Модуль 1. Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності: Греція та Рим. Мистецтво Візантії

Лекція 1.1 Вступ до предмету: феномен мистецтва. Зародження первісних форм мистецтва

Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості.

Ранньою формою усвідомлення сутності мистецтва була міфологія, зокрема давньогрецька, персонажі якої нарівні з іншими силами і стихіями уособлювали різновиди, могутність і гармонійну красу мистецтва. Теоретичним осмисленням сутності мистецтва можна вважати ідеї Демокріта, Платона, Арістотеля, пов’язані з розумінням міметичної природи поетичної творчості.

Термін «мистецтво» (грец. техно) має означати усю найширшу сферу діяльності, що потребує вміння, добре розвинених навичок, досконалості творення. До мистецтва в такий спосіб зараховувалися різні ремесла, як і науки, а також усі твори, які згодом будуть виокремлені в групу «витончених мистецтв», «мусичних мистецтв». Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва є його відображальна сутність.

Стиль – структурна єдність образної системи і прийомів художнього вираження, породжена живою практикою розвитку архітектури, образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва. Поняття стилю вживається для характеристики великої епохи в розвитку мистецтва, різних художніх напрямів і індивідуальної манери художника.

Первісне мистецтвоПервісне суспільство було найтривалішим в історії людства. Йдеться про поділ

історії на три віки – кам’яний, бронзовий і залізний. Кам’яний поділяється на давній кам’яний вік – палеоліт, що датується з моменту появи людини (бл. 2-х млн. років до н.е.) і прибл. до 10 тис. до н.е., і новий кам’яний вік – неоліт, 6-2 тис до н.е. Між палеолітом і неолітом виділяють перехідну епоху – мезоліт, 10-6тис. до н.е. (середньокамяний).

На поч. пізнього палеоліту з’являються гравіровані зображення, малюнки, зроблені фарбою, рельєф і кругла скульптура.

Одною з особливостей мистецтва палеоліту можна вважати вміння людини кам’яного віку відібрати головне, виділити основні деталі, що найбільш повно характеризують зображення. Неоліт – новокам’яний вік. Поява і розвиток гончарного виробництва і будівельної справи свідчать про осілість.

Крім декоративно-прикладного мистецтва, в епоху неоліту велике значення отримала дрібна пластика. Фігурки тварин вироблялися з глини, дерева, рогу, кістки, рідше з каменя. Люди навчилися виготовляти бронзу (сплав олова і міді), що сприяло подальшому розвитку виробництва. У великій кількості виготовляються металічні прикраси: браслети, персні, сережки, підвіски, обручі, нашивні бляшки, що урізноманітнювали оздоблення одягу, який доповнюють різні пояси, пряжки і застібки-фібули. Багато і по-різному прикрашалася зброя.

Архітектура. Але найбільш важливим явищем, що характеризує майже скрізь пізній неоліт і епоху бронзи, була мегалітична архітектура, що зявилася у багатьох місцях Європи і Азії, і яка свідчила про великі зміни у житті первісної людини.

Мегалітичні будівлі ділять на три види – менгіри, дольмени і кромлехи.Останній етап розвитку первісного ладу пов'язаний з появою заліза на поч.1тис. до

н.е. Новий матеріал з успіхом вводився у вжиток.В епоху заліза ведучим видом творчості залишається прикладне мистецтво.

Лекція 1.2 Мистецтво Стародавнього Сходу. Месопотамія: мистецтво і релігіяСтародавнім Сходом прийнято називати найдавніші класові суспільства, що

займали величезні простори Азії і Африки, котрі мали подібні соціально-економічні умови та темпи розвитку. На чолі більшості країн Стародавнього Сходу, східних деспотій, стояли повновладні правителі, царі, які були обожнені при житті релігією.

Двуріччя – територія Передньої Азії, разом з Єгиптом утворюють найвидатнішу область давньосхідної культури. Будувалися храми з сирцевої цегли із прихрамовими господарствами. Храм здіймався на високій платформі, куди вели пандуси (сходи). Скульптурні настінні зображення цього періоду майже повністю були відсутні в оформленні храмів Шумеру. Були одиничні приклади, як наприклад – «настінна» фігура богині у м. Ашшурі: її голова і тіло рельєфні, а ноги промальовані на стіні фарбами, завдяки чому фігура немов проростає із площини. Рельєфи, аналогічне стилістичне трактування, поступове нарощення вгору обємності, горельєфності – відоме по ряду рельєфних композицій, що прикрашали кам’яний посуд.

Шумер ранньодинастичного періоду (2850-2400рр. до н.е.)Головні міські будівлі - храми і палаци, будували на штучних платформах з

утрамбованої глини. Скульптурні зображення із різних порід каменя (вапняка, піщаника, місцевого алебастру), бронзи, а можливо, і з дерева виконували здебільшого для храмів. Розмір їх невеликий – до 35-40см. Призначення: молити богів про різні блага. Відбувся подальший розвиток і вдосконалення техніки і технології різних ремесел. Шумерійці обробляли мідь, золото, срібло, електр.

Таким чином, в усьому мистецтві ранньодинастичного періоду поєднується два способи передачі. Фігури людей узагальнені по формі, своєрідно схематизовані, втілюють етнічний тип. Фігури тварин також типізовані, але більше реалістично конкретно.

Період Аккаду (24-22 ст. до н.е.) Правителі м. Аккаду (Пч. Дворіччя) у 24ст. підпорядкували більшу частину Пд.

Дворіччя. Зображальними засобами звеличували верховного володаря країни, в образі обожненого героя. У мистецтві цього періоду домінувала основна стилістична тенденція аккадської культури - прагнення передавати образ людини більш визначено, часто навіть з портретними рисами, а не по-шумерійськи типізовано, символічно. Від часу Аккада збереглася невелика кількість пам’ятників своєрідного реалістичного виду. Виконували у цей час більш типізовані скульптури. Період ІІІ династії Ура (Біля 2112-1997рр. до н.е.)

Архітектура. Священна територія в Урі – релігійно-адміністративний центр держави і архітектурний центр міста. На території обнесеній парканом знаходилися: палац царя, гробниці царів, декілька храмів характерного для Шумеру типу. Додатково оточений ще однією стіною там знаходився храм ще одного типу – типу, який оформився, швидше за все, також у ранньодинастичну добу. Це храм на ступінчатій основі – так званий зиккурат (слово акадського походження).

Рельєфи. В рельєфах часу ІІІ династії Ура органічно поєдналися традиції акадського і шумерського мистецтва.

Старовавілонький період (20-17вв. до н.е.)Рельєф. Діоритова стела царя Хамурапі, висотою 2,25м із зводом законів і

рельєфом в верхній її частині, є характерним пам’ятником епохи.Скульптура. Пластику старовавілонського періоду яскраво представляє діоритова

чоловіча голова від статуї, можливо, царя Хамурапі. При монументальній компактності загального об’єму голови всі частини її передані пластично м’яко і живописно.

Високими художніми якостями відрізняється і алебастрова статуя богині Іштар з її храму у палаці Зімріліма.

Лекція 1.3 Художня культура Давнього ЄгиптуІсторія культури Єгипту охоплює декілька тисяч років, тому її прийнято ділити на

наступні етапи: додинастичний період: кін. 5-4тис. до н.е.; два етапи розвитку – І-ІІ додинастичні культури; раннє царство: І і ІІ династії, прибл. з 3000 до 2800рр. до н.е.; древнє царство: III-VI династії, 28-23ст. до н.е.; Середнє царство: ХІ-ХІІ династії, 21-18 ст. до н.е.; Нове царство: ХVIІІ-ХХ династії, 16-11ст. до н.е.; Пізній період: ХХІ-ХХХІІ династії, 11-4ст. до н.е.

Додинастичий період (кін. 5-4тис. до н.е.)В цей період зявляються могили прямокутної форми, стіни їх укріпляли кладкою з

винайденого на той час цегли-сирцю, а з верху влаштовувалось ложне перекриття.Як і статуетки, розписи пов’язані з заупокійними і землеробськими звичаями.В цей час була остаточно вироблена манера зображення об’ємного тіла на площині.Мистецтво епохи Раннього царства (прибл.з 3000 по 2800рр. до н.е.)В архітектурному образі гробниць царів і найбільших вельмож раннього царства

закріпилась форма споруди із цегли і каменя, який включав підземну і надземну частини. Пізніша арабська назва цих будівель – мастаба (лава) – ввійшла у науку. Скульптура раннього царства представлена статуями і статуетками богів, царів, знаті, прислуги і полонених.

Мистецтво епохи Давнього царства (28-23ст.до н.е.)Ведуче положення у єгипетському мистецтві вже з самих ранніх часів зайняла

архітектура. Надважливою сходинкою у розвитку архітектури царських гробниць стала думка про збільшення їх по вертикалі. Так звана ступінчата піраміда – усипальниця фараона ІІІ династії Джосера в Саккарі (бл. 2800р. до н.е.), створена зодчим Імхотепом, була першою значною кам’яною спорудою, у вертикальній композиції якої втілилася ця ідея. В висоту вона досягала понад 60м і складалася немов би з 6 поставлених одна на одну мастаб, що зменшувалися до верху. Знамениті піраміди 27 ст. до н.е. в Гізі фараонів IV династії, що послідовно правили – Хуфу, Хафра і Менкаура, яких греки називали Хеопс, Хефрен, Мікерін, є наступною логічною ланкою у цьому ланцюгу будівель.

Для статуй характерні симетрія, сувора рівновага правої і лівої половини тіла. Рельєф і розписи широко використовувались для оформлення царських заупокійних храмів і гробниць. Композиція зображень на стінах була построєною, симетричною і врівноваженою.

Мистецтво епохи Середнього царства (21-18ст.до н.е.)Виробився новий тип заупокійного храму. Мистецтво Середнього царства

різноманітне у стилістичному відношенні. Царські статуї. Фігури цих статуй робили в загальному масивними, монументалізованими, статичними. В оформленні інтер’єрів еп. Сер.царства водночас з розфарбованими рельєфами значне місце вже відводиться власне розписам. Традиційно більшість їх сюжетів: жертвопринесення померлому, сцени життя у його володінні – мисливство, землеробські роботи, пастухи зі стадами.

Мистецтво першої пол. Нового царства (16-15ст. до н.е.)Починаючи з фараона ХVIIІ династії Тутмеса І всі царі стали влаштовувати для

себе усипальниці в ущелинах і прірвах долини «Долини, чи Ворота царів». Характерні риси храмів першої пол. Нового царства (планування і зовнішній вигляд). Плани – прямокутні і підпорядковувалися єдиному правилу: усі головні частини розміщувалися по одній осі. Основні частини – це відкритий двір, оточений колонадою – перистиль, колонний зал – гіпостиль, святилище і підсобні приміщення. Навколо храми зводили глуху камяну огорожу, відповідно прямокутної у плані форми.

Мистецтво середини Нового царства. Час правління Аменхотепа ІV (Ехнатона). Новою рисою у храмовій архітектурі Ахетатона була відсутність у ній багатоколонних залів. Через те, що поклонятися потрібно було сонцю на небі, гіпостилі були замінені просторими дворами з багато чисельними жертовниками.

Усі пам’ятники фізіономічно конкретні, дуже чітко відтворюють тонкі риси аскетичного, одухотвореного обличчя царя. Аналогічною є передача фізичних ознак і цариці і маленьких царівен. У рельєфах і розписах цього часу також зберігається багато канонічних рис: поєднання профілю обличчя з оком у фас, умовна чітка «розгорнутість» фігур на площині, декоративне спрощене трактування об’ємів – відсутність ліній і повітряної перспективи, а також різномасштабність фігур в одній композиції.

Мистецтво другої пол. Нового царства (др.пол. 14-поч.11ст. до н.е.)Архітектура. Розгорнулось широке храмове будівництва. Скульптура.

Кругла скульптура у ряді випадків характеризується масивністю, підкресленою фізичною могутністю фігур.

Лекція 1.4 Мистецтво кріто-мікенського регіону. Зародження давньогрецького мистецтва (архаїчний період)

Історичний матеріал античності прийнято ділити на декілька періодів, згідно яким будується історія мистецтва:1.Найдавніший період – егейська культура: 3-2 тис. до н.е.; 2.Гомерівський і ранньоархаїчний період: 11-8ст. до н.е.; 3.Архаїний період: 7-6ст. до н.е.;4.Класичний період: 5ст.-до останньої третини 4ст. до н.е.; 5.Елліністичний період: остання третина 4ст.-1ст. до н.е.; 6.Період розвитку племен Італії, етруська культура: 8-2ст. до н.е.; 7.«Царський» період Древнього Риму: 8-6ст. до н.е.; 8.Республіканський період Древнього Риму: 1-5ст. н.е.

Егейське мистецтво. Культурний період 3-2 тис. до н.е. прийнято називати егейською культурою.Найбільш значна група художніх пам’ятників архітектури, живопису, пластики,

торевтики, кераміки з розписами знайдена на Криті, Фері, Мелосі, в Арголіді, в Мікенах і Тірінфі. Ранньомінойський період заложив основу мистецтва Крита. Критяни оволоділи різним матеріалом: каменем, кісткою, золотом; великої різноманітності отримав орнамент. На поч. середньомінойського періоду формуються визначні економічні і культурні центри Кносс, Фест, де створюються великі, житлові комплекси і перші «палаци» - резиденції роду. Пластика робить великі досягнення у справі передачі людської фігури. Чудовими є настінні розписи у Кноссі. Мікени, де укріплюється Акрополь, будується перший палац. Відбулась грандіозна перебудова фортечних стін, що були викладені із каменя, частково неправильної форми: саме така кладка називається циклопічною. Палацеві приміщення – мегарон – царя і цариці складалися із 3-х частин: сіней, оформлених у вигляді портика з 2-а колонами, невеликої передньої і залу, у центрі якого розміщувалося вогнище.

Період грецької історії з 11 до 9ст. до н.е. прийнято називати гомерівським. Від архітектури 9-8ст. до н.е. на території Греції збереглися лише руїни. У храмі святилище – целла, членувалося на 2-і галереї, нефи. Будівля храму закінчувалася 2-оскатним дахом, що утворював на торцевих сторонах фронтони. Ця найпростіша архітектурна форма стала основоположною для утворення інших типів грецьких храмів. Перші кроки грецького мистецтва ясніше всього проглядають на розписаних вазах, теракотових і бронзових статуетках. З кін. 9ст.до н.е. на вазах, крім орнаментальних малюнків, зображуються тварини. У 7ст. до н.е. виробляються різні типи храмів, а також встановлюється певний порядок у відношенні частин будівлі, система поєднання декоративних і власне конструктивних частин, що отримала назву ордеру. У процесі формування грецької архітектури виникли два основних стилі: доричний і іонічний. Храми прикрашалися скульптурою із каменя: фронтони, метопи, фризи показують майстерність скульпторів, що швидко розвивалася. Усі види мистецтва в архаїчний період отримують швидкий розвиток – архітектура, скульптура, живопис, прикладне мистецтво.

