14

Placebo #10

Embed Size (px)

DESCRIPTION

Квітневий треш від Placebo. Цікаво, який факультет закінчила Олександра Сіра? Бажаєш дізнатись де в рідному КПІ можна смажити рибу? Все думаєш як би вирватись в Польщу, але сциш? Про це і не тільки. Placebo.

Citation preview

Page 1: Placebo #10
Page 2: Placebo #10

Wacky Edition

Літературний редактор:Дар’я Ямкова

НАД ВИПУСКОМ ПРАЦЮВАЛИ:ГоЛовний редактор:Олексій АвіловЗаступник редактора: Михайло РозбицькийдиЗайнери та верстаЛьники:Дмитро ДомашенкоМихайло РозбицькийіЛюстратори:Анна ФроловаЛідія Бердник

коректори:Дар’я Ямкова Ксенія БойкоФотоГраФи:Ляна ТучкаГоЛовний партнер:Print-центр в 12к. (ФЕЛ)

кореспонденти:Віталій КоршакДар’я ЯмковаДмитро ДомашенкоКирило ТепляковКсюша СорокаЛяна ТучкаМихайло КоноваловМихайло РозбицькийОлександр МащукОлексій АвіловТетяна ЄсауловаЯна Повар

2

WelcomeПривіт, наш любий

читачу! Бачив першо-квітневу обкладинку? Цікаво, чому ж сьогодні вже далеко не перше число, а ти тільки побачив номер у мережі? Всі претензії пред’явіть весні. Запізнилась вона – запізнились і ми. Пробачте нас. :)

Але не варто про сумне. Сонечко вже пригріває, скоро почнуть розпу-скатись перші бруньки. А це означає, що ми вижили. Ми пережили цю аномально довгу зиму, що тривала з листопада по квітень. Ми пережили двометрові замети снігу. Ми герої. Можемо пишатись цим і розповідати майбутнім дітям про те, як Київ був вільним від метушні чотири доби. Про те, як люди допомагали один одному викопувати авто, штовхали тролейбуси, безкоштовно підвозили один одного, зігрівали теплим словом, а то й чаєм тих, хто кілька годин поспіль стояв у заторі. Загалом, розповідати

про те, як люди стали ЛЮДЬМИ. І байдуже, що лише на чотири доби. Як не дивно, така подія – абсурд для сьогоденного суспільства.

Цей випуск Placebo – також суцільний абсурд. АБСУРРРД. Абсурдні статті з не менш абсур-дними темами. Абсурдна редакція, тому що якось же нам це прийшло в голову. І мало того, ми реалізували цю задумку. Тому раджу перед про-читанням номеру налаш-туватись на нашу хвилю і разом з нами подивитись на КПІ та світ в цілому під новим, незвичним кутом.

Бажаю всім вам абсурду. Адже саме найдивніші речі в нашому житті з часом стають найприємнішими спогадами. Запасіться посмішками та поринайте у чарівний світ Placebo. :)

Page 3: Placebo #10

3

Вже після перших робіт американсь-ке товариство вчених добре сприймає роботу Марини й пророчить їй велике майбутнє. Разом зі своїм керівником Маринка пише об’ємну наукову ро-боту під назвою «The Fashionistas», яку досить схвально сприймають на конференції. Зі слів дівчини: «Під час цієї праці я відчувала інтерес майже у всіх аспектах та віддавалася роботі на всі сто відсотків». Загалом, з багажем у більш ніж 12 ґрунтовних праць, її можна назвати чи не найкращим при-кладом для наслідування. Вагомою втратою було те, що у 2011 році Ма-рина оголосила про закінчення своєї наукової діяльності в плані автора ста-тей, і з цього часу обмежується лише

відвідуваннями різнопланових конференцій, де веде активні

дискусії та допомагає розвит-ку науки в цілому. На жаль, а може й на щастя, Олексан-дра Сіра працювала весь час лише на теренах США, хоча прихильників її праць чи-мало у всьому світі. Лише в березні 2013 року дівчина повернулась на Україну, де її дуже люб’язно зустріли після довготривалої роз-

