ю. Черниш) та українські (С. Максименко, Т. Ти та -рен ко, Б.Ломов, М. Пірен, Є.Дулуман, І. Данилюк) дослідники.

Під час соціалізації будь-яка людина морально виховується(якщо таке виховання взагалі присутнє) в тому числі і на літературі,тоді як преса, радіо, телебачення, а сьогодні ще й Інтернет, слугу-ють лише додатковими джерелами інформації. Натомість, саме

227


література, книжка відповідає за формування індивідуальних думок,у процесі обміну якими, власне, і народжується стан масової свідо-мості, іменований громадською думкою.

Релігійна соціалізація відбувається на основі задоволеннядуховних потреб суспільства. Таке саме завдання постає і передрелігією, яка є поліфункціональним феноменом. Його реалізаціявідбувається через виконання релігією своїх функцій у суспільстві.Оскільки релігійна література несе у собі елементи релігійного сві-тогляду та одночасно є агентом соціалізації індивіда,для визна-чення її ролі у цьому процесі необхідно враховувати обидва ціаспекти.

Виконання релігійною літературою своїх функцій як агентасоціалізації індивідів у суспільстві забезпечує її правильну реалі-зацію. Незважаючи на упереджене ставлення певної частинисоціуму до релігії як такої, до текстів, у яких вміщені її положен-ня, неможливо стверджувати, що наслідування цих моральнихнорм та принципів здатне сьогодні призвести до негативнихнаслідків.

Наявність лише незначної кількості якісної літератури релі-гійного напрямку, обмеження місць її розповсюдження певнимчином призводить до зниження рівню духовності в Україні.Завдання, які сьогодні стоять перед такою літературою,не обме-жуються лише примітивною пропагандою релігії та церкви.Натомість вона покликана популяризувати та затвердити високіморальні принципи, правила поведінки, сприяти формуваннюдуховного світогляду, який би міг протистояти впливам сучасноїмасової культури з метою збереження аутентичних особливостейнашої країни.


1. Дулуман Е. Религия среди факторов формирования социальнойидентичности / Е. Дулуман. // Мат. XXVIII Міжнародної науково-практичної конференції «Роль науки, релігії та суспільствау формуванні моральної особистості». — Донецьк: ІПШІ «Наукаі освіта», 2010. — С. 156–162.

2 Пірен М. Релігійна соціалізація особистості як чинник утвердженнядуховних цінностей громадянського суспільства / М. Пірен. //Соціальна психологія. – 2005. — № 6 (14). — C. 31–41.

3. Стражний О. Український менталітет: Ілюзії. Міфи. Реальність /О. Стражний. — К.: Книга, 2009. — 368 с., іл. 7.

228


ПРОСУВАННЯ ТВОРІВ ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ НА КНИЖКОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

Старостін Р. Д.4-й курс, група ЗВСР–41,

спеціальність «Видавнича справа та редагування», Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Науковий керівник: Лоза Г. І., доцент, канд. наук із соціальнихкомунікацій, Інститут філології та масових комунікацій


В Україні ринок фентезі є достатньо заповненим, але більшістьвидань перекладені з інших мов, або написані російською мовою,тому тема створення та просування конкурентоспроможного укра-їнського фентезі видання є досить актуальною. Вагомий вплив наформування цього жанру надали: англієць Джон Рональд РуелТолкін та американець Роберт Ірвін Говард. Історію сучасного фен-тезі ведуть від Джорджа МакДональда, шотландського автора тво-рів «Принцеса та Гоблін» та «Фантасти» (1858). Перші виданняпобачили світ на початку XX ст., серед них «Володарь Кілець»,«Хроніки Нарнії», «Конан», «Пісня Льоду та Полум’я» та ін.

Сюжет фентезі видання зазвичай розгортається у вигаданомусвіті, який може нагадувати Середньовіччя, а основні персонажіборються із фантастичними створіннями та долають надприродніявища. Світ вигаданний письменником фентезі може існувати гіпо-тетично, тобто це може бути як паралельний уявний світ, так й іншапланета, і зрозуміло, що допустиме існування надприродніх міфіч-них істот, магії тощо. У дисертаційній роботі «Християнське фенте-зі у творчості К. С. Льюїса» дослідниця Т. В. Жаданова стверджує,що витоки фентезі можна виявити у фольклорній казці, архаїчномусвіті, середньовічних героїчних піснях і європейських лицарськихроманах, новаторській творчості романтиків XXI ст. і окультно-міс-тичній літературі, фентезі піднімає найважливіші проблеми, що зачі-пають вічні теми — протистояння добра і зла та абсолютної влади,обов язковість пристуності й специфічність художнього втіленняпроблеми особистості, морального самопізнання. Отже, фентезі —це сучасний літературний жанр, який оснований на використанніказкових або міфічних мотивів. Нині займає проміжне положенняміж казкою та науковою фантастикою. Також це жанр у кіне ма -тографі, живопису, комп ютерних і настільних іграх.

229


Презентуючи фентезі видання автор доводить суспільству, щовін може просувати свій твір, тому він рекламує його, займаєтьсяреалізацією і перетворюється на менеджера. У сучасному світі соці-альні мережі мають ширше охоплення, ніж телебачення, радіо тадруковані видання, тому популярності твору надає його історія намедіа просторах, зокрема, створення у соціальних мережах персо-нальних сторінок (спілкування з видавцями та відомими фентезіавторами), постів на тематичних форумах, блогів, де автор ділитьсязі своїми читачами подробицями про майбутнє видання, спеціа -лізованих відеохостингів (наприклад, Youtube, Vimeo тощо), рек-ламних відеокліпів, що дає змогу збільшити та зацікавити активнуаудиторію.

Гарантом популярності для автора фентезі, слугують маститівидавництва, наприклад, «Фоліо» чи «Старий Лев», які мають вели-ку мережу розповсюдження, твір завжди буде на полицях книгарень.

Для максимального охоплення цільової аудиторії автори фенте-зі беруть участь у тематичних конкурсах, оскільки, зазвичай, інфор-мацію про конкурсантів та переможців публікують у спеціалізова-них альманахах. Останнім часом багато глянцевих журналів,наприклад «L Officiel», організовують власні конкурси та публікуютьтвори молодих авторів.

Але інколи автору доводиться видавати книгу самотужки, томувиникає потреба шукати видавництва, домовлятися щодо публікації,сподіваючись на адекватні ціни та послуги.

Отже, на сьогодні фентезі видання міцно закріпилися середінших жанрів української художньої літератури, стрімко розвива-ються його піджанри, поступово накопичується масив науковихпраць, які вивчають і описують цей популярний жанр, зокрема йпросування на книжковому ринку.

230


УКРАЇНСЬКА РУКОПИСНА КНИГА КНЯЖОЇ ДОБИ:РЕПЕРТУАР ВИДАНЬ

ТА ЇХНЄ ХУДОЖНЄ ОФОРМЛЕННЯ

Ткаліч А. В.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Довбищенко М. В., д. і. н., професор,


Українська рукописна книга має довготривалу історію. Так першівідомі рукописні книги з’явились на території України ще за часівКиївської Русі з розповсюдженням християнства у Х столітті. Книгипереписувалися церковнослов’янською та літературно-писемноюдавньоруською мовами, поширеними були переклади з давніх мов,що базувалися на візантійській християнській писемності.

Однією з характерних особливостей книжок княжої доби є їхоформлення. Майстри прикрашали рукописи мініатюрами, малюн-ками, заставками, кінцівками, ініціалами, декоративними прикра-сами на полях у вигляді квітково-рослинних бордюрів, що робилоїх унікальними та неповторними. Окремої уваги заслуговує оправа,що мала як охоронно-технологічне, так і мистецьке значення.Прикрашали книги і рослинним і сюжетним тисненням, металеви-ми прикрасами, дорогоцінним камінням тощо.

Писалися книги уставом, для якого характерні прямі, майже пря-мокутні букви, старанно виведені, нез’єднані та розташовані наоднаковій відстані одна від одної. Основні риси уставу — це чіткийархітектурний характер ліній і незначна кількість скорочень.

Розглядаючи особливості написання та оформлення рукопис-них книг часів Київської Русі, варто приділити увагу конкретнимприкладам для більш точного уявлення про книги тієї доби. Тожзупинимось трохи детальніше на Остромировому Євангеліє.

Остромирове Євангеліє вважається однією з найдавніших танайвидатніших пам’яток старослов’янського письменства. Булопереписане у 1056–1057 роках (з жовтня 1056 по травень 1057) із ста-роболгарського оригіналу у Києві дияконом Григорієм для новго-родського посадника Остромира, який був посаджений київськимкнязем Ізяславом Ярославичем. Книга призначалася для Софій сь -кого собору в Новгороді.

231


Складається Євангеліє з 294 аркушів. Цікаво те, що пергамент, наякому було написано Євангеліє був не вищої якості, так трапляють-ся листи із зашитими до написання тексту дірками.

Написано одну з найдавніший пам’яток уставом, однією з давніхформ кирилиці. У Остромировому Євангеліє розмір літер поступовозростає від початку до кінця книги, від 5 до 7мм. Текст написаний удва стовпчики по 18 рядків на сторінці площею близько 20´24 см.

Прикрашають книгу багатобарвні ініціали, фігурні заставки іззолотом, зображення євангелістів (Іоана, Луки і Марка). До речі, іні-ціали є найпримітнішою особливістю художнього оформлення«Остромирового Євангелія». Вони були розфарбовані зеленою, чер-воною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним)золотом. Кожен з ініціалів є унікальним, адже має оригінальниймалюнок та поєднання кольорів. Наприклад, ініціал буква «У»повторюється 135 разів, але кожен з них відрізняється від інших.Однією із загадок залишаються східні мотиви в оформлені заголов-них літер Євангеліє. В кінці книги є післямова писаря — дякаГригорія, поставлена також і дата написання.

Євангеліє було написане класичною старослов’янською мовою,тому воно є одним із важливих джерел вивчення цієї мови.Остромирове Євангелія було використане, для створення сучаснихграматики і словників старослов’янської мови. Таким чином книга єне тільки значною історичною пам’яткою, а й матеріалом для дослід-ження старослов’янської мови.

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ ТА ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬУКРАЇНЦІВ У ТАБОРАХ ДЛЯ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

В НІМЕЧЧИНІ ТА АВСТРІЇ 1945–1951 рр.

Торгалова А. С.студентка групи ЗВСР–41,




Друга світова війна порушила усталений життєвий ритм мільйо-нів людей у Європі та у світі. Чимало українців виявилися викину-тими з рідних домівок й опинилися далеко від Батьківщини, наприк-

232


лад на території Німеччини Австрії, Польщі, Франції та в інших краї-нах Європи, чи то через військовий полон, чи як примусові робіт-ники, вивезені фашистами в трудові табори, чи політичні втікачі наЗахід, які скористалися війною, аби покинути межі СРСР. Політичнірепресії та переслідування, геноциди, голодомори, національні йрелігійні утиски, дискримінація — ось, далеко не повний перелік тихпричин, що спонукали українців удатися до політичного біженства.

Виживши в роки війни й опинившись у західних окупаційнихзонах, усі ці люди отримали шанс розпочати життя спочатку, подалівід радянської тоталітарної системи.

Загальна кількість таборів для переміщених осіб у західних оку-паційних зонах була різною, в Австрії — 21. Чисельний їх складколивався в межах 200–300 осіб і лише у двох найбільших — Ландекі Зальцбург — 1–2 тис. осіб. Значно більше таборів розміщено взахідних окупаційних зонах Німеччини: 161 табір для біженців в аме-риканській зоні окупації та 86 — у британській.

Система навчання в таборах мала кілька рівнів: дитячі садки,початкові та середні школи, гімназії, музичні школи й різноманітнікурси. Усі ці освітні рівні зорієнтовані на представників різних віко-вих і соціальних груп.

Як стверджує В. Маруняк, таборове шкільництво розвивалосяспонтанно й у перші роки в таборах ніким не регламентувалося, небуло єдиної шкільної програми. Ще однією особливістю таборовогошкільництва було те, що до 1948 р. воно існувало як приватне, позашкільною системою Німеччини, а от в Австрії народні школи табо-рів одразу після створення дотримувались австрійської програми.

Відомо, що таборовий період української еміграції після Другоїсвітової війни позначився активною видавничою діяльністю.Передусім потрібно згадати про створення на початку 1946 р. Союзуукраїнської демократичної преси в Регенсбурзі. Він об єднував укра-їнських журналістів навколо тижневиків «Наше життя», «Слово»,«Українські Вісті». 2–3 червня 1946 р. в Новому Ульмі відбувсяперший з їзд українських журналістів еміграції. Саме на ньому утво-рено Спілку українських журналістів на еміграції, яка взяла на себекоординацію налагодження зв язків із європейськими й американ-ськими бібліотеками та забезпечення необхідною (україномовною)літературою українських ПО в таборах.

Як зазначає В. Маруняк, видавнича діяльність українців у Ні -меччині та Австрії як складова частина загального культурного про-цесу та як візитівка її культурних спроможностей має два виразні

233


етапи. Перший (1945–1948 рр.) — коли з являються видання, різніза характером та періодичністю. Та другий (1948–1951 рр.) –зрос-тання якості й тиражів видань.

Видавничу діяльність реалізовували за кількома напрямами:художня література, наукові видання та студійні посібники, підруч-ники, а також політична публіцистика. Серед прози особливо попу-лярні були короткі твори (оповідання, новели, нариси). Найбільшпомітними й популярними емігрантськими письменниками сталиІван Багряний, Василь Барка, Яр Славутич, Олег Зуєвський.

В українських таборах Ді-Пі впродовж кількох років їхнього існу-вання жваво розвинулося суспільно-громадське, політичне, куль-турно-освітнє, релігійне, господарське, літературно-мистецькежиття та видавнича діяльність. Про це свідчать числа на 1948, колив таких таборах працювало 102 народні школи, 35 гімназій, 12 іншихсередніх шкіл, 43 фахові школи, виходило 232 періодичні виданняі появилося 818 книжкових видань.

Українські політичні біженці обравши для себе після закінченняДругої світової війни шлях вигнання, повною мірою пізнали боліснуностальгію за Батьківщиною, перенесли труднощі адаптації в умо-вах іншомовних суспільств, що дуже часто вимагало від них переква-ліфікації. Досить часто українським іммігрантам доводилося зіштов-хуватись з недоброзичливим ставленням до себе з боку представниківвлади тих країн, де вони перебували. Однак, попри всі труднощі вонизуміли стати повноправними громадянами країн свого поселення.

ПРОБЛЕМАТИКА УКРАЇНОМОВНОЇ ПРЕСИ:ТЕНДЕНЦІЯ ДО ЗНИКНЕННЯ

Фільчаков Є. Г.студент групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Андрейчук Л. Й., к. філол. н., доцент,


Ситуація, що склалася на ринку ЗМІ в Україні, викликає,щонайменше, відвертий подив і стурбованість.

У країні, де, згідно з останнім переписом населення, понад30 мільйонів людей назвали своєю рідною мовою українську, фак-

234


тично повністю знищено ринок загальнонаціональних україномов-них друкованих ЗМІ.

На сьогодні в державі із 46-мільйонним населенням українськоюмовою видається лише невеличка частинка всеукраїнського розва-жального чи спортивного видання; мало жіночих, комп’ютерних чиавтомобільних журналів. Жоден зі світових брендів, які прийшли вУкраїну, не видає видань українською мовою.

Ще минулого року громадські та політичні діячі підняли питан-ня щодо протистояння цілеспрямованому витісненню українськоїмови з ринку преси за допомогою маніпулятивних технологій.

Адже в Україні фактично проводиться імітація серйозного опи-тування із використанням серйозного бренду фірми TNS Ukraine.Ця дослідницька організація є монополістом у сфері розподілу рек-ламних засобів на ринку друкованих ЗМІ та в останньому її рейтин-гу було представлено лише одне україномовне видання серед майже100 російськомовних. Таким чином, склалася ситуація, коли пору-шується основне право українського громадянина — отримувати вУкраїні інформацію українською мовою. Отже, в Україні склаласяне критична, а катастрофічна ситуація з україномовними друкова-ними виданнями, бо TNS Ukraine вже протягом декількох роківпереконує громадян України в тому, що україномовні видання не єрентабельними.

Склалася ситуація, коли порушується основне право громадя-нина України, зафіксоване в Конституції, — отримувати в Україніінформацію українською мовою.

Аргументи про «ринковість чи регулювання ринком» не витри-мують критики. Можна звернутися до прикладу, скажімо, Латвії, демовна ситуація ще донедавна була схожою на українську. Нині тамдомінує латиськомовна преса, латиською видаються міжнароднібренди. Так природним чином ринок реагує на потреби 1,3-мільйон-ної латиськомовної аудиторії. Аналогічна ситуація в Естонії таСловаччині, де початкові умови були так само несприятливим длямови більшості населення.

Тобто «досвід» України в цьому плані є унікальним: фактичноєдина структура — TNS Ukraine — посівши монопольне становище,має вирішальний вплив на розподіл величезних рекламних коштів,які, за даними Української асоціації видавців періодичної преси,отримали друковані ЗМІ 2008 року й за рахунок яких переважноіснує ринок. Користуючись таким становищем і повною відсутніс-тю контролю з боку державних органів, ця структура багато років

235


наполегливо «працювала» над тим, аби довести, в першу чергу рек-ламодавцям, що україномовні видання неконкурентні на ринку, непотрібні читачам, не мають своєї аудиторії.

Україномовні видання зіткнулися із ситуацією, коли «соціоло-гічні» дані відверто спотворювали реальність. Зокрема, журнал«Український тиждень» минулого року в одному з досліджень отри-мав результат, який було занижено не менше, ніж утричі, порівняноз об’єктивними цифрами продажів, не кажучи про безкоштовну роз-дачу під час промо-акцій. Так само цілком достовірні джерела свід-чать, що одне із російськомовних видань продемонструвало потрій-не перевищення аудиторії над реалізованим накладом.

Держава і суспільство не мусять толерувати таку ситуацію.Очевидно, що непрозорість позаринкових механізмів, змова окре-мих учасників, монополізм ключових гравців накладаються насуб’єктивну українофобію, небажання виконувати притаманні пресіфункції, забезпечувати права громадян, дотримуватися законів,дбати про національні інтереси та інформаційну безпеку.

КРИТИЧНИЙ РОЗСЛІД В. ДОМАНИЦЬКОГО НАД ТЕКСТОМ « КОБЗАРЯ»

Фільчаков Є. Г.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Андрейчук Л. Й., к. філол. н., доцент,


Представити читачеві повний і не попсований «Кобзар» означа-ло для Доманицького насамперед те, «щоб будо зібрано й докупизведено увесь матеріал щодо тексту», який згодом «має бути кри-тично перевірений та обслідуваний по багатьох варіантах рукописівта по друкованих виданнях».

Другою метою наукового видання творів «Кобзаря», як вважавДоманицький, була необхідність чіткої та послідовної характерис-тики значення кожного з них, що мало міститися в історико-літе-ратурних коментарях, у бібліографічнх, біографічних довідках.Підтримував він і позицію тогочасних вчених-текстологів про те, що«перш ніж робити такі наукові примітки, треба дати кожному твору

236


відповідне йому місце, тобто «подбати про гарний, систематичнийрозпорядок окремих творів у виданні (хронологічний)».

Розпочавши роботу над текстологічними дослідженнями та реда-гуванням нового «Кобзаря», Василь Доманицький активно вико-ристовував усі доступні йому джерела-рукописні(автографи, копії,авторизовані списки), друковані (прижиттєві та післяжиттєві видан-ня), архівні документи, особисті листи. У передмові до « Критичногорозсліду над текстом «Кобзаря» він щиро радів, повідомляючи, що «вПетербурзі, в архіві департамента поліції, в так званому «III отдєлє-нії», де ще з р. 1847 знаходиться «дєло» про Шевченка, знайденокінець «Єретика» (Івана Гуса) та три нових поеми: «Сон» і «Дівочіїночі» та «Черниця Марьяна» ( уривок з поеми) (писані р. 1844)у великому рукописові, що має заголовок « Три літа».

На тривалий час вибирався Доманицький до тодішньої столиціімперії, безперервно листувався з українськими літературно-науко-вими авторитетами, які мешкали у Львові, Санкт-Петербурзі, Києві,Харкові, Чернігові. Інтенсивно обмінюючись у цей час листамиз Іваном Франком, Доманицький дізнався, що той за дорученнямфілологічної секції Наукового товариства також готує критичневидання творів Шевченка у Львові. Детально повідомляв йому прорезультати своїх досліджень, надсилаючи опрацьовані тексти, порів-няльні аналізи, гранки найважливіших матеріалів. Доброю підмо-гою і підтримкою служили жорсткі Франкові оцінки зарубіжних пуб-лікацій: «Женевське видання «заборонених у Росії» поезій щодоваріантів має також мінімальну вартість, подаючи переважно пізні,а правдоподібно й не Шевченкові варіанти».

Завдяки наполегливій дослідницькій праці Василя Доманиць -кого упоряднику нинішнього дванадцятитомника змогли однознач-но заявити, що твори Шевченка (основні тексти, інші редакції таваріанти) друкуються за автографами, переважну більшість якихзосереджено у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шев -чен ка Національної академії наук України; прижиттєвими видання-ми та публікаціями (з усуненням цензурних купюр за автографами таз виправленням очевидних друкарських помилок і огріхів); автор -сь кими робочими примірниками прижиттєвих видань («Чигирин -ський Кобзар і Гайдамаки» 1844, «Кобзар» 1860 ) з рукописнимивиправленнями Шевченка; рукописними копіями та списками (І. М.Лазаревського, П. І. Бартенєва та ін.) з виправленнями поета; дея-кими іншими, не правленими Шевченком, рукописними списка-ми, що доносять автентичний текст, який в автографічному вигляді

237


не зберігся; деякими посмертними публікаціями (в журналах«Основа», «Вечерниці», празькому виданні «Кобзаря» 1876 р., женев-ському виданні «Кобзаря» 1878 р. тощо), здійсненими за автографа-ми, нині не відомими (з виправленням друкарських та інших поми-лок). Твори подаються в останніх авторських редакціях, друкованихчи рукописних. Усі уточнення, виправлення, редакторські кон’єк-тури, внесені в текст, у тім числі корективи, що усувають цензурніспотворення, застережено у коментарях. Авторські виправленняі переробки тексту вичерпно відбито у розділі «Інші редакції та варіанти».

МЕТОДОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕРТИФІКАЦІЙНИХДОСЛІДЖЕНЬ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ

Цивінський Д. В.студент групи ЗВСР–41,





Системна методологія базується на системному підході, систем-них методах, системній теорії. Володіючи великим потенціалом дляаналізу практично всіх сфер діяльності, вона знаходить застосуван-ня у різних галузях науки: природничих, технічних, суспільних тощо.І хоча у ниніш ній час відбувається інтенсивна інтеграція наук, щовивчають об’єкти різної природи, на практиці використовуютьзагальні методологічні підходи.

Завдяки розвиткові національної системи стандартів та наяв-ності достатнього метрологічного забезпечення стало можливимвведення в Україні системи сертифікації (оцінки відповідності про-дукції вимогам стандартів та інших нормативних документів).Технічною основою національної метрологічної системи є націо-нальна еталонна база, яка складається з державних еталонів оди-ниць вимірювання.

Порядок здійснення сертифікації видавничої продукції згідно зДСТУ EN 45011-98 містить такі процедури: подання для розгляду

238


клопотання та документацію на сертифікацію продукції; аналізнаданої документації; прийняття рішення щодо сертифікації;обстеження виробництва; атестація виробництва або сертифікаціясистеми якості; добирання, ідентифікація зразків продукції та їхвипробування; аналіз отриманих результатів й прийняття рішеннящодо можливості видання сертифіката відповідності та наданняліцензій; оформлення та видання сертифіката відповідності, надан-ня ліцензій та внесення сертифікованої продукції до РеєструСистеми; визнання дійсним сертифіката відповідності, виданогоза кордоном; технічний нагляд за сертифікованою продукцієюпід час її виробництва; інформація щодо результатів сертифікаціїпродукції.

Схеми (моделі) обов’язкової сертифікації продукції встановлюєорган, який здійснює сертифікацію. Ці схеми мають бути зазначенів документі, що встановлює порядок здійснення сертифікації будь-якої продукції. Під час сертифікації враховують особливості вироб-ництва, випробувань, поставляння та використання продукції,а також можливі витрати замовника. Залежно від специфіки про-дукції та особливостей її виробництва орган з сертифікації продукціїможе застосовувати й інші правила добору схеми (моделі) сертифі-кації. Добирають схеми (моделі) сертифікації продукції в Системіз урахування таких правил:

Сертифікат на одиничний виріб видається на підставі позитив-них результатів випробувань цього виробу, здійснених у акредито-ваній в Системі випробувальній лабораторії (центрі).

Ліцензія на право застосування сертифіката відповідності дляпродукції (виробників), що виготовляється виробником серійнопротягом встановленого ліцензією терміну, надається органом з сер-тифікації на підставі позитивних результатів сертифікаційних випро-бувань в акредитованій Системою лабораторії зразків продукції,добірних у порядку та кількості, встановлених органом з сертифіка-ції та здійснення вимог.

Міжнародні стандарти визначають якість як сукупність характе-ристик об’єкта, що стосуються його здатності задовольняти сучасніта майбутні потреби суспільства (ISO 8402:91). З цих визначеньможна зробити висновок, що за вихідну ха рактеристику, скажімо,якості промислової продукції прийнято її властивість.

239


ПРИЧИНИ ВЖИВАННЯ ПЛЕОНАЗМІВ НА ПИСЬМІ ТА В УСНОМУ МОВЛЕННІ

Ясько М. Р.студентка групи ЗВСР–41,


Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Адамчук Н. В., к. філол. н., доцент,


Плеоназми — один із багатьох видів «паразитів» у мовленні.І якщо для людини технічної чи творчої спеціальності знати проте, чим саме шкідливе їх вживання, та уникати їх не так вжей необхідно, для редактора, журналіста чи диктора це дуже важли-во. На сам перед тому, що редактор — це людина, професія якоїє останньою ланкою в довгому ланцюгу видавничого процесу, іматеріал, котрий подається редактором у випуск, повинен бутиретельно відшліфований до дрібних деталей, з яких потім отри-муємо завершений текст.

Плеоназм — надлишковість засобів, що використовуються дляпередачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання.Плеоназм як властивість тексту виявляє себе у повторенні чисинонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або гра-матичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатос-лівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше.Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у більш широ-кому контексті: цілі речення можуть практично дублювати тойсамий зміст.

Сьогодні на процес редагування впливають такі чинники, якобмежена кількість часу (часто виникає потреба зробити щосьдуже терміново), недостатня увага самого автора тексту до вжи-вання у ньому паразитів-плеоназмів тощо. Однак найголовнішийфактор можна сформулювати так: від «паразитів» у тексті з пер-шого разу ще нікому сховатися не вдалося. Звичайно, трапляють-ся й такі тексти, подані автором майбутньої публікації, де всевитримано у стилі, близькому до так званого «чистого», коли мимаємо змогу бачити максимально наближений до ідеалу твір зістилістичного та лексико-граматичного боку, тобто автор з само-го початку якомога ретельніше намагається запобігти появі у тек-сті плеоназмів.

240


Однак мовностилістична надлишковість може мати не лишенегативне, а й позитивне значення. Плеоназм може бути обов’яз-ковим (зумовленим мовною системою чи нормою) або факульта-тивним, стилистичним (зумовленим експресивною метою вислов-лювання). Обов’язковий плеоназм є часто присутнім у граматицірізних мов — наприклад, у системах узгодження (дублювання гра-матичного значення іменника у формах залежних від нього слів),у деяких конструкціях дієслівного керування — дублювання про-сторових значень дієслівних префіксів у прийменниках («злізтиз дерева») або подвійного заперечення («ніколи не був») та ін.

Наше мовлення багате на плеоназми, що виконують позитив-ну роль, опсилюють його красу й досконалість. Наприклад, плео-настичність, створювана повтором, — прикметна риса оратор-ського, а іноді й публіцистичного мовлення. Стилістичний(експресивний) плеоназм є типовим для розмовної, публіцистич-ної і художньої мови, особливо для фольклору, де плеонастичніепітети й порівняння можуть перетворюватись на стійкі поетичніформули.

У кожного виду та стилю тексту є певні особливості підходу доопрацювання та безпосередньо до редагування. Якщо в оповіданнічи комічному творі автор має певну свободу вибору мовно-стиліс-тичних засобів, то в журнальній статті чи в тексті до газетної колон-ки мусить бути більш стриманим, а в тексті до наукової статті авторбуде ретельно обирати вислови та не менш ретельно стежити заспособом подачі інформації.

Редактору доводиться витрачати багато зусиль на пошуки в тек-сті й усунення невиправданих плеоназмів. Адже надмірне вживаннясинонімічних сполучень, псевдолексем, повторення однокореневихслів не сприяє розумінню тексту, навпаки, свідчить про мовнуневправність і безпорадність як автора, так і редактора.

241

СЕКЦІЯ 7

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ І ПРОЦЕСИПОЛІГРАФІЇ ТА ПАКУВАЛЬНОЇІНДУСТРІЇ

КОМБІНОВАНИЙ СПОСІБ ДРУКУВАННЯ ЕТИКЕТОК

Єрмаков Р. І.cтудент групи ВП-41,

кафедра видавничої справи, поліграфії та редагування, Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна» Науковий керівник: Козак П. М., старший викладач,


Під час виготовлення етикеток використовуються різні способидруку, один з них — комбінований

Комбінований друк — використання на одному відбитку двохабо більше способів друку при відтворенні одного оригіналу.Застосовується для виготовлення грошових банкнот і цінних папе-рів. Комбінований друк також використовують при друкуванні реп-родукцій картин, які супроводжуються невеликим текстом.

Поєднання в одній машині, по крайній мірі, двох видів друку(наприклад, офсетного і флексографічного), які доповнюють одинодного, дає можливість досягти хороших результатів. Машини, вяких використовуються не один, а більша кількість способів друку-вання, часто називають комбінованими або гібридними. Вони засто-совуються для виготовлення різноманітної продукції в рулонах,аркушах — не тільки етикеток, а і різного роду захисних марок, упа-ковок, календарів, лотерейних білетів, банківських чеків, реклам-них плакатів і т.д.

242

Секція 7 Сучасні технології і процеси

Базою всіх комбінованих машин є офсетні друкарські секції, якіможуть доповнюватись можливостях зміни довжини відбитку нетільки в секціях флексографічного і трафаретного друку, а і в секці-ях офсетного друку завдяки застосуванню змінних касетних друкар-ських апаратів. Машина може включати різну кількість друкарськихсекцій офсетного, флексографічного і трафаретного друку. Вона маєкласичну секційну побудову з приводом секцій від горизонтальногоголовного валу, розташованого в нижній частині машини.

Офсетна друкарська секція включає трьох-циліндровий друкар-ський апарат, а також фарбовий і зволожувальний апарати.Друкарський апарат виконаний у вигляді касети. Зміну довжини від-битків досягають шляхом встановлення в секціях касет з циліндрамиінших діаметрів рядом з машиною. Зрозуміло, що кожна касета —не дешеве задоволення. Проте такі машини ефективні в експлуата-ції, адже на відміну від машин з постійною довжиною рубки, вониміняють розмір рубки, економлячи на цьому матеріал. Тай й вартістьзмінних касет менша вартості друкарської машини з другою довжи-ною рубки. Достатньо мати набір касет 2–3 форматів, щоб одержатипродукцію будь-якого розміру.

Офсетні секції укомплектовані потужними фарбовими апарата-ми із 16 валиків, які більш властиві аркушевим машинам, ніж рулон-ним. Жорсткі друкарські апарати дають можливість друкуватиз лініатурою растра 120 лін/см. Зволоження форми — спиртове.

Машину можна укомплектувати пристроєм для холодного тис-нення фольгою. При використанні цієї технології останній друкар-ській секції на стрічку вибірково наносять лак-клей. Потім до стріч-ки з лаком клеєм притискують стрічку фольги.

Суть комбінованого друку в його універсальності. Найбільш роз-повсюджені комбінації: високий та флексографічний друк + рота-ційний трафарет, офсет і флексо + трафарет, а також тиснення, ламі-нування, висікання. Практично всі сучасні машини працюють запринципом секційного поділу друкарських і оздоблювальних про-цесів в одному агрегаті.

При друкуванні етикеток комбінованим способом, доцільно зро-бити основним флексографічний високий, глибокий або офсетнийдрук, а допоміжними: для відтворення високо лініатурних зобра-жень з великою кількістю градації — офсетний або глибокий; Длядрукування тексів, набраних малих кеглем — офсетний; для ство-рення непрозорих елементів — трафаретний; для тиражування пер-соналізованою продукції — цифровий.

243

поліграфії та пакувальної індустрії Секція 7

ОСОБЛИВОСТІ ДРУКУВАННЯ ЕТИКЕТОК ЦИФРОВИМ СПОСОБОМ

Коваль Є. І.cтудент групи ВП–41,

кафедра видавничої справи, поліграфії та редагування, Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна»Науковий керівник: Козак П. М., старший викладач,


За останні роки для друкування паковань і етикеток більш широ-ке застосування знаходить цифровий спосіб друкування. Відріз няє -ться цифровий друк від класичних способів передусім віком — цятехнологія налічує лише трохи більше 20 років. При цифровомудруці перенесення зображення здійснюється безпосередньо з пам’ятікомп’ютера на матеріал, на який наноситься друк або проміжнийносій, який передає зображення, виключаючи виготовлення фото-форм і друкарських форм; існує можливість зміни змісту кожногодрукованого відбитку в накладі. Фактично, до цифрових системналежать передусім технології, які реалізуються за принципом без-контактного друку.

Технологія цифрового друку пропонує використання таких сис-тем: рідка фарба; сухий порошок (тонер); струменний друк та ін.У разі використання рідкої фарби без розчинників пігмент утриму-ється на матеріалі за рахунок клею, що часто потребує попередньо-го нанесення на матеріал спеціального покриття, яке забезпечуєнадійну адгезію. Отже, можна використати також широкий спектрматеріалів: від тонкої плівки до картону. Технологія підходить домалих тиражів етикеток і паковання, наприклад, для виготовленнякольоропроби (від 4 до 6 фарб) на плівкових матеріалах, або неве-ликої кількості етикетки для пробних товарів. Етикетки можнанадрукувати як в лінію, так і поопераційним способом за вимогоюзамовника.

Друк з використанням тонера здійснюється завдяки низькотем-пературного нагрівання, що створює велику перевагу при друку-ванні на папері. Використання швидко висихаючої пігментноїфарби у поєднанні з УФ- фарбою робить придатним обладнаннявисокошвидкісної струминної технології для самоклейної плівкибез підкладки.

244

Секція 7 Сучасні технології і процесиполіграфії та пакувальної індустрії

Принцип струминного друку полягає в тому, що спеціальні рідкіфарби — чорнило — набризкують мікрокапелями на задрукованийматеріал, формуючи на ньому зображення. Як вважають спеціа-лісти — майбутнє за цифровою технологією виготовлення етикетки.

Струминна цифрова машина використовує чотирьох — кольо-ровий процес друку, але при цьому можливість використовуватив одну лінію і флесксографічний друк. Адже струминна технолоїіяефективна там, де флексографія безсильна. Струминна технологіядає можливість робити плавну зміну тона у великому діапазоні.Друга особливість — ефект зміни товщини нанесення фарби. Призначній товщині фарби цей ефект близький до трафаретного друку.Дві переваги, що забезпечує цифровий друк, — це можливість знач-но скоротити час підготовки машини до роботи і скоротити вироб-ничі строки. Тут не потрібний монтаж друкарських форм і підготов-ка до роботи станції друку, можна скоротити до мінімумупідготовчий період. Адже за цією технологією немає кольоропо-дільних плівок і друкарських пластин.

245

СЕКЦІЯ 8

СХОДОЗНАВСТВО: ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО

МАЛІ ЕПІЧНІ ЖАНРИ В НОВІТНІЙ ЄГИПЕТСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Величко М. П.к. філол. н., доцент кафедри української мови, літератури

та східних мов,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Передумови для зародження нової арабської літератури в Єгиптібули закладені ще в першій половині ХІХ ст. Після провалуЄгипетської експедиції Наполеона 1798-1801 рр. в Єгипті утворила-ся практично незалежна від Османської імперії держава на чоліз Мухаммедом Алі. Це дало поштовх до економічного і культурногорозвитку країни. Впродовж перших трьох десятиліть XIX ст. в Єгиптібула створена мережа державних шкіл, з’явилося книгодрукування,стала видаватися (з 1827 року) перша на арабській мові газета «Ал-Вакаі ал-Мисрійя» (Єгипетські події).

Найвидатнішими представником нової єгипетської школи в літе-ратурі був Тауфік аль-Хакім, який розпочав своє самостійне життя зроботи слідчим в єгипетській провінції. Це дозволило йому побачи-ти навколишній світ гострим, спостережливим оком юриста. ТвориТауфіка аль-Хакіма — романіста, драматурга, критика користуютьсявеличезною популярністю в Єгипті та інших арабських країнах.

Коло творчих інтересів аль-Хакіма незвичайно широке. В поезіївін одним з перших в Єгипті пише вільним віршем, в прозі закладаєоснови національного роману, до того ж серед його жанрового роз-маїття його творів можна побачити й такі, які не зустрічалися ранішена Близькому Сході: есе, короткі оповідання, драми, жанр роману-

246

Секція 8 Сходознавство:

щоденника і роману в листах. Особливо багато і плідно працюваваль-Хакім у драматургії, створивши більше 80 п’єс, які ставлять насценах у багатьох арабських країнах, театрах Європи і Америки, екра-нізують в кіно і на телебаченні. Не даремно Т. аль-Хаким вважаєтьсяодним із основоположників єгипетської і арабської драми.

Аналізу романів аль-Хакіма і його філософських драм присвя-чені десятки і сотні рецензій, критичних нарисів, літературознавчихпублікацій і навіть цілих монографій, але досліджень малої позиписьменника зовсім мало. Не заслужено залишившись поза увагою,малі епічні жанри несуть суттєве смислове навантаження, висвіт-люють одвічні питання сенсу людського життя, злочину та пока-рання, геніальності і божевілля. Цей жанр, витворений в першу чергудля читання, а не для сценічного виконання, став відомим як«Інтелектуальний театр», хоча Тауфік аль-Хакім і сам відмовлявсяназивати ці твори п’єсами та публікував в окремих книгах.

У центрі уваги Тауфіка аль-Хакіма — питання як соціально-полі-тичні, так і абстрактно-філософські. Шанувальник драматургіїІбсена і Метерлінка, Тауфік аль-Хаким багато в чому наслідує ідей-но-естетичні напрями їх творчості. Він проповідує безцільністьборотьби з долею.

Махмуд Теймур вважається одним із творців жанру єгипетськоїреалістичної новели, він також — автор соціальних романів«Шамрух» (1958) та «Сині ліхтарі» (1960), збірників оповідань та п’єс,праць з історії та теорії літератури. Прозі М. Теймура притаманніпсихологічна тонкість характеристик та гуманістична спрямованість.В оповіданнях 20–30-х років Теймур показав життя різних прошар-ків єгипетського суспільства. Від кінця 1930-х і в 1940-ві роки у твор-чості Теймура помітний вплив символізму («Поклик незвіданого»,1939).Після Липневої революції (1952) твори Теймура відзначаютьсявідданістю реалізмові.

Теймура перекладали в СРСР російською, в т.ч. окремою книж-кою вийшла «Шейх Джума» (М., 1957). Українською 2008 рокув числі № 1–2 «Всесвіту» надруковано переклад Любави Комендантмаленького оповідання Махмуда Теймура «Ватяна лялька».

Отже, виступивши новаторами у поетичних, прозових та драма-тичних жанрах, єгипетські автори засвідчили своєю різноплановоютворчістю увагу як до конкретно-історичних, суспільно-політичних,так й до філософських, морально-етичних проблем. Оригінальністьтворчого таланту письменників, поліфонізм їх ідейно-тематичноїпалітри особливо яскраво репрезентовані в площині малої прози.

247

традиції та новаторство Секція 8


1. Юнусов К.О. Драматургия Тауфика аль-Хакима. — М.: Наука, 1976. 2. Ярхо В.Н. Трагедия \ Древнегреческая литература: Собрание тру-дов.

(Серия «Античное на- следие».) — М.: Лабиринт, 2000.3. Мандур, Мухаммад. Масрах Тауфик ал-Хаким: мухадарат. — Каир:

Ар-Рисала, 1960.4. Ал-Хаким, Тауфик. Ал-Масрах ал-мунавва`. — Каир: Мактабат ал-

адаб, 1955.5. Ал-Хаким, Т. Масрах ал-муджтама`. — Каир: Макта- бат ал-адаб, б.6. Ал-Хаким, Т. Ал-Малик Удиб: ма`а мукаддама ал-му`аллиф (Серия

«Мактабат Тауфик ал-Хаким аш-ша`бийа»). — Б.м.: Аш-Шарика ал-`аламийа ли-л- китаб, 1991, изд. 2-е.

7. Ал-Хаким, Т. Ахл ал-кахф. — Б.м.: Дар миср ли-т-тиба`а, б.г. 8. Ал-Хаким, Т. Шахразад. — Каир: Мактабат ал-адаб, 1986. 9. Аль-Хаким, Тауфик. Лотерея \ Рассказы и драматические сценки. —

М.: Наука, 1983. 10. Pierre-Quint, Leon. Andre Gide. Sa vie. Son oeuvre. — Paris: Stock, 1933. 11. Long, Richard. Tawfiq al-Hakim: Playwright of Egypt. London: Ithaca,

1979. 12. Starkey, Paul. From the Ivory Tower: A Critical Study of Tawfiq alHakim.

London: Ithaca for the Middle East Centre, St. Antony’s College, Oxford,1987.

ЯПОНІЯ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Карасьова А. О.ІV курс, група СЗ41я, спеціальність «Японська мова та література»,


к. тел. (066) 031 01 91Науковий керівник: Величко М. П., к. пед. н., доцент,


Політика «М’яка сила» має в Японії давні традиції. Японськедержава опинилася на світовій політичній арені в середині ХIХстоліття в результаті насильницького «відкриття» світу з бокуСША. Японія, вимушена укласти ряд нерівноправних договорівіз західними державами, поставила перед собою мету увійти нарівних у світове співтовариство. Для досягнення цієї мети нею бувузятий курс на модернізацію під ідеологічним гаслом ВаконЙосай.

248

Секція 8 Сходознавство:

Метод « М’якої сили « який використовується на міжнароднійарені та який головний інструмент цього явища( японська мова).У сучасній Японії все частіше звучать заклики до більш ефективно-го використання «м’якої сили» на міжнародній арені. Ставиться зав-дання розширити співпрацю зі світовим співтовариством на ційоснові, наголошується на необхідності збільшення інвестицій в роз-виток такого співробітництва.

Становлення та розповсюдження японської мови та який статусвона має на сьогодні. Активна цілеспрямована діяльність Японіїпо поширенню та пропаганді японської мови за кордоном, сталадовгостроковою метою її зовнішньої політики, почалася з 1970-хроків. Це було пов’язано з тим, що до кінця 1960-х років країнанабула статусу другої економічної держави світу, усвідомила своюроль і вплив на світовій арені і стала прагнути грати більш активнуроль в міжнародних справах. Та також дія методу « М’якої сили «в Україні.

Якщо будувати реальні прогнози, то треба визнати, що говоритипро придбання японською мовою статусу міжнародного, мови ООНв найближчій, а, швидше за все, і не тільки в найближчій перспек-тиві не доводиться. Японський, за дуже рідкісним винятком, прак-тично не використовується в якості робочої мови в міжнароднихорганізаціях, на міжнародних конференціях і симпозіумах. Це пояс-нюється його лінгвістичними особливостями: інший, відмінній відєвропейських мов, мовної структурою, складної писемністю тощов цілому ускладнює його вивчення і розуміння.


1. Цунэо А. Выбор между «мягкой» и «жесткой силой» в политикенациональной безопасности Японии // Тихоокеанское обозрение:2008–2009. М., 2010. C. 42.

2. Там же. С. 43.3. Железняк О.Н. Культурная политика Японии на современном этапе //

Япония наших дней. 2009. № 2. C. 70.4. Внешняя политика Японии: история и современность. М., 2008. C. 289.5. Казаков О. По пути «мягкой силы» // Россия в АТР. 2012. № 3(24). C. 51.6. Катасонова Е.Л. Япония: вызов западной цивилизации? // Япония:

мифы и реальность. М., 1999. C. 186.

249

традиції та новаторство Секція 8

ШЛЮБНО-СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ СТАРОДАВНЬОГОКИТАЮ ТА ЇХ СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ

Сватко В. І.3 А, спеціальність «Історія», ННІ історії і філософії,

Черкаський національний університет ім. Б. ХмельницькогоНауковий керівник: Тітіка О. О., к.і.н., доцент,

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Родина, в якій людина народжується, виховується й живе, є дже-релом духовного зростання і матеріального добробуту. Саме в нійзакладаються основи виховання та формування майбутньої особис-тості. Через неї нащадкам передаються духовні цінності, життєвийдосвід, трудові навички та національні традиції.

В Стародавньому Китаї сім’я носила патріархальний характер.Сімейні зв’язки відрізнялися особливою міцністю. На чолі великоїродини, як господарської одиниці, стояв старший у родині чоловік,якому підпорядковувалися всі члени родини: дружини і наложниці,сини і онуки, їхні дружини і діти, раби і слуги. Основи шлюбно-сімейного права будувалися на конфуціанських уявленнях про сім’ю,як про первинний соціальний осередок, що функціонує на основіприродних законів у загальній системі соціального порядку [1, 256].

Для укладення шлюбу необхідно було дотримання ряду умов.Шлюб укладався сім’ями нареченого і нареченої або самим нарече-ним та закріплювався приватною угодою. Одним з основоположнихпринципів встановленого соціального порядку був принцип «Одинчоловік — одна дружина», але діяв він своєрідно, вимагаючи лишесуворої вірності дружини чоловікові. Чоловік міг мати «другоряд-них» дружин і наложниць (особливо в разі безпліддя дружини),число яких визначалося залежно від соціального стану чоловіка. Щев XIX ст. підлягав покаранню чоловік, що не розлучився з розпус-ною дружиною, а вбивство дружини і її коханця чоловіком, що поба-чив їх разом, залишалося без покарання [2, 4].

У сучасному вимірі головні риси китайської традиційної роди-ни — авторитет старших, згуртованість, піднесення ролі чоловіка тазаниження ролі жінки. Честолюбство, працьовитість і дисципліно-ваність китайців відображаються і в питаннях виховання дітей. Дітиз раннього віку відвідують дитячі садочки, іноді навіть з трьох міся-ців. Китайці не шкодують ні сил, ні грошей для всеббічного розвит-ку дитини [3, 7].

250

Секція 8 Сходознавство: традиції та новаторство

Як відомо, з 1979 р. розгорнулася широка кампанія по регулю-ванню народжуваності в Китаї, яка отримала назву «Одна сім’я —одна дитина». Мета її полягала в обмеженні чисельності населенняКНР до 2000 р. на рівні в 1,2 мільярда людей. Поставлена задачабула, виконана: до 1 листопада 2000 р. в Китаї заданий рівень бувперевищений лише на 42,5 мільйона громадян. Але у програми булиі небажані наслідки: в Китаї спостерігається гендерний дисбалансі стрімке старіння населення. Прагнення китайців обов’язковонароджувати дітей саме чоловічої статі — призвело до того, що наданий момент чоловіків в країні на 20 мільйонів більше, ніж жінок.До 2020 р. цей розрив може становити 24 мільйони [4].

Отже, сім’я в Стародавньому Китаї носила патріархальний харак-тер. Великий вплив на розвиток сімейних відносин мала релігія, якарегламентувала шлюбно-сімейні відносини. Але в сучасних умовахі досі збереглися головні риси китайської традиційної родини, якісягають своїм корінням сивої давнини. Дотримання цих давніх тра-диції, призвело до погіршення демографічної ситуації та певних про-блем, що стоять за нею. Попри це уряд КНР постійно намагаєтьсязменшити негативний вплив даної проблеми, за допомогою впро-вадження різних програм і заходів, але традиції побороти поки невдається.


1. Сідіхметов В. Я. Китай: сторінки минулого / В. Я. Сідіхметов. — С.:«Русич», 2000. — 393 c.

2. Бедрій М. М. Правові звичаї стародавнього китаю: деякі аспектирегулювання суспільних відносин / М. М. Бедрій. — Л.,2014. — С. 7–9.

3. Романюк Л. П Модель сучасної родини / Л. П. Романюк. — Л., 2014. —С. 4–5.

4. Влада Китаю скасовує політику «Одна сім’я — одна дитина»[Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.unian.ua/soci-ety/1167865-vlada-kitayu-skasovue-politiku-odna-simya-odna.

251

СЕКЦІЯ 9

ТУРИЗМ ЯК БАГАТОГРАННЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

ЛЕГЕНДИ ТА ТАЄМНИЦІ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОЇ ФОРТЕЦІ

Бурянчик В. В.4 курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,Інститут філології та масових комунікацій

Університету «Україна»Науковий керівник: Барна Н. В., д. філос. н., доцент,


Акерманська фортеця (Білгород-Дністровська фортеця) — істо-рико-архітектурний пам’ятник 13–15 ст. н.е., яка за все своє існу-вання накопичила в собі певну кількість таємниць.

Башта Пушкіна по праву носить ім’я поета: Пушкін був у місті,у фортеці. Після написання оди «Вольность», яка пробуджувала рево-люційний протест, царський уряд 5 травня 1820 року відправляєПушкіна у заслання, яке закінчилося Одесою. Саме тоді Пушкін від-відав Аккерман. Подробиці перебування Пушкіна в Аккермані збе-регло для нас свідчення супутника поета — підполковникаІ. П. Ліпранді. З яким Пушкін 14 грудня 1821 року прямує доАккерману для розслідування подій у Камчатському піхотному полку.Саме тоді він відвідав фортецю та тоді у нього визрів задум створеннязнаменитих послань «К Овидию» і народилися рядки: «Здесь, ожи-вив тобой мечты воображенья, я повторил твои, Овидий песнопенья.»

Адже ці місця нагадали йому про такого ж вигнанця, великогоОвідія. «К Овидию» Пушкін вважав кращими зі всіх ранніх творів.

Башта Овідія (Дівоча), має дві назви, і зараз розглянемо чому.

252

Секція 9 Туризм як багатогранне

Є легенда, яка пов’язує цю башту з ім’ям римського поета Овідія,автора знаменитих «Метаморфоз» і «Науки про кохання». Саме«Наука про кохання» викликала страшенний гнів у божественногоАвгуста, він вбачав цей твір, як замах на моральність римського су -спільства та вже на схилі віку, придворний поет імператора Августа,Овідій Назон, був засланий у східну провінцію Риму, в місто Томи(нині місто Констанца в Румунії). Проте довгий час була жива леген-да про те, що в 8 році н.е. опального поета, ніби то прийняла старо-давня Тіра.

До наших днів зберігся переказ: «У ті часи з Риму прибула сюдилюдина незвичайна, вона була невинна, наче дитя, добра, як батько,а коли він говорив, то вуста його виділяли мед». На згадку про Овідіялиман називався Овідово озеро; на східному березі лиману, навпро-ти фортеці, лежить селище Овідіополь, місто Овідія, і так і у форте-ці з’явилася «башта Овідія».

Друга назва башти — Дівоча. Походження пов’язане з таким пере-казом: у молдавського господаря Олександра Доброго, ніби-то буладочка принцеса Тамара, дівчина небувалої вроди. Свавільна і жор-стока, вона оточила себе розгульною челяддю і, користуючись від-сутністю батька, що часто вирушав на чолі раті на битви з ворогами,грабувала навколишнє населення, розбишакувала на великій дорозі.

Одного разу, коли Олександр Добрий збирався в новий похід,Тамара попросила у нього гроші, ніби-то на будівництво монастиря.Батько виконав прохання дочки. Зі всього князівства зігнали людей.Але не будинок для божих слуг задумала будувати Тамара, а надлиманом могутню фортецю, в яку переселилася зі своїми прибічни-ками, оголосивши себе незалежною царицею. Тепер розбійницькінабіги скоювалися з фортеці.

Чутка про жорстоку царицю-самозванку рознеслася далеко заДунай і Дністер, долетівши до Олександра Доброго. Дізнавшись пролиходійства дочки, господар взяв фортецю з боєм, знищив розбій-ників, а улюблену дочку прокляв. Як тільки слова проклять батькаторкнулися вух Тамари, вона негайно ж заснула. Сплячу дівчинупонесли в башту і по велінню господаря живою замурували в її сті-нах. Відтоді башта зветься «Дівочою».

Ознайомивши та дослідивши легенди Акерманської фортеці,отримала та доповнила враження щодо цієї споруди.

Отже, легенди є невід’ємною частиною у вивченні історичногоминулого архітектурних пам’яток. Вони допомагають науковцям,дослідникам, студентам поглиблюватись у їхнє дослідження.

253

суспільне явище Секція 9

ПАМ’ЯТКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КОЗАЦТВА: З МИНУЛОГО В СУЧАСНЕ

Бучиков Б. Р.4 курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Доценко А. І., д. геогр. н., професор,


Одним з найважливіших чинників відродження української куль-тури є пробудження інтересу до минулого, до власної історії, вито-ків традицій культури та державності. Важливим етапом державот-ворчого процесу і розвитку культури є козацька доба в нашій історії.

Усього за два з половиною століття зафіксовано заснування вось-ми Січей:

– Хортицької;– Базавлуцької;– Томаківської;– Микитинської;– Чортомлицької;– Олешківської;– Кам’янської;– Нової, або Підпільненської.Загалом пам’яток, які стосуються історії українського козацтва,

включено до Держреєстру 66 об’єктів, але ми розглянемо пам’яткилиже Запорізького козацтва. Серед них відповідно до ПостановиКабінету Міністрів № 928 від 03.09.2009 р. включені національногозначення наступні пам’ятки:

1) Запорізька область: о. Байда (м. Запоріжжя) — місце розташу-вання першої Запорізької Січі; могила Осипа Гладкого (м. Запоріжжя);

2) Полтавська область: майдан Розрита могила (с. Лихачівка,Котелевський район), Поле Полтавської битви (м. Полтава);

3) Херсонська область: Олешківська Січ (м. Цюрупінськ,Цюрупінський район);

4) Тернопільська область: фортеця з залишками підземних ходів(м. Буша, Ямпільський район); Камянська Січ з кладовищем запо-різьких козаків і могилою К. Гордієнка (с. Республіканець,Бериславський район); місце розташування фортеці Тягин (с.Тягинка, Бериславський район);

5) Миколаївська область: історичний центр Буго-Гардівськоїпаланки;

254


6) Київська область: пам’ятне місце, де відбулась Переяславськарада (м. Переяслав-Хмельницький); 253 м.

7) Київ: пам’ятник Богдану Хмельницькому; 8) Вінницька область: могила полковника Д. Нечая

(с. Черемошне Тиврівський район); 9) Волинська область: місце битви військ Б. Хмельницького

з польсько-шляхетськими військами (с.Піски, Горохівський район); 10) Дніпропетровська область: Новобогородицька фортеця

(м. Дніп ропетровськ); Фортеця Кодак (с. Старі Кодаки, Дніпро пет -ровсь кий район); могила кошового отамана І. Сірка (с. Капулівка,Нікополь сь кий район); Споруди української укріпленої лініїбастіо-ни (с. Залелія, Царичанський район); Споруди української укріпле-ної лінії — редути (с. Могилів, Царичанський район); Споруди укра-їнської укріпленої лінії (с. Тарасівка, Цари чан сь кий район);

11) Хмельницька область: місце розгрому козацькими війська-ми військ Речі Посполитої під Плявцями (с. Пилява, Старо синяв -ський район); могила уманського полковника І. Ганжі (с. Пилява,Старо си нявський район).

Отже історія козацтва є невід’ємною та важливою складовоюісторії нашої держави. Практично кожна область має пам’ятки цієїгероїчної епохи. Популяризація та широке впровадження їх дотуристичної діяльності, на аншу думку, матиме значний просвіт-ницький, патріотично-виховний та економічний результат.

ТУРИЗМ ЯК БАГАТОГРАННЕ ЯВИЩЕ СУЧАСНОГО СВІТУ

Гета А. В.І курс, група 11 ПК А, спеціальність «Право»,

Полтавський юридичний коледж, к. тел. (050)8490658Науковий керівник: Вишар Є. В., ст. викладач кафедри фізичної

реабілітації та фізичного виховання, Полтавський інститут економіки і права

Сучасні досягнення науки і техніки все більше позбавляютьлюдину від фізичних навантажень, у результаті чого різко зменшу-ється рухова активність людей. Рухову недостатність треба ліквіду-вати штучно, за рахунок фізичних вправ. Найбільш доступними длявсіх людей є гігієнічна гімнастика, прогулянка, екскурсія, походи,туризм.

255


На відміну від усіх видів спорту в туризмі фізичні навантажен-ня, хоч і можуть бути високими, цілком посильні за рахунок того,що розподілені на багато годин і днів. Туризм складає частину фізич-ної культури і спорту, оскільки він служить проявом здорового спо-собу життя, розвитку, вдосконалення і збереження фізичної робо-тоздатності і всебічної підготовки.

Світ природи, взаємодіючи з людиною, виконує по відношеннюдо неї ряд важливих функцій: психотерапевтичну, реабілітаційну,естетичну, пізнавальну, які спрямовані на використання природнихоб’єктів з метою позитивного впливу на організм особистості.