Прагнення до реалістичного втілення дійсності, інтенсивно розвивається у архаїчний період.

Лекція 1.5. Мистецтво Греції класичного періоду. Особливості елліністичного мистецтва

Архітектура. 5 ст. до н.е. знамените появою чудових архітектурних споруд у різних містах Греції. В 447р. до н.е. розпочалися великі роботи по відновленню і реконструкції після завершення воєн центрального комплексу древньогрецької архітектури – Афінського акрополя під загальним художнім спостереженням скульптора Фідія. Пропілеї (вхідні ворота), збудовані з 437-432рр. до н.е., архітектором Мнесіклом, фактично були громадською спорудою. Після Пропілей перед глядачем відкривалася широка панорама центральної частини комплексу. У віддалені, направо, на самому високому місці Акрополя, здіймався величний храм Парфенон, присвячений Афіні Парфенос (Афіні-діві) і який грав ведучу роль в усьому ансамблі. Лівіше, на першому плані, можна було спостерігати не збережену до нашого часу гігантську статую Афіни Промахос (Афіни-воїтельниці), створену Фідієм. За нею у далині проглядався храм невеликих розмірів – Ерехтейон. Парфенон - октастильний (8-колонний на кортких фасадах) периптер, збудований із мармуру в період з 447 по 432рр. до н.е. архітекторами Іктіном і Каллікратом. Другий храм, Ерехтейон, присвячений двом головним божествам Афін- Поліаді і Посейдону, був збудований у період з 421 по 407рр. до н.е. архітекторами Архілохом і Філоклом. Це – несиметричний храм, що складався із 4-х частин: целли Афіни Поліади, целли Посейдона і 2-х портиків – великого, північного і малого, південного, що як правило називають портиком каріатид.

Мистецтво 5ст. до н.е. пройшло великий шлях від зародження і формування класичного стилю, вершиною якого є час Фідія, до пізньокласового періоду у останній третині століття і до нової сходинки класичного мистецтва – мистецтва 4-го ст. до н.е.

У мармурі виконувалися скульптурні прикраси храмів – фронтони, метопи, фризи, надгробні і присвячені рельєфи і такі статуї, які зображали чи фігури у довгому одязі, чи прямостоячу з опущеними руками оголену фігуру. Тільки бронза дозволяла грецьким скульпторам надавати фігурі любе положення. Мармурова скульптура (кругла статуя, рельєф, прикрашення архітектурних споруд) як і попередньо розфарбовувалися.

Для скульптури того періоду було притаманне явище – хіазму, тобто перехресний рух рук і ніг, розміщення плечей, корпусу, бедер в різних площинах, перетинання головних ліній.В цей період творили такі майстри як Полігнот, Пеоній, Мірон, Фідій, Кресілай, Поліклетта ін.

З ростом реалізму у грецькому мистецтві живопис повинен був найти нові засоби вираження. Два досягнення проклали дорогу подальшому розвитку живопису: відкриття правил лінійної перспективи і збагачення живописних прийомів світлотінню. Новим рубежем в історії Греції стає похід Олександра Македонського на Схід. Ним завершилася історія класичної Греції і розпочинається епоха еллінізму. Все більше значення тепер набувають приватні замовлення: посвятительні статуї і рельєфи, скульптурні надгробки, хорегічні монументи (на честь переможців у змаганні хорів), станкові картини. Але поза Аттикою, в багатьох центрах Греції і Малої Азії, йде досить значне будівництво. Все частіше зустрічається самий складний і вишуканий із грецьких архітектурних стилів – коринфський. Використовуються нові композиційні прийоми: зокрема зявляється ряд споруд круглої форми. Вперше приділяється велика увага будівництву видовищних споруд – театрів, які будувалися тепер із міцного матеріалу – каменя.

Скопас. Знаменитими скульпторами др. чверті 4 ст. до н.е., що визначили характер пластики цього часу, були Скопас і Пракситель. Скопас показує глибокі патетичні почуття, енергійні дії, драматичні ситуації. Пракситель зображує емоції легкі, приємні людині, тонкі ліричні настрої, мрійливість, оспівує красу людського тіла.

Лісіпп. Працював при дворі Олександра. Він майстер круглої скульптури, його улюбленим матеріалом була бронза. Його твори дійшли у копіях – «Агій із Дельф», «Гермес, що підв’язує сандалію», «Відпочиваючий Геракл», «Ерот», «Апоксіомен», «Геракл з косулею», «Борець», портрети Біаса, Сократа і Олександра.

Живопис. Пейзаж у грецькому мистецтві 4 ст. до н.е. займає ще більш значне положення в композиції і починає служити не тільки фоном для фігур, а стає важливою стороною усього сюжетного задуму. Зображення джерела світла розкривало необмежені живописні можливості. Блискучого розвитку досягнув живописний портрет. Серед відомих художників цього часу слід назвати Памфіла, Павсія, Нікія, Апеллеса, Філоксена та ін.

Мистецтво Греції кін. IV-I ст. до н.е. Архітектура. В елліністичних державах виникли багато чисельні нові міста. Розвинуте міське життя приводило до збільшення кількості суспільних споруд. Вони будувалися із одних і тих же матеріалів, що і храми, з однаковою степінню технічної і художньої досконалості: еклізіастерії – споруди народних зборів, булевтерії – будівлі міських рад, пританеї, де знаходилися міські канцелярії, базиліки – торгові і судові споруди, гімнасії – шкільні будівлі, палестри – спортивні школи, стадіони, театри, бібліотеки, бані і так звані стої – довгі криті галереї, що тяглися вздовж вулиць. В елліністичних столицях споруджувалися палацеві будівлі.

Основним композиційним прийомом елліністичної архітектури був прийом перистильного двору (обмеженого з усіх сторін колонами).

У центрі міст знаходилися громадські площі, в тому числі головна торгова площа – агора, навколо якої і розміщувалися суспільні споруди і храми.

Образотворче мистецтво. Образотворче мистецтво еллінізму може бути розділене на три періоди: ранній еллінізм – кін. 4ст. до н.е. – перша пол. 3 ст. до н.е.; середній – др. пол. 3 ст. до н.е. і перша пол. 2 ст. до н.е.; пзній період – до 1 ст. до н.е., коли Римська держава захопила усі країни елліністичного світу.

Ведучими центрами художнього життя стають нові елліністичні столиці – Олександрія, Пергам; із старих – Родос. Традиції великих майстрів класичної епохи лягли в основу розвитку нових художніх напрямів в мистецтві еллінізму.

Александрійське мистецтво. Александрія грала ведучу роль. Тут працювали майстри різних напрямів.

Крім культових статуй, в Александрії отримала поширення багато чисельна декоративна скульптура, садово-паркова і для прикраси як палацу, так і приватного будинку.

Надзвичайно популярні в елліністичному мистецтві є зображення маленьких дітей.Пергам. Характерними рисами пергамської школи: драматичність ситуації,

динаміка дії, патетичність, ускладнена композиційна побудова, різкі контрасти живої людини і мертвого тіла, сильна пластична форма, багата грою світлотіні.

Родос. Художнє життя Родоса мало давню традицію, ще у 8-6ст. до н.е.тут процвітали керамічні майстерні. Тут працювали живописець Протоген і учень Лісіппа скульптор Харес.

Живопис. В Александрії реалістичне мистецтво 4ст. до н.е. отримало свій подальший розвиток в живописному портреті, в ландшафтному живописі і в карикатурі. Саме в Александрії був розроблений так званий нільський пейзаж, де на фоні берегів Нілу діють комічні фігурки пігмеїв. Цей сюжет в подальшому став популярним у римському стінному живописі в мозаїках.

Мистецтво еллінізму в значній мірі визначило розвиток античного мистецтва в наступні віки. І Рим і його провінції, далекі Індія і Середня Азія відчули самий сильний його вплив. Глибина і ширина елліністичного мистецтва давали можливість іншим народам з самостійною культурою знаходити у ньому для себе адекватні образи і художні прийоми.

Лекція 1.6 Мистецтво Древнього Риму. Досягнення республіканського періоду В Італії до римського панування, крім міст Великої Греції, самою значною

культурною областю була Етрурія. Розвиток римського мистецтва в багато чому завдячує старій художній культурі етрусків. Етруські храми відомі у двох варіантах: великі храмові споруди з 3-а целлами і глибоким колонним портиком і невеликі храми з 2-хколонним портиком і однією целлою. Етруські храми стояли на підвищенні – подіумах. Вони мали деревяне перекриття, що підтримувалися деревяними чи кам’яними колонами, а також 2-схилий дах з сильно виступаючим карнизом і як правило багато декорувалися теракотовими деталями. У цих храмах використовувався так званий тосканський ордер (етруський варіант грецького доричного стилю). Будинки за даними знахідок, прямокутні у плані, перекриті 4-скатними дахами з сильно звисаючими кінцями. У центрі дах знаходився як правило сквозний отвір (комплювій), через який освітлювалося головне приміщення будинку - атріум, навколо нього розміщувалися житлові і господарчі приміщення. У др. пол. 7 ст. до н.е. зявляється оздоблення склепів розписом. Етруська скульптур створювалася не з мармуру (поклади відкриті в Італії тільки у 1 ст. до н.е.) а з глини і бронзи чи із місцевих порід каменя – вапняка і травертина.

Історія Риму розпочинається як історія невеликої родової общини на Тибрі. З 8-6 ст. до н.е. у римській общині йшов процес розкладу родового ладу (патриції, плебеї).

Архітектура. М. Рим, де зосереджена основна кількість пам’ятників періоду пізньої республіки і імператорської епохи, виник за переказами ще у 8 ст. до н.е. Центр Риму склався у межах болотистої рівнини, що відмежовувалася 3-а пагорбами – Капітолієм, Палатіном і Квіриналом, де й утворилася центральна площа Древнього Риму – Римський форум (форум Романум). Форум Романум набув в результаті поступової, різночасової забудови асиметричний характер. Окремі будівлі, що виникали на вільних майданчиках, тіснилися одна біля другої.

Римське мистецтво формувалося у тісному взаємозв’язку і під впливом етруського і грецького мистецтва, але не слідувало сліпо по чужому шляху, а виробило свої характерні особливості. В Римі саме портрет отримав домінуюче значення.

У Римі рано отримує розвиток станкова картина розповідного характеру, що розповідала про конкретні події. Широкого поширення набув настінний декоративний живопис, частиною якого була тематична картина. Типовим для Риму був також історичний розповідний рельєф. Майстри скульптури 1 ст. до н.е. працюючи над портретом, точно повторювали праобраз. Портрети цієї групи переслідують перш за все одну задачу - як можна точніше передати фізіономічні особливості обличчя, яке зображується. Живопис – портретний і розповідний. Про тематичний живопис Риму ми можемо говорити більш визначено вже з кін.4 ст. до н.е. Найдавніший відомий нам живописець Фабій (кін. 4 ст. до н.е.) розписав стіни храму богині Спасіння. В сер. 4 ст. до н.е. ще один храм у Римі був прикрашений живописом.

Але не у розписах храмів проявилася характерна риса римського живопису. Перемоги римлян вимагали свого втілення у мистецтві. В 2-1 ст. до н.е. у Римі створюються картини з зображенням битв і тріумфів. Батальні картини повинні були точно відтворювати місцевість, де відбулась битва, і розміщення військ.

Мистецтво часу Республіки заклало основи подальшого розвитку римського портрету, розповідної картини, рельєфу, настінного декоративного живопису. Широко використовуючи досягнення грецького мистецтва, римляни в цей період виробили свій власний художній стиль.

Лекція 1.7 Художні досягнення Древнього Риму періоду імперії. Зародження християнського мистецтва

Мистецтво Римської імперії 1 ст. до н.е.-1 ст. н.е.Архітектура. Мистецтво кін. 1 ст. до н.е.-1 ст. н.е. слугувало укріпленню авторитета імператорської влади, що проводила ідею божественності імператора. Використання бетонно-цегляної системи зробило можливим спорудження склепінь і куполів великого прольоту. Складні цегляно-бетонні споруди облицьовувалися ззовні вапняком-трвестином чи мармуром. У Римі будуються форуми, суспільно-адміністративні будівлі – базиліки, видовищні споруди (театри, амфітеатри, цирки), терми, палаци і житлові будинки, храми, меморіальні споруди, мости, акведуки, тріумфальні арки і багато іншого.

До часу правління Флавіїв відноситься спорудження великої споруди Колізея. Колізей – самий великий амфітеатр Древнього Риму, що мав овальну у плані форму. Архітектурна система Колізею збудована на використанні цегляно-бетонних субструкцій, що підтримували облицьовані мармуром місця для глядачів. Ззовні Колізей представляє собою 3-ярусну систему, засновану на використанні римської архітектурної ячейки. Три ордери, розміщені поярусно (внизу – тосканський, вище – іонічний і в 3-у ярусі - коринфський), доповнювалися високим аттиком, що завершував всю композицію. Зовнішні діаметри Колізею складали 188 і 156 м, а діаметри арени – 86 і 54метри. Висота зовнішньої, відгороджуючої стіни сягала 48, 5м.

Образотворче мистецтво. Складається особливий офіційний стиль, що яскраво проявився у портреті і рельєфі. Скульптура. Більша реалістичність, динамічність, живописність, емоційність, театральна припіднятість характеризують мистецтво сер. і 2-ї пол. 1 ст. н.е. Змінюється і характер ліпки обличчя: замість гладких площин портретів августовського часу, що плавно переходять одна в одну, ми спостерігаємо набагато більш пластичне моделювання, більш дрібне трактування поверхні обличчя, більш живописну зачіску. Живопис. Особливого блиску в період Августа досягає живопис. Будинки багатих римлян прикрашаються чудовим стінним розписом. Римський станковий живописний портрет вже з часів римської республіки був дуже поширеним. Відомі імена художників – Майя, Саполіса і Діонісіада.

Мистецтво Римської імперії 2 ст. н.е. Друге століття нашої ери називають золотим віком Римської імперії. Архітектура. У др. пол. 2 ст. при імператорах Траяні і Адріані, у Римі продовжується будівництво великих споруд, але у 2-ій пол. До 125р. відноситься пов’язана з імям Аполлодора найбільша споруда римського зодчества – Пантеон (храм в імя усіх богів). Гігантський об’єм перекриває купол, діаметр якого – 43,2м. У центрі його 9-метровий отвір для освітлення. Збудований із обпаленої цегли в поєднані з бетоном. Всередині оздоблений поліхромним мармуром.