луки. Хоч у КПІ вона так і не потрапила,

а обмежилась тільки відві-данням кількох кон-ференцій у Києві та Одесі, гордість за неї повинна перепо-внювати кожного студента ММІФ. Н а г а д а є м о ,

що Марина – дуже творча різностороння людина, і крім науки дівчина захоплюється музикою, знімається в кіно, пише книжки та займається модельним бізнесом. Ми бажаємо їй щастя, процвітання та творчого розвитку, а головне – залишатися собою та частіше приїздити до нас у гості. :)

Її знає кожен студент ММІФу, і не знає ніхто. Вона перша здогадалася, що науковою діяльністю можна займа-тись через відеотрансляції та записи високохудожніх фільмів, що ведуть до самопізнання та самовдосконалення. Зустрічайте – зірка нашого випуску, невідома героїня нашого факультету – Марина Енн Генціс, колишня студент-ка групи ЗЛ-61! Вже на першому курсі у свої 18 років Марина почала активну наукову діяльність! В 2008 та 2010 роках її статті на конференції «AVN Аwards» були визнані кращими у своєму роді, а за ро-боту над дослідженням ротової порожнини «XRCO Award» її визнали як найперспективнішого мо-лодого науковця! Саме тоді Марина здобула визнан-ня не тільки на просторах України, а й у всьому світі! Тепер наша зірочка працює в США і більше відома під псевдонімом Олек-сандра Сіра. Як пояснює вона сама: «Ім’я Саша я взяла через свого улюбленого вокаліста Олександра Конецько-го, а прізвище Сіра – на честь американського біолога Альфреда Кінсі, що досліджував рівень людської сексуальної орієнтації за допомогою відтінків сірого кольору». Деякі ж друзі Марини кажуть, що Сіра (англ. Gray) походить з роману Оскара Уайль-да «Портрет Доріана Грея». У квітні 2006 року вона їде до Лос-Анджелесу, де співпрацює з доктором наук Мар-ком Спінглером. Саме це й допомагає дівчині розпочати свій тернистий шлях.

Unknown Heroes

ДмитроДомашенко

Page 4: Placebo #10

4

Music Pulse ♫

Про що легше співати? Ми можемо і про дельтаплан заспівати,

якщо захочемо. Ось Вам імпровіз:

«Сьогодні на Чорному морі, акули, кусають…

А я без рубахи сніг із даху прибираюА потім літаю…На дельтаплані літаю…На дельтаплані літаю… Сніг тане…

Літає…»

В нас все легко. Ми робимо те, що не вдається іншим гуртам: ми співаємо про все, що бачимо, чуємо і відчуваємо. Як чукчі, які їдуть по тундрі і співають про все, що їх оточує.

В чому знаходите натхнення?Натхнення найчастіше надходить від

нашого менеджера, а також від тих небагатьох слухачів, що хочуть почути нові пісні і поринути разом з нами в новий світ.

Почнемо з банального – як утворився гурт? Кому варто дякувати за це?

В той момент, як утворився гурт, була дуже класна «атмосфера», яку створили ми самі. Першими словами нашої дебютної пісні були «Ту-ту-ду-ту-ту, все буде офігенно». Саме ця фраза і дала початок нашому проекту «Не ламайся, Пелікан!».

Скільки власних пісень вже маєте? Ми створюємо online-концерти, тому

наших пісень дуже багато, й вони у єдиному екземплярі. Найвідоміші з них – «Эх, армеечка», «На Багами улетая…», «Чайник» і «Ла-ла-ла-ла-ла».

Звідки така назва гурту?Наш менеджер довго не вагався і одразу

придумав добру і гарну назву, що закликає всіх тваринок на планеті не ламатися і триматись до кінця.

Є якісь риси чи звички в кожного з вас, які інших учасників гурту страшенно дратують?

Та в нас такого немає, «Шо за вопроси?»

Не ломайся, пеликан!Дата народження гурту:

5.01.2013.

Склад гурту:Давиденко Василь «Rowdy»

соліст, 14.10.1992. Терези.