Існують різні погляди на туризм як явище сучасного світу.Найчастіше ці погляди постають перед нами у вигляді сформованихштампів, відмінності між якими важко помітити. Серед них най-більш поширена думка, що туризм — це міжгалузевий комплекс,ринок, де панує туроператор, який з продукції різних галузей і фор-мує туристичний продукт. Тим часом самі туристи твердо впевнені,що туризм — це їх (туристів) діяльність під час відпочинку. Це озна-чає, що в сучасному світі туризм виступає як складне соціальнеявище, яке має багато граней, оскільки жодна з існуючих наук неможе повністю і вичерпно схарактеризувати його як об’єкт власнихдосліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів нев змозі самостійно вирішити комплекс його проблем.

Отже, значні масштаби й інтенсивність туризму відносяться, без-сумнівно, до числа характерних явищ сучасності. У найзагальнішо-му виді туризм являє собою просторове переміщення населенняз рекреаційними цілями. Таке тлумачення туризму характеризує йогояк процес, явище, що знаходиться в динаміці.

Регулярна туристична діяльність є ефективною компенсацієюпраці, що викликають у людини радість життя, служать загартуван-ням і збільшують фізичну життєдіяльність організму. Правильно під-готовлена туристська подорож позитивно впливає на здоров’я —розвиває фізично, зміцнює організм. Разом із тим це збагачує люди-ну знаннями, виробляє дисциплінованість, організованість, розвиваєволю, ініціативу, прагнення долати труднощі.


1. Александрова А. Ю. Новейшее представление о сфере туризма каксистеме / А. Ю. Александрова // Современные проблемы сервиса итуризма. — 2014. — № 1. — С. 24.

256


2. Ердавлетов С. Р. Основы географии туризма / С. Р. Ердавлетов. — А-А., Каз ГУ, 2011. — 82 с.

3. Мажар Л. Ю. Туризм в пространстве и времени / Л. Ю. Мажар //Современные проблемы сервиса и туризма. — 2014. — № 1. — С. 18.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОГО ТУРИЗМУВ УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ МУЗЕЮ

ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ «ПИРОГОВО»)

Гольхова К. С.ІІ курс, група ТУ-41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Барна Н. В., д. філос. н., доцент,


Інклюзивний туризм — це вид рекреаційного туризму, розрахо-ваного на людей з обмеженими фізичними можливостями.

Найбільше туристичних фірм, які надають послуги для людей зрізними фізичними вадами, зосереджено у США та Європі. Хочарозвиток даного напрямку спостерігається у всіх розвинутих краї-нах, з’являється дедалі більше країн які можуть приймати у себетуристів на інвалідних візках та надати потрібний транспорт.

Інклюзивний туризм передбачає наявність спеціальних зруч-ностей, створених для людей з інклюзіями на пляжах, в готелях ітранспорті.

Пирогово — найбільший за площею музей в Україні. Головнаетнографічна «скарбниця» нашої країни. Тут, на 150 га, розкинувсяМузей народної архітектури та побуту — архітектурно-ландшафтнийкомплекс під відкритим небом, який розповідає про всі історико —етнографічні райони України.

Музей Пирогово міг би надати можливість прогулятися тихимивуличками унікального українського села, в якому представлені архі-тектурні форми і побут різних куточків України усім охочим.

Для того, щоб дістатися до Пирогово потрібно буде замовитиспеціальний автобус. Оптимальні сезони — це теплі сезони (осінь —вересень, теплий жовтень, весна — квітень, травень), літо. Маршрутповинен складатися так, щоб були відсутні різкі підйоми/спуски,тоді з пересуванням проблем не буде, оскільки вся територія музеюмає асфальтовані доріжки. Тривалість екскурсії буде становити 2–3 го -дини — за цей період часу не встигнете втомитися проте встигнете

257


все побачити і навіть зупинитись і відпочити. Проблемою може бутите, що не у всі хатинки можна буде потрапити із-за їх непристосова-ності, а саме, високі східці і вузькі дверні отвори.

Отже, для повного занурення у побут і архітектуру України необ-хідне вирішення проблеми входу у самі хатинки. Оскільки вониє аутентичними і змінювати їх не можна на меті стоїть знайти рішен-ня цього питання. Можливо навіть за допомогою нових технологій,встановивши, наприклад, рампи, які не тільки допоможуть людиніпотрапити всередину, але і естетично не порушать композицію.

Екскурсія для людей з інклюзіями по музею під відкритим небомПирогово цілком можлива уже навіть зараз. Зазначені вище реко-мендації зроблять цей музей більш доступним та комфортним длявсіх відвідувачів.


1. Загальнодоступна вільна багатомовна онлайн енциклопедія Wikipedia[Електронний ресурс] — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Інклюзивний_туризм

2. Перше екскурсійне бюро [Електронний ресурс] — Режим доступу:http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-narodnoy-arhitekturyi-i-byita

РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Громик О. М.Старший викладач кафедри туризму,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»к. тел. (050) 6664726, [email protected]

Рекреаційні зони існують навколо місць курортного лікуваннята відпочинку. Вони оточують санаторії та будинки відпочинку, тобтооб’єкти, де люди користуються лісовими ресурсами з метою поліп-шення здоров’я.

До цієї категорії належать також ділянки ландшафту з інтенсив-ною рекреацією та комплекси рекреаційних заходів. Це можуть бутитуристичні маршрути, прибережжя річок та озер, схили гір, терито-рії навколо історичних і культурних пам’яток тощо [1].

Найбільшою та найважливішою рекреаційною зоною Волин сь -кого полісся є Шацький природний парк. Біля озера Острів’ян сь -кого зростає єдиний у районі Шацьких озер масив ялинового лісу,

258


який знаходиться за південною межею суцільного поширення цієїпороди, що проходить у Білорусії.

Ліси природного національного парку в поєднанні з озернимкомплексом значно урізноманітнюють можливості відпочинку наШацьких озерах. Лісова рослинність парку цікава у науковому від-ношенні, бо має всі риси, властиві смузі широколистяних сосновихлісів Полісся. Тут зустрічається багато західноєвропейських видів,які з просуванням на схід випадають зі складу рослинних угрупо-вань: зростає велика кількість рідкісних рослин. Найбільш ціннімасиви лісів увійшли до заповідної зони парку і використовуютьсядля проведення наукових досліджень.

Величезне значення має Черемський природний заповідник унікальний природний комплекс на площі майже три тисячі гекта-рів. Волинянам більше відоме урочище «Сузанка», що на територіїЧеремського заповідника [2].

Створено рекреаційні зони:– ботанічний заказник «Грузьке болото» (Камінь-Каширський

р-н) — цінний природний комплекс, що складається із низовогоболота, вкритою журавлиною звичайною, та прилеглих сосновихнасаджень;

– заказник «Лазница» (Городецький р-н) — цінний природний ком-плекс заболочених низькобонітетних сосново-березових насаджень;

– ландшафтний заказник «Майдан» (Городецький р-н) — цін-ний природний комплекс заболочених низькобонітетних вільховихнасаджень;

– ландшафтний заказник «Королівка» (Камінь-Каширський р-н) [2].

Рекреаційні зони Волині в основному представлені ділянками,що є унікальними природними комплексами і цінні як для ниніш-ніх, так і для майбутніх поколінь.

Серед найцінніших територій, що збереглися у природному станісеред лісових масивів, особливе значення як джерело постачаннячистої води у Дніпро має регіональний ландшафтний парк«Прип’ять — Стохід».

На території Волинської області мають місце 150 пам’яток архео-логії, з яких лише 16 — національного значення, 495 пам’ятки архі-тектури та містобудування, з яких 213 національного значення, 860пам’яток історії, з них лише 7 національного значення та 33 пам’ят-ки монументального мистецтва, з яких лише 1 має національне зна-чення. Також у Волинській області наявні 17 комунальних музеїв,

259


83 громадські музейні заклади, з яких 6 — носять звання «Народниймузей» та 187 музейних закладів системи освіти. Проте туристичнуцінність мають лише 49 музеїв [2].

Отже, Волинська область багата на рекреаційні ресурси, якімають не лише обласне значення, але й державне.


1. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. — Чернівці:Книги-ХХІ, 2003. — 298 с.

2. Клімчук Б.П., Луцишин Н.П., Луцишин П.В. Єврорегіон «Буг»:концепція та стратегія розвитку: Монографія. — Луцьк: РВВ «Вежа»Волин, держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002. — 416 с.

ТУРИСТИЧНІ ПОДОРОЖІ ТА ОСНОВИ ТУРИЗМУ

Дядюсь В. В.ІІ курс, група П–24, спеціальність «Право»,

Тернопільський коледж Університету «Україна», к. тел. (067) 890 30 61

Науковий керівник: Кибалюк Н. М., викладач, Тернопільський коледж Університету «Україна»

У наш час активно процвітає галузь туризму, але мало хто знає,що таке туризм насправді і звідки він походить. Туризм дуже тіснопов’язаний з географією, архітектурою, історією, спортом та актив-ним відпочинком. Подорожувати дуже цікаво та корисно не тількидля розширення свого світогляду, а ще для нових знайомств, при-год, милування прекрасним, що оточує нас навколо.

У ХХІ столітті в еру комп’ютерних технологій ми дуже мало увагиприділяємо на подорожі. Заховуємось у віртуальний світ нанотех-нологій і навіть не звернемо уваги, що час минає дуже швидко, так іроки наші проходять. Не побувавши ні у яких походах, екскурсіях,подорожах ми навіть не можемо собі уявити красу нашої Землі.

Протягом всієї історії нашої цивілізації людина мандрувала. Відмісця, часу, кількості учасників, цілей, залежала тривалість, характерта зміст цих мандрівок. Саме мандрівки стали тією основою длявизначення терміну «туризм» до якого на сьогоднішній день мизвикли. Туризм як культурний та соціально-економічний феноменвиник відносно недавно, приблизно в індустріальний період. Занаступні роки він видозмінився в якісному та кількісному плані. На

260


сьогоднішній день мандрівки є наріжним каменем, але при цьомуне єдиним і тим більше не головним для туризму.

Доволі тривалий час туризмом вважали відносно тимчасові виїз-ди людей, різного роду мандрівки з релігійними, спортивними, оздо-ровчими, професійно-діловими та іншими цілями. За останні двад-цять років концепція туризму зазнала суттєвих змін та розширилася.На сьогоднішній день відповідь на запитання «що таке туризм» сут-тєво відрізняється від тієї, яка була ще років 30-40 тому. Вона вклю-чає в себе освітні та ділові мандрівки, також мандрівки всерединірегіону чи країни проживання, тобто внутрішній туризм, а такожекскурсії.

Розрізняють наступні види туристичних подорожей:Оздоровчий туризм — один з різновидів мандрівок, основна мета

яких отримання тієї чи іншої медичної допомоги, профілактики чилікування захворювань. Досить часто люди займаються оздоровчимтуризмом для того, щоб зміцнити свою імунну систему.

Розваги та відпочинок. Більшість людей в світі працює, багатохто займається бізнесом. І перший, і другий варіанти передбачаютьотримання різного роду стресів та нервових розладів, внаслідоквиникнення на роботі або в бізнесі тих чи інших складних та непе-редбачуваних ситуацій. Тому кожна людина повинна час від часу від-почивати від роботи. А ось індустрія туризму для цього створює іде-альні умови. Цей різновид мандрівок в світі найбільш популярний такористується найвищим попитом, особливо це стосується туризмув літній період, або туризму в теплі країни світу.

Міжнародний туризм — це подорожі за кордон, вони прово-дяться з метою відвідання місць, які мають в міжнародному світівелике значення. Особливо допомогла в розвитку міжнародноготуризму авіація, яка робить відстані між країни доступними.

Спортивний туризм. Останнім часом з’явився цілий прошароклюдей, які притримуються здорового способу життя, а також нада-ють перевагу активним видам відпочинку. Саме ця категорія любитьспортивний туризм. Їх ваблять дайвінг, гірські лижі, альпінізм, сер-фінг та ін.

Культурний туризм. Досить часто люди починають подорожу-вати з метою дізнатись щось нове, побачити нові країни, пізнатикультуру та традиції інших народів, їх історичні традиції. Під часорганізації турів по культурному туризму робиться акцент на знай-омстві з архітектурою, музикою, літературою, мистецтвом іншихкраїн.

261


Як бачимо, відповідь на питання, що таке туризм, може бути різ-ною і сам туризм теж різноманітний. Кожен вибирає той, який йомубільше до вподоби.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

Колацька А. О.І курс, група ТР(м)–1.1, спеціальність «Готельно-ресторанна справа»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини«Україна»

Науковий керівник: Майстер А. А., к. географ. н., ст. викладач,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини

«Україна»

Ресторанне господарство — це вид економічної діяльностісуб’єктів господарської діяльності щодо надання послуг для задово-лення потреб споживачів у харчуванні з організацією дозвілля абобез нього.

Ресторанний бізнес є однією із найбільш значущих складовихіндустрії гостинності. Він є одним із найбільш розповсюджених видівмалого бізнесу, тому заклади та підприємства ведуть між собоюпостійну конкурентну боротьбу за сегментацію ринку, за пошукнових та за утримання постійних споживачів їхньої продукції тапослуг [2, с. 7].

Метою ресторанного господарства є повне задоволення постій-но зростаючих матеріальних та духовних потреб населення. Багатозакладів ресторанного господарства намагаються створювати ори-гінальні та унікальні умови харчування, а також пропонувати широ-ку номенклатуру послуг споживачам продукції. Зокрема такі як:послуги сомельє, гастрономічні шоу, бар-шоу, приготування їжіу присутності гостя тощо [3, с. 149].

Ефективність діяльності являє собою комплексне відображеннякінцевих результатів використання всіх ресурсів виробництва за пев-ний проміжок часу. За допомогою визначення ефективності діяль-ності можна побачити чи доцільно дане підприємство використо-вує отримані ресурси, чи якісно надаються послуги, чи повністюзадоволені споживачі ними. З економічної сторони рахується пра-вильність використання ресурсів, різниця між прибутком і затрата-ми, доцільність роботи даного підприємства. Розглядають такі фак-

262


тори ефективності діяльності підприємства ресторанного госпо-дарства: ефективне використання виробничих і сировинних ресур-сів; підвищення продуктивності праці; досягнення найбільшихрезультатів при найменших затратах; збільшення задоволеності спо-живачів за допомогою надання додаткових послуг [1, с. 124].

Виділяють чотири етапи для підвищення ефективності роботиресторану:

1) Перевірка ресурсної бази. Занадто багато обладнання — цемарна трата капіталу, тоді як занадто мало обладнання може заважа-ти ресторану забезпечити правильне обслуговування у піковий час.Покращення ефективності обладнання та технологій означає справж -нє розуміння потрібного ресурсу в певному місці в певний час.

2) Розгляд розміру підприємства. Чим більший простір, тим біль-ше працівників, витрати на будівництво, а також ремонт і технічнеобслуговування будуть коштувати більше, надання послуг будескладнішим. Неефективність фізичного простору призведе донеефективності в інших областях.

3) Використання нових технологій. Клієнт може зробити замов-лення через планшет. Це може дозволити персоналу зосередити увагуна обслуговуванні клієнтів, а не на прийнятті замовлень. Такожможна пришвидшити процес оплати. Сьогодні багато людей вико-ристовують Apple Pay, Google Wallet і Samsung Pay, щоб здійснюватиоплату із свого смартфону.

4) Встановлення спеціальних процедур. Якщо всі працівникиресторану знають точний процес роботи команди, ресторан станеповноцінним та ефективним двигуном.

Отже, для ефективності підприємства ресторанного господарст-ва необхідно спостерігати за змінами в економіці та ринку послуггромадського харчування. Потрібно постійно підтримувати високийрівень сервісу та створювати нові привабливі для споживачів умови.


1. Аветисова А. О. Структурні зміни на ринку ресторанного господарства /А. О. Аветисова, М. М. Левченко, Н. С. Палій, Н. Д. Роберман, С. В. Со -рока — Донецьк: ДонДУЕТ ім.Туган-Барановського, 2003. — 177 с.

2. Андрушків В. М. Основи менеджменту: методологічні положення таприкладні механізми / В. М. Андрушків. — Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 2007. —292 с.

3. Карл Уильям Л. Организация обслуживания на предприятияхмассового питания / Л. Карл Уильям. // Пер. с англ. — М.:Экономика, 2009. — 346 с.

263


ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В СФЕРІ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ

Кравчинська А. М.І курс, група ТР(м)–1.1, спеціальність «Готельно-ресторанна справа»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна», к. тел. (050)-663-56-64

Науковий керівник: Кушпетюк О. І., к. і. н., доцент, Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Сьогодні ринок готельних послуг в Україні стикнувся з комплексомпроблем, пов’язаних з труднощами переходу готельних підприємствдо нових умов господарювання. Це — підвищення конкурентоспро-можності на ринку, ефективності управління та прибутковості бізнесу.Тому, основою розвитку готельного підприємства є інноваційна діяль-ність, що забезпечує підвищення ефективності його господарювання,відомості готелю і, як результат збільшення його клієнтів.

Основними напрямками інноваційної діяльності в готельномубізнесі є:

По-перше, це задоволення вимог клієнтів в якісних послугах,тобто надання основного готельного продукту — житлового примі-щення для тимчасового розміщення гостя та введення супутніх ідодаткових послуг, що сприяють використанню основного продук-ту та підвищують економічну ефективність діяльності готельногопідприємства. На сьогодні увагу заслуговують інновації, пов’язанізі створенням оригінальних неординарних готелів: ботелів — при-бережних готельних закладів, що обслуговують подорожуючих наводі, до складу яких входить житло, система культурно-побутовогообслуговування, спеціалізовані будівлі і пристрої технічного обслу-говування плавзасобів; флайтелів — готелів для власників особис-тих літаків; ротелів — для подорожуючих автомашинами із трейле-ром тощо. Такі інновації стають візитівкою готелю, створюють йогоімідж та приваблюють більш широке коло клієнтів.

По-друге, це використання маркетингових інновацій направле-них на використання нових методів маркетингових досліджень,використання нових каналів збуту, завоювання нових ринків збуту,застосування нових комунікативних процесів, нових видів рекламита інструментів стимулювання збуту. Основними видами маркетин-гових інновацій є:

– інформаційні технології в системі бронювання готельних номерів;

264


– використання Інтернет ресурсу в цілях реклами та наданняклієнтам додаткової інформації про готель, в тому числі створення тапросунення власного сайту;

– розширення каналів збуту, в тому числі використання фран-чайзингу;

– створення віртуальних екскурсій по готелю, у форматі 3D;– налагодження комунікаційних зв’язків.По-третє, це застосування в сучасних готелях ресурсних іннова-

цій. Тобто, використання технології, які дозволяють суттєво скоро-тити витрати на ресурсне забезпечення підприємства — застосуван-ня енергозберігаючих технологій та забезпечення екологічностідіяльності готельних підприємств.

По-четверте, це організаційні інновації спрямовані на удоско-налення системи управління готельним підприємством. Це заходипов’язані із застосуванням сучасних технічних засобів управління(засобів зв’язку, фіксації, обробки, зберігання та передачі даних) тавпровадженням комп’ютерних технологій і програмного забезпе-чення в управлінський та виробничий процес. А також зміни в орга-нізаційній структурі управління і персоналу та в системі мотиваціїта стимулювання персоналу.

Таким чином, сьогодні складовою іміджу підприємств сфериготельних послуг є інноваційна діяльність. Інновації в готельномубізнесі є доцільними та ефективними за умови, якщо вони забезпе-чують стабільний розвиток готельного підприємства, конкурентніпереваги на ринку, вдосконалюють процес обслуговування його спо-живачів та підвищують ефективність роботи готелю в цілому.

ТУРИЗМ ЯК ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМОКТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ ЗАКАРПАТТЯ

Країло Г. Д., Дубровіна О. О.ІІ курс, спеціальність «Фінанси, банківська справа і страхування»,Карпатський інститут підприємництва Університету «Україна»

Науковий керівник: Ревть Ю. І., старший викладач кафедри економікита менеджменту, Карпатський інститут підприємництва


Важливим пріоритетом розвитку туризму регіону, як пріоритетноїгалузі економіки, на нашу думку, є розв’язання комплексу проб лемприкладного характеру:

265


– забезпечення населення належним медичним обслуговуванням;– доступ до якісної культури;– забезпечення якісних доріг, в першу чергу, центральних доріг,

які мають сполучення з обласними центрами, великими містамиУкраїни;

– налагодження водозабезпечення та водовідведення;– забезпечення чистоти і привабливості довкілля. Від темпів розв’язання цих проблем залежатиме динаміка пози-

тивних змін в різних секторах економіки. На ряду із зазначенимивище проблемами, мають місце слабке рекламно-інформаційнезабезпечення та відсутність регулярного моніторингу впливу турис-тичної діяльності на природний потенціал Закарпатської області.

Найбільша кількість санаторно-курортних закладів знаходитьсяна території Свалявського, Мукачівського та Хустського районів, деза даними Інституту Реформ та інновацій, визначено високий тавище середнього рівень соціально-економічного розвитку районів,найменша — у м. Ужгород та Великоберизнянському районі.

З року в рік туристичний потенціал Закарпатської області наро-щується. На сьогодні мережа санаторно-курортних, туристично-рек-реаційних та готельних закладів області нараховує 356 об’єктів,в яких одночасно можна розмістити близько 20 тис. осіб.

При розумному використанні наявних природних ресурсів (якстворювальних факторів), наприклад, за допомогою створенняналежним чином спланованих туристичних об’єктів і, використо-вуючи прибутки, що утворюються від їх експлуатації, охорона при-роди й розвиток стануть взаємодоповнюючими факторами. Як при-клад такого підходу можна привести створення туристичних об’єктіву Синевірському національно-природному парку та Карпатськомубіосферному заповіднику і використання доходів, що утворюютьсявід туризму, для керування цими охоронними територіями.

Отже, прикордонне співробітництво Закарпаття з країнами-чле-нами ЄС відкривають можливості для створення спільного просто-ру для європейського (міжнародного) туризму. Для цього необхіднопривести якість туристичних послуг до міжнародних стандартів,створити необхідну інфраструктуру, вирішити проблему підготовкикваліфікованих кадрів в цій галузі та розширення інформаційногозабезпечення.

Реалізація державної політики в галузі туризму, не зважаючи нарізниці у законодавчих базах країн Центральної Європи, здійсню-ється шляхом реалізації основних напрямів державної політики в цій

266


сфері, пріоритетних напрямів розвитку, визначення порядку класи-фікації та оцінки туристичних ресурсів, їх використання та охоро-ни, спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію про-грам розвитку туризму, визначення основ безпеки туризму,нормативного регулювання відносин з приводу туристичного,готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян,ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації турис-тичних послуг.


1. Конвенції ООН з довкілля та розвитку. [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://www.un.org.ua.

2. Поп С.С., Шароді В.В. Оцінка привабливості адміністративнихрайонів Закарпатської області для розвитку екологічного туризму //Матеріали міжн. наук.-практ. конф. «Екотуризм і сталий розвиток уКарпатах» — Рахів, 2007. – С. 265–269.

РОЛЬ КОЛЬОРУ В РОЗРОБЦІ БРЕНДУ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Кривошея Є. О.4 курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм», Інститут філології та масових комунікацій

Університету «України»Науковий керівник: Барна Н. В., д. філос. н., доцент,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «України»

У сучасних умовах конкурентних ринків проблеми змагань брен-дів за увагу та лояльність споживачів набувають особливої важли-вості. В останнє десятиліття склався цілий напрям маркетинговихкомунікацій — брендинг як набір колірних, графічних, словесних,друкарських, дизайнерських констант, що забезпечують візуальнуй змістовну єдність товарів (послуг), усієї вихідної від фірми інфор-мації, її внутрішнього та зовнішнього оформлення. На сьогодні візу-альна символіка стала однією з основних складових успішного фор-мування фірмового стилю. З`ясувалося, що колір глибоко і серйозновпливає на вибір продуктів. Експерименти показують, що 93% спо-живачів приймають рішення про покупку, ґрунтуючись на візуальнихфакторах, основним з яких є колір.

267


За даними дослідження доктора економічних наук, автора книги«Психологія реклами» Рудольфа Мокшанцева, найбільше привертаєувагу споживачів синьо- фіолетовий колір (100%), далі йдуть темно-синій (90%), бірюзовий (85%), інтенсивно- лимонний (60%), чор-ний (47%), жовтий (22%), блакитний (17,5%), коричневий (9,5%),рубіновий (7,5%)

Необхідно пам’ятати, що колір мусить не тільки допомагатитовару бути швидко реалізованим, але повинен також забезпечуватийого престижність. Перламутровий колір автомобіля, натуральнийколір червоного дерева, металевий блиск технічної апаратури викли-кають довіру, підкреслюють індивідуальність

Колір логотипу — це один з ключових елементів сильного брен-ду. У кожного кольору свої особливості, асоціації та психологічнийвплив. Вибираючи колір або поєднання кольорів для вашого лого-типу, ви також отримуєте ці асоціації. Кольори викликають певніемоції та почуття, тому надзвичайно важливо вибрати той, якийефективно представить вашу індивідуальність. Дослідження пока-зують, що люди за перші 90 секунд підсвідомо складають думку пролюдину, оточення або продукт, і що від 62% до 90% цієї оцінки ґрун-тується тільки на кольорі.

Більшість популярних брендів монохромні — вони використо-вують один колір. Найбільш популярний — це відтінки синього, заякими — чорний. Останній фіолетовий колір — це ризикованерішення.

Існують такі основні кольори: синій колір, чорний колір, черво-ний колір, жовтий колір, помаранчевий колір, зелений колір, фіо-летовий колір, сірий колір і білий колір.

Існує кілька способів підібрати колір:1) Монохромні кольори.2) Аналогічні кольору.3) Компліментарні (додаткові) кольори4) Роздільно-компліментарні.5) Тріадний6) Двічі компліментарний.При виборі кольорової гами логотипу важливо відповісти на такі

питання: 1) який колір підходить характеристикам вашого продуктуабо послуг; 2) який колір логотипу використовують ваші конкурен-ти? Психологічні дослідження в галузі маркетингу допоможуть від-повісти на дані питання та коректно визначити правильні кольоридля логотипу кампанії.

268



1. Гасай Л. «HR-брендинг в Україні. Теорія та практика» // Лора Гасай,Ольга Кухарук, Тетяна Рябокінь. –»Джерела М», 2016. — 116 с.

2. Мокшанцев Р.И. Психология рекламы: Учеб. пособие / Науч. ред.М.В. Удаль цова. — М.: ИНФРА-М; Новосибирск: Сибирскоесоглаше ние, 2007. — 230 с.

3. Per Mollerup. Marks of Excellence: the history and taxonomy oftrademarks. — Hay-on-Wye Booksellers (Hay-on-Wye, HEREF, UnitedKingdom). — 320 р.

4. Євами, Майкл «Logo» / Майкл Євами. — СПб.: Питер, 2009. — 352 с.5. Ньюмейер, Марти Zag: The Number One Strategy of High-Performance

Brands / Марти Ньюмейер. — М.: Манн, Иванов и Фербер, 2007. —150 с. — ISBN: 978-5-00057-570-3.

6. http://www.logomaster.com.ua7. https://prodesign.in.ua

СУТНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ

Кузьмич М. В. 5 курс, група Тр(м)–1.1, спеціальність «Готельно-ресторанна справа»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини«Україна»,

к. тел. (097)-115-32-71Науковий керівник: Майстер А. А., к. геогр. н., старший викладач,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини«Україна»

Екологічний туризм із його рекреаційними й пізнавальнимиможливостями покликаний формувати суспільну свідомість щодоохорони та раціонального використання природних ресурсів. У бага-тьох країнах екологічний туризм стає супутником і невід’ємною час-тиною всіх видів туризму. Він дає змогу зменшити антропогенненавантаження, зберігає незайману природу й сприяє збагаченнюприродних цінностей не тільки за допомогою екологічної просвіти,але й за рахунок коштів, що спрямовуються з прибутків від еколо-гічного туризму на вирішення цих завдань [3].

Екологічний туризм є порівняно новим поняттям в туристичнійдіяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму зна-ходиться в невідрегульованості відносин у системі «суспільство–при-рода», або в туристичній інтерпретації «туризм–екологія». Саме орі-єнтацією на екологічну складову можна пояснити зростання уваги

269


в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміне-ним природним середовищем [1].

Розробкою концепції екологічного туризму займаються багатовітчизняних фахівців — географи, економісти, екологи, біологи.Зокрема, відомі роботи Т. В. Бочкарьової, А. В. Дроздова, Є. Ю. Ле -дов ських, Н. В. Моральова, К. Михайлова, І. Н. Панова, Т. К. Сер гє є -вої, В. Б. Степаніцкого, В. В. Храбовченко, В. П. Чижової та ін. [3].

Вирізняються своєю різноманітністю підходів до аналізу екоту-ристичної діяльності закордонні наукові школи екотуризму. Можнавиділити чотири наукові школи — американську, австралійську,німецьку та мексиканську. Концепція екологічного туризму знайш-ла відображення в працях E. Boo, H. Ceballos-Lascurain, P. Jonsson,D. P. Hasslacher, D. Kramer, J. Krippendorf, K. Lindberg та ін. [5].

Першу дефініцію поняття «екотуризм», на думку багатьох вче-них, запропонував К. Міллер у 1978 р. Він розумів екотуризм «якжиттєздатний туризм, чутливий до навколишнього середовища, щовключає вивчення природного й культурного навколишнього сере-довища та має на меті покращення стану цього середовища».

За визначенням ООН «екотуризм» — це туризм, який своєюдіяльністю не шкодить оточуючому середовищу, має екологічну жит-тєздатність, а також не справляє негативного впливу на культурнітрадиції та соціальні устої місцевого населення.

Отже, екотуризм включає подорожі в місця з відносно незайма-ною природою, з метою отримати уявлення про природні та куль-турно-етнографічні особливості певної місцевості, яка не порушуєпри цьому цілісності екосистем.


1. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологіята методика аналізу, термінологія, районування: монографія /О. О. Бейдик. — К.: Київ. ун-т, 2001. — 395 с.

2. Бондар В. В. Екологічний туризм як складова розвитку сільськоготуризму [Електронний ресурс] / В. В. Бондар, Я. Л. Ганжа // ВісникХНТУСГ. Сер. Екон. науки. — 2012. — Вип. 127. — Режим доступу:http://khntusg. com.ua/files/ sbornik/vestnik_127/11.pdf.

3. Дмитрук О. Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології: навч.посіб. / О. Ю. Дмитрук. — К.: Київ. ун-т, 1997. — 42 с.

4. Кравченко Н. О. Проблеми розвитку екотуризму в Україні / Н. О. Крав -ченко // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних силУкраїни: матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичноїконференції. — К.: ВГЛ «Обрії», 2004. — 308 с.

270


5. Steck B. Sustainable Tourism as a Development Option / B. Steck. //Practical Guide for Local Planners, Developers and Decision Makers. –Washington D. S., 1999. — Р. 41.

ТУРИЗМ ЯК БАГАТОГРАННЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Лада А. А.ІІІ курс, група Т–31, спеціальність «Туризм»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людиниУніверситету «Україна»

Науковий керівник: Стиценко О. В., викладач, Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини


За своєю сутністю туризм — явище багатофункціональне. Вінактивно впливає на життя людей організацію їх праці та відпочинку,а відтак — на економічний і соціальний розвиток суспільства. Рольтуризму в сучасному світі визначається передусім тим, що він є час-тиною соціальної сфери, виконуючи функції соціального характе-ру [4].

1) туризм являє собою вид відпочинку, сприяє відновленню силі працездатності людини і відповідно психофізіологічних ресурсівсуспільства;

2) туризм сприяє раціональному використанню вільного часулюдини;

3) важливу роль туризм виконує у сфері зайнятості й підвищен-ня життєвого рівня місцевого населення;

4) туризм можна вважати екологічно безпечною сферою діяль-ності людини;

5) туризм збагачує соціально-економічну інфраструктуру і між-регіональну співпрацю країн, держав і народів.

Головною соціальною функцією туризму є оздоровча, або рек-реаційна. Суть її в тому, щоб відновлювати сили й внутрішні ресур-си людини, витрачені під час праці та виконання повсякденнихпобутових обов’язків [1].

Ритми сучасного життя більшості індустріально розвинених дер-жав супроводжуються збільшенням виробництва, урбанізацією,нерідко погіршенням екологічного становища, ізоляцією мешканцівміст від природи, надходженням значного обсягу інформації. Ви -щевказані фактори сприяють тому, що людина відчуває стомленість,

271


яка має фізичний і психологічний характер, що, у свою чергу, при-зводить до збільшення конфліктних ситуацій в побуті і на вироб-ництві, погіршення здоров’я, знижує життєву активність. Подолатиці негативні наслідки допомагає туризм, який є ефективною фор-мою повного і всебічного оновлення, бо людині надається можли-вість тимчасово покинути місце постійного проживання, трудовоїдіяльності, змінити оточення і спосіб життя.

Ця функція туризму є пріоритетною з точки зору туристів.Соціокультурна функція туризму впливає на суспільне життя

країни, яка приймає туристів. Інтерес туристів до історії та культурикраїни викликає в її громадян зосередити увагу на власних історич-них традиціях, досягненнях національної культури, почуття гордос-ті за свою країну. Туризм сприяє культурному обміну між різниминародами, релігіями та культурами

Науково-технічний прогрес і автоматизація виробництва спри-яють збільшенню вільного часу працюючих, проблема його раціо-нального використання також належить до числа соціальних.Вирішити цю проблему можна за допомогою туризму, бо громадя-ни можуть провести своє дозвілля на екскурсіях, у походах, подо-рожах [3].

Близькою до соціокультурної є освітньо-виховна функція туриз-му, яка дозволяє розглядати його як форму розумового та фізичноговиховання. Туризм сприяє всебічному розвитку особистості, фор-муванню почуття патріотизму, колективізму, моральних та естетич-них якостей, закріпленню та розширення знань з краєзнавства такраїнознавства, природознавства, топографії, історії, знайомство зкультурою та традиціями країн і народів світу; створення бази загаль-ної фізичної підготовки [2].


1. Александрова А. Ю. Міжнародний туризм: Підручник. М., АспектПресс, 2002, — 470 с.

2. Гаврилишин І. П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 2004.3. Конох А. П. Екологічний туризм: навч. посіб. ля студ. вищ. навч. закл.

/ А. П. Конох, С. А. Некрасов, Ф. Ф. Товстопятко. — Запоріжжя: ЗНУ,2005. — 68 с.

4. Устименко Л. М., Афанасьєв І.Ю. Історія туризму — Навчальнийпосібник. — К.: Альтерпрес,2005. — 320 с.: іл..

272


НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВСЕСВІТНЬОЇ ТУРИСТИЧНОЇОРГАНІЗАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

Лисенко В. М.старший викладач кафедри видавничої справи, поліграфії

та редагування, Інститут філології та масових комунікаційУніверситету «Україна»,

к. тел. 067-179-53-26, [email protected]

17–21 січня 2018 року у Мадриді (Іспанія), під час 38-ї Між на -род ної туристичної виставки FITUR, Київ презентував свої турис-тичні можливості, а також головну цьогорічну спортивну подіюєвропейського футболу — фінал Ліги чемпіонів, який відбудеться28 травня на стадіоні «Олімпійський» у столиці України.

Цього року планується відновити членство Києва у впливовійміжнародній організації — Всесвітній Туристичній Організації(UNWTO), до якої сьогодні входять 158 країн світу. Про це в Мадридійшлося на зустрічі начальника управління туризму та промоційКиївської міської держадміністрації Антона Тараненка з генераль-ним секретарем UNWTO Зурабом Пололікашвілі. Членство вUNWTO залучить до столиці України більше міжнародних заходів,конференцій та конгресів під егідою цієї найвпливовішої турист-ської організації світу.

В зв’язку з цим цікаво, що в лютому 2018 року на сайті ВТО булоопубліковано книгу, обсягом майже 300 сторінок, з оглядом заходівщодо розвитку туристичної привабливості 15 міст в різних кінцях світу:Буенос Айрес (Аргентина), Лінц (Австрія), Антверпен (Бельгія),Пекін (Китай), Гуанджоу (Китай), Тяньцзинь (Китай), Богота(Колумбія), Копенгаген (Данія), Берлін (Німеччина), Турин (Італія),Саппоро (Японія), Токіо (Японія), Марракеш (Марокко), Сеул(Республіка Корея), і навіть Кейптаун (Південна Африка), який маєвеликі соціальні та екологічні проблеми.

У підсумку виділено наступні загальні проблеми:– на міському рівні відсутні кількісні та якісні порівняні дані

щодо вимірювань та оцінки діяльності міста;– недостатньо адекватних інструментів вимірювання та механізмів

моніторингу туристичного субсектора, для оцінки дій та ініціатив;– відсутні адекватні системи моніторингу екологічних проблем,

пов’язаних з містом (не обов’язково обумовлених туризмом), такихяк: заторів, громадського простору, енергоефективності, скорочення

273


викидів парникових газів, якості повітря, охорони ландшафтів табіорізноманіття;

- недосить функціональна мережа громадського транспорту, якаефективно об’єднує різні райони;

- недостатня підтримка малого та середнього бізнесу місцевоювладою;

- брак стратегічного підходу для включення туризму в міськийрозвиток, щоб уможливити тіснішу інтеграцію між туризмом тасуміжними секторами;

- кризове управління, щоб пом’якшити сезонність туризму;- необхідність зміцнення бренду міста шляхом залучення місце-

вої громади;- потрібна якісна державна служба та зручності;- необхідно мати систему управління якістю на міському цільо-

вому рівні;- необхідно вимірювати взаємний вплив міст круїзного туризму

з портами;- забезпечити поточні інновації та творчий підхід як з державно-

го, так і приватного секторів;- необхідна довгострокова політична стабільність;- необхідні безпека та охорона туристичних об’єктів;- недостатній аналіз цінової конкурентоспроможності спричи-

няє переоцінку конкурентності туризму в пункті призначення;- в результаті експоненційного зростання нових платформ турис-

тичних послуг або так званої спільної економіки існує велика потре-ба в правовій базі для регулювання послуг і продуктів в цій галузі;

- необхідна довгострокова маркетингова стратегія;- наслідки шкідливих ефектів: «туризм може знищити туризм»,

туристифікація та ерозія якості відвідувачів;- виклики автентичності з точки зору продуктів і досвіду;- соціальна реакція на тимчасові незручності, такі як культурні

проблеми, надмірне використання суспільних зручностей, напру-женість між туристами та місцевими жителями, конкуренція за про-стір, злочинність тощо;

- потреба в гнучкіших структурах керування / управління.Безумовно, ці рекомендації міжнародних експертів слід враху-

вати для розвитку українського туризму, економіки та культуризагалом.


1. UNWTO/WTCF City Tourism Performance Research. February 2018.eISBN: 978-92-844-1961-6 | ISBN: 978-92-844-1960-9 e-unwto.org/doi/book/10.18111/9789284419616

РОЗВИТОК СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Любарець В. В.4 курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Євтушенко І. В., к. пед. н.,

доцент кафедри менеджменту туризму, Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Спортивно-оздоровчий туризм є складовою загальнодержавноїсистеми фі- зичної культури і спорту та спрямований на зміцненняздоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуаль-них здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивнихпоходах різної складності, змаганнях з техніки спортивного туризму,самодіяльних туристичних подорожах, мандрівних туристичнихподорожах активного характеру.

Найпопулярнішим та найбільш масовим видом спортивно-оздо-ровчого туризму є гірськолижний. Україна має наявні природніресурси та передумови для розвитку цього виду туризму.На територіїУкраїни гірськолижний туризм розвивається у Карпатському регіо-ні, на території якого розташовані невисокі, вулканіxного поход-ження, середньою висотою близько 1200–1400 м Карпатські гори.Гірські вершини покриті снігом близько 5 місяців протягом року,мають зручні гірські схили і тому на території всіх чотирьох областейє всі умови для розвитку гірськолижного туризму.

Не меншою популярністю у туристів користується пішохіднийтуризм, який охоплює практично всю територію України. Особливопопулярні гірсько-пішохідні маршрути в Карпатах та Криму. Погодніумови України дають змогу розвивати пішохідний туризм з березнядо листопада. Оскільки близько 95% території України — це низо-вини і височини, на яких немає значних природних перешкод нашляху пересування туристів, пішохідним маршрутам переважнонадається І категорія складності. А гори займають лише 5% територіїкраїни, тому походи II та III категорій складності можна здійснювати


274

лише в Кримських горах і Карпатах. Пішохідні маршрути в Кар пат -сь ких горах мають І, ІІ та ІІІ категорії складності, тому що в Кар па т -ських горах є і дуже високі гірські вершини, а також гори, які розра-ховані на легкі походи або походи вихідного дня. Найбільш цікавіта екстремальні маршрути у Карпатах проходять вздовж хребтів тамасивів Чорногори, Горган і Свидовця.

За всім комплексом природних умов для організації водноготуризму (похилом русла, сезонним режимом, особливостями течії,наявністю природних перешкод і складністю у їх подоланні тощо)річки України поділяються на 3 групи: річки низовин, річки висо-чин, річки гірських районів. З погляду їх використання з метою вод-ного ту ризму кожна з трьох груп має власну туристично-спортивнускладність. Найнижчий рівень склад ності (до І категорії) маютьрічки Поліської, При дніпровської і Причорноморської низовин.Всі ці річки цілком доступні для туристів початківців. Особливо при-датні річки Подільської, Волинської і Придніпровської височин.Всіці річки дають змогу здійснювати водні мандрівки II і ІІІ категорійскладності.

Україна надзвичайно багата на печери. В Україні відомі понад1100 печер різного типу від невеликих до гігантських за розмірами.На даний час дослідже- но 756 печер, які мають назви та відомо їхдовжину та глибину. Поділля — 100 печер — 13% відповідно,в Карпатському регіоні — 44 печери, що становить 6%, а на терито-рії Буковини налічується 13 печер, що становить лише 2%.

На території України набувають популярності такі види туриз-му, як велосипедний, кінний, дайвінг. Для велосипедних походів І та ІІ категорії склад- ності придатні території всіх областей України.Основна частина походів більш високих категорій складності здійс-нюється в гірських районах Карпат.Для велосипедного туризмусформовані близько 1,5 тис. маршрутів і обладнані близько 100туристичних стоянок. Кінний туризм,а саме одноденні та багато-денні кінні походи розповсюджені в Карпатському регіоні. На тери-торії України є достатньо сприятливі умови і ресурси для розвиткуекстремального туризму.В Україні перспективним вважається роз-виток таких видів екстремального туризму, як польоти на повітря-них кулях, парашутизм, рафтинг. Таким чином, в Україні розвива-ються різні види спортивно-оздоровчого туризму, насамперед такіяк гірськолижний, пішохідний, гірсько-пішохідний, водний, спе-леологічний, велосипедний, кінний, дайвінг, екстремальний туризм.


275

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ РЕКРЕАЦІЙ У ПОЛЬЩІ

Марчук І. В., Юрчик С. М.ІІ курс, група Тр–21, спеціальність «Туризм»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна», к. тел. 0968157355, 0674957110

Науковий керівник: Терлецький В. К., к. біол. н., доцент, Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

У процесі навчальної практики нам довелося познайомитися зінноваційними технологіями рекреацій у Польщі під час практики унайбільш престижному гірськоголижному курорті в Закопане, за116 км від Кракова. Цей курорт набув популярності завдяки розви-неній інфраструктурі, яка надала йому славу «Зимової столиці» краї-ни. Тут створені лижні траси різного рівня складності, відповідно дофізичної підготовки, віку та стану здоров’я відпочивальників.Користування такими послугами гарантує отримання максималь-ного задоволення всім шанувальникам цього виду рекреаційу мальовничій котловині біля підніжжя Татр. Загальна протяжністьлижних трас в зоні курорту перевищує 65 км. Для зручності відпо-чиваючих в околиці Закопане функціонують понад 60 підйомників,що робить усі діючі траси легко доступними для широкого кола від-почиваючих.

На території курорту розміщено 6 основних зон катання, які зна-ходяться в діапазоні висот 860-2000 м н.р.м. Враховуючи різні рівніскладності снігових трас, можна підібрати найбільш привабливі варі-анти не лише для лижних маршрутів, а й спусків по схилах на санках,сноубордах та інших спортивних знаряддях. Цікаво, що зимовий(лижний) сезон починається тут на початку грудня і триває майжедо середини квітня.

Напередодні Різдва у містах Польщі створюється невимушенапередсвяткова атмосфера. Всюди у містечках уздовж затишних засні-жених вуличок запалюються новорічні вогники, а просто неба з’яв-ляється безліч рукотворних засніжених гірок для родинного дозвіл-ля. Всюди панує доброзичливість і привітність. Ми працювали уготелі «Sport», де завжди відчувалась дружня атмосфера. На свята доготелю зібралося чимало гостей з різних країн, спілкуватися з якиминам доводилося на кількох мовах. Мало того, кожному треба булопояснити, де він (вони) може найкраще відпочити і куди йому (їмусім) найліпше прямувати поза межами готелю. Поблизу готелю зна-ходиться великий ліс, який схилом піднімається просто в гори. Туди


276

найчастіше наші гості уходили на нетривалі короткі маршрути, щобпобачити оленів або кабанів, щоб спуститися з гір на лижвах, санкахабо в інший засіб.

Систематично в околицях готелю організовувалися різноманітніекскурсії, а також поїздки до інших міст і навіть країн. Адже від готе-лю до Чехії — лише година їзди. Ми теж мали можливість побувати наекскурсії до Чехії (вона тривала два дні) і порівняти відпочинок у цихсусідніх країнах. Виявилось, що в Польщі переважно практикуєтьсякатання на лижвах, санях і скутерах, тоді як у Чехії відпочиваючі від-дають перевагу спокійним (малоактивним) видам рекреацій: гуля-ють по галереях, відвідвідують процедури оздоровчого спрямування.У Польщі теж існують спеціальні оздоровчі заклади, як-от «Пияльні»,засновані на мінеральних джерелах. Вода цих джерел застосовуєть-ся для споживання, ванн, промивань і інших спеціальних процедур.У «пияльні», яка знаходилась біля нашого готелю, використовувалисім видів мінеральних вод, загальна вартість яких для особистогокористування становила 2 злотих. Більшість відпочиваючих систе-матично користувалися цими мінеральними водами.

А ще в зоні місцевих курортів є чимало історичних об’єктів,пов’язаних видатними особами (королями, політиками, письменни-ками та акторами). Ці об’єкти активно використовують у програмімісцевих рекреацій. Тут можна зустріти чимало іноземців: англійців,французів, італійців, німців і скандинавів. Для них тут не просто деше-во і зручно, але й затишно та приємно. Ми вважаємо, що українськимспеціалістам санаторно-курортного оздоровлення та лікування можнапочерпнути чимало цікавого і перспективного для впровадження унаціональну систему рекреаційно-оздоровчої діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИУПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

У ТУРИСТИЧНОМУ БІЗНЕСІ

Монтрін І. І.К. е. н., доцент кафедри менеджменту туризму,


Під структурою управління організацією розуміється упорядко-вана сукупність взаємопов’язаних елементів, які знаходяться міжсобою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування


277

і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робіт-ники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення міжними підтримуються завдяки зв’язкам, що прийнято поділяти нагоризонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв’язки носять характерпогодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв’язки —це зв’язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрар-хічності управління, тобто, за наявності декількох рівнів управління.Крім того, зв’язки в структурі управління можуть носити лінійний іфункціональний характер. Лінійні зв’язки відображають рух управ-лінських рішень і інформації між так званими лінійними керівни-ками, тобто. особами, які повністю відповідають за діяльність орга-нізації або її структурних підрозділів, функціональні зв’язки маютьвідповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим абоіншим функціям управління.

Ринок туризму характеризується великою кількістю суб’єктіввиробництва і просування туристичної послуги (туристичні підпри-ємства, об’єднання, турагенти, туроператори тощо), між якими існу-ють логічні відносини рівнів управління і функціональних служб.Фактично менеджмент покликаний побудувати таку їх взаємодію,щоб досягти стратегічних цілей туристичної галузі. Організаційнаструктура управління туризмом дає змогу впорядкувати сукупністьвзаємопов’язаних елементів усередині будь-якої туристичної орга-нізації, туристичного ринку.

Управління туристичною структурою передбачає розподілзавдань між структурними підрозділами і працівниками, в т. ч.надання їм повноважень для реалізації того чи іншого напряму тури-стичної діяльності або діяльності із забезпечення функціонуванняорганізації.

Організаційна структура управління в туризмі, так само які в будь-якій організації, складається з ланок (відділів), рівнів управ-ління та горизонтальних і вертикальних зв’язків між ними. Ланкиуправління в туристичній організації виокремлюються залежно від їїмасштабів. У невеликих туристичних організаціях з невеликим шта-том управлінські ланки можуть бути представлені навіть окремимиспеціалістами. Великі туристичні організації поділяються на струк-турні підрозділи, орієнтовані на виконання відповідних функційуправління. Зв’язки між такими структурними підрозділами маютьгоризонтальний характер. Рівні управління туризмом представленісукупністю ланок управління і відображають ієрархічну побудовуорганізації, відношення керівництва і підлеглості.


278

Управлінські завдання менеджерів туризму, які працюють на різ-них рівнях управління, залежать від посади й спеціалізації.Наприклад, менеджер з роботи із закладами громадського харчу-вання укладає договори з ресторанами, їдальнями, тавернами тощоу певному туристичному регіоні і контролює їх дотримання. У вели-ких туристичних холдингах, які займаються туроператорською діяль-ністю, менеджер може вирішувати такі завдання в усіх туристичнихрегіонах, з якими працює організація.

УДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ В ПРОЦЕСІ РЕГУЛЮВАННЯ

ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Нечипорець Є. М.І курс, група Тр–1.1, ОС «Магістр», спеціальність «Туризм»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»Науковий керівник: Бундак О. А., к. і. н., доцент,


Залучення органів місцевого самоврядування до впровадженняефективної політики підтримки розвитку туризму на місцевому рівніє обов’язковою умовою успішного розвитку туристичної сфериУкраїни в цілому. Головними гравцями в галузі місцевого туризмувиступають: місцева громада, місцевий бізнес, місцеві органи владита недержавні організації. Розвиток туризму передбачає місцеву іні-ціативу, асистування зі сторони місцевих і державних органів владита підтримку галузі через фінансування програм, субвенції та дотаціїна розвиток туристичної інфраструктури та охорону довкілля. ВУкраїні слід розповсюджувати ідеї сталого розвитку територій,демонструвати приклади позитивного вирішення різних проблем,зокрема, тих що існують на даному етапі в туристичній галузі, якрезультат партнерства трьох суспільних секторів — влади, громадсь-кості та бізнесу.

Важливим напрямом державної регіональної політики є підви-щення дієздатності влади на усіх її рівнях. Ратифікувавши в 1997 р.Європейську хартію місцевого самоврядування, Україна взяла насебе певні зобов’язання перед Радою Європи щодо реформуванняцієї сфери. Слід на місцях створити таку адміністративну систему,яка б дозволяла швидко реагувати на потреби населення, реалізову-вати місцеві проекти, надавати підтримку місцевим економічним


279

ініціативам. Адміністративну опіку слід замінити контрольнимнаглядом, як це відбувається в країнах ЄС.

У Хартії сталого розвитку європейських міст наголошено на при-нципі субсидіарності, що припускає наявність в органів місцевогосамоврядування такої кількості повноважень, яка є реально можли-вою, а в центральних — яка є необхідною. Оптимально таким рів-нем є місцева влада, оскільки в силу своїх повноважень щодо пла-нування, інвестицій, регулювання, контролю виконання рішень,вона є найближчим до громадян органом, який може безпосередньореагувати на побажання своїх виборців. Процес сталого розвиткудозволить забезпечити місцевій владі зворотний зв’язок, показую-чи, які види діяльності призводять до збалансованості місцевого роз-витку, а які, навпаки, перешкоджають цьому.

Ієрархія проблем розвитку місцевого туризму за ступенем їх важ-ливості призводить до висновку, що на першому місці знаходяться про-блеми, які стосуються інституційної групи. Проте навіть недосконала танезавершена законодавча база за умов слабкості державних інститутів,дає можливість розвивати ініціативу та ефективно діяти на місцевомурівні. Серед проблем інституційного характеру слід назвати неопра-цьованість механізмів, на яких ґрунтуються статути територіальних гро-мад. На даному етапі вони приймаються як данина моді та не відобра-жають реального стану суспільно-політичних та економічних відносинв країні. А статути є документами прямої дії, які дозволяють місцевійвладі працювати за чітко визначеними і прийнятними правилами.

Інституційні проблеми відносяться і до рівня району та області.З позиції місцевого самоврядування, саме ініціатива з боку район-них центрів може суттєво змінити ситуацію щодо розвитку туризму.Логічно, що на рівні району, центром якого у більшості випадківє невелике місто, концентрується найбільше можливостей розв’язан-ня місцевих інституційних проблем розвитку туризму. В зв’язку зцим, рішення районних та сільських рад мають сприяти процесустворення механізмів управління комунальним майном, тренінговихта консультативних центрів, фондів розвитку територій тощо.

На рівні області слід організовувати асоціативні об’єднання, якікоординують діяльність інституцій на її території, інформаційнезабезпечення та зовнішні зв’язки. Вони можуть бути суб’єктами при-кордонного співробітництва та міжобласних утворень, об’єднуватигромадські організації, суб’єктів підприємництва, органи влади. Нацьому рівні найкраще слід підсилювати діючі агенції місцевого роз-витку туризму.


280

ЗМІСТ ПОЧАТКОВОЇ ТУРИСТИЧНО-КРАЄЗНАВЧОЇПІДГОТОВКИ (ПТКП) УЧНІВ У ШКОЛАХ

Неясов В. В.ІІІ курс, група Трз–3.1, спеціальність «Туризмознавство»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»Науковий керівник: Бундак О. А., к. і. н., доцент,


Плани та програми ПТКП передбачають озброєння учнів знан-нями про туристично-краєзнавчі можливості рідного краю, теорії тапрактики деяких видів туризму залежно від можливостей школи тамісцевих умов, яке здійснюється в основному в рамках походів вихід-ного дня. Деякі питання теоретичної підготовки класний керівниквключає до свого плану роботи з класом. Кількість таких походів,масових туристичних заходів можна варіювати залежно від наявнос-ті ентузіастів туризму, кліматичних умов регіону, туристич но-краєзнавчих можливостей краю.

ПТКП має надавати учням 9-х класів знання основних напрям-ків туристично-екскурсійної справи, туристично-краєзнавчих мож-ливостей своєї області, готувати до багатоденних походів. Восениучні беруть участь у 3 одноденних походах (19; 20 км) та 2 із ночів-лями. Під час осінніх канікул найбільш підготовлені можуть взятиучасть у тижневому поході рідним краєм. Протяжність маршруту до80 км, вага рюкзаків — до 8 кг у дівчат; до 12 кг – у хлопців. Узимкудля них передбачено 3 походи вихідного дня без ночівель (маршру-ти — 20–21 км, вага рюкзака — 7 кг для дівчат і 9 кг для хлопців) таодин із ночівлею (30 км за 2 дні, вага рюкзаків — до 8 кг у дівчат, до12 кг у хлопців). Під час зимових канікул учні можуть взяти участь у3 походах своєю областю. Навесні проводяться 2 походи вихідногодня без ночівель (20–2 км) і 2 — з ночівлями та участь у тижневомупоході. Влітку після семінару-збору для майбутніх молодшихінструкторів обов’язковим є похід першої категорії складності.

Орієнтовний план і програма ПТКП учнів 9 класів. Кількістьнавчальних годин — 25. Кількість походів вихідного дня — 1, у томучислі: без ночівель — 7; з ночівлями — 4; багатоденних — 4.

Основні напрямки туристично-краєзнавчої справи в Україні (програма).

1. Рельєф, флора і фауна своєї області. Історія, господарство.Пам’ятні місця, музеї; 2. Охорона природи, пам’яток історії і куль-


281

тури. Участь в охороні природи. пропаганда її охорони; 3. Вибіррайону подорожування. Знайомство з літературою, технічними зві-тами туристів про райони подорожі. Порядок розроблення маршру-ту. порядок оформлення маршрутної документації. одержання дозво-лу на подорож; 4. Групове та особисте спорядження. Правилаексплуатації, догляд, зберігання; 5. Складання кошторису походу.Організація харчування. Набір продуктів. Підготування транспор-тування, облік витрат. Правила готування їжі на вогнищі;6. Орієнтування на місцевості. Правила роботи з компасом і картоюна місцевості. Орієнтування на місцевості з компасом і картою, замісцевими ознаками; 7. Вибір місця під бівіак, розбивка його. Роботабіля вогнища. Охорона природи; 8. Пересування групи на маршруті.Обов’язки направника й замикача. Норми навантажень. Організаціяднівок, тривалість і частота привалів, «хвилинки»; 9. Медичнийогляд перед походом. Загартування перед походом. Особиста гігієнатуриста в поході. Гігієна одежі туриста, взуття. Попередження потер-тостей, теплових і сонячних ударів; 10. Надання долікарської допомоги.