Протягом 2 ст. Рим збагатився сотнями багато чисельних житлових будинків доходного типу (інсул), які заповнили усі його центральні частини. Образотворче мистецтво. Образотворче мистецтво 2 ст. отримало великі зміни, відбувається «варваризація» стилю, цей процес отримує інтенсивний розвиток у 3-4ст.

Рельєф. Особливого блиску в 2ст. до н.е. досягнув рельєф. Рельєфи прикрашали форум Траяна і знамениту меморіальну колону.Точна історична розповідь вимагала зображення конкретної обстановки: міста, річки, села, ліси, фортеці.

Живопис. Живопису 2 ст. н.е. збереглося небагато, це розписи гробниць і фрески жилих будинків.

Архітектура. На поч. 3 ст. у Римі були збудовані терми Каракали, другі за розмірами у Римі (перші – терми Діоклетіана). Споруда являла собою складний комплекс багатоманітних приміщень. Терми вміщували до 1800 людей одночасно.

Нові риси чітко виступають у пам’ятниках, пов’язаних з християнською релігією. Першими християнськими спорудами були – катакомби – підземні галереї і приміщення,

що прокладалися могильщиками – фосфорами – за межами міст, як правило у мякому туфі, у вигляді складної сітки вулиць-коридорів, що тяглися на багато кілометрів. У катакомбах перші християни хоронили своїх однодумців і там таки здійснювали поминки, молилися. У образотворчому мистецтві 3ст. реалістичний з гострою психологічною характеристикою портрет переживає ще раз свій розквіт. Портрети з виразом мякого суму, меланхолії уступають місце не зображенню певного настрою, а розкриттю характеру.

Рельєф. Розповідний рельєф продовжує займати значне місце у історії кін. 2-3ст. У живописі, як і в пластиці поєднані різні художні напрями.

Мистецтво Римської імперії 4-5ст. н.е. До кін. 4ст. християнство стає пануючою релігією імперії. У 3 ст. зявляється християнське мистецтво у вигляді розписів катакомб у Римі. Сюжет – біблійні сцени, образи Христа і Богоматері, але по своїй художній форі вони стоять на рівні античних розписів 3 ст. н.е. В архітектурі 4 ст. нові форми складаються повільніше, чим у портреті чи рельєфі. До цього періоду відносяться дві чудових споруди – базиліка Костянтина-Максенція і арка Костянтина біля підніжжя Палатинського пагорба. У портретному мистецтві 4 ст. можна бачити твори різного стилю.

Ранньохристиянське мистецтво. Після офіційного визнання християнства починають будувати християнські храми - базиліки (від античних). Першопочатково після визнання християни служили у старих римських базиліках, тому їх план став зразком для церковних споруд. Давньохристиянські базиліки мали прямокутні обриси. Внутрішній їх простір членувався на 3 чи 5 нефів. У алтарній частині нефи перетиналися поперечною галереєю – трансептом. Сам алтар розміщувався у апсиді, напівкруглій ніші, перекритій четвертю кулястої поверхні – конхою. Апсида завершувала собою перспективу центрального, самого широкого нефу церкви.

Живопис. Нові художні риси чіткіше за все виступають у християнському живописі. У розписах катакомб наглядність зображення сцени, розуміння змісту стають важливішими, чим пропорційна розробка фігур, дотримання масштабності.

При будівництві християнських храмів продовжувався розвиток монументального живопису. Будівлі базилік прикрашаються фресками і мозаїками, якими оформлюється апсида, купола, торцеві стіни головного нефу. Хоч вони виражають християнський зміст, але слідують античним традиціям. Переважна більшість творів 4-5ст. зосереджена у Римі.

Історія мистецтва пізнього античного періоду проходить у боротьбі занепадаючої античної традиції з новими художніми принципами, що стали основою формування і розвитку феодального мистецтва.

Лекція 1.8 Художні досягнення візантійського мистецтваВізантійське мистецтво було одним із найважливіших місць формування та

розвитку середньовічної художньої культури Європи і Близького Сходу, тобто мистецтво народів, об’єднаних у період з кін. 4 (395р.) до сер. 15ст. (1453р.). Візантійською державою, котра утворилася на основі Східної Римської імперії.

Живопис, що зайняла головне місце в образотворчому мистецтві Візантії головне місце, знаходився під суворою церковно-державною опікою. Він розвивався по трьом основним руслам: церковна мозаїка і фреска, іконопис, книжкова мініатюра. Художник повинен був слідувати канону – правилам іконографії, що диктували композицію, тип фігур і облич, основи рішення кольору. Канон у певній мірі обумовлював і образну будову зображення.

Візантійське мистецтво VI ст. Найбільш величною спорудою Константинополя став храм св. Софії, збудований у 532-537рр.малоазійськими зодчими – Амфімієм із Трал і Ісидором із Мілету. Храм вражаючий: його довжина 77м, діаметр куполу 31,5м.

В основу храму покладено план 3-нефної базиліки. Бокові нефи мають по 2 поверхи; середній більш широкий і високий перекритий посередині куполом. Купол був

встановлений на 4-х стовпах за допомогою парусів: між стовпами перекинуті арки, на верхні точки яких спирається основа куполу, а у проміжках між цими 4-ма точками вагу склепіння беруть на себе паруса, які своїми нижніми кутками впираються у стовпи. Одночасно із розвитком типу купольної базиліки у VIст. розпочався розвиток хрестовокупльної системи.

Величність і піднесене одухотворення властиві і творам образотворчого мистецтва VIст. Розвиток книжкової мініатюри був пов'язаний з тим великим значенням, яке мала у культурному житті Візантії книга. Книги переписували, а мініатюри, що їх прикрашали, створювалися художниками, що часто прагнули повторити малюнки давнього оригіналу.

Візантійське мистецтво VII-VIIIст. Пам’ятники мистецтва VIIст. не мають грандіозної імперської величі. В VIIст. у важкий для Візантії період, значно скоротилося будівництво. Малочисельні храми, збудовані у цей час, досить скромні за розмірами.

Найбільш цікавими є пам’ятники живопису VIIст. У колориті мозаїк, у вільній манері кладки кубиків смальти чітко проявились ознаки мистецтва VIIст.

Візантійські художники користувалися зворотнім прийомом: лінії сходилися не за плоскістю ікони, а перед нею – в оці глядача, у його реальному світі. Окрім «ефекту включення» зворотня перспектива сприяла і ущільненню тривимірних предметів – вони наче розпластувалися по поверхні розписаної стіни чи іконної дошки.

Був винайдений тип храму, що відповідав функціональним і символічним вимогам. Основу цього типу, який став поширеним починаючи з ІХ ст., складав під

купольний квадрат, утворений 4-а стовпами. Із стовпів на стіни перекидувалися арки, що несли напівциліндричні склепіння (виглядають як половина розрізаного вздовж циліндра). Стовпи ділили будівлю на три повздовжних нефи.

Візантійське мистецтво IX- сер.XIст. У церковній архітектурі IXст. утвердився у якості ведучого хрестово-купольний тип храму. Загальна тенденція розвитку церковної архітектури македонського періоду, як свідчать пам’ятники архітектури на території Греції, полягала у поступовій зміні пропорцій, наростання вертикалізму.

Нові якості мистецтва проявилися і в живописі. Столичне константинопольське мистецтво зверталося на той час до світських мотивів. Але ведучу роль відігравав церковний живопис, у якому швидко виробилась сувора ієрархічна система розміщення релігійних зображень на стінах, стовпах і склепіннях церков. До кін. ІХ ст. панівні позиції у візантійській книжковій мініатюрі зайняло мистецтво, що звернулося до античних зразків. Ідеологія офіційної церкви, контроль якої ставав все ширшим, наложила відбиток і на скульптуру. Розвивалося лише мистецтво рельєфу і різьблення, що широко використовувалося у оздобленні храмів.

Візантійське мистецтво сер. ХІ-поч. ХІІ ст. У мистецтві утвердився піднесений ідеальний стиль. Художня творчість була суворо регламентована. Норми, вироблені у столичному мистецтві, стали панувати у всій Візантії. Увага художників зосереджувалася на складному і тонкому трактуванні духовної сторони образу.

Для комніновського часу характерними є перебудови і розширення старих церков. Живопис комніновського часу, мабуть, найбільш повно втілила у себе нові якості

мистецтва того періоду. У тому ж напрямку розвивався у сер. ХІ-поч.ХІІІ ст. і іконопис, кращим зразком якого є ікона Володимирської Богоматері (1 пол. ХІІ ст.), створена майстрами константинопольської школи.

Візантійське мистецтво сер. ХІІ-XVст. Найбільше значення для подальшого розвитку візантійського мистецтва мала культура Нікейської імперії. У мініатюрах, створених у ХІІІ ст., вже є чітко помітним визрівання тих начал, які одухотворили новий підйом мистецтва Візантії.

Новий період в історії мистецтва Візантії, охоплюючий час з 1261-1453р. і який інколи називають палеологівським, був ознаменований кризою феодальних відносин в Візантії. У палеологівських церквах широкі бокові обходи, просторість кутніх і бокових

приміщень врівноважують вертикальну витягнутість підкупольного простору; інтер’єр має велику широту і гармонійність; образ його більш наближений до відчуттів людини.

Модуль 2. Становлення західноєвропейського мистецтва. Досягнення мистецтва доби Ренесансу. Основні мистецькі напрями Нового часу. Мистецтво модерну та постмодерну. Внесок укр. мистецтва у розвиток всесвітньої художньої культури

Лекція 2.1. Зародження західноєвропейської художньої традиції: романське мистецтво та готика

Мистецтво «звіриного» стилю поширилося на велику територію: від Чорного моря до Балтики і від Великої Китайської стіни до Центральної Європи, а після варварської навали на Рим – до берегів Атлантики і навіть за межі нашого континенту.Так звана абстрактна звірина орнаментика розквітла особливо бурхливо у деревяному різьбленні Скандинавії епохи вікінгів. Інколи добу Карла Великого називають «каролінгським відродженням». Виникла величезна держава, перша імперія Середньовіччя.

Романське мистецтво(Франція, Німеччина, Італія): архітектура, скульптура, живопис. Зодчество стало в усе Середньовіччя ведучим мистецтвом, про що свідчить храмове будівництво. Зодчі романської епохи взяли за зразок римську базиліку («царський дім»). До центрального високого прокольного залу, так званий неф чи корабель, з боків примикають 2-4 більш низьких нефи. Із східної сторони головний неф завершується напівкруглим виступом – абсидою, часто оточеною невеликими напівкруглими капелами (абсидолами). Поперечний зал, трансепт, надає будові форму хреста. Висока башта увінчує місце перетину, що є центром храму Західний фасад найчастіше 2-баштовий. У романську добу був створений перший поетичний твір французької нації «Пісня про Роланда» (ХІІ ст.), де прославляється рицарська відвага і васальна вірність монарху. Особливістю романської скульптури є синтез умовно декоративного начала і образотворчого.

Розвиток романського мистецтва в Німеччині. У романський час у Німеччині було створено багато архітектурних пам’ятників, котрі відображали все різноманіття місцевих архітектурних шкіл, із яких найбільш значними були рейнська, саксонська і вестфальська. Грандіозність є особливою рисою знаменитих соборів, збудованих у рейнських містах.

Готична архітектура. Створення надвисоких хрестових склепінь на стрілчатих ребрах, чи нервюрах, які приймали на себе всю вагу перекриття, збільшення кількості нервюр, що виходили з кожного стовпа, утвореного пучком колон, введення так званих аркбутанів – напіварок, які переносили тиск верхніх стін середнього нефу на продовжені в гору могутні зовнішні стовпи – контрофорси бокових нефів, котрі виконували функцію протидіючої сили, - все це настільки збагатило опорну систему, що вона набула самостійного значення.

Готична архітектура Німеччини. У Німеччині готичний стиль розвинувся пізніше, чим у Франції. Готика стала періодом розквіту германського мистецтва, що в результаті з трудом і не до кінця сприйняла ідеали Ренесансу. Німецькі зодчі замінили французьку троянду стрілчатим вікном над головним входом і порушили бокові горизонталі контрафорсами. Розвиток готичної архітектури в Англії. Храмове будівництво в Англії залишалося здебільшого монастирським, як і в романський період.

Собор будувався не в центрі міста як символ його багатства і слави, а за містом, де був монастир. У Англії собор гармонічно вписувався в пейзаж, і тому розростався в першу чергу не у висоту, а так, щоб вільно розміститися на лоні природи. Однак готика вимагала спрямованості у небо. Англійські зодчі по-своєму вирішили виявлення цієї спрямованості. Будуючи собори все більш витягнутими в довжину вони прикрашали їх стрілчатими дугами, що багаторазово повторювалися у вікнах, і великою кількістю настінних

вертикальних переплетень, з добавленням 3-ї башти, що розміщувалася над середохрестям.

Розвиток інших мистецтв періоду готики. Скульптура. Скульптура панує у соборних порталах, поширюється на весь фасад, чудесним чином використовуючи кожен виступ, майже не кожну архітектурну деталь. Готична пластика, гармонійно поєднуючись з архітектурою, не сліпо підпорядковується їй, а наче живе своїм життям у громаді собору. І ось все більше місце відводиться статуям, нехай ще прихиленим до колон і симетрично розміщеним по порталам, але які своєю обємністю стверджують на кінець отримане право на самостійне існування.

Існує думка, що найвищим живописним твором, який створений у Західній Європі до Джотто, слід визнати не фреску, картину чи книжкову мініатюру, а вітраж Шартрського собору «Богоматір з немовлям», виконаний на межі ХІІ і ХІІ ст. у перехідний період від романського стилю до готики.

Лекція 2.2 Мистецтво Відродження. Художні ідеї Проторенесансу (ХІІІ-XІVст.) та Раннього Відродження (1пол. XVст.)

Значення Проторенесансу (XIII-поч.XIVст.) у становленні культури Відродження.Італійське Відродження відповідно до XIV, XV, XVI століть ділять на: треченто (т.б. 300-ті роки); кватроченто (т.б. 400-ті роки); чінквеченто (т.б. 500-ті роки). Італійські гуманісти відкривали світ класичної древності. Художники Раннього Відродження заклали основи нового мистецтва. Передвідродження. Нікколо Пізано вважається зачинателем Проторенесансу у італійській пластиці. Сина Нікколо Пізано Джованні Пізано слід також визнати одним із чудових скульпторів Проторенесансу. Кавалліні по праву вважається зачинателем Проторенесансу у італійському живописі. Джотто – перший по часу серед титанів Відродження.