Домашенко Дмитро «Kissa» гітара, бек-вокал, 18.05.1995. Телець.

Сергій Бадюлько «Lepo»менеджер, 24.08.1992. Діва.

Цей номер незвичний. В ньому все таке – статті, настрій, рубрики. Та що там - у нас вся редакція незвичайна! Тому і в MusicPulse цього разу досить оригінальний гурт «Не ламайся, Пелікан». Вони не пишуть пісень про кохання, розлуку, ревнощі та іншу подібну «жизнь-боль». Хлопці пишуть про більш близькі речі, які часто Ви не помічаєте за повсякденною метушнею – про природу, про людей, про тварин. Що бачать – про те й пісні пишуть. Слухати їх легко. Розум відпочиває, а душа наповнюється позитивними емоціями. Спочатку може здатися, що немає жодної логіки в їх творіннях. Проте там прихований глибокий сакральний зміст. Тож поринайте разом з нами у

їх нірвану. І, можливо, скоро вони запросять на свій квартирник саме Вас. :)

♫♪

♫ ♫

Page 5: Placebo #10

А що робите, коли муза зникає?Муза в нас ніколи не зникає, вона

лише розпускає свої корінці в наших душах.

Коли легше творити – вдень чи вночі?

Вночі Пелікану дуже тяжко спіймати рибу дзьобиком. А от вдень її гарно видно у воді - саме тоді й рибалимо.

Для кого граєте – для фанатів чи все ж таки для себе?

Ми граємо для тих, хто нас слухає. Ще для тих, хто може нас почути. А коли залишаємося самі – граємо для павучків у кімнаті.

Яку музику слухаєте самі?

Н а й б і л ь ш е нам подобаються такі гурти як «THEF», «Coconut клан», «PuckPorta». Але ці записи ви не знайдете на «Вконтакті» чи на будь-якому іншому сайті. Хлопці грають лише наживо в кабаках міста Києва та інших міст України.

Чия творчість надихає вас? З кого берете приклад?

Вася: Мене дуже надихає творчість відомого українського співака Михайла Поплавського, я навіть знаю одну його пісню «Варенички мої, варенички мої, варенички мої у сметані, варенички мої, варенички мої, варенички мої кохані…»

Що новенького з сучасної музики порадите послухати нашим читачам?

Слухайте Нью-Йоркське «Viva-radio» та «Радіо ФСП» – там музика, яка до вподоби справжнім «пеліканам»!

Чим ви займаєтесь у вільний від музики час? Чи маєте якісь вподобання? Проводите вільний час також разом чи все ж таки окремо? Які стосунки між вами окрім творчого тандему?

Пишемо картини маслом, а також цибулею, кропом і буряками. У вільний час фільтруємо воду. На жаль, а може й на щастя, ми не сіамські близнюки, тому разом не завжди виходить. Музика – те, що нас об’єднує. Про стосунки – «Дружба, дружба, дружба, табір над рікою». (сміються)

Без яких трьох речей ні за що б не вийшли з дому?

Коли разом – без гітари, механічного телефону, ну і голови

на плечах, бо коли її там немає, то краще сидіти вдома.

Що читаєте?Діма: Читаю Вербера,

Кафку і щомісячний журнал «В мире животных», щоб

бути в курсі всіх подій. Ну і звичайно ж, «Placebo». (загадково

посміхається)Вася: «А я люблю читати назви вітрин задом наперед».

Про що мрієте?Мріємо про те, що після

виходу цієї статті наш гурт стане найвідомішим на всіх міжгалактичних просторах, і що Пелікан ніколи не

зламається!

То що? Ви поринули разом з нами в їх безмежний Космос? Певна річ, що ми заінтригували Вас. Тож чекайте від нас новин та анонсів

їх виступів. Адже їх творчість можна зрозуміти лише наживо.

Пелікан, ну не ламайся! ;)

5

♫♪

Інтерв’юер – Дар’я Ямкова

Page 6: Placebo #10

6

Салют всім, хто збирається в Європу! Хоча «ми» – теж Європа, але «та» Європа трешовіша нашої.