Назва теми Усьогогод. – 25

Теорет.год. – 15

Практ.год. – 10

Основні напрямки туристично-краєзнав-чої справи в країні 1 1 –

Туристично-краєзнавчі можливості країни 1 1 –

Охорона природи й пам’яток культури 1 1 –

Готування до багатоденного походу:– розроблення маршруту;– спорядження;– складання кошторису походу, органі-

зація харчування;– робота з компасом і картою, орієнту-

вання на місцевості;– організація бівачних робіт;– режими фізичних навантажень у бага-

тоденних походах;– гігієнічне забезпечення походу;– можливі травми в походах, надання

долікарської допомоги

22

2

42

11

4

11

1

11

11

1

11

1

31

––

3

Убезпечення групи в багатоденних походах 2 2 –

Дослідницька робота в багатоденнихпоходах 2 2 –


282

Накладання пов’язок. Транспортування потерпілого залежно відхарактеру травми. Склад медичної аптечки; 11. Убезпечення під часкористування спорядженням, пересування групи на маршруті, бівач-них робіт, на відпочинку, під час днівок; 12. Дослідницька робота упоходах.

СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИРОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ НА ТЕРИТОРІЇ

КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

Пазюра К. Ю.4 курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Доценко А.І., д. г. н., професор,


Особливо актуальним є дослідження проблем та перспектив роз-витку господарства Карпатського регіону. Адже цей регіон безпосе-редньо межує з країнами ЄС, іншими регіонами України, черезнього проходить низка важливих магістралей, які забезпечують тран-зит з багатьма державами.

Об’єктом дослідження роботи виступає Карпатський регіон. Предметом дослідження даної роботи є проблеми та перспекти-

ви розвитку сільського туризму Карпатського регіону. Метою дослідження даної роботи є аналіз стану сільського туриз-

му регіону та обгрунтування шляхів вирішення його проблеми.Карпатський регіон відноситься до одного із найбільш цікавих

регіонів України, природно-ландшафтні умови якого потребуютьретельного вивчення та всебічної охорони. Проблеми і перспективикомплексного розвитку Карпатського регіону пов’язані з наявнимпотенціалом природних ресурсів, екологічною ситуацією, тенден-ціями розвитку економіки в державі.

Розвиток рекреаційних послуг в регіоні є першочерговим зав-данням. В окремих районах Карпат насиченість територій рекреа-ційними об’єктами досить висока, але це не говорить про високийрівень рекреаційного освоєння, оскільки якість нашого сучасногообслуговування та інших сервісних умов є далекою від світових стан-дартів. Тому тільки комплексний підхід до оцінки рівня рекреацій-ного освоєння буде найбільш правомірним та об’єктивним.Зростання обсягу рекреаційного виду послуг посилить надходження


283

до місцевих і державних бюджетів, зниження рівня безробіття, а цесприятиме розвитку інших галузей економіки.

Екологічні проблеми. Важливою проблемою є наявна еколо-гічна ситуація, яка пов’язана з багатьма чинниками. Основнимичинниками погіршення екології Карпатського регіону є: незба-лансованість розвитку окремих галузей економіки та промисло-вості, неналежне ставлення до природних ресурсів та довкілля.Все це призвело до інтенсивного природокористування, нераціо-нального природокористування, погіршення природного середо-вища загалом. Забрудненість середовища безпосередньо залежитьвід дії забруднюючих джерел та факторів, які негативно впли ваютьна стан здоров’я населення, на показники смертності та дитячоїзахворюваності. Електроенергетичні викиди хімічної, гірничо-рудної про мис ловості, автомобільного транспорту, харчових під-приємств формують основну частину забруднення в Карпатськомурегіоні.

На найближчий період основними проблемами розвитку Кар -пат ського регіону є формування: рекреаційного комплексу, охоронанавколишнього середовища, збереження і відновлення історико-культурної спадщини.

Створення необхідних умов розвитку цих галузей і сфер люд-ської діяльності забезпечить піднесення загального соціально-еко-номічного рівня, який повинен визначитись не тільки загальнодер-жавними інтересами, а й зумовлюватись потребами та інтересамисамого регіону, а також суб’єктами господарювання, які тут розмі-щені, а також населенням, яке тут проживає.

Невеликі готелі, приватні шале змішувались з магазинами, рес-торанами та іншими закладами обслуговування. Така система забу-дови потребувала великих територій та призводила до подовженняшляхів та інженерних комунікацій, до невпорядкованості забудови.


1. Гаман, П. І. Формування механізмів прискореного інноваційногорозвитку рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України(Теоретико-методологічні засади) / П. І. Гаман // Економіка тадержава. — 2008. — №11. — С. 82-83.

2. Карпатський регіон та роль у забезпеченні безпеки і співробітництвав Європі: матеріали міжнародної конференції за сприйняттяМіністерства закордонних справ Швеції, (Ужгород, 11 — 12 червня2008 р.) /Ален Панов — Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/Uzhgorod/index.htm


284

3. Кифяк, В. Ф. Конкурентні переваги перспективного розвиткутериторіальної рекреаційної системи Карпатського регіону/ В. Ф. Ки -фяк // Формування ринкових відносин в Україні. — 2011. — №1. —С. 199–204.

ПРОГНОЗУВАННЯ І РОЗВИТОК СФЕРИ РОЗВАГ ТА ВІДПОЧИНКУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Процків Я. В.4 курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Романенко Т. В., к. і. н.,


Сьогодні питання використання вільного часу та дозвілля длярозвитку й удосконалення особистості стають усе більш актуальни-ми. Адже соціальна та професійна творчість, будь-яка культурнадіяльність пов’язані з використанням вільного часу. Вільний часвикористовується людиною для участі в суспільно-політичномужитті, додаткової творчої діяльності у сфері техніки, науки, мистец-тва, розвитку своїх духовних і фізичних здібностей, а також для від-починку та розваг.

Об’єктом дослідження роботи є сфера розваг та відпочинку. Предметом дослідження даної роботи є визначення та прогно-

зування тенденцій розвитку сфери розваг та відпочинку на міжна-родному ринку.

Метою дослідження даної роботи є визначення та прогнозуван-ня тенденцій розвитку сфери розваг та відпочинку на міжнародномуринку.

Індустрія розваг виступає як самостійна, відносно відокремленаланка економічної системи, яка залучає значні матеріальні, фінан-сові, трудові ресурси. У цьому плані підприємства індустрії розвагхарактеризуються специфічними технологіями, системами управ-ління, результатами діяльності, організацією праці персоналу.

Індустрія розваг тісно пов’язана з суб’єктом туризму — турис-том. На думку Л.Курило важливе значення при аналізі індустрії роз-ваг має вивчення поведінки туриста як споживача продукції індустріїрозваг. Необхідно розрізняти масові та індивідуальні розваги, спе-ціально організовані або такі, що виникають стихійно. Попит напослуги індустрії розваг, масштаби й особливості роботи підприємств


285

цієї сфери залежать від обсягу та форм використання вільного часу.На вибір конкретної розваги впливають такі фактори: збільшеннявільного часу, демографічні, поведінкові характеристики, спосібжиття, а також розвиток індустрії розваг. Важливим фактором фор-мування розважального середовища є доходи населення.

Загалом розваги є своєрідною формою дозвіллєвої діяльності,яка зовні близька до відпочинку, але має певну змістову специфіку.Французький соціолог Ж. Дюмазед’є так визначив функціональнемісце розваг в системі дозвілля: «якщо відпочинок позбавляє люди-ну втоми, то розваги спасають від нудьги, від рутини повсякденнос-ті, від недостатньої для мозку інформаційної насиченості життя».Таким чином, розваги є видом активної діяльності суб’єкта, якаспрямована на задоволення характерних для людини потреб (в фізіо-логічній, емоційній, інтелектуальній або духовній сфері) та забезпе-чує доступ додаткових емоцій, енергії, нових вражень.

Розважатись турист може як в природному, так і в штучно ство-реному середовищі. Створенням відповідних умов займається індус-трія розваг. Світова індустрія розваг акумулює мільярди доларів і єсуттєвою частиною економіки держави, а інтеграційні процесиіндустрії туризму та індустрії розваг призвели до створення крупнихрозважальних географічних центрів та зон, атрактивних для туристівв різних кутках планети. Саме потреба в розвагах є значним стиму-лом для подорожування та сприяє формуванню основних туристич-них потоків в країни з розвиненою розважальною індустрією.

Індустрія розваг — ще досить молода галузь, тому питання еко-номіки, організації, управління підприємствами, які забезпечуютьпроцес розваг, ще недостатньо вивчені. Однак кількість підприємств,діяльність яких спрямовано на організацію розважальних заходів,вже досить значна. До індустрії розваг належать підприємства,основна діяльність яких пов’язана з задоволенням потреб людини врозвагах, має яскраво виражений розважальний характер: цирки,зоопарки, атракціони, ігротеки, парки тощо. Процес розваг забез-печують різноманітні видовищні заклади, включно зі стаціонарнимита пересувними театрами, кінотеатрами, концертними організація-ми і творчими колективами. До розважальних можна віднести занят-тя у штучно створених водних басейнах, ковзанках, у спортивнихзалах і клубах, а також діяльність спортивно-видовищних підпри-ємств. Відвідування бібліотек, музеїв, виставок також супроводжу-ється розважальними або пізнавальними програмами.


286


1. Мальсьска М.П. Міжнародний туризм і сфера послуг: Підручник /М.П. Мальсьска, Н.В. Антонюк, Н.М. Ганич. — К: Знання, — 661 с.

2. Теория и практика анимации: Учебное пособие / Л.В. Курило;РМАТ. — М.: Советский спорт, — 195 с.

3. Стальная В.А. Базовые категории понятийного аппарата индустрииразвлечений // Вестник НАТ. — №4(8) октябрь-декабрь. — С. 18–21.

4. The TEA/AECOM Global Parks Report // Attractions Management. —Vol.15. — Доступний з сайту: www.leisureopportunities.co.uk.

МАЛЬОВНИЧІ СХИЛИ СПІВОЧОГО ПОЛЯ ТА МУЗЕЙ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

ЯК ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ОБ’ЄКТИ КИЄВА

Пушкар М. В.IV курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна» Науковий керівник: Барна Н. В., д. філос. н., доцент,


Києву понад 1500 років, і його історія сягає часів княжіннялегендарних Києвичів і літописних Рюриковичів. Проте, зберігаючиатмосферу давнього міста, Київ лишається сучасним — адміністра-тивно-політичним і промисловим центром, осередком культурногожиття, столицею із чотиримільйонним населенням. Таким чином,Київ вдало поєднує у собі риси давнини і сучасності.

Нами розроблено маршрут по Співочому полю і Музею ВеликоїВітчизняної Війни. Ці об’єкти знаходяться в одному з найбільш дав-ніх центрів Києва — Печерську. На нашу думку він цікавий тим, щотут можна дізнатися про історію тих часів і помилуватися неймовір-ними ландшафтними пейзажами.

Українську столицю нерідко називають містом-парком, містом-садом, і недаремно. Співоче поле вже давно слугує для проведеннякультурно-масових заходів, фестивалів, виставок, концертів. Щолітатут проводиться фестиваль «Країна мрій».

Навесні 1981 року, завершувався монтаж останніх елементівмонумента «Батьківщина-мати», а 9 травня відбулося урочисте від-криття Меморіалу. Уже тоді навколо гігантської скульптури точило-ся багато розмов. Як і все величне та грандіозне, скульптура при-вертала до себе неабияку увагу. Обговорювалися її масштабність,


287

місцезнаходження, спрямованість погляду, довжина меча тощо. Ці роз-мови не припиняються й донині, навпаки, до них ще додалися супе-речки щодо необхідності демонтажу щита з радянською символікою.

За останні 35 років в Україні народилося й виросло не одне поко-ління, яке вже не пам’ятає Київ без скульптури. Для більшості з них«Батьківщина-мати» — один із символів столиці й своєрідна візиткаміста над Дніпром.

Метою насаджень, якими став Печерський ландшафтний парк,було у 1981 році подовження смуги міських парків на схилах Дніпра,які поруч із комплексом Національного музею історії ВеликоїВітчизняної війни 1941–1945 років.

В основі планування парку — постійний принцип симетрії.Щороку у парку проводяться різноманітні виставки природничої тема-тики. Зокрема такою є щорічна міська виставка квітів, яка проводитьсядесь на початку вересня. У цей час можна помилуватися оригінальністюта незвичністю представлених експонатів. На честь святкування Днянезалежності тут щороку проводиться виставка хризантем. Печерськийпарк не припиняє дивувати і взимку, так напередодні Нового року вцьому місці проводиться виставка льодових квітів та льодових фігур.

Серед насаджень у Печерському ландшафтному парку перева-жають гостролисті клени, берези бородавчасті, породи граба та хвой-них, а також різноманітні види декоративних чагарників.

У центрі Печерського парку Співоче поле та каскад сходинок,що ведуть до Дніпровської набережної. Співоче поле являє собоюсцену для проведення різних культурних заходів, обладнану лавамидля глядачів. Це поле має гарну акустику і досить просторе, томуможе вмістити велику кількість глядачів.

СТАН КРАЄЗНАВЧОЇ ВИВЧЕНОСТІ ЗАМКІВ І ФОРТЕЦЬ УКРАЇНИ

Пушкарук Н. М.ІV курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,к. тел. (067)-467-52-28

Науковий керівник: Романенко Т. В., к. і. н., Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Перші науково-краєзнавчі описи замків та монастирів Українипочали проводитися в XIX ст. Члени Одеського товариства історії


288

і старовини, які видали кілька книг, в яких наведені історико-архі-тектурні характеристики багатьох фортець та замків Бессарабії,Поділля та Волині.

Дослідження замків Галичини, виконане в другій половині XIX ст.істориком А. Чаловським, цінне тим, що автор використав архівніматеріали. У книзі, крім тексту, є рисунки і плани замків у Бережанах,Добромилі, Кудринцях, Окопах, Пньові, Сидорові, Старому Селі,Свіржі, Теребовлі, Чорткові, Збаражі, Раківці, Галичі. У наступнійкнизі А. Чаловського у співавторстві з істориком Б. Янушем описанізамки, монастирі, церкви, костели та синагоги Тернопільського воє-водства. Крім того, у Львівській бібліотеці НАЛ України є рукопис-ний фонд імені А. Чаловського, в якому зберігається багато інвен-тарних описів XVII–XIX ст. замків і монастирів Галичини. У нихпрактично зібрано матеріал про спорудження, функ ціонування,реконструкції та зруйнування замків, фортець і монасти рів уЛьвівській, Івано-Франківській і частково Терно піль ській областях.

Про пам’ятки історії і культури Поділля, насамперед, фортецікраю, видана в 1901 р. книга краєзнавця В. Гульдмана. Кресленняпланів замків у ній відсутні. Матеріали книги були використані дляскладання археологічної карти Подільської губернії. Про замкиПоділля видано кілька книг польського історика Юзефа Роме.У книзі про Кам’янець-Подільський автор детально описує форте-цю, історію її будівництва та реконструкції. Значну роботу з дослід-ження замків Поділля провів історик та краєзнавець Ю. Си цин сь -кий. Уперше характеристика замків і фортець зроблена автором наоснові вивчення історичного матеріалу та археологічних досліджень.Текст доповнюється фотографіями замків і їх планами.

Перші дослідження замків Волині в кінці XIX — на початкуXX ст. здійснили мистецтвознавець Ю. Дуткевич, мистецтвознавецьі етнограф А. Шрусевич. В їхніх працях описані фортифікаціїв Луцьку, Володимирі-Волинському, Олиці, Клевані, Ізяславі,Острозі, Новомалині, Корці. Про пам’ятки історії Волині, а самезамки та монастирі, є публікації В. Собецького та А. Яблоновського,краєзнавців А. Фотинського, С. Каретнікова та Б. Вітте, етнографаС. Кордасевича, священика Синдульського. Замки Закарпаттядосліджувалися відомим українським археологом Я. Пастернаком.У своїй роботі «Середньовічні городи на Закарпатті», яка видана уЛьвові в 1932 p., автор описав 15 замків регіону.

Фортеці та монастирі Криму вперше описані російськимидослідниками в XIX ст. Мистецтвознавець М. Кондаков, історики


289

Г. Котов і Є. Марков, краєзнавець В. Смирнов досліджували пам’ят-ки історії Криму, починаючи з часів дохристиянського Херсонеса доперіоду Кримського ханства. Зроблені фотографії та замальовкифортець у Судаку, Феодосії, Алушті, Гурзуфі, монастирів у Бахчисараїта Старому Криму. Усі 16 фортець Дніпровської лінії на ЛівобережнійУкраїні описані істориком Я. Новицьким у 1905 р. У книзі 176 сто-рінок тексту, є фотографії і плани деяких фортифікацій.

Фундаментальні дослідження пам’яток архітектури України,включаючи чимало замкових і монастирських комплексів, провівпрофесор Ю. Асеев. У численних монографіях та наукових статтяхавтор дослідив архітектуру Київської Русі, стольного Києва,Лівобережжя, Придніпров’я, Криму.

Численні наукові праці видатного українського професораГ. Логвина присвячені дослідженню пам’яток архітектури Українив усіх реґіонах. Ним неодноразово обґрунтовувалася пріоритетністьвикористання оборонних пам’яток нашої землі для цілей туризмуй екскурсійно-музейного краєзнавства.

Протягом останніх років проводиться інтенсивна робота надскладанням каталога оборонних споруд України, які існували віднайдавніших часів до кінця XVIII ст. Це давньоруські укріплені горо-ди, пізніші (XIV-XVIII ст.) міста-фортеці, замки, оборонні монасти-рі, церкви, костели, синагоги, військові укріплення (табори), сто-рожеві вежі, оборонні дзвіниці тощо. На території України взято наоблік близько 5 тис. таких об’єктів.

ДЕРЕВ’ЯНІ СКАРБИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

Савина Т. І.IV курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Романенко Т. В., к. і. н.,


«Архітектура... промовляє навіть тоді, коли мовчать літописи, пісні й перекази»

Микола Гоголь

Дерев’яні церкви Західної України — це одна із візитівок краю.Його культурна, духовна і архітектурна спадщина, яка з часом посту-пово з різних причин зникає.


290

Це особливий вид архітектурного мистецтва. Так, не просто архі-тектури, а саме мистецтва, яке скрізь століття доносить до нас засти-лу музику дерева, де замість нотного стану — дерев’яні зруби,а замість нот — архітектурні деталі, кожна з яких несе в собі непов-торні для кожного регіону національні риси.

Сьогодні в Україні близько 1,5 тис. дерев`яних церков — уні-кальних пам’яток архітектури минулих століть. Дерево — недовго-вічний матеріал, і вже те, що побудовані 400–500 років тому церквизбереглися до наших днів, робить їх безцінними. Крім історичної,вони мають також архітектурну і культурну цінність, викликаючиінтерес туристів і прочан. За кількістю подібних споруд з Україноюможе зрівнятися тільки Румунія, у решті ж країн Європі їх одиниці.Охопити своєю увагою всі церкви навіть одного, Західного регіону,непросто.

На Закарпатті є 106 дерев’яних храмів. Основний тип карпат-ських церков — тризрубний або триклітний. Обов’язковою ознакоюцерков є опасання — своєрідний навіс, що широким поясом охоп-лює споруду на невисокій висоті та слугує захистом від сонця танепогоди. Найстаріші церкви збудовані за допомогою сокири, безпили й рубанка. При цьому робота відрізнялася точністю та чисто-тою виконання. Елементи конструкції, наче кістки в живому орга-нізмі, мудро скріплені в одне ціле.

Знаменитими є храми в селах Стеблівка, Крайниково, Даниловота храми Міжгірського району виконані в марамороському псевдо-готичному стилі. Найбільше дерев’яних храмів зосереджено вМіжгірському районі. Майже в кожному селі тут є діючийдерев’яний храм.

Дерев’яні церкви цікаві не лише своєю архітектурою, а й внут-рішнім убранством. В кожній церкві ікони малювалися прямо настінах. Унікальні вівтарі знаходяться в селі Гукливому, Колодному,Стеблівці, Данилові.

Найменший дерев’яний храм, побудований із розібраної церкви14 століття, стоїть у селі Уклин Свалявського району.

Унікальність закарпатських церков полягає в тому, що вони діючі(їх використовують як греко-католицька, так і православна громади),і абсолютна їх більшість не є музеями (хоча церква в с. НовоселицяВиноградіського району є етнографічним музеєм). Україна має без-цінне надбання — зразки сакрального мистецтва, які стали світовоюспадщиною.


291

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ ТА ОГЛЯДОВИЙ МАЙДАНЧИК МАРІЇНСЬКОГО ПАРКУ

ЯК ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ ПЕЧЕРСЬКА

Сивоконь О. П.IV курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Барна Н. В., д. філос. н., доцент,


Печерськ — історична місцевість у центрі Києва. У Києві близь-ко 10 районів, і, можливо, одним з найбагатших на пам’яткиє Печерськ. Якщо спускатися вниз до самого центру, відкриваютьсяне тільки чудові види Лівого берега, а й незвичайне явище для цен-тру величезного мегаполісу — пухнасті чагарники в паркових зонахМаріїнського парку і Парку Слави.

Печерськ — це місце скупчення палаців, чого вартий тількиБудинок з химерами, Національний художній музей України, огля-довий майданчик у Маріїнському парку. Мій проект розробляєтьсядля того, щоб люди з обмеженими можливостями могли побачитита відчути цю красу.

Головним завданням проекту є доступність. Дати можливістьлюдям з обмеженими можливостями жити повноцінно.

Доступність — одна з найбільших проблем українських інвалі-дів. Сходи, високі бордюри, вузькі двері не дозволяють людям зособливими потребами дістатись до приміщення, скористатись гро-мадським транспортом чи телефоном.

У 1875 році в глибині території парку було зведено будинокконтори Удільного відомства, яке відало майном царськоїродини. 1919 року парк був офіційно названий «Радянським».2 лютого 1993 року було відновлено історичну назву Маріїн -ського парку.

У 2004 році в парку з’являлися численні намети прихильників тасупротивників Помаранчевої революції. Наприкінці 2013 та напочатку 2014 року тут було місце скупчення «тітушок», яких вико-ристовували проти учасників Євромайдану.

Також у парку є оглядовий майданчик, цей майданчик побуду-вали ще при імператриці Марії в 1874 році.

Метою нашого проекту є надання людям з обмеженими можли-востями дізнатись та ознайомитись з об’єктами чарівного Печерська.


292

Маршрут складається з таких об’єктів:– Верховна Рада України;– Оглядовий майданчик Маріїнського парку.При розробці маршруту я вивчала, як старі дані, так і більш сучасні.Верховна Рада України розташовується в Будинку Парламенту, де

регулярно проводяться засідання політиків. З 25 липня 1939 рокув будівлі почали проводитися політичні засідання. У 1985 році булапроведена велика реконструкція, під час якої вдалося встановитичотири скульптури. Це дозволило змінити архітектуру Києва, зро-бивши її особливою символічною.

Маріїнський парк сплановано в пейзажному стилі. Затишний,тінистий, зі старими липами, кленами, каштанами, парк був у1900 році прикрашений великим чавунним фонтаном. Входи облад-нано від будинку Верховної Ради й Маріїнського палацу та з вулиціМихайла Грушевського.

У парку є оглядовий майданчик, цей майданчик побудували щепри імператриці Марії в 1874 році. Тепер вдячні нащадки можутьнасолодитися краєвидами Дніпра, київських пагорбів, лівого берегастолиці, а також Верховної Ради і стадіону «Динамо». Поруч паркурозташований Маріїнський палац, Верховна Рада та КабінетМіністрів України.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯМОТИВАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ СТРАТЕГІЧНОГО

УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Стасенко Я. І.IV курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Танська Л. В., старший викладач,


Запорукою успішного розвитку будь-якого підприємства є поси-лення його конкурентної позиції, що дозволяє підприємству під-тримувати показники результативності та ефективності діяльності.Проте, зважаючи на кризові явища в країні, постає питання пропошук нових альтернатив розвитку задля збереження та розширен-ня частки ринку. Сьогоднішні реалії діяльності підприємств є таки-ми, що потребують новітніх методів та форм ведення бізнесу, при-ведення процесу управління підприємством у відповідність до вимог


293

та стандартів, а також ставити акцент на формування та розвитокконкурентних переваг, що мають базуватися на науково- технічномурівні виробництва та продукту, рівні маркетингу, рівні менеджменту,організаційно-технічному рівні виробничих процесів, фінансово-економічному рівні підприємства, рівні персоналу тощо. За такихумов зростає ризик послаблення позицій підприємств, погіршенняякості обслуговування споживачів, зниження інвестиційної приваб-ливості підприємств та послаблення конкурентної позиції загалом.

Визначення, які визначають сутність поняття стратегічного управ-ління для підприємств надають можливість визначити переваги танедоліки. Найбільш повно, на нашу думку, зміст поняття «стратегічнеуправління» розкрито А.Томпсоном та А. Стріклендом, в якому наго-лошується важливість розробки та досягнення специфічних цілей під-приємства. Також заслуговує на увагу визначення О. Виханського,який поставив в центр стратегічного управління людський потенціал.

Стратегічне управління підприємством — це процес управлін-ня, в основі якого знаходиться людський потенціал, задля здійснен-ня довгострокового керівництва організацією, з використаннямнаявних сильних сторін та можливостей підприємства, а також примінімізації впливу слабких сторін та загроз, що сприяє процесудосягнення стратегічних цілей підприємства та спрямований на реа-лізацію стратегічних цілей.

Поняття «стратегічна налаштованість працівників» можна розгля-дати як усвідомлення працівниками себе як невід‘ємної частини під-приємства, впевненість у своїй значущості для колективу та підпри-ємства в цілому, а також безпосередня зацікавлена участь кожногопрацівника в результатах стратегічного управління підприємством.Забезпечення безперервного розвитку підприємства неможливе безстановлення стійкої конкурентної позиції підприємства. Будь-яке під-приємство, що прагне постійного розвитку має бути спрямоване настратегічний розвиток, а не на досягнення тимчасового результату.Таким чином, кожне підприємство має здійснювати заходи по форму-ванню стратегічної активності. Стратегічна активність підприємства— це здатність пристосовуватись до змін у екзогенному середовищі тамаксимально використовувати усі можливості, уникаючи загроз.

З ним корелюється поняття «стратегічна активність персона лу» —здатність персоналу до реалізації стратегічних завдань, відчувати себеневід’ємною частиною діяльності підприємства, аналітично мисли-ти, швидко реагувати на зміни, ефективно і своєчасно прийматирішення. Відповідно, поняття «стратегічна активність» поєднує у собі


294

стратегічну активність підприємства та персоналу. Задля підтримкиналежного рівня стратегічної налаштованості персоналу, на підприєм-стві необхідним є встановлення та дія певного механізму, що слугува-тиме основою стратегічного розвитку. Економічна енциклопедія даєтаке визначення поняттю «механізм»: сукупність процесів, прийомів,методів, підходів, здійснення певних дій задля досягнення мети.Механізм управління — це спосіб організації управління підприємствомз притаманними йому формами, методами, засобами, що відповідаютькожній історичній епосі і кожному соціально-економічному устрою.В літературі частіше за все представлені наступні види механізму управ-ління: фінансовий механізм, економічний механізм, мотиваційниймеханізм, організаційний механізм, механізм продуктивності праці.


1. Плугарь, Е. В. Организация контролирования процессовобслуживания на предприятиях туристско-рекреационного комплекса/ Елена Валериевна Плугарь: Дис..канд. экон. наук спец. 08.00.04 –Экономика и управление пред приятиями (предприятия туристи -ческо-рекреационного комплекса). — Симферополь: Таврическийнациональный университет имени В. И. Вернадского, 2010. — 278 с.

2. Гончаров, В. Н. Совершенствование процесса управления персоналомна основе развития мотивации / В. Н. Гончаров // Управлениеперсоналом в программах подготовки менеджеров: сб. материаловмеждународ. науч. -практ. семинара 3–4 ноября 2008 г. — Воронеж;Воронежский гос.ун-т, 2008. — С. 19–23.

3. Черкасов, А. В. Формування мотиваційного механізму в системіуправління персоналом переробних підприємств АПК / АндрійВолодимирович Черкасов: автореферат дис… канд.. екон. наук. —Луганськ: Луганський національний аграрний університет, 2010. — 20 с.

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ТУРИЗМУ НА ВОЛИНІ

Юрків М. М.ІІІ курс, група Тр–31, спеціальність «Туризм»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»,Науковий керівник: Терлецький В. К., к.біол.н., доцент,


Екологізація туристичної діяльності спрямована на пізнанняприродних і етнокультурних ресурсів Волині. Вона має багато спіль-ного з туристичним краєзнавством і має не лише пізнавальне, а йприродопокрающе призначення.


295

Науковцями інституту розроблено перспективні напрями еко-логізації туристичної діяльності в регіоні для навчального процесуза спеціальністю «Туризм», а також для впровадження цих розробоку розробку туристичних маршрутів на території області. Зокрема,були розроблені та опубліковані методичні посібники з екологічно-го туризму, екологічної безпеки в туризмі та основ виживання. Вонимістять цінні рекомендації краєзнавчого, природозахисного тапатріотичного спрямування. Крім того, екологізація туристичноїдіяльності, згідно з нашими розробками, відповідає діючим норма-тивним вимогам про безперервну екологічну освіту фахового рівня,а рекомендації посібника з основ виживання містять цикл знаньщодо вмінь і навичок туристів під час перебування у природномусередовищі (нетрадиційні продукти харчування, орієнтування і про-гнозування на маршруті тощо). Таким чином, означені методичніпосібники сприяють пізнанню місцевих природних ресурсів і еко-логізації природокористування в туристичній діяльності.

Необхідно відзначити й такий напрям екологізації туризму якпідготовка та публікація регіональних краєзнавчих (екологічних)карт. Вони містять відомості про стан і масштаби використання міс-цевих природних ресурсів, що сприяє популяризації найбільш цін-них з екологічної точки зору об’єктів і ландшафтів для організаціїоригінальних туристичних маршрутів. У складі краєзнавчих еколо-гічних карт Волині досить детально опрацьовані такі актуальні длятуризму теми: природно-заповідний фонд, стан і склад лісів, воднихресурсів, визначні туристичні об’єкти, архітектурні та етнографічніпам’ятки тощо. Комплекти краєзнавчих карт студенти інститутупоширюють у сільських школах області, що не лише сприяє патріо-тичному вихованню молоді, а й служить популяризації екологічнихпринципів освіти та виховання учнівської молоді.

Згідно із замовленням Управління екології та природних ресур-сів у Волинській області спеціалісти та студенти інституту розроби-ли проект екологічної мережі області, де найбільш цінні природо -охоронні об’єкти об’єднані транзитними коридорами. Використанняелементів місцевої екологічної мережі значно розширює перспек-тиви створення нових перспективних туристичних маршрутів,а також сприятиме екологізації туристичної діяльності в регіоні.Після означеної розробки та ж група спеціалістів і студентів інсти-туту на замовлення Міністерства екології та природних ресурсівУкраїни підготувала проект національного природного парку«Західне Побужжя», до складу якого включені найбільш цінні


296

природні об’єкти порубіжного з Польщею та Білорусією регіону, дев перспективі планується створення нових туристичних маршрутівміжнаціонального значення.

Екологізації туризму сприяють й інші перспективні розробкиспеціалістів інституту, зокрема популяризація методики апітерапіїта використання продуктів бджільництва в туризмі. Студенти вже зпершого курсу знайомляться з продуктами бджільництва під частематичних практичних робіт, які проводяться у «Медовій хаті»Луцька, отримують індивідуальні завдання по підготовці відповід-них тем і завдань з використанням нетрадиційних продуктів харчу-вання у туристичній діяльності. Популярні серед студентської моло-ді екскурсії на місцеву страусову ферму, дендропарків, заказників таінших цікавих для туризму об’єктів.

Вивчення місцевих природних ресурсів сприяє екологізаціїтуристичної діяльності, а також має краєзнавче і патріотичне спря-мування у підготовці спеціалістів.

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Яковенко Є. Ю.IV курс, група ТУ–41, спеціальність «Туризм»,

Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»Науковий керівник: Євтушенко І. В., к. пед. н., доцент,


Полтавська область — привабливий туристично-рекреаційнийрегіон, що розташований в центральній частині лівого берегу України.Транспортна мережа Полтавської області є дуже сприятливою для роз-витку туризму в цьому регіоні. Дзеркалом душі та творчої сили наро-ду Полтавщини є різноманітне декоративно-ужиткове мистецтво.Полтавська область багата на культурну спадщину, на її території роз-ташовані історичні пам’ятки світового та державного значення. Всюбагатовікову історію краю дбайливо збережено для нащадків. У 26 дер-жавних музеях Полтавщини зберігається понад 380 тис. пам’ятокмузейного фонду України. В області працюють 242 музеї на громад-ських засадах, в яких нараховується 250 тис. експонатів.

В умовах економічної кризи дуже важливим єпошук нових шля-хів соціально-економічного розвитку регіону. Особливої уваги потре-бують так регіони, які віддалені від найбільший агломерацій і облас-


297

них центрів. Одним із шляхів розвитку території є розвиток турис-тично-рекреаційної діяльності. А це вимагає подальшого вивченнятуристично-рекреаційного, а саме історико-культурного потенціа-лу, можливих шляхів його використання.

За Я. Б. Олійником, історико-культурні рекреаційні ресурсипредставляють історичне та культурне минуле країни, музеї, пам’ят-ники і пам’ятні місця, пов’язані з головними історичними подіями вжитті народу, його культурою і побутом, життям і діяльністю видат-них представників науки, техніки, культури, а також унікальні архі-тектурні та етнографічні об’єкти. Полтавський регіон має значніісторико-культурні рекреаційні ресурси. Згідно з Мацолою І. В.,існує пряма залежність між рекреаційною цінністю території та кіль-кістю і якістю пам’яток історії та культури, розташованих на ній. Мивикористали методику оцінки, запропоновану вказаним автором (загустотою пам’яток історії та культури на 100 км кв. площі). Оскількирізні території мають різну кількість якісно відмінних історико-куль-турних пам’яток, необхідно окремо визначити густоту пам’яток най-вищого класу (загальнонаціонального та міжнародного значення).За базову основу приймаються показники України, де густота всіхфіксованих пам’яток становить 7,9 одиниць на 100 км кв., а пам’ятокзагальнонаціонального значення 0,7. Території, де ці показникискладають менше 7,9 та 1 відповідно, оцінюються 1 балом, в межах8–18 і 1–2 — 2 балами, понад 18 та 2–3 балами. Для визначення гус-тоти пам’яток загальнонаціонального значення ми зібрали інфор-мацію щодо наявності і розміщення в Полтавській області пам’ятокархітектури, об’єктів археологічної спадщини, об’єктів історичноїспадщини, об’єктів монументального мистецтва національного зна-чення, Географія та туризм 81 які заносяться до Державного реєструнерухомих пам’яток України; — національних музеїв.

Важливим культурно-рекреаційним ресурсом є унікальна атмос-фера, унікальне культурне середовище. Унікальність пов’язана ізетнічним складом населення, традиційною культурою цього краю,мовою та національною кухнею Полтавщини.

Важливими туристично-рекреаційними ресурсами є подієві, біо-соціальні ресурси, особливості культури, мови і традиційної кухніПолтавщини. На такі ресурси багата територія Полтавської області іза умови відповідної промоції саме вони можуть бути дуже приваб-ливими для іноземних туристів.


298


1. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Теоретичні основи туризмології:Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.:Ніка-Центр, 2005. — 316 с.

2. Бейдик О. О. Рекреаційні ресурси України: Навч.посібник.-К.:Альтерпрес, 2009.-400с. 5.http://www.polishcourse.org/ — міжнароднашкола польської мови та культури в Кракові.

СПЕЦИФІКА ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ІЗ СФЕРИ ТУРИЗМУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Яковлєв Д. С.І курс, група Тр–1.1, ОС «Магістр»,

спеціальність «Туризм»,Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Науковий керівник: Бундак О. А., к. і. н., доцент, Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Відсутність достатнього вітчизняного досвіду ефективної підго-товки для туристичної галузі працівників та фахівців всіх рівнів обу-мовлює необхідність вивчення іноземного досвіду щодо шляхів фор-мування елітних кадрів для сфери туризму. Вивчення європейськоїпрактики підготовки працівників туризму засвідчує, що в цих краї-нах поступово склалися так звані бінарні системи вищої туристичноїосвіти, де поряд з університетським сектором функціонують доситьчисленні спеціалізовані заклади.

З європейських країн бінарну систему вищої туристичної осві-ти мають Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Нідер -лан ди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ін. На проти-лежному полюсі перебуває так звана унітарна система вищої освіти,до складу якої входять в основному університети. Така система фун-кціонує в Італії, Іспанії, Фінляндії, Швеції. До окремої групи нале-жать країни з так званими інтегрованими університетами, до якихвходять спеціалізовані середні й вищі навчальні заклади та країниколишнього соціалістичного табору.

У Великобританії професійна підготовка фахівців для сферитуризму здійснюється багатьма освітніми закладами, зокрема уКорнудолл-коледжі та в Борнмутському університеті. У Швейцаріїпідготовка фахівців відповідного профілю здійснюється в широко-відомих у світі навчальних закладах — Швейцарській школі готель-


299

ного менеджменту (SHMS), Готельному інституті Монтре (HIM) таІнституті готельного та туристичного менеджменту (IHTTI).

У Франції підготовку фахівців туризму і гостинності здійснюєтранснаціональна туристично-готельна корпорація ACCOR, якапредставлена в 140 країнах. Французька методика готельного менед-жменту реалізується також Інститутом готельного та туристичногоменеджменту (IHTTI) та Інститутом міжнародного менеджменту(VATEL).

У США провідним університетом у підготовці галузевих фахів-ців є Університет Джонсон і Уельс — член Американської асоціаціївідкритої освіти. Особливістю австралійської школи є практичнапідготовка в готелях та турагенціях. Навчання готельному та турис-тичному менеджменту ведеться в іноземних школах і вузах у межахвідповідних професійних програм. Початкова освітня ступінь —одержання сертифіката, що дає можливість дістати саму простуроботу в секторі готельного господарства та туризму. Навчання три-ває півроку або рік. Пройшовши ще один курс, можна одержатидиплом, а продовжуючи навчання далі — вищий диплом (advanceddiploma).

Навчальні плани вищих туристичних навчальних закладів іно-земних країн складаються з таких циклів дисциплін: загальнонау-кові, соціально-гуманітарні, бізнес-адміністрування, спеціальні,туризмологічні. Особливістю їх діяльності є гнучкість, багатоварі-антність програм навчання в системі туристичної освіти, в тому числібезпосередньо в туристичних агенціях; у курсовій мережі, у системідво- і чотирирічного навчання за програмами коледжів і універси-тетів; стаціонарно і без відриву від роботи за програмою дистанцій-ного навчання.

Секція 9 Туризм як багатогранне суспільне явище

300

301

СЕКЦІЯ 14

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИРОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ГРОМАДЯНСЬКА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРАТА ЇЇ ВПЛИВ НА ПОБУДОВУ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ

Артемчук Є. А.студентка 1-го курсу, групи 17001– б,

спеціальність «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії»,

Національний університет біоресурсів та природокористуванняУкраїни

Науковий керівник: Асатуров С. К., к. і. н., доцент кафедри історії і політології,

Національний університет біоресурсів та природокористуванняУкраїни

Після проголошення Україною незалежності, її звільнення відкомуністичного режиму, влада взяла курс на побудову демократично-го суспільства. Ми приєдналися до глобальних перетворень, що від-бувалися на Заході. З утвердженням в Україні демократії політичнакультура та ідеологія вийшли насамперед за межі офіційних норм ілояльного ставлення до влади, властивих тоталітаризмові. В наслідокповільних темпів державотворчих перетворень, що не задовольнялиукраїнське суспільство, відбувся Майдан. Однією з його цілей булашвидка демократизація і рух до консолідованої демократії.

Основною причиною Майдану були розбіжності у поглядах міжвладою та громадянами. Це було спричинено несформованою полі-тичною культурою населення, що й призвело до екстремальної

302

Секція 14 Суспільно-політичні та соціокультурні аспекти

ситуації. Основними проблемами політичної культури громадян-ського суспільства України є:

– не висока політична грамотність більшої частини населення;– апатія, настороженість, у стосунках з державою;– недовіра до влади;– незацікавленість у явці на вибори та виборі кращого кандида-

та на посаду глави держави;– громадянська пасивність значної частини української молоді,

яка є соціально розчарованою;– незацікавленість більшої частини населення у розбудові влас-

ної держави.Одним із найважливіших факторів формування, утвердження та

життєздатності політичної культури є легітимність існуючої системита державно-владного режиму, який діє в кожний даний період.Навіть більше, у системі цінностей, орієнтацій, настанов, стереоти-пів, що складають політичну культуру, центральне місце займаютьелементи, які сприяють формуванню та збереженню сталого дер-жавно-владного режиму. Забезпечення легітимності, тобто легіти-мізація — це форма обґрунтування, яка покликана інтегрувати роз-різнені інституційні процеси та підсистеми значень та обґрунтувань,тим самим надаючи сенс усьому соціальному порядку. Це одночасной когнітивний, і нормативний вимір.

Легітимізація забезпечує інформування, пояснення, раціоналі-зацію та обґрунтування, а обґрунтувати та забезпечити свою легі-тимність прагне будь-який державно-владний режим. Для цього дер-жава здійснює цілеспрямований вплив на громадську думку та наполітичну культуру суспільства загалом. При цьому впливові підда-ються обидві складові політичної культури — когнітивні та афек-тивні орієнтації громадян.

М. Багмет та Л. Ляпіна вважають, що когнітивний складникполітичної культури людини містить знання про політичну сферуй поінформованість про політичні події. Він формується як напасивній основі в процесі соціалізації, так і на активній (коли люди-на самостійно, свідомо й цілеспрямовано цікавиться політичнимжиттям).

Афективні орієнтації конструюються на основі почуттів і емоцій,викликаних різними політичними об’єктами. Не випадково україн-ські політики, державні діячі, партії та політичні блоки значно біль-ше апелюють до відчуттів, емоційності виборців, ніж до їх роз -судливості. Тому, «афективний складник політичної культури

303

розвитку українського суспільства Секція 14

в сучасному суспільстві, очевидно, часто може займати домінантнестановище» [1, с. 5].

Сучасна політична система України побудована на грі з почут-тями та емоціями. Політична еліта не маючи авторитету серед насе-лення прагне досягти бажаного за рахунок обману. Вони водять заніс своїх громадян, які врешті решт вибухають, зрозумівши ціль їхлідерів. Влада не зацікавлена у встановленні свого авторитету та дові-ри між нею та підданими. Не бажаючи трансформувати підданськуполітичну культуру в активістську чи громадянську, для чого необ-хідно, перш за все, виховати нове покоління громадян. Без цьогодемократичне суспільство не можливо побудувати.

Отже, політична культура громадян є головним показником дляпобудови демократії в країні. Влада повинна бути зацікавленау деформації усталених правил та введені нової формули видозмі-нення громадянської позиції. Комуністична система залишила від-биток на політичній культурі українських громадян, але це друго-рядний чинний; першочерговою проблемою є порушення динамікидержавотворчих процесів, що призводить до поступового розшару-вання, розколу. Необхідно змінити політичну культуру громадян,зацікавити їх у створенні нової країни, активізувати їх дії у держа-вотворенні, зацікавити. Також, покроково будувати демократію, некидатися з крайнощів у крайнощі, адже, рівновага, впевнені крокивперед і поступові зміни — запорука успіху.


1. Багмет М. Проблеми політичної науки в Україні та зарубіжжі /М. Багмет, Л. Ляпіна // Сучас. укр. політика. Політики і політологипро неї. — К.; Миколаїв, 2008. — Вип. 14. — С. 4–10.

ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕНЬ ДІЯЛЬНОСТІВСЕРОСІЙСЬКОГО СЕЛЯНСЬКОГО СОЮЗУ

Бундак О. А.к.і.н., доцент, заступник директора з науково-методичної роботи,


Пожвавлення загального інтересу до дослідження минулої істо-рії викликане перебудовними процесами та проголошенням неза-лежності України. Науковці поступово відходять від марксистсько-догматичного трактування історії до формування нового, історично

незаангажованого підходу до вивчення процесів, подій, явищ та істо-ричних особистостей.

У низці наукових тем і нових підходів стабільним є інтерес дополітичної активності різних категорій населення в різні періодирозвитку української державності. Серед них і проблема участіселянства в різних політичних партіях і рухах. Найбільшу зацікав-леність наукової громадськості викликають питання, пов’язаніз революціями в Російській імперії початку XX століття, в кон текстіяких і починається опрацювання тематики ВсеросійськогоСелянського Союзу (далі — ВСС).

У сучасних дослідженнях українських істориків спостерігаєтьсятенденція до більш об єктивної, поміркованої оцінки ідей ВСС,масштабів його охоплення, реалізації та наслідків, ніж це спостері-галося в радянській історіографії.

Серед числа дослідників окресленої тематики варто відмітитиплеяду істориків, які ґрунтовно, різносторонньо та всебічно дослід-жують ВСС. Насамперед це роботи В. Магася, А. Федькова, Д. Ку ді -нова, О.Бундак, Ю. Пархоменкова, М. Яременко. Певний внесок удослідження особистісного аспекту ВСС здійснив В. Заруба, Н. Бой -ко та Л. Могильний. Певний науковий інтерес у контексті вивченнянашої теми становлять дослідження В. Борисенко, Г. Непорожньої таС. Іваненко.

Вагомим вкладом у дослідження та аналіз діяльності ВСС натеренах Царської імперії є наукові здобутки вчених РосійськоїФедерації, зокрема Д. Колесниченко, А. Куренишева, Е.Кірюхіної.Фрагментарні дані про деякі аспекти діяльності ВСС дають окремірізнорангові розвідки: А. Тімофейчева, В. Мельникова, К. Морозо -ва, В. Дьоміна, О. Протасової, А. Кураєва.

Загалом сучасний стан вивчення історії функціонування ВСС(у хронологічних рамках 1905–1930 рр.) на теренах царської Росіїй Україні відповідає загальній вітчизняній історіографічній ситуаціїз усіма її досягненнями, проблемами та недоліками.

Враховуючи серйозні здобутки істориків різних поколінь та країну вивченні ВСС, можна окреслити і деякі перспективи: детальнішо-го розгляду потребують регіональні аспекти взаємовідносин ВССі політичних партій; нового осмислення вимагають сюжети щодоролі і впливу окремих політичних діячів і лідерів партій на ВСС;вплив ВСС на зміну поглядів селянства на різні проблеми тогочас-ного суспільства; розширення поля досліджень щодо взаємин ВССз іншими політичними партіями та громадськими рухами початку


304

XX ст.; особистісні характеристики керівного складу (соціальна при-належність, зміна політичної партії, особисті переваги керівногоактиву щодо політичного ідеалу і вирішення аграрного питання);більшої уваги потребують питання щодо аналізу присудів місцевихорганізацій Селянського союзу, зокрема, простежити на їх прикла-дах ментальні характеристики та соціокультурні орієнтації україн-ського селянства (політична поведінка, ставлення до політичнихсил та партій, до Селянського Союзу та його діяльності); малоз’ясованою є система цінностей селянства України періоду рево-люцій; детальнішого висвітлення потребує діяльність ВСС натериторії України в період другої революції. І, на нашу думку, вартоздійснити комп лексний історіографічний аналіз існуючих різноп-ланових досліджень з окресленої тематики від періоду його утво-рення і до сьогодні.

ВИНИЩЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ У ПРОСКУРОВІ В 1919 Р. ХХ ст.:

ЗІ СТОРІНОК ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

Ваврічіна В. В.ІV курс, група ДІД–41,

спеціальність «Документознавство та інформацйна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна», к. тел. (067)-70-56-190Науковий керівник: Броварська О. А., к. філос. н.,

Хмельницький інститут соціальних технологій Університету«Україна»

На початку XX століття Проскурів (сьогодні Хмельницький) буввідносно великим і перспективним містом. У ньому налічувалосяблизько 50 тисяч жителів, з яких приблизно половину становилиєвреї. Положення єврейського населення було відносно пристой-ним. Але в лютому 1919 року в місто прибув петлюрівський отаманСемесенко на чолі Запорізької бригади. Разом з козаками в Прос -курів вступив 3-й гайдамацький полк, вже відомий своєю погром-ною практикою. Як пише дослідник Гусєв-Орєнбургський: «Тижняза три до подій сталося те, що виявилося для Проскурова фаталь-ним, а саме — у Вінниці відбувся з’їзд більшовиків. Він виніс резо-люцію про необхідність більшовицького повстання у Подільськійгубернії, день повстання було призначено на 15 лютого» [1].


305

Серед сучасних науковців, що займаються дослідженням зазна-ченої теми, слід відмітити таких як А. Гошуляк, Т. Гунчак, Г. Кри во -ший, Е. Костишин, С. Литвин, М. Лазарович, В. Сергійчук, В. Сол -да тенко, В.Устименко. Головним джерелом дослідження сталиматеріали ЦДАВО України, ЦДІА м. Києва, опубліковані докумен-ти. Як свідчать наукові розвідки, на початку ХХ століття в Українімешкали майже 2/3 всього єврейського населення Російської імпе-рії, тоді як у Росії лише 1/5, а у Білорусії — 1/7 їх частина. Євреї ста-новили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця,Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч,Бердичів [2, с. 148].

Погромники відрізнялися садистською жорстокістю. Відомівипадки, коли деяким жертвам були нанесені кілька десятків різанихі колотих ран. Винищення сім’ї починали з вбивства дітей, якихкатували на очах у батьків, а потім вбивали і дорослих. «Випадкизахисту жінок і дітей з боку неєврейського населення невідомі…» —розповідає «Чорна книга про погроми» [3]. У більшості населенняміста мовчало, а селяни скористалися становищем, що склалося,для пограбування.

У місті Хмельницькому по вулиці Толстого, 7/1 встановленопам’ятник жертвам проскурівського погрому 1919 р., відомого як«Проскурівська кривава баня». Пам’ятник споруджено у 1925-муроці на кошти єврейської общини на місці братської могили, детакож поховані жертви Фельдштинського погрому. Проскурівськийпогром або як ще його називають «Проскурівська різня» — єврей-ський погром у місті, вчинений у лютому 1919 року силами вірнихДиректорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк, іншівійська).

В кінці XX століття монумент присвяченій пам’яті жертв про-скурівського погрому виявився під загрозою руйнування. Але зав-дяки зусиллям громади та Хмельницького благодійного фонду«Хесед Бешт» він був реконструйований і збережений для майбут-ніх поколінь.

Історія і культура України — це історія і культура всіх народів,які її населяють, отож трагічна загибель українських євреїв — це нелише сторінка історії єврейського народу, а й частина УкраїниXXстоліття. Зрозуміти божевілля катастрофи неможливо, але і неосмислювати події того часу не маємо права — це наш обов’язокперед нащадками, в ім’я того, щоб це ніколи не повторилося. І якщоосмислення хоч в якийсь спосіб здатне впливати на майбутнє,


306

застерігаючи від наступних трагедій, то цей пам’ятник, на моюдумку, здатен відіграти таку роль.


1. Гриневич Л.В., Гриневич В.А. Євреї в Україні // Енциклопедія історіїУкраїни: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України.ІнститутісторіїУкраїни. — К.: В-во «Наукова думка», 2005. — 672 с.[Електронний ресурс]. Режим доступу: іл. http://www.history.org.ua/?termin=Evrei_v_Ukraini (останній перегляд: 10.11.2017)

2. Устименко В.М. Єврейські організації і партії в суспільно-політичномужитті України / В.М. Устименко // Проблеми вивчення історіїУкраїнської революції 1917-1921 рр. — К., 2009. — Вип.4. — 276 с.

3. Басин Я.З. Уникальность холокоста в мировой истории и значение этогофакта для понимания характера Второй мировой войны/ Басин, ЯковЗиновьевич. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://mb.s5x.org/homoliber.org/ru/kg/kg020101.html

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПРОМОВЦЯ ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ ПЕРЕКОНАННЯ

Васюра Р. В.викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»к. тел. 0502832193

Володіти словом, його силою завжди вважалося талантом.Людина, яка вільно оперує мовою, має дар переконання, силу слова,спроможна досягти небачених висот.

Оволодіти мистецтвом виголошення публічних промов дово-диться кожному керівнику, підприємцю, політику. На зборах, семі-нарах, нарадах, зустрічах вони представляють фірму, організацію,орган влади, регіон, країну та самих себе.

Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконанняполягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті виклика-ти інтерес аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переко-нання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передаванняінформації в такій формі, щоб вона перетворилася на систему наста-нов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему.Причому промовець нерідко має справу з людьми, у яких склаласьпевна система поглядів і установок, до того ж не завжди правильних.Уводячи нову інформацію, він ставить за мету змінити установки та


307

погляди людей. А це можливо лише за активної діяльності аудиторії, їїкритичного сприйняття думок оратора. Встановлюючи зворотнийзв’язок, промовець залучає аудиторію до процесу спільної мисли-тельної діяльності. Тому важливо, щоб присутні не просто погодили-ся з ним, а, критично осмисливши те, про що він говорить, свідомосприйняли його інформацію. Тоді це буде вже їхній власний погляд,він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, воникеруватимуться ним у практичній діяльності [5, с. 269].

Усний виступ є досить складним і вимагає необхідних знань,умінь, навичок. Адже непродумана його форма не може донести,уяскравити думку, бо аудиторія сприймає не тільки положення,факти, міркування, а й їх оформлення. [1, с. 138 ].

Надзвичайно важливий у виступі початок, від якого нерідко зале-жить весь успіх. Уже з перших слів необхідно заволодіти увагою ауди-торії, для чого можна розкрити план дій, а далі намагатися зробитивсіх учасниками його здійснення.

Тривалий час утримати в напруженні аудиторію майже немож-ливо, тому варто заздалегідь продумати місця де інтерес може зни-зитися, подбати про посилення інтересу, використовуючи афоризми,різні історії, наводячи приклади, навіть використовуючи жарти.

Іноді слухачі не погоджуються з інформацією, яку виклав про-мовець. Варто використати таку ситуацію для підготовки аудиторії доконструктивних висновків. Можна апелювати до компетентностіаудиторії і спільно з’ясувати предмет обговорення. Однак слід обе-режно використовувати дискусію як засіб викладу своїх поглядіві програм, оскільки в дискусійній ситуації опоненти рідко досяга-ють спільної точки зору і це негативно налаштовує аудиторію.

Ефективність сприйняття аудиторією змісту почутого залежитьвід особистості промовця: слова авторитетної, популярної людинисприймаються значно легше, ніж тих, кому ще необхідно довестисвою компетентність, зрілість тощо.

Безперечно, успіхові будь-якого публічного виступу сприяє вираз-не мовлення. Лише досконале володіння кожним складником техні-ки виразного мовлення а саме: дихання, голос, вимова, інтонація,темп, жести, міміка, може гарантувати високу якість мовлення [2. с. 7].

Успіх виступу забезпечують його глибоке і всебічне продумуван-ня, добір необхідних слів, жестів, інтонацій, аргументів і наочнихзасобів. Така комплексна підготовка сприяє завоюванню уваги ауди-торії, переконанню її у власній слушності, залученню слухачів доактивної участі у спілкуванні.


308


1. Гурвич С. С. Основи риторики. / С. С. Гурвич, В. Ф. Погорілко, М. А. Гер -ман. — К.: Вища школа, 1988. — 245 с.

2. Кацавець Р.С. Ділова мова: сучасний вимір: підручник./ Р. C. Ка ца -вець. — К.: ЦУЛ, 2008. — 196 с.

ПРОБЛЕМИ ТА ПІДТРИМКА ВНУТРІШНЬОПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ТА ОСІБ З ВІЙСЬКОВОЮ

ТРАВМОЮ В УКРАЇНІ

Галактіонова І. В.кандидат політичних наук,

доцент кафедри міжнародного права та міжнародної інформації,Інстит права та суспільних відносин Університету «Україна»,

к. тел. (066) 2476709

Навесні 2014 року Україна уперше зустрілась з новим, майженевідомим до того часу, явищем — масове переселення населенняз Автономної Республіки Крим, а пізніше, влітку 2014 року — пере-селення з Донецької та Луганської областей. Масове переселеннятриває й дотепер, причиною його стала мілітарна окупація крим-ського півострова, незаконне приєднання до Російської Федерації,а також дії незаконних озброєних формувань в східних областяхУкраїни.

За даними міністерства соціальної політики України станом на19 березня 2018 року, за даними структурних підрозділів соціально-го захисту населення обласних та Київської міської державних адмі-ністрацій, взято на облік 1 490 833 внутрішньо переміщених осіб(ВПО) або 1 216 164 сім’ї з Донбасу і Криму. За даними Державноїслужби України у справах ветеранів війни та учасників антитеро-ристичної операції станом на 28 лютого 2018 року в країні статусуучасника бойових дій мають 328 089 осіб, які брали участь у прове-денні антитерористичної операції. Це означає, що понад півторамільйона населення України різного віку потенційно відчуваютьтруднощі різного характеру в адаптації на новому місці проживаннята у мирному житті.

