КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ БАГАТОПРОФІЛЬНИЙ

НАВЧАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР

( Сценарій народознавчого свята )

Вчитель української мови та літератури: Голуб А.В.

Мета: пробуджувати пізнавальні інтереси до історії українського народу, її культури і побуту. Ознайомити дітей з оберегами української родини. Виховувати глибокі почуття любові до батьків, роду свого, рідної мови, почуття шаноби до людей праці, гордості за майстерність родичів, бажання берегти свою національну культуру. Вчитель: Дорогі діти, сьогодні ми помандруємо в країну народознавства по землі, яка зветься Україною, з її прекрасною українською мовою, що наче самоцвіт, виграє всіма барвами веселки, маж своє звучання, свою власну неповторність і красу. Зараз гостро постає проблема звикнення до рідної мови. Адже повернути духовні цінності можна тільки завдяки материнській милозвучній солов’їній нашій мові. Без неї не зможемо називати себе нацією у повному розумінні цього слова. Ось місця, якими ми будемо мандрувати. Мамина пісня, казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіди, взаємодопомога, ваше відношення до друзів, до старших, незамулена криниця, з якої пив би воду мандрівник, задавнила пам’ять – все це лежить в основі нашої мандрівки.

- Все це історія нашого народу українського, якої ми сьогодні торкнемось, заглянувши і її коріння.

Де б ви не були, скрізь відчуваємо поклик рідної України, хвилюємось аж до сліз, чуючи задушевні мелодійні українські пісні, легенди, прислів’я, казки в яких відображено торішнє життя українського народу, його добробуту, лагідність, любов, працелюбство, велику мудрість.

Учень 1. Благослови той день і час Коли послалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами.

Україно! Краю милий, Краю золотавий Поля твої широкополі, Пісні дзвінкоголосі, Міста наші рідні, Сади пишно цвітні, Пшениці ряснії Городи багатії. Українська земля! Де є краще? Де миліше, Як не на Вкраїні? Я чую твій голос, пшеничний твій колос у душу мені заливає зерно. Моя Україна, білява хатина, Пізнати мені тебе щастя дано. Вчитель: Ось що являє собою Україна. Головне заняття українського народу було землеробство, вирощування пшениці, цукрових буряків, розведення худоби, птиці, насаджування плодових дерев. Кожна робота, і важка не раз супроводжувались піснею. Співали українські жінки в полі, ідучи з роботи ввечері. Символом української землі були верба і калина. Пісня. «Ой є в лісі калина» Учень 2. Любіть Україну у сні й наяву Вишневу свою Україну, Красу її вічно живу і нову, І мову її солов’їну. Вчитель: Ми вчили, діти, багато пісень, казок українських, прислів’їв, можливо ви пам’ятаєте їх і повинні берегти їх в пам’яті, щоб передати іншим. Ми і про барвінок не забули – це вічнозелена квітка нашого народу, яку українські дівчата вплітали в віночки, використовували під час весільних обрядів. Учні: Пісня «Несе Галя воду» Вчитель: Ой діти, гляньте, що це за дерево на нашому шляху? Давайте прочитає, що це таке там написано на ньому.

(Макет родовідного дерева)

Ось з чого утворюється народ, це ось такі родини. Ми з вами всі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружніх і працьовитих, частинка всього народу, його мови землі своєї. Учні: Я землі цієї паросток зелений, Я цієї висі крапля дощова. Заплелись у мене, приросли у мене Жито і дерева, квіти і трава. Чи вітер, чи літня злива Усе мені рідне, рідне миле Нема такого дива, Нема такої сили. Вчитель: Так, діти, родина – це не тільки родичі й рідні. Це і клас наш, наша школа, і весь народ український. Як могутня ріка, яка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім’ями. А щоб роду не було переводу, він має жити багато літ. В давнину старі люди говорили, що то хата, оселя, усе, що в ній є, що збагачує, освячує сім’ю, і піснею. І вишивкою, і добрим словом, і спогадом. Родині потрібно десь жити, з кимсь жити, і якось жити. Піч – мати в хаті була головною, бо хліб народжувала. А хліб – то життя. Рушники в хаті – обереги людей. Головною берегинею родини була мати, її святою називали. Т.Шевченко писав: Учні: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Вчитель: мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра і любові, вчила вишивати, сорочки ткати. Учениця: Люди добрі! Погляньте, яка на мені гарна вишита сорочка. Я дістала її з бабусиної скриньки. Може ви думаєте, що вона туди одразу потрапила? Ні. Вона пройшла довгий шлях.

Пісня

Василю, Василю! Коноплі сію, коноплі сію Хустиною волочу Хустиною волочу. Віддаватися хочу. Занадився журавель, журавель Сякий такий журавель, Сякий такий довгоногий, Сякий такий виступає! Конопельку все щипає. А я того журавля уловлю, А я того журавля уловлю, Сіттю крила пов’яжу. Щоб він сюди не скакав Конопельку не щипав. Виросли коноплі, зібрали їх, помочили та посушили. І от сидять дівчата та щітками, кужелем, за прядкою, п’яльцями.

Ой чия ти, дівчинко, чия ти? Чи не вийдеш на вулицю гуляти? Цілий вечір, аж до ранку я пряду,

Бо сороченьки не маю до ладу.

З цих ниток робили полотно, шили з полотна сорочки, потім вишивали. Вишивали і рушники. Оздоблювали їх квітами, зірками, птахами. Т.Шевченко писав: А колись давно колись – то Рушники вже ткались І хустина мережилась. Вчитель: Ще від сивої давнини і до наших днів у радості і горі рушник невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні неможливе народження, одруження, зустріч гостей.

«Пісня про рушник» П. Майбороди та А. Малишка.

Ним витирають руки, з ним доять корів, пораються біля печі. У різних районах України його називають по – різному: «утиральних», «стирач». Рушником накривали хліб на столі, виряджаючи в дорогу дітей дарували рушник, як оберег від лиха, на щастя. В нашого народу є багато гарних традиційних свят, зокрема пов’язаних з народним календарем: вечорниці, Івана Купала, проводи зими, Різдвяні свята, обжинки, зажинки, веснянки, Пасха. Всі ці свята були невід’ємною частиною трудового життя селянина і славили працьовитість, людей

праці, пов’язані повними повір’ями, мріями про багатий урожай. Тому, що хліб – це основа в житті людей. За хлібом зустрічали і проводжали дорогих гостей. Уміли наші бабусі і дідусі працювати, уміли й відпочивати. От колись, ще за старого Тимка, коли ще не було тобі телевізорів та магнітофонів, вечори проводили так: Збиралися гуртом у тітки Меланки і до світанку співали пісень: «Бандуристи», «Ой, там женці жнуть», «Розпрягайте, хлопці, коні», Загадували загадки. І як у народі говорили: Хай біда і горе обходить ваш дім, Доброго здоров’я зичим вам усім. Адже без української мови не можливо називати себе нацією у повному розумінні цього слова. То входимо в життя з рідною мовою її багатим скарбом минулого з нею стійко переживаємо всі суспільні негаразди й радість пізнання нового.