Отож, вже “загранка” на руках, фотографії для візи теж (хоч і страшні, але ж є). Вирушаємо у візовий центр. На руках мають бути: паспорт – 2 шт., ідентифікаційний, фотокартка, заповнена заява для надання студ. візи (вони для нас безкоштовні), страховий поліс (який, чесно кажучи, нічим Вам не допоможе в тій Європі), запрошення (це вже як пощастить) і гривень так двісті для оплати послуг.

У візовому центрі все цивілізовано. Потрібно дочекатись своєї черги, заплатити за квитанцією та прибути за візою після отримання листа на e-mail.

Паспорт і віза є. Купуємо квитки: • автобусом – обійдуться Вам в середньому десь в 950 грн. Це якщо купуєте один білет з датою виїзду і в’їзду (вже з урахуванням знижки за студентським);• поїздом – варіант для збоченців, які полюбляють постояти на кордоні і заплатити за це задоволення вдвічі дорожче, ніж за автобус;• літаком – у разі броні за декілька місяців білети обійдуться гривень на 200 - 300 дорожче, ніж на автобус, але ж і комфортніше і швидше в разів так

п’ять, ще й дешевше, ніж на потяг.Ви в Європі. Не дивуйтесь, якщо помітите свою консервативність, навіть якщо ніколи не вважали себе таким у «своїй» Європі. Може Вам здаватиметься дивним те, що студенти сплять в кафешках на диванчиках або сидять на підлозі і заряджають телефони чи юзають вільний wi-fi: то всьо Європа, то всьо нормально.

Забажалось Вам поїсти після дороги і випити пивка? Не жалійте віддати близько 70 грн. за БігМак і 25 грн. за 0,5 пива. Дорого? Я теж так подумала. Але там такі прикольчики: або ти йдеш в совдепівську столовку та їси якусь балабань і платиш за неї в районі 20-40 грн. (здорова ж їжа, чьо!?), або фастфуд – смачно і дорого. Ой, як дорого. Третій варіант - шукаєте кафе, де подають бізнес-ланчі, коштують вони 36-50 грн: смачно і ситно! Варіант четвертий – заходите в супермаркет, купуєте продукти і гоу на кухню. В середньому така вечеря на п’ятьох коштуватиме 125 грн. І це з пивком. Варіант останній – ніхто не забороняє везти їжу з собою: макарони,

сир, консерви… Обирати Вам. До речі, ще одна фішка. Там в супермаркетах на к о в б а с н о - с и р н и х прилавках завжди лежать гори нарізаної продукції – можеш набрати собі в пакетик або там поїсти –така собі економ-пропозиція. Так само і пиво-вода – можна знайти в супермакеті за 3-5 грн. (не дивитись на етикетки, що і формують вищу ціну, просто купувати дешевше).

Zабугор

ЛянаТучка

Page 7: Placebo #10

7

Дєвучки, а Ви бережіться, бо коли навіть не нафарбованими, в кросівках і в футболці з Мікі Маусом прийдете розважатись – Вас захочуть розірвати на шматки. І це, як правило, не принци, а.... правильно(!) азербайджанці, туркмени і ще багато таких же, що і у нас вистачає. В більш солідному клубі на Вас будуть полювати голодні мущіни. Тому якщо Ви хочете ніч пристрасті – обирайте мисливця, якщо ж ні – не відходьте від своїх друзів. Якщо якийсь дядінька хоче купити Вам коктейльчик на барі – не біжіть від нього бєшеной кобилой. Хай купує, а тоді вже можете телепортуватись.

Натусились ми в Європі. Далі за програмою – shopping! Я всіх направляю в H&M в відділ SALE, за 500 грн можна придбати чудову куртку, реглан, штани і ще щось кльове. Економія на пустому місці. Друзям треба щось привезти? Пивко їм везіть. Найдешевше - за 4 гривні, зате з Європи! Собі в дорогу купуємо воду, три булки на сендвічі, сир, шинку, огірок, яблука і чогось солодкого. На все – не більше 50 грн., і Ви в ажурі.