Перед українською державою та суспільством повстали нові еко-номічні, організаційні та соціальні проблеми, які потребують опе-ративного втручання державних органів і реакції місцевих громад.Зрозуміло, що насамперед вирішуються життєво важливі питання —


309

пошук житла, працевлаштування, переоформлення соціальнихвиплат, оформлення матеріальної допомоги, забезпечення місцямив дитячих садочках і школах, забезпечення речами першої необхід-ності. Але майже одразу повстають, як ніби може здаватись, друго-рядні проблеми, які не втрачають своєї актуальності дуже довго. Нажаль, питаннями психологічної допомоги, адаптації, інформуваннянаселення, а також громадянської освіти нехтують і зволікають орга-ни державної влади, що займаються проблемами ВПО та учасниківАТО. Їх дії в цьому напрямку розмиті, існують тільки на папері різ-них державних програм, під їх реалізацію не виділяються реальнікошти. Більш ефективними є проекти різних громадських організа-цій, громадські кампанії, що спрямовані на адаптаційну допомогувимушеним українським мігрантам. Вони є цільового, вузькогоспрямування, не охоплюють великої кількості проблемної категоріїнаселення, проте їхнім результатом є конкретна допомога і всікошти, витрачені на їх реалізацію, є виправдані. Також є нечисельніпроекти, спрямовані на подолання ворожості і агресії в суспільстві,спрямованої на вимушених переселенців. Про проблеми, з якимистикаються ветерани АТО та члени їх сімей, говорять, на жаль, тіль-ки тоді коли обставини та посттравматичний синдром призводитьдо трагедій у мирному житті. Статистика самогубств, спричиненихвійськовою травмою, не ведеться. Міністерство оборони Українирозміщує на своїй веб-сторінці спеціальні поради для учасників АТОта членів їх сімей. Проте, на жаль, це мало дієве. Найкраще з зав-данням підтримки та реабілітації поки що справляються ветеранськіклуби та громадські організації.

Внутрішня міграція має зазвичай складні політичні або еконо-мічні причини, але наслідки є ще більш складними і потребуютьспільних зусиль фактичного усього соціуму, щоби їх подолати абопринаймні применшити. Проблема адаптації внутрішньо перемі-щених осіб хоча й є новою для України, проте є далеко не новою длясвіту. Питання соціальної адаптації як мігрантів, так і постійнихмешканців регіонів, куди переїжджають вимушені переселенці, єодним з найбільш складних і тривалим за ступенем невирішеності.Україні слід запозичити досвід інших країні, які потерпали від внут-рішніх конфліктів і криз. Розв’язання проблем, що виникають унаслідок внутрішньої міграції, потребує тривалих, запланованихкроків щодо консолідації суспільства, мінімізації наслідків негатив-них стереотипів, подолання ворожості і проявів ксенофобії у насе-лення щодо вимушених переселенців.


310

ЧИ ВРЯТУЄ СВІТ КРАСА?

Гребенюк Д. А.II курс, група ВСР–21,

спеціальність «Видавнича справа та редагування», Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,

к. тел. (066)-587-18-87Науковий керівник: Кочура Н. М., к. філос. н., доцент,


«Зірко одне лише серце. Найголовнішого очима не побачиш»[1].

Люди все більше стають залежними від чужих думок та способужиття.

Роблять те, що не приносить їм задоволення, аби не бути гіршимза інших, боячись осуду та нерозуміння з боку оточуючих. Часто мичуємо таку фразу відомого письменника Федора Достоєвського:«Краса врятує світ!», а правда це чи ні — людство з’ясовує багатовіків поспіль. Я обрала цю тему для своєї роботи тому, що краса —спірне та швидкоплинне поняття.

Багато людей страждає від стереотипів суспільства щодо зов-нішньої вроди: дівчина з рожевим волоссям, яка кожного дня сти-кається з дивними поглядами у свій бік, чи хлопець, у якого 90%тіла вкрито татуюванням. Ці люди нікого не примушують фарбува-ти волосся у незвичайний колір, робити тату, але їм погрожуютьнеможливістю влаштуватися на роботу, чи звинувачують у пропа-ганді анархії [2].

У 2000-х роках набули популярності субкультури. Їх можна поді-лити за напрямами: пов’язані з музикою, такі як рокери, панки,репери; відмінні певним світоглядом, такі як хіпі, готи; пов’язані зіспортом — ролери, скейтери, байкери; пов’язані з іграми — геймери,ролевіки; пов`язані з комп’ютерними технологіями — юзери і хаке-ри та інші субкультури [3]. Вони мали багато прихильників та про-тивників. І якщо перші просто долучалися до вподобаної субкуль-тури, другі ж — знущалися різними способами над своїмиоднолітками тільки тому, що вони інакше одягалися, мали іншийсвітогляд та інтереси.

Зараз субкультури втратили ту популярність, що набули у 2000-х,натомість прийшла мода на соціальні мережі та хворобливу стрункість.


311

Є багато інтернет-ресурсів таких, як Instagram, де молодь оброб-ляє власні фото у фоторедакторах, додають чимало фільтрів, рету-шують обличчя тому, що суспільство створило черговий стереотиппро те, що зовнішність людини повинна бути бездоганною: без чор-них цяток та прищів.

Крім того, значна частина молоді не тільки в гонитві за непере-вершеними фото, а й за параметрами фігури. Якщо красиві фото,кількість коментарів та лайків почали турбувати багатьох підлітківлише тепер, то хвороблива худоба має свої відбитки у минулому. Так,Володимир Мединський — відомий політик, звинувачує у цьомудобу Середньовіччя. Те, що популярно зараз, мало негативні наслід-ки: нестачу світла, (через неправильну побудову житлових примі-щень), їжі, вітамінів [4].

На противагу блідій шкірі та «ідеальним» параметрам, підліткамможна насолоджуватися корисною їжею, отримувати природнійвітамін D.

Немає нічого поганого в тому, що людина підтримує своє тілов тонусі та притримується принципів правильного харчування, алеколи вона не дозволяє собі їсти, бо не відповідатиме стандартам сус-пільства — це проблема, яку потрібно вирішувати.

Кожна людина унікальна, тому треба вміти відстоювати власнудумку та світосприйняття. Вважаю, що набагато краще бутисобою, ніж тим, хто прямує за натовпом. Тренди змінюються кож-ного дня — сьогодні вважається гарним нарощенні вії, а завтра —натуральні. Але внутрішня краса, багатий внутрішній світ, будутьактуальними завжди, і тому, якщо світ можливо врятувати вродою,то лише духовною.


1. Зірко одне лише серце (за казкою А. де Сент-Екзюпері Маленькийпринц). [Електрон. ресурс] — Режим доступу: http://www.oblosvita.kiev.ua/2180/zorko-odne-lishe-serce-za-kazkoyu-a-de-sent-ekzyuperi-malenkij-princ/

2. Що сталось з готами, емо і скінами? Реальні історії реальних людей.[Електрон. ресурс] — Режим доступу: https://peopletalk.ru/article/ver-nite-moy-2007-y-4-glavnye-subkultury-kotorye-byli-populyarny-v-00-kh-ili-chto-stalo-s-gotami-ska-i-skina/

3. Звідки пішла мода на «twiggy-girls»? [Електрон. ресурс] — Режимдоступу: https://www.revda-info.ru/2011/10/26/otkuda-poshla-moda-na-twiggy-girls/


312

МУДРИЙ ПРАВИТЕЛЬ: ЯКИМ ВІН МАЄ БУТИ?

Депутат Д. О.І курс, група ВСР–11,

спеціальність «Видавнича справа та редагування»,Інститут філології та масових комунікацій Університету «Україна»,

к. тел. (098)-537-18-25Науковий керівник: Кочура Н. М., к. філос. н., доцент,


«Мудрість — глибоке знання, розуміння, узагальнення чогось» [1]

Україна роками захлинається від свавілля, корупції та байду-жості. Зростає курс долара та євро, знецінюється гривня, підвищу-ються ціни на споживчі товари та послуги. Нашій державі потрібенмудрий правитель. Яким він має бути? Розглянемо це питання наприкладі правління Ярослава Мудрого.

Ярослав Мудрий був одним із Великих київських князів. Він зай-мався укріпленням державних кордонів та устроєм держави, вста-новлював партнерські стосунки з багатьма європейськими країна-ми, надавав великої ваги розвитку освіти: створив школу і бібліотекупри Софіївському соборі, яка була відомою в усій Європі, видав збір-ник законів — «Руську Правду» [2], «розбудував столицю Русі — Київдо такого рівня, що «мати городів руських» конкурувала з Цар го -родом» [3].

Майбутній правитель, на наш погляд, повинен діяти аналогіч-ним шляхом, адаптованим до сучасної реальності. Він повинен узятикурс на стабілізацію гривні, підвищення заробітної платні і пенсіїпростим українцям, поліпшити економічну ситуацію в країні, оснас-тити армію якісними бронежилетами, боєприпасами, зробити їїсильною, мобільною, переможною; осучаснити обладнання фабрик,заводів та медичних установ. Правителю потрібно прислухатися донародних думок, прораховувати політичні кроки наперед, проводи-ти мудру дипломатію задля досягнення миру і процвітання всьогонароду.

Сьогодні в Україні гостро відчувається нестача робочих місць,але попри цей факт, чимало людей не можуть знайти роботу зафахом. За статистикою, наведеною Тетяною Пашкіною, 60% учас-


313

ників опитування не можуть працевлаштуватися на нове робочемісце через низьку заробітну платню, 43,2% зіткнулися з небажан-ням роботодавців приймати на роботу людей без досвіду, такийсамий відсоток людей жаліється на зависокі вимоги роботодавців,кожен п’ятий не міг знайти роботу через дискримінацію, при цьомубільшість жаліється саме на вікову дискримінацію [4].

Потрібно відкривати більше навчальних закладів для людейсереднього та похилого віку, щоб осучаснити власні знання та довес-ти українському суспільству: їх не варто «списувати з рахунків».

Загальний рівень української освіти — низький. За статистич-ними даними, наведеними журналісткою Анастасією Сосновою,44,1% українців головною проблемою освіти вважають корупцію. Заінформацією соцопитування фонду «Демократичні ініціативи», ще31,9% респондентів називають однією з головних проблем освітиневідповідність викладання вимогам ринку праці. Кожен третій вва-жає, що у вишів кульгає матеріально-технічна база. Кожен п’ятийбачить проблему у застарілих підручниках, 24,9% вважають, щов Україні низький рівень якості освіти у ВНЗ порівняно зі світовим,22,9% нарікають на низький культурний рівень студентів і їх слабкузацікавленість у якісній освіті [5].

Низка вищеозначених чинників призводить до «відпливу умів».Так, «число українців на студіях в іноземних університетах станом,зокрема, на 2014/2015 навчальний рік становило 59 648 осіб [6].Найбільш привабливою країною для навчання українських студентівзалишається Польща: станом на 2014/2015 навчальний рік там навча-лося 22833 українці. З кожним роком цей показник лише зростає.

Аби поліпшити якість української освіти, потрібно:– подолати корупцію;– дотримуватися дисципліни;– збільшити кількість кваліфікованих викладачів у навчальних

закладах;– збільшити заробітну платню вихователям, вчителям, викла-

дачам;– поєднувати в собі розум і людяне ставлення до оточуючих.Отже, хочу завершити свої тези словами величного філософа

Григорія Сковороди: «Правителем має бути людина не з «гнилимсерцем» смерда, а з чистим та щирим серцем представника еліти,яка здатна до правління». «Хочеш бути царем — нащо тобі єлей,вінець, скіпетр, гвардія? Це тінь, масло, — дістань же собі серце цар-ське!» [7].


314


1. Мудрість. [Електрон. ресурс] — Режим доступу: http://sum.in.ua/s/mudristj

2. Ярослав Мудрий. [Електрон. ресурс] — Режим доступу: http://chil-dren.kmu.gov.ua/history/persons/1357.html

3. Митрополит Димитрій (Рудюк): «Ярослав Мудрий як приклад длясьогоднішніх керманичів» [Електрон. ресурс] — Режим доступу:https://blogs.pravda.com.ua/authors/rudyuk/4b903de88370e/

4. Пашкіна Т.: «Неопытность, возраст и низкие зарплаты: украинцырассказали, что им мешает найти работу» [Електрон. ресурс] — Режимдоступу: https://thepoint.rabota.ua/neopytnost-vozrast-y-nyzkaya-zarpla-ta-ukrayntsy-rasskazaly-chto-meshaet-ym-nayty-rabotu/

5. Соснова А.: «Чому в Україні погана освіта?» [Електрон. ресурс] —Режим доступу: https://www.slovoidilo.ua/2015/05/06/stattja/suspilst-vo/chomu-v-ukrayini-pohana-osvita

6. Стадний Є., Слободян О.: «УКРАЇНСЬКІ СТУДЕНТИ ЗАКОРДОНОМ: СКІЛЬКИ ТА ЧОМУ?» [Електрон. ресурс] — Режимдоступу: https://cedos.org.ua/uk/osvita/ukrainski-studenty-za-kordonom-skilky-ta-chomu

7. Саліженко О.: «У пошуках правителя» [Електрон. ресурс] — Режимдоступу: https://www.pravda.com.ua/articles/2009/10/21/4255436/

ІСТОРИКО-СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ВІДКРИТТЯ МУЗЕЙНОЇ ЕКСПОЗИЦІЇ

«ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ» У МЕДЖИБОЖІ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єсюніна Г. В.ІV курс, група ДІДз–41,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»,Хмельницький інститут соціальних технологійУніверситету «Україна», к. тел. (097) 960-37-72Науковий керівник: Броварська О. А., к. філос. н.,Хмельницький інститут соціальних технологій


Голодомор в Україні 1932–1933 років — одна з найбільших в істо-рії людства гуманітарних катастроф, чітко спланована тоталітарнимкомуністичним режимом. Терор голодом, що діяв в УСРР протягом22-х місяців, — це свідома і цілеспрямована політика сталінськогоуряду, стратегія і тактика якої виношувалася, починаючи з 1928 року.


315

Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокоренняукраїнських селян, на знищення в УСРР самодіяльних селянськихгосподарств — соціально-економічних підвалин української нації.

Тема Голодомору в Україні 1932–1933 тривалий час не висвітлю-валася у науковій літературі не тільки в Україні, але в інших країнах.В СРСР довгий час не визнавали факту Голодомору. На Заході цієюпроблемою почали займатися набагато раніше. Особливий інтересвиник в зв’язку з 50-ми роковинами трагедії. Громадські організаціїдіаспори в США та Канади робили все можливе, щоб правда про1933 рік стала загальновідомою. Саме 50-та річниця Голодоморустала привертати увагу істориків, політиків, журналістів. Як пронаціональну катастрофу України йдеться про голодомор 30-х років уфундаментальній книзі «Чорна книга України», супроводжуванійчисленними розповідями жертв цього жаху-лиха, що в книзі сталисвідками-звинувачами. Справжнім вироком тогочасному режиму залюдомор виступили публікації С.Білоконя (став лауреатом На ціо -нальної премії ім. Т.Шевченка), С. Вакулишина, А. Гудими, С. Дя -ченка, М. Кугутяка, А. Куліша, А. Моцного, О. Міщенка, М. Мухі -ної, І. Cамійленка, М. Солоненка, С. Старіва, Б. Хандроса табагатьох ін.

За неповний рік з осені 1932 року до початку літа 1933 року відштучно організованого голоду в Україні загинуло до 6 мільйонівнаших співвітчизників. Вмирало 17 людей щохвилини, 1000 — щого-дини, 25 тисяч — щодоби. Упродовж десятиліть голодомор в УСРРзамовчувався. Дослідження цієї трагедії розпочалося наприкінці1980-х років. Вагомий внесок у дослідження вніс Джеймс Мейс —американський історик та політолог. Саме завдяки його досліджен-ням про страшну трагедію українського народу дізнався увесь світі саме він запропонував кожної четвертої суботи листопада відзна-чати національний день пам’яті жертв голодомору та запалюватиу визначений час свічку для вшанування померлих.

Одним із найвидатніших проектів 2008 року в галузі суспільно-культурного життя України можна назвати створення музейної екс-позиції «Голодомор 1932–1933 років» у Державному історико-куль-турному заповіднику «Межибіж». У червні 2008 року за ініціативоюХмельницької обласної держадміністрації на виконання УказуПрезидента України від 28 березня 2007 року №250 «Про заходи узв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932–1933 років в Україні»були організовані оргкомітет та робоча група по створенню музейноїекспозиції, присвяченої пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років. За


316

підрахунками дослідників, серед мешканців області 39 тис. сталижертвами Голодомору 1932–33 рр. На сьогодні на Хмельниччинімешкає близько 80 тис. свідків тих жахливих років.

Масштабні роботи були завершені менш ніж за три місяці —4 жовтня 2008 року масштабна музейна експозиція площею понад500 м2 «Голодомор 1932–33 років» у Меджибожі була відкрита.Музейна експозиція, присвячена пам’яті жертв Голодомору1932–1933 років, умовно поділяється на шість окремих розділів,кожен з яких насичений речовими експонатами, що відображають20-ті–30-ті роки ХХ ст., копіями архівних документів (використаноблизько 400 документів), фотоматеріалами. Всі розділи мають худож-ньо-просторові композиції, які об’єднані у єдине ціле. Залишаєтьсялише сказати, що увіковічнення пам’яті мільйонів українців та збе-реження пам’яті про них для прийдешніх поколінь — святийобов’язок кожного з нас.

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Іващук М. В.І курс, група МВ–17001б,


Національний університет біоресурсів і природокористування України,к. тел. (063)-873-52-39

Науковий керівник: Асатуров С. К., к. і. н., доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Важливе місце в діяльності київських князів займала зовнішняполітика — взаємини з іншими державами. Князь-політик ЯрославМудрий уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими краї-нами добросусідські відносини. Адже перевага надавалася не силізброї, а силі розуму [1].

Часи князювання Ярослава Мудрого у Києві позначилися знач-ним посиленням держави, зміцненням нових кордонів КиївськоїРусі, розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Ці успіхи сприя-ли зростанню авторитету Київської держави у середньовічному світі.А це, в свою чергу, поклало династичні зв’язки дому Ярославаз панівними династіями Європи.

Ярослав проводив активну зовнішню політику, зміцнюючи пози-ції Русі перед лицем Європейських держав. Князь проводив гідну


317

великої держави зовнішню політику, вступивши у рівноправні сто-сунки з головними європейськими державами середньовічного світу:Німеччиною та Візантією.

Особливо пожвавилися дипломатичні взаємини між КиївськоюРуссю та Германською імперією. 30 листопада 1040 р. в Альштедтіпобувало руське посольство з дарами. Там були врегульовані всі спір-ні питання, що стосувалися торгівлі і русько-німецько-польськихстосунків [3].

Традицію щільних відносин підтримувала Київська Русь часівЯрослава Мудрого з Візантією. Щоправда, добросусідські контактипотребували неабиякої мудрості та політичної витримки. Так, пев-ним напруженням відзначалися відносини Візантії та Русі післяутвердження на імператорському престолі Константина IXМономаха 1042 p. Він розпочав свою діяльність із усунення із дер-жавного апарату всіх ставлеників своїх попередників. До числаопальних потрапили й руські люди. Одначе конфлікт залагодилимирно [1].

Проте подальше укладання нових союзів з Німеччиною, Поль -щею, Угорщиною, Чехією було викликано розривом військово-полі-тичних, торгівельних і церковних зв’язків з Візантією. Причини кон-флікту не цілком ясні, але, імовірно, вони були викликані самезміною політичного курсу Костянтина IX [3].

Загалом у зовнішній політиці використовувались усі можливос-ті дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичнішлюби. Недарма Ярослава Мудрого часом називали «тестемЄвропи». Адже розвиткові та зміцненню стосунків із провіднимиєвропейськими державами сприяли і шлюби дочок Ярослава. Так,наприклад, старша донька Анастасія стала дружиною угорськогокороля Андрія; Єлизавета — короля Норвегії Гаральда III, а післяйого смерті — датського короля Свена II. Молодша Ярославна,Анна, побралася з королем Франції Генріхом І. Що стосується самоїособистості Ярослава, то він мав шлюб з донькою шведського коро-ля — Інгігердою. Мета династичних шлюбів була, насамперед, полі-тичною, адже ними скріплювали мирні договори й гарантували міц-ність союзів [2].

Тому можна дійти висновку про те, що міждержавні зносиниКиївської Русі свідчать про великий авторитет держави ЯрославаМудрого в Європі. Для багатьох європейських монархів київськийволодар був своєрідним взірцем феодального правителя. Саме такимпостав київський князь у тогочасних європейських джерелах [1].


318


1. Электронная библиотека Князева [Електронний ресурс]. — Режимдоступу: http://www.ebk.net.ua/Book/history/mitsyk_iu/part2/203.htm

2. Довідник цікавих фактів та корисних знань [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://dovidka.biz.ua/chomu-yaroslava-nazivali-testem-yevropi/ua-referat [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ua-referat.com/Внутрішня_і_зовнішня_політика_Ярослава_Мудрого

З ІСТОРІЇ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗДОРОВ’Я В ПОЛТАВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ

(КІНЕЦЬ ХІХ — ПОЧАТОК ХХ ст.)

Клевака Л. П.к. пед. н., доцент кафедри соціальної роботи,


к. тел. (066)-336-91-10

В Україні історично склалася своя система навчання і виховання,що максимально враховує національні риси й самобутність україн-ського народу. В ній на перший план висуваються гуманістичні ідеїта орієнтири, що ґрунтуються на повазі до особистості дитини, тур-боті про її всебічний розвиток. Освіта для дітей з вадами здоров’ябула започаткована на межі ХІХ–ХХ ст. Саме в той час на територіїУкраїни існували спеціальні навчальні заклади різних типів, а саме:ті, що перебували під патронатом Опікунства Відомства ІмператриціМарії Федорівни про глухонімих (училища, школи, училища-хутори,школи-хутори, школи-притулки), Відомства святого Синоду (цер-ковнопарафіяльні школи та заклади), приватні (відкриті українцями,євреями та німецькими колоністами).

Перша школа для глухонімих дітей в Полтавській губернії булазаснована 14 листопада 1901 року в містечку Лохвиця глухонімимибратами, купцями другої гільдії Михайлом і Миколою Вардами —випускниками Санкт-Петербурзького імператорського училищаглухонімих. Навчальний заклад надавав своїм вихованцям почат-кову освіту. У школі викладалися такі навчальні дисципліни:читання, письмо, арифметика, короткі відомості з історії, геогра-фія, природознавство, Закон Божий. При цьому використовував-ся мімічний метод навчання. Здібні учні вчилися усній мові, алешироко застосовувалася дактильна мова. Значна увага приділялась


319

320


роботі учнів в майстернях, які давали школі невеликий прибуток.Приватна благодійність підтримувала існування цієї школи, аленайбільшу кількість учнів вона мала у 1911 році — 26 вихованців.Лохвицька школа для глухонімих проіснувала 16 років і припини-ла своє існування в 1917 році, залишаючись єдиним навчальнимзакладом для глухонімих в Полтавській губернії. Через чотирироки у 1921 році в губернському місті було відкрито Полтавськийдитячий будинок глухонімих, від якого бере свій початок існуван-ня Полтавської спеціальної школи-інтернату для глухих дітей. Заофіційними даними на вересень 1924 р. в Полтавському дитячомубудинку навчалося 35 дітей: хлопців — 14, дівчат — 21, до семироків — 4, від 7 до 14–27, понад 14 — 4. На 1 січня 1926 р. в школіздобували освіту 39 дітей, адміністративний персонал нарахову-вав 8 чоловік, технічний — 3. Школа існувала за кошти місцевогобюджету.

Полтавське відділення Опікунства Імператриці Марії Олексан -д рів ни щодо сліпих було створено 17 січня 1894 р. під головуваннямєпископу Полтавського і Переяславського Іларіона. Канцеляріявідділення знаходилася при Полтавській Казенній палаті. За коштипопечительства у м. Полтава було придбано будинок, в якому від-крито 1 вересня 1894 р. початкове училище для сліпих дівчаток.Станом на 1909 р. працювало підготовче, молодше та старше відді-лення, три основні і три спеціальні класи з ремісничим спряму-ванням. 1910 р. нараховувалося 22 учениці. У 1915–1916 н.р. узакладі працювало 6 учителів, які викладали окрім основних пред-метів, рукоділля, ремесло, музику, спів, вихователі, а також за дів-чатками наглядав і здійснював офтальмологічну та іншу медичнудопомогу лікар. Училище мало майстерню, гуртожиток з їдальнею.Як зазначено у звітах керівництва навчальної установи, при майс-тернях училища сліпі дівчата займалися виготовленням робіт змережива, в’язали спицями і гачком дитячі й жіночі речі з шерстя-них матеріалів, а також — гаманці, сидіння для стільців, доріжки,плели гамаки з кокосових і конопляних мотузок, виготовлялищітки для верхнього одягу, взуття, прибирання у будинку, миттяпосуду тощо. У місцевих періодичних виданнях містилися об’явищодо виготовлення ученицями училища різних виробів за помірнуціну. Доля закладу після 1917 р. невідома. Вважаємо, що детальневивчення діяльності вищезазначених навчальних закладів допомо-же визначити позитивні здобутки, які варто використовувати і сьо-годні.

321


ЦІННІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

Липка Б. В.IV курс, група ФР–41,

спеціальність «Здоров’я людини», Інститут соціальних технологій Університету «Україна»,

к. тел. (066) -719-62-81Науковий керівник: Кочура Н. М., к. філос. н., доцент,

Інститут соціальних технологій Університету «Україна»

У сучасний час, коли життя людей, завдяки плодам науково-тех-нічного прогресу стало комфортнішим, проблема цінності люд-ського життя, його сенсу, не втратила своєї актуальності, а навітьнабула нової гостроти, зокрема, через пропагування в суспільствіідеологій, що підносять утилітаризм і матеріальні цінності — якєдино важливі, а також через військові та дипломатичні конфлікти,які, нажаль, не обійшли і Україну.

Осмислюючи дане питання, ми поділяємо думку про те, щожиття кожної людини цінне вже само по собі. Життя — це найбіль-ший дар, який людина повинна цінувати навіть тоді, коли в ньомубільше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишитипісля себе добрий слід. Так, життя Т. Шевченка, Л. Українки,М. Коцюбинського, П. Грабовського, В. Симоненка, В. Стуса булонесправедливо коротке. Але, можливо, наперекір усім життєвимскладнощам і негараздам, вони зуміли збільшити його цінність.Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи йогоіншим людям, людина сама значно підвищує цінність власногожиття [1]. Сенс життя, його усвідомлення, на наш погляд, залежитьвід задатків, нахилів та здібностей конкретної людини, від цінностей,що підтримують і плекають у конкретній спільноті і суспільстві зага-лом. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, дляіншої — може бути безцінним.

Як часто ми задумувались про сенс нашого, з одного боку —нібито дрібного, але водночас цікавого і неповторного життя?Напевно часто. Ми намагаємося щось виправляти, або ж змінити вжитті, а тим часом життя іде своїм плином. Разом з тим, деякі, навітьмалі дрібниці, змушують нас замислюватись про власний вибір, абож дії в майбутньому.

Коли людина досягає зрілості, у неї вже є сформований сві-тогляд, своє бачення різних ситуацій. Чимось вона дорожить біль-

322


ше, чимось менше. І тільки тоді, коли особа стає перед очимасмерті, до неї приходить розуміння, що найбільшою її цінністюбуло саме життя, без якого не існувало б ні матеріального, нідуховного світу, водночас, як не було б самої людини, яка про цедумає.

Змінити своє ставлення до життя ніколи не пізно — якщо до настаки приходить розуміння того, що можна одного вечора заснутиі більше не прокинутись. Таке «осяяння» дає нам новий шанс насвоєрідне переродження. Значно гірше, коли людина категоричнонезадоволена умовами, в яких живе, ритмом свого існування, тимилюдьми, які її оточують і не хоче нічого змінювати. У такій ситуаціїварто донести до неї — життя одне. Відклавши його «на потім», миможемо не встигнути нічого змінити.

Існування людей, які звикли бути незадоволеними стосовносвого способу життя, але сподіваються на те, що все зміниться в май-бутньому, схоже на одну побутову ситуацію. Мабуть, у кожного з нас,або наших знайомих, вдома стоїть старий сервант з кришталевимпосудом. Ми майже не користуємося цими сервізами, притримуючиїх «для гостей», «для свята», «для серйозної події». Зрештою цейпосуд так і залишається невикористаним. Провівши паралель мибачимо, що той самий сервіз — це і є наше життя, яке ми плануємопрожити яскраво, але не зараз, а колись, найближчим часом. Проте,відкладаючи це у довгий ящик, ми так ніколи і не доберемось дощасливого майбутнього [2].

Усі життєві клопоти здаються дрібними і незначними передобличчям смерті. Тому, потрібно цінувати кожен день і проживатийого в усій повноті. Адже наше життя — це найбільша цінність, пода-рована нам, і бездумно її витрачати — жахлива помилка.

Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цін-ність на землі. І сенс його в тому, щоб жити і здійснювати своє при-значення навіть тоді, коли це надзвичайно важко.


1. Бібліотека української літератури [Електрон. ресурс] — Режимдоступу: ukrclassic.com.ua

2. У чому полягає сенс життя [Електрон. ресурс] — Режим доступу:http://lib.misto.kiev.ua

323


ГАЛИЦЬКА МИТРОПОЛІЯ НА ТЕРЕНАХУКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я

Ліннік Ю. В.завідувач науковою лабораторією, викладач філософії та соціології,

Рівненський державний базовий медичний коледж,к.тел.+380963932224

Українське православ’я сколихнула ще одна подія: УАПЦ заяви-ла про намір відновити колишню Галицьку Митрополію, яка існу-вала в XIV столітті, і охоплювала Галицьку, Луцьку, Турівську єпархії(сучасна Україна) та Перемишлівську, Холмську (Польща) [1].Утворення Галицької митрополії було покликане зміцнити позиціїГалицько — Волинського князівства. Варто додати, що вище згаду-вала єпархія належала до відання Константинопольської Патріархії.

Отож, представники УАПЦ, згідно листа, який представилаНаталія Шевчук, помічниця Макарія (Кудрякова), колишньогопредстоятеля церкви, звертаються до Патріарха МосковськогоКирила (Гундяєва) сприяти відновленню Галицької Митрополії натеренах трьох областей: Львівської, Тернопільської та Івано —Франківської. Саме на цій території знаходиться 70% парафій УАПЦ[1]. Дана Митрополія, за проханням кліриків, має бути включена вдиптих Православних Церков і проголошена її автокефалія.

Виходячи з вище зазначеного, можна зробити висновок, щостворення Галицької Митрополії планується з залученням до цьогопроцесу представників УПЦ МП. Цілком зрозумілий той факт, щопри пошуку шляху до автокефалії УАПЦ апелює до РПЦ, оскількивона має певний вплив на українське православ’я через свою під-звітну православну деномінацію УПЦ МП. Нажаль, ВселенськийПатріархат нині відіграє номінальну роль, тому його втручання впроцес об’єднання українського православ’я є малоймовірним і ско-ріш за все не буде увінчане успіхом [4].

Дуже швидко представники УАПЦ спростували листа, назвали йогофейковим. Так само відреагували відомі українські релігієзнавці.О. Саган побачив в цьому руку Кремля. «Цікавою є дата підписаннялиста — 9 листопада 2017 р. Як відомо, 16 листопада був написанийподібний лист від патріарха Філарета. А 29 листопада розпочав роботуАрхиєрейський Собор Московської патріархії. Це виглядає як опера-тивна розробка із одного центру, — ділиться думкою науковець. — Тут ябачу два варіанти — або московські ініціатори подібного листування

324


не дуже сподівалися отримати лист від патріарха Філарета, а тому готу-вали запасний варіант. Скандалу із УПЦ КП їм вистачило, тому цейлист УАПЦ залишився у тіні. Або ж по цьому листу і надалі йде підго-товча робота і ми можемо отримати рішення Синоду Моспатріархії, доякого, власне, й адресовано звернення» — висловив свою думку відо-мий український релігієзнавець, спеціаліст православ’я О. Саган [5].

Ми погоджуємося з думкою науковця, але залишається загадкоювідсутність коментарів з боку УАПЦ. І знову таки, у своєму інтерв’юРІСУ О. Саган переконує, що про відновлення Галицької Мит ро по ліїчув неодноразово. Так, власне, УАПЦ нічого втрачати, беручи до уваги,що вона займає найслабші позиції, порівняно з УПЦ МП та УПЦ КПв українському православ’ї та найменше географічне поширення [3].

Отож, намір відновити втрачену більше 600 років тому митропо-лію, так чи інакше має місце в середовищі УАПЦ. Автокефальникирозуміють, що заручившись підтримкою більш сильного «союзни-ка» можна забезпечити вплив в новій церкві та закласти її фундамент[2]. Причиною такої зміни пріоритетів УАПЦ послугували невдалідіалоги між нею та іншими українськими православними конфесія-ми, де вони не змогли прийти до компромісу. Тим не менше, якщоуявити відновлення втраченої митрополії на території лише трьохобластей, виходить це не що інше, як «церковний сепаратизм», спро-ба ще раз поділити державу, лише вже за церковною ознакою.

Таким чином, можна зробити висновок, що сама ідея (справжнячи фейкова) невдала за своєю суттю. В XIV столітті, коли створюва-лася Галицька Митрополія, України як незалежної держави ще неіснувало, тому історичні передумови себе виправдовували; але в21 столітті, коли частина Галицької Митрополії належить Польщі,політична неоднозначність відновлення Галицької Митрополії можеспровокувати конфлікт між двома державами; а вже поява її лише вУкраїні не буде історично грамотно трактуватися як «відновлення»,та й суспільство вто ми лося від постійних баталій, яке хоче бачитиУкраїнську Право славну Церкву автокефальною, поширеною на всійтериторії країни. Бажання дестабілізувати та розділити державу частозмушує опонентів українського суверенітету в якості об’єкту дляатаки обирати саме українську православну церкву через її ключовезначення для суспільства. Для попередження такого розвитку подійнеобхідно поступово і планомірно розгортати діалог між православ-ними церквами, досягати консенсусу по непринциповим міжкон-фесійним питанням і компромісу по конфліктних, сідати за стілпереговорів. Лише в такому ключі можливе досягнення успіху.

325


Листопадове листування від УПЦ КП та УАПЦ лише засвідчуєнеобхідність подальшого формування в Україні єдиної автокефаль-ної церкви, яка могла б успішно протистояти історично — політич-ним спекуляціям, на відміну від сучасних розрізнених православнихцерковних формацій України.


1. Галицька Митрополія [Електронний ресурс]. — Режим доступу:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%8F_(1302-1401). — Назва з екрану.

2. Кириле, прийди. В інтернеті опубліковано сенсаційне прохання УАПЦувійти до складу РПЦ [Електронний ресурс]. — Режим доступу:https://tsn.ua/politika/kirile-priydi-v-interneti-opublikovano-sensaciyne-zver-nenny a-uapc-do-moskovskogo-patriarhatu-1118934.html. — Назва з екрану.

3. Cкандальний лист УАПЦ Кирилу: стало відомо, що задума Москва[Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://m.znaj.ua/society/skandalnij-list-uapts-kirilu-stalo-v%D1%96domo-scho-zadumala-moskva.— Назва з екрану.

4. УАПЦ опинилася в центрі скандалу через листи Московськомупатріархату [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://polite-ka.net/ua/news/608711-uapts-ochutilas-v-tsentre-skandala-iz-za-pisma-moskovskomu-patriarhatu/. — Назва з екрану.

5. Я особисто неодноразово чув від кліриків УАПЦ про ідею Галицькоїмитрополії — О. Саган [Електронний ресурс]. — Режим доступу:h t t p : / / p r a v p o s t . o r g . u a / % D 1 % 8 F - % D 1 % 8 1 % D 0 % B E % D 0 %B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE-%D0%BD%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D1%87%D1%83% D0%B2-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%BA%D0%BB%D1%96%D1%80% D0%B8/. — Назва з екрану.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА ФОРМУВАННЯСВІДОМОСТІ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ

Мардело В. О.IV курс, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Кочура Н. М., к. філос. н., доцент,

Інститут соціальних технологій Університету «Україна»

Актуальність дослідження полягає в тому, що сьогодні великоюпопулярністю користуються соціальні мережі серед молоді. У сучас-

326


ному суспільстві все більшого розвитку набуває Інтернет.Незважаючи на те, що Україна за рівнем розвитку інформаційнихтехнологій відстає від деяких країн світу, Інтернет і комп’ютери всебільше входять у наше повсякденне життя. Але, крім того, для біль-шості Інтернет є також розважальним засобом, джерелом інформа-ції, засобом спілкування. Ще один важливий фактор, через якиймолодь «липне» до екранів монітора цілодобово, — соціальні мережі.Під соціальною мережею розуміємо інтерактивний багатокористу-вацький веб-сайт, зміст якого наповнюється самими учасникамимережі. Термін «соціальна мережа» було введено в обіг у 1954 роціанглійським соціологом Барнсом у збірці робіт «Людські стосунки»для позначення спільноти людей, об’єднаних однаковими інтересами,уподобаннями, або тих, хто має інші причини для безпосередньогоспілкування між собою.У 1995 році Ренді Конрадом була створенаперша соціальна мережа (у сучасному розумінні) — Class mates.com.Вивченням цього питання займались як зарубіжні (А. Войскун сь -кий, А. Голдберг, Д. Грінфілд, К. Янг), так і українські вчені(О.Бєлінська, Ю.Данько, Є. Акімова, Ю. Бабаєва, А. Жичкина,О. Фі латова та ін.).

Можливості Інтернету і соціальних мереж поки не дослідженіповною мірою, але й наявні дослідження засвідчують їх величезнийвплив на формування свідомості молоді, мотиви її поведінки, цін-нісні орієнтації, стиль життя, вибір мети і шляхів її реалізації. Слідтакож зазначити, що в сучасній літературі обмаль праць, присвяченихвисвітленню питання позитивних і негативних аспектів використан-ня соціальних мереж сучасною молоддю. Таким чином, незважаючина достатньо велику кількість публікацій із цієї проблематики, воназберігає свою актуальність Соціальні мережі — один із соціальнихінститутів, який тією чи іншою мірою виконує замовлення суспіль-ства та окремих соціальних груп щодо певного впливу на населеннявцілому, в тому числі й на окремі вікові та соціальні категорії. Однаксоціальні мережі досить сильно впливають на будь-яку особистістьта на процес формування поведінки, а інформація в Інтернет-мережіє недостатньо організованою та керованою. Найпопулярнішими вУкраїні соціальними мережами серед молоді є «Вконтакте» (далі«ВК») та Instagram. Коли на початку 2017 року повідомили, що соці-альна мережа «ВК» буде заблокована, причиною є неоголошена війнаміж Україною та Росією. Соціальна мережа «ВК» насправді росій-ська. Тоді молодь робила акції протесту, флешмоби в інший соціаль-них мережах, а згодом знайшла способи уникати блокування.

327


Соціальні мережі зараз є досить сильним впливом на свідомістьтому, що надає людині можливість не просто створювати про себевраження за власним вибором, але й бути тим, ким вона захоче, щонерідко призводить до виникнення девіантної поведінки та агре-сивності. Пізнавальний компонент діяльності людини у мережіІнтернет дає можливість пошуку та засвоєння підлітками інформації,яка розміщена на веб-сайтах, метою якого є розширення, поглиб-лення, уточнення власного уявлення про світ, реальну та віртуаль-ну дійсність. На відміну від інших засобів інформації, соціальнімережі поєднують у собі друковану, фото- та відеоінформацію.Використовуючи інтернет-мережу для навчання, ми можемо сприй-мати одну й ту ж інформацію такими каналами сприйняття: зоро-вим, слуховим, оскільки є можливість прочитати, побачити та почу-ти, що суттєво покращує процес засвоєння інформації.

Отже можна зробити висновок, що перебуваючи у віртуальномусвіті та вивчаючи ту інформацію, яка розміщена у соціальних мере-жах, кожен із нас формує свою систему цінностей, яка визначаєвиняткове ставлення до певних дій, вчинків, явищ як віртуального,так і реального життя; визначає нашу поведінку та майбутню соці-альну діяльність, що становить собою ціннісний компонент.

ПОЛІТИЧНА ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА І ВЛАДИ

Маршак Ю. О.І курс, група МВ17001б,


Гуманітарно-педагогічний факультет,Національний університет біоресурсів і природокористування України,

к. тел. (095)-470-70-59Науковий керівник: Асатуров С. К., к. і. н., доцент,

Національний університет біоресурсів і природокористування України

З моменту набуття незалежності Україна перебуває на шляхудемократичних перетворень — удосконалення наявних та запровад-ження нових основ демократії. Необхідною умовою для успішноїдемократизації є налагодження ефективної співпраці з інститутамигромадянського суспільства. Під терміном «інститути громадян-ського суспільства» ми розуміємо розгалужену мережу автономних

328


стосовно держави, добровільних об’єднань громадян, що характери-зуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури,діяльність яких спрямована на забезпечення особистих, політико-економічних, соціально-культурних та інших прав і свобод кожногогромадянина. Для України як однієї з держав, нещодавно стали нашлях демократичних перетворень, одним із першочергових завдань єзабезпечення державної підтримки створення та функціонуванняінститутів демократичного суспільства, де активна участь громадян-ського суспільства у житті країни є тим каталізатором, який сприяєрозвитку, цивілізації, закріпленню взаємних відносин довіри сус-пільства та кожного окремого громадянина з державою та рівноп-равних відносин між державою, людиною та суспільством. Розвиненета активно функціонуюче громадянське суспільство є показникомсоціальної, правової, демократичної держави [1].

Процес законодавчого забезпечення цієї сфери в останні рокитакож має позитивну тенденцію. Так, у 2010-2011 роках прийнятоЗакони України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»,«Про доступ до публічної інформації», «Про безоплатну правовудопомогу», «Про засади запобігання і протидії корупції» та ін. Цимиактами визначено, зокрема, засади внутрішньої політики України усферах розбудови державності, формування інститутів громадян-ського суспільства, порядок забезпечення права кожного на доступдо інформації суб’єктів владних повноважень, державні гарантіїщодо надання безоплатної правової допомоги, основні засади запо-бігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспіль-них відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення коруп-ційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушенихправ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридич-них осіб, інтересів держави тощо [2].

Аналіз розвитку громадянського суспільства в Україні свідчитьпро наявність комплексу проблем, які є актуальними як для сус-пільства, так і для держави. У «Стратегії державної політики спри-яння розвитку громадянського суспільства в Україні» до таких про-блем віднесено:

– збереження тенденцій до непрозорості, закритості та забю-рократизованості в діяльності органів виконавчої влади та органівмісцевого самоврядування замість налагодження ефективного діа-логу з суспільством;

– недосконалість чинного законодавства створює штучні бар’єридля утворення та діяльності інститутів громадянського суспільства;

329


– механізми участі громадськості у формуванні та здійсненнідержавної політики належним чином не реалізовуються;

– податкове навантаження не стимулює діяльність і розвитокінститутів громадянського суспільства та їх підтримку вітчизняни-ми благодійними організаціями;

– більшість інститутів громадянського суспільства не має досту-пу до державної фінансової підтримки та вітчизняної благодійноїпідтримки;

– потенціал інститутів громадянського суспільства щодо на -дання соціальних послуг населенню не використовується. Дія -льність інститутів громадянського суспільства характеризуєтьсянедостатнім рівнем їх інституційної, фінансової та кадрової спро-можності [3].

Попри все, варто зазначити, що сьогодні в Україні існує прак-тичний досвід налагодження ефективної співпраці між органамивиконавчої влади, органами місцевого самоврядування та інститу-тами громадянського суспільства. Проте, позитивні приклади такоїспівпраці є поодинокими, а не системною практикою. Сьогоднідоводиться констатувати, що вище висвітлені оптимістичні статис-тичні дані про тенденції розвитку громадянського суспільства невирішують, на жаль, головних проблем українського суспільства,якими є: низький рівень активності громадян у вирішенні питаньтрансформації та розвитку українського суспільства, низький рівеньвзаємної довіри між владою, підприємницькими колами та інститу-тами громадянського суспільства. Більшість українців все ще знахо-дяться осторонь усталених європейських практик демократичноїучасті [1].


1. Громадянське суспільство [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=645

2. База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс]. — Режимдоступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws

3. Указ Президента України «Про Стратегію державної політикисприяння розвитку громадянського суспільства в Україні тапершочергові заходи щодо її реалізації» від 24.03.2012 № 212/2012[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/212/2012

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Модвалова Н. О.І курс, група МІ-11/17, спеціальність «Міжнародні відносини»,

Інститут права та суспільних відносин Університету «Україна», к. тел.(063) 353-64-35

Науковий керівник: Афанасьєв Б. А., к. е. н., доцент кафедриміжнародного права, міжнародних відносин

та соціально-гуманітарних дисциплін, Інститут права та суспільних відносин Університету «Україна»

На рубежі XX–XXI століть Україна стала одним з основних євро-пейських суб’єктів політичних випробувань та перетворень. Однимз важливих елементів у формуванні демократичного громадянсько-го суспільства є інститут політичних партій, який виступає реаль-ним суб’єктом життя та структуризації суспільства. Визначальноюфункцією партійної системи є забезпечення нею зв’язку та взаємодіїміж органами державної влади та громадянами, своєрідне віддзер-калення політичних інтересів різних суспільних груп і об’єднань.В політичному спектрі сучасної України представлені: ліберали,радикали, консерватори, реформатори і помірковані. Соціальнаполітика держави має бути спрямована на забезпечення життєвихінтересів усіх верств населення.

Ступінь зацікавленості населення у розвиткові політичних подійє одним з показників заохочення суспільства до загального політич-ного процесу і активної участі в ньому. Близько 80% населенняУкраїни турбує політичне життя країни, серед них 70,2% цікавлять-ся ним до певної міри і 11,6% дуже цікавляться. Узагальнюючирезультати соціологічних досліджень, які проводилися протягом усіхроків незалежності, очевидним є наступне.

По-перше, рівень інтересу населення до політики, починаючи з90-х років, поступово підвищується. Так, динаміка відповідей рес-пондентів, за даними опитувань Інституту соціології НАН України вперіод з 1994 р. до 2002.р., свідчить, що за вісім років кількість тих,кого політика зовсім не цікавить, зменшилася на 8%. Цей відсотокрозподілився між тими, хто певною мірою цікавиться політикою(1994 р. — 62,5%, а у 2002 р. — 68,5.%), та тими, кого вона дуже ціка-вить (1994 р. — 9,8%, а у 2002 р. — близько 12,0%) [1].

По-друге, на рівень зацікавленості населення у політиці суттє-во впливають демографічні показники. Крім показників матеріаль-


330

331


ного становища, впливовим є рівень освіти. Існує пряма залеж-ність — чим вищий рівень освіти, тим більший інтерес до політики.По-третє, ступінь інтересу до політики серед населення безпосеред-ньо пов’язаний з виборчим процесом. Населення України постійнобере активну участь у виборах. Зокрема, у виборах до парламенту2002 р. взяли участь 69% виборців, у президентських 1999 р. — 70%.Також високий рівень інтересу до політики супроводжується достат-нім рівнем обізнаності населення щодо сутності політичних подій.Третина населення (31,1%) зазначає, що вона хотіла б знати більше.Крім ЗМІ, впливовим джерелом інформації є спілкування в межахблизького оточення: за результатами опитування такий спосіб близь-кий 17% населення. Одночасно це джерело є альтернативним потуж-ним комунікаційним каналом інформації, що не поширюється черезЗМІ. Відбувається формування так званих комунікаційних спільнот[2]. Їх утворення зумовлюється процесом збільшення кількості соці-альних груп та супроводжується зміною загальних цінностей танорм, притаманних традиційним класам. Таким чином, можна дійтивисновку, що сучасне українське суспільство не є аполітичним. Вонодостатньо обізнане і не байдуже до політичного життя. Проте іншіформи вираження громадської позиції, крім виборчої, в Україні покищо не розвинені. Незважаючи на високий ступінь інтересу до полі-тичних подій, оцінка населенням власних можливостей впливатина них до президентських виборів 2004–2005 рр. залишалася доситьнизькою. Загалом 7% населення вважає, що може протидіяти рішен-ням центральної влади, трохи більше (11%) — рішенням місцевоївлади. Абсолютна більшість населення (66%) впевнена, що вона неможе впливати на уряд. Отже хочу зауважити, що за останні 10 роківнамітилася позитивна динаміка, у 1994 р. довіру до політичних пар-тій висловлювали лише 13,9% населення [3]. Але загальну недовірудо діяльності українських партій також підтверджує негативне став-лення суспільства до багатопартійної системи. Тільки 23% опитанихвважають, що Україні потрібна багатопартійна система, причому зцього питання спостерігається негативна динаміка: з 1994 р. кіль-кість тих, хто позитивно оцінював необхідність багатопартійної сис-теми, скоротилася на 13% [3].


1. Україна — 2002. Моніторинг соціальних змін. — К.: Ін-т соціологіїНАН України, 2002.

332


2. Борисюк В. Политология США об электоральных особенностяхобщества в конце ХХ в. // МЭ и МО. — 2002. — 3.

3. Українське суспільство 1994-2004: Соціол. моніторинг. — К., 2004. —С. 14.

ФОРМИ ДЕРЖАВИ

Неділько Б. В.І курс, група ПЗ–1, спеціальність «Право»,

Інститут права та суспільних відносин Університету «Україна»Науковий керівник: Орловська І. Г., к. ю. н., доцент кафедри теорії

права та міжнародної інформації, Інститут права та суспільних відносин Університету «Україна»

Форма державного правління, котра конституюються і зазнаєрозвитку в тій чи іншій державі, не є наслідком збігу випадковихобставин, вона покликана рядом факторів, з’ясування яких є важли-вим для розкриття цієї теоретико-правової характеристики держави.

За формою державного правління, відповідно до ч. 1 ст.5 Кон -сти туції, Україна є республікою [1]. Формальними ознаками рес-публіканської форми правління в Україні є:

– носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ;– народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної

влади та органи місцевого самоврядування;– право визначати і змінювати конституційний лад в Україні

належить виключно народові та не може бути узурповане державою,її органами або посадовими особами;

– норми Конституції України є нормами прямої дії.До того ж, Україна є змішана парламентсько-президентська рес-

публіка, тобто державна влада розподілена між всенародно обранимпрезидентом і прем’єром, який призначається і підзвітний парла-менту. На мою думку, така система створює підґрунтя для конфлік-ту між президентом та прем’єром у межах виконавчої влади, а саме:

1. І прем’єр і президент мають певний контроль над виконавчоюгілкою влади. Президент має владу над головами місцевих адмініс-трацій і частиною уряду, прем’єр контролює уряд. Поєднання пре-зидентської влади над місцевими адміністраціями з відповідальніс-тю міністрів перед парламентом є унікальною рисою для України.Таке взаємопроникнення повноважень спричиняє внутрішню полі-тичну боротьбу та взаємні обвинувачення.

333


2. Міністри підзвітні Верховній Раді України, але голови місце-вих адміністрацій призначаються Президентом України. Такий роз-поділ повноважень створює можливість конфлікту всередині владиміж міністрами та головами місцевих адміністрацій.

За державним устроєм, згідно ст.2 Конституції України,Україна — унітарна держава, тобто є єдиною державою, в межах якоїнемає інших утворень наділених ознаками суверенітету, правомсамостійно вступати у відносини з іншими державами, а також пра-вом виходу зі складу України [1].

Спроби як внутрішні, так і зовнішніх сил вивести яку-небудьчастину її території з під суверенітету України належить розцінюва-ти як замах на її цілісність та недоторканість, а, отже, є злочином.

Однак у наслідок збройної агресії Російської Федерації ЗаконУкраїни «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 рокувизначає, що тимчасово окупована територія України є невід’ємноючастиною території країни, на яку поширюється дія Конституції тазаконів України [2]. Тимчасово окупованою територією визнається:

– сухопутна територія Автономної Республіки Крим та містаСевастополя, внутрішні води України цих територій;

– внутрішні та морські води і територіальне море України навко-ло Кримського півострова;

– повітряний простір над окупованими територіями.До моменту виведення усіх незаконних збройних формувань,

російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойо-виків та найманців з території України та відновлення повного кон-тролю України за державним кордоном України запроваджуєтьсяособливий порядок місцевого самоврядування.

За формою державного режиму Україна є демократичної держа-вою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріорите-ту прав і свобод людини та громадянина. Права і свободи людини та їхгарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держававідповідає перед людиною за свою діяльність. Проголошується забез-печення плюралізму в політичному і культурному житті, неприпусти-мість офіційного панування якої-небудь партії, ідеології, тощо.


1. Конституція України від 28.06.1996 [Електронний ресурс] //Режимдоступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

334


2. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовийрежим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1207-18

ПРАВОВЕ ПІЗНАННЯ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ:ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

Пікалюк С. С.Старший викладач кафедри права,


У дослідженні самого поняття протиправності у науковій літе-ратурі виникла низка проблем, що зводяться до питання: чи про-типравність є універсальним поняттям, чи її завжди слід ідентифі-кувати з конкретною галуззю права, тобто, чи можна розглядатипротиправність в загальному значенні, тобто стосовно цілої системиправа, чи слід також виділяти, відповідно, протиправність кримі-нальну, цивільну, адміністративну тощо [1, с. 10].

Польський дослідник А. Марек при дослідженні протиправнос-ті діяння наголошує, що у німецькій юридичній літературі розрізня-ють формальну протиправність та матеріальну протиправність,зазначаючи, що у структурі діяння необхідно виокремити також еле-мент суспільної шкоди [2, с. 93].

Поділ протиправності на кримінальну та інші (наприклад, цивіль-ну) не є необхідним для аналізу цього феномена. З метою уникненняплутанини в понятійному апараті юриспруденції поняття «проти -правність» та «кримінальна протиправність» («адміністративна протиправність», «цивільна протиправність») слід вважати рівноп-равними.

У працях вчених-юристів можна зустріти твердження, що кожнаправова норма належить до певної галузі права (конституційного,адміністративного, цивільного, кримінального тощо) [3].

Існує також протилежний погляд, що протиправність не можнарозуміти інакше, ніж суперечливість з усім правопорядком. При -хильником такого підходу є німецький юрист А. Золль, який обґрун-товує думку, що поняття «кримінальна протиправність» не можевживатись у такому ж семантичному контексті, як поняття «цивіль-на протиправність» чи «адміністративна протиправність» принаймні

335


з огляду на той факт, що це призводить до стирання відмінностей уфункціях, які приписані окремим дисциплінам права [4, с. 88–89].

Для встановлення протиправності недостатньо факту, щоданий вчинок або поведінка відповідає санкціонованій нормі, якаінтерпретована з галузі кримінального права, адже зміст цієїнорми може бути змінений, якщо взяти до уваги норму іншоїгалузі. Лише комплексне зіставлення сфер норм цілої правовоїсистеми дає вичерпну можливість для встановлення протиправ-ності.

Оскільки через поняття «протиправність» можна розуміти супе-речність конкретної поведінки з правопорядком, що трактуєтьсяяк цілісність, настільки поняття «цивільної» та «адміністративної»протиправності видаються всього лише визначеннями, що вказу-ють, на якому відрізку правопорядку настала невідповідність пове-дінки цьому порядку.

Отже, поняття протиправності необхідно розуміти комплексно,у стосунку до всієї системи права, хоча її виникнення можнапов’язувати з поведінкою, що порушує норми окремих галузейправа. Появу протиправної поведінки на ґрунті кримінальногоправа можна пов’язувати з караністю вчинку, який відображає озна-ки норми, що санкціонується. При сприйнятті такого твердженняможна було б погодитись навіть із застосуванням поняття «кримі-нальної протиправності» лише задля того, щоб підкреслити сутоформальний факт, що ствердження суперечливості поведінки з нор-мою права знаходиться у межах оцінки процедури кримінальної від-повідальності, і це забезпечить релевантні з точки зору цієї галузіправа наслідки.


1. Фонарюк О.Ю. Значення протиправності в контексті філософії права/ О.Ю.Фонарюк // Сучасні правові системи світу: тенденції тафактори розвитку: міжнародна науково-практична конференція (м.Запоріжжя, 26-27 серпня 2016 р.). — Запоріжжя: Запорізька міськагромадська організація «Істина», 2016. – С.10–13

2. Marek A. Prawo karne: zagadnienia teorii i praktyki (studium prawnicze) /A. Marek. — Warszawa: Beck, 1997. — 699 s.

3. Beling E. von. Die Lehre von Vorbrechen / E. von Beling. — Aalen: Scientia,1964. — XI, 548 S.

4. Zoll A. O normie prawnej z punktu widzenia prawa karnego / A. Zoll //Krakowskie Studia Prawnicze. — 1990. — R. 23. — S. 78–96.

336


ТЕОРІЯ «КРЕАТИВНОГО КЛАСУ» РІЧАРДА ФЛОРИДИ

Семенюта І. О.Старший викладач кафедри міжнародного права,

міжнародних відносин та соціально-гуманітарних дисциплін, Інститут права та суспільних відносин Університету «Україна»,

к. тел. +38(066) 343 88 86

В сучасному світі модернізація суспільства тісно пов’язана з еко-номічним розвитком, основним джерелом якого являються люди.Таку ідею проголосив в своїй концепції «креативного класу» амери-канський економіст та доктор філософії Торонтського університетуРічард Флорида. Вчений відзначив існування в суспільстві особли-вого соціального прошарку, який володіє силою впливу на розвитокдержавної економіки. Таку здібність Р.Флорида назвав «креативніс-тю» — здатністю генерувати нові ідеї, створювати нові виробництваі технології, змінювати культуру і свідомість. Сучасні постмодернісуспільства відзначаються виходом на політичну арену особистос-тей, спрямованих на інновації. На думку вченого, до такого соці-ального прошарку належать люди творчих професій. Вони можутьпредставляти сферу фінансів, права, медицини, бізнесу чи інших,але їх об’єднує спільна ознака: «Крім цього, всі представники креа-тивного класу, бідь то художники чи інженери, музиканти чи про-грамісти, письменники чи підприємці, поділяють загальний креа-тивний етос, в якому високо цінуються творчий початок,індивідуальність, оригінальність та особисті якості» [1, с. 33].