«Батьки» нового мистецтва: Брунеллескі, Донателло, Мазаччо. Споруджений Брунеллескі купол у соборі Санта Марія дель Флоре – особливе досягнення. Діаметр куполу – 42м – рівний куполу Пантеону у Древньому Римі. Брунеллескі прославився як засновник архітектурної системи Ренесансу. Він був одним із засновників наукової теорії перспективи. В архітектурі Ренесансу в цілому сталася відмова від кам’яної каркасної конструкції готики. Зявилася нова конструктивна система, проста, економічна, досить пластична і яка в багатьох моментах полегшувала роботу архітектора.

Товариш Брунеллескі Донателло відіграв не менш важливу роль у становленні нового мистецтва. Він перший за прикладом древніх створює статуї, котрі вільно розміщені, і видні з усіх сторін, самі по собі повноцінні, що, однак, не виключало їх гармонійного поєднання з архітектурою. Повернувши скульптурі те самостійне значення, яке вона мала у античному мистецтві, він з ще більшою послідовністю, чим його романські і готичні попередники, наділяє свої образи яскравою індивідуальністю, глибокою людяністю, так що його святі і герої видаються нам справжніми людьми.

Своїм пензлем Мазаччо немов розсуває стіни храму, створюючи ілюзію заглибленого простору із дотриманням науково обґрунтованих, чи вгаданих ним законів перспективи. У вмінні розподіляти світло і тіні, у створенні чіткої просторової композиції, в силі, з якою він передає обємність, Мазаччо набагато перевершив Джотто.

Три великі новатори-флорентійці Брунеллескі, Донателло і Мазаччо були загальновизнанеми творцями нового етапу в мистецтві Відродження.

Андреа Веррокіо по праву вважається великим скульптором кватроченто після Донателло. П’єтро Перуджино найбільш повно виразив той ліричний ідеал краси, яким сяють твори умбрійської школи живопису. В останній чверті кватроченто нема живопису найбільш поетичного чим твори Сандро Боттічеллі.

«Народження Венери» Боттічеллі в Уффіці – одна із самих знаменитих картин у світі. Глядача чарує ця сором’язлива дівчина, в очах якої блукає якась несмілива печаль.

Творчість цього художника стоїть особняком в мистецтві італійського Відродження. Боттічеллі був сучасником Леонардо да Вінчі, але важко його причислити до типових майстрів як Раннього, так і Високого Відродження.

Лекція 2.3 Досягнення Високого Відродження (2пол. XV-поч. XVIст.) та Пізнього Відродження (ХVІст.)

Чотири генії сяють у тогочасній Італії: Леонардо да Вінчі, Рафаель,

Мікеланджело, Тіціан. Найповніше геній Браманте у всій своїй величі проявився тільки у грандіозних проектах собору св. Петра у Римі. У основі плану собору лежить форма грецького хреста з домінуючим над середохрестям куполом. Цій головній формі по діагональним осям відповідають зменшенні повторення тої ж фігури. Завдяки 4-м розміщеним на тих же діагоналях приміщенням весь комплекс вписується у великий квадрат, за межі якого виступають тільки 4-и головні апсиди. Таким чином зодчий поєднав у плані собору дві центричні фігури – грецький хрест і квадрат. Епоха італійського Відродження подарувала світу також і блискучі зразки заміських будинків приватних власників – вілл. Венеціанській художній культурі Італія зобов’язана останнім великим зодчим пізнього Ренесансу Андреа Палладіо, який у своїй творчості поєднував класичну римську міць з венеціанською легкістю і живописністю. У своїх палацевих фасадах він зумів чітко виявити ордерне начало без шкоди для стіни як істинної конструктивної основи будівлі. Великим зодчим Пізнього Відродження був сучасник Мікеланджело – Віньола, автор трактату «Правила п’яти архітектурних ордерів». Віньола збудував у Римі церкву іль Джезу, головну церкву ордену ієзуїтів, у якій, відійшовши від загальноприйнятої на той час центричної споруди, повернувся до давньої подовженої форми храму, чим і визначив розвиток європейської церковної архітектури вже у епоху бароко.

Леонардо да Вінчі. Художній спадок Леонардо кількісно невеликий. Серед усіх мистецтв і людських справ Леонардо на перше місце ставить живопис. Зникли лінеарність, графічна жорсткість, характерні для флорентійського живопису кватроченто. Світлотінь і зникаючі обриси складають, по Леонардо, саме чудове у живописній науці.

Рафаель. Син художника і поета-гуманіста, про якого ми знаємо небагато, Рафаель Санті рано досягнув вищих почестей. У Римі мистецтво Рафаеля досягло розквіту.

З імям Рафаеля пов’язані розписи 3-х кімнат Ватиканського палацу: «Станца делла Сеньятура», «Станца д’Еліодоро», «Станца дель Інчендіо». «Сікстинська мадонна» - сама знаменита картина Рафаеля. Цей великий живописець залишив слід і в скульптурі.

Мікеланджело. Усім своїм мистецтвом Мікеланджело хоче показати, що саме прекрасне в природі – це людська фігура, більше того, що поза нею нічого гарнішого не існує. Мікеланджело розписував плафон: він покрив його титанічними образами, народженими його уявою, мало піклуючись про те, як вони будуть проглядатися знизу. Хоча Мікеланджело пізно звернувся до архітектури, він і в цьому мистецтві прославив своє імя. Він створив усипальницю Медичі; інтер’єр бібліотеки Лауренціани; йому належить реконструкція грандіозної площі Капітолія з встановленням по середині античної кінної статуї імператора Марка Аврелія.

Над спорудженням нового грандіозного собору св.Петра, яким папська держава бажала прославити свою могутність, працювали по черзі славетні архітектори того часу: Браманте, Бальдассаре Перуцці, Антоньо да Сангалло Молодший. З 1546р. керівництво роботами перейшло до Мікеланджело. Купол собору св.Петра – вінець архітектурної творчості Мікеланджело.

Тіціан. Ніхто в живописі до і після Тиціана не оспівував з таким натхненням жіночу красу жінки, що немов би втілювала радість буття, земне щастя. Найвищим виразом цього ідеалу є картина – «Венера перед дзеркалом», написана Тіціаном вже в старості. Джорджоне. Цей великий живописець був, крім того, поетом і музикантом.

Знаменита його картина «Юдіфь» (що спокусила ворожого воєноначальника Олоферна, напоїла і стратила). «Венера, що спить», «Сільський концерт». Одним із самих цікавих художників 2-ої пол. XVI ст. – Паоло Веронезе.

Лекція 2.4 Мистецтво доби Нового часу та Просвітництва

Мистецтво Нідерландів. У XVI ст. у нідерландському мистецтві знайшли яскраве відображення народні тенденції, і по своїй соціальній глибині воно не знало собі рівних. Реалістичні принципи, вироблені у нідерландському мистецтві XVI ст., надзвичайно сильно і благотворно вплинули на розвиток живопису Фландрії і Голландії XVIІ ст.

Архітектура. Як і в добу середньовіччя, так і у ренесансну епоху перевага у Нідерландах зберігалася за світською архітектурою. Важливе місце в нідерландській архітектурі зайняли громадські будівлі, серед яких особливе значення мали ратуші.

Живопис. Перші живописні твори, які можна вже назвати ранніми ренесансними пам’ятниками, були створені братами Губертом і Яном ван Ейк. Гентський алтар (Гент, церква св. Бавона) братів ван Ейк – грандіозна, багаточастинна споруда. У портретах Яна ван Ейка (портрет людини у тюрбані, «Тимофій» і ін.) немає ні розробленої характеристики, ні певних душевних рухів. Їх заміняє довга, позачасова споглядальність.

Ієроніму ван Акен, Босх. Босх відгукнувся на тенденцію сучасного йому мистецтва – з його тяжінням до реальності, з його конкретизацією образа людини, а потім - пониження її ролі і значення. Він доводить цю тенденцію до певної межі. У його мистецтві виникають сатиричні чи, краще сказати, саркастичні зображення людей («Операція від розуму», яку робить монах).

Пітер Брейгель Старший, на прізвисько Мужицький. Ціль художника – вираз безкінечної протяжності, всеобємності світу, який немов заковтує людей. Вже у 1561р. художник створює сцени, що своєю жахливою фантастичністю далеко обійшли Босха. Скелети вбивають людей, і ті марно намагаються знайти прилисток у величезній мишеловці, позначеній знаком хреста («Тріумф смерті», «Божевільна Грета»).

Створені слідом за «Порами року» картини – «Перепис у Віфліємі», «Побиття немвлят», «Проповідь Іоана Хрестителя» - означали народження мистецтва, головною темою якого є життя народу не в його позачасовому, немов загальнолюдському аспекті, а в суспільному і конкретно-соцільному плані. У 1567р. Брейгель виконав одну із самих своїх капітальних робіт – «Селянський танок».

Німеччина. Як і інших західноєвропейських країнах, в Німеччині з поч. XVI ст. ведучу роль починає відігравати світське зодчество. Жилий міський особняк, ратуша чи торговий дім – такі домінуючі в цю епоху типи споруд. В великих німецьких торгових містах, що переживали свій розквіт на поч. XVI ст., велось велике будівництво.

Живопис. У критичний період німецької історії, в кін. XV ст., починає свою діяльність великий художник Німеччини Альбрехт Дюрер. Дюрер був німецьким художником, і творчість його глибоко національна. Він нерідко відображав свої думки за допомогою алегорії. Зрілі і пізні картини і гравюри Дюрера набувають риси великої узагальненості і монументальності. В них значно слабшає зв'язок з пізньоготичним мистецтвом і посилюється істинно гуманістичне начало, що отримало глибоко філософське тлумачення. У 1513-1514рр. Дюрер створив ряд творів, що знаменували вершину його творчості. Це впершу чергу три гравюри на міді, знамениті «Вершник, смерть і диявол», «Св. Ієронім» і «Меланхолія».

Складність епохи, що породжувала крайнощі і контрасти в області культури і мистецтва, можливо, сильніше за все сказується у творчості сучасника Дюрера – Маттіаса Грюневальда, чудового майстра, одного з великих живописців Німеччини.

Загостреним інтересом до природи вирізняється творчість одного з великих живописців Саксонії Лукаса Кранаха.

Франція. В порівняні з італійським французьке Відродження запізнилося майже на півтора століття (сер. XV ст. у Франції початок Відродження). У Турі жив і працював один із самих великих французьких художників XVст. – Жан Фуке, придворний художник Карла VIІ, а потім Людовіка ХІ.

Мистецтво Жана Гужона, у творчості якого найбільш виражений ренесансний життєрадісний характер французької пластики XVI ст. Головні його досягнення стосуються скульптури.

Іспанія. На межі XV-XVI ст. в іспанській культурі відбувся важливий якісний перелом. З цього часу нові ідеї і форми охопили усі області мистецтва – архітектуру, скульптуру, живопис і прикладне мистецтво.

Домінуюче положення в іспанській культурі поч. XVI ст. зайняла архітектура, що в результаті отримала назву стиля платереск. Процес розвитку реалізму, що намітився у іспанському живописі XVст., значно посилився у перших десятиліттях XVI ст. Більш близьким стало знайомство іспанських майстрів з досягненнями італійського живопису.

Задачу утвердження суб’єктивного начала вирішував у своїй творчості перший великий живописець Іспанії Доменіко Теотокопул, прозваний Ель Греко, грек за походженням.

Мистецтво Італії XVIІ ст. У барочному синтезі мистецтв скульптура і живопис підпорядковуються архітектурі, знаходячись із нею у постійній взаємодії.

Архітектура. Блискучим центром барокової архітектури став католицький Рим. Барроміні. Свій крайній вираз ірраціональності, експресивності і живописності

бароко знаходить у творчості Франческо Барроміні. Палаци і вілли. Надзвичайно гарні заміські вілли, оточені садами, що розміщені терасами на схилах пагорбів.

Берніні, засновник стилю зрілого бароко. Архітектор, скульптор, живописець, геніальний декоратор, він виконував в основному замовлення римських пап і очолював офіційний напрям італійського мистецтва. Одна із самих характерних його споруд – церква Сант-Андреа аль Квірінале у Римі. Найбільша архітектурна робота Берніні - закінчення багатолітнього будівництва собору св. Петра у Римі і оформлення площі перед ним.

Скульптура. Берніні. Тонкість життєвого спостереження пронизує пізній твір Берніні – алтарну групу «Екстаз св. Терези», що стала зразком для багатьох барокових зодчих не тільки в Італії, але і в інших країнах. Новаторство Берніні проявилося у багаточисельних портретах, скульптурних бюстах. Берніні бачив і розумів людське обличчя як пластичне ціле, що знаходиться у постійному русі.

Живопис. Бароко було домінуючим стилем італійського мистецтва XVIІ ст., і передусім в архітектурі і скульптурі. Але разом із ним існував реалістичний напрямок, який знайшов найбільший прояв у творах Караваджо, що вплинув на розвиток усього реалістичного живопису Європи. До числа таких картин відноситься «Юнак із лютнею». Суворий реалізм Караваджіо не був сприйнятий його сучасниками, прихильниками «високого мистецтва». Останні роки його життя пройшли у скитаннях.

Фландрія. XVIІ ст. було часом створення національної художньої школи живопису Фландрії.

Живопис. У мистецтві XVIІ ст. стали поширеними світські сюжети і жанри: історичний і алегоричний, міфологічний, портретний і побутовий жанр, пейзаж.

Рубенс. Фламандську школу живопису очолив один із великих майстрів пензля Пітер Пауль Рубенс. У його творчості яскраво виражені і сильний реалізм і національний своєрідний варіант стилю бароко. Рубенс був великим майстром картин на міфологічні теми. Традиційні образи народної фантазії давали йому привід для зображення героїчного почуття і перемог. Подібно античним майстрам, Рубенс бачив у людині досконале творіння природи.

Голландія. Архітектура і скульптура. Шляхи розвитку голландської архітектури визначалися новим суспільним устроєм і специфічними природними умовами. Необхідність вести постійну боротьбу з океаном, що загрожував затопити більшу частину країни, викликала появу могутніх гідротехнічних споруд: плотин і дамб, шлюзів і каналів.

Живопис. Характерною рисою розвитку голландського мистецтва було значне домінування серед усіх його видів живопису.

Хальс, засновник голландського реалістичного портрету. Він розширив рамки портрету введенням сюжетних елементів, закарбовуючи моделей в дії, у конкретній життєвій ситуації, акцентуючи міміку, жест, позу, миттєво і точно схоплені.

Рембрандт. Рембрандт писав картини історичні, біблейські і побутові, портрети і пейзажі; він був один з великих майстрів офорту і малюнка. Але у якій би техніці він не працював, у центрі його уваги завжди стоїть людина, з її внутрішнім світом і переживаннями («Портрет Саскії», «Автопортрет»).