Отже, гарної дороги і економії Вам.З любов’ю, Т.

*Всі ціни були приведені для сусідньої нам Польщі. Але в Європі так майже усюди.

Їдемо далі. До речі, про «їдемо» – проїзд там недешевий. На тиждень проїзний на всі види транспорту (що дуже зручно) Вам обійдеться приблизно в 100 грн. Якщо плануєте їхати зайцем – вперед, тому що люди там цивілізовані і чесні, а тому контролерів зустрінеш вкрай рідко (за 6 днів перебування в Польщі ні разу не натикались). Отже, можна і зайцем, але якщо спіймають – не забудьте сплатити 450 грн. штрафу, бо з Європи Вас не випустять.

Якщо вже заговорили про штрафи, то: • не паліть у невідведених для цього

місцях – 600 грн.; • не напивайтесь

дуже, бо потрапите до витверезника (совок, люді, ета совок). І мало того, що заберуть тебе туди без твого дозволу, ще й посадять в камеру з голими стінами на 12 годин, ще й штраф вліплять - майже в 900 грн. І це вже зі знижкою в 50%. Будьте пильними!

Як же не тусонути в Європі?! Ха. Безліч р о з в а ж а л ь н и х закладів чекають на Вас. В європейських барах проводять дні пива: воно в ці дні безкоштовне. Наскільки часто такі дні бувають – я не знаю, але факт – вони є. Перш, ніж Ви почнете розважатись, здайте одяг в гардероб і заплатіть за це 3-6 грн. Це є обов’язковим майже скрізь. Тусіть, рєбята, караоке в барах і клубах безкоштовне, але пісні тільки англійською або на рідній для країни мові (“Рюмки водки” і “Обними меня крепче” там не знайдеш, навіть якщо дуже проситимеш). Напилися Ви вже і хочете собі парня ілі дєвучку? Так ласкаво просимо. Тут вже більше щастя для хлопців, бо будь-який середньостатистичний український юнак буде набагато гарнішим за середньостатистичного “європейця”, але тут і мінуси – їхня “краля” буде набагато гіршою за середньостатистичну українку.

Page 8: Placebo #10
Page 9: Placebo #10
Page 10: Placebo #10

10

Життя не зупиняється на одних лише прогулах і підтягуваннях хвостів перед заліком. Звичайно, Ви ж студенти КПІ – універу, який перевернув усі Ваші уявлення про навколишнй світ. І те, що Ви навчаєтесь на медико-інженерному факультеті, дає перевагу над іншими «технарями». З курсу анатомії Ви дізналися про потребу в корисних речовинах для організму кожного завзятого студента! А де їх найбільше? Саме так – у рибі. Усім відомо, що вона багата на фосфор, хром та йод. Але зараз я Вас дещо шокую: нещодавно британські вчені довели, що в процесі «смаження риби» людина виділяє безліч гормонів, серед яких – ендорфін – «гормон щастя», який без зайвих витрат може, наприклад, втамувати досить інтенсивний біль.

Тьорки з прєподами, завал на сесії – гайда «смажити рибу»! І навіть якщо ненароком обпечетесь, випліскуючи усі накопичені емоції, пам’ятайте –це дуже приємний біль, про який Ви залюбки розкажете своїм друзям і подругам, внукам і правнукам. А пам’ять про те, що Ви в молодості так завзято «смажили рибу», житиме з Вами протягом усього життя.

«Смаження риби» – це неабияке фізичне навантаження, дуже приємне і корисне. Бо під час цього процесу Ви покращуєте свій кровообіг (доводиться багато рухатись, то прискорюючись, то сповільнюючись, щоб Ваша «риба» теж отримувала задоволення від такого дійства). А ротова порожнина? Ох… Цей процес попереджує різні захворювання ясен та карієс. Адже при підготовці Ви дуже добре почистите свої зуби, щоб повною мірою насолодитись неповторним смаком Вашої рибки.