Хоча творчі люди існують в різних професіях і державах, алелегко встановлюють взаємозв’язки один з одним, завдяки швидкомурозвитку глобалізації. «Креативний клас» обмінюється ідеями і ство-рює спільні проекти. Представники даного прошарку в більшостівипадків відрізняється від «маси» в суспільстві неординарним зов-нішнім виглядом, поведінко, позицією і думками. Тому вони праг-нуть до об’єднання і мігрують, щоб існувати серед таких же творчихособистостей. Таким чином створюються цілі регіони, на територіїяких проживає «креативний клас»: Силіконова (Кремнієва) долинав Каліфорнії (США), Голлівуд в Лос-Анджелесі (США) та ін.Важливу роль в переселенні творчих людей відіграє привабливістьрегіону проживання. Чим більше «креативного класу» зможе зібра-ти на своїй території держава, тим швидшими стануть темпи

337


розвитку постмодерної економіки, та більш конкурентною вонастане в політичній сфері. Тому ключове завдання уряду — створеннясприятливих умов для творчості та інновацій. Представники «креа-тивного класу» орієнтовані на нонконформізм, індивідуальний під-хід, відсутність меж, вільна комунікація, пошук власного стилю. Надумку Р. Флориди, достатня кількість творчих людей в державі при-ваблює компанії, які знаходяться в постійному пошуку інновацій.При виборі між декількома регіонами інвестори надають перевагуне податковим знижкам чи вигідним домовленостям від уряду,а більш високій концентрації креативних людей.

Для залучення на територію держави більшої кількості творчихлюдей Річард Флорида виокремив 3 фактори, які назвав «3 Т»:талант, технології та толерантність. Талантом вчений називав ріствищої освіти в суспільстві, а технологіями — рівень розвитку науки ітехніки. Толерантність важлива для «креативного класу» як можли-вість проявити свою неординарність, відчувати себе вільно в сус-пільстві. Терпимість дозволяє встановлювати взаємозв’язки міжлюдьми-новаторами різних професій і роду занять. В толерантномусуспільстві представники творчого соціального прошарку маютьгарантії, що всі їх ідеї та пропозиції будуть враховані. «Креативнийклас» швидко мігрує з регіонів, де існують прояви нетерпимості, арізноманітність не підтримується. Прикладом слугують хвилі мігра-ції з авторитарних та тоталітарних держав.


1. Флорида Р. Креативный класс: Люди, которые создают будущее. —М.: «Манн, Иванов и Фербер», 2016. — 384 с.

2. Щербак А.Н. Культура имеет значение? Сравнительный анализзначения толерант ности для модернизации / Андрей Щербак:Препринт М-26/11. — СПб.: Издательство Европейскогоуниверситета в Санкт-Петербурге, 2011. — 32 с.

338

СЕКЦІЯ 17

ПРИРОДА, МЕДИЦИНА, ЗДОРОВ’Я

КІР — ПРИРОДНА ЗАКОНОМІРНІСТЬ ЧИ РЕЗУЛЬТАТ ЛЕГКОВАЖНОСТІ

Бала О. Г. ІІІ курс, Ф–30, «Лікувальна справа»,

Лубенське медичне училище, к. тел. (050) 675-37-61

Науковий керівник: Дзус С. О., викладач вищої категорії

Звернутись до цієї теми змусила епідеміологічна обстановкав Україні останнім часом. Метою роботи було дослідити, чому в ХХІстолітті в центрі Європі діти вмирають від кору.

Збудник кору — Rubeda vіrus, який належить до роду Mоrbіlіrus,родини Соrоnаvіrіdае. Сферичної форма, діаметром 120–150 нм, маєліпідну оболонку і містить односпіральну РНК.

Кір — гостра антропонозна хвороба. Джерелом інфекції є тількихвора людина в останні дні інкубаційного періоду, особливо в ката-ральний період і значно менше в період висипань. Механізм передачізбудника повітряно-краплинний. Зараження відбувається під частісного контакту з хворим на відстані 2 метри у закритому примі-щенні. Сприятливі до хвороби всі, хто не має набутого під час хво-роби або внаслідок вакцинації імунітету.

В клінічному перебігу кору виділяють 4 періоди: Інкубаційний період триває 7–11 днів. Катаральний період почи-

нається гостро з симптомів інтоксикації та запалення слизових обо-лонок з високою температурою. На 4-ий день температура знижу-ється. Період висипання починається з 5-го дня разом з під вищеннямтемператури. Протягом 3-х днів висипання з’являються за вухами,

339

Природа, медицина, здоров’я Секція 17

на обличчі і поширюються аж до гомілок та підошв, з 4-го дня — еле-менти висипки гаснуть в тому ж порядку в якому з’явились. Станхворого нормалізується. Ускладнення кору численні та важкі: пнев-монія з різним ступенем тяжкості, ларингіт, досить часто з’являєтьсястоматит з афтами, некрозами. Найтяжчі ускладнення — енцефаліт,менінгіт, менінгоенцефаліт, які зумовлюють значну частину леталь-них наслідків.

Спалахи кору мають циклічний характер. За останні 15 роківспостерігались 3 епідемічні спалахи на кір з періодичними циклами5–6 років в 2001, 2006 та 2012 роках. В 2012 році зафіксовано 12 746випадків захворювання на кір, серед них 7 931 діти. В 2017 році вУкраїні зафіксовано 4 782 випадки, за аналогічний період 2016 рокубуло зареєстровано 102 випадки кору, тобто за рік спостерігаєтьсязростання захворюваності в 46,7 рази.

За 12 тижнів 2018 року захворіли 8 434 особи, серед них 5 478дітей. З початку року від ускладнень померло 5 дітей і 2 дорослих.Най вищий рівень захворюваності спостерігався в Івано-Фран ків сь -кій, Чернівецькій, Одеській, Закарпатській.

Головна причина спалахів — низьке охоплення щепленням дитя-чого населення країни. Новонароджені діти не мають природногопасивного імунітету, тому що народжуються у невакцинованих мате-рів, які не хворіли на кір, отже не можуть передати через плацентупротикореві антитіла. В 2013 році щеплення отримали 49% дітей,в 2014 — 39%, 2015 — 62%, 2016 — 30%. В 2017 році ситуація покра-щилась. Вакциновано 85,7% дітей віком до 6 років, але недостатньоохоплені щепленнями діти інших вікових груп через брак вакцину попередні роки та антивакцинальну компанію, яка почалася2008 році. Колективна безпека від інфекційних хвороб можливалише в тому випадку, коли щепленням охоплено 95–100% населен-ня. В Європі, де щеплення досягає таких значень з 2010 року незафіксовано жодного випадку кору. За рівнем вакцинації дітей мивідстаємо від таких країн як Чад, Нігерія.

Для подолання цієї проблеми Міністерство охорони здоров’я іні-ціювало проведення додаткової вакцинації дітей, які не були щеп-лені у попередні роки.

На 11 січня 2018 року в рамках додаткових заходів з імунізаціївакциновано 169 613 осіб або 59,81% із запланованих. Кількістьдітей, які отримали першу дозу, але не отримали другу відповідно докалендаря щеплень складає 231 534 особи. Але цього не достатньо,щоб подолати хворобу.

340

Секція 17 Природа, медицина,

Ліків від кору не існує, єдиний надійний метод профілактикизахворювання — вакцинація (в 1 рік та 6 років вакциною КПК).

Ціле покоління батьків виросло за відсутності багатьох дитячихінфекційних хвороб і не знає, яку небезпеку вони становлять.Захоплюючись сенсаційними статтями непрофесійних дописувачівв ЗМІ вони не можуть оцінити ризики, яким піддають своїх дітей,відмовляючись від вакцинації.

Ліквідувати загрозу інфекційних хвороб можна лише за наяв-ності державного стратегічного плану імунопрофілактики, поси-лення санітарно-просвітницької роботи серед населення, підви-щення авторитету лікаря та забезпечення країни вакцинами.

ШУМ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Борончук М. Ю.ІІІ курс, Е-31, спеціальність «Екологія»,

Білгород-Дністровський коледж природокористування, будівництва та комп’ютерних технологій, к. тел: +380977454725

Науковий керівник: Перепелиця А. В., викладач екологічних дисциплінІ категорії, Білгород-Дністровський коледж природокористування,

будівництва та комп’ютерних технологій

Людина завжди жила в оточенні звуків і шуму. Звуком назива-ються такі механічні коливання зовнішнього середовища, які сприй-маються слуховим аналізатором людини. Коливання більшої часто-ти називають ультразвуком, меншої — інфразвуком. Шум — це набірзвуків різної інтенсивності і частоти, що знаходяться в хаотичному,безладному поєднанні. Під шумом розуміють усі неприємні й неба-жані звуки та їх поєднання, які заважають нормально працювати,сприймати необхідні звукові сигнали, відпочивати. Одиницею вимі-рювання шуму фізична одиниця децибел (дБ)- відношення діючогозначення звукового тиску до мінімального значення, котре сприй-мається вухом людини.

Відрізняють шум постійний, непостійний, періодичний, пере-ривчастий, імпульсивний. До основних джерел шуму у житті люди-ни можна віднести: шум, спричинений дорожнім рухом; шум відаеродромів та авіаперевезень; шум від залізничних перевезень; шумвід промислової діяльності; шум у місцях відпочинку та розваг.

Шуми шкідливо впливають на здоров`я людей, знижують їх пра-цездатність, викликають захворювання органів слуху (глухоту),

341

здоров’я Секція 17

ендокринної, нервової, серцево-судинної системи (гіпертонія). Зарівня шумового фону 70 дБ виникають розлади ендокринної систе-ми людини, значно збільшується кількість неврозів та психозів. Притривалій дії шуму в 90 дБ може порушитися слух, а тривала дія шуму120дБ викликає фізичний біль і стає нестерпною.

На пристосування до сильного шуму організм людини витрачаєвелику кількість енергії, перенапружується нервова система, вини-кають втома. нервові і психічні розлади. Адаптація організму дошуму практично не можлива, тому регулювання й обмеження шумо-вого забруднення оточення — важливий і обов’язковий захід.

З метою дослідження рівня шуму в м. Білгород-Дністровськийбіля соціальної забудови (житлові будинки, дитячі садки, лікарні,школи, технікуми) були проведенні вимірювання цього показника учас найбільшого руху автотранспорту (зранку та протягом дня).Вул. Свято-Георгіївська( РЦЛ) — 72,8дБ та 78,7 дБ, вул. Пер шо -травнева ( ЗОШ № 5) — 86,9 дБ та 80,5 дБ, вул. Незалежності(Міський пологовий будинок) — 98,2 дБ та 78,0 дБ, перехрестявул. Незалежності та вул. Військової слави (житлова забудова) —94,0 дБ та 78,6 дБ, вул. Портова (житлова забудова) — 82,1 дБ та79,8 дБ відповідно.

Отримані дані порівняли з нормативними рівнями шуму для цихоб’єктів. Норми шуму біля будинків у денний час становить 55 дБ,біля автомобільних доріг — 65 дБ. Таким чином можна говорити прозначне перевищення норми шуму біля автодоріг особливо зранку,що пов’язано з інтенсивним рухом автотранспорту. Протягом днятакож спостерігаються перевищення норм, але незначні та не на всіхділянках дослідження. Такі рівні шуму можуть при постійному впли-ві на людину негативно впливати на запропоновано наступні заходи:

1. Дотримання існуючих нормативів України.2. Озеленення територій. Зелені насадження знижують рівень

шуму влітку на 8–10 дБ, що пояснюється поглинання звукових хвильлистями дерев та кущів.

3. Архітектурно-планувальні заходи. Відстань від будинка до тро-туару повинна складати 15–20 м та обов’язково засаджена дерева-ми та кущами )

4. Покращувати якість покриття доріг. Створювати дорожнюрозв’язку для зменшення скупчень автомобілів біля світлофорів, наперехресті.

5. Проводити звукоізоляцію приміщень, встановлювати мета-лопластикові вікна з високим рівнем звукоізоляції.

342


6. Впроваджувати у виробництво малошумних транспортнихзасобів або проводити шумоізоляцію основних частин транспортнихзасобів.

ВПЛИВ ЛАКТОБАЦИЛ ТА БІФІДОБАКТЕРІЙ НА ПОКАЗНИКИ ІМУНІТЕТУ

ЗА УМОВ СТАФІЛОКОКОВОГО ВАГІНІТУ У МИШЕЙ

Вашкевич О.В.1, Лосєва Д.В.2, Бабенко Л.П.3, Лазаренко Л.М.3, Співак M.Я.3

1Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,2Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,

3Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України

Виникнення та несприятливий перебіг стафілококової інфекціїсечостатевої системи, як правило, відбувається на тлі імунологічноїнедостатності, особливо у хворих, які отримували імунодепресанти увеликих дозах, антибіотики, гормони; піддавались рентгенівськомуопроміненню тощо [1]. Тому розробка методів альтернативної терапіїхворих з інфекціями сечостатевої системи, зокрема використанняпробіотичних препаратів із імуномодулювальною та протизапальноюдією є важливим завданням як науковців, так і клініцистів [2].

Метою дослідження було визначити вплив штамів Lactobacilluscasei IMВ B-7280, L. acidophilus IMВ B-7279 та Bifidobacterium anima-lis VKB на показники імунореактивності організму за експеримен-тального стафілококового вагініту у мишей.

У роботі використовували пробіотичні штами лактобацил (ЛАБ) табіфідобактерій, отримані із Депозитарію Інституту мікробіології і віру-сології ім. Д.К. Заболотного НАНУ. Експериментальні дослідження про-водили на самицях мишей лінії BALB/c віком 6-8 тижнів.Стафілококовий вагініт моделювали шляхом введення Staphylococcusaureus 8325-4 у дозі 5´107 клітин на тварину. Через 24 год після інфіку-вання мишам інтравагінально вводили суспензію бактерій у дозі 1х106

клітин на тварину один раз на добу протягом 7 діб. У селезінці мишейвизначали кількість Т- і В-лімфоцитів за допомогою моноклональнихантитіл до антигенів CD3+, CD4+, CD8+ та CD19+ (MACS, Miltenyi Biotec,Німеччина) на цитофлуорометрі FACStar Plus (Becton-Dickinson, США).

Встановлено, що за експериментального стафілококового вагі-ніту у селезінці зменшувались кількість CD3+ та CD4+, Т-лімфоцитів,

343


а також імунорегуляторний індекс CD4+/CD8+ на 3 добу спостере-ження, що вказує на порушення розвитку клітинної ланки імунітету.Введення L. casei IMВ B-7280 інфікованим мишам викликало нор-малізацію показників клітинного імунітету: на 3 добу кількість CD3+

та CD4+ клітин збільшувалась порівняно з інфікованими мишами.Під впливом L. acidophilus IMВ B-7279 та B. animalis VKB відновлен-ня кількості CD3+ та CD4+ клітин в селезінці інфікованих мишей допоказників норми не відбувалося, але збільшувалась кількість CD19+

В-лімфоцитів. Водночас після введення інфікованим мишам L. caseiIMВ B-7280, L. acidophilus IMВ B-7279 і B. animalis VKB спостерігалинормалізацію імунорегуляторного індексу CD4+/CD8+ (за рахунокпідвищення кількості CD4+ клітин).

Таким чином, пробіотичні штами L. casei IMВ B-7280, L. acido philusIMВ B-7279 і B. animalis VKB є перспективними для створення пробіо-тичних препаратів, які можна буде використовувати для корекції імуні-тету при лікуванні інфекційно-запальних хвороб сечостатевої системи.


1. Tirri B.F. Antimicrobial topical agents used in the vagina // Topical Appli ca -tions and the Mucosa. — Karger Publishers. — 2011. — V. 40. — P. 36–47.

2. Johansson M.A. Probiotic lactobacilli Modulate Staphylococcus aureus-inducedactivation of conventional T cells and NК cells / M.A. Johansson, S. Björ kan -der, M. Forsberg // Frontiers in immunology. — 2016. — V.7. — P. 273.

НЕВРОЛОГІЧНІ ПРОЯВИ НА ТЛІ ІМУНОДЕФІЦИТУ У ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ

Вітвіцька І. М.IV курс, група В, спеціальність «Медсестринство»,

спеціалізація «Лікувальна справа», Хмельницький базовий медичний коледж, к. тел. (068) 647-74-49

Науковий керівник: Ткачук О. М., викладач інфектології вищої категорії, викладач-методист,

Хмельницький базовий медичний коледж

Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні залишається однією з найтяжчихсеред країн Східної Європи. За оціночними даними на 01.01.2018року в Україні проживало 241 000 людей, інфікованих ВІЛ. За дани-ми офіційної статистики щодня ВІЛ-інфекцію діагностують у 58осіб, 10 осіб помирають від захворювань, зумовлених СНІДом.Нервова система є єдиною, окрім імунної, яка безпосередньо уража-

344


ється вірусом імунодефіциту людини. Саме неврологічні прояви, з гло-бальним ураженням психіки і прогресуючою деменцією, можуть бутипервинними і єдиними та передують розвитку імунодефіциту в крові йактивізації опортуністичних інфекцій. До 70% ВІЛ — інфікованих, заданими наукової літератури, мають різні неврологічні синдроми, щорозвиваються на всіх стадіях захворювання. При патоморфологічно-му дослідженні ураження нервової системи виявляється у 80-90%померих від СНІДу. Отже, проблема ураження нервової системи у ВІЛ-інфікованих осіб є актуальною у контексті вивчення ВІЛ-інфекції.

Метою роботи було дослідження проявів ураження нервової сис-теми на тлі імунодефіциту у ВІЛ-інфікованих осіб для забезпечен-ня ранньої діагностики та надання спеціалізованої допомоги.

Для досягнення поставленої мети проведено ретроспективний іпроспективний аналізи медичних карт пацієнтів(025/о) Хмельниць -кого обласного центру боротьби та профілактики зі СНІДом заперіод 2012–2016 рр.

Виділено 2 групи неврологічних проявів, пов’язаних з ВІЛ-інфекцією. Перша група — як наслідок безпосереднього, прямогоураження центральної і периферичної нервової системи ретровіру-сом: ВІЛ-енцефалопатія, сенсорна полінейропатія (26%).

Друга група включає патологічні стани, які є наслідком імуно-дефіциту. Це опортуністичні інфекції з ураженням центральної тапериферичної нервової системи: первинні лімфоми ЦНС, цереб-ральний токсоплазмоз, криптококові менінгіти, енцефаліти та полі-радикулоневрити, викликані цитомегаловірусом і вірусами родуHerpesvirus, туберкульоз з ураженням мозку (74%).

В результаті дослідження встановлено поліморфізм ураженьнервової системи у ВІЛ-інфікованих осіб, з переважанням патоло-гічних станів, які є наслідком імунодефіциту.

Враховуючи різноманітні прояви уражень нервової системи,необхідно підвищити увагу спеціалістів щодо ранньої діагностикиневрологічних симптомів у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Особливу увагу звертати на клінічні ознаки ураження нервовоїсистеми у людей молодого та середнього віку, у разі нез’ясованоїетіології захворювання і неефективної терапії, та наполягати на тес-туванні крові щодо наявності ВІЛ.

Дієва система скерування пацієнтів до різних служб медичноїдопомоги (в тому числі неврологічної), надасть ВІЛ-інфікованимпацієнтам можливість отримати всі необхідні види допомоги в межахцентрів профілактики та боротьби зі СНІДом.

345


БЕЗ ЗНАННЯ МИНУЛОГО НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО:ІСТОРІЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ

ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ОБІЗНАНОСТІФАРМАЦЕВТА

Гев’юк У. В.група ФМ21/17, спеціальність «Фармація, Промислова фармація»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

Науковий керівник: Катинська М. Г., к. фарм. н., доцент кафедри фармації,


З 2017 року у Відкритому міжнародному університеті розвиткулюдини «Україна» здобувають освіту студенти — майбутні фарма-цевти. Крім знань та практичних навичок є важливим та актуаль-ним знати історію обраної професії, сформувати професійний сві-тогляд.

Фармацевти — професіонали галузі, від якої залежить здоров’я таякість життя. Крім того, патріотизм, любов і відданість Україні тапрофесійна робота фармацевтів має бути спрямована та те, щоб, щонаші лікарські засоби були належної якості, ефективні, безпечні,економічно доступні, а нація здоровою.

Але без знання та розуміння становлення історії фармації базапрофесійних знань є неповною, бо без знання культурного та істо-ричного минулого немає належного розвитку та майбутнього.Цікавою є історія фармацевтичної символіки.

В античному світі емблемою лікування був нешкідливий, доб -ре повзаючий, водоплавний вуж, що з латині носить назву «Аск -ле пій вже». Згодом з’являється емблема чаші, оповитої отруй ноюзмією, що і до нині залишається найбільш вживаним зна кому фармації.

У середньовічній Європі аптекарі окремо від лікарів і хірургівстворювали гільдії (або цехи). Цікавим є те, що об’єднувалися вониз бакалійниками.

В Англії аптекарі вперше виділилися із загальної бакалійної гіль-дії в окреме товариство. На своєму гербі вони зобразили богаАполлона з луком і стрілою, від якого випромінюється сяйво, якезневажає хворобу в образі дракона.

346


На гербі товариства аптекарів у Лондоні зустрічається зобра-ження у вигляді єдинорогів. Також як емблема фармацевтів вико-ристовувалися зображення руки з аптекарською лопаткою, різнихтварин (крокодила) і рослин, з яких виготовлялися лікарські препа-рати (лілії та ін), перегінного куба, який був символом очищенняводи, рогу достатку.

Найчастіше емблемою аптекарів в епоху середньовіччя було зоб-раження аптекарської ступки з товкачем, іноді це була одна ступка,іноді — ступка з двома маточками. Зустрічаються варіанти емблеми,коли маточка знаходиться в лапах якої-небудь тварини (лева, вед-медя, мавпи тощо).

У Росії до Великої Жовтневої соціалістичної революції фарма-цевтичні фахівці не мали права носити загальноприйнятий у світілікарський знак. Для них був встановлений срібний знак герба з зоб-раженням Російської імперії, але замість чаші і двох змій внизу гербабула розміщена велика вензелевидна літера «П» (тобто провізор),покрита позолотою.

Якщо провізор захищав дисертацію, то він отримував ступінь недоктора, як було в медицині, а магістра фармації. Тому існував й спе-ціальний магістерський знак, на якому замість вензельної літери «П»стояли «МФ» — магістр фармації. Існували й так звані фрачний варі-анти знаків провізорів і фармацевтів.

Символіка медицини та фармації, також використовується між-народними організаціями. Емблема Всесвітньої організації охоро-ни здоров’я з 1948 року представляє собою символ ОрганізаціїОб’єднаних Націй, як організації-засновника, на тлі якого знахо-диться посох, котрий оповиває змія. Саме посох із змією символі-зує медицину й медичну професію. Зелений хрест, який досить частоможна зустріти біля входів в аптеки був зареєстрований у 1984 роціу Франції, а зелений колір в даному випадку асоціюють з травами тафітопрепаратами.

Символи та емблеми медицини та фармації здавна мали уза-гальнюючу і світоглядну роль. Можна стверджувати, чим краще миуявляємо собі зміст тієї культурної естафети, яку прийняли від мину-лих поколінь, тим більш ціннішим стає для нас наше власне життя,тим більше ми розуміємо свою відповідальність як фахівці за те, щомаємо виконувати свої професійні обов’язки на належному рівні йберегти здоров’я населення країни.

347


РЕГУЛЯЦІЯ СТІЙКОСТІ ГРИБІВ ВІД РАДІАЦІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ ТРАНСКРИПЦІЇ

ТА ГЕНЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ

Герасимнюк В. О.III курс, група МБВ 21/15, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедчних технологій Університету «Україна»,

к. тел. (380)984310011Науковий керівник: Тугай Т. І., д. б. н., професор кафедри мікробіології,

сучасних біотехнологій, екології та імунології, факультет біомедичних технологій


За допомогою вивчення стійких до радіаційного випромінюван-ня грибів Cryptococcus neoformans можна буде для вивчення профілівекспресії генів після впливу гамма-випромінення та функціональ-но характеризувати деякі ідентифіковані гени радіаційної стійкостіщо дасть нам розуміння причин такої радіаційної стійкості

Метою яроботи було визначення генів, які призводять до сильноїрадіаційної стійкості та визначення механізмів такої стійкостіCryptococcus neoformans.

Розкриття регуляторних мереж грибкового радіаційного опоручерез геном-широкий транскриптом та генетичний аналіз базідіо-цетних грибів.Cryptococcus neoformans, як відомо, був стійким дорадіації та був виявлений у фатальних радіоактивних середовищах,таких як пошкоджений ядерний реактор в Чорнобилі. Щоб з’ясува-ти механізми, що лежать в основі фенотипу радіологічної стійкостіC. neoformans, ми ідентифікували гени, що постраждали від гамма-випромінення, через геномічний транскриптомний аналіз та харак-теризували їх функції. Ми виявили, що гени, задіяні в системах від-новлення пошкоджень ДНК, регулювалися у відповідь нагамма-випромінювання. Зокрема, видалення рекомбіназної RAD51та двох генів, пов’язаних з ДНК-залежними АТФази, RAD54 таRDH54, підвищило клітинну сприйнятливість як до гамма-випро-мінювання, так і до агентам, що руйнують ДНК.

Дослідження цього напрямку є важливим та цікавим, бо можедати нам розуміння механізму захисту від радіації Cryptococcus neo-formans для можливого практичного використання як самогогриба так і ідей для технологій, які можно отримати після йоговивчення.

348


МІКРООРГАНІЗМИ В РАДІОАКТИВНО ЗАБРУДНЕНИХҐРУНТАХ

Гирич Я. С. група МБВ 41/14, спеціальність «Біологія»,

Факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

Науковий керівник: Тугай Т. І., д. б. н., професор кафедри мікробіології,сучасних біотехнологій, екології та імунології,


Одним із наслідків посилення виробничої діяльності людиниє інтенсивне забруднення ґрунтового покриву.

У ролі основних забруднювачів ґрунтів виступають металий інші з’єднання, радіоактивні елементи, а також добрива і отру-тохімікати, застосовувані в сільському господарстві. До найбільшнебезпечних забруднювачів ґрунтів відносять ртуть і її з’єднання.Радіо ак тив ні елементи можуть потрапляти в ґрунт і накопи -чуватися у ньому в результаті випадання опадів від атомних вибухівабо при виділенні рідких і твердих відходів промислових підпри-ємств, пов’язаних із вивченням і використанням атомної енергії таАЕС [3].

Чорнобильська катастрофа призвела до «плямистого» радіоак-тивного забруднення ґрунту від відносно низьких до значних рівнів.Надзвичайно актуальним стало дослідження реакцій-відповідей гри-бів, як найбільш чисельної і активної компоненти біогеоценозу, нанизькі за величиною дози хронічного радіоактивного опромінення.Таке хронічне опромінення має місце на значних територіях і спри-чиняє суттєвий вплив на функціонування мікробного ценозу, зок-рема мікобіоти ґрунту, а також може бути джерелом малих доз опро-мінення, за дії яких у мікроскопічних грибів формується адаптивнавідповідь до великих доз опромінення. Було встановлено, щоу мікроскопічних грибів, які були виділені з зони відчуження, сфор-мувались радіоадаптаційні властивості, які проявлялись у позитивнійреакції на дію значних доз хронічного опромінення та зберігалисьу них роками. Найвища частота прояву позитивних реакцій на діюзначних доз опромінення виявлена у мікроскопічних грибів, виді-лених із місць існування з рівнем радіоактивності від 5 до 100 мР/год.Для мікроскопічних грибів оцінка дозового навантаження в природ-них умовах зони відчуження ЧАЕС є складним і досить невизначеним

349


параметром, проте надзвичайно актуальним. Така оцінка ефектив-ності постійно діючих низьких доз є основою прогнозування май-бутнього цього ценозу, виходячи з того, що мікроскопічні грибиберуть активну участь у транслокації у ґрунті поживних речовин,металів, у тому числі й радіонуклідів, та в процесах їхнього вклю-чення в трофічні ланцюги [2].

Особливу увагу було приділено аналізу адаптивних реакціймікроміцетів, що зазнали впливу високих доз (150 Гр і 800 Гр) опро-мінення, і формуванню у них нових радіоадаптивних властивостей:радіотропізму та радіостимуляції. Вперше сформульована гіпотеза,яка пояснює механізм реалізації позитивних реакцій мікроміцетів,таких як радіотропізм і радіостимуляція, на дію високих доз іо нізуючого опромінення. Одним із механізмів, що лежать в основіпозитивного радіотропізму грибів, є їх ріст у напрямку низьких(мікро- і наномолярних) концентрацій перекису водню, які локаль-но формуються під впливом радіації. Обговорюється потенційнийвнесок грибів у регуляцію переміщення радіонуклідів у навко -лишньому середовищі, а також потенційна й фактична роль грибіву трансформації «гарячих частинок», та їх можливе використанняв біотехнологіях по відновленню радіоактивно забруднених те ри -торій [1].

В огляді [1] наведено аналіз сучасних даних щодо адаптаціїмікроміцетів до хронічного опромінення на екологічному, фізіоло-гічному та біохімічному рівнях.

Таким чином, мікроскопічні гриби виступають як індикатори напереміщення радіонуклідів у навколишньому середовищі, а такожможуть бути використанні у біотехнологічних шляхах відновленнярадіоактивно забруднених територій.


1. Тугай Т.І., Тугай А.В. Адаптація мікроміцетів до хронічного іоні зую -чо го випромінювання. Нові факти і гіпотези. URL: http://micro -biolj.org.ua. (дата звернення: 03.03.2018).

2. Шикула М.К., Гнатенко О.Ф., Петренко Л.Р., Капштик М.В. Охоронаґрунтів. Київ: Знання, 2001. 398 с.

3. Панас P.M. Ґрунтознавство. Львів: Новий Світ — 2000, 2006. 372 с.

АЛКОГОЛІЗМ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ

Гладких Г. О.Група МБВ 21/16, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Мележик О. В., к. б. н., доцент кафедри

мікробіології, сучасних біотехнологій, екології та імунології, факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

Під психоактивною речовиною розуміється будь-яка хімічнаречовина, здатна при однократному прийомі змінювати настрій,фізичний стан, самовідчуття й сприйняття навколишнього, повод-ження або інші, бажані з погляду споживача, психофізичні ефекти,а при систематичному прийомі — психічну й фізичну залежність

Серед психоактивних речовин виділяють наркотики й токсичнізасоби. Сюди не належать лікарські засоби із психотропним ефектом(так звані психотропні речовини), дозволені до медичного застосу-вання фармакологічним комітетом.

Медичні класифікації психоактивних речовин традиційно ґрун-туються на особливостях дії різних засобів на центральну нервовусистему (стимулятори, галюциноген, ейфоризатори, транквілізато-ри, седативні засоби й т. д.) або на способах введення (інгалянти).Та сама речовина залежно від дози й способу введення може робитинеоднакову дію.

Відповідно до міжнародної класифікації хвороб (МКБ-10) допсихоактивних засобів належать: алкоголь, опіоїди, каннабиоїди,седативні або снотворні речовини, кокаїн, стимулятори, включаючикофеїн, галюциноген, тютюн, летучі розчинники.

Проблема вживання психоактивних речовин є однією з соціаль-но напружених в Україні, оскільки щорічно кількість залежнихпостійно зростає. В 2014 році спостерігався пік хворих від алкого-лізму порівняно з іншими двома наступними роками, що налічує30 900 осіб. У 2015 році спостерігається спад приблизно на 7% порів-няно з 2014 роком ( 28 900 осіб). У 2016 році спостерігається змен-шення приблизно на 5% порівняно з 2014 роком. Таким чином,можна стверджувати, що в останні роки спостерігається зниженнявживання алкогольних речовин та встановлення алкогольних залеж-ностей в українців.

Це підтверджено ще й відносними показниками, кількістю заре-єстрованих випадків відносно всього населення України (рис. 1).


350

351


Таким чином, кількість людей, що вживають психоактивні речо-вини різного роду вУкрахні поступово, хоча й незначно, скорочується.Йомвірними причинами цієї досить позитивної тенденції є, в першучергу, громадська активність, яка пропагує здоровий спосіб життя, атакож низький рівень здоров’я та платіжеспроможності населення, щоне дає змоги вживати вищезгадані психоактивні речовини.


1. Психоактивні речовини. URL://yuristonline.com/ukr/uslugi/yuris-tam/literatura/stati/psihiatriya/039.php ( дата звернення: 12.03.2018).

2. Статистичний збірник України за 2016 рік «Україна в цифрах». Київ,Держкомстат України, 2017. С. 57–58.

МАГНОЛІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ЛАНДШАФТНОГО ДИЗАЙНУПАРКІВ КИЄВА

Горупаха О. Г.Слухач МАН тов. «Еврика» ЦПР Святошинського району м.Києва

Педагогічний керівник: Литвиненко В. В., керівник гуртка-методист

Магнолії належать до древньої родини магнолієвих. Вони булипоширені у крейдяному та третинному періодах. Нині невеликі при-родні ареали магнолій збереглися в країнах Південно-Східної Азії,Північної та Центральної Америки. Виникає необхідність охорони, від-новлення та збагачення колекції цих надзвичайних рослин. Провідна

Рис. 1. Кількість вперше встановлених діагнозів алкогольної залежності за 2014–2016 рр.

352


роль у цьому належить ботанічним садам, які повертають рідкісним,зникаючим видам право на довге життя в умовах інтродукції.

У зеленому будівництві в містах України використовують лише 3–5 видів магнолій. Тому було б доцільним дослідити та проаналі-зувати літературні джерела, видовий склад, гібридні форми та стій-кість цих рослин до природних умов нашого міста з метою ознай-омчого характеру та у подальшому збільшенні кількості видівмагнолій для озеленення міста, міських парків та вулиць.

У ботанічному саду імені академіка О. В. Фоміна Київськогонаціонального університету імені Тараса Шевченка інтродукція маг-нолій була розпочата в 1905 році, на сьогодні досліджують 55 інтро-дукованих видів, гібридів та форм магнолій, які ростуть у експози-ціях дендрарію та на ділянці «Сад магнолій».

В роботі розглянута ботанічна характеристика 17 видів магнолій.На підставі багаторічних спостережень за зимостійкістю магнолій

встановлено, що більш стійкими до несприятливих умов є магноліїкобус, загострена, верболиста, Лебнера, Зібольда, оголена, оберне-нояйцеподібна. Відносно стійкі магнолії — трипелюсткова, Суланжата її форми, зірчаста, лілієквіткова, Вільсона, китайська, Ватсона.

Представники магнолієвих зустрічаються як в низинах, такі в горах, але найбільш поширені в гірських лісах, особливо з листя-ним та моховим субстрактом високогір’я.

В Україні інтродукція магнолій розпочата ботанічними садамиЗахідної Украйни. У містах Прикарпаття успішно ростуть вісім видівта форм. У національному ботанічному саду імені акад. М. М. Гриш -ка інтродуковані вісім видів, два гібриди та п’ять форм. У ботаніч-ному саду імені О. В. Фоміна на реліктовій та експозиційній ділян-ках у «Саду магнолій» інтродуковані 55 таксонів: 16 видів, 4 гібриди,та 35 декоративних форм.

Першість за поширенням у культурі в різних географічних зонахсвіту належить найстійкішій в умовах інтродукції магнолії кобус.Походить вона з Японії (о. Хоккайдо). Успішно культивується в біль-шості європейських країн.

У більшості районів інтродукції магнолія кобус визначаєтьсявитривалістю, морозостійкістю, вона квітує і плодоносить. Її культур-ний ареал не вичерпується районами сучасної інтродукції. Основнимипричинами пошкодження рослин узимку є амплітуда та швидкість пере-паду температур. Зимостійкість визначається ступенем відповідності міждинамікою межі термостійкості органів і тканин рослин восени тавзимку, і динамікою експериментальних режимів змін температури.

353


В роботі було досліджено транспірацію листків 4-х видів магно-лій. Було встановлено, що різні види магнолій значно відрізняютьсяодин від одного інтенсивністю транспірації. При зменшенні освіт-лення спостерігалось підвищення обводнення та зменшення інтен-сивності транспірації.

Багато декоративних екзотів відзначаються високою пластич-ністю в умовах інтродукції та можуть з успіхом використовуватисядля створення оригінальних садово-паркових композицій і озеле-нення міста Києва.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНГІЦИДНОЇ І ФІТОТОКСИЧНОЇ ДІЇМАКРОЦИКЛІЧНИХ ТРИХОТЕЦЕНІВ,

ЩО ПРОДУКУЄ Dendrodochium toxicum 5800

Друзенко С. В.Група ЗМБВ 61/16 М, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Тугай Т. І., д. б. н., професор кафедри мікробіології,

сучасних біотехнологій, екології та імунології, факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

Токсиноутворюючі мікроскопічні гриби і утворені ними міко-токсини широко розповсюджені в природі (ґрунті, ризосфері, філос-фері, на зернових, плодах і т.д.). При несприятливих кліматичнихумовах, а також різних антропогенних діях, вони можуть вражатирослини, продукти харчування, житлові приміщення і офіси, і тимсамим наносячи значні економічні збитки. Годування кормами, вра-женими токсиноутворюючими грибами, супроводжується тяжкимизахворюваннями сільськогосподарських тварин, що приводить дозниження їх продуктивності та робить небезпечними продукти тва-ринництва. Серед широкого класу мікотоксинів трихотецени, зай-мають особливе місце, як по числу токсикозів, що вони викликаютьта по їх шкодочинності. Макроциклічні трихотецени, велика групасполук цього класу, являються причинними агентами таких тяжких,подібних по симптоматиці захворювань людини і тварин, як ден-дродохіотоксикоз, міротеціотоксикоз, стахіботріотоксикоз. Нарядуз цим вони проявляють також широкий спектр біологічної дії —фітотоксичну, фунгістатичну, фунгіцидну, цитотоксичну, інсекти-цидну і ін. За останні 50 років родина трихотеценових мікотоксинівпостійно поповнювалась і в даний час нараховує близько 200 пред-

354


ставників. Згідно даної системи, прості трихотецени включають речо-вини, які містять сесквитерпеноїдний скелет з однією і декількома гід-роксильними групами, здатними утворювати ефіри з оцтовою, прото-новою, ізовалеріановою, молочною кислотами, а також речовини, якіне містять таких гідроксильних груп. В цю групу включають також три-хотецени з різним ступенем окиснення С 8 — атома. Слід зазначити,що на теперішній час переважна кількість досліджень таких високо-активних і дуже шкодочинних трихотеценових мікотоксинів присвя-чена визначенню їх структури, при цьому біологічна дії цих сполуквивчена не достатньо. Практично відсутні дані відносно фунгіцидної діїта фітотокчисної дії таких токсинів як роридин А та роридин Н, а вонивходять до комплексу токсинів, які продукує Dendrodochium toxicum,який є причинним агентом дендродохіотоксикозу.

Метою роботи було дослідження фунгіцидної та фітотоксичноїактивність комплексу токсичних речовин, які продукує мікроміцетDendrodochium toxicum 5800 — дендродохіну, а також трьох індивіду-альних компонентів, що входять до його складу — верукаріну А, рори-дину А та роридину Н, що відносяться до групи так званих МЦТЦ.

Встановлено, що досліджувані МЦТЦ проявляють виражені фіто-токсичні властивості в мкМ концентраціях, що робить їх дослідженняперспективним для подального їх використання в якості специфіч-них інгібіторів при вивченні біохімічних механізмів фітотоксичної дії.

БІОТЕХНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КУЛЬТИВУВАННЯБАЗИДІАЛЬНОГО ЛІКАРСЬКОГО ГРИБА

Ріptoporus betulinus (Bull.) P. Karst.

Евдоченко Д.В., 6 курс, група МБВ-61/16м,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна« Михайлова О.

Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України,Науковий керівник: Поєдинок Н. Л., д.б.н., доцент кафедри

мікробіології, сучасних біотехнологій, екології та імунології,Факультет біомедичних технологій Університету «Україна«

Piptoporus betulinus (Bull.) P. Karst. (губка бере зова) поширенийу зонах із помірним кліматом, у природі трапляється зазвичай на від-мерлих, зрідка — на живих березах. Сучасними дослідженнями дове-дено, що метаболіти Piptoporus betulinus, отримані як з плодових тіл,

355


так і з міцеліальної маси, вирощеної на рідких поживних середови-щах, мають протизапальну, імуностимулюючу, антибактеріальну,протипухлинну, антивірусну дію і визначають його фарма кологічнівластивості. На даний час відомості про особливості росту штамівP. betulinus, морфологію міцеліаль них колоній на агаризованихживильних середови щах, реагування культур на температуру інку-бації є фрагментарними або взагалі відсутні. З огляду на це метоюроботи було встановлення морфолого-культуральних характеристиквегетативного міце лію 11 штамів P. betulinus із колекції Інститутубота ніки імені М.Г. Холодного НАН України за умови вирощуванняна агаризованих живильних середо вищах. Таке дослідження дастьможливість вияви ти додаткові ознаки виду, необхідні для коректноїверифікації культур у вегетативній стадії розвитку, а також підібратиоптимальні живильні середови ща для культивування

Отримано дані мікроморфології вегетативного міцелію і морфо-лого-культуральних особливостях під впливом різних умов культи-вування (температури інкубації, рН середовища, джерел живлення)при вирощуванні на агарізованих і рідких поживних середовищах.

Вегетативний міцелій досліджених штамів P. betulinus переважноскладався з тонкостінних, помірно розгалужених, регулярно септо-ваних, не забарвлених генеративних гіф діаметром 2–4 мкм, якіутворювали анастомози, міцеліальні тяжі. Всі штами мали численніпряжки на вегетативному міцелії. Особливості мікроморфологіївегета тивного міцелію такі: наявність пряжок, різних за формою табудовою, значна їхня кількість, діаметр генеративних гіф, здатністьутворювати міцеліаль ні тяжі й анастомози.

Вивчено фізіологічні особливості 11 штамів і встановлено, щодля більшості культур P. betulinus найбільш переважними для зрос-тання джерелами вуглецю виявилися глюкоза і крохмаль. Найбільшіпоказники накопичення міцеліальної маси отримані на органічнихджерелах азоту — пептони і аспарагін. За результатами проведеногобагатоступінчастого скринінгу відібрано найбільш активні штамиP. betulinus за такими ознаками: здатність накопичувати біомасу,використовувати дешеві, недефіцитних джерела живлення, наяв-ності чітких морфологічних ознак в культурі.

Досліджено вплив різних концентрацій глюкози на ріст міцеліюP. betulinus. Максимальну масу міцелію P. betulinus отримано при кон-центрації глюкози 30 г/л на 14 добу культивування. Збільшення кіль-кості глюкози в живильному середовищі до 35 г/л не тільки не при-водило до збільшення біомаси, а значно уповільнювало процеси

356


росту. Збільшення концентрації пептона в живильному середовищі з3 до 4 г/л, при постійній концентрації глюкози (30 г/л) не виклика-ло збільшення кількості біомаси, а у деяких штамів спостерігалося інезначне її зменшення. Таким чином встановлено, що кращі резуль-тати по виходу міцеліальної маси у P. betulinus були отримані на рід-кому поживному середовищі при концентрації глюкози 30 г/л і пеп-тона 3 г/л.

Результати досліджень методом багатоступінчастого скринінгудозволили відібрати високопродуктивні штами цінного їстівного ілікарського гриба для використання їх в біотехнології з метою отри-мання міцеліальної маси і метаболітів.

СУЧАСНІ ПРОЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ АРХІТЕКТУРИ

Єрхова А. В.група ІМ 11/17, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Ілюк Н. А., к. с.-г. н., доцент кафедри мікробіології,


По світу котиться хвиля захоплення «зеленою», або екологічноюархітектурою. Вона стає з кожним роком все популярнішою, а ди -зай нери та архітектори реалізовують найнеймовірніші проекти, якіще вчора здавалися фантастикою.

Екологічна архітектура — не просто новомодна традиція і дани-на часу. Якщо мислити глобально, то екологічна архітектура — новийспосіб життя і мислення, полярно протилежний загальноприйнято-му. Вже кілька століть людина використовує природу так, як їй зама-неться. У ХХІ ст. світова спільнота зрозуміла нарешті цінність при-роди і взялася за її збереження, на щастя, з розумом. Дотриманняпринципів «зеленого» будівництва дозволяє знизити енергоспожи-вання в експлуатації будівлі мінімум на 25% (можливо, до 50–80%),споживання води — на 30%. Але можливі й більш вражаючі резуль-тати. У Німеччині вже будують будинки з нульовими енерговитра-тами, нульовими викидами СО2 і нульовими відходами — це такзвані будинки трьох нулів (3 «0» homes).

Принципи екологічної архітектури полягають в наступному:– Збереження енергії.– Скорочення обсягів нового будівництва.

357


– Використання енергії сонця.– Повага до мешканців.– Повага до місця проживання.– Цілісність у всьому. На сьогодні заявлено та анонсовано досить багато проектів, які

своєю структурованістю вражають уяву: екологічний острів-містоGrand Cancun, штучні острова Архітекторів з Голландії Анни Холтропі бюро Studio Noach, комплекс міської ферми «Стрекоза» в Нью-Йорку, проект екосистеми на воді Lilypad.

Екологічний острів-місто Grand Cancun.Це архітектурний проект, який передбачає органічне співісну-

вання людини з природними системами. Розробив його РічардМорето Кастільо. Велика частина поверхні морської платформи будепокрита сонячними батареями, де кожен житловий блок на вежі будемати вертикальні вітрові турбіни та сонячні батареї, які забезпечатьенергією все місто Великий Канкун і становитимуть єдину енерго-систему столиці.

Проект планують реалізувати до 2020-го року.Штучні острови Проект передбачає спуск на воду платформи з вдруге викорис-

таного і придатного до подальшої переробки полістиролу. Такийплатформі можна буде надати будь-яку завгодно форму, а поверхнюзасадити рослинами — за цю частину концепції відповідає винахід-ник «живих стін» флорист Патрік Блан. Будівництво першого про-екту — острова-спа — розпочато в 2013 році в Амстердамі.

Комплекс міської ферми «Стрекоза» в Нью-Йорку, СШАФерма повинна була задовольнити потребу в їжі багатомільйон-

ного населення. Головною концепцією 132-поверхової вежі, щонагадує крила гігантського метелика, стало ефективне використан-ня сонячної та вітрової енергії. Тут повинні вирощувати зерновікультури, фрукти і овочі, а також виробляти молочну та м’ясну продукцію.

Проект екосистеми на воді LilypadОсновним матеріалом для створення стане композитний мате-

ріал із перероблених пластикових відходів і водоростей (algoplast).Житлові структури за формою будуть нагадувати біолюмінісцентнихмедуз.

Проблему забезпечення міста їжею будуть вирішувати за допо-могою «Farm scrapers», таких собі гібридів ферм із вирощування рос-лин, розташованих на наземній частині житлових комплексів.

358


ПОШИРЕННЯ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ С СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ У м. КИЄВІ

Заболотня Т. О.група ЗМБВ 61/17М, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»,Науковий керівник: Чумак А. А., д. б. н., професор кафедри мікробіології,



Вірусний гепатит С — антропонозна вірусна інфекція з умовноїгрупи трансфузійних гепатитів, що характеризується ураженнямпечінки, безжовтяничній, легким і середньотяжким перебігом в гос-трій фазі і частою схильністю до хронізації, розвитку цирозів печін-ки і первинних гепатокарціному [6].

Основним маркером для його дiагностики являється визначенняв сироватцi кровi хворих маркера анти — НСV IgG, якi можутьпоявитися пiзно i визначатися до 5 рокiв пiсля перенесеної гостроїфази iнфекцiї, довготривала циркуляцiя в кровi анти-НСV утрудняєрiшення питання щодо активностi процесу [4].

Джерелом інфекції є тільки людина. Вірус у хворих і носіїв вияв-ляється в 100% випадків в крові (2/3 всіх посттрансфузійних гепа-титів викликає ВГС), в 50% — в слині, в 25% — у спермі, в 5% —у сечі. Це визначає шляхи зараження.

Клінічний перебіг гепатиту С легше, ніж гепатиту В. Вірус гепа-титу С називають «м’яким вбивцею». Жовтяниця спостерігається в25% випадків; до 70% випадків захворювання протікають в прихо-ваній формі. Незалежно від тяжкості перебігу в 50–80% випадківгепатит С приймає хронічну форму, а у таких хворих в 20% випад-ків згодом розвиваються цироз, карцинома.

Діагностику гепатиту С можна поділити на методи підтверджен-ня наявності гепатотропної інфекції (ідентифікація вірусу гепатитуС) та діагностики власне гепатиту, оцінки стану печінки та ступеня їїураження.

В основі діагностики інфікування вірусами лежить виявленнямаркерів вірусних гепатитів, до яких належать антигени, антитілата нуклеїнові кислоти вірусів, які виявляють методами імунофер-ментного аналізу (ІФА) та на основі полімеразної ланцюгової реак-ції (ПЛР)[1].

359


Метою роботи було виявлення серологічним методом специфіч-них антитіл вірусного гепатиту С. Біологічним матеріалом у роботібули зразки сироваток крові пацієнтів з клінічними ознаками розвитку інфекції гепатиту С та без таких ознак, різних медичнихзакладів м. Києва а також зразки сироваток, отримані безпосеред-ньо з аналізів крові у лабораторії ДУ НІССХ ім. М.М.АмосоваАМНУкраїни.

Всього було обстежено протягом 2017 року на сумарні антитіла474 особи, з них 21 особа має позитивний результат, обстежено684 особи на наявність HCV класу Ig M, було виявлено 10 позитив-них результатів, та 368 осіб обстежувались на диференційне вияв-лення антитіл до антигенів вірусу гепатиту С та виявлено 19 пози-тивних результати.

Таким чином, основну групу хворих становлять, як і при вірус-ному гепатиті В, підлітки та особи 20–29 років. Число тих, щозаразилися в лікувально-профілактичних установах складає 1–2% всіх випадків інфекції. Вірусний гепатит С є однією з основних причин розвитку хронічних дифузних захворюваньпечінки і гепатоцелюлярної карциноми (первинного раку печінки). Цироз печінки, обумовлений вірусним гепатитом С,займає одне з основних місць у ряді показань до трансплантаціїпечінки [5].


1. Дзюблик І. В., Степченкова Т. В., та ін. Полімеразна ланцюговареакція в лабораторній діагностиці інфекційних хвороб. Київ, 2012.61–100 с.

2. Михайлов М. И. Лабораторная диагностика гепатита С. Вирусныегепатиты. Достижения и перспективы Инф. бюллетень. 2001. №2(12).С. 8–18.

3. Покровский В.В., Юрин О.Г. Алгоритм диагностики ВИЧ-инфекции.Эпидемия и инфекционные болезни. 1999. № 4. С. 28–35.

4. Вирусология. Методы. Под. ред. Б. Мейхи. Москва: Мир. 1988. 344 с.5.Шерлок Ш., Дули Дж. Заболевания печени и желчных путей. Москва:

Медицина, 1999. С. 850–859.6. Antibody kinetics among 8-10 years old respondents to hepatitis B vaccina-

tion in a low endemic country and the effect of a booster dose given 5 or 10years later. Vaccine. 2009. Vol. 27, № 43. Р. 6048–6053.

360


ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВИЛ МЕРЧАНДАЙЗИНГУ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДАЖ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

В АПТЕЦІ №4 ТОВ «ФАРМ ТРЕЙД» м. КИЄВА: ДОСВІД З ОЗНАЙОМЧОЇ ПРАКТИКИ З ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЕКОНОМІКИ ФАРМАЦІЇ НА 2 КУРСІ НАВЧАННЯ

Карапа М. В.група ФМ21/17 спеціальність «Фармація, Промислова фармація»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Катинська М. Г., к. фарм. н., доцент кафедри

фармації, Факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

У теперішній час особливого розвитку набуває мерчандайзингв аптеках як сучасний різновид фармацевтичного маркетингу.

Важливою складовою мерчандайзингу є викладка безрецептур-них препаратів у залі обслуговування. При цьому важливо: а) розмі-щення торгових марок лікарських засобів на полицях вітрин і сте-лажів за лежно від типу аптечного закладу і місця в заліобслуговування; б) підтримка обсягу й асортименту безрецептурнихпрепаратів; в) горизонтальне і вертикальне розташування блоківпродукції; г) розміщення із запозиченням популярності інших марок(своїх препаратів чи препаратів-конкурентів); д) ротація ліків залеж-но від терміну придатності.

Місця розташування ліків у залі відкритої реалізації ліків можнарозділити на дві основні категорії — сильні місця і слабкі місця.Сильні місця: полиці з правої сторони в напрямку руху покупців;перетинання рядів полиць; місця з гарним фронтальним оглядом;простір біля каси; крайні ділянки окремо розміщеного прилавку зполицями. Слабкі місця: полиці з лівої сторони за ходом руху покуп-ців; кути залу обслуговування; місця біля входу в аптеку.

Викладення й оформлення залу обслуговування залежать від:• виду аптеки та її місця розташування і товарообігу;• можливостей самого залу;• корпоративного стилю виробника ліків і його рекламних

акцій;• активності конкурентів і відношення споживачів.Приймаючи до уваги поведінку покупців, можна виділити

наступні ділянки на полицях:• сильні горизонтальні ділянки: у центрі полиці або в центрі

групи препаратів, ближ че до правого краю;

361


• слабкі горизонтальні ділянки: ліворуч від центру полиці абобічної секції групипрепаратів;

• сильні вертикальні ділянки: на рівні очей і на рівні грудей;• слабкі вертикальні ділянки: на рівні пояса і нижче, вище голо-

ви (щоб узяти ліки, покупець повинен нахилитися або дотягуватисядо місця розташування препарату).

Безрецептурні ліки, які легко побачити, легко і зручно взяти зполиці, найбільш приваб ливі для покупця.

Таким чином, застосування правил мерчандайзингу на практиці,в аптеці, може суттєво збільшити обсяг реалізації конкретних марокбезрецептурних препаратів через їх популяризацію на основі спеці-альних заходів з роз міщення і викладки ліків, оформлення місцьпродажу в аптеках та їх відокремлених структурних підрозділах.

З 2017 року у Відкритому міжнародному університеті розвиткулюдини «Україна» здобувають освіту студенти — фармацевти. У 2018році студенти 2 курсу проходили ознайомчу практику з організації таекономіки фармації на базі аптеки №4 ТОВ «Фарм Трейд» м. Києва.

Сучасна матеріально-технічна база аптеки №4 ТОВ «ФармТрейд» дала чудову можливість студентам отримати достатній рівеньпрактичних знань та досвід для формування професійних навичокмайбутнього фахівця-фармацевта.

Слід наголосити, що організація торгового залу та застосуванняправил мерчандайзингу в аптеці №4 ТОВ «Фарм Трейд» м. Києва єяскравим якісним прикладом сучасних правил стимулювання збутулікарських засобів.

ЗАГАДКА САМОГУБСТВА КИТІВ

Клименко М. О. група ІМ 11/17, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Мовчан В. О., к. б. н., доцент кафедри мікробіології,


Кити (грец. κῆτος — «морське чудовисько») — нетаксономічнагрупа, найбільші види морських ссавців ряду китоподібних, власнез підряду китовидні, проте нерідко китами називають і представни-ків підряду дельфіновидих, особливо найбільших з них, називаючи їх«зубатими китами». До китів не відносять дельфінів та морських сви-

362


ней. Натомість до китів часто зараховують косаток та гринду, які,насправді, належать до дельфінів.

У наш час через китобійний промисел багато видів китів пере-буває на межі вимирання. Проте, якщо на міжнародному законо-давчому рівні з цією проблемою можна боротись (як, наприкладспромоглась 2010 року через суд в Гаазі зобов’язати Японію призу-пинити знищення китів), то сьогодні виникла проблема, з якоюлюдство не в змозі розібратись.

Вражаюче видовище — на березі океану лежить майже сотнякитів і вмирає від перегріву. Саме таку картину можна було побачи-ти в 1999 році на південно-східному березі Мексики. Люди кинули-ся рятувати китів, але з вісімдесяти тварин вижили одиниці. У2002 році на берег затоки Кейп-Код викинулося 55 китів. Завдякизусиллям американських рятувальників, вдалося врятувати 46 тва-рин. Люди обливали китів водою і накривали мокрими рушниками,оберігаючи від перегіву. Коли почався приплив, китів перетягли уводу. На жаль, деякі з цих морських тварин припливу так і не доче-калися.

У 2004 році в районі Канарського архіпелагу на береги двохостровів викинулося 15 китів. Тільки трьох з них вдалося врятува-ти. У червні 2005 року на узбережжі Австралії викинулося близько160 китів. Рятувальники за допомогою волонтерів не дали цим «риб-кам» загинути. У жовтні 2005 року на пляжах острова Тасманія(Австралія) загинуло 70 китів. У березні 2007 року на берег одного зГалапагоських островів викинулося 12 китів. Незважаючи на всізусилля рятувальників, семеро тварин загинуло. Останній випадоктрапився 10 лютого 2017 року, коли на берег Нової Зеландії викину-лося понад 400 китів. До приїзду рятувальників 70% їх вже загинула.

Люди знаходили морських тварин, які незрозуміло чому вики-далися на берег, принаймні, з першого століття нашої ери — про цесвідчать давньоримські і давньогрецькі документи. Проте тоді булипереважно поодинокі випадки самогубств тварин. За останні двадесятиліття тенденція масових викидів морських гігантів набуликритичних розмахів і змусили вчених з усього світу зайнятись вирі-шенням цього питання.