Іспанія. Розквіт іспанської реалістичної школи, що здебільшого розвивалася в межах релігійного живопису у боротьбі з ідеалізуючим придворним напрямом, настав у першій пол. XVIІ ст. Рібера, один із перших представників реалістичної школи. У творчості Рібери домінували релігійні теми, трактовані з життєвою достовірністю, побутовою конкретністю і драматизмом. Сурбаран, відіграв велику роль у розвитку іспанського реалізму.

Веласкес. Сила творчості Веласкеса – у глибині психологічного аналізу і чеканній відточеності характеристик. У своїх портретах він не загравав з моделями, але представляв кожного у індивідуальній неповторності, національній і соціальній характерності.

До кін. XVIІ-поч.XVIІІ ст. в іспанському мистецтві утвердився стиль бароко зі властивими йому пишною декоративністю і театральністю.

Франція. У французькому мистецтві XVIІ ст. знайшли найбільш повне відображення уявлення про людину і її місце у суспільстві, породжені часом формування у Європі централізованих монархій. Раціоналізм став характерною рисою французької культури. Засновником класицизму у живописі був Нікола Пуссен. В межах сюжетів, взятих із античної міфології і древньої історії, в Біблії, євангельських легендах і поетичних творіннях античності і Ренесансу, Пуссен розкривав теми сучасної епохи. Природа у Пуссена – арена дії легендарних героїв, що втілюють стихійні начала («Пейзаж з Поліфемом»).

Друга пол. XVIІ ст., Франція. З 60-х рр. живопис, як і скульптура, набула здебільшого декоративного характеру і підпорядкувалася архітектурі. Ідея тріумфу централізованої держави знаходить вираження в монументальних образах архітектури, яка вперше у небаченому масштабі вирішує проблему архітектурного ансамблю.

Нові тенденції були втілені в грандіозному ансамблі Версаля (1668-1689рр.), розміщеного в 17 км від Парижу. План Версалю вирізняється ясністю, симетричністю і стрункістю. Витягнутий у шир палац панує над місцевістю і організовує її. Зі сторони міста перед палацом розміщені центральний Урочистий і Мармуровий двори.

В оформленні палацо-паркового ансамблю велику роль відігравали статуї, скульптурні групи, герми, фонтанні композиції.

Скульптура. У 2-ій пол. XVIІ ст. французька скульптура досягла значного розквіту, але у ній домінували декоративні форми, пов’язані з архітектурою і садовопарковим мистецтвом.

Мистецтво XVIІІ ст. У образотворчому мистецтві зросло значення безпосереднього реалістичного відображення життя. Нові проблеми були висунуті у архітектурі. Зменшилося значення церковного будівництва, зросла роль громадської архітектури, вишукано простої, без лишньої імпозантності. Він характеризується видозміною пізніх форм бароко у декоративний стиль рококо.

Одночасно з класицизмом, відчуваючи його вплив, продовжував жити реалістичний напрям. У ньому намітилися реалістичні тенденції: художники прагнули узагальнювати життєві явища.

Франція. З другого 10-ліття XVIІІ ст. розпочався новий період розвитку французького мистецтва. Напрямок рококо не був однорідним.

Архітектура. Рококо. Рококо, що склалося у 20-ті рр. XVIІІ ст. досягло розквіту в 30-40 рр. На той час будівництв із Версаля остаточно було перенесене в Париж. Маєтковий замок XVІІ ст. змінив міський будинок, отель – що потопав у зелені садів невеликий особняк французької аристократії.

Класицизм. В сер. 1750-х рр. стиль рококо критикувався за манірність, чутливість і ускладненість композиції живописних і декоративних елементів. Вплив раціоналістичних просвітницьких ідей раніше всього сказався в архітектурі.

Живопис. З розвитком живопису рококо посилилася роль реалістичного напряму; досягли розквіту портрет, натюрморт, побутовий жанр, пейзаж. Ватто, творець галантного жанру, інтимного живопису настрою, співця тонких душевних рухів і почуттів.

Буше. Яскравим представником зрілого рококо був Франсуа Буше. Талановитий декоратор, творець бездумно-святкового мистецтва, здебільшого заснованого на імпровізації, а не на спостереженні життя. «Перший художник» короля Людовіка XV, улюбленець аристократії, директор Академії, Буше оформляв книги, виконував декоративні панно для інтер’єрів, картини для шпалер, очолював ткацькі мануфактури, створював декорації і костюми для Паризької опери і т.д.

Шарден, реалістичний напрям до якого він належав, що паралельно розвивався з мистецтвом рококо, в основному виражав ідеали 3-го прошарку. У скромних житлах ремісників художник знаходив теми для побутових картин, натюрмортів і портретів.

Латур. Багато портретистів зверталися до техніки пастелі, що отримала широке поширення у французькому мистецтві XVIІІ ст. Серед них виділявся Моріс Кантен де Латур, у використанні можливостей пастелі, у різноманітності психологічного малюнку він не мав собі рівних.

Скульптура. З поч. століття скульптура в значній мірі розвивалася залежно від принципів оздоблення інтер’єру рококо, вона часто втрачала монументальність, набуваючи більш камерний і декоративний характер.

Фальконе. Майстер лірико-ідилічного жанру у Франції, він прославив себе створенням монументальної бронзової статуї Петра І у Петербурзі – знаменитим «Мідним вершником».

Гудон, творець французького громадянського портрету. Багатогранність характеристик, психологізм, сувора правда і віра в людину вирізняють створені ним портрети видатних людей часу: філософів, вчених, критиків, політичних діячів. Він втілював у своїх роботах багатство духовного життя, склад розуму, характер, почуття самосвідомості особи (Руссо, Дідро, Мірабо, Вашингтон, Глюк).

Мистецтво Англії XVIІІ ст. У XVIІІ ст. англійська школа живопису висовує плеяду талановитих майстрів і займає одне з перших місць у Європі.

Живопис і графіка. Хогарт, засновник реалізму у англійській школі живопису.Його перші живописні твори у певній мірі пов’язані з графічними. Це серії картин,

об’єднані сюжетною лінією, що в живописній формі розповідають про долі персонажів різних соціальних прошарків, інколи навіяних літературою («Кар’єра мота», «Модний шлюб», «Невдовзі після шлюбу»).

Рейнольдс, відомий портретист Англії. Він створив галерею портретів своїх сучасників, в більшості представників вищих прошарків суспільства (портрет письменника Стерна, актриси Сари Сіддонс, адмірал лорд Хітфілд).

Гейнсборо. Світ почуттів, настроїв, тонкий ліризм і поетичність характерні для творчості великого англійського живописця Томаса Гейнсборо. Здебільшого він працював у галузі портрету, але водночас став одним із творців англійського пейзажу.

Архітектура.В той час як бароко досягло в європейській архітектурі кульмінації, англійська архітектура продовжувала стояти на позиціях раціоналізму і класицизму.

Лекція 2.5 Західноєвропейське мистецтво ХІХ-поч.ХХ ст.

В остан. чверті XVIII ст. у образотворчому мистецтві Європи пануюче положення займає класицизм. Він панує в історичному жанрі живопису, завойовує керівні позиції в архітектурі і у тісно пов’язаних із нею скульптурі і декоративному мистецтві.

Англія. На перші десятиліття припадає завершальний етап розквіту англійського мистецтва, що розпочався у сер. XVIII ст. Але місце портрету, як ведучого жанру, відтепер пейзаж.

Констеблл, справжній новатор у створенні реалістичного пейзажу. Він поступив вчитися у Королівську Академію художніх мистецтв у Лондоні.

Тернер. Слідом за Констеблом цього художника цікавила перш за все правда життя. Але у його творчості у значно більшій степені проявилися романтичні тенденції. Його пейзажі, сповнені контрастів світла і кольору, вільно і широко написані, інколи доповнюються міфологічними чи історичними сценами чи персонажами – «Улісс і Поліфем».

Іспанія. Гойя. Як ні один із великих майстрів Іспанії, Гойя втілив у своєму мистецтві трагічну долю і героїчні сподівання іспанського народу. Стихія реального життя слугувала для нього джерелом різних творчих імпульсів. Він часто звертався до образів гротескних, фантастичних, перебільшених, з найбільшою гостротою оголюючи негативні явища дійсності.

Франція. Видатні досягнення французького мистецтва були пов’язані з революційними ідеями епохи, у них знайшли відображення героїчні події і образи людей часу взяття Бастилії і засідань революційного Конвенту у 1789-1793рр., революції 1830 і 1848рр., полум’яних днів Паризької комуни 1871р.

Кінець XVIII – початок XIX ст. Звернення до громадянських ідеалів античності, властивих класицизму, допомогло створити ілюзії про все загальність ідеалів, за які йшла боротьба. Нове революційне мистецтво розвивалося у впертій боротьбі з Королівською Академією, яка у 1793р. була ліквідована по постанові Конвенту.

Давід. Жан Луї Давід – засновник революційного класицизму. Герої Давіда безстрашні стоїки, вони непохитні перед лицем смерті. Картина «Клятва Гораціїв», найяскравіше втілює принципи революційного класицизму. Вона розкриває непримиримі і трагічні суперечності між громадянським обов’язком і особистими почуттями людей.

Архітектура. Подальшого розвитку отримує проблема вирішення міського ансамблю. Будуються громадські споруди, утверджуються прості, ясні конструктивні форми.

Леду (1736-1806). Леду йшов від класики, але водночас сміливо ламав її канони, відмовлявся від декоративних деталей і прикрас. Основне значення у його архітектурі мали суворі геометричні об’єми, підкреслені контрастними співставленнями і міцною кам’яною кладкою. Леду створив проект промислового міста Шо біля соляних шахт і частково його здійснив.

Перша третина ХІХ ст. У мистецтві ясно розмежовуються різні напрями, і перед усім – суперечливі: романтизм і класицизм.

Живопис. У живописі пануючим офіційним стилем залишається класицизм, що вироджувався в реакційний, догматичний академізм.

Енгр, послідовний і переконаний очолювач класицизму. Його творчість має дві тенденції. Перша – його постійні пошуки прекрасного ідеалу і звернення до античності і майстрів Високого Відродження у тематичних класицистичних картинах. Друга, обумовлена надзвичайною гостротою ока художника, яке підмічає самі характерні риси в оточуючих його людях, приводить його до створення справжніх шедеврів реалістичного мистецтва – чудових портретів і в живописі, і в алюнку.

Героїзація особистості, що вступає у боротьбу з ворожим середовищем, страждання і загибель у боротьбі героя – центральна тема прогресивного романтизму.

Жеріко. Художник є засновником революційного романтизму у французькому живописі. Сам термін «романтизм» був вперше вжитий стосовно до його мистецтва, пронизаного драматизмом, духом протесту проти монархії Бурбонів. Жеріко черпає натхнення у образах оточуючого світу.

Делакруа. Вершиною його творчості стала картина «Свобода, ведуча народ», яка повністю зв’язала Делакруа з революційним рухом 1830р.

Скульптура. Яскрава емоційність, відмова від канонів, розширення кола тем і, зокрема, звернення до історичної теми характерні і для скульпторів-романтиків. Зі «Свободою» Делакруа перегукується монументальний рельєф Франсуа Рюда «Виступ добровольців в 1792 році», що прикрашає Тріумфальну арку на площі Зірки у Парижі

Середина ХІХ ст.У цей період створюється теоретична програма реалізму, що отримала практичне

втілення у творах графіки і живопису, а дещо пізніше – в скульптурі.Архітектура. Зявляються нові види технічних і інженерних споруд: заводи,

фабрики, мости, електростанції, вокзали, банки, біржи, інститути, бібліотеки. Споруджуються репрезентативні будівлі – театри, музеї, урядові і адміністаривні заклади. Стиль пізнього класицизму з ордерною системою, що гальмувала розвиток нових тенденцій, змінюється еклектичним використанням окремих прийомів і форм різних стилів минулого.

Образотворче мистецтво. Домьє. Його відточене мистецтво мало значний вплив на розвиток критичного реалізму, і перед усім сатиричної графіки і карикатури. Художник працював головним чином у сатиричній графіці і карикатурі, але він залишив чудові твори живопису, інколи звертався і до скульптури, скрізь знаходячи нові засоби і форми для втілення своїх задумів.

Пейзажний живопис. Одночасно з Домьє виступає група художників, що працювали головним чином в області національного пейзажу. У цьому велике значення творчості Коро і художників-пейзажистів, що отримали назву барбізонців, по імені села Барбізон, де вони жили і працювали.

Коро. Каміль Коро, прагнучи до створення емоційно насиченого, реалістичного узагальненого образу природи, виражав у ньому свої почуття і настрої. Головним засобом, що надавав життя твору, він вважає світло – спокійно-розсіяне, надтонке світло похмурих днів, яке панує у його пейзажах зрілого і пізнього періоду.

Барбізонці. Інший характер носив живопис художників-барбізонців, які зображували сільську природу Франції і утверджувавши національний реалістичний пейзаж.

Мілле. У безпосередній наближеності до барбізонців проходила діяльність одного із самих чудових художників-реалістів Франції – Франсуа Мілле. Він не тільки звернувся до рідної природи, але головною темою своєї творчості вибрав життя і працю селян, яких зображав із незвичною теплотою і правдивістю.

Курбе. З іменем Гюстава Курбе повязують створення нової естетики, що обґрунтовує цінність утвердження у мистецтві повсякденного. У рішучу боротьбу вступив Курбе з салонним мистецтвом.

Остання третина ХІХ ст. Поразка Паризької комуни і посилення реакції викликали глибокі зміни у художньому житті Франції. Напротивагу світському мистецтву розвивалось реалістичне мистецтво. Велику групу складали художники, спрямовані до нових засобів художнього вираження, котрі розгорнули боротьбу проти міщанської обмеженості буржуазного суспільства – Едуард Мане, Огюст Роден і ін.

Едуард Мане. Мистецтво цього художника в багато чому пов’язане із переосмисленням в умовах сучасного йому життя традицій реалістичної сюжетної картини. У картині «Сніданок на траві» (1863) Мане демонстрував прихильність до реалістичної традиції минулого.

В подальшому (з 1870-х рр.) головними у творчості Мане стають сцени повсякденного життя. У цих творах проявляються усі новшества пленерного живопису, розроблені його друзями-імпрессіоністами. Пленер не змінив, але збагатив вже складену живописну систему Мане («В лодці»).

Дега. Едгар Дега вивчав в Італії мистецтво Відродження. Чудовий малювальник, він створив багато замальовок самих різних сцен життя міста з його шаленим ритмом, швидко мінливими ситуаціями.