А якщо регулярно «смажитимете рибу», то в Вашому організмі виділятимуться такі гормони, як адреналін та кортизон, які в свою чергу стимулюють роботу мозку та попереджають мігрені. Якщо цей процес стане невід’ємною частиною Вашого життя, то покращиться

увага та творче мислення. Крім того, регулярне «смаження риби» продовжує життя. Ті,

хто полюбляють «погрітись з рибкою» хоча б

декілька разів на тиждень,

ж и в у т ь н а б а г а т о д о в ш е , ніж люди, що бачать

її тільки на свята (я

вже не кажу про «вегетаріанців»). Якщо не довіряєте моїм

словам, то поспілкуйтесь з британськими вченими.

Inspector Gadжet

ВiталiйКоршак

Page 11: Placebo #10

11

• Якщо забути про «перший» та «24й», то на території КПІ ще безліч корпусів, де архітектори мали можливість проявити свою фантазію. І де завгодно можна відшукати затишне місце, щоб попоїсти. Мова йде про вечірні корпуси та їх спустошені аудиторії, комірки та препараторські.

• А для любителів природи та екстриму можемо порадити наш мальовничий парк КПІ, а також затишний та сповнений романтики сквер за бібліотекою. Але пильнуйте, за Вами можуть спостерігати «хейтери барбекю». Особливо докучають наряди СБ, та відбиті бабулі.

• Ті, хто «клав» на романтику, завжди можуть скористатись

тихими привабливими кутками на теренах

студмістечка, накшталт майданчику за корпусом зварюваль-ного факультету чи темними подвір’ями біля першого корпусу.

• Любителі фаст-фудів або хлопчики,

ще швидші за Чарлі Ранкла, можуть

спробувати встигнути «підсмажити рибку» на

задніх сидіннях «442-ої» маршрутки, доки підїжджають до

«Польової».

Як Ви зрозуміли, існує безліч місць, до можна «посмажити рибку», не ризикуючи власним здоров’ям. Але запам’ятайте раз і назавжди: НІКОЛИ! НІКОЛИ НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО В ТУАЛЕТІ! Це настільки брудно і негігієнічно, що просто огидно думати. І Ви, і Ваша «рибка» можете підчепити силу силенну зараз, а подібна помилка призведе до більш болючих наслідків.

P.S.: Та найголовніше не місце, а сама «рибка», що прямує до грилю разом з Вами. Адже вона повинна бути особливою, найдорожчою і найріднішою, а головне – єдиною, бо кохання – найцінніша штука в нашому житті!

А тепер давайте поміркуємо, де ж на території КПІ можна «смажити рибу», та так, щоб і вогонь не затух (особливо, в морозні дні), та і щоб хтось чужий не підглянув Ваших особистих рецептів. Пропоную декілька місць, де стовідсотково лишились сліди від мангалів:

• 24й корпус, 4й поверх, коли трішки стемніє, і навколишня атмосфера наповниться романтикою. Там безліч порожніх аудиторій, де Вас ніхто не потурбує. А в разі чогось можна сховатись в заплутаних коридорах.

• Щодо заплутаних коридорів. Ще більш придатним місцем, де можна сховатись, став моторошний і водночас величний коридор першого корпусу. Подейкують, що крім привидів, за Вами підглядати там просто нікому. Будьте обережні, адже не всі, хто підшукував місце для «барбекю» в темному лабіринті передового корпусу, повернулися назад. А ще там дуже холодно, і без особливого підігріву багаття може не розгорітись.

• Трішки банально, але найбезпеч-нішим місцем для «смаження риби» завжди були КПІшні гуртожитки. Тільки не забудьте завчасно попередити своїх сусідів, щоб ті звільнили кімнату, не ставлячи Вас у незручне положення.

• А якщо Ваші сусіди ніколи не куштували «рибки» і через заздрощі не хочуть звільняти кімнату, у Вашому розпорядженні завжди є тренажерний зал. Візьміть ключик на вахті і зачиніться в залі на півгодинки. Наявність різних стійок і лавок подарують можливість для розширення Ваших кулінарних навичок.

