Svitlo 30 - november 2014

№ 5листопад 2014

(30)

Просіть для Єрусалиму миру;

нехай щасливі будуть ті,

що тебе люблять.

Хай буде мир у твоїх мурах,

безпека у твоїх палатах.

Задля братів моїх друзів скажу я:

“Мир нехай буде в тобі!”

Задля дому Господа, Бога нашого,

бажатиму добра для тебе.

Пс.122,6–9

Мир є одночасно даром і завдан-ням. Наша країна переживає цей складний час, час війни, час сліз і очи-щень. Саме тепер ми усвідомлюємо, наскільки цінним є дар миру. Хтось сказав колись, що якби мир можна було продавати як барилі нафти, то це був би найцінніший продукт на Землі. Мир починається з нас. Міццю Божої любові подолати у собі всяку ворож-нечу, злість, неприязнь. Ісус нас нази-ває миротворцями, кажучи: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Мт.5,9).

Цей мир, який черпаємо від Бога, приходить в наші серця і виливається у світ. Господь чинить нас знаряддям миру. Наша країна потребує великого війська миротворців, які палають світ-лом Божої любові. І тільки це світло спроможне роз’яснити темряву війни, злості та ненависті.

Брати та сестри, прагнемо, щоб цей номер нашого журналу був саме таким промінчиком на дорозі переміни на-шої країни.

о. Михайло OP

ПРОЧИТАВ –ПЕРЕДАЙДАЛІ. ДАРОМОТРИМАВ –ДАРОМДАВАЙ.

“Світло з висоти” © 2011–2014 Заснування і видання парафії Воздвиження Святого Хреста у м. Фастів

Головний редактор: о. Михайло Романів ОР

Випусковий редактор: Катерина Чвалова

Церковний цензор: о. Павло Куницький ОР

Коректори: Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко

Редакційна колегія: Галина Маруняк, Віктор Собіянський

Дизайн і верстка: Альберт Чехович, Теодор Александров

З питаннями замовлення та розповсюджен-ня газети звертайтеся за телефонами: 096 33 44 513, 093 580 98 05, 095 690 36 99e–mail: [email protected]

4 Шалом

8 Священики на війні

12 Як бути щасливим?

14 Від варвара до святого

16 10 порад: як любити чоловіка

20 Чому ми маємо борг перед захисниками Вітчизни?

22 Казки з Аушвіца

23 Чи приємно Вам, коли Вас обіймають?

24 12 кроків свободи

28 Пробачити собі?

30 Чому наше майбутнє залежить від читання?

32 Добре кіно

ЗМІСТ

4 СВІТЛОЗВИСОТИ • №30 / листопад 2014

Обдурені цією пропагандою, деякі спо-діваються знайти спокій в алкоголі. Вони думають, що купують пляшку спокою, а до-сягають тільки розпалення проблеми, яка швидко розгалужується, отруюючи їх. Інші живуть настільки занепокоєні, що шукають спокій, уникаючи реальності в наркотиках і дурмані. Є такі, що втікають від війни, яка іс-нує в їх родині, ховаючись у надмірній актив-ності; вистачає й тих, що прагнуть знайти жа-даний сердечний спокій у речах, володіннях, ненависті, сексі, порнографії.

Світові супердержави озброюються ядерними ракетами і навіть мілітаризують навколишній простір, ґрунтуючи мир на ядерній перевазі.

Слово “шалом” таке багате, що ми не мо-жемо перекласти його одним словом. Воно охоплює декілька елементів одночасно: ра-дість, єдність, цілісність, здоров’я, процві-тання. Врешті–решт, слово шалом містить у собі сукупність усіх месіанських Божих бла-гословень для свого народу як в особистому, так і в суспільному та соціальному планах. Спокійно можна стверджувати, що шалом – це всебічне людське щастя.

Напочатку Бог створив людину в раю, у мирі і злагоді з природою і з самим собою. Але через гріх ця гармонія зламалась: тво-ріння повстає проти людини, чоловік звину-вачує жінку, і обидвоє відокремлюються від джерела миру, яким є сам Бог.

Але Господь не покидає нас і дає обіцян-ку. Один з нащадків жінки розчавить ногою голову зла, і заново встановляться нові не-беса й нова земля….

Найчудесніше те, що шалом – це не є щось, а Хтось. Це – одна особа: Ісус. “Бо Він – наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруй-нувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу” (Еф. 2:14).

Бог так любив світ, що дав нам Шалом у ви-гляді Ісуса Христа.

Одне з найстаріших і одночасно найваж-ливіших пророцтв представляє Месію як “Князя миру” (Іс. 9:6). Тому ангели заспівали у Вифлеємі, що вже є можливим мир на землі через людей доброї волі (Лк. 2:14).

Христос є нашим миром, який прийшов благовістити мир (Дії 10:36), щоб освітити наші кроки на дорозі миру (Лк. 1:79) і цілком перебувати у Царстві Божому, яке є цар-

Ми, люди, шукаємо миру і згідні досягти його будь–якою ціною. Світ користується цією терміновою і неминучою потребою, обіцяю-чи заповнити цю пустоту якимись “магічними продуктами або формулами”, які нібито при-несуть нам цей такий бажаний добробут.

Шалом!

5СВІТЛОЗВИСОТИ • №30 / листопад 2014

продовження на ст. 6

ством праведності, миру і ра-дості у Святім Дусі (Рим. 14:17).

Воскреслий Ісус як найви-щий дар лишає нам свій мир.

“Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його” (Ів. 14:27).

Це був Його завіт на Святій Вечері, перед тим як померти на хресті.

Через три дні після смерті першим подарунком і першим словом до учнів також було “шалом” (Лк. 24:36).

Увечері першого дня тижня учні не мали ні спокою, ні сво-боди, ні світла, ні надії. Їх дух був сповнений паралізуючим страхом.

Раптом перед ними з’являється Ісус. Піднімає руки і показує їм Свій бік і долоні, про-стромлені цвяхами, промов-ляючи: “Шалом”. Не опускаючи рук, повторює знов: “Шалом”.

У поєднанні цього жесту з промовленим словом ми зна-ходимо секрет для розуміння значимості і глибокого змісту цього Ісусового вчинку, адже зазвичай ми не зауважуємо цього зв’язку і втрачаємо велич послання.

Ісус говорить з нами за до-помогою фізичного знаку. Ісус сповіщає “шалом”, одночасно показуючи нам на Своїх руках вартість цього завоювання: Його рани. Мир був досягнутий після війни, на якій було крово-пролиття не несправедливих

ворогів, а Агнця Божого, який прийшов очистити нас від усіх наших гріхів.

Через Нього настав мир, примиривши все кров’ю Його хреста (Кол. 1:20).

Замість того, щоб на горі кинути бойовий клич з метою покінчити зі своїми ворогами, пролив сльози жалості над жорстоким серцем Єрусалиму. Замість того, щоб відповісти на образи і плювки, вибачив сво-їм кривдникам:

“Не знають бо, що роблять” (Лк. 23:34).

Ісус не звинувачував Пила-та. Він зрозумів, що той так об-межений путами земної влади, що був неспроможний виріши-ти справедливо.

Не докорив Петрові за його зраду, а пробачив йому ще до того, як це сталось.

Ніколи не було злоби або образи в Його серці. Тому ніко-ли Йому не спала на думку ідея помсти.

Ісус Христос, будучи віль-ним вибрати будь–який метод для встановлення миру, обрав безумовне пробачення всіх, хто образив Його якимось чином:

“Отче, відпусти їм (гріхи)” (Лк. 23:34).

Христові рани – це насіння миру, тому що:

“Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його по-

Хочемо змінитись? Простімо!

Хочемо, щоб зміни-лись інші? Просімо прощення!


карано, що Бог його побив, принизив. Він же був поране-ний за гріхи наші, роздавлений за без-законня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ра-нами ми вилікувані” (1с. 53:4–5).

Якщо ми уважно подивимось єван-гельський текст, то побачимо, що мир, який проростає з Іс-усових ран, змінив Його учнів: страх пе-ремінився на радість, боязнь на свободу і слабкість на силу.

Мир не поро-джує насилля, а ефективно навчає нас змінювати як несправедливо по-будовані структури, так і характер кож-ної людини.

Воскреслий Ісус після того, як по-дарував мир своїм найближчим, усе ще демонструючи свої рани, додав:

“Як мене послав Отець, так я посилаю вас. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: “Прийміть Духа Святого! Кому відпус-тите гріхи – відпустяться їм...” (Ів. 20:21–23).

Це величний текст, сповнений практич-них повчань.

Учні Христа беруть участь у тій самій місії, що і Вчитель: вони – носії шалому. Тому, коли ще раніше Він відправив їх проповідува-ти Євангеліє, то наказав їм, що найперше, що вони мали вручати, – це мир тому дому, в який заходили (Лк. 10:5). Проповідники Євангелія – це вістуни, чиї ноги взуті в ревність за Єван-геліє миру (Еф. 6:15), і які йдуть цілим світом, сповіщаючи це Євангеліє.

Потім розкриває секрет і дає силу для відновлення миру. Для цього необхідно ще раз оживити сцену: Ісус стоїть із простягну-тими руками, показуючи рани від цвяхів і рубці від тернового вінця, кажучи одночас-но: “Прощайте”.

Одразу після цього дає їм здатність про-щати і дарувати мир: прийміть Святого Духа. Святий Дух є силою, необхідною для про-щення. У цій фразі ми знаходимо той прямий зв’язок, що існує між даруванням Святого Духа і пробаченням.

Його рани свідчать, власне, про те, що Він пробачив. Міг би хтось страждати більше за Нього, щоб не могти простити? Або краще так: чи хтось був більш безвинним, ніж Ісус,


коли страждав? Правда є такою, що ніхто не був таким безвинним, як Він... і якщо Він про-стив, то що ж ми???

Якщо рани Христа – це джерело миру завдяки прощенню, то ми, тіло Христове, та-кож можемо бути носіями Його миру. У міру того як прощатимемо тих, хто нас скривдив, ми і будемо здатними перемінити цю рану, станемо проповідниками миру як для себе, так і для інших.