Імпресіонізм. Вперше назва «імпресіонізм»була застосована до робіт художників, що протипоставили Паризькому салону 1874р. свою виставку «незалежних». Одна із картин виставки, «Враження. Схід сонця» (по-французьки «враження» - «impression» - звідси імпресіонізм) Клода Моне, дала назву усій групі, у яку входили Піссарро, Сіслей, потім Ренуар і ін.

Клод Моне. З найбільшою послідовністю принципи імпресіонізму були розроблені у творчості Клода Моне, пленерні відкриття якого несли оновлення усій системі живопису. Клод Моне прагне схопити і передати безпосереднє враження, яке на нього чинять картини дійсності, знаходить нові мотиви міського пейзажу, особливу увагу приділяє зображенню простору, освітлення і повітряного середовища.

Ренуар. Один із самих видатних представників імпресіонізму – Огюст Ренуар, мистецтво якого вирізнялося живим інтересом до людини. Значне місце у його світлій життєствердній творчості займає портрет, а також жанрові композиції, що найчастіше розкривають образи французьких жінок.

Роден. З живописом імпресіоністів дотична творчість самого видатного скульптора ХІХ ст. Огюста Родена, який прокладав нові шляхи пластики, ламаючи мертві схеми і догми офіційного мистецтва. У своїй пристрасній, схвильованій творчості Роден прагнув до утвердження образу позитивного героя, до розкриття світу складних переживань, почувань людини. З найбільшою силою кращі якості мистецтва Родена розкриваються у пам’ятнику «Громадяни Кале» (1884-1886рр.), одному із значимих творів європейської монументальної пластики ХІХ ст.

Німеччина. Протягом ХІХ ст. одне із передових місць у Європі займає німецька культура, яка досягає великого розвитку.

Архітектура. У німецькій архітектурі з кін. XVIII ст. утверджується класицизм. Живопис. В ХІХ ст. романтичні тенденції витісняють класицизм. У німецькому романтизмі домінували містичні і релігійні настрої і образи. Самі живі явища романтичного мистецтва проявилися в області портрету і пейзажу.

Західна Європа з кінця ХІХ ст. до початку ХХ ст. З кін. ХІХ ст. мистецтво пануючих художніх напрямів у країнах Європи починає переходити на антиреалістичні позиції.

Архітектура. В той час як живопис переживає глибоку кризу, архітектура отримує, в порівняні з ХІХ ст., відносно благо приємні умови. Провісником нового етапу у розвитку архітектури стала Ейфелева вежа (висотою 312 м), споруджена із збірних сталевих частин до Всесвітньої паризької виставки 1889р. по проекту інженера Густава Ейфеля в знак вступання у нову еру машинної ери.

Перший житловий будинок, в якому був використаний новий будівельний матеріал – залізобетон, збудований у Парижі (1903р.) О. Перре.

Стиль модерн. В 1890-1900рр. в різних країнах поширився напрям, що отримав назву стилю модерн від французького слова «сучасний». Його творці, з однієї сторони, прагнули до раціональних конструкцій, використовуючи залізобетон, скло, облицювальну кераміку і т.д. З іншої сторони у архітекторів модерну Австрії і Німеччини, Італії і Франції зявилося прагнення подолати сухий раціоналізм будівельної техніки.

Живопис. Ведуче місце у живописі Західної Європи ХІХ ст. і поч. ХХ ст. займала Франція. До 1880р. закінчився в основному розквіт імпресіонізму.

Сезанн. Пошуки нових шляхів наглядно виражені у творчості Поля Сезанна (1839-1906рр.), який мріяв відродити велике мистецтво. Сезанн звернувся до природи, до предметного світу, прискіпливо їх вивчав, прагнув розмежувати суттєве від випадкового, розмірковуючи при цьому, що оголює внутрішню структуру речей.

Гоген. Утопізм, прагнення втікти від реальності, мрії про єдність людини і природи лежали в основі творчості чудового художника ХІХ ст. Поля Гогена (1848-1903 рр.), життя якого пройшло в скитаннях, була сповнена злиденності і конфліктів.

Ван Гог. Один із великих живописців ХІХ ст. – голландець Вінцент Ван Гог (1853-1890 рр.), художник гостропсихологічного обдарування. Драматичний конфлікт між «маленькою» людиною і його гнітючим соціальним середовищем складає основний зміст мистецтва Ван Гога.

Модерністичні течії. Багаточисельні течії, що калейдоскопічно змінювалися, об’єднуються поняттям «модернізм», «модерністичні напрямки». Виступи художників-модерністів приймали форму анархічного естетичного бунтарства проти встановлених традицій і канонів мистецтва.

Фовісти. Першою художньою течією в ХХ ст., що розпочала відхід від принципів реалізму, був фонізм (від фрцз. сл. «fauves», що означає звірів хижої породи. Фовісти не мали загальної естетичної програми, їх об’єднували декоративний характер живописних пошуків, утвердження прав художника на суб’єктивне бачення світу, нехтування вирішенням соціальних питань.

Кубізм. Він зародився у 1907р. в Парижі і був першою відкрито формалістичною течією. Засновники кубізму – Пабло Пікассо і Жорж Брак. Дійсність постає в картині переломаною, такою, яка розпадається. Головними критерієм оцінки твору проголошувались конструктивність, геометрична досконалість, а не його ідейно естетичний зміст.

Футуризм. Формою, яка ворожа реалізму, був також футуризм (1909р., від слова «футурум» - «майбутнє»), що існував до 1930-х рр., що частково еволюціонував до абстракціонізму. У футуризмі спотворення і деформація образу реального світу носила характер суб’єктивного безчинства.

Експресіонізм. Ця течія (1905-1909рр.), що немала чіткої програми, проголошувала суб’єктивні відчуття і підсвідомі імпульси основою художньої творчості (Німеччина – обєднання «Міст», «Синій вершник»). Основними загальними принципами експресіонізму були свідоме спотворення форм реального світу, прагнення викликати у глядача фізіологічний страх перед оточуючим його хаосом життя, втягнути його у хворобливу експресію переживань художника.

Скульптура. В монументальних пам’ятниках, реалістичний метод зберігся аж до другої світової війни. Найбільші досягнення реалістичної пластики ХХ ст. належать Франції. Великими майстрами, що виступили в 1880-х рр., були Бурдель, Майоль, Деспіо. Вони утвердили в скульптурі нове уявлення про особистість, наділену потужнім інтелектом, здатної до активної перетворюючої світ діяльності.

Кубізм в скульптурі. Ряд інших майстрів скульптури (Архипенко, Ліпшиць) звернулися до геометризованих абстрактних форм. Абстракціонізм і сюрреалізм підірвали основу пластики, що виникла як мистецтво, покликане утверджувати і оспівувати людину.

Графіка. Умови життя великих міст з їх колосальним населенням, розвитком масового друкування, духом конкуренції і реклами визначають активну роль графіки у образотворчому мистецтві ХХ ст. Вона, швидко відгукуючись на актуальні події, проникає в усі області життя у вигляді ілюстрацій, газетного і журнального малюнку, карикатури, реклами, афіші, плакату.

Лекція 2.6 Мистецтво модерну та постмодерну (ХХ-поч.ХХІст)

Термін «авангард» (фр. «avant-garde») був перенесений із сфери політики в область художньої критики в 1885р. Т.Дюре в Парижі. З тих пір він широко поширився, має прикус боротьби за все нове, нетрадиційне в мистецтві. Характерно, що в авангардизмі нема стилів, тому що нема й поняття форми.

Розвиток методу і принципових ідей авангардизму пройшло декілька етапів. Доцільно виділити три основних: від Ар нуво до дадаїзму, від дадаїзму до поп-арту і від поп-арту до неоавангардизму сучасності. Ці три етапи співпадають з 3-а великими етапами в розвитку суспільства ХХ ст.

Стиль модерн. В 90-х рр. ХІХ ст. в Європі став складатися новий стиль – модерн. Визначилася програма нового мистецтва (його ідеолог А.Ван де Вельде ). Стиль модерн народжувався в атмосфері глибокої незадоволеності існуючим мистецтвом. На той час відбулася криза романтичних ідей, що стала особливо помітною в сер. ХІХ ст.

Своєрідність модерну полягала в тому, що він сам був чи хотів бути «художньоюРазом із новою цивілізацією представники стилю модерн мріяли перестворити світ

мистецтва. Батьками нового мистецтва виступили В.Ван Гог, П.Гоген, П.Сезанн, О.Редон, Ж.Сьора, А.Тулуз-Лотрек, - художники постімпресіонізму. У деяких випадках сам постімпресіонізм можна розглядати в якості першої стадії Ар нуво.

Сюрреалізм. Одним із напрямів модернізму, що орієнтувався на підсвідому діяльність і галюцинації художника, став сюрреалізм. Його послідовники утверджують культ особливої, спонтанної чуттєвості, що наче притаманна творчій натурі. Сюрреалізм у перекладі означає «надреалізм» (від фр. «sur» - «над»), хоча деякі сюрреалісти вважають, що вірніше було б визначити їх як супернатуралізм (наднатуралізм).

Сальвадор Далі. Як художник він дуже різносторонній. Він не лише з вражаючою легкістю і детальністю виписує величезні полотна, але й оформлює театральні вистави, направляє розрекламовану пресою «параноїчно-критичну активність» на створення кіносценаріїв і постановку фільмів. Співпрацює в журналах мод, знаходить час і на оформлення вітрин і інтер’єрів магазинів.

Дада. Створення контркультури. Трістан Тцара ідеолог цього руху. Свої столиці дада виникли в Швейцарії, Франції, Германії, США, Італії, Бельгії, Югославії, Чехословаків, Іспанії і Росії. Основними його центрами стали Нью-Йорк, Цюріх, Париж, Берлін, Ганновер. Досить очевидним є те, що задача дадаїзму – тотальний нігілізм. Принципово новим, вже в продадаїстичному дусі, було поєднання в ній механістичних і біологізованих елементів зображення. З приводу цього твору зявився термін «антимистецтво».

Дада велику увагу приділяв створенню об’єктів. Дюшан з 1913 р. почав виставляти «ready-made» - «готові продукти» (термін запозичений із торгової реклами): велосипедне колесо на табуретці, сушку для пляшок. Дюшан став виготовляти абсурдні машини. У 20-ті рр. він разом із Реєм створював розфарбовані диски, що оберталися від електромоторчика, - перші спроби кінематичного мистецтва.

Сучасний етап модернізму. Поп-арт. Хресним батьком цього напряму, що отримав широке поширення в Англії, США, Канаді і деяких інших країнах, був Марсель

Дюшан (1887-1968), один із патріархів модернізму. У центрі уваги опинилися – різноманітна реклама, ілюстрації із газет, меблі, залишки їжі, одяг, предмети жіночого туалету, речі технічного використання і ширпотребу.

Найбільш видними представниками нью-йоркської школи західні спеціалісти вважають декількох художників, які завдяки комерційному успіху на якийсь час завоювали американський художній ринок. Це Енді Уорхол, Рой Ліхтенстайн, Том Вессельман, Джеймс Розенквіст і Клаес Ольденбург.

Хеппенінг – виступи художників під різними девізами чи без таких, що влаштовувалися на вулиці чи у громадських місцях в присутності багато чисельних глядачів. Подібні виступи розраховані на відповідь публіки, яка начеб то стає співучасником процесу творчості.

«Екшен» - форма спілкування з публікою, яку художник використовує разом із хеппенінгами як важливий засіб представлення мистецтва, його художнього вираження.

Оп-арт. Пошуку краси модернізм, як відомо, протипоставив пошук сенсацій. І ось вже поп-арт вже тиснять оп-арт (оптичне мистецтво), кінетичне мистецтво і інші течії. З сер. 60-х рр. преса і реклама приділяють все більше уваги новому різновиду авангардизму – оп-арту, який підпорядкував площинні зображення і обємні предметні конструкції духу геометричного абстракціонізма.

Мінімальне мистецтво. Згодом на виставках задають тон не відомі вже авангардистські напрямки, а твори ще більш антихудожні, власне, явища абсолютного антимистецтва. Розрекламована на заході хвиля нового авангарду - землерийне мистецтво (чи мистецтво землі, ленд арт), мінімальне мистецтво, хеппенінг, бідне мистецтво, гіперреалізм, фотореалізм, неможливе мистецтво, деструктивіський напрямок, концептуальне мистецтво, мистецтво анти форми, бодіарт, динамічний напрямок, кібернетичне мистецтво, мистецтво оточуючого середовища, психоділичне мистецтво і інші – все це явища анти мистецтва. Гіперреалізм чи фото реалізм. Ця течія зявилася у др. пол. 60-70-х рр. на Заході. Творіння гіперреалістів - своєрідна конкуренція з фотографією, прагнення достовірно зобразити на картині чи в скульптурі речі, людей, тварин. Сприйняття художником об’єктивного світу було замінене механічною фіксацією очима сприймаємого факту з допомогою лінз фотокамери.

Концептуалізм. Концептуалісти займаються виключно інтелектуальною інтерпретацією об’єктів, які можуть включити у сферу своїх роздумів, чи це буде текст. Фізичний елемент реальності, люба комунікація. Візуальна беззмістовність – кредо концептуалізму.

Вже декілька десятків років тому в багатьох країнах, здебільшого в Італії, Німеччині, Франції, Великобританії і США, зявилися майстри, які свідомо відмовляються від пошуків попереднього авангарду і прагнуть звернутись до мистецтва, розуміючи під цим всю історію мистецтва, перервану, на їх погляд, в своєму органічному розвитку на поч. ХХ ст. - неофігуративне мистецтво. Тепер панорама розвитку сучасних рухів виглядає настільки різноманітною, що важко давати якісь визначення. У 1982р. нараховувалося вже до 110 течій. Така міжнаціональна спільність, що пересікає авангардизм минулого, отримала назву трансавангарду, яка була дана італійським критиком і істориком мистецтва А.Боніто Оліва. Для цього напряму характерне захоплення минулим; «реставраційний» період розпочався у сер. холодних 70-х років.

Трансавангардисти легко впадають в еклектизм, який критиками, що їх підтримують, не ставиться їм у провину. Більше того, елітарне по своїй суті таке мистецтво змикається із кітчем (виникає навіть поняття «новий кітч», чи «кемп»).

Пізні 80-ті. Одною із безперечних ознак ситуації в мистецтві усі без виключення називають відступ того «руху», з яким ще недавно повязували найбільші сподівання на майбутнє, - «пост-» чи «трансавангарду».

Лекція 2.7 Становлення українського мистецтва: до ХІІІ ст. та у ХІІІ-XVІІІст.

Початок розвитку історії української культури та мистецтва вчені відносять приблизно до VI ст. н.е. На особливу увагу заслуговує трипільська культура (від 2500 до 2000 рр. до н.е.). Найбагатша знахідка цієї культури відкрита в Трипіллі на Київщині та на галицькому Поділлі. Характеристикою тієї культури є її кераміка, багата формами та орнаментикою, й модельовані в глині статуетки людей і звірят.