Page 12: Placebo #10

12

Interview

Фотостудія CLICK

якийсь синонім, який охарактеризував би ММІФ, то для мене це – людяність. В плані навчання я не скажу, що я багато чого черпнув, тому що фіговий з мене учень і студент. Але в плані якихось людських якостей – ММІФ багато чого мені дав.

Який, на твою думку, в нас рівень підготовки на факультеті?

Я завжди дотримуюсь такої думки, що навіть якщо ти вступиш до ПТУ, але захочеш вивчитися, то ти і в ПТУ вивчишся. Ніякий універ не дасть тобі 100% гарантії, що ти будеш хорошим спеціалістом, якщо в тебе самого не буде бажання. Я, здається, яскравий тому приклад. Тому рівень викладачів в нас є дуже хороший. Є, зрозуміло, ті, які не дотягують. Порівняноі з ФІОТом викладацький склад трохи простіше, але все одно досить таки непоганий. Знаючи скільки ММІФу років, я розумію, що потихеньку все будується, і зараз декан робить дуже багато для співпраці з іншими. І мені здається, що все буде виходити.

А взагалі ти використовуєш в своєму житті ті знання, які дав тобі факультет?

Мене обрали не в ту рубрику (сміється). Я дійсно не пам’ятаю майже жодного предмету, який я вчив на ММІФі. Дійсно не використовую.

Багато хто називає тебе вічним студентом. Погоджуєшся?

Мені дуже не подобається цей термін. Так, ми показуємо в КПІ різні мініатюри. Але зрозуміло, що то все більше образ. І, мабуть, за рахунок цього образ вічного студента закріпляється за мною. Це більше сценічна штука, аніж життєва. І, мені здається, я гарно її граю.

Вступ до університету. Я хотів вчитись в КПІ. Бали дозволяли вступити,

куди я хочу. Мені навіть зателефонували з «Шеви» з кібернетики, але я сказав: «Вибачте, будь-ласка, я буду навчатися в КПІ». Спочатку був ФІОТ. Але від того, що почав усвідомлювати, що то не моє – почав забивати. Потім – ММІФ, на якому трішки відучився і зрозумів, що це також не моє. Маріц Н.О. мене дуже сильно любила. Ну як любила… Через те, що робив на сцені. Але потім – не дуже сильно, бо я створював багато проблем. На ММІФ я перейшов, бо була дуже схожа спеціальність, і там була найменша академка (19 предметів, які я здав за 3 дні) з усіх 25 факультетів. Коли запропонували ММІФ, Рома (Грищук – прим. авт.) сказав: «Ні, я його не пущу на ММІФ. Це – катастрофа. Це – хана!». Але це було напівжартівливо. Проте правильно Рома робив, що не хотів мене сюди переводити.

Ти зараз на якому курсі? Теоретично – на п’ятому. Практично –

«все складно». Якщо говорити про навчання, то це не улюблена сторінка мого життя. Це, мабуть, сторінка, за яку мені трішки соромно. Але все одно я вважаю, що правильно зробив.

Можеш розповісти про специфіку кожного з факультетів?

По правді, я набагато більше люблю ММІФ. Хоча навіть при ММІФі в КВК я грав за ФІОТ. Але насправді ММІФ набагато людяніший. ФІОТ – це просто машина якась, де всім байдуже на те, хто ти. Ти просто якась студентська навчальна одиниця і все. Ти можеш прийти в деканат, а тебе ніхто ніколи не вислухає, нікому не потрібні твої проблеми. Тому перш за все, якщо підбирати

Женя Янович

День народження:4 травня 1991 р.

Посада:Вічний студент КПІ

Діяльність:Колоритний актор та режисер

студії «Мамахохотала»

Page 13: Placebo #10

13

Студент не є студентом, якщо він…… якщо він не лінивий! Це 150%! В нас завжди

все життя йде боротьба зі своєю лінню.

Найабсурдніша ситуація.Те, що від мене пішла дівчина до рознощика

піци.