Коштовні перли-ни – це продукт болю, результат болючого входження небажа-ного елемента, та-кого як паразит або піщинка, всередину черепашки. Усеред-ині черепашки міс-титься глянцева суб-станція, яка починає вкривати це чужорід-не тіло численними шарами перламутру, щоб захистити устри-цю. Через це з роками формується вишукана перлина.

Устриця, яка не була пораненою, не може утворити перлин, тому що перлина – це трансформована рана.

Коли ти поранений байдужістю або зра-дою, вражений невірністю або покинутий, коли страждаєш хворобою або депресією, маєш три можливості:

• помститися, заплативши тією ж моне-тою: око за око, зуб за зуб;

• стерпіти, зіткавши павутину з при-кростей, які засмучують і поглинають твоє існування;

• створити перлину з перламутру любові і прощення.

Смерть і воскресіння Ісуса дозволяють нам перетворити наші рани в джерело миру і злагоди. Чи не тому, коли Ісус говорив про Небесне Царство, Він порівняв його з ко-штовною перлиною? (Мт. 13:45–46)

Інші будуть ранити нас, деколи свідомо, а деколи й ні, але ми можемо бути творцями коштовної перлини. Ті, хто бажає нам зла і

страждань, дають нам можливість зростити гарну перлину вишуканого походження.

Рани воскреслого Ісуса кажуть кожно-му з нас: “Мир тобі. Перемога вже досягну-та. Мої рани здавались смертельними, але дивись, Я – живий. Я отримав цю перемогу для тебе”. І тепер Він повторює нам: “Робіть те ж саме, що Я зробив вам: прощайте, щоб встановити мир як у своїх серцях, так і у всьому світі”.

Більш за все страждає не особа, яку ненавидять, а той, хто ненавидить. Єди-ний спосіб згасити це пекельне полум’я – це прощення, яке заго-ює всі отримані рани. Затаїти злобу – це прийняти отруту, яка не тільки спричинює хворобу, але й веде до смерті. Тому Ісус каже: “Уважайте на себе! Коли згрішить твій брат, докори йому й,

як він покається, прости йому” (Лк. 17:3).Мир, що проростає з серця, яке прощає,

розповсюджується як вишукані парфуми, що насичують усе навколо. Коли прощаємо, ми маємо мир не тільки в нашому серці, але й проливаємо його на всіх наших кривдників.

Коли ображений прощає, він встановлює мир і дає кривдникові можливість стати кра-щим. Ніколи наше засудження, нерозуміння і тим більше вирок не змінять життя інших. Усе навпаки: це обмежить їх, щоб не зміню-вались, а прощення, відновлюючи довіру, дозволяє змінитись. Таким чином, рани від страждань перетворюються, як рани Хрис-тові, у джерело миру.

І якщо ми відчуваємо себе нездатними простити, бо рана є дуже глибокою, то по-просімо у Святого Духа сили і могутності для того, щоб прощати, подібно як Ісус на хрес-ті, і тоді ця рана перетвориться на джерело миру для всіх інших.

за матеріалами о. Томас Форест, Хосе Прадо Флорес

“Ісус Христос – мій Цілитель”


о.МихайлоАрсенич– З якою місією Ви їхали

на схід?– Я був дев’ять разів на

сході. Ми везли речі та про-дукти. Але переважно це була ідеологічна праця з бійцями, які перебувають на пере-довій. Їм потрібна сповідь і пояснення того, чому так стається, що вони вбивають люди-ну. Перебуваючи на війні, вони змушені це робити попри особисті християнські пере-конання. І коли вони чинять це вперше, осо-бливо у віці 18–19 років, – психологічно дуже важко переступити той поріг, усвідомити, що ти все ж таки вбив людину. Бо це не телятко, це не ягня, розумієте?! Це дуже впливає на людину і б’є по свідо-мості.

– А священик може брати до рук зброю?

– Можливо, воно і не зайве – розуміти-ся на зброї, але це не необхідність. А навіщо? Священик має сильні-шу зброю. Священик має хрест у руках і Христа перед собою.

– Як вони сприймають це? Можливо, це їх змінює?

– Не можна сказати, що змінюються. Люди є люди. Вони живуть із цим. У багатьох випадках замикаються в собі і, все–таки, ба-гато з них саме там відчуває християнський голод.

– Як Ви їм пояснюєте і як заспокоюєте?– Це найбільший злочин – сказати, що

вони мусять убивати. Вони не мусять убива-

ти, але вони ведуть війну. Війну визвольну, а не вбивчу. Я вважаю, що одне – вести війну, а зовсім інше – вбивати. Важливо навчити бійця не мати маніакального бажання вбити. Війна – це постріли, які приносять смерть, поранення. Але смерть – не мета.

Дивує наше телебачення, коли воно по-чинає: “Ми знищили…” Коли так оголошу-ють, стає трохи дивним, бо все–таки там є чиясь дитина, батько чи син.

– Ви їм кажете, що людина прийшла з мечем до вас і ви просто захищаєтесь?

– Захищаєте свою державу і змушені во-ювати, можливо, як найдорожче – віддати своє життя. Але ви не повинні мати маніа-кального бажання когось ліквідувати. Навіть на війні ворога також треба поважати.

– Вони сповідаються?– До сповіді при-

ходять там деколи по-ловина полку, 250–300 чоловік, а часу є 1,5–2 години, тому що почи-нається обстріл, і тре-ба швиденько встиг-нути вислухати. Така сповідь – це почуття, яке не передається

словами. Тут стоять люди, яким потрібна сповідь, бо вони не знають, чи проживуть ще наступні 10 чи 15 хвилин.

– Чи багато таких, хто прийшов до спо-віді вперше у своєму житті?

– Таких дуже багато. Одні приходять не-хрещені, інші – невіруючі, але вони поспіша-ють до сповіді, до християнського священика.

– А чим можна ще нашим хлопцям допо-могти?

– Молитвою. Нічим не зможемо більше

Священикинавійні

“Священик на війні має зробити все, щоби за-хисники Вітчизни не стали маніакальними вбивцями”

У цій статті ми подаємо свідоцтва кількох священиків, які служать на передовій.


допомогти, як молитвою. Це та річ, яка слу-жить і за бронежилет, і за “гради”, і за авто-мати, і навіть за танки. Якщо ми будемо щиро молитися за нашу перемогу, цілими Церква-ми, цілими громадами, єпархіями, і кожен собі приватно, у своєму помешканні, як про-мовить у день бодай один раз “Отче наш” за перемогу, – то жодна фінансова допомога так не спрацює, як спрацює молитва.

о.ІванГопко – Часто спостерігали

за тими молодими хлоп-цями, котрі віч–на–віч зіткнулися зі смертю?

– Так, мав бесіди з ними. Багато з них потребувало і

потребуватиме не тільки опіки психологів, а й священиків. Важко дуже дивитися на

цих молодих людей, бо за віком вони мені діти… Вони в такому молодому віці пережи-вають війну. І ця війна буде з ними завжди – на роботі, коли вони повернуться до праці, вдома з дітьми, коли вони спатимуть… Для них війна ніколи не закінчиться. Як може закінчитися війна для молодого хлопця, яко-му 18 років, а його товариша на очах розри-ває навпіл? Для хлопця, який збирає частини тіла свого товариша? Та, на великий свій по-див, я побачив в них величезну надію і без-межну віру – насправді. Я бачив очі тих дітей, які були спокійні і впевнені, як дорослі.

– Отче, одна війна завершиться, але далі буде ще важча боротьба – боротьба з байдужістю. Є ті, хто воює і допомагає воїнам та пораненим, а є ті, хто спокійно живе, веселиться і, здається, ні про що і ні про кого не думає…

– І вони, останні, проживуть життя без усяких його добрих і поганих якостей. Це ін-фантильні люди, які навіть не знають, чи вони


п р о ж и в а ю т ь життя. Якщо їх не цікавить ні доля народу, ні країни, зре-штою їхнє май-бутнє, то хіба вони живуть? Вони існують. Як з ними жити поруч? Їх не варто осуджу-вати. Їм варто поспівчувати. Гріх так казати, але образно – це люди, так би мовити, третього сорту. Перший сорт – це люди, які вболівають за долю інших. Візьмемо приклад Христа, скільки людей вболівали за Його розп’ятття? Одиниці, але які яскраві: Бо-гогородиця, Іван Богослов, Йосип Ариматей-ський, Соломія, Марія, мати Якова. Про них знає весь світ. Це ті люди, яким не байдужа доля тих, хто поруч.

Другий сорт – ті, які не хочуть, щоб інші почувалися краще і перешкоджають, побо-рюють все те добро, до якого прагне людина.

Третій сорт – найгірший, це люди, яким все байдуже, вони ніби і зло не чинять, але і добро їм байдуже. Колись один німецький фі-лософ сказав, що для того, аби перемогло зло, добрій людині достатньо нічого не робити. Через байдужість людини діє зло. Цих людей треба старатися змінити власним прикладом. А все решту залишати на суд Божий.

о.АндрійХомишин

В АТО люди дуже зміню-ються. Вони починають ці-нувати буденні речі значно більше, ніж до війни. На-

приклад, мир, над яким ми раніше не замис-лювалися. Бійці також почали більше думати про свої сім’ї. Якщо у мирний час люди мар-нували час на сварки, то війна все це стирає.

Люди розуміють, наскільки важливими є рід-ні, і наскільки дрібними є побутові конфлікти.

А ще бійці до всього звикають. І життя, і смерть сприймаються по–іншому. Я розмов-ляв з одним солдатом, і той казав: “Страшно від того, що вже нічого не страшно”. Люди пе-рестають боятися, і смерть вже не є чимось жахаючим. Думаю, це правильно, бо якби вони кожну втрату сприймали так болісно, як, скажімо, це було на Майдані, то вже би не витримали. Дуже важливо, коли біля них є рідні, бо найгірше адаптуються до нової ре-альності ті солдати, які лишаються наодинці зі своїми проблемами.