Сьогодні існує кілька версій причини самогубства китів. Покижодна з них не визнана єдино вірною:

1. Кліматичні зміни. 2. Забруднення Світового океану. 3. Хвороби.

363


4. Взаємодопомога. 5. «У тісноті та в образі». 6. Поломка компаса. 7. Шум. Всі ці версії, висунуті вченими, певною мірою схожі на правду.

Екологи заявляють про те, що кити гинуть через погану екологію ташум, і закликають ООН до посилення боротьби за порятунок мор-ських тварин.

На жаль, самознищення китів як і раніше залишається загадкою.Проте вчені продовжують проводити дослідження і, можливо, скоровони знайдуть відповідь на це болісне для багатьох захисників приро-ди питання та допоможуть цим унікальним та незвичайним тваринам.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇКОМПЕТЕНТНОСТІ ФАРМАЦЕВТА

Коваленко А. О.група ФМ21/17, спеціальність «Фармація, Промислова фармація»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Катинська М. Г., к. фарм. н.,

доцент кафедри фармації, факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

З давніх-давен фармація була складовою буття, розвитку і здо-ров’я людини, місією милосердя і співчуття до ближнього. Першіаптеки в Європі з’явилися в 1100 р. нашої ери в монастирях. Монахиготували лікарські засоби і безкоштовно віддавали їх хворим.

У теперішній час фармацевтична практика розглядається у тісномупоєднанні з фармацевтичною освітою та наукою. Фарма цев тич на осві-та забезпечує необхідні знання та навички, які у подальшому вико-ристовуються фахівцями фармації під час своєї прак тичної діяльності.

Зміни економічного, політичного та соціального становища вУкраїні, що відбуваються останнім часом, вимагають кардинальнихзмін у практичній фармації і, відповідно, у фармацевтичній освіті.Мають бути впроваджені нові форми фармацевтичного забезпечен-ня, критерії та показники соціально-ефективної роботи фармацев-тичних організацій. Втілення зазначених принципів у практичнежиття залежить насамперед, від якості та спрямованості підготовкикадрів для соціально-орієнтованих галузей економіки, зокрема охо-рони здоров’я та фармації.

364


У зв’язку із цим роль фармацевтичного працівника щодо без-печного і раціонального використання ліків, розширилася та суттє-во змінилася. Динамічно розвивається новий напрям — соціальнафармація, яка вивчає лікарські засоби у соціальному, науковому,гуманітарному напрямку.

Для ефективного виконання свого обов’язку, фармацевт пови-нен бути певним чином підготовлений до контакту з пацієнтом, вра-ховуючи його поведінку та психологію.

У теперішній час фармація — не продаж ліків, а фармацевтичнадопомога. Сьогодні ми усі відчуваємо, що відбувається зміна прак-тичної фармації від ліки-орієнтованої на пацієнт-орієнтовану.

Часто діяльність фармацевта не обмежується реалізацією лікар-ських засобів та виробів медичного призначення, а більш спрямо-вується на надання необхідної консультації стосовно вибору та засто-сування лікарського засобу.

Якісна професійна підготовка фармацевтів, формування профе-сійної компетентності в умовах сьогодення набуває особливої акту-альності. Компетентність у професійній підготовці фармацевта роз-глядається як інтегрована характеристика особистості фахівця, щовключає компетенції та здатність виконувати певні виробничі фун-кції щодо кваліфікованого забезпечення населення лікарськимизасобами.

До найбільш загальних професійних компетенцій фармацевтівможна віднести: знання, вміння й навички з професійної області;комунікативні вміння й навички, здатність вести бесіду, спілкува-тись з відвідувачами аптечних закладів.

Кращою оцінкою рівня професійної підготовки, відповідно,й рівня професійної компетентності є фактор працевлаштуваннявипускників навчального закладу. Набуває особливого значеннявласна конкурентоспроможність випускника.

Проведений аналіз показав, що власна конкурентоспроможністьвипусника-фармацевта є результатом набуття професійної компе-тентності в процесі навчання в університеті та практик.

Враховуючи основні положення Болонської декларації щодопобудови європейського простору вищої освіти, слід зробити висно-вок, що належне навчання в університеті, отримання практичнихнавичок та формування професійної компетентності випускника-фармацевта сприяє мобільності й розширенню можливостей пра-цевлаштування, а також зростанню міжнародної конкурентоспро-можності європейської вищої освіти.

365


ДОСЛІДЖЕННЯ РОСТУ ТА СИНТЕЗУ МЕЛАНІНУ У ТЕМНОПІГМЕНТОВАНИХ МІКРОМІЦЕТІВ,

ЩО ПРОЯВЛЯЮТЬ РАДІОАДАПТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ

Комендант О. О.Група ЗМБВ 61/16 М, спеціальність «Біологія»,



Чорнобильська катастрофа призвела до радіонуклідного забруд-нення величезних територій. Виходячи з того, що біомаса грибів уґрунті складає до 90% від мікробної біомаси, грибам з радіоадаптив-ними властивостями належить суттєва роль в процесах біотран-сформації радіоактивних частинок з високою питомою активністю ітакі гриби можуть бути перспективними в процесах біоремедіаціїрадіоактивно забруднених об’єктів. В клітинній стінці грибів в вели-кій кількості містяться меланіни — пігменти, які, як відомо з літе-ратури, проявляють виражені радіопротекторні та антиоксидантнівластивості. Високий рівень радіорезистентності і здатність штамівз радіоадаптивними властивостями позитивно реагувати на дію іоні-зуючого випромінювання можуть бути пов’язані з особливостямифункціонування їх антиоксидантної системи, зокрема наявністю в їхклітинній стінці меланинінових пігментів, які проявляють антиок-сидантні та радіопротекторні властивості.

Для з’ясування можливих механізмів, які лежать в основі реакційрадіоадаптації, у грибів необхідно було вивчити вплив опроміненняна функціонування «меланінової» антиоксидантної системи.

Метою роботи було вивчення росту та синтезу меланінових піг-ментів штамів Cladosporium cladosporioides та Hormoconis resinae зрадіоадаптивними властивостями та контрольних в умовах дії іоні-зуючого опромінення низької інтенсивності. При виконанні роботибули застосовані сучасні мікробіологічні і біохімічні методи аналі-зу. Іонізуюче опромінення призводило до стимуляції росту кон-трольного штаму Cladosporium cladosporioides в логарифмічній і ста-ціонарній фазах росту та впливало на ріст штаму з радіоадаптивнимивластивостями. У штамів Hormoconis resinae контрольного та з радіо-адаптивними властивостями при дії іонізуючого опромінення спос-терігали пригнічення росту в обох фазах. При дії опромінення спос-терігали збільшення синтезу меланіну у досліджених штамів

366


Hormoconis resinae більш виражене у штаму з радіоадаптивними влас-тивостями. При дії опромінення стимуляція синтезу меланіну у кон-трольного штаму Cladosporium cladosporioides спостерігали в обохфазах росту, а у штаму з радіоадаптивними властивостями — в ста-ціонарній. Іонізуюче опромінення призводить до підвищення син-тезу меланіну, що може бути одним з механізмів радіоадаптації, якийреалізують досліджені мікроскопічні гриби та інструментом підви-щення виходу цього пігменту у відповідних продуцентів.

Було встановлено, що іонізуюче опромінення призводить до під-вищення синтезу меланіну, що може бути одним з механізмів радіо-адаптації, який реалізують досліджені мікроскопічні гриби та інстру-ментом підвищення виходу цього пігменту у відповіднихпродуцентів.

МІКРООРГАНІЗМИ ҐРУНТІВ

Костик А. В.ІV курс, група МБВ 41/14, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна» Науковий керівник: Тугай Т. І., д. б. н., професор кафедри мікробіології,


Мікроорганізми, які населяють ґрунт, дуже різноманітні за скла-дом і за характером біологічної діяльності. Тому їх роль у формуван-ні ґрунтів надзвичайно складна і різноманітна.

Проте основною функцією мікроорганізмів в ґрунтоутворенні єрозкладання органічних решток рослинного і тваринного поход-ження до гумусоутворення і повної мінералізації. У процесі ґрунто-утвореннях беруть участь бактерії, водорості, лишайники, амеби,мікронематоди, джгутикові, війчасті, гриби і актиноміцети. Є даніпро присутність в ґрунтах неклітинних форм мікроорганізмів (віру-сів, бактеріофагів).

Бактерії — найчисленніша і найрізноманітніша група мікроор-ганізмів, що населяє ґрунт. Відомо близько 50 родів і 250 видів грун-тових бактерій. Специфічне значення в ґрунтоутворенні мають тригрупи бактерій, а саме: справжні бактерії, актиноміцети і міксобак-терії. Справжні бактерії поділяють на дві групи: спорові і неспорові.Одночасно за характером засвоєння вуглецю їх поділяють на авто-трофні і гетеротрофні.

367


Актиноміцети — одноклітинні організми, які утворюють міце-лій і спори. Типовими представниками ґрунтових актиноміцетівє види роду Streptomyces (стрептоміцети), які пристосовані до роз-кладання складних, стійких, органічних сполук (клітковини, лігні-ну). Серед актиноміцетів переважають аероби.

Гриби — нижчі еукаріотні організми ценоцитної будови абоодноклітинні, з осмотрофним типом живлення, які становлять особ-ливе царство живої природи. В природі вони поширені всюди.Основна функція в ґрунтоутворенні — розкладання органічних реш-ток. В цьому процесі беруть участь представники всіх класів.Найпоширенішими в ґрунтах є цвільові гриби, а в лісових ґрунтах —гриб мукор. Гриби синтезують позаклітинні гідролітичні ферменти,за допомогою яких і здійснюється розкладання рослинних тканин.За добу вони розкладають у 2–7 разів більше органічних речовин,ніж засвоюють. Вони розкладають клітковину, лігнін, білки. Прицьому утворюються органічні кислоти, які підвищують кислотністьґрунту і руйнують мінерали. Утворення в ґрунтах агресивних фуль-вокислот також пов’язане з діяльністю грибів.

Ґрунтові водорості — одно- і багатоклітинні мікроорганізми,які мають специфічні пігменти типу хлорофілу, за допомогою якихздійснюють асиміляцію вуглекислоти і фотосинтез органічнихречовин.

Лишайники — особлива група живих організмів, тіло якихскладається з двох компонентів: гриба і водорості. Вони не нале-жать до ґрунтових мікроорганізмів, але беруть участь у ґрунтоут-воренні. За морфологією їх поділяють на коркові, листуваті,кущисті і кочові. Лишайники оселяються на нерухомих субстратахабо розростаються на поверхні ґрунту. Вони виділяють складніорганічні кислоти, які прийнято називати лишайниковими. Ці кис-лоти руйнують мінерали і тим самим створюють сприятливі умовидля ґрунтоутворення. Відмерлі таломи лишайників збагачують суб-страт органічними речовинами і є продуктом живлення для бага-тьох безхребетних і бактерій. Лишайники відіграють важливу рольу рекультивації ґрунтів. Вони перші оселяються на оголених суб-стратах і перетворюють їх на пухку масу, сприятливу для оселенняінших організмів.

Таким чином, на мікроскопічному рівні, ґрунт — це складнийорганічний комплекс, який злагоджено та узгоджено працює у тіснійвзаємодії всіх його біотичних та абіотичних компонентів.

368


ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

ХВОРОБИ АЛЬЦГЕЙМЕРА



Науковий керівник: Зелена Л. Б., к. б. н., кафедра мікробіології, сучасних біотехнологій, екології та імунології,

факультет біомедичних технологійУніверситету «Україна»

Хвороба Альцгеймера (AD), або деменція альцгеймеровскоготипу (ДАТ), — одна з найбільш поширених патологій центральноїнервової системи та психіки. Хвороба Альцгеймера, як правило, вра-жає осіб, що знаходяться в похилому, але діяльному віці. На цей часнею страждають у світі приблизно 10% людей старше 65 років і біль-ше 45% тих, кому за 85, у розвинених країнах ці показники станов-лять 2-5% та 11-20%, відповідно. Нейродегенеративні процеси приAD тривають 5-15 років і супроводжуються прогресуючою втратоюпам’яті і зниженням розумових здібностей. AD неминуче приводитьдо смерті хворого і до цього часу немає лікарських препаратів, щодозволяють запобігти або вилікувати це захворювання. Вже зараз цеголовна причина смерті після серцево-судинних і ракових за -хворювань [1].

Захворювання має характерні клінічні та патологоанатомічніознаки. Клінічно хвороба Альцгеймера зазвичай характеризуєтьсяпоступовим погіршенням пам’яті з подальшою повільно прогре-суючою (протягом декількох років) деменцією. Патологоанатомічнізахворювання відрізняються вираженою дифузної атрофією кориголовного мозку і вторинним розширенням шлуночків. При мікро-скопічному дослідженні в міжклітинній речовині головного мозкуспостерігають формування амілоїдних бляшок, що містять бета-амі-лоїдний білок. Бета-амілоїдний білок накопичується також і в стінціцеребральних артерій. У цитоплазмі нейронів виявляють нейрофіб-рилярні включення. Клінічні симптоми починаються з не значнихпорушень пам’яті щодо недавніх подій та зниження когнітивнихздібностей. Протягом кількох наступних років відмічають зростанняпогіршення пам’яті, інтелекту і атрофію неокортекса, що призво-дить до повного розладу особистості і фатального результату,

369


як правило, від різного роду ускладнень, наприклад, легеневої пнев-монії. Як і при більшості поширених складних захворювань, прихворобі Альцгеймера спостерігається досить широка клінічна гете-рогенність симптомів [1]. Цю хворобу слід також відрізняти відінших, більш рідкісних деменцій: лобнофронтальної, хвороби Піка,хвороби Гантінгтона, а також цереброваскулярних деменцій.Точний діагноз хвороби Альцгеймера може бути встановлений тіль-ки на основі гістопатологічного дослідження постмортальногоматеріалу [2].

Розвиток молекулярно-генетичних методів і підходів в останнєдесятиріччя дозволив науковцям дослідити та проаналізувати знач-ну кількість генів, що можуть брати участь у розвитку AD.Ідентифіковано три гени, відповідальні за розвиток рідкісної ран-ньої стадії успадкованої форми хвороби: ген попередника амілоїд-ного білка (APP), гени пресеніліну 1 (PSEN1) і пресеніліну 2(PSEN2). Ці гени характеризуються аутосомно-домінантним успад-куванням. Однак мутації у цих генах зумовлюють лише 5% загальноїкількості випадків захворювання. Решта 95% хворих — це, голов-ним чином, діагностовані у більш старших пацієнтів спорадичнівипадки розвитку захворювання зі складною етіологією, зумовле-ною взаємодією між генетичними особливостями пацієнта та умо-вами оточуючого середовища. Показано, що головним факторомризику при спорадичній формі AD є білок аполіпопротеїн Е (генAPOE). Загалом, на цю пору розглянуто можливість участі у розвит-ку хвороби, як спадкової, так і спорадичної форми, більше 20 генів.Краще розуміння складної етіології AD та пошук перспективнихзасобів лікування та попередження захворювання можливий лише закомплексного дослідження клінічних та нейрофізіологічних харак-теристик AD у поєднанні з вивченням генетичних факторів, щозумовлюють захворювання [1].


1. Штернберг Е.Я. Клініка деменцій пресенільная возраста. Москва:Медицина, 1967.

2. Корсакова Н.К. та ін. Навчально-методичний посібник з нейро психо -логічне діагностиці деменцій типу Альцгеймера. Москва, 1992.

370


СИНДРОМ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ — ХВОРОБА ЦИВІЛІЗАЦІЇ


факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Беспалова О. Я., к. б. н., доцент кафедрамікробіології, сучасних біотехнологій, екології та імунології,


Синдром хронічної втоми — це стан організму, при якому імун-на система людини толерантна до хронічно рецидивуючих вірусів,дріжджових грибів, патогенної мікрофлори та паразитів, з якимиімунітет здорового організму в нормі легко справляється.Найчастіше виникає у людей віком від 28 до 45 років. Більш емо-ційні жінки вдвічі частіше мають СХВ, ніж чоловіки. До групи ризи-ку належать особи, професії яких найчастіше пов’язані зі стресами,а також люди, які проживають в регіонах з високим рівнем хімічно-го чи радійаційного забруднення навколишнього середовища.

Синдром хронічної втоми майже завжди переслідує тих, комудосить часто доводиться змінювати режим дня і проводити більшістьчасу в приміщенні зі штучним освітленням. Виявлений також пря-мий зв’язок між появою хронічної втоми зі зміною біоритмів життя.

Існує три основні гіпотези виникнення СХВ. Згідно першій —це інфекційне захворювання, пов’язане з вірусом Епштейна-Барра,що є різновидом вірусу герпеса. За другою — це одна з форм ура-ження імунної системи, що підтверджено клінічно. Третя гіпотезавиникнення СХВ пов’язана з хронічною інтоксикацією організмунейротоксинами, які синтезуються звичайними дріжджовими бак-теріями, які є складовою частиною мікрофлори кишківника людини.Дисбаланс мікрофлори кишківника призводить до порушення обмі-ну речовин та до ендогенної інтоксикації організму. Хронічний стресСХВ може бути спровокований хронічною стресовою ситуацією.

Раніше вважалось, що провокатором стресу можуть бути тількиекстремальні ситуації. На сьогодні особливості існування суспіль-ства, зокрема фізичне та інформаційне перевантаження, є причи-ною хронічних стресів, які призводять до скорочення кількості Т-лімфоцитів — «захисників» нашого організму, що робить людинубільш чутливою до дії патогенних чинників.

Однак, втома — суб’єктивна ознака, характерна для багатьох ін шихзахворювань: анемії, лейкозу, гіпотиреозу, недостатності мітрально-го клапана, хвороби Альцгеймера і Ходжкіна, аміотрофічного

371


склерозу та ін. Помилка при встановленні діагнозу, з наступним вибо-ром неефективної терапевтичної стратегії, може призвести хворого досерйозних психічних захворювань або до повної втрати фізичної пра-цездатності. Головними симптомами СХВ є довготривала безпричиннавтома, що не зникає після відпочинку, та зниження більш. ніж на 50%рухового режиму. До малих симптомів належать болі в м’язах, лихо-манку, збільшення лімфатичних вузлів, артралгії, зниження пам’яті тадепресію. Також відмічають: фарингіти, болі в лімфовузлах, запаморо-чення, стан тривоги, болі в грудній клітині та ряд інших специфічнихсимптомів не з’ясованого патогенезу. З явищами виснаження при СХВпов’язана недостатність активної уваги, збільшення кількості помилок.

Серед об’єктивних показників СХВ є зміни імунного статусу: зни-ження IgG, кількості лімфоцитів з фенотипом CD3 та CD4, зниженнякіллерів, підвищення рівня циркулюючих комплексів та антивіруснихантитіл різного типу, підвищення бета-ендорфіну, інтерлейкіну-1(бета)та інтерферону, а також фактора некрозу пухлин. Все це разом з підви-щенням в 5–8 разів частоти алергічних захворювань у таких пацієнтівсвідчить про неспецифічну активацію та дисбаланс імунної системи,причини якого й досі не з’ясовані. При специфічних дослідженнях біо-хімії м’язової тканини та енергообміну ніяких змін не було виявлено.

Таким чином, синдром хронічної втоми є самостійною нозоло-гічною одиницею, походження якої на сьогодні остаточно не з’ясо-вано. При постановці діагнозу необхідно враховувати, що хронічнавтома може бути симптомом соматичних або хронічних інфекцій-них захворювань. При проведенні диференційного діагнозу необ-хідно враховувати анамнестичні дані та результати лабораторних таінструментальних досліджень.

ГРИБИ ТА ІОНІЗУЮЧЕ ВИПРОМІНЮВАННЯРАДІОНУКЛІДІВ

Кравченко Є. І.III курс, група МБВ 21/15, спеціальність «Мікробіологія/імунологія»,



Дія радіонуклідів в навколишньому середовищі їх вплив на здо-ров’я людини та навколишнє середовище є актуальною сучасним

372


напрямком дослідженння. Роль грибів у зменшенні концентраціїрадіонуклідів, їх акумульовані та зменшення їх шкідливого впливуна екосистему є маловивченим питанням.

Метою дослідження є вивчення взаємодії між радіонуклідами тагрибами за рахунок наявністю в них меланіну. А також можливінаслідки впливу на екосистему.

Радіонукліди — це радіоактивні речовини та ізотопи стабільниххімічних елементів, що відрізняються масовим числом і нестійкимстаном атомів, можуть утворюються як в природних умовах, так ібути отримані штучно при бомбардуванні стабільного елементанейтронами в ядерному реакторі.

Забруднення радіонуклідів в навколишньому середовищі на нашчас є дуже великою проблемою через вплив ядерної промисловостіта дій людини екосистемі надається сильні пошкодження, які в своючергу впливають і на людей.

Найбільшу загрозу для здоров’я людини є радіонукліди, щопотрапили в організм людини, а також ті, що впливають ззовні, іоні-зують речовини, що входять до складу живих тканин, діючи на моле-кулярному рівні і залежно від дози опромінення спричиняють різнізміни на молекулярному рівні та утворення хімічно активних з’єд-нань в тканинах і рідких середовищах організму, появу в крові про-дуктів патологічного обміну — токсинів, але головне, в результатівпливу більших доз — це загибель клітин.

Отже, важливим питанням є як запобігти забруднення радіонук -лі дами та вирішити наявні проблеми довкілля за допомогою грибів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФІЗІОЛОГО-БІОХІМІЧНИХОСОБЛИВОСТЕЙ ГРИБІВ З РАДІОАДАПТИВНИМИ

ВЛАСТИВОСТЯМИ РОДИНИ Moniliaceae

Криса Т. М.Група ЗМБВ 61/16 М, спеціальність «Біологія»,



Важливе значення мають усі аспекти, пов’язані з ефектами про-лонгованого впливу радіації, як з негативним, так і з позитивним,такими як адаптаційна відповідь та радіаційний гормезис.

373


Адаптаційний ефект — це збільшення стійкості організму до великихруйнуючих доз, при попередньому опроміненні в відносно малихдозах, а радіаційний гормезис (радіостимуляція) — стимуляція про-цесів життєдіяльності організму під впливом опромінення в малихдозах. В літературі відомі факти щодо процесів радіостимуляції у тва-рин, бактерій, рослин. Дані відносно такого впливу на клітини гри-бів практично відсутні. Перші відомості щодо процесів позитивноїреакцій у грибів на дію іонізуючого випромінювання були отриманіпри вивченні здатності ряду видів мікроміцетів активно обростатита руйнувати гарячі частинки, а також направлено рости до них. Булавстановлена радіотропна реакція і активація проростання конідій(радіоаційний гормезис) по відношенню до дії двох джерел іонізую-чої радіації 121Sn і 137Cs у штамів світлопігментрованих мікроміцетівроду Aspergillus, виділених з приміщень обєкту «Укриття» з різнимрівнем радіоактивного забруднення.

Відомо, що іонізуюча радіація є джерелом активних форм киснюта може призводити до окислення біополімерів, тому вищевказаніпозитивні реакції мікроміцетів на дію радіації можуть бути пов’яза-ні із особливостями функціонування їх антиоксидантних систем.

Метою наших досліджень було вивчення антиоксидантних сис-тем захисту, що представлені у живій клітині у вигляді меланіновихпігментів, антиоксидантних ферментів (таких як каталаза та супе-роксиддисмутаза), що, можливо, беруть участь у прояві вищезгада-них адаптивних реакцій; вивчення в порівняльному аспекті фізіо-лого — біохімічних особливостей штамів грибів, представників видуAspergillus versicolor та Paecilomyces lilacinus вилучених з радіоактив-них місць і які проявляли ознаку позитивного радіотропізму, та виді-лених з чистих територій, які не мали цієї ознаки.

Порівнюючи характер впливу хронічного опромінення на актив-ність позаклітинної каталазної активності і СОД — активності упредставників досліджуваних видів родів Paecilomyces і Aspergillusможна сказати, що визначальним є взаємодоповнюючий характерзміни активностей: якщо спостерігалась активація каталазної актив-ності, то відмічалось інгібування СОД — активності і навпаки.

Щодо внутрішньоклітинної каталазної активності і СОД актив-ності у досліджуваних представників роду Aspergillus, виявлено зво-ротню залежність у логарифмічній фазі росту у штамів, вилученихіз радіоактивно забруднених територій, а штаму, виділеного з чис-тих територій — у стаціонарній фазі. У логарифмічній фазі у остан-нього штаму напрамленість однакова. Тобто, у штаму A. versicolor 55

374


у логарифмічній фазі росту поряд із відсутністю впливу на внутріш-ньоклітинну каталазну активність виявлено інгібування СОД актив-ності; у штаму A. versicolor 99 спостерігалось інгібування каталазної істимуляція СОД активності; у штаму A. versicolor 101 навпаки — сти-муляція каталазної і інгібування СОД активності. У штаму A. ver si -color 432, виділеного з чистих територій у стаціонарній фазі ростувідмічено інгібування внутрішньоклітинної каталазної активності істимуляцію СОД активності та інгібування обох ферментів у лога-рифмічній фазі росту.

Отже, одержані результати дозволяють припустити, що фун-кціонування вищевказаних ферментів у відповіді на дію хронічногоопромінення є взаємопов’язаним, що, можливо, корелює із радіо-стійкістю та проявом радіоадаптивних властивостей досліджуванихштамів.

ЗАХВОРЮВАНІСТЬ НА РОЗЛАДИ ПСИХІКИ ТА ПОВЕДІНКИ ВНАСЛІДОК УЖИВАННЯ

ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН (НАРКОЛОГІЧНІРОЗЛАДИ) В УКРАЇНІ ЗА 2013–2016 РОКИ

Кудрявцев К. К.ІІ курс, група МБВ 21/16, спеціальність «Біологія»,

факультет біологічних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Мележик О. В., к. б. н., доцент кафедри

мікробіології, сучасних біотехнологій, екології та імунології, факультет біологічних технологій Університету «Україна»

Психоактивні речовини — загальне поняття, що об’єднує такікатегорії, як наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналогита прекурсори.

Всі психоактивні речовини впливають на роботу головного мозкулюдини: прискорюють передачу сенсорних сигналів, або перешкод-жають нервовим центрам виконувати свої функції. В основі ефек-тів, обумовлених дією психотропних речовин, — їх вплив на нейро-медіатори — речовини, що передають сигнали від одного нейронадо іншого.

Вживання психоактивних речовин, як правило, викликає фор-мування фізичної або психічної залежності від них. При фізичнійзалежності запаси нейромедіаторів, що вичерпалися, поповнюютьсяза рахунок вживання наркотиків. Внутрішніми процесами починають

375


управляти речовини, що надходять ззовні, і обійтись без них орга-нізм вже не може. У результаті виникає абстинентний синдром:людина, яка припинила вживання наркотику, відчуває комплекснеприємних, а іноді й болісних відчуттів, що з часом спричиняютьсмерть. Подібна залежність тягне за собою також розвиток толеран-тності: щоб викликати бажаний психотропний ефект, із кожнимразом потрібно дедалі більше речовини. Зрештою, наркоман при-ймає дозу, яку організм не в змозі «перетравити», що, безумовно,спричиняє настання смерті.

Згідно з міжнародним класифікатором хвороб МКХ-10 всі видизалежності від психоактивних речовин кодуються в рамках діагнос-тичного модуля F10 F19, що об’єднує «Психічні та поведінкові роз-лади внаслідок вживання психоактивних речовин».

Кількість хворих, що перебували на обліку в медичних закладахна кінець 2016 року, з діагнозом розладу психіки та поведінки внас-лідок уживання наркотичних та інших (крім алкоголю) психоактив-них речовин (наркоманії та токсикоманії) в Україні наведено в таб-лиці 1.

* Тут і далі, дані взято з щорічного статистично збірника України«Україна в цифрах. 2016 рік.».

Отже, в 2013 році спостерігається пік хворих в наслідок уживан-ня психоактивних речовин порівняно з наступними чотирма рока-ми, що налічував 77600 осіб, які перебували на наркологічному облі-ку в різних лікувальних установах України. Порівняно з 2013 роком,на сьогодні кількість хворих від уживання психоактивних речовинзменшилася майже на 20%.

Серед всіх зареєстрованих хворих (всі категорії вживання пси-хоактивних речовин), частка наркозалежних людей є порівняноневисокою (рис. 1).

Отже, за наведеними результатами, можна стверджувати, щокількість хворих від уживання наркотичних речовин у відсотковому

Таблиця 1Кількість психоактивнозалежних людей в Україні в 2013–2016 рр.*

Група/Роки 2013 2014 2015 2016

Кількість осіб, що перебували на обліку через встановлення наркотичної залежності,тис. осіб

77,6 62,2 61,7 62,2

на 100 тис. населення 172 145 145 147

376


значенні значно менше за хворих від алкогольних речовин. Протенаслідки вживання накотичних психоактивних речовин є значнотяжчими за своїми фізичними та соціальними наслідками.

ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДУ МІКРОФЛОРИРЕПРОДУКТИВНОГО ТРАКТУ ЖІНОК

РІЗНИХ ГРУП РИЗИКУ

Курись А. В.ІІ курс, групи №24, Акушерська справа,

Кам’янський медичний коледж, к.тел. 0677383548Науковий керівник: Єгорова К. І., викладач

У сучасних умовах урогенітальний дисбаланс є однією з най-більш значимих проблем у науковій та лікарській практиці, щозумовлює розвиток ускладнень перебігу вагітності, пологів та єсупутнім захворюванням при злоякісному процесі репродуктивноїсистеми. Саме дисбіотичні порушення репродуктивної сфери жінокпосідають провідне місце в структурі урогенітальної патології таспричинюють низку уражень репродуктивного здоров я жінок фер-тильного віку й загрожують зміні демографічних показників на -селення.

Проведений статистичний аналіз показав, що досить часто дис-біотичні порушення генітальної біоти зустрічаються у жінок зі злоя-кісними новоутвореннями репродуктивної системи 85,5%, з мен-шою частотою — у жінок з елімінацією плоду 53,9% та у 32,7%вагітних були наявні патогенні мікроорганізми, що викликали роз-виток бактеріального вагінозу та урогенітального кандидозу.Маркером дисбалансу був титр умовно-патогенних мікроорганізмів,

Рис. 1. Розподіл захворюваностей внаслідок вживання психоактивних речовин

377


що перевищував допустиму норму — більше 104 КУО/мл при загаль-ній кількості мікробів 106–108 КУО/мл у виділеннях піхви.

В групі вагітних жінок були присутні наступні штами збудниківдисбіотичних порушень: S. aureus, E. coli, Mobiluncus spp., G. vaginalis,C. albicans.

Під час моніторингу складу мікробіоценозу піхви в групі жінок зізлоякісними новоутвореннями було виділено близько 120 штамів якпатогенних, так і умовно-патогенних мікроорганізмів серед них: C. trachomatis, T. vaginalis, HPV, N. gonorrhoeae, Herpes simplex virus,S. aureus, E. coli, Mobiluncus spp., G. vaginalis, C. albicans. Такі резуль-тати пояснюються тим, що за наявності онкологічного процесу ворганізмі, а саме жіночої репродуктивної системи, гомеостаз мак-роорганізму вже порушений і це не може не призвести до дисбалан-су вагінальної біоти. Варто зазначити, що жінки зі злоякісниминовоутвореннями знаходились у віковій категорії 45–60 років — тойперіод, коли рівні естрогену та глікогену, окислювальний потен ціал,кількість лактобактерій знижуються, починають переважати облі-гатно-анаеробні бактерії, значення рН стає нейтральним. Цей про-цес призводить до розвитку опортуністичних інфекційних захворю-вань генітального тракту, а в подальшому до бактеріального вагінозута урогенітального кандидозу.

В урогенітальному тракті жінок після елімінації плоду було вияв-лено 100 штамів умовно-патогенної біоти. Серед них найбільшеоблігатно — анаеробних мікроорганізмів роду Fusobacterium таMobiluncus spp. і тільки у незначної кількості пацієнток склад мікро-флори піхви відповідав нормі.

Оскільки при бактеріальному вагінозі концентрація мікроорга-нізмів у піхвовому вмісті досягає астрономічних показників (1010-1012 КУО/мл), вміст токсичних речовин різко зростає, ство-рюються сприятливі умови для інфікування плідного яйця у будь-який термін вагітності. При дослідженні цервікального слизу вагіт-них з бактеріальним вагінозом були виявлені високі концентраціїпростагландинів, які призводять, як відомо, до розвитку пологовоїдіяльності. Окрім того, гарднерели, бактероїди та інші грамнегатив-ні бактерії здатні продукувати велику кількість ендотоксину, щотакож активізує синтез простагландинів.

Удосконалення методів діагностики та терапії збудників бакте-ріального вагінозу та урогенітального кандидозу у жінок різних групризику з урахуванням біологічних особливостей і патогенетичних

378


механізмів розвитку захворювання — одна з актуальних проблемсучасної науки. Інфекції репродуктивного каналу посідають одне зперших місць серед захворювань урогенітальної системи. Їх значи-мість зумовлена насамперед тим, що всі ці захворювання вражаютьоргани і тканини, що мають відношення до репродуктивної функціїі продовження роду на Землі.

АНАЛІЗ СТАНУ В УКРАЇНІ НА СОЦІАЛЬНОНЕБЕЗПЕЧНІ ХВОРОБИ (СИФІЛІС)

Литвин К. М.ІІ курс, група МБВ 21/16, спеціальність «Біологія»,



Під егідою ООН діють організації з попередження розширенняепідемій соціально значимих хвороб таких, що швидко поширю-ються і різко підвищують смертність. Соціальне значення венерич-них хвороб визначається не тільки їхнім значним поширенням інебезпекою для здоров’я самих захворілих, але й великою небезпе-кою для всього суспільства. Сифіліс і гонорея, при відсутності ліку-вання, неправильному лікуванні або недоведенні лікування до кінцяприймають хронічний плин, позбавляють захворілого іноді на три-валий строк працездатності, нерідко перетворюють його в інваліда.Безплідність чоловіків і жінок — частий результат погано лікованоїгонореї або її ускладнень.

Сифіліс — типове венеричне захворювання з хронічним систем-ним перебігом, яке характеризується ураженням шкіри, слизовихоболонок, внутрішніх органів, хрящево-кісткової системи, ЦНС.Хворобі притаманна послідовність змін стадій. Точне походженнясифілісу невідоме. Наразі основним шляхом зараження сифілісомлікарі визначають статевий контакт; випадки побутового зараженнязустрічаються рідко. Спірохет виділяють з відкритих виразок абошкірних висипів хворої людини. Вони проникають в організм черезслизові оболонки статевих органів, рота і заднього проходу, або жчерез пошкоджену шкіру інших частин тіла. Якщо сифілісом хворієвагітна жінка, вона може заразити свою дитину внутрішньоутроб-но. Вакцини проти хвороби не існує.

379


За даними МОЗ, захворюваність на сифіліс в Україні на сьогод-ні має тенденцію до зниження (рис. 1).

Так, якщо у 1995 році на сифіліс хворіло 61032 людини, тоу 2016 році — 3220 осіб, отже захворюваність зменшилась майжеу 19 разів.

Кількість хворих на 100000 осіб населення також суттєво змен-шилася. Так у 1995 році було зареєстровано 119 осіб, то у 2016 всьо-го 7,6 людей. Частота ураження зменшилась майже в 15 разів.

Віковий розподіл ураженості показав, що переважно на сифілісхворіють чоловіки віком від 35 років та жінки у віці 20-39 років.Проте, є випадки коли новонароджені діти вже хворіють на сифіліс.

Таким чином, на поширюваність сифілісу за останні 20 роківзнизилася в 19 разів, проте небезпечність хвороби не дозволяє зни-жувати до неї уваги людства.


1. https://euromd.com.ua/9-khvorobi-i-stani/134-khvorobi-i-likuvannya/ 27-infektsiyni-ta-parazitarni-khvorobi/post-6222-sifilis-prichini-simptomi-i-likuvannya/

2. Державна служба статистики України. Захворюваність населенняУкраїни у 2016 році. Київ, 2017.

Рис. 1. Динаміка захворювання сифілісу в Україні

380


ДОСЛІДЖЕННЯ КАРЦИНОМИ ЛЮДИНИ

Макаренко М. А.Слухач МАН тов. «Еврика»,

ЦПР Святошинського району м. КиєваПедагогічний керівник: Литвиненко В. В., керівник гуртка-методист

Карцинома (грец. carcinos; лат. cancer — рак, краб; лат. оma — пух-лина), також рак — злоякісна пухлина з епітеліальної тканини.Походження терміну пов’язане, ймовірно, з тим, що найдоступні-ші для спостереження форми захворювання — раку молочної залози,раку шкіри — часто проростають в навколишні тканини, форми їхпроростів нагадують клешні рака. У багатьох країнах даним термі-ном позначають будь-які злоякісні пухлини незалежно від їх тка-нинного походження і будови.

Загальною характеристикою злоякісних пухлин є їх вираженийтканинний атипізм (тобто втрата клітинами здатності до диферен-ціювання із порушенням структури тканини, з якої розвиваєтьсяпухлина).

Розрізняють наступні види раку: шлунку, легень, печінки, під-шлункової залози, нирок, щитоподібної залози, яєчників, шийкиматки, молочної залози, сечового міхура, простати, губи, товстоїкишки, шкіри та легенів. В сучасній медицині відома велика кіль-кість факторів, здатних запустити механізми канцерогенезу.

Речовини або фактори навколишнього середовища, що викли-кають захворювання називають канцерогенами. В цілому впливаю-чи на клітину, канцерогени викликають певні порушення її струк-тури і функції (особливо ДНК), що називається ініціацією. Будовакарциноми в значній мірі залежить від структурно-функціональнихособливостей клітин органів, з яких вона розвинулася. Карциномикласифікуються за системою TNM (Tumor Nodulus Metastasis). Данакласифікація використовує числове позначення різних категорій напозначення поширення пухлини, а також наявності або відсутностілокальних та віддалених метастаз. Симптоматика раку залежитьголовним чином від місця розташування пухлини, від темпів її зрос-тання та наявності метастазів. Найчастішими ознаками є: змінашкірних покривів на обмеженій ділянці у вигляді зростаючої при-пухлості, оточеної каймою гіперемії.

Своєчасне звернення до лікаря, ретельний збір анамнезу, прове-дення уважного огляду пацієнта часто сприяють виявленню раку наранніх стадіях, тоді хвороба піддається лікуванню. Сучасні методи

381


діагностики: ультразвуковий метод та променеві (комп’ютернатомографія (КТ), конвенційна рентгенодіагностика, сцинтиграфія).Для підтвердження діагнозу обов’язково виконують різні види біо-псій: пункційна біопсія та відкрита біопсія. Прогноз розвитку вияв-леного раку залежить від своєчасного виявлення пухлини, її локалі-зації, стадії розвитку і т. д. Виявлення раку на ранніх стадіях розвитку,як правило, веде до повного одужання хворого під дією адекватноголікування. Наявність віддалених метастазів, як правило, визначаєнесприятливий прогноз. Лікування раку залежить від типу пухли-ни, її локалізації, будови, стадії захворювання згідно з класифікаці-єю TNM. Розрізняють такі типи лікування: хірургічне видаленняпухлини, променеву терапію, хіміотерапію, генну терапію, нейтрон-захватну терапію та імунотерапію. Тепер найвдаліші результати ліку-вання раку спостерігають при використанні комбінованих методівлікування (хірургічного, променевого та хіміотерапевтичного). Прилікуванні лейкемії та лімфоми досить ефективною є трансплантаціякісткового мозку та стовбурових клітин периферійної крові, оскіль-ки це дозволяє використовувати дуже великі дози радіації. Такожхворим, що проходять лікування хімічною терапією від раку, при-значають імуноглобулін — речовину, яку отримують із плазми кровіздорової людини.

Статистика говорить про те, що за останні 100 років за рівнемзахворюваності та смертності в світі, онкопатологія перемістиласяз десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи. За даними ВООЗ, щороку хворіють 10 млн. чоло-вік. Як стверджує ВООЗ, смертність від раку до 2030 року зросте на45%, в порівнянні з 2007 роком. Україна на другому місці в Європі затемпами поширення раку.

ОСТЕХОНДРОЗ — ЗАХВОРЮВАННЯ ХРЕБТА ЛЮДИНИ

Макаренко О. А.Слухач МАН тов. «Еврика»,


Остеохондроз — дегенеративно-дистрофічні зміни (руйнуван-ня) кісткової тканини хребта, суглобових хрящів, зв’язкового апа-рату і міжхребцевих дисків. З перебігом хвороби формується пато-логічна рухливість хребетного стовпа, при якій порушуються м’які

382


тканини, нервові волокна і судини, розташовані поблизу осередкуураження — так виникає біль. На заключній стадії патології йдеактивне зростання кісткових відростків, які повинні стабілізуватиміжхребцеві суглоби, проте вони досить часто призводять до додат-кового пошкодження нервових корінців і судин. Симптоми остео-хондрозу безпосередньо залежать від стадії і області розташуванняпатології.

Остеохондроз спини розвивається в кілька етапів, загостреннячергуються з ремісіями. Виділяють такі стадії захворювання хребта:

1. Початкова. Прояви поки що незначні. Пацієнт відчуває більу хребті нахиляючись, повертаючись. Характерні спазми м’язів,набряки. На міжхребцевих дисках при цій стадії остеохондрозу з’яв-ляються ущільнення.

2. Друга. Постійний біль при навантаженнях, який послаблю-ється в період ремісії остеохондрозу, але до кінця не проходить.Періодично німіють кінцівки. Просвіт міжхребцевих дисків змен-шується. М’язи постійно знаходяться в напрузі.

3. Третя. Сильні болі, оніміння рук і ніг. У людини змінюється хода,рухливість істотно обмежена. При даній стадії остеохондрозу уража-ються не тільки хребці, але й нерви. Фіброзне кільце повністю руйну-ється. Починається утворення передніх, бокових або задніх гриж.

4. Остання. Тіла хребців на цій стадії остеохондрозу розроста-ються, зруйнована тканина заміщується рубцевою, що веде допошкодження нервів спинного мозку або навіть повного перекрит-тя каналів. Захворювання хребта, запущене до цього етапу, призво-дить до величезної кількості ускладнень, деякі з них незворотні і ста-новлять серйозний ризик для життя.

Клінічні прояви недуги виникають внаслідок пошкодженнясудин і нервової тканини, що знаходяться поряд з ураженоюобластю.

Ознаки остеохондрозу розрізняються, залежно від того, якийсаме відділ хребта вражений: шийний, грудний чи поперековий.

Для проведення діагностики остеохондрозу необхідно зібратианамнез. При зборі анамнезу, що включає скарги хворого, історіюпоточного захворювання і життя пацієнта, лікар звертає увагу найого вік, оскільки найчастіше остеохондроз розвивається у осіббільш похилого віку.

Для подальшої діагностики використовують рентгенологічнідослідження, які є найбільш доступними методами діагностикиостеохондрозу і при цьому досить інформативними.

383


Оглядова рентгенографія хребта є найбільш простим рентгено-логічним методом діагностики остеохондрозу. Його суть полягаєв отриманні рентгена хребетного стовпа в цілому або його окремихсегментів.

Лікування остеохондрозу є комплексним і включає в себе різно-манітні заходи, а саме: медикаментозну терапію, ортопедичні засоби,фізіотерапію, лікувальну гімнастику, витягування хребта та вико-ристання народних методів.

Основною профілактикою хребта є: спеціальна рухлива актив-ність, корекція поведінки з урахуванням принципів безпеки щодохребта, здоровий спосіб життя.

Остеохондрозом хребта страждає 40–75% населення України. Застатистикою найбільш поширеним є біль в області попереку, якийскладає 50–90% всіх випадків захворювання хребта, а 5% людейстраждають щорічно.

ВИЗНАЧЕННЯ ІЗОІМУННИХ АНТИТІЛ ГЕЛЕВИММЕТОДОМ, З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІДІАГНОСТИКИ І ПОПЕРЕДЖЕННЯ ГЕМОЛІТИЧНИХРЕКЦІЙ ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ІМУНІЗАЦІЇ

ІНШОГРУПОВИМИ АНТИГЕНАМИ ЕРИТРОЦИТІВ

Макарчук В. В.VI курс, група ЗІМ-61/17, спеціальність «Імунологія»,


Науковий керівник: Беспалова О. Я., к. б. н., доцент кафедримікробіології, сучасних біомедичних технологій, екології та імунології,


Антигени еритроцитів людини є структурними утвореннями,розташовані на зовнішній поверхні мембрани еритроцитів, маютьвластивість взаємодіяти з відповідними антитілами, утворювати ком-плекс антиген-антитіло. При потраплянні в організм антигену, від-сутнього у данної людини, виникають передумови для розвитку ало-сенсибілізації. Синтез антитіл може спостерігатись у відповідь нагемотрансфузії або вагітність. Серед антигенів системи Резус най-більше клінічне значення має антиген D. Гемолітична хвороба ново-народжених та плода розвивається при наявності в крові матері

384


антитіл до антигенів еритроцитів плода, здатних проходити черезплацентарний бар’єр у кровоток дитини.

Було проведено дослідження групової приналежності за систе-мою АВО та Rh-фактору материнської крові та пуповинної кровіновонароджених в поєднанні з прямим антиглобуліновим тестом,визначення наявності та титру імунних антитіл в сироватці Rh-нега-тивних вагітних гелевим методом.

Гелева методика в мікропробірках була запропонована Y.Lapierreв 1989 р. Метод заснован на аглютинації еритроцитів в агагровомугелі SephadexTM G100 superlina, який може бути як нейтральним такі містити специфічні антисироватки або антиглобуліновий реагент вгелєвому матриксі.

Розподілення груп крові за системою АВО та резус-приналеж-ності у новонароджених від резус негативних матерів відбулосянаступним чином: більшість новонароджених мала Rh позитивний.Прямий антиглобуліновий тест в 3 дітей з 20 — позитивний.Ізоімунні антитіла, які визначились під час проведення прямогоантиіглобулінового тесту з’явились в результаті імунізації резус-нега-тивної вагітної резус-позитивним плодом.

Висновки: ізоімунні антитіла є імуноглобулінами класу G, 85%дітей народжених від резус-негативних матерів успадкували пози-тивний резус-фактор. В 3 матерів був визначений титр ізоімуннихантитіл, що призвів до сенсибілізації еритроцитів плоду. Гелевийметодом є сучасним, високочутливим, та дозволяє вчасно діа -гностувати можливість розвитку гемолітичної хвороби новона-родженого.


1. Інструкція з визначення груп крові за системами АВО та резус.Міністерство охорони здоров’я України. Наказ від 05.07.1999 №164«Про затвердження інструкцій регламентуючих діяльність закладівслужби крові України.

2. Мислицький В.Ф. Аналіз можливих недоліків при визначенні групкрові за системою АВО / В.Ф.Мислицький, О.Г.Чернюх, М.В.Дікал,І.В.Лопушинська, М.Д.Перепелюк // Клінічна та експериментальнапатологія. — 2013. — Т. XII. — №2 (44). — С. 126–129.

3. Минеева Н.В. Группы крови человека. Основы иммуногематологии /П.Г Минеева. — СПб., 2004 — 188 с.

4. Сидельникова В.М. Гемолитическая болезнь плода и новорожденного/ В.М. Сидельникова, А.Г. Антонов. — М.: Триада-Х, 2004. — 192 с.

385


НЕОБХІДНІСТЬ ВКЛЮЧЕННЯ ГРИБІВ ДО МОДЕЛІ ЗАХИСТУ ОЦІНКИ

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ВІД РАДІАЦІЇ

Матвєєв Д. Є.IIІ курс, група МБВ 31/15, спеціальність «Біологія»,



В усьому світі зростає кількість технологій, які використовуютьіонізуючу радіацію, а разом з тим кількість джерел випромінювань,що підвищує імовірність їх виходу з під контролю. З’явились ознакизагрози ядерного тероризму, прояви ядерного шантажу з боку дея-ких країн.

Відомо, що багато видів грибів накопичують високу концентра-цію деяких радіонуклідів у своїх плодових тілах і вони можуть сприя-ти значному впливу кількості споживаних радіоактивних речовинлюдиною.

Метою дослідження є важливість грибів як покажчика рівнярадіаційної забрудненості ґрунту.

Гриби можуть використовуються як біомонітори лісових еко-систем, що мають порівняно високі витрати антропогенних і при-родніх радіонуклідів. Однак, хоча, відомо, що вони накопичуютьрадіонукліди зазвичай не розглядаються в засобах радіаційної оцін-ки для екологічної оцінки.

Для оцінки потужності дози грибових плодових тіл рекоменду-ється використовувати просту модель еліпсоїдів. Грибний міцелійтакож моделюють припускаючи довгу нитку. Використовуючи ці гео-метрії, оцінки для грибків плодові тіла та міцелій за різними сцена-ріями (після аварії, планових викидів та існуючих експозиція),кожна з яких базується на доступних даних моніторингу. Оцінказагальної потужності дози в кожному випадку була нижчою від оці-ночної дози, за винятком випадку після аварії (існуючий сценарійвпливу (Чорнобильська смуга відчуження), для якої потужність дозиперевищує 35 мГр/год для плодового тіла. Розрахункова потужністьдози міцелію у цій постнатальній експозиції сценарію був близькийдо стандарту 400 мГр/год для рослин, хоча загалом вважається, щогриби повинні бути менш радіочутливими, ніж рослини.

386


Серед середовищ з високим випромінюванням, спричиненимдіяльністю людини — виділяються два приклади. По-перше, мела-нізовані види грибів колонізують стінки пошкодженого реактора вЧорнобилі, де вони піддаються дії високого постійного поля випро-мінювання. По-друге, меланізовані види грибів знаходяться в, такзваному, водяному басейні з реактором. Ця вода циркулює черезядро ядерного реактора для охолодження і надзвичайно радіоактив-на. Ці басейни містять велику кількість грибків, коків, грам пози-тивних паличок та деяких грам негативних паличок. Аналіз води зреактора показав, що ближче до джерела випромінювання знахо-дяться тільки високорезистентні гриби та мікроорганізми.

Це пов’язано з тим, що у такому середовищі майже відсутня кон-куренція з боку інших видів мікроорганізмів. А також для грибівхарактерно краще рости й розвиватись за умов високої радіації.

Меланізовані гриби мешкають в деяких надзвичайно екстре-мальних середовищах на планеті, включаючи Арктичний і Антарк -тичний регіони та високогірні території, причому останні місця про-живання характеризуються природним рівнем більш високого рівнярадіації, ніж нижчі висоти.

Враховуючи вищесказане, можна з впевненістю казати, що грибиможна застосовувати як покажчик рівня радіаційного забрудненняґрунту завдяки їхній здатності накопичувати в собі солі важких мета-лів та радіоактивних ізотопів. А також через їх здатність рости й роз-виватись в тих місцях, де звичайні рослини чи тварини загинуть.

THE NEED TO INCLUDE MUSHROOMS IN THE MODEL OF PROTECTION OF ENVIRONMENTAL ASSESSMENT

FROM RADIATION

Matveev D. E.IIІ course, group MBV 31/15, specialty «Microbiology / Immunology»

Faculty of Biomedical Technologies, University «Ukraine»Scientific supervisor: Tugay T. I., Doctor of Biological Sciences, Faculty of

Biomedical Technologies, University «Ukraine»

The number of technologies that use ionizing radiation and, at thesame time, the amount of radiation sources that increases the likelihood oftheir release from the control, is increasing worldwide. There were indi-cations of the threat of nuclear terrorism, manifestations of nuclear black-mail from some countries.

387


It is known that many types of fungi accumulate high concentrations ofsome radionuclides in their fetal bodies and they can contribute to a sig-nificant influence of the amount of human consumption of radioactivesubstances.

The purpose of this topic is to study the importance of mushrooms asindicators of the level of soil contamination.

Main material: Mushrooms can be used as biomonitors of forestecosystems, which have relatively high costs of anthropogenic and naturalradionuclides. However, although it is known that they accumulateradionuclides are usually not considered in the radiation assessment toolsfor environmental assessment.

To evaluate the dose rate of fungal fetal bodies, we recommend using asimple ellipsoid model. Mushroom mycelium is also modeled by assuminga long thread. Using these geometries, estimates for fungi of fetal bodiesand mycelium under different scenarios (after accident, planned emissionsand existent exposure), each based on available monitoring data. The ove -rall dose rate in each case was lower than the estimated dose, except forthe case after the accident (existing scenario of impact (Chernobyl exclu-sion zone), for which the dose rate exceeds 35 mGy/h for the fetal body.The calculated power of the dose of mycelium in this postnatal exposurescenario was close to the standard of 400 mGy/h for plants, although it isgenerally believed that mushrooms should be less radiophilous than plants.

Among the environments with high radiation induced by humanacti vity — two examples are distinguished. First, melanized fungalspecies co lonize the walls of a damaged reactor in Chernobyl, wherethey are exposed to a high constant field of radiation. Second, themelanized species of fungi are found in the so-called water pool withthe reactor. This water circulates through the nucleus of a nuclear cooling reactor and is extremely radioactive. These pools contain a largenumber of fungi, cocci, grams of positive sticks and some grams of nega -tive sticks. The analysis of water from the reactor showed that only high-ly resistant mushrooms and microorganisms are closer to the source ofradiation.

This is due to the fact that in such an environment almost no compe-tition from other types of microorganisms. It is also characteristic formushrooms to grow better and develop in conditions of high radiation.

Melanized mushrooms live in some extremely extreme environmentson the planet, including the Arctic and Antarctic regions and alpine areas,with the last habitat characterized by a natural level of higher radiationlevels than lower heights.

388


Taking into account the foregoing, it is safe to say that mushrooms canbe used as indicators of the level of radiation pollution of soil due to theirability to accumulate heavy metal salts and radioactive isotopes. And alsobecause of their ability to grow and develop in places where conventionalplants or animals will perish.

АНАЛІЗ ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ В УКРАЇНІ ЗА 2015–2016 рр.

Мельниченко К. О.II курс, група МБВ 21/16, спеціальність «Біологія»,



Лісова пожежа — стихійне, некероване поширення вогню полісових площах. За декілька годин неконтрольоване горіння можезнищити цілі лісові масиви, які росли десятками років. Величезноїшкоди пожежі завдають фауні — гинуть птахи, звірі, знищуютьсяїхні домівки, не говорячи про те, що пожежі можуть доходити донаселених пунктів та знищувати їх. Це настрашніше лихо для лісовихнасаджень. У 2016 р. через лісові пожежі країні було завдано збит-ків на суму 8,6 млн грн.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні.За інтен-сивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні,силь-ні. На частку низових пожеж припадає до 98% від загального числазагорянь, верхових – 1–2%, підземних (торф’яних) – 0,2–1%.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухоготрав’яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крондерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3–1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висотаполум’я — 1–2 м, максимальна температура на кромці пожежі дося-гає 900 °С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових іхарактеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховійпожежі полум’я розповсюджується з крони на крону з великоюшвидкістю, яка досягає 8–25 км/год, залишаючи деколи цілі ділян-ки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнемохоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум’я розповсюд-

389


жується зі швидкістю 5–8 км/год, охоплює весь ліс від ґрунтовогошару до верхівок дерев.

Підземні (ґрунтові) пожежі в лісі найчастіше пов’язані із заго-рянням торфу, яке стає можливим в результаті осушення боліт.Поширюються зі швидкістю до 1 км на добу. Можуть бути малопо-мітні і поширюватися на глибину до декількох метрів, внаслідок чогопредставляють додаткову небезпеку і вкрай погано піддаються гасін-ню. Для гасіння таких пожеж необхідна попередня розвідка.

Серед причин виникнення лісових пожеж головним вважаєтьсяантропогенний фактор (згідно зі статистичними даними з вини насе-лення щорічно виникає 96–98% лісових пожеж). Тому особливоїуваги вимагають лісові масиви, розташовані поблизу великих про-мислових центрів, лікувально-оздоровчих закладів, шляхів, елек-тромереж. Природні й кліматичні умови (висока температура повіт-ря, невелика кількість опадів тощо) найчастіше лише підвищуютьймовірність загоряння та впливають на швидкість розповсюдженняпожежі.

Аналіз лісових пожеж в Україні за 2015–2016 рр. наведено нарисунку.

Як видно з даних, за 2016 р. збільшилась кількість лісових пожеж,ніж у 2015 р. Серед них збільшення кількості лісових пожеж спос-терігалась в: м. Києві 972 од., Київській обл. 567 од., Дні про -петровський обл. 109 од., Херсонський обл. 199. Зменшилась кіль-кість лісових пожеж в порівняні з 2015 р. у Запорізькій обл. 31 од.

Отже, господарська діяльність людини спричинює суттєві лісовіпожежі, хоча в деяких областях спостерігається їх зменшення внас-лідок підготовки до пожежонебезпечного періоду пожежної охорони.

Рисунок. Кількість лісових пожеж та їх динаміка за 2015–2016 рр.

390


ІМУННА СИСТЕМА АТАКУЄ

Мілецька О. В.ІІІ курс, група 35м, відділення «Сестринська справа»,

КВНЗ «Бердичівський медичний коледж», к. тел. (067)-345-11-82Науковий керівник: Мішайлова В. О., старший викладач,

КВНЗ «Бердичівський медичний коледж»

Людину постійно оточують шкідливі і небезпечні для життя речо-вини. Епідемії, несприятлива екологічна ситуація увесь час трима-ють імунну систему в тонусі. В зв’язку з вживанням некорисної їжі(солодкі напої, фастфуди, снеки), а також розмаїття косметичнихзасобів та побутової хімії насичують організм людини токсичнимиречовинами, які підривають нормальну роботу внутрішніх органів тапровокують появу алергійних реакцій. Особливо негативного впли-ву зазнають шлунок, печінка, нирки та серцево-судинна система.