Ким ти себе бачиш через 5 років?Я бачу нас на рівні «95 кварталу». Зрозуміло,

свого, іншого. Бачу себе людиною публічною, яка буде всіх веселити, яку будуть всі знати і яка буде, перш за все, дарувати посмішки іншим. І це буде приносити кайф як мені, так і іншим. Хочу знятися в кіно. Хочу дитину та бути хорошим татом.

Зараз ти цілком задоволений собою?Так. Але не можна бути до кінця задоволе-

ним собою. Якщо це так, то все – хана. Можна ставити на собі хрест. Є до чого прагнути. Але щось мені підказує, що я роблю все правильно, навіть якщо доходить до того, що в мене беруть інтерв’ю.

Як думаеш, людину можна навчити будь-чому?

Ні, ніколи в житті. Ми всі тупі.

Твоя мрія.Мабуть, кіно. А взагалі моя величезна мрія

це купити будинок на березі моря, приїхати до батьків і сказати: «Мам, пап, ось ключі, ви їдете туди жити. Вам більше нічого не потрібно робити в цьому світі». Я бачив,

як вони тяжко працювали, і хочу, щоб вони вже відпочивали. Чим скоріше, тим краще. І, насправді, я дуже сильно пишаюсь своїми батьками і хочу скоріше їм все це дати. Я впевнений, що вони скажуть: «Женя, ти шо?». Але я їх все ж таки змушу туди переїхати.

Твої побажання/настанови сту-дентам.

Я чесно вважаю, що якщо і помирати, то з посмішкою на обличчі. От для мене це велика

і хороша штука, яка допомагає в житті. Потрібно завжди мати в собі якусь волю і навіть з найбільшими своїми гріхами та «оплошностя-ми» вміти поіронізувати та

посміятися з цього. Так завжди набагато легше –

розуміти, що ти не пуп землі, і до чогось прагнути.

На які категорії поділяються студенти? Є студенти, які вчаться, тому що треба

вчитись, а інші – заради того, щоб щось отримати з того. Тобто, грубо кажучи, Оксани Білошицькі і Жені Яновичі.

Що плануєш далі після отримання диплому?

«Мамахохотала». Я чітко усвідомлюю, що буду займатися тим, що мені подобається. Я вважаю, що «Знайдіть свою улюблену справу – і вам ніколи не доведеться ходити на роботу» – правда. Тому я потихеньку до цього йду.

Чи згоден ти вилетіти, щоб побути студен-том ще декілька років?

Я почав себе ловити на думці, що вважаю себе «старим пердуном» в порівнянні з тими, хто вчиться. 5-й курс все таки... Коли я був на першому курсі, то думав: «О, он третьокурсник ходить. Ух ти…». Коли на 2му – «А! Я вже не самий малий! АГА!». На 3му я розумів, що ось він – сок: ти і не малий вже, але і не дорослий. Ну а на початку цього року я почав усвідомлювати одну важливу штуку, що студентське життя – це прикольно! Я дійсно безмежно люблю КПІ, але все таки потрібно рухатись вперед і не об-межувати себе лише КПІшними темами. Але я б із задоволенням ще раз відчув себе першо-курсником з тими знаннями, які в мене зараз збереглися.

Як здати сесію?(замислився) Ну, по ходу треба вчитись.

Ось так просто ти нічого не зробиш. Треба просто реально засунути свою лінь в дупу і фігачити! «Фігачити» є 2х варіантів. Або як ті, хто вчаться весь семестр і на сесії приходять і дають заліковку. Або як ті, хто весь семестр бухають, а на сесії рвуть попу свою. Мені здається більш раціональним перший варіант, але другий цікавіший. Тому я ніколи не був прибічником першого. І я ненавидів на сесії тих людей, які так робили. Я просто вважав, що це Божа несправедливість, див-лячись в очі тих ботанів, коли вони так прохо-дять з цією заліковкою, з таким виглядом, ніби вище за тебе. І при цьому весь семестр тебе ненавиділи,бо ти приходив такий загу-лявший або взагалі не приходив. А ти думаєш: «Фіг з тобою! Я все одно здам!». І здавав вже якось. Інтерв’юер – Яна Повар

Page 14: Placebo #10