Один зі священиків казав, що бути там – це Боже благословення, бо це можливість допомогти людям у вірі. Священик їде в АТО, щоб показати, що попри бруд, небезпеку і ненависть, яка є на війні, Бог є разом із бійця-ми, і він не забув за них. До мене підходили солдати і казали, що на полі бою їх рятувала не броня, а саме Бог, Божа поміч.

о.АндрійЗелінський

Військове капелан-ство – це не просто духо-вне служіння в армії, це певною мірою питання

національної безпеки… У пострадянському


Просимо, Тебе, Боже, ласки та життя вічного: примнож та зміцнюй у нас надію, обдаруй нас чеснотою людей сильних, си-лою людей наповнених вірою, відвагою незламних.

Тоді будемо з відвагою приймати завдання нашого життя.Тоді буде у нас зростати покірна довіра, і розуміння того, що не

працюємо даремно.Тоді будемо виконувати наші справи, знаючи, що навіть, коли за-

бракне нам сил,Ти сам обявиш свою славу і врятуєш нас згідно Твого уподобання.Зміцнюй у нас Твою надію.

Карл Ранер

Молитва про зМіцнення в надії

суспільстві ми, напевне, ще не навчилися звертати увагу на потреби індивідууму, кон-кретної людини. А національну безпеку ре-алізують саме конкретні особи, котрі мають не лише матеріальні, а й духовні потреби. Зокрема йдеться про молоде покоління вій-ськовослужбовців, виховане вже в іншому середовищі. Для них питання релігії, духо-вного виховання мають важливе значення. І для ефективності їхньої місії, – а йдеться про благородну місію захисту життя, миру, – не-обхідно задовольняти їхні духовні потреби. Тому я намагався працювати з представни-ками тих підрозділів, які брали найактивнішу участь в АТО.

І часто бійці сповідалися?Не пригадую жодного дня, щоби хтось не

сповідався. Хоча була дуже динамічна ситу-ація в зоні АТО. При виїзді на бойові завдан-ня хлопці зверталися за благословенням. А коли поверталися, просили про поминальну молитву, якщо хтось із їхніх товаришів гинув.

Щоб якось розрядити психологічну ат-мосферу, організував курси англійської та італійської мов. А головне – індивідуальні бесіди. Військові нерідко звертаються до священика, бажаючи докопатися до глибин-ного сенсу… зрозуміти, що з ними відбува-ється і яка їхня в цьому роль. Адже часто хлопці емоційно виснажені – через розлуку з рідними, від постійної загрози їхньому жит-

тю, від втрати друзів. Тому вони потребують духовної підтримки, духовної інтерпретації подій, з якими вони стикаються.

Тож роль капелана – дати це військовим, схилити небо до них, щоби вони відчули Божу присутність у своєму житті.

Важко розповісти про враження від зони АТО людям, які перебувають в іншій системі координат… Тут, у столиці, вони живуть звичним життям, стежать за перебі-гом чемпіонату світу з футболу в той час, як наші хлопці віддають свої життя за нас, за нашу країну…

А що нам робити?Важливо пам’ятати, що ми теж відпові-

дальні за наших військових, адже зла не здо-лати самотужки. Кожен має запитати себе: що можу зробити я? Люди різні… І добро має бути творчим, різноманітним. Це не означає, що всі ми маємо озброїтися й вирушити на передову. Передова має проходити у глиби-ні нашого серця, нашої свідомості – там, де перед нами стоїть запитання про особисту відповідальність за те, що сьогодні відбува-ється в нашій державі, про особисту відпо-відальність за мир та злагоду в нашому сус-пільстві. І треба працювати в цьому напрямі. Тут дуже широке поле для діяльності, зокре-ма для волонтерських акцій.

За матеріалами CREDO


– Сповільнися, відпо-чивай, бався з дітьми, не працюй в неділю, дбай про довкілля. Нікого не навертай, живи і дай жити іншим – папа Фран-циск радить, як бути щасливим.

Перестань бути негативним

Потреба говорити погано про інших означає низьку самооцінку, і замість того, щоб ї ї підняти, ми тягнемо донизу інших. Швидко забувати про негативні справи є корисним і потрібним умінням сучасної людини.

неділя має бути святом

Працівники повинні мати ї ї вільною,

це день для родини.

май здоровий Підхід до відПочинку

Ми втратили радість від таких речей, як мистецтво, література чи спільні розваги з дітьми. Споживацтво принесло нам постійний неспокій і стрес, люди втратили здорову культуру відпочинку. Їх час поглинається в такому темпі, що вже нема змоги з кимось ним поділитися. “Хоч багато батьків дов-го працює, однак вони мусять знайти час на забави з дітьми. Родини повинні вимикати телевізори принаймні під час їжі, бо хоч телебачення дозволяє нам орієнтуватися у новинах, але не дозволяє нам спілкуватися між собою”.

давай себеіншим

Люди мають бути відкриті і взаємно щедрі, бо якщо ти ховаєшся в собі, то ризикуєш стати егоїстом. А стояча вода легко почи-нає загнивати.

поради Папи Франциска:

Щасливим?як бути


Поводься в житті сПокійно

– Папа римський, по-яснюючи цей принцип, навів приклад з ар-гентинського роману рікардо гуїральдеса, в якому головний герой дон сеґунда сомбра в старості ретроспектив-но оглядає своє життя: коли він був юнаком, був був немов водний потік, який зносить каміння; подорослі-шавши, став стрімкою рікою; в старості рухав-ся далі, але вже повіль-но, як вода у ставку. зізнався, що найбільше йому подобається ця остання картина – тре-ба вміти йти життям з делікатністю, скромніс-тю і спокоєм.

знайдімо нові сПособи забезПечення молодих людей гідною роботою

– Всі ми мусимо більше постаратися. Бо молоді, котрі не мають в житті шансів, легко підсідають на наркотики і більш схильні до суїциду. Не вистачить тільки дати їм їжу. Впевненість, що власною роботою можуть заробити на хліб для

родини, дає їм відчуття гідності.

Поважай

Природу і оПікуйся нею

– Деградація до-

вкілля – це один з

найбільших викли-

ків, перед якими

ми нині стаємо.

Однак варто собі

задати питання:

“Чи необмеженим

і деспотичним

уживанням при-

роди людство не

здійснює самогуб-

ства?”.

не навертай, шануй віру інших

– Людей ми можемо надихати, даючи свідчення свого життя, однак найгірше, що може бути, це паралізуюче навер-нення: “Говорю тобі, аби тебе перекона-ти”. Ні. Кожна людина входить в діалог, виходячи з власної особистості. Церква зростає завдяки привабливості, а не на-верненню...

www. zbruc.eu

Працюй

на користь миру

– Живемо в часи багатьох

воєн, тому заклик до

миру має бути сьогодні

криком.

живи і дай жити– Кожен повинен застосову-вати цей принцип.


Князь миру, добрий володар, або навіть “Лагідний” – так запам’ятали Володимира, князя Київської Русі його найближчі та під-владні. Однак на таке ім’я він мусив дов-го працювати, а причиною стало незвичне навернення, яке часом порівнюють до на-вернення св. Павла по дорозі до Дамаска. Можливо, не було це навернення таке захо-плююче, але також глибоке та рішуче.

до святого

рангу державної релігії ті людські віру-вання, які були поширені в народі. Тому поставив на пагорбі позаду палацу шість слов’янських божків, яким люди складали жертви зі своїх синів та до-

чок. Незадоволення зі сторони підданих було величезне. Особлива прив’язаність до крива-вих практик будила неабиякий супротив.

Тоді Володимир почав нові пошуки. З ве-личезною цікавістю він вслухався в розповіді про різні релігії світу, і на площі біля палацу охоче приймав, поміж іншими, хазарських євреїв, які переконували, що юдаїзм є най-кращою релігією для його підданих; також магометських болгарів. Князю дуже припав до душі іслам, який дозволяв багатожонство, але через заборону пити алкоголь князь від-мовився від цієї релігії. Бо, як сам каже, для русинів “пиття є весіллям”.

Від варвара

Нарешті князь почав із зацікавленням слухати про Христа. Християнство не було чужим для багатьох мешканців Київської Русі, багато з них було охрещено ще за ча-сів святої Ольги. Вона була у великій поша-ні, ї ї називали “наймудрішою з усіх людей”. Це дуже імпонувало князю. Вслуховуючись потім в голос власного серця, захоплений прикладом предків, Володимир вирішив на фундаменті християнства збудувати міцну державу, яка об’єднає народ під час духо-вного відродження.

ХрещеННя Св. володимираПрийняти хрещення вирішив у Візантій-

ському обряді. У 987 році в Константинополі відбувся переворот, тому діючий імператор Василій ІІ вислав посланців до Києва з про-ханням допомогти. В замін він пообіцяв Володимирові руку своєї сестри Анни. Від-мовитись від такої пропозиції було надзви-чайно нерозумно, тому князь одразу наді-слав царю на допомогу кілька тисяч солдат і тим самим підтвердив перемогу правлячого володаря Візантії.

Володимир не завжди був спокійною та врівноваженою людиною. Швидше навпаки. Незважаючи на те, що він зростав під нагля-дом своєї бабці, святої Ольги, він вів досить хуліганське та розпусне життя. У нього було кільканадцять дружин, багато наложниць та дітей. Коли виграв битву за князівський трон та почав управляти краєм, він проявив себе як жорстокий та безпощадний керів-ник. Ці риси допомогли йому у завоюван-ні та розширенні території держави аж до Польщі та Угорщини.

дУХовНий ФУНдамеНт державиВолодимир знав, що надзвичайно важко

буде з’єднати усі племена без духовного фун-даменту. На початку спробував піднести до


Перед шлюбом з Анною Володимир при-йняв хрещення, до чого вже заздалегідь підготувався. Натомість набагато більше клопотів могло йому принести застере-ження, що від тієї пори може мати при собі лише одну свою дружину–християнку, що означало віддалення усіх інших. Князь при-сягнувся, що саме так і буде, пройшов пері-од катехуменату(підготовки до хрещення) і, ймовірно, 1 січня 988 року був охрещений у водах річки Почайни, що протікала непода-лік його двору у селищі Берестів.