Початки словянської культури. Перші пам’ятки словянської культури дослідники знаходять на так званих поховальних полях Київщини, Волині й Галичини.

Мистецтво Київської Русі IX-XIIст. Офіційне прийняття християнства (988р.) Україною за Володимира стало визначальною віхою в політичному і культурному житті України. Разом з новою релігією з Візантії на Русь прийшло й нове мистецтво: будівництво християнських храмів, монументальний живопис – фреска та мозаїка, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мініатюра. Місцеві майстри за короткий час не лише оволоділи цими видами творчості, а й розвинули їх, створивши самобутнє обличчя Київської Русі. На Україні у кульовому будівництві використовувалася хрестовокупольна система, розроблена візантійськими майстрами.

Іконопис. Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе й розвивається вже понад тисячу років. Ікони були першими творами станкового живопису в Україні. У настінних розписах, завдяки великим площинам стін, можна було розгорнути великі композиції, ікона ж обмежена порівняно невеликими формами дошки.

Книжкова мініатюра. Це невідємна складова мистецтва рукописної книги: написання тексту, художнього оформлення, виготовлення оправи. Кн. Ярослав Мудрий – великий шанувальник книг – заснував при Софійському соборі в Києві бібліотеку та скрип торій – центр книгописання. Найдавнішою рукописною книгою Київської Русі вважають Остромирове євангеліє, написане в 1056-1057рр.

Мистецтво України XV-XIV ст. Архітектура цього періоду (культова, замки феодалів, фортеці) має оборонний характер. Найстарішою кам’яною фортецею України є Верхній замок у Луцьку. Його споруджено у сер.XIV ст. Навколо нього були розташовані Нижній замок та міські укріплення. У XVI- на поч.XVII ст. в українську культуру проникли художні ідеї Відродження. Провідну роль у розвитку мистецтва цієї доби відігравав Львів.

Скульптура. Тісно зв’язана з архітектурою стилю Відродження скульптура. Після прийняття християнства цей вид мистецтва занепав. У XIV-XV ст. найпоширенішим різновидом скульптури було декоративне різьблення, в якому переважали народні традиції. Під впливом ідей Ренесансу стає помітним прагнення до реалістичного відтворення натури.

Скульптурний портрет становить окремий жанр скульптури. В Україні він зявляється і набуває поширення в XIV ст. В українській скульптурі портрет виник раніше, ніж у живописі. Найраніше його зразки зустрічаються у надгробних пам’ятниках, зокрема у вже згаданій каплиці Боїмів.

Живопис. Одним з основних видів образотворчого мистецтва був монументальний живопис. Продовжується мистецтво фрески. У монументальному

живописі також спостерігається поєднання традиції Київської Русі з новими художніми впливами. У XIV-XV ст. в духовному житті України зростає значення іконопису.

Поступово в мистецтві живопису розвиваються світські жанри: портрет, історична, батальна картини, пейзаж. Провідне місце займав – портретний живопис (історика Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія, худ. В.Стефанович, кн. Костянтина Корнякта), де відчутний вплив європейського парадного портрету. Тогочасні художники досконало опанували реалістичні засоби відтворення дійсності: анатомічну будову тіла, просторове і світлотіньове моделювання і пластику.

Графіка. Мистецтво графіки XIV- поч.XVII ст. було переважно пов’язане із книгописанням (рукописна книга, прикрашена мініатюрами, заставками, ініціалами). Головним центром книг описання залишався Київ. Саме тут була створена визначна памятка писемності і мистецтва – «Київський псалтир».

Із появою книгодрукування в мистецтві графіки відбулася справжня революція. В Україні вона пов’язана з імям першодрукаря Івана Федорова. У 1574р. у Львові він надрукував «Буквар» та «Апостол», а в 1580-1581рр. в Острозі – славнозвісну Острозьку біблію. Книги було ілюстровано гравюрами – різновидом графіки, невіддільним від друкарства.

XVII-XVIII ст. - це доба розквіту та піднесення української національної культури. Це був час становлення та утвердження стилю українського бароко, який поширився на всі види мистецтва: архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, а також музику. Для українського бароко характерні ті самі зовнішні ознак, що й для західноєвропейського: динамічність форм, нерівність та розірваність ліній, тяжіння до вияву внутрішнього руху та драматизму, широке використання декоративних оздоблень, символічних та алегоричних образів. Вирішальний вплив на його формування мали народне мистецтво, народні естетичні смаки та ідеали. Найяскравіше стиль українського бароко виявився в архітектурі. Його характерні ознаки: багатство на пластичність форм, світлі потиньковані стіни, застосування декоративних деталей, ліпних орнаментів, церковних бань цибулястої та грушоподібної форми. Під керівництвом Петра Могили у 30-х роках XVII ст. у стилі бароко було відновлено архітектурні перлини часів Київської Русі: Софійський собор, споруди Києво-Печерської лаври, церкву Спаса на Берестові та ін. У такому вигляді архітектурні шедеври збереглися до наших днів. Україна мала власних видатних архітекторів. Увійшли в історію імена Степана, Івана Григоровича-Барського.

Залишили слід в Україні й іноземні зодчі. Глибоко зрозумів суть українського бароко німець Йоган Шедель, Бартоломео Растреллі. В містах та містечках Галичини збереглося чимало споруд у стилі пізнього європейського, зокрема польського, бароко.

Скульптура. У мистецтві стилю бароко важливу роль відігравала скульптура. Її широко використовували в оздобленні фасадів та інтер’єрів архітектурних споруд. Розквіт скульптури в Україні припадає на XVIII ст. У Західній Україні цей вид образотворчого мистецтва традиційно був більш розвиненим, ніж у Східній. Видатний його представник – львівський скульптор Йоанн Пензель.

Живопис. Живопис доби бароко – особлива сторінка української культури. Як і архітектура він розвивався під впливом європейського та народного мистецтва.

Настінними розписами прикрашали не лише муровані, а й деревяні церкви. Найраніші їх пам’ятки (сер. та др. пол. 17ст.) збереглися в Західній Україні. Це розписи храмів Св. Юра та Чесного Хреста в Дрогобичі, Святого Духа в с.Потеличі. У них знайшли відображення світогляд та художні смаки міщан, селян, ремісників.

У станковому живопису провідну роль продовжував відігравати іконопис. Видатними іконописцями свого часу були західноукраїнські художники Іван Руткович та Йов Кондзелевич. Їхні життя і творчість пов’язані з м.Жовква, яке було на той час значним культурним осередком. З другої пол. XVII ст. портретний живопис, що вже мав значні досягнення в Західній Україні, поширюється на Придніпров’ї та Лівобережжі.

Упродовж XVIII ст. великої популярності набуває так званий парадний портрет. Його функція – показати певну особу в усій її красі та значущості.

Графіка. XVII-XVIII ст. стали часом розквіту української гравюри та книгодрукування. З др. пол. XVII ст. провідною графічною технікою стає гравюра на міді (мідьорит) та інших металах. Вона витісняє поширену в XVI ст.-першій пол.XVII ст. гравюру на дереві (дереворит). Відповідно змінюється й художній стиль творів, адже гравюра на металі мала більше можливостей для передання світлотіньового моделювання форм, відтворення повітряного середовища, особливостей різноманітних фактур тощо.

Лекція 2.8 РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА ХІХ-ХХ ст. СУЧАСНИЙ КОНТЕКСТ В УКРАЇНСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ТРАДИЦІЇ

Розвиток українського мистецтва першої половини ХІХ ст. У цей час в архітектурі та образотворчому мистецтві утвердився новий художній напрям - класицизм, що ґрунтувався на античних традиціях мистецтва Давньої Греції та Давнього Риму. Одночасно з класицизмом і на противагу йому наприкінці XVIII - у першій пол. ХІХ ст. розвивалися такі художні напрями, як сентименталізм і романтизм. Вони виявилися переважно в мистецтві живопису та графіки, у портретному, пейзажному та побутовому жанрах.

Архітектура. Як і в усій Європі, в Україні будуються поміщицькі маєтки з великими парками, пишними палацами й численними службовими приміщеннями. У цих палацово-паркових ансамблях поєдналися ознаки класицизму й романтизму.

Скульптура. Важливу роль у мистецтві класицизму відігравала монументальна скульптура. Одним із найвизначніших скульпторів епохи класицизму був Іван Мартос. Найвідоміший його твір – монумент Мініну та Пожарському на Красній площі у Москві.

Яскравий приклад класицизму в скульптурі – пам’ятник князю Володимиру в Києві, встановлений у 1850-1853рр. на ознаменування хрещення Русі. Його автори - скульптори Василь Демут-Малиновський, Петро Клодт і архітектор Костянтин Тон.

У Західній Україні найзначнішим мистецьким центром залишався Львів.Живопис. У першій пол. ХІХ ст. активно розвиваються жанри станкового

живопису: портретний, історичний, пейзажний і побутовий. Поширюється, водночас із парадним портретом, так званий інтимний портрет. Творчість 2-х видатних художників-українців Володимира Боровиковського та Дмитра Левицького відіграла вирішальну роль у становленні російського портретного живопису. А російський художник Василь Тропінін багато зробив для українського мистецтва.

Особливе місце в українському образотворчому мистецтві посідає творчість Т.Г. Шевченка. Художню освіту він здобув в Академії мистецтв у Петербурзі, де його наставником був видатний живописець Карл Брюллов. Шевченко був живописцем і графіком. Він працював у різних жанрах: побутовому, пейзажному, історичному.

Мистецтво другої пол. ХІХ ст. Архітектура. У другій пол. ХІХ ст. архітектори шукали натхнення в художніх стилях минулих епох: візантійському, романському, готичному, ренесансі, бароко. Так у зовнішньому оздобленні споруд зявилася еклектика, тобто змішування ознак різних стилів. Важливою культурною подією стало спорудження у Києві Володимирського собору (1862-1896рр., архітектори І.Штром, П.Спарро, О.Беретті, К.Маєвський, В.Ніколаєв). У його художньому вирішенні було використано прийоми візантійської архітектури. Видатний київський архітектор Владислав Городецький (1863-1930) віддавав належне різним художнім стилям. Творчість архітектора досягла вершин на початку наступного ХХ ст., коли він прикрасив Київ неповторними оригінальними спорудами.

Скульптура. У скульптурі другої пол. ХІХ ст. розвивалися реалістичні тенденції. Монументальна скульптура набувала дедалі більшого громадського звучання. У станковій

скульптурі набув поширення побутовий жанр. Основоположником української жанрової скульптури справедливо вважають Леоніда Позена (1849-1921). Митець досконало знав життя народу, фольклор. Розвиток портретного жанру в українській скульптурі значною мірою завдячує творчості Федора Балавенського (1865-1943), автора погрудних портретів Т.Шевченка, М.Кропивницького, І.Котляревского, М.Лисенка та інших діячів культури. У Західній Україні жили й творили Петро Війтович, Антон Попель, Михайло Паращук, Григорій Кузневич та інші талановиті скульптори. Одним із кращих монументальних творів Львова є пам’ятник Адаму Міцкевичу (автори А.Попель і М.Паращук), встановлений у 1905р.

Живопис. Мистецтво живопису у другій пол. ХІХ ст. досягло ще не знаного злету. В ньому розвивалися демократичні тенденції, загостилося протистояння між реалістичним напрямом та академізмом. Значний вплив на багатьох українських художників мала діяльність Товариства пересувних виставок, спрямована а утвердження у мистецтві реалізму. Активну участь у цих виставках брали українські художники М.Кузнецов, С.Світославський, М.Пимоненко, К.Костанді, П.Нілус, О.Мурашко та ін.

Одним із найяскравіших художників-жанристів Костянтин Трутовський (1826-1893). Він був хорошим знавцем життя та звичаїв українського народу. Тому й більшість його картин присвячено народним святам, обрядам та побуту.

Вагомим доробком у розвиток побутового жанру стала творчість Миколи Пимоненка (1862-1912). У своїх творах він не лише зображував різноманітні ситуації, а й намагався розкрити складність та суперечливість людських стосунків, за якими приховувалися соціальні проблеми.

На початку свого творчого шляху віддав належне історичній картині й видатний український живописець Олександр Мурашко (1875-1919). Він створив велике полотно «Похорон кошового» (Івана Сірка). У цьому творі відчутний вплив творчої манери великого російського художника Іллі Рєпіна, учнем якого був О.Мурашко.

Видатним майстром пейзажу був Сергій Васильківський (1854-1917), твори якого здобули європейське визнання. Він належав до не багатьох художників, яким надавалося право виставляти свої картини на Паризькому салоні поза конкурсом.

Тонкий ліризм і висока живописна майстерність притаманні пейзажним творам талановитих майстрів пензля Сергія Світославського (1857-1931), Петра Левченка (1856-1917). Дивовижної магії сповнені картини Архипа Куїнджі (1841-1910): «Місячна ніч на Дніпрі», «Українська ніч» та ін. Глядачів і досі зачаровує ефект сяйва, що ніби випромінюється з полотен художника.

Наприкінці ХІХ ст. розпочався творчий шлях відомого західноукраїнського художника Івана Труша (1869-1941). У його доробку є твори різних жанрів: побутові картини, пейзажі, портрети.

Український авангард. Термін «український авангард» ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков для виставки «Tatlin’s dream», яка була влаштована у Лондоні в 1973р. (роботи Василя Єрмилова, Олександра Богомазова).

У 1913р. Олександр Богомазов («Львівська вулиця Києва») робить стрибок у кубофутуризм. Зусиллями художниць – О.Екстер, Е.Прибильської і Н.Давидової на карті України зявилися два нових центри авангардного мистецтва у селах Вербівка на Київщині і Скопці на Полтавщині. Тут за ескізами художників-супрематистів у 1915-1916рр. селянські майстри робили вишивки та килими. Супрематизм – це не тільки логічний розвиток пікассівської форми, але й через Пікассо звернення до українського народного мистецтва, якому зізнавався в коханні Малевич навіть наприкінці життя.

Наприкінці 20-х років ХХ ст. професори Київського художнього інституту розробляли систему кольоропису – О.К.Богомазов у серії картин «Пилярі», В.Н.Пальмов у творах, які назвав «кольоровим діійством». У новоствореній Українській академії мистецтв Михайло Бойчук очолив монументальну майстерню.

На Україну з Москви переїхав неопримітивіст і експресіоніст, друг Д.Бурлюка і В.Маяковського, Віктор Пальмов («1 Травня»). На його думку, сучасне мистецтво відтворює потік свідомості і розливами барв імітує боріння людської душі, а предмети зовнішнього світу сприймає «асоціативно по частковому спрощеному синтезованому натякові» - найбільш характерними і виразними формами.