Велику роль в захисті організму людини відіграє імунна система, якабезжалісно знищує усе чужорідне. Вона має бути толерантною до клі-тин людини, повинна вправно відрізняти власні клітини та тканини відчужих — це її основна властивість. Але трапляється, що клітини імун-ного захисту починають себе проявляти негативно по відношенню довнутрішнього середовища організму. З’являються автоімунні захворю-вання, що у великому ступені погіршують життя людини. Подібні захво-рювання ще називають системними, адже, як правило, уражається ціласистема або навіть весь організм. На сьогоднішній день відомо більше80-ти таких хвороб, на які хворіють сотні мільйонів людей у всьому світіі їх кількість з кожним роком зростає. Автоімунні захворювання обме-жують фізичні властивості людини, викликають страждання та втратупрацездатності і можуть призвести до інвалідизації і навіть смерті.

При появі автоімунної реакції в організмі продукуються специ-фічні антитіла або Т-лімфоцити, які починають атакувати власніклітини організму. Автоімунна реакція може призвести до запален-ня і пошкодження тканин при наявності автоантигенів — клітин,з якими імунна система не була знайома під час ембріональногорозвитку. Наприклад, при травмі ока внутрішньоочна рідина по -трапляє в системний кровообіг, де імунна система розпізнає її якчужорідну речовину і починає атакувати. Це може закінчитися від-торгненням клітин як ушкодженого ока так і клітин здорового ока.

Інший приклад, коли нормальні для організму речовини почи-нають змінюватися під впливом вірусів, бактерій, хімічних агентів,сонячної або хімічної радіації. Вони сприймаються імунною системою

391


як чужорідні субстанції, з якими вона починає вести боротьбу, якасупроводжується появою болю, набряків, підвищеної температури.

Епідеміологічні дані стверджують, що кожен сотий житель планетистраждає на ревматоїдний артрит, при якому спостерігається автоімун-не ураження компонентів сполучної тканини. Причинами виникненняхвороби можуть бути гостра інфекційна хвороба, стрес або переохо-лодження. Симптоми захворювання: біль та скутість у суглобах, надаліїх деформація, ураження м’язової та легеневої тканин. Ураження спо-лучної тканини також може призвести до ревматизму, при цьому най-частіше патологічний процес локалізується в органах серцево-судинноїсистеми. Чинником виступає гемолітичний стрептокок, яким часто інфі-куються молоді люди на фоні перенесених ангіни або фарингіту.Антитіла, які синтезуються у відповідь на потрапляння стрептококу,здатні взаємодіяти з компо нентами серцевого м’язу та клітинами кро-воносних судин. Даний механізм несе назву молекулярна мімікрія.

До автоімунних захворювань також відносяться: підлітковий діа-бет, розсіяний склероз, автоімунний тиреоїдит та системний черво-ний вовчок.

На сьогоднішній день механізми появи автоімунних захворю-вань вченими до кінця не вивчені. Вважається, що для появи такогорадикального збою у функціонуванні імунної системи необхіднеоб’єднання декількох факторів, серед яких варто відмітити спадковуобтяжливість, гормональний статус людини і вплив навколишньогосередовища. Тому слід покращувати екологію нашої планети, уни-кати стресів, загартовувати організм та вести здоровий спосіб життя.

ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ (НЕУРОЧНИХ) ФОРМЗАНЯТЬ У ФІЗКУЛЬТУРНІЙ ПРАКТИЦІ

Мужичук Н. Р.ІІІ курс, група Злз-3.1, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Луцький інститут розитку людини Університету «Україна», к. тел. (050)-2384111

Науковий керівник: Бундак О. А., к.і.н., доцент, Луцький інститут розитку людини Університету «Україна»

Ранкова гігієнічна зарядка сприяє зміцненню здоров’я та загар-туванню організму, удосконаленню шляхом регулярних фізичнихтренувань м’язового апарату, серцево-судинної, дихальної та іншихсистем організму, координації рухів та розвитку фізичних якостей.

392


Ранкову зарядку рекомендується проводити не раніше ніж через1–0,5 год. після сніданку; орієнтувальна тривалість — близько 10–15 хв. Ввідна гімнастика — являє собою комплекс з 5–8 відноснонескладних гімнастичних вправ без приладів, які виконуються про-тягом 5–7 хв. безпосередньо перед початком навчання. Вона послі-довно активізує функціональні системи організму, сприяє ефектив-ному виконанню наступних навчальних процесів.

Фізкультпаузи та фізкультхвилинки. Малі форми занять поділя-ють за тривалістю: фізкультпаузи тривалістю 5–7 хв., фізкультхви-лини — 1–2 хв. та мікропаузи — 20–30 сек. Під час їх проведенняслід нормувати фізичні навантаження, щоб не внести ускладненьв подальший навчальний процес; наприклад, регулюючи наванта-ження в фізкультпаузі за ЧСС, її доводять до середини паузи до110–120 уд/хв., а потім зменшують до початкового рівня.

Мікросеанси окремих вправ тренувального характеру можуть вклю-чати дозовані ходьбу або біг по сходинкам, серійні стрибки зі ска-калкою, серії локальних та регіональних силових вправ на вправ «нарозтягування». Елементарний порядок використання вправ такий:спочатку розминочну серію рухів, потім одну або декілька серійповторів даної вправи і на завершення — заспокійливу серію рухів.

Ходьба. Під час ходьби ноги доцільно ставити ближче до лінії,яка умовно проведена між з’єднаними ступнями. Ступню ставлятьна землю з п’ятки на носок. Руки під час швидкої ходьби дещо зіг-нуті, але не напружені й активно працюють. Кисті рук розслаблені,плечі опущені, розслаблені та розведені. Слід звертати увагу напоставу: не можна сутулитись, опускати голову. Рухи повинні бутиплавними, крок пружний. Дихання під час ходьби вільне та ритміч-не. Ритм дихання на початку занять: вдих на 2–4, видих — на 3–6кро ків. Заняття можуть проходити в будь-який час, але за 1,5–2 год.до або після їжі. Вечірнє тренування повинно закінчуватися не піз-ніше ніж за 2 год. до сну.

Біг. Систематичні заняттям оздоровчим бігом позитивно впли-вають на основні органи та системи організму. Знижується ЧСС успокої і прискорюється його відновлення після навантажень.Збільшується життєва місткість легень, поліпшується капіляриза-ція, насичення крові киснем і забезпечення працюючих органів ітканин. На початкових етапах тренування біг слід чергувати з ходь-бою, пізніше — переходити тільки на біг протягом 30 хв.

Плавання. В результаті тренуючого ефекту у плавців значнополіпшується функція дихальної системи та спостерігається пози-

393


тивний вплив на опорно-руховий апарат. У воді плавець знаходить-ся в горизонтальному положенні, тому знімаються гравітаційнінавантаження на хребет. Зміцнюється м’язовий тонус грудної клітки,що поліпшує поставу, координацію рухів і розвиває гнучкість.

Ритмічна гімнастика. ЇЇ особливість — темп та інтенсивність рухівзалежить від музичного супроводу. ЇЇ основу складають комплексивправ, що мають різну спрямованість на організм. Так, серії біговихі стрибкових вправ впливають переважно на серцево-судинну сис-тему, нахили і присідання — на руховий апарат, методи релаксації —на центральну нервову систему. Вправи, що виконуються в поло-женні лежачи або сидячи — на систему кровообігу. У залежності відсерії підібраних вправ, вона може мати оздоровчу або спортивнуспрямованість. Заняття повинні проходити в аеробному режимі(ЧСС, в середньому становить 130–150 уд/хв). При такій інтенсив-ності споживання кисню збільшується до 1,0–1,5 л/хв.

Їзда на велосипеді забезпечує тренування органів кровообігу тадихання, стимулює обмін речовин, поліпшує рухливість у суглобах,зміцнює м’язи нижніх кінцівок. Необхідність зберігати рівновагу,певний темп роботи та орієнтація в просторі ставлять підвищенівимоги до функцій дихального апарату, вестибулярного та зоровиханалізаторів, виховують м’язову відчуття, поліпшують координаціюрухів і периферійний зір.

ФІЗИЧНИЙ СТАН ЯК ОСНОВА ПРОГРАМУВАННЯОЗДОРОВЧОГО ТРЕНУВАННЯ

Неясов В. В.ІІ курс, група Зл–2.1, спеціальність «Фізична терапія, ерготерапія»,

Луцький інститут розитку людини Університету «Україна», к. тел. (050)-2384111

Науковий керівник: Бундак О. А., к. і. н., доцент, Луцький інститут розитку людини Університету «Україна»

Вибір засобів оздоровчого тренування, спрямованість трену-вальних занять, параметри фізичного навантаження визначаютьсярівнем фізичного стану. На підставі багатофакторного множинногокореляційного і регресивного аналізу в структурі фізичного стануми виділили 6 провідних факторів: показники загальної фізичноїпрацездатності (максимальна потужність роботи і МПК); показни-ки серцево-судинної системи під час виконання максимального

394


велоергометричного тесту; показники серцево-судинної системиу спокою; вік; показники загальної швидкісної та швидкісно-сило-вої витривалості; показники респіраторної системи у спокої; антро-пометричні показники: маса тіла, зріст.

Отримані дані свідчать про неможливість зведення програм оздо-ровчого тренування до використання довільних вправ. Провідне зна-чення загальної та спеціальної витривалості вимагає переважноговикористання вправ, спрямованих на розвиток цих якостей.

На підставі показників фізичної працездатності та МПК вста-новлено п’ять рівнів фізичного стану (РФС): 1-й низький; 2-й нижчесереднього; 3-й середній; 4-й вище середнього; 5-й високий.Кожний рівень характеризується сукупністю клініко-функціональ-них ознак. Безпечний рівень фізичного здоров’я, що гарантує від-сутність захворювань, мають лише особи з високим РФС. Як кри-тичний оцінюється середній РФС. Подальше його зниженнясупроводжується прогресуючим зростанням захворюваності та зни-женням функціональних резервів організму до небезпечного рівня,що межує з патологією. Так, для осіб з низьким та нижче середньо-го РФС характерні найбільш низькі показники загальної фізичноїпрацездатності, збільшення частоти виявлення та прояву ризик-фак-торів ішемічної хвороби серця, найнижчий ступінь розвитку фізич-них якостей. За даними досліджень низький та нижче середньогоРФС мають 45,4 відсотки піддослідних.

Підвищення РФС супроводжується покращанням умов фун-кціонування кардіореспіраторної системи, зниженням ризик-фак-торів розвитку серцево-судинних захворювань, підвищенням рівнярозвитку фізичних якостей. Найбільш високий рівень розвитку фун-кціональних можливостей кардіореспіраторної системи, стабільнефізичне здоров’я спостерігаються у осіб з високим РФС. Одначе,при обстеженнях даний РФС встановлюється досить рідко — у 7,1%випадків. Встановлено, що після аварії на ЧАЕС у підлітків з висо-ким РФС темпи приросту захворюваності були у тричі нижчі, ніжу людей з низьким РФС. Таким чином, досягнення високого РФСта його утримання впродовж тривалого періоду є кінцевою метоюоздоровчого тренування.

Найбільший оздоровчий ефект мають фізичні вправи помірноїінтенсивності, які виконуються в аеробних умовах і розвиваютьзагальну витривалість. Вправи на розвиток загальної витривалості воздоровчому тренуванні підлітків повинні складати в середньому65% від загального об’єму. При цьому, чим нижчий РФС, тим більше

395


часу слід приділяти розвитку цієї фізичної якості. З підвищеннямРФС в оздоровчому тренуванні збільшується обсяг вправ, спрямо-ваних на розвиток швидкісної та швидкісно-силової витривалості.

При визначені інтенсивності фізичного навантаження за показ-никами МПК необхідно враховувати наступні рекомендації фахів-ців. Для підлітків з високим РФС тренувальні навантаження маютьзнаходитись в межах 65–75% МПК. Тривалість занять — 30–50 хв.при потужності навантажень 65% МПК і 10–25 хв. — при потуж-ності 70–75% МПК. При РФС вище середнього раціональними вва-жаються навантаження в діапазоні 60–70% МПК. У осіб з середнімРФС тренувальні навантаження повинні дорівнювати 50–65% МПК.Для осіб з низьким та нижче середнього РФС рекомендована потуж-ність навантаження — 40–50% МПК.

Із врахуванням фізичної працездатності осіб різного РФС таенергетичної оцінки окремих фізичних вправ, нами розробленітипові програми оздоровчого тренування. Тривалість кожної про-грами — 8 тижнів.

ЕПІДЕМІЧНИЙ ПАРОТИТ — ІНФЕКЦІЙНА ХВОРОБА

Обіход Д. С.Слухач МАН тов. «Еврика»


Епідемічний паротит або паротитна хвороба, свинка, завушни-ця — гостра інфекційна хвороба, вірусної етіології, що характеризу-ється системним ураженням слинних залоз, переважно білявушних,а також інколи підшлункової й статевих залоз та центральної нерво-вої системи. Захворювання спостерігається як у дітей, так і у дорос-лих. Поширюється повітряно-крапельним шляхом. У народі нази-вається «свинка». І це не дивно, бо обличчя дитини під час хворобистає круглим, як у поросятка. Це також одна з найпоширенішихінфекцій серед підлітків.

Вірус із роду Paramixoviridal, в якому є РНК, володіє гемагглю-тинуючою, нейрамінідазною й гемолітичною активністю.

Єдиним джерелом збудника інфекції за епідемічного паротиту єхвора людина. Інфекція передається через повітря, заражене кра-пельками слини, але на близьку відстань, бо збудник епідемічногопаротиту в зовнішньому середовищі швидко гине.

396


Захворювання на епідемічний паротит найчастіше спостеріга-ється взимку, а також навесні, інколи влітку. Перенесене захворю-вання (це стосується й безсимптомної інфекції) залишає після себестійкий імунітет — в організмі утворюється вірусонейтралізуючіантитіла.

Всі відомі штами вірусу епідемічного паротиту належать до одно-го антигенного типу, що сприяє створенню ефективної паротитноївакцини.

Ураження навколовушних слинних залоз — перша і характернаознака хвороби. З’являється припухлість та біль в області навколо-вушних залоз спочатку з одного, потім — з іншого боку. У процесможуть залучатися й інші слинні залози — субмаксилярні і під’язи-кові. Область збільшеної залози болюча при пальпації, м’якувато-тістоподібної консистенції. Біль особливо виражений в деяких точ-ках: попереду і позаду мочки вуха (симптом Філатова) і в областісоскоподібного відростка. Діагностичне значення має симптомМурсу — гіперемія, запальна реакція слизової оболонки в областівивідної протоки ураженої привушної залози. Можливі гіперемія інабряклість мигдалин.

Припухлість може поширюватися на шию, шкіра стає напруже-ною, лисніє, гіперемії немає. Хворих турбує болючість при жуванні.У деяких випадках настає рефлекторний тризм, який перешкоджаєрозмові і прийому їжі. При односторонньому ураженні слиннихзалоз хворий нерідко нахиляє голову в бік ураженої залози.Збільшення слинної залози швидко прогресує і досягає максимумупротягом 3 днів.

При ускладненнях можливий розвиток менінгіту, менінгоенце-фаліту, орхіту, гострого панкреатиту, артриту, міокардиту та ін.

Специфічного лікування немає, неускладнений епідемічнийпаротит лікують вдома, госпіталізація показана тільки у випадкахважких ускладнень.

Найголовнішим при лікуванні є дотримання постільного режи-му протягом 10 днів. Рекомендується вживати у їжу рідини у вигля-ді соків, мінеральної води, чаю. Їжа повинна бути рідкою або напів-рідкою, молочно-рослинною.

Єдиним надійним засобом запобігання захворювання у дитинита можливих ускладнень є щеплення проти цієї інфекції живоюпаротитною вакциною. Вона проводиться у віці 18 місяців у медич-но-профілактичних закладах. В Україні вакцинувати проти пароти-ту почали у 1983 році, ревакцинацію запровадили з 1996 року.

397


АНАЛІЗ ПАРАМЕТРІВ РОЗШИРЕНОЇТРЬОХПРОВІДНОЇ МОДЕЛІ ПРОВІДНОСТІ

ІОНООБМІННОЇ СМОЛИ КУ-2

Петрушка К. І.к. т. н., асистент,

Національний університет «Львівська політехніка»,к. тел. (067)-721-45-97

Стічні та шахтні води у випадку їх недостатнього очищенняпотрапляючи в поверхневі водойми, ґрунтові води, водоносні плас-ти створюють загрозу забруднення цих середовищ, а оскільки гід-росфера є однією із складових біосфери — відповідно і загрозу длядовкілля в цілому.

Електродіаліз є одним із головних методів мембранних техноло-гій, це комбінований метод, в якому суміщаються процеси електро-лізу та діалізу. Процес очищення стічних та шахтних вод електродіа-лізом базується на поділі іонізованих речовин під дієюелектрорушійної сили, яка створюється в розчині по обидві сторонимембран. Для того, щоб виключити процес дифузії, необхідно, щобіонопроникні мембрани володіли селективністю, тобто здатністюпропускати іони із зарядом одного знаку.

Основною перевагою електродіалізу перед іонообмінної техно-логією є те, що у цьому методі не використовуються хімічні реакти-ви, процес можна проводити безперервно.

Для удосконалення процесу електродіалізу нами запропонованозаповнення міжмембранного простору гранульованими іонообмінни-ми матеріалами. Основне значення цих іонообмінних матеріалів в тому,що на їх гетерополярних границях із іонообмінними мембранами про-ходить необоротна дисоціація води, в процесі якої генеруються водне-ві та гідроксильні іони, які беруть участь в безперервній електрохімічнійрегенерації іонообмінного матеріалу і виникає поєднаний транспорт ізіонами мінеральних домішок води. Тому значний інтерес викликаєвикористання іонітів у формі гранул як міжмембранної засипки.

Використання прокладок із електроізоляційних матеріалів при-водить у електродіалізі до суттєвого збільшення падіння напруги ізменшення робочої поверхні мембран. Але для успішного застосу-вання в електордіалізі прокладок із електроізоляційних матеріалівнеобхідною умовою є попереднє дослідження електропровідностіматеріалів, які будуть застосовуватись для міжмембранної засипки.

398


Електрометричний метод визначення електропровідності дозво-ляє прискорити та збільшити точність її визначення в порівнянніз іншими методами.

Було дослыджено електропровідність іонообмінної смоли КУ-2як міжмембранної засипки в системах «іонообмінна смола — розчинNaCl» та «іонообмінна смола — розчин NH4Cl». Іоніт поміщався ввимірювальну комірку і приводився в рівновагу з досліджуваним роз-чином. Коміркою була іонообмінна колонка з пористим дном і двомазафіксованими в стінці колонки елект ро дами. Рівно важ ний розчинвидалявся центрифугуванням, комірку поміщали в гумовий футляр івитримували в термостаті за постійної температури 25 °С. За допо-могою моста змінного струму (1000 Гц) вимірювався опір комірки, звеличини якого обчислювалась питома електропровідність іоніту.

Для розрахунку величини струму, що протікає через різні струк-турні фрагменти неоднорідної системи, може бути використанатрьохпровідна модель, спочатку розроблена для іонообмінних коло-нок. Після доповнення цієї моделі рівняннями зв’язку між її пара-метрами та структурними параметрами двохфазної моделі з’явиласяможливість використовувати таку розширену модель для опису елек-тропровідності смол і мембран. Іонообмінні смоли, як і мембрани, ємікрогетерогенними матеріалами, що складаються з гелевої фази тавключень рівноважного розчину.

Виконаний аналіз параметрів розширеної трьохпровідної моде-лі провідності іонообмінної смоли КУ-2 в різній іонній формі пока-зав, що, незалежно від природи протиіона, основна частка струму віоніті переноситься через канал з послідовним розташуванням про-відних фаз гелю та розчину.

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЗАБРУДНЮВАЧІВАТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ В УКРАЇНІ ЗА 2015–2016 РР.

Пріймак Ю. Ю.ІІ курс, група МБВ 21/16, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій університету «Україна»Науковий керівник: Мележик О. В., к. б. н., доцент кафедри


Забруднення атмосферного повітря — один з основних типівантропогенного забруднення. Полягає у викиді в атмосферу хіміч-

399


них речовин, твердих частинок і біологічних матеріалів, здатнихвикликати шкоду для людини та інших живих організмів. Частоефект забруднювачів є непрямим та проявляється лише через три-валий час, наприклад, певні речовини здатні зменшувати товщи-ну озонового шару, впливаючи таким чином на більшість земнихекосистем.

Атмосфера завжди містить певну кількість домішок, котрі зумов-люються природними та антропогенними джерелами. До числадомішок, котрі виділяються природними джерелами, належать: пил(рослинного, вулканічного, космічного походження, внаслідок еро-зії ґрунту, частинки морської солі тощо); туман, дим, гази від лісовихта степових пожеж; гази вулканічного походження; різноманітніпродукти біологічного походження. Рівень забруднення атмосфериприродними джерелами є фоновим і несуттєво змінюється з часом.Атмосфера має могутні властивості самоочищення, але нині вона зцим завданням вже не справляється.

Основними джерелами антропогенного забруднення атмосфериє такі групи:

– забруднювачі, які утворюються при згорянні палива для потребпромисловості, опалення житлових будинків, при роботі всіх видівтранспорту;

– забруднювачі, які утворюються в результаті промислових викидів;

Рисунок. Аналіз основних забруднювачів атмосферного повітря в Україні за 2015–2016 рр., тис. т

400


– забруднювачі, зумовлені згоранням і переробкою побутових іпромислових відходів.

За останні кілька років у світі спалюється в середньому 10 млрдтонн палива на рік. При цьому викидається 22 млрд тонн вуглекис-лого газу, 150 млн тонн двоокису сірки, близько 300 млн тонн окси-ду вуглецю, 50 млн тонн оксиду азоту, 200—700 млн тонн пилу і димута багато інших речовин, з якими надходять в атмосферу шкідливі,хвороботворні, в тому числі канцерогенні та мутагенні речовини.

Найбільш поширеними токсичними речовинами, котрі забруд-нюють атмосферу, є: оксид вуглецю СО, діоксид сірки в SO2, оксидазоту NO, вуглеводні СnНm та пил.

Основні джерела забруднення атмосфери в Україні та їхні вики-ди у 2015–2016 рр. наведено на рис. 1.

Як видно з наведених даних, за 2016 р. було викинуто в атмос-феру на 221,1 тис.т забруднювачів більше, ніж у 2015 р. Серед нихзбільшились викиди переробної промисловості на 36 тис.т; поста-чання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря — на240,5 тис.т; але і зменшились викиди від діяльності добувної про-мисловості і розроблення кар’єрів — на 26,7 тис.т; добуваннякам’яного та бурого вугілля — на 81,8 тис.т; металургійне вироб-ництво — на 45,2 тис.т.

Таким чином, основним забруднювачем атмосферного повіт-ря в Україні є сектор постачання електроенергії та газу, оскільки вйого діяльності відбувається спалювання великої кількості горю-чих речовин, що і є основним джерелом забруднення. В іншихгалузях господарювання останніми роками спостерігається змен-шення кількості викидів, частково, в наслідок застосуваннясучасних технологій очищення викидів та вловлювання забруд-нювачів.


1. Джерела забруднення атмосфери. URL: http://pidruchniki.com/14940511/ekologiya/zabrudnennya_atmosferi (дата звернення:02.03.2018).

2. Статистичний довідник «Україна в цифрах. 2016 рік». Київ:держкомстат України, 2017.

401


ДОСЛІДЖЕННЯ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ В РАМКАХ НАВЧАЛЬНО-ОЗНАЙОМЧОЇ ЕКСКУРСІЇ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ КОМПАНІЇ

ТОВ «ВАЛАРТІН ФАРМА» Процько А. О.

група ФМ21/17 спеціальність «Фармація, Промислова фармація», факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

Науковий керівник: Катинська М. Г., к. фарм. н., доцент кафедрифармації, факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

Особливої актуальності системи збуту продукції мають в фарма-ції, з огляду на специфічність (лікарські засоби, здоров’я пацієнтів,етичність промоції тощо). Лікарські засоби є особливою групоютоварів масового застосування, що відображається на методах збуту,тому що лікарські препарати хоча й потрібні широкому колу спо-живачів, не можуть бути предметом прямого продажу. До них незастосовуються такі методи, як директ-маркетинг, телефон-марке-тинг, продаж за оголошеннями в газетах, журналах тощо.

У 2017 р. в рамках вивчення дисципліни «Маркетинг в фарма-ції» було проведено навчально-ознайомчу екскурсію до ТОВ«Валартін Фарма». Компанія є успішним прикладом системи збутупродукції на фармацевтичному ринку України.

90 співробітників займаються просуванням її продукції середлікарів і фармацевтів за допомогою візитів, презентацій і конферен-цій (84 професійних медичних представника і регіональних менед-жера), поділених на 2 підрозділи що спеціалізуються на просуванніOTC (безрецептурних) і Rx (рецептурних) препаратів відповідно.

Продуктова лінійка компанії під маркою «Сорбекс» широковідома і затребувана споживачами України, Росії, країн СНД, Балтії,Польщі, Болгарії, Фінляндії. Просування та реклама «Сорбекс» єетичними та сучасними. «Сорбекс» вивели на фармацевтичнийринок у 2008 р., інтенсивно рекламували. Величезні білл-борди роз-містили на території Криму. Крим вибрали не випадково, величезнакількість туристів з України, Росії та інших країн і дуже велика ймо-вірність отруєнь їжею, яка зберігалась поза межами холодильників.В той час упаковка вугілля коштувала 20 грн., в той час, як ціна вугіл-ля від других виробників складала всього близько гривні. Через чоти-ри роки «Сорбекс» завоював більше половини ринку активованоговугілля. У 2017 р. в номінації «Безрецептурний препарат» премією«Панацея — 2017» нагороджено саме препарат «Сорбекс», як кра-

402


щий сорбент 2017 року. «Сорбекс» вже не раз отримував визнання,як серед споживачів, так і серед професіоналів фармацевтичної галу-зі. Кожна подальша нагорода — цінніше, адже утримувати званнякращого — завдання непросте, кожна нагорода — це результат бага-торічної праці і підтвердження професіоналізму.

Слід зробити висновок, що якісний товар, реклама, професійнамаркетингова політика може допомогти лікарському засобу не тількивийти на фармацевтичний ринок, але і переконати споживача запла-тити більш дорожчу ціну, ніж коштує продукт конкурента, та отри-мати якісний продукт, довіру споживачів та міцно закріпити пози-цію лідера серед сорбентів. Успішним прикладом цього є «Сорбекс».

У теперішній час Україна має велику кількість вітчизняних фар-мацевтичних підприємств. Навчально-ознайомча екскурсія до ТОВ«Валартін Фарма» показала приклад успішного сучасного вітчизня-ного виробника. Приємно вразила система якості, належні санітар-но-гігієнічні умови, кваліфікація персоналу, професійний підхід,матеріально-технічне оснащення. Слід вірити та докладати макси-мум зусиль, щоб наші вітчизняні фармацевтичні підприємстваУкраїни мали належне оснащення та кваліфікований персонал, а наполицях наших аптек з’являлось все більше якісних лікарських пре-паратів вітчизняного виробництва.

У теперішній час вже є багато підприємств, якість лікарськихзасобів яких належна, а ціна соціальні. Фармацевти — професіоналигалузі, від якої залежить людське здоров’я. Наша любов до України,патріотизм та професійна робота фармацевтів має бути спрямована тате, щоб, що наші лікарські засоби були якісними, маркетингова сис-тема збуту фармацевтичної продукції досконалою, а нація здоровою.

ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ГАДЮКИ ЗВИЧАЙНОЇ В УКРАЇНІ

Родимченко А. С.група МБВ11/17, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Мовчан В. О., к. б. н., доцент кафедри мікробіології,


Звичайна гадюка належить до родини гадюкових змій. Цей пла-зун є найпоширенішою отруйною змією в Центральній Європі. На

403


щастя, вона досить миролюбна. За винятком зимового та шлюбногоперіоду особини тримаються поодинці. Харчуються дрібними гри-зунами, ящірками, жабами та пташенятами.

Звичайна гадюка населяє значну частину Європи. Вона з легкіс-тю пристосовується до різних умов. Проживає гадюка в піщанихдюнах і гірських районах, на узвишшях і в лісах. Спроможна вижи-вати також у вологому і холодному кліматах. Все своє життя прово-дить на досить невеликій території. Власну ділянку вона знає дужедобре і з легкістю може відшукати на ній здобич. Біля водоймищгадюка ловить жаб, ящірок і водяних щурів. Проте основною її здо-биччю є миші, землерийки та інші дрібні гризуни. За допомогоючутливого нюху і реагуючи на коливання повітря, змія відшуковуєздобич на землі. Так, вона полює на птахів, гнізда яких розташованіна землі. Жертву, що наблизилася на зручну для нападу відстань,гадюка блискавично атакує і впускає в неї отруту. Нерідко жертвівдається втекти, але змія наздоганяє її, оскільки через декілька хви-лин починає діяти отрута

Здобич гадюка заковтує цілою, починаючи з голови. Полюютьгадюки і на ящірок, серед яких частіше на живородку і веретенницю.Молоді особини годуються комахами. Гадюка оцінює відстань, потіматакує.

Спосіб життя гадюки залежить від пори року. Навесні і восениплазун залюбки гріється на сонці, а літом зранку до вечора залиша-ється в тіні. Віддає перевагу лісистим просторам, в основному змі-шаним лісам. У горах гадюка також населяє чагарники хвойних дерев.

За способом життя — це нічна тварина. Вдень вона відпочиваєв різних укриттях. Високо в горах часто полює і вдень. Звичайнагадюка не дуже небезпечна, вона нападає тільки в тому випадку,якщо людина наступить на неї або ж необережно схопить рукою. Напочатку зими змії впадають у сплячку. Зиму вони проводять підкамінням, виступами скель або в норах дрібних ссавців. Коли тем-пература повітря падає, змія закопується ще глибше, щоб сховатисявід холоду. Часто декілька змій разом ділять одне укриття.

Під час шлюбного періоду самці добиваються прихильностісамок і влаштовують бійки за право злучатися. Двоє самців стаютьодин навпроти одного, підвівши передню частину тіла, потім круж-ляють довкола і штовхаються, поки одному з них не вдасться при-тиснути суперника до землі. Переможець намагається зацікавитисамку і привернути її увагу. Масове народження гадюк відбуваєтьсяу серпні.

404


З першої хвилини появи на світ вони абсолютно самостійні тавсе ж декілька місяців залишаються з матір’ю. Дитинчата харчують-ся черв’яками і комахами. У північних і центральних частинах ареа-лу самки приносять потомство через рік.

Гадюки зустрічаються з березня по жовтень. Навесні та восениможна бачити, як вони приймають сонячні ванни. Укус гадюкивикликає смерть лише у виняткових випадках, але завжди стає при-чиною блювоти та проносу. Маленькі діти і люди, організм якихослаблений, наражаються на найбільшу небезпеку. Звичайна гадюкамиролюбна і неагресивна. Побачивши людину, вона завжди поспішаєсховатися або, зачаївшись, спокійно лежить. Але ніколи не нападаєна людину без причини, навпаки, вона якомога уникає зустрічі з нею.Випадки укусів трапляються винятково через необережність людини.

Змії корисні тим, що винищують багато гризунів, їх отрута вико-ристовується в медицині. Висушена отрута гадюки зберігає своїякості щонайменше 25 років.

У зв’язку зі скороченням природних місць існування звичайнійгадюці загрожує вимирання. Їжак є її природним ворогом, він мало-чутливий до отрути гадюки.

АНАЛІЗ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ЗЛОЯКІСНІ НОВОУТВОРЕННЯ У 2016 р.

Руда М. С.II курс, група МБВ 21/16, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна» Науковий керівник: Мележик О. В., к. б. н., доцент кафедри


Злоякісна пухлина — патологічний процес, зумовлений некон-трольованим розмноженням клітин, інвазією та, іноді, метастазу-ванням. Залежно від типу тканини, клітини якої перетворились назлоякісні, розрізняють рак, саркому, лімфому та інші види злоякіс-них пухлин.

Міжнародна Класифікація Онкологічних Захворювань (МКЗ-О) є міжнародним стандартом із питань злоякісних пухлин. З гісто-логічної точки зору існує понад 100 різновидів злоякісних пухлин,МКЗ-О згрупувало їх в 6 головних категорій: карциноми, саркоми,мієломи, лейкемії, лімфоми, змішані форми.

405


Захворюваність на злоякісні пухлини безперервно зростає.Щорічно у світі реєструється близько 6 мільйонів нових випадківзахворювання злоякісними пухлинами. Найбільш висока захворю-ваність серед чоловіків відзначена у Франції (361 осіб на 100 000населення), серед жінок у Бразилії (відповідно 283,4 — на 100 000).Частково це пояснюється старінням населення.

Більшість ракових пухлин розвивається у осіб старших за 50років, а кожен другий онкологічно хворий — старший за 60 років.Найбільш часто уражаються передміхурова залоза та легені у чоло-віків і молочна залоза у жінок. Смертність від онкологічних захво-рювань у світі займає друге місце після захворювань серцево-судин-ної системи. Навіть в економічно благополучних європейськихкраїнах щорічно від онкозахворювань помирають 837 тис. осіб і реєс-трується близько 4 млн нових випадків захворювання.

За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2020року онкохвороби вийдуть на перше місце, а за даними Амери кан сь -кої асоціації госпіталів — це станеться вже за 5 років

Ситуація стосовно захворюваності на злоякісні новоутворенняв Україні є досить складною.

На основі аналізу використаних даних можна стверджувати, щоз 2011 по 2013 відбувалось зростання випадків захворюваності назлоякісні новоутворення зі 159 тис. до 163,5 тис хворих, яким діагнозбуло встановлено вперше в житті. А з 2014 по 2016 спостерігаєтьсязниження зафіксованих випадків та ця кількість трималась на ста-більному рівні, проте у 2016 кількість хворих з діагнозом, що вста-новлений уперше зросла з 314 до 326 осіб на 100 тис. населення.

Серед хворих, що перебували на обліку в медичних закладах, накінець року спостерігається подібна тенденція. Протягом 2011–2013зберігалось значне збільшення хворих до 1090, 1 тис. та 2409 захво-рівших на 100 тис. населення. У 2014 відбулось падіння кількостіхворих до 2231 на 100 тис. населення. Але протягом 2015–2016повернулась тенденція до зростання кількості випадків захворю-вання на злоякісні новоутворення і на 01.01.2017 ця кількість ста-новила 985,4 тис. або 2323 осіб на 100 тис. населення.

Таким чином, показники захворюваності на злоякісні новоутво-рення в Україні знизилися у 2014–2015 роках, але у 2016 році повер-нулася тенденція до збільшення випадків захворювання.

Що стосується показників смертності від онкологічних захво-рювань, то кожен другий-третій онкохворий в Україні вмирає в пер-ший рік хвороби, що в 2–10 разів перевищує аналогічний показник

406


в розвинених країнах. У той же час, близько 5% людей з встановле-ним діагнозом злоякісної пухлини відмовляються від лікування черезбрак коштів.


1. Злоякісна пухлина. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Злоякісна_пухлина (Дата звернення: 11.03.2018).

2. Статистичний збірник «Україна у цифрах. 2016». Державна службастатистики України. Київ, 2017.

ВИЗНАЧЕННЯ КОПРОЄМНОСТІ КОНСОРЦІЙНИХЕКОТОНІВ ЗАХИСНОГО ТИПУ

Руда М. В.асистент кафедри Екологічної безпеки та природоохоронної діяльності,

Інститут сталого розвитку ім. В. Чорновола,Національний університет «Львівська політехніка»

Під копроємністю консорційних екотонів захисного типу (тут ідалі КЕЗТ) розуміють величину максимального навантаження, якуможе витримати і переносити протягом тривалого часу КЕЗТ безсерйозниx порушень її структурно-функціональниx xарактеристик.Для практичного визначення цього показника ще не існує достат-ньо надійниx кількісниx методів.

Застосування енергетичного підxоду дає можливість представи-ти копроємність як гранично допустиму зміну загального потоку біо-логічного перетворення енергії на даній території. У системі КЕЗТвідмічається ефект синергізму щодо впливу на трофотопи та геоxі-мічні процеси в ландшафтаx. Всередині фітоценозу КЕЗТ відбува-ється розвиток тісного зв’язку в межаx мезоекосистеми: насадженнязабезпечують необxідні умови існування для різноманітниx живиxорганізмів, які, в свою чергу, взаємодіючи з ґрунтовим покривомрозмножуються і розвиваються. Так створюється і зв’язок між фіто-ценозом КЕЗТ і ґрунтом: відбувається кругообіг поживниx речовин,які необxідні для життя рослин (солі азоту, фосфору калію тощо)

Другий спрощений спосіб оцінки копроємності може грунтува-тися на кількісниx результатаx біоіндикації та використанні гігіє-нічниx і токсикометричниx нормативів. Так, приймають, що гра-нично допустимий ступінь зміни функції стану КЕЗТ досягаєтьсятоді, коли інтегрована по площі земельного угіддя приведена

407


концентрація домішок наближається до одиниці. При цьому важ-ливо, щоб критичні концентрації відповідали найсуворішим еколо-го-нормативним вимогам, наприклад, мінімальній фітотоксичностіі нульовій мутагенності та канцерогенності, тобто були менші віднинішніx стандартниx ГДК. Використання гігієнічниx нормативівслід розглядати як тимчасовий заxід, викликаний відсутністю ком-плексу екологічниx нормативів.

Для підтримання еколого-енергетичного балансу та виборуваріан ту подальшого розвитку КЕЗТ у моделі вводяться блоки-ком-партмени, які є критеріями збалансованості природоємкості і коп-роємності насаджень. Оптимізаційна модель еколого-енергетично-го балансу є верxньою в ієрарxії основниx оптимізаційниx моделей табазується на компартментному аналізі.

Структура і склад інформаційниx потоків системи погодженняантропогенної дії повинні відповідати стуруктурі та функціональ-ним особливостям КЕЗТ і узгоджуватися з режимами природоко-ристування. Діагностику об’єктів КЕЗТ слід проводити на основівідношення копроємності оточуючого середовища до природоєм-кості КЕЗТ.

Таким чином, копроємність КЕЗ слугує основою діагностики наоснові відношення структури та складу інформаційних потоків сис-теми погодження антропогенної дії до структури та функціональнихособливостей насаджень вздовд залізниці.

СТРЕПТОМІЦЕТИ — ПРОДУЦЕНТИБІОЛОГІЧНОАКТИВНИХ СПОЛУК

Саморяд О. В.група МБВ-41/14, напрям підготовки «Біологія»,



Стрептоміцети вже досить давно привертають до себе увагу бага-тьох дослідників у галузях промислової мікробіології, біотехнології тагенної інженерії як продуценти біологічно активних речовин.Стрептоміцети (Streptomyces) — рід бактерій типу актинобактерії,грам-позитивних бактерій з високим вмістом гуаніну та цитозину.Стрептоміцети знаходяться переважно в ґрунті і у залишках рослин.

408


Більшіть видів формують ендоспори. Понад двісті видів антибіоти-ків, десятки різних ферментів, гормони людини та тварин, стиму-лятори росту рослин, незамінні амінокислоти, токсини, пігменти —ось далеко не повний список речовин, синтез яких вже відбуваєтьсяу промислових кількостях з використанням стрептоміцетів [1].

Актиноміцини — високотоксичні антибіотики поліпептидноїприроди. Мають характерне червоне забарвлення. Продукуютьсястрептоміцетами різних видів. З культуральної рідини Streptomyceskanamycetіcus виділений антибіотик канаміцин. Препарат пригнічуєріст мікробів, стійких до пеніциліну, стрептоміцину, тетрациклінам ііншим антибіотикам. Майже всі культури стрептоміцетів здатні про-дукувати вітаміни групи В. Так,S. olіvaceus утворює антианемічнийвітамін В12. Культури S. grіseus 15, S. aureovertіcіllatus1306 і S. aurіgі-neus 2377 у процесі вирощування на різних середовищах синтезуютьвітаміни групи В (тіамін, рибофлавін, піридоксін, біотин, нікотино-ву кислоту і вітамін В12). Продуцентами багатьох ферментів, якіодержують у виробництві, є стрептоміцети. Наприклад, протеолі-тичні ферменти, що розщеплюють білки, видобувають з S. grіseus;кератиназа і протеїназа продукуються S. fradіae [2].

Стрептоміцети використовуються і для одержання гормонів. Так,за допомогою стрептоміцетів можуть бути отримані кортизон і гід-рокортизон, преднізон і преднізолон — цінні препарати гормональ-ної дії, які широко використовуються в лікувальній практиці.

Використовують не тільки прямий пошук необхідних генів син-тезу сполук за допомогою селекції, а й більш складні методи — спря-мованого мутагенезу, генної та білкової інженерії, які призводять допояви нових, або модифікації вже відомих вторинних метаболітів.Завдяки дослідженням з генної інженерії, були розроблені і успішновикористовуються методи перенесення окремих генів в клітини стреп-томіцетів за допомогою трансформації, кон’югації та трансдукції [3].

Актуальність дослідження вторинних метаболітів стрептоміце-тів зумовлена широким розповсюдженням цієї групи мікроорганіз-мів у грунтах з різним екологічним профілем, що визначає наявністьу них надзвичайних біосинтетичних потенцій і здатність синтезува-ти забагату кількість корисних для людини речовин [4]. Штучнийсинтез цих сполук займає набагато більше часу, технологічно склад-ніший та потребує більших витрат, ніж отримання тих самих сполукза допомогою стрептоміцетів.

Стрептоміцети — найбагатше джерело різноманітних фізіологіч ноактивних речовин. Можливості їх воістину невичерпні. З кожним

409


роком наука відкриває нові цінні сполуки. За допомогою цих мікро-організмів одержують різні біологічноактивні речовини швидше,простіше, а головне, дешевше.


1. Валагурова У.В., Козырицкая В.Е., Иутинская Г.А. Стрептомицетырода Streptomyces. – Киев, Наукова думка. – 2003.

2. Литические ферменты микроорганизмов. Под ред. И.Я. Захарова,И.Н. Павлова. – Киев: Наукова думка, 2000.

3. Федренко В.О., Осташ Б.О., Гончар М.В., Ребець Ю.В. Великийпрактикум з генетики, генетичної інженерії та аналітичноїбіотехнології мікроорганізмів. Навчальний посібник для студентівбіологічних факультетів університетів. – Львів: Ізд. ЛНУ, 2005 р.

4. Цавкелова Е.А., Климова С.Ю., Чердинцева Т.А. Прикладна біохіміята мікробіологія, 2006.

СУЧАСНИЙ СТАН ЗАХИСТУ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ

Сахнюк Г. В.група МБВ 21/16, спеціальність «Біологія»,



Щороку стан річок, озер і підземних вод в Україні погіршується.Причиною цього є ряд проблем: забруднення водойм викидами з під-приємств, надмірне використання природних ресурсів, замулення тазаростання водойм. Водні ресурси країни — одне з джерел отриманняпитної води для населення. Довгострокова стратегія розвитку воднихресурсів України дозволила б краще забезпечувати українців питноюводою, а державі — економити кошти на очистці води. Крім того, беру-чи до уваги той факт, що її запаси розподіляються по території Українине рівномірно (найбільші вони на заході, найменші — в південнихрайонах Донецької, Запорізької, Херсонської, Одеської областей), цевимагає раціонального використання і охорони від забруднення.

Згідно з офіційною статистикою, щороку у водойми Українискидають близько 300 млн кубометрів неочищених стоків. Неофі -цій на статистика показує значно гірші результати. Саме тому, назва-ти стан водних ресурсів країни є вкрай незадовільним.

410


Наразі проблеми водних ресурсів України не є пріоритетними дляорганів влади. Адже для того, щоб виявити та вирішити проблемупотрібне, знову ж таки, реформування галузі. Втім, деякі заходи дляпокращення ситуації у держагентстві все-таки визначили. Експертивважають, що, найперше, для покращення стану водойм необхіднозабезпечити навколо водних об’єктів оптимальне поєднання лісовихнасаджень та лук, здійснити комплекс заходів з припинення скидан-ня до них неочищених стічних вод, ренатуралізації осушних заплав,рекультивації порушених земель, а також провести моніторинг станугідротехнічних споруд на річках, переробки берегів, що призводить дообміління та замулення річок. Крім того, варто посилити державнийнагляд і контроль за скидами з підприємств і дотриманням режимугосподарювання у водоохоронних зонах річок і дренажних каналів.

Аналіз прийнятих в експлуатацію потужностей, які забезпечу-ють захист водних ресурсів від забруднення, наведено на графіку.

Так, найбільша кількість потужностей для захисту водних ресур-сів була прийнята в експлуатацію в 2012 році. У 2015 році ці показ-ники скоротилися майже на 87% скоротилися обсяги діяльностіустановок для уловлення та знешкодження забруднюючих речовин,вдвічі зменшився обсяг води, що проходить через системи зворот-ного водопостачання, а діяльність станцій очищення стічних водскоротилася теж майже на 87%.

Такий стан очищення водойм від забруднення є вкрай катастро-фічним і потребує негайного та ефективного вирішення.

Рисунок. Експлуатація потужностей для очищення водних ресурсів (за даними Держкомстату, 2016)

411


РАКОВІ ПУХЛИНИ — ЗАГРОЗА ЛЮДСТВА

Сіренко В. С.ІV курс, група МБВ 41/14, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Беспалова О. Я., к. б. н., доцент кафедримікробіології, сучасних біотехнологій, екології та імунології,


Онкологічні захворювання як причина смерті у розвинених краї-нах займають одне з перших місць. У нормі імунна відповідь розви-вається лише на чужорідні або змінені власні антигени. Деякі пато-логічні стани і захворювання призводять до того, що з’являютьсяантитіла і T-лімфоцити, які направлені проти власних антигенів, —розвиваються автоімунні реакції [1]. Велике поширення автоімун-них захворювань і несприятливий прогноз у багатьох випадках пояс-нюють актуальність вивчення імунологічних механізмів пошкод-ження тканин і органів, методів їх діагностики і лікування.

Рак — це захворювання, яке може вражати будь-які органи і тка-нини людського організму, клінічна симптоматика якого характери-зується великим різноманіттям і залежить від багатьох факторів: лока-лізації пухлини, її гістологічної форми, характеру росту, поширеностіпроцесу, віку та статі хворого, наявності супутніх захворювань.

Ракові клітини — це мутовані клітини організму, які не підда-ються апоптозу та починають хаотично безконтрольно ділитися.Ракові клітини здатні пересуватися по організму з потоком крові аболімфи (метастаз), вони проникають в будь-які органи і тканини таздатні витісняти здорові клітини.

Головним елементом активного протипухлинного захисту є цито-токсичні Т-лімфоциті, або Т-кілери [2]. Розпізнавання пухлини Т-кілерами визначається наявністю на пухлинних клітинах специфіч-них антигенів, за якими вони відрізняються від здорових клітин.Натуральні кілери завдяки неспецифічності розпізнавання здатнівбивати неопластичні клітини без попередньої сенсибілізації до пух-линних антигенів.

Доброякісні пухлини складаються з клітин, диференційованих втакій мірі, що можна визначити, з якої тканини вони ростуть. У доброя-кісних пухлинах є капсула, що відокремлює їх від навкружних тканин.

Злоякісні пухлини складаються з помірно- і малодиференційо-ваних клітин. Вони можуть втратити схожість з тканиною, з якоївони виходять. Для злоякісних пухлин характерний швидкий ріст,

412


метастазування і рецидивування, наявність загального впливу наорганізм.

Імунодіагностика пухлин. До маркерів злоякісного зростаннявідносяться речовини різної природи: антигени, ферменти, глікоп-ротеїни, ліпіди, білки, метаболіти. Синтез маркерів обумовленийособливостями метаболізму ракової клітини. Аномальна експресіягеному — один з основних механізмів продукції маркерів пухлин-ними клітинами, який обумовлює синтез ембріональних, плацен-тарних і ектопічних ферментів, антигенів і гормонів [3].

Імунотерапія. Застосування імунотерапевтичних заходів прилікуванні хворих з онкопатологією має два підходи: дія на імуннусистему хворого з метою імунореабілітації; дія на пухлину з метоюімунотерапії. Цитокінотерапія пухлин проводитися із застосуван-ням препаратів інтерферонів, які підвищують цитотоксичну актив-ність природних кілерів. Механізм антипухлинної дії інтерферонуможе включати активацію апоптозу. Відкриття пухлинних антиге-нів і розробка методів формування специфічної імунної відповідіпроти них лежить в основі створення протипухлинних вакцин [3].


1. Петерсон Б.Е., Чисова В.И. Рання онкологічна патологія. Москва:Медицина, 1985. 320 с.

2. Клінічна імунологія та алергологія. За ред. О.М. Біловола, П.Г. Крав -чуна, В.Д. Бабаджана, Л.В. Кузнецової. Київ, 2011. 550 с.

3. Дранік Г.М., Прилуцький О.С., Бажора Ю.І. та ін. Клінічна імунологіята алергологія. Київ: Здоров’я, 2006. 888 с.

СТРЕПТОМІЦЕТИ ЯК ПРОДУЦЕНТИ БІОЛОГІЧНО-АКТИВНИХ СПОЛУК

Сіренко В. С.ІV курс, група МБВ 41/14, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Тугай Т. І., проф., д. б. н., кафедри мікробіології,


Стрептоміцети вже досить давно привертають до себе увагу бага-тьох дослідників у галузях промислової мікробіології, біотехнології тагенної інженерії як продуценти біологічно активних речовин [1].Актуальність дослідження вторинних метаболітів стрептоміцетів

413


зумовлена широким розповсюдженням у грунтах з різним екологіч-ним профілем, що визначає наявність у них здатність синтезуватикорисні для людини речовини.

Стрептоміцети є найбільшим антибіотико-продукуючим родом.Антибіотики, які продукуються стрептоміцетами, застосовують якстимулятори росту свійських тварин, для поліпшення перетравленнякорму. Також вони мають широкий антимікробний спектр [2].

Стрептоміцети мають здатність до синтезу різних вітамінів.Відомі мікроби, що синтезують вітаміни В1, В2, біотин, пантотено-ву кислоту, піридоксин та ін. Майже всі культури стрептоміцетівздатні продукувати вітаміни групи В. Культури S. grіseus 15, S. aureo-vertіcіllatus 1306 і S. aurіgіneus 2377 у процесі вирощування на різнихсередовищах синтезують вітаміни групи В (тіамін, рибофлавін, біо-тин, нікотинову кислоту і вітамін В12).

Багато видів стрептоміцетів, пофарбовані в червоно-помаранче-вий чи жовтий колір (наприклад, S. fradіae) утворюють каротини ікаротиноїди, які є попередниками вітаміну А1 (провітаміни А1) [1].

Продуцентами багатьох ферментів, які одержують у виробництві,є стрептоміцети. Наприклад, протеолітичні ферменти, що розщеп-люють білки, видобувають з S. grіseus; кератиназа і протеїназа про-дукуються S. fradіae.

Стрептоміцети використовуються і для одержання гормонів.Гормони являють собою складні органічні сполуки з високою біо-логічною активністю, що мають цілеспрямовану дію на органи татканини організму [3]. За допомогою стрептоміцетів можуть бутиотримані кортизон і гідрокортизон, преднізон і преднізолон — цінніпрепарати гормональної дії, які широко використовуються в ліку-вальній практиці.

Можливості сучасної науки, інтенсивний розвиток біотехнологіїта генної інженерії зробили можливим використовувати не лишеприродні можливості стрептоміцетів, але й змінювати генетичнозапрограмовані процеси синтезу вторинних метаболітів з метоюотримання специфічних речовин, та регулювання інтенсивностісинтезу біологічно активних сполук стрептоміцетів. Враховуючі всізгадані вище аспекти, можна з абсолютною впевненістю стверджу-вати, що подальше вивчення особливостей біосинтезу біологічноактивних речовин у стрептоміцетів є дуже важливим кроком у покра-щенні результатів промислового отримання вже відомих вториннихметаболітів та винайденні нових, ще невідомих науці біологічноактивних сполук [4].

414



1. Гаузе Г.Ф., Преображенська Т.П., Свешникова М.А. та ін. Визначенняактиноміцетів. Роди Streptomyces, Streptoverticillum, Chainia. Москва:Наука, 1983. 248 с.

2. Гришко В.Н. Структурно-функциональные особенности сообществаактиномицетов в некоторых черноземах и засоленных почвахУкраины. Почвоведение. 2010. № 2. С. 221–228.

3. Anderson A.S., Wellington E.M.H. The taxonomy of Streptomyces and relat-ed genera. Int. J. Syst. Evolu. Microbiol. 2001. V. 51. P. 797–814.

4. Андріюк К.І., Іутинська Г.О., Антипчук А.Ф. та ін. Функціонуваннямікробних ценозів ґрунту в умовах антропогенного навантаження.Київ: Обереги, 2001. 233 с.

ВПЛИВ ТРОМБОЦИТІВ (TB) НА РОЗВИТОКПУХЛИННОГО ПРОЦЕСУ В ХВОРИХ

НЕЙРОХІРУРГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

Соломай А. С.2 курс, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна

Науковий керівник: Беспалова О. Я., к. б. н., доцент, факультет біомедичних технологій


Поширеність онкологічних захворювань в усьому світі дужевисока. Вони займають друге місце після хвороб серця і судин. Вдіагностиці даних захворювань кров — найбільш активна ланка іуніверсальна речовина, яка контактує з усіма органами і ткани-нами організму. Сучасні клінічні дослідження спрямовані напокращення ефективності терапії та показників виживаності хво-рих шляхом прогнозу перебігу онкологічного захворювання тасвоєчасної відповідної корекції схеми лікування. Нині рівні екс-пресії чи активності желатиназ у пухлині та плазмі крові пов’язу-ють із рівнем метастазування та загальною виживаністю (ЗВ) хво-рих на рак.

Було обстежено 15 хворих з пухлинами головного мозку в трьохгрупах:

1) чоловіки; 2) жінки; 3) діти.

415


Досліджено співвідношення клітин периферичної крові для діаг-ностики та прогнозування клінічного стану хворих нейро -хірургічного профілю. Функція тромбоцитів як одного з головнихкомпонентів людської крові в процесі лікування онкологічних захво-рювань.

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні абсолютногоскладу тромбоцитів. Прогнозування перебігу до операційного таподальшого післяопераційного стану пацієнта нейрохірургічноговідділення за шкалою Карновского.

Методи, що використовувалися у роботі: Визначення стану пацієнтів за шкалою Карновського.Загально-клінічний аналіз крові.Дослідження проводили за допомогою набору реагентів Реагент

SW. Diluents, Реагент SW. Lyse, Реагент SW. Boule. Прибор: гемато-логічний аналізатор Swelab Аlfa.

Дослідницькі завдання:1. Дослідити функціонально-структурні особливості тромбо-

цитів.2. Роль тромбоцитів в системі гемостазу.3. Проаналізувати білковий профіль циркулюючих тромбоцитів,

який відображає перебіг пухлинного процесу;4. Пошук можливостей використання характеристик тромбоци-

тів як маркерів пухлинного росту; 5. Вивчити динаміку впливу клітин вродженого та набутого іму-

нітету на ріст пухлин головного мозку. В результаті роботи ми переконалися, що онкологія глибоко

переплетена з фізіологією, і щоб пізнати природу злоякісного про-цесу, необхідно досконало знати фізіологію й патологію окремої клі-тини та організму в цілому. З’явилася можливість лікування онко-захворювань на початковій стадії їх зростання, що дозволяєпідвищити виживання хворих на рак; нами було проаналізовано станхворих та показники клінічних аналізів до і післяопераційного періо-ду; ми вивчили динаміку стану онкологічних хворих нейрохірургіч-ного відділення за шкалою Карновского та довели, що тромбоцитиє високореактивними компонентами системи кровообігу, що важ-ливо не тільки з погляду гемостатичної активності, оскільки вониберуть участь у модуляції метастазування раку, а й презентують низкумолекул та продукують деякі ферменти без яких лікування онкозах-ворювань не можливе.

416


ВПЛИВ МАКРОЦИКЛІЧНИХ ТРИХОТЕЦЕНОВИХМІКОТОКСИНІВ НА СИНТЕЗ БІЛКУ

У Saccharomyces cerevisiae ШТ. «ФЕОДОСІЯ» ТА Chlorella vulgaris L 62

Супрун І. В.Група ЗМБВ 61/16 М, спеціальність «Біологія»,



Серед численних факторів навколишнього середовища токсичніречовини — мікотоксини (яких на даний момент відомо близько450), що утворюються мікроскопічними грибами та більш ніж 200видів токсиноутворюючих грибів в останні роки привертають всебільше уваги. Значна роль в ній відводиться так званим трихотеце-новим мікотоксинам, які поєднують близько 1/3 всіх відомих вданий час грибних токсичних агентів і проявляють унікальні влас-тивості, включаючи можливість викликати тяжкі мікотоксикозилюдини і в тварин, а також наносити шкоду навколишньому сере-довищу, а також є причинними агентами таких тяжких, подібних засимптоматикою захворювань людини та тварин, як дендродохіо-токсикоз, міротеціотоксикоз, стахіботріотоксикоз.. В останні рокивсе частіше повідомляється про випадки захворювання людей, а зок-рема дітей інфікованими токсиноутворюючими грибами, що засе-ляють різні целюлозовмісні субстрати в житлових приміщеннях таофісах з проблемами вологості. Поряд з цим вони проявляють такожширокий спектр біологічної дії — фітотоксичну, фунгістатичну, фун-гіцидну, цитотоксичну, інсектицидну тощо. В останні десятиріччядобре вивчена хімічна структура як простих, так і макроциклічнихтрихотеценів, розроблені та постійно удосконалюються методи їханалізу і ідентифікації проте мало вивченим є механізм пошкод-жуючої дії макроциклічних трихотеценів. Не дивлячись на різноп-ланову дію їх на біологічні об’єкти, дані обмежені в основному пуб-лікаціями, що стосуються вивчення дії окремих токсинів на етаптрансляції синтезу білку. В літературі відсутні дані про вплив токси-нів даної групи на інші етапи синтезу білку. Існують окремі роботи,присвячені механізму дії МЦТЦ по відношенню до білок-синте-зуючої системи ахолеплазм, каротиногенезу грибів, мембранногопотенціалу та питомої провідності мембран клітин вищих рослин,

417


що не дає можливості чітко уявити загальну картину біохімічної діїцих сполук на клітинному рівні, охарактеризувати наявність або від-сутність специфічної дії цих токсинів по відношенню до певних про-цесів обміну речовин, що відбуваються в клітині.