Шлюб – Символ дУХовНиХ і ПолітичНиХ зміН

Князь охрестився не лише з політичних причин. Для нього це було також дуже осо-бистісне рішення, тож навернення він трак-тував надто серйозно. Відтоді його не можна було пізнати. Поступово перетворювався на поважну і врівноважену людину, приймав Святе Причастя і не занедбував духовного розвитку. Він з повною свідомістю прийняв до свого життя Ісуса як дороговказ подаль-ших життєвих і політичних дій та наказав також охрестити своїх дворян, а потім усіх жителів Києва.

Довгоочікувані заручини із імператор-ською дочкою (якій залишився вірний аж до кінця життя) стали плодом зміцнення авторитету Володимира та зростанням пре-стижу Київської Русі на міжнародній арені. Колишній шанувальник поганських божків з пристрастю знищував бовванів та на міс-цях їхнього культу почав будувати святині

(храм Святого Василія, Десятинна церква Пресвятої Богородиці або дерев’яний храм Святої Софії). У той самий час монарх від-крив кордони держави не лише грецьким священикам, а також болгарським місіоне-рам, які принесли на Русь слов’янську Літур-гію, а також письмо. Вони досягли успіху не лише у місійній справі, але посприяли швид-кому розквіту науки та культури.

Смерть та кУльт володаряОстанні роки правління Володимира –

це суцільна смуга особистих невдач. Спо-чатку померла кохана дружина Анна, потім посварилися два його сини Святополк та Ярослав, після чого розпочався конфлікт із Польщею. Ті гіркі роки закінчились 15 липня 1015 року, коли Володимир Великий відійшов у вічність.

Культ князя зростав поступово, аж поки православна Церква визнала його святим у ХІІІст. Тим часом популярність Володимира зростала із покоління в покоління. Його вва-жають одним із найбільших святих як росія-ни, так і українці.

Святий Володимир є покровителем слі-пих людей та тих, хто має проблеми із зо-ром. В іконографії представлений як монарх у старшому віці, з короною на голові, одяг-нений у багаті червоні шати князя. У правій руці тримає хрест, у лівій, натомість – меч. Часом його представляють із сувоєм, на яко-му написана молитва за охрещений народ.

Єжи Адам Швідзінські, Egzorcysta

Отче наш, Всемогутній Боже! Просимо Тебе: піклуйся про нашу Батьківщину. Нехай наша країна розвивається в щасті й мирі, а наш народ досягне всього, що потрібне для гідного життя й щас-

тя. Господи! Визволи нас від наших недоліків, навчи нас бути працьовити-ми й терпеливими, щоб ми могли спільно будувати краще майбутнє й не марнували суспільні блага. Благослови наших земляків в усьому світі. До-поможи нам жити у злагоді та братерській єдності. Навчи нас бути ко-рисними нашій Вітчизні й сприяти ї ї всебічному розвиткові. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Святий Володимире, молись за нас! Свята Ольго, молись за нас!

Молитва за Батьківщину


1. кожНої ХвилиНи Пам’ятайте, в чомУ мета ваШиХ СтоСУНків із чоловіком

У нормальних людей мета відносин – забезпечити максимальний комфорт на тривалий час, тобто робити щасливим себе та чоловіка. Ось і повторюйте це собі кожен раз, коли прийде охота вчити, лікувати, критикувати вашого чоловіка, зриватися на ньому під час ПМС, бурхливо ревнувати, допитуватися про його дозвілля, висловлювати думку про його друзів, сперечатися про політику, релігії і кольори його штанів. Чи варті ваша правота або інтерес у конкретній ситуації того спокою і радості, яких ви його позбавляєте? На сеансах терапії я вислуховую пару і кожного окремо, так от, можу сказати: приблизно дві третини джерел конфлікту описуються схемою “баба придумала проблему на рівному місці і роздула відсутність реакції на неї мужика до масштабів трагедії “.

2. Хваліть його Якщо він і не вартує похвали і все робить криво, що ви взагалі робите поруч із цим лузе-

ром? Йдіть, не продовжуючи агонію, див. П.1. Не будьте для нього сварливою мамою, суворою начальницею, примхливою донькою – від усіх цих постатей беріть тільки позитивні складові: постійну, але ненав’язливу турботу, зацікавленість в його зростанні, захоплення його крутиз-

10 спостережень від практикуючого психолога Наталії білоусової про те, як любити чоловіка. Ніякої теорії, тільки практичні діючі поради.

за останні шість років практики я спілкувалася трохи більше ніж з двомаста-ми парами, і цей досвід дозволяє поставити під сумнів красиву фразу льва тол-стого про те, що кожна нещасна родина нещаслива по–своєму. за умови кінцевої кількості чинників, що формують особистість, психологія набагато більше нага-дує математику, ніж ви думаєте. і вже точно є речі, які можна винести за дужки в більшості рівнянь.

Природно, все індивідуально, але в середньому жінка – більш емоційне ство-ріння, якій на те, щоб прийти до логічних висновків, потрібно більше часу. за проміжок між почуттям і думкою вона встигає наламати дров і зіпсувати кому-нікацію. У світлі недосвідченості і особливостей виховання деякі дівчата живуть виключно в цьому проміжку, часу міркувати у них немає ніколи, тому що на-здоганяє чергова емоція або фантазія, і цикл починається з початку. чоловіки по природі не схильні будувати всередині себе повітряні замки, і живуть в гео-метрично простому світі зовні очевидних реалій. щоб вийти із тіні, жінці варто привчитися гальмувати свої емоційні процеси і форсувати розумові, а на перших порах хоча б бездумно слідувати правилам від тітки–психолога.

10 порад:як любити чоловіка


ною. Багато хто в дитинстві чув вислів “перехвалили – зіпсувався”. Так ось, це міф, дорослого розсудливого чоловіка перехвалити неможливо, у нього є планка самооцінки. І хвалити – не означає лестити, це значить дивитися на нього з бажанням бачити хороше. Похвала приємна всім, якщо не візьмете ї ї на озброєння ви, – знайдуться більш розумні люди, з якими він і стане спілкуватися.

3. Не ПриНижУйте його і Не СварітьСя На людяХ З’ясування відносин в публічних місцях – табу, бо публічний імідж респектабельного і на-

дійного чоловіка для нього набагато важливіший, ніж для жінки, яка при нинішньому сус-пільному устрої все ще може дозволити собі бути красивою легковажною пустушкою. Коли “половинка”, найближча довірена особа, починає підривати авторитет чоловіка перед його друзями, колегами або натовпом в метро, це сприймається як ніж в спину. Таке часто проща-ється, але ніколи не забувається. Змусити чоловіка втратити обличчя – один з найграндіоз-ніших стратегічних прорахунків жінки в стосунках. Вам це відгукнеться, не сумнівайтеся. Так що почекайте з претензіями до будинку, заодно і охолонете, осмислите їх, див. П. 1.

4. Не викориСтовУйте в зверНеННяХ до Нього диміНУтива

Вітінька, кицюня, заєць, мася і лапуля – це не те, ким ваш хлопець себе бачить у мріях. Це приміром, якби він почав вас називати “мати”, “подруга”, “рядовий Джейн” або “супергруди”. Уявили? Забудьте про зменшувальні суфікси назавжди, пестливі слова прибережіть для осо-бливого випадку.


5. ПідтримУйте його ПочиНаННя, Навіть НайбільШ ідіотСькі

Коли він здає в ломбард ваші обручки, щоб ще трішечки пограти на автоматах, це одне. Але коли він захоплюється зимовою рибалкою, грою на тромбоні, вишивкою хрестиком, бі-атлоном, колекціонуванням садових гномів, продажем аджики власного виробництва через інтернет – це зовсім інше. Бажання зустрічати в штики нові ініціативи закладено в природі кожної людини, тому що будь–яка система прагне зберігати рівновагу, але тут вам доведеть-ся бути розумнішими за природу. Виходьте з реалістичної оцінки максимально можливої шкоди для вас особисто і загальносімейного благополуччя. Вам шкода пару тисяч для щастя коханої людини, і після цього ви дивуєтеся, як люто він ненавидить ваші походи по магази-нах? Ну захарастили гноми вітальню та дві лоджії, і що, це справді так жахливо? І знову–таки: не оціните і не підтримаєте ви – це зробить хтось інший, і в цьому моменті ви віддалитеся.

6. НайбільШ НеПереверШеНий вигляд – для Нього, а Не для зУСтрічі одНоклаСНиків

Синдром мисливця–переможця, який втрачає інтерес до спійманої дичини, властивий жінкам не менше, ніж чоловікам. Те, що ви захомутали його в співжиття або обв’язалися вузами шлюбу, не означає, що тепер він навіки в вас закоханий. Можливо, це підло і ба-нально, але приблизно половина моїх пацієнтів–чоловіків скаржилася на факти знева-ження жінкою своїм зовнішнім виглядом після того, як відносини увійшли в стабільну колію. Якщо він захопився дівчиною–фізиком з сірим волоссям, у жилетці в клітинку та стоптаному взутті, він знав, на що йде. Але якщо на весільних фото ви кучерява блон-динка в трояндочках, а зараз незрозуміло як пострижена в зручному комбінезоні, то вибачайте, якщо вас перестануть сприймати як привабливу даму. Тим більше, коли на корпоративи ви фарбуєтеся і купуєте нову сукню, а вдома ходите а–ля натюрель в одних і тих же ніжних пастельних речах (які чоловіче око сприймає як бляклі і асексуальні). Зда-ється, що це дуже просто, але жінки не перестають робити цю помилку.

7. віН головНий – і краПкаСерйозно, це ж так зручно. Основна проблема феміністок полягає в спробах розвантажу-

вати вагони, коли замість цього можна танцювати. За допомогою еволюції, соціальних уста-новок або виховання в сім’ї чоловік виростає для ролі вирішувача проблем, лідера, капітана. Це жодним чином вас не принижує, якщо ви самі не вирішите, що хочете бути приниженою. Одна дівчина сприймає подану руку при виході з автобуса як галантність, інша – як натяк на ї ї нездатність перестрибнути калюжу в силу фізичної слабкості коротких ніг. Зрозуміло, яка з них насолоджується спілкуванням з протилежною статтю, а яка страждає від гніту шовіністів. І це вам вирішувати, якої дівчиною бути. Подаруйте йому радість бути сильним, діяти, думати і грати першу скрипку. Дайте чоловікові вести, і танець вийде. Нехай він не завжди правий, ви можете потім тихо виправити ситуацію: навіть коли насправді левову частку робите ви, якщо ви любите свого чоловіка – імітувати картину “ти мій герой, я тільки на підхваті” не складе ніяких труднощів. Реалізуйте свою волю до влади в інших місцях.


8. говоріть Про важливі речі Прямо, без Натяків Чоловіки розуміють натяки, але частіше це натяки інших чоловіків або ті натяки, які їм

вигідно розуміти. У них (крім хіба що японців) не прийнято говорити про суть справи езопів-ською мовою. Коли ваш чоловік хоче продати клієнтові партію мотоциклів, він каже: “У нас відома марка, термін гарантії середній по ринку, а за опт ми вам скинемо 7%”, а не: “Зів’яв осінній лист на самотньому клені, що на пагорбі сумному виріс, і пора коня залізного запряг-ти істоті розумній і звідсіля бігти мерщій на південь”. Тому викладайте просто, але не глобаль-но, не так: “скажи прямо, ти мене розлюбив, так?”, а “я втомилася збирати твоїх черв’яків для рибалки по всьому будинку, не для цього мене мама ростила, найми служницю”.

9. Не Ставте його в цеНтр Свого вСеСвітУ і Не вимагайте, щоб віН Ставив ваС в цеНтр Свого

Я маю на увазі не щиру турботу про потреби один одного і не глибину любові, а ви-моги уваги на дрібниці. Півгодинні розмови по телефону п’ять разів на день ні про що дратують майже будь–якого чоловіка. Психологічна залежність від його думки лестить йому, але й дратує теж. Тому не намагайтеся офіційно присвятити йому своє життя, це насправді лякає, а закиди в неуважності в сукупності з беззмістовними емоційними про-явами дуже швидко втомлять його, а ви залишитеся плакати і вигукувати “невдячний, я віддала йому всю себе”. Вся ви навіть собі не потрібні, будьмо чесні! І вже йому–то певно розумніше пропонувати найбільш ласі частини.

10. НавчітьСя СмачНо готУвати І готуйте. Це не обговорюється. Еквівалент “вона не готує” для вашого розуміння – це

“він приносить в дім менше грошей”. Ну що, у нас же рівноправність, ви ж цього хотіли?

fit4brain.com


ЧОМуМИМАєМОбОРГПЕРЕДЗАХИСнИкАМИВІТЧИЗнИ?

Совок помирає. Повільно, але рішуче і крок за кроком. 14 жовтня 2014 року Пре-зидент України Петро Порошенко встановив “День Захисника Вітчизни”. Відтепер українці святкуватимуть не “23 фєвраля”, а “Покрову Пресвятої Богородиці”. День ушанування Пресвятої Богородиці Діви став також днем захисників України.

У цей день варто задуматися над тим, хто ж є захисником Вітчизни?

На “23 фєвраля” традиційно віталося всіх осіб чоловічої статі. Це було таке собі проти-ставлення “васьмому марта”. І це було не-правильно, адже не всі чоловіки та хлопчики служили у війську чи збиралися це робити. А відтак – не мали права на привітання. Про те, що цей день був одним з інструментів совкової антиукраїнської пропаганди – тут пропустимо. Це очевидно.

Свято Покрови становить нагоду при-гадати, що таке військо, дати можливість військовим відчути свою важливість. Бо це так насправді є. Ще рік тому українське сус-пільство не знало, навіщо йому армія і що з нею робити. Військова професія сприймала-ся як така, що не має сенсу, а служба в армії – як марно витрачений час. Після російської агресії суспільство змінило свою думку, по-чало цінувати військових. Уся країна на собі відчула, що означає не мати армії, яка може захистити своїх громадян і територію.

На свято Захисника Вітчизни можемо привітати всіх, хто є справжнім захисником. А це не лише особи чоловічої статі й не лише ті, хто служить у війську. Це всі, у кого в серці Україна, заради якої вони здатні на подвиги. І зараз, у стані війни, це не пафосний мовний зворот – це проза життя тисяч українців. Сьогодні тисячі українців захищають Вітчиз-ну різними способами. Солдати й офіцери служать у війську. Волонтери збирають усе необхідне для розкраденої голої–босої ар-мії. Віруючі моляться за мир та перемогу. Ко-жен мірою своїх можливостей та розуміння стає краплею в океані на ім’я Україна. Кожен на свій спосіб бореться, трудиться й молить-ся для перемоги та миру.

Далі розповім про тих, хто на передовій. Про солдатів. Два дні тому я їздив на Схід, міг доторкнутися до цієї реальності зблизька. Мав змогу походити серед окопів, пороз-мовляти з вояками. Відповідав на запитання або просто вислуховував. Чоловіки та хлопці розповідали про те, що у них болить, чого не можуть зрозуміти. Одне із найчастіших пи-тань: “Чи вбивати гріх?” І я розповідав про обов’язок кожного чоловіка захищати свою родину, країну, своє власне життя. Тим сол-датам, кого побачив, – роздавав білі розарії. Вояки брали їх охоче: для себе та своїх най-ближчих друзів. Називають розарії “хрести-ками”, та не дуже знають, що з ними роби-ти. В одній із розмов, коли я розповідав, як молитися на розарії, а також про потребу молитви, почув: “Отче, не треба нас переко-нувати, що молитва потрібна. Ми пройшли Іловайськ. Ми знаємо”. Далі вояк замовк. І мені теж було нічого додати. Вони дивилися в очі смерті. Знають, що життя дуже коротке і може обірватися будь–якої миті. Вони справ-ді знають, навіщо потрібна молитва.

Їх дивує, як ми в тилу можемо далі жити своїм життям, своїми дрібними клопотами, у той час коли вони на Сході помирають чи


стають каліками. Коли вони розмовляють зі своїми рідними, їм важко висловитися, роз-повісти, що там відбувалося. Солдати боять-ся вголос говорити те, що бачили на власні очі та пережили. Вони бояться це озвучити, скласти в речення. Бояться, що їх тепер бу-дуть не розуміти або боятися.

Серед тих, хто зараз захищає Україну, є дуже різні люди. У багатьох розуміннях. Осо-бливо в плані мотивації. Є добровольці, які просто не могли не піти. Є призовники, се-ред яких є такі, які хотіли піти, для кого при-зов був лише можливістю піти до війська; але є й такі, кому не хотілося йти, та не вдалося не піти.

Але незалежно від мотивації тих, хто за-раз в окопах, у нас, людей, що живуть звич-ним життям, є велетенський борг вдячності перед ними.

Ці солдати наражають себе на величезні фізичні, моральні та духовні навантаження й ризики.

Про фізичні ризики та навантаження ми начебто знаємо. Про моральні страждання – менше. Багато хто каже, що це й добре, що ми не знаємо про ці речі. А я вважаю, що ми повинні їх знати. Не знаючи того, що вони

Одна історія, яку мені розказав товариш, не йде мені з голови вже кілька днів. Родич розповідав йому про свій рукопашний бій із ворогом. Вони билися сам на сам. У се-

паратиста був ніж. Він намагався зарізати українського солдата. Не вийшло – вря-тував бронежилет. У солдата не було нічого під руками, не було жодної можли-

вості захиститися проти ворога з ножем. У голові було лише одне – “жити”! І він перегриз горло сепаратистові.

Вислів “перегризти горлянку” є ідіомою, що означає наполегливо ро-бити щось із останніх сил. Але у цьому разі то не був фразеологічний

зворот, це сталося в буквальному сенсі.Солдат, родич мого товариша, вижив, але після того випадку він

два тижні їв тюбики зубної пасти, щоб перебити на своїх губах смак людської крові та поту…

Це дуже жорстока історія. Саме своїм реалізмом. Нам, людям у тилу, потрібно знати, через що проходять наші

захисники. Наскільки це можливо, хоч би спробува-ти усвідомити, що вояки, навіть коли фізично ви-

живають, мусять жити із такими спогадами все життя. Ми, люди у фізичній та психічній без-

пеці, повинні знати, через що проходять наші захисники, не щоб їх жаліти – щоб

бути їм вдячними за нашу безпеку. о.Микола Мишовський, CREDO

пережили, ми не зможемо бути вдячними тим, хто за нас воює, помирає та мучиться споминами.

Солдати щодня усвідомлюють, що їх мо-жуть убити, можуть покалічити, можуть за-хопити у полон і катувати. Вони це знають не з теорії чи фільмів. Так було із багатьма їх-німи побратимами. Солдати часто згадують тих товаришів, із якими їли з однієї миски, ді-лилися останнім шматочком хліба і останнім ковтком води, що був на вагу золота. Одні залишилися живими, а інші – ні. Тим, хто ви-жив, часто сняться їхні вбиті товариші. Та й без снів ті товариші постійно пригадуються: “Він був такий як я. Тепер його немає, а я за-лишився”. Тим, хто вижив, соромно перед тими, хто не вижив. Соромно перед самим собою. Соромно перед родичами вбитих. Ті, що вижили, караються і шукають відповіді на питання: “Чому той загинув, а я живий?” Теперішній час, коли порівняно спокійна си-туація, військові мають більшу безпеку, бо не стріляють. Але голоснішими за вибухи є ті питання, які їм не дають спокою ані вдень, ані вночі. І не отримавши відповіді, їм із цим треба жити далі. Куди їм подітися від цих ду-мок, солдати не знають.


КазКи з аушвіцаКазки з Аушвіца? Як може бути, що в

концтаборі, де страждали та гинули люди, з’явилися казки для дітей, з гарними кольо-ровими ілюстраціями та каліграфічно випи-саним текстом?

Отже, деяких в’язнів змушували працю-вали у есесівських канцеляріях, де розро-блялися плани розбудови табору, там вони мали доступ до фарб, кальки, паперу та копі-ювальних пристроїв.

Одного дня поблизу складів, де німецькі нацисти зберігали речі, відібрані у людей, котрих привозили до Аушвіца та вбивали, один з в’язнів знайшов кольорову дитячу книжечку. Показав ї ї друзям. У всіх постали перед очима їх власні діти, які лишилися вдо-ма, яких вони вже давно не бачили. І так народилася ідея намалювати для них казки. Звісно, це заборо-нене заняття вимагало неабиякої обережності, бо використання кан-целярського приладдя не за при-значенням вважалося за саботаж і могло закінчитися стратою.

Працюючи приховано, в таких небезпечних умовах, їм вдалося на-писати, нарисувати та розфарбувати принаймні шість казок, репринти чи точні репродукції котрих знаходять-ся у цій книжці.

Готові казки в’язні потай винесли з канцелярії. Користуючись неуваж-ністю есесівців, їм вдалося передати їх довіреним цивільним робітникам, з якими контактували під час буді-вельних робіт за межами табору. Ті добрі люди доставили казки за вка-заними адресами. Так книжечки по-трапили до дітей ще під час війни.

Наприклад, один екземпляр “Казки про зайчика, лиса та півника” отримала донька в’язня Аушвіца, Ар-тура Кшетуського, а другий дійшов до Феліціяна, сина Бернарда Швєр-чини. Феліціян не дочекався на по-

вернення батька – німці вбили його незадов-го до закінчення війни. Інша казка потрапила до рук п’ятирічної Алоїзи Котулєк, мама якої допомагала в’язням продуктами та ліками. Маленька Малгося, донька пані Левінської, яка теж допомагала в’язням, отримала на знак подяки дві казки.

І так, навіть у настільки моторошному міс-ці, де страждали та гинули люди, з’явилися дитячі казки, з чудовими кольоровими ілю-страціями та старанно виписаним текстом – свідоцтво батьківської любові та надії на кращий світ. Казки з Аушвіца...

Вступ до книжки “Bajki z Aushwitz”Переклад однієї з казок буде опубліковано у

наступному номері “Світла з висоти”


У кожного з Вас відповідь, напевно, буде іншою. І бажання теж різними. А правда про обійми є такою, що вони є не тільки приєм-ними, але й корисними. Обійми є одним з найрозповсюдженіших проявів любові або дружньої прихильності. Та важливою фор-мою невербальної комунікації. Обійми по-трібні людині з перших днів ї ї появи на Світ, коли немовля прикладають до грудей мате-

чи приємно вам, коли вас обіймають?

Коли останній раз Ви обіймали свою дитину, чоловіка (дружину), подругу?

строю. Люди, в яких достатньо окситоцину, більш схильні до емпатії та співпереживан-ня, як правило, це люди з високою мораллю. Тому, чим частіше Ви практикуєте обійми в своїй сім’ї, тим корисніше це для Вашого здоров’я. Більше того, регулярні обійми на-віть мають здатність змінювати характер лю-дини та робити його м’якшим.

Всесвітньо відомий психотерапевт Вір-

рі, і з того часу, практично, до кінця життя. Тому що кожній людині необхідна впевне-ність, що вона потрібна та любима. Саме ця впевненість, завдяки обіймам, за думкою австрійських нейрофізіологів, має здатність знижувати артерільний тиск, позбавляти від стресу та навіть покращувати пам’ять.

Позитивний вплив на здоров’я за допо-могою обіймів з близькою людиною напря-му пов’язаний з виробленням в організмі гормону окситоцину, такий собі гормон прив’язаності та задоволення. При обіймах він з гіпофізу виділяється в кров та дає лю-дині відчуття захищеності, задоволення від життя та захищає від появи поганого на-

джинія Сатір говорить про те, що 4 обійми в день потрібно кожному для виживання. Для хорошого самопочуття, для того, щоб люди-на почувала себе безпечно, комфортно, по-трібно не менше 8 обіймів в день (звичайні обійми при зустрічі, при прощанні перед сном – не враховуються). А дітям таких обі-ймів потрібно ще більше.

P.S. Психологи завжди обіймаються при зустрічі. А знаєте чому? :–) Бо вони знають правду про обійми :–) Тепер цю правду зна-єте і Ви!

Обіймаю Вас усіх!Ростислава Пекарюк


1935 рік. Початок літа. У невеличкому, але дуже багатому містечку Акрон, шта-ту Огайо, один біржовий брокер розра-ховує на вдалий бізнес. Він саме приїхав з Нью–Йорка та винайняв кімнату у най-дорожчому готелі міста. Цього чоловіка звати Білл В., і він хворіє на дуже серйоз-ну хворобу, хоча ніхто ще так її не нази-ває. Існують мільйони людей, які страж-дають від цієї хвороби так само, як і він. Але ніхто тих людей не рахує, бо ніхто навіть не знає, як то робити.

У тому самому місці живе таланови-тий хірург, який займається операціями на товстому кишечнику. У нього є дру-жина та двоє діток. Його звати Роберт С., але усі в місті називають його лікар Боб. Він страждає на ту саму хворобу, що і Білл В. – не в змозі контролювати вживання алкоголю. Коли лише починає пити, алкоголь повністю його контро-лює, а п’є постійно, бо на тверезу голову вже не може оперувати.

Початки рУХУ ааКоли б ті два чоловіки не зустрілись у

червні 1935 року, світ виглядав би зовсім інакше. У 30рр. ХХ століття ніхто, або майже ніхто не називав алкоголізм хво-робою, а що за тим слідувало – ніхто не лікував алкоголіків від алкоголізму. Їм лі-кували підшлункову залозу, нирки, сер-це, але не голови. Сьогодні кожен лікар, який займається узалежненими, знає, що то хвороба як тіла, так і розуму. А ті, 12

кроків

свобод

и Слово, яке звучало образливо, стало гарантом чесності та

солідарності. Чому “МЕНЕ ЗВАТИ БІЛЛ, Я АЛКОГОЛІК” звучить для

більшості людей більш вірогідніше(правдиво) ніж фраза Я – ПРО-

ФЕСОР, Я– МІНІСТР? Спробую пояснити цей феномен: люди, які

знають правду про себе і можуть про неї говорити іншим, – за-

войовують неабияку довіру.

Лікар Боб Роберт Холбрук Сміт


які вірять у безсмертя, вірять, що алко-голізм – то в першу чергу хвороба духу.

Боб та Білл зустрілися того пам’ятного літа та зрозуміли, що страждають через ту саму хворобу. Зрозуміли також, що лише взаємна допомога може утримати їх подалі від алкоголю. Наслідком тієї зу-стрічі стала перша у світі група Анонім-них Алкоголіків. Для смертельно хворих з’явилось світло надії.

На здоров’яЩороку на алкоголізм, смертельну

та невиліковну хворобу, підсідає багато тисяч людей. Про яку тоді допомогу ка-жуть Анонімні Алкоголіки, коли ця хво-роба є невиліковною?

Сьомий крок із дванадцяти, даних як програма повернення до свободи, гово-рить: покірно просимо Бога, аби усунув наші недоліки. Алкоголь може бути усу-нений із життя хворого на алкоголізм, але він не зникне. Це буде наче дето-нована бомба, яку поклали у безпечне місце, яку може привести у дію випитий келих, навіть після довгої перерви.

Алкоголіки люблять повторювати, що з кислого огірка ніколи не зробиш свіжого. Це означає, що той, хто втра-тив контроль над питтям, вже не змо-же контролювати процес пиття. Уся ця пригода із утримуванням від алкоголю, і, як наслідок, із витверезінням та від-найденням свободи, бере свій початок у тому, що світ визнає за абсолютно не-привабливе: аби подолати цю проблему, потрібно визнати свою поразку, призна-тись у тому, що ти є абсолютно безсилим по відношенню до алкоголю та перестав контролювати своє життя.

Світ, переповнений “мачо менів”, не дозволяє нам так думати та говорити. Він повторює: впораєшся сам, мусиш мати сильну волю. Програма 12–ти кро-ків, яку через Бога та інших приятелів

АА написав Білл В., є абсолютно проти-лежною до щурячих перегонів, з куль-том ідолопоклоніння силі та коштам, є запереченням логіки світу матеріаліс-тів. Геніальність цієї програми, переві-реної мільйонами тверезих алкоголіків, а також людьми, які виходили з інших залежностей, дозволяє думати, що ми отримали ї ї через руки Білла від само-го Бога.

Програма 12–ти кроків Анонімних Алкоголіків – це розширена версія п’яти умов доброї сповіді (1. Іспит совісті; 2. Жаль за гріхи; 3. Тверде рішення біль-ше не грішити; 4. Щира сповідь; 5. Від-шкодування за гріхи Богу і ближньому), це поглиблені роздуми над своїм жит-тям та стосунками із Богом, це поглибле-не сприйняття 10 заповідей, а особливо заповіді любові.

ПробУджеННяПоки Білл познайомився із Бобом, він

пройшов реабілітацію в лікарні ім. Таун-са в Нью Йорку. Закінчувався 1934 рік, Білл повертався до життя після чергово-го запою, після багаторазових обіцянок, які складав своїй жінці. Присягав він на всьому, навіть на Біблії, і в загальному вірив у ті обіцянки, але постійно думав, що власними силами може залишитись тверезим. Особисті спроби кинути пити закінчувались щораз боліснішими на-слідками, крикучою та жалісною демо-ралізацією. Але одного дня, лежачи у ліжку, Білл відчув чиюсь присутність. Розплакався та закричав: “Якщо Бог іс-нує, тоді нехай мені об’явиться. Гото-вий робити усе, усе!” Сталось щось не-звичне, про що напише пізніше у своїй книжці “Анонімні Алкоголіки стають дорослими”. Він пише так: “Раптом спо-кій заповнив усе моє єство. Я опинився в екстазі, якого не можна було вимовити словами…І власне тоді відчув себе віль-


ним…Відчув всередині та навколо себе прекрасне відчуття ПРИСУТНОСТІ. По-думав тоді: “Ось Він – той Бог, про кого говорять священики з амвона”.

Ця містична зустріч допомогла Біл-лові йти з посланням до інших алкого-ліків. Він ходив по клубах, барах, кафе в пошуку тих людей, які можуть та хочуть вислухати його історію. Протягом шес-ти місяців, поки перебував у містечку Акрон, мав десятки розмов, де розпо-відав про те, що алкоголізм є смертель-ною пасткою. І хоча за цих шість місяців йому не вдалось нікого скерувати на шлях тверезості, пережив безцінний до-свід: шість місяців власної абстиненції (утримання від алкоголю). Зрозумів, що залишався тверезим саме завдяки цим розмовам. Те, що міг ділитися плодами власної зустрічі з Богом, зобов’язувало його та зміцнювало в правильному рі-шенні виходу із залежності.

ХриСтияНСьке коріННя ПрограмиОдного червневого пополудня в місті

Акрон Білл, після невдалої бізнес–зустрі-чі, задзвонив з готелю Мейфлауер до пастора Вольтера Тункса, телефон якого знайшов у довіднику. Просив про допо-могу сконтактуватися з іншим алкого-ліком. Добре знав, що тільки розмова з кимось, хто знав його хворобу, може допомогти затримати “повернення”, або частково заспокоїти негативні емоції в готельному барі. Пастор Вольтер спо-чатку подумав, що то якийсь жарт. Один алкоголік шукає іншого, нічого доброго з того не вийде. Та попри те дав номер до пані Сіберлінг, яка посприяла зустрічі Білла та Боба.

Обидвоє страждали на ту саму хво-робу, обидвоє прагнули кинути пити та були членами оксфордських груп та християнських організацій, які прагну-

ли внести християнську етику до різних прошарків бізнесу. Розмова, яка мала тривати 15 хвилин, ледве закінчилась через кілька годин. Чоловіки вийшли з неї перемінені, повні надії та взаємного розуміння. Знали, що їх тверезість має бути збудована на абсолютній чесності, чистоті намірів та дій, безкорисності та любові. Ті стовпи стали основою написа-ної три роки по тому програми дванад-цяти кроків, які не лише допомогли ба-гатьом людям відмовитись від алкоголю, але також відновили почуття людяності, гідності та радість життя. Це стосується мільйонів людей по цілому світі, необо-вязково залежних від алкоголю. Як це сталось?

дваНадцятьЧисло дванадцять означає в Святому

Письмі порядок Божий, досконалість. Усі ми знаємо, скільки було апостолів, скільки зірок є над головою Марії в Од-кровенні Йоана (Одк.12.1), існує дванад-цять брам, які охороняють дванадцять ангелів, які ведуть до нового Єрусалиму в Небі (Одк.21.12), існує дванадцять по-колінь Ізраїля, дванадцять синів Якова, дванадцять кошів хліба, які залишились після чудесного примноження (Йн.6.12–15) і, нарешті, дерево життя в Новому Єрусалимі, яке щомісяця дає фрукти два-надцяти різновидів, які приносять уздо-ровлення народам (Одк. 22.2). Скільки символіки. Але про що конкретно йдеть-ся?

Кроки, написані для порятунку жит-тя, мають неймовірну силу, провадять нас через найскладніші спогади, зра-нення та страхи. Допомагають глибоко повірити в себе та відшукати в собі цін-ність, сенс та ціль. Ця програма співзвуч-на з тим, про що говорить Ісус Христос: визнай, що потребуєш допомоги, взивай до Бога, а Він прийде та дасть тобі усе,


чого прагнеш. Звичайно, ворог(диявол) також знає програму дванадцяти кро-ків та робить усе можливе, аби ти її не пізнав та не застосував. Стіни понево-лень, травм, злості, ненависті в кожному наступному кроці програми будуть ла-матись так, наче вони зроблені із пап’є–маше, хоча напочатку ці стіни видава-лись сталевими.

від одНого до СемиЯкщо в першому кроці визнаємо без-

силля та неможливість контролювати себе, в другому повіримо, що існує Бог і що Він є по нашій стороні, в третьому довіримо Йому життя та опіку – тоді по-чинається справжня пригода.

Четвертий крок дає нам шанс при-йняття себе: ким я є та для чого існую? П’ятий крок допомагає сказати про те все Богу, який, хоча нас знає, хоче, щоб ми також пізнали себе. Тому після роз-мови з Богом починається розмова з са-мим собою та з іншою людиною.

У шостому кроці дозріваю до готов-ності відмовитись від моїх вад, а сьомий крок підтверджує ту готовність. Смер-тельних гріхів є також сім. Покірно про-шу Бога, аби звільнив мене від моїх вад. Якщо не звільняє, це означає, що, хоча прошу свободи, та взагалі ї ї не прагну, а можливо, навіть її не вмію прагнути. Це не означає, що маю втікати від цьо-го кроку з плачем. Всі, хто практикує дванадцять кроків, кажуть, що ці кроки потрібні протягом усього життя, не пасу-ють до одноразового вживання. А якщо так, тоді моя зрілість прийде, не зараз,

а можливо, через годину, може, вранці або через десять років. Важливо просто йти.

від Семи до СвободиСправжні духовні Гімалаї розпочина-

ються сьомим кроком. Восьмий крок – це запрошення до складання списку лю-дей, яких скривдив. Цей лист не має бути черговим іспитом сумління чи причиною до самобичування, це список завдань. Дістатись до людей зі списку та попроси-ти у них пробачення – це дев’ятий крок. Не йдеться про “перепрошую”, але про відшкодування, про яке йдеться в П’яти умовах доброї сповіді (див. вище). Це є саме тим моментом, коли сатана втрачає наді мною контроль. Не має чим мене оскаржити. Зрозуміло, що то завдання є надзвичайно складним, але я не сам.

Щоденно, роблячи іспит сумління і не зволікаючи з визнанням помилок, реалі-зовуємо десятий крок, а в одинадцятому віднаходимо Того, хто нас сотворив та запросив до повної свободи. Молитва та медитація – це дорога щоденної зустрічі та щораз повнішого пізнання Того, Хто назавжди залишиться Таємницею.

Залишається останній крок, який сплітається з першим, творячи знак не-скінченності. Пробуджений духовно за-вдяки цим крокам несе послання тим, хто і надалі страждає, і це важливо, бо стосується усіх аспектів життя.

Рафал Пожежінскі , Egzorcysta


Пробачитисобі?

Те, що є найпрекраснішим у нашій християнській вірі, – це любов і пробачення. Особисто для мене це два крила, які дозволяють літати, які надихають та да-ють сили, які, зрештою, тримають на плаву.

Я виросла у прекрасній родині. Батьки нас (своїх пятьох дітей) дуже любили. І все було б добре, якби не той факт, що батько пив. Пив ще з мого дитинства, при-наймі не пам’ятаю його іншим. Не буянив, хіба трохи з братами міг на штики стати, коли його, випившого, не слухали. Був надзвичайно добрим та товариським. Любив готувати і постійно запитував, що приготувати нам на обід. Пам’ятаю, коли я була підлітком, то старші брати постійно лякали мене, що, мовляв, якщо я “зале-чу” від когось, тоді уб’ють і мене, і того хлопця, а бать-ко тоді сказав слова, які ведуть мене через усе життя, сказав: ”Що б ти, доню, не зробила поганого, як би ти низько не впала, пам’ятай, що ми з мамою ЗАВЖДИ тебе приймемо. Ти ЗАВЖДИ можеш повернутись ДО-ДОМУ”. Ці слова я зараз також повторюю дітям, з яки-ми працюю. Дякую Богу за тепло цих слів. Ось таким був мій татусь.

Але пережили ми багато різних моментів та си-туацій, де я соромилась його, бо потрібно було його тягнути п’яного з кожного весілля чи дня народження, чи забирати його з–під паркана, чи боялась запросити друзів, бо він лежить у такому стані, що просто невар-то було його бачити… чи бігати йому по “сто грам”, бо ж він так жалібно просив (не знала тоді, що це спра-цьовує механізм співзалежності у нашій родині).

Якось один священик сказав, що можна допомага-ти алкоголіку кількома способами: само собою зрозу-міло, молитвою, але ще можна підписати круціату (це обіцянка, дана Богові, у якій письмово підтверджуєш, що утримаєшся від вживання алкоголю за певну осо-бу на певний час, рік, два чи все життя. Як собі вирі-шиш). І я вирішила спробувати. НЕ пам’ятаю точно, скільки мені тоді було, 15 чи 16. Підписала на рік, потім ще раз на рік. А пізніше вже на все життя.

Коли закінчувала третій курс університету, батько кинув пити та курити. Це був найпрекрасніший пері-


од наших стосунків. Як кажуть, “святі хату перелетіли”. Мир, радість, добро, нормальні розмови, одним словом – прекрасний час. А через два місяці він помер, помер у мене на руках, дочекався, поки я приїду. Коли поми-рав мій батько, у голову лізли чомусь тільки дурні та ниці думки. Серце розривалось, чи то розум мій на дві частини поділився. З од-ного боку, був величезний біль від втрати, а з іншого – такий же величезний, а може, й ще більший жаль до себе. Думала, як жаліти-муть мене мої друзі, як усі співчуватимуть, поблажливо ставитимуться викладачі, на-віть думала про кошти, які напевно для мене зберуть. Ловила себе на думці, як це жалю-гідно думати про таке в такий момент, а все ж думала. Голову не прострелиш собі, думки не зупинеш. Не можу висловити, як потім себе ненавиділа, ненавиділа за кожну ту думку, за те, що не могла гідно провести батька. Як важко потім було дивитись у дзеркало і розуміти, що ти насправді не така добра та порядна, як видавалось. Щоразу, коли диви-лась людям у очі, – хотіла сховатись. Ті люди, напевно, і не здогадуються, яка ж я насправ-ді мерзота.

Важко пробачити зраду друзів чи коха-ного, чи слова, які ранять до глибини серця, але пробачити себе мені було ще важче. Ми-нув не один рік. Пережила не одну сповідь. Таки віддала остаточно цю частину своєї іс-торії в руки Бога. Є рани, які Господь лікує дуже делікатно та поволі. Цим самим вчить і мене делікатності по відношенню до інших. Що напевно можу сказати, так це те, що БОГ звільняє через таїнство сповіді, що через це таїнство нас сильно пригортає і відновлює нашу гідність і наше синівство, знову ставить на ноги і відроджує радість. Бо хоче, щоб цієї радості у нас було вдосталь, вповноті. Кожного разу після сповіді почуваю себе як блудний син, який повернувся додому, як у обіймах кохаючого батька. (Мій татко завжди обіймав мене, коли поверталась з навчання. Був худорлявий, слабкий, але мав величезні обійми. Цим дуже тішилась. Тепер обіймає мене з Неба).

P.S. Коли Син вас визволить, тоді на-справді станете вільні. (Йн. 8,36) казав єван-гелист Йоан, а я ще додам, що тоді насправді будемо щасливі)))))

Катеринка


Видатний англійський письменник Ніл Гейман прочитав чудову лекцію, яку варто порадити усім, хто не розуміє, навіщо читати художню літературу та яка від цього користь. Ось деякі тези з цієї натхненної промови.

Я, очевидно, дуже упереджений, адже я – письменник. Я пишу і для дітей, і для до-рослих. Уже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів. Безсумнів-но, я зацікавлений у тому, щоби люди чита-ли, особливо художню літературу. Тому я упереджений як письменник. Але ще більш упереджений як читач.

У художньої літератури є два призначення: по–перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж відбудеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхід-ність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться... в цьому є справжній драйв. Це дозволяє вивчити нові слова, думати по–іншому, продовжувати ру-хатися вперед. Усвідомлювати, що читання саме собою є насолодою. Одного разу зрозу-мівши це, ви будете читати постійно.

По–друге, художня література поро-джує емпатію. Коли ви дивитеся телепере-дачу або фільм, ви бачите речі, які відбува-ються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви створюєте самі з 33 літер і кіль-кох знаків пунктуації. І тільки ви, використо-вуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви

починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які б і не дізналися. Ви усвідом-люєте, що зовнішній світ – це теж ви. Ви ста-єте кимось іншим, і коли настає час повер-нутись у свою реальність, щось всередині у вас змінюється назавжди.

Ви знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі: світові не обов’язково бути саме таким. Все може змінитися.

У 2007 році я був у Китаї, на першому кон-венті з наукової фантастики і фентезі. Я за-питав офіційного представника влади: чому? Адже наукову фантастику не схвалювали до-сить довго. Що змінилося?

Все просто, сказав він. Китайці створю-ють чудові речі, якщо їм приносять схему. Але вони нічого не покращують і не вигаду-ють самі. Тому їх делегація поїхала до США, відвідала Apple, Microsoft, Google і розпита-ла людей, які створюють майбутнє вже сьо-годні, про них самих. Виявилось, що всі вони читали наукову фантастику, коли були хлоп-чиками і дівчатками.

* * *

Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні сві-ти, ви ніколи не зможете бути повністю задо-волені оточенням, в якому виросли. Невдо-волення – це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і покращувати все навко-

чому наше майбутнє залежить від читання?


ло, робити світ кращим, робити його іншим.Ми повинні читати вголос нашим дітям.

Читати їм те, що їх радує. Говоріть різними го-лосами, зацікавлюйте їх і не припиняйте чи-тати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Зробіть читання вголос моментом єд-нання, коли ніхто не витріщається в телефо-ни, а спокуси світу відкладені кудись подалі.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, захищати і передавати ту мудрість, яку встигли почерпнути з нашо-го недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в голови наших читачів, як птахи годують своїх пташенят по-передньо розжованими черв’яками. Всі ми – дорослі та діти, письменники і читачі – по-винні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикидатися, що ніхто нічого не може зміни-ти, що ми живемо в світі, де суспільство вели-чезне, а особистість – менша ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, створюють майбутнє, роблять це, уявляючи, що все може бути іншим.

Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки

очевидне, що про це всі вже забули. Все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент придумане. Хтось вирішив, що на-багато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і вигадав стілець. Ця кімната і всі речі в ній, в будівлі, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.

Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми пови-нні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який так нерозумно зіпсували, обікрали і знівечили.

* * *

Одного разу Альберта Ейнштейна запи-тали, як ми можемо зробити наших дітей ро-зумнішими. Його відповідь була простою й мудрою: “Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хоче-те, щоб вони були ще розумнішими, читай-те їм ще більше казок”. Він розумів цінність читання та уяви. Я сподіваюся, ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.

За матеріалами: uamodna.com


Добре кіно

Австралія–Великобританія, 2013реж. – Джонатан Тепліцкіу головних ролях – Колін Ферт та Ніколь Кідман

Історія Еріка Ломакса. Під час Дру-гої світової війни цей британський офі-цер був схоплений японськими вій-ськами, пройшов усі жахи військових

таборів, де його катували. У полоні він змушений був брати участь у будівництві залізниці. Після війни Ломакс стає експертом у галузі залізниць та потягів, намагається жити нормальним життям, але йому, страждаючому від повоєнної психологічної травми, це мало вда-ється… Однак одного разу Ерік закохується та одружується з чарівною жінкою Патті, яка пробує допо-могти йому повернутися до реального життя. Усе змінюється, коли фронтовий друг приносить Ломаксу газету з фотографією японського ката, що тепер працює екскурсоводом у тому самому таборі, де Ерік колись був ув’язнений. Проте Ломакс, що довгі роки мріяв про відплату, вирішує зустрітися та піти на

примирення зі своїм колишнім мучителем.“Відплата” якщо не вчить, то намагається донести, що насиль-

ство – це не вихід, воно породжує інше насильство. Сила людини полягає у милосерді, в умінні перебороти себе та пробачити образи.

Фільм заснований на реальних подіях. Автор роману та голо-вний персонаж стрічки Ерік Ломанс помер 8 жовтня 2012 року, не дочекавшись менше року до виходу фільму на екран. Стрічка при-свячена його пам’яті.

відПлата(залізНичНик)

дорогі браття і сестри, з радістю презентуємо вам нову рубрику, у якій знайоми-тимемо зі сповненими християнських цінностей художніми фільмами – як новинками, що вийшли на екран в останні кілька років, так і тими, що вже встигли стати класикою світового кінематографа. Сподіваємося, цей порадник відкриє для вас кілька стрічок та спонукатиме шукати Христа і в творах мистецтва, так часто натхненних Святим духом. Перша добірка, яку представимо вашій увазі, – це кілька фільмів про прощення…


США, 2010;реж. – Грегг Чемпіон;у головній ролі – Кімберлі Ві-льямс–Пейслі

Коли озброєний чоловік уби-ває п’ятьох дітей американської протестантської громади амішів і ранить ще п’ятьох, влаштувавши стрілянину в школі в Нікель–майнс,

штат Пенсільванія, у жовтні 2006 року, увага світових ЗМІ швидко переключається з трагічних подій на екстраординарне прощення, яке продемонструвала громада амішів. Через призму поглядів печальної матері, Іди Грейбер, та інших спустошених сімей, цей фільм досліджує дивну реакцію амішів на страхітливий розстріл – вибачення і співчуття.

Коли бійні у школах тільки почали набувати характеру епідемії, у ФБР склали портрет вбивці – білий підліток з хорошої сім’ї, з високим рівнем інтелекту, який піддавався знущанню та / або насильству з боку однолітків. Однак насправді шкільні стрілки різноманітні у своїх мотивах і своїх особистостях, і

тридцятидворічний убивця з “Прощення Амішів” нагадує глядачеві про це. Коли він готується до бійні, то тримає в руках список необ-хідного інвентарю, який нарівні з такими простими господарськими приладдями, як мотузка, включає в себе вогнепальну зброю. Суть в тому, що і те й інше можна купити з однаковою легкістю, іноді на-віть в одному і тому ж магазині, і саме це робить можливим подібні вакханалії смерті.

США, 2011;реж. – Александр Пейн;у головній ролі – Джордж Клуні

Гавайський юрист Метт Кінг і його численні родичі мають в довірчій власності велику ділянку землі, яка дісталася їм від прапрабабусі–тубілки. Вони вирішують продати землю, але у цей час з дружиною Кінга Елізабет стається нещасний випадок, вона впадає в кому.

На руках у юриста залишаються дві дочки – питуща Олександра і невихована Скотті. Олександра розповідає батькові, що у ї ї матері був

коханець. Кінг, взявши дочок, відправляється на пошуки свого суперника, прагнучи дати йому можливість попрощатися з Елізабет…

Після відключення від апаратів забезпечення життя вмираюча дружина Кінга залишається в госпі-талі. Замість коханця до Елізабет приходить його дружина Джулія. Вона прощає Елізабет. Метт цілує дружину, а незабаром її прах ви-сипають в океан. В останніх кадрах перед нами – тісно згуртована спільним нещастям сім’я.

Крім індивідуальної відповідальності перед близькими людь-ми, “Нащадки” зачіпають також тему відповідальності соціальної –

про те, як розпорядитися своїми десятьма тисячами гектарів, що його змушують продати, герой думає чи не частіше і напруженішим, ніж про те, чому дружина йому зраджувала, а доньки ростуть такими малокерованими. Іноді у цій сімейній сазі трапляються перепочинки, коли режисер Пейн вирішує по-казати гавайські пальми і хмари під ліричні гітарні перебори. У “Нащадках” навіть є трохи гумору, але доброго і безпечного, який не зашкодить загальному настрою. Це досить глибока картина, аби ї ї зро-зуміти, необхідно роздивитися кожну деталь, і переглянути стрічку іще раз. І знову опинитися разом з героєм на задньому сидінні машини, і їхати по цій райській землі та шукати себе.

5 номінацій на премії “Оскар” та “Золотий глобус”.

ПрощеННя

аміШів

Віктор Собіянський, за матеріалами kinopoisk.ru

Нащадки


• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

•


• Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії •

35

у створенні цього журналу

дякуємо нашим добродіям

за допомогу


• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

•


• Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії •


• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

•


• Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії •

Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі.

Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї.

Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх.

На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь.

90ПСАЛОМ

Documents

Svitlo 30 - november 2014