У Львові художники обєднання «Artes» опановували сюрреалізм у його європейському варіанті, заповнюючи метафізичний простір картин аморфними, в’язкими утвореннями, що засмоктують як трясовина у страшнім сні.

Режисерські новації Л.Курбаса у Харківському українському драматичному театрі і М.Фореггера у Харківському театрі опери та балету реалізувалися завдяки конструктивістському оформленню В.Г.Меллера, А.Г.Петрицького, О.В.Хвостенка-Хвостова. Новітні режисерська практика і сценографія були тактовно вживлені у громіздкий організм музичної вистави («Севільський цирульник» Хвостенко-Хвостов).

Конструктивізм 20-х років позначився на архітектурі, мистецтві плаката, обємної реклами, книжкової графіки, дизайну.

Реалістична традиція. Поряд із новітніми течіями розвивалося традиційне реалістичне мистецтво і традиційні жанри: історичний, побутовий, портрет, пейзаж, натюрморт. На початку століття розквітає творчість видатного українського художника О.Мурашка (1875-1919). Сильний вплив на художника справило європейське, передусім французьке, мистецтво з його свободою творчості й духом експериментаторства. У молоді роки О.Мурашко певний час жив у Парижі, де досяг визнання, й став відомим європейським художником. У цей період він створив такі полотна, як «На вулицях Парижу», «Паризьке кафе», «Дівчина у червоному капелюсі».

Іван Їжакевич (1864-1962). Він працював у галузі станкового, монументально-декоративного і театрально-декораційного мистецтва, однак найбільшого визнання здобув як графік, і ілюстратор книг і журналів.

На зламі століть на художню арену вийшов видатний український живописець Федір Кричевський (1879-1947). Найвідоміші картини, написані ним у ранній період творчості, - «Три віки» та «Наречена».

На початок століття припадає розквіт творчості видатного західноукраїнського художника Івана Труша (1869-1941). Найзначніше місце в його доробку посідає пейзажний жанр.

Основоположником українського батального жанру вважають видатного живописця Миколу Самокиша (1860-1944). Він писав картин на теми визвольної війни українського народу XVII ст., громадянської війни («Вїзд Богдана Хмельницького в Київ», «Бій Богуна з Чернецьким» та ін.).

Іван Кавалерідзе (1887-1978). І.Кавалерідзе був не лише скульптором, а й кінорежисером і драматургом. Він успішно працював у жанрі портрета та монументальної скульптури. Надзвичайно плідними у творчій біографії митця були 20-ті роки. У цей період він створив пам’ятник Т.Шевченку у Полтаві та Сумах, Г.Сковороді у Лохвиці, Артему у містах Артемівську та Словяногорську.

Мистецтво 30-х – першої пол. 50-х років. Живопис. У 30-х роках продовжував працювати класик українського живопису Ф.Кричевський. До кращих творів цього періоду належить масштабне монументальне полотно «Переможці Врангеля», сповнене життєствердної сили, серія картин за мотивами поеми Т.Шевченка «Катерина».

Талановитим пейзажистом був Микола Бурачек (1871-1942) – «Яблуні в цвіту», «Хмари насуваються», «Золота осінь», «Реве та стогне Дніпр широкий».

Портретний жанр. Одним із видатних портретистів 30-х років був Павло Волокидін (1877-1936) – «Портрет дружини художника», «Портрет співачки Зої Гайдай», їх вирізняє глибина психологічної характеристики, вишуканий колорит, продумана композиція.

Серед кращих українських портретистів слід також згадати Олексія Шовкуненка (1884-1974). У створених ним портретах скульпторів Б.Яковлєва, М.Лисенка, в жіночих портретах індивідуальна неповторність образів поєднана з багатством живописної палітри. О.Шовкуненко також талановитий пейзажист («Повінь. Конча-Заспа»).

У 1936р. після тривалого перебування за кордоном в Україну повернувся видатний живописець, художник європейського масштабу Микола Глущенко (1901-1977). Він працював у жанрах пейзажу, натюрморту, портрета, захоплювався експресіоністичними пошуками сучасного мистецтва. Портрети письменників Р.Роллана та А.Барбюса, створені художником у 30-ті роки, вражають досконалою технікою живопису.

У цей час розцвітає творчість видатної народної художниці Катерини Білокур (1900-1961). Стихія її живопису – квіти, що утворюють композиції надзвичайної краси – «Квіти за тином», «Квіти на блакитному тлі», «Натюрморт з колосками та глечиком» - задаровують поєднанням реального і фантастичного, відчуттям космічної гармонії, розмаїттям барв, філігранною манерою виконання.

Графіка. У період 30-х років плідно розвивалася книжкова ілюстрація. Талановитим інтерпретатором літературної класики був Михайло Дерегус (1904-1997). Він створив ілюстрації до поеми І.Котляревського «Енеїда», позначені народним гумором, гротеском, до повісті «Тарас Бульба» та інших творів М.Гоголя. У серії гравюр «Дорогами України» М.Дерегус виявив себе як майстер лірико-романтичного пейзажу.

У цей час на творчу арену вийшов Василь Касіян (1896-1976) – один із провідних українських графіків. Його ілюстрації до «Кобзаря», повісті І.Франка «Борислав сміється» та багатьох інших творів засвідчили непересічний талант.

Скульптура. У монументальній скульптурі найзначнішим явищем було встановлення пам’ятників Т.Шевченку в Києві, Харкові та на Чернечій горі в Каневі роботи ленінградського скульптора Матвія Манізера. Найяскравішими скульпторами свого часу були Леонора Блох – учениця великого О.Родена (портрети О.Родена, І.Франка, композиції «Радість материнства», «Мікеланджело»), Бернард Кратко (портрети І.Бродського, Ф.Кричевського), Григорій Пивоваров (портрети Т.Шевченка, О.Пушкіна, І.Франка, О.Довженка).

Мистецтво другої пол. 50-х – 80-х років. Наприкінці 50-х розпочався новий етап у розвитку українського образотворчого мистецтва. В образотворчому мистецтві стала можливою більша порівняно з попереднім періодом свобода у виборі тем, засобів втілення художнього задуму, виявленні національної самобутності.

Кращі українські художники: Тетяна Яблонська, Анатолій Петрицький, Олексій Фіщенко, Валентин Литвиненко, Вадим Одайник, Галина Бородай та інші творили поезію засобами живопису та графіки. Для цього періоду характерний потяг до національного коріння. Глибоке розуміння народних традицій, відчуття національного колориту притаманні творам Валентина Задорожного, Віктора Зарецького, Тетяни Яблонської, Георгія Якутовича, Андрія Коцки та багатьох інших митців.

Живопис. Однією з провідних тем українського станкового живопису впродовж тривалого часу залишалася Велика вітчизняна війна. Серед кращих живописних творів – картина «Медсестра» Асхата Сафаргаліна; «В імя життя» Олександра Хмельницького; «А льон цвіте» Василя Гуріна.

Тетяна Яблонська. На поч. 60-х Т.Яблонська звертається до народного мистецтва, що зумовило зміну її художнього стилю – «Бабине літо», «Лебеді», «Наречена», «Паперові квіти», «Літо» - їм притаманне площинне трактування, пластичність і виразність силуетів, побудова колориту на співвідношенні чистих дзвінких барв. У наступний період творчості Т.Яблонська створила глибоко філософські картини-роздуми «Безіменні висоти», «Юність», «Життя продовжується».

Нині Україна пишається творчістю Івана Марчука – художника, який здобув світове визнання. У його творчості простежуються різні художні напрями і методи (від

реалізму до сюрреалізму і абстракціонізму); жанри (портрети, натюрморти, пейзажі й оригінальні фантастичні композиції, подібні на сновидіння).

Графіка. Мистецтво графіки традиційно належить до найрозвиненіших видів художньої творчості в Україні. Важливим її напрямом у 60-80-х роках залишалася книжкова ілюстрація.

Скульптура. Українська скульптура кінця 50-80-х років представлена іменами Михайла Лисенка, Валентина Борисенка, Анатолія Куща, Дмитра Кривича, Еммануїла Миська, Валентина Зноби і ін.

Лекція 2.9 Українське мистецтво 2пол. ХХ ст. та вплив новітніх тенденцій на розвиток української художньої традиції

Розвиток української архітектури ХХ ст. У 60-70-ті роки ситуація змінюється: виникає нова образність, нові пластичні рішення, послаблюється культурна замкненість української архітектури. Важливим напрямом в українській архітектурі цього періоду стала стилізація форм народного зодчества.

Дедалі більше уваги приділяють цілісним архітектурним ансамблям. Так виникає Майдан Незалежності (О.Маліновський, О.Комаровський), мова архітектури стає інтернаціональною (банк «Україна», арх. С.Бабушкін), офіс-центр «Київ-Донбас» тощо.

Розвиток українського театру у ХХ ст. Український професійний театр був заснований братами Тобілевичами в кін.ХІХ-поч.ХХ ст. На той час славилася акторська школа М.Заньковецької та М.Садовського. У ХХ ст. в театральне мистецтво внесені новаторські ідеї, Лесь Курбас – став відомим реформатором українського театру. У другій пол. ХХ ст. зявляються нові театри, що спричинило появу нових творчих рішень, нових п’єс, нового глядача.

Зародження та досягнення українського кінематографу. Кінематограф як найпопулярніший вид мистецтва ХХ ст. в Україні залучив до себе талановитих режисерів і акторів. Він впливає на театр, живопис, скульптуру і музику. Завдяки кіно вдалося зберегти в памяті українців видатні події історії України та життя багатьох діячів культури. Розквіт поетичного кіно припав на 60-ті роки. Однак його твори нелегко пробивали собі дорогу в життя: так, дивом зберігся фільм І.Драча і Ю.Іллєнка «Криниця для спраглих», не вийшли в прокат «Тіні забутих предків», «Вечір на Івана Купала»тощо. Сергій Параджанов (Саркіс Параджян) (1924-1996) – український і російський режисер, художник. У 1966 р. за фільм «Тіні забутих предків» (створено до 100-річчя від дня народження М.Коцюбинського, за повістю якого і написано сценарій до фільму) одержав спеціальний приз на Венеціанському кінофестивалі.

Юрій Іллєнко (1936) – український кінорежисер, художник, сценарист. Найбільший представник поетичного кіно в Україні - фільм «Криниця для спраглих». Фільм «Лебедине озеро. Зона» здобув премію кінофестивалю в Канах. Останні роботи – кіносценарій «Агни Агасфер», фільм «Молитва за гетьмана Мазепу». Великим проектом стала історична епопея «Вогнем і мечем» польського режисера Єжи Гофмана. В основі сценарію фільму – роман Г.Сенкевича, який розповідає про повстання українського народу XVII ст. проти Польщі. У фільмі задіяні відомі актори. В ролі Богдана Хмельницького знявся видатний український актор Богдан Ступка, у ролі Івана Богуна – Олександр Домогаров.

Іван Миколайчук – український актор і режисер, «лицар кіно». Обидві ролі – Тараса Шевченка й Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» - вершина його творчості. Наступні ролі отримував важко, не вписуючись у фільми «соцреалізму».

Кіра Муратова (1934) – український режисер і сценарист. Навчалася у майстерні С.Герасимова у ВДІКу. Основні роботи: «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Серед сірого каменю», «Три історії».

Мистецтво 90-х років. Часом нового відліку в історії українського образотворчого мистецтва можна вважати кінець ХХ ст. Творчі пошуки сучасних українських митців не вкладаються в рамки якогось єдиного стилю, напрямку та методу. Майстри старшого покоління віддають перевагу традиційному реалістичному мистецтву. Значного поширення набув абстракціонізм – Тиберій Сильваші, Олексій Животков, Петро Малишко і ін.

І все-таки головною ознакою сучасного українського мистецтва є поєднання фігуративного й абстрактного методів творчості. Розвиток кращих традицій національного мистецтва зазнав потужного впливу західної культури. Серед напрямів західного модернізму, які значною мірою впливають на творчість українських художників, можна виокремити сюрреалізм, оп-арт, поп-арт і концептуалізм. Образотворче мистецтво ніби прагне злитися в єдине ціле з іншими видами художньої творчості: музичним, театральним, екранним мистецтвами. Дедалі частіше вживаються звичні на Заході, але нові для більшості наших співвітчизників слова інсталяція, перформанс, асамбляж.

Українське мистецтво 1991-2003рр. На художню сцену повернулися досі заборонені, відкинуті чи забуті традиції, явища, імена, твори – від заново відкритих українського бароко та авангарду поч. ХХ ст. до андерграунду 1950-80-х років, що десятиліттями зберігали художні вартості попередніх епох.

Кін. 1980-х-поч.1990-х став для вітчизняної образотворчості часом стрімкого злету з бурхливими виставками в Україні та за кордоном, поширенням нових форм та видів художнього висловлення, естетичних моделей та ідеологій. У творчу практику ввійшли такі види мистецтва, як інсталяція, асамбляж, різні художні акції: перформанс, віео-арт, помітне місце посіли різні види фотографії, що не тільки доповнили традиційні живопис, скульптуру та графіку, а й перекодували усталену образотворчість на візуальне мистецтво, образні виміри якого більше не відповідають особливостям сучасної культури.

Скульптура збагатилася новими матеріалами, темами, естетичними ознаками, все частіше зближуючись з інсталяцією та різними видами художніх об’єктів. Нові комп’ютерні технології безмежно розширили можливості графіки, ввели до її структури живописні прийоми, фотографію тощо.

Саме на кін. ХХ ст. припадає новий злам культурно-мистецьких епох. На зміну постмодернізму, який визначав головну художню проблематику другої половини століття, з його тотальною ревізією минулого, плюралізмом, демократією, усуненням опозиції між масовою та елітарною культурою, активним залученням найширшого кола найрізноманітніших традицій, у сер. 1990-х років приходить пост постпостмодернізм, пов'язаний з загальними процесами світової глобалізації, які все помітніше впливають на культуру. Поширення нових засобів інформації (Інтернет), поява мистецтва нових медіа спричиняють виникнення інших естетико-світоглядних категорій і перетлумачення усталених мистецьких визначень.

На сучасній українській мистецькій сцені активно діють кілька поколінь художників, дискусії, а той взаємозаперечення між якими вносять особливу напругу у творче життя. Підвищений інтерес до історії – одна з провідних тенденцій останніх десятиліть, пов’язана як і з загальними спрямуваннями постмодернізму, так і з новим етапом розвитку української культури.

Суспільне піднесення кін.1980-х - поч. 1990-х років знову привернуло увагу до народного мистецтва. Звернення до релігії, реконструкція старих та побудова нових церков – помітна риса сучасності.