Метою даної роботи було дослідження впливу МЦТЦ — компл-ексного препарату дендродохіну і його індивідуальних компонентівверукарину А, роридину А та роридину Н на синтез макромолекулдосліджуваних тест-організмів — Saccharomyces cerevisiae та Chlorellavulgaris.

При вивченні дії МЦТЦ на синтез білку у представників еука-ріот, було відмічено перш за все, що всі вони незалежно від різниці вструктурі, чинять різного ступеню виражений інгібуючий ефект.

Таким чином, отриманий експериментальний матеріал дозволяєосвітити деякі аспекти впливу досліджуваних МЦТЦ на метаболічніпроцеси у представників еукаріот та визначити найбільш чутливі доних організми, а самі токсини охарактеризувати як сильні фітоток-сичні сполуки.

ПІЄЛОНЕФРИТ ЛЮДИНИ

Терех Д. О.Слухач МАН тов. «Еврика»

ЦПР Святошинського району м. Києва. Педагогічний керівник: Литвиненко В. В., керівник гуртка-методист

Пієлонефрит — це найбільш поширене інфекційно-запальнезахворювання нирок. На це захворювання страждають:

– діти до 6 років, що пов’язано з анатомічною будовою сечови-відних шляхів і несформованим імунітетом;

– вагітні жінки, у яких виникнення пієлонефриту пов’язано зослабленим імунітетом і зниженням тонусу сечовивідних м’язів

– чоловіки після 60 років, у яких є простатит, аденома передмі-хурової залози.

Класифікують пієлонефрит за шляхами проникнення інфекціїта за течією хвороби.

Найбільш поширений гострий та хронічний пієлонефрит, поді-ляють на первинний і вторинний.

Більше 90% випадків пієлонефриту викликані кишковою палич-кою — бактерією, що розмножується в кишківнику і проникаєв уретру з ануса під час дефекації.

418


Спектр ускладнень: абсцес нирки, некроз сосочків нирки, піо-нефроз і бактеріотоксичний шок;

Лікування проводиться під наглядом лікаря після ретельногоогляду пацієнта.

Застосування профілактичних заходів дозволить уникнутисерйозного інфекційно-запального процесу ниркової тканини, чаш-ково-мискової системи і канальців нирок.

Краще утримуватися від вживання солоних та жирних харчів іне допускати переохолоджень організму.

Для хворих на пієлонефрит бажано вживати не менше двох літрівводи.

Жінки хворіють на пієлонефрит в 4–5 разів частіше за чоловіків.У дитинстві пієлонефрит розвивається приблизно у 3% дівчаток

і 1% хлопчиків.Пієлонефритом страждають 7–10% населення молодого і серед-

нього віку, 15–23% осіб похилого та старечого віку, інфекція сечо-вих шляхів становить 40% всіх внутрішньо-лікарняних інфекцій імає 3 вікових піки: раннє дитинство — у дівчаток захворюваністьбільше в 8 разів, репродуктивний вік — переважають жінки — піє-лонефрити «медового місяця», дефлораційні цистити, пієлонефри-ти вагітних; літніх і старечого віку. Частота безсимптомного бакте-ріоносійства у літніх досягає 40–50%.

Гострий пієлонефрит становить 10–15% всіх захворювань нирок.Залежно від морфологічної картини розрізняють дві стадії гострогопієлонефриту: серозне і гнійне запалення. Гнійні форми пієлонеф-риту розвиваються у 25–30% хворих.

З усіх хвороб нирок гострий пієлонефрит становить 14%, з їхчисла гнійні форми цього захворювання розвиваються у кожноготретього.

Коли пієлонефрит загострився, важливо повністю вилікуватийого і не допустити розвитку його хронічної форми. Для цього про-фільні фахівці настійно рекомендують не переривати курс лікуванняі до кінця приймати призначені антибактеріальні препарати. Якщоприпинити прийом медикаментів раніше терміну, то ризик розвит-ку хронічної форми збільшиться. Крім цього, всім пацієнтам безвинятку, які перенесли гостру фазу пієлонефриту, необхідно пере-бувати на диспансерному обліку протягом року.

419


AMERICIUM: ITS BEHAVIOR IN SOIL AND HOT PARTICLES

Tugay T. I.Doctor of Sciences, Head of the Department of Microbiology,

Modern Biotechnologies, Ecology and Immunology Open International University of Human Development »Ukraine»

It’s know, that in connection with the development of the nuclearindustry, almost every 20 years are accompanied by major nuclear disastersunfortunately.

Radionuclides in the environment are one of the major concerns tohuman health and ecotoxicology. The explosion at the Chernobyl nuclearpower plant and Fukushima I renewed interest in the role played by fungiin mediating radionuclide movement in ecosystems.

Studies of migration of radionuclides in heavily polluted areas ofChNPP Exclusion Zone have shown that activity of transuranic element241Am is traced to a depth of 50–60 cm. This fact indicates that intensiveprocesses of degradation of fuel fallout occur in soils.

At present, 241Am is the dominant alpha emitter in the Chernobyl acci-dent zone. We also note that the metabolism constants for 241Am are 5–50times greater than for Pu isotopes, ie 241Am is an order of magnitude moredangerous radiological for living organisms than isotopes of Pu.

Fungi have a significant effect on the migration of radionuclides. It isknown that the proportion of mycobiota in the microbial biomass of the soilis more than 80%, therefore, it can be assumed that such changes in theradionuclide migration rate occur with the participation of soil micromycetes.

We have shown, that micromycetes have ability to colonize transuran-ic particles.

The question is how soon the soil will be cleared from radionuclidesin the exclusion zone? The half-life of plutonium 241 is 14 years, while it isconverted into 241 americium, the half-life of which is 434 years.

The amount of americium in the decay of plutonium is constantlyincreasing and will reach a maximum somewhere by 2030 year.

A special model system was developed to study the interaction of hotparticles with fungi.

In Exclusion Zone of Chernobyl Atomic Station were isolated fungiwhich have unique properties: preferential growth to particles with highspecific activity, converting some insoluble radionuclide (137Cs and 90Sr) inion exchange form.

420


To study the behavioral adaptations of hyphomycetes that were formedunder exposure of chronic ionizing radiation and possible mechanisms ofits realization two model systems were created; one of them imitated theinfluence of «hot» particles, another — the radioactivity of the contami-nated soil of the alienation zone ChAES. It was established that the adap-tation of hyphomycetes to relatively high doses of radiation isn’t a uniqueproperty of some species but there are frequent occurrences of the adaptivefeature in a lot of taxon that formed under exposure of chronic radiationand it has the maximum rate in areas with radioactivity background up to500 mRh–1.

It was established new fact — 241Am is more attractive for C. cladospo-rioides then 137Cs.

It was shown that coefficients of transfer of radionuclides, from theparticles into the mycelium of C. cladosporioides for 241Am are in 6 and 14times higher than for 137Cs and so active process of transfer artificialradionuclide 241Am into fungi not clear now and requires additional studies

These results open up new possibilities for utilization this capability offungi in bioremediation technologies of cleaning contaminated bytransuranic elements territories (polygons of ground nuclear testing areamining and processing plants, nuclear fuel storage, sites contaminated as aresult of radiation accidents).

БІОСИНТЕЗ АВЕРМЕКТИНІВ ШТАМОМ Streptomyces avermitilis УКМ АС-2179

ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОСЛИНИ

Харченко О. В.група ЗМБВ 61/16 М, спеціальність «Біологія»,



У другій половині 20 століття широкого розповсюдження у світінабули препарати мікробного походження, яким притаманні фіто -стимулюючі, антипаразитарні та протипатогенні властивості.Основними мікроорганізмами, що використовуються для створен-ня подібних речовин, є бактерії родів Pseudomonas, Rhisobium,Streptomyces, Bacillus та гриби родів Trichoderma і Fusarium. Провіднемісце серед мікробних сполук інсектицидної, нематоцидної та ака-

421


рицидної дії займають авермектини, продукти життєдіяльності ґрун-тового мікроорганізму Streptomyces avermitilis. На основі авермекти-нів у Росії, США, Японії створено низку препаратів, що застосову-ються у сільському господарстві, ветеринарії та медицині. В Україні,на жаль, виробництво подібних препаратів відсутнє, хоча для нашоїагропромислової країни отримання власних продуцентів авермекти-ну та створення препаратів на основі метаболітів згаданих культур єважливим і бажаним. Промислове виробництво певного мікроб ногопрепарату можливе лише за умови існування високо продуктивногоштаму мікроорганізму, що синтезує біологічно активні сполуки увисокій кількості. Одним із можливих шляхів підвищення біосинте-тичної активності культури є оптимізація середовища культивуваннямікроорганізму та внесення у нього попередників стартових одиницьбіосинтезу певної речовини. Для авермектинів такими сполуками єпіруват, ізолейцин, валін, треонін, метіонін, катаболізм яких забез-печує утворення ізобутирил-, 2-метилбутирил- та пропіоніл-КоА, атакож S-аденозилметіоніну. Співробітниками відділу загальної таґрунтової мікробіології Інституту мікробіології та вірусології ім. Д.К.Заболотного НАН України у 1999 році було виділено з грунту таселекціоновано шляхом спонтанної мінливості та індукованого мута-генезу штам Streрtomyces avermitilis, наразі депонований в УКМ підномером Ас-2179. З огляду на те, що згаданий штам Streрtomycesavermitilis є недостатньо високопродуктивним для застосування у про-мисловості, актуальними залишаються вивчення шляхів підвищенняйого продуктивності, а також дослідження біологічної активностісинтезованого ним авермектинового комплексу.

Метою даної роботи було визначення оптимальних умов куль-тивування штаму Streptomyces avermitilis УКМ Ас-2179 і вивченнявпливу деяких попередників на синтез авермектину, а також дослід-ження впливу авермектинового комплексу на рослини.

Таким чином, у результаті дослідження нами виявлено фізіоло-гічні особливості росту культури Streptomyces avermitilis УКМ Ас-2179,встановлено найбільш сприятливу концентрацію пірувату для накопи-чення авермектину культурою, що може бути використано у майбут-ньому для оптимізації умов культивування стрептоміцету. Також дове-дена ріст- та розвитокстимулююча дія культуральної рідини Strepto my cesaver mitilis УКМ Ас-2179 та авермектинового комплексу Аверком, ство-реного на основі даного штаму стрептоміцета, на рослини. Це дає під-стави рекомендувати ці біологічно активні речовини для подальшо-го застосування як для захисту, так і стимуляції росту рослин.

422


ВИКОРИСТАННЯ БАКТЕРІЙ ПРИ КОРОЗІЇ

Чайка Ю. І.IV курс, група МБВ 41/14 спеціальність «Біологія»,

кафедра мікробіології, сучасних біотехнологій, екології, імунології,факультет біомедичних технологій

Університету «Україна»430Науковий керівник: Тугай Т. І., д. б. н., професор кафедри мікробіології,



Бактерії — велика група (тип) мікроскопічних, переважноодноклітинних організмів, що володіють клітинною стінкою, міс-тять багато дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), мають примі-тивне ядро, позбавлене видимих хромосом і оболонки, що не міс-тять, як правило, хлорофілу і пластид, що розмножуютьсяпопе речним діленням (рідше перетяжкою або брунькуванням) [1].

Корозія — корозія, спричинена мікроорганізмами або продукта-ми їх життєдіяльності [1].

Види біокорозій:Аеробна корозія — здійснюється у присутності достатньої кіль-

кості вільного чи розчиненого у воді кисню[4].До аеробної корозії схильні бетонні і сталеві водопровідні труби,

насоси і різне обладнання системи водопостачання, кам’яні, бетон-ні споруди і сталеві конструкції підземних споруд, де утворюютьсякислі води. Збудниками аеробного корозії є тіонові, нітрифіцирую-чі і залізобактерії. У результаті життєдіяльності тіонових і нітрифі-цируючих бактерій агресивні корозійні середовища створюються зарахунок накопичення сірчаної та азотної кислот — кінцевих про-дуктів їх метаболізму. Участь залізобактерій в корозійному процесіпов’язують з утворенням диференційовано аеруючих осередків [3].

Бактерії окисляють залізо всередині своїх клітин, енергію вониотримують за рахунок окиснення заліза і органічних речовин. Вониотримують кисень з води[2].

Саме тому, після механічного руйнування мінералізованих охри-стих відкладень, під ними можна виявити корозійні пошкодженняматеріалу труб.

Основними збудниками анаеробної корозії є сульфатредуцірую-чі бактерії, відповідальні за відновлення сульфатів до сірководню іставляться до родів Desulfovibrio і Desulfotomaculum [3].

423


Анаеробна корозія — без кисню, з утворенням сірководню.При анаеробній корозії заліза можуть протікати наступні реакції:– анодний процес;– біологічні процеси;– катодні процеси;– вторинні хімічні процеси.Внаслідок виділення енергії при біологічному окислені катодно

утворюючого водню (а в кінцевому рахунку в результаті електрохі-мічного процесу корозії заліза) бактерії одержують необхідні енер-гетичні можливості для свого існування і, значить, для здійсненняендотермічної реакції відновлення сульфатного іона. Тобто утво-рюється замкнене коло[4].

Отже, утворена сірчана кислота може викликати інтенсивнукорозію стальних трубопроводів. Ці бактерії розвиваються в кисло-му середовищі. Тому в умовах експлуатації трубопроводів, ущільне-них у місцях з’єднань в’яжучими речовинами в склад яких входитьсірка (сірчані цементи), є небезпека корозії внаслідок мікробіоло-гічного окислення.


1. Покровский В.И. «Медицинская микробиология, иммунология,вирусология». Учебник для студентов фарм. ВУЗов, 2002.

2. Борисов Л.Б. «Медицинская микробиология, вирусология ииммунология». Учебник для студентов мед. ВУЗов, 1994.

3. Воробьев А.А. «Микробиология». Учебник для студентов мед. ВУЗов, 1994.4. Коротяев А.И. «Медицинская микробиология, вирусология и

иммунология», 1998.

ВИРУБУВАННЯ ЛІСІВ — ВТРАТА ДИХАННЯПЛАНЕТИ

Чепіль М. П.група МБВ 11/17, спеціальність «Біологія»,

факультет біомедичних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Ілюк Н. А., к. с.-г. н., доцент кафедри мікробіології,


Ліс — важлива складова біосфери. Він є одним із основних типіврослинності на планеті та слугує екотопом для значної кількості біо-різноманіття. Крім того, ліс є сировинним ресурсом та джерелом

424


харчових продуктів, сприяє підтриманню нормального водногорежиму річок, регулює клімат на величезних територіях, захищаєґрунти від ерозії і сприяє підвищенню врожайності полів.

Вирубка лісів в наш час стала однією з найбільш важливих проб -лем в екології. Якщо знищення лісів продовжувати такими темпа-ми, то дуже скоро на ній не залишиться жодного дерева. Що ж станез людством? Адже ліси не тільки збагачують атмосферу необхіднимкиснем, але і є основною рушійною силою в процесі кругообігу води.

Масове вирубування дерев призведе до раптових змін темпера-тури, зникнення родючого шару ґрунту. Як результат, на місці виру-баних лісів утворяться пустелі. Приклади вже є поряд. Раніше націлинах Північного Причорномор’я росли буйні трави, букові, дубо-ві гаї й ліси, а тепер залишився тільки голий степ, який з усіх боківпровівають вітри.

Лісистість України становить 15,9% від загальної площі. Але,незважаючи на досить невелику лісистість території, Україна займає9-те місце у Європі за площею лісів та 6-те місце за запасами дере-вини. Проте за короткий проміжок часу країна скотилася з першогона останнє місце в Європі за кількістю лісонасаджень. Нелегальневирубування лісу в Україні досягло критичного рівня. За деякимиоцінками, знищено понад 30% лісу. Однією з причин тотальногонезаконного вирубування лісів є зубожіння населення та пошук всіхможливих шляхів для виживання.

Окрім планового вирубування лісів значної шкоди завдає неза-конне вирубування лісів. Так, обсяги незаконного вирубування лісіву перше півріччя 2016 року зросли на 36% порівняно з тим самимперіодом у 2015 р, коли незаконно було вирубано 24 тис. м3 лісу.І проблема не тільки у завданні економічних збитків (близько 85 млн грн), а в нанесенні непоправної шкоди довкіллю.

Таким чином, погіршення стану лісів і зменшення їхніх площ всвіті — це, дійсно, глобальна проблема, викликана надмірною вируб-кою, нераціональним використанням і управлінням лісовими ресур-сами та неефективною організацією ведення лісового господарствана державному рівні. Вона вимагає термінового вирішення, оскількинаслідки знищення лісів можуть бути катастрофічними для всьоголюдства. Щоб зупинити цей процес та зберегти екологічну рівнова-гу у природі необхідно якнайшвидше реорганізувати та акцентуватина ньому всю увагу природоохоронному підходу до ведення госпо-дарювання в лісах України, а також звернути особливу увагу на поси-лення відповідальності за порушення встановленого законодавства.

425


ОЦІНКА ВПЛИВУ ПАЛІННЯ НА ОРГАНІЗМ ПІДЛІТКІВ

Чорна Я.В., Сотник В.О.ІІІ курс, група СС-38/15 спеціалізація: сестринська справа,

Комунальний вищий навчальний заклад «Кам’янський медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради

Наукові керівники: Могіна Н. В., викладач, Кам’янський медичний коледж,

Бондаренко Л. Г., викладач, Кам’янський медичний коледж

Тютюнопаління (ТП) входить у четвірку головних причин втра-ти здорових років життя. За даними ВООЗ, у світі палять 47% чоло-віків та 12% жінок. Близько 6 млн. людей щорічно вмирають відзахворювань, пов’язаних із палінням, з них більше 600 тисяч —пасивні палії.

Метою роботи було провести статистичні дослідження, як став-ляться студенти до паління; розробити практичні шляхи щодопрофілактики цієї шкідливої звички; розглянути питання про шкід-ливість тютюнопаління під час засідання студентського гуртка«Панацея».

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:1. Вивчення наукової літератури з теми дослідження.2. На основі опитування студентів виявити ставлення до паління,

а також до здорового способу життя, узагальнити результати дослід-ження, зробити висновки.

3. Розробити на базі гуртка проект: «Ти з нами».Об’єкт дослідження: здоровий спосіб життя студентської молоді.Предмет дослідження: ставлення студентів коледжу до паління

і здорового способу життя.Методи дослідження: аналіз наукової літератури, спостереження,

анкетування, порівняння, методи математичної статистики, прак-тичні дослідження (пульсоксиметрія, тонометрія, спірографія),використання замісної медикаментозної терапії при відвиканні відпаління.

З метою вивчення ставлення до паління студентів Кам’янськогомедичного коледжу нами було проведено анкетування. Загальнакількість опитаних студентів — 52 особи.

Аналіз результатів опитування студентів показав, що серед опи-таних студентів 30% — палять і 70% — не палять або пасивні курці.Незважаючи на те, що більше половини опитаних не палять, 30%залежні від цієї шкідливої звички.

426


На другому етапі було проаналізовано відповіді тих студентів,які палять. На питання «Скільки років ви вже палите?» було отри-мано наступні результати: 20% студентів палять менше року, у 40%опитаних стаж паління склав від 1 року до 6 років і 20% від 6 роківі більше.

Аналізуючи питання «Коли ви випалили першу сигарету?», спос-терігаємо, що велика частина студентів, а саме 53%, почала палити увіці 12-18 років, до 12 років почали палити — 33% студентів, а після18 — найменша частина — це 14%.

Результати відповідей на питання «Чи є палії серед членів вашоїсім’ї?» показав, що у 42% опитаних студентів у сім’ях палять,у 21% — раніше палили; не палили у 37% сімей опитаних студентів.Таким чином, у 63% студентів палили або палять в сім’ї.

Серед причин, що сприяють початку паління, студенти назва-ли, перш за все те, що палили друзі або були проблеми в родині,навчанні. «Скільки сигарет ви випалюєте в день?» це питання 87%опитаних відповіли, що випалюють до 10 сигарет в день, а інші 13%палять від 10 до 20 сигарет в день.

Позбутися залежності хотіли б 80% опитаних студентів, що свід-чить про важливість вирішення цієї проблеми спільними зусилля-ми всіх зацікавлених осіб. Чи не хотіли б позбутися залежності —13% студентів відповіли «Ні», не знають — 7% студентів.

«Чи відчуваєте ви особливу тягу до сигарет?» Серед опитанихстудентів, які не відчувають тяги до паління — 13%, відчувають силь-ну тягу — 40% і не знають — 47%.

Аналіз відповідей усіх опитаних студентів на питання«Доступність дешевих сигарет на ваш погляд провокує паління?»Показав, що більшість студентів — 69% вважають, що дешеві сига-рети провокують паління.

За результатами дослідження бачимо, що 79% студентів вважаютьпаління небезпечним для здоров’я. Але є студенти, які не можутьдати відповіді, їх 21%. Результати нашої роботи показують, що сту-денти замислюються про шкоду паління, адже 80% студентів хотілиб позбутися цієї звички. Для того щоб допомогти в цьому студен-там, створили в гуртожитку клуб однодумців «Ти з нами», в якомуможна буде зустрічатися студентам вечорами, обговорювати акту-альні молодіжні теми, провели акції для паліїв «Яблуко за день безцигарок», бесіди та ін.

427



1. Красовський К. С., Андреєва Т. І Тютюн та здоров’я,. Київ, 2004р.2. Ковтуник І. М., Гончарук В. Я., Стельмащук А. М. Тютюн. Вирощу -

ван ня. Переробка. Кам’янець — Подільський, Абетка. 2001р.

THE BIOLOGICAL ROLE OF MELANINS IN NATURE AND HUMAN LIFE

Yurieva A. V.IIІ course, group MBV 31/15, specialty «Microbiology/Immunology»

Faculty of Biomedical Technologies University «Ukraine» Scientific supervisor: Tugay Т. І., Doctor of Biological Sciences,

Faculty of Biomedical Technologies University «Ukraine»

As a barrier to the aggressive environmental impact, the skin has in itsarsenal not only a means to neutralize the enemy. And the first enemy isultraviolet radiation. The color of the skin, eyes and hair is determined bythe level of melanin in the epidermis. Melanin in the body can activatemany biological processes.

What exactly is a melanin?Melanin is a slurry of polymer compounds that stain living tissues

(humans, animals, mushrooms and microorganisms). The general con-cept of «melanin» combines several types of similar compounds: L-Dioxyphenylalanine (DOPA) (Black and brown.), pheomelanins (yellow),neuromelanins.

In the human body, only DOPA-melanins are widely used. Melanins ofthe Dopa class can not be dissolved in water, acids or solvents. But theybecome sensitive in an alkaline environment.

It settles in the epidermis, melanin is formed in melanocytes, whichare found in the basal layer of the skin. Melanocytes are located under alayer of keratinocytes and are preserved in the form of granules, insidewhich the pigment is connected to the protein. At 1 cm in the square ofthe skin there are about 1200 (one thousand two hundred) melanocytes,which are connected with keratinocytes by special desmosomes.

How does this happen. From the processes of melanocytes, themelanin pigment moves to the keratinocytes along the bridge with thehelp of the phagocytosis process. In keratinocytes, melanin binds to aprotein and accumulates. Thus, the color of the skin, eyes, hair is deter-

428


mined. At 1 epidermal-melanin unit there are 40 keratinocytes and only1 melanocyte. The level of melanin determines the color, therefore inpeople of light races in the epidermis there are individual granules with apigment. In people of Negroid race, the epidermis is completely filledwith granules with a pigment. With the active sun, the body needs con-stant protection, so melanocytes constantly produce melanin, regardlessof the season.

How melanin is synthesized in the body. Melanin is produced in thebody under the guidance of hormones secreted by the pituitary gland —melanocyte-stimulating hormones. Melanin is synthesized in. First, theamino acid tyrosine is oxidized, as a result of this chemical process, aDOPA amino acid, dehydroxephenylalanine, is produced. After furtheroxidation of the molecule, DOPA is converted to melanin. Pigment accu-mulates in the epidermis and is activated by the action of sunlight, cover-ing the body with a tan.

Why is melanin to the body: the use of pigment. The main task ofmelanin is to protect the cells of the body from the destructive effect ofultraviolet radiation.

Melanin acts as a screen, displays more rays, and as an absorbing com-ponent that collects those rays that could penetrate the epidermis. Thesun’s rays absorbed by the melanin do not disappear anywhere, in part theyare processed into heat, and the remnants of the rays — for a reserve, toprovide photochemical reactions. Melanin protects the core of the cellfrom the loss and deformation of genetic information under the influenceof the sun.

Conclusion. Thus, the synthesis of melanin in the body is importantfor the full functioning of many systems. Without it, immunity is depleted,because many skin pathogens penetrate through the skin that can damagecells and lead to irreversible degradation and destruction of fibers, and,accordingly.

Functions of melanins:1) Neutralize free radicals2) Accelerate chemical biological reactions in the body3) Eliminates stress4) Provide adaptogenic effect5) Water-soluble melanin is able to perform a transport function6) Neutralizes pathogenic changes in the thyroid gland, hypothalamus,

adrenal gland, liver.

429


ОСНОВНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ АТМОФЕРНОГО ПОВІТРЯДІОКСИДОМ ВУГЛЕЦЮ В УКРАЇНІ

Юхименко І. Ю.група МБВ 21/16,

факультет біомедичних технологійУніверситету «Україна»

Науковий керівник: Мележик О. В., к. б. н., доцент кафедримікробіології, сучасних біотехнологій, екології та імунології,


Діоксид вуглецю — хімічна сполука, що утворюється при взає-модії кисню і вуглецю, дана речовина також називають вуглекислимгазом, двоокисом вуглецю або вугільним ангідридом.

За своїм фізичним властивостям діоксид вуглецю являє собоюбезбарвний газ, який не наділений запахом, але має злегка кислува-тий смак. При сильному охолодженні він здатний кристалізувати-ся, перетворюючись на так званий «сухий лід».

Джерела викиду діоксиду вуглецю в атмосферу:– Добування кам’яного та бурого вугілля;– Добування металевих руд;– Переробна промисловість;– Виробництво харчових продуктів;– Виробництво напоїв;– Виробництво тютюнових виробів;– Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення;– Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції;– Металургійне виробництво;– Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого

повітря.Ситуацію з викидами в атмосферу діоксиду вуглецю в Україні за

2015–2016р. представлено в таблиці 1.За наведеними даними за 2015 рік було викинуто у повітря усьо-

го 138932,1 тис. т, а за 2016 — 150556,2 тис. т найнебезпечнішогозабруднювача. Отже, загальна кількість викидів за рік збільшилосяна 11624,1 тис. т.

Найбільша частка викиду діоксиду вуглецю припадає на діяль-ність галузі постачання електроенергії, газу, пари та кондиційова-ного повітря. За 2015 рік було викинуто в атмосферу СО272250,6 тис. т, тоді як за 2016 рік ця цифра зросла на 0,5%, тобто ста-

430


новила 79071,1 тис. т. Отже, за ріку було викинуто у повітря діокси-ду вуглецю на 6820,5 тис. т більше, порівняно з минулим роком.

Збільшилися викиди і інших галузей господарювання. Так, пере-робна промисловість за 2015 рік викинула в атмосферу діоксиду вуг-лецю 57426,6 (41,3% від загальної кількості викидів). У 2016 році цяцифра зросла до 61068,5 тис. т, що становило 40,6, від загальної кіль-кості викидів. Тобто, рівень викидів зріс на 3641,9 тис. т, але загаль-на частка галузі у викидах зменшилась.

Металургійне виробництво за 2015 рік викинула в атмосферудіоксиду вуглецю 40544,5 тис. т (частка галузі у викидах становила29,2%). За 2016 рік ця цифра зросла до 44616,7 тис. т, тобто збіль-шилося на 4072,2тис. т. Частка викидів галузі також зросла на0,4%.

Отже, господарська діяльність в Україні є суттєвим джереломвикидів діоксиду вуглецю в атмосферне повітря, що є негативнимпоказником і вказує на гостру потребу модернізації цих галузей іззастосуванням сучасних технологій та обладнання для зменшеннявикидів забруднювачів повітря, яким ми дихаємо. Ситуація потребуєякомога швидших та кардинальних рішень як з боку суб’єктів гос-подарювання, так і з боку держави.

Таблиця 1Викиди в атмосферу діоксиду вуглецю за 2015–2016 рр.*

2015 2016

Тис. т. % до загаль-ного підсумку Тис.т. % до загаль-

ного підсумку

Усього 138932,1 100,0 150556,2 100,0

Переробна промисловість 57426,6 41,3 61068,5 40,6

Металургійне виробництво 40544,5 29,2 44616,7 29,6

Постачання електро -енергії, газу, пари такондиційованогоповітря

72250,6 52,0 79071,1 52,5

* Дані наведено відповідно до статистичних даних «Україна в цифрах.2016 рік», Київ: Держкомстат України, 2017.

431


МІКРОБІОЦЕНОЗ КИШКІВНИКА ЯК СКЛАДОВА ІМУНІТЕТУ

Янковець О. В.студентка 2 курсу спеціальності «Біологія», факультет біомедичних

технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Беспалова О. Я., к. б. н., доцент,


Взаємозв’язок мікрофлори кишечника та імунної системи орга-нізму останнім часом став предметом численних наукових і клініч-них досліджень. Стан, при якому має місце мирне і взаємовигіднеспівіснування двох або більше організмів в природі називається сим-біозом.

Дозрівання імунної системи відбувається паралельно з форму-ванням мікрофлори кишечника. Травний тракт (так само як і шкіра)є місцем контакту між мікробами і імунною системою організму.Спочатку організм вчиться боротися з неагресивними представни-ками, що населяють кишечник, які, проте, мають багато спільного збагатьма небезпечними мікроорганізмами.

Імунна система регулює баланс біоценозу кишечника, тобтомеханізми саморегуляції нормофлори контролюються місцевим іму-нітетом кишечника. Мікроорганізм є антигеном, повинні існуватимеханізми відторгнення чужорідних мікроорганізмів, а також толе-рантності та створення сприятливих умов для нормофлори.

Метою дослідження було вивчення мікробіоценозу кишковикалюдини та встановити залежність між нормофлорою та рівнями сек-реторного та сироваткового IgA.

Методи, що використовувалися у роботі:1. Бактеріологічне дослідження фекалій за методикою Епштейн-

Литвака та Вільшанської.2. Твердофазний імуноферментний аналіз.Дослідження проводили за допомогою набору реагентів для іму-

ноферментного визначення концентрації загального IgA в сироват-ці крові «Вектор Бест». Прибори: BIO-TEK EL-x50(автоматичниймийник мікропланшет), BIO-TEK EL-x808 (автоматичний аналіза-тор мікропланшет)

3. Метод радіальної імунодифузії. Метод імунодифузії за Манчіні.Об’єкт дослідження:Було обстежено 100 хворих наступних вікових груп:

432

Секція 17 Природа, медицина, здоров’я

1 група — від народження до 3-х років: 1.1 — від 1 до 12-ти місяців;1.2 — від 1до 2-х років;1.3 — від 2-х до трьох років;2 група — від 4-х до 7-ми років; 3 група — від 7 до 14 років; 4 група — від 14 років та дорослі;5 група (контрольна) — практично здорові діти від народження

до 3-х років.Кількість осіб в 1-й групі становила 62, з них і підгрупі 1.1 – 37

осіб, в підгрупі 1.2 — 15 осіб та у підгрупі 1.3 — 10 осіб ; в 2-ій групі —13 осіб; в 3-ій групі — 7 осіб та у 4-ій групі — 15 осіб; у 5-ій — 60 осіб.

Для досліджень використовувався біологічний матеріал фекалії,сироватка крові та слина.

Проведені імунологічні та мікробіологічні дослідження дозво-ляють встановити залежність між нормофлорою організму та рівня-ми секреторного та сироваткового IgA.

За допомогою бактеріологічного дослідження були виявленнімікроорганізми, що спричиняють порушення мікробіоценозу киш-ковика та викликають дисфункції місцевої імунної системи.Методом твердофазного імуноферментного аналізу були виявленітитри специфічного імунлобуліну А в сироватці крові хворих, а задопомогою методу радіальної імунодифузії було визначено вмістсироваткового Ig A.

433

ЗМІСТ

Секція 2. ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО ТА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ:

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУБарабаш І.В.Застосування електронних систем документообігу в органах державного управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6Барашовець О.В.Сайт як засіб комунікації між бібліотекою та користувачем . . . . . . . . 8Білецька О.П.Актуальні питання інформаційно-аналітичного забезпеченняЗбройних сил України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10Боярчук Н.Л.Інформаційна діяльність Організації Об’єднаних Націй у висловах Генеральних секретарів ООН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12Вітринська О.В.Роль інформаційно-технологічної етики у формуванні іміджу документознавця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14Вершняк А.В.Морально-психологічний портрет сучасного керівника . . . . . . . . . . 15Волинець О.О.Бази даних – управління інформаційними системами . . . . . . . . . . . 16Волинська К.О.Етика ділового листування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18Волинська К.О.Особливості ділового телефонного спілкування . . . . . . . . . . . . . . . . . 20Голомбієвська О.В.Використання баз даних в документознавстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21Гошко М.В.Індексація справ в організації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23Гошко М.В.Організаційно-психологічні особливості діяльності кадрових служб . . 25Григорук І.О.Поняття кадрового діловодства та його сутнісний зміст . . . . . . . . . . 26Давидчук А.А.Сутність ділового спілкування в управлінській сфері . . . . . . . . . . . . . 29Данчук Н.Ю.Значення корпоративної репутації в діяльності підприємства . . . . . 31 Демиденко Я.С.Етика ПР-працівника: до постановки питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32Донцова А.В.Характеристика складових масової комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

434

Каплюк Я.В.Зміст корпоративної культури та стратегія формування корпоративної культури організації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36Качуровська Н.В.Проблеми безпеки електронного документа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37Кирильчик Н.І.Використання мережі Інтернет як одного із новітніх ресурсів у сучасному освітньому просторі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39Конош Т.В.Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності . . . . . . . 41Кошеленко А.А.Організаційно-правова основа діяльності Національного банку України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43Крута О.О.Внутрішні корпоративні свята як засіб підвищення командного духу організації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45Литвин Я.В.Державна служба зайнятості: її структура і повноваження . . . . . . . . 47Литвин Я.В.Місце секретаря в структурі управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49Лівкутний О.С.Перспективні напрями досліджень загального документознавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50Марчак А.С.Етика колективних обговорень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51Марчак А.С.Поняття моральних цінностей та їх роль у професійній діяльності . . . 53Мельниченко П.П.Характеристика міжособової комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54Михальчук О.В.Застосування альтернативного представлення змісту предметів для електронної підтримки навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56Муріна А.В.Загальні вимоги до секретаря-референта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58Муріна А.В.Зайнятість населення як соціально-економічне явище . . . . . . . . . . . 60Нестеренко Ю.Н.Класифікація та особливості дискурсу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62Паранюк К.С.Особливості культури мовлення у горизонтальній та вертикальнійорганізаційній взаємодії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64

435

Паранюк К.С.Роль і значення зв’язків з громадськістю в контексті реалізації державної політики в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65Петрович І.В.Передача до архіву та зберігання документів ліквідованих підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67Примоченко М.Ю.Дипломатичне листування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69Примоченко М.Ю.Інформаційно-пошукові системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71Самко І.А.Нарада: види, підготовка, проведення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72Татаринова І.А.Поняття трудового договору та його сутнісні ознаки . . . . . . . . . . . . . 74Ткаченко Н.О.Сучасна комунікативна культура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76Ткаченко О.О. Архівна україніка – історико-культурна спадщина України . . . . . . . 78Ткаченко О.О. Характеристика питань інформатизації в аспекті євроінтеграції . . . 79Торчук О.С.Ділова комунікація як складова інформаційно-комунікаційної системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82Трохимчук К.Ф.Тенденції розвитку 3D-технологій та їхній вплив на освіту в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84Трубійчук А.В.Особливості роботи з кадрами підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85Шарупа О.О.Обладнання і гігієна робочого місця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87Щетько О.В.Сучасний стан та перспективи розвитку документознавства в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89

Секція 3. УКРАЇНОЗНАВСТВО – ОСНОВА ФІЛОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ТА ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬАнтонюк В.С.Юрій Дрогобич – визначний український і європейський вченийта поет . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91

436

Блакита В.О.Польські прізвища та імена в антропонімії України . . . . . . . . . . . . . . 93Бондарєва Н.М.Ліда Палій – письменниця українського зарубіжжя . . . . . . . . . . . . . 94Варваринець О.А.Оніми в поезії Ліни Костенко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96Гросевич Т.В.Мотив утечі чоловіка в романі Анатолія Дімарова «Його сім’я» . . . . 97Гусаківська В.М.Мовна специфіка ідеостилю Василя Сухомлинського . . . . . . . . . . . . 99Дебольська Ю.В.Назви річок і гір України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101Домашенко О.В.Значеннєві типи українських та англійських прізвищ . . . . . . . . . . . 103Закалашвілі А.З.Семантика грузинських імен . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105Зелінська Ю.В.Ідеоніми України ХХ – поч. ХХІ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107Кандюк-Лебідь С.В.Жанр щоденника у системі мемуарної літератури . . . . . . . . . . . . . . . 109Клейман О.О.Особливості структури англомовних сайтонімів . . . . . . . . . . . . . . . . 111Ковбасюк С.І. Суспільно-політичні інновації у заголовках інтернет-видань . . . . . 112Козлова С.В.Історичне становлення назви міста Кропивницький . . . . . . . . . . . . 114Кулієва І.В.Тематичне спрямування роману Ольги Мак «Проти переконань» . . . 116Луценко Р.В.Системні відношення в українській субмові права. Омонімія . . . . 118Радванська Є.С.Поняття самоактуалізації та психоаналіз у сфері проблем популяризації української мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120Рященко О.А.Дещо про генезис сучасної української військової термінології . . . 121Стьопкіна Ю.А.Казка як жанр та основа свідомості дитини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123Тріщ С.О.Проблеми українського правопису ХХ – на початку ХХІ ст. . . . . . . 124Федорченко І.Р.Оніми на позначення фармацевтичних закладів міста Києва . . . . . 126

437

Цілик Л.В.Відродження жанру ронделя в українській поезії ХХ – початку ХХІ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128Цілина М.М. Структура й мотивація назв музичних альбомів українських виконавців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130

Секція 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА

ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВВоровський С.І.Унікальні компоненти в складі ідіом релігійного походження в німецькій мові та їх переклад . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132Голуб А.Г.Мова, освіта і духовність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134Данилюк Л.В.До проблеми походження та засвоєння мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136Жернова К.Г.Особливості перекладу політичної реклами з німецької мови . . . . 138Жорник І.І.Особливості засобів та способів перекладу англомовних паремій . . . 140Івахненко А.Є.Особливості перекладу юридичних текстів з німецької мови . . . . . 142Кетрушка П.П.Труднощі під час перекладу реалій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143Ковальова В.М.Оціночна модальність в теорії мовної комунікації у медійному дискурсі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 145Kovalova V.M. Evaluating modality in the theory of communication within the media discourse . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147Крайник К.В.Синтактико-граматичні особливості англомовного контракту купівлі-продажу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 148Кривенко Н.В.Вживання емотиконів та особливості спілкування в мережі Інтернет . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149Куницька В.А., Шуляк Д.П.Особливості перекладу німецької медичної термінології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152

438

Назаренко А.В.Англомовні фразеологізми та особливості їх відтворення в українських перекладах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153Половко А.Т.Евфемізми в німецькій мові. Особливості вживання та перекладу . . . 155Радіонова Т.О.Практичні рекомендації для перекладу медичної термінології . . . . 157Рябокінь Н.О.Специфіка засобів та способів перекладу англомовних паремій . . . . 158Рябокінь Н.О., Данилюк Л.В.Структурний аналіз топонімів у творі Джеймса Олівера Кірвуда . . . 160Сєдова Н. А., Бондар Г. Г.Перекладач – місток до міжнародного взаєморозуміння в умовах глобалізації суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161Сліпець Я.М., Кліпко Т.В.Німецька мова у сучасному світі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164Чунадра В.С.Основні вимоги до термінів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166

Секція 5. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ:

ВІДГУК НА ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯБартун А. А.Блогерство як інструмент масової комунікації у соціальних медіа . . . 168Бут В.С.Фактори становлення журналістики як системи . . . . . . . . . . . . . . . . 170Галушка В.П.Аналіз мовлення персонажів серіалу «школа»: переваги та недоліки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172Могильова Ж.С.Інтернет-журналістика та проблеми її фінансування . . . . . . . . . . . . 174Петровська А.В.Менеджмент в умовах модернізації комунальної преси . . . . . . . . . . 176

Секція 6. РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧІ ПРОЦЕСИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

ВИКОРИСТАННЯ В СИСТЕМІ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇАвад Р.М.Специфіка літературно-художньої критики на шпальтах інтернет-видань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178

439

Адамчук Н. В.Тенденції та перспективи розвитку книговидавничого бізнесу . . . . 179Бірюков Ю.А.Можливості фотоальбому для презентації історії міста (на прикладі фотоальбомів про Київ) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181Бабяк М.М.Українська дитяча книга в українській державі . . . . . . . . . . . . . . . . . 183Байдюк Л.Я.Роль періодики у розвитку громадського жіночого руху у Галичині . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185Бондаренко Ю.В.Рукописна книга XIV- середини XVI ст. в національно-культурному житті українського народу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186Винар А.Р.Складові успішного сайту видавництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188Гнатюк М.Л.Тижневик як вид рекламно-періодичного видання . . . . . . . . . . . . . . 190Горбачова Т.В.Розвиток офіційних електронних видань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192Зайвенко А.О.Студентська преса в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .194Ільбєєва Д.В.Винахід друкарського верстату Гутенбергом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197Коваленко Б.В.Доманицький і Франкові принципи едиційно-текстологічної практики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 198Коваленко Б.В.Інтернет- плагіат . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200Ковтун А.В.Видавнича діяльність Михайла Сльозки: баланс підприємництва і культурної місії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202 Кучер В.Д.Видатний український гравер Іван Щирський (1650–1714 рр.) . . . 204 Лук’янчук О.С.Тенденції ринку дитячої літератури в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206Мосійчук В.Р.Метамова опису української лінгвістичної термінографії . . . . . . . . 208Нагула Д.В.Шляхи вдосконалення роботи українських видавництв . . . . . . . . . 210Прокопенко Д. В.Видавнича діяльність львівського братства XVII – XVIII ст. . . . . . . 211

440

Раковська А. О.Редакторський фах у мережевій комунікації: сучасний стан і прогнози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 213Рущіц В.В.Редакторські та видавничі особливості книжокКиєво-Печерської друкарні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 214Рущіц В.В.Іван Тиктор — ініціатор та організатор видання «Історія українського війська» та «Історії української культури» . . . . . . . . . 216Савенкова П.О.Загальний огляд книгодрукарства та видавничої справи в Україні у ХVІІІ столітті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 218Скурська Т.В.Інтерв’ю як вид журналістської роботи в контексті сучасного комунікативного простору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220Собчук В.В.Особливості трансформації жанру рецензії в українських ЗМІ на межі ХХ – ХХІ століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 222Собчук В.В.Структура видавничо-поліграфічної системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224Совенко Д.О.Світоглядні орієнтири релігійної літератури як агента соціалізації в сучасному суспільстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . 225Старостін Р. Д.Просування творів жанру фентезі на книжковомуринку України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 228Ткаліч А.В.Українська рукописна книга княжої доби:репертуар видань та їхнє художнє оформлення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 230Торгалова А.С.«Культурне життя та видавнича діяльність українців у таборах для переміщених осіб в Німеччині та Австрії 1945–1951 рр.» . . . . . 231 Фільчаков Є.Г.Проблематика україномовної преси: тенденція до зникнення . . . . 233Фільчаков Є.Г.Критичний розслід В. Доманицького над текстом «Кобзаря» . . . . . 235Цивінський Д.В.Методологія проведення сертифікаційних досліджень видавничої продукції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237Ясько М.Р.Причини вживання плеоназмів на письмі та в усному мовленні . . 239

441

Секція 7.СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ І ПРОЦЕСИ ПОЛІГРАФІЇ

ТА ПАКУВАЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇЄрмаков Р. І.Комбінований спосіб друкування етикеток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 241Коваль Є.І.Особливості друкування етикеток цифровим способом . . . . . . . . . 243

Секція 8. СХОДОЗНАВСТВО: ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО

Величко М.П.Малі епічні жанри в новітній Єгипетській літературі . . . . . . . . . . . . 245Карасьова А.О.Японія у сучасному світі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 247Сватко В. І.Шлюбно-сімейні відносини стародавнього Китаю та їх сучасні особливості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 249

Секція 9. ТУРИЗМ ЯК БАГАТОГРАННЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Бурянчик В.В.Легенди та таємниці Білгород-Дністровської фортеці . . . . . . . . . . . 251Бучиков Б.Р.Пам’ятки запорізького козацтва: з минулого в сучасне . . . . . . . . . . 253Гета А. В.Туризм як багатогранне явище сучасного світу . . . . . . . . . . . . . . . . . 254Гольхова К.С.Перспективи розвитку інклюзивного туризму в Україні (на прикладі музею під відкритим небом «Пирогово») . . . . . . . . . . . 256Громик О. М.Рекреаційні ресурси Волинської області . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 257Дядюсь В. В.Туристичні подорожі та основи туризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 259Колацька А.О.Ефективність діяльності підприємств ресторанного господарства . . . 261Кравчинська А. М.Інноваційна діяльність в сфері готельних послуг . . . . . . . . . . . . . . . . 263Країло Г.Д., Дубровіна О.О.Туризм як важливий напрямок транскордонної співпраці Закарпаття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264

442

Кривошея Є.О.Роль кольору в розробці бренду туристичного підприємства . . . . . 266Кузьмич М. В. Сутність екологічного туризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 268Лада А.А.Туризм як багатогранне суспільне явище . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 270Лисенко В.М.Нові дослідження Всесвітньої туристичної організації щодо розвитку туризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 272Любарець В.В.Розвиток спортивно-оздоровчого туризму в Україні . . . . . . . . . . . . 274Марчук І.В., Юрчик С.М.Інноваційні технології рекреацій у Польщі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 276Монтрін І.І.Особливості організаційної структури управління підприємством у туристичному бізнесі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277Нечипорець Є. М.Удосконалення роботи органів місцевого самоврядування в процесі регулювання туристичної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . 279Неясов В.В.Зміст початкової туристично-краєзнавчої підготовки (ПТКП) учнів у школах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .281Пазюра К.Ю.Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку зеленого туризму на території Карпатського регіону . . . . . . . . . . . . 283Процків Я.В.Прогнозування і розвиток сфери розваг та відпочинку: міжнародний досвід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 285Пушкар М.В.Мальовничі схили Співочого поля та Музей Великої ВітчизняноїВійни як історико-культурні об’єкти Києва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 287Пушкарук Н. М.Стан краєзнавчої вивченості замків і фортець України . . . . . . . . . . 288Савина Т.І.Дерев’яні скарби Західної України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 290Сивоконь О.П.Верховна рада України та оглядовий майданчик Маріїнського парку як туристичні об’єкти Печерська . . . . . . . . . . . 292Стасенко Я.І.Теоретичні основи дослідження мотиваційного механізму стратегічного управління підприємствами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 293

443

Юрків М.М.Екологізація туризму на Волині . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295Яковенко Є. Ю.Історико-культурний туристичний потенціал Полтавської області . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 297Яковлєв Д.С.Специфіка підготовки фахівців із сфери туризму в зарубіжних країнах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 299

Секція 14. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ

РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВААртемчук Є.А.Громадянська політична культура та її вплив на побудову демократії в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 301 Бундак О.А.Перспективи досліджень діяльності Всеросійського селянського союзу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 303Ваврічіна В.В.Винищення єврейського народу у Проскурові в 1919 р. ХХ ст.: зі сторінок історичної пам’яті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 305Васюра Р.В.Ораторське мистецтво промовця як засіб комунікації переконання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 307Галактіонова І.В.Проблеми та підтримка внутрішньо переміщених осіб та осіб з військовою травмою в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 309Гребенюк Д.А.Чи врятує світ краса? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 311Депутат Д.О.Мудрий правитель: яким він має бути? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313Єсюніна Г.В.Історико-суспільне значення відкриття музейної експозиції«Голодомор 1932-1933 років» у МеджибожіХмельницької області . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 315Іващук М.В.Міжнародна політика Ярослава Мудрого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317Клевака Л.П.З історії закладів освіти для дітей з вадами здоров’я в Полтавській губернії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) . . . . . . . . . . . 319

444

Липка Б.В.Цінність людського життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 321Ліннік Ю.В.Галицька митрополія на теренах українського православ’я . . . . . . . 323Мардело В.О.Вплив соціальних мереж на формування свідомості молодої людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 325Маршак Ю.О.Політична взаємодія українського суспільства і влади . . . . . . . . . . . 327Модвалова Н.О.Суспільно-політичні орієнтації в українському суспільстві . . . . . . . 330Неділько Б.В., Орловська І.Г.Форми держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 332Пікалюк С.С.Правове пізнання протиправної поведінки: філософсько-правовий вимір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 334Семенюта І.О.Теорія «Креативного класу» Річарда Флориди . . . . . . . . . . . . . . . . . . 336

Секція 17. ПРИРОДА, МЕДИЦИНА, ЗДОРОВ’Я

Бала О. Г. Кір – природна закономірність чи результат легковажності . . . . . . 338Борончук М.Ю.Шум в житті людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340Вашкевич О.В., Лосєва Д.В., Бабенко Л.П., Лазаренко Л.М., Співак M.Я.Вплив лактобацил та біфідобактерій на показники імунітету за умов стафілококового вагініту у мишей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342Вітвіцька І.М.Неврологічні прояви на тлі імунодефіциту у ВІЛ-інфікованих осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343 Гев’юк У.В.Без знання минулого немає майбутнього: історія фармацевтичноїсимволіки як елемент професійної обізнаності фармацевта . . . . . . 345Герасимнюк В.О.Регуляція стійкості грибів від радіації за допомогою транскрипції та генетичного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 347Гирич Я. С. Мікроорганізми в радіоактивно забруднених ґрунтах . . . . . . . . . . . 348

445

Гладких Г.О.Алкоголізм в Україні: сучасний стан та тенденції . . . . . . . . . . . . . . 350Горупаха О. Г.Магнолії як об’єкт ландшафтного дизайну парків Києва . . . . . . . . 351Друзенко С.В.Дослідження фунгіцидної і фітотоксичної дії макроциклічних трихотеценів, що продукує Dendrodochium toxicum 5800 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 353Евдоченко Д.В., Михайлова О.Біотехнологічні засади культивування базидіальноголікарського гриба Pіptoporus betulinus (Bull.) P. Karst. . . . . . . . . . . . . . 354Єрхова А.ВСучасні проекти екологічної архітектури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356Заболотня Т. О.Поширення вірусного гепатиту с серед населення у м. Києві . . . . . 358Карапа М.В.Застосування правил мерчандайзингу для підвищення продаж лікарських засобів в аптеці №4 ТОВ «Фарм трейд» м. Києва: досвід з ознайомчої практики з організації та економіки фармації на 2 курсі навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 360Клименко М.О. Загадка самогубства китів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 361Коваленко А.О.Сучасні тенденції формування професійної компетентностіфармацевта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 363Комендант О.О.Дослідження росту та синтезу меланіну у темнопігментованихмікроміцетів, що проявляють радіоадаптивні властивості . . . . . . . . 365Костик А.В.Мікроорганізми ґрунтів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366Костик А.В.Причини виникнення та особливості розвитку хвороби Альцгеймера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 368Костик А.В.Синдром хронічної втоми – хвороба цивілізації . . . . . . . . . . . . . . . . 369Кравченко Є.І.Гриби та іонізуюче випромінювання радіонуклідів . . . . . . . . . . . . . . 371Криса Т. М.Дослідження фізіолого-біохімічних особливостей грибів з радіоадаптивними властивостями родини Moniliaceae . . . . . . . . . . 372

446

Кудрявцев К.К.Захворюваність на розлади психіки та поведінки внаслідок уживання психоактивних речовин (наркологічні розлади) в Україні за 2013–2016 роки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 374Курись А. В.Особливості складу мікрофлори репродуктивного тракту жінок різних груп ризику . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .376Литвин К. М.Аналіз стану в Україні на соціально небезпечні хвороби (сифіліс) . . . 378Макаренко М.А.Дослідження карциноми людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380Макаренко О. А.Остеохондроз – захворювання хребта людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . 381Макарчук В.В.Визначення ізоімунних антитіл гелевим методом,з метою підвищення ефективності діагностики і попередження гемолітичних рекцій що виникають внаслідок імунізації іншогруповими антигенами еритроцитів . . . . . 383Матвєєв Д.Є.Необхідність включення грибів до моделі захисту оцінки навколишнього середовища від радіації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 385Matveev D.E.The need to include mushrooms in the model of protection of environmental assessment from radiation . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 386Мельниченко К.О.Аналіз лісових пожеж в Україні за 2015–2016 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . 388Мілецька О.В.Імунна система атакує . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 390Мужичук Н.Р.Особливості окремих (неурочних ) форм занять у фізкультурній практиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 391Неясов В.В.Фізичний стан як основа програмування оздоровчого тренування . . . 393Обіход Д. С.Епідемічний паротит – інфекційна хвороба . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 395Петрушка К.І.Аналіз параметрів розширеної трьохпровідної моделі провідностііонообмінної смоли ку-2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 397Пріймак Ю.Ю.Аналіз основних забруднювачів атмосферного повітря в Україні за 2015–2016 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 398

447

Процько А.О.Дослідження збуту продукції в рамках навчально-ознайомчої екскурсії до української фармацевтичної компанії ТОВ «ВАЛАРТІН ФАРМА» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 401Родимченко А.С.Особливості життєдіяльності гадюки звичайної в Україні . . . . . . . . 402Руда М.С.Аналіз захворюваності на злоякісні новоутворення у 2016 р. . . . . . 404Руда М.В.Визначення копроємності консорційних екотонівзахисного типу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 406Саморяд О.В.Стрептоміцети – продуценти біологічноактивних сполук . . . . . . . . 407Сахнюк Г. В.Сучасний стан захисту водних ресурсів від забруднення . . . . . . . . . 409Сіренко В.С.Ракові пухлини – загроза людства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 411Сіренко В.С.Стрептоміцети як продуценти біологічно-активних сполук . . . . . . 412Соломай А.С.Вплив тромбоцитів (TB) на розвиток пухлинного процесу в хворих нейрохірургічного профілю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 414Супрун І. В.Вплив макроциклічних трихотеценових мікотоксинівна синтез білку у Saccharomyces cerevisiae шт. «Феодосія» та Chlorella vulgaris L 62 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 416Терех Д. О.Пієлонефрит людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 417Tugay T.I.Americium: its behavior in soil and hot particles . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 419 Харченко О.В.Біосинтез авермектинів штамом Streptomyces avermitilis УКМ АС-2179 та їх вплив на рослини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 420Чайка Ю. І.Використання бактерій при корозії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 422Чепіль М.П.Вирубування лісів – втрата дихання планети . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 423Чорна Я.В., Сотник В.О.Оцінка впливу паління на організм підлітків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 425

448

Yurieva A.V.The biological role of melanins in nature and human life . . . . . . . . . . . . 427Юхименко І.Ю.Основні забруднювачі атмоферного повітря діоксидом вуглецю в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 429Янковець О.В.Мікробіоценоз кишківника як складова імунітету . . . . . . . . . . . . . . 431

449

ДЛЯ НОТАТОК

Наукове видання

МОЛОДЬ: ОСВІТА, НАУКА,ДУХОВНІСТЬ

Тези доповідей

ХV Всеукраїнської наукової конференції

студентів і молодих вчених

(м. Київ, 15–19 квітня 2018 р.)

У трьох частинах

Частина ІІ

Матеріали по да но в ав торській ре дакції

Верстання — Мележик О. В.Дизайн обкладинки —Бабинець Н. А.

Адреса редакції:м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 3, к. 410

тел. (044) 422-50-40E-mail: [email protected]

Формат 60´84/16. Умовн. друк. арк. 20,8. Наклад 200 прим. Зам. №

Видавець і виготовлювач Університет «Україна» 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23, тел/факс (044) 424-40-69, 424-56-26 Е-

mail: [email protected] Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 405 від 06